Макаренко Є.А. 2001 – _нформац_йне сусп_льство, пол_тика, право
(форматування)
Є. А. Макаренко
ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, ПРАВО
В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО
Київ
Науково-видавничий центр ” Наша культура і наука” 2001
ББК 58.09 (УКР) М.07
Рецензенти:
доктор політичних наук А. В. Дашкевич
(Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України);
доктор історичних наук Є. Є. Камінський
(Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України)
Науковий редактор:
доктор філологічних наук М.С. Тимошик
Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Макаренко Є.А.
ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
ЮНЕСКО: Монографія. – К.: Наша культура і наука, 2000. –
ISBN 966-7821-07-02
V монографії досліджується політика і практика діяльності
спеціалізованої установи ООН з питань освіти, науки, культури і
комунікації – ЮНЕСКО у галузі міжнародних інформаційних відносин,
аналізується трансформація міжнародної інформаційної’політики
Організації в останній чверті XX – початку XXI століття, розглядаються
правові, соціокуль-турні, етичні та технологічні аспекти програм та
проектів міжнародної організації.
Видання продовжує наукову серію “Інформаційне суспільство, політика,
право”, до якої входять дослідження з актуальних проблем міжнародної
інформаційної політики.
Для науковців, викладачів, аспірантів, фахівців з міжнародних відносин,
дослідників з проблем інформаційного суспільства та глобального
розвитку.
ББК 58.09 (УКР) ISBN 966-7821-07-02
ЗМІСТ
ЮНЕСКО 4
Передмова 6
Розділ 1. Інформаційна парадигма сучасної цивілізації 11
Розділ 2. Моделі і національна практика інформаціоналізму 29
Розділ 3. Вплив доктрини глобальної цивілізації на міжнародний
розвиток 51
Розділ 4. Аналітичні дослідження міжнародної інформаційної
політики. 63
Розділ 5. Тенденції глобальної інтеграції в програмах ЮНЕСКО 91
Розділ 6. Інституційні засади міжнародної інформаційної політики
ЮНЕСКО: глобальна інфоетика V.. 101
Висновки 131
Література та джерела 134
Документи ЮНЕСКО з проблем міжнародної інформаційної політики
Новый всемирный порядок в области информации
документ ЮНЕСКО 3078, 1978 г 153
О докладе Международной комиссии ЮНЕСКО по
изучению проблем коммуникации, 1979 г 182
Новый мировой порядок в области информации и связи.
Резолюция ЮНЕСКО №25 Международной комиссии по
изучению проблем коммуникации, 1983 г. 195
Основные документы ЮНЕСКО 1989-95 гг 208
Предварительный доклад Генерального директора ЮНЕСКО относительно
возможности принятия Международного акта, устанавливающего правовые
рамки киберпространства, а также рекомендации
о поддержании сбалансированного использования
языков в киберпространстве, 1997 г 268
Робочий документ зустрічі експертів ЮНЕСКО з
правового регулювання кіберпростору, 1998 р 276
Крупная програма IV. Коммуникация, информация и
информатика, ЮНЕСКО, 1998-99 гг. 285
Крупная програма IV. На пути к коммуникационному
и информационному обществу для всех, 1999-2001 гг. 305
ЮНЕСКО и информационное общество для всех.
Концептуальный документ, 1996 г. 338
Окинавская хартия глобального информационного
общества, 2000 г 349
11.х Декларация глобальной цивилизации, 2001 г 358
Автор висловлює подяку Національній комісії України у справах ЮНЕСКО за
інформаційну підтримку видання.
ОРГАНІЗАЦІЯ ООН З ПИТАНЬ ОСВІТИ, НАУКИ І
Штабквартира міститься в Парижі за адресою: 7, place de FontenoyP-75352
РагІ5 07-5Р-Ргапсе Тел.: (33-1) 45-68-10-00 Факс: (33-1) 45-67-16-90
Кількість членів – 187
Генеральний директор – КоГчиро Мацуура
Витоки: Створена 4 листопада 1946 року після року обговорень її статуту,
схваленого в Лондоні (Великобританія) у листопаді 1945 року, ЮНЕСКО
змінила Міжнародний інститут інелектуальної співпраці (заснований 9
серпня 1925 року).
Адміністрація: Генеральна конференція ЮНЕСКО, що складається з
представників усіх держав-членів, збирається щодва роки, аби визначити
політику, програму і бюджет Організації. Виконавча рада з 58 членів,
обраних Генеральною конференцією, наглядає за виконанням схвалених
програм. Працівників секретаріату, де репрезентовано понад 130
національностей, розподілено між штаб-квартирою і 50 постійними
установами на місцях у всіх регіонах світу. У 187-и державах-членах
діють національні комісії у справах ЮНЕСКО.
Мета: Сприяти підтриманню миру в світі, зміцнюючи інтелектуальну
співпрацю між державами в царині освіти, науки, культури та комунікації.
Функції та діяльність: Освіта. Зменшити неписьменність, сприяти розвитку
освіти – від початкової до її вищої форми; сприяти підготовці кадрів
викладачів та адміністраторів на місцях; заохочувати будівництво й
опорядження шкіл; вирівнювати розбалансування у
справі розподілу в світі наукових і технологічних працівників.
Природничі науки: Сприяти міжнародній співпраці в галузях біосфери,
геології, океанографії, гідрології; загострювати увагу громадськості на
небезпеках, які загрожують довкіллю; сприяти кращому розумінню зв’язків
між культурою і наукою.
Соціальні та гуманітарні науки. Поліпшувати навчання та дослідження в
цих галузях; сприяти правам людини та демократії; боротися проти
будь-яких форм дискримінації; заохочувати дії, скеровані на розв’язання
проблем умов життя жіноцтва, молоді, урбанізації, на розвиток найменш
розвинених країн.
Культура: Примусити цінувати культурні виміри розвитку, зберігати
культурну та природну спадщину світу; зберігати культурні ідентичності
та традиції; заохочувати творчість і творення, сприяти поширенню книги,
читання, а також пластичних мистецтв театру, захищати авторські права.
Комунікація: Сприяти вільному обміну ідеями, засобами слова й образу;
виступати за свободу преси; сприяти зміцненню можливостей комунікацій у
країнах, що розвиваються, та застосуванню нових технологій; сприяти
молернізації бібліотек, архівів, інформаційних служб, документації;
забезпечувати підготовку фахівців.
588 неурядових організацій постійно підтримують офіційні відносини з
ЮНЕСКО, близько 1200 співпрацюють з нею епізодично.
3200 асоційованих шкіл займаються вихованням молоді в дусі толерантності
та взаєморозуміння.
4800 центрів, асоціацій і клубів ЮНЕСКО, підтримувані широкою
громадськістю, сприяють на місцях діяльності Органазації.
567 мільонів дол. на 2000-2001 роки – така сума “звичайного бюджету”
ЮНЕСКО (утворюється з обов’язкових внесків її держав-членів).
До цієї суми спід додати ще 250 млн. доларів”позабюджетних” внесків, які
надходять від інших міжнародних організацій і держав, що прагнуть
посилити ту чи ту сферу діяльності ЮНЕСКО. . ,,
ПЕРЕДМОВА
Нові чинники і тенденції визначають характер міжнародного
співробітництва в добу глибинних трансформацій системи міжнародних
відносин, глобалізації світового розвитку, рушієм яких виступають
фундаментальні знання і високі технології. Світові процеси позначені
протиборством традицій і нових концепцій, прагматичних і футурологічних
підходів, які у поєднанні з інформаційною революцією надають можливість
осмислити сучасну політичну практику, знайти відповіді на виклики доби,
окреслити форми багатогранного міжцивілізаційного діалогу.
Новий світовий порядок формує стратегії діяльності ЮНЕСКО,
спеціалізованої установи ООН з питань освіти, науки, культури і
комунікації, місія якої – організація міжнародної інтелектуальної
співпраці задля досягнення сталого миру і загального добробуту людства.
Як універсальний центр гуманітарного співробітництва ЮНЕСКО перебуває у
постійному русі, оновленні і пошуках розв’язання важливих глобальних
проблем світового співтовариства: забезпечення гуманітарної безпеки
шляхом впровадження доктрини культури миру і толерантності, збереження
культурної багатоманітності, сприяння розвитку науки і високих
технологій, формування правових та моральних цінностей інформаційного
суспільства, розширення доступу до інформації і знань, віднесених до
сфери глобального інтелектуального надбання.
Символом нової політики ЮНЕСКО в XXI столітті обрано “дельту”, графічний
знак, який асоціюється з ідеями творчості, плідної праці і конвергенції,
виражає каталітичну і мобілізуючу роль Організації в динамічних
цивілізаційних процесах. В своїй діяльності ЮНЕСКО керується трьома
основними взаємопов’язаними принципами – універсальність, розмаїття та
гідність, які визначають такі цінності міжнародного діалогу, як
солідарність, повага до прав людини у глобальному суспільстві, рівність
і справедливість, спільне використання інтелектуального ресурсів
людства.
Реалізація провідної доктрини – “Вклад ЮНЕСКО в зміцнення миру і
людський розвиток у добу глобалізації через освіту, науку, культуру і
комунікацію”- здійснюється через трансдисциплінарні стратегії і цілі
спеціалізованої установи: 1). впровадження і просування універсальних
принципів та норм з метою розв’язання світових проблем в профільних
галузях компетенції, збереження і примноження інтелектуального надбання
цивілізації; 2). розвиток плюралізму на основі визнання
багато-культурності і дотримання прав людини; 3). сприяння становленню
інформаційного суспільства шляхом забезпечення справедливого доступу та
широкого використання глобальних інформаційних ресурсів.
Ключовими чинниками становлення глобального інформаційного суспільства
виступають інформаційно-комунікаційні технології, які вдосконалюють
систему міжнародних відносин, сприяють глобальному соціальному
управлінню, впливають на процеси прийняття рішень, розширюють
багатоаспектні діалоги міжнародних, національних і суспільних
інститутів, сприяють плюралізації гуманітарного співробітництва. ЮНЕСКО
забезпечує широкі можливості для глобальної дискусії з проблем
суспільства знань та інтелектуального розвитку світової спільноти.
Складна багатополюсна система міжнародних відносин, що формується під
впливом прискорених процесів глобалізації, спричинених інформаційною
революцією, визначає пріоритетні напрями співробітництва між ЮНЕСКО та
Україною.
Як держава-засновниця ООН Україна протягом 1954-2002 рр. реалізує
гуманітарну політику, профільні програми і проекти міжнародної
організації, спрямовані на вирішення важливих проблем світової
спільноти. Серед них – зменшення глобальної напруженості між
інформаційно розвинутими та інформаційно бідними країнами, запобігання
міжетнічним та міжцивілізаційним конфліктам, мінімізація негативних
наслідків глобалізації для життєдіяльності міжнародного співтовариства,
збереження в процесі становлення інформаційного суспільства історичної,
культурної і духовної самобутності цивілізацій.
Пошуки адекватних відповідей на виклики міжнародного розвитку становлять
основу багатостороннього співробітництва ЮНЕСКО та України в галузі
інформації та комунікації, свободи вираження і розвитку нових
інформаційних технологій. Україна ініціювала здійснення багатьох
міжнародних програм щодо поширення інформації освітнього і наукового
характеру в країнах, що розвиваються, підтримки багатокуль-турності
слов’янського світу, висунула пропозиції про використання засобів
масової комунікації для пропаганди серед молоді ідеалів миру, про
заборону ідей расової вищості, підтримала визначальну роль ЮНЕСКО у
встановленні нового міжнародного інформаційного і комунікаційного
порядку.
Нові напрями та активізація міжнародного співробітництва ЮНЕС-КО-Україна
обумовлюються проголошенням незалежності України, суверенним статусом
держави, реформуванням Національної комісії України у справах ЮНЕСКО як
координаційного центру міжнародних програм Організації. Визнанням
авторитетного внеску України в інформаційну стратегію міжнародної
організації стало обрання держави до виконавчих органів ЮНЕСКО:
Виконавчої Ради (1980 – 1985 рр., 19951999 рр., 2001 – 2005 рр.).
Міжурядової Ради Загальної програми з інформації, Міжурядової ради з
інформатики, Координаційного комітету з інфоетики та інформаційного
суспільства. Участь України у політичних дискусіях на рівні ЮНЕСКО дає
можливість впливати на формування нормативних документів Організації для
забезпечення національних інтересів, використання інтелектуального
потенціалу ЮНЕСКО з метою політичного і соціально-економічного розвитку
України, підвищення її авторитету і позитивного іміджу у системі
міжнародних відносин.
За ініціативою України у Виконавчій Раді ЮНЕСКО були обговорені проблеми
сучасного світового розвитку та глобального впливу на міжнародну
спільноту в морально-етичному плані нових комунікаційних та
інформаційних технологій. стратегії та форми допомоги ЮНЕСКО
країнам-членам у виробленні та узгодженні програм національної
інформаційної політики. проблеми рівноправного доступу до глобальних
інформаційних ресурсів та глобальної інфраструктури; в Міжурядовому
комітеті з інформатики відбулися дискусії з проблем інфоетики,
суспільного доступу, правового регулювання “багатомовного”
кіберпростору, захисту конфіденційності в мережі Internet. На 27 сесії
Генеральної конференції ЮНЕСКО (1993 р.) на основі пропозиції України
було розроблено проект “На шляху до культури миру та толерантності”, в
якому висловлена підтримка концепції міжкультурно-го діалогу цивілізацій
та впровадження ідей безконфліктності майбутнього людства; на ЗО сесії
Генеральної конференції ЮНЕСКО (1999 р.) Україна підтримала стратегію
ЮНЕСКО на XXI століття як програму гармонізації глобальних, регіональних
та національних інтересів, нових форм міжнародного співробітництва,
зміцнення мандатної функції ЮНЕСКО та її ролі як інтелектуального центру
міжнародної спільноти; на 31 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (2001
р.) Україна виступила з пропозицією про зміцнення миру і стабільності у
трансформованому світі, про глобальну відповідальність розвинутих країн
за долю цивілізації.
Міжнародні аспекти інформаційної політики України випливають із 4
Великої Програми ЮНЕСКО “Комунікація, інформація, інформатика”,
строкових стратегій організації, проектів з розвитку і становлення
суспільства знань. Основні напрями міжнародних відносин окреслені у
Меморандумі про співпрацю між урядом України та ЮНЕСКО 1994 року:
Україна підтримує ініціативи ЮНЕСКО, спрямовані на вирішення складних
проблем сучасного світу, на формування культури миру, стабільності,
безпеки, на створення гуманітарних основ співробітництва. В рамках
Міжурядової програми з інфоетики за підтримки Національної Комісії
України у справах ЮНЕСКО, Міжнародного технічного інституту ЮНЕСКО,
Інституту кібернетики ім. В. Глушко-ва НАН України реалізуються проекти
“Міжнародна телекомунікаційна (дистанційна) освіта; “Високоінтегровані
інтелектуальні інформаційні
технології” для широкого доступу до глобального надбання цивілізації,
що відповідає концептуальному документу ЮНЕСКО “Інформаційне суспільство
для всіх” (1996 р.) та стратегії про універсальний доступ як
забезпечення основних прав і свобод людини в галузі інформації і
комунікації; започатковано програму “Інноваційний трамплін: сучасні
інформаційні та комунікаційні технології” (2001 р.), політичними
аспектами якої є орієнтація України на формування суспільства знань та
впровадження ідеології глобальної цивілізації в Україні. Таким чином,
можна стверджувати, що міжнародне співробітництво в рамках ЮНЕСКО надає
Україні можливість використати інтелектуальний потенціал Організації в
інтересах стійкого розвитку та реформування суспільних, гуманітарних і
технологічних засад зовнішньої і внутрішньої політики.
ЮНЕСКО задекларувала в своїх документах важливу роль Організації у
вирішенні завдань, що постали перед міжнародним співтовариством на
початку XXI століття. Україна в своїй діяльності виходить з концепції
актуальності міжнародної співпраці в інформаційній сфері, а стратегію на
майбутнє визначає, як необхідність глобальних соціально-політичних змін,
спільних рішень на шляху до інформаційного і комунікаційного суспільства
для всіх.
Підкреслюючи, що діалог між цивілізаціями має бути багатогранним,
обіймати провідні гуманітарні сфери міжнародних відносин, ЮНЕСКО
виступає міжнародним інтелектуальним центром, здатним розробляти і
втілювати стратегічні рішення з широкої проблематики глобальних
викликів, реально впливати на міжнародний розвиток, прокладати нові
шляхи до безпечного, стабільного і справедливого миру. Моральний
авторитет Організації свідчить про міжнародне визнання її діяльності,
підтримку доктрини глобального інформаційного суспільства, Декларації
глобальної цивілізації та культурного розмаїття, програми подолання
інформаційної нерівності у розвитку країн з різним політичним,
економічним та соціальним потенціалом. У Доповіді Генерального Директора
К. Мацуури на 31 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (2001 р.)
стверджується, що ЮНЕСКО стала організацією каталізатором з актуальних
проблем міжнародної політики. Ефективна діяльність ЮНЕСКО пояснюється
здатністю Організації здійснювати тристоронні партнерські зв’язки
(ЮНЕСКО – країни-члени ЮНЕСКО – неурядові міжнародні організації), які
мають вирішальне значення для міжнародного співробітництва в
інформаційній сфері. Прикладом визнання інформаційної стратегії
Організації можна вважати нагороду Міжамериканської асоціації преси
першого Гран-прі Чапултепекза ” постійну самовіддану діяльність
організації у галузі свободи слова і свободи ЗМК”. Серед пріоритетів XXI
століття – удосконалення концепції міжнародної інформаційної політики,
підтримка національних ініціатив інформаційного
суспільства з метою встановлення політичних меж для глобального
управління міжнародними процесами, збереження культурного різноманіття
та національної самобутності цивілізацій.
V монографії “Інформаційне суспільство, політика, право в програмній
діяльності ЮНЕСКО” Є.А. Макаренко досліджується політика і практика
діяльності спеціалізованої установи ООН з питань освіти, науки, культури
і комунікації у галузі міжнародних інформаційних відносин, аналізується
трансформація міжнародної інформаційної політики в останній чверті XX –
на початку XXI століття, розглядаються правові, соціокультурні, етичні
та технологічні аспекти програм і проектів міжнародної організацій’.
Предствляючи книгу “Інформаційне суспільство, політика, право в
програмній діяльності ЮНЕСКО” читачам, переконаний, що вона буде
корисною для науковців, фахівців з міжнародних відносин, дослідників
комунікаційних та інформаційних проблем, парламентарів, урядові Іів,
аналітиків.
Леонід Губерський,
чл.- кор. нАн України, професор, директор Інституту міжнародних відноси
^ Київського національного університету імені Тараса Шевченка член
Національної Комісії України у справах ЮНЕСКО
Розділ 1.
ІНФОРМАЦІЙНА ПАРАДИГМА СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
Концептуальні підходи до вивчення феномена глобалізації комунікації
грунтуються на синергетичній теорії багатовимірності і динамічності
глобальних інформаційних процесів, що передбачає здійснення аналізу
взаємодій (взаємовпливів) основних векторів цього системного явища на
національному, регіональному і глобальному рівнях. Такий вимір обумовлює
цілісний підхід до дослідження колізій перебігу процесів глобалізації
інформаційного поля, дає можливість визначити його домінантні чинники,
з’ясувати взаємозв’язки і на цій основі зробити відповідні узагальнення
та висновки. Тому важливою з огляду на саму постановку проблеми є
застосування методик її дослідження, обумовлених імперативами
цивілізаційного поступу світової спільноти до інформаційної ери, яка є
знаменням сучасної епохи.
Аналіз наукових теорій щодо трансформації міжнародних відносин на основі
феномена глобалізації комунікації дає можливість виділити такі
ошс^ні^пеямі^досгиджень, як: еволюція постіндустріального роз^ витку,
дилема глобалізація/, регіонаппаїщ^ стратегія інформаційного суспільства
як політична доктрина діяльності міжнародних, регіональних та
національних інститутів, проблема впливу нових високих технологій на
увесь спектр міжнародних відносин, прогностичне моделювання позитивів та
негативів інформаційної революції.
Еволюція наукової думки і практична діяльність міжнародних інститутів
вплинули на термінологію нової галузі, окреслили визначення процесів,
явищ і понять, що характеризують міжнародну інформаційну політику. В
роботі використано термінологію, яка зафіксована в міжнародних
документах оон/юнеско, регіональних інституиіональних
Союзу, в доктринах
“і^шо^альноТ інформаційної політики кр_аїн_св|ту: Так, під термінами [”
глo^шз^цJя_J
засобів, інформаційних послуг та міжнародного інформаційного обміну; "міжнародний інформаційний обмін" - обмін інформацією, інформаційними послугами та продуктами через кордони держав; "міжнародні інформаційні відносини" - спеціалізована галузь міжна- родного співробітництва, спрямована на вирішення глобальних інфор- ГІ маційних і комунікаційних проблем світового співтовариства; "міжна- п родна інформаційна політика" - узгоджена стратегія міжнародного У співробітництва на багатосторонній основі в галузі інформації і ко- с мунікації, інших сферах міжнародних відносин, складовим компонен- в том яких виступає глобальна комунікація. Головними напрямами с міжнародної інформаційної політики є сприяння міжнародному І" співробітництву в комунікаційній сфері, заохочення до міжнародного обміну інформацією незалежно від кордонів і рівноправна участь у міжнародних інформаційних потоках, забезпечення права глобальної ' спільноти на вільне вираження поглядів, свободу слова і засобів масової ! комунікації, використання глобальної економічної інтеграції на основі ' міжнародної інфоінфраструктури в національних інтересах, об'єднання інтелектуальних ресурсів для прогресивного розвитку цивілізації, що вказує на універсальні підходи до розуміння глобальних процесів та змін у міжнародній системі взаємовідносин [1-16]. ^ Глобалізація міжнародних відносин, формування глобальної інформаційної інфраструктури і спільної інформаційної спадщини людства, міжнародна інформаційна політика, спрямована на політичну, економічну і культурну інтеграцію світових спільнот на основі використання нових перспективних технологій, створення ефективної системи забезпечення прав людини і соціальних інститутів на вільний доступ і обмін інформацією як умову демократичного розвитку виступають характерними ознаками інформаційного суспільства, нового етапу існування цивiлiзaцii'.J^eJ2J5xiднicть переходу до ін І /вих т^^олог^нщ^^кш^ інформаційних ресурсів yJ:)eaльнi ресурси соціально-економічного розвитку, задоволенням потреб суспільства в інформаційних продуктах і послугах, зростанням ролі інформаційно-комунікаційної інфраструктури у системі суспільного ви- 1 робництва, вдосконаленням освітньої, науково-технічної і культурної і ер на основі міжнародних інформаційних обмінів, рівноправного і використання "глобального інформаційного блага". | Світове співтовариство, окремі держави і регіони, незалежно від і рівня соціально-економічного розвитку, вирішують глобальні пробле-, ми, від оперативного і ефективного розв'язання яких залежить сучасне і майбутнє цивілізації. Ці проблеми стосуються суспільно-історичної еволюції, науково-технічного прогресу, складних політичних, соціально- І 1 економічних, комунікаційних та інших процесів. Вирішення глобальних проблем зумовлює координацію зусиль всіх учасників міжнародного співтовариства, високий рівень довіри і співпраці держав для досягнення спільної мети. співробітництво на всіх^івняхі в усіх сферах характеризується високим рівнем взаємовідносин, що_ в_сучасномУ розумінні є~ міжнародним глобального співробітництва, з"д1ітністьП\лБкнародного форуму держав до спільного вирішення екстремальних проблем великою мірою залежить від "інформаційногохіануЛ системи міжнародних відносин^ від poдниxJвiднocин, які врдмваюхь на процрги в шсіемі ІнфорІуїацТя адекватно відтворює явища і закони зовнішнього світу, духовну діяльність людства, створює можливості передбачення І ПЄЩЄг. творення дійсності в інтересах мТжнарбднЖ-ШІдь_ноіи^^она (інформація) перетворилась нТгтїоБальну проблему, тобто має міжнародний характер; інформація також виступає складовим компонентом інших життєво важливих глобальних проблем. ^Інформаційний чинник а ХХ^слшішя_найбільш глибокі зміни за всю. її історіюз-він обієднав світ в єдину систему^яка функціонує в режимі реального часу. Ця єдність міжнародної спільноти має, до деякої міри, формальний характер, але засоби глобальної комунікації здатні до подальшої концентрації міжнародного співробітництва. Важливою ознакою глобальної ролі комунікації є стрімке підвищення суспільної цінності інформації (хоч інформація завжди мала високу вартість у етспільдтв^ але тільки тепчнии ресурс людства. Як важливий стратегічний ресурс інформація відзначається уТїїкальними властивостями: на відміну від фізичних ресурсів, вона при споживанні не скорочується, а значно зростає. Невичерпність інформаційних ресурсів створює можливості використання їх в інтересах міжнародного співтовариства і визначає інформацію як глобальну проблему цивілізації. Феномен глобалізації комунікації відносять до останньої чверті XX століття і пов'язують з упорядкуванням міжнародних потоків інформації і комунікації на глобальному рівні. Дослідження глобальної комунікації здійснюються за такими основними напрямками х4іЕ§нс^ раціональні комунікаційні конгломерати як основні діючі актори в гло^. у сфері 7їошетрення-ТнтFо75КШд7иних продуктів та інформаційних послуг на світових ринках;^оціальний вплив нових технологій, зокрема супутникових комунікацій, на міжнародні відносини^рсиметричний потік інформаційних та комунікаційних продуктів у глобальній системі; дисбаланс у міжнародних інформаційних потоках; різноманітність підходів до визначення переваг глобальних мереж комунікацій та "мережевого суспільства": теорії інформаційного суспільства і нові політичні доктрини [17-25] . За класифікацією дослідників розвитку цивілізаційних процесів (Й. Масуди, Д. Белла, У. Дайзарда, А. ТоффлераГ. Ласвела, Р. Коєна, Дж. Ян-га, М. Бангеманна, М. Кастельса, Ш. Мак'Брайда, М. Масмуді, Г. Кана, У. Горовиця, І. Валлерстайна, С, ХантІНГТОна, 3. Бжезинського, А. Тойнбі, Ф. Фукуями, М. Каплана, М. Пората, Ф. Махлупа, Т. Умесао, Р. Дарен-дорфа та ін. - див. літературу та джерела) глобальні проблеми характеризуються наступними критеріями: глобальні проблеми стосуються всього людства в цілому, кожної соціальної групи, кожної людини, тобто мають всецивілізаційний характер; ці проблеми виступають як об'єктивний чинник розвитку всього світу, окремих регіонів та держав; глобальні проблеми потребують для свого вирішення постійного міжнародного співробітництва, максимальних об'єднаних зусиль , світової спільноти, оскільки невирішеність цих проблем створює загрозу для майбутнього розвитку. Інформаційна ситуація в системі глобальних міжнародних відносин повністю відповідає таким критеріям; сучасні засоби комунікації глобалізували можливості передачі великих масивів інформації за неймовірно короткий час; мультимедійні системи, що здійснюють миттєву передачу інформації на будь-яку відстань, самі по собі є інтенсивним каталізатором суспільних процесів; інформаційні процеси стимулюють прогресивний розвиток економіки, політики, техніки, екології, культури, військової сфери то що [26-49]. Глобалізація комунікації у XX столітті виступає процесом, що розви-вається"т~керуєтьсят; исипвйШлу діялвністю транснаціональних коргю^ та концерни для реалізації політики гло- ба"ЛЬНОЇ конкуренції та диверсифікації перемістили свої інтереси до сек- тору інформації та комунікації і через злиття компаній, придбання фірм та інших методів корпоративного зростання досягли домінуючих позицій на глобальних інформаційних ринках (Time Warner, Microsoft National Broadcasting Company, CNN, Bertelsmann Group, CLT, Rupert Murdoch News Corporation, America Online, Nokia, Ericsson, LG, Benefon, Siemens та ін.) і організують діяльність на основі глобальних стратегій. Створення глобальних TpaHCHauioHajibjjjjxj^j^oj^iim привело до знач- ної концентрації економічної та ІJ^ф^pJyJaцiйн^i_вл^гlиi до_контролю' гід^атнс)го^ міжнародними інформаційними потоками^ що змогу для досягнення корпо- ^ативних цілей на міжнарощній^р^н]^50^7]. Т^ПнцентТэаТдТя комунікації зумовлює глобальні за масштабами зіткнення транснаціональних, регіональних та національних інтересів, норм і принципів діяльності держав, відтворює взаємодію та інтереси міжнародних блоків та угруповань країн, що викликає гостру конкуренцію у міжнародних інформаційних потоках, нові підходи до розподілу світових інформаційних ресурсів такою ж мірою, як і розподіл продовольчих чи енергетичних ресурсів світу. В системі сучасних продуктивних сил інформація та інформаційні технології набули відносно самостійного значення як один з найбільш динамічних чинників розвитку. Інформаційні ресурси як стратегічна категорія міжнародних відносин визначають роль і місце кожної держави у світовій ієрархії, тому проблема міжнародного співробітництва в інформаційній сфері набуває глобального значення. Варто підкреслити, що розвиток нових технологій зіграв важливу роль у глобалізації комунікації: розгортання кабельних систем, використання супутників з метою комунікації на глобальних відстанях, особливо в поєднанні з наземними оптично-волоконними системами, дигіталізація (використання цифрових методів обробки, зберігання і відтворення інформації) вплинули на міжнародну політику і національні політичні стратегії. Високі технології у галузі інформації і комунікації сприяли тому, що за короткий історичний період глобальні проблеми стали головними для світової громадськості, дійсно загально-цивілізаційними. Інформаційні процеси мають ознаки глобальності і в інших складових міжнародних проблемртаких, як: безпека миру і народонаселення, захист довкілля, природні ресурси, освоєння космосу, новітні біотехно-логії, інформатизація економіки, світова торгівля тощо. Без відповідного інформаційного забезпечення неможливе вирішення жодної з проблем світового значення. Міжнародне співробітництво залежить від таких інформаційних і ко- мунікаційних процесів, як обмін ініціативами у рамках універсальних міжнародних форумів системи ООН/ЮНЕСКО, Ради Європи, ЄС, як про- ведення міжнародних переговорів, зустрічей, візитів на найвищому рівні, як повідомлення про військові навчання, випробування зброї, про соціальні, екологічні та інші екстремальні процеси. Розв^яза^я^тю^ башгнихип^^бг^ без моніторингу всіх аспектів діяльності співтовариства. Міжнародний інформаційний обмін сприяє глобальних проблем, які за короткий час набувають актуального значення для міжнародної спільноти не тільки за своєю суттю, а й за визнанням своєї важливості. Відповідне і динамічне висвітлення глобальної проблемати- ? ки (голоду, конфліктів, стихійних та техногенних катастроф, проблеми біженців, епідемій тощо) впливає на адекватні міжнародні рішення, і це теж є невіддільним від процесів глобальної комунікації. Треба зазначити, що глобальні проблеми, незважаючи на міжнародний резонанс, сприймаються у різних країнах світу диференційовано, через призму національних інтересів та ^тшшоь_-Процеси інтернаціоналізації і глобалізації соціально-економічного, політичного і культурного життя народів відбуваються складним, нерівномірним і суперечливим шляхом, але саме вони вирішальним чином визначають темпи і ступінь причетності людства до все-цивілізаційних проблем [58-60]. Сучасний розвиток міжнародних відносин має комплекший^щстем- _нишзусилля на забезпечення вільного всезагального доступу до інформації і на створення умов, за яких інформаційне суспільство гарантує право невтручання у приватне життя, конфіденційність приватної інформації, збагачення інтелектуального потенціалу людства, включення в глобальне інформаційне поле незахищених верств міжнародної спільноти, забезпечення культурного плюралізму і захисту від інформації небажаного характеру та ідеологічного впливу кримінального світу Організація сприяє ефективності інформаційно-комунікаційних технологій з метою забезпечення права на вільне вираження поглядів і переконань, безперешкодного обміну інформацією в глобальному вимірі, доступу до нових знань всьому людству протягом всього життя, до наукових досліджень, творчої діяльності, охорони культурної та духовної спадщини. Спільно з міжнародними, регіональними та національними партнерами ЮНЕСКО створила Комітет експертів та спостерігачів з проблем інформаційного суспільства і глобального кіберпростору, який проводить дослідження етичних, правових, соціальних і культурних аспектів нової доби. Наукові концепції постіндустріалізму, інформаційного суспільства і глобалізму набули полдичної актуальності в останню чверть минулого .століття, стали предметом гострих політичних дискусій на початку XXI ст., що привернуло увагу дослідників міжнародних відносин, створило ґрунтовну базу для теоретичних та прикладних розвідок в галузі міжнародної інформаційної політики, засвідчило правонаступництвота етапний характер наукової доктрини глобальної цивілізації. Концепція постіндустріального суспільства, на думку відомих теоретиків цивілізаційного розвитку (Д. Белла, Л. Дракера, Ф. Фукуями, М. Мах-лупа, Л. Туроу, Дж. Гелбрайта), з першопочатку розглядалася як "аналітична конструкція, а не картина специфічного конкретного суспільства, як певна парадигма, соціальна схема, яка виявляє нові ме-гатенденції соціальної організації і стратифікації у розвинутому західному суспільстві" [D. Bell The Сотіпд of Post-Industrial Society. A Venture in Social Forecasting. N. У, 1976.]. Основою концепції постіндустріального суспільства є оцінка нового глобального соціуму, який радикально відрізняється від суспільства, пануючого в світі протягом кількох століть і побудованого на перевагах матеріального виробництва. В HJji-пщкреслюється, перш за все^-втрата_ керівної ролі матеріального характер лJoдcьJCojL щял^ості^ трансформовані типи ресурсів, залучених у виробничий сектор, а також істотна модифікація традиційної соціальної структури. Такий підхід до предмету і задач дослідження істотно виокремлює концепцію з-поміж інших наукових теорій глобального розвитку. Зважаючи на дискусійні ПОГЛЯДИ дослідників ЦИВІлізаційНО- го майбутнього, слід підкреслити ті чинники, які визначають роль і зна- чення цієї теорії: 1) теорія постіндустріалізму вважається нині єдиною соціальною метатеорією, яка повністю сприйнята західною науковою ТрадииІЄЮ. Ця концепція за своєю суттю є позитивістською, джерелами якої виступає той індустріальний уклад, можливість заміни якого вона декларує, розвиток ПОСТІндустрІальної теорії від ідеї до наукової кон- цепції відбувався еволюційним шляхом на основі міжнародної дискусії, вільної від ідеологічних чинників. Еволюційний розвиток привів до того, що КОНЦЄГШІЯ постіндустріалізму стала об'єктивною основою більшості моделей розвитку суспільства, визначила нові чинники технологічного (інформаційно-комунікаційного) укладу як каталізатора цивілізаційно- го прогресу; 2) концепція ПОСТІНДустрІальиого суспільства оптимально поєднує в собі елементи теорії і характеристики при- кладних доктрин, гармонійно пов'язує історичну періодизацію і типізацію із визначенням структури, характеру, історичного місця сучас- ного міжнародного співтовариства; 3) основоположники постіндустріалізму чітко окреслюють формування нового суспільства в поняттях прогресу наукового знання і технологічних досягнень, домінантної ролі науки, освіти, високих технологій; 4) КОНЦЄПЦІЯ постіндустріалізму критично оцінила розмежування на та "соціалістичні" суспільства, підкреслюючи, що воно є неістотним для глобальної Цивілізації; 5) динаміка процесів у країнах, що розвиваються, криза ідеї технологічного стрибка, скоріше психологічна, ніж ресурсна, виявила нові тенденції розподілу світу - на зону та інший світ [74-79]. і Сплеск наукових інтересів до постіндустріальної тематики відносять до 60-70-х років XX століття, коли ця концепція стала природною методологічною базою сучасної глобалістики ^^^^^^^форма_ЩЙНО го ^СЛіЛьСПЗа,^ в яких поглиблено, деталізовано та багатоаспектно сфокусовані основні елементи постіндустріалізму. Так, Дж. Белл, якого вважають патріархом постіндустріалізму, зазначав, що подібний перебіг розвитку концепції не суперечить її основам, а безпосередньо визначається ними. В його наукових працях, хоча і робиться акцент на проблемах організації технологій і наукових знань, але цим не вичерпується поняття постіндустріального суспільства. До нього долучається багато інших та економічних координат: інформаційна (мережева) екоНОМІКа, роль інтелектуального потенціалу, зміна ціннісних орієнтацій суспільства та психології індивіда, становлення нової мотивації діяльності, розвиток принципів демократії, формування нової політичної системи світу, перехід до певних елементів планування та глобальної економіки добробуту [80]. Дослідження прихильників ПОСТІНдустрІальНОЇ теорії, праці яких впли- нули на формування концепції доцільно поділити натри групи. До пер- шої належать коні^птуальні наукрі засновника су- часної теорії менеджменту, "Посткапіталістичне суспільство" (1995 р.), в якій викладено погляди на сучасний стан і перспективи розвитку західної цивілізації; Дж. Гелбрайта, основоположника американської економічної науки, автора "Нового індустріального суспільства" (1996 р?), в якій охарактеризовано систему світопорядку на межі тисячоліть; Л . Ту- роу, професора МассачуСетсьКОГО технологічного інституту (США) "Май- бутнє капіталізму" (1996 р.), в якій розглянуто останні тенденції світово- го прогресу та глобальні проблеми міжнародних вІДНОСИН^С._Хант|н_ГТО- на, провідного американського політолога, "КонфлІКТ-ЛДИВЩЗацІЙ і формування нового міжнародного порядку" (1997 р.),_~В,_ЯКІЙ_П0ДаН0 трактування майбутнього західного ^ліжцивтізаційного діалогу. Всі ці дослідження об'єднує ідея комплекс^ ного розгляду глобальних проблем, здатність їх авторів до глибоких і неординарних узагальнень, дотримання методологічних основ ПОСТІндуСтріалЬної теорії та інкорпорація в неї нових елементів [81-87]. Не заперечуючи актуальності і глибини наукових аргументів відомих дослідників, потрібно зазначити, що в їхніх розвідках наявні ідеалізація західних суспільств та "національно-заангажований" підхід, який зава-жає^іб-'ЄКТИВНО оцінювати глобалвні процеси. /~Друга група досліджень присвячена окремим проблемам суспільства на основі накопиченого потенціалу для глобалвних узагалвненв і формулювання нової концепції глобалвної цивілізації. Серед них наукові пpaцi/c^фyJcyяlчиJКінець ісгооії" (1989р.), розкрито нетрадиційні погляди автора на про-злему сучасної соціальної еволюції, глобалізації міжнародного розвитку і визначено перспективні тенденції прогресу на основі нового технологічного укладу; Т. Сакайї "Вартість, що створюється знаннями, або історія майбутнього" (1991 р.), в якій проаналізовано процеси технологічного розвитку і вдосконалення інформаційних технологій, трансформацію світового господарства, наслідки інформаційного прогресу для мотивації діяльності окремих країн і спільнот; Л. Едвінсона, визнаного в світі експерта з проблеми "інтелектуального капіталу", в роботі якого " Інтелектуальний капітал" (1997 р.) визначено відмінності господарської системи, заснованої на виробництві і використанні інтелектуального капіталу як важливої складової нової інформаційної економіки (економіки знань); Р. Інглегарта "Культурні трансформації у зрілому індустріальному суспільстві" (1990 р.) та "Модернізація і постмо-Дернізація" (1997 р.), в яких досліджуються зміни систем ціннісних орієнтацій індивідів в найбільш розвинутих суспільствах і осмислення впливу цих трансформацій на поляризацію сучасного світу та процеси, які в ньому відбуваються [88-93]. Ці дослідження мають спільні риси, які обумовлюють їх значимість на сучасному етапі ПОСТІ індустріальної трансформації, а саме.: вони присвЯ' чені найбільшактуапьИИМ_проблемаМжиттєдіяльності сучасної світової иціДЛЩй иаиивноГ^Ш^їШ^стГу пр^це^аІГ^ансфор-
.ІАЯІНІ} ГрОГИОСТМЧИОМУ МОДеЛЮВаННЮ відносин у новому Інтелектуаль-
юму” ^слшьетв+. Поєднання ТагальїнотеореткічнихТТЇрїі
блем в рамках даної сфери досліджень уможливлює значимі для розвитку
теорії висновки та узагальнення .
Третя група наукових досліджень ВИЯВЛЯЄ суперечності між теоретичними
поглядами і польовими дослідженнями стану міжнародної системи, на основі
узагальнення яких визначаються динамічні колізії сучасного і
майбутнього. До неї належать наукові праці М. Кастельса, Е. фон
Вайцзекера, А. Турена, Д. Мідоуз, Д. Мідоуза, Е. Ловінса, Л. Ловіта, Р.
Рай-ха, А. Гора, С. Хантінгтона та ін.
У дослідженнях С. Хантінгтона “Політичний устрій в трансформова-
них суспільствах” (1968 р.), “Американська політика: майбутня дисгар-
монія” (1981 р.), “Третя хвиля: демократизація в кінці XX ст.” (1991
р.),
“Конфлікт цивілізацій і становлення нового міжнародного порядку”
(1996 р.) викладено в обгрунтованій формі погляди науковця на баланс
сил у сучасному світі. Його прогностична модель впливу релігійних,
етнічних, лінгвістичних та інших чинників, пов’язаних із традиціями і
са-
мобутністю народів, на світову політику отримала в ре-
альних світових процесах. Теоретичні проблеми становлення, розвитку
та глобалізації цивілізацій розглядаються в контексті економічних І
соціокультурНИХ складових суспільного життя, що надає гіпотезам і вис-
новкам дослідження глибоко аргументованого характеру, цілісного
сприйняття прогностичної моделі.
У колективній монографії під керівництвом Е. фон Вайцзекера “Чин-
ник 4” (1997 р.) переважає ідея здійснення заходів на наднаціональному
рівні для вирішення глобальних екологічних проблем, що свідчить про
різноплановість підходів до глобалізації у прикладних дослідженнях
проблем постіндустріального суспільства. На думку авторів наукової
праці, міжнародному співтовариству необхідно переосмислити поняття
ефективності світових на основі потенційності інформаційних
технологій, включити екологічну складову в економічні показники
зростання , визначити чинники взаємодії розвинутих країн та країн
“третього світу”. Узагальнення, запропоновані у колективній праці щодо
тенденцій світового розвитку, на нашу думку, потребують подальшої
аргументації, системного аналізу та зважених висновків .
В центрі дослідження Д. Мідоуз, Д. Мідоуза, Й. Рандерса “За межею
інформаційне стспільствот політика, право в програмній діяльності
юнеско Д|
можливого. Глобальна катастрофа чи стабільне майбутнє?” (1992 р.)
-проблема динаміки світової економіки і причини, здатні спровокувати
екологічну катастрофу на основі вичерпності природних ресурсів. Автори
звертають увагу на нові технології, вважаючи, що переосмислення
традиційної господарської діяльності може стати базисом якісного
зростання в майбутньому. Наукові дослідження третьої групи за
постановкою проблем, теоретичними викладками та висновками є
дискусійними і потребують глибинного аналізу сучасної епохи, “яка має
яскраво вира* жений перехідний характер” [94-101] .
Таким чином, концепція ПОСТІНДустрІального суспільства відтворює
універсальні закони цивілізаційного розвитку, що уможливлює інкорпорацію
в неї низки нових наукових напрямів, застосування багатовимірного
аналізу, різноплановісті підходів та нових методологічних принципів для
оцінки глобальних процесів і явищ. Світова наукова думка (представники
західної наукової школи, теоретики з перехідних країн і країн, що
розвиваються) підкреслює, що ПОСТІ індустріальна доктрина непомітно, але
впевнено Виступає як найбільш ефективний теоретичний інструмент
досліджень розвитку цивілізаціиних процесів та міжнародної політики XXI
століття.
Концепція постіндустріального суспільства обумовила у 80-90-х роках
минулого століття широкі методологічні підходи в теоретичних і
прикладних дослідженнях про глобальний розвиток, серед яких: 1)
загальнотеоретичне осмислення перспектив і провідних сил сучасної
цивілізації; 2) радикальні зміни і переосмислення принципів розвитку
світової економіки; 3 ) відносини постіндустріальних держав у політичній
системі міжнародного співтовариства; 4) глобальна культура та етика в
інформаційному суспільстві; 5) становлення нового психотипу особистості,
трансформація мотивацій поведінки у глобальному світі.
Провідною ідеєю теоретичних дискусій є визначення нового стану
цивілізації шляхом аналізу окремих його ознак, чинників безпосереднього
впливу нових технологій на глобальну спільноту.
В таких умовах перспектива формування концепції “інформаційного
суспільства” ставала цілком закономірною. Ця доктрина збагатила наукові
уявлення про глобальне суспільство, виявила цілу низку фундаментальних
явищ, які раніше не отримали належного осмислення. До розвитку концепції
інформаційного суспільства причетні такі провідні теоретики
цивілізаційного розвитку, як М. Махлуп, Т. Умесао, Й. Масу-да, в працях
яких вперше було використано термін “Інформаційне суспільство”; М.
Порат, Т. Стоуньєр, Р. Катц, в дослідженнях яких проаналізовано динаміку
розвитку соціального, політичного та економічного секторів глобального
світу; А. Тоффлер , У. Дайзард, 3. Бже-зинський, М. Понятовський, Ю.
Хаяші, Й. МаСуда, Ж. Еллюль, Р. Крен,
К. Ясперс, А. Турен, Г. Кан, Ф. Уебстер, А. Дракер, Е. Гідденс, Ч.
Хенді, Л. Туроу, Дж. Гелбрайт, Т. Сакайя, М. Макклюен, які
характеризують інформаційне суспільство як принципово новий рівень в
історії цивілізації, підкреслюючи такі чинники, як глобалізм
інформаційного простору, розвиток комунікаційних мереж, вільний потік
Інформації через кордони держав, створення “єдиної комп’ютеризованої
нації” [102114] .
В рамках концепції було розроблено багато оригінальних положень, тісно
пов’язаних з ТЄОріСЮЦІННІСНОСТІ, розглянуто зростання і самозростання
Інформаційної вартості, проаналізовано властивості інформації як
суспільного блага, закладено основи широкого розуміння інформаційних
благ і цілих соціальних інститутів.
Ідея інформаційного суспільства була сформульована у дослідженнях 60-70
pp. XX століття і характеризувала нову політичну, соціально-економічну,
технологічну систему як знаковий еволюційний процес ЦИВІЛІзаціЙНОГО
розвитку. Д. Белл (Bell D. The Coming Post-industrial Society, A Venture
in Social Forecasting. N. Y. Basic Books, Inc. 1973), Й. Ma-суда (Masuda
Y. The Information Society as Post-industrial Society. Wash. World
Future Soc. 1983) , дослідження суспільних інститутів Японії – Агентства
економічного планування (ЕРА: Economic Planning Agency, Japan’s
Information Society. Themes and Vision. 1969), Інституту розвитку
комп’ютерів (JACUDI: Japan Computer Usage Institute. 1971: The Plan for
an Information Society. 1971), Ради з промисловості (ISC: Industrial
Structure Council. Policy Outlines for Promoting the Informatisation of
Japanese Society. 1969), 3. Бжезинський (Brzezinsky Z. Between Two Ages.
American’s Role in the Technotronic Era. N. Y. The Wiking Press. 1970;
The Grand Chessboard. American Primacy and Its Geostrategie Imperatives.
N. Y. 1998), С. Нора, А. Мінк (Nora S., Mink A. The Computerisation of
Society. A Report to the President of France. Cambridge, L. 1980) та
інші дослідники з промислово розвинутих країн Північної Америки та
Європи основою постіндустріального суспільства визначали теоретичні
(наукові, інтелектуальні) знання, Інновації та інформаційні технології.
В рамках ідеології інформаційного суспільства існують різні напрямки і
тенденції , які визначають нові соціальні перспективи – можливі , бажані
або негативні: від позитивних можливостей державного управління
економікою, створення законодавчої бази для вільного доступу міжнародної
спільноти до інформації – до запобігання загрозі політичного контролю за
націями з використанням високих технологій та розшаруванням спільнот на
“золотий мільярд і безправну периферію” . Так, Д. Белл вважав, що в
наступному столітті вирішального значення для політичного, економічного
і соціального життя, для засобів виробництва, а також для трудової
діяльності людства набуває станові
лення нового соціального укладу, який базується на глобальних
телекомунікація*. Поняття інформаційного суспільства охоплює минуле і
сучасне різних країн, які належать до протилежних політичних систем, але
мають спільно здійснювати Великий Перехід до ПОСТІНДустріальної ери –
соціальної форми цивілізації XXI століття. Поділяючи історію людства на
три стадії – аграрну, індустріальну, постїндустріальну, Д. Белл
підкреслював головну роль нової інтелектуальної технології, яка
застосовується для прийняття керівних (управлінських) рішень. Мета нової
інтелектуальної технології, за Д. Беллом, полягає в реалізації ідеї
впорядкування глобального масового суспільства. “V сучасному суспільстві
мільйони людей щоденно приймають мільярди рішень – політичних,
фінансових, соціальних.. . Будь-який одиночний вибір може бути
непередбачуваним, в той же час поведінка спільноти (масового
суспільства) окреслюється чітко, як трикутники в геометрії” [115].
Т. Стоуньєр визначив інформаційні ресурси як основну цінність май-
бутнього суспільства, потенціал його збагачення. “В постіндустріально-
му суспільстві національні інформаційні ресурси перетворюються у
стратегічні ресурси людства. Існує три способи, за допомогою яких мож-
на збільшити національне багатство: 1) постійне накопичення капіталу;
2) воєнні агресії і територіальні захвати; 3) використання нових техно-
логій, які переводять “нересурси” в ресурси”. Інформація, за Т. Сто-
уньєром, виступає стратегічним ресурсом, специфічною рисою якого є
невичерпність при споживанні. Вона збагачує фундаментальні знання,
організує глобальну спільноту, зменшує “ентропію” [116].
3. Бжезинський в ідеології інформаційного суспільства окреслив важ-
ливі ПОлТгИчттг; ІДЕОЛОГІЧНІ характеристики, нові можливості для
дезінте-
грації соціалістичної системи за відповідної політичної стратегії уряду
США. “Американська могутність повинна виявлятися через систему гло-
бальних комунікацій, значних переваг у сфері інформаційних техно-
логій, які мають вирішальне значення для розвитку економіки (ОТА, на
думку політолога, виступають головною рушійною силою світової еко-
номіки) , через глобальні можливості розгортання військової сили і абсо-
лютне лідерство в передових галузях науки і техніки” . Політика США, за
3. Бжезинським, полягає у використанні в своїх інтересах глобального
інформаційного суспільства і глобальної мережі Internet як основи впо-
рядкованого і всеохоплюючого співробітництва в глобальних масшта-
бах і глобального геополітичного впливу супердержави на міжнародні
відносини
ЄвропеЙСЬКІ дослідники і теоретики інформаційного суспільства,
осмислюючи глобальні політичні зміни, кризу традиційних ідеологій,
відзначали необхідність пошуку нових філософських, соціологічних і
політичних концепцій.” Британський дослідник К. Спаркс (Sparks
C.
A Communism, Capitalism and the Mass Media. L, 1998), аналізуючи кризу
соціалістичної суспільної системи, підкреслював, що перехід на новий
постіндустріальний рівень розвитку, трансформація традиційних стабільних
моделей та систем об’єднує східні і західні суспільства, їх
інтелектуальний потенціал. Інформаційне суспільство не визнає
національних кордонів, а глобальна комунікація повинна сприяти
поглибленню взаєморозуміння між спільнотами [118].
Е. Гіденс (Giddens A. The Consйquences of Modernity. L, 1993),
характеризуючи суспільно-політичні зміни в кінці XX століття, як і А.
Тофф-лер, об’єднав ознаки сучасної доби – космічна, інформаційна,
електронна ера, глобальне село – поняттям інтелектуальна цивілізація.
Перехід до інформаційного суспільства, зазначає Е. Гіденс, характеризує
сучасну стадію розвитку більшості розвинутих країн світу, а процеси
переходу країн відзначаються складними і комплексними трансформаціями,
включають як національні (індивідуальні) чинники, так і тенденції
глобальних масштабів [119] .
Багатоаспектний аналіз фундаментальних цивілізаційних процесів,
обумовлених принципово новою роллю у сучасному СВІТІ інфор-
маційних технологій, здійснено у дослідженйГМ. Кастельса” {CastelisM.
The Information Age: Economy, Society and Culture. І n^^wSr of Identity.
Blackwell. 1997). Висновки автора обгрунтовано в результаті аналізу да-
них національних та міжнародних статистичних інститутів, на підставі
економічних і соціологічних досліджень інших на власних
масштабних польових дослідженнях (М. Кастельс проводив дослідження
у США, Японії, Тайвані, Південній Кореї, Гонконзі, Китаї, Західній
Європі,
Росії). В результаті було сформульовано цілісну теорію, яка уможливлює
оцінку фундаментальних наслідків впливу революції в інформаційних
технологіях на всі сфери життєдіяльності цивілізації, на глобальний
світ.
Автор, досліджуючи появу нової універсальної соціальної структури, яка
проявляється в різних формах залежно від багатоманітності культур та
інститутів, що ця нова соціальна структура асоціюється з по-
явою нового способу розвитку – інформаціоналізму, який сформувався
під впливом перебудови капіталістичного способу виробництва на-
прикінці XX ст. М. Кастельс пов’язує розвиток нових інформаційних тех-
нологій з трансформацією капіталізму в інформаціоналізм. За Кастель-
сом, суспільства організуються навколо цивілізаційних процесів, струк-
та історично детермінованих у відносинах виробництва,
досвіду і влади. При цьому детально сама система понять,
їх взаємозв’язок, взаємодія із соціальними ідентичностями.
Характеризуючи такі способи виробництва, як капіталізм та етатизм
(соціалізм), М. Кастельс підкреслює, що склався омолоджений капіталізм,
який використовує нові способи розвитку.
рисою нового суспільства і його головним ресурсом
він вважає інформацію за її властивостями бути безмежно відтвореною
при використанні . За теорією Інформаційного суспільства М. Кастельса,
головною проблемою є протиставлення двох понять: Інформацюналь2
•7уЄ~суСПІЛЬСТВО ТІ” ТнфГі^лапппвянр СУСПІЛЬСТВО. Необхідність ДИСр”^
обумовлюється принципово новим етапом ево-
– коли
робка і поширення інформації стають фундаментальною основою ви-
робництва і влади внаслідок нових технологічних умов, які виникли в
цей період, коли мережева логіка взаємовідносин виступає як базова
структура глобального суспільства. Інформаційна парадигма визначає
всі процеси в сучасному суспільстві – накопичення знань, економічну
продуктивність, реалізацію політичної та військової влади, комунікацію
М- що всі важливі сфери життєдіяльності
цивілізації перебувають під впливом капіталістичного інфор-маціоналізму,
що всі спільноти в різній формі і на різних рівнях характеризуються як
інформатизовані, враховуючи національні Інституційні моделі [120].
На відміну від світової економіки, суть якої, за Ф. Броделем та І.
Ва-лерСТаЙНОМ, полягає в тому, що процес накопичення капіталу
відбувається по всьому світові, глобальна економіка визначається М.
Кастель-
сом, як “економіка, здатна працювати як єдина система в режимі
реального” Часу В масштабі всієї планети” . Такого ПІДХОДУ до
економічної ГЛОбалізаціїу світовій науковій літературі до М. Кастельса
не було. Кастельс
уточнює термін вживаючи поряд
За цим стоїть авторський кон-
цептуальний підхід до аналізу цивілізаційних процесів. На думку науков-
ця, глобальна мережа стала результатом революції в галузі інфор-
маційних технологій, яка створила матеріальну базу глобалізації еко-
номіки. Нові інформаційні технології виступають не просто інструмен-
том для дії, а й процесами для розвитку, тобто інтелектуальний по-
тенціал прямо виступає матеріальною силою, а не просто елементом
виробничої системи.Інформаційно-технологічна революція, нові тех-
нології миттєво охоплюють простір усієї планети, вказує М. Кастельс,
швидкість технологічної дифузії є вибірковою – і і
функціонально; нерівномірність доступу ДЛЯ індивідуумів, країн,
регіонів визначає критичні загрози диспропорції у сучасному світі, може
призвести до виключення цілих національних і навіть континентальних
економік із світової інформаційної системи, і, відповідно, із світової
си-
стеми розподілу праці. Автор розвиває теорію двох типів конкурент-
ності: національної і глобальної, підкреслюючи, що виникають нові фор-
ми втручання держави в економіку, з чіткими
підтримкою технологічного розвитку і своїх
національних галузей, свого приватного сектору. Таким чином, інфор-
маційна політика виступає ключовим інструментом рентоздат-
ності на світових ринках. Теорія інформаційного суспільства, в якому
соціальні і технологічні форми даної соціальної організації пронизують
усі сфери діяльності викликала неоднозначну оцінку в науковому сере-
довищі. Характеризуючи працю М. Кастельса, президент Лондонської
школи економіки Е. Гіденс зазначив, що “це видатне наукове досліджен-
ня із соціальної та економічної теорії, найбільш значима спроба
порівняно з іншими описати екстраординарні зміни, що
відбуваються нині у соціальному світі” Натомість В. ІНОЗемцев (див. “Но-
ва хвиля на 1999)
“ІнформаЦІональНОГОсуспільства” М. Кастельса потребує відповідності
на його думку, має
V вищезазначених наукових працях переважає лінійний підхід до складних
явищ глобальних трансформацій, хоча глибинні процеси характеризуються
системним виміром, а не окремими, навіть і вагомими (економічними,
ПОЛІТИЧНИМИ, культурними, соціальними) складовими. Отже, проблема
Потребує, комплексного підходу і обгрунтування процесів глобалізації.
У дослідженні ПАРЄ (A Virtual New World. Strasbourg. Council of Europe
Publishing., 1998) інформаційне суспільство визначається як суспільство,
що базується на інформації. Ця дефініція лежить в основі всіх визначень,
які поглиблюють, уточнюють та конкретизують поняття інформаційного
суспільства; особливо підкреслюється роль нових технологій, які
використовуються у процесі обробки, поширення та зберігання інформації.
Інформація, знання, технологічні системи, які забезпечують інформаційну
революцію, стають ключовими характеристиками нового суспільства, яке
радикально відрізняється від попереднього етапу розвитку цивілізації .
Інформаційне суспільство як мета, як політична стратегія подальшого
розвитку цивілізації домінує в сучасних авторитетних наукових теоріях, у
філософських, економічних та політичних дослідженнях. Доктрина
інформаційного суспільства є перспективною метою розвитку США, Канади,
Японії, Австралії, країн Європи, Азійсько-Тихоокеанського регіону.
Латинської Америки. Показово, що країни з відсталою економічною системою
теж розробляють філософські концепції і приймають політичні програми
інформаційного суспільства.
Ф. Уебстер у науковій праці (Webster F. Theories of Information
Society. L. – N. Y., подав класифікацію філософських, соціологічних
та комунікаційних доктрин інформаційного суспільства, за якою: 1)
інформаційне суспільство – новий етап розвитку людства, який бере основу
в старому традиційному суспільстві (Д. Белл, Ж. Бодрійяр, М. Постер, Ш.
Сабель, М. Кастельс, Ж. Арланді, Є. Бустаманте та ін.); 2) інформаційне
суспільство – це видозмінена теорія глобального диктату, переосмислення
старих концепцій розвитку, нові форми нетрадиційного суспільства (Г.
ШІЛЛер, Д. Харві, Е. Гіденс, Ю. Хабермас, Н. Гарнем, Д. Бек-кер). На
думку Ф. Уебстера, аналітичне визначення інформаційного суспільства
полягає в наступному: інформаційне суспільство – це революційний етап
суспільних трансформацій за такими напрямками, як економіка, технології
і виробництво, професіоналізм, глобальний простір, політика, соціум і
культура. Ідеологія інформаційного суспільства потребує осмислення
позитивних і негативних реалій переходу та визначення нової ролі держав
у формуванні політики нового типу – міжнародної інформаційної політики в
добу переходу до інформаційної цивілізації. [122]
Глобальні комунікаційні процеси обумовлюють необхідність створення нової
економічної системи, яка характеризується високим ступенем глобалізації
та інтеграції національних економік, нової політичної системи, що
виходить за рамки національних чинників, нової глобальної еліти та нової
концепції інтелектуального збагачення ЛЮДСТВа.
Визначення підходів до розуміння концепції “інформаційного
суспільства” як третьої глобальної стадії цивілізаційного розвитку дає
підстави що ця теорія стала результатом взаємодії і розвитку
численних економічних, соціальних і політологічних концепцій другої
половини XX століття, істотно вплинула на формування позицій міжнародних
та національних інститутів щодо впровадження ідеології “інформаційного
суспільства” в міжнародну та державну політику більшості країн світу.
Розглядаючи розвиток теорії інформаційного суспільства, не можна не
відзначити дві обставини: з одного боку, концепцтуально вона набула
найбільшого визнання в 70-ті і 80-ті роки, в період, що характеризувався
прискореним поширенням технологічних досягнень і значними успіхами
країн, які не тільки передавали, але й засвоювали нову інформацію та
знання; певною мірою ідея інформаційного суспільства ставала в такому
контексті інструментом обгрунтування можливості “наздоганяючого”
розвитку на основі заміщення зростаючим потоком інформації творчих
можливостей особистості; з іншого боку, в жодному іншому напрямі
сучасної теорії глобального розвитку не спостерігався так ВІДчутно вплив
японських дослідників: запропонований Т. Умесао термін “Інформаційне
суспільство” набув всесвітнього визнання після виходу у світ відомої
книги І. МасуДИ (MusudaY. The Information Society
as Post-Industrial Society. Wash., 1981.) і нового звучання у працях Т.
Са-кайї (Sakaiya Т. The Knowledge-Vahie Revolution, or A History of the
Future. Tokyo – N. Y., 1991.) В той же час, більшість американських І
європейських дослідників , починаючи з другої половини 80-х років ,
стали акцентувати увагу на ролі і значенні не стільки інформації,
скільки знань, що спричинило цілий спектр нових визначень сучасного
суспільства, серед яких “суспільство знань”, (“knowledge society”),
“інтелектуальні; суспільство” [123].
Теорія інформаційного суспільства істотно збагатила уявлення про
сучасний етап суспільного прогресу, однак більшість запропонованих в
її рамках тез мала частковий характер. Пильну увагу вчених привернув
проведений прихильниками теорії інформаційного суспільства аналіз
ролі інформації в господарському розвитку західних країн, результатом
якого стало трактування інформації як специфічного ресурсу, якому не
притаманна більшість характеристик, властивих традиційнимЧИН,Шіі "Building the Information Society: Moving Canada into the 21st Century. Ministry of Supply and Services" (1996 p.) Аналіз основних положень програм інформаційного розвитку свідчить, що Уряд Канади усвідомлює роль глобалізації комунікаційних г І процесів у подальшому прогресі країни, що сприяє конкурентоспромож- L ності канадіиського інформаційного сектору, зважаючи на міжнародну U конкуренцію і вплив лідера північноамериканського регіону в галузі но- р вих інформаційних технологій - США, дає можливість реалізувати с соціальні та економічні переваги для канадіиського суспільства, залучи- ти інвестиції приватного сектора у сферу інформаційних послуг. С Діяльність Консультативної Ради інформаційної супермагістраліполягає ї І у розробці пропозицій та рекомендацій для прийняття ЛОЛІТИЧНИХ 4 рішень за такими.напрямками, як: побудова ^функціонування сучасної Р інфоінфраструктури; СПІВробТтНИТДТВО держави і приватного сектору; і охорона приватного життя і безпека мереж; заохочення конкуренції та І збільшення канадіиського змісту в інформаційних продуктах та послу- гах; підтримка канадських впровадження прогресивної концепції - освіта протягом усього життя. Роль держави визначається національни- ми та суспільними інтересами, збалансованим регулюванням конку- ренції, дотриманням основних принципів свободи слова, прозорістю урядової політики та демократичних інститутів країни, підтримкою на- укових досліджень та створенням інтелектуального потенціалу Канади. Політичної гостроти набула в умовах становлення інформаційного суспільства проблема франкофонності території Квебек, прагнення регіональної влади протистояти англомовній експансії в інформаційній магістралі, забезпечити франкомовний зміст інформаційних продуктів та послуг, що впливає на економіку та соціальну зайнятість, конкуренто- спроможність і національне господарство, обумовлює нові напрями інформаційної політики в галузі та ка- надІЙСЬКОЇ культурної спадщини. Національні програми інформаційного розвитку визначають пріори- тетами політики в інформаційній сфері - зростання національно- го багатства країни за рахунок створення конкурентного середовища в інформаційній магістралі, відповідної регулятивної бази та вільного до- ступу на основі законодавчих положень до універсальних інфор- маційних послуг. Аналіз інформаційного сектору економіки свідчить про щорічне зростання прибутків, збільшення кількості робочих місць (на 20% у 1993-1994 pp. , 32% у 1995-1996 pp., 45% у 1999-2000 рр-), впро- вадження нових технологій у сферу банківських послуг та туризму, політику маркетингу і прогресивні наукові дослідження, культурну сфе- ру (за 1994-99 роки підтримка національних ЗМК обумовила переваги Канади в сфері індустрії та на власному допомог- ла відстояти свої позиції на ринку інформаційних послуг СІЛА. Інформаційна політика Канади спрямована на забезпечення лідерства ДЄрЖа-ВИ'у запровадженні і використанні комунікаційних систем та електрон1-НОТ інформації, створення е-уряду Канади, що забезпечує прозорість владних структур та доступ громадськості до урядових департаментів електронними засобами. Національна програма "Building the Information Society: Moving Canada into the 21st Century. Ministry of Supply and Services, 1996" включає такі стратегічні елементи, як побудова інформаційних супермагістралей, орієнтованих на суспільні інтереси і попит ринку; вибір (створення) відповідального уряду, який виступає каталізатором розвитку інформаційного суспільства та нових технологій; трансформація національної економіки, стимулювання і заохочення транснаціональних проектів у фінансуванні інформаційної магістралі; збалансований прогрес між ринком і соціальною сферою суспільства. Реалізація цієї програми потребує скоординованих дій і узгодженої політики на всіх рівнях урядової влади, приватного Секторута соціальних інституцій, бо саме за таких умов Канада зможе використати потенціал переходу до інформаційного суспільства, який обумовить економічне зростання країни та її місце у міжнародному співробітництві, становленні глобального інформаційного суспільства. Англійська модель максимально близька до американської: 1) роль держави обмежується створенням умов для ринкової конкуренції в інформаційнійсфері; 2) стратегія розвитку суспільства визначається як приватна ініціатива, лібералізація ринку телекомунікацій, створення мереж та інфор- маційних супермагістралей, захист нових структур на інформаційних ринках. Мета інформаційної стратегії Великої Британії - вдосконалення умов конкуренції на інформаційному ринку, зростання ефективності Інформаційних послуг і впровадження інформаційних технологій в державне управління. Основні завдання політики британського уряду у сфері нових інформаційних і комунікаційних технологій - реалізація проекту "Super Janet" - побудови британської інформаційної супермагістралі; створення умоь ДЛЯ інформаційного бізнесу і підприємництва; рОЗВИ^ ТШТнфсрМсПЗТЙНЙХ супЄрТМ"аТІСІралей шляхом безпосереднвого їх ВИКО-_ рйстання" ~ V британській інформаційній політиці визначені пріоритетні сфери Застосування інформаційних технологій в суспільстві (першочергово в освіті, охороні здоров'я, приватному бізнесі). Інформаційна політика держави забезпечена відповідними нормами, що гаранту- ють свободу інформаційної економіки і інтере- си країни в регіоні і на міжнародних ринках. В 1997 році у Великій Британії було сформульовано основні правові ПРИНЦИПИ інформаційної політики: ТеХНОЛОХІЧНа нейтральність законів, сприяння Міжнародному Співробітництву, підтримка і захист інтересів споживача в комп'ютерних мережах і системах. Важливим компонентом діяльності Великої Британії у галузі комунікації є методології поширення британських інформаційних продуктів у колишніх колоніях та азійських країнах (Індії, Китаї, в яких позиції країни традиційно стабільні і де Велика Британія забезпечила собі інформаційну експансію) , оборот коштів і, відповідно, розвиток національної інформаційної сфери. Політичні аспекти інформаційної політики країни сформульовані в урядових програмах: "Відродження нової, молодої Британії" на основі "інформаційного збагачення", "Information Age", "The Governments Policy for the Information Age", "The UK on-line: Information Society Initiative", "SuperJanetlV." Програма модернізації діяльності британського уряду "Електронний уряд" (до 2008 р.) передбачає створення електронних урядових та комерційних систем, забезпечення права вільного доступу до них громадськості, а також створення спеціалізованих центрів доступу для окремих груп суспільства з урахуванням їх інформаційних потреб . Програма "Information Age" (2000 p.) спрямована на розвиток електронної комерції як головного чинника нової економічної (фінансування з бюджету 1,7 мільярда фунтів стерлінгів), освіченості суспільства, розширення спектру інформаційних послуг, на оптимізацію співробітництва уряду, міжурядових організацій Великої Британії, приватного сектору з відповідними інституціями інших країн на основі нових засобів транскордонної комунікації, розвиток корпоративної стратегії інформаційних технологій. В програмі зазначено, що пріоритетний розвиток електронної комерції має забезпечити до 2002 року стабільне економічне зростання країни. Інформаційна політика Великої Британії визначила основними на- прямками забезпечення конфіденційності інформації в ав- томатизованих мережах засобами нових технологій та відповідного правового регулювання; інвестування інформаційної галузі для гло- бальної модернізації суспільства; впровадження систем дистанційної освіти та створення дослідницьких установ для забезпечення формуван- ня інформаційного суспільства у XXI столітті (програма "Національна електронна впровадження електронних послуг у суспільство - цифрового телебачення, електронних Smart-карток, електроніфікації уряду (до 2008 р.) Політичний курс уряду Великої Британії в галузі інформаційної політики задекларовано у національній програмі "The Government's Policy for the Information Age", якою передбачається всебічний розвиток електронної комерції для забезпечення економічного зростання; розвиток телекомунікаційного ринку країни; впровадження інформаційних та комунікаційних технологій в усі сфери життєдіяльності суспільства. Ініціативний проект створення інформаційного суспільства "The UK on-line: Information Society Initiative" має на меті підтримку малого та середнього підприємництва шляхом інтеграції в мережу електронної комерції (1,7 млн. малих та середніх підприємств, за даними ETI, підключено до регіональних мереж, планується залучити додатково 1,5 млн. підприємств до 2002 року) . Уряд Великої Британії за допомогою вєб-сайту "Information Society Initiative" здійснює аналітичні моніторинги інформаційного сектору європейської економіки, процесів конвергенції засобів комунікації, соціальнихаспектів становлення інформаційного суспільства. Характерною рисою інформаційної політики Великої Британії є створення регіональних мереж і супермагістралей для ОПТИМІзацІї та підвищення ефективності міжрегіонального і міжнародного науково-технічного співробітництва. Так, впроваджуються інноваційні технологічні проекти "Janet" та модифікований "SuperJanetlV" (2001 p.), які передбачають використання нових технологій, розширення доступу до інформаційних ресурсів у різних мережевих системах, підвищення ефективності наукових досліджень, наукового обміну та співробітництва на міжнародному, регіональному та національному рівнях, розвиток потенціалу мережі . Інформаційна політика Великої Британії як однієї з найбільш розви- нутих країн фінансового центру та геополітичного плацдарму Європи задекларована у доповіді та виступах Прем'єр-міністра країни Т. Блера на всесвітніх економічних форумах у Давосі (2000-2001) . Бри- танський лідер виступив на підтримку загальноєвропейського курсу на побудову інформаційного суспільства, оголосив сучасну політику та еко- номіку глобальними і заявив, що ця "глобальність виявляється у постійному оперативному обміні інформацією між контрагентами політики чи економіки, а обмін базується на сучасних засобах зв'язку - глобальних засобах комунікації , розвиток яких забезпечується програ- мами становлення нового загальноєвропейського інформаційного суспільства". Американо-англійська модель передбачає інтенсивний розвиток електронних комунікацій для встановлення соціальних, політичних, культурних зв'язків у суспільстві . Проблема поширення універсальних послуг має важливе значення в програмах Інформаційного суспільства США та Великої Британії, вона вирішується за допомогою стратегії поліпшення якості інформаційних послуг, виваженої цінової політики, соціальної орієнтації суспільства. Специфічною рисою американо-англІЙСЬКОІ мо- делі інформаційного суспільства є вплив чинного законодавства на роз- виток перспективних галузей економіки. Становлення інформаційного fi суспільства обумовлює і диференціює трудове право, авторське право, право інтелектуальної власності, соціальний захист населення. V США спостерігається вичерпність трудових ресурсів (з одночасним поширен- ням сфери використання інформаційних послуг) і потребами попов- нення їх за рахунок нової "інтелектуальної" хвилі імміграції. В куль- турній сфері США і Велика Британія мають різні стратегії. Північноаме- риканська модель (США, Канада) стимулює діяльність аудіовізуальної промисловості і ринку розважальних ВІдеОПОСЛуг за запитами населен- ня. Y Великій Британії поділяють стратегію континентальної Європи - збереження культурної ідентичності і націй, створення спільної європейської культурної спадщини, забезпечення культурних ' прав національних меншин [125-132] . Європейська модель Інформаційного суспільства відрізняється стратегією європейської інтеграції, поняттям "об'єднаної Європи", пошуками рівноваги між контролем держави і стихією ринку, динамічним поєднанням державних інтересів і прагнень приватного та корпоративного бізнесу. Характерними рисами європейської моделі є варіативність і політична спрямованість програм побудови інформаційного суспільства для різних країн, обумовлених новою європейською геополітикою, становленням інформаційної (інтелектуальної) економіки, різними можливостями постіндустріального розвитку. В рамках європейської моделі виділяють західноєвропейську, скандинавську, центральноєвропейську та східноєвропейську стратегії. Західноєвропейський підхід до ролі держави в процесі переходу до інформаційного суспільства викладено в Резолюції Європейського Союзу "Біла Книга. Зростання, конкурентоспроможність, зайнятість: виклики та стратегії XXI століття" (White Paper. The Challenges and Ways Forward into the 21st Century. Brussels. 1993), в якій підкреслюється важливість державного контролю в комунікаційній сфері (особливо над супермагістралями) з врахуванням переваг приватного сектору; у Директиві ?С "Зелена Книга. Життя і працевлаштування в інформаційному суспільстві" (Green Paper. Living and Working in the Information Society: People First. European Comission. Brussels. 1996) та Рекомендації "Інформаційна магістраль для глобального суспільства (Networks for People and their Communities. Making the Most of the Information Society in European Union. Brussels, 1996). В основу класифікації моделей інформаційного суспільства покладено в основному соціально-економічні показники різних країн, тобто ма-кропоказники, що вирішальним чином впливають на динаміку процесів в міжнародному інформаційному полі. При цьому не беруться до уваги інші критерії інформаційного розвитку, які впливають на перспективи країн, що розвиваються. Врахування таких критеріїв ПІДКОригувало 6 запропоновані моделі відповідно до специфіки економічної бази, національних пріоритетів та попиту на інформаційні технології в інших регіонах світу. Політична стратегія ЄС забезпечує провідну роль держави в перехідний період, яка виступає гарантом інтересів суспільства в умовах становлення інформаційної економіки та розширення сфери інформаційних послуг на всіх рівнях життєдіяльності держави. Останні рішення Європейського Співтовариства (1994-2000 pp.) спрямовані на реалізацію Програми інформаційного суспільства, політики лібералізації і приватизації телекомунікацій, розвиток універсальних послуг, мереж, технічного і соціально-інформаційного забезпечення. Програми інформаційного суспільства реалізуються в західноєвропейських країнах -Франції, Іспанії, ФРН, Бенілюксу, в країнах Північної Європи - Швеції, Данії, Норвегії, ФІНЛЯНДІЇ!. Визначено такі стратегії національної політики в країнах Центральної і Східної Європи - Польщі , Угорщині , Чехії, Румунії, Македонії, Словенії, Росії, Україні. Інформаційна політика Федерального уряду Німеччини включає кон- цепцію вільного транскордонного обміну інформацією, вільного вира- ження поглядів, розвитку комунікаційних та Інформаційних мереж і си- стем, вільної конкуренції в інформаційній сфері, створення ВІДПОВІДНО до нових економічних та інформаційних змін у німецькому суспільстві норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності. Основні положення концепції інформаційної політики ФРН відповідають європейським стандартам і загальним правовим підходам, що визначають особливу політичну роль засобів комунікації в суспільстві з огляду їх впливу на формування громадської думки і суспільної свідомості, враховуючи при цьому національні інтереси і доктрину розвитку "оновленої" Німеччини. Федеральний уряд Німеччини, зважаючи на політичну роль інформаційних процесів і технологій, прийняв чотири інформаційні програми, кожна з яких мала відповідні до політичного і економічного розвитку країни цілі. Перша з них (I&D - Program) була прийнята у 1974-77 pp. з метою забезпечення доступу до інформаційних систем широкої громадськості, накопичення наукових знань з інформаційних процесів, проведення політичних дискусій щодо актуальних проблем інформаційного розвитку суспільства. Провідними напрямами програми визнано ефективність досліджень, інформаційна ОС8ІТЗ, підвищення якості соціального стану; вдосконалення електронної комерції, впровадження інформаційної системи у діяльність підприємств малого і середнього бізнесу; інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття урядових, парламентських та правоохоронних рішень; європейську інтеграцію, інтенсифікацію міжнародного обміну інформацією, впровадження інформаційних технологій у різні сфери діяльності суспільства. Друга програма ("Fash informations program") прийнята у 1985 році з метою переорієнтації федеральної інформаційної політики на нові цілі: розвиток інформаційного ринку та інформаційного бізнесу; лібералізація інформаційної діяльності підприємств приватного сектору; гарантії вільного обігу інформації (транскордонна політика та посилення міжнародних позицій Німеччини у сфері інформаційних обмінів) ; забезпечення доступу до міжнародних систем і мереж німецьких на застосування нових технологій; створен- ня інформаційного та комерційного середовищ для приватного бізнесу; створення телекомунікаційних мереж за окремими напрямками життєдіяльності суспільства - охорона біологія, сільське господарство, споріднені галузі; Juries, Saarbrucken (юриспруденція); STN International (The Scientific and Technical Information Network) ; Karlsruhe (наука, патенти, технології, соціологічні науки, споріднені галузі), FIZ Technical (технології та бізнес) . Програма 1985 року стала втіленням фундаментальної політики, провідною ідеєю якої було обмеження контролю уряду і розвиток приватної ініціативи. Третя - "Федеральна програма підтримки нових комунікаційних та інформаційних технологій" - була підготовлена в 1990-1994 pp. для кон- тролю з боку відповідних міністерств фінансування державних установ та приватних підприємств, інформаційних центрів та служб за новими напрямками діяльності (підтримка центрів зросла від 100 до 153 млн. ДМ), V 1996 році прийнято нову програму Федерального уряду "lnfo-2000 (Germany's Way to the Information Society) - німецький шлях до інфор- маційного суспільства". Нові політичні пріоритети, медіаконцентрація, впровадження сучасних технологій в організацію федерального та місцевого управління, розвиток інформаційного бізнесу обумовили но- ву стратегію національної інформаційної політики ФРН, головними на- прямами якої визнано: становлення інформаційного суспільства у Німеччині, створення інформаційної економіки, розвиток нових інфор- маційних супермагістралей, інформатизацію державного управління; лібералізацію підтримку національних виробників електронної продукції, одночасний розвиток державного і приватного інформаційного бізнесу; активізацію земельної інформаційної політи- ки з розширенням прав земельних урядів щодо обігу інформації та діяльності інформаційної діяльності у федеральних землях і посилення відповідальності земель і контролю над змістом інформації. Федеральний закон про телекомунікації (1991 р.) надає право земель- ного ліцензування інформаційної діяльності , стимулює розвиток нових інформаційних послуг (відеозамовлень, ВІдеотексту, платних послуг та програмних продуктів на замовлення користувачів) , зобов'язує законо- давчо обмежувати поширення інформації (зокрема в мережі Internet) забороненого змісту; поєднання демократичних європейських традицій (право вільного обігу інформації, свободи слова і право захисту інформації державного, конфіденційного, комерційного характеру і персональної інформації приватного характеру, право загальнолюдсь- ких цінностей і право користувачів у мережах і системах) та жорсткі обмеження щодо інформації, забороненої міжнародними нормами. Закон ФРН про Internet (19/97 p.) визначив відповідальність за поширення недозволених матеріалів (насилля, агресії, порнографії, зло- чинності, образи гідності), сформулював правила конфіденційності персональних даних, електронного підпису та відповідальності провайдерів за зміст інформаційних продуктів, що по- ширюються через їхні мережі; сприяння розвитку засобів комунікації та національних мереж і систему країнах Центральної і Східної Європи, країнах, що розвиваються. Інформаційна політика Федерального уряду спрямована на реформування державного управління в цих країнах, їх участь у транскордонному вільному обміні інформацією, пропаганду ідеалів європейського демократизму, створення відповідної правової бази, технічного оснащення інформаційного сектору та підготовку кваліфікованих спеціалістів у Німеччині для національних та приватних корпорацій,установ,фондів, спілок. В рамкахУгОДИ про діяльність радіостанції "Німецька хвиля" зацікавленим країнам надаються супутникові послуги для поширення німецьких програм і самобутніх національних програм через засоби комунікації ФРН. Федеральний уряд також надає фінансову підтримку (близько 70 млн. DM) та інформаційні продукти для виготовлення, ліцензування та поширення таких програм в інших регіонах світу. Основні напрямки сприяння ФРН країнам "нової демократії": а) ПОЛІТИЧНІ консультації з питань організації демократичних структур засобів комунікації і відповідних організаційних рамкових умов; б) поставки обладнання і спорудження технічних установок засобів масової комунікації, радіорелейних мереж, електронних станцій, телестудій, поліграфії, комп'ютерних центрів та локальних мереж; в) надання експертної допомоги для створення програм, проектів і стратегії інформаційної політики; г) професійна підготовка і підвищення кваліфікації місцевого персоналу як у розвинутих країнах, так і в Німеччині . За повідомленнями "Німецької хвилі" протягом 1991-1993 pp., у політичних інституціях, органах федерального управління, в земельних урядах та організаціях пройшли підготовку і набули нової кваліфікації близько 2 млн. спеціалістів з країн "третього СВІТУ", Центральної та Східної Європи. Виклики інформаційного суспільства обумовлюють гострі політичні дискусії в німецькому суспільстві, неднозначне ставлення політикуму і громадськості ФРН до глобалізації, доктрини європейського інформаційного суспільства, майбутнього цифрового капіталізму та інфор-матизованої нації. До ключових політичних проблем відносять діяльність політичних партій, трансформацію корпоративного управління, міжнародну мобільність виробництва, проблему соціальної зайнятості і безробіття, появу ізольованих від прогресу соціальних спричинених високою продуктивністю праці та потребою у висококваліфікованих кадрах. Національна інформаційна політика ФРН спрямована на підтримку зусиль співтовариства для забезпечення демократизації глобальних процесів, інтеграції країн "НОВОЇдемократії" в міжнародний інформаційний простір, поширення технологій толерантності і принципів інформаційного суспільства на базі передового досвіду розвинутих країн Європи (політичні позиції правлячої партії СДПН полягають у необхідності створення Є-партІЇ, мережевої партії ФРИ) . Інформаційна політика Франції є складовою державної стратегії розвитку країни, стратегіїфранкофоніїі збереження національної самобутності та ідентичності , компонентом зовнішньої політики, участі Франції в інформаційних програмах і проектах міжурядових європейських організацій, створення інформаційної економіки та поширення мереж і систем, інформаційних Мета національної інформаційної політики Франції - становлення інформаційного суспільства, розвиток інформаційних супермагістра- лей (із забезпеченням франкомОВНОСГЇ мереж) , електронного ринку і банківської сфери, лібералізація комунікацій, оновлення інфор- маційного законодавства, стимулювання наукових досліджень у галузі інформаційного бізнесу, створення систем безпеки інформації і попе- редження комп'ютерних злочинів. Різні погляди політичної еліти Франції на стратегію інформаційного суспільства затримують прогре- сивний поступ країни до інтеграції і глобального співробітництва. Високий інформаційний потенціал країни (власна ае- рокосмічна індустрія, електронне виробництво, програмне забезпечен- ня) , спектр інформаційних послуг і політика обмежень для зарубіжних інформаційних ТНК (8% присутності у національному інформаційному просторі), обов'язковий переклад аудіовідеокінопродукції, або титру- вання французькою мовою) , державний контроль інформаційної діяль- ності і монополія держави в застосуванні високих технологій не сприя- ють лідерству країни в європейському регіоні та інших регіонах світу. В той же час Програма інформаційного суспільства (1998 р.) визначила пріоритетні напрямки співробітництва в межах компетенції міністерства зовнішньої політики Франції . Програма складається з трьох розділів та 9 0 додатків. V преамбулі зазначається, що нові інформаційні та комунікаційні технології здійснюють глибокі зміни у суспільстві, в політичному, економічному, культурному співробітництві держав, і мають глобальні наслідки. Формування нових технологій потребує цілісної системи підходів до зовнішньополітичних, правових, науково-дослідницьких та прикладних аспектів глобальної комунікації і необхідність проведення міжнародних консультацій з проблем універсалізації комунікаційних мереж, охорони інформаційної інтелектуальної власності, електронної торгівлі, електронних платежів, охорони приватного життя, вільного обігу інформації тощо. В першому розділі зазначені завдання і функції МЗС Франції з інформаційного співробітництва в рамках міжнародних організацій (зокрема, COT, ОЄСР, Ради Європи, Європейського Союзу, Міжнародного Телекомунікаційного Союзу) . Угода про інформаційні технології (1997 p.), підписана країнами Великої Сімки, створює умови для лібералізації телекомунікацій, вільної конкуренції , електронної торгівлі. Було вироблено спільний план дій щодо вдосконалення міжнародних інформаційних обмінів і підкреслено важливість електронного ринку торгівлі та послуг (встановлено тимчасовий статус-кво на впровадження мита на операції в галузі електронної торгівлі). В рамках співробітництва з ОЄСР МЗС Франції та Державний комітет з промисло- вості продовжують активну політику розвитку французьких мульти- медійних систем і засобів телекомунікаційної та аудіовізуальної конвер- генції, а також етичних, правових та соціально-культурних напрямків співпраці. Формування нових норм і правового регулювання інформаційної діяльності дасть можливість, як зазначається в Програмі , забезпечити функціонування єдиного ринку товарів та послуг в інформаційному суспільстві. В другому розділі розглядаються напрямки двостороннього співробітництва Франції з іншими країнами, узгодження позицій з інформаційних проблем в рамках візитів, переговорів, зустрічей на високому рівні . Пріоритетними стратегіями визнано : 1) культурну і мовну різноманітність (Франція підтримує політику збалансованого використання мов у мережі Internet та європейських комунікаційних мережах і системах, втілюючи принципи франкофонії Парламентської Комісії. Франції, яка має на меті сприяти впровадженню багатомовності в глобальних інформаційних мережах і системах за умов самодостатності і функціонування французької мови.) Франкофонія захищається компе- щ інформаційне суспільство, політика, право В програмній діялвності тентними документами, принципами зовнішніх зносин з франкомовними країнами; 2 ) координацію міжнародного співробітництва у боротьбі проти нових форм злочинності в інформаційній сфері, підвищення ефективності процедури взаємодопомоги в правоохоронній та судовій сферах; 3) створення нових міжнародних договорів та угод про комп'ютерні злочини; 4) вдосконалення систем електронних платежів (особливо електронного підпису), охорони прав споживачів, інтелектуальної власності та приватного життя, розробку регуляторних механізмів для країн європейського ринку. В третьому розділі визначені роль і методи діяльності зовнішньо- політичного відомства щодо захисту національних інтересів і реалізації національної інформаційної політики в дво- і багатосторонніх відноси- нах. На МЗС Франції покладено завдання: а) забезпечувати підтримку позиції держави на міжнародних форумах, під час візитів, переговорів, неофіційних зустрічей; б) координувати ініціативи урядових органів, корпорацій, приватних власників щодо співробітництва з ООН/ЮНЕСКО, Європейським Союзом, COT та іншими організаціями щодо розвитку інформатики, аудіовізуального та телекомунікаційного секторів, наукових у галузі комунікації; в) підтримувати вітчизняних виробників шляхом поширення через дипломатичні, консульські установи та інформаційно-культурні центри повідомлень про урядову програму з інформаційного суспільства, торгівлю, інформаційні наукові розробки, щоб на політичному рівні проінформувати про урядові плани ЩОДО становлення інформаційного суспільства. Стратегії інформаційної політики Франції стосуються також країн пріоритетного співробітництва, зокрема, франкомовних країн Африки, Азії, Латинської Америки. V контексті глобалізації комунікації і просу- вання національних інтересів у "треті країни" уряд Франції започатку- вав створення {1998 р.) інвестиційного фонду допомоги і співробітництва (20,6 млн. франків) для підтримки споживання нових французьких технологій в африканському регіоні, для економічних і культурних відносин, зокрема, запровадження нових технологій і фран- комовних серверів освітніх програм в мережі Internet, підтримки університетських курсів з інформації та культури французькою мовою, створення наукових дослідницьких центрів з проблем інформації і комунікації, поширення французьких програмних продуктів для користувачів персональних Політична структуризація французького суспільства визначає дискусійний характер проблематики інформаційної цивілізації. Міжнародні конференції, конгреси, слухання з проблем інформаційного суспільства, які у Франції відбуваються в рамках міжнародних організацій ЮНЕСКО/ООН, Ради Європи, Європейського Суду з прав люди ни, публікації програмних документів щодо спеціалізованих напрямків міжнародного співробітництва - інформаційного права, інфоетики, багатомовності Internet, електронної комерції, СОЦІОКультурНОГОрозвитку впливають на громадську думку і політичні рішення, позицію країни в міжнародних відносинах, проведення акцентованої зовнішньої політики з пріоритетом національних інтересів у глобальних трансформаціях на основі нового технологічного прогресу. Інформаційна політика країн Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люк- сембург) доктринам зовнішньої та внутрішньої політики - відкрите суспільство, відкрита економіка, відкритий менталітет і тра- диції, толерантність і посередництво у політичному врегулюванні конфліктів; стратегічний курс на європейську та євроатлантичну інтег- рацію, реалізація політики нового об'єднання Європи на основі провідної ідеї "Європаполітична - Європа географічна" . Вплив концепції становлення інформаційного суспільства під егідою ЄС (в країнах Бенілюксу розташовані резиденції впливовихМІЖНарОПНИХ організацій та спеціалізованих установ Європейського Союзу) помітний у програмах Федерального уряду Бельгії "Федеральна ініціатива щодо становлення інформаційного суспільства" (1994 p.), "Принципи процвітання активного суспільства" (1995 p.), "План дій щодо провідної ролі Бельгії в інформаційному суспільстві" (1998 p.), у створенні умов для розвитку нової (інформаційної) економіки, в нових компонентах зовнішньої політики, зміні законодавства, процесах конвергенції і лібералізації комунікацій, трансформації муніципального управління. "Федеральна ініціатива щодо становлення інформаційного суспільства" спрямована на підвищення соціальної активності бельгійського суспільства, реалізацію творчих можливостей кожного індивіда, розвиток інновацій та інтелектуального потенціалу країни. Проведення збалансованого курсу зовнішньої політики у відносинах з провідними європейськими державами (ФРН, Францією, Великою Британією) та США обумовлює нові (інформаційні) фактори прогресу країни, зацікавленість у прискореній інтеграції економічних систем країн ЄС на основі комунікаційних та інформаційних технологій. Як зазначив прем'єр-міністр Бельгії Жан Люк Дегане, "...трансформація демократичних інститутів на основі моделі інформаційного суспільства викликає необхідність нових засобів і методів у сфері самовизначення, соціальної стратифікації та підтриманні високих стандартів життя". "План дій щодо провідної ролі Бельгії в інформаційному суспільстві" включає такі напрямки: 1) створення системи електронного уряду; 2) забезпечення гарантій широкого доступу до сучасних інформаційних мереж і недопущення дискримінації за інформаційною ознакою (Internet for Enveryone); 3) побудову національної інфраструктури телекомунікацій (Бельгійської інформаційної супермагістралі); 4) заохочення досліджень та інновацій для інформаційної економіки; 5) розробка гнучких принципів регулювання інформаційної сфери. Реалізація проекту "електронний уряд" обумовлює реформування політики державного та муніципального управління і оперативного прийняття спільних керівних рішень регіонів, об'єднань, провінцій та муніципалітетів на основі цифрової платформи (порталу), доступ до якої здійснюється через різні канали комунікацій. Інтегрований підхід до системи е-уряду вирішує проблему прозорості владних структур, відносин між різними адміністративними суб'єктами країни, забезпечує широкий доступ громадськості до процесу прийняття політичних рішень, створює ефективний механізм суспільного контролю за економічними витратами уряду, впливає на федеральну систему (структуру) поточного інформування. В рамках проекту е-уряду передбачається функціонування електронних судів, архівів та телеконференцій для транскордонного співробітництва Бельгії з країнами Європейського регіону. Політика прозорості влади та гарантованого доступу до універсальних інформаційних послуг спрямована на підвищення цифрової освіченості суспільства і використання різних каналів Зв'язку (кОМП ютерного, телефонного, мобільного, кабельного, засобів суспільного доступу), особливо для обмежених за віковим статусом, недієздатних та низько-кваліфікованих прошарків населення. Побудова Бельгійської інфраструктури телекомунікацій робить мож- ливим подальше розширення комп'ютерних мереж Belnet, застосування нових технологій UMTS, об'єднання інформаційно-комунікаційних ме- реж з дослідницькими та інституціями для ефективного уп- равління. Стратегія прискореного безІнфлЯЦІЙНОГО економічного зростання передбачає залучення корпоративних інвестицій в дослідження нових інформаційних технологій та Internet j впровадження розробок в економіку Белвгії. Програма становлення інформаційного суспільства 3yMOBJlloЂ_J:ie-обхІДнТсть реф6рМув_а_ННЯ бельгійського законодавства у сфері інформації та комунікації . Процеси лібералізації телекомунікацій обумовили ухвалення нового Закону про телекомунікації (1991 p.), до якого були внесені поправки 1994, 1997, 1998 pp., пов'язані з утворенням головного національного оператора телекомунікацій з автономним статусом Belgacom, незалежного регулятивного інституту ІВРТ, відкриттям ринку мобільного зв'язку для міжнародної конкуренції, приватизації телекомунікаційних мереж за участю зарубіжних компаній (49,9% акцій Belgacom належать консорціуму Ameritech, Singapore Telcom, TeleDenmark). !нформаціілне_суспільство, політика, право 6 програмній діяльності юнеско Ц Стратегії Федерального уряду Бельгії щодо становлення інформаційного суспільства істотно впливають на структуру політичної системи країни, економічну політику та соціальні програми, викликають позитивну ВІДПОВІДЬ бельгійського суспільства, обумовлюють характер дво- та багатосторонніх відносин з міжнародними організаціями та країнами європейського регіону. Директиви Європейського Союзу щодо реалізації стратегії інфор- маційного суспільства сформували концепцію інформаційної політики Королівства Нідерланди. Програма уряду "Біла книга модернізованого уряду інформаційної pp.) провідну роль держави в радикальній трансформації голландського суспільства. Основні напрями реалізації інформаційної політики стосуються: інвестування досліджень та виробництва продуктів в інформаційній сфері (Голландія займає 6 місце в світі і 3 місце в США як зарубіжний інвестор); розвитку електронної комерції і лідерства країни в глобальній комунікації; створення електронного уряду і ефективної системи державного та муніципального управління;здійснення спеціальних програм захисту населення від безробіття; запровадження новацій в загальну інфраструктуру; впровадження нових інформаційних технологій в освітню та культурну сфери. План дій передбачає втілення принципів е-уряду для регулювання державного, приватного та громадського секторів, забезпечення доступу до інформаційних послуг на основі багатоканальних комунікацій , створення інформаційного порталу уряду в мережі Internet, проведення всеосяжних заходів з метою пропагування "нового мислення суспільства, нових шляхів ведення бізнесу, нового управління альянсами, нового законодавства та нових технологій". Модернізація діяльності уряду Нідерландів тісно пов'язана із діяльністю представництва Генерального Директорату інформаційного суспільства Європейського Союзу, основним завданням якого є вплив на зовнішню політику і державну систему управління, проведення ЄДИНОЇ стратегії щодо становлення інформаційного суспільства в системі ЄС. Місія представництва - регулювання політичних рішень щодо програм становлення інформаційного суспільства, аналітичний моніторинг суспільних процесів і формування необхідної політики сприйняття ідеї інформаційного суспільства відповідно до програм ?С та глобальних ініціатив, аналітичний моніторинг суспільних процесів і формування політики сприйняття ідеї інформаційної цивілізації в Голландії, контроль і регулювання ринкових та технологічних новацій, підтримка ініціатив реформування інформаційної політики в інших сферах управління . Уряд Голландії за підтримки Представництва активно впливає на реалізацію національних програм "PICTION", "Zorg-2000", "FTN- Teleworking", якими передбачено реформування освіти (освіта для всіх протягом всього життя на основі нових інформаційних технологій); створення системи електронних пацієнтів для постійного медич- ного контролю (ЕРД); розвиток електронної комерції, віртуальних агенцій та дистанційного виробництва. Базові показники про розвиток інформаційного суспільства в Королівстві Нідерланди (загальні соціально-економічні дані, стан телекомунікаційного ринку, виробництво програмного забезпечення Інформаційних продуктів та послуг, користування Internet, обмін інформаційними продуктами та послугами з іншими країнами ЄС) дають можливість зробити висновки про активну позицію політики лідерства країни в глобальній конкуренції та в регіональному співробітництві. Інформаційна політика Люксембургу, де розташовані резиденції Європейського інвестиційного Міжнародний фінансовий центр, організації та установи західноєвропейських країн, полягає у впровадженні рішень та програм ЄС, в активному інвестуванні інформаційного сектору, у стимулюванні наукових досліджень в галузі нових технологій, розвитку електронної комерції та програм широкого доступу до інформаційних послуг за допомогою Internet. Скандинавські країни в рамках європейської інтеграції і концентрації комунікації прийняли урядові програми інформаційного суспільства і визначили концепції національної інформаційної політики. Попри національну специфіку, політичні пріоритети, економічні можливості і громадську думку щодо інформаційних процесів, скандинавські країни мають спільні цілі і напрямки здійснення інформаційної політики. Зокрема , це: впровадження нових технологій в систему державного управління і ефективне здійснення політичної влади (забезпечення доступу широкої громадськості до урядової інформації, розвиток мережі для задоволення потреб населення, створення державних мереж управління по вертикалі і горизонталі влади); розвиток інформаційної економіки; підтримка інформаційного бізнесу, національних виробників створення інформаційно-довідкових корпорацій з тематичними базами даних про інформаційні ТНК, компанії, фірми; залучення інвестицій в національні інформаційні проекти; забезпечення соціальної сфери комп'ютерними технологіями; ор- ганізація електронних бібліотек, доступ до інформації в мережах і системах для незахищених верств населення - молоді, малозабезпечених; створення громадського лення. 6Н інформаційнесуспільство, політика, право в програмній діялвностіюнеско Концепція інформаційної політики передбачає також впровадження правових, етичних та освітніх принципів комунікації та інформації у всі сфери життєдіяльності суспільства відповідно до національних інтересів (Данія: розвиток сфери електронних послуг та електронних платежів, створення інформаційної супермагістралі, поширення інформаційної продукції "TeleDenmark" на ринки Німеччини і Великої Британії; Норвегія: розвиток універсальних і спеціалізованих інформаційних мереж, впровадження технологій у політичне життя і волевиявлення громадян (під час виборів) ; Швеція: гармонізація цілей національноїта європейсь-інформаційної політики, створення інформаційного законодавства, ТЄХНІЧНИХ стандартів; розвиток інформаційної індустрії і бізнесу на базі концерну "Ericsson", інтенсивний розвиток мультимедіа; Фінляндія: створення і розвиток інформаційних магістралей, інтенсифікація інформаційної економіки, інформаційного бізнесу, проект Nokia, впровадження нових технологій в державне управління, забезпечення доступу громадськості до Internet, правові та етичні засади інформаційного суспільства"). Проблема приватизації ТЄЛЄКОМунІкацІЙ ДЛЯ більшості європейських країн вирішена, дискусії відбуваються щодо політики лібералізації теле-комунікацій, де простежуються різні підходи - від централізованого розвитку інфраструктури (Франція) до часткової (ФЕН, Італія, Іспанія) або повної лібералізації (Велика Британія, Швеція, Данія, Фінляндія) і забезпечення лідерства в світовому і європейському розподілі праці . Європейський план інформаційного суспільства містить також концепцію розвитку універсальних послуг, яка має політичні, економічні, соціальні і технологічні ознаки. До політичних ознак відносять - протидію монополій конкуренції (побудова нових магістралей здійснюється обмеженим колом операторів у більшості європейських країн), до економічних - створення ринку інформаційних послуг, ДО соціальних - не-дискримінацію за інформаційною ознакою (нерівність у доступі до універсальних інформаційних послуг, обумовлену рівнем доходів і платоспроможністю населення), до технологічних - першочерговий розвиток магістралей. Відмінність європейської моделі від американської полягає і в створенні інформаційного законодавства; адекватної законодавчої бази, яка враховує як національні, так і міжнародні принципи регулювання інформаційних відносин, вважається головним чинником зростання прибутку країни від потенціалу інформаційно-комунікаційних технологій [133-146]. На думку експертів, чинне законодавство Європи не відповідає вимогам інформаційного суспільства: у континентальній Європі чітко регламентується ринок праці, товарів і послуг для захисту існуючих і блокується створення нових робочих місць, що не сприяє розвитку нових га лузей. Інформаційна модель e-Europe зорієнтована на функціональне і практичне реформування суспільства, відзначається національними і культурними особливостями, аудиторіями для різних видів технологій, формами адаптації нових комунікаційних послуг. Європейський ринок зазнає тиску і впливу американської інформаційної індустрії, що змушує провідні регіональні організації і національні уряди запроваджувати квоти для діяльності у регіоні зарубіжним корпораціям і виробникам [147]. Азійська модель інформаційного суспільства реалізує ідеологічну доктрину країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, побудовану на філософських принципах конфуціанства, діяльності держави щодо ЇНСТИ-туціоналізації цих принципів, взаєморозуміння і взаємодопомоги у суспільстві для досягнення мети. В основі азійської моделі - альтернативний соціально-економічний розвиток регіону, конкуренція із Заходом, утвердження власних ціннісних орієнтацій, ЗВ'ЯЗОК між культурними традиціями (освіта, виробнича дисципліна, відданість корпорації, довіра, сімейна гармонія) і соціальними трансформаціями. В рамках азійської моделі виділяють японську, індійську та младоазійську. Японська модель ПОСТІндустріаль-ного розвитку спрямована на вдосконалення системи корпоративного управління за принципом ієрархічної піраміди, в основі якої три складові чинники: on (вдячність) , giri (відповідальність) , wa (гармонія) . Вони виражають угоду про взаєморозуміння і взаємодопомогу верхнього і нижнього рівнів управління в державі і якість цієї угоди, тобто розуміння статусу кожної групи відповідно до спільної Японська модель інформаційного суспільства використовує пріори- тетний розвиток інформаційних технологій і впровадження інфор- маційних послуг у всі сфери життєдіяльності країни. Програма Й. Масу- ди "План становлення інформаційного суспільства в Японії до 2000 р. (1983 р.)" включає такі стратегічні цілі, як: побудова тисяч взаємо- пов'язаних і сумісних телекомунікаційних систем; розробка нових Інформаційних пристроїв з комбінованими і вдосконаленими можли- востями; розвиток програмного забезпечення та інформаційних по- слуг; підготовка кваліфікованих здатних працювати з цими сис- темами. V XXI столітті стратегічна політика японського уряду (програми "Віртуальний уряд - шлях Японії до Інформаційного суспільства", 1997 p.; "Project Millenium", 2000 p.) полягає у стимулюванні інтелектуально- го розвитку нації, провідної ролі бізнесу для інформаційної економіки, розумінні інформаційного (інтелектуального) блага як спільного над- бання суспільства. Для розвинутої інформаційної цивілізації характер- ними є підвищення рівня ефективності усіх суспільних процесів, зрос- тання комфортності поступність використання цифрової її адаптація до потреб споживачів. Для впровадження моделі інтелекту-алвного суспільства прийнято політичні рішення про національну мету Японії в галузі високих технологій, інтенсифікацію діяльності у сфері інформаційної науки І техніки, інтелектуальної власності, ноу-хау як пріоритетних напрямків розвитку [148-151] . Младоазійська модель передбачає стратегію регіону Східної і ПівденНО-СхІДНОЇ Азії - епіцентру індустріального та інформаційного розвитку, до якого належать Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг, а в останні роки наближаються Таїланд, Малайзія, В'єтнам. Ця модель - Трансформована японська ідея, успіх якої пов'язується з підтриманням сталого макроекономічного і політичного середовища та співробітництва держави з приватним капіталом. Уряди приймають рішення щодо вагомих інвестицій приватного сектору в інформаційну сферу, стимулюють створення матеріальної і соціальної інфраструктури (тобто, порушується фундаментальний принцип невтручання держави у ринкові відносини) . Державний контроль, його форми і методи можуть бути різними, але дилема "держава - ринок" виступає як соціально-політична, а не суто економічна. Младоазійська модель характеризується як політичне і економічне співробітництво держави і приватного сектору. В країнах, що розвиваються, визначають дві моделі становлення інформаційного суспільства - латиноамериканську і азійську, які відрізняються напрямами і масштабами трансформації. Стратегія ре- формування приватизацію (передачу державних підприємств і видів діяльності у повну або часткову приватну власність чи контроль), лібералізацію (розширення конкуренції на ринку товарів І послуг) . Азійська модель характеризується пріоритетним розвитком лібе- ралізації, впровадженням конкуренції і відкритості ринків, а латиноаме- риканська - починається з приватизації з метою різкого зростання якості телекомунікаційних послуг, поступового впровадження конкуренції і вважається більш ефективною. Індійську модель визначають як комбінований варіант, що за масшта- бами і ефективністю трансформацій наближається до латиноамери- канської моделі, а за прогресивністю впровадження - до азійської. Ак- цент зроблено на ресурсах народонаселення, науково-технічному по- тенціалі (третьому у світі після США та Росії), чинному законодавстві, державному контролі у сфері виробництва інформаційних послуг (крім ринку місцевих послуг, де допускається 49% іноземних капіталовкла- день) . Специфіка ідеології інформаційного суспільства в Індії - поступо- ва динаміка, опора на національні культурні традиції . Урядова політика визначає головним чинником становлення інформаційного суспільства - вдосконалення системи телекомунікацій, розвиток універсальних по- слуг на рівні світових експорт програмного забезпечення у розвинуті країни світу. Індійська стратегія реформування передбачає інтенсивну інтеграцію азійської країни в глобальне інформаційне співтовариство. Науковці вважають, що стратегія інформаційного суспільства впли- ває на З'ясування проблеми економічної відсталості країн та регіонів світу за рахунок Приєднання їх як рівноправних партнерів у політично- му, економічному, правовому та культурному аспектах до міжнародно- го співтовариства і в той же час зберігає національну самобутність та ідентичність націй. Це свідчить, що глобалізація комунікації набула без- значення для конструктивного співробітництва держав за всіма напрямками міжнародних і виходить з інтересів міжнародного співтовариства, що дає можливість вирішувати інші глобальні проблеми людства [152-155] . В більшості розвинених країн за участю політичних лідерів, прогресивних урядів та фінансової підтримки транснаціональних корпорацій реалізуються Програми становлення інформаційного суспільства; концепції переходу до інформаційної доби, плани участі в трансформації суспільних інститутів, прийняті міжнародними організаціями ООН/ЮНЕСКО, Світовим банком. Світовою організацією торгівлі, Організацією економічного співробітництва і розвитку, Радою Європи, Європейським Союзом, Європейським банком реконструкції і розвитку, ОБСЄ, Центральноєвропейською Ініціативою та іншими міжнародними і регіональними урядовими і неурядовими інституціями. В основі Концепцій лежить визначення стратегії інформаційного суспільства, основних положень, умов і пріоритетів міжнародної, регіональної і національної інформаційної політики, формулюються політичні, правові, соціально-економічні, культурні і технологічні передумови переходу до інформаційного суспільства, обґрунтовується специфіка і мета глобальних трансформацій [156-160] . Таким чином, порівняльний аналіз різноманітних моделей і стратегій інформаційного суспільства на регіональному та національному рівнях засвідчує, що процеси інформаційної конвергенції набувають всеохоп-люючого характеру, а їхній перебіг відповідає тенденціям розвитку самоорганізованих складних систем. Водночас, чітко окреслюються і численні перешкоди, зумовлені різним рівнем розвитку країн, особливостями національного менталітету, законодавчої бази, історичних традицій, але не береться до уваги проблема пошуку ефективних механізмів для подолання цих перешкод, що характеризує одновимірний підхід до розв'язання глобальних міжнародних проблем. Розділ 3. ^'н,,'; вплив доктрини глобальної цивілізації на міжнародний розвиток Глобальні тенденції міжнародного розвитку кінця XX - початку XXI століття зумовили протиборство наукових концепцій, в яких обґрунтовуються та всебічно осмислюються перші наслідки інформаційної революції. Концепції побудовано на принципах синергетики, використанні комплексних підходів до глобальних трансформацій з погляду феномена глобалізації комунікації та інших високих технологій, ментальності індивідів, народів, цивілізацій, політичного та соціально-економічного світового розвитку. Більшість зарубіжних та вітчизняних дослідників (М.Макклюен, Р.Ке-охейн, Дж. Най, Дж. Розенау, Р. Райд, Ч. Хенді, Д. Родрік, Д. Роткопф, С. Кобрин, X. Моулана, Д. Лайон, І. Валлерстайн, В. Коллонтай, П. Циган-ков, М. Лебедева, С. Ланцов, В. Пефтіев, Г. Хозін, В. МунтІЯН, В. МатвІЄНКО, О. Гончаренко, Ю. Мацейко, С. Сіденко, О. Білорус та ін. (див. літ. та джерела), дотримуються ПОГЛЯДУ, що домінантною тенденцією, яка визначатиме розвиток міжнародного співтовариства у найближчій перспективі, буде глобалізація, тобто комплексна і багатоаспектна взаємодія держав і міжнародних організацій щодо оцінок стану та пошуків рішень гострих проблем, що зачіпають не тільки національні , а й загальноцивілізаційні інтереси [161-177] . Намагання цілісно осмислити глобальні трансформації привели до широкого використання в наукових працях таких понять, як "глобальність", "глобалізація", які покликані виявити чинники, що складають специфіку процесів та явищ, їх характерні ознаки і тенденції. Однак підходи представників різних теоретичних напрямів в оцінці цих понять, а також феномен зростання взаємозалежності, що лежить в їх основі, значно розрізняються, інтерпретації варіюються залежно від теоретичних уподобань. Концепція глобалізації М. Макклюена (McLuhan M. Understanding Media; N. Y., 1964, The Gutenberg Galaxy. Toronto, 1962), його погляди на систему світопорядку як "глобальне село", базисом якого є глобальна інформаційна інфраструктура (основні ідеї М. Макклюена відносяться до 6 0 років і концептуально підтримують теорію -ПОСТІ індустріального суспільства Д. Белла) , представляють неореалістичну орієнтацію на перспективи майбутнього, передбачення позитивних і негативних наслідків глобалізації, коли групові, локальні, регіональні, етнічні та національні інтереси можуть диференціюватися - від гармонійно глобальних до конфліктогенних. X. Кьоннігу "ЗаміткахпроXX століття" (Иностраннаялитература, №2, 1999.) наголошував, що основна його тенденція - конфлікт між людством і технологіями. "Людство постало перед ЄВОЛЮЦІЄЮ глобальних процесів, осмислення і усвідомлення яких у суспільстві не відповідає динаміці змін, хоча головним архітектором і автором техногенних і цивілізаційних процесів виступає не природа, а інтелектуальний потенціал людства. Головне, щоб ці процеси не спричинили глобальної катастрофи", - підкреслює автор. За висловлюванням Дж. Розенау, "...саме високі технології зірвали з цепу" процеси глобалізації, суть якої, як зазначають ІНШІ американські науковці - Р. Кеохейн, С. Краснер, П. Кацен-перш за все, полягає у все більшій національних кордонів [178]. Теоретичні дискусії і практичні наслідки глобальних трансформацій виявили також різні підходи до розуміння вимірів глобалізації - світо- політичних, економічних, соціальних, технологічних, ко- мунікаційних, культурологічних кожен з яких розвивається у свій спосіб і прогресує з різною динамікою . Це дало підстави численним прихильникам теорії глобалізму стверджувати, що шляхи і потоки гло- балізації можуть бути різноспрямованими та багатовимірними, вони "проходять крізь вертикальні (індивідуально-групові, кланові, державні, міжнародні) рівні та горизонтальні (правові, економічні, політичні, культурні, освітні, інституційні) організації людського життя". Вивчення та аналіз глобальних горизонтальних і вертикальних транс- формацій важливі для розуміння не тільки феномена глобалізації зага- лом, а й для розуміння ролі нових Інформаційних технологій у форму- ванні нового спектру міжнародних відносин та світової на по- чатку XXI століття. Узагальнюючи різні теоретичні погляди на проблему глобалізації, можна підкреслити визначення цього феномена, викладе- ного у Підсумковому комюніке Кьольнського самміту країн Великої Сімки (1999 р.): "Глобалізація - це складний процес прискорених і збільшених у масштабах потоків ідей, капіталів, техніки, товарів та по- слуг у всьому світі, який спричинив кардинальні зміни у всіх суспільствах. Відкритість і динамізм трансформацій сприяли економічному зростан- ню і поліпшенню соціальних умов життя. Інтеграція стимулювала ефек- тивність виробництва, вплинула на створення системи нової зайнятості людських ресурсів. Інформаційна революція і багатогранна взаємодія культур та цінностей посилили тенденції до становлення демократичних суспільств і забезпечення прав люпини та основних свобод, розвитку но- вовведень. Одночасно констатуємо, що для нерозвинутих країн, бідних соціальних спільнот глобалізація супроводжується кризовими ризиками, пов'язаними з необхідністю зміни місця роботи і проживання, вдоско- наленням освіти і кваліфікації, фінансовою невизначеністю та інфор- маційною дискримінацією" [179]. Осмислення процесів глобалізації як вищої на сучасному етапі фази міжнародної інтеграції, зазначається в документі, можливе тільки за умови становлення нового технологічного укладу, заснованого на до- сягненнях інформаційно-комунікаційних новацій та інших високих тех- нологій, інтенсифікації міжнародного обміну товарами, послугами, іде- ями через глобальну інформаційну інфраструктуру всіх суб'єктів міжна- родного співтовариства, тобто, про узгоджену ефективну міжнародну інформаційну політику в контексті глобальних трансфор- мацій як провідну стратегію світопорядку XXI століття. Ч_В оцінці глобалізації і глобалізації комунікації , зокрема, визначились наступні тенденції. Прихильники концепції глобалізму закликають до форсування впровадження інформаційної складової, перш за все, через фінансові ринки, кредити, інвестиції, ТНК, інформаційні технології, е-управління і, зрештою, міжнародні політичні рішення; критики нових теорій еволюції цивілізації вказують на поглиблення дисбалансу в роз- витку країн Заходу і Незаходу, на трансформацію системи диспаритетів узабезпеченніжиттєдіяльностісуспільства. Неоднозначно оцінюється концепція глобалізації як сучасного (і планетарного) етапу визрівання цивілізації, суть якого у комплексному розумінні еволюції людства, у Міжнародному документі "Декларація глобальної цивілізації" Першої Всесвітньої конференції з проблем глобальної цивілізації (Сідней, 2001 р.). Автором теоретичної бази є китайський дослідник проблем глобалістики Чжан Шаохуа, який узагальнив протягом обговорення документу (1999-2001 рр.) відгуки і пропозиції науковців, політичних та релігійних лідерів, лауреатів Нобелівської премії, громадських діячів з 97 країн світу з метою прийняття його як концептуальної доктрини, що стосується долі усього людства "Fу преамбулі рації зазначається, що глобальні трансформації радикально впливають на розвиток цивілізації і потребують не тільки теоретичного осмислення світових еволюційних процесів, але й практичної підготовки людства до сприйняття ідеології гармонійного (інтелектуального) суспільства, нецивілізовані методи вирішення В Декларації, яка складається з двох частин (загальної і уточнюючої) та висновків, обгрунтовано концепцію глобальної цивілізації, визначено її роль для міжнародного розвитку, розкрито основоположні джерела глобальної спільноти, конкретизовано системний філософської ідеї, ціннісних ідеалів і способу діяльності глобальної цивілізації, єдності духовної сфери і форми вірування в глобальному вимірі. Другу половину XX століття автор концепції вважає першим в історії цивілізації періодом глобальної "смути", коли в більшості регіонів і національних утворень такі визначальні принципи життєдіяльності суспільства, як право, управління, моральні ідеали, стабільністьперебу- вають на межі колапсу, тоді як діяльність наркоторгових, злочинних, те- рористичних транснаціональних груп, що відкрито втручаються у відно- сини між цивілізаціями, претендує на встановлення нової світової гегемонії - гегемонії варварства і примітивного буття. Аналізуючи причини глобалізації, Чжан Шаохуа підкреслює, ЩО дві поспіль світові війни XX століття спонукали міжнародних акторів ство- рити умови для безконфліктного періоду, наслідком якого стала еко- номічна глобалізація і науково-технічна модернізація західної цивілізації, що свої світоглядні принципи та логіку діяльності на глибинному глобальному рівні. В цих умовах незахідним цивілізаціям необхідно прискорено коригувати традиційний спосіб мис- лення, щоб заново позиціонувати свою цивілізаційну належність, що обумовлює пошуки нових шляхів подальшого розвитку. Іншими слова- ми, глобальна криза стала передумовою виходу людства на новий і значно вищий рівень - рівень глобальної цивілізації. Такий висновок підтверджується аналізом еволюційних процесів у багатьох країнах та регіонах, де в індивідуальних специфічних формах формується дух гло- бальної цивілізації. Так, посилюється "політика плюралізму культур" в Австралії; поєднує в розвитку тенденції і пріоритети західної та східної цивілізації "сингапурськийшлях"; поступово перетворює права людини в основоположні принципи держави "американський дух"; відкриває нові можливості для цивілізаційного діалогу "іранська мо- дель"; відроджується "даОСЬКИЙдух" у Китаї; "нова політика" Росії виз- Нйчає концепцію "комунікаційного мосту" між Європою та Азією; ООН прийняла резолюцію про відзначення першого року нового століття як "року діалогу цивілізацій". "Це дає підстави стверджувати, - підкрес- люється в документі, - що в XXI столітті історія надала людству єдиний шанс відмовитися від політики глобальної конфронтації і на основі ос- новоположних цінностей різних цивілізацій побудувати і сучасну за своєю природою глобальну цивілізацію", сформувати новий світопорядок і глобальні духовні цінності. В документі визначається особлива роль модернізації комунікації у виникненні нових концепцій потужного розвитку, збереженні і оновленні духовних ідеологій людст- ва від давнини до сучасних мислителів, провідників цивілізації. Джерелами глобальної цивілізації виступають, на думку Чжан Шаохуа, три елементи: перший втілює світоглядні ідеї про Всесвіт і форми їх реалізації; другий - ціннісні орієнтири І форми їх реалізації; третій - осмислення сутності людського життя і форми його реалізації, які, гармонійно поєднуючись, утворюють базовий каркас цивілізації". У документі також конкретизовано ідею трьох начал: "єдність всіх речей - це філософська ідея і спосіб мислення глобальної цивілізації"; "ЄДНІСТЬ людства - це ціннісний ідеал і спосіб діяльності глобальної цивілізації"; "єдність Неба і людини - духовна сфера і форма вірування глобальної цивілізації " як фундаментальної бази нової епохи [180]. Декларація глобальної цивілізації закликає до активного формування нової політичної структури світу, координації зусиль всіх міжнародних акторів - держав, міжнародних організацій, ТНК, громадських інституцій - до взаєморозуміння і гармонійного об'єднання у ПОСТІ ндустріаль-ну епоху. Негативні наслідки глобалізації широко дискутуються у наукових працях X. Моулани, Д. Родріка, Д. Доулі, Р. Райда, С. Хантінгтона, Ф. Хайєка, М. ФрІДМана, Д. Лайона та ін., в яких прогнозуються побічні ефекти глобалізації (Д-Родрік), здатні призвести до нового розподілу світу, глобального розшарування на інформаційно багаті та інформаційно бідні континенти, регіони, країни, спільноти; визначається міра моральної відповідальності перед людством (А. Турен, А. Етціоні) ЩОДО збереження національних культурних цінностей і лінгвістичного багатоманіття; аналізуються побічні наслідки глобальних інформаційних технологій (Р. Райд) для забезпечення безпеки економічних відносин, міжнародного бізнесу, боротьби з комп'ютерною злочинністю як стримуючого чинника рівноправної і правомірної міжнародної інтеграції; висвітлюються загрози міжнародного інформаційного тероризму для безпеки і життєдіяльності суспільства [181] . f~Окреме місце серед критиків теорії глобалізму посідають "антигло-J - противники розвитку наукових технологій та формування но- вої глобальної Досить відомими є розробки зарубіжних політологів та економістів (WLB^JliHCeHCa, Д. Лайона, О. Дугіна, О. Па- наріна. МЛІІумана, Т. |У1а^ЩНа_та шЛ* в яких закликається до встановлен- ня жорсткого контролю за науковим прогресом, повернення до тра- диційних ресурсозабезпечуючих природних матеріальних виробництв, до панування ідеологічних догматів у міжнародних відносинах. На негативні наслідки глобалізації вказують і політичні лідери: зокрема, на світових форумах антиглобалістів представники ПОнад^БЇ) країнТР що розвиваються, закликали до подолання нерівності міжнародного розвитку і справедливого розподілу глобальних благ. Так, Ф. Кастро закликав до програмного контролю за розвитком людства, вважаючи, що це завдання не може бути віддано на волю ТНК та хаотичного ринку; екс-прем'єр-міністр ІНДІЇ І. КуМар Гурджал підкреслив, що "у світі відбуваються значні якісні зміни; міць, влада ) Сила сьогодні - ЦЄ влада технологій, яківиступаїот'ь^н^струментом глобалізації міжнародногорозвитку МинникоСТ мднтуліпрання ситуацією в будь-якій країні "третього світу"; на питання, хто здатний в сучасних умовах контролювати і спрямовувати дії міжнародних корпорацій, Дж. Тобін, лауреат Нобелівської премії з економіки, відповідав, що "процесом глобалізації ніхто не керує" [182187]. Інша тенденція простежується у наукових дослідженнях на теми гло-калізаціі, тобто комплексного підходу, що поєднує в собі як врахування еволюційних процесів, так і забезпечення інтересів регіонально-цивілізаційних спільнот, своєрідного метапростору з поліфункціональ-ним статусом. Так, Ф. Лєрру, А. Роллс, Й. Фергюссон висувають багато-полюсну концепцію розвитку, тобто ідею багатополярного СВІТОПОряд-ку, вважаючи, що в таких регіональних утвореннях їх здатність до конкуренції обумовлюється економічною інтеграцією на основі глобальної і регіональної інфраструктури, політичними альянсами, ідеологічними корективами демократії, історичними традиціями і прагненнями гармонійного недискримінаційного розвитку. В дихотомії глобалІЗацІяУрегІОналізац'ія закладено дискусію про міжнародне лідерство, перспективи подальшого розвитку світового гос- подарства і світової політики на основі міжнародних організацій типу ООН, ВМФ, COT тощо, повноваження і важливі рішення яких фінансу- ються за згодою країн, чи через поліцентризм, з відходом від принципів "найбільшого сприяння" з пільгами для одних країн І санкціями для інших (особливо в галузі високих технологій, інформаційно-ко- мунікаційних ноу-хау, програмного забезпечення, інтелектуальної влас- ності) . Зважаючи на різний потенціал впливових регіональних центрів, це може спричинити фрагментацію світового порядку, зазначають на- уковці, посилити дискримінацію у міжнародному співробітництві. Та- ким ЧИНОМ, на сучасному етапі склалася ситуація, коли, з одного боку, в умовах глобалізації посилюється конвергенція всіх параметрів міжна- родногоспівробітництва, а з іншого (одночасно) - відбувається розмежу- вання світу за ознакою інформаційно-технологічного прогресу, форму- вання світового та неолуддизму як прояву побічних наслідків інформаційної революції. Однак, як свідчить ди- наміка міжнародних процесів, глобалізація та її "локомотив" - гло- балізація комунікації є одним із тих процесів, які об'єктивно обумовлені прогресом цивілізації і потребують мобільності як політичних рішень, так і суспільного розвитку [188]. Показово, шо численні наукові дослідження, які З'ЯВИЛИСЯ наприкінці XX - початку XXI століття, сфокусовані навколо глобалізації міжнародних ВІДНОСИН, глобалізації комунікації, безпеки, економіки, ЄКОЛОГІЇ, культури, в яких розглядаються новітні тенденції та інформаційні чинники світового розвитку: зокрема, глобальної економіки (М. Кастельс, Р. Родрік) , глобальної інтеграції (Д. Роткопф) , глобальної демократії (Ж. Атталі), глобальної безпеки, глобальної культури (А. Турен, П. Фергюссон, К. Мацуура), глобальних медіа (Г. ван Дейк, М. Рєбой, Д. Аткінсон, Б. Бегдекін) тощо [189]. В контексті досліджуваної проблеми наукова дискусія щодо гло- балізації світової політики та міжнародних відносин є визначальною для виокремлення спеціалізованої галузі - міжнародних інформаційних відносин, становлення комплексної концепції міжнародної інфор- маційної політики та впливу технологічного прогресу на міжнародний розвиток. В центрі уваги науковців два напрями форму- вання нового світопорядку: 1) тенденція неухильного дотримання Вест- фальської системи миру, силового вирішення геополітичних проблем, яка у класичній формі була сформульована Г. Моргентау в політо- логічному дослідженні "Політика у відносинах між державами" (1948 р.) і базою якої є теза, що силові методи та принципи найбільшого сприян- ня для розвитку невеликої групи держав за рахунок позбавлення інших країн елементарного добробуту мають забезпечити світопорядок май- бутнього; 2) концепція глобалізму і формування нової системи міжна- родних відносин, суть якої - зміна політичної парадигми, трансформація громадської свідомості на основі інформаційної модернізації, перегляд пріоритетів зовнішньої політики окремих країн і практичної діяльності світового співтовариства. Так, К. Уолц, Р. Гілпін вважають, що вирішаль- ний вплив на еволюцію міжнародних відносин на сучасному етапі зали- шається за державою, але головним наслідком взаємозалежності бачать формування глобальної системи міжнародних відноси з масовим вихо- дом на політичну сцену впливових транснаціональних акторів, зростан- ня політичного значення комунікаційних технологій, нових засобів інформатизації, появу нового покоління конфліктів і Переструктури- зацію світової системи міжнародних відносин. _глобалізму Д. Най. Р Кеохейн. Дж. Розенау,.пропонують ІНШИЙ підхід до розуміння глобалізації міжнародної політики. На їхню думку, взаємозалежність глобальних процесів найбільше виявляється із втратою державою монополії лідера і арбітра світової політики, розмиванням таких невід'ємних складових державності, як суверенітет, непорушність кордонів, безпека. Дж. Розенау підкреслює, що виникають контури "постміжнародної політики" , яку можна охарактеризувати трьома параметрами: макропараметр (структурний рівень); мікропараметр (система взаємовідносин суб'єктів політики) , окремий параметр (трансформація змісту загроз і розширення поняття безпеки) [190-192]. Питання про глобалізацію міжнародної політики залежить від того, наскільки політичні лідери, керівники міжнародних організацій, власники транснаціональних корпорацій, світова громадськість готові не просто оцінити досвід минулого, але й визнати необхідність створення більш конструктивної системи міжнародних відносин, встановити нові критерії глобального миру і добробуту. Незважаючи на те, що глобалізація стала розглядатися як домінуюча тенденція розвитку міжнародного співтовариства тільки наприкінці XX століття, у міжнародних відносинах відбувалися процеси, які кваліфікувалися у теоретичних і прикладних дослідженнях, як "взаємозалежність". Саме взаємозалежність, зорієнтована на спільне вирішення міжнародним співтовариством якісно нових проблем політичного, економічного, соціального та технологічного характеру в окремих державах і великих регіонах світу, обумовила розвиток глобальних тенденцій та еволюцію світової політики. Визначальні риси глобалізації міжнародної політики, на думку Р. Ке-охейна та Дж. Ная, - це транснаціоналізм проблем, кризовий характер політичних процесів, комплексний зв'язок взаємовимірів, динамізм трансформацій, характер яких визначає місце у системі пріоритетів світового співтовариства окремих держав за шкалою актуальності та важливості: наприклад, еволюція пріоритетів: геополітика ?* економізація політики інформатизація економіки екологізація комунікації ? -» екології. Сучасні інформаційні технології активно впливають на систему пріоритетів міжнародних відносин, формують нові типи міжнародних суб'єктів, серед яких З'ЯВИЛИСЯ навіть віртуальні держави (Вільна бірманська коаліція "Free Burma Coalition", яка існує лише у кіберпрос-торі), нові стратегії світової політики які, як прогнозують науковці різних країн, в майбутньому можуть сприяти організації складної багатовимірної системи свІТОПОрядку, яку визначають як: "павутину світової політичної мережі" (Р. Мансбах, Дж. Фергюссон, Д. Ламберт), "багатопо-ЛЮСНІСТЬ авторитетів світової політики" (Дж. Розенау) , "мережу взаємодії" (Дж. Бартон), "спеціалізовані і взаємопов'язані міжнародні центри інкубатори" (М. Лебедєва, В. Кузнецов, В. Коллонтай, Я. Мельвіль), "транснаціональну управлінську структуру" (Б. Бартер). Слід зауважити, що така складна політична структура прогнозується поки що тільки у вигляді тенденції, але забезпечується прогресом високих технологій та інтелектуальним потенціалом людства, а це дає підстави для прогностичного моделювання. Глобалізація міжнародної політики, обумовлена феноменом глобалізації комунікації, у XXI столітті стає пріоритетом зовнішньополітичних доктрин окремих держав, національних і міжнародних інститутів, процедур прийняття рішень. В той же час більшість дослідників (Г. Кіссінджер, С. Хантінгтон, М. Смутц, К. Уолц) наголошують, що в XXI столітті не можна відмовити державам у праві на реалізацію своїх національних інтересів, зміст яких буде логічно трансформуватися, але основним елементом міжнародних відносин все ж визнається тенденція подальшої інтеграції співробітництва, еволюція всіх компонентів міжнародних політичних процесів [193]. Таким чином, до середини 90-х років виникла складна і суперечлива ситуація: з одного боку, традиційна ПОСТІ індустріальна доктрина, яка підкреслювала центральну роль знання і прискореного зсуву від виробництва матеріальних благ до виробництва послуг та інформаційних продуктів, але при цьому залишалася методологічною основою для розвитку нових концепцій, ніж теорією для опису нових реалій; з іншого боку, теорія інформаційного суспільства, акцентована на технологічних новаціях і трансформаціях світу, концепція глобалізму, характерною рисою якої стали спроби глобального осмислення поточних змін на методологічній основі постіндустріальної доктрини. Модель ПОСТІНДустрІального суспільства для перехідних країн розглядається як своєрідний полігон для перевірки концепцій розвитку і порівняльного аналізу трансформацій, які відбулися в останній чверті XX століття, крізь призму західної моделі організації суспільного життя. Так, фундаментальні дослідження глобальних цивілізаційних процесів, пов'язаних з Інформаційно-технологічною еволюцією, викладено у різнопланових теоретичних і прикладних наукових працях вітчизняних фахівців: Ю. Пахомова, С. Кримського, Ю. Павленка (Путии перепутья современной цивилизации. К. 1998), В. Кременя, В. Ткаченка (Українау контексті глобалізму. К., 1998), Б. Гуменюка, ?. Камінського, А. Дашкевича, В. Трощинського (Геополітичне майбутнє України. К., 1998), О. Білоруса, Ю. Мацейка, А. Гончаренка та ін. (Глобальні трансформації і стратегії розвитку. К. 1998), О. Зернецької (Глобальний розвиток масової комунікації і міжнародні відносини. К., 1999), її. Губерського, А. Москаленка, В. Іванова, В. Вергуна (Масова комунікація. К., 1997), Г. Почепцова (Теорія і практика комунікації. МІ., 1998), А. Філіпенка (Економічний розвиток сучасної цивілізації. К. 2000), В. Андрущенка, Ф. Кирилюка, її. Губерського, М. Михальченка, В. Мадіссона, М. Хилька та ін. (Політологія: історія та методологія. К., 2000), О. Скаленка (Глобальні резерви поступу. К., 2000, В. Мунтіяна "Інформаціологіяі безпека економіки",К.,2001), в яких розглядаються проблеми нової геополітики, процеси європейської інтеграції, соціально-політичної КОнфлІКТОЛОГІЇ, міжнародні проблеми України, концептуальні засади зовнішньої і внутрішньої політики, інформаційної безпеки, інформаційної економіки, масових комунікацій в контексті глобалізму [194-205]. Новий науковий напрям вітчизняної глобалістики представлено у колективних монографіях Інституту світової економіки та міжнародних відносин HAH України "Елобальні трансформації і стратегії розвитку" 1998), "Глобалізація і безпека розвитку" (К., 2001), в яких обгрунтовано багатоаспектні чинники соціальної та економічної еволюції, визначено чинники глобалізації масовокомунікаційних процесів (0. Зернець- інформаціинесуспільство, політика, право в програмній діялвності юнескс ка. "Процеси і проблеми глобальної трансформації і соціалізації індустрії масової комунікації") , проаналізовано стратегії інформаційної безпеки в контексті глобалізації економіки (0. Скаленко. "Інформаційна безпека як чинник соціально-економічного розвитку"), окреслено виклики сучасної доби для України, її роль і місце у динамічних інтеграційних процесах, запропоновано шляхи реалізації національних інтересів на міжнародній арені. Основний зміст та аналіз суперечливих тенденцій та дисбалансів глобалізації, наслідки радикальних змін світового господарства і соціуму для окремих національних утворень досліджено у колективній монографії Інституту соціології НАН України "Українське суспільство на порозі третього тисячоліття" (К., 1999). Автори наукової праці (М. Шульга, А. Арсеенко, В. Танчер, В. Врублевський, М. Міщенко, В. Осовський, В. Хорошинський та ін.), аналізуючи перспективи формування української державності, вказують на глобальні впливи в політичній, економічній І соціальній сферах міжнародних відносин, на суперечливий характер і протиборство наукових концепцій і політичних стратегій, висвітлюють роль транснаціональних корпорацій у міжнародній конкуренції і боротьбі за лідерство на світових ринках, розглядають моделі інтеграції України у міжнародний простір (А. Арсеєнко. "Глобалізація: основний зміст та соціально-економічні й політичні наслідки напередодні XXI століття"; В. Врублевський, В. Хорошинський. "Нова Україна: виклики XXI століття"; М. Міщенко. "МІфологеми громадської думки і процеси економічних реформ в Україні") . Геополітичні пріоритети України, особливості Ідеології переходу до нової фази розвитку, специфіка національної моделі становлення дер- жавності в контексті глобальних змін, чинники інформатизації політич- них та суспільних інститутів розглянуто у колективній монографії Інституту НАН України "Україна: утвердження незалежної держави: 1991-2001" (автори В. Литвин, С. Віднянський, Н. Барановська, В. Вер- стюк та в якій підтверджено європейський вибір України, не- обхідність трансформацій провідних секторів суспільства для подолання розриву цивілізаційного розвитку і включення України як впливового актора у процеси міжнародного співробітництва. У монографічному дослідженні "Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети і сценарії розвитку" (К. 1999) подано аналіз концепцій глобалізму та регіоналізму, обгрунтовано трансформаційний характер міжнародних відносин і необхідність врахування глобальних чинників у стратегіях зовнішньої і внутрішньої політики України [206-207]. Свідченням впливу концепцій постідустріалізму, глобалізму, "інформаційного суспільства" та регіоналізму на розвій наукової думки в Україні є вихід окремих наукових праць, в яких аналізуються проблеми міжнародного розвитку, зокрема, вплив нових інформаційних технологій на процеси міжнародної інтеграції, подаються прогнози щодо трансформацій і становлення багатололЮСНОЇ системи міжнародних відносин. Такими е дослідження О. ЗернЄЦЬКОЇ "Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини" (К., 1999); О. Ска-ленка "Глобальні резерви поступу" (К., 2000), В. Матвіенка "Прогностика" (моделювання політичних, економічних та міжнародних відносин), (К., 2000); В. Мунтіяна " ІнфорМацІОЛОГІЯ та безпека економіки", (К. 2001); Г. Почепцова "Теорія комунікації" (К. 1998), В. Іванова "Теорети-ко-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації" (К., 1996); О. Литвиненка "Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії" (К., 2000), В. Нечитайла "Інформаційне суспільство: теоретичний аналіз космополітичних концепцій майбутнього людства" (К., 1996); О. Бахтіярова "ПоСТЇнформацІЙНІ технології: вступ до психо-нетики" (К., 1997), Є. Камінського, А. Дашкевича "Політика США щодо України. Витоки. Концептуальні основи. Прагматична еволюція" (К., 1998), О. Бодрука "Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти" (К., 2001) тощо [208-213]. Так, у дослідженні В. Мунтіяна викладено концептуальні засади ново- го наукового напряму економіка як основа гар- монійного розвитку людства", розглянуто економічні процеси крізь призму єдиної інформаційної основи природи та суспільства, підтверд- жено наукові теорії відомих зарубіжних фахівців з глобального розвит- ку (М. Кастельса, Р. Райха, Т. Стюарта, Л. Едвінсона, Т. СакаЙЇ) про роль науки (глобальних знань) як потужної сили XXI століття і визначального чинника конкурентноздатностї держав на світових ринках, зроблено ре- комендації щодо розвитку наукового потенціалу України в перехідний період, необхідності використання досягнень нових високих технологій як стратегії прискореної трансформації політичних, економічних, соціальних та культурологічних інститутів в Україні в умовах становлен- ня глобальної цивілізації. В монографії (а також в докторській дисертації) О. Зернецької акцен- товано увагу на глобалізації мас-медіа наприкінці XX століття як нового чинника міжнародних відносин. Досліджуючи процеси глобалізації сис- тем масової комунікації , діяльність транснаціональних медіиних корпо- рацій, авторка обґрунтовує тезу про політичний вплив ЗМК на світові процеси, зовнішньополітичну діяльність окремих держав та забезпечен- ня національних інтересів у міжнародному інформаційному просторі, висвітлює роль міжнародних організацій у регулюванні міжнародного співробітництва в галузі аналізує стан і перспекти- ви розвитку медіасфери в Україні та шляхи інтеграції держави в європейський та світовий інформаціинесуспільство, політика право В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛВНОСТІ юнеско Загальний системний аналіз соціально-економічних процесів світо- вого, регіонального та національного рівнів здійснив О. Скаленко у на- уковій праці " Глобальні резерви поступу" (К., 2000), де з'ясовано фунда- ментальні основи ефективного господарювання в умовах глобальної інформатизації. Автор обґрунтовує нову концепцію інформаціоналізму і захищає тезу про необхідність прискореного розвитку національного господарства, стверджуючи, що економічна інтеграція України можлива лише за умови творчої мобілізації суспільства у напрямі функціонуван- ня пріоритетного комплексу як систе- ми резервів глобального впливу на економічні процеси. Комплексні підходи до найбільш актуальних проблем інформаційно- го суспільства (стратегія, політика, економіка, безпека, право, освіта, охорона здоров'я, масова комунікація, Іпґегпеґ-технології) визначено в результаті гострих наукових дискусій на міжнародних конгресах Інфор- маційне суспільство вУкра'їНІ: стан, проблеми, перспективи" (К., 2000), "РОЗВИТОК інформаційного суспільства в Україні" (К., 2001), що відбули- ся під патронатом КМ України за участю провідних фахівців у галузі інформаційних технологій. В наукових доповідях було заявлено про нові наукові напрями вітчизняної інформаціологі'І, розглянуто тен- денції, теорії та прикладні аспекти проблеми становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні в контексті міжнародної інтег- рації, визначено потребу прийняття і реалізації Програми становлення інформаційного суспільства в і поширення ідеології глобальної цивілізації серед українського суспільства. [214]. Таким чином, зважаючи на викладені аргументи, можна зазначити, що в Україні формується наукова традиція досліджень міжнародних відносин в контексті глобалізації комунікації, яка потребує подальшого комплексного вивчення цього феномена, деталізації та конкретизації окремих його аспектів І наслідків впливу на еволюцію цивілізації, прогнозування глобальних перспектив на першу половину XXI століття і окреслення стратегій розвитку людства. Це дає підстави сподіватися, що теоретичні розробки вітчизняних науковців можуть бути використані у розробці державної стратегії і тактики формування інформаційного суспільства і входження України до кола інформаційно розвинутих держав і спільнот. Розділ 4. аналітичні дослідження міжнародної ^ г ? інформаційної політики Високі технології XX століття викликали глибокі трансформації у світовій політичній системі, змінили інтелектуальний рівень виробництва, ускладнили економічні, соціальні та культурні відносини між державами. Процеси глобалізації комунікацій мають неоднозначні наслідки для міжнародної політики: з одного боку, вони забезпечують планетарні взаємозв'язки та взаємовпливи, сприяють демократизації глобального управління на противагу авторитаризму та ізоляціонізму, відкривають нові можливості для досягнення глобального добробуту; з іншого боку, технологічні зміни формують нові типи поляризації у сучасному світі, сприяють виключенню інформаційно бідних країн та національних спільнот із загального цивілізаційного процесу. Феномен глобалізації комунікації та вплив інших високих технологій на міжнародні відносини становить одну з провідних проблем діяльності ЮНЕСКО, підкреслює основоположну концепцію Організації - концепцію універсальності, реальний зміст якої полягає у прагненні міжнародного співтовариства спільно працювати над створенням нової політичної системи в рамках ідеології інформаційного суспільства. Концепція універсальної участі країн-членів ЮНЕСКО в процесах трансформації, що мають одночасно політичний, економічний і соціальний виміри, визначає ряд пріоритетів міжнародної політики Організації, спрямованих на створення умов для становлення глобального інформаційного суспільства, тобто, забезпечує: 1) міжкультурний діалог Цивілізацій; 2) розвиток інтелектуального потенціалу людства; 3) етику інформаційного суспільства; 4) етику живого світу; 5) освіту для всіх протягом всього життя. Як зазначив Генеральний директор ЮНЕСКО К. Мацуура, науково- технологічні досягнення фактично є рушійною силою і наслідком діалек- тичного інформаційно-комунікаційних технологій з гло- балізацією, бо саме "ВОНИкардинально змінили засоби міжнародної ко- мунікації та знань, їхній обмін та доступ до них". Разом з тим, станов- лення нової міжнародної реальності, інформаційного громадянського міжнародного співтовариства потребує обговорення на міжнародному рівні тенденцій та перспектив глобального розвитку, зокрема, в рамках компетенції і діяльності міжнародної організації ЮНЕСКО . "Міжнародне співтовариство не повинно залишатися пасивним спостерігачем подібних процесів , - сказав К. Мацуура під час 31 сесії Генеральної Кон- ференції ЮНЕСКО (2001 р.). - Треба мобілізувати всі інтелектуальні ре- сурси для того, щоб інформація відкритого характеру одночасно поширювалась і захищалась як "глобальне суспільне надбання" [215]. Такі підходи до діяльності Організації закладають основи е-демо-політики глобального управління суспільним інтелектуальним надбанням, враховують виклики, які впливають на еволюцію цивілізації. Діяльність ЮНЕСКО в галузі інформації і комунікації спрямована на створення справедливого інформаційного суспільства, яке гарантує всім націям та спільнотам загальний доступ, свободу висловлювання і рівноправну участь у глобальному інформаційному суспільстві, щоб кожний індивід, кожна країна мали можливість скористатися унікальним потенціалом нових комунікаційних технологій. У відповідь на процеси глобалізації комунікації ЮНЕСКО розпочала міжнародні консультації та широкомасштабні аналітичні дослідження із зазначених проблем з метою узгодити концептуальні підходи та підготу- вати міжнародні документи для утвердження основоположних ціннос- тей демократії в інформаційному світі. Організація та країни члени ЮНЕСКО розглядають глобалізацію як складний процес трансформацій для того, щоб втілювати стратегію і політику в інтересах розвитку всьо- го зберігаюти повагу до національної самобутності та ідентич- ності. Відкрите і універсальне за своїм характером інформаційне суспільство здатне розвиватися та існувати тільки на засадах політичних принципів , закладених у Загальній Декларації прав людини, які включають свободу доступу до інформаційних ресурсів, свободу виявлення поглядів, право на охорону приватного життя та інформаційну безпеку суспільства. Міжнародні організації, уряди, ділові кола та світова спільнота, зважаючи на труднощі І проблеми забезпечення справедливих умов становлення інформаційного суспільства для всіх країн, намагаються застосувати давно прийняті принципи до нового цифрового середовища. Висновки міжнародних консультацій вказують на необхідність вироблення чітких ПОЛІТИЧНИХ установок, коли інформаційне суспільство стає все більш відкритим, інтерактивним і глобальним. Такі міжнародні керівні принципи повинні охоплювати всі аспекти глобального інформаційного середовища: політичні , економічні, технологічні, соціальні та етичні. Однак в центрі політичних дискусій, що ведуться на міжнародному, регіональному та національному рівнях, перебувають технологічні та економічні аспекти, вплив якихВІДЧувЗЄТЬСЯ безпосередньо, на противагу іншим аспектам, які мають більш глибоке, фундаментальне значення для досягнення глобальної мети -суспільства для всіх". Міжнародні аналітичні дослідження, які здійснювалися під егідою ЮНЕСКО в 1980-2000 роках, розширили рамки міжнародних дискусій з різних аспектів міжнародних інформаційних відносин, об'єднавши для узагальнення глобальних проблем представників більшості країн світу з різними політичними, економічними, технологічними, культурними і соціальними умовами, щоб сприяти прийняттю спеціальних керівних рішень на рівні ООН/ЮНЕСКО для визначення стратегії міжнародної інформаційної політики і розвитку глобальної інфраструктури, для міжнародного обміну інформацією та доступу до інформаційних ресурсів, для здійснення заходів, спрямованих на подолання дисбалансу між інформаційно нерівноправними спільнотами і створення механізму реалізації рішень, а також для заохочення міжнародного та регіонального партнерства. Досягнення консенсусу між державами-членами ЮНЕСКО зі складних питань глобального розвитку цивілізації передбачає створення дієвого механізму постійних консультацій з національними урядами щодо реалізації міжнародної інформаційної політики, вироблення спільних підходів до здійснення трансдишиплінарних проектів ЮНЕСКО в різних регіонах світу, визначення політичного курсу організації у сфері комунікації та інформації [216-218] . Проблема рівноправної участі і справедливого розподілу глобальних інформаційних ресурсів розглядалися в рамках ЮНЕСКО з 70-років XX століття, коли з розпадом світової колоніальної системи утверджувався новий міжнародний економічний порядок, тобто поширення на країни "третього світу" принципів управління і суспільних цінностей розвину- тих країн, що викликало гостре протистояння політичної ідеології дво- полюсного світу. Нові незалежні держави Азії, Африки і Латинської Аме- рики в рамках міжурядових організацій системи ООН поставили питан- ня про глибокий перегляд міжнародної системи обміну інформацією, інформаційними продуктами та послугами і встановлення нового міжнародного інформаційного та комунікаційного порядку, який мав би за мету забезпечити права, проголошені у от. 19 Загальної Декларації прав ЛЮДИНИ, Міжнародними пактами про громадянські і політичні пра- ва, економічні та соціальні права; про допомогу у проведенні реформ, ліквідацію нерівності у доступі і використанні глобальних інфор- маційних ресурсів. "Право на комунікацію, - стверджував Державний се- кретар з питань інформації Тунісу Мустафа Масмуді (1978 р.), - в своїй основі пов'язано з усіма іншими фундаментальними правами, воно сто- сується кожного індивіда, відповідає в міжнародному аспекті відноси- нам між державами, народами, спільнотами і гарантує не тільки право на отримання інформації, а й право інформувати, допов- нювати скорочену, спростовувати недостовірну інформацію, що сто- сується суб'єктів міжнародних відносин. Новий міжнародний порядок в галузі інформації та комунікації потребує світового визнання, бо саме засоби інформації формують думку світової спільноти у напрямі необхідності працювати в інтересах всвого ЛЮДСТва" [219]. Концепція нового міжнародного інформаційного та комунікаційного порядку (НМіКП) знайшла своє втілення у першому глобальному аналітичному дослідженні ЮНЕСКО - "Багато срдос І В, один СВІТ"~(1980 Р-), доповіді МІЖНарОДНо'і КОМІСІЇ з проблем комунікації, очолюваної відомим ірландським політиком Щоном Мак'БраЙДОЛ/К Зокрема, під час обговорення нової концепції Амаду-Махтар М'Боу (Сенегал), на той час Генеральний Директор ЮНЕСКО, відзначив, що комунікація обіймає планетарні проблеми людства, виступає основою міжнародних відносин, сприяє врегулюванню конфліктів і взаєморозумінню між народами. Він підкреслив відповідальність політиків за прийняття керівних рішень, зважаючи на важливість проблеми Нового міжнародного інформаційного та комунікаційного порядку, лостійний діалог спільнотами і культурами, відмовитися від позиції монополізму та національного егоїзму в міжнародних ВІДНО?ИНах, НЗДати можливість молодим державам включитися в інтенсивний міжнародний розвиток, осмислити свою роль у глобальних цивілізаційних процесах [220; 221]. Комісія Ш. Мак'Брайда, до якої входили представники як розвинутих країн світу, так і країн, що розвиваються: Е. Абель (США), Ю.Бевмері (Франція) , Е. Ма Екондо (Заїр), Г. Маркес (Колумбія) , С. Лосєв (СРСР), М. Лубїс (Індонезія) , М. МасмудІ (Туніс) , М.Нагаї (Японія) , Ф. Аккоруаро Ому (Нігерія) , Б. Осолнік (Югославія) , Т. ель-Отейфі (Єгипет) , Й. Пронк (Нідерланди) , X. Сомавіа (Чілі) , В. Вергезе (Індія) , Б. Ціммерманн (Канада) , - винесла на міжнародну дискусію спектр історичних, політичних, соціально-економічних і культурних проблем глобальної комунікації з метою переконати міжнародне співтовариство у необхідності кардинальних змін у цій галузі і досягти консенсусу з нових напрямків співробітництва. Проблема НМІКП відображала диспропорції міжнародного обміну інформацією, їх вплив на світове співтовариство, зокрема, на політичному, правовому, фінансово-економічному та технологічному рівнях, та узгоджені пропозиції представників країн Заходу, Руху та "соціалістичного табору" щодо вирішення цих проблем. Так, політичні проблеми НМІКП стосувалися: дисбалансу між інформаційними потоками розвинутих країн та країн, що розвиваються: понад 80% інформації поширювалося у світі великими міжнародними інформаційними корпораціями. З цього тільки 20-30% присвячувалося країнам "третього світу", незважаючи на те, що вони становили 3/4 всього людства, тобто фактично створювалася інформаційна монополія розвинутих країн дисбалансу в галузі ЗМК: п'ять основних транснаціональних агентств 1 ЬЕЙ, ььбі-сі, Рейтер, Фр^іНСПрес, Ашетт) монополізували в галузі інформації і комунікації основний матеріальний і людський потенціал, в той час, як майже третина країн, що розвиваються, не мали своїх національних інституцій. Дисбаланс стосувався також розподілу міжнародного радіочастотного спектру і конкуренції радіостанцій, потоків телебачення та використання телевізійних сигналів через штучні космічні об'єкти, інформаційних магістралей багатофункціонального призначення [225-228]," монополії західних країн в інформаційному просторі країн, що розвиваються: ці тенденції базувалися на фінансовій, промисловій, культурній і технологічній могутності західних країн, встановленні контролю над процесами передачі нових технологій та контролю в мережах міжнародного зв'язку [229-231]; нав'язування адаптованої в політичному вимірі інформації: транснаціональні медійні корпорації сприяли поширенню позицій країн Заходу щодо міжнародних подій, тенденційно висвітлюючи процеси у країнах, що розвиваються, і створювали негативний імідж для політичних лідерів і національної політики, що суперечить національним інтересам [232-236]; політики "інформаційного імперіалізму": система міжнародної комунікації закріплювала форму тенденційної інтерпретації подій у світі виключно в інтересах монополії західних країн, з урахуванням переваг моральних, суспільних і культурних цінностей одних держав перед іншими. Критерії фільтрації інформаційних потоків свідомо підтримували політичні, економічні та культурні Інтереси транснаціональної системи і країн, де ця система визнається панівною [237-239]; переваг монополій в потоках комунікації "третього світу": інші форми монополізму виявляються у власності контрольних пакетів акцій органів масової комунікації країн, що розвиваються, монополії на ринку рекламної інформації в інтересах світових промислових і комерційних корпорацій, поширення цінностей масової культури та ідей, які суперечать соціальному розвитку і національним традиціям країн, що розвиваються [240]; 7) ігнорування реальних потреб національних меншину ПОСТКОЛОНІаль- них молодих державах: транскордонний вплив інформаційних по- токів незалежно і не враховує адекватних національних інтересів [241]. Таким чином, монопольна концентрація влади у міжнародних інформаційних потоках розвинутими країнами не відповідала прагненням міжнародного співтовариства створити умови для діалогу і забезпечити рівноправність міжнародних відносин у галузі комунікації . Рекомендації щодо встановлення для регулювання відносин між державами передбачали радикальну трансформацію політики в галузі міжнародної комунікації на всіх рівнях, дотримання принципів суверенної участі в міжнародних інформаційних потоках за статутом ООН, зміну практичної діяльності медіакорпорацій в країнах "третього світу". Політика НМІКП була спрямована на захист прав народів, проти колоніалізму, расизму, апартеїду та іншої дискримінаційної практики, на підтримку мирного співіснування в багатоманітному світі. Реалізація НМІКП для країн, що розвиваються, означала розробку і впровадження національної інформаційної політики, необхідної для соціального і економічного розвитку держав, забезпечення їх активної участі в діяльності міжнародних систем центрів комунікації та мації; співробітництво в рамках міжнародних організацій; технологічну допомогу з боку розвинутих країн найбільш відсталим країнам; створення національних інформаційних агентств і механізмів співробітництва між постколоніальними країнами, такими, як Пул агентств новин країн Руху Неприєднання, регіональних союзів (африканських, арабських, азійських, латиноамериканських) ; укладення міжнародних угод, спрямованих на рівноправне використання всіх засобів глобальної комунікації; встановлення системи вільного і справедливого обміну інформацією між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, охорону інтелектуальної власності у всійїї багатоманітності [242]. Пропозиції для розвинутих країн передбачали формування відповідної суспільної думки щодо інтересів країн "третього СВІту"; спри- деколонізації інформації шляхом висвітлення про- цесів в цих країнах, виключаючи будь-які види дискримінації; встановлення збалансованих потоків інформації, заснованих на повазі до суспільних цінностей країн, що розвиваються . На рівні міжнародних організацій було запропоновано розширити і диверсифікувати сферу підтримки з боку ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій країнам "третього світу", забезпечити політичну , фінансову і технологічну допомогу; надавати можливості використання міжнародної трибуни в рамках міжнародних організацій для досягнення цілей НМІКП; сприяти впровадженню проектів і програм національної інформаційної політики, розвитку центрів наукових досліджень, передачі технологій та документації в галузі комунікації; створити і впроваджувати в міжнародну практику спеціальну програму ЮНЕСКО з комунікаційного розвитку для взаємодії за різними напрямками міжнародних відносин; (в подальшому - Четверту Велику Програму ЮНЕСКО з комунікації, інформації, інформатики та телематики); сформувати чітку міжнародну політику в сфері використання систем комунікації на основі права суверенної рівності всіх учасників інформаційних обмінів; виробити ІНСТИТуцІЙну основу інформаційного співробітництва; сприяти поширенню стандартів міжнародних спеціалізованих організацій в даній галузі в країнах, що розвиваються; узгодити принципи професійної етики та саморегулювання комунікацій; підняти на міжнародному рівні проблему захисту прав журналістів як фундаментального елементу світової системи комунікацій та інформації . Концепція НМІКП розглядалася у 80-х роках як прогресивний процес міжнародних відносин в галузі комунікації, як вклад міжнародних організацій в реалізацію ідеології збалансованого потоку інформації, як потреба переконання світової громадськості у необхідності змін. "Важливо переконати світову спільноту, - закликав у заключному виступі А. М'Боу, - що ця проблема має глобальний характер, що світ, незважаючи на свою багатоманітність, е сферою взаємозалеж-ностей, що між людьми існує глибока солідарність і що компромісні рішення відповідають загальним Інтересам" [243]. Проблема балансу інтересів гостро постала після схвалення Доповіді прийняття у 1980 році на XXI сесії Генеральної ренідії ЮНЕСКО Белградської резолюції про встановлення Нов^ГО_МІЖ*іа- родного інформаційного та комунікаційного порядку. Країни Заходу на чолі зі США вбачали у НМІКП загрозу своїм монопольним інтересам в міжнародному інформаційному просторі, спробу підриву своїх позицій в країнах Азії, Африки, Латинської Америки, обстоювали концепцію "вільного транскордонного обігу інформації та ідей (Ж. д'АрсІ), обґрун- товуючи таку позицію застосуванням принципів Загальної Декларації прав людини виключно для зміцнення співробітництва і взаєморо- зуміння між народами. Країни "соцтабору", зокрема СРСР, виступили проти західної концепції інформаційного обміну І звинуватили США та їх союзників в "інформаційному імперіалізмі та тероризмі", ідео- логічній експансії, посяганнях на соціалістичний устрій, оцінили "як ши- рокомасштабну скоординовану ідейно-політичну диверсію імперіалізму проти сил миру, демократії і прогресу" . НМІКП розглядав- ся країнами "соцтабору" як процес радикальної зміни міжнародних відносин і як інструмент просування ідей комунізму в нових незалежних країнах "третього світу". Позиція СРСР з цих питань відображала політичного, економічного і культурного аспектів у рам- ках доктрини ленінського Декрету про мир як "єдиного процесу рево- люційного оновлення світу" [244; 245]. Позиція країн Руху та країн, що розвиваються, надава- ла перевагу принципам перебудови міжнародних інформаційних відносин, а не фінансовій і технічній допомозі, вказуючи на можливу жорстку залежність національного суверенітету від політики "електронного неоколоніалізму" . Оскільки до Руху Неприєднання входили політичні сили з різною ідеологічною орієнтацією, їх ставлення до НМІКП мало нюанси та відтінки і стосувалося: передачі нових технологій, нової комунікаційної техніки, фінансових ресурсів; з'ясування економічних відносин між інформаційно-багатими та інформаційно-бідними країнами і відповідальності всіх розвинутих країн, незалежно від політичного устрою, за відсталість ЗМК та систем комунікації в країнах Азії, Африки і Латинської Америки; підтримання чітко визначеного курсу політичних лідерів світу (США або СРСР) . У результаті ідеологічного протистояння дискусія щодо НМІКП набула жорсткого і безкомпромісного характеру як в ЮНЕСКО, так і в інших міжнародних організаціях, спричинила політичну і фінансову кризу в ДІЯЛЬНОСТІ спеціалізованої установи ООН. "Війна резолюцій і промов", під час якої політичні лідери США 3. Бжезинський, Г. Кіссінджер, Дж. Картер, Р. Рейган та інші неодноразово виступали з різкою критикою політичної платформи ЮНЕСКО в галузі комунікації, закінчилася бойкотом Організації: у 1984 р. - США, у 1985 р. - Велика Британія і Сінгапур вийшли з ЮНЕСКО, звинувативши її в надмірній ПОЛІТИзацІЇ діяльності і поширенні компетенції на негуманітарні аспекти міжнародних відносин (роззброєння, колективну безпеку, врегулювання конфліктів тощо) [246248]. Позитивні зміни у міжнародних відносинах на межі 80-90 років обумовили конструктивні підходи вирішення проблем міжнародної комунікації в рамках ЮНЕСКО . Країни-члени (а також спостерігачі від США та Великої Британії) визначили гуманітарне співробітництво, захист прав людини та охорону довкілля як пріоритети реальної політики і закликали до відкритого діалогу і безконфліктного розгляду актуальних проблем в галузі інформації і комунікації . Міжнародна дискусія з проблем Нової комунікаційної стратегії ЮНЕСКО, яка активно розвивалася за ініціативою нового Генерального директора ФедерІКО Майора (Іспанія), обрала західну концепцію "вільного потоку інформації та загальнолюдських цінностей" як основу діяльності організації і зняла офіційну підтримку концепції НМІКП. Переваги західних держав втілилися в базових документах ЮНЕСКО 1989-1995 років "Торонтська платформа", "Декларації для розвитку плюралістичних засобів масової комунікації в країнах Азії, АфрИКИ, Латинської Америки та Східної Європи", де підтверджено прихильність Організації проводити подальшу діяльність "відповідно до Статуту ООН і принципів вільного поширення ідей та інформації , свободи ЗМК, а також їх незалежності, плюралізму і багатоманітності" [250]. Зміна політичного курсу ЮНЕСКО в галузі комунікації обумовлювалася різними чинниками : зокрема, один з них - порушення усталеного балансу сил у світі (розпад СРСР та "соцтабору"), криза ідентичності в Русі Неприєднання (події в Югославії та крах концепції неприєднання на основі розподілуСхІД-ЗаХІд)," закінчення "холодної війни" та ідеологічного протистояння; другий - глобалізація комунікаційних процесів, концентрація діяльності ТНК в інформаційному секторі світової економіки; третій - підтримка нової комунікаційної стратегії ЮНЕСКО як пріоритету програмної діяльності Організації. Важливим етапом еволюції політики ЮНЕСКО в галузі інформації і комунікації стало прийняття на 29 сесії Генеральної Конференції ЮНЕС- КО р.) концептуального документу суспільство для всіх", в якому було визначено роль ЮНЕСКО у становленні глобального інформаційного суспільства. Мета концепції полягала у забезпеченні кожному індивіду міжнародного співтовариства широкого і вільного до- ступу до інформаційних ресурсів, необхідних для рівноправної участі в житті нової суспільної формації та у вільному обміні ідеями та знання- ми. Нові методи обробки інформації і забезпечення до неї впливають наїїякість, надійність і різноманітність, уможливлюють пору- шення збалансованості і, як результат, позбавлення певних прошарків суспільства справедливого доступу до життєво важливих інформаційних ресурсів. Інформація і знання, зазначається в політичному розділі доку- менту "Інформаційне суспільство для всіх", набувають важливого зна- чення для подолання нерівностей інформаційного розвитку, оскільки вважаються глобальним суспільним надбанням і відіграють важливу роль у зміцненні глобальної демократії Серед проблем, які розглядаються в концептуальному документі, можна відмітити наступні: розвиток досліджень про соціальний вплив комунікаційних та інформаційних технологій; популяризація міжнарод- ної політики з розвитку інформаційних магістралей і включення країн, що розвиваються, в інформаційне суспільство; сприяння міжнародній дискусії з питань прав людини у майбутньому інформаційному суспільстві, включаючи право на доступ до інформації і конфіденційність; сприяння розвитку міжнародного аналізу основних етичних і культурних проблем у з інформаційною революцією, включаючи питання змісту інформації І заборони інформації расистсь- кого, агресивного та дискримінаційного характеру; перегляд авторсько- го права і конвенції про інтелектуальну власність; сприяння аналізу про- блем моральних прав, яким загрожують нові технологічні можливості; сприяння поширенню методів обробки інформації і забезпечення до- ступу до неї у галузі науки, культури і комунікації; сприяння розвитку громадських засобів інформації в умовах нового технологічного сере- довища; допомога у розробці національної політики і регіональної стратегії з метою оптимального використання інформації і забезпечення доступу до неї за допомогою новітніх технологій тощо. Стратегія ЮНЕСКО "Інформаційне суспільство для всіх" визначила механізми міжнародного співробітництва, міжрегіонального та національного партнерства. Передбачено сприяти доступу до інфор- мації шляхом організаційної діяльності та здійснення заходів у галузі оцифрування і збереження інформації; сприяти аналізу та обговорен- ню на міжнародному рівні етичних, правових і СОЦІОкультурних про- блем інформаційного суспільства; надавати допомогу у підготовці кадрів, безперервної освіти та навчання протягом всього життя в сфері інформації та інформатики; сприяти використанню міжнародних норм і практики в галузі інформаційно-комунікаційних технологій в межах компетенції ЮНЕСКО; сприяти розвитку інформаційних освітніх мереж на місцев&