Макаренко Є.А. 2001 – _нформац_йне сусп_льство, пол_тика, право (форматування) (книга)

Макаренко Є.А. 2001 – _нформац_йне сусп_льство, пол_тика, право
(форматування)

Є. А. Макаренко

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, ПРАВО

В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

Київ

Науково-видавничий центр ” Наша культура і наука” 2001

ББК 58.09 (УКР) М.07

Рецензенти:

доктор політичних наук А. В. Дашкевич

(Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України);

доктор історичних наук Є. Є. Камінський

(Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України)

Науковий редактор:

доктор філологічних наук М.С. Тимошик

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Макаренко Є.А.

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
ЮНЕСКО: Монографія. – К.: Наша культура і наука, 2000. –

ISBN 966-7821-07-02

V монографії досліджується політика і практика діяльності
спеціалізованої установи ООН з питань освіти, науки, культури і
комунікації – ЮНЕСКО у галузі міжнародних інформаційних відносин,
аналізується трансформація міжнародної інформаційної’політики
Організації в останній чверті XX – початку XXI століття, розглядаються
правові, соціокуль-турні, етичні та технологічні аспекти програм та
проектів міжнародної організації.

Видання продовжує наукову серію “Інформаційне суспільство, політика,
право”, до якої входять дослідження з актуальних проблем міжнародної
інформаційної політики.

Для науковців, викладачів, аспірантів, фахівців з міжнародних відносин,
дослідників з проблем інформаційного суспільства та глобального
розвитку.

ББК 58.09 (УКР) ISBN 966-7821-07-02

ЗМІСТ

ЮНЕСКО 4

Передмова 6

Розділ 1. Інформаційна парадигма сучасної цивілізації 11

Розділ 2. Моделі і національна практика інформаціоналізму 29

Розділ 3. Вплив доктрини глобальної цивілізації на міжнародний

розвиток 51

Розділ 4. Аналітичні дослідження міжнародної інформаційної

політики. 63

Розділ 5. Тенденції глобальної інтеграції в програмах ЮНЕСКО 91

Розділ 6. Інституційні засади міжнародної інформаційної політики

ЮНЕСКО: глобальна інфоетика V.. 101

Висновки 131

Література та джерела 134

Документи ЮНЕСКО з проблем міжнародної інформаційної політики

Новый всемирный порядок в области информации

документ ЮНЕСКО 3078, 1978 г 153

О докладе Международной комиссии ЮНЕСКО по

изучению проблем коммуникации, 1979 г 182

Новый мировой порядок в области информации и связи.

Резолюция ЮНЕСКО №25 Международной комиссии по

изучению проблем коммуникации, 1983 г. 195

Основные документы ЮНЕСКО 1989-95 гг 208

Предварительный доклад Генерального директора ЮНЕСКО относительно
возможности принятия Международного акта, устанавливающего правовые
рамки киберпространства, а также рекомендации

о поддержании сбалансированного использования

языков в киберпространстве, 1997 г 268

Робочий документ зустрічі експертів ЮНЕСКО з

правового регулювання кіберпростору, 1998 р 276

Крупная програма IV. Коммуникация, информация и

информатика, ЮНЕСКО, 1998-99 гг. 285

Крупная програма IV. На пути к коммуникационному

и информационному обществу для всех, 1999-2001 гг. 305

ЮНЕСКО и информационное общество для всех.

Концептуальный документ, 1996 г. 338

Окинавская хартия глобального информационного

общества, 2000 г 349

11.х Декларация глобальной цивилизации, 2001 г 358

Автор висловлює подяку Національній комісії України у справах ЮНЕСКО за
інформаційну підтримку видання.

ОРГАНІЗАЦІЯ ООН З ПИТАНЬ ОСВІТИ, НАУКИ І

Штабквартира міститься в Парижі за адресою: 7, place de FontenoyP-75352
РагІ5 07-5Р-Ргапсе Тел.: (33-1) 45-68-10-00 Факс: (33-1) 45-67-16-90

Кількість членів – 187

Генеральний директор – КоГчиро Мацуура

Витоки: Створена 4 листопада 1946 року після року обговорень її статуту,
схваленого в Лондоні (Великобританія) у листопаді 1945 року, ЮНЕСКО
змінила Міжнародний інститут інелектуальної співпраці (заснований 9
серпня 1925 року).

Адміністрація: Генеральна конференція ЮНЕСКО, що складається з
представників усіх держав-членів, збирається щодва роки, аби визначити
політику, програму і бюджет Організації. Виконавча рада з 58 членів,
обраних Генеральною конференцією, наглядає за виконанням схвалених
програм. Працівників секретаріату, де репрезентовано понад 130
національностей, розподілено між штаб-квартирою і 50 постійними
установами на місцях у всіх регіонах світу. У 187-и державах-членах
діють національні комісії у справах ЮНЕСКО.

Мета: Сприяти підтриманню миру в світі, зміцнюючи інтелектуальну
співпрацю між державами в царині освіти, науки, культури та комунікації.

Функції та діяльність: Освіта. Зменшити неписьменність, сприяти розвитку
освіти – від початкової до її вищої форми; сприяти підготовці кадрів
викладачів та адміністраторів на місцях; заохочувати будівництво й
опорядження шкіл; вирівнювати розбалансування у

справі розподілу в світі наукових і технологічних працівників.

Природничі науки: Сприяти міжнародній співпраці в галузях біосфери,
геології, океанографії, гідрології; загострювати увагу громадськості на
небезпеках, які загрожують довкіллю; сприяти кращому розумінню зв’язків
між культурою і наукою.

Соціальні та гуманітарні науки. Поліпшувати навчання та дослідження в
цих галузях; сприяти правам людини та демократії; боротися проти
будь-яких форм дискримінації; заохочувати дії, скеровані на розв’язання
проблем умов життя жіноцтва, молоді, урбанізації, на розвиток найменш
розвинених країн.

Культура: Примусити цінувати культурні виміри розвитку, зберігати
культурну та природну спадщину світу; зберігати культурні ідентичності
та традиції; заохочувати творчість і творення, сприяти поширенню книги,
читання, а також пластичних мистецтв театру, захищати авторські права.

Комунікація: Сприяти вільному обміну ідеями, засобами слова й образу;
виступати за свободу преси; сприяти зміцненню можливостей комунікацій у
країнах, що розвиваються, та застосуванню нових технологій; сприяти
молернізації бібліотек, архівів, інформаційних служб, документації;
забезпечувати підготовку фахівців.

588 неурядових організацій постійно підтримують офіційні відносини з
ЮНЕСКО, близько 1200 співпрацюють з нею епізодично.

3200 асоційованих шкіл займаються вихованням молоді в дусі толерантності
та взаєморозуміння.

4800 центрів, асоціацій і клубів ЮНЕСКО, підтримувані широкою
громадськістю, сприяють на місцях діяльності Органазації.

567 мільонів дол. на 2000-2001 роки – така сума “звичайного бюджету”
ЮНЕСКО (утворюється з обов’язкових внесків її держав-членів).

До цієї суми спід додати ще 250 млн. доларів”позабюджетних” внесків, які
надходять від інших міжнародних організацій і держав, що прагнуть
посилити ту чи ту сферу діяльності ЮНЕСКО. . ,,

ПЕРЕДМОВА

Нові чинники і тенденції визначають характер міжнародного
співробітництва в добу глибинних трансформацій системи міжнародних
відносин, глобалізації світового розвитку, рушієм яких виступають
фундаментальні знання і високі технології. Світові процеси позначені
протиборством традицій і нових концепцій, прагматичних і футурологічних
підходів, які у поєднанні з інформаційною революцією надають можливість
осмислити сучасну політичну практику, знайти відповіді на виклики доби,
окреслити форми багатогранного міжцивілізаційного діалогу.

Новий світовий порядок формує стратегії діяльності ЮНЕСКО,
спеціалізованої установи ООН з питань освіти, науки, культури і
комунікації, місія якої – організація міжнародної інтелектуальної
співпраці задля досягнення сталого миру і загального добробуту людства.
Як універсальний центр гуманітарного співробітництва ЮНЕСКО перебуває у
постійному русі, оновленні і пошуках розв’язання важливих глобальних
проблем світового співтовариства: забезпечення гуманітарної безпеки
шляхом впровадження доктрини культури миру і толерантності, збереження
культурної багатоманітності, сприяння розвитку науки і високих
технологій, формування правових та моральних цінностей інформаційного
суспільства, розширення доступу до інформації і знань, віднесених до
сфери глобального інтелектуального надбання.

Символом нової політики ЮНЕСКО в XXI столітті обрано “дельту”, графічний
знак, який асоціюється з ідеями творчості, плідної праці і конвергенції,
виражає каталітичну і мобілізуючу роль Організації в динамічних
цивілізаційних процесах. В своїй діяльності ЮНЕСКО керується трьома
основними взаємопов’язаними принципами – універсальність, розмаїття та
гідність, які визначають такі цінності міжнародного діалогу, як
солідарність, повага до прав людини у глобальному суспільстві, рівність
і справедливість, спільне використання інтелектуального ресурсів
людства.

Реалізація провідної доктрини – “Вклад ЮНЕСКО в зміцнення миру і
людський розвиток у добу глобалізації через освіту, науку, культуру і
комунікацію”- здійснюється через трансдисциплінарні стратегії і цілі
спеціалізованої установи: 1). впровадження і просування універсальних
принципів та норм з метою розв’язання світових проблем в профільних
галузях компетенції, збереження і примноження інтелектуального надбання
цивілізації; 2). розвиток плюралізму на основі визнання
багато-культурності і дотримання прав людини; 3). сприяння становленню
інформаційного суспільства шляхом забезпечення справедливого доступу та
широкого використання глобальних інформаційних ресурсів.

Ключовими чинниками становлення глобального інформаційного суспільства
виступають інформаційно-комунікаційні технології, які вдосконалюють
систему міжнародних відносин, сприяють глобальному соціальному
управлінню, впливають на процеси прийняття рішень, розширюють
багатоаспектні діалоги міжнародних, національних і суспільних
інститутів, сприяють плюралізації гуманітарного співробітництва. ЮНЕСКО
забезпечує широкі можливості для глобальної дискусії з проблем
суспільства знань та інтелектуального розвитку світової спільноти.

Складна багатополюсна система міжнародних відносин, що формується під
впливом прискорених процесів глобалізації, спричинених інформаційною
революцією, визначає пріоритетні напрями співробітництва між ЮНЕСКО та
Україною.

Як держава-засновниця ООН Україна протягом 1954-2002 рр. реалізує
гуманітарну політику, профільні програми і проекти міжнародної
організації, спрямовані на вирішення важливих проблем світової
спільноти. Серед них – зменшення глобальної напруженості між
інформаційно розвинутими та інформаційно бідними країнами, запобігання
міжетнічним та міжцивілізаційним конфліктам, мінімізація негативних
наслідків глобалізації для життєдіяльності міжнародного співтовариства,
збереження в процесі становлення інформаційного суспільства історичної,
культурної і духовної самобутності цивілізацій.

Пошуки адекватних відповідей на виклики міжнародного розвитку становлять
основу багатостороннього співробітництва ЮНЕСКО та України в галузі
інформації та комунікації, свободи вираження і розвитку нових
інформаційних технологій. Україна ініціювала здійснення багатьох
міжнародних програм щодо поширення інформації освітнього і наукового
характеру в країнах, що розвиваються, підтримки багатокуль-турності
слов’янського світу, висунула пропозиції про використання засобів
масової комунікації для пропаганди серед молоді ідеалів миру, про
заборону ідей расової вищості, підтримала визначальну роль ЮНЕСКО у
встановленні нового міжнародного інформаційного і комунікаційного
порядку.

Нові напрями та активізація міжнародного співробітництва ЮНЕС-КО-Україна
обумовлюються проголошенням незалежності України, суверенним статусом
держави, реформуванням Національної комісії України у справах ЮНЕСКО як
координаційного центру міжнародних програм Організації. Визнанням
авторитетного внеску України в інформаційну стратегію міжнародної
організації стало обрання держави до виконавчих органів ЮНЕСКО:
Виконавчої Ради (1980 – 1985 рр., 19951999 рр., 2001 – 2005 рр.).
Міжурядової Ради Загальної програми з інформації, Міжурядової ради з
інформатики, Координаційного комітету з інфоетики та інформаційного
суспільства. Участь України у політичних дискусіях на рівні ЮНЕСКО дає
можливість впливати на формування нормативних документів Організації для
забезпечення національних інтересів, використання інтелектуального
потенціалу ЮНЕСКО з метою політичного і соціально-економічного розвитку
України, підвищення її авторитету і позитивного іміджу у системі
міжнародних відносин.

За ініціативою України у Виконавчій Раді ЮНЕСКО були обговорені проблеми
сучасного світового розвитку та глобального впливу на міжнародну
спільноту в морально-етичному плані нових комунікаційних та
інформаційних технологій. стратегії та форми допомоги ЮНЕСКО
країнам-членам у виробленні та узгодженні програм національної
інформаційної політики. проблеми рівноправного доступу до глобальних
інформаційних ресурсів та глобальної інфраструктури; в Міжурядовому
комітеті з інформатики відбулися дискусії з проблем інфоетики,
суспільного доступу, правового регулювання “багатомовного”
кіберпростору, захисту конфіденційності в мережі Internet. На 27 сесії
Генеральної конференції ЮНЕСКО (1993 р.) на основі пропозиції України
було розроблено проект “На шляху до культури миру та толерантності”, в
якому висловлена підтримка концепції міжкультурно-го діалогу цивілізацій
та впровадження ідей безконфліктності майбутнього людства; на ЗО сесії
Генеральної конференції ЮНЕСКО (1999 р.) Україна підтримала стратегію
ЮНЕСКО на XXI століття як програму гармонізації глобальних, регіональних
та національних інтересів, нових форм міжнародного співробітництва,
зміцнення мандатної функції ЮНЕСКО та її ролі як інтелектуального центру
міжнародної спільноти; на 31 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (2001
р.) Україна виступила з пропозицією про зміцнення миру і стабільності у
трансформованому світі, про глобальну відповідальність розвинутих країн
за долю цивілізації.

Міжнародні аспекти інформаційної політики України випливають із 4
Великої Програми ЮНЕСКО “Комунікація, інформація, інформатика”,
строкових стратегій організації, проектів з розвитку і становлення
суспільства знань. Основні напрями міжнародних відносин окреслені у
Меморандумі про співпрацю між урядом України та ЮНЕСКО 1994 року:
Україна підтримує ініціативи ЮНЕСКО, спрямовані на вирішення складних
проблем сучасного світу, на формування культури миру, стабільності,
безпеки, на створення гуманітарних основ співробітництва. В рамках
Міжурядової програми з інфоетики за підтримки Національної Комісії
України у справах ЮНЕСКО, Міжнародного технічного інституту ЮНЕСКО,
Інституту кібернетики ім. В. Глушко-ва НАН України реалізуються проекти
“Міжнародна телекомунікаційна (дистанційна) освіта; “Високоінтегровані
інтелектуальні інформаційні

технології” для широкого доступу до глобального надбання цивілізації,
що відповідає концептуальному документу ЮНЕСКО “Інформаційне суспільство
для всіх” (1996 р.) та стратегії про універсальний доступ як
забезпечення основних прав і свобод людини в галузі інформації і
комунікації; започатковано програму “Інноваційний трамплін: сучасні
інформаційні та комунікаційні технології” (2001 р.), політичними
аспектами якої є орієнтація України на формування суспільства знань та
впровадження ідеології глобальної цивілізації в Україні. Таким чином,
можна стверджувати, що міжнародне співробітництво в рамках ЮНЕСКО надає
Україні можливість використати інтелектуальний потенціал Організації в
інтересах стійкого розвитку та реформування суспільних, гуманітарних і
технологічних засад зовнішньої і внутрішньої політики.

ЮНЕСКО задекларувала в своїх документах важливу роль Організації у
вирішенні завдань, що постали перед міжнародним співтовариством на
початку XXI століття. Україна в своїй діяльності виходить з концепції
актуальності міжнародної співпраці в інформаційній сфері, а стратегію на
майбутнє визначає, як необхідність глобальних соціально-політичних змін,
спільних рішень на шляху до інформаційного і комунікаційного суспільства
для всіх.

Підкреслюючи, що діалог між цивілізаціями має бути багатогранним,
обіймати провідні гуманітарні сфери міжнародних відносин, ЮНЕСКО
виступає міжнародним інтелектуальним центром, здатним розробляти і
втілювати стратегічні рішення з широкої проблематики глобальних
викликів, реально впливати на міжнародний розвиток, прокладати нові
шляхи до безпечного, стабільного і справедливого миру. Моральний
авторитет Організації свідчить про міжнародне визнання її діяльності,
підтримку доктрини глобального інформаційного суспільства, Декларації
глобальної цивілізації та культурного розмаїття, програми подолання
інформаційної нерівності у розвитку країн з різним політичним,
економічним та соціальним потенціалом. У Доповіді Генерального Директора
К. Мацуури на 31 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (2001 р.)
стверджується, що ЮНЕСКО стала організацією каталізатором з актуальних
проблем міжнародної політики. Ефективна діяльність ЮНЕСКО пояснюється
здатністю Організації здійснювати тристоронні партнерські зв’язки
(ЮНЕСКО – країни-члени ЮНЕСКО – неурядові міжнародні організації), які
мають вирішальне значення для міжнародного співробітництва в
інформаційній сфері. Прикладом визнання інформаційної стратегії
Організації можна вважати нагороду Міжамериканської асоціації преси
першого Гран-прі Чапултепекза ” постійну самовіддану діяльність
організації у галузі свободи слова і свободи ЗМК”. Серед пріоритетів XXI
століття – удосконалення концепції міжнародної інформаційної політики,
підтримка національних ініціатив інформаційного

суспільства з метою встановлення політичних меж для глобального
управління міжнародними процесами, збереження культурного різноманіття
та національної самобутності цивілізацій.

V монографії “Інформаційне суспільство, політика, право в програмній
діяльності ЮНЕСКО” Є.А. Макаренко досліджується політика і практика
діяльності спеціалізованої установи ООН з питань освіти, науки, культури
і комунікації у галузі міжнародних інформаційних відносин, аналізується
трансформація міжнародної інформаційної політики в останній чверті XX –
на початку XXI століття, розглядаються правові, соціокультурні, етичні
та технологічні аспекти програм і проектів міжнародної організацій’.

Предствляючи книгу “Інформаційне суспільство, політика, право в
програмній діяльності ЮНЕСКО” читачам, переконаний, що вона буде
корисною для науковців, фахівців з міжнародних відносин, дослідників
комунікаційних та інформаційних проблем, парламентарів, урядові Іів,
аналітиків.

Леонід Губерський,

чл.- кор. нАн України, професор, директор Інституту міжнародних відноси
^ Київського національного університету імені Тараса Шевченка член
Національної Комісії України у справах ЮНЕСКО

Розділ 1.

ІНФОРМАЦІЙНА ПАРАДИГМА СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Концептуальні підходи до вивчення феномена глобалізації комунікації
грунтуються на синергетичній теорії багатовимірності і динамічності
глобальних інформаційних процесів, що передбачає здійснення аналізу
взаємодій (взаємовпливів) основних векторів цього системного явища на
національному, регіональному і глобальному рівнях. Такий вимір обумовлює
цілісний підхід до дослідження колізій перебігу процесів глобалізації
інформаційного поля, дає можливість визначити його домінантні чинники,
з’ясувати взаємозв’язки і на цій основі зробити відповідні узагальнення
та висновки. Тому важливою з огляду на саму постановку проблеми є
застосування методик її дослідження, обумовлених імперативами
цивілізаційного поступу світової спільноти до інформаційної ери, яка є
знаменням сучасної епохи.

Аналіз наукових теорій щодо трансформації міжнародних відносин на основі
феномена глобалізації комунікації дає можливість виділити такі
ошс^ні^пеямі^досгиджень, як: еволюція постіндустріального роз^ витку,
дилема глобалізація/, регіонаппаїщ^ стратегія інформаційного суспільства
як політична доктрина діяльності міжнародних, регіональних та
національних інститутів, проблема впливу нових високих технологій на
увесь спектр міжнародних відносин, прогностичне моделювання позитивів та
негативів інформаційної революції.

Еволюція наукової думки і практична діяльність міжнародних інститутів
вплинули на термінологію нової галузі, окреслили визначення процесів,
явищ і понять, що характеризують міжнародну інформаційну політику. В
роботі використано термінологію, яка зафіксована в міжнародних
документах оон/юнеско, регіональних інституиіональних

Союзу, в доктринах

“і^шо^альноТ інформаційної політики кр_аїн_св|ту: Так, під термінами [”
глo^шз^цJя_J

засобів, інформаційних послуг та міжнародного інформаційного обміну; "міжнародний інформаційний обмін" - обмін інформацією, інформаційними послугами та продуктами через кордони держав; "міжнародні інформаційні відносини" - спеціалізована галузь міжна- родного співробітництва, спрямована на вирішення глобальних інфор- ГІ маційних і комунікаційних проблем світового співтовариства; "міжна- п родна інформаційна політика" - узгоджена стратегія міжнародного У співробітництва на багатосторонній основі в галузі інформації і ко- с мунікації, інших сферах міжнародних відносин, складовим компонен- в том яких виступає глобальна комунікація. Головними напрямами с міжнародної інформаційної політики є сприяння міжнародному І" співробітництву в комунікаційній сфері, заохочення до міжнародного обміну інформацією незалежно від кордонів і рівноправна участь у міжнародних інформаційних потоках, забезпечення права глобальної ' спільноти на вільне вираження поглядів, свободу слова і засобів масової ! комунікації, використання глобальної економічної інтеграції на основі ' міжнародної інфоінфраструктури в національних інтересах, об'єднання інтелектуальних ресурсів для прогресивного розвитку цивілізації, що вказує на універсальні підходи до розуміння глобальних процесів та змін у міжнародній системі взаємовідносин [1-16]. ^ Глобалізація міжнародних відносин, формування глобальної інформаційної інфраструктури і спільної інформаційної спадщини людства, міжнародна інформаційна політика, спрямована на політичну, економічну і культурну інтеграцію світових спільнот на основі використання нових перспективних технологій, створення ефективної системи забезпечення прав людини і соціальних інститутів на вільний доступ і обмін інформацією як умову демократичного розвитку виступають характерними ознаками інформаційного суспільства, нового етапу існування цивiлiзaцii'.J^eJ2J5xiднicть переходу до ін І /вих т^^олог^нщ^^кш^ інформаційних ресурсів yJ:)eaльнi ресурси соціально-економічного розвитку, задоволенням потреб суспільства в інформаційних продуктах і послугах, зростанням ролі інформаційно-комунікаційної інфраструктури у системі суспільного ви- 1 робництва, вдосконаленням освітньої, науково-технічної і культурної і ер на основі міжнародних інформаційних обмінів, рівноправного і використання "глобального інформаційного блага". | Світове співтовариство, окремі держави і регіони, незалежно від і рівня соціально-економічного розвитку, вирішують глобальні пробле-, ми, від оперативного і ефективного розв'язання яких залежить сучасне і майбутнє цивілізації. Ці проблеми стосуються суспільно-історичної еволюції, науково-технічного прогресу, складних політичних, соціально- І 1 економічних, комунікаційних та інших процесів. Вирішення глобальних проблем зумовлює координацію зусиль всіх учасників міжнародного співтовариства, високий рівень довіри і співпраці держав для досягнення спільної мети. співробітництво на всіх^івняхі в усіх сферах характеризується високим рівнем взаємовідносин, що_ в_сучасномУ розумінні є~ міжнародним глобального співробітництва, з"д1ітністьП\лБкнародного форуму держав до спільного вирішення екстремальних проблем великою мірою залежить від "інформаційногохіануЛ системи міжнародних відносин^ від poдниxJвiднocин, які врдмваюхь на процрги в шсіемі ІнфорІуїацТя адекватно відтворює явища і закони зовнішнього світу, духовну діяльність людства, створює можливості передбачення І ПЄЩЄг. творення дійсності в інтересах мТжнарбднЖ-ШІдь_ноіи^^она (інформація) перетворилась нТгтїоБальну проблему, тобто має міжнародний характер; інформація також виступає складовим компонентом інших життєво важливих глобальних проблем. ^Інформаційний чинник а ХХ^слшішя_найбільш глибокі зміни за всю. її історіюз-він обієднав світ в єдину систему^яка функціонує в режимі реального часу. Ця єдність міжнародної спільноти має, до деякої міри, формальний характер, але засоби глобальної комунікації здатні до подальшої концентрації міжнародного співробітництва. Важливою ознакою глобальної ролі комунікації є стрімке підвищення суспільної цінності інформації (хоч інформація завжди мала високу вартість у етспільдтв^ але тільки тепчнии ресурс людства. Як важливий стратегічний ресурс інформація відзначається уТїїкальними властивостями: на відміну від фізичних ресурсів, вона при споживанні не скорочується, а значно зростає. Невичерпність інформаційних ресурсів створює можливості використання їх в інтересах міжнародного співтовариства і визначає інформацію як глобальну проблему цивілізації. Феномен глобалізації комунікації відносять до останньої чверті XX століття і пов'язують з упорядкуванням міжнародних потоків інформації і комунікації на глобальному рівні. Дослідження глобальної комунікації здійснюються за такими основними напрямками х4іЕ§нс^ раціональні комунікаційні конгломерати як основні діючі актори в гло^. у сфері 7їошетрення-ТнтFо75КШд7иних продуктів та інформаційних послуг на світових ринках;^оціальний вплив нових технологій, зокрема супутникових комунікацій, на міжнародні відносини^рсиметричний потік інформаційних та комунікаційних продуктів у глобальній системі; дисбаланс у міжнародних інформаційних потоках; різноманітність підходів до визначення переваг глобальних мереж комунікацій та "мережевого суспільства": теорії інформаційного суспільства і нові політичні доктрини [17-25] . За класифікацією дослідників розвитку цивілізаційних процесів (Й. Масуди, Д. Белла, У. Дайзарда, А. ТоффлераГ. Ласвела, Р. Коєна, Дж. Ян-га, М. Бангеманна, М. Кастельса, Ш. Мак'Брайда, М. Масмуді, Г. Кана, У. Горовиця, І. Валлерстайна, С, ХантІНГТОна, 3. Бжезинського, А. Тойнбі, Ф. Фукуями, М. Каплана, М. Пората, Ф. Махлупа, Т. Умесао, Р. Дарен-дорфа та ін. - див. літературу та джерела) глобальні проблеми характеризуються наступними критеріями: глобальні проблеми стосуються всього людства в цілому, кожної соціальної групи, кожної людини, тобто мають всецивілізаційний характер; ці проблеми виступають як об'єктивний чинник розвитку всього світу, окремих регіонів та держав; глобальні проблеми потребують для свого вирішення постійного міжнародного співробітництва, максимальних об'єднаних зусиль , світової спільноти, оскільки невирішеність цих проблем створює загрозу для майбутнього розвитку. Інформаційна ситуація в системі глобальних міжнародних відносин повністю відповідає таким критеріям; сучасні засоби комунікації глобалізували можливості передачі великих масивів інформації за неймовірно короткий час; мультимедійні системи, що здійснюють миттєву передачу інформації на будь-яку відстань, самі по собі є інтенсивним каталізатором суспільних процесів; інформаційні процеси стимулюють прогресивний розвиток економіки, політики, техніки, екології, культури, військової сфери то що [26-49]. Глобалізація комунікації у XX столітті виступає процесом, що розви-вається"т~керуєтьсят; исипвйШлу діялвністю транснаціональних коргю^ та концерни для реалізації політики гло- ба"ЛЬНОЇ конкуренції та диверсифікації перемістили свої інтереси до сек- тору інформації та комунікації і через злиття компаній, придбання фірм та інших методів корпоративного зростання досягли домінуючих позицій на глобальних інформаційних ринках (Time Warner, Microsoft National Broadcasting Company, CNN, Bertelsmann Group, CLT, Rupert Murdoch News Corporation, America Online, Nokia, Ericsson, LG, Benefon, Siemens та ін.) і організують діяльність на основі глобальних стратегій. Створення глобальних TpaHCHauioHajibjjjjxj^j^oj^iim привело до знач- ної концентрації економічної та ІJ^ф^pJyJaцiйн^i_вл^гlиi до_контролю' гід^атнс)го^ міжнародними інформаційними потоками^ що змогу для досягнення корпо- ^ативних цілей на міжнарощній^р^н]^50^7]. Т^ПнцентТэаТдТя комунікації зумовлює глобальні за масштабами зіткнення транснаціональних, регіональних та національних інтересів, норм і принципів діяльності держав, відтворює взаємодію та інтереси міжнародних блоків та угруповань країн, що викликає гостру конкуренцію у міжнародних інформаційних потоках, нові підходи до розподілу світових інформаційних ресурсів такою ж мірою, як і розподіл продовольчих чи енергетичних ресурсів світу. В системі сучасних продуктивних сил інформація та інформаційні технології набули відносно самостійного значення як один з найбільш динамічних чинників розвитку. Інформаційні ресурси як стратегічна категорія міжнародних відносин визначають роль і місце кожної держави у світовій ієрархії, тому проблема міжнародного співробітництва в інформаційній сфері набуває глобального значення. Варто підкреслити, що розвиток нових технологій зіграв важливу роль у глобалізації комунікації: розгортання кабельних систем, використання супутників з метою комунікації на глобальних відстанях, особливо в поєднанні з наземними оптично-волоконними системами, дигіталізація (використання цифрових методів обробки, зберігання і відтворення інформації) вплинули на міжнародну політику і національні політичні стратегії. Високі технології у галузі інформації і комунікації сприяли тому, що за короткий історичний період глобальні проблеми стали головними для світової громадськості, дійсно загально-цивілізаційними. Інформаційні процеси мають ознаки глобальності і в інших складових міжнародних проблемртаких, як: безпека миру і народонаселення, захист довкілля, природні ресурси, освоєння космосу, новітні біотехно-логії, інформатизація економіки, світова торгівля тощо. Без відповідного інформаційного забезпечення неможливе вирішення жодної з проблем світового значення. Міжнародне співробітництво залежить від таких інформаційних і ко- мунікаційних процесів, як обмін ініціативами у рамках універсальних міжнародних форумів системи ООН/ЮНЕСКО, Ради Європи, ЄС, як про- ведення міжнародних переговорів, зустрічей, візитів на найвищому рівні, як повідомлення про військові навчання, випробування зброї, про соціальні, екологічні та інші екстремальні процеси. Розв^яза^я^тю^ башгнихип^^бг^ без моніторингу всіх аспектів діяльності співтовариства. Міжнародний інформаційний обмін сприяє глобальних проблем, які за короткий час набувають актуального значення для міжнародної спільноти не тільки за своєю суттю, а й за визнанням своєї важливості. Відповідне і динамічне висвітлення глобальної проблемати- ? ки (голоду, конфліктів, стихійних та техногенних катастроф, проблеми біженців, епідемій тощо) впливає на адекватні міжнародні рішення, і це теж є невіддільним від процесів глобальної комунікації. Треба зазначити, що глобальні проблеми, незважаючи на міжнародний резонанс, сприймаються у різних країнах світу диференційовано, через призму національних інтересів та ^тшшоь_-Процеси інтернаціоналізації і глобалізації соціально-економічного, політичного і культурного життя народів відбуваються складним, нерівномірним і суперечливим шляхом, але саме вони вирішальним чином визначають темпи і ступінь причетності людства до все-цивілізаційних проблем [58-60]. Сучасний розвиток міжнародних відносин має комплекший^щстем- _нишзусилля на забезпечення вільного всезагального доступу до інформації і на створення умов, за яких інформаційне суспільство гарантує право невтручання у приватне життя, конфіденційність приватної інформації, збагачення інтелектуального потенціалу людства, включення в глобальне інформаційне поле незахищених верств міжнародної спільноти, забезпечення культурного плюралізму і захисту від інформації небажаного характеру та ідеологічного впливу кримінального світу Організація сприяє ефективності інформаційно-комунікаційних технологій з метою забезпечення права на вільне вираження поглядів і переконань, безперешкодного обміну інформацією в глобальному вимірі, доступу до нових знань всьому людству протягом всього життя, до наукових досліджень, творчої діяльності, охорони культурної та духовної спадщини. Спільно з міжнародними, регіональними та національними партнерами ЮНЕСКО створила Комітет експертів та спостерігачів з проблем інформаційного суспільства і глобального кіберпростору, який проводить дослідження етичних, правових, соціальних і культурних аспектів нової доби. Наукові концепції постіндустріалізму, інформаційного суспільства і глобалізму набули полдичної актуальності в останню чверть минулого .століття, стали предметом гострих політичних дискусій на початку XXI ст., що привернуло увагу дослідників міжнародних відносин, створило ґрунтовну базу для теоретичних та прикладних розвідок в галузі міжнародної інформаційної політики, засвідчило правонаступництвота етапний характер наукової доктрини глобальної цивілізації. Концепція постіндустріального суспільства, на думку відомих теоретиків цивілізаційного розвитку (Д. Белла, Л. Дракера, Ф. Фукуями, М. Мах-лупа, Л. Туроу, Дж. Гелбрайта), з першопочатку розглядалася як "аналітична конструкція, а не картина специфічного конкретного суспільства, як певна парадигма, соціальна схема, яка виявляє нові ме-гатенденції соціальної організації і стратифікації у розвинутому західному суспільстві" [D. Bell The Сотіпд of Post-Industrial Society. A Venture in Social Forecasting. N. У, 1976.]. Основою концепції постіндустріального суспільства є оцінка нового глобального соціуму, який радикально відрізняється від суспільства, пануючого в світі протягом кількох століть і побудованого на перевагах матеріального виробництва. В HJji-пщкреслюється, перш за все^-втрата_ керівної ролі матеріального характер лJoдcьJCojL щял^ості^ трансформовані типи ресурсів, залучених у виробничий сектор, а також істотна модифікація традиційної соціальної структури. Такий підхід до предмету і задач дослідження істотно виокремлює концепцію з-поміж інших наукових теорій глобального розвитку. Зважаючи на дискусійні ПОГЛЯДИ дослідників ЦИВІлізаційНО- го майбутнього, слід підкреслити ті чинники, які визначають роль і зна- чення цієї теорії: 1) теорія постіндустріалізму вважається нині єдиною соціальною метатеорією, яка повністю сприйнята західною науковою ТрадииІЄЮ. Ця концепція за своєю суттю є позитивістською, джерелами якої виступає той індустріальний уклад, можливість заміни якого вона декларує, розвиток ПОСТІндустрІальної теорії від ідеї до наукової кон- цепції відбувався еволюційним шляхом на основі міжнародної дискусії, вільної від ідеологічних чинників. Еволюційний розвиток привів до того, що КОНЦЄГШІЯ постіндустріалізму стала об'єктивною основою більшості моделей розвитку суспільства, визначила нові чинники технологічного (інформаційно-комунікаційного) укладу як каталізатора цивілізаційно- го прогресу; 2) концепція ПОСТІНДустрІальиого суспільства оптимально поєднує в собі елементи теорії і характеристики при- кладних доктрин, гармонійно пов'язує історичну періодизацію і типізацію із визначенням структури, характеру, історичного місця сучас- ного міжнародного співтовариства; 3) основоположники постіндустріалізму чітко окреслюють формування нового суспільства в поняттях прогресу наукового знання і технологічних досягнень, домінантної ролі науки, освіти, високих технологій; 4) КОНЦЄПЦІЯ постіндустріалізму критично оцінила розмежування на та "соціалістичні" суспільства, підкреслюючи, що воно є неістотним для глобальної Цивілізації; 5) динаміка процесів у країнах, що розвиваються, криза ідеї технологічного стрибка, скоріше психологічна, ніж ресурсна, виявила нові тенденції розподілу світу - на зону та інший світ [74-79]. і Сплеск наукових інтересів до постіндустріальної тематики відносять до 60-70-х років XX століття, коли ця концепція стала природною методологічною базою сучасної глобалістики ^^^^^^^форма_ЩЙНО го ^СЛіЛьСПЗа,^ в яких поглиблено, деталізовано та багатоаспектно сфокусовані основні елементи постіндустріалізму. Так, Дж. Белл, якого вважають патріархом постіндустріалізму, зазначав, що подібний перебіг розвитку концепції не суперечить її основам, а безпосередньо визначається ними. В його наукових працях, хоча і робиться акцент на проблемах організації технологій і наукових знань, але цим не вичерпується поняття постіндустріального суспільства. До нього долучається багато інших та економічних координат: інформаційна (мережева) екоНОМІКа, роль інтелектуального потенціалу, зміна ціннісних орієнтацій суспільства та психології індивіда, становлення нової мотивації діяльності, розвиток принципів демократії, формування нової політичної системи світу, перехід до певних елементів планування та глобальної економіки добробуту [80]. Дослідження прихильників ПОСТІНдустрІальНОЇ теорії, праці яких впли- нули на формування концепції доцільно поділити натри групи. До пер- шої належать коні^птуальні наукрі засновника су- часної теорії менеджменту, "Посткапіталістичне суспільство" (1995 р.), в якій викладено погляди на сучасний стан і перспективи розвитку західної цивілізації; Дж. Гелбрайта, основоположника американської економічної науки, автора "Нового індустріального суспільства" (1996 р?), в якій охарактеризовано систему світопорядку на межі тисячоліть; Л . Ту- роу, професора МассачуСетсьКОГО технологічного інституту (США) "Май- бутнє капіталізму" (1996 р.), в якій розглянуто останні тенденції світово- го прогресу та глобальні проблеми міжнародних вІДНОСИН^С._Хант|н_ГТО- на, провідного американського політолога, "КонфлІКТ-ЛДИВЩЗацІЙ і формування нового міжнародного порядку" (1997 р.),_~В,_ЯКІЙ_П0ДаН0 трактування майбутнього західного ^ліжцивтізаційного діалогу. Всі ці дослідження об'єднує ідея комплекс^ ного розгляду глобальних проблем, здатність їх авторів до глибоких і неординарних узагальнень, дотримання методологічних основ ПОСТІндуСтріалЬної теорії та інкорпорація в неї нових елементів [81-87]. Не заперечуючи актуальності і глибини наукових аргументів відомих дослідників, потрібно зазначити, що в їхніх розвідках наявні ідеалізація західних суспільств та "національно-заангажований" підхід, який зава-жає^іб-'ЄКТИВНО оцінювати глобалвні процеси. /~Друга група досліджень присвячена окремим проблемам суспільства на основі накопиченого потенціалу для глобалвних узагалвненв і формулювання нової концепції глобалвної цивілізації. Серед них наукові пpaцi/c^фyJcyяlчиJКінець ісгооії" (1989р.), розкрито нетрадиційні погляди автора на про-злему сучасної соціальної еволюції, глобалізації міжнародного розвитку і визначено перспективні тенденції прогресу на основі нового технологічного укладу; Т. Сакайї "Вартість, що створюється знаннями, або історія майбутнього" (1991 р.), в якій проаналізовано процеси технологічного розвитку і вдосконалення інформаційних технологій, трансформацію світового господарства, наслідки інформаційного прогресу для мотивації діяльності окремих країн і спільнот; Л. Едвінсона, визнаного в світі експерта з проблеми "інтелектуального капіталу", в роботі якого " Інтелектуальний капітал" (1997 р.) визначено відмінності господарської системи, заснованої на виробництві і використанні інтелектуального капіталу як важливої складової нової інформаційної економіки (економіки знань); Р. Інглегарта "Культурні трансформації у зрілому індустріальному суспільстві" (1990 р.) та "Модернізація і постмо-Дернізація" (1997 р.), в яких досліджуються зміни систем ціннісних орієнтацій індивідів в найбільш розвинутих суспільствах і осмислення впливу цих трансформацій на поляризацію сучасного світу та процеси, які в ньому відбуваються [88-93]. Ці дослідження мають спільні риси, які обумовлюють їх значимість на сучасному етапі ПОСТІ індустріальної трансформації, а саме.: вони присвЯ' чені найбільшактуапьИИМ_проблемаМжиттєдіяльності сучасної світової иціДЛЩй иаиивноГ^Ш^їШ^стГу пр^це^аІГ^ансфор-

.ІАЯІНІ} ГрОГИОСТМЧИОМУ МОДеЛЮВаННЮ відносин у новому Інтелектуаль-

юму” ^слшьетв+. Поєднання ТагальїнотеореткічнихТТЇрїі

блем в рамках даної сфери досліджень уможливлює значимі для розвитку
теорії висновки та узагальнення .

Третя група наукових досліджень ВИЯВЛЯЄ суперечності між теоретичними
поглядами і польовими дослідженнями стану міжнародної системи, на основі
узагальнення яких визначаються динамічні колізії сучасного і
майбутнього. До неї належать наукові праці М. Кастельса, Е. фон
Вайцзекера, А. Турена, Д. Мідоуз, Д. Мідоуза, Е. Ловінса, Л. Ловіта, Р.
Рай-ха, А. Гора, С. Хантінгтона та ін.

У дослідженнях С. Хантінгтона “Політичний устрій в трансформова-

них суспільствах” (1968 р.), “Американська політика: майбутня дисгар-

монія” (1981 р.), “Третя хвиля: демократизація в кінці XX ст.” (1991
р.),

“Конфлікт цивілізацій і становлення нового міжнародного порядку”

(1996 р.) викладено в обгрунтованій формі погляди науковця на баланс

сил у сучасному світі. Його прогностична модель впливу релігійних,

етнічних, лінгвістичних та інших чинників, пов’язаних із традиціями і
са-

мобутністю народів, на світову політику отримала в ре-

альних світових процесах. Теоретичні проблеми становлення, розвитку

та глобалізації цивілізацій розглядаються в контексті економічних І

соціокультурНИХ складових суспільного життя, що надає гіпотезам і вис-

новкам дослідження глибоко аргументованого характеру, цілісного

сприйняття прогностичної моделі.

У колективній монографії під керівництвом Е. фон Вайцзекера “Чин-

ник 4” (1997 р.) переважає ідея здійснення заходів на наднаціональному

рівні для вирішення глобальних екологічних проблем, що свідчить про

різноплановість підходів до глобалізації у прикладних дослідженнях

проблем постіндустріального суспільства. На думку авторів наукової

праці, міжнародному співтовариству необхідно переосмислити поняття

ефективності світових на основі потенційності інформаційних

технологій, включити екологічну складову в економічні показники
зростання , визначити чинники взаємодії розвинутих країн та країн
“третього світу”. Узагальнення, запропоновані у колективній праці щодо
тенденцій світового розвитку, на нашу думку, потребують подальшої
аргументації, системного аналізу та зважених висновків .

В центрі дослідження Д. Мідоуз, Д. Мідоуза, Й. Рандерса “За межею

інформаційне стспільствот політика, право в програмній діяльності
юнеско Д|

можливого. Глобальна катастрофа чи стабільне майбутнє?” (1992 р.)
-проблема динаміки світової економіки і причини, здатні спровокувати
екологічну катастрофу на основі вичерпності природних ресурсів. Автори
звертають увагу на нові технології, вважаючи, що переосмислення
традиційної господарської діяльності може стати базисом якісного
зростання в майбутньому. Наукові дослідження третьої групи за
постановкою проблем, теоретичними викладками та висновками є
дискусійними і потребують глибинного аналізу сучасної епохи, “яка має
яскраво вира* жений перехідний характер” [94-101] .

Таким чином, концепція ПОСТІНДустрІального суспільства відтворює
універсальні закони цивілізаційного розвитку, що уможливлює інкорпорацію
в неї низки нових наукових напрямів, застосування багатовимірного
аналізу, різноплановісті підходів та нових методологічних принципів для
оцінки глобальних процесів і явищ. Світова наукова думка (представники
західної наукової школи, теоретики з перехідних країн і країн, що
розвиваються) підкреслює, що ПОСТІ індустріальна доктрина непомітно, але
впевнено Виступає як найбільш ефективний теоретичний інструмент
досліджень розвитку цивілізаціиних процесів та міжнародної політики XXI
століття.

Концепція постіндустріального суспільства обумовила у 80-90-х роках
минулого століття широкі методологічні підходи в теоретичних і
прикладних дослідженнях про глобальний розвиток, серед яких: 1)
загальнотеоретичне осмислення перспектив і провідних сил сучасної
цивілізації; 2) радикальні зміни і переосмислення принципів розвитку
світової економіки; 3 ) відносини постіндустріальних держав у політичній
системі міжнародного співтовариства; 4) глобальна культура та етика в
інформаційному суспільстві; 5) становлення нового психотипу особистості,
трансформація мотивацій поведінки у глобальному світі.

Провідною ідеєю теоретичних дискусій є визначення нового стану
цивілізації шляхом аналізу окремих його ознак, чинників безпосереднього
впливу нових технологій на глобальну спільноту.

В таких умовах перспектива формування концепції “інформаційного
суспільства” ставала цілком закономірною. Ця доктрина збагатила наукові
уявлення про глобальне суспільство, виявила цілу низку фундаментальних
явищ, які раніше не отримали належного осмислення. До розвитку концепції
інформаційного суспільства причетні такі провідні теоретики
цивілізаційного розвитку, як М. Махлуп, Т. Умесао, Й. Масу-да, в працях
яких вперше було використано термін “Інформаційне суспільство”; М.
Порат, Т. Стоуньєр, Р. Катц, в дослідженнях яких проаналізовано динаміку
розвитку соціального, політичного та економічного секторів глобального
світу; А. Тоффлер , У. Дайзард, 3. Бже-зинський, М. Понятовський, Ю.
Хаяші, Й. МаСуда, Ж. Еллюль, Р. Крен,

К. Ясперс, А. Турен, Г. Кан, Ф. Уебстер, А. Дракер, Е. Гідденс, Ч.
Хенді, Л. Туроу, Дж. Гелбрайт, Т. Сакайя, М. Макклюен, які
характеризують інформаційне суспільство як принципово новий рівень в
історії цивілізації, підкреслюючи такі чинники, як глобалізм
інформаційного простору, розвиток комунікаційних мереж, вільний потік
Інформації через кордони держав, створення “єдиної комп’ютеризованої
нації” [102114] .

В рамках концепції було розроблено багато оригінальних положень, тісно
пов’язаних з ТЄОріСЮЦІННІСНОСТІ, розглянуто зростання і самозростання
Інформаційної вартості, проаналізовано властивості інформації як
суспільного блага, закладено основи широкого розуміння інформаційних
благ і цілих соціальних інститутів.

Ідея інформаційного суспільства була сформульована у дослідженнях 60-70
pp. XX століття і характеризувала нову політичну, соціально-економічну,
технологічну систему як знаковий еволюційний процес ЦИВІЛІзаціЙНОГО
розвитку. Д. Белл (Bell D. The Coming Post-industrial Society, A Venture
in Social Forecasting. N. Y. Basic Books, Inc. 1973), Й. Ma-суда (Masuda
Y. The Information Society as Post-industrial Society. Wash. World
Future Soc. 1983) , дослідження суспільних інститутів Японії – Агентства
економічного планування (ЕРА: Economic Planning Agency, Japan’s
Information Society. Themes and Vision. 1969), Інституту розвитку
комп’ютерів (JACUDI: Japan Computer Usage Institute. 1971: The Plan for
an Information Society. 1971), Ради з промисловості (ISC: Industrial
Structure Council. Policy Outlines for Promoting the Informatisation of
Japanese Society. 1969), 3. Бжезинський (Brzezinsky Z. Between Two Ages.
American’s Role in the Technotronic Era. N. Y. The Wiking Press. 1970;
The Grand Chessboard. American Primacy and Its Geostrategie Imperatives.
N. Y. 1998), С. Нора, А. Мінк (Nora S., Mink A. The Computerisation of
Society. A Report to the President of France. Cambridge, L. 1980) та
інші дослідники з промислово розвинутих країн Північної Америки та
Європи основою постіндустріального суспільства визначали теоретичні
(наукові, інтелектуальні) знання, Інновації та інформаційні технології.

В рамках ідеології інформаційного суспільства існують різні напрямки і
тенденції , які визначають нові соціальні перспективи – можливі , бажані
або негативні: від позитивних можливостей державного управління
економікою, створення законодавчої бази для вільного доступу міжнародної
спільноти до інформації – до запобігання загрозі політичного контролю за
націями з використанням високих технологій та розшаруванням спільнот на
“золотий мільярд і безправну периферію” . Так, Д. Белл вважав, що в
наступному столітті вирішального значення для політичного, економічного
і соціального життя, для засобів виробництва, а також для трудової
діяльності людства набуває станові

лення нового соціального укладу, який базується на глобальних
телекомунікація*. Поняття інформаційного суспільства охоплює минуле і
сучасне різних країн, які належать до протилежних політичних систем, але
мають спільно здійснювати Великий Перехід до ПОСТІНДустріальної ери –

соціальної форми цивілізації XXI століття. Поділяючи історію людства на
три стадії – аграрну, індустріальну, постїндустріальну, Д. Белл
підкреслював головну роль нової інтелектуальної технології, яка
застосовується для прийняття керівних (управлінських) рішень. Мета нової
інтелектуальної технології, за Д. Беллом, полягає в реалізації ідеї
впорядкування глобального масового суспільства. “V сучасному суспільстві
мільйони людей щоденно приймають мільярди рішень – політичних,
фінансових, соціальних.. . Будь-який одиночний вибір може бути
непередбачуваним, в той же час поведінка спільноти (масового
суспільства) окреслюється чітко, як трикутники в геометрії” [115].

Т. Стоуньєр визначив інформаційні ресурси як основну цінність май-

бутнього суспільства, потенціал його збагачення. “В постіндустріально-

му суспільстві національні інформаційні ресурси перетворюються у

стратегічні ресурси людства. Існує три способи, за допомогою яких мож-

на збільшити національне багатство: 1) постійне накопичення капіталу;

2) воєнні агресії і територіальні захвати; 3) використання нових техно-

логій, які переводять “нересурси” в ресурси”. Інформація, за Т. Сто-

уньєром, виступає стратегічним ресурсом, специфічною рисою якого є

невичерпність при споживанні. Вона збагачує фундаментальні знання,

організує глобальну спільноту, зменшує “ентропію” [116].

3. Бжезинський в ідеології інформаційного суспільства окреслив важ-

ливі ПОлТгИчттг; ІДЕОЛОГІЧНІ характеристики, нові можливості для
дезінте-

грації соціалістичної системи за відповідної політичної стратегії уряду

США. “Американська могутність повинна виявлятися через систему гло-

бальних комунікацій, значних переваг у сфері інформаційних техно-

логій, які мають вирішальне значення для розвитку економіки (ОТА, на

думку політолога, виступають головною рушійною силою світової еко-

номіки) , через глобальні можливості розгортання військової сили і абсо-

лютне лідерство в передових галузях науки і техніки” . Політика США, за

3. Бжезинським, полягає у використанні в своїх інтересах глобального

інформаційного суспільства і глобальної мережі Internet як основи впо-

рядкованого і всеохоплюючого співробітництва в глобальних масшта-

бах і глобального геополітичного впливу супердержави на міжнародні

відносини

ЄвропеЙСЬКІ дослідники і теоретики інформаційного суспільства,
осмислюючи глобальні політичні зміни, кризу традиційних ідеологій,
відзначали необхідність пошуку нових філософських, соціологічних і
політичних концепцій.” Британський дослідник К. Спаркс (Sparks
C.

A Communism, Capitalism and the Mass Media. L, 1998), аналізуючи кризу
соціалістичної суспільної системи, підкреслював, що перехід на новий
постіндустріальний рівень розвитку, трансформація традиційних стабільних
моделей та систем об’єднує східні і західні суспільства, їх
інтелектуальний потенціал. Інформаційне суспільство не визнає
національних кордонів, а глобальна комунікація повинна сприяти
поглибленню взаєморозуміння між спільнотами [118].

Е. Гіденс (Giddens A. The Consйquences of Modernity. L, 1993),
характеризуючи суспільно-політичні зміни в кінці XX століття, як і А.
Тофф-лер, об’єднав ознаки сучасної доби – космічна, інформаційна,
електронна ера, глобальне село – поняттям інтелектуальна цивілізація.
Перехід до інформаційного суспільства, зазначає Е. Гіденс, характеризує
сучасну стадію розвитку більшості розвинутих країн світу, а процеси
переходу країн відзначаються складними і комплексними трансформаціями,
включають як національні (індивідуальні) чинники, так і тенденції
глобальних масштабів [119] .

Багатоаспектний аналіз фундаментальних цивілізаційних процесів,

обумовлених принципово новою роллю у сучасному СВІТІ інфор-

маційних технологій, здійснено у дослідженйГМ. Кастельса” {CastelisM.

The Information Age: Economy, Society and Culture. І n^^wSr of Identity.

Blackwell. 1997). Висновки автора обгрунтовано в результаті аналізу да-

них національних та міжнародних статистичних інститутів, на підставі

економічних і соціологічних досліджень інших на власних

масштабних польових дослідженнях (М. Кастельс проводив дослідження

у США, Японії, Тайвані, Південній Кореї, Гонконзі, Китаї, Західній
Європі,

Росії). В результаті було сформульовано цілісну теорію, яка уможливлює

оцінку фундаментальних наслідків впливу революції в інформаційних

технологіях на всі сфери життєдіяльності цивілізації, на глобальний
світ.

Автор, досліджуючи появу нової універсальної соціальної структури, яка

проявляється в різних формах залежно від багатоманітності культур та

інститутів, що ця нова соціальна структура асоціюється з по-

явою нового способу розвитку – інформаціоналізму, який сформувався

під впливом перебудови капіталістичного способу виробництва на-

прикінці XX ст. М. Кастельс пов’язує розвиток нових інформаційних тех-

нологій з трансформацією капіталізму в інформаціоналізм. За Кастель-

сом, суспільства організуються навколо цивілізаційних процесів, струк-

та історично детермінованих у відносинах виробництва,

досвіду і влади. При цьому детально сама система понять,

їх взаємозв’язок, взаємодія із соціальними ідентичностями.
Характеризуючи такі способи виробництва, як капіталізм та етатизм
(соціалізм), М. Кастельс підкреслює, що склався омолоджений капіталізм,
який використовує нові способи розвитку.

рисою нового суспільства і його головним ресурсом

він вважає інформацію за її властивостями бути безмежно відтвореною

при використанні . За теорією Інформаційного суспільства М. Кастельса,

головною проблемою є протиставлення двох понять: Інформацюналь2

•7уЄ~суСПІЛЬСТВО ТІ” ТнфГі^лапппвянр СУСПІЛЬСТВО. Необхідність ДИСр”^

обумовлюється принципово новим етапом ево-

– коли

робка і поширення інформації стають фундаментальною основою ви-

робництва і влади внаслідок нових технологічних умов, які виникли в

цей період, коли мережева логіка взаємовідносин виступає як базова

структура глобального суспільства. Інформаційна парадигма визначає

всі процеси в сучасному суспільстві – накопичення знань, економічну

продуктивність, реалізацію політичної та військової влади, комунікацію

М- що всі важливі сфери життєдіяльності

цивілізації перебувають під впливом капіталістичного інфор-маціоналізму,
що всі спільноти в різній формі і на різних рівнях характеризуються як
інформатизовані, враховуючи національні Інституційні моделі [120].

На відміну від світової економіки, суть якої, за Ф. Броделем та І.
Ва-лерСТаЙНОМ, полягає в тому, що процес накопичення капіталу
відбувається по всьому світові, глобальна економіка визначається М.
Кастель-

сом, як “економіка, здатна працювати як єдина система в режимі
реального” Часу В масштабі всієї планети” . Такого ПІДХОДУ до
економічної ГЛОбалізаціїу світовій науковій літературі до М. Кастельса
не було. Кастельс

уточнює термін вживаючи поряд

За цим стоїть авторський кон-

цептуальний підхід до аналізу цивілізаційних процесів. На думку науков-

ця, глобальна мережа стала результатом революції в галузі інфор-

маційних технологій, яка створила матеріальну базу глобалізації еко-

номіки. Нові інформаційні технології виступають не просто інструмен-

том для дії, а й процесами для розвитку, тобто інтелектуальний по-

тенціал прямо виступає матеріальною силою, а не просто елементом

виробничої системи.Інформаційно-технологічна революція, нові тех-

нології миттєво охоплюють простір усієї планети, вказує М. Кастельс,

швидкість технологічної дифузії є вибірковою – і і

функціонально; нерівномірність доступу ДЛЯ індивідуумів, країн,

регіонів визначає критичні загрози диспропорції у сучасному світі, може

призвести до виключення цілих національних і навіть континентальних

економік із світової інформаційної системи, і, відповідно, із світової
си-

стеми розподілу праці. Автор розвиває теорію двох типів конкурент-

ності: національної і глобальної, підкреслюючи, що виникають нові фор-

ми втручання держави в економіку, з чіткими

підтримкою технологічного розвитку і своїх

національних галузей, свого приватного сектору. Таким чином, інфор-

маційна політика виступає ключовим інструментом рентоздат-

ності на світових ринках. Теорія інформаційного суспільства, в якому

соціальні і технологічні форми даної соціальної організації пронизують

усі сфери діяльності викликала неоднозначну оцінку в науковому сере-

довищі. Характеризуючи працю М. Кастельса, президент Лондонської

школи економіки Е. Гіденс зазначив, що “це видатне наукове досліджен-

ня із соціальної та економічної теорії, найбільш значима спроба

порівняно з іншими описати екстраординарні зміни, що

відбуваються нині у соціальному світі” Натомість В. ІНОЗемцев (див. “Но-

ва хвиля на 1999)

“ІнформаЦІональНОГОсуспільства” М. Кастельса потребує відповідності

на його думку, має

V вищезазначених наукових працях переважає лінійний підхід до складних
явищ глобальних трансформацій, хоча глибинні процеси характеризуються
системним виміром, а не окремими, навіть і вагомими (економічними,
ПОЛІТИЧНИМИ, культурними, соціальними) складовими. Отже, проблема
Потребує, комплексного підходу і обгрунтування процесів глобалізації.

У дослідженні ПАРЄ (A Virtual New World. Strasbourg. Council of Europe
Publishing., 1998) інформаційне суспільство визначається як суспільство,
що базується на інформації. Ця дефініція лежить в основі всіх визначень,
які поглиблюють, уточнюють та конкретизують поняття інформаційного
суспільства; особливо підкреслюється роль нових технологій, які
використовуються у процесі обробки, поширення та зберігання інформації.
Інформація, знання, технологічні системи, які забезпечують інформаційну
революцію, стають ключовими характеристиками нового суспільства, яке
радикально відрізняється від попереднього етапу розвитку цивілізації .

Інформаційне суспільство як мета, як політична стратегія подальшого
розвитку цивілізації домінує в сучасних авторитетних наукових теоріях, у
філософських, економічних та політичних дослідженнях. Доктрина
інформаційного суспільства є перспективною метою розвитку США, Канади,
Японії, Австралії, країн Європи, Азійсько-Тихоокеанського регіону.
Латинської Америки. Показово, що країни з відсталою економічною системою
теж розробляють філософські концепції і приймають політичні програми
інформаційного суспільства.

Ф. Уебстер у науковій праці (Webster F. Theories of Information

Society. L. – N. Y., подав класифікацію філософських, соціологічних

та комунікаційних доктрин інформаційного суспільства, за якою: 1)
інформаційне суспільство – новий етап розвитку людства, який бере основу
в старому традиційному суспільстві (Д. Белл, Ж. Бодрійяр, М. Постер, Ш.
Сабель, М. Кастельс, Ж. Арланді, Є. Бустаманте та ін.); 2) інформаційне
суспільство – це видозмінена теорія глобального диктату, переосмислення
старих концепцій розвитку, нові форми нетрадиційного суспільства (Г.
ШІЛЛер, Д. Харві, Е. Гіденс, Ю. Хабермас, Н. Гарнем, Д. Бек-кер). На
думку Ф. Уебстера, аналітичне визначення інформаційного суспільства
полягає в наступному: інформаційне суспільство – це революційний етап
суспільних трансформацій за такими напрямками, як економіка, технології
і виробництво, професіоналізм, глобальний простір, політика, соціум і
культура. Ідеологія інформаційного суспільства потребує осмислення
позитивних і негативних реалій переходу та визначення нової ролі держав
у формуванні політики нового типу – міжнародної інформаційної політики в
добу переходу до інформаційної цивілізації. [122]

Глобальні комунікаційні процеси обумовлюють необхідність створення нової
економічної системи, яка характеризується високим ступенем глобалізації
та інтеграції національних економік, нової політичної системи, що
виходить за рамки національних чинників, нової глобальної еліти та нової
концепції інтелектуального збагачення ЛЮДСТВа.

Визначення підходів до розуміння концепції “інформаційного

суспільства” як третьої глобальної стадії цивілізаційного розвитку дає

підстави що ця теорія стала результатом взаємодії і розвитку

численних економічних, соціальних і політологічних концепцій другої
половини XX століття, істотно вплинула на формування позицій міжнародних
та національних інститутів щодо впровадження ідеології “інформаційного
суспільства” в міжнародну та державну політику більшості країн світу.

Розглядаючи розвиток теорії інформаційного суспільства, не можна не
відзначити дві обставини: з одного боку, концепцтуально вона набула
найбільшого визнання в 70-ті і 80-ті роки, в період, що характеризувався
прискореним поширенням технологічних досягнень і значними успіхами
країн, які не тільки передавали, але й засвоювали нову інформацію та
знання; певною мірою ідея інформаційного суспільства ставала в такому
контексті інструментом обгрунтування можливості “наздоганяючого”
розвитку на основі заміщення зростаючим потоком інформації творчих
можливостей особистості; з іншого боку, в жодному іншому напрямі
сучасної теорії глобального розвитку не спостерігався так ВІДчутно вплив
японських дослідників: запропонований Т. Умесао термін “Інформаційне
суспільство” набув всесвітнього визнання після виходу у світ відомої
книги І. МасуДИ (MusudaY. The Information Society

as Post-Industrial Society. Wash., 1981.) і нового звучання у працях Т.
Са-кайї (Sakaiya Т. The Knowledge-Vahie Revolution, or A History of the

Future. Tokyo – N. Y., 1991.) В той же час, більшість американських І
європейських дослідників , починаючи з другої половини 80-х років ,
стали акцентувати увагу на ролі і значенні не стільки інформації,
скільки знань, що спричинило цілий спектр нових визначень сучасного
суспільства, серед яких “суспільство знань”, (“knowledge society”),
“інтелектуальні; суспільство” [123].

Теорія інформаційного суспільства істотно збагатила уявлення про

сучасний етап суспільного прогресу, однак більшість запропонованих в

її рамках тез мала частковий характер. Пильну увагу вчених привернув

проведений прихильниками теорії інформаційного суспільства аналіз

ролі інформації в господарському розвитку західних країн, результатом

якого стало трактування інформації як специфічного ресурсу, якому не

притаманна більшість характеристик, властивих традиційнимЧИН,Шіі "Building the Information Society: Moving Canada into the 21st Century. Ministry of Supply and Services" (1996 p.) Аналіз основних положень програм інформаційного розвитку свідчить, що Уряд Канади усвідомлює роль глобалізації комунікаційних г І процесів у подальшому прогресі країни, що сприяє конкурентоспромож- L ності канадіиського інформаційного сектору, зважаючи на міжнародну U конкуренцію і вплив лідера північноамериканського регіону в галузі но- р вих інформаційних технологій - США, дає можливість реалізувати с соціальні та економічні переваги для канадіиського суспільства, залучи- ти інвестиції приватного сектора у сферу інформаційних послуг. С Діяльність Консультативної Ради інформаційної супермагістраліполягає ї І у розробці пропозицій та рекомендацій для прийняття ЛОЛІТИЧНИХ 4 рішень за такими.напрямками, як: побудова ^функціонування сучасної Р інфоінфраструктури; СПІВробТтНИТДТВО держави і приватного сектору; і охорона приватного життя і безпека мереж; заохочення конкуренції та І збільшення канадіиського змісту в інформаційних продуктах та послу- гах; підтримка канадських впровадження прогресивної концепції - освіта протягом усього життя. Роль держави визначається національни- ми та суспільними інтересами, збалансованим регулюванням конку- ренції, дотриманням основних принципів свободи слова, прозорістю урядової політики та демократичних інститутів країни, підтримкою на- укових досліджень та створенням інтелектуального потенціалу Канади. Політичної гостроти набула в умовах становлення інформаційного суспільства проблема франкофонності території Квебек, прагнення регіональної влади протистояти англомовній експансії в інформаційній магістралі, забезпечити франкомовний зміст інформаційних продуктів та послуг, що впливає на економіку та соціальну зайнятість, конкуренто- спроможність і національне господарство, обумовлює нові напрями інформаційної політики в галузі та ка- надІЙСЬКОЇ культурної спадщини. Національні програми інформаційного розвитку визначають пріори- тетами політики в інформаційній сфері - зростання національно- го багатства країни за рахунок створення конкурентного середовища в інформаційній магістралі, відповідної регулятивної бази та вільного до- ступу на основі законодавчих положень до універсальних інфор- маційних послуг. Аналіз інформаційного сектору економіки свідчить про щорічне зростання прибутків, збільшення кількості робочих місць (на 20% у 1993-1994 pp. , 32% у 1995-1996 pp., 45% у 1999-2000 рр-), впро- вадження нових технологій у сферу банківських послуг та туризму, політику маркетингу і прогресивні наукові дослідження, культурну сфе- ру (за 1994-99 роки підтримка національних ЗМК обумовила переваги Канади в сфері індустрії та на власному допомог- ла відстояти свої позиції на ринку інформаційних послуг СІЛА. Інформаційна політика Канади спрямована на забезпечення лідерства ДЄрЖа-ВИ'у запровадженні і використанні комунікаційних систем та електрон1-НОТ інформації, створення е-уряду Канади, що забезпечує прозорість владних структур та доступ громадськості до урядових департаментів електронними засобами. Національна програма "Building the Information Society: Moving Canada into the 21st Century. Ministry of Supply and Services, 1996" включає такі стратегічні елементи, як побудова інформаційних супермагістралей, орієнтованих на суспільні інтереси і попит ринку; вибір (створення) відповідального уряду, який виступає каталізатором розвитку інформаційного суспільства та нових технологій; трансформація національної економіки, стимулювання і заохочення транснаціональних проектів у фінансуванні інформаційної магістралі; збалансований прогрес між ринком і соціальною сферою суспільства. Реалізація цієї програми потребує скоординованих дій і узгодженої політики на всіх рівнях урядової влади, приватного Секторута соціальних інституцій, бо саме за таких умов Канада зможе використати потенціал переходу до інформаційного суспільства, який обумовить економічне зростання країни та її місце у міжнародному співробітництві, становленні глобального інформаційного суспільства. Англійська модель максимально близька до американської: 1) роль держави обмежується створенням умов для ринкової конкуренції в інформаційнійсфері; 2) стратегія розвитку суспільства визначається як приватна ініціатива, лібералізація ринку телекомунікацій, створення мереж та інфор- маційних супермагістралей, захист нових структур на інформаційних ринках. Мета інформаційної стратегії Великої Британії - вдосконалення умов конкуренції на інформаційному ринку, зростання ефективності Інформаційних послуг і впровадження інформаційних технологій в державне управління. Основні завдання політики британського уряду у сфері нових інформаційних і комунікаційних технологій - реалізація проекту "Super Janet" - побудови британської інформаційної супермагістралі; створення умоь ДЛЯ інформаційного бізнесу і підприємництва; рОЗВИ^ ТШТнфсрМсПЗТЙНЙХ супЄрТМ"аТІСІралей шляхом безпосереднвого їх ВИКО-_ рйстання" ~ V британській інформаційній політиці визначені пріоритетні сфери Застосування інформаційних технологій в суспільстві (першочергово в освіті, охороні здоров'я, приватному бізнесі). Інформаційна політика держави забезпечена відповідними нормами, що гаранту- ють свободу інформаційної економіки і інтере- си країни в регіоні і на міжнародних ринках. В 1997 році у Великій Британії було сформульовано основні правові ПРИНЦИПИ інформаційної політики: ТеХНОЛОХІЧНа нейтральність законів, сприяння Міжнародному Співробітництву, підтримка і захист інтересів споживача в комп'ютерних мережах і системах. Важливим компонентом діяльності Великої Британії у галузі комунікації є методології поширення британських інформаційних продуктів у колишніх колоніях та азійських країнах (Індії, Китаї, в яких позиції країни традиційно стабільні і де Велика Британія забезпечила собі інформаційну експансію) , оборот коштів і, відповідно, розвиток національної інформаційної сфери. Політичні аспекти інформаційної політики країни сформульовані в урядових програмах: "Відродження нової, молодої Британії" на основі "інформаційного збагачення", "Information Age", "The Governments Policy for the Information Age", "The UK on-line: Information Society Initiative", "SuperJanetlV." Програма модернізації діяльності британського уряду "Електронний уряд" (до 2008 р.) передбачає створення електронних урядових та комерційних систем, забезпечення права вільного доступу до них громадськості, а також створення спеціалізованих центрів доступу для окремих груп суспільства з урахуванням їх інформаційних потреб . Програма "Information Age" (2000 p.) спрямована на розвиток електронної комерції як головного чинника нової економічної (фінансування з бюджету 1,7 мільярда фунтів стерлінгів), освіченості суспільства, розширення спектру інформаційних послуг, на оптимізацію співробітництва уряду, міжурядових організацій Великої Британії, приватного сектору з відповідними інституціями інших країн на основі нових засобів транскордонної комунікації, розвиток корпоративної стратегії інформаційних технологій. В програмі зазначено, що пріоритетний розвиток електронної комерції має забезпечити до 2002 року стабільне економічне зростання країни. Інформаційна політика Великої Британії визначила основними на- прямками забезпечення конфіденційності інформації в ав- томатизованих мережах засобами нових технологій та відповідного правового регулювання; інвестування інформаційної галузі для гло- бальної модернізації суспільства; впровадження систем дистанційної освіти та створення дослідницьких установ для забезпечення формуван- ня інформаційного суспільства у XXI столітті (програма "Національна електронна впровадження електронних послуг у суспільство - цифрового телебачення, електронних Smart-карток, електроніфікації уряду (до 2008 р.) Політичний курс уряду Великої Британії в галузі інформаційної політики задекларовано у національній програмі "The Government's Policy for the Information Age", якою передбачається всебічний розвиток електронної комерції для забезпечення економічного зростання; розвиток телекомунікаційного ринку країни; впровадження інформаційних та комунікаційних технологій в усі сфери життєдіяльності суспільства. Ініціативний проект створення інформаційного суспільства "The UK on-line: Information Society Initiative" має на меті підтримку малого та середнього підприємництва шляхом інтеграції в мережу електронної комерції (1,7 млн. малих та середніх підприємств, за даними ETI, підключено до регіональних мереж, планується залучити додатково 1,5 млн. підприємств до 2002 року) . Уряд Великої Британії за допомогою вєб-сайту "Information Society Initiative" здійснює аналітичні моніторинги інформаційного сектору європейської економіки, процесів конвергенції засобів комунікації, соціальнихаспектів становлення інформаційного суспільства. Характерною рисою інформаційної політики Великої Британії є створення регіональних мереж і супермагістралей для ОПТИМІзацІї та підвищення ефективності міжрегіонального і міжнародного науково-технічного співробітництва. Так, впроваджуються інноваційні технологічні проекти "Janet" та модифікований "SuperJanetlV" (2001 p.), які передбачають використання нових технологій, розширення доступу до інформаційних ресурсів у різних мережевих системах, підвищення ефективності наукових досліджень, наукового обміну та співробітництва на міжнародному, регіональному та національному рівнях, розвиток потенціалу мережі . Інформаційна політика Великої Британії як однієї з найбільш розви- нутих країн фінансового центру та геополітичного плацдарму Європи задекларована у доповіді та виступах Прем'єр-міністра країни Т. Блера на всесвітніх економічних форумах у Давосі (2000-2001) . Бри- танський лідер виступив на підтримку загальноєвропейського курсу на побудову інформаційного суспільства, оголосив сучасну політику та еко- номіку глобальними і заявив, що ця "глобальність виявляється у постійному оперативному обміні інформацією між контрагентами політики чи економіки, а обмін базується на сучасних засобах зв'язку - глобальних засобах комунікації , розвиток яких забезпечується програ- мами становлення нового загальноєвропейського інформаційного суспільства". Американо-англійська модель передбачає інтенсивний розвиток електронних комунікацій для встановлення соціальних, політичних, культурних зв'язків у суспільстві . Проблема поширення універсальних послуг має важливе значення в програмах Інформаційного суспільства США та Великої Британії, вона вирішується за допомогою стратегії поліпшення якості інформаційних послуг, виваженої цінової політики, соціальної орієнтації суспільства. Специфічною рисою американо-англІЙСЬКОІ мо- делі інформаційного суспільства є вплив чинного законодавства на роз- виток перспективних галузей економіки. Становлення інформаційного fi суспільства обумовлює і диференціює трудове право, авторське право, право інтелектуальної власності, соціальний захист населення. V США спостерігається вичерпність трудових ресурсів (з одночасним поширен- ням сфери використання інформаційних послуг) і потребами попов- нення їх за рахунок нової "інтелектуальної" хвилі імміграції. В куль- турній сфері США і Велика Британія мають різні стратегії. Північноаме- риканська модель (США, Канада) стимулює діяльність аудіовізуальної промисловості і ринку розважальних ВІдеОПОСЛуг за запитами населен- ня. Y Великій Британії поділяють стратегію континентальної Європи - збереження культурної ідентичності і націй, створення спільної європейської культурної спадщини, забезпечення культурних ' прав національних меншин [125-132] . Європейська модель Інформаційного суспільства відрізняється стратегією європейської інтеграції, поняттям "об'єднаної Європи", пошуками рівноваги між контролем держави і стихією ринку, динамічним поєднанням державних інтересів і прагнень приватного та корпоративного бізнесу. Характерними рисами європейської моделі є варіативність і політична спрямованість програм побудови інформаційного суспільства для різних країн, обумовлених новою європейською геополітикою, становленням інформаційної (інтелектуальної) економіки, різними можливостями постіндустріального розвитку. В рамках європейської моделі виділяють західноєвропейську, скандинавську, центральноєвропейську та східноєвропейську стратегії. Західноєвропейський підхід до ролі держави в процесі переходу до інформаційного суспільства викладено в Резолюції Європейського Союзу "Біла Книга. Зростання, конкурентоспроможність, зайнятість: виклики та стратегії XXI століття" (White Paper. The Challenges and Ways Forward into the 21st Century. Brussels. 1993), в якій підкреслюється важливість державного контролю в комунікаційній сфері (особливо над супермагістралями) з врахуванням переваг приватного сектору; у Директиві ?С "Зелена Книга. Життя і працевлаштування в інформаційному суспільстві" (Green Paper. Living and Working in the Information Society: People First. European Comission. Brussels. 1996) та Рекомендації "Інформаційна магістраль для глобального суспільства (Networks for People and their Communities. Making the Most of the Information Society in European Union. Brussels, 1996). В основу класифікації моделей інформаційного суспільства покладено в основному соціально-економічні показники різних країн, тобто ма-кропоказники, що вирішальним чином впливають на динаміку процесів в міжнародному інформаційному полі. При цьому не беруться до уваги інші критерії інформаційного розвитку, які впливають на перспективи країн, що розвиваються. Врахування таких критеріїв ПІДКОригувало 6 запропоновані моделі відповідно до специфіки економічної бази, національних пріоритетів та попиту на інформаційні технології в інших регіонах світу. Політична стратегія ЄС забезпечує провідну роль держави в перехідний період, яка виступає гарантом інтересів суспільства в умовах становлення інформаційної економіки та розширення сфери інформаційних послуг на всіх рівнях життєдіяльності держави. Останні рішення Європейського Співтовариства (1994-2000 pp.) спрямовані на реалізацію Програми інформаційного суспільства, політики лібералізації і приватизації телекомунікацій, розвиток універсальних послуг, мереж, технічного і соціально-інформаційного забезпечення. Програми інформаційного суспільства реалізуються в західноєвропейських країнах -Франції, Іспанії, ФРН, Бенілюксу, в країнах Північної Європи - Швеції, Данії, Норвегії, ФІНЛЯНДІЇ!. Визначено такі стратегії національної політики в країнах Центральної і Східної Європи - Польщі , Угорщині , Чехії, Румунії, Македонії, Словенії, Росії, Україні. Інформаційна політика Федерального уряду Німеччини включає кон- цепцію вільного транскордонного обміну інформацією, вільного вира- ження поглядів, розвитку комунікаційних та Інформаційних мереж і си- стем, вільної конкуренції в інформаційній сфері, створення ВІДПОВІДНО до нових економічних та інформаційних змін у німецькому суспільстві норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності. Основні положення концепції інформаційної політики ФРН відповідають європейським стандартам і загальним правовим підходам, що визначають особливу політичну роль засобів комунікації в суспільстві з огляду їх впливу на формування громадської думки і суспільної свідомості, враховуючи при цьому національні інтереси і доктрину розвитку "оновленої" Німеччини. Федеральний уряд Німеччини, зважаючи на політичну роль інформаційних процесів і технологій, прийняв чотири інформаційні програми, кожна з яких мала відповідні до політичного і економічного розвитку країни цілі. Перша з них (I&D - Program) була прийнята у 1974-77 pp. з метою забезпечення доступу до інформаційних систем широкої громадськості, накопичення наукових знань з інформаційних процесів, проведення політичних дискусій щодо актуальних проблем інформаційного розвитку суспільства. Провідними напрямами програми визнано ефективність досліджень, інформаційна ОС8ІТЗ, підвищення якості соціального стану; вдосконалення електронної комерції, впровадження інформаційної системи у діяльність підприємств малого і середнього бізнесу; інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття урядових, парламентських та правоохоронних рішень; європейську інтеграцію, інтенсифікацію міжнародного обміну інформацією, впровадження інформаційних технологій у різні сфери діяльності суспільства. Друга програма ("Fash informations program") прийнята у 1985 році з метою переорієнтації федеральної інформаційної політики на нові цілі: розвиток інформаційного ринку та інформаційного бізнесу; лібералізація інформаційної діяльності підприємств приватного сектору; гарантії вільного обігу інформації (транскордонна політика та посилення міжнародних позицій Німеччини у сфері інформаційних обмінів) ; забезпечення доступу до міжнародних систем і мереж німецьких на застосування нових технологій; створен- ня інформаційного та комерційного середовищ для приватного бізнесу; створення телекомунікаційних мереж за окремими напрямками життєдіяльності суспільства - охорона біологія, сільське господарство, споріднені галузі; Juries, Saarbrucken (юриспруденція); STN International (The Scientific and Technical Information Network) ; Karlsruhe (наука, патенти, технології, соціологічні науки, споріднені галузі), FIZ Technical (технології та бізнес) . Програма 1985 року стала втіленням фундаментальної політики, провідною ідеєю якої було обмеження контролю уряду і розвиток приватної ініціативи. Третя - "Федеральна програма підтримки нових комунікаційних та інформаційних технологій" - була підготовлена в 1990-1994 pp. для кон- тролю з боку відповідних міністерств фінансування державних установ та приватних підприємств, інформаційних центрів та служб за новими напрямками діяльності (підтримка центрів зросла від 100 до 153 млн. ДМ), V 1996 році прийнято нову програму Федерального уряду "lnfo-2000 (Germany's Way to the Information Society) - німецький шлях до інфор- маційного суспільства". Нові політичні пріоритети, медіаконцентрація, впровадження сучасних технологій в організацію федерального та місцевого управління, розвиток інформаційного бізнесу обумовили но- ву стратегію національної інформаційної політики ФРН, головними на- прямами якої визнано: становлення інформаційного суспільства у Німеччині, створення інформаційної економіки, розвиток нових інфор- маційних супермагістралей, інформатизацію державного управління; лібералізацію підтримку національних виробників електронної продукції, одночасний розвиток державного і приватного інформаційного бізнесу; активізацію земельної інформаційної політи- ки з розширенням прав земельних урядів щодо обігу інформації та діяльності інформаційної діяльності у федеральних землях і посилення відповідальності земель і контролю над змістом інформації. Федеральний закон про телекомунікації (1991 р.) надає право земель- ного ліцензування інформаційної діяльності , стимулює розвиток нових інформаційних послуг (відеозамовлень, ВІдеотексту, платних послуг та програмних продуктів на замовлення користувачів) , зобов'язує законо- давчо обмежувати поширення інформації (зокрема в мережі Internet) забороненого змісту; поєднання демократичних європейських традицій (право вільного обігу інформації, свободи слова і право захисту інформації державного, конфіденційного, комерційного характеру і персональної інформації приватного характеру, право загальнолюдсь- ких цінностей і право користувачів у мережах і системах) та жорсткі обмеження щодо інформації, забороненої міжнародними нормами. Закон ФРН про Internet (19/97 p.) визначив відповідальність за поширення недозволених матеріалів (насилля, агресії, порнографії, зло- чинності, образи гідності), сформулював правила конфіденційності персональних даних, електронного підпису та відповідальності провайдерів за зміст інформаційних продуктів, що по- ширюються через їхні мережі; сприяння розвитку засобів комунікації та національних мереж і систему країнах Центральної і Східної Європи, країнах, що розвиваються. Інформаційна політика Федерального уряду спрямована на реформування державного управління в цих країнах, їх участь у транскордонному вільному обміні інформацією, пропаганду ідеалів європейського демократизму, створення відповідної правової бази, технічного оснащення інформаційного сектору та підготовку кваліфікованих спеціалістів у Німеччині для національних та приватних корпорацій,установ,фондів, спілок. В рамкахУгОДИ про діяльність радіостанції "Німецька хвиля" зацікавленим країнам надаються супутникові послуги для поширення німецьких програм і самобутніх національних програм через засоби комунікації ФРН. Федеральний уряд також надає фінансову підтримку (близько 70 млн. DM) та інформаційні продукти для виготовлення, ліцензування та поширення таких програм в інших регіонах світу. Основні напрямки сприяння ФРН країнам "нової демократії": а) ПОЛІТИЧНІ консультації з питань організації демократичних структур засобів комунікації і відповідних організаційних рамкових умов; б) поставки обладнання і спорудження технічних установок засобів масової комунікації, радіорелейних мереж, електронних станцій, телестудій, поліграфії, комп'ютерних центрів та локальних мереж; в) надання експертної допомоги для створення програм, проектів і стратегії інформаційної політики; г) професійна підготовка і підвищення кваліфікації місцевого персоналу як у розвинутих країнах, так і в Німеччині . За повідомленнями "Німецької хвилі" протягом 1991-1993 pp., у політичних інституціях, органах федерального управління, в земельних урядах та організаціях пройшли підготовку і набули нової кваліфікації близько 2 млн. спеціалістів з країн "третього СВІТУ", Центральної та Східної Європи. Виклики інформаційного суспільства обумовлюють гострі політичні дискусії в німецькому суспільстві, неднозначне ставлення політикуму і громадськості ФРН до глобалізації, доктрини європейського інформаційного суспільства, майбутнього цифрового капіталізму та інфор-матизованої нації. До ключових політичних проблем відносять діяльність політичних партій, трансформацію корпоративного управління, міжнародну мобільність виробництва, проблему соціальної зайнятості і безробіття, появу ізольованих від прогресу соціальних спричинених високою продуктивністю праці та потребою у висококваліфікованих кадрах. Національна інформаційна політика ФРН спрямована на підтримку зусиль співтовариства для забезпечення демократизації глобальних процесів, інтеграції країн "НОВОЇдемократії" в міжнародний інформаційний простір, поширення технологій толерантності і принципів інформаційного суспільства на базі передового досвіду розвинутих країн Європи (політичні позиції правлячої партії СДПН полягають у необхідності створення Є-партІЇ, мережевої партії ФРИ) . Інформаційна політика Франції є складовою державної стратегії розвитку країни, стратегіїфранкофоніїі збереження національної самобутності та ідентичності , компонентом зовнішньої політики, участі Франції в інформаційних програмах і проектах міжурядових європейських організацій, створення інформаційної економіки та поширення мереж і систем, інформаційних Мета національної інформаційної політики Франції - становлення інформаційного суспільства, розвиток інформаційних супермагістра- лей (із забезпеченням франкомОВНОСГЇ мереж) , електронного ринку і банківської сфери, лібералізація комунікацій, оновлення інфор- маційного законодавства, стимулювання наукових досліджень у галузі інформаційного бізнесу, створення систем безпеки інформації і попе- редження комп'ютерних злочинів. Різні погляди політичної еліти Франції на стратегію інформаційного суспільства затримують прогре- сивний поступ країни до інтеграції і глобального співробітництва. Високий інформаційний потенціал країни (власна ае- рокосмічна індустрія, електронне виробництво, програмне забезпечен- ня) , спектр інформаційних послуг і політика обмежень для зарубіжних інформаційних ТНК (8% присутності у національному інформаційному просторі), обов'язковий переклад аудіовідеокінопродукції, або титру- вання французькою мовою) , державний контроль інформаційної діяль- ності і монополія держави в застосуванні високих технологій не сприя- ють лідерству країни в європейському регіоні та інших регіонах світу. В той же час Програма інформаційного суспільства (1998 р.) визначила пріоритетні напрямки співробітництва в межах компетенції міністерства зовнішньої політики Франції . Програма складається з трьох розділів та 9 0 додатків. V преамбулі зазначається, що нові інформаційні та комунікаційні технології здійснюють глибокі зміни у суспільстві, в політичному, економічному, культурному співробітництві держав, і мають глобальні наслідки. Формування нових технологій потребує цілісної системи підходів до зовнішньополітичних, правових, науково-дослідницьких та прикладних аспектів глобальної комунікації і необхідність проведення міжнародних консультацій з проблем універсалізації комунікаційних мереж, охорони інформаційної інтелектуальної власності, електронної торгівлі, електронних платежів, охорони приватного життя, вільного обігу інформації тощо. В першому розділі зазначені завдання і функції МЗС Франції з інформаційного співробітництва в рамках міжнародних організацій (зокрема, COT, ОЄСР, Ради Європи, Європейського Союзу, Міжнародного Телекомунікаційного Союзу) . Угода про інформаційні технології (1997 p.), підписана країнами Великої Сімки, створює умови для лібералізації телекомунікацій, вільної конкуренції , електронної торгівлі. Було вироблено спільний план дій щодо вдосконалення міжнародних інформаційних обмінів і підкреслено важливість електронного ринку торгівлі та послуг (встановлено тимчасовий статус-кво на впровадження мита на операції в галузі електронної торгівлі). В рамках співробітництва з ОЄСР МЗС Франції та Державний комітет з промисло- вості продовжують активну політику розвитку французьких мульти- медійних систем і засобів телекомунікаційної та аудіовізуальної конвер- генції, а також етичних, правових та соціально-культурних напрямків співпраці. Формування нових норм і правового регулювання інформаційної діяльності дасть можливість, як зазначається в Програмі , забезпечити функціонування єдиного ринку товарів та послуг в інформаційному суспільстві. В другому розділі розглядаються напрямки двостороннього співробітництва Франції з іншими країнами, узгодження позицій з інформаційних проблем в рамках візитів, переговорів, зустрічей на високому рівні . Пріоритетними стратегіями визнано : 1) культурну і мовну різноманітність (Франція підтримує політику збалансованого використання мов у мережі Internet та європейських комунікаційних мережах і системах, втілюючи принципи франкофонії Парламентської Комісії. Франції, яка має на меті сприяти впровадженню багатомовності в глобальних інформаційних мережах і системах за умов самодостатності і функціонування французької мови.) Франкофонія захищається компе- щ інформаційне суспільство, політика, право В програмній діялвності тентними документами, принципами зовнішніх зносин з франкомовними країнами; 2 ) координацію міжнародного співробітництва у боротьбі проти нових форм злочинності в інформаційній сфері, підвищення ефективності процедури взаємодопомоги в правоохоронній та судовій сферах; 3) створення нових міжнародних договорів та угод про комп'ютерні злочини; 4) вдосконалення систем електронних платежів (особливо електронного підпису), охорони прав споживачів, інтелектуальної власності та приватного життя, розробку регуляторних механізмів для країн європейського ринку. В третьому розділі визначені роль і методи діяльності зовнішньо- політичного відомства щодо захисту національних інтересів і реалізації національної інформаційної політики в дво- і багатосторонніх відноси- нах. На МЗС Франції покладено завдання: а) забезпечувати підтримку позиції держави на міжнародних форумах, під час візитів, переговорів, неофіційних зустрічей; б) координувати ініціативи урядових органів, корпорацій, приватних власників щодо співробітництва з ООН/ЮНЕСКО, Європейським Союзом, COT та іншими організаціями щодо розвитку інформатики, аудіовізуального та телекомунікаційного секторів, наукових у галузі комунікації; в) підтримувати вітчизняних виробників шляхом поширення через дипломатичні, консульські установи та інформаційно-культурні центри повідомлень про урядову програму з інформаційного суспільства, торгівлю, інформаційні наукові розробки, щоб на політичному рівні проінформувати про урядові плани ЩОДО становлення інформаційного суспільства. Стратегії інформаційної політики Франції стосуються також країн пріоритетного співробітництва, зокрема, франкомовних країн Африки, Азії, Латинської Америки. V контексті глобалізації комунікації і просу- вання національних інтересів у "треті країни" уряд Франції започатку- вав створення {1998 р.) інвестиційного фонду допомоги і співробітництва (20,6 млн. франків) для підтримки споживання нових французьких технологій в африканському регіоні, для економічних і культурних відносин, зокрема, запровадження нових технологій і фран- комовних серверів освітніх програм в мережі Internet, підтримки університетських курсів з інформації та культури французькою мовою, створення наукових дослідницьких центрів з проблем інформації і комунікації, поширення французьких програмних продуктів для користувачів персональних Політична структуризація французького суспільства визначає дискусійний характер проблематики інформаційної цивілізації. Міжнародні конференції, конгреси, слухання з проблем інформаційного суспільства, які у Франції відбуваються в рамках міжнародних організацій ЮНЕСКО/ООН, Ради Європи, Європейського Суду з прав люди ни, публікації програмних документів щодо спеціалізованих напрямків міжнародного співробітництва - інформаційного права, інфоетики, багатомовності Internet, електронної комерції, СОЦІОКультурНОГОрозвитку впливають на громадську думку і політичні рішення, позицію країни в міжнародних відносинах, проведення акцентованої зовнішньої політики з пріоритетом національних інтересів у глобальних трансформаціях на основі нового технологічного прогресу. Інформаційна політика країн Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люк- сембург) доктринам зовнішньої та внутрішньої політики - відкрите суспільство, відкрита економіка, відкритий менталітет і тра- диції, толерантність і посередництво у політичному врегулюванні конфліктів; стратегічний курс на європейську та євроатлантичну інтег- рацію, реалізація політики нового об'єднання Європи на основі провідної ідеї "Європаполітична - Європа географічна" . Вплив концепції становлення інформаційного суспільства під егідою ЄС (в країнах Бенілюксу розташовані резиденції впливовихМІЖНарОПНИХ організацій та спеціалізованих установ Європейського Союзу) помітний у програмах Федерального уряду Бельгії "Федеральна ініціатива щодо становлення інформаційного суспільства" (1994 p.), "Принципи процвітання активного суспільства" (1995 p.), "План дій щодо провідної ролі Бельгії в інформаційному суспільстві" (1998 p.), у створенні умов для розвитку нової (інформаційної) економіки, в нових компонентах зовнішньої політики, зміні законодавства, процесах конвергенції і лібералізації комунікацій, трансформації муніципального управління. "Федеральна ініціатива щодо становлення інформаційного суспільства" спрямована на підвищення соціальної активності бельгійського суспільства, реалізацію творчих можливостей кожного індивіда, розвиток інновацій та інтелектуального потенціалу країни. Проведення збалансованого курсу зовнішньої політики у відносинах з провідними європейськими державами (ФРН, Францією, Великою Британією) та США обумовлює нові (інформаційні) фактори прогресу країни, зацікавленість у прискореній інтеграції економічних систем країн ЄС на основі комунікаційних та інформаційних технологій. Як зазначив прем'єр-міністр Бельгії Жан Люк Дегане, "...трансформація демократичних інститутів на основі моделі інформаційного суспільства викликає необхідність нових засобів і методів у сфері самовизначення, соціальної стратифікації та підтриманні високих стандартів життя". "План дій щодо провідної ролі Бельгії в інформаційному суспільстві" включає такі напрямки: 1) створення системи електронного уряду; 2) забезпечення гарантій широкого доступу до сучасних інформаційних мереж і недопущення дискримінації за інформаційною ознакою (Internet for Enveryone); 3) побудову національної інфраструктури телекомунікацій (Бельгійської інформаційної супермагістралі); 4) заохочення досліджень та інновацій для інформаційної економіки; 5) розробка гнучких принципів регулювання інформаційної сфери. Реалізація проекту "електронний уряд" обумовлює реформування політики державного та муніципального управління і оперативного прийняття спільних керівних рішень регіонів, об'єднань, провінцій та муніципалітетів на основі цифрової платформи (порталу), доступ до якої здійснюється через різні канали комунікацій. Інтегрований підхід до системи е-уряду вирішує проблему прозорості владних структур, відносин між різними адміністративними суб'єктами країни, забезпечує широкий доступ громадськості до процесу прийняття політичних рішень, створює ефективний механізм суспільного контролю за економічними витратами уряду, впливає на федеральну систему (структуру) поточного інформування. В рамках проекту е-уряду передбачається функціонування електронних судів, архівів та телеконференцій для транскордонного співробітництва Бельгії з країнами Європейського регіону. Політика прозорості влади та гарантованого доступу до універсальних інформаційних послуг спрямована на підвищення цифрової освіченості суспільства і використання різних каналів Зв'язку (кОМП ютерного, телефонного, мобільного, кабельного, засобів суспільного доступу), особливо для обмежених за віковим статусом, недієздатних та низько-кваліфікованих прошарків населення. Побудова Бельгійської інфраструктури телекомунікацій робить мож- ливим подальше розширення комп'ютерних мереж Belnet, застосування нових технологій UMTS, об'єднання інформаційно-комунікаційних ме- реж з дослідницькими та інституціями для ефективного уп- равління. Стратегія прискореного безІнфлЯЦІЙНОГО економічного зростання передбачає залучення корпоративних інвестицій в дослідження нових інформаційних технологій та Internet j впровадження розробок в економіку Белвгії. Програма становлення інформаційного суспільства 3yMOBJlloЂ_J:ie-обхІДнТсть реф6рМув_а_ННЯ бельгійського законодавства у сфері інформації та комунікації . Процеси лібералізації телекомунікацій обумовили ухвалення нового Закону про телекомунікації (1991 p.), до якого були внесені поправки 1994, 1997, 1998 pp., пов'язані з утворенням головного національного оператора телекомунікацій з автономним статусом Belgacom, незалежного регулятивного інституту ІВРТ, відкриттям ринку мобільного зв'язку для міжнародної конкуренції, приватизації телекомунікаційних мереж за участю зарубіжних компаній (49,9% акцій Belgacom належать консорціуму Ameritech, Singapore Telcom, TeleDenmark). !нформаціілне_суспільство, політика, право 6 програмній діяльності юнеско Ц Стратегії Федерального уряду Бельгії щодо становлення інформаційного суспільства істотно впливають на структуру політичної системи країни, економічну політику та соціальні програми, викликають позитивну ВІДПОВІДЬ бельгійського суспільства, обумовлюють характер дво- та багатосторонніх відносин з міжнародними організаціями та країнами європейського регіону. Директиви Європейського Союзу щодо реалізації стратегії інфор- маційного суспільства сформували концепцію інформаційної політики Королівства Нідерланди. Програма уряду "Біла книга модернізованого уряду інформаційної pp.) провідну роль держави в радикальній трансформації голландського суспільства. Основні напрями реалізації інформаційної політики стосуються: інвестування досліджень та виробництва продуктів в інформаційній сфері (Голландія займає 6 місце в світі і 3 місце в США як зарубіжний інвестор); розвитку електронної комерції і лідерства країни в глобальній комунікації; створення електронного уряду і ефективної системи державного та муніципального управління;здійснення спеціальних програм захисту населення від безробіття; запровадження новацій в загальну інфраструктуру; впровадження нових інформаційних технологій в освітню та культурну сфери. План дій передбачає втілення принципів е-уряду для регулювання державного, приватного та громадського секторів, забезпечення доступу до інформаційних послуг на основі багатоканальних комунікацій , створення інформаційного порталу уряду в мережі Internet, проведення всеосяжних заходів з метою пропагування "нового мислення суспільства, нових шляхів ведення бізнесу, нового управління альянсами, нового законодавства та нових технологій". Модернізація діяльності уряду Нідерландів тісно пов'язана із діяльністю представництва Генерального Директорату інформаційного суспільства Європейського Союзу, основним завданням якого є вплив на зовнішню політику і державну систему управління, проведення ЄДИНОЇ стратегії щодо становлення інформаційного суспільства в системі ЄС. Місія представництва - регулювання політичних рішень щодо програм становлення інформаційного суспільства, аналітичний моніторинг суспільних процесів і формування необхідної політики сприйняття ідеї інформаційного суспільства відповідно до програм ?С та глобальних ініціатив, аналітичний моніторинг суспільних процесів і формування політики сприйняття ідеї інформаційної цивілізації в Голландії, контроль і регулювання ринкових та технологічних новацій, підтримка ініціатив реформування інформаційної політики в інших сферах управління . Уряд Голландії за підтримки Представництва активно впливає на реалізацію національних програм "PICTION", "Zorg-2000", "FTN- Teleworking", якими передбачено реформування освіти (освіта для всіх протягом всього життя на основі нових інформаційних технологій); створення системи електронних пацієнтів для постійного медич- ного контролю (ЕРД); розвиток електронної комерції, віртуальних агенцій та дистанційного виробництва. Базові показники про розвиток інформаційного суспільства в Королівстві Нідерланди (загальні соціально-економічні дані, стан телекомунікаційного ринку, виробництво програмного забезпечення Інформаційних продуктів та послуг, користування Internet, обмін інформаційними продуктами та послугами з іншими країнами ЄС) дають можливість зробити висновки про активну позицію політики лідерства країни в глобальній конкуренції та в регіональному співробітництві. Інформаційна політика Люксембургу, де розташовані резиденції Європейського інвестиційного Міжнародний фінансовий центр, організації та установи західноєвропейських країн, полягає у впровадженні рішень та програм ЄС, в активному інвестуванні інформаційного сектору, у стимулюванні наукових досліджень в галузі нових технологій, розвитку електронної комерції та програм широкого доступу до інформаційних послуг за допомогою Internet. Скандинавські країни в рамках європейської інтеграції і концентрації комунікації прийняли урядові програми інформаційного суспільства і визначили концепції національної інформаційної політики. Попри національну специфіку, політичні пріоритети, економічні можливості і громадську думку щодо інформаційних процесів, скандинавські країни мають спільні цілі і напрямки здійснення інформаційної політики. Зокрема , це: впровадження нових технологій в систему державного управління і ефективне здійснення політичної влади (забезпечення доступу широкої громадськості до урядової інформації, розвиток мережі для задоволення потреб населення, створення державних мереж управління по вертикалі і горизонталі влади); розвиток інформаційної економіки; підтримка інформаційного бізнесу, національних виробників створення інформаційно-довідкових корпорацій з тематичними базами даних про інформаційні ТНК, компанії, фірми; залучення інвестицій в національні інформаційні проекти; забезпечення соціальної сфери комп'ютерними технологіями; ор- ганізація електронних бібліотек, доступ до інформації в мережах і системах для незахищених верств населення - молоді, малозабезпечених; створення громадського лення. 6Н інформаційнесуспільство, політика, право в програмній діялвностіюнеско Концепція інформаційної політики передбачає також впровадження правових, етичних та освітніх принципів комунікації та інформації у всі сфери життєдіяльності суспільства відповідно до національних інтересів (Данія: розвиток сфери електронних послуг та електронних платежів, створення інформаційної супермагістралі, поширення інформаційної продукції "TeleDenmark" на ринки Німеччини і Великої Британії; Норвегія: розвиток універсальних і спеціалізованих інформаційних мереж, впровадження технологій у політичне життя і волевиявлення громадян (під час виборів) ; Швеція: гармонізація цілей національноїта європейсь-інформаційної політики, створення інформаційного законодавства, ТЄХНІЧНИХ стандартів; розвиток інформаційної індустрії і бізнесу на базі концерну "Ericsson", інтенсивний розвиток мультимедіа; Фінляндія: створення і розвиток інформаційних магістралей, інтенсифікація інформаційної економіки, інформаційного бізнесу, проект Nokia, впровадження нових технологій в державне управління, забезпечення доступу громадськості до Internet, правові та етичні засади інформаційного суспільства"). Проблема приватизації ТЄЛЄКОМунІкацІЙ ДЛЯ більшості європейських країн вирішена, дискусії відбуваються щодо політики лібералізації теле-комунікацій, де простежуються різні підходи - від централізованого розвитку інфраструктури (Франція) до часткової (ФЕН, Італія, Іспанія) або повної лібералізації (Велика Британія, Швеція, Данія, Фінляндія) і забезпечення лідерства в світовому і європейському розподілі праці . Європейський план інформаційного суспільства містить також концепцію розвитку універсальних послуг, яка має політичні, економічні, соціальні і технологічні ознаки. До політичних ознак відносять - протидію монополій конкуренції (побудова нових магістралей здійснюється обмеженим колом операторів у більшості європейських країн), до економічних - створення ринку інформаційних послуг, ДО соціальних - не-дискримінацію за інформаційною ознакою (нерівність у доступі до універсальних інформаційних послуг, обумовлену рівнем доходів і платоспроможністю населення), до технологічних - першочерговий розвиток магістралей. Відмінність європейської моделі від американської полягає і в створенні інформаційного законодавства; адекватної законодавчої бази, яка враховує як національні, так і міжнародні принципи регулювання інформаційних відносин, вважається головним чинником зростання прибутку країни від потенціалу інформаційно-комунікаційних технологій [133-146]. На думку експертів, чинне законодавство Європи не відповідає вимогам інформаційного суспільства: у континентальній Європі чітко регламентується ринок праці, товарів і послуг для захисту існуючих і блокується створення нових робочих місць, що не сприяє розвитку нових га лузей. Інформаційна модель e-Europe зорієнтована на функціональне і практичне реформування суспільства, відзначається національними і культурними особливостями, аудиторіями для різних видів технологій, формами адаптації нових комунікаційних послуг. Європейський ринок зазнає тиску і впливу американської інформаційної індустрії, що змушує провідні регіональні організації і національні уряди запроваджувати квоти для діяльності у регіоні зарубіжним корпораціям і виробникам [147]. Азійська модель інформаційного суспільства реалізує ідеологічну доктрину країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, побудовану на філософських принципах конфуціанства, діяльності держави щодо ЇНСТИ-туціоналізації цих принципів, взаєморозуміння і взаємодопомоги у суспільстві для досягнення мети. В основі азійської моделі - альтернативний соціально-економічний розвиток регіону, конкуренція із Заходом, утвердження власних ціннісних орієнтацій, ЗВ'ЯЗОК між культурними традиціями (освіта, виробнича дисципліна, відданість корпорації, довіра, сімейна гармонія) і соціальними трансформаціями. В рамках азійської моделі виділяють японську, індійську та младоазійську. Японська модель ПОСТІндустріаль-ного розвитку спрямована на вдосконалення системи корпоративного управління за принципом ієрархічної піраміди, в основі якої три складові чинники: on (вдячність) , giri (відповідальність) , wa (гармонія) . Вони виражають угоду про взаєморозуміння і взаємодопомогу верхнього і нижнього рівнів управління в державі і якість цієї угоди, тобто розуміння статусу кожної групи відповідно до спільної Японська модель інформаційного суспільства використовує пріори- тетний розвиток інформаційних технологій і впровадження інфор- маційних послуг у всі сфери життєдіяльності країни. Програма Й. Масу- ди "План становлення інформаційного суспільства в Японії до 2000 р. (1983 р.)" включає такі стратегічні цілі, як: побудова тисяч взаємо- пов'язаних і сумісних телекомунікаційних систем; розробка нових Інформаційних пристроїв з комбінованими і вдосконаленими можли- востями; розвиток програмного забезпечення та інформаційних по- слуг; підготовка кваліфікованих здатних працювати з цими сис- темами. V XXI столітті стратегічна політика японського уряду (програми "Віртуальний уряд - шлях Японії до Інформаційного суспільства", 1997 p.; "Project Millenium", 2000 p.) полягає у стимулюванні інтелектуально- го розвитку нації, провідної ролі бізнесу для інформаційної економіки, розумінні інформаційного (інтелектуального) блага як спільного над- бання суспільства. Для розвинутої інформаційної цивілізації характер- ними є підвищення рівня ефективності усіх суспільних процесів, зрос- тання комфортності поступність використання цифрової її адаптація до потреб споживачів. Для впровадження моделі інтелекту-алвного суспільства прийнято політичні рішення про національну мету Японії в галузі високих технологій, інтенсифікацію діяльності у сфері інформаційної науки І техніки, інтелектуальної власності, ноу-хау як пріоритетних напрямків розвитку [148-151] . Младоазійська модель передбачає стратегію регіону Східної і ПівденНО-СхІДНОЇ Азії - епіцентру індустріального та інформаційного розвитку, до якого належать Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг, а в останні роки наближаються Таїланд, Малайзія, В'єтнам. Ця модель - Трансформована японська ідея, успіх якої пов'язується з підтриманням сталого макроекономічного і політичного середовища та співробітництва держави з приватним капіталом. Уряди приймають рішення щодо вагомих інвестицій приватного сектору в інформаційну сферу, стимулюють створення матеріальної і соціальної інфраструктури (тобто, порушується фундаментальний принцип невтручання держави у ринкові відносини) . Державний контроль, його форми і методи можуть бути різними, але дилема "держава - ринок" виступає як соціально-політична, а не суто економічна. Младоазійська модель характеризується як політичне і економічне співробітництво держави і приватного сектору. В країнах, що розвиваються, визначають дві моделі становлення інформаційного суспільства - латиноамериканську і азійську, які відрізняються напрямами і масштабами трансформації. Стратегія ре- формування приватизацію (передачу державних підприємств і видів діяльності у повну або часткову приватну власність чи контроль), лібералізацію (розширення конкуренції на ринку товарів І послуг) . Азійська модель характеризується пріоритетним розвитком лібе- ралізації, впровадженням конкуренції і відкритості ринків, а латиноаме- риканська - починається з приватизації з метою різкого зростання якості телекомунікаційних послуг, поступового впровадження конкуренції і вважається більш ефективною. Індійську модель визначають як комбінований варіант, що за масшта- бами і ефективністю трансформацій наближається до латиноамери- канської моделі, а за прогресивністю впровадження - до азійської. Ак- цент зроблено на ресурсах народонаселення, науково-технічному по- тенціалі (третьому у світі після США та Росії), чинному законодавстві, державному контролі у сфері виробництва інформаційних послуг (крім ринку місцевих послуг, де допускається 49% іноземних капіталовкла- день) . Специфіка ідеології інформаційного суспільства в Індії - поступо- ва динаміка, опора на національні культурні традиції . Урядова політика визначає головним чинником становлення інформаційного суспільства - вдосконалення системи телекомунікацій, розвиток універсальних по- слуг на рівні світових експорт програмного забезпечення у розвинуті країни світу. Індійська стратегія реформування передбачає інтенсивну інтеграцію азійської країни в глобальне інформаційне співтовариство. Науковці вважають, що стратегія інформаційного суспільства впли- ває на З'ясування проблеми економічної відсталості країн та регіонів світу за рахунок Приєднання їх як рівноправних партнерів у політично- му, економічному, правовому та культурному аспектах до міжнародно- го співтовариства і в той же час зберігає національну самобутність та ідентичність націй. Це свідчить, що глобалізація комунікації набула без- значення для конструктивного співробітництва держав за всіма напрямками міжнародних і виходить з інтересів міжнародного співтовариства, що дає можливість вирішувати інші глобальні проблеми людства [152-155] . В більшості розвинених країн за участю політичних лідерів, прогресивних урядів та фінансової підтримки транснаціональних корпорацій реалізуються Програми становлення інформаційного суспільства; концепції переходу до інформаційної доби, плани участі в трансформації суспільних інститутів, прийняті міжнародними організаціями ООН/ЮНЕСКО, Світовим банком. Світовою організацією торгівлі, Організацією економічного співробітництва і розвитку, Радою Європи, Європейським Союзом, Європейським банком реконструкції і розвитку, ОБСЄ, Центральноєвропейською Ініціативою та іншими міжнародними і регіональними урядовими і неурядовими інституціями. В основі Концепцій лежить визначення стратегії інформаційного суспільства, основних положень, умов і пріоритетів міжнародної, регіональної і національної інформаційної політики, формулюються політичні, правові, соціально-економічні, культурні і технологічні передумови переходу до інформаційного суспільства, обґрунтовується специфіка і мета глобальних трансформацій [156-160] . Таким чином, порівняльний аналіз різноманітних моделей і стратегій інформаційного суспільства на регіональному та національному рівнях засвідчує, що процеси інформаційної конвергенції набувають всеохоп-люючого характеру, а їхній перебіг відповідає тенденціям розвитку самоорганізованих складних систем. Водночас, чітко окреслюються і численні перешкоди, зумовлені різним рівнем розвитку країн, особливостями національного менталітету, законодавчої бази, історичних традицій, але не береться до уваги проблема пошуку ефективних механізмів для подолання цих перешкод, що характеризує одновимірний підхід до розв'язання глобальних міжнародних проблем. Розділ 3. ^'н,,'; вплив доктрини глобальної цивілізації на міжнародний розвиток Глобальні тенденції міжнародного розвитку кінця XX - початку XXI століття зумовили протиборство наукових концепцій, в яких обґрунтовуються та всебічно осмислюються перші наслідки інформаційної революції. Концепції побудовано на принципах синергетики, використанні комплексних підходів до глобальних трансформацій з погляду феномена глобалізації комунікації та інших високих технологій, ментальності індивідів, народів, цивілізацій, політичного та соціально-економічного світового розвитку. Більшість зарубіжних та вітчизняних дослідників (М.Макклюен, Р.Ке-охейн, Дж. Най, Дж. Розенау, Р. Райд, Ч. Хенді, Д. Родрік, Д. Роткопф, С. Кобрин, X. Моулана, Д. Лайон, І. Валлерстайн, В. Коллонтай, П. Циган-ков, М. Лебедева, С. Ланцов, В. Пефтіев, Г. Хозін, В. МунтІЯН, В. МатвІЄНКО, О. Гончаренко, Ю. Мацейко, С. Сіденко, О. Білорус та ін. (див. літ. та джерела), дотримуються ПОГЛЯДУ, що домінантною тенденцією, яка визначатиме розвиток міжнародного співтовариства у найближчій перспективі, буде глобалізація, тобто комплексна і багатоаспектна взаємодія держав і міжнародних організацій щодо оцінок стану та пошуків рішень гострих проблем, що зачіпають не тільки національні , а й загальноцивілізаційні інтереси [161-177] . Намагання цілісно осмислити глобальні трансформації привели до широкого використання в наукових працях таких понять, як "глобальність", "глобалізація", які покликані виявити чинники, що складають специфіку процесів та явищ, їх характерні ознаки і тенденції. Однак підходи представників різних теоретичних напрямів в оцінці цих понять, а також феномен зростання взаємозалежності, що лежить в їх основі, значно розрізняються, інтерпретації варіюються залежно від теоретичних уподобань. Концепція глобалізації М. Макклюена (McLuhan M. Understanding Media; N. Y., 1964, The Gutenberg Galaxy. Toronto, 1962), його погляди на систему світопорядку як "глобальне село", базисом якого є глобальна інформаційна інфраструктура (основні ідеї М. Макклюена відносяться до 6 0 років і концептуально підтримують теорію -ПОСТІ індустріального суспільства Д. Белла) , представляють неореалістичну орієнтацію на перспективи майбутнього, передбачення позитивних і негативних наслідків глобалізації, коли групові, локальні, регіональні, етнічні та національні інтереси можуть диференціюватися - від гармонійно глобальних до конфліктогенних. X. Кьоннігу "ЗаміткахпроXX століття" (Иностраннаялитература, №2, 1999.) наголошував, що основна його тенденція - конфлікт між людством і технологіями. "Людство постало перед ЄВОЛЮЦІЄЮ глобальних процесів, осмислення і усвідомлення яких у суспільстві не відповідає динаміці змін, хоча головним архітектором і автором техногенних і цивілізаційних процесів виступає не природа, а інтелектуальний потенціал людства. Головне, щоб ці процеси не спричинили глобальної катастрофи", - підкреслює автор. За висловлюванням Дж. Розенау, "...саме високі технології зірвали з цепу" процеси глобалізації, суть якої, як зазначають ІНШІ американські науковці - Р. Кеохейн, С. Краснер, П. Кацен-перш за все, полягає у все більшій національних кордонів [178]. Теоретичні дискусії і практичні наслідки глобальних трансформацій виявили також різні підходи до розуміння вимірів глобалізації - світо- політичних, економічних, соціальних, технологічних, ко- мунікаційних, культурологічних кожен з яких розвивається у свій спосіб і прогресує з різною динамікою . Це дало підстави численним прихильникам теорії глобалізму стверджувати, що шляхи і потоки гло- балізації можуть бути різноспрямованими та багатовимірними, вони "проходять крізь вертикальні (індивідуально-групові, кланові, державні, міжнародні) рівні та горизонтальні (правові, економічні, політичні, культурні, освітні, інституційні) організації людського життя". Вивчення та аналіз глобальних горизонтальних і вертикальних транс- формацій важливі для розуміння не тільки феномена глобалізації зага- лом, а й для розуміння ролі нових Інформаційних технологій у форму- ванні нового спектру міжнародних відносин та світової на по- чатку XXI століття. Узагальнюючи різні теоретичні погляди на проблему глобалізації, можна підкреслити визначення цього феномена, викладе- ного у Підсумковому комюніке Кьольнського самміту країн Великої Сімки (1999 р.): "Глобалізація - це складний процес прискорених і збільшених у масштабах потоків ідей, капіталів, техніки, товарів та по- слуг у всьому світі, який спричинив кардинальні зміни у всіх суспільствах. Відкритість і динамізм трансформацій сприяли економічному зростан- ню і поліпшенню соціальних умов життя. Інтеграція стимулювала ефек- тивність виробництва, вплинула на створення системи нової зайнятості людських ресурсів. Інформаційна революція і багатогранна взаємодія культур та цінностей посилили тенденції до становлення демократичних суспільств і забезпечення прав люпини та основних свобод, розвитку но- вовведень. Одночасно констатуємо, що для нерозвинутих країн, бідних соціальних спільнот глобалізація супроводжується кризовими ризиками, пов'язаними з необхідністю зміни місця роботи і проживання, вдоско- наленням освіти і кваліфікації, фінансовою невизначеністю та інфор- маційною дискримінацією" [179]. Осмислення процесів глобалізації як вищої на сучасному етапі фази міжнародної інтеграції, зазначається в документі, можливе тільки за умови становлення нового технологічного укладу, заснованого на до- сягненнях інформаційно-комунікаційних новацій та інших високих тех- нологій, інтенсифікації міжнародного обміну товарами, послугами, іде- ями через глобальну інформаційну інфраструктуру всіх суб'єктів міжна- родного співтовариства, тобто, про узгоджену ефективну міжнародну інформаційну політику в контексті глобальних трансфор- мацій як провідну стратегію світопорядку XXI століття. Ч_В оцінці глобалізації і глобалізації комунікації , зокрема, визначились наступні тенденції. Прихильники концепції глобалізму закликають до форсування впровадження інформаційної складової, перш за все, через фінансові ринки, кредити, інвестиції, ТНК, інформаційні технології, е-управління і, зрештою, міжнародні політичні рішення; критики нових теорій еволюції цивілізації вказують на поглиблення дисбалансу в роз- витку країн Заходу і Незаходу, на трансформацію системи диспаритетів узабезпеченніжиттєдіяльностісуспільства. Неоднозначно оцінюється концепція глобалізації як сучасного (і планетарного) етапу визрівання цивілізації, суть якого у комплексному розумінні еволюції людства, у Міжнародному документі "Декларація глобальної цивілізації" Першої Всесвітньої конференції з проблем глобальної цивілізації (Сідней, 2001 р.). Автором теоретичної бази є китайський дослідник проблем глобалістики Чжан Шаохуа, який узагальнив протягом обговорення документу (1999-2001 рр.) відгуки і пропозиції науковців, політичних та релігійних лідерів, лауреатів Нобелівської премії, громадських діячів з 97 країн світу з метою прийняття його як концептуальної доктрини, що стосується долі усього людства "Fу преамбулі рації зазначається, що глобальні трансформації радикально впливають на розвиток цивілізації і потребують не тільки теоретичного осмислення світових еволюційних процесів, але й практичної підготовки людства до сприйняття ідеології гармонійного (інтелектуального) суспільства, нецивілізовані методи вирішення В Декларації, яка складається з двох частин (загальної і уточнюючої) та висновків, обгрунтовано концепцію глобальної цивілізації, визначено її роль для міжнародного розвитку, розкрито основоположні джерела глобальної спільноти, конкретизовано системний філософської ідеї, ціннісних ідеалів і способу діяльності глобальної цивілізації, єдності духовної сфери і форми вірування в глобальному вимірі. Другу половину XX століття автор концепції вважає першим в історії цивілізації періодом глобальної "смути", коли в більшості регіонів і національних утворень такі визначальні принципи життєдіяльності суспільства, як право, управління, моральні ідеали, стабільністьперебу- вають на межі колапсу, тоді як діяльність наркоторгових, злочинних, те- рористичних транснаціональних груп, що відкрито втручаються у відно- сини між цивілізаціями, претендує на встановлення нової світової гегемонії - гегемонії варварства і примітивного буття. Аналізуючи причини глобалізації, Чжан Шаохуа підкреслює, ЩО дві поспіль світові війни XX століття спонукали міжнародних акторів ство- рити умови для безконфліктного періоду, наслідком якого стала еко- номічна глобалізація і науково-технічна модернізація західної цивілізації, що свої світоглядні принципи та логіку діяльності на глибинному глобальному рівні. В цих умовах незахідним цивілізаціям необхідно прискорено коригувати традиційний спосіб мис- лення, щоб заново позиціонувати свою цивілізаційну належність, що обумовлює пошуки нових шляхів подальшого розвитку. Іншими слова- ми, глобальна криза стала передумовою виходу людства на новий і значно вищий рівень - рівень глобальної цивілізації. Такий висновок підтверджується аналізом еволюційних процесів у багатьох країнах та регіонах, де в індивідуальних специфічних формах формується дух гло- бальної цивілізації. Так, посилюється "політика плюралізму культур" в Австралії; поєднує в розвитку тенденції і пріоритети західної та східної цивілізації "сингапурськийшлях"; поступово перетворює права людини в основоположні принципи держави "американський дух"; відкриває нові можливості для цивілізаційного діалогу "іранська мо- дель"; відроджується "даОСЬКИЙдух" у Китаї; "нова політика" Росії виз- Нйчає концепцію "комунікаційного мосту" між Європою та Азією; ООН прийняла резолюцію про відзначення першого року нового століття як "року діалогу цивілізацій". "Це дає підстави стверджувати, - підкрес- люється в документі, - що в XXI столітті історія надала людству єдиний шанс відмовитися від політики глобальної конфронтації і на основі ос- новоположних цінностей різних цивілізацій побудувати і сучасну за своєю природою глобальну цивілізацію", сформувати новий світопорядок і глобальні духовні цінності. В документі визначається особлива роль модернізації комунікації у виникненні нових концепцій потужного розвитку, збереженні і оновленні духовних ідеологій людст- ва від давнини до сучасних мислителів, провідників цивілізації. Джерелами глобальної цивілізації виступають, на думку Чжан Шаохуа, три елементи: перший втілює світоглядні ідеї про Всесвіт і форми їх реалізації; другий - ціннісні орієнтири І форми їх реалізації; третій - осмислення сутності людського життя і форми його реалізації, які, гармонійно поєднуючись, утворюють базовий каркас цивілізації". У документі також конкретизовано ідею трьох начал: "єдність всіх речей - це філософська ідея і спосіб мислення глобальної цивілізації"; "ЄДНІСТЬ людства - це ціннісний ідеал і спосіб діяльності глобальної цивілізації"; "єдність Неба і людини - духовна сфера і форма вірування глобальної цивілізації " як фундаментальної бази нової епохи [180]. Декларація глобальної цивілізації закликає до активного формування нової політичної структури світу, координації зусиль всіх міжнародних акторів - держав, міжнародних організацій, ТНК, громадських інституцій - до взаєморозуміння і гармонійного об'єднання у ПОСТІ ндустріаль-ну епоху. Негативні наслідки глобалізації широко дискутуються у наукових працях X. Моулани, Д. Родріка, Д. Доулі, Р. Райда, С. Хантінгтона, Ф. Хайєка, М. ФрІДМана, Д. Лайона та ін., в яких прогнозуються побічні ефекти глобалізації (Д-Родрік), здатні призвести до нового розподілу світу, глобального розшарування на інформаційно багаті та інформаційно бідні континенти, регіони, країни, спільноти; визначається міра моральної відповідальності перед людством (А. Турен, А. Етціоні) ЩОДО збереження національних культурних цінностей і лінгвістичного багатоманіття; аналізуються побічні наслідки глобальних інформаційних технологій (Р. Райд) для забезпечення безпеки економічних відносин, міжнародного бізнесу, боротьби з комп'ютерною злочинністю як стримуючого чинника рівноправної і правомірної міжнародної інтеграції; висвітлюються загрози міжнародного інформаційного тероризму для безпеки і життєдіяльності суспільства [181] . f~Окреме місце серед критиків теорії глобалізму посідають "антигло-J - противники розвитку наукових технологій та формування но- вої глобальної Досить відомими є розробки зарубіжних політологів та економістів (WLB^JliHCeHCa, Д. Лайона, О. Дугіна, О. Па- наріна. МЛІІумана, Т. |У1а^ЩНа_та шЛ* в яких закликається до встановлен- ня жорсткого контролю за науковим прогресом, повернення до тра- диційних ресурсозабезпечуючих природних матеріальних виробництв, до панування ідеологічних догматів у міжнародних відносинах. На негативні наслідки глобалізації вказують і політичні лідери: зокрема, на світових форумах антиглобалістів представники ПОнад^БЇ) країнТР що розвиваються, закликали до подолання нерівності міжнародного розвитку і справедливого розподілу глобальних благ. Так, Ф. Кастро закликав до програмного контролю за розвитком людства, вважаючи, що це завдання не може бути віддано на волю ТНК та хаотичного ринку; екс-прем'єр-міністр ІНДІЇ І. КуМар Гурджал підкреслив, що "у світі відбуваються значні якісні зміни; міць, влада ) Сила сьогодні - ЦЄ влада технологій, яківиступаїот'ь^н^струментом глобалізації міжнародногорозвитку МинникоСТ мднтуліпрання ситуацією в будь-якій країні "третього світу"; на питання, хто здатний в сучасних умовах контролювати і спрямовувати дії міжнародних корпорацій, Дж. Тобін, лауреат Нобелівської премії з економіки, відповідав, що "процесом глобалізації ніхто не керує" [182187]. Інша тенденція простежується у наукових дослідженнях на теми гло-калізаціі, тобто комплексного підходу, що поєднує в собі як врахування еволюційних процесів, так і забезпечення інтересів регіонально-цивілізаційних спільнот, своєрідного метапростору з поліфункціональ-ним статусом. Так, Ф. Лєрру, А. Роллс, Й. Фергюссон висувають багато-полюсну концепцію розвитку, тобто ідею багатополярного СВІТОПОряд-ку, вважаючи, що в таких регіональних утвореннях їх здатність до конкуренції обумовлюється економічною інтеграцією на основі глобальної і регіональної інфраструктури, політичними альянсами, ідеологічними корективами демократії, історичними традиціями і прагненнями гармонійного недискримінаційного розвитку. В дихотомії глобалІЗацІяУрегІОналізац'ія закладено дискусію про міжнародне лідерство, перспективи подальшого розвитку світового гос- подарства і світової політики на основі міжнародних організацій типу ООН, ВМФ, COT тощо, повноваження і важливі рішення яких фінансу- ються за згодою країн, чи через поліцентризм, з відходом від принципів "найбільшого сприяння" з пільгами для одних країн І санкціями для інших (особливо в галузі високих технологій, інформаційно-ко- мунікаційних ноу-хау, програмного забезпечення, інтелектуальної влас- ності) . Зважаючи на різний потенціал впливових регіональних центрів, це може спричинити фрагментацію світового порядку, зазначають на- уковці, посилити дискримінацію у міжнародному співробітництві. Та- ким ЧИНОМ, на сучасному етапі склалася ситуація, коли, з одного боку, в умовах глобалізації посилюється конвергенція всіх параметрів міжна- родногоспівробітництва, а з іншого (одночасно) - відбувається розмежу- вання світу за ознакою інформаційно-технологічного прогресу, форму- вання світового та неолуддизму як прояву побічних наслідків інформаційної революції. Однак, як свідчить ди- наміка міжнародних процесів, глобалізація та її "локомотив" - гло- балізація комунікації є одним із тих процесів, які об'єктивно обумовлені прогресом цивілізації і потребують мобільності як політичних рішень, так і суспільного розвитку [188]. Показово, шо численні наукові дослідження, які З'ЯВИЛИСЯ наприкінці XX - початку XXI століття, сфокусовані навколо глобалізації міжнародних ВІДНОСИН, глобалізації комунікації, безпеки, економіки, ЄКОЛОГІЇ, культури, в яких розглядаються новітні тенденції та інформаційні чинники світового розвитку: зокрема, глобальної економіки (М. Кастельс, Р. Родрік) , глобальної інтеграції (Д. Роткопф) , глобальної демократії (Ж. Атталі), глобальної безпеки, глобальної культури (А. Турен, П. Фергюссон, К. Мацуура), глобальних медіа (Г. ван Дейк, М. Рєбой, Д. Аткінсон, Б. Бегдекін) тощо [189]. В контексті досліджуваної проблеми наукова дискусія щодо гло- балізації світової політики та міжнародних відносин є визначальною для виокремлення спеціалізованої галузі - міжнародних інформаційних відносин, становлення комплексної концепції міжнародної інфор- маційної політики та впливу технологічного прогресу на міжнародний розвиток. В центрі уваги науковців два напрями форму- вання нового світопорядку: 1) тенденція неухильного дотримання Вест- фальської системи миру, силового вирішення геополітичних проблем, яка у класичній формі була сформульована Г. Моргентау в політо- логічному дослідженні "Політика у відносинах між державами" (1948 р.) і базою якої є теза, що силові методи та принципи найбільшого сприян- ня для розвитку невеликої групи держав за рахунок позбавлення інших країн елементарного добробуту мають забезпечити світопорядок май- бутнього; 2) концепція глобалізму і формування нової системи міжна- родних відносин, суть якої - зміна політичної парадигми, трансформація громадської свідомості на основі інформаційної модернізації, перегляд пріоритетів зовнішньої політики окремих країн і практичної діяльності світового співтовариства. Так, К. Уолц, Р. Гілпін вважають, що вирішаль- ний вплив на еволюцію міжнародних відносин на сучасному етапі зали- шається за державою, але головним наслідком взаємозалежності бачать формування глобальної системи міжнародних відноси з масовим вихо- дом на політичну сцену впливових транснаціональних акторів, зростан- ня політичного значення комунікаційних технологій, нових засобів інформатизації, появу нового покоління конфліктів і Переструктури- зацію світової системи міжнародних відносин. _глобалізму Д. Най. Р Кеохейн. Дж. Розенау,.пропонують ІНШИЙ підхід до розуміння глобалізації міжнародної політики. На їхню думку, взаємозалежність глобальних процесів найбільше виявляється із втратою державою монополії лідера і арбітра світової політики, розмиванням таких невід'ємних складових державності, як суверенітет, непорушність кордонів, безпека. Дж. Розенау підкреслює, що виникають контури "постміжнародної політики" , яку можна охарактеризувати трьома параметрами: макропараметр (структурний рівень); мікропараметр (система взаємовідносин суб'єктів політики) , окремий параметр (трансформація змісту загроз і розширення поняття безпеки) [190-192]. Питання про глобалізацію міжнародної політики залежить від того, наскільки політичні лідери, керівники міжнародних організацій, власники транснаціональних корпорацій, світова громадськість готові не просто оцінити досвід минулого, але й визнати необхідність створення більш конструктивної системи міжнародних відносин, встановити нові критерії глобального миру і добробуту. Незважаючи на те, що глобалізація стала розглядатися як домінуюча тенденція розвитку міжнародного співтовариства тільки наприкінці XX століття, у міжнародних відносинах відбувалися процеси, які кваліфікувалися у теоретичних і прикладних дослідженнях, як "взаємозалежність". Саме взаємозалежність, зорієнтована на спільне вирішення міжнародним співтовариством якісно нових проблем політичного, економічного, соціального та технологічного характеру в окремих державах і великих регіонах світу, обумовила розвиток глобальних тенденцій та еволюцію світової політики. Визначальні риси глобалізації міжнародної політики, на думку Р. Ке-охейна та Дж. Ная, - це транснаціоналізм проблем, кризовий характер політичних процесів, комплексний зв'язок взаємовимірів, динамізм трансформацій, характер яких визначає місце у системі пріоритетів світового співтовариства окремих держав за шкалою актуальності та важливості: наприклад, еволюція пріоритетів: геополітика ?* економізація політики інформатизація економіки екологізація комунікації ? -» екології. Сучасні інформаційні технології активно впливають на систему пріоритетів міжнародних відносин, формують нові типи міжнародних суб'єктів, серед яких З'ЯВИЛИСЯ навіть віртуальні держави (Вільна бірманська коаліція "Free Burma Coalition", яка існує лише у кіберпрос-торі), нові стратегії світової політики які, як прогнозують науковці різних країн, в майбутньому можуть сприяти організації складної багатовимірної системи свІТОПОрядку, яку визначають як: "павутину світової політичної мережі" (Р. Мансбах, Дж. Фергюссон, Д. Ламберт), "багатопо-ЛЮСНІСТЬ авторитетів світової політики" (Дж. Розенау) , "мережу взаємодії" (Дж. Бартон), "спеціалізовані і взаємопов'язані міжнародні центри інкубатори" (М. Лебедєва, В. Кузнецов, В. Коллонтай, Я. Мельвіль), "транснаціональну управлінську структуру" (Б. Бартер). Слід зауважити, що така складна політична структура прогнозується поки що тільки у вигляді тенденції, але забезпечується прогресом високих технологій та інтелектуальним потенціалом людства, а це дає підстави для прогностичного моделювання. Глобалізація міжнародної політики, обумовлена феноменом глобалізації комунікації, у XXI столітті стає пріоритетом зовнішньополітичних доктрин окремих держав, національних і міжнародних інститутів, процедур прийняття рішень. В той же час більшість дослідників (Г. Кіссінджер, С. Хантінгтон, М. Смутц, К. Уолц) наголошують, що в XXI столітті не можна відмовити державам у праві на реалізацію своїх національних інтересів, зміст яких буде логічно трансформуватися, але основним елементом міжнародних відносин все ж визнається тенденція подальшої інтеграції співробітництва, еволюція всіх компонентів міжнародних політичних процесів [193]. Таким чином, до середини 90-х років виникла складна і суперечлива ситуація: з одного боку, традиційна ПОСТІ індустріальна доктрина, яка підкреслювала центральну роль знання і прискореного зсуву від виробництва матеріальних благ до виробництва послуг та інформаційних продуктів, але при цьому залишалася методологічною основою для розвитку нових концепцій, ніж теорією для опису нових реалій; з іншого боку, теорія інформаційного суспільства, акцентована на технологічних новаціях і трансформаціях світу, концепція глобалізму, характерною рисою якої стали спроби глобального осмислення поточних змін на методологічній основі постіндустріальної доктрини. Модель ПОСТІНДустрІального суспільства для перехідних країн розглядається як своєрідний полігон для перевірки концепцій розвитку і порівняльного аналізу трансформацій, які відбулися в останній чверті XX століття, крізь призму західної моделі організації суспільного життя. Так, фундаментальні дослідження глобальних цивілізаційних процесів, пов'язаних з Інформаційно-технологічною еволюцією, викладено у різнопланових теоретичних і прикладних наукових працях вітчизняних фахівців: Ю. Пахомова, С. Кримського, Ю. Павленка (Путии перепутья современной цивилизации. К. 1998), В. Кременя, В. Ткаченка (Українау контексті глобалізму. К., 1998), Б. Гуменюка, ?. Камінського, А. Дашкевича, В. Трощинського (Геополітичне майбутнє України. К., 1998), О. Білоруса, Ю. Мацейка, А. Гончаренка та ін. (Глобальні трансформації і стратегії розвитку. К. 1998), О. Зернецької (Глобальний розвиток масової комунікації і міжнародні відносини. К., 1999), її. Губерського, А. Москаленка, В. Іванова, В. Вергуна (Масова комунікація. К., 1997), Г. Почепцова (Теорія і практика комунікації. МІ., 1998), А. Філіпенка (Економічний розвиток сучасної цивілізації. К. 2000), В. Андрущенка, Ф. Кирилюка, її. Губерського, М. Михальченка, В. Мадіссона, М. Хилька та ін. (Політологія: історія та методологія. К., 2000), О. Скаленка (Глобальні резерви поступу. К., 2000, В. Мунтіяна "Інформаціологіяі безпека економіки",К.,2001), в яких розглядаються проблеми нової геополітики, процеси європейської інтеграції, соціально-політичної КОнфлІКТОЛОГІЇ, міжнародні проблеми України, концептуальні засади зовнішньої і внутрішньої політики, інформаційної безпеки, інформаційної економіки, масових комунікацій в контексті глобалізму [194-205]. Новий науковий напрям вітчизняної глобалістики представлено у колективних монографіях Інституту світової економіки та міжнародних відносин HAH України "Елобальні трансформації і стратегії розвитку" 1998), "Глобалізація і безпека розвитку" (К., 2001), в яких обгрунтовано багатоаспектні чинники соціальної та економічної еволюції, визначено чинники глобалізації масовокомунікаційних процесів (0. Зернець- інформаціинесуспільство, політика, право в програмній діялвності юнескс ка. "Процеси і проблеми глобальної трансформації і соціалізації індустрії масової комунікації") , проаналізовано стратегії інформаційної безпеки в контексті глобалізації економіки (0. Скаленко. "Інформаційна безпека як чинник соціально-економічного розвитку"), окреслено виклики сучасної доби для України, її роль і місце у динамічних інтеграційних процесах, запропоновано шляхи реалізації національних інтересів на міжнародній арені. Основний зміст та аналіз суперечливих тенденцій та дисбалансів глобалізації, наслідки радикальних змін світового господарства і соціуму для окремих національних утворень досліджено у колективній монографії Інституту соціології НАН України "Українське суспільство на порозі третього тисячоліття" (К., 1999). Автори наукової праці (М. Шульга, А. Арсеенко, В. Танчер, В. Врублевський, М. Міщенко, В. Осовський, В. Хорошинський та ін.), аналізуючи перспективи формування української державності, вказують на глобальні впливи в політичній, економічній І соціальній сферах міжнародних відносин, на суперечливий характер і протиборство наукових концепцій і політичних стратегій, висвітлюють роль транснаціональних корпорацій у міжнародній конкуренції і боротьбі за лідерство на світових ринках, розглядають моделі інтеграції України у міжнародний простір (А. Арсеєнко. "Глобалізація: основний зміст та соціально-економічні й політичні наслідки напередодні XXI століття"; В. Врублевський, В. Хорошинський. "Нова Україна: виклики XXI століття"; М. Міщенко. "МІфологеми громадської думки і процеси економічних реформ в Україні") . Геополітичні пріоритети України, особливості Ідеології переходу до нової фази розвитку, специфіка національної моделі становлення дер- жавності в контексті глобальних змін, чинники інформатизації політич- них та суспільних інститутів розглянуто у колективній монографії Інституту НАН України "Україна: утвердження незалежної держави: 1991-2001" (автори В. Литвин, С. Віднянський, Н. Барановська, В. Вер- стюк та в якій підтверджено європейський вибір України, не- обхідність трансформацій провідних секторів суспільства для подолання розриву цивілізаційного розвитку і включення України як впливового актора у процеси міжнародного співробітництва. У монографічному дослідженні "Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети і сценарії розвитку" (К. 1999) подано аналіз концепцій глобалізму та регіоналізму, обгрунтовано трансформаційний характер міжнародних відносин і необхідність врахування глобальних чинників у стратегіях зовнішньої і внутрішньої політики України [206-207]. Свідченням впливу концепцій постідустріалізму, глобалізму, "інформаційного суспільства" та регіоналізму на розвій наукової думки в Україні є вихід окремих наукових праць, в яких аналізуються проблеми міжнародного розвитку, зокрема, вплив нових інформаційних технологій на процеси міжнародної інтеграції, подаються прогнози щодо трансформацій і становлення багатололЮСНОЇ системи міжнародних відносин. Такими е дослідження О. ЗернЄЦЬКОЇ "Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини" (К., 1999); О. Ска-ленка "Глобальні резерви поступу" (К., 2000), В. Матвіенка "Прогностика" (моделювання політичних, економічних та міжнародних відносин), (К., 2000); В. Мунтіяна " ІнфорМацІОЛОГІЯ та безпека економіки", (К. 2001); Г. Почепцова "Теорія комунікації" (К. 1998), В. Іванова "Теорети-ко-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації" (К., 1996); О. Литвиненка "Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії" (К., 2000), В. Нечитайла "Інформаційне суспільство: теоретичний аналіз космополітичних концепцій майбутнього людства" (К., 1996); О. Бахтіярова "ПоСТЇнформацІЙНІ технології: вступ до психо-нетики" (К., 1997), Є. Камінського, А. Дашкевича "Політика США щодо України. Витоки. Концептуальні основи. Прагматична еволюція" (К., 1998), О. Бодрука "Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти" (К., 2001) тощо [208-213]. Так, у дослідженні В. Мунтіяна викладено концептуальні засади ново- го наукового напряму економіка як основа гар- монійного розвитку людства", розглянуто економічні процеси крізь призму єдиної інформаційної основи природи та суспільства, підтверд- жено наукові теорії відомих зарубіжних фахівців з глобального розвит- ку (М. Кастельса, Р. Райха, Т. Стюарта, Л. Едвінсона, Т. СакаЙЇ) про роль науки (глобальних знань) як потужної сили XXI століття і визначального чинника конкурентноздатностї держав на світових ринках, зроблено ре- комендації щодо розвитку наукового потенціалу України в перехідний період, необхідності використання досягнень нових високих технологій як стратегії прискореної трансформації політичних, економічних, соціальних та культурологічних інститутів в Україні в умовах становлен- ня глобальної цивілізації. В монографії (а також в докторській дисертації) О. Зернецької акцен- товано увагу на глобалізації мас-медіа наприкінці XX століття як нового чинника міжнародних відносин. Досліджуючи процеси глобалізації сис- тем масової комунікації , діяльність транснаціональних медіиних корпо- рацій, авторка обґрунтовує тезу про політичний вплив ЗМК на світові процеси, зовнішньополітичну діяльність окремих держав та забезпечен- ня національних інтересів у міжнародному інформаційному просторі, висвітлює роль міжнародних організацій у регулюванні міжнародного співробітництва в галузі аналізує стан і перспекти- ви розвитку медіасфери в Україні та шляхи інтеграції держави в європейський та світовий інформаціинесуспільство, політика право В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛВНОСТІ юнеско Загальний системний аналіз соціально-економічних процесів світо- вого, регіонального та національного рівнів здійснив О. Скаленко у на- уковій праці " Глобальні резерви поступу" (К., 2000), де з'ясовано фунда- ментальні основи ефективного господарювання в умовах глобальної інформатизації. Автор обґрунтовує нову концепцію інформаціоналізму і захищає тезу про необхідність прискореного розвитку національного господарства, стверджуючи, що економічна інтеграція України можлива лише за умови творчої мобілізації суспільства у напрямі функціонуван- ня пріоритетного комплексу як систе- ми резервів глобального впливу на економічні процеси. Комплексні підходи до найбільш актуальних проблем інформаційно- го суспільства (стратегія, політика, економіка, безпека, право, освіта, охорона здоров'я, масова комунікація, Іпґегпеґ-технології) визначено в результаті гострих наукових дискусій на міжнародних конгресах Інфор- маційне суспільство вУкра'їНІ: стан, проблеми, перспективи" (К., 2000), "РОЗВИТОК інформаційного суспільства в Україні" (К., 2001), що відбули- ся під патронатом КМ України за участю провідних фахівців у галузі інформаційних технологій. В наукових доповідях було заявлено про нові наукові напрями вітчизняної інформаціологі'І, розглянуто тен- денції, теорії та прикладні аспекти проблеми становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні в контексті міжнародної інтег- рації, визначено потребу прийняття і реалізації Програми становлення інформаційного суспільства в і поширення ідеології глобальної цивілізації серед українського суспільства. [214]. Таким чином, зважаючи на викладені аргументи, можна зазначити, що в Україні формується наукова традиція досліджень міжнародних відносин в контексті глобалізації комунікації, яка потребує подальшого комплексного вивчення цього феномена, деталізації та конкретизації окремих його аспектів І наслідків впливу на еволюцію цивілізації, прогнозування глобальних перспектив на першу половину XXI століття і окреслення стратегій розвитку людства. Це дає підстави сподіватися, що теоретичні розробки вітчизняних науковців можуть бути використані у розробці державної стратегії і тактики формування інформаційного суспільства і входження України до кола інформаційно розвинутих держав і спільнот. Розділ 4. аналітичні дослідження міжнародної ^ г ? інформаційної політики Високі технології XX століття викликали глибокі трансформації у світовій політичній системі, змінили інтелектуальний рівень виробництва, ускладнили економічні, соціальні та культурні відносини між державами. Процеси глобалізації комунікацій мають неоднозначні наслідки для міжнародної політики: з одного боку, вони забезпечують планетарні взаємозв'язки та взаємовпливи, сприяють демократизації глобального управління на противагу авторитаризму та ізоляціонізму, відкривають нові можливості для досягнення глобального добробуту; з іншого боку, технологічні зміни формують нові типи поляризації у сучасному світі, сприяють виключенню інформаційно бідних країн та національних спільнот із загального цивілізаційного процесу. Феномен глобалізації комунікації та вплив інших високих технологій на міжнародні відносини становить одну з провідних проблем діяльності ЮНЕСКО, підкреслює основоположну концепцію Організації - концепцію універсальності, реальний зміст якої полягає у прагненні міжнародного співтовариства спільно працювати над створенням нової політичної системи в рамках ідеології інформаційного суспільства. Концепція універсальної участі країн-членів ЮНЕСКО в процесах трансформації, що мають одночасно політичний, економічний і соціальний виміри, визначає ряд пріоритетів міжнародної політики Організації, спрямованих на створення умов для становлення глобального інформаційного суспільства, тобто, забезпечує: 1) міжкультурний діалог Цивілізацій; 2) розвиток інтелектуального потенціалу людства; 3) етику інформаційного суспільства; 4) етику живого світу; 5) освіту для всіх протягом всього життя. Як зазначив Генеральний директор ЮНЕСКО К. Мацуура, науково- технологічні досягнення фактично є рушійною силою і наслідком діалек- тичного інформаційно-комунікаційних технологій з гло- балізацією, бо саме "ВОНИкардинально змінили засоби міжнародної ко- мунікації та знань, їхній обмін та доступ до них". Разом з тим, станов- лення нової міжнародної реальності, інформаційного громадянського міжнародного співтовариства потребує обговорення на міжнародному рівні тенденцій та перспектив глобального розвитку, зокрема, в рамках компетенції і діяльності міжнародної організації ЮНЕСКО . "Міжнародне співтовариство не повинно залишатися пасивним спостерігачем подібних процесів , - сказав К. Мацуура під час 31 сесії Генеральної Кон- ференції ЮНЕСКО (2001 р.). - Треба мобілізувати всі інтелектуальні ре- сурси для того, щоб інформація відкритого характеру одночасно поширювалась і захищалась як "глобальне суспільне надбання" [215]. Такі підходи до діяльності Організації закладають основи е-демо-політики глобального управління суспільним інтелектуальним надбанням, враховують виклики, які впливають на еволюцію цивілізації. Діяльність ЮНЕСКО в галузі інформації і комунікації спрямована на створення справедливого інформаційного суспільства, яке гарантує всім націям та спільнотам загальний доступ, свободу висловлювання і рівноправну участь у глобальному інформаційному суспільстві, щоб кожний індивід, кожна країна мали можливість скористатися унікальним потенціалом нових комунікаційних технологій. У відповідь на процеси глобалізації комунікації ЮНЕСКО розпочала міжнародні консультації та широкомасштабні аналітичні дослідження із зазначених проблем з метою узгодити концептуальні підходи та підготу- вати міжнародні документи для утвердження основоположних ціннос- тей демократії в інформаційному світі. Організація та країни члени ЮНЕСКО розглядають глобалізацію як складний процес трансформацій для того, щоб втілювати стратегію і політику в інтересах розвитку всьо- го зберігаюти повагу до національної самобутності та ідентич- ності. Відкрите і універсальне за своїм характером інформаційне суспільство здатне розвиватися та існувати тільки на засадах політичних принципів , закладених у Загальній Декларації прав людини, які включають свободу доступу до інформаційних ресурсів, свободу виявлення поглядів, право на охорону приватного життя та інформаційну безпеку суспільства. Міжнародні організації, уряди, ділові кола та світова спільнота, зважаючи на труднощі І проблеми забезпечення справедливих умов становлення інформаційного суспільства для всіх країн, намагаються застосувати давно прийняті принципи до нового цифрового середовища. Висновки міжнародних консультацій вказують на необхідність вироблення чітких ПОЛІТИЧНИХ установок, коли інформаційне суспільство стає все більш відкритим, інтерактивним і глобальним. Такі міжнародні керівні принципи повинні охоплювати всі аспекти глобального інформаційного середовища: політичні , економічні, технологічні, соціальні та етичні. Однак в центрі політичних дискусій, що ведуться на міжнародному, регіональному та національному рівнях, перебувають технологічні та економічні аспекти, вплив якихВІДЧувЗЄТЬСЯ безпосередньо, на противагу іншим аспектам, які мають більш глибоке, фундаментальне значення для досягнення глобальної мети -суспільства для всіх". Міжнародні аналітичні дослідження, які здійснювалися під егідою ЮНЕСКО в 1980-2000 роках, розширили рамки міжнародних дискусій з різних аспектів міжнародних інформаційних відносин, об'єднавши для узагальнення глобальних проблем представників більшості країн світу з різними політичними, економічними, технологічними, культурними і соціальними умовами, щоб сприяти прийняттю спеціальних керівних рішень на рівні ООН/ЮНЕСКО для визначення стратегії міжнародної інформаційної політики і розвитку глобальної інфраструктури, для міжнародного обміну інформацією та доступу до інформаційних ресурсів, для здійснення заходів, спрямованих на подолання дисбалансу між інформаційно нерівноправними спільнотами і створення механізму реалізації рішень, а також для заохочення міжнародного та регіонального партнерства. Досягнення консенсусу між державами-членами ЮНЕСКО зі складних питань глобального розвитку цивілізації передбачає створення дієвого механізму постійних консультацій з національними урядами щодо реалізації міжнародної інформаційної політики, вироблення спільних підходів до здійснення трансдишиплінарних проектів ЮНЕСКО в різних регіонах світу, визначення політичного курсу організації у сфері комунікації та інформації [216-218] . Проблема рівноправної участі і справедливого розподілу глобальних інформаційних ресурсів розглядалися в рамках ЮНЕСКО з 70-років XX століття, коли з розпадом світової колоніальної системи утверджувався новий міжнародний економічний порядок, тобто поширення на країни "третього світу" принципів управління і суспільних цінностей розвину- тих країн, що викликало гостре протистояння політичної ідеології дво- полюсного світу. Нові незалежні держави Азії, Африки і Латинської Аме- рики в рамках міжурядових організацій системи ООН поставили питан- ня про глибокий перегляд міжнародної системи обміну інформацією, інформаційними продуктами та послугами і встановлення нового міжнародного інформаційного та комунікаційного порядку, який мав би за мету забезпечити права, проголошені у от. 19 Загальної Декларації прав ЛЮДИНИ, Міжнародними пактами про громадянські і політичні пра- ва, економічні та соціальні права; про допомогу у проведенні реформ, ліквідацію нерівності у доступі і використанні глобальних інфор- маційних ресурсів. "Право на комунікацію, - стверджував Державний се- кретар з питань інформації Тунісу Мустафа Масмуді (1978 р.), - в своїй основі пов'язано з усіма іншими фундаментальними правами, воно сто- сується кожного індивіда, відповідає в міжнародному аспекті відноси- нам між державами, народами, спільнотами і гарантує не тільки право на отримання інформації, а й право інформувати, допов- нювати скорочену, спростовувати недостовірну інформацію, що сто- сується суб'єктів міжнародних відносин. Новий міжнародний порядок в галузі інформації та комунікації потребує світового визнання, бо саме засоби інформації формують думку світової спільноти у напрямі необхідності працювати в інтересах всвого ЛЮДСТва" [219]. Концепція нового міжнародного інформаційного та комунікаційного порядку (НМіКП) знайшла своє втілення у першому глобальному аналітичному дослідженні ЮНЕСКО - "Багато срдос І В, один СВІТ"~(1980 Р-), доповіді МІЖНарОДНо'і КОМІСІЇ з проблем комунікації, очолюваної відомим ірландським політиком Щоном Мак'БраЙДОЛ/К Зокрема, під час обговорення нової концепції Амаду-Махтар М'Боу (Сенегал), на той час Генеральний Директор ЮНЕСКО, відзначив, що комунікація обіймає планетарні проблеми людства, виступає основою міжнародних відносин, сприяє врегулюванню конфліктів і взаєморозумінню між народами. Він підкреслив відповідальність політиків за прийняття керівних рішень, зважаючи на важливість проблеми Нового міжнародного інформаційного та комунікаційного порядку, лостійний діалог спільнотами і культурами, відмовитися від позиції монополізму та національного егоїзму в міжнародних ВІДНО?ИНах, НЗДати можливість молодим державам включитися в інтенсивний міжнародний розвиток, осмислити свою роль у глобальних цивілізаційних процесах [220; 221]. Комісія Ш. Мак'Брайда, до якої входили представники як розвинутих країн світу, так і країн, що розвиваються: Е. Абель (США), Ю.Бевмері (Франція) , Е. Ма Екондо (Заїр), Г. Маркес (Колумбія) , С. Лосєв (СРСР), М. Лубїс (Індонезія) , М. МасмудІ (Туніс) , М.Нагаї (Японія) , Ф. Аккоруаро Ому (Нігерія) , Б. Осолнік (Югославія) , Т. ель-Отейфі (Єгипет) , Й. Пронк (Нідерланди) , X. Сомавіа (Чілі) , В. Вергезе (Індія) , Б. Ціммерманн (Канада) , - винесла на міжнародну дискусію спектр історичних, політичних, соціально-економічних і культурних проблем глобальної комунікації з метою переконати міжнародне співтовариство у необхідності кардинальних змін у цій галузі і досягти консенсусу з нових напрямків співробітництва. Проблема НМІКП відображала диспропорції міжнародного обміну інформацією, їх вплив на світове співтовариство, зокрема, на політичному, правовому, фінансово-економічному та технологічному рівнях, та узгоджені пропозиції представників країн Заходу, Руху та "соціалістичного табору" щодо вирішення цих проблем. Так, політичні проблеми НМІКП стосувалися: дисбалансу між інформаційними потоками розвинутих країн та країн, що розвиваються: понад 80% інформації поширювалося у світі великими міжнародними інформаційними корпораціями. З цього тільки 20-30% присвячувалося країнам "третього світу", незважаючи на те, що вони становили 3/4 всього людства, тобто фактично створювалася інформаційна монополія розвинутих країн дисбалансу в галузі ЗМК: п'ять основних транснаціональних агентств 1 ЬЕЙ, ььбі-сі, Рейтер, Фр^іНСПрес, Ашетт) монополізували в галузі інформації і комунікації основний матеріальний і людський потенціал, в той час, як майже третина країн, що розвиваються, не мали своїх національних інституцій. Дисбаланс стосувався також розподілу міжнародного радіочастотного спектру і конкуренції радіостанцій, потоків телебачення та використання телевізійних сигналів через штучні космічні об'єкти, інформаційних магістралей багатофункціонального призначення [225-228]," монополії західних країн в інформаційному просторі країн, що розвиваються: ці тенденції базувалися на фінансовій, промисловій, культурній і технологічній могутності західних країн, встановленні контролю над процесами передачі нових технологій та контролю в мережах міжнародного зв'язку [229-231]; нав'язування адаптованої в політичному вимірі інформації: транснаціональні медійні корпорації сприяли поширенню позицій країн Заходу щодо міжнародних подій, тенденційно висвітлюючи процеси у країнах, що розвиваються, і створювали негативний імідж для політичних лідерів і національної політики, що суперечить національним інтересам [232-236]; політики "інформаційного імперіалізму": система міжнародної комунікації закріплювала форму тенденційної інтерпретації подій у світі виключно в інтересах монополії західних країн, з урахуванням переваг моральних, суспільних і культурних цінностей одних держав перед іншими. Критерії фільтрації інформаційних потоків свідомо підтримували політичні, економічні та культурні Інтереси транснаціональної системи і країн, де ця система визнається панівною [237-239]; переваг монополій в потоках комунікації "третього світу": інші форми монополізму виявляються у власності контрольних пакетів акцій органів масової комунікації країн, що розвиваються, монополії на ринку рекламної інформації в інтересах світових промислових і комерційних корпорацій, поширення цінностей масової культури та ідей, які суперечать соціальному розвитку і національним традиціям країн, що розвиваються [240]; 7) ігнорування реальних потреб національних меншину ПОСТКОЛОНІаль- них молодих державах: транскордонний вплив інформаційних по- токів незалежно і не враховує адекватних національних інтересів [241]. Таким чином, монопольна концентрація влади у міжнародних інформаційних потоках розвинутими країнами не відповідала прагненням міжнародного співтовариства створити умови для діалогу і забезпечити рівноправність міжнародних відносин у галузі комунікації . Рекомендації щодо встановлення для регулювання відносин між державами передбачали радикальну трансформацію політики в галузі міжнародної комунікації на всіх рівнях, дотримання принципів суверенної участі в міжнародних інформаційних потоках за статутом ООН, зміну практичної діяльності медіакорпорацій в країнах "третього світу". Політика НМІКП була спрямована на захист прав народів, проти колоніалізму, расизму, апартеїду та іншої дискримінаційної практики, на підтримку мирного співіснування в багатоманітному світі. Реалізація НМІКП для країн, що розвиваються, означала розробку і впровадження національної інформаційної політики, необхідної для соціального і економічного розвитку держав, забезпечення їх активної участі в діяльності міжнародних систем центрів комунікації та мації; співробітництво в рамках міжнародних організацій; технологічну допомогу з боку розвинутих країн найбільш відсталим країнам; створення національних інформаційних агентств і механізмів співробітництва між постколоніальними країнами, такими, як Пул агентств новин країн Руху Неприєднання, регіональних союзів (африканських, арабських, азійських, латиноамериканських) ; укладення міжнародних угод, спрямованих на рівноправне використання всіх засобів глобальної комунікації; встановлення системи вільного і справедливого обміну інформацією між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, охорону інтелектуальної власності у всійїї багатоманітності [242]. Пропозиції для розвинутих країн передбачали формування відповідної суспільної думки щодо інтересів країн "третього СВІту"; спри- деколонізації інформації шляхом висвітлення про- цесів в цих країнах, виключаючи будь-які види дискримінації; встановлення збалансованих потоків інформації, заснованих на повазі до суспільних цінностей країн, що розвиваються . На рівні міжнародних організацій було запропоновано розширити і диверсифікувати сферу підтримки з боку ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій країнам "третього світу", забезпечити політичну , фінансову і технологічну допомогу; надавати можливості використання міжнародної трибуни в рамках міжнародних організацій для досягнення цілей НМІКП; сприяти впровадженню проектів і програм національної інформаційної політики, розвитку центрів наукових досліджень, передачі технологій та документації в галузі комунікації; створити і впроваджувати в міжнародну практику спеціальну програму ЮНЕСКО з комунікаційного розвитку для взаємодії за різними напрямками міжнародних відносин; (в подальшому - Четверту Велику Програму ЮНЕСКО з комунікації, інформації, інформатики та телематики); сформувати чітку міжнародну політику в сфері використання систем комунікації на основі права суверенної рівності всіх учасників інформаційних обмінів; виробити ІНСТИТуцІЙну основу інформаційного співробітництва; сприяти поширенню стандартів міжнародних спеціалізованих організацій в даній галузі в країнах, що розвиваються; узгодити принципи професійної етики та саморегулювання комунікацій; підняти на міжнародному рівні проблему захисту прав журналістів як фундаментального елементу світової системи комунікацій та інформації . Концепція НМІКП розглядалася у 80-х роках як прогресивний процес міжнародних відносин в галузі комунікації, як вклад міжнародних організацій в реалізацію ідеології збалансованого потоку інформації, як потреба переконання світової громадськості у необхідності змін. "Важливо переконати світову спільноту, - закликав у заключному виступі А. М'Боу, - що ця проблема має глобальний характер, що світ, незважаючи на свою багатоманітність, е сферою взаємозалеж-ностей, що між людьми існує глибока солідарність і що компромісні рішення відповідають загальним Інтересам" [243]. Проблема балансу інтересів гостро постала після схвалення Доповіді прийняття у 1980 році на XXI сесії Генеральної ренідії ЮНЕСКО Белградської резолюції про встановлення Нов^ГО_МІЖ*іа- родного інформаційного та комунікаційного порядку. Країни Заходу на чолі зі США вбачали у НМІКП загрозу своїм монопольним інтересам в міжнародному інформаційному просторі, спробу підриву своїх позицій в країнах Азії, Африки, Латинської Америки, обстоювали концепцію "вільного транскордонного обігу інформації та ідей (Ж. д'АрсІ), обґрун- товуючи таку позицію застосуванням принципів Загальної Декларації прав людини виключно для зміцнення співробітництва і взаєморо- зуміння між народами. Країни "соцтабору", зокрема СРСР, виступили проти західної концепції інформаційного обміну І звинуватили США та їх союзників в "інформаційному імперіалізмі та тероризмі", ідео- логічній експансії, посяганнях на соціалістичний устрій, оцінили "як ши- рокомасштабну скоординовану ідейно-політичну диверсію імперіалізму проти сил миру, демократії і прогресу" . НМІКП розглядав- ся країнами "соцтабору" як процес радикальної зміни міжнародних відносин і як інструмент просування ідей комунізму в нових незалежних країнах "третього світу". Позиція СРСР з цих питань відображала політичного, економічного і культурного аспектів у рам- ках доктрини ленінського Декрету про мир як "єдиного процесу рево- люційного оновлення світу" [244; 245]. Позиція країн Руху та країн, що розвиваються, надава- ла перевагу принципам перебудови міжнародних інформаційних відносин, а не фінансовій і технічній допомозі, вказуючи на можливу жорстку залежність національного суверенітету від політики "електронного неоколоніалізму" . Оскільки до Руху Неприєднання входили політичні сили з різною ідеологічною орієнтацією, їх ставлення до НМІКП мало нюанси та відтінки і стосувалося: передачі нових технологій, нової комунікаційної техніки, фінансових ресурсів; з'ясування економічних відносин між інформаційно-багатими та інформаційно-бідними країнами і відповідальності всіх розвинутих країн, незалежно від політичного устрою, за відсталість ЗМК та систем комунікації в країнах Азії, Африки і Латинської Америки; підтримання чітко визначеного курсу політичних лідерів світу (США або СРСР) . У результаті ідеологічного протистояння дискусія щодо НМІКП набула жорсткого і безкомпромісного характеру як в ЮНЕСКО, так і в інших міжнародних організаціях, спричинила політичну і фінансову кризу в ДІЯЛЬНОСТІ спеціалізованої установи ООН. "Війна резолюцій і промов", під час якої політичні лідери США 3. Бжезинський, Г. Кіссінджер, Дж. Картер, Р. Рейган та інші неодноразово виступали з різкою критикою політичної платформи ЮНЕСКО в галузі комунікації, закінчилася бойкотом Організації: у 1984 р. - США, у 1985 р. - Велика Британія і Сінгапур вийшли з ЮНЕСКО, звинувативши її в надмірній ПОЛІТИзацІЇ діяльності і поширенні компетенції на негуманітарні аспекти міжнародних відносин (роззброєння, колективну безпеку, врегулювання конфліктів тощо) [246248]. Позитивні зміни у міжнародних відносинах на межі 80-90 років обумовили конструктивні підходи вирішення проблем міжнародної комунікації в рамках ЮНЕСКО . Країни-члени (а також спостерігачі від США та Великої Британії) визначили гуманітарне співробітництво, захист прав людини та охорону довкілля як пріоритети реальної політики і закликали до відкритого діалогу і безконфліктного розгляду актуальних проблем в галузі інформації і комунікації . Міжнародна дискусія з проблем Нової комунікаційної стратегії ЮНЕСКО, яка активно розвивалася за ініціативою нового Генерального директора ФедерІКО Майора (Іспанія), обрала західну концепцію "вільного потоку інформації та загальнолюдських цінностей" як основу діяльності організації і зняла офіційну підтримку концепції НМІКП. Переваги західних держав втілилися в базових документах ЮНЕСКО 1989-1995 років "Торонтська платформа", "Декларації для розвитку плюралістичних засобів масової комунікації в країнах Азії, АфрИКИ, Латинської Америки та Східної Європи", де підтверджено прихильність Організації проводити подальшу діяльність "відповідно до Статуту ООН і принципів вільного поширення ідей та інформації , свободи ЗМК, а також їх незалежності, плюралізму і багатоманітності" [250]. Зміна політичного курсу ЮНЕСКО в галузі комунікації обумовлювалася різними чинниками : зокрема, один з них - порушення усталеного балансу сил у світі (розпад СРСР та "соцтабору"), криза ідентичності в Русі Неприєднання (події в Югославії та крах концепції неприєднання на основі розподілуСхІД-ЗаХІд)," закінчення "холодної війни" та ідеологічного протистояння; другий - глобалізація комунікаційних процесів, концентрація діяльності ТНК в інформаційному секторі світової економіки; третій - підтримка нової комунікаційної стратегії ЮНЕСКО як пріоритету програмної діяльності Організації. Важливим етапом еволюції політики ЮНЕСКО в галузі інформації і комунікації стало прийняття на 29 сесії Генеральної Конференції ЮНЕС- КО р.) концептуального документу суспільство для всіх", в якому було визначено роль ЮНЕСКО у становленні глобального інформаційного суспільства. Мета концепції полягала у забезпеченні кожному індивіду міжнародного співтовариства широкого і вільного до- ступу до інформаційних ресурсів, необхідних для рівноправної участі в житті нової суспільної формації та у вільному обміні ідеями та знання- ми. Нові методи обробки інформації і забезпечення до неї впливають наїїякість, надійність і різноманітність, уможливлюють пору- шення збалансованості і, як результат, позбавлення певних прошарків суспільства справедливого доступу до життєво важливих інформаційних ресурсів. Інформація і знання, зазначається в політичному розділі доку- менту "Інформаційне суспільство для всіх", набувають важливого зна- чення для подолання нерівностей інформаційного розвитку, оскільки вважаються глобальним суспільним надбанням і відіграють важливу роль у зміцненні глобальної демократії Серед проблем, які розглядаються в концептуальному документі, можна відмітити наступні: розвиток досліджень про соціальний вплив комунікаційних та інформаційних технологій; популяризація міжнарод- ної політики з розвитку інформаційних магістралей і включення країн, що розвиваються, в інформаційне суспільство; сприяння міжнародній дискусії з питань прав людини у майбутньому інформаційному суспільстві, включаючи право на доступ до інформації і конфіденційність; сприяння розвитку міжнародного аналізу основних етичних і культурних проблем у з інформаційною революцією, включаючи питання змісту інформації І заборони інформації расистсь- кого, агресивного та дискримінаційного характеру; перегляд авторсько- го права і конвенції про інтелектуальну власність; сприяння аналізу про- блем моральних прав, яким загрожують нові технологічні можливості; сприяння поширенню методів обробки інформації і забезпечення до- ступу до неї у галузі науки, культури і комунікації; сприяння розвитку громадських засобів інформації в умовах нового технологічного сере- довища; допомога у розробці національної політики і регіональної стратегії з метою оптимального використання інформації і забезпечення доступу до неї за допомогою новітніх технологій тощо. Стратегія ЮНЕСКО "Інформаційне суспільство для всіх" визначила механізми міжнародного співробітництва, міжрегіонального та національного партнерства. Передбачено сприяти доступу до інфор- мації шляхом організаційної діяльності та здійснення заходів у галузі оцифрування і збереження інформації; сприяти аналізу та обговорен- ню на міжнародному рівні етичних, правових і СОЦІОкультурних про- блем інформаційного суспільства; надавати допомогу у підготовці кадрів, безперервної освіти та навчання протягом всього життя в сфері інформації та інформатики; сприяти використанню міжнародних норм і практики в галузі інформаційно-комунікаційних технологій в межах компетенції ЮНЕСКО; сприяти розвитку інформаційних освітніх мереж на місцевому, національному, регіональному та міжнародному рівнях. Заходи мають здійснюватися в галузях: розробки міжнародної, регіональної та національної інформаційної політики; розвитку людських ресурсів і зміцнення потенціалу в добу інформації; підтримки установ, які забезпечують доступ до інформаційних магістралей; розробки засобів, процесів і систем управління розвитку інформаційних технологій для освіти, науки, культури і комунікації. Концептуальний документ "Інформаційне суспільство для всіх" свідчить про незворотність курсу ЮНЕСКО на побудову інформаційного суспільства з рівними можливостями для всіх країн, сприяння міжнародним дискусіям з проблем прав людини, включаючи право на доступ до інформації у глобальних комунікаційних мережах, аналізу та обговоренню проблем права інтелектуальної власності у сфері інформації, інформаційної етики,розвитку новітніх технологій мультимедіа . Таким чином, ЮНЕСКО, беручи до уваги соціальні наслідки побудови інформаційного суспільства, формує міжнародну інформаційну політику, сприяє вільному обміну ідеями, забезпечує функціонування глобальної інформаційної інфраструктури та міжкультурноі комунікації. Однак, реалізація національних програм інформаційного суспільства залежить від усвідомленого політичного і суспільного вибору акторів них відносин, наявності відповідної інфраструктури та психологічної готовності суспільства до змін. Політичний аналіз нових глобальних проблем міжнародного розвитку, пов'язаний із впливом високих технологій на систему міжнародних відносин, представлено у Всесвітній доповіді ЮНЕСКО з інформації 1997/98 (World Report Information 1997/98, UNESCO, Paris, 1998). Тематика аналітичного дослідження охоплює такі напрями міжнародного співробітництва, як: 1) постіндустріальна цивілізація і трансформація політичних та економічних процесів: а) динаміка розвитку глобальної інфраструктури; б) еволюція інформаційної економіки; в) міжнародна кооперація і співробітництво; г) охорона інформаційних баз даних суспільного та спеціального призначення; д) Copyright в інформаційну добу (Н. Мур, М. Лінч, Ф. Клерк, ПІ. Оппенгейм, М. Кук, Г. Вебер, Ф. Альтбах); інфраструктура інформаційної індустрії: а) розвиток технологій мультимедіа; б) тенденції використання Internet; в) технології електронних видавництв; г) комп'ютерна індустрія (Л. Тедд, М. Вайс, Б. Кронін, Г. Фолкнер-Браун, д. Маккейм, ч. Чен); інформаційні послуги WWW з метою широкого доступу та обміну базами даних бібліотек та архівів у країнах всіх географічних регіонів світу (Д. Сайсон, А. Лібейрі, М. ІТЄМ, О. Бутрименко, Д. Вайтелло, К. Мур, Р. МенІНГ, Е. Кампос, Е. Комолайф) [252]. Концепція міжнародного розвитку, яка визначена у статті 55 Хартії ООН і виступає провідною Ідеологією діяльності системи спеціалізова- них установ Організації Об'єднаних Націй, була поглиблена і розвинута у практиці ЮНЕСКО, стала основою інформаційної політики у міжна- родному вимірі. Міжнародне співтовариство сприйняло ідеологію по- дальшого розвитку цивілізації на базі нового технологічного укладу, яку протягом десятиріч пропагувала ЮНЕСКО. Інформаційно-комунікаційні технології визнано важливим інструментом для прозорості державного управління (е-уряди) , для економічного зростання на базі високих інте- лектуальних виробництв, для вдосконалення освіченості глобального суспільства, для надання нових каналів і можливостей обміну інфор- маційними масивами і новими знаннями, створення глобального сере- довища для соціальної комунікації. Обов'язковими характеристиками гуманітарного розвитку виступає тривалість людського життя, рівність у праві та використання життєво важливих ресурсів і можливос- тей, високий рівень знань, спільне вирішення міжнародних проблем. Ідея інформаційного суспільства, викладена у концептуальному документі ЮНЕСКО "Інформаційне суспільство для всіх", як ідеологія міжнародного розвитку передбачає осмислення нового етапу існування трансформацію традиційних економічних відносин, зміну соціальних факторів у життєдіяльності суспільства, нові форми міжкуль-турноі комунікації. Аналітичні прогнози щодо СТІЙКОГО зростання на основі телекомунікаційних та комп'ютерних технологій втілюються у плани, проекти і програми становлення інформаційного суспільства більшості країн світу. Проте дискусійними виявились проекти "комп'ютерного" стрибка через індустріальне суспільство до інформаційного для країн "третього світу", з'явилися нові тенденції глобального дисбалансу між інформаційно багатими та інформаційно бідними країнами, проблеми ізоляції спільнот поза глобальною системою інформаційної (цифрової) супермагістралі. Щ інформаційне суспільство, політика право в програмній діяльності юнеско Рух антиглобалістів (представників радикальних політичних та соціальних течій) виніс на міжнародний рівень проблеми національного суверенітету, очікуваних соціальних ризиків, можливість культурного колоніалізму, заміни некваліфікованих (низькоосвічених) робітників машинами, проблеми загроз для приватного життя людини. V багатьох країнах спостерігається "цифрова лихоманка", обумовлена прагненням забезпечити Приєднання до електронних мереж для діяльності в сфері торгівлі, фінансів, транспортних сполучень, охорони здоров'я, освіти та муніципального управління. Зростаючий попит на інформаційно-комунікаційні технології впливає на доктрини внутрішньої і зовнішньої політики, на програми економічного і соціального розвитку. Для вивчення інформаційних потреб регіонів та окремих країн ЮНЕСКО здійснила проект "Допомога регіонам" (ІДАМС) основною метою якого стало проведення широкомасштабних досліджень про особливості кожного регіону, шляхи адаптації програм ЮНЕСКО з урахуванням екстремальних потреб, можливості створення науково-дослідницьких центрів як об'єднання інтелектуальних регіональних ресурсів. Так, у доповіді наведено дані про розвиток нових технологій та е-управління в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, країнах Африки, Арабського СВІту, Латинської Америки та Карибського басейну, Північної Америки і країн Західної Європи, регіону Центральної та ПІВДЄННО-СхІДНОЇ Європи [252]. Компаративний аналіз сучасних тенденцій розвитку регіонів світу на основі інформаційно-комунікаційних технологій виявляє диференційо- вані підходи політичних лідерів та доктрин інформаційної політики до реалізації програм ЮНЕСКО. Так, для країн Азії і Тихого океану основні завдання полягають у формуванні національної інформаційної політи- ки; ефективності співробітництва на ІНСТИтуцІОНальномурівні; забезпе- ченні широкого (загального) доступу до Інформації; у вдосконаленні рівня освіти і кваліфікаційної підготовки. Необхідно також сформувати відповідну інформаційну інфраструктуру з метою підтримки регіональ- ної інформаційної політики, оскільки тенденції інформаційного про- гресу стосуються всіх країн регіону. Як наслідок, політичні лідери та ор- гани влади, що за прийняття керівних рішень, мають ефек- тивно розв'язувати проблеми, що виникають в результаті інфор- маційної революції та глобалізації. Всьому регіону необхідно здійснити "комп'ютерний стрибок", враховуючи, що нові інформаційно-ко- мунікаційні технології допомагають соціально-економічному розвитку, а не здійснюють його. Розширення можливостей обумовлюється багато- аспектним міжнародним співробітництвом, продуманою інфор- маційною політикою та глобальним доступом по спільного інфор- маційного надбання. Як зауважив прем'єр-міністр Малайзії Махатір Мо- хамад ще у 1991 році, " НЄ випадково, що сьогодні немає жодної багатої розвинутої країни, яка була 6 бідною в інформаційному плані, і немає жодної багатої в інформаційному плані країни, яка була б бідною і слаборозвинутою" [253]. Повсюдно визнається, що забезпечення широкого доступу до інформації виступає основним правом людини, а тенденції обмеження такого доступу викликають занепокоєння урядів країн АТР щодо соціальної нерівності суспільства. ЮНЕСКО сприяє реалізації в країнах АзІйсько-Тихоокеанського регіону таких міжнародних проектів, як " НегІт.здеМет.", "ЕСОМет.", "ТеІЄІп\/І\/о", " Па М'ЯТЬ Світу", "Дистанційна освіта" і вбачає своє завдання у поширенні ідеї інформаційного управління (е-врядування) , навичок прийняття рішень на основі аналітичного планування, у розвитку міжнародного співробітництва на всіх рівнях, у формуванні інтелектуального потенціалу регіону [254]. Стратегія ЮНЕСКО щодо подолання інформаційного дисбалансу між Африкою та розвинутими країнами заснована на партнерському співробітництві з ІНШИМИ установами системи ООН та організаціями, які спеціалізуються в галузі гуманітарного розвитку. Основні проблеми регіону полягають у відсутності комплексної національної/регіональної політики в галузі інформації, інформатики, комунікації та структури управління; відсутності широкого доступу до інформаційних послуг та по- телематики внаслідок слаборозвинутих Інфоінфраструктур; обмеженій присутності африканської тематики в інформаційних магістралях та ідеї інформаційного розвитку в суспільній свідомості населення країн Африки; відсутності висококваліфікованих фахівців з телекомунікацій та створення мереж, необхідних для підтримки стабільного функціонування інфоінфраструк-тур, відсутність стратегій розподілу знань та навичок у африканської діаспори; відсутності досліджень щодо можливостей використання та модернізації комп'ютерного та мережевого обладнання початкового покоління технологій з метою зменшення витрат. ЮНЕСКО підтримує політику гуманітарного розвитку Африки на основі формування національної/регіональної інфраструктури технічної підтримки таких віртуальних середовищ як е-університети, е-бібліотеки, е-установи, створення багатоцільових общинних телецентрів, зміцнення зв'язків між африканськими спеціалістами та діаспорою. V рамках здійснення проекту "Ініціатива щодо становлення інфор- маційного суспільства в національні уряди та телеко- мунікаційні відомства провідних країн регіону досягли значного прогре- су в реалізації національної інформаційної політики, у формуванні відповідної інфоінфраструктури, впровадженні ідеї інформаційної цивілізації. Однак, щоб реалізувати міжнародну програму ЮНЕСКО "На шляху до інформаційного і комунікаційного суспільства для всіх" (20002001), Африка має знайти компроміс між державою та приватним сектором шляхом співробітництва на всіх рівнях. Африканські уряди здійснюють політику створення інформаційних спільнот (общин) як умови широкого доступу до інформаційних та комунікаційних послуг відповідно до соціально-економічних і культурних потреб африканського континенту. Для створення інформаційних спільнот в країнах Африки потрібна наявність відповідної політичної , правової та етичної бази, що забезпечить розвиток динамічної мережі суспільних електронних засобів інформації і прискорений доступ всіх секторів суспільства (політичні, ділові, компетентні кола та громадськість) до засобів інформації і телематики. Одним з головних завдань політики ЮНЕСКО в африканському регіоні є постійні консультації з національними урядами з проблем реалізації міжнародної інформаційної програми, зважаючи на непередба-чувані політичні конфлікти, зміни урядів та їх зовнішньополітичних стратегій. Пріоритетними проектами ЮНЕСКО для Африки є: 1) WOMMED/FIMMED, мета якого змінити тендерний дисбаланс на рівні прийняття рішень в галузі комунікації та інформації; 2) "Культура ми- ру", який стосується розвитку суспільних радіомереж та мереж нових технологій; 3) "Інтернет-освіта", яким передбачається реформування освітньої галузі на основі Internet-технологій; 4) становлення інфор- маційного суспільства в Африці завдання якого полягає у ство- ренні урядових електронних інформаційних мереж для оперативного інформування і прийняття урядових рішень в режимі реального часу, поширення інформації про такі актуальні проблеми для Африки, як СНІД, возз'єднання сімей, врегулювання етнічних конфліктів; 5)"Вірту- альна освіта", який спрямований на використання віртуального інте- рактивного програмного забезпечення виробництва навчальних про- грам для малоосвічених з огляду на важливість цієї проблеми для Афри- ки. Ідея проекту - навчання за допомогою зображень і зорового сприй- няття понять, що уможливлює взаємодію користувача і персонального інтерфейсу та подолання мовних і культурних бар'єрів [255]. V країнах арабського світу ЮНЕСКО здійснює проекти відновлення і відродження Олександрійської бібліотеки як унікального центру освіти і культури з передовими технологіями, відкриття якої приурочено на початок третього тисячоліття, програм "USEE 2000", метою яких є вдосконалення фундаментальної та інженерної освіти за допомогою інформаційних і комунікаційних технологій; "СІЇ/INF", спрямованої на вдосконалення регіональної мережевої інфраструктури, в рамках якої здійснення спільно з проон проектів "СирІЙСЬКдмережа вищої освіти та дослідженв", "Єгипетський симпозіум з дистанційної освіти за допомогою СупутнИКОВОГО Зв'язку", що передбачає створення регіонального Web-сервера для міжнародної дистанційної освіти, фінансування програм з інформаційних технологій у середній школі, створення національних центрів передового досвіду в галузі інформації та комунікації. Реалізація проектів грунтується на вирішенні проблем політичного характеру, пов'язаного з державними обмеженнями міжнародного інформаційного обміну та вільного потоку інформації, впливом релігійних факторів на інформаційну політику мусульманських країн, традиційним тендерним дисбалансом у доступі до інформаційних послуг та діяльності [257]. Завдання ЮНЕСКО в регіоні Латинської Америки та Карибського ба- сейну полягає у підтримці міжурядового механізму регіонального співробітництва який координацію зусиль та об'єднання ресурсів держав з основними спеціалізованими інформаційними асоціаціями, міжурядовими та неурядовими організаціями, які зацікавлені в реалізації регіональної інформаційної політики, із системними та інформаційними службами, а також організаціями, що фінансують Інформаційні проекти з метою досягнення множинного ефекту і включення регіону в глобальне інформаційне суспільство. Серед пріоритетів національної інформаційної політики - встановлення тісних зв'язків між африканськими ПОртугалОМОВНИМИ та латиноамериканськими країнами (PALOP), здійснення програми "Пам'ять світу", якою передбачається оцифрування культурних та історичних надбаньрегіону,проведенняполітики присутності регіональної культури в Internet, створення регіональної інформаційної магістралі та Web-сторінок суспільного призначення як важливого інструменту поширення знань і забезпечення широкого доступу до цифрової інформації, особливо для населення малодоступних та ізольованих міських і сільських регіонів. Проект передбачає взаємодію структур в ??? " $ , . P O O u ??$????????????????????th???????. 0 4 6 : N P R b d t v ? ? ? ? ¤ ¦ ¶ ? 3/4 A I O O ae ae oe u c¤?1/4IIaae & ( 4 6 F H L ^ ?a?a?aOAOAOAOAOAOAOAOAO1/2AOAOAOAOAO?a?a?a1/2?a?a?a?a?a?a?a?a?a?a?a?a?a? a1/2¶ GHH J L j ?????y???????????y?????????^ ` b d f j ‚ „ ? ? ® ? 1/4 3/4 A A Oe O i i u ue th h~3°0Jr h~3°0Jz h~3°0Jr h~3°0Jz h~3°0Jr h~3°0Jz h~3°0Jr h~3°0Jz „ `„ d y1$`„* a$ - , . F H Z \ ` b t v ? ? ¬ ® ? ¶ Ae AE a a i i ue th " & ( @ B \ ^ l p ‚ „ ? ? ? ? ® ° 3/4 A A ZA Ae ? O e i oe o " & ,

J

ae

?

aeiD

h

j

’

¶

?

1$

F

2

4

y1$`„%

a$

h~3°0J{

?

?

?

?

“

?

??

&

&

F

?

d y1$2

d y ¤&1$

?

„

1$`„

d y ¤O1$`„% 5

„

dy1$]„

?

?

?

1$`„ ?

„

`„

?

1$

¶

?

&

d

&

F

&

F

&

???y????

?

&

F

?

2

?

?

AE

(метою використання прикладних програм з інформаційних технологій в
таких стратегічних галузях, як освіта, охорона здоров’я, наука і
технології та охорона навколишнього середовища. Протягом 2000-2001 pp.
ЮНЕСКО планує зміцнити роль і демократизацію органів влади та суспільних
інституцій; розширити доступ бідних общин до технологій; популяризувати
спільну інформаційну спадщину людства, включаючи поширення документів
електронних світових бібліотек; створити віртуальні центри освіти за
допомогою публічних та університетсвких телерадіокомунікацій; поширювати
знання через КІберпростІр, щоб здійснити реальний вплив на розв’язання
ПОЛІТИЧНИХ,

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, політика, прд80 в програмній діялвності
юнеско

економічних та соціальних проблем регіону.

В країнах Латинської Америки та Карибського басейну за активної
підтримки національних урядів ЮНЕСКО здійснює також комплексну програму
“Архіви та нові технології”, через яку запроваджується дослідження та
оцифрування архівної документації політичного, гуманітарного та
культурологічного характеру, модернізація і реставрація аудіовізуальних
матеріалів в новому цифровому середовищі. Програмою передбачається
створення міжнародного науково-дослідницького центру новітньої історії
країн Латинської Америки та електронної бази документів, які можна було
б використати для судових розглядів з політичнихпроблем,
реабілітаціїтаісторичнихдосліджень.

На думку керівництва організації та експертів ЮНЕСКО, документи
секретних служб повалених репресивних режимів уможливлюють розробку
нових етичних і законодавчих стандартів, встановлення нових політичних і
суспільних відносин в регіоні. Адекватне управління державними архівами
колишніх репресивних режимів виступає важливою політичною проблемою для
держав, які зобов’язуються гарантувати свободи, визначені у Загальній
Декларації прав людини. Доступ до архівів є вираженням одного з
фундаментальних прав людини – права на інформацію, що особливо важливо у
контексті розвитку демократичних суспільств і пов’язаних з ними процесів
відповідальності влади за політичні та соціальні умови життєдіяльності
суспільства. Архіви колишніх репресивних режимів виступають і як
свідоцтва інтелектуального та фізичного терору, тому їх збереження,
доступність і правила управлІННЯ важливі для встановлення історичної
істини і справедливості. Так, парагвайські власті звернулися до ЮНЕСКО
за допомогою у збереженні і забезпеченні доступу до архівів ПОЛІТИЧНОЇ
поліції 1954-89 років з метою вивчення документів, які відносяться до
операції “Кондор”, що була здійснена урядами п’яти латиноамериканських
країн (Аргентина, Бразилія, Чилі, Парагвай, Уругвай) для знищення
політичних опозиційних рухів у 70-80-х роках XX ст. Офіційна місія
ЮНЕСКО, яка відвідала Парагвай 14-17 травня 2000 р. з метою вивчення
стану архівів, розглядає можливість видання довідника документів щодо
операції “Кондор” на основі угоди з владою всіх зацікавлених країн з
огляду на тісний зв’язок архівної документації зі справою Піночета та
міжнародними дискусіями з проблем історії Латинської Америки .

Місія проаналізувала матеріали Центру документації та архівів щодо
захисту прав людини, які стосуються періоду правління Т. Стресснера
1954-1959 рр. (загальний обсяг документів 400 000 одиниць, 60% архіву
мікрофільмовано) і включають частину документації по операції “Кондор”.
Значні фонди (свідоцтва політичних репресій) перебувають під опікою
міністерств оборони, внутрішніх справ та зовнішньополітичних
інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності
юнеско.

відомств країн, які брали участь у здійсненні широкомасштабних
політичних репресивних акцій. ЮНЕСКО спільно з Міжнародною радою архівів
створила групу експертів управління архівами служб безпеки і розвідки,
мета ЯКОЇ визначити норми безпеки щодо збереження і доступу до архівів
колишніх репресивних режимів, а також принципів оцінки, опису і
оприлюднення документальних свідоцтв для розгляду в Міжнародному суді з
прав людини, що є одним з напрямів міжнародної інформаційної політики
ЮНЕСКО в регіоні [258].

Політика ЮНЕСКО в європейському регіоні обумовлена різним рівнем
інформаційного розвитку країн Західної, Центральної та Східної Європи.
Довгострокові стратегії співробітництва ЮНЕСКО з Європейським Союзом
передбачають дослідження нових ринків інформаційних продуктів та послуг,
передачу нових технологій (ноу-хау), поширення знань з метою сталого
розвитку, створення урядових електронних мереж для ефективного
управління. В рамках проекту “flENEMA” відбулася міжнародна конференція
“Євразія он-лайн – 98”, в якій взяли участь представники 1 20 країн
Європи та Центральної Азії (урядовці, експерти міжнародних організацій,
науковці, представники промислових та банківських кіл, фахівці з
інформаційних технологій) . Політичні та прикладні дискусії точилися
навколо трьох проблем: електронна торгівля, дистанційна освіта,
ТЄЛЄМЄДИЦИНа( а прийняті рішення вплинули на активізацію міжнародного
співробітництва в регіоні.

Актуальною проблемою для країн Європи є “економічна глобалізація”,
пов’язана з концентрацією інформаційного бізнесу в США та політикою
протекціонізму для американської інформаційної індустрії у всесвітній
мережі internet.

Процеси економічної та технологічної глобалізації обумовлюють політичну
і правову глобалізацію, тобто встановлення глобальних законів для
регулювання міжнародного інформаційного поля, забезпечення
“справедливої” конкуренції у світовому вимірі, встановлення режиму
“COpyleft” (відмови від авторського права) для інформаційних ресурсів у
мережі Internet, які оголошені спільним надбанням людства. ЮНЕСКО вважає
за необхідне відкрити широку міжнародну дискусію про формування
“суспільства знань для всіх” за участю максимального представництва
країн Європи з різними економічними, політичними, технологічними,
культурними і соціальними умовами, щоб національні уряди і політичні
лідери усвідомили відповідальність за побудову глобального
громадянського суспільства і свою роль в історії людства [259].

Світова доповідь з комунікації (World Report Communication) 1997-98
стала спеціалізованим аналітичним дослідженням ЮНЕСКО (Л. Магерзі, М.
Ван Елюр, А. Моду) про зміни інформаційної доби, глобальні процеси
ДИГІТИЛІзацІЇ, конвергенції та лібералізації, трансформацію світової

економіки, інновації в інформаційному секторі, МЄДІаглобалІзаціЮ,
регулювання Internet та забезпечення фундаментальних прав і свобод в
інформаційному суспільстві [260].

Основна ідея доповіді – адекватна відповідь міжнародного співтовариства
на виклики інформаційної революції, усвідомлення впливу глобалізації на
всі сфери суспільного, економічного та культурного співробітництва,
визнання ЮНЕСКО, враховуючи інтелектуальну і етичну місію організації,
єдиною установою системи ООН, яка ВІДСТежує процес глобалізації, щоб він
не порушував рамки гуманітарної етики і був чинником співробітництва, а
не нової колонізації світу, “Інформаційна революція, створення
глобальних систем комунікації долають кордони, об’єднують країни та
нації і, одночасно, відкривають глобальні можливості для маніпулювання
суспільною свідомістю, руйнування традиційної ієрархії цінностей”, що
обумовлює нові завдання ЮНЕСКО в XXI столітті: 1) створення кодексу
цивілізованого використання нових інформаційних технологій; 2)
забезпечення рівних можливостей доступу до “магістралей інформації”.

V доповіді підкреслюється, що “нинішні утопії стають реаліями на-

ступного дня”, а прискорення науково-технічного прогресу в результаті

вдосконалення методів наукового пошуку І оперативне практичне вико-

ристання наукових результатів у виробництві впливають

на економічний сектор в планетарному вимірі. Розвиток нових інфор-

маційних технологій зумовлює трансформацію економічного сектору,

потребує значних інвестицій, зміни корпоративного управління, нових

механізмів регулювання національних рИНКІВ, Економіка знань (інфор-

маційна) з оптимальним використанням ноу-хау як основно-

го чинника конкурентоспроможності країн, стабільним зростанням по-

питу на інформаційні ресурси, потужним розвитком інформаційних ме-

реж. Виробництво у трьох сферах комунікаційної індустрії – телеко-

мунікації, інформаційні технології, аудіовізуальні товари і послуги
(1994

р.)становили 5,9% валового світового продукту. Ринок комунікацій

включає широкий спектр економічної діяльності: інформаційні техно-

логії (програмні продукти і апаратне забезпечення) , супутникове, ка-

бельне і цифрове телебачення, раДІОТранашваННЯ, послуги мобільно-

го, бездротового та супутникового зв’язку, аудіовізуальні товари і
послу-

ги, інформаційну інтелектуальну власність. Так, аудіовізуальний ринок

прискорено розвивається в Європі (10% на рік) , що обумовлюється трьо-

ма факторами: розвитком інфраструктури кабельного телебачення і

зростаючим попитом на нього; інвестиціями в галузь телевізійної рекла-

ми, розвитком комерційних приватних каналів та збільшенням кількості

користувачів. Така ж ситуація спостерігається в країнах Північної Амери-

ки та Південно-Східної Азії.

Глобалізація комунікації впливає на інтернаціоналізацію загальної

інфраструктури (телекомунікаційні магістралі визначені ключовою лан-

кою в процесі обміну товарів і послуг), викликає зміну ре-

гуляторної і цінової політики, загострення конкуренції між основними

(Microsoft, IBM, Compaq) та перспективними (Netscape, Sun

Microsystems) виробниками в галузі комп’ютерних технологій за право

контролю над глобальною мережею, а також утворення монопольних

об’єднань.

В доповіді розглядаються позитиви і негативи інформаційної економіки,
стверджується, що розвиток інформаційного сектору змінює фахову
орієнтацію трудового потенціалу країн світу і політику створення нових
робочих місць, оскільки потребує значної кількості трудових ресурсів, що
мають бути спрямовані у виробництво нематеріальних товарів і послуг, в
той же час модель дистанційної роботи обумовлює такі негативи, як
відсутність гарантій соціального захисту, чіткої регламентації робочого
дня, суб’єктивність управління робочим часом.

Висновки щодо глобалізації економічної діяльності зводяться до того, що
глобалізація проявляється у концентрації комунікаційного сектору, що
передбачає утворення різноманітних потужних економічних альянсів шляхом
об’єднання суб’єктів ринку; глобалізація передбачає міжнародний рух
інвестицій і в такий спосіб сприяє збільшенню віддачі від них; у сфері
аудіовізуального виробництва глобалізація уможливлює корпоративний
контроль не тільки над засобами передачі інформації, а й над самою
інформацією, що передається за допомогою цих засобів; з розвитком
глобалізації зростає проблема монополізації інформаційного сектора;
глобалізація є однією з передумов ефективної міжнародної торгівлі на
основі нових інформаційних технологій та глобальних інформаційних мереж;
глобальна інформаційна економіка повинна базуватися на делокалізації
ринків і принципах вільної торгівлі; Internet стає головним каналом
обміну нематеріальними товарами і послугами, з огляду на високу
пропускну здатність і можливості переміщення в просторі значних масивів
інформації [261].

Визнання Internet-магістралі технологічною основою та рушієм

інформаційного суспільства спричинює політичні проблеми в галузі

міжнародних відносин: вплив нових технологій на урядову політику,

міжнародну спільноту, міжурядові і неурядові організації, безпосеред-

ньо на ЮНЕСКО; використання нових можливостей інформаційного

суспільства для поширення фундаментальних принципів ООН, Консти-

туції ЮНЕСКО, зокрема, щодо освіти, свободи слова, приватної влас-

ності, культурної різноманітності, інтелектуальної власності, прав дити-

ни; встановлення етичних і правових принципів глобального уп-

раВЛІННЯ. ?.”‘„Кічі

Проблемами координації дій для регулювання Internet, підкреслюють автори
доповіді, повинні займатися структури подібні до ЮНЕСКО, які спільно з
національними урядами відображають суспільні і соціальні пріоритети та
здатні впливати на демократичні процеси глобального управління [262].

Дискусія щодо регулювання Internet в рамках ЮНЕСКО виявила різні підходи
до розуміння концепції кіберпростору, шляхів подолання інформаційного
дисбалансу між розвинутими країнами та країнами “третього світу”, які
розглядають Internet як нову форму колонізації, до проблем забезпечення
безпеки глобальної мережі, зокрема, урядових даних, банківських мереж,
електронної торгівлі, інтелектуальної власності .

V підсумку запропоновано три можливі підходи:

Internet не потребує спеціального законодавства і може бути регуль-

ований за допомогою вже існуючих законів про злочинну змову, не-

доброчесну боротьбу з шахрайством, наклепи, про охорону

авторського права та суміжних прав, про боротьбу з підбурюванням

до насильства, втручанням у внутрішні справи держав, про незакон-

не переміщення заборонених міжнародним правом інформаційних

масивів тощо;

розробка міжнародних актів під егідою ЮНЕСКО і надання їм чинності через
національні законодавчі структури (парламенти);

міжнародні переговори щодо укладення багатосторонніх угод та механізмів
їх виконання і, відповідно, трансформації чинного національного
законодавства.

Глобалізація та Internet мають виступати інструментом розвитку і
модернізації країн світу [263].

Гострі міжнародні дискусії в рамках ЮНЕСКО визначають принципи
діяльності організації щодо підтримки свободи слова та незалежності ЗМК
в умовах становлення інформаційного суспільства, супроводжують процеси
медіаглобалізації, трансформації медіасфери та медіабізнесу. Посилюються
об’єктивні тенденції до глобалізації у вигляді потужних потоків
інформації, капіталів, товарів, послуг, людських ресурсів, дифузії
центрів влади і переходу їх до “неурядовихакторів” міжнародних відносин.
Зростання ролі і значення транснаціональних проблем комунікації посилює
фактор міжнародного співробітництва в галузі свободи слова та
незалежності ЗМК, оскільки нові технології, що об’єднують світ у єдину
глобальну електронну систему, обумовлюють створення міжнародного ринку
свободи слова, безпрецедентної політичної заангажованості МЄДІЙНИХ
конгломератів і тиску ЗМК на міжнародну політику, диверсифікацію
глобальної МЄДІЙНОЇструктури.

Процеси медіаглобалізації, комерційна політика медіакорпорацій,

зростаюче використання спонсорської допомоги для інформаційно-но-ВИННО!
індустрії створюють модель інформаційної двозначності свободи слова,
обумовленої підпорядкуванням незалежних ЗМК інтересам окремих політичних
альянсів та Інститутів . Так, власники двох з чотирьох основних мереж
CNN – GE та Вестінгхаус, що одночасно виступають інвесторами галузі
атомної енергетики та ядерного озброєння США, контролюють інформаційну
політику компанії щодо відповідного висвітлення “ядерної” тематики в
інформаційних продуктах CNN; News Corp. з метою витіснення BBC World
Television з Азійського супутникового каналу і отримання прибутків
розірвала контракт між колишнім губернатором Гонконгу К. Патеном і
видавничою фірмою Харпер Коллінз та уклала угоду з прокомуністичною
владою Китаю; одна з головних європейських компаній автомобільної
промисловості відмовилась від розміщення реклами у виданнях, що
розглядають КОНТраверсіЙну тематику або поширюють критичну інформацію
про власну країну. Політична мотивація медіакорпорацій, що фактично є
фінансовою, спричиняє такі явища як самоцензура, умовчання щодо
національних пріоритетів та об’єктивної інформаційної реальності.

Медіаглобалізація підтримує дисбаланс у міжнародному обміні

Інформацією між індустріальними країнами та країнами, що розвива-

ються, але міжнародна конкуренція ЗМІНЮЄ природу інформаційних по-

токів між Північчю та Півднем, пропонуючи реальне бачення південних

регіонів у світових процесах за допомогою нових експортерів високих

технологій з Австралії, Мексики, Бразилії, Китаю, Індії, Саудівської

Аравії, країн Північної Африки. Технології Internet створили новий тип

міжнародного обміну інформацією в режимі реального часу, що дозво-

ляє залучити до розв’язання актуальних міжнародних проблем глобаль-

ну спільноту, забезпечити прямий доступ до урядових рішень з множин-

ним ефектом реагування політичних кіл на важливі міжнародні події.

Вплив медіаглобалізації на міжнародні відносини обумовлює і вирішен-

ня проблеми політичного громадянства в інформаційному суспільстві:

з одного боку, це проблема зникнення географічних кордонів, впрова-

дження тобто можливості міжнародної спільноти брати

участь у прийнятті рішень, користуючись електронними системами,

здатність міжнародного співтовариства розуміти глобальні проблеми і

висвітлювати своє ставлення до них; з іншого боку – в інформаційному

суспільстві важливим елементом демократії є підтримка ідеалів грома-

дянства і громадянських прав та які пропонуються новими

технологіями і не руйнують потребу спільнот і націй у самовизначенні

культурному та Інтелектуальном розвитку.

Все це свідчить про необхідність встановлення глобального порядку на
основі загальновизнаних принципів міжнародного права, вання авторитету
міжурядових універсальних організацій системи ООН/ЮНЕСКО для проведення
узгодженої політики в інформаційній галузі.

V Всесвітній доповіді ЮНЕСКО з інформації та комунікації 1999-2000 років
досліджуються безпрецедентні зміни, прогнозування щодо множинних
наслідків інформаційної революції в усіх регіонах світу та
бага-тоаспектний вплив технологій на діяльність людства. Масштабний
аналіз глобальних трансформацій, обумовлених інформаційним прогресом,
дав можливість З’ясувати стан взаємозв’язків у структурі та системі
міжнародних відносин, розглянути сутність впливу нових технологій на
сфери, що перебувають у компетенції ЮНЕСКО, надати урядам держав-членів
адекватний аналітичний інструмент для прийняття керівних рішень. V
центрі дослідження кілька головних аспектів, які виявляють: 1)
різноманітність ситуації у світовому вимірі (С. Хамелінк, К. Блертон, Б.
Мьєж, Ж.П. Мартос, А. Вессберг, О. Гарбо, Ю. Томас, Г. Грейнджер
-“Інформаційні технології і соціальні процеси”); 2) динаміку
технологічних досягнень в галузі телекомунікацій, Internet, засобів
масової комунікації (Ж.П.ЛафранС, P.E. Кан, Н. Сешагірі – “Еволюція
нових Інформаційних технологій”),’ 3) специфіку розвитку в головних
географічних регіонах: Західній Європі та Північній Америці (Б. Конерт),
Азійсько-Тихоокеанському регіоні (Д.Лонг, М. Хун) , країнах Африки та
Арабського світу (М. Йєнсен, М. Халлуда, М. Гонаймі) , в Латинській
Америці (Н. Коллаос), Центральній та Східній Європі (К. Якубович) .
Особливістю аналітичного дослідження є методологія політичних дискусій і
фахових та експертних оцінок, що дає можливість побачити проблему під
різними кутами зору, порівняти висновки і визначити перспективні
стратегії [264].

Сучасний погляд ЮНЕСКО на концепцію інформаційного розвитку

людства пов’язаний, крім економічного зростання, зі способом існуван-

ня глобальної спільноти, демократичним характером політичних сис-

тем, правами людини та проблемами. Основними

чинниками такого розвитку вважаються рівні можливості у доступі та

життєво важливих ресурсів, стабільність політичних та

соціальних Інститутів, поширення нових знань на всіх рівнях суспільства

і забезпечення участі у практичній реалізації узгодженої

міжнародної політики.

Вирішення проблем світової політики в галузі комунікації, яка традиційно
вироблялась на міжурядових форумах ЮНЕСКО, WIPO, МСЕ і виражала позиції
всіх учасників глобального обміну інформацією, в останні роки під
впливом комерціалізації інформаційного сектору перейшло до пріоритетів
діяльності COT, яка презентує, перш за все, інтереси розвинутих країн з
потужною інформаційною індустрією. Серед принципів політики COT
виділяються: принцип світової лібералізації ринків, принцип
недискримінації в міжнародній конкуренції, принцип цивілізованої участі
зарубіжних агентів на національних ринках, принцип пріоритетності
приватного сектору в міжнародних відносинах. Враховуючи зростаюче
значення телекомунікаційних мереж та інформаційних послуг, процесів
концентрації в інформаційному секторі світової економіки, COT та країни,
що зацікавлені у партнерстві та членстві в цій організації, почали
розглядати політичні проблеми глобального управління , які передбачають
обмеження державного регулювання і максимальну свободу для ринкових сил.
Так, у 1998 році відбулися найбільші злиття в галузі комунікацій: SBC
Communications з Ameritech (сумарні активи компанії склали 272,4
млрд. дол.), AT LT з

Telecommunications Inc (tci) (78 млрд. дол.), WorldCom з MCI Comm (37

млрд. ДОЛ.), Wothern Telecom з Bay Networks (9 млрд. ДОЛ.), Alcatel
Digital з Service Corporation (DSC) {4,4 млрд. ДОЛ.). На ринку
телекомунікаційного обладнання 50% продажу контролюють 5 компаній, 76%
ринку телефонії державних мереж приватизовані компаніями Alcatel,
Siemens, Lucent, Ericsson, Nortel. Найбільші фірми об’єднались в
глобальні союзи: Concert Communications (75% British Telecom і 25%
WorldCom – MCI) – прибуток (1995 p.) – 37,3 млрд. ДОЛ.) Global One (10%
Deutsche Telecom, 10% France Telecom, 80% Sprint USA) – 88,5 млрд.
ДОЛ.’, Unisource (шведська Telia, голландська Royal KRN, швейцарська
PTT, іспанська Telefonica) -37,4млрд. (ХОЛ.; Cable & Wireless (Велика
Британія – власники акцій 25 фірм різних країн) -8,5 млрд. дол. Ці
корпорації мають 30% світового прибутку телекомунікаційних послуг. Ще
одним прикладом концентрації інформаційної індустрії є надання трафіка в
мережі Internet: UUNET (Worldcom з MCI) контролює більш 50% основного
трафіка в Internet. Компанія Netscape контролює 74% ринку програм
навігації в WWW, 8% – America Online, 4% – Microsoft.

V 1997 році сумарний прибуток світової телекомунікаційної індустрії
сягнув 600 млрд. (у 1996 році він становив 370 млрд. долл.), за
прогнозами у 2002 році – може зрости до 3 трлд. 400 млрд. дол. [265].

Однак вирішення таких проблем потребує відповідної інсти-підтримки
національних урядів, оскільки проблеми мають більше політичний, ніж
економічний та технологічний характер. Аналіз глобальних трансформацій
під егідою ЮНЕСКО виявив дилему: у багатьох країнах економічна
модернізація без змін у політичних і соціальних Інститутах, цінностях і
психології суспільства викликає глибоку соціальну кризу. Деякі теоретики
цифрової революції (М. Кастельс, Р. Мансбах, У. Оуенс) вважають, що
національні держави втрачають провідну роль в інформаційному суспільстві
без кордонів, а встановлення зв’язків та укладання договорів
відбуватиметься поза межами держав-

щ інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності
юнеско

ного регулювання і відносять такі процеси до позитивного аспекту прямої
участі кожного індивіда суспільства в розвитку демократизації. Треба
зазначити, що з конституційної точки зору саме національні уряди
представляють інтереси окремих членів суспільства, а не ТНК, які
домінують у прийнятті глобальних рішень.

ІНШІ дослідники (В. Меллоді, Р. Мунк, С. Рааб) підкреслюють, що нові
технології виступають невід’ємною складовою реального світу, і урядам
необхідно проводити зважену політику, враховуючи позитивні і негативні
наслідки еволюційного розвитку. Саме тому ЮНЕСКО спрямувала свої зусилля
на вирішення політичних, соціальних, етичних і правових проблем
інформаційного суспільства [266-270].

Одним з принципів міжурядового співробітництва та реалізації концепції
міжнародної інформаційної політики ЮНЕСКО виступає е-демо-кратія, тобто
використання інструментарію Internet урядами, діловими колами та
громадськими організаціями для створення розвинутої форми демократії .
Теоретичне обгрунтування Є-ДЄМОКратІЇ – це ідея використання глобальної
мережі для підвищення поінформованості громадськості І забезпечення
активної участі глобальної спільноти у розв’язанні актуальних політичних
ї соціальних завдань на міжнародному, регіональному та національному
рівнях. В основі е-демократії лежить принцип правоздатності, який
передбачає забезпечення вільного і широкого доступу громадськості до
глобальних знань та участь народів у становленні інформаційного
суспільства; забезпечення широкої присутності в Internet урядів, ділових
кіл і громадських організацій з метою збалансованої міжнародної
взаємодії трьох впливових акторів світової політики [271].

Функціонування е-демократії ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ за допомогою архітектури
взаємопов’язаних вертикальних і горизонтальних мереж: від місцевої
е-адміністрації до національної е-структури (адміністрації, уряду,
парламенту) та спеціалізованих відомств, які відповідають за реалізацію
зовнішньої і внутрішньої політики. Реалізація ідеї e-gov, як зазначають
експерти ЮНЕСКО, матиме такі позитивні наслідки, які забезпечать систему
обміну інформацією за допомогою онлайнових технологій для ефективного
управління на всіх рівнях влади і для міжнародної співпраці (див.
таблицю) •

Міжнародні проекти в цій галузі широко реалізуються по всій тери-

торії США, в країнах Європейського Союзу, Центральної Європи та

Балтії. Web-сайти виконують роль спеціальних форумів для відкриття

публічних дискусій щодо політичних рішень та урядових програм, дають

можливість проводити аналітичні моніторинги е-запитів, що відобража-

ють суспільну думку. Е-демократія розвивається також через горизон-

тальні мережі з індивідуальним через мережеві політичні

партії, які виражають інтереси різних груп суспільства І стимулюють
он-лайнову активність населення з метою прямого або опосередкованого
лобіювання громадських ініціатив. В недемократичних та перехідних
країнах е-демократія здійснюється іншими методами, які спрямовані на
ЗМІЦНЄННЯ демократичних сил суспільства шляхом використання
інформаційних інструментів Internet з метою поінформованості спільноти
та вільного вираження опозиційної думки. Методи Є-ДЄМОКратії, за
дослідженням ЮНЕСКО, сприяють обміну інформацією в умовах репресивних
режимів, допомагають нейтралізувати пропаганду, цензуру та інші дії
недемократичних урядів . Так, під час конфлікту на Балканах опозиційна
белградська радіостанція В92 після офіційного закриття перейшла в
Internet (транслювалася через радіо “Вільна Європа” та “Голос Америки” )
і стала єдиним незалежним джерелом інформації для світової громадськості
і рупором демократичної опозиції. Е-демократія як механізм міжнародної
політики, за прогнозами ЮНЕСКО, забезпечує створення активного
глобального суспільства і може стати важливим і прогресуючим інститутом
інформаційної цивілізації [272].

Важливим чинником гуманітарного розвитку, що знайшов втілення в

програмних документах ЮНЕСКО, є забезпечення свободи слова та сво-

боди в умовах глобалізації, та монополії роз-

винутих країн і конгломератів в інформаційній сфері міжнародних

ВІДНОСИН. Свобода ЗМК вважається фундаментальним принципом де-

мократичного суспільства, і захист цієї свободи є головною мотивацією

діяльності ЮНЕСКО в галузі міжнародної комунікації. З одного боку, го-

ризонтальна І вертикальна конвергенція в ЗМК обумовили появу транс-

національних корпоративних політичний та економічний

вплив яких викликає значне обмеження прав незалежних ЗМК (само-

цензура, посягання на незалежність професійної діяльності), з Іншого

боку – нові інформаційні технології, зокрема Internet, уможливлюють

вільне виявлення і поширення ідей, поглядів та інформації незалежно

від монополій та державних регулюючих інститутів. ЮНЕСКО підтримує

ідею міжнародного суспільного телерадіомовлення як форми публічної

дипломатії, як інструменту забезпечення культурної самобутності та

ідентичності і форми адекватної взаємодії між спільнотами, для заохо-

чення участі громадськості у прийнятті рішень.

Розглядаючи проблеми впливу нових технологій на засоби масової
комунікації на соціальному та інституційному рівнях, можливості
МЄДІабІЗНесу, нові форми професіональної діяльності ЗМК в цифровому
середовищі, експерти ЮНЕСКО наголошують на необхідності розробки
адекватної політики щодо нових технологій. Внаслідок цілого ру
політичних рішень в галузі інформації і комунікації , які було прийнято
в середині 90-х років, перед міжнародним співтовариством постала

мадянам

Сфера Переваги Взаємодія державних органів з іЧ’Т

Оподаткування, інформування, охорона здоров’я, освіта

Розширення можливостей вибору каналів, комфортність, зниження

вартості трансакцій, підвищення персональної спрямованості сервісу,
збільшення обізнаності населення про послуги й політику урядових
органів, підвищення рівня демократії та відкритості суспільства

Взаємодія Щ^«ТГЯГГП^І?Лм органів з бізнесом

Підтримка програм розвитку, регулювання, оподаткування

Прискорення взаємодії, зниження вартості трансакцій, лібералізація
регулювання

Цздсмощя Держений* &ргіініи Л поп^чальИмками

Електронне постачання

Зменшення вартості трансакцій, вдосконалення управління

Взаємодія їїП’У.’.^Т^ТПТ^ органів між собою

Комунікації між різними гілками влади, між органами загального і
функціонального управління,

між центральними та територіальними органами, між окремими політиками

Підвищення достовірності даних та ефективності їх застосування,
використання баз даних, удосконалення державного устрою

проблема глобального управління Інформаційним розвитком цивілізації. В
міжнародних документах підкреслюється важлива роль міжнародних
організацій та національних політичних інститутів у протидії таким
негативним наслідкам використання нових технологій, як поширення
нелегальних і шкідливих матеріалів, хакерство, правопорушення в сфері
торгівлі, несанкціоноване вторгнення у приватне життя. Більшість
важливих проблем, пов’язаних з розвитком нових технологій
(інтелектуальна власність у кіберпросторі, авторське право та суміжні
права, право власності на інформаційні дані і вільне копіювання
програмі) , ще не розв’язуються на міжнародному рівні, що свідчить про
глобальні зіткнення інтересів в інформаційній сфері.

Динамізм міжнародної комунікаційної інтеграції, впровадження новацій та
використання нових технологій, зокрема Internet, телеко-мунікацій,
мультимедіа, орієнтація на співробітництво корпорацій та приватного
сектору географічно віддалених регіонів, виявляють проблеми аналогічного
динамізму в гуманітарних галузях, зумовлюють необхідність
інтелектуальної інтеграції, міжнародного інвестування відповідних сфер
співробітництва.

Важливою проблемою глобальної інформаційної політики є посилення
тенденції по нерівномірності розвитку інформаційно насичених країн та
країн, що тільки започатковують впровадження нових технологій у
виробництво, системи управління, бізнес. Аналіз ситуації в світі
показав, що дисбаланс між країнами Півночі та Півдня збільшується,
незважаючи на зусилля міжнародних організацій, реалізацію
експериментальних проектів, здійсненняадекватноїнаціональноїполітики.

Так, найнижчий рівень в інформаційній “ієрархії” займають країни
африканського регіону, де більшість стартових показників – рівень
освіченості, середня тривалість життя, технологічний рівень, розвиток
інфраструктури, рівень використання інформаційних послуг, недостатня
законодавча база, контрастність розвитку міських та сільських зон не
відповідають загальним тенденціям інформаційного прогресу.

Інша ситуація в арабських країнах, де показники інформатизації
суспільства помітно відрізняються і за рівнем технологічної освіченості
населення, і за темпами інвестування телекомунікаційної інфраструктури,
рівнем використання автоматизованих систем управління, розширенням
спектру видавничої діяльності та користувачів Internet. Однак вирішальну
роль у проведенні інформаційної політики та прийнятті стратегічних
рішень відіграють національні уряди та політичні лідери арабського
світу.

Проблема політики державного регулювання інфор-

маційного розвитку і приватної ініціативи визначає місце в світовій
ієрархії країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, де, з одного боку,
присутні високорозвинені країни, що пройшли перший етап становлення
інформаційного суспільства (Японія, Південна Корея, Малайзія) , а, з
іншого боку, країни, які покладають великі надії на електронну торгівлю
(зважаючи на географічні особливості регіону) , мультимедійні технології
та лібералізацію телекомунікацІй (Китай, Індія, Австралія, В’єтнам).

Специфіка ситуації в країнах Центральної та Східної Європи визначається
радикальними змінами у політичних та економічних системах
посттоталітарних держав, наявністю множинних варіантів політики
європейської та євроатлантичної інтеграції, встановленням
багатоас-пектного співробітництва з країнами Європейського Союзу і
впливом

зовнішньополітичних стратегій ?С, спрямованих на побудову
інформаційного суспільства. Показники розвитку інформаційного сектору
відповідають тій частині НВП, який припадає на сферу послуг, монополія
держави на основні види інформаційної діяльності поступово витісняється
процесами реформування інформаційного сектору, однак регіон ще далеко не
інтегрувався в європейське Інформаційне суспільство.

У країнах Латинської Америки та Карибського басейну, де рівень розвитку
ринку інформаційних технологій вищий за показниками, ніж
се-редньосвітовий, спостерігається зростання в галузях Internet,
телеко-мунікацій та мобільного зв’язку, бездротових технологій та ЗМК.
Процеси приватизації сприяють міжнародним інвестиціям, але соціальна
сфера та культурна політика значно відстають за темпами трансформації,
що за прогнозами дослідників глобалізації може призвести до глибокої
соціальної кризи.

Країни Західної Європи та Північної Америки мають найвище рангу-вання у
світовій Ієрархії, їх частка на ринку інформаційних технологій, де
відбувається гостра конкуренція, становить 65%. Регіональні та
національні політичні ініціативи щодо інформаційного суспільства та
подальшого розвитку нових технологій підтримуються міжнародною
субрегіональною кооперацією та міжнародним інвестуванням виробництва і
експорту в цій галузі [273-274].

Всесвітні доповіді ЮНЕСКО з інформації і комунікації 1990-2000 років

свідчать про актуальність проблем міжнародної інфор-

маційної політики наприкінці XX століття. Революційні зміни у галузі но-

вих технологій, їх інтенсивна конвергенція викликали глобальні зміни

інформаційної сфери, відбувається концентрація бізнесу і

промисловості, що ілюструє динаміку глобального поступу. ЮНЕСКО,
впроваджуючи стратегію міжнародної інформаційної політики, сприяє
взаєморозумінню між народами через освіту, науку, культуру, ко-оскільки
нові технології впливають на всі сфери міжнародних відносин і можуть
викликати як ефективні наслідки, так і дисбаланс міжнародного розвитку.

Розділ 5.

тенденція елобаленої інтеерації в програмах юнеско

Міжнародна універсальна організація ЮНЕСКО, усвІДОМЛЮЧИ

відповідальність за стратегію ЦИВІЛІзацІЙНОГО розвитку, закликає країни
міжнародної спільноти до узгоджених дій для досягнення мети і проведення
необхідних докорінних змін за умови політичної волі держав і саме
політичними засобами.

ЮНЕСКО визначає свої завдання на XXI століття в інтелектуальному,
етичному, інформаційному міжнародному співробітництві, підкреслюючи, що
вирішення глобальних проблем залежить від волевиявлення держав, зміни
національних пріоритетів, фінансування освіти, науки, культури ї
комунікації як чинників, що найбільше впливають на розвиток
співтовариства. Ефективність ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО полягає у політичних
ініціативах організації, в управлінні співтовариством з метою глобальної
інтеграції, у сприянні обміну знаннями, вільному поширенні ідей,
принципів культури миру і сталого розвитку. Така основна ідея серед
ньострокових стратегій ЮНЕСКО (1999-2003рр., 2003-2007 рр.), які на
зламі століть набули нового значення і актуальності. ЮНЕСКО активізує
свою діяльність на міжнародній арені як світовий форум політичного
аналізу і прогнозування у пріоритетних сферах майбутнього десятиліття.
Програма розвитку інформаційного суспільства включає
діяльністьорганізаиії за такими напрямками , як правові , етичні і
освітні проблеми міжнародного розвитку, вплив інформаційних процесів на
культурну і мовну багатоманітність, психологічні установки і
міжосо-бистісні стосунки.

Процеси глобалізації комунікації розглядаються з точки зору їх впливу на
національні політики розвитку, стратегії боротьби з бідністю, впливу на
форми і засоби суспільної СВІДОМОСТІ, а також у зв’язку з новими
проблемами в галузі прав людини і демократичного управління. Необхідно
відзначити важливість етичних аспектів науки і техніки, зокрема,
культурного плюралізму, духовних (релігійних) традицій, прогнозування
нових “конфліктів цивілізацій”, утвердження нових правових принципів,
визначених у Декларації толерантності (1995 р.), Загальній Декларації
про геном людини і права людини (1997 р.). Декларації про
відповідальність перед майбутніми поколіннями, Декларації і Програмі дій
щодо культури миру 1999 р . ЮНЕСКО запропонувала міжнародному
співтовариству концепцію цілісного бачення світу і соціальний проект для
реформування політичної системи міжнародних відносин. Стратегія
ДІЯЛЬНОСТІ організації’ в XXI столітті дозволила ЮНЕСКО забезпечити своє

основне призначення: бути каталізатором міжнародних процесів,
зобов’язуючи країни-учасниці до практичної реалізації заходів. В епоху
глобалізації ЮНЕСКО виступає багатополюсною інституцією для глобального
співробітництва.

Завдання, що стоять перед ЮНЕСКО, виходять далеко за межі компетенції
діяльності організації. Але, як зазначено у Програмі ЮНЕСКО (2000-2001
рр.), “В цей історичний момент всі люди мають усвідомити себе
громадянами світу, підтвердити словом і ділом відданість ідеалам ЮНЕСКО.
І тоді країни-члени організації візьмуть на себе відповідальність за
втілення ЦІЄЇ волі, щоб людство зробило рішучий крок уперед” [275].

Прийняття нової Четвертої великої програми ЮНЕСКО “На шляху до
комунікаційного та інформаційного суспільства для ВСІХ” (2000-2001 pp.)
– одназ багатьохгранейвідповідальностіміжнародногоспівтовариства за
прогрес цивілізації. У сучасній політичній системі міжнародних відносин
ЮНЕСКО відіграє важливу роль у сфері комунікації, що визнається не
тільки урядами країн світової спільноти, але й найбільшими неурядовими
міжнародними організаціями, які сприяють процесам Інформаційної
співпраці різних держав і регіонів . Четверта велика Програма ЮНЕСКО
“Комунікація, інформація, інформатика” визначає головні напрямки
діяльності організації на шляху до глобального комунікаційного та
інформаційного суспільства. За Статутом організації (ст. 1) ЮНЕСКО
ставить перед собою завдання “забезпечити вільне поширення ідей
словесним або зображальним шляхом за допомогою як традиційних, так і
нових засобів комунікації”, стверджуючи незмінні принципи свободи слова,
обміну ідеями, вільного вираження поглядів.

Стратегічна програма “Комунікація, інформація, інформатика” на

2000-2001 роки складається з двох програм, визначених мандатом ООН

для діяльності організації: 1) сприяння вільному поширенню ідей і за-

гальному доступу до інформації; 2) збагачення комунікаційного та

інформаційного потенціалу в з метою забезпечення

всім націям і спільнотам можливості брати участь у світових
комунікаційних процесах. Найбільший пріоритет в рамках Четвертої великої
програми ЮНЕСКО надасться, відповідно до компетенції організації,
свободі вільного вираження поглядів як одного з основних прав людини, а
також свободі друку, незалежності і плюралізму засобів комунікації,
залученню всіх дієздатних сил співтовариства для захисту цих
основоположних принципів. Передбачається провести міжнародну акцію
підтримки незалежних засобів масової комунікації як одного з ключових
факторів примирення і толерантності в зонах конфліктів і зонах
постконфліктного будівництва [276].

Програмі 2000-2001 також підкреслюється ключова роль
комунікації та інформації у вирішенні соціальних проблем міжнародного
співтовариства: подолання бідності, соціального відчуження, розвиток
прав і можливостей специфічних груп населення, особливо на місцевому та
общинному рівнях. ЮНЕСКО зосереджує діяльність у цьому напрямку на
розвитку відповідних механізмів комунікації та інформації з метою
підтримки процесу прийняття рішень і заохочення діалогу між громадянами
і державними органами влади, сприяння демократичному управлінню.
Принципи вільного доступу до інформації і концепція спільної
інформаційної спадщини відкривають нові можливості глобального
використання фундаментальних і “ноу-хау” знань для забезпечення
освітніх, культурних та інформаційних потреб людини і суспільства
[277, 278].

Динаміка змін у міжнародних процесах, прискорена інформаційними і
комунікаційними технологіями, обумовила адаптацію програм ЮНЕСКО і нових
підходів у їх реалізації на практиці. Завданням організації на майбутній
період визначено стимулювання глобального аналізу цілей інформаційного
суспільства; підвищення ефективності комунікаційних та інформаційних
технологій з метою розвитку і міжнародного співробітництва у всіх
галузях компетенції. ЮНЕСКО планує продовжити й надалі місію
інтелектуального форуму і центру обміну інформацією із
соціально-культурних та етичних аспектів інформаційного суспільства,
досягти консенсусу щодо принципів регулювання кіберпростору, сприяти
подоланню нерівності між інформаційно багатими та інформаційно бідними
країнами, розвивати комплексні стратегії І підтримувати національні
проекти в галузі інформації і комунікації, створити нову міжнародну
програму розвитку комунікацій для прогресу і ефективності діяльності
організації.

Стратегія ЮНЕСКО на XXI століття передбачає підтримку політичного
співробітництва за двома напрямками: 1) Вільне вираження поглядів,
(компонентами якого є свобода поглядів, демократія і мир; інформація,
засоби комунікації і суспільство; етичні, правові і соціально-культурні
проблеми інформаційного суспільства); 2) Подолання нерівності в сфері
комунікації та інформації.

Концепція “Вільне вираження поглядів” ставить за мету сприяти вільному
обміну ідеями як одному з основних прав людини, розвивати незалежні і
плюралістичні засоби масової комунікації як фактор демократизації
суспільства, створити інформаційне законодавство, підтримувати засоби
інформації в зонах конфліктів для активізації їх ролі у попередженні і
врегулюванні кризових процесів і поширенні ідей культури миру. Для цього
використовуються загалом ефективні механізми: ЮНЕСКО активно залучає
парламенти і уряди ДЄржав-ЧЛЄНІВ, інформаційні транснаціональні
корпорації і міжнародну громадськість до обговорення і прийняття
політичних рішень щодо проблеми вільного вираження

поглядів, транскордонного обігу інформації, забезпечення прав люди-

ни. Наприклад, у базових документах Нової комунікаційної стратегії

ЮНЕСКО, які були прийняті протягом 1989-1997 років, зазначено, що

Організація, “віддана ідеям вільного потоку Інформації”, Декларації

про розвиток незалежних і плюралістичних засобів масової комунікації

(Віндхукська декларація (1991 F3.), Алма-Атинська декларація (1992 р.),

Сантьягська декларація (1994 F3.), Санська декларація (1996 р.),

Софійська декларація (1997 F3.), конкретизувала принципи міжнародно-

го обміну забезпечення конституційних гарантій свободи

слова і асоціацій, визначила пріоритети співробітництва засобів масової

комунікації етнічних спільнот [219].

Віндхукська декларація закликала країни Африки до створення
конституційних положень про свободу слова, друку і свободу асоціацій,
визначила цензуру як грубе порушення прав людини у межах компетенції
Декларації з прав людини. На підставі документу було прийнято рішення
створити у всіх країнах Африки дійсно незалежні представницькі
організації, об’єднання асоціації журналістів, редакторі вта
видавців.

В поставлено завдання створити законо-

давство у сфері інформації в азійсько-тихоокеанському регіоні,
ліквідувати монополію і дискримінацію в галузі телерадіомовлення,
визначити засоби захисту професійної діяльності, розвинути обмін
інформацією між країнами регіону.

Сантьягська декларація підкреслила, що свобода слова є наріжним каменем
демократії, необхідною умовою мирного процесу в країнах Латинської
Америки і Карибського басейну. В документі виявлена воля учасників до
співробітництва державних органів влади І вільних мас-медіа,
забезпечення конституційних гарантій свободи слова, асоціацій і доступу
до інформації. Декларація закликала Генеральну Асамблею ООН встановити
міжнародну премію за внесок у свободу ЗМК.

Санська декларація в основних положеннях розглянула стан вільного
вираження поглядів в арабських державах і встановила принципи
професійної діяльності в регіоні, закликала уряди арабських країн до
співробітництва з ООН та її спеціалізованими установами, визначила
регіональні пріоритети комунікації з метою інтеграції арабських країн у
міжнародний інформаційний простір.

У Софійській декларації висловлено підтримку зусиллям ЮНЕСКО щодо
збалансованого обігу інформації в країнах Центральної і Східної передачі
нових технологій мас-медіа країнам з перехідною економікою, створення
нових інформаційних транспортних магістралей в Європі Регіональні
документи ЮНЕСКО стали програмою діяльності Організації для
демократизації засобів масової комунікації в світі.

Стратегія “Вільне вираження поглядів, демократія і мир” буде
здійснюватись за двома підпрограмами. З одного боку, це подальший захист
і забезпечення свободи вираження поглядів за допомогою міжнародного
моніторингу її порушень (мережа ІФЕКС), з іншого – ЮНЕСКО сприятиме
реалізації прийнятих документів для забезпечення довгострокового впливу
на регіональну і національну інформаційну політику. Очікувані результати
на 2001 рік – ефективність процесів демократизації в регіонах світу,
впровадження нових технологій в міжрегіональне співробітництво, розробка
рекомендацій для парламентів та політичних лідерів, причетних до
прийняття глобальних рішень.

Напрямок діяльності ЮНЕСКО “Засоби інформації за мир і толерантність”
узагальнює підходи організації до проблеми миротворчості і примирення у
зонах воєнних конфліктів (діяльність ЮНЕСКО в Югославії, Руанді, Бурунді
тощо), до формування психології толерантності, культури миру. Основою
заходів з культури миру стали документи ЮНЕСКО 28С/5 “Порядок денний для
миру”, 29С/5 “За культуру миру і діалог цивілізацій проти культури війни
і насилля” , “МанІфест-2000”, “Культура миру для молоді”, Декларація
толерантності та резолюції регіональних міжнародних форумів про обмін
ідеями миробудівництва через сучасні засоби комунікації. Роль ЮНЕСКО
полягає у здійсненні міжкультур-них комунікацій, гармонізації відносин
між державами, соціальними групами і спільнотами, впровадженні ідеалів
культури миру у громадську свідомість.

Динамічна і гнучка стратегія ЮНЕСКО буде адаптуватися відповідно до
специфічних умов країн і регіонів. Очікувані результати –
миро-будівництво, розповсюдження принципів толерантності в зонах
конфліктів шляхом діалогу і співробітництва засобів інформації для
сприяння примиренню, толерантності і зміцнення незалежних мас-меді а
[280].

Напрямок “Засоби інформації, інформатики і суспільство” втілює стратегію
ЮНЕСКО щодо внеску засобів масової комунікації в розширення прав і
можливостей молоді і жінок, використання засобів комунікації та
інформації з метою подолання бідності, досягнення соціальної інтеграції,
демократизації громадських служб. У межах цього напрямку здійснюється
підпрограма створення “спільної інформаційної спадщини” людства та
використання документального надбання цивілізації через програму
“Пам’ять світу”. Мета цієї програми, яка реалізується з 1992 р. , –
зберігання за допомогою новітніх технологій пам’яті людства,
зафіксованої у стародавніх рукописах, перших друкованих виданнях,
сучасних комп’ютерних базах і забезпечення широкого міжнародного доступу
до цих скарбів. V країнах-членах ЮНЕСКО створено національні комітети за
програмою “Пам’ять світу”, які готують номінації національної
документальної спадщини у цифровій формі для презентації у світовій
Інформаційній мережі. Так, комітет “Пам’ятьПольщі” визначив як
національні компоненти документальної спадщини людства рукописи Н.
Коперника, Ф. Шопена, польських лауреатів Нобелівської премії, архіви
Рінгельблюма щодо варшавського гетто, історичні архіви Кракова, фонди
СЛОВ’ЯНСЬКИХ рукописів Національної бібліотеки, документи про руйнування
і відновлення Варшави [281].

Поряд з реалізацією програми “Пам’ять світу”, ЮНЕСКО ставить за мету
сприяти доступу у режимі “ОН-лаЙн” до інформації, яка є суспільним
надбанням і становить базу універсальних знань. У цьому контексті ЮНЕСКО
по-новому формулює принципи вільного доступу до інформаційної спадщини
людства, заохочує створення національних проектів програми з метою
поступового збагачення фонду інформаційної спадщини із застосуванням
нових технологій. Очікувані результати – активізація діяльності
держав-членів з проблем інформації, що віднесена до спільної спадщини;
прийняття рекомендацій для парламентів, політичних і культурних діячів
про цінність такого надбання, розробка Хартії охорони глобальної
аудіовізуальної спадщини, встановлення технічних стандартів, правових
рамок, стратегії маркетингу і зберігання інформації такого типу.

Напрямок “Роль інформації і засобів комунікації у демократизації
суспільства і подоланні бідності” продовжує реалізацію проектів ЮНЕСКО з
розширення прав і можливостей окремих груп суспільства, зокрема, молоді,
жінок, національних меншин і спільнот, для вираження своїх поглядів,
досягнення соціальної інтеграції, поліпшення відносин всередині общин та
участі громадськості в процесах прийняття рішень. Очікувані результати:
проведення Міжнародного форуму – 2002 “Молодьі засоби комунікації”,
стимулювання міжнародного молодіжного обміну інформацією, зміцнення
мережі ІнфоЮТ, сприяння ефективній участі громадськості в демократичних
інститутах за допомогою мобільних інформаційних та комунікаційних
засобів.

Напрямок “Етичні, правові і соціально-культурні проблеми інформаційного
суспільства” передбачає розгляд на міжнародному рівні етичних, правових
і соціальних аспектів інформаційного суспільства, принципів діяльності у
кіберпросторі, норм інфоетики. ЮНЕСКО проводить міжнародну дискусію з
проблем інформаційного суспільства з метою всеосяжного аналізу впливу
інформаційних і комунікаційних технологій на прогресивний розвиток
людства, виявлення негативних проявів впливу мультимедійних систем на
права людини, моральне здоров’я націй, культурну самобутність та
ідентичність, мовне розмаїття. Особливий наголос ЮНЕСКО робить на
проблемі цифрової етики в зв’язку з колосальними і важливими для людства
наслідками впровадження новітніх технологій, які іноді важко
передбачити. Процеси глобалізації і конвергенції на початку становлення
інформаційного суспільства викликають комплекс проблем етичного,
правового і соціального характеру, тому міжнародному співтовариству
необхідно знайти відповідь на проблеми вільного вираження поглядів,
переконань, доступу до інформації, права на охорону приватного життя, на
інтелектуальну власність, гуманітарну безпеку.

З цією метою ЮНЕСКО проводить щорічно Міжнародні конгреси “ІНФОетика”
(за участю політиків , науковців , фахівців у галузях телеко-мунікаЦІЙ,
засобів масової комунікації , аудіовізуального виробництва , освіти,
культури і міжнародного права, інформації і соціальних наук всіх
регіонів світу) для обговорення комплексних проблем глобального
інформаційного суспільства таких, наприклад, як “спільна спадщина” і
багатомовність в кіберпросторі; охорона таємниці, конфіденційності і
безпеки інформаціїу кіберпросторі , суспільство і глобалізація;
невтручання у приватне життя; обмеження і заборона інформації з
елементами насилля, агресії і порнографії.

Очікувані результати за напрямком “Етичні, правові і соціально-культурні
проблеми інформаційного суспільства”: а) реалізація етичних, правових і
соціально-культурних проблем інформаційного суспільства; б) оновлення
інформації про кодекси професійної діяльності, законодавство, норми, і
національну політику в галузі інформаційних і комунікаційних технологій;
і забезпечення доступу до неї широкої громадськості , урядових органів
та спеціальних відомств у мережі Інтернет через центр обміну інформацією
ЮНЕСКО; в) моніторинг інформації про культурний плюралізм, мовну
багатоманітність в інформаційному суспільстві [282].

Міжнародні форуми з проблем інформації і комунікації засвідчили помітні
зміни у розвитку національних спільнот як розвинутих країн світу, так і
країн нової демократії . В рамках системи ООН/ЮНЕСКО була першою
установою, яка винесла на міжнародний рівень аналіз глобальних проблем
міжнародного співробітництва у сфері комунікації, провела дискусію щодо
позитивних і негативних наслідків нових інформаційних та комунікаційних
технологій. Організація відповідно до резолюції 28С/1 5 виступала з
ініціативами створення “обсерваторії” для вивчення інформаційних та
комунікаційних процесів, підготувала аналітичні дослідження з проблем
глобалізації комунікації та її впливу на міжнародну спільноту; провела
ряд регіональних симпозіумів з проблем інформаційного суспільства,
інфоетики, інфоправа. Діяльність ЮНЕСКО в рамках проекту “Етичні,
соціально-культурні і правові проблеми інформаційного суспільства” дала
можливість зробити перші висновки про глобальні перетворення в галузі
комунікації, визначити найбільш важливі завдання і перспективи
міжнародного співробітництва. На 29 сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО
було прийнято рішення про організацію і проведення у 2003 р. Всесвітньої
міжнародної конференції на вищому рівні з проблеми інформаційного
суспільства, як такої, що має вирішальне значення для майбутнього
цивілізації . На дискусію для обговорення і прийняття рішень виносяться
теми: визначення пріоритетів в інформаційній сфері на регіональному
рівні; узгодження стратегій для реалізації етичних, правових і
соціально-культурних проблем інформаційного суспільства; вільне
вираження поглядів, вільний доступ до інформаційної спільної спадщини
людства, культурна і багатомовна різноманітність.

Другий основний напрямок діяльності – подолання дисбалансу в галузі
комунікації та інформації. Генеральна конференція ЮНЕСКО визначила такий
план дій: 1) ДОПОМОГВ країнам-членам, особливо країнам, що розвиваються,
у створенні і збагаченні потенціалу комунікації в рамках Міжнародної
програми розвитку комунікацій; 2) підтримка організацій суспільного
мовлення для забезпечення культурних, освітніх потреб цивілізації і
сприяння розвитку ендогенного виробництва аудіовізуальних матеріалів як
компонента культурної багатоманітності. Очікувані результати: зміцнення
інформаційного потенціалу в 20 країнах за рахунок реалізації
новаторських проектів у галузі комунікації , розширення програми на
наступне десятиліття, створення глобальної мережі інформаційної освіти
(Орбіком, Журнет) , впровадження принципів інфоетики у програми
професійної підготовки, спільне використання ресурсів на
субрегіональному рівні, встановлення міжнародних партнерських ЗВ’ЯЗКІВ
для створення міжнародної бази даних для країн, що розвиваються,
підтримка суспільного телерадіомовлення і вдосконалення виробництва.

Підпрограма другого напрямку “Розвиток ІНСрОСТруктури” спрямована на
розробку комплексних стратегій в галузі інформації та Інформатики,
забезпечення доступу до засобів комунікації, використання новаторських
методологій інформаційного співтовариства для ефективності освіти і
поширення знань. До комплексних стратегій і методології в галузі
комунікації ЮНЕСКО відносить розробку і реалізацію перспективної
національної інформаційної політики, спрямованої на вирішення проблем
інформаційного суспільства. Як зазначається в документі 30С/5, важливо
досягти рівноваги між спільним благом і економічними імперативами, а
також сприяти використанню комунікаційних технологій в інтересах
розвитку людства. На основі стратегії інформаційної політики ЮНЕСКО
планує ефективно розвивати міжнародне співробітництво для розробки
вдосконаленого програмного забезпечення, координації діяльності
державних органів управління, громадянського суспільства і приватного
сектору з метою адаптації до прискорених змін в цивілізаційному розвитку
на основі нових інформаційних технологій [233].

ЮНЕСКО як організація універсального характеру ЗДІЙСНЮЄ свою

діяльність в рамках глобальних пріоритетів, враховуючи субрегіональні

та регіональні програми і (у прогресивному розвитку

цивілізації беруть участь країни всіх континентів світу незалежно від
рівня економічного, соціального і політичного розвитку) підтримує
національні проекти впровадження нових технологій у всі сфери
суспільства, сприяє фінансуванню програм і прикладних проектів. Так,
наприклад, для Африканського регіону передбачено сприяти забезпеченню
вільного вираження поглядів, розвитку незалежних і плюралістичних
засобів комунікації, створенню інформаційного законодавства.
Першочергово буде підтримано комунікаційні стратегії миротворчої
діяльності , припинення конфліктів, розвитку інформаційних можливостей
спільнот у боротьбі з бідністю, залучення молоді до використання нових
технологій в освіті, підготовці кадрів, підвищенні кваліфікації
населення Африки.

ЮНЕСКО здійснює комплексну стратегію становлення інформаційного
суспільства в Африці з метою підвищення рівня державного управління,
використання нових комунікаційних технологій в державній адміністрації,
надає можливості доступу до глобальної інформації, активізує і заохочує
збільшення африканських інформаційних продуктів у міжнародних
інформаційних потоках (особливо аудіовізуальної продукції), розвиток
телематики та інформаційної освіти. Особлива увага надається програмі
“Пам’ять Африки”.

V регіоні країн Латинської Америки І Карибського басейну серед

інших пріоритетів глобального характеру слід стратегії само-

регулювання засобів комунікації, реалізацію програми “Інформація на
службі суспільства”, виробництво і поширення ендогенної продукції
інформаційних технологій. Особливо підкреслюється концепція формування
толерантності , інтеграції,розвиткунової свідомості суспільства. З метою
ефективної інтеграції регіону Латинської Америки І Карибського басейну в
“інформаційне суспільство” досліджується проблема СПІЛЬНОго використання
технологічних та інформаційних ресурсів, створення транскордонних мереж,
інформаційних центрів та архівів, КОМП’ЮТеризація освіти.

Азійсько-Тихоокеанський регіон поєднує країни “інформаційного добробуту”
, країни з динамічною інформаційною економікою і країни з відсталою
економікою. Досвід розвинутих країн передбачається застосувати для
розвитку процесів демократизації і реформ, соціальних ПЄреТВОрень і
подолання бідності, створення вільних і незалежних маС-МЄДІа,

центрів свободи ЗМК, забезпечення доступу до інформації в мережі
ІНТер-нет. Пріоритетні напрямки – обмін телепрограмами, забезпечення
культурної самобутності і мовної різноманітності в регіоні, створення
віртуальних навчальних центрів, вдосконалення національної
“Інфоструктури” з метою регіонального розвитку.

Арабські держави визначили пріоритетні напрямки відповідно до Сансь-КОЇ
декларації (1996р.), в якій зазначено, що в регіоні планується створити
інформаційний потенціал, розвинути мережу міських і сільських
комунікаційних систем, застосувати передові комунікаційні технології в
громадських службах і органах державного управління. Пропонується також
підтримати програму освіти для неписьменного населення “Читання для
всіх”.

У країнах Європи і Північної Америки в рамках сприяння вільному вияв-

ленню поглядів, свободи слова і ЗМК головна увага приділяється демокра-

тизації суспільства, розвитку законодавства у сфері інформації,
моральним

аспектам інформаційних ресурсів у мережі Інтернет, забезпеченню доступу

до інформаційної проведенню наукових досліджень з

етичних, правових і соціально-культурних проблем інформаційного
суспільства.

V Центральній і Східній Європі на основі рекомендацій Софійського
семінару 1997 р. пріоритет надається створенню незалежних пресових
агенцій, розвитку виробництва і маркетингу аудіовізуальної продукції та
її обігу в Європі, вдосконаленню освітньої діяльності та підготовці
фахівців ДЛЯ інформаційної індустрії [284-292].

Таким чином, ЮНЕСКО у структурі міжнародної інформаційної політики XXI
століття стає важливим форумом міжнародних відносин, глобальною рушійною
силою цивілізаційного розвитку на шляху взаєморозуміння і пошуку
загальногуманІСТИЧНИХ прийнятних рішень. Місія Організації зумовлюється
її можливостями сприяти багатосторонньому діалогу між цивілізаціями,
здатністю відобразити і врахувати розмаїття соціально-культурних,
моральних та світоглядних традицій міжнародної спільноти, висту-виходячи
зі свого мандату, як універсальний міжнародний інтелектуальний центр для
формування ідеології глобального інформаційного суспільства.

Структурно-функціональний аналіз діяльності ЮНЕСКО у сфері інформаційної
політики дає підстави зробити висновки про її значимість у сучасних
процесах глобальних трансформацій, зокрема, діяльності у системі
універсальних міжурядових організацій з проблем комунікації. Нові
тенденції міжнародної інформаційної політики ЮНЕСКО підтверджують ЇЇ
домінантну роль у становленні глобального суспільства знань.

Розділ 6.

ИНСТИТУЦІЙНІ засади міжнародної

інформаційної політики юнеско: глобальна інфоетика

Взаємозалежність сучасного універсалізованого та інтегрованого світу
приводить до необхідності забезпечення його інформаційної ЄДНОСТІ і
транскордонного переміщення зростаючих потоків інформації. Тому в
Інформаційну епоху закономірно постає питання політики правового
регулювання міжнародного обміну інформацією, яка могутнім інститутом
формування громадської думки і впливає через нього на зовнішню і
внутрішню політику держав. Міжнародні відносини в галузі інформації
підпадають під регулятивну дію загальновизнаних принципів міжнародного
права, які конкретизовані в багатьох міжнародних документах, що мають
різну юридичну силу. Крім того, є чинними міжнародно-правові документи,
що регулюють різні аспекти міжнародного обміну інформацією та
функціонування інформаційних мереж і систем комунікацій – Женевська
конвенція про використання радіомовлення в інтересах миру (1936 р.);
Угода про міжнародний обмін візуальними і звуковими матеріалами
освітнього, наукового і культурного характеру (1949 р.); Угода про
ввезення матеріалів просвітницького, наукового і культурного характеру
(1950 р.); Конвенція про міжнародний обмін виданнями (1958 р.);
Конвенція про обмін офіційними виданнями і урядовими документами між
державами (1958 р.); Регламент радіозв’язку Міжнародного союзу
електрозв’язку (1979 р.); Міжнародна конвенція електрозв’язку (редакція
1994 р.), а також міжнародні конвенції у сфері права інтелектуальної
власності .

Питання використання і передачі інформації регламентовані також

в міжнародних документах, що мають силу, таких, як

Резолюція ООН 37/92 37 СЄСЇЇ ГА ООН про принципи супутникового зв’язку
(1982 р.); Гельсінський Заключний акт (1975 р.); Резолюція22 сесїї
Генеральної конференції ЮНЕСКО про інформацію на службі людству (1953
р.) та інші. Права людини на інформацію проголошуються і регулюються
також Загальною декларацією прав людини (1948 р.); Міжнародним пактом
про громадянські і політичні права (1966р.), Європейською (1950 р.
набула чинності 1953 р.) і Американською (1969 р.) конвенціями про права
людини, національними законодавствами.

Переконливі свідоцтва стану І тенденцій розвитку інформаційного права
дають документи, які розробляються на міжнародному рівні для
встановлення уніфікованого підходу до регулювання міжнародних
інформаційних відносин. У компромісах, відображених в цих докумен-

ТЭХ, виявляються домінуючі глобальні тенденції до уніфікації норм і
принципів інформаційного права, вдосконалення внутрішніх державних
правових актів, положення яких поки ще відрізняються від міжнародних
стандартів.

Оскільки інформація виступає товаром, до неї відносяться не тільки такі
міжнародно-правові акти, як Конвенція ООН про договори міжнародної
купІВЛІ-продажу (1980 р.), а й документи, що набули останнім часом
міжнародного авторитету. Ці документи суть неформальні кодифікації, які
здійснюються з метою виявлення найбільш адекватних і досконалих
міжнародних правил, внаслідок чого вони широко застосовуються у практиці
міжнародних відносин. До них належать, передусім. Принципи міжнародних
комерційних контрактів Міжнародного інституту уніфікації приватного
права розроблений КомІСІЄЮ з європейського договірного права Звід
положень “Європейське договірне право” і Кодекс інформаційного права
Європи “Inforights” [293-298] .

На міжнародні інформаційні обміни розповсюджують свою дію всі

загальні імперативні принципи міжнародного права, які доповнюються

рядом спеціальних принципів: правом держав на здійснення або

санкціонування здійснення транскордонного телерадіомовлення; зо-

держав припиняти і попереджати поширення ідей, заборо-

нених міжнародним співтовариством; держав забезпечу-

вати вільний доступ громадськості до джерел інформації (за винятком

обмеженого доступу за національним законодавством) ; право держав

припиняти поширення ідей, які складають загрозу державній безпеці,

громадському порядку, моральному націй; право держав роз-

вивати свої інформаційні інфраструктури для досягнення політичних,

економічних та культурних цілей; припиняти і попереджа-

ти використання засобів інформації для ворожої пропаганди і втручан-

ня у внутрішні справи держав .

Спеціалісти різних країн прогнозують радикальні зміни в галузі
міжнародно-правового регулювання інформаційних обмінів та комунікації
внаслідок формування ЄДИНОЇ світової комунікаційної системи, тобто
глобального “інформаційного поля”, що потребує адекватних
міжнародно-правових рішень [299-304].

Міжнародна інформаційна діяльність – одна з форм здійснення

міжнародних відносин, і тому вона підпадає під дію охоронних норм

міжнародного права, норм про держав за дії (або

бездіяльність) , що порушують свої міжнародні зобов’язання.

Система міжнародних інформаційних відносин досить специфічна, порушення
міжнародних зобов’язань тут не має яскраво вираженого характеру, як в
інших галузях міжнародного права, за винятком порушення технічних
міжнародних стандартів, наприклад, Регламенту радіозв’язку МСЕ (1979
р.), тому відповідальність за міжнародну інформаційну діяльність
виступає як політична вимога виконувати певні міжнародні зобов’язання.
Міжнародні угоди в галузі інформації і ко-мунікаці ї так чи інакше
накладають на держави відповідальність за використання прав і свобод у
сфері інформації. Розширення інформаційних зв’язків між державами,
поглиблення розуміння свободи інформації передбачають відповідальне
ставлення держав до міжнародного обігу інформації в умовах глобалізації.

Розвиток техніки в галузі інформації і комунікацій швидко ево-

люціонує , і міжнародне право не завжди може врахувати всі правомірні

та протиправні аспекти використання кожного нового засобу збирання,

передачі, обробки і поширення інформації. Згідно ЗІ статтями 3 і 4

Міжнародної конвенції про використання радіомовлення в інтересах

миру (1936 р.), держава відповідає за достовірність відомостей, що пере-

даються з її території, і виправити недостовірну інфор-

мацію; стаття 10 Конвенції підкреслює, що держава також відповідає пе-

ред світовою спільнотою за Інформаційну діяльність неурядових і при-

ватних організацій країни.

Держава відповідає в рамках своєї юрисдикції за забезпечення прав людини
на інформацію і свободу слова в обсязі, визначеному в міжнародних
документах, насамперед, у Міжнародних пактах про права людини 1966 р.,
де Йдеться про охорону приватного життя людини від втручання, про права
і обов’язки людини у сфері інформації, про виправдані обмеження свободи
інформації, якщо вони встановлені в законодавчому порядку. В
регіональних документах є аналогічні положення про права людини в галузі
Інформації’. Так, стаття 10 Європейської конвенції про права людини 1950
р. проголошує “право людини на вільне висловлення думок, на одержання і
поширення інформації та ідей без втручання державної влади і незалежно
від державних кордонів” .

Відповідно до статті 19 Загальної декларації про права людини, в якій

зазначається, що “…кожна людина має право на свободу переконань І

на вільне вираження їх, це право включає свободу безперешкодно

тримуватися своїх переконань і свободу шукати, отримувати І розповсю-

джувати та ідеї будь-якими засобами незалежно від дер-

жавних кордонів” , в рамках ЮНЕСКО були прийняті п’ять регіональних

документів : Віндхукська декларація про сприяння розвитку незалежних

і плюралістичних африканських мас-медіа (1991 р.), Алма-Атинська дек-

ларація про сприяння розвитку незалежних плюралістичних засобів

Інформації в Азії (1992 р.), Сант’язька декларація про розвиток засобів

масової інформації в Латинській Америці і Карибському басейні (1994р.),

Софійська декларація про підтримку незалежних і плюралістичних за-

собів інформації у Центральній та Східній Європі (1997 р.) [305].

Науково-технічний прогрес в галузі засобів інформації і комунікації

ставить нові проблеми, пов’язані із забезпеченням і поглибленням прав

людини. Це торкається таких як збирання І накопичення інфор-

мації про особу та її діяльність, участь людини у використанні досягнень
науково-технічного прогресу в сфері інформації, форми і методи
використання індивідуальних засобів збирання і передачі інформації тощо.
Ці проблеми визначаються не тільки впливом масової інформації на обсяг
прав людини, а й співвідношенням прав людини і розвитком цифрової
Інформації (банки даних, персональні засоби інформації та ін.). З
розвитком інформаційно-комунікаційних технологій розвивалася і концепція
права людини в галузі інформації, зокрема, в середині 70-х років у
рамках ООН була розроблена концепція “права людини на комунікацію” .

Міжнародний обмін інформацією тісно з розвитком

світової економіки. Природно, що концепція нового міжнародного
інформаційного порядку виникла як один з аспектів концепції нового
міжнародного економічного порядку. Враховуючи значення інформації для
прогресу цивілізації, країни, що розвиваються, запропонували
кваліфікувати інформацію як “соціальне благо” і “міжнародний ресурс” .
На VI Конференції глав держав та урядів країн Руху неприєднання (Гавана,
1979 р.) було прийнято резолюцію про принципи нового міжнародного
інформаційного порядку, в якій зазначалося, що інформація повинна
сприяти розвитку міжнародної співпраці на рівноправній основі,
взаєморозумінню між народами, миру, безпеці, розвитку демократичних
відносин між народами [306].

Політична оцінка ролі, яку інформація відіграє у світовому розвитку,
обумовила і нову оцінку інформаційних ресурсів як чинника
цивілізаційного розвитку. Такі процеси, як формування міжнародних банків
даних, розгортання широкої мережі обміну науково-технічною інформацією,
створюють умови для широкого міжнародного співробітництва в цій галузі.
Однією з основних проблем міжнародної співпраці у сфері інформації і
комунікації є концентрація засобів для передачі, обробки і накопичення
інформації під контролем приватних корпорацій. Зокрема, транснаціональні
корпорації США контролюють переважну частину світового ринку
комп’ютерної техніки, тобто 56% виробництва комп’ютерів і 80%
програмного забезпечення та банків даних ВСЬОГО світу. В той же час
частка країн, що розвиваються, у світових витратах на інформатизацію
становить лише 5% і з роками змен-ішується.

Концентрація комунікаційних та інформаційних виробництв і послуг в одній
державі є серйозною загрозою для незалежності інших держав і

для здійснення їх суверенних прав. Зазначені явища і тенденції
обумовлюють необхідність врегулювання міжнародного обміну інформацією і
глобального доступу до банків даних, розробку загальних міжнародних
принципів доступу до спільного інформаційного надбання.

Розвиток глобальної Інфоінфраструктури, створення світового
кібер-простору потребують нового погляду на правове регулювання обміну
інформацією. В рамках міжнародних організацій ЮНЕСКО/РЄ/ЄС
здійснювалисядослідженнярозвиткуінформаційноїцивілізації,реалізувалися
проекти за програмою “Комунікація, інформація, інформатика і
телематика”. Мета програмної діяльності міжнародних організацій у галузі
комунікації полягає у сприянні вільному розповсюдженню ідей словесним
або образним шляхом на основі як традиційних, так і нових комунікаційних
технологій, забезпеченні доступу до інформації в глобальних комп’ютерних
мережах, і в розвитку потенціалу у сфері комунікації та виробництва
інформаційних продуктів і послуг, побудові інформаційного суспільства у
XXI столітті.

ЮНЕСКО/РЄ/ЄС ініціювали розгляд проблем кіберпростору і правового
регулювання міжнародних і регіональних інформаційних потоків.
Встановлення міжнародних правових рамок кіберпростору, безперечно, є
довгостроковим процесом, який передбачає здійснення міжнародним
співтовариством колективних зусиль для досягнення угоди в особливо
чутливій сфері, де відмічаються численні розходження в інтересах,
концепціях і практиці. Для цього процесу основоположне значення мають
права користувачів і загальний доступ до інформації. Важливо також
зміцнити основні цінності, такі, як вільне вираження поглядів, повага до
суспільного надбання і захист приватного життя з метою сприяння
демократії на всіх рівнях.

Під егідою ЮНЕСКО/РЄ/ЄС розпочався проект “InforightS” (1997 p.)
-створення кодексу інформаційного права. Брати участь в цьому проекті
було запропоновано багатьом відомим юристам, зацікавленим міжнародним
організаціям (MCE, OECP, BOIB, Європейському Суду з прав людини та
Міжнародному Суду) .

Основні етичні і правові питання кіберпростору, що розглядалися
міжнародним проектом, включають складні і взаємозалежні проблеми,
пов’язані із свободою слова, вільним поширенням інформації і правом на
інформацію. Загальні напрямки роботи для встановлення міжнародних рамок
кіберпростору торкаються питань суверенітету, юрисдикції і міжнародної
співпраці ; справедливості та демократії; вільного вираження поглядів і
гідності; конфіденційності і шифрування інформації; охорони
інтелектуальної власності, баз даних, доступу до інформації та її
доброчесного використання; безпеки, моральних принципів і проблем
насильства, зокрема, захисту неповнолітніх; електронної торгівлі і
транскордонного обміну даними; трудового права в Internet [306].

Встановлення правового регулювання кіберпростору, зазначається у

документах, – довготривалий процес, бо відкриття нових можливостей

зумовлює нові правові вимоги та зобов’язання (наприклад: Декларація

про захист генома людини (1997 р.). Акт про охорону підводної культур-

ної спадщини (1997 p.). Декларація про спільну інформаційну спадщину

людства (1996 р.)), Міжнародний акт про правове регулювання кібер-

простору прийняти у формі конвенції

характеру, або декларації, яка, в рамках прогресивного розвитку
міжнародного права, визнається юридично зобов’язальною, як наприклад, у
випадку Загальної декларації прав людини. В преамбулі документа
необхідно зазначити мету і загальновизнані принципи, такі, як свобода
слова, право на інформацію, право на охорону приватного життя, і нові
принципи та норми, які потребують визначення і міжнародного визнання.
Встановлення міжнародних правових рамок кіберпростору визнається ЮНЕСКО/
РЄ/ЄС як важливе і першочергове завдання міжнародних організацій для
сприяння прогресивному розвитку міжнародного права у межах їх
компетенції [307].

Генеральна конференція ЮНЕСКО (1996р.) прийняла резолюцію про

необхідність встановлення рамок кіберпростору на міжнарод-

ному рівні шляхом розробки освітніх, наукових, культурних принципів і

норм, зокрема, правових аспектів міжнародних інформаційних відно-

син у КІберпросторІ. На зустрічі експертів з правового регулювання

кіберпростору (Монако, 1998 р.) розглядалися проблеми міжнародного

співробітництва і європейської політики щодо принципів регулювання

кіберпростору. В робочому документі та заключних рекомендаціях уза-

гальнено попередній досвід виміру інформаційного

суспільства, визначено стратегії міжнародного співробітництва в цій

сфері.

Головний аспект проблеми стосувався розробки міжнародного правового
документу для кіберпростору і розглядався через призму
вирішеннятакихпитань:

Яку конкретну роль повинна відігравати ЮНЕСКО у створенні міжнародних
угод з регулювання кіберпростору?

Як може ЮНЕСКО захищати права людини і фундаментальні свободи в
кіберпросторі у сфері освіти, науки і культури?

Необхідно зазначити, що проблема формування інформаційного

простору ще чекає свого розв’язання: кІберпростір виступає як нове се-

редовище глобально-мережевої і багатомовної

інформації, сфери, що постійно змінюється за визначеними можливос-

тями. Кіберпростір торкається питань кордонів, які він перетинає, дер-

жавних законів, яким він суперечить.

Як новий головний ресурс цивілізації інформація потребує створення
нових правових термінів і визначень. Це не є новим для історії
законодавства, проте, порівняно з іншими принципами міжнародного права,
праву на інформацію і комунікацію було приділено недостатню увагу з боку
міжнародного співтовариства. Безпрецедентне зростання обсягу інформації
і комунікаційних технологій зумовлює потребу в дослідженнях та
консолідації традиційних правових концепцій і цінностей, в розробці
нових засобів регулювання міжнародних Інформаційних відносин. Фахівці в
галузі міжнародного права визнають, що революція в Internet, становлення
інформаційного суспільства повинні супроводжуватись революцією
законодавства в широкому розумінні цього слова [308].

Міжнародний досвід виявляє неадекватні моменти в існуючому національному
законодавстві та інших національних документах стосовно нових реалій
кіберпростору, що обумовлюють комплексні питання для міжнародного права,
суперечності між країнами із значними змінами їхньої юрисдикції і поза
нею. ЦІ мультиюрисдикЦІЙНІ проблеми можуть стати джерелом міжнародного
конфлікту або протиріч, якщо вони завчасно не будуть узгоджені
відповідним чином. З настанням електронної ери і використанням Internet
зростає потреба в міжнародних законах для кіберпростору, що уможливило б
новим реаліям втілитися у змістовну і координовану форму.

Ідея встановлення правових рамок для кіберпростору викликала
стурбованість деяких країн щодо можливої превентивної або обмежувальної
природи запропонованого акту. Вважається, що цей правовий акт повинен
бути міжнародним, етичним і гнучким.

Встановлення правової бази кіберпростору спрямоване на досягнення
консенсусу в новій сфері, яка характеризується багатьма інтересами,
ідеями ї практикою, що перетинаються між собою. Вимоги громадянського
суспільства, урядів та міжнародних організацій, які виражено під час
дискусій в рамках міжнародних та регіональних організацій, знайшли
втілення у принципах універсального доступу qo інформації і знань,
поваги до прав користувачів. В інформаційну епоху захист суспільних
інтересів повинен бути гарантований як фундаментальна цінність,
спрямована на захист демократії на всіх рівнях суспільства, і
попереджати небезпеку економічного та комерційного характеру.

Такий підхід є базовим для електронної комерції, яка регулюється

чинними міжнародними принципами, поширеними на КІберпрОСТІр.

Електронні комерційні закони вже стали необхідною регіональною,

національною або міжнародною реальністю. Діяльність міжнародних

організацій по створенню міжнародного правового акту для кіберпрос-

тору повинна що це середовище матиме більший рівень

безпеки, відповідальності і взаємозалежності для майбутніх поколінь.

Дискусія в рамках ЮНЕСКО/РЄ/ЄС (зустріч експертів з права кіберпростору,
Монте-Карло, 1958 р.) щодо законодавчої основи кібер-простору розширила
тематику дебатів відповідно до стратегії розвитку. На початковій стадії
дискусії було вирішено залучити фахівців з питань праваталінгвістики,
представників відповіднихорганів, які б запропонували основоположні
принципи для міжнародного кіберпростору.

Беручи до уваги комплексність та різноманітність правових, етичних та
соціальних питань, що обумовлюються глобальною інформаційною
інфраструктурою і становленням інформаційного суспільства, 186
країн-членів ЮНЕСКО визнали необхідність створення міжнародного права
для кіберпростору як питання термінового, і звернулися до Генерального
директора з метою визначення освітніх та наукових напрямків. Вони
визнали, що міжнародні організації повинні оголосити стратегію розробки
нормативних документів у цій сфері із зобов’язанням здійснювати
експертний аналіз відповідних аспектів. Такими визначені, зокрема,
унікальна природа Internet, прозорість регулювання, комерційне
законодавство для Internet, лібералізація, приватизація та конкуренція,
ліцензування і встановлення технічних стандартів, регулювання цін,
універсальність послуг, багатомовність програмного забезпечення,
дистанційна освіта, інтелектуальна власність, податкова політика,
цифровий підпис, захист конфіденційності, комп’ютерні злочини,
відповідальність провайдерів, захист прав споживачів [309-312].

Накреслення міжнародних напрямків, що стосуються кіберпростору, – це
довготермінове транскордонне зобов’язання, яке потребує колективних
зусиль з боку міжнародного співтовариства для досягнення угоди в
інформаційній сфері, позначеній численними розбіжностями правової теорії
і практики . Права користувачів, захист багатомовної освіти та
універсальний доступ до інформації є фундаментальними для цього процесу.
Основні ЦІННОСТІ, такі, як свобода самовираження, захист приватного
життя та повага до громадського надбання, також мають набути всебічного
поширення й утвердження, щоб захищати демократію на всіх рівнях
суспільства. Доступ до інформації збільшує участь громадянського
суспільства у виробленні рішень міжнародного співтовариства на
локальному та національному рівнях І може бути використаний для
відвернення або мінімізації людських та природних катастроф. Потік
інформації в обох напрямках може сприяти демократизації регулювання
міжнародних відносин.

Учасники зустрічі звернулися до Секретаріату ЮНЕСКО з пропозицією
організувати регіональні та міжнародні зустрічі експертів з метою
роз’яснення політичних пріоритетів нових міжнародних документів.
ЮНЕСКО/РЄ/ЄС провели експертні дослідження за участю визнаних
фахівців та інституцій на основі незалежної думки. Таким чином, етичні
та правові аспекти впровадження міжнародного акту про кіберпростір і
формування нових спеціальних правових принципів для кіберпросто-ру
будуть вивчатися і обговорюватися визнаними експертами з міжнародного
права країн-членів ЮНЕСКО (від науковців, міжнародних організацій до
зацікавлених структур, включаючи приватний сектор), відтак відбудеться і
обмін думками з імплементації в національні законодавства міжнародних
принципів у сфері інформаційного суспільства такіберпростору.

В контексті Декади Міжнародного Права (1989-1999 рр.) і відзначення 50-і
річниці Декларації прав людини, зустріч забезпечила унікальну можливість
прояснення міжнародних напрямків і дискусійних питань з метою розробки
етичної та правової основи для кіберпростору. Головна мета – досягнення
консенсусу з правових принципів та головних напрямків досліджень,
зокрема таких:

міжнародні виміри права в кіберпросторі;

гарантії багатомовності та універсальний доступ до кіберпростору.
Зустріч головним чином торкалася етичних та правових питань

міжнародного кіберпростору, особливо прав людини та фундаментальних
свобод, а саме:

правомірний законодавчий прецедент у відкритому кіберпросторі;

збереження культурної та мовної різноманітності в кіберпросторі через
захист багатомовності;

демократія в електронну епоху та універсальний доступ до кібер-простору;

свобода вираження, чутливості та інтегрованості кіберпростору;

захист приватного життя та прав людини в електронну епоху;

захист конфіденційності через відповідну політику в кіберпросторі;

придатність законодавства про інтелектуальну власність до гло бальної
інформаційної інфраструктури;

забезпечення охорони і моральності в кіберпросторі (жорстокість,

непристойність, порнографія взагалі та дитяча порнографія зокре-

ма)! *т. і , ..і ,

злочинність та запобігання їй в кіберпросторі; ТО-ч*!^*г*'”” у

електронна комерція; Мі/Й ?? » л^.ц

трудове законодавство в кіберпросторі.

з цим підготовка міжнародних документів з питань регулювання
кіберпростору для роз’яснення міжнародних етичних вимірів права
кіберпростору і декларація освітніх, наукових та культурних напрямків
мають стати основою для рекомендацій, резолюцій та конвенцій міжнародної
компетенції.

Підкреслюючи, що право на комунікацію і право на участь в інфор-

суспільстві втілюють в собі право кожної людини на доступ до нового
середовища кіберпростору, експерти схвалили ряд новаторських принципів
кіберпростору, які стосуються загальних інформаційних культурної
багатоманітності та багатомовності, етики, освіти, свободи вираження,
недоторканності приватного життя, криптографічних матеріалів, доступу до
джерел інформації, підготовки спеціалістів для діяльності в Internet.

Так, принцип освіти проголошує, що “всі мають право на безкоштовну
освіту, щоб працювати в кіберпросторі. Необхідно здійснювати спеціальні
ініціативи з метою просвіти батьків, дітей, вчителів та інших
користувачів Internet в питаннях їх участі в кіберпросторі та
максимально ефективного використання можливостей нових засобів
інформації”; принцип доступу до інформації проголошує, що “державні
організації повинні нести фактичну відповідальність за доступ
громадськості до інформації в Internet та забезпечувати точність та
інформації”; принцип охорони інтелектуальної власності обумовлює, що “в
інтересах громадськості та авторів у кіберпросторі необхідно зберегти
традиційний баланс між правами авторів та обмеженнями цих прав,
включаючи вільне використання ідей, викладених в опублікованих працях.
Держави повинні охороняти та збагачувати суспільне надбання в
кіберпросторі”.

Підкреслюючи важливість популяризації цих принципів , експерти
рекомендували вжити практичні заходи під час підготовки універсальних
етичних і правових рамок для кіберпростору. Зокрема, це дослідження щодо
застосування до кіберпростору кожної статті Загальної декларації прав
людини; реального визначення значущості та наслідків нових технологій,
вивчення конкретних обмежень для доступу; дослідження фактичних
економічних втрат від піратства в Internet; дослідження питань
юрисдикції та конфліктів права і сприяння гармонізації внутрішніх
законодавств, щоб, використовуючи міжнародні важелі, сприяти формуванню
розумної політики.

Згідно з Резолюцією 36/29С Міжнародний акт про кіберпростір був
винесений на обговорення 30-ї сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО у
1999 році, останньому році Декади ООН з міжнародного права. Висновки, що
були зроблені в результаті дискусії, підкреслюють важливість ролі ЮНЕСКО
у встановленні правових основ для кіберпростору шляхом проведення форуму
або дебатів із законодавчих питань, становлення інформаційного
суспільства і були зафіксовані в публікації ЮНЕСКО під назвою
“Міжнародні виміри кіберпростору” (2000 р.) [313].

На початку третього тисячоліття намагаються забез-

печити процес становлення інформаційного суспільства, дотримуючись ідей
і принципів міжнародного співробітництва, щоб електронна ко-

мунікація не була інструментом ВИГОДИ, сили, жорстокості та
несправедливості інформаційно багатих країн і спільнот щодо інформаційно
не-захищених верств суспільства. Міжнародне співтовариство має
забезпечити шлях для універсального доступу до знань та інформації
незалежно від раси, статі або релігійних вірувань, допомагаючи зберігати
та захищати права людини і фундаментальні свободи в галузі культури,
науки та освіти протягом всього життя. Якщо не розв’язати цих проблем,
глобальний кіберпростір буде спрямований тільки на транскордонну
електронну комерцію, а не на соціальні, інтелектуальні та культурні
інтереси цивілізації.

Ці проблеми можуть бути вирішені тільки у міжнародному масштабі за
допомогою політичної волі та міжнародного права, які є етично
вмотивованими більшою мірою, ніж тактичні позиції або технічна
інтервенція . Проблеми та виклики нової ери повинні забезпечуватися
міжнародною довірою та глобальними ресурсами. Важливість проблеми
правового регулювання може проявитися протягом довготривалого періоду,
однак реальність є транснаціональною і обумовлює міжнародне
співробітництво в інформаційній сфері .

Дискусії щодо правового регулювання кіберпростору викликають
неоднозначну реакцію держав, спеціалістів та користувачів глобальної
комп’ютерної мережі. Досить згадати Хартію спільноти Internet, в якій
проголошуються свобода кіберпростору від будь-якого правового
регулювання і вільний обіг інформації, а також принципи моральних
зобов’язань користувачів і виробників інформаційних послуг та продуктів
(кодекси поведінки в Internet) . Та все ж Internet як система
міжнародної комунікації досяг такого рівня розвитку і впливу на
міжнародне співтовариство, який потребує міжнародного втручання у
вигляді застосування принципів і норм для регулювання інформаційної
діяльності в кіберпросторі.

В рамкахЮНЕСКО/РЄ (1997-2000 pp.) були проведені міжнародні конгреси з
етичних, правових і соціальних проблем кіберпростору, які визначили
підходи міжнародного співтовариства до встановлення принципів правового
регулювання та етичних кодексів мережі Internet.

Конгреси ЮНЕСКО з інфоетики розширюють рамки міжнародної дискусії,
об’єднуючи представників максимальної кількості країн з різними
економічними, політичними,технологічними, культурними та соціальними
умовами, сприяють виробленню узгоджених рішень та спеціальних документів
в рамках ЮНЕСКО з проблеми правового регулювання кіберпростору.

Перший міжнародний конгрес ЮНЕСКО/РЄ з етичних, правових і соціальних
проблем кіберпростору “Інфоетика – 97”, що відбувся в Монте-Карло
(Монако) 10 – 12 травня 1997 року, був ініційований національними
комісіями ЮНЕСКО Данії, Франції, Німеччини, представниками політичних,
наукових та ділових кіл з 54 країн світу і спрямований на обговорення
актуальних питань міжнародного співробітництва за наступними темами:

доступ до цифрової інформації (створення системи етичних норм щодо
забезпечення доступу до джерел інформації в кіберпросторі);

охорона цифрової інформації та носіїв інформації (розробка єдиної
концепції законодавчої бази щодо архівації та збереження цифрової
інформації);

3 ) підготовка міжнародної спільности до впровадження ідеології
інформаційного суспільства.

В дискусії з обговорюваних питань правового регулювання кіберпро-

стору виступили: представник космічного агенства

МарІНО Саксіда, професор інформатики Гамбургського університету (ФРН)
Клаус Брунштейн, генеральний директор Регіонального інституту
інформатики і телекомунікацій IRSIT (Туніс) К.-Б. Солтані, продюсер
Австралійської радіомовної служби “ABA” Карен Коомен, які
охарактеризували вплив нових технологій на розвиток цивілізації,
проаналізували МОЖЛИВОСТІ міжнародних організацій у розробці
законодавчих актів для регулювання кіберпростору, визначили провідну
роль ЮНЕСКО для забезпечення міжнародного співробітництва з етичних,
правових та соціальних проблем цифрової інформації.

Так, Саксіда, зазначивши історичні передумови появи та еволюції цифрових
технологій, етапи становлення глобальної

ри та формування постіндустріального суспільства, вказав на негативні
наслідки вільного доступу та обігу інформації: а) порушення безпеки
конфіденційних даних; б) несанкціоноване втручання у приватне життя; в)
поширення небажаної інформації, забороненої міжнародним співтовариством.
На думку М. Саксіди, “під свободою інформації треба розуміти свободу чи
право будь-якої особи, організації, держави оприлюднювати у будь-який
спосіб свої ідеї, погляди, переконання, інформувати інших, а також
вільно шукати необхідну інформацію, що незалежно від кордонів”. В той же
час невід’ємною умовою свободи інформації є відповідальність особи,
організації, держави за негативні наслідки інформаційної діяльності,
зокрема, розгляди за позовами у міжнародних судах з прав людини,
переслідування у судовому порядку за дифамацію чи кримінальні злочини в
інформаційній сфері .

М. Саксіда торкнувся таких проблем, як застосування авторського права в
кіберпросторі, охорона конфіденційності даних електронного бізнесу,
інформаційна безпека в мережі Internet, етика цифрових технологій,
зазначивши, що: “Поширення цифрової інформації в глобальній мережі
Internet не знає кордонів. Коли ми говоримо про етику

та ЇЇ застосування, то розуміємо під цим регулювання змісту інформації
та контроль за її поширенням у мережі, що безпосередньо впливає на
принципи свободи слова та ідей. Але виникає парадокс: як встановити
правила для трьох головних гравців: 1) власників інформаційних мереж; 2)
власників інформаційних продуктів; 3) власників інформаційних послуг,
щоб не пропустити неетичну інформацію. Як контролювати тих, хто
контролює сам? Хто має владу над урядами?” Тому проблема узгодження та
застосування етичних норм при класифікації змісту цифрової Інформації
може виявитись юридичною та суспільною колізією. Отже, міжнародне
співтовариство, зважаючи на протистояння різних груп власників, стоїть
перед спокусою комерційного гасла “Відповідальність – власникам”
незалежно від національних інтересів і національних кордонів” [314, 315]
.

К. Брунштейн звернув увагу представників урядів та фахівців на проблему
захисту інформації в КІберпросторІ, підкресливши, що в інформаційному
суспільстві індивідууми, організації, підприємства та урядові структури
стануть більш вразливими щодо безпеки діяльності, а традиційні правові
норми потребуватимуть адаптації до іншої системи цінностей.

V своїх виступах М. Саксіда, К. Брунштейн, К. Коомен, К.-Б. Солтані
закликали країни-учасниці визнати ЮНЕСКО головною міжнародною
організацією, відповідальною за розробку міжнародно-правових актів щодо
кіберпростору.

Після тривалих дебатів, які засвідчили політичну заангажованіСТЬ країн з
перехідною економікою та країн, що розвиваються, у доступі до нових
технологій, за кожним напрямком були розроблені пропозиції щодо
регулювання та саморегулювання кіберпростору, які включали:

За першим напрямком -а) заснування постійно діючого віртуального
мережевого форуму “Інфоетика” під егідою ЮНЕСКО з метою: акцентувати
увагу урядів на необхідності впровадження етичних основ функціонування
кіберпростору; поширювати інформацію та наукові знання про технологічні,
економічні та СОЦІОКультурнІ аспекти цифрових технологій і наслідки їх
впливу на суспільство; створити Міжнародну комісію з інфоетики як центр
аналізу міжнародних та національних ініціатив; в) напрацювання правового
апарату кіберпростору, визначення основних термінів, зокрема, “закони
використання інформаційних продуктів та інформаційних послуг”,
“інформаційна інтелектуальна власність” з метою: забезпечити учасників
міжнародного обміну інформацією законними, практичними і реальними
правилами відносин; встановити чітке розмежування між авторським правом
та моральними правами для провайдерів; відмовитися від пропозицій щодо
встановлення податків на діяльність у КІберпрОСТОрІ; провести аналіз
найбільш сприятливих умов для регулювання, лібералізації і
розвиткутелекомунікацій; с) визначення особливої ролі ЮНЕСКО в
поступовому становленні інформаційного суспільства в країнах, що
розвиваються, з метою забезпечення багатомовності та культурної
підтримки технологічного розвитку – програмного забезпечення,
інфраструктури, поширення інформаційних послуг та створення відповідної
системи безпеки інформаційних ресурсів.

Передбачено також залучити до співробітництва за програмою подолання
розриву між інформаційно багатими та інформаційно бідними країнами
спеціалізовані міжнародні організації та альянси розвинутих країн,
зокрема, Міжнародний телекомунікаційний Союз та країни Великої Сімки.

Результатом обговорення другого напрямку стали пропозиції розробити під
егідою ЮНЕСКО широкомасштабну програму щодо архівації та зберігання
цифрової інформації; встановити правові принципи доступу до
інформаційних ресурсів, зважаючи на приватні і суспільні права, пра-і
самобутність; виробити чітку концепцію про роботу з файлами, збереження
їх інтелектуального змісту на різних рівнях використання цифрової
інформації; створити спільно з національними урядами центри дослідження
та приватні інституції для розробки законодавства кіберпростору, норм і
принципів регулювання цифрової інформації, етичні кодекси кіберпростору
та нові кваліфікаційні програми з інформаційного права.

Дебати за третім напрямком виявили різні підходи до проблем
гло-балізаційних процесів як таких, до актуальних питань підготовки
країн з різним економічним та соціально-політичним потенціалом до нового
мультимедійного середовища, викликали численні пропозиції та окремі
думки представницького форуму. Найголовніші стосувалися наступних
завдань:

1) сприяти цифровій освіченості суспільства, використовуючи досвід

регіональних та національних проектів і програм (кваліфікаційні

проекти цифрової освіти у Канаді, Програма інфо-2000у Німеччині,

Європейський Форум інформаційного суспільства ЄС, Програма Info

– 1997 – 2010 Ц?І), надавати відповідну увагу соціальному та культур-

ному контексту інформаційної супермагістралі, збалансованому

обміну інформацією по лінії Північ – Південь, багатомовностів ме-

режі Internet.

2) окреслити рамки партнерства між державним і приватним сектора-

ми в галузі соціокультурного, політичного та технологічного

співробітництва з метою підвищення обізнаності про етичні аспекти

цифрового середовища та застосування Internet для національного

розвитку, створити модель “мережевого мозкового центру” за учас-

тю фахівців Країн-членів ЮНЕСКО для дослідження впливу нових тех-

нологій та Internet на суспільства, з’ясувати взаємовідносини у кібер-

просторі між виробниками, менеджерами та користувачами інфор-

мації для забезпечення інформаційних потреб периферійних

регіонів та країн, запобігати поглибленню розриву між інфор-

маційно багатими та інформаційно бідними країнами;

3) підтримувати політичні рішення та дії, спрямовані на визначення

відповідальності та етики в глобальному ініціювати в

рамках компетенції ЮНЕСКО (Міжнародна обсерваторія ЮНЕСКО з проблем
інформаційного суспільства) , здійснення експериментальних програм на
регіональному рівні щодо правового визначення цифрового середовища та
діяльності у ньому.

У політичній резолюції міжнародного конгресу “ІНСроетика- 97” було
підкреслено виключно важливу роль ЮНЕСКО у забезпеченні концепції “На
шляху до комунікаційного та інформаційного суспільства для всіх” (1996),
об’єднанні зусиль міжнародної спільноти, спрямованих на реалізацію права
відкритого доступу до інформаційних ресурсів, що вважаються спільним
надбанням цивілізації , на захист користувачів глобальної мережі
Internet від неправомірної діяльності та комп’ютерних злочинів [316,
317].

Другий Міжнародний конгрес ЮНЕСКО/РЄ з етичних, правових і соціальних
проблем кіберпростору “Інфоетика – 98” був присвячений проблемі
ефективного доступу до джерел інформації в глобальних мережах. Експерти
з питань телекомунікаційних та Інформаційних технологій, СОЦІОЛОГІЇ,
філософії, права, представники від 66 країн, 12 міжнародних урядових
організацій та HVO обговорювали три основні теми: 1) інформаційний
доступ, зокрема, проблема доступу до інформаційної спадщини людства, 2)
багатомовність в мережі Internet; 3) охорона приватного життя у світі
цифрових технологій; 4) впровадження етичних стандартів та створення
нових законів для глобального кіберпростору.

Учасники конгресу зазначили, що потрібно зміцнювати усвідомлення
державної відповідальності за формування і здійснення нової політики
щодо інформаційних технологій, підвищити роль суспільного сектору у
забезпеченні доступності електронних мереж, в першу чергу Internet, на
суверенних засадах. Порушувалася також проблема розробки багатомовного
навігаційного програмного забезпечення та електронного перекладу з метою
збалансованого використання в Internet інтерактивних лінгвістичних
систем.

У рамках конгресу було проведено шість міжнародних зустрічей круглих
СТОЛІВ, на яких велися дискусії з важливих проблем міжнарод-

них інформаційних відносин. На першому круглому столі, де обговорю-

валася тема “Спільна інформаційна спадщина цивілізації”, увагу було

привернуто до проблеми неправомірного застосування законів з ав-

торського права до комерційної продукції програмного забезпечення,

що порушує право на відкритий доступ до загального надбання в мережі

Internet, уможливлює контроль з боку приватного сектору над роз-

поділом, трансформацією та використанням програмних ресурсів, про-

ти якого виступають представники Міжнародного руху розробників но-

вого програмного забезпечення з метою безкоштовного користування

новими технологіями та глобальними інформаційними ресурсами.

Стрімке зростання технологій Internet обумовлює необхідність встанов-

лення міжнародних регулювання кіберпростору на основі за-

гальновизнаних норм міжнародного права, щоб забезпечити гаранто-

ваний доступ до переваг інформаційного суспільства для всього людст-

ва. Y результаті обговорення було погоджено наступні рекомендації для

країН-ЧЛЄНІВ ЮНЕСКО/РЄ: 1) ініціювати розробку принципів інфор-

маційної політики у кіберпросторі щодо вільного доступу до інфор-

маційних ресурсів, які належать до загального надбання; 2) забезпечити

вільний доступ до засобів обробки інформації, зокрема,

го програмного забезпечення на безоплатній основі; 3) збільшити роль

суспільного сектору в Internet з метою створення рівноправних умов

для користувачів в електронних мережах; 4) протидіяти злочинам та

зловживанням у глобальному цифровому середовищі.

Темою другого круглого столу була проблема багатомовності в мережі
Internet та наслідки експансії англомовних інформаційних ресурсів для
міжнародного співробітництва. Доповідачі та учасники дискусії закликали
ЮНЕСКО, інші міжнародні організації, національні уряди підтримати ідею
багатомовного балансу в мережі Internet через реалізацію таких програм,
як:

розробка інтелектуальних лінгвістичних систем разом із впровадженням
технологій редагування машинного перекладу відповідно до оригіналу;

участь в реалізації світової політики щодо використання криптографічних
засобів для міжнародного обміну даними;

поширення цифрових аналогів культурної спадщини країн світу з метою
збереження національної самобутності етносів;

заохочення до використання малопоширених мов і уникнення дискримінації
за інформаційною ознакою регіональних та місцевих суспільних груп та
спільнот.

Представники різних країн (Шрі-Ланка, Греція, Фінляндія, Канада, ФРН,
Мавританія, Росія, Польща, Швеція) підкреслювали, що тенденції

використання англомовного інформаційного ресурсу обумовлюють
міжнародний статус і домінування ОДНІЄЇ мови в глобальному середовищі.
Європейські мови можуть набути статусу регіональних, що призведе до
появи інформаційно дискримінованих суспільств, негативних соціальних,
культурнихтаправовихнаслідків.

Третій круглий стіл розглядав проблеми правової регламентації безпеки та
охорони приватної і конфіденційної інформації . На засіданні
зазначалося, що нові комунікаційні технології викликають значні труднощі
для можливостей захисту приватної інформації, тому ПОСта? необхідність у
надійності інформаційних мереж за допомогою застосування міжнародних
принципів і норм, встановлених у ст. 12, ст. 19 Загальної Декларації
прав людини (1948); і проведення міжнародної кампанії про включення до
порядку денного на рівні міжурядових організацій питання про
недоторканність приватного життя в інформаційному суспільстві та
визначення міри відповідальності за порушення із використанням
технологій Internet. Було запропоновано провести прямий діалог з
користувачами глобальної інформаційної мережі для окреслення поняття
приватна таємниця.

На четвертому круглому столі обговорювалися проблеми права інте-

лектуальної власності у кіберпросторі та права інформаційної безпеки.

Y виступах представників ЮНЕСКО, WIPO, фахівців з проблем інтелекту-

альної власності з різних країн світу наголошувалось, що в інфор-

маційному суспільстві визначення поняття інтелекту-

альної власності, окреслюються нові підходи до регламентації інтелекту-

альних прав в мережі Internet, дискутуються нові терміни – “інфор-

маційна інтелектуальна власність”, “вербальна власність”, ” кібер ноу-

хау”, “спільна Інформаційна спадщина людства” тощо.

Результатом обговорення стали узгоджені пропозиції для наступної
діяльності ЮНЕСКО: 1) сприяти “справедливому використанню” інформаційних
технологій та їх важливих компонентів в різних регіонах світу для всіх
верств населення; 2) забезпечити доступ до інформації загального
користування, здійснювати охорону спільної інформаційної спадщини
людства від монопольної приватизації; 3) підтримати і розширити мережу
електронних бібліотек, надання послуг у доступі до глобальних знань
через мережу Internet; 4) переглянути визначення колективних майнових
прав в національному вимірі та забезпечити реалізацію цих прав; 5)
відмовитися від визнання визначень і практичних дій щодо охорони
інтелектуальної власності, які обмежують публічний доступ до інформації
освітнього, наукового і культурного характеру.

Деякі додаткові зауваження стосувалися підтримки з боку ЮНЕСКО резолюції
“Дослідження в сфері інформації та телекомунікації в рамках міжнародної
безпеки”, переданої делегацією Російської Федерації на розгляд ООН,
вивчення моральних аспектів охорони інтелектуальної власності, видання
кодексів професійної етики, що пов’язані з інформаційними технологіями.
(Резолюцію 54/49 “Досягнення у сфері інформатизації і телекомунікацій в
контексті міжнародної безпеки” було прийнято 1 грудня 1999 на 54-ій
сесії ГА ООН, а міжнародну інформаційну безпеку було визнано глобальною
проблемою сучасності) .

У рамках П’ЯТОГО круглого столу розглядалися права на дистанційну освіту
за допомогою нових технологій, на отримання переваг інформаційного
суспільства для кожного індивідуума в кожній країні. Представники країн
третього світу (Азії, Африки, Латинської Америки) за підтримки учасників
Конгресу з перехідних країн звернулися до відповідних департаментів
ЮНЕСКО із закликом профінансувати програми комп’ютерної освіти
населення, розробити спеціальні пілотні проекти для шкільної освіти,
особливо у сільській місцевості , впроваджувати ідеологію використання
інтелектуальних ресурсів на місцях, вирішити проблему міграції
інтелектуальних ресурсів із сфери інформаційних та комунікаційних
технологій до розвинутих країн світу.

Шостий круглий стіл був присвячений проблемі глобального управління в
інформаційному суспільстві, що викликало політичні дискусії,
альтернативні пропозиції і компромісні рішення, які були втілені у
спільній Заяві учасників II Міжнародного конгресу ” Інфоетика – 98″.
Представники урядів головною проблемою визначили підготовку міжнародної
спільноти до глобального регулювання, закликали до трансформації всіх
політичних систем з метою створити оптимальну модель відкритого і
ефективного співтовариства, в якому гарантуються права людини та права
народів.

Учасники дискусії дійшли висновків, що система регулювання інформаційної
діяльності в Internet повинна бути гнучкою, включати стандарти
саморегулювання, зокрема, це стосується регламентації електронних медіа,
які мають забезпечити дотримання принципів демократичного плюралізму,
культурної багатоманітності І соціальної справедливості . Було
зазначено, що ЮНЕСКО має сприяти перегляду саморегулюючих структур і
розробці більш ефективних і містких процесуальних кодексів .

Крім того, учасники Конгресу висловили занепокоєння проблемою
соціального виключення окремих країн І спільнот із системи міжнародних
відносин в зв’язку з глобалізацією економіки та ЇЇ складової
комунікаційних технологій і неспроможністю бідних країн самостійно
подолати промисловий, інтелектуальний та технологічний розрив між
розвинутими країнами і країнами, що розвиваються; закликали ЮНЕСКО,
країни Великої Сімки, інші впливові міжнародні організації мімінізувати
цю проблему за допомогою:

1) створення програм-тренінгів з інформаційних технологій та

інформаційне суспільство політика, право в програмній діяльності
юнеско.

комп’ютерної освіти, доступної для всіх верств суспілвства;

надання доступу до нових інформаційних технологій всіх регіонів світу;

розширення системи доступу через децентралізовані системи
адміністрування, організацію пунктів безкоштовного громадського доступу
до інформаційних ресурсів в мережі Internet;

розширення лінгвістичної і культурної основи інформаційнихтехнологій,
щоб змінити ситуацію домінування англійської мови та американської
масової культури в КІбврпросторІ [403].

У підсумковому виступі Голови Всесвітньої комісії з етики наукових знань
та технологій, екс-президента Ісландії Вігдіс ФІНІбогадоттІр
наголошувалося на колосальних можливостях використання інформаційних і
комунікаційних технологій для глобального прогресу і глобальної
відповідальності держав, організацій та індивідуумів за неправомірне
використання інформаційного середовища. В. Фінібогадоттір підкреслила
провідну роль ЮНЕСКО у пропагуванні політики інформаційного суспільства,
в якому право на інформацію визнається не тільки як соціальна мета, а як
право, яким можна скористатися незалежно від етнічної належності ,
статі, релігійних уподобань або фінансового стану. Інформаційне
суспільство відповідно до цього принципу стало складовою частиною
сучасного суспільства із всіма належними правами та обов’язками. Було
звернуто увагу на активізацію НОрмОТВОрЧОЇ діяльності ЮНЕСКО (розробку
рекомендацій, принципів, стандартів універсального доступу) з проблеми
авторського права та ліцензування в мережі Internet, уникнення
приватизації спільного Інформаційного надбання людства, забезпечення
прав людини і вільного обігу інформації, здійснення антимонопольних
заходів у кіберпросторі. “Необхідно розглянути можливість створення
країн інформаційного благоденства або включити інформацію у філософію
державотворення та міжнародну політику” – відзначила у своєму виступів.
Фінібогадоттір [322]. Y Заключному документі Конгресу “Інфоетика-98”
підкреслено:

нове інформаційне та комунікаційне середовище здійснює вплив на
структуру міжнародного співтовариства та систему суспільних цінностей;

міжнародна спільнота має визначати пріоритети подальшого розвитку;

вдосконалення нового середовища стосується компетенції міжнародних
організацій ЮНЕСКО/РЄ/ЄС, кіберпростір повинен відобра-

, жати та вдосконалювати культурну та мовну багатоманітність світу і
заохочувати міжнародне співробітництво; г, • знання є глобальним
суспільним благом, доступ до якого забезпе– чується відповідно до
принципів вільного обміну інформацією. До

ступ до ресурсів Internet повинен підвищувати ступінь демократичної
участі та стати сучасним засобом реалізації універсального принципу
свободи вираження поглядів. У Заяві Конгресу рекомендовано, щоб ЮНЕСКО,
у співробітництві з іншими міжнародними організаціями:

виступала на захист вираження поглядів та охорони приват-

ного життя в кіберпросторі, а також у традиційних засобах інфор-

мації;

надавала підтримку всім заходам, що вживаються з метою подолання
бар’єрів між інформаційно багатими та Інформаційно бідними країнами і
спільнотами;

сприяла доступу до інформації, яка є суспільним надбанням;

сприяла освіті та ПІДГОТОВЦІ фахівців з високих технологій;

стимулювала проведення міждисциплінарного обговорення всіх етичних
наслідків нових комунікаційних технологій;

виступала на підтримку дій, що здійснюються з метою попередження
злочинів у кіберпросторі;

7) вживала заходів, що дають змогу кожному індивідууму, кожній куль-

турі та кожній мові робити внесок у скарбницю глобальних знань за

програмою “Пам’ятьсвіту” [323].

Ill Міжнародний Конгрес ЮНЕСКО з етичних, правових та соціальних

проблем кіберпростору ” Інфоетика – 2000″, який відбувся у Парижі 13-

15 листопада 2000 року за участю урядовців, дипломатичного корпусу,

офіційних представників міжнародних універсальних та неурядових ор-

Міжнародної академії прогресивного права, науковців,

представників бізнесових кіл із 70 країн світу, розглянув складні акту-

альні питання міжнародного співробітництва, із становлен-

ням відкритого та орієнтованого на потреби міжнародної спільноти

інтелектуального суспільства. Головною метою конгресу було визначено

продовження дебатів з усіх аспектів інфоетики та узгодження політич-

них і правових засад міжнародного співробітництва у галузі інфор-

маційно-комунікаційних технологій. Обговорення проводилось за на-

ступними темами:

роль державної політики інформатизації, роль державної влади у доступі
до інформації;

концепція правомірного (доброчесного) використання е-ресурсів та
е-технологій в інформаційному суспільстві;

захист честі і гідності людини в добу цифрових технологій.

V політичних дискусіях (було заслухано 38 доповідей учасників,
представників міжнародних організацій та організаторів Конгресу)
підкреслювалося, що проблеми становлення глобального інформаційного
суспільства і правового регулювання нового інформаційного середовища
потребують узгоджених дій урядів, політичних лідерів, промислового
сектору та громадськості як розвинених країн світу, так і країн, що
розвиваються. У ДОПОВІДЯХ, зокрема, В. Фінібогадоттір, голови III
конгресу ЮНЕСКО “Інфоетика – 2000”, А. Моду, заступника Генерального
Директора ЮНЕСКО з питань комунікації та інформації, В. Нейгауза,
віце-президента ЕКОСОР при ООН, Ф. Кео, директора відділу інформаційного
суспільства ЮНЕСКО, Д. Концевича, представника Мексики в ЮНЕСКО та ін.
наголошувалось на необхідності збереження і посилення в інформаційному
суспільстві гарантій дії міжнародних принципів прав людини, визнання
права доступу до інформації суспільного значення та до інформаційних
технологій у всіх країнах основним правом у кібер-просторі .Спеціальні
аналітичні дослідження та висновки регіональних відділень ЮНЕСКО з
інфоетики (Азія, Африка, Тихоокеанський регіон, Латинська Америка)
підтвердили, наскільки складними є взаємозв’язки етичних, правових та
суспільних складових використання нових технологій, визначили
пріоритетні напрямки діяльності ЮНЕСКО в цій сфері до проведення
Всесвітнього Конгресу ЮНЕСКО з інформаційного суспільства у 2003 році.

V доповідях за темою “Роль державної влади у доступі до інформації”
відзначалося, що владні структури (як центральні, так і місцеві уряди)
виступають найважливішим джерелом суспільної інформації і відіграють
вирішальну роль у визначенні правил доступу до неї. Інформація
суспільного характеру формує “спільне інтелектуальне надбання”
міжнародного співтовариства, яке Є основою інформованого глобального
суспільства і тому має бути доступним для всіх (складати “суспільне
володіння”, а не мати ексклюзивний приватний характер) .

Роль органів державної влади у забезпеченні доступу до інформації
полягає в тому, щоб визначити поняття інформації як суспільного надбання
і концепцію всезагального доступу до інформації в глобальному контексті
з метою сприяння суспільному добробуту, для освітніх, культурних та
соціальних потреб, з одночасним заохоченням приватної ініціативи і
забезпеченням захисту законних економічних інтересів.

Концепція правомірного використання інформаційних ресурсів в

інформаційному суспільстві проблеми із застосуванням тра-

диційних принципів охорони авторських та суміжних прав , пов’язаних із
новими економічними інтересами, зростанням можливостей для правопорушень
і труднощами контролю. “Основами та цілями авторського права, зазначив
Ф. Кео, з одного боку, є заохочення творчості шляхом надання виключних
прав авторові на обмежений період, з іншого боку, підтримка і
регулювання поширення Інформаційних (культурних) продуктів, знань та
Ідей”. Тому авторське право грунтується на збалансованості інтересів у
захисті оригінальних робіт та їх творців, гарантуванні суспільного
інтересу і фундаментальних свобод (доступу до глобальних знань і свободи
слова) . Нові технології можуть бути використані для порушення балансу
між законними інтересами власника прав і такими ж законними інтересами
користувачів мати доступ до культурної, освітньої та економічної
інформації, що становить важливий принцип інформаційного суспільства.
Учасники особливо підкреслили наступне:

Інтелектуальні майнові права призначені для захисту творчих робіт і
технологічних новацій і не призначені для захисту Інвестицій. Авторське
право має обмежуватися захистом творчих робіт. Створення нових прав “sui
generis” чи суміжних прав, що захищають інвестиції, за своїм змістом не
сумісні із суттю інтелектуальної власності .

Інформація загального характеру виступає суспільною власністю. Ця

ознака інформації підкреслена в про аспекти інтелектуальної

власності, пов’язані з торгівлею (YronaTRIPS) (ст.10.2)і в Угоді про ав-

торське право Всесвітньої організації інтелектуальної власності(СТ.5).

Реалізація стратегії інформаційного суспільства зобов’язує уряди

створювати закони для встановлення балансу між збереженням прав
інтелектуальної власності і забезпеченням права широкого доступу до
інформації та знань. Крім того, принципи захисту і доступу необхідно
узгодити на міжнародному рівні, що особливо важливо у контексті
функціонування глобальної інформаційної” супермагістралі [524 , 325].

На Конгресі “Інфоетика- 2000” було прийнято рішення про здійснення
глобального аналітичного дослідження з права інтелектуальної власності в
інформаційному суспільстві і встановлення нових принципів та стандартів
з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін, включаючи держави,
суспільні інституції, власників інтелектуальної власності, окремих
фізичних осіб. Також було запропоновано створити під егідою ЮНЕСКО
Міжнародний орган спостереження для розгляду результатів представлення
технологічних засобів для охорони авторського права, на доступ до
суспільної інформації і здійснення обмежень на авторське право; провести
міжнародний опис законодавчих актів, регламен-таційних законів, планів
дій та програм подальшого розвитку і поширення суспільної інформації в
тісному співробітництві з провідними організаціями у цій сфері, зокрема,
СОТ/ГАТТ, WIPO, CPS.

Міжнародні експерти та країНИ-ЧЛЄНИ ЮНЕСКО висловили занепо-

коєння щодо проблеми захисту репутації, честі і гідності людини в

інформаційну добу, що знайшло вираження у пропозиціях застосувати

до цифрових технологій правову норму ст. 19. Загальної декларації

прав людини (вільний до інформаційних ресурсів та вільний

обмін інформацією), одночасно підкреслюючи, що важливими атрибутами
інформаційних магістралей визначено безпеку (змісту),

ІНФОРМАЦІЙНЕ суспільство, політика, ПРАВО В програмній діяльності
юнеско |Fу

достовірність і надійність інформаційних ресурсів.

Загальна Декларація прав людини чітко визначає необхідність здійснення
права на свободу висловлювання і охорону приватного життя. З появою
нових технологій виникають нові проблеми порушення фундаментальних прав
і свобод, що обумовлює необхідність розробки юридичної бази для
впровадження послуг Internet, зокрема, в країнах, що розвиваються.
Internet дійсно виступає новим засобом масової інформації, що якісно
відрізняється від традиційних і характеризується, з одного боку, як
мережа для виявлення нових можливостей поширення різноманітних послуг,
творчості і самовираження, з другого – створює нові проблеми для безпеки
приватного життя і ведення бізнесу. Уряди промислово розвинутих країн,
країн, що розвиваються, перехідних держав повинні гарантувати
суспільствам безпеку приватного життя і свободу виявлення поглядів в
умовах інформаційного суспільства. У результаті міжнародних консультацій
було узгоджено рішення про необхідність вироблення керівних принципів і
відповідних правових та етичних норм для здійснення міжнародних відносин
з мережевим елементом.

V заяві Конгресу “Інфоетика – 2000” учасники зустрічі закликали до
політичних рішень з проблеми глобального доступу, міжнародного
інформацією та встановлення багатомовності у та визначили проведені
консультації важливим етапом процесу, який веде до прийняття міжнародних
норм, заснованих на концепції всезагально-го рівноправного доступу до
глобальних інформаційних ресурсів [326].

Міжнародні дискусії щодо проблем глобальної інфоетики відбуваються і
через мережевий Віртуальний Форум з інфоетики, запроваджений після І
Конгресу “Інфоетика – 97” з метою вивчення експертних оцінок,
громадської думки та поширення знань і обізнаності в цій галузі .
Можливості міжнародних телеконференцій, в яких беруть участь національні
комісії ЮНЕСКО, глави держав та урядів, провідні фахівці з різних
аспектів міжнародних інформаційних відносин, пересічні користувачі
Internet, виявляють концептуальні підходи до проблеми регулювання
глобальної мережі, окреслюють роль ЮНЕСКО у поширенні ідеології
інформаційного суспільства та глобального управління, сприяють подоланню
розриву між інформаційно (інтелектуально) багатими та бідними країнами.
Так, в результаті дискусій була визначена загальна концепція інфоетики
як системи загальноприйнятих цінностей, що стосуються рівноправного
доступу до інформації, поваги до фундаментальних прав людини у зв’язку
із використанням нових інформаційних та комунікаційних технологій.
Інфоетика є складовою багатьох сфер функціонування суспільства –
філософії, антропології, лінгвістики, економіки, права, соціології,
політичних наук, освіти, культури,

теології, інформатики, міжнародних відносин. Збереження і передача
інформації суспільного значення розглядаються як етичні зобов’язання

сучасності перед наступними поколіннями .

Процеси глобалізації економіки, розрив між розви-

нутими та бідними країнами породжують міжнародні проблеми інфое-тики,
без дотримання принципів якої неможливий цивілізований прогрес нового
інформаційного суспільства.

В рамках Віртуального Форуму з інфоетики було також обговорено

концепції правового регулювання кіберпростору, зокрема, щодо елек-

тронної суспільного надбання, авторського права, інтелекту-

альної власності, діяльності, безпеки персональних даних,

комп’ютерної злочинності, охорони морального здоров’я націй, особ-

ливо дітей і підлітків, інформаційної нерівності тощо. Програми ЮНЕС-

КО в галузі інфоетики знаходять своє втілення в діяльності міжурядових

інститутів різних регіонів світу [327].

Так, проблема правового регулювання кіберпростору стала

провідною в діяльності Європейського Союзу та включає регламентацію

електронної комерції , цифрового підпису, дистанційних фінансових по-

слуг, охорони інтелектуальної власності, захисту доменних імен, персо-

нальних впровадження принципів інфоетики та кодексів саморе-

гулювання в Internet.

Компромісний підхід до правового регулювання кіберпростору вже прийнятий
робочими групами з правового забезпечення електронної комерції на рівні
регіональних організацій. Проект ЄС “Європейська ініціатива в галузі
електронної комерції” (1997р.) БСТанОВЛЮСконкретні напрямки розробки
правового забезпечення та обмежень на правове регулювання Internet.
Основні положення проекту відображені в Боннській декларації –
заключному документі зустрічі міністрів європейських країн “Глобальні
інформаційні мережі: розкриття потенціалу” (1998 p.).

В обох документах визнається ініціатива приватного сектору в розвитку
глобальних мереж, застосування у бізнесі інформаційних технологій та
змістовному наповненні інформаційного простору, передбачається, що в
подальшому приватний сектор залишатиметься рушійною силою в нових
галузях міжнародного співробітництва.

В них також відзначається, що на діяльність в інформаційному просторі не
повинні поширюватися більш жорсткі обмеження, ніж на аналогічну
ДІЯЛЬНІСТЬ, яка здійснюється традиційними засобами, і що електронна
комерція не повинна обкладатися додатковими податками. Підкреслюється
ключова роль певних змін національних законодавств для сприяння розвитку
електронної комерції, зокрема, надання юридичної сили електронним
підписам та забезпечення адекватного захисту даних стосовно третіх осіб.
Так, Боннська декларація Інформаційного форуму ЄС містить окремий пункт,
в якому визнається принцип права анонімності користувача в тих випадках,
коли в нього є таке право поза мережею.

В Проекті ЄС визнається необхідність забезпечити доступність
криптографії усім учасникам Спільного ринку, а в Боннській декларації
зазначено, що необхідно забезпечити вільний доступ та вільний вибір
криптографічних продуктів для конфіденційності даних при переміщенні їх
через кордони держав. Наголошено, що вживаються заходи для захисту
доступу до змісту криптографічної інформації, які повинні відповідати
правовим гарантіям щодо охорони приватної власності.

V додатку до Боннського заключного документу – Декларації лідерів
промисловості – висловлена позиція ділових та промислових кіл Європи до
правового регулювання електронної комерції. Вона ПОЛЯГає в забезпеченні
надійності електронної комерції і застосуванні криптографічних засобів
на законодавчій основі; підприємницької діяльності надається право
вільного вибору засобів криптографії, які відповідають вимогам безпеки
та приватності комунікацій; обмеження на поширення, торгівлю, експорт і
використання криптографічних засобів повинні бути скасовані, а приватні
особи та корпорації повинні мати право на доступ до криптографічної
інформації.

Позиція офіційної Європи та проект “Європейська ініціатива” відображають
прагнення європейських країн до використання Internet в освіті, охороні
здоров’я, медицині, а також некомерційними і суспільними організаціями.
Зокрема, Директорат ?К ЄС виступив із пропозицією прийняти в рамках
“Директиви про інформаційну безпеку” Директиву про етику медичної
інформації. Голова Європейської групи з інфоетики Н. Ленуар зазначив, що
використання нових технологій, зокрема, в охороні здоров’я, призводить
до порушення прав людини щодо приватності медичної інформації і
небажаного розголошення даних як матеріалів компроматного характеру під
час політичних та виборчих кампаній. Впровадження принципів інфоетики
передбачає наступні дії: 1) встановити правову та моральну
відповідальність нерозголашення медичної таємниці як інформації, що
становить суспільний інтерес; 2) застосувати принцип легітимності у
доступі до такої інформації; 3) визначити безпеку медичної інформації як
етичний імператив, метою якого є забезпечення поваги до прав людини; 4)
розробити європейські стандарти безпеки медичної інформації в умовах
транскордонного переміщення персональної інформації через електронні
мережі; 5) забезпечити прозорість стандартів для оцінювання їх
незалежними структурами (комісіями з питань етики, професійними
асоціаціями, органами саморегулювання інформаційної діяльності); 6)
гарантувати право доступу

індивідума до інформації про себе з метою участі у прийнятті рішень
щодо медичних проблем; 7) вважати поширення принципів глобальної
інфоетики в галузі охорони здоров’я передумовою європейської демократії
[328].

Незважаючи на переваги Internet, потребують регулювання негативні
наслідки застосування комунікаційних технологій. У зв’язку з ЦИМ, Рада
телекомунікацій Європейської Комісії прийняла Резолюцію (1996 р.) про
запобігання поширенню в Internet Інформації незаконного змісту,
шкідливої для морального здоров’я суспільства. ЄК ЄС усвідомлює
важливість цієї проблеми і намагається встановити баланс між вільним
потоком інформаціїта гарантіями захисту суспільних інтересів .

У Резолюції також зазначається, що необхідно розрізняти поняття
незаконного та ШКІДЛИВОГО змісту: поняття шкідливого змісту залежить від
культурних традицій, а поняття незаконного змісту – від чинного
законодавства: Гарантії належного балансу між інтересами реалізації
права основних прав людини і захистом суспільства від кіберзлочинів
викладено у Європейській конвенції з кіберзлочинності (Будапешт, 2001
р.), яку підписали країни – члени Ради Європи та інші зацікавленні
країни. У документі визначено основні дефініції, класифіковано
неправомірні дії як злочини у кіберпросторі, (зокрема, незаконний
доступ, незаконне підслуховування, несонкціонованне втручання,
комп’ютерне шахрайство, поширення матералІВ незаконного змісту,
порушення авторського права) , встановлено принципи міжнародного
співробітництва пов’язані з екстрадицією, взаємодопомогою у слідчих
діях, що свідчить про актуальність проблеми правового регулювання
кіберпростору у сучасному СВІТІ.

У деяких європейських країнах прийняті (або існують в проекті) закони,
що дають можливість притягнути до відповідальності провайдерів хостових
послуг за розміщення на їхніх сайтах інформації незаконного змісту;
деякі правила обмежують доступ провайдерів до таких джерел інформації.
Мережеві оператори не можуть бути притягнуті до відповідальності за
зміст інформації , яка передається мережами, однак вони зобов’язані на
умовах виданих ліцензій вжити необхідні заходи щодо користувачів і
клієнтів, які використовують мережі для передачі інформації незаконного
змісту. В країнах ЄС існує практика саморегулювання хостових послуг:
наприклад, у Великій Британії (Фонд “Безпечна Мережа”) , у ФРН і
Нідерландах прийняті кодекси поведінки та створені незалежні органи
саморегулювання, які розробляють етичні стандарти для змісту інформації
та класифікації незаконної інформації. Класифікація інформації
незаконного змісту викладена так: 1) використання телекомунікаційних
засобів для поширення образливої чи непристойної інформації
користувачами підліткового віку (до

інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності
юнеско ПН

18 років);

свідоме надання телекомунікаційних послуг для поширення незаконної
інформації відповідно до пункту 1;

свідоме надання інтерактивних комп’ютерних послуг незаконного

змісту;

свідоме використання телекомунікаційних засобів для здійснення
правопорушення відповідно до пункту 3 [329].

Проблеми правового регулювання КІберпростору характерні і для
національного законодавства країн Північної Америки, Європи та
Азійсько-Тихоокеанського регіону. Так, у Конгресі США розглядаються
проекти законів про захист Internet з метою технологічного і
комерційного розвитку, про захист персональної інформації в
кіберпрос-торі (1997 р.) з метою обмеження доступу до конфіденційної
інформації, проект закону про безпеку і свободу інформації
криптографічними засобами (1997 р.) з метою встановлення заборони на
доступ до шифрів, засобів і ключів шифрування, про сімейний доступ до
Internet з метою забезпечення контролю батьків над змістом інформації,
до якої мають доступ ДІТИ, проект про доступ до інформації громадськості
через Internet з метою запобігання поширенню в кіберпросторі
наклепницької, образливої інформації, проект закону про заборону на
авантюрні ігри в Internet, забезпечення OH-лаЙНОВОЇ торгівлі в епоху
цифрової інформації, встановлення мораторію на податки за діяльність у
кіберпросторі тощо.

Німеччина прийняла Закон про Інформаційні і комунікаційні послуги
(1997р.), в якому визначений статус цифрового підпису, внесені поправки
до Карнега кодексу, в закони про авторські права та обмеження на
морально шкідливу для молоді інформацію.

Правове регулювання інформації в Internet, згідно з доповіддю
Міністерства економіки, фінансів та промисловості Франції, повинно:

забезпечити свободу комунікації он-лайн;

визначити обов’язки постачальників послуг (зокрема, видавців та
посередників) ;

запровадити захист інтелектуальної власності в режимі он-лайн;

забезпечити ефективне регулювання змісту інформації, що е в мережі
Internet;

забезпечити захист персональних даних;

забезпечити правовий статус доменів;

забезпечити вільний доступ до масивів інформації в мережі Internet для
масового використання.

З цією метою Франція подала до Європейської Ради ЄС меморандум з
пропозицією розширити доступ до Internet і створити регулятивні
механізми для діяльності в мережі.

Аналогічні підходи до регулювання кіберпростору і в інших країнах ?С,
де подібні законодавчі акти віднесені до галузі jung-права (тобто
молодих законів) . “Молоді закони” виникли з необхідності врегулювання
нових процесів у суспільстві , з розвитком нових комунікаційних
технологій, використанням матеріальних об’єктів, які переміщуються у
вигляді цифрової інформації через кордони держав [330].

Новий статус України як суверенної і незалежної держави передбачає

право контролювати та розпоряджатися інформаційними ресурсами,

визначати політику в галузі інформації і комунікації. Розвиток

національного інформаційного поля потребує відповідного правового

регулювання, трансформації міжнародних норм в національному зако-

нодавстві, зокрема, в кіберпросторі. Законодавча база в цій галузі скла-

дається з документів різної юрисдикції – законів, постанов, зокре-

ма, Закону України про науково-технічну інформацію (1993 p.), Про за-

хист інформації в автоматизованих системах Про національну

програму інформатизації (1998 Про авторське право і

суміжні права (1993 доповнення 1998 Про особливості привати-

зації ВАТ “УкртелекОм” (2000 p.), указів про захист криптографічної

інформації (1998 Про заходи щодо розвитку національної складової

глобальної інформаційної мережі Internet та забезпечення широкого

доступу до цієї мережі в Україні (2000 p.), Про захист інформаційних ре-

сурсів (2000 р.) та правових документів, підготовлених до читання і

прийняття у Верховній Раді України; Про концепцію інформаційного су-

веренітету та інформаційної безпеки України (1998 Про телеко-

мунікації (2000 p.), Про захист персональних даних (2000 p.), Про пошто-

вий ЗВ’ЯЗОК (2000 р.) тощо.

Так, в Указі Президента України “Про заходи щодо розвитку

національної складової глобальної інформаційної мережі Internet і за-

безпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” зазначається, що

з метою розвитку національної складової інформаційної ме-

режі Internet, забезпечення широкого доступу громадян до цієї мережі,
ефективного використання її можливостей для розвитку вітчизняної науки,
освіти, культури, підприємницької діяльності, зміцнення міжнародних
зв’язків, належного інформаційного забезпечення для здійснення органами
державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень,
повнішого задоволення потреб міжнародного співтовариства в об’єктивній,
комплексній інформації щодо різних сфер суспільного життя в Україні, а
також вирішення інших завдань, визначених в Посланні Президента України
до Верховної Ради України “Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія
економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки” (276а/2000),
необхідно встановити, що розвиток національної складової глобальної
інформаційної мережі Internet, забезпечення широкого доступу до цієї
мережі громадян та юридичних

осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній

національних інформаційних ресурсів одним з пріоритетних напрямів

державної політики в сфері задоволення консти-

туційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного
суспільства, розвитку підприємництва .

V зв’язку з цим, основними завданнями розвитку національної складової
мережі Internet і забезпечення широкого доступу до цієї мережі в
визначено:

створення у найкоротші строки належних економічних, правових, технічних
та інших умов для забезпечення широкого доступу громадян, навчальних
закладів, наукових та інших установ і організацій усіх форм власності,
органів державної влади та органів місцевого самоврядування , Суб’єктів
підприємницької діяльності до мережі Internet;

розширення і вдосконалення подання у мережі Internet об’єктивної
політичної, економічної, правової, екологічної, науково-технічної,
культурної та іншої інформації про Україну, зокрема тієї, що формується
в органах державної влади та органах місцевого самоврядування,
навчальних закладах, наукових установах та організаціях, архівах, а
також бібліотеках, музеях, інших закладах культури, розширення
можливостей для доступу в установленому порядку до інших національних
інформаційних ресурсів, постійне вдосконалення способів подання такої
інформації;

забезпечення конституційних прав людини і громадянина на вільне
збирання, зберігання, використання та поширення -інформації, сво- -боду
думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань;

забезпечення державної підтримки розвитку інфраструктури, надан-

ня Інформаційних послуг через мережу Internet; створення умов для

розвитку підприємницької діяльності та конкуренції у галузі викорис-

тання каналів електронного створення можливостей для за-

доволення на пільгових умовах потреб у зазначених послугах на-

вчальних закладів, наукових установ та організацій, громадських

ганізацій, а також бібліотек, музеїв, інших закладів культури, закладів

охорони здоров’я, включаючи розташовані у сільській місцевості;

розвиток та впровадження сучасних комп’ютерних інформаційних

технологій у системі державного фінансовій сфері,

підприємницькій діяльності, освіті, наданні медичної та правової до-

помоги тощо;

вирішення завдань щодо гарантування інформаційної безпеки дер-

жави, інформації, розповсюдження якої за-

боронено відповідно до законодавства;

вдосконалення правового регулювання ДІЯЛЬНОСТІ суб’єктів ІнформацІЙНИХ
відносин, виробництва, використання, поширення та зберігання електронної
інформаційної продукції, захист прав на інтелектуальну власність,
посилення відповідальності за порушення встановленого порядку доступу до
електронних інформаційних ресурсів усіх форм власності, за навмисне
поширення комп’ютерних вірусів;

8) забезпечення вступу до відповідних міжнародних ор-

ганізацій, що займаються питаннями розвитку телекомунікаційних систем;
захист прав на інформацію; протидія поширенню інформації , яка завдає
шкоди людині і громадянину , суспільству і державі; внесення в
установленому порядку відповідних пропозицій; сприяння залученню коштів
міжнародної технічної допомоги, використання можливостей міжнародних
програм для розвитку в Україні мережі Internet [331-335] .

Реалізація програми інтеграції України передбачає

проведення підготовчих робіт з гармонізації існуючих і розробки нових

нормативно-правових актів щодо телекомунікацій, Internet та засобів

широкосмугового зв’язку відповідно до вимог ?С, запровадження

досвіду європейських країн у створенні інформаційного кодексу

раїни, уніфікацію систем стандартизації та сертифікації, імплементацію

норм і принципів європейського інформаційного права у чинне законо-

давство Міжнародні прагнення України потребують державної

підтримки на рівні політичних рішень, виконавчих структур, законодав-

чого забезпечення і спрямованого впливу на усвідомлення суспільством

нових можливостей інформаційної цивілізації.

Законодавча база в галузі комунікації в Україні почала формуватися, хоч
і з відомих причин неналежними темпами. Та важливо інше: держава обстоює
свої інтереси в кіберпросторі, забезпечуючи національну безпеку у сфері
Інформації, отже, – в побудові демократичного громадянського
суспільства. Прискорений темп інформаційної революції стимулюватиме
розв’язання державних стратегічних накреслень, а також глобальних
завдань і кінцевої мети інформаційного суспільства в інтересах
міжнародного співтовариства, досягнення консенсусу щодо норм і принципів
правового і етичного регулювання кіберпростору як оптимальних
можливостей використання світових інформаційних ресурсів.

Таким чином, багатовимірний аналіз процесу формування міжнародного
інформаційного поля дає можливість визначити його домінантні політичні
імперативи, основні складові, наявні тенденції, визначальні чинники,
детально розглянути структуру міжнародної Інформаційної політики.

висновки

Процеси глобалізації комунікацій мають неоднозначні наслідки для
МІЖНарод-НОЇ політики: з одного боку, вони забезпечують планетарні
взаємозв’язки та взаємовпливи, сприяють демократизації глобального
управління на противагу авторитаризму та ізоляціонізму, відкривають нові
можливості для досягнення глобального добробуту; з іншого боку,
технологічні зміни формують нові типи поляризації у сучасному світі,
сприяють виключенню інформаційно-бідних країн та національних спільнот
із загального цивілізаційного процесу.

Концепція міжнародної інформаційної політики реалізується за допомогою
міжнародної організації ЮНЕСКО, зміст якої полягає у прагненні
міжнародного співтовариства спільно працювати над створенням нової
політичної системи в рамках ідеології Інформаційного суспільства.
Концепція універсальної участі Країн-членів ЮНЕСКО в процесах
трансформації, що мають одночасно політичний, економічний і соціальний
виміри, визначає ряд пріоритетів міжнародної політики Організації,
спрямованих на створення умов для становлення глобального інформаційного
суспільства, тобто забезпечує: 1) міжкультурнийдіалог цивілізацій; 2)
розвиток інтелектуального потенціалу людства; 3) етику інформаційного
суспільства; 4) етику живого світу; 5) освіту для всіх протягом всього
життя.

Еволюція міжнародної інформаційної політики ЮНЕСКО обіймає три напрями:
новий міжнародний інформаційний порядок, нова стратегія міжнародної
комунікації та інформаційне суспільство для всіх. Концепція НМІКП
розглядалася у 80-х роках як прогресивний процес трансформації
міжнародних відносин в галузі комунікації, як вклад міжнародних
організацій в реалізацію ідеології збалансованого потоку інформації, як
потреба переконання світової громадськості у необхідності змін. “Важливо
переконати світову спільноту, – закликав у заключному виступі А. М’Боу,
– що ця проблема має глобальний характер, що світ, незважаючи на свою
багатоманітність, є сферою взаємозалежностей, що між людьми існує
глибока солідарність і що компромісні рішення відповідають загальним
інтересам”. Позитивні зміни у міжнародних відносинах на межі 80-90 років
обумовили конструктивні підходи до вирішення проблем міжнародної
комунікації в рамках ЮНЕСКО. Країни-члени (а також спостерігачі від США
та Великої Британії) визначили гуманітарне співробітництво, захист прав
людини та охорону довкілля як пріоритети реальної глобальної політики і
закликали до відкритого діалогу і безконфліктного розгляду актуальних
проблем в галузі інформації і комунікації . Концептуальний
документ”Інформаційне

суспільство для ВСІХ”, в якому було визначено роль ЮНЕСКО у становленні
глобального інформаційного суспільства. Мета концепції полягала у
забезпеченні кожному Індивіду міжнародного співтовариства широкого і
вільного доступу до інформаційних ресурсів, необхідних для рівноправної
участі в житті нової суспільної формації та у вільному обміні Ідеями та
знаннями.

Всесвітні доповіді ЮНЕСКО з інформації і комунікації 1990-2000 років

свідчать про актуальність проблем міжнародної інфор-

маційної політики наприкінці XX століття. Революційні зміни у галузі
нових технологій, IX інтенсивна конвергенція викликали глобальні зміни
інформаційної сфери, відбувається масштабна концентрація бізнесу і
промисловості, що Ілюструє динаміку глобального постуїту. ЮНЕСКО,
впроваджуючи стратегію міжнародної інформаційної політики, сприяє
взаєморозумінню між народами через освіту, науку, культуру, комунікацію,
оскільки нові технології впливають на всі сфери міжнародних відносин І
можуть викликати як ефективні наслідки, так і дисбаланс міжнародного
розвитку.

Четверта велика Програма ЮНЕСКО “Комунікація, інформація, інформатика”
визначає головні напрямки діяльності організації на шляху до глобального
Комунікаційного та інформаційного суспільства. За Статутом Організації
(сг. 1) ЮНЕСКО ставить перед собою завдання “забезпечити вільне
поширення Ідей словесним або зображальним шляхом за допомогою як
традиційних, так і нових засобів комунікації” , стверджуючи незмінні
принципи свободи слова, обміну ідеями, свободи інформації.

В рамках системи ООН ЮНЕСКО була першою установою, яка винесла на
міжнародний рівень аналіз глобальних проблем міжнародного
співробітництва у сфері комунікації, провела дискусію щодо позитивних і
негативних наслідків нових інформаційних та комунікаційних технологій.
На 2 9 сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО було прийнято рішення про
організацію і проведення у 2003 р. Всесвітньої міжнародної конференції
на вищому рівні з проблеми Інформаційного суспільства, як такої, що мас
вирішальне значення для майбутнього цивілізації: визначення пріоритетів
в Інформаційній сфері на регіональному рівні; узгодження стратегій для
реалізації етичних, правових і соціально-культурних проблем
інформаційного суспільства; вільне вираження поглядів, вільний доступ до
інформації спільної спадщини людства, культурна і багатомовна
різноманітність.

Таким чином, ЮНЕСКО у структурі міжнародної інформаційної політики XXI
століття стає важливим форумом міжнародних відносин, глобальною рушійною
силою цивілізаційного розвитку на шляху взаєморозуміння і пошуку
загальногуманістичних прийнятних рішень. Місія

Організації зумовлюється її можливостями сприяти багатосторонньому
діалогу між цивілізаціями, здатністю відобразити і врахувати розмаїття
соціально-культурних, моральних та світоглядних традицій міжнародної
спільноти, виступати, виходячи зі свого мандату, як універсальний
міжнародний інтелектуальний центр для формування ідеології глобального
інформаційного суспільства. ,

-а

інформаційне суспільство, політика, право в програмній діялвності юнеско

список використаних джерел

Resolution adopted by the General Assembly UN [on the report of the
First Com-mittee (A/53/576)] “Development in the field of information
abd telecommunication in the context of information security”. – Distr.
GeneralA/RES/53/70, 4 January, 1999, N.Y.

World Report Information 1997-98. UNESCO, – ^ris, 1997.

World Report Communication 1997-98. UNESCO. – Paris, 1997.

World Information and Communication Report 1999-2000. UNESCO. -Paris,
1999.

Резолюції/Рішення ЮНЕСКО: 1946-1989 pp. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/publishing/” http://www.unesco.org/publishing/

Резолюції, директиви, регламенти і рішення ?С. HYPERLINK
“http://szvww.eu” http://szvww.eu .int/

Конвенції, рекомендації, резолюції Ради Європи, HYPERLINK
“http://www.euro-” http://www.euro- HYPERLINK “http://pare.eu.int/”
pare.eu.int/

Okinawa Charter on the Global Information Society. HYPERLINK
“http://www.g8Kyuschu-okinawa.go.jple/documents/it1”
http://www.g8Kyuschu-okinawa.go.jple/documents/it1 .html.

Information Document 30th Session General Conference UNESCO “Social,
Ethical and Legal Issues of Cyberspace in the twenty-firth Century”, D
30C/INF, 48. 16 No-vember, 1999, Paris. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/webworld/publications/index.html”
http://www.unesco.org/webworld/publications/index.html .

The Declaration of Future Civilisation. Document First World Conference
of Global Civilisation, 20th to 30th June, 2001, Australia. -24 p.
HYPERLINK “http://www.one.net.au/” http://www.one.net.au/

юнеско и информационное общество для всех. Концептуальный документ.
С-11-96/WS/4. – Париж, 1996.

Basic Documents UNESCO 1989-1995. News Communication Strategy. Document
С II-96/WS/2. – Paris, UNESCO, 1995.

ITU. Trade in Telecommunications. World Telecommunication Development
Report 1996-97. – Geneva. International Telecommunication Union, 1997.

ITU. Universal Access. World Telecommunication Development Report
1997-98. – Geneva. International Telecommunication Union, 1998.

International UNESCO Symposium on Copyright and Communication in the
Information Society. – Madrid, 11-14 March, 1996.

Сборник основных документов и материалов, касающихся международных
отношений в сфере информации. – М. : МИД СССР, 1984.

Mahersi L. Networks: The Foundation for the Information Society.
//WorldReport Communication 1997-98. UNESCO. – Paris, 1997.

Wallerstein I. The End of the World as We Know It: Social Science for
the Twenty-First Century. – Minneapolis, 2000.

Hill Ch.W.L International Business. Compating in the Global Market

place. 2000 by The McGraw-Hill Companies. Inc.

Мак’БраЙД Ш. Заключна доповідь “Багато голосів – один світ” Міжнародної
комісії з дослідження проблем комунікації. – Париж, ЮНЕСКО, 1980.

Castells M. The Information Age: Economy, Society and Culture. – Vol.
I-III. The Power of Identity. – Blackwell, 1996-97.

Bell D. The Coming Post-Industrial Society. A Venture in Social

Forecasting. – N.Y. Basic Books, Inc., 1973.

Huntington S. The Clash of Civilizations and the Remaking of the World
Order. N.Y. Simon & Schuster, 1996.

Naisbitt J. Megatrends. The New Directions Transforming Our Lives.
-N.Y., 1984.

Masuda Y. The Information Society As Post-Industrial Society. – Wash.,
1981.

Дайзард У. Наступление информационного века. Новая технокра тическая
волна на Западе. – МІ., 1988.

ТоффлерА. Футурошок. СПб.: Ланв, 1997.

Гильдебранд Д. Метафизика коммуникаций. СПб.: АлетеЙЯ, 1999.

Cohen D. The Wealth of the and Poverty of Nations. Cambridge

(Ma.). – L.,1998.

Yong М. The Rise of Meritocracy: 1958-2033. – L, 1958.

Бангеманн М. Європа і глобальне інформаційне суспільство: рекомендації
для Європейської Ради ЄС. Європа на шляху до інформаційного суспільства.
/ЗбІрникдокументівЄвропейськОЇКомісії 1994-95 pp. – К. : ЗВ’ЯЗОК, 2000.

Масмуді М. Новий міжнародний порядок в галузі інформації і комунікації.
Міжнародна комісія з дослідження проблем комунікації. Париж, ЮНЕСКО,
1978.

KahnC, Simon В. Global 2000 Revised. – Wash., 1984.

Horowitz J. War and Peace in Contenporary. Social and Philosophical
Theory. – N.Y., 1973.

Brzezinsky Z. Between Two Ages. American’s Role in the Technotronic Era.
– N.Y. The Wiking Press, 1970.

Brzezinsky Z. The Grand Chessboard. American Primacy and Its
Geostrategie Imperatives. – N.Y.: Basic Books. A Division of Harper
Collins Pub., 1998.

Fukuyama F. Trust. The Social Virtues and the Creation of Prosperity
N.Y. Free Press, 1996. – p.; Fukuyama F. The End of the History. //The
National Interest. – № 16 (Summer) . – 1989

Toffler A. The Third Wave. N.Y., 1980.

Porat Rubin M. The Information Economy. Development and
Measurement. – Wash., 1977 .

Machlup F The Production and Distribution of Knowledge in the united
States. – Princeton, 1962.

McRae H. The World in 2020. Power, Culture and Prisperity: A Vision of
the Future. – L, 1995.

Darendorf R. The Modern Social Conflict. An Essay on the Principles of
Liberty. – Berkeley, L.A., 1990.

Moulana H. Global Communication in Transition. The End of Diversity?

Thouthand Oaks. – l. – n.d. Delfi, 1996.

Kegley Ch. and Wittkapf W. World Politics. Trend and Transformation. –
N.Y. 1999.

Гринберг ИВА. Информациионная парадигма современной цивилизации.
/Монография. – СПб.: АТТ, 2000.

Виноградов В.А. Информация как глобальная проблема современности. – М.:
ИНИОН, AH CCCP, 1983.

Lyon D. The Information Society: Issues and Illusions. – Cambridge,
Polity Press, 1988.

Ferguson Y.H., Manshbach R.W. Technology and the Transformation of
Global Politics. //Paper Prepared for the 2000 Annual Meeting of
International Studies Asso-ciation. – Los Angeles, March, 2000.

Еейтс Б. Дорога в будущее, HYPERLINK
“http://avi.donetsk.ua/doc/froad/cover.htm”
http://avi.donetsk.ua/doc/froad/cover.htm .

KhorM. Globalization and the Need for Coordinated Southern Policy
Response. Cooperation South. – New York: UNDP, 1995. Makridakis S. The
Forthcoming Information Revolution: Its Impact on Society and Firms.
Futures. – Vol. 27. – No. 8. – 1995.

52. Hill Ch.W.L. International Business. Compating in the Global Market

place. 2000 by The McGraw-Hill Companies. Inc. 53 . Moody B. Workes in a
Lean World. Unions in the International

Economy. L.-N.Y., 1997.

Castells M. The Information Age: Economy, Society and Culture. – Vol.
I-III. The Power of Identity. – Blackwell, 1996-97.

Garnham. Capitalism and Communication Global and the

Economics of Information. – London, 1994.

Raab С, Bellamy С, Taylor J. et all. The Information Polity: Electronic
Democracy, Privacy and Surveillance. – 1995.

Metlody W. The Strategic Value of Policy Research in the Information

Economy. and Communication Technologies. Visions and

Realities. – 1990.

Venturelli S. Prospects for Human Rights in the Political and Regulatory

Desing of the Information Society. and Politics in Transition.

Cultural Identity in the Age of Globalization. /Ed. by Jan Servaes and

Rico Lee. Amersfoort. Acco. 92. – 1992.

59. Sussman A. Communication, Technology and Politics in the Information

Age. – London. N.D. 1997.

60. Poster M. The Mode Of Information, Postindustrialism and Social

Context. – Cambridge, 1990.

Keohane P., Nay J.S. Power and Interdependence in the Information Age.
Cam-bridge Pub., 2001.

Мосдорф З. Глобальне село: прозорість і відповідальність в інформаційну
добу. //InternationalePolitik. – 2000. – № 10. HYPERLINK
“http://www.ger-” http://www.ger- HYPERLINK “http://many.org.ru/”
many.org.ru/ і

Skleair L. Global Sociology and Global Environmental Change //Social
Theory and Global Environmental. Eas. M. Red cliff, T. Benton. London,”
1999.

Thomas J. State soverignty in international relation: Bridging the gap
between, the-ory and empirical research. //International Studies
Quartely. N.J., 1995.

Kissinger H. Diplomacy. – N.Y., – 1994.

Goodby J. Europe Undivided. The News Logic of US – Pussia relations.
-1998. 1260 p.

Posenau J. Turbulence in World Politic. Brighton, 1990. – p.

Barton P.P. World Society. – L, Cambridge University Press, 1973. – p.

Пап Л.А. Аналіз державної політики./Пер. з англ.І. Дзюб. – К.:Основи,
1999.

FergusonY.H., Mansbach P.W. The Past as Prelude to the Future:
Identities and Logasties in Global Politics //ThePeturn of Culture and
Identity to International Pelations Theory. Boulder, 1996. 1

Gore A. Earth in the Balance. Forging a New Common Purpose. – L:
Earthscan Publications Ltd., 1992.

Touraine A. Criticpie de lamoderuite. – Paris, 1992. – Pp. 312-322.

73 . Meadows D., Meadows D., Pauders J. Beyond the Limits: Global
Collapse or Sustainable Future? – L: Earthscan Publications Ltd., 1992.
– p.

74. Bell D. The World and the United States in 2013. N.Y., 1987.

Drucker P. Post-Capitalist Society. – N.Y.: Harper-Coollins Publishers,
*? 1995.

Fukuyama F. Trust. The Social Virtues and the Creation of Prosperity J
N.Y. Free Press, 1996.

Machlup F. Knowledge: Its Creation, Distribution and Economic
Significance. – Vol. 3. The Economic of Informatiob and Human Capital.
Princeton (N.J.), 1984.

Thurow L. The Future of Capitalism. How Today’s Economic Forces Shape
Tomorrow’s World. – L: Hicolas Brealey Publishing, 1996.

Inglehart P. Modernization and Postmodernization. Cultural, Economic,
and Political Change in Information Societies. – Princeton, Г Princeton
Univ. Press, 1997.

Bell D. The Third Technological Revolution And Its Possible
SocioEconomic Concequences. Tokyo, 1990.

Drucker P. The New Realities. – Oxford, 1996.

GalbraithJ. The Good Soceity. The Human Agenda. Boston-N.Y., 1996.

ThurowL. Creating Wealth. The New Roles for Individuals, Companies and
Countries in a Knowledge-Based Economic Battle Among Japan, Europe and
America. N.Y., 1993.

Huntington S. The Clash of Civilizations and the Remaking of the World
Order. N.Y. Simon & Schuster, 1996.

85 . Handy Ch. The Hungry Spirit. Beyond Capitalism – A Quest for
Purpose in the Modern World. L. Hutchinson, 1997

86. A. The Consequences of Modernity. – Cambridge, Polity Press,

1996.

Fukuyama F. Trust. The Social Virtues and the Creation of Prosperity
N.Y. Free Press, 1996.

Fukuyama F. The End of the History and the Last Man L.-N.Y., 1992.

Sakaya T. The Knowladge – Value Revolution or A History of the Future. –
N.Y. Kodansha America Ltd!., 1991.

Edvinsson L, Malone M Intellectual Capital. Realizing Your Company’s

True Value by Finding Its Hidden Roots. – N.Y. Harper Business, a
Division of Harper Collins Publishers, 1997.

91. R. Culture Shift in Advanced Industrial Society. – Princeton

(N.J.), Princeton University Press, 1990.

Etzioni A. The new Rule. Community and Morality in

Democratic Society. – N.Y.: Basic Books, a Division of Harper Collins

Publishers, 1996.

Stewart T. Intellectual Capinal. The New Wealth of Organisations, N.Y. –
Doubleday. Currency, 1997.

Pilzer P. Unlimited Wealt. The Theory and Practice Economic Alchemy.

N.Y.: Crown Publishers Ltd., 1990.

Weizsaecker E., von Lovins Lovins L. Factor Four. Doubling Wealth
–

Halving Resource Use. Publications Ltd., 1997.

Castells V. The Rise of the Network Society. Maiden (Ma) – Oxford,

Blackwell Publishers, 1996.

Touraine A. Pourons-nons vivre ensemble? Egaux et differents. – Paris,

Editions Fayard, 1997.

Meadows D., Meadows D., Rauders J. Beyond the Limits: Global Collapse or
Sustainable Future? – Earthsean Publications Ltd., 1992. – p.

Nelson J. Post-Industrial Capitalism. Exploring Economic Ineaquality in

America. Thousand Oacs. – L, 1995.

100. Reich R The Work of Nations. Preparing Ourselves for 21-th Century

Capitalism. N.Y., Vintage Books, 1992

101. Gore A. Earth in the Balance. Forging a New Common Purpose. – L,

Earthsean Publications Ltd, 1992.

102. Toffler A., Toffler H. Creatin a New Civilization. – Atlanta, 1995.

103. Masuda Y. The Information Society as Post-Industrial Society.
Wash.,

1981

Koch R. The Third Revolution. Creating Unpracedeted Wealth and !
Happines for Everyone МІІІЄПШП. – Oxford, 1998.

Porat M. Theoretical Analysis of the balance of power. //Behavior 1
Science. – luly, 1960. – p.

Fukuyama F. The Creat Distmction. – N.Y., 1999.

Katz R. The Informational Society: An international Perspective. N.Y.,
1988

108.Sassen S. Globalization and Its Discontents. N.Y., 1998. j • -• ”

Ellul J. The Technological Society. -N.Y., 1964. ‘””'”* ,

CohenD. The Wealth of World and the Poverty of Nations. – * >f*
Cambridge (Ma). – L„ 1998.

111. Fukujama F. The End of Order. – L, 1997. *

11 2.Kahn H. Forces for Change in the Final Third of the Twentieth

Century. – N.Y.: Hudson Institute 1970. j . «, f

Webster F. Theories of Information Society. L, 1997.

McLuhan M. Communication and Control: Networks and the New’ Economics of
Communications. – Oxford, 1991 .UnderstandingMediai’ N.Y., 1964. The
Gutenberg Galaxy, Toronto, 1962. ї

11 5.ВЄІІ D. The Third Technological Revolution And Its Possible Socio-
‘ Economic Concequences//Dissent. – Vol. XXXVI. -№2. – Spring, 1989.

T. The Wealth of Information. A Profile of the Post-Industrial Economy.-
L, 1983. * 117.БЖЄЗИНСКИЙ З. Вне контроля. Глобальный беспорядок на
кануне XXI века //США: ЭПИ. – 1994. – № 4.

C. Reading A Communism, Capitalism and the Mass Media. – L,

1998.

A. Social Theory and Modern Sociolpgy. – Cambridge, 1987. M. The
Information Age: Economy, Society and Culture. The Power of Identity.
Blackwell. 1997. 121. Webster F. Theories of Information Society. –
1997. 122.SakayaT. What is Japan? Contradictions and Transformations. –
N.Y.Tokyo, 1993.

Новая ПОСТИНДуСТрИаЛЬНаЯ волна на Западе. АНТОЛОГИЯ/ПОД редакцией В.Л.
Иноземцева. – M.Academia, 1999

Crawford R. In the Era of Human Capital. The Emergence of Talent
Intelligence and Knowledge as the Worldwide Economic Force and What It
Means to Managers and In-vestory. – L.-N. Y., 1991. д

D. Post-Industrial America: a Geografical Perspective.

1985

Kahn H., BrowW., Martel L. The Next 200 Years. A Scenari for

America and the World. N.Y., 1971

Naisbitt J. Global Paradox. -N.Y., 1995.

Dordick H., Wang G. The Information Society: A Retrospective View. -L:
Newbury Park. 1963.

Katz M. In the Shadow of the Poorhouse. A Social History of Welfare

in America. – N.Y., 199б.

Garnham N. and communication: Global culture and the

economics of Information. – London: Sage, 1994.

131.Information Society: Agenda for Action in the UK. – L, 1996.

Todd Keith. Up to the Information society. http// HYPERLINK
“http://www.isi.gov.uk/” www.isi.gov.uk/

Мелюхин И.С. Информационное общество: истоки и проблемы. -М.: МГУ, 1999.

the European Information Society for Us All. First Reflections of the
High Level Group of Experts. Interim Report. – Brussels, 199б.
HYPERLINK “http://www.europa.eu.int/comm/dgs/information_society/pdf/”
http://www.europa.eu.int/comm/dgs/information_society/pdf/

Way to the Information Society: An Action Plan by the European
Commission. – Brussels, 1994. HYPERLINK
“http://www.europa.eu.int/comm/dgs/information_society/pdf/”
http://www.europa.eu.int/comm/dgs/information_society/pdf/

and Global Information Society. Recommendations of the High-Level Group
on the Information Society to the Corfu European Council (Bangemann
Group). European Commission. 1994. HYPERLINK
“http://www.europa.eu.int/comm/dgs/information_society/pdf/”
http://www.europa.eu.int/comm/dgs/information_society/pdf/
137.DuttonW., BlumlerJ., Garnham N. et all. The Politics of Information
and Communication Policy: The Information Super-highway.

and Communication Visions and Realities.

/Ed. byWllliamH. Dutton. – Oxford: Oxford University Press. 1996.

New World? – Strasbourg: Council of Europe 199В. HYPERLINK
“http://www.europare.eu.int/” http://www.europare.eu.int/

on Europe Scientific and Cooperation: Towards

A New Institutional Framework. – Strasbourg, 1997. – Doc. 57В4. -Annex
“A”. P.B.J, HYPERLINK “http://www.europare.eu.int/”
http://www.europare.eu.int/ 140.Noras. Mine A. The Computerisation of
Society. A Report to the

President of France. Cambridge, – 19В0. 141 .Ферхульст с ^чка зрения
английского правительства на конвергенцию телекоммуникационных,
вещательных и информационных технологий. HYPERLINK
“http://www.medialaw.ru/” http://www.medialaw.ru/

Finnish Information Society. Decision in Principle. –

Helsinki, 1995.

Є.А. Європейська комунікація у контексті глобального

міжнародного розвитку. //ВІСНИККиївського університету. Міжнародні
відносини. – 1999. – № 11.

МакаренкоЄ.А. Політичні стратегії інформаційного суспільства : специфіка
національних моделей //Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2000.
– № 22. Частина І.

Макаренко?.А. Європейське інформаційне суспільство: виклики XXI століття
для країн Центральної та Східної Європи //ВІСНИК Київського
університету. Міжнародні відносини. – 2000. – № 17.

Макаренко ?.А. Європейська інформаційна політика. Матеріали V Наради KM
РЄ, 1997. //Актуальні проблеми міжнародних відносин. -Випуск 8. – 1998.

147.lnforightS. The outline of a national policy for the creation and
organization of the information superhighways in Europe, and the
modalities for European and international cooperation. – Monte Carlo,
1998.

Naisbitt J. Megatrends Asia. The Eight Asia Megatrends That Are Changing
the World. – L, 1996.

KatZ R. Japan: The System That Soured. The Rise and Fall of Japanese
Economic Miracle. Armonk (N.Y.)-L, 1998.

Reform Towards an Intellectually Creative Society of the 21st Century:
Programm forthe establishment of High Performance info-communication
Infrastructure. Project Millenium, HYPERLINK “http://www.mofa.go.jp/”
http://www.mofa.go.jp/

Hill Ch.W.L. International Business. Compating in the Global Market
place. 2000 by The McGraw-Hill Companies. Inc.

Naisbitt J. Megatrends Asia. The Eight Asian Megatrends That Are
Changing the World. – L, 1996. .

Hill Ch.W.L International Business. Compating in the Global Market
place. 2000 by The McGraw-Hill Companies. Inc.

Krishna Guka. Strategic Alliances with Global Partners. Financial Times;
India’s Software Industry, December, 3, 1997.

ИНОЗЄМЦЄВ В. Л. Современное ПОСТИндустриальное общество: при-

рода, противоречия, перспектива. М. Логос – 2000. , h

1 56.Програми ЮНЕСКО . HYPERLINK “http://www.unesco.org/publishing/”
http://www.unesco.org/publishing/ і програми ЄС. Ради

159.Програми COT. HYPERLINK “http://www.wto.org/” http://www.wto.org/

Програми HYPERLINK “http://www.ceinet.org/” http://www.ceinet.org/

McLuhanM. Understanding Media. -N.Y., 1964.

KatzenStein P.J., Keohane R.J., Krasner St.D. International щ

Organization and the Study of World Politics. //International

Organization. – Vol. 52. №4. » r

J. Governance in the Twenty-first

Governance. 1:1 (Winter), 1995. • – •

ну інформаційне суспільство, політика, право в програмнім діяльності
юнеско

Raid R. The Globalization of Technology. //Issues in Science and
Technology. -1991. -№ 8.

Handy Ch. The Age of Unreason. – L, 1995.

Rodrick D. Sence and Nonsence in the Globalization Debate //Foreign
Policy. -1997 (Summer) . – № 107.

167. Wallerstein I. The Politics of the World-Economy, The States, The

Movements and the Civilizations. – Cambridge, 1984.

Kolontay V. On the Neoliberal Globalization Theory//МЭИ MO. -1999. – №
10.

Международные отношения: социологические подходы. /Рук. авт. кол. проф.
П.А. Цыганков. – М., Кардарика, 1998,

ЛаНЦОВ С.А. Мировая политика И международньїе отношения. -СПб.: Изд-во
Михайлова в.А., 2000.

171. Пефтиев В., Черновская В. Развивающийся мир: глобализация или

региона-лизация //МЭи мо. – 2000. – № 7.

Василенко И.А. Политическая глобалистика. – М.: Логос, 2000.

Міжнародні відносини і зовнішня політика. – К.:Либідь, 1999.

Muntijan V. Informatiology ang Economic Security. P.

175. МатвІСНКО В.Я. Прогностика. – К. Українсвкі пропілеї, 2000.

Глобальні трансформації і стратегії розвитку: Монографія /Білорус О.Г.,
Мацейко Ю.Г., Гончаренко А.Н. та ін. К.: Оріяни, 2000.

Глобалізація і безпека розвитку. Монографія. Ю.Г. Білорус, Д.Г.
Лук’яненко та ін.; керівн. авт. колективу і наук. ред. О.Г. Білорус.
-К.: KHEV, 2001.

Лейбин В. Зарубежная глобалистика: проблемы и противоречия. -М„ 1998.

Підсумкове комюніке Кьольнського самміту країн Великої Сімки (1999 p.).
HYPERLINK “http://www.eu.int/” http://www.eu.int/

The Declaration of Buture Civilisation. Document First World Conference
of Global Civilisation, 20th to 30th June, 2001, Australia. -24 p.
HYPERLINK “http://www.one.net.au/” http://www.one.net.au/

Rodrick D. Sence and Nonsence in the Globalization Policy. -1997
(Summer) . – № 107.

Sassen S. Dosing control? Soverignty in an Age of Globalization. -N.Y.,
1996.

Гринберг парадигма современной цивилиза-

ции . Моно-графия . – СПб.: APT, 2000.

Dyon D. The Information Society: Issues and Illusions. – Cambridge,
Polity Press, 1988.

Братченко И.А. Мифы и реалии информационного общества:

вверх по лест-нице… – СПб.: Терра, 2001.

Дугин А.Г. ОсновьІ геополитики. Геополитическое будущее России.

- МІ.: Арктогея, 1997.

Панарин А. Искушение глобализмом. – M.: Русский нац. фонд. Се- *

рия “РОССИЯН мир: итоги XX века”. Альманах. – 2000. – № 1.

Панарин А. Глобальное политическое прогнозирование. – М.: Алгоритм,
2000.

Sakaya T. What is Japan? Contradictions and Transformations. –
N.Y.Tokyo, 1993.

Morgenthay H.J. Politics among Nations. 4th ed. – N.Y., 1967.

WalZK.N. Theoryof International Politics. /Reading. Mass., 1979.

УТКИН А.И. Глобализация: процесе И Осмысление. – M.: Логос, 2001.

Кальвокоресси П. Мировая политика после 1945 года. – В 2-х кн. –

М.: Международные отношения. – 2000.

Глобальні трансформації і стратегії розвитку: Монографія /Білорус О.Г.,
Мацейко Ю.Г., Гончаренко А.Н. та ін. К.: Оріяни, 2000.

Глобалізація і безпека розвитку. Монографія /О.Г. Білорус, Д.Г.
Лук’яненко та ІН.; керівн. авт. колективу і наук. ред. О.Г. Білорус.
-К.: КНЕУ, 2001.

Пахомов Ю., Кримський С., Павленко Ю. Пути и перепутья современной
цивилизации. – К. 1998.

Гальчинский А. Україна: поступ у майбутнє. – К.: Основи, 1999.

Гуменюк Б., Камінський ?., Дашкевич А., Трощинський В. Гео-політичне
майбутнє України. -К.:, 1998.

Зернецька О. Глобальний розвиток масової комунікації і міжна-* родні
відносини. – К.: Освіта, 1999.

Губерський Лі., Москаленко А., Іванов В., Вергун В. Масова ко- f f
-мунікація. К.: Либідь, 1997.

Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку /О.
Гончаренко, Б. Парахонський, В. Лисицин та ін. – К.: НІСД.

Почепцов Г. Коммуникативные технологии XX века. – К.: Ваклер,

2000.

Філіпенко А. Економічний розвиток сучасної цивілізації . -К.: Знан-

ня, 2000.

Скаленко О. Глобальні резерви поступу. /Передм. О. Білоруса. – К.:
Основи, 2000.

Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Кол. монографія
/Під ред. M.О. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 1999.

Україна: утвердження незалежної держави: 1991-2001. (Автори В. Литвин,
С. Віднянський, Н. Барановська, В. Версткжта ІН.) /ПІДред. В. Литвина. –
К.: Вид. дім “Альтернативи”, 2001.

207. Наливайко Д. Очима Заходу: рецепція України в Західній Європі. –

К.: Основи, 1998.

.інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності
ЮНЕСКО

Muntijan V. Informatiology ang Economic Security. – K, 2001,

ЛитвиненкоО.Спеціальні інформаційні операції та пропаган-

дистські кампанії: Монографія. – К.: ВКФ “Сатсанга”, 2000.

нечитайло В. Інформаційне суспільство: теоретичний аналіз
КОС-мо-політичних концепцій майбутнього людства: Автореф. дис… д-ра
філос. наук: 09.00.01 / ІН-Т філософії НАН України. К., 1996.

КЗМІНСЬКИЙ Є., Дашкевич А. Політика США щодо України. Витоки.
Концеп-туальні основи. Прагматична еволюція. – К.: Політ, думка, 1998.

Бодрук О. Структури ВОЄННОЇ безпеки: національний та міжнародний
аспек-ти: Монографія. – К-‘. НІПМБ, 2001.

Бахтияров О. ПОСТИнформацИОННЬїе технологии: введение в ПСИ-хонетику. –
К.: Инф. анал. центр “Экспир”, 1997.

Міжнародний конгрес “Інформаційне суспільство в Україні: стан, проблеми,
перспективи. /Матеріали конгресу. –

Мацуура К. Доповідь Генерального директора про діяльність організації у
1998-99 pp. – Документ 31/С 31 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО,
2001. – Париж, ЮНЕСКО, 2001.

World Report Information 1997-98. UNESCO. – Paris, 1997. World Report
Communication 1997-98. UNESCO . – Paris, 1997.World Information and
Communication Report 1999-2Q00. UNESCO. – Paris, 1999.

Keys to the 21st Sentury / Edited by Jerome Binde; with a preface by K.
Matsuura. UNESCO PubL/Berghahn Eooks, Paris, 2000

Des dimensions internationales du droit du cyberespace. Edition UNESCO.
– Paris, 2000.

МасмудІ M. новий міжнародний порядок в галузі Інформації. Міжнародна
комісія з дослідження проблем комунікації. – ЮНЕСКО, Париж, 1978.

Мак’Брайд Ш. Международная комиссия по изучению проблем

коммуника-ции. доклад голосов – один

мир” . -ЮнЕСКО,Па-риж, 1980.

М’Боу А. Ініціатива нового міжнародного інформаційного порядку. Заключна
доповідь Міжнародної комісії з дослідження проблем комунікації. –
ЮНЕСКО, Париж, 12 травня 1980 р.

Тигранян М. Комунікація і міжнародний розвиток: деякі
теоре-тичніузагальнення.ДокументиМіжнародної Комісії здослідження
проблем комунікації. – ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. – Документ №41.

Хаммарберг Т. національна політика щодо збалансованості та вільного
потоку інформації. Документи Міжнародної з ПОСЛІДЖення проблем
комунікації. – ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. – Документ 17.

ОСОЛНІКБ. Цілі та концептуальні підходи до нового міжнародного порядку
в галузі комунікації. Документи Міжнародної Комісії з дослідження
проблем комунікації. – ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. – Документ № 32.

СуссманЛ. Підходи до вивчення транснаціональних засобів інформації в
плюралістичному світі. Документи Міжнародної Комісії з дослідження
проблем комунікації. – ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. – Документ № 18.

ШІЛЛерX. Комунікаціясупроводжує потоки капіталу. Документи Міжнародної
Комісії з дослідження проблем комунікації. – ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. –
Документ № 47.

Круізе О’БраЙЄН Р. Власність у сфері засобів масової комунікації.
Документи Міжнародної Комісії з дослідження проблем комунікації.
-ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. – Документ № 46 .

ШафаїМ. Міжнародний розподіл радіочастот серед національних служб
мовлення. Документи Міжнародної Комісії з дослідження проблем
комунікації. – ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. – Документ № 87.

Галіна Дж. Комунікація і спільноти: північоамериканська перспектива.
Документи Міжнародної Комісії з дослідження проблем комунікації. –
ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. – Документ № 62.

Раміро Белтран Л. Прощання з Арістотелем: “горизонтальна” комунікація.
Документи Міжнародної Комісії з дослідження проблем комунікації. –
ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. – Документ № 48.

Хамелинк К. Новий міжнародний економічний порядок і нова МІЖДНародна
інформаційна політіка в галузі Інформації. Документи Міжнародної Комісії
з дослідження проблемкомунікації . – ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. – Документ №
25 С/104.

Ківікуру Ю. Зарубіжні новини на зарубіжних умовах: Фінляндія. Документи
Міжнародної Комісії з дослідження проблем комунікації. – ЮНЕСКО, Париж,
1980 р. – Документ № 56.

Лефорт Р. Інформаційні образи у ЗМК: викривлення та фальсифікація.
Документи Міжнародної Комісії з дослідження проблем комунікації. –
ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. – Документ № 57 (а, б) .

Джонс С. Стереотипи образів у ЗМК. Документи Міжнародної

Комісії з дослідження проблем комунікації . – ЮНЕСКО , Париж,

1980 р. – Документ № 59. , ^

Абель X. Комунікація для взаємозалежного плюралістичного світу.
Документи Міжнародної Комісії з дослідження проблем коМунікації’. –
ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. – Документ № 33 .

Річстад Ж., Кокка А. Правові засади комунікації. Відносини із засобами
ма-СОВОІ комунікації. Документи Міжнародної Комісії з дослідження
проблем комунікації. – ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. – Документ № 38.

Халоран Дж. Контекст досліджень у галузі комунікації. Документи
Міжнародної Комісії з дослідження проблем комунікації. – ЮНЕСКО, Париж,
1980 р. – Документ № 78.

Лоу Дж. Типологія обмежень на свободу та інформацію: виявлені
ПОрушен-НЯі приховані перепони . ДокументиМІЖНародно)’ Комісії з
дослідження проблем комунікації. – ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. -Документ №
51.

Поляков Ю. Національна політика цілеспрямованого використання
інформації: ЗМК СРСР. Документи Міжнародної Комісії з дослідження
проблем комунікації. ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. Документ № 63.

Лок П. Рекламування ЗВ’ЯЗКІВ з громадськістю у галузі військових
озброєнь: роль ВПК у засобах масової комунікації. Документи Міжнародної
Комісії з дослідження проблем комунікації. – ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. –
Документ № 50.

Рагхаван Г. Гопалокрішнан В. На шляху до національної політики в галузі
комунікації в підтримку розвитку. Документи Міжнародної Комісії з
дослідження проблем комунікації. – ЮНЕСКО, Париж, 1980 р. – Документ №
43.

Мак’Брайд ш. Международная комиссия по изучению проблем коммуника-ции.
Заключительный доклад “Много голосов – один

мир” . – ЮНЕСКО, Париж, 1980.

М’БоуА. За міжнародне взаєморозуміння і новий інформаційний порядок.
Заключна доповідь Міжнародної комісії з дослідження проблем комунікації.
– ЮНЕСКО, Париж, 12 травня 1980 р. – 245 с.

Комунікація на службі людству. Документ ЮНЕСКО 25С/83. ЮНЕСКО, Париж,
1983. – РЄ30ЛЮЦИИ/РЄШЄНИЯЮНЕСКО 1976-1989 гг. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/publishing/” http://www.unesco.org/publishing/

Засурский Я.Н. О Докладе международной комиссии ЮНЕСКО по изучению
проблем коммуникации (Комиссия Ш. Мак’Брайда) . /Сборник основных
документов и материалов, касающихся международных отношений в сфере
информации. – М.: МИД СССР, 1984.

Денисов Ю.К. Информация, мировое развитием ООН. – М.’. Изд-во ДА МИД
России, 1994.

Денисов Ю.К. Становление глобальной информационной системы И
деятельность ООН. АДД. М.

ЗернецькаО.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і
міжнародні відносини. – К.: Освіта, 1989.

ООН у системі міжнародних відносин. Світовий досвід і перспективи. –
К.’. Либідь, 1995.

Basic Documents UNESCO 1989-1995. News Communication Strategy.

Document C – UNESCO, 1995.

ЮНЕСКО информационное общество для всех. доку-мент C11-96/WS/4.
ЮНЕСКО, Париж, 1996.

252. World Information Report 1997/98. – UNESCO Publishing. UNESCO,

Paris, 1997.

253. L. New Information and Communication Technologies:

Change and Challenge. //World Report Communication 1997-98. – r>.

Paris, 1997.

254. Хамелинк К. Информационньїе технологии И социальньїе процеб-‘”,

Развитие общества Information and

Communication Report 1999-2000. UNESCO, Paris, 1999.

255. Решения ЮНЕСКО 1946-1999гг. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/publishing/” http://www.unesco.org/publishing/ \
Ч

Макаренко Є.А. Інформаційна політика ЮНЕСКО і політичні та правові
проблеми міжнародного інформаційного поля

альні проблеми міжнародних відносин. – Випуск 13. Ч. І. -1999. – С.
146-174.

Макаренко Є.А. Ідеологія інформаційного суспільства та правові проблеми
інформаційного поля. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. –
Випуск 14. – Ч. І. 1999.

258. ЮНЕСКО политической полиции в Парагвае. //Инфор-

мация, ИН-форматика, телематика. Бюллетень ЮНИСИСТ. -T. 27. –

№2. – 1999.; T. 28. № 1. 2000. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/webword/publi-”
http://www.unesco.org/webword/publi-

cations/index.html.

World Information and Communication Report 1997-1998. UNESCO. –

Paris, 1999.

World Report Communication 1997-98. UNESCO. – Paris, 1997.

261. L. Un Information Society at the Service of alt

//World Report Communication 1997-98. – UNESCO Publishing.

UNESCO, Paris, 1997.

Mahersi L. The Economic Change: a knowledge-based economy; globalization
of economic activities / World Report Communication 199798. UNESCO
Pub-Nshing. UNESCO, Paris, 1997.

Макаренко Є.А. Ідеологія інформаційного суспільства та правові

проблеми інформаційного поля. проблеми міжнарод-

них відносин. – Випуск 14. – Ч. І. 1999.

World Report Communication 1999-2000. UNESCO Publishing. UNESCO, Paris,
1997.

Moore N. The Information Society. World Internation Report 1997/98.

UNESCO Publishing. UNESCO, Paris, 1997.

European Information Technology. 2000). HYPERLINK “http://www.eito.com”
http://www.eito.com

267. Castells M. The Information Age. Economy, Society and Culture.

Blackwell Publishers, 1997.

.1НФОРМАЦ1ИНЕ СУСГИЛЬСТВО, политика ПРАВО в ПРОГРАМН1И Д1ЯЛЬНОСТ1
юнеско

Ferguson Y.H., Manshbach R.W. Technology and the Transformation of
Global Politics //Paper Prepared for the 2000 Annual Meeting of
International Studies Associa-tion. – Los Angeles, March, 2000.

MellodyW. The Strategic Value of Policy Research in the Information

Economy. //Internation and Communication Technologies. Visions and
Realities, 1997.

Raab C, Bellamy C, Taylor J. at all. The Information Polity: Electronic

Democ-racy, Privacy and Surveillance. 1995.

Hamelink C.J. Human Development. World Communication and Information
Report 1999-2000. – UNESCO Publishing. UNESCO, Parts, 1999.

Information and Communication Technologies in Development: A UNESCO
Perspective. UNESCO, Paris, 1996.

Доклад Генерального директора ЮНЕСКО, 1998-1999. Документ 31С/3. –
ЮНЕСКО, Париж, 2001.

Лафранс Ж.-П. Эволюция новых технологий /World Information and
Communication Report 1999-2000. – UNESCO, Paris, 1999.

МИССИЯ ЮНЕСКО в области коммуникации И информации. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/webworld/mediter/medlib.htm”
http://www.unesco.org/webworld/mediter/medlib.htm .

На пути к коммуникационному и информационному обществу

для всех. Крупная программа IV. Коммуникация, информация, информатика.
Программа и бюджет ЮНЕСКО 2000-2001. Документ 30С/5. -ЮНЕСКО, Париж,
1999.

Засурский Я.Н. Информационное общество в рамках международного
со-трудничества. Информационное общество. Вы П. 5. М., Институт
информационно-го общества, 2000. HYPERLINK “http://wwwr.iis.ru/”
http://wwwr.iis.ru/

Ермишина Е.В. Международный обмен информацией. Правовые аспекты. М.,
МГУ, 1989.

Basic Documents UNESCO 1989-1995. News Communication Strategy. Document
С II-96/WS/2. – Paris, UNESCO, 1995.

Речи Федерико Майора, Генерального директора ЮНЕСКО, 19871999.
HYPERLINK “http://www.unesco.org/ulis” http://www.unesco.org/ulis .

Память мира: программа национального комитета Республики Польша.
Ин-формация, информатика, телематика. Бюллетень ЮНИСИСТ .Т. 26. №
1.1998.

HYPERLINK “http://www.unesco.org/webword/publications/index.html”
http://www.unesco.org/webword/publications/index.html .

На пути к коммуникационному И информационному обществу для всех. Крупная
программа IV. Коммуникация, информация, информатика . Программа И бюджет
ЮНЕСКО 2000-2001. – Документ ЗОС/5. -ЮНЕСКО, Париж, 1999.

Служба общественного вещания. Проблемь1 XXI века. Доклады И ДОкумен-ТЫ о
средствах массовой коммуникации. – ЮНЕСКО, Па

риж, 1997.

284. Макаренко Є.А. Міжнародна політика міжнародних організацій у

галузі комунікації. Вісник Київського університету. Серія “Міжна-

родні відносини”. Вип. 10. К., 1999.

285. Вклад ЮНЕСКО у справу миру і людського розвитку в добу гло-

балізації шляхом освіти, науки, культури і комунікації. Середньост-

рокова програма ЮНЕСКО 2002-2007 /ЮНЕСКО, Париж, 2001

286. The UN and Ukraine: Into the New Millenium Together. UN in

Ukraine, 2000.

287. Погляд у XXI століття. Знайти відповіді на виклики новітньої доби.

• //Бюллетень Національної комісії України у справах ЮНЕСКО . – *?

2001. – № 1.

Report of the International Conference. Democratic Goverance and E
Culture of Peace for the Countries of Eastern, Central and South- f
Eastern Europe. – Kyiv, March, 24-30, 1998.

Макаренко Є.А. Міжнародні аспекти інформаційної політики Ук-1

прогнозування національних перспектив становлення інформаційного
суспільства. //Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Випуск 17. –
Ч. І. – 2000.

Макаренко Актуальні проблеми міжнародної інформації. –

Рівне: РІС КІСУ, 2001.

Програма ООН для України “Інноваційний трамплін і сучасні інформаційні
та комунікаційні технології”. – 2001. і. HYPERLINK
“http://www.stc.gov.ua/” http://www.stc.gov.ua/

Мацуура К. Доповідь Генерального директора про діяльність ор- Г
ганізації у 1998-99 pp. – Документ 31/С 31 сесії Генеральної конференції
ЮНЕСКО, 2001. – Париж, ЮНЕСКО, 2001.

Resolution adopted by the General Assembly UN [on the report of i the
First Com-mittee (A/53/576)] “Development in the field of information
abd telecommunication in the context of information security”. – Distr.
General A/RES/53/70, 4 January, 1999, N.Y.

Резолюції/Рішення ЮНЕСКО: 1946-1989 pp. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/publishing/” http://www.unesco.org/publishing/
{?

Information Document 30th Session General Conference UNESCO “Social,
Ethical and Legal Issues of Cyberspace in the twenty-firth Century”, D
30C/INF, 48. 16 No-vember, 1999, Paris. ^ HYPERLINK
“http://www.unesco.org/webworld/pubiications/index.html”
http://www.unesco.org/webworld/pubiications/index.html .

Конвенції, рекомендації, резолюції Ради Європи, HYPERLINK
“http://www.euro-” http://www.euro- HYPERLINK “http://pare.eu.int/”
pare.eu.int/

Резолюції, директиви, регламенти і рішення ЄС.

Inforights. The outline of a national policy for the creation and
organization of the information super highways in Europe, and the

інформаційне суспільство, політика, право програмній діяльності
юнеско

modalities for European and international cooperation. – Monte Carlo,
1998.

Дженіс МІ., Кей P., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини.
К.: АртЕкс, 1997.

Тускоз Ж. Міжнародне право. К.: АртЕкс, 1998.

Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека И
Европейская социальная хартия. М.: Изд-во МНИМП, 1998.

Голдберг С. Доступність інформації для громадськості. Доповідь про
свободу. Вашингтон, 1995.

Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкерхерстом. -Харків:
Консум, 2000.

Колосов ю., Кузнецов в. Международное право. М.: МГИМО, 1998.

Basic Documents UNESCO 1989-1995. News Communication Strategy. – Paris,
1995.

Резолюції/Рішення ЮнЕСКО: 1946-1989 pp. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/publishing/” http://www.unesco.org/publishing/

Майор Ф. Предварительный доклад о ВОЗМОЖНОСТИ принятия на Генеральной
Конференции юнеско Международного Акта о правовом сбалансированном
употреблении языков в сети Интернет. Doc. UNESCO 29/C. – Париж, 1997.

Зустріч експертів по законам кіберпрострору. Робочий документ.
-Монте-Карло. 29-30 вересня 1998 року.

International UNESCO Symposium on Copyright and Communication in the
Information Society. – Madrid, 11-14 March, 1996. Paris, UNESCO Pub.,
1996.

Этические, правовые и социальные проблемы киберпространства.

Информация,информатика, телематика. -ЮнИСИСТ. – 1998. – Т. 26. – №1. –
С. 18.

Дебати ЗО сесії Еенералвної конференції юнеско . – Париж, юнесКО,
1999. HYPERLINK “http://www.unesco.org/” http://www.unesco.org/

312 . Meetting of Express to examine the Draft Recomendation Concerning
the Promotion and Use of Multilinguallism and Universal Access to
Cyberspace, 2001. HYPERLINK “http://www.unesco.org/publishing/”
http://www.unesco.org/publishing/

Міжнародні виміри кіберпростору – 2000, – HYPERLINK
“http://www.unesco.org/publishing/” http://www.unesco.org/publishing/

INFOethics 1997 – “First International Congress on Ethical, Legal, and
Societal Aspects of Digital Information” Principality of Monaco, 10-12
March 1997. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml”
http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml .

Саскіда М. Еволюція цифрових технологій та формування постіндустріально
суспільства.

HYPERLINK “http://wvvw.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml”
http://wvvw.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml .

316. Резолюції І Міжнародного конгресу ЮНЕСКО з інфоетиики.

HYPERLINK “http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtmi”
http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtmi .

317. Політична декларація “Інф0ЄТИКа-97”. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/web-” http://www.unesco.org/web-

world/news/infoethics.shtml.

INFOethics 1998 – “Ethical, Legal and Societal Challenges of Cyberspace”
Principality of Monaco, 1-3 October 1998. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml-”
http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml- .

Спільна інформаційна спадщина цивілізації. Політичні дебати. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml”
http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml .

Резолюції II Міжнародного конгресу ЮНЕСКО з інфоетиики. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml”
http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml .

Resolution adopted by the General Assembly UN [on the report of the
First Com-mittee (А/53/576)] “Development in the field of information
abd telecommunication in the context of information security”. -Distr.
General A/RES/53/70, 4 January, 1999, N.Y.

ФІНІбогадоттІр В. ЮНЕСКО та інформаційне суспільство. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml”
http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml .

Заява II Міжнародного конгресу ЮНЕСКО: Інфоетика – 98. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml”
http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml .

INFOethics 2000 – “Right to Universal Access to Information in the 21st
Century” Paris, France, 13-15 November 2000. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml”
http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml .

Keo Ф. Концепція використання інформаційних ресурсів та авторське право.
INFOethics 2000 – “Rightto Universal Access to Information in the 21st
Century” Paris, France, 13-15 November 2000. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml”
http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml .

Заява III Міжнародного конгресу ЮНЕСКО з інфоетиики. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml”
http://www.unesco.org/webworld/news/infoethics.shtml .

Virtual Communities. HYPERLINK
“http://www.unesco.org/webworld/build_info/virtcom”
http://www.unesco.org/webworld/build_info/virtcom ,html.

Боннська декларація “Глобальні інформаційні мережі: розкриття
потенціалу. – Бонн, 1998 /Резолюції, директиви, регламенти і рішення єс.
HYPERLINK “http://www.eu.int/” http://www.eu.int/

Convention on Cybercrime. Explanatory Report. Budapest, 23, November,
2001. Council of

Баранов A.A., БрьіЖКО Ю.М., Базанов Ю.Н. Права человека И защи-

та – Гос. комитет связи информатиза-

цииУкраиньІ, 2000.

Правове регулювання інформаційної діяльності в

ряд. ?. Демський. Відп. ред. С. Павлюк. – К.: Юринком, 2001. – 688 с.

Послання Президента України до Верховної Ради України “Ук-

Щ інформаційне суспільство політика, право в програмній діяльності
юнеско

ра’їна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального
розвитку на 2000-2004 роки” (276а/2000) . HYPERLINK
“http://www.kuchma.gov.ua/” http://www.kuchma.gov.ua/

Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку національної складової
глобальної інформаційної мережі Internet і забезпечення широкого доступу
до ЦІЄЇ мережі в Україні”, HYPERLINK “http://www.kuch-”
http://www.kuch- ma.gov.ua/

Макаренко Є.А. Ідеологія інформаційного суспільства та правові

проблеми інформаційного поля. проблеми міжнарод-

них відносин. – Випуск 14. – Ч. І. К., 1999.

Макаренко Є.А. Інформаційне право: міжнародна практика і національні
законодавства. Матеріали Міжнародного конгресу “Розвиток інформаційного
суспільства в Україні” – К., 2001.

інформаційне суспільство. політика. право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство. політика. право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство політика право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство політика право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство. політика. право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство політика право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство політика право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство, політика право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство, політика право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство політика, право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство політика, право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство політика. право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство політика. право в програмній діяльності юнеско

ШШ інформаційне суспільство, ПОЛІТИКА, ПРАВО В програмній ДІЯЛЬНОСТІ
ЮНЕСКО

ШШ інформаційне суспільство, ПОЛІТИКА, ПРАВО В програмній ДІЯЛЬНОСТІ
ЮНЕСКО

ШШ інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності
юнеско

ШШ інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності
юнеско

інформаційне суспільство, політика право В програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство, політика право В програмній діяльності юнеско

ІіЛ інформаційне суспільство, ПОЛІТИКА, ПРАВО в ПРОГРАМНІЙ діяльності
юнеско

ІіЛ інформаційне суспільство, ПОЛІТИКА, ПРАВО в ПРОГРАМНІЙ діяльності
юнеско

інформаційне суспільство політика право 6 програмній діяльності юческо

інформаційне суспільство політика право 6 програмній діяльності юческо

інформаційне суспільство політика, право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство політика, право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності юнеско

.інформаційне суспільство, політика право в програмній діяльності юнеско

.інформаційне суспільство, політика право в програмній діяльності юнеско

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, політика, право в програмній ДіЯЛЬН ОСТ!
юнеско

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, політика, право в програмній ДіЯЛЬН ОСТ!
юнеско

інформаційне суспільство, політика право 8 програмній діяльності юнеско.

інформаційне суспільство, політика право 8 програмній діяльності юнеско.

інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності
юнеско.

інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності
юнеско.

інформаційне суспільство, політика, ПРА80 В ПРОГРАМНІЙ діяльності юнеско

цщ інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності
юнеско

цщ інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності
юнеско

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, політика, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, політика, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ суспільство політика, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ діяльності юнеско

ІНФОРМАЦІЙНЕ суспільство політика, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ діяльності юнеско

інформаціинесуспільство ПОЛІТИКА, право В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

інформаціинесуспільство ПОЛІТИКА, право В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

інформаційне суспільство ПОЛІТИКА, ПРАВО 8 програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

інформаційне суспільство ПОЛІТИКА, ПРАВО 8 програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ діяльності ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ діяльності ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕСУСПІЛЬСТеО, політика, право в ПРОГРАМНІЙ діяльності ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕСУСПІЛЬСТеО, політика, право в ПРОГРАМНІЙ діяльності ЮНЕСКО

інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності юнеско

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА право в ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ юнеско
|2і

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА право в ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ юнеско
|2і

Ill

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

Ill

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

«ФОРМАЦІЙНЕСУСПіЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО.

«ФОРМАЦІЙНЕСУСПіЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО.

інформаційне суспільство, політика, право 8 програмній діяльності юнеско
fcjg

інформаційне суспільство, політика, право 8 програмній діяльності юнеско
fcjg

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності юнеско

інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності юнеско

інформаційне СУСПІЛЬСТВО. ПОЛІТИКА, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ
ЮНЕСКО.

інформаційне СУСПІЛЬСТВО. ПОЛІТИКА, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ
ЮНЕСКО.

інформаційне суспільство, політика. право в програмній діялвності юнеско
ИЗ

інформаційне суспільство, політика. право в програмній діялвності юнеско
ИЗ

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право 8 програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО
|Щ

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право 8 програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО
|Щ

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ
ЮНЕСКО.

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ
ЮНЕСКО.

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право в ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ юнеско
щ

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право в ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ юнеско
щ

інформаційне суспільство, політика право в програмній діяльності юнеско
щ

інформаційне суспільство, політика право в програмній діяльності юнеско
щ

ИШ ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
ЮНЕСКО

ИШ ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, політика, ПРАВО в ПРОЙЛМНІИ ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, політика, ПРАВО в ПРОЙЛМНІИ ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

Цур ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
ЮНЕСКО

Цур ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
ЮНЕСКО

|Щ інформаційне суспільство, політика право в програмній діяльності
юнеско

|Щ інформаційне суспільство, політика право в програмній діяльності
юнеско

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО політика, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ юнеско.

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО політика, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ юнеско.

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право : ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ юнеско
щ

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, право : ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ юнеско
щ

|§jg 1НФОРМАЦ1ИНЕ сустльство П0Л1ТИКА ПРАВО В ПР0ТРАМН1Й ДШПЬНОСП ЮНЕСКО

|§jg 1НФОРМАЦ1ИНЕ сустльство П0Л1ТИКА ПРАВО В ПР0ТРАМН1Й ДШПЬНОСП ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО ПОЛІТИКА право в ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ юнеско

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО ПОЛІТИКА право в ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ юнеско

інформаційне суспільство політика право 8 програмній діяльності юнеско.

інформаційне СУСПІЛЬСТВО політика, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

інформаційне СУСПІЛЬСТВО політика, право в програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО ПОЛІТИКА, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО ПОЛІТИКА, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО ПОЛІТИКА ПРАВО 8 програмній ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКА, ПРАВО В ПРОГРАМНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter