Лисенков С.Л. 1997 - Конституцiя України. Матерiали до вивчення (книга)

Лисенков С.Л. 1997 – Конституцiя України. Матерiали до вивчення

ПРЕДИСЛОВИЕ

Невозможно представить демократическое государство современного мира,
которое не имело бы своей конституции. Ведь именно в конституции
закрепляются исходные положения, на которых ба-зируются главнейшие формы
жизни общества. Она закладывает фун¬дамент организации и
функционирования государственных и общест-венных структур, формулирует
основы правового статуса личности, является базисом всей правотворческой
деятельности. Необходимой предпосылкой обеспечения реальности
конституционных предписаний, неукоснительного воплощения их в
повседневную практику всех участ¬ников общественных отношений является
правильное понимание сущ¬ности конституции, ее места и роли в жизни
общества и государства, знание конкретных ее положений.

Принятие и вступление в силу Конституции независимой Украины, в которой
много принципиальных вопросов решается по-новому, сущес-твенно изменило
политическую систему нашего общества и взаимоот¬ношения между ее
субъектами, подняло на новый уровень правовой статус граждан. Все это
поставило на повестку дня необходимость серьезного изучения
конституционных положений. Ведь для того, что¬бы руководствоваться
конституцией, воплощать ее предписания на практике, необходимы знание и
правильное толкование ее содержания. Именно поэтому создание
благоприятных условий для изучения поло-жений Основного Закона
государства рассматривается сейчас как одна из самых актуальных проблем,
стоящих перед нашим обществом. Содействовать познанию Конституции
Украины и призвано настоя¬щее пособие.

Во «Введении» пособия освещаются основные положения теории конституции:
формулируется ее понятие, показывается ее место в системе
законодательства и т.п. Рассмотрены также основные черты истории
украинского конституционализма, его основополага¬ющие идеи и попытки их
реализации, предпринимавшиеся на разных этапах развития нашего общества.

В основной части пособия, названия разделов которой совпадают с
названиями разделов Конституции Украины, рассматриваются и толкуются
положения Основного Закона, которые подаются в соот¬ветствии с его
внутренней структурой. При этом разъясняются некоторые юридические
понятия и категории, приводятся примеры из конституционного
законодательства других государств.

При изложении материала даются ссылки на конкретные статьи Конституции
Украины или их части. Следует иметь в виду, что под частью статьи
нормативного акта, в том числе и Конституции, понимается ее
соответствующий абзац. Таким образом, когда дается,

например, ссылка на часть четвертую статьи 94 (эта ссылка будет иметь
следующий вид: «ч. 4 статьи 94») Конституции Украины, то имеется в виду
четвертый абзац указанной статьи.

Доя закрепления и углубления понимания изложенного материала в конце
каждого раздела приведены вопросы для самопроверки, указана
рекомендованная литература.

Такая структура пособия, надо полагать, будет способствовать
эффективному изучению и восприятию Конституции Украины всеми, кто этого
желает и кому это необходимо. А впрочем, в современных условиях знание
Конституции Украины необходимо всем.

ВСТУП

1. Теоретичні основи кон¬ституції

В юридичній науці й практиці конституція постає як ос¬новний, головний
закон держа¬ви, який регламентує найважли¬віші з погляду держави
суспільні відносини. До них належать за¬сади суспільного ладу й
політи¬ки, правового становища особи, державного устрою, організації та
діяльності органів держави. Конституція також визначає герб, прапор,
гімн і столицю держави.

Термін «конституція» похо¬дить від латинського слова «соп-stitutio», що
означає «устрій», «встановлення». Так імену¬валися деякі з актів,
проголошу¬ваних римськими імперато¬рами. Застосування терміна
«конституція» в сучасному його розумінні пов’язане з пізнішими часами —
з епохою буржуазних революцій, коли інтереси ново¬го класу, який прийшов
до по¬літичної влади, вимагали скасу¬вання віджилих феодальних від¬носин
як гальма суспільного розвитку й водночас диктували нагальну потребу
особливого правового захисту найважливі¬ших інтересів молодої буржуазії.
Юридичною формою вирішен¬ня цих проблем і стала консти¬туція, яка згодом
обернулася на

ВВЕДЕНИЕ

1. Теоретические основы конституции

В юридической науке и прак¬тике конституция предстает как основной,
главный закон го¬сударства, регламентирующий наиболее важные с точки
зрения государства общественные от¬ношения. К ним относятся ос¬новы
общественного строя и по¬литики, правового положения личности,
государственного ус¬тройства, организации и дея¬тельности органов
государства. Конституция определяет также герб, флаг, гимн и столицу
госу¬дарства.

Термин «конституция» про¬исходит от латинского слова «constitution,
означающего «ус¬тановление», «устройство». Так именовались некоторые
акты, провозглашаемые римскими им¬ператорами. Употребление тер¬мина
«конституция» в совре¬менном его понимании связано с более поздними
временами — с эпохой буржуазных рево¬люций, когда интересы пришед¬шего к
политической власти но¬вого класса требовали упразд-нения отживших
феодальных отношений как тормоза общест¬венного развития и в то же время
диктовали крайнюю не¬обходимость особой правовой защиты важнейших
интересов молодой буржуазии. Юридичес¬кой формой решения этих проб-

невід’ємний атрибут суверенної держави. В сучасному світі кон¬ституції є
практично в усіх дер¬жавах, котрі претендують на пра¬во називатися
демократичними. Виняток становлять абсолютні монархії, наприклад
Саудівська Аравія.

Першою конституцією в су¬часному її розумінні була Кон¬ституція США,
прийнята в 1787 p., яка діє й досі. Це найста-більніша конституція в
світі — більш як за 200 років існування до неї було внесено лише 27
поправок.

За юридичною формою кон¬ституції можуть бути поділені на писані й
неписані.

Писані конституції являють собою єдиний нормативний акт, прийнятий у
суворо встановле¬ному порядку, який має чітку внутрішню структуру
(розділи, глави, параграфи тощо). До цього виду належить абсолютна
більшість конституцій, що діють у світі, в тому числі Й Консти¬туція
України.

Неписані конституції скла¬даються з кількох законів, що мають самостійне
значення і прийняті в різний час і в різному порядку. Вони в своїй
сукуп¬ності оголошуються конститу¬цією держави. Прикладом такої
конституції може бути Кон¬ституція Великобританії. Вона вбирає ряд
законів, перший з яких — «Велика хартія вільностей» — був прийнятий ще в
1215 p., а останній — «Закон про місцеве правління» — в 1985 р.

лем и стала конституция, со вре¬менем превратившаяся в неотъ¬емлемый
атрибут суверенного государства. В современном мире конституции есть
практически во всех государствах, претендующих на право называться
демократи¬ческими. Исключение составляют абсолютные монархии, например
Саудовская Аравия.

Первой конституцией в сов¬ременном ее понимании была Конституция США,
принятая в 1787 г., которая действует и до сих пор. Это самая стабильная
конституция в мире – более чем за 200 лет существования в нее было
внесено всего 27 поправок.

По юридической форме кон¬ституции могут быть разделены на писанные и
неписанные.

Писанные конституции представляют собой единый нормативный акт, принятый
в строго установленном порядке и имеющий четкую внутреннюю структуру
(разделы, главы, па¬раграфы и т.п.). К этому виду относится абсолютное
большин¬ство действующих в мире кон¬ституций, в том числе и Кон¬ституция
Украины.

Неписанные конституции со¬стоят из нескольких законов, имеющих
самостоятельное зна¬чение и принятых в различное время и в различном
порядке, которые в своей совокупности объявляются конституцией
го-сударства. Примером такой кон¬ституции может быть Кон¬ституция
Великобритании. Она представляет собой ряд законов, первый из которых —
«Великая хартия вольностей» — был принят еще в 1215 г., а пос¬ледний —
«Закон о местном правлении» — в 1985 г.

Слід зазначити, що наяв¬ність неписаної конституції мо¬же призвести до
недостатньо чіткого правового регулювання найважливіших суспільних
від¬носин. Це дає заінтересованим силам можливість поводитися довільно,
по-різному витлу¬мачувати неузгодженість, а то й суперечності у змісті
таких кон¬ституцій. Тому вони загалом поціновуються як менш
демок¬ратичні порівняно з конститу¬ціями писаними

Залежно від порядків прий¬няття, зміни та відміни консти¬туції
поділяються на гнучкі та жорсткі.

У гнучких конституцій цей порядок мало чим відрізняється від порядку,
передбаченого для всіх інших законів. Здебільшого різниця полягає лише в
кілько¬сті голосів депутатів парламенту, необхідної для прийняття, зміни
або відміни конституції. Якщо для поточного закону достатньо простої
більшості (50 % + 1) го¬лосів, то для конституції цього замало —
необхідно зібрати ква¬ліфіковану більшість (не менше як дві третини
голосів).

Порядок прийняття, зміни та відміни жорстких конститу¬цій суттєво
ускладнений порів¬няно з усіма іншими законами. Тут потрібна не тільки
більшість голосів депутатів, а й виконання низки додаткових процедур.
Так, поправки до Конституції США приймаються голосами двох третин членів
палат Конгре¬су (парламенту) або спеціально скликаного Конституційного
конвенту. В обох випадках по-

Следует отметить, что нали¬чие неписанной конституции может привести к
недостаточно четкому правовому урегулиро¬ванию важнейших обществен¬ных
отношений. Это дает заин¬тересованным силам возмож¬ность вести себя
произвольно, по-разному истолковывать не¬согласованность, а то и
про¬тиворечия в содержании таких конституций. Поэтому они в целом
оцениваются как менее демократические в сравнении с конституциями
писанными.

В зависимости от порядков их принятия, изменения и отме¬ны конституции
разделяются на гибкие и жесткие.

У гибких конституций этот порядок мало чем отличается от порядка,
предусмотренного для всех остальных законов. В боль¬шинстве случаев
разница заклю¬чается лишь в количестве голо¬сов депутатов парламента,
необ¬ходимых для принятия, изме¬нения или отмены конституции. Если для
текущего закона доста-точно простого большинства (50 % + 1) голосов, то
для кон¬ституции этого недостаточно — необходимо собрать
квалифици¬рованное большинство (не менее двух третей голосов).

Порядок принятия, измене¬ния и отмены жестких консти¬туций существенно
усложнен по сравнению со всеми другими за¬конами. Здесь необходимо не
только большинство голосов де¬путатов, но и выполнение ряда
дополнительных процедур. Так, поправки к Конституции США принимаются
голосами двух третей членов палат Конгресса (парламента) или специально
созванного Конституционного

правки мають бути ратифікова¬ні * законодавчими зборами або конвентами
трьох чвертей шта¬тів. Від 1917 р. встановлюється строк для збору
необхідної кількості голосів штатів. У ви¬падку недодержання строку
по-правка вважається відхиленою. Раніше процедура ратифікації
розтягувалася надовго. На¬приклад, процес збирання го¬лосів штатів на
користь XXVII поправки був розпочатий у 1789 p., а необхідних 38 голосів
штатів було набрано лише в 1992 p., тобто процес ратифі¬кації тривав аж
203 роки.

Конституцію України також слід віднести до жорстких. У цьому переконує,
зокрема, роз¬гляд її XIII розділу.

За рівнем утілення приписів конституцій у життя суспільства та держави
їх прийнято поділяти на фіктивні, положення яких не знаходять потрібної
реалізації й підтвердження на практиці, та реальні, якщо суспільні
відно¬сини відповідають конституцій¬ним настановам.

У відповідності з державним устроєм конституції поділяють¬ся на
федеративні (США, ФРН та ін.) й унітарні (Франція, Україна та ін.).

Отже, виходячи з розгля¬нутих варіантів класифікацій, про Конституцію
України мож-

*Ратифікація — затверд¬ження міжнародного договору вер¬ховним органом
державної влади, після чого договф наоирає юридичної сили для даної
держави.

конвента. В обоих случаях по¬правки должны быть ратифици¬рованы
законодательными соб¬раниями или конвентами трех четвертей штатов. С
1917 г. уста¬навливается срок для сбора не¬обходимого количества голосов
штатов. В случае несоблюдения срока поправка считается откло¬ненной.
Ранее процедура рати-фикации растягивалась надолго. Например, процесс
сбора голо¬сов штатов на пользу XXVII по¬правки был начат в 1789 г., а
необходимые 38 голосов штатов были набраны лишь в 1992 г., т.е. процесс
ратификации про-должался целых 203 года.

Конституцию Украины так¬же следует отнести к жестким. В этом убеждает, в
частности, рас¬смотрение ее XIII раздела.

По уровню воплощения пред¬писаний конституции в жизнь общества и
государства их при¬нято разделять на фиктивные, положения которых не
находят своей должной реализации и под¬тверждения на практике, и
реаль¬ные, если общественные отно¬шения соответствуют конститу¬ционным
установкам.

В соответствии с государст¬венным устройством конститу¬ции
подразделяются на феде¬ративные (США, ФРГ и др.) и унитарные (Франция,
Украина и ДР-)-

Таким образом, исходя из рассмотренных вариантов клас¬сификации, о
Ктстигщции Укра-

•Ратификация — утверж¬дение международного договора вер¬ховным органом
государственной власти, после чего договор приобрета¬ет юридическую силу
для данного государства.

на говорити, що вона писана, жорстка, реальна, унітарна.

Той факт, що конституція покликана закріплювати й регу¬лювати
найважливіші суспільні відносини, зумовлює її провідне місце в системі
законодавства будь-якої країни. Перед поточ¬ним законодавством стоїть
зав¬дання конкретизувати й де¬талізувати конституційні поло¬ження. Кожна
його галузь має своєю вихідною точкою те чи інше положення конституції.
На¬приклад, така широка й багато¬гранна галузь, як трудове право,
базується на статтях Конституції України, що закріплюють права на працю,
відпочинок, підпри¬ємницьку діяльність.

Провідне місце конституції в системі законодавства підкрес¬люється її
особливою, найви¬щою юридичною силою, що знаходить свій вияв у цілому
ряді положень.

1. Конституція виступає ба¬

зисом для поточного законодав¬

ства. Всі закони та інші нор¬

мативні акти мають випливати з

конституції й не суперечити їй.

Це прямо підкреслюється в ч. 2

ст. 8 Конституції України: «За¬

кони та інші нормативно-пра¬

вові акти приймаються на ос¬

нові Конституції України і по¬

винні відповідати їй».

2. Існує особливий, порівняно

з усіма іншими законами, порядок

прийняття, зміни та відміни кон¬

ституції. Про варіанти вияву

цієї властивості йшлося при роз¬

гляді гнучких та жорстких кон¬

ституцій.

ины можно говорить, что она писанная, жесткая, реальная, унитарная.

Тот факт, что конституция призвана закреплять и регули¬ровать важнейшие
обществен¬ные отношения, обусловливает ее ведущее место в системе
зако¬нодательства любого государст¬ва. Перед текущим законода-тельством
стоит задача конк¬ретизировать и детализировать конституционные
положения. Каждая его отрасль имеет своей исходной точкой то или иное
положение конституции. На¬пример, такая обширная и мно-гогранная
отрасль, как трудовое право, базируется на статьях Конституции Украины,
закреп¬ляющих права на труд, отдых, предпринимательскую деятель¬ность.

Ведущее место конституции в системе законодательства под–черкивается ее
особой, высшей юридической силой, что прояв¬ляется в целом ряде
положений.

1. Конституция выступает

базисом для текущего законода¬

тельства. Все законы и иные

нормативные акты должны ис¬

ходить из конституции и не про¬

тиворечить ей. Это прямо под¬

черкивается в ч. 2 ст. 8 Кон¬

ституции Украины: «Законы и

другие нормативно-правовые ак¬

ты принимаются на основе Кон¬

ституции Украины и должны со¬

ответствовать ей».

2. Существует особый, по

сравнению со всеми иными зако¬

нами, порядок принятия, изме¬

нения и отмены конституции. О

вариантах проявления этого

свойства шла речь при рассмот¬

рении гибких и жестких консти¬

туций.

3. Контроль за додержанням

конституції здійснює особливий

орган. В Україні — це Кон¬

ституційний Суд. Тільки до його

компетенції належить вирі¬

шення питань про відповідність

законів та інших правових актів

Конституції України. Аналогічні

органи є практично в усіх де¬

мократичних державах, хоч і

називаються по-різному.

4. Міжнародні договори, які

укладає держава, не можуть су¬

перечити конституції країни.

Якщо міжнародний договір су¬

перечить або не відповідає кон¬

ституції, його неможливо рати¬

фікувати (а якщо його рати¬

фікували, то він підлягає невід¬

кладній денонсації*).

Конституцію, як найваж¬ливіший правовий і політичний документ,
характеризують окре¬мі властивості, що мають певну самостійність, але,
взяті в сукуп¬ності, можуть дати досить повне уявлення про неї. Таких
властивостей кілька.

1. Верховенство конституції,

яке визначається її особливим

місцем у системі законодавства,

безумовною необхідністю для

законів і підзаконних актів від¬

повідати конституційним при¬

писам.

2. Програмність. Крім за¬

кріплення справді існуючих су-

•Денонсація — повідом¬лення про відмову однієї зі сторін міжнародного
договору від його ви¬конання, тобто припинення його дії.

3. Контроль за соблюдением

конституции осуществляет осо¬

бый орган. В Украине — это

Конституционный Суд. Только к

его компетенции относится

решение вопросов о соот¬

ветствии законов и других пра¬

вовых актов Конституции

Украины. Аналогичные органы

есть практически во всех демок¬

ратических государствах, хоть и

называются по-разному.

4. Международные договоры,

заключаемые государством, не

могут противоречить консти¬

туции страны. Если междуна¬

родный договор противоречит

или не соответствует консти¬

туции, его нельзя ратифи¬

цировать (а если его рати¬

фицировали, то он подлежит без¬

отлагательной денонсации*).

Конституцию, как важ¬нейший правовой и полити¬ческий документ,
характеризуют отдельные свойства, которые обладают определенной
самос¬тоятельностью, но, взятые в со¬вокупности, могут дать доста¬точно
полное представление о ней. Таких свойств несколько.

1. Верховенство конститу¬

ции, которое определяется ее

особым местом в системе зако¬

нодательства, безусловной необ¬

ходимостью для законов и под¬

законных актов соответствовать

конституционным предписани¬

ям.

2. Программность. Кроме за¬

крепления действительно сущес-

‘Денонсация — сообще¬ние об отказе одной из сторон меж¬дународного
договора от его выпол¬нения, т. е. прекращение его дей¬ствия,

спільних відносин, конституція може визначати основні цілі розвитку
держави та суспільства, а також шляхи досягнення цих цілей, тобто
містити в собі прог¬раму дальшого розвитку країни, сформульовану в
найзагальні-ших рисах. Такі програмні поло¬ження, як правило, викладені
в преамбулах конституцій. Є вони й у преамбулі Конституції Укра¬їни.

3. Нормативність, яка ха¬

рактеризує конституції як єди¬

ний юридичний документ, що

складається із загальнообов’яз¬

кових правил (норм), котрі ви¬

значають поведінку державних

органів, громадських об’єднань,

громадян та інших суб’єктів.

4. Установчість. Ця влас¬

тивість конституції полягає у її

здатності наділяти певні суб’єк¬

ти (органи, організації) конкрет¬

ними правами та обов’язками,

чітко окреслювати їхню компе¬

тенцію.

5. Стабільність покликана

підкреслити стійкість визна¬

чених у Конституції суспільних

відносин і означає, що за¬

кріплені в ній принципові поло¬

ження мають діяти протягом

більш-менш тривалого часу. Але

суттєва частина її приписів може

змінюватися відповідно до пот¬

реб розвитку суспільства й дер¬

жави (наприклад, адміністра¬

тивно-територіальний поділ,

норми представництва в законо¬

давчих органах тощо).

твующих общественных отно¬шений, конституция может оп¬ределять основные
цели развития государства и общества, а также пути достижения этих
целей, т.е. содержать в себе программу даль¬нейшего развития страны,
сфор¬мулированную в наиболее общих чертах. Такие программные поло¬жения,
как правило, изложены в преамбулах конституций. Есть они и в преамбуле
Конституции Украины.

3. Нормативность, которая

характеризует конституции как

единый юридический документ,

состоящий из общеобязатель¬

ных правил (норм), определя¬

ющих поведение государствен¬

ных органов, общественных объе¬

динений, граждан и других субъ¬

ектов.

4. Учредительность. Это свой¬

ство конституций представляет

собой их способность наделять

определенные субъекты (орга¬

ны, организации) конкретными

правами и обязанностями, четко

очерчивать их компетенцию.

5. Стабильность призвана

подчеркнуть устойчивость опре¬

деленных в Конституции об¬

щественных отношений и

означает, что закрепленные в

ней принципиальные поло¬

жения должны действовать в

течение более или менее

длительного времени. Однако

существенная часть ее пред¬

писаний может изменяться в

соответствии с потребностями

развития общества и государст¬

ва (например, административ¬

но-территориальное деление,

нормы представительства в за¬

конодательных органах и т.п.).

Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 2 т. Т.
1. М., 1996. С. 3 Як розвивалися погляди Цент¬ральної Ради на взаємовідно¬сини України
з Росією (за змістом Універсалів)?

Конституційні акти України. 1917 — 1920. Невідомі Конституції

України. К., 1992. 272 с

Слюсаренко АГ., Томенко М.В. Історія української конституції. К.,

1993. 192 с

Чотири Універсали. К., 1990. 16 с

® Що дає підстави говорити про конституційне значення «Русь¬кої Правди»?

® В чому полягало конституційне значення договору 1654 р. між Україною й
Московським цар¬ством?

® Что дает основания говорить о конституционном значении «Руськой
Правды»?

Коментар до Конституції України. К, 1996. С. 23-25.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ — ОСНОВНИЙ ЗАКОН ДЕРЖАВИ

Конституція України 1996 p. відкривається преамбулою, тоб¬то вступною
частиною, яка пе¬редує викладові змісту її розді¬лів. Ця частина
найвищого дер¬жавного документа не містить конкретних правил, настанов
чи приписів, а формулює підстави та цілі його прийняття.

Передусім у преамбулі вка¬зано, що Конституцію — Ос¬новний Закон України
— Вер¬ховна Рада України приймає від імені Українського народу, чим
виражає його суверенну волю. Важливо звернути увагу на пода¬не при цьому
визначення змісту поняття «Український народ» як громадян України всіх
націо¬нальностей, що відповідає ро¬зумінню даного поняття в
між¬народно-правовій практиці. Тут же наголошується, що прийнят¬тя
Конституції України має на меті утвердження її як самостій¬ної й
суверенної держави. Курс на це був обраний в Акті прого¬лошення
незалежності України від 24 серпня 1991 p., а потім схвалений
всенародним голосу¬ванням 1 грудня того ж року.

Серед цілей, на досягнення яких спрямована Конституція України,
перелічуються ті, що є визнаними досягненнями ци¬вілізації й культури.
Це — забез¬печення прав і свобод людини та гідних умов її життя,
піклування

КОНСТИТУЦИЯ УКРАИ¬НЫ — ОСНОВНОЙ ЗАКОН ГОСУДАРСТВА

Конституция Украины 1996 p. открывается преамбулой, т.е. вводной частью,
которая пред¬шествует изложению содержа¬ния ее разделов. Эта часть
вы¬сшего государственного доку¬мента не содержит конкретных правил,
установлений или пред¬писаний, а формулирует пред¬посылки и цели его
принятия.

Прежде всего в преамбуле указано, что Конституцию ?*-Основной Закон
Украины «— Верховная Рада Украины при¬нимает от имени Украинского
народа, чем выражает его суве¬ренную волю. Важно обратить внимание на
приведенное при этом определение содержания понятия «Украинский наррд»
как граждан Украины всех наци¬ональностей, что соответствует толкованию
данного термина в международно-правовой прак¬тике. Здесь же
подчеркивается, что принятие Конституции Укра¬ины имеет целью
утверждение ее как самостоятельного и суве¬ренного государства. Этот
курс был избран в Акте провозгла¬шения независимости Украины от 24
августа 1991 г., а потом одобрен всенародным голосова¬нием 1 декабря
того же года.

Среди целей, на достижение которых направлена Конститу¬ция Украины,
перечисляются те, которые являются признан¬ными достижениями
цивили¬зации и культуры. Это — обес¬печение прав и свобод человека

про зміцнення громадянської злагоди на землі України, праг¬нення
розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, пра¬вову державу. Крім
цього, підкреслюється, що досягнення цієї мети було ідеалом і
прагнен¬ням народу протягом ба¬гатовікової історії українського
державотворення й грунтується на здійсненні українською на¬цією, всім
Українським народом права на самовизначення, на усвідомленні
відповідальності перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та
при¬йдешніми поколіннями.

Таким чином, преамбула сут¬тєво сприяє розкриттю не тільки змісту, а й
духу як Конституції в цілому, так і її конкретних поло¬жень.

Наявність преамбули в струк¬турі Конституції нашої держави є
відображенням загального про¬цесу, у відповідності з яким практично в
усіх конституціях, що були прийняті в останні де¬сятиліття, обов’язково
наявні більш чи менш розгорнуті пре¬амбули.

и достойных условий его жизни, забота об укреплении гражданс¬кого
согласия на земле Украи¬ны, стремление развивать и ук¬реплять
демократическое, соци¬альное, правовое государство. Кроме того,
подчеркивается, что достижение этих целей было иде¬алом и стремлением
народа в течение многовековой истории создания украинского государ¬ства
и основывается на осущес¬твлении украинской нацией, всем Украинским
народом пра¬ва на самоопределение, на осоз¬нании ответственности перед
Богом, собственной совестью, предьщущими, нынешним и будущими
поколениями.

Таким образом, преамбула существенно содействует раск¬рытию не только
содержания, но и духа как Конституции в целом, так и ее конкретных
по¬ложений.

Наличие преамбулы в струк¬туре Конституции нашего госу¬дарства является
отражением общего процесса, в соответ¬ствии с которым практически во
всех конституциях, принятых в последние десятилетия, обяза¬тельно
имеются более или менее развернутые преамбулы.

Каково предназначение пре¬амбулы в структуре консти¬туции?

Достижение каких целей опре¬деляет преамбула Конституции Украины?

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ Раздел І. ОБЩИЕ НАЧАЛА

Перший розділ Конституції України, який називається «За¬гальні засади» і
складається з двадцяти статей, закріплює ос¬новні принципи
конституційного ладу в Україні. Саме ці основні засади є вихідною точкою
кон-ституційного регулювання най¬важливіших суспільних відно¬син. Тому
при вивченні Консти¬туції важливо глибоко знати по¬ложення її першого
розділу, що суттєво полегшує розуміння всіх інших конституційних
приписів.

Насамперед, у цьому розділі дається загальна характеристика нашої
держави. Стаття 1 Конституції визначає Україну як суверенну й незалежну,
демок¬ратичну, соціальну, правову дер¬жаву.

Суверенність і незалежність нашої держави полягає в тому, що її влада є
верховною, пов¬ною, самостійною й неподіль¬ною у відносинах, які
відбува¬ються в межах її кордонів, а також засвідчує її незалежність і
рівноправність у взаємовідноси¬нах з іншими державами. Такі її
характеристики здатні забезпе¬чити державі повноту законо¬давчої,
виконавчої та судової влад на її території, а також її непідлеглість і
непідзвітність іно-земним державам у міжнародних відносинах. Таким
чином, суве¬ренітет і незалежність забезпе¬чують державі можливість
зав¬жди діяти тільки у відповідності зі своїми потребами й інтере¬сами,
самостійно вирішувати всі свої внутрішні та міжнародні

Первый раздел Конституции Украины, который называется «Общие начала» и
состоит из двадцати статей, закрепляет ос¬новные принципы
конституци¬онного строя в Украине. Именно эти основные начала являются
исходной точкой конституцион¬ного регулирования важнейших общественных
отношений. Поэ¬тому при изучении Конституции важно глубоко знать
положения ее первого раздела, что сущест¬венно облегчает понимание всех
остальных конституционных предписаний.

Прежде всего, в этом разделе дается характеристика нашего государства.
Статья 1 Консти¬туции определяет Украину как суверенное и независимое,
демок¬ратическое, социальное, правовое государство.

Суверенность и независи¬мость нашего государства за¬ключается в том, что
его власть является верховной, полной, са¬мостоятельной и неделимой в
отношениях, которые происхо¬дят в пределах его границ, а так¬же
свидетельствует о его неза¬висимости и равноправности во
взаимоотношениях с иными го¬сударствами. Такие его харак¬теристики
способны обеспечить государству полноту законода¬тельной, исполнительной
и су¬дебной властей на его террито¬рии, а также его неподчинен¬ность и
неподотчетность иност¬ранным государствам в между¬народных отношениях.
Таким образом, суверенитет и незави¬симость обеспечивают государ¬ству
возможность всегда дейст-

справи. Відсутність або хоча б обмеженість суверенітету й не¬залежності
фактично обертає державу на колонію чи то навіть на провінцію іншої
держави.

Демократизм української держави в тому, що вона має на меті дбати про
найсприятливіші умови для широкої й реальної участі її громадян в
управлінні справами держави та суспіль¬ства, забезпечення плюралізму в
політичному й культурному жит¬ті, недопустимості офіційного па¬нування
якоїсь партії, ідеології тощо.

Характеристика України як соціальної держави засвідчує її орієнтацію на
здійснення широ¬кої й ефективної соціальної по¬літики: реальне
гарантування прав людини, створення систем освіти, охорони здоров’я та
со-ціального забезпечення, підтри¬мання малозабезпечених верств
населення і т.п.

Правовою є така держава, в якій панує право, де діяльність держави, її
органів і посадових осіб здійснюється на основі й у межах, визначених
правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й
дер¬жава несе реальну відповідаль¬ність перед особою за свою ді¬яльність
та її результати.

Слід зауважити, що сьогодні Україна ще не сповна відповідає ознакам,
переліченим у статті 1 її Конституції. За всього бажан-

2 7-29

вовать только в соответствии со своими потребностями и инте¬ресами,
самостоятельно решать все свои внутренние и междуна¬родные дела.
Отсутствие или хо¬тя бы ограниченность суверени¬тета и независимости
фактичес¬ки превращает государство в ко¬лонию или даже в провинцию
другого государства.

Демократизм украинского государства в том, то оно имеет целью заботу о
наиболее благо¬приятных условиях для широко¬го и реального участия его
граж¬дан в управлении делами госу¬дарства и общества, обеспече¬нии
плюрализма в политичес¬кой и культурной жизни, недо¬пустимости
официального гос¬подства какой-либо партии, иде¬ологии и т.д.

Характеристика Украины как социального государства свиде¬тельствует о
его ориентации на осуществление широкой и эф¬фективной социальной
полити¬ки: реальное гарантирование прав человека, создание систем
образования, охраны здоровья и социального обеспечения, под¬держка
малообеспеченных слоев населения и т.п.

Правовым является такое го¬сударство, в котором господству¬ет право, где
деятельность госу¬дарства, его органов и должност¬ных лиц осуществляется
на осно¬ве и в пределах, определенных правом, где не только личность
отвечает за свои действия перед государством, но и государство несет
реальную ответственность перед личностью за свою деятель¬ность и ее
результаты.

Следует заметить, что сегод¬ня Украина еще не полностью отвечает
признакам, перечислен¬ным в статье 1 ее Конституции.

ня про неї ще не можна повною мірою говорити як про соціаль¬ну й правову
державу. Але вне¬сення цих ознак до Основного Закону програмує
діяльність держави та суспільства в цілому на їх утілення в дійсність.

Стаття 2 Конституції ква¬ліфікує Украйну як унітарну дер¬жаву, тобто
єдину державу, в межах якої немає інших утво¬рень, наділених ознаками
суве¬ренітету, правом самостійно вступати у зносини з іншими державами,
а також і правом виходу зі складу України.

Тим-то на всій території України будь-яке питання може й має бути цілком
і остаточно вирішене її відповідними держав¬ними органами. Спроби як
внут¬рішніх, так і зовнішніх сил ви¬вести будь-яку частину її тери¬торії
з-під суверенітету України належить поціновувати як замах на її
цілісність і недоторканість, отже, є злочином.

Світовій державно-правовій практиці відомі дві основні фор¬ми правління
державою, тобто способів утворення вищих дер¬жавних органів і характеру
сто¬сунків між ними:

а) монархія, в якій найвища влада належить одній особі — монархові
(імператору, царю, ко¬ролю тощо), який або спадкує цю владу, або
обирається довічно;

б) республіка, в якій найви¬щу владу здійснює обраний на¬селенням на
певний строк ко¬легіальний орган (парламент, на-

При всем желании о ней еще не¬льзя в полной мере говорить как о
социальном и правовом госу¬дарстве. Но внесение этих при¬знаков в
Основной Закон про¬граммирует деятельность госу¬дарства и общества в
целом на их воплощение в действительность.

Статья 2 Конституции опре¬деляет Украину унитарным госу¬дарством, то
есть единым госу¬дарством, в границах которого нет иных образований,
наделен¬ных признаками суверенитета, правом самостоятельно вступать в
отношения с другими государ¬ствами, а также правом выхода из состава
Украины.

Поэтому на всей территории Украины любой вопрос может и должен быть
целиком и оконча¬тельно решен ее соответствую¬щими государственными
органа¬ми. Попытки как внутренних, так и внешних сил вывести ка-кую-либо
часть ее территории из-под суверенитета Украины над¬лежит расценивать
как покуше¬ние на ее целостность и непри¬косновенность, а следовательно,
являются преступлением.

Мировой государственно-правовой практике известны две основные формы
правления го¬сударством, т.е. способов обра¬зования высших
государствен¬ных органов и характера взаимо¬отношений между ними:

а) монархия, в которой выс¬

шая власть принадлежит одному

лицу — монарху (императору,

царю, королю и т.п.), который

либо получает власть по наслед¬

ству, либо избирается пожиз¬

ненно;

б) республика, в которой вы¬

сшую власть осуществляет из¬

бранный на определенный срок

населением коллегиальный ор-

ціональні, або народні, збори тощо).

В Україні конституційно (стаття 5) встановлюється рес¬публіканська форма
правління. Тому єдиним носієм суверені¬тету, джерелом влади виступає
народ. Цю владу на практиці він може здійснювати по-різному:

а) безпосередньо, коли він

сам виражає свою волю у перед¬

бачених Конституцією й зако¬

нами процесуальних формах —

на загальнодержавному рівні це

може відбуватись у формі вибо¬

рів або референдумів, на міс¬

цях — через участь, наприклад,

у зборах, на яких-формуються

правила поведінки, обов’язкові

для їх учасників (збори жильців

будинку, членів громадського

об’єднання тощо);

б) через своїх представників,

яких народ обирає до органів дер¬

жавної влади та органів місце¬

вого самоврядування.

Особливості вказаних форм народного волевиявлення розг¬лянемо при
висвітленні відпо¬відних розділів Конституції.

Важливою гарантією повно¬владдя народу є конституційно закріплене за ним
право визна¬чати й змінювати конституцій¬ний лад в Україні. Тобто лише з
волі Українського народу, вияв¬леної в ході всеукраїнського
ре-ферендуму, допустима зміна орі¬єнтирів суспільного розвитку,
спрямованості, вихідних прин¬ципів організації й функціону¬вання
механізму держави тощо. Будь-які спроби держави, її ор¬ганів чи
посадових осіб виріши¬ти такі питання, не грунтуючись на ясно й у
передбаченій зако-

ган (парламент, национальное, или народное, собрание и т.п.). В Украине
конституционно (статья 5) устанавливается рес¬публиканская форма
правления. Поэтому единственным носите¬лем суверенитета, источником
власти выступает народ. Эту власть на практике он может осуществлять
по-разному:

а) непосредственно, когда он

сам выражает свою волю в пре¬

дусмотренных Конституцией и

законами процессуальных фор¬

мах — на общегосударственном

уровне это может осуществлять¬

ся в форме выборов или рефе¬

рендумов, на местах — через

участие, например, в собраниях,

на которых формируются пра¬

вила поведения, обязательные

для их участников (собрания

жильцов дома, членов общест¬

венного объединения и т.д.);

б) через своих представи¬

телей, которых народ избирает в

органы государственной власти

и органы местного самоуправ¬

ления.

Особенности указанных форм народного волеизъявления рассмотрим при
освещении со-ответствующих разделов Кон¬ституции.

Важной гарантией полнов¬ластия народа является консти¬туционное
закрепление за ним права определять и изменять конституционный строй в
Укра¬ине. То есть лишь по воле Украинского народа, выявлен¬ной в ходе
всеукраинского ре¬ферендума, допустима смена ориентиров общественного
раз¬вития, направленности, исход-ных принципов организации и
функционирования механизма государства и т.п. Любые попыт¬ки
государства, его органов или должностных лиц разрешать

ном формі вираженій волі наро¬ду або всупереч їй, визнається
Конституцією як абсолютно не¬допустима узурпація державної влади, тобто
протизаконне при¬власнення невід’ємного права народу самому вирішувати
свою долю та обирати шляхи розвитку своєї держави.

Загальна характеристика на¬шої держави завершується вста¬новленням
державних символів і столиці як невід’ємних атрибу¬тів будь-якої
суверенної держа¬ви.

Державні символи —це вста¬новлені конституцією або спе¬ціальними
законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які
уособлюють її су¬веренітет, а в деяких випадках мають і певний
історичний чи ідеологічний зміст. Конституція України (стаття 20)
встановлює такі символи нашої держави — Державний Прапор, великий і
малий Державні Герби, Держав¬ний Гімн — і викладає їхню за¬гальну
характеристику. Деталь¬ний опис державних символів України та порядок їх
викорис¬тання буде встановлено спеці¬альним законом, який ухвалю¬ється в
порядку, передбаченому для внесення змін у Конститу¬цію. Тобто не
простою, а ква¬ліфікованою (не менше як дві третини конституційного
складу Верховної Ради) більшістю депу¬татів. Такий порядок підкреслює
важливе значення, яке надаєть¬ся в сучасних умовах державній символіці.

такие вопросы, не базируясь на ясно и в предусмотренной зако¬ном форме
выраженной воле народа или вопреки ей, опреде¬ляются Конституцией как
абсо¬лютно недопустимая узурпация государственной власти, т.е.
про¬тивозаконное присвоение неотъ¬емлемого права народа самому решать
свою судьбу и выбирать пути развития своего государства.

Общая характеристика наше¬го государства завершается уста¬новлением
государственных сим¬волов и столицы, которые явля¬ются неотъемлемыми
атрибутами любого суверенного государства.

Государственные символы — это установление конституцией или специальными
законами особые опознавательные знаки конкретного государства, кото¬рые
олицетворяют его суверени¬тет, а в некоторых случаях име¬ют и
определенное историчес¬кое или идеологическое содер¬жание. Конституция
Украины (статья 20) устанавливает такие символы нашего государства —
Государственный флаг, большой и малый Государственные Гербы,
Государственный Гимн — и из¬лагает их самую общую харак¬теристику.
Подробное описание государственных символов Укра¬ины и порядок их
использова¬ния будет установлен специаль¬ным законом, который должен
приниматься в порядке, предус¬мотренном для внесения изме¬нений в
Конституцию. То есть не простым, а квалифицирован¬ным (не менее двух
третей конституционного состава Вер¬ховной Рады) большинством
де¬путатов. Такой порядок подчер¬кивает важное значение, кото¬рое
придается в современных условиях государственной сим¬волике.

В деяких державах, крім ви¬щеназваних, можуть запроваджу¬ватися й інші
державні симво¬ли — державні кольори, дер¬жавна печатка, державний
девіз. Девіз держави — це короткий вислів, у якому знаходять своє
вираження найвищі цінності даної держави. Наприклад, девіз ФРН —
«Єдність, закон і свобо¬да», Великобританії — «Бог і право особи». У
більшості ви¬падків девіз держави розміщу¬ється на її гербі, але може
бути зафіксованим безпосередньо в Основному законі, як це зробле¬но,
наприклад, у статті 2 Кон¬ституції Франції, де говориться: «Девіз
Республіки — «Свобода, Рівність, Братерство».

Столицею України, тобто її адміністративно-політичним центром і місцем
перебування загальнодержавних законодав¬чих, виконавчих та судових
ор¬ганів, є місто Київ.

У статтях З та41-го розділу Конституції України закріплю¬ються засадничі
принципи дер¬жавної політики щодо особи, людини, громадянина. Людина, її
життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека
ви-значаються найвищою цінністю в суспільстві. А тому права та свободи
людини, їх гарантії є тим, що становить зміст і спря¬мованість
діяльності держави. Саме в цьому розділі Кон¬ституції закріплено, що
держава несе відповідальність за свою ді¬яльність перед людиною, чим іще
раз підтверджується курс на побудову правової держави.

В некоторых государствах, кроме названных, могут уста¬навливаться и иные
государст¬венные символы — государст¬венные цвета, государственная
печать, государственный девиз. Девиз государства — это корот¬кое
изречение, в котором нахо¬дят свое выражение высшие ценности данного
государства. Например, девиз ФРГ — «Един¬ство, закон и свобода»,
Вели¬кобритании — «Бог и право личности». В большинстве слу¬чаев девиз
государства размеща¬ется на его гербе, но может быть зафиксирован
непосредственно в конституции, как это сделано в статье 2 Конституции
Франции, где говорится: «Девиз Республики —«Свобода, Равен¬ство,
Братство».

Столицей Украины, т.е. ее административно-политическим центром и местом
располо¬жения общегосударственных за¬конодательных, исполнитель¬ных и
судебных органов, являет¬ся город Киев.

В статьях 3 и 4 1-го раздела Конституции Украины закрепля¬ются исходные
принципы государ¬ственной политики по отноше¬нию к личности, человеку,
граж¬данину. Человек, его жизнь и здоровье, честь и достоинство,
неприкосновенность и безопас¬ность признаются наивысшей ценностью в
обществе. А поэто¬му права и свободы человека, их гарантии являются тем,
что сос¬тавляет содержание и направ¬ленность деятельности государ¬ства.
Именно в этом разделе Конституции закрепляется, что государство несет
ответствен¬ность за свою деятельность пе¬ред человеком, чем еще раз
под¬тверждается курс на строитель¬ство правового государства.

Туг же встановлюється прин¬цип единого українського гро¬мадянства, тобто
недопусти¬мість для громадянина України одночасно мати ще й
громадян¬ство інших держав. Конкретні підстави й процедури набуття та
припинення громадянства Укра¬їни регламентуються Законом «Про
громадянство України» від 8 жовтня 1991 р.

Стаття 6Конституції ствер¬джує здійснення державної влади в Україні на
основі принципу по¬ділу її на законодавчу, виконавчу та судову.
Реалізація цього прин¬ципу покликана запобігти кон¬центрації всієї
державної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як показує
історич¬ний досвід, призводить до сва¬вілля в керівництві державою та
суспільством.

Слід підкреслити, що неод¬мінною передумовою ефектив¬ного втілення цього
принципу в практику організації та діяльно¬сті державного апарату є
ство¬рення системи взаємних стри-мань і противаг між органами, які
належать до різних гілок вла¬ди. Інакше кажучи, для запобі¬гання
ситуації, за якої одна з гілок влади набула б якихось пе¬реваг над
іншими, необхідно, щоб вони мали чітко окреслену компетенцію й
можливості пев¬ним чином протистояти спро¬бам інших гілок влади
здій¬снювати невластиві їм функції.

Розглядаючи конституційне визначення й характеристику місцевого
самоврядування (стат-

Здесь же устанавливается принцип єдиного украинского гражданства. Это
означает недо¬пустимость для гражданина Украины одновременно иметь еще и
гражданство иных госу¬дарств. Конкретные основания и процедуры
приобретения и прекращения гражданства Укра¬ины регламентируются Законом
«О гражданстве Украины» от 8 октября 1991 г.

Статья 6 Конституции ут¬верждает осуществление госу¬дарственной власти в
Украине на основе принципа разделения ее на законодательную,
исполнитель¬ную и судебную. Реализация это¬го принципа призвана
предотв¬ратить концентрацию всей госу¬дарственной власти в руках од¬ного
лица или одного органа, что, как показывает историчес¬кий опыт, приводит
к произволу в руководстве государством и об¬ществом.

Следует подчеркнуть, что не¬обходимым условием эффектив¬ного воплощения
этого прин¬ципа в практику организации и деятельности государственного
аппарата является создание си¬стемы взаимных сдержек и про-тивовесов
между органами, ко¬торые принадлежат к разным вет¬вям власти. Иными
словами, для предотвращения ситуации, при которой одна из ветвей власти
приобретает какие-либо преиму¬щества перед другими, необходи¬мо, чтобы
они имели четко обоз¬наченную компетенцию и воз¬можности определенным
образом противостоять попыткам иных ветвей власти осуществлять не
присущие им функции.

Рассматривая конституцион¬ное определение и характерис¬тику местного
самоуправления

тя 7), слід усвідомлювати, що під ним мислиться право місцевих
територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних
ними відповідних рад самостійно й незалежно від органів держави, але в
порядку й у межах, передбачених законо¬давством, вирішувати питання
місцевого масштабу. Таким чи¬ном, органи місцевого самовря¬дування є не
частиною системи органів держави, а формою залу¬чення громадян до
управління своїми справами, одним із виявів демократії на місцевому
рівні.

У статтях 8, 9, 19 Консти¬туції України закріплюються ос¬новні засади
побудови й функці¬онування національної правової системи.

Визнання та дія принципу верховенства права. Йдеться про те, що правові
приписи мають неухильно здійснюватися, неза¬лежно від міркувань щодо
їхньої політичної доцільності, своєчас¬ності, справедливості тощо. Сам
факт закріплення того чи іншого положення в нормативно-пра¬вових актах
вже є свідченням його безумовної доцільності, своє¬часності й
справедливості.

Принцип найвищої юридичної сили Конституції України по¬лягає в тому, що
всі закони та інші нормативно-правові акти належить приймати на основі й
у відповідності з Конституцією. У протилежних випадках прий¬няті акти
визнаються недійс¬ними й не підлягають виконан¬ню.

(статья 7), необходимо сознавать, что под ним понимается право местных
территориальных общин (жителей села, поселка, города), а также избранных
ими соответст¬вующих советов самостоятельно и независимо от органов
государ¬ства, но в порядке и в пределах, предусмотренных
законодатель¬ством, решать вопросы местного масштаба. Таким образом,
орга¬ны местного самоуправления не являются частью системы орга¬нов
государства, а выступают формой приобщения граждан к управлению своими
делами, од¬ним из проявлений демократии на местном уровне.

В статьях 8, 9, 19 Консти¬туции Украины закрепляются ос¬новные принципы
построения и функционирования национальной правовой системы. Рассмотрим
их подробнее.

Признание и действие прин¬ципа верховенства права. Речь идет о том, что
правовые пред¬писания должны неукоснительно осуществляться, независимо
от соображений относительно их политической целесообразности,
своевременности, справедливости и т.д. Сам факт закрепления того или
иного положения в нор¬мативно-правовых актах уже яв¬ляется
свидетельством его безус¬ловной целесообразности, своев-ременности и
справедливости.

Принцип наивысшей юриди¬ческой силы Конституции Укра¬ины состоит в том,
что все зако¬ны и иные нормативно-право¬вые акты надлежит принимать на
основе и в соответствии с Конституцией. В противных слу¬чаях принятые
акты признаются недействительными и не подле¬жат исполнению.

Витання положень Консти¬туції України нормами прямої дії. У
відповідності з цим консти¬туційні приписи впливають на суспільні
відносини безпосеред¬ньо, їх виконання не може від¬кладатися з
посиланнями на від-сутність якихось додаткових (роз’яснюючих,
процесуальних і т.п.) актів. Особливо підкрес¬люється гарантованість
судового захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина
безпосередньо на підставі Кон¬ституції України.

Недопустимість невідповідно¬сті міжнародних договорів по¬ложенням
Конституції України. Якщо виникає потреба приєд¬нання до такої
міжнародної уго¬ди, то це стає можливим лише після внесення відповідних
змін до тексту Основного Закону.

Визнання міжнародних дого¬ворів, після їх ратифікації, ча¬стиною
національного законодав¬ства України. Це означає забез¬печення
реалізації положень та¬ких міжнародних угод відповід¬ними правовими,
організацій¬ними та іншими засобами на¬рівні з приписами законів,
прий¬нятих Верховною Радою Укра¬їни.

Недопустимість примусу до виконання того, що не передбаче¬но
законодавством. Слід мати на увазі, що мовиться не лише про примусове
здійснення якихось протиправних дій, а й про будь-які дії взагалі. Таким
чином, за¬боронено примушувати й до здій¬снення дій, які хоча й не
заборо¬нені законом і спрямовані на до-сягнення якихось позитивних
результатів, але закон прямо не вимагає їх здійснення. Наприклад,

Признание положений Кон¬ституции Украины нормами пря¬мого действия. В
соответствии с этим конституционные предпи¬сания влияют на общественные
отношения непосредственно, их исполнение не может отклады¬ваться со
ссылками на отсут¬ствие каких-либо дополнитель¬ных (разъяснительных,
процес¬суальных и т.п.) актов. Особен¬но подчеркивается
гарантирован-ность судебной защиты консти¬туционных прав и свобод
чело¬века непосредственно на осно¬вании Конституции Украины.

Недопустимость несоответ¬ствия международных договоров положениям
Конституции Укра¬ины. Если возникает потребность присоединения к такому
между¬народному соглашению, то это возможно лишь после внесения
соответствующих изменений в текст Основного Закона.

Признание международных до¬говоров, после их ратификации, частью
национального законода¬тельства Украины. Это означает обеспечение
реализации положе¬ний таких международных согла¬шений соответствующими
право¬выми, организационными и дру¬гими способами наравне с
пред¬писаниями законов, принятых Верховной Радой Украины.

Недопустимость принужде¬ния к исполнению того, что не предусмотрено
законодательст¬вом. Следует иметь в виду, что речь идет не только о
прину¬дительном осуществлении каких-то противоправных действий, а и о
любых действиях вообще. Таким образом, запрещено при¬нуждать и к
совершению дей¬ствий, которые хоть и не запре¬щены законом и направлены
на достижение каких-либо пози-

антиконституційними й проти¬законними будуть примуси вчиняти благодійні
пожертву¬ваная, вимога вступати до гро¬мадських об’єднань тощо.

Функціонування органів дер¬жавної влади й місцевого само¬врядування
виключне на підставі, в межах та у спосіб, передбачені Конституцією та
законами Укра¬їни. Це означає, що вказані суб’єкти:

а) можуть вирішувати лише

ті питання, які Конституцією й

законом прямо віднесені до їх¬

ньої компетенції;

б) не можуть перевищувати

повноважень, якими вони наді¬

лені за Конституцією та законом;

в) можуть і повинні здійсню¬

вати свої повноваження у повній

відповідності з процедурою, що

встановлена Конституцією чи за¬

коном для вирішення конкрет¬

них питань.

Ці положення мають запо¬бігти свавіллю в діяльності ор¬ганів держави та
місцевого са¬моврядування.

Норми, які містяться у статтях 10, 11, 12 Конституції України, покликані
врегулювати основи національного розвитку та міжнаціональних відносин в
Укра¬їні. При їх вивченні слід мати на увазі, що вони грунтуються на
положеннях відповідних міжна¬родно-правових актів і деталізу¬ються в
актах національного за-конодавства, наприклад у Законі «Про мови в
Україні» від 28 жов¬тня 1989 р.

Найголовніші засади еконо¬мічних відносин в Україні закрі¬плені у
статтях 13, 14, ібїїКон-

тивных результатов, но закон прямо не требует их осуществ¬ления.
Например, антиконсти¬туционными и противозакон¬ными будут принуждение
делать благотворительные пожертво¬вания, требование вступать в
общественные объединения и т.п. Функционирование органов
го¬сударственной власти и местного самоуправления исключительно на
основании, в пределах и способом, предусмотренными Конституцией и
законами Украины. Это означа¬ет, что указанные субъекты:

а) могут разрешать лишь те

вопросы, которые Конститу¬

цией и законом прямо отнесены

к их компетенции;

б) не могут превышать пол¬

номочия, которыми они наделе¬

ны Конституцией и законом;

в) могут и должны осуществ¬

лять свои полномочия в полном

соответствии с процедурой, ус¬

тановленной Конституцией или

законом для разрешения конк¬

ретных вопросов.

Эти положения должны пре¬дупреждать произвол в деятель¬ности органов
государства и местного самоуправления.

Нормы, содержащиеся в ста¬тьях 10, 11, 12 Конституции Украины, призваны
урегулировать основы национального развития и межнациональных отношений
в Украине. При их изучении сле¬дует иметь в виду, что они ба¬зируются на
положениях соот¬ветствующих международно-пра¬вовых актов и
детализируются в актах национального законода¬тельства, например в
Законе «О языках в Украине» от 28 октября 1989 г.

Главнейшие начала экономи¬ческих отношений в Украине за¬креплены в
статьях 13, 14 16 ее

ституції. Саме тут визначаються об’єкти, що є власністю Укра¬їнського
народу, від імені якого права власника цих об’єктів здій¬снюють органи
державної влади та місцевого самоврядування. До таких об’єктів належать
земля, її надра, атмосферне повітря, вод¬ні та інші природні ресурси.

Водночас підкреслюється, що земля є основним національним багатством і
перебуває під особ¬ливою охороною держави, але за умов і в межах,
передбачених за¬конодавством, земля може пере¬даватися в приватну чи
колек¬тивну власність.

Зі змісту викладених поло¬жень логічно випливає консти¬туційний
обов’язок держави га¬рантувати належну екологічну безпеку та рівновагу,
вдаватися до всіх заходів, спрямованих на подолання згубних наслідків
ка-тастрофи на Чорнобильській АЕС.

Для глибшого розуміння змісту й спрямованості саме цих останніх положень
доцільно озна¬йомитися з відповідними норма¬тивними актами, наприклад із
Законом «Про правовий режим території, що зазнала радіоак¬тивного
забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 р.
та Законом «Про статус і соціальний захист громадян, які потерпіли
внаслі¬док Чорнобильської катастро¬фи» від 28 лютого 1991 р.

Стаття 15 Конституції Укреши присвячена встановленню дійсної свободи
політичної, еко¬номічної та ідеологічної діяль-

Конституции. Именно здесь определяются объекты, являю¬щиеся
собственностью Украин¬ского народа, от имени которого права собственника
этих объек¬тов осуществляют органы госу¬дарственной власти и местного
самоуправления. К таким объек¬там относятся земля, ее недра, атмосферный
воздух, водные и другие природные ресурсы.

В то же время подчеркивает¬ся, что земля является основным национальным
богатством и на¬ходится под особенной охраной государства, но при
условиях и в пределах, предусмотренных зако¬нодательством, земля может
пе¬редаваться в частную или кол¬лективную собственность.

Из содержания приведенных положений логически вытекает конституционная
обязанность государства обеспечивать надле¬жащую экологическую
безопас¬ность и равновесие, прибегать ко всем мерам, направленным на
преодоление губительных по¬следствий катастрофы на Чер¬нобыльской АЭС.

Для более глубокого пони¬мания содержания и направлен¬ности именно этих
последних положений целесообразно озна¬комиться с соответствующими
нормативными актами, напри¬мер с Законом «О правовом режиме территории,
которая подверглась радиоактивному за¬грязнению вследствие
Черно¬быльской катастрофы» от 27 фев¬раля 1991 г. и Законом «О статусе и
социальной защите граждан, пострадавших вследствие Черно¬быльской
катастрофы» от 28 фев¬раля 1991 г.

Статья 15 Конституции Украины посвящена установлению действительной
свободы полити¬ческой, экономической и идео-

ності, що забезпечується закріп¬ленням принципу її багатома¬нітності.

Політична багатоманітність передбачає перш за все реальну можливість
створення та діяль¬ності різних об’єднань громадян (партій, рухів,
конгресів тощо), головна мета яких — участь у виробленні державної
політики, формування та функціонування органів державної влади й
міс¬цевого самоврядування.

Економічна багатоманітність — це можливість рівноправного існування
різних форм власності й господарювання, однакова під¬тримка їх державою.

Ідеологічну багатоманітність

слід розуміти як реальне право різних суб’єктів (окремих осіб та їхніх
об’єднань) безперешкодно формулювати, досліджувати, про¬пагувати й
утілювати в практику суспільних відносин різноманіт¬ні ідеї, теорії,
погляди, які стосу¬ються різних аспектів життя держави, суспільства,
цивілізації в цілому.

Найважливішою гарантією вказаної багатоманітності є за¬борона державного
визнання жод¬ної з ідеологій обов’язковою для всіх. Сама держава при
форму¬ванні та функціонуванні своїх структур, визначенні найближ¬чих і
перспективних цілей свого розвитку повинна дотримувати¬ся певних
ідеологічних, політич¬них та інших концепцій. Але ці концепції вона не
може офіцій¬но проголошувати пріоритетни¬ми та обов’язковими для
ви¬вчення, сповідання й пропагу¬вання під загрозою тих або ін¬ших
державних санкцій. Кожен

логической деятельности, что обеспечивается закреплением принципа ее
многообразия.

Политическое многообразие означает прежде всего реальную возможность
создания и деятель¬ности различных объединений граждан (партий,
движений, кон¬грессов и т.п.), главная цель кото¬рых — участие в
выработке госу¬дарственной политики, формиро¬вании и функционировании
орга¬нов государственной власти и местного самоуправления.

Экономическое многообра¬зие — это возможность равно¬правного
существования раз¬личных форм собственности и хозяйствования, одинаковая
поддержка их государством.

Идеологическое многообразие следует понимать как реальное право разных
субъектов (отдель¬ных личностей и их объедине¬ний) беспрепятственно
форму¬лировать, исследовать, пропа¬гандировать и воплощать в прак¬тику
общественных отношений различные идеи, теории, взгля¬ды, касающиеся
различных ас¬пектов жизни государства, общества, цивилизации в целом.

Важнейшей гарантией указан¬ного многообразия является за¬прещение
государственного признания какой-либо идеологии обязательной для всех.
Само госу¬дарство при формировании и функционировании своих струк¬тур,
определении ближайших и перспективных целей своего раз¬вития не может не
придерживать¬ся определенных идеологических, политических и других
концеп¬ций. Но эти концепции оно не может официально провозгла¬шать
приоритетными и обязатель¬ными для изучения, исповеда¬ния и пропаганды
под угрозой

громадянин, кожне об’єднання свідомо й добровільно обирають ті
ідеологічні настанови, які вони вважають слушними.

З цією ж метою забороняється цензура, тобто обмежувальні заходи щодо
здійснення свободи друку.

Для забезпечення вказаної багатоманітності держава гаран¬тує свободу
політичної діяльності, яка не заборонена Конституцією й законами
України. Прикладом такої заборони можуть бути по¬ложення, що містяться у
статті 4 Закону «Про об’єднання грома¬дян», де говориться, що не
під¬лягають легалізації об’єднання громадян, а діяльність легалі¬зованих
забороняється в судово¬му порядку, якщо їхньою метою є: зміна шляхом
насильства кон¬ституційного ладу й у будь-якій протизаконній формі
територі¬альної цілісності держави; під¬рив безпеки держави у формі
ді¬яльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, на¬сильства
чи жорстокості, фашиз¬му й неофашизму і т.д.

Аналогічні норми містяться в конституціях і поточному за¬конодавстві
практично всіх де¬мократичних держав сучасності.

«Загальні засади» Конститу¬ції України викладають вихідні основи
національної безпеки й зов-нішньополітичної діяльності укра¬їнської
держави.

Під національною безпекою мислиться стан захищеності жит¬тєво важливих
інтересів особи, держави й суспільства від існу-

тех или иных государственных санкций. Каждый гражданин, каждое
объединение сознательно и добровольно избирают те идео¬логические
установки, которые они считают правильными.

С этой же целью запрещает¬ся цензура, т.е. ограничительные меры в
отношении осуществ¬ления свободы печати.

Для обеспечения указанного многообразия государство гаран¬тирует свободу
политической дея¬тельности, не запрещенной Кон¬ституцией и законами
Украины. Примером такого запрета могут быть положения, содержащиеся в
статье 4 Закона «Об объедине¬ниях граждан», где говорится, что не
подлежат легализации объе¬динения граждан, а деятельность
легализированных запрещается в судебном порядке, если их целью есть:
изменение путем насилия конституционного строя и в любой противозаконной
форме терри¬ториальной целостности государ¬ства; подрыв безопасности
госу¬дарства в форме деятельности в пользу иностранных государств;
пропаганда войны, насилия или жестокости, фашизма и неофа¬шизма и т.п.

Аналогичные нормы содер¬жатся в конституциях и текущем законодательстве
практически всех демократических государств современности.

«Общие начала* Конститу¬ции Украины излагают исходные основы
национальной безопас¬ности и внешнеполитической деятельности украинского
госу¬дарства.

Под национальной безопаснос¬тью понимается состояние защи¬щенности
жизненно важных ин¬тересов личности, государства и

ючих і можливих внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх сферах суспільних
відносин. З метою постійного підвищення рівня захищеності цих інтересів
у статті 17 Конституції Украши йдеться про вихідні положення що¬до
захисту суверенітету й тери¬торіальної цілісності, економічної та
інформаційної безпеки Укра¬ши.

Особливу увагу слід звернути на заборону створення на тери¬торії Украши
будь-яких не пе¬редбачених законом збройних формувань.

Стаття 18 Конституції орі¬єнтує здійснення зовнішньополі¬тичної
діяльності на забезпечен¬ня національних інтересів і без¬пеки Украши
через розвиток співробітництва з іншими краї¬нами на основі діючих норм
і принципів міжнародного права. Ці норми та принципи містяться в ряді
міжнародно-правових ак¬тів, серед яких можна назвати Статут ООН,
Декларацію про принципи міжнародного права та ін.

Ф Які питання регулюються в роз¬ділі «Загальні засади» Консти¬туції
Украши?

® Які основні характеристики

української держави

фіксуються в розділі «Загальні засади» Конституції Украши?

® Які основні принципи організа¬ції та функціонування органів держави
закріплено в розділі «Загальні засади» Конституції Украши?

общества от существующих и возможных внутренних и внеш¬них угроз во всех
сферах общес¬твенных отношений. С целью постоянного повышения уровня
защищенности указанных инте¬ресов в статье 17 Конституции Украины
говорится об исходных положениях защиты суверенитета и территориальной
целостности, экономической и информационной безопасности Украины.

Особое внимание следует обратить на запрещение создания на территории
Украины любых не предусмотренных законом во¬оруженных формирований.

Статья 18 Конституции ориентирует осуществление внеш¬неполитической
деятельности на обеспечение национальных ин¬тересов и безопасности
Украи¬ны через развитие сотрудничес¬тва с другими странами на осно¬ве
действующих норм и прин¬ципов международного права. Эти нормы и принципы
со¬держатся в ряде международно-правовых актов, среди которых можно
назвать Устав ООН, Дек¬ларацию о принципах междуна¬родного права и др.

® Какие вопросы регулируются в разделе «Общие начала» Кон¬ституции
Украины?

@ Какие основные характеристики украинского государства фик¬сируются в
разделе «Общие на¬чала» Конституции Украины?

® Какие основные принципы ор¬ганизации и функционирова¬ния органов
государства закреп¬лены в разделе «Общие начала» Конституции Украины?

® Які основні принципи суспіль¬ного життя закріплюються в роз-дш
«Основні засади» Конститу¬ції України?

Какие основные принципы об¬щественной жизни закрепляют¬ся в разделе
«Общие начала» Конституции Украины?

Розділ II. ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ Й ГРОМАДЯНИНА

Раздел И. ПРАВА, СВОБОДЫ и

ОБЯЗАННОСТИ ЧЕЛОВЕКА И ГРАЖДАНИНА

Коментар до Конституції України. С 26—67

Конституционное (пкударственно^ право’ зарубежных стран.

Розділ II Конституції України присвячений врегулюванню пи¬тань,
пов’язаних з основами пра¬вового статусу людини й грома¬дянина. Вивчення
положень цьо¬го розділу доцільно починати зі встановлення змісту понять
«лю¬дина», «особа», «громадянин».

Термін «людина» означає біо-соціальну істоту, тобто одну з форм земного
життя, яка наді¬лена здатністю мислити, ство¬рювати й використовувати
зна¬ряддя праці, володіє членороз¬дільною мовою й може нормаль¬но
розвиватися лише в широко¬му й тісному спілкуванні з собі подібними.
Таким чином, цей термін характеризує представ¬ника роду людського
(індивіда) як особливу колективістську біо¬логічну істоту.

Поняття «особа* характери¬зує людину як суб’єкта, що вже має
індивідуальні, саме цій кон¬кретній людині притаманні інте¬лект,
моральні та інші якості, сформовані в процесі суспільно¬го життя.

«Громадянин» — це особа, яка перебуває у сталих юридич¬но визначених
зв’язках із конк¬ретною державою, що знаходить :воє вираження в
наявності від¬повідного громадянства.

Виходячи з викладеного й розуміти застосування тер¬мінів «людина» й
«громадянин» у ньому розділі Конституції Укра-

Раздел II Конституции Украины посвящен урегулированию вопро¬сов,
связанных с основами право¬вого статуса человека и граж¬данина. Изучение
положений этого раздела целесообразно на¬чинать с определения
содержа-ния понятий «человек», «лич¬ность», «гражданин».

Термин «человек» означает биосоциальное существо, т.е. одну из форм
земной жизни, на¬деленную способностью мыс¬лить, создавать и
использовать орудия труда, владеющую чле¬нораздельной речью и способ-ную
нормально развиваться толь¬ко в широком и тесном общении с себе
подобными. Таким обра¬зом, этот термин характеризует представителя рода
людского (индивида) как особенное кол¬лективистское биологическое
существо.

Понятие «личность» характе¬ризует человека как субъекта, уже имеющего
индивидуальные, именно этому конкретному че¬ловеку присущие интеллект,
мо¬ральные и иные качества, сфор¬мированные в процессе общест-венной
жизни.

«Гражданин» — это лич¬ность, которая находится в стой¬ких юридически
определенных связях с конкретным государст¬вом, что находит свое
выраже¬ние в наличии соответствующе¬го гражданства.

Исходя из изложенного и следует понимать применение терминов «человек» и
«гражда¬нин» в этом разделе Конститу-

їни. Якщо в статті йдеться про громадян, то відповідне право чи
обов’язок поширюються тільки на осіб, які мають грома¬дянство України. У
випадках за¬стосування термінів «людина», «кожен» наявність громадянства
України, громадянства інших держав або відсутність будь-якого
громадянства не впливає на об’єм змісту відповідного права або
обов’язку.

При розгляді конкретних по¬ложень цього розділу Конститу¬ції України
слід виходити з того, що, існуючи в суспільстві, люди¬на не може не
керуватися пев¬ними правилами поведінки, сформульованими в різних
со-ціальних нормах: моралі, зви¬чаях, релігійних постулатах тощо.
Найважливіші за своїм змістом і наслідками для особи, держави й
суспільства відносини врегульовуються правом, тобто
загальнообов’язковими прави¬лами поведінки, які виходять від держави й
забезпечуються нею. Сукупність правових приписів, спрямованих на
врегулювання поведінки людини й грома¬дянина в суспільстві та державі,
називається правовим статусом особи. Саме закріпленню основ правового
статусу особи в Україні й присвячений розділ II Кон-ституції, який є
найоб’єм-нішим і складається з 48 стат-тей.

У статтях 21—24 Консти¬туції закріплюються основні прин¬ципи правового
статусу особи в Україні, під якими треба ро¬зуміти ті основні ідеї, що
покла¬дені в основу змісту й умов реа¬лізації прав та обов’язків люди-

ции Украины. Если в статье го¬ворится о гражданах, то соответ¬ствующее
право или обязан¬ность распространяются исклю¬чительно на лиц, имеющих
граж¬данство Украины. В случаях упот¬ребления терминов «человек»,
«каждый» наличие гражданства Украины, гражданства других государств либо
отсутствие лю¬бого гражданства не влияет на объем содержания
соответству¬ющего права или обязанности.

При рассмотрении конкрет¬ных положений этого раздела Конституции Украины
следует исходить из того, что, существуя в обществе, человек не может не
руководствоваться определенны¬ми правилами поведения, кото¬рые
сформулированы в различ¬ных социальных нормах: мора¬ли, обычаях,
религиозных пос¬тулатах и т.п. Важнейшие по сво¬ему содержанию и
последствиям для личности, государства и об¬щества отношения
регулируют¬ся правом, т.е. общеобязатель¬ными правилами поведения,
ко¬торые исходят от государства и обеспечиваются им. Совокуп¬ность
правовых предписаний, на¬правленных на регулирование по¬ведения человека
и гражданина в обществе и государстве, называ¬ется правовым статусом
лич¬ности. Именно закреплению ос¬нов правового статуса личности в
Украине и посвящен раздел II Конституции, который является самым
объемным и состоит из 48 статей.

В статьях 21—24 Конститу¬ции закрепляются основные принципы правового
статуса лич¬ности в Украине, под которым нужно понимать те основные
идеи, которые положены в основу содержания и условий

ни в нашій державі. Таких прин¬ципів кілька. їх варто розгляну¬ти
детальніше.

Рівність конституційних прав і свобод громадян України та їхня рівність
перед законом. Це означає, що надання будь-яких привілеїв або
запровадження якихось обмежень для громадян України за ознаками раси,
кольо¬ру шкіри, політичних та інших переконань, соціального поход¬ження,
майнового стану, за мов¬ними або іншими ознаками на¬лежить розглядати як
порушен¬ня Конституції й законів Укра¬їни, а винних у цьому притягу-вати
до відповідальності. Особ¬ливо підкреслюється принцип рівності прав
жінки та чоловіка, а також дітей у їхніх правах не¬залежно від
походження чи від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Невідчужуваність та непо¬рушність прав і свобод людини. У відповідності
з цим принципом не допускається не тільки відіб¬рання прав і свобод,
якими лю¬дина володіє, але й їх порушен¬ня, тобто обмеження змісту,
ство¬рення перешкод для їх реалізації тощо. Разом із цим треба мати на
увазі, що в передбачених Кон-ституцією України випадках певні права та
свободи людини й громадянина можуть бути об¬межені. До таких випадків
стат¬тя 64 Конституції відносить умови воєнного ^бо надзвичай¬ного стану
в країні. Але там же наводиться перелік конститу¬ційних прав і свобод,
які не мо¬жуть бути обмежені в будь-якому випадку.

Невичерпність, гарантова-ність і нескасовність конститу¬ційних прав і
свобод означає, що

реализации прав и обязанностей человека в нашем государстве. Их стоит
рассмотреть подроб¬нее.

Равенство конституционных прав и свобод граждан Украины и их равенство
перед законом. Это означает, что предоставление лю¬бых привилегий или
внедрение каких-либо ограничений для граждан Украины по признакам расы,
цвета кожи, политических и иных убеждений, социального происхождения,
имущественно¬го состояния, по языковым или иным признакам следует
рас¬сматривать как нарушение Кон-ституции и законов Украины, а виновных
в этом привлекать к ответственности. Особенно под¬черкивается принцип
равенства прав женщины и мужчины, а так¬же детей в их правах независимо
от происхождения или от того, рождены они в браке или вне его.

Неотчуждаемость и неруши¬мость прав и свобод человека. В соответствии с
этим принципом не допускается не только лише¬ние прав и свобод, которыми
вла¬деет человек, но и их нарушение, т.е. ограничение содержания,
со¬здание препятствий для их реа¬лизации и т.п. В то же время сле¬дует
иметь в виду, что в предус-мотренных Конституцией Укра¬ины случаях права
и свободы че¬ловека и гражданина могут быть ограничены. К таким случаям
статья 64 Конституции относит условия военного или чрезвы¬чайного
положения в стране. Но там же дается перечень консти¬туционных прав и
свобод, кото¬рые не могут быть ограничены в любом случае.

Неисчерпаемость, гарантиро-ванность и неупраздняемость конституционных
прав и свобод

закріплені в Конституції Украї¬ни права та свободи:

а) можуть доповнюватися й

розширюватися в майбутньому;

б) мають бути забезпечені

відповідними засобами, які б

сприяли їх реалізації у повсяк¬

денному житті;

в) за будь-яких умов не мо¬

жуть бути оголошені неіснуючи¬

ми.

Недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод у
поточному законодав¬стві. Нові закони та зміни, що вносяться до чинних
законів, не можуть містити положень, які б можна було розцінювати як
зменшення вже існуючих пов¬новажень особи. Якщо ж такі норми все-таки
будуть прийняті, то вони мають визнаватися антиконституційними й не
підлягають упровадженню в життя.

Єдність прав людини та її обоє ‘язків перед суспільством. Цей принцип
передбачає необхід¬ність наявності у кожної людини як прав, так і
обов’язків перед іншими людьми (наприклад, обов’язок не порушувати права
і свободи інших людей) та перед суспільством у цілому. Цим
за¬безпечуються основи впорядко¬ваності суспільних відносин шляхом
установлення взаємних прав та обов’язків учасників цих відносин.

У статтях 25, 26 Конституції встановлюються основи інститу¬ту
громадянства України. Грома¬дянство — це не обмежений у просторі й часі
правовий зв’язок особи з державою, який обумов¬лює поширення на неї всіх
кон¬ституційних прав та обов’язків і змушує державу захищати права

означает, что закрепленные в Конституции Украины права и свободы:

а) могут дополняться и рас¬

ширяться в будущем;

б) должны быть обеспечены

соответствующими средствами,

которые бы содействовали их ре¬

ализации в повседневной жизни;

в) при любых условиях не

могут быть объявлены несущес¬

твующими.

Недопустимость сужения со* держания и объема существующие прав и свобод
в текущем законо¬дательстве. Новые законы и изменения, вносимые в
дей¬ствующие законы, не могут со¬держать положений, которые можно было
бы расценивать как уменьшение уже существу¬ющих полномочий личности.
Если же такие нормы все же будут приняты, они должны признаваться
антиконституци¬онными и не подлежат вопло¬щению в жизнь.

Единство прав человека и его обязанностей перед обществом. Этот принцип
предполагает не¬обходимость наличия у каждого человека как прав, так и
обязан¬ностей перед другими людьми (на¬пример, обязанность не нарушать
права и свободы других людей) и перед обществом в целом. Этим
обеспечиваются основы упорядо-ченности общественных отноше¬ний путем
установления взаим¬ных прав и обязанностей участ¬ников этих отношений.

В статьях 25, 26 Конститу¬ции устанавливаются основы ин¬ститута
гражданства Украины. Гражданство — это не ограни¬ченная в пространстве и
време¬ни правовая связь лица с госу¬дарством, обусловливающая
рас-пространение на него всех кон¬ституционных прав и обязаннос-

й інтереси своїх громадян як на своїй території, так і за її ме¬жами.

Конституційні настанови що¬до громадянства України зво¬дяться до кількох
головних по¬ложень:

Громадянин України не може бути проти своєї волі позбавлений
громадянства. Але в той же час неможливо позбавити його пра¬ва змінити
громадянство за сво¬єю волею.

Громадянина України немож¬на вигнати за межі України або видати іншій
державі. Навіть якщо він учинив злочин за ме¬жами України й відповідна
дер¬жава вимагає його видачі для здійснення над ним суду, видати
громадянина неможливо. Але як¬що його вчинок є злочином і за законами
України, то він може бути засудженим і відбуватиме покарання в її межах.

Конкретні підстави й поря¬док набуття та припинення гро¬мадянства
України, повноважен¬ня державних органів, які беруть участь у вирішенні
цих питань, регламентуються Законом «Про громадянство України» від 8
жовтня 1991 р.

На території України на за¬конних підставах постійно пере¬буває певна
кількість іноземців (громадян інших держав) та осіб без громадянства
(які не мають громадянства жодної держави). Конституція надає всім
особам ті ж самі права та обов’язки, що й громадянам України, за
ви¬нятками, які встановлені самою Конституцією, законами чи
між¬народними договорами.

тей и вынуждающая государство защищать права и интересы своих граждан
как на своей территории, так и за ее пределами.

Конституционные установле¬ния в отношении гражданства Украины сводятся к
нескольким главным положениям.

Гражданин Украины не мо¬жет быть против своей воли лишен гражданства. Но
в то же время невозможно лишить его права сменить гражданство по своей
воле.

Гражданина Украины невоз¬можно изгнать за пределы Укра¬ины или выдать
другому государ¬ству. Даже если он совершил за пределами Украины
преступле¬ние и соответствующее государ¬ство требует его выдачи для
про¬ведения над ним суда, выдать гражданина нельзя. Но если его поступок
является преступлени¬ем и по законам Украины, то он может быть осужден и
станет от¬бывать наказание в ее пределах.

Конкретные основания и по¬рядок приобретения и прекраще¬ния гражданства
Украины, пол¬номочия государственных орга¬нов, принимающих участие в
раз¬решении этих вопросов, регла¬ментируются Законом «О граж¬данстве
Украины» от 8 октября 1991г.

На территории Украины на законных основаниях постоянно находится
определенное количес¬тво иностранцев (граждан других государств) и лиц
без гражданства (не имеющих гражданства какого-либо государства).
Конституция предоставляет всем этим лицам те же права и обязанности, что
и гражданам Украины, за ис¬ключениями, которые установле¬ны самой
Конституцией, зако¬нами или международными до-говорами.

Так, іноземці та особи без громадянства не мають права створювати в
Україні політичні партії, брати участь у виборах та референдумах, не
зобов’язані від¬бувати військову службу тощо.

Конституція України перед¬бачає можливість надання іно¬земцям та особам
без громадян¬ства притулку, тобто можливості невизначено довгий час
перебу¬вати на території України, якщо у своїх країнах вони
пересліду¬ються за політичними, релігій¬ними й т.п. мотивами. Надання
притулку не тягне за собою ав-томатичного надання громадян¬ства. Порядок
надання притулку врегульовується спеціальним за¬коном.

Конституція України закріп¬лює широке коло прав і свобод людини й
громадянина. Під та¬кими правами розуміють міру можливої поведінки
індивіда, яка відображає досягнутий у суспільстві рівень свободи. Слід
зазначити, що в Україні, як і в інших сучасних демократичних державах,
ряд прав і свобод визнаються природними, тобто притаманними кожній
людині з моменту її народження, неза¬лежно від бажання чи небажан-ня
держави. Тому такі права не можуть обмежуватися чи відчужуватися
державою. До природних прав відносять право на життя, на власність, на
участь в управлінні справами держави й суспільства тощо.

Залежно від ознак тієї сфери суспільних відносин, у якій з найбільшою
повнотою вони реа¬лізуються, конституційні, або, як їх іще називають,
основні, права та свободи поділяються на ряд груп.

Так, иностранцы и лица без гражданства не имеют права со¬здавать в
Украине политические партии, участвовать в выборах и референдумах, не
обязаны отбы¬вать воинскую службу и т.п.

Конституция Украины преду¬сматривает возможность предос¬тавления
иностранцам и лицам без гражданства убежища, т.е. возможности
неопределенно дли¬тельное время пребывать на тер¬ритории Украины, если в
своих странах они преследуются по по¬литическим, религиозным и т.п.
мотивам. Предоставление убежища не влечет автоматического
пре¬доставления гражданства. Поря¬док предоставления убежища
регу¬лируется специальным законом.

Конституция Украины за¬крепляет широкий круг прав и свобод человека и
гражданина. Под такими правами понимают меру возможного поведения
ин¬дивида, которая отражает до¬стигнутый в обществе уровень свободы.
Следует заметить, что в Украине, как и в иных совре¬менных
демократических госу¬дарствах, ряд прав и свобод признаются
естественными, т.е. присущими каждому человеку с момента его рождения,
незави¬симо от желания или нежелания государства. Поэтому такие пра¬ва
не могут ограничиваться или отчуждаться государством. К ес¬тественным
правам относят пра¬во на жизнь, на собственность, на участие в
управлении делами государства и общества и др.

В зависимости от признаков той сферы общественных отно¬шений, в которой
с наибольшей полнотой происходит их реали¬зация, конституционные, или,
как их еще называют, основные права и свободы делятся на ряд групп.

Особисті (громадянські) пра¬ва та свободи надають суб’єктам можливості
вільно розпоряджа¬тися собою й забезпечувати сво¬боду від втручання
держави у сферу відносин, які перебувають за межами обов’язків суб’єкта
пе¬ред державою.

Конституція України закріп¬лює такі особисті права: право на життя,
право захищати від про¬типравних посягань як своє життя та здоров’я, так
і життя та здоров’я інших людей (стат¬тя 27); право на повагу до своєї
гідності (стаття 28); право на сво¬боду та особисту недоторка¬ність,
право невідкладно знати про мотиви свого арешту чи за¬тримання, захищати
себе осо¬бисто і користуватися правовою допомогою захисника з моменту
затримання, оскаржити своє за¬тримання в суді (стаття 29);
не¬доторканість житла (стаття ЗО); таємницю листування, телефон¬них
розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (стаття 31); право на
невтручання в особисте жит¬тя, право громадян України знайомитися з
інформацією про себе, наявну в державних і не-державних установах та
органі¬заціях, на спростування недосто¬вірної інформації про себе та
чле¬нів своєї сім’ї, на відшкодування матеріальної й моральної шкоди,
завданої збиранням, зберіган¬ням, використанням та поши-ренням такої
недостовірної ін¬формації (стаття 32); свободу пе¬ресування, вільного
вибору місця проживання, право вільно зали¬шати територію України, право
громадян України в будь-який час повернутися в Україну (стат¬тя 33);
право на свободу світо¬гляду й віросповідання (стаття 3S);

Личные (гражданские) права и свободы предоставляют субъек¬там
возможности свободно рас¬поряжаться собой и обеспечи¬вают свободу от
вмешательства государства в сферу отношений, которые находятся за
пределами обязанностей субъекта перед го¬сударством.

Конституция Украины за¬крепляет такие личные права: право на жизнь,
право защи¬щать от противоправных посяга¬тельств как свою жизнь и
здо¬ровье, так и жизнь и здоровье других людей (статья 27); право на
уважение к своей личности (статья 28); право на свободу и личную
неприкосновенность, право неотложно знать о мотивах сво¬его ареста или
задержания, за¬щищать себя лично и пользо¬ваться правовой помощью
за¬щитника с момента задержания, обжаловать свое задержание в су¬де
(статья 29); неприкосновен-ность жилища (статья 30); тай¬на переписки,
телефонных перего¬воров, телеграфной и другой кор¬респонденции (статья
31); право на невмешательство в личную жизнь, право граждан Украины
знакомиться с информацией о себе, находящейся в государственных и
негосударственных учреждениях и организациях, на опровержение
недостоверной информации о себе и членах своей семьи, на возме¬щение
материального и морально¬го ущерба, причиненного сбо¬ром, хранением,
использова¬нием и распространением такой недостоверной информации
(статья 32); свободу передвиже¬ния, свободного выбора места жи¬тельства,
право свободно поки¬дать территорию Украины, пра¬во граждан Украины в
любое вре¬мя возвратиться в Украину (ста-

на охорону здоров’я, медичну до¬помогу, медичне страхування (стаття 49);
на безпечне для життя і здоров’я довкілля (стаття 50); право на вільне
за взаємною згодою’ укладання шлюбу та рів¬ноправ’я подружжя (стаття
51); право на захист у суді (стаття 63); право на відшкодування
матері¬альної та моральної шкоди, завда¬ної безпідставним засудженням
(стаття 62).

Політичні права та свободи, закріплені в Конституції Укра¬їни, надають
суб’єктам можли¬вості для участі в управлінні спра¬вами держави й
суспільства і пе¬редбачають: право громадян ора¬ти участь у
всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраними
до ор¬ганів державної влади та місце¬вого самоврядування, право до¬ступу
до державної служби та до служби в органах місцевого са-моврядування
(стаття 38); право на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх
поглядів і переконань, право вільно збира¬ти, зберігати, використовувати
й у будь-який спосіб поширювати інформацію (стаття 34); на свобо¬ду
об’єднання в політичні партії та громадські організації, на участь у
професійних спілках (стаття 36); збиратися мирно, без зброї, й проводити
мітинги, походи й демонстрації (стаття 39); на¬правляти індивідуальні чи
ко-лективні письмові звернення або особисто звертатися до органів
державної влади, місцевого са¬моврядування та їхніх посадових і
службових осіб (стаття 40).

тья 33); право на свободу мировоз¬зрения и вероисповедания (статья 35);
на охрану здоровья, медицинскую помощь, медицинское страхо¬вание (статья
49); на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду (статья 50); на
свободное по взаимному соглашению заключение брака и равноправие
супругов (статья 51); на защиту в суде (ста¬тья 63); на возмещение
матери¬ального и морального ущерба, причиненного безосновательным
осуждением (статья 62).

Политические права и свободы, закрепленные в Конституции Украины,
предоставляют субъек¬там возможности участвовать в управлении делами
государства и общества и предусматривают: право граждан участвовать во
всеукраинском и местных рефе¬рендумах, свободно избирать и быть
избранными в органы госу-дарственной власти и местного самоуправления,
право доступа к государственной службе и к службе в органах местного
само¬управления (статья 38); право на свободу мысли и слова, на
свобод¬ное выражение своих взглядов и убеждений, право свободно
соби¬рать, сохранять, использовать и любым способом распространять
информацию (статья 34); на свобо¬ду объединения в политические партии и
общественные органи¬зации, на участие в профессио-нальных союзах (статья
36); соби¬раться мирно, без оружия, и про¬водить митинги, шествия и
демон¬страции (статья 39); направлять индивидуальные или коллективные
письменные обращения или лично обращаться в органы государст¬венной
власти, местного самоуп¬равления и их должностным и слу¬жебным лицам
(статья 40).

Економічні права спрямовані на забезпечення суб’єктам мож¬ливостей для
участі в соціально-економічних відносинах і перед¬бачають: право
володіти, корис¬туватися й розпоряджатися сво¬єю власністю, право
громадян користуватися для задоволення своїх потреб об’єктами держав¬ної
та комунальної власності істаття 41); право на підприєм¬ницьку
діяльність (стаття 42); на працю, на належні, безпечні і здорові її
умови, на не нижчу від визначеної законом заробітну плату і своєчасне її
одержання (.стаття 43); на страйк (стаття 44); на відпочинок (стаття
45); на соціальний захист (стаття 46); на житло (стаття 48).

Культурні права, які надають можливості для задоволення культурних і
духовних потреб, а саме: право на освіту, в тому числі безоплатну вищу в
дер¬жавних і комунальних навчаль¬них закладах на конкурсній ос-нові, на
навчання рідною мовою громадян, які належать до на¬ціональних меншин
(стаття 53); на свободу літературної, худож¬ньої й технічної творчості,
право на результати своєї інтелекту¬альної творчої діяльності (стат¬тя
54).

Слід мати на увазі, що зміст кожного з названих конститу¬ційних прав і
свобод розкрива¬ється й деталізується у відпо¬відних статтях Конституції
або в поточному законодавстві. Так, якщо у статті 36 Конституції
за¬кріплюється право громадян Ук¬раїни на свободу об’єднання в політичні
партії, то стаття 37

Экономические права направ¬лены на обеспечение субъектам возможностей
для участия в со¬циально-экономических отноше¬ниях и предусматривают:
право владеть, пользоваться и распоря¬жаться своей собственностью, право
граждан пользоваться для удовлетворения своих потреб¬ностей объектами
государствен¬ной и коммунальной собственнос¬ти (статья 41); право на
пред¬принимательскую деятельность (статья 42); на труд, на надле¬жащие,
безопасные и здоровые его условия, на не низшую опре¬деленной законом
зароботную пла¬ту и своевременное ее получение (статья 43); на
забастовку (статья 44); на отдых (статья 45); на социальную защиту
(статья 46); на жилище (статья 48).

Культурные права, которые предоставляют возможности для удовлетворения
культурных и ду¬ховных потребностей, а именно: право на образование, в
том числе на бесплатное высшее образо¬вание в государственных и
ком¬мунальных учебных заведениях на конкурсной основе, на обу¬чение на
родном языке граждан, принадлежащих к национальным меньшинствам (статья
53); на свободу литературного, художест¬венного и технического
творчест¬ва, на результаты своей интеллек¬туальной творческой
деятельнос¬ти (статья 54).

Следует иметь в виду, что со¬держание каждого из названных
конституционных прав и свобод раскрывается и детализируется в
соответствующих статьях Кон¬ституции или текущем законо¬дательстве. Так,
если в статье 36 закрепляется право граждан Украины на свободу
объедине¬ния в политические партии, то

обмежує зміст цього права: забо¬ронено утворення та діяльність партій,
програмні цілі або ді¬яльність яких спрямовані на лік¬відацію
незалежності України, пропаганду війни, релігійної воро¬жнечі тощо.

Зміст закріпленого у стат¬ті 35 Конституції права на сво¬боду світогляду
й віросповідан¬ня розкривається ще й у Законі «Про свободу совісті та
релігійні організації».

За принципом гарантова-

ності конституційних прав і сво¬

бод їх закріплення в Конституції

супроводжується фіксацією най¬

важливіших гарантій, тобто за¬

собів та умов, покликаних забез¬

печити повне й безперешкодне

здійснення особою її основних

прав і свобод. Ці гарантії закріп¬

люються по-різному: як у тій же

статті, що закріплює якесь пра¬

во, так і в інших статтях та в

поточному законодавсті. Напри¬

клад, закріплене в ч.і статті 45

Конституції право на відпочи¬

нок, як указано в ч.2 цієї ж

статті, забезпечується наданням

днів щотижневого відпочинку,

оплачуваною щорічною

відпусткою, встановленням ско¬роченого робочого дня для пра¬цівників
окремих професій та виробництв, скороченням трива¬лості роботи в нічний
час.

Серед закріплених у Консти¬туції гарантій прав людини й гро¬мадянина
слід підкреслити такі: нечинність законів та інших нор¬мативних актів
про права та обов’язки громадян, якщо ці положення не доведені до
ві¬дома населення в установленому

статья 37 ограничивает содержа¬ние этого права: запрещено обра¬зование и
деятельность партий, программные цели или деятель¬ность которых
направлены на лик¬видацию независимости Украины, пропаганду войны,
религиозной вражды и т.п.

Содержание закрепленного в статье 35 Конституции права на свободу
мировоззрения и веро¬исповедания раскрывается как в этой же статье, так
и в Законе «О свободе совести и религиозных организациях».

Исходя из принципа гаран-тированности конституционных прав и свобод, их
закрепление в Конституции сопровождается фиксацией их важнейших
га¬рантий, т.е. средств и условий, призванных обеспечить полное и
беспрепятственное осуществ¬ление лицом его основных прав и свобод. Эти
гарантии закреп¬ляются по-разному: как в той же статье, которая
закрепляет ка¬кое-либо право, так и в других статьях и в текущем
законода-тельстве. Например, закреплен¬ное в ч. 1 статьи 45 Конституции
право на образование, как указа¬но ч. 2 этой же статьи, обес¬печивается
предоставлением дней еженедельного отдыха, оплачива¬емым ежегодным
отпуском, ус-тановлением сокращенного ра¬бочего дня для работников
от¬дельных профессий и произ¬водств, сокращением длитель¬ности работы в
ночное время.

Среди закрепленных в Кон¬ституции гарантий прав человека и гражданина
следует подчерк¬нуть такие: недейственность за¬конов и иных нормативных
актов о правах и обязанностях граж¬дан, если эти положения не до¬ведены
до сведения населения в

порядку (стаття 57); можливість вдержувати правову допомогу, в тому
числі й безоплатну (стат¬тя 59); особа не зобов’язана до¬водити свою
невинуватість у вчиненні злочину й не може бути звинувачена й піддана
кримінальному покаранню, якщо її вина не доведена в законному порядку і
не встановлена вироком суду (стаття 62); недопустимо двічі притягати
особу до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме
правопорушення (стаття 61) та ін.

Конкретизація вказаних та інших конституційних гарантій прав і свобод
людини й грома¬дянина здійснюється в поточно¬му законодавстві та в
підзакон-них нормативно-правових актах.

Конституція України закріп¬лює й ряд обоє язкіе людини та громадянина,
тобто певну міру суспільно необхідної поведінки суб’єктів. Так, кожен,
хто закон¬но перебуває на території Укра¬їни, зобов’язаний неухильно
до¬держуватися Конституції й за¬конів України, не посягати на права та
свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68); кожен зобов’язаний
сплачувати вста¬новлені податки і збори (стат¬тя 67); обов’язок кожного
— не заподіювати шкоди природі, куль¬турній спадщині й відшкодову¬вати
завдані ним збитки (стат¬тя 66); обов’язок громадян Ук¬раїни — захищати
Вітчизну, не¬залежність та територіальну ці¬лісність України, шанувати
її державні символи (стаття 65).

Невиконання чи несумлін¬не виконання конституційних обов’язків тягне за
собою юри¬дичну відповідальність, вид і

установленном порядке (статья 57), возможность получать пра¬вовую
помощь, в том числе и бес¬платную (статья 59), лицо не обя¬зано
доказывать свою неви¬новность в совершении преступ¬ления и не может быть
обвинено и подвергнуто уголовному нака¬занию, если его вина не доказана
в законном порядке и не установле¬на приговором суда (статья 62);
не¬допустимо дважды привлекать к юридической ответственности од¬ного
вида за одно и то же правона¬рушение (статья 61) и др.

Конкретизация указанных и других конституционных гарантий прав и свобод
человека и граж¬данина осуществляется в текущем законодательстве и в
подзаконных нормативно-правовых актах.

Конституция Украины за¬крепляет и ряд обязанностей че¬ловека и
гражданина, т.е. опреде¬ленную меру общественно необ¬ходимого поведения
субъектов. Так, каждый, кто законно на¬ходится на территории Украи¬ны,
обязан неукоснительно соб¬людать Конституцию и законы Украины, не
посягать на права и свободы, честь и достоинство других людей
(статья 68); каждый обязан платить установленные налоги и сборы (статья
67); обязан¬ность каждого — не причинять вреда природе, культурному
насле¬дию и возмещать причиненные им убытки (статья 66); обязанность
граждан Украины — защищать Отечество, независимость и
территориальную целостность Украины, уважать ее государст¬венные
символы (статья 65).

Неисполнение или недобро¬совестное исполнение конститу¬ционных
обязанностей влечет за собой юридическую ответствен-

Коментар до Конституції України. С.68-165.

Права людини. Міжнародні договори України. К., 1992.

Закон «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 p.

Закон «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня

1991 р.

міра якої визначається у відповідних законах.

Завершуючи розгляд поло¬жень Конституції України, при¬свячених правам,
свободам та обов’язкам людини й громадя¬нина, слід зазначити їхню
від¬повідність міжнародно-право¬вим документам: «Загальній дек¬ларації
прав людини», «Міжна¬родному пактові про економіч¬ні, соціальні й
культурні права», «Міжнародному пактові про громадянські й політичні
права», низці інших актів.

® Які принципи правового статусу людини і громадянина закріп¬лює
Конституція України?

® Що таке громадянство?

® Які принципи громадянства Ук¬раїни закріплює Конституція на¬шої
держави?

® Які види прав і свобод людини й громадянина закріплює Кон¬ституція
України?

ность, вид и мера которой опре¬деляется в соответствующих за¬конах.

Завершая рассмотрение поло¬жений Конституции Украины, посвященных
правам, свободам и обязанностям человека и граж¬данина, следует отметить
их со¬ответствие международно-право¬вым документам: «Всеобщей
де¬кларации прав человека», «Меж¬дународному пакту об экономи¬ческих,
социальных и культур¬ных правах», «Международному пакту о гражданских и
полити¬ческих правах», ряду других актов.

® Какие принципы правового ста¬туса человека и гражданина за¬крепляет
Конституция Украи¬ны?

(2) Какие принципы гражданства Украины закрепляет Конститу¬ция нашего
государства?

® Какие виды прав и свобод чело¬века и гражданина закрепляет Конституция
Украины?

® Какие обязанности личности за¬креплены в Конституции Ук¬раины?

Розділ III. ВИБОРИ.

РЕФЕРЕНДУМ

Демократичність держави та суспільства передусім визнача¬ється
досягнутим рівнем роз¬витку народовладдя, тобто тим, наскільки реально
існуючі про¬цедури виявлення та здійснення волі народу впливають на
управ-ління державними та суспільни¬ми справами. Найреальніше та¬кий
вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосередньо¬го)
народовладдя, під яким ро¬зуміють безпосередню участь громадян у
здійсненні державної влади, їхнє пряме волевиявлен¬ня при виробленні та
ухваленні державних рішень.

Історично першою виникла саме ця форма народовладдя. Ще в умовах
первісного суспільства вона здійснювалась у вигляді за¬гальних зборів
членів спільноти. В перших державних утвореннях це мало вигляд народних
зборів, на які сходилися всі громадяни (крім рабів, котрі громадянами, а
подекуди й людьми, не вва¬жались, а тому до вирішення за¬гальнодержавних
справ не до¬пускалися). Участь у роботі на¬родних зборів усіх вільних
гро¬мадян в ідеалі передбачала за¬безпечувати прийняття рішень, які б
відповідали інтересам більшості громадян даного дер¬жавного
утворення. Класичним прикладом народних зборів як форми вияву
безпосередньої де¬мократії є організація державної влади в античних
Афінах.

Раздел НІ. ВЫБОРЫ.

РЕФЕРЕНДУМ

Демократичность государства и общества прежде всего опреде¬ляется
достигнутым уровнем развития народовластия, т.е. тем, насколько
реально сущест¬вующие процедуры выявления и осуществления воли
народа влияют на управление государ¬ственными и общественными
делами. Наиболее реально такое влияние может осуществляться в форме
прямого (непосредст¬венного) народовластия, под ко¬торым понимают
непосредст¬венное участие граждан в осу¬ществлении государственной
власти, их прямое волеизъявле¬ние при выработке и принятии
государственных решений.

Исторически первой возни¬кла именно эта форма народо¬властия. Еще в
условиях перво¬бытного общества она осущест¬влялась в виде общего
собрания членов общности. В первых го¬сударственных образованиях это
имело вид народных собраний, на которые приходили все граж¬дане (кроме
рабов, которые гражданами, а кое-где и людь¬ми, не считались, а
поэтому к решению общегосударственных дел не допускались). Участие в
работе народных собраний всех свободных граждан в идеале
пре¬дусматривало обеспечивать при¬нятие решений, которые бы
со¬ответствовали интересам боль¬шинства граждан данного
госу-дарственного образования. Клас¬сическим примером народного собрания
как формы проявле¬ния непосредственной демок¬ратии является
организация го¬сударственной власти в ан¬тичных Афинах.

В результаті поступового іс¬тотного зростання чисельності населення, а
отже й ускладнен¬ня суспільних відносин, дотри¬муватися класичних
зразків пря¬мого народовладдя ставало де¬далі важче, а то й зовсім
не-можливо з суто технічних при¬чин. Крім цього, народні збори поставали
перешкодою для вті¬лення інтересів панівної вер¬хівки суспільства, що й
зумо¬вило виникнення нових форм безпосередньої демократії.

Так, у Стародавньому Римі народ поділявся на кілька цен-турій, до однієї
з яких належав кожний вільний громадянин. Саме в центуріях відбувалися
за¬гальні збори громадян. Рішення центурій формулювалось у
від-повідності з волею більшості учасників зборів. Загальнодер¬жавним
визнавалося рішення, яке підтримувалося найбільшою кількістю центурій.
При цьому незаможні плебеї, які становили абсолютну більшість римських
громадян, утворювали тільки од¬ну центурію, а порівняно неве¬лика
кількість заможніх патриціїв поділялася на кілька центурій. Така
організація суспільства за¬безпечувала вирішальне значення голосів
меншої частини громадян у винесенні загальнодержавних рішень. Але й у
цьому випадку до ухвалення загальнообов’язкових рішень безпосередньо
залучалися всі громадяни держави.

З розвитком і зростанням дер¬жав, ускладненням їхніх полі¬тичних систем
стало неможливим вирішувати всі питання загально¬державного значення
шляхом за-

В результате постепенного существенного роста числен¬ности населения, а
следовательно и усложнения общественных отношений, придерживаться
клас¬сических образцов прямого наро¬довластия становилось все труд¬нее,
а подчас и вовсе невозможно по чисто техническим причинам. Кроме этого,
народные собрания становились препятствием для осуществления интересов
господ¬ствующей верхушки общества, что и обусловило возникновение новых
форм непосредственной демократии.

Так, в Древнем Риме народ разделялся на несколько цен¬турий, к одной из
которых при¬надлежал каждый свободный гражданин. Именно в центуриях
происходили общие собрания граждан. Решение центурии фор-мулировалось в
соответствии с волей большинства участников собрания.
Общегосударственным признавалось решение, которое поддерживалось большим
коли¬чеством центурий. При этом не¬имущие плебеи, которые состав¬ляли
абсолютное большинство римских граждан, образовывали только одну
центурию, а срав¬нительно небольшое количество имущих патрициев
разделялось на несколько центурий. Такая организация общества
обеспе¬чивала решающее значение го¬лосов меньшей части граждан в
принятию общегосударственных решений. Но и в этом случае к принятию
общеобязательных ре¬шений непосредственно привле¬кались все граждане
государства. С развитием и расширением государств, усложнением их
политических систем стало не¬возможным решать все вопросы
общегосударственного значения

лучения до цих процесів усього населення, яке постійно примно¬жувалося.
Тим-то зароджується й поширюється інша форма на¬родовладдя —
представницька. П сутність полягає в тому, що більшість
загальнодержавних пи¬тань уже вирішується не всіма громадянами, а лише
певними групами. Ці групи й виступають повноважними представниками
населення держави, від імені та за дорученням якого ухвалюють рішення,
що стають обов’язко¬вими до виконання. Якщо група представляє все
населення дер¬жави, тоді вона утворює загаль¬нодержавний орган, який
дістає право виступати від імені всієї держави й ухвалювати рішення,
загальнообов’язкові на всій її території. Такі представницькі органи
можуть називатися по-різному — парламент, народні або національні збори,
конгрес тощо. В Україні представниць¬ким органом, що уповноважений
ухвалювати загальнообов’язкові в межах всієї держави рішення
(закони), є Верховна Рада.

Крім колективних (колегіаль¬них) загальнодержавних органів, можуть
створюватися й одно¬особові, уповноважені висту¬пати від імені держави.
В Україні, як і в багатьох інших країнах, це — Президент.

Коли ж група осіб виступає від імені певної частини насе¬лення держави,
вона утворює орган місцевого самоврядування (місцеву раду, муніципалітет
то¬що), який може виносити рі¬шення, що стають обов’язко-

путем приобщения к этим про¬цессам всего населения, которое постоянно
увеличивалось. Поэ¬тому зарождается и распростра¬няется другая форма
народо¬властия — представительная. Её сущность состоит в том, что
большинство общегосударствен¬ных вопросов уже решается не всеми
гражданами, а только оп¬ределенными группами. Эти группы и
выступают полномоч¬ными представителями населения государства, от имени
и по пору¬чению которого принимают ре¬шения, становящиеся обязатель¬ными
к исполнению. Если группа представляет все население госу¬дарства, то
она образовывает обще¬государственный орган, обретаю¬щий право выступать
от имени всего государства и принимать ре¬шения, общеобязательные на
всей его территории. Такие представи¬тельные органы могут называться
по-разному — парламент, народ¬ное или национальное собрание, конгресс и
т.д. На Украине пред¬ставительным органом, который уполномочен принимать
общео-бязательные в пределах всего го¬сударства решения (законы),
яв¬ляется Верховная Рада.

Кроме коллективных (колле¬гиальных) общегосударственных органов, могут
образовываться и единоличные, которые уполно¬мочены выступать от имени
госу¬дарства. В Украине, как и во мно¬гих других странах, это —
Пре¬зидент.

Когда же группа лиц высту¬пает от имени определенной части населения
государства, она образовывает орган местно¬го самоуправления (местный
со¬вет, муниципалитет и т.д.), ко¬торый может принимать ре-

вими до виконання в межах від¬повідної частини території країни й
стосуються питань, що віднесені до компетенції таких органів.

З розвитком і вдосконален¬ням форм представницького на¬родовладдя вони
постійно засто¬совуються для повсякденного управління справами держави й
суспільства. Але безпосереднє народовладдя не виключається з
державно-правової та політич¬ної практики. Більше того, його значення
підвищується, й це зна¬ходить своє вираження в тому, що найсуттєвіші
проблеми які багато важать для функціону¬вання та розвитку державних і
суспільних інститутів, вирішую¬ться саме за допомогою безпосе¬редньої
демократії.

Практика виробила різні фор¬ми здійснення безпосереднього народовладдя
(прямої демокра¬тії), але найбільшого визнання й поширення набули вибори
до ор¬ганів державної влади та місце¬вого самоврядування, а також
ре¬ферендум.

Термін «вибори» означає про¬цес, у результаті якого певна су¬купність
людей, часто органі¬зована в політичні об’єднання, шляхом голосування
формує дер¬жавний орган або заміщує ва¬кантну виборну посаду. Утворе¬ні
в результаті виборів органи чи обрані посадові особи дістають право при
виконанні своїх су¬спільних функцій виступати від імені відповідної
сукупності лю¬дей і наділяються повноважен¬нями приймати
загально-обов’язкові рішення.

шения, становящиеся обязатель¬ными к выполнению в границах
соответствующей части террито¬рии государства и касаются во¬просов,
отнесенных к компе¬тенции таких органов.

С развитием и совершенство¬ванием форм представительного народовластия
они постоянно употребляются для повседневно¬го управления делами
государства и общества. Но непосредственное народовластие не исключается
из государственно-правовой и по¬литической практики. Более тою, его
значение возрастает, и это находит свое выражение в том, что самые
насущные проблемы, имеющие большое значение для функционирования и
развития государственных и общественных институтов, решаются именно с
помощью непосредственной де¬мократии.

Практика разработала раз¬ные формы осуществления не¬посредственного
народовластия (прямой демократии), но самое большое признание и
распрост¬ранение получили выборы в ор¬ганы государственной власти и
местного самоуправления, а также референдум.

Термин «выборы» означает процесс, в результате которого определенная
совокупность лю¬дей, часто организованная в по¬литические объединения,
путем голосования формирует государ¬ственный орган или замещает
ва¬кантную выборную должность. Образованные в результате выбо¬ров органы
или избранные долж-ностные лица приобретают право при исполнении своих
общест¬венных функций выступать от имени соответствующей совокуп¬ности
людей и наделяются пол¬номочиями принимать общеобя¬зательные решения.

За допомогою виборів фор¬мується значна частина органів державної влади
та місцевого са¬моврядування. Інакше кажучи, саме завдяки здійсненню
актів виборів як форми безпосередньо¬го народовладдя дістають
мож¬ливість функціонувати на закон¬них підставах органи представ¬ницької
демократії.

Вибори були відомі вже за первісно-родового устрою, де за¬гальними
зборами роду оби¬ралися старійшини, а пізніше — й воєначальники. З
часом про¬цедура виборів ускладнювалася. Наприкінці XVIII ст. була
ство¬рена класична теорія виборів. її основні ідеї полягають у тому, що
суверенітет невід’ємно на-лежить народові, який є джере¬лом будь-якої
влади. Народ до¬ручає здійснення влади своїм представникам
(депутатам), яких визначає шляхом демократич¬них виборів. Кожен депутат
за¬конодавчого органу представляє всю націю, а не лише округ, де його
обрано. Тому депутат по¬винен бути незалежним від своїх виборців при
виконанні наданих йому повноважень. Цими іде¬ями керуються й у
сучасному світі. Таким чином, вибори роз¬глядаються як передання влади
від виборців до тих, кого вони обирають, тобто народ делегує владні
повноваження своїм пред¬ставникам.

З плином часу утвердилися певні вимоги й правила, виконан¬ня яких має
забезпечити об’єк¬тивне виявлення волі виборців, утруднити чи зробити
неможли¬вою фальсифікацію результатів голосування. Найважливіші з

При помощи выборов фор¬мируется значительная часть ор¬ганов
государственной власти и местного самоуправления. Дру¬гими словами,
именно благода¬ря осуществлению актов выбо¬ров как формы
непосредствен¬ного народовластия получают возможность функционировать на
законных основаниях органы представительной демократии.

Выборы были известны уже при первобытно-общинном строе, где на общих
собраниях выби¬рались старейшины, а позднее — и военачальники. Со
временем процедура выборов усложнялась. В конце XVIII ст. была создана
классическая теория выборов. Ее основные идеи заключаются в том, что
суверенитет неотъемлемо принадлежит народу, который является
источником любой власти. Народ поручает осуществ¬ление власти своим
представите¬лям (депутатам), которых опреде¬ляет путем демократических
вы-боров. Каждый депутат законода¬тельного органа представляет всю
нацию, а не только округ, где он избран. Поэтому депутат должен быть
независимым от своих из¬бирателей при исполнении дан¬ных ему полномочий.
Эгами иде¬ями руководствуются и в совре¬менном мире. Таким образом,
вы¬боры рассматриваются как пере¬дача власти от избирателей тем, кого
они выбирают, т.е. народ де¬легирует властные полномочия своим
представителям.

С течением времени утвер¬дились определенные требования и правила,
исполнение которых должно обеспечить объективное изъявление воли
избирателей, усложнить или сделать невозмож¬ной фальсификацию результа-

цих правил та умов закріплю¬ються в конституціях демокра¬тичних держав.
Сукупність та¬ких конституційних норм утво¬рює конституційний інститут
ви¬борів до органів державної влади та місцевого самоврядування. Ці
норми можна поділити на кілька груп: 1) ті, що закріплюють ос¬новні
вимоги й правила проце¬дури здійснення виборів; 2) ті, що визначають
коло осіб, які на¬діляються активним виборчим правом, тобто правом
обирати представників до органів держа¬ви та місцевого самоврядування;
3) ті, що визначають коло осіб, які наділяються пасивним ви¬борчим
правом, тобто правом бути обраним до органів держав¬ної влади, місцевого
самовряду-вання чи на виборну посаду.

Конституційний інститут ви¬борів регламентує досить широке коло
суспільних відносин. Час¬тина їх, а саме норми, що вста¬новлюють
загальні правила й ви¬моги до процедури виборів, та нор¬ми, що
регламентують активне виборче право, зафіксовані в розділі III
Конституції України «Вибори. Референдум» та в розділі Ж «Міс¬цеве
самоврядування». Норми, які закріплюють пасивне виборче пра¬во, вміщені
в розділах Консти¬туції, присвячених основам ор¬ганізації та діяльності
конкретних виборних органів, і розглядати¬муться у відповідних розділах
цьо¬го посібника.

Характеризуючи вибори й ре¬ферендум, Конституція України вказує, що вони
є формами без-

тов голосования. Наиболее важ¬ные из этих правил и условий за¬крепляются
в Конституциях демо¬кратических стран. Совокупность таких
конституционных норм об¬разует конституционный институт выборов в органы
государствен¬ной власти и местного самоуправ¬ления. Эти нормы можно
разде¬лить на несколько групп: 1) за-крепляющие основные требова¬ния и
правила процедуры осущес¬твления выборов; 2) определяю¬щие круг лиц,
наделенных актив¬ным избирательным правом, т.е. правом избирать
представителей в органы государства и местного са¬моуправления; 3)
определяющие круг лиц, которые наделяются пассивным избирательным
пра¬вом, т.е. правом быть избранным в органы государственной власти,
местного самоуправления или на выборную должность.

Конституционный институт выборов регламентирует доста¬точно широкий круг
обществен¬ных отношений. Часть их, а имен¬но нормы, устанавливающие обще
правила и требования к процедуре выборов, и нормы, регламентиру¬ющие
активное избирательное право, зафиксированы в разделе III Конституции
Украины «Выборы. Референдум* и в разделе Ш «Мест¬ное самоуправление*.
Нормы, за¬крепляющие пассивное избира¬тельное право, помещены в
раз¬делах Конституции, которые по¬свящаются основам организации и
деятельности конкретных вы¬борных органов, и будут рассмат¬риваться в
соответствующих раз¬делах этого пособия.

Характеризуя выборы и рефе¬рендум, Конституция Украины указывает, что
они являются фор-

посередньої демократії, через які народ здійснює своє волевияв¬лення
(стаття 69). Ay статті 71 закріплюється, що вибори до ор¬ганів державної
влади та місце¬вого самоврядування є вільними й відбуваються на основі
принципів загального, рівного і прямого ви¬борчого права шляхом таємного
го¬лосування.

Принцип загальності виборів в Україні означає, що всі її гро¬мадяни, які
на день виборів до-сягли вісімнадцяти років, мають право голосу. Цього
права не ма¬ють лише громадяни, яких у су¬довому порядку визнано
недіє¬здатними. Слід мати на увазі, що факт недієздатності як підстави
недопущення громадянина до участі у виборах має бути вста¬новлений
судом. Наявність ме¬дичних висновків про душевну хворобу громадянина без
відпо¬відного рішення суду не дає юри¬дичних підстав для позбавлення
його права голосу на виборах.

Дійсний рівень загальності виборів залежить від усіляких цензів, тобто
умов, відповідність яким є підставою для допуску громадян до участі у
виборах. У сучасному світі застосовують ві¬ковий ценз та ценз осілості.

Віковий ценз обумовлює наявність виборчих прав досяг¬ненням певного
віку. Щодо ак¬тивного виборчого права у біль¬шості держав, як і в
Україні, він становить 18 років. У деяких дер¬жавах встановлено інший
віко¬вий ценз: у Бразилії, Кубі, Ірані та Нікарагуа — 16 років.

мами непосредственной демокра¬тии, через которые народ осущес¬твляет
свое волеизъявление (ста¬тья 69). А в статье 71 закрепляет¬ся, что
выборы в органы государ¬ственной власти и местного само¬управления
являются свободными и осуществляются на основе прин¬ципов всеобщего,
равного и прямого избирательного права путем тай¬ного голосования.

Принцип всеобщности выбо¬ров в Украине означает, что все ее граждане,
которые ко дню выборов достигли восемнадцати лет, имеют право голоса.
Этого права не имеют лишь граждане, которые в судебном порядке при¬знаны
недееспособными. Следу¬ет иметь в виду, что факт недеес¬пособности как
основания недо-пуска гражданина к участию в вы¬борах должен быть
установлен су¬дом. Наличие медицинских заключений о душевной болезни
гражданина без соответствующе¬го решения суда не дает юриди¬ческих
оснований для лишения его права голоса на выборах.

Действительный уровень все¬общности выборов зависит от различных цензов,
т.е. условий, соответствие которым является основанием для допуска
граж¬дан к участию в выборах. В сов¬ременном мире применяют воз-растной
ценз и ценз оседлости.

Возрастной ценз обус¬ловливает наличие избиратель¬ных прав достижением
опреде¬ленного возраста. По отноше¬нию к активному избирательно¬му праву
в большинстве госу¬дарств, как и в Украине, он сос¬тавляет 18 лет. В
некоторых го¬сударствах установлен иной воз¬растной ценз: в Бразилии,
Кубе, Иране и Никарагуа — 16 лет.

3 7-29

Ценз осілості передбачає на¬дання права голосу лише за умо¬ви проживання
в країні або на території виборчого округу про¬тягом певного строку (у
Фран¬ції — 6 місяців, у Новій Зелан¬дії — 3). Раніше широко
засто-совувалися також майновий ценз (необхідність володіння певним
майном), освітній (необхідність уміти читати й писати), ре¬лігійний
(необхідність сповідати державну релігію) та деякі інші, які в сучасних
умовах впровад-жуються дуже рідко.

Крім недієздатних, у деяких країнах права голосу не мають особи, що
відбувають покарання за вироком суду, військовослуж¬бовці та особи, які
займають певні державні посади.

Пряме виборче право означає, що громадяни, беручи участь у виборах,
віддають свої голоси безпосередньо «за» чи «проти» кандидата на виборну
посаду будь-якого рівня — від члена органу місцевого самоврядуван¬ня до
депутата Верховної Ради чи Президента України. Таким чином, пряме
виборче право за-безпечує остаточність вирішен¬ня питання про зайняття
вибор¬ної посади.

Крім прямих, існують і не¬прямі (багатоступеневі) вибори. Так
обираються, наприклад, президенти США. Громадяни обирають виборщиків, а
вже ті безпосередньо голосують за того чи іншого кандидата на пост
президента. Кількість ви¬борщиків пропорційна населен¬ню відповідних
штатів. У 1996 р. їх було 538, і голоси 379 з них забезпечили
переобрання Б.Клін¬тона на другий президентський

Ценз оседлости предусматри¬вает предоставление права голоса лишь при
условии проживания в стране или на территории из¬бирательного округа на
протя¬жении определенного срока (во Франции — 6 месяцев, Новой Зе¬ландии
— 3). Ранее широко при¬менялись также имущественный ценз (необходимость
владения определенным имуществом), образовательный (необходи¬мость уметь
читать и писать), ре¬лигиозный (необходимость испо¬ведовать
государственную ре¬лигию) и некоторые другие, кото¬рые в современных
условиях вво¬дятся очень редко.

Кроме недееспособных, в некоторых странах права голоса не имеют лица,
отбывающие на¬казание по приговору суда, во¬еннослужащие и лица, которые
занимают определенные госу¬дарственные должности.

Прямое избирательное право означает, что граждане, участвуя в выборах,
отдают свои голоса непосредственно «за» или «про¬тив» кандидата на
выборную должность любого уровня — от члена органа местного
самоуп¬равления до депутата Верховной Рады или Президента Украины. Таким
образом, прямое избира¬тельное право обеспечивает окон¬чательность
решения вопроса о замещении выборной должности.

Кроме прямых существуют и непрямые (многоступенчатые) выборы. Так
избираются, напри¬мер, президенты США Граждане избирают выборщиков, а
уже те непосредственно голосуют за того или иного кандидата на пост
пре¬зидента. Количество выборщиков пропорционально населению
со¬ответствующих штатов. В 1996 г. их было 538, и голоса 379 из них
обеспечили переизбрание Б.Ктин-тона на второй президентский

строк. Ще до свого обрання ви-борщики дають обіцянку від¬дати свій голос
за конкретного кандидата. Тому, враховуючи персональний склад обраної
ко¬легії виборщиків, ще до їхнього голосування можна абсолютно точно
визначити, хто стане президентом країни. Отже, мож¬на говорити, що в
цьому випад¬ку акт голосування виборщи-ками має лише формальний
ха¬рактер. Непрямими (двоступе¬невими) виборами в ряді країн обираються
верхні палати пар¬ламентів, а в Китаї Всекитайські збори народних
представників (парламент) обирається непря¬мими триступеневими
вибо¬рами.

Конституційним принципом виборів в Україні є таємність го¬лосування, яка
вимагає недопу¬щення будь-якого спостережен¬ня та контролю за
волевиявлен¬ням виборців.

У первісних демократіях ви¬бори проводилися відкрито. Це могло бути
підняття руки, ви¬гуки тощо. Але таке голосування дає змогу
контролювати, спря¬мовувати подання голосів тими, від кого виборці
якимось чином залежні. Таємне ж голосування має запобігти цьому. В
історії відомі різні форми здійснення таємного голосування: шляхом
опускання в амфору камінців різного кольору (світлий —«за», темний —
«проти»), написання на черепках, а пізніше на папері, імені кандидата,
за якого від¬дається голос, або формулюван¬ня рішення, за яке голосує
вибо¬рець тощо.

В сучасному світі таємне го¬лосування здійснюється шляхом опускання в
урну бюлетенів, у яких завчасно вказані прізвища кандидатів на виборну
посаду

срок. Еще до своего избрания выборщики обещают отдать свой голос за
конкретного кан¬дидата. Поэтому, учитывая пер¬сональный состав избранной
коллегии выборщиков, еще до их голосования можно абсолют¬но точно
определить, кто станет президентом страны. Таким об¬разом, можно
говорить, что в дан¬ном случае акт голосования вы¬борщиками имеет
исключитель¬но формальный характер. Непря¬мыми (двухступенчатыми)
выбо¬рами в ряде государств избирают¬ся верхние палаты парламентов, а в
Китае Всекитайское собрание народных представителей (парла¬мент)
избирается непрямыми трехступенчатыми выборами.

Конституционным принципом выборов в Украине является тайна голосования,
которая требует не-допущения любого наблюдения и контроля за
волеизъявлением из¬бирателей.

В первобытных демократиях выборы проводились открыто. Это могло быть
поднятие руки, возгласы и т.п. Но такое голосо¬вание дает возможность
контро¬лировать, направлять подачу го¬лосов теми, от кого избиратели
каким-либо образом зависимы. Тайное голосование призвано это
предотвратить. В истории из¬вестны разные формы осуществ¬ления тайного
голосования: путем опускания в амфору кам¬ней разного цвета (светлый —
«за», темный — «против»), на¬писание на черепках, а позже на бумаге,
имени кандидата, за кото¬рого отдается голос, или фор¬мулирование
решения, за кото¬рое голосует избиратель и т.д.

В современном мире тайное голосование осуществляется пу¬тем опускания в
урну бюллете¬ней, в которых заранее указаны фамилии кандидатов на выбор-

або варіанти вирішення проб¬леми, що виноситься на рефе¬рендум. Виборець
певним чи¬ном відмічає прізвище кандида¬та або варіант рішення, за які
віддає свій голос. Останнім ча¬сом набуває поширення голосу¬вання за
допомогою спеціаль¬них машин. Для забезпечення та¬ємності на виборчих
дільницях встановлюються недоступні для зовнішнього нагляду кабіни, в
яких виборці заповнюють бюле¬тені, або встановлено машини для
голосування. При цьому ка¬біни для заповнення бюлетенів належить
розмістити так, щоб через них до урн, у які опуска¬ються бюлетені, мусив
пройти кожен виборець.

Рівність виборчого права — це наявність у виборців однако¬вої кількості
голосів, що в су¬часних умовах означає: «один виборець — один голос».

Конституція Укроти встанов¬лює, що вибори є вільними, тобто
забороняється будь-який тиск на виборців з метою примусити їх голосувати
не у відповідності зі своїми переконаннями, а так, як цього бажають інші
особи чи структури. Вільне волевиявлен¬ня виборців і таємність
голосу¬вання забезпечуються, напри¬клад, встановленням за їх пору¬шення
кримінальної відпові¬дальності.

Завершуючи мову про вибо¬ри, доцільно звернути увагу на те, що останніми
роками чим¬далі більшого поширення набу¬ває абсентеїзм, який полягає у
неявці частини виборців на ви¬борчі дільниці для здійснення голосування,
тобто у відмові ре¬алізувати своє активне виборче право. Абсентеїзм має
негативні

ную должность или варианты решения проблемы, выносимой на референдум.
Избиратель опре¬деленным образом отмечает фа¬милию кандидата или вариант
решения, за которые отдаёт сзой голос. В последнее время получа¬ет
распространение голосование при помощи специальных ма¬шин. Для
обеспечения тайны на избирательных участках устана¬вливаются недоступные
для внеш¬него наблюдения кабины, в кото¬рых избиратели заполняют
бюл¬летени, или установлены машины для голосования. При этом кабины для
заполнения бюл¬летеней надлежит устанавливать так, чтобы через них к
урнам, в которые опускаются бюллетени, вынужден был пройти каждый
из¬биратель.

Равенство избирательного права — это наличие у изби¬рателей одинакового
количества голосов, что в современных ус¬ловиях означает: «один
избира¬тель — один голос».

Конституция Украины уста¬навливает, что выборы являются свободными, т.е.
воспрещается любое давление на избирателей с целью заставить их
голосовать не в соответствии со своими убеж¬дениями, а так, как этого
желают другие лица или структуры. Сво¬бодное волеизъявление избирате¬лей
и тайна голосования обес-печиваются, например, установ¬лением за их
нарушение уголов¬ной ответственности.

Завершая речь о выборах, це¬лесообразно обратить внимание на то, что в
последние годы все большее распространение полу¬чает абсентеизм, который
со¬стоит в неявке части избирате¬лей на избирательные участки для
осуществления голосования, т.е. в отказе реализовать свое активное
избирательное право.

наслідки. Адже для визнання жборів такими, що відбулися, й визначення за
їхніми результа¬тами переможців необхідно, щоб обов’язково проголосувала
певна кількість зареєстрованих виборців. Неявка виборців не дає змоги
сформувати виборні органи чи заповнити виборні посади. Тому доводиться
про¬водити нові вибори, а це потре¬бує додаткових фінансових ви¬трат
тощо. Досить часто трап¬ляється, що й ряд повторних ви¬борів не
приводить до бажаного результату, а отже виборні ва¬кансії не
заповнюються, що, до речі, спостерігається й у депу¬татському складі
Верховної Ради України та органів місцевого са¬моврядування.

У зв’язку з цим у деяких дер¬жавах участь громадян у виборах
розглядається вже не як їхнє право, а як обов’язок. Поряд з іншим, такий
підхід аргумен¬тується ще й тим, що в давнину участь у народних зборах
була почесним обов’язком громадян, ігнорування якого каралося як¬що не
за законом, то за звичаєм. За сучасних умов участь у ви¬борах слід
розглядати як су¬спільну функцію, що здій¬снюється не тільки в інтересах
громадянина, а й передусім у відповідності з потребами забез¬печення
формування та функ¬ціонування найважливіших дер¬жавних структур. Тому
держава має право вимагати від своїх громадян виконання цієї функ¬ції
під загрозою застосування до них певних санкцій. Це має зна¬ходити
юридичне вираження в обов’язку (а не у праві) громадян брати участь у
виборах.

Абсентеизм имеет негативные последствия. Ведь для признания выборов
состоявшимися и опре¬деления по их результатам по¬бедителей необходимо,
чтобы проголосовало определенное ко¬личество зарегистрированных
из¬бирателей. Неявка избирателей не позволяет сформировать выбор¬ные
органы или заполнить вы¬борные должности. Поэтому при¬ходится проводить
новые выборы, а это требует дополнительных фи¬нансовых затрат и т.д.
Довольно часто случается, что и ряд повтор¬ных выборов не приводит к
жела¬емому результату, а значит вы¬борные вакансии не заполня¬ются, что,
кстати, наблюдается и в депутатском составе Верховной Рады Украины и
органов местно¬го самоуправления.

В связи с этим в некоторых государствах участие граждан в выборах
рассматривается уже не как их право, а как обязанность. Кроме всего
прочего, такой под¬ход аргументируется еще и тем, что в древности
участие в народ¬ном собрании было почетной обязанностью граждан,
игнори¬рование которой наказывалось если не по закону, то по обычаю. В
современных условиях участие в выборах следует рассматривать как
общественную функцию, осу¬ществляемую не столько в ин¬тересах
гражданина, сколько в соответствии с потребностями обеспечения
формирования и функционирования важнейших государственных структур.
Поэ-тому государство имеет право требовать от своих граждан вы¬полнения
этой функции под уг¬розой применения к ним опре¬деленных санкций. Это
должно находить юридическое выраже¬ние в обязанности (а не в праве)
граждан участвовать в выборах.

Виходячи з викладеного, в ряді держав за неучасть у виборах законодавчо
передбачені певні санкції. В Австрії це штраф. В Аргентині такий
виборець поз¬бавляється права перебувати на державній службі протягом
трьох років, у Греції й Туреччи¬ні — позбавляється волі. У Бель¬гії
передбачені штрафи різних розмірів (у залежності від кіль¬кості
проігнорованих виборів), прізвище такого виборця вно¬ситься до ганебного
списку, який вивішується в людному місці, там, де він проживає. В Італії
участь громадян у виборах визнається обов’язком, за неви¬конання якого
протягом п’яти років прізвище порушника вно¬ситься до спеціального
списку, що виставляється для загального огляду. Інші санкції не
пе¬редбачаються.

Деякі держави виходять із си¬туації, пов’язаної з абсентеїз¬мом, шляхом
визнання виборів такими, що відбулися, навіть як¬що в них взяло участь
менше половини зареєстрованих вибор¬ців.

Якщо в Україні абсентеїзм зростатиме й далі, то на порядок денний також
постане питання про впровадження одного з ви¬роблених світовою практикою
засобів боротьби з ним.

Референдум — це голосуван¬ня населення всієї держави (за¬гальнодержавний
референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з
метою вирішення найважливіших пи¬тань державного та суспільного життя.
Референдум і вибори ма¬ють спільний метод здійснен¬ня — голосування, але
відрізня¬ються за своїм предметом. Ви-

Исходя из изложенного, в ря¬де государств за неучастие в вы¬борах
законодательно предусмот¬рены определенные санкции. В Австрии это штраф.
В Аргентине такой избиратель лишается права находиться на
государственной службе в течение трех лет, в Греции и Турции — лишается
свободы. В Бельгии предусмотре-ны штрафы разных размеров (в зависимости
от количества про¬игнорированных выборов), фа¬милия такого избирателя
вносится в позорный список, ко¬торый вывешивается в людном месте, там,
где он проживает. В Италии участие граждан в выбо¬рах признается
обязанностью, за невыполнение которой в течение пяти лет фамилия
нарушителя вносится в специальный список, выставляемый для общего
обоз¬рения. Иные санкции не предус¬матриваются.

Некоторые государства вы¬ходят из ситуации, связанной с абсентеизмом,
путем признания выборов состоявшимися, даже если в них участвовало менее
половины зарегистрированных избирателей.

Если в Украине абсентеизм будет возрастать и далее, то на повестку дня
тоже станет вопрос о внедрении одного из вырабо¬танных мировой практикой
спо¬собов борьбы с ним.

Референдум — это голосо¬вание населения всего государст¬ва
(общегосударственный рефе¬рендум) или определенной час¬ти его населения
(местный референдум) с целью решения важнейших вопросов государст-венной
и общественной жизни. Референдум и выборы имеют общий метод
осуществления — голосование, но отличаются по

бори проводяться для визначення особи, яка, з точки зору біль¬шості
виборців, найдостойніша займати виборну посаду. Завдан¬ня референдуму —
вирішення важливих питань, не пов’язаних із наданням юридичної сили
мандатам якихось осіб. Це мо¬жуть бути затвердження, зміна чи відміна
законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.

В науковій літературі й законотворчій практиці поряд із терміном
«референдум» інколи застосовується термін «плебіс¬цит». У багатьох
випадках їхній зміст рівнозначний. Але між ни¬ми вбачають і різницю, яка
по-лягає в тому, що референдум ре¬гламентується нормами консти¬туційного
права певної держави і його предметом може бути до¬сить широке коло
питань. Під¬стави й порядок проведення пле¬бісциту в основному
врегульову¬ються міжнародно-правовими ак¬тами і його предметом у
біль¬шості випадків є вирішення те-риторіальних спорів між держа¬вами.

В залежності від тих чи ін¬ших ознак референдуми поділя¬ються на певні
види. Розрізня¬ють імперативний і консульта¬тивний, конституційний і
зако¬нодавчий, обов’язковий і факуль¬тативний референдуми.

Імперативний і консульта¬тивний референдуми відрізня¬ються за юридичною
силою їх¬ніх результатів. Акт, ухвалений імперативним референдумом
на¬буває найвищої юридичної сили й не потребує затвердження нія-кими
іншими суб’єктами. Кон-

своему предмету. Выборы прово¬дятся для определения лица, ко¬торое, с
точки зрения боль¬шинства избирателей, достойно занимать выборную
должность. Задача референдума — решение важных вопросов, не связанных с
наделением юридической силой мандатов каких-либо лиц. Это могут быть
утверждение, изме-нение или отмена законов, ре¬шение проблем
территориаль¬ного устройства в пределах госу¬дарства и т.п.

В научной литературе и за¬конотворческой практике наря¬ду с термином
«референдум* иног¬да употребляется термин «пяе-бисцит». Во многих
случаях их содержание равнозначно. Но между ними усматривают и раз¬ницу,
состоящую в том, что рефе¬рендум регламентируется нормами
конституционного права опре¬деленного государства и его пред¬метом может
быть достаточно широкий круг вопросов. Осно¬вания и порядок проведения
пле¬бисцита в основном регулируется международно-правовыми актами и его
предметом в большинстве случаев является решение терри¬ториальных споров
между госу¬дарствами.

В зависимости от тех или иных признаков референдумы делятся на
определенные виды. Различают императивный и кон¬сультативный,
конституцион¬ный и законодательный, обяза¬тельный и факультативный
ре¬ферендумы.

Императивный и консуль¬тативный референдумы отлича¬ются по юридической
силе их результатов. Акт, принятый им¬перативным референдумом,
при¬обретает высшую юридическую силу и не требует утверждения иными
субъектами. Консульта-

Коментар до Конституції України. С. 166-176.

Закон України «Про всеукраїнський та місцевий референдуми» від

З липня 1991 p.

Закон України «Про вибори Президента України» від 5 липня 1991 р.

Закон України «Про вибори народних депутатів в Україні» від 24 лютого

1994 р.

сультативний референдум ста¬вить за мету виявлення точки зору населення
з приводу яко¬гось питання, яка, проте, не має обов’язкової юридичної
сили для органів держави. Цей вид референдумів ще називають все¬народним
опитуванням.

Конституційний референдум вирішує питання щодо прий¬няття Конституції чи
внесення до, неї поправок. Шляхом зако¬нодавчого референдуму
прийма¬ються закони, присвячені регу¬люванню важливих сторін
су-спільного та державного життя країни.

Обов’язковий референдум про¬водиться для вирішення питань, які, згідно з
Конституцією, мо¬жуть бути розв’язані тільки шля¬хом референдуму. У
відповід¬ності зі статтею 73 Конституції обов’язкові референдуми мають
призначатися Верховною Радою для вирішення питань щодо змі¬ни території
України або Пре¬зидентом — для затвердження змін до розділів І, III,
XIII Ос¬новного Закону.

Всеукраїнський референдум може призначатися Президентом України з
народної ініціативи для вирішення якогось конкретного питання, якщо
цього вимагають не менше як три мільйони гро¬мадян України, котрі мають
право голосу. Щоби ця вимога набула обов’язкової сили для Президента,
необхідно, аби під¬писи громадян на підтримку ре¬ферендуму були зібрані
не мен¬ше як у двох третинах областей України й не менш як по 100 тисяч
підписів у кожній із них.

Як і в багатьох інших держа¬вах, в Україні для прийняття
за¬конопроектів, що стосуються податків, бюджету чи амністії,

тивный референдум имеет целью выявление точки зрения насе¬ления по
поводу какого-то во¬проса, которая, однако, не имеет обязательной
юридической силы для органов государства. Этот вид референдумов может
называться всенародным опросом.

Конституционный референ¬дум решает вопросы о принятии Конституции или
внесении в нее поправок. Путем законода¬тельного референдума
принима¬ются законы, посвященные ре¬гулированию важных сторон
об-щественной и государственной жизни страны.

Обязательный референдум про¬водится для решения вопросов, которые, в
соответствии с Конституцией, могут быть реше¬ны исключительно путем
рефе¬рендума. В соответствии со стать¬ей 73 Конституции обязательные
референдумы должны назначать¬ся Верховной Радой для решения вопросов,
касающихся изме¬нений территории Украины, или Президентом — для
утверждения изменений в разделы I, III, ХШ Основного Закона.

Всеукраинский референдум мо¬жет назначаться Президентом Украины по
народной инициативе для решения какого-либо конк¬ретного вопроса, если
этого тре¬буют не менее трех миллионов граждан Украины, имеющих право
голоса. Для вступления этого требования в обязательную силу для
Президента необходимо, чтобы подписи граждан в поддер¬жку референдума
были собраны не менее чем в двух третях облас¬тей Украины и не менее чем
по 100 тысяч подписей в каждой из них.

Как и во многих других госу¬дарствах, в Украине для приня¬тия
законопроектов, касающих¬ся налогов, бюджета или ам-

проведення референдуму не до¬пускається.

Конкретні питання, пов’яза¬ні з організацією й проведенням в Україні
виборів і референду¬мів, регламентуються спеціаль¬ними законами, а саме:
«Про все¬український чи місцевий рефе¬рендуми» від 3 липня 1991 р. «Про
вибори Президента Укра¬їни» від 5 липня 1991 р. та ін¬шими, які з
прийняттям Кон¬ституції України потребують відповідного доопрацювання.

® Що таке «безпосереднє (пряме) народовладдя»?

® Які принципи виборчого права закріплено в Конституції Укра¬їни?

® Що таке виборче право? Його види?

нистии, проведение референду¬ма не допускается.

Конкретные вопросы, связан¬ные с организацией и проведе¬нием в Украине
выборов и рефе¬рендумов, регламентируются спе¬циальными законами, а
именно: «О всеукраинском и местном ре¬ферендумах» от 3 июля 1991 г., «О
выборах Президента Украины» от 5 июля 1991 г. и другими, которые с
принятием Конституции Укра¬ины требуют соответствующей доработки.

ф Что такое «непосредственное (прямое) народовластие»?

@ Что такое «представительная де¬мократия»?

® Какие принципы избирательно¬го права закреплены в Консти¬туции
Украины?

® Что такое избирательное право? Его виды?

Розділ IV. ВЕРХОВНА РАДА

УКРАЇНИ

Єдиним Органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада. Лише вона
має повноваження ухвалювати закони, які є актами найвищої юридичної сили
в дер¬жаві. Виходячи з принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу
та судову гілки, Вер¬ховну Раду не слід розглядати як вищестоящий орган
ані стосовно інших загальнодержавних органів (Президента, Кабінету
Мініс¬трів, Конституційного та Вер¬ховного Судів), хоча вона й бере
певну участь у їх формуванні, ані стосовно місцевих рад. Це обу¬мовлене
тим, що Конституція України не встановлює прин¬ципу єдності
представницьких органів, а також і тим, що всі інші ради конституційно
визна¬чаються не ж місцеві органи дер¬жавної влади, а як органи
місцевого самоврядування. Тому вплив Верховної Ради на діяльність інших
державних ор¬ганів та органів місцевого само¬врядування здійснюється
тільки шляхом ухвалення відповідних законів, обов’язкових до вико¬нання
всіма без винятку суб’єк-тами на території України.

Верховна Рада України, як і парламенти багатьох інших дер¬жав, наприклад
Литви, Болгарії, Греції, Фінляндії та ін., склада¬ється з однієї палати.
Є й двопа¬латні парламенти (Росія, Казах¬стан, Франція, США, ФРН то¬що).
Конституція Південно-Африканської Республіки перед-

Раздел IV. ВЕРХОВНАЯ РАДА

УКРАИНЫ

Единственным органом зако¬нодательной власти в Украине является
Верховная Рада. Только она имеет полномочия прини¬мать законы, которые
являются актами высшей юридической си¬лы в государстве. Исходя из
прин¬ципа разделения властей на зако¬нодательную, исполнительную и
судебную ветви, Верховную Раду не следует рассматривать как выше¬стоящий
орган ни по отношению к другим общегосударственным орга¬нам (Президенту,
Кабинету Ми¬нистров, Конституционному и Верховному Судам), хоть она и
участвует в их формировании, ни по отношению к местным сове¬там. Это
обусловлено тем, что Конституция Украины не уста-навливает принцип
единства представительных органов, а также тем, что все другие советы
конституционно определяются не как местные органы государствен¬ной
власти, а как органы местного самоуправления. Поэтому влияние Верховной
Рады на деятельность других государственных органов и органов местного
самоуправления осуществляется только путем принятия соответствующих
зако¬нов, обязательных для исполнения всеми без исключения субъектами на
территории Украины.

Верховная Рада Украины, как и парламенты многих других го¬сударств,
например Литвы, Бол¬гарии, Греции, Финляндии и др., состоит из одной
палаты. Есть и двухпалатные парламен¬ты (Россия, Казахстан, Фран¬ция,
США, ФРГ и т.д.). Кон¬ституция Южно-Африканской

бачала створення парламенту з трьох палат, що формувалися за расовою
ознакою: палата для білих, палата для мулатів, палата для індійців.
Парламент Юго¬славії за Конституцією 1963 р. (в редакції 1968 р.)
фактично скла¬дався з шести палат.

Верховна Рада України оби¬рається вільними виборами на основі
загального, рівного і пря¬мого виборчого права шляхом та¬ємного
голосування строком на чотири роки.

Вибори до Верховної Ради Ук¬раїни можуть бути черговими й позачерговими.

У відповідності з ч. 1 статті 77 Конституції чергові вибори до Верховної
Ради мають відбува¬тися в останню неділю березня четвертого року
повноважень її діючого складу.

Позачергові вибори до Вер¬ховної Ради проводяться в разі дострокового
припинення її пов¬новажень. Це може статися, як¬що протягом тридцяти
днів од¬нієї чергової сесії пленарні за¬сідання Верховної Ради не
мо¬жуть розпочатися, тому Прези¬дент достроково припиняє її повноваження
й призначає нові, позачергові вибори. Вони мають відбутися протягом
шістдесяти днів з дня опублікування пре¬зидентського указу про
достро¬кове припинення повноважень Верховної Ради. Причини, через які не
можуть розпочатися пле¬нарні засідання Верховної Ради, мають корінитися
в її діяльності ^наприклад, відсутність кворуму через відмову частини
депутатів зареєструватись учасниками пле¬нарного засідання,
безрезультат¬ність спроб обрати Голову Вер-

республики предусматривала об¬разование парламента из трех па¬лат,
которые формировались по расовому признаку: палата для белых, палата для
мулатов, палата для индийцев. Парламент Югос¬лавии по Конституции 1963
г. (в редакции 1968 г.) фактически со¬стоял из шести палат.

Верховная Рада Украины из¬бирается свободными выборами на основе
всеобщего, равного и прямого избирательного права путем тайного
голосования сро¬ком на четыре года.

Выборы в Верховную Раду Ук¬раины могут быть очередными и внеочередными.

В соответствии с ч. 1. статьи 77 Конституции очередные выборы в
Верховную Раду должны про¬исходить в последнее воскресенье марта
четвертого года полномо¬чий ее действующего состава.

Внеочередные выборы в Вер¬ховную Раду проводятся в случае досрочного
прекращения ее пол¬номочий. Это может случиться, если в течение тридцати
дней од¬ной очередной сессии пленарные заседания Верховной Рады не
мо¬гут начаться, поэтому Президент досрочно прекращает ее полно¬мочия и
назначает новые, внеоче-редные выборы. Они должны со¬стояться в течение
шестидесяти дней со дня опубликования пре¬зидентского указа о досрочном
прекращении полномочий Вер¬ховной Рады. Причины, из-за ко¬торых не могут
начаться пленар¬ные заседания Верховной Рады, должны корениться в ее
деятель¬ности (например, отсутствие кво¬рума из-за отказа части
депутатов зарегистрироваться участниками пленарного заседания,
безрезуль¬татность попыток выбрать Пред-

ховної Ради для ведення засі¬дання тощо) Й свідчити про не¬здатність
даного складу народ¬них депутатів вирішувати питан¬ня, пов’язані з
організацією своєї роботи.

Слід зазначити, що повнова¬ження Верховної Ради, обраної на позачергових
виборах, не мо¬жуть бути припинені протягом одного року. Це диктується
не¬доцільністю частих перерв у ді¬яльності законодавчого органу й
суттєвих витрат фінансів, необ¬хідних для проведення виборів.

Дострокове припинення пов¬новажень Верховної Ради не до¬пускається й в
останні шість мі¬сяців строку повноважень Пре¬зидента України. Цим
запобіга-ються можливі політичні та ор¬ганізаційні утруднення в період
виборчої президентської кампа¬нії.

Повноваження Верховної Ради нового скликання починаються в день
відкриття її першого засі¬дання. Одночасно припиняють¬ся повноваження
Верховної Ра¬ди попереднього скликання, тобто обраної на попередніх
ви¬борах.

Строк повноважень парла¬ментів в інших країнах встанов¬люється
по-різному. У Швеції, наприклад, він становить 3 ро¬ки, в Болгарії — 4
роки. У кра¬їнах з двопалатними парламен¬тами строки повноважень палат,
як правило, не збігаються. Так, Конгрес (парламент) США скла¬дається з
Палати представників, яка обирається на 2 роки, й Се¬нату, депутати
якого обираються на 6 років. При цьому, через кожні 2 роки
переобирається третина сенаторів.

седателя Верховной Рады для ве¬дения заседания и т.п.) и
сви¬детельствовать о неспособности данного состава народных депу¬татов
решать вопросы, связанные с организацией своей работы.

Следует отметить, что полно¬мочия Верховной Рады, из¬бранной на
досрочных выборах, не могут быть прекращены на протяжении одного года.
Это дик¬туется нецелесообразностью час¬тых перерывов в деятельности
за¬конодательного органа и сущес¬твенных затрат финансов, необ¬ходимых
для проведения выборов.

Досрочное прекращение пол¬номочий Верховной Рады не до¬пускается и в
последние шесть месяцев срока полномочий Пре¬зидента Украины. Этим
предот¬вращаются возможные полити¬ческие и организационные ос-ложнения в
период избиратель¬ной президентской кампании.

Полномочия Верховной Рады нового созыва начинаются в день открытия ее
первого заседания. Одновременно прекращаются полномочия Верховной Рады
предыдущего созыва, то есть избранного на предыдущих вы¬борах.

Срок полномочий парла¬ментов в других странах уста¬навливается
по-разному. В Швеции, например, он состав¬ляет 3 года, в Болгарии — 4
года. В странах с двухпалатными парламентами сроки полномо¬чий палат,
как правило, не сов¬падают. Так, Конгресс (парла¬мент) США состоит из
Палаты представителей, которая изби¬рается на 2 года, и Сената,
депу¬таты которого избираются на 6 лет. При этом, через каждые 2 года
переизбирается треть сена¬торов.

Верховна Рада України скла¬дається з 450народних депутатів
(конституційний склад), якими можуть бути лише громадяни України, котрі
на день виборів досягай 21 року, мають право голосу й проживають в
Україні протягом останніх 5 років.

Депутат повинен бути гро¬мадянином України, бо саме гро¬мадянство
визначає наявність повноцінних правових зв’язків між особою й державою,
в тому числі й усіх юридичних прав та обов’язків, передбачених
Кон-ституцією. Встановлення вікового цензу в 21 рік пояснюється
не¬обхідністю для народного депу¬тата певного життєвого досвіду, на який
він би спирався при ви¬робленні та прийнятті важливих і складних рішень
загальнодер¬жавної ваги.

Проживання депутата про¬тягом останніх 5 років на те¬риторії держави
забезпечує йому знання та розуміння животре¬петних проблем, що стоять
пе¬ред суспільством і державою.

Та й за наявності вказаних ознак громадянин не може бути обраним до
Верховної Ради України в разі наявності непога¬шеної і не знятої в
установлено¬му законом порядку судимості (за винятком судимості за
не-вмисний злочин). Отже, факт не¬погашеної судимості за невмис¬ний
злочин, учинений з необе¬режності, тобто коли особа, котра вчинила
злочин, не бажала, але передбачала можливість на¬стання
суспільно-небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяль¬ності й легковажно
розраховува-

Верховная Рада Украины состоит из 45Онародных депута¬тов
(конституционный состав), которыми могут быть только граждане Украины,
достигшие ко дню выборов 21 года, имеющие право голоса и проживающие в
Украине на протяжении последних 5 лет.

Депутат должен быть граж¬данином Украины, потому что именно гражданство
определяет наличие полноценных правовых связей между личностью и
госу¬дарством, в том числе и всех юри¬дических прав и обязанностей,
предусмотренных Конституцией. Установление возрастного ценза в 21 год
объясняется необходи¬мостью для народного депутата Украины определенного
жиз¬ненного опыта, на который он мог бы опираться при разработ¬ке и
принятии важных и слож¬ных решений общегосударст¬венного значения.

Проживание депутата на протяжении последних 5 лет на территории
государства обеспе¬чивает ему знание и понимание животрепещущих проблем,
сто¬ящих перед обществом и госу¬дарством.

Но и при наличии приведен¬ных признаков гражданин не мо¬жет быть избран
в Верховную Ра¬ду в случае наличия непогашен¬ной и не снятой в
установленном законом порядке судимости (за исключениемгсудимости за
не¬умышленное преступление). Итак, факт непогашенной суди¬мости за
преступление, совер¬шенное по неосторожности, т.е. когда лицо,
совершившее прес¬тупление, не желало, но предус¬матривало возможность
наступ¬ления общественно-опасных пос¬ледствий своего действия или

ла на їх відвернення, або не передбачала можливості настан¬ня таких
наслідків, хоча була повинна ft мота їх передбачити (наприклад, убивство
з необе¬режності), не є юридичною пре¬поною для обрання народним
депутатом України.

Особи, обрані до складу пар¬ламенту, повинні здійснювати де¬путатські
повноваження на пос¬тійній основі. Тобто вони повин¬ні відмовитися від
іншого пред¬ставницького мандату й не мо¬жуть перебувати на державній
службі. Що ж стосується несу¬місності депутатського мандата з іншими
видами діяльності, то це має бути встановлено спеціаль¬ним законом.

При вирішенні цього питан¬ня в одних країнах парламента¬рям
забороняється вдаватися до будь-якої діяльності, крім науко¬вої та
викладацької, а поєднання депутатських повноважень і по¬сад у структурах
виконавчої вла¬ди в принципі недопустиме. В інших державах, наприклад у
Великобританії, прем’єр-мініс¬тром може бути тільки депутат парламенту,
представник партії, що завоювала в ньому більшість.

Повноваження народних де¬путатів України починаються з моменту складання
ними перед Верховною Радою присяги такого змісту: «Присягаю на вірність
Україні. Зобов’язуюся всіма сво¬їми діями боронити суверенітет і
незалежність України, дбати про благо Вітчизни й добробут Українського
народу.

Присягаю додержуватися Конституції України та законів

бездействия и легкомысленно рассчитывало на их предотвраще¬ние, или не
предусматривало воз¬можности наступления таких по¬следствий, хотя должно
и могло их предвидеть (например, убий¬ство по неосторожности), не
яв¬ляется юридическим препятстви¬ем для избрания народным депу¬татом
Украины.

Лица, избранные в состав парламента, должны осуществ¬лять депутатские
полномочия на постоянной основе. Т.е. они дол¬жны отказаться от другого
пред¬ставительского мандата и не могут находиться на государст-венной
службе. Что же касается несовместимости депутатского мандата с другими
видами дея¬тельности, то это должно быть ус¬тановлено специальным
законом.

При решении этого вопроса в одних странах парламентариям запрещается
заниматься какой-либо деятельностью, кроме науч¬ной и преподавательской,
а сов¬мещение депутатских полномо¬чий и должностей в структурах
исполнительной власти в прин¬ципе недопустимо. В других госу¬дарствах,
например в Великобри-тании, премьер-министром мо¬жет быть только депутат
парла¬мента, представитель партии, за¬воевавшей в нем большинство.

Полномочия народных депу¬татов Украины начинаются с момента принятия ими
перед Верховной Радой присяги такого содержания: «Присягаю на вер¬ность
Украине. Обязуюсь всеми своими действиями отстаивать суверенитет и
независимость Ук¬раины, заботиться о благе От¬чизны и благосостоянии
Укра¬инского народа.

Присягаю соблюдать Кон¬ституцию Украины и законы

України, виконувати свої обов’яз¬ки в інтересах усіх співвітчиз-иогів».

Текст цієї присяги перед від¬криттям першої сесії новообра¬ної Верховної
Ради зачитує най¬старіший за віком народний де¬путат України. Потім
депутати ставлять свій підпис під її текс¬том, що й означає її
складення. Якщо ж депутат відмовляється скласти передбачену
Консти¬туцією присягу, він втрачає депу-татський мандат, і у
відповід¬ному виборчому окрузі мають відбутися нові вибори до Вер¬ховної
Ради України.

В ряді держав виникнення де¬путатських повноважень також обумовлюється
необхідністю складання присяги, але відмова від неї може мати інші
наслідки. Так, якщо депутат італійського парламенту не складе присягу
протягом трьох пленарних засі¬дань, він не втрачає депутатсь¬кий мандат,
але його депутатські права призупиняються до вико¬нання процедур,
передбачених у зв’язку зі складанням присяги.

Конституція закріплює ряд гарантій, які мають забезпечити сприятливі
умови для виконан¬ня повноважень депутатів, а також і захистити їх від
репресій за свою діяльність. Однією з та¬ких гарантій є депутатська
не-доторканність. Народні депута¬ти не можуть бути притягнутими до
будь-якого виду юридичної відповідальності за діяльність, яку вони
здійснюють у ході ре¬алізації депутатських повнова¬жень. Ідеться про
виступи в пар¬ламенті чи в його комісіях, про позицію депутата при
голосу¬ванні з того чи іншого питання

Украины, исполнять свои обя¬занности в интересах всех
сооте¬чественников».

Текст этой присяги перед от¬крытием первой сессии новоиз¬бранной
Верховной Рады зачи¬тывает старший по возрасту на¬родный депутат
Украины. По¬том депутаты ставят свои под¬писи под ее текстом, что и
озна¬чает ее принятие. Если же депу¬тат отказывается принять
пре¬дусмотренную Конституцией при¬сягу, то он утрачивает депутат¬ский
мандат, и в соответствую¬щем избирательном округе дол¬жны произойти
новые выборы в Верховную Раду Украины.

В ряде государств возникно¬вение депутатских полномочий также
обусловливается необхо¬димостью принятия присяги, но отказ от нее может
иметь другие последствия. Так, если депутат итальянского парламента не
при¬мет присягу на протяжении трех пленарных заседаний, то он не
утрачивает депутатский мандат, но его депутатские права
при¬останавливаются до исполнения процедур, предусмотренных в связи с
принятием присяги.

Конституция закрепляет ряд гарантий, которые должны обес¬печить
благоприятные условия для исполнения полномочий де¬путатов, а также и
защитить их от репрессий за свою деятельность. Одной из таких гарантий
являет¬ся депутатская неприкосновен¬ность. Народные депутаты не могут
быть привлечены к какому-либо виду юридической от¬ветственности за
деятельность, которую они осуществляют в ходе реализации депутатских
полно¬мочий. Речь идет о выступлениях в парламенте или в его комиссиях,
о позиции депутата

тощо. Це правило має силу й після того, як дана особа втрачає
депутатські повноваження.

Але з цього правила є один виняток депутати несуть юри¬дичну
відповідальність у разі вчинення ними образи або на¬клепу стосовно інших
суб’єктів. Це має запобігати зловживанням народними обранцями своїм
ста¬тусом, дисциплінувати їх, ви¬магає керуватися не емоціями, а
юридично значущими фактами.

Депутатська недоторканність означає й те, що народного де¬путата України
не можна при¬тягти до кримінальної відпові¬дальності, арештувати чи
затри¬мати, якщо на це немає згоди Верховної Ради. Така згода має бути
виражена у відповідній по¬станові, яка ухвалюється на пле¬нарному
засіданні Верховної Ра¬ди. Одначе для допиту депутата як свідка згоди
парламенту не потрібно.

Депутатська недоторканність надається членам практично всіх парламентів
світу, але її зміст може відрізнятися від не¬доторканності народних
депу¬татів України. Так, у Росії та в ряді інших країн депутата можна
затримати, заарештувати, обшу¬кати, якщо він затриманий на місці скоєння
злочину, не пи¬таючи на це згоди парламенту.

Об’єм повноважень народ¬них депутатів України визна¬чається Конституцією
й законо¬давством. Ці повноваження по¬чинаються з моменту складання
присяги депутатом і припиня-

при голосовании по поводу того или иного вопроса и т.д. Это правило
имеет силу и после того, как данное лицо утрачивает депу¬татские
полномочия.

Но из этого правила есть од¬но исключение: депутаты несут юридическую
ответственность в случае совершения ими оскорб¬ления или клеветы по
отно¬шению к другим субъектам. Это должно предотвратить злоупот¬ребления
народными избранни¬ками своим статусом, дисци¬плинировать, требует
руководст¬воваться не эмоциями, а юри¬дически значимыми фактами.

Депутатская неприкосно¬венность означает и то, что на¬родного депутата
Украины нель¬зя привлечь к уголовной ответ¬ственности, арестовать или
за¬держать, если на это нет сог¬ласия Верховной Рады. Такое согласие
должно быть выражено в соответствующем постановле¬нии, которое
принимается на пленарном заседании Верховной Рады. Однако для допроса
депу¬тата как свидетеля согласие пар¬ламента не требуется.

Депутатская неприкосновен¬ность предоставляется членам практически всех
парламентов мира, но ее содержание может отличаться от
неприкосновен¬ности народных депутатов Укра¬ины. Так, в России и в ряде
дру¬гих стран депутата можно задер¬жать, арестовать, обыскать, если он
задержан на месте совершения преступления, не спрашивая на это согласия
парламента.

Объем полномочий наро¬дных депутатов Украины опре¬деляется Конституцией
и зако¬нодательством. Эти полномочия начинаются с момента принятия
присяги депутатом и прекраща-

ешься одночасно з припинен-ням повноважень Верховної Ра-ди відповідного
скликання.

Конституція (стаття 81) пе¬редбачає й можливість достроко¬вого
припинення депутатських повноважень. Підстави для цього можуть бути
різні.

1. Складання повноважень за

особистою заявою депутата.

Конституція не називає причин,

на яких має грунтуватися така

заява, але вони вважаються ва¬

гомими, якщо Верховна Рада

визнає їх переконливими.

2. Набрання законної сили

обвинувального вироку щодо депу¬

тата. Слід узяти до уваги, що

притягнення до кримінальної

відповідальності, арешт, вине¬

сення судом обвинувального ви¬

року ще не є законними під¬

ставами для дострокового при¬

пинення депутатських повнова¬

жень. Такий вирок набуває за¬

конної сили через 10 днів після

оголошення, а в разі його оскар¬

ження — після здійснення від¬

повідних процедур.

3. Визнання депутата судом

недієздатним або безвісно від¬

сутнім. Суд може визнати депу¬

тата, як і будь-яку особу, не¬

дієздатним, якщо він унаслідок

душевної хвороби, травми й т.п.

не може розуміти значення своїх

дій або керувати ними. Безвісно

відсутньою може бути визнана

особа, про яку в місці її постій¬

ного проживання протягом року

немає ніяких відомостей.

4. Припинення громадянства

України або виїзд депутата на

постійне проживання за її межі.

Ці обставини призводять до

ютея одновременно с прекра¬щением полномочий Верховной Рады
соответствующего созыва. Конституция (статья 81) пре¬дусматривает и
возможность до¬срочного прекращения депу¬татских полномочий. Основания
для этого могут быть разные.

1. Сложение полномочий по

личному заявлению депутата.

Конституция не называет при¬

чин, на которых должно осно¬

вываться такое заявление, но

они считаются весомыми, если

Верховная Рада признает их убе¬

дительными.

2. Вступление в законную силу

обвинительного приговора в от¬

ношении депутата. Следует

принять во внимание, что при¬

влечение к уголовной ответствен¬

ности, арест, вынесение судом

обвинительного приговора еще

не являются законными основа¬

ниями для досрочного прекра¬

щения депутатских полномочий.

Такой приговор приобретает за¬

конную силу через 10 дней после

оглашения, а в случае его обжало¬

вания — после осуществления

соответствующих процедур.

3. Признание депутата судом

недееспособным или безвестно

отсутствующим. Суд может

признать депутата, как и любое

другое лицо, недееспособным,

если он вследствие душевной

болезни, травмы и т.д. не может

понимать значения своих дей¬

ствий или руководить ими. Без¬

вестно отсутствующим может

быть признано лицо, о котором

в месте его постоянного про¬

живания на протяжении года

нет никаких известий.

4. Прекращение гражданства

Украины или выезд депутата на

постоянное проживание за преде¬

лы Украины. Эти обстоятельства

втрати юридичних або фактич¬них зв’язків з державою, що й робить
неможливим виконання депутатських обов’язків.

5. Смерть депутата.

За наявності вищеназваних обставин питання про достроко¬ве припинення
повноважень на¬родного депутата розглядається на пленарному засіданні
Вер¬ховної Ради. Відповідне рішення вважається прийнятим, якщо за нього
проголосувала більшість конституційного складу Верхов¬ної Ради, тобто не
менше як 226 народних депутатів.

Достроково за рішенням су¬ду повноваження народного де¬путата
припиняються й у разі невиконання правил щодо не¬сумісності
депутатського манда¬та з певними видами діяльності, тобто коли після
обрання до Верховної Ради особа не складає з себе інші представницькі
ман¬дати або продовжує перебувати на державній службі. Відповідна
процедура має бути врегульова¬на законом.

d H „

Однією з конституційних форм депутатської діяльності є депутатський
запит — вимога народного депутата до певного органу чи посадової особи
дати офіційне роз’яснення з питань, які входять до їхньої компе¬тенції.

Процедура здійснення депу¬татського запиту встановлю¬ється в Законі «Про
статус наро¬дного депутата України» та в Рег¬ламенті Верховної Ради
України. У відповідності з Регламентом депутатський запит у письмовій
формі подається Голові Верхов-

приводят к утрате юридических или фактических связей с госу¬дарством,
что и делает невоз¬можным исполнение депутатских обязанностей.

5. Смерть депутата.

При наличии вышеназван¬ных обстоятельств вопрос о до¬срочном прекращении
полно¬мочий народного депутата рас¬сматривается на пленарном за-седании
Верховной Рады. Соот¬ветствующее решение считается принятым, если за
него прого¬лосовало большинство консти¬туционного состава Верховной
Рады, т.е. не менее чем 226 на¬родных депутатов.

Досрочно по решению суда полномочия народного депутата прекращаются и в
случае невы¬полнения правил относительно несовместимости депутатского
мандата с определенными вида¬ми деятельности, т.е. когда по¬сле избрания
в Верховную Раду лицо не отказывается от других представительских
мандатов или продолжает пребывать на государственной службе.
Соот¬ветствующая процедура должна быть урегулирована законом.

Одной из конституционных форм депутатской деятельности является
депутатский запрос — требование народного депутата к определенному
органу или должностному лицу дать офици¬альное разъяснение по вопро¬сам,
которые входят в их компе¬тенцию.

Процедура осуществления де¬путатского запроса устанавлива¬ется в Законе
«О статусе наро¬дного депутата Украины» и в Ре¬гламенте Верховной Рады
Укра¬ины. В соответствии с Регла¬ментом депутатский запрос в письменной
форме вносится

ної Ради України, який оголо¬шує його на засіданні Верховної Ради й
передає Секретаріатові Верховної Ради, а той зобо¬в’язаний негайно
надіслати текст запиту відповідному адресатові. Офіційна письмова
відповідь на депутатський запит у семиден¬ний або інший, встановлений
Верховною Радою, термін над¬силається Голові Верховної Ра¬ди й
депутатові, який його по¬дав. За наполяганням депутата ця відповідь може
бути оголо¬шена на засіданні Верховної Ради. Після того, як відповідь на
запит отримано, якщо на цьому наполягають його автор і не менш як одна
п’ята частина фактично обраних до Верховної Ради депутатів, вона може
бути обговорена на пленарному засіданні Верховної Ради. За результатами
такого обговорен¬ня ухвалюється постанова, яка разом із текстом
депутатського запиту й відповіддю на нього публікується у «Відомостях
Вер¬ховної Ради» та в газеті «Голос України».

Гарантією ефективності де¬путатського запиту є закріп¬лений у 4.2 статті
86 Конституції України обов’язок відповідних посадових осіб повідомляти
на¬родного депутата про результати розгляду його запиту.

Згідно з Конституцією Вер¬ховна Рада набуває право здійснювати свої
повноваження лише тоді, коли обирається не менше як дві третини її
кон¬ституційного складу, тобто при¬наймні 300 народних депутатів.

Робота Верховної Ради від¬бувається сесійно. Перша сесія

Председателю Верховной Рады Украины, который оглашает его на заседании
Верховной Рады и передает Секретариату Верхов¬ной Рады, а тот обязан
немед¬ленно переслать текст запроса соответствующему адресату.
Официальный письменный от¬вет на депутатский запрос в се¬мидневный или
другой, уста¬новленный Верховной Радой, срок пересылается Председате¬лю
Верховной Рады и депутату, который его внес. По насто¬янию депутата этот
ответ может быть оглашен на заседании Вер¬ховной Рады. После того, как
ответ на запрос получен, если на этом настаивают его автор и не менее
чем одна пятая часть фак¬тически избранных в Верховную Раду депутатов,
он может быть обсужден на пленарном засе¬дании Верховной Рады. По
ре-зультатам такого обсуждения принимается постановление, ко¬торое
вместе с текстом депутатс¬кого запроса и ответом на него публикуется в
«Ведомостях Вер¬ховной Рады» и в газете «Голос Украины».

Гарантией эффективности депутатского запроса является за¬крепленная в
4.2 статьи 86 Кон¬ституции Украины обязанность соответствующих
должностных лиц ставить в известность народ¬ного депутата о результатах
рас¬смотрения его запроса.

В соответствии с Консти¬туцией Верховная Рада получает право
осуществлять свои полно¬мочия только тогда, когда из¬брано не менее двух
третей её конституционного состава, т.е. по крайней мере 300 народных
депутатов.

Работа Верховной Рады про¬исходит сессионно. Первая сес-

кожного нового скликання зби¬рається не пізніше як на трид¬цятий день
після офіційного ого¬лошення Центральною вибор¬чою комісією результатів
ви¬борів. Перше засідання Верхов¬ної Ради відкриває найстаріший за віком
народний депутат Укра¬їни і веде його, поки Верховна Рада не обере свого
Голову, який веде далі її засідання.

Сесії Верховної Ради України можуть бути черговими, тобто такими, що
починають свою роботу в конституційно встанов¬лені строки (першого
вівторка лютого й першого вівторка ве¬ресня кожного року), й
позачер¬говими, які можуть скликатися на таких підставах:

а) на вимогу не менш як тре¬

тини конституційного складу

депутатів Верховної Ради;

б) на вимогу Президента Ук¬

раїни.

В цих випадках сесія Верхов¬ної Ради України скликається її Головою із
зазначенням питань, які стали її причиною й вино¬сяться на її розгляд.

Якщо Указом Президента України вводиться воєнний чи надзвичайний стан,
Верховна Ра¬да України повинна зібратися у дводенний строк на
позачергову сесію без її офіційного скликан¬ня. Такий порядок
пояснюється тим, що, по-перше, у відповід¬ності з п.31 статті 85
Конституції України такі Укази Президента Верховна Рада повинна у
дво¬денний строк затвердити (або відмінити). По-друге, надзви¬чайність
обставин може утруд¬нити, а то й зробити немож¬ливим виконання
формаль¬ностей, пов’язаних з офіційним скликанням сесії.

сия каждого нового созыва собирается не позднее чем на тридцатый день
после официаль¬ного оглашения Центральной из¬бирательной комиссией
результан¬тов выборов. Первое заседание Верховной Рады открывает
стар¬ший по возрасту народный депу¬тат Украины и ведёт его до тех пор,
пока Верховная Рада не вы¬берет своего Председателя, кото¬рый ведет
дальше ее заседания.

Сессии Верховной Рады могут быть очередными, т.е. такими, которые
начинают свою работу в конституционно установлен¬ные сроки (в первый
вторник февраля и первый вторник сен¬тября каждого года), и
внеоче¬редные, которые могут соби¬раться на таких основаниях:

а) по требованию не мзнее

трети конституционного состава

депутатов Верховной Рады;

б) по требованию Президен¬

та Украины.

В этих случаях сессия Вер¬ховной Рады Украины созывает¬ся ее
Председателем с форму¬лированием вопросов, которые стали ее причиной и
выносятся на ее рассмотрение.

Если Указом Президента Украины вводится военное или чрезвычайное
положение, Вер¬ховная Рада Украины должна соб¬раться в двухдневный срок
на внеочередную сессию без ее офи¬циального созыва. Такой порядок
объясняется тем, что, во-первых, в соответствии с п.31 статьи 85
Конституции Украины, такие Указы Президента должны быть в двухдневный
срок утверждены (или отменены) Верховной Радой. Во-вторых,
чрезвычайность об¬стоятельств может усложнить, а то и сделать
невозможным испол¬нение формальностей, связанных с официальным созывом
сессии.

Може скластися ситуація, коли конституційно встановлені строки
повноважень Верховної Ради закінчуються під час дії воєнного чи
надзвичайного ста¬ну, тобто в умовах, за яких ор¬ганізація та проведення
виборів нового складу парламенту прак¬тично неможливі. В цьому випадку
Конституція передбачає подовження повноважень Вер¬ховної Ради аж до
першого засідання Верховної Ради, яка буде обрана вже після скасуван¬ня
воєнного чи надзвичайного стану.

Конкретний порядок роботи Верховної Ради України, тобто порядок
формування її комітетів і комісій, проходження законо¬проектів тощо,
встановлюються Конституцією та майбутнім за¬коном про регламент
Верховної Ради.

Всі свої рішення Верховна Ра¬да може приймати тільки на пле¬нарних
засіданнях (загальних зборах депутатів) шляхом голо¬сування (таємного чи
відкри¬того), здійснюваного підняттям рук, бюлетенями чи за допомо¬гою
технічних засобів. Депутат повинен брати участь у голосу¬ванні особисто
й не може дору¬чати подавати голос від свого імені іншим депутатам. Ці
рі¬шення приймаються у формі за¬конів, постанов та інших актів простою
більшістю конститу¬ційного складу Верховної Ради не менше як 226
голосів). Лише при вирішенні питань, пов’яза¬них з унесенням змін до
Кон¬ституції та усуненням прези- в порядку імпічменту, рі-ухвалюється,
відповідно, і менше як двома третинами й

Может сложиться ситуация, когда конституционно установ¬ленные сроки
полномочий Вер¬ховной Рады заканчиваются во время действия военного или
чрезвычайного положения, т.е. в условиях, при которых орга-низация и
проведение выборов нового состава парламента прак¬тически невозможны. В
этом случае Конституция предусмат¬ривает продолжение полно¬мочий
Верховной Рады до пер¬вого заседания Верховной Рады, которая будет
избрана уже после отмены военного или чрезвы¬чайного положения.

Конкретный порядок рабо¬ты Верховной Рады Украины, т.е. порядок
формирования ее коми¬тетов и комиссий, прохождения законопроектов и
т.д., устанавли¬ваются Конституцией и будущим законом о регламенте
Верховной Рады, который еще предстоит принять.

Все свои решения Верховная Рада может принимать только на пленарных
заседаниях (общем собрании депутатов) путем голо¬сования (тайного или
открыто¬го), осуществляемого поднятием рук, бюллетенями или при по¬мощи
технических средств. Де¬путат должен участвовать в го¬лосовании лично и
не может по¬ручать подавать голос от своего имени другим депутатам. Эти
решения принимаются в форме законов, постановлений и дру¬гих актов
простым большин¬ством конституционного соста¬ва Верховной Рады (не менее
226 голосов). Только при решении вопросов, связанных с внесением
изменений в Консти¬туцию и смещением Президента в порядке импичмента,
решение принимается, соответственно,

трьома чвертями голосів кон¬ституційного складу Верховної Ради.

Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Це означає, що на
них можуть бути присутніми журналісти, за¬прошені, а самі засідання
мо¬жуть транслюватися по радіо, телебаченню тощо. Але розгляд питань,
сутність яких недо¬цільно розголошувати (пов’я¬заних з національною
безпекою чи деякими аспектами органі¬зації та діяльності Верховної
Ра¬ди) тощо, за рішенням більшості її конституційного складу може
проводитися й у закритому режимі, тобто з участю лише депутатів і
спеціально запро¬шених осіб, а хід їхньої роботи й прийняті рішення в
засобах ма¬сової інформації не ви¬світлюються.

Для керівництва своєю ро¬ботою Верховна Рада обирає Го¬лову, його
Першого заступника й Заступника. Ці посадові особи обираються зі складу
депутатів Верховної Ради України й у разі необхідності можуть бути нею
відкликані.

Повноваження Голови Верхов¬ної Ради стосуються питань, пов’язаних тільки
із забезпечен¬ням діяльності Верховної Ради. У зносинах з іншими
органами державної влади України та з органами нлади інших держав Голова
Верховної Ради виступає лише як представник Верховної Ради України.

Конкретний порядок здій¬снення Головою Верховної Ради своїх повноважень,
його сто¬сунки з Першим заступником і Заступником конституційно не

не менее чем двумя третями и тремя четвертями конституци¬онного состава
Верховной Рады.

Заседания Верховной Рады про¬водятся открыто. Это означает, что на них
могут присутствовать журналисты, приглашенные, а сами заседания могут
трансли¬роваться по радио, телевидению и т.д. Но рассмотрение вопро-сов,
сущность которых нецеле¬сообразно разглашать (связан¬ных с национальной
безопас¬ностью или некоторыми аспек¬тами организации и деятель¬ности
Верховной Рады и пр.) по решению большинства от ее конституционного
состава мо¬жет проводиться и в закрытом режиме, т.е. с участием только
депутатов и специально пригла¬шенных лиц, а ход их работы и принятые
решения в средствах массовой информации не осве¬щаются.

Для руководства своей работой Верховная Рада избирает Предсе¬дателя, его
Первого заместителя и Заместителя. Эти должностные лица избираются из
состава депу¬татов Верховной Рады Украины и в случае необходимости могут
быть ею отозваны.

Полномочия Председателя Вер¬ховной Рады касаются вопросов, связанных
исключительно с обеспе¬чением деятельности Верховной Рады. В сношениях с
другими ор¬ганами государственной власти Украины и с органами власти
других государств Председатель Верховной Рады выступает только как
представитель Верховной Ра¬ды Украины.

Конкретный порядок осу¬ществления Председателем Вер¬ховной Рады своих
полномочий, его взаимоотношения с Первым заместителем и Заместителем

врегульовані. У відповідності з чЪ статті 88 Конституції ці питання
мають бути врегульо-зані Законом «Про регламент Верховної Ради України».

З метою забезпечення зако-нопроектних робіт, підготовки й попереднього
розгляду питань, що стосуються повноважень Верховної Ради України,
утво¬рюються її комітети, які працю¬ють постійно. Для розгляду пи-тань,
котрі мають тимчасовий характер або не потрапляють у коло питань, що
підлягають роз¬глядові в уже існуючих комі¬тетах, Верховна Рада може
ство¬рювати тимчасові спеціальні ко¬місії.

Для проведення розсліду¬вань з питань, що становлять інтерес для всього
суспільства, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії,
якщо за це проголосує не менше як 150 народних депутатів (одна трети¬на
конституційного складу Вер¬ховної Ради). Треба зазначити, що такі
комісії не входять до системи органів правосуддя, а тому їхні висновки
та пропозиції не є вирішальними для слідства та суду, а мають передусім
полі¬тичне значення і є визначаль¬ними для формулювання відпо¬відних
висновків суто політич¬ного характеру.

Конституція не містить регу¬лювання конкретного порядку організації та
діяльності ко¬мітетів, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих
комісій, а покладає вирішення цих питань на відповідне законодавство.

конституционно не урегулиро¬ваны. В соответствии с ч.З ста¬тьи 88
Конституции эти вопро¬сы должны быть урегулированы Законом «О регламенте
Верхов¬ной Рады Украины».

С целью обеспечения зако¬нопроектных работ, подготовки и
предварительного рассмотрения вопросов, касающихся полно¬мочий Верховной
Рады Украины, образовываются ее комитеты, которые работают постоянно.
Для рассмотрения вопросов, име¬ющих временный характер или не попадающих
в круг вопросов, ко-торые подлежат рассмотрению в уже существующих
комитетах, Верховная Рада может образовы¬вать временные специальные
ко¬миссии.

Для проведения расследова¬ний вопросов, представляющих интерес для всего
общества, Вер¬ховная Рада может образовывать временные следственные
комиссии, если за это проголосовало не ме¬нее чем 150 народных депутатов
(одна треть конституционного состава Верховной Рады). Надо отметить, что
такие комиссии не входят в систему органов право¬судия, а поэтому их
выводы и предложения не являются реша¬ющими для следствия и суда, а
имеют прежде всего политичес¬кое значение и являются опре¬деляющими для
формулирова-ния соответствующих выводов сугубо политического характера.

Конституция не содержит ре¬гулирования конкретного поряд¬ка организации
и деятельности комитетов, временных специ¬альных и временных
следствен¬ных комиссий, а возлагает ре¬шение этих вопросов на
соот-ветствующее законодательство.

Аналогічні положення міс¬тяться в конституціях абсолют¬ної більшості
сучасних держав.

Конституція закріплює ши¬рокі повноваження Верховної Ради України, через
які визначаються її місце та роль у механізмі держа¬ви. За суттю й
призначенням їх можна поділити на кілька груп, серед яких насамперед
треба на¬звати такі повноваження:

—пов’язані зі змінами Кон¬ституції України;

— пов’язані з прийняттям

законів;

— бюджетні;

— пов’язані з визначенням

засад політики держави та прог¬

рам суспільного розвитку;

— що визначають взаємовід¬

носини Верховної Ради й Пре¬

зидента України;

— пов’язані з формуванням

інших державних органів;

— контрольні;

— пов’язані з організацією

адміністративно-територіального

поділу країни;

— пов’язані зі здійсненням

зовнішніх функцій держави.

Крім переліченого, до пов¬новажень Верховної Ради нале¬жить визначення
відповідаль¬ності Кабінету Міністрів Укра¬їни та вираження йому
недовіри, яка тягне за собою його відставку. Питання про
відповідальність Кабінету Міністрів може бути розглянуте за пропозицією
не менше як 150 депутатів (третини конституційного складу Верхов¬ної
Ради). Резолюція про недовіру Кабінетові Міністрів України вважається
прийнятою, якщо за

Аналогичные положения со¬держатся в конституциях абссі-лютного
большинства совремегі-ных государств.

Конституция закрепляет ши¬рокие полномочия Верховной Рады Украины,
посредством которых определяются её место и роль в механизме
государства. По сущ¬ности и назначению их можно разделить на несколько
групп, среди которых прежде всего сле¬дует назвать такие полномочия:

— связанные с изменения¬

ми Конституции Украины;

— связанные с принятием

законов;

— бюджетные;

— связанные с определе¬

нием основ политики государст¬

ва и программ общественного

развития;

— определяющие взаимоот¬

ношения Верховной Рады и Пре¬

зидента Украины;

— связанные с формирова¬

нием других государственных

органов;

— контрольные;

— связанные с организа¬

цией административно-террито¬

риального деления страны;

— связанные с осуществ¬

лением внешних функций госу¬

дарства.

Кроме названного, к полно¬мочиям Верховной Рады отно¬сится определение
ответствен¬ности Кабинета Министров Ук¬раины и выражение ему недо¬верия,
которое влечет за собой его отставку. Вопрос об ответст-венности
Кабинета Министров может быть рассмотрен по пред¬ложению не менее чем
150 депу¬татов (одной трети конституци¬онного состава Верховной Ра¬ды).
Резолюция о недоверии Ка¬бинету Министров считается

ял проголосувало не менше як іародних депутат, тобто їльшість
конституційного скла-щ Верховної Ради України.

З метою досягнення певної пбільності в роботі Кабінету Міністрів
можливості Верховної Ради постійно тримати його під агрозою розгляду
питання про 4ого відповідальність обмежу¬ються. Конституція забороняє
розглядати це питання частіше, тж один раз протягом однієї чергової
сесії, а також протягом року після схвалення програми іяльності Кабінету
Міністрів. Такі правила по суті є виявом принципу поділу влади, адже в
них закріплюється не лише пев¬на форма контролю законодав¬чої гілки
влади над виконавчою, 2 й гарантія обмеження тиску і зшшву однієї гілки
влади на іншу.

Конституція України (стат¬тя 92) закріплює широке коло пи¬тань, які
можуть вирішуватися Верховною Радою тільки шляхом прийняття законів,
тобто актів, які мають найвищу юридичну силу. Це стосується відносин, що
мають особливо важливе значення для функціонування та розвитку
громадянина, держави, суспільства, а саме:

— права і свободи людини й

громадянина та їх гарантії;

— основні засади викорис¬

тання природних ресурсів та

освоєння космічного простору;

— засади зовнішніх зносин,

зовнішньоекономічної діяль¬

ності;

— засади утворення полі¬

тичних партій, інших об’єднань

принятой, если за нее проголо¬совало не менее чем 226 наро¬дных
депутатов, т.е. большин¬ство конституционного состава Верховной Рады
Украины.

С целью достижения опреде¬ленной стабильности в работе Кабинета
Министров возмож¬ности Верховной Рады постоян¬но удерживать его под
угрозой рассмотрения вопроса о его от¬ветственности ограничиваются.
Конституция запрещает рассмат¬ривать этот вопрос чаще, чем один раз в
течение одной оче¬редной сессии, а также в тече¬ние года после одобрения
прог¬раммы деятельности Кабинета Министров. Такие правила по су-ществу
есть проявлением прин¬ципа разделения властей, ведь в них закрепляется
не только опре¬деленная форма контроля зако¬нодательной ветви власти над
ис¬полнительной, а и гарантия огра¬ничения давления и влияния од¬ной
ветви власти на другую.

Конституция Украины (ста¬тья 92) закрепляет широкий круг вопросов,
которые могут реша¬ться Верховной Радой только пу¬тем принятия законов,
т.е. актов, имеющих высшую юридичес¬кую силу. Это касается отноше¬ний,
имеющих особенно важное значение для функционирова¬ния и развития
гражданина, го-сударства, общества, а именно:

— права и свободы граж¬

данина и их гарантии;

— основные принципы ис¬

пользования природных ресур¬

сов и освоения космического

пространства;

— основы внешних сноше¬

ний, внешнеэкономической де¬

ятельности;

— основы образования поли¬

тических партий, других объе-

громадян, засобів масової ін¬формації;

— територіальний устрій

України;

— засади місцевого самов¬

рядування;

— основи національної без¬

пеки, організація Збройних Сил

України й забезпечення гро¬

мадського порядку;

— бюджетні відносини, по¬

датки й збори, статус національ¬

ної та іноземної валют на тери¬

торії України;

—одиниці ваги, міри й часу, порядок створення державних стандартів;

— амністія й ряд інших пи¬

тань.

У Конституції закріплю¬ються вихідні позиції законодав¬чого
процесу, тобто порядку ді^ яльності, спрямованої на ство¬рення нового, а
також на зміну чи відміну діючого закону. При цьому конституційно
визнача¬ється коло суб’єктів, яким на¬дається право законодавчої
іні¬ціативи — право офіційно вно¬сити пропозиції щодо прийнят¬тя, зміни
або відміни законів, які Верховна Рада зобов’язана розглянути по
суті. При цьому парламент не зобов’язаний задо¬вольняти виявлену
законодавчу ініціативу, але повинен її розг¬лянути й ухвалити відповідне
рі¬шення.

Право законодавчої ініціати¬ви у Верховній Раді України на¬дано
Президентові, народним де¬путатам України, Кабінетові Мі¬ністрів України
й Національному банкові України. Якщо ж ідея що¬до необхідності
проведення пев¬них законотворчих робіт виникає у інших суб’єктів, вони
також можуть звертатися до Верховної

динений граждан, средств мас¬совой информации;

— территориальное устрой¬

ство Украины;

— основы местного самоуп¬

равления;

— основы национальной

безопасности, организация Во¬

оруженных Сил Украины и обес¬

печение общественного порядка;

— бюджетные отношения,

налоги и сборы, статус нацио¬

нальной и иностранной валют

на территории Украины;

— единицы веса, меры и вре¬

мени, порядок образования госу¬

дарственных стандартов;

—амнистия и ряд других во¬просов.

В Конституции закрепляются исходные позиции законодательно¬го процесса,
т.е. порядка деятель¬ности, направленной на образо¬вание нового, а также
на изме¬нение или отмену действующего закона. При этом конституци¬онно
определяется круг субъек¬тов, которым предоставляется право
законодательной иници-ативы — право официально вносить предложения
по поводу принятия, изменения или отмены законов, которые Верховная Рада
обязана рассмотреть по существу. При этом парламент не обязан
удовлетворять проявленную за¬конодательную инициативу, но должен ее
рассмотреть и принять соответствующее решение.

Право законодательной ини¬циативы в Верховной Раде Укра¬ины
предоставлено Президенту, народным депутатам Украины, Кабинету Министров
Украины, Национальному банку Украины. Бат же идея о необходимости
проведения определенных зако¬нотворческих работ возникает у других
субъектов, они могут

Ради з відповідними пропозиці¬ями, але ці звернення не будуть
обов’язковими для розгляду в парламенті, на відміну від випад¬ків, коли
такі ідеї вносяться від імені суб’єктів, наділених пра¬вом законодавчої
ініціативи.

Слід зазначити, що у Вер¬ховній Раді існує певна послі¬довність розгляду
законопроек¬тів, яка визначається відповід¬ними планами законодавчих
ро¬біт. Тому від моменту вияву за¬конодавчої ініціативи до її розг¬ляду
Верховною Радою іноді ми¬нає певний, нерідко досить три¬валий, час. Але
якщо Президент України кваліфікує свій законо¬проект як невідкладний,
тоді цей документ розглядається Верхов¬ною Радою позачергово.

В більшості країн світу право законодавчої ініціативи, як і в Україні,
належить парламента¬рям, Урядові й Президентові. Але таке право може
надаватися й парламентським комітетам і ко¬місіям, вищим судовим і
проку-рорським інстанціям, певній кількості громадян, а в феде¬ративних
державах — законо¬давчим органам суб’єктів феде¬рації.

Ухвалений Верховною Радою України закон підписує її Голова й невідкладно
направляє його Президентові України, який про¬тягом 15 днів повинен
вивчити закон, обравши одне з двох можливих рішень: 1) схвалити й
підписати закон і тим самим узяти його до виконання й офі¬ційно
оприлюднити його текст;

обращаться в Верховную Раду с соответствующими предложе¬ниями, но эти
обращения не будут обязательными для рассмотрения в парламенте, в
отличие от случаев, когда такие идеи вносятся от имени субъек¬тов,
наделённых правом законо¬дательной инициативы.

Следует отметить, что в Вер¬ховной Раде существует опреде¬ленная
последовательность рас¬смотрения законопроектов, ко¬торая определяется
соответству¬ющими планами законодатель¬ных работ. Поэтому с момента
проявления законодательной инициативы до ее рассмотрения Верховной Радой
иногда про¬ходит определенное, зачастую довольно длительное, время. Но
если Президент Украины квалифицирует свой законопро¬ект как неотложный,
тогда этот документ рассматривается Вер¬ховной Радой вне очереди.

В большинстве стран мира право законодательной иници¬ативы, как и в
Украине, принад¬лежит парламентариям, Прави¬тельству и Президенту. Но
такое право может предоставляться пар¬ламентским комитетам и комис¬сиям,
высшим судебным и проку¬рорским инстанциям, определен¬ному количеству
граждан, а в фе¬деративных государствах —зако¬нодательным органам
субъектов федерации.

Принятый Верховной Радой закон подписывает ее Председа¬тель и
безотлагательно направ¬ляет его Президенту Украины, который в течение 15
дней дол¬жен изучить закон, избрав одно из двух возможных решений: 1)
одобрить и подписать закон и тем самым принять его к испол¬нению и
официально обнародо-

Коментар до Конституції України. С. 177-229.

Закон «Про статус народного депутата України» від 17 листопада

1992 р.

Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 p.

2) накласти на закон вето, тобто відхилити й не підписувати йо¬го, а зі
своїми вмотивованими й чітко сформульованими пропо¬зиціями щодо
вдосконалення закону повернути до Верховної Ради для повторного
розгляду.

Якщо протягом 15 днів Пре¬зидент не повернув закон до Верховної Ради для
повторного розгляду, закон вважається схва¬леним, має бути підписаний
Пре¬зидентом і офіційно оприлюдне¬ний.

Якщо після відхилення Пре¬зидентом при повторному розг¬ляді Верховною
Радою цей за¬кон підтримає не менше як дві третини її конституційного
скла¬ду, вето Президента вважається перебореним. У цьому випадку,
незалежно від свого ставлення до закону, Президент зобов’я¬заний його
підписати й офіційно оприлюднити. Офіційним опри¬людненням закону
вважається його опублікування у «Відомо¬стях Верховної Ради України» або
в газеті «Голос України». Опублікування тексту закону в інших виданнях
має суто інфор¬мативне значення, не тягне за собою ніяких юридичних
на¬слідків, і на ці джерела не можна посилатися при вирішенні справ, які
мають юридичну вагу.

Закон набирає чинності че¬рез десять днів після його офі¬ційного
оприлюднення. Але як¬що в самому законі вказані інші строки, то саме
вони й визнача¬ють дату набрання ним чинності за умови, що ця дата не
буде встановлена раніше дня офі¬ційного опублікування закону.

вать его текст; 2) наложить на закон вето, т.е. отклонить и не
подписывать его, а со своими мо¬тивированными и четко сформу¬лированными
предложениями по поводу усовершенствования зако¬на возвратить в
Верховную Раду для повторного рассмотрения.

Если в течение 15 дней Пре¬зидент не возвратил закон в Верховную Раду
для повторного рассмотрения, закон считается одобренным и должен быть
под¬писан Президентом и офици¬ально обнародован.

Если после отклонения за¬кона Президентом при его пов¬торном
рассмотрении Верхов¬ной Радой этот закон поддержит не менее чем две
трети ее кон¬ституционного состава, вето Президента считается
преодолен¬ным. В этом случае, независимо от своего отношения к закону,
Президент обязан его подписать и официально обнародовать. Официальным
обнародованием закона считается его опублико¬вание в «Ведомостях
Верховной Рады Украины» или в газете «Голос Украины». Опубликова¬ние
текста закона в других из¬даниях имеет исключительно ин¬формативное
значение, не вле¬чет за собой никаких юридичес¬ких последствий, и на эти
ис-точники нельзя ссылаться при решении дел, имеющих юриди¬ческую
весомость.

Закон вступает в силу через 10 дней после его официального
обнародования. Но если в самом законе указаны другие сроки, то именно
они и будут определять дату его вступления в силу при условии, что эта
дата не будет установлена раньше дня офи¬циального обнародования закона.

Детально питання, пов’язані із законотворчим процесом, бу¬дуть
найближчим часом урегульо¬вані в поточному законодавстві, й передусім у
законі «Про регла¬мент Верховної Ради України».

® Який конституційний склад Вер¬ховної Ради України?

@ Що таке чергові та позачергові вибори Верховної Ради Украї¬ни?

® Хто може бути депутатом Вер¬ховної Ради України?

® Що таке депутатська недоторкан¬ність і в чому вона проявляється?

® Що таке депутатський запит і яка процедура його ЗДІЙСНЄІЬІЯ?

® Які є підстави дострокового припинення повноважень народ¬ного депутата
України?

® Що таке чергові та позачергові сесії Верховної Ради України?

® Яка роль Верховної Ради в си¬стемі державних органів Укра¬їни?

® Що таке законодавча ініціатива і хто нею володіє?

Детально вопросы, связанные с законотворческим процессом, будут в
ближайшее время уре¬гулированы в текущем законо¬дательстве, и прежде
всего в За¬коне «О регламенте Верховной Рады Украины».

® Каков конституционный состав Верховной Рады Украины?

® Кто может быть депутатом Вер¬ховной Рады Украины?

® Что таксе депутатская неприкос¬новенность и в чем она проявля¬ется?

® Какова роль Верховной Рады в системе государственных орга¬нов Украины?

® Что такое законодательная ини¬циатива и кто ею владеет?

ПРЕЗИДЕНТ

Розділ V.

УКРАЇНИ

Першою державою, в якій за¬провадили посаду президента як глави держави
й виконавчої вла¬ди, були США, де засновано цей пост Конституцією 1787
р. Сам термін «президент» походить від латинського «Praesidentis», що
означає «той, хто сидить попе¬реду», й застосовувався до голо¬вуючих на
різних зборах. У Єв¬ропі посада президента вперше з’явилася у Франції та
Швей¬царії 1848 p., а в XX ст. — вже в багатьох країнах світу. Остання
фаза цього процесу спостеріга¬лася наприкінці 80-х — на по¬чатку 90-х
років, коли майже в усіх незалежних державах, що утворилися після
розпаду СРСР, та в східній Європі було введено пости президентів. У
сьогодніш¬ньому світі з числа більш як 180 країн — членів ООН понад 130
мають президента.

Таке повсюдне введення ін¬ституту президентства зумовлене низкою
чинників, що визнача¬ють його роль у державному й суспільному житті
країни. Перш за все, президент уособлює дер¬жаву, представляє її в
міжнарод¬них зносинах.

Слід мати на увазі, що за¬лежно від порядку обрання пре¬зидента і обсягу
його повнова¬жень розрізняють президентські й парламентські республіки.
Го¬ловні їхні особливості полягають у тому, що в президентській
рес¬публіці президент обирається на¬родом і має широкі повноважен-

ПРЕЗИДЕНТ

Раздел V.

УКРАИНЫ

Первым государством, в кото¬ром ввели должность президента как главы
государства и испол¬нительной власти, были США, где этот пост учрежден
Консти¬туцией 1787 г. Сам термин «пре¬зидент» происходит от латинско¬го
«Praesidentis», который озна¬чает «сидящий впереди», и при¬менялся к
председательствующим на различных собраниях. В Ев¬ропе должность
президента впервые появилась во Франции и Швейцарии в 1848 г., а в XX в.
— уже во многих странах мира. Последняя фаза этого процесса наблюдалась
в конце 80-х — в начале 90-х годов, когда почти во всех независимых
государст¬вах, образовавшихся после рас¬пада СССР, и в восточной Евро¬пе
были введены посты прези¬дентов. В сегодняшнем мире из числа более чем
180 государств — членов ООН более 130 имеют президента.

Такое повсеместное введение института президентства обус¬ловлено рядом
факторов, опре¬деляющих его роль в государст¬венной и общественной жизни
страны. Прежде всего, президент олицетворяет государство, пред¬ставляет
его в международных отношениях.

Следует иметь в виду, что в зависимости от порядка избра¬ния президента
и объема его полномочий различают прези¬дентские и парламентские
рес¬публики. Главные их особен¬ности состоят в том, что в президентской
республике прези¬дент избирается народом и на-

ня (незалежно від парламенту формує уряд і забезпечує здій¬снення
виконавчої влади, як, наприклад, у США, Іраці, Ко¬реї). У парламентській
республіці президент обирається парламен¬том, практично не має
вико¬навчих повноважень, а наділе¬ний тільки представницькими функціями
(Австрія, Індія, ФРН). В останні роки набуває поши¬рення
напівпрезидентська респуб¬ліка, в якій президент обираєть¬ся народом,
але парламентові на-даються певні повноваження контролю за його
діяльністю при формуванні уряду та здій¬сненні виконавчої влади
(Фран¬ція, Португалія, Болгарія).

В нашій державі посаду Пре¬зидента було засновано Законом від 5 липня
1991 р. В Консти¬туції України Президентові при¬свячено V розділ, який
склада¬ється із 6 статей, що встановлю¬ють порядок обрання Президента,
основи Його взаємин з іншими складовими частинами держав¬ного механізму.

Конституція України визна¬чає Президента як главу держа¬ви. Це дає
підставу говорити про нього як про втілення, уособ¬лення держави й
державної вла¬ди в цілому, а не якоїсь її гілки, обумовлює його
повноваження й статус у політичному житті су¬спільства. Глава держави
Прези¬дент як виша посадова особа ви¬ступає від її імені у внутрішньо¬му
житті країни та в міжнарод¬них відносинах. Він не потребує якогось
додаткового засвідчення

делен широкими полномочиями (независимо от парламента фор¬мирует
правительство и обеспе¬чивает осуществление исполни¬тельной власти, как,
например, в США, Ираке, Корее). В парла¬ментской республике президент
избирается парламентом, прак¬тически не имеет исполнитель¬ских
полномочий, а наделен только представительскими функ¬циями (Австрия,
Индия, ФРГ). В последние годы получает рас¬пространение
полупрезидентская республика, в которой президент избирается народом, но
парла¬менту предоставлены опреде¬ленные полномочия контроля за его
деятельностью при форми¬ровании правительства и осу-ществлении
государственной власти (Франция, Португалия, Болгария).

В нашем государстве пост Президента был учрежден Зако¬ном от 5 июля 1991
г. В Кон¬ституции Украины Президенту посвящен 5 раздел, состоящий из 6
статей, которые устанавли¬вают порядок избрания Прези-дента, основы его
взаимоотно¬шений с иными составными частями государственного меха¬низма.

Конституция Украины опре¬деляет Президента как главу го¬сударства. Это
дает основание говорить о нем как о воплоще¬нии, олицетворении
государства и государственной власти в це¬лом, а не какой-то ее ветви,
обусловливает его полномочия и статус в политической жизни общества.
Глава государства Президент как высшее должност¬ное лицо выступает от
его име¬ни во внутренней жизни страны и в международных отношениях.

своїх повноважень, бо вони ви¬пливають із самого факту його статусу як
глави суверенної дер¬жави.

Основні напрями діяльності Президента як глави держави такі:

гарантування державного су¬веренітету, тобто неподільності,
верховенства, незалежності дер¬жавної влади в Україні;

забезпечення територіальної цілісності України, тобто недо¬торканності
кордонів держави ззовні, безумовного припинення спроб будь-яких сил
усередині країни розчленити її територію або відділити якусь її частку;

забезпечення відповідності внутрішньої та зовнішньої по¬літики держави
визначеним у Конституції засадам, чітке і своєчасне реагування як самого
Президента, так і відповідних державних органів на будь-які факти
порушення конституцій¬них приписів;

гарантування прав і свобод людини, забезпечення відповід¬ності
міжнародно-правовим ак¬там і реальності змісту як пра¬вового статусу
особи в цілому, так і окремих категорій населен¬ня країни (дітей, жінок,
пен¬сіонерів та ін.).

У світовій конституційній практиці статус Президента ква¬ліфікується
по-різному. У кон¬ституціях одних країн (Італія, Росія, Угорщина)
Президент, як і в Україні, є главою держави, в інших — главою виконавчої
влади (Мексика, США). В кон-

Он не нуждается в каком-либо дополнительном засвидетельст¬вовании своих
полномочий, ибо они проистекают из самого фак¬та его статуса как главы
суверен¬ного государства.

Основные направления дея¬тельности Президента как главы государства
таковы:

гарантирование государствен¬ного суверенитета, т. е. недели¬мости,
верховенства, независи¬мости государственной власти в Украине;

обеспечение территориальной целостности Украины, т.е.
не¬прикосновенности границ госу¬дарства извне, безусловного пресечения
попыток любых сил внутри страны расчленить ее территорию или отделить
ка¬кую-то ее часть;

обеспечение соответствия внутренней и внешней политики государства
определенным в Кон¬ституции началам, четкое и сво¬евременное
реагирование как са¬мого Президента, так и соответ¬ствующих
государственных органов на любые факты нару¬шений конституционных
пред¬писаний;

гарантирование прав и свобод человека, обеспечение соответ¬ствия
международно-правовым актам и реальности содержания как правового
статуса личности в целом, так и отдельных кате¬горий населения страны
(детей, женщин, пенсионеров и др.).

В мировой конституционной практике статус Президента оп¬ределяется
по-разному. В Консти¬туциях одних стран (Италия, Россия, Венгрия)
Президент, как и в Украине, является главой го¬сударства, в других —
главой исполнительной власти (Мек-

ституціях ряду держав місце Президента в системі державних органів чітко
не визначено, а пе¬релічуються його повноваження (Франція, ФРН).

Обрання Президента Украї¬ни здійснюється через загальні, прямі та рівні
вибори при таємно¬му голосуванні строком на 5 ро¬ків. До кандидатів у
Президенти конституційно ставиться низка вимог.

Він повинен бути громадяни¬ном України: адже неприпусти¬мо, щоб главою
держави була особа, котра не має з цією дер¬жавою сталих правових
зв’язків, які встановлюються саме через інститут громадянства. При
цьо-му конституційно не визнача¬ються необхідні для кандидата у
Президенти обов’язкові підстави набуття громадянства України, як це
робиться в конституціях ряду країн (наприклад, у США кандидат у
Президенти повинен бути громадянином цієї країни за народженням). Такий
підхід є втіленням закріпленого у статті 24 Конституції України
прин¬ципу рівності громадян України незалежно від будь-яких ознак.

Він має досягти 35 років.

Конституція виходить із того, що саме такий вік уже надає лю¬дині
певного життєвого досвіду. В цьому віці вона має достатньо здоров’я та
енергії, що так не¬обхідні для виконання президент¬ських повноважень.

Такий самий вік встановле¬но для кандидатів у Президенти в Росії, США. В
ряді держав встановлюється вищий віковий

сика, США). В конституциях ряда государств место Прези¬дента в системе
государствен¬ных органов четко не определе¬но, а перечисляются его
полно¬мочия (Франция, ФРГ).

Избрание Президента Украи¬ны осуществляется посредством общих, прямых и
равных выбо¬ров при тайном голосовании сроком на 5 лет. К кандидатам в
Президенты конституционно опре¬деляется ряд требований.

Он должен быть граждани¬ном Украины: ведь недопустимо, чтобы главой
государства была личность, не имеющая с этим государством устойчивых
право¬вых связей, которые устанавли¬ваются именно через институт
гражданства. При этом консти¬туционно не определяются не¬обходимые для
кандидата в Пре¬зиденты обязательные основа¬ния приобретения гражданства
Украины, как это делается в конституциях ряда стран (на-пример, в США
кандидат в Президенты должен быть граж¬данином этой страны по
рож¬дению). Такой подход является воплощением закрепленного в статье 24
Конституции Украины принципа равенства граждан Украины независимо от
каких-либо признаков.

Он должен достичь 35 лет. Конституция исходит из того, что именно такой
возраст уже дает человеку определенный жиз¬ненный опыт. В этом возрасте
он имеет достаточно здоровья и энергии, которые так необходи¬мы для
исполнения президент¬ских полномочий.

Такой же возраст установлен для кандидатов в Президенты в России, США В
ряде государств устанавливается более высокий

4 7-29

ценз: наприклад у ФРН — 40, в Італії — 50 років.

Він повинен протягом 10 ос¬танніх перед днем виборів років проживати в
Україні. Цей строк визнається необхідним для того, щоб кандидат міг
орієнтуватися в особливостях суспільного жит¬тя країни, а отже —
правильно визначати потреби та шляхи йо¬го вдосконалення тощо.

Аналогічні норми містяться й у конституціях інших держав. У Росії цей
строк також встанов¬люється терміном у 10 років, а в СІЛА — 14.

Він повинен мати право голосу. Кандидатом у Президенти може бути особа,
яка не обмежена у виборчих правах і володіє ак¬тивним виборчим правом.

У конституціях ряду держав така вимога прямо не фіксується (Росія, США),
в інших форму¬люється в тих чи інших редак¬ціях. Так, стаття 84
Конституції Італії говорить, що «Президен¬том республіки може бути
обра¬на будь-яка особа, … яка кори¬стується громадянськими й
по¬літичними правами».

Він повинен володіти держав¬ною мовою, якою є, відповідно до ч. 1 статті
10 Конституції, укра¬їнська.

Одна й та сама особа не мо¬же бути Президентом України більше ніж два
строки підряд. Ця норма покликана запобігти три¬валому перебуванню при
владі однієї людини, оскільки це, як показує історичний досвід, час¬то
призводить до встановлення антидемократичних державно-правових режимів.
У той же час Конституція не забороняє пере-

возрастной ценз: например в ФРГ — 40, в Италии — 50 лет.

Он должен на протяжении 10 последних перед днем выборов лет проживать в
Украине. Этот срок признается необходимым для того, чтобы кандидат мог
ори¬ентироваться в особенностях об¬щественной жизни страны, а значит
—верно определять пот¬ребности и пути ее совершенст¬вования и т. п.

Аналогичные нормы содер¬жатся и в конституциях других государств. В
России этот срок устанавливается длительностью в 10 лет, а в США — 14.

Он должен иметь право голоса. Кандидатом в Президенты мо¬жет быть лицо,
не ограниченное в избирательных правах и владе¬ющее активным
избирательным правом.

В конституциях ряда госу¬дарств такое требование прямо не фиксируется
(Россия, США), в других формулируется в тех или иных редакциях. Так,
статья 84 Конституции Италии гласит, что «Президентом республики может
быть избрано любое ли¬цо, … которое пользуется граж¬данскими и
политическими пра¬вами».

Он должен владеть государ¬ственным языком, которым, в соответствии с ч.
1 статьи 10 Кон¬ституции, является украинский.

Одно и то же лицо не может быть Президентом Украины бо¬лее двух сроков
подряд. Эта норма призвана не допустить длитель¬ного пребывания у власти
одно¬го человека, ибо это, как свиде¬тельствует исторический опыт, часто
приводит к установлению антидемократических государ¬ственно-правовых
режимов. В то же время Конституция не за-

обрання однієї людини на третій строк президентських повнова¬жень після
того, як цю посаду вже займала інша особа.

Конституції держав світу по-різному підходять до встанов¬лення можливих
строків перебу¬вання особи на посаді Прези¬дента. Так само, як і в
Україні, ця проблема вирішується в Росії та ФРН. Конституція США обмежує
президентство однієї особи тільки двома строками підряд, а в Італії та
Франції мож¬ливості переобрання на посаду Президента конституційно не
обмежуються.

Президентові забороняється мати інший представницький мандат, тобто бути
членом яки¬хось виборних органів, обіймати посади в державних або
громад¬ських органах та організаціях, вести підприємницьку діяльність.
Це має на меті забезпечити не¬залежність Президента від будь-яких
державних і недержавних структур. У той самий час йому не забороняється
наукова та ви¬кладацька робота.

В тих чи інших формулюван¬нях аналогічні норми містяться у конституціях
практично всіх країн, де передбачений пост Президента.

Конституція України вста¬новлює строки проведення черго¬вих виборів
Президента або ви¬борів у разі дострокового припи¬нення його
повноважень. Чітке кон¬ституційне визначення цих стро¬ків покликане
забезпечити від¬повідну організованість і макси¬мально, з урахуванням
потреб виборчого процесу, скоротити

прещает переизбрание одного человека на третий срок прези¬дентских
полномочий после то¬го, как эту должность уже зани¬мала другая личность.

Конституции государств ми¬ра по-разному подходят к уста¬новлению
возможных сроков пребывания на посту Президен¬та. Так же, как и в
Украине, эта проблема разрешается в России и ФРГ. Конституция США
огра¬ничивает президентство одного лица только двумя сроками под¬ряд, а
в Италии и Франции воз¬можности переизбрания на пост Президента
конституционно не ограничиваются.

Президенту запрещается иметь иной представительный мандат, т. е. быть
членом каких-либо вы¬борных органов, занимать долж¬ности в
государственных или общественных органах и орга¬низациях, заниматься
предпри¬нимательской деятельностью. Это имеет целью обеспечить
незави¬симость Президента от каких-либо государственных и
негосу¬дарственных структур. В то же время ему не воспрещается на¬учная
и преподавательская ра¬бота.

В тех или иных формулиров¬ках аналогичные нормы содер¬жатся в
конституциях практи¬чески всех стран, где предусмот¬рен пост Президента.

Конституция Украины уста¬навливает сроки проведения оче¬редных выборов
Президента или выборов в случае досрочного прек¬ращения его полномочий.
Четкое конституционное определение этих сроков призвано обеспечить
необходимую организованность и максимально, с учетом пот¬ребностей
избирательного про-

періоди, коли посада Президен¬та може бути вакантною.

Новообраний Президент України вступає на пост не піз¬ніше як через ЗО
днів, а у ви¬падку, якщо Президента обрано на позачергових виборах, у
п’ятиденний строк після офіцій¬ного оголошення результатів ви¬борів.
Повноваження новообрано¬го Президента починаються з мо¬менту складення
присяги народо¬ві, до якої його приводить на урочистому засіданні
Верховної Ради Голова Конституційного Суду України. У присязі, текст
якої закріплено у статті 104 Кон¬ституції, Президент України офі¬ційно й
урочисто зобов’язується боронити суверенітет і незалеж¬ність України,
дбати про благо народу, обстоювати права та свободи громадян, підносити
авторитет України у світі.

Юридичне значення прися¬ги полягає в тому, що саме з моменту її
складання новооб¬раний Президент приступає до виконання своїх
повноважень як глава держави і, відповідно, припиняються повноваження
по-переднього Президента. Слід за¬значити, що конституції біль¬шості
держав, де є посада Пре¬зидента, також передбачають необхідність
складання ним присяги й містять її текст.

Конституція України вста¬новлює недоторканність Прези¬дента, якою він
користується на час виконання повноважень. її слід розглядати як
особливу га¬рантію, спрямовану на створен¬ня безперешкодних умов
здій-снення повноважень глави дер¬жави. У Конституції не розкри-

цесса, сократить периоды, когда пост Президента может быть ва¬кантным.

Новоизбранный Президент Украины вступает на пост не позднее чем через 30
дней, а в случаях, когда Президент избран на внеочередных выборах, в
пя¬тидневный срок после офици¬ального объявления результатов выборов.
Полномочия вновь из¬бранного Президента начинают¬ся с момента принесения
присяги народу, к которой его приводит на торжественном заседании
Верховной Рады Председатель Конституционного Суда Украи¬ны. В присяге,
текст которой за¬креплен в статье 104 Конститу¬ции, Президент Украины
офи¬циально и торжественно обязу¬ется отстаивать суверенитет и
независимость Украины, заботи¬ться о благе народа, отстаивать права и
свободы граждан, позы-шать авторитет Украины в мире.

Юридическое значение при¬сяги состоит в том, что именно с момента ее
принесения вновь избранный Президент присту¬пает к исполнению своих
пол¬номочий как глава государства и, соответственно, прекращают-ся
полномочия предыдущего Президента. Необходимо отме¬тить, что конституции
большин¬ства государств, где есть пост Президента, также
предусматри¬вают необходимость принятия им присяги и содержат ее текст.

Конституция Украины уста¬навливает неприкосновенность Президента,
которой он пользу¬ется во время исполнения пол¬номочий. Ее следует
рассматри¬вать как особую гарантию, на¬правленную на создание
беспре-пятственных условий осуществ¬ления полномочий главы госу-

вається зміст недоторканності Президента, яка потребує свого тлумачення
в новій редакції За¬кону «Про Президента України». В той же час ч. 1
статті 111 Кон¬ституції встановлює відпові¬дальність Президента за
вчинен¬ня державної зради або іншого злочину.

Честь і гідність Президента України як глави держави під¬лягають
особливому захистові, а винні у посяганні на них особи притягуються до
відповідаль¬ності на підставі спеціального закону, який ще слід
прийняти.

За особою, яка обіймає пост Президента України, це звання зберігається
довічно за умови, що вона не була усунена з нього в порядку імпічменту*.
Крім цього, звання Президента Украї¬ни охороняється законом. Це означає,
що самовільне безпід¬ставне присвоєння чи викорис¬тання його тягне
юридичну від¬повідальність. Одначе слід мати на увазі, що відповідні
законо¬давчі акти на сьогоднішній день іще не ухвалені.

Конкретні повноваження Пре¬зидента України, що закріплю¬ються у
Конституції, можна по¬ділити на кілька груп:

— представницькі, коли Пре¬зидент представляє державу в міжнародних
зносинах, приймає вірчі та відкличні грамоти ди-

•Імпічмент — осуд, об¬винувачення; спеціальні правила притягнення до
відповідальності вищих службових осіб у випадках порушення ними законів
країни.

дарства. В Конституции не рас¬крывается содержание непри¬косновенности
Президента, ко¬торая требует своего толкования в новой редакции Закона
«О Президенте Украины». В то же время ч. 1 статьи 111 Консти-туции
устанавливает ответствен¬ность Президента за совершение государственной
измены или другого преступления.

Честь и достоинство Прези¬дента Украины как главы госу¬дарства подлежат
особой защи¬те, а виновные в посягании на них привлекаются к
ответствен¬ности на основании специаль¬ного закона, который еще сле¬дует
принять.

Лицо, которое занимает пост Президента, это звание сохраня¬ет
пожизненно, при условии, что оно не было смещено с него в порядке
импичмента*. Кроме этого, звание Президента Украи¬ны охраняется законом.
Это оз¬начает, что самовольное безос¬новательное присвоение или
ис¬пользование его влечет юриди¬ческую ответственность. Однако следует
иметь в виду, что соот¬ветствующие законодательные акты на сегодняшний
день еще не приняты.

Конкретные полномочия Пре¬зидента Украины, которые за¬крепляются в
Конституции, можно разделить на несколько групп:

— представительские, когда Президент представляет госу¬дарство в
международных отно¬шениях, принимает веритель-

•Импичмент — осужде¬ние, обвинение; специальные пра¬вила привлечения к
ответственности высших должностных лиц в случаях нарушения ими законов
страны.

100

101

пломатичних представників ін¬ших держав і т. п.;

— такі, що стосуються ді¬

яльності Верховної Ради, напри¬

клад припинення її повнова¬

жень, якщо протягом ЗО днів

чергової сесії пленарні засідання

не можуть розпочатися;

— у сфері законодавства,

наприклад призначення все¬

українського референдуму щодо

змін у Конституції України,

право вето з наступним повер¬

ненням законів на повторний

розгляд Верховною Радою;

— щодо призначення та

звільнення з посад членів Ка¬

бінету Міністрів та інших поса¬

дових осіб;

— у сфері забезпечення дер¬

жавної незалежності, національ¬

ної безпеки та оборони країни,

наприклад прийняття рішення

про загальну або часткову мобі¬

лізацію та введення воєнного

стану, керування Радою націо¬

нальної безпеки та оборони й

т. ін.;

— установчі (утворення та

ліквідація за поданням Прем’єр-

міністра міністерств та інших

центральних органів виконавчої

влади);

— в галузі правосуддя (утво¬

рення судів, здійснення помилу¬

вання);

— стосовно прийняття до

громадянства України та його

припинення, надання притулку в

Україні.

Перелічені групи повнова¬жень нерозривно пов’язані з сутністю посади
Президента як глави держави. Тому Президент не може делегувати
(передавати)

102

ные и отзывные грамоты дипло¬матических представителей дру¬гих
государств и т. п.;

— касающиеся деятельности

Верховной Рады, например пре¬

кращение его полномочий, если

на протяжении 30 дней очеред¬

ной сессии пленарные засе¬

дания не могут начаться;

— в сфере законодательства,

например назначение всеукра-

инского референдума об изме¬

нениях в Конституции Украи¬

ны, право вето с последующим

возвращением законов на пов¬

торное рассмотрение Верховной

Радой;

— по назначению и освобож¬

дению от должностей членов

Кабинета Министров и иных

должностных лиц;

— в сфере обеспечения госу¬

дарственной независимости, на¬

циональной безопасности и оборо¬

ны страны, например принятие

решения об общей или частич¬

ной мобилизации и введении

военного положения, руковод¬

ство Советом национальной

безопасности и обороны и т. п.;

— учредительные (образова¬

ние и ликвидация по представ¬

лению Премьер-министра ми¬

нистерств и иных центральных

органов исполнительной власти);

— в области правосудия (об¬

разование судов, осуществление

помилования);

— касающиеся принятия в

гражданство Украины и его пре¬

кращения, предоставления убе¬

жища в Украине.

Перечисленные группы пол¬номочий неразрывно связаны с сущностью поста
Президента как главы государства. Поэтому Президент не может делегиро-

СВОЇ повноваження іншим осо¬бам або органам.

Президент має право видава¬ти укази та розпорядження, обов’язкові
до виконання на всій території України. Ці акти мають створюватися
на основі Конституції й спрямовуватися на виконання її положень. У свою
чергу укази та розпоряд¬ження Президента виступають правовою базою для
актів ор¬ганів виконавчої влади. За юри¬дичними ознаками акти
Прези¬дента можуть бути норматив¬ними, тобто такими, в яких міс¬тяться
правила поведінки за¬гального характеру, розраховані на багаторазове
використання, та індивідуальні, що стосуються конкретних відносин чи
осіб і мають одноразовий характер (призначення конкретної особи на
посаду, нагородження тощо).

Слід зауважити, що акти Президента, які видаються ним у межах
повноважень, передба¬чених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21,
22, 23, 24 статті 106 Конституції, стають обов’язко¬вими до виконання
лише за умови, якщо вони скріплені під¬писами (контрасигновані)
Пре¬м’єр-міністра та міністра, безпо¬середньо відповідального за
під¬готовку відповідного акта і його виконання.

Контрасигнатура президент¬ських актів досить поширена в сучасному світі.
В деяких краї¬нах, наприклад у ФРН, вона, як і в Україні, необхідна лише
для певної частини актів Президен¬та. А в інших, наприклад в Італії,
ніякий акт Президента не є дій-

вать (передавать) свои полно¬мочия иным лицам или органам. Президент
имеет право изда¬вать указы и распоряжения, ко¬торые обязательны к
исполне¬нию на всей территории Украи¬ны. Эти акты должны создавать¬ся на
основе Конституции и быть направленными на испол¬нение ее положений. В
свою очередь указы и распоряжения Президента являются правовой базой для
актов органов испол¬нительной власти. По юриди¬ческим признакам акты
Прези¬дента могут быть нормативны¬ми, т. е. такими, в которых
со¬держатся правила поведения общего характера, рассчитанные на
многократное использова¬ние, и индивидуальные, касаю¬щиеся конкретных
отношений или лиц и имеющие одноразо¬вый характер (назначение
конк¬ретного лица на должность, на¬граждение и т. п.).

Следует заметить, что акты Президента, издаваемые им в рамках
полномочий, предусмот¬ренных пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18,
21, 22, 23, 24 статьи 106 Конституции стано¬вятся обязательными к
испол¬нению лишь при условии, если они скреплены подписями
(кон¬трассигнованы) Премьер-мини¬стра и министра, непосредст¬венно
ответственного за подго¬товку соответствующего акта и его исполнение.

Контрассигнатура президент¬ских актов достаточно распрос¬транена в
современном мире. В некоторых странах, например в ФРГ, она, как и в
Украине, не¬обходима лишь для определен¬ной части актов Президента. А в
других, например в Италии, ни-

103

сним, якщо він не підписаний відповідним міністром.

Для забезпечення успішної діяльності при Президенті Укра¬їни й під його
головуванням утво¬рюється Рада національної безпе¬ки та оборони України.
На цей орган покладено координацію й контроль за діяльністю виконав¬чої
влади в цьому напрямі.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони формує Президент
України, але в неї обов’язково повинні вхо¬дити Прем’єр-міністр України,
Міністр оборони України, Голо¬ва Служби безпеки України, Мі¬ністр
внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. В
засіданнях Ради має право брати участь Голова Вер¬ховної Ради України.
Всі рішен¬ня Ради національної безпеки та оборони набувають чинності й
стають обов’язковими для вико¬нання після видання Президен¬том
відповідного указу.

Конкретні повноваження Ра¬ди національної безпеки та обо¬рони й порядок
їх здійснення будуть урегульовані спеціальним законом.

Конституція (стаття 108) передбачає можливість достро¬кового припинення
повноважень Президента України. Підстави тут можуть бути різні.

1. Виставка, тобто заява Пре¬зидента про складення з себе повноважень
глави держави. Причини, які вважаються по¬важними для оголошення
від¬ставки, Конституцією не нази¬ваються. Для набуття її чинності

какой акт Президента не будет действительным, если он не подписан
соответствующим ми¬нистром.

Для обеспечения успешной деятельности при Президенте Украины и под его
председатель¬ством создается Совет нацио¬нальной безопасности и обороны
Украины. На этот орган возлага¬ются координация и контроль за
деятельностью исполнительной власти в этом направлении.

Персональный состав Сове¬та национальной безопасности и обороны
формирует Прези¬дент Украины, но в него обяза¬тельно должны входить
Премьер-министр Украины, Министр обороны Украины, Председа¬тель Службы
безопасности Укра¬ины, Министр внутренних дел Украины, Министр
иностран¬ных дел Украины. В заседаниях Совета имеет право участвовать
Председатель Верховной Рады Украины. Все решения Совета национальной
безопасности и обороны вступают в силу и ста¬новятся обязательным к
испол¬нению после издания Президен¬том соответствующего указа.

Конкретные полномочия Со¬вета национальной безопаснос¬ти и обороны и
порядок их осу¬ществления будут урегулирова¬ны специальным законом.

Конституция (статья 108) предусматривает возможность досрочного
прекращения полномо¬чий Президента Украины. Осно¬вания тут могут быть
разные.

1. Отставка, т. е. заявление Президента о сложении полно¬мочий главы
государства. При¬чины, которые считаются ува¬жительными для
провозглашения отставки, Конституцией не на¬зываются. Для вступления ее
в

Президент повинен на засіданні Верховної Ради особисто оголо¬сити заяву
про неї. Проголо¬шення заяви про відставку від імені Президента іншими
осо¬бами не допускається, а у ви¬падку здійснення — не має ні¬якої
юридичної сили.

2. Неможливість виконання Президентом своїх повноважень за станом
здоров’я. Для встанов¬лення юридичної значущості цієї підстави належить
виконати певні процедури. По-перше, не¬обхідний медичний висновок, у
якому б зазначалося, що за ста¬ном здоров’я Президент не мо¬же
виконувати покладені на нього повноваження глави дер¬жави. З цим
висновком Верхов¬на Рада звертається до Верхов¬ного Суду України, який
пере¬віряє законність складення ме¬дичного висновку й після цього
звертається до Верховної Ради з поданням щодо встановлення фактичної
неможливості вико¬нання Президентом своїх пов¬новажень. Це подання
розгля-дається на засіданні Верховної Ради, на якому і ухвалюється
рі¬шення по суті. При цьому рі¬шення про неможливість вико¬нання
Президентом своїх пов¬новажень за станом здоров’я на¬буває сили тільки
за умови, коли за нього проголосувала біль¬шість конституційного складу
Верховної Ради, тобто не менше як 226 народних депутатів.

Конституція не уточнює, яка саме медична установа готує відповідний
висновок, яка кіль-

действие Президент должен на заседании Верховной Рады лич¬но
провозгласить заявление о ней. Провозглашение заявления об отставке от
имени Президен¬та иными лицами не допускает¬ся, а в случае осуществления
— не имеет никакой юридической силы.

2. Невозможность исполнения Президентом своих полномочий по состоянию
здоровья. Для уста¬новления юридической значи¬мости этого основания
следует исполнить определенные проце¬дуры. Во-первых, необходимо
медицинское заключение, в ко¬тором бы отмечалось, что по состоянию
здоровья Президент не может исполнять возложен¬ные на него полномочия
главы государства. С таким заклю¬чением Верховная Рада об¬ращается в
Верховный Суд Украины, который проверяет законность составления
меди¬цинского заключения и после этого обращается к Верховной Раде с
представлением об уста¬новлении фактической невоз¬можности исполнения
Прези¬дентом своих полномочий. Это представление рассматривается на
заседании Верховной Рады, на котором и принимается решение по существу.
При этом решение о невозможности ис¬полнения Президентом своих
полномочий по состоянию здо¬ровья вступает в силу лишь при условии, что
за него проголосо¬вало большинство конституци¬онного состава Верховной
Рады, т. е. не менее 226 народных де-путатов.

Конституция не уточняет, какое именно медицинское уч¬реждение готовит
соответствую-

104

105

кість депутатів і в якому порядку повинна подавати до Верховно¬го Суду
звернення щодо стану здоров’я Президента. Тому ці питання потребують
урегулю¬вання в спеціальному законі.

3. Усунення з поста Прези¬дента в порядку імпічменту, тоб¬то на основі
сформульованого у прийнятому за спеціальною процедурою рішенні Верховної
Ради України обвинувачення Президента у вчиненні ним дер-жавної зради
або іншого злочину.

Процедура імпічменту почи¬нається у випадку, коли відпо¬відне
звинувачення Президента підтримується не менш як 226 народними
депутатами (консти¬туційною більшістю). Після цьо¬го Верховною Радою
України створюється спеціальна тимча¬сова слідча комісія, до якої
вхо¬дять депутати, а також обов’яз¬ково — спеціальний прокурор та
спеціальні слідчі як профе¬сійні спеціалісти. Результати ро¬боти такої
комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради, в ході якого за
наявності підстав може бути ухвалене рішення про звинувачення Президента
Украї¬ни. Таке рішення набуває чин¬ності, якщо воно прийняте при¬наймні
двома третинами кон-ституційного складу Верховної Ради (не менше як 300
народних депутатів).

Після прийняття такого рі¬шення справа передається до Конституційного
Суду України, який розглядає її з погляду до¬держання передбаченої
Консти-

щее заключение и какое коли¬чество депутатов и в каком по¬рядке должны
подавать в Вер¬ховный Суд обращение относи¬тельно состояния здоровья
Пре¬зидента. Поэтому эти вопросы требуют урегулирования в спе¬циальном
законе.

3. Устранение с поста Пре¬зидента в порядке импичмента, т. е. на основе
сформулирован¬ного в принятом по специаль¬ной процедуре решении
Верхов¬ной Рады Украины обвинении Президента в совершении им
государственной измены или иного преступления.

Процедура импичмента на¬чинается в случае, когда соот¬ветствующее
обвинение Прези¬дента поддерживается не менее чем 226 народными
депутатами (конституционным большин¬ством). После этого Верховной Радой
Украины образовывается специальная временная следст¬венная комиссия, в
которую входят депутаты, а также обяза¬тельно — специальный проку¬рор и
специальные следователи как профессиональные специа¬листы. Результаты
работы такой комиссии рассматриваются на заседании Верховной Рады, в
ходе которого при наличии оснований может быть принято решение об
обвинении Прези¬дента Украины. Такое решение входит в силу, если оно
принято не менее чем двумя третями конституционного состава Вер¬ховной
Рады (не менее чем 300 народных депутатов).

После принятия такого ре¬шения дело передается в Кон¬ституционный Суд
Украины, который рассматривает его с точки зрения соблюдения пре-

туцією процедури розслідування та розгляду на попередніх ета¬пах. В разі
позитивного рішення Конституційного Суду справа передається до
Верховного Суду України, а він дає висновок про те, що діяння, в яких
звинува¬чується Президент, мають озна¬ки державної зради або іншого
злочину. Лише після цього Вер-ховна Рада дістає право ухва¬лити рішення
про усунення Президента з його поста. Таке рішення набуває чинності,
якщо за нього проголосувало не менше як три чверті консти¬туційного
складу Верховної Ра¬ди (338 народних депутатів).

4. Цілком природно, що пов¬новаження Президента України достроково
припиняються в разі смерті особи, яка займала цей пост.

У випадках дострокового припинення повноважень Пре¬зидента України на
вказаних підставах на період до обрання і вступу на пост нового
Прези¬дента виконання президентських обов’язків покладається на
Пре¬м’єр-міністра України. Але в цей період Прем’єр-міністр не може
здійснювати деякі повноважен¬ня, котрі є прерогативою Пре¬зидента,
обраного за передбаче¬ною Конституцією процедурою. Такі повноваження
перелічені у статті 112 Конституції і включа¬ють наприклад, призначення
ре¬ферендуму, припинення повно-важень Верховної Ради, скасу¬вання актів
Кабінету Міністрів України та актів Ради міністрів Автономної Республіки
Крим тощо.

дусмотренной Конституцией про¬цедуры расследования и рас¬смотрения на
предварительных этапах. В случае положительно¬го решения
Конституционного Суда дело передается Верховно¬му Суду Украины, а он
дает вывод о том, что действия, в ко¬торых обвиняется Президент, имеют
признаки государствен¬ной измены или иного преступ¬ления. Только после
этого Вер¬ховная Рада получает право принять решение об устранении
Президента с его поста. Такое решение входит в силу, если за него
проголосовало не менее трех четвертей конституционно¬го состава
Верховной Рады (338 народных депутатов).

4. Вполне естественно, что полномочия Президента Украины досрочно
прекращаются в случае смерти лица, занимавшего этот пост.

В случаях досрочного прек¬ращения полномочий Президен¬та Украины на
указанных осно¬ваниях на период до выборов и вступления на пост нового
Пре¬зидента исполнение президент¬ских обязанностей возлагается на
Премьер-министра Украины. Но в этот период Премьер-ми¬нистр не может
осуществлять некоторые полномочия, кото¬рые являются прерогативой
Пре¬зидента, избранного по преду¬смотренной Конституцией про¬цедуре.
Такие полномочия пере¬числены в статье 112 Консти¬туции и включают,
например, назначение референдума, прек¬ращение полномочий Верховной
Рады, отмену актов Кабинета Министров Украины и актов Совета министров
Автономной Республики Крым и т. п.

106

107

Розгляд конституційних пов¬новажень Президента України та умови їх
здійснення дають під¬стави для висновку про те, що в Україні
сформувалася республіка напівпрезидентського типу.

Рассмотрение конституци¬онных полномочий Президента Украины и условия их
осуществ¬ления дают основания для вывода о том, что в Украине
сформи¬ровалась республика полупрези¬дентского типа.

Розділ VI. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ

УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Раздел VI. КАБИНЕТ

МИНИСТРОВ УКРАИНЫ. ДРУГИЕ ОРГАНЫ ИСПОЛНИТЕЛЬНОЙ ВЛАСТИ

® Какие требования ставятся к кандидатам на пост Президента Украины?

® На каких основаниях полномо¬чия Президента Украины могут быть
прекращены досрочно?

® Які основні напрями діяльності Президента як глави держави визначає
Конституція України?

@ Якими повноваженнями володіє Президент України?

® Які вимоги ставляться до кан¬дидатів на пост Президента України?

® На яких підставах повноваження Президента України можуть бу¬ти
припинені достроково?

Коментар до конституції України. С. 230—250. Закон «Про Президента
України» від 5 липня 1991 p. Закон «Про вибори Президента України» від S
липня 1991 р. Сахаров Н. А. Институт президентства в современном мире.
М., 1994. 176 с.

У відповідності зі статтею 113 Конституції України систему органів
виконавчої влади в Україні очолює Кабінет Міністрів. Слід зазначити, що
в інших країнах створюються аналогічні органи, які можуть мати різні
консти-туційні найменування: у Франції

— Рада Міністрів (Уряд), у Чехії

— Уряд, у Китаї — Державна

рада, в Німеччині —> Федераль¬

ний уряд і т. д. Але крізь за сво¬

єю сутністю вони є урядами дер¬

жави, тобто колегіальними орга¬

нами, що здійснюють керівниц¬

тво виконавчою та розпорядчою

діяльністю в країні.

Кабінет Міністрів України складається з Прем’єр-міністра України,
Першого віце-прем’єр-міністра, трьох віце-прем’єр-мі-ністрів, міністрів,
кількість яких конституційно не встановлюєть¬ся. Прем’єр-міністр з
урахуван-ням потреб забезпечення ефек¬тивного здійснення функцій
ви¬конавчої влади може подавати Президентові пропозиції про ут¬ворення,
реорганізацію (об’єд¬нання кількох в одне чи ство¬рення одного на базі
кількох) або ліквідацію міністерств, ін¬ших центральних органів
вико¬навчої влади. Ці перетворення мають здійснюватися в межах коштів,
передбачених Держав¬ним бюджетом України на утри-

В соответствии со статьей 113 Конституции Украины систему органов
исполнительной власти в Украине возглавляет Кабинет Министров. Следует
отметить, что в других странах образовы¬ваются аналогичные органы,
ко¬торые могут иметь разные кон¬ституционные наименования: во Франции —?
Совет Министров (Правительство), в Чехии — Пра¬вительство, в Китае —
Государ¬ственный совет, в Германии — Федеральное правительство и т. д.
Но везде по своей сущности они являются правительствами госу¬дарства, т.
е. коллегиальными органами, осуществляющими управление исполнительной и
распорядительной деятельностью в стране.

Кабинет Министров Украи¬ны состоит из Премьер-мини¬стра Украины, Первого
вице-премьер-министра, троих вице-премьер-министров, министров,
количество которых конститу¬ционно не устанавливается. Пре-мьер-министр
с учетом потреб¬ностей обеспечения эффектив¬ного осуществления функций
исполнительной власти может подавать Президенту предложе¬ния об
образовании, реоргани¬зации (объединении нескольких в одно или
образовании одного на базе нескольких) или ликви¬дации министерств,
других цен¬тральных органов исполнитель¬ной власти. Эти преобразования
должны осуществляться в рам-

109

мання системи існуючих цент¬ральних органів управління. То¬му для
втілення їх у життя додат¬кові фінансові ресурси притягу¬ватися не
можуть. Президент розглядає пропозиції Прем’єр-міністра та ухвалює
рішення по суті.

Порядок формування Кабіне¬ту Міністрів України відповідає так званій
позапарламентській моделі утворення уряду, за якою провідна роль у цій
справі на¬лежить Президентові (главі дер¬жави), а не парламентові
(зако¬нодавчому органові). Прем єр-міністра призначає Президент України,
але це його рішення набуває сили тільки після отри¬мання згоди більш як
половини конституційного складу Верхов¬ної Ради, тобто якщо на
пленар¬ному засіданні Верховна Рада голосами більше як 225 депутатів
підтримує призначен¬ня конкретної особи на посаду Прем’єр-міністра.

Якщо Верховна Рада дає згоду на призначення Прем єр-міністра, він подає
Президентові конкретні пропозиції щодо пер¬сонального складу Кабінету
Міністрів України. Призначен¬ня Президентом запропонованих
Прем’єр-міністром кандидатур є остаточним і не потребує згоди Верховної
Ради. Всією роботою Кабінету Міністрів керує Пре¬м’єр-міністр, який
спрямовує його практичні дії на реалізацію обраного курсу. Кожний новий
склад Кабінету Міністрів розроб¬ляє Програму діяльності, яка по¬тім
обговорюється Верховною

ПО

ках средств, предусмотренных Государственным бюджетом Украины на
содержание систе¬мы существующих центральных органов управления. Поэтому
для воплощения их в жизнь допол¬нительные финансовые ресурсы
привлекаться не могут. Прези¬дент рассматривает предложе¬ния
Премьер-министра и при¬нимает решение по сути.

Порядок формирования Каби¬нета Министров Украины соот¬ветствует так
называемой вне-парламентской модели образова¬ния правительства, по
которой ведущая роль в этом деле при¬надлежит Президенту (главе
го¬сударства), а не парламенту (за¬конодательному органу).
Пре¬мьер-министра назначает Пре¬зидент Украины, но это реше¬ние вступает
в силу только после получения согласия более поло¬вины конституционного
состава Верховной Рады, т. е. если на пленарном заседании Верховная Рада
голосами более чем 225 де¬путатов поддержит назначение конкретного лица
на должность Премьер-министра.

Если Верховная Рада дает согласие на назначение Премь¬ер-министра, он
подает Прези¬денту конкретные предложения по поводу персонапьного
соста¬ва Кабинета Министров Украи¬ны. Назначение Президентом
предложенных Премьер-мини¬стром кандидатур является окон¬чательным и не
требует согласия Верховной Рады. Всей работой Кабинета Министров
руководит Премьер-министр, который на¬правляет его практические
дей¬ствия на реализацию избранно¬го курса. Каждый новый состав Кабинета
Министров разраба-

Радою і, в разі схвалення, визна¬чає основні завдання даного складу
Кабінету Міністрів у від¬повідності з потребами поточно¬го моменту
суспільного та дер¬жавного розвитку. Правовою ба¬зою здійснення цієї
Програми є Конституція, закони України, а також акти Президента.

Кабінет Міністрів відпові¬дальний за свою діяльність перед Президентом
як главою держави, підконтрольний і підзвітний Вер¬ховній Раді, яка у
відповідності зі статтею 85 Конституції України має ряд повноважень щодо
ді¬яльності Кабінету Міністрів. Йдеться про розгляд документів і
програм, які готує Кабінет Мі¬ністрів, а також про парламент¬ський
контроль за їх виконан¬ням (мається на увазі затверд¬ження й контроль за
виконан¬ням Державного бюджету Украї¬ни, загальнодержавних програм
економічного, науково-техніч¬ного, соціального, національно-культурного
розвитку, охорони довкілля тощо). Крім цього, стаття 87 Конституції
України встановлює, що Верховна Рада може розглянути питання про
відповідальність Кабінету Міні¬стрів за свою діяльність та її
ре¬зультати. У випадку прийняття більшістю конституційного скла¬ду
Верховної Ради резолюції про недовіру Кабінетові Міністрів, що фактично
є визнанням його роботи незадовільною, Прем’єр-міністр зобов’язаний
подати Президентові заяву про відстав¬ку Кабінету Міністрів. Таку ж саму
заяву Прем’єр мусить по-

тывает Программу деятельнос¬ти, которая потом обсуждается Верховной
Радой и, в случае одобрения, определяет основ¬ные задачи данного состава
Кабинета Министров в соот¬ветствии с потребностями теку¬щего момента
общественного и государственного развития. Пра¬вовой базой осуществления
этой Программы являются Конститу¬ция, законы Украины, а также акты
Президента.

Кабинет Министров ответ¬ственен за свою деятельность перед Президентом
как главой го¬сударства, подконтролен и под¬отчетен Верховной Раде,
которая в соответствии со статьей 85 Конституции Украины имеет ряд
полномочий, касающихся деятельности Кабинета Мини¬стров. Речь идет о
рассмотрении документов и программ, кото¬рые подготавливает Кабинет
Министров, а также о парламен¬тском контроле за их испол-нением (имеется
в виду утверж¬дение и контроль за выполне¬нием Государственного бюджета
Украины, общегосударственных программ экономического,
на¬учно-технического, социального, национально-культурного раз¬вития,
охраны окружающей сре¬ды и т. д.). Кроме этого, статья 87 Конституции
Украины уста-навливает, что Верховная Рада может рассмотреть вопрос об
ответственности Кабинета Ми¬нистров за свою деятельность и ее
результаты. В случае приня¬тия большинством конституци¬онного состава
Верховной Рады резолюции о недоверии Каби¬нету Министров, что
фактичес¬ки является признанием его работы неудовлетворительной,

111

дати, якщо Президент особисто вирішує, що Кабінет Міністрів незадовільно
справляється з по¬кладеними на нього завданнями й тому повинен піти у
відставку. Крім цього, Прем’єр-міністр та інші члени Кабінету Міністрів
України мають право з власної ініціативи заявити Президентові про свою
відставку. При цьому відставка Прем’єр-міністра, за поданням якого
Президент при¬значав персональний склад Ка¬бінету Міністрів, має
наслідком автоматичну відставку всього складу Кабінету Міністрів.

Кабінет Міністрів складає свої повноваження перед новообраним
Президентом. Ця конституційна норма покликана забезпечити новому главі
держави мож¬ливість призначити Прем’єр-мі¬ністра і персональний склад
Ка¬бінету Міністрів, які, на його думку, найбільш здатні забезпе¬чити
ефективне функціонування виконавчої влади.

Після того, як із будь-яких причин Кабінет Міністрів подає у відставку,
а Президент її при¬ймає, потрібен певний час (який, у відповідності з ч.
5 стат¬ті 115 Конституції України, не може перевищувати шістдесяти днів)
для сформування нового складу Кабінету Міністрів. У цей період за
дорученням Пре¬зидента відправлений у відстав¬ку Кабінет Міністрів
повинен продовжувати виконання своїх повноважень.

Премьер-министр обязан подать Президенту заявление об от¬ставке Кабинета
Министров. Такое же заявление Премьер до¬лжен подать, если Президент
лично решает, что Кабинет Ми¬нистров неудовлетворительно справляется с
возложенными на него заданиями и поэтому до¬лжен уйти в отставку. Кроме
этого, Премьер-министр и дру¬гие члены Кабинета Министров Украины имеют
право по собст¬венной инициативе заявить Президенту о своей отставке.
При этом отставка Премьер-ми¬нистра, по представлению кото¬рого
Президент назначал персо¬нальный состав Кабинета Ми¬нистров, имеет
следствием авто¬матическую отставку всего сос-тава Кабинета Министров.

Кабинет Министров слагает свои полномочия перед новоиз¬бранным
Президентом. Эта кон¬ституционная норма призвана обеспечить новому главе
госу¬дарства возможность назначить Премьер-министра и персональ-ный
состав Кабинета Мини¬стров, которые, по его мнению, наиболее способны
обеспечить эффективное функционирование исполнительной власти.

После того, как по любой причине Кабинет Министров подает в отставку, а
Президент ее принимает, необходимо опре¬деленное время (которое, в
со¬ответствии с ч. 5 статьи 115 Кон¬ституции Украины, не может превышать
шестьдесят дней) для сформирования нового сос¬тава Кабинета Министров. В
этот период по поручению Пре¬зидента отправленный в отстав¬ку Кабинет
Министров должен продолжать выполнение своих полномочий.

Розглядаючи положення Конституції України про врегу¬лювання повноважень
Кабінету Міністрів, треба знати, що з ме¬тою забезпечення повсякденно¬го
керування країною Кабінето¬ві Міністрів надаються можли¬вості вирішувати
будь-які пи¬тання державного життя, якщо це не віднесено до прерогатив
інших державних органів (напри¬клад, здійснення правосуддя).

Основні повноваження Кабі¬нету Міністрів закріплюються в статті 116
Конституції України і стосуються управління найваж¬ливішими напрямами
державного життя: забезпечення держав¬ного суверенітету й економічної
самостійності України; здійснен¬ня ефективної внутрішньої та зовнішньої
політики держави; дотримання прав і свобод лю¬дини й громадянина;
розробка та здійснення загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального й куль¬турного розвитку України;
управ¬ління об’єктами державної влас¬ності; розробка та виконання
Державного бюджету України, звіт про його виконання перед Верховною
Радою; забезпечення обороноздатності й національної безпеки України,
громадського порядку, боротьба зі злочинніс¬тю та ін.

Аналогічно закріплюються повноваження Урядів і в Кон¬ституціях інших
держав, хоча є й різні особливості. Так, у Кон¬ституції Чехії
компетенція Уря¬ду не визначається, а лише вка¬зується, що він є
найвищим орга-

Рассматривая положения Конституции Украины по пово¬ду урегулирования
полномочий Кабинета Министров, необхо¬димо знать, что с целью
обеспе¬чения повседневного управления страной Кабинету Министров
предоставляются возможности решать любые вопросы государ¬ственной жизни,
если это не от-несено к прерогативам других государственных органов
(на¬пример, осуществление право¬судия).

Основные полномочия Кабине¬та Министров закрепляются в статье 116
Конституции Украи¬ны и касаются управления важ¬нейшими направлениями
государ¬ственной жизни: обеспечение го¬сударственного суверенитета и
экономической самостоятель¬ности Украины; осуществление эффективной
внутренней и внешней политики государства; соблюдение прав и свобод
чело¬века и гражданина; разработка и осуществление общегосударст¬венных
программ экономичес¬кого, научно-технического, со¬циального и
культурного разви¬тия Украины; управление объек¬тами государственной
собствен¬ности; разработка и исполне¬ние Государственного бюджета
Украины, отчет о его исполнении перед Верховной Радой; обеспе-чение
обороноспособности и на¬циональной безопасности Украи¬ны, общественного
порядка, борьба с преступностью и др.

Аналогично закрепляются полномочия Правительства и в Конституциях других
госу¬дарств, хотя есть и разные осо¬бенности. Так, в Конституции Чехии
компетенция Правитель¬ства не определяется, а лишь

112

113

ном виконавчої влади, який у межах і на виконання законів може видавати
постанови.

При здійсненні своїх повно¬важень Кабінет Міністрів Украї¬ни видає
постанови й розпоряд¬ження, які підписуються Прем’єр-міністром і є
обов’язковими до ви¬конання. Якщо акти Кабінету Міністрів України,
міністерств та інших центральних органів виконавчої влади мають
нор¬мативний характер, тобто міс¬тять загальнообов’язкові прави¬ла
поведінки, вони підлягають реєстрації в установленому за¬коном порядку.
За діючим на даний момент законодавством, таку реєстрацію з метою
загаль¬нодержавного обліку норматив¬но-правових актів здійснює
Мі¬ністерство юстиції України.

В областях і районах України, містах Києві й Севастополі вико¬навчу
владу здійснюють місцеві державні адміністрації, які фак¬тично
представляють централь¬ну державну виконавчу владу на місцях.

Саме тому голови місцевих державних адміністрацій при¬значаються на
посаду і звільня¬ються з неї Президентом Украї¬ни за поданням Кабінету
Міні¬стрів. Після свого призначення голови місцевих державних
ад-міністрацій формують їхній пер¬сональний склад, тобто створю¬ють
колективний орган вико¬навчої державної влади. Місцеві державні
адміністрації та їхні го¬лови перебувають під контролем як по вертикалі,
так і по гори-зонталі. У здійсненні своїх пов-

указывается, что оно является высшим органом исполнитель¬ной власти,
который в рамках и во исполнение законов может издавать постановления.

При осуществлении своих полномочий Кабинет Минист¬ров Украины издает
постанов¬ления и распоряжения, которые подписываются Премьер-мини¬стром
и являются обязательными к исполнению. Если акты Каби¬нета Министров
Украины, ми¬нистерств и других центральных органов исполнительной власти
имеют нормативный характер, т. е. содержат общеобязательные правила
поведения, они подле¬жат регистрации в установлен¬ном законом порядке.
По дейст¬вующему на данный момент за¬конодательству, такую регистра¬цию
с целью общегосударствен¬ного учета нормативно-право¬вых актов
осуществляет Мини¬стерство юстиции Украины.

В областях и районах Укра¬ины, городах Киеве и Севастополе
исполнительную власть осущест¬вляют местные государственные
администрации, которые по сути представляют центральную го¬сударственную
исполнительную власть на местах.

Именно поэтому председа¬тели местных государственных администраций
назначаются на должность и освобождаются от нее Президентом Украины по
представлению Кабинета Ми¬нистров. После своего назначе-ния председатели
местных госу¬дарственных администраций фор¬мируют их персональный
сос¬тав, то есть образуют коллектив¬ный орган исполнительной
го¬сударственной власти. Местные государственные администрации и их
председатели находятся под

новажень вони повністю відпо¬відальні перед Президентом і Кабінетом
Міністрів, підзвітні й підконтрольні органам виконав¬чої влади вищого
над ними рів¬ня. Якщо рішення голови міс¬цевої державної адміністрації
суперечить Конституції чи зако¬нам України, воно може бути скасоване
Президентом або го¬ловою місцевої державної адмі¬ністрації вищого рівня.

Крім цього, місцеві державні адміністрації певною мірою під¬звітні й
підконтрольні районним та обласним радам, які, згідно з Конституцією, є
органами міс¬цевого самоврядування. їхній контроль полягає в можливості
висловлення названими радами недовіри головам відповідних місцевих
державних адміністра¬цій. При цьому слід враховувати: якщо така недовіра
підтримана простою більшістю депутатів ра¬ди, то Президент зберігає за
со¬бою право винести остаточне рі¬шення щодо даного голови міс¬цевої
адміністрації і зобов’яза¬ний лише дати радам обгрун¬товану відповідь із
цього питан¬ня. Але якщо недовіру голові місцевої державної
адміністрації висловило не менше як дві третини складу відповідної ради,
то Президент зобов’язаний прий¬няти рішення про відставку цієї особи.

Виходячи з того, що Консти¬туція України (ч. З, стаття 133) визначає
Київ та Севастополь містами, які мають спеціальний

контролем как по вертикали, так и по горизонтали. При осущес¬твлении
своих полномочий они полностью ответственны перед Президентом и
Кабинетом Ми¬нистров, подотчетны и подкон¬трольны органам
исполнитель¬ной власти высшего по отноше¬нию к ним уровня. Если реше¬ние
председателя местной госу-дарственной администрации про¬тиворечит
Конституции или за¬конам Украины, оно может быть отменено Президентом
или пред¬седателем местной государствен¬ной администрации высшего
уровня.

Кроме этого, местные госу¬дарственные администрации в определенной мере
подотчетны и подконтрольны районным и областным радам, которые,
сог¬ласно Конституции, являются органами местного самоуправ¬ления. Их
контроль состоит в возможности выражения недо¬верия председателям
соответст¬вующих местных государствен¬ных администраций. При этом
следует учитывать, что если такое недоверие поддержано простым
большинством депута¬тов рады, то Президент сохраня¬ет за собой право
принять окон¬чательное решение относитель¬но данного председателя
мест¬ной государственной админи¬страции и обязан только дать радам
обоснованный ответ по этому вопросу. Но если недо¬верие председателю
местной го¬сударственной администрации выразило не менее чем две трети
состава соответствующей рады, то Президент обязан принять решение об
отставке этого лица.

Исходя из того, что Консти¬туция Украины (ч. 3, статья 133) определяет
Киев и Севастополь городами, имеющими специаль-

114

115

щем з метою одержання неза¬конних прибутків.

статус, організація, повноважен¬ня й порядок здійснення в них виконавчої
влади визначатиму¬ться окремими законами Украї¬ни.

Стаття 119 Конституції України закріплює основні на¬прями діяльності
місцевих дер¬жавних адміністрацій, які на від¬повідних територіях
уповнова¬жуються, наприклад, забезпечу¬вати: дотримання Конституції та
законів України, актів Прези¬дента, Кабінету Міністрів, ін¬ших органів
виконавчої влади, та регіональних програм соці¬ального й культурного
розвитку; підготовку й реалізацію відпо¬відних обласних, районних
бюд¬жетів; звіт про виконання від¬повідних бюджетів і програм; взаємодію
з органами місцевого самоврядування тощо.

З метою забезпечення неза¬лежності членів Кабінету Міні¬стрів України,
керівників цент¬ральних і місцевих органів вико¬навчої влади їм
конституційно (стаття 120) забороняється сумі¬щати свою службову
діяльність з іншою роботою, в тому числі входити до складу керівного
органу чи наглядової ради під¬приємства, що має не меті одер¬жання
прибутку. Але в позаро-бочий час дозволяється вести викладацьку, наукову
та творчу роботу. Вказані види діяльності мають суто індивідуальний
ха¬рактер, не пов’язані зі здійснен¬ням функцій державної влади, а тому,
як вважається, не штов¬хатимуть державних службовців на зловживання
своїм станови-

ный статус, организация, пол¬номочия и порядок осуществле¬ния в них
исполнительной влас¬ти будут определяться отдельны¬ми законами Украины.

Статья 119 Конституции Украины закрепляет основные на¬правления
деятельности местных государственных администраций, которые на
соответствующих территориях уполномачиваются, например, обеспечивать:
соблю¬дение Конституции и законов Украины, актов Президента, Кабинета
Министров, других органов исполнительной власти, воплощение
государственных и региональных программ соци¬ального и культурного
развития; подготовку и реализацию соот¬ветствующих областных, район¬ных
бюджетов; отчет об испол¬нении соответствующих бюдже¬тов и программ;
взаимодействие с органами местного самоуправ¬ления и т. д.

С целью обеспечения неза¬висимости членов Кабинета Министров Украины,
руководи¬телей центральных и местных органов исполнительной власти
конституционно (статья 120) им запрещается совмещать свою слу-жебную
деятельность с другой работой, в том числе входить в состав руководящего
органа или наблюдательного совета пред¬приятия, которое имеет целью
получение прибыли. Но во вне¬рабочее время разрешается заниматься
преподавательской, научной и творческой работой. Указанные виды
деятельности имеют исключительно индиви¬дуальный характер, не связаны с
осуществлением функций госу¬дарственной власти, а поэтому,

как считается, не должны тол¬кать служащих на злоупотреб¬ление своим
положением с целью получения незаконных прибылей.

® Какой состав и порядок форми¬рования Кабинета Министров Украины?

@ Какие основания и порядок от¬ставки Кабинета Министров Украины?

® Назовите конституционные пол-номочия Кабинета Министров Украины.

® Який склад і порядок формуван¬ня Кабінету Міністрів України?

® Назвіть конституційні повнова¬ження Кабінету Міністрів України.

® Який порядок формування ор¬ганів місцевої державної адмі¬ністрації?

® Які основні напрями діяльності органів місцевої державної
ад¬міністрації?

Коментар до Конституції України. С. 251—268. Закон України «Про боротьбу
з корупцією» від 5 жовтня 1995 p. Указ Президента України «Про
загальне положення про Міні¬стерство, інший центральний орган
державної виконавчої влади» від 12 березня 1996 р.

116

Розділ VIL ПРОКУРАТУРА

Стаття 121 Конституції встанов¬лює, що Прокуратура України становить
єдину систему, яку утворюють Генеральна прокура¬тура, прокуратури
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міські,
районні, міжрайонні та інші прирівняні до них, а також вій¬ськові
прокуратури.

Очолює прокуратуру України призначений Президентом Ге¬неральний
прокурор, кандида¬тура якого на цю посаду має бути підтверджена
більшістю конституційного складу Верхов¬ної Ради.

Генеральний прокурор призна¬чається на п ‘ять років, протягом яких він
спрямовує й контролює діяльність усіх підпорядкованих йому прокуратур.
Конституція не містить заборони повторного переобрання тієї ж особи на
посаду Генерального прокурора України.

Президент України може звільняти Генерального проку¬рора з посади, і
згоди Верховної Ради для цього не потрібно. Проте й Верховна Рада також
може висловити Генеральному прокурору недовіру. Конкретні її підстави
Конституцією не визначаються, ними можуть бу¬ти вчинення проступку,
несу¬місного з цією посадою, неякіс¬не виконання службових повно¬важень
тощо. Висловлення Вер¬ховною Радою недовіри Гене¬ральному прокуророві
має своїм наслідком його безумовну від¬ставку й призначення нового
Ге¬нерального прокурора України.

Раздел VII. ПРОКУРАТУРА

Статья 121 Конституции уста¬навливает, что Прокуратура Украины является
единой систе¬мой, которую образуют Гене¬ральная прокуратура,
прокура¬туры Автономной Республики Крым, областей, городов Киева и
Севастополя, городские, рай¬онные, межрайонные и другие приравненные к
ним, а также военные прокуратуры.

Возглавляет прокуратуру Укра¬ины назначаемый Президентом Генеральный
прокурор, канди¬датура которого должна быть подтверждена большинством
конституционного состава Вер¬ховной Рады.

Генеральный прокурор назна¬чается на пять лет, на протя¬жении которых он
направляет и контролирует деятельность всех подчиненных ему прокуратур.
Конституция не содержит за¬прета повторного переизбрания того же лица на
должность Гене¬рального прокурора Украины.

Президент Украины может освобождать Генерального про¬курора с должности,
и согласия Верховной Рады для этого не нужно. Однако и Верховная Рада
также может выразить Генераль¬ному прокурору недоверие. Кон-кретные его
основания Консти¬туцией не определяются, ими могут быть совершение
прос¬тупка, несовместимого с этой должностью, некачественное ис¬полнение
служебных полномочий и т. д. Выражение Верховной Радой недоверия
Генеральному прокурору имеет своим след¬ствием его безусловную отстав¬ку
и назначение нового Гене¬рального прокурора Украины.

Конституція України покла¬дає на прокурора дуже відпові¬дальні завдання.

1. Підтримання державного

обвинувачення в суді. Це передба¬

чає повноваження прокурора

пред’являти суду докази, що

підтверджують винуватість об¬

винувачуваного у скоєнні зло¬

чину, участь прокурора в судо¬

вому дослідженні цих та інших

доказів, пропозиція та обгрунту¬

вання виду й міри покарання

підсудному тощо. Конкретні пра¬

ва та обов’язки прокурора при

виконанні цієї діяльності за¬

кріплюються Кримінально-про¬

цесуальним кодексом України.

2. Представництво інтересів

громадянина або держави у ви¬

падках, визначених законом. На

виконання цих завдань прокура¬

тура уповноважена звертатися

до суду за захистом прав і за¬

конних інтересів громадян, дер¬

жави, її органів, підприємств,

установ.

3. Нагляд за додержанням за¬

конів органами, які проводять

оперативно-розшукову діяльність,

дізнання, досудове слідство. Саме

на прокуратуру покладається

контроль за дотриманням зако¬

нів при здійсненні вказаних дій,

і, насамперед, забезпечення не¬

рушимості законних прав та ін¬

тересів особи.

4. Нагляд за додержанням за¬

конів при виконанні судових рі¬

шень у кримінальних справах, а

також при застосуванні інших

заходів примусового характеру,

пов’язаних з обмеженням особис¬

тої свободи громадян. Завдання

цієї діяльності прокуратури по¬

лягає у забезпеченні правового

Конституция Украины возла¬гает на прокурора очень ответ¬ственные задачи.

1. Поддержание государствен¬

ного обвинения в суде. Это пре¬

дусматривает полномочия про¬

курора предъявлять суду доказа¬

тельства, подтверждающие вину

обвиняемого в совершении пре¬

ступления, участие прокурора в

судебном расследовании этих и

других доказательств, предложе¬

ние и обоснование вида и меры

наказания подсудимому и т. д.

Конкретные права и обязаннос¬

ти прокурора при исполнении

этой деятельности закрепляются

Уголовно-процессуальным ко¬

дексом Украины.

2. Представительство инте¬

ресов гражданина или государст¬

ва в случаях, определенных зако¬

ном. Во исполнение этих зада¬

ний прокуратура уполномочена

обращаться в суд за защитой

прав и законных интересов

граждан, государства, его орга¬

нов, предприятий, учреждений.

3. Надзор за соблюдением за¬

конов органами, которые прово¬

дят оперативно-разыскную дея¬

тельность, дознание, досудебное

следствие. Именно на прокура¬

туру возлагается контроль за

соблюдением законов при осу¬

ществлении указанных действий,

и, прежде всего, обеспечение

нерушимости законных прав и

интересов личности.

4. Надзор за соблюдением за¬

конов при исполнении судебных

решений по уголовным делам, а

также при применении других

мер принудительного характера,

связанных с ограничением личной

свободы граждан. Задача этой де¬

ятельности прокуратуры состоит

в обеспечении правовой защиты

118

119

Коментар до Конституції України. С. 269—273.

Закон «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.

Закон «І Іро міліцію» від 20 грудня 1991 p.

Закон «Про службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.

Закон «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р.

захисту осіб, які на тих чи інших законних підставах обмежують¬ся у
свободі пересування та ізо¬люються від суспільства в ізоля¬торах
тимчасового тримання, слідчих ізоляторах, виправно-трудових і
виховно-трудових ко-лоніях, тюрмах, психіатричних лікарнях.

У відповідності з статтею 123 Конституції України організація й порядок
діяльності конкрет¬них органів прокуратури визна¬чається законом. На
момент прийняття Конституції діяв за¬кон України «Про прокуратуру» від 5
листопада 1991 р. Але у зв’язку з кардинальними зміна¬ми конституційних
основ стату¬су прокуратури в нашому су¬спільстві постала необхідність
видання нового закону щодо прокуратури.

® Які органи входять до системи Прокуратури України?

лиц, которые на тех или иных законных основаниях ограничи¬ваются в
свободе передвижения и изолируются от общества в изоляторах временного
содер¬жания, следственных изолято¬рах, исправительно-трудовых и
воспитательных колониях, тюрь¬мах, психиатрических больницах. В
соответствии со статьей 123 Конституции Украины органи¬зация и порядок
деятельности конкретных органов прокурату¬ры определяется законом. На
момент принятия Конституции действовал Закон Украины «О прокуратуре» от
5 ноября 1991 г. Но в связи с кардинальными из¬менениями конституционных
основ статуса прокуратуры в нашем обществе возникла необ-ходимость
издания нового зако¬на о прокуратуре.

® Какие органы входят в систему Прокуратуры Украины?

® Какие задачи призвана испол¬нять Прокуратура Украины?

Розділ VIII. ПРАВОСУДДЯ

Конституція України присвячує спеціальний, VIII розділ, який називається
«Правосуддя», за¬кріпленню правових основ ор¬ганізації судової влади в
країні. Здійснення судової влади (право¬суддя) в Україні покладається
тільки на суди. Завданням пра¬восуддя є вирішення спорів, що мають
юридичне значення, ви-знання факту вчинення злочину й вини чи
невинуватості певної особи у його вчиненні та при¬значення відповідної
міри пока¬рання. Передавання цих повно¬важень судами до компетенції
інших державних органів або самовільне привласнення їх іншими органами
чи посадо¬вими особами не допускається. Слід мати на увазі, що в нашій
державі не існує відносин, які б не могли бути предметом судового
розгляду.

У статті 124 Конституції України вказується, що судо¬чинство
здійснюється Кон¬ституційним Судом України та судами загальної
юрисдикції*. Конституційний Суд виступає єдиним органом конституційної
юрисдикції в Україні. Його основне завдання — забезпе¬чення
конституційного право¬порядку в державі. Лише Кон-ституційний Суд робить
оста¬точні висновки про відповід¬ність законів та інших правових

Раздел МП. ПРАВОСУДИЕ

Конституция Украины посвя¬щает специальный, VIII раздел, который
называется «Правосу¬дие», закреплению правовых ос¬нов организации
судебной влас¬ти в стране. Осуществление су¬дебной власти (правосудия) в
Украине возлагается исключи¬тельно на суды. Задачей право¬судия является
разрешение спо¬ров, имеющих юридическое значение, признание факта
со¬вершения преступления и ви¬новности или невиновности оп-ределенного
лица в его совер¬шении и назначение соответст¬вующей меры наказания.
Пере¬дача этих полномочий судами в компетенцию других государст¬венных
органов или самоволь¬ное присвоение их иными орга¬нами или должностными
лица¬ми не допускается. Следует иметь в виду, что в нашем государстве не
существует отношений, кото¬рые бы не могли быть предметом судебного
рассмотрения.

В статье 124 Конституции Украины указывается, что су¬допроизводство
осуществляется Конституционным Судом Украи¬ны и судами общей
юрисдик¬ции*. Конституционный Суд вы¬ступает единственным органом
конституционной юрисдикции в Украине. Его основная задача — обеспечение
конституционного правопорядка в государстве. Лишь Конституционный Суд
делает окончательные выводы о соот¬ветствии законов и иных право-

“Юрисдикція —? повно¬важення давати правову оцінку фак¬там, розв’язувати
правові питання.

‘Юрисдикция — полно¬мочия давать правовую оценку фак¬там, разрешать
правовые вопросы.

121

актів конституційним припи¬сам. Всі інші суди —від районних (міських)у
до Верховного Суду України — називаються судами загальної юрисдикції.
Система цих судів у відповідності з Кон¬ституцією має будуватися за
принципами територіальності та спеціалізації.

Конкретний зміст цих прин¬ципів і шляхи їх утілення в ор¬ганізацію й
діяльність судів за¬гальної юрисдикції будуть роз¬криті у відповідних
законах. Але, виходячи з уже наявного до¬свіду, можна говорити, що
те-риторіальний принцип означає поширення юрисдикції судового органу,
тобто його повноважень розглядати й вирішувати певні категорії справ, на
визначені за¬коном частини території дер¬жави. При цьому вони можуть
будуватись у відповідності з ад¬міністративно-територіальними одиницями
(районні, обласні суди), а можуть і не збігатися з ними (утворення
міжрайонних судів, юрисдикція яких поши¬рюється на територію кількох
адміністративних районів).

Спеціалізація судів означає розгляд окремими судами справ певних
категорій. В Україні як спеціалізовані вже діють війсь¬кові та
арбітражні суди. Світо¬вий досвід переконує в доціль¬ності створення,
наприклад, сі-мейних, адміністративних, апе¬ляційних, у справах
неповноліт¬ніх, інших спеціалізованих судів. При цьому, якщо систему
судів загальної компетенції очолює Верховний Суд України, то ви¬щими
судовими інстанціями

122

вых актов конституционным предписаниям. Все иные суды — от районных
(городских) до Вер¬ховного Суда Украины —называ¬ются судами общей
юрисдикции. Система этих судов в соот¬ветствии с Конституцией долж-на
строиться на принципах тер¬риториальности и специализа¬ции.

Конкретное содержание этих принципов и пути их воплоще¬ния в организацию
и деятель¬ность судов общей юрисдикции будут раскрыты в соответству¬ющих
законах. Но, исходя из уже существующего опыта, можно говорить, что
террито¬риальный принцип означает рас¬пространение юрисдикции су¬дебного
органа, т. е. его полно¬мочий рассматривать и раз¬решать определенные
категории дел, на определенные в законе части территории государства.
При этом они могут строиться в соответствии с
административно-территориальными единицами (районные, областные суды), а
могут и не совпадать с ними (образование межрайонных су¬дов, юрисдикция
которых рас¬пространяется на территории нескольких административных
районов).

Специализация судов означа¬ет рассмотрение отдельными су¬дами дел
определенных катего¬рий. В Украине как специали¬зированные уже действуют
во¬енные и арбитражные суды. Ми¬ровой опыт свидетельствует о
целесообразности создания, на¬пример, семейных, администра¬тивных,
апелляционных, по де¬лам о несовершеннолетних, дру¬гих
специализированных судов. При этом, если систему судов общей компетенции
возглавляет

спеціалізованих судів мають ста¬ти відповідні вищі суди, наприк¬лад для
системи адміністратив¬них судів — Вищий адміністра¬тивний суд, для судів
у справах неповнолітніх — Вищий суд у справах неповнолітніх тощо.

Конституція спеціально вка¬зує на необхідність діяльності апеляційних
судів, тобто судо¬вих органів, призначення яких полягає в перегляді, за
скаргами заінтересованих сторін, справ, рішення та вироки за якими ще не
вступили в законну силу.

Конституція України підкрес¬лює недопустимість створення надзвичайних та
особливих судів, які діяли б поза межами кон¬ституційно встановленої
систе¬ми судів або керувалися якимись особливими, спеціально лише для
них виробленими, правила¬ми здійснення правосуддя. До¬свід показує, що
поява таких судів стає першим кроком до встановлення режиму беззакон¬ня,
провокує широке застосу¬вання політичних репресій і т. д.

У відповідності з ч. 1 статті 127 Конституції правосуддя в Україні
здійснюється професійни¬ми суддями, а у випадках, визна¬чених законом,
який найближ¬чим часом буде прийнято, —на¬родними засідателями та
при-сяжними. Здійснення суддівсь¬ких функцій на професійній ос¬нові має
забезпечити накопи¬чення суддями відповідного до¬свіду, постійне
поглиблення їх¬ньої юридичної підготовки, що,

Верховный Суд Украины, то высшими судебными инстанци¬ями
специализированных судов должны стать соответствующие высшие суды,
например для системы административных су¬дов — Высший административ-ный
суд, для судов по делам о несовершеннолетних — Высший суд по делам о
несовершенно¬летних и т. п.

Конституция специально указывает на необходимость де¬ятельности
апелляционных су¬дов, т. е. судебных органов, на¬значение которых
состоит в пе¬ресмотре, по жалобам заинтере¬сованных сторон, дел, решения
и приговоры по которым еще не вступили в законную силу.

Конституция Украины под¬черкивает недопустимость соз¬дания чрезвычайных
и особых су¬дов, которые действовали бы за пределами конституционно
ус¬тановленной системы судов или руководствовались какими-то особенными,
специально для них созданными, правилами осу¬ществления правосудия. Опыт
показывает, что создание таких судов становится первым шагом к
установлению режима безза¬кония, провоцирует широкое применение
политических ре¬прессий и т. д.

В соответствии с ч. 1 статьи 127 Конституции правосудие в Украине
осуществляется профес¬сиональными судьями, а в случаях, определенных
законом, кото¬рый в ближайшее время будет принят, — народными
заседате¬лями и присяжными. Осущест¬вление судейских функций на
профессиональной основе долж¬но обеспечить накопление судь¬ями
соответствующего опыта, постоянное углубление их юри-

123

в свою чергу, має привести до винесення тільки законних рі¬шень при
розгляді конкретних судових справ.

Щоб забезпечити незалеж¬ність суддів від будь-яких по¬літичних та інших
структур, за¬хистити їх від впливу політичних доктрин та економічних
інтере¬сів, Конституція забороняє про¬фесійним суддям належати до
по-літичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій полі¬тичній
діяльності, мати предс¬тавницький мандат (тобто бути членом виборних
державних органів чи органів місцевого са¬моврядування), обіймати
будь-які інші оплачувані посади чи ви¬конувати іншу оплачувану робо¬ту.
У той самий час їм дозво¬ляється наукова, викладацька та творча
діяльність.

Конституція й закони Украї¬ни гарантують незалежність і недоторканність
суддів. Із цією метою забороняється впливати на них у будь-який спосіб.
При здійсненні правосудця вони по¬винні бути незалежними й під¬корятися
лише законові. За не¬повагу до суду або до судді вину¬ватці притягаються
до юри¬дичної відповідальності. Судця не може бути без згоди Верхов¬ної
Ради затриманий чи заареш¬тований. Але на порушення кри¬мінальної справи
проти судді згода парламенту не потрібна. Не потрібно такої згоди й на
арешт судді, якщо проти нього виноситься обвинувальний ви¬рок суду.

Конституція України зобов’я¬зує державу забезпечувати осо-

124

дической подготовки, что, в свою очередь, должно привести к принятию
только законных решений при рассмотрении конкретных дел.

Чтобы обеспечить независи¬мость судей от каких-либо по¬литических и иных
структур, за¬щитить их от влияния полити¬ческих доктрин и экономичес¬ких
интересов, Конституция за¬прещает профессиональным судь-ям принадлежать
к политичес¬ким партиям, профсоюзам, учас¬твовать в какой-либо
политичес¬кой деятельности, иметь предс¬тавительный мандат (т. е. быть
членом выборных государствен¬ных органов или органов мест¬ного
самоуправления), занимать какие-либо иные оплачиваемые должности или
выполнять иную оплачиваемую работу. В то же время им разрешается
научная, преподавательская и творческая деятельность.

Конституция и законы Украи¬ны гарантируют независимость и
неприкосновенность судей. С этой целью запрещается влиять на них любым
способом. При осу¬ществлении правосудия судьи должны быть независимыми и
подчиняться только закону. За неуважение к суду или к судье виновные
привлекаются к юри-дической ответственности. Су¬дья не может быть без
согласия Верховной Рады задержан или арестован. Но на возбуждение
уголовного дела против судьи согласия парламента не нужно. Не нужно
такого согласия и на арест судьи, если против него выносится
обвинительный при¬говор суда.

Конституция Украины обя¬зывает государство обеспечивать

бисту безпеку суддів та їхніх сі¬мей. У нашої держави немає на¬лежного
досвіду виконання та¬ких приписів. Тому при підго¬товці відповідних
нормативних актів слід брати до уваги досвід інших країн (США, держав
За¬хідної Європи) й, перш за все, пам’ятати, що забезпечення та¬кого
виду діяльності потребує значного матеріального та фі¬нансового
забезпечення.

Конституція України визна¬чає основні вимоги до особи, яка претендує на
заміщення посади судді. Це має бути громадянин України, не молодший
двадцяти п’яти років. Він повинен мати вищу юридичну освіту, прожи-вати
в Україні не менш як десять років і з них не менш як три роки працювати
в галузі права і, звичайно, він повинен володіти державною мовою, якою
здій¬снюється правосуддя. Коли ж мова йде про судців спеціалізо-ваних
судів, то кандидат пови¬нен мати фахову підготовку, що відповідає
юрисдикції цих судів.

Додаткові вимоги щодо ста¬жу, віку та професійного рівня окремих
категорій суддів можуть встановлюватися законом.

На посаду професійного суд¬ді перший раз строком на п’ять років
призначає громадянина України Президент. Усі інші судді, крім судців
Конституцій¬ного Суду України, обираються Верховною Радою України
без¬строково.

У відповідності з ч. 5 статті 126 Конституції України суддя звільняються
з посади органом, що його призначив (Презвден-

личную безопасность судей и их семей. У нашего государства нет
надлежащего опыта исполнения таких предписаний. Поэтому при подготовке
соответствую¬щих нормативных актов следует принимать во внимание опыт
других стран (США, государств Западной Европы) и, прежде всего, помнить,
что обеспечение такого рода деятельности требу¬ет значительного
материального и финансового обеспечения.

Конституция Украины опре¬деляет основные требования к ли¬цу, которое
претендует на заме¬щение должности судьи. Это дол¬жен быть гражданин
Украины не моложе двадцати пяти лет. Он должен иметь высшее юри¬дическое
образование, прожи¬вать в Украине не менее десяти лет и из них не менее
трех лет работать в области права и, ес¬тественно, он должен владеть
государственным языком, на ко¬тором осуществляется правосу¬дие. Когда же
речь идет о судьях специализированных судов, то кандидат должен иметь
специ¬альную подготовку, соответству¬ющую юрисдикции этих судов.

Дополнительные требования относительно стажа, возраста и
профессионального уровня от¬дельных категорий судей могут
устанавливаться законом.

На должность профессио¬нального судьи первый раз сро¬ком на пять лет
гражданина Украины назначает Президент. Все другие судьи, кроме судей
Конституционного Суда Украи¬ны, избираются Верховной Ра¬дой Украины
бессрочно.

В соответствии е ч. 5 статьи 126 Конституции Украины судья увольняется с
должности орга¬ном, его назначившим (Прези-

125

том України стосовно суддів, призначених ним уперше), або органом, що
його обрав (Вер¬ховною Радою України стосовно решти судців, крім суддів
Кон¬ституційного Суду України), за наявності таких підстав:

1) закінчення строку, на який

суддю обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шіст¬

десяти п’яти років (у цьому віці

судді, незалежно від їхньої статі,

стажу роботи на посаді та ін.,

виходять на пенсію);

3) неможливість виконувати

свої повноваження за станом

здоров’я;

4) порушення суддею вимог

щодо несумісності, тобто коли

він вступив до якоїсь політичної

партії чи профспілки, бере

участь у будь-якій політичній ді¬

яльності, став членом виборного

органу державної влади чи міс¬

цевого самоврядування, обійняв

якусь іншу оплачувану посаду

чи виконує іншу оплачувану ро¬

боту, крім наукової, викладаць¬

кої або творчої;

5) порушення суддею прися¬

ги, встановленої статтею 13 За¬

кону «Про статус суддів» від 15

грудня 1992 р.

6) набрання законної сили

обвинувальним вироком щодо

нього;

7) припинення його грома¬

дянства України;

8) визнання його в судовому

порядку безвісно відсутнім або

оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про

відставку або звільнення з по¬

сади за власним бажанням. При

126

дентом Украины по отношению к судьям, назначенным им впер¬вые), либо
органом, его избрав¬шим (Верховной Радой Украи¬ны по отношению ко всем
дру¬гим судьям, кроме судей Кон¬ституционного Суда Украины), при наличии
таких оснований:

1) окончание срока, на кото¬

рый судья избран или назначен;

2) достижение судьей шес¬

тидесяти пяти лет (в этом воз¬

расте судьи, независимо от их

пола, стажа работы на должнос¬

ти и др., выходят на пенсию);

3) невозможность исполнять

свои полномочия по состоянию

здоровья;

4) нарушение судьей требо¬

ваний несовместимости, т. е.

когда он вступил в какую-либо

политическую партию или проф¬

союз, участвует в какой-то по¬

литической деятельности, стал

членом выборного органа госу¬

дарственной власти или местно¬

го самоуправления, занял какую-

то иную оплачиваемую долж¬

ность или выполняет иную

оплачиваемую работу, кроме на¬

учной, преподавательской или

творческой;

5) нарушение судьей прися¬

ги, которая установлена статьей

13 Закона «О статусе судей» от

15 декабря 1992 г.;

6) вступление в законную си¬

лу обвинительного приговора

относительно его;

7) прекращение его граждан¬

ства Украины;

8) признание его в судебном

порядке безвестно отсутствую¬

щим или объявление умершим;

9) представление судьей за¬

явления об отставке или уволь¬

нении с должности по собствен-

цьому Конституція не називає причин, які в такому випадку вважаються
поважними, а пере¬дає їх оцінку на розсуд органу, який виносить рішення
по суті.

Повноваження судці припи¬няються в разі його смерті,

Конституція України вста¬новлює й ряд основних засад здійснення
правосуддя, а саме:

1) законність, тобто розгляд

усіх без винятку справ на під¬

ставах і в порядку, передбачених

законодавством;

2) рівність усіх учасників про¬

цесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності

вини, тобто необхідність вико¬

ристання всіх передбачених за¬

коном засобів для збору доказів

вини або невинуватості підсуд¬

ного;

4) змагальність сторін (обви¬

нувачення та захисту) й свобода

в наданні ними суду своїх до¬

казів і в доведенні перед судом їх

переконливості;

5) підтримання державного

обвинувачення в суді прокуро¬

ром;

6) забезпечення обвинуваче¬

ному права на захист;

7) гласність судового проце¬

су та його повне фіксування тех¬

нічними засобами;

8) забезпечення апеляційно¬

го та касаційного оскарження

рішення суду, крім випадків, ус¬

тановлених законом;

9) обов’язковість рішень су-

ДУ-

ному желанию. При этом Кон¬ституция не называет причины, которые в таком
случае счита¬ются уважительными, а передает их оценку на усмотрение
органа, принимающего решение по су¬ществу.

Полномочия судьи прекра¬щаются в случае его смерти.

Конституция Украины уста¬навливает и ряд основных начал осуществления
правосудия, а именно:

1) законность, т. е. рассмот¬

рение всех без исключения дел

на основании и в порядке, пре¬

дусмотренных законодательст¬

вом;

2) равенство всех участников

судебного процесса перед зако¬

ном и судом;

3) обеспечение доказаннос¬

ти вины, т. е. необходимость ис¬

пользования всех предусмотрен¬

ных законом средств для сбора

доказательств вины или неви¬

новности подсудимого;

4) состязательность сторон

(обвинения и защиты) и свобода

в предоставлении ими суду сво¬

их доказательств и в доказыва¬

нии перед судом их убедитель¬

ности;

5) поддержание государст¬

венного обвинения в суде про¬

курором;

6) обеспечение обвиняемому

права на защиту;

7) гласность судебного про¬

цесса и его полная фиксация

техническими средствами;

8) обеспечение апелляцион¬

ного и кассационного обжало¬

вания решения суда, кроме слу¬

чаев, установленных законом;

9) обязательность решений

суда.

127

Стосовно судів окремих юрисдикцій (наприклад судів у справах
неповнолітніх, апеля¬ційних судів тощо) закон може визначати й інші,
крім названих у Конституції, засади судочин¬ства.

Судочинство може здійсню¬ватися суддею одноособово, ко¬легією суддів
(наприклад у спе¬ціалізованих судах) чи судом при¬сяжних. Конкретні
форми здій¬снення судочинства будуть вста¬новлені у спеціальних законах.

Конституція України (ч. 1 статті 130) зобов’язує державу забезпечувати
фінансування та належні умови для функціону¬вання судів (наприклад
надавати відповідні приміщення), що до¬сить детально встановлено у
За¬коні «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. Для цього в
Дер¬жавному бюджеті України пе¬редбачається окремо визначати видатки на
утримання судів.

Стаття 131 Конституції України передбачає створення Вищої ради юстиції,
до відання якої належить:

1) остаточне вирішення пи¬

тання щодо подання рекомен¬

дацій компетентним органам

про призначення суддів на поса¬

ди або про звільнення їх із посад;

2) прийняття рішення про

наявність чи відсутність пору¬

шень суддями чи прокурорами

вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінар¬

них проваджень та розгляд скарг

По отношению к судам от¬дельных юрисдикции (например судам по делам
несовершенно¬летних, апелляционных судов и т. д.) закон может определять
и иные, кроме названных в Кон¬ституции, основы судопроиз¬водства.

Судопроизводство может осу¬ществляться судьей единолично, коллегией
судей (например в специализированных судах) или судом присяжных.
Конкретные формы осуществления судопро¬изводства будут установлены в
специальных законах.

Конституция Украины (ч. 1 статьи 130) обязывает государст¬во
обеспечивать финансирование и надлежащие условия для функ¬ционирования
судов (например предоставлять соответствующие помещения), что достаточно
по¬дробно установлено в Законе «О статусе судей» от 15 декабря 1992 г.
Для этого в Государст¬венном бюджете Украины пре¬дусматривается отдельно
опре¬делять расходы на содержание судов.

Статья 131 Конституции Украины предусматривает соз¬дание Высшего совета
юстиции, к ведению которого относится:

1) окончательное решение

вопроса о внесении рекоменда¬

ций компетентным органам о

назначении судей на должности

или об увольнении их с долж¬

ностей;

2) принятие решения о на¬

личии или отсутствии наруше¬

ний судьями или прокурорами

требований относительно несо¬

вместимости;

3) осуществление дисципли¬

нарных производств и рассмот-

на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів та
прокурорів.

Таким чином, Вища рада юстиції має повноваження сто¬совно як суддів, так
і проку¬рорів, а її рішення можуть сут¬тєво впливати на якість
здій¬снення правосуддя в країні. Тому в її формуванні беруть участь не
тільки всі гілки влади, а й представники основних ка¬тегорій юристів,
причетних до здійснення правосудця.

Вища рада юстиції склада¬ється з 20 членів. Верховна Рада України,
Президент України, з’їзд судців України, з’їзд адво¬катів України, з’їзд
представни¬ків юридичних вищих на¬вчальних закладів та наукових установ
призначають до її скла¬ду по три члени, а Всеукраїнська конференція
працівників проку¬ратури ?— двох.

До складу Вищої ради юсти¬ції також входять за посадою Го¬лова
Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Гене¬ральний прокурор
України.

Органи, що мають функції, аналогічні функціям Вищої ради юстиції,
існують у багатьох дер¬жавах світу.

На закінчення слід зазначи¬ти, що за роки незалежності в Україні було
прийнято ряд за¬конів, спрямованих на забезпе¬чення здійснення
правосуддя (див. Список рекомендованої лі¬тератури до теми), але
з’прий¬няттям Конституції України во¬ни потребують відповідного
до¬опрацювання.

рение жалоб на решения о при¬влечении к дисциплинарной от¬ветственности
судей и прокуро¬ров.

Таким образом, Высший со¬вет юстиции имеет полномочия как по отношению к
судьям, так и к прокурорам, а его решения могут существенно влиять на
ка¬чество осуществления правосу¬дия в стране. Поэтому в его
фор-мировании участвуют не только все ветви власти, но и предста¬вители
основных категорий юристов, причастных к осу¬ществлению правосудия.

Высший совет юстиции со¬стоит из 20 членов. Верховная Рада Украины,
Президент Украи¬ны, съезд судей Украины, съезд адвокатов Украины, съезд
пред¬ставителей юридических выс¬ших учебных заведений и науч-ных
учреждений назначают в его состав по три члена, а Всеукра-инская
конференция работни¬ков прокуратуры — двух.

В состав Высшего совета юс¬тиции также входят по долж¬ности Председатель
Верховного Суда Украины, Министр юсти¬ции Украины, Генеральный прокурор
Украины.

Органы, имеющие функции, аналогичные функциям Высше¬го совета юстиции,
существуют во многих современных государ¬ствах мира.

В заключение следует отме¬тить, что за годы независимости в Украине было
принято ряд за¬конов, направленных на обеспе¬чение правосудия (см.
Список рекомендованной литературы по теме), но с принятием Консти¬туции
Украины они требуют со¬ответствующей переработки.

128

5 7-29

129

® Какими органами осуществля¬ется правосудие в Украине?

@ В чем состоит сущность прин-ципов территориальности и специализации в
построении системы органов правосудия?

® Кто может стать профессиональ-ным судьей в Украине?

® Какие меры обеспечения неза-висимости судей закреплены в Конституции
Украины?

® В каком порядке осуществляет¬ся замещение судейских долж-ностей в
Украине?

® Какой порядок создания Выс¬шего совета юстиции?

@ В чому полягає сутність прин¬ципів територіальності та спе¬ціалізації
в побудові системи ор¬ганів правосуддя?

® Хто може стати професійним суддею в Україні?

® Які засоби забезпечення неза¬лежності суддів закріплено в Конституції
України?

® Який порядок утворення Вищої ради юстиції?

Коментар до Конституції України. С. 274—291.

Закон «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 p.

Закон «Про державний захист працівників суду і правоохоронних

органів» від 23 грудня 1993 р.

Закон «Про арбітражний суд» від 4 червня 1992 р.

Розділ IX. ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ

УСТРІЙ УКРАЇНИ

Держава — організація терито¬ріальна. Вона не може існувати без певної
державної території, тобто це частина земної кулі, на яку поширюється
суверенітет даної держави. Територія Украї¬ни становить 603,7 тис. кв.
км і складається з сухопутного, вод¬ного, підземного й повітряного
простору, якими вона розпоряд¬жається за своїм розсудом.

Для того щоб забезпечити ефективне управління територією держави, її
слід відповідним чи¬ном організувати: вона має бути поділена на певні
складові части¬ни; належить установити взаємо¬відносини цих складових
між собою та між ними й державою в цілому. Таке впорядкування території
держави називається територіальним устроєм.

Закріпленню принципових ос¬нов територіального устрою України
присвячений IX розділ її Конституції, де у статті 132 за¬фіксовані його
засади

1. Єдність тс цілісність дер¬жавної території. Це означає нерозривність
економічних, по¬літичних, культурних та інших зв’язків між усіма
територіаль¬ними одиницями (областями, регіонами, населеними пункта-ми)
, які в своїй сукупності й ут¬ворюють Україну як державу. Саме тому
захист територіальної цілісності України є конститу-

РазделІХ. ТЕРРИТОРИАЛЬНОЕ

УСТРОЙСТВО УКРАИНЫ

Государство ?— организация территориальная. Она не может существовать
без определенной государственной территории, т. е. это часть земного
шара, на кото¬рую распространяется суве¬ренитет данного государства.
Территория Украины составляет 603,7 тыс. кв. км и состоит из
сухопутного, водного, подзем¬ного и воздушного пространст¬ва, которыми
она распоряжается по своему усмотрению.

Для того чтобы обеспечить эффективное управление терри¬торией
государства, ее следует соответствующим образом орга¬низовать: она
должна быть раз¬делена на определенные состав¬ные части; следует
установить взаимоотношения этих состав¬ных частей между собой и между
ними и государством в целом. Такое упорядочение территории государства
называется террито¬риальным устройством.

Закреплению принципиальных основ территориального устрой¬ства Украины
посвящен IXраздел ее Конституции, где в статье 132 зафиксированы его
принципы.

1. Единство и целостность государственной территории. Это означает
неразрывность эконо¬мических, политических, куль¬турных и других связей
между всеми территориальными еди¬ницами (областями, регионами,
населенными пунктами), кото¬рые в своей совокупности и об¬разуют Украину
как государст¬во. Именно поэтому защита

131

ційним обов’язком її громадян, а посягання на неї — злочином.

2. Поєднання централізації й децентралізації у здійсненні дер¬жавної
влади означає віднесення до компетенції центральних ор¬ганів
(Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів) забез¬печення
загальнодержавних ін¬тересів, координацію взаємовід¬носин між частинами
держави, а вирішення всіх інших .питань передається на місця,
насампе¬ред — до компетенції відповід¬них територіальних органів
міс¬цевого самоврядування.

3. Збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів з
урахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, гео¬графічних і
демографічних особ¬ливостей, етнічних і культурних традицій диктує
необхідність брати до уваги всі перелічені фактори при утворенні й
визна¬ченні потреб і перспектив роз¬витку певних частин території
держави, координації у зв’язку з цими особливостями загально¬державних
планів і програм, що, кінець-кінцем має забезпечити досягнення однаково
високого рівня розвитку всіх частин те¬риторії України.

Адміністративно-територіаль¬ний устрій багато важить для будь-якої
держави, адже відпо¬відно до адміністративно-тери¬торіальних одиниць
будується система органів держави й утво-

территориальной целостности Украины является конститу¬ционной
обязанностью ее граж¬дан, а посягательство на нее — преступлением.

2. Сочетание централизации

и децентрализации в осуществ¬

лении государственной власти

означает отнесение к компе¬

тенции центральных органов

(Президента, Верховной Рады,

Кабинета Министров) обеспе¬

чение общегосударственных ин¬

тересов, координацию взаимо¬

отношений между частями госу¬

дарства, а решение всех других

вопросов передается на места,

прежде всего — в компетенцию

соответствующих территориаль¬

ных органов местного самоуп¬

равления.

3. Сбалансированность соци¬

ально-экономического развития

регионов с учетом их историчес¬

ких, экономических, экологи¬

ческих, географических и демо¬

графических особенностей, эт¬

нических и культурных тради¬

ций диктует необходимость

принимать во внимание пере¬

численные факторы при образо¬

вании и определении потреб¬

ностей и перспектив развития

определенных частей террито¬

рии государства, координации в

связи с этими особенностями

общегосударственных планов и

программ, что, в конце концов,

должно обеспечить достижение

одинаково высокого уровня раз¬

вития всех частей территории

Украины.

Административно-территори¬альное деление имеет важное значение для
любого государст¬ва, ведь соответственно терри¬ториальным единицам
строится система органов государства и

рюються органи місцевого само¬врядування.

Стаття 133 Конституції України встановлює систему
ад¬міністративно-територіального устрою нашої держави. її станов¬лять:
Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах,
селища та села.

Тут же названі адміністра¬тивно-територіальні одиниці вищого рівня:
Автономна Рес¬публіка Крим, Вінницька, Во¬линська, Дніпропетровська,
До¬нецька, Житомирська, Закар¬патська, Запорізька, Івано-Франківська,
Київська, Кірово¬градська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська,
Полтав¬ська, Рівненська, Сумська, Тер¬нопільська, Харківська,
Херсон¬ська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська об¬ласті,
міста Київ та Севастополь.

Конституція вказує на спе¬ціальний статус у державі міст Києва й
Севастополя, який ви¬значається законами України.

Конституція України ( п. 13 статті 92) встановлює, що те¬риторіальний
устрій України ви¬значається тільки її законами. До повноважень
Верховної Ради України (п. 29, ч. 1 статті 85) від¬несено також
утворення й лікві-дацію районів, установлення та зміну меж районів,
міст, від¬несення населених пунктів до ка¬тегорії міст, найменування та
пе¬рейменування населених пунктів і районів.

Слід зазначити, що правова основа вирішення

образуются органы местного са¬моуправления.

Статья 133 Конституции Украины устанавливает систему
административно-территориаль¬ного устройства нашего государ¬ства. Его
составляют: Автоном¬ная Республика Крым, области, районы, города, районы
в горо¬дах, поселки и села.

Тут же названы администра¬тивно-территориальные единицы высшего уровня:
Автономная Республика Крым, Винницкая, Волынская, Днепропетровская,
Донецкая, Житомирская, Закар¬патская, Запорожская, Ивано-Франковская,
Киевская, Киро¬воградская, Луганская, Львов¬ская, Николаевская,
Одесская, Полтавская, Ривненская, Сум¬ская, Тернопольская, Харьковс¬кая,
Херсонская, Хмельницкая, Черкасская, Черниговская, Чер-новицкая области,
города Киев и Севастополь.

Конституция указывает на специальный статус в государст¬ве городов Киева
и Севастопо¬ля, который определяется зако¬нами Украины.

Конституция Украины (п. 13 статьи 92) устанавливает, что
тер¬риториальное устройство Украи¬ны определяется исключительно ее
законами. К полномочиям Верховной Рады Украины (п. 29, ч. 1 статьи 85)
отнесено также образование и ликвидацию рай¬онов, установление и
изменение границ районов, городов, отне-сение населенных пунктов к
ка¬тегории городов, наименование и переименование населенных пунктов и
районов.

Следует отметить, что пра¬вовая основа решения вопро-

132

133

Коментар до Конституції України. С. 292—294.

питань адміністративно-тери¬торіального устрою України потребує
суттєвого вдоскона¬лення. Ще в 1981 р. було затвер¬джено «Положення про
порядок вирішення питань адміністра¬тивно-територіального устрою
Української РСР», яке давно застаріло. Нині ряд питань, по¬в’язаних з
адміністративно-те¬риторіальним устроєм України, регламентується в
кількох різ¬них законах. Але наявність в Основному Законі держави
окремого розділу, присвяченого територіальному устроєві Украї¬ни,
потребує його деталізації й конкретизації в законі, спеці¬ально
присвяченому цим питан¬ням.

® Що таке територія держави?

® Що таке територіальний устрій держави?

ф На яких конституційних засадах будується територіальний устрій
України?

ф Назвіть складові частини тери¬торіального устрою України.

® Якими нормативно-правовими актами визначається територі¬альний устрій
України?

сов административно-террито¬риального устройства Украины требует
существенного усовер¬шенствования. Еще в 1981 г. было утверждено
«Положение о порядке решения вопросов административно-территориаль¬ного
устройства Украинской ССР», которое давно устарело. Сейчас ряд вопросов,
связанных с административно-территори¬альным устройством Украины,
регламентируется в нескольких разных законах. Но наличие в Основном
Законе государства отдельного раздела, посвящен¬ного территориальному
устрой¬ству Украины, требует его дета¬лизации и конкретизации в за¬коне,
специально посвященном этим вопросам.

® Что такое территория государст¬ва?

® На каких конституционных принципах строится террито¬риальное
устройство Украины?

® Назовите составные части территориального устройства Украины.

@ Какими нормативно-правовы¬ми актами определяется терри¬ториальное
устройство Украины?

Розділ X. АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ

Під час вивчення розділу X Кон¬ституції України, присвяченого
закріпленню статусу Автоном¬ної Республіки Крим у складі України, слід
засвоїти деякі вихідні теоретичні положення, що стосуються державного
устрою.

Згідно з Конституцією Украї¬ни (ч. 2 статті 2) Україна є уні¬тарною
державою. Це означає, що до її складу не входять якісь інші держави чи
державні утво¬рення, що мають ознаки суве¬ренітету (без чого держава
ре¬ально існувати не може). Авто¬номна Республіка Крим не має права
виходу зі складу України, права зносин з іншими державами та більшості
інших ознак, прита¬манних державі. За своєю юри¬дичною сутністю вона є
одним із проявів територіальної (а не державної!) автономії. Це надає їй
можливості враховувати міс¬цеві особливості при вирішенні питань
місцевого ж значення, але цього аж ніяк не достатньо, щоб претендувати
на статус дер-жави. Виходячи з її статусу, Ав¬тономну Республіку Крим
до¬цільніше було б назвати авто¬номною областю, а її Консти¬туцію —
статутом, як це прий¬нято в світовій практиці щодо територіальних
автономій у складі унітарних держав. Але за¬стосування по відношенню до
Криму в нашій Конституції саме термінів «Автономна Республі¬ка» й
«Конституція» було зумов¬лене низкою факторів, перш за

Раздел X. АВТОНОМНАЯ

РЕСПУБЛИКА КРЫМ

При изучении раздела X Кон¬ституции Украины, посвящен¬ного закреплению
статуса Авто¬номной Республики Крым в составе Украины, следует усво¬ить
некоторые исходные теоре¬тические положения, касающи¬еся
государственного устройства. По Конституции Украины (ч. 2 стопим 2)
Украина является унитарным государством. Это означает, что в ее состав
не вхо¬дят какие-то другие государства или государственные образова¬ния,
имеющие признаки суве¬ренитета (без чего государство существовать не
может). Авто¬номная Республика Крым не име¬ет права выхода из состава
Украины, права сношений с дру¬гими государствами и большин¬ства других
признаков, свойст¬венных государству. По своей юридической сущности она
яв¬ляется одним из проявлений территориальной (а не государ¬ственной!)
автономии. Это дает ей возможность учитывать мест¬ные особенности при
решении вопросов местного значения, но этого отнюдь не достаточно, чтобы
претендовать на статус го¬сударства. Исходя из ее статуса, Автономную
Республику Крым целесообразнее было бы назвать автономной областью, а ее
Кон¬ституцию — уставом, как это принято в мировой практике по отношению
к территориальным автономиям в составе унитарных государств. Но
применение по отношению к Крыму в нашей

135

все — політичних, яю законо¬давець був змушений врахову¬вати.

Стаття 134 Конституції України визначає Автономну Рес¬публіку Крим як
невід’ємну скла¬дову частину України, що в ме¬жах повноважень,
визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її
відання. Конституційна вказівка на не¬віддільність Автономної
Респуб¬ліки Крим від України робить абсолютно недопустимою навіть
постановку питання про можли¬вість переходу Криму до складу іншої
держави або перетворення його на самостійну державу.

Перелік питань, які переда¬ються до відання Автономної Республіки Крим
(стаття 138 Конституції України), вказує на те, що її населенню
(громадянам України) надається право само¬стійно вирішувати питання
міс-цевого значення, зміст яких ви¬пливає з певних особливостей Криму.
Такий підхід є харак¬терним для територіальної ав¬тономії. При вирішенні
відведе¬них до її відання питань Авто¬номна Республіка Крим зобов’я-зана
узгоджувати свої рішення з основними напрямами політики й
загальнодержавними програмами України. До конкретних питань відання
Автономної Республіки Крим входять, наприклад, орга¬нізація й проведення
місцевих референдумів; визначення ста¬тусу місцевостей як курортів;
участь у забезпеченні прав і сво¬бод громадян, національної зла-

Конституции именно терминов «Автономная Республика» и «Конституция» было
обусловле¬но рядом факторов, прежде все¬го — политических, которые
за¬конодатель вынужден был учи¬тывать.

Статья 134 Конституции Украины определяет Автономную Республику Крым как
неотъемле¬мую составную часть Украины, которая в рамках полномочий,
определенных Конституцией Украины, решает вопросы, от¬несенные к ее
ведению. Кон¬ституционное указание на неот¬делимость Автономной
Респуб¬лики Крым от Украины делает абсолютно недопустимой даже
постановку вопроса о возмож¬ности перехода Крыма в состав другого
государства или превра¬щения его в самостоятельное го¬сударство.

Перечень вопросов, которые передаются к ведению Автоном¬ной Республики
Крым (статья 138 Конституции Украины), ука¬зывает на то, что ее
населению (гражданам Украины) предос¬тавляется право самостоятельно
решать вопросы местного зна¬чения, содержание которых проистекает из
определенных особенностей Крыма. Такой подход характерен для
терри¬ториальной автономии. При решении отнесенных к ее ве¬дению
вопросов Автономная Республика Крым обязана согла¬совывать свои решения
с основ¬ными направлениями политики и государственными программами
Украины. К конкретным вопро¬сам ведения Автономной Рес¬публики Крым
входят, напри¬мер, организация и проведение местных референдумов;
опреде-ление статуса местностей как

годи; сприяння охороні право¬порядку та громадської безпеки й т. ін.
Слід мати на увазі, шо законами України Автономній Республіці Крим
можуть бути делеговані також й інші повно¬важення.

Представницьким органом Автономної Республіки Крим є її Верховна Рада,
яка в межах своїх повноважень може прийма¬ти обов’язкові до виконання на
її території рішення та постано¬ви, утворює Раду міністрів Авто¬номної
Республіки Крим, голова якої може бути призначений на посаду чи
звільнений з неї Вер-ховною Радою Автономної Рес¬публіки Крим за
погодженням із Президентом України.

Правовою базою організації повноважень і діяльності Вер¬ховної Ради й
Ради міністрів Автономної Республіки Крим є Конституція і закони
України, нормативно-правові акти Вер¬ховної Ради Автономної Респуб-ліки
Крим з питань, віднесених до її компетенції. Всі без винятку
нормативно-правові акти, що видаються Верховною Радою та Радою міністрів
Автономної Республіки Крим, не можуть су¬перечити Конституції й законам
України. їх належить приймати відповідно та на виконання Конституції
України, законів України, актів Президента Ук¬раїни Й Кабінету Міністрів
України.

Верховна Рада Автономної Рес¬публіки Крим приймає Конститу-

курортов; участие в обеспечении прав и свобод граждан, нацио¬нального
согласия; содействие охране правопорядка и общест¬венной безопасности и
др. Сле¬дует принять во внимание, что законами Украины Автономной
Республике Крым могут быть делегированы также и другие полномочия.

Представительным органом Автономной Республики Крым является ее
Верховная Рада, ко¬торая в рамках своих полномочий может принимать
обязательные к исполнению на ее территории решения и постановления,
об¬разовывает Совет министров Автономной Республики Крым, председатель
которого может быть назначен на должность или освобожден от нее
Верховной Радой Автономной Республики Крым по согласованию с Президентом
Украины.

Правовым базисом органи¬зации полномочий и деятель¬ности Верховной Рады
и Совета министров Автономной Респуб¬лики Крым являются Конститу¬ция и
законы Украины, норма¬тивно-правовые акты Верхов-ной Рады Автономной
Рес¬публики Крым по вопросам, отнесенным к ее компетенции. Все без
исключения норматив¬но-правовые акты, которые издаются Верховной Радой и
Советом министров Автоном¬ной Республики Крым, не могут противоречить
Конституции и законам Украины. Их надлежит принимать в соответствии и во
исполнение Конституции Украи¬ны, законов Украины, актов Президента
Украины и Кабине-та Министров Украины.

Верховная Рада Автономной Республики Крым принимает

136

137

Коментар до Конституції України. С. 295—308.

цію, яка набуває чинності після її затвердження не менш як поло¬виною
конституційного складу Верховної Ради України. Консти¬туція Автономної
Республіки Крим була прийнята наприкінці 1995 p., a 4 квітня 1996 р.
Верхов¬на Рада України затвердила її за винятком преамбули й кількох
статей або їхніх частин, зміст яких виходив за межі повнова¬жень
автономії. В результаті цього названі елементи Консти¬туції Автономної
Республіки Крим не набрали чинності.

Суди, які здійснюють право¬суддя в Автономній Республіці Крим, належать
до єдиної сис¬теми судів України.

Для забезпечення виконан¬ня наданих повноважень Авто¬номна Республіка
Крим в особі її Верховної Ради й Ради міні¬стрів може здійснювати
норма¬тивне регулювання, тобто вида¬вати нормативно-правові акти з
питань сільського господарства й лісів, туризму, готельної спра¬ви,
ярмарків, санітарної та лі¬карняної служб, з інших питань, перелічених у
статті 137 Кон¬ституції України.

В разі невідповідності нор¬мативно-правових актів Верхов¬ної Ради
Автономної Республіки Крим Конституції України та за¬конам України
Президент Украї¬ни може зупинити дію таких актів. Та водночас Президент
зобов’язаний звернутися до Конституційного Суду України, який дає
висновок щодо кон-ституційності вказаних актів. Ці висновки остаточні й
не можуть бути оскаржені. Скасовувати ак-

Конституцию, которая входит в силу после ее утверждения не менее чем
половиной консти¬туционного состава Верховной Рады Украины. Конституция
Автономной Республики Крым была принята в конце 1995 г., а 4 апреля 1996
г. Верховная Рада Украины утвердила ее за исклю¬чением преамбулы и
нескольких статей или их частей, содер¬жание которых выходило за
пре¬делы полномочий автономии. В результате этого названные эле-менты
Конституции Автономной Республики Крым не вступили в силу.

Суды, осуществляющие пра¬восудие в Автономной Республике Крым,
принадлежат к единой системе судов Украины.

Для обеспечения испол¬нения предоставленных полно¬мочий Автономная
Республика Крым в лице ее Верховной Рады и Совета министров может
осу¬ществлять нормативное регулиро¬вание, то есть издавать
норма¬тивно-правовые акты по вопро¬сам сельского хозяйства и лесов,
туризма, гостиничного дела, яр¬марок, санитарной и лечебной служб, по
другим вопросам, пе¬речисленным в статье 137 Кон¬ституции Украины.

В случае несоответствия нор¬мативно-правовых актов Вер¬ховной Рады
Республики Крым Конституции Украины и законам Украины Президент Украины
мо¬жет остановить действие таких актов. Но одновременно Прези¬дент
обязан обратиться в Кон¬ституционный Суд Украины, ко¬торый дает
заключение по по¬воду конституционности указан-ных актов. Эти выводы
оконча¬тельны и не могут быть обжало-

ти Ради міністрів Автономної Республіки Крим уповноважений Президент
України (п. 16 стат¬ті 106 Конституції України).

Ряд питань, пов’язаних з Ав¬тономною Республікою Крим, регулюється не
тільки в цьому, а й в інших розділах Конституції України.

Треба мати на увазі, що за останні роки було прийнято ряд нормативних
актів щодо Авто¬номної Республіки Крим, на¬приклад Закон «Про Автономну
Республіку Крим» від 17 березня 1995 p., «Положення про Пред¬ставництво
Президента України в Автономній Республіці Крим», затверджене Указом
Президента України 31 січня 1996 р. Але з прийняттям Конституції
Украї¬ни вони потребують суттєвого оновлення або заміни новими
законодавчими актами.

® До якої форми автономії на¬лежить Автономна Республіка Крим?

® Які питання відносить Кон¬ституція України до відання Автономної
Республіки Крим?

® Який порядок скасування нор¬мативно-правових актів Верхов¬ної Ради й
Ради міністрів Авто¬номної Республіки Крим у разі їхньої невідповідності
Консти¬туції й законам України?

ваны. Отменять акты Совета министров Автономной Респуб¬лики Крым
уполномочен Президент Украины ( п. 16 статьи 106 Кон¬ституции Украины).

Ряд вопросов, связанных с Автономной Республикой Крым, регулируется не
только в этом, но и в других разделах Консти¬туции Украины.

Следует иметь в виду, что за последние годы был принят ряд нормативных
актов по поводу Республики Крым, например Закон «Об Автономной
Респуб¬лике Крым» от 17 марта 1995 г., «Положение о Представительст¬ве
Президента Украины в Авто¬номной Республике Крым», ут¬вержденное Указом
Президента Украины от 31 января 1996 г. Но с принятием Конституции
Украины они нуждаются в су¬щественном обновлении или за¬мене новыми
законодательными актами.

® К какой форме автономии принадлежит Автономная Рес¬публика Крым?

® Какой порядок отмены нор¬мативно-правовых актов Вер¬ховной Рады и
Совета мини¬стров Автономной Республики Крым в случае их несоот¬ветствия
Конституции и зако¬нам Украины?

138

Розділ Ж МІСЦЕВЕ

САМОВРЯДУВАННЯ

Місцеве самоврядування — це право певної територіальної гро¬мади —
жителів села чи добро¬вільного об’єднання в сільську громаду жителів
кількох сіл, се¬лища або міста — самостійно вирішувати питання місцевого
значення в межах Конституції й законів України. Таке розуміння місцевого
самоврядування, за-кріплене в ч. 1 статті 140 Конституції України,
цілком відповідає змістові Європейсь¬кої хартії про місцеве
самовря¬дування та відповідній практиці інших держав.

Місцеве самоврядування, тобто вирішення територіаль¬ною громадою питань
місцевого значення, може здійснюватися у двох формах:

1) безпосередньо — через

проведення місцевих референ¬

думів, вирішення певних питань

на сходах жителів села, певної

території тощо;

2) через органи місцевого са¬

моврядування.

Органами місцевого самовря¬дування є сільські, селищні та міські ради.
Вони з ініціативи жи¬телів можуть дозволяти створю¬вати будинкові,
вуличні, квар¬тальні та інші органи самоор¬ганізації, спроможні
вирішувати певні питання, що мають зна¬чення, відповідно, для жителів
будинку, вулиці, кварталу тощо. Для врахування спільних інтере¬сів
територіальних громад кіль-

РазделХІ. МЕСТНОЕ

САМОУПРАВЛЕНИЕ

Местное самоуправление — это право определенной территори¬альной громады
—? жителей села или добровольного объединения в сельскую громаду жителей
не¬скольких сел, поселка или горо¬да -— самостоятельно решать во¬просы
местного значения в рам-ках Конституции и законов Украины. Такое
понимание мест¬ного самоуправления, закреп¬ленное в ч. 1 статьи 140
Кон¬ституции Украины, полностью соответствует содержанию Ев¬ропейской
хартии о местном са¬моуправлении и соответствую¬щей практике других
государств. Местное самоуправление, то есть решение территориальной
громадой вопросов местного значения, может осуществлять¬ся в двух
формах:

1) непосредственно — путем

проведения местных референду¬

мов, решением определенных

вопросов на сходах жителей села

определенной территории и т. д.;

2) через органы местного са¬

моуправления.

Органами местного самоуп¬равления являются сельские, поселковые и
городские советы. Они по инициативе жителей мо¬гут позволять
образовывать до¬мовые, уличные, квартальные и другие органы
самоорганизации, которые способны решать опре¬деленные вопросы, имеющие
значение, соответственно, для жителей дома, улицы, квартала и т. д. Для
учета общих интере-

кох сіл, селищ і міст створюють¬ся загальні для них органи місцевого
самоврядування — районні та обласні ради.

Згідно зі статтею 71, ч. 1 та 2 статті 141 Конституції України сільські,
селищні, міські, район¬ні та обласні ради складаються з депутатів, які
обираються жи¬телями відповідних територій на основі загального,
рівного, пря¬мого виборчого права шляхом таємного голосування строком на
чотири роки. У такому ж порядку обираються сільські, селищні та міські
голови, які очолюють виконавчі органи від¬повідних рад. Голови районних
та обласних рад також очолюють виконавчі апарати цих рад, але обираються
вже не населенням, а відповідними радами.

Чергові та позачергові вибори до органів місцевого самовряду¬вання
призначаються Верховною Радою України.

У статті 143 Конституції України закріплюється перелік питань, вирішення
яких віднесено до компетенції територіальних громад чи утворених ними
органів місцевого самоврядування, тобто відповідних рад. Серед них —
установлення місцевих податків і зборів; проведення місцевих
референдумів і реалізація їхніх результатів тощо.

Матеріальне й фінансове за¬безпечення здійснення місцевого
самоврядування відбувається за рахунок доходів місцевих бюд-

сов территориальных громад не¬скольких сел, поселков и горо¬дов
образовываются общие для них органы местного самоуп¬равления — районные
и област¬ные советы.

В соответствии со статьей 71, ч. 1 и 2 статьи 141 Кон¬ституции Украины
сельские, по¬селковые, городские, районные и областные советы состоят из
депутатов, которые избираются жителями соответствующих тер-риторий на
основе общего, рав¬ного, прямого избирательного права путем тайного
голосо¬вания сроком на четыре года. В таком же порядке избираются
сельские, поселковые и город¬ские головы, которые возглавля¬ют
исполнительные органы соответствующих советов. Голо¬вы районных и
областных сове¬тов также возглавляют исполни¬тельные аппараты этих
советов, но избираются уже не насе¬лением, а соответствующими советами.

Очередные и внеочередные вы¬боры в органы местного самоуп¬равления
назначаются Верховной Радой Украины.

В статье 143 Конституции Украины закрепляется перечень вопросов, решение
которых отне¬сено к компетенции территори¬альных громад или образованных
ими органов местного самоуправ¬ления, то есть соответствующих советов.
Среди них — установ¬ление местных налогов и сборов; обеспечение
проведения мест¬ных референдумов и реализация их результатов и т. д.

Материальное и финансовое обеспечение осуществления мест¬ного
самоуправления происходит за счет доходов местных бюдже-

141

Коментар до Конституції України. С. 309—325.

жетів та відповідної допомоги держави. Якщо ж певні витрати органів
місцевого самовряду¬вання виникають унаслідок рі¬шень органів державної
влади (наприклад, у зв’язку з прове¬денням всеукраїнського рефе¬рендуму,
виборів Президента й т. ін.), то вони повністю ком¬пенсуються державою.

В межах своїх повноважень органи місцевого самоврядування приймають
рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території й
мають відповідати Конституції та за¬конам України.

Конкретні питання органі¬зації, діяльності та відповідаль¬ності органів
місцевого самов¬рядування передаються Консти¬туцією для врегулювання в
зако¬нодавстві. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах
Києві та Севастополі визна¬чаються окремими законами України,

В чому полягає сутність місце¬вого самоврядування? Як називаються
органи міс¬цевого самоврядування і який порядок їх утворення? Які
питання належать до компе¬тенції місцевою самоврядуван¬ня?

тов и соответствующей помощи государства. Если же определен¬ные расходы
органов местного самоуправления возникают вслед¬ствие решений органов
государ¬ственной власти (например, в связи с проведением всеукра-инского
референдума, выборов Президента и т. д.), то они пол¬ностью
компенсируются госу¬дарством.

В рамках своих полномочий органы местного самоуправления принимают
решения, являющиеся обязательными к исполнению на соответствующей
территории и должны соответствовать Кон¬ституции и законам Украины.

Конкретные вопросы органи¬зации, деятельности и ответст¬венности органов
местного са¬моуправления передаются Консти¬туцией для урегулирования в
за¬конодательстве. Особенности осу¬ществления местного самоуправ¬ления в
городах Киеве и Севасто¬поле определяются отдельными законами Украины.

В чем состоит сущность местно¬го самоуправления? Как называются органы
местно¬го самоуправления и какой порядок их образования? Какие
вопросы относятся к ком¬петенции местного самоуправ¬ления?

Розділ XII. КОНСТИТУЦІЙНИЙ

СУД УКРАЇНИ

Однією з необхідних ознак пра¬вової держави є забезпечення ефективного
контролю за непо¬рушністю законів і, перш за все, Конституції.
Конституція Укра¬їни (стаття 147) встановлює, що єдиним органом
конституційної юрисдикції в Україні є Консти¬туційний Суд України.
Розгляне¬мо його повноваження:

1. Вирішення питань про від¬повідність (конституційність): законів та
інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України;
актів Ка¬бінету Міністрів України; пра¬вових актів Верховної Ради
Ав¬тономної Республіки Крим. Ва¬жливо звернути увагу, що роз¬гляд цих
питань Конститу¬ційним Судом може розпочати¬ся лише за наявності
відповід¬ного звернення, передбаченого в Конституції кола суб’єктів, а
саме: Президента України; не менш як сорока п’яти народних депутатів
України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України
з прав людини; Верховної Ради Авто¬номної Республіки Крим.

Крім цього, на основі звер¬нень Президента або Кабінету Міністрів
України Конституцій¬ний Суд дає висновки про відповідність міжнародних
дого¬ворів Конституції України, а за зверненням Верховної Ради України
— про додержання

Раздел XII, КОНСТИТУЦИОН¬НЫЙ СУД УКРАИНЫ

Одним из необходимых призна¬ков правового государства явля¬ется
обеспечение эффективного контроля за нерушимостью за¬конов и, прежде
всего, Кон¬ституции. Конституция Украи¬ны (статья 147) устанавливает,
что единственным органом кон¬ституционной юрисдикции в го¬сударстве
является Конституци¬онный Суд Украины. Рассмотрим его полномочия:

1. Решение вопросов о соот¬ветствии Конституции Украины
(конституционность): законов и других правовых актов Верховной Рады
Украины, актов Президен¬та Украины; актов Кабинета Министров Украины;
правовых актов Верховной Рады Автоном¬ной Республики Крым. Важно
об¬ратить внимание, что рассмот¬рение этих вопросов Консти¬туционным
Судом может на¬чаться лишь при наличии соот¬ветствующего обращения,
пре-дусмотренного в Конституции круга субъектов, а именно: Пре¬зидента
Украины; не менее чем сорока пяти народных депутатов Украины; Верховного
Суда Украины; Уполномоченного Вер¬ховной Рады Украины по правам
человека; Верховной Рады Авто¬номной Республики Крым.

Кроме этого, на основе об¬ращений Президента или Каби¬нета Министров
Украины Кон¬ституционный Суд дает заклю¬чения о соответствии
междуна¬родных договоров Конституции Украины, а по обращению Вер-ховной
Рады — о соблюдении

143

конституційної процедури роз¬слідування й розгляду справи про усунення
Президента Украї¬ни з поста в порядку імпічменту. 2. Офіційне тлумачення
Кон¬ституції України та законів України, тобто роз’яснення їх-нього
змісту, у відповідності з яким усі інші суб’єкти зобо¬в’язані розуміти
відповідні по¬ложення Конституції чи законів.

Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України
можуть визнава¬тися неконституційними цілком або в окремій частині. Крім
цьо¬го, правові акти, в тому числі й закони, визнаються
неконститу¬ційними й тоді, коли їхній зміст відповідає Конституції
України, але стосовно їх було порушено встановлену Конституцією
про¬цедуру їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Ця нор¬ма
суттєво підвищує значення юридичної процедури, проце¬суальних приписів
права, що сповна відповідає принципам правової держави.

Якщо закони, інші правові акти або їхні окремі положення визнаються
неконституційними, тоді вони втрачають чинність від дня ухвалення
Конституційним Судом України відповідного рішення. Одночасно держава
повинна відшкодувати матері¬альну чи моральну шкоду, заподіяну фізичним
(громадя¬нам України, іноземцям чи осо¬бам без громадянства) або
юри¬дичним (державним чи недер¬жавним органам і організаціям,

конституционной процедуры расследования и рассмотрения дела о смещении
Президента Украины с поста в порядке импичмента.

2. Официальное толкование Конституции Украины и законов Украины, т. е.
дает разъяснение их содержания, в соответствии с которым все другие
субъекты обязаны понимать соответству¬ющие положения Конституции или
законов.

Законы и другие правовые акты по решению Конституци¬онного Суда Украины
могут признаваться неконституцион¬ными полностью или в отдель¬ной части.
Кроме этого, право¬вые акты, в том числе и законы, признаются
неконституционны¬ми и тогда, когда их содержание соответствует
Конституции, но по отношению к ним была нару¬шена установленная
Конститу¬цией процедура их рассмот¬рения, одобрения или вхож¬дения их в
силу. Эта норма су¬щественно повышает значение юридической процедуры,
про¬цессуальных предписаний права, что полностью соответствует принципам
правового государ¬ства.

Если законы, другие право¬вые акты или их отдельные по¬ложения
признаются неконсти¬туционными, то они утрачивают силу со дня принятия
Конститу¬ционным Судом Украины соот¬ветствующего решения. Однов-ременно
государство должно возместить материальный и мо¬ральный ущерб,
причиненный физическим (гражданам Укра¬ины, иностранцам или лицам без
гражданства) или юри¬дическим (государственным или

комерційним структурам тощо) особам актами й діями, що ви¬знані
неконституційними.

Конституційний Суд Укра¬їни складається з вісімнадцяти суддів
Конституційного Суду України. Для забезпечення неза¬лежності
Конституційного Суду України від будь-якого держав¬ного органу у
формуванні його складу беруть участь Президент України, Верховна Рада
України та з’їзд суддів України. Кожен із названих суб’єктів призначає
по шестеро суддів Конституційного Суду України. Кожен суддя
Конституційного Суду України призначається на дев’ять років без права
бути призначеним на повторний строк.

Така заборона запобігає ви¬никненню ситуації, коли суддя, щоб
забезпечити своє переоб¬рання на новий строк, піддаєть¬ся впливові
органу, що його призначив.

Кандидат у судці Конститу¬ційного Суду України повинен відповідати ряду
умов:

1) бути громадянином Ук¬

раїни;

2) досягти сорокарічного ві¬

ку;

3) мати вищу юридичну ос¬

віту;

4) мати стаж роботи за юри¬

дичною спеціальністю не менш

як десять років;

5) проживати в Україні про¬

тягом останніх двадцяти років;

6) володіти державною (ук¬

раїнською) мовою.

Цікаво зазначити, що до кандидата в судді Конституцій¬ного Суду України
Конституція України встановлює більші за кількістю й жорсткістю вимоги,

негосударственным органам и организациям, коммерческим структурам и т.
д.) лицам актами и действиями, признанными не¬конституционными.

Конституционный Суд

Украины состоит из восемнад¬

цати судей Конституционного

Суда Украины. Для обеспечения

независимости Конституцион¬

ного Суда Украины от какого-

либо государственного органа в

формировании его состава учас¬

твуют Президент Украины, Вер¬

ховная Рада Украины и съезд

судей Украины. Каждый из на¬

званных субъектов назначает по

шесть судей Конституционного

Суда Украины. Каждый судья

Конституционного Суда

Украины назначается на девять лет без права быть назначенным на
повторный срок.

Такое запрещение предот¬вращает возникновение ситуации, когда судья, с
целью обеспечить свое переизбрание на новый срок, поддается влиянию
орга¬на, его назначившего.

Кандидат в судьи Конститу¬ционного Суда Украины должен соответствовать
ряду условий:

1) быть гражданином Укра¬

ины;

2) достичь сорокалетнего

возраста;

3) иметь высшее юридичес¬

кое образование;

4) иметь стаж работы по

юридической специальности не

менее десяти лет;

5) проживать в Украине в те¬

чение последних двадцати лет;

6) владеть государственным

(украинским) языком.

Интересно отметить, что к кандидату в судьи Конституци¬онного Суда
Украины Консти¬туция Украины устанавливает большие по количеству и жест-

144

145

Коментар до Конституції України. С. 326—336.

Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня

19% p.

ніж до кандидата в Президенти України. Ця обставина ще раз підкреслює
роль і значення Кон¬ституційного Суду в житті нашої держави та
суспільства.

На суддів Конституційного Суду України повною мірою по¬ширюються
гарантії незалеж¬ності й недоторканності, а також підстави для
звільнення з посади та вимоги щодо несумісності, закріплені Конституцією
України стосовно професійних суддів (див. розд. VIII. Правосуддя).

Роботу Конституційного Суду України скеровує його Го¬лова, якого на
спеціальному пленарному засіданні Конститу¬ційного Суду його судді
обира¬ють зі свого складу шляхом та¬ємного голосування строком на три
роки. Повторне обрання тієї самої особи на посаду не допус¬кається.

Органи конституційного кон¬тролю існують практично в усіх демократичних
державах сучас¬ності. Порядок їх утворення й компетенція в цілому
аналогічні тому, як ці питання вирішують¬ся в Україні. Але в різних
кра¬їнах є певні відмінності в цій справі. Наприклад, у деяких країнах
весь склад Конституцій¬них Судів обирається парламен¬тами (ФРН,
Угорщина). В інших цей орган формується за згодою між різними гілками
влади в особах Президента й парламен¬ту. Так, у Чехії Президент
при¬значає судців Конституційного Суду, кандидатурам яких потріб¬на
згода Сенату. А в Колумбії члени Конституційного Суду оби¬раються
Сенатом із трьох кан¬дидатів, яких запропонували (по

146

кости требования, чем к канди¬дату в Президенты Украины. Это
обстоятельство еще раз подчер¬кивает роль и значение Консти¬туционного
Суда в жизни госу¬дарства и общества.

На судей Конституционного Суда Украины полностью рас¬пространяются
гарантии не¬зависимости и неприкосновен¬ности, а также основания для
освобождения от должности и требования о несовместимости, которые
закреплены Конститу¬цией Украины по отношению к профессиональным судьям
(см. разд. VIII. Правосудие).

Работу Конституционного Суда направляет его Председа¬тель, которого на
специальном пленарном заседании Конститу¬ционного Суда его судьи
изби¬рают из своего состава путем тайного голосования сроком на три
года. Повторное избрание того же лица на эту должность не допускается.

Органы конституционного контроля существуют практи¬чески во всех
демократических государствах современности. По¬рядок их образования и
компе¬тенция в целом аналогичны тому, как эти вопросы решаются в
Украине. Но в различных стра¬нах есть определенные отличия в этом деле.
Например, в некото¬рых странах весь состав Консти¬туционных Судов
избирается парламентами (ФРГ, Венгрия). В других этот орган формиру¬ется
по соглашению между раз¬ными ветвями власти в лицах Президента и
парламента. Так, в Чехии Президент назначает су¬дей Конституционного
Суда, кандидатурам которых требуется согласие Сената. А в Колумбии члены
Конституционного Суда

одному на кожну посаду) Пре¬зидент Республіки, Верховний Суд і Державна
рада. Цікава особливість у порядку форму¬вання Конституційної Ради у
Франції, де по три його члени призначають Президент, Голова Національних
зборів і Голова Сенату. Крім цього, до складу Конституційної Ради
входять колишні Президенти республіки.

На закінчення слід зауважи¬ти, що конкретний порядок ор¬ганізації й
діяльності Конститу¬ційного Суду України, процеду¬ра розгляду ним справ
визнача¬ються законом України «Про Конституційний Суд України» від 16
жовтня 1996 р.

® Які повноваження Конституцій¬ною Суду України?

® В яких випадках закони та інші правові акти визнаються Кон¬ституційним
Судом України не¬конституційними?

® Який склад і порядок утворення Конституційного Суду України?

® Хто може бути суддею Консти¬туційного Суду України?

избираются Сенатом из трех кандидатов, которых предло¬жили (по одному на
каждую дол¬жность) Президент Республики, Верховный Суд и
Государствен¬ный совет. Интересная особен¬ность в порядке формирования
Конституционного Совета во Франции, где по три его члена назначают
Президент, Предсе¬датель Национального собрания и Глава Сената. Кроме
этого, в состав Конституционного Сове¬та входят прежние Президенты
республики.

В заключение следует отме¬тить, что конкретный порядок организации и
деятельности Кон¬ституционного Суда Украины, процедура рассмотрения им
дел определяются законом Украи¬ны «О Конституционном Суде Украины» от 16
октября 1996 г.

® Каковы полномочия Конститу¬ционного Суда Украины?

® В каких случаях законы и другие правовые акты признаются
Кон¬ституционным Судом Украины неконституционными?

® Каков состав и порядок образо¬вания Конституционного Суда Украины?

® Кто может быть судьей Консти¬туционного Суда Украины?

Розділ XIII. ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Конституція закріплює найваж¬ливіші з точки зору держави від¬носини,
відображає основні цін¬нісні орієнтири даного суспіль¬ства. Для
забезпечення стабіль¬ності таких відносин держава надає своєму Основному
Закону найвищу юридичну силу, яка знаходить своє вираження й в
особливому, ускладненому, по¬рівняно з поточним законодав¬ством, порядку
прийняття Кон¬ституції, її зміни та відміни. З таких позицій випливає
зміст розділу XIII Конституції Украї¬ни «Внесення змін до Консти¬туції
України».

Насамперед слід звернути увагу на максимально обмежене коло суб’єктів,
які можуть пода¬вати до Верховної Ради України законопроекти про
внесення змін до Конституції України. Таке право надається Конституцією
України (стаття 154) Президен¬тові України або не менш як третині
народних депутатів (тоб¬то 150) від конституційного складу Верховної
Ради України. Поданий указаними суб’єктами законопроект може бути
розгля¬нутий Верховною Радою Укра¬їни лише за наявності висновку
Конституційного Суду України про те, що запропоновані зміни не
передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина,
не спрямовані на ліквідацію незалежності чи на по¬рушення територіальної
ціліс¬ності України.

Раздел XIII. ВНЕСЕНИЕ ИЗМЕ¬НЕНИЙ В КОНСТИТУЦИЮ УКРАИНЫ

Конституция закрепляет важ¬нейшие с точки зрения государ¬ства отношения,
отражает ос¬новные ценностные ориентиры данного общества. Для
обеспе¬чения стабильности таких отно¬шений государство придает сво¬ему
Основному Закону наивы¬сшую юридическую силу, кото¬рая находит свое
выражение и в особенном, усложненном по сравнению с текущим
законода¬тельством, порядке принятия Конституции, ее изменения и отмены.
Из таких позиций про¬истекает содержание раздела XIII Конституции
Украины «Внесение изменений в Консти¬туцию Украины».

Прежде всего следует обра¬тить внимание на максимально ограниченный круг
субъектов, ко¬торые могут подавать в Верхов¬ную Раду Украины
законопроекты о внесении изменений в Консти¬туцию Украины. Такое право
пре¬доставляется Конституцией Укра¬ины (статья 154) Президенту Украины
или не менее чем трети народных депутатов (т. е. 150) от
конституционного состава Вер¬ховной Рады Украины. Внесен¬ный указанными
субъектами за¬конопроект может быть рас¬смотрен Верховной Радой Укра¬ины
только при наличии вывода Конституционного Суда о том, что предложенные
изменения не предусматривают отмены или ограничения прав и свобод
челове¬ка и гражданина, не направлены на ликвидацию независимости или на
нарушение территориальной целостности Украины.

Не можуть бути внесені змі¬ни до Конституції України в умо¬вах военного
або надзвичайного стану, адже тоді практично не¬можливо забезпечити
нормаль¬не і спокійне обговорення та оцінку змін Основного Закону
держави.

З метою забезпечення ста¬більності Конституції України відхилений
Верховною Радою за¬конопроект про внесення змін до Конституції може бути
поданий для повторного розгляду в парла¬менті не раніше, ніж через рік з
дня його відхилення.

З тією ж метою Верховна Ра¬да України протягом строку своїх повноважень
не може двічі змі¬нювати одні й ті самі положення Конституції України.

Найскладнішою є процедура внесення змін до розділу І «За¬гальні засади»,
розділу III «Ви¬бори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до
Конституції України». Законопроект про внесення змін до вказаних
роз¬ділів може подати Президент України або не менш як дві тре¬тини
конституційного складу Верховної Ради України (не менш як 300 народних
депута¬тів). Якщо після обговорення та¬кого законопроекту за його
при¬йняття проголосує не менш як дві третини конституційного складу
Верховної Ради, Прези¬дент України призначає все¬український референдум,
резуль¬тати якого остаточно визнача¬ють прийняття чи відхилення
запропонованих змін до Кон¬ституції.

Повторне подання законо¬проекту про внесення змін до розділів І, III і
XIII Конституції

Не могут быть внесены изме¬нения в Конституцию Украины в условиях
военного или чрезвычай¬ного положения, ведь тогда прак¬тически
невозможно обеспечить нормальное и спокойное обсуж¬дение и оценку
изменений Ос¬новного Закона государства.

С целью обеспечения ста¬бильности Конституции Украины отклоненный
Верховной Радой за¬конопроект о внесении изменений в Конституцию может
быть по¬дан к повторному рассмотрению в парламенте не ранее, чем через
год со дня его отклонения.

С этой же целью Верховная Рада Украины на протяжении срока своих
полномочий не может дважды изменять одни и те же положения Конституции
Украины. Самой сложной есть проце¬дура внесения изменений в раз¬дел I
«Общие начала», раздел III «Выборы. Референдум» и раздел XIII «Внесение
изменений в Конституцию Украины». Зако¬нопроект о внесении изменений в
указанные разделы может представить Президент Украи¬ны или не менее чем
две трети Конституционного состава Вер¬ховной Рады Украины (не менее чем
300 народных депутатов). Если после обсуждения такого законопроекта за
его принятие проголосует не менее чем две трети конституционного состава
Верховной Рады, Президент Украины назначает всеукраин-ский референдум,
результаты которого окончательно опреде¬ляют принятие или отклонение
предложенных изменений в Конституцию.

Повторное представление законопроекта о внесении измене¬ний в разделы I,
III и ХПІКонсти-

148

149

Коментар до Конституції України. С. 337—344.

України а одного і тога самого

питання можливе лише до Вер¬ховної Ради України наступного скликання.

Дещо простіша (але склад¬ніша порівняно з поточним за¬конодавством)
процедура вне¬сення змін до інших розділів Конституції України.
Відповід¬ний законопроект має бути об¬говорений і схвалений більшіс¬тю
конституційного складу Вер¬ховної Ради. Після цього його розгляд на
даній сесії Верховної Ради припиняється. Наступна чергова сесія
Верховної Ради України розгляд цього законо¬проекту відновлює, і він
вва¬жається прийнятим, якщо за нього проголосує не менш як дві третини
конституційного складу Верховної Ради України.

® Чому порядок внесення змін до Конституції України усклад¬нений
порівняно з процесом внесення змін до поточного за-конодавства?

® Який порядок розгляду і прий¬няття рішень щодо законопро¬ектів про
внесення змін до Кон¬ституції України?

туции Мсраины по одному и тощ же вопросу возможно только е Верховную
Раду Украины следую¬щего созыва.

Более простая (но более сложная по сравнению с те¬кущим
законодательством) про¬цедура внесения изменений в другие разделы
Конституции Украины. Соответствующий за¬конопроект должен быть обсуж¬ден
и одобрен большинством конституционного состава Вер¬ховной Рады. После
этого его рассмотрение на данной сессии Верховной Рады
приостанавли¬вается. Следующая очередная сессия Верховной Рады Украи¬ны
рассмотрение этого законо¬проекта возобновляет, и он счи¬тается
принятым, если за него проголосует не менее двух третей конституционного
состава Вер¬ховной Рады Украины.

® Почему порядок внесения изме¬нений в Конституцию Украины усложнен
сравнительно с про¬цессом внесения изменений в текущее законодательство?

® Кто может подавать в Верховную Раду Украины законопроекты об
изменениях в Конституцию Украины?

® Какой порядок рассмотрения и принятия решений по поводу законопроектов
о внесении из¬менений в Конституцию?

Розділ XIV ПРИКІНЦЕВІ ПО¬ЛОЖЕННЯ

Передостанній, XTV розділ Кон¬ституції України — «Прикінцеві положення»
— присвячений ви¬значенню набуття нею чинності, тобто моменту, з якого
вона по¬чинає діяти і стає Основним За¬коном, за яким мають будува¬тися
найважливіші суспільні відносини.

Вивчаючи ці положення, слід мати на увазі, що ч. 5 статті 94 Конституції
України закріплює норму, за якою закон набирає чинності через десять
днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено са¬мим
законом, але не раніше дня його опублікування. Водночас стаття 160
Конституції України ви¬значає, що вона набирає чин¬ності з дня її
прийняття, тобто з 28 червня 1996 р. Таким чином, Конституція набула
чинності до того, як була офіційно оприлюд¬нена, тобто опублікована в
офі¬ційних джерелах. Це зумовлю¬ється особливим місцем Кон¬ституції
України в системі зако¬нодавства, її значенням для дер¬жавного й
суспільного життя країни.

Набуття Конституцією Украї¬ни чинності, крім її власних по¬ложень,
врегульовувалося ще й спеціальним законом «Про при¬йняття Конституції
України і введення її в дію» від 28 червня 1996 p., яким не тільки днем
на-буття нею чинності визначався день її прийняття, а й визна¬валися
такими, що втратили

Раздел XIV. ЗАКЛЮЧИТЕЛЬ¬НЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ

Предпоследний, XIV раздел Конституции Украины — «За¬ключительные
положения» — посвящен определению вхож¬дения ее в силу, то есть момента,
с которого она начинает дейст¬вовать и становится Основным Законом, по
которому должны строиться важнейшие общест¬венные отношения.

Изучая эти положения, следует иметь в виду, что ч. 5 статьи 94
Конституции Украины закрепляет норму, по которой закон входит в силу
через десять дней со дня его официального обнародования, если другое не
предусмотрено самим законом, но не ранее дня его опублико¬вания.
Одновременно статья 160 Конституции Украины опреде¬ляет, что она входит
в силу со дня ее принятия, то есть 28 июня 1996 г. Таким образом,
Консти-туция вошла в силу до того, как была официально обнародована, то
есть опубликована в офици¬альных источниках. Это обу¬словливается
особенным местом Конституции Украины в систе¬ме законодательства, ее
значе¬нием для государственной и об¬щественной жизни страны.

Вхождение Конституции Украины в силу, кроме ее собст¬венных положений,
регулирова¬лось еще и специальным зако¬ном «О принятии Конституции
Украины и введении ее в дей¬ствие» от 28 июня 1996 г., кото-рым не
только днем вхождения ее в силу определяется день ее принятия, но и
признавались

151

Коментар до Конституції України. С. 345—348.

Закон «Про прийняття Конституції України і введення її в дію» від 28

червня 1996 р.

чинність, Конституція (Основ¬ний Закон) України від 20 квітня 1978 р. з
усіма змінами й допов¬неннями та Конституційний договір між Верховною
Радою України й Президентом України «Про основні засади організації та
функціонування державної влади й місцевого самовряду¬вання в Україні»,
які в своїй су¬купності відігравали роль Основного Закону України.

З метою гідного відзначення історичної ваги Конституції не¬залежної
України в утвердженні її суверенітету й побудові де¬мократичної,
соціальної й пра¬вової держави день прийняття Конституції України є
держав¬ним святом — Днем Консти¬туції України.

® Коли Конституція України набула чинності?

утратившими силу Конституция (Основной Закон) Украины от 20 апреля 1978
г. со всеми изме¬нениями и дополнениями и Кон¬ституционный договор между
Верховной Радой Украины и Президентом Украины «Об ос-новных началах
организации и функционирования государст¬венной власти и местного
само¬управления в Украине», которые в своей совокупности играли роль
Основного Закона Украины.

С целью достойного отраже¬ния исторического значения Конституции
независимой Укра¬ины в утверждении ее сувере¬нитета и построении
демокра¬тического, социального и пра¬вового государства день приня¬тия
Конституции Украины яв¬ляется государственным празд¬ником — Днем
Конституции Украины.

® Когда Конституция Украины вошла в силу?

Розділ XV. ПЕРЕХІДНІ ПОЛО¬ЖЕННЯ

Конституція України закріплює цілий ряд положень, які раніше не були
відомі нашому консти¬туційному законодавству. Вони вимагають відповідних
перетво¬рень у багатьох сферах держав¬ного й суспільного життя,
ви¬роблення систем законодавчої, виконавчої та судової влад, міс¬цевого
самоврядування, суттєвих змін в економічних відносинах, а це, в свою
чергу, потребує від¬повідного вдосконалення зако¬нодавства, приведення
його у відповідність із конституційни¬ми приписами.

Всі ці зміни не можуть ста¬тися миттєво. Для їх упровад¬ження в життя
необхідна певна послідовність, потрібен час. Са¬ме в забезпеченні часу
для роз¬важливого й послідовного здій¬снення необхідних перетворень, що
відповідали б конституційним нормам, полягає призначення ос¬таннього, XV
розділу Консти¬туції України — «Перехідні по¬ложення». В ньому 14
пунктів, реалізація яких має сприяти пе¬реходові суспільства в межі
«правил гри», встановлених Конституцією, з найменшими ускладненнями.
Розглянемо ос¬новний зміст цих конституцій-них положень.

Пункт «1». Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності
цією Консти¬туцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції
Укра¬їни.

Раздел XV. ПЕРЕХОДНЫЕ ПО¬ЛОЖЕНИЯ

Конституция Украины закреп¬ляет целый ряд положений, ко¬торые раньше не
были известны нашему конституционному за¬конодательству. Они требуют
со¬ответствующих преобразований во многих сферах государствен¬ной и
общественной жизни, об¬разования систем законодатель¬ной, исполнительной
и судеб¬ной властей, местного самоуп¬равления, существенных перемен в
экономических отношениях, а это, в свою очередь, требует
со¬ответствующего усовершенство¬вания законодательства, приве¬дения его
в соответствие с кон-ституционными предписаниями.

Все эти изменения не могут произойти мгновенно. Для их воплощения в
жизнь необходи¬ма определенная последователь¬ность, нужно время. Именно
в обеспечении времени для про¬думанного и последовательного
осуществления необходимых преобразований, которые соответ¬ствовали бы
конституционным нормам, заключается назна¬чение последнего, XV раздела
Конституции Украины — «Пе¬реходные положения». В нем 14 пунктов,
реализация которых должна содействовать переходу общества в рамки
«правил иг¬ры», установленных Конститу¬цией, с минимальными
ослож¬нениями. Рассмотрим основное содержание этих конституцион¬ных
положений.

Пункт «1». Законы и другие нормативные акты, принятые до вхождения в
силу этой Консти¬туции, продолжают действовать в той части, которая не
про¬тиворечит Конституции Украины.

153

Це положення зберігає до¬сить значний масив норматив¬них актів для
впорядкування суспільних відносин протягом часу, необхідного для
підготовки та ухвалення нових нормативних актів на основі чинної
Консти-туції України.

Пункт «2». Верховна Рада України після прийняття Кон¬ституції України
здійснює повно¬важення, передбачені цією Кон¬ституцією.

Чергові вибори до Верховної Ради України проводяться в бе¬резні 1998
року.

Згідно з цими положеннями з 28 червня 1996 р. Верховна Рада України є
єдиним органом зако¬нодавчої влади, який, крім цього, має певні
установчі й контрольні повноваження, уз¬годжені з основними положен-нями
теорії поділу влади на за¬конодавчу, виконавчу Й судову.

Встановлення строку прове¬дення чергових виборів Верхов¬ної Ради України
в березні 1998 р. дає їй можливість здійснювати свої повноваження до
закінчен¬ня передбаченого Конституцією чотирирічного строку її роботи.

Пункт «З». Чергові вибори Президента України проводяться в останню
неділю жовтня 1999 року. Це положення дає Пре¬зиденту України можливість
здійснювати свої повноваження до закінчення передбаченого Конституцією
України для Пре¬зидента п’ятирічного строку йо¬го роботи.

Пункт «4». Для врегулюван¬ня нагальних економічних пи-

154

Это положение сохраняет довольно значительный массив нормативных актов
для упоря¬дочивания общественных отно¬шений на протяжении времени,
необходимого для подготовки и принятия новых нормативных актов на основе
действующей Конституции Украины.

Пункт «2». Верховная Рада Украины после принятия Кон¬ституции Украины
осуществля¬ет полномочия, предусмотренные этой Конституцией.

Очередные выборы в Верхов¬ную Раду Украины проводятся в марте 1998 года.

Согласно с этими положе¬ниями с 28 июня 1996 г. Верхов¬ная Рада Украины
является единственным органом законо¬дательной власти, который, кро¬ме
этого, имеет определенные учредительные и контрольные полномочия,
согласованные с основными положениями тео¬рии разделения власти на
зако¬нодательную, исполнительную и судебную.

Установление срока прове¬дения очередных выборов в Вер¬ховную Раду
Украины в марте 1998 г. дает ей возможность осу¬ществлять свои
полномочия до окончания предусмотренного Конституцией четырехлетнего
срока ее работы.

Пункт «3». Очередные выборы Президента Украины проводятся в последнее
воскресение октяб¬ря 1999 года. Это положение дает Президенту Украины
воз¬можность осуществлять свои полномочия до окончания пре¬дусмотренного
Конституцией Украины для Президента пяти¬летнего срока его работы.

Пункт «4». Для урегулирова¬ния неотложных экономических

тань, які не регламентуються за¬конами, Президент України на¬буває право
видавати укази. Од¬ночасно в порядку законодавчої ініціативи Президент
направляє до Верховної Ради України від¬повідний законопроект, що
роз¬глядається нею позачергово. На¬дання Президентові цього права
зумовлюється кількома обстави¬нами:

1) указ Президента має бути схвалений Кабінетом Міністрів України і
скріплений підписом Прем’єр-міністра України;

2) указ Президента вступає в

дію, якщо протягом тридцяти

календарних днів з дня подання

законопроекту (за винятком

днів міжсесійного періоду) Вер¬

ховна Рада не прийме закон або

не відхилить поданий законо¬

проект більшістю її конституцій¬

ного складу;

3) указ Президента втрачає

чинність у разі набрання чин¬

ності законом, прийнятим Вер¬

ховною Радою України з цього

питання;

4) це право Президента діє протягом трьох років після при¬йняття
Конституції України, тоб¬то до 28 червня 1999 р. включно.

Цю норму «Перехідних по¬ложень» слід розцінювати як надзвичайну, адже
згідно з ч. З статті 106 Конституції України Президент може видавати
укази й розпорядження тільки на ос¬нові й на виконання Консти-туції та
законів України, що ро¬бить неможливим видання пре¬зидентських указів з
питань, ос¬нови яких не врегульовані зако¬ном. Але надзвичайність еконо-

вопросов, которые не регламен¬тируются законами, Президент Украины
получает право изда¬вать указы. Одновременно в по¬рядке законодательной
инициа¬тивы Президент направляет в Верховную Раду Украины
соот¬ветствующий законопроект, ко¬торый рассматривается ею вне очереди.
Предоставление Прези¬денту этого права обусловливается несколькими
обстоятельствами: 1) указ Президента должен быть одобрен Кабинетом
Мини¬стров Украины и скреплен под¬писью Премьер-министра Укра¬ины;

2) указ Президента вступает

в силу, если на протяжении

тридцати календарных дней со

дня представления законопроекта

(за исключением дней межсес¬

сионного периода) Верховная Ра¬

да не примет закон или не от¬

клонит поданный законопроект

большинством ее конституцион¬

ного состава;

3) указ Президента утрачи¬

вает силу в случае вхождения в

силу закона, принятого Верхов¬

ной Радой Украины по этому

вопросу;

4) это право Президента действует на протяжении трех лет после принятия
Конституции Украины, т. е. до 28 июня 1999 г. включительно.

Эту норму «Переходных поло¬жений» следует расценивать как чрезвычайную,
ведь в соответ¬ствии с ч. 3 статьи 106 Кон¬ституции Украины Президент
может издавать указы и распо¬ряжения только на основе и во исполнение
Конституции и за¬конов Украины, что делает не¬возможным издание
президент¬ских указов по вопросам, осно¬вания которых не урегулирова-

155

мічної ситуації в країні змусила законодавця надати Президен¬тові таке
право на конкретно ви¬значений строк і під контролем парламенту.

Пункти «5» і «6» «Перехідних положень» з метою впорядку¬вання формування
вищих орга¬нів держави у відповідності з ви¬могами Конституції України,
встановлюють необхідність фор¬мування Кабінету Міністрів і
Конституційного Суду України протягом трьох місяців після на¬буття
чинності Конституцією України.

Пункти «7»—«10», «12» «Пе¬рехідних положень» обумовлю¬ють особливості
діяльності іену-ючих державних органів на пе¬ріод до приведення
створюваних державних структур і органів місцевого самоврядування у
від¬повідність з приписами Консти¬туції України.

Пункт «11» обумовлював на¬буття чинності ч. 1 статті 99 Конституції
після введення на¬ціональної грошової одини¬ці — гривні.

Пункт «13» закріплює збере¬ження протягом п’яти років піс¬ля набуття
чинності Конститу¬цією України існуючого порядку арешту, тримання під
вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також
по¬рядок проведення огляду та об¬шуку житла або іншого володін¬ня особи.

Конституція містить ряд норм, які суттєво підвищують рівень свободи й
недоторканності

осоои та Ті житла. Кле реальне втілення цих норм у життя пот-

ны законом. Но чрезвычайность экономической ситуации в стра¬не вынудила
законодателя пре¬доставить Президенту такое пра¬во на конкретно
определенный срок и под контролем парламен¬та.

Пункты «5» и «6» «Переход¬ных положений» с целью упоря¬дочения
формирования высших органов государства в соответ¬ствии с требованиями
Консти¬туции Украины, устанавливают необходимость формирования Кабинета
Министров и Консти¬туционного Суда Украины на протяжении трех месяцев
после вхождения в силу Конституции Украины.

Пункты «7» —«10», «12» «Пе¬реходных положений» обуслов¬ливают
особенности деятель¬ности существующих государст¬венных органов на
период до приведения создаваемых госу¬дарственных структур и органов
местного самоуправления в со¬ответствие с предписаниями Конституции
Украины.

Пункт «11» обусловливал вхождение в силу ч. 1 статьи 99 Конституции
после введения национальной денежной едини¬цы — гривни.

Пункт «13» закрепляет сох¬ранение на протяжении пяти лет после принятия
Конституции Украины существующего поряд¬ка ареста, содержания под
стра¬жей и задержания лиц, подозре¬ваемых в совершении преступ¬ления, а
также порядка прове¬дения осмотра и обыска жилища или иного владения
лица.

Конституция содержит ряд норм, существенно повышающих* уровень свободы и
неприкосно-

реальное воплощение этих норм

ребує виконання низки певних передумов (оновлення процесу¬ального
законодавства, підго¬товку необхідних юридичних кадрів тощо), інакше
відповідні положення Основного Закону будуть фіктивними. Для вико¬нання
таких завдань Конститу¬ція й надає п’ятирічний строк, протягом якого
зберігається дія існуючих норм.

Пункт «14» «Перехідних по¬ложень» містить норму, за якою існуючі на
території України військові бази (як новостворені, так і ті, що були
побудовані в часи існування СРСР), можуть використовуватися для
тимчасо¬вого перебування іноземних вій¬ськових формувань. Але таке
ви¬користання допустиме лише на умовах оренди цих баз на строки й у
порядку, визначені між¬народними договорами України, й ратифікованими
(затверджени¬ми) Верховною Радою України.

У зв’язку з цим доречно зга¬дати, що згідно з ч. 7 статті 17 Конституції
України, розташу¬вання (тобто створення) інозем¬них військових баз не
допуска¬ється.

Ці правила є однією з форм вияву державного суверенітету Української
держави на всій її території.

Розділи зі змістом, анало¬гічним «Перехідним положен¬ням» Конституції
України, ма¬ють більшість конституцій, прий-

світової війни.

в жизнь требует исполнения ряда определенных предпосы¬лок (обновление
процессуаль¬ного законодательства, подго¬товку необходимых юридичес¬ких
кадров и т. д.), иначе соот¬ветствующие положения Основ¬ного Закона
будут фиктивными. Для исполнения таких заданий Конституция и
предоставляет пятилетний срок, на протяже¬нии которого сохраняется
дей¬ствие существующих норм.

Пункт «14» «Переходных положений» содержит норму, по которой
существующие на тер¬ритории Украины военные базы (как вновь
образованные, так и построенные во времена сущес¬твования СССР), могут
исполь¬зоваться для временного пребы¬вания иностранных военных
формировании. Но такое ис¬пользование допустимо только на условиях
аренды этих баз на сроки и в порядке, определен¬ные международными
договора¬ми Украины, ратифицированны¬ми (утвержденными) Верховной Радой
Украины.

В связи с этим уместно вспомнить, что, в соответствии с ч. 7 статьи 17
Конституции Укра¬ины, размещение (т. е. образо¬вание) иностранных
военных баз не допускается.

Эти правила являются

одной из форм проявления госу¬

дарственного суверенитета

Украинского государства на всей

его территории.

Разделы с содержанием, аналогичным «Переходным поло¬жениям» Конституции
Украины, имеют большинство конститу-

\j»&, отнятых, поспе окончания Второй мировой войны.

156

157

ЗМІСТ

ОГЛАВЛЕНИЕ

® В чому полягає призначення роз-ділу XV «Перехідні положення»
Конституції України?

® Який основний зміст окремих пунктів «Перехідних положень» Конституції
України?

® В чем заключается предназначе¬ние раздела XV «Переходные по¬ложения»
Конституции Украины?

Коментар до Конституції України. С. 349—366.

Передмова ВСТУП

1. Теоретичні основи конституції

2. Основні етапи історії

українського конституціо¬

налізму

Предисловие БВВДЕНИЕ

1. Теоретические основы

конституции

2. Основные этапы украинского

конституционализма

Ви закінчили читати цю книжку й навчилися орієнтува¬тися в основних
принципах та конкретних приписах Конститу¬ції нашої держави. Але слід
пам’ятати, що конституційні положення конкретизуються й детапізуються в
поточному зако¬нодавстві та в підзаконних ак¬тах, тобто в законах, які
прий¬має Верховна Рада, та в актах Президента й Кабінету Міністрів
України. Тому для поглиблення розуміння Конституції доцільно звертати
увагу на ознайомлення з відповідними нормативно-пра¬вовими актами.

Реальний вплив Конститу¬ції України на суспільне й дер¬жавне життя
країни починається з приведення поведінки всіх учасників суспільних
відносин у відповідність із її приписами. Сподіваємося, що набуті знання
про приписи Конституції Украї¬ни, які дала Вам ця книжка, до¬поможуть не
тільки будувати власну поведінку у відповідності з вимогами Основного
Закону, а й дасть змогу роз’яснювати ін¬шим зміст конституційних ви¬мог.

Вы закончили читать эту книгу и научились ориентиро¬ваться в основных
принципах и конкретных предписаниях Кон¬ституции нашего государства. Но
следует помнить, что кон¬ституционные положения конк-ретизируются и
детализируются в текущем законодательстве и в подзаконных актах, т. е. в
зако¬нах, которые принимает Верхов¬ная Рада, и в актах Президента и
Кабинета Министров Украины. Поэтому для углубления пони¬мания
Конституции целесообраз- I но обращать внимание на озна¬комление с
соответствующими нормативными актами.

Реальное влияние Консти¬туции Украины на обществен¬ную и государственную
жизнь страны начинается с приведения поведения всех участников
об¬щественных отношений в соот¬ветствие с ее предписаниями. На¬деемся,
что приобретенные зна¬ния о предписаниях Конституции Украины, которые
дала Вам эта книга, помогут не только строить собственное поведение в
соот¬ветствии с требованиями Основ¬ного Закона, но и даст возмож¬ность
разъяснять другим содер¬жание конституционных требо¬ваний.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ -ОСНОВНИЙ ЗАКОН ДЕРЖАВИ

Розділ І. Загальні засади

Розділ II. Права, свободи та обов’язки людини й громадянина

Розділ III. Вибори. Референдум Розділ IV. Верховна Рада України Розділ
V. Президент України

Розділ VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади

Розділ VII. Прокуратура Розділ VIII. Правосуддя

Розділ IX. Територіальний устрій України

Розділ X. Автономна Республіка Крим

Розділ XI. Місцеве самоврядування

Розділ XII. Конституційний Суд України

Розділ XIII. Внесення змін до Конституції України

Розділ XIV. Прикінцеві положення

Розділ XV. Перехідні положення

КОНСТИТУЦИЯ УКРАИНЫ -ОСНОВНОЙ ЗАКОН 30 ГОСУДАРСТВА

32 Раздел I. Общие начала

Раздел II. Права, свободы

и обязанности человека 47 и гражданина

59 Раздел III. Выборы. Референдум 74 Раздел IV. Верховная Рада
Украины 94 Раздел V. Президент Украины

Раздел VI. Кабинет Министров Украины. Другие органы 109 исполнительной
власти

118 Раздел VII. Прокуратура 121 Раздел VIII. Правосудие

Раздел IX. Территориальное 131 устройство Украины

Раздел X. Автономная Республика 135 Крым

Раздел XI. Местное 140 самоуправление

Раздел XII. Конституционный Суд 143 Украины

Раздел XIII. Внесение изменений 148 в Конституцию Украины

Раздел XTV. Заключительные поло-151 жения 153 Раздел XV. Переходные
положения

Навчальне видання

ЛИСЕНКОВ Сергій Леонідович

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ: Матеріали до вивчення

Українською та російською мовами

Зав. редакцією А. С. Кривошея

Художник обкладинки О. Г Григір Художній редактор Т. О. Щур Технічний
редактор Л. І. Швець Коректор А. В. Дрожжина

Здано до набору 16.12.96. Пщп. до друку 31.01.97

Формат 84 х 108/32. Папір газетний 1’арн. Тип Тайме.

Ум. друк. арк. 8,4. Ум- фарбовідб. 8,82. Обл.-вид. арк. 10,6.

Вид. № 3830. Зам. 7 29 /

Видавництво «Либідь» при Київському університеті 252001 Київ, Хрещатик,
10

Свідоцтво про державну реєстрацію № 05591690 від 23.04.94

AT «Київська книжкова фабрика» 252054 Київ, Воровського, 24

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Лисенков С.Л. 1997 – Конституцiя України. Матерiали до вивчення (книга)