Костюченко О.А. 2003 – Банківське право
ПЕРЕДМОВА
Докорінні зміни у соціально-політичному розвиткові України пов’язані з
радикальною економічною реформою, демократизацією та формуванням
правової держави і громадянського суспільства, побудованих на пріоритеті
прав І свобод громадян, рівності всіх форм власності.
Органічною складовою здійснюваних у країні економічних перетворень ?
реформування банківської системи і визначення її правових основ.
Сучасні банки своєю діяльністю глибоко проникають в усі сфери економіки,
активно впливають на економічні та соціальні процеси. Сферою банківської
діяльності’охоплено всі суб’єкти -від органів законодавчої і виконавчої
влади до підприємств, організацій, фірм, фізичних осіб.
Банківська система й банківське законодавство України перебувають у
процесі становлення і їх розробка є першочерговим та актуальним
завданням сучасної науки. За цих умов великого значення набуває вивчення
засад банківського права. Пропонований підручник поповнить перелік
спеціальної літератури, яка висвітлює правові засади банківської
діяльності, допоможе пізнати сутність банківського права й банківської
системи України, опанувати основами правового положення Національного
банку України, з’ясувати актуальні проблеми організації та діяльності
комерційних банків, засвоїти порядок здійснення основних видів
банківських операцій. У підручнику подано загальну характеристику
валютного законодавства, аналізується правовий режим валютних операцій
та операцій з цінними паперами.
Логічним завершенням підручника є глава, присвячена основам банківського
права провідних зарубіжних країн, у якій розглядаються суть банківського
права, його самостійний характер у правовій системі окремої держави,
аналізуються особливості джерел банківського права, висвітлюються
організація та функціонування банківських систем провідних зарубіжних
країн.
Підручник підготовлено на основі найновішого нормативного матеріалу,
який висвітлює правові аспекти банківської діяльності, аналізуються
прийняті акти банківського законодавства та практика застосування їх.
Глибоке і всебічне вивчення правових аспектів банківської діяльності
сприятиме оволодінню «азбукою» в банківській сфері, використанню
основних положень у практичній діяльності різних кредитно-фінансових
установ, в ефективному функціонуванні банківської системи України.
Навчальне видання має на меті викликати інтерес до банківської сфери і
допомогти студентам в опануванні теоретичного курсу, правильно зрозуміти
сутність і спрямованість Інститутів^ банківського права.
Глава І
ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ
§ 1. Поняття, предмет і система банківського права
У процесі розбудови демократичної правової держави та становлення
ринкової економіки важливого значення набуває вдосконалення банківської
системи в державі та ефективне правове регулювання банківської
діяльності. Банківська система управління зазнала суттєвих змін:
створена дворівнева банківська система, все більшого розвитку набуває
діяльність комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових
інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського
капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків із
клієнтурою. З урахуванням цього набуває ваги роль правового забезпечення
банківської діяльності, чим і зумовлена поява такої дисципліни, як
“Банківське право”.
Донедавна питання функціонування банків та їх взаємовідносини з
клієнтурою вивчались у рамках таких навчальних дисциплін, як “Цивільне
право” та “Фінансове право”, а управління в сфері фінансів і кредиту —
“Адміністративне право”. В сучасних умовах постала потреба в
детальнішому вивченні проблем правового регулювання банківської
діяльності, враховуючи міжгалузевий характер цієї діяльності та роль,
яку відіграють нині банки в економічному житті України. Між тим, правове
регулювання банківської діяльності належить до найбільш складних і
найменш розроблених проблем національного права, водночас банківське
право поступово трансформується в самостійну галузь.
Передусім винятково важливе значення має визначення сутності
банківського права і тих суспільних відносин, що ним регулюються.
Банківське право – це система правових норм, що регулюють порядок
організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами
(юридичними й фізичними особами), що обслуговуються банками, а також
порядок
здійснення банківських операцій. В Україні банківське право поки ще не є
самостійною галуззю права, тому що відсутні характерні лише їй предмет і
метод регулювання суспільних відносин.
Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у
процесі банківської діяльності, зокрема відносини, які регулюють
принципи організації та діяльності банків і порядок здійснення ними
банківських послуг. Метод правового регулювання банківської діяльності є
дещо неоднорідним. З одного боку, використовується метод владних
приписів, що властивий адміністративному праву, — інтереси держави
представляють органи, наділені нею владними повноваженнями (Кабінет
Міністрів України, Національний банк України (НБУ)). Існують також
владні відносини між НБУ і комерційними банками. З другого боку,
відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін,
тобто застосовується цивільно-правовий метод регулювання суспільних
відносин.
Банківському праву властиві обидва вказані методи, оскільки завдяки
першому держава прямо й безпосередньо регулює поведінку суб’єктів цих
відносин, а другому – встановлює тільки межі для самостійного
врегулювання взаємовідносин суб’єктів. Зазначений метод правового
регулювання як спосіб впливу на свідомість і волю людей визначає
поведінку суб’єктів у регулюванні банківських суспільних відносин.
Правові норми, що регулюють банківські відносини, містяться насамперед
як у загальних, так і у спеціальних, присвячених регулюванню тільки
банківських відносин, нормативних актах. До них належать: Конституція
України, закони й постанови Верховної Ради України, укази Президента
України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови, положення й
інструкції НБУ та Міністерства фінансів України, статути банків тощо.
Система банківського права охоплює не тільки норми, які закріплюють
загальні положення банківського права, поняття й структуру банківської
системи, правовий статус органів, що займаються банківською діяльністю,
а й норми, що регулюють відносини, пов’язані з організацією розрахунків,
операціями з цінними паперами, регулюванням кредитування та правил
валютних операцій.
Банківське право регулює правові основи розрахунків, виходячи з
принципу, що всі підприємства, установи й організації різних форм
власності зобов’язані зберігати кошти
на рахунках у банках і додержувати встановленого порядку здійснення
безготівкових розрахунків. У законодавстві чітко визначено порядок
відкриття рахунків у кредитних установах, встановлено правові форми
розрахунків та порядок здійснення розрахунків за цими формами.
Норми банківського права закріплюють правові основи банківського
кредитування, визначають правове положення кредитних установ і принципи
їх відносин з одержувачами кредитів за умов повернення, строковості та
платності, а також основи валютних відносин України з іноземними
державами та правила валютних операцій на території України.
Отже, всі правові норми, що регулюють організацію банківської системи і
здійснення банківських операцій, у своїй сукупності формують визначений
‘комплекс норм і мають предметну сдність. Крім того, норми банківського
права включають норми інших галузей національного права (наприклад,
норми цивільного права регулюють товарно-грошові відносини, що
складаються при здійсненні байками та іншими фінансовими інститутами
банківських операцій, або застосування застави у кредитних
правовідносинах). Норми адміністративного права регулюють управління
кредитною системою і визначають основи побудови банківської системи в
країні, Отже, можна зробити висновок, що банківське право слід
розглядати як комплексну галузь.
Однак ані предметна єдність цих норм, ані їх комплексність не означають,
що банківське право ? самостійною галуззю єдиної правової системи, хоча
в перспективі таке можливе. Банківське право нині можна визначити як
підгалузь фінансового права України, яка спрямована на мобілізацію та
розподіл коштів з метою забезпечення виконання завдань держави. При
цьому мобілізація й розподіл грошових ресурсів можуть здійснюватись у
процесі виконання банківських операцій, при кредитуванні, регулюванні
розрахункових і валютних операцій, функціонуванні ринку цінних паперів.
Особливо великого значення для банківського права набувають норми
конституційного права, що встановлюють компетенцію органів законодавчої
і виконавчої влади у сфері кредитно-грошової політики, обігу державних
цінних паперів. У конституційному праві закріплено загальні принципи і
положення, що стосуються банківської діяльності держави. Так, у ст. 99
Конституції України зазначається, що забезпечення стабільності грошової
одиниці є основною функцією центрального банку держави – НБУ.
Адміністративне право визначає принципи організації та діяльності
органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, НБУ тшцо),
повноваження цих органів у сфері кредиг тування, організації розрахунків
і валютних операцій, обігу цінних паперів. Банківське право регулює,
насамперед, майнові відносини, що виникають у сфері кредитування і
здійснення розрахунків, і тим самим тісно пов’язане з цивільним правом.
Наприклад, у договорах банківського рахунка та кредитного договору
нормами цивільного права регулюються такі питання, як укладення цих
договорів, зміст прав та обов’язків сторін, заставне забезпечення
позичок, розрахункові і кредитні санкції, відповідальність сторін за
неналежне виконання своїх обов’язків. Крім того, комерційні банки, як
суб’єкти господарської діяльності, здійснюють на договірних умовах
кредитно-розрахункове, касове fa інше банківське обслуговування
підприємств, установ, організацій і громадян, керуються також у своїй
діяльності нормами цивільного права.
Банківське право України регулює різноманітні за своїм змістом
банківські правовідносини, пов’язані з банківською діяльністю та її
здійсненням. Численні й різноманітні норми та інститути банківського
права взаємопов’язані і відображуються в їх єдності та узгодженості.
Однак суспільні відносини, що станбвлять предмет банківського права,
здійснюються через відповідну систему. Система банківського права – це
логічно Послідовне і внутрішньо узгоджене розміщення норм та інститутів
банківського права.
Система банківського права об’єднує та І характеризує співвідношення й
зовнішню структуру об’єднання нормативних актів, внутрішньо обумовлених
єдиною метою – регулюванням банківських правовідносин. Система
банківського права будується насамперед на підставі поділу її норм на
групи залежно від особливостей регульованих нею окремих видів суспільних
відносин. Відповідно складається така система банківського права
України: загальна частина та особлива, яка включає спеціальні
банківсько-правові інститути,
Загальна частина включає норми, які закріплюють загальні, принципові
положення банківського права і його статутні Інститути (поняття,
принципи й джерела банківського права, правове становище Національного
банку України та комерційних банків, сутність і функції банківської
системи України).
‘ 8
‘ До особливої частини належать норми, що регулюють основні
функціональні інститути банківського права, за допомогою яких
безпосередньо здійснюється банківська діяльність. Особлива частина
банківського права об’єднує такі інститути: договір банківського
рахунка, банківське кредитування, охо- , рона банківської таємниці,
валютні операції банків, правове регулювання ринку цінних паперів тощо.
Банківське право України сьогодні можна розглядати в трьох аспектах: як
підгалузь фінансового права, яка формується в самостійну комплексну
галузь права; як окрему навчальну дисципліну, яка вивчається в юридичних
і економічних закладах освіти; і як науку, яка ще не розвинена, а об’єкт
її дослідження тільки створюється. Остання повинна вивчати категорії та
поняття, що стосуються правового регулювання банківської діяльності, та
розробляти рекомендації щодо вдосконалення банківського права.
Отже, банківське право тісно пов’язане з економічними процесами в
державі і застосовується для врегулювання специфічних відносин, що
виникають у процесі банківської діяльності та надання банківських
послуг.
За умов ринкової економіки банківське право відіграватиме дедалі
значнішу й активнішу роль у державі. Як інструмент вивчення
фінансово-кредитного механізму воно спрямоване ца забезпечення
раціонального й ефективного функціонування банківської системи в
державі, сприятиме розвитку кредитної системи, встановленню правових
основ розрахунків та валютних відносин на території України.
§ 2, Спеціальні принципи і джерела банківського права
Банківське право ґрунтується як на загальноправових принципах,
Притаманних всьому національному праву (законності, верховенства права
та рівності всіх перед законом), так і на спеціальних, які мають свої
специфічні ознаки і властиві банківській сфері.
За нинішніх ринкових умов такі принципи мають сприяти вдосконаленню
економічних відносин і способів їх правового регулювання з Метою
підвищення ефективності функціонування банківської системи, здатної
мобілізувати фінансові ресурси та сконцентрувати їх на пріоритетних
напрямах структурної перебудови економіки.
До спеціальних принципів банківського права належать:
— принцип свободи економічної діяльності. Суб’єкти банківської
діяльності мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати
самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Обмеження у здійсненні банківської діяльності передбачаються
законодавством України;
— принцип неухильного виконання економічних нормативів, встановлених
НБУ, норм чинного законодавства. Цей принцип зобов’язує суб’єктів
банківських правовідносин додержувати правил поведінки,
приписуваних нормами банківського права. Так, правилами НБУ
передбачено, що комерційні банки зобов’язані додержувати економічних
нормативів, встановлених ЦБУ;
— принцип поєднання публічних і приватних начал у банківській сфері.
З одного боку, держава займається організацією, регулюванням і
управлінням банківською системою в інтересах усього суспільства. А з
іншого, проявляються приватні інтереси кредитних установ, клієнтів,
тобто діє паритет інтересів усіх суб’єктів банківського права;
— принцип задоволення потреб клієнтів та максималізапн отримання
прибутку банками;
— принцип добровільності взаємовідносин і взаємної заінтересованості
банківських установ та їх клієнтів. Суб’єкти банківських
правовідносин (при кредитуванні, організації розрахунків) будують
відносини на підставі рівності сторін, їх диспозитивності та
ініціативності у формуванні й виконанні прав і обов’язків. У цих
відносинах виявляються взаємна воля і свідомість учасників;
— принцип підтримки конкуренції та заборони економічної діяльності,
спрямованої на монополізацію й недобросовісну конкуренцію. Це означає,
що банкам забороняється укладати угоди з метою обмеження конкуренції в
банківській діяльності, а також монополізації умов надання кредитів,
інших послуг, встановлення відсоткових ставок і комісійної винагороди.
Комерційні банки не мають права без згоди НБУ зменшувати розмір
статутного фонду і розподіляти резерви серед акціонерів банку.
Контроль за додержанням антимонопольного законодавства у сфері
банківської діяльності здійснює Антимонополь-ний комітет України (АКУ).
Реорганізація комерційних банків відбувається за погодженням з АКУ у
випадках, передбачених чинним законодавством.
10
Для подальшого розвитку конкуренції й обмеження прояву монополізму серед
банків НБУ вживає заходів щодо лібералізації кредитного ринку через
створення однакових умов доступу для комерційних банків до кредитних
аукціонів НБУ, а також лібералізації валютного ринку;
— принцип нагляду за діяльністю банків та інших кредит-но-фінансових
установ. У належному функціонуванні банківської системи найважливіша
роль відводиться нагляду. Без нього не може здійснюватися економічна
діяльність, за його допомогою забороняється втручання держави у
внутрішньогосподарську сферу комерційних банків, підприємств,
забезпечується законність у банківській сфері, запобігання
правопорушенням, за його сигналами притягуються до відповідальності
винні особи.
На практиці останній принцип знаходить відображення в тому, що Верховна
Рада України контролює діяльність НБУ (затверджує кошторис та звіт про
його роботу, а також ліміт зовнішнього державного боргу); НБУ контролює
діяльність комерційних банків (встановлює для них економічні нормативи,
перевіряє створення їх реєстрацією, контролює додержання ними
законодавства), здійснює контроль за веденням касових операцій;
комерційні банки контролюють ліміти залишків готівки в касах для
юридичних осіб, порядок відкриття та закриття рахунків, здійснення
валютних операцій через уповноважених банків тощо.
Джерелом національного права є, як відомо, форма вираження державної
волі в нормативних актах — офіційних письмових документах компетентного
органу держави, у яких встановлюються норми права.
До джерел банківського права належать: Конституція України (зокрема, ст.
99, 100), закони й постанови Верховної Ради України, (зокрема, Закони
України “Про державне регулювання рийку цінних паперів в Україні” від ЗО
жовтня 19% p., “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових
зобов’язань” від 22 листопада 1996 p., “Про платіжні, системи та переказ
грошей в Україні” від 5 квітня 2031 р. тощо.
У системі банківського законодавства особлива роль відводиться
фундаментальним законам, які мають вищу юридичну силу й охоплюють
найважливіші питання, що виникають у банківській сфері. Серед чинних
виділяють такі важливі Закони України: “Про банки і банківську
діяльність” від 7 грудня 2000 p., який визначає правові основи існування
банків, поря-
II
док створення й основні принципи їх діяльності, встановлює правову
природу взаємовідносин з клієнтами та їх захист; “Про Національний банк
України” від 20 травня 1999 р.
Серед джерел банківського права важливий блок становлять пщзаконні
нормативні акти, які можна розподілити на дві групи.
1. Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів
України.
Наприклад, Укази Президента України “Про заходи щодо нормалізації
платіжної дисципліни в народному господарстві України” від 16 березня
1995 p., “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки” в ре* дакції Указу від 11 травня 1995р.
Постанови Кабінету Міністрів України, які приймаються відповідно до ст.
117 Конституції України, є обов’язковими до виконання на всій території
України. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України “Про
затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери” від 22 вересня
1999 p., “Про повноваження Державного експортно-імпортного банку України
на виконання міжбанківських угод, укладених з групою італійських
кредитних інститутів” від 21 серпня 2000 р.
2. Нормативні акти міністерств, держаннях комітетів, що стосуються
сфери банківської діяльності, а також нормативні акти НБУ. Ці акти
приймаються в межах компетенції того органу, що його видає, у формі
постанов, положень, наказів, інструкцій, правил тощо. Так, постановами
Правління НБУ затверджено від 19 лютого 2001 р. Положення про ведення
касових операцій у національній валюті в Україні; від 18 березня 1999 р.
— Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку
України; наказом Міністерства фінансів та Міністерства економіки України
від 25 лютого 1997 р. — По1 рядок виписування та погашення простих
векселів, що видаються вітчизняними нафтопереробними заводами у разі
постачання на ці заводи нафти суб’єктами підприємницької діяльності —
резидентами.
До цієї групи належать також нормативні акти, прийняті асоціаціями та
господарюючими суб’єктами (наприклад, рішення Асоціації комерційних
банків та локальні акти —статути комерційних банків, установчі договори,
положення про філії, представництва).
У правовому аспекті велике значення має введення Указом Президента
України від 3 жовтня 1992 р. в Україні державної реєстрації відомчих
нормативних актів, що здійснюється
12
Міністерством юстиції України (стосовно актів, прийнятих центральними
органами та управліннями юстиції областей і міст Києва й Севастополя, а
також актів місцевих органів управління). Це правило поширено і на
нормативні акти, що видаються НБУ. Державна реєстрація відомчих
нормативних актів спрямована на додержання принципу верховенства закону
та забезпечення законності актів відомчого нормотворення, їх
відповідності законам, додержання охорони прав, свобод і законних
інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні*.
— Серйозним недоліком відомчого нормотворення є хибна практика НБУ
приймати нормативні акти у формі листів, телеграм, що суперечить поняттю
“нормативний акт” і не передбачена законом як форма існування офіційного
документа.
Розвиток міжнародного співробітництва в банківській сфері,
інтернаціоналізація банківського бізнесу зумовлюють важливу роль у
правовому регулюванні таких специфічних джерел банківського права, як
міжнародні звичаї та міжнародні договори.
До міжнародних звичаїв, які склалися в міжнародній практиці, слід
віднести Уніфіковані правила і звичаї МТП для документарних акредитивів
у редакції 1993 p., Уніфіковані правила МТП по інкасо в редакції 1995 р.
У ст. 9 Конституції України зазначено, що чинні міжнародні договори,
ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного
законодавства України. До них слід віднести Женевські чекові конвенції
1930 p., Оттавську конвенцію УИІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг
1988 р тощо, >- >• .
. Важливе місце » банківській’ практиці досідають -також правові звичаї
та правила ділового обороту. При визначенні місця звичаю в ієрархії
правових норм слід виходити з того* що в більшості зарубіжних країн
звичай становить насамперед норму, яка доповнює закон, у тих випадках,
коли відповідний припис в законі взагалі відсутній або він неповно
врегулював те чи даше положення. Прикладом легалізації впровадження
** Див.: Указ Президента України “Про державну реєстрацію нормативних
актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади” від 3
жовтня 1992 р. II Голос України.— 1992.– 8 жовтня; постанова Кабінету
Міністрів України “Про затвердження (Положення про державну реєстрацію
нормативних актів міністерств, інших органів виконавчої влади” вїд 28
грудня 1992 р. // Урядовий кур’єр.— 1993.— 1& лютого; ст. 56 Закон»
України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р.4 //
Відомості; Верховної Ради України.* 1999.— №29.
‘
ІЗ
звичаю як джерела права є ст. 7 проекту Цивільного кодексу України
“Звичаї ділового обороту”. Цивільні відносини можуть регулюватися
звичаєм ділового обороту. Звичаєм ділового обороту визнається правило
поведінки, яке не передбачено актами законодавства, але є усталеним,
таким, що широко застосовується в певній сфері підприємництва. Звичай
ділового обороту може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай
ділового обороту, що суперечить положенням актів цивільного
законодавства або договору, не застосовується.
§ 3, Питання вдосконалення банківського законодавства
Ефективне функціонування банківської системи України здебільшого
визначається рівнем їй правової основи і неможливе без визначення
правового статусу суб’єктів кредитної системи та детального
регламентування різних аспектів банківської діяльності. Створення
повноцінного банківського законодавства є запорукою належного управління
економікою держави, побудови механізму сучасної кредитної системи
України і формування правової держави.
Банківська система України функціонує на підставі цілої системи
нормативно-правових актів, яка визначається терміном “банківське
законодавство**. Загалом його можна визначити як систему нормативних
актів, що містять норми, котрі регулюють діяльність банків та інших
кредитно-фінансових інститутів, а також їх взаємовідносини з клієнтами
{відносини при встановленні структури й функцій кредитно-банківської
системи, здійсненні основних банківських операцій, питання правового
регулювання розрахункових, кредитних, валютних відносин та операцій з
цінними паперами, а також організацію банківського контролю за
господарською та фінансовою діяльністю підприємств, організацій).
Банківське законодавство — це значний масив різноманітних за юридичного
силою, формою і сферою дії нормативних актів, що мають визначену
ієрархічну систему. Згідно з цим банківське законодавство має низку
особливостей.
Першою особливістю с міжгалузевий характер банківського законодавства,
адже воно містить норми різних галузей права. Найбільшого значення тут
набувають норми конституційного, адміністративного, цивільного та
фінансового права. Водночас багатогранність самої банківської діяльності
дає підстави включати до складу банківського законодавства ще й норми
кримінального права (наприклад, кримінальна відповідальність за
виготовлення,- збут фальшивих грошей,
М
цінних паперів та іноземної валюти або порушення правил про валютні
операції), цивільно-процесуального права (наприклад, відновлення прав на
втрачені цінні папери на пред’явника або порядок стягнення коштів за
виконавчими документами з установ, підприємств та організацій) та інших
галузей права.
Другою особливістю банківського законодавства України є значна кількість
щцзакокких нормативних актів, а законів, що регулюють різні аспекти і
питання банківської діяльності, недостатньо. В таких країнах, як Велика
Британія, Німеччина, США, Франція, налічується понад два десятки
заковів, що забезпечують функціонування кредитної системи цих країн.
Недостатня кількість законів у цін сфері пояснюється, з одного боку,
складною і повільною процедурою їх прийняття, а з Іншого, — тим, що
банківські відносини надто динамічні. Це зумовлює потребу постійно
вносити зміни, спрямовані на вдосконалення зазначеної діяльності, що
забезпечується оперативним прийняттям пщзакониих нормативних актів.
Отже, має місце перекіс законодавства в бік відомчих нормативних актів.
Відомчі нормативні акти (постанови, інструкції, положення і правила)
видаються на виконання і в межах закону і покликані усунути прогалини в
правовому регулюванні банківських суспільних відносин.
Третьою особливістю банківського законодавства є те, що основний його
масив, як зазначалося, представлений відомчими нормативними актами. При
цьому деякі державні органи управління спеціальної компетенції
(Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів і
фондового ринку) надінеш функціями нормотворчого характеру і видають
шдзакошгі нормативні акти, які мають міжвідомчий характер і відображають
специфічну сферу к діяльності, є обов’язковими для всіх юридичних і
фізичних осіб.
Четвертою особливістю банківського законодавства є проблема розмежування
його з іншими галузями законодавства (адміністративним, фінансовим і
цивільним), що має практичне значення, для ефективного розвитку і
функціонування економіки. При цьому слід констатувати роль публічних
начал у регулюванні банківської діяльності, зокрема це стосується
питання меж втручання держав» в банківську сферу.
Як відомо, сучасний нормативний вакуум у сфері банківської діяльності
зумовлений зміною соціально-політичного устрою і напрямів економічного
розвитку краши. Деякі
>5
нормативні акти не завжди узгоджуються кйж собою, інколи навіть
суперечать один одному, Іцо потребує поліпшення правового регулювання
банківських відносин і побудови кредит-; ноїсистеми в Україні.
, ••’.
.-: Єерйозною , перешкодою для регулювання банківських відносин є
внесення частих змін до законів невдовзі після їх прийняття, як це мало
місце, наприклад, із Законом України “Промбанки і банківську
діяльність”. Насті .зміни і доповнення до законів не сприяють
стабільності банківського законодавства і негативно впливають на
практику його застосування, суб’єктами господарювання.
, „ ,
На стані банківського законодавства негативно позначається і практика
неодноразових змін “правил гри”, зокрема прийняття за короткий час
різних відомчих нормативних актів з тих самих питань.’ Так, 24 травня
1993 р, Правління Національного банку України своїм рішенням затвердило
Положення, а 2 серпня 1996 р. Інструкцію про безготівкові розрахунки в
господарському обороті України, а 29 березня 20QI р. НБУ було
затверджено нову Інструкцію щодо безготівкових розрахунків.
Велике значення для розвитку банківського законодавства має концепція
розвитку банківської системи України, яка ш>: винна містити основні
напрями та шляхи вдосконалення банківського законодавства. Зокрема,
актуальним як у теоретичному, так і в практичному аспекті є питання його
кодифікації, б розробленому творчим колективом НБУ проекті концепції
розвитку банківської системи України передбачається створити на основі
всіх чинних законодавчих і нормативних документів систематизований
Кодекс нормативних актів щодо банківської діяльності, постійно
підтримуючи його в робочому стані та ознайомлюючи з ним усі банки
України”,
Виняткове значення проблем ‘удосконалення банківського законодавства
зумовлює потребу у вирішенні низки питань. У плані законодавчої
діяльності Верховної Рад’и України підготовлено пакет законопроектів з
питань банківської справи, які’ мають бути прийняті найближчим часом. У
ць’ому пакеті є закони: “Про комерційні банки”, “Про банківський
Кредит”, “Про кредитну установу”, “Про Ощадний банк”, “Про
валютневрегулювання”, “Про банківський нагляд”, “Про іпотечійий банк”,
“Про ‘страхування обігу цінних’паперів”, “Про випуск та використання
цінних паперів”, “Про інкасацію”, “Про ‘безготівкові розрахунки”, “Про
механізм повернення капіталу.
,f, Див.. Вісник Нзціщналіьнрго. бдоку .України.. – 1.996^-Neb-*-. CJ,
22V , t, …
16
вивезеного з України”, “Пре: строкові фінансові інструменти”; “Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валю**”, “Про
обов’язковий-продаж валюти експортерам” тощо.
Велике значення в удосконаленні банківського законоДав* сгва має
вирішення на законодавчому рівні таких важливих питань, як банківська
таємниця, страхування депозитів^а ‘Кредитів, Організація та порядок
роботи банківської системи в особливий період; система державного
банківсБКОго*аудиту, відповідальність банків за незаконні банківські
операції, банк» рутство і неспроможність кредитних установ,
механізм’реер-ганізації банків, іпотеку захист інтересів вкладників,
правове забезпечення’ електронних платіжних систем тощо. Значну увагу
слід приділити діяльності Державної скарбниці України, дочірнім банкам
та іншим кредитним установам фінансовим та холдинговим компаніям.
Робота щодо вдосконалення банківського законодавства не обмежується
прийняттям лише законів, -необхідне “^нормативне регулювання окремих
сфер банківської діяльності -та їх відносин Із клієнтами (розрахункових,
кредитних, Валютних тощо),, формування спеціального механізму
реалізації-тих1 чи інших положень у банківській сфері (йдеться про
формування кредитно-фінансового інституту трастових операцій, порядок
виконання заставних зобов’язань у разі неповернення кредитів, про
лібералізацію валютних операцій перерахування-іноземної валюти за кордон
або залучення дноземних Інвестицій, упорядкування засад вексельного
обігу, врегулювання інституту арешту коштів банків тощо).
( Аналіз чинного банківського законодавстві! свідчить, щр воно
знаходиться ще на етапі становлення « розвитку І «неповною мірою
відповідає етапу ринкової економіки Для банківського законодавства
характерні такі негативні-рис»: , а) багаторівневий характер правового
регулювання банківської діяльності та наявності значної кількості
шдзаконт них нормативних актів. У зв’язку з цим важливого значення
набуває питання ієрархії джерел банківського права,
– б) відсутність єдиного кодифікованого акта з банківської діяльності;
ft) динамічність норм банківського права і внесення частих змін та
доповнень до нормативних актів, що регулюють банківську діяльність,
г) суперечливість і складність Фзпгаюх^норматявияхзжтів, їх
неузгодженість з актами, що стосуються взагалі . народного господарства”
t регулюють господарські -B
д) недостатня кількість офіційних джерел, де публікуються нормативні
акти з банківської діяльності, і труднощі, що виникають з пошуком і
користуванням цими актами. Існуюча їх публікація не відповідає
формальним вимогам обнародуваних, а умови їх розповсюдження не
забезпечують учасникам загальнодоступності акт».
Поряд із безпосередньо вдосконаленням банківського законодавства
складовою частиною цього процесу є здійснення інших заходів. Насамперед
необхідно:
1) узгоджувати норми банківського законодавства з нормами інших галузей
національного законодавства, тобто враховувати норми актів суміжного
законодавства як основу концептуального характеру;
2) відображати в чинному законодавстві міжнародні норми і
звичаї, що застосовуються в банківській практиці;
3) чіткіше розмежовувати повноваження законодавчих та виконавчих
органів у банківській сфері;
4) обмежити до мінімуму втручання держави в банківську, сферу і
намагатись ліквідувати монополізацію НБУ в управлінні
кредитно-банківською системою;
5) систематично розробляти й видавати центральним банком методичні
вказівки та роз’яснення щодо деталізації застосування банківського
законодавства чи регулятивних правил;
6) створити централізований банк даних, де б накопичувалась інформація
про фінансовий стан позичальників, попередню діяльність суб’єктів
господарювання, про міжнародних партнерів, що дало б змогу зменшити
кредитний ризик комерційних банків*,
7) здійснювати реформування бухгалтерського обліку в поєднанні з
удосконаленням аудиторських стандартів та аудиторської практики
(зокрема, розробити нормативні документ» щодо реорганізації
банківського обліку та звітності в банківській системі);
8) законодавче врегулювати порядок організації та
функціонування електронних платіжних систем, створити Єдину платіжну
систему під захистом Національного банку України;
9) створити спеціальне агентство з питань реструктуризації банківських
активів, яке б організувало оперативну роботу з реструктуризації системи
управління банками та їх активами.
Важливу роль у розвитку національного банківського законодавства має
відіграти процес міжнародного співробіттщ-
П
тва в сфері правового регулювання банківської діяльності, адаптації його
до відповідного законодавства Європейського Союзу, поступового
приведення нормативних актів України до європейських стандартів.
Отже, чинне національне банківське законодавство загалом має
прогресивний напрям і підпорядковується меті регулювання ринкової
системи економіки. Однак найважливішою його проблемою залишається
завдання розширення та якісного розвитку правового фундаменту управління
банківською системою і банківською діяльністю і відповідності сучасного
національного банківського законодавства міжнародним банківським
стандартам.
Удосконалення банківського законодавства сприятиме функціонуванню
ринкової економіки, прискоренню формування ефективної банківської
системи України.
§ 4. Норми банківського права та їх класифікація
Банківська діяльність, будучи важливим елементом функціонування
фінансової системи держави, ? об’єктом регулювання з боку банківського
права. Відносини, що виникають у процесі банківської діяльності,
регулюються нормами банківського права. Норми банківського права є
загальнообов’язковими правилами поведінки, які встановлюють і регулюють
публічні відносини, пов’язані з організацією та функціонуванням банків,
з порядкам здійснення ними банківських операцій, а також приватні
відносини банків з клієнтами. Для з’ясування поняття норми банківського
права важливе значення має визначення специфічних ознак, що
характеризують норми банківського права.
Норми банківського права регулюють специфічну групу суспільних відносин
—- банківські правові відносини, тобто взаємовідносини між суб’єктами
банківського права в процесі здійснення банківської діяльності. Ці
відносини мають як публічний, так і приватний характер.
Норми банківського права, будучи за своєю природою спеціальними нормами,
чітко визначають юридичні права й обов’язки учасників, закріплюють
правове положення суб’єктів банківських правовідносин і передбачають
певні варіанти їх поведінки. В нормах банківського права жорстко
закріплюються вимоги держави в сфері банківської діяльності,
встановлюється відповідальність за невиконання припнеш держави. Ці
норми, як правило, мають імперативний
19
(обов’язковий) характер, забезпечений примусовою силою держави. Однак
деякі норми банківського права диспозитивні. Так, норми, що стосуються
укладання банківських договорів, є згодою сторін, і це дає їм можливість
визначити конкретний зміст своїх прав та обов’язків. Учасники
банківських правовідносин невправі змінювати приписи та умови їх
застосування. Норми банківського права регулюють організацію і
функціонування банківської систезйи, основу якої становлять
грошово-кредитні відносини. З цього випливає, що банківські
правовідносини регулюються не лише нормами банківського’ права, а й
нормами інших галузей права — адміністративного,1 цивільного,
фінансового тощо. Наприклад, норми цивільного права регулюють
розрахункові та кредитні відносини, а норми адміністративного права —
ст. 1665 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає
Адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафів на
керівників банків та інших фінансово-кредитних установ за порушення ними
вимог банківського законодавства, а ст. 2343 цього ж кодексу визначає
коло посадових осіб, які можуть накладати штрафи за порушення’
банківського законодавства. В банківській практиці також застосовуються
звичаї ділового, обороту та банківські звичаї, які можуть визнаватися
нормами банківського права лище за умори визнання їх Національним ранком
України. Як приклад, можна навести Указ Президента. України в,ід
04.1Q.l§94,”ltpo заходи щодо впорядкування ро^ зрахунків за договорами,
що укладаються суб’єктами підприємницької діяльності України”, у якому
міститься посилання до зводу звичаїв — Уніфікованих правил і
звнчаїв.ТуІТІІ для-документарних’акредитивів у редакції 1993 -року. * ‘
.Структура лорми банківського лрава, тобто їх внутрішня побудова,
складається з елементів — гіпотези, диспозиції та санкції. Однак, ці
елементи, мають низку особливостей. Гіпотеза цих норм визначає умови,-за
яких можуть виникнути банківські правовідносини,-Ці-умови відрізняються
чіткістю, виражені конкретно. Наприклад, надання-банками кредитів
може,мати місце за певних -умов: забезпеченості, -платностг та цільового
.використання кредиту або норма* яка визначає умови, за яких НБУ може
відмовити в реєстрації комерційного банку. Диспозиція норм банківського
права .детально формулює правила поведінки учасників-банківських
правовідносин, тобто визначає/їх права й обов’язки. Так, ст. 47 Закону
України ‘/Про банки і, банківську діяльність” нередбачае
20
перелік банківських операцій, які мають право здійснювати банки.
І
Способом захисту правил, встановлених нормами банківського права, е
санкції. Санкції норм банківського права передбачають юридичні засоби,
які використовуються суб’єктами цих правовідносин для захисту приписів
держави. За порушення банківського законодавства можуть застосовуватися
адміністративні, кримінальні, дисциплінарні, фінансові санкції. До них
належать штрафи і пені, застосування кредитних санкцій за користування
банківським кредитом тощо. До порушників банківського законодавства
застосовуються і специфічні заходи — оперативні санкції, передбачені
законодавством і спрямовані на попередження правопорушеннь і мають на
меті налагодити діяльність конкретного банку.
Відповідно до ст. 72 Закону України “Про банки і банківську діяльність”
Національний банк України має право застосовувати до банків такі заходи
впливу, як: відкликання ліцензії, призупинення виплати дивідендів чи
розподілу капіталу, підвищення економічних нормативів, ліквідація та
реорганізація банку тощо. В статтях банківського законодавства не завжди
містяться одночасно всі три елементи норми банківського права. Окремі
елементи цих норм можна знайти в інших нормативних актах.
Аналіз банківського законодавства показує, що всі норми банківського
права можна класифікувати з різних підстав. За функціональною
спрямованістю норми банківського права можна поділити на дві групи:
а) регулятивні;
б) охоронні.
Регулятивні норми банківського права встановлюють права й обов’язки
суб’єктів банківських правовідносин. До регулятивних норм належать
норми, які визначають функції НБУ і комерційних банків, встановлюють
вимоги щодо ліцензування банківської діяльності.
Охоронні норми банківського права передбачають застосування заходів
примусу за порушення норм банківського законодавства. До цих норм
належать норми, які передбачають підстави і форми здійснення
банківського нагляду, санкції за порушення валютного законодавства.
– Роль банківського права виявляється в захисті прав та> інтересів
суб’єктів і має конкретне втілення завдяки застосуванню регулятивних та
охоронних норм. В свою чергу, регулятивні норми банківського права
залежно від характеру їх впливу на
учасників банківських правовідносин поділяються на зобов’язуючі,
забороняючі та уповноважуючі.
Зобов’язуючі норми права регулюють активну поведінку суб’єктів і
пропонують в категоричній формі здійснювати певні дії. Наприклад,
обов’язок отримувати банком ліцензію на здійснення банківської операції,
зберігати кошти на рахунках у банках, тощо.
Забороняючі норми банківського права приписують не здійснювати дій, що
порушують банківську дисципліну. Наприклад, правилами касових операцій
застосування готівки між юридичними особами обмежене. Валютне
законодавство України забороняє на території країни використання
іноземної валюти як засобу платежу, за винятком випадків і в порядку,
встановленому чинним законодавством.
Уповноважуючі норми банківського права надають учасникам цих відносин
повноваження на здійснення певних дій в установлених межах. Так,
суб’єкти кредитних правовідносин укладають кредитні договори, у яких
визначають свої права й обов’язки.
За змістом норми банківського права ~- поділяють на матеріальні і
процесуальні. Прикладом матеріальних норм банківського права є мета і
функції банківського нагляду, підстави створення комерційних банків,
види санкцій, які можуть застосовуватися до банків.
Процесуальні норми банківського права встановлюють порядок застосування
норм матеріального права. Так, законодавець визначає вимоги, що
пред’являються до звітності банків, встановлює процедуру стягнення
штрафів, тобто процесуальні норми регулюють взаємовідносини НБУ і банків
з приводу банківського нагляду.
За призначенням норми банківського права поділяють на загальні та
пруденційні. Загальні норми банківського права закріплюють правове
положення НБУ і комерційних банків, їх організаційно-правові форми,
функції; визначають порядок організації та здійснення банківського
нагляду, порядок здійснення банківських операцій.
Пруденційні норми банківського права — це норми, що мають на меті
забезпечити стабільність функціонування банківської системи, захистити
інтереси вкладників. Вони передбачають різні фінансові та організаційні
заходи, реалізація яких повинна привести до зниження банківського
ризику. Наприклад, державна реєстрація та ліцензування банківської
22
діяльності, встановлення НБУ економічних нормативів, застосування
заходів впливу від імені держави.
Отже, класифікація норм банківського права має важливе значення для
з’ясування сутності цих норм, визначення їхнього місця в системі
банківського права та подальшого розвитку науки банківського права.
§ 5. Банківські правовідносини, їх зміст і склад
Результатом регулюючого впливу норм права на суспільні відносини е
перетворення їх у правові відносини. Банківські правовідносини є
різновидом правових. Це такі суспільні відносини, що встановлюють між
учасниками юридичний зв’язок організаційного і майнового характеру,
врегульовані нормами банківського права.
Банківські правовідносини виконують такі основні функції:
— закріплюють конкретну поведінку учасників у процесі банківської
діяльності або при здійсненні банківських операцій;
— визначають коло суб’єктів, на яких поширюється дія норм банківського
права;
— забезпечують приведення в дію юридичних засобів для реалізації
суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.
Банківські правовідносини складаються із суб’єктів, між якими виникли
правові відносини, об’єктів та змісту, тобто суб’єктивних юридичних прав
і обов’язків. Суб’єктами банківських правовідносин можуть бути державні
органи (НБУ), юридичні особи (комерційні банки, підприємства), фізичні
особи (громадяни України, іноземці). Особливим суб’єктом цих відносин є
держава.
Об’єктом банківських правовідносин є те, стосовно чого вони виникають, —
кошти, цінні папери, майно, дії громадян та юридичних осіб (здійснення
платежів, операцій з іноземною валютою, купівля-продаж цінних паперів).
Матеріальним змістом банківських правовідносин є поведінка суб’єктів,
основою якої є суб’єктивні права й обов’язки, встановлені нормами
банківського права. Правам однієї сторони відповідають обов’язки іншої і
навпаки. Наприклад, при поданні до НБУ клопотання резидента-позичальника
про отримання індивідуальної ліцензії на залучення кредитних ресурсів
від іноземного банку резидент-позичальник вправі вимагати розгляду свого
клопотання, а НБУ зобов’язаний розглянути таке клопотання, дати
відповідь тощо. У свою чергу, НБУ вправі
23
вимагати від резидента-позичальника додаткових відомостей, гарантій,
необхідних для вирішення цього питання, а рези-дентчтозичальник-повинен
виконувати приписи НБУ.
Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві
всім видам правовідносин, але у них є і свої специфічні ознаки.
По-перше, вони виникають у специфічній сфері економічної діяльності
держави і пов’язані з її банківською діяльністю. По-друге, ці відносини
складаються з двох елементів — владно-організаційного (наприклад,
реєстрація НБУ комерційних банків) і майнового (отримання клієнтом
кредиту в установі банку). По-третє, однією з вимог банківських
правовідносин є обов’язкова участь банків і виконання ними у зв’язку з
цим своїх функцій. По-четверте;, у цих відносинах задіяний специфічний
метод, який грунтується на поєднанні двох різних методів регулювання —
методі владних повноважень щодо Іншого учасника та методі юридичної
рівності сторін, що стосується сфери майнових відносин-.
Банківські правовідносини, що регулюються нормам» банківського-
законодавства, різноманітні за своїм змістом, адже вони пов’язані з
економічною діяльністю держави і виникають у процесі організації і
здійснення банківської діяльності.
Банківські правовідносини за змістом регулювання можна класифікувати на
правовідносини:
— що регулюють організацію банківської системи;
-—- що’виникають у сфері банківських операцій;
V— кредитні;
розрахункові; — валютні; з Приводу Обігу Цінних паперів;
‘— регулюваий* грошового обігу.
Банківські правовідносини залежно від конкретного змісту поділяються на:
а) майнові, пов’язані з коштами як видом майна;
б) немайнові, пов’язані із забезпеченням режиму банківської таємниці
або захистом ділової репутації банку;
в) організаційні, пов’язані з побудовою банківської системи або
організації структури банку;
Підставами виникнення банківських правовідносин можуть бути: норма
закону, адміністративний акт, договір або одностороння:угода, заподіяння
шкоди.
Виникнення, зміна і припинення банківських- правовідносин пов’язані з
юридичними фактами, тобто водіями і діями, передбаченими нормами
банківеькото-законодавстаа: Напри-
24
кдад, для виникнення правовідносин з організації комерційного банку
необхідною умовою е дія — подання комерційним банком встановлених
документів на реєстрацію до НБУ. Для виникнення кредитних правовідносин
юридичним фактом є укладення кредитного договору. Зміна банківських
правовідносин може настати на підставі нормативного акта, наприклад, в
разі зміни облікової ставки НБУ чи встановлення мінімального розміру
статутного фонду комерційному банку.
Припинення банківських правовідносин має місце в разі смерті громадянина
(наприклад, у зв’язку з цим відбувається погашення кредитного
зобов’язання громадянина), або протиправної дії, що порушує вимоги
закону (коли комерційний банк порушують норми банківського законодавства
і це призводить до відкликання Національним банком ліцензії на
здійснення банківських операцій).
Регламентація суспільних відносин, що виникають і відбуваються з
обов’язковою участю банків і виконанням ними своїх функцій, сприяє обігу
грошових коштів у державі, відповідає економічним і соціальним потребам
суспільства.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1. Які суспільні відносини регулює банківське право? 2. Що означає
поняття “банківське право”? 3. Назвіть спеціальні принципи банківського
права. 4. Охарактеризуйте джерела банківського права. 5. Що слід
розуміти під банківськими правовідносинами? 6. Назвіть особливості
банківських правовідносин. 7. Який склад банківських правовідносин? 8.
Охарактеризуйте метод банківського права. 9. Визначте поняття
“банківське законодавство” та його роль. ДО. Які шляхи подальшого
вдосконалення банківського законодавства?
25
Глава II
БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ЇЇ РОЛЬ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
§ 1. Поняття, функції та структура банківської системи України
В основу вивчення дисципліни “Банківське право” покладено банківську
систему України. У загальному вигляді під банківською системою розуміють
сукупність різних видів банків та банківських інститутів, за допомогою
яких здійснюється мобілізація коштів і надаються клієнтам різноманітні
послуги з прийому вкладів і надання кредитів.
Банківська система — це не довільне явище, а складова частина
кредитно-грошової системи, елемент економічного базису суспільства, яка
розвивається за законами ринкової економіки. Ця система — внутрішньо
організована, взаємопов’язана, має загальну мету та завдання.
Банківська система існує в будь-якій країні в певний історичний період і
є складовою частиною кредитної системи держави. Умовами нормального
функціонування банківської системи є:
1) достатня кількість у країні діючих банків і кредитних установ.
Систему слід розглядати як таку, що постійно розвивається і кількісно та
якісно змінюється;
2) відсутність у системі зайвих елементів, тобто банківських установ,
які не приступили до виконання банківських операцій у встановлені
строки, не мають належним чином оформлених ліцензій на здійснення
банківських операцій або утворені не відповідно до чинного законодавства
та акта засновника про створення;
3) наявність центрального банку, який виступає основним координатором
кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління
грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці;
4) існування поряд із центральним банком найрізноманітніших
комерційних банків, які охоплюють усі сфери
26
національної економіки І зовнішньоекономічні зв язки, здійснюють широкий
діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і
фізичних осіб;
5) діяльність банків і кредитних установ, які не обмежуються
акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а
сприяють наколиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери
економіки.
Банківська система є складовою більш широкої системи — економічної
системи, яка розвивається за законами ринку і залежить від економічної
та соціальної політики держави.
Отже, банки органічно вплетеш у загальний механізм регулювання
господарського життя, тісно взаємодіють з бюджетом і податковою
системою, системою ціноутворення, з політикою цін і прибутків, з умовами
зовнішньоекономічної діяльності. Проте банківська система — це не
механічне об’єднання різних банків, а специфічна економічна структура,
яка має особливе призначення і виконує спеціальні функції в економіці
держави.
Банківська система є законодавче визначеною, чітко структурованою
сукупністю фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю.
Специфіка банківської системи виявляється р її функціях, а саме:
а) створення грошей і регулювання грошової маси;
6) трансформаційна функція; в) стабілізаційна функція.
Важливою функцією банківської системи є функція створення грошей і
регулювання грошової маси, яка полягає в тому, що банки оперативно
змінюють масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до
зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки
банківської системи (НБУ і комерційні банки) і вона стосується всіх
напрямів банківської діяльності.
Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає
в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб’єктів
господарювання і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, мають
можливість змінювати (трансформувати) величину й строки грошових
капіталів, їх розміри та фінансові ризики.
Крім зазначених функцій, банківська система також виконує стабілізаційну
функцію, тобто забезпечення сталості банківської діяльності та грошового
ринку. Оскільки для банківської діяльності характерна висока
ризикованість, і банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози
27
йтрйти грошей та банкрутства, боротьба з ризиками є важливим завданням
не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки, виступаючи
посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед
інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Виконання
банківською системою стабілізаційної функції забезпечується прийняттям
законів та Інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх
ланок банківської системи, та створенням належного механізму контролю і
нагляду за додержанням як чинного законодавства, так і діяльності
банків.
Сучасна банківська система України, як і у більшості країн світу,
складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України “Про банки і
банківську діяльність” визначено, що банківська система України
складається з Національного банку України та інших банків, які створені
і діють на території України відповідно до положень цього Закону.
Перший рівень банківської системи України представлений Національним
банком України, який відповідає за підтримання стабільності національної
грошової одиниці та функціонування банківської системи. Національний
банк України, як і центральні банки країн з ринковою економікою,
виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом
банківського регулювання і нагляду, монетарного та валютного регулювання
економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та
операцій на всі сфери економічного життя країни.
Національний банк України як головний банк держави виступає
координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції
управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці
країни, зберігає кошти державного “бюджету України ти позабюджетних
фондів, здійснює розрахункове обслуговування центральних органів влади,
Державного казначейства, бере участь в обслуговуванні державного боргу
розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням та виплатою доходу
за ними.
– НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів
державної влади, має право законодавчої ініціативи і в своїй діяльності
підзвітний Президентові України та Верховній Раді України.
Як центральний банк держави НБУ здійснює регулювання обсягу грошової
маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме: визначення та
регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків;
відсоткову політику; рефінансування
28
комерційних банків; операції з цінними паперами на відкритому ринку;
депозитну політику; управління золотовалютними резервами; регулювання
імпорту й експорту капіталу.
НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет,
він встановлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення грошей,
визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і
організацій, організує інкасацію.
‘
Виконуючи функцію банку банків, НБУ забезпечує функціонування платіжної
системи, організовує міжбанківські розрахунки, виступає для комердійних
банків своєрідним кредитором останньої інстанції, здійснює кредитування
(рефінансування) банків з метою підтримки їх ліквідності наданням
ломбардних та стабілізаційних кредитів, проведенням операцій РЕПО.
Як орган банківського регулювання і нагляду НБУ здійснює державну
реєстрацію і ліцензування банків,, визначає правила, що регламентують їх
діяльність, встановлює принципи і стандарти веденн^ бухгалтерського
обліку та, звітності в банках.
Важлива роль відводиться Національному банку я,к,рргану валютного
регулювання і валютного контролю, який видає нормативні акти щодо
ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та
організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на
продедення операцій із валютними цінностями, здійснює, контроль, за
діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.
НБУ є юридичною особою, має статутний фонд, який пере^ буває у
загальнодержавній власності, має свою печатку із зображенням Державного
Герба України, займається господарс^ь: кою діяльністю. Отже, діяльність
Національного банку України скерована на забезпечення єдичрї державної
політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування і
розрахунків у народному господарстві. ( , , t ,
„
До другого рівня банківської системи України належать комерційні банки з
різними формами вдасності, спеціалізації та сфери діяльності.
У ринковій економіці комерційним банкам належить велика роль, вони
акумулюють значну частину кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам
повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, залучення
депозитів, розрахункове обслуговування, займаються випуском і
розміщенням цінних паперів тощо. ,
. s І
L
Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що діють у
різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма
видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням
господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне
навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування лриладае саме на
комерційні банки, їх часто називають “універмагами фінансових послуг”.
За сучасних умов спостерігаються тенденції розмежування функцій та
операцій комерційних банків з метою універсалізації їх діяльності,
підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків.
Різноманітність послуг, що надаються комерційними банками, однак, не
означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій. Кожен банк
визначає сферу своєї діяльності, виходячи з потреб клієнтів, яких він
обслуговує. Проте існує низка основних, базових функцій комерційного
банку, які дають змогу віднести цей фінансовий інститут до установ
банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку, що
визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті,
посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.
Банківська система України є одним з найбільш динамічно розвинених
секторів національної економіки, де перехід до ринкових відносин
відбувався досить швидко і де реально відбувається процес
демонополізації, діє конкуренція, гроші та кредит набувають ринкового
змісту.
Сучасна банківська система країни — це сфера різноманітних послуг своїм
клієнтам: від традиційних депознтно-тюзкховнх і розрахунково-касових
операцій, що визначають основу банківської справи, де найновіших форм
грошово-кредитних і фінансових інструментів, які використовуються
банківськими установами (лізинг, факторинг, траст тощо). Сучасна
банківська система України як система ринкового типу перебуває в процесі
становлення і має перспективи розвитку. На 01.6S.2002 в Україні
зареєстровано 185 комерційних банків із 2254 філіями, де працюють
близько 150 тис. чоловік. Серед тих 161 банк функціонує у формі
акціонерних товариств, 25 — товариства з обмеженою відповідальністю, у
тому числі 23 банки, створених за участю іноземного капіталу і 6 банків
о №0% іноземним капіталом. Із цих банків 56 віднесено Національним
банком України до категорії проблемних, 33 перебувають на стадії
ліквідації, а 20 банків працюють у
38
режимі фінансового оздоровлення. Для порівняння у СИІА функціонує 14,5
тис. банків, Канаді — 6 тис., Німеччині — 4^ тис., Рос» — 1340, Швейцаре
— 500 банків.
Банківська система України становить органічну частину
загальноекономічного комплексу і безпосередньа взаємодіє з економікою
країни в цілому, відіграє значну роль в економічних процесах, що
виявляється в створенні оптимального середовища для мобілізації й
вільного “переливання” капіталів, нагромадження коштів для структурної
перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва.
Ефективність банківської системи країни багато в чому залежить від
процесу й реструктуризації, здійсненнії належно! державної політики у
сфері банківської діяльності.
До цілей державної політики в банківській сфері належать:
• уникнення надмірної концентрації економічної влади, обмеження прояву
монополізації і підтримання конкуренції в банківській діяльності;
• забезпечення відповідності діяльності банківської системи
грошово-кредитний політиці держави;
• підтримання політики достатньої концентрації банків з метою посилення
й конкуревгоспроможності;
• забезпечення додержання законів і правші, що передбачає високий
рівень ведення банківської справи;
• задоволення потреб суспільства в різноманітних банківських послугах;
• поліпшення наслідків можливих кризисів у банківській системі;
• забезпечення спроможності банків задовольняти потреби і законні
штерееи своїх клієнтів; стимулювання та сприяння високому рівню
ефективності й прибутковості операцій щодо розміщення кредитів у різні
галузі економіки.
З метою реалізації цілей державної політики в банківській сфері 14 липня
2000 р. було видано Указ Президента України “Про заходи щодо зміцнення
банківської системи України та підвищення в ролі у процесах економічних
перетворень**.
Указ визначив головні правила стратеги та тактики розвитку банківської
системи країни, а саме: • удосконалення, правового регулювання
банківської діяльності;
» забезпечення стабільності гривні, виконання банками важливої функції-—
кредитування суб’єктів господарювання та громадян, зростання довіри
населення до вітчизняних банків.
‘Ч».— 20ва.—22 липня. 31
На виконання зазначеного Указу було затверджено низку заходів,
спрямованих на зміцнення банківського сектора економіки, серед яких
підготовка і прийняття низки законів та розробка Комплексної програми
розвитку банківської системи України на 2001-2003 pp. У підготовленій
Кабінетом Міністрів України за участю Національного банку України
зазначеній вище Комплексній програмі визначено стратегічні цілі
подальшої розбудови вітчизняної банківської системи та інструменти,
спроможні забезпечити фінансової потреби економічного зростання, подано
стислий бгляд стану банківської системи України та аналіз існуючих
проблем, визначено основні принципи та концептуальні підходи до
подальшого розвитку банківського сектора* за такими напрямами:
• зростання рівня концентрації банківського капіталу; » стимулювання
притоку іноземного капіталу;
• створення умов длі| збільшення обсягів кредитування реального сектора
економіки, організація та забезпечення ефективної діяльності
Українського банку реконструкції та розвитку, універсальних та
спеціалізованих банків;
• зміцнення ресурсної бази комерційних банків;
• розвиток конкуренції на ринку банківських послуг;
• удосконалення системи нагляду за діяльністю банків;
• врегулювання в установленому порядку процедури банкрутству банків; ,
. , ;
• завершення гармонізації норм бухгалтерського обліку та звітності за
міжнародними стандартами та рекомендаціями Євросоюзу;
• – • І
• удосконалення порядку реалізації заставленого майна з метою захисту
інтересів кредиторів;
• удосконалення банківського законодавства;
• стимулювання зростання обсягів грошових вкладів населення та
розширення гарантій збереження таких вкладів тощо.
Реалізація Комплексної програми розвитку банківської системи України
сприятиме створенню належних організаційних, правових і
іметодечних^мовддя. успішного виконання банківською системою завдань,
поставлених перед нею на сучасному етапі розвитку.
§ 2. Виникнення та еволюція банківської справи
Історія розвитку банківської справи тісно пов’язана з Історією
діяльності банків та виникненням грошей. На жаль, немає достовірних
відомостей про виникнення перших кредитних установ та характер
здійснюваних ними позичкових оне-
J2
рацій. Однак історичні дані свідчать, що перші банківські операції з
обміну грошей існували ще за дві тисячі років до нашої ери у Стародавній
Греції (IV ст. до н.е.), у Стародавньому Вави-лоні (VI ст. до н.е.), у
Стародавньому Єгипті та Римі.
Певний інтерес становить етимологія слова “банк”. Термін “банк” походить
від італійського “banco” й означає ”конторка”, “лава”, “стіл”, за яким
здійснювався обмін грошей. Французьке слово “bangue” означає “скриня”,
тобто вказує на функцію збереження чогось цінного.
Багатьма мовами світу слово “банк” завдяки його єдиним кореням має
аналогічне значення; bank (англ., нім.), banco (італ., ісп.), bangue
(ФР-)- В українській мові це слово почало вживатися давно за
посередництвом французької мови.
За свідченням істориків, перші кредитні операції здійснювалися у
Стародавньому Вавилоні, де не тільки обмінювались гроші однієї держави
на гроші іншої, а й практикувалося прийнятая вкладів та видання по них
певних відсотків. Зародилася і подальшого розвитку банківська справа
набула в Старо* давній Греції (Елладі), де організацію банківської
справи було закладено понад дві з половиною тисячі років тому у
давньогрецьких містах на узбережжях Середземного, Егейського і Чорного
морів. Починаючи з VI ст. до н.е,, кшька сотень грецьких міст та їхніх
колоній карбували власні монети, вели жваву торгівлю, розвивали
грошово-кредитні відносини. Однак інтенсивна торгівля, що велася з
використанням різних монет, які карбувалися як державами, так і містами,
зумовила виникнення таких учасників торгових операцій, які б розбиралися
у монетах, що були в обігу. За цих умов виникла така професія, як
міняйли, які розкладали монети на спеціальному столі (від грец.
“trapeza” — трацедза) і перевіряли їх якість. Звідси грецька назва —
міняйли-трапедзити. Спочатку трапед-зити займалися обміном грошей однієї
монетно-вагової системи на іншу й перевіряли їх якість, а пізніше
здійснювали інші грошові операції. До трапедзи можна було внести
коротко-або довгостроковий вклад. Трапедзит здійснював грошові перекази
в інші міста, позичав гроші під відсотки, за певну платню зберігав
цінності й документи, укладав різноманітні угоди від імені свого
клієнта. На кінець V ст. до н.е. трапедза — лавка міняйли, де працювали
кілька осіб, перетворилася на прототип сучасного банку.
Як свідчать деякі джерела, винахідшши перших банківських операцій були
не тільки окремі особи (трапедзи-ти), а й деякі церковні установи, де
нагромаджувалися значні
2 Костюченко 33
кошти. Надійним місцем для зберігання цінностей були храми. Злодії
ставилися з повагою до вівтарів і не грабували їх. Завдяки вкладам,
недоторканність яких гарантувалася поважним ставленням до релігії,
грецькі храми (Дельфійський, Делось-кий, Самоський і Ефеський)
перетворилися в своєрідні банківські установи.
Грошовий обіг античного світу, торговельні угоди між полісами Греції та
Босфору, діяльність трапедз і трапедзитів поширилась і на південні землі
сучасної України завдяки жвавій торгівлі Афін із Босфорським царством,
яке розташувалося на Керченському та Таманському півостровах (Північне
Причорномор’я).
Історія розвитку банківської справи Нового часу пов’язана з розвитком
виробничих і торговельних відносин і започаткована у Середземноморській
Європі, особливо на півночі Італії. Зародження діяльності банкірів і
відповідно банківської діяльності почалося у ХП ст.* Розвиток в Італії
банківської діяльності і поява перших банкірів пояснюється тим, що ця
територія була на перехресті торговельних шляхів, через які європейські
держави мали можливість підтримувати -зв’язок з різними частинами світу,
а це сприяло розвиткові торгівлі і грошового обігу. На той час
відродилася професія міняйли, які займалися під чає купівлі-продажу
обміном різних монет і здійснювали інші грошові операції.
Пізніше банківська справа поширилась на Північну Європу. В ХШ ст. кілька
італійських міняйл (із Ломбардії) влаштувалися в Лондоні і почали
пропонувати свої послуги комерсантам.
В Європі виникнення банківської справи і поява перших лихварів пов’язано
з князівськими дворами і торговими домами пізнього середньовіччя.
Утримання князівських дворів у дозкоші, марнотратство, необхідність мати
регулярну армію зумовлювало дедалі зростаючу потребу у фінансах. Князі
були готові для цього залізти в борги, проте щодо християн діяла
“канонічна заборона на стягнення відсотка”. Гроші вважали
“неурожайними”, а нарахування відсотка — лихварством і за це накладались
великі штрафи. Цю нішу заповнили євреї, для яких у багатьох країнах
існували обмеження щодо зайняття ремеслами. Євреї ставали посередниками
при дворах, добува-
* Найдавнішим банком у сучасному розумінні вважають Венеціанський банк,
заснований у 1157 р. На початку XV ст. виникли банки в Генуї та
Барселони
34
ли для князів необхідні гроші. Звідси поява перших приватних банкірських
домів, які часто перебували у власності євреїв.
Крім того, поширювачами банківської справи в Європі стали великі та
іноземні комерсанти, які як торгові банкіри до додатку до своїх торгових
угод здійснювали також операції з обміну грошей та укладали банківські
угоди. Згодом банківські операції комерсантів стали їх основною справою.
У XVI ст. з’явилися перші банкірські доми —• Медичі в Італії, купецькі
гільдії Амстердама, Венеції, Генуї, Мілана, які створили навіть
спеціалізовані банки — “жиро-банки”, що здійснювали безготівкові
розрахункові операції між купцями.
Банківська справа в сучасному вигляді зародилася в період мануфактурної
стадії капіталізму, коли виникли банкірські доми, які надавали кредит
промисловим і торговим капіталістам під помірний відсоток. Досить
відомими на той час банкірськими домами були: Чайльда в Англії,
Рот-шильдів у Франції, Фугтерів у Німеччині. Спочатку банки перебували у
приватному володінні. У 1694 р. створено перший центральний акціонерний
банк Банк Англії, який надавав комерційні кредити, а також мав право
випуску банкнот та цінних паперів для оплати урядового боргу.
‘ Першу спробу створення банків у Росії було зроблено у XVII ст. в 1665
р. у Пскові воєвода Афанасій Ордин-Нащокін вирішив створити комерційний
банк, однак ця ідея не була схвалена центральним урядом і банк так І не
розпочав свою діяльність. Поява першого російського банку відноситься до
1733 p., коли указом було створено державний позичковий банк, який
значною мірою відіграв роль казенного ломбарду.
У 1754 р, було засновано два банки —^ Державний займо-вий банк для
дворянства у Москві і Санкт-Петербурзі — для кредитування купецтва,
однак ці банки швидко припинили свою діяльність, зіткнувшись з проблемою
повернення кредиту. В 1772 р. поряд з банками з’являються спеціалізовані
кредитні установи, які приймали внески до запитання і видавали позики
або під заставу іпотеки (охоронні каси), або під заставу коштовних
металів (позичкові каси). У 1769 р. у Санкт-Петербурзі та Москві було
засновано Асигнаційний банк, а в 1786 р.—Державний земельний банк,
почали також з’являтися інститути довгострокового іпотечного
кредитування. Отже, в цей період у Росії розпочинається формування
банківської системи.
2* 35
В Україні початок банківської діяльності було покладено в середині XVIII
ст. Вона розвивалася разом зі становленням банківської системи Росії. У
ті часи торгівля велась за готівку, а промисловість розвивалась в
основному за рахунок держави. В Україні поширення комерційного кредиту
істотно запізнювалось порівняно із Західною Європою. Першими
позичальниками були уряд і землевласники, а в ролі кредиторів виступали
одноосібні підприємці-лихварі. За умов натурального поміщицького
господарства така діяльність давала можливість безконтрольно підвищувати
відсоток за кредит. Крім того, впродовж 1769-1774 рр, Росія випустила в
обіг паперових грошей-асигнацій на суму,20 млн руб. Усе це і сприяло
створенню казенних банків та банківських контор у провінції, які мали
намір вдосконалити грошовий обіг в імперії та надавали позики.
Кредитна система в Україні була започаткована в 1781 p., коли Російський
Асигнаційний банк відкрив свої банківські контори у Києві, Ніжині,
Харкові, а в 1782 р.— у Херсоні. У 1839 р. в Києві засновується місцева
контора державного комерційного банку. Указом від 31 травня 1860 р. було
створено Державний банк Росії, який займався емісією Кредитних білетів і
здійснював низку комерційних операцій, а в Україні діяли його контори (в
Києві, Харкові та Одесі). Крім того, в цей період в Україні почали
функціонувати великі комерційні банки (Дворянський, Селянський),
налагоджувалась мережа ощадних установ, Що акумулювали заощадження
населення.
Після реформи 1861 р. в Україні було створено низку місцевих банків: 20
травня 1864 р.— Херсонський земський банк, що діяв на підставі принципу
взаємного кредитування для надання довгострокових позик під заставу
поземельної власності, 4 травня 1871 р.— Харківський земельний банк,
який видавав позики під заставу нерухомості в українських і російських
губерніях. У 1868 р. розпочав операції Київський Приватний комерційний
банк.
Трохи пізніше засновується Київський промисловий банк і
Катеринославський комерційний банк, а в Одесі формується
Бессарабсько-Таврійський земельний банк, у 1879 р. відкрито Одеський
обліковий банк, який здійснював облік векселів. Така ситуація сприяла
розвиткові товарно-грошових відносин та виникненню промислового капіталу
в Україні.
Стрімкий розвиток економіки і нагромадження капіталів у країні
наприкінці XIX ст. забезпечили умови розвитку банківської системи Росії
в цілому, і в Україні зокрема.
36
На “початку XX ст. в Україні фактично діяли три контори Державного банку
Росії та 19 його філій, існувала розгалужена система акціонерних банків,
значного поширення набули товариства взаємного кредиту (26), міські
суспільні банки (38), селянські банки (148), казначейства (112),
позичкові каси (66). Крім того, функціонували приватні банківські
контори, які здійснювали значну кількість суто банківських операцій.
Розвиток банківської системи в Україні під час Першої світової війни
переживає серйозну кризу. Внаслідок падіння виробництва і загальної
економічної розрухи господарський обіг знизився, банківські операції
різко скорочуються, а грошовий обіг був украй розладжений. Незважаючи на
це, напередодні Жовтневої революції в Росії на території України було
створено розгалужену мережу банківських установ за багатоярусною
структурою, пристосованою для обслуговуванню ринкових відносин, яка
забезпечувала нормальний рух товарів, грошей і кредитних ресурсів.
За незначний час існування незалежної держави України здійснювалися
певні заходи щодо формування національної кредитної системи створенням
відповідної банківської мережі.
Становить певний інтерес досвід побудови банківської системи України в
період державності (1917-1919 pp.). Після проголошення 20 листопада 19І7
р. Третім Універсалом утворен” ня Української Народної Республіки
важливим завданням Центральної Ради було реорганізація банківської
системи та формування національної грошової системи. 22 грудня 1917 р.
Центральна Рада ухвалила закон про утворення Українського державного
банку. Цим самим законом на території України було припинено діяльність
відділень російського Державного дворянського земельного банку і
Селянського поземельного банку. 10 серпня 1918 р. Рада Міністрів
ухвалила статут Українського державного банку, в якому було визначено
його призначення: “Український державний банк має на меті полег-чення
грошового обігу, допомогу шляхом короткострокового кредиту державному
торгу, промисловості і сільському господарству в Україні, а також
забезпечення грошової системи”. Для задоволення потреб землевласників у
наданні позик 23 серпня 1918р. засновано Державний земельний банк, метою
якого було сприяння зміцненню дрібного землеволодіння та поліпшення
справ у сільському господарстві. Завдяки вжитим УНР заходам певною мірою
вдалося в цей період стабілізувати фінансову і грошову систему України,
добитися
37
задовільного обслуговування державних і господарських потреб країни.
У радянський період правове становище банків неодноразово змінювалось.
Декретами ВЦВК від 14 грудня 1917 р. та Тимчасового робітничого
селянського уряду України від 22 січня 1919 р. всі банки та приватні
кредитні установи було націоналізовано, а банківську справу проголошено
державною монополією. У 1920 р. Україна залишилася без власної грошової
одиниці і без банківської системи. Однак у зв’язку з переходом До непу і
пожвавленням товарно-грошових відносин виникла потреба у відновленні
банківської системи для організації торгового обігу та фінансування
народного господарства.
Після заснування в Харкові Всеукраїнської контори Держбанку (жовтень
1921 р.) в Україні було створено контори й філії інших банків
(кооперативного, торгово-промислового, сільськогосподарського,
комунального).
У 1927 р. відкрито Київську філію Всеросійського комерційного банку
зовнішньої торгівлі та Київський місцевий комунальний банк.
у період непу в країні відбувається деяке пожвавлення ринку, економіка
починає набувати ринкового характеру, функціонує порівняно розгалужена
кредитна система, випускаються державні облігації та акції в системі
дозволеного приватного сектора, використовується іноземний капітал,
однак такий період тривав недовго.
Серйозні зміни у правовому становищі банків відбулися внаслідок
кредитної реформи 1930-1932 pp. Було ліквідовано банки, засновані на
недержавній формі власності. Банківська система була перебудована за
функціональною ознакою і складалась із Державного банку СРСР, який став
єдиним розрахунковим центром і займався концентрацією короткострокового
кредитування і платіжного обігу, та чотирьох спеціалізованих банків
(Промбанк, Сільгоспбанк, Торгбанк, Цекомбанк). Крім того, функціонував
Зовнішньоторговельний банк, який мав широку мережу кореспондентських
відносин з іноземними банками аа систему ощадних кас, що стаж*-вили
собою єдину загальнодержавну кредиту установу, яка обслуговувала широкі
верстви населення залученням вільних коштів, оплатою послуг, розміщенням
облігацій державних позик.
38
У роки Другої світової війни зберігалося централізоване державне
управління кредитною системою та всіма її ланками і аж до другої
половини 60-х років Україна не мала автономної кредитно-банківської
системи. Тут діяли філїї Держбанку, Будбанку, відділення
Зовнішньоекономічного банку, державні ощадні каси, кредитні кооперативи
та державні ломбарди. Отже, тривалий час у колишньому СРСР банківська
система підпорядковувалася адміністративній системі, була надто
обмеженою і неефективною. Діяла державна монополія на банківські грошові
операції, був відсутній фінансово-ко-мерційннй бізнес, не існувало ринку
цінних паперів, що позначилось на існуванні банківської системи, яка
була нездатна сплачувати і мобілізовувати великі грошові кошти.
Існування в соціалістичній державі монобанківської системи призвело до
створення високого рівня монопольного становища Держбанку країни. Крім
того, Держбанк СРСР, функціонуючи як орган уряду, був залежний від
нього, що призвело до створення безконтрольної фінансово-банківської
олігархії, яка тримала в таємниці дані про золотий запас країни, стан
випуску грошей в обігу, розподіл та використання коштів державного боргу
тощо.
У 1987 р. у СРСР з метою реорганізації банківської системи було
проведено банківську реформу, новоутворені шість банків (Держбанк СРСР;
спеціалізовані банки Агропром-банк СРСР, Промбудбанк СРСР, Житлосоцбанк
СРСР, Ощадний банк СРСР, Зовнішньоекономічний банк СРСР)
підпорядковувались Раді Міністрів СРСР і одночасно виступали як органи
державного управління та юридичні особи, займались господарською
діяльністю.
Після проведення банківської реформи правове становище банків істотно не
змінилося, реорганізація не торкнулася економічних відносин, у
банківській системі збереглася державна монополія. Банки продовжували
здійснювати адміністративно-контрольні повноваження. Однак завдяки
реорганізації банківської системи підвищилась роль банків у механізмі
кредитування розвитку різних галузей економіки.
В Україні в цей період існувала широка мережа установ Держбанку і
Будбанку, трудових ощадних кас.
Фундамент нової банківської системи в Україні було закладено створенням
перших кооперативних комерційних банків на підставі Закону СРСР “Про
кооперацію” (1988 p.). Перший кооперативний банк “Таврія” зареєстровано
в листопаді
39
1988 p., а перший комерційний банк — Український інноваційний банк
заснований у січні 1989 р. в Києві.
Формування нової банківської системи України почалось із побудови
незалежної суверенної держави і прийняття Декларації про державний
суверенітет України (16 липня 1990р.) та Закону України “Про економічну
самостійність України” (З серпня 1990 p.), у яких було зазначено, що
Україна на своїй території самостійно організовує банківську справу і
грошовий обіґ та створює банківську систему.
Діюча в країні банківська система виникла на основі прийнятого Верховною
Радою України 20 березня 1991 р. Закону України “Про банки і банківську
діяльність”.
Процес становлення банківської системи України в новій історії охоплює
кілька періодів.
Перший період (1989-1991 pp.). У цей період українські банки
реєструвалися у Москві за таким принципом.
По-перше, були створені міністерські або галузеві банки (понад 15
банків); на основі МінМонтажу УРСР — Монтаж-спецбанк; Держпостачу УРСР —
Укрпостачбащс (правонаступник — банк “Ажіо”); Мінбудмату — Укрбудбанк
(правонаступник — банк “Відродження1’); Мінлегпрому — Лег-банк;
Мінлісгоспу — Лісбанк; Міншляхбуду — Щляхбанк (правонаступник
“Трансбанк”) тощо.
По-друге, понад 20 банків були засновані за змішаною ознакою: різні
державні та кооперативні установи. Це — Укрінбанк, Градобанк,
Перкомбанк, Народний банк, Українська фінансова група, Приватбанк тощо.
По-третє, реорганізовано філії московських банків з “московським
капіталом” — Інкомбанк, Східінвестбанк тощо.
По-четверте, продовжували функціонувати банки з державним статусом:
Промінвестбанк, Агропромбанк “Україна”, Укрсоцбанк, Ощадбанк і
Укрексімбанк. •- Другий період (1991 1992 pp.). Починаючи з жовтня 1991
р. відбувається перереєстрація Національним банком комерційних банків. У
комерційних банках відбуваються зміни у складі засновників (відповідно
до постанови Кабінету Міністрів України “Про передачу міністерських
пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України” з числа
засновників виходять міністерства), а державні банки (Промінвестбанк,
Агропромбанк “Україна”, Укрсоцбанк) акціонуються персоналом банків, а
також окремими клієнтами цих банків За окремими банками стоять великі
40
промислові комплекси, доходи яких становили основу банківських
капіталів.
Третій період (1992-1993 pp.) характеризується створенням банків “нової
хвилі” із залученням значного приватного капіталу. В цей час
спостерігаються подальший розвиток малих сільських підприємств,
акціонерних товариств, залучення коштів новостворюваних державних
бюджетних та позабюджетних фондів, відбувається уніфікація пасивів у
діючих банках. До них належать: “Аваль”, “Інко”, “Відродження”,
“Трансбанк”. Під час гіперінфляції спостерігається масове ут-ворення
дрібних “кишенькових” банків (понад 100 банківських установ).
Четвертин період (1994-1996 pp.). Для цього етапу характерне
призупинення-інфляційних процесів, активізація діяльності НБУ з
регулювання діяльності комерційних банків, зниження рівня банківського
менеджменту, а все це призвело до банківської кризи та банкрутства
окремих банків. У 1994 р. збанкрутувало 12 банків, у 1995 р. — 20, у
1996 р. — 45 банків, а ще 60 опинилися в стані прихованого банкрутства.
В цей період банківська система України перебувала в стані стагнації:
відбувається скорочення розміру активів деяких банків, спостерігається
велика розбіжність у концентрації банківського капіталу, третина
зареєстрованих банків не мали необхідного сплаченого статутного фонду.
П’ятий період (1996-2000 pp.) характеризується активною діяльністю НБУ у
подоланні інфляційних процесів, створенням сприятливих умов для
здійснення грошової реформи і введення в обіг національної грошової
одиниці —- гривні. В банківській системі спостерігаються позитивні
тенденції, вона набуває ринкового типу, в державі реєструються іноземні
банки та їхні представництва (всього було зареєстровано 14),
відбувається зміна акціонерів продажем і перепродажем банків ^70), а
також здійснюється реєстрація нових банків (5).
На сьогодні банківська система України є, ключовою частиною фінансової
системи країни, важливим елементом господарського механізму, де
реформування розпочалося раніше ніж в інших секторах економіки. Оме
банківська система повинна відіграти важливу роль у створенні
оптимального середовища для мобілізації й вільного переливання
капіталів, нагромадження коштів для структурної перебудови економіки,
привативації й розвитку підприємництва.
§ 3. Питання функціонування банківської системи України
Сучасна банківська система України як система ринкового типу перебуває в
процесі розвитку і потребує її подальшого вдосконалення. Механізм
функціонування банківської системи постійно змінюється і залежить від
обґрунтованого й ефективного визначення змісту діяльності банківської
системи України, що розкривається в її головних напрямах, до яких
належать:
— закріплення фінансової стабілізації та зміцнення
купівельної спроможності національної грошової одиниці через подальше
стримування темпів інфляції;
— здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, яка
відповідає реальний зміні внутрішнього валового продукту (ВВІІ);
*
— забезпечення купівельної спроможності національної валюти, яка
сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і недержавних
суб’єктів національної економіки;
підтримка короткострокової ліквідності комерційних банків Національним
банком України;
— стимулювання процесів збільшення вкладів населення в банківську
систему підвищенням гарантованості їх повернення через дію механізмів
страхування депозитів та Орієнтацію комерційних банків на встановлення
реальних відсоткових ставок за депозитами з урахуванням рівня інфляції;
— зростання кредитної активності комерційних банків з метою підвищення
кредитної підтримки вітчизняних підприємств;
— стимулювання інвестиційної спрямованості в діяльності комерційних
банків збільшенням обсягів довгострокового кредитування;
— подадьиіе скорочення частки готівки в обігу;
—- утримання валютних резервів в обсягах, необхідних для підтримання
купівельної спроможності національної валюти;
покриття дефіциту державного бюджету за рахунок неемісійних джерел
фінансування через подальший розвиток ринку державних цінних паперів і
зовнішніх запозичень;
підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;
продовження забезпечення процесу “дедоларизації” національної економіки
активізацією привабливості гривне-вих активів порівняно з вкладеннями в
активи в іноземній валюті;
поточне регулювання «истеми валютних обмежень та економічних нормативів;
42
— забезпечення нормального функціонування національної валютної
системи, збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів
експортерів та імпортерів;
— ретельний контроль за капітальними операціями резидентів і
нерезидентів на фінансовому ринку Украши;
— сприяння співробітництву з міжнародними фінансовими організаціями та
залучення інвестицій від цих установ для виконання програми стабілізації
та структурної перебудови економіки.
Розглядаючи банківську систему Украши з практичного аспекту, варто
наголосити на тих проблемах, що стоять перед банками і впливають на
формування повноцінних ринкових засад у банківському секторі.
До основних проблем слід віднести:
— зменшення основного капіталу банків, неможливість банків підвищити
розмір статутного капіталу відповідно до чинного законодавства;
— заборгованість господарських суб’єктів перед банками, значний обсяг
неповернутих кредитів, що впливає на стан банківських активів;
— висока залежність низки банків від стану державного і місцевих
бюджетів;
– нехтування питаннями освоєння перспективних банківських технологій,
можливістю впроваджувати банківський менеджмент і маркетинг;
— концентрація зусиль банків на отриманні спекулятивного прибутку і
недостатня увага до кредитування реального сектора економіки;
— слабкий банківський нагляд за функціонуванням банківської
системи, недостатній захист інтересів вкладників, акціонерів і
пайовиків;
— недоліки чинного законодавства, неврегульованість багатьох юридичних
аспектів діяльності банків, небанківських фінансових установ,
відсутність системи страхування вкладень громадян, організації процедур
санування, реструктуризації та банкрутства банків.
На розвиток банківської системи України впливають й інші фактори. Це
насамперед суперечливі політичні, економічні й соціальні перетворення в
країні, обґрунтовані та за-гальновизначені концепції розвитку
національної банківської системи і, звичайно, відсутність досвіду
побудови національної банківської системи в умовах ринкової економіки,
монополізація банківської справи.
Крім того, серед економічних факторів, які впливають на розвиток
банківської системи, можна назвати: низькі темпи
43
приватизації; рівень інфляції, нерозвиненість ринків капіталу І
нерухомості в країні, зменшення доходів, що зумовлює зменшення кількості
клієнтів банків, низька якість активів, недовіра вкладників до банків,
повільний розвиток малих підприємств і податковий тягар.
На процес функціонування банківської системи впливають також
організаційні фактори: нечітка кредитна політика, неможливість
передбачити ризик, нестача кваліфікованих банківських кадрів, значні
витрати (зокрема, на рекламу, інфраструктуру тощо), нераціональна
територіальна структура банківської системи, недолґки у фінансуванні
зовнішньо-експортних операцій.
Для нормальної діяльності банківської системи країни велике значення має
існування ефективної законодавчої бази, яка б регулювала правовий статус
банків і банківську діяльність у відповідних сферах. До недоліків
нормативного регулювання слід віднести і нестабільність чинного
банківського законодавства, відсутність регулятивних норм для багатьох
видів банківських операцій, чітких бухгалтерських стандартів тощо.
Подолання зазначених вище недоліків сприятиме розширенню банківського
бізнесу, стабілізації банківської системи країни. Практична роль
банківської системи визначатиметься тим, як вона управляє в державі
системою платежів і розрахунків, враховуючи, що значна частина
комерційних угод здійснюється через депозити, інвестиції і кредитні
операції. Водночас ефективність здійснення інвестування коштів значною
мірою залежить від здатності самої банківської системи направляти ці
кошти саме тим позичальникам, які знайдуть способи їх оптимального та
ефективного використання.
За сучасних умов банківська система України відіграє важливу роль у
державі і стає Інструментом впливу на економічні процеси як у
внутрішній, так і в зовнішній політиці держави. Від її ефективного
функціонування залежать розподіл внутрішнього валового продукту і
національного доходу, регулювання грошового обігу, кредитування,
фінансування та гаші економічні і соціальні досягнення держави.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1. Що означає поняття “банківська система”? 2. Яку роль відіграє
банківська система в державі? 3. Яка структура банківської системи
України? 4. Які функції виконує банківська система? 5. Охарактеризуйте
еволюцію банківської справи. 6. Назвіть основні періоди становлення
банківської системи України в новій історії. 7. Які передумови
формування нової банкпюької системи України? 8. Які фактори впливають на
функціонування банківської системи України?
44
Глава III
ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
§ 1. Загальна характеристика правової природи Національного банку
України
У системі центральних органів виконавчої влади України особливе місце
посідає Національний банк України. Правове становище НБУ визначається
Конституцією України (статті 99 і 100), Законом України “Про
Національний банк України” від 20 травня 1999 p., а також іншими
нормативними актами*. Перехід України до ринкової економіки, створення
ефективного фінансово-кредитного механізму зумовив потребу у створенні в
1991 р. Національного банку України, який повинен відігравати важливу
роль у здійсненні державної грошово-кредитної політики та стабілізації
національної валюти, в організації та функціонуванні банківської системи
в Україні. Відповідно до ст. 2 Закону України “Про Національний банк
України” Національний банк України є центральним банком держави,
особливим центральним органом державного управління, юридичний статус,
завдання, функції, повноваження і принципи організації якого
визначаються чинним законодавством.
Національний банк України як державний банк країни разом зі своїми
філіями є першим рівнем банківської системи України і своєрідним “банком
банків”, який виконує базові функції кредитної і резервної системи та
обслуговує виконання Державного бюджету країни.
Національний банк є емісійним центром держави, якому належить монопольне
право на випуск грошей в’обіг на території країни. Він провадить єдину
державну ^політику в сфері грошового обігу, кредиту, валютного
регулювання, забезпечення стабільності національної грошової одиниці,
організовує міжбанківські розрахунки.
, * Див., наприклад, Положення про філії (територіальні управління)
НВУ, затверджене постановою Правління НБУ від 22.12,2000.
45
Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами
держави, є єдиним зберігачем державного золотовалютного запасу, а також
дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, інших коштовностей, що
належать державі. НБУ з метою безпеки і фінансової стабільності
координує діяльність банківської системи в цілому, здійснює функції
банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків, а ,також інших
фінансово-кредитних установ, ліцензування банківської діяльності та
операцій у передбачених законом випадках.
Національний банк України приймає на зберігання кошти Державного бюджету
України та позабюджетних фондів, виконує операції з обслуговування
державного боргу, пов’язані з розміщенням державних цінних паперів, їх
погашенням і виплатою доходу за ними, підтримує економічну
політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить
забезпеченню стабільності національної грошової одиниці*. НБУ
забороняється надавати прямі кредити як у національній, так І в
іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 93 Конституції України НБУ має право законодавчої
ініціативи, тобто право безпосереднього внесення до Верховної Ради
України законопроектів з питань грошово-кредитної політики.
Національний банк України – представляє інтереси держави у відносинах з
центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших
фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво
передбачено на рівні центральних банків, має право брати участь у
формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно
до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна.
Велике значення для характеристики правової природи НБУ має економічна
самостійність центрального банку країни. Національний банк України
функціонує як економічний самостійний орган, який здійснює видатки за
рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених
чинним законодавством випадках також за рахунок Державного бюджету
України. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно,
що є об’єктом права державної власності і перебуває у його повному
господарському віданні.
* Правова природа Національного банку України значною мірою
розкривається через його функції, про які йтиметься докладніше в § 3
Іяєї глави.
46
Не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або
їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного
банку чи Правління НБУ інакше як у межах, визначених Законом України
“Про Національний банк України”. НБУ не відповідає за зобов’язаннями
інших банків, а інші банки не відповідають за зобов’язаннями
Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе
такі зобов’язання.
Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва
в Україні, а також свої представництва за кордоном. Національний банк,
його установи, філії та представництва мають печатку із зображенням
Державного Герба України та своїм найменуванням. НБУ як суб’єкт права
характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Майно
Національного банку складається із фондів, основних і оборотних коштів,
а також інших цінностей, вартість яких відображується в самостійному
балансі Національного банку. Джерелом формування майна Національного
банку є статутний фонд на момент створення банку, а також доходи,
одержані від банківської діяльності. Статутний фонд Національного банку
створювався за рахунок коштів держави і слугує забезпеченням його
зобов’язань. Статутний капітал Національного банку є державною власністю
і його розмір становить 10 млн гривень. Розмір статутного капіталу може
бути змінений за рішенням Ради Національного банку. Джере^-лами
формування статутного капіталу Національного банку є доходи його
кошторису, а в разі потреби — Державний бюджет України.
Доходи НБУ утворюються за рахунок отримання відсоткових доходів за
розміщення депозитів та вкладень, надання кредитів, операцій з банками,
клієнтами та з пінними паперами, продажу валюти інших держав та
проведення інших операцій. Основним показником госпрозрахункової
діяльності Національного банку є прибуток, хоч одержання прибутку не є
метою його діяльності. Заплановані доходи та витрати Національного банку
відображуються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів та
витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком
його функцій, встановлених Конституцією України і Законом України “Про
Національний банк України”. Національний банк за підсумками року в разі
перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами,
затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету
47
України наступного за звітним року нпозитивну різницю на покриття
дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за
рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.
Планування й облік доходів та видатків, а також формування фондів та
резервів Національного банку на покриття фінансових ризиків, пов’язаних
із виконанням його функцій, здійснюються згідно з положенням, що
затверджується Радою НБУ.
Національний банк створює основні фонди та фонди загального призначення.
. ,
Основними фондами Національного банку є статутний і .резервний.
Статутний фонд є забезпеченням зобов’язань Національ-нрго банку,
резервний — використовується для покриття балансових втрат Національного
банку. Відрахування до резервного фонду здійснюються за рахунок прибутку
Національного банку до досягнення ним розміру статутного фонду. Якщо
резервний фонд частково або повністю буде використано на покриття
збитків, то відрахування до цього фонду поповнюються і здійснюються до
досягнення ним установленого розміру.
n
До фондів загального призначення НБУ належать:
а) спеціальний резервний фонд переоцінки активів і пасивів
золотовалютного резерву;
б) резерв для переоцінки власності банку;
^ в) резерв на покриття змін обмінного курсу;
г) Інші фонди (в тому числі фонди пенсійного забезпечення та медичного
страхування).
Відповідно до ст. 72 Закону України “Про Національний банк України”
Національний банк сплачує податки згідно з законами України з питань
оподаткування.
Національний банк України забезпечує ефективність та надійність
платіжної системи, встановлює правила, форми і стандарти розрахунків
банків та інших юридичних і фізичних осіб, відіграє провідну роль у
процесі створення та впровадження національної системи масових
електронних платежів (СЕП). Із січня 1994 р. Національний банк України
запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з
використанням прогресивних комп’ютерних технологій, до якої нині
залучена вся банківська система України. Очолює цю систему Центральна
розрахункова палата в Києві, а на місцях діють регіональні рахункові
палати, які об’єднуються у загаль-
48
недержавну мережу розрахункових палат України. Ця обслуговується
комплексом програмно-технічних засобів, що забезпечують обмін
електронними документами, їх перевірку, аналіз, захист від
несанкціонованого втручання.
Одночасно слід зазначити, що Національний банк України в своїй
діяльності має деякі обмеження. Зокрема, йому забороняється бути
акціонером або учасником банків та інших підприємств, устанбв і
здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов’язані із
забезпеченням діяльності Національного банку та його установ; займатися
торговельною, виробничою, страховою та іншою діяльністю, що не
відповідає ‘функціям Національного банку.
Чинним законодавством встановлено, що Національний банк підзвітний
Президенту України та Йерховній Раді України в межах Гх конституційних
повноважень, однак у системі органів виконавчої влади він має автономний
статус, діє самостійно і не залежить від органів державної влади при
вирішенні питань, що належать до компетенції центрального банку. Такий
правовий статус Національного банку забезпечує йому самостійність у
здійсненні єдиної державної грошово-кредитної політики, сприяє
запобіганню неконтрольованій емісії грошей, забороні фінансування
дефіциту державного бюджету,
Отже, Національний банк України має подвійну правову природу. З одного
боку, Національний банк має широкі владні повноваження щодо управління
грошово-кредитною політикою держави (статті 24 і 25 Закону України. “Про
Національний банк України”), а з іншого виступає економічно самостійним
органом, є юридичною особою (ст. 4 зазначеного Закону), має право
укладати цивільно-правові договори з комерційними банками і державою і
-як учасник цивільних відносин несе цивільну відповідальність.
Діяльність Національного банку України спрямована насамперед на
забезпечення єдиної державної політики в сфері грошового обігу,
кредитування, валютного регулювання, здійснення фінансування і
розрахунків у народному господарстві України
49
— § 2. Основи взаємовідносин Національного банку України з вищими
органами держави
Особливість правового статусу, завдання і функції Національного банку
України визначають характер взаємовідносин його з Президентом України,
Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України. Діючи в єдиній
соціальній системі, виступаючи особливим центральним органом державного
управління в системі органів держави, НБУ має автономність, його
діяльність характеризується оптимальною самостійністю щодо управління
грошово-кредитною системою України.
Стаття 4 Закону України “Про Національний банк України” передбачас, що
Національний банк як економічно самостійний орган здійснює свої функції
та повноваження незалежно від виконавчо-розпорядчих органів держави і не
відповідає за політику уряду.
Вищі органи держави й Національний банк з метою забезпечення розвитку
ринкової економіки в державі будують свої взаємовідносини на основах
всебічного співробітництва. Свою діяльність щодо виконання державної
політики в сфері грошового обігу, кредиту, валютного регулювання,
забезпечення стабілізації фінансового стану в державі вони здійснюють у
тісному взаємозв’язку і взаємодії.
Одночасно чинне законодавство передбачає, що НБУ підзвітний як
Президенту України, так і Верховній Раді України в межах їх
конституційних повноважень.
Національний банк двічі на рік надас Президентові України інформацію про
стан грошово-кредитного ринку в країні. Президент України вносять
Верховній Раді України пропозиції щодо кандидатури Голови Національного
банку України, призначає та звільняє половину складу Ради Національного
банку України прийняттям відповідного Указу. Голова НБУ одиоосібно несе
відповідальність перед Президентом України за діяльність Національного
банку.
Взаємовідносини НБУ з Верховною Радою України виявляються в
різноманітних проявах. Зокрема, Верховна Рада України, за поданням
Президента України, призначає на посаду та звільняє з посади Голову
Національного банку, половину складу Ради Національного банку прийняттям
відповідної постанови; затверджує розмір статутного капіталу та кошторис
Національного банку та звітність про виконання кошторису.
50
Національний банк надає Верховній Раді України двічі на рік Інформацію
про стан грошово-кредитного ринку в державі, звіт про свою роботу,
баланс своєї діяльності і зведений баланс банківської системи держави,
подає на розгляд Верховній Раді України щороку розроблені Радою НБУ
Основні засади грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх
реалізацією; голова Національного банку доповідає Верховній Раді України
про діяльність Національного банку.
Верховна Рада України здійснює нормотворчу діяльність з питань
встановлення виключно законами України засад створення і функціонування
фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків. У свою
чергу, НБУ^ здійснюючи право законодавчої ініціативи, має право вносити
на розгляд Верховної Ради України проекти законів щодо грошово-кредитної
політики, функціонування банківської системи тощо.
Велике значення для нормального й ефективного функціонування
Національного банку України має, з одного боку, чітке розмежування
повноважень між урядом І Національним банком, а з Іншого тісний
взаємозв’язок І взаємодія з Кабінетом Міністрів України
Нашональний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні
консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки І здійснення
загальнодержавної економічної програми
Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає Інформацію
щодо монетарних процесів, вносить рекомендації Кабінету Міністрів
України щодо впливу політики державних запозичень та податкової політики
на стан грошово-кредитної сфери України
Кабінет Міністрів України, міністерства та Інші центральні органи
виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що мас
вплив на стан платіжного балансу. Національний банк щдтримує економічну
політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить
забезпеченню стабільності грошової одиниці України Голова НБУ або за
його дорученням один Із його заступників можуть брати участь у
засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу, а члени
Кабінету Міністрів у засіданнях Правління НБУ з правом дорадчого голосу
Важливою формою взаємодії Кабінету Міністрів України І Національного
банку є нормативні акти, що приймаються Кабінетом Міністрів України, з
питань здійснення фінансової, цінової. Інвестиційної та податкової
політики, а з низки особ-
51
ливо важливих питань банківської сфери ними видаються спільні постанови.
Постанови Кабінету Міністрів України, будучи обов’язковими для
виконання, визначають державну політику в сфері грошового обігу,
кредитування, здійснення фінансування та платежів у народному
господарстві. Проекти законодавчих та інших нормативних актів, що
розробляються НБУ і безпосередньо стосуються діяльності суб’єктів
господарювання та є обов’язковими до виконання останніми, узгоджуються з
Кабінетом Міністрів України.
,Для правильного з’ясування місця НБУ в системі органів держави,
належної організації взаємовідносин НБУ з вищими органами держави велике
значення’ має законодавче закріплення в ст. 53 Закону України “Про
Національний банк України” положення про гарантії невтручання в статус
НБУ, тобто не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої
влади, їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради
Національного банку чи Правління Національного банку інакше як у межах,
визначених зазначеним Законом. Тим самим підвищено правовий статус НБУ і
забезпечується самостійність у здійсненні йим єдиної державної
грошово-кредитної Політики, запобіганні неконтрольо-ваній емісії грошей.
§ 3. Функції та операції Національного банку України
Зміст діяльності Національного банку України» розкривається через
систему його функцій, в основних напрямах функціонування. Для виконання
завдань, покладених на цей особливий центральний орган державного
управління Законом України “Про Національний банк України” (статті 6 і
7), передбачено такі функції.
Насамперед, ст. 99 Конституції України та ст. 6 Закону України “Про
Національний банк України” визначають, що основною функцією
Національного банку є створення таких грошово-кредитних механізмів, які
спроможні забезпечити стабільність національної грошової одиниці
(гривні) з метою цінової стабільності, стримування інфляції,
платоспроможності, що створює передумови для економічного зростання в
країні. Стабільність грошової одинці, як відомо, пов’язана зі
стабільністю споживчих цін і курсовою політикою держави. На виконання
своєї основної функції НЕУ сприяє забезпеченню стабільності банківської
системи, а також, у межах своїх повноважень, цінової стабільності, тобто
утриманню систе,-
52
ми цін на певному рівні підтриманням стабільного курсу грошової одиниці
України. Основною метою цінової стабільності і є забезпечення
купівельної спроможності національної грошової одиниці, яка досягається
завдяки підтриманню низького рівня інфляції.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Національний банк України”
Національний банк виконує й інші функції.
1. Відповідно до розроблених Радою Національного банку України
Основних засад грошово-кредитної політики визначає та провадить
грошово-кредиту політику.
2. Монопольне здійснює емісію національної валюти України та
організовує її обіг
3. Виступає кредитором останньої інстанції для банків І організовує
систему рефінансування.
4. Встановлює для банків правила здійснення банківських
операцій, бухгалтерського обліку І звітності, захисту інформації, коштів
та майна
– 5. Організовує створення та методологічно забезпечує єистему
грошово-кредитної І банківської статистичної Інформації та статистики
платіжного балансу
6. Визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між
банками.
7. Визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських
технологій, створює, координує та контролює систему електронних
платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської
діяльності та засобів захисту банківської інформації.
8. Здійснює банківське регулювання та нагляд.
9. «Веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської
діяльності та операцій у передбачених законом випадках.
10. Складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування.
11. Представляє інтереси України в центральних банках інших держав,
міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво
здійснюється на рівні центральних банків.
12. Здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень
валютне регулюваннЯ) визначає порядок здійснення операцій в іноземній
валюті, організовує І здійснює валютний контроль за банками та Іншими
фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на
здійснення валютних операцій
53
13. Забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та
здійснення операцій з ними та банківськими металами.
14. Аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних
відносин.
15. Організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших
цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот,
монет та інших цінностей.
16. Реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у
системі Національного банку.
17. Бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України.
18. Здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську
перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку.
19. Веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів
платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем.
20. Визначає особливості функціонування банківської системи України в
разі введення воєнного стану чи особливого
періоду.
21. Здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї
компетенції, визначеної законом.
Велике значення для ефективності банківського регулювання має
нормотворча функція Національного банку України.
Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до
його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і
місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ
незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Нормативно-правовї акти Національного банку (інструкції, положення,
правила) видаються і затверджуються у формі лостанов Правління НБУ. Вони
не можуть суперечити законам та іншим законодавчим актам України і не
мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом
пом’якшують або скасовують відповідальність.
Нормативио-правові акти Національного банку підлягають обов’язковій
державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набувають
чинності відповідно до законодавства України.
Нормативно-правові акти Національного банку можуть бути оскаржені
відповідно до законодавства України. В прак-
54
тиці нормотворення НБУ набули поширення і такі види документів, як листи
і телеграми, які не можуть мати нормативного характеру і не відповідають
вимогам, встановленим Єдиною державною системою діловодства.
При здійсненні НБУ функцій щодо здійснення єдиної державної
грошово-кредитної політики передбачається, що основні засади
грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та
макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного
розвитку та Основних параметрах економічного І соціального розвитку
України на відповідний період, що охоплюють прогнозні показники обсягу
валового внутрішнього продукту, рівня Інфляції, розміру дефіциту
державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового
балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Щороку Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями
грошово-кредитної і валютної політики, розробленої Національним банком
на наступний рік І на більш тривалий період.
Основними напрямами державної грошово-кредитної політики є:
а) аналіз та прогноз економічної кон’юнктури, яка складається у
державі;
б) обґрунтування обсягу грошової маси, що перебуває в обігу на початок
і кінець року;
в) методи грошово-кредитного регулювання;
г) шляхи регулювання рівня облікової та відсоткових ставок банківських
та інших фінансово-кредитних установ,
, д) засада валютної політики,
е) заходи щодо забезпечення стабільності купівельної спроможності
грошової одиниці та стійкості її курсу щодо Іноземних валют.
Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є
регулювання обсягу грошової маси через:
1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних
банків,
2) відсоткову політику;
порядку,
передбаченому законодавством України;
, — відкриває власні, кореспондентські та металеві рахунки у закордоннях
банках і веде рахунки банків-кореспондентів;
— купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;
— зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські
метали, дорогоцінні метали й каміння та інші коштовності, пам’ятні та
інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому
ринках без квотування і ліцензування;
.. — розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки,
уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції із
золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за
класифікацією міжнародних рейтинго-вих агентств відповідає вимогам до
першокласних банків не нижче від категорії А;
— приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші
цінності;
— видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Радою
Національного банку;
— веде рахунок Державної скорбниці України без оплати і нарахування
відсотків;
— виконує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані із
розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за
ними;
— веде особові рахунки працівників Національного банку;
— веде рахунки міжнародних організацій;
— здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів
відповідно до законодавства України, в тому числі за рішенням суду;
— надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу
цінних паперів за ціною не нижче інфляції терміном на 5 років.
Національний банк має право здійснювати й інші операції, необхідні для
забезпечення виконання своїх функцій. У разі порушення Національним
банком договорів при здійсненні банківських операцій він несе цивільну
відповідальність перед комерційними банками та іншими
фінансово-кредитними установами.
Отже, банківські операції, що здійснюються Національним банком України,
створюють передумови державного регулювання грошового ринку, а їх
перелік наближається до міжнародних стандартів, тобто це операції, які
фактично проводять центральні банки розвинених країн.
69
§ 4. Мережа й організаційна структура
Національного банку України • ‘•
Для ефективної діяльності НБУ велике значення мають мережа його установ
та організаційна структура банку, за допомогою яких він здійснює надані
законодавством повноваження. Структура НБУ побудована за принципом
централізації з вертикальним підпорядкуванням і має
функціонально-тери-торіальний характер. До системи НБУ належать
центральний апарат філії (територіальні управління), розрахункові
палати, представництва банку за кордоном Головне управління,
інженерно-технічний центр, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного
паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані
підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці й
підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.
Національний банк України в межах, визначених законодавством, самостійно
вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації
структурних підрозділів та установ Національного банку, його
підприємств, затверджує їх статути та положення.
Для здійснення своїх функцій та керівництва територіальними управліннями
НБУ має центральний апарат, який функціонує у Києві. Організаційні
основи і структура центрального апарату НБУ затверджені постановою
Правління НБУ. До структури центрального апарату Національного банку
входять департаменти та самостійні управління з основних напрямів
банківської діяльності, зокрема, функціями яких є розроблення
грошово-кредитної політики, здійснення банківських операцій,
дослідно-аналітичних робіт, а також організація робіт технічного та
адміністративного характеру. В центральному апараті Національного банку
функціонують такі департаменти: адміністративний, економічний,
банківського нагляду, валютного регулювання, платіжних систем,
готівково-грошового обігу, бухгалтерського обліку, монетарної політики,
інформатизації, персоналу, міжнародних зв’язків, валютного контролю і
ліцензування, фінансовий, юридичний, економічного аналізу, досліджень і
прогнозування, банківської безпеки, пруденційного нагляду, внутрішнього
аудиту тощо.
Внутрішня структура департаменту неоднакова і деякі з них мають складну
побудову. Так, до департаменту валютного регулювання входять чотири
управління, а саме: валютних операцій; прогнозування; валютної політики;
методології ва-
70
лютного регулювання та валютного контролю і ліцензування. Департамент
економічного аналізу і прогнозування включає: управління ринку капіталів
та бірж, оперативного прогнозування й аналізу розвитку
грошово-кредитного ринку, управління методології інструментів
грошово-кредитної політики та рефінансування комерційних банків. Крім
департаментів, у структурі апарату НБУ є самостійні управління:
реєстрації таліцензування й інспектування банків, нагляду за великими
банками, з питань роботи з проблемними банками, безвиїзного нагляду за
діяльністю банків, методології валютного регулювання.
Національному банку України також підпорядковані інші установи:
Операційне управління, Головне управління, Центральне сховище, Державна
скарбниця, Центральна розрахункова палата. Банкнотно-монетний двір,
фабрика банкнотного паперу, інженерно-технічний центр, навчальний центр,
банківські навчальні заклади (академія в Сумах, інститут у Львові).
Національний банк України має офіційні видання: “Бюлетень НБУ”,
“Платіжний баланс України”, “Вісник НБУ”.
Національний банк України виступає як єдина централізована система, якій
підпорядковуються всі ланки цієї системи на місцях (територіальні
управління). Свої завдання і функції Національний банк здійснює через
територіальні управління, які є відокремленими підрозділами
Національного банку, що розташовані поза місцем його знаходження і
здійснюють свою діяльність на правах філій.
Територіальні управління Національного банку України утворюються
відповідно до існуючого територіального устрою України і складаються з
Головного управління Національного банку України в Автономній Республіці
Крим, Головного управління Національного банку у Києві і Київській
області та 23 територіальних управлінь в обласних центрах України.
У територіальних управліннях НБУ структура апарату аналогічна
центральному з деякими відмінностями, що випливають зі специфіки їх
роботи.
Становить інтерес організаційна структура Головного управління НБУ у
Києві і Київській області, яке є відокремленим підрозділом НБУ і йому
підпорядковане. Організаційну структуру цього територіального управління
формують 12 функціональних підрозділів (управління і відділи), кожний з
яких має певні права й обов’язки. До управлінь належать: готівко-
71
вого обігу та касових операцій, перевезення цінностей та організації
інкасації, банківського нагляду; організації бухгалтерського обліку,
фінансів та звітності; з контролю валютних-операцій та адміністративне
управління.
У структурі цього управління також функціонують відділи: економічної
роботи та грошово-кредитних відносин, інформатизації; банківської
безпеки, персоналу, аудиту та юридичний. ‘
Зазначена структура територіального управління І» закріплені за ним
повноваження дають можливість здійснювати оперативну діяльність та
ефективно виконувати завдання і функції, що стоять перед управлінням.
Філії (територіальні управління) Національного банку не мають статусу
юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від імені
Національного банку в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і
функції філій Національного банку визначаються Положенням, затвердженим
Правлінням Національного банку*.
Організаційна структура Національного банку України і його мережа, таким
чином, забезпечують втілення в життя єдиної державної політики в сфері
грошово-кредитного обігу і спрямовані на ефективне функціонування
центрального банку країни — НБУ.
§ 5. Організація роботи Національного банку України
Закон України “Про Національний банк України” визначає організацію
роботи Національного банку, його керґвнґі органи, їх повноваження та
розмежування між ними компетенції.
Організація роботи НБУ підпорядкована виконанню покладених на нього
функцій та його ролі в реалізації економічної ‘політики держави. Очолює
Національний банк України Голова, який відповідно до Конституції України
призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента
України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України
строком на 5 років.
У разі незатвердження Верховною Радою України кандидатури,
запропонованої Президентом України, питання керівництва Національним
банком, а також порядок внесення нової кандидатури регулюються Законом
України “Про тимчасове виконання обов’язків посадових осіб, яких
призначає
* Див. Положення про філії (територіальні) управління НБУ, затверджене
постановою Правління НБУ від 22.12.2000: Законодавчі І нормативні акти з
банківської діяльності. — Вип 2 — К., 2001.
72
йа’ яоеад^- за згодою Верховної Ради- України- Президент України або
Верховна Рада України за’поданням Президента ‘України”. Одна кандидатура
може вноситись не більше двох
разів.
Голова Національного банку звільняється з посади Верховною Радою України
за поданням Президента України прийняттям відповідної постанови у разі:
1) закінчення строку повноважень;
2) набуття законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні
кримінального злочину;
3) заяви про відставку за політичними або особистими причинами, поданої
у письмовому вигляді та прийнятої Пре-зидентом України;
4) сме|га-або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою
або визнання безвісти відсутньою;
5) припинення громадянства або виїзду за межі України на постійне місце
проживання;
6) за поданням Президента України в межах його конституційних
повноважень.
У ст. 19 Закону України “Про Національний банк України” визначаються
повноваження та обов’язки Голови Національного банку, а саме:
1) керує діяльністю Національного банку;
2) діє від імені Національного банку І представляє його Інтереси без
доручення у відносинах з органами державної влади, з банками,
фінансовими та кредитними установами, міжнародними організаціями, Іншими
установами й орга-нїзацшми;
3) головує на засіданнях Правління Національного банку,
4) підписує протоколи, постанови Правління Національного банку, накази
та розпорядження, а також угоди, що укладаються Національним банком;
5) розподіляє обов’язки між заступниками Голови Національного банку>
6) видає розпорядчі акти, обов’язкові до виконання всіма службовцями
Національного банку, його підприємствами, установами-,
7) приймає рішення з Інших питань, що стосуються діяльності
Національного банку, крім віднесених до виключної компетенції Ради
Національного банку та Правління Національного банку відповідно до цього
Закону,
73
8) одноосібне несе відповідальність перед Верховною Радою України та
Президентом України за діяльність Національного банку.
Отже, Голова Національного банку України вирішує питання оперативного
керівництва банком і несе повну політичну і юридичну відповідальність
перед Президентом України і парламентом за результати проведення
грошово-кредитної політики в державі.
Голова Національного банку має одного першого заступника та трьох
заступників, які призначаються та звільняються ним за погодженням з
Радою Національного банку.
Особливий правовий статус Національного банку України, забезпечення
єдиної державної грошово-кредитної політики і виконання функцій щодо
управління банківською системою держави і регулювання банківською
діяльністю зумовлюють потребу в функціонуванні таких керівних органів
Національного банку, як Рада Національного банку України та Правління
Національного банку України.
Відповідно до ст. 9 Закону України “Про Національний банк України” Рада
Національного банку як керівний орган НБУ здійснює такі повноваження:
1) згідно з загальнодержавною програмою економічного розвитку та
основними параметрами економічного й соціального розвитку України до 15
вересня розробляє і вносить Верховній Рада України для інформування
Основні засади грошово-кредитної політики , здійснює контроль за
виконанням їх;
2) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан
соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо
внесення відповідних змін до неї;
3) затверджує Регламент Ради Національного банку України;
4) затверджує кошторис доходів та витрат Національного банку та подає
Верховній Раді України і Кабінету Міністрів України до 1 вересня
поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення
до проекту Державного бюджету України на наступний рік;
5) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу
Національного банку;
6) визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки
-Національного банку, розглядає аудиторський висновок та затверджує
бухгалтерський баланс НБУ, публікує в офіційних друкованих засобах
масової інформації щорічний баланс Національного банку;
74
7) затверджує щороку до 1 липня звіт про виконання кошторису НБУ та
розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;
8) затверджує рішення Правління Національного банку про участь у
міжнародних фінансових організаціях;
9) вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах
розроблених Основних засад грошово-кредитної політики щодо: методів та
форм прогнозування макропо-казників економічного і соціального розвитку
України, а також грошово-кредитної політики; окремих заходів монетарного
і регулятивного характеру та їх впливу на економічний і соціальний
розвиток України; політики курсоутворення та валютного регулювання;
розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань
банківської діяльності; вдосконалення платіжної системи; інших питань,
віднесених законом до компетенції Ради Національного банку,
10) вносить рекомендації Кабінету Міністрів України щодо впливу
політики державних запозичень та податкової політики на стан
грошово-кредитної сфери України;
11) з метою забезпечення виконання Основних засад грошово-кредитної
політики має право застосування відкладаль-ного вето щодо рішень
Правління Національного банку з питань:
а) диверсифікації активів Національного банку та їх ліквідності;
б) лімітів позабалансових зобов’язань;
в) формування резервів, покриття фінансових ризиків;
г) порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;
д) мінімального розміру золотовалютних резервів;
е) з інших питань, віднесених до її компетенції.
Рада Національного банку не може надавати рекомендації щодо доцільності
призначення на посади чи звільнення з посад Голови Національного банку,
членів Правління Національного банку або давати персональну оцінку
діяльності окремих посадових осіб Національного банку.
У разі неодноразового невиконання або неналежного виконання Правлінням
Національного банку рішень Ради Національного банку, які є
обов’язковими, згідно з законом Рада Національного банку має право
звернутися до Голови Національного банку або до Верховної Ради України
та Президента України з викладенням своїх позицій.
Рада Національного банку складається з 15 осіб.
75
До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного
банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова
Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою
України за поданням Президента України, входить до складу Ради
Національного банку за посадою.
Членом Ради Національного банку може бути громадянин України, який має
вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі
економіки та фінансів і досвід постійної роботи в органах законодавчої
влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади України або в
банківській установі, чи наукової роботи за фінансовою або економічною
тематикою.
Президент України призначає сім членів Ради Національного банку
ухваленням відповідного Указу.
Інші сім членів Ради Національного банку призначаються Верховною Радою
України прийняттям відповідної постанови.
Кандидатури осіб для призначення Верховною Радою України членами Ради
Національного банку обговорюються на спеціальному відкритому засіданні
профільного Комітету Верховної Ради України, який вносить свої
рекомендації Верховній Раді України.
Чергове призначення членів Ради Національного банку здійснюється не
пізніше ніж за три місяці до закінчення строку повноважень попередньо
призначених членів Ради Національного банку.
Строк повноважень членів Ради Національного банку — сім років, крім
Голови Національного банку, який входить до складу Ради Національного
банку на строк здійснення,ним повноважень за посадою.
Припинення повноважень членів Ради Національного банку відбувається у
зв’язку із закінченням строку їх повноважень або у разі:
— власного бажання, за умови подання письмової заяви;
— припинення їх громадянства або виїзду за межі України на постійне
місце проживання;
•— набуття законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні
кримінального злочину;
— смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або
визнання безвісти відсутньою.
У разі вибуття членів Ради Національного банку з передбачених вище
підстав допускається призначення нового члена
76
Ради Національного банку до закінчення одного року з дня призначення
вибулого члена Ради Національного банку.
Повноваження призначеного складу Ради Національного банку достроково
припиняються у разі оголошення їй недовіри Президентом України або
Верховною Радою у зв’язку з тим, що виконання Основних засад
грошово-кредитної політики за підсумками року не забезпечило
стабільність грошової одиниці України. У цьому разі Президент України та
Верховна Рада України зобов’язані кожен звільнити своїх представників та
призначити новий склад Ради Національного банку.
Президент України звільняє членів Ради Національного банку, призначених
ним, ухваленням відповідного Указу, але не раніше ніж через один рік з
дня призначення.
Верховна Рада України звільняє членів Ради Національного банку,
призначених нею, прийняттям відповідної постанови за поданням
профільного Комітету Верховної Ради України, але не раніше ніж через
один рік з дня призначення.
Повноваження Голови Національного банку як члена Ради Національного
банку достроково припиняються у зв’язку з його відставкою або в разі
звільнення його з посади з інших причин, визначених Законом України “Про
Національний банк України”.
Члени Ради Національного банку здійснюють свої функції на громадських
засадах. Членам Ради Національного банку компенсуються витрати, понесені
у зв’язку з виконанням ними повноважень відповідно до Регламенту Ради
Національного банку.
* Внутрішні питання організації діяльності Ради Національного банку,
порядок діловодства та інші питання визначаються Регламентом, який
затверджується на її засіданні.
Розміщення та організацїйно-матеріальне забезпечення Ради Національного
банку здійснюються Національним банком за рахунок його кошторисних
витрат.
Засідання Ради Національного банку проводяться не рідше ніж один раз на
квартал.
Позачергові засідання Ради Національного банку скликаються Головою Ради
Національного банку за його власною Ініціативою або Радою Національного
банку за наполяганням не менше однієї третини від загальної кількості її
членів, а також на вимогу Голови НБУ. Члени Ради Національного банку
сповіщаються про засідання не пізніше як за п’ять календарних днів до
дня його проведення. Порядок підготовки
77
позачергових засідань Ради Національного банку визначається її
Регламентом.
Засідання Ради Національного банку є правомочними за наявності не менше
десяти її членів.
Засідання Ради Національного банку веде Голова Ради Національного банку,
а у разі відсутності — його заступник відповідно до Регламенту.
Рішення приймаються простою більшістю голосів від загальної кількості
присутніх на засіданні членів Ради Національного банку. Кожний член Ради
Національного банку мас один голос.
На засіданні Ради Національного банку можуть бути запрошені керівники
центральних органів влади, представники суб’єктів підприємницької
діяльності, науковці та інші фахівці.
Члени Правління Національного банку можуть брати участь у роботі Ради
Національного банку з правом дорадчого голосу.
Голова Ради Національного банку обирається Радою Національного банку
строком на три роки.
Голова Ради Національного банку:
— організовує засідання Ради Національного банку і головує на них;
— скликає позачергові засідання за своєю власною ініціативою
або за наполяганням не менше однієї третини від загальної кількості
членів Ради Національного банку, а також на вимогу Голови Національного
банку;
-— здійснює інші повноваження і функції відповідно до Регламенту Ради
Національного банку України.
Голова Ради Нацбанку мас заступника, який обирається Радою Нацбанку
строком на три роки.
Заступник заміщує Голову Ради Національного банку у разі його
відсутності або неможливості ним здійснювати свої повноваження та
здійснює Інші повноваження і функції відповідно до рішень Ради
Національного банку.
Звільнення Голови Ради Національного банку або його заступника протягом
строку його повноважень здійснюється:
— у зв’язку із закінченням строку його повноважень;
— за власним бажанням, за умови подання письмової заяви;
— у разі систематичного невиконання своїх обов’язків за станом здоров’я
протягом чотирьох місяців.
78
Матеріали засідань Ради Національного банку оформлюються у вигляді
протоколів та рішень і підписуються головуючим на її засіданні.
Рішення Ради Національного банку щодо Основних засад грошово-кредитної
політики та з питань, визначених пунктами 4-8, 11 ст. 9 Закону України
“Про Національний банк України”, є обов’язковими для виконання
Правлінням Національного банку.
. Рекомендації Ради Національного банку розглядаються Правлінням
Національного банку протягом п’яти робочих днів. За результатами такого
розгляду Правління Національного банку зобов’язане надіслати Раді
Національного банку вмотивовану відповідь.
Рада Національного банку не має права втручатися в оперативну діяльність
Правління Національного банку.
У разі коли Рада Національного банку застосовує відкла-дальне вето щодо
рішення Правління, таке рішення набуває чинності лише за умови
підтвердження його двома третинами від загальної кількості членів
Правління Національного банку не пізніше п’ятиденного строку від дня
застосування вето. Якщо рішення своєчасно не підтверджується двома
третинами від загальної кількості членів Правління Національного банку,
його вважають таким, що Не набуло чинності. У разі коли рішення
Правління Національного банку набуло чинності до моменту застосування
відкладального вето щодо нього, його дія призупиняється на період
розгляду Правлінням Національного банку відкладального вето.
Рішення Ради Національного банку підлягають оприлюдненню, крім випадків,
коли такі рішення становлять державну, * банківську або службову
таємницю відповідно до закону.
Членам Ради Національного банку забороняється розголошувати державну,
банківську або службову таємницю, яка стала їм відома у зв’язку із
здійсненням ними повноважень відповідно до Регламенту.
До керівних органів Національного банку України належить також Правління
Національного банку. Правління Національного банку згідно з Основними
засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні
інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує
реалізацію грошово-кредитної політики, організовує виконання інших
функцій відповідно до статей 6 і 7 Закону України “Про Національний банк
України” та здійснює управління діяльністю Національного банку.
79
Відповідно до ст. 15 Закону України “Про Національний банк України”
Правління Національного банку вирішує такі’ питання:
1) приймає рішення про:
— економічні засоби та монетарні методи, необхідні для реалізації
Основних засад грошово-кредитної політики відповідно до прийнятих
рішень Ради Національного банку з цих питань та потреби у забезпеченні
стабільності і купівель-ног спроможності національної валюти;
— емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет;
— зміну відсоткових ставок Національного банку;
— диверсифікацію активів Національного банку та їх ліквідності;
— встановлення економічних нормативів для банків;
— розмір та порядок формування обов’язкових резервів для банків;
— застосування заходів впливу до комерційних банків;
— встановлення, лімітів операцій на відкритому ринку, які здійснює
Національний банк;
— ліміти позабалансових зобов’язань Національного банку;
— формування резервів та покриття фінансових ризиків Національного
банку;
•— розподіл прибутку та порядок відрахувань доходів до Державного
бюджету України;
— мінімальний розмір золотовалютних резервів Національного банку;
— перелік цінних паперів та інших цінностей, придатних для забезпечення
кредитів Національного банку;
— умови допуску іноземного капіталу до банківської системи України;
— створення та ліквідацію підприємств, установ Національного банку;
— участь у міжнародних фінансових організаціях;
— встановлення плати за надані відповідно до закону послуги (здійснені
операції); ^
— купівлю та продаж майна для забезпечення діяльності Національного
банку;
2) подає на затвердження Раді Національного банку річний звіт
Національного банку, проект кошторису доходів та витрат на наступний рік
та інші документи І рішення. На вимогу Ради Нацбанку подає для
інформування бухгалтерські, статистичні та інші відомості щодо
діяльності Національного
80
банку та банківської системи України, необхідні .для-виконання її
завдань;
3) визначає організаційні основи та структуру Національного банку,
затверджує положення про структурні підрозділи та установи Національного
банку, статути його підприємств, порядок призначення керівників
підрозділів, підприємств та установ;
4) затверджує штатний розклад Національного банку, форми оплати
праці;
5) встановлює порядок надання ліцензій на ведення банківських
операцій, а також інших ліцензій у випадках та за процедурою,
передбаченими законом;
6) видає нормативні акти Національного банку;
7) затверджує Регламент Правління Національного банку;
8) виконує функції, передбачені статтями 3, 23, 28, 60 і 64 Закону
України “Про Національний банк України”, та інші функції, що
випливають із основної мети діяльностг Національного банку.
Очолює Правління Національного банку Голова Національного банку.
Кількісний та персональний склад Правління Національного банку
затверджується Радою Національного банку за поданням Голови
Національного банку.
Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління
Національного банку за посадою.
Порядок організації та проведення засідань Правління Національного банку
визначаються його Регламентом.
Діяльність Національного банку України здійснюється на основі поєднання
колегіальності та єдиноначальності в обговоренні та вирішенні всіх
питань щодо управління ним. Так, .Голова Національного банку одноосібне
несе відповідальність перед Верховною Радою України та Президентом
України за виконання покладених (завдань і функцій щодо діяльності
Національного банку, видає накази, розпорядження та інші розпорядчі
акти, обов’язкові для виконання. Водночас керівні органи Національного
банку – Рада Національного банку України та Правління Національного
банку України — колегіальне обговорюють питання, віднесені законом до їх
компетенції, та видають відповідні нормативні акти (постанови, правила).
Основним структурним підрозділом у центральному апараті НБУ є
функціональні департаменти з основних напрямів діяльності банку.
Департаменти організовують роботу з питань грошово-кредитної політики,
готівково-грошового обігу, банківського
81
регулювання і нагляду, валютних операцій, здійснення розрахунків,
бухгалтерського обліку, звітності, персоналу, фінансів тощо. В складі
департаментів створено управління і відділи. ‘
Структурні підрозділи (департаменти) Національного банку та положення
про них затверджуються Правлінням Національного банку України. Директори
департаментів Національного банку призначаються та звільняються з посади
Головою Національного банку відповідно до законодавства України про
працю.
До складу департаментів Національного банку входять кваліфіковані
спеціалісти, що мають значний практичний досвід і відповідну наукову
підготовку.
Умови найму, звільнення, оплата праці, надання відпусток, службові
обов’язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального
захисту службовців Національного банку визначаються Законом України “Про
державну службу”.
Працівниками Національного банку є службовці та обслуговуючий персонал
Національного банку. Службовцями вважають осіб, які безпосередньо беруть
участь у виконанні функцій Національного банку та обіймають посади,
передбачені штатним розкладом.
Правління Національного банку визначає перелік посад працівників,
трудовий договір з якими укладається у формі контракту.
Службовці Національного банку є державними службовцями і до них
застосовуються норми Закону України “Про державну службу”, якщо^цей
Закон не встановлює іншого.
Питання функціонування державної служби у Національному банку та
класифікації посад вирішує Правління Національного банку відповідно до
законодавства України*.
Ранги державних службовців Національного банку, що відповідають посадам
першої категорії, присвоюються Президентом України, інші ранги — Головою
Національного банку.
До складу обслуговуючого персоналу Національного банку входять
працівники, обов’язки яких безпосередньо не пов’язані із виконанням
функцій Національного банку.
Розмір оплати пращ службовців Національного банку встановлюється
Правлінням Національного банку відповідно до положень Закону України
“Про державну службу”.
* Див.: Постанова Правління НБУ “Про класифікацію посад та ранги
державних службовців НБУ” від 30.06.99, Положення про ранг» державних
службовців, затверджене 3006.99 постановою Правління Національного банку
України.
82
Розмір оплати праці обслуговуючого персоналу Національного банку
встановлюється Правлінням Національного банку відповідно до норм
законодавства про оплату пращ
Голова Національного банку, його заступники, члени Правління
Національного банку та Інші службовці Національного банку згідно з
переліком посад, затвердженим Правлінням Національного банку, не можуть
бути народними депутатами України, членами Уряду України, займатися
підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім
викладацької, наукової та Іншої творчої діяльності.
Службовцям Національного банку забороняється входити до керівних органів
та бути акціонерами банків.
Голові Національного банку, його заступникам, членам Правління
Національного банку та іншим службовцям Національного банку
забороняється отримувати позики eta будь-яких інших кредитних установ,
за винятком Національного банку.
Велике значення для належного функціонування Національного банку та
захисту його клієнтів має законодавче закріплення збереження банківської
таємниці Службовцям Національного банку забороняється розголошувати
Інформацію, що становить службову таємницю або має конфіденційний
характер і стала відома їм у зв’язку з виконанням службових обов’язків,
і в разі припинення роботи а Національному банку, крім випадків,
передбачених законодавством України (ст 66 Закону УкраГни “Про
Національний банк України”).
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1, Охарактеризуйте правову природу Національного банку України 2. Які
функції здійснює Національний банк Украйні 3. Кому підзвітний
Національний банк України’ 4. Як будуються взаємовідносини НБУ з вищими
органами Держави’ 5. Яка організаційна структура Національного банку
України’ б. Які операції здійснює Національний банк України^ 7. Яю
заходи впливу застосовує НБУ до комерційних банків за порушення
банківського законодавства” 8. Що означає поняття “економічні
нормативи”1
9. Які повноваження має Рада Національного банку України?
10. Які підстави відкликання ліцензій на здійснення банківських
операцій*
Глава IV
ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
§ 1. Сутність і роль комерційних банків, їх класифікація
Важливою ланкою кредитної системи України є комерційні банки, що
належать до другого рівня банківської системи. Комерційні банки є
багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр
кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням
господарської діяльності своїх клієнтів.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банк
це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії
Національного банку здійснювати у сукупності такі операції- залучення у
вклади грошових кошти фізичних.» юридичних осіб та розміщення зазначених
коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття
і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Комерційні банки це автономні, незалежні комерційні підприємства. З
одного боку, вони створюються для задоволення інтересів власників банку
(акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтереси» клієнтури
юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з Іншого це
підприємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух
позикового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками
банку. Як важлива ланка банківської системи ‘держави, комерційні банки
концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий
діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і
фізичних осіб. Комерційні банки є юридичними особами. Як будь-яка
юридична особа банки мають свої ознаки.
1. Володіння майном на правах власності або на правах повного
господарського відання, наявність статутного фонду, який відображається
на самостійному балансі банку. Статутний фонд комерційного банку
формується за рахунок власних коштів акціонерів або пайових внесків
засновників банку у грошовій формі.
84
Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел.
Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні
кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, банківські метали, а
також збільшувати статутний фонд для покриття збитків. Розмір статутного
капіталу банку визначається засновниками, але не може бути меншим за
розмір, встановлений НБУ. Мінімальний розмір статутного капіталу на
момент реєстрації банку коливається від 1 до 5 млн євро залежно від
території, на якій здійснює свою діяльність банк, а за участю іноземних
осіб він повинен бути не менше від 5 до 10 млн євро.
2. Наявність ‘усіх прав юридичної особи: організаційна єдність,
участь у господарських відносинах, самостійна відповідальність,
фірмове найменування, а також обов’язкове зазначення в статуті банку, що
банк є юридичною особою.
3. Наділеність спеціальною правоздатністю, яка означає, що банк діє на
основі свого статуту і здійсгіюе банківську діяльність на.підставі
ліцензій, які надаються Національним банком України.
4. Діяльність комерційних банків ґрунтується на економічній
самостійності. Відповідно до ст. 5 Закону України “Про банки і
банківську діяльність” комерційні банки мають право самостійно володіти,
користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.
Держава не в’шпов’їдає за зобов’язаннями банків, а банки не
відповідають за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено
законом або договором. Національний банк України не відповідає за
зобов’язаннями • банків, а банки не відповідають за
зобов’язаннями Національного банку України, якщо йіше не передбачено
законом або договором. Органам державної’ влади і місцевого
самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи
працівників банків під час виконання ними службових обов’язків або
втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених
законом. Одночасно банки відповідають за своїми зобов’язаннями всім
своїм майном відповідно до законодавства.
5. Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою
одержання прибутку: пропонують на договірних умовах
кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування
підприємств, установ, організацій і громадян виконанням банківських
операцій і наданням різних банківських послуг. За надання послуг клієнти
сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку-
~ч
85
6. Комерційні банки виступають суб’єктами ринкової економіки, діють
одночасно на механізмах саморегуляції і самоуцг равління, використовують
ринкові категорії — прибутковість, ризик, ліквідність. Як важливий
сектор економіки, комерційні банки забезпечують народне господарство
додатковими грошовими ресурсами. Діяльність банків не обмежується
акумуляцією- і розміщенням коштів підприємств, організацій і населення.
Вони сприяють накопиченню капіталу, не лише активно втручаючись в усі
сфери господарського життя, а й безпосередньо беручи участь у
функціонуванні капіталу або здійснюючи контроль над ним. Завдяки банкам
діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами й галузями
виробництва, який значною мірою забезпечує розвиток народного
господарства залежно від об’єктивних потреб виробництва. Фінансуючи
додаткові потреби підприємств промисловості, транспорту, сільського
господарства,- банки уможливлюють створення прогресивної відтвореної
структури народного господарства.
Сучасні комерційні банки як юридичні особи, що здійснюють господарську
діяльність, зазвичай, не повинні виконувати адміністративні
повноваження. Проте згідно з правилами НБУ на них у деяких випадках
покладаються контрольні функції, що полягають у перевірці додержання
суб’єктами господарювання порядку ведення касових операцій та норм з
регулювання обігу готівки, здійснення валютного контролю за валютними
операціями резидентів і нерезидентів через уповноважені банки.
Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального
виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та
інвестиційних мжяіет), страхування, крім виконання функцій страхового
посередника.
Існують певні обмеження щодо Прямої чи опосередкованої участі банку у
капітал» будь-якого підприємства, установи, який не повинен перевищувати
15 відсотків капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не повинні
перевищувати 60 відсотків розміру капіталу байку. Законодавством
обмежено можливість комерційного банку мати у власності нерухомість.
Так, банки можуть мати у власності нерухоме -майно загальною вартістю не
більше ніж 25 відсотків капіталу банку. Однак це обмеження не
поширюється на: а) приміщення, які забезпечують технологічне здійснення
банківських функцій; б) майно, яке перейшло банку у власність внаслідок
реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;
86
в) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам за умови, що воно
має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права
власності на нього.
У ст. 9 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено,
що комерційні банки мають право створювати банківські об’єднання таких
типів: банківська корпорація, банківська холдингову група, фінансова
холдингова група, причому банки можуть бути учасниками
промислово-фінансових груп з додержанням вимог антимонопольного
законодавства України. Банківські об’єднання створюються за попередньою
згодою Національного банку України та підлягають державній реєстрації
внесенням відповідного запису до Державного реєстру банків. Закон
передбачає також можливість створення комерційними банками банківських
спілок та асоціацій з метою захисту Інтересів своїх членів, координації
та вдосконалення банківської діяльності
Характеризуючи сутність комерційних банків та їх специфіку, слід
зазначити їх велике значення у механізмі функціонування фінансової
системи держави завдяки їх зв’язкам з уйма секторами економіки Важлива
роль комерційних банків у ринковій економіці зумовлена основними
функціями, які вони виконують, а саме
1) мобілізація тимчасово вшьних коштів І перетворення їх у капітал;
2) кредитування підприємств, держави І населення,
3) здійснення розрахунків І платежів у господарстві,
4) випуск кредитних грошей,
5) емісійно-засновницька діяльність, пов’язана з випуском і розміщенням
цінних паперів,
6) довірче управління майном клієнтів (трастові операції);
7) консультування клієнтів, надання ім економічної та фінансової
інформації.
Останнім часом у діяльності комерційних банків спостерігається тенденція
розширення їхніх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення
ефективності банківської діяльності, здійснення нетрадиційних для цієї
сфери фінансового підприємництва дій (операцій з цінними паперами,
лізингові та факторингові операції й Інші види кредитно-фінансового
обслуговування).
Для визначення суті комерційних банків та їх специфіки велике значення
має їх класифікація. Комерційні банки можна класифікувати за різними
критеріями
87
r За формою власності розрізняють банки* дер*ав«і}і акціонерні,
кооперативні, приватні та змішані. • ‘”
За територіальною ознакою банки поділяються на міжнародні,
загальнонаціональні, •регіональні та міжрегіональні, що обслуговують
декілька регіонів країни^
За організаційно-правовою формою — банки, які утворюються у формі
акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або
кооперативні банки.
За належністю статутного капіталу та способом його формування – пайові
та акціонерні банки. Пайові банки утворюються за рахунок пайових внесків
засновників (пайовиків) у формі товариств з обмеженою відповідальністю
або кооперативного банку.
Акціонерні банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства
закритого або відкритого типів. Порядок створення і діяльності
акціонерних банків визначається Законами України “Про банки і банківську
діяльність”, “Про господарські товариства”, “Про цінні папери І фондову
біржу” тощо. Акціонерний банк ,~ це кредитна установа, що е об’єднанням
на підставі угоди коштів фізичних і юридичних осіб (у тому числі
іноземних) з метою спільної господарської діяльності та одержання
прибутку. Статутний капітал акціонерного банку формується лише за
рахунок власних коштів акціонерів.
Основний капітал акціонерного банку формується емісією та ‘продажем,
акцій фізичним І юридичним особам, а потім збільшується- за рахунок-
калггазпзацгі прибутку й випуску нових акцій Статутний фонд акціонерного
банку формується з основного капіталу, поділеного на визначену кількість
акцій една*овШ номінальної вартості Розмір статутного фонду визначається
акціонерами банку, але не може бути меншим за розмір, встановлений НБУ.
Банкам забороняється випуск акцій на пред’явника. Наявність збитків у
банку не є перешкодою для оголошення передплати акцій та збільшення його
статутного капіталу.
Банки мають право придбавати власні акції з наступним письмовим
повідомленням Національного банку України про укладені угоди, яке має
бути надіслане протягом 5 робочих днів з дати укладення угод Банкам не
дозволяється придбавати власні акції, якщо це може призвести до падіння
регулятивт ного капіталу нижче за мінімальний рівень Про намір придбати
‘Загальну кількість власних акцій у розмірі 10 І більше відсотків
загальної емісії банк письмово Повідомляє Національному банку України за
15 календарних днів до укладення угод. Національний банк України має
право заборони^
ти банку купівлю власних акцій у разі,- якщо це може призвести до
погіршення його фінансового стану.
.Акціонерний банк діє на підставі установчого договору та цтатуту, В
статуті фіксуються мета діяльності акціонерного банку, розмір та порядок
створення фондів,, склад і компетенція органів, а також обов’язково такі
відомості: види акцій, що випускаються; номінальна вартість акції;
співвідношення акцій різних видів; кількість акцій, що купуються
засновниками; наслідки невиконання зобов’язань з викуплення акцій.
• Акціонерний банк є юридичною особою, власником свого майна, має повну
господарську самостійність з питань вибору форм управління, використання
прибутку, несе відповідальність за зобов’язаннями тільки своїм майном, а
акціонери відповідають за зобов’язання банку лише в межах належних їм
акцій. Акціонерний банк може мати філії і представництва на території
України та за кордоном, але за письмовою згодою НБУ.
За видами здійснюваних операцій комерційні банки бувають універсальні та
спеціалізовані.
Універсальні банки здійснюють широке коло банківських операцій і надають
різноманітні послуги, перелік яких дедалі розширюється. Сучасні
комерційні банки здатні виконувати понад 200 різних видів банківських
операцій і послуг.
Спеціалізовані банки здійснюють деякі банківські операції, які тісно
пов’язані з особливостями господарської діяльності підприємств,
специфікою виробництва тощо.
За спеціалізацією банки в Україні можуть бути ощадними, інвестиційними;
іпотечними, розрахунковими (кліринговими) банк набиває статусу
спеціалізованого банку у разі, якщо більше ніж 50 відсотків його активів
є активами одного типу, а статусу спеціалізованого ощадного банку – якщо
більше ніж 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.
За масштабом діяльності розрізняють великі, середні та дрібні банки.
Однак чинне законодавство не містить конкретних критеріїв щодо
віднесення банків до тієї чи іншої групи.
Відповідно до Закону України “Про банки І банківську діяльність” на
території України можуть діяти банки, статутний фонд яких сформований за
рахунок українських юридичних І фізичних осіб; банки за участю
іноземного капіталу (спільні банки); іноземні банки, статутний капітал
яких формується за рахунок коштів нерезидентів — іноземних юридичних І
фізичних осіб.
89
За характером відносин банки також поділяють на: банки-гаранти 1
банки-кореспонденти; за структурою: багато-нрофіяьш та безфіяшні; за
фінансовим станом: стабільні, проблемні, кризові та банкрути.
Отже, для ефективного функціонування і розвитку банківської системи
необхідні подальша структуризація і спеціалізація комерційних банків,
розвиток різних видів банківських установ, що сприятиме розширенню
діапазону банківських операцій і фінансових послуг та вдосконаленню
кредитно-фінансового механізму в країні.
§ 2. Порядок створення і припинення діяльності комерційного банку
Правовою базою для створення і функціонування комерційних банків різних
типів і форм власності є Закони України “Про банки і банківську
діяльність”, “Про підприємництво”, “Про господарські товариства”, “Про
цінні папери і фондову біржу”, а також нормативні акти НБУ.
Учасниками банків можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та
нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Мнйетрїв України або
уповноважених ним органів.
Юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку
або збільшити Ж таким чином, що така особа прямо чи опосередковано
володітиме чи контролюватиме Ш, 25,50 та 75 відсотків статутного
капіталу чи права голосу придбаних акцій (паїв) в органах управління
банку, зобов’язана отримати письмовий дозвіл Національного банку
України. Власники Істотної участі банку повинні мати бездоганну ділову
репутацію та задовільний фінансовий стан. Учасниками банку не можуть
бути юридичні особи, у яких банк мас Істотну участь, об’єднання
громадян, релігійні та благодійні організації.
Не можуть виступати засновниками комерційних банків місцеві Ради всіх
рівнів, їх виконавчі органи, політичні та профспілкові організації,
спілки й партії, громадські фонди. Забороняється також бути засновниками
військовослужбовцям, посадовим особам усіх правоохоронних органів,
органів державної влади й управління, покликаних здійснювати контроль за
діяльністю банків.
Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд заборонив займатися
певною діяльністю, до закінчення строку, встановленого вироком суду, а
також особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та
інші корисливі
90
злочини. Ці особи не можуть також обіймати керівні посади і посади,
пов’язані а матеріальною відповідальністю.
Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного
капіталу комерційного банку^ який формується за рахунок власних коштів
акціонерів або пайових внесків засновників банку у грошовій формі.
Статутний капітал, банку не повинен формуватися з непідтверджених
джерел. Забороняється використовувати для формування капіталу банку
бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, а також
банківські метали.
Уся діяльність зі створення банку здійснюється в кілька етапів. На
першому етапі засновники або їх організаційна група готують проекти всіх
документів, необхідних для реєстрації. При цьому визначають
організаційно-правову форму діяльності майбутнього банку,’тобто
господарське товариство, у вигляді якого він функціонуватиме. Далі
засновники визначають розмір статутного фонду, необхідного для
забезпечення нормальної діяльності комерційного банку і достатнього для
запланованого обсягу операцій. Розмір статутного фонду не може бути
меншим за мінімальну величину, встановлену НБУ.
Після визначення розміру статутного капіталу виконуються безпосередні
операції щодо його формування проведенням відкритої або закритої
передплати акцій чи паї згідно з обраною для банку формою господарського
товариства.
Після Нагромадження необхідної суми статутного капіталу, визначеної
установчою угодою, засновники комерційного банку скликають установчі
збори, за рішенням яких оформляють усі належні документи, необхідні для
реєстрації банку. * Для державної реєстрації комерційного банку
уповноважені засновниками банку особи подають до територіального
управління Національного банку України за місцем створення банку такі
документи:
— заяву про реєстрацію банку за підписом голови ради або уповноваженої
особи, яка призначена відповідальною за реєстрацію банку установчими
зборами;
— установчий договір (крім державного банку), підписаний засновниками
банку та засвідчений їхніми печатками;
— статут банку, затверджений установчими зборами і підписаний головою
правління банку;
— рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або
Постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку,
91
бізнес-план, що визначає -види діяльності, які банк планує здійснювати
на найближчий рік, та стратегій? діяль* ності банку на найближчі три
роки згідно зі встановленими Національним банком України вимогами;
^- інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь
у банку. У разі коли засновником банку е юридична особа, надається
інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у
цій юридичній особі;
—- бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди
(квартали)^ для учасників — юридичних осіб, які матимуть істотну участь
у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи
за останній звітний період (рік) для учасників фізичних осіб, які
матимуть істотну участь у банку;
відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради
директорів), ревізійної комісії;
копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що
встановлюється Національним банком України;
нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є
юридичними особами і матимуть істотну участь у банку;
копії звіту про проведення відкритої передплати на акції для банку, який
створюється у формі відкритого акціонерного товариства;
л відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та
членів правління (ради директорів), головного бухгалтера банку тощо.
. Національний банк України у тижневий строк з дати подання документів
для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для
накопичення передплачених внесків засновників та інших учасників банку.
З метою контролю за діяльністю комерційних банків територіальне
управління НБУ за місцем знаходження банку в місячний строк з дати
отримання повного пакета документів готує висновок про загальну оцінку
фінансового стану, платоспроможність і репутацію засновників банку,
наявність власних коштів для внесення до статутного капіталу банку і
підтвердження внесення на тимчасовий рахунок банку коштів до статутного
капіталу кожним засновником у передбачених законом розмірах, наявність
приміщення, придатного для розміщення банку та касового вузла,
професійну придатність і репутацію голови виконавчого органу (правління)
і головного
92
бухгалтера та погодження-їх призначення, відповідність установчих
документів банку вимогам чинного законодавства і нормативним актам НБУ.
Повний пакет установчих документів і висновок територіального управління
НБУ подаються до НБУ. Документи для реєстрації банку розглядаються
Генеральним департаментом банківського нагляду та у разі потреби —
іншими департаментами і подаються до Комісії з питань нагляду та
регулювання діяльності банків НБУ. Рішення про державну реєстрацію банку
або про відмову в державній реєстрації банку приймається НБУ не пізніше
тримісячного строку з часу подання повного пакета передбачених законом
документів.
У разі прийняття НБУ позитивного рішення реєстрація комерційних банків
здійснюється внесенням відповідного запису до Державного реєстру банків,
після чого банк набуває статусу юридичної особи. Національний банк
України протягом трьох робочих днів видає банку свідоцтво про його
державну реєстрацію за встановленою ним формою.
НБУ може відмовити в державній реєстрації комерційному банку в разі:
порушення порядку створення банку, невідповідності установчих документів
законодавству України, подання неповного пакета документів, необхідних
для державної реєстрації банку, або коли ці документи не відповідають
вимогам чинного законодавства; у разі, коли у НБУ є докази, що
підтверджують відсутність бездоганної ділової репутації чи задовільного
фінансового стану принаймні одного із засновників, що мають істотну
участь у банку; в разі професійної непридатності та відповідності
ділової репутації голови виконавчого органу і головного бухгалтера
банку, а також членів виконавчого органу, які не відповідають вимогам
НБУ. Про відмову у державній реєстрації банку НБУ приймає мотивоване
рішення. Засвідчена Національним банком України копія рішення про
відмову в реєстрації банку надсилається уповноваженій особі банку
рекомендованим листом або вручається під розіитс. Рішення про відмову в
державній реєстрації комерційного банку може бути оскаржено в судовому
порядку. .
Комерційні банки зобов’язані у місячний строк повідомляти НБУ про зміни
і доповнення, що вносяться до установчих документів, з поданням
нотаріально засвідчених копій змінених документів.
Комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами
філії і представництва після отримання від-
93
повідної ліцензії НБУ. Філії та представництва банку не с юридичними
особами, але мають свої положення і виступають вед Імені головного
банку. Філія має свій рахунок та здійснює банківські операції,
передбачені й положенням. Представництво банку фінансується головним
банком, від якого він виступає, але не має права здійснювати банківські
операції. Філії банк* відкриваються за угодою з НБУ на підставі таких
документів’
клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місцезнаходження та
основних видів діяльності її;
рішення спостережної ради банку про відкриття філії; положення про
філію, затвердженого спостереженою радою;
інформації про керівника та головного бухгалтера філії.
Реєстрація філії банку здійснюється НБУ впродовж одного місяця з моменту
надання всіх необхідних документів внесенням відповідно”! інформації до
Державного реєстру банків.
НБУ з деяких підстав може відмовити у наданні згоди на відкриття філії.
Правила НБУ встановлюють деякі особливості реєстрації банків за участю
іноземного капіталу. Засновниками іноземних банків можуть бути іноземні
юридичні та фізичні особи або за участю українських та іноземних
юридичних і фізичних осіб (спільні банки).
Для створення банку з іноземним капіталом його засновники зобов’язані
отримати попередній дозвіл НБУ.
Крім документів, що подаються українськими засновника; ми для утворення
комерційного банку, іноземні юридичні особи подають:
нотаріально засвідчену за місцем видачі копію рішення уповноваженого
органу управління іноземного швестора про участь у банку в Україні;
письмову згоду на участь Іноземного швестора у банку з Україні, видану
державним або іншим уповноваженим контролюючим органом країни, у якій
зареєстровано головний офіс іноземного інвестора або письмове запевнення
іноземного Інвестора про відсутність вимог щодо попередньої згоди на
здійснення інвестиції за кордон;
витяг з торговельного (банківського) реєстру або інший офіційний
документ, що підтверджує реєстрацію іноземого учасника в країні, у якій
зареєстровано головний офіс іноземного швестора;
94
— нотаріально засвідчену за місцем видачі копію висновку іноземної
аудиторської організації про фінансовий став іноземного інвестора на
кшець останнього повного календарного року.
Іноземні інвестори — фізичні особи дня створення комерційного байку
подають:
1) письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні,
видану державним або іншим уповноваженим контролюючим органом країни,
або письмове запевнення іноземного інвестора про відсутність вимог
законодавства країни його перебування щодо попередньої згоди на
здійснення інвестиції за кордон;
2) анкету, яка повинна містити, зокрема, інформацію про відсутність
судимості.
Ці документи повинні бути нотаріально засвідчені за місцем й видачі та
легалізовані (підтверджені) в установленому порядку, якщо інше не
передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України. Іноземні засновники подають також засвідчені
переклади українською мовою всіх документів, викладених іноземною мовою,
з доданням оригіналів. Крім того, до вказаного переліку документів
додається ліцензія НБУ на створення банку за участю іноземних юридичних
і фізичних осіб.
Отже, процес створення комерційних банків є досить складною процедурою,
пов’язаною з оформленням численних документів, добором кваліфікованих
кадрів, вибором вшповідното приміщення, забезпеченням його необхідним
обладнанням тощо.
« Притишення діяльності комерційного банку згідно зі ст. 37 Цивільного
кодексу України відбувається ліквідацією або реорганізацією. У разі
ліквідації комерційного банку притіняється його діяльність як юридичної
особи з ліквідацією його справ і майна, банк перестає існувати.
Способи й умови реорганізації комерційного банку, зміст рішення про
реорганізацію його докладно визначено & гл. 5 Закону України “Про банки
і банківську діяльність**. Реорганізація банкуздійснюється добровільно
за рішенням власника або примусово за рішенням НБУ. Реорганізація може
здійснюватися злиттям, приєднанням, поділом, виділенням, перетворенням.
У разі реорганізації всі права та обов’язки банку переходять до
правонаступника — іншої юридичної особи.
95
Порядок припинення діяльності комерційних банків визначений Законами
України “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські
товариства”, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” та іншими нормативними актами. Ліквідація комерційного
банку може відбуватися як добровільно, так і примусово. Добровільна
ліквідація здійснюється тільки за рішенням загальних зборів засновників,
примусова — у разі порушення банками банківського законодавства,
здійснення ризикових операцій, що спричинило значну втрату активів або
доходів, а також у разі настання ознак неплатоспроможності банку. В цих
випадках НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру
ліквідації банку.
Особливості процедури ліквідації банків передбачені в гл. 16 Закону
України “Про банки і банківську діяльність”. Банк може бути ліквідований
з ініціативи власників банку та Національного банку України (у тому
числі за заявою кредиторів).
Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку,
передбаченому законодавством України про господарські товариства, з
урахування особливостей, передбачених Законом України “Про банки та
банківську діяльність” та за згодою Національного банку України.
Ліквідація банку з ініціативи НБУ здійснюється відповідно до
банківського законодавства. Право звернення до господарського суду із
заявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають: а)
кредитори банку; б) Національний банк -України. Кредитори банку
направляють рекомендованим листом до НБУ заяву про ліквідацію, банку в
разі настання ознак неплатоспроможності банку з Доданням документально
підтверджених доказів наявності неви-конанихлгрошових зобов’язань банку
перед ними. Якщо впродовж одного місяця з дня направлення, заяви
зазначені особи не отримали відповідь НБУ, вони мають право звернутися
до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним. При підготовці
справи до розгляду суддя повинен мати обґрунтований висновок НБУ щодо
доцільності ліквідації банку або рішення НБУ про відкликання банківської
ліцензії та призначення ліквідатора. НБУ зобов’язаний надати один із
зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду. •«
Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов’язання відповідно до
рішення суду про примусове стягнення протягом 6 місяців і за цей час не
досягнуто домовле» ностей щодо реструктуризації визначеного боргу, НБУ
96
зобов’язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації
банку. Справа про визнання банку неплатоспроможним за заявою кредиторів
банку може бути порушена лише після відкликання банківської ліцензії.
Після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається.
Орган, що ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора, який
приступає до виконання обов’язків негайно після відкликання ліцензії.
Упродовж одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен
визначатися щодо позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що
приймається до розгляду судом у справі, про ліквідацію банку, е висновок
НБУ щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування
процедури ліквідації з боку НБУ. У своєму рішенні суд повинен
підтвердити кандидатуру ліквідатора або призначити такого, що відповідає
вимогам закону. Єдиною підставою відхилення кандидатури ліквідатора,
призначеного НБУ, може бути наявність конфлікту інтересів, який став
відомий суду.
Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяльності
ліквідатора, призначеного НБУ. Процедура ліквідації банку повинна бути
завершена не пізніше трьох років з дня відкликання ліцензії.
Ліквідатором здійснюється опублікування відомостей про відкриття
ліквідаційної процедури у газеті “Урядовий кур’єр” чи “Голос України” за
рахунок банку. Протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про
відкриття ліквідаційної процедури кредитори мають право заявити
ліквідатору про свої вимоги до банку.
З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення
ліквідатора:
1) припиняються повноваження загальних зборів, спостережної рад» і
правління банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає
ліквідатору всі справи;
2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного
циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або
збільшенню ліквідаційної маси;-
3) строк виконання всіх грошових зобов’язань банку та зобов’язання щодо
сплати податків і зборів вважають таким, що настав;
4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та
інших економічних санкцій щодо всіх видів-забор-гованості банку;
5) відомості про фінансове становище банку перестають бути
конфіденційними чи становити банківську таємницю;
4 Костюченко 97
6) укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна банку чи передаванням
його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому
законодавством;
7) скасовуються арешт, накладений на майно (у тому числі на власні
кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обмеження щодо
розпоряджання його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень
щодо розпоряджання майном банкрута не допускається;
8) вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення
ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження щодо
провадження ліквідаційної процедури банку: приймає до свого відання
майно банку; вживає заходів щодо забезпечення його збереження; виконує
функції з управління та розпоряджання майном банку; здійснює
інвентаризацію та оцінку майна банку згідно з законодавством; виконує
повноваження органів управління банку; очолює ліквідаційну комісію та
формує ліквідаційну масу; пред’являє до третіх осіб вимоги щодо
повернення дебіторської заборгованості банку, у тому числі через судові
органи; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги
працівникам-, що звільняються внаслідок ліквідації банку; з Дня
відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банку про
звільнення та здійснює його; заявляє заперечення по заявлених до банку
вимогах кредиторів; заявляє відмову від виконання договорів та розриває
їх; реалізує майно банку для задоволення вимог, включених до реєстру
вимог кредиторів тощо.
З дня призначення ліквідатора до нього переходять Права керівника
(органів управління) банку. Впродовж трьох днів з дня призначення
ліквідатора керівники банку забезпечують передавання бухгалтерської та
іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших
цінностей банку ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених
обов’язків винні особи несуть відповідальність відповідно до вимог
чинного законодавства України. При виконанні свбїх обов’язків ліквідатор
за своїм статусом прирівнюється до представника НБУ. Будь-яка особа, що
навмисно перешкоджає доступу ліквідатора до банку, його активів, книг,
записів, документів, несе адміністративну або кримінальну
відповідальність. Правоохоронні органи зобов’язані надавати допомогу
ліквідатору в його роботі на підставі письмового звернення. Банк
вважається ліквідованим з моменту внесення запиту про це до Державного
реєстру банків.
98
§ 3. Організаційна структура та управління комерційним банком
Важливою умовою ефективної роботи створеного комерційного банку є вибір
оптимальної організаційної його структури для успішного здійснення
функцій управління, максимального задоволення інтересів клієнтів у
різноманітних банківських послугах з метою досягнення банком основних
стратегічних цілей.
У практиці банківської діяльності існують два підходи побудови
організаційної структури банку: функціональна і за видами надання
різноманітних банківських послуг. Загалом більшість сучасних банків
застосовують змішані організаційні структури, поєднуючи ці два підходи з
метою вирішення банками своїх завдань.
За функціональної організації структури банку діє принцип
універсальності, банк виконує широке коло операцій, у ньому створюються
підрозділи, що виконують спеціалізовані функції: кредитування,
інвестування, розрахунково-касові операції та облік, трастові операції,
міжнародні розрахунки тощо, кожний підрозділ має чітко визначені
завдання й обов’язки. Для цієї структури банку характерна ієрархічність
рівнів управління, за якої кожний нижчий рівень контролюється вищим і
підпорядковується йому.
За організаційної структури банку, побудованої на принципі надання
клієнтам різноманітних банківських послуг, функції управління для
здійснення відповідних операцій передаються певним керівникам,
відповідальним за той чи інший вид послуг, які є фахівцями у цій сфері
банківської діяльності. В «таких банках створюються підрозділи для
надання комерційних, споживчих, сільськогосподарських кредитів, позик
під нерухомість тощо. Така побудова дає змогу банку при наданні тієї чи
іншої послуги концентруватися під одним керівним центром, що сприяє
поліпшенню координаційних функцій усіх підрозділів банку і розробці
нових видів банківських послуг з урахуванням конкуренції, вдосконалення
технології і задоволення потреб клієнтів.
Зважаючи на те, що вибір організаційної структури банку залежить від
його стратегічних цілей і необхідності ефективного вирішення важливих
завдань спеціалізації і концентрації, на практиці дедалі частіше
застосовується змішаний підхід до побудови організаційної структури
банку. Варіанти змішаного типу організаційної структури комерційного
банку подано на схемах (рис. 1 і 2 ).
4* 99
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ
СПОСТЕРЕЖНА
ПРАВЛІННЯ
Перший
Заступник
Голови
Правління,
Дир.
департаменту
кредитних
ресурсів
Управління
кредитування
та
кредитного регулювання
Управління міжбанків-
ських ресурсів
ГОЛОВА
Управління
валютного
нагляду
Заступник Голови Правління, Дир. департаменту цінних паперів,
біржових
і ділингових
операцій
Управління цінних паперів
Управління
справами
Банку
Управління
анонімних
валютних
рахунків
Рис. 1. Структура управління
100
АКЦІОНЕРІВ
РАДА
ПРАВЛІННЯ
Заступник
Голови Правління,
Дир.
департаменту розвитку та інвестицій
Заступник
Голови
Правління,
начальник
Служби захисту
інтересів Банку
Заступник
Голови
Правління,
Фінансовий
директор, Дир.
департаменту
міжбанкшських
розрахунків
та аудиту
Служба захисту Інтересів Банку
Департамент бухгалтерського обліку, звітності та розрахунково-касового
обслуговування Директор департаменту — Головний бухгалте]
Управління кореспондентських відносин
Відділ
електронних
міжбанківських
платежів
Управління емісійно-касових операцій
Управління аудиту
Департамент
з контролю
за роботою філій та
представництв
комерційного банку
101
1 Спостережна рада \~ _ -\
Загальні збори
1
Помічник |_ Президента y
ПРЕЗИДЕНТ
Радник L Президента 1
І
–
Перший Віце-президент, Директор Департаменту розвитку і забезпечення Е
Перший іце-президент, Директор Департаменту активно-паснвних операцій І
Мце-преЗидент, Директор Економічного департаменту Головний бухгалтер
1 1 1 1
Департамент розвитку і забезпечення Департамент активно-пасивних
операцій Економічний департамент Бухгалтерія
_ Юридична служба
Управління кредитуван– ня і проектного фінансування
-1 Казна-1 чейсгво
Управління внутріцшьо-
банківськнх операцій
– Управління безпеки
Управління ~ аналізу та планування
Управління
Управління
звітності
Управління інформаційних технологій
ділингу
Відділ аналізу банківських продуктів та
Управління контролю та оформлення операцій
ефективності роботи підрозділів
Відділ ~ капітального будівництва
Відділ звітності і контролю за ~*~ додержанням нормативів
Управління цінних паперів
Управління — справами
Рис. 2 Структура центрального апарату 102
акціонерів банку
1
Ревізійна комісія
Управління по роботі з персоналом
Служба внутрішнього аудиту І і банківських технологій |
1″ 1 1
Вще-лрезндент,
Віце-президент, Директор Департаменту розрахунків Перший
Віце-президент, Директор Департаменту по роботі з філіями Директор
Департаменту маркетингу і роботи з клієнтурою
Департамент розрахунків
Департамент по роботі з філіями
Управління розвитку
банківських
операцій
філій
Управління фінансового планування та казначейських операцій філій
Департамент маркетингу і роботи з клієнтурою
Служба зв’язків з громадськістю
Управління об’єднаних платіжних систем
Операційне
управління
АКБ “Надра”
103
В організаційній структурі банку реалізуються його завдання,
безпосередньо пов’язані з виконанням поставлених перед банком цілей:
кредитування, інвестування, трастові, розрахунково-касові операції,
міжнародні розрахунки, а також депозитні та валютні операції. Кількість
відділів банку залежить від розміру і характеру діяльності банку,
обсягів та складності банківських операцій і різноманітності наданих
клієнтам послуг.
Організаційна й управлінська структура комерційного банку
регламентується його статутом.
У ст. 16 Закону України “Про банки і банківську діяльність” зазначено,
що статут банку повинен містити такі відомості: найменування банку; його
місцезнаходження; організаційно-правову форму; види діяльності, які має
намір здійснювати банк; розмір та порядок формування статутного капіталу
банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій,
кількість акцій, що купуються акціонерами; структуру управління банком,
органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень; порядок
реорганізації та ліквідації банку; порядок внесення змін та доповнень до
статуту банку; розмір та порядок утворення резервів та інших загальних
фондів банку; порядок розподілу прибутків та покриття збитків; положення
про аудиторську перевірку банку; положення про органи внутрішнього
аудиту банку.
Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада,
правління (рада директорів) банку.
Вищим органом управління банку є загальні збори учасників, які
скликаються для вирішення таких питань:
— визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів
про виконання їх;
— внесення змін та доповнень до статуту банку;
— зміни розміру статутного капіталу банку;
— призначення та звільнення голів і членів спостережної ради банку,
ревізійної комісії;
— затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи
його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної
комісії та зовнішнього аудитора;
— розподілу прибутку;
— припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження
ліквідаційного балансу.
Ці питання належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.
Однак статутом банку до компетенції загальних зборів учасників можуть
бути віднесені й інші питання.
104
Загальне керівництво діяльністю банку здійснює спостережна рада банку,
яка має такі повноваження:
— призначає і звільняє голову та членів правління (радії директорів)
банку;
— контролює діяльність правління (ради директорів) банку;
— призначає зовнішнього аудитора;
— встановлює порядок проведення ревізій та контролю за
фінансово-господарською діяльністю банку;
— приймає рішення щодо покриття збитків;
— приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх
підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і
положень;
— затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів
правління банку;
— готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори
учасників;
— здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами учасників
банку.
Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначаються
статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються
загальними зборами учасників банку.
Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників з числа
учасників банку або їх представників.
Безпосереднє керівництво поточною діяльністю комерційного банку здійснює
правління, яке є виконавчим орга-номібанку.
Правління підзвітне загальним зборам учасників і спосте-режій раді
банку. Правління банку діє на підставі положення, що затверджується
загальними, зборами чи спостережною радою банку.
Правління банку має такі повноваження:
— попередньо обговорює всі питання, що підлягають розгляду на загальних
зборах учасників і раді банку, готує для цього необхідні матеріали,
організовує виконання рішень загальних зборів і ради банку;
— розглядає питання організації кредитування, фінансування,
розрахунків, грошового обігу, касового обслуговування, зберігання грошей
і цінностей банку, обліку й звітності, внутрішньобанківського
контролю, зовнішньоекономічної діяльності, роботи з цінними паперами,
участі у спільних
105
підприємствах, забезпечення інтересів клієнтів, інші питання діяльності
банку;
— приймає рішення про випуск, умови і порядок реалізації
акцій та інших паперів, затвердження результатів підписки на акції. За
погодженням з радою банку визначає розмір дивідендів, приймає рішення
про нарахування та сплату дивідендів по акціях банку з подальшим
затвердженням на загальних зборах учасників;
— контролює додержання законодавства банком та його установами;
— вирішує питання добору, розміщення, підготовки та перепідготовки
персоналу;
— визначає організаційну структуру банку;
— розглядає проекти наказів та інструкцій і приймає рішення щодо них;
— розглядає матеріали ревізій, перевірок, а також звіти керівників
установ банку і приймає по них рішення; •
— виносить рішення про притягнення до матеріальної відповідальності
посадових осіб банку,
Правління вирішує всі питання діяльності банку, крім тих, що належать до
компетенції загальних зборів учасників і ради банку, а також виконує
передані йому загальними зборами повноваження.
Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.
Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здійснює ревізійна
комісія банку, яка обирається загальними зборами учасників банку з числа
учасників або їх представників. Ревізійна комісія підзвітна загальним
зборам учасників банку.
Ревізійна комісія має такі права:
1) контролює додержання банком законодавства України І
нормативно-правових актів НБУ;
2) розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів і готує відповідні
пропозиції загальним зборам учасників;
3) виносить на загальні збори учасників або спостережній раді банку
пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції ревізійної
комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та
захисту інтересів клієнтів.
Ревізійна комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності
банку за дорученням загальних зборів учасників, спостережної ради банку
або на вимогу учасника
106
(учасників), які володіють у сукупності більше ніж 10 відсотками
голосів.
Засідання ревізійної комісії скликаються за потребою, але не рідше
одного разу на рік.
Позачергові засідання ревізійної комісії можуть скликатися спостереженою
радою банку чи за ініціативою учасників, які володіють більше ніж 10
відсотками голосів. Рішення приймаються більшістю голосів членів
ревізійної комісії.
Повноваження ревізійної комісії банку визначаються статутом банку, а
порядок її роботи — положенням про ревізійну комісію, що затверджується
загальними зборами учасників банку. Комерційні банки також створюють
службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю
правління (ради директорів) банку.
Отже, функції та повноваження органів управління банком нормативне
розмежовані законодавчими та статутними нормами.
§ 4. Операції та послуги комерційних банків
Економічна роль комерційних банків виявляється в тому, що вони здатні
здійснювати широке коло операцій і надають велику кількість
різноманітних послуг підприємствам, фірмам, населенню, державі.
Концентруючи основну частину кредитних ресурсів та виконуючи широкий
спектр банківських операцій і фінансових послуг, комерційні банки
впливають на всі сторони господарського життя країни і тим самим
забезпечують розвиток народного господарства.
Банківські операції — це операції із залучення грошових коштів та
вкладення їх у позички, цінні папери і послуги, випуску в обіг і
вилучення з нього грошей, для розрахунків, фінансування та кредитування
капітальних вкладень, касового виконання державного бюджету тощо.
Відповідно до ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”
на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі
банківські операції:
— приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
— відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і
банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих
рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на
них;
107
— розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на
власний ризик;
операції з валютними цінностями;
— емісію власних цінних паперів;
— організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
— здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені
(включаючи андеррайтинг);
— надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх
осіб, які передбачають і’х виконання у грошовій формі;
— придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за
поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання
таких вимог та приймання платежів (факторинг);
лізингові операції;
— послуги з відповідального зберігання та надання *. в оренду сейфів
для зберігання цінностей та документів;
— випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, век-. селів та інших
оборотних платіжних інструментів;
-випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з
використанням цих карток,
надання консультаційних та Інформаційних послуг щодо банківських
операцій.
За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки
також мають право здійснювати такі операції:
1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних
осіб;
2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та
іншої грошової лотереї;
3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;
4) операції за дорученням клієнтів або від свого їмен’г. з
інструментами грошового ринку; з Інструментами, що ґрунтуються на
обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;
5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з
юридичними та фізичними особами;
6) депозитарну діяльність і діяльність- з ведення реєстрів власників
іменних цінних паперів.
Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на
здійснення зазначених вище перших чо-
108
тирьох операцій та визначає умови, за яких цей дозвіл надається,
а саме:
а) рівень регулятивного капіталу банку повинен відповідати
вимогам НБУ, що підтверджується незалежним аудитором;
б) банк не є об’єктом застосування заходів впливу;
в) банком подано план, за яким він здійснюватиме таку діяльність, і
цей план схвалений Національним банком України;
г) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні
фінансові можливості і відповідних фахівців для здійснення такої
діяльності.
Комерційні банки мають право здійснювати інші угоди згідно із
законодавством України. Загалом класифікація операцій та послуг
комерційного банку є досить складною і може бути подана схемою (рис. 3).
Розрахунково-платіжні операції
Сучасний
універсальний
банк
Рис 3. Операції та послуги сучасного універсального банку
109
У банківській практиці України, як правило, є дві основні групи
банківських операцій, за допомогою яких залучаються банківські ресурси:
активні та пасивні.
До активних належать операції, здійснюючи які, банки забезпечують
клієнтові можливість одержання необхідних йому коштів, і тим самим
розміщують власний і залучений капітал. Це кредитні операції, пов’язані
з наданням клієнтам різноманітних позичок та їх погашенням, інвестиційна
діяльність банків, тобто вкладання коштів у цінні папери підприємств
усіх форм власності на порівняно тривалий час, формування касових
залишків та резервів, лізингові та факторингові операції.
Кредитування є основним видом активних операцій комерційних банків.
Конкретні сфери застосування банківського кредиту визначаються залежно
від його цільового призначення та складу учасників кредитних
правовідносин. Враховуючи особливості позичкових операцій комерційних
банків, прийнято виділяти кредитування:
— поточної діяльності підприємств, пов’язане із задоволенням їх потреб
в оборотних коштах;
— інвестиційної діяльності підприємств, призначене для збільшення
основних фондів, реконструкції та розширення виробництва;
— приватних осіб для задоволення різноманітних потреб споживчого
характеру;
— держави для покриття бюджетного дефіциту.
Важливою умовою кредитування є видача кредиту банками під забезпечення.
Формами забезпечення повернення кредитів є: застава, гарантія,
страхування. Крім того, застосовується переуступка контрактів,
дебіторської заборгованості, товарні запаси (сировина, напівфабрикати,
комплектуючі вироби, готова продукція), шляхові документи, іпотека
(нерухоме майно, земля), цінні папери, майнові права, права вимоги, що
належать заставодавцю, дорогоцінні метали та інші активи позичальника.
Щодо інвестиційних операцій комерційних банків, метою яких є отримання
доходу і нарощування капіталу, то сфера застосування їх тепер обмежена,
що зумовлено різними факторами: недосконалістю чинного законодавства,
нестабільністю економічного становища країни (інфляція, нерозвиненість
ринку капіталів та його інфраструктури, низькі темпи приватизаційних
процесів).
Комерційні банки можуть також здійснювати інші види активних операцій:
лізингові операції, факторинг і форфейтинг.
ПО
Відповідно до пунктів 6 і 7 ст. 47 Закону України “Про банки і
банківську діяльність” банки мають право придбавати на власні кошти
засоби виробництва (певне майно — автомобілі, літаки, устаткування,
транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо) для передавання їх
клієнтам в оренду. Така форма фінансово-кредитних відносин називається
лізингом і в банківській практиці набула значного поширення. На прохання
клієнта банк набуває певне майно і приймає на себе всі зобов’язання
власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення
страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого
було куплене майно, підписує з банком строковий договір оренди, у якому
визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і
періодичність її внесення, можливість продажу клієнту устаткування після
закінчення строку договору.
Отже, лізинг — це різновид довгострокового кредиту, який надається в
натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку. При здійсненні
такої лізингової операції банки організують отримання довгострокової
позички в одного або у кількох кредиторів на суму до 80% вартості зданих
в оренду активів. За організацію позички банки отримують від орендаря
додаткову винагороду.
Нетрадиційною банківською операцією є факторинг — купівля банком у
клієнта термінових вимог платежу, пов’язаних з постачанням товарів або
наданням послуг. Факторинг — це уступка права вимоги (цесія), що
оформляється відповідним чином укладеним* договором між банком і
клієнтом (ст. 197 ЦК України). У договорі банк зобов’язується не тільки
стягувати борги, а й визначає свої функції з обслуговування боргу,
передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування,
залікові операції, приймання на себе ризику несплати тощо.
Клієнт» що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші (готівка,
перерахування, оплата чека тощо) $ розмірі 80-90% суми боргу, а залишені
10-20% банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення
боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За
факторингові операції банк стягує з клієнта плату.
Різновидом факторингової операції є форфейтинг — форма кредитування
зовнішньоекономічних операцій купівлею комерційним банком векселів,
акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги
до покупця. Форфейтинг передбачає перехід усіх ризиків до покупця вексе-
111
ля (банку), тому останній вимагає гарантій банку країни* імпортера.
Перевагою форфейтинга є тверда ставка кредитування та простота
оформлення переуступки векселів.
До пасивних операцій банків належать операції, за допомогою яких банки
формують свої ресурси для здійснення кредитних та інших активних
операцій, а саме — депозитні операції, відкриття та ведення рахунків
клієнтів, отримання позичок на міжбанківському ринку, продаж власних
торгових зобов’язань (векселів і облігацій). Ефективна організація
пасивних операцій банків сприяє забезпеченню нормальної банківської
діяльності на комерційних засадах, регулюванню грошової маси в країні,
успішному виконанню банками традиційних ррзрахунково-кредитнцх операцій,
а також розширенню діапазону банківських послуг.
Активні й пасивні операції здійснюються банками відповідно до визначених
принципів із використанням тих чи інших засобів і методів, передбачених
законодавством. Діяльність сучасних комерційних банків не обмежується
традиційними банківськими операціями, а охоплює значно ширший діапазон
банківських послуг відповідно до потреб своїх клієнтів. Банківські
послуги є видом діяльності комерційних банків, які виконують різні
банківські операції за дорученням клієнтів (юридичних і фізичних осіб),
і включають посередницькі, консультативні, розрахункові, довірчі
(трастові) та інші послуги.
Серед посередницьких послуг найпоширенішими є посередництво в одержанні
клієнтом кредиту, в операціях з цінними паперами, валютою та майном.
Посередництво в одержанні клієнтом кредиту має місце тоді, коли банк сам
не має можливості задовольнити кредитну заявку клієнта. У такому разі
банк, що обслуговує клієнта, за його проханням бере кредит в іншому
банку і надає його клієнту під більш високий відсоток, аніж плата за
куплені ресурси. Клієнт погоджується на таку операцію, тому що отриманий
ним кредит в іншому комерційному банку часто обходиться значно дорожче,
оскільки цей банк прагне компенсувати ризик надання кредиту, особливо
незнайомому позичальнику. Посередницькі послуги в операціях з цінними
паперами, валютою і майном здійснюються на підставі доручення від
клієнта й укладаються з емітентом. Сьогодні заслуговує на увагу
посередницька діяльність комерційних банків під час емісії, розміщення
та організації повторного обігу цінних паперів клієнтів.
112
Банківські послуги щодо торгівлі валютою мають на меті надання валюти
клієнтам для забезпечення їхніх платежів і підтримання ліквідності у
валюті: страхування ризиків знецінення коштів внаслідок зміни валютних
курсів, отримання спекулятивного прибутку за рахунок зміни курсів валют.
Для забезпечення платіжної дисципліни великого значення набувають
розрахункові послуги банків, які передбачають ведення рахунків юридичних
і фізичних осіб та здійснення розрахунків за їх дорученням. Особливим
видом діяльності комерційних банків є довірчі (трастові) послуги:
операції з володіння майном, переданим клієнтом банку за дорученням.
Довірене управління майном пов’язане з виконанням робіт з обліку
операцій, збереженням цінностей, розміщенням коштів, фінансовим аналізом
тощо.
Значну частку у довірчих (трастових) послугах ко-мерційних банків
займають агентські послуги. Під час виконання таких операцій банк діє
від Імені і за дорученням клієнта на основі договору, укладеного на
конкретний строк. Відмінність їх від довірчих полягає в тому, що при
наданні агентських послуг клієнт не втрачає повноважень власника, а лише
уповноважує банк на операції від імені власника.
Комерційні банки при наданні агентських послуг здійснюють операції зі
зберігання майна клїєнтїв та управління їх власністю, інвестиційні та
кредитні операції за дорученням власника, операції купТшлї-продажу,
організовують оплату рахунків і податків, оформлення та відновлення
страхових полісів та інше юридичне обслуговування.
Комерційні банки виконують послуги зі збереження цінностей: надають в
оренду сейфи клієнтам, здійснюють операції зі збереження цінних паперів
з одночасним отриманням з них доходу, погашення облігацій із закінченим
строком дії, обміну цінних паперів, їх купівлі та продажу, отримують
кошти за заставними листами.
За сучасних умов у банківській практиці почали впроваджуватися нові
технології в банківському обслуговуванні клієнтів — система
дистанційного банківського обслуговування. Комерційні банки надають
клієнтам такі послуги, як проведення банківських операцій вдома (“home
banking”), в офісі тощо, повсюди, де це зручно клієнту. На сьогодні
виділяють чотири основних різновидності Віддаленого банкінгу–
1) телефонний банкінг, коли за допомогою телефону або “мобілки” можна
виконати безліч банківських операцій;
113
2) відеобанкінг — це телеміст, який працює між клієнтами і банком, за
допомогою спеціальних пристроїв, обладнаних телемоніторами, клієнт може
поспілкуватися зі службовцем банку і здійснити необхідні операції;
3) Інтернет-банкінг — коли клієнти використовують цю систему для
управління банківськими рахунками;
4) РС-баюсінг.-коли доступ до рахунка банку здійснюється за допомогою
персонального комп’ютера. В Україні ця система відома як “Банк-клієнт”,
яка дає можливість банку продавати, а клієнту отримувати максимальний
спектр банківських послуг. У перспективі таке обслуговування клієнтів
банками стане основною формою банківських послуг.
§ 5. Правова охорона банківської таємниці’
Необхідною умовою нормального функціонування комерційних банків є
збереження банківської таємниці. В законодавстві передбачено право
банків на збереження таємниці операцій, рахунків та вкладів своїх
клієнтів і кореспондентів та визначено ті підстави, за якими інформація
щодо юридичних та фізичних осіб, які містять банківську таємницю, може
бути розкрита банками (статті 60-62 Закону України “Про банки і
банківську діяльність”).
Застосування норм про банківську таємницю пов’язане передусім з
труднощами визначення цього поняття та нечіткою правовою регламентацією.
Банківська таємниця, як один із важливих принципів роботи комерційних
банків, становить різновид комерційної таємниці. Питання комерційної
таємниці регулюються Законами України “Про підприємства в Україні”, “Про
інформацію” тощо.
При визначенні банківської таємниці слід виходити з того, що, по-перше,
банки прагнуть приховати відомості про свої операції з метою одержання
високих прибутків. По-друге, установи банків зберігають у таємниці
відомості про клієнтів та про операції банків, а працівники банківських
установ в інтересах клієнтів не мають права розголошувати відомості про
стан їх рахунків і здійснюваних ними операцій тощо. Під банківською
таємницею мають на увазі відомості, пов’язані з інформацією щодо
діяльності та фінансового становища клієнта, яка стала відомою банку у
процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або третім особам
при наданні послуг банку і розголошення якої може заподіяти матеріальної
чи моральної шкоди клієнту.
114
У частині 2 ст. 60 Закону України “Про банки і банківську діяльність”
дається перелік відомостей, які становлять банківську таємницю- Це
зокрема:
1. Відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан
кореспондентських рахунків банків у Національному банку України.
2. Операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта,
здійснені ним угоди.
3. Фінансово-економічне становище клієнтів.
4. Системи охорони банку та клієнтів.
5. Інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи —
клієнта, її керівників, напрями діяльності.
6. Відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комерційної
таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша
комерційна інформація.
7. Інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що
підлягає опублікуванню.
8. Коди, що використовуються банками для захисту інформації.
Положення цієї статті не поширюються на узагальнену по банках
інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає
обов’язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України
та додатково самим банком на його розсуд.
Комерційні банки зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці
шляхом:
1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить
банківську таємницю;
2) організації спеціального діловодства з документами, що містять
банківську таємницю;
3) використання технічних засобів для запобігання несанкціонованому
доступу до електронних та інших носіїв інформації;
4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та
відповідальності за її розголошення у договорах та угодах між банком і
клієнтом.
Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов’язання щодо
збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків
зобов’язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи
для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при
виконанні своїх службових обов’язків.
115
Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або
наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали
конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати її і не
використовувати на свою користь чи на користь третіх осіб.
Збитки, заподіяні банку чи його клієнту внаслідок витоку інформації про
банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський
нагляд, відшкодовуються винними органами.
Велике значення для захисту банківської таємниці має порядок її
розкриття*. Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить
банківську таємницю, розкривається банками:
1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої
інформації;
2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;
3) органам прокуратури України, Служби безпеки України;
Міністерства внутрішніх справ України — на їх письмову вимогу щодо
операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — суб’єкта
підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з
питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками
конкретної юридичної або фізичної особи — суб’єкта підприємницької
діяльності за конкретний проміжок часу.
Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка
містить банківську таємницю, повинна:
а) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;
б) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його
заступника), скріпленого гербовою печаткою;
в) містити передбачені законодавством підстави для отримання інформації;
г) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган
має право на отримання такої інформації.
* Див.-. Правила надання банками на письмову вимогу керівників
відповідних спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою
злочинністю інформації і документів, затверджені постановою Правління
НБУ від 16.11.2000.
116
Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті ‘їх власників надаються
банком особам, зазначеним власником рахунка в заповідальному
розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним
нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за
рахунками померлих власників рахунків.
Комерційному банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого
банку, навіть якщо їх імена зазначені в документах, угодах та операціях
клієнта. Банк має право надавати загальну інформацію, що становить
банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних для надання
кредитів, банківських гарантій.
Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської
таємниці, несуть кримінальну, адміністративну, цивільну та дисциплінарну
відповідальність. Кримінальна відповідальність може наставати за дії
передбачені статтями 231 (“Незаконне збирання з метою використання або
використання відомостей, що становлять комерційну таємницю”) і 232
(“Розголошення комерційної таємниці”) Кримінального кодексу України.
Відповідно до ст. 231 КК України умисні дії, спрямовані на отримання
відомостей, щ* становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи
іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також
незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило^ Істотну
шкоду суб’єкту господарської діяльності, караються штрафом від 200 до
1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на
строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3 років.
Стаття 232 КК України також передбачає кримінальну відповідальність
службовців банку за умисне розголошення комерційної таємниці, без згоди
її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або
службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи Інших особистих
мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності,/
карається штрафом від 200 до ЗОО’неоподаткову-ваних мінімумів доходів
громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до 3 років, або виправними роботами на строк до 2
років, або позбавленням волі на той самий строк- Заходи кримінального
покарання до осіб, які вчинили зазначені злочини, застосовуються від
імені держави судом з попереднім провадженням слідства по цих справах.
117
У ст. 164′ Кодексу України про адміністративні правопорушення
передбачено, що незаконне розголошення або використання інформації, що
становить банківську таємницю, особою, якій ця іформація стала відома у
зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, – тягне за
собою накладення штрафу від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян.
Цивільна відповідальність працівників банків може наставати на підставі
статей 203,440і Цивільного кодексу України І полягає у відшкодуванні
завданої клієнту матеріальної і моральної шкоди за розголошення
банківської таємниці. Зацікавлені особи повинні звернутися з позовом до
районного суду про відшкодування шкоди. Дисциплінарну відповідальність
несуть службовці банку, якщо вони порушують умови контракту щодо
збереження банківської таємниці, відповідно до зобов’язання про охорону
банківських таємниць, У таких випадках керівництво банку може звільнити
працівника. Покарання за розголошення банківської таємниці не повинно
суперечити чинному законодавству, а заходи впливу мають ґрунтуватися на
визначених законом підставах.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1. Розкрийте роль комерційних банків в економічній системі країни. 2.
Яка існує класифікація комерційних банків? 3. Який порядок створення
кбмерцшних банків? 4. Назвіть основні документи, необхідні для
реєстрації комерційного банку. 5. Які підстави припинення діяльності
комерційного банку* 6. Як здійснюється управління комерційним банком? 7.
Що означає поняття “активні” та “пасивні” операції банків? 8.
Охарактеризуйте поняття “лізинг”. 9. Що слід розуміти під довірчими
послугами банків? 10. У чому суть правової охорони банківської таємниці?
118
Глава V
ПРАВОВІ ОСНОВИ ГРОШОВОГО ОБІГУ І РОЗРАХУНКІВ
§ 1. Правове регулювання грошового обігу
У функціонуванні ринкової економіки головну роль відіграють гроші і
грошовий обіг у державі. Грошовий обіг—це рух коштів у
внутрішньому’обороті в готівковій і безготівковій формах, що
обслуговують реалізацію товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки
в господарстві. Грошова система України становить організацію грошового
обігу, яка закріплена національним законодавством, і складається з таких
елементів: грошової одиниці та її найменування; масштабу цін; видів
законних платіжних засобів; платіжного обороту та його організації;
механізму регулювання грошового обігу та органів, що його здійснюють.
Грошова система України характеризується тим, що вирішальну роль в
організації та функціонуванні її відіграють Верховна Рада України та
Національний банк України,
Правові основи організації грошового обігу в Україні закладено в
Конституції України та в Законах України “Про Національний банк
України”, “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”.
Основними завданнями правового регулювання грошового обігу в Україні є:
а) забезпечення чіткого розмежування повноважень І відповідальності в
сфері грошового обігу між органами держави;
б) забезпечення органам держави за допомогою норм оперативно регулювати
і контролювати грошовий обіг в країні;
в) підтримання необхідного темпу зростання грошової маси в обігу і
правильного співвідношення між готівковим І безготівковим грошовим
обігом з метою ефективного функціонування економіки країни.
У ст. 92 Конституції України передбачено, що засади створення і
функціонування грошового ринку, статус національної
119
валюти, а також статус іноземних валют на території України
встановлюються виключно законами України.
У ст. 100 Конституції України визначено, що основні засади
грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням
покладено на Раду Національного банку України.
У Конституції України також закріплено, що офіційною грошовою одиницею
України є гривн», забезпечення стабільності якої є основною функцією
Національного банку України.
Важливу роль у створенні грошової системи в Україні відіграв Указ
Президента України “Про грошову реформу в Україні” від 25.08.96, яким
було введено в обіг національну грошову одиницю — гривню, яка
забезпечила економіку національною валютою*. Зазначений Указ передбачав
введення в обіг банкнот вартістю 1, 2, 5,10, 25, 50 і 100 гривень.
Конкретний механізм реалізації грошово-кредитної політики передбачений у
розділах IV і V Закону України “Про Національний банк України”. В ст. 25
цього Закону зазначено, що основними економічними засобами і методами
грошово-кредитної політики є регулювання обігу грошової маси через:
1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних
банків;
2) відсоткову політику;
3) рефінансування комерційних банків;
4) управління золотовалютними резервами;
5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують
корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язаннями, на
відкритому ринку;
6) регулювання імпорту та експорту капіталу;
7) емісію власних боргових зобов’язань та операції з ними. Особлива
роль у здійсненні грошової політики держави
покладається на Національний банк України, який відповідно до ст. 33
Закону України “Про Національний банк України” здійснює такі
повноваження щодо організації готівкового грошового обігу.’
— виготовлення та зберігання банкнот і монет;
— створення резервних фондів банкнот і монет;
* Гривня — національна грошова одиниця незалежної держави України, що
дорівнює 100 копійкам. Введена в обіг з 2 вересня 1996 p., є безумовним
зобов’язанням НБУ І використовується для виміру і вираження ціни всіх
товарів. “Гривня” як грошова й вагова одиниця Стародавньої Русі походить
від найменування обруча — прикраси Із золота чи срібла, що носили на
шиї.
120
— розробка номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну
грошових знаків;
— встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;
— встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення,
вилучення та інкасації готівки;
— визначення вимог щодо технічного стану й організації охорони
приміщень банківських установ;
— визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших
фінансово-кредитних установ, підприємств і організацій.
За Національним банком закріплено монопольне право здійснення емісії
національної валюти та організація її обігу. Йому належить не тільки
виняткове право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети,
організація їх обігу, а й вилучення з обігу.
Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і
використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняється.
Офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними
металами не встановлюється.
Банкноти і монети, випущені Національним банком, є безумовними
зобов’язаннями НБУ і забезпечуються всіма його активами.
Гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним
платіжним засобом на території України, приймається всіма фізичними і
юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за
всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади,
акредитиви та для переказів.
Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та
оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют
Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає
цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує
інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.
Умови та порядок обміну гривні на іноземну валюту вста-‘ новлюються
Національним банком. Національний банк не може обмежувати прав суб’єктів
валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантованих
їм законом.
Національний банк, комерційні банки зобов’язані вилучати фальшиві,
підроблені або такі, що не мають необхідних ознак платіжності, грошові
знаки. Порядок вилучення грошо-
121
вих знаків, обміну зношених, пошкоджених грошових знаків встановлюється
Національним банком.
Національний банк зобов’язаний офіційно через засоби масової інформації
повідомляти про вилучення з обігу грошових знаків України.
Відповідно до чинного законодавства (ст. 40 Закону України “Про
Національний банк України”) НБУ встановлює правила, форми і стандарти
розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному
обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних
документів та готівки; координує організацію розрахунків; дає дозволи на
здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних
документів; забезпечує здійснення міжбан-ківських розрахунків через свої
установи, а також дає дозвіл на проведення їх через прямі
кореспондентські відносини комерційних банків та через їхні власні
розрахункові системи.
Важливу роль у становленні правової основи взаємовідносин між суб’єктами
господарювання і банками з приводу функціонування банківських рахунків
та порядку переказу грошей відіграє Закон України від 5 квітня 2001 року
“Про платіжні системи і переказ грошей в Україні”. В цьому законі
визначені загальні засади функціонування платіжних систем в Україні,
поняття та загальний порядок проведення переказу грошей в межах України
та відповідальність суб’єктів і захист інформації при проведенні
переказу грошей.
Отже, грошова система створюється державою в особі зазначених вище
органів і має нормативно-правовий характер. Національний банк провадить
суворе розмежування сфер готівкового і безготівкового грошового обігу на
території України, надаючи особливого значення нормативному регулюванню
готівкового грошового обігу.
Основними нормативними документами, прийнятими НБУ, в цій сфері є:
Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків
України; Положення про ведення касових операцій у національній валюті в
Україні; Правила організації розрахунково-касового обслуговування
комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між
територіальними управліннями Національного банку України та комерційними
банками в національній валюті; Інструкція з організації емісійно-касової
роботи в установах банків України; Інструкція про безготівкові
розрахунки в Україні в національній валюті.
122
§ 2. Поняття і зміст розрахункових правовідносин
Діяльність комерційних банків зі здійснення платежів і розрахунків у
народному господарстві визначає їх вирішальну роль в організації
грошового обігу. Грошовий обіг на території України здійснюється в
готівковому або безготівковому порядку.
Готівкові розрахунки — це платежі готівкою підприємств, підприємців та
фізичних осіб за реалізовану продукцію і за операціями, які
безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції та іншого майна.
Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, за яких платежі
здійснюються без участі готівки перерахуванням коштів з рахунка платника
на рахунок отримувача грошей або зарахуванням взаємних вимог. Комерційні
банки зацікавлені в залученні грошей для розрахунково-касового
обслуговування.
Підприємства, організації у процесі виконання укладених договорів
здійснюють розрахунки за твоїми зобов’язаннями.
Розрахунки між суб’єктами господарської діяльності, як правило,
здійснюються у безготівковому порядку через банк. За умов ринкової
економіки розрахунки відіграють важливу роль у регулюванні різних сфер
господарського життя. Завдяки розрахункам здійснюються платежі за
грошовими зобов’язаннями, за їх допомогою контролюються як витрачання
коштів, так і їх цільове використання, а також відповідний розподіл та
додержання режиму економії різними власниками.
Відносини, в яких одна сторона здійснює платежі на користь іншої через
кредитні установи, називаються розрахунковими. Специфіка цих відносин
полягає у тому, що вони мають самостійний майновий характер із двома
моментами — участь банківських установ та застосування спеціального
законодавства про банківські операції.
Розрахункові правовідносини — це такі, що виникають між організаціями в
процесі здійснення розрахунків у безготівковому порядку через кредитні
установи. Підставою їх правового регулювання є Закон України “Про
платіжні системи та переказ грошей в Україні”. Основний зміст
розрахункових правовідносин розкривається в принципах, на яких ґрун-,
тується організація безготівкових розрахунків, зокрема:
1) усі підприємства та організації зобов’язані зберігати свої кошти — як
власні, так і позикові — на рахунках в установах банку» за винятком
залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту;
123
2) розрахунки між підприємствами й організаціями
здійснюються, як правило, безготівковим способом через банки;
3) безготівкові розрахунки проводяться за діючими формами розрахунків;
4) суб’єкти господарювання мають право вільного вибору умов про
попередню оплату товарів (робіт, послуг), за винятком випадків,
закріплених у законодавстві;
5) платежі проводяться за рахунок коштів платника або за рахунок
банківського кредиту;
6) списання коштів з рахунків клієнтів здійснюється тільки за їх
розпорядженням, або за і’х згодою (акцепта);
7) при проведенні розрахункових операцій банки контролюють додержання
підприємствами, організаціями розрахункової та договірної дисципліни. До
господарюючих суб’єктів, які порушують правила розрахунків, банки
застосовують відповідні санкції.
У відносинах, що виникають між установами банків і власниками рахунків
під час розрахунків, беруть участь, як правило, три суб’єкти (продавець,
покупець-платник і банк). Сторони (банк і суб’єкти господарської
діяльності) зобов’язані додержуватись закону і договірних умов.
Порядок проведення розрахунків регулюється законодавством. Це означає,
що сторони в розрахункових відносинах повинні чітко виконувати
встановлені приписи. Однак відповідно до вимог законодавства необхідним
юридичним фактом для виникнення розрахункових правовідносин є договір на
розрахунково-касове обслуговування.
Отже, розрахункові правовідносини регулюються як цивільно-правовими, так
і фїнансово-правовими нормами. Договірні відносини І відносини між
продавцем і покупцем, які укладають договори про продаж продукції,
надання послуг або виконання робіт, при проведенні розрахункових
операцій, а також відносини з приводу відкриття рахунків у кредитній
установі, які регулюються цивщьно-правовими нормами. Відносини, що
виникають внаслідок діяльності кредитних установ, регламентація прав і
обов’язків власника рахунка’ І банку регулюються фінанєово-правовими
нормами і мають імперативний характер, що не дає змоги сторонам чинити
за своїм волевиявленням.
З метою вдосконалення організації комерційними банками
розрахунково-касового обслуговування народного господарства постановою
Правління НБУ затверджені Правила
124
організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками
клієнтів і взаємовідносин з цього питання між територіальними
управліннями Національного банку України та комерційними банками в
національній валюті. Відповідно до цього між комерційним банком і
клієнтом укладається договір на розрахунково-касове обслуговування, у
якому передбачається комплекс взаємних зобов’язань банку і клієнта щодо
користування коштами і банківськими послугами. Крім того, порядок
проведення розрахункових операцій регулюється Інструкцією про
безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 29 березня
2001 р.*, Положенням про ведення касових операцій у національній валюті
в Україні від 19 лютого 2001р.**, Інструкцією про міжбанківські
розрахунки в Україні від 27 грудня 1999 р.***, затвердженими постановами
Правління НБУ.
§ 3. Порядок відкриття та закриття рахунків в установах банків
Для зберігання коштів і проведення розрахунків між учасниками
розрахункових правовідносин в установах банку відкриваються різні за
правовим режимом рахунки. Відповідно до чинного законодавства всі
юридичні особи всіх форм власності та видів діяльності, а також
громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є
суб’єктами підприємницької діяльності, зобов’язані зберігати свої кошти
на рахунках в установах банків.
Стаття 6 Закону України’ “Про платіжні системи та переказ грошей в
Україні” від 5 квітня 2001 р. передбачає, що банки мають право
відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх
відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України
(юридичним особам — інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні
та фізичним особам). Зазначені особи мають право відкривати рахунки в
будь-яких банках України .відповідно до власного вибору та за згодою цих
банків для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.
Докладно порядок відкриття рахунків та їх режими регулюється спеціальною
Інструкцією про порядок відкриття та
* Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — Вип. 5.—
К., 2001.
** Там само. — Вип. 1— К., 2001. *** Там само. — Вип. 3.— К„ 2000.
125
використання рахунків у національній та шоземній валюті, затвердженою 18
грудня 1998 р. постановою Правління Національного банку України.
Для відкриття банківського рахунка підприємства подають до установи
банку такі документи:
— заяву на відкриття рахунка встановленого зразка, підписану
керівником та головним бухгалтером підприємства;
— копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади,
засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну
реєстрацію;
— копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену
нотаріально чи реєструючим органом;
— копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий
облік;
— довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України;
— копію довідки про внесення підприємства до Єдиного державного
реєстру підприємств, організацій України, засвідчену нотаріально
або органом, що видав довідку;
— копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію
підприємства у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України як платника соціальних
страхових внесків, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, чи
уповноваженим працівником банку;
— картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджання
рахунком, засвідчену нотаріально з відбитком печатки підприємства.
Право першого підпису належить керівникові підприємства, якому
відкривається рахунок, а також службовим особам, уповноваженим
керівником. Право другого підпису належить головному бухгалтеру та
уповноваженим ним особам. По рахунках юридичних осіб, у штаті яких
відсутні особи, яким може бути надане право другого підпису, а також
підприємців (без створення юридичної особи) в установу банку подається
нотаріально засвідчена картка зі зразком підпису лише власника рахунка.
Зазначена картка може прийматися банком без відбитка печатки.
Цей перелік документів для відкриття рахунка в установі банку є
загальним. Для деяких видів підприємств законодавст-
* Законодавчі ‘І нормативні акти з банківської діяльності. — Вип.
3.-1999.— С. 3-39.
К.,
126
вом передбачено подання додаткових документів (наприклад, орендні
підприємства подають нотаріально засвідчену копію договору оренди, а
колективні сільськогосподарські підприємства, товариства споживчої
кооперації, політичні партії, громадські та релігійні організації —
протокол загальних зборів про створення або копію протоколу, засвідчену
нотаріально).
При відкритті рахунка господарські товариства, договірні об’єднання,
товарні біржі, друковані засоби масової інформації подають також
нотаріально засвідчену копію установчого договору.
Деякі підприємства, організації звільнені від подання в банк їх
статутів, зокрема, повні та командитні товариства, фермерські
господарства, установи й організації, які фінансуються з бюджету, та
інші суб’єкти підприємницької діяльності, в тому числі підприємці без
створення юридичної Fсоби, у яких наявність статуту не передбачена
законом.
Рахунок відкривається з письмового дозволу керівника установи банку
надписом на заяві про відкриття рахунка. Після відкриття рахунка банк не
має права вимагати ні довіреності, ні інших документів, які
підтверджували б повноваження осіб, підписи яких є в картці зі зразками.
~~
Слід зазначити, що чинне законодавство передбачає відповідальність, яка
застосувується до установ банків або юридичних осіб, фізичних* осіб —
суб’єктів підприємницької діяльності, які у встановлений законом строк
(3 робочих дні) не повідомили про відкриття або закриття рахунків у
банках — штрафні санкції у вигляді 20 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян.
З метою зберігання коштів і здійснення розрахунків банки відкривають
підприємствам, організаціям і установам різних форм власності, залежно
від характеру їх діяльності та джерел фінансування, різні рахунки:
поточні, бюджетні, кредитні, вкладні (депозитні), тимчасові, карткові
тощо.
Поточні рахунки ‘відкриваються банком клієнтам на договірній основні для
зберігання грошей та здійснення всіх видів операцій за цими рахунками
відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Платники
можуть розпоряджатися грошима, що зберігаються на їх поточних рахунках,
за допомогою платіжних інструментів, зокрема платіжних карток.
Бюджетні рахунки відкриваються організаціям, їх відокремленим
підрозділам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого
бюджету для цільового використання їх.
127
Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі юридичним і фізичним
особам у будь-якій установі банку, яка мас право надавати кредит з
додержанням вимог чинного законодавства.
У практиці банківського обслуговування застосовуються і тимчасові
рахунки, що відкриваються підприємствам, які створюються, будовам та
господарським товариствам для зарахування частини коштів, що вносяться
для формування статутного фонду. Щоб відкрити тимчасовий рахунок
господарському товариству для зарахування внесків засновників з метою
зберігання частини статутного фонду, в банк слід подати заяву про
відкриття тимчасового рахунка, підписану одним із засновників, якому
загальними зборами доручено оформлення документів для організації
товариства, та копію установчого договору, засвідчену нотаріально. Після
державної реєстрації такого господарського товариства та надання йому
статусу юридичної особи відкривається постійний поточний рахунок, для
відкриття якого в установи банків подаються зазначені вище документи.
Значного поширення в банківській практиці набули вкладні (депозитні)
рахунки. Термін “депозит” у перекладі з латинської означає відкладення,
зберігання.
Вкладні (депозитні) рахунку відкриваються банком клієнтам на договірній
основі для зберігання грошей, що передаються клієнтами банку в
управління на встановлений строк та під визначений відсоток відповідно
до умов договору.
Карткові рахунки — це банківські рахунки, на яких обліковуються операції
за платіжними картками. Вони відкриваються фізичним особам на підставі
їх заяви на відкриття рахунка і договору про відкриття картрахунка.
Договірні відносини між кредитними установами, метою яких є здійснення
платежів і розрахунків за дорученням один одного, мають назву
кореспондентських відносин. У широкому розумінні кореспондентські
відносини є формою співробітництва між двома банками. Назва їх походить
від латинського слова “кореспондент” — бути згідним.
Кореспондентський рахунок — це рахунок, що відкривається банку для
здійснення розрахунків, які виконує за дорученням та за рахунок цього
банку той банк, де відкривається цей рахунок.
Відкриття кореспондентських рахунків банками іншим банкам здійснюється
встановленням між ними кореспон-
128
дентськйх відносин у порядку, що визначається Національним банком
України, та на підставі відповідного договору.
В Україні існують кореспондентські рахунки між комерційними банками,
Національним банком України і комерційними банками, а деякі комерційні
банки встановили кореспондентські відносини з іноземними банками.
Розвиток зовнішньоекономічних відносин між підприємствами й
організаціями, забезпечення безперебійних розрахунково-платіжних
операцій господарюючих суб’єктів зумовили потребу в створенні на
підприємствах, в організаціях спеціального валютного фонду. Зазначені
кошти в іноземній валюті зберігаються на банківських рахунках в
іноземній валюті і використовуються для здійснення експортно-імпортних
операцій підприємств, на потреби виробничого і соціального розвитку.
*
Відповідно до Законів України “Про підприємства в Україні”, “Про
зовнішньоекономічну діяльність” підприємства, організації, а також
фізичні особи — підприємці для зберігання валютної виручки та здійснення
розрахунків мають право відкривати в комерційних банках банківські
рахунки в іноземній валюті (поточні та депозитні). Однак порядок
здійснення валютних операцій з таких рахунків підприємств регулюється
державою і є частиною її валютної політики. Останнім часом
спостерігається послаблення валютної монополії держави на здійснення
операцій з валютними цінностями, розширюються права підприємств на
використання валютної виручки з таких рахунків.
У разі переоформлення рахунка у зв’язку з реорганізацією підприємства
(злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділення) у банк подаються
такі самі документи, як і при створенні підприємства. Якщо зміна
найменування підприємства не зумовлена реорганізацією, до установи банку
подаються заява власника рахунка, нова копія свідоцтва про державну
реєстрацію та зміни до установчих документів, оформлені належним чином.
Правила Національного банку України також встановлюють порядок закриття
рахунків в установах банку. Поточні рахунки закриваються в установах
банку на таких підставах:
— заяви власника рахунка;
— рішення органу, на який законом покладено функції 1 щодо ліквідації
або реорганізації підприємства;
— відповідного рішення господарського суду про ліквідацію
підприємства або визнання його банкрутом;
5 Коспоченко ’29
. — з інших підстав, передбачених чинним законодавством України або
договором між установою банку та власником рахунка.
Так, відповідно до листа НБУ банк вправі порушити питання про розірвання
договору на обслуговування банківських рахунків клієнтів, якщо протягом
одного року і більше не здійснювалися банківські операції. Закриття
рахунка підприємства, у якого є податкова заборгованість, вимагає
дозволу податкового органу.
Операції на банківських рахунках можуть бути тимчасово призупинені
рішеннями державних податкових, судових, правоохоронних органів та в
інших випадках, передбачених законодавчими актами України. Відновлюються
видаткові операції за рахунками тільки органом, який прийняв рішення про
їх припинення, або за рішенням суду.
§ 4. Правова природа договору банківського рахунка
Правове регулювання відносин між установам» банків і клієнтами
ґрунтується на договорі банківського рахунка. За договором банківського
рахунка власник рахунка зобов’язується зберігати кошти в банку і
розпоряджатися ними відповідно до встановлених правил, а банк —
забезпечувати зберігання коштів, а також здійснювати операції із
зарахування коштів на рахунок власника та списання їх з дозволу
власника.
У банківській практиці цей договір найчастіше називають договором на
здійснення розрахунково-касового обслуговування (див. зразок договору —
додаток 5).
Відносини, які виникають між банком і клієнтом, умовно можна поділити на
дві групи: а) відносини, що стосуються відкриття та закриття
банківського рахунка; б) відносини, що пов’язані зі зберіганням у банку
коштів клієнта та здійсненням банком розрахункових операцій, тобто
безпосередньо здійсненням розрахунково-касового обслуговування.
За своєю природою інститут банківського рахунка має складний характер і
охоплює як публічно-правові, так і приватні риси. З одного боку,
відповідно до законодавства юридичні особи зобов’язані перед державою
зберігати свої кошти в банку, а комерційні банки, керуючись приписами
НБУ, укладають договори з клієнтурою про відкриття й обслуговування
банківського рахунка. Чинне законодавство також визначає порядок
здійснення операцій на рахунках. З іншого
130
боку, між банком і клієнтом виникають договірні відносини про
встановлення цивільних прав і обов’язків, як відображують їхні інтереси.
Зазначений договір складається за довільною формою і має містити
реквізити сторін, номер та вид рахунків, умови відкриття та закриття
рахунків, види послуг, що надаються банком, зобов’язання сторін,
відповідальність за невиконання їх, інші положення за домовленістю
сторін та умови, за яких договір може бути розірвано.
У договорі на розрахунково-касове обслуговування передбачається
конкретна відповідальність обох сторін за невиконання взятих на себе
зобов’язань. Так, банк несе відповідальність за несвоєчасне чи
неправильне списання коштів з рахунка клієнта або неправильне
зарахування банком сум. Клієнт, у свою чергу, несе відповідальність за:
неповідомлення банку про помилково зараховані на його рахунок суми;
неодержання клієнтом замовленої суми готівки; несвоєчасну сплату послуг
банку тощо
Цей договір є правовою формою, в рамках якої здійснюються розрахункові
операції між підприємствами, організаціями. Договір банківського рахунка
є господарським, двостороннім, консенсуальним, безстроковим і платним. У
договорі банківського рахунка зазначаються права й обов’язки сторін
(банку і його клієнта). Так, одна сторона — власник рахунка вправі
вимагати від банку оперативного здійснення банківських операцій, а
обов’язком є виконання всіх встановлених правил розрахунків. Відповідно
банк має право використовувати тимчасово вільні кошти власника рахунка,
вимагати виконання банківських правші, зобов’язується здійснювати
касово-розрахункове обслуговування його, зберігати банківську таємницю.
Зміст відносин між банком і власником рахунка визначається не тільки
волею учасників, а й банком, який визначає умови договору. Права й
обов’язки власника рахунка і кредитної установи здійснюються на умовах,
визначених у правилах Національного банку України. Власник рахунка
зобов’язаний виконувати правила Національного банку України і не може
включати умови, пов’язані з додатковими зобов’язаннями з договору. Крім
того, він зобов’язується чітко виконувати встановлені правила здійснення
розрахунків і підпорядковується щоденному контролю комерційного банку за
цільовим використанням готівки, своєчасним перерахуванням коштів на
рахунок клієнтів.
5* 131
Отже, обидві сторони розрахункових правовідносин (комерційний банк і
власник рахунка) не мають права ухилятися від закону — вони діють лише в
його межах.
Крім договору банківського рахунка, між банком і клієнтом може бути
укладений договір банківського вкладу, за яким банк бере на себе
зобов’язання зберігання грошових коштів, виплати по них доходів,
повернення взятих сум на вимогу клієнта, виконання доручень вкладників
по розрахунках за вкладом.
§ 5. Порядок і форми розрахунків у господарському обігу
Усі розрахунки в господарському обігу України юридичні та фізичні особи
здійснюють як готівкою, так і у безготівковому порядку через установи
банків відповідно до правил здійснення розрахункових і касових операцій,
затверджених Національним банком України. Сфера застосування готівки між
юридичними особами істотно обмежена і регулюється Інструкцією про
організацію роботи з готівкового обігу установами банків України та
Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні
від 19 лютого 2001 p., затвердженими постановами Правління НБУ.
Важливим обов’язком комерційних банків є видача готівкових коштів
підприємствам і організаціям, тобто безперебійне касове обслуговування
клієнтів. Під касовими операціями розуміють діяльність банку, пов’язану
з інкасацією, зберіганням та видачею підприємствам готівкових коштів.
Підприємства здійснКйоть операції з готівковими коштами відповідно до
Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.
Ці правила передбачають додержання підприємствами касової дисципліни,
тобто встановленого порядку ведення підприємствами операцій з готівкою.
Це означає, що всі підприємства, які здійснюють операції з готівкою в
національній валюті та мають поточні рахунки в установах банків, можуть
тримати в своїй касі на кінець дня готівку в межах устанофених їм
обслуговуючими установами банків лімітів каси. Для встановлення ліміту
каси підприємства подають щороку до 1 березня до установ банків за
місцем відкриття поточного рахунка заявки-розрахунки в двох примірниках.
Установи банків упродовж першого кварталу розглядають заявки-розрахунки
і затверджують підприємством ліміт каси, порядок і строки здавання
готівкової виручки, які повідомляються кожному підприємству.
132
Ліміт каси для кожного підприємства визначається установами банків з
урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, його віддаленості
від установи банку, обсягу касових оборотів (надходжень і видатків) за
всіма рахунками, установлених строків і порядку здавання готівкової
виручки, тривалості операційного часу установи банку, наявності
домовленості підприємства з установою банку на інкасацію та здавання
готівкової виручки у вечірню касу банку тощо:
• для підприємств, які мають готівкову виручку зі строком здавання її в
банк щодня у день надходження до каси підприємства, — у розмірах,
необхідних для забезпечення їх роботи вранці наступного дня;
• для підприємств, які мають готівкову виручку зі строком здавання її
наступного дня, —, у межах середньоденної готівкової виручки;
4
• для підприємств, що мають готівкову виручку з іншим строком здавання
її в банк (а саме, для підприємств, що знаходяться в населених пунктах,
де немає установ банку чи підприємств поштового зв’язку), — у розмірах,
що залежать від установлених строків здавання виручки та її суми;
• для підприємств, ліміти каси яким установлюються згідно з фактичними
витратами готівки (крім виплат, пов’язаних з оплатою праці, стипендій,
пенсій, дивідендів), — у межах середньоденної видачі готівки.
Ліміт каси підприємствам (крім підприємств торгівлі, громадського
харчування та послуг) установлюється установами банків за погодженням із
керівниками підприємств на підставі розрахунку середньоденного
надходження готівкової виручки або середньоденної видачі готівки.
Правилами НБУ передбачено деякі особливості щодо організації роботи з
готівкового обігу установами банків. Так, селянські (фермерські)
господарства самостійіго визначають розмір готівки, що постійно є в
їхніх касах. Для кредитних спілок розмір ліміту каси встановлюється з
урахуванням пропозицій цих організацій, специфіки діяльності їх,
розмірів видів кредитів тощо. Підприємцям ліміт каси взагалі’не
встановлюється.
Підприємства зобов’язані здавати готівкову виручку понад установлений
ліміт каси в порядку і строки, визначені установою банку для зарахування
на їх поточні рахунки. Якщо ліміт Каси підприємству _ взагалі не
встановлено, то вся наявна готівка (крім розміру одного
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) в його касі на кінець дня
має здаватися до
133
банку (незалежно від причин, унаслідок яких ліміт каси не встановлено).
Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової
адміністрації України, Державної контрольно-ревізійної служби України,
Міністерства внутрішніх справ України, фінансовими органами й установами
банків. Особи, винні в порушенні касової дисципліни, притягуються до
відповідальності.
НБУ зобов’язує комерційні банки подавати державним податковим
адміністраціям матеріали про порушення суб’єктами підприємницької
діяльності норм з регулювання обігу готівки (перевищення норм витрачання
готівки на поточні потреби, невстановлення лімітів залишків готівки в
касах). Чинне законодавство посилює режим фінансової відповідальності за
порушення правил обігу готівки. За порушення юридичними особами всіх
форм власності, а також фізичними особами — громадянами України,
іноземними громадянами, особами без громадянства, які є суб’єктами
підприємницької діяльності, норм з регулювання обігу готівки
застосовуються штрафні санкції, передбачені Указом Президента України
від 11 травня 1999 р. “Про внесення змін до Указу Президента України від
12 червня 1995 р. “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки”. Так, у разі порушення юридичними особами
всіх форм власності, фізичними особами громадянами України, іноземними
громадянами та особами без громадянства, які є суб’єктами
підприємницької діяльності, а також постійними представництвами
нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється
підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у
національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до
них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за:
— перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах — у
двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день;
.
— неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах
готівки — у п’ятикратному розмірі не-оприбуткованої суми;
— витрачання готівки з виручки, отриманої від реалізації продукції
(робіт, послуг) та інших касових надходжень, на виплату заробітної
плати, за наявності податкової заборгованості — у розмірі здійснених
виплат;
134
— перевищення встановлених строків використання виданої у підзвіт
готівки, а також за видачу готівкових коштів у підзвіт без повного
звітування щодо раніше виданих коштів — у розмірі 25 відсотків виданих у
підзвіт сум;
— здійснення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів
платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до
прибуткового ордера, Іншого письмового документа), який би підтверджував
сплату покупцем готівкових коштів — у розмірі сплачених коштів;
— використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за
цільовим призначенням — у розмірі витраченої готівки.
Крім того, за невстановлення установами комерційних банків лімітів
залишку готівки в касах з них стягується штраф у п’ятдесятикратному
розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний випадок
такого невстановлення.
Зазначені штрафи стягуються до державного бюджету в порядку,
встановленому законодавством. Контроль за додержанням вимог цього Указу
здійснюють органи державної податкової служби, державної
контрольно-ревізійної служби, Міністерства внутрішніх справ України,
фінансові органи, а банками — Національний банк України.
Важлива роль у здійсненні розрахунків між юридичними особами відводиться
розрахункам у безготівковому порядку. Безготівкові розрахунки становлять
систему грошових розрахунків, які здійснюються без участі готівки у
вигляді перерахування банком певної суми з рахунка платника на рахунок
одержувача або зарахуванням взаємних вимог підприємств, організацій.
Більшість грошового обігу між суб’єктами господарювання здійснюється у
безготівковому порядку. Це зумовлено тим, що безготівковий обіг має
істотні переваги перед готівковим, і пояснюється такими обставинами:
по-перше, при цьому створюються сприятливі умови для державного
регулювання грошового обігу і здійснення за ним належного контролю;
по-друге, забезпечується своєчасність платежу між суб’єктами грошового
обігу за {реалізовані товари і надані послуги; по-третє, прискорення
обігу грошових коштів забезпечує тісний зв’язок суб’єктів господарювання
з банками і впливає на функціонування грошового ринку, а це, в свою
чергу, відіграє важливу роль у розвитку ринкової економіки в державі і
поліпшенні економічного становища суб’єктів господарювання.
135
Відповідно до ст. 51 Закону України “Про банки і банківську діяльність”
банківські розрахунки провадяться у готівковій та безготівковій формах
згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами
Національного банку України. Безготівкові розрахунки здійснюються на
підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному
вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти:
платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки,
банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні
інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.
Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити
інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони
використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і,
як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату
валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком
розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника
рахунка або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової
операції.
Докладніше загальні правила, форми і стандарти розрахунків банків та
інших юридичних і фізичних осіб викладено в Інструкції про безготівкові
розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою
Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р.
Зазначена Інструкція ґрунтується на принципах вільного вибору суб’єктами
господарювання форм розрахунків, закріплення їх сторонами у договорах і
невтручанні установ банку у ці договірні відносини. Водночас з метою
забезпечення правил документообігу Інструкцією встановлено, що
розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку, складаються на
бланках встановленої форми і повинні мати реквізити, які подано в
додатку до зазначеної інструкції.
Розрахункові документи повинні містити такі реквізити: назву документа,
код розрахункового документа, його номер, дату складання, дату
валютування, назви платника та одержувача коштів (їх офіційне
скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх
ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств України,
номери рахунків в установах банку; назви банків платника та одержувача,
їх місцезнаходження та коди банків; суму платежу цифрами та літерами;
підписи відповідальних осіб платника або одержувача коштів на першому
примірнику та відбиток печатки; при-
136
значення платежу — назву товару, посилання на документ, на підставі
якого здійснюється операція, із зазначенням його номера й дати,
зазначення законодавчого акта, яким передбачено право безспірного
стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), підрозділи
бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування
коштів до бюджету); суму податку на додану вартість або напис “без
податку на додану вартість”.
Якщо хоча б один із зазначених реквізитів не заповнений або заповнений
неправильно, банк такий документ до виконання не приймає. Використання
факсиміле при вчиненні підпису, виправлення та заповнення розрахункового
документа в кілька прийомів не дозволяються. 4
Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового
документа несе особа, яка оформила цей документ і подала його до
обслуговуючого банку.
Відповідно до зазначеної вище Інструкції при здійсненні розрахунків
можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми
розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з
використанням розрахункових документів на паперових носіях та в
електронному вигляді. Інструкцією також визначено правила використання
при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:
меморіального ордера, платіжного доручення, платіжної вймоги-доручення,
платіжної вимоги, розрахункового чека, акредитива. Чинне законодавство
спеціально регулює порядок використання банківських платіжних карток та
векселів як платіжних інструментів.
Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні
інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час
укладення договорів.
Розглянемо конкретні форми безготівкових розрахунків, які проводяться
банками. Важливою формою, за допомогою якої списуються кошти з рахунка
платника, є меморіальний ордер.
Меморіальний ордер — це міжбанківський розрахунковий документ, який у
передбачених інструкцією випадках складається банком під час здійснення
розрахунків для документального оформлення операцій щодо списання коштів
з рахунка платника, операцій з виконання письмового доручення платника
або розпорядження стягувача щодо списання коштів з рахунка платника.
137
Факт списання кошт з рахунка платника документально оформляється
меморіальним ордером (залежно від конкретного випадку) дня:
• часткової оплати розрахункових документ»;
документаль-ногощдтвердженняоїіераїшза^ерахуваішязбаінківсьісих рахунків
на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб) внесених до
каси банку коштів; перерахування коштів, зарахованих на рахунок
“Кредитні суми для з’ясування”;
• перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення
(ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови
державного виконавця про арешт коштів на рахунку;
• виконання банком платіжних доручень платника в довільній
формі;
• перерахування банком коштів при закритті акредитива.
Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів
з рахунка платника.
Найбільш поширеною правовою формою безготівкового розрахунку ? платіжне
доручення.
Платіжне доручення — це розрахунковий документ, що містить письмове
доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка
зазначеної суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.
Сутність цієї форми полягає в тому, що яа бланку встановленої форми
власник рахунка дає розпорядження банку, що його обслуговує, на
перерахування визначеної суми зі свого рахунка яа рахунок одержувача
коштів за поставлену продукцяо, надані послуги тощо. Банки приймають до
виконання платіжне доручення впродовж десяти календарних днів з дати
його виписування. День оформлення платіжного доручення не враховується.
Платіжне доручення приймається банком до виконання за умови, якщо сума
цього платіжного доручення не перевищує суму, що е на його рахунку,
їїнатіжиі доручення платника у разі відсутності, недостатності коштів яа
його рахунку банком приймаються лише тоді, коли порядок приймання та
виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та
платником.
Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і
нетоварними платежами; за фактично відвантажену, продану продукцію
(виконані роботи, надані послуги тощо); у порядку попередньої оплати
якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та/або
обумовлено в
138
договорі; для завершення розрахунків за актами звірки взаємної
заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку,
встановленого чинним законодавством; для перерахування підприємствами
суми, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, тощо), на
їхні рахунки, що відкриті в банках; для сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів; в
інших випадках відповідно до укладених договорів та/або чинного
законодавства.
У практиці взаємовідносин між підприємницькими структурами значного
поширення набула платіжна вимога-доручен-ня. Платіжна вимога-доручевня —
це вимога отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей на
підставі надісланих йому (минаючи банк) розрахунков*их та
вивантажувальних документів та вартість поставленої продукції, виконаних
робіт, наданих послуг.
Платіжна вимога-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який
виписується на бланку встановленої банком форми і складається з двох
частин: *
— верхня — вимога одержувача коштів безпосередньо до платника про
сплату визначеної суми коштів;
— нижня — доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого
рахунка визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок
одержувача.
Ця форма безготівкових розрахунків є найбільш надійною тому, що вимоги
на оплату подаються безпосередньо платнику, а не в банк. З метою
гарантованої прискореної доставки вимог-доручень платникам
рекомендується передавати їх у комплекті розрахункових та
відвантажувальннх документів за поставлену продукцію, виконані роботи та
надані послуги, передбачені договором. Одержавши платіжну
вимогу-доручен-ня, платник у разі згоди сплатити суму заповнює її нижню
частину і подає до банку, що його обслуговує.
Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній
частині вимоги-доручення, не може перевищувати суми, яку вимагає до
сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.
Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20
календарних днів з дати оформлення її одержувачем. Платіжна
вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, зазначена
платником, перевищує суму, яка є на рахунку платника. Причини несплати
платником вимоги-
139
доручення з’ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем
коштів.
Договором може бути передбачена і відповідальність платника за
безпідставну відмову від оплати або несвоєчасне подання платіжних
документів у банк для оплати. Вимоги-дору-чення також можуть
застосовуватися для здійснення попередньої оплати.
Спеціальною формою безготівкових розрахунків є платіжна вимога. Платіжна
вимога — це розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або при
договірному списанні отримувача до обслуговуючого платника банку
здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми грошей з
рахунка платника на рахунок отримувача. Примусове списання коштів з
рахунків платників дозволяється лише у випадках, установлених законами
України, а саме: на підставі виконавчих документів, установлених
законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій. Банки
виконують платіжні вимоги на примусове списання коштів з усіх рахунків
підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок
цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та
платіжні вимоги на примусове списання коштів з поточних і депозитних
розрахунків фізичних осіб.
Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість примусового списання
коштів і правильність даних, внесених до платіжної вимоги на примусове
списання коштів. Платіжні вимоги стягувачів на примусове списання коштів
банки приймають на виконання незалежно від наявності достатнього залишку
коштів на рахунку платника. Ці платіжні вимоги виконуються банком
частково в межах наявного залишку коштів , платника, а в невиконаній
сумі повертаються разом із супровідними документами, що надавалися разом
з ними.
Правилами Національного банку встановлено таку форму безготівкових
розрахунків, як розрахунки чеками, які мають значне поширення як у
внутрішньому обороті країни, так і в міжнародній практиці.
Розрахунковий чек — це розрахунковий документ, що містить письмове
доручення власника’ рахунка (чекодавця) банку-емітента, у якому відкрито
його рахунок, про сплату че-кодержателю зазначеної у чеку суми коштів.
Учасниками розрахунків чеками є чекодавець, чекодержа-тель і
банк-емітент Чекодавцем виступає юридична або фізична особа, що здійснює
платіж за допомогою чека та
140
підписує його, чекодержателем — підприємство або фізична особа, яка є
одержувачем коштів за чеком. Банк-емітент — Це банк, що видає чекову
книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі. Чеки
застосовуються між юридичними особами, а також фізичними та юридичними
особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари,
виконані роботи та надані послуги. Платником за чеком може бути тільки
банк, де відкрито рахунок чекодавцю. У разі відмови банку-емітента
сплатити чек чекодержа-тель має право пред’явити до чекодавця претензію.
Відповідальність за неправильне використання чеків та завдані збитки
несе чекодавець, якому видано чекову книжку.
Бланки чеків та чекові книжки видаються банками-емітен-тами юридичним і
фізичним особам, яким відкрию рахунки у банках. Строк дії чекової книжки
— один рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для
одноразового розрахунку, — 3 місяці з дати їх видачі.
Строк дії невикористаної чекової книжки може бути подовжений за
погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну відмітку на
обкладинці чекової книжки, яка засвідчується підписом головного
бухгалтера і відбитком штампу банку.
Правова форма оплати за допомогою розрахункових чеків є гарантованою.
Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на
окремому аналітичному рахунку “Розрахунки чеками” відповідних балансових
рахунків у банку-емітенті.
Розрахунковий чек із чекової книжки пред’являється до оплати в банк
чекодержателя протягом 10 календарних днів, не враховуючи день його
виписки.
Забороняються передавання розрахункового чека (чекової книжки) йогоЛї
власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також
підписання незаповнених бланків розрахункового чека і проставлення на
них відбитка печатки юридичними особами.
За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може виписуватися на ім’я
іншої особи, яка стає в цьому разі його власником. Розрахункові чеки на
пред’явника не видаються.
Банківські правила передбачають обов’язкові реквізити, які повинен мати
кожний чек: назву — “розрахунковий чек”; назву (для фізичних осіб —
прізвище, ім’я, по батькові чекодавця, реквізити його паспорта або
документа, що його замінює) власника чекової книжки та номер його
рахунка;
141
назву банку-емітента і його номер МФО; ідентифікаційні коди чекодавця та
чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій
України, у фізичних осіб — ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння
державною податковою адміністрацією; назву чекодержателя; доручення
чекодавця банку-емітента сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами
та письмово; призначення платежу; число, місяць та рік складання чека
(місяць має бути написаний літерами, дата видачі чека повинна
відповвдати його реальній видачі), місце складання чека; підписи
чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи). Чек, на якому відсутній
будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається
банку-чеко-давцюбез виконання.
Банківські правила забороняють підписувати чек до здійснення платежу. В
практиці фінансових взаємовідносин розрізняють такі види чеків: ордерні,
пред’явницькі та іменні. Чек, виписаний на певну особу з обов’язковим
застереженням про наказ оплатити, називається ордерним. Чек, у якому не
міститься будь-яких даних про чекодержателя, є пред’явницьким. Цей вид
чека найбільш поширений у країнах з ринковою економікою. Чек, виписаний
на певну особу або переданий іншій особі лише шляхом укладенням договору
про уступ-ку вимоги, називається іменним.
При здійсненні розрахунків чеками між клієнтами різних банків комерційні
банки повинні укладати між собою кореспондентські угоди і передбачати в
них взаємні зобов’язання щодо оплати чеків, а також відповідальність
сторін за порушення правил розрахунків. У разі відсутності такої угоди
банки зобов’язані приймати від клієнтів чеки та інкасувати їх у ті
банки, які обслуговують чекодавця. У таких випадках кошти на рахунок
пред’явника чека можуть бути зараховані лише за умови отримання їх з
банку-емітента чека, тобто після пересилання банку платника.
У платіжному обігу існує і така форма безготівкових розрахунків, як
акредитив. Акредитив є грошовим зобов’язанням банку, яке видається ним
за дорученням клієнта на користь його контрагента за договором, згідно з
яким банк, що відкрив акредитив (банк-емітент), зобов’язаний виконати
платіж третій особі (бенефіщару) за поставлені товари, виконані роботи
та надані послуги, або надати повноваження Іншому (виконуючому) банку
здійснити цей платіж.
Умови та порядок здійснення розрахунків за акредитивами передбачаються в
договорі між бенефіціаром та заявником ак-
142
редитива і не повинні суперечити чинному законодавству. Акредитив за
своєю суттю є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу
або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в
акредитиві є посилання на них.
Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті
передбачено, що банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:
покриті та непокриті (гарантовані), а також відкличні або безвідкличні.
Покритий акредитив — це акредитив, для здійснення платежів за яким
завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в
банку-емітенті або у виконуючому банку. Такий вид акредитивів
застосовується за відсутності між банком-емітентом і виконуючим банком
кореспондентських відносин.
*
Непокритий (гарантований) акредитив передбачає, що оплата за ним у разі
тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується
банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Відкличний акредитив — може бути змінений або анульований
банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення
бенефіціара. Всі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або
його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через
банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара.
Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від
заявника акредитива. Документи за акредитивом, що відповідають умовам
акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до
отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання
акредитива, підлягають оплаті. У разі відсутності позначки, що акредитив
є відкличним, його вважають безвідкличним.
Безвідкличний акредитив — це такий акредитив, який може бути анульований
або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара,
на користь якого він був відкритий у банку-емітенті. Бенефіціар може
достроково-відмовити’-ся від використання акредитива.
Акредитив може відкриватися для розрахунків не тільки з одним
постачальником, а й може бути переадресований. Строк дії та порядок
розрахунків за акредитивом встановлюються у договорі між платником і
постачальником. Для відкриття акредитива клієнт подає обслуговуючому
банку-еміте.нту заяву, де платник повинен зазначити:
143
— дату І номер договору, згідно з яким відкривається акредитив;
— строк дії акредитива (число, місяць закриття акредитива);
— назву заявника та бенефіціара, їхні ідентифікаційні коди;
— назву банку-емітента та виконуючого банку, вид акредитива;
— суму та умови акредитива (види товарів, які сплачуються, розрахункові
документи, порядок оплати цих документів).
Зазначені реквізити є обов’язковими, у разі відсутності одного з них
акредитив не відкривається.
Для одержання коштів за акредитивом, депонованим у банку-емітента,
бенефіціар після відвантаження продукції (виконання робіт, надання
послуг) подає виконуючому банку документи, передбачені умовами
акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Після ретельної
перевірки поданих бенефіціаром документів і додержання всіх умов
акредитива виконуючий банк здійснює списання коштів з аналітичного
рахунка “Розрахунки за акредитивами”. Не приймаються до оплати за
акредитивом документи, які мають розбіжності з умовами акредитива або
зміст яких суперечить один одному.
Якщо умовами акредитива передбачено акцепт заявника акредитива, то у
виконуючому банку відповідальний виконавець повинен перевірити наявність
акцептованого надпису та відповідність його поданому зразку. При цьому
уповноважена особа заявника має подати бенефіціару: документ, що
засвідчує її особу, зразок її підпису, засвідчений заявником акредитива,
доручення, видані заявником акредитива, щодо її повноважень.
Контроль за додержанням умов акредитива покладається на банки. Виплати
за акредитивом готівкою не допускаються.
Закриття акредитива можливе в таких випадках: після закінчення
обумовленого в акредитиві строку або після отримання від виконуючого
банку підтвердження про невиконання акредитива.
Про закриття акредитива виконуючий банк надсилає повідомлення
банку-емітенту. Усі претензії до бенефіціарів, крім тих, що виникли з
вини банку, розглядаються сторонами без, участі банку.
Порівняно новою формою безготівкових розрахунків у платіжному обігу
України є вексель. Вексель — це цінний папір, борговий документ, який
засвідчує безумовне грошове
144
зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку
визначену суму грошей власнику векселя (векселе-держателю). Вексельний
обіг на території України запроваджений Постановою Верховної Ради
України “Про застосування векселів у господарському обігу України”* від
17 червня 1992 р. Питання використання векселів регулюються як загальним
законодавством України, так і спеціальним законодавством України у сфері
вексельного обігу. Так, у п. 5 ст. 24 Закону України “Про підприємства в
Україні” передбачено, що підприємства при оформленні угод за комерційним
кредитом можуть застосовувати в господарському обороті векселі. У ст. 21
Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” подано правову
характеристику векселя, його види та реквізити. З метою створення
спеціального ве*сельного законодавства в Україні прийнято понад ЗО
нормативних актів, які регулюють вексельний обіг. Зокрема, випадки і
порядок використання векселів у господарському обігу передбачено для:
— покриття взаємної заборгованості суб’єктів
підприємницької діяльності відповідно до Указу Президента України “Про
випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів
підприємницької діяльності” від 14 вересня 1994 p.;
— сплати ввізного мита, податків та зборів вітчизняним виконавцем при
ввезенні на митну територію України давальницької сировини, а також для
сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів вітчизняним
замовником при вивезенні давальницької сировини за межі митної
території України відповідно до Закону України “Про операції з
давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” в редакції
закону від 4 жовтня 2001 р. тощо.
Велике значення для врегулювання операцій з векселями у господарській
діяльності має Закон України “Про обіг векселів в Україні”** від
05.04.2001, який визначив особливості обігу векселів в Україні.
Векселі поділяються на прості та переказні і можуть бути виставлені як у
національній, так і в іноземній валюті. Простий вексель – це документ,
який містить просте і нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця
сплатити власнику векселя в зазначений строк визначену суму. Переказний
вексель (тратта) — це складений за суворо визначеною формою доку-
* Відомості Верховної Ради України.— 1992.— № 35.— ст. 516. **
Юридичний вісник України.— № 19.— 12-18 травня 2001 р.
145
мент, який містить письмовий наказ векселедавця (трасанта), адресований
платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму
грошей у зазначений строк. Трасат стає боржником по векселю лише після
того, як акцептує вексель, тобто дає згоду на його оплату, поставивши на
ньому свій підпис.
Переказний вексель відрізняється від простого тим, що векселедавець при
переказному векселі сам платежу не здійснює, а переказує цей обов’язок
на свого боржника (платника по векселю). Переказний вексель також може
переказуватись одним держателем іншому передаточним надписом
(індосаментом). Індосамент має бути написаний на переказному векселі чи
на доданому до цього аркуші (алонжі). Вексель як борговий документ має
низку особливостей, за якими він відрізняється від інших боргових
зобов’язань. До них належать: грошовість, тобто предметом векселя можуть
бути тільки гроші; терміновість та визначеність, тобто тривалість
існування вексельного зобов’язання може бути розрахована заздалегідь або
лише за одними даними у тексті векселя, або на підставі вексельного
закону; безумовність та беззастережність — це означає, що наказ у
векселі про сплату визначеної грошової суми не повинен обумовлюватись
будь-якими вимогами і застереженнями або посиланнями на них;
абстрактність, тобто питання зводиться до заперечень із підстав, за
якими видано вексель, і незважаючи на те, що підстава юридична
неістотна, заперечення можливі тільки між особами, безпосередньо
пов’язаними цією підставою; письмова, суворо встановлена законом форма;
оборотність та однобічність вексельного зобов’язання полягає в тому, що
для платника існують тільки зобов’язання без будь-якої вимоги з його
боку.
У процес’І здійснення безготівкових розрахунків можуть застосовуватися
розрахунки під час здійснення зарахувань взаємно! заборгованості. До
розрахунків, що здійснюються зарахуванням взаємних вимог, належать такі,
за якими взаємні зобов’язання боржників і кредиторів погашаються в
рівнозначних сумах, і лише за їх різницею здійснюється платіж на
загальних підставах. Такі розрахунки можуть здійснюватися зарахуванням
зобов’язань між двома або групою платників усіх форм власності або
різних галузей господарства.
Підприємства, що мають господарські зв’язки за поставками товарів
(виконаними роботами, наданими послугами), можуть здійснювати розрахунки
періодично за сальдо зустрічних вимог.
146
У договорах між підприємствами передбачаються періодичність звіряння
взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та
платіжні інструменти, із застосуванням яких провадитимуться розрахунки.
Після складання акта звіряння взаємної заборгованості в строки,
визначені чинним законодавством, та сторона, на користь якої склалося
кредитне сальдо взаємозобов’язання, виписує розрахунковий документ
(платіжне доручення, вимогу-доручення) або оформляє вексель.
Особливою формою безготівкових розрахунків є інкасове доручення.
Інкасове доручення — це розрахунковий документ, який складають банки,
фінансові органи, підприємства у тих випадках, коли їм надане право
безспірного стягнення коштів. Інкасове доручення складають на бланку
платіжної вимоги, на якому замість надпису “платіжна вимога” робиться
надпис “інкасове доручення”.
Новою прогресивною формою безготівкових розрахунків є платіжні картки.
Відповідно до постанови Правління НБУ “Про порядок емісії платіжних
карток і здійснення операцій з їх застосуванням” від 27 серпня 2001 p.,
застосовується система розрахунків з використанням карток та їх емісія.
Банківська платіжна картка (БПК) — пластиковий ідентифікаційний засіб,
за допомогою якого отримувачу БПК надається можливість здійснювати
операції оплати за товари, послуги та отримувати готівку.
Ідентифікування отримувача БПК має забезпечуватись нанесенням на БПК
номера, строку дії, прізвища, імені і зразка підпису держателя БПК.
Банківські платіжні картки бувають таких видів:
— власна, яка надає можливість фізичній особі розпоряджатися власним
картковим рахунком;
— корпоративна, яка надає можливість фізичній особі розпоряджатися
картковим рахунком юридичної особи;
— дебетна БПК, яка надає можливість розпоряджатися картковим рахунком у
межах залишків коштів на ньому;
— кредитна БПК, яка надає можливість здійснювати операції за дебетом
карткового рахунка в межах установленого банком-емітентом ліміту
кредиту.
Учасником такої платіжної системи може стати юридична або фізична особа,
яка має договірно-правові відносини з членами платіжної системи, тобто з
юридичними особами, що одержали ліцензію міжнародної платіжної системи
на емісію карток цієї системи та на їх обслуговування (еквайринг) і
147
відповідно до законодавства України мають право здійснювати на території
України зазначені операції.
Банківська платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у вигляді
емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого
виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з
рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати
вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на
рахунок інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків,
пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські
автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним
договором.
Платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно
до умов договору про відкриття картрахун-ка, за винятком наперед
оплачених платіжних карток, що можуть продаватися емітентами без
обов’язкового оформлення договору в письмовій формі. Емісія платіжних
карток у межах України провадиться виключно банками, що мають ліцензію
Національного банку України на здійснення таких операцій.
Порядок проведення емісії платіжних карток та здійснення з ними
операцій, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються НБУ
відповідно до вимог законодавства України.
Вид платіжної картки, що емітується банком, тип її носія,
ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що
наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіжною
організацією відповідної платіжної системи, де ця картка застосовується.
Обов’язковими реквізитами, що наносяться на платіжну картку, є
реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента.
У межах України переказ за операціями, які ініційовані із застосуванням
платіжних карток, виконується тільки у грошовій одиниці України.
Банківські платіжні картки запроваджені в практику безготівкових
розрахунків з метою прискорення касового обслуговування і скорочення
готівкового обігу національної валюти із врахуванням міжнародного
досвіду.
Важливу роль у здійсненні платежів і розрахунків між клієнтами відіграє
система міжбанківських розрахунків”.
* Див.: Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні, затверджена
постановою Правління НБУ від 27.12.1999.
148
Міжбанківськї розрахунки — це система здійснення і регулювання платежів
за грошовими внесками і зобов’язаннями, які виникають між банківськими
установами в процесі діяльності їх.
Вдосконалення платіжної системи в Україні вирішується створенням і
розвитком електронної системи міжбанкївських розрахунків. Електронні
мїжбанківськї розрахунки становлять собою розрахунки із застосуванням
електронних засобів приймання, передавання, обробки та захисту
інформації. В Україні діє система електронних платежів Національного
банку України ~(СЕП НБУ) — державна система міжбанкївських розрахунків.
Міжбанківськї розрахунки можуть здійснюватися через систему електронних
платежів НБУ; власну внутрішньо-банкївську платіжну систему, прямі
кореспондентські відносини між комерційними банками.
Міжбанкївські безготівкові розрахунки здійснюються через банки за
допомогою кореспондентських відносин,, що зумовлюють ведення кредитними
установами кореспондентських рахунків.
Кореспондентський рахунок — це рахунок одного банку, відкритий в іншому
банку, для обліку розрахунків, що виконує одна кредитна установа за
дорученням і на кошти іншої кредитної установи на підставі укладеного
між ними кореспондентського договору. Кореспондентський договір є угодою
між двома або кількома кредитними установами про здійснення платежів і
рахунків однією з них за дорученням і на кошти іншої.
На підставі кореспондентських рахунків мїжбанкївськї розрахунки можуть
здійснюватися такими способами:
— відкриттям комерційними банками один одному взаємно кореспондентських
рахунків;
— відкриттям комерційними банками, що не мають безпосередньо
кореспондентських відносин, кореспондентського рахунка в третьому банку.
Наприклад, розрахунки через кореспондентські рахунки, відкриті в
Національному банку України, що здійснюються розрахунково-касовими
центрами (РКЦ) НБУ;
створенням спеціальних клірингових палат, учасники яких провадять
зарахування взаємних вимог. Кліринг це система безготівкових розрахунків
за товари, цінні папери та надані послуги, що засновані на зарахуванні
взаємних вимог. Міжбанківськї клірингові розрахунки здійснюються через
149
спеціально створені клірингові палати, Національний банк або великі
комерційні байки.
У платіжній практиці розрізняють внутрішній — міжбанківський та
міжнародний валютний кліринг.
Міжбанківсьюш кліринг передбачає систематичні безготівкові розрахунки
між байками зарахуванням взаємних грошових вимог юридичних осіб однієї
країни.
Валютний кліринг це спосіб розрахунків у зовнішній торгівлі та інших
формах економічних відносин між країнами на підставі міжнародних
платіжних угод. Валютний кліринг широко використовується для розрахунків
між країнами, коли вони не мають конвертованої валюти.
Форма розрахунків між платником та одержувачем коштів визначається
договором, і установи банків не втручаються у ці договірні відносини.
Важливим принципом організації безготівкових розрахунків є згода
власника рахунка ‘(платника) про списання коштів, тобто договірне
списання. Однак ця згода потрібна тодї, коли є угода між власником
рахунка і обслуговуючим банком про те, що власник рахунка дає доручення
про списання коштю. Чинне законодавство також передбачає безспірне
стягнення та безакцентне списання коштів з рахунків платників. Безспірне
стягнення коштів це примусове списання (стягнення) коштів, що
здійснюється етягувачем без згоди платника на підставі документів,
передбачених законами, а саме- виконавчих документів, рішень податкових
органів та визнаних претензій.
Безспірне списання (стягнення) коштів здійснюється на бланку платіжної
вимоги, що подається етягувачем до банку. Платіжні вимоги банк стягувана
приймає впродовж 10 календарних днів з дати їх складання, а банк
платника протягом ЗО календарних дню з дати їх складання. Безакцентне
списання коштів це захід приватно-публічного характеру, при якому в
установлених випадках здійснюється списання коштів з рахунка платника
без його згоди (без акцепту).
Платіжні вимоги етягувачів на примусове списання (стягнення) коштів
приймаються банками до виконання незалежно від наявності достатнього
залишку коштів на рахунку платника. У разі недостатності коштів на
рахунках платіжні вимоги виконуються банками частково -в межах наявного
залишку коштів платника, а в невиконаній сумі повертаються разом із
супровідними документами стягувачам або відповідним органам (податковим
органам або державним виконавцям),
150
Важливу роль у зміцненні розрахункової дисципліни відіграє інститут
цивільної відповідальності. За порушення правил здійснення розрахункових
операцій банки, платники й отримувачі несуть відповідальність у формі
відшкодування збитків та сплати неустойки (пені, штрафу), яка
передбачається чинним законодавством та укладеними договорами.
Відповідно до Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в
Україні” від 5 квітня 2001 р. банки несуть таку відповідальність перед
платниками при здійсненні переказу грошей. У разі порушення банком, що
обслуговує платника, строків виконання доручення клієнта на переказ цей
банк зобов’язаний сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми
простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може
перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не
обумовлений договором між ними.
У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення
переказу цей банк зобов’язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1
відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що
не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені
не обумовлений договором між ними. У такому разі платник не несе
відповідальності за прострочення перед отримувачем.
Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача,
шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення
переказу. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує
платника, шкоди заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків
виконання документа на переказ.
У разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного
отримувача, що стався з вини банку, банк-доруш-ник зобов’язаний негайно
після виявлення помилки переказати на рахунок власника коштів суму
переказу отримувачу. У противному разі отримувач має право у
встановленому законом порядку вимагати від банку-порушннка Ініціювання
переказу йому суми переказу за рахунок власника коштів, сплати пені у
розмірі ОД вщсотка від суми простроченого платежу за кожний день
прострочення, починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не
може перевищувати 10 відсотків суми переказу.
У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з
вини банку, банк зобов’язаний переказати відповідну суму грошей з
рахунка платника на рахунок неналежного платника, а також сплатити
неналежному платнику
151
пеню у розмірі відсоткової ставки, що встановлена цим банком по
короткострокових кредитах, за кожний день, починаючи від дня помилкового
переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного
платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
У свою чергу, передбачається і відповідальність платника перед банком
або іншою установою — членом платіжної системи, що його обслуговують.
Відповідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне
виконання грошових зобов’язань” від 22 листопада 1996 р. платники
грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за
прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін
(слід зазначити, що дія цього Закону не поширюється на порядок
нарахування та сплати пені, штрафних санкцій за несвоєчасну сплату
податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів
і позабюджетних фондів).
У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки
сплачують на користь одержувачів коштів пеню у розмірі, передбаченому
угодою про проведення касово-розрахункових операцій. Розмір встановленої
сторонами пені обчислюється від суми простроченого платежу, але не може
перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що
діяла у період, за який сплачується пеня. Платники самостійно
нараховують пеню за несвоєчасно сплачені ними суми податкового боргу,
оформляючи і подаючи до банку окреме платіжне доручення про сплату пені.
Відповідальність за правильність визначеної суми пені, повноту і
своєчасність її сплати несе платник.
Платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної
ним у документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей
переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі – члену
платіжної системи шкоду,-заподіяну внаслідок такої невідповідності
інформації, також у разі недодержання ним вимог щодо захисту інформації
і проведення незаконних операцій з компонентами платіжних систем
(платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо). При
цьому банк або інша установа — член платіжної системи, що обслуговує
платника, звільняється від відповідальності перед платником за
здійснення переказу.
152
За необґрунтованість примусового списання (стягнення) коштів,
недостовірність даних, зазначених у розрахункових документах, стягувані
несуть відповідальність згідно з чинним законодавством та відшкодовують
збитки, завдані внаслідок безпідставного примусового списання
(стягнення) коштів. Відповідно до ст. 8 Господарського процесуального
кодексу України за необґрунтовне списання у безспірному порядку
претензійної суми винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 10
відсотків від списаної суми. Банки не несуть відповідальності за
достовірність змісту розрахункового документа, оформленого клієнтами, а
також за повноту і своєчасність сплати клієнтом’податків, зборів та
обов’язкових платежів, за винятком випадків, передбачених
законодавством.
Усі спори, що виникають між сторонами (банком, платником, отримувачем)
при здійсненні переказу, розглядаються у судовому порядку.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1. На яких принципах ґрунтується організація безготівкових розрахунків?
2. Дайте визначення розрахункових правовідносин. 3. Який порядок
відкриття рахунка в установі банку? 4. Які потрібно подати документи в
банк для відкриття рахунка акціонерному товариству? 5. Яка правова
природа договору банківського рахунка? 6. Які форми розрахунків у
господарському обігу? 7. Які санкції встановлено за порушення порядку
зберігання готівки? 8. У чому суть платіжної вимоги-доручення як
розрахункового документа? 9. Які реквізити повинен мати чек? 10. Які
існують види акредитивів? 11. Що означає безспірне стягнення коштів з
рахунків платників? 12. Яку відповідальність встановлено при здійсненні
переказу грошей? 13. Назвіть елементи грошової системи України. 14.
Розкрийте зміст правового регулювання грошового обігу в Україні.
153
Глава VI
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН
§ 1. Поняття, призначення і види кредиту
Важливе місце у фінансовій системі України посідає кредит. Кредит —
важливий інститут, за допомогою якого держава здійснює мобілізацію та
перерозподіл тимчасово вільних
коштів і контроль за правильним використанням їх. Кредит сприяє
підвищенню ефективності економіки, забезпечує перелив капіталу, стимулює
грошовий обіг та е важливим інструментом державного регулювання
економікою.
Встановлений законодавством обов’язковий порядок зберігання всіма
підприємствами, організаціями та установами своїх коштів на рахунках у
банках дає можливість використовувати такі вільні кошти при
кредитуванні. В процесі кредитування виникають відносини з приводу
мобілізації тимчасово вільних коштів підприємств, організацій, бюджету
та населення, використання яких відбувається иа умовах повернення для
задоволення економічних і соціальних потреб держави.
Загальне визначення поняття кредиту дається в Законі України “Про
оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р. та в
затвердженому постановою Правління Національного банку України Положенні
НБУ “Про кредитування” від 28 вересня 1995 р. При цьому в Законі
зазначається, що кредит це кошти та матеріальні цінності, які надаються
резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним
особам на визначений строк під відсоток.
Докладніше термін “кредит” визначено у Положенні про кредитування, де
вказано, що кредит — це позиковий капітал банку у грошовій формі, що
передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості,
повернення, строковості, платності та цільового характеру використання,
а кредитна операція це договір щодо надання кредиту, який супрово-
154
даться записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у
балансах кредитора та позичальника.
Кредит як інститут, що включається до фінансової системи держави,
виконує емісійну, розподільчу і контрольну функції. Ці функції
взаємозалежні і мають при кредитуванні специфічні особливості.
Емісійна функція здійснюється випуском і розміщенням цінних паперів.
Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредитування і
взаємодіє з нею. Нестача платіжних засобів в економіці може також
покриватись за рахунок розширення комерційного кредиту.
Розподільча функція виявляється в процесі мобілізації та витрачанні
централізованих і децентралізованих фондів коштів, у розподілі та
перерозподілі національного доходу між суб’єктами господарської
діяльності. Отже, за умов ринкової економіки зазначена функція сприяє
вдосконаленню кредитної політики з метою регулювання грошового обігу і
здійснення ефективного впливу на економічні процеси в державі.
Контрольна функція забезпечує нагляд за правильним і ефективним
використанням коштів, що надаються клієнтурі банками, та поверненням їх
у певні строки.
Таким чином, кредит в Україні є одним із видів економічних відносин, за
допомогою яких здійснюються акумуляція державою кредитних ресурсів та їх
використання на умовах повернення, забезпеченості, строковості та
відплатносгі підприємствами, організаціями усіх форм власності та
населення для задоволення потреб господарювання.
У банківській практиці існує різна класифікація кредитів,
багатогранність їх критеріїв. Так, розрізняють кредит фінансовий,
товарний та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.
Фінансовий кредит — це кошти, які надаються банком резидентом або
нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно з
законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і
нерезидентами, які мають статус не-банківських фінансових установ,
згідно з відповідним законодавством у позичку юридичній або фізичній
особі на визначений строк, для цільового використання та під відсоток.
Правила надання фінансових кредитів встановлюються НБУ (щодо банківських
кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (щодо небанківських
фінансових організацій) відповідно до законодавства.
155
Товарний кредит це товари, що передаються резидентом або нерезидентом у
власність юридичним або фізичним осо-бам на умовах угоди, що передбачає
відстрочку кінцевого розрахунку на визначений строк та під відсоток.
Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, — це кошти,
які залучаються юридичною особою-боржником (дебітором) від інших
юридичних або фізичних осіб як компенсація вартості випущених
(емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів.
У господарській діяльності використовуються такі форми кредиту,
лізинговий, іпотечний, споживчий, бланковий, кон-сорціумний,
інвестиційний податковий.
Лізинговий кредит —це відносини між юридичними особами, які виникають у
разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг
є формою майнового кредиту.
Іпотечний кредит це особливий вид економічних відносин з приводу надання
кредитів під заставу нерухомого майна.
Споживчий кредит — це кредит, який надається тільки в національній
грошовій одиниці фізичним особам , резидентам України на придбання
споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в
розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
Бланковий кредит — це кредит, який надається банком у межах наявних
власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення – тільки
під зобов’язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної
відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела
погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.
Консорціумний кредит це кредит, який надається позичальнику банківським
консорціумом такими способами:
а) акумулюванням кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим-
наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;
б) гарантуванням загальної суми кредиту провідним банком або групою
банків. Кредитування здійснюється залежно від потреби в кредиті;
в) зміною гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за
рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.
Інвестиційний податковий кредит — це така зміна сплати податку, за якої
господарюючому суб’єкту надається можливість протягом певного строку в
певних межах зменшити
156
свої платежі по податку з подальшою поетапною сплатою сум кредиту і
нарахованих відсотків.
При характеристиці кредиту найбільш поширеною є класифікація кредитних
операцій залежно від кредитора, у зв’язку з чим розрізняють державний,
банківський і комерційний кредити.
Державний кредит надається державою іншій державі, а також юридичним чи
фізичним особам. При цьому позичальником або кредитором виступає держава
або місцеві органи влади. Формами державного кредиту є натуральні позики
(наприклад, хлібні, цукрові), державні позики (облігації, скарбницькі
зобов’язання) та інші кредитні документи. Кошти, які збирає держава за
реалізовані цінні папери, становлять її борг. Після закінчення строку
позики держава повинна розрахуватися ‘3 кредиторами. Призначенням
державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування
державних видатків та покриття частки державного боргу.
Банківський кредит є основною формою кредиту і надається суб’єктам
господарської діяльності усіх форм власності у тимчасове користування на
умовах, передбачених кредитним договором. Банківський кредит — це
економічні відносини з акумуляції кредитних ресурсів за рахунок
статутних та інших фондів банків, коштів на депозитних рахунках, коштів
в обігу та в міжбанківських розрахунках та інших грошових ресурсів, а
також надання банками грошей (готівкою, безготівкове) в позику юридичним
та фізичним особам, державі. Банківський кредит класифікується залежно
від певних ознак та різних підстав. Зокрема, залежно від економічної
сфери застосування розрізняють кредит внутрішній і міжнародний. В
Україні дворівнева банківська система передбачає кредит центрального
банку і кредит комерційних банків. Залежно від позичальників та мети
використання кредити поділяються на: виробничі, споживчі, інвестиційні,
кредити на операції з цінними паперами, міжбанківські, імпортні та
експортні. Залежно від забезпеченості кредити поділяють на
не-забезпечені (бланкові) та забезпечені (персональні). Більшість
кредитів, що надаються банками, мають відповідне забезпечення: наявність
застави, відповідна гарантія або порука, страхування кредитного ризику.
Надання незабезпечених кредитів означає вияв особливої довіри банку до
свого клієнта, свідчить про його, платоспроможність і враховується
банком при аналізі економічного становища клієнтів.
157
Кредити, які надаються банками, за строками користування поділяють на
коротко-, середньо- й довгострокові. Строк користування
короткостроковими кредитами не перевищує 12 місяців, середньостроковими
— до 3 років, довгостроковими — понад 3 роки.
За ступенем ризику кредити поділяють на:
а) стандартні;
б) з підвищеним ризиком. За методами надання:
а) у разовому порядку;
б) відповідно до відкритої кредитної лінії;
в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із
стягненням комісії за зобов’язання).
За строками погашення:
а) одночасно;
б) у розстрочку;
в) достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);
г) з регресією платежів;
д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
У практиці існують кредити на поточні та капітальні витрати, у зв’язку з
ним розрізняють кредити в оборотні фонди і фонди обігу, а також кредити
в основні фонди.
Ще однією формою кредиту є комерційний, який надається одним суб’єктом
господарської діяльності іншому у вигляді продажу товарів з
відстроченням платежу. Комерційний кредит оформляється векселем і
призначений для прискорення реалізації товарів та одержання
підприємствами прибутку. В нашій країні комерційне кредитування
здійснюється відповідно до Закону України “Про підприємства в Україні”
від 27 березня 1991р.
Для реалізації кредитної політики, яка забезпечує функціонування
суспільного виробництва, важлива роль у державі відводиться кредитній
системі — сукупності кредитно-фінансових установ, які акумулюють вільні
грошові капітали,-доходи і надають їх у позичку — юридичним і фізичним
особам, уряду, і тим самим реалізують кредитні відносини в державі.
Кредитну систему України очолює Національний банк України, який здійснює
систему заходів у кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу.
До кредитної системи України належать також комерційні банки та
небанківські кредитно-фінансові установи, які повинні мати ліцензію
Національного банку України для здійснення кредитування.
158
До небанківських кредитно-фінансових установ належать лізингові,
факторингові, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, біржі,
пенсійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомоги та кредитні спілки.
КРЕДИТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ
Установи
Форма власності
/. Національний банк України
II. Банківська система
— спеціалізовані універсальні банки на акціонерній основі
(Промінвестбанк, Укрсоцбанк)
— спеціалізовані комерційні банки на державній основі (Ексімбанк
України, Ощадний банк)
— інші комерційні банки
III. Небанківські фінансово-кредитні установи
Спеціалізовані інститути:
— інвестиційні компанії та фонди
— фінансові, трастові компанії
— лізингові компанії
— факторингові компанії
— клірингові центри
— фондова та валютні біржі
— кредитні спілки
— ломбарди
— каси взаємодопомоги
IV. Страхові установи та інші фонди
— страхові компанії
— пенсійні фонди
Державна
Акціонерна, кооперативна
Акціонерна
Акціонерна, кооперативна
Відповідно до п. З ст. 47 Закону України “Про банки і банківську
систему” до поширених банківських операцій належать розміщення залучених
коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
159
Статтею 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність”
передбачено, що для проведення спільного фінансування банки можуть
укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди
банки-у часники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк,
відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по
наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів. Банки
зобов’язані мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та
управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.
Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для
придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної
емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку
України.
Банки зобов’язані при наданні кредитів додержуватися основних принципів
кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників
та наявність забезпечення кредитів, додержуватися встановлених НБУ вимог
щодо концентрації ризиків. Банки не можуть надавати кредити під
відсоток, ставка якого є нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які
бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах.
Виняток може бути зроблений лише у разі, якщо при здійсненні такої
операції банк не матиме збитків.
Банки мають право видавати бланкові кредити за умов додержання
економічних нормативів. Надання безвідсоткових кредитів забороняється,
за винятком передбачених законом випадків.
У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його
користування ‘банки мають право видавати наказ про примусову оплату
боргового зобов’язання, якщо це передбачено угодою.
Чинне законодавство також передбачає, що до функції Національного банку
України належить те, що він виступає кредитором останньої інстанції для
банків і організує систему рефінансування. Національний банк надає
кредити .комерційним банкам та Іншим фінансово-кредитним установам для
підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування
Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком (п. 1
ст. 42 Закону України “Про Національний банк України”).
Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних
ресурсів, які вони створюють у процесі своєї діяль-
160
ності. В разі потреби банки можуть на договірних засадах по-зичати
ресурси один в одного або брати позички в Національному банку України,
залучати і розміщувати кошти у формі депозитів та вкладів.
При здійсненні кредитної політики, визначеної НБУ, комерційні банки
виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його
акціонерів і вкладників та суб’єктів господарської діяльності із
врахуванням загальнодержавних інтересів. При наданні позичальнику
кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу (“великі
кредити”), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок
Національному банку України. Жоден з виданих великих кредитів не може
перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загальний обсяг наданих
кредитів не може бути більшим за восьмикратний розмір власних коштів
комерційного банку, а загальний розмір отримання комерційними банками
міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів
банку.
Слід також зазначити, що отримання кредитів в іноземній валюті
резидентами України регламентується спеціальними нормативними актами*.
§ 2. Поняття та елементи кредитних правовідносин
Підприємства, організації в процесі господарської діяльності часто
відчувають потребу у власних обігових коштах, яка може бути задоволена
за допомогою кредиту банку. Банківським Кредитом покриваються як
тимчасові, так і постійні потреби в додаткових обігових коштах.
Відносини, що виникають між банками і клієнтами з метою одержання ними
банківського кредиту, регулюються нормами права і називаються кредитними
правовідносинами.
Можна визначити, що банківські кредитні правовідносини — це
правовідносини, за яких позичальник зобов’язується повернути у
встановлений строк позичкодавцю — кредитній установі одержану від нього
таку саму суму грошей з відсотками.
* Див.: ст. 4 Закону України від 16 квітня 1991 р. “Про
зовнішньоекономічну діяльність”.— ВВРУ,— 1991.— №29; Указ Президента
України “Про врегулювання порядку отримання резидентами кредитів, позик
в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за
порушення валютного законодавства” від 27.06.1999. — Урядовий кур’єр. —
1999 p.— 1 липня.
бКостючєню 161
Кредитні правовідносини, як і решта правових відносин, передбачають
наявність таких елементів, як суб’єкти, об’єкт і зміст.
Суб’єктами кредитних правовідносин можуть виступати з боку позичкодавця
— лише кредитні установи, а з боку позичальника — підприємства,
організації, громадяни. Об’єктом кредитних правовідносин є гроші в
безготівковій формі або готівкою. Крім грошей, об’єктом комерційного
кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги,
щодо яких надана відстрочка (ст. 36 Положення НБУ “Про кредитування”).
Отже, незалежно від форми надання кредиту — в грошовій або товарній —
він має грошову природу і визначається вартісним характером. Під змістом
кредитних правовідносин розуміються права й обов’язки їх суб’єктів.
Зміст банківських кредитних правовідносин знаходить основне виявлення в
принципах кредитування, до яких належать; забезпеченість, строковість,
платність, повернення кредиту та цільовий характер його використання.
Принцип забезпеченості кредиту має за мету захистити інтереси банку і не
допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності
позичальника. Кредити надаються під конкретні товарно-матеріальні
цінності та витрати виробництва і забезпечуються заставою цих цінностей
або продукцією, що надходить у заставу у міру її випуску. Крім
матеріального забезпечення, гарантією повернення кредиту можуть бути
також цінні папери: акції, облігації, страхові поліси, векселі; гарантії
та поруки платоспроможності юридичних і фізичних осіб тощо. Важливе
значення для забезпече-, носгі кредиту має також неустойка (штраф, пеня)
страхування відповідальності позичальника за непогашений кредиту. Спосіб
забезпечення кредиту передбачається в кредитному договорі.
Принцип строковості означає, що кредит має бути повернений позичальником
банку у визначений у кредитному договорі строк. Конкретний строк
повернення кредиту залежить від цілей кредитування, розміру кредиту,
платоспроможності позичальника. Установи банків можуть надавати
відстрочку повернення кредиту, стягуючи за це підвищений відсоток. Від
дотримання принципу строковості кредиту залежить нормальне забезпечення
підприємств коштами і можливість надання нових кредитів, оскільки одним
із ресурсів кредитування є повернені позички. При порушенні строків
повернення і наяв-
162
ності прострочених позичок нові кредити підприємствам не надаються.
Платність кредиту означає, що банк вимагає не тільки повернення
одержаної позички, а й сплати певного відсотка за користування нею.
Розмір відсоткових ставок, що встановлюється комерційними банками,
залежить від різних факторів: строку й виду кредиту, ступеня його ризику
для банку; темпів інфляції, попиту на кредит з боку підприємств;
структури кредитних ресурсів конкретного банку, облікової ставки тощо.
Платність кредиту має стимулюючий вплив на комерційний розрахунок, його
впровадження і зміцнення.
Принцип повернення кредиту є основним принципом кредитних правовідносин
і передбачає обов’язкове повернення його позичальником банку у
визначений у кредитному договорі строк.
Цільовий характер використання кредитів передбачає, що позички видаються
на конкретні цілі господарюючих органів, передбачені кредитним договором
(ст. 9 Положення НБУ “Про кредитування”).
Отже, принципи банківського кредитування визначають основні положення
кредитного механізму і спрямовані на забезпечення ефективного управління
кредитом.
§ 3. Правова природа кредитного договору
Комерційні банки здійснюють кредитування підприємств та організацій на
договірних умовах. Надання банківського кредиту оформляється укладенням
кредитного договору, згідно з яким одна сторона — банк — зобов’язується
передати другій стороні {позичальникові) на підставі кредитного плану і
на певний строк суму грошей, а позичальник зобов’язується надавати
банкові необхідне забезпечення кредиту, використовувати його на
обумовлені цілі і повернути у встановлений строк та сплатити відповідні
відсотки.
Кредитний договір є договором господарським, плановим, консенсуальним,
платним. Слід відрізняти кредитний договір від договору позики за такими
ознаками:
1) він завжди є плановим, кредит надається на підставі кредитних
планів;
2) кредити повинні використовуватися за цільовим призначенням;
3) однією зі сторін у цьому договорі завжди виступає установа банку;
4) об’єктом договору є гроші, а кредит надається банками завжди за
плату.
6*
163
Відповідно до Положення НБУ “Про кредитування”*, затвердженого
постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 p.,
кредитні договори укладаються в письмовій формі як складанням одного
документа, підписаного кредитором і позичальником, так і обміном
листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх
надсилає. Крім того, форма кредитного договору визначена в додатку до
зазначеного вище положення.
Кредитний договір є юридичним документом, який визначає взаємні
зобов’язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з
метою одержання останнім кредиту. До умов кредитного договору належать:
об’єкти кредитування; розмір кредиту; умови його надання та погашення;
відсоткові ставки за користування кредитом та порядок сплати відсотків;
умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи
забезпечення виконання зобов’язань за договором клієнтом; перелік
розрахунків та відомостей, необхідних для кредитування; строк їх надання
клієнту; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо.
Конкретний зміст зазначеного договору і перелік усіх його умов
визначаються за згодою сторін.
Укладенню договору передує глибоке вивчення банком
господарсько-фінансової діяльності позичальника, а саме: його
акуратність при розрахунках, поточне фінансове становище і перспектива,
спроможність в разі потреби мобілізувати грошові кошти з різних джерел,
вивчення показників ліквідності балансу або окремих видів активів.
Видана за кредитним договором сума грошей зараховується банкам на
кредитний рахунок, який; відкривається в установах банку для обліку
виданого кредиту.
У банківській практиці перспективними формами організації кредитних
відносин банку з позичальниками є кредитні лінії і овердрафт.
Кредитна лінія — це договір між банком і позичальнико_м, відповідно до
якого банк зобов’язується здійснювати надання клієнту кредиту впродовж
певного часу в межах встановленого ліміту. Надання кредиту у вигляді
кредитної лінії свідчить про високий рівень довіри банку до позичальника
і сприяє вдосконаленню ефективності кредитування, забезпеченню надійного
партнерства між банком і клієнтами.
Кредит у вигляді овердрафта означає, що банк може сплачувати
розрахункові документи клієнта на суми, що переви-
* Див.: Посредник.— 1995.— 18 жовтня.
164
щують кредитний залишок на його рахунку. Між банком і клієнтом
укладається договір про те, що клієнт має право в порядку і на умовах,
встановлених у договорі, виписувати чеки на загальну суму, яка перевищує
позитивний залишок на його рахунку. В разі відсутності коштів на
чековому рахунку чек повинен бути сплачений за рахунок кредиту банку.
Оверд-рафт (контокорент) застосовується з позичальниками, які
характеризуються високим рівнем платоспроможності, і є найбільш
ефективним та вигідним методом кредитування.
За кредитним договором юридичні права й обов’язки сторін — банків та
клієнтури — неоднакові. У банку-кредито-ра фактично знаходяться всі
права, а основним його обов’язком є надання кредитів різних видів. На
клієнтові лежать в основному обов’язки, хоча позичальник може і
відмовитися від укладення договору. Обов’язки клієнта: повернути в строк
одержаний кредит, сплатити банку відсотки за користування кредитом, не
ухилятися від банківського контролю, дотримуватися цільового
використання одержаного кредиту, надати і гарантувати наявність
забезпечення за договором на весь строк кредитування.
За порушення зобов’язань за кредитним договором сторони несуть
відповідальність у вигляді стягнення неустойки і відшкодування збитків.
При кредитуванні підприємств, організацій велике значення зміцнення
кредитної дисципліни, яка має на меті своєчасне погашення кредиту і
суворе додержання позичальниками всіх умов договору. В разі порушення
кредитної дисципліни до клієнта можуть застосовуватися такі санкції:
сплата банку підвищених відсотків з прострочених позичок; припинення
кредитування з правом дострокового одностороннього розірвання договору;
дострокове стягнення раніше наданих позичок зі сплатою штрафу,
переведення на акредитивну форму розрахунків або надання додаткових
гарантій.
У свою чергу, банк несе відповідальність за несвоєчасну видачу кредиту,
якщо це передбачено умовами кредитного договору, та у відшкодуванні
збитків, L p ?
o
/L o
H
F
H
z
a
f
D
L
x
z
?
¶
TH
a
ae
th
d
f
?
B
D
J
L
R
T
U
Ue
`"
b"
?#
?#
?(
(
?*
?*
AE-
E-
I-
?-
5L
T
Ue
b"
?#
(
?*
E-
?-
z.
/
¤/
u2
?3
?-
x.
z.
/
/
c/
¤/
o2
u2
?3
?3
:5
X>
^>
`>
h@
j@
A
A
UeB
THB
C
cC
aD
aD
tF
vF
¦F
?F
aG
aeG
?H
H
?K
?K
„L
†L
ueN
thN
O
O
?O
?O
Q
Q
?Q
OQ
TR
VR
S
-S
@V
BV
W
W
X
-X
„Y
†Y
L[
KX>
`>
j@
A
THB
cC
aD
vF
?F
aeG
H
?K
†L
thN
O
?O
Q
OQ
VR
-S
BV
W
-X
†Y
N[
v\
?^
p_
x_
L[
N[
t\
v\
?^
?^
n_
p_
v_
x_
?a
a
:c
*???????????????????????????X
oe
???????????????????????????????????V
X
o
oe
ue
th
?
?
?
?
?
-oe
th
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
*змовою групою осіб, а також умисне ухилення від повернення виручки в
іноземній валюті, товарів або інших матеріальних цінностей, отриманих
від цієї виручки, або умисне приховування будь-яким способом такої
виручки, товарів або інших матеріальних цінностей у великих розмірах,
якщо ця виручка та інші цінності в тисячу і більше разів перевищують
неоподатковуваний мінімум доходів громадян — караються обмеженням волі
на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк до
трьох років;
3) дії, передбачені частинами І або II ст. 207 КК України, якщо вони
вчинені в особливо великих розмірах (виручка та інші цінності у три
тисячі і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів
громадян), — караються позбавленням волі на строк від трьох до семи
років.
Статтею 208 КК України (незаконне відкриття або використання за межами
України валютних рахунків) передбачено:
1) незаконне, з порушенням встановленого законом порядку, відкриття або
використання за межами України валютних рахунків фізичних осіб, вчинене
громадянином України, що постійно проживає на її території, а так само
валютних ра-
* Див.: Про практику застосування судами законодавства щодо порушень
правил про валютні операції. Постанова Пленуму Верховного Суду України
від 17 квітня 1997 р.// Право України.— 1997.— №8.
201
хунків юридичних осіб, які діють на території України, вчинене службовою
особою підприємства, установи чи організації або за її дорученням іншою
особою, а також вчинення зазначених дій особою, яка здійснює
підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, — караються
штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням
волі на строк від двох до чотирьох років, з конфіскацією валютних
цінностей, що знаходяться на зазначених вище рахунках;
2) ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб,
— караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років та з конфіскацією валютних цінностей, що
знаходяться на зазначених вище рахунках.
Правопорушення у сфері валютних відносин передбачає також
адміністративну відповідальність. У ст. 162 Кодексу України про
адміністративні правопорушення передбачено, що незаконні скуповування,
продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як
застави — тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від ЗО до
44 неоподатковуваних мінімумів дрходів громадян з конфіскацією валютних
цінностей.
Важливу роль у правильному використанні валютних цінностей відіграє
інститут матеріальної відповідальності працівників. Збитки, заподіяні
підприємству, установі, організації працівниками, які виконують валютні
операції і є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), нестачі або
наднормативних їх втратах, якщо вони допущені внаслідок халатності в
роботі, порушень спеціальних правил, інструкцій, а також заборгованість
працівників підприємству, установі, організації в разі неповернення в
установлений строк авансу, виданого в іноземній валюті на службове
відрядження, господарські потреби, або в інших випадках нездачі
іноземної валюти, одержаної у підзвіт, стягуються з працівників у сумі,
еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей,
перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день виявлення
завданих збитків або на день погашення працівниками заборгованості*.
* Див.: Закон України від 6 червня 1995 р. "Про визначення розміру
збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням,
знищенням (псуванням), нестачею чи втратою дорогоцінних металів,
дорогоцінного каміння та валютних цінностей"// Голос України.— 1995.— 5
липня.
202
Серед порушень валютного законодавства найбільш поширеними є здійснення
операцій з валютними цінностями без ліцензій НБУ. Велике значення щодо
цього має прийняте в розвиток ст. 16 зазначеного Декрету Положення про
валютний контроль, затверджене постановою Правління НБУ від 8 лютого
2000 p., яке визначає коло суб'єктів, види господарської
відповідальності за порушення валютного законодавства та порядок
застосування санкцій.
За здійснення комерційними банками або кредитно-фінансовими установами
операцій з валютними цінностями, передбачених п. 2 ст. 5 Декрету, без
одержання генеральної ліцензії НБУ передбачається накладення 'штрафу в
сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей,
перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення
таких операцій, з виключенням банку з Державного реєстру банків або без
такого виключення.
За здійснення резидентами і нерезидентами операцій з валютними
цінностями, що потребують одержання ліцензій НБУ, згідно з п. 4 ст. 5
зазначеного Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії НБУ
передбачається накладення штрафу в* сумі, еквівалентній сумі зазначених
валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом
НБУ на день здійснення таких операцій за винятком:
— вивезення, переказування і пересилання за межі України
фізичними особами — резидентами іноземної валюти на суму, що
визначається НБУ;
— вивезення, переказу і пересилання за межі України фізичними особами —
резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена
ними в Україну на законних підставах;
— платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі
України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо
оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших
майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей;
— платежі в іноземній валюті за межі України у вигляді відсотків за
кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;
— вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті,
раніше здійсненої на території України, у разі припинення інвестиційної
діяльності;
203
— відкриття фізичними особами — резидентами рахунків в іноземній валюті
на час перебування їх за кордоном;
— відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками за межами
України;
— відкриття у закордонних банках рахунків в іноземній валюті
дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними
представництвами України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні
привілеї, а також філіями та представництвами підприємств і організацій
України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.
За торгівлю іноземною валютою банками та іншими фінансовими установами
без одержання ліцензії НБУ та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі
валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України,
встановлених НБУ, передбачається накладення штрафу у сумі, еквівалентній
сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту
України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, з
виключенням банку з Державного реєстру банків або без такого виключення.
Передбачена відповідальність за невиконання уповноваженими банками
зобов'язань щодо:
— купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України
за дорученням ]) за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання
зобов'язань резидентів, які випливають зі змісту абзаців 4, 5, 6
підпункту "а" п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему
валютного регулювання і валютного контролю", передбачає позбавлення
генеральної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій або
накладення штрафу у розмірі 25 відсотків від суми (вартості) іноземної
валюти, що була зафіксована у дорученні резидента. Штраф сплачується у
валюті України за обмінним курсом НБУ на день складання відповідного
протоколу порушення валютного законодавства.
За нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю
передбачається позбавлення генеральної ліцензії НБУ на право здійснення
валютних операцій або штраф у розмірі 25% від суми (вартості) валютних
операцій, здійснених резидентами і нерезидентами через ці банки з
порушенням чинного законодавства, або від суми валютних операцій, про
які уповноважений банк зобов'язаний був поінформувати відповідні
державні органи.
У разі використання у розрахунках іноземної валюти штраф сплачується у
валюті України за обмінним курсом НБУ
204
на день складання відповідного протоколу порушення валютного
законодавства.
За нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю
в частині своєчасного інформування у випадках та в порядку, встановлених
законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами НБУ,
відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами
законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій,
передбачається штраф у розмірі 5% від суми (вартості) валютних операцій,
про які уповноважений банк зі встановленим порядком зобов'язаний був
проінформувати відповідні державні органи.
У разі притягнення уповноваженого банку до відповідальності за порушення
вимог п. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему
валютного регулюванням валютного контролю" розмір одного штрафу не може
перевищувати одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду.
За здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах
торговельного обороту без участі уповноваженого банку або розрахунків
між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті
України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ передбачається
накладення штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних
цінностей, що використовувались при розрахунках, перерахованій у валюту
України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при
розрахунках у валюті України — на суму таких розрахунків).
Якщо нерезиденти мають на території України представництва, ''яким
відкрито рахунки типу "Н" або типу "П" у валюті України, то здійснення
розрахунків у валюті України через ці рахунки між резидентами і
нерезидентами в межах торговельного обороту не потребує індивідуальної
ліцензії НБУ. Використання іноземної валюти у зазначених розрахунках за
участю таких представництв є використанням іноземної валюти як засобу
платежу на території України і потребує індивідуальної ліцензії НБУ.
За невиконання резидентами вимог щодо строків та порядку декларування
валютних цінностей та іншого майна передбачається така відповідальність:
за порушення строків декларування — штраф у розмірі одного
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний день порушення;
205
за порушення порядку декларування — штраф у розмірі 20 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або
викривлення даних, що відображуються у відповідній декларації, якщо такі
дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна,
що перебувають за межами України.
За неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за
відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не
передбачається застосування фінансових санкцій.
Несвоєчасне надання, приховування або викривлення встановленої
Національним банком України звітності про валютні операції передбачає'
накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.
Одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від
нерезидентів без реєстрації договорів передбачає накладення штрафу до
резидентів у сумі, еквівалентній одному відсотку розміру одержаного
кредиту чи позики і перерахованій у національну валюту України за
офіційним курсом Національного банку України на день одержання кредиту,
позики, з подальшою обов'язковою реєстрацією зазначених договорів.
Штрафні санкції застосовуються в кожному випадку порушення.
Санкції, передбачені ст. 2 Указу Президента України "Про врегулювання
порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від
нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного
законодавства" від 27 червня 1999 p., п. 2 ст. 16 Декрету,
застосовуються НБУ до банків та інших фінансово-кредитних установ, а
органами державної податкової служби — до інших резидентів і
нерезидентів України.
У разі виявлення порушень валютного законодавства з боку банків або
фінансово-кредитних установ уповноваженими працівниками НБУ складається
протокол за формою згідно з додатком 1, який вручається керівникові
(посадовій особі, яка виконує його обов'язки) банку або
фінансово-кредитної установи, чи їх відокремленого структурного
підрозділу, де безпосередньо здійснювалась відповідна перевірка. За
кожним випадком порушення, що виявлено під час однієї перевірки,
складається окремий протокол, до якого обов'язково додаються інші
документи, які свідчать про факти порушень. Якщо під час реалізації
одного договору було
206
здійснено кілька однотипних порушень валютного законодавства, то
допускається складання одного протоколу за умови, що загальна сума
штрафу від цього не зміниться. Після складання протоколу уповноважені
працівники НБУ зобов'язані запропонувати особі, якій вручено цей
протокол, надати пояснення за кожним фактом порушення.
Підставою для застосування НБУ і його територіальними управліннями
вказаних вище санкцій можуть бути матеріали перевірок, що здійснюються
уповноваженими працівниками:
— центрального апарату та територіальних управлінь НБУ;
— державних органів валютного контролю;
— державних контрольних і правоохоронних органів, які не належать до
органів валютного контролю.
У разі виявлення державними органами валютного контролю та державними
контрольними і правоохоронними органами порушення банками або
фінансово-кредитними установами валютного законодавства складається акт
чи довідка про перевірку, які разом із копіями документів, що
підтверджують факт порушення, надсилаються до територіальних управлінь
НБУ за місцем проведення зазначених перевірок. Уповноважені працівники
територіальних управлінь НБУ здійснюють аналіз отриманих матеріалів та в
разі наявності складу правопорушення здійснюють певні дії (складають
протокол, який вручається керівникові банку).
У разі відсутності в комплекті матеріалів, що надходять до НБУ,
документів, які підтверджують факт порушення, уповноважені працівники
НБУ зобов'язані здійснити додаткову перевірку отриманої інформації на
місці.
Матеріали про порушення валютного законодавства залежно від суми штрафу
розглядають та приймають рішення про застосування санкцій:
— до 10 тис. доларів США — начальники територіальних управлінь НБУ;
— до 50 тис. доларів США — директор Департаменту валютного контролю та
ліцензування НБУ;
— до 100 тис. доларів США — Голова НБУ та його заступники.
Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Державного реєстру
банків, застосування штрафу, що перевищує суму (вартість), еквівалентну
100 тис. доларів США, перераховану у валюту України за обмінним курсом
НБУ на день складання відповідного протоколу порушення валютного законо-
207
давства, застосовуються виключно на підставі постанови Правління НБУ.
Постанова про притягнення до відповідальності за порушення правил
валютного законодавства складається за встановленою формою, підписується
відповідною службовою особою та надсилається територіальними
управліннями НБУ порушнику, який протягом 5 днів після її отримання має
перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України.
У разі несплати комерційним- банком або фінансовою установою штрафу в
зазначений строк постанова про притягнення їх до відповідальності
підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби за
місцем знаходження порушника я порядку, визначеному чинним
законодавством України.
$ окремих випадках, з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення
фінансової надійності комерційних банків, постановою Правління НБУ для
уповноважених банків може бути встановлений інший строк сплати штрафів
(а не 5 днів), проте він не може перевищувати двох років. Зменшення
розмірів сум штрафних санкцій є неприпустимим. Постанова про притягнення
до відповідальності може бути оскаржена в судовому порядку.
ч
Відповідачем у такому разі виступає Національний банк України.
Оскарження постанови не припиняє її виконання. Щодо дій відповідальних
службових осіб НБУ про порушення ними валютного законодавства, то вони
можуть бути оскаржені в Правління НБУ або в судовому порядку.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1. Що означає поняття "валютне законодавство"? 2. Розкрийте суть
валютного регулювання в державі. 3. Які особливості використання
іноземної валюти в господарському обігу? 4. Яке призначення «валютного
фонду і де він створюється? 5. Які органи здійснюють валютне
регулювання? б. Що слід розуміти під валютними обмеженнями? 7. Який
законодавчий акт встановлює режим здійснення валютних операцій на
території України та визначає принципи валютного регулювання? 8. Які
особливості здійснення валютних операцій резидентами і нерезидентами? 9.
Які органи здійснюють валютний контроль на території України? 10. Яка
відповідальність настає за порушення валютного законодавства? 11.
Охарактеризуйте Національний банк України як головний орган валютного
регулювання і валютного контролю.
208
Глава IX
ОСНОВИ БАНКІВСЬКОГО ПРАВА ПРОВІДНИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
§ 1. Суть банківського права провідних зарубіжних країн
В економічному розвитку будь-якої країни важливе місце посідає
банківська діяльність — основний елемент функціонування фінансової
системи країни. Виступаючи важливим інструментом фінансово-кредитного
механізму держави, банківська діяльність сприяє мобілізації та
використанню коштів, здійсненню різноманітних банківських операцій,
забезпечує виконання фінансових .зобов'язань перед державою та
суб'єктами господарювання.
Здійснення державою політики жорсткого регулювання банківської
діяльності, створення чітко організованої банківської системи і
належного порядку виконання банківських операцій свідчить про
специфічний характер банківської діяльності та важливу роль держави в
регулюванні банківських правовідносин. Банківська діяльність — це
передбачена законодавством система дій спеціальних суб'єктів, які
здійснюються ними як учасниками єдиної банківської системи з приводу
грошей, цінних паперів та валютних цінностей, що виконують функцію
платежу, зберігання і товару (кредиту). За своїм змістом банківська
діяльність складається з комплексу банківських операцій і угод, які
здійснюються кредитними організаціями.
Виходячи з наведеного вище визначення банківської діяльності, можна
стверджувати, що все, чим займаються банки, слід вважати банківською
діяльністю, а всі правовідносини, які виникають у процесі організації та
здійснення банківської діяльності з участю банків, необхідно розглядати
як предмет банківського права.
Об'єктом регулювання з боку банківського права виступає специфічна група
суспільних відносин, предметом якої є банківська діяльність. Банківське
право — найважливіша галузь права в правовій системі будь-якої держави
ринкового
209
типу. Дослідження механізму правового регулювання банківської діяльності
будь-якої країни має на меті ознайомлення з теоретичними і практичними
аспектами правового'забезпечення банківської діяльності в зарубіжних
країнах. Банківське право зарубіжних країн перебуває на різних щаблях
розвитку. Предмет застосування, зміст і регламентація банківського права
визначаються в країнах по-різному, а державні інститути конкретної
країни зорієнтовані на регулятивний вплив на банківську систему.
У США при визначенні банківського права виходять з того, що "...
банківське право — це дуже багатогранний термін. Він охоплює не тільки
загальні принципи організації та діяльності банків, а й сукупність норм,
що регулюють порядок здійснення фінансових та пов'язаних з ними
послуг"*.
Банківське право США — одна з найбільш містких та складних сфер
господарського права, а банківська діяльність контролюється і
регулюється більш ретельно, ніж будь-яка інші сфера економічної
діяльності держави.
Французькі вчені вважають, що "банківське право Франції складається з
правил, що закріплюють статус підприємств, які займаються "торгівлею
грошами", і підприємств, які сприяють їх діяльності. Отже, це право
професійне"**.
К. Гавалда і Ж. Стуфле підкреслюють, що об'єктом банківського права є
визначення правового становища банків, тобто організацій, які
професійно, на постійній основі здійснюють банківські операції та
правове регулювання самих банківських операцій. Пізніше вони
сформулювали поняття кредитного права і розглядають банківське право як
частину кредитного права.
Російські юристи вважають, що банківське право є сукупністю норм, які
регулюють правові відносини в галузі банківської діяльності, тобто
встановлюють правове становище самих банків та інших кредитних
організацій, які регулюють публічні відносини банків, а також
приватно-правові відносини банків з клієнтами***.
Незважаючи на різні підходи при визначенні банківського права в
зарубіжних країнах, суть банківського права зали-
* Поллард AM. Пассейк Ж.Г, Зллис К.Х., Дейли Ж.П. Банковское право США.
— М.: Прогрес, 1992.— С. 5.
** Гавалда К., Стуфяе Ж. Банховское право.— Мл Финсіатинформ, 1996.—
С. 9.
*** Ояейник О.М. ОсновьІ банковского права: Курс лекций.— М.: Юрист,
1997.— С. 15; Братко А Г. Банковское право (теория й практика) — М.:
"Приор", 2000.— С. 20-23.
210
шається незмінною — це визначення правового статусу банків та здійснення
ними на постійній професійній основі банківських операцій.
Отже, банківське право в зарубіжних країнах — це найважливіша галузь
права, що становить собою систему правових норм, які регулюють
банківську діяльність, а саме: порядок організації та функціонування
банків і банківської системи конкретної держави, тобто публічні
відносини банків, а також порядок здійснення ними банківських операцій,
їх приватноправові відносини з клієнтами.
Банківське право в країнах з ринковою економікою виступає самостійною
галуззю права. Це проявляється в тому, що для неї характерні особливий
об'єкт регулювання, специфічні суб'єкти та існування розгалуженого і
повноцінного банківського законодавства. Об'єктом регулювання з боку
банківського права тут виступає специфічна група суспільних відносин —
банківські правовідносини, предметом яких є банківська діяльність.
Банківські правовідносини різноманітні як за змістом, так і за своїм
неоднорідним характером. Така неоднорідність банківських правовідносин
визначається як змістом регулювання (розрахункових, кредитних, валютних
відносин тощо), так і насамперед наявністю суб'єктів, які беруть участь
у цих відносинах (держава, центральні банки країн, комерційні банки,
різноманітні спеціалізовані кредитно-фінансові установи тощо).
Неоднорідність суб'єктів банківського права в зарубіжних країнах
призводить до виникнення неоднорідних за своєю природою банківських
правовідносин, які, в свою чергу, зумовлюються специфікою застосовуваних
методів правового регулювання таких правовідносин, а саме в поєднанні
організаційних та майнових елементів. В одних випадках суб'єкти
банківського права виконують організаційні функції. Наприклад, активно
втручаються в економічне життя країни, приймаючи нормативні акти, що
регулюють банківську діяльність, а кредитні організації, юридичні та
фізичні особи зобов'язані додержувати їх. Крім того, суб'єкти
банківського права є безпосередніми учасниками майнових відносин; їхні
відносини характеризуються рівністю їх правового статусу (при кредитних
угодах або випуску емітентом цінних паперів).
Для банківського права зарубіжних країн характерним є розгалужений масив
правових актів, що регулюють різні аспекти банківської діяльності в
країні. Причому серед джерел Цієї галузі значне місце посідають закони,
які є основним регу-
211
лятором банківських відносин, хоча деякі аспекти цих відносин можуть
регламентуватися відомчими актами, судовими прецедентами.
Банківське право зарубіжних країн має комплексний характер. Ця галузь за
змістом досить об'ємна й охоплює комплекс тісно пов'язаних між собою
інститутів: правові основи організації та функціонування банківської
системи країни, банківські операції, валютне регулювання, правове
регулювання випуску та обігу цінних паперів, правові основи банківського
аудиту тощо. Крім того, багатогранність банківської діяльності дає
підставу включати до банківського права також норми інших галузей права,
що стосуються банківської діяльності (наприклад, правила здійснення
грошових операцій, механізм примусового забезпечення банківських
зобов'язань, питання акумуляції платежів та зборів тощо). Комплексним є
і метод банківського права зарубіжних країн.
Важливою тенденцією розвитку банківського права зарубіжних країн є
інтернаціоналізація системи банківської діяльності. Банківське право та
банківські системи в різних країнах мають істотні відмінності, зумовлені
специфікою історичних, економічних та політичних факторів. Водночас,
банківське право різних кра'ш перебуває у постійній взаємодії,
взаємозалежності, взаємно впливаючи одне на одного (розширення мережі
банків країни за кордоном та проникнення іноземних банків та їх дочірніх
установ на територію інших країн, інтернаціоналізація банківського
бізнесу, розвиток співробітництва країн щодо формування загальних
стандартів банківського регулювання; формування єдиного ринку
банківських послуг тощо). Все це закономірно впливає на правову систему
будь-якої держави.
Особливого значення для розвитку банківського права зарубіжних країн
набуває міжнародне та європейське співробітництво в галузі правового
регулювання банківської діяльності. Початок міжнародного співробітництва
в галузі банківського регулювання відносять до 1975 р. коли було
створено орган міжнародного співробітництва держав у галузі банківського
регулювання — Базельський комітет з банківського нагляду, до складу
якого на сьогодні входять представники центральних банків дванадцяти
держав. Метою Базельського комітету було сформулювати однакові підходи
до суттєвих питань банківського регулювання завдяки виробленню
рекомендацій і обміну Інформацією між органами банківського нагляду
держав, що входять до нього. За час
212
існування Базельський комітет розробив низку документів (Конкордат 1975
p., Мінімальні стандарти з нагляду за міжнародними банківськими групами
та їх трансграничними установами 1992 р. тощо), які хоча й не є
формально юридичними актами, проте містять у собі елементи юридичної
обов'язковості. !
У квітні 1997 р. Базельський комітет підготував документ "Базові
принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю", у якому
сформульовано 25 принципів, що визначають засади організації
ефективності банківського нагляду і регулювання в державах — членах ЄС.
Базельські принципи розроблені країнами "великої десятки" за участю
представників органів банківського нагляду з 15 країн, включаючи Росію
та Швейцарію, та схвалені керівниками центральних банків країн "великої
десятки". Органам банківського нагляду в усіх країнах запропоновано
керуватися цими принципами. В основному вони містять стандартні вимоги,
що вже застосовуються у розвинених країнах, зокрема, вимоги щодо
мінімального розміру банківського капіталу та його складових; перевірки
органами нагляду грошової політики, оперативної звітності банку і
виконуваних ними процедур, пов'язаних з наданням кредитів та
інвестуванням капіталів, управлінням кредитним та інвестиційним
портфелями; перевірки факту наявності у банку загальної політики
управління ризиками.
Країни прагнуть інкорпорувати вироблені Базельським комітетом принципи
до свого національного банківського права. Україна також співпрацює з
Європейським Союзом у банківській сфері, про що свідчать укладені угоди
про партнерство з ЄС, метою яких є адаптація банківського законодавства
України до європейських стандартів.
Європейське співробітництво в галузі банківського регулювання
розвивалося через інституційний механізм міждержавного характеру, основи
якого були закладені в Римському договорі 1957 р. про створення
Європейського Співтовариства (нині Європейського Союзу). Останнім часом
спостерігається підвищення ролі Європейського Союзу і Європейської
Комісії, діяльність яких спрямована на гармонізацію банківського права і
практики своїх держав-членів, прийняття ними нормативних актів, що мають
юридичну силу і, отже, обов'язковий •» характер. У ст. 100 Римського
договору 1957 р. передбачено зближення законодавчих положень, приписів і
адміністратив-
213
них дій держав-членів, які прямо стосуються створення і функціонування
загального ринку*.
Універсальний рівень співробітництва країн Європейського Союзу
передбачає об'єднання зусиль держав для скоригу-вання свого банківського
законодавства з урахуванням вимог загальноєвропейського права (Римський
договір 1957 p., Маастрихтський договір 1992 p.), а в майбутньому
додержання вимог, пов'язаних зі створенням банківського ринку
Європейського Союзу з єдиною валютою. З 1 січня 2002 р. євро у вигляді
банкнот і монет стала законним засобом платежу і єдиною валютою у
країнах Європейського валютного союзу.
Нині в Європейському Співтоваристві провадиться активна робота зі
створення Єдиної бази даних нормативних документів цього. Союзу в
банківській і фінансових сферах, координації банківського законодавства
країн — членів Європейського Союзу.
Отже, банківське право провідних зарубіжних країн багато в чому
відображає процес інтернаціоналізації правового регулювання банківської
діяльності, враховуючи розвиток міжнародних економічних відносин та
інтеграцію фінансових ринків країн у ці процеси.
§ 2. Правова регламентація банківської діяльності в зарубіжних країнах
Банківська діяльність у країнах з ринковою економікою набула свого
правового виявлення в численних законодавчих і нормативних актах різної
юридичної сили. Ці джерела банківського права надзвичайно різноманітні
за змістом, формою і значенням у правовому регулюванні банківських
правовідносин. З одного боку, основою банківського законодавства в
зарубіжних країнах є система'статутних законів, тобто таких, які
визначають правове становище банків (центрального і комерційних банків),
а з іншого — це група законів та нормативних актів, що регулюють різні
аспекти банківської діяльності, встановлюючи режим здійснення
банківських операцій на території відповідної держави.
Для банківського права зарубіжних країн характерним є використання
широкого спектра різних за юридичною природою джерел, що визначається
специфікою суб'єктів, об'єкта і методів банківського регулювання. До
джерел банківського права слід віднести:
Документи Європейского Союза.— М., 1994.— Т. І.— С. 162.
214
1. Національне банківське законодавство, що становить систему
нормативних актів, норми яких регулюють банківські правовідносини. Це
насамперед закони. Наприклад, у США діє розвинена система законодавчих
актів, що характеризується ретельністю правової регламентації всіх
сторін банківської діяльності. Це Закон про національну валюту (1863
p.), Закон про діяльність національних банків (1864 p.), Закон про
Федеральний резерв (1913 p.), Закон Єджа про міжнародні банківські
операції (1919 p.), Закон Макфеддена про діяльність іноземних банків
(1927 p.), Закони про фінансову діяльність (1933 p., 1935 p.), Закон про
емісію цінних паперів (1933 p.), Закон про кредитування власників житла
(1933 p.), Закон про банківську холдингову компанію (1956 p.), Закони
про злиття банків (1960 p., 1966 p.), Закон про вірогідну інформацію в
кредитуванні (1968 p.), Закон про рівні кредитні можливості (1974 p.),
Закон про правильне погашення кредиту (1977 p.), Закон про право на
фінансову таємницю (1978 p.), Закон про дерегулювання депозитних установ
і контроль за грошовим обігом (1980 p.), Закон про Федеральну резервну
систему США (1995 р.) тощо Найбільшим за обсягом законодавчим актом, де
значна частина статей присвячена регулюванню банківських угод, є Єдиний
торговий Кодекс США (1962 p.), який називають "кодексом банкірів".
Слід зазначити, що законодавство США, регулюючи банківську діяльність,
протягом півстоліття залишалося незмінним, тобто характеризувалося
стабільністю і консерватизмом правових актів. Лише в 70-80-х роках
законодавчі органи США переглянули правові обмеження і надали банкам
можливість більш ефективно працювати в умовах жорсткої конкуренції.
Деякі зміни банківського законодавства щодо його лібералізації було
проведено останніми роками.
Порівняно із законодавством США банківське законодавство Німеччини
завжди відзначалося лібералізацією правового регулювання в цій сфері.
Серед банківських законів можна назвати Закон про Німецький Федеральний
банк (від 16 липня 1994 p.), Закон про банки Федеративної Республіки
Німеччини (1957 p.), Закони про кредитну справу (1976 p., 1993 p.),
Закон про Німецький кооперативний банк (1975 p.), Закон про Німецький
компенсаційний банк, Закони про ощадні каси.
В інших європейських країнах також діють закони, що визначають правове
становище банків, наприклад у Франції — закони "Про Статут Банку Франції
(1993 p.), "Про діяльність і контроль за діяльністю кредитних установ"
(1993 p.). У
215
Великій Британії діє Закон про націоналізацію (1946 p.), Закон про
банківську діяльність (1987 р.) та Закон про Банк Англії (1998 р.) а
правове положення банків, що діють у формі торгового товариства,
регулюється законодавством про торгові товариства. У Швейцарії
діяльність банків, їх регулювання і контроль визначаються відповідно до
Федерального банківського закону про банки і ощадні каси (від 8
листопада 1934 p.).
Законодавчу основу функціонування сучасної банківської системи Росії
було створено в 1990 р. з прийняттям законів "Про Центральний банк
Російської Федерації" та "Про банки і банківську діяльність".
Федеральний Закон РФ "Про Центральний банк Російської Федерації" від 31
липня 1998 р. містить більш чіткий і докладний опис функцій головного
банку країни, надав право Центральному банку Росії видання нормативних
актів, обов'язкових для виконання всіма юридичними і фізичними особами й
органами державної влади. Федеральний Закон РФ "Про банки і ,банківську
діяльність" в редакції від 31 липня 1998 р. визначає такі основні
принципи: лібералізація ведення банківської діяльності; посилення
заходів щодо забезпечення сталості банківської системи Росії; наближення
положень закону до норм прямої дії.
Важливе місце в ієрархії джерел банківського права посідають комерційні
(торгові) кодекси провідних зарубіжних країн (Німеччина, США, Франція,
Росія, Швейцарія, Японія), де містяться норми, присвячені деяким
аспектам регулювання банківської діяльності.
Так, у Цивільному кодексі Російської Федерації є значна кількість статей
(кредит, банківський вклад, банківський рахунок, розрахунки, зберігання
цінностей у банку, банківська таємниця тощо), які регулюють банківські
правовідносини.
У Французькому комерційному кодексі та Німецькому торговому уложенні
містяться норми, що стосуються банківських операцій.
Джерелами правового регулювання банківської діяльності в зарубіжних
країнах іноді виступають нормативні акти, що видаються главами держав і
органами виконавчої влади (постанови уряду, акти фінансових органів). У
Росії, наприклад, укази Президента Російської Федерації регулювали
питання валютних відносин. Актами уряду часто вводяться валютні
обмеження. Так, у 1971 р. в Швейцарії було прийнято акт, який надав
уряду можливість вживати заходів щодо захисту валютної системи країни
без консультацій з парламентом.
216
Значний за обсягом блок банківського законодавства становлять положення,
інструкції, правила, що видаються банками, а також численні формуляри,
які використовуються в банківській практиці для оформлення банківських
угод, акти локального регулювання (наприклад, статути банків та їх
асоціацій), правила обслуговування клієнтів, про служби банку. Істотне
значення для банківського права становлять правові звичаї та звичаї
ділового обороту.
2. Міжнародні конвенції та договори в сфері банківського права,
ратифіковані парламентами країн, також відносять до джерел банківського
права. Наприклад, Женевські вексельні конвенції 1930 р. (Про Єдиний
вексельний закон), Женевські чекові конвенції 1931 р. (Про Єдиний закон
про чеки), От-тавська конвенція УНІДРУА 1988 р. (Про міжнародний
факторинг), Маастрихтський договір 1992 р.
3. Міжнародні звичаї, що сформувалися в міжбанківській практиці і
стають об'єктами міжнародної уніфікації в рамках Міжнародної торгової
палати (МТП), є актами неофіційної кодифікації міжнародних звичаїв. У
банківському праві до них можна віднести Уніфіковані правила МТП по
інкасо в редакції 1995 p., Уніфіковані правила і звичаї МТП для
документарних акредитивів у редакції 1993 p.; Уніфіковані правила МТП
щодо договірних гарантій у редакції 1978 р.
4. У країнах, що належать до англосаксонської правової системи {Велика
Британія, США,' Канада тощо), де діє преце-дентне право, важливу
роль у правовій регламентації банківської діяльності відіграє
судова та арбітражна практика, тобто рішення судових органів і
арбітражів з конкретних справ за участю банків, а також прецеденти,
створені Судом Європейського Союзу.
5. Важливим елементом правового регулювання банківської діяльності в
різних країнах є нормативно-правові акти міжнародних організацій, що
застосовуються на території їх держав-учасниць. Так, з утворенням
Міжнародного валютного фонду (МВФ) 1944 р. — міжнародної
валютно-кредитної організації, що має статус спеціалізованої
установи ООН, найважливішим джерелом правового регулювання банківської
діяльності, особливо центральних емісійних банків, став статут МВФ —
документ міжнародно-правового характеру. Статут МВФ виконує важливу роль
у розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва
встановленням норм регулювання валютних курсів і контролю за їх
додержанням, регулюванням порядку здійснення системи платежів при укла-
217
данні міжнародних валютних угод, міжбанківських угод про порядок ведення
розрахунків та інших питань. Прикладом європейського співробітництва в
сфері банківського регулювання є Європейський Союз і Європейська
комісія,. що наділені правом прийняття нормативних актів, які мають
юри-дично обов'язковий характер для держав — членів ЄС. Сукупність таких
актів (в основному, директив, що регулюють банківську діяльність у
рамках ЄС) отримала назву європейського банківського законодавства. До
числа таких банківських директив слід віднести Директиву ЄС "Про
координацію законів, правил і адміністративних положень, що регулюють
організацію і ведення бізнесу кредитних організацій" від 12 грудня 1977
p.; Директиву ЄС "Про власні кошти кредитних організацій" від 17 квітня
1989 p.; Директиву ЄС "Прр поліпшення нагляду за кредитними
організаціями" від 29 червня 1995 р. тощо.
Отже, правова регламентація банківської діяльності в зарубіжних країнах
характеризується різноманітністю за юридичною природою джерел
банківського права, високорозвине-ною системою нормативних актів про
банки і банківську діяльність, ретельністю їх правової регламентації та
проникненням іноземного елемента j, національне банківське
законодавство.
§ 3. Організація і функціонування провідних банківських систем
зарубіжних країн
Банківська система як складова частина фінансової системи будь-якої
держави відіграє вирішальну роль в економічному розвитку країни, є
головним механізмом фінансово-кредитних відносин у державі.
Для сучасної практики характерне використання різних моделей організації
і функціонування банківських систем зарубіжних країн. Банківські системи
різних країн, їх організаційна структура та правове регулювання залежать
від багатьох факторів, до яких поряд з історичними, політичними та
національними традиціями, слід також віднести рівень розвитку
товарно-грошових відносин у країні, загальний економічний розвиток,
засоби регулювання грошового обігу тощо.
За сучасних умов практично у всіх країнах з ринковою економікою створені
й активно розвиваються дворівневі банківські системи, де на першому
рівні функціонує центральний банк країни, який здійснює емісійну,
нормотворчу, нагля-
218
дову та інші види діяльності; на другому — діють комерційні банки, які
займаються акумуляцією коштів компаній і підприємств, здійснюють
різноманітні банківські операції.
У деяких країнах функціонують трирівневі банківські системи, до яких
входять також кредитні інститути небанківсько-го типу (наприклад,
страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії тощо). До
таких банківських систем належать системи Швейцарії, Японії. Слід
зазначити, що до кредитно-банківської системи Німеччини, Франції, США,
крім банків, входять також різні кредитні установи — Федеральне
відомство нагляду за кредитною справою (Німеччина); Комітети з
банківської регламентації і кредитних установ, а також Банківська
комісія (Франція), Рада Керуючих Федеральної Резервної системи,
Федеральний комітет відкритого ринку, Управління Контролера грошового
обігу і Федеральна корпорація страхування депозитів (США).
Особливістю є й те, що в США переважають приватні кредитно-фінансові
інститути (акціонерні), а в країнах Західної Європи та Японії поряд з
приватними значне місце посідають напівдержавні, державні і кооперативні
кредитно-фінансові установи.
У світовій банківській практиці банківські системи розрізняють також за
характером здійснюваних послуг, сутністю банківських операцій,
пов'язаних з широким впровадженням електронно-обчислювальної техніки й
оргтехніки в банківську сферу. Так, європейські банки здійснюють
іпотечні операції, широко використовуючи заставні. У США небанківські
кредитні інститути мають такі самі юридичні права, що і банки. У Великій
Британії кредитні інститути (небанківські установи) мають певні
обмеження в банківській діяльності
Специфіка побудови банківської системи виявляється і в тому, що в
окремих країнах Європи (Німеччині, Франції, Австрії, Італії) не існує
чіткого розмежування між комерційними та інвестиційними банками, що
визначається становищем останніх на ринку цінних паперів. У Німеччині,
наприклад, банки поєднують короткострокові, депозитно-позичкові і
довгострокові інвестиційні операції- У США кредитні та інвестиційні
банківські операції чітко розмежовані. Інвестиційні банки виконують
операції з державними і корпоративними цінними паперами, а комерційним
байкам заборонено виконувати операції на фондовому ринку з
корпоративними цінними паперами. У Великій Британії функції комерційних
та інвестиційних банків також чітко розділені. Інвестиційні
219
банки мають право звертатися до Банку Англії за централізованими
кредитами і працюють із залученими коштами комерційних банків.
Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:
— принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним
видом операцій чи сектором грошового ринку;
— принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків
на грошовому ринку знімаються.
Принцип сегментування чітко простежується в банківському законодавстві
США та Японії, де банкам, по суті, заборонено здійснювати операції з
цінними паперами корпорацій, з нерухомістю, страхові операції тощо. В
більшості країн Західної Європи такі обмеження знято і банки другого
рівня можуть надавати будь-які фінансові послуги на грошовому ринку.
У світовій практиці існують різні підходи до організації банківського
нагляду. Звідси виділяють три групи країн, які відрізняються місцем і
роллю центрального банку в управлінні і способом побудови наглядових
структур у державі.
Перша група — це країни, у яких контрольні функції здійснює центральний
банк (Австралія, Ісландія, Італія, Іспанія, Португалія).
Друга група — це країни, у яких контрольні функції виконуються не
центральним банком, а іншими органами (Австрія, Данія, Канада, Норвегія,
Швеція, Фінляндія).
Третя група — це країни, у яких контрольні функції здійснюються
центральним банком спільно з іншими органами: Швейцарія — Центральний
банк, Федеральна Банківська комісія та Швейцарська банківська асоціація;
Франція — Банк де Франс спільно з Банківською комісією; Німеччина —
Німецький Федеральний банк спільно з Федеральним відомством нагляду за
кредитною справою; США — Федеральна Резервна система спільно з
Міністерством фінансів — Казначейством через Контролера грошового обігу
із незалежним агентством — Федеральною корпорацією страхування
депозитів.
У практиці зарубіжних країн центральні банки відрізняються не тільки
правовим статусом та їх роллю в кредитній системі держави, а й дуже
різноманітні за правовими формами, власністю на їх капітал,*ступенем
незалежності від виконавчої влади тощо.
Здебільшого центральні банки є державними, капітал яких належить державі
(Велика Британія, Франція, Німеччина,
220
Канада, Росія тощо); акціонерними (США, Італія); деякі центральні банки
мають змішану форму власності (Австрія, Бельгія, Японія), коли частина
капіталу належить державі, а частина перебуває в руках юридичних і
фізичних осіб. Так, 50% статутного капіталу Австрійського національного
банку належить державі, а решта — комерційним банкам, страховим
компаніям та іншим організаціям.
Велике значення для забезпечення стабільності економічного розвитку
держави має ступінь незалежності центрального банку від виконавчої
влади, який у різних країнах різний. Найбільш незалежні від державних
органів центральні банки Австрії, Німеччини та Швейцарії. В
законодавстві цих країн відсутні норми, що дають змогу уряду втручатися
в грошово-кредитну політику, здійснювану центральним банком. Певною
самостійністю користуються банки, які за законом підзвітні законодавчим
органам (Канада, США, Нідерланди, Японія). В законодавстві Японії чітко
передбачено право державних органів скасувати рішення центрального
банку. Найбільш залежним від виконавчих органів є центральний банк
Італії, де в законодавстві закріплено право уряду на втручання в
діяльність цього банку.
Відповідно до Маастрихстських угод європейські держави — члени
Європейського Союзу зобов'язані привести свої закони про"центральні
банки до єдиного знаменника, "тобто центральні банки повинні бути
виведені з-під контролю виконавчої влади". Першою це завдання вирішила
Франція, прийнявши 4 серпня 1993 р. Закон про Статут Банку Франції,
згідно з яким центральна банківська установа країни одержала повну
незалежність від уряду при виконанні своїх функцій у здійсненні
монетарної політики.
Принципове значення має також чітке розмежування державою фінансової і
банківської систем країни, тобто йдеться про обмеження можливостей уряду
країн користуватися коштами центрального банку. В багатьох країнах пряме
кредитування держави, тобто надання банківської позики для покриття
бюджетного дефіциту практично відсутнє (США, Японія, Канада, Велика
Британія, Швеція, Швейцарія) або законодавче обмежене (Німеччина,
Нідерланди, Франція). Основними кредиторами держави виступають не
центральні, а комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи,
компанії, населення.
Отже, незважаючи на різноманітність і специфічність банківських систем
зарубіжних країн, вони не функціонують
221
ізольовано одна від одної, а навпаки перебувають у постійній
взаємозалежності і взаємозв'язку. Розвиток світової економіки і
міжнародних економічних відносин, формування трансгра-ничного ринку
банківських послуг зумовили потребу в міжнародному співробітництві в
галузі правового регулювання банківської діяльності і, зокрема, в
регламентації функціонування банківських систем, враховуючи
інтернаціоналізацію системи банківської діяльності, наявність у
національних банківських системах "іноземного елемента".
Розглянемо докладніше структуру і функції банківських систем провідних
зарубіжних країн.
Велика Британія. Банківська система Великої Британії є однією з
розвинених у світі. Вона характеризується високим ступенем концентрації
та спеціалізації капіталу, добре розвиненою банківською інфраструктурою,
тісним зв'язком з міжнародним ринком позикових капіталів.
Банківська система Великої Британії є дворівневою і включає:
— Банк Англії — центральний банк країни, який виступає головною ланкою
банківської системи;
— депозитні, кредитні та торгові банки, кожний з яких має визначену
спеціалізацію та специфічні ознаки;
— фінансово-кредитні установи небанківського типу, до складу яких
входять: страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії,
кредитні, будівельні кооперативи і товариства, пенсійні фонди, довірчі
пайові фонди, ощадні інститути тощо.
Банківську систему Великої Британії очолює Банк Англії, який було
засновано як акціонерну компанію в 1694 р. У ' 1946 р. його було
націоналізовано.
На сьогодні Банк Англії виконує всі функції центрального банку і
відіграє важливу роль у регулюванні грошово-кредитної та валютної сфери,
в управлінні державним боргом.
Відповідно до законів про банківську діяльність (1979 р. і 1987 р.) Банк
Англії володіє правом надання статусу банку різним фінансовим
корпораціям, має право анулювати цей статус у діючих банків. Банк Англії
є єдиним банком країни, який наділений правом емісії банкнот.
Центральний банк Великої Британії має право надавати комерційним банкам
рекомендації та директиви, узгоджені з міністерством фінансів. Крім
того, він може вимагати від комерційних банківських організацій надання
необхідної інформації з метою перевірки діяльності їх.
222
Банк Англії керує рахунками казначейства, видає касові кредити і
займається розміщенням державних цінних паперів. Відповідно до
законодавства державне казначейство формально має право надавати
розпорядження Банку Англії, однак фактично ніколи це право не
використовує. На практиці Банк Англії працює в тісному контакті з
казначейством. У 1998 р. законодавчо закріплено незалежність Банку
Англії, однак уряд має право контролювати його діяльність.
Банк Англії має вирішальний вплив на стабільність національної валюти,
забезпечує надійність банківських установ, дієвість
платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність
функціонування економіки країни.
Важливе місце в банківській системі Великої Британії посідають
комерційні банки. Нині в країні виділяють такі види комерційних банків:
Депозитні банки, які приймають вклади і видають короткострокові позики
під заставу надійних цінних паперів. До цих банків належать також
найбільші банківські монополії — клірингові банки, що домінують у
депозитно-позикових операціях у середині країни. Клірингові банки — це
банки "великої четвірки" — НЄШНЛ Вестмінстер бєнк, Ллойдс бєнк, Мідленд
бєнк і Барклейз бєнх. Клірингові банки уклали між собою угоду про
зарахування взаємних вимог і активно працюють у системі зарахування
платіжних документів та цінних паперів, що здійснюються через Лондонську
розрахункову палату. Депозитні банки є основою банківської системи
Великої Британії, вони мають близько 15 тис. відділень і належать до
числа універсальних, що надають своїм клієнтам широкий вибір банківських
операцій та послуг.
Торгові банки діють у сфері зовнішньої торгівлі і займаються
міжнародними кредитно-фінансовими операціями, поєднують
депозитно-позикові операції для обмеженої кількості клієнтів з
емісійно-засновницькою діяльністю, а також консультаційними послугами
корпораціям. Вони організують консорціуми, керують портфелями цінних
паперів, виступають посередниками в операціях злиття і поглинання
компаній, відіграють важливу роль на валютному ринку і ринку золота. До
торгових банків належать два найбільших та найстаріших банки —
"Ротшильд" і "Самуель Монтепо", які виступають активними учасниками
ринку золота.
Іноземні банки — це найчисленніша група банківських установ (приблизно
800), створених на території Великої Британії, капітал яких належить
іншим країнам. Іноземні банки
223
спеціалізуються на операціях на евроринку, кредитують іноземні та
транснаціональні компанії, фінансують зовнішню торгівлю, консультують
компанії з питань іноземних інвестицій тощо.
Банки Співдружності — офіційна назва колишніх британських колоніальних
банків. Штаб-квартири їх знаходяться у Великій Британії, а діють у
країнах Європейського Союзу. У складі провідних клірингових банків ці
установи виконують функції спеціальних міжнародних підрозділів.
Національний Ощадний банк заснований у 1861 p., акумулює заощадження
населення через мережу поштових відділень. Банк проводить два види
рахунків — звичайні та інвестиційні, всі кошти інвестує у державні цінні
папери.
Особливим банківським статусом наділені два найбільших банки країни:
Національний ощадний банк і Національний Жиробанк, що надають послуги,
якими користуються тільки державні відомства і місцеві органи влади при
розрахунках з населенням.
Національний ощадний банк виконує всі основні операції комерційних
банків, а Національний Жиробанк є державним підприємством, створеним для
розрахунків через поштові відділення і є конкурентом для комерційних
банків.
До нижнього рівня банківської системи Великої Британії також належать
спеціальні фінансово-кредитні установи, а саме: облікові (дисконтні)
доми, які виконують операції з дисконтом векселів на грошовому ринку,
займаються продажем і купівлею короткострокових державних облігацій,
зобов'язань муніципалітетів, строкових депозитів і депозитних сер-,
тифікатів.
Фінансові доми спеціалізуються на кредитуванні, продажу в'розстрочку
споживчих товарів і деяких видів промислового обладнання. Ресурси
фінансових домів формуються за рахунок короткострокових депозитів. Ці
установи акумулюють кошти промислових торгових фірм, банків, населення.
Останнім часом фінансові доми почали активно займатися лізинговими
операціями.
Будівельні товариства акумулюють найбільшу частину заощаджень населення.
Ресурси будівельних товариств вкладаються переважно в довгострокове
кредитування будівництва або купівлю житлових будинків, у цінні папери.
Нині серед будівельних товариств відбувається процес централізації, вони
почали займатися багатьма банківськими операціями, торгівлею
нерухомості.
224
Страхові компанії та пенсійні фонди, крім своєї професійної
спеціалізації — страхування і приватного пенсійного забезпечення,
спрямовують акумульований позиковий капітал у довгострокові інвестиції.
Зазначені установи створюються як державними корпораціями, так і
приватними фірмами, акумулюють досить великі кошти. На сьогодні страхові
компанії становлять самостійну ланку кредитної системи, розвиток якої
заохочує уряд.
Інвестиційні трасти займаються виключно операціями з цінними паперами,
їх капітал створюється внаслідок акумулювання коштів приватних
інвесторів за допомогою емісії акцій і облігацій. Сформований капітал
вкладається у цінні папери інших компаній.
Довірчі пайові фонди, як і інвестиційні трасти, акумулюють грошовий
капітал і вкладають його в цінні папери. Однак на відміну від
інвестиційних трастів пайовики в будь-який час можуть продавати свій пай
провідній компанії, у зв'язку з чим капітал пайових фондів може
змінюватися.
У банківській системі Великої Британії важлива роль належить Фонду
захисту депозитів, до якого всі кредитні установи зобов'язані
здійснювати відрахування. У разі банкрутства кредитної установи Фонд
захисту депозитів сплачує його вкладникам певне страхове відшкодування.
Наявність у банківській системі Великої Британії кредитних установ
небанківського типу, функціонування клірингових і торгових банків,
дисконтних домів, а також ліцензійних організацій, що приймають
депозити, відсутність антимонопольного законодавства робить британську
банківську систему унікальною.
Німеччина. Кредитно-банківська система Німеччини має дворівневу будову,
верхній рівень — Німецький Федеральний банк; нижній рівень — система
комерційних банків та спеціалізованих кредитних установ, кількість яких
становить 4,5 тис., а кількість їх відділень у країні — майже 49 тис.
Німецький Федеральний банк (Дойче Бундесбанк) має центральне правління у
Франкфурті-на-Майні, дев'ять земельних центральних банків як головних
управлінь і майже 200 головних відділень і філій. Центральний банк
виступає безпосередньо як федеральна юридична особа публічного права і
на 100% належить федерації. Компетенція і завдання центрального, банку
країни визначаються Законом про Німецький Федеральний банк у редакції
від 16 липня 1994 р. Відповідно до зазначеного Закону завданням
Німецького Федерального банку є регулювання за допомогою
валютно-грошових інструментів
8 Костюченко 225
грошового обігу і кредитного забезпечення господарства з метою
збереження стабільності валюти, а також турбота про банківське
"виконання системи розрахунків у країні та з іншими державами.
Грошово-кредитна політика Німецького Федерального банку розробляється
Центральною Радою банку, до складу якої входять члени правління
федерального банку і президенти земельних центральних банків. Члени
правління призначаються Президентом країни згідно з пропозицією
федерального уряду, а президенти земельних центральних банків — Прези->
дентом країни за пропозицією Бундесрата. Головою Ради Центрального банку
і правління (виконавчого органу) є президент і віце-президент Німецького
Федерального банку.
Німецький Федеральний банк належить до найнеза-лежніших центральних
банків у світі, він не підпорядковується ні уряду, ні законодавчому
органу. Виконуючи головне завдання, Федеральний банк підтримує загальну
економічну політику федерального уряду, будучи незалежним при виконанні
своїх повноважень від розпоряджень уряду. Одночасно чинний закон
зобов’язує Німецький Федеральний банк кон-* сультувати уряд з важливі
валютно-політичних питань і за його вимогою надавати необхідну йому
інформацію.
Повноваження Федерального банку й уряду чітко розмежовані, Федеральний
банк відповідає за монетарну політику, а уряд — за фіскальну.
Для забезпечення тісного співробітництва між Радою центрального банку і
федеральним урядом уряд зобов’язаний при обговоренні заходів, що мають
велике значення для грошової політики, залучати до цієї роботи
Президента Федерального банку. Крім того, федеральний уряд має право
брати участь у всіх засіданнях Ради банку. Однак уряд не має права
голосу, але може подавати заяву або навіть вимагати, щоб будь-яке
рішення Ради центрального банку не мало чинності протягом двох тижнів.
Німецька модель центрального банку є базовою для країн Європейського
Союзу,
До нижнього рівня банківської системи Німеччини належать:
— комерційні (універсальні) банки, в тому числі гроссбая-ки,
провінційні банки;
— ощадні банки;
— кооперативні центральні банки;
226
— кредитні товариства;
— банки спеціального призначення (державні і приватні іпотечні банки);
— поштові та комунальні банки;
— жироцентралі.
Комерційні (універсальні) банки виконують операції з прийому коштів у
депозити, надають коротко-, середньо- та довгострокові позики малому і
середньому бізнесу, великим корпораціям, федеральним і місцевим органам
влади, виконують фінансові і трастові операції, операції з дорожніми
чеками, розрахунково-касове обслуговування клієнтів, надають електронні
та брокерські послуги. Комерційні банки також виступають власниками
капіталу корпорацій, здійснюють емісію і розміщення цінних паперів,
створюють і володіють інвестиційними фондами тощо Провідна роль у
банківській системі Німеччини належить комерційним універсальним банкам
(гроссбанкам) — Дойче Банку, Дрезднер Банку і Комерцбан-ку, які
здійснюють практично всі види банківських операцій, за винятком емісії
банкнот і надання іпотечного кредиту.
Загалом для комерційних банків Німеччини характерним є посилення
процесів універсалізації діяльності їх (90% всіх банків належать до
категорії універсальних, на які припадає понад 3/4 усіх банківських
депозитів).
Нині зростає роль комерційних банків у наданні клієнтам економічної
інформації: з розширенням діяльності клієнтів на міжнародному ринку
збільшився обсяг послуг консультативного характеру, включаючи складання
фінансово-економічних звітів про стан справ у зацікавленій клієнта
країні, пошук потенційних партнерів, надання інформації юридичного
характеру тощо. Заслуговує на увагу досвід Німеччини, яка створила поза
мережею звичайних кореспондентських відносин філії та представництва
банків (понад 60) — так зване “комплексне обслуговування” за кордоном.
До системи комерційних банків належать також:
— близько 350 приватних банків (кредитні банки), до яких входять три
великих, регіональні та інші приватні банки, філії іноземних банків;
— приблизно 3 тис. кооперативних банків: народні банки,
сільськогосподарські каси та їх центри;
— понад 70 публічно-ощадних кас і земельних банків (жироцентралі);.
— спеціалізовані банки’ іпотечні, споживчого кредиту, будівельні
ощадні каси тощо.
8″ 227
Особливе місце в банківській системі Німеччини посідають спеціалізовані
банки: іпотечні банки та інші кредитні установи надають позики під
заставу нерухомості, банки спеціального призначення — позики з
розстрочкою платежу, а кредитні кооперативи — позики для індивідуального
житлового будівництва.
Належне функціонування кредитно-банківської системи Німеччини неможливе
без чіткого регулювання і нагляду. Цю функцію виконують Німецький
Федеральний банк і Федеральне відомство нагляду за кредитною справою,
яке здійснює де|ь жавний нагляд за всіма кредитними установами.
Федеральне відомство є самостійним федеральним верховним органом, який
керує системою кредитних інститутів, видає ліцензії на банківську
діяльність, встановлює обов’язкові вимоги для банківських установ,
здійснює нагляд за додержанням банківського законодавства і має право
вимагати від банків будь-яку інформацію, провадити ревізії, втручатися в
оперативну діяльність та видавати розпорядження щодо негайного
припинення операцій. У свою чергу, банки зобов’язані інформувати
Федеральне відомство про всі зміни щодо їх юридичного статусу, надавати
місячні та річні баланси. Федеральне відомство підпорядковується
вказівкам і службовому нагляду федерального міністра фінансів. Президент
відомства призначається федеральним Президентом за пропозицією
федерального уряду.
Побудова німецької банківської системи та її функціонування забезпечують
високу стабільність на підставі ефективності диверсифікації і пов’язану
з цим високу надійність вкладів у банках.
Франція. Для кредитно-банківської системи Франції характерна система
державного регулювання банківської справи. Основні ланки включають:
— на верхньому рівні: Центральний банк Франції — Банк де .Франс,
Центральна кредитна рада, Комітет з банківської регламентації, Комітет з
кредитних установ та Банківська комісія;
— на нижньому рівні: комерційні банки різних видів, у тому числі
універсальні, народні банки, фінансові компанії, кооперативні кредитні
установи, ощадні і страхові каси, товариства взаємного кредиту, каси
муніципального кредиту асоціації та союзи тощо (рис. 1).
228
1 (дирекція Казначейства) _ Національна
кредитна Рада
1 [ Комітет з банківської регламентації ] 1 Комітет з
кредитних установ J | Банківська
комісія J
1 ,,„„ 1 .. ,,
І
– І
1 І І І – | І J І І І
Французька банківська асоціація Французька асоціація фінансових комісій
Національна федерація “Сільськогосподарський кредит” Національна каса
“Сільськогосподарський кредит” Професійна палата народних банків
Національна конфедерація “Валютного кредиту” Центральна каса
“Кооперативного кредиту” Центральна федерація взаємного
“Сільськогосподарського і землевласницького кредиту” Національний центр
ощадних та страхових кас Центральна спілка муніципального кредиту
Група спеціалізованих фінансових установ
1 1 1 ——- ‘ 1 | ,==!==
Кооперативні кредитні устано-ви
Взаємний морський 1 кредит J 11.11 1 ^^,, J ‘ 1 серед них:
Французький земельний [кредиті
Національний кредит
Націоналізовані банки • Фінансові компанії 1 1 Регіональні каси Н
Народні банки
Федеральні каси ,
НРегіональшІІ П групи П •>егіональ ні товариства фінансування
Каси
муніципального кредиту
1 1 Місцеві каси II
Місцеві каси
1 каси 1
Приватні банки
Ощадні і страхові каси
Балки під контролем іноземців
1 19 товариств регіональ- І Французьке това-1 ного розвитку (в
обхід 1 риство страхування 1 1 професійної палата) 1
інвестицій Каси сприяння 1 оснащенню місцевої влади Средит на
обладва: зя малих і середю підприємств Центральна т н”
каса еконо-х мічної кооперації Іідприем-ницька каса
| BFCE
Рис. 4. Структура кредитних установ Франції
До того ж французьке законодавство передбачає створення комерційних
банків у таких формах: повне товариство; просте або акціонерне
командитне товариство; акціонерне товариство з постійним капіталом.
Керівна роль у структурі органів управління кредитно-банківською
системою Франції належить Центральному емісійному банку Франції — Банк
де Франс. Відповідно до Закону Франції “Про Статут Банку Франції” у
редакції від 4 серпня 1993 р. Банк де Франс є державним банком, який
зобов’язаний визначати кредитно-грошову політику держави ,і володіє
винятковим правом кредитної та готівково-грошової емісії. До компетенції
Банк де Франс належать: розробка і реалізація основних напрямів
грошово-кредитної політики країни; емісія банкнот; забезпечення чіткої і
надійної роботи платіжної системи, її безпеки, турбота про розвиток
кредитно-банківської системи в цілому; забезпечення органів управління
кредитної системи країни всім необхідним для виконання покладених на неї
функцій. Аналіз компетенції Банк де Франс свідчить, що йому відведена
роль виконавчого органу в системі органів управління кредитними
установами і по суті він опікує всю кредитно-банківську систему Франції
Статус і організація Бан.І де Франс суттєво змінилися після налагодження
європейського співробітництва в банківській сфері, створення
Європейського центрального банку і гармонізації французького
банківського законодавства до норм Європейського Союзу. Центральна
банківська установа Франції стала незалежною, а взаємовідносини з
гілками влади чітко розмежовані. Банк де Франс (як і центральні банки
провідних зарубіжних країн) посідає вузлове місце в організації
фінансової системи, створює сприятливі умови для її функціонування,
визначає грошово-кредитну політику в державі, забезпечує надійність
банківського сектора.
Важливу роль в управлінні кредитною системою Франції відіграє Комітет з
банківської регламентації, основним завдай* ням якого є розробка і
прийняття нормативних актів з різних питань правового регулювання
діяльності кредитних установ. Згідно із законодавством до завдань цього
Комітету належать: визначення умов, за яких особа може стати акціонером
банку; визначення процедури відкриття філії кредитних установ;
встановлення мінімального розміру статутного капіталу; визначення умов
участі банків у формуванні статутного капіталу інших підприємств;
регламентація порядку здійснення банківських операцій, встановлення
правші міжбанківської
230
конкуренції, визначення умов організації банками спільних служб;
розробка нормативних вимог, що мають на меті гарантування
платоспроможності і ліквідності банків, належну структуру їх балансу;
встановлення єдиних форм розрахунків, правил бухгалтерського обліку і
звітності, а також правил нижнього рівня кредитно-банківської системи;
розробка правил банківського кредитування.
Для виконання важливих функцій у сфері управління кредитно-банківською
системою Франції створено Комітет з кредитних установ, до складу якого
входять: міністр економіки і фінансів (або його представник), керуючий
Банк де Франс, голова Банківської комісії (або його представник) і
чотири члени, що призначаються міністром економіки І фінансів строком на
три роки із числа таких осіб: представника французької асоціації
кредитних установ, представника профспілки службовців кредитних установ
і двох фахівців у сфері економіки і фінансів, відомих своєю
компетентністю. Для виконання покладених на Комітет завдань за ним
закріплюються такі повноваження: ліцензування банківської діяльності й
окремих банківських операцій, реєстрація кредитних установ; ведення
реєстру французьких кредитних установ; регулярна публікація даних про
кредитні установи в “Журналі Оффісьєль”; право прийняття актів
застосування права, адресованих окремим кредитним установам.
Особливу роль у банківській системі Франції відіграє Банківська комісія
— незалежний орган адміністративного нагляду, що виконує функцію
“професійної поліції”, завданням якої є контроль і нагляд за додержанням
кредитними установами банківського законодавства і застосування
відповідних санкцій щодо порушників. Для виконання своїх повноважень
Банківська комісія має право вимагати від кредитних установ будь-які
відомості, пояснення і документи, надання звітів про їх діяльність,
здійснювати перевірку діяльності кредитних установ на місцях.
Банківська комісія діє в складі шести членів: президент — керуючий Банк
де Франс (або його представник), директор Казначейства (або його
представник), чотири члени, які призначаються міністром економіки і
фінансів на шість років з числа таких осіб — члена Державної Ради, члена
Касаційного СУДУ і двох видатних фахівців у сфері банківської та
фінансової діяльності.
З метою поліпшення функціонування банківської системи Франції в країні
створено централізовані служби, які пропону-
231
готь для користування Інформаційні бази даних: Банківська картотека
підприємств’, картотека банківських рахунків, централізоване служба
ризику. Остання займається збиранням інформації про платоспроможність
клієнтів, а також накопичує відомості про отримані та непогашені
кредити. Будь-який банк, який бажає отримати кредит, має право
звернутися за лослугами до цієї служби для отримання інформації про
фінансовий стан потенційного позичальника.
Отже, організація кредитно-банківської системи Франції свідчить, що вона
є досить вдосконаленою системою в механізмі управління кредитними
установами в світовій практиці, спрямована на проведення демонополізації
процесом управління банківською системою і недопущення монополізму
Центрального банку. На верхньому рівні системи діють чотири суб’єкти,
які тісно взаємодіють один з одним, функції яких розподілено так, що
створено реальний механізм взаємного контролю, виключається концентрація
управління цією системою, передбачається можливість здійснення єдиної
державної грошово-кредитної політики, усунення безконтрольної діяльності
кредитних установ.
США. Сучасна кредитно-банківська система США є дворівневбкГЧхСКладається
з таких основних елементів: на верхньому рівні^анківськоїСистеми
знаходиться Федеральна Резервна система (ФРС), яка включає: Раду
Керуючих Федеральної резервної системи, 12 федеральних резервних банків,
які є Центральними для округів і розташовані у різних регіонах країни.
Крім того, до цього рівня належать Управління Контролера грошового обігу
і Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД). Нижній рівень
банківської системи США становить 14,5 тис. комерційних банків, до числа
яких входять: банки — члени ФРС (5,5 тис.); банки штатів, що не є
членами ФРС (ПОО), однак застраховані в Федеральній корпорації
страхування депозитів і нарешті, банки, які не є членами ФРС і не
застраховані в ФКСД (623). Сюди ж належать різні не-банківські
спеціалізовані кредитні інститути: поштові ощадні каси, фінансові і
страхові компанії, кредитні кооперативи, пенсійні фонди, фонди
соціального страхування, товариства взаємного кредиту, федеральні
кредитні установи тощо.
У побудові та організації банківської системи США є низка особливостей і
вона не має єдиної державної політики регулювання банківської
діяльності. Крім того, спостерігається тенденція послаблення регулювання
і «юнтролю з боку держави і федеральних банків за діяльністю комерційних
232
банків. Функції Центрального банку США виконує федеральна Резервна
система, створена Конгресом^ 1913 р. з метою забезпечення ефективності
функціонування економічної системи в країні і посилення нагляду за
банківською системою. Федеральна Резервна система є робочим органом
Конгресу США і не підпорядковується виконавчій владі. Конгрес США не має
безпосереднього впливу на ФРС і не може давати їй конкретних вказівок.
Однак Рада Керуючих ФРС повинна координувати свої дії з політикою
президентської адміністрації та Конгресу США.
, За організаційною структурою Федеральна Резервна система США є
складним структурним утворенням, до якого входять: Рада Керуючих ФРС; 12
федеральних резервних банків і понад 5,5 тис. банків — членів ФРС, які
становлять приблизно 40 відсотків усіх комерційних банків США,
контролюючи при цьому 78 відсотків банківського капіталу* (рис. 2).
Рада Керуючи* ФРС складається із 7 членів, які призначаються Президентом
СЩА на 14 років і затверджуються сенатом. Голова і віце-голова Ради
Керуючих призначаються Президентом США з числа членів Ради Керуючих
строком на 4 роки. Рада Керуючих призначає президентів і перших
віце-президентів у федеральних резервних банках.
Рада Керуючих ФРС здійснює регулюючі і контролюючі функції щодо банків —
членів Федеральної Резервної системи, а також щодо банківських
холдингових компаній. Крім того, Рада Керуючих регулює і контролює
банківські об’єднання і міжнародні банківські утворення в США,
закордонну діяльність банків — членів ФРС, а також діяльність філій І
представництв іноземних кредитних організацій у США.
Рада Керуючих ФРС і федеральні резервні банки виконують практично всі
основні функції, які традиційно властиві центральним банкам з розвиненою
ринковою економікою. Головним завданням Ради Керуючих ФРС є визначення
кардинальних напрямів кредитно-грошової політики на забезпечення
стабільності платіжної системи. ФРС США фінансове нй-залежна від
держави, має власний бюджет і фінансує свою діяльність за рахунок доходу
від операцій і прибутку від емісії грошей. Президент США не має права
давати ФРС будь-які розпорядження або усувати її Керуючих.
* Дат наведені з роботи. Поллард A.M., Пассейк Ж Г, Зшис К X, Дейяи
Ж, Л Банковское право США — М., 1992— С. 7.
233
Рада Керуючих
1
Федеральний Федеральна
комітет відкритого консультативна
ринку рада
Федеральні резері ні банки в містах
І J _i__L_L_LJJ __ L * * _L_
0
X
1 Нью-Йорк X
ш
^•^v 1 Філадельфія | Річмонд j Атланта 1 j 3
•а^шяі 1 Канзас-Сіті ,о
3
шяат* [ Чикаго j Клівленд [ Міннеаполіс
Банки — члени ФРС
Рис. 5. Організаційна структура Федеральної Резервної системи США
/~~ ^\ ^
Важливе місцем структурі федеральних розпорядчих органів
з банківської діяльності посідають Управління Контролера грошового обігу
і Федеральна корпорація страхування депозитів. Управління Контролера
грошового обігу створено відповідно до Закону про національну валюту
1863 р. і є найстарішим федеральним розпорядчим органом з нагляду за
банківською діяльністю. Федеральна корпорація страхування депозитів, як
незалежне федеральне агентство, була створена відповідно до Закону про
банківську діяльність 1933 р. з метою захисту капіталу, зміцнення довіри
вкладників до банків і посилення контролю за діяльністю банківських
установ. Нині ця інституція забезпечує відшкодування власникам 99,8
відсотка суми всіх вкладів застрахованих банків, які збанкрутіли.
Особливий статус має Федеральний комітет відкритого ринку, який був
заснований у 1936 р. при Раді Керуючих ФРС США. Федеральний комітет
ухвалює рішення щодо операцій на відкритому ринку, має право “карбувати
монету”, регулювати її вартість та визначати політику Федерального уряду
США щодо купівлі-продажу цінних паперів резервними банками.
2>4
На діяльність банківської системи США певний вплив мають також рішення
інших органів влади: Міністерства юстиції США (що стосуються питань
злиття банків та створення банківських холдингів), Комісії з цінних
паперів і бірж (з питань емісії акцій, надання права працювати на
біржах), Федеральної торговельної комісії (з питань обслуговування
споживачів). Крім того, важлива роль у справі впливу на ефективність
національної банківської системи відводиться неурядовим організаціям
щодо захисту інтересів та контролю за діяльністю кредитних установ
(Національна асоціація банкірів Америки, Асоціація незалежних банків,
Асоціація інвестиційних банків, регіональні асоціації банків тощо), які
займаються наданням на комерційній основі банківських послуг,
розробляють стандарти обслуговування клієнтів, готують фахівців
банківської справи, підтримують стосунки з Конгресом СІЛА та пресою.
До банківської системи США входить розгалужена мережа комерційних
банків.
Для американського законодавства характерним є чітке розмежування
кредитних установ на банки і підприємства, суміжні з банками.
Відповідно до Закону про банківську діяльність 1933 р. розрізняють також
комерційні та інвестиційні банки. Комерційні банки США виконують широкий
спектр операцій та послуг, у тому числі приймають кошти в депозити,
надають коротко-, середньо- і довгострокову позики малому і середньому
бізнесу, великим корпораціям, федеральним і місцевим органам влади,
виконують фінансові та трастові послуги. Особливістю комерційних банків
США є те, що їм заборонено виконувати операції з корпоративними цінними
паперами та виступати їх власниками, крім випадків відшкодування
непогашеного кредиту.
У середині XX ст. банківська справа США характеризується гігантською
концентрацією та централізацією банківського капіталу, виникненням і
збільшенням банківських монополій, виходом банків за рамки кредитних
операцій та зрощенням монополістичного банківського капіталу з
промисловим капіталом.
Централізація банківського капіталу США, зрощення великих американських
банків призвело до створення могутніх монополістичних установ у
банківській сфері, до яких належать “Сіті Бенк”, “Чейз Менхеттен Бенк” і
“Бенк оф Амери-
235
ка” тощо, і-скорочення загальної кількості формально самостійних банків.
Останнім часом у США значного поширення набуває такий вид банківської
централізації, як створення банківських холдингів, за допомогою яких
забезпечується контроль над групою банків завдяки скуповуванню пакетів
акцій як на біржі, так і поза нею. Хоча формально банки зберегли свою
юридичну самостійність, мають власне правління, баланс тощо, однак уся
політика їх у сфері акумуляції заощаджень, залучення депозитів,
інвестицій та кредиту, розподілу прибутку та іншої діяльності повністю
контролюється холдингами, Провідні комерційні банки стають холдинговими
компаніями, які є новим явищем у розвитку як кредитної системи, так і
фінансового капіталу. Збільшення такої форми організації комерційних
банків пояснюються тим, що холдингові компанії здатні швидше вирішувати
питання щодо розширення мережі філій, кореспондентських зв’язків,
забезпечення фінансових послуг для своїх клієнтів, концентрації
капіталу, а також конкурувати з іншими банківськими монополіями.
Через холдингові компанії банки надають своїм клієнтам інвестиційні
послуги (безпосередньо комерційним банкам заборонено виконувати операції
з корпоративними цінними паперами); ^електрднні послуги; виконують
операції з дорожніми чеками, здійснюють брокерські послуги; займаються
розміщенням і купівлею-продажем казначейських, муніципальних та інших
офіційних боргових інструментів; надають послуги щодо інвестиційного
консультування тощо.
До банківської системи США належать також спеціалізовані кредитні
інститути: взаємоощадні банки (близько 500), ощадно-позичкові асоціації
(понад 4,5 тис.), кредитні союзи (близько 22 тис.) — це кредитні
кооперативи, які створені для надання взаємодопомоги членам різних
виробничих та громадських формувань і які спеціалізуються на
акумулюванні заощаджень та наданні позик на споживчі цілі. Важливе місце
займають також страхові фінансові компанії, пенсійні фонди, довірчі
пайові фонди тощо.
На відміну від комерційних банків спеціалізовані кредитні інститути
займаються кредитуванням визначених сфер і галузей господарської
діяльності. Ці інститути домінують у вузьких секторах ринку позикових
капіталів та мають специфічну клієнтуру.
Важливим напрямом у спеціалізації банків є інвестиційна Діяльність.
Інвестиційні банки США концентруються на
236
довгострокових вкладеннях у розвиток промисловості та емісійних
операціях. Вони мобілізують довгостроковий пози-, ковий капітал його
позичальникам (компаніям, державі, окремим капіталістам) завдяки випуску
і розміщенню облігацій та інших видів позикових зобов’язань.
Інвестиційні банки займаються сз’ясуванням характеру і розмірів
фінансових запитів позичальників, узгодженням умов позик, вибором виду
цінних паперів, визначають строки їх випуску з урахуванням стану ринку,
здійснюють їх емісію та подальше розміщення серед інвесторів.
Найбільшими інвестиційними банками США є “Мерилл Линч”, “Шеарсон Леман
бразерс”, “Морган Стенді”, “Пірс” та інші, які здійснюють посередницьку
діяльність на світовому ринку цінних паперів і становлять класичний
зразок існуючих інвестиційних банків. Нині в Асоціацію інвестиційних
банкірів входить близько 700 інвестиційних банків.
Важливу роль за розміром позикового капіталу у фінансовій системі США
відіграють страхові компанії. Чільне місце страхових компаній на ринку
капіталів забезпечується тим, що, продаючи страхові поліси, вони
акумулюють величезні суми на тривалі строки. Приплив додаткових кдштів
дає змогу компаніям щороку збільшувати інвестиції у високоприбуткові,
довгострокові цінні папери з фіксованими строками погашення, насамперед
в облігації промислових корпорацій, державні облігації та закладені під
нерухомість.
Різновидом кредитно-фінансових установ США є фінансові компанії, які
спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів
кредитів (споживчого, інвестиційного тощо).
Особливе місце серед спеціальних інститутів, що мають відношення до
банківської діяльності США, посідають кредитні, будівельні кооперативи —
будівельні товариства, які формують капітал з ощадних вкладів своїх
членів та видають останнім іпотечний кредит. Ці інститути функціонують
разом з кредитними товариствами і фінансують таким! чином будівництво
приватних будинків.
Безліч інших кредитних установ (у тому числі пенсійні фонди, довірчі
пайові фонди, спеціалізовані фінансові інститути тощо) виконують окремі
банківські операції, однак при цьому не мають права називатися банками і
змушені з ними конкурувати.
До спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів належать також
установи, що займаються ощадними операціями — ощадно-позичкові асоціації
та взаємоощадщ
2*7
банки. Ощадно-позичкові асоціації набули широкого розповсюдження в США,
однак мають суворо обмежені функції і займаються мобілізацією коштів
шляхом залучення заощаджень населення за допомогою продажу власних
акцій. Взаємоо-щадні банки займаються такою самою діяльністю, вони
приймають від населення невеликі заощадження та інвестують їх у деякі
види цінних паперів. Вкладники як ощадно-позичкових асоціацій, так і цих
банків, отримують прибуток у формі відсотків.
Спеціалізовані фінансово-кредитні інститути відіграють важливу роль в
економіці держави і сприяють інтенсифікації процесів фінансових
інновацій. Отже, досвід побудови та функціонування кредитно-банківської
системи США відображує специфіку федерального устрою США, враховуючи
величезні розміри її території, масштаби розвитку господарства,
існування соціально-економічних, національних, демографічних та інших
факторів. Все це зумовило потребу в створенні унікальної системи
подвійного підпорядкування кредитно-банківських установ та паралельно на
рівні Федерації і штатів розгалуженої структури фінансово-банківських
установ та посилення державного втручання в банківську сферу у такій
федеративній державі, я^США.
Швейцарія. Найбільш надійною для іноземних компаній є швейцарська
банківська система. Розвинена ринкова економіка, висока банківська
культура, фінансова стабільність та стабільна валюта, розвинута юридична
система зробили Швейцарію дуже привабливою для іноземних інвесторів.
Швейцарська банківська система очолюється Національним банком, який має
статус акціонерного товариства. Банківська система об’єднує понад 500
банківських організацій, з яких понад 140 відділень великих іноземних
банків. Усі швейцарські банки традиційно поділяють на три основні групи.
До иершої групи належать три найбільших акціонерних банки — ЮНЮН бенк оф
Свитцеленд, Суисс бенк корпо-рейшн і Суисс кредит бенк. Ці гігантські
банківські установи мають широку міжнародну мережу. Завдяки їх
універсальності вони виконують широкий спектр банківських операцій та
фінансових послуг, включаючи прийом депозитів, видачу кредитів, роботу з
іноземними валютами, цінними паперами, управління портфелем інвестицій,
операції з цінними паперами, трастову діяльність.
Друга група банків — це кантональні, місцеві та ощадні банки, які в
основному працюють з місцевими вкладниками в
238
своїх регіонах, спеціалізуються на кредитуванні (зокрема, під заставу
нерухомості) та здійснюють розрахунково-касові операції.
У країні діють 29 кантональних банків (так звані “домашні банки”
кантонів), які працюють насамперед в кантоні. Ці банки є державними:
держава відповідає за їх зобов’язаннями, а управління здійснюється за
участю місцевих органів управління. Кантональні банки за видами
здійснюваних операцій відносять до універсальних банків.
До третьої групи належать приватні банки, основний вид їх діяльності —
це управління інвестиційними портфелями. Швейцарські банки надають
величезну кількість різноманітних послуг великим корпораціям, компаніям,
фірмам, населенню. Поряд з традиційними послугами вони допомагають
малому бізнесу: здійснюють переведення (трансфер) платежу в межах
Швейцарії і на міжнародному фінансовому ринку, займаються купівлею і
продажем банкнот різних країн, організовують переговори про угоди на
фондових біржах Швейцарії та в інших країнах.
Комерційні банки надають широкий спектр кредитів. Однак надання кредиту
залежить від репутації фірми — іноземний клієнт, щоб отримати кредит,
повинен мати бездоганну репутацію. Клієнтам з юридичною адресою в
Швейцари надаються, зокрема, такі послуги: короткостроковий кредит
(забезпечений або иезабезпечений), по конкретному рахунку або у формі
фіксованого авансу, в швейцарських франках або у валюті інших країн;
позики під нерухомість; лізинг і факторинг; рефінансування лізингових
операцій; відкриття акредитивів тощо.
Більшість швейцарських банків мають стовідсоткову або близьку до цього
ліквідність — показник, не досяжний для банків інших країн. Крім того»
кожний банк Швейцарії дотримується такого правила: чиста вартість його
капіталу, за винятком фінансових зобов’язань, становить 7-9 відсотків
вартості цих зобов’язань; за світовими стандартами цей відсоток досить
високий.
Швейцарські банки регулярно проходять ретельні ауди-торські перевірки.
При цьому аудиторські фірми виступають більш суворими ревізорами, ніж
уряди інших країн, які контролюють діяльність банків. Найбільші
швейцарські банки мають свої представництва у всіх світових фінансових
центрах і за вмілого ведення справ забезпечують вихід клієнтам на
міжнародну арену бізнесу.
239
Окрім власне банків, до банківської системи Швейцарії органічно входить
велика кількість фінансових компаній, за допомогою яких відкриваються
широкі можливості застосування капіталу в цій країні, їх поділяють на-.
компанії, які публічно рекламують себе для прийому депозитів і
відповідно зобов’язані відповідати всім вимогам федерального
банківського законодавства, і компанії, що не приймають депозити, але
виконують інші банківські операції. Останні компанії підпадають під
регулювання тільки деяких статей банківського законодавства.
Характерною рисою швейцарської банківської системи є надзвичайно високий
ступінь контролю за діяльністю банків та інвестиційних компаній. На
цьому ґрунтується загальноприйняте в світовій практиці ставлення до
швейцарських банків як еталона надійності. Контроль за банками має
триступінчасту структуру і здійснюється Федеральною банківською
комісією, Національним банком і Швейцарською банківською асоціацією.
Діяльність банків, їх регулювання і контроль за ними регламентуються
Федеральним банківським законом про банки і ощадні каси від 8 листопада
/934 р. У функціонуванні швей-царськоіі/^банківської системи важливу
роль відіграє Банківський комітет. Це незалежний орган, який не
підпорядковується ні уряду, ані Національному банку. Банківський комітет
контролює додержання банками Закону про банківську діяльність, зведених
правил і встановлених нормативів. Важливим завданням Банківського
комітету є захист інтересів акціонерів і клієнтів. У своїй діяльності
комітет спирається на незалежні аудиторські служби, які знаходяться поза
банком. Банківському комітету надано право при’призначенні на керівні
посади висловлювати свою думку, а рішення його обов’язкові для
виконання.
Японія. На сьогодні кредитно-банківська система Японії є однією з
найбільш могутніх і розвинених у всьому світі. Збільшується кількість
японських банків, які входять до групи провідних банківських установ
світу, спостерігається розширення масштабів діяльності
фінансово-кредитних інститутів, посилюються тенденції до
інтернаціоналізації японського банківського бізнесу.
Кредитно-банківська система Японії є найбільш могутньою і розвиненою і
характеризується надійністю, що є ре-
240
зультатом політики держави у сфері банківського контролю і нагляду, а
також тих заходів, що здійснюються з метою підтримки комерційних
фінансово-кредитних організацій.
Кредитна система Японії охоплює приватні, державні і кооперативні
кредитно-фінансові установи, яких налічується близько 6,2 тис. (рис. 3).
Важливу роль у кредитно-банківській системі відіграє Банк Японії, який
було засновано ще в 1882 р. як центральний банк. Банк Японії є державною
установою, центром кредитної системи, основним його акціонером є
держава.
Статутний капітал Банку Японії становить: 55 відсотків (приблизно 1 млн
дол.) належить державі, а 45 відсотків — приватним компаніям. Банк
Японії має 50 філій та відділень в Японії та представництва у Нью-Йорку,
Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні та в Гонконгу. Функції Банку Японії
визначаються спеціальним законом (1998 p.), згідно з яким загальне й
оперативне керівництво центральним банком покладено на правління банку,
що складається з 9 осіб. Голова та два його заступники призначаються
Кабінетом Міністрів за згодою обох палат парламенту, а 6 інших членів
правління призначаються Кабінетом Міністрів з числа осіб, що мають
певний досвід і знання в сфері економіки та фінансів на строк 5 років.
Банк Японії підзвітний парламенту і двічі на рік звітує перед ним про
грошово-кредитну політику, але діє як незалежна інституція.
Головним завданням Банку Японії є сприяння збалансованому розвитку
національної економіки підтриманням цінової стабільності. Банк Японії
володіє емісійним правом, тобто необмеженою монополією на випуск
банкнот. Відповідно до законодавства обсяг банкнотної “емісії
встановлюється міністер-, ством фінансів за згодою уряду. До важливих
завдань Банку Японії також належать формування грошової політики та
здійснення контролю за діяльністю кредитних інститутів, встановлення
офіційної облікової відсоткової ставки та забезпечення ефективного І
безперебійного функціонування системи розрахунків між кредитними
організаціями. Банк Японії не тільки керує банківською системою країни,
а й мережею державних кредитно-фінансових установ, таких як Банк
розвитку, Експортно-імпортний банк, фінансові корпорації.
Згідно з законом 1998 р. визначено такі діяльності Банку Японії’:
241
Центральний банк —- Банк і
J
Банки та фінансові корпорації (10)
Корпорація страхування кредитів малого бізнесу (1) _______
Поштові ощадні каси (!)
Інші
. —
Комерційні банки
н
Японський експортно-імпортний банк Японський банк розвитку Міжнародна
фінансова корпорація Фінансова корпорація малого бізнесу Фінансова
корпорація сільського, лісового та рибного господарства Корпорація
житлових позик Фінансова корпорація державних підприємств Корпорація
розвитку Хоккайдо і Тохоку Японський експортно-імпортний банк Фінансова
корпорація розвитку о. Окінава
Міські банки (10)
J
Регіональні банки (64)
J
Банки,~-члени 2-ї Асоцидії регіональних банків (66) J
Іноземні банки (93)
J
Спеціалізовані фінансово-кредитні установи Фінансово-кредитні
установи довгострокового кредитування
Банки довгострокового кредитування (3) |
Траст-банкн (ЗО)
Фінансове -кредитні
установи
для малого
і середнього
бізнесу
Баик-Дабнсінрен (1)
Фінансове -кредитні установи для сільського, лісового та рибного
господарства
Ванки Сінкін (кредитні асоціації) (416) ^
‘• ……. * – – .І • • . • •
Національна федерація кредитних І
кооперативів |
Кредитні кооперативи (369) І
Банк Сноко Чюкін (центральний кооперативний банк торгівлі і
промисловості) (1) |
Трудові банки (48) |
ВанкНорін Чюкін (центральний кооперативний банк сіяьсьного та лісового
господарства) |
Кредитні Федерації сільськогосподарських І
кооперативів (47) |
Сільськогосподарські кооперативи (2264) |
Кредитні федерації регіональних і
кооперативів (35) |
Регіональні кооперативи (1335) |
Інші фінансово-кредитні установи Страхові компанії •Й- Компанії
страхування життя (29) |
р
>т
1
lt Компанії, що не страхують життя (58) І
‘ис. в. Структура L. отної системи Японії Компанії, що
здійснюють операції з цінними паперами (283) |
Урадові фінансово-кредитні установи
Приватні фінансово-кредитні установи
— облік комерційних та інших векселів і боргових
зобов’язань;
— надання позик під забезпечення векселів, боргових зобов’язань,
державних облігацій та цінних паперів;
— купівля-продаж комерційних та інших векселів, боргових зобов’язань та
цінних паперів, а також інших облігацій;
— виписка векселів на отримання;
— приймання вкладів;
— операції у національній валюті;
— приймання на зберігання цінностей, купівля-продаж зо- -, лота та
срібла у злитках тощо.
(
Банк Японії, виступаючи “банком банків”, забезпечує ефективне
функціонування системи платежів і розрахунків між кредитними
організаціями, здійснює контроль за кредитною сферою, організує
грошово-кредитне регулювання економіки.
Кредитно-банківська система Японії є трирівневою і складається з
різноманітних видів банків.
Основою банківської системи Японії є загальнонаціональні комерційні
банки, які охоплюють міські банки, регіональні банки, трастові банки,
банки довгострокового кредиту.
Міські банки — це 10 найбільших монополістичних банків Японії і світу.
Вони зосередив понад 1/4 загального обсягу залучених деполитів. Близько
30% позик надаються цими банками. М)йькі банки мають розгалужену мережу
філій як у Японії, так і за кордоном. Ці фінансово-кредитні інститути є
основними учасниками валютного ринку. Вони тісно контактують із
промисловими і торговельними компаніями. Під контролем міських банків
перебуває діяльність багатьох інших фінансово-кредитних інститутів, у
тому числі— регіональні комерційні банки. Міські банки є головними
постачальниками коштів у ті галузі японської економіки, що розвиваються1
швидкими темпами, особливо — в експортні. Для них характерні високий
рівень перекредитування і залежність від Банку Японії, який здійснює
урядову грошово-кредитну політику.
Регіональні банки — це переважно малі та середні за масштабами
здійснюваних операцій банки, які можуть відкривати відділення та філії
тільки в тій префектурі, де розташована їхня головна контора.
Трастові банки виконують інвестиційні та довірчі операції, контролюють
діяльність брокерських компаній, які здійснюють операції із цінними
паперами. Більшість із них перебуває у тісному зв’язку з міськими
банками: спільно володіють
244
акціями і створюють за кордоном філії, що функціонують як банківські
установи.
Банки довгострокового кредиту розміщують на ринку дібенчери двох видів’,
відсоткові папери (на строк 5 років із виплатою відсотків двічі на рік)
та дисконтні папери (з річним строком, що продаються за ціною, зменшеною
на суму дисконту).
Поряд із загальнонаціональними комерційними банками в Японії функціонує
численна група іноземних банків (93 відділення). Іноземні банки в Японії
істотно відрізняються один від одного за розміром своїх активів, видами
основних операцій та статусом, яким вони наділені в банківській системі
країни. Особливістю цих банківських установ є значні обсяги
кредитування. Так, частка позик іноземних банків становить близько 3%
загальної суми позик, виданих усіма японськими банками. Однак сфера
діяльності іноземних банків у Японії більш обмежена на відміну від сфери
діяльності іноземних банків у провідних країнах.
Важливою ланкою кредитно-банківської системи Японії є спеціальні
фінансово-кредитні установи: кредитні кооперативи і корпорації
(інвестиційні, лізингові та страхові компанії, фінансово-кредитні
корпорації, поштові ощадкаси, брокерські фірми).
Кредитні корпорації поділяють на сільськогосподарські та міські. Членами
цих корпорацій є відповідно селяни та власники малих і середніх
промислових та торговельних підприємств. Корпорації надають цільові
пільгові позики для розвитку виробництва.
Лізингові компанії спеціалізуються на нетрадиційних сферах фінансового
обслуговування – оренді обладнання, майна. Одні з них є універсальними,
вони пропонують в оренду різне обладнання, а інші спеціалізуються на
оренді певного виду Машин, обладнання, автомобілів, комп’ютерів тощо.
Фінансово-кредитні корпорації спеціалізуються на наданні пільгових
кредитів підприємствам окремих галузей народного господарства
(сільського господарства, лісової промисловості, рибальства, житлового
будівництва тощо), економічно відсталим регіонам, підприємствам,
місцевим органам влади, їх бюджети та щорічні плани затверджуються
парламентом, а діяльність контролюється відповідними міністерствами.
Поштові ощадкаси функціонують при поштових відділеннях . Залучені на
депозити кошти надходять до Бюро Довірчих
245
фондів Міністерства фінансів і становлять головну частину його коштів.
Страхові компанії акумулюють величезні фінансові кошти, що
використовуються ними в основному для інвестицій в цінні папери,
займаються різними видами страхування, які є головною особливістю
японської банківської системи.
Брокерські фірми посідають незначне місце серед фінансово-кредитних
установ країни. Однак у кредитній системі вони відіграють значну роль не
за розміром фінансових ресурсів, а як активні учасники
децентралізованого ринку цінних паперів, які діють поряд з фондовими
біржами.
Велике значення в кредитній системі Японії мають державні
фінансово-кредитні інститути: Японський банк розвитку,
Експортно-імпортний банк, 10 фінансово-кредитних корпорацій, Бюро
довірчих фондів -Міністерства фінансів, поштово-ощадні каси.
Японський банк розвитку заснований у квітні 1951 p., його діяльність
зосереджена на пільговому кредитуванні галузей економіки. Він здійснює
довгострокове кредитування промисловості, в основному тих галузей, які є
ризиковими з точки зору приватних банків. Кредитні ресурси цього банку
складаються з капіталу, наданого при створенні банку, бюджетних
асигнувань, коштів інших урядових установ.
Експортао-імпортний банк Японії належить до спеціалізованих, заснований
у 1950 р. Статутни» капітал повністю належить державі, власні кошти
банку складаються з його капіталу та бюджетних асигнувань, залучені
кошти — із позик, які урядові установи надають банку, та іноземних
кредитів. Обсяг, структуру пасивів та зміст активних операцій щороку
схвалює парламент, а контроль за діяльністю банку здійснює Міністерство
фінансів. Експортно-імпортний банк надає позики підприємствам Японії для
зовнішньоекономічної діяльності на строк від 6 місяців до 5 років, який
в окремих випадках збільшується до 15-20 років. Спільно з комерційними
банками Експортно-імпортний банк надає також позики імпортерам японських
товарів.
Бюро довірчих фондів Міністерства фінансів функціонує як державна
установа. Його фінансові ресурси складаються з вкладів населення у
державних поштово-ощадних касах та державних пенсійних фондах і
використовуються як джерело фінансування державних підприємств і
кредитних установ.
Державні фінансово-кредитні інститути фінансують лише ті сфери
економіки, де з певних причин не працюють ко-
246
мерційні банки. Кредит цих установ традиційно найбільш пільговий завдяки
тому, що вони отримують кошти від Бюро довірчих фондів під офіційно
встановлений низький відсоток і самі працюють як органи фінансування.
Законодавство Японії на відміну від законодавства інших країн чітко
розподіляє повноваження між банками і фондовими компаніями, не
дозволяючи їм втручатися в сферу операцій один одного.
Комерційні банки виконують широке коло операцій та послуг (понад 300
видів), які законодавче регламентовані: приймання коштів у депозити;
коротко-, середньо- і довгострокові позики малому і середньому бізнесу,
великим корпораціям, федеральним і місцевим органам влади; фінансові та
трастові послуги; електронні та брокерські послуги; операції з дорожніми
чеками тощо. Комерційний банк не може розпочати свою діяльність без
спеціальної ліцензії Міністерства фінансів. Для отримання ліцензії
засновники повинні забезпечити відповідність капіталу, активів та
пасивів банку встановленим нормативам, мати необхідний досвід та знання,
певний соціальний статус. Банк повинен бути організованим у формі
акціонерного товариства і мати статутний капітал не менш як 1 млрд ген.
У його назві має бути слово “чінка” (банк). Дозвіл Міністерства фінансів
необхідний також і для відкриття відділень банку.
Особливістю розвитку Японської кредитно-банківської системи є
функціонування фінансово-промислових груп* на чолі кожної з яких стоїть
великий приватний комерційний банк, пов’язаний з групою промислових
компаній. Кожний учасник такої групи є власником звичайних акцій інших
членів.-Такі комерційні банки надають позики компаніям і володіють
значною часткою боргових зобов’язань цих компаній.
Велике значення для підтримання стабільності банківської системи,
запобігання можливим банківським банкрутствам і захисту інтересів
вкладників має Корпорація з гарантій банківських вкладів, створена в
1971 р. Кожний японський банк щомісяця сплачує певні внески до фонду
Корпорації, з якого забезпечується відшкодування втраченого капіталу.
Проведена в 1998 р. в Японії банківська реформа передбачила певну
лібералізацію банківської діяльності, а також посилення процесів
інтернаціоналізації банківської сфери. Скасовано більшість обмежень на
валютні операції, а також на банківські угоди, пов’язані з ввезенням і
вивезенням капіталу,
247
знято заборони, що перешкоджали банкам вводити нові фінансові продукти.
Міським ‘банкам дозволено відкривати спеціальні трастові та інвестиційні
філії; а банки довгострокового* кредиту можуть перетворюватися на
комерційні- банки або зливатися з ними; трастові банки отримали право на
відкриття філій для здійснення операцій із цінними паперами тощо
Росія. В колишньому СРСР тривалий час діяла моно-банківська система,
заснована на функціонуванні лише одного банку — Державного банку СРСР з
широкими функціями -*-головний державний, кредитний, розрахунковий і
касовий інститут країни, її емісійний центр. Він виступав як орган
державного управління і одночасно як орган державного контролю.
Сучасна банківська система Російської Федерації склалась внаслідок
проведення різних перетворень, які почались з 1987 р. Законодавчу основу
функціонування банківської системи Росії ринкового типу було створено у
грудні 1990 р. з прийняттям законів “Про Центральний банк РРФСР” і “Про
бьнки і банківську діяльність”. Відповідно до них у Росії склалась
дворівнева банківська система: перший рівень — Центральний банк
Російської Федерації; другий — кредитні установи: комерційні банки та
інші небанківські фінансово-кредитні установи.
Банківська система Росії є ключовою частиною фінансової системи країни,
що концентрує основний спектр кредитних і фінансових операцій. З кожним
роком банківська система Росії вдосконалюється, розширюються мережа
філій, представництв як у середині країни, так і за кордоном, а також
мережа небанківських кредитних установ. Однією з її особливостей є
наявність регіональних банківських асоціацій, що зумовлено федеральними
принципами державного устрою Росії. У дворівневій банківській системі
Росії унікальне становище займає ощадний банк, який має розгалужену
мережу закладів та державні гарантії цілісності вкладів клієнтів.
У фінансовій системі Росії Центральний банк Російської Федерації є
головним банком для держави, знаходиться в її власності, а для
комерційних банків — банком банків. Відповідно до Федерального Закону
.”Про Центральний Банк Російської Федерації (Банк Росії)” Центральний
банк РФ очолює кредитну систему країиирмає монопольне враво емісії
банкнот, здійснює .кредшво-грошову політику в-інтересах, національної
економіки.
248
Головною функцією Центрального Банку РФ є нагляд за комерційними банками
і підтримання стабільності та надійності банківської системи в цілому.
Правовий статус Банку Росії має такі особливості: з одного боку,
Центральний банк Російської Федерації є органом державного управління
спеціальної компетенції і здійснює управління грошово-кредитною системою
держави, в рамках резервної системи виконує такі функції:
— здійснює емісію грошей і організовує їх обіг, провадить розрахунки
між банками, концентрує кредитні ресурси і передає їх комерційним
банкам;
— обслуговує державний борг країни, провадить операції на ринку цінних
паперів;
— здійснює ліцензування банківської діяльності тощо
А з іншого боку, він є юридичною особою і може здійснювати
цивільно-правові угоди з російськими та іноземними кредитними
організаціями, з державою в особі Уряду Російської Федерації.
Центральний банк Росії є економічно самостійною установою, здійснює
витрати за рахунок власних прибутків. Статутний капітал та інше майно
Банку Росії є федеральною власністю.
Банк Росії підзвітний тільки Державній Думі Федеральних зборів РФ і не
залежить від виконавчо-розпорядчих органів влади при вирішенні питань,
що стосуються компетенції Банку Росії. Державна Дума за поданням
Президента РФ призначає строком на чотири роки та звільняє з посади
Голову Центрального банку РФ і членів вищого органу Банку Росії — Ради
директорів за поданням Голови Банку Росії, а також аудитора Банку Росії.
Центральний банк Росії утворює централізовану систему з вертикальною
структурою управління. Національні банки республік є територіальними
установами Банку Росії, здійснюють частину його функцій на певній
території, підпорядковані та підзвітні Банку Росії.
Вищим органом Банку Росії є Рада директорів, до якої входять Голова
Правління Банку Росії та 12 членів Ради на постійній основі. Цей
колективний орган розробляє у взаємодії з урядом основні напрями єдиної
державної грошово-кредитної політики та забезпечує її виконання, приймає
рішення про зміну відсоткових ставок, економічних нормативів, визначає
ліміти операцій на відкритому ринку, умови допуску іноземного капіталу в
банківську систему Росії, обсяги випуску та вилучення готівки з обігу.
249
Поряд з Радою директорів поза Банком Росії функціонує Національна
Банківська рада, до якої входять представники Президента РФ, вищих
органів законодавчої та виконавчої влади, експерти. Національна
Банківська рада регулярно розглядає концепцію розвитку банківської
системи, питання основних напрямів єдиної державної грошово-кредитної
політики, політики валютного регулювання, здійснює експертизу проектів
нормативних актів у галузі банківської справи, Рекомендації Банківської
ради враховуються при розгляді Федеральними Зборами законодавчих актів з
питань банківської діяльності та при підготовці рішень Радою директорів
Банку Росії.
Другим рівнем кредитної системи Російської Федерації є комерційні банки
різних форм власності, спеціалізації та сфери діяльності, а також
спеціалізовані фінансово-кредитні установи: страхові компанії, пенсійні
фонди, інвестиційні та фінансові компанії, товариства з кредитування
житлового будівництва тощо.
Комерційні банки можуть створювати спілки, асоціації та ізші об’єднання
для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх вкладників і
здійснення спільних програм, якщо це не суперечить вимогам
антимонопольного законодавства Ревійської Федерації.
Банки Росії не залежать від органів державної влади й управління у
прийнятті рішень, пов’язаних із здійсненням банківських операцій, не
відповідають за зобов’язаннями держави, а держава не відповідає за
зобов’язаннями банків.
Комерційні банки Росії функціонують як універсальні кредитні установи,
виконуючи такі функції на фінансовому ринку:
— акумуляція тимчасово вільних коштів, заощаджень і нагромаджень;
—- здійснення та організація платіжного обігу в народному господарстві;
— кредитування окремих господарських суб’єктів, кредитно-фінансове
обслуговування внутрішнього і зовнішнього господарського обігу;
— облік векселів та операцій з ними;
— зберігання фінансових і матеріальних цінностей;
— довірче управління майном клієнтів.
Банки надалі активніше здійснюватимуть нетрадиційні операції: лізинг,
факторинг та інші види кредитно-фінансово-го обслуговування.
250
Банківська система Росії, як становий хребет усісї кредитної” системи,
має певні труднощі та суперечності в організації й функціонуванні і
характеризується нестабільністю. Про це, зокрема, свідчить динаміка
комерційних банків: у 1989 р. їх налічувалось 43, в 1990 p.—205, в 1994
p.—2020, в 1996 р> — 2486, 1998 р.— 1675, а в 2002р.—1340. Фінансова
криза, що сталась у серпні 1998 p., завдала потужного удару російській
банківській системі і призвела до скорочення кількості комерційних
банків Росії. На сьогодні Банк Росії активно займається
реструктуризацією банківської системи з метою її відновлення та
подальшого розвитку для підвищення надійності та ефективного
обслуговування економіки.
Характеризуючи банківську систему Росії, слід виходити з того, що при
розрахунку на 100 тис. чол. загальна кількість банків у країні явно
недостатня. Особливо мало їх у сільській місцевості та у віддалених
регіонах країни. Крім того, іпотечні та муніципальні банки тільки
зароджуються. Практично не існує інвестиційних, кооперативних та
клірингових банків. Мляві темпи розвитку ринкових відносин та самого
ринку капіталу в Росії стримують створення належної системи
спеціалізованих кредитно-фінансових, установ.
Сучасна практика розвитку банківської системи Роси зу-мовлює потребу у
подальшому вдосконаленні її побудови та функціонуванні, створенні
наукової концепції стратегії розвитку банківської системи з
використанням світової практики та поліпшенні співробітництва Банку
Росії з банківським співтовариством з метою інтеграції Росії в
європейські структури.
§ 4. Інститут банківської таємниці в зарубіжному законодавстві
Велике значення для функціонування механізму правового регулювання
банківської діяльності в країнах з розвиненою ринковою економікою має
правовий режим банківської інформації та забезпечення банківської
таємниці.
Банківська таємниця в зарубіжних країнах є специфічним видом комерційної
таємниці і справляє вирішальний вплив на регулювання банківської
діяльності.
У більшості зарубіжних країн відомості* про стан рахунків клієнтів та
виконуваних по них операціях не підлягають розголошенню і є банківською
таємницею. Це означає, що відо-
251
мості про рахунки можна отримати, як правило, тільки в разі порушення
кримінальної справи щодо конкретної особи. Розгляд цивільної справи в
багатьох країнах не є підставою для банку надавати суду будь-які
відомості, за винятком тих випадків, коли банк сам виступає стороною по
справі. Така практика існує, наприклад, в Німеччині та Франції. Однак це
обмеження не поширюється на рішення судів з цивільних та господарських
спорів. Якщо відповідно до рішення суду провадиться процедура санації
або застосовується інша форма оголошення боржника неплатоспроможним, то
банки зобов’язані надавати відповідні відомості. Це правило діє у
Франції при проведенні процедури оздоровлення відповідно до Закону про
банки від 25 січня 1985 р. (ст. 19), а також у разі накладення арешту на
майно боржника відповідно до Закону від 9 липня 1991 р. (ст. 47)*,
Згідно зі ст.57 Закону про банки професійна таємниця не можу бути
прихована від судових органів, що провадять кримінальне розслідування.
Йдеться про те, що банківські службовці повинні давати свідчення певним
представникам правоохоронних органів. Однак коло таких представників
правоохоронних органів є обмеженим. Зокрема, особа, що проводить
дізнання, має отримати спеціальне доручення судового слідчого. Щодо
податкових органів, то у Франції закон надає цій службі значні права
щодо вимоги від кредитних установ одержувати конкретні повідомлення.
Відповідно до положень Книги податкових процедур фіскальні агенти можуть
з метою здійснення податкового контролю отримувати довідки з
торговельних книг, прибуткових та інших документів, у тому числі і
службових документів кредитної установи**. Французьке законодавство
також передбачає кримінальну відповідальність за розголошення
банківської таємниці. Відповідно до ст-378 Кримінального кодексу Франції
лікарі, інші медичні працівники, а також особи, які володіють різною
конфіденційною інформацією, що була їм довірена внаслідок виконання ними
постійно або тимчасово своїх професійних чи функціональних обов’язків і
які розголосили ці відомості за відсутності ситуації, коли закон або
обставини зобов’язували їх до цього, караються позбавленням волі на
строк від одного до шести місяців і штрафом від 500 до 150 тис. франків.
Суб’єктами цього злочину, як свідчить судова практика, можуть бути також
інші особи:
* Див.-. Гавалда К. “Стуфпе Ж Банковское право.— Мл Финстатинформ.
1996.— С. 105. ** Див.. Там само.— С. 106.
252
представники влади, працівники податкової адміністрації, поштові
службовці, банкіри ,
У Законі про Німецький Федеральний банк в редакції від 22 жовтня 1992 р.
передбачено, що “… всі особи, що перебувають на службі Німецького
Федерального банку, зобов’язуються до нерозголошення таємниці про справи
в установах банку, а також про укладені ним угоди. Вони без дозволу не
мають права давати свідчення або пояснення про факти, що стали їм
відомими під час їх діяльності, а також при вибутті зі служби, т перед
судом, ні поза судом. Дозвіл, якщо це в інтересах банку, надається
службовцям банку Президентом, який може перенести це повноваження на
президентів Центральних банків земель. Дозвіл для судового допиту може
не надаватися тоді, коли цього вимагають благополуччя Федерації або
інтереси громадськості” (§ 32). Крім того, в німецькому законодавстві
обов’язок банку повідомляти відповідні відомості співвідноситься з
процесом примусового виконання рішень чи процесом про неспроможність і
супроводиться обов’язком зробити заяву про треті особи (боржників)”**.
Серед інших органів, які можуть у Німеччині вимагати у банку надання
відомостей про рахунки, слід назвати і податкові служби. Щодо поліції,
то банки не передають їй ніяких відомостей. Більше того, у разі
незаконного запиту поліцією будь-яких довідок можна вимагати
відшкодування заподіяної запитом шкоди***.
На відміну від країн, де діє “статутне право”, дещо інакше вирішується
питання охорони банківської таємниці в країнах, у яких право
встановлюється судовими прецедентами. Так, у Великій Британії загальний
підхід до питання банківської таємниці було викладено в справі Tournier
v National Provincial and Union Bank of England в 1924 p., а саме
обов’язок банку зберігати таємницю про фінансові справи свого клієнта не
є абсолютним, а тому суд може зобов’язати банк надати інформацію при
виконанні певних вимог представникам держави. , Більш широкий підхід до
визначення предмета банківської таємниці згодом було застосовано в
Кодексі добросовісної банківської практики (Banking Code), у якому
передбачено, що банки зобов’язані суворо зберігати конфіденційність про
справи своїх клієнтів (у тому числі колишніх клієнтів) і не розкри-
* Code penal (Cohimente par Wilfrid jeandidier), Paris, 1989 p. 269-270.
** Див.: Гросиан P. K. Как вести дела с банками.— M.; Международиьіе
отношения.— М., 1996.— С. 59. *** Див.: Konis Bankrecht Munchen, 1994,
s. 19.
253
вати деталі про стан рахунків або назву й адреси клієнтів третім особам,
включаючи компанії, що належать до однієї групи. Отже, англійська судова
практика традиційно ґрунтується на дуже обережному підході до розкриття
банківської конфіденційної інформації, водночас статутне право
встановлює дедалі більше підстав для надання конфіденційної інформації.
Це виявляється в тому, що низка спеціальних законів надає право
публічним органам на отримання від банку інформації про клієнта. До
таких законів належать: Закон про управління податками (1970 р), Закон
про фінансові послуги (1986 p.), Закон про неспроможність (1986 р ),
Закон про поліцію і докази в кримінальному праві (1984 р )
Прийнятий у 1987 р. Закон про банківську діяльність закріпив принципове
положення, відповідно до якого банк не повинен розкривати конфіденційну
інформацію про клієнта, водночас закон передбачив питання, щодо яких
можливе розкриття інформації Банку Англії і Банком Англії у зв’язку з
виконанням ним своїх функцій і завдань, передбачених законом.
Щодо законодавства США, то тут слід назвати Закон про банківську
таємницю (1970 p.), Закон про право на фінансову таємницю (1978 р.) та
низку інших законів з приводу наркотиків, відмивання грошей тощо. Норми
цих законів зобов’язують банки належним чином проводити облік документів
по рахунках клієнтів і повідомляти про угоди на суму понад 10 тис.
доларів. Однак судова практика внесла суттєві корективи до зазначених
положень, враховуючи право клієнта на захист інформації. Клієнту у
кожному випадку запиту про його рахунки повинні повідомляти про
будь-який запит і він має право звернутися до суду з вимогою скасувати
запит, якщо він вважає його незаконним,
Нині існує група країн (Швейцарія, Австрія, Люксембург), де збереження
банківської інформації розглядається як важливе завдання правового
регулювання банківської діяльності, і отримати будь-які відомості з
банку практично неможливо. В цих країнах надання банківської інформації
передбачається тільки у випадках скоєння злочину та якщо існують докази
причетності клієнта до злочину, а необгрунтоване передавання такої
інформації тягне за собою застосування суворого кримінального покарання
банківських службовців. В Австрії за порушення банківської таємниці
будь-які особи можуть бути позбавлені волі до 1 року або на них
накладається штраф у розмірі до 360 ставок середньоденного заробітку. У
Швейцарії банківська таємниця охороняється як цивільними, так і
254
нормами кримінального права. Банк, який не вміс тримати секрети своїх
клієнтів, може бути позбавлений ліцензії, а службовцям за розголошення
такої інформації загрожує позбавлен-ня’волі на строк до 6 місяців, або
штраф до 50 тис. швейцарських франків.
Відповідно до Закону Швейцарії “Про банки і ощадні каси” до організацій,
що зобов’язані зберігати банківську таємницю, належать: банки, приватні
банківські доми, ощадні каси, деякі фінансові компанії. Цим самим
законом передбачається, що зобов’язання відповідальних осіб щодо
збереження банківської таємниці діє протягом усього їхнього життя
незалежно від зміни місця роботи .
У різних країнах існують відмінності в порядку та випад-•ках, за яких
інформація з підозрілих операцій надсилається компетентним органам. Якщо
в Німеччині банківську, таємницю розкривають за вимогою суду, то в
Австрії, Люксембурзі рішення про надання інформації приймає також суд,
але він вимагає конкретних доказів провини власника рахунка. У Великій
Британії таємниця рахунка відкривається на вимогу палати лордів, яка
виконує функції Верховного Суду.
Серед європейських країн високим рівнем надійності характеризується
банківська система Угорщини, ефективність організації якої порівнюють з
банківською системою Швейцарії і називають Угорщину в ділових колах
“Швейцарією Східної Європи”. Чинний закон від 1988 р. про державні
гарантування інвестицій і внесків свідчить про конфіденційність
банківської інформації. Угорські банки не надають інформації про рахунки
та їх власників ні поліції, ні податковій інспекції, а запити іноземних
податкових служб не є достатньою причиною для розкриття банківської
таємниці.
Певний інтерес становлять норми російського законодавства з питань
охорони банківської таємниці. В ст. 26 Закону Російської Федерації “Про
банки і банківську діяльність” вказано, що “Кредитна організація, Банк
Росії гарантує таємницю про операції, рахунки і вклади своїх клієнтів і
кореспондентів. Усі службовці кредитної організації зобов’язані
зберігати таємницю про операції, рахунки і вклади її клієнтів і
кореспондентів, а також про інші відомості, що встановлюються кредитною
організацією, якщо це не суперечить федеральному закону.
* Див.: Бубнов Й. Я. Келяев А Е. Правовеє регулирова«ие бамковской
тайнм, информационно-аиалнтичеєкие материалм.— Вьіп. 4 (Й).— М., 1997.—
С. 26.
255
Довідки по операціях і рахунках юридичних осіб і громадян, що здійснюють
підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, видаються
кредитній організації, їм самим, судам і арбітражним судам (суддям),
Рахунковій палаті Російської Федерації, органам державної податкової
служби і податковій поліції, митним органам Російської Федерації у
випадках, передбачених законодавчими актами про їх діяльність, а за
наявності згоди прокурора — органам попереднього слідства у справах, що
перебувають у їх провадженні.
Довідки по рахунках і вкладах фізичних осіб видаються кредитній
організації, їм самим, судам, а за наявності згоди прокурора — органам
попереднього слідства у справах, що перебувають у їх провадженні.
Довідки по рахунках і вкладах у разі смерті їх власників видаються
кредитній організації, особам, вказаним власником рахунка або вкладу в
зробленому кредитній організації заповідальному розпорядженні,
нотаріальним конторам у справах померлих вкладників, що перебувають у їх
провадженні, а щодо рахунків іноземних громадян — іноземним консульським
установам. За розголошення банківської таємниці Банк Росії, кредитні,
аудиторські та інші організації, а також посадові особи та їх працівники
несуть відповідальність, включаючи відшкрдування заподіяної шкоди, в
порядку, встановленому федеральним законом’V
Отже, норми права в російському законодавстві щодо охорони банківської
таємниці мають обмежений характер, оскільки вони не поширюються на
заборону про розповсюдження інформації, що була отримана банком про
операції по рахунках клієнтів інших банків, а також інформації^ яка
безпосередньо не стосується банківського рахунку клієнта.
Чинне законодавство Росії передбачає різні види відповідальності за
розголошення банківської таємниці. Клієнт банку насамперед може
притягнути банк до майнової відповідальності у вигляді відшкодування
шкоди, заподіяної клієнту розголошенням відповідних відомостей. Посадові
особи і працівники банку, винні в порушенні банківської, таємниці,
можуть бути притягнуті до дисциплінарної та, матеріальної
відповідальності в порядку, передбаченому трудовим законодавством. У тих
випадках, коли в діях працівників банку є ознаки складу злочину,
передбаченого Кримінальним кодексом РФ (наприклад, зловживання владою
або службовим становищем, халатність, одержання хабаря), вони можуть
бути притягнуті до кримінальної відповідаль-
256
ності. Крім того, ст. 183 КК РФ передбачає також кримінальну
відповідальність за незаконне отримання і розголошення відомостей, що
становлять комерційну і банківську таємницю.
Питання охорони банківської таємниці знаходить відображення і в ст. 857
Цивільного кодексу Російської Федерації, де зазначено:
а) банк гарантує таємницю банківського рахунка і
банківського вкладу, операцій по рахунку і відомостей про клієнта;
б) відомості, що становлять банківську таємницю, можуть бути надані
тільки самим клієнтам та їхнім представникам;
в) державним органам та їхнім Посадовим особам такі відомості можуть
бути надані виключно у випадках і в порядку, передбачених законом;
г) у випадках розголошення банком відомостей, що становлять банківську
таємницю, клієнт, права якого порушені, вправі вимагати від банку
відшкодування заподіяної шкоди.
Велике значення в плані доступу до конфіденційної інформації у
банківській системі з метою боротьби з відмиванням “брудних” грошей мали
підписання і ратифікація Конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом
наркотичних і психотропних речовин, за якою недобросовісне використання
банківської таємниці визнано як умову, що сприяє відмиванню “брудних”
грошей. Держави-учасники, які ратифікували цю Конвенцію, домовилися
пом’якшити режим конфіденційності банківської інформації. Зокрема,
зобов’язалися надавати взаємну юридичну допомогу, у тому числі щодо
секретної таємниці у справах, пов’язаних’ із обігом наркотичних і
психотропних речовин.
” У звіті “Поліпшення доступу до банківської інформації з метою
оподаткування”, який було підготовлено й опублікова^ но 12 квітня 2000
р. Комітетом із фіскальних справ Організації економічного
співробітництва та розвитку (ОЕСР), вперше всі 29 країн — членів ОЕСР
виступили за необхідне надавати податковим органам інформацію, що є
банківською таємницею. • – Заслуговує на увагу розширення міжнародного
та європейського співробітництва в сфері боротьби з відмиванням
кримінальних грошей. У документі, прийнятому Базельським комітетом з
регулювання банківської діяльності та організації контролю від 12 грудня
1088 p., сформульовано основні принципи боротьби з “відмиванням” грошей
через фінансову систему. Банки повинні докладати значних зусиль для
встанов-
9 Коспоченко 257
лення особи клієнтів, відмовляти в угодах, пов’язаних з “відмиванням”
грошей, співпрацювати з правоохоронними органами в рамках правил, що
стосуються збереження в таємниці банківських операцій. Вепською
конвенцією ООН (1988 р.) та Страсбурзькою конвенцією Європейського Союзу
про відмивання, виявлення та вилучення доходів від злочинної діяльності
від 8 липня 1990 р. визначено заходи щодо боротьби з організованою
злочинністю, “відмиванням” злочинно нажитих коштів від торгівлі
наркотиками.
Останнім часом у багатьох європейських країнах прийнято спеціальне
законодавство, пов’язане зі сферою боротьби з “відмиванням капіталів’*,
що знайшло конкретне відображення в нормах, що стосуються збереження
банківської таємниці. Так, кредитні установи повинні повідомляти
спеціальним адміністративним органам про суми, які викликають підозру
щодо проведення розрахунків за наркотики чи за інші злочинні види
діяльності. Отже, щодо професійної таємниці банкірів існують певні
обмеження і у разі проведення банком сумнівної операції без повідомлення
про це компетентних органів банк та його службовці можуть бути
притягнуті до відповідальності. Наприклад, у Швейцарії з 1992 р. діє
закон, відповідно до якого службовець банку або банк як юридична особа
зобов’язані повідомляти швейцарські власті про можливі факти відмивання
грошей. За приховування такої інформації банкіри підлягають
відповідальності у вигляді штрафу 50 тис. швейцарських франків або
звільненню, а також відали канням ліцензії на банківську діяльність для
банку.
У Німеччині діє закон щодо відмивання грошей, мете якого є полегшення
процедури виявлення доходів, отриманих внаслідок здійснення тяжких
злочинів, створення перешкод для відмивання грошей, а також сприяння
викриттю структур організованої злочинності. Його суть зводиться до
того, щоб зобов’язувати банки ідентифікувати операції своїх клієнтів на
суму понад 20 тис. марок. За американськими законами всі банки,
розташовані на території США, автоматично підключаються до спеціальної
комп’ютерної системи податкового відомства держави. Інформація про
платіж, що перевищує 10 тис. доларів, за цією системою автоматично
потрапляє і до податківців. Крім того, всі банки одержують стандартні
форми, за якими вони зобов’язані повідомляти безпосередньо уряд про всі
операції з готівкою на суму понад 3 тис. доларів,
258
незалежно від того, викликають вони підозру чи ні. Винні в цьому, можуть
каратися до 10 років позбавлення волі.
Отже, інститут банківської таємниці в зарубіжному законодавстві не може
служити захисту відверто “брудних” грошей і потребує належної уніфікації
вимог щодо додержання й обмеження банківської таємниці.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1. Дайте визначення суті банківського права провідних зарубіжних країн.
2. Назвіть основні джерела банківського права провідних зарубіжних
країн. 3. Охарактеризуйте банківську систему Великої Британії. 4. Чим
відрізняється банківська система Німеччини від банківської системи
Японії? 5. Які особливості побудови банківського нагляду в різних
країнах? 6. Яка побудова кредитно-банківської системи Францй? 7. Як
питання банківської таємниці відображуються в законодавстві західних
країн? 8. Що Ви знаєте про відповідальність за розголошення банківської
таємниці в провідних зарубіжних, країнах? 9. Назвіть структуру
банківської системи Росії. 10. Які особливості побудови Федеральної
Резервної системи США?
9*
259
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
До глави І
А гаркав М. М. Основи банковского права: Курс лекций. —• М.: Изд-во
“БЕК”, 1994.
Банковское дело: Справ, пособие. — М.: Зкономика, 1994.
Багіковское право США / А. М. Поллард, Ж. Г. Пассейк, К. X. Зллис. — М.:
Прогресе,-1992.
Братко А. Г. Банковское право (теория Й практика). — М.: Изд-во “Приор”,
2000.
Вступ до банківської справи / Відпов. ред. М.І. Савлук. — К.: Лібра,
1998.
*
Гіленко І., Кириченко О., Ятченко А. Банківський менеджмент. — К.:
Основи, 1999.
Гуревич Й. С. Очерки советского банковского права. — Л.: Изд-во Ленингр.
ун-та, 1959.
Ефимова Л. Г. Банковское право: Учебн. й практ. пособие. — М.: Бек,
1994.
Качан О. О. Банківське право’.— К.: Юрінком Інтер, 2000.
Олейник О. М. Основи банковского права. — М.: Юрист, 1997.
Правовьіе основи банковской деятельности: Учеб. пособие. — М.: Бельїе
альвьі, 199S.
Тосунян Г. А. Банк для клиента. — М.: Златоцвет, 1993.
Тосунян Г. А. Банковское дело й банковское законодательство в России. —
М.: Дело ЛТД, 1995.
До глави, II
Банковская система России: Настольная книга банкира / Л. Й. Абал-кин, Г.
А. Аболихина, М. Г. Азибеков й др. — М,: Компания “Дека”/ 1995.
• Банки й банковское право: Учебн. пособие / Под ред. проф. Й! Т.
Ба-лабанова.— Санкт-Петербург, 2001.
Братко А. Г. Банковское право (теория й практика). — М.: Приор, 2000.
Жуков Е. Ф. Ценньїе бумаги й фондовьіе рьінки. — М.: Банки й биржи,
1999.
Кураков Л. Л., Тимиресев В. Г., Кураков В. Л. Современньїе бан-ковские
системи: Учебн. пособие. — М.: Гелиос, 2000.
Косгточенко О. А. Банківське право. — К.: А.С.К., 2001.
Маслентков Ю. С., Тавасиев А. М., Банковский партнер предпри-ятия. — М.:
Юнити, 2000.
Саниев М. С. Банковская система в условиях рьіночной зкономи-ки. •—
Алма-Алта, 1991.
Суконин. Банковское дело в России. ‘С.-П.: Русская речь, 1879.
260
До глави III
Васюренко О. В. Центральний банк в системе кредитно-финансо-вьіх
отношений. —X., 1996.
Вступ до банківської справи / Відпов. ред. М. І. Савлук. — К/. Лібра,
1998.
Бугулов В. М., Бугулова Т. В. Національний банк та його операції. —
К..МАУП, 1997.
Банківська енциклопедія / За ред, A.M. Мороза. — К/. Ельтон, 1993.
Банк(щская система России: настольная книга банкира / Л. Й. Абал-кин, Г.
А. Аболихина, М. Г. Азибеков й др. — М/. Компания “Дека”, 1995.
Банк: партнерство в бизнесе. — М.: Приор, 1994..
Гетьман В. П., Килимник Ю. В. Національний банк у системі влади. —К.,
1997.
Карманов Е. В. Банковское право УкраиньІ. — Харьков: Консум, 2000.
Козюк В. В. Центральні банки і грошово-кредитна політика. — Тернопіль:
Джура, 1999.
Матвієнко В. Держава і банки. — К., 1996,
Національний банк і грошово-кредитна політика / За ред. А. М. Мороза. —
КНЕУ, 1999.
Полякав В. ТІ., Московкина Л. А Структура й функции центрального банка:
Зарубежньїй опьіт. — М/. Инфра, 1996.
До глави IV
Васюренко О. В. Банковські операції. — К.: Знання, 2000.
Василшиен 3. Н. Регулирование деятельностн коммерческого банка. — М-,
1995.
Жуков A. ff. Услуги коммерческих банков: зарубежньш опьгг й практика. —
М.’. А. О. Консалтбанкир, 1995.
Дзюблюк О, В. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин. —
Тернопіль, 1996.
Дмитриев М., Травин Д. Российские .банки на исходе золотого века. — СПб:
Норма, 1996.
Деньги, кредит, банки: Учебн. для вузов / Под ред. Е. Ф. Жукова. — М.:
“Банки й биржи”, ” ЮНИТИ”, 1999.
Ефимова Л. Г. Сборник образцов банковских документов. — М.: Инфра, 1995.
Коммерческие банки России. — М.; Нью-Йорк: Вьісш. шк., 1992. І
Коммерческие банки: 3. Рид, Р. Коттер, 3. Гилл / Под ред. В. М.
Усо-скина — М.-. СП “Космополис”, 1991.
Ключтков Й. К., Торкановский В. С. Коммерческие банки США в системе
государственно-монополистического капитализма. — Л., 1982.
261
Маркова О. М., Сахарова Л. С., Сидоров В. Н. Коммерческие банки й их
операции. — М.: Банки й биржи, 1995.
Операції комерційних банків / Кол. авторів.— 2-ге видання,— Львів, 2001.
Усоскин В. М. Современньїй коммерческий банк: управление й операции. —
М.: ИПУ “Вазар Ферро”, 1998.
Ширинская Е. Б. Операции коммерческих банков й зарубежньїй опит. — 2-е
изд. — М.: ФинансьІ й статистика, 1995.
До глави V
Банковские злектронньїе услуги: Учебн. пособие. — М., 1997.
Бухвальд Б. Техника банковского дела.— М.: ФинансьІ, 1994.
Васюренко О. В. Банківський менеджмент. — К.: Академія, 2001.
Миловидеє В. Д. Современное банковское дело: Опнт организа-ции й
функционирования в СІЛА. — М.: Изд-во Моек. ун-та, 1992.
Мирун Н. Й., Герасимович А. М. Банковское обслуживание пред-приятнй й
населення. — К., 1996.
Нормьі й обьічаи вексельного оборота // Финансовая тема. — 1997. — №2.
Основи банковского дела / Под ред. А. М. Мороза. — К.: Лібра, 1994. ‘
Пластиковие картьі. — 2-е изд. — М.: Банковский деловой центр, 1998.
Фінансове право / За ред. проф. Л. К. Воронової.— Вид. друге. — Харків:
Фірма “Консум”, 1999.
Хозяйственное право: Учебник / Под ред. акад. Мамутова В. К.— К.:
Юринком Интер, 2002.
До глави VI
Вітлінський В. К Кредитний ризик комерційного банку. —• К.: Знання,
2000.
Вольшский Н. Й. Кредит в условиях современного капитализма.— М.:
ФинансьІ й статистика, 1991.
Гражданско-npaeoeoe регулирование банковской деятельноети. — М., 1994.
Деньги, кредит, банки: Учебн. для вузов / Под ред. О. Й. Лавруши-на. —
М.: ФинансьІ й статистика, 1998.
Захарова Н. Н. Кредитний договор. — М., 1996.
Ковальчук А. Ф. Банківський кредит: правові засади повернення.— К.:
Знання, 2001.
Кроливецкая Л. П. Кредит при полном хозрасчете. — М.: ФинансьІ й
статистика, 1991.
Кредит і кредитні правовідносини: економічна природа і практика
законодавчого регулювання / Кол. авторів. — К.: Козаки, 1996.
262
I
Кузьмш В. Ф. Правовеє регуяирование бакковского кредита. —-М.: Сов.
государство й право, 1974. — №2.
Лагутін В.Д., Кредитування. Теорія і практика. — К.: Знання,
2001.
Основи банковского дела / Под ред. А. Н. Мороза. — К.: Либра, 1994.
Общая теория денег й кредита: Учебн. / Под ред. Е. Ф. Жукова. — М.:
Юнити, 1995.
Челноков В. Банки й банковские операции.— М , 1998.
До глави VII
Алексеее М. Ю. Рьшок ценньїх бумаг. — М.: ФинансьІ й статистика, 1992.
Апехин Б. Й. Рьшок ценньїх бумаг. — М.: ФинансьІ й статистика, 1991.
Бе/юв В. А. Ценньїе бумаги: вопросьі правовои регламентации. — М.:
Гуманзнание, 1993.
Бизнес на рннке ценньїх бумаг: Справ.-практ. пособие — М.: Граникор,
1992.
Жуков Е. Ф. Ценньїе бумаги й фондовме рьшки. -— М.: Банки й биржи, 1995.
Иванов А. Й. Обращение й регистрация ценньїх бумаг. — М.: Цифра, 1996.
Каратуев А. К. Ценньїе бумаги. — М., 1997.
Ко.іесник В. В. Ринок цінних паперів і принципи правового регулювання. —
К., 1993.
Коаесшік. В. В. Рьінок ценньїх бумаг: участники (правовои аспект). — К.,
1993.
Льісенков Ю.. КамбуловД. Фондовий рьшок. — К., 1996.
Мусатав В. Т. Фондовий рьшок: Инструментьі й механизмн. — М/. Междунар.
отношения, 1991.
Миркни Я. М. Ценньїе бумаги й фондовий рннок.— М.: Перспектива, 1995.
Семенкова Е. В. Операции с ценньїми бумагами — М.: Перспектива, 1997.
Спавинскшг В. Н. Ценньїе бумаги: иллюзии й реальность. — До-нецк,1998.
Цінні папери: сутність, біржові операції, обіг: 36. нормативної
документації. — К., 1992.
До глави VIII
Аднсов Е. Н. Правовеє регулирование валютних отношений в Ук-раине — X/.
Консум, 1998.
Валютнеє регулирование: Метод, иосооие. — М.. Ьаланс-клуи, 1997
263
• Балабане» И. Т. Валютний рьшок й валютньїе операции в Рос-сии. —
М.: ФинансьІ й статистика, 1994.
1 Баринов В. Т. Справочная книга ннспектора валютних отіераций
коммерческих банков. — М.: Менатеп-информ, 1995.
Бункина М. К. Валютний рьшок. — М.: АО “ДИС”, 1995.
Валютньїе операции в коммерческих банках. — М., 1991.
Валютний портфель: Книга финансиста, Книга коммерсанта / А. В. Аникин,
Н. В. Гусев, Р. X. Дахаев й др. — М.: Соминтак, 1995.
Голубович А.Д.и др. Валютньїе операции в коммерческих банках.— М.:
Менатеп, 1994.
Мшценко В. Й., Науменкова С. В. Валютнеє регулированйе: Ос-новньїе
понятия й показатели. — Сумьг. Информминстат, 1994.
Пастельная книга валютного дилера. — К., 1994.
Шалашов В. П. Валютнеє регулированйе й валютньїе расчетьі в Российской
Федерации. — М.: Интелсинтез, 1996.
Ющенко В., Міщенко В. Управління валютними ризиками. — К.: Знання, 1998.
До глави IX
Банковское право Європейського Союза. — М.: Статут, 2000.
Банки Латинской Америки: Справ, для российских банкиров й
предпринимателей, работающих на латиноамериканских рьінках. — М.: ИЛА
РАН, 1996.
Банковский портфель-1: Книга банкира. — М : Совинтек, 1994.
Банковская система Россий>Настольная книга банкира, кн. І-ИІ. — М.: ИКК
“Дека”, 1995.
Бирюков П. Н.. Карасева М. В. Основи банковского права Рос-Сийской
Федерации: Учебн. пособие. — Воронеж, 1996.
Бобраков Ю. США: Центральний банк й зкономика. — М.: Наука, 1988.
Валютнеє законодательство зарубежньїх стран. Сб. нормативних актов. —
М., 1991.
Вігуру Жан-Клод, Блан П’єрет, Прост Андре. Банк очима економіста й
бухгалтера. — К.: Основи, 1997.
Вшиневский А. А. Банковское право Англии. — М.: Статут, 2000.
Гавалда К., СтуфлеЖ. Банковское право. — М.: Финстатинформ, 1996.
Годме Поль-Мари. Финансовое право. — М.: Прогресе, 1978.
Давид Р. Основньїе правовьіе системи современности. — М.: Прогресе,
1988.
Деньги, банковское дело й денежно-кредитная политика / 3. Дж. Долай,
К.Д. Кзмпбелл, Р.Дж. Кзмпбелл. — М., 1996.
Деятельность банков, современньїй опьіт США / Состав. С. С. Дза-расов. —
М.: АЙСи-банк, 1992.
Жуков А. Й. Услуги коммерческих банков: зарубежньїй опнт й практика. —
М.: АО “Консалтбанкир”, 1995
264
I
Іванов В. М., Софпценко І. Я. Грошово-кредитні системи зарубіжних
країн.— К.: МАУП, 2001.
І Коммерческие банки-. Рид 3., Котгер P., Гидл 3., СмитР. / Под ред.
В. М. Усоскина. — М.: СП “Космополис”, 1991.
Корриган 3. Центральнеє й другие банки: размьішления о путях создания
банковской системи рнночного типа. — ЗИЖ. — 1990. — №46.
Кох, Тчмоти У. Управление банком / Пер. с англ. — Уфа: Спектр, 1993, 5
книг.
Ключников Й. К., Торкановский В. С. Коммерческие банки CUIA в системе
государственно-монополистического капитализма. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1982.
Масленников В. В. Зарубежньїе банковские системи.— М.: Злит, 2001.
Лордкипанидзе А. Г. Законодательство капиталистических госу-дарств о
финансово-кредитньїх предприятиях. Обзорная информа-ция. — М., 1983.
Матук Ж. Финансовьіе системи Франции й других стран: В 2 т. — М : АО
Финстатинформ, 1994.
Основи законодательства капиталистических стран о банковской системе. —
М., 1992.
Поллард А., Пассейк Ж., Зллис К., Дейли Ж. Банковское право США. — М.:
Прогресе, 1992.
Полфреман Д., Форд Ф. Основи банковского дела. — М.: Инфра, 1996.
Правовьіе основи банковской деятельности: Учебн. пособие / Хау P., Райс
Д., Козлов Н. й др. — М.: Бельїе альвьі, 1995.
Роде Зрвин. Банки, биржи, валюти современного капитализма.’— М.. Финансн
й статистика, 1986.
Дж. Ф,, Синки мл, Управление финансами в коммерческих банках. — М-,
1994.
Топорнин Н. Б. Организационно-правовьіе основи банковской системи
Великобритании: взгляд из России / В кнл “Иностранньїе ин-вестиции в
странах СНГ й Великобритании”. — М, 1992.
Уайтинг Д. П. Осваиваем банковское дело. — М.: “Бачки й биржи”, Изд. об.
“Юнити”, 1996.
Федеральная резервная система США, 1995.
Шамова І. В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн — К-КНЕУ, 2001.
265
ДОДАТКИ
А. Зразки основних банківських документів
Додаток 1
СТАТУТ Асоціації українських банків
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1.1. Асоціація українських банків (АУБ) (далі — Асоціація) діє на основі
Закону України (872-12) “Про банки і банківську діяльність”, інших
законодавчих актів України та цього Статуту. Вона є правонаступницею
Асоціації комерційних та кооперативних банків УРСР.
1.2. Асоціація створена для сприяння розвитку банківської систоли
України, представництва інтересів своїх членів у органах державної влади
та управління, захисту прав банків, забезпечення зв’язків з
громадськістю.
1.3. Асоціація є недержавна, незалежна, добровільна, иеко-мерційна
організація, що об’єднує українські банки та банківські
об’єднання (далі — банки).
1.4. Членство в Асоціації не накладає на її членів ніяких обмежень щодо
комерційної, громадської та будь-якої іншої діяльності, що не заборонена
законом.
1.5. Асоціація є юридичною особою, має свій баланс, ле-чатку, штамп,
символіку, відкриває рахунки в банку. Асоціація володіє
відокремленим майном на праві власності, може від свого імені набувати
прав і нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах.
1.6. Асоціація має право:
— входити до складу міжбанківськнх об’єднань країн Європи і світу;
— відкривати закордонні представництва, співробітничати з банківськими
об’єднаннями шагах країн.
1.1. Юридична адреса Асоціації: 253167, м. Київ, вул. М. Рас-кової, 15.
2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЗАВДАННЯ АСОЦІАЦІЇ
2.1. Асоціація діє на основі таких принципів:
— законності;
— компромісного вирішення питань з урахуванням інтересів усіх членів
Асоціації;
266
— довіри та взаємодопомоги у відносинах між членами Асоціації;
— добровільної участі членів Асоціації в проектах і програмах, що
здійснюються за рішеннями Ради Асоціації;
— обов’язкового виконання рішень, що приймаються З’їздом Асоціації;
— самостійності та незалежності від державних структур.
2.2. Основними завданнями Асоціації є:
— захист прав та інтересів банків — членів Асоціації, забезпечення
правових гарантій їхньої діяльності;
— сприяння створенню правової бази банківської діяльності;
— сприяння підвищенню кваліфікації і професіоналізму керівників,
фахівців банків;
— ознайомлення громадськості з діяльністю банків та їх роллю в
економічному житті України;
— сприяння реалізації положень антимонопольного законодавства у сфері
банківської діяльності;
— утвердження взаємної довіри, надійності, порядності та ділового
партнерства у взаємовідносинах між банками та клієнтами, забезпечення
додержання Кодексу честі українського банкіра;
— доведення до банків через Інформаційний бюлетень Асоціації
законодавчих та нормативних актів органів державної влади і управління,
Національного банку України (далі — НБУ), Вищого арбітражного суду
України з питань, що стосуються сфери банківської діяльності;
— нерозголошення членами Ради Асоціації (далі — Рада) та працівниками
виконавчого органу всього, що являє собою банківську та комерційну
таємницю, навіть після завершення їхньої діяльності в Асоціації.
2.3. Для досягнення зазначених завдань Асоціація:
— добивається прийняття її зауважень і пропозицій комітетами Верховної
Ради України, урядом під час розгляду проектів законодавчих і
нормативних актів, які стосуються банківської діяльності;
— підтримує і розвиває ділові контакти з Верховною Радою,
Адміністрацією Президента, Кабінетом Міністрів України;
— співробітничає з НБУ щодо вироблення основних напрямів
грошово-кредитної політики, вдосконалення контролю за діяльністю банків,
податкової політики тощо;
267
— створює спільно з відповідними навчальними закладами школи, центри і
курси підготовки та перепідготовки кадрів;
— співробітничає із засобами масової інформації, прово-‘ дить
прес-конференції, видає інформаційний бюлетень та інші матеріали;
— надає консультації та допомогу членам АУБ у всіх справах, що
стосуються діяльності українських банків, сприяє роботі Третейського
суду Асоціації;
— самостійно і разом з НБУ організовує симпозіуми, семінари, обмін
досвідом роботи, сприяє встановленню ділових контактів;
— вивчає і поширює досвід, дає рекомендації щодо ефективного здійснення
банківських операцій та стандартизації банківських процедур, а також
надає допомогу банкам в організації їхньої роботи;
— надає допомогу в подоланні обставин, що тимчасово погіршують стан
ліквідності банків;
— координує діяльність банків у сфері спільних інтересів членів
Асоціації;
— залучає представників банків до участі в заходах, що проводяться
органами державної влади та управління з метою розвитку економіки та
банківської справи.
3\ЧЛЕНСТВО В АСОЦІАЦІЇ
3.1. Членами’ Асоціації можуть бути банки, а також регіональні
об’єднання банків, які створені відповідно до чин-нбго законодавства
України, визнають Статут Асоціації, сплачують вступні і членські внески
і статутною метою яких є захист інтересів банків.
Членами Асоціації можуть бути зареєстровані в Україні у встановленому
порядку банки і банківські установи інших країн, які визнають Статут
Асоціації і виявили бажання увійти до неї на однакових з українськими
банками умовах. Крім заяви вони подають до Асоціації основні відомості і
показники діяльності банку або банківської установи. Порядок сплати ними
членських внесків визначається З’їздом Асоціації.
Членами Асоціації з правом дорадчого голосу можуть бути, підприємства та
організації, які працюють за договором з Асоціацією (або нею утворені) в
інтересах банків — членів АУБ. Ці підприємства сплачують внески в
порядку, затвердженому Радою.
268
Банки, підприємства та організації, що входять до Асоціації, зберігають
повну господарську та фінансову самостійність.
3.2. Члени Асоціації реалізують свої права та законні інтереси, а також
виконують свої обов’язки перед Асоціацією безпосередньо через керівника
банку або уповноваженого ним представника.
3.3. Прийняття в члени Асоціації здійснюється на підставі заяви,
укладеної за зразком, затвердженим Радою, ілисьмово-го визнання Статуту
Асоціації.
Рішення про прийняття в члени Асоціації приймається Радою з подальшим
затвердженням його З’їздом Асоціації.
Відмова у прийнятті в члени Асоціації не потребує обгрунтування.
3.4. Член Асоціації, який порушує законодавство України або Статут
Асоціації, допускає некоректні дії, що негативно впливають на престиж
членів Асоціації, порушує Кодекс честі українського банкіра, може бути
виключений із Асоціації.
Виключення здійснюється відповідно до рішення Ради Асоціації з подальшим
затвердженням його З’їздом Асоціації.
4. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЧЛЕНІВ АСОЦІАЦІЇ
4.1. Члени Асоціації мають право:
— обирати керівні органи Асоціації та бути обраними до них;
— подавати пропозиції до порядку-денного З’їзду Асоціації не пізніше ніж
за два тижні до початку його роботи;
— брати участь у роботі над документами, що визначають; головні напрями
діяльності, Асоціації, подавати, до .Ради Асоціації пропозиції,
спрямовані на захист інтересів і вдосконалення діяльності Асоціації та
банків;
— користуватися інтелектуальними розробками та матеріально-технічними
засобами, а також послугами, консультаціями та рекомендаціями, які
надаються виконавчим органам Асоціації;
— одержувати фінансову підтримку або гарантії у разі виникнення
надзвичайних обставин за умови прийняття відповідного рішення
Радою Асоціації;
— одержувати підтримку Асоціації під час розгляду спірних
питань в органах державної влади та управління, а також в НБУ;
— входити до складу регіональних об’єднань банків або обласних
відділень Асоціації, добровільно виходити з Асоціації,
попередивши про це не пізніше ніж за два місяці;
269
— звертатися з позовом до суду у разі порушення АУБ комерційної
таємниці.
4.2. Члени Асоціації мають рівні права та обов’язки. Члени Асоціації
зобов’язані:
— додержувати Статуту та виконувати рішення, що приймаються З’їздом;
— брати участь у реалізації цілей і завдань Асоціації;
— підвищувати ефективність роботи та престиж банків, їхню репутацію у
клієнтів;
— розвивати співробітництво між банками на основі доброзичливості,
взаємної поваги і підтримки, безумовного виконання взаємних зобов’язань;
— вчасно сплачувати членські внески та інші платежі;
— своєчасно й оперативно надавати Асоціації на її запит дані, що не
становлять комерційної таємниці, а також самостійно повідомляти про
реорганізацію банку, зміну його назви, адреси чи керівників, службових
телефонів’керівників банку та ін.
5. УПРАВЛІННЯ АСОЦІАЦІЄЮ ТА її ВИКОНАВЧИМ
ОРГАНОМ
5.1. Управління Асоціацією здійснюють:
— З’їзд Асоціації;
— Рада Асоціації;
•^- Президент Асоціації. 5.2\ Вищим органом Асоціації є З’їзд. З.ЗЛЗ’їзд
скликається не рідше одного разу на рік і не пізніше 1 липня поточного
року.
5.4. Позачерговий З’їзд скликається на вимогу не менш як 1/3 членів
Асоціації або 2/3 членів Ради.
5.5. З’їзд вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше 2/3
представників членів Асоціації.
Рішення З’їзду приймаються кваліфікованою більшістю голосів 3/4
присутніх на З’їзді представників членів АУБ з таких питань:
— прийняття Статуту Асоціації та внесення до нього змін і доповнень;
— прийняття рішення про припинення діяльності Асоціації;
— фінансування спільних проектів.
Рішення З’їзду Асоціації з усіх інших питань приймаються простою
більшістю голосів присутніх на З’їзді представників членів АУБ.
270
5.6. До компетенції З’їзду Асоціації належать:
— прийняття Статуту Асоціації та внесення до нього змін і доповнень;
— розгляд і затвердження звітів Ради, Президента та Ревізійної
комісії Асоціації;
— затвердження рішень Ради про прийняття до Асоціації та виключення з
неї її членів;
— затвердження основних напрямів діяльності Асоціації та розгляд питань,
запропонованих її членами;
— встановлення розміру та строку сплати вступних і членських внесків;
— обрання строком на три роки, але не більше двох разів підряд Голови
Ради та Президента Асоціації;
— визначення кількісного складу й обрання строком на три роки членів
Ради та Ревізійної комісії з оновленням її персонального складу не менше
ніж на ЗО відсотків;
— делегування певної частини належних йому повноважень Раді або
Президентові Асоціації.
5.7. У період між З’їздами управління Асоціацією здійснює Рада
Асоціації.
5.8. Рада Асоціації:
— скликає З’їзд Асоціації, визначає порядок денний З’їзду, час і місце
його проведення;
— вносить на розгляд З’їзду проект основних напрямів діяльності
Асоціації на поточний рік;
— здійснює контроль за реалізацією рішень З’їзду і затверджених ним
основних напрямів діяльності Асоціації;
— приймає рішення про прийняття до Асоціації та виключення з неї членів
на підставах і в порядку, передбачених пунктами 3.3 і 3.4 Статуту;
— затверджує кошторис на утримання Асоціації та її виконавчого органу;
— встановлює розміри посадового окладу Президента та Віце-президента
Асоціації;
— затверджує Положення про преміювання працівників виконавчого органу
Асоціації та виплату їм винагороди за підсумками роботи за рік;
— за пропозицією Президента Асоціації затверджує Віце-президента
Асоціації, визначає поточні завдання, здійснює контроль за їх
виконанням;
— сприяє роботі Третейського суду Асоціації;
— визначає порядок сплати членських внесків для членів Асоціації,
прийнятих до її складу з правом дорадчого голосу, затверджує зразок
заяви на вступ до АУБ.
271
5.9. Гояова Ради Асоціації:
— представляє Асоціацію в органах державної влади та управління,
громадських і міжнародних організаціях;
— є повноважним представником національних банківських
кіл і Асоціації у відносинах із зарубіжними банками, їхніми
об’єднаннями, іншими зарубіжними організаціями;
— головує на з’їздах та засіданнях Ради Асоціації;
— здійснює поточний контроль за реалізацією виконавчим органом рішень
з’їздів та Ради Асоціації.
— вносить пропозиції щодо кандидатур на посаду Президента і членів Ради
Асоціації.
5.10. Президент Асоціації:
— очолює виконавчий орган Асоціації;
— організовує виконання рішень з’їздів та Ради Асоціації;
— представляє виконавчий орган Асоціації в органах державної влади й
управління, громадських і міжнародних організаціях, у відносинах із
зарубіжними партнерами;
— сповіщає членів Асоціації про час і місце проведення З’їзду та його
порядок денний не пізніше ніж за ЗО днів до його скликання;
— розпоряджається грошовими коштами та майном Асоціації;
— утворює необхідні підрозділи виконавчого*вргану і призначає їх
керівників;
— у межах затвердженого кошторису фонду оплати праці визначає структуру,
штатну чисельність, посадові оклади працівників виконавчого органу
Асоціації;
— приймає рішення про прийняття, звільнення з роботи та преміювання
працівників виконавчого органу Асоціації;
— подає Раді для затвердженні кандидатур на посаду Віце-президента;
— укладає від імені Асоціації договори та дає від свого імені доручення
на одержання матеріальних цінностей;
— відкриває розрахункові та інші рахунки в банках, підписує першим
підписом грошово-розрахункові документи;
— забезпечує зв’язки із зарубіжними об’єднаннями банків та іншими
організаціями;
— вносить пропозиції щодо кандидатур Голови та суддів Третейського суду
АУБ.
Президент Асоціації може делегувати свої права Віце-президенту та іншим
працівникам виконавчого органу Асоціації.
272
6. РЕВІЗІЙНА КОМІСІЯ
6.1. Ревізійна комісія обирається З’їздом і підзвітна виключно йому.
З’їзд визначає кількісний склад Ревізійної комісії та порядок її
діяльності.
6.2. Голова Ревізійної комісії обирається зі складу
Ревізійної комісії її членами.
6.3. Комісія здійснює контроль за додержанням Радою та Президентом
Асоціації вимог Статуту, виконанням рішень З’їзду, за фінансовою та
господарською діяльністю Асоціації.
6.4. Ревізійна комісія складає висновки за річними звітами та балансами
і подає їх З’їздові на затвердження.
7. ФІНАНСИ ТА МАЙНО
7.1. Кошти Асоціації утворюються за рахунок:
— внесків членів Асоціації;
— прибутку від здійснення господарської діяльності
підприємств, створених Асоціацією;
— плати за проведення Асоціацією платних заходів, досліджень,
розробок;
— надходження від інших організацій; інших надходжень, отриманих на
підставах, не заборонених законодавством.
7.2. Члени Асоціації не несуть відповідальності щодо її зобов’язань,
Асоціація не несе відповідальності щодо зобов’язань її
членів.
8. ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ АСОЦІАЦІЇ
8.1. Діяльність Асоціації припиняється шляхом янсвадації або
реорганізації за рішенням З’їзду Асоціації та на інших підставах,
передбачених законодавством України.
8.2-. Ліквідація Асоціації здійснюється , ліквідаційною комісією,
призначеною З’їздом Асоціації. З моменту-П|Нізна-чення ліквідаційної
комісії до неї переходять повноваження щодо управління Асоціацією.
Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно Асоціації, складає
ліквідаційний баланс і подає його З’їздові.
8.3 Наявні в Асоціації грошові кошти після розрахунків із бюджетом,
оплати праці працівників Асоціації, а також все майно, ЩО залишається
після ліквідації, розподіляються ліквідаційною комісією між членами
Асоціації пропорційно до їхніх внесків.
Майно, передане Асоціації в користування, повертається його власникам у
натуральній формі.
Ліквідація вважається завершеною, а Асоціація такою, що припинила свою
діяльність, з моменту виключення її з Державного реєстру.
273
Додаток 2
СТАТУТ /
акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку
України (закрите акціонерне товариство)
(Промінвестбанк України)
Затверджено Загальними зборами акціонерів Українського акціонерного
комерційного промислово-інвестиційного банку 27 квітня 2001 року.
Стаття 1. Офіційне найменування, організаційно-правова форма та
місцезнаходження
1. Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (закрите
акціонерне товариство) (далі іменується “Банк”) є правонаступником
прав та зобов’язань Українського акціонерного комерційного
промислово-інвестиційного банку, створеного рішенням установчих зборів
засновників від 2S.04.92 та зареєстрованого Національним банком України
26.08.92 за реєстраційним № 125.
Банк засновується в формі закритого акціонерного товариства для
комплексного банківського обслуговування юридичних та фізичних осі&
незалежно від форм власності та підпорядкованості і діє на комерційних
засадах.
Офіційне найменування Банку українською мовою — Акціонерний комерційний
промислово-інвестиційнии банк (закрите акціонерне товариство), скорочена
назва — Промінвестбанк.
Офіційне найменування Банку російською мовою — Акци-онерньш коммерческий
промьшіленно-инвестиционньш банк (закрьітое акционерное общество),
скорочена назва — Пром-инвестбанк.
Офіційне найменування Банку англійською мовою — ( ), скорочена назва
“Prominvestbank’V
Банк є універсальним та входить до єдиної банківської системи України.
2. Місцезнаходження Банку: Україна, 01001, м. Київ-1, провулок
Шевченка, 12.
Стаття 2. Загальні положення про діяльність Банку 1. Банк у своїй
діяльності керується ТСонституцією України, законами України “Про банки
і банківську діяльність”, “Про господарські товариства”, “Про
власність”, іншими законодавчими актами, нормативно-правовими актами
Національного банку України, цим Статутом та рішеннями Загальних зборів
акціонерів Банку
274
Банк набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації,
яка здійснюється Національним банком України шляхом внесення
відповідного запису до Державного реєстру банків.
Рішення про внесення змін до цього Статуту набуває чинності з моменту
реєстрації таких змін Національним банком України. Реєстрація змін до
Статуту Банку здійснюється у порядку, визначеному Національним банком
України.
Банк може набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в
зобов’язання, виступати в суді, арбітражному суді та третейському суді
від свого імені.
Банк самостійно володіє, користується та розпоряджається майном, що
перебуває у його власності. Банк є власником:
1) майна, переданого йому засновниками й акціонерами у власність;
2) майна, одержаного в результаті господарської діяльності Банку;
3) одержаних доходів;
4) іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
2. Держава не відповідає за зобов’язаннями Банку, а Банк не відповідає
за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або
договором.
Національний банк України не відповідає за зобов’язаннями Банку, а Банк
не відповідає за зобов’язаннями Національного банку України, якщо інше
не передбачено законом або договором.
Банк несе відповідальність за своїми зобов’язаннями усім належним йому
майном.
Банк не відповідає за зобов’язаннями акціонерів. Акціонери несуть
відповідальність за зобов’язаннями Банку тільки в межах належних їм
акцій.
3. Арешт на майно або кошти Банку, що знаходяться на його рахунках, а
так само арешт на кошти, майно або інші цінності юридичних або фізичних
осіб, що знаходяться в Банку, накладається виключно за санкціонованою
прокурором постановою слідчого, за постановою державного виконавця у
випадках, передбачених законами України, або за рішенням суду.
Стягнення на власні кошти та майно Банку, грошові кошти та Інші цінності
та майно фізичних чи юридичних осіб, що знаходяться у Банку, може бути
звернене за виконавчими документами, передбаченими законами України.
275
4. Банк гарантує збереження банківської таємниці.
Банківською таємницею є інформація щодо діяльності та > фінансового
стану клієнта, яка стала відомою Банку у процесі обслуговування клієнта
та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг Банку і
розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.
Зміст та обсяги інформації, яка становить банківську таємницю,
визначається законами України.
Усі працівники й акціонери Банку зобов’язані зберігати комерційну
таємницю Банку. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну
таємницю Банку, визначаються Правлінням Банку.
Керівники та працівники Банку зобов’язані не розголошувати та не
використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну
інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових
обов’язків.
Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську
таємницю, може розкриватися згідно з чинним законодавством.
Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються
Банком особам, зазначеним власником рахунка (вкладу) в заповідальному
розпорядженні Банку, державним нотаріальним конторам або приватним
нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за
рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).
На письмову вимогу акціонера Банк ознайомлює його з річними балансами,
звітами про результати діяльності та протоколами зборів Банку.
5.’ Банк відкриває свої філії (представництва) та дочірні підприємства
на території України та на території інших дер-жав’відповідно до чинного
законодавства. Фицї (представництва) та дочірні підприємства Банку
здійснюють свою діяльність на підставі затверджених Банком положень
(статутів) про них.
Філії (представництва) Банку мають право від його імені вживати заходи
для доарбітражного врегулювання спору, подавати до суду, арбітражного,
третейського суду позови, відзиви на позовні заяви, звертатися із заявою
про перевірку рішення, ухвали, постанови суду в порядку нагляду,
здійснювати інші процесуальні дії, передбачені законодавством.
6. Банк та його філії (представництва) мають печатки, штампи та бданки
із своїм найменуванням та фірмовим знаком, а також інші печатки та
штампи.
276
Фірмовий знай Банку має форму круглої монети, у середині якої на
світлому тлі зображено стилізовані під старослов’янський Шрифт три
заголовні літери назви Банку ГОБ (Промінвестбанк).
Банк має свій прапор із зображенням фірмового знака Банку. Опис
прапора-Банку визначається положенням, яке затверджується Правлінням
Банку.
7. Банк на підставі дозволу органів Міністерства внутрішніх
справ України може придбавати вогнепальну зброю та спеціальні
засоби з метою забезпечення надійного збереження грошей та іншого майна.
8. Банк використовує власний транспорт для здійснення інкасації’
грошової виручки клієнтів, перевезення готівки та цінностей, а також для
перевезення працівників та вантажів для своїх потреб.
9. Банк та його філії можуть мати їдальні для забезпечення харчування
працівників Банку.
10. Фінансова звітність Банку, що подається до Національного банку
України, щороку перевіряється аудитором. Аудиторська перевірка Банку
здійснюється аудитором, який має сертифікат Національного банку
України на аудиторську перевірку банківських установ.
11. Банк самостійно визначає порядок найму і звільнення працівників,
форми і системи оплати праці.
Стаття 3. Види діяльності Банку
1. Ш підставі банківської ліцензії Банк має право здійснювати такі
банківські операції:
1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і рахунків
банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих
рахунків за допомогою платіжних інструментів та Зарахування коштів на
них;
3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на
власний ризик.
2. Банк, крім перелічених у першому пункті цієї статті операцій, має
право здійснювати такі операції та угоди:
1) операції з валютними цінностями;
2) емісію власних цінних паперів;
3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням
клієнтів;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені
(включаючи андеррайтинг);
277
5) надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх
осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
6) придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за
поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання
таких вимог та прийом платежів (факторинг);
7) лізинг;
8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для
зберігання цінностей та документів;
9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших
оборотних платіжних інструментів;
10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з
використанням цих карток;
11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо
банківських операцій.
3. За умови отримання письмового дозволу Національного банку України
Банк також має право на:
1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних
осіб;
2) здійснення випуску, обігу, погашенця (розповсюдження) державної та
іншої грошової лотереї;
3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;
4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
— з інструментами грошового ринку;
— з інструментами, що грунтуються на обмщних курсах та відсотках;
— з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;
5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з
юридичними та фізичними особами;
6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників
іменних цінних паперів.
4. За умови отримання відповідного дозволу (ліцензії) Банк має право
здійснювати операції з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням,
у тому числі скуповувати у населення ювелірні, побутові та інші вироби з
дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, приймати їх в заставу у
порядку, встановленому чинним законодавством.
5. Банк може оформлювати довіреності (доручення) та заповідальні
розпорядження за рахунками та вкладами фізичних осіб — клієнтів Банку.
Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.
278
6. Відносини Банку з клієнтом регулюються законодавством України та
угодами (договорами) між клієнтом та Банком.
Банк самостійно встановлює відсоткові ставки та комісійну винагороду по
своїх операціях.
Стаття 4. Розмір та порядок формування статутного капіталу Банку
1. Статутний капітал Банку становить 200 175000 (двісті мільйонів сто
сімдесят п’ять тисяч) гривень і формується за рахунок грошових внесків
акціонерів Банку.
Статутний капітал Банку поділений на 20 017 500 простих іменнях акцій,
номінальною вартістю 10 гривень кожна.
Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися
виключно шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та
збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у
гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті або у
гривнях.
2. Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі
акціонери повністю виконали свої зобов’язання щодо оплати акцій.
3. Збільшення розміру статутного капіталу Банку не більше як на 1/3 може
бути здійснено за рішенням Правління Банку.
Стаття 5. Акції Банку
1. Випуск, розповсюдження, придбання, продаж, передавання, викуп,
анулювання, облік, зберігання акцій, а також виплата частки прибутку
(дивідендів) здійснюються відповідно до чинного законодавства та цього
Статуту.
2 Акції Банку можуть випускатися в документарній та без-документарній
формах. Випуск акцій у документарній формі здійснюється виготовленням
сертифікатів, які випускаються з врахуванням вимог, визначених Державною
комісією з цінних паперів та фондового ринку. Форма випуску акцій Банку
визначається Загальними зборами акціонерів Банку.
У разі випуску акцій у бездокументарній формі Банк оформляє глобальний
сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і
передає його на зберігання в обраний депозитарій. Іменна ідентифікація
власників акцій здійснюється на підставі облікового реєстру рахунків
власників акцій згідно з чинним законодавством
279
3. Акції Банку розповсюджуються серед заснавників (акціонерів) та можуть
продаватись і купуватисБіу пврадку-, передбаченому цим Статутом.
Вихід акціонера з Банку здійснюється викупом Банком у акціонера належних
йому акцій за номінальною вартістю.
Порядок викупу Банком власних акцій встановлюється Положенням про акції
Банку, яке затверджується Загальними зборами акціонерів Банку.
Акціонер, який бажає вийти з Банку, пропонує Банку викупити належні йому
акції за їх номінальною вартістю. Рішення про викуп власних акцій
приймається спільним рішенням Спостережної ради та Правління Банку.
Право власності на акції переходить від акціонера, який виходить з
Банку, до Банку на підставі цивільно-правової угоди.
Викуплені Банком акції підлягають розповсюдженню серед працівників Банку
або анулюванню. Строк розповсюдження не може перевищувати один рік.
Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і
визначення кворуму на Загальних зборах акціонерів провадиться без
урахування при-дбаяих Банком власних акцій.
Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно до частки
кожного з акціонерів мають особи, які є акціонерами Банку на початок
строку виплати дивідендів.
Акції Банку не можуть бути використані для формування статутних фондів
(капіталів) юридичних осіб без згоди Банку. Акції Банку не можуть бути-
предметом застави.
Стаття 6. Органи управління та контролю Банку
1. Органами управління Банку є:
а) Загальні збори акціонерів;
б) Спостережна рада Банку;
в) Правління Банку.
2. Спбетережна рада і Правління Банку керують його діяльністю в межах
повноважень, наданих їм Загальними зборами акціонерів і Статутом Банку.
3. Органами контролю Банку є ревізійна комісія та
внутрішній аудит Банку.
Стаття 7. Загальні збори акціонерів Банку 1. Вищим органом управління
Банку є Загальні збори акціонерів Банку.
До компетенції Загальних зборів акціонерів Банку належить прийняття
рішень щодо.
280
1) визначення основних напрямів діяльності Банку та затвердження звітів
про їх виконання;
2) внесення змін та доповнень до статуту Банку; 3). зміни розміру
статутного капіталу Банку;
4) призначення та звільнення голови та членів Спостережної ради Банку, а
також голови та членів Ревізійної комісії Банку;
5) затвердження річних результатів діяльності Банку, включаючи його
дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків Ревізійної
комісії та зовнішнього аудитора;
6) розподілу прибутку;
7) припинення діяльності Банку, призначення ліквідатора, затвердження
ліквідаційного балансу;
8) затвердження Положень про Спостережну раду та про Ревізійну комісію;
9) притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів
управління Банку.
Загальні збори акціонерів можуть розглядати й інші питання діяльності
Банку.
За рішенням Загальних зборів акціонерів виконання окремих функцій, що
належать до їх компетенції, крім функцій, передбачених п. 1-8, які
відносяться до виключної компетенції Загальних зборів акціонерів, може
бути передано Спостережній раді Банку.
Загальні збори акціонерів Банку визнаються правомочними, якщо в них
беруть участь акціонери, що мають більш як 60 відсотків голосів.
Рішення Загальних зборів акціонерів з питань зміни Статуту Банку,
припинення діяльності Банку приймаються більшістю у 3/4 голосів
акціонерів, які беруть участь у зборах. З інших питань рішення
приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у
зборах.
Рішення Загальних зборів акціонерів оформлюється протоколом, який
підписується Головою та Секретарем зборів, і не пізніше як через три
робочі дні після закінчення зборів передається Правлінню Банку.
2. Збори акціонерів Банку скликаються Правлінням Банку У порядку,
встановленому чинним законодавством.
Про час, місце проведення Загальних зборів акціонерів та Порядок денний
акціонери повідомляються в письмовій або усній формі. Крім того,
загальне повідомлення друкується в місцевій пресі за місцезнаходженням
Банку і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України,
281
Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку із зазначенням часу, місця проведення та порядку
денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до
скликання Загальних зборів акціонерів.
Будь-який з акціонерів мас право вносити свої пропозиції щодо порядку
денного Загальних зборів акціонерів не пізніш як за ЗО днів до їх
скликання. Рішення про включення цих пропозицій до порядку денного
приймається Правлінням Банку. Пропозиції акціонерів, які володіють більш
як 10 відсотками голосів, вносяться до порядку денного обов’язково.
Рішення про зміни в порядку денному повинні бути доведені до відома всіх
акціонерів не пізніш як за 10 днів до проведення зборів у письмовій або
усній формі.
Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності
Банку і в будь-якому іншому випадку» якщо цього вимагають інтереси
Банку. Позачергові збори повинні бути також скликані Правлінням Банку на
письмову вимогу Спостережної ради Банку або Ревізійної комісії Банку.
Правління Банку зобов’язане протягом 20 днів з моменту от-римання
письмової вимоги прийняти рішення про скликання позачергових зборів з
порядком денним, запропонованим Спостережною радою Банку або Ревізійною
комісією Банку.
Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів,
мають право вимагати скликання позачергових зборів у будь-який час і з
будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів Правління Банку не виконало
зазначеної вимоги, вони мають право самі скликати збори відповідно до
вимоґ частини першої статті 43 Закону України “Про господарські
товариства”.
До скликання Загальних зборів акціонерам повинна бути надана можливість
ознайомитись з документами, пов’язаними з порядком денним зборів.
3. Голосування на Загальних зборах акціонерів провадиться за принципом;
одна акція — один голос.
Загальні збори не вправі приймати рішення з питань, не включених до
порядку денного.
У Загальних зборах акціонерів мають право брати участь акціонери,
незалежно від кількості акцій, власниками яких вони є, якщо це право не
обмежено компетентними органами відповідно до чинного законодавства.
Брати участь у Загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени
Правління, які не є акціонерами. Акціонери (їх представники),
282
які беруть участь у Загальних зборах, реєструються із зазначенням
кількості голосів, які має кожний акціонер. Реєстрація акціонерів (їх
представників), які прибули для участі у Загальних зборах, здійснюється
згідно з реєстром акціонерів у день проведення Загальних зборів
Правлінням Банку або реєстратором на підставі укладеного з ним договору.
Цей реєстр підписується Головою та Секретарем Загальних зборів.
Право на участь у Загальних зборах акціонерів може бути реалізоване з
моменту внесення змін до реєстру власників іменних акцій Банку.
Передавання акціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється
відповідно до законодавства. Довіреність на право участі та голосування
на Загальних зборах акціонерів може бути посвідчена реєстратором або
Правлінням Банку.
Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів,
та/або Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку можуть
призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів
для участі у Загальних зборах, про що вони до початку реєстрації
письмово повідомляють Правління Банку.
4. Загальні збори акціонерів Банку відкриває Голова Спостережної ради
або Голова Правління Банку. Після цього особа, що відкриває збори,
пропонує обрати Голову та Секретаря зборів. Рішення про обрання Голови
та Секретаря зборів приймається більшістю голосів акціонерів, присутніх
на зборах.
Стаття 8. Спостережна рада Банку
1. Спостережна рада Банку обирається Загальними зборами акціонерів Банку
з числа акціонерів або їх представників строком на 5 років у кількості,
визначеній Загальними зборами.
Спостережна рада Банку представляє інтереси акціонерів у перерві між
проведенням Загальних зборів та в межах своєї компетенції контролює
діяльність Правління Банку.
За рішенням Загальних зборів Банку на Спостережну раду Банку може бути
покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції
Загальних зборів.
Замість члена Спостережної ради, що вибув з її складу до закінчення
строку, Загальні збори акціонерів обирають нового члена Спостережної
ради на решту строку повноважень Спостережної ради.
283
Члени ‘Спостережної ради Банку не можуть бути членами Правління Банку та
Ревізійної комісії.
4 2. Засідання Спостережної ради скликається Головою Спостережної ради
не рідше одного разу в квартал або на вимогу не менш як третини членів
Спостережної ради, Правління або Ревізійної комісії Банку.
Спостережна рада Банку приймає рішення, якщо в її засіданні беруть
участь не менш як 3/4 членів Спостережної ради. Рішення Спостережної
ради приймається простою більшістю голосів членів Спостережної ради, які
беруть участь у засіданні.
3. Спостережна рада Банку здійснює такі функції:
а) призначає та звільняє Голову Правління, за поданням Голови Правління
призначає та звільняє членів Правління Банку;
б) контролює діяльність Правління Банку; ‘в) визначає зовнішнього
аудитора;
г) встановлює порядок проведення ревізій та контролю за
фінансово-господарською діяльністю Банку;
д) приймає рішення щодо покриття збитків;
. е) приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації
дочірніх підприємств, філій і представництв Банку, затвердження їх
статутів і положень;
є) затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів
Правління Банку;
ж) готує пропозиції щодо питань, які виносяться на Загальні збори
акціонерів;
з) здійснює інші повноваження, встановлені цим Статутом абх> делеговані
Загальними зборами акціонерів.
Спостережна рада Банку може делегувати здійснення своїх функцій іншим
органам управління Банку.
Стаття 9. Правління Банку
1. Виконавчим органом Банку є Правління, яке здійснює управління
поточною діяльністю Банку, формування фондів, необхідних для
статутної діяльності Банку, та несе відповідальність за
ефективність його роботи згідно з принци-пами’та порядком, встановленими
статутом Банку, рішеннями Загальних зборів акціонерів і Спостережної
ради Банку.
2. До складу Правління входять Голова Правління і члени1 Правління, які
призначаються на посаду та звільняються з посади за рішенням
Спостережної ради Банку.
І 3. Члени Правління зобов’язані виявляти в роботі високий
професіоналізм, сумлінність, обачливість, несуть персональну
284
відповідальність за шкоду, ,що заподіяли Банку внаслідок своїх
неправильних рішень.
4. У межах своєї компетенції Правління діє від імені Банку, підзвітне
Загальним зборам акціонерів і Спостережній раді Банку та організує
виконання їх рішень.
5. Засідання Правління проводяться у міру потреби, їх веде Голова
Правління.
6. До компетенції Правління Банку належать:
а) організація виконання рішень Загальних зборів акціонерів та
Спостережної ради Банку;
б) вирішення питань організації кредитування, фінансування, розрахунків,
грошового обігу, касового обслуговування, збереження грошей і цінностей
Банку, обліку і звітності, внутрішньобанківського контролю, комерційного
розрахунку, зовнішньоекономічної діяльності, роботи з цінними паперами,
забезпечення інтересів клієнтів, інші питання діяльності Банку;
в) керівництво роботою філій (представництв) Банку, забезпечення
виконання покладених на них завдань;
г) вирішення питань добору, підготовки і Перепідготовки кадрів;
д) розгляд матеріалів ревізій, перевірок, а також звітів керівників
філій (представництв) Банку і прийняття рішень по них;
е) розгляд річного звіту і балансу Банку;
є) затвердження положення про структурні підрозділи центрального апарату
Банку;
ж) визначення умов оплати праці працівників Банку;
з) підготовка пропозицій щодо утворення філій, представництв та дочірніх
підприємств Банку, а також їх реорганізації та ліквідації, розгляд
проектів положень (статутів) про них з подальшим поданням’Спостережній
раді Банку для прийняття рішення;
й) прийняття рішень про утворення, реорганізацію та ліквідацію
територіальне відокремлених безбалансових відп ділень;
і) прийняття рішень про призначення на посаду та звільнення з посади
керівників філій, представництв, дочірніх підприємств Банку, інших
працівників згідно з переліком посад, затверджених Правлінням Банку;
і) вирішення інших питань діяльності Банку, внесених на розгляд
Правління за рішенням Голови Правління, крім тих, Що належать до
компетенції Загальних зборів акціонерів та Спостережної ради Банку .
285
7. Рішення Правління приймається простою більшістю голосів йото
членів, присутніх на засіданні. У разі однакової кількості голосів голос
Голови Правління є вирішальним.
8. Рішення Правління оформлюються протоколами Правління або
наказами Голови Правління.
9. Голова Правління Банку керує діяльністю Правління і несе персональну
відповідальність за виконання покладених на Правління завдань.
10. Голова Правління:
а) видає накази та інші нормативні вказівки з питань діяльності Банку;
б) подає Спостережній раді пропозиції щодо призначення на посаду та
звільнення з посади членів Правління;
в) розподіляє обов’язки між заступниками Голови та членами Правління;
г) без довіреності діс від імені Банку, представляє Банк на всіх
підприємствах, в установах, організаціях як в Україні, так і за її
межами, надає довіреності, встановлює порядок підпису договорів, інших
угод і зобов’язань та надання довіреностей від імені Банку;
д) «фнзначає і звільняє працівників Банку, встановлює посадові оклади,
заохочує працівників, які відзначились, накладає дисциплінарні
стягнення;
ж) затверджує штатний розклад апарату управління Банку;
з) здійснює інші повноваження від імені Банку.
1 і. Голова Правління може доручати вирішення окремих питань, що входять
до його компетенції заступникам Голови Правління, керівникам структурних
підрозділів, керівникам філій Банку, іншим працівникам Банку.
Особи, які вказані у частині першій цього пункту, на підставі
повноважень, наданих їм Головою Правління та оформлених довіреністю,
можуть здійснювати дії від імені Банку, представляти його у відносинах з
третіми, особами, підписувати документи (договори, позови, цінні папери
та ін.).
Стаття 10. Розподіл прибутку та покриття збитків Банку
1. Прибуток після оподаткування розподіляється Загальними зборами
акціонерів Банку.
2. Оподаткування прибутку Банку здійснюється в порядку, встановленому
чинним законодавством.
3. Збитки Банку покриваються в порядку, визначеному Спостережною радою
Банку.
286
Стаття 11. Фонди банку
1. У Банку створюється резервний фонд на покриття непередбачених збитків
по всіх статтях активів та позабалансових зобов’язаннях.
Резервний фонд Банку створюється за рахунок відрахувань у розмірі 5
відсотків від прибутку Банку до досягнення ним 25 відсотків розміру
регулятивного капіталу Банку.
Регулятивний капітал Банку (власні кошти) складається з основного та
додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються
нормативно-правовими актами Національного банку України.
Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати
розмір регулятивного капіталу нижче від мінімально встановленого рівня.
Капітал банку не може бути меншим від статутного капіталу, необхідного
для заснування банку.
У Банку створюються резерви на покриття збитків від активів відповідно
до нормативно-правових актів Національного банку України та інші фонди.
Положення про порядок утворення і використання фондів затверджуються
Спостережною радою Банку.
Стаття 12. Контроль за діяльністю Банку. Ревізійна комісія Банку.
Внутрішній аудит банку
1. Органами контролю Банку є Ревізійна комісія та
внутрішній аудит Банку.
2. Контроль за фінансово-господарською діяльністю Банку здійснюється
Ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів Банку
Загальними зборами акціонерів у кількості, визначеній
Загальними зборами акціонерів, строком на 5 років.
Членами Ревізійної комісії не можуть бути члени Правління, Спостережної
ради Банку, а також працівники Банку.
3. Ревізійна комісія:
а) контролює додержання Банком законодавства України і
нормативно-правових актів Національного банку України;
б) розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні
пропозиції Загальним зборам акціонерів;
в) вносить на Загальні збори акціонерів або Спостережній раді Банку
пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції Ревізійної
комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності Банку та
захисту інтересів клієнтів.
287
4. Порядок роботи Ревізійної комісії визначається Положенням про
Ревізійну комісію, яке затверджується Загальними зборами акціонерів.
Перевірки фінансово-господарської діяльності Банку проводяться
Ревізійною комісією за дорученням Загальних зборів. Спостережної ради
Банку або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10
відсотками голосів.
Ревізійній комісії на її вимогу повинні бути подані всі матеріали,
бухгалтерські або інші документи.
5. Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею перевірок
Загальним зборам акціонерів Банку або Спостережній раді Банку. Члени
Ревізійної комісії вправі брати участь з дорадчим голосом у засіданнях
Спостережної ради та Правління Банку.
6. Ревізійна комісія складає висновок за річними звітами та балансами
Банку. Без висновку Ревізійної комісії Загальні Збори акціонерів Банку
не вправі затверджувати фінансовий звіт Банку.
7. У Банку створюється служба внутрішнього аудиту, яка є органом
оперативного контролю Правління Банку.
Служба внутрішнього аудиту виконує такі функції.
1) наглядає за поточною діяльністю Банку;
2) контролює додержання законів, нормативно-правових актів
Національного банку України та рішень органів управління Банку;
3) перевіряє результати поточної фінансової діяльності’ банку;
4) аналізує інформацію та відомості про діяльність Банку, професійну
діяльність її працівників, випадки перевищення. повноважень посадовими
особами Банку;
5) надає Правлінню висновки та пропозиції за результата-‘ ми перевірок;
‘ 6) інші функції, пов’язані з1 наглядом та контролем за~ діяльністю
Банку.
Служба внутрішнього аудиту підпорядковується Правлінню Банку та звітує
перед ним, діє на підставі положення, затвердженого Правлінням Банку.
8. Контроль за додержанням Банком банківського законодавства,
економічних нормативів, що встановлюються відповідно до Закону
України “Про банки і банківську діяльність”, здійснює Національний
банк України.
Стаття 13. Порядок реорганізації та ліквідації Банку
1. Реорганізація Банку здійснюється добровільно за рішенням Загальних
зборів акціонерів Банку або примусово за рішенням Національного банку
України у порядку, встановяе-
288
ному чинним законодавством України та нормативно-правовими актами
Національного банку України. Реорганізація може здійснюватися шляхом
злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. Банк вважається
реорганізованим з моменту внесення Національним банком України змін до
Державного реєстру банків.
2. Банк може бути ліквідований:
1) за рішенням Загальних зборів акціонерів Банку;
2) з ініціативи Національного банку України. Ліквідація Банку за
рішенням Загальних зборів акціонерів
Банку здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про
господарські товариства, з урахуванням особливостей, передбачених
Законом України “Про банки і банківську діяльність”, та за згодою
Національного банку України.
Ліквідація Банку з ініціативи Національного банку України здійснюється
відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” та
нормативно-правових актів Національного банку України.
Ліквідація Банку вважається завершеною, а Банк ліквідованим з моменту
внесення запису про це до Державного реєстру банків.
3. Грошові кошти, що належать Банку, включаючи виручку від розпродажу
його майна при ліквідації, після розрахунків з оплати праці осіб, які
працюють на умовах найму, та виконання зобов’язань перед бюджетом,
власниками облігацій, випущених Банком та іншими кредиторами,
розподіляються між акціонерами пропорційно до кількості акцій.
Майно, передане Банку акціонерами у користування, повертається у
натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати
заборгованості Банку його грошові кошти не підлягають розподілу між
акціонерами до вирішення цього спору або одержання відповідних гарантій.
Стаття 14. Порядок вирішення спорів
1. Спори Банку з юридичними особами та громадянами розглядаються
відповідно до законодавства України судовими або іншими органами за
належністю спору або вибором сторін.
2. Спірні питання між Банком та акціонерами Банку розглядаються
Спостережною радою Банку. У випадку недосяг-нення згоди спір може бути
переданий на розгляд судових органів.
Голова правління
Промінвестбанку України К П. Матвієнко
Ю к,
-ОСТЮЧ^НКО
289
Додаток З
СТАТУТ Державного експортно-імпортного банку України
І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Державний експортно-імпортний банк України (Укр-ексімбанк), надалі
Банк, створено відповідно до Указу Президента України “Про утворення
Державного експортно-імпортного банку України” від “З” січня 1992 року.
Банк засновано для організації банківського обслуговування українських
та іноземних юридичних та фізичних осіб, проведення міжнародних та
внутрішніх розрахунків, кредитування експортно-імпортний операцій,
обслуговування державного зовнішнього боргу України та інших операцій
згідно з чинними законами України.
2. Банк у своїй діяльності керується Законом України “Про банки і
банківську діяльність”, іншими законодавчими актами України,
нормативними актами Національного банку України та своїми статутними
документами.
3. Банк є юридичною особою, має самостійний баланс, здійснює свою
діяльність на комерційній основі.
Банк володіє власним майном, може від свого імені набувати майнові та
особисті немайнові права і нести зобов’язання, бути позивачем та
відповідачем у суді, арбітражі чи у третейському суді.
Банк здійснює операції на території України і за кордоном відповідно до
цілей своєї діяльності та цього Статуту.
Банк входить у єдину банківську систему України.
4. Банк відповідає по своїх зобов’язаннях належним йому майном, на яке
згідно із законодавством України може бути звернене стягнення.
Банк не несе відповідальності по зобов’язаннях держави, так само як і
держава не несе відповідальності по -зобов’язаннях Банку, за винятком
особливо обумовлених випадків.
Банк може відкривати свої філії та представництва як на території
України, так і за кордоном і наділяти їх правами в межах статутних
положень.
5. Установи Банку здійснюють валютні, кредитні, розрахункові та інші
банківські операції у межах повноважень, наданих їм Банком та від його
особи і відповідно до законодавства країн знаходження.
290
І
6. Банк гарантує збереження грошових коштів та інших цінностей,
прийнятих від клієнтів на рахунки, внески, депозити для зберігання, а
також для переказу або перерахування.
Належать видачі власникам на їх першу вимогу грошові кошти та інші
цінності, прийняті Банком на рахунки, безстрокові внески для зберігання,
а також для переказу або перерахування (до моменту виконання). Порядок
видачі власникам грошових коштів та інших цінностей, прийнятих у
термінові внески, встановлюється Банком.
7. На грошові кошти та інші цінності, які знаходяться у Банку, може
бути накладений арешт або стягнення тільки у випадках та у
порядку, передбачених законодавством України.
8. Банк гарантує таємницю по операціях, рахунках і внесках своїх
клієнтів та кореспондентів. Усі посадові і службові особи Банку
зобов’язані тримати таємницю по операціях, рахунках та внесках Банку,
його клієнтів та кореспондентів.
Довідки по операціях та рахунках юридичних осіб та громадян видаються у
порядку, встановленому Законом України “Про банки і банківську
діяльність”.
9. Банк має печатку із своєю назвою та зображенням Державного герба
України.
Установи Банку мають печатку з тим самим написом та із своїм
найменуванням.
10. Місцезнаходження банку — 252150, м. Київ, вул.Горь-кого, 127а.
II. ВЛАСНІ КОШТИ БАНКУ
11. Власні кошти Банку складаються із статутного та резервного фондів,
основних фондів, амортизаційного фонду та інших фондів, створюваних за
рахунок прибутку. ‘
Положення щодо порядку створення і використання фондів затверджується
Правлінням Банку.
12. Статутний фонд Банку визначено у розмірі 10 млрд карбованців 1 200
000 000 (двісті мільйонів доларів США), тобто 107 млн 307 тис. гривень.
13. Банк створює резервний фонд для забезпечення зобов’язань
Банку та покриття можливих збитків по його операціях у розмірі 25
відсотків від Статутного фонду. Щорічні відрахування до резервного фонду
становлять не менш як 5 відсотків від суми чистого прибутку.
10*
291
14. Основні фонди складаються з належних Банку будівель,
споруд, обладнання та іншого майна, що належать до основних фондів.
15. Амортизаційний фонд створюється та витрачається відповідно до
законодавства України.
16. Інші фонди створюються за рішенням Правління Банку.
III. ОПЕРАЦІЇ БАНКУ
17. Банк здійснює операції в іноземній валюті за ліцензією
Національного банку України.
Банк укладає з іноземними і міжнародними банками та іншими організаціями
угоди про порядок здійснення міжнародних розрахунків і ведення
клірингових, позикових та інших рахунків і операцій.
Банк встановлює з іноземними і міжнародними банками та іншими кредитними
установами кореспондентські відносини, укладає угоди про умови та
порядок здійснення міжнародних розрахунків, ведення банківських
рахунків, надання та одержання кредитів, а також здійснення інших
операцій, передбачених цим Статутом.
18. Банк приймає кошти у національній та іноземній валютах на рахунки
та внески від українських, іноземних та міжнародних банків та інших
організацій, а також від громадян і розміщує кошти на рахунках і внесках
в іноземних та міжнародних банках та інших кредитних установах.
19. Банк може нараховувати та виплачувати відсотки по відкритих у Банку
рахунках та внесках.
Розміри відсоткових ставок та порядок виплати відсотків по рахунках та
внесках у національній валюті встановлюються Банком на основі
відсоткової політики Національного банку України,
Розміри відсоткових ставок та порядок виплати відсотків по рахунках та
внесках в іноземній валюті встановлюються Банком.
20. Власники рахунків та внесків мають право зробити розпорядження
на випадок смерті про видачу коштів, які знаходяться на рахунку або
внеску, будь-якій юридичній чи фізичній особі.
Кошти на рахунку або внеску, щодо яких не зроблене , заповідальне
розпорядження, Банк у випадку смерті їх власника видає спадкоємцям у
порядку, встановленому законодавством України.
292
21. Банк здійснює купівлю та продаж платіжних документів у національній
валюті, а також інші банківські ‘операції з цими документами.
Банк здійснює на території України купівлю в організацій і громадян та
продаж їм іноземної валюти, платіжних документів в іноземній валюті та
інших валютних цінностей, а також виконує інші банківські операції з
валютними цінностями.
22. Банк виконує за кордоном операції з купівлі та продажу іноземної
валюти та інші валютні операції відповідно до міжнародної банківської
практики.
23. Банк може здійснювати на основі відповідних повноважень купівлю та
продаж на міжнародних ринках золота, срібла, платини та інших
дорогоцінних металів, природного дорогоцінного каміння, а також виробів
з дорогоцінного каміння і металів, здійснювати інші банківські операції
з цими цінностями.
24. Банк випускає дорожні чеки, а також інші банківські платіжні
документи у національній та іноземній валютах і встановлює порядок
здійснення операцій з цими документами.
25. Банк може одержувати від іноземних та міжнародних банків та інших
організацій і надавати цим банкам та організаціям кредити і позики
у формах, прийнятих у міжнародній практиці, а також надавати
забезпечення по одержаних кредитах і позиках у вигляді векселів,
облігацій та інших грошових зобов’язань Банку.
26. Банк надає кредити в національній та іноземній валюті українським
та іноземним юридичним особам на погоджених між Банком та позичальником
умовах.
Банк на комерційних засадах видає гарантії українським і зарубіжним
банкам і фірмам.
27. Банк проводить кредитування підприємств, об’єднань, організацій,
установ та громадян на принципах строковості, повернення і платності
позик.
Банк надає кредити за умови одержання від позичальника відповідного
забезпечення своєчасного повернення кредиту у вигляді застави, гарантії
та в інших формах, прийнятих у міжнародній банківській практиці.
Прийнятність гарантій та інших зобов’язань визначає Банк.
28. Банк приймає у заставу у формі забезпечення кредитів вільні від
застави товарно-матеріальні цінності, векселі, товар-но-розпоряджувальні
документи, дорогоцінні метали, іноземну валюту, цінні папери та інші
грошові зобов’язання в національній та іноземній валюті.
293
Порядок застави товарно-матеріальних цінностей встановлюється Банком.
29. Банк здійснює банківські операції по міжнародних розрахунках як
торгового, так і неторгового характеру.
30. Банк може забезпечувати виконання зобов’язань українських,
іноземних та міжнародних організацій, що випливають із
зовнішньоторговельних та інших угод, контрактів та операцій, шляхом
доручення, гарантії, авалю векселів та інших форм забезпечення,
прийнятих у міжнародній банківській практиці.
31. Банк може приймати на себе зобов’язання виставленням простих і
акцепту переказних векселів, здійснювати зарахування і купівлю векселів,
виконувати інші операції з простими і переказники векселями.
32. Банк здійснює операції із зберігання, купівлі та продажу акцій,
облігацій, інших цінних паперів українських та іноземних підприємств,
організацій, фірм, банків.
33. Банк приймає на зберігання та на комісію іноземну валюту,
дорогоцінні метали, валютні та інші цінності.
34. Банк здійснює касове обслуговування своїх клієнтів.
35. Банк може одержувати майно по заповітах, а також здійснювати
обов’язки виконавця заповіту щодо спадкоємного майна.
36. Банк може купувати, відчужувати та орендувати земельні ділянки,
будівлі, споруди за кордоном, у тому числі службові та житлові
приміщення, необхідні для потреб його філій та представництв.
37. Банк може бути засновником або учасником банківських та інших
товариств як в Україні, так і за кордоном.
38. Банк може виконувати форфейтингові, факторингові, лізингові та інші
банківські операції відповідно до чинного законодавства.
39. Банк може представляти інтереси підприємств та організацій у
фінансових та господарських органах за їх дорученнями, виконувати
довірчі операції.
40. Відносини Банку з клієнтами та іншими контрагентами будуються на
договірних засадах.
IV. ПРАВА БАНКУ n
41. Для забезпечення здійснюваних операцій та виконання своїх функцій
Банк має право: “””
а) одержувати від підприємств і організацій, що мають рахунки у Банку,
бухгалтерські звіти та баланси, фінансові плани та інші відомості,
необхідні для кредитування, розра-
294
хунків та підтвердження платоспроможності клієнтів, а також забезпечення
наданих кредитів;
б) проводити перевірку грошових документів, бухгалтерських записів,
звітних та оперативно-статистичних матеріалів клієнтів, що мають рахунки
у Банку;
в) перевіряти використання за цільовим призначенням виданих Банком
кредитів, а також наявність, умови збереження товарно-матеріальних
цінностей, що є забезпеченням кредитів Банку.
V. ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ТА КОНТРОЛЮ БАНКУ
42. Тимчасова спостережна рада Державного експортно-імпортного банку
України (далі — Спостережна рада) є вищим оргайом, що здійснює
контроль за діяльністю Банку з метою підвищення ефективності його
діяльності.
Спостережна рада:
а) аналізує та визначає основні напрями діяльності і розвитку Банку,
спрямовані на вдосконалення процесів кредитування та інвестування як
на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку;
б) затверджує Статут Банку та вносить до нього зміни з подальшим
повідомленням про це Національний банк;
в) затверджує зміни в статутному фонді Банку та джерела і порядок його
формування;
г) за поданням Голови Правління Банку встановлює кількісний
склад членів Правління та затверджує рішення про призначення першого
заступника і заступників Голови та членів Правління Банку;
д) заслуховує звіти Правління з основних питань діяльності Банку та
затверджує його річний звіт і зведений баланс;
е) встановлює порядок розподілу прибутку Банку та джерела покриття
збитків;
е) призначає у разі потреби позачергові аудиторські перевірки
результатів фінансової діяльності Банку;
ж) має право звертатися до Кабінету Міністрів України з пропозиціями
щодо удосконалення банківського законодавства;
з) має право отримувати від Банку інформацію, необхідну Для здійснення
своїх повноважень, що не є банківською таємницею.
43. Спостережна рада здійснює свою діяльність згідно з Положенням про
Тимчасову спостережну раду Державного
295
експортно-імпортного банку України, затвердженим постано.-вою Кабінету
Міністрів України від 22 січня 1998 р. № 71.
44. Правління Банку організовує і здійснює керівництво діяльністю Банку
і несе відповідальність за виконання його Статутних завдань.
45. Правління складається з Голови Правління, який призначається
Кабінетом Міністрів України, першого заступника Голови, заступників
Голови та інших членів Правління, які призначаються Головою Правління з
подальшим затвердженням Спостережною радою.
46. Правління Банку на своїх засіданнях розглядає:
а) питання про зміни та доповнення Статуту Банку;
б) основні питання організації кредитної роботи, розрахунків,
здійснення валютних та інших банківських операцій, обліку та звітності,
автоматизації, а також питання встановлення ділових відносин Банку з
іноземними і міжнародними банками та іншими організаціями;
в) проекти кредитних планів, планів розподілу кредитних ресурсів;
г) річний звіт та баланс Банку;
д) питання кадрової роботи;
е) проекти найважливіших наказів, інструкцій та нормативних актів
Банку;
є) інші питання, віднесені на розгляд Правління за рішенням Голови.
47. Правління уповноважене вирішувати віднесені на його розгляд
питання, якщо в засіданні Правління беруть участь не менше від половини
членів Правління. Рішення Правління приймаються більшістю голосів. За
однакового розподілу голосів голос Голови Правління є вирішальним.
48. Рішення Правління проводяться в життя, як правило, наказами Голови
Правління.
Голова Правління керує діяльністю Правління, несе персональну
відповідальність за-виконання покладених на Банк завдань, розподіляє
обов’язки поміж заступниками Голови, встановлює ступінь відповідальності
своїх заступників та керівників структурних підрозділів апарату Банку за
стан справ на дорученій ділянці роботи.
49. Голова Правління Банку:
а) видає накази, інструкції та інші акти з питань, які входять у
компетенцію Банку на основі виконання законів України;
296
б) розпоряджається відповідно до чинного законодавства та цього Статуту
майном та коштами Банку, виступає представником Банку в усіх
організаціях як на Україні, так і за кордоном, встановлює порядок
підписання від імені Банку договорів, контрактів, угод та інших
зобов’язань, видає довіреності від імені Банку;
в) створює, реорганізує та ліквідує на території України установи Банку
на основі ухваленого рішення Правління Банку;
г) затверджує штатний розклад апарату Банку та типові штати та
структури установ Банку;
д) затверджує розміри комісійної винагороди за виконання Банком доручень
іноземних банків і клієнтів, розміри відсоткових ставок по рахунках і
вкладах в іноземній валюті, а також по рахунках і вкладах у національній
валюті іноземних та міжнародних банків та інших організацій та іноземних
громадян;
е) призначає посадових осіб Банку згідно з установленою номенклатурою і
звільнює їх, встановлює посадові оклади;
є) затверджує положення про структурні підрозділи апарату Банку, а також
про установи банку та підвідомчі організації;
ж) розподіляє обов’язки між заступниками Голови.
50. Управління Банку очолюють начальники, відділення — керуючі.
j.
VI. РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ БАНКУ
51. Після внесення до бюджету платежів, передбачених чинним
законодавством, та відрахувань у фонди решта прибутку використовується у
порядку, визначеному Правлінням.
VII. ОБЛІК ТА ЗВІТНІСТЬ БАНКУ
52. Результати діяльності банку відображаються у щомісячних
та річних балансах, у звіті про прибуток та збитки, а також у річному
звіті, які надаються Національному банку України.
Розрахункові, кредитні і касові операції Банку відображуються на
поточних, кредитних та інших рахунках. Правила ведення обліку та
організації документообороту в Банку та його установах встановлюються
Банком згідно з порядком, встановленим Національним банком України.
297
53. Операційний рік Банку встановлено з 1 січня по 31 грудня
включно.
54. Річні баланси Банку, рахунки прибутку і збитків, затверджені
Правлінням та Спостережною радою Банку, публікуються у
встановленому порядку після підтвердження їх достовірності аудиторського
організацією.
55. Джерела покриття збитків встановлюються Спостережною радою Банку.
VIII. ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ
56. Діяльність Банку припиняється Указом Президента України.
57. Припинення діяльності Банку відбувається згідно з діючим на Україні
законодавством з цього питання.
ДОГОВІР про кореспондентські відносини
________200_р.
Додаток 4
м. Київ
в особі______
діє на підставі іменований
який
далі Банк,
однієї сторони, і поіменований далі
Кореспондент, з другої сторони, уклали цей Договір про таке.
ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
З метою прискорення та поліпшення якості операцій щодо проведення
взаємозарахувань відповідно до постанови ________________Банк відкриває
Кореспонденту кореспондентський рахунок (далі — рахунок) і здійснює
розрахункове обслуговування, виходячи з умов цього Договору, банківської
практики та законодавства України.
ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ ОПЕРАЦІЙ
Кореспондентський рахунок відкривається Кореспондентові Банком протягом
трьох робочих днів з моменту підписання цього Договору за умови подання
Банку таких документів:
298
заяви про відкриття рахунка;
копії статуту;
балансу і довідки про додержання нормативів діяльності;
картки із зразками підписів осіб, уповноважених розпоряджатися рахунком.
Усі операцй щодо списання коштів з рахунка здійснюються тільки за
розпорядженням посадових осіб Кореспондента, уповноважених
розпоряджатися рахунком.
Підставою для визнання особи уповноваженою є наявність зразка її підпису
на банківській картці, а в разі використання телексу (факсу, електронної
пошти Національного банку) — наявність кодової комбінації (ключа) у
тексті.
Банк здійснює фінансові операції на рахунку на підставі повідомлень,
переданих телексом, факсом, електронною поштою Національного банку.
Платежі здійснюються не пізніше наступного банківського дня, що настає
після дня надання розпорядження.
Платежі третім особам за вказівкою Кореспондента здійснюються в межах
кредитового залишку на рахунку.
Звірка залишків на рахунку здійснюється на кінець робочого дня (дня
проведення заліку).
ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ 4 СТОРІН
1. Банк зобов’язується:
1) надати Кореспонденту таблиці тестових ключів для роботи на рахунку;
2) точно і своєчасно виконувати розпорядження Кореспондента в межах
цього Договору;
3) після здійснення операцій на рахунку надати Кореспондентові
документальне (телексом, факсом) підтвердження проведених розрахункових
операцій, зокрема під час проведення зарахування до 12-ої години дня;
4) у день здійснення розрахункової операції надавати Кореспондентові
виписки з рахунка;
5) додержувати конфіденційності щодо інформації про операції на рахунку;
6) повідомляти Кореспондента про неможливість оплати розпорядження,
якщо його сума перевищує залишок на рахунку.
2. Банк ма є право відмовитися від виконання розпоряджень осіб,
позбавлених права розпоряджатися рахунком,
299
якщо він не був своєчасно повідомлений про повноваження таких осіб.
Кореспондент зобов’язаний:
1) нести відповідальність за достовірність документів, наданих для
відкриття рахунка і проведення операцій на ньому;
2) нести відповідальність за неналежне використання засобів
зв’язку з Банком, а також кодів і ключів на шкоду інтересам Банку.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН
Сторона, яка внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього
Договору завдала збитків іншій стороні, зобов’язана відшкодувати їх у
повному обсязі.
За несвоєчасне здійснення платежу Банк сплачує Кореспондентові пеню в
розмірі 0,2% (нуль цілих дві десятих відсотка) за кожен день
прострочення з дати одержання розпорядження Кореспондента до дати
фактичного здійснення платежу.
Обставини непереборної сили, що перешкоджають виконанню стороною умов
цього Договору, ? підставою для звільнення від відповідальності.
Про виникнення та припинення таких обставин одна зі сторін зобов’язана
терміново повідомити іншу сторону.
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Усі спори та суперечки з приводу цього Договору сторони зобов’язуються
вирішувати шляхом переговорів і тільки у разі неможливості їх
урегулювання звертаються до господарського суду. Цей Договір може бути
змінений або доповнений тільки за письмовою згодою сторін. Дія цього
Договору може бути припинена за письмовою згодою сторін. Одностороннє
припинення дії Договору не допускається.
Питання, не врегульовані цим Договором, регулюються законодавством
України. Цей Договір складений українською мовою у двох автентичних
примірниках — по одному для Кожної зі сторін.
Реквізити і підписи сторін
БАНК КОРЕСПОНДЕНТ
300
Додаток 5
ДОГОВІР на здійснення розрахунково-касового обслуговування
(місце складання)
(дата)
(назва установи банку)
В особі_________________________
(далі — Банк), що діє на підставі.
(назва установчого документа) _________,, з однієї сторони,
та.
(повна назва юридичної особи або
прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи) (далі — Клієнт) у особі.
(посада керівника, прізвище, ім’я, по батькові)
що діє на підставі___________________________________,
(назва установчого документа або документа, що засвідчує особу)
з другої сторони, уклали цей договір.
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1.1. Банк відкриває Клієнту__________._______рахунок
відповідно до Інструкції “Про відкриття банками рахунків у національній
та іноземній валюті” та здійснює його розрахунково-касове
обслуговування.
2. ПРАВА ТА ЗОБОВ’ЯЗАННЯ СТОРІН
2.1. Банк має право:
2.1.1. Використовувати кошти Клієнта, які зберігаються на рахунку,
гарантуючи їх наявність і проведення операцій відповідно до нормативних
актів НБУ.
2.1.2. У разі оформлення Клієнтом розрахункових документів з порушенням
чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України
(НБУ) мотивовано, з посиланням на підстави, передбачені чинним
законодавством України, повернути їх Клієнту.
2.1.3. Відмовляти Клієнту у видачі готівки на різні потреби У разі
неподання ним попередньо заявки на отримання готівки.
ЗОЇ
2.1.4. Здійснювати безспірне стягнення та безакцентне списання коштів з
рахунка Клієнта у випадках, передбачених чинним законодавством України.
2.1.5. Отримувати від Клієнта плату за надані послуги.
2.2. Клієнт має право:
2.2.1. Самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з
додержанням вимог чинного законодавства, за винятком безспірного
стягнення та безакцентного списання коштів.
2.2.2. Отримувати готівкові кошти у межах касової заявки на отримання
готівки і за умови наявності коштів на поточному рахунку у випадках,
передбачених законодавством.
2.2.3. Вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших
обумовлених цим договором послуг.
2.3. Банк бере на себе зобов’язання:
2.3.1. Належним чином виконувати умови цього договору.
2.3.2. Своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно
до Інструкції про безготівкові розрахунки в господарському обороті
України.
2.3.3. Забезпечувати своєчасне зарахування коштів на рахунок Клієнта.
2.3.4. Здійснювати приймання та видачу готівки відповідно до чинного
законодавства та нормативних актів Національного банку України.
2.3.5. Видавати за вимогою Клієнта виписку з рахунка з поданням
необхідних документів.
2.3.6. Гарантувати таємницю операцій за рахунком Клієнта. Без
згоди Клієнта довідки третім особам з питань проведення операцій на
рахунку можуть бути надані лише у випадках, передбачених чинним
законодавством України.
2.3.7. Надавати консультації Клієнту з питань застосування банківського
законодавства та порядку здійснення розрахунків.
2.3.8. Проводити нарахування відсотків у розмірі __ %
річних за залишками вільних коштів на рахунку Клієнта і зараховувати їх
на рахунок Клієнта.
2.4. Клієнт бере на себе зобов’язання:
2.4.1. Виконувати вимоги діючих Інструкцій, правил, інших
нормативних актів Національного банку України з питань здійснення
розрахунково-касових операцій та надання звітності.
2.4.2. Додержувати принципів організації безготівкових розрахунків,
їх форм, стандартів документів і документообо-
302
роту, що впроваджені в господарський оборот України, та встановлених
правил Порядку ведення касових операцій в народному господарстві
України.
2.4.3. Щороку надавати Банку заявку-розрахунок для встановлення лімітів
залишку готівки в касі.
2.4.4. Узгоджувати строки видачі заробітної плати з Банком і
додержувати їх.
2.4.5. Щокварталу надавати Банку за встановленою формою касову заявку
та інші звітні і прогнозні дані, необхідні для складання прогнозів
касових оборотів Банку та визначення
потреби Клієнта у готівці не пізніше ніж за___днів до початку
кварталу, що планується.
2.4.6. Не пізніше наступного дня повідомляти Банк про всі помічені
неточності або помилки у виписках з рахунка та інших документах або про
невизнання (непідтвердження) підсумкового сальдо за рахунком.
2.4.7. Повідомляти Банк про зарахування на рахунок Клієнта коштів, що
йому не належать, і в 5-денний строк з дня надходження коштів на рахунок
подати Банку платіжне доручення на перерахування коштів власнику.
2.4.8. Своєчасно здійснювати оплату за виконані Банком операції і
надані послуги.
N
3. ВЩПОВЩАЛЬШСТЬ СТОРІН
3.1. За несвоєчасне (пізніше наступного дня після отримання
відповідного документа) чи неправильне списання з вини Банку суми з
рахунка Клієнта, а також за несвоєчасне чи неправильне зарахування суми,
яка належить власнику рахунка,
Банк сплачує Клієнту штраф у розмірі____% несвоєчасно або
неправильно зарахованої (списаної) суми за кожний день прострочення.
3.2. Клієнт за неповідомлення Банку протягом 5 днів після отримання
виписки з рахунка про помилково зараховані на його рахунок суми сплачує
Банку за кожний день прострочення штраф у розмірі____неправильно
зарахованої на рахунок
суми, що йому не належить.
‘ 3.3. За неодержання Клієнтом замовленої готівки з вини Банку або
Клієнта винна сторона сплачує___% від замовленої суми.
3.4. За несвоєчасну сплату послуг Банку Клієнт сплачує йому пеню у
розмірі___% за кожний день прострочення.
303
4. ФОРМИ ТА ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ
4.1. Клієнт застосовує такі форми розрахунків: а)__________________
б)__________________
в)__________________
4.2. Клієнт за розрахункові послуги Банку розраховується
(форма та порядок розрахунків)
в________________,_____________________________.
(строк)
4.3. Оплата за касове обслуговування здійснюється відповідно
до Порядку організації розрахунково-касового обслуговування комерційними
банками клієнтів у день отримання з каси Банку готівки.
5. “ФОРС-МАЖОР”
5.1. Сторони звільняються від відповідальності за часткове аболіовне
невиконання будь-якого з положень цього договору, якщо це невиконання
стало наслідком причин, що перебувають поза сферою контролю невиконуючої
сторони. Такі причини включають стихійне лихо, екстремальні погодні
умови, пожежі, війни, страйки, військові дії, громадянське безладдя і
таке інше (далі — “форс-мажор”), але не обмежуються ними. Період
звільнення від відповідальності починається з моменту оголошення
стороною “форс-мажору” і закінчується чи закінчився б, якщо невиконуюча
сторона вжила б заходів, які вона і справді могла вжити для виходу з
“форс-мажору”. “Форс-мажор” автоматично продовжує строк виконання
зобов’язань на весь період його дії та ліквідації наслідків. Про
настання “форс-мажорних” обставин сторони мають інформувати одна одну
невідкладно. Якщо ці обставини триватимуть більше ніж 6 місяців, то
кожна зі сторін матиме право відмовитися від подальшого виконання
зобов’язань за цим договором, і в такому разі жодна зі сторін не матиме
права на відшкодування іншою стороною можливих збитків.
6. ПОРЯДОК ЗМІН ТА РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ
6.1. Сторона, яка вважає за необхідне змінити чи розірвати договір,
надсилає пропозиції про це іншій стороні за договором.
6.2. Сторона, що одержала зміни та доповнення чи пропозицію про
розірвання договору, повинна відповісти на неї не пізніше 20 днів після
отримання пропозиції. Якщо сторони не
304
досягли згоди щодо розірвання договору, а також у разі неотримання
відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу,
заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду,
господарського суду (у разі, якщо стороною договору є фізична особа,
порядок внесення змін та доповнень до договору чи його розірвання
встановлюється-сторонами при укладенні договору).
7. ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ СПОРІВ
7.1. Спори, що виникають протягом дії договору, вирішуються шляхом
переговорів. У разі недосягнення згоди — в судовому порядку.
8. ОСОБЛИВІ УМОВИ
а), б), в).
9. СТРОК ДІЇ ДОГОВОРУ
9,1. Договір, укладений на невизначений строк, набуває чинності з дня
його підписання. Дія договору припиняється за згодою сторін або у
випадках, передбачених чинним законодавством України.
10. ПОРЯДОК ЗАКРИТТЯ РАХУНКІВ
10.1. Якщо протягом__місяців, з дня відкриття рахунка
або протягом__місяців з дати останньої операції не здійснюються
операції, Банк має право порушити питання про закриття рахунка і
розірвання договору.
10.2. Клієнт має право порушити питання про закриття рахунка і
розірвання договору в разі відсутності коштів на кореспондентському
рахунку Банку.
10.3. Після закриття рахунка залишок на ньому має бути перерахований
(на новий рахунок в іншому банку, в бюджет, в дохід банку).
11. ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ СТОРІН
11.1. Юридична адреса та банківські реквізити Банку:____
11.2. Юридична адреса та банківські реквізити Клієнта:___
11.3. Цей договір складений у двох примірниках. Усі оформлені та
підписані примірники договору мають однакову юридичну силу.
Банк Клієнт
М. П. М. П.
305
КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР
Додаток б
м.
.200_р.
Територіальне управління Національного банку України в
м._________________ в особі начальника управління
-^______„________«____..^——— 9
(прізвище, ім’я, по батькові)
далі — “Національний банк України”, що діє на підставі Положення про
територіальне управління Національного банку України та доручення
Національного банку України, з однієї сторони, та комерційний банк____
(назва банку)
далі — “Банк” в особі голови Правління.
(прізвище, ____, що діє на
ім’я, по батькові) підставі Статуту, з другої сторони, уклали що угоду
про таке.
І. ПРЕДМЕТ УГОДИ
1.1. Національний банк України надає Банку ломбардний
кредит у сумі________на строк до_____________на умовах
(але не більше ніж на ЗО днів)
забезпечення цінними паперами.
1.2. На період користування ломбардним кредитом Банк надає
Національному банку України право блокування обігу цінних паперів в
обсязі одержаного кредиту.
2. УМОВИ КРЕДИТУВАННЯ
2.1. Ломбардний кредит надається відповідно до Тимчасового положення
про порядок рефінансування Національним банком України комерційних
банків під забезпечення цінних
паперів.
2.2. Валюта кредиту зараховується Національним банком України на
кореспондентський рахунок Банку.
2.3. За користування ломбардним кредитом Банк сплачує Національному
банку України відсотки в розмірі
___________________одночасно з поверненням ломбардного
кредиту.
2.4. За прострочену заборгованість за ломбардним кредитом Банк сплачує
Національному банку України відсотки в розмірі_________
306
2.5. При настанні строку погашення заборгованості за ломбардним кредитом
відповідно до цього кредитного договору стягнення відсотків
здійснюється Національним банком України з кореспондентського
рахунка Банку в порядку, встановленому чинним законодавством. У разі
відсутності або недостатності коштів на кореспондентському
рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним
кредитом та відсотки за ним погашаються за рахунок коштів від реалізації
Національним банком України цінних паперів, наданих йому в. забезпечення
кредиту.
Отримані Національним банком України кошти направляються безпосередньо
на погашення простроченого боргу. У разі, якщо кошти від реалізації
цінних паперів перевищують суму боргу, залишок коштів перераховується на
кореспондентський рахунок Банку.
У разі порушення Банком умов цього договору Національний банк України
стягує ломбардний кредит достроково та розглядає питання про можливість
надання ломбардного кредиту у майбутньому.
2.6. Після погашення ломбардного кредиту Національний банк України
здійснює розблокування рахунків ДЕПО комерційного банку.
3. ОБОВ’ЯЗКИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН
Національний банк України зобов’язується:
3.1. Виконувати правила про надання ломбардного кредиту, що встановлені
Тимчасовим положенням.
3.2. Надати Банку ломбардний кредит під цінні папери, які передані
ним в забезпечення кредиту на строк до
3.3. Своєчасно перераховувати суму ломбардного кредиту на
кореспондентський рахунок Банку.
3.4. Зберігати комерційну таємницю про ломбардні операції Банку.
Банк зобов’язується:
3.5. Виконувати правила про надання ломбардного кредиту, що встановлені
Тимчасовим положенням.
3.6. Сплатити Національному банку України за користування
ломбардним кредитом відсотки в розмірі
3.7. Забезпечити своєчасне погашення одержаного кредиту та відсотків за
його користування.
307
3.8. Додержувати встановлених Національним банком України
економічних нормативів та норм обов’язкових резервів. Порушення цих
вимог може бути підставою для розірвання цього договору.
3.9. Надавати за вимогою Національного банку України потрібні
бухгалтерські та інші документи.
3.10. Передати цінні папери на суму_____грн. в забезпечення отриманого
кредиту відсотків за його користування.
Серія
Номер
Перелік цінних паперів
1.____________________ ___________ ___________
2.____________________ ______________________
3.____________________ ___________ ___________
З.Л1. У разі падіння ринкової вартості цінних паперів до рівня,
недостатнього для забезпечення кредиту, Банк передає Національному банку
України додаткову їх кількість.
У разі невиконання Банком цієї умови Національний банк України має право
на дострокове розірвання кредитного договору.
4. ІНШІ УМОВИ УГОДИ
4.1. В угоду можуть вноситися зміни у вигляді письмових доповнень, які
підписані тими ж особами, що і сама угода.
4.2. Угода може бути розірвана з ініціативи будь-якої сторони із
завчасним повідомленням про це за десять днів. У разі недосягнення згоди
про розірвання угоди спір передається на розгляд господарського суду.
4.3. Дія цієї кредитної угоди закінчується після повного погашення
ломбардного кредиту та відсотків за ним.
5. ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ СПОРІВ
5.1. Усі спори, які виникають протягом дії кредитної угоди, вирішуються
шляхом переговорів. У разі недосягнення угоди спір передається на
розгляд господарського суду.
ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ СТОРІН
Адреса територіального управління Національного банку України (підпис
керівника)
“____”________200_ р.
Поштова адреса і банківські реквізити комерційного банку (підпис
керівника) (підпис гол. бухгалтера)
“____”________200_ р.
308
КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР
м. Київ Акціонерно-комерційний банк.
Додаток 7 ___200_р.
у подальшому іменується Банк, в особі___________________
що діє на підставі Статуту, з однієї сторони, та
__ – -… —
… _ – —
–._ »
в подальшому Іменується Позичальник, в особі, що діє на підставі_____з
другої сторони, уклали цей договір про таке.
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ 1.1. Банк надає Позичальнику кредит на.
(зазначити, на які цілі,
номер та дата договору)
у сумі_
строком.
(сума цифрами і словами) . місяців 3_____________ПО.
200__року зі сплатою.
. відсотків річних.
2. УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУ
2.1. На забезпечення зобов’язань за договором Банком прийнято:______..
___________________ . _________
(вказати конкретно: укладений договір застави, договір поруки
(гарантія), цінні папери, здані на зберігання в Банк, інші папери)
2.2. Кредит, наданий банком, забезпечується всім належним Позичальнику
майном та коштами, на які може бути звернено стягнення в порядку,
встановленому законодавством України.
3. БАНК ЗОБОВ’ЯЗУЄТЬСЯ
3.1. Відкрити Позичальнику позичковий рахунок №_____
для видачі кредиту.
3.2. Забезпечити Позичальника консультативними послугами з питань
виконання договору.
3.3. На підставі даних бухгалтерської звітності (місячної, квартальної)
аналізувати кредитоспроможність Позичальника, перевіряти забезпеченість
та цільове використання кредиту і вносити пропозиції про подальші
відносини з Позичальником.
309
4. ПОЗИЧАЛЬНИК ЗОБОВ’ЯЗУЄТЬСЯ
4.1. Використати кредит на зазначені у договорі цілі і забезпечити
повернення одержаного кредиту та оплату нарахованих відсотків із свого
поточного рахунка №
(установа банку
. в таю строки.
Позичальника)
відповідно до строкових зобов’язань. Відсотки за кредит Позичальник
сплачує платіжним дорученням на рахунок доходів Банку №_____до 25 числа
кожного місяця.
4.2. Кошти для погашення заборгованості в першу чергу направляти для
оплати відсотків за кредит, — потім простроченої заборгованості. Сума,
що залишилася, направляється для погашення кредиту.
4.3. За порушення строків повернення кредиту і відсотків за кредит
сплачувати Банку додатково до встановленої відсоїко-
вої ставки за кредит пеню в розмірі_____вщсотків за кожний
день прострочення платежу.
4.4. Самостійно надавати Банку до___________________
(вказати строк)
бухгалтерський баланс, планові, звітні документи, зміни і доповнення до
угод поставки, реалізації об’єктів, що кредитуються, та інші матеріали
для видачі, перевірки забезпечення кредиту і контролю за його
використанням і поверненням.
4.5. Періодично (_________) інформувати Банк про хід
виконання угоди.
4.6. Надати Банку право самостійно стягувати відсотки у разі настання
строків платежів і пені за несвоєчасну сплату відсотків.
4.7. Надати Банку право після перевірки цільового використання кредиту
стягувати штраф у розмірі______відсотків
від суми коштів, використаних не за цільовим призначенням.
5. БАНК МАЄ ПРАВО
5.1. Дозволяти за клопотанням Позичальника в окремих випадках у разі
наявності вільних кредитних ресурсів перенесення строків повернення
кредиту зі стягненням підвищено? відсоткової ставки в
розмірі________відсотків річних.
5.2. Проводити перевірку забезпечення банківських позичок на місці, а у
разі потреби — і попередню перевірку заставних можливостей Позичальника
та третіх осіб, які гарантують повернення позички.
310
5.3. Проводити перевірку цільового використання кредитів на місці у
Позичальника. У разі виявлення нецільового використання кредитів
стягувати з Позичальника штраф у розмірі ________відсотків від суми
нецільового використання.
5.4. У разі недодержання Позичальником умов кредитного договору
розірвати договір і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу у
розмірі_______відсотків від суми позички.
5.5. У разі недостатнього забезпечення кредитними ресурсами обмежити
надання кредиту за відкритою кредитною лінією, повідомивши про це
Позичальника за 7 днів до зупинення кредитування.
6. ПОЗИЧАЛЬНИК МАЄ ПРАВО
6.1. Порушувати перед Банком питання про перенесення строків платежу у
разі виникнення тимчасових фінансових або інших ускладнень з незалежних
від нього причин, пов’язаних з виконанням контрактів, угод за кредитним
договором.
6.2. Достроково погашати кредит і сплачувати відсотки за кредит.
6.3. Достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний
кредит, включаючи відсотки за його користування, повідомивши про це Банк
не пізніше ніж за 7 днів.
7. ОСОБЛИВІ УМОВИ
7.1. У разі відсутності коштів на поточному рахунку Позичальника
відшкодування боргів Банку проводиться шляхом
f
(вказати конкретно: звернення стягнення на предмет застави, стягнення з
га-ранта, поручителя тощо у встановленому чинним законодавством порядку)
7.2. У разі зміни кредитної політики згідно з рішеннями Верховної Ради
України, Національного банку України, а також Банку в договір за
погодженням з Позичальником вносяться в десятиденний строк відповідні
зміни з моменту введення нових положень. За наявності розбіжностей
сторін Банк пред’являє кредит до стягнення. У разі відсутності коштів
кредит виноситься на рахунок прострочених позичок з нарахуванням
відсотків і пені відповідно до п. 4.2.
7.3. Плата за кредит підлягає коригуванню при зміні облікової ставки
Національного банку України.
7.4. У разі зміни національної грошової одиниці сума кредиту підлягає
перерахунку відповідно до чинного законодавства.
311
7.5. Спірні питання за цим договором розглядаються згідно з чинним
законодавством в арбітражному порядку.
7.6. Позичальник зобов’язується у триденний строк повідомити Банк про
зміну юридичної та фактичної адреси, номера телефону.
7.7. Зміни в договорі оформляються додатковою угодою сторін і є
невід’ємною частиною угоди.
7.8. Строк дії цього договору встановлюється з дня надання кредиту і до
повного погашення кредиту та відсотків за ним.
7.9. Особливі умови_________________________________
8. ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ ТА РЕКВІЗИТИ
Адреса Банку
(підпис керівника)
Поштова адреса і банківські реквізити Позичальника
– – (підпис керівника)
(підпис головного бухгалтера) (підпис головного бухгалтера)
.200_р.
.200_р.
м..
Додаток 8 ДОГОВІР ІПОТЕКИ
(земля, нерухоме майно, при якому земля)
_______ №____
дата.
Банк
ТЕЛЬ”, в особі
_ , далі йменується “ЗАСТАВОДЕРЖА-
________________, який діє на підставі
Статуту, з однієї сторони, і______________________ , далі
іменується “ЗАСТАВОДАВЕЦЬ”, в особі _____________ ,
який діє на підставі_________. • , з другої сторони, керуючись Законом
України “Про заставу” та іншим чинним законодавством України, уклали
договір про таке:
1. На забезпечення зобов’язань, прийнятих ЗАСТАВОДАВЦЕМ за кредитною
угодою від__________№________
(додаток №_____) ЗАСТАВОДАВЕЦЬ передає ЗАСТАВО-
ДЕРЖАТЕЛЮ в заставу майно згідно з заставним переліком (заставний
перелік можна помістити безпосередньо в договорі або окремим додатком до
договору).
312
Предмет застави, його індивідуальні особливості Місце знаходження
Вартість, на підставі чого встановлена
Житловий будинок, цегляний, триповерховий, загальною площею 300 м .
Копія технічного паспорта додається (додаток № ) м. Буча, вул.
П.Са-гайдачного, 35/1 150 000 грн. За балансовою вартістю (додаток № )
2. ЗАСТАВОДАВЕЦЬ заявляє, що предмет застави не перебуває під арештом,
не заставлений іншій особі і що він є власником цього майна, що
підтверджується документально (додаток № – ).
(На підтвердження права ЗАСТАВОДАВЦЯ на власність подається копія
свідоцтва чи іншого документа, завіреного нотаріально, бюро технічної
інвентаризації, біржею — залежно від способу набуття права власності).
3. ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ має право:
3.1. Перевіряти документально і фактично наявність, розмір і умови
збереження предмета застави.
3.2. Вимагати віц ЗАСТАВОДАВЦЯ вжиття заходів, необхідних для
збереження предмета застави.
3.3. Вимагати від будь-якої особи припинення посягання на предмет
застави, яке загрожує втратою або пошкодженням його. Якщо предмет
застави втрачено не з вини ЗАСТАВО-ДЕРЖАТЕЛЯ і ЗАСТАВОДАВЕЦЬ його не
відновив або за згодою ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЯ не замінив іншим майном такої
самої вартості, ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ має право вимагати дострокового
виконання забезпеченого заставою зобов’язання.
4. ЗАСТАВОДАВЕЦЬ має право:
4.1. Володіти та користуватися предметом застави відповідно
до його призначення.
4.2. Достроково виконати основне зобов’язання.
4.3. Реалізувати за письмовою згодою ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЯ предмет застави з
переведенням на набувача основного боргу, забезпеченого заставою.
4.4. Передавати за письмовою згодою ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЯ предмет застави в
оренду.
313
5. ОБОВ’ЯЗКИ ЗАСТАВОДАВЦЯ:
5.1. Вживати заходів для збереження предмета застави, проводити
капітальний та поточний ремонти.
5.2. На період фактичної дії цього договору страхувати за свій рахунок
предмет застави у повному обсязі на користь ЗА-СТАВОДЕРЖАТЕЛЯ.
5.3. У разі загибелі предмета застави надавати аналогічне за вартістю
нерухоме майно чи, незалежно від настання терміну, виконати
зобов’язання в повному обсязі, або у відповідній частині.
5.4. Одержати згоду ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЯ на вчинення дій, пов’язаних зі
зміною прав власності на предмет застави.
5.5. Відшкодувати ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЮ в повному обсязі збитки, завдані
несвоєчасним внесенням записів в Книгу запису застав неповними або
неточними записами, а також ухиленням від обов’язку надати Книгу запису
застав для ознайомлення. (ЗАСТАВОДАВЕЦЬ зобов’язаний вести Книгу запису
застав встановленого чинним законодавством зразка, коли предметом
застави є нерухоме майно, транс-гіортні засоби, товари в обороті або у
переробці).
6. Нотаріальне посвідчення здійснюється за рахунок ЗАСТАВОДАВЦЯ.
7. Наслідки порушення ЗАСТАВОДАВЦЕМ обов’язків щодо збереження майна:
7.1. За порушення ЗАСТАВОДАВЦЕМ обов’язків щодо вжиття заходів,
необхідних для збереження предмета застави, ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ має право
вимагати дострокового виконання забезпеченого заставою зобов’язання,
звернувши стягнення на предмет застави.
7.2. За порушення ЗАСТАВОДАВЦЕМ обов’язків щодо страхування предмета
застави ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ має право вимагати дострокового виконання
основного боргу або застрахувати предмет застави за свій рахунок, але в
інтересах ЗАСТАВОДАВЦЯ зі стягненням з нього витрат по страхуванню.
8. Ризик випадкової загибелі предмета застави несе власник заставленого
майна.
9. Договір набуває сили з моменту його нотаріального посвідчення і може
бути припинений:
9.1. У разі виконання ЗАСТАВОДАВЦЕМ зобов’язань за кредитним договором
від_________№________.
9.2. У разі загибелі заставленого майна.
314
9.3. У разі придбання ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛБМ. права власності на заставлене
майно.
9.4. У разі примусового продажу заставленого майна.
10. Спори по договору підлягають вирішенню в господарському суді.
11. Питання, які виникають у ході виконання договору і які не будуть
врегульовані цим договором, вирішуються відповідно до чинного
законодавства України.
12. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет
застави з моменту настання кінцевого строку погашення заборгованості,
передбаченого кредитною угодою від ________№_____.
13. Додатки 1, 2, 3, 4, 5,… є невід’ємною частиною цього договору.
13.1. Додаток 1 — копія кредитної угоди від______№___
між ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЕМ і ЗАСТАВОДАВЦЕМ.
13.2. Додаток 2 — довідка відповідного структурного підрозділу органу
державної влади про те, що предмет застави не занесено до Державного
реєстру національного культурного надбання.
13.3. Додаток 3 — копія страхового полісу на заставлене майно.
13.4. Додаток 4 — висновки управління інженерно-економічної експертизи
банку щодо вартості та технічного стану будинку (чи іншого майна, яке є
предметом іпотеки). Рекомендації по догляду за збереженням предмета
застави.
13.5. Додаток 5 — довідка нотаріальної контори________
(правоохоронних органів)
про те, що предмет іпотеки не заставлений, не перебуває під арештом.
13.6. Додаток 6 — довідка державних органів влади про розмір земельної
ділянки, яка у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки,
відповідно до законодавства України, переходить до ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЯ.
13.7. Додаток 7 — копія документа, який підтверджує право власності
ЗАСТАВОДАВЦЯ на заставлене майно (свідоцтво, видане нотаріальною
конторою, бюро технічної експертизи, біржею, договір купівлі-продажу
майна та ін.).
13.8. Додаток 8 — документ, на підставі якого врегульована вартість
предмета іпотеки (державні прейскуранти, виписки з балансових відомостей
та ін.).
315
14. Договір складений у трьох примірниках, які мають однакову юридичну
силу, по одному примірнику для ЗАСТАВО-ДЕРЖАТЕЛЯ, ЗАСТАВОДАВЦЯ і
нотаріуса.
15. Юридичні адреси та розрахункові реквізити сторін:
ЗАСТАВОДАВЕЦЬ
(підпис)
ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ (банк)
М. П.
М. П.
. 200_ р. “___”
(підпис)
. 200_ р.
ДОГОВІР ЗАСТАВИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
Додаток 9
м. Київ Банк № . дата , далі
іменується “Заставолержатель”,
в особі . який діє на підставі Статуту, з однієї
сторони, і . далі іменується “Заставодавець”, в
особі, . який діє на підставі
з другої сторони, керуючись Законом України “Про заставу” та іншим
чинним законодавством України, уклали договір про таке:
1. У забезпечення зобов’язань, прийнятих Заставодавцем за
кредитною угодою від____№___, Заставодавець передає За-
ставодержателю в заставу майно згідно з заставним переліком.
Найменування цінного папера, Де зберігається
№ що передається в заставу (повна (у Заставодержа- нальна
пор. назва, номер, серія, яким органом випущений, коли теля, на
депозиті нотаріальної вартість
випущений, строк дії та ін.) контори тощо)
2. Застава здійснюється шляхом передавального надпису (індосаменту) і
вручення Заставодержателю індосованого цінного папера. (Укладення при
цьому письмового договору застави є обов’язковим).
2.1. Купонні листи на виплату відсотків, дивідендів та інші доходи від
зазначеного в цінному папері права є предметом договору застави. (Права
Заставодавця чи Заставодержателя
316
на одержання відсотків, дивідендів та інших доходів врегульовуються в
кожному конкретному випадку окремо).
3. Якщо предмет застави втрачено не з вини Заставодержа-теля і
Заставодавець не замінив його іншим майном такої самої вартості,
Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання забезпеченбго
заставою зобов’язання.
4. Заставодавець має право достроково виконати основне зобов’язання.
5. Ризик випадкової загибелі предмета застави несе власник заставленого
майна.
6. Цей договір підлягає нотаріальному посвідченню, яке здійснюється
за рахунок Заставодавця. (Ця норма не обов’язкова).
7. Договір набуває сили з моменту його нотаріального посвідчення (або
після передавання предмета застави Заставо-держателю) і може бути
розірваний:
7.1. У разі виконання Заставодавцем зобов’язань за кредитним договором
від________№_____.
7.2. У разі загибелі заставленого майна (якщо предмет застави не
підлягає відновленню).
7.3. У разі придбання Заставодержателем права власності на заставлене
майно.
8. Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави
з моменту настання кінцевого строку погашення заборгованості.
9. Спори по договору піддягають розгляду в господарському суді.
10. Питання, які виникнуть у ході виконання договору і не будуть
врегульовані цим договором, вирішуються відповідно до чинного
законодавства України.
11. Договір складений у двох (трьох) примірниках, які мають однакову
юридичну силу, по одному примірнику для Заставодержателя і Заставодавця
(нотаріальній конторі).
12. Юридичні адреси та розрахункові реквізити сторін.
ЗАСТАВОДАВЕЦЬ
(підпис)
м. п.
. 200_ р.
ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ
(підпис)
м. п.
.200_ р.
317
ГАРАНТІЙНЕ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ
Додаток 10 \
“____”__________200_ р.
м. Київ, Україна
Ми повністю усвідомлюємо, що згідно з контрактом (угодою) від
“___”__________200_ Р- (надалі іменований “Кре- ;
дитна Угода”), який укладено між__________
(далі іменується “Позичальник”) та__________
(далі іменується “Кредитор”), Кредитор надає Позичальнику ‘,
позику в розмірі__________________________
(сума словами)
Позичальником за вказаним кредитом виступає.
(повна
Голова Правління Національного банку України
(підпис)
М. П.
. 200_ р.
юридична адреса)
Висновки щодо окупності проекту (реальні джерела сплати кредиту) та
гарантію її оплати ^надав банк Позичальника
1. Ми, від імені і за дорученням держави Україна, відповідно надаємо
особисту, безвідмовну і безумовну гарантію сплати на користь кредитора
і, відповідно, зобов’язуємося сплатити за будь-яких обставин, незалежно
від будь-яких причин, своєчасно, на першу вимогу Кредитора будь-яку суму
за звітом у разі, якщо Позичальник не виконав свої зобов’язання за
платежами відповідно до Кредитної Угоди.
2. Наші платіжні зобов’язання за цією Гарантією в цьому випадку не
залежать від юридичної законності і набуття чинності Кредитній Угоді,
від використання прав у суді чи перед \ судом, від будь-яких вимог на
сплату чи інших заходів, що застосовуються проти Кредитора.
3. Наші платіжні зобов’язання за цією Гарантією будуть виконуватись
тільки у разі і в межах несплаченої заборгованості шляхом переказу без
будь-яких відрахувань Кредитору
на рахунок________________________________________в
банку________________________________.
318
ГАРАНТІЙНИЙ ЛИСТ
Найменування організації гаранта______
Найменування організації Позичальника. Найменування установи банку
гаранта.
Додаток 11
Найменування установи банку Позичальника.
Гарантуємо погашення позичок наданих і тих, що будуть надані в період
до__________Вашою установою банку вказаному Позичальнику на
придбання______________________в
(вид позички)
сумі.
(цифрами і словами)
У разі несплати вказаних позичок Позичальником надаємо право банку для
попереднього попередження зробити погашення кожної несплаченої позички
своїм розпорядженням з
нашого рахунка № .. ________в установі банку гаранта або
будь-якого іншого рахунка, або шляхом звернення стягнення на інші
цінності, що нам належать.
Дія гарантії припиняється після погашення відповідних позичок. Останній
строк гарантії до_______________________.
Керівник організації (підпис)
М. П.
Головний бухгалтер (підпис)
. 200_ р.
ЗАТВЕРДЖЕНО
наказом ФДМУ № 959 від 2S.07.95 р.
Додаток 12
ДОГОВІР
про обслуговування комерційним банком посередника,
що надає послуги щодо розміщення приватизаційних
майнових сертифікатів
Посередник “_
(далі — Посередник) в особі____________________________
(посада) (прізвище, ім’я та ло батькові)
який(а) діє на підставі статуту Посередника, з однієї сторони,
комерційний банк “______________________” (далі — Банк) в
319
особі___________________________:_____________________
(посада) (прізвище, ім’я та по батькові)
який(а) діє на підставі статуту Банку, з другої сторони, уклали цей
Договір про таке*:
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1.1. Посередник доручає, а Банк зобов’язується здійснювати такі
банківські операції**_________;____________________
1.2. У разі потреби на окремі види банківських операцій сторони можуть
укласти додатковий договір.
2. ПРАВА ПОСЕРЕДНИКА
2.1. Отримувати від Банку інформацію про виконання своїх письмових
розпоряджень щодо здійснення банківських операцій.
2.2. Інші права:_________________^_________.
3. ОБОВ’ЯЗКИ ПОСЕРЕДНИКА
3.1. Надавати Банку письмові розпорядження щодо пред~ мета Договору
відповідно до вимог, встановлених нормативними документами Національного
банку та Фонду державного майна України.
3.2. Передати Банку копію дозволу (ліцензії) Фонду державного майна
України на право здійснення посередницької діяльності з приватизаційними
паперами.
3.3. Відшкодовувати витрати Банку, пов’язані з виконанням його функцій,
згідно з протоколом узгодження ціни за надані послуги. Протокол
узгодження ціни за послуги, що надаються, є невід’ємною частиною
Договору. Перерахування
коштів Банку здійснюється до “____” числа кожного місяця
шляхом оплати платіжних документів, що подаються Банком.
3.4. Інші обов’язки:_____________________________.
* Дія цього договору не поширюється на:
— довірчі товариства;
— Інвестиційні фонди, що мають дозвіл на роботу з приватизаційними
паперами,
— інвестиційні компанії, що мають закриті взаємні фонди;
— банки.
** Предметом договору можуть бути операції щодо зберігання
приватизаційних паперів у готівковій формі, ведення рахунків з
акумуляції приватизаційних коштів, здійснення розрахунків з
приватизаційними паперами у безготівковій формі.
320
4. ПРАВА БАНКУ
4.1. Припиняти за поданням державних органів приватизації ведення
рахунків Посередника у разі порушень вимог, встановлених нормативними
документами Фонду державного майна України.
4.2. Не виконувати доручені операції, якщо документи, одержані від
Посередника, не відповідають вимогам, визначеним нормативними
документами Національного банку України.
4.3. Вносити пропозиції Посереднику з питань його діяльності та брати
участь у їх розгляді.
4.4. Вимагати відшкодування витрат, пов’язаних з виконанням Договору.
4.5. Інші права Банку:____________________^__________.
5. ОБОВ’ЯЗКИ БАНКУ
5.1. Відкрити для здійснення банківських операцій такі рахунки:
_______________________________________________
(назви рахунків)
Відкриття рахунків для акумулювання приватизаційних коштів і здійснення
операцій за цими рахунками Банк розпочинає лише після отримання від
Посередника копії ліцензії Фонду державного майна України на право
здійснення посередницької діяльності з приватизаційними паперами. З
моменту передавання копія ліцензії стає невід’ємною частиною Договору.
5.2. Здійснювати банківські операції на підставі письмових розпоряджень
Посередника.
5.3. Не проводити ніяких операцій з приватизаційними коштами
Посередника, які суперечать чинному законодавству або не регламентовані
цим Договором та розпорядженнями Посередника.
5.4. Зберігати конфіденційну інформацію, а також таку, що становить
комерційну таємницю Посередника. Відповідальність посадових
осіб у разі розголошення цих даних визначається чинним законодавством
України.
5.5. Надавати Посереднику до “____” числа кожного
місяця платіжні документи для відшкодування витрат за здійснені
банківські операції.
5.6. Інші обов’язки Банку:_________________________.
11 (Co,
321
6. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН
6.1. Кожна сторона зобов’язується виконувати свої обов’язки належним
чином, сприяти іншій стороні у їх виконанні.
6.2. Сторона, яка порушила зобов’язання, зазначена в цьому Договорі,
має усунути ці порушення.
6.3. Збитки, завдані Посереднику або Банку у разі невиконання або
неналежного виконання ними обов’язків, згідно з умовами укладеного між
ними Договору відшкодовуються у порядку, визначеному чинним
законодавством України.
6.4. Банк не несе відповідальності перед Посередником за умови, якщо
збитки є наслідком дій, проведених згідно з письмовим розпорядженням
Посередника.
7. ІНШІ УМОВИ
7.1. Спори, які виникають у ході виконання сторонами цього Договору і
не врегульовані ним, підлягають розгляду в господарському суді.
7.2. Зміни до умов Договору вносяться після взаємної домовленості,
оформленої у письмовій формі, шляхом внесення доповнень до цього
Договору.
7.3. В усьому іншому, що не передбачено Договором, сторони керуються
чинним законодавством.
8. СТРОК ДІЇ ДОГОВОРУ
8.1. Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до
“___”__________200_ р.
8.2. Договір може бути розірвано за домовленістю сторін у порядку,
передбаченому чинним законодавством.
8.3. У разі розірвання цього Договору в установленому порядку Банк в
тижневий строк передає Посереднику або перераховує Банку правонаступнику
залишки приватизаційних коштів, що належать Посереднику, на рахунки,
попередньо ним повідомлені. ••
8.4. У разі припинення дії Договору Банк має право на компенсацію всіх
своїх витрат відповідно до Договору раніше,J ніж він поверне
приватизаційні кошти Посередника.
8.5. Строк дії Договору може бути подовжено на підставі письмової згоди
сторін.
ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ СТОРІН: Посередник Банк
М. П.
(підпис)
М. П. (підпис)
Додаток до цього договору:
— копія ліцензії Фонду державного майна України на право здійснення
посередницької діяльності з приватизаційними паперами (копія ліцензії
подається у Банк після її отримання);
— протокол узгодження ціни за послуги, що надаються.
322
Додаток 13 ЗАТВЕРДЖЕНО
наказом Фонду державного майна України і Національного банку України №
583/30 вщ 24.12.93 р.
ДОГОВІР
на обслуговування комерційним банком довірчого товариства
м.
.206_р.
Довірче товариство “_
(далі — Товариство), в особі__________________________
(прізвище, ім’я та по батькові)
який діє на підставі статуту Товариства, з однієї сторони, і комерційний
банк”___________________________” (далі Банк)
в особі______________________________________________
(посада)
(прізвище, ім’я та по батькові)
який діє на підставі статуту Банку, з другої сторони, уклали цей Договір
про зазначене нижче.
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1.1. Товариство доручає, а Банк зобов’язується проводити такі банківські
операції:_________________________
1.2. Товариство згідно з умовами Договору передає, а Банк приймає на
зберігання такі види майна: __……….._ _______
(грошові кошти,
цінні папери, документи, що засвідчують право власності довірителів)
Передавання майна на зберігання до Банку провадяться на підставі
підписаних сторонами актів прийняття-передавання, які повинні містити:
опис майна, переданого на зберігання, його вартість (відповідно до
домовленості сторін, оцінки аудиторської фірми, чинних нормативних
актів), дату та місце передавання, інші умови.
* Предметом договору можуть бути операції щодо; відповідального
зберігання грошових коштів, приватизаційних та цінних паперів, а також
інших документів, що засвідчують право власності Товариства і його
довірителів; ведення рахунків Товариства і його довірителів за письмовим
розпорядженням довірених осіб; користування коштами та цінними паперами
за угодою з Товариством.
11*
323
З моменту підписання акт прийняття-передавання є невід’ємною частиною
цього Договору.
1.3. У разі потреби на окремі види банківських операцій сторони можуть
укласти додатковий договір.
2. ПРАВА ТОВАРИСТВА
2.1. Встановлювати умови зберігання майна у Банку. Ці умови мають такий
зміст:______________________________.
2.2. Отримувати від Банку інформацію щодо виконання своїх розпоряджень.
2.3. Інші права Товариства:__________________________.
3. ОБОВ’ЯЗКИ ТОВАРИСТВА
3.1. Надавати Банку письмові розпорядження щодо предмета Договору.
Розпорядження оформляються відповідно до вимог чинного законодавства
України.
3.2. У тримісячний строк після реєстрації Товариства повністю сплатити
внески засновників до статутного фонду.
3.3. Передавати Банку копію дозволу (ліцензії) Фонду державного майна
України на право здійснення представницької діяльності з
приватизаційними паперами.
3.4. Надати Банку належним чином засвідчені копії установчих документів
Товариства “(статуту, установчого договору, реєстраційного свідоцтва), а
також повідомляти Банк про всі зміни і доповнення, які вносяться до
статутних документів Товариства і до складу довірених осіб, в 5-денний
строк з моменту внесення їх до державного реєстру, якщо ці зміни
потребують перереєстрації Товариства, а в інших випадках з моменту їх
прийняття.
3.5. Відшкодувати витрати Банку, пов’язані з виконанням
його функцій залежно від____________________________
(кількість або сума здійснених операцій, строк зберігання майна, інші
показники)
____(грн., відсотків).
у розмірі__________:_______________
(цифрами та словами) «
Перерахування коштів Банку здійснюється до “___” числа
кожного місяця шляхом оплати платіжних документів, що подаються Банком.
3.6. Надати Банку згідно з чинним законодавством України картки зразків
підписів на довірених або уповноважених осіб, які мають право Д5==лг;
розпорядження від імені То-
324
вариства на здійснення операцій з його майном та майном довірителів.
3.7. Інші обов’язки Товариства:______________________.
4. ПРАВА БАНКУ
4.1. Припиняти ведення рахунків Товариства, якщо у тримісячний строк
після його реєстрації засновники повністю не внесли кошти до статутного
фонду Товариства.
4.2. Не виконувати доручені операції, якщо документи, одержані від
Товариства, не відповідають вимогам чинного законодавства України.
4.3. Вносити пропозиції Товариству з питань його діяльності та брати
участь у їх розгляді.
4.4. За письмовим розпорядженням Товариства проводити
операції з використанням вільних_______________________
(грошових коштів та цінних, паперів)
4.5. Вимагати відшкодування витрат, пов’язаних з виконанням Договору.
4.6. Інші права Банку:______________________________
5. ОБОВ’ЯЗКИ БАНКУ
5.1. Відкривати для здійснення банківських операцій такі
банківські рахунки*:_________,________________________
(назви рахунків)
5.2. Здійснювати банківські операції згідно з чинним законодавством
України, на підставі письмових розпоряджень Товариства, узгоджених усіма
довіреними особами, якщо інше не передбачено установчим договором
Товариства.
5.3. Забезпечувати зберігання та своєчасне повернення
майна Товариства і його довірителів у строк_________днів з
моменту звернення Товариства.
5.4. Не проводити ніяких операцій з майном Товариства і його
довірителів, які суперечать чинному законодавству або не регламентовані
цим Договором та розпорядженнями Товариства.
* Відкриття рахунків .для акумулювання приватизаційних паперів і
здійснення операцій за цими рахунками Банк розпочинає лише після
отримання від Товариства копії ліцензії Фонду державного майна України
на право здійснення представницької діяльності з приватизаційними
паперами. З моменту передачі копія ліцензії стає невід’ємною частиною
цього Договору.
325
5.5. Зберігати конфіденційну інформацію, а також таку, що становить
комерційну таємницю Товариства. Відповідальність посадових осіб
у разі розголошення цих даних визначається згідно з чинним
законодавством України.
5.6. Надавати Товариству до “___” числа кожного місяця
платіжні документи для відшкодування витрат за здійснені банківські
операції.
5.7. Інші обов’язки Банку:________________________.
6. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН
6.1. Кожна сторона зобов’язується виконувати свої обов’язки
належним чином, сприяти іншій стороні у їх виконанні.
6.2. Сторона, яка порушила зобов’язання відповідно до цього Договору,
повинна усунути ці порушення.
6.3. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або
неналежне виконання своїх обов’язків. Збитки, що заподіяні Товариству
або Банку у цьому разі, відшкодовуються у порядку, визначеному
чинним законодавством України.
6.4. Банк не несе відповідальності перед Товариством, якщо збитки є
наслідком дій, вчинених відповідно до письмових розпоряджень Товариства.
7. ІНШІ УМОВИ
7.1. Сяори, що виникають у ході виконання сторонами цього Договору, які
не врегульовані його умовами, підлягають розгляду у порядку,
встановленому чинним законодавством.
7.2. У всьому іншому, що не передбачено Договором, сторони керуються
чинним законодавством України,
7.3. Додаткові умови:______________________________
8. СТРОК ДІЇ ДОГОВОРУ
8.1. Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до
“___”________200_ р.
8.2. Договір може бути розірвано за домовленістю сторін у порядку,
передбаченому чинним законодавством.
8.3. У разі розірвання цього Договору в установленому порядку Банк в
тижневий строк передає Товариству або Банку-
326
правонаступнику майно, що перебуває на відповідальному зберіганні, а
також перераховує залишки коштів, які належать Товариству та його
довірителям, на рахунки, попередньо повідомлені Товариством.
8.4. У разі припинення дії Договору Банк має право на відшкодування
своїх витрат щодо цього Договору раніше ніж він поверне Товариству його
майно, згідно з домовленістю між сторонами. Відшкодування не може
проводитись за рахунок майна довірителів.
8.5. Зміни до умов Договору вносяться за взаємною домовленістю сторін у
письмовій формі.
8.6. Строк дії Договору може бути подовжений на наступний рік на
підставі письмової угоди сторін.
ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ СТОРІН: Товариство Банк
(підпис)
м. п.
(підпис)
м. п.
ДОГОВІР оренди обладнання (лізинг)
м.
БАНК.
в особі директора_____________________ _
що діє на підставі Статуту, з однієї сторони, і
ОРЕНДАР.
в особі________________________________
Додаток 14
. 200_ р.
.200_ р.
що діє на підставі довіреності №___від “__„” ___
з другої сторони, уклали цей Договір про таке:
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1.1. БАНК передає, а ОРЕНДАР бере у тимчасове володіння та користування
таке майно:
327
Найменування Кількість Вартість за одиницю, грн. Строк амортизації
1.
2.
3.
4.
5.
6.
Усього в оренду передається зазначене майно на загальну
суму_________грн.
1.2. Майно, зазначене в пункті 1.1 цього Договору, БАНК придбаває у
підприємства-постачальника за свій рахунок на умовах, раніше
узгоджених між ОРЕНДАРЕМ і під-приємством-постачальником.
1.3. Майно, що передається в оренду, є власністю БАНКУ.
2. МЕТА І ПОРЯДОК ОРЕНДИ
3. ПОРЯДОК ПЕРЕДАВАННЯ МАЙНА В ОРЕНДУ
3.1. БАНК передає ОРЕНДАРЮ права пред’являти вимоги до
підприємства-постачальника за строками, якістю та комплектністю поставки
обладнання, що орендується.
3.2. Після укладення договору поставки майна БАНК своєчасно повідомляє
про це ОРЕНДАРЯ та передає останньому всю необхідну для отримання майна
документацію.
3.3. ОРЕНДАР протягом______днів з дня отримання обладнання, що
орендується, подає БАНКУ копію акта його приймання та введення в
експлуатацію.
3.4. Порушення підприємством-постачальником вимог щодо якості та
комплектності поставки обладнання, що орендується, не звільняє ОРЕНДАРЯ
від виконання зобов’язань за цим Договором.
328
4. СТРОК ОРЕНДИ
4.1. Майно вважається переданим ОРЕНДАРЮ з моменту підписання акта
приймання.
4.2. Строк оренди становить ___ з моменту прийняття
майна, що орендується, за актом приймання.
4.3. Строк оренди може бути скорочений лише за згодою сторін.
5. ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ
5.1. Орендна плата вноситься ОРЕНДАРЕМ у такому порядку (з урахуванням
ПДВ):
200_ р___________________________________
200_р.________________________________
200_р.________________________________
200_ р.________________________________
Усього:________________________________
5.2. Внесення орендних платежів ОРЕНДАРЕМ здійснюється
щокварталу рівними частками в розмірі 1/4 від річної суми орендної плати
не пізніше_________числа останнього місяця кварталу.
5.3. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на поточний
рахунок БАНКУ.
5.4. Орендна плата за узгодженням сторін може вноситися в натуральній
абр змішаній формі, продуктами харчування, товарами, послугами.
5.5. Розмір орендної плати може бути змінений за згодою сторін та в
інших випадках, передбачених законодавством.
6. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ БАНКУ
6.1. БАНК має право здійснювати перевірку порядку використання ОРЕНДАРЕМ
майна, що орендується, відповідно до умов цього Договору.
7. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ОРЕНДАРЯ
7.1. Ризик випадкової повної або часткової втрати або псування майна, що
орендується, лежить на ОРЕНДАРІ.
7.2. ОРЕНДАР зобов’язаний застрахувати майно, що орендується,
протягом_______днів після його отримання.
329
7.3. ОРЕНДАР також зобов’язується:
— використовувати майно, що орендується, за його цільовим
призначенням відповідно до п. 2 цього Договору;
— своєчасно вносити орендні платежі;
— утримувати майно, що орендується, відповідно до стандартів, технічних
умов та іншої документації щдприємства-ви-готовлювача;
— нести всі затрати з експлуатації, технічного обслуговування, ремонту
майна;
— здійснювати за власний рахунок капітальний та поточний ремонт майна,
що орендується.
7.4. ОРЕНДАР має право здавати майно, ЩО орендується, у суборенду за
згодою ОРЕНДОДАВЦЯ.
8. ПОРЯДОК ПОВЕРНЕННЯ МАЙНА ОРЕНДОДАВЦЮ
8.1. Після закінчення строку оренди за цим Договором
ОРЕНДАР зобов-‘язаний протягом___повернути майно, що
орендується, ОРЕНДОДАВЦЮ за актом.
8.2. Майно, що орендується, повинно бути передано ОРЕНДОДАВЦЮ у
справному стані з урахуванням нормального зносу.
8.3. Майно, що орендується, може бути також придбане ОРЕНДАРЕМ у БАНКУ
у власність за ціною, що визначається додатковою угодою сторін.
8.4. У випадку, коли ОРЕНДАР здійснив за власний рахунок та за згодою
ОРЕНДОДАВЦЯ поліпшення, невіддільні
без шкоди для майна^ wo орендується, він____(має» не має)
право після припинення договору на відшкодування вартості цих поліпшень-
9. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН
9.1. ОРЕНДАР несе перед БАНКОМ таку відповідальність: за цим Договором:
— у разі неповідомлення БАНКУ протягом ___ днів про отримання майна, що
орендується, сплачує штраф у розмірі
— у разі прострочення в прийнятті майна, що орендується,
сплачує пеню в розмірі________від вартості майна за кожен
день прострочення;
— у разі прострочення по сплаті орендних платежів сплачує пеню в розмірі
_____ від суми боргу за кожен день про-; етрочення;
330
— у разі нецільового використання майна, що орендується, сплачує штраф у
розмірі____від суми договору.
10. ПІДСТАВИ ДОСТРОКОВОГО РОЗІРВАННЯ ДАНОГО ДОГОВОРУ
10.1. Цей Договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за
винятком випадків, коли одна зі сторін систематично порушує умови
договору і свої зобов’язання.
10.2. Інші підстави:________________________________
11. ОСОБЛИВІ УМОВИ ЦЬОГО ДОГОВОРУ
12. ІНШІ УМОВИ
12.1. Цей Договір складено у двох оригінальних примірниках, по одному
для кожної зі сторін.
12.2. У випадках, не передбачених цим Договором, сторони керуються
чинним цивільним законодавством.
12.3. Усі виправлення за текстом цього Договору мають юридичну силу
лише за взаємного їх посвідчення представниками сторін у кожному
окремому випадку.
13. ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ, БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ, ПІДПИСИ СТОРІН
М. П.
M.IL
ДОГОВІР
пре проведення рацтхушговнх операцій через факторинг
м.
Додаток 15
_200_р.
(назва комерційного банку)
який називається «Банк», в особі керівника.
(ярЬшпце, «м’я та по батькові, досада)
з одного боку, та_____________________________
(нива госпоргану)
який називається “Підприємсдва”, в особі керівника.
331
(прізвище, ім’я та по батькові, посада) з другого боку, уклали цей
договір про таке.
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1.1. Банк має право придбати у Підприємства право вимоги за поставки
товарів та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена
дебіторська заборгованість) та по поточних розрахунках.
1.2. Банк бере на себе ризик за проведення такої розрахункової операції.
2. ПРАВА СТОРІН
Банк має право:
2.1. На прохання Підприємства (постачальника), незалеж–но від місця
відкритого йому поточного рахунка, брати на себе право на одержання від
його покупців прострочених платежів за відвантажену продукцію та надані
послуги за плату ______% від суми простроченої заборгованості.
2.2. В окремих випадках:
бере на себе право на одержання від його покупців платежів за
відвантажену продукцію та надані послуги по поточних розрахунках, за
плату______від суми платежу.
2.3. Підприємство має право при тимчасових фінансових труднощах
звернутися до будь-якого комерційного банку за одержанням фінансової
допомоги через факторинг.
3. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ СТОРІН
3.1. Банк зобов’язується:
Перерахувати Підприємству при наданні йому послуг за ,
рахунок коштів факторингу в розмірі, зменшеному на______%
від суми, яка буде сплачена покупцем.
3.2. Самостійно надалі закінчувати розрахунки з покупцями за продукцію,
відвантажену Підприємством та надані ним послуги.
3.3. Підприємство зобов’язується:
При одержанні на свій рахунок коштів від покупців, рахун- v. ки яких
були продані банку, перерахувати Банку всю суму та „ нараховану пеню за
весь період простроченого боргу.
3.4. Надати Банку всі необхідні відомості щодо покупців, які
несвоєчасно проводять розрахунки.
ч,
332
4. ОСОБЛИВІ УМОВИ
5. СТРОК ДІЇ ДОГОВОРУ ТА ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ СТОРІН
5.1. Договір набуває чинності з______________200__ р.
(число, місяць)
і ДІЄ ДО_______________________200_р.
(число, місяць)
5.2. Договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін.
5.3. Юридичні адреси сторін:
Банк___________________________________________
(назва, поштова адреса, кореспондентський рахунок, телетайп)
Підприємство_________________________________________
(назва, поштова адреса, поточний рахунок,
банк, у якому обслуговується) Банк
Підприємство
(підпис, розшифровка підпису) (підпис, розшифровка підпису)
М.П. М.П.
Додаток 16 ДОГОВІР про проведення факторингових операцій
м.______________ “___”_________200_р.
1. Банк__________________в особі______________________
(найменування банку) (найменування боржника)
(прізвище, Ім’я, по батькові)
Що називається в подальшому «Фактор-банк», з одного боку, і
———-______________в особі______________________,
333
діючого на підставі___________________________________,
що називається в подальшому «Постачальник», з другого боку, уклали даний
договір про проведення факторингової операції за такими платіжними
вимогами_________________
(зазначити їхні реквізити і суму платежу)
2. Відповідно до даного договору Постачальник передає Фактор-банку
право вимоги платежу за вказаним платіжним документом.
3. Факторбанк відшкодовує Постачальнику частину суми платежу за цими
платіжними вимогами у розмірі________гри.___коп.
(словами)
а також із надходженням коштів від Платника перераховує постачальнику
решту частини платежу за поставлені товари у
розмірі_____________грн.__коп.
(словами)
Примітка. В договорі може бути передбачено негайне відшкодування
Постачальнику повної суми, * вказаної у платіжній вимозі.
4. За здійснення факторингової операцїї Фактор-банк стягує з
Постачальника плату в розмірі_______________грн.__коп.
(словами)
Розмір плати *встановлюється з урахуванням суми платіжних вимог,
указаних у даній угоді, і згаданого строку оплати їх Покупцем.
5. Факторингові операції здійснюються за рахунок власних коштів
Фактор-банку.
6. При здійсненні факторингової операції відступленвя Фактор-банку
права одержання платежу за акцептованими Платником платіжними вимогами
проводиться після одержання Постачальником від банку-шіатника
повідомлення про те, що у платника немає коштів.
Факторингові операції не можуть проводитися за платіжними вимогами,
пред’явленими бюджетним організаціям, збитковим і низькорентабельним
підприємствам, а також до рахунків на фінансування капітальних вкладень.
Примітка При укладенні договору банк повинен підходити диференційовано
до проведення таких факторингових операцій з врахуванням вимог до
ліквідності балансу, а також кредитоспроможності боржника. При
необхідності Фактор-банк може робити запит у банку Платника про
фінансовий стан Підприємства-платника. У цьому разі Постачальник подає
Фактор-банку такі документи:
334
— копію платіжної вимоги, виставленої на Покупця;
— повідомлення банку-Ішатника про несплату платіжної
вимоги;
— телеграму банку, який обслуговує Платника, котра містить інформацію
про проведення факторингової операції і вказівку замінити у платіжній
вимозі найменування банку і номер рахунка Постачальника на реквізити
Фактор-банку.
7. За домовленістю сторін платіжні вимоги на
підприємства-покупців можуть виписуватися Постачальником товарів від
свого імені, але із зазначенням у них реквізитів Одержувача коштів
Фактор-банку для подання в установу цього банку в загальновстановленому
порядку.
8. Факторингові операції оформляються Фактор-банком за меморіальними
ордерами в двох примірниках. Перший примірник після проведення
бухгалтерських операцій за рахунками поміщається в документи дня, другий
примірник в установленому порядку направляється Постачальнику.
9. Фактор-банк не несе відповідальності за невиконання договірних
зобов’язань щодо поставок між Постачальником і Покупцем, товарів.
10. У разі надходження повної або часткової відмови від акцепту за
платіжною вимогою, оплаченою Фактор-банком, Постачальник зобов’язаний
відшкодувати йому кошти за не-акцептованї покупцем платіжні доручення.
За Фактор-банк
(підпис) Дата, печатка
За Постачальника
(підпис) Дата, печатка
Поштова адреса і банківські Поштова адреса і банківські реквізити
Фактор-банку реквізити Постачальника
335
ДОГОВІР ПОРУКИ
Додаток 17
м..
(назва поручителя) в особі______________
“___” __________200_р.
_, що іменується надалі “Поручитель”,
го боку, та банк “j в особі_________
_, який діє на підставі Статуту, з одно-_”, що іменується надалі
“Кредитор”,
__, який діє на підставі Статуту і
_____200_ p., злругого боку, уклали
довіреності від __ _____
цей договір про таке: \
1. Поручитель зобов’язується перед Кредитором відповідати за виконання
зобов’язань щодо повернення кредиту, наданого
Кредитором__________________________________
(назва Позичальника) на________________________________________гривень
строком
(призначення кредиту в сумі) до 200 p., а також належних процентів за
його використання в установлений строк у розмірі____% річних,
передбачених кредитним договором між Кредитором і Позичальником у
повному обсязі, гривень.
2. Поручитель несе солідарну відповідальність з Позичальником перед
Кредитором за виконання зобов’язань за кредитним договором, складеним
між Кредитором і Позичальником.
3. Відповідальність Поручителя за цим договором обмежується зазначеною
сумою кредиту та нарахованими за ним процентами, передбаченими кредитним
договором між Кредитором та Позичальником.
4. У разі невиконання Позичальником зобов’язань за кредитним договором
у строк, зазначений у кредитному договорі, Поручитель погашає
заборгованість Позичальника за першою вимогою Кредитора протягом 5 днів.
5. При виконанні Поручителем зобов’язань щодо повернення кредиту,
нарахованих процентів за користування ним, передбачених кредитним
договором, Кредитор зобов’язується переуступити йому свої права вимоги
до Позичальника та передати документи, які підтверджують ці права в
розмірі виконання Поручителем зобов’язання.
6. Дія цього договору припиняється після погашення Позичальником або
Поручителем зазначеного кредиту та процентів за ним.
336
7. Поручитель не має права без дозволу Кредитора в односторонньому
порядку відмовитися від прийнятих на себе зобов’язань за цим договором
або змінити його умови.
8. Спори, що випливають з цього договору, вирішуються відповідно до
чинного законодавства судом або господарським судом за належністю спору
або вибором сторін.
^. Цей договір є невід’ємною частиною кредитного договору від
“____”__________200__р. №________, складений у
2 примірниках, що мають однакову юридичну силу і зберігаються по одному
примірнику у Поручителя і Кредитора.
10. Адреси сторін та їх банківські реквізити.
Кредитора:.
Поручителя:.
У разі зміни адреси або банківських реквізитів сторони зобов’язуються в
триденний строк поінформувати одна одну про їх зміну.
Кредитор:
Керівник:__________
(підпис)
Головний бухгалтер:.
Поручитель: Керівник:.
(підпис) Головний бухгалтер:.
(підпис) (підпис)
Примітка. Кредитування Позичальника проводиться після одержання договору
поруки.
Додаток 18
до Положення про міжбанківські розрахунки за операції, що здійснюються
із застосуванням банківських платіжних карток міжнародної платіжної
системи VISA International
ДОГОВІР
про інформаційно-розрахункове обслуговування банку за операціями з
картками міжнародних платіжних систем
м. Київ
далі — Банк, в особі. яка діє на підставі__
.200_ р. _ банк,
та Національний банк України, що іменується надалі НБУ, в
особі________________________________________________,
яка діє на підставі_____________________________________,
далі — Сторони, уклали цей Договір про таке.
337
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1.1. НБУ надає Банку інформаційну, розрахункову та технічну інформацію
про роботу з картками міжнародної платіжної системи VISA International:
— виконання функцій клірингу та розрахунків (Clearing and Settlement)
за внутрішніми траизакціями.
(Внутрішня транзакція означає будь-яку транзакцію із застосуванням
карток міжнародної платіжної системи VISA International між банками —
членами цісї системи, які е резидентами України);
— виконання функцій заміщення емітента (Stand In Processing) за
внутрішніми транзакціями.
1.2. Сторони діють на підставі Угоди про підтримку внутрішнього
міжбанківського процесиигу на основі системи TOPAZ, від 23.07.98 між
комерційними банками — членам» VISA International, НБУ та VISA
International.
2. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН
2.1. Права та обов’язки НБУ
2.1.1. Своєчасно1 й якісно виконує функції, що замовив Банк згідно з
пунктом 1.1 цього Договору.
2.1.2. При виконанні замовлених функцій керується правилами, вимогами і
регламентом міжнародної платіжної системи VISA International,
нормативними актами НБУ та чинним законодавством України.
2.1.3. Спільно з Банком узгоджує процедури взаємнрго обміну інформацією
для забезпечення виконання функцій клірингу та розрахунків.
2.1.4. У разі необхідності консультує персонал Банку щодо питань
розрахунків, експлуатації системи роботи з картками, надає Банку
допомогу з питань проведення обміну інформацію між Банком та НБУ.
2.2. Права та обов’язки Банку
2.2.1. Згідно з правилами та регламентом міжнародної платіжної системи
VISA International готує і надсилає до НБУ інформацію, що необхідна для
проведення робіт згідно із замовленими послугами.
2.2.2. Використовує лише офіційно придбані програмні продукти.
2.2.3. У разі необхідності забезпечує додаткові лінії зв’язку між Банком
та НБУ для обміну інформацією для виконання функцій клірингу та
розрахунків, а також оплачує експлуатаційні витрати цих ліній.
338 –
3. ЦШИ ТА УМОВИ ПЛАТЕЖУ
3.1. Розрахунок за роботи та послуги здійснюється Банком щомісячно
(протягом трьох банківських днів після виставлення Банку рахунку від
НБУ) згідно з тарифами, що діють на час оплати.
3.2. За інші послуги, матеріали, поштові, транспортні та інші витрати,
що замовлені Банком, але не згадані в Договорі, розрахунок проводиться
окремо на підставі додатково оформлених Угод або рахунків.
3.3. Зміна цін і тарифів можлива у разі зміни:
а) цін і тарифів фірм-провайдерів послуг;
б) цін і тарифів VISA International;
в) співвідношення гривня/долар більше ніж на 10%.
3.4. Про зміну цін та тарифів НБУ повинен повідомити Банк не пізніше
ніж за два тижні до їх введення.
3.5. У разі змін цін та тарифів Сторони узгоджують і підписують окремий
Додаток або Протокол до цього Договору.
4. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
4.1. За невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань
Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
4.2. НБУ не відповідає за неполадки або перешкоди в системах зв’язку, що
знаходяться поза сферою його контролю.
4.3. НБУ не несе відповідальності за збитки, завдані Банку держателями
карток, які не виконують або не повністю виконують свої обов’язки перед
Банком, а також за збитки, що можуть бути завдані Банку в зв’язку з
прийманням карток, якщо це не пов’язано з виною ЦМБПЦ.
4.4. НБУ несе відповідальність за збитки, що можуть бути завдані Банку
в зв’язку з неякісним виконанням послуг або несвоєчасним виконанням цих
послуг, що замовлені Банком згідно з п.1.1.
4.5. Банк несе відповідальність за платоспроможність підприємств, що
приймають картки як платіжний засіб, у тому числі сплачує усі рекламації
та повернені транзакції, що належать підприємствам, які обслуговуються
Банком.
4.6. Банк у разі несвоєчасного розрахунку з НБУ за надані послуги (п.3.1
Договору) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за
кожний день прострочення, але не більше 10 відсотків від суми платежу.
4.7. НБУ може припинити надання послуг Банку згідно з Рішеннями та
Правилами міжнародної платіжної системи VISA International.
339
5. КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ
5.1. Сторони зобов’язуються не розголошувати одержану при виконанні
Договору інформацію, що містить дані про фінансову та іншу діяльність
кожної із Сторін, розголошення якої може привести до спричинення збитків
і/або негативно вплинути на ділову репутацію, включаючи (але не
обмежуючись цим) інформацію про програмно-технічні можливості Сторін
(мережеві адреси, паролі, склад: програмного забезпечення, інформаційний
обмін між Сторонами), про встановлені ліміти за картками, про власників
карток і обсяги операцій, про тарифно-кредитну політику Сторін.
6. ФОРС-МАЖОР
6.1. Сторони погодилися, що в разі виникнення форс-ма-жорних обставин
(дій нездоланної сили, що не залежить від волі Сторін), а саме: війни,
воєнних дій, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних
обмежень, інших дій держав, які унеможливлюють виконання Сторонами своїх
зобов’язань, пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонник
природних явищ, зокрема таких, як замерзання моря, проток, портів тощо,
закриття шляхів, проток, каналів, перевалів. Сторони звільняються від
виконання своїх зобов’язань на час дії зазначених, обставин. Якщо дія
зазначених об-ста-вин триває понад ЗО днів, то кожна із Сторін має право
на розірвання договору і не несе відповідальності за таке
розірвання за умови, що вона повідомить про це письмово іншу Сторону не
пізніше як за 15 днів до розірвання. Достатнім доказом дії форс-мажорних
обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою.
6.2. Виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови Банку
від плати за послуги, які були виконані до їх виникнення;
7. АРБІТРАЖ
7.1. Будь-які спори, що Сторони не змогли вирішити шляхом переговорів,
підлягають розгляду в Вищому господарському суді України.
340
8. ТЕРМІН ДІЇ ДОГОВОРУ ТА ІНШІ УМОВИ
8.1. Договір вступає в силу з часу його підписання обома Сторонами,
дійсний протягом трьох років.
8.2. Договір автоматично продовжується на наступні три роки, якщо НБУ
або Банк не повідомили іншу Сторону про його припинення за 14 днів.
8.3. Договір може бути достроково розірваний за взаємною згодою Сторін.
У разі недосягнення згоди договір може бути достроково розірваний у.
судовому порядку.
‘8.4. Будь-які додатки або виправлення до цього Договору набувають
чинності, якщо вони були підтверджені в письмовій формі обома Сторонами.
8.5. Якщо якась з умов, викладених у цьому документі, виявиться або
стане недійсною, це не повинно завдати шкоди іншим умовам. Обидві
Сторони цього Договору повинні вжити заходів щодо заміни недійсної умови
такою, що забезпечить справедливе задоволення їх інтересів.
9. ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ ТА ПІДПИСИ СТОРІН
НБУ:
БАНК:
(підпис,
прізвище службової особи, посада)
(підпис,
прізвище службової особи, посада)
Крім передбачених цим договором умов, при укладанні договору сторони
можуть встановлювати й інші умови, що мають відповідати чинному
законодавству України та нормативним актам Національного банку України.
Додаток 19
до Порядку формування комерційними
банками спеціального фонду страхування вкладів фізичних осіб
ДОГОВІР про передавання на зберігання державних цінних паперів
(назва комерційного банку) М.__________
Національному банку України
Національний банк України в особі начальника територіального управління
Національного банку України
___________________________________, який діє на підставі
(прізвище, Ім’я, по батьком)
Положення1 про територіальне управління Національного банку Украйни і
доручення Національного банку України, з
однієї сторони, та комерційний банк______________________
, (назва банку)
_________________(далі — Банк) в особі голови Правління
________________________________________, який діє на
(прізвище, ім’я, па батькові)
підставі статуту Банку, з другої сторони, уклали цей договір про таке.
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1.1. Банк передає на зберігання Національному банку України державні
цінні папери для забезпечення страхування вкладів фізичних осіб протягом
відповідного строку обігу цих державних цінних паперів.
1.2. Банк здійснює блокування державних цінних паперів до спеціального
фонду страхування вкладів фізичних осіб згідно з Положенням про порядок
бухгалтерського та депозитарного обліку, розміщення, обігу, сплати
відсотків та погашення облігацій внутрішньої державної позики в
банківських установах, затвердженим постановою Правління Національного
банку. України від 26.01.% № 15 (зі змінами та доповненнями).
2. УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ
2.1. Передавання Банком державних цінних паперів на зберігання
Національному банку України здійснюється на підставі Порядку формування
комерційними банками спеціального фонду страхування вкладів фізичних
осіб, за-
342
твердженого постановою Правління Національного банку України від
22.02.99 № 72.
2.2. З метою захисту прав вкладників — фізичних осіб та гарантії
відшкодування їм коштів у разі ліквідації Банку суми погашень та сплат
‘доходу за державними цінними паперами, що передані на зберігання,
зараховуються на рахунок №47466992702 “Кошти під погашення державних
цінних паперів, що знаходились у інвесторів на призначених для погашення
блокувальних рахунках” у Національному банку України. Подальше
перерахування цих коштів здійснюється за рішенням ліквідаційної комісії.
У разі прийняття ліквідаційною комісію банку рішення щодо продажу
державних цінних паперів (далі — ДЦП) та наявності угоди на депозитарне
обслуговування цих ДЦП між ліквідаційною комісією і уповноваженим
комерційним банком Національний банк України за письмовим поданням
ліквідаційної комісії розбло-ковує ДЦП із спеціального фонду страхування
вкладів фізичних осіб і здійснює переведення цих ДЦП на депо-рахунок
ліквідаційної комісії її уповноваженому комерційному банку. Кошти від
продажу ліквідаційною комісією цих ДЦП в першу чергу направляються на
розрахунки з вкладниками — фізичними особами.
3. ОБОВ’ЯЗКИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН
НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЗОБОВ’ЯЗУЄТЬСЯ.
3.1. Виконувати правила Порядку щодо переданих Банком на зберігання
державних цінних паперів.
3.2. Здійснювати контроль за своєчасністю та повнотою передачі Банком на
зберігання державних цінних паперів.
БАНК ЗОБОВ’ЯЗУЄТЬСЯ:
3.3. Виконувати правила Порядку щодо передавання Національному
банку України на зберігання державних цінних паперів.
3.4. Своєчасно і в повному обсязі передавати на зберігання Національному
банку України державні цінні папери у встановленому розмірі і подавати
на вимогу територіального управління Національного банку України виписку
з рахунка депозитарного обліку № 9835 “Облігації державних позик, що
перебувають у власності комерційних банків та заблоковані для створення
резерву для компенсації вкладів фізичних осіб” за формою Д1 Положення
про порядок бухгалтерського та депозитарного обліку, розміщення, обігу,
сплати відсотків та по-
343
гашення облігацій внутрішньої державної позики в банківських установах,
затвердженого постановою Правління Національного банку України від
26.01.96 № 15 (зі змінами та доповненнями), підписану головою правління
та засвідчену печаткою Банку.
3.5. У разі затримки Банком передавання державних цінних паперів на
зберігання до Банку застосовуються заходи впливу, передбачені чинним
законодавством та нормативними актами Національного банку України.
4. ІНШІ УМОВИ
4.1. У договір можуть вноситися зміни у вигляді письмових доповнень
(додаткових угод), які підписані тими ж особами, що і сам договір.
5. ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ СПОРІВ
5.1. Усі спори, які виникають протягом дії цього договору, вирішуються
шляхом переговорів. У разі недосягнення угоди спір вирішується у
претензійно-позовному порядку.
6 . ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ ТА ПІДПИСИ СТОРІН:
Додаток 20
до Положення про механізми рефінансування комерційних банків України
ДОГОВІР ЗАСТАВИ державних цінних паперів
м.
_200_ р.
Національний банк України в особі.
прізвище, Ім’я, по батькові держателя)
що діє на підставі_____________
ни, та банк___________________
(посада, . (далі — Заставодержатель),
, з однієї сторо-
(назва комерційного банку)
в особі
(посада, прізвище, Ім’я, по батькові) 344
(далі — Заставодавець), що діє на підставі_______________,
з другої сторони (далі — Сторони), уклали цей договір про таке:
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1.1. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором №
від_____, на суму________________,
(цифрами та словами)
строком з до .з наоах\в анням
відсотків редає в заставу
у сумі грн. За Іставодавець пе іі цінні
папери:
Заставодержателю такі державі
Номінальна вартість Код цінних паперів Кількість цінних паперів
Балансова вартість
Дата погашення цінних паперів.
.грн.
1.2. За рахунок застави вимоги Заставодержателя задовольняються
повністю, включаючи суму основного боргу, нараховані відсотки, пеню та
збитки, заподіяні простроченням виконання зобов’язання.
1.3. Заставодавець свідчить, що державні цінні папери, передані в
заставу, перебувають у його власності і є вільними від застави чи інших
обмежень в обігу.
1.4. До повного погашення кредиту та відсотків за його користування
Заставодавець не має права без відома Заставодержателя відчужувати
заставлені державні цінні папери, передавати їх у подальшу заставу
третій особі.
2. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ТА ПРАВА СТОРІН
2.1. Заставодержатель зобов’язується:
2.1.1. Здійснити блокування державних цінних паперів, визначених у п.1.1
цього договору, за дорученням Заставодавця.
2.1.2. Після дострокового або своєчасного повернення Заставодавцем
кредиту та відсотків за його користування або списання з його
кореспондентського рахунка суми заборгованості за кредитним договором у
безспірному порядку, а також у разі звернення стягнення і реалізації з
метою погашення заборгованості частини застави здійснити розблокування
державних цінних паперів.
2 2. Заставодержатель має право:
2.2.1. У разі неповернення, часткового неповернення або несвоєчасного
повернення Заставодавцем кредиту та/або на-
345
рахованих відсотків за його користування та неможливості списання у
безспірному порядку суми заборгованості з кореспондентського рахунка
Заставодавця протягом 10 робочих днів самостійно розблокувати та
частково або повністю здійснити реалізацію предмета застави без
звернення до суду шляхом продажу державних цінних паперів, надання під
заставу і задовольнити свої вимоги в сумі заборгованості Заставодавця та
нарахованої пені.
2.2.2. У разі неможливості продажу предмета застави залишити заставлені
державні цінні папери в своїй власності за балансовою вартістю до строку
їх погашення.
2.2.3. У разі ненадання Заставодавцем депо-розпорядження про блокування
цінних паперів надати до Депозитарію Національного банку України
повідомлення про примусове блокування державних цінних паперів.
2.3. Заставодавець зобов’язаний:
2.3.1. Після укладення цього договору надати до Депозитарію
Національного банку України депо-розпорядження про блокування зазначених
у п. 1.1 цього -договору державних цінних паперів, переданих у заставу.
2.4. Заставодавець має право:
2.4.1. У разі дострокового або своєчасного повернення кредиту і
відсотків за його користування розблокувати заставлені ним державні
цінні папери.
3. ІНШІ УМОВИ ДОГОВОРУ
3.1. Спори, що виникають протягом дії договору, вирішуються шляхом
переговорів, а в разі недосягнення згоди — у встановленому чинним
законодавством України порядку.
3.2. Договір набуває чинності з дня його підписання і діє до повного
виконання Сторонами своїх зобов’язань.
3.3. Договір може бути змінено лише за згодою обох Сторін укладенням
додаткової угоди, що є невід’ємною частиною цього договору.
4. МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ТА БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН
Заставодавець
Заставодержатель
346
до Положення про механізми рефінансування комерційних банків України
ДОГОВІР ЗАСТАВИ врахованих банком векселів
Національний банк України в особі. (далі — Заставодержатель)_____
(посада,
Додаток 21
200_ р.
прізвище, ім’я, по батькові)
що діє на підставі сторони, та банк__
., з однієї
(назва комерційного банку)
в особі____________________,______________
(посада, прізвище, ім’я, по батькові)
(далі — Заставодавець), що діє на підставі.
з другої сторони (далі — Сторони), уклали цей договір про таке:
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1.1. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором №
від_____на суму__________грн.,
строком з______до______________________ з нарахуванням
(цифрами та словами)
. грн. Заставодавець передає
відсотків у сумі____________
в заставу Заставодержателю _
(цифрами та словами)
і згідно з реєстром такі векселі з бланковим індосаментом:
Векселеда вець Платник Сума векселя Дата складання Місце складання
Строк платежу Місце платежу
1.2. За рахунок застави вимоги – Заставодержателя задовольняються
повністю, включаючи суму кредиту, відсотки за його користування, пеню та
збитки, заподіяні Заставодержателю простроченням виконання зобов’язання.
347
1.3. Заставодавець свідчить, що векселі, передані в заставу, перебувають
у його власності і є вільними від застави чи інших обмежень.
2. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ТА ПРАВА СТОРІН
2.1. Заставодержатель зобов’язується:
2.1.1. Після укладення цього договору прийняти від Заставодавця векселі
згідно з реєстром та зберігати їх у касі територіального управління
Національного банку України.
2.1.2. Після дострокового або своєчасного повернення Заставодавцем суми
кредиту та відсотків за його користування або списання з його
кореспондентського рахунка суми заборгованості за кредитним договором у
безспірному порядку повернути векселі згідно з реєстром.
2.2. Заставодержатель має право:
2.2.1. У разі неповернення, часткового неповернення Заставодавцем
кредиту та/або нарахованих відсотків та неможливості списання в
безспірному порядку суми заборгованості з кореспондентського рахунка
Заставодавця здійснити частково або повністю продаж векселів третім
особам або пред’явити їх до платежу зобов’язаним особам та заддвольнити
свої вимоги за рахунок одержаних коштів.
2.3. Заставодавець зобов’язаний:
2.3.1. Після укладення кредитного та цього договору передати векселі
Заставодержателю згідно з реєстром.
2.4. Заставодавець має право:
2.4.1. У разі дострокового або своєчасного повернення кредиту і
відсотків за його користування отримати заставлені ним векселі від
Заставо держателя.
3. ІНШІ УМОВИ ДОГОВОРУ
3.1. Спори, що виникають протягом дії договору, вирішуються шляхом
переговорів, а в разі недосягнення згоди — у встановленому чинним
законодавством України порядку.
3.2. Договір набуває чинності з дня його підписання і діє до повного
виконання Сторонами своїх зобов’язань.
3.3. Договір може бути змінено лише за згодою обох Сторін укладенням
додаткової угоди, що є невід’ємною частиною цього договору
4. МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ТА БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН
Заставодавець
Заставодержатель
348
до Положення про механізми рефінансування комерційних банків України
КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР
м.
Національний банк України в особі.
Додаток 22
. 200_ р.
(посада,
прізвище, ім’я, по батькові)
(далі — Кредитор), що діє на підставі____
з однієї сторони, та банк.
(назва комерційного банку)
в особі_______________________________________________________
(посада, прізвище, ім’я, по батькові)
(далі — Позичальник), що діє на підставі -_____________,
з другої сторони (далі — Сторони), з метою здійснення короткострокового
(середньосгрокового) рефінансування шляхом операцій на відкритому ринку
відповідно до Положення про механізми рефінансування комерційних банків
України, уклали цей договір про таке:
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1.1. Кредитор надає Позичальнику короткостроковий (се-
редньостроковий) кредит на суму_______________грн. на
строк з____до_____з оплатою___________відсотків річних.
(цифрами та словами)
Базова кількість днів для нарахування відсотків — 365.
1.2. З метою забезпечення виконання зобов’язань за цим договором
Позичальник надає Кредитору в заставу державні цінні папери за
балансовою вартістю (враховані Позичальником векселі за
номінальною вартістю) на суму
_____________________________грн., про що укладається
(цифрами та словами)
окремий договір застави.
1.3. Під забезпечення надаються такі державні цінні папери:
Код цінних паперів Кількість цінних паперів Номінальна вартість (грн.)
Балансова вартість (грн.) Дата погашення
349
Під забезпечення надаються такі враховані банком векселі:
Векселеда вець Платник Сума векселя Дата складання Місце складання
Строк
платежу Місце платежу
1.4. Позичальник повертає кредит одночасно з нарахованими відсотками в
сумі___________________________грн.
(цифрами та словами)
2. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ТА ПРАВА СТОРІН
2.1. Кредитор зобов’язується:
2.1.1. Протягом____днів після підписання цього договору
та договору застави перерахувати на кореспондентський рахунок
Позичальника______кредит у сумі_____________грн.
(цифрами та словами)
2.1.2. Надавати засобами АРМ депо-облік до Депозитарію Національного
банку України повідомлення про:
— перерахування коштів Позичальнику, передбачених у п. 1.1 цього
договору;
— повернення Позичальником кредитних коштів та нарахованих відсотків,
передбачених у п. 1.1 цього договору;
— неповернення Позичальником кредиту та відсотків за його користування
згідно з п. 1.1 цього договору.
2.2. Кредитор має право:
2.2.1. У разі прострочення погашення кредиту та нарахованих відсотків за
його користування списати у безспірному порядку заборгованість з
кореспондентського рахунка Позичальника.
2.2.2. У разі недостатності коштів на кореспондентському рахунку
Позичальника для стягнення всієї суми заборгованості в день закінчення
строку дії кредитного договору спочатку списати заборгованість за
кредитом, а потім — відсотки за його користування.
350
2.2.3. У разі неможливості стягнення заборгованості за наданим кредитом
і відсотків за його користування з кореспондентського рахунка
Позичальника через відсутність коштів віднести заборгованість на рахунок
простроченої заборгованості до появи коштів на кореспондентському
рахунку Позичальника, але не більше ніж на 10 робочих днів, з
нарахуванням на суму заборгованості пені в розмірі 0,5 відеотека від
суми заборгованості за кожен день прострочення та списати у безспірному
порядку належну до сплати суму з кореспондентського рахунка Позичальника
в день появи коштів на його кореспондентському рахунку.
2.2.4. У разі неповернення, часткового неповернення кредиту та/або суми
нарахованих відсотків, неможливості списання у безспірному порядку
заборгованості з кореспондентського рахунка Позичальника протягом 10
робочих днів самостійно розблокувати та здійснити реалізацію предмета
застави без звернення до суду шляхом продажу державних цінних паперів
(врахованих банком векселів), наданих під забезпечення, третім особам та
задовольнити свої вимоги в сумі заборгованості Позичальника та
нарахованої пені.
2.2.5. У разі неможливості продажу предмета застави залишити заставлені
державні цінні папери (враховані банком векселі) за собою за балансовою
вартістю до строку їх погашення.
2.2.6. У разі допущення Позичальником факту несвоєчасного повернення
кредиту, відсотків за його користування не допускати Позичальника до
участі в подальших 5 тендерах.
2.3. Позичальник зобов’язується:
2.3.1. Надати до Депозитарію Національного банку України
засобами АРМ депо-облік депо-розпорядження про блокування державних
цінних паперів, зазначених у п. 1.3 цього договору.
2.3.2. Надати Кредитору інформацію (вексельне досьє) про векселедавця та
всіх зобов’язаних за векселем осіб.
2.3.3. Повернути Кредитору загальну суму, зазначену в п. 1.1 цього
договору, перерахуванням коштів на рахунок Кредитора в установлений цим
договором строк та надати засобами АРМ депо-облік до Депозитарію
Національного банку України депо-розпорядження про розблокування
державних Цінних паперів.
351
2.3.4. Передати Кредитору векселі з бланковим індосаментом, що є
предметом застави, відповідно до п. 1.3 цього договору за реєстром.
2.3.5. У разі неможливості стягнення зі свого кореспондентського
рахунка коштів, що становлять вимоги Кредитора, протягом 10 робочих днів
сплатити пеню в розмірі 0,5 відсотка від суми заборгованості за кожен
день прострочення.
2.4. Позичальник має право:
2.4.1. Достроково повернути кредит і відсотки за його користування,
попередньо повідомивши про це Департамент монетарної політики
та____________________територіальне
управління Національного банку України.
2.4.2. У разі своєчасного повернення кредиту і відсотків за його
користування отримати від Кредитора державні цінні папери та векселі, що
були надані під забезпечення кредиту.
3. ІНШІ УМОВИ ДОГОВОРУ
3.1. Спори, що виникають протягом дії договору, вирішуються шляхом
переговорів, а в разі недосягнення згоди — у встановленому чинним
законодавством України порядку.
3.2. Договір набуває чинності з дня його підписання і діє до • повного
виконання Сторонами своїх зобов’язань.
3.3. Договір може бути змінено за письмовою згодою обох Сторін
укладенням додаткової угоди, що є невід’ємною частиною цього договору.
4. МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ТА БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН
Позичальник
Кредитор
352
Додаток 23.
ПРОТОКОЛ порушення валютного законодавства
(прізвище, ім’я, по батькові та посаді особи, яка склала протокол)
склав цей протокол про ‘те; що під час перевірки виконання вимог Декрету
Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і
валютногЧ) контролю” в (на)_________
.
——-__^_____-___ »
{повна назва установи, де проводиться перевірка)
.——————–—..^— •
(прізвище, ім’я, по батькові керівника — службової есйбн установ», де
про-вадитм:* перевірка)
виявлено* таке порушення (вказати факт порушення з посиланням на
нормативні документи, вимоги яких порушено): х
12 КЬспочєндо
353
що тягне за собою наслідки, передбачені ті.___
розділу Положення про валютний контроль
(прізшме, ім’я, m батові особа, якій ні
ПОЯСНЕННЯ
(відпис особи, яка дає пояснення)
(пшпис перевїряльника) Копію протоколу одержав
(підпис і дата)
354
Додаток 24
ПОСТАНОВА
про ІІря ті шині до відповідальності за порушення валютного
законодавства
я,
(назва посади, прізвище, їм**, по батькові)
розглянувши матеріали перевірки.
(ловка назва установи, де провадить» перевірка)
підготовяені_________________________________________________,
(повна назва органу, яким проведено перевірку)
з питані виконання вимог Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему
валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.93 № 15-93, а
також отримавши пояснення
(посада, прізвище, ім’я та по батькові службової особи, яка дає
пояснення) (про що складено протокол порушення валютного законодавства
від_________________**},, установив таке порушення вимог
Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю” від 19.02.93 № 15-93:
На підставі зазначеного вище та згідно зі статтею 16 Декрету Кабінету
Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного
контролю” від 19.02.93 Jfe 15-93 і пункту___розділу____Положення про
валютний контроль, постановляю:
притягнути________________________________________
(повна назва та адреса установи.
вк> притягується до видовідаяьносп} до відповідальності у вигляді
штрафу.
(розрахунок сум» штрафу)
Сума штрафу мас бути перерахована до Державного бюджету України в
5-деннин строк з дня отримання цієї постанови. Постанова набуває
чинності з дня підписання.
Підпис____________________________________________
(постанова підписується однією а службових осіб, зазначених у пункті 3.4
роздглу НІ Положення яро валютним контроль)
У разі несплати штрафу в зазначений строк постанова про притягнення до
відноаідаяьності підлягає примусовому виконанню органами державши
виконавчої служби з» місце-
«2* Ї55
знаходженням порушника в порядку, визначеному чинним законодавством
України. х
У разі несплати штрафу установою, яка притягнута до відповідальності
згідно з цією постановою, суму штрафу ______________грн. стягнути на
користь держави з рахунка
№________У________________________________________.
(установа банку)
Постанова може бути пред’явлена до виконання протягом року з дня
підписання. Постанова може бути оскаржена в судовому порядку.
Відповідачем у такому разі ? Національний банк України. Оскарження
постанови не припиняє її виконання.
(назва посади) (підпис) (прізвище, ім’я, по батцсові)
Додаток 25
ПОСТАНОВА
про притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства
ВІД.
200
LP-
м. Київ
Розглянувши матеріали перевірки.
(повна назва установи, де проводиться перевірка)
щдготовлені.
(повна назва органу, яким проведено перевірку) ‘
з питань виконання вимог Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему
валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.93 № 15-93, а
також отримавши пояснення
________________________________________________
(посада, прізвище, ім’я та по батькові службової особи, яка дає
пояснення)
(про що складено протокол порушення валютного законодавства від
__________ ), установлено таке порушення вимог
Декрету Кабінету Міністрів України від 19,02.93 № 15-93 “Про систему
валютного регулювання і валютного контролю”:
На підставі зазначеного вище та згідно зі статтею 16 Декрету Кабінету
Міністрів України “Про систему валютного регу- , •
356
лювання І валютного контролю” від 19.02.93 Na 1S-93 І
пункту___ розділу Положення про валютний контроль,
Правління Національного банку України постановляє:
притягнути —_______ .__________________,______
(повна назва та адреса установи,
що притягується до відповідальності) до відповідальності у вигляді
штрафу.
(розрахунок суми штрафу)
Сума штрафу має бути перерахована до Державного бюджету України в
5-денний строк з дня отримання цієї постанови. Постанова набуває
чинності з дня підписання.
Підпис_______________^___________ . .
(постанова підписується Головою Національного банку України або особою,
яка тимчасово виконує обов’язки Голови)
У разі несплати штрафу в зазначений строк постанова про притягнення до
відповідальності підлягає примусовому виконанню органами державної
виконавчої служби за місцезнаходженням порушника в порядку, визначеному
чинним законодавством України.
У разі несплати штрафу установою, яка притягнута до відповідальності
згідно з цією постановою, суму штрафу
______________грн. стягнути на користь держави з рахунка
№_________у________________________ ‘__________
—- (установа банку)
Постанова може бути пред’явлена до виконання протягом року з дня
підписання. Постанова може бути оскаржена в судовому порядку.
Відповідачем у цьому випадку є Національний банк України. Оскарження
постанови не припиняє її виконання.
(назва посади) М.П.
(підпис)
(прізвище, ім’я, по батькові)
1. Департаменту валютного контролю та ліцензування (С.О.Брагін)
довести зміст цієї постанови до відома територіальних управлінь
Національного банку України, а також комерційних банків для керівництва
та використання в роботі.
2. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на Департамент
валютного контролю та ліцензування (С.О.Брагін) і територіальні
управління Національного банку України.
3. Ця постанова набуває чинності через 10 днів після державної
реєстрації у Міністерстві юстиції України.
Назва посади (прізвище) Підпис ^
357
Б. Основні вармативво-правові акти, що регулюють банківську діяльність
ЗАКОН УКРАЇНИ^
Про Національний банк України
Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 17 лютого 2000
року № 1458-111, від 20 квітня 2000 року Jfe 1658-Ш, вад ІЗ липня 2000
року № 1919-111
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття /. Терміни та поняття
У цьому Закот терміни та поняття вживаються у такому значенні:
банк — юридична особа, яка на підставі ліцензії Національного банку
України здійснює діяльність по залученню вкладів вщ фізичних та
юридичних осіб, веденню рахунків і наданню кредитів на власних умовах;
банківські методи — золото, срібло, платина, метали платинової групи,
доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових
стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також
монети, вироблені з лоро- > гоцінних металів;
банківське регулювання. — одна із функцій Національного\ банку України,
яка полягає у створенні системи норм, що регу-люють діяльність
банків, визначають загальні принципи’; банківської діяльності,
порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення
банківського законодавства;
банківський нагляд — система контролю та активних впо-1 рядкованих дій
Національного банку України, спрямованих-на забезпечення дотримання
банками у процесі їх діяльностіІ законодавства України і встановлених
нормативів, з метою за- і безпечення стабільності банківської системи та
захисту інте-І ресів вкладників;
валютні цінності — матеріальні об’єкти, визначені законо-; давством
України про валютне регулювання як засоби, валют- !| но-фінансових
відносин;
відкритий ринок — ринок, на якому здійснюються операцвІ з
купівлі-прояажу цінних паперів між особами, що не є пер-1 винними
кредиторами та позичальникам!, і коди кошти] внаслідок продажу цінних
паперів на такому ринку надходять] на користь держателя цінних паперів,
а не їх емітента. В»
•358
рястовується центральними банками для купівлі-продажу, як правило,
короткострокових державних цінних паперів з метою регулювання грошової
маси, Внаслідок купівлі збільшується вкладення коштів в економіку,
внаслідок продажу— зменшується;
валютна позиція — співвідношення вимог та зобов’язань банку в іноземній
валюті. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності —
відкритою. Відкрита позиція є короткою у разі, якщо обсяг зобов’язань по
проданій валюті перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог по
купленій валюті перевищує обсяг зобов’язань;
грошово-кредитна політика — комплекс заходів у сфері грошового обігу та
кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримували
інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці Украши,
забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу;
грошовий сурогат — будь-які документи у вигляді грошових знаків, що
відрізняються від грошової одиниці України, випущені в обіг не
Національним банком Украши і виготовлені з метою здійснення платежів у
господарському обороті;
девізна валютна політика — політика регулювання валютного курсу шляхом
купівлі і продажу іноземної валюти;
дисконтна валютна політика — зниження або підвищення Національним банком
України відсоткових ставок за кредит а метою регулювання попиту і
пропозиції на позичковий капітал;
золотовалютний резерв — резерви України, відображені у балансі
Національного банку Украши, що включають в себе активи, визнані світовим
співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних розрахунків;
інсайдер — особа (юридична або фізична), яка має доступ до
конфіденційно! інформації про справи банку завдяки своєму службовому
становищу, участі у капіталі банку, родинним зв’язкам і має можливість
використовувати своє становище у власних інтересах;
кредитор останньої інстанції— це, як правило, Національний банк України,
до якого може звернутися банк або інша кредитна установа для отримання
рефінансування у разі вичерпання інших можливостей рефінансування,
Національний банк Укреши має лраао, але не зобов’язаний, надавати
кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для
банківської системи;
359
казначейські зобов’язання — боргові цінні папери, що емітуються державою
в особі її уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних
засадах серед фізичних та юридичних осіб і засвідчують внесення їх
власниками грошових коштів до бюджету та дають право на отримання
фінансового доходу або інші майнові права, відповідно до умов їх ви*
пуску;
металеві рахунки — рахунки, які відкриваються уповноваженими банками
України для обліку операцій, що здійснюються з банківськими металами;
основні засади грошово-кредитної політики — комплекс змінних індикаторів
фінансової сфери, що дають можливість Національному банку України за
допомогою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики
здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з
метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної
передумови для економічного зростання і підтримки шсокого рівня
зайнятості населення;
облікова ставка Національного банку України — виражена у відсотках
плата, що береться Національним банком України за рефінансування
комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу по
них і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є
найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші;
офіційне видання Національного банку України-**- спеціальне друковане
видання, визначене Національним банком України як офіційне і
зареєстроване в установленому порядку, в якому публікуються”
нормативно-правові акти Національного банку України, а також
інформаційно-аналітичні, статистичні та інші матеріали, огляди стану
банківської системи України, валютного і фінансового ринків тощо;
офіційний валютний курс — курс валюти, офіційно встановлений
Національним банком України як уповноваженим органом держави;
платіжний баланс — співвідношення між сумою грошових надходжень,
отриманих країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за
кордон протягом певного періоду. До платіжного балансу входять
розрахунки за зовнішньою торгівлею, послугами, неторговими операціями,
доходи від капіталовкладень за кордоном, торгівлі ліцензіями, від
фрахтування та обслуговування кораблів, туризму, утримання дип- *
ломатичних і торгових представництв за кордоном, грошові перекази
окремих осіб, виплати іншим країнам за позики тощо. Платіжний баланс
включає рух капіталів: інвестиції та кредити;
360
резервна позиція’в Міжнародному валютному фонді (далі — МВФ) — вимоги
держави-члена до МВФ, що визначаються як різниця між квотою та авуарами
МВФ в її (держави-члена) валюті за мінусом грошових авуарів МВФ,
отриманих держа-вою-членом у вигляді кредитів МВФ та залишків на рахунку
МВФ № 2, що не перевищує однієї десятої відсотка від квоти
держави-члена;
ставки рефінансування Національного банку України — виражена у відсотках
плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється
Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та
кредитування. Національним банком України встановлюються облікова та
ломбардна відсоткові ставки;
спеціальні права запозичення (СПЗ) — міжнародний резервний актив,
створений МВФ з метою доповнення існуючих міжнародних резервних активів,
який являє собою “котик” із п’яти валют, склад яких переглядається кожні
п’ять років. Вартість спеціальних прав запозичення визначається щоденно;
фінансова установа — юридична особа, яка проводить одну або кілька
операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів
від населення;
цінова стабільність — утримання системи цін на певному рівні шляхом
підтримки стабільного курсу грошової одиниці України; **
неплатоспроможність — це:
-— неспроможність протягом одного місяця виконати законні вимоги,
кредиторів;
— зменшення розміру власних коштів до суми, що становить менше однієї
третини суми, встановленої Національним банком України як мінімально
необхідної.
Стаття 2. Правова основа діяльності Національного банку України
Національний банк України (далі — Національний банк) є центральним
банком України, особливим центральним органом державного управління,
юридичний статус, завдання, функції, повноваження, і принципи
організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та
іншими закона-, ми України.
Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату Національного
банку — місто Київ.
Стаття 3. Статутний капітал
Національний банк має статутний капітал, що є державною лллтілтіл.
36»
Розмір статутного капіталу становить 10 мільйонів гривень. Розмір
статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного
банку.
Джерелами формування статутного капіталу Національного банку ? доходи
його кошторису, а при необхідності—Державний бюджет України.
Стаття 4. Економічна самостійність
Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює
видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у
визначених цим законом випадках — також за рахунок Державного бюджету
України.
Національний банк є Юридичною особою, має відокремлене майно, що є
об’єктом права державної власності і церебуває у його повному
господарському віданні.
Національний банк не відповідає за зобов’язаннями органів державної
влади, а органи державної влади не відповідають за зобов’язаннями
Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе
такі зобов’язання.
Національний банк не відповідає за зобов’язаннями інших банків, а інші
банки не відповідають за зобов’язаннями Національного банку, крім
випадків, коди вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання.
Національний банк може відкривати свої установи, філії та
представництва, в Україні, а також представництва за її межами.
Національним банк, його установи, фіш та представництва мають печатку із
зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням,
Стаття 5. Доходи і видатки
Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку.
Плановані доходи та витрати Націонаяьного байку відображаються в
кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів та витрат повинен
забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій,
встановлених Конституцією України та цим Законом.
Національний банк за підсумками року у разі перевищення кошторисних
доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний
рік, вносить до Державного бюджету України наступного з» звітним року
нозитявну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищених внт-
рат «ад доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету Украши
наступного за звітним року.
Формування фонд» та резервів Національного байку на покриття фінансових
ризиків, пов’язаних із виконанням його функцій, здійснюється згідно з
положенням, що затверджується Радою Національного банку України.
Стаття 6, Основна функція
Відповідно до Конституції Украши основною функцією Національного банку є
забезпечення стабільності ‘грошової одиниці України,
СВОЄЇ ОСНОВНОЇ функції ИаЦМ*Ш>ПЬШІЙ бчШК
сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах
своїх повноважень, — цінової стабільності.
Стаття 7. Інші функції
Національний банк виконує таю функції:
1) відповідно до розроблених Радою Національного банку Украши Основних
засад грошово-кредитної політики визначає та проводять грошово-кредитну
політику;
2) .монопольне здійснює емісію національної валюти У країни та
організує її обіг;
3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує
систему рефінансуванню,
4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій,
бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
5) організовує створення та методологічно забезпечує систему
грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики
платіжного балансу;
6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між
банками;
7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських
технологій, створює, координує та контролює створення електронних
платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської
діяльності та засобів захисту банківської інформації;
8) здійснює банківське регулювання та нагляд;
9) веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж,
здійснює ліцешуваяяу балхаської діяльності та гіве-рацій у передбачених
законам* випадках;
Щ складає платіжний бадане, здійсиюс його аналіз та прогнозування; ‘
363
11) представляє інтереси України в центральних ‘банках інших держав,
міжнародних банках та’інших кредитних установах, де співробітництво
здійснюється на рівні центральних банків;
12) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень
валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній
валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками
та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного
банку на здійснення операцій з валютними цінностями;
13) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та
здійснення операцій з ними та банківськими металами;
14) аналізує стан грошовськредитнихГфінансових, цінових та валютних
відносин; (
15) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших
цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і
монет та інших цінностей;
16) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у
системі Національного банку;
17) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
18) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї
компетенції, визначеної законом.
Еваділ II. КЕРІВНІ ОРГАНИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ
Керівні органи
органами Національного банку є Рада Нащойах«яого банку України (далі —
Рада Національного банку) та Правління Національного банку України (далі
— Правління Національного банку).
Стаття 9, Повноваження Ради Національного банку
Рада Національного банку:
1) відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та
основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15
вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх
Верховній Раді України для інформування, здійснює контроль за виконанням
Основних засад грошово-кредитної політики;
364
2) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан
соціально-економічного розвитку України ті розробляє пропозиції щодо
внесення відповідних змін до неї;
3) затверджує Регламент Ради Національного банку України;
4) затверджує “кошторис доходів та витрат Національного банку та подає
Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України до 1 вересня
поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення
до проекту Державного бюджету України на наступний рик;’
5) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу
Національного банку;
6) визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки
Національного банку, розглядає аудиторський висновок та затверджує
бухгалтерський баланс Національного банку, публікує в офіційних
друкованих засобах масової інформації щорічний баланс Національного
банку,
7) затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису
Національного банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;
~~
8) затверджує рішення Правління Національного банку про участь у
міжнародних фінансових організаціях;
9)Г вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах
розроблених’ Основних засад грошово-кредитної політики стосовно:
методів та форм прогнозування, макропоказників економічного і
соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;
окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу на
економічний і соціальний розвиток України;
політики курсоутворення та валютного регулювання;
розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань
банківської діяльності;
вдосконалення платіжної системи;
365
а) диверсифікації активів Національного банку та їх пнпцдиості;
б) лімітів позабалансових зобов’язань;
в) формування резервів, покриття фінансових ризиків;
г) порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;
д) мінімального розміру золотовалютних резервів;
е) з інших питань, віднесених до її компетенції.
Рада Національного банку не може надавати рекомендації щодо доцільності
призначення на посади чи звільнення з посад Голови Національного банку,
членів Правління Національного банку або давати персональну оцінку
діяльності окремих посадових осіб Національного банку.
Рада Національного банку дає оцінку діяльності Правління Національного
банку щодо виконання Основних засад грошово-кредитної політики та з
інших Іштань, рішення з яких є обов’язковими для Правління Національного
банку.
У разі неодноразового невиконання або неналежного виконання Правлінням
Національного банку рішень Ради Національного банку, які є обов’язковими
згідно з цим Законом, Рада Національного банку має право звернутися до
Голови Національного банку або до Верховної Ради України та Президента
України з викладенням своїх позицій.
ч
Стопам 16. Склад та формування Ради Національного банку
До складу Рад» Національного банку входять чяени Ради-Нащональвого
банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова
Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою
України за подавшої Президента України, входить до складу Ради.
Національного банку за посадою.
Членом Рада Національного банку може бути громадянин України, який має
вищу екшюшчяу чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі
економіки та фінансів і при цьому мас досвд воспйно! роботи в органах
законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади
України або в банківській установі, чи наукової роботи за фінансовою чи
економічиою тематикою,
Президент України признач&г сім чневів Ради Національного банку
прийшггям вдаювідаого Указу.
Верховна Рада Україна призначає сім чнеяів Рад» На?-
ціональвого банку шляхом прийняття відповідної Постанови.
366
Кандидатури осаб дня првзначеннв Верховною Радою України членами Ради
Національного банку проходить обговорення на спеціальному відкритому
засіданні профільного Комітету Верховної Ради Украши, який вносить свої
рекомендації Верховній Раді України.
Чергове врнзначення членів Ради Національного банк\
здшснюєтьсяненізнішегажзатрнмюішдозаіанченнястроісу повноважень
попередньо призначених членів Ради Національного банку.
Строк повноважень членів Рада Національного банку — сім років, крім
Годовн Національного банку, який входить де складу Ради Національного
банку на сірок здійснення ним повноважень за посадою.
Припинення повноважень членів Радн Національного банку відбувається у
зв’язку із закінченням строку їх повноважень або у разі:
а) власного бажання, за умови подання письмової заяви;
б) припинення її громадянства або вигаду за межі України на постійне
місце проживання;
в) набуття законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні
кримінального злочину;
г) смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою
або визнання безвісно відсутньою.
У випадках, визначених пунктами “а” — *г* частини восьмої цієї сипі І,
допускається призначення нового члена Ради Національного байку до
закінчення одного року з дня призначення вибулого члена Ради
Національного банку*
Повноваження призначеного складу Ради Національного банку достроково
припиняються у разі оголошення їй недовіри Президентом Украши або
Верховною Радою України у зв’язку з тин, що виконання Основних засад
грошово-кредитної політики за підсумками року не забезпечило стабшьшсть
грошової одиниці України. У цьому разі Президент України та Верховна
.Рада України зобов’язані кожен звільнити своїх представників та
призначити новий склад Ради Нацкшяьного банку.
Президент Украши звільняє членів Ради Національного банку, призначених
ним, шляхом прийняття відповідного Указу, але не раніше г*** через один
рік з дня призначення.
Верховна Рада України звільняє членів Ради Національного банку,
призначених нею, шляхом прийняття відповідної Постанови за воланням
профільного Комітету Верховної Ради Украши, але не раніше ніж через один
рік з дня призначення.
Повноваження Голови Національного банку як члена Ради Національного
банку достроково припиняються у зв’язку з його відставкою або при
звільненні його з посади за інших причин, визначених, цим Законом.
•
.
Виключне право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети,
організація їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку.
Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків — банкнот
(паперових) і монет (металевих). Загальна сума введених в обіг банкнот ї
монет зазначається в рахунках Національного банку як його пасив.
Банкноти і монети є безумовними зобов’язаннями Національного банку і
забезпечуються всіма його активами.
1 Стаття 35. Обіг банкнот і монет ‘
Гривня1 (банкноти і монети) ‘як національна валюта є’ єдиним законним
платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і
юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за
всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади,
акредитиви та для переказів.
Стаття 36. Курс гривні
Національний банк встановлює офіційний курс гривні До іноземних валют та
оприлюднює його.
Для регулювання курсу гривні Щодо іноземних валют Національний банк
використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери,
встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти
регулювання грошової маси в обігу.
Стаття 37. Конвертованість гривні
Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту
встановлюються Національним банком відповідно до законодавства України
про валютне регулювання.
Національний банк не може обмежувати права суб’єктів валютного ринку на
здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.
Стаття 38. Порядок заміни зношених і пошкоджених банкнот і монет
/
Зношені і пошкоджені грошові знаки України приймаються й обмінюються
безоплатно на нові грошові знаки Національним банком та комерційними
банками України без обмежень щодо сум та строків такої заміни.
Особливості і порядок визначення платіжності грошових знаків, а також
порядок обміну зношених і пошкоджених грошових знаків встановлюються
Національним банком.
377
Стаття 39. Вилучення з обігу банкнот і монет
Національний банк, комерційні банки України зобов’язані видучатя
фальшиві, підроблені або такі, що не мають необхідних ознак платіжності,
грошові знаки (банкноти, монети).
Порядок вилучення таких грошових знаків встановлюється Національним
банком і регулюється відповідними нормативними актами.
Національний банк та комерційні банки не зобов’язані відшкодовувати
знищені, загублені, фальшиві, підроблені, а також такі, що стали
недійсними, банкноти та монети.
Національний банк офіційно повідомляє через засоби масової інформації
про вилучення з обігу грошових знаків України (банкнот, монет).
Виготовлення з метою введення в обіг або введення в обіг підроблених
грошових знаків тягне за собою відповідальність відповідно до
законодавства України.
Роздія VI. ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗРАХУНКІВ ТА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
Стаття 40. Регулювання розрахунків
Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків
банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України Ь
застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки,
координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових
операцій та розрахунків за допомогою електронних документів.
Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через
свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через
прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні
розрахункові системи.
Стаття 41. Регулювання бухгалтерського обліку Національний банк
встановлює обов’язкові для банків стандарти та правила ведення
бухгалтерського обліку та звітності, що відповідають вимогам
законодавства
378
Розділ VH. ОПЕРАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ
Стаття 42. Види операцій Національного банку Національний банк для
забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі
операції:
1} надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою
не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку,
визначеному Національним банком;
2) здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в порядку,
визначеному Національним банком;
3) купує Та продає на вторинному ринку цінні напери у порядку,
передбаченому законодавством України;
4) відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних
банках і веде рахунки банків-кореспондентів;
5) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;
6) зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські
метали, дорогоцінні метали та каміння та інші коштовності, пам’ятні та
інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому
ринках без квотування і ліцензування;
7) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки,
уповноважені ним на ведення валютних операцій,, виконує операції»
золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за
класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до
першокласних банків не нижче категорії А;
8) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші
цінності;
9) видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Радою
Національного банку;
10) веде рахунок Державного казначейства України без оплати і
нарахування відсотків;
11) виконує операції по обслуговуванню державного боргу,
пов’язані з розміщенням державних цінних паперів, ЇХ погашенням і
виплатою доходу за ними;
12) веде особові рахунки працівників Національного банку;
13) веде рахунки міжнародних організацій;
14) здійснює безсігірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів
відповідно до законодавства України, в тому числі за рішенням суду.
379
, Національний банк має право здійснювати й інші операції, необхідні для
забезпечення виконання своїх функцій.
Стаття 43, Участь у міжнародних організаціях Національний банк має право
брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій
відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, а тдкож
відповідно до угод між ним та іноземними центральними банками.
Розділ УШ. ДІЯЛЬНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ ЩОДО ОПЕРАЦІЙ З ВАЛЮТНИМИ
ЦІННОСТЯМИ
Стаття 44. Повноваження в сфері валютного регулювання
Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні
законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.
До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання
належать:
1) видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;
‘2) видача та відкликаний ліцензій, здійснення контролю за діяльністю
банків та інших установ, які отримали ліцензію Національного банку на
здійснення операцій з валютними цінностями;
3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших
установ, що купують та продають іноземну валюту.’
Стаття 45. Організація валютного ринку
Національний банк визначає структуру валютного ринку України та
організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до
законодавства України про валютне регулювання. •*-
Стаття 46. Дисконтна та девізна валютна політика Національний банк
проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в
необхідних випадках валютні обмеження.
, Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи
облікову ставку Національного банку для регулкь вання руху капіталу та
балансування платіжних зобов’язань,-а
?80
також коригування курсу грошової одиниці України до Іноземних валют.
Національний банк здійснює девізну валютну політику на підставі
регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом
купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках.,
Стаття 47. Структура золотовалютного резерву
Для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової Ьдиниці
України Національний банк має золотовалютний резерв, що складається з
таких активів: 4 монетарне золото;
спеціальні права запозичення;
резервна позиція в МВФ;
іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за
кордоном;
цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; >
~~
будь-які інші міжнародне визнані резервні активи за умови забезпечення
їх надійності та ліквідності.
Стаття 48. Поповнення та використання золотовалютного резерву
Поповнення золотовалютних резервів проводиться Національним банком
шляхом:
1) купівлі монетарного золота та іноземної валюти;
2) отримання доходів від операцій з іноземною валютою, банківськими
металами та іншими міжнародне визнаними резервними активами;
3) залучення Національним банком валютних коштів від міжнародних
фінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших
кредиторів.
Використання золотовалютного резерву здійснюється Національним банком на
такі цілі:
• 1) продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитної
політики, включаючи політику обмінного курсу;
І 2) витрати по операціях з іноземною валютою, монетарними металами, а
також іншими міжнародне визнаними резервними активами.
. Не допускається використання золотовалютного резерву для надання
кредитів і гарантій т* інших там і нерезидентам України. •
38!
Сямлммя 49. Зберігання золотовалютного запасу Національний банк є єдиним
зберігачем державного золотовалютного запасу, а також дорогоцінних
металів, дорогоцінних каменів, інших коштовностей, що належать державі.
Стаття SO. Позареалізаційні валютні доходи та збитки Доходи та збитки
Національного банку, пов’язані зі зміною оцінки активів і пасивів,
представлених у вигляді банківського золота та іноземної валюти,
спеціальних прав запозичення, у зв’язку зі змінами курсу іноземних валют
та ціни золота враховуються і компенсуються у такому порядку:
1) чисті валютні доходи та збитки збалансовуються відповідною
сумою на спеціальному резервному рахунку переоцінки валютних резервів у
балансі Національного банку;
2) зазначені чисті доходи та збитки не враховуються при розрахунку
річного доходу Національного банку.
Розділ IX. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ З ПРЕЗИДЕНТОМ
УКРАЇНИ, ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ
ТА КАБІНЕТОМ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Стаття 51. Підзвітність
Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді
України в межах їх конституційних Повноважень. Підзвітність означає:
1) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного
банку Верховною Радою України за поданням Президента України;
2) призначення та звільнення Президентом України воловини складу Ради
Національного банку,
,3) призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу
Ради Національного банку;
4} доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про
діяльність Національного байку;
5J надання Президенту України та Верховній Раді України, двічі на рік
інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.
Стаття 52. Взаємовідносини з Кабінетом Міністрі» України
Національний башт та Кабінет Міністрів України проводять взаємні
консультації з питань грошово-кредитної
382
політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного
та соціального розвитку.
Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію
щодо монетарних процесів.
Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи
виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що має
впяив на стан платіжного балансу.
Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів
України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової
одиниці України.
Голова Національного банку або за його дорученням один із його
заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України
з правом дорадчого голосу.
У засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени
Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.
Стаття S3. Гаранту невтручання
Не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або
їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного
банку чи Правління Національного банку інакше, як у межах, визначених
цим Законом.
Стаття 54. Надання кредит державі
Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у
національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного
бюджету України.
Розділ X. БАНКІВСЬКЕ РЕГУЛЮВАННЯ І БАНКІВСЬКИЙ НАГЛЯД
ч
Стаття 55. Мета та сфера банківського нагляду
Головна мета банківського регулювання і нагляду — безпека та фінансова
стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і
кредиторів.
Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду за
діяльністю банків у межах та порядку, передбачених законодавством
України.
Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками
банківського законодавства, нормативних актів Національного банку й
економічних нормативів.
383
Стаття 56. Нормативно-правові акти Національного банку
Національний банк видає нормативно^правові акти з питань, віднесених до
його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і
органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та
установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. ”
Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов
Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що
затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть
суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не
мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з Заковом
пом’якшують $бо> скасовують відповідальність.
Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов’язковій
державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають
чинності відповідно до законодавства
‘Чйормативно-правові акти Національного банку можуть ржені відповідно до
законодавства України.
Стаття 57. Доступ до інформації
~ Для здійснення своїх функцій Національний банк має «рево безоплатно
одержувати від банків інформацію про їх дальність відповідно до наданої
ліцензії та пояснення щодо отриманої інформації в проведених операцій.
Для підготовки банківської та фінансової статистики, аналізу економічної
ситуації Національний банк має право отримувати необхідну інформацію від
органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суб’єктів
господарювання усіх форм власності.
Отримана інформація не підлягає розголошенню, за винятком випадків,
передбачених законодавством України.
Стаття 58. Економічні нормативи
З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення
фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного
ним порядку встановлює для них обов’язкові економічні нормативи. Ці
нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками,
пов’язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам
(пов’язаним особам), наданням великих кредитів, інвестиціями капіталу, а
також за відсотковим та валютним ризиком.
Про подальші зміни нормативів та методики їх розрахунку Національний
банк офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.
Стаття 59. Резерви забезпечення ризиків
Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання
резервів банків та кредитних установ для покриття можливих втрат за
кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших
фінансових ризиків банків.
Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду
гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до
оподаткування відповідно до законодавства України.
Стаття 60. Визначення професійної придатності Національний банк визначає
своїми нормативно-правовими актами професійні вимоги до керівників
виконавчих органів, головних бухгалтерів банків і має право вимагати
звільнення з цих посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам
для зайняття зазначених посад.
Якщо банк або працівник, щодо якого пред’явлено вимогу про звільнення з
посади, не згодні з цією вимогою, вони можуть оскаржити її до суду у
двотижневий строк. У цьому разі виконання вимоги про звільнення
зупиняється до винесення судом рішення.
Стаття 61. Повноваження щодо здійснення наглядових та регулятивних
функцій
Наглядові та регулятивні функції Національного банку, встановлені цим
Законом, можуть здійснюватися ним безпосередньо або через створений ним
орган банківського нагляду.
Національний банк здійснює свої наглядові та регулятивні функції шляхом
реалізації таких повноважень:
1) здійснює всі види перевірок на місцях банків в Україні (крім
перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також
перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними
особами при реєстрації банків та ліцензуванні банківських операцій;
2) може вимагати від банків проведення загальних зборів акціонерів
(учасників) і визначає питання, за якими мають Фути прийняті рішення;
3) може брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань
спостережної ради, правління і ревізійної комісії банку з правом
дорадчого голосу.
13 КостючеІІво 385
Національний банк пред’являє вимоги щодо здійснення обов’язкових
аудиторських перевірок банків, отримує висновки незалежних аудиторських
організацій про результати діяльності банків.
Стаття 62, Заходи впливу
У разі порушення банком банківського законодавства, нормативних актів
Національного банку, проведення рижикових операцій, що загрожує його
платоспроможності та інтересам вкладників і кредиторів, Національний
банк адекватно допущеному порушенню застосовує такі заходи впливу:
1) накладення штрафу на керівників банків у розмірі до ста
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) накладення на банк штрафу відповідно до положень, затверджених
Правлінням Національного банку, але у розмірі не більше одного відсотка
від суми зареєстрованого статутного фонду;
3) відсторонення керівництва (голови Правління та головного бухгалтера)
від управління банком;
4) призначення тимчасової адміністрації;
5) зупинення дії ліцензії на здійснення окремих
банківських операцій на срок до одного року.
У разі порушення законів чи інших нормативних актів, що спричинило
значну втрату активів або доходів і настання неплатоспроможності банку
або заподіяло істотну шкоду інтересам їх клієнтів, приховування
будь-яких рахунків, інших документів чи активів Національний банк має
право відкликати ліцензію на здійснення усіх банківських операцій та
прийняти рішення про реорганізацію або ліквідацію банку, призначити
ліквідатора.
Рішення Національного банку щодо призначення тимчасового адміністратора
або ліквідатора банку підлягають обов’язковому виконанню.
Стаття 65. Обмеження вимог Національного банку Національний банк не має
права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не
передбачених законами України та нормативними актами Національного
банку.
386
Розділ XI. СЛУЖБОВЦІ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ
Стаття 64, Статус працівників Національного банку
Умови найму, звільнення, оплати праці, надання відпусток, службові
обов’язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального
захисту службовців Національного банку визначаються Законом України “Про
державну службу”.
Працівниками Національного банку є службовці та обслуговуючий персонал
Національного банку. Службовцями вважаються особи, які безпосередньо
беруть участь у виконанні функцій Національного банку та займають
посади, передбачені штатним розписом.
Правління Національного банку визначає перелік посад працівників,
трудовий договір з якими укладається у формі контракту.
Службовці Національного банку є державними службовцями, і до них
застосовуються норми Закону України “Про державну службу”, якщо цей
Закон не встановлює іншого.
Питання функціонування державної служби у Національному банку та
класифікації посад вирішує Правління Національного банку відповідно до
законодавства України.
Ранги державних службовців Національного банку, що відповідають посадам
першої категорії, присвоюються Президентом України. Інші ранги,
присвоюються Головою Національного банку.
До складу обслуговуючого персоналу Національного банку входять
працівники, обов’язки яких безпосередньо не пов’язані із виконанням
функцій Національного банку.
Розмір оплати праці службовців Національного банку встановлюється
Правлінням Національного банку відповідно до положень Закону України
“Про державну службу”.
Розмір оплати праці обслуговуючого персоналу Національного банку
встановлюється Правлінням Національного банку відповідно до норм
законодавства про оплату праці.
Стаття 65. Заборонена діяльність
Голова Національного банку, його заступники, члени Правління
Національного банку та інші службовці Національного банку згідно з
переліком посад, затвердженим Правлінням Національного банку, не можуть
бути народними депутатами України, членами Уряду України, займатися
підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім
викладацької, наукової та іншої творчої діяльності.
13* 387
Службовцям Національного банку забороняється входити до керівних органів
та бути акціонерами комерційних банків.
Голові Національного банку, його заступникам, членам Правління
Національного банку та іншим службовцям Національного банку
забороняється отримувати позики від будь-яких інших кредитних установ,
за винятком Національного банку.
Стаття 66. Збереження таємниці
Службовцям Національного банку забороняється розголошувати інформацію,
що становить службову таємницю або має конфіденційний характер і стала
відома їм у зв’язку з виконанням службових обов’язків, і в разі
припинення роботи в Національному банку, крім випадків, передбачених
законодавством України.
Розділ XII. ОРГАНІЗАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ СТАТИСТИКИ ТА СТАТИСТИКИ ПЛАТІЖНОГО
БАЛАНСУ
Стаття 67. Визначення звітності –
Національний банк з метою виконання регулятивних та наглядових функцій
визначає форми звітності та порядок її складання, які є обов’язковими до
виконання усіма суб’єктами господарювання, в тому числі:
1) для банків, розташованих на території України (резидентів і
нерезидентів^— для складання грошово-кредитної і банківської статистики;
2) для всіх суб’єктів підприємницької діяльності (резидентів і
нерезидентів) — для складання статистики платіжного балансу та
здійснення валютного контролю.
Надана банками та іншими суб’єктами підприємницької діяльності
інформація розголошенню не підлягає, крім випадків, передбачених
законодавством України.
Вимоги цієї статті не стосуються зведеної статистичної інформації, яка
підлягає відкритому опублікуванню Національним банком.
Стаття 68. Публікації
З метою забезпечення гласності з питань банківської діяльності та
статистики платіжного балансу Національний банк:
І) публікує в друкованих органах Верховної Ради України та Кабінету
Міністрів України щорічний та квартальні баланси Національного банку;
388
2) видає щомісячний статистичний бюлетень та журнал “Вісник
Національного банку України”;
3) публікує в офіційних виданнях поточну банківську інформацію,
інформацію з питань грошово-кредитної та банківської статистики, яка
не належить до державної та банківської таємниці;
4) надає для опублікування інформацію з питань грошово-кредитної і
банківської статистики та статистики платіжного балансу відповідно до
міжнародних договорів.
Склад відомостей для опублікування в засобах масової інформації
визначається Державним комітетом статистики України відповідно до
законодавства України.
Власником зведеної інформації з питань грошово-кредитної та банківської
діяльності є Національний банк, який встановлює режим доступу до неї
відповідно до законодавства України. Використання офіційної банківської
інформації іншими органами для широкого публікування можливе лише з
дозволу Національного банку або з посиланням на джерело її офіційного
опублікування.
Розділ ХШ.-АУДИТ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ
Стаття 69. Внутрішній аудит
Національний банк контролює діяльність своїх структурт них підрозділів
шляхом проведення внутрішнього аудиту, який здійснюється ревізійним
управлінням Національного банку, безпосередньо підпорядкованим Голові
Національного банку.
Комплексні перевірки господарсько-фінансової діяльності структурних
підрозділів Національного банку проводяться не рідше одного разу на рік.
Стаття 70. Зовнішній аудит
Рада Національного банку не пізніше 1 листопада звітного року приймає
рішення про аудит Національного банку і визначає аудиторську фірму, яка
має відповідний досвід роботи, для перевірки річного звіту і подання
аудиторського висновку. Національний банк зобов’язаний відповідно до
укладеного з аудиторською фірмою договору надавати звітність та
інформацію, необхідну для проведення аудиторської перевірки.
У частині руху коштів Державного бюджету України, аналізу виконання
кошторису фінансову перевірку Національного банку здійснює Рахункова
палата.
’89
Розділ XIV. ОСОБЛИВІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 71. Обмеження діяльності Національному банку забороняється:
1) бути акціонером або учасником банків та інших
підприємств, установ;
2) здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов’язані із
забезпеченням діяльності Національного банку та його установ;
3) здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка
не відповідає функціям Національного банку.
Обмеження, встановлені частиною першою цієї статті, не стосуються:
1) набуття з метою покриття заборгованості Національного банку
будь-яких прав та активів за умови їх відчуження в найкоротший строк;
2) випадків, передбачених статтею 42 цього Закону;
3) участі у капіталах інших підприємств, установ, що забезпечують
діяльність Національного банку.
Стаття 72. Податковий режим
Національний банк сплачує податки відповідно до законів України з питань
оподаткування.
і
Стаття 73. Переважне і безумовне право
Національний банк має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку
основану на здійсненому рефінансуванні комерційного банку вимогу,
оформлену у встановленому законом порядку, заїкою настав строк
погашення.
Переважне І безумовне право здійснюється у разі, якщо це передбачено
угодою, реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному
порядку заборгованості з банківських рахунків і продажу інших активів,
що перебувають у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та
задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх продажу.
Розділ XV. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
І* и
15 Цей Закон набуває чинності з дня його опублікування за , винятком
частин дев’ятої та десятої статті 10 цього Закону, які набувають
чинності з дня формування Ради Національного банку України у повному
складі Президентом України та Верховною Радою України.
390
2. Рада Національного банку має бутц сформована протягом двох місяців з
дня набуття чинності цим Законом. На період формування Ради
Національного банку її функції щодо грошово-кредитної політики виконує
Правління Національного банку.
3. Вважати такими, що втратили чинність:
розділи II та V Закону України “Про банки і банківську діяльність”
(Відомості Верховної Ради України, 1991 p., № 25, ст. 281);
Постанову Президії Верховної Ради України “Про Статут Національного
банку України” від 7 жовтня 1991 року.
Президент України Л. КУЧМА
м. Київ, 20 травня 1999 року
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про банки і банківську діяльність
Розділ L ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Предмет та мета Закону
Цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні,
організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і
ліквідації банків.
Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і
діяльності банків в Укра’ші і створення належного конкурентного
середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів
вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку
економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.
Стаття 2. Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
андеррейтгшг — купівля на первинному ринку цінних
паперів з наступним їх перепродажем інвесторам; укладання
договору про гарантування повного або часткового продажу
цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий
391
їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання
на покупця обов’язку робити все можливе, щоб продати якомога більше
цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будь-які цінні папери,
що не були продані;
афілійована особа банку — будь-яка юридична особа, в якій банк має
істотну участь або яка має істотну участь у банку;
банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії
Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції:
залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та
розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на
власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та
юридичних осіб;
банк з іноземним капіталом — банк, у якому частка капіталу, що належить
хоча б одному нерезиденту, перевищує 10 відсотків;
банківська діяльність — залучення у вклади грошових коштів фізичних і
юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на
власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських
рахунків фізичних та юридичних осіб;
‘ банківський кредит — будь-яке зобов’язання банку надати певну суму
грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги
боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін
на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на
зобов’язання на сплату відсотків та інших зборів з такої суми;
банківська ліцензія — документ, який видається Національним банком
України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі
якого банки мають право здійснювати банківську діяльність;
банківський платіжний інструмент — засіб, що містить реквізити, які
ідентифікують його емітента, платіжну систему, в якій він
використовується, та, як правило, держателя цього банківського
платіжного інструмента. За допомогою банківських платіжних інструментів
формуються відповідні документи за операціями, що здійснені з
використанням банківських платіжних інструментів, на підставі яких
проводиться переказ грошей або надаються інші послуги держателям
банківських платіжних інструментів;
банківські рахунки — рахунки, на яких обліковуються власні кошти,
вимоги, зобов’язання банку щодо його клієнтів
392
і контрагенті» та які дають можливість здійснювати переказ коштів за
допомогою банківських платіжних інструментів;
державний реєстр банків — реєстр, що ведеться Національним банком
України і містить -відомості про державну реєстрацію всіх банків;
вклад (депозит) — це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у
валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх
іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк
зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті
вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору;
державші реєстрація банку — надання банку статусу юридичної особи
відповідно до вимог глави 3 цього Закону;
ділова репутація — сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає
можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності
такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам
закону;
економічні нормативи — показники, що встановлюються Національним банком
України і дотримання яких є обов’язковим для банків;
ідентифікація особи — встановлення на підставі документа, що посвідчує
особу власника, та фіксація у письмовій формі прізвища та імені, дати
народження та адреси особи, яка здійснює угоду, а також найменування,
номера і дати видачі пред’явленого документа, найменування установи, що
його видала;
іноземний — пов’язаний з громадянином або юридичною особою будь-якої
країни, крім України;
істотна участь — пряме або опосередковане, самостійно або спільно з
іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або
права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від
формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи
діяльність юридичної особи;
капітал банку — залишкова вартість активів банку після вирахування всіх
його зобов’язань;
капітал підписний – величина капіталу, на яку отримано письмові
зобов’язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів за
підпискою на акції (паї);
капітал статутний — сплачений та зареєстрований підписний капітал;
капітал регулятивний (власні кошти) — складається з основного та
додаткового капіталу, зваженого на ризики, що
393
визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України;
клієнт банку — будь-яка фізична чи юридична особа, що користується
послугами банку;
контроль — безпосереднє або опосередковане володіння часткою в юридичній
особі, одноосібне або разом з іншими особами, що презентує еквівалент SO
чи більше відсотків статутного капіталу або голосів юридичної особи, або
можливість справляти вирішальний вплив на управління, або діяльність
юридичної особи на основі угоди або будь-яким іншим чином;
кошти — гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент;
кредитор банку — юридична або фізична особа, яка має документально
підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов’язань;
ліквідація банку — процедура припинення функціонування банку як
юридичної особи відповідно до положень цього Закону;
ліквідатор — юридична або фізична особа, яка здійснює функції щодо
припинення діяльності банку та задоволення вимог кредиторів;
ліквідаційна маса — усі види майнових активів (майно та майнові права)
банку, які належать йому на праві власності на ‘день відкриття
ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідації;
мораторій — зупинення виконання банком майнових зобов’язань і
зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), строк
виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів,
спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань
щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до
прийняття рішення про введення мораторію;
неплатоспроможність банку — неспроможність банку своєчасно та в повному
обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або
зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше однієї
третини мінімального розміру регулятивного капіталу банку;
нормативно-правові акти Національного банку України — нормативно-правові
акти, що видаються Національним банком України у межах його повноважень
на виконання цього та інших законів України;
394
підрозділ банку — структурна одиниця, банку, що не має статусу юридичної
особи і виконує функції, визначені банком;
представництво банку — територіальне відокремлений структурний підрозділ
банку, що не здійснює банківську діяльність;
реорганізація банку — злиття, приєднання, виділення, поділ банку,
перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є
передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов’язків
правонаступникам;
розрахункові банківські операції — рух грошей на банківських рахунках,
здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які
в рамках закону призвели до зміни права власності на активи;
споріднена особа — юридична особа, яка має спільних з банком власників
істотної участі;
системоутворюючий банк — банк, зобов’язання якого становлять не менше 10
відсотків від загальних зобов’язань банківської системи;
тимчасова адміністрація — процедура, що застосовується Національним
банком України при здійсненні банківського нагляду за обставин,
передбачених цим Законом;
тимчасовий адміністратор — фізична або юридична особа, що призначається
Національним банком України для здійснення тимчасової адміністрації;
уповноважена особа банку — особа, яка на підставі статуту чи угоди має
повноваження представляти банк та вчиняти від його імені певні дії, що
мають юридичне значення;
учасники банку — засновники банку, акціонери банку, який є акціонерним
товариством, учасники банку, який є товариством з обмеженою
відповідальністю, і пайовики кооперативного банку;
філія банку — відокремлений структурний підрозділ банку, що не має
статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені
банку;
фінансова холдингова група — фінансова установа, яка відповідає вимогам
статті 12 цього Закону.
Стаття 3. Сфера застосування
Цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування,
реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.
Положення цього Закону застосовуються до представництв іноземних банків,
що діють на території України, якщо інше не встановлено міжнародними
договорами (угодами), згода на обов’язковість яких надана Верховною
Радою
395
України, а також до філій українських банків за кордоном та до
пов’язаних з банком осіб, визначених статтею 52 цього Закону.
Відповідні положення цього Закону поширюються також на окремі
зобов’язання і відповідальність інших осіб, діяльність яких пов’язана з
функціонуванням банків.
Стаття 4. Банківська система України
Банківська система України складається з Національного банку України та
інших банків, що створені і діють на території України відповідно до
положень цього Закону.
Банки 9 Україні можуть функціонувати як універсальні або як
спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними,
інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).
Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за
видами операцій. Націоналі ний банк України здійснює регулювання
діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та
нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.
Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше SO
відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу
спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше SO відсотків його
пасивів є вкладами фізичних осіб.
Національний банк України здійснює регулювання та ‘банківський Нагляд
відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України
“Про Національний банк України”, інших законодавчих актів та
нормативно-правових актів Національного банку України.
Статям 5. Економічна незалежність банків
Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися
майном, що перебуває у їхній власності.
Держава не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають
за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або
договором.
Національний банк України не відповідає за зобов’язаннями банків, а
банки не відповідають за зобов’язаннями Національного банку України,
якщо інше не передбачено законом або договором.
Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється
будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході
виконання ними службових
396
обов’язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків,
передбачених законом.
Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає
відшкодуванню у порядку, визначеному законом.
Стаття 6. Організаційно-правова форма банку Банки в Україні створюються
у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю
або кооперативного банку.
Законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частиш,
що не суперечить цьому Закону.
Стаття 7. Державні банки
Державний банк — це банк, сто відсотків статутного капіталу якого
належать державі.
Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При
цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік
передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного
банку. Кабінет Міністрів України зобов’язаний отримати позитивний
висновок Національного банку України з приводу наміру заснування
державного банку. Отримання висновку Національного банку України є
обов’язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку,
за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.
Статут та діяльність державного банку мають відповідати вимогам цього
Закону, інших законів України та нормативно-правових актів Національного
банку України.
Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів
України.
Національний банк України, здійснює державну реєстрацію державних банків
відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів
Національного банку Україня
Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв),
які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи
управління державного банку.
Органами управління державного банку є наглядова рада та правління
банку.
Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та
кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку.
Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює
контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у
вклади грошових коштів, за-
397
безпечення їх повернення вкладникам та захисту інтересів держави як
акціонера державного банку та інші функції, визначені цим Законом.
До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради
банку, призначені Верховною Радою України та Президентом України. З
метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради
державного банку можуть входити народні депутати України, представники
органів виконавчої влади та. Інші особи, що відповідають вимогам,
зазначеним у цій статті. Строк повноважень членів наглядової ради
державного банку — п’ять років.
Президент України призначає сім членів наглядової ради державного банку
шляхом прийняття відповідного Указу.
Верховна Рада України призначає сім членів наглядової ради державного
банку шляхом прийняття відповідної Постанови.
Членом наглядової ради державного банку може бути громадянин України,
який має вищу економічну або юридичну освіту, або науковий ступінь у
галузі економіки, фінансів та/або права і при цьому має досвід роботи в
органах законодавчої влади чи на керівних посадах центральної виконавчої
влади України або банківській установі, чи досвід наукової, практичної
роботи у галузі економіки, фінансів, права.
, Члени наглядової ради державного банку виконують свої функції без
отримання будь-якої матеріальної винагороди.
Наглядову раду державного банку очолює голова, який обирається
наглядовою радою зі складу її членів.
Засідання наглядової ради є правомочним за наявності не менше десяти її
членів.
Рішення наглядової ради приймаються простою більшістю голосів від
загальної кількості присутніх на засіданні членів наглядової ради
державного банку.
Внутрішні питання організації діяльності наглядової ради державного
банку та питання діловодства визначаються положенням про наглядову раду,
що приймається на її засіданні.
Повноваження призначеного складу наглядової ради державного банку та/або
кожного з її членів можуть припинятися відповідно за рішенням Верховної
Ради України та Президента України щодо призначених ними осіб, але не
раніше ніж через один рік з дня призначення. У разі призначення
тимчасового адміністратора державного банку повноваження наглядової ради
припиняються на підставі статті 78 цього Закону.
398
У своїй діяльності наглядова рада державного банку керується цим
Законом, іншими актами законодавства України та статутом державного
банку. Наглядова рада не втручається в оперативну діяльність державного
банку.
До компетенції наглядової ради державного банку належить прийняття
рішень з питань, визначених у пунктах 1, 5, 6 статті 38 цього Закону та
пунктах 1-7 статті 39 цього Закону, а також з інших питань, необхідність
врегулювання яких передбачена цим Законом.
Рішення про зміну розміру статутного капіталу державного банку та
припинення його діяльності приймається Кабінетом Міністрів України. При
цьому Кабінет Міністрів України зобов’язаний отримати позитивний
висновок Національного банку України з приводу наміру зміни розміру
статутного фонду державного банку.
Повноваження виконавчого органу державного банку визначаються його
статутом. Кандидатури голови та членів виконавчого органу узгоджуються з
Національним банком України відповідно до вимог цього Закону.
Банк, створений у порядку, визначеному частиною другою, цієї статті, має
право додавати до свого найменування слово “державний”,
використовувати зображення Державного Герба України, Державного
Прапора України.
У разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою
належних їй акцій (паїв) державного банку такий банк втрачає статус
державного. Власники акцій зобов’язані привести статут та діяльність
банку у відповідність з вимогами цього Закону та нормативно-правових
актів Національного банку України.
Стаття 8. Кооперативні банки
Кооперативний банк створюється в порядку, передбаченому цим Законом.
Законодавство про кооперацію поширюється на кооперативні банки в
частині, що не суперечить цьому Закону.
Кооперативні банки створюються за принципом тери-торіальності і
поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.
Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області)
кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення
кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом
одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості
діяльність такого банку при-
399
пиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.
Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні
банки.
До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених цим
Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих
місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за
діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.
Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників
(пайовиків), спостережна рада банку та правління банку. Органом контролю
є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю кооперативного
банку створюються та здійснюють свої повноваження відповідно до цього
Закону.
Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень
мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку
встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону.
Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у
капіталі банку (паю) має право одного голосу.
Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового
року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.
Обмеження, встановлені цим Законом для операцій банку з пов’язаними
особами, не поширюються на операції кооперативного банку.
Стаття 9. Банківські об’єднання
Банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів:
банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова
група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з
дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.
Банківське об’єднання створюється за попередньою згодою Національного
банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення
відповідного запису до Державного реєстру банків.
Порядок отримання дозволу на створення банківського об’єднання та
порядок його державної реєстрації встановлюються Національним банком
України.
400
Банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання. Учасники
банківського об’єднання перед-^своєю власною назвою вказують назву
банківського об’єднання.
Учасники банківського об’єднання можуть вийти з його складу зі
збереженням взаємних зобов’язань та дотриманням умов укладених договорів
з іншими суб’єктами господарювання.
Банківське об’єднання зобов’язане публікувати в офіційних друкованих
виданнях — газеті “Урядовий кур’єр” або “Голос України” — інформацію про
створення банківського об’єднання за визначеною Національним банком
України формою, про зміни в ньому та про припинення його діяльності, а
також консолідовану звітність за обсягами та за формою, встановленими
Національним банком України.
Учасники банківського об’єднання несуть відповідальність за
зобов’язаннями інших його учасників відповідно до укладеного між ними
договору.
Банківське об’єднання ліквідується за рішенням його учасників або з
ініціативи Національного банку України за рішенням суду у разі, якщо
діяльність такого банківського об’єднання суперечить антимонопольному
законодавству України або загрожує інтересам вкладників банків чи
стабільності банківської системи. Ліквідація банківського об’єднання не
припиняє діяльності банків — його учасників
Стаття 10. Банківська корпорація
Банківська корпорація — це юридична особа ~(банк), засновниками та
акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація
створюється з метою концентрації капіталів банків — учасників
корпорації, підвищений їх загальної ліквідності та платоспроможності, а
також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю.
Банківська корпорація підлягає реєстрації у Національному банку України
і заноситься до Державного реєстру банків. Статутний капітал банківської
корпорації повинен відповідати загальним вимогам Національного банку
України щодо статутного капіталу новостворюваного комерційного банку.
Вимоги Національного банку України щодо надання банківській корпорації
ліцензій на виконання окремих операцій встановлюються на рівні загальних
вимог для комерційних банків, виходячи з розміру консолідованого
капіталу.
Установчий договір та статут корпорації мають включати положення щодо
забезпечення виконання корпорацією та її
401
членами своїх фінансових зобов’язань і відповідальності за результати
сумісної діяльності з метою забезпечення інтересів кредиторів та
вкладників.
Банки, що увійшли до банківської корпорації, передають корпорації
повноваження на здійснення окремих операцій та забезпечують
централізацію виконання окремих функцій. Централізації в межах
банківської корпорації піддягають:
виконання розрахунків як серед членів корпорації, так і за її межами;
операції на ринках грошей та капіталів;
встановлення та ведення кореспондентських рахунків (у національній та
іноземних валютах);
моніторинг кредитних ризиків;
розробка та прийняття загальних для членів банківської корпорації правил
і процедур виконання операцій та внутрішньої звітності;
формування зовнішньої звітності;
внутрішній аудит.
Перелік централізованих функцій може бути розширений за згодою банків —
членів’ корпорації. Передача повноважень щодо централізованого виконання
зазначених вище функцій від банків — членів до банківської корпорації
повинна бути зафіксована як у статутах банків — членів корпорації, так і
в статуті самої банківської корпорації.
Банківська корпорація виконує функції розрахункового центру для банків —
членів корпорації і не здійснює безпосереднього обслуговування клієнтів
(фізичних та юридичних осіб, крім банків та інших фінансових установ).
Усі банки — члени корпорації виконують свої розрахунки та платежі (як у
національній, так і в іноземних валютах) виключно Через свої
кореспондентські рахунки, відкриті в Національному банку України або
безпосередньо у банківській корпорації.
Банки, що увійшли до банківської корпорації, зберігають свою юридичну
самостійність у межах, обумовлених їх статутами та статутом банківської
корпорації. Банки, що увійшли у банківську корпорацію, не можуть входити
до інших банківських об’єднань, крім як за згодою корпорації (виняток —
участь у професійних асоціаціях, створених не на комерційних засадах).
Банки, що увійшли до банківської корпорації, повинні в усіх своїх
документах, укладених угодах тощо вказувати свою належність до
корпорації.
Назва банківської корпорації встановлюється засновниками довільно з
дотриманням вимог цього Закону.
402
Стаття 11. Банківська холдингова група
Банківська холдингова група — це банківське об’єднання, до складу якого
входять виключно банки.
Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше
50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з
інших учасників групи, які є його дочірніми банками.
Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. У разі,
якщо дочірній банк набув право власності на акції материнського банку,
він зобов’язаний відчужити к у місячний термін.
Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що
угода про їх створення-передбачає покладання на головний банк групи
додаткових організаційних функцій щодо банків — членів групи, а також
створення системи управління спільною діяльністю.
Банківський нагляд за діяльністю банківської холдингової групи
здійснюється на індивідуальній та консолідованій основі. Материнський
банк зобов’язаний подавати консолідо-вано-фінансовий та статистичний
звіти групи відповідно до вимог цього Закону.
Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за
зобов’язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з
них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.
Стаття 12. Фінансова холдингова група
Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з
установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути
щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою
установою.
Материнській компанії має належати більше 50 відсотків акціонерного
(пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи.
Материнська компанія фінансової холдингової групи зобов’язана подавати
наглядовим органам консолідовано-фінансовий та статистичний звіти групи
відповідно до вимог цього Закону.
Материнська компанія фінансової холдингової групи при здійсненні своєї
діяльності з управління та координації діяльності його членів на
виконання законодавства і нормативно-правових актів Національного банку
України має право встановлювати правила, що є обов’язковими для членів
фінансової холдингової групи.
403
Материнська компанія фінансової холдингової групи відповідає за
зобов’язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з
них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.
Стаття 13. Банківські спілки та асоціації
З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку
міжрегіональних та міжнародних зв’язків, забезпечення наукового та
інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій
щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові
спілки чи асоціації.
Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи
підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання
прибутку.
Асоціація {спілка) банків є договірним об’єднанням банків і не має права
втручатися у діяльність банків — членів асоціації (спілки).
Розділ II. СТВОРЕННЯ, ДЕРЖАВНА
РЕЄСТРАЦІЯ, ЛІЦЕНЗУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ
ТА РЕОРГАНІЗАЦІЯ БАНКІВ
Глава 2. СТВОРЕННЯ БАНКІВ
Стаття 14. Учасники банків
Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та
нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або
уповноважених ним органів.
Власники істотної участі згбанку повинні мати бездоганну ділову
репутацію та задовільний фінансовий стан.
Вимоги щодо ділової репутації та задовільності фінансового стану
засновників та акціонерів (пайовиків), які набувають істотної участі у
банку, встановлюються цим Законом та нормативно-правовими актами
Національного банку України.
Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну
участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.
Стаття 15. Найменування банку
Банк має повне і скорочене офіційні найменування українською та
Іноземними мовами. Найменування банку має
404
містити слово “банк”, а також вказівку на організаційно-правову форму
банку.
Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням.
Слово “банк” та похідні від нього дозволяється використовувати у назві
лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України
як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні
організації, що діють на території України відповідно до міжнародних
договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України,
та законодавства України.
Не дозволяється використовувати для найменування банку назву, яка
повторює вже існуючу назву іншого банку або вводить в оману щодо видів
діяльності, які здійснює банк. Вживання у найменуванні банку слів
“Україна”, “державний”, “центральний”, “національний” та похідних від
них можливе лише за згодою Національного банку України.
Національний банк України має право відмовити у використанні банком
запропонованого найменування за наведених у цій статті підстав.
Підрозділ банку використовує найменування лише того банку, підрозділом
якого він є. До назви структурного підрозділу банку може додаватися
найменування місцезнаходження цього підрозділу.
Стаття 16. Статут банку
Статут банку складається з урахуванням положень цього Закону, Закону
України “Про господарські товариства” та інших законів України.
Статут банку обов’язково має містити інформацію про:
1) найменування банку;
2) його місцезнаходження;
3) організаційно-правову форму;
4) види діяльності, які “має намір здійснювати банк;
‘ 5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій
банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або
бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами;
І 6) структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та
порядок прийняття рішень;
7) порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до глав 5 та 17
цього Закону;
8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку;
405
9) розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку;
І
10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків;
11) положення про аудиторську перевірку банку;
12) положення про органи внутрішнього аудиту банку. Рішення про
внесення змін до статуту банку набирає сили з моменту реєстрації таких
змін Національним банком України.
Реєстрація змін до статуту банку здійснюється у порядку, визначеному
Національним банком України.
Глава 3. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ТА ЛІЦЕНЗУВАННЯ БАНКІВ
Стаття 17. Державна реєстрація банків
Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України
відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів
Національного банку України.
Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку
України для державної реєстрації такі документи:
1) заяву про реєстрацію банку;
2) установчий договір (крім державного банку);
3) статут банку;
4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або
постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку; •
5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує
здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на
найближчі три роки згідно зі встановленими Національним банком України
вимогами;
6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну
участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа,
надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають
істотну участь у цій юридичній особі;
7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних
періоди (квартали) — для учасників — юридичних осіб, які матимуть
істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації
України про доходи за останній звітний період (рік) — для учасників
фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;
8) відомості про кількісний склад спостережної ради правління
(ради директорів), ревізійної комісії;
406
9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що
встановлюється Національним банком України;
10) нотаріально завірені копії установчих документів учас-ч ників, які
є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;
11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції — для
банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;
12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та
членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.
Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів
для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для
накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку.
Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній
реєстрації банку приймається Національним банком України не пізніше
тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів,
зазначених у цій статті.
Національний банк України може вимагати від заявника виправлення
недоліків у поданих документах.
Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до^
Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної
особи.
Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну
реєстрацію за встановленою ним формою.
Стаття 18. Підстави для відмови в державній реєстрації Національний банк
України може відмовити в державній реєстрації банку у разі, якщо:
1) порушено порядок створення банку;
2) установчі документи банку не відповідають законодавству України;
3) подано неповний пакет документів, необхідних для державної
реєстрації банку, або ці документи не відповідають вимогам цього Закону
чи нормативно-правових актів Національного банку України;
4) у Національного банку України є докази, що підтверджують відсутність
бездоганної ділової репутації чи відсутність задовільного фінансового
стану принаймні одного із засновників, що мають істотну участь у банку;
5) професійна придатність та ділова репутація голови виконавчого органу
і головного бухгалтера банку, а також
407
членів виконавчого органу банку н Національного банку України.
Про неповноту поданого пакета документів та/або про невідповідність
професійної придатності та ділової репутації голови правління (ради
директорів) та головного бухгалтера Національний банк України
зобов’язаний повідомити уповноваженим особам банку не пізніше місячного
строку з дати подання документів.
Про відмову у державній реєстрації банку Національний банк України
приймає мотивоване рішення. Засвідчена Національним банком України копія
рішення про відмову в реєстрації банку надсилається уповноваженій особі
банку рекомендованим листом або вручається під розпис.
Відмова у державній реєстрації банку не може бути здійснена з інших
підстав, крім зазначених у цій статті.
Стаття 19. Банківська ліцензія
Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після
отримання»банківської ліцензії.
Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно
діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають
поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у
здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть
кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із
законами України.
Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі
клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:
наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у
розмірі, що встановлюється цим Законом;
забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною
технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог
Національного банку України;
наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради
директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для
управління банком.
Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо
зазначені у цій статті умови не виконані банком протягом одного року з
дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку
скасовується І банк ліквідується,
408
Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні
приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня
отримання повного пакета документів, зазначених у цій статті.
Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
Стаття 20. Підстави відкликання банківської ліцензії Національний банк
України може відкликати банківську ліцензію виключно у таких випадках:
1) якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії,
містять недостовірну інформацію;
2) якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня
отримання банківської ліцензії;
3) у разі порушення цього Закону або нормативно-правових актів
Національного банку України, що спричинило значну втрату активів і
настання неплатоспроможності банку;
4) на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість
приведення банку у правову відповідність з вимогами цього Закону та
нормативно-правових актів Національного банку України;
5) недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо
реорганізації банку.
Національний банк України негайно повідомляє банк про відкликання у
нього банківської ліцензії. Банк протягом трьох днів з моменту отримання
рішення зобов’язаний повернути Національному банку України свою
банківську ліцензію.
У день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії з підстав,
передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, банк припиняє
здійснення усіх банківських операцій та вчиняє дії, що забезпечують
виконання банком своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими
кредиторами відповідно до укладених договорів та положень цього Закону.
Рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії
публікується в газеті “Урядовий кур’єр” або “Голос України” і є
підставою для звернення до суду з позовом про ліквідацію банку.
Стаття 21. Попередній дозвіл на створення банку з Іноземним капіталом
Для створення банку з іноземним капіталом його засновники зобов’язані
отримати попередній дозвіл Національного банку України. Для набуття
діючим банком статусу банку з Іноземним капіталом його правління (рада
директорів) має отримати попередній дозвіл Національного банку України.
409
Для отримання попереднього дозволу для створення банку з іноземний
капіталом або для набуття банком статусу банку з іноземним капіталом до
Національного банку України необхідно подати такі документи:
1) клопотання про надання попереднього дозволу;
2) інформацію про склад засновників, їх ділову репутацію та наявність
необхідних коштів для заснування банку;
3) дозвіл іноземного контролюючого органу на участь у створенні банку в
Україні або письмове запевнення іноземного засновника про відсутність у
законодавстві країни його походження вимог щодо отримання такого
дозволу;
4) інформацію про андеррайтера та його ділову репутацію, угоду з
андеррайтером, якщо банком прийнято рішення про продаж акцій банку на
міжнародних ринках шляхом андер-райтингу.
Клопотання розглядається Національним банком України протягом одного
місяця з дня його отримання. Відмова Національного банку України у
наданні дозволу має надаватися у письмовій формі із зазначенням
відповідних мотивів.
Стаття 22. Особливості державної реєстрації банків з іноземним капіталом
При будь-якому набутті банком статусу банку з іноземним капіталом за
умови, що іноземний інвестор набуває істотної участі, для державної
реєстрації банку з іноземним капіталом додатково до зазначених у статті
17 цього Закону документів іноземний інвестор або за його дорученням
банк — емітент акцій, андеррайтер чи будь-яка інша юридична або фізична
особа, що має доручення від іноземного інвестора, подає такі документи:
1) нотаріально засвідчену за місцем видачі копію рішення,
уповноваженого органу управління іноземного інвестора про, участь у
банку в Україні;
2) письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку • в Україні,
видану державним або іншим уповноваженим конт- 4 ролюючим органом
країни, в якій зареєстровано головний. офіс іноземного інвестора, якщо
законодавством такої країни вимагається одержання зазначеного дозволу,
або письмове запевнення іноземного інвестора про відсутність вимог щодо
по-* передньої згоди на здійснення інвестиції за кордон;
3) нотаріально засвідчений за місцем видачі витяг з торго-5 вого
(банківського) реєстру або інший офіційний документ», що підтверджує
реєстрацію іноземного учасника в країні, якій зареєстровано головний
офіс іноземного інвестора;
410
4) нотаріально засвідчену за місцем видачі копію висновку іноземної
аудиторської організації про фінансовий стан іноземного інвестора на
кінець останнього повного календарного року. Якщо визначений висновок
надається іноземною аудиторською організацією, яка не входить до
переліку іноземних аудиторських організацій, визнаних Національним
банком України, то такий висновок має бути підтвердженим українською
аудиторською організацією.
Документи, зазначені в пунктах 1, 2 (крім письмового запевнення
іноземного інвестора), 3, 4 частини першої цієї статті, повинні бути
легалізовані в установленому порядку, якщо інше не передбачено
міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною
Радою України.
У разі, якщо іноземний інвестор є фізичною особою, він подає:
1) письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні,
видану державним або іншим уповноваженим контролюючим органом країни,
якщо законодавством такої країни вимагається отримання зазначеного
дозволу, або письмове запевнення іноземного інвестора про відсутність
вимог законодавства країни його перебування щодо попередньої згоди на
здійснення інвестиції за кордон. Письмова згода має бути легалізована в
консульській установі України, якщо інше не передбачено чинним
міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана
Верховною Радою України;
2) анкету, яка повинна містити зокрема інформацію про відсутність
судимості.
Якщо документи, зазначені в цій статті, складені іноземною мовою, вони
повинні супроводжуватися нотаріально завіреним перекладом українською
мовою.
Національний банк України має право відмовити у державній реєстрації
банку з істотною іноземною участю за умови відсутності принаймні одного
з документів, визначених цією статтею, або неналежного оформлення
будь-якого з них. Відмова надається в письмовій формі із зазначенням
відповідних підстав.
411
Глава 4. ФІЛІЇ І ПРЕДСТАВНИЦТВА БАНКІВ
Стаття 23. Порядок відкриття філій і представництв банків на території
України
Філії банків відкриваються за згодою Національного банку України, яка
надається на підставі таких документів:
1) клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місцезнаходження
та основних видів діяльності філії;
2) рішення спостережної ради банку про відкриття філій;
3) положення про філію, затвердженого спостережною радою банку;
4) інформації про керівника та головного бухгалтера філії. Національний
банк України перевіряє відповідність
приміщення й обладнання філії вимогам, встановленим
Національним банком України.
Національний банк України має право відмовити у наданні згоди на
відкриття філії з таких підстав:
1) надані документи не відповідають вимогам цього Закону чи
нормативно-правових актів Національного банку України;
2) приміщення та обладнання філії не відповідають вимогам Національного
банку України щодо безпеки зберігання цінностей (якщо філія має намір
самостійно працювати з готівковими коштами та цінностями);
3) запропоновані кандидатури керівника та головного бухгалтера філії не
відповідають вимогам цього Закону щодо; професійної відповідності та
ділової репутації;
4) у банка-заявника виявлено фінансові або правові проблеми,
що вказують на можливість негативних і наслідків для
клієнтів чи потенційних клієнтів банку в резуль-‘ таті відкриття філії.
Реєстрація філій банку здійснюється Національним банком! України
протягом одного місяця з моменту надання усіх; необхідних документів
шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру банків.
Банки зобов’язані надавати інформацію Національному І банку України про
відкриття представництва, яка вноситься; до Державного реєстру банків.
Стаття 24. Порядок реєстрації представництва іноземне- j го банку на
території України
Реєстрація представництв банків-нерезидентів здійсню- ] ється
Національним банком України.
412
Для реєстрації подаються такі документи:
1) клопотання про реєстрацію представництва іноземного банку за
підписом уповноваженої особи;
2) витяг з банківського (торговельного) реєстру або інший офіційний
документ, що підтверджує реєстрацію іноземного банку;
3) положення про представництво;
4) доручення від іноземного банку на здійснення представницьких
функцій.
Зазначені документи, крім клопотання про реєстрацію представництва
іноземного банку, мають бути нотаріально завірені за місцем їх видачі,
легалізовані в консульській установі України, якщо міжнародним
договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України,
не передбачено інше, і супроводжуються нотаріально завіреним перекладом
українською мовою.
Національний банк України може відмовити у реєстрації представництва
іноземного банку у разі порушення порядку реєстрації, невідповідності
наданих документів законодавству України, недостовірності інформації, а
також недотримання умов реєстрації або перевищення повноважень щодо сфер
діяльності представництва. Відмова надається в письмовій формі із
зазначенням відповідних підстав.
Стаття 25. Дочірні банки, філії і представництва українського банку на
території інших держав
Українські банки мають право створювати дочірні банки, філії чи
представництва на території інших держав на підставі дозволу
Національного банку України. Для відкриття дочірніх банків, філій або
представництв українських банків на території інших держав
пред’являються такі самі вимоги, які встановлені для відкриття філій чи
представництв банків на території України, за умови надання Національним
банком України дозволу на здійснення Інвестиції за кордон у зв’язку зі
створенням філії чи представництва банку на території іншої держави.
Для створення дочірнього банку, філії чи представництва” українського
банку за кордоном цей банк гіодає до Національного банку України
бізнес-план та економічне обґрунтування доцільності створення дочірнього
банку, філії чи представництва банку за кордоном.
Дочірній банк, філія чи представництво українського банку на території
іншої держави реєструються відповідно до вимог законодавства цієї
держави.
Банк у місячний термін має повідомити Національний банк України про
відкриття дочірнього банку, філії чи представництва на території іншої
держави з наданням копій відповідних документів про їх реєстрацію.
413
Глава 5. РЕОРГАНІЗАЦІЯ БАНКУ
Стаття 26. Способи реорганізації банку
Реорганізація банку здійснюється добровільно за рішенням його власників
або примусово за рішенням Національного банку України.
Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу,
виділення, перетворення.
Злиття означає припинення діяльності двох або кількох банків як
юридичних осіб та передачу належних їм майна, коштів, прав та обов’язків
до банку-правонаступника, який створюється у результаті злиття.
Приєднання означає припинення діяльності одного банку як юридичної особи
та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов’язків до іншого
банку.
Подія означає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та
передачу належних йому майна, коштів, прав та обов’язків у відповідних
частинах до банків, які створюються внаслідок реорганізації цього банку
шляхом поділу.
Виділення означає перетворення банку як юридичної особи та передачу
певної частини належного йому майна, коштів, прав та обов’язків до
банку, який створюється внаслідок реорганізації.
Перетворення передбачає зміну організаційно-правової форми товариства.
Стаття 27. Умови реорганізації банку
Порядок здійснення примусової реорганізації банків встановлюється цим
Законом та нормативно-правовими актами* Національного банку України.
Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із
законодавством України Яро господарські товариства за умови попереднього
дозволу Національного банку України.
Длй одержання дозволу на реорганізацію банку до Національного банку
України подається заява з доданням необхідного обгрунтування та
розрахунків, які б засвідчували настання позитивних наслідків для
вкладників та інших кредиторів банку.
Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі,
якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам
вкладників та інших кредиторів і банк, створений у результаті
реорганізації, не буде відповідати вимогам щодо економічних нормативів
його
414
діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності.
Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє у реорганізації
банку протягом одного місяця з моменту отримання заяви банку на
реорганізацію.
Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрози
платоспроможності банку.
Стаття 28. Рішення про реорганізацію Рішення про реорганізацію банку,
крім перетворення, має містити інформацію про:
1) угоду про реорганізацію у разі злиття або приєднання;
2) призначення персонального складу комісії для проведення
реорганізації;
3) призначення персонального складу ревізійної комісії для проведення
інвентаризації та ревізії матеріальних цінностей, що перебувають на
обліку банку (банків);
4) призначення незалежного аудитора, що має сертифікат Національного
банку України;
5) строки проведення реорганізації;
6) склад правління (ради директорів) після реорганізації. Реорганізація
розпочинається після затвердження Національним банком України плану
реорганізації, який крім інших необхідних заходів повинен передбачати
подання Національному банку України відповідних документів, необхідних
для державної реєстрації нового банку або для реєстрації змін і
доповнень до установчих документів існуючого банку.
Банк вважається реорганізованим з моменту внесення Національним банком
України змін до Державного реєстру банків.
-У разі примусової реорганізації рішення, передбачені пунктами 2-6
частини першої цієї статті, приймаються Національним банком України,
угода про реорганізацію не підписується, загальні умови реорганізації
визначаються постановою правління Національного банку України і ?
обов’язковими для виконання усіма сторонами.
Стаття 29. Угода про злиття або приєднання
Угода про злиття або приєднання укладається банками, що реорганізуються
шляхом злиття або приєднання, у письмовій формі.
Угода про злиття або приєднання містить положення, що регулюють питання,
визначені у статті 28 цього Закону.
Угода про злиття або приєднання набуває законної сили з моменту
затвердження її більшістю у дві третини голосів акціонерів (учасників)
на загальних зборах кожного з банків.
415
Розділ III. КАПІТАЛ, УПРАВЛІННЯ, ВИМОГИ ДО ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ
Глава 6. КАПІТАЛ, ФОНДИ ТА РЕЗЕРВИ БАНКУ
Стаття 30. Структура капіталу банку Капітал банку включає:
1) основний капітал;
2) додатковий капітал.
Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний
капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок
нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків
акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється
під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком
збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви
включають і інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати таким
критеріям:
1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після
оподаткування або з прибутку до оподаткування, ско-ригованого на всі
потенційні податкові зобов’язання;
2) фонди і рух коштів до них та з них повинні окремо розкриватись у
опублікованих звітах банку;
3} фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою
необмеженого і негайного використання у разі появи збитків;
4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні
проводитися через рахунок прибутків і збитків.
За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал
може включати:
1) нерозкриті .резерви (крім\гого факту, що такі резерви не
відображаються в опублікованому балансі .банку, вони повинні мати такі
самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);
2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість
“прихованих” резервів переоцінки в результаті довгострокового
перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за
історичною вартістю їх придбання);
3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні
відповідати таким критеріям:
вони є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;
416
вони не можуть бути погашені за ініціативою власника; ,
вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення
банку вимоги про припинення торгових операцій;
вони дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати
відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати;
4) субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні
інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку
раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються
інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому
сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50
відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20
відсотків від його первинної вартості протягом 5 останніх років угоди.
Національний банк України має право визначати своєю постановою інші
статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також
умови і порядок такого включення. Додатковий капітал не може бути
більшим 100 відсотків основного капіталу.
Стаття 31. Розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку
Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не
може бути менше:
1) для місцевих кооперативних банків — 1 мільйона євро;
2) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території
однієї області, — 3 мільйонів євро;
3) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї
України, — 5 мільйонів євро.
Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за
офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним
банком України на день укладення установчого договору.
За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов’язані
коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи
ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових
витрат банку відповідно до методики, встановленої Національним банком
України.
Національний банк України має право встановити для окремих банків
залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний
капітал на момент реєстрації банку, але не нижче розмірів, передбачених
цією статтею.^
14 Коепочипю 417
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
