.

Коросташов О.М. 2002 – Комерцiйне право (книга)

Язык: русский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4186
Скачать документ

Коросташов О.М. 2002 – Комерцiйне право

ВСТУП

Основною метою вивчення курсу “Комерційне право” є засвоєння
правових знань, пов’язаних з професійною підготовкою студентів, набуття
ними практичних навичок використання і застосування правових норм при
здійсненні комерційної діяльності. Серед правовідносин у сфері
підприємництва виділяються дві значні групи: майнові та управлінські,
тому в даному курсі будуть вивчатися правові інститути, що відображають
економічні ринкові відносини та їх державне регулювання. Правовідносини
в згаданій сфері в основному базуються на цивільному, фінансовому,
господарському, адміністративному законодавстві.

Вивчення зазначеного курсу грунтується на базі правових знань,
набутих під час вивчення курсів “Основи права”, “Основи конституційного
права ”. Навчальна програма курсу “Комерційне право” враховує новітнє
законодавство України та практику його застосування в сучасний період.

Засвоївши вказаний курс, майбутні спеціалісти повинні оволодіти
основними положеннями цивільного, фінансового, адміністративного,
господарського, кримінального та інших галузей права, що регулюють
підприємницькі правовідносини, повинні навчитися користуватися нормами
права. правильно застосовувати і юридично грамотно тлумачити їх,
складати правові документи, виховати в собі повагу до закону, законних
прав і інтересів громадян, організацій, держави, суспільства в цілому.

Опорний конспект лекцій включає 12 тем. Запропоновані схеми і
таблиці дозволять краще засвоїти матеріал курсу. З метою контролю знань
студентів наприкінці кожної теми подано контрольні запитання.

Тема 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО НАВЧАЛЬНУ ДИСЦИПЛІНУ “КОМЕРЦІЙНЕ ПРАВО”

Предмет та структура курсу. Місце курсу в системі правових

дисциплін.

2. Поняття, зміст та суб’єкти комерційної (підприємницької) діяльності.

3. Джерела курсу “Комерційне право”.

Література: № 1 с.7-33, 3, 4, 10.

Предмет та структура курсу. Місце курсу в системі правових дисциплін.

(

Предметом курсу “Комерційне право” є комплекс майнових,
управлінських, організаційних та деяких інших відносин, що складаються
між суб’єктами підприємництва, органами державної влади та місцевого
самоврядування у процесі здійснення такими суб’єктами підприємницької
діяльності.

Навчальна дисципліна “Комерційне право” є міжгалузевою юридичною
дисципліною, що вивчає сукупність загальних та спеціальних норм
цивільного, адміністративного, фінансового, кримінального та деяких
інших галузей права, якими врегульовуються відносини у сфері комерційної
(підприємницької) діяльності.

Поняття, зміст та суб’єкти комерційної (підприємницької) діяльності.

*

Підприємництво (підприємницька діяльність) – це безпосередня,
систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції,
виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка
здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як
суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому
законодавством. Створення (заснування) суб’єкта підприємницької
діяльності-юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не
є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених
законодавством.

Суб’єкти комерційної (підприємницької) діяльності

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких
категорій громадян:

військовослужбовців;

службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх
справ, господарського суду, державного нотаріату;

службових осіб органів державної влади і управління, які покликані
здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та
інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не
можуть виступати співзасновниками підприємницьких організацій, а також
займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях)
керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб
органів державної влади та місцевого самоврядування обмежується законом.

Джерела курсу “Комерційне право”:

Джерелами правового регулювання підприємницької діяльності є:

Конституція України.

Міжнародні нормативно-правові акти (міжнародні договори, угоди,
конвенції), а також в деяких випадках міжнародні торговельні звичаї.

Кодифіковані нормативно-правові акти (Цивільний кодекс України,
Кримінальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України,
Митний кодекс України, Земельний кодекс України, Кодекс України про
адміністративні правопорушення та інші).

Законодавчі нормативно-правові акти (Закони України “Про
підприємництво”, “Про господарські товариства”, “Про підприємства в
Україні”, “Про власність”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про
зовнішньоекономічну діяльність” та інші ).

Підзаконні нормативно-правові акти (укази і розпорядження президента
України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України,
постанови, накази, інструкції міністерств, відомств, державних
комітетів, рішення та розпорядження органів місцевого самоврядування).

Локальні нормативно-правові акти (установчі договори, положення про
філії, представництва, правила внутрішнього розпорядку, накази та
розпорядження керівників підприємств, організацій, установ та інші).

Контрольні запитання

Предмет і структура навчальної дисципліни “Комерційне право”.

Комерційне право як галузь права, законодавства, юридична наука та
навчальна дисципліна.

Поняття та зміст підприємництва.

Суб’єкти підприємницької діяльності.

Класифікація джерел правового регулювання підприємницької діяльності.

Тема 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Правовий статус підприємства. Об’єднання підприємств та їх види.

2. Господарські товариства як суб’єкти комерційної діяльності.

3. Особливості правового статусу фізичних осіб як суб’єктів
підприємництва.

4. Державне регулювання діяльності суб’єктів підприємництва (державна
реєстрація, ліцензування, патентування).

Література: № 1, с.83-166, 4, 10, 13, 14, 30, 36, 63.

2.1. Правовий статус підприємства. Об’єднання підприємств та їх види.

Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який
має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і
комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо
вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям,
передбаченим статутом підприємства.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і
чисельності його працівників воно може бути віднесено до категорії малих
підприємств.

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної

особи з дня його державної реєстрації.

Підприємство має право створювати філії, представництва,

відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних
та вкладних (депозитних) рахунків і затверджує положення про них.

Підприємство діє на підставі статуту, який затверджується

власником (власниками) майна, а для державних підприємств – власником
майна за участю трудового колективу.

Підприємство вважається реорганізованим (шляхом злиття,

приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідованим з моменту
виключення його з державного реєстру України.

Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати

свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не
суперечить антимонопольному законодавству України.

Об’єднання підприємств

Асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постійної
координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися
у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Корпорація – договірне об’єднання, створене на засадах поєднання
виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих
повноважень централізованого регулювання кожного з учасників.

Консорціум – тимчасове статутне об’єднання промислового і
банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Концерн – статутне об’єднання підприємств промисловості, наукових
організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної
фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Підприємства також можуть об’єднуватися в інші об’єднання за
галузевим, територіальним чи іншими принципами (фінансово-промислові
групи, холдингові компанії тощо).

Об’єднання діють на основі договору або статуту, який затверджує-

ться їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу
об’єднань, зберігають права юридичної особи.

Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведе-

ний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків,
печатку зі своїм найменуванням.

Державна реєстрація об’єднання, провадиться в порядку, передба-

ченому для реєстрації підприємства.

Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які

входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями
об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

Об’єднання ліквідуються за рішенням підприємств, які до нього входять.

2.2. Господарські товариства як суб’єкти комерційної діяльності.

Господарські товариства – підприємства, організації, установи,
створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом
об’єднання їх майна ті підприємницької діяльності з метою одержання
прибутку. Господарські товариства є юридичними особами.

Господарські товариства можуть займатися будь-якою підпри-

ємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Господарське товариство набуває прав юридичної особи з дня

його державної реєстрації.

Господарське товариство має право створювати на території

України та за її межами філії та представництва, а також дочірні
підприємства відповідно до чинного законодавства України.

Припинення діяльності господарського товариства відбувається

шляхом його реорганізації або ліквідації з дотриманням вимог
антимонопольного законодавства.

Акціонер-не товариство Товариство з обмеженою відповідальністю
Товариство

з додатковою відповідальністю Повне

товариство

Командитне

товариство

Установчі

Документи Установ-чий

договір,

статут Установчий договір,

статут Установчий договір,

статут Установчий договір Установчий договір

Мінімаль-ний статутний фонд 1250 мін.

зар. плат 100 мін. зар.плат 100 мін. зар.плат Не передбачено Не
передбачено

Акціонерне товариство – господарське товариство, яке має статутний
фонд, поділений на визначену кількість акцій певної номінальної
вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном
товариства. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в
межах належних їм акцій.

Товариство з обмеженою відповідальністю – господарське товариство,
що має статутний фонд, розподілений на частки, розмір яких визначається
установчими документами. Учасники такого товариства несуть
відповідальність в межах їх вкладів.

Товариство з додатковою відповідальністю – господарське товариство,
статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими
документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його
боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум
– додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному
розмірі до внеску кожного учасника.

Повне товариство – господарське товариство, всі учасники якого
займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну
відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Ведення
справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх
учасників.

Командитне товариство – господарське товариство, в якому разом з
одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства
підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями
товариства всім своїм майном, є один або більше учасників,
відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства
(вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або
більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну
відповідальність за боргами товариства.

2.3. Особливості правового статусу фізичних осіб як суб’єктів
підприємництва.

Індивідуальна підприємницька діяльність фізичних осіб ( громадян

України, іноземних громадян, осіб без громадянства) здійснюється без
створення юридичної особи.

Підприємцями не можуть бути фізичні особи, які:

не досягли 18-ти річного віку(;

обмежені в правоздатності чи дієздатності.

Окремі категорії фізичних осіб не мають прав на заняття

підприємницькою діяльністю.

Для державної реєстрації фізичної особи як суб’єкта

підприємницької діяльності не потрібно установчих документів
(установчого договору чи статуту).

Підприємницька діяльність фізичної особи може поєднуватися з

працею такої особи за трудовим договором (контрактом), якщо
законодавством не передбачено інше.

2.4. Державне регулювання діяльності суб’єктів комерційної діяльності
(державна реєстрація, ліцензування, патентування).

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності

здійснюється на підставі ст. 8 Закону України “Про підприємництво” і
врегульована Постановою КМУ від 25 травня 1998 р. № 740 “Про порядок
державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності” та
затвердженим нею “Положенням про державну реєстрацію суб’єктів
підприємницької діяльності”.

Державна реєстрація здійснюється за місцем знаходження або

місцем проживання суб’єкта, якщо інше не передбачено законом.

Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності –

юридичної особи власник чи уповноважений ним орган (особа) подає до
органу державної реєстрації:

установчі документи;

реєстраційну картку встановленого зразка;

документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до
статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі,
передбаченому законом.

Фізична особа, яка має намір проводити підприємницьку діяльність

без створення юридичної особи подає до органу державної реєстрації:

реєстраційну картку встановленого зразка;

дві фотокартки;

довідку (чи її копію) про включення до Державного реєстру фізичних осіб
– платників податків;

документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію;

документ, що посвідчує особу.

За наявності всіх зазначених документів, орган державної реєстра-

ції зобов’заний протягом не більше п’яти робочих днів з дня їх
надходження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів
підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію
встановленого зразка.

Ліцензування підприємницької діяльності

Ліцензування у сфері підприємницької діяльності регламентується
Законом України від 1.06.2000 р. “Про ліцензування певних видів
господарської діяльності” (із змінами та доповненнями).

Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право
ліцензіата на провадження зазначених в ньому виду господарської
діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних
умов.

Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню,

визначено статтею 9 Закону України “Про ліцензування певних видів
господарської діяльності”.

Орган ліцензування – орган виконавчої влади, визначений

Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий
орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності.

Перелік органів ліцензування затверджено Постановою КМУ від

14.11.2000 р. № 1698 “Про затвердження переліку органів ліцензування”.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської

діяльності та розмір плати за неї встановлюється Кабінетом Міністрів
України (Постанова КМУ від 29. 11. 2001 р. № 1755 “Про термін дії
ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і
порядок плати за її видачу”), але не може бути меншим ніж на 3 роки.

***

Ліцензування банківської, зовнішньоекономічної діяльності,

ліцензування каналів мовлення, у сфері електроенергетики та використання
ядерної енергії, у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно
із законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Патентування у сфері підприємницької діяльності

Патентування підприємницької діяльності в Україні здійснюється

на підставі Закону України від 23.03.1996 р. “Про патентування деяких
видів підприємницької діяльності“ (із змінами та доповненнями).

Торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право
суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного
(відокремленого) підрозділу займатися:

торговельною діяльністю за готівкові кошти, а також з використанням
інших форм розрахунків та кредитних карток на території України;

діяльністю з обміну готівкових валютних цінностей;

діяльністю з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових
послуг.

Торговий патент видається за плату суб’єктом підприємницької

діяльності державними податковими органами за місцем знаходження цих
суб’єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених)
підрозділів, суб’єктам підприємницької діяльності, що здійснюють
торгівлю через пересувну торговельну мережу – за місцем реєстрації цих
суб’єктів, суб’єктом підприємницької діяльності, що проводять
підприємницьку діяльність або надають побутові послуги – за
місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових
послуг.

Контрольні запитання

Поняття, види та категорії підприємств.

Порядок створення, реорганізації та ліквідації підприємства.

Об’єднання підприємств: види, порядок створення, реорганізація та
ліквідація.

Правовий статус акціонерного товариства.

Правовий статус товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Правовий статус повного та командитного товариств.

Фізичні особи як суб’єкти підприємницької діяльності.

Порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

Поняття, порядок та значення ліцензування у сфері підприємницьких
відносин.

Законодавство України про патентування підприємницької діяльності.

Тема 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ У СФЕРІ КОМЕРЦІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ

1. Загальні положення законодавства України про власність.

2. Право інтелектуальної та промислової власності.

3. Захист права власності в сфері підприємницьких відносин.

4. Правове регулювання приватизаційних процесів в Україні.

Література: № 1, с.34-82, 2, 3, 4, 9, 22, 27, 32, 37, 38, 39, 40, 41,
42, 63.

3.1. Загальні положення законодавства України про власність

Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини з приводу
володіння, користування та розпорядження майном.

Право володіння – юридично закріплена можливість власника чи
уповноваженої ним особи мати майно у своєму віданні, у сфері свого
фактичного господарського впливу.

Право користування – юридично закріплена можливість господарського
використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником
чи уповноваженою ним особою.

Право розпорядження – юридично закріплена можливість власника
самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам,
заміни його стану та призначення.

*

Право спільної власності – це право двох або більше осіб на один
об’єкт.

Суб’єкти права власності:

народ України;

громадяни України;

юридичні особи України;

держава Україна;

інші держави;

іноземні громадяни;

особи без громадянства;

іноземні юридичні особи;

міжнародні організації;

спільні підприємства.

Право повного господарського відання майном* – володіння,

користування та розпорядження майном, здійснення стосовно нього
будь-яких дій, що не суперечать закону і цілям діяльності, особи, якій
надано право повного господарського відання.

Право оперативного управління майном **- володіння, користування та
розпорядження майном згідно цілей діяльності особи, якій надано таке
право, завдань та призначення майна у відповідності до чинного
законодавства.

3.2. Право інтелектуальної та промислової власності.

Право інтелектуальної власності*** – врегульовані законом відносини
з приводу володіння, користування та розпорядження результатами творчої
діяльності людини, які є об’єктами авторського та суміжного прав.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує відносини

у сфері інтелектуальної власності є закон України від 15.12.1993 р.
“Про авторське право і суміжні права” (у редакції Закону від 11.07.2001
р.).

Суб’єкти авторського права – автори творів (об’єктів авторського

права), їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали
свої авторські майнові права.

Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після

його смерті, крім випадків, передбачених законом.

Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої

авторські майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково.
Передача майнових прав в такому випадку оформлюється авторським
договором, який складається у письмовій формі.

Особливості правового регулювання у сфері суміжних прав

регламентовано розділом третім Закону України “Про авторське право і
суміжні права”.

Право промислової власності – врегульовані законом відносини з

приводу володіння. користування та розпорядження результатами творчої
діяльності людини, які використовуються у виробництві (винаходи, корисні
моделі, промислові зразки тощо).

Основними нормативно-правовими актами, що врегульовують

відносини у сфері промислової власності є Закони України від 15.12.1993
р. “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (в редакції Закону
від 8.06.2000 р.), “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг (із
змінами та доповненнями), “Про охорону прав на промислові зразки” (із
змінами та доповненнями), Закон України “Про охорону прав на сорти
рослин” від 21 04.1993 р. ( в редакції Закону від 17.01.2002 р.), Закон
України від 5.11.1997 р. “Про охорону прав на топографії інтегральних
мікросхем (із змінами та доповненнями) та інші.

Винахід – технологічне (технічне) вирішення, що відповідає умовам
патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій
придатності).

Корисна модель – нове і промислово придатне конструктивне
використання пристрою.

Патент – охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і
право власності на винахід (корисну модель).

Право на одержання патенту має винахідник, якщо інше не

передбачено законом.

Строк дії патенту на винахід, крім випадків, передбачених законом,

становить 20 років, строк дії патенту на корисну модель, крім випадків,
передбачених законом – 10 років.

Промисловий зразок – нове конструктивне вирішення виробу, що

визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим
способом.

Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом.

Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років з дня подання
відповідної заявки.

Право на одержання патенту має автор або його спадкоємець, якщо

інше не передбачено законом.

3.3. Захист права власності в сфері підприємницьких відносин

*

Засоби цивільно-правового захисту права власності

Нотаріальні органи – це система органів і посадових осіб, на які
покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне
значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені діючим
законодавством, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Основний засіб нотаріального захисту права власності – посвідчення
набуття чи передачі права власності.

Обов’язкова нотаріальна форма щодо угод, які застосовуються у сфері
підприємницьких відносин встановлюється законодавством.

3.4. Правове регулювання приватизаційних процесів в Україні.

Приватизація державного майна – це відчуження майна, що перебуває
у державні власності і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на
користь фізичних та юридичних осіб (оплатно, безоплатно, частково
оплатно) з метою підвищення ефективності діяльності підприємств,
установ, організацій та створення конкурентного середовища, а також
забезпечення надходження коштів до Державного бюджету України.

Основні нормативно-правові акти, що регламентують відносини щодо
приватизації:

Закон України від 4.03.1992 р. (в редакції Закону від 19.02.1997 р.)
“Про приватизацію майна державних підприємств” (із змінами та
доповненнями);

Закон України від 6.03.1992 р. “Про приватизацію невеликих державних
підприємств (малу приватизацію)” (із змінами та доповненнями);

Закон України від 6.03.1992 р. “Про приватизаційні папери” (із змінами
та доповненнями);

Закон України від 10.07.1996 р. “Про особливості приватизації майна в
агропромисловому комплексі” (із змінами та доповненнями);

Закон України від 7.07.1999 р. “Про перелік об’єктів права державної
власності, що не підлягають приватизації” (із змінами та доповненнями);

Закон України від 18.05.2000 р. “Про державну програму приватизації на
2000-2002 роки”.

Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови

приватизації, розробляється Фондом державного майна України і
затверджується Верховною Радою Законом України не пізніш як за місяць до
затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, але до
початку майбутнього бюджетного року та діє до затвердження чергової
Державної програми приватизації.

Методика оцінки вартості майна під час приватизації визначається
Кабінетом Міністрів України.

Покупцями об’єктів приватизації можуть бути:

громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства;

юридичні особи, зареєстровані на території України;

юридичні особи інших держав.

В окремих випадках законодавством встановлено обмеження щодо

покупців об’єктів приватизації.

Контрольні запитання

Поняття та зміст права власності.

Форми, суб’єкти та об’єкти права власності.

Право повного господарського відання та оперативного управління майном.

Авторське право та суміжні права.

Промислова власність у сфері підприємницьких відносин.

Цивільно-правовий та нотаріальний захист права власності.

Адміністративно-правовий та кримінально-правовий захист права власності.

Поняття приватизації, основні нормативно-правові акти, що регламентують
приватизаційні процеси.

Державна програма приватизації.

Тема 4. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО БАНКРУТСТВО ТА ПРАВОВІ ОСНОВИ
ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ І НЕДОПУЩЕННЯ НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Поняття банкрутства. Провадження у справах про банкрутство.

Особливості банкрутства окремих категорій суб’єктів

підприємницької діяльності.

Поняття монопольного становища суб’єкта господарювання на

ринку. Недобросовісна конкуренція та її основні прояви.

3. Законодавство України про рекламу.

Література: № 2, с.173-196, 206-231, 16, 17, 29, 43, 44, 45, 68.

Основний нормативно-правовий акт, що врегульовує відносини щодо
банкрутства – Закон України від 30.06.1999 р. “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (із змінами і
доповненнями).

Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника
відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги
кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб’єкт банкрутства (банкрут) – боржник, неспроможність якого
виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом.

Суб’єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні

підрозділи юридичної особи ( філії, представництва, відділення тощо).

Боржник – суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний

виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі
зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів),
протягом 3-х місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і

розглядаються за місцезнаходженням боржника.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо

вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше
300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені
боржником протягом 3-х місяців після встановленого для їх погашення
строку, якщо інше не передбачено законом.

Господарський суд припиняє провадження у справах про банкрутство,
якщо:

боржник не включений до ЄДРПОУ або до Реєстру суб’єктів підприємницької
діяльності;

подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої
(крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж
боржника;

затверджено звіт керуючого санацією боржника у порядку, передбаченому
законом;

затверджено мирову угоду;

затверджено звіт ліквідатора у порядку, передбаченому законом;

боржник виконав усі зобов’язання перед кредитором;

кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у
справі про банкрутство за заявою боржника.

Розділом VІ Закону України “Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом” регламентовано особливості
банкрутства окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності:

містоутворюючих підприємств;

особливо небезпечних підприємств;

сільськогосподарських підприємств;

страховиків;

професійних учасників ринку цінних паперів;

суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб;

селянських (фермерських) господарств;

боржників, що ліквідуються власником;

відсутніх боржників (фізичних осіб-підприємців чи керівника боржника).

4.2. Поняття монопольного становища суб’єкта господарювання на ринку.
Недобросовісна конкуренція та її основні прояви.

Основними нормативно-правовими актами, що врегульовують відносини щодо
антимонопольної політики держави та недопущення недобросовісної
конкуренції, є:

Закон України від 26.11.1993 р. “Про Антимонопольний комітет України”
(із змінами та доповненнями);

Закон України від 7.06.1996 р. “Про захист від недобросовісної
конкуренції (із змінами та доповненнями);

Закон України від 20.04. 2000 р. “Про природні монополії (із змінами та
доповненнями).

Закон України від 11.01.2001 р. “Про захист економічної конкуренції “
(із змінами та доповненнями).

Монополізація – досягнення суб’єктом господарювання

монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або
посилення цього становища.

Монопольним вважається становище суб’єкта господарювання, частка
якого на ринку товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає
значної конкуренції. Монопольним також може визнаватися становище
суб’єкта господарювання на ринку товару і в інших випадках, передбачених
законом.

Антимонопольний комітет України – центральний орган державної
виконавчої влади зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є
забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій
діяльності.

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що
суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій
діяльності.

Вчинення дій, визначених законодавством як недобросовісна

конкуренція, тягне за собою накладення Антимонопольним комітетом
України штрафів, а також адміністративну, цивільну та кримінальну
відповідальність у випадках, передбачених законодавством.

4.3. Законодавство України про рекламу.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує відносини щодо
реклами є Закон України від 3.07.1996 р. “Про рекламу” ( із змінами та
доповненнями).

Реклама – спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка
розповсюджується в будь-якій формі і в будь-якій спосіб з метою прямого
чи опосередкованого одержання прибутку.

Принципи рекламної діяльності:

законність;

точність;

достовірність;

використання державної та інших мов відповідно до законодавства України;

використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами
моральної, фізичної або іншої шкоди.

Законодавством передбачено особливості та обмеження щодо реклами деяких
видів продукції, зокрема:

лікарських засобів, виробів медичного призначення;

тютюнових виробів та алкогольних напоїв;

зброї;

послуг, пов’язаних із залученням коштів населення, цінних паперів;

про зниження цін на продукцію (розпродаж);

щодо інших видів підприємницької діяльності, які потребують спеціального
дозволу.

Санкції за порушення законодавства про рекламу накладають державні
органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції визначеної
законодавством.

Контрольні запитання

Поняття та юридичний зміст банкрутства.

Провадження у справах про банкрутство.

Специфіка банкрутства окремих суб’єктів підприємницької діяльності.

Монопольне становище суб’єкта господарювання на ринку: поняття та
юридичний зміст.

Поняття недобросовісної конкуренції.

Основні прояви недобросовісної конкуренції.

Поняття реклами та принципи її провадження.

Відповідальність за порушення законодавства України про рекламу.

Тема 5. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ТА ДОГОВОРИ В СФЕРІ
КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Поняття та види зобов’язань.

2. Виконання зобов’язань.

3. Цивільно-правові договори у сфері підприємницьких відносин.

Література: № 2, с.148-159, 4, 15, 64, 69.

Поняття та види зобов’язань.

Згідно ст. 151 Цивільного кодексу України, зобов’язання – це

правовідносини, на підставі яких одна особа (боржник) зобов’язана
вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як то: передати
майно, виконати роботу, заплатити гроші або утриматися від певної дії; а
кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язків.

Зміст зобов’язань – права та обов’язки його учасників.

У частковому зобов’язанні кредитор (кредитори) має (мають) право
вимагати від боржника (боржників) виконання зобов’язання лише в певній
частці.

При солідарному зобов’язанні боржників кредитор має право вимагати
виконання зобов’язання як спільно від усіх боржників, так і від кожного
з них окремо, причому як в повному обсязі, так і в частині боргу.

Виконання зобов’язань

Виконання зобов’язань здійснення кредитором і боржником дій по

вчиненню прав і обов’язків, що випливають із зобов’язання.

Згідно статті 161 Цивільного кодексу України, зобов’язання повинні
виконуватися:

належним чином;

у встановлений строк;

у відповідності з положеннями закону, акту планування, договору чи із
звичайно пред’явлюваними вимогами.

Неустойка (штраф, пеня) – певна грошова сума, визначена законом або
договором, яку боржник зобов’язаний сплатити кредиторові у разі
невиконання чи неналежного виконання зобов’язання, зокрема у випадку
прострочення виконання зобов’язання.

Завдаток – грошова сума, що її видає одна із договірних сторін у
рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на
підтвердження укладення договору і на забезпечення його виконання.

Якщо за невиконання договору відповідальна сторона, що дала

завдаток, він залишається іншій стороні.

Якщо за невиконання договору відповідальна сторона, що отримала

завдаток, вона зобов’язана сплатити іншій стороні суму завдатку у
подвійному розмірі.

За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором
іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному
обсязі або в певній частині.

Гарантія видається одними організаціями для забезпечення
заборгованості інших, якщо інше не передбачено законодавством. На
гарантію поширюється частина положень законодавства України про поруку.

Застава – це спосіб забезпечення зобов’язань, за якою кредитор

(заставодержатель) має право в разі невиконання боржником
(заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення
з вартості майна переважно перед іншими кредиторами.

Основний нормативно-правовий акт, що врегульовує відносини

щодо застави – Закон України від 2.10. 1992 р. “Про заставу” (із
змінами та доповненнями).

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України, у випадку невиконання
чи неналежного виконання зобов’язань боржником він зобов’язаний
відшкодувати кредиторам вчинені цим збитки.

Цивільно-правові договори у сфері підприємницьких відносин.

Договір – це угода двох або більше осіб, що спрямована на

встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

Договір – це двостороння або багатостороння угода.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами у відповідній

формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами.

Якщо сторони умовились укласти договір у певній формі, він

вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоча б
згідно закону для даного виду договорів ця форма не вимагалася.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання та одностороння

зміна умов договору не допускаються за виключенням випадків,
передбачених законом.

Зміна та розірвання договору допускаються лише за угодою сторін,

якщо інше не передбачено законом чи договором.

Контрольні запитання

Поняття та зміст зобов’язань.

Підстави виникнення зобов’язань.

Часткові та солідарні зобов’язання.

Загальні умови виконання зобов’язань.

Способи забезпечення виконання зобов’язань.

Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань.

Поняття цивільно-правового договору.

Істотні умови договору.

Порядок укладання, зміни та розірвання договору.

Тема 6. ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТОРГІВЕЛЬНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ.

1. Договір купівлі-продажу.

2. Торговельна діяльність: правове регулювання.

3. Законодавство України про захист прав споживачів.

Література: № 4, 19, 46, 64, 66, 69.

Договір купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу – це угода, за якою продавець (одна

сторона) зобов’язується передати майно у власність покупцеві

(друга сторона), а покупець зобов’язується прийняти майно і

сплатити за нього певну грошову суму (стаття 224 Цивільного кодексу
України).

Види договорів купівлі-продажу:

договори купівлі-продажу в оптовій та роздрібній торгівлі;

договори купівлі-продажу, що укладаються на біржах та аукціонах;

договори купівлі-продажу, що укладаються у внутрішньому та зовнішньому
обігу;

договори купівлі-продажу земельних ділянок, валютних цінностей, жилих
будинків, квартир, автомобілів;

договори купівлі-продажу на умовах комісії, консигнації та поставки;

договори купівлі-продажу об’єктів приватизації;

форвардні та ф’ючерсні угоди купівлі-продажу.

Згідно статті 229 Цивільного кодексу України продавець зобов’яза-

ний попередити покупця про всі права третіх осіб на річ, що продається
( право наймача, право застави, довічного утримання тощо). Невиконання
цього правила дає покупцеві можливість вимагати зменшення ціни або
розірвання договору та відшкодування збитків.

Якщо продавець у порушення договору не передає покупцеві

продану річ, покупець має право вимагати передачі йому проданої речі та
відшкодування збитків, заподіяних затримкою виконання або відмовитися
від виконання договору та вимагати відшкодування збитків.

Позов з приводу недоліків придбаного майна може бути наданий не

пізніше 6-ти місяців з дня відхилення претензії, а якщо претензія не
заявлена чи строк її заяви встановити неможливо – не пізніше 6-ти
місяців з дня збігу строку, встановленого для заяви претензії.

Торговельна діяльність: правове регулювання

Основні нормативно-правові акти, що врегульовують відносини в сфері
торговельної діяльності:

Закон України від 12.07.1991 р. (в редакції Закону від 15.12.1993 р.)
«Про захист прав споживачів» ( із змінами та доповненнями);

Закон України від 19.12. 1995 р. «Про державне регулювання виробництва і
обігу спирту етілового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та
тютюнових виробів» (із змінами та доповненнями);

«Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торгівельного
обслуговування населення»: затверджені Постановою КМУ від 8.02.1995 (із
змінами та доповненнями);

«Правила продажу продовольчих товарів»: затверджені наказом МЗЕЗ і
торгівлі від 28.12.1994 р. ( із змінами та доповненнями);

«Правила продажу непродовольчих товарів: затверджені наказом МЗЕЗ і
торгівлі від 27.05.1996 р. ( із змінами та доповненнями);

«Правила роздрібної реалізації лікарськиї засобів»: затверджені
Постановою КМУ від 12.05.1997 р. (із змінами та доповненнями);

“Правила торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами”:
затверджені наказом МЗЕЗ і торгівлі від 18.12.1995 р. (із змінами та
доповненнями);

“Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами”: затверджені Постановою
КМУ від 20.12. 1997 р. (із змінами та доповненнями);

“Правила роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і
фонограм”: затверджені Постановою КМУ від 14.11. 1997 р. (із змінами та
доповненнями);

“Правила торгівлі у розстрочку”: затверджені Постановою КМУ від
1.07.1998 р. № 997 (із змінами та доповненнями);

“Правила роботи дрібнороздрібної торговельної мережі”: затверджені
наказом МЗЕЗ і торгівлі від 8.07.1996 р. № 369 (із змінами та
доповненнями)

інші нормативно-правові акти.

Господарюючі суб’єкти проводять торгівельну діяльність після їх

державної реєстрації як суб’єктів підприємницької діяльності, а у
випадках, передбачених законодавством, за наявності в них спеціального
дозволу (ліцензії) на торгівлю окремими видами товарів та торгового
патенту.

Господарюючий суб’єкт повинен мати торгові приміщення (місця),

самостійно вирішувати питання забезпечення їх торговельно-технічним
обладнанням (холодильним, піднімально-транспортним, ваговимірювальним,
касовим тощо) відповдно до нормативів.

Режим роботи господарюючого суб’єкта встановлюється за

погодженням з органами місцевого самоврядування.

Не допускається продаж господарюючими суб’єктами товарів,

вільна реорганізація яких заборонена згідно з чинним законодавством.

Забороняється продаж товарів, що не мають належного товарного

вигляду та із закінченим терміном придатності, а також тих товарів, що
надійшли без документів, які засвідчують їх якість.

Забороняється обумовлення продажу одних товарів з обов’язковим

придбанням інших або примушувати покупця одержувати замість здачі інші
товари.

Господарюючий суб’єкт повинен забезпечити санітарний стан

торгових і складських приміщень відповідно до вимог санітарних норм і
правил та чистоту на прилеглій території, межі якої визначаються
органами місцевого самоврядування.

Законодавство України про захист прав споживачів.

Основний нормативно-правовий акт, що врегульовує відносини у

сфері захисту прав споживачів – Закон України від 12.07.1991 р. (в
редакції Закону від 15.12. 1993 р.) “Про захист прав споживачів (із
змінами та доповненнями).

Законодавство України про захист прав споживачів регулює

відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виготівниками,
виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права
споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав.

Споживач – громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або

має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних
побутових потреб.

Виготівник (виконавець) забезпечує нормальну роботу

застосування, використання) товару (роботи, послуги), в тому числі
комплектуючих виробів, протягом гарантійного терміну, встановленого
законодавством, а в разі його відсутності – договором.

Вимоги споживача розглядаються після пред’явлення

споживачем розрахункового документу з позначкою дати продажу, а щодо
товарів, на які встановлено гарантійний термін – технічного паспорту чи
іншого документу, що його замінює.

Споживач має право обміняти непродовольчий товар належної

якості на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар
не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з
інших причин не може бути ним використаний за призначенням.

Споживач має право на обмін товару належної якості протягом

14 днів, не враховуючи дня купівлі. Перелік товарів належної якості, що
не підлягають обміну (поверненню) затверджується Кабінетом Міністрів
України.

Відповідальність за порушення законодавства України про

захист прав споживачів регламентовано статтею 23 Закону України “Про
захист прав споживачів”, Кодексом України про адміністративні
правопорушення, іншими нормативно-правовими актами.

Контрольні запитання

1. Поняття та види договорів купівлі-продажу. Істотні умови договору
купівлі-продажу.

2. Права та обов’язки сторін за договором купівлі-продажу.

3. Основні нормативно-правові акти, що регламентують торговельну
діяльність в Україні.

4. Загальні правила зайняття торгівельною діяльністю.

5. Загальні положення законодавства України про захист прав споживачів.

6. Обмін (повернення) товару належної якості.

7. Права споживачів в разі придбання неякісного товару.

8. Відповідальність за порушення законодавства України про захист прав
споживачів.

Тема 7. ОКРЕМІ ВИДИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ДОГОВОРІВ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ У
СФЕРІ ПІДПРИЄМНИЦТВА

1. Договір поставки.

2. Договір майнового найму.

3. Договір підряду.

4. Договір перевезення вантажів.

5. Договір доручення.

Література: № 2, с. 232-249, 282-296, 4, 28, 31, 33, 34, 35, 47, 48, 50,
51, 52, 54, 64, 66, 69.

7.1. Договір поставки

Згідно Цивільного кодексу України, договір поставки – це договір,
за яким постачальник, що є підприємцем, зобов’язується передати в
обумовлений строк, що не збігається з моментом укладення договору,
товари у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності
або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, домашнім, сімейним або
іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товари
і сплатити за них певну грошову суму.*

Основні нормативно-правові акти, що врегульовують відносини поставки:

Цивільний кодекс України;

Господарсько-процесуальний кодекс України;

Закон України від 22.12.1995 р. “Про поставки продукції для державних
потреб” (із змінами та доповненнями);

“Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення”:
затверджене Постановою РМ СРСР від 25.07.1988 р. № 888 ( із змінами та
доповненнями);

“Положення про поставки товарів народного споживання”: затверджене
Постановою РМ СРСР від 25.07.1988 р. № 888 (із змінами та доповненнями);

“Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного
призначення і товарів народного споживання за кількістю”: затверджена
Постановою Державного арбітражу при РМ СРСР від 15.06.1965 р. (із
змінами та доповненнями);

Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного
призначення і товарів народного споживання за якістю”: затверджена
Постановою Державного арбітражу при РМ СРСР від 25.04.1966 р. (із
змінами та доповненнями);

Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями
держав-учасниць СНД від 20.03.1992 р.

Договір поставки укладається шляхом складання одного документу,

що підписується сторонами або шляхом прийняття постачальником замовлення
покупця до виконання. а також шляхом обміну листами, телефонограмами,
факсами тощо.

Покупець має право, повідомивши постачальника, відмовитися від

прийняття продукції, поставка якої прострочена, якщо договором не
передбачено інше. Продукцію, відвантажену постачальником до отримання
повідомлення покупця, останній повинен прийняти і оплатити.

За недопоставку продукції окремих видів, що входять до асорти-

менту, постачальник сплачує встановлену неустойку, хоча б у строк,
передбачений договором, поставка за загальною вартістю продукції була
виконана.

У випадку поставки продукції більш низкої якості, ніж вимагається
нормативними документами чи зразком, покупець зобов’язаний відмовитися
від приймання продукції, а якщо вона вже оплачена покупцем, то сплачені
кошти підлягають поверненню.

За порушення умов договору поставки стягується неустойка

(штраф, пеня) та збитки у відповідності з чинним законодавством та
договором.

У випадках поставки продукції неналежної якості чи некомплектної
покупець

стягує з постачальника встановлену неустойку (штраф), і, крім того,
заподіяні такою поставкою збитки без заліку неустойки (штрафу).

Особливості поставок продукції за державним замовленням

(контрактом) регулюються Законом України “Про поставки продукції для
державних потреб”.

7.2. Договір майнового найму

Договір майнового найму – це угода, за якою одна сторона

(наймодавець) зобов’язується надати другій стороні (наймачеві) майно у
тимчасове користування за плату.

Згідно статті 257 ЦК України, договір майнового найму між

громадянами на строк більше 1 року повинен бути укладений у письмовій
формі.

Договір найму майна організацій повинен бути укладений в письмовій
формі, за виключенням випадків, передбачених особливими правилами.

Строк договору майнового найму визначається за погодженням

сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством (ст. 258 ЦК
України).

Наймодавець зобов’язаний надати наймачеві майно у стані, що

відповідає умовам договору та призначенню майна.

Основні обов’язки наймача

своєчасно вносити плату за користування майном;

користуватися майном у відповідності з договором та призначенням майна;

підтримувати найняте майно у належному стані;

проводити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не передбачено
законом чи договором;

при припиненні договору – повернути майно в тому стані, в якому він його
отримав, з урахуванням нормального зношення, або в стані, обумовленому
договором.

Оренда – засноване на договорі строкове платне користування майном,
необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої
діяльності.

Основні нормативно-правові акти, що врегульовують відносини оренди

Закон України від 14. 03.1995 р. “Про оренду державного і комунального
майна” (із змінами та доповненнями);

Закон України від 6.10.1998 р. “Про оренду землі” (із змінами та
доповненнями);

Земельний кодекс України.

*Лізинг – підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування
власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем
у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що
є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і
погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови
сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг здійснюється за договором лізингу, основним нормативно-

правовим актом, що регулює відносини лізингу є Закон України від
13.01.1998 р. «Про лізинг» (із змінами та доповненнями). Згідно статті
273 ЦК України, за договором побутового прокату організації надають
громадянам у тимчасове користування за плату предмети домашнього вжитку,
музичні інструменти, спортінвентар, легкові автомобілі та інше майно.

Умови і порядок надання майна за договором побутового прокату

визначаються загальними правилами про договір майнового найму.

Концесія – надання з метою задоволення громадських потреб
уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого
самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій
основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької
діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління
(експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови
взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе
зобов’язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню
(експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого
підприємницького ризику.

Основні нормативно-правові акти, що врегульовують відносини

концесії – Закони України від 16.07.1999 р. “Про концесії” (із змінами
та доповненнями), від 14.12. 1999 р. “Про концесії на будівництво та
експлуатацію автомобільних доріг” ( із змінами та доповненнями).

7.3. Договір підряду

За договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов’язується
виконати на свій ризик певну роботу за завданням іншої сторони

(замовника) з її або своїх матеріалів, а замовник зобов’язується
прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 332 ЦК України).

Основні нормативно-правові акти, що врегульовують відносини підряду:

Цивільний кодекс України;

Закон України від 15.09.1995 р. “Про операції з давальницькою сировиною
у зовнішньоекономічних відносинах” (із змінами та доповненнями);

Закон України від 6.04.2000 р. “Про майнову відповідальність за
порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на
будівництво об’єктів”.

Підрядчик зобов’язаний виконати роботу, обумовлену договором,

із своїх матеріалів та своїми засобами, якщо інше не встановлено законом
чи договором.

Підрядчик зобов’язаний застосувати всі заходи для забезпечення

збереження ввіреного йому замовником майна і несе відповідальність за
будь-які упущення, що спричиняють втрату чи пошкодження усього майна.

Замовник зобов’язаний оплатити виконану підрядчиком роботу при

здачі всієї роботи, якщо інше не встановлено законом чи договором.

*

**7.4. Договір перевезення вантажів

За договором перевезень транспортна організація (перевізник)
зобов’язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту
призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі
(одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення
вантажу встановлену плату ( ст. 358 ЦК України).

Основні нормативно-правові акти, що врегульовують відносини перевезення
вантажів:

Цивільний кодекс України;

Закон України від 10.11.1999 р. “Про транспорт”;

Закон України від 4.07.1996 р. “Про залізничний транспорт”;

Закон України від 15.05.1996 р. “Про трубопровідний транспорт”;

Повітряний кодекс України від 4.05.1993 р.;

Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р.;

Статут залізниць України від 6.04.1998 р.;

Статут автомобільного транспорту України від 27.06.1969 р.;

Статут внутрішнього водного транспорту України від 15.10.1955 р.

Згідно статті 362 ЦК України, перевізник відповідає за втрату,

недостачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу,
якщо не доведе, що втрата, недостача чи пошкодження виникли не з його
вини.

Перевізник зобов’язаний доставити вантаж чи багаж в пункт

призначення в термін, встановлений транспортними статутами (кодексами),
чи виданими у встановленому порядку правилами або договором.

Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в

доставленні вантажу чи багажу, якщо прострочення виникло не з його вини.

До пред’явлення до перевізника позову, що випливає з перевезення,

обов’язкове пред’явлення йому претензії.

Строк пред’явлення претензії до перевізника:

6 місяців;

45 днів ( про сплату штрафів і премій).

Якщо претензія відхилена чи відзив не отримано у встановлений

строк ( 3 місяці, 6 місяців чи 45 днів, ст. 365 ЦК України), заявнику
надається на пред’явлення позову 2 місяці з дня отримання відзиву чи
збігу строку, встановленого для відзиву.

Особливості перевезення вантажів різними видами транспорту

регулюються відповідними транспортними статутами (кодексами).

7.5. Договір доручення.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується
виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні
юридичні дії (ст. 386 ЦК України).

Договори доручення між організаціями та з участю організацій укладаються
у письмовій формі.

Повірений зобов’язаний виконати дане йому доручення у відповідності з
вказівками довірителя.

Обов’язки повіреного (ст. 390 ЦК України):

повідомляти довірителя за його вимогою всі відомості про хід виконання
доручення;

після виконання доручення негайно подати довірителю звіт разом з
відповідними документами, якщо це потрібно за характером доручення;

негайно передати довірителю все отримане у зв’язку з виконанням
доручення.

Обов’язки довірителя:

негайно прийняти все виконане повіреним у відповідності з договором;

забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;

відшкодувати повіреному фактичні витрати, які були необхідні для
виконання доручення;

після виконання доручення сплатити повіреному винагороду, якщо вона
передбачена.

*

Контрольні запитання

Поняття, істотні умови договору поставки.

Права та обов’язки сторін за договором поставки.

Нормативно-правові акти, що регулюють відносини поставки.

Поняття, строк, форма договору майнового найму.

Права та обов’язки сторін за договором майнового найму.

Договір оренди.

Договір лізингу.

Договір концесії.

Договір побутового прокату.

Договір підряду: поняття, істотні умови, види, права та обов’язки
сторін.

Поняття договору перевезення вантажів, основні нормативно-правові акти,
що врегульовують відносини перевезення вантажів.

Особливості перевезень вантажів різними видами транспорту.

Договір доручення: поняття, ознаки, форма.

Права та обов’язки довірителя та повіреного.

Припинення договору доручення.

Тема 8. ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРІВ (КОНТРАКТІВ) У СФЕРІ
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Поняття, форма та істотні умови зовнішньоекономічного договору

(контракту).

2. Облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

3. Окремі види договорів (контрактів) у сфері зовнішньоекономічної

діяльності.

Література: № 1, с.664-715, 11, 49, 53.

8.1.Поняття, форма та істотні умови зовнішньоекономічного договору
(контракту).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) – матеріально оформлена
угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх
іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення
їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом ЗЕД або
його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено
міжнародним договором України чи законом.

Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання.
Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною
внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог законів України.

Форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого
на території України, визначається законами України.

Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом
місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладання угоди
визначається законами України.

Відповідно до Указу Президента України від 4.10.199 р. “Про застосування
Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів”, при укладенні
суб’єктами комерційної діяльності України всіх форм власності договорів,
в тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких
є товари (роботи, послуги), застосовуються міжнародні правила
інтерпретації комерційних термінів (правила ІНКОТЕРМС).*

*

8.2. Облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів(контрактів)

Реєстрацію (облік) зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

здійснює Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції
України та уповноважені ним органи.

Для реєстрації зовнішньоекономічного договору (контракту) суб’єкт
зовнішньоекономічної діяльності України, який є стороною контракту,
подає такі документи:

інформаційну картку зовнішньоекономічного договору (контракту) за
встановленою формою;

оригінал зовнішньоекономічного договору (контракту) та його копію,
затверджену в установленому порядку;

документ про оплату послуг за реєстрацію зовнішньоекономічного договору
(контракту).

У разі потреби органи реєстрації можуть вимагати інші необхідні

документи.

За результатами розгляду орган реєстрації приймає рішення про

реєстрацію зовнішньоекономічного договору (контракту) або про відмову у
такій реєстрації.

Документом, що підтверджує реєстрацію зовнішньоекономічного

договору (контракту) є картка реєстрації-обліку зовнішньоекономічного
договору (контракту).

Окремі види договорів (контрактів) у сфері зовнішньоекономічних
договорів

Основні нормативно-правові акти, що врегульовують відносини щодо окремих
видів договорів (контрактів) у сфері зовнішньоекономічної діяльності:

Закон України від 16.04. 1991 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність”
(із змінами та доповненнями);

Закон України від 15.09. 1995 р. “Про операції з давальницькою сировиною
у зовнішньоекономічних відносинах” (із змінами та доповненнями);

Закон України від 23.12.1998 р. “Про регулювання товарообмінних
(бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” (із
змінами та доповненнями);

Закон України від 16.12.1999 р. “Про лізинг” (із змінами та
доповненнями);

Закон України від 16.07. 1999 р. “Про концесії” (із змінами та
доповненнями);

Закон України від 14.09.1999 р. “Про угоди про розподіл продукції” (із
змінами та доповненнями);

Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу. Документ А/CONF
97/18.

Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями
держав-учасниць СНД від 20.03.1992 р.;

«Положення про порядок поставки і митного оформлення продукції за
виробничою кооперацією підприємств і галузей держав-учасниць СНД»:
затверджене Постановою КМУ від 18.05.1994 р. № 323 (із змінами та
доповненнями).

«Порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації,
консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового
лізингу, поставки складних технічних виробів і тооварів спеціального
призначення”: затв. Постановою КМУ від 30.07.1996 р. № 853 (із змінами
та доповненнями);

інші нормативно-правові акти.

Контрольні запитання

Поняття та зміст зовнішньоекономічного договору (контракту).

Форма зовнішньоекономічного договору (контракту).

Істотні умови зовнішньоекономічного договору (контракту).

Види зовнішньоекономічного договору (контракту), що підлягають
реєстрації (обліку).

Порядок реєстрації (обліку) зовнішньоекономічного договору (контракту).

Види договорів (контрактів), що застосовуються у сфері
зовнішньоекономічної діяльності.

Нормативно-правові акти, що врегульовують договірні відносини у сфері
ЗЕД.

Тема 9. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТНО-РОЗРАХУНКОВИХ ВІДНОСИН.
ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ У СФЕРІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

1.Кредитно-розрахункові відносини у сфері підприємництва.

2. Зобов’язання із заподіяння шкоди.

3. Зобов’язання із рятування кооперативного та державного майна.
Зобов’язання з безпідставного придбання або збереження майна.

Література: № 2 с.297-327, 4, 20, 25, 26, 55, 56, 64.

Кредитно-розрахункові відносини у сфері підприємництва

Основні нормативно-правові акти, що регулюють кредитно-розрахункові
відносини в Україні:

Цивільний кодекс України;

Закон України від 7.12.2000 р. “Про банки і банківську діяльність” (із
змінами та доповненнями);

Закон України від 20.05.1999 р. “Про Національний банк України” (із
змінами та доповненнями);

Закон України від 12.07.2001 р. “Про фінансові послуги та державне
регулювання ринку фінансових послуг”;

Закон України від 5.04.2001 р. “Про платіжні системи та переказ грошей в
Україні”;

Закон України від 28.12.1994 р. (в редакції Закону від 22.05.1997 р.)
“Про оподаткування прибутку підприємств” (із змінами та доповненнями);

Положення про кредитування: затверджене Постановою Правління НБУ від
28.09.1995 р. (із змінами та доповненнями);

Інші нормативно-правові акти.

Кредит – кошти і матеріальні цінності, що їх надають резиденти або

нерезиденти у користування юридичним або фізичним особам на визначений
строк та під відсоток.

*

Банківський кредит – будь-яке зобов’язання банку надати певну

суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право
вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в
обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а
також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Товарний кредит – будь-яка господарська операція суб’єкта

підприємницької діяльності, що передбачає реалізацію продукції (робіт,
послуг), передачу права власності іншому суб’єкту підприємницької
діяльності або громадянину на умовах відстрочки платежу, якщо така
відстрочка більша за звичайні строки банківських розрахунків або
перевищує 30 календарних днів з дати реалізації.

Комерційний кредит – будь-яка господарська операція суб’єкта

підприємницької діяльності, що передбачає авансування (погодинну оплату)
продукції (робіт, послуг) іншого суб’єкта підприємницької діяльності з
відстроченням дати реалізації (набуття права власності), якщо таке
відстрочення більше за звичайні строки поставки або перевищує 30
календарних днів з дати здійснення авансованого платежу.

Фінансовий кредит – будь-яка господарська операція суб’єкта

підприємницької діяльності. що передбачає надання коштів у позичку на
певний строк та під визначені відсотки з поверненням основної суми
заборгованості та нарахованих відсотків у грошовій сумі або інших формах
забезпечення заборгованості, включаючи матеріальні цінності та
нематеріальні активи, передані в заставу.

Кредитний договір – договір, за яким банк або інша кредитна
організація (кредитодавець) зобов’язується надати кошти позичальникові у
розмірі та на умовах, що передбачені договором, а позичальник
зобов’язується повернути грошову суму та сплатити за неї відсотки.

Права та обов’язки сторін за договором кредиту, а також

відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання кредитної
угоди передбачаються законом чи договором.

Платежі за зобов’язаннями між організаціями проводяться у порядку
безготівкових розрахунків через кредитні установи, в яких зазначені
організації зберігають свої кошти (ст. 380 ЦК України).

&

&

&

&

&

&

&

&

&

F

&

&

&

F

&

&

&

&

&

H*

&

&

&

&

&

&

@

&

&

&

&

&

&

&

&

&

&

&

L

N

d

¦

?

O

a

?L

N

¤

¦

a

a

&

&

&

&

@

&

&

&

&

?Основним нормативно-правовим актом, що регулює відносини

щодо переказу грошей в Україні є Закон України “Про платіжні системи і
переказ грошей в Україні”.

Зобов’язання із заподіяння шкоди

Шкода, заподіяна особі чи майну громадянина, а також шкода,

заподіяна організації, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою,
що заподіяла шкоду.

Особа, що заподіяла шкоду, звільняється від її відшкодування,

якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини.

*

Присуджуючи відшкодування шкоди, суд, господарський чи

третейський суд у відповідності з обставинами справи зобов’язує особу,
відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі чи в повному обсязі
відшкодувати заподіяні збитки.

Зобов’язання із рятування колективного та державного майна. Зобов’язання
з безпідставного придбання або збереження майна.

Шкоду, яку зазнав громадянин при рятуванні колективного та

державного майна від небезпеки, що йому загрожувала, повинна
відшкодувати та організація, майно якої рятував потерпілий (ст. 467 ЦК
України).

Особа, що отримала майно за рахунок іншої особи без достатніх

підстав, передбачених законом чи договором, зобов’язана повернути
безпідставно набуте майно цій особі (ст.469 ЦК України).

У випадку неможливості повернути безпідставно набуте майно в

натурі повинна бути відшкодована його вартість, яка визначається на
момент набуття.

Законом передбачено види безпідставно набутого майна, яке не

підлягає поверненню (ст.471 ЦК України).

Контрольні запитання

Поняття та форми кредиту.

Нормативно-правові акти, що врегульовують кредитно-розрахункові
відносини.

Кредитний договір: поняття та істотні умови.

Правове регулювання переказу грошей в Україні.

Поняття та види позадоговірних зобов’язань.

Підстави настання позадоговірної відповідальності.

Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди.

Види відповідальності у зобов’язаннях із заподіяння шкоди.

Зобов’язання із рятування колективного і державного майна.

Зобов’язання із безпідставного придбання або збереження майна.

Тема 10. ПОДАТКОВІ ТА МИТНІ ПРАВОВІДНОСИНИ В СФЕРІ КОМЕРЦІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ. ПРАВОВІ ПИТАННЯ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ.

Податкові правовідносини у сфері підприємництва. Митне законодавство
України.

Правові засади валютного регулювання у сфері комерційної діяльності.

Правове регулювання іноземних інвестицій.

Література: № 1 с. 325-398, 691-715, 8, 11, 23, 24, 57, 58, 60, 61, 62,
67.

Законодавство України про систему оподаткування визначає принципи
побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов’язкові
платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права,
обов’язки і відповідальність платників.

Платники податків і зборів – юридичні і фізичні особи, на яких
згідно із законами України покладено обов’язок сплачувати податки і
збори.

Обов’язки платників податків і зборів:

вести бухгалтерський облік, складати звітність про
фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у
терміни, встановлені законами;

подавати до державних податкових органів та інших державних органів
відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші
документи і відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і
зборів;

сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законом терміни;

допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження
приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з
утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань
обчислення і сплати податків і зборів.

Права платників податків і зборів:

подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право
на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України;

одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними
податковими органами;

оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних
податкових органів та дії їх посадових осіб.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати

податків і зборів і додержання законів про оподаткування несуть платники
податків і зборів відповідно до законів України.

*

Контроль за правильністю та своєчасністю сплачування податків і
зборів здійснюється державними податковими органами та іншими державними
органами в межах повноважень, визначених законами.

Відповідно до Указу Президента України від 3.07.1998 р. № 727

“Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів
малого підприємництва” (в редакції від 28.06.1999 р.) суб’єкти малого
підприємництва мають право перейти на спрощену систему оподаткування,
обліку та звітності.

Ставка єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва –

фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної
реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20
гривень та більше 200 гривень на місяць.

Суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа, який

перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

6 % суми виручки від реалізації продукції ( товарів, робіт, послуг) без
урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість;

10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за
винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до
складу єдиного податку.

Основні нормативно-правові акти, що регламентують митні правовідносини в
Україні:

Митний кодекс України від 11.07.2002 р.;

Закон України від 5.02.1992 р. “Про єдиний митний тариф” (із змінами та
доповненнями);

Закон України від 5.04. 2001 р. “Про Митний тариф України” (із змінами
та доповненнями);

Декрет КМУ від 11.01. 1993 р. “Про Єдиний митний тариф” (із змінами та
доповненнями);

інші нормативно-правові акти.

Правові засади валютного регулювання у сфері комерційної діяльності

Законодавство України про ситему валютного регулювання і валютного
контролю встановлює режим здійснення валютних операцій на території
України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження
державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ
України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів
валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю,
відповідальність за порушення валютного законодавства.

Основні нормативно-правові акти, що регламентують валютні правовідносини
в Україні:

Закон України від 23.09.1994 р. “Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті” (із змінами та доповненнями);

Декрет КМУ від 19.02. 1993 р. “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю” (із змінами та доповненнями).

Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України,
який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог і зобов’язань,
якщо інше не передбачено законодавством України.

Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних

цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти також мають
право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами
України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Порядок ввезення, переказу і пересилання з-за кордону, а також

вивезення. Переказ і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами
валюти України визначається Національним банком України.

Національний банк України видає індивідуальні і генеральні ліцензії на
здійснення валютних операцій, які відповідно до законодавства підлягають
ліцензуванню.

У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах

торговельного обороту використовується як засіб іноземна валюта. Такі
розрахунки здійснюються тільки через уповноважені банки.

Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх

валютні рахунки в уповноважених банках в строки виплати заборгованостей,
зазначених в контрактах але не пізніше 90 (в деяких випадках – 180)
календарних днів з дати митного оформлення експортованої продукції, а у
випадку експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності – з
моменту підписання акту чи іншого документу, що засвідчує виконання
робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.
Перевищення зазначеного строку потребує індивідуальної ліцензії
Національного банку України.

Порядок, види, форми і терміни подання звітності резидентами і

нерезидентами про їх валютні операції визначаються Національним банком
України з урахуванням діючого законодавства України.

Правове регулювання іноземних інвестицій

Основні нормативно-правові акти, що врегульовують відносини щодо
іноземних інвестицій в Україні:

Закон України від 19.03. 1996 р. “Про режим іноземного інвестування” (із
змінами та доповненнями);

Закон України від 10.09. 1991 р. “Про захист іноземних інвестицій на
Україні” (із змінами та доповненнями);

Закон України від 13.10. 1992 р. “Про загальні засади створення і
функціонування спеціальних (вільних) економічних зон (із змінами та
доповненнями).

Іноземні інвестиції – цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в
об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з
метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об’єкти,

інвестування в які не заборонено законами України.

Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.

Державні органи не мають права ліквідувати іноземні інвестиції, за
винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха,
аварій, епідемій, епізоотій.

У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має

право на повернення не пізніше 6 місяців з дня припинення діяльності
своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі
фактичного внеску без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у
грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент
припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено
законодавством або міжнародним договором України.

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється урядом

АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними
адміністраціями протягом 3 робочих днів після фактичного їх внесення у
порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Специфіка регулювання іноземних інвестицій у спеціальних

(вільних) економічних зонах встановлюється законодавством України про
спеціальні (вільні) економічні зони.

Контрольні запитання

Суб’єкти та об’єкти оподаткування в Україні.

Права та обов’язки платників податків.

Види податків і зборів.

Спрощена система оподаткування.

Митне законодавство України.

Права та обов’язки резидентів і нерезидентів при здійсненні валютних
операцій.

Порядок розрахунків в іноземній валюті.

Поняття та види іноземних інвестицій.

Гарантії іноземним інвесторам.

Іноземні інвестиції у спеціальних (вільних) економічних зонах.

Тема 11. ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРІВ, ЩО ВИНИКАЮТЬ У СФЕРІ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ
ВІДНОСИН

Господарський суд: принципи його організації та повноваження.

Вирішення господарських спорів. Перегляд судових рішень в апеляційному
та касаційному порядку.

Міжнародний комерційний арбітраж.

Література: № 2 с.352-384, 3, 5, 18.

11.1. Господарський суд: принципи його організації та повноваження.

Господарські суди є спеціалізованими судами у судовій системі
України.

Місцевими господарськими судами є господарські суди АРК,

областей, м. Києва і Севастополя.

Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з

господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені
процесуальним законом до їх підсудності.

Апеляційні господарські суди утворюються в апеляційних округах

відповідно до Указу Президента України.

Вищий господарський суд України розглядає в касаційному

порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також здійснює інші
повноваження, передбачені законом.

*

Господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття

обов’язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал,
постанов.

Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі

справи, підвідомчі господарським судам.

Справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний

орган виконавчої влади, Національний Банк України, Рахункова палата,
Верховна Рада АРК або Рада Міністрів АРК, обласні, Київська та
Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська
міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять
державну таємницю розглядаються господарським судом м. Києва.

Спори, що виникають при укладанні, зміні і розірванні

господарських договорів, спори про визнання договорів недійсними
розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, що
зобов’язана за договором на користь іншої сторони здійснити певні дії (
передати майно, виконати роботу, надати послуги тощо).

Спори, що виникають при виконанні господарських договорів та з

інших підстав, а також спори про визнання недійсними актів вирішуються
господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

11.2. Вирішення господарських спорів. Перегляд судових рішень в
апеляційному та касаційному порядку.

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і
підписується повноважною особою позивача або його представником,
прокурором чи його заступником, громадянином-суб’єктом підприємницької
діяльності або його представником.

До позовної заяви додаються документи, визначені законом.

Спір повинен бути вирішено господарським судом, як правило, в

строк не більше 2 місяців з дня отримання позовної заяви.

Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови

мирової угоди викладаються в адресованих господарському суду письмових
заявах, що долучаються до справи.

Рішення господарського суду набирає законної сили після

закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття (в деяких випадках
– з дня його підписання).

Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а

прокурор – апеляційне подання на рішення господарського суду, яке не
набрало законної сили.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного

подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після
розгляду справи апеляційною інстанцією.

Апеляційна скарга або апеляційне подання подається через

місцевий господарський суд, який розглянув справу.

За наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний

господарський суд приймає постанову, яка набирає законної сили з дня її
прийняття.

Сторони у справі мають право подати касаційну скрагу, а прокурор

касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало
законної сили, та постанову апеляційного суду.

Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) до Вищого

господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський
суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову, протягом 1 місяця з
дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою
апеляційного господарського суду законної сили.

За наслідками розгляду касаційної скарги (подання) суд приймає
постанову, яка набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у
касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України,
прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду,
що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду
до Верховного Суду України.*

11.3. Міжнародний комерційний арбітраж

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує відносини

з приводу міжнародного комерційного арбітражу в Україні є Закон України
від 24.02.1994 р. “Про міжнародний комерційний арбітраж”.

*

До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін

передаватися:

спори із договірних та інших цивільно-правових відносин, що

виникають при здійсненні зовнішньоторгових та інших видів міжнародних
економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї з
сторін знаходиться за кордоном;

спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних

об’єднань та організацій, створених на території України, між собою,
спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права
України.

Арбітражне рішення, незалежно від якого, в якій формі воно було
винесено, визнається обов’язковим і при поданні до компетентного суду
письмового клопотання виконується.*

*

Контрольні запитання

Система господарських судів в Україні.

Повноваження господарських судів.

Сторони у господарському процесі.

Вирішення спорів у судах першої інстанції.

Перегляд справ у апеляційному порядку.

Перегляд справ у касаційному порядку.

Законодавство України про міжнародний комерційний арбітраж.

Тема 12. АДМІНІСТРАТИВНА ТА КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ
ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ВІДНОСИН

Загальні положення про адміністративну відповідальність. Адміністративні
правопорушення в сфері підприємництва.

Загальні положення про кримінальну відповідальність у сфері комерційної
діяльності.

Злочини у сферах господарської та службової діяльності.

Література: № 2 с.716-757, 6, 7, 65, 68.

Загальні положення про адміністративну відповідальність. Адміністративні
правопорушення в сфері підприємництва.

Адміністративне правопорушення (проступок) – протиправна, винна

(умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський
порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок
управління і за яку законом передбачено адміністративну
відповідальність.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює право-

відносини щодо адміністративної відповідальності є Кодекс України про
адміністративні правопорушення.*

*

Адміністративної відповідальності підлягають особи, які досягли на

момент вчинення правопорушення 16-ти річного віку.

Посадові особи підлягають адміністративної відповідальності за

окремі правопорушення, пов’язані з недодержанням встановлених правил,
забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків.

Адміністративне стягнення може бути накладено, як правило, не

пізніш як через 2 місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому
правопорушенні – 2 місяці з дня його вчинення.

Основні види правопорушень у сфері підприємницької діяльності:

адміністративні правопорушення, що посягають на власність;

адміністративні правопорушення у галузі торгівлі, громадського
харчування, сфері послуг, галузі фінансів і підприємницької діяльності;

адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості
продукції, метрології та сертифікації.

12.2. Загальні положення про кримінальну відповідальність у сфері
комерційної діяльності

Законодавство України про кримінальну відповідальність становить

Кримінальний кодекс України, який грунтується на Конституції України та
загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Злочином є передбачене Кримінальним кодексом України

суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене
суб’єктом злочину.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у

віці, з якого відповідно до ККУ може наставати кримінальна
відповідальність.

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення

злочину виповнилося 16 років.

Особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають

кримінальній відповідальності лише за окремі злочини, передбачені
законом.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів

злочину у вчиненні умисного злочину.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави

за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в
передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

12.3. Злочини у сферах господарської та службової діяльності

Контрольні запитання

Поняття адміністративного правопорушення.

Адміністративне стягнення та його види.

Види адміністративних правопорушень.

Поняття та види злочину.

Суб’єкт злочину. Співучасть у злочині.

Кримінальне покарання та його види.

Злочини у сфері господарської діяльності.

Злочини у сфері службової діяльності.

ГЛОСАРІЙ

(заставодержатель) має право в разі невиконання боржником
(заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення
з вартості майна переважно перед іншими кредиторами.

Адміністративне правопорушення (проступок) – протиправна, винна (умисна
або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський
порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок
управління і за яку законом передбачено адміністративну
відповідальність.

Акціонерне товариство – господарське товариство, яке має статутний фонд,
поділений на визначену кількість акцій певної номінальної вартості, і
несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.
Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах
належних їм акцій.

Антимонопольний комітет України – центральний орган державної виконавчої
влади зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення
державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постійної координації
господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу
і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника
відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги
кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Боржник – суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний

виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі
зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів),
протягом 3-х місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Гарантія видається одними організаціями для забезпечення заборгованості
інших, якщо інше не передбачено законодавством. На гарантію поширюється
частина положень законодавства України про поруку.

Господарські товариства – підприємства, організації, установи, створені
на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх
майна ті підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Господарські товариства є юридичними особами.

діяльністю з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових
послуг.

діяльністю з обміну готівкових валютних цінностей;

За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої
особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі
або в певній частині.

Завдаток – грошова сума, що її видає одна із договірних сторін у рахунок
належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження
укладення договору і на забезпечення його виконання.

Застава – це спосіб забезпечення зобов’язань, за якою кредитор

Злочином передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне
винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) – матеріально оформлена угода
двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх
іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення
їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності

Командитне товариство – господарське товариство, в якому разом з одним
або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства
підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями
товариства всім своїм майном, є один або більше учасників,
відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства
(вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або
більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну
відповідальність за боргами товариства.

Консорціум – тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського
капіталу для досягнення спільної мети.

Концерн – статутне об’єднання підприємств промисловості, наукових
організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної
фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Концесія – надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим
органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі
концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або
фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення
(будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії
(строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької
діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань по створенню
(будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об’єктом концесії,
майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Корпорація – договірне об’єднання, створене на засадах поєднання
виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих
повноважень централізованого регулювання кожного з учасників.

Кредитний договір – договір, за яким банк або інша кредитна організація
(кредитодавець) зобов’язується надати кошти позичальникові у розмірі та
на умовах, що передбачені договором, а позичальник зобов’язується
повернути грошову суму та сплатити за неї відсоток.

Лізинг – підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування
власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем
у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що
є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і
погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови
сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата
на провадження зазначених в ньому виду господарської діяльності протягом
визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Монопольним вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого
на ринку товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної
конкуренції. Монопольним також може визнаватися становище суб’єкта
господарювання на ринку товару і в інших випадках, передбачених законом.

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать
правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Неустойка (штраф, пеня) – певна грошова сума, визначена законом або
договором, яку боржник зобов’язаний сплатити кредиторові у разі
невиконання чи неналежного виконання зобов’язання, зокрема у випадку
прострочення виконання зобов’язання.

Нотаріальні органи – це система органів і посадових осіб, на які
покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне
значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені діючим
законодавством, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Оренда – засноване на договорі строкове платне користування майном,
необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої
діяльності.

Підприємництво (підприємницька діяльність) – це безпосередня,
систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції,
виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка
здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як
суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому
законодавством. Створення (заснування) суб’єкта підприємницької
діяльності-юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не
є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених
законодавством.

Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має
права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і
комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Платники податків і зборів – юридичні і фізичні особи, на яких згідно із
законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори.

Повне товариство – господарське товариство, всі учасники якого
займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну
відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Ведення
справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх
учасників.

Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини з приводу
володіння, користування та розпорядження майном.

Право володіння – юридично закріплена можливість власника чи
уповноваженої ним особи мати майно у своєму віданні, у сфері свого
фактичного господарського впливу.

Право користування – юридично закріплена можливість господарського
використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником
чи уповноваженою ним особою.

Право розпорядження – юридично закріплена можливість власника самостійно
вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, заміни його
стану та призначення.

Предметом курсу “Комерційне право” є комплекс майнових, управлінських,
організаційних та деяких інших відносин, що складаються між суб’єктами
підприємництва, органами державної влади та місцевого самоврядування у
процесі здійснення такими суб’єктами підприємницької діяльності.

Приватизація державного майна – це відчуження майна, що перебуває у
державні власності і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на
користь фізичних та юридичних осіб (оплатно, безоплатно, частково
оплатно) з метою підвищення ефективності діяльності підприємств,
установ, організацій та створення конкурентного середовища, а також
забезпечення надходження коштів до Державного бюджету України.

Реклама – спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка
розповсюджується в будь-якій формі і в будь-якій спосіб з метою прямого
чи опосередкованого одержання прибутку.

Споживач – громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має
намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних
побутових потреб.

Суб’єкт банкрутства (банкрут) – боржник, неспроможність якого виконати
свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з
якого відповідно до ККУ може наставати кримінальна відповідальність.

Товариство з додатковою відповідальністю – господарське товариство,
статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими
документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його
боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум
– додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному
розмірі до внеску кожного учасника.

Товариство з обмеженою відповідальністю – господарське товариство, що
має статутний фонд, розподілений на частки, розмір яких визначається
установчими документами. Учасники такого товариства несуть
відповідальність в межах їх вкладів.

торговельною діяльністю за готівкові кошти, а також з використанням
інших форм розрахунків та кредитних карток на території України;

Торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта
підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого)
підрозділу займатися:

ЛІТЕРАТУРА

Основна:

Комерційне право (правові основи підприємницької діяльності) / За ред.
Шакуна В.І., Мельника П.В., Поповича В.М.- К.: Правові джерела,1997.
–780 с.

Щербина В.С. Господарське право України: Навчальний посібник.-

К.: Юрінком Інтер. – 2002. – 392 с.

Додаткова:

Конституція України: прийнята 28 червня 1996 р. // ВВРУ.- 1996.- № 30.-
Ст.141.

Цивільний кодекс України: від 18 липня 1963 р. зі змінами і
доповненнями.- К., 1998 .- 116 с.

Господарський процесуальний кодекс України: від 6 листопада 1991 р. зі
змінами і доповненнями // ВВРУ.- 1992.- № 6. – Ст. 56.

Кримінальний кодекс України: від 5 квітня 2001 р., – К.: Юрінформ, 2001.
– 240 с.

Кодекс України про адміністративні правопорушення: від 7 грудня 1984 р.
зі змінами і доповненнями.- К.: Юрінком Інтер, 2001. –

223 с.

Митний кодекс України: від 11 липня 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 2002.
– 14 серпня. – С.5-23.

Земельний кодекс України: від 25 жовтня 2001 р. // ВВРУ.- 2002. – № 3-4.
– Ст. 27.

Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 р. // ВВРУ.- 1991.-
№ 14.- Ст. 168.

Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р.
// ВВРУ.- 1991.- № 29.- Ст. 337.

Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // ВВРУ.- 1991.- № 20.
– Ст. 249.

Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 р. //
ВВРУ.- 1991.- № 24.- Ст. 272.

Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 р. //
ВВРУ.- 1991.- № 49.- Ст. 682.

Про заставу: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // ВВРУ.- 1992.-

№ 47.- Ст. 642.

Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 р.
// ВВРУ.- 2001.- № 12.- Ст. 64.

Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом:
Закон України від 30 червня 1999 р. // ВВРУ.- 1999.-

№ 42-43.- Ст.378.

Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. // Голос
України. – 2002. – 19 березня. – С. 8-14.

Про захист прав споживачів: Закон України від 12 липня 1991 р. в
редакції від 12 грудня 1993 р. // ВВРУ.- 1991.- № 30.- Ст. 379 // ВВРУ
.- 1994 .- №1.- Ст.1.

Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України від 5
квітня 2001 р. // ВВРУ. – 2001. – № 29. – Ст.137.

Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994
р. // ВВРУ.- 1994.- № 25.- Ст. 198.

Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993
р. в редакції від 1 липня 2001 р. // ВВРУ.- 1994.- № 13.- Ст. 64.

Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19 березня 1996 р.
// ВВРУ.- 1996.- № 19. – Ст. 80.

Про систему оподаткування: Закон України від 25 липня 1991р. в редакції
від 18 лютого 1997 р. // ВВРУ.- 1997.- №16.- Ст. 119.

Про обіг векселів в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. // ВВРУ.
– 2001. – № 24. – Ст. 128.

Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг:
Закон України від 12 липня 2001 р. // ВВРУ. – 2002. – № 1. – Ст. 1.

Про охорону прав на сорти рослин: Закон України від 21 квітня 1993 р. в
редакції від 17 січня 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 19 червня. –
С.1-12.

Про транспорт: Закон України від 10 листопада 1999 р. // ВВРУ.- 1999.- №
51.- Ст.446.

Про рекламу: Закон України від 3 серпня 1996 р.// ВВРУ.- 1996.-

№ 39.- Ст.181.

Про патентування деяких видів підприємницької діяльності: Закон України
від 23 березня 1996 р. // ВВРУ.- 1996.- № 20.- Ст. 82.

Про оренду державного та комунального майна: Закон України від 10 квітня
1992 р. в редакції від 14 березня 1995 р. // ВВРУ.- 1995.- № 15.-
Ст.99.

Про приватизацію майна державних підприємств: Закон України від 19
лютого 1997 р. // ВВРУ.- 1997. – № 17.- Ст. 122.

Про лізинг: Закон України від 16 грудня 1997 р. // ВВРУ.- 1998.-

№ 16.- Ст. 68.

Про оренду землі: Закон України від 6 жовтня 1996 р. // ВВРУ. – 1998.- №
46-47.- Ст. 280.

Про поставки продукції для державних потреб: Закон України від 22
грудня 1995 р. // ВВРУ.-1996.- № 3.- Ст. 9.

Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України
від 1 червня 2000 р. // ВВРУ.- 2000.- № 36.- Ст. 229.

Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15
грудня 1993 р. в редакції від 1 червня 2001 р. // ВВРУ. – 2000. – № 37.
– Ст. 307.

Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15
грудня 1993 р. // ВВРУ. – 1994. – № 7. – Ст.36.

Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 грудня 1993
р. // ВВРУ. – 1994. – № 7. – Ст. 34.

Про охорону на топографії інтегральних мікросхем: Закон України від 5
листопада 1997 р. // ВВРУ. – 1998. – № 8. – Ст. 28.

Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають
приватизації: Закон України від 7 липня 1999 р. // ВВРУ. – 1999. – № 37.
– Ст. 332.

Про приватизаційні папери: Закон України від 6 березня 1992 р. // ВВРУ.
– 1992. – № 24. – Ст. 352.

Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993
р. // ВВРУ. – 1993. – № 50. – Ст. 472.

Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7 червня
1996 р. // ВВРУ. – 1996. – № 36. – Ст. 164.

Про природні монополії: Закон України від 20 квітня 2001 р. // ВВРУ. –
2000. – № 30. – Ст. 238.

Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового,
коньячного, плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Закон
України від 19 грудня 1995 р. // ВВРУ. – 1995. – № 46. –

Ст. 345.

Про концесії: Закон України від 16 липня 1999 р. // ВВРУ. – 1999. – №
41. – Ст. 372.

Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг: Закон
України від 14 грудня 1999 р. // ВВРУ. – 2000. – № 3. – Ст. 21.

Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних
відносинах: Закон України від 15 вересня 1995 р. в редакції від 4 жовтня
2001 р. // ВВРУ. – 2002. – № 6. – Ст. 40.

Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду
(контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів: Закон України
від 6 квітня 2000 р. // ВВРУ. – 2000. – № 27. – Ст. 212.

Про залізничний транспорт: Закон України від 4 липня 1996 р. // Голос
України. – 1996. – 13 вересня. – С.6-7.

Про трубопровідний транспорт: Закон України від 15 травня 1996 р. //
ВВРУ. – 1996. – № 29. – Ст. 139.

Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі
зовнішньоекономічної діяльності: Закон України від 23 грудня 1998 р. //
ВВРУ. – 1999. – № 5-6. – Ст. 44.

Про угоди про розподіл продукції: Закон України від 14 вересня 1999 р.
// ВВРУ. – 1999. – № 44. – Ст. 391.

Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня

2000 р. //ВВРУ. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.

Про Національний банк України: Закон України від 20 травня

1999 р. // ВВРУ. – 1999. – № 29. – Ст. 238.

Про митний тариф України: Закон України від 5 квітня 2001 р. // ВВРУ. –
2001. – № 24. – Ст. 125.

Про Єдиний митний тариф: Декрет КМУ від 11 січня 1993 р. // ВВРУ. –
1993. – № 12. – Ст.107.

Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від
23 вересня 1994 р. // ВВРУ. – 1994. – № 40. – Ст. 364.

Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет КМУ від
19 лютого 1993 р. // ВВРУ. – 1993. – № 17. – Ст.184.

Про захист іноземних інвестицій на Україні: Закон України від 10 вересня
1991 р. // ВВРУ. – 1991. – № 46. – Ст. 616.

Про загальні засади створення і функціонування спеціальних
(вільних) економічних зон: Закон України від 13 жовтня 1992 р. // ВВРУ.
– 1992. – № 50. – Ст. 676.

Цивільне право України / За ред. Дзери О.В., Кузнєцової Н.С. – К.:
Юрінком Інтер, 2000.- Т. 1.- 864 с.

Цивільне право України / За ред. Дзери О.В., Кузнєцової Н.С. – К.:
Юрінком Інтер, 2000.- Т. 2.- 784 с.

Коваль Л. Адміністративне право України: Курс лекцій.- К.: Основа, 1999.
– 154 с.

Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навчальний посібник.-
К.: Юрінком Інтер, 1999.- 560 с.

Щербина В.С. Господарське право України.- К.: Атіка, 1999. –

336 с.

Саніахметова М.О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навчальний
посібник- К.: Юрінком Інтер, 1999.- 336 с.

Зобов’язальне право / За ред. Дзери О.В.- К.: Юрінком Інтер, 1998. – 910
с.

( Питання про те, чи являється комерційне право окремою галуззю права, є
в науці спірним.

* В даному посібнику термін “комерційна діяльність” вживається у
широкому розумінні, тобто розуміється як підприємницька діяльність.

( Виключенням з цього правила, згідно Цивільного кодексу України, є
вступ фізичної особи у законний шлюб до досягнення 18-ти річного віку.

* Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають
ліцензуванню, до заяви додаються документи, перелік яких встановлений
Кабінетом Міністрів України за поданням уповноваженого органу
ліцензування.

** Подається після прийняття органом ліцензування рішення про видачу
ліцензії.

* Спільна власність не є окремою формою власності, бо вона може
реалізуватися суб’єктами приватної, колективної, державної власності.

*Як правило, надається державним підприємствам.

** Як правило надається державним установам .

*** В даному випадку термін “право інтелектуальної власності”
ототожнюється з авторським правом та суміжними правами.

* Питання про адміністративно-правовий і кримінально-правовий види
захисту права власності буде розглянуто детальніше у наступних темах.

* Визначення договору поставки згідно чинного Цивільного кодексу України
значною мірою є застарілим.

* Окремі види договору майнового найму мають свої особливості ( в тому
числі щодо строку, форми договору, прав та обов’язків сторін тощо), які
передбачено відповідними нормативно-правовими актами.

** Найом житлового приміщення регламентується Житловим кодексом України
і не є предметом розгляду в даному посібнику.

* Обчислюються з дня здачі роботи підрядчиком і прийняття її замовником.
Якщо в договорі передбачено гарантійний термін і заяву про винайдені
недоліки зроблено у межах гарантійного терміну, перебіг строку позовною
давності починається з дня заяви про недоліки, а у відносинах між
організаціями – з дня віднайдення недоліків у роботі.

* Обчислюються з дня здачі роботи підрядчиком і прийняття її замовником.
Якщо в договорі передбачено гарантійний термін і заяву про винайдені
недоліки зроблено у межах гарантійного терміну, перебіг строку позовної
давності починається з дня заяви про недоліки, а у відносинах між
організаціями – з дня віднайдення недоліків у роботі.

** Основним нормативно-правовим актом, який регламентує відносини щодо
побутового замовлення та підряду на капітальне будівництво є Цивільний
кодекс України.

* За виключенням загальних підстав припинення договорів.

* На сьогодні є чинною редакція зазначених правил 2000 року.

* Проектом Цивільного кодексу України передбачено дві основні форми
кредиту – банківський і комерційний.

* Кожен вид відповідальності має свої особливості, передбачені чинним
законодавством України.

* Порядок сплати окремих видів податків та зборів (обов’язкових
платежів) визначається відповідними законами України.

* Порушення справ про банкрутство у господарських судах регламентується
Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом”.

* Порядок такого оскарження визначається Господарським процесуальним
кодексом України.

* Якщо немає підстав, передбачених законом, для відмови у визнанні або у
виконанні такого арбітражного рішення.

* Адміністративна відповідальність за порушення законодавства України
про захист прав споживачів, законодавства України про економічну
конкуренцію, антимонопольного законодавства України регулюється, крім
КУпАП, окремими нормативно-правовими актами.

Комерційне право

Галузь права*

Комерція (комерційна діяльність)*

“Вузьке” розуміння – торговельна діяльність

“Широке” розуміння – підприємництво, підприємницька діяльність

Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Конституція України, стаття 42.

Громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені
законом у правоздатності або дієздатності

Юридичні особи всіх форм власності, встановлених законом України “Про
власність”

Види підприємств

Приватне підприємство

Колективне

підприємство

Господарські товариства

Інші види підприємств, створення яких не суперечить законодавству
України

Малі підприємства

У промисловості і будівництві – з чисельністю працюючих до 200 чоловік

В інших галузях виробничої сфери – з чисельністю працюючих до 50
чоловік

Види господарських товариств

Акціонерне товариство

Товариство з обмеженою відповідальністю

Види АТ

Органи державної реєстрації

Органи, в яких здійснюється подальша легалізація суб’єкта
підприємницької діяльності

Документи, що подаються до органу ліцензування для отримання ліцензії

Законодавство про патентування підприємницької діяльності не поширюється
на:

Форми власності

Спільна власність*

Об’єкти авторського права

Види захисту права власності

Цивільно-правовий

Нотаріальний

Кримінально- правовий*

Адміністративно- правовий*

– віндикаційний позов;

– негаторний позов

Основні речово-правові засоби

Основні складові державної програми приватизації

Загальні положення

Способи та порядок приватизації об’єктів різних груп приватизації

Судові процедури, які застосовуються

щодо боржника

Розпорядження майном

боржника

Положення Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом” не поширюються на:

Банки

Казенні підприємства

Суб’єкт господарювання займає монопольне становище на ринку товару,
якщо:

– не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей
доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі та збуту товарів,
наявності пільг чи інших обставин

– на цьому ринку не має жодного конкуренту

Завдання Антимонопольного комітету України

Державний контроль

за дотриманням анти-монопольного законодавства

Запобігання, виявлення і припинення порушень анти-монопольного
законодавства

Контроль за економічною концентрацією

Сприяння розвитку добросовісної конкуренції

Основні прояви недобросовісної конкуренції

Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів,
упаковки

Схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта

Санкції за порушення законодавства про рекламу

Накладення штрафу

Заборона реклами

Вимога публічного спростування реклами

Підстави виникнення зобов’язань

Угоди (в тому числі договори)

Створення творів науки, літератури, мистецтва, винаходів тощо

Адміністративні акти

Заподіяння шкоди, безпідставне придбання або збереження майна

Види зобов’язань із множинністю осіб (боржників чи кредиторів)

Часткові

Солідарні

Способи забезпечення

виконання зобов’язань

Неустойка

Завдаток

Порука

Гарантія

Застава

Збитки

Витрати кредитора

Втрата чи пошкодження майна кредитора

Не отримані кредитором внаслідок невиконання зобов’язання боржником
доходи

Підстави цивільно-правової відповідальності

Істотні умови

договору

Шкідливий результат такої поведінки (шкода)

Причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою

Вина особи, що заподіяла шкоду

Протиправна поведінка ( дія чи бездіяльність) особи

Визнані істотними законом

Необхідні для договорів даного виду

Умови, щодо яких за заявою однією із сторін повинно бути досягнуто згоди

Ознаки договору купівлі-продажу

Двосторонній

Консенсуальний

Оплатний

Істотні умови договору купівлі-продажу

Предмет договору

Ціна

договору

Споживач при виявленні недоліків товару протягом гарантійного або інших
термінів, встановлених обов’язковими для обох сторін правилами чи
договором, має право вимагати від продавця або виготівника:

Безоплатного усунення, недоліків товару або відшкодування витрат на їх
виправлення споживачем чи третьою особою

Платність

Строковість

Відповідного зменшення купівельної ціни товару

Заміни на такий же товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації)

з відповідним

перерахунком купівельної

ціни

Ознаки договору

поставки

Двосторонній

Оплатний

Консенсуальний

Істотні умови договору

поставки

Позивач – особа, що подала позов, чи в інтересах якої подано позов

Відповідач – особа, якій пред’явлено позовну вимогу

Сторони у господарському

процесі

Заміни на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації)

належної якості

Розірвання договору та відшкодування збитків

Істотні умови довгострокового договору

Найменування товарів (продукції)

Групова номенклатура (асортимент)

Кількість

Порядок і строки погодження і надання специфікації

Строки позовної давності у відносинах поставки

Ознаки договору майнового найму

Двосторонній

Оплатний

6 місяців для позовів, що випливають з поставки продукції неналежної
якості. Обраховується з дня встановлення покупцем у належному порядку
недоліків поставленої продукції (ст. 249 ЦК України)

6 місяців для позовів про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 72 ЦК
України)

3 роки для інших позовів (ст. 71 ЦК України)

Повернення

Оплатний

Консенсуаль-ний

Види договору

майнового

найму*

Оренда

Найом житлового приміщення**

Лізинг

Побутовий прокат

Концесія

Підстави припинення договору доручення*

Двосторонній

Умови платежів

Ціна та загальна вартість договору (контракту)

Ознаки договору

підряду

Істотні умови договору підряду

Предмет договору

Ціна

Строк виконання

Строки позовної давності у*

відносинах підряду

Консенсуальний

Оплатний

3 роки – за позовом з приводу прихованих недоліків у будинках і
спорудах, якщо хоча б однією із сторін є громадянин

1 рік – за позовами з приводу прихованих недоліків в іншому майні

6 місяців – за позовом з приводу явних недоліків

Види договору

підряду*

Побутове замовлення

Підряд на капітальне будівництво

Ознаки договору

перевезення

Двосторонній

Оплатний

Реальний

Ознаки договору

доручення

Двосторонній

Оплатний (безоплатний)

Консенсуальний

Галузь законодавства

Наука

Навчальна дисципліна (курс)

Товариство з додатковою відповідальністю

Повне товариство

Командитне

товариство

Відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися
шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах

Закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між
засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися і
продаватися на біржі

У науці і науковому обслуговуванні – з чисельністю працюючих до 100
чоловік

У галузях невиробничої сфери – з чисельністю працюючих до 25 чоловік

Виконавчий комітет міської, районної у місті ради

Районна, районна м. Києва і Севастополя державна адміністрація

Об’єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах
про розподіл продукції

Підприємство, засноване на власності об’єднання громадян

Комунальне підприємство

Державне підприємство (в т.ч. казенне підприємство)

У роздрібній торгівлі – з чисельністю працюючих до 15 чоловік

Державна податкова інспекція відповідного району, міста (податковий
облік)

Місцевий орган державної статистики (включення до ЄДРПОУ)

Місцеве відділення Пенсійного фонду (облік платників внесків до
Пенсійного фонду )

Місцеве відділення Фонду соціального страхування (облік платників
внесків до Фонду соціального страхування)

Місцевий орган внутрішніх справ (одержання дозволу на виготовлення
печаток і штампів)

Заява встановленого зразка*

Копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької
діяльності або копія довідки про внесення до ЄДРПОУ ( засвід-чена
нотаріально чи органом, що її видав)

Документ, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії**

Підприємства та організації Укоопспілки, військової торгівлі, аптеки, що
знаходяться у державній власності, торгово-виробничі державні
підприємства робітничого постачання у селах, селищах та містах
районного підпорядкування

Фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, передбачених
статтєю 1 Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності”

Суб’єктів підприємницької діяльності, створених громадськими
організаціями інвалідів, які мають податкові пільги та здійснюють
торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва

Приватна

Колективна

Державна

Загально-державна

Комунальна

Спільна часткова власність

Спільна сумісна власність

Літературні письмові твори (книги, брошури, статті тощо)

Виступи, лекції, промови та інші усні твори

Ком’пютерні

програми, бази даних

Музичні твори

Аудіовізуальні твори

Інші твори

Твори образотворчого мистецтва

Твори архітектури, містобудування

Фотографічні твори

Регламенту-ється Кодексом України про адміністративні правопорушення

Регламенту-ється Цивіль-ним Кодексом України, Цивільно-процесуальним
кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України

Регламенту-ється Законом України від 2.09.1993 р. ”Про нотаріат” (із
змінами та доповненнями)

Регламенту-ється Кримінальним кодексом України,
Кримінально-процесуальним кодексом України

– позов про визнання права власності;

– позов про виключення майна з опису;

– позови про захист майна співвласника у разі виділу, поділу та продажу
спільного майна

Допоміжні речово-правові засоби

відшкодування збитків;

повернення майна, наданого у користування за договором;

повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна

Зобов’язально-правові засоби

– позови про визнання угод недійсними;

– способи захисту прав власників від втручання державних органів;

– способи захисту права власності померлих та осіб, визнаних безвісно
відсутніми або оголошених померлими

Спеціальні засоби

Питання підготовки підприємств до приватизації

Визначення ціни об’єктів приватизації

Завдання щодо обсягів приватизації на відповідні періоди

Питання реалізації та контролю за виконанням договірних умов

Реєстрація прав власності у процесі приватизації

Галузеві та регіональні особливості приватизації

Фінансові результати виконання програми

Заходи щодо виконання програми

Мирова угода

Санація (відновлення платоспроможності) боржника

Ліквідація банкрута

Неправомірне використання товару іншого виробника

Копіювання зовнішнього вигляду виробу

Порівняльна реклама

Дискредитація господарюючого суб’єкта

Купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим
асортиментом

Неправомірне збирання чи розголошення комерційної таємниці

Схилення постачальника до дискредитації покупця (замовника)

Схилення господарюючого суб’єкта до розірвання договору з конкурентом

Підкуп працівника постачальника чи покупця

Досягнення неправомірних переваг у конкуренції

Схилення до розголошення чи неправомірне використання комерційної
таємниці

Інші дії громадян та організацій

Події, з якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків

Номенклатура (асортимент)

Кількість і якість

Строки поставки і ціна

Істотні умови договору поставки

Скасування його довірителем

Відмова повіреного

Смерть довірителя чи повіреного, визнання когось з них недієздатним,
обмежено дієздатним чи безвісно відсутнім

Припинення юридичної особи, що бере участь у договорі

Основні нормативно-правові акти, що регламентують відносини щодо
зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

Закон України від 16.04.1991 р.

“Про зовнішньо-економічну діяльність” (із змінами та доповненнями)

Указ Президента України від 7.11.1991 р.

№ 659 “Про

облік окремих видів зовнішньо-економічних договорів (контрактів)”

(із змінами та доповненнями)

“Положення про форму зовнішньо-економічних договорів (контрактів)”,
затверджене Наказом МЗЕЗ і торгівлі від 5.10.1995 р.

№ 75 (із змінами та доповненнями)

Істотні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладання

Преамбула (найменування сторін та документів, якими керуються
контрагенти при укладенні договору)

Предмет договору (контракту)

Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг)

Базисні умови поставки товарів (прийому-здачі виконаних робіт або
послуг)

Умови здачі (приймання) товару (робіт, послуг)

Упаковка та маркування

Форс-мажорні обставини

Санкції та рекламації

Арбітраж

Юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін

В Україні здійснюється облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів
(контрактів), предметом яких є:

Товари, відносини з реекспорту яких регулюються чинним законодавством
України та міжнародними договорами України

Товари походженням з України, щодо яких міжнародними договорами України
передбачено добровільне обмеження експорту з метою запобігання демпінгу

Товари походженням з України, щодо яких здійснюються антидемпінгові
процедури

Товари походженням з України, імпорт яких до інших держав квотується,
контингується, ліцензується відповідно до законодавства цих держав або
нормативних актів економічних угруповань, митних союзів

Товари походженням з України, експорт яких здійснюється у рамках
бартерних (товарообмінних) операцій чи операцій із зустрічною торгівлею

Основні види договорів (контрактів) у сфері ЗЕД

Договори (контракти) купівлі-продажу товарів

Операції з давальницькою сировиною

Бартерні (товарообмінні) операції

Договори лізингу, концесії, угоди про розподіл продукції

Договори комісії, консигнації

Договори поставки товарів та продукції (між організаціями країн-учасниць
СНД)

Забезпеченість

Істотні умови кредитного

договору

Основні форми* кредиту

Фінансовий

Товарний

Комерційний

Банківський

Цінова спрямованість

Підстави настання позадоговірної відповідальності

Шкода

Протиправна поведінка

Причинний зв’язок між шкодою і протиправною поведінкою

Вина

Основні види позадоговірної відповідальності*

Відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівника

Відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями державних і
громадських організацій, а також посадових осіб

Відповідальність за шкоду, заподіяну право-охоронними органами

Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми і недієздатними

Відповідальність за шкоду, заподіяну кіль-кома особами

Відповідальність за шкоду, заподіяну при ушкодженні здоров’я і заподіяні
смерті громадянинові

Суб’єкти встановлення і скасування податків і зборів до бюджетів і
державних цільових фондів

Верховна Рада України

Верховна Рада АРК, сільські, селищні, міські ради

Об’єкти оподаткування

Доходи (прибуток)

Додана вартість продукції (робіт, послуг)

Вартість продукції (в тому числі митна або її натуральні показники)

Спеціальне використання природних ресурсів

Майно юридичних і фізичних осіб

Інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування

Види податків і зборів*

Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі)

Податок на додану вартість

Акцизний збір

Податок на прибуток підприємств

Податок на доходи фізичних осіб

Мито

Державне мито

Податок на нерухоме майно

Плата за землю

Плата за торговельний патент на деякі види підприємницької діяльності

Місцеві податки і збори, обов’язкові платежі

Податок з реклами

Інші податки і збори (обов’язкові платежі), передбачені законо-давством

Комунальний податок

Комунальний податок

Готельний збір

Збір за припаркування автотранспорту

Ринковий збір

Збір за право використання місцевої символіки

Курортний збір

Збір за видачу ордерів на квартиру

Збір за проведен-ня місцевого аукціону

Інші збори (обов’язкові платежі), передбачені законодавством України

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності встановлюється для:

Фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення
юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх
сімей, перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки від реалізації
продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

грн.

Юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої
організаційно – правової форми та форми власності, в яких за рік
середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг
виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не
перевищує 1 млн. грн.

Види іноземних інвестицій

Іноземна валюта

Валюта України

Рухоме і нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права

Акції, облігації, інвестиційні папери, а також корпоративні права

Грошові вимоги та права на вимоги виконання договірних зобов’язань

Права інтелектуаль-ної власності

Права на здійснення господарської діяльності

Інші цінності відповідно до законодавства України

Система господарських судів України

Місцеві господарські суди

Апеляційні суди

Вищий господарський суд України

Господарський суд порушує справи за позовними заявами: *

Підприємств, організацій, установ

Громадян-суб’єктів підприєм-ницької діяльності

Державних та інших органів

Господарський суд, приймаючи рішення, має право:

Визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом
спору договір, який суперечить законодавству

Виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав та
законних інтересів позивачів або третіх осіб

Зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка
підлягає стягненню зі сторони що порушує зобов’язання

Сплачувати штрафи у порядку, передбаченому законом

Відстрочити чи розстрочити виконання рішення

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги
(подання) має право:

Залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу
(подання) – без задоволення

Скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі
або залишити позов без розгляду повністю або частково

Скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення

Змінити рішення

Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання)
має право:

Залишити рішення (постанову) без змін, а скаргу (подання) без
задоволення

Скасувати рішення (постанову) повністю або частково і прийняти нове
рішення

Скасувати рішення (постанову) і передати справу на новий розгляд до суду
першої інстанції

Скасувати рішення (постанову) повністю або частково і припинити
провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або
частково

Змінити рішення (постанову)

Залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов

В Україні самостійними постійно діючими арбітражними установами
(третейськими судами), що здійснюють свою діяльність згідно із Законом
України “Про міжнародний комерційний арбітраж” є:

Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті
України

Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України

Види адміністративних стягнень

Попередження

Штраф

Оплатне вилучення чи конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення
або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, а також
конфіскація грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного
правопорушення

Виправні роботи

Позбавлення спеціального права, наданого даному громадяни-нові

Адміністра-тивний арешт

Інші стягнення, передбачені законами України

Адміністративні правопорушення, що посягають на власність

Порушення прав державної власності на надра, води, ліси, тваринний світ

Дрібне розкрадання державного або колективного майна

Порушення прав власника патенту на сорти рослин

Інші право-порушення, передбачені законами України

Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського
харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької
діяльності

Порушення правил торгівлі і надання послуг

Порушення порядку проведення розрахунків із спожива-чами

Обман покупця чи замовника

Зловживання

моно-польним становищем на ринку

Порушення правил торгівлі спиртними напоями

Незаконна

торговельна діяльність

Порушення правил про валютні операції

Неправомірні угоди між підприємцями

Порушення порядку заняттям підприєм-ницькою або господар-ською
діяльністю

Порушення фінансового законодавства

Недобро-совісна конкуренція

Інші право-порушення, передбачені законом

Адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості
продукції, метрології та сертифікації

Випуск і реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів

Випуск, реалізація продукції (товарів) без сертифіката

відповідності

Реалізація замовнику або у виробництво документації, яка не відповідає
вимогам стандартів

Випуск у продаж нестандартної продукції

Інші правопорушення, передбачені законом

Види злочинів

Злочини невеликої тяжкості

Злочини

середньої тяжкості

Тяжкі

злочини

Особливо тяжкі злочини

Співучасники

злочину

Виконавець

Організатор

Підбурювач

Пособник

Види покарань

Штраф

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікацій-ного класу

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Громадські роботи

Виправні роботи

Службові обмеження для військово-службовців

Конфіскація майна

Арешт

Обмеження волі

Тримання у дисциплі-нарному батальйоні військово-службовців

Позбавлення волі на певний строк

Довічне позбавлення волі

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення
в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних
паперів чи білетів державних лотерей

Злочини у сфері господарської діяльності

Контрабанда

Порушення порядку зайняття господар-ською та банківською діяльністю

Фіктивне підприєм-ництво

Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими
засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх
виготовлення

Порушення порядку заняття господар-ською та банківською діяльністю

Заняття забороненими видами господарської діяльності

Незаконне виготовлен-ня, зберігання, збут або транспорту-вання з метою
збуту підакцизних товарів

Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті

Фіктивне банкрутство

Інші злочини, передбачені законом

Структура (внутрішня побудова) курсу комерційне право:

Загально-правові засади комерційної діяльності

Правове регулювання зобов’язально-договірних відносин у сфері
комерційної діяльності

Правові засади фінансового, митного та інвестицій-ного регулювання в
сфері комерційної діяльності

Правове врегулювання спорів, що виникають у сфері комерційної діяльності

Адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення
законодавства, що регулює комерційну діяльність

Злочини у сфері службової діяльності

Зловживання

владою або службовим становищем

Перевищення влади або службових повноважень

Службове підроблення

Одержання хабаря

Давання хабаря

Провокація хабаря

Службова недбалість

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020