Константінов В.Ю., Мухамадаєв А.Г. 1999 - Становлення біполярної структури міжнародних відносин (книга)

Константінов В.Ю., Мухамадаєв А.Г. 1999 – Становлення біполярної
структури міжнародних відносин

Розділ Л.

•

СТАНОВЛЕННЯ II БІПОЛЯРНОЇ Я СТРУКТУРИ

• МІЖНАРОДНИХ

В ВІДНОСИН. II РОЗГОРТАННЯ,

І «холодної війни»

І (1945 —початок 1 60-х років)

ЯЛТИНСЬКО-ПОТСДАМСЬКА СИСТЕМА

МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ТА БІПОЛЯРНІСТЬ ПОВОЄННОГО СВІТУ

е Основні геополітичні наслідки другої

світової війни

•Ялтинсько-потсдамська система

міжнародних відносин

• Зовнішньополітичні настанови Заходу

• Зовнішньополітичні настанови СРСР

• Основні геополітичні наслідки другої

СВІТОВОЇ ВІЙНИ

ідсумки другої світової війни спричинилися до цілковитої — порівняно з
повоєнними роками — зміни не тільки «декорацій», а й глибинного змісту
світової системи міжнародних відносин, яка від притаманної їй до того
багатополярності доволі швидко трансформувалася в біполярну. Остаточно
цей процес завершився наприкінці 40-х років, коли СРСР вдалося порушити
монополію США на володіння ядерною зброєю, сформувати навколо себе пояс
держав-сателітів, насамперед у Центральній та Східній Європі.

Для Європи кінець другої світової війни ознаменувався утворенням доволі
чіткого геополітичного вододілу. Захід був окупований
англо-американськими військами й опинився таким чином у західній сфері
впливу; на Сході,

^ \

Тема 1 Ялтинське-потсдамська система міжнародних відносин та
біполярність повоєнного світу

визволеному зусиллями Червоної Армії, ‘панівного становища домігся
Радянський Союз.

Європа дуже потерпіла внаслідок війни (політичне, економічно, морально),
провідні європейські держави фактично втратили статус великих. Реально в
1945 р. існувала лише одна світова держава — США. Маючи у своєму
розпорядженні найбільший військово-морський флот, най-сильнішу авіацію,
оснащену до того ж ядерною зброєю, Сполучені Штати могли здійснювати
воєнні операції по всьому світові.

Не менш вражаючим був їхній економічний потенціал. Територія СІЛА не
постраждала за роки війни, людські втрати Сполучених Штатів за усіма
оцінками не перевищували 400 тис. чоловік. Водночас населення США за
воєнні роки зросло з 131 млн до 140 млн чоловік. Обсяг валового
національного продукту збільшився з 90,5 млрд доларів у 1939 р. до 211,9
млрд у 1945 р. Ще в 1943 р. військове виробництво США зрівнялося за
своїми масштабами з виробництвом Німеччини, Великобританії та
Радянського Союзу, взятих разом. Сільськогосподарське виробництво за час
війни зросло на 15 %, а поголів’я худоби збільшилося з 66 млн у 1939 р.
до 83 млн у 1945 р. У 1947 р. США контролювали 59 % світових запасів
нафти, третину її світового експорту. В 1948 р. на Сполучені Штати
припадало 41 % світового виробництва товарів та послуг, 50 % машинного
парку. У 1949 р. дохід на душу населення у США дорівнював 1453 доларам
порівняно з 320 доларами в Західній Німеччині, 482 — у Франції та 773 —
у Великобританії.

Зовсім інша ситуація склалася в Європі. В 1945 р. Німеччина виробляла
менше третитаї своєї довоєнної продукції, валовий національний продукт
Італії в 1945 р. становив лише 40 % від рівня 1938 р. Не набагато кращим
було становище у Франції та Великобританії — у Цих та переважній
більшості інших європейських країн величезна кількість людей опинилися
за межею бідності. Загальноєвропейський (без урахування СРСР) валовий
національний продукт скоротився на 25 %; у 1950 р. ВНП на душу населення
в європейських країнах дорівнював лише 50 % американського. Величезним
був тягар боргів західноєвропейських країн, насамперед Великобританії.
Більшість європейських держав у той час могли існувати лише завдяки
американським позикам та продовольчій Допомозі.

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ ^^^^^^^^^ НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ
«ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

У вкрай важкому економічному стані перебував Радянський Союз. За роки
війни на полях боїв та на окупованих територіях загинуло понад 25 млн
людей, чисельність населення СРСР скоротилася зі 194 млн у 1940 р. до
170 млн у 1945 р. Було знищено ЗО тис. заводів і фабрик, 65 тис. км
залізниці. Обсяг продукції сільськогосподарського виробництва в 1945 р.
досяг лише 50 % показників 1940 р. Повністю (або майже повністю) були
зруйновані 1710 міст та 70 тис. сіл, 25 млн людей залишилися без

притулку.

Перелічені суто економічні фактори значною мірою

зумовили подальшу поведінку СРСР і СІЛА на світовій

арені.

За умов, що склалися, радянське керівництво усвідомлювало, що СРСР,
маючи як переможець пріоритетне право впливу на подальший хід світового
розвитку, водночас позбавлений найголовнішого — адекватного економічного
потенціалу. Тому в перші місяці після поразки фашистської Німеччини та
капітуляції Японії, незважаючи на вкі>ай негативне й навіть хворобливе
сприйняття особисто К Сталіним та його оточенням демонстрації
Сполученими Штатами сили — ядерних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі, у
зовнішній політиці радянське керівництво всіляко намагалося створити
образ СРСР як миролюбної держави, готової до пошуку компромісів у
вирішенні актуальних міжнародних проблем спільно з колишніми партнерами
по антигітлерівській коаліції. Декларуючи головний зміст і завдання
повоєнної зовнішньої політики Радянського Союзу, ЦК ВКП(б) підкреслював
необхідність забезпечення сприятливих міжнародних умов для мирного
соціалістичного будівництва в СРСР, для розвитку світового революційного
процесу, для збереження миру на Землі.

Але так тривало недовго. Внутрішні процеси, а також кардинальні зміни в
міжнародній обстановці — розпад антигітлерівської коаліції, прогресуюча
«холодна війна» між СРСР і США, Сходом і Заходом, нарощування зусиль
радянського керівництва, спрямованих на створення у Східній Європі
єдиного табору, керованого з Москви, а також спроби встановити й, по
можливості, посилити свій вплив у Китаї та Північній Кореї — штовхали
радян-

.10

Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин 1 та
біполярність повоєнного світу

ську правлячу верхівку до прийняття більш жорстких
по-літико-доктринальних настанов, які визначали конкретні цілі та дії
радянської дипломатії.

Неоднозначним було ставлення радянського керівництва до проблеми, що
вона вперше виникла у світовій історії після закінчення другої світової
війни, — до появи ядерної зброї. До 1949 р. єдиною державою, яка мала
атомну бомбу, були СІЛА. Американська монополія на таку грізну зброю
створювала в умовах конфронтації між СРСР і США небезпечну ситуацію.
Сполучені Штати не приховували, що розглядають ядерну зброю як атрибут
могутності великої держави, як засіб залякування потенційного противника
— СРСР та його союзників, як засіб тиску на неядерні країни. Не
випадково саме в ці часи сформувалися основи американської політичної
стратегії, спрямованої на завоювання Сполученими Штатами панівних
позицій в усьому світі. Радянське керівництво розуміло, що наявність
атомної зброї у США, які з союзника в другій світовій війні
перетворилися на головного суперника і, більше того, вірогідного
противника в можливій новій війні, створює загрозу для безпеки СРСР.
Реагуючи на цю обставину, радянське керівництво почало проводити лінію,
яка полягала в тому, щоб, незважаючи на жодні матеріальні витрати,
зосередити зусилля на створенні власної атомної зброї, ліквідувати
ядерну монополію США й тим самим якщо не усунути, то значною мірою
послабити загрозу атомного нападу на СРСР. Урешті-решт це завдання було
виконано. В оприлюдненій 25 вересня 1949 р. заяві ТАРС нагадувалося про
те, що ще 6 листопада 1947 р. міністр закордонних справ СРСР А Молотов,
торкаючись питань ядерної зброї, заявив про те, що «цього секрету давно
вже не існує». Це означало, Що Радянський Союз остаточно розкрив секрет
ядерної зброї та, більше того, має її у своєму розпорядженні.

Радянське керівництво вважало, що стабільна безпека СРСР та його
союзників, захист інтересів радянської держави в умовах глобального
протиборства між соціалізмом і капіталізмом мають базуватися на
економічній, морально-політичній та військовій могутності Радянського
Сою-3^ причому військовому фактору надавалося особливе значення. Власне,
у цьому не було нічого принципово

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

нового, адже протягом багатьох століть саме військова сила становила
найважливіший чинник міжнародних відносин. А після закінчення другої
світової війни військова могутність не в останню чергу забезпечувала
престиж на світовій арені будь-якої великої держави. Так само як і в
СІЛА, у Радянському Союзі існувала переконаність у тім, що успішно
захищати свої життєві інтереси, свій курс на світовій арені можна й
слід, спираючись на такий фактор тиску, як загроза використання
військової сили.

Втім, ядерна зброя, що виконувала роль ефективного Інструменту взаємного
стримування двох наддержав, у період «холодної війни» продемонструвала
обмеженість своїх можливостей у реалізації багатьох інших завдань, які
традиційно вирішувалися за допомогою військової могутності. Так, одразу
ж після другої світової війни, маючи монополію на атомну зброю, США так
і не спромоглися примусити Радянський Союз змінити його політичну
стратегію, у тому числі в галузі зовнішньої політики; більше того, вони
не зуміли завадити безпрецедентному поширенню міжнародного впливу СРСР у
1945— 1949 рр. Володіння ядерною зброєю не внесло жодних серйозних
корективів у хід та результати корейської та в’єтнамської воєн.
Наявність «ядерного важеля» в Радянського Союзу практично не відчувалася
під час війни в Афганістані, так само як і не перешкодила згодом
розпадові Організації Варшавського договору та самого СРСР. Раніше
Франція змушена була піти з Алжиру, незважаючи на те, що на той час вже
мала ядерну зброю; а в 1982 р. Аргентина почала війну проти
Великобританії, ігноруючи той факт, що остання є ядерною державою.

Ще одним важливим чинником всебічної трансформації повоєнної
геополітичної конфігурації сил став початок активної руйнації доти
усталеної колоніальної системи. Безпосередньо в роки війни та вперше
повоєнне десятиліття цей процес здійснювався головним чином в Ази, у
другому повоєнному десятилітті він охопив Африку й перекинувся на
Західну півкулю. Розпад колоніальної системи став одним з наслідків
другої світової війни не випадково. Адже доволі могутні колись
європейські метрополії були фактично зруйновані в ході війни —• причому
це стосувалося не лише переможених, а й тих, хто формально став
переможцями в «битві народів», —•

Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та
біполярність повоєнного світу

Англії, Франції, Бельгії, Голландії. Отже, на відміну від ситуації, що
склалася після першої світової війни, перерозподіл колоній між
традиційними метрополіями виявився фактично неможливим. Різке
послаблення колишніх «великих держав» Європи привело до істотної
активізації національно-визвольних рухів на підконтрольних їм
територіях. Як засвідчив перебіг подій, виснажені економічно, політичне,
морально, європейські метрополії виявилися не в змозі втримати своїх
«підопічних» у колишніх межах. До того ж з огляду на суспільний прогрес
традиційне колоніальне правління ставало явним політичним атавізмом.

Утім, варто зазначити, що новоутворювані незалежні держави з числа
колоній та напівколоній фактично так і не змогли досягти повної як
економічної, так і політичної незалежності. «Вакуум влади», що
створювався в цих державах одразу після того, як їх залишали
колонізатори, активно й небезуспішно намагалися заповнити США або СРСР —
країни, які ніколи не були метрополіями в чистому вигляді, але прагнули
власної гегемонії у світі: перша під гаслами встановлення демократії,
друга — побудови комуністичного раю. Досить скоро країни, як їх стали
називати, «третього світу» перетворилися на арену часто-густо доволі
жорстоких зіткнень геополітичних інтересів Радянського Союзу та
Сполучених Штатів. Так сталося в 1946 р. у Сирії та Лівані, у 1945—1948
рр. — в Індонезії, у 1948 р. — в Палестині. Згодом саме на території
колишніх колоній практично розгорнулося довгострокове
радянсько-американське протистояння, військово-політичний аспект якого
дві наддержави виносили таким чином на певного роду «периферію світу»,
уникаючи вкрай небезпечного безпосереднього збройного контакту.

Умовно кажучи, 1949 рік можна вважати своєрідним вододілом, коли в
повоєнній системі міжнародних відносин реально визначилися два полюси
сили.

СІЛА остаточно відкинули доктрину довоєнного ізо-л5Щіонізму і встановили
своєю стратегічною метою досягнення світової гегемонії; СРСР порушив
американську монополію на ядерну зброю, практично вийшов з гли-оокої
економічної скрути й завершив створення єдиного

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

табору держав-сателітів у Центральній та Східній Європі, успішно
здійснивши там «народно-демократичні революції».

Формування двох протидіючих блоків держав Заходу і

Сходу дістало своє перше інституалізоване втілення: були створені НАТО
та Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ). Одним з найяскравіших виявів
розмежування двох систем став у тому ж 1949 р. розкол Німеччини. На цей
момент фактично завершилося формування біполярної системи міжнародних
відносин, яка базувалася на силовому балансі, що він установився між
Радянським Союзом і СІЛА.

;ЙВЯ^5»:^Й»Я^»!Я»?5^ЇЙ%-ЙЇ.Ж№^

• Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин

римська конференція керівників СРСР, СІЛА і Великобританії, що
відбувалася 4—11 лютого 1945р., головним чином була присвячена проблемам
завершення війни в Європі. В офіційному комюніке щодо підсумків
конференції зазначалося: «Ми розглянули й визначили воєнні плани трьох
союзних держав з метою остаточного розгрому спільного ворога… Були
цілком погоджені та детально сплановані терміни, розміри й координація
нових і ще могутніших ударів, що їх буде завдано в серце Німеччини
нашими арміями та військово-повітряними силами зі сходу, заходу, півночі
та півдня».

На конференції було розглянуто центральне політичне питання — про
ставлення союзників до Німеччини після її поразки, про майбутнє
Німеччини як такої. Тут основоположне значення мали домовленості щодо
відродження переможеної Німеччини на основі принципів її демократизації
та демілітаризації. Сторони вирішили принципові питання відносно
характеру верховної влади на німецькій території, її поділу на
окупаційні зони.

тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та
біполярність повоєнного світу

Прийнята в Ялті Декларація про визволену Європу, а також інший
підсумковий документ «Єдність в організації миру, як і у веденні війни»
фактично створювали ту модель мирних міжнародних відносин, що якнайкраще
відповідала об’єктивним потребам світового розвитку. У Декларації було
чітко визначено погоджену всіма учасниками перспективу: «Встановлення
порядку в Європі та пере-улаштування національного економічного життя
має бути досягнуто таким шляхом, який дасть змогу визволеним народам
знищити останні сліди нацизму та фашизму й створити демократичні
установи за їхнім власним вибором». ‘нхх -^

Проте між тим, що було записано в офіційних документах, і тим, що
становило реальні плани радянського керівництва, існувала певна різниця.

Й. Сталін фактично розкрив свої стратегічні наміри щодо Європи ще при
укладенні «пакту Молотова—Ріб-бентропа» в серпні 1939 р. У секретному
протоколі він домігся згоди на встановлення кордонів Радянського Союзу
по лінії, близькій до кордонів царської Росії. Анексовані СРСР території
(три балтійські держави, Бессарабія, Буковина, східні райони Польщі та
частина Фінляндії) були втрачені в 1941 р. Але під час другої світової
війни Радянський Союз відвоював не лише ці території, а й усю Східну
Європу, в тому числі Польщу. Природно, Й. Сталін за тих умов не збирався
йти на найменші поступки в таких пунктах, як радянська гегемонія та
встановлення в найближчому майбутньому радянського контролю над Східною
Європою.

^Польське питання» вважали, першочерговим як Й. Сталін, так і Д.
Черчилль, який відчував тиск певних зобов’язань стосовно Польщі, через
які, великою мірою, Великобританія й розпочала війну з Німеччиною.
Довкола «польського питання» на конференції розгорнулася напружена
боротьба, в якій В. Черчилль брав найактивнішу участь (утім, без
будь-якої істотної підтримки з боку ф. д Рузвельта). Проте вони все ж
таки домоглися Узгодження такого варіанта «польського врегулювання», жий
передбачав створення тимчасового польського

Уряду національної єдності та проведення вільних виборів.

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

У Декларації про визволену Європу (до якої додавала ся угода щодо
Польщі) передбачалися вільні вибори і встановлення нормальних
демократичних режимів на всій східноєвропейській території. Ці
дипломатичні документи могли стати основою побудови демократичної
повоєнної Європи, але Й. Сталін згодом фактично проігнорував їх,
по-своєму стлумачивши такі «надкласові» поняття, як вільні вибори й
демократичні свободи.

Головні результати Ялтинської конференції протягом усіх десятиліть
«холодної війни» сприймалися більшістю фахівців, насамперед західних, як
формула поділу Європи між переможцями на Схід і Захід (у геополітичному
сенсі). За словами знаменитого американського дослідника, одного з
корифеїв історії другої світової війни С. Сульц-бергера, «Кримська
конференція призвела до розколу Європи на дві сфери впливу, представлені
союзом НАТО та Варшавським блоком».

Слід зазначити, що подібне твердження має під собою, крім іншого, доволі
конкретне підґрунтя. Ще в жовтні 1944 р. в ході восьмиденного візиту В.
Черчилля до Москви між ним і Й. Сталіним була досягнута домовленість про
поділ сфер впливу в Європі після закінчення війни. Згідно з нею
Великобританія мала отримати 90 % у Греції, а Радянський Союз — 90 % у
Румунії та 75 % у Болгарії; Угорщина та Югославія були поділені за
принципом «50 х 50» (згодом після переговорів В. Молотова з британським
міністром закордонних справ К Іде» ном «здобутки» Радянського Союзу в
Угорщині та Болгарії зросли до 80 %). Втім, на практиці ця домовленість
зрештою не спрацювала. Вирішальну роль у цьому відіграли Сполучені
Штати, які з самого початку ставилися до подібної ідеї досить стримано,
а з приходом до влади Г. Трумена взагалі взяли на озброєння
«універсалістський» підхід до розстановки сил у повоєнній Європі, який
відкидав доцільність установлення якихось чітко узгоджених з СРСР «сфер
впливу».

Після цього процес поділу Європи набрав здебільшого спонтанного
характеру, коли кожна зі сторін насамперед мала на меті задовольнити
свої власні геополітичні апетити, особливо не опікуючись тим, щоб
якимось чином узгодити їх з інтересами опонента.

т м а 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та
біполярність повоєнного світу

СРСР спромігся за образом і подобою сталінського ваоіанта
командно-адміністративної системи створити свого роду пояс
соціалістичних країн Центральної та Східної Європи, який фактично
відгородив Радянський Союз від решти континенту, що, у свою чергу, стало
однією з причин створення двох протидіючих блоків — НАТО і Варшавського
договору. Всі наступні спроби вирватися з вищезгаданого поясу, що
робилися опозиційними силами в ряді соціалістичних країн Європи,
послідовно придушувалися, що навіть дістало згодом своє теоретичне
обгрунтування у «доктрині Брежнєва».

Зміни, що сталися після війни в центральне- та східноєвропейських
країнах, були привнесені ззовні, часто-густо насильницьким шляхом. Саме
через це так несподівано легко розпався «соціалістичний табір» та його
військова організація — ОВД, коли на рубежі 80—90-х років керівництво
Радянського Союзу послабило «узи братерської солідарності». Фактично в
ці часи з більш ніж 50-річним запізненням дістали своє практичне
втілення ялтинські рішення — у їхньому неупередженому тлумаченні

Втім, у 1945 р. в Ялті Захід навряд чи міг якось по-іншому реалізувати
своє (відмінне від сталінського) бачення повоєнних перспектив
Центральної та Східної Європи.

Практично єдино можливою санкцією могла стати відмова підписати угоду
щодо Польщі або Декларацію про визволену Європу, хоча самі по собі ці
документи були цілком прийнятними. Проте це, напевно, не принесло б
жодної користі Центральній та Східній Європі, звільнило б Й. Сталіна від
зобов’язань за згаданими документами і поставило б під загрозу співпрацю
«великої трійки» в багатьох інших, дуже важливих питаннях”, які
обговорювалися в Ялті. Адже західні союзники ще мали співпрацювати з Й.
Сталіним у Німеччині, Австрії, пізніше — у війні проти Японії та,
зрештою, в Організації ^’єднаних Націй.

Проблеми Далекого Сходу не посідали на конференції пріоритетного місця,
однак результати їх обговорення справили свій вплив на формування
світового

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

повоєнного устрою в межах «ялтинсько-потсдамської системи». Так, після
низки обговорень було ухваленог1 Ялтинську угоду, за якою СРСР
зобов’язувався вступити у війну проти Японії черед два—три місяці після
поразки Німеччини. Своєрідною «компенсацією» за цей крок стала згода
СІЛА і Великобританії на повернення Ра Цю ж позицію було висловлено в бесіді з австрійським послом Бішоффом у
міністерстві закордонних

Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

справ СРСР. У «Заяві з 3-х пунктів» австрійського федерального уряду,
переданій В. Молотову 14 березня 1955 р., знову підтверджувалися
військовий нейтралітет і згода з усіма пропонованими гарантіями
австрійської незалежності.

У відповідь радянський уряд висловив готовність на майбутній конференції
розглядати австрійське питання окремо й запросив федерального канцлера
Рааба прибути до Москви для двосторонніх переговорів. До цього часу вже
було врегульоване питання про Трієст, і зв’язок цієї проблеми з
австрійським питанням перестав існувати.

15 квітня 1955 р. був опублікований «Московський меморандум» за
результатами переговорів. СРСР висловив згоду підписати Державну угоду й
вивести з Австрії окупаційні війська до 31 грудня 1955 р. Австрія
зобов’язувалася постачати Радянському Союзові 10 млн т нафти протягом 10
років, виплатити 2 млн доларів за активи Дунайської судноплавної
компанії у Східній Австрії й забезпечити постачання товарів на суму 150
млн доларів як компенсацію за німецьку власність в Австрії. Цей
меморандум прискорив процес визнання постійного нейтралітету Австрії.
Деякі дослідники вважають, що вирішенням австрійського питання
Радянський Союз намагався створити прецедент для врегулювання німецької
проблеми.

2 травня 1955 р. у Відні пройшла нарада послів чотирьох окупаційних
держав за участю міністра закордонних справ Австрії Фігля. А 14 травня
міністри закордонних справ внесли остаточні зміни до текстів угод.

15 травня 1955 р. в палаці Бельведер у Відні відбулося підписання
Державної угоди. Австрія відновлювалася «як суверенна, незалежна й
демократична держава» в кордонах, що існували на 1 січня 1938 р.
Політичні гарантії незалежності Австрії забезпечувалися заявою великих
Держав і забороною на політичний і економічний союз із Німеччиною у
будь-якій формі. Після ратифікації 27 липня 1955 р. угода набрала
чинності. В цей же день було розпущено Союзницьку раду у Відні й
почалося виведення окупаційних військ, яке завершилося 25 жовтня 1955 р,
26 жовтня австрійська Національна рада ухвалила конституційний закон про
постійний нейтралітет на взірець Швейцарії.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОї ВІЙНИ»

• Японія після закінчення другої

СВІТОВОЇ ВІЙНИ.

Сан-Франциська мирна угода 1951 р.

жяавж>:здй^кК»

Великобританія закликала до розширення коаліції. 22 січня 1948 р.
англійський міністр закордонних справ Е. Бевін у своєму виступі перед
палатою громад запропонував створити Західний союз європейських держав.
Ця ініціатива дістала підтримку США. В березні 1948 р. в Брюсселі
розпочалася конференція представників Великобританії, Франції,
Бельгії, Голландії та Люксембургу. 17 березня 1948 р. вони підписали
Договір про економічне^ соціальне й культурне співробітництво та ко^
лективну самооборону. Цей договір дістав назву «Брюссельський пакт».
Строк його дії також становив 50 років, а метою знову декларувалася
протидія «відновленню агресивної політики Німеччини». До речі, основним
питанням порядку денного конференції була проблема утворення
західнонімецької держави та майбутньої її інтеграції до європейських
військових угруповань. Укладення «Брюссельського пакту» певною мірою
вгамувало побоювання Франції та країн Бенілюксу щодо німецького
реваншизму.

Згідно з договором формувалися консультативна рада

міністрів закордонних справ, військовий комітет міністрів оборони та
військовий штаб. На початку жовтня 1948 р. була створена військова
організація Західного союзу. Реалізуючи свої плани розбудови системи
безпеки в Європі, Великобританія у квітні 1948 р. провела таємні
переговори зі Сполученими Штатами та Канадою щодо створення трьома
державами Північноатлантичного союзу. За задумом Лондона, цей союз мав
доповнити Західний у загальній системі безпеки та надати англії «ядерні
гарантії» безпеки.. Сполучені Штати підтримали дії європейських
союзників щодо військової інтеграції й були готові приєднатися до цього
процесу.

11 червня 1948 р. сенат США ухвалив резолюцію № 239 — «резолюцію
Ванденберга». Ця резолюція означала офіційну відмову Вашингтона від
практики неприєднання до військово-політичних об’єднань за межами
Західної півкулі в мирний час. Прийняття «резолюції Ванденберга» дало
США змогу безпосередньо очолити процес створення військово-політичних
блоків у всьому світі, і насамперед у Європі. 6 липня 1948 р.
розпочалися ініційовані США таємні переговори між Сполученими

Тема 3 «Холодна війна» та структурне закріплення біполярності в Європі

Штатами, Канадою та членами Західного союзу. Темою переговорів стала
«оборона Атлантичного регіону». Вже наприкінці 1948 р. одночасно з
роботою над текстом майбутнього договору США провадили консультації ще з
сьома країнами Західної Європи: Італією, Данією, Ісландією, Норвегією,
Португалією, Ірландією та Швецією. Лише останні дві відхилили пропозицію
північноамериканського партнера. Всі інші дали принципову згоду
приєднатися до майбутнього блоку. 4 квітня 1949 р. Північноатлантичний
пакт підписали у Вашингтоні представники Бельгії, Великобританії, Данії,
Ісландії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії,
Португалії, США та Франції. З серпня того ж року договір набрав
чинності. З метою підтримки атлантичної інтеграції в жовтні 1949 р.
сенат США затвердив закон «Про взаємну військову допомогу». Вже в січні
1950 р. згідно з цим законом США уклали вісім двосторонніх угод із
західноєвропейськими членами НАТО про фінансову допомогу у військовій
сфері. В 1951 р., керуючись законом, конгрес затвердив суму асигнувань —
9,5 млрд доларів — для кредитування закупок військової техніки та
обладнання членами НАТО.

Наступним кроком у посиленні співпраці в межах НАТО стало підписання
членами альянсу 19 липня 1951 р. конвенції «Про статус збройних сил
країн—учасниць НАТО». Згідно з її положеннями США одержували право
утримувати в Європі військові бази, збройні сили альянсу могли
розташовуватися на території інших країн—членів НАТО, в обох випадках
іноземні збройні сили фактично користувалися правом екстериторіальності.
Але йшлося не лише про формальне об’єднання держав Західної Європи, а й
про перетворення нових атлантичних зв’язків на справжню запоруку
недоторканності, тобто формування ефективного військового утворення. А
досягти цього було неможливо без участі Західної Німеччини. Проте
перспектива ремілітаризації ФРН викликала занепокоєння не лише на Сході,
але й на Заході континенту.

Продовженням курсу Заходу на реінтегрування ФРН у європейські структури
стало приєднання 18 квітня 1951 р. Німеччини до Договору про створення
Європейського об’єднання вугілля та сталі згідно з «планом Шумана».

.а..

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МОКНАРОД. НИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Водночас Франція запропонувала ідею створення «європейської армії», до
складу якої мали входити й німецькі військові контингенти. Втілюючи в
життя курс на відновлення військової моці Німеччини, західні держави вже
в 1950 р» дали згоду на створення збройних сил ФРН, зняли обмеження
військового виробництва, амністували значну кількість воєнних злочинців
з числа кадрових військових. Останнім кроком на шляху консолідації
Західної Європи стало включення ФРН до Західного

союзу та НАТО.

Цей крок викликав жорстку негативну реакцію СРСР.

Радянський Союз розірвав союзницькі угоди часів війни з Англією та
Францією. У відповідь на відбудову військової машини Німеччини, що
сприймалася Москвою як складова підготовки Заходу до наступу на СРСР,
Радянський Союз удався до створення військового блоку, що мав об’єднати
східноєвропейські країни народної демократії навколо СРСР та сформувати
ефективні механізми єдиного управління збройними силами всього блоку. У
травні 1955 р. у Варшаві СРСР, Польща, Болгарія, НДР, Румунія, Угорнщна
та Чехословаччина підписали договір про створення Організації
Варшавського договору (ОВД). Варшавський пакт не змінював радикально
ситуацію в Європі, бо на момент його укладення СРСР уже підписав
двосторонні договори з країнами Східної Європи. Крім того, пакт не мав
агресивного характеру, бо не виключав можливості поліпшення відносин
країн-членів із Заходом, декларував недоторканність суверенітету
держав-учасниць. Задля поліпшення ситуації на переговорах з німецької
проблеми підпорядкування НДР єдиному командуванню відстрочувалося. Ще до
укладення Варшавського договору, 15 травня 1955 р., СРСР підписав мирну
угоду з Австрією, зобов’язавшись вивести свої війська з її території.
Отже, утворення Варшавського блоку не мало практичного значення, а було
ще одним актом залякування, який органічно укладався в картину
конфронтації Заходу й Сходу протягом усієї «холодної війни».

З утворенням ОВД було завершено процес консолідації союзників обох
наддержав, залучення їх до участі в глобальній конфронтації та
легалізації нових

Тема 3 «Холодна війна» та структурне закріплення біполярності в Європі

союзницьких відносин у політичній, військовій та економічній сферах.
Блокова біполярність ставала реальністю.

е Особливості протистояння Заходу і Сходу в другій половині 50-х — на
початку 60-х років

?ії^йїйї^їйй%»йїяї^«%.йї^^^;%-»^«здаяя^?^

^мерть Й. Сталіна в березні 1953 р. спричинила певні зміни не лише в
розподілі сил у г керівництві СРСР, а й у світовому масштабі.
Розпочалася нова фаза розвитку міжнародних відносин. Унаслідок
внутрішньопартійної боротьби за владу на початку 1955 р. лідером СРСР
став М Хрущов, Він проголосив новий курс — на «мирне співіснування» між
учасниками протистояння. У теоретичному плані ця ідея не була новою:
вона висувалася В. Леніним у 20-х роках на противагу планам «світової
революції». Хрущов, визначивши на XX з’їзді КПРС курс на «мирне
співіснування» як «генеральну лінію» зовнішньої політики СРСР, уперше з
тих часів надав ідеям засновника радянської держави практичного
застосування.

Зміни, що їх зазнав зовнішньополітичний курс СРСР, спричинювалися низкою
факторів. По-перше, Хрущов розумів, що будь-який конфлікт між двома
наддержавами перетвориться на атомну війну. Нагромаджені атомні
потенціали обох сторін були здатні дощенту знищити супротивника, а разом
і більшу частину всього світу. По-Друге, створення Радянським Союзом
атомної (1949) та водневої (серпень 1953) бомб, а також «тріади» носіїв
ядерної зброї давало змогу завдати ефективного удару по території
супротивника. Таким чином, значно слабшим стало відчуття «обложеної
фортеці». По-третє, СРСР була необхідна мирна пауза для реалізації
грандіозних планів економічних перетворень, що їх задумав Хрущов.

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»»

Певні зміни відбулися й у західному таборі. Суецька криза 1956 р. (під
час її Великобританія та Франція опинилися перед загрозою збройного
конфлікту з СРСР і, не підтримані СЦІА та іншими західними країнами,
мусили припинити воєнні дії) довела, що європейські країни не тільки
залишаються вразливими, а й потрапили в залежність від «ядерної
парасольки» США. Так з’яви-лися перші ознаки неоднорідності в західному
таборі.

Більшого прагматизму набули й настанови політик ного керівництва США під
час правління другої адміністрації Д Ейзенхауера. США відмовилися від
концепції «масованої війни» в умовах ядерного протистояння, замінивши її
доктриною «обмеженої війни», що вже не передбачала тотального знищення
супротивника, а лише перемогу в тому чи іншому конфлікті, з обмеженим
застосуванням ядерної зброї на певному театрі воєнних дій. Подібні зміни
уможливили певне потепління міжнародного клімату. Поліпшенням відносин
США і СРСР позначилася друга половина 1959 р. Певною мірою це
спричинювалося надмірним загостренням кризи навколо Берліна, а також
розгортанням відкритої конфронтації СРСР і Китаю, лідери якого
звинуватили Хрущова та радянське керівництво в «ревізіонізмі». Конфлікт
із Китаєм підривав позиції СРСР у «третьому світі» та розколював єдність
соцгабору.

У вересні 1959 р. в Кемп-Девіді відбулася зустріч на вищому рівні між
Хрущовим і Ейзенхауером. На жаль, ця зустріч не мала серйозних
наслідків. Більш того, етап поліпшення радянсько-американських відносин
скоро закінчився. Хрущов перебував під тиском як зовнішнім, з боку
китайського керівництва, так і внутрішнім, з боку радянських
неосталіністів. На адресу Хрущова лунали звинувачення в «невиправданих
поступках світовому імперіалізмові», в «угодовській» позиції щодо СЛІА.
Вірогідно, саме тому досить незначний епізод з американським
літаком-розвідником У-2, збитим 1 травня 1960 р. над територією СРСР,
був використаний радянським лідером як привід для відмови взяти участь у
Паризькій конференції на вищому рівні, призначеній на травень 1960 р. Ця
конференція мала на меті пошук шляхів вирішення німецької проблеми, що
залишалася головною

Тема 3 «Холодна війнам та структурне закріплення біполярності в Європі

кризовою проблемою у Європі. Таким чином, було втрачено ще одну нагоду
принаймні зменшити напруження протистояння в «холодній війні»*

Нова криза розпочалася вже за нової адміністрації Д. Кеннвді. В ніч із
12 на 13 серпня 1961 р. за наказом східнонімецького керівництва в
Берліні було споруджено огорожу з колючого дроту навколо Західного
Берліна, яку пізніше було замінено на бетонну стіну. Берлінський мур
став матеріальним виразом поділу міста на західну і східну частини,
символом розколу Європи на два ворогуючі табори. Наступним кроком на
шляху загострення конфронтації стали події навколо розміщення радянських
ракет з ядерними боєзарядами на Кубі. Розташування радянських ядерних
сил у безпосередній близькості до США було не лише відповіддю на
аналогічні дії США в Туреччині, а насамперед спробою СРСР принципово
змінити ситуацію у світі на свою користь, здобути певну політичну
перемогу над супротивником. Сполучені Штати також сприяли загостренню
конфлікту. Маючи інформацію щодо розташування на Кубі радянських військ
та ракет, керівництво США протягом чотирьох місяців вичікувало й
прореагувало лише тоді, коли це стало вигідним США, великою мірою з
внутрішньополітичних причин.

Загострення конфронтації внаслідок подібних дій обох сторін призвело до
найнебезпечнішої кризи часів «холодної війни», відомої як «карибська
криза». Ця криза багато в чому стала лакмусом, що виявив справжні мотиви
поведінки СРСР і США на міжнародній арені. Радянський Союз прагнув із
розміщенням ракет на Кубі досягти паритету зі США в ядерному
протистоянні. Сполучені Штати, роздратовані вже самим фактом існування
біля своїх кордонів держави з прорадянським режимом, під час кризи зі
всією очевидністю продемонстрували непохитну вірність ідеї зон впливу
світових держав та виключного контролю за ними з боку відповідних
держав. Такою зоною для США був Карибський басейн, і Сполучені Штати
виявили готовність удатися до будь-^одас заходів, аби не допустити
послаблення там свого впливу. Таким чином, обидві сторони підтвердили
свою жорстку позицію щодо збереження тиску на країни-73

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД-

м них відносин. розгортання «холодної війни.

сателіти. Попри декларовані принципи самовизначення та загальної
безпеки, вони керувалися”жппе вимогами

задоволення своїх національних інтересів.

Водночас слід зазначити, що «карибська криза» не

призвела до ядерної війни саме тому, що жодна з її сторін не бажала
переростання політичного конфлікту у воєнний. СРСР намагався «залякати»
США, змусити супротивника рахуватися із загрозою ядерного удару
зблизька, що мало стримувати лідерів США. «Карибська криза» показала
хисткість миру в епоху ядерного протистояння. Але саме вона змусила
обидві наддержави замислитися над безглуздям ядерної війни та ядерного
стримування. Ця криза стала останнім випадком прямого протистояння
сторін у «холодній війні», і жодного разу в майбутньому СРСР і США не
доводили конфронтацію так

близько до межі світової ядерної катастрофи.

НІМЕЦЬКА ПРОБЛЕМА В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Боротьба навколо німецького врегулювання після Потсдамської конференції
(1945—1949). Створення двох німецьких держав

Німецька проблема в 1949—1955 рр. Вступ ФРН до НАТО

Німецьке врегулювання в другій половині 50-х років. «Берлінська криза»
1958—1961 рр.

• Боротьба навколо німецького врегулювання після Потсдамської
конференції (1945—1949). Створення двох німецьких держав

^й»йй•^Кта»ФК4Ф>^^

В першому виступі президента НДР В. Піка 11 жовтня 1949 р. йшлося про
«спільне (з західнонімецьким федеральним урядом) служіння національним
інтересам німецького народу». Отже, при-

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ)»

наймні декларувалося намагання усунута розбрат і створити єдину
Німеччину.

Але 14 жовтня 1949 р. в газеті «Правда» був опублікований текст
вітальної телеграми Сталіна керівникам щойно створеної НДР, де про
існування іншої німецької держави не згадувалося, а дефініції «Німецька
Демократична Республіка» і «німецький народ» трактувались як

по суті ідентичні.

Після цього уряд НДР у заяві про свою політичну програму проголосив мету
«ліквідації сепаратної західнонімецької держави і введення єдиної влади
для всієї

Німеччини»»

Формально НДР мала певні можливості самостійно визначати свою зовнішню
політику, в тому числі й щодо ФРН. Було сформовано Міністерство
закордонних справ, НДР стала членом рЕВ, відбувся обмін дипломатичними
представниками закраїнами, які встановили з НДР дипломатичні відносини.
ФРН же не мала навіть формальних атрибутів суверенітету: сфера зовнішніх
відносин лишалася прерогативою Верховних комісарів. Тому для ФРН процес
подолання розколу Німеччини безпосередньо залежав від розв’язання
суперечностей чотирьох

держав.

Уже в лютому 1950 р. Верховний комісар США в Німеччині Д Макклой
надіслав офіційну ноту главі СКК генералові А Чуйкову з пропозицією
провести «загально-німецькі вільні вибори». Ця ініціатива ставила
керівництво НДР у винятково складне становище, оскільки виграти ці
вибори Соціалістична єдина партія Німеччини за умов вільної конкуренції
партій і під міжнародним контролем не могла, а відмова від
загальнонімецьких виборів позбавила би переконливості аргументи про те,
що тільки НДР послідовно бореться за єдину й незалежну Німеччину-
Щоправда, перемога на виборах була проблематичною і для правлячої у ФРН
коаліції. Тому західні країни розраховували використати цю ідею ще і як
засіб стримування урзду К. Аденауера. Однак НДР відповіла тільки
контрпропагандистською кампанією, а радянська контрольна комісія взагалі
не пошанувала Верховного комісара США формальною відповіддю.

9 травня 1950 р. було оприлюднено «план Шумана». Франція виступила
ініціатором укладання угоди про

Т е м а 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

створення Європейського обїднання вугілля і сталі (ЄОВС) замість
Рурського статуту й Міжнародного органу з Руру. Вирішальна роль у новій
організації відводилася Франції, бо участь США не передбачалася, а
входження туди Великобританії гальмувалося неприйнятними для неї
умовами. Підвищення статусу ФРН у цій організації забезпечувало Франції
ще й роль арбітра. А ФРН одержала статус рівноправного співзасновника
системи управління в одній з вирішальних галузей західноєвропейської
економіки.

29 серпня 1950 р. уряд ФРН направив США, Англії й Франції «Меморандум з
питання про нові принципи взаємин між Федеративною Республікою й
окупаційними держа^ вами». У ньому висловлювалося прохання схвалити
декларацію про припинення стану війни між союзними державами й
Німеччиною, метою окупації проголосити забезпечення безпеки ФРН від
зовнішньої загрози, а в подальшому регулювати відносини системою ухвал
та угод.

12—18 вересня 1950 р. у Нью-Йорку відбулася нарада міністрів закордонних
справ США, Англії й Франції та сесії Ради ВАТО. Уряди західних держав
проголосили намір порушити питання про припинення стану війни з
Німеччиною, але ствердили збереження «окупаційного статуту». Нарада
також схвалила «німецьку участь» в об’єднаних європейських збройних
силах.

20—21 жовтня 1950 р. у Празі пройшла конференція міністрів закордонних
справ СРСРу Албанії, Болгарії, Угорщини, ВДР, Польщі, Румунії та
Чехословаччини. За результатами її роботи сторони ухвалили спільну заяву
з приводу рішень Нью-йоркської наради трьох держав про ремілітаризацію
Західної Німеччини. Окрім цього, було фактично повторено пропозиції
Паризької сесії РМЗС 1949 р. про укладання мирної угоди, виведенйя
окупаційних військ, створення на паритетних засадах загально-німецької
установчої ради.

Запізнілу реакцію на пропозицію Верховного комісара США щодо проведення
«вільних виборів» становила згода на здійснення «безпосереднього опиту
німецького народу з відомих обставин». Західна реакція була однозначно
негативною, особливо в частиш «паритетного начала». ^

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

В цей час США розпочали розробку механізму контролю над «важким
партнером», яким дедалі очевидніше ставала ФРН. Ідея «вільних виборів»
була паліативною, а ідея переозброєння Німеччини могла стати постійним і
досить ефективним засобом контролю. Для ФРН же ремілітаризація була
найкоротшим шляхом досягнення суверенітету.

24 жовтня 1950 р. французький прем’єр-міністр

Р. Плевен висунув план «європейської армії». Згідно з цим планом
німецький контингент мав інтегруватися до неї цілком і складатися з
окремих батальйонів. До більш високого рівня командування німці не
допускалися. Не створювалися й німецькі військові інститути. Як
зазначало багато дослідників, мова йшла про переозброєння німців без
переозброєння Німеччини. Тому сам план і дискусія навколо нього виявили
суперечності між західними країнами. А

Радянський Союз запропонував скликати нову сесію РМЗС з німецького
питання. З метою її підготовки в Парижі з 5 березня до 21 липня 1951 р.
відбулася нарада заступників міністрів закордонних справ чотирьох
держав. Через неузгодженість порядку денного конференцію міністрів
закордонних справ було зірвано.

В цей період активізувалася дипломатія НДР. У січні 1951 р. Народна
палата НДР звернулася до бундестагу з пропозицією про переговори. У
відповідь ФРН сформулювала «попередню умову» про введення на території
НДР Основного Закону ФРН. 15 вересня 1951 р. уряд НДР виступив із
пропозицією провести загальнонімецькі консультації з приводу здійснення
загальнонімецьких виборів у Національні збори, що їх мали організувати
самі німці, але під міжнародним контролем.

18 вересня 1951 р, конференція міністрів закордонних справ США, Англії й
Франції у Вашингтоні схвалила план створення Європейської оборонної
спільноти, згідно з яким західнонімецькі контингенти мали ввійти до
«європейської армії». Було підготовлено проект «загальної угоди», яка
регулювала б відносини трьох країн із ФРН після скасування окупаційного
статусу. Цей проект був схвалений нарадою міністрів закордонних справ
трьох держав за участю канцлера ФРН К Аденауера 22 листопа-

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

да 1951 р. у Парижі. 10 березня 1952 р. послам трьох західних держав у
Москві було передано ноту радянського уряду, де містився проект основ
мирної угоди з Німеччиною. У ньому наголошувався нейтральний військовий
статус Німеччини за наявності національних збройних сил і військової
промисловості та її територіальний статус, суголосний потсдамським
угодам. Інші питання мали вирішувати самі німці.

Якщо, як зазначають сучасні дослідники, США були готові глибоко
проаналізувати радянські пропозиції, то Аденауер зайняв
найнепримиреннішу позицію. В ноті-відповіді від 25 березня 1952 р. було
проголошено про неприйнятність ідеї німецької національної армії. Окрім
цього, підкреслювалося, що обговорення мирної угоди стане можливим після
здійснення «вільних виборів» і сформування «вільного загальнонімецького
уряду». Передумови для проведення таких виборів мають бути створені за
допомогою 00Н.

У наступній ноті від 9 квітня 1952 р. радянський уряд знову повернувся
до ідеї мирної угоди й загальнонімецького уряду, але застережив, що
перевірку наявності умов для проведення виборів має здійснити не 00Н, а
комісія, створена чотирма державами, бо згідно зі Статутом 00Н німецька
проблема не входить у її компетенцію.

Позиція СРСР у даній ситуації була явно сильнішою, а відповідь західних
країн мала неокреслений характер.

Остання нота Радянського Союзу від 24 травня 1952 р., надіслана
напередодні підписання Загального до-г говору, була, на думку
спостерігачів, найнеперекон-ливішою з «російського нотного наступу» (за
словами К. Аденауера) й також не зумовила жодних наслідків.

26 травня 1952 р. представники США, Великобританії, Франції й ФРН
підписали в Бонні Загальну угоду про взаємини між трьома державами і
Федеративною Республікою Німеччини. Ця угода, що дістала також назву
Боннської, передбачала скасування окупаційного статусу й надання ФРН
самостійності у внутрішній і зовнішній політиці, за винятком питань,
пов’язаних з єдністю Німеччини, з Західним Берліном, з укладанням мирних
угод. Західні країни лишали за собою право тримати свої війська на
території ФРН до досягнення

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

остаточного мирного врегулювання, до возз’єднання, право оголошувати
надзвичайний стан.

У день підписання Загальної угоди урад НДР оприлюднив рішення створити
оаборонну зону» з колючим дротом, чатами й патрулями на протязі всього
кордону з ФРН, хоча угода ще не набрала сили, перебуваючим стані
ратифікації всіма учасниками: т

Наступного дня, 27 травня, представники урядів франції, ФРН, Італії,
Бельгії, Голландії та Люксембургу підписали в Парижі угоду, що завершила
створення Європейської оборонної спільноти. США й Великобританія
ратифікували угоди відповідно 1 липня і 1 серпня 1952 р., бундестаг ФРН
— лише в березні 1953 р., а Національні збори Франції ЗО серпня 1954 р.
відхилили угоди про створення ЄОС. А позаяк Паризька і Боннська угоди
були взаємопов’язані, відхилення однієї з них автоматично означало, що й
друга втрачала силу в тому вигляді, в якому її було підписано.

В липні 1952 р. П конференція СЄПН ухвалила рішення про початок
будівництва «основ соціалізму^ за радянською схемою: індустріалізація,
колективізація, культурна революція. Але на відміну від громадян СРСР у
східних німців залишався Західний Берлін: з 1945 по 1961 р. територію
НДР покинуло близько 15 % населення (2,6 млн чоловік).

Після смерті Сталіна керівництво СЄПН проголосило «новий курс», складову
частину якого становило підвищення виробничих норм для робітників. 16
червня 1953 р. почався страйк будівельників, який наступного дня переріс
у глобальні заворушення по всій території НДР, котрі набрали форми
протесту проти політики уряду, СЄПН та державного апарату.

Режим НДР було врятовано лише завдяки втручанню радянських військ.

Після цих подій жодна політична сила у ФРН не бажала зближення з НДР.
Вибори до бундестагу, що пройшли у вересні 1953 р., наочно
продемонстрували розстановку сил після подій в НДР. Блок ХДС/ХСС на чолі
з К. Аденауером здобув переконливу перемогу, а Комуністична партія
Німеччини навіть не, набрала потрібних 5 % голосів. Події 17 липня 1953
р.) у НДР і

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних АЕ відносинах

— ?»,-? і

вибори у ФРН відіграли вирішальну роль у розв’язанні проблеми
ремілітаризації ФРН і поглибленні розколу Німеччини.

17 липня 1953 р. західні країни запропонували скликати чотиристоронню
конференцію з німецького питання. Конференція пройшла 25 січня — 18
лютого 1954 р. почергово в західному і східному секторах Берліна: На
розгляд було винесено проект засад мирної угоди, доповнений новими
розділами. СРСР запропонував створити тимчасовий загальнонімецький уряд,
вивести окупаційні війська й провести вільні загальнонімецькі вибори.
Рекомендувалося звільнити Німеччину від сплати повоєнних боргів чотирьом
державам.

Ідею німецького нейтралітету було підсилено запропонованим Радянським
Союзом проектом загальноєвропейської угоди про колективну безпеку, яка
становила би, на думку СРСР, альтернативу Європейській оборонній
спільноті. Позиція західних країн базувалася на «плані їденому який
передбачав негайне об’єднання Німеччини шляхом загальнонімецьких
виборів.

Радянська сторона не погодилася з «планом їдена».

В кінці вересня — на початку жовтня 1954 р. в Лондоні відбулася
конференція дев’яти держав — США, Англії, Франції, Канади, ФРН, Італії,
Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, де обговорювалося питання про
перетворення Брюссельського пакту в Західноєвропейський союз із
залученням до нього ФРН та Італії. ФРН здобувала право створювати власні
збройні сили у складі 12 дивізій (0,5 млн осіб), військово-морські сили
та військову авіацію (до 1350 літаків).

Формальне рішення про вступ ФРН у Західноєвропейський союз і ВАТО було
прийнято на Паризькій нараді дев’яти держав (20—23 жовтня 1954 р.).
Паризькі угоди передбачали скасування окупаційного режиму у ФРН, уряд
ФРН, у свою чергу, оголосив про те, що він ніколи не вдаватиметься до
сили для об’єднання Німеччини або зміни існуючих кордонів. Окрім того,
західнонімецька держава взяла на себе зобов’язання не виробляти атомної,
бактеріологічної та хімічної зброї.

Паризькі угоди набрали сили після всіх передбачених формальностей 5
травня 1955р. ФРН здобула суверенітет

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД- v НИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ» )

_____________________________________________________________-
‘^-т

на засадах нової версії Загальної угоди. 7 травня вона вступила до ЗЄС,
9 травня — до НАТО. У відповідь Радянський Союз денонсував
радянсько-англійську й рВг дянсько-французьку угоди 1942 і 1944 рр.
\

17—23 липня 1955 р. в Женеві відбулася нарада глав урядів СРСР, США,
Англії та Франції, на якій Радянський Союз погодився на принцип вільних
виборів за умови відходу західних країн від ідеї залучення об’єднаної
Німеччини до НАТО. Але ідею нейтралізації Німеччини було відкинуто
західними державами. Женевська нарада завершилася безрезультатно.

Незважаючи на фактичне фіаско Женевської наради 1955 р.. Радянський Союз
надіслав запрошення канцлерові ФРН Аденауеру відвідати Москву. У вересні
1955 р. відбувся візит урядової делегації ФРН у СРСР, безпосереднім
результатом якого стало встановлення дипломатичних відносин між двома
країнами. Хоч у меморандумі, переданому Аденауером радянській стороні,
знову містилося невизнання кордону Одер—Нейсе й ігнорувалася НДР.

У відповідь, одразу після візиту західнонімецької делегації, було
укладено Угоду про відносини між СРСР і НДР, яка надавала останній
повний суверенітет і повну свободу в питанні врегулювання своїх взаємин
із ФРН. Слідом за ліквідацією у травні 1953 р. Радянської контрольної
комісії було ліквідовано посаду Верховного комісара СРСР у Німеччині.

22 вересня 1955 р. керівництво ФРН проголосило «доктрину Хальштейна»,
згідно з якою встановлення будь-якою країною дипломатичних відносин з
«режимом зони» (так іменувалася НДР) віднині розглядалось як ворожий акт
щодо ФРН, яка відповідатиме на такий акт розривом дипломатичних
відносин. Це й було згодом зроблено відносно Югославії (1957), Куби
(1963) та Занзібару (1964).

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

XФ:Ф:^№Ф:•»МК•X^»»>X:•>X»Ме»»№•^;«:4№:4Ф»Ф^^^

• Німецьке врегулювання в другій половині 50-х років. «Берлінська криза»
1958—1961 рр.

хв»^;«^^^зд•кл:•:‘Т\Гваріанті.запропо^
“Хеневській нараді міністрів закордонних справ 1955 р.). У заяві,
зробленій 29 липня 1957 р. в Шенсберзькій ратуші (Західний Берлін)
представниками США, Англії, Франції та ФРН, знову висувалася вимога
провести вибори під міжнародним контролем, що фактично означало
^ііквіда-цію НДР. МЗС СРСР не забарився з відповіддю, і Івже ‘7 серпня”
1957 р. Шенсберзьку декларацію було оцінено як-«нереальні плани», які
СРСР і НДР відхилили ще в 1955 р.

Початок «берлінської кризи» пов’язують із нотами радянського уряду
урядам США, Англії, Франції, ФРН та НДР від 27 листопада 1958 р. Вони
містили пропозицію про перетворення Західного Берліна
на«демілітаоизоване вільіймюто», “^Ультимативний харакіерПїЙГ^ТЇрОп^

був ^очевидний. На «міркування» західним країнам давалося півроку, після
чого контроль над комунікаціями між ФРН і Західним Берліном повністю
перейде до уряду НДР, який «здійснюватиме свій суверенітет на землі,
воді й у повітрі». В разі спроби силового прориву з боку західних держав
їм дадуть відсіч розташовані в НДР радянські війська.

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»»

5 січня 1959 р. з’явилася пам’ятна записка радянського^ Уряду
держдепартаментові ^СШАзвї^сладенням позищГ Іщодоншецької мирної утди>
10^’січня рули надіслані ноти^урядам США^АнршТФранції, НДР
та^РБГГдер-‘жавам -^”учасникам війни з гітлерівською Німеччиною. В нотах
містився проект мирної^ушди а Нмеоддшою, яку могли підписати як держави,
які брали участь у війні проти фашизму, так і обидві німецькі держави,
або від їх імені конфедерація, якщо таку буде створено. Проект мирної
угоди базувався на союзницьких угодах воєнного й повоєнного часу,
передусім на потсдамських рішеннях.

Передбачалося визначити статус Берліна на засадах пропозиції від 27
листопада 1958 р. і зберегти його «й надалі до відновлення єдності
Німеччини».

Західна точка зору на німецьку проблему базувалася на «комплексному
плані» держсекретаря СЇПА_К_ Гертера^ котрий як попередню
^мовзг-тїдйд^вд^ шіщ^і угоди “Ірк^ваь створення єдйїюініаюйніої^
наданням

чвч»»’1д .„.-“‘ •••*••»• .-»_————————о———«о————————————
а ,
—~——і»„—__——^———.,,..,,.—__— –

іи^гдзава_участі v військових союзах і розміщення на своїй території
закордонних військових ^баз. Цей фактор, порад з відверто негативним
ставленням ФРН до пропозицій СРСР, зумовив відсутність конструктивних
результатів роботи наради. Хоча Паризькі угоди 1954 р. позбавляли ФРН
доступу до зброї масового ^ніидпеи]^ вже на початку
^зш^я^12514^^кшщз^^^^ що його збройні сили «не
можуть^^мовитися^в^ зброї». Реакція СРСР та його союзників була
їіеред^аїїувано різкою, і вже ЗО квітня 1957^п^ДДЕІДИсунула пропозшшо
про взаємну відмову обох з^ецькюсдер^в від атомної ‘збр^ТГона^не^наш^

«атомна політаЕ^^^І^^^^^^Р^^^ абсолютній перемозі його
пар^навиборах15^^сняГ 1957 р.~————^’~’

Доволі реалістично вигладав^аїГ'”тюстра закордонних справ Польщі А.
Рапацького про створення «без’ядерної зони» на території ФРН, НДР,
Польщі та Чехословаччини. Він надавав ФРН серйозні переваги:

бундесвер і війська союзників не володіли б ядерною зброєю на
західнонімецькій території, а СРСР міг базувати ядерну зброю тільки в
межах своїх кордонів. «План Рапацького» не передбачав виходу ФРН із НАТО
і навіть відміни «доктрини Хальштейна». Але Аденауер відмовився.
Непохитність ФРН у «ядерному питанні» відіграла

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

свою негативну роль. Адже одержати цю зброю ФРН могла тільки в разі
надзвичайного, катастрофічного погіршення міжнародної ситуації.

«Ультиматум М. Хрущова^ розглядався К. Аденауером передусім як засю
ізолаці]і-!і>едеративної Респубдікі^ііі-меччини, В контексті ультиматуму
можливими поступками Заходові скористатимуться лише ті, хто вже мав
право доступу до Берліна. Тому Аденауер рішуче заперечив. Західні країни
заявили різкий протест із приводу зміни статусу Берліна, але висловили
готовність обговорювати німецьку проблему в цілому. Великобританія, яка
пов’язувала власну небезпеку в тривалій перспективі з майбутнім
Німеччини, виявила стриманість з огляду на ризик виникнення війни з
приводу Берліна. Тому британський прем’єр-міністр Г. Макміллан
послідовно виступав за переговори. Франція була ладна змиритися з
вирішенням Західною Німеччиною питань національного характеру, але
побоювалася, що розв’язані вони будуть Німеччиною або одноосібне, або
спільно з СРСР. Лише визнання Бонном політичного лідерства Франції в
Європі могло забезпечити згоду Франції на посилення
військово-економічного потенціалу ФРНг

США, в особі держсекретаря Д. Даллеса, 13 січня 1959.Р- оголосили, що
вільні вибори є «природним, але не єдиним засобом, об^еднання»;”^^^^^

“Інша форма конфедерації німецьких держав. Відповідальність же за
возз’єднання слід перекласти з союзників на самих німців.

Поступово Радянський Союз відмовився від шестимісячного терміну
вирішення берлінської проблеми і взяв участь у Женевській нараді
міністрів закордонних справ

– •7 ————————————^-“уав-«———,——г.—^«уу«—»«-
…..^..А»н…..га»– – • ••-••••^•^-*-^~— • -^^у^»ууА.^..^,

чотирьох^еряйв.Нарада відбулася в травні-серпні 1959 р. за участю двох
німецьких держав. Незважаючи на відсутність конкретних результатів, вона
значною мірою_роз-^адила сщущ.що—

“Цілком очевидно, що «ультиматум Хрущова» з приводу статусу Західного
Берліна не мотивувався ані міркуваннями безпеки СРСР, ані прагненням
вирішити німецьке питання. Західний Берлін був найболючішим місцем для
Заходу.

Проте існував такий аспект проблеми Західного Берліна, як можливість для
громадян НДР втекти на Захід. Лише в липні 1961 р. НДР покинуло близько
ЗО тис. осіб.

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»-

Східнонімецька економіка опинилася перед загрозою катастрофи. Тому
Берлінський ло^добздо^ятп^г у^^дад 1961 р.^, був насамперед^ж^юном для
емії^ациір^^

НДР, а не захистом^Ід^^ІсЗГТ^^ Але якщо реакція ФРН на мурування
Берлінської стіни була дуже жорсткою з вимогою контрзаходів, то
держсекретар США назвав цю акцію «подією всередині радянської сфери
впливу, що не стосується недоторканих для західних держав позицій». А Д.
Кеннеді оголосив, що будівництво муру не підпадає під американське
розуміння агресії й тому США не відгукнуться на нього військовими
санкціями.

Реакція західних країн на будівництво Берлінського муру викликала у ФРН
щось на зразок шоку, що пізніше внесе свої корективи в процес формування
її зовнішньої політики. Так, 7 травня 1962 р. Аденауер ^вис]дггшт^ із
критикою плану СII^\^л’в^рип^ Міжнародщ^раду з до-ступуЇБерлїнза~участю
ФРН і ЩрРТнеІпогоджуючись^з передбачуваним р&нйм статусом німецьких
держав. «Берлінська криза» похитнула західнонімецькі пріоритети.

А для НДР Берлінський мур став фактично початком кінця, бо свідчив про
цілковите банкрутство системи. Дуже влучно висловився Д. Кеннеді: «Стіна
— це наймер-зотніше й найпереконливіше свідчення фіаско комуністичної
системи».

КРИЗА КОЛОНІАЛІЗМУ. ВИХІД КРАЇН,

що визволилися,

НА МІЖНАРОДНУІАРЕНУ

Криза колоніалізму та її. чинники Перша хвиля деколонізації Бандунзька
конференція країн Азії та Африки

«Третій світ». Становлення руху афро азіатської солідарності

авйвйВййбВййМ!В!й^^

• Криза колоніалізму та її чинники

азйаааабааа^-ааа^^к^^^

До другої світової війни колоніальні володіння займали приблизно третину
земної суші. В колоніях та на підмандатних територіях проживало

близько одної третини населення Землі, ще одна його третина припадала на
напівколоніальні країни.

По закінченні другої світової війни розпочався процес деколонізації,
який тривав кілька десятиріч та спричинився до ліквідації колоніальних
імперій.

Основними чинниками розпаду колоніальних імперій були:

1- Поразка в другій світовій війні Німеччини, Італії та Японії й утрата
ними своїх колоніальних володінь.

2. Значне ослаблення колоніальних імперій Великобританії, Франції,
Голландії та Бельгії.

4 9-302

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД-НИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ)»

3. Розвиток національно-визвольного руху, підвищення національної
самосвідомості, економічне зростання в колоніях під час другої світової
війни.

4. Здобуття деякими колоніями, безпосередньо втягнутими в другу світову
війну, досвіду збройної боротьби.

До Статуту 00Н були включені положення про рівноправ’я та самовизначення
народів. Мандатну систему Ліги Націй заступила опіка 00Н, яка мала метою
створення умов для надання незалежності підлеглим територіям.

Ступінь антиколоніальної активності, піднесення національно-визвольного
руху в різних частинах світу був неоднаковим: він зумовлювався рівнем
розвитку народів, що їх населяли, та їхньої політичної свідомості.

• Перша хвиля деколонізації

ї»їйї»»»ї»яїїй»5й?айр?ййяя»^^

озпад колоніальних імперій розпочався на азіатському континенті.

Азіатські народи більшою мірою, ніж інші залежні народи, виявилися
втягнутими до прямої участі в другій світовій війні, в тому числі в
лавах Опору, що допомогло створити в Індокитаї, Бірмі, на Філліпінах та
в Індонезії масові народні армії. В Індії колонізатори самі надали зброю
численним індійцям, мобілізованим для участі у війні з Японією та
Німеччиною. Це не могло минутися безслідно з огляду на історію
визвольної боротьби індійського народу. Схожі процеси відбувалися й на
Близькому Сході. ^

Слід урахувати й те, що істотно змінилися Ііатріар-хальні
соціально-економічні структури країн Азії, набули розвитку
капіталістичні виробничі відносини, з’явилися пролетаріат та національна
буржуазія, які були заінтересовані, хоч і з різних причин, у ліквідації
системи колоніальної та напівколоніальної залежності.

Тема 5 Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися, на міжнародну
арену

Головні події на континенті розгорнулися в перше повоєнне десятиріччя.
Першими проголосили незалежність країни Близького Сходу й
Південно-Східної Азії.

Складні процеси відбувалися у Французькому Індокитаї. 2 вересня 1945 р.
проголосила незалежність Демократична Республіка В’єтнам. Але Франція
зробила спробу відновити там колоніальний режим. Це призвело до війни за
незалежність. У березні 1949 р. Франція надала незалежність В’єтнаму, в
1953 р. — Кампучії та Лаосу, в 1957 р. —Малайї.

На Близькому Сході розпочався крах мандатної системи. Великобританія
мусила в 1946 р. погодитися на незалежність Йорданії. Ще під час другої
світової війни (в 1941 р.) була формально проголошена незалежність Сирії
та Лівану — підмандатних територій Франції, але фактично вони стали
незалежними в 1946 р. після виведення французьких збройних сил.

Боротьбу індійського народу за незалежність очолив утворений ще в 1885
р. Індійський національний конгрес.

У 1947 р. Індія отримала статус домініону. В країні поширилися масові
індо-мусульманські сутички. Великобританія запропонувала «план
Маунтбеттена», який передбачав поділ країни. В серпні 1947р. утворилися
незалежні Пакистан і Індійський Союз.

Поразка Японії надихнула на визвольну боротьбу народи Індокитаю, Бірми,
Малайї, Індонезії, які проголосили свою незалежність, щойно стало відомо
про розгром Японії. Радянська Армія, ліквідувавши квантунське
угруповання японських військ, допомогла Китаю вигнати японських
окупантів. У 1948 р. Великобританія надала незалежність Цейлону. В тому
самому році проголосили незалежність дві корейські держави.

4 липня 1946 р. США визнали незалежність Філіппін, 4січня 1948р.
проголосила незалежність Бірма.

Індонезія протягом трьох століть була колонією Голландії та Португалії.
За років другої світової війни її окупувала Японія. Після капітуляції
Японії в серпні 1945 р. Індонезія проголосила незалежність.

Під приводом роззброєння залишків японської армії Голландія і
Великобританія восени 1945 р. розпочали в Індонезії інтервенцію. Але
Великобританія вже на початку 1946 р. вивела свої війська.

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД- т НИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНІМ

Після безуспішних спроб воєнними засобами зберегти свій колоніальний
режим в Індонезії Голландія надала їй незалежність та вивела свої
війська. В серпні—листопаді 1949 р. було досягнуто домовленість про
визнання Голландією суверенітету Республіки Сполучених Штатів Індонезії
та про входження її до складу Нідерландсько-індонезійського Союзу на
чолі з голландською королевою.

15 червня 1950 р. Індонезія офіційно проголосила себе унітарною
республікою, а за кілька років (у квітні 1956 р.) розірвала всі договори
конференції «круглого столу».

У вересні 1950р. Індонезія стала членом 00Н.

До середини 50-х років майже вся Азія, за винятком кількох територій,
визволилася від колоніальної залежності. На цей час територія
колоніальних володінь зменшилася майже вдвоє порівняно з довоєнним
часом.

З середини 50-х років розпочався новий етап розпаду колоніальних систем.
^

Одну з найважливіших Особливостей нового етапу становило те, що розпад
колоніальних систем наближався до вирішальної стадії. Процес ліквідації
цих систем набрав глобального характеру. Національно-визвольна боротьба
була спрямована не лише проти тієї чи іншої колоніальної держави, а
проти колоніальної ^системи в

цілому.

Підсумком цього етапу став крах колоніальних систем в Африці. Слід
зазначити, що процес деколонізації розпочався тут раніше, відразу після
закінчення другої світової війни.

Африканський континент було поділено між різними європейськими
державами. Відсталість та роз’єднаність африканських народностей,
відсутність чіткої класової диференціації та незрілість політичного
руху, здавалося, давали колонізаторам підстави для сподівань на довгі
роки неподільного панування.

Але африканці думали інакше. Африка зробила чималий внесок у справу
перемоги над фашизмом, і це допомогло її народам усвідомити свою силу.
За приблизними розрахунками, близько 1 млн африканців було мобілізовано
в армії союзників та близько 2 млн обслуговували діючі війська. Зросла
роль африканської інтеліген-

100

Теи% § ^Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися,

..^Н^ідна міжнародну арену

ції, з середовища якої вийшло багато борців за свободу Африки: Кваме
Нкрума, Джомо Кеніата, Ахмед Секу Туре, Патріс Лумумба та ін. Реальною
політичною силою на континенті став панафриканський рух. У зверненні
П’ятого панафриканського конгресу (Манчестер, жовтень 1945 р.), що
зібрав представників різних партій, профспілок, національних організацій
з усіх кінців Африки, було проголошено: «Усі колонії мають бути вільними
від закордонного контролю, як політичного, так і економічного».

У 1947—1948 рр. відбулося велике антиколоніальне повстання на
Мадагаскарі. Його очолила партія «Демократичний рух за мальгашське
відродження», створена в 1946 р. на базі широкого об’єднання різних
верств населення. Франція відповіла масовими репресіями. Воєнні дії
охопили п’яту частину території острова з населенням близько 1 млн. У
ході придушення повстання було вбито понад 100 тис. мальгашів, близько
20 тис. активістів руху ув’язнено. Проте ця героїчна боротьба
позначилася на долі континенту.

В 1952 р. проти англійських колонізаторів повстав народ Кенії. Це
повстання, що дістало назву «мау-мау», набрало характеру своєрідної
селянської війни й тривале понад чотири роки. Базою для повстанців
слугували непролазні джунглі. Під час придушення повстання англійські
війська вбили понад 11 тис. африканців, понад 60 тис. були ув’язнені в
тюрмах та концтаборах. В організації повстання колонізатори звинуватили
Спілку африканців Кенії, створену 1946 р. Спілку заборонили, а її
лідерів заарештували. Серед них був і Джомо Кеніата — майбутній перший
президент незалежної Кенії.

У різних районах Африки прокотилися численні страйки, які мали не тільки
економічний, а й політичний характер. Загальний страйк портових
робітників у Матаді (Бельгійське Конго) в 1945 р. вилився у збройну
сутичку з поліцією та військами. В Алжирі в травні 1945 р. жертвами
розправ із хвилею виступів стали 45 тис; алжирців. Масові заворушення на
континенті мали місце й пізніше. В Аккрі (Золотий Берег — тепер Гана) в
лютому 1948 р. англійська поліція розстріляла демонстрацію, організовану
спілкою ветеранів війни. Сумний підсумок репресій:

29 убитих та понад 200 поранених. У Нігерії в листопаді 1949 р. під час
розстрілу африканських шахтарів, що

191

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

страйкували в місті Енугу, було вбито 18 та поранено

31 особу. ^

Африканський нащонально-визвольний рух^набирав дедалі зріліших форм.
Постали політичні партїї^іцо очолили боротьбу за незалежність: «Народна
партія конвенту» в Золотому Березі під проводом Кваме Нкрумщ «На»
ціональна рада Нігерії та Камеруну» під керівництвом видатного
політичного діяча Б. Азіківе, «Демократичний рух Африки»^ що розгорнув
свою діяльність у більшості фран-і цузьких колоній, та інші організації.
Їхня діяльність пос-і тупово підривала позиції колонізаторів.
^ »

В Африці активізувався арабський національно-ви^ звольний рух.
^

У повоєнний період Лівія стала першою державою на африканському
континенті, яка здобула незалежність. У 1950 р. 00Н прийняла рішення про
надання їй незалежності. У грудні 1951 р. Лівію було проголошено
незалежним королівством, л,

У 1956 р. здобули незалежність Марокко та Туніс, у 1958р. —Гвінея. В
1954 р. розпочалася визвольна війна в Алжирі, яка завершилася 1962 р.
Під час референдуму 99 % алжирців проголосували за незалежність. У 1962
р. була проголошена Алжирська Народна Демократична Республіка. Франція
мусила визнати незалежність Алжиру. Визволення Алжиру спричинило
цілковитий розпад Французької колоніальної імперії.

Проголошення незалежності Судану в 1956 р. відбулося на хвилі повоєнної
антиколоніальної боротьби^ Доля Судану значною мірою пов’язана з долею
арабською го, в тому числі єгипетського, національно-визвольного руху. В
1899 р. під час колоніального поділу Африки Судан формально отримав
статус англо-єгипетського кондомініуму (спільне керівництво), а фактично
став британською колонією.

Антиколоніальний рух у Єгипті дістав відгук у Судані. У 1951 р.
парламент Єгипту денонсував угоду 1899 р. та проголосив Судан частиною
Єгипту. Англія не визнала цього рішення, посилила свою військову
присутність у Судані, проте, не покладаючись на воєнне вирішення
проблеми, зробила ставку на суданський сепаратизм. Слід зазначити, що
половину населення країни станов

102

Тема 5′ Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися. на міжнародну
арену

лять араби, що мешкають на півночі, на кордоні з Єгиптом, а південна
частина країни заселена африканцями з числа негритянських етнічних
спільнот. Це є істотним фактором політичної нестабільності.

В 1955 р. Установчі збори Судану ухвалили рішення про проголошення
незалежності, а в 1956р. було проголошено незалежність Судану.

Характерну особливість розвитку національно-визвольного руху в цей
період становило те, що з локально відокремлених рухів він переріс у
глобальний, поширився на всі основні райони колоніальних імперій. З
півдня хвиля національно-визвольного руху посунулася на північ та
прокотилася потім по Західній, Центральній та Східній Африці.

Таблиця. Проголошення незалежності країн Азії та Африки

Дата Азія Африка

17 серпня 2 вересня

22 березня -17 квітня 4 липня ^^г

1945

Індонезія В’єтнам

1946

Трансйорданія

Сирія

Філіппіни

1947

1 січня 5 серпня

Ліван ^

ІНДДЇСЬКИЙ

Союз

1948

4 січня 4 лютого

липень

Бірмаїіґ Цейлон

Лаос

1949

‘„*.<. _>»>К«•»»^>:«•:А»;•>»:•^»»^^^^^^

• «Третій світ». Становлення руху афро-азіатської солідарності

• • 1

ові самостійні держави, що постали на тери-юріях колишніх колоніальних
імперій, разом з іншими економічно малорозвинутими країнами Азії, Африки
та Південної Америки утворили «третій світ>,

Цілісність та специфіку країн «третього світу» визначав цілий комплекс
чинників. Вони мали багато спільного: низький рівень економічного
розвитку; особливе місце в системі світового господарства; багатоукладну
економіку; наявність гострих економічних, демографічних, соціокультурних
проблем, шляхи рішення яких ще не були знайдені. Водночас існували й
чинники, що роз’єднували ці країни: нерівномірність
соціально-економічного розвитку, поляризація орієнтацій у міждержавних
відносинах тощо.

Національно-визвольний рух у цей час вирізнявся розвитком та зміцненням
внутрішньої згуртованості.

Зовнішньополітична діяльність афро-азіатських держав спрямовувалася на
збереження і зміцнення міжнародного миру та безпеки, подолання
колоніалізму, расизму в усіх формах і виявах, розвиток взаємного
співробітництва. Зовнішньополітична активність молодих суверенних держав
діставала відображення в міжнародних актах, прийнятих самостійно або
спільно з іншими державами.

Функція підтримання миру й міжнародної безпеки була одним із
найважливіших аспектів зовнішньополітичної діяльності афро-азіатських
країн. Ця функція охоплювала такі питання, як загальне й цілковите
роззброєння (ліквідація іноземних військових баз, виведення іноземних
військ), заборона застосування атомної зброї й проведення ядерних
випробувань, мирне розв’язання міждержавних конфліктів тощо.

Боротьба афро-азіатських країн за загальне й цілковите роззброєння та
суворий міжнародний контроль за озброєннями мала на меті не лише
збереження миру, а й вивільнення в разі роззброєння значних коштів і
ресурсів

108

Тема 5 Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися, на міжнародну
арену

для подолання голоду, злиднів, неосвіченості й рабства на Землі. На
сесіях Генеральної Асамблеї 00Н, у Комітеті 00Н з роззброєння та в інших
її органах представники країн Азії й Африки брали активну участь в
обговоренні питань роззброєння, підкреслювали свою заінтересованість у
їх невідкладному розв’язанні, часто виступали з конструктивними
пропозиціями.

Об’єктивні потреби незалежного розвитку змусили уряди національних
держав Азії й Африки докласти зусиль до ліквідації іноземних військових
баз. Це питання розглядалося на Бандунзькій конференції 29
афро-азіатських держав.

Таким чином, позиції миролюбних сил в Азії й Африці значно зміцнилися
після краху колоніальних систем.

Розвиток національно-визвольного руху в країнах Азії й Африки поставив
на порядок денний утворення міжнародної організації з метою об’єднання
їхніх зусиль на світовій арені.

У квітні 1955 р. в Делі відбулася конференція представників
громадсько-політичних організацій 14 азіатських країн. Конференція
утворила Міжнародний комітет солідарності народів азіатського континенту
й закликала до утворення національних комітетів солідарності. До цього
руху приєдналися громадсько-політичні організації африканських країн.

Перша конференція солідарності народів Азії й Африки проходила в Каїрі в
грудні 1957 р. В ній брали участь представники політичних партій,
громадських рухів, національно-визвольних рухів, національних комітетів
солідарності більш ніж 20 країн Азії й Африки. Вони виступили
ініціаторами створення Організації солідарності народів Азії й Африки
(ОСНАА).

В багатьох країнах виникали національні комітети, які багато зробили для
того, щоб допомогти місцевим патріотичним організаціям правильно
зорієнтуватися в складній обстановці революційної боротьби й визначити
най-коротші шляхи для досягнення головної мети — завоювання політичної
незалежності.

Прихильники руху ОСНАА прагнули до того, щоб зовнішньополітична
діяльність кожного уряду підкорялася загальним завданням
антиімперіалістичної боротьби народів в умовах краху колоніалізму.
Протягом свого

109

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ)»

існування ОСНАА послідовно обстоювала ідеї свободи, незалежності, миру й
дружби між народами, прогресу’, основні зусилля організації
спрямовувалися на боротьбу проти колоніалізму, подолання його політичних
та економічних наслідків, за національне відродження й соціальний
прогрес.

Значну увагу рух афро-азіатськоЇ солідарності приділяв
соціально-економічним проблемам країн «третього | світу», питанням
забезпечення їхньої економічної незалежності. Важливу роль у розробці
стратегії соціально-економічного розвитку для країн, що визволилися,
відіграв економічний семінар, організований ОСНАА в лютому 1965 р. в
Алжирі. З метою налагодження співробітництва в подоланні
соціально-економічної відсталості країн, що позбулися пут колоніалізму,
рух афро-азіат-ської солідарності утворив спеціальний постійний
економічний орган.

Загалом рух афро-азіатської солідарності надав процесові національного
визволення міжнародно-політичного характеру і справив тим самим значний
вплив на розвиток міжнародних відносин.

ДІЯЛЬНІСТЬ 00Н В УМОВАХ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

• Утворення 00Н

• Підтримання миру й міжнародної безпеки

• Операція 00Н у Конго

Є 00 Н і перші кроки в галузі роззброєння

• 00Н і деколонізація

@ Розгортання боротьби за права людини

айк^^йУА^к^^^іаййа^кй^аайК^ак^ї^^

• Утворення 00Н

^Ї^У/^а«^К4»К««%»К1^^

•

Радянські війська зустрілися з військами союзників на території
Німеччини 25 квітня 1945р. Друга світова війна наближалася до
завершення. Саме в цей день у Сан-Франциско відкрилася конференція з
метою заснування Організації Об’єднаних Націй.

На той час то була одна з найбільших дипломатичних конференцій, у якій
брали участь 282 делегати з 50 країн, 1,5 тис. радників, експертів. У
Сан-Франциско з’їхалося понад 3,5 тис. дипломатів, політиків,
журналістів, аби стати свідками історичної події.

Головна мета конференції полягала в тому, щоб ухвалити Статут 00Н,
визначити її цілі, принципи, струк-ТУРУ, основи функціонування. Проект
Статуту вже існував. Він був розроблений ще в 1944р. в Думбартон-Оксі.

111

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Але конференція в Сан-Франциско не стала суто урочистим засіданням.
Справа в тому, що проект було підготовлено представниками лише великих
країн — США, СРСР, Великобританії та Китаю. Малі й середні країни мали
свої міркування щодо основ функціонування і цілей нової організації. До
того ж не всі принципові питання були остаточно погоджені й між великими
державами, наприклад, питання про застосування права «вето». Все це
спричинило гострі дебати й напружені дипломатичні пошуки
взаємоприйнятних рішень. У ході обговорення до проекту Статуту протягом
62 днів роботи конференції було внесено 1200 поправок^ уточнень,
доповнень. Так, коли обговорювався розділ «Секретаріат», малі країни
висунули свої пропозиції на 1000 сторінок.

Найскладнішим виявилося питання про право «вето». Малі країни виступали
проти цього принципу, розцінюючи його як порушення рівноправності членів
00Н. Ситуації додавало напруженості прагнення СРСР до тотального права
«вето», що мало поширюватися як на процедурні, так і непроцедурні
питання. Завдяки дипломатичним зусиллям усі спірні питання вдалося
вирішити.

25 червня 1945 р. Статут 00Н був одностайно схвалений, а наступного дня
— 26 червня — офіційно підписаний представниками 50 країн — фундаторів
00Н. Пізніше Статут підписала також Польща, ставши 51-м
членом-фундатором 00Н.

Статут набрав чинності 24 жовтня 1945 р. До цього часу його ратифікувала
більшість членів-фундаторів (29 із 51), включаючи всі п’ять великих
держав. Усіма фундаторами Статут був ратифікований до 27 грудня 1945 р.
10 січня 1946 р. з відкриттям першої сесії Генеральної Асамблеї
Організація Об’єднаних Націй почала функціонувати.

Отже, конференція в Сан-Франциско мала величезне історичне значення.
Вона породила 00Н — головний міжнародний інструмент підтримання і
зміцнення миру та міжнародної безпеки, головний міжнародний орган
сприяння багатоплановому співробітництву країн і народів. Проголошені
Статутом 00Н загальнолюдські цінності, права людини, демократичні
принципи мирного

112

Тема 6 Діяльність 00Н в умовах «холодної війни»

співіснування справили могутній вплив на весь повоєнний розвиток світу.
Людство одержало унікальний форум для спілкування, обміну думками та
розв’язання складних міжнародних проблем.

На жаль, уже перші повоєнні роки позначилися поворотом країн
антигітлерівської коаліції, насамперед США і СРСР від співробітництва до
стратегічного й політичного протиборства, що призвело до «холодної
війни» — глобального протистояння двох суспільно-політичних

систем.

Гострі суперечності міжнародних відносин адекватно

віддзеркалювалися в 00Н, справляючи згубний вплив на всю її діяльність.
Ідеологізація міжнародних відносин перетворила Організацію Об’єднаних
Націй на головну арену ідеологічних і політичних баталій, що
паралізовувало діяльність її органів, особливо найважливішого з них —
Ради Безпеки.

Негативні наслідки «холодної війни» виявлялися в усіх сферах, зокрема в
питанні про прийняття нових членів в 00Н. За Статутом (ст. 4)
організація відкрита для всіх миролюбних держав, які беруть на себе
зобов’язання, закріплені в Статуті, і можуть виконувати ці зобов’язання.
Але для прийняття нового члена необхідні позитивне рішення Ради Безпеки,
що ухвалюється за умови згоди постійних членів, і кваліфікована
більшість (2/3) присутніх і голосуючих членів Генеральної Асамблеї.

Протягом перших десяти років існування 00Н організація поповнилася лише
дев’ятьма новими членами. За-мороження процесу розширення членства 00Н
було безпосереднім результатом «холодної війни». Американське
домінування в 00Н, і зокрема в Раді Безпеки, зривало позитивні рішення
стосовно кандидатів з радянського блоку, а Радянський Союз, у свою
чергу, накладав «вето» на кандидатів із протилежного блоку.

Тільки в 1955 р., в умовах певного послаблення «холодної війни» після
закінчення війни в Кореї і смерті Й. Сталіна, визначилися зрушення в
підході до прийняття нових членів. Було досягнуто домовленості про
прийняття «пакетом» 16 нових членів, у тому числі 4 східноєвропейських
держав (Албанії, Болгарії, Угорщини та Румунії).

113

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД- ї НИХ ВІДНОСИН.
РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

»>>ї»»»Х^»»»9»09&»ї»В»МО»вОО»»Ов»ї»»в&»>»»9»»0»9»»»

• Підтримання миру й міжнародної безпеки

•вв«»»к-а^«»к.:««-^»мі (на ім’я
тодішнього радянського посла в США Зарубіна й одного з керівників
держдепартаменту Лейсі, які відіграли велику роль у її підготовці).

Важливим кроком до зміцнення довіри між СРСР і США могли стати
радянсько-американо-англійські пере-

134

Тема 1 Радянсько-американські відносини

говори щодо часткового припинення випробувань ядерної зброї, які
розпочалися в Женеві в жовтні 1958 р. Однак західні держави загальмували
на п ‘ять років процес розробки тексту майбутнього договору про відмову
від випробувань ядерної зброї в трьох середовищах: в атмосфері, під
водою та космосі, поставивши на порядок денний питання про запровадження
системи міжнародного контролю. Пропонувалося створити мережу обладнаних
спеціальною апаратурою постів у різних регіонах світу, які б фіксували
наслідки випробувань в атмосфері; ввести чергування на постійній основі
у Світовому океані кораблів зі змішаними екіпажами та складним
обладнанням для реєстрації підводних вибухів; розмістити супутники на
трьох стаціонарних орбітах для виявлення вибухів у космосі. їс г

Не сприяла поліпшенню радянсько-американських відносин ініціатива глави
радянського уряду М. Хрущова щодо зміни післявоєнного статусу Берліна. В
адресованій США, Великобританії й Франції офіційній ноті від 27
листопада 1958 р. він пропонував укласти мирний договір із двома
німецькими державами — ФРН і НДР, перетворивши Західний Берлін на
демілітаризоване «вільне місто». Ця нота була сприйнята Заходом як
«еквівалент ультиматуму» й поклала початок «берлінській кризі», яка
тривала до 1963 р. і негативно вплинула на розвиток
радянсько-американських відносин у той період.

Запрошення президента СШАД. Ейзенхауера М. Хрущову відвідати з візитом
Сполучені Штати, яке він передав через свого державного секретаря на
Женевській нараді міністрів закордонних справ СРСР, США, Великобританії
та Франції (травень—липень 1959 р.), мало на меті послабити напруженість
у відносинах двох великих держав. Під час цього, першого в історії^
візиту глави радянського уряду до Сполучених Штатів, що розпочався 15
вересня 1959 р., розглядалися можливості розширення наукового й
культурного співробітництва, збільшення обсягів торгівлі, а також
питання міжнародного характеру, зокрема статус Західного Берліна.
Наслідки дводенної зустрічі Д. Ейзенхауера і М. Хрущова в резиденції
американського президента в Кемп-Девіді дали можливість говорити про
«дух Кемп-Девіда»^ тобто про певне поліп-

135

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

•й

шення радянсько-американських відносин. Цьому сприяла заява Д.
Ейзенхауера, що «Америка не збирається залишатися в Берліні довічно, й
існуюче становище в Західному Берліні не є нормальним». На зустрічі була
досягнута принципова згода щодо необхідності проведення наради глав
урядів СРСР, США, Великобританії й Франції для обговорення цієї
проблеми. Подальший перебіг подій виявив серйозні розбіжності між СРСР і
США щодо методів урегулювання «берлінської кризи».

1 травня 1960 р., за два тижні до початку наради на найвищому рівні в
Парижі, у повітряному просторі СРСР над Уралом зенітною ракетою було
збито американський розвідувальний літак. У-2 Прибувши до столиці
Франції, М. Хрущов зажадав вибачення з боку американського уряду й
заборони розвідувальних польотів над територією СРСР. Американський
президент відмовився задовольнити всі вимоги М. Хрущова, обмежившись
обіцянкою припинити польоти на час свого перебування при владі, тобто
лише до січня 1961 р. Нарада на найвищому рівні не відбулася, як і
запланований візит Д. Ейзенхауера до

СРСР.

Унаслідок погіршення радянсько-американських відносин було відкладено
вирішення берлінського питання, не вдалося реалізувати й першу з початку
«холодної

війни» спробу зупинити гонку озброєнь.

Після перемоги демократичної партії на виборах

1960 р. президентом США став Джон Ф. Кеннеді. Нове керівництво замінило
зовнішньополітичну доктрину «масованої відплати» на доктрину «гнучкого
реагування», або «дозованого використання сили». Міністр оборони Р.
Мак-намара сформулював дві стратегічні мети США на 60-ті роки: 1)
стримування свідомого нападу на США та їх союзників шляхом постійної
підтримки здатності завдати неприйнятної шкоди противнику; 2) обмеження
втрат власного населення і збитків промислового потенціалу. Доктрина
передбачала різні варіанти застосування як звичайної, так і ядерної
зброї для реалізації політичних цілей. При цьому підвищена увага
приділялась дипломатичним засобам впливу на конфронтаційну ситуацію. У
своїй концепції ескалації відомий американський теоретик Г. Кан —
директор Гудзонівського інституту —

136

Тема 1 Радянсько-американські відносини

запропонував модель урегулювання конфліктів, яка грунтувалась на
одночасному використанні засобів дипломатії та силової боротьби («сходи
ескалації» Г. Кана).

Одним з постулатів доктрини «гнучкого реагування» було визнання
адміністрацією Кеннеді того факту, що очолюваний Радянським Союзом блок
соціалістичних держав є довгостроковим історичним явищем. • Тому
збереження «балансу сил» у відносинах із СРСР стало однією з головних
настанов зовнішньої політики США. Виходячи з того, що по лінії
конфронтації двох блоків у Європі стабільність можлива, автори доктрини
«гнучкого реагування» прогнозували загострення протистояння двох систем
у країнах «третього світу», вважаючи, що саме там з’явилась небезпека
порушення світового балансу сил на користь СРСР, чого не повинні були
допустити США.

В умовах піднесення національно-визвольних рухів на початку 60-х років,
коли радянське керівництво зробило ставку саме на їх активну підтримку,
Д. Кеннеді запропонував будувати радянсько-американські відносини на
засадах визнання і «заморожування» існуючого на той момент статус-кво.

Такі різні підходи до розуміння сутності мирного співіснування не могли
не вплинути на перебіг першої зустрічі лідерів СРСР і США, яка відбулася
3—4 червня 1961 р. у Відні. Мета зустрічі полягала в обговоренні
найгостріших проблем міжнародного й двостороннього характеру, насамперед
німецького мирного врегулювання і Західного Берліна, а також заборони
ядерних випробувань. Ураховуючи провал квітневої інтервенції на Кубу в
районі Плайя-Хірон, Кеннеді та його радники вважали, що поступки з боку
США щодо Західного Берліна будуть негативно сприйняті внутрішньою
опозицією та союзниками й можуть бути кваліфіковані як черговий вияв
слабкості президента. М. Хрущов розцінив цей підхід Д. Кеннеді як крок
назад порівняно з позицією Д. Ейзенхауера. Різка розбіжність сторін із
приводу Західного Берліна під час віденської зустрічі стала однією з
головних причин того, що в 1961 р. було втрачено реальну можливість для
поліпшення відносин між Радянським Союзом і США. Рівень протистояння
двох великих держав не тільки не знизився, а навпаки, зріс, наслідком
чого стало

137

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

спорудження в центрі Європи 13 серпня 1961 р. Берлінського муру. Не було
знайдено спільної мови і з питання про припинення ядерних випробувань,
оскільки лідери обох держав дотримувались різних точок зору щодо
створення

системи контролю за випробуваннями.

^^уйаздадв^й^ййййййяийи!^^

• «Карибська криза» й особливості американо-радянського протистояння
другої половини 60-х років

^«««•зд-к-к-:-»»»:-»:-:»;^»»:-^^^^^^^

Залишаючись однією з головних проблем радянсько-американських відносин,
«берлінська криза» перейшла в латентну стадію, проте почала

визрівати нова, найглибша з моменту закінчення другої світової війни
криза у відносинах двох супердержав. Після розгрому на Плайя-Хірон
антикастрівських сил, що здійснили вторгнення за підтримки США,
кубинське керівництво проголосило курс на будівництво соціалізму.
Реакція Сполучених Штатів на це була відверто ворожою, але

>до кінця 1961 р. кубино-американський конфлікт залишався в регіональних
рамках. У листопаді в надрах Пентагону і ЦРУ було розроблено
довгостроковий план під кодовою назвою «Мангуста», що мав на меті
повалення режиму Кастро. В січні1962р. конфлікт між США і Кубою
“переходитьна новий рівень: за ініттіативою США Оргожзщ»»^’»К4№^Х^К^И^>:»»^-М»»К^»>»»ООввв«й»9в»Ю»«вЄ-ї»&»К^^

• Основні напрями радянсько-американського співробітництва під час
розрядки міжнародної напруженості

айв:у^к-к^кК«И«»№»»>»№»&М^»:-^6Ф^»К»Обб«»^:-:-:-»»:«^^^^^

Становлення політики розрядки в Європі багато | в чому пов’язане з
«новою східною політикою» ФРН, яку почала проводити коаліція партій, що
здобула в 1969 р. перемогу на виборах до західнонімецького парламенту —
бундестагу. Очолив коаліцію лідер Соціал-демократичної партії Німеччини
В. Брандт. В. Брандт пройшов непростий життєвий шлях. Його справжнє ім’я
— Герберт Фрам. Після приходу до влади в 1933 р. фашистів він емігрував
у Норвегію. В 1940—-1945 рр., коли Норвегію окупували нацисти, перебував
у

164

Тема 2 Становлення політики розрядки в Європі (60-ті — початок 70-х
років)

Швеції. Брав участь у русі Опору. Шсля розгрому фашизму певний час жив у
Норвегії й навіть був членом норвезької військової місії в Західному
Берліні, носив норвезьку військову форму. Тільки пізніше, отримавши
громадянство ФРН, почав брати участь у політичному житті в лавах СДПН. З
1964 р. — голова СДПН. Став відомим, коли в 1957—1966 рр., обіймаючи
посаду бургомістра Західного Берліна, гостро виступав проти «політики
ультиматумів» СРСР, який тоді фактично, як це розуміли на Заході,
намагався витіснити західні держави з Західного Берліна, оголосивши
його, наприклад, «вільним містом». І все ж певна частина
західнонімецького населення старшого віку вважала репутацію В. Брандта
далеко не бездоганною. Йому не могли простити, що в роки війни він був
«серед ворогів німецького солдата».

Прийшовши до влади, В. Брандт почав рішуче здійснювати «нову східну
політику», яка відповідала інтересам СРСР, НДР, інших країн східного
блоку. Справа в тому, що на Сході були занепокоєні тим, що правляча
Християнсько-демократична партія спиралася на голоси «земляцгв» німців,
переселених після війни з земель, які відійшли до держав-переможниць:
Польщі, Чехословач-чини, СРСР. Звичайно, ці переселенці не визнавали
нові кордони в Європі, в тому числі НДР як «окрему державу німецького
народу» (саме таке офіційне визначення побутувало в НДР, згодом почала
пропагуватися теза, що в НДР створилася «окрема німецька нація», що було
абсурдним і не сприймалося як в НДР, так і у ФРН).

«Нова східна політика» якраз і мала на меті перегляд старих позицій і
перехід до курсу на домовленості Ь СРСР та іншими соціалістичними
сусідами, на визнання існуючих кордонів та повоєнних реалій. До речі,
ніхто з Державних діячів ФРН, навіть тих, що спиралися на підтримку0
згаданих «земляцгв», не закликав до силового повернення втрачених
територій. Але сам факт «невизнання» створював грунт для діяльності
екстремістських організацій у ФРН. На Сході ж він використовувався з
метою залякування загрозою західнонімецького реваншизму, що давало
підстави для зміцнення радянського контролю в «соціалістичному таборі»,
а у випадку з Че-хословаччиною в 1968 р. — для прямого воєнного
втручання у справи «братньої» країни.

165

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

У річищі «нової східної політики» з грудня 1969 р. до серпня 1970 р.
проходили переговори між ФРН і СРСР, які завершилися підписанням 7
серпня 1970 р. Московського договору, що став конкретною реалізацією
нового курсу ФРН. Одне з найважливіших його положень зафіксувала ст. З,
де було визнано, що «мир в Європі можна зберегти тільки в тому випадку,
якщо ніхто не зазіхатиме на сучасні кордони». Далі йшлося про відмову
від територіальних претензій, від спроб вирішувати спори немирними
засобами. Все це якнайкраще влаштовувало СРСР, бо означало примирення
ФРН із розколом Німеччини, з існуванням НДР.

Принципове значення для справи розрядки міжнародної напруженості в
Європі мала «Домовленість про наміри сторін»^ яка була погоджена
радниками делегацій СРСР і ФРН і спочатку вважалася конфіденційною.
Згідно з «Домовленістю», ФРН зобов’язалася поважати державну цілісність
і самостійність НДР і укласти з НДР міждержавний договір. Зрозуміло, що
така поступка з боку ФРН була для неї найбільш болісною. Сторони
домовилися також про одночасний вступ ФРН і НДР до 00Н. Отже, йшлося про
необмежене визнання НДР.

«Домовленість» передбачала, що згодом ФРН укладе аналогічні за
політичним змістом Московському договори із сусідніми країнами — Польщею
і Чехословач-яиною, з якими існували прикордонні проблеми, а також з
Угорщиною й Болгарією. У лютому 1970 р. у Варшаві ФРН і Польща підписали
договір про нормалізацію взаємин та визнання західного кордону ПНР, про
встановлення дипломатичних відносин.

З вересня 1971 р, СРСР, Великобританія, США та Франція підписали
чотиристоронню угоду про ^Західний Берлін. Цей документ складався з
трьох частин; “Згідно з угодою західні держави ‘зберігали право тримати
в Західному Берліні свої військові контингенти й використовувати всі
транспортні шляхи з ФРН до Західного Берліна. Можливість нової блокади
таким чином виключалась. Західний Берлін зберігав свій статус і не
визнавався складовою частиною ФРН, хоча ФРН дістала право представляти
інтереси населення Західного Берліна за кордоном, за винятком «питань
безпеки й статусу міста». Чотиристороння угода набрала чинності 3 червня
1972 р.

166

Тема 2 Становлення політики розрядки в Європі (60-ті — початок 70-х
років)

Наступним етапом процесу розрядки в Європі стала нормалізація відносин
між ФРН і НДР. 21 грудня 1971 р, в Берліні був підписаний договір про
основи відносин між НДР і ФРН. Сторони встановили міждержавні відносини,
і ФРН відмовилася від спроб представляти в міжнародних відносинах
«східну Німеччину». Як непринципову поступку ФРН з боку НДР можна
розцінювати рішення обмінятися не посольствами, а постійними
представництвами, що трохи пом’якшувало для, ФРН визнання НДР окремою
державою, о н

18 вересня 1973р. НДР і ФРН стали членами 00 Н.

Досить несподівано виявилися складними переговори ФРН Ь Чехословаччиною
про нормалізацію відносин. У московській «Домовленості» ФРН виявила
готовність визнати Мюнхенський договір між фашистською Німеччиною і
Чехословаччиною 1938 р. «недійсним із самого початку». Однак під час
переговорів ФРН і Чехословач-чини виявилося, що таке формулювання може,
зокрема, викликати матеріальні та інші претензії колишніх мешканців
районів Чехословаччини, що відійшли до Німеччини за Мюнхенським
договором, до урядів ФРН і ЧССР. Адже «з самого початку», тобто з
вересня 1938 р. до захоплення Чехословаччини Німеччиною в березні 1939
р. й до завершення війни в травні 1945 р., правові акти на цих
територіях укладалися саме на основі Мюнхенського договору. Невизнання
цього створювало підстави для претензій. Отже, було знайдене інше
формулювання: Мюнхенський договір 1938 р. проголошувався «неістотним»,
тобто знімалося питання про строки його недійсності. Спеціально також
зазначалося, що новий договір не стосується правових наслідків, які
випливають Ь права, застосовуваного з вересня 1938 р. до травня 1945 р.,
і не дає підстав для матеріальних претензій до ФРН із боку ЧССР.

У 1973 р. були нормалізовані відносини між ФРН і Угорщиною та Болгарією,
які не мали суттєвих післявоєнних проблем у відносинах з ФРН, але чекали
завершення переговорів ФРН Ь ЧССР (Румунія і Югославія нормалізували
відносини з ФРН ще до 1970 р.).

Так завершився важливий етап «нової східної політики» ФРН, який зміцнив
європейську розрядку. Керів-

167

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ? ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

ники країн Східної Європи сподівалися на подальше поліпшення відносин із
ФРН, і ці сподівання не в останню чергу пов’язувалися з особистістю
канцлера ФРН В. Брандга. Проте історія взагалі, й історія міжнародних
відносин зокрема, не позбавлені випадковостей. Згодом у найближчому
оточенні В. Брандта було викрито агента спецслужб НДР, і в травні 1974
р. В. Брандт мусив піти у відставку. Згодом В. Брандт став головою
Соціалістичного Інтернаціоналу, очолював різні комісії, що розглядали
нагальні міжнародні проблеми, але в керівництво ФРН уже не повертався.
^

Деякі західні опоненти В. Брандга розцінили Синову східну політику» ФРН
як примирення з Берлінським муром і неприпустиму поступку СРСР,
увічнення розколу Німеччини та Європи загалом. Історія розсудила інакше.
Вже наприкінці 80-х років мур був зруйнований, і невдовзі постала
об’єднана Німеччина!^

Х;К«!Я«»>И^У^М:-:-:у:-:-/:-:-»:у;««-:-:%.’
‘ •

181

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

порядку денного розглядатимуть відповідні комісії^яким допомагатимуть
підкомісії та інші робочі органи.

3. Координаційний комітет має бути головним органом другого етапу
Наради. Завдання комітету полягатиме в безпосередньому розгляді й
узгодженні заходів, що виявляться необхідними для виконання рішень
Наради та подальшого розвитку процесу зміцнення безпеки і
співробітництва в Європі, в розробці пропозицій організаційного
характеру.

4. На консультаціях у Гельсінкі було досягнуто згоди про те, що Нарада
та її робочі органи обов’язково ознайомляться в тій чи іншій формі з
позицією щодо головних моментів порядку денного держав-учасниць, зокрема
ряду середземноморських країн, які виявили чималий інтерес до проведення
Наради й усього з нею пов’язаного. х

З—7 липня 1973р, у столиці Фінляндії Гельсінкі проходив перший етагі1
Наради з безпеки і співробітництва ^ Європі\ в якому взяли участь
міністри закордонних справ 35 держав. На ньому були ухвалені заключні
рекомендації відносно всієї програми Наради, розроблені на
багатосторонніх консультаціях.

Делегація Радянського Союзу передала на розгляд загальноєвропейської
Наради проект генеральної деклара ції про основи європейської безпеки і
принципи відно син між державами в Європі. У відповідності з рекомен
даціями Консультативного комітету проект генеральної декларації містив
10 основоположних принципів безпеки й добросусідства в Європі.
Пропозиції щодо всіх цих принципів надали також Югославія та Франція.

Ціла низка пропозицій відносно широкого спектра проблем, які мали
обговорюватися в ході Наради з наступним закріпленням рішень щодо них у
відповідних заключних документах, надійшла від делегацій ФРН,
Великобританії, Італії, НДР, Польщі, Болгарії, Канади, Туреччини,
Чехословаччини, Угорщини, Греції, Сан-Марино.

Хоча позиції, обстоювані делегаціями, часто-густо суттєво відрізнялися,
слід констатувати, що обмін думками й дискусії, які відбулися на першому
етапі Наради, мали переважно діловий та конструктивний характер, що
врешті-решт дало змогу прийняти спільні рекомендації з принципово
важливих проблем. Результати першого ета-

– •А;1″

182

Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки

ду Наради разом з рекомендаціями, виробленими на багатосторонніх
консультаціях у Гельсінкі, створювали досить реальну основу для
продовження пошуків вирішення нагальних завдань європейської безпеки.

Після проведеного в період із 29 серпня по 3 вересня 1973 р. засідання
Координаційного комітету 18 вересня в Женеві розпочався другий етап
Наради. Головна мета цього етапу полягала у виробленні проектів
документів з усіх пунктів порядку денного для їх остаточного ухвалення
на третьому, заключному етапі Наради, що мав проводитися на найвищому
рівні

Центром діяльності та головним органом другого етапу був Координаційний
комітет, який складався з глав делегацій держав-учасниць і збирався на
свої засідання для затвердження графіка роботи органів Наради, вирішення
питань принципового значення та для схвалення документів, розроблених у
комісіях та підкомісіях.

Були створені три комісії (які надалі дістали також назву «кошики»):
Комісія І (безпека). Комісія II (економічні питання). Комісія III
(співробітництво в гуманітарних та інших галузях).

У межах першої комісії діяли дві підкомісії (з безпеки й принципів
відносин між державами; із заходів зміцнення стабільності й довіри), а
також спеціальний робочий орган із забезпечення дієвості принципів та
вироблення методів мирного врегулювання суперечок.

У склад другої комісії ввійшли п’ять підкомісій: з торгівлі; з питань
промислового співробітництва; з науки й техніки; з екології; зі
співробітництва в інших економічних галузях.

Третя комісія складалася з чотирьох підкомісій, а саме:

з контактів, інформації, культури та освіти.

Згодом іфи Координаційному комітеті було створено робочу групу для
розгляду питання щодо подальших кроків після завершення Наради (пункт 4
порядку денного). Функціонували також спеціальні групи з деяких
організаційних і фінансових питань.

У ході офіційних засідань органів Наради, а також йеофіційних
консультацій, обговорень у робочих групах Узгоджувалися точки зору
делегацій, вироблялися компромісні, взаємоприйнятні рішення. Слід
зазначити, що °с’ганні ухвалювалися на основі принципу консенсусу; цей

183

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

принцип і надалі залишився одним з основоположних у діяльності НБСЄ,
хоча з часом, особливо після розпаду ОВД і згодом СРСР, він дедалі
частіше гальмував прий» нятгя ефективних рішень. Але в той період
застосування консенсусу вважалося доцільним, оскільки, базуючись на
широкому збігу інтересів та поглядів з питань, що висувалися на розгляд,
він сприяв взаємному врахуванню думок та виявленню відповідальності щодо
нагальних

проблем.

Другий етап Наради проходив з перервами — близько двох років. Його
відносна довготривалість пояснювалася низкою причин. Так, виникли
труднощі цілком природного характеру, викликані необхідністю привести до
єдиного знаменника позиції всіх 35 учасників Наради, а це виявилося
вкрай непростим завданням. Слід було брати до уваги не лише розбіжності
між державами з протидіючих блоків, а й складне переплетіння та
зіткнення інтересів між західними країнами, насамперед між США і
країнами ЄЕС.

Існували й деякі суб’єктивні перешкоди. Приміром, західні делегації
пропонували такі положення щодо сфери розвитку культурних зв’язків,
обміну інформацією та контактів, які практично з порога рішуче
відкидалися Радянським Союзом. Власне, вони не містили якихось нечуваних
новацій і відображали насправді загальноприйняту в демократичному
суспільстві практику. Але СРСР, який з ідеологічних міркувань не міг
визнати принцип вільного обміну інформацією та людьми, обґрунтовував
свою позицію тим, що висунуті Заходом формулювання й положення
суперечать радянському внутрішньому законодавству, і був при цьому
формально правий, оскільки рішення загальноєвропейської Наради не мали
заходити в суперечність із законодавчою базою держав-учасниць.

В обстановці, що склалася, будь-який прогрес у роботі Наради у сфері
гуманітарних питань залежав від ключового рішення, а саме від визначення
принципових засад співробітництва в цих питаннях, і насамперед принципу
невтручання у внутрішні справи інших держав. Тільки на основі такого
рішення можна було приступити до обговорення конкретних напрямів
розвитку контактів, розповсюдження інформації, обмінів у галузі культури
й освіти,

184

тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки

На квітень 1974 р. було в принципі погоджено формулювання ряду важливих
принципів, включаючи принцип непорушності кордонів, що становило чималий
успіх Наради.

Проте на початку літа 1974 р. знову виникли труднощі в роботі Наради,
помітно сповільнилися темпи погодження і редагування текстів документів.
Така ситуація спричинювалася цілою низкою факторів: розгорівся жорстокий
конфлікт на Кіпрі, відбулася зміна урядів у ряді провідних західних
країн, з новою силою розпалилися зіткнення і суперечки при обговоренні
питань, що належали до компетенції Комісії III.

26 липня 1974 р. Координаційний комітет ухвалив рішення, важливе для
просування роботи першої та третьої комісій. Це рішення являло собою
комплексну домовленість, яку було запропоновано нейтральними країнами й
схвалено всіма учасниками Наради. В ній окреслювалися принципові засади
співробітництва держав у гуманітарній сфері. До формулювання принципу
суверенної рівності додавалося спеціальне положення про те, що
«держави-учасниці поважають право одна одної вибирати й розвивати свої
політичні^ соціальні, економічні та культурні системи, так само як і
право встановлювати свої закони та адміністративні правила». При цьому
уточнювалося, що держави-учасниці при здійсненні суверенних прав
зважатимуть на свої юридичні зобов’язання згідно з міжнародним правом, а
також ураховуватимуть і виконуватимуть положення рішень Наради з безпеки
і співробітництва в Європі. Відповідне положення включалося до
формулювання принципу виконання зобов’язань згідно з міжнародним правом.

•У ході радянсько-американського (листопад 1974 р.) та.
Радянсько-французького (грудень 1974 р.) самітів було досягнуто згоди
щодо завершення загальноєвропейської Наради в якнайкоротший термін і
проведення її третього, ^ключного етапу на найвищому рівні. Розбіжності
та єуперечності, не подолані на переговорах у Женеві, зго-Дом удалося
владнати під час двосторонніх зустрічей Радянського та західного
керівництва, що пройшли в ^ршій половині 1975р.

185

5Г-

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

19 липня 1975 р. Координаційний комітет другого етапу Наради в Женеві
прийняв рішення про початок завер. шального етапу НБСЄ на найвищому
рівні ЗО липня цього ж року в Гельсінкі.

• Третій етап Наради.

Ухвалення Заключного Акта НБСЄ

«в6«К-К-:->К№>:-:-К-:->К»:»»К?»&»0»^^^

станнім «піком» у розвитку радянсько-західно-I німецьких відносин після
другої світової війни стали 1974—1975 рр. У 1974 р. Радянський Союз
відвідав міністр з особливих доручень західнонг мецького уряду Е. Бар,
відбувся офіційний візит до СРСР федерального канцлера Г. Шмідта,
обмінялися візитами міністр закордонних справ ФРН Г-Д. Геншер і міністр
закордонних справ СРСР А, Громико. Нарешті, 1975 р. ознаменувався першим
в історії радянсько-західнонімецьких відносин офіційним візитом до СРСР
федерального президента В. Шеєля. Дедалі розширювалася договірно-правова
база радянсько-західнонімецьких відносин, зростали обсяги
торговельно-економічних зв’язків; у 1975 р. товарооборот між Радянським
Союзом і ФРН більш ніж у 5 разів перевищував рівень 1970 р.

Проте з початку 1976 р. у відносинах двох держав стали все частіше
виявлятися різного роду шерехатості, непорозуміння, почала відчуватися
певна напруженість. Звісно, головну провину за всі ускладнення радянське
керівництво покладало на західнонімецьку сторону, звинувачуючи її у
відході від конструктивності, від дотримання тих політичних
домовленостей, що їх було досягнуто в попередні роки.

Фактично один з основних каменів спотикання становила доволі жорстка
позиція нового керівництва ФРН у німецькому питанні, яке, на переконання
Радянського Союзу, було остаточно вирішено підписанням низки дво-та
багатосторонніх документів на початку 70-х років. Так, уряд Г. Шмідга
однозначно дав зрозуміти, що не зби-^ рається беззастережно
дотримуватися чотиристоронньої

196

Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-тї роки

угоди про Західний Берлін і має своє власне бачення місця останнього в
системі міжнародних відносин. Хоча формально ФРН не відмовлялася від
узятих на себе зобов’язань, на практиці процес всебічного інтегрування
Західного Берліна до Федеративної Республіки поступово відбувався.

Важливе місце в зовнішній політиці ФРН безумовно посідали відносини з її
східним сусідом. При цьому західнонімецьке керівництво виходило з
концепції «особливих відносин» із НДР, що базувалася на офіційно
закріпленій у конституції ФРН кінцевій меті возз’єднання двох Ні-меччин.
Невід’ємною складовою частиною політики Бонна щодо німецько-німецьких
відносин були тези про «єдину німецьку націю»’у «єдине німецьке
громадянством.

Хоча радянське керівництво часто-іусто заплющувало очі на всі ці вияви
послідовного політичного курсу ФРН, не бажаючи гальмування в цілому
безсумнівно вигідного для Москви розвитку відносин із ФРН, згадані
політичні вияви все ж не могли не відбитися негативним чином на
загальному стані радянсько-західнонімецьких відносин. Зупинилася
діяльність із підготовки низки двосторонніх угод, укладення яких ще
зовсім нещодавно не викликало жодних сумнівів: про науково-технічне
співробітництво, про правову допомогу, дворічної програми культурного
співробітництва. ^

22 травня і 1 липня 1976 р. уряди СРСР і ФРН обмінялися спеціальними
заявами щодо подальших намірів сторін у розвитку взаємних відносин. Хоча
опубліковані документи більш ніж наполовину містили традиційний обмін
люб’язностями, при детальному ознайомленні з ними ставало зрозумілим, що
ні Радянський Союз, ні Західна Німеччина не бажають поступатися своїм
власним баченням європейських і міжнародних реалій, насамперед у тому,
що стосується майже всіх аспектів, пов’язаних з вирішенням німецького
питання, а також проблеми обмеження гонки озброєнь.

На виборах до бундестагу ФРН 3 жовтня 1976р. перелогу незначною
більшістю голосів здобула правляча Коаліція СДПН—ВДП; порівняно з
попередніми роками ^ціал-демократи й вільні, демократи втратили чимало

197

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

місць у найвищому законодавчому органі ФРН. В СРСР, результати виборів
офіційно розцінили як свідчення топу що «більшість населення ФРН
виступає за мир і розрядку, за подальше поліпшення відносин із
соціалістичними країнами». Насправді ж об’єктивно мислячі експерти, в
тому числі в Радянському Союзі, добре розуміли, що невпевнена,
балансуюча на межі провалу перемога Г. Шмідга та його прихильників
означала прямо протилежне, а саме тенденцію до «поправіння»
західнонімецького електорату.

1977 рік практично не вніс будь-яких істотних змін до загального ходу
розвитку радянсько-західнонімецьких міждержавних відносин, який
вирізнявся уповільненням темпів та нерівномірністю. Безумовно, на
зовнішню політику ФРН не міг не вплинути поворот у зовнішній політиці
Сполучених Штатів, що стався з приходом до влади президента Д. Картера,
який узяв жорсткий курс щодо СРСР та країн «соціалістичного табору».

Певні сподівання на позитивні для себе зрушення керівництво Радянського
Союзу покладало на запланований на 1978р. черговий
радянська-західнонімецький саміт. Він справді відбувся з 4 по 7 травня в
Західній Німеччині, під час його сторони підписали Спільну декларацію та
Угоду про розвиток і поглиблення довгострокового спів^ робітництва в
галузі економіки та промисловості. У документах було зафіксовано цілу
низку спільних поглядів і оцінок сучасного (на той момент) стану
міжнародних відносин, сторони намагалися згладити існуючі між ними
розбіжності, уникаючи відвертого зіткнення думок з найбільш спірних і
гострих питань.

Проте загальна тенденція розвитку тогочасних міжнародних відносин, яка
вирізнялася загостренням міжбло-кового протистояння, особливо з початком
у 1979р. війни в Афганістані, не дала змоги повною мірою повернути
радянсько-західнонімецькі взаємини до попереднього

рівня. 1

198

Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки

^»^Ж:^^:•»^«•XX^>X;•:•:•>:К-^:•^^:•>:^•^: та 464 крилаті

ракети,

У свою чергу. Радянський Союз офіційно розцінив

натовський крок як порушення існуючого балансу сил та грубу провокацію,
що об’єктивно поглиблювало розкол у позиціях двох військово-політичних
блоків на віденських переговорах.

ПРОБЛЕМИ КОНТРОЛЮ НАД ОЗБРОЄННЯМИ ТА РОЗЗБРОЄННЯ

Перші успіхи у справі обмеження гонки озброєнь

Боротьба проти розповсюдження зброї масового знищення. Договір про
нероз-повсюдження ядерної зброї 1968 р. Договори й угоди в галузі
контролю над стратегічними озброєннями, підписані в 70-ті роки

утворення Радянським Союзом ядерної та термоядерної зброї, дальньої
бомбардувальної авіації ^та міжконтинентальних балістичних ракет
спричинило якісні зрушення в стратегічному співвідношенні сил, на якому
базувалась американська політика «залякування». Після втрати Сполученими
Штатами головної переваги — недосяжності їх території для ядерних
засобів потенційного супротивника —така політика стала Дуже небезпечною
з огляду на катастрофічні наслідки для самих США у випадку ядерної
війни.

Однак більшість представників правлячих кіл США розцінили створення в
СРСР міжконтинентальних балістичних ракет як сигнал до нарощування
ядерних °зброєнь із метою підтримання ядерної переваги Сполучених
Штатів. У 1958—1960 рр. було розгорнуто кампа-йно навколо «ядерного
відставання» США від СРСР. Нова адміністрація президента Д. Кеннеді не
тільки не зу-IIИнила гонку ядерних озброєнь, а й посилила її. Було
^искорено реалізацію програми будівницгва^ядерних

205

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

підводних човнів, озброєних ракетами «Поларіс», та розширено програму
розгортання міжконтинентальних баліс-.

тичних ракет «Мінітмен-1».

Наприкінці 50-х років навколо проблеми роззброєння точилася активна
дипломатична боротьба. СРСР висунув низку ініціатив та пропозицій,
найрадикальнішою з яких був поданий у вересні 1959 р. на розгляд XIV
сесії Генеральної Асамблеї 00Н план загального й повного роз” зброєння.
Цей план передбачав розпуск протягом трьох років усіх збройних сил та
знищення всіх видів озброєнь.

10 травня 1955р. СРСР вніс у підкомітет Комісії 00Н із роззброєння
розгорнутий план скорочення озброєнь^ який передбачав, зокрема,
скорочення збройних сил США, СРСР, КНР до 1—1,5 млн військовослужбовців,
Великобританії та Франції — до 650 тис. протягом 1956 р. У 1955 та 1956
рр. СРСР в односторонньому порядку скоротив свої збройні сили відповідно
на 640 тис» та 1,840 тис. чоловік.

У 1960 р. СРСР знов пішов на одностороннє скорочення своїх збройних сил
на 1,2 млн чоловік. Варто зазначити, однак, що ці радикальні скорочення
чималою мірою спричинювалися переглядом радянської стратегії у зв’язку з
успіхами в розробці ракетно-ядерної зброї.

Американський підхід до проблеми полягав у визнанні ключовим її аспектом
питання контролю над озброєннями. Найяскравіше це виявилося в плані
«відкритого небогу з яким президент США виступив ще на Женевській^
нараді глав урядів СРСР, США, Великобританії та Франції в липні 1955р.

»Й»»Й^$%Ї%ЙЙ!Й%?^-В^УЯ!^^

• Перші успіхи у справі обмеження гонки озброєнь

а»№^.і?»%.ййй%ї.^»й.ї^^^

На тлі жорсткого ідеологічного протистояння Й наростаючої гонки озброєнь
усе ж удалося підписати 1 грудня 1959 р. Договір про Антарктику-Цей
безстроковий Договір забороняє здійснювати Н3

206 1

•гема 4 Проблеми контролю над озброєннями та роззброєння

Григорії Антарктики будь-які заходи воєнного характеру, такі як
створення військових баз та військових укріплень, проведення маневрів,
застосування та випробування будь-яких видів зброї, включаючи ядерну.
Метою Договору проголошувалося використання Антарктики тільки в мирних
цілях на користь усього людства. Договір заохочує до широкого обміну
інформацією щодо наукових досліджень в Антарктиці. Його підписання
свідчило про можливість досягнення компромісних рішень відносно проблем,
які зачіпають інтереси всіх країн.

Нарощування ядерних озброєнь США й СРСР та гостре протистояння двох
військово-політичних блоків з усього спектра міжнародних проблем досягли
свого піка під час ^карибської кризи» 1962 р. Драматичні події навколо
Куби прискорили еволюцію поглядів керівництва США та СРСР на роль
ядерної зброї в сучасному світі, продемонструвавши реальність загрози
ядерного конфлікту. Поступово на зміну концепції «реалізованої ядерної
переваги» приходила ідея «ядерної стабільності», яку відстоював тодішній
міністр оборони США Р. Макнамара. Обопільне бажання знайти вихід із
загрозливої ситуації, що її створювала безконтрольна гонка озброєнь,
підштовхувало сторони до пошуку домовленостей.

Серйозним кроком на шляху обмеження ядерних озброєнь стало підписання 5
серпня 1963 р. Договору про заборону випробування ядерної зброї в
атмосфері, в космічному просторі й під водою (відомий також як Договір
про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах). Договір, який
набрав чинності 10 жовтня 1963 р., був ратифікований Українською РСР ЗО
грудня 1963 р.

Договір став першою міжнародною угодою в галузі обмеження ядерних
озброєнь. Він забороняє проведення випробних вибухів ядерної зброї та
будь-яких інших ядерних вибухів в атмосфері, в космічному просторі та
під водою або в будь-якому іншому середовищі, якщо при цьому створюється
загроза радіоактивного забруднення за межами національної території
держави, що проводить випробування. Договір є безстроковим та вкритим
для підписання всіма державами.

Значення підписання цього Договору виходить за рамки ьласне проблеми
обмеження ядерних озброєнь. Він довів Можливість досягнення
домовленостей у галузі обмежен-

207

РОЗДІЛ 11 РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

ня озброєнь та роззброєння навіть в умовах «холодної війни». Договір
зробив великий внесок у захист довкілля, зменшення його радіоактивного
забруднення. Під6^^«^Ул^^^:^№>^^^^^^«^^^^:«^^

У 60-ті роки особливої гостроти набула проблема нерозповсюдження ядерної
зброї. В 1960р. Франція провела випробування ядерної зброї, а в 1964 р.
ядерний вибух, здійснений КНР, довів кількість членів «ядерного клубу»
до п’яти. Економічний та науково-технічний рівень ще понад 10 країн
давав змогу створити ядерну зброю протягом кількох років. Лавиноподібне
зростання кількості ядерних держав украй загострювало проблему безпеки у
світі, збільшувало ризик виникнення ядерної війни^ гальмувало вирішення
проблеми роззброєння. 6

Переговори щодо підготовки угоди про нерозповсюдження ядерної зброї, в
яких провідну роль відігравали СРСР, США та Великобританія, ускладнилися
у зв’язку з погіршенням міжнародного становища, насамперед із
в’єтнамською війною. До того ж у самих Сполучених Штатах досить
впливовою була ідея «багатосторонніх ядерних сил НАТО»у неприйнятна для
Радянського Союзу, бо одну з найактивніших ролей у новому утворенні
відіграла б ФРН.

Паралельно до зусиль щодо нерозповсюдження ядерної зброї на глобальному
рівні робилися й спроби убезпечити від неї цілі регіони. Серйозним
успіхом у цьому слід вважати підписання Договору про заборону ядерної
зброї в Латинській Америці (Договір Тлателолко). Договір, який було
відкрито для підписання 14 лютого 1967 р.у становив першу спробу
закріпити статус без ‘ядерної зони в міжнародно-правовому порядку.

Договір проголошує своєю метою заборону присутності ядерної зброї на
території Латинської Америки. Держави, що підписали Договір,
зобов’язуються використовувати ядерні матеріали та пристрої, які
перебувають їЦд Їхнім контролем, виключно в мирних цілях.

209

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

Сторони підписали додатки до Договору — Протоколи 1 та 2 Протокол 1
зобов’язує держави, що несуть міжнародну відповідальність за території в
Латинській Америці, поширити на них без’ядерний статус. Згідно з
Протоколом 2 держави, що володіють ядерною зброєю, повинні поважати
статус без’ядерної зони в Латинській Америці щодо учасників Договору.
Цей протокол під-писаний та ратифікований усіма ядерними державами. У
відповідності з Договором створено Агентство із заборони ядерної зброї у
Латинській Америці (ОПАНАЛ) зі штаб-квартирою в Мехіко.

Інтенсивні переговори протягом 1967 та на початку 1968 р. в Комітеті 18
держав з роззброєння дали змогу дійти компромісу та узгодити текст
договору, який мав стати головним інструментом боротьби проти подальшого
розповсюдження ядерної зброї на глобальному рівні.

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) був схвалений
Генеральною Асамблеєю 00Н 12 червня 1968 р. й відкритий для підписання з
1 липня 1968 р. в Москві, Вашингтоні та Лондоні. Договір набрав чинності
5 березня 1970р.

Згідно з Договором кожна з держав-учасниць, яка володіє ядерною зброєю
(такими вважаються держави, що провели ядерне випробування до 1 січня
1967 р.), зобов’язується не передавати будь-якій державі ядерної зброї
або інших ядерних вибухових пристроїв, а також контролю над такою
зброєю, не заохочувати і не спонукати будь-яку неядерну державу до
виробництва або набуття будь-яким іншим способом ядерної зброї або інших
ядерних вибухових пристроїв, а також контролю над такою зброєю або
вибуховими пристроями.

Кожна з держав—учасниць Договору, яка не володіє ядерною зброєю,
зобов’язується не отримувати від будь-якого постачальника ядерної зброї
або ядерних вибухових пристроїв, а також контролю над ними, не виробляти
їх.

Учасники Договору зобов’язалися вести переговори відносно вжиття
ефективних заходів, спрямованих на припинення гонки озброєнь, домагатися
укладення угоди про загальне й повне роззброєння під ефективним
міжнародним контролем.

Водночас із жорсткими обмеженнями можливості розповсюдження ядерної
зброї Договір мав на меті сприяти

210

Тема 4 Проблеми контролю над озброєннями та роззброєння

використанню ядерної енергії в мирних цілях. Учасники Договору
зобов’язуються сприяти обмінові обладнанням, матеріалами, науковою та
технологічною інформацією щодо мирного використання ядерної енергії та
мають право брати участь у такому обміні. З метою контролю за дієвістю
Договору передбачалося скликати раз на п’ять років конференцію для
розгляду результатів його реалізації.

Суттєвим успіхом у справі роззброєння стало підписання 11 лютого 1971 р.
Договору про заборону розміщення на дні морів та океанів і в його надрах
ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення. Ратифікований УРСР
17 серпня 1971 р., він набрав чинності 18 травня 1972р.

Договір забороняє розміщення на дні морів та океанів та в їхніх надрах
(за винятком 12-мильної прибережної смуги) будь-якої ядерної зброї чи
іншої зброї масового знищення. Держави-учасниці зобов’язалися не
розміщувати будь-яких механізмів, систем запуску та приладів для
зберігання, випробування чи застосування такої зброї на морському дні.
%

Важливим кроком на шляху Заборони зброї масового знищення стало
підписання 10 квітня 1972 р. Конвенції про заборону розробки,
виробництва та нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) й
токсинної зброї та про їх знищення. Конвенція набрала чинності 26
березня 1975 р. Українська РСР, яка була співавтором проекту Конвенції,
ратифікувала її 21 лютого 1975 р.

Конвенція забороняє розробку, нагромадження та придбання
мікробіологічних чи інших біологічних речовин або токсинів у кількості,
що не виправдовується мирними цілями. Держави-учасниці зобов’язалися
зни-Щити будь-яку- біологічну зброю та засоби її доставки в
Дев’ятимісячний строк після набрання чинності цією Конвенцією.
Держави—учасниці Конвенції не вправі допомагати будь-якій іншій державі
чи заохочувати її до ьиробництва або придбання будь-яких
мікробіологічних чи біологічних речовин із немирною метою. Підписання
Цього документа має справді історичне значення для побудови більш
безпечного світового порядку в інтересах усього людства, і узд

•рп•

211

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

Підписання Конвенції про заборону бактеріологічної зброї ставило на
порядок денний питання про ще один вид зброї масового знищення — хімічну
зброю. Під час радянсько-американського саміту в листопаді 1974 р. було
вирішено виробити спільну ініціативу щодо майбутньої угоди про хімічну
зброю. Відповідно до цієї домовленості в 1976—1978 рр. у Женеві
проводилися радянсько-амери-канські консультації.

Уйай%й%^^^Й»^^й^^5ї^й^%ЗД^^Й!»^^^ЯЙ»^^

• Договори й угоди в галузі контролю над стратегічними озброєннями,
підписані в 70-ті роки

•»»К-»К«->К->К№К^»:-:«-»:-»»К-^К-К«^^^^

айважливішою проблемою для обох сторін на рубежі 60—70-х років була
проблема зупинення безконтрольної гонки ракетно-ядерних озброєнь. Вона
ускладнювалася розробкою так званих «касетних» боєголовок, коли на одну
ракету-носій установлювалось кілька боєголовок, і систем протиракетної
оборони (ПРО), що загрожували подальшою дестабілізацією

стратегічної ситуації у світі.

Окрім загрози взаємного знищення, до якого призвело б широкомасштабне
застосування ядерних арсеналів, сторони підштовхувала до переговорів
об’єктивна ситуація приблизної рівності (паритету), яка склалася

наприкінці 60-х років.

Першою спробою домовитися про початок переговорів була зустріч 23—25
червня 1967 р^ в Гласборо (США) Голови Рада Міністрів СРСР О. Косигіна
та президента США Л. Джонсона. Пропозицію Сполучених Штатів підписати
угоду щодо обмеження систем протиракетної оборони СРСР відкинув, бо вона
не супроводжувалася готовністю до переговорів відносно стратегічних
наступальних систем і сприймалася радянським керівництвом як спроба
легалізувати ядерну перевагу США.

212 І

Тема 4 Проблеми контролю над озброєннями та роззброєння

У червні 1968 р. міністр закордонних справ СРСР А. Громико виступив із
пропозицією обговорити взаємне обмеження та скорочення ядерних озброєнь
наступального та оборонного призначення. 1 липня того ж року президент
Л. Джонсон висловив готовність США розпочати переговори з питань
стратегічних озброєнь. Початкові переговорного процесу завадило різке
загострення радянсько-американських відносин унаслідок введення військ
СРСР та його союзників з Варшавського договору в Чехословаччину 21
серпня 1968 р. Проте, хоча президент Л. Джонсон відмовився тоді від
переговорів із СРСР, ця ідея здобувала щодалі більше прихильників серед
американської політичної еліти.

Нова республіканська адміністрація Р. Ніксона, проводячи широкий
перегляд зовнішньої політики США, усвідомлювала, що проблеми
попередження війни, припинення гонки озброєнь, розрядки напруженості
стали центральниз^и в радянсько-американських відносинах і вимагали
невідкладного вирішення. Такий підхід уможливив початок у листопаді 1969
р. радянсько-американ-і ських переговорів про обмеження стратегічних
насту-) пальних та оборонних озброєнь. Сприятливим тлом для таких
переговорів було загальне ослаблення напруженості у світі в цей період,
позитивні зміни у відносинах СРСР та його союзників з державами Західної
Європи, насамперед із ФРН.

Радянсько-американські переговори зі стратегічних озброєнь йшли нелегко.
СРСР виступав за максимальні обмеження систем ПРО, а обмеження
стратегічних систем намагався пов’язати зі скороченням ядерних засобів
передового базування США, розглядаючи їх як доповнення до
міжконтинентальних засобів. Прорив став можливим лише в травні 1971 р.,
коли сторони домовилися зосередити зусилля передусім на обмеженні
розгортання систем протиракетної оборони. На додаток до цього
передбачалося досягти домовленостей щодо деяких Сходів з обмеження
стратегічних наступальних озброєнь.

Травнева зустріч 1972 р. в Москві та серія важливих Домовленостей між
СРСР і США визначили сферу СП1льних інтересів двох найпотужніших держав.
Серед ^инщшів радянсько-американських відносин, зафіксо-

213

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

ваних у підписаному під час московського саміту 1972 р, документі
«Основи взаємовідносин між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і
Сполученими Штатами Америки», виділяється обопільне визнання принципу
мирного співіснування як єдино можливої основи відносин двох великих
держав у ядерну добу. «Основи» передбачали пряме зобов’язання сторін
«докладати особливих зусиль до обмеження стратегічних озброєнь».
1

Знаменним етапом у справі приборкання гонки ракеті но-ядерних озброєнь
стали Договір між СРСР і СІІІА про обмеження систем протиракетної
оборони (Договір щодо ПРО) та Тимчасова угода про деякі заходи в галузі
обме^ ження стратегічних наступальних озброєнь^ відомі (разом із
підписаною в 1971 р. СРСР і США Угодою про заходи щодо зменшення загрози
виникнення ядерної війни) під назвою Угоди ОСО-1 Щ документи було
підписано 26 травня 1972 р. в Москві під час візиту президента США

Р. Ніксона до СРСР. Х^М№»ЙВ»»^-5»^^

Процес деколонізації умовно поділяють на три етапи (три хвилі):

перший (з 1945 р, до середини 50-х років) -^

визволення від колоніальної залежності країн Азії;

другий (з середини 50-х років до середини 60-х) -^

поява незалежних держав у Північній та Тропічній

Африці;

третій (з 1975 р. до 1990 р.) — завершення деколо’

нізації Півдня Африки. ^ 222

Тема 5 Розпад колоніальних систем. Країни, що визволилися, у світовій
політиці

Середина 50-х років позначилася піднесенням національно-визвольного руху
народів Північної Африки. На початку 50-х арабські та азіатські країни
порушили в 00Н питання про надання незалежності Марокко й Тунісу,
оскільки ці країни вже досягли відповідної політичної зрілості.
Антиколоніальний рух переміг: 2 березня 1956р. незалежність здобула
Марокко, а 75 червня 1956р. —’ Туніс. Франція мусила визнати новий
міжнародний статус цих країн.

Деколонізаційні процеси розгорнулися і в Алжирі. В ніч із 31 жовтня на 1
листопада 1954 р. вибухнуло збройне повстання проти французів, що
переросло в партизанську війну. Боротьбу очолив Фронт національного
визволення (ФНВ). У 1956 р. ФНВ створив Національну раду алжирської
революції, а в 1958 р. Національна рада проголосила Алжирську
республіку. Війна в Алжирі тривала до 1962 р. 18 березня цього року
Франція змушена була підписати Евіанську угоду, за якою в Алжирі
передбачалося провести референдум із метою визначення подальшої долі
країни. За результатами референдуму у вересні 1962 р. Національні
Установчі збори проголосили утворення Алжирської Народної Демократичної
Республіки.

Впродовж кількох років свої колонії в Африці втратили Англія, Франція та
Португалія. Незалежність здобули майже всі колоніальні країни Тропічної
та Південної Африки. За період з 1950 по 1960 р. ситуація в Тропічній
Африці змінилася докорінно. В 1950 р. на всій цій величезній території
було тільки дві юридичне суверенні держави: Ліберія й Ефіопія. До кінця
1960 р. в Тропічній Африці на теренах колишніх колоній існувала вже 21
незалежна держава. Революційні процеси наростали й на

Півдні Африки.

Форми боротьби африканських народів за незалежність вирізнялися великою
різноманітністю, зумовленою місцевими особливостями й конкретним
співвідношенням політичних сил в окремих країнах. Установлення
колоніальних кордонів мало наслідком порушення або різке скорочення
традиційних зв’язків між африканськими на-РОДами, а в більшості випадків
— розкол народів на окремі частини. Водночас налагодилися нові зв’язки
між

223

РОЗДІЛ 11 РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

етнічними групами, які протягом життя кількох поколінь опинилися в
межах однієї колонії, в умовах одного кох.і.^й%%%.й>»>к->»к^^^^^

• Еволюція Руху неприєднання в 60—70-ті роки

^ і і

Об’єктивні потреби незалежного розвитку змусили уряди національних
держав Азії й Африки подбати також про ліквідацію іноземних військових
баз. Це питання було внесено до порядку денного таких міжконтинентальних
форумів, як Бандунзька конференція 29 афро-азіатських держав (1955),
Белградська (1961), Каїрська (1964), Лу-сацька (1970) конференції
держав, що не приєдналися. Створення ОАЄ поставило боротьбу за
ліквідацію баз на африканській землі на якісно новий щабель. Згідно з
рішенням конференції в Аддис-Абебі (1963), ця боротьба вважається
принципом державної політики. Резолюція про роззброєння запропонувала
всім державам Африки ліквідувати іноземні військові бази на своїх
територіях і денонсувати угоди про «взаємну оборону», нав’язані раніше
колоніальними державами. Положення резолюції ОАЄ 1963 р. про роззброєння
лягли в основу рішень Каїрської конференції держав, що не приєдналися. У
спеціальному документі «Військові пакти, іноземні війська та бази» було
зафіксовано, що учасники Каїрської конференції ^вважають «утримування й
розміщення в майбутньому іноземних військ на територіях інших держав
проти волі цих країн грубим порушенням суверенітету держав та загрозою
свободі й міжнародному миру». Конференція заявила «про цілковиту
підтримку країн, які прагнуть домогтися евакуації іноземних баз зі своєї
території», і запропонувала державам, що утримують війська й бази в
інших країнах, негайно їх вивести.

Процес очищення території незалежних країн від іноземних баз і
військових контингентів у зазначений період Ще далеко не закінчився,
проте колоніальні держави протягом 70-х років змушені були піти на
значні поступки в Цьому питанні, особливо в Африці. На південь від
Сахари Французьким колонізаторам удалося зберегти лише по одній базі в
Сенегалі, Березі Слонової Кості, Нігерії, Центрально-Африканській
Республіці, Габоні та на Мадагаскарі. Від багатотисячного контингенту
«імперських сил» Англії в Африці лишилося тільки три форпости — в

229

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

Південній Родезії, Свазіленді та ПАР. На 1972 р. Англії вдалося частково
компенсувати свої втрати за рахунок будівництва військових баз у зоні
«на схід від Суецу» (від мису Або до мису Доброї Надії, на Сейшельських
островах, у районі архіпелагу Чагос та на островах Маврикій, Альдатра,
Фаркуар). Одночасно Англія і. ПАР приступили до створення спеціальних
військово-морських сил для контролю за комунікаціями навколо мису Доброї
Надії. –

Значно звузилася зона американської «військової при* сутності» в
Північній Африці. Після приходу до влади Революційної ради в Лівії США
змушені були в термі-і новому порядку евакуювати свою ключову авіабазу
Віл-лус-Філд. У багатьох арабських країнах останні відчутні сліди
американського впливу зникли після війни 1967 р.

на Близькому Сході.

Таким чином, позиції миролюбних сил в Азії й Африці після краху
колоніальних систем значно зміцнилися.

Важливим аспектом функції підтримки міжнародного миру й безпеки є мирне
врегулювання міждержавних конфліктів. Напружені ситуації в Азії й
Африці, як правило, спричинюються прикордонними проблемами, що дісталися
молодим суверенним державам у спадщину від

колоніальних часів.

ОАЄ нагромадила позитивний досвід урегулювання

суперечностей між африканськими країнами. В її активі — врегулювання
територіальних конфліктів між Кенією, Ефіопією і Сомалі, а також
прикордонних непорозумінь між Сенегалом і Гвінеєю. Під час наради в
Рабаті (1972) було підписано угоду про врегулювання прикордонних

конфліктів між Марокко й Алжиром.

Певні зрушення в цьому плані відбулися й на азіатському континенті.
Відомо, що протягом багатьох років відносини між Індією і Пакистаном
затьмарювалися недоброзичливістю і ворожнечею, які неодноразово
виливалися в збройні сутички. Перемога національно-визвольного руху й
створення незалежної держави Бангладеш визначили нову розстановку сил у
цій частині Азії. Прогресивна громадськість світу з глибоким
задоволенням сприйняла інде-пакистанську угоду, підписану в Сімлі 3
липня 1972 р. В документі, прийнятому за підсумками переговорів між
прем’єр-міністром Індії 7. Танді і

230

Тема 5 Розпад колоніальних систем. Країни, що визволилися, ^ у
світовій політиці

Президентом Пакистану 3, А Бхутто, проголошувалися рішучі наміри обох
урядів покласти край конфронтації.

Отже, афро-азіатські держави своїми миролюбними акціями підтвердили
статутні положення 00Н щодо територіальної цілісності й політичної
незалежності будь-якої держави. Вони також визнали недоторканність
кордонів, що склалися на час проголошення незалежності, а в разі
виникнення міжнародних конфліктів зберігали за собою право арбітражу з
метою нормалізації відносин між ворогуючими сторонами.

Боротьба за ліквідацію колоніалізму у расизму й неоколоніалізму стала
однією з найважливіших функцій зовнішньополітичної діяльності
афро-азіатських країн. Основу цієї боротьби становить право націй на
самовизначення, яке було зафіксоване в Статуті Організації Об’єднаних
Націй, а в подальшому підтверджене іншими важливими документами 00Н:
Декларацією про надання незалежності колоніальним країнам і народам,
міжнародними пактами про права людини, рішеннями Спеціального комітету з
деколонізації, резолюціями Генеральної Асамблеї 627 (VII), 1803 (XVII) і
2158 (XXII) «Про невід’ємний суверенітет над природними ресурсами».
Декларацією про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав
тощо.

Велике значення для здійснення принципу самовизначення мають також акти,
прийняті конференціями держав, що не приєдналися, Організацією
солідарності країн Азії й Африки та Організацією африканської єдності.

Внаслідок зміни загального співвідношення сил в 00Н на межі 50—60-х
років XX ст. право націй на самовизначення і необхідність остаточної
ліквідації колоніально-расистських режимів визнавалися переважною
більшістю країн—членів 00Н. Ініціаторами дискусій і авторами
антиколоніальних резолюцій виступали, як правило, представники молодих
незалежних держав. Ефективність боротьби 00Н проти колоніалізму й
расизму значно зросла, і неабияку роль у цьому відіграли між-йародні
демократичні організації. В 1969 р. Генеральна Асамблея 00Н розглянула
«Маніфест про південну час» ^ну Африки^ підготовлений VI сесією
Організації афри-

231

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

канської єдності, і заявила про свою непохитну волю шукати спільно з ОАЄ
справедливих рішень щодо статусу Південної Африки, де на той час
склалося загрозливе становище. 21 листопада 1969р. на засіданні
Генеральної Асамблеї 00Н було прийнято резолюцію про політику апартеїду
уряду ПАР і рекомендації Ради Безпеки вжити невідкладних заходів, щоб
ліквідувати загрозу міжнародному миру в цьому районі земної кулі.
Генеральна Асамблея схвалила пропозиції групи африканських країн про
застосування економічних санкцій до ПАР, Португалії й расистського уряду
Південної Родезії. Делегати афро-азіатських країн піддали гострій
критиці західні держави, які порушували попередні рішення 00Н щодо|

Південної Африки.

• Вибір шляхів модернізації

та культурно-цивілізаційні блоки

«йяй^у^^-і^йй^^дй^^^^й^зд-^^^і^

Існує кілька визначень поняття «модернізація». Найзагальніше тлумачить
його як процес єдиної всеосяжної структурної зміни суспільства. Інше

трактування конкретніше й пов’язане з проблемами Сходу. Така оцінка
широко визнана: «Історична модернізація — це процес зміни тих типів
соціальної, економічної й політичної системи, що розвивалися в Західній
Європі й Північній Америці з VII по XIX ст., поширилися на інші
європейські країни, а в XIX і XX ст. — на південноамериканський,
азіатський та африканський континенти».

Серед азіатських країн тільки Японії вдалося успішно

здійснити модернізацію наприкінці XIX — на початку XX ст., але й ця
країна зуміла зрівнятися з передовими капіталістичними державами за
рівнем розвитку тільки після другої світової війни, коли минуло вже
кілька

десятиріч модернізації. 232

Тема 5 Розпад колоніальних систем. Країни, що визволилися, у світовій
політиці

Що стосується інших країн Азії й тим більше Африки, то тут процеси
модернізації почалися тільки в 70—80-ті роки. При цьому виявилася
залежність вибору шляхів розвитку від культурно-цивЬтізаційних традицій.
Визначилися потужні культурно-цивілізаційні блоки, тяжіння до яких не
долається жодним впливом Європи. Таких культурно-цивілізаційних блоків в
Азії й Африці

чотири:

1. Китайсько-конфуціанський блок (Китай, Японія,

В’єтнам, Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур).

2. Індо-буддійсько-мусульманський блок (Індія, Пас[и хпнншот’яз пш(іу^ ^ «пї() шу(І20(іцу> ‘«^’щжсіои
огоннїї^гонолд огон()0(!инжш ‘02090Н кннзїГ9оиг)шо9 осій їїїіУ(їиулду^ —
хшлаїмАмоїґ хочйх д иігвжжгАкйофо ‘кзчдхятаиясой оїп ‘ищ^й^ї низонїґгя
хин

-ьтконояа хинїґойвнжпм ияоїґАдзбац (мгшіаТіноя оібяз

‘^^61 Т»МФМ»0»6К-»»»МООО»»

• Миротворча діяльність 00Н

У цей період 00Н здобула новий досвід урегулювання міжнародних
конфліктів. 1967 р. Генеральна Асамблея ухвалила резолюцію про методи
розслідування конфліктів. З цією метою був складений список експертів
00Н. До 1969 р. 42 держави призначили 189 експертів.

236

»*^.^йі(*»*.і .

Тема б

*г’ •

Активізація’ діяльності 00Н у період розрядки міжнародної напруженості

1970 р. Генеральна Асамблея прийняла Декларацію Об’єднаних Націй про
принципи міжнародного права щодо дружніх відносин і співробітництва
держав у відповідності зі Статутом 00Н. Декларація урочисто проголосила,
що держави повинні додержуватися таких принципів, як утримання від
загрози силою або застосування сили проти територіальної цілісності або
політичної незалежності будь-якої держави; розв’язання міжнародних
спорів мирними засобами таким чином, щоб не загрожувати міжнародному
миру й безпеці; застосування для розв’язання міжнародних конфліктів
засобів, рекомендованих ст. 33 Статуту 00Н. Якщо використання таких
засобів не дало бажаних результатів, держави повинні продовжувати пошуки
розв’язання конфлікту іншими мирними 1 засобами. Декларація закликала
учасників конфлікт та інші держави утримуватися від дій, які можуть
погіршити ситуацію. Підкреслювався принцип розв’язання міжнародних
спорів на основі суверенної рівності держав. Про обсяг миротворчої
діяльності 00Н у ці роки свідчать такі дані: в 1945—1950 рр. на розгляд
00Н було представлено 20 конфліктів; у 1951—1955 рр. — 12; у 1956—1960
рр. — 16, у 1961—1965 рр. — 25, у 1966—1970 рр. — 14, у 1971—1975 рр. —
12, у 1976— 1981 рр. — 24 конфлікти. З 123 конфліктів 00Н удалося
розв’язати 28 повністю і 63 частково.

Визначне місце в миротворчій діяльності 00Н посідали операції з
підтримання миру: в Єгипті (1956— 1967), на Кіпрі (з 1964 р.), на
Близькому Сході (1973— 1979), на Голанських висотах (з 1974 р.), в
Лівані (з 1978 р.) та ін.

Особливо тривалим і складним виявився конфлікт на Кіпрі. Переважну
більшість населення тут становлять греки-кіпріоти (близько 600 тис.
чоловік). Турки-кіпріоти складають приблизно 18 % населення.

У серпні 1960 р. Кіпр, Греція, Туреччина й Великобританія уклали
договір, який гарантував територіальну Цілісність та суверенітет Кіпру.
Однак загострення суперечностей призвело в грудні 1963 р. до початку
воєнних Дй між греками-кіпріотами і турками-кіпріотами. Уряд Кіпру
звинувачував Туреччину у втручанні у внутрішні ЗДрави країни.
^

237

: . діяльність 00Н і

• Мирот^рч^ би ООН проти расизму

Ф Активі^ція ^р йкоюНїалі^

Є ООНі ^міЄ_.ясності 00Н у галузі пр^в ^ Активізація м

людини .он v сфері економічного

• страт11я °га розвитку й с»/»»К«:-І»»5^^^

Зміни в складі 00Н створили в 60-х роках можливості для розгортання
боротьби за ліквідацію апартеїду в Південній Африці, ї

«Апартеїд» на мові африкансько-європейських поселенців у Південній
Африці означає «відособленість^ або «сегрегація^. Формально цей термін
тлумачився як розвиток кожної групи населення країни своїм шляхом. Але
на практиці політика апартеїду являла собою відверту політику расизму,
мета якої полягала у збереженні панування білої меншості над чорною
більшістю.

Чорне населення, яке становило 85 % населення

Південно-Африканської Республіки (ПАР), було позбавлене основних свобод
і прав людини. Йому заборонялося брати участь у політичному, соціальному
й культурному житті. Мільйони людей примусово розселялися в бантус-танах
— спеціально відведених територіях. У країні панували терор, арешти,
знущання над чорношкірим населенням. Південна Африка залишалася країною
масового

порушення прав людини.

До 1960 р. 00Н не змогла домогтися визнання того,

що проблема апартеїду є міжнародною проблемою.

У 1962 р. на XVII сесії Генеральної Асамблеї був

створений Комітет з питань політики апартеїду в ПАР (У 1974 р.
перейменований у Спецкомітет проти апартеїду)-До нього ввійшли 19 країн.
Незмінним головою СпеД-

240

Тема б Активізація діяльності 00Н у період розрядки міжнародної
напруженості

комітету був представник Нігерії, а засту!!^^ком ^олот — представник
України.

Спецкомітет проти апартеїду став головним органом оонівського механізму
боротьби з апартеУ0^ визнаним міжнародною спільнотою злочином прспї
людства, що загрожує міжнародному миру й безпеці.

00Н розгорнула багатопланову діяльїгі0!^ основні напрями якої зводилися
до викриття расіїсї^ькоі сутності політики й практики режиму апартеїду,
здійснення політичного й економічного тиску на расистський режим Претори
шляхом розриву дипломатичних т^ економічних відносин, мобілізації
міжнародної підтрйМ^ національно-визвольного руху народу Південної
АФР1031 та ви:” крютя фактів співробітництва з режимом адартеїду.

Вже в 1962 р. Генеральна Асамблея рекомендувала всім членам 00Н вжити
ряду заходів дипломатичного м економічного характеру, аби примусити
Преторію відмовитися від політики апартеїду. В 1963 р. рвд^ Безпеки
закликала всі держави припинити продаж і доставку зброї, боєприпасів та
воєнно-транспорпї^ засобів У Південну Африку. Однак деякі західні
зср^ї™» зокрем^ США і Великобританія, не визнали це рішення обов’язковим
і продовжували співробітництво з расистським режимом.

У 1972 р. Рада Безпеки, що зібралася в Аддис-Абебі,

визнала правомірною антиапартеїдну бор011^ народу Південної Африки, що
мало велике значеі^ Д™ поси:-

лення міжнародної допомоги нащональйо”®113®0-^110^ рухові.
,

У 1973 р. Генеральна Асамблея ухвалила Міжнаро^У конвенцію про покарання
злочину апартеїду. В 1974 р. Генеральна Асамблея запросила представників
Африканського національного конгресу (АНК) та Панафриканського

конгресу (ПАК) взяти участь у ранзі спос^ерїгУї^ при обговоренні
проблеми апартеїду в Спецкорі1161’1- Пізніш^

Ш Дві організації були визнані єдиними пред0121™1™^:

більшості населення Південної Африки й запрошувалися’

я^ спостерігачі для обговорення питання Яр° апартеїд яа Унарні засідання
Генеральної Асамблеї. –

Генеральна Асамблея позбавила Пів^111^ АфрИКУ ярава участі в роботі
органів 00Н і рекомендувала

241

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ

темаб Активізація діяльності 00Н у період розрядка міжнародної
напруженості

подібні заходи й іншим міжнародним організаціям. Це сприяло міжнародній
ізоляції расистського режиму, хоч Південна Африка залишалася членом 00Н.
1976 р. Гене>>>>»»М81»»»IВФ»!1»»»»»Оее^^

^Активізація діяльності 00Н у галузі прав людини

ГбО—70-ті роки на основі Загальної Декларації прав людини було
розроблено й прийнято ряд декларацій, присвячених окремим аспектам
проблеми захисту прав людини.

Генеральна Асамблея ухвалила «Декларацію про ліквідацію всіх форм
расової дискримінації^ (1963) у «Декларацію про ліквідацію дискримінації
проти жінок» (1967)у «Декларацію про соціальний прогрес і розвиток»
(1969), Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації проти жінок
(1979) та ін.

У 1966 р. Генеральна Асамблея ухвалила два пакти (конвенції): Міжнародну
конвенцію з громадянських і політичних прав і Міжнародну конвенцію з
економічних, соціальних, культурних прав. Вони набрали чинності лише в
1976 р. Значення цих двох документів посилюється тим^ що вони мають
обов’язкову юридичну силу.

За факультативним протоколом до Міжнародної конвенції з громадянських і
політичних прав жертва порушень будь-якого з прав, зафіксованих у
Конвенції, має право безпосередньо звертатися в 00Н, у Комітет з прав
людини.

Було створено механізм зі сприяння втіленню в життя ухвалених конвенцій
і декларацій: Центр із прав людини, Комітет із прав людини у Комітет з
ліквідації расової дис» кримінації, Комітет з ліквідації дискримінації
щодо жінок. Вищими ланками в цьому механізмі є Генеральна Асамблея та її
Третій комітет. Економічна й Соціальна Рада та й Комісія з прав людини.
‘

Для контролю за виконанням положень Конвенції з громадянських і
політичних прав був створений Комітет 13 прав людини, що складався з 18
експертів. Комітет по-Iсликаний вивчати звіти урядів, робити запити до
урядів, готувати свої звіти Економічній і Соціальній Раді, Генеральній
Асамблеї.

245

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ
АСПЕКТИ ^

[Ь.Ї

»» . ^»К№»:’К«Х««-:»>»й->К»^^

дійснення Радянським Союзом нагляду над зовнішньою політикою країн
Східної Європи, керівництво нею у своїх інтересах не могло припинити
розвиток їхніх зв’язків з іншими країнами, особливо в Європі, а також із
країнами Африки, азії, Латинської Америки. У 70-х роках найрозвинутіші
країни Східної Європи мали розгалужені економічні відносини з

276

Тема 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового
типу»

країнами, що розвиваються. З ними підписували двосторонні угоди, а також
співпрацювали по лінії Ради економічної взаємодопомоги, яка в 70-х роках
включала Кубу, В’єтнам, Монголію. РЕВ підписала угоди про
співробітництво з Фінляндією (1973), Іраком і Мексикою (1975), одержала
статус спостерігача при Генеральній Асамблеї 00Н (1974). В роботі
окремих органів РЕВ як спостерігачі почали брати участь Лаос, Ангола,
КНДР, Ефіопія.

В ці ж роки були поновлені двосторонні договори, підписані країнами
Східної та Центральної Європи наприкінці війни і в перші повоєнні роки.

В Москві відчували, що відсутність дипломатичних ініціатив з боку країн
Східної Європи занадто відверто демонструє у світі їхній залежний
статус. На цю залежність постійно звертали увагу основні супротивники
СРСР на міжнародній арені, преса у західних країнах.

Отже, в керівництві СРСР час від часу вважали за необхідне чи доручати
«братнім країнам» внесення питань на порядок денний міжнародних
переговорів, чи погоджуватись з розробленими ними пропозиціями, які
вносилися на розгляд Москви. Аналогічною логікою, до речі, керувалися в
Москві і в питаннях діяльності України в 00Н.

Так, ще в 1957 р. Польща внесла в 00Н пропозицію про створення в центрі
Європи безатомної зони («план Рапацького» — за прізвищем тодішнього
польського міністра закордонних справ), в 1962—1963 рр. Польща повторила
свою пропозицію в модифікованому варіанті. Ініціативу Польщі не було
здійснено, але польська дипломатія вважала, що проголошення безатомної
зони в Латинській Америці в 1967 р. (договір Тлателолко), інших
безатомних зон було «підштовхнуто» Польщею. Новим явищем для міжнародних
відносин країн Східної Європи в 70-х роках була також участь підрозділів
Війська Польського в миротворчих операціях 00Н на Близькому

Сході.

Як уже зазначалося, країни ОВД спільно вели підготовку до
загальноєвропейської наради з питань безпеки та співробітництва. На
самій нараді СРСР та країни блоку розподілили між собою обов’язки й
зосереджували свої зусилля у відповідних напрямах: СРСР — проект
Генеральної декларації про основи європейської безпеки

277

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

і принципи відносин між державами в Європі; НДР і УНР — проект спільної
заяви про розвиток співробітництва в галузі економіки, торгівлі, науки й
техніки, захисту середовища; НРБ і ПНР — проект документа відносно
основних напрямів розвитку культурного співробітництва, контактів та
обміну інформацією; ЧССР —. проект створення Консультативного комітету з
питань безпеки й співробітництва в Європі.

За таким же зразком, під пильним наглядом Москви, складалася
зовнішньополітична співпраця країн регіону в 00Н, в інших міжнародних
організаціях, з тією різницею, що там у склад групи «країн Східної
Європи» входили УРСР та БРСР. Дипломати України, зокрема, разом з
польськими в 70-х роках працювали на сесіях Генеральної Асамблеї 00Н, в
Комітеті з роззброєння над узгодженням проектів резолюцій, присвячених
забороні хімічної зброї.

Особливістю міжнародних відносин країн Східної Європи в 70-х роках було
їх залучення до політико-ідеологічної конфронтації СРСР з Китаєм. Хоча
наприкінці 60-х років після кількох кривавих сутичок на кордоні СРСР і
КНР домовились не доводити справу до збройних конфліктів, політична
боротьба між ними тривала.

У 1971 р. в 00Н були відновлені законні права КНР, за що незмінне
виступали СРСР та інші союзні країни. Для Китаю в той час трибуна 00Н
стала платформою для боротьби проти радянського «гегемонізму» і
^великодержавного шовінізму», для висловлення незгоди з
«нерівноправними» договорами про кордони, які були підписані ще царською
Росією. Виходячи зі своїх зобов’язань, країни Східної й Центральної
Європи засуджували курс Китаю.

Особливі відносини з Китаєм, проте, встановили Румунія й Албанія. Між
цими країнами і КНР регулярно відбувалися обміни державними й партійними
візитами, вони не брали участі в полеміці з Китаєм у пресі, на
конференціях комуністичного руху. Але в 1978 р. Албанія по-своєму
зреагувала на розпочатий у 70-х роках процес нормалізації відносин між
США й КНР. Займаючи непримиренні антиамериканські позиції, керівництво
Албанії звинуватило Китай^ «втраті революційності», У

278

Тема 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового
типу»

«проведенні великодержавної політики» щодо Албанії в «союзі з
американським імперіалізмом». Албанія, таким чином, наприкінці 70-х
років протиставила себе як СРСР, так і КНР і США. Претендуючи на роль
«єдиної у світі марксистсько-ленінської держави», вона навіть
протегувала створенню «справжніх комуністичних партій» в

окремих країнах світу.

Нерівноправність відносин у «соціалістичному блоці», командні позиції
СРСР і водночас продовження практики ставлення з підозрою в СРСР до
інозбмців, у тому числі й до громадян «братніх» країн, не могли
припинити розвитку дружніх відносин між людьми в блоці. Туристичні
поїздки, запрошення на навчання, на відпочинок, на фестивалі культури
тощо — все це зближувало народи ЦСЄ з народами СРСР, незважаючи на
«важку руку» радянських силових органів, яку кожний з них відчував у
своєму житті. Зі сполучення усіх цих факторів і зв’язків створювалися
відносини в регіоні, які офіційна пропаганда СРСР та країн блоку
називала з досить завищеними претензіями «міжнародними відносинами
нового типу».

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

В ЗАХІДНІЙ

ЄВРОПІ

Федералістський рух у Західній Європі.

Створення Ради Європи

«План Шумана». Утворення ЄОВС

Посилення інтеграційних процесів у

Західній Європі. Утворення ЄЕС та ЄАВТ

Особливості європейської інтеграції

в 60-ті роки

План Ж. Помпіду та розвиток ЄЕС

у 70-ті роки

ОЄ8С08Са;-У^К«^К-№^»>К-К->У^»К^^^»К«^М:«^У^^^^

•Федералістський рух у Західній Європі. Створення Ради Європи

»^Я^%%&»ййй»^їйУйїдаййВДЇ5ййй;йй:й»йУЯйй:%-йй?»Яйй»Я

‘ясування місця Західної Європи в системі міжнародних відносин проливає
світло на весь спектр проблем, пов’язаних як з історичним поступом, так
і сучасним станом взаємин європейських країн, що входять до
Європейського Союзу, дає можливість проаналізувати інтеграційні процеси
в межах ЄС, а також перспективи їхнього розвитку.

Нерівномірність промислового розвитку держав не тільки постійно
змінювала співвідношення сил між ними, а й відбивалася на їхньому місці
в системі міжнародних

280

Тема 2 Інтеграційні процеси’ в Західній Європі

відносин. Такі ‘Зміни зумовлювалися головним чином «силовим» потенціалом
держав. Зниження глобальної ролі Західної Європи в перше повоєнне
десятиріччя і поступове її зростання в останні десятиріччя пов’язані

саме з цією закономірністю.

Місце Західної Європи в сучасній системі міжнародних відносин
визначається низкою чинників. В економічній сфері це — інтеграційні
процеси, і передусім завершення формування митного союзу та перехід до
валютно-фінансового союзу; темпи економічного розвитку;

стабільність господарської ситуації в ряді країн (Німеччина,
скандинавські країни, Бельгія, Голландія); науково-технічні досягнення в
деяких найважливіших галузях (хімія, металургія, ядерні технології,
літакобудування);

провідні позиції у світовій торгівлі, значні запаси золотовалютних
резервів. У політичній сфері — курс на формування єдиної зовнішньої
політики з питань, що становлять спільний інтерес. У військовій сфері —
узгодження політики в галузі оборони, перевага в НАТО
західноєвропейських звичайних озброєнь, наявність національних ядерних
потенціалів, розширення в окремих країнах індустрії озброєнь та
координація її подальшого розвитку

в межах Єврогрупи НАТО.

Зростання економічної, політичної та військової ваги

західноєвропейських країн у світовій політиці зумовило активізацію
інтересу до регіону з боку інших провідних країн, що невдовзі викликало
появу цілої низки політичних концепцій. У повоєнний період сформувалися
три основні течії в західній політології щодо майбутнього розвитку
західноєвропейського регіону: «глобалізм» (або атлантизм) — обмежує роль
Західної Європи регіональ-^ ними проблемами («доктрина Кіссінджера» 1973
р.)у з гло^ї балістської точки зору Західна Європа є лише частиноіА
американської політичної й військової системи; «євро^ пеїзм» —
абсолютизує самостійний, незалежний характер західноєвропейської
політики аж до утворення європейського військово-політичного об’єднання
зі своїми ядерними силами (В. Хальштейн, Ф. Й. Штраус); поміркована
тенденція — передбачає можливість рівноправного партнерства між Західною
Європою та США.

Західноєвропейський регіон є досить складним за структурою і характером.
Хоча європейські держави тісно

281

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

пов’язані економічними, політичними та іншими відносинами, вони значно
різняться між собою за економічним, політичним та військовим
потенціалом. Цим пояснюється наявність у Західній Європі цілої низки
регіональних організацій економічного, політичного та воєнного
характеру, а також поділ її на субрегіони: Скан-динавськищ Іберійськийу
Середземноморський.

nnaaaOE???!—‰}

}4~O??‡f?l?ccaOAµ??’‚t

??????$???? thaex

????”?O0TH0?1D3?3?7T;pBvB2CnG¬LOO–S?SnUIA???¬?‘???~

– Z

????????AE

??\

?????~‰Ae?e?iaeUAA3/43/43/43/4?Y‘†z

??”?ue

„

eaI??¤???u

nUI?I?n–n??u

„ ¤¤

’

”

‚

oaeOC????±Y?‹?}

„v

1/4

3/4

„+

†+

A+

I+

D-

F-

†-

3/4-

3/40

ae0

ae1

‚2

Ae2

AE2

TH2

¶5

oe5

??????,?????

??????$??”?$6

„;

–

¶>

Ae>

Ue>

1/4H

?????????

??????”??

??”?–N

-R

“R

–W

’X

‚Z

ue\

th\

1/4]

AE^

??????,????th\

Ae^

®d

THd

’i

1/4m

??????”??`

¬d

®d

Ued

THd

’i

1/4m

¬n

thn

AEp

uet

°y

1/4z

ue}

,‚

„ &„ U„ e„ ^… l… O… e… ,† B† T‡ f‡ 2‰ 4‰ 6‰ :‰ P? R? ’ ’ “ X“ i” Z• \• a? ?™ 3/4™ A™ O™ O™ oe™ J? ”? ? ? *? >?

¬?

“¤

¶¦

I¦

V§

??????????i‚

4‰

8‰

:‰

’

\•

A™

oeNNIAµ!–‰‰‰‰{

??”? ????????”??

??????????????$??”?D¬

F¬

R®

T®

A®

I®

Ue?

-°

’°

”°

?°

8µ

:µ

?µ

Oµ

v¶

”¶

V·

j·

®?

3/4?

1/4

r1/4

(1/2

V1/2

Z1/2

$3/4

”3/4

o3/4

oe3/4

u3/4

¬?

oe?

th?

????”°

8µ

AE?

&3/4

o3/4

u3/4

??”??A

-A

?Ae

†A

eAE

iAE

thAE

„E

‚I

’I

-O

?????????

??????$??”??

??”?xO

uUe

|TH

?TH

®TH

AETH

“ss

†a

–i

„?

†?

¤?

¦?

°o

thy

:th

lth

?????????

?????????????”?¤?

”

???????????”???????????????????????????

????????????ц

??????$??”??

??????????????”??

????????

??????????$??”??

????????$??”??

?????????

? ????? ????”??

??????????$??”??

??”??

?????

??”??

??????,?????

??”??

??????????????$??”??

?????

?P???P????”??

????????????????Й???

??”??

??????????”??

?????

????????$??”??

??????????$??”??

?????????

??????????$??”??

??????,?,??

???????”??

????”??

?????

????????$??”??

?????

????”??

??????$?????

???????????”??

?P?????P????”??

iaOE3/4±!3/4‘3/4„v

???????Європейський Союз. Європейський Союз — це економічне й політичне
об’єднання 15 європейських країн, ут-вороне 1 січня 1993 р. на основі
Європейських співтовариств. Угоди про утворення ЄС були підписані на
засіданні Європейської ради в Маастріхті (Голландія) 7 лютого 1992 р. і
стали після їх ратифікації юридичною базою взаємовідносин європейських
країн, замінивши Догоду про утворення ЄЕС, що діяв з 1957 р.

Сучасні програмні орієнтири Європейського Союзу виникли не на порожньому
місці. В основу концепції західноєвропейської інтеграції покладені
міркування, висловлені на різноманітних її етапах як теоретиками, так і
практиками «європейської ідеї» — Ж. МоннЄу В. Хальш-тейноМу Р. Шуманом,
К АденауероМу Г. Торном^Ж. Пом-підуу Г.-Д. Геншером, Е. Коломбо, Л.
Тіндемансом^Ж. Дело-роМу Ф. Міттераном та ін.

Уперше 2- питання про практичну реалізацію гасла «об’єднання Європи»
було поставлено після першої світової війни. Для цього існував цілий ряд
об’єктивних причин. Європа стала основним полем битв першої світової
війни, що призвело до економічної розрухи та соціально-політичної
нестабільності в багатьох європейських країнах. Дедалі частіше в
наукових та політичних колах говорили про загальну європейську кризу.
Досить швидкі темпи індустріалізації в Росії на тлі економічної кризи в
Європі не додавали європейським політикам оптимізму. В цих умовах вихід
із кризової ситуації багатьом бачився на шляху «об’єднання Європи».
Скасування митних бар’єрів між європейськими державами дало б можливість
зміцнити їхню економіку, ліквідувати аграрну кризу, безробіття.

Найактивнішу роль у пропаганді ідеї «об’єднаної Європи» в
післяверсальській Європі відіграв Панєвро”

282

Тема 2 інтеграційні процеси в Західній Європі

цейський союз, заснований 1923 р. у Відні австрійським графом Річардом
Куденхове-Калергі. В основу діяльності Союзу лягли викладені в книзі
Куденхове-Калергі «Пан-Європа» принципи, що передбачали збереження за
Європою провідної ролі на противагу як зростаючому впливу більшовицької
Росії, так і економічному домінуванню

США.

Перший «панєвропейськиш конгрес зібрався 1926 р. у

Відні. На ньому були присутні делегати з 24 країн. У діяльності Союзу,
незважаючи на його неофіційний характер, брали участь банкіри,
промисловці, політичні діячі різних напрямів, учені та публіцисти (Луї
Лушер, Анрі де Жувенель, Едуар Ерріо, Леон Блюм, Ернест Мерсії у
Франції; Конрад Аденауер, Роберт Бош у Німеччині; Фран-ческо Нітті,
Джузеппе Сарагат в Італії; Едуард Бенеш у Чехословаччині). Секції
Панєвропейського союзу постали майже в усіх європейських країнах. У 1931
р. був виданий «Меморандум про європейську кризу» у в якому
аналізувалися основні причини економічної кризи в Європі та

пропонувалися можливі шляхи виходу з неї.

Активну роль у діяльності Панєвропейського союзу у

20-ті роки відігравав французький міністр закордонних справ Арістід
Бріан. У Франції в цей час досить жваво обговорювалися питання
франко-німецького зближення, насамперед на економічній основі. За
планами А. Бріана та канцлера Німеччини Густава Штреземана
франко-ні-мецький союз мав стати ядром більш глобального економічного
об’єднання з залученням інших європейських держав. Виступаючи на
конференції Ліги Націй 5 вересня 1929 р,у А. Бріан висунув проект
меморандуму про «європейський федеральний союз». Нове європейське
об’єднання бачилося у формі конфедерації зі спільними органами
управління^ компетенція яких не мала обмежувати національний суверенітет
держав-членів. Прихильниками більш тісного інтеграційного об’єднання,
очолюваного інтеграційним урядом з широкими повноваженнями^ виступали

французькі соціалісти під проводом Леона Блюма.

Якщо Франція та Німеччина активно просували в цей час ідею європейської
інтеграції (остання бачила в цьому можливість дюдолання принизливих умов
Версальської

283

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

ноєвропейського об’єднання, а й сприяли розколу Європи та формуванню
блокової політики. Політика протистояння двох різних політичних систем,
що дістала назву «холодна війна», призвела до того, що Європа фактично
перетворилася на арену випробування сил. З одного боку, Радянський Союз
намагався продемонструвати переваги соціалістичного будівництва в
країнах Східної Європи, з другого — США докладали зусиль, аби зупинити
поширення комуністичного впливу на західну частину Європи.

Підтримуючи ідею «об’єднання Європи», США мали на меті насамперед
подолання економічних труднощів та пов’язаної з ними політичної
нестабільності в західноєвропейських країнах. «Доктрина Трумена» (12
березня 1947р.) вперше встановила прямий взаємозв’язок між наявністю
економічних та соціальних труднощів і зростаючим впливом лівих
політичних сил у повоєнній Європі. Це стосувалося передусім таких країн,
як Франція, Бельгія, Італія, Греція. Розвиваючи ідею президента США
Трумена щодо надання економічної та фінансової допомоги Греції та
Туреччині, державний секретар Д. Маршалл запропонував у своєму виступі в
Гарвардському університеті 5 червня 1947 р. поширити цю допомогу на інші
країни Європи. Прийнята на конференції в Парижі 12 лип» ня 1947 р,
Європейська програма оздоровлення^ або «план Маршалла», охоплювала 16
західноєвропейських країн, які виявили бажання взяти в ній участь. З
1948 по 1952 р, в межах Програми США надали фінансову допомогу на суму
12,8 млрд доларів, 2/3 якої отримали Великобританія, Франція, Італія та
Німеччина.

Але значення «плану Маршалла» полягало не тільки в оздоровленні та
модернізації економіки країн Західної Європи, це був важливий крок
уперед на шляху європейської інтеграції. У квітні 1948 р. для
ефективного розподілу американської допомоги 16 західноєвропейських
країн утворили Європейську організацію економічного спів» робітництва
(ЄОЕС). Виконуючи функцію координації національних економічних програм,
ЄОЕС фактично створила передумови для самостійних європейських
інтеграційних ініціатив у майбутньому, відігравши роль своєрідного
тренувального майданчика, де прихильники «європейської ідеї» ^вперше
змогли^в такому масштабі

286

Тема 2 Інтеграційні процеси в Західній Європі

перевірити можливості співробітництва, що виходить за

межі виключно національних інтересів.

У травні 1948р. в Гаазі відбувся перший конгрес «європейського руху»,
який зібрав близько 800 політичних діячів із 15 країн Західної Європи.
Конгрес розробив програму подальшого політичного, економічного та
військового об’єднання..! Для сприяння цьому процесові розрізнені
організації «європеїстів» об’єдналися в «європейський рух», що мав
національні ради в усіх країнах—учасниках «плану Маршалла». Почесними
головами «європейського руху» були обрані В. Черчилль, Л. Блюм, П. А.
Спаак, А. де Гаспері та дещо пізніше — К. Аденауер. Важливим результатом
діяльності конгресу в Гаазі стало утворення 5 травня 1949 р. Ради Європи
— першої самостійної європейської інституції, яка мала вирішувати
важливі загальноєвропейські юридичні проблеми, особливо питання захисту
прав людини. Статут Ради Європи був підписаний у Лондоні 10
західноєвропейськими країнами й становив свого роду компроміс між
франко-бельгійським федералістським підходом та англійським баченням
європейського об’єднання.

«»00»»66«»»«ОйС»»й&6»ааО№««-«»»К^^№К»^»?^^^^^

ісля вдалого експерименту з ЄОВС в 1950— 1952 рр. були здійснені спроби
інтеграційного об’єднання в інших, досить вузьких, секторах економіки.
Нові інтеграційні проекти передбачали співробітництво в таких галузях
економіки, як сільське господарство, транспорт та охорона здоров’я
(Європейське об’єднання транспорту. Європейське сільськогосподарське
об’єднання. Європейське співробітництво з охорони здоров’я). Розроблені
з ініціативи Франції, ці проекти не були реалізовані, оскільки не
дістали достатньої підтримки серед правлячих та фінансово-промислових
кіл інших європейських держав.

Водночас в умовах протистояння двох систем, що майже відверто виявилося
під час війни 1950—1953 рр. в Кореї, США надавали великого значення
зростанню частки Західної Європи в загальній структурі західної оборони.
Таку роль країни Західної Європи могли виконувати лише за умов
подальшого розвитку військово-політичної інтеграції та залучення до цих
процесів Західної Німеччини. Останнє неодмінно передбачало вирішення
проблеми переозброєння ФРН. Постановка цього питання лише через п’ять
років після закінчення другої світової війни не викликала ентузіазму ні
в самих Сполучених Штатах ні, тим більше, в країнах Європи, особливо
Франції.

290

Тема 2 ^Інтеграційні процеси в Західній Європі

Шукаючи вихід із цієї ситуації, А Черчилль влітку 1950 р. на засіданні
Ради Європи запропонував створити європейську армію, що мала
підпорядковуватися спільному європейському командуванню .на чолі з
міністром оборони. Розвиваючи цю ідею, США пропонували здійснити
переозброєння Західної Німеччини в межах інтегрованих;

атлантичних збройних сил, що дало б змогу включити ді Інтеграційні процеси в Західній Європі

співтовариства ^(«Спільного ринку») \та Європейського співтовариства з
атомної енергії (Євратому),

Римські договори, що набрали сили 1 січня 1958 р., визначили перспективи
спільної економічної та науково-технічної діяльності шести країн.
Основним завданням договорів було забезпечити шляхом утворення
«Спільного ринку» та поступового зближення економічної політики кожної з
держав-членів всебічний розвиток економічної діяльності, стабільність та
зростання життєвого рівня у співтоваристві в цілому. Досягти цієї мети
планувалося протягом 12-річного перехідного періоду, що поділявся на три
етапи й передбачав поступове скасування між державами-членами митних
зборів та кількісних обмежень для ввозу та вивозу товарів; установлення
спільного митного тарифу та узгодження торговельної політики щодо третіх
країн; скасування перешкод для вільного пересування людей, послуг та
капіталів; налагодження спільної сільськогосподарської політики та
політики в галузі транспорту;

вироблення .процедури з узгодження економічної політики держав-членів та
зближення законодавства цих країн для забезпечення функціонування
«Спільного ринку», Договір про ЄЕС передбачав утворення Європейського
со» ціального фонду і Європейського інвестиційного банку,

Договір про Євратом ставив за мету вирішення проблеми енергетичних
ресурсів для Західної Європи, викликану новими вимогами
науково-технічної революції та активізацією національно-визвольних рухів
на Близькому та Середньому Сході. Франція при цьому розраховувала
використати фінансові ресурси партнерів для розвитку своєї атомної
промисловості, надавши їй європейського статусу, й одночасно перешкодити
утворенню національної атомної промисловості в інших країнах Західної
Європи, особливо у ФРН.

Активізація процесу європейського будівництва поставила питання про його
географічні кордони. Вже на етапі утворення західноєвропейських
інтеграційних об’єднань Великобританія відмовилася брати в них участь.
Дотримуючись черчиллівської концепції «трьох кіл», Великобританія
розглядала Європу лише як складову частину атлантичної інтеграції й
прагнула залучити європейські структури до ширших міжнародних об’єднань,
залежних від США.

295

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

Проте майже до кінця 1958 р. країни «малої Європи» пов’язували майбутнє
європейського будівництва саме з Великобританією, яка була членом
Західноєвропейського союзу, а з 1954 р. — асоційованим членом
Європейського об’єднання вугілля та сталі. Після конференції в Мес»
сіні, яка прийняла рішення створити «Спільний ринок», Великобританію
запросили взяти участь у роботі Комі» тету Спаака. В жовтні 1955 р. був
утворений Комітет підтримки Сполучених Штатів Європи на чолі з Ж. Моннеу
який, об’єднавши політичних діячів країн ЄОВС та Англії, активно сприяв
утіленню в життя федералістських принципів європейського будівництва.
Остаточний розрив між країнами ЄОВС та Англією намітився після того, як
остання в липні 1956 р. висунула проект Європейської економічної
асоціації, що передбачав об’єднання країн ЄОВС із 11 іншими
країнами—членами Європейської організації економічного співробітництва
(ЄОЕС), створеної згідно з планом Маршалла в 1948 р. ЄОЕС не передбачала
ні спільних зовнішніх тарифів, ні спільної сільськогосподарської,
економічної чи соціальної політики. Переговори з цього питання збіглися
з приходом до влади у Франції генерала де Голая, який, спираючись на
підтримку канцлера К Аденауера, настояв на умовах римських угод,
згрупувавши країни «малої Європи» навколо Франції. ^

Щоб запобігти приєднанню до ЄЕС інших країн ЄОЕС, Великобританія
ініціювала підписання в січні 1960р. Стокгольмської конвенції^ що
утворювала Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ). До неї увійшли
такі країни, як Данія, Швеція, Норвегія та Португалія, що мали
найтісніші зв’язки з Великобританією, й Австрія та Швейцарія, які
фактично потрапили в ізоляцію після утворення ЄЕС. У 1961 р. до ЄАВТ
приєдналася Фінляндія, в 1970 р. — Ісландія. Основна ідея та
фундаментальні структури ЄАВТ принципово відрізняються від мети й будови
ЄЕС. Компетенція ЄАВТ обмежується питаннями внутрішньої торгівлі, в
основному продукцією промисловості.

296

Тема 2 Інтеграційні процеси в Західній Європі

км»»»^^»»:^»:^’:^»»^»?»»»»»^^^^^^^

• Особливості європейської інтеграції в 60-ті роки

4«’ХбФК->:4г&»»»й«»к:К-К-№:-:-^^^^^

івденно-Східній Азії традиційно належить одне з перших місць у сфері
економічних, політичних та військово-стратегічних інтересів Японії в
новітній період. Це засвідчило, наприклад, прийняття в серпні 1936 р.
радою п’яти міністрів Японії «Основних принципів національної політики»,
які поряд з перетворенням японської Імперії на стабілізуючу силу в
Східній Азії, підготовкою до боротьби проти Радянського Союзу й
забезпеченням готовності «зустріти у всеозброєнні Англію та Америку»
передбачали розширення «національного й економічного просування на
південь, особливо в район країн Південних морів», цебто країн
Південно-Східної

Азії (ПСА).

Поразка Японії в другій світовій війні, коли під гаслом «створення
великої східноазіатської сфери спільного процвітання» Японія спочатку
зуміла захопити в Півден-но-Східній Азії територію площею в 4242 тис.
км, де проживало більш ніж 200 млн чоловік, а потім утратила її, на
думку деяких аналітиків, не стала повчальним уроком для нового покоління
японських керівників. Якби це насправді було так, то правлячі кола
повоєнної Японії не докладали б значних зусиль спочатку для відновлення,
а згодом розширення і поглиблення усього комплексу зв’язків як на дво-,
так і на багатосторонній (регіональній) основі та створення врешті-решт
такої системи відносин, яка б забезпечила Японії роль економічного та
політичного лідера в регіоні, що має принципове значення для розвитку
всієї азіатської політики Токіо. Після підписання Сан-Франциського
мирного договору й відновлення національного суверенітету Японії
головним рушієм активізації політики Токіо в Південно-Східній Азії було
не стільки прагнення до примирення з народами тепер уже незалежних країн
південно-східноазіат-ського регіону, скільки намагання відновити доступ
до необхідних для відбудови японської економіки нафти, олова, каучуку,
бавовни та інших стратегічних матеріалів.

320

Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

І хоча до кінця 60-х років відносини Японії з країнами ПСА були
порівняно обмеженими як за масштабами, так і за змістом, проте Токіо не
відмовлявся від планів із плином часу отримати широкий доступ до джерел
сировини в цьому регіоні, домогтися тут свого економічного, а якщо
вдасться, то й військово-політичного лідерства. Формально ж у 60-ті роки
Японія обмежила сферу своїх інтересів у ПСА суто економічними,
проголосивши свій зовнішньополітичний курс вільним від ідеології.

В 70-ті роки підтримувані урядом японські монополії за допомогою «мирної
єни» зуміли утвердитися на ринках країн ПСА, зокрема на ринках Асоціації
країн Південно-Східної Азії (АСЕАН). Вважається, що «мирний» наступ
Японії виявився навіть ефективнішим за військовий, оскільки вона стала
головним експортером та імпортером країн АСЕАН. За обсягом торгівлі з
цими країнами Японія випередила США і Європейське економічне
співтовариство (ЄЕС): її частка в загальній торгівлі країн Асоціації на
кінець 70-х років становила 25,8 % проти 16,4 % США і 11,6 % ЄЕС. Японія
випереджала США і ЄЕС і за приватними капіталовкладеннями в економіку
країн АСЕАН. Середня її частка в цьому виді капіталовкладень у цей
період дорівнювала 27,8 % (середня частка США — 21,6 %, ЄЕС — 16,6 %).

Що ж сприяло такій бурхливій активності японських монополій у країнах
ПСА, зокрема в країнах АСЕАН? На думку аналітиків, суттєвий вплив на
формування зовнішньополітичного курсу Японії в цьому регіоні справила
географічна близькість ПСА.

Другою причиною підвищеної уваги Японії до ПСА був значний потенціал,
створений більшістю країн регіону внаслідок прискореного економічного
зростання протягом певного проміжку часу. На тлі застійних та кризових
явищ у багатьох розвинутих країнах Заходу економіка значної частини
країн південне-східноазіатського регіону динамічно розвивалася. В 70-ті
роки прискорено зростав промисловий експорт цих країн. Його
середньорічний приріст у зазначений період становив 45 % для Таїланду,
28 % — для Малайзії та Філліпін і 38 % — для Індонезії. При цьому значно
зросла (приблизно до ЗО %) частка промислових товарів у сукупному
експорті цих країн. Таким чином, більшість країн ПСА вийшла на такий
Рубіж розвитку, який створював сприятливі передумови

П 9-302

321

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

для активного та тривалого економічного співробітництва

з Японією.

Третім фактором стало сировинне та енергетичне багатство регіону ПСА.
Країни регіону постачають на світовий ринок 96,6 % олова та олов’яних
сплавів, 40,2 % тропічної деревини, 30,7 % нікелю, 28,8 % бокситів, 23,7
% цукру. В умовах нестабільного становища на Близькому Сході
пріоритетного значення для Японії набула нафта з ПСА, особливо з
Індонезії. Частка Японії в індонезійському нафтовому експорті становить
54 %, або близько ЗО млн т, причому Японія постійно докладає зусиль до
розробки газових родовищ в Індонезії.

Ще одним фактором підвищеного інтересу Японії до країн ПСА є наявність
значних ресурсів робочої сили, яка дає можливість вигідно розташовувати
тут трудомісткі, часом збиткові в розвинутих країнах виробництва.
Дешевина робочої сили поряд з відносно низькою вартістю землі,
будівництва, ірригації, послуг, низьким рівнем ренти забезпечує
отримання більш високих норм

прибутку, ніж в інших регіонах.

Важливим фактором підвищеної уваги Японії до країн регіону можна вважати
й відносну політичну стабільність у цих державах. Якщо в перші повоєнні
десятиліття комуністичні партії становили грізну опозицію більшості
урядів країн АСЕАН, то в 70-ті роки всі вони були або заборонені, або
вже не приховували якоїсь серйозної небезпеки. До того ж країни регіону
домоглися помітних зрушень і в справі стабілізації внутрішньої
обстановки^ що виявилось в усталенні інститутів парламентаризму, у
зменшенні внутрішніх конфліктів на етнічній основі, в усуненні чи
пом’якшенні міждержавних суперечностей щодо спірних територій. Таким
чином, стабільність політичних режимів, насамперед у країнах АСЕАН,
стимулювала внутрішнє нагромадження та знижувала фактор ризику для
японських вкладників капіталу.

Проте чи не найголовнішою причиною пріоритетності ПСА, зокрема
асеанівського субрегіону, для Японії стала його зростаюча стратегічна
значущість. На території ПСА перехрещуються морські шляхи, що зв’язують
Тихий та Індійський океани, проходить низка важливих вантажопотоків, тут
же розташована одна з найінтенсивніших за рухом Малаккська протока, якою
щоденно проходить близько 150 суден. Більша частина цих суден прямує
саме

322

Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

в японські порти. Отже, такі країни, як Індонезія, Малайзія і Сінгапур,
контролюють суттєву частину зовнішньої торгівлі Японії та практично весь
її імпорт нафти з Близького та Середнього Сходу. Саме тому Малаккська,
Зондська та Ломбокська протоки й Південно-китайське та Східно-Китайське
моря потрапили до розряду «стратегічних» напрямів японської зовнішньої
політики. Японія дуже ревно ставиться до оборони морських комунікацій:
досить згадати заяви офіційного Токіо про здатність Японії в разі
необхідності блокувати Малаккську протоку, спроби японського уряду
посилити сферу відповідальності за безпеку цих комунікацій у межах
тисячо-мильної зони на південь від Японських островів, а також
безкоштовне встановлення електронної навігаційної системи для
забезпечення безпеки судноплавства в Малаккській протоці.

Таким чином, зростаючий економічний потенціал країн ПСА, зокрема країн
АСЕАН, становив інтерес для Японії з троякої точки зору: як політичне
надійне джерело отримання деяких видів сировини, палива та матеріалів;
як можливість використання відносно дешевої робочої сили та енергії для
створення неконкурентоспроможних у самій Японії виробництв; як
зростаючий ринок збуту японської промислової продукції. Окрім суто
економічних факторів, підвищена увага ділових і політичних кіл Японії до
південно-східноазіатського регіону зумовлювалася його стратегічною, а
також політичною значущістю як з точки зору «комплексного забезпечення
безпеки» країни, так і з точки зору активізації зовнішньополітичної
діяльності Японії, особливо з огляду на те, що Асоціація країн
Південно-Східної Азії перетворилася на вагомий фактор політичного та
економічного розвитку азіатсько-тихоокеанського регіону.

З другої половини 70-х років радикальні зміни у внутрішньополітичній
обстановці Японії та на міжнародній арені привели до поступового
перегляду пріоритетів у зовнішній політиці Токіо. Справа в тому, що
японські вчені-міжнародники вважали повоєнну зовнішню політику країни
відносно пасивною через специфічні позиції країни (економічна залежність
від зовнішнього середовища). Критика «пасивної дипломатії» поступово
ви-кристалізувала ідею диверсифікації зовнішньої політики. Підвищився
інтерес до процесу «деголлізації» — приве-

823

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

дення у відповідність зовнішньополітичної, а також військової могутності
Японії її економічному потенціалові. Поряд з цим на формування
зовнішньої політики дедалі більше став впливати зовнішній фактор, і
насамперед тиск США. Після поразки у В’єтнамі Вашингтон був дуже
заінтересований в активізації ролі Японії у справі захисту позицій
Заходу у ПСА, що похитнулись.

Диверсифікація зовнішньої політики Японії як офіційний курс була
прийнята на озброєння урядом Г. Фуку-да й дістала назву «багатополюсної
дипломатії», або «дипломатії по всіх напрямах». Така політика мала
здійснюватися не військовими засобами, а лише економічними та
дипломатичними, які б забезпечили «автономну політику», незалежну у
виборі партнерів та напрямів. Малася на увазі передусім незалежність від
США.

У цьому контексті Японія активізувала загальний

південно-східноазіатський напрям своєї політики, зокрема асеанівський.
Японія і раніше підтримувала тісні зв’язки з країнами АСЕАН, але тільки
з кожною окремо. В офіційних документах ця організація вперше була
згадана в березні 1977 р. (в спільному японо-радянському комюніке),
тобто після 10 років її реального функціонування. У цьому ж році Японія
зробила й практичні кроки для налагодження співробітництва з країнами

АСЕАН у цілому.

В серпні 1977 р. столиці країн АСЕАН відвідав

тодішній прем’єр-міністр Японії Т. Фукуда. У своїх промовах в
Куала-Лумпурі та Манілі він декларував три принципи відносин Японії з
членами Асоціації. Перший проголошував, що Японія відмовляється від ролі
воєнної держави та як нація, прихильна до миру, готова сприяти миру та
процвітанню в ПСА та в усьому світі. Згідно з другим принципом Японія
зобов’язувалася докласти зусиль для зміцнення довіри на основі «щирих»
взаємовідносин з країнами АСЕАН з широкого кола питань не тільки в
економічній і політичній, а й у соціальній і культурній сферах. Третій
принцип передбачав рівноправність із партнерами по АСЕАН та намір
співпрацювати з ними заради зміцнення їхньої солідарності, а також
досягнення взаєморозуміння з країнами Індокитаю. Більше того, як заявив
Т. Фукуда в Куала-Лумпурі, Японія готова взяти на себе місію з
налагодження відносин між країнами Асоціації та країнами Індокитаю

ч” : •>.11′

324

Тем а 3 М іжнародна ситуація на Далекому Сході

на основі принципів мирного співіснування. Висловлені японським
прем’єр-міністром у ході його поїздки по ПСА принципи відносин з
південно-східноазіатськими країнами дістали в подальшому назву «доктрини
Фукуда», або «Манільської доктрини». Цією доктриною Токіо намагався
продемонструвати готовність іти назустріч прагненням країн ПСА та надати
їм допомогу в досягненні національних та регіональних цілей.

У виступі Т. Фукуда в Манілі пролунала також певна стурбованість щодо
можливого перетворення АСЕАН на замкнене економічне угруповання, що аж
ніяк не відповідало стратегічному планові забезпечення домінування
Японії в регіоні. Японський прем’єр-міністр попередив керівників країн
АСЕАН про згубність такого шляху. ^

Висунення^ЯпонієкУ програми широкої економічної допомоги розвиткові
країн АСЕАН, налагодження безпосередніх контактів з їхніми лідерами,
відмова Японії від ролі воєнної держави (з огляду на побоювання
політичних кіл країн АСЕАН, що внаслідок скорочення американської
присутності в ПСА після поразки в Індокитаї Японія може спокуситися
перспективою заповнити «вакуум сили») — все це ^змало, за задумом Токіо,
створити один із найважливіших додаткових факторів реалізації планів
Японії щодо регіону. Але це не означало, що Токіо прагнув протягом
кількох років перетворити ПСА на заповідник свого впливу. Досягнення
домінуючого становища в субрегіоні АСЕАН, на думку Японії, було
довготривалим процесом, який вимагав великої витримки та всебічного
врахування інтересів західних союзників Японії. Тож Токіо виявив
готовність терпіти протягом більш-менш тривалого проміжку часу
присутність західних держав у регіоні.

«Доктрина Фукуда» відіграла помітну роль у формуванні концепції
«тихоокеанського співтовариства» (ТОС), яка розроблялась офіційним Токіо
понад 15 років. Сутність ідеї ТОС у її початковому варіанті зводилася до
того, щоб об’єднати в одному замкненому угрупованні п’ять індустріальне
розвинутих країн регіону, а саме Японію, США, Канаду, Австралію та Нову
Зеландію. В майбутньому передбачалося підключити до цієї «п’ятірки»
кілька південне-східноазіатських країн, що розвиваються. Планувалося
скасувати митні тарифи між чле^-нами «п’ятірки», зберіпіш свободу митної
та торговельної

325

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ . МІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

політики у відносинах з державами—нечленами об’єднання. Автори цієї ідеї
сподівалися, що створення «тихоокеанської зони вільної торгівлі» різко
збільшить обсяг товарообігу між розвинутими державами регіону.
Передбачалося також, що певний зиск від об’єднання отримають і деякі
країни, що розвиваються, зокрема країни

АСЕАН.

Боротьба Токіо за втілення цієї ідеї в життя посилилася з приходом до
влади уряду М. Охіра. Він поклав ідею ТОС в основу свого
зовнішньополітичного курсу. В 1979 р. уряд М. Охіра створив спеціальну
комісію з представників наукових і ділових кіл країни з метою вироблення
проекту створення ТОС. Ідея ТОС була остаточно схвалена в липні 1979 р.,
коли японський міністр закордонних справ С. Сонода зустрівся зі своїми
колегами на черговій конференції міністрів закордонних справ АСЕАН на
острові Балі. Якщо наприкінці 60-х років запропоноване Токіо
співробітництво в зоні «вільної торгівлі» викликало негативну реакцію
членів АСЕАН, які вбачали в цій ідеї прагнення Японії забезпечити собі
сприятливі умови для економічного й політичного панування в ПСА, то на
острові Балі асеанівські міністри закордонних справ схвалили ідею ТОС.
Восени того ж року відбулися переговори з держсекретарем СПІА С. Венсом,
проте Вашингтон не поспішав підгримувати ідею ТОС, певно, продовжуючи
розглядати її як таку, що суперечить американським глобальним інтересам.
Таким: 1 чином, на кінець 70-х років Японії не вдалося реалізувати
виплекану ідею «тихоокеанського співробітництва», що не означало, втім,
відмови від неї. В наступні роки Токіо продовжував боротьбу за її
втілення в життя.

ЇЙГ.^ЙЙЙ.І.Ї^^^ЙЙ.Й^^ЙЖЙЙ^ЙЇ»»^^*^»^^^

е Зовнішня політика КНР

Й»»:-Й.»^»Й«ЗД

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

«^

Архівні документи свідчать, що спочатку К Сталін був проти об’єднання
Кореї військовими засобами, але потім дав свою згоду з огляду на «зміну
міжнародної обстановки». По-перше, Сталін вважав, що США не підуть на
участь у корейській війні через проблеми з підтримкою Чан Кайші в
китайській революції. По-друге, в 1949 р. Радянський Союз оголосив про
створення власної ядерної зброї, що позбавило американців ядерної
монополії. Перебільшення радянським керівництвом ролі цих двох факторів
становило суттєвий зовнішньополітичний прорахунок, що призвів до
затягування війни. Завдяки величезному впливові на нещодавно створену
Організацію Об’єднаних Націй, а особливо на Раду Безпеки 00Н, США
отримали мандат 00Н на здійснення миротворчих акцій у корейському
конфлікті. До бойових дій було залучено військові формування ще 15
держав,

що діяли під егідою 00Н.

Щодо планів США відносно застосування ядерної зброї проти КНДР та Китаю,
то, як свідчать документи, у Пентагоні серйозно замислювалися над
можливістю застосування ядерної зброї з метою досягти переможного
закінчення війни та одночасно випробувати її руйнівну силу під час
бойових дій. Але, незважаючи на настійливі пропозиції військових, ні Д
Ейзенхауер, ні Г. Трумен не дали своєї згоди, і ядерну зброю не було
застосовано.

Наміри Сполучених Штатів застосувати ядерну зброю в корейській війні
викликали рішучу протидію громадськості, в тому числі в самих США.
Загроза виникнення ядерної війни спонукала СРСР і США шукати вихід з
конфлікту. Почалися складні переговори щодо припинення воєнних дій.
Переговори завершилися підписанням у 1953р. перемир’я між командуванням
військ 00Н, з однієї сторони, і представниками КНДР та китайських
народних добровольців — з другої. Глава південноко-рейського режиму Лі
Син Ман відмовився підписати документ, наполягаючи на продовженні війни
«до переможного кінця». В листі до президента США 9 лютого 1953 р. він
настійно радив йому не припиняти бойові дії, не укладати перемир’я,
оскільки «мирна угода надасть можливість китайцям залишитися в Кореї».
Однак США підписали угоду, яка чинна й досі, тобто Республіка Корея досі
де-юре перебуває з КНДР у стані війни.

338

Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

Звертаючись до корейської війни, неможливо не зупинитися на ролі Китаю і
СРСР у цьому конфлікті. Участь китайських добровольців та радянських
льотчиків, а також велика матеріально-технічна допомога СРСР відіграли
вирішальну роль у відстоюванні самого існування КНДР. Після висадки
американського морського десанту в Упгхоні армія КНДР була фактично
розгромлена, і в жовтні 1950 р. американо-корейські війська підійшли до
кордонів Китаю. 25 жовтня 1950 р. китайські добровольчі підрозділи
вступили в бойові дії, а до кінця грудня вся Північна Корея була
фактично визволена. З цього часу й до підписання перемир’я фронт у
цілому стабілізувався вздовж 38-ї паралелі. Треба визнати, що основний
тягар війни винесли на своїх плечах китайські добровольці.

За три роки^ війни Півдню та Півночі Корейського півострова було”
заподіяно велику матеріальну шкоду. Втрати тільки корейських сторін
становили понад 4 млн убитих, поранених та зниклих безвісти. Кривава
трирічна війна в Кореї продемонструвала неможливість вирішення
корейської чи будь-якої іншої міжнародної проблеми шляхом застосування
військової сили. Війна також показала: за сучасних умов будь-який
воєнний конфлікт може перерости в ядерний, що загрожує катастрофічними
наслідками для усього людства.

МІЖНАРОДНІ

ВІДНОСИНИ В ПІВДЕННО-СХІДНІИ

АЗІЇ

е Утворення ДРВ. Боротьба в’єтнамського

народу проти французької агресії Ф Міжнародні відносини ДРВ у
1954—1964рр.

Є Друга індокитайська війна. Утворення Соціалістичної Республіки В’єтнам
Є Лаоська криза- Женевська угода 1962 р.

з Лаосу та її наслідки Ф Камбоджа в боротьбі за незалежність

і свободу • Англо-нідерландська агресія проти

Індонезійської Республіки Є Міжнародні відносини Індонезійської
Республіки в період парламентської

«скерованої демократії» Є Міжнародні відносини режиму «нового

порядку» .„ е Інтеграційні процеси в
Південно-Східніи

Азії. Створення АСЕАН та її діяльність у 60—70-ті роки

Після розгрому в другій світовій війні мілітаристської Японії в
Південно-Східній Азії відбулися значні зміни політичного характеру. Всі
колонії, які належали західним країнам, за невеликим винятком, здобули
незалежність. Проголошена 17 серпня 1945 р. Індонезійська Республіка
розірвала всі зв’язки з Нідерландами. Французький Індокитай унаслідок
революційних подій на певний час був поділений на три «асоцшо^ вані
держави», що ввійшли до Французького союзу. В липні 1946 р. незалежними
стали Філліпіни, в січні 1948 р.

340

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східніи Азії

здобула цілковиту незалежність Бірма, яка відмовилась увійти до
Британської Співдружності, в липні 1957 р. отримала незалежність
Малайзія, а в 1959 р. «самоврядним» містом став Сінгапур, незалежна з
серпня 1965 р. держава в складі Британської Співдружності Але,
незважаючи на ці суттєві зрушення, ситуація в Південно-Східніи Азії
залишалася нестабільною. Серйозні труднощі на шляху врегулювання
міжнародних проблем у регіоні створювали соціально-політична
неоднорідність країн, відмінності в їхній зовнішньополітичній
орієнтації^ незавершеність у ряді країн процесів національної кон-^
солідації й національно-визвольних революцій. Становище ускладнювалося
взаємними територіальними претензіями, невирішеністю питань розмежування
на морі тощо.

• Утворення ДРВ. Боротьба в’єтнамського народу проти французької
агресії

^«^ж-їж^к^теяяя^в^кяяяй^яяяяяйдак*»^^^

За кілька тижнів до офіційного підписання Японією акта про беззастережну
капітуляцію на території Індокитаю відбулися значні політичні зміни. Ще
1 серпня 1945 р. в Кохінхін! (Південний В’єтнам) постав автономний уряд
з прояпонських елементів, уже 26 серпня повалений народним рухом. 14
серпня імператор Аннаму (Центральний В’єтнам) Бао Дай проголосив його
незалежність і скасування договорів 1862 і 1874 рр., що перетворили
Кохінхіну на французьку колонію. 15 серпня його приклад наслідував
король Камбоджі. 18 серпня в столиці Тонкіну (Північний В’єтнам) Ханої
закріпився створений В’єтмінем (Демократичний Фронт боротьби за
незалежність В’єтнаму) Комітет національного визволення, який, усунувши
маріонетковий Уряд, проголосив Народну Республіку В ‘єтнам. 29 серпня в
Х’юе (столиця Аннаму) внаслідок переговорів із предс-

341

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

тавниками республіки імператор Бао Дай зрікся престолу й перемінив трон
на посаду радника республіки. 2 вересня 1945 р. на багатотисячному
мітингу в Ханої Хо Ші Мін урочисто проголосив Декларацію незалежності В
‘єтнаму й утворення Демократичної Республіки В’єтнам. В проголошенні
незалежності в момент капітуляції Японії буржуазно-поміщицька верхівка
В’єтнаму вбачала «ідеальний випадок» здобуття незалежності без
революції.

Проте правлячі кола Франції не бажали миритися з втратою Індокитаю. Вони
швидко замінили французьким експедиційним корпусом британські окупаційні
війська на півдні від 16-ї паралелі, а в лютому 1946р. підписали з
гомінданівським Китаєм угоду про виведення китайських військ із
північної від 16-ї паралелі частини В’єтнаму і з Лаосу. 7 січня і 27
серпня 1946 р. були підписані угоди з Камбоджею і Лаосом про надання їм
статусу автономій у межах Французького союзу та Індокитайської
федерації. 6 березня 1946 р. В’єтнам і Франція підписали угоду, за якою
Франція визнала В’єтнамську Республіку як незалежну державу зі своїми
урядом, парламентом, армією та фінансовою системою і як складову частину
Індокитайської федерації та Французького союзу. Шляхом референдуму
передбачалося визначити, чи приєднається Південний В’єтнам до
В’єтнамської Республіки. Французький верховний комісар адмірал Тьєррі
Аржанльє спробував здійснити тиск на громадську думку Південного
В’єтнаму, що було сприйняте Ханоєм як порушення угоди від 6 березня 1946
р. Проте на розрив з Парижем керівництво ДРВ не пішло. 14 вересня 1946
р. Хо Ші Мін підписав у Парижі тимчасову угоду, яка передбачала рівні
права громадян В’єтнаму й Франції, створення єдиної митної та грошової
системи в Індокитаї, відкриття консульських представництв В’єтнаму в
сусідніх країнах. Підписання тимчасової угоди викликало різку критику ^
уряду ДРВ з боку певних політичних сил В’єтнаму. Для || в’єтнамського ж
керівництва підписання цієї угоди було ще однією спробою не допустити
розширення колоніальної війни, яка фактично розпочалась у вересні 1945
р. після захоплення французькими збройними силами Сай-гона та інших
великих міст Південного В’єтнаму. Все це | свідчило про намір
французьких правлячих кіл пере- ^ творити Південний В’єтнам на плацдарм
для подальшого наступу на В’єтнамську Республіку.

34^

Тема 4 Міжнародні відносини в Південне-Східній Азії

Дещо іншу політику проводили китайські окупаційні війська, розташовані
на північ від 16-ї паралелі. Гомінданівська верхівка та американські
монополії, що стояли за нею, відкрито не виступали проти республіки,
розраховуючи використати ослаблення французького колоніального
управління у своїх інтересах. Війна на Тихому океані дала США змогу
проникнути в Індокитай та інші країни азіатського континенту.
Американські військові, певно з санкції Вашингтона, неодноразово
пропонували урядові ДРВ американську підтримку в обмін на пільговий
режим для американського капіталу у В’єтнамі. Північнов’єт-намська
сторона відхилила ці пропозиції.

Підписана 14 вересня франко-в’єтнамська тимчасова угода не стала кроком
уперед у нормалізації франко-в’єт-намських відносин, на що розраховував
Ханой. 13 грудня 1946 р. Париж розпочав відкриту колоніальну війну у
В’єтнамі. Як причину відновлення воєнних дій в Індокитаї він висував
напад в’єтнамців на французькі збройні сили. Запевняючи французький та
в’єтнамський народи в тому, що з колоніальним режимом покінчено назавжди
і що він прагне до якнайшвидшого визнання самостійного В’єтнаму в межах
Індокитайської федерації й Французького союзу, очолюваний правим
соціалістом Блюмом французький уряд водночас усіляко сприяв направленню
все нових Д нових збройних підкріплень в Індокитай, унаслідок ^їото
війна набувала ще більшого розмаху. Французи платили високу ціну за цю
війну, що змусило Париж поступово змінити свій політичний курс. Війна в
Індокитаї набрала антикомуністичної спрямованості, що спричинило рішучий
поворот політики США в Індокитаї, яка спершу орієнтувалась на підтримку
ДРВ. З 1950 р. Вашингтон почав постачати французьким військам зброю У
великих розмірах. За останні роки війни у В’єтнамі США передали
французькому експедиційному корпусові 340 літаків, 1400 танків та
бронемашин, 350 десантних катерів, велику кількість важкої й легкої
зброї, тисячі тонн боєприпасів. Але навіть за такої значної військової
Допомоги США Париж не зумів добитися рішучої переваги у в’єтнамській
війні й зазнавав поразок.

Воєнні невдачі підштовхували Париж до нових маневрів. У цих умовах він
уже не сподівався на відновлення безпосереднього володарювання Франції в
Івдо-

343

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

китаї і вдався до пошуків серед в’єтнамців «авторитетної особи», якій
можна було б передати повноваження. Тим самим Париж розраховував
відвернути більшість населення від В’єтміню. Тривалі пошуки завершились
у травні 1948р. створенням тимчасового уряду генерала Нгуєн Ксю Ана, що
становило перехідний крок до повернення колишнього імператора Бао Дая,
який, відкрито не пориваючи з республікою, поспішив перебратися до
Гонконгу. СЇТТА також взяли участь у формуванні маріонеткового уряду,
розраховуючи згодом використати його у своїх інтересах. Створення цього
уряду супроводжувалося спробою Парижа здійснити воєнний наступ на райони
В’єтнаму, що перебували під контролем республіканського уряду. Проте
добитись значних успіхів у воєнній кампанії правлячим колам Франції не
вдалось. Зміцнілі збройні сили республіканського уряду не тільки успішно
протистояли французькій армії, а й завдавали їй відчутних

ударів.

Мобілізуючи народні маси на відсіч поневолювачам,

уряд ДРВ намагався врегулювати франко-в’єтнамський конфлікт мирними
засобами. Протягом перших двох років війни він 18 разів звертався до
французького уряду з мирними пропозиціями, але всі вони залишилися без
відповіді. Французький уряд зробив ставку на укладення угоди з
маріонетковими ставлениками. 8 березня 1949р. в Парижі французький
президент та імператор Бао Дай підписали тимчасову угоду, яка узаконила
створення маріонеткової Держави В’єтнам і зберегла французьким
монополістичним колам найважливіші економічні та політичні позиції в
«об’єднаному» під владою Бао Дая — генерала Нгуєн Ксю Ана В’єтнамі. 19
липня 1949 р. подібна угода була укладена з Лаосом, а 9 листопада — з
Камбоджею. 29 січня 1950 р. всі ці угоди ратифікували Національні збори
Франції. В січні 1950 р. ДРВ офіційно визнали Радянський Союз і КНР, а
Великобританія і США оголосили 7 лютого, що вони визнають уряд Бао Дая й
уряди Лаосу та Камбоджі.

На початку 1950 р. у співвідношенні сил ДРВ і Франції спостерігалася ще
певна рівновага, проте ініціатива перейшла до республіканської армії. В
1951—1953 рр. армія ДРВ продовжувала успішні воєнні операції проти
французів, визволила багато районів В’єтнаму. Зірвавши

344

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

наприкінці 1953 р. спробу французів перехопити ініціативу, збройні сили
республіканського уряду оточили в районі Дьєнб’єнфу значне угруповання
військ противника, а 7 травня 1954 р. розгромили його. Ця перемога стала
вирішальною у війні опору, як була названа війна народів Індокитаю
1946—1954 рр. проти французького поневолення. Париж наочно переконався в
марності спроб силою зброї зламати волю індокитайських народів до
незалежності й свободи. Втративши близько 500 тис. солдатів і офіцерів,
Франція мусила піти на припинення агресивної війни в Індокитаї. Борючись
проти французь-| кої агресії, ДРВ надавала значну політичну й воєнну
під-‘ тримку визвольним рухам лаоського і камбоджійського народів, які в
1954 р. добилися значних успіхів.

Унаслідок перемог, здобутих народами Індокитаю, визріли умови для
врегулювання становища в цьому регіоні. На Берлінській нараді міністрів
закордонних справ СРСР, США, Англії й Франції в січні 1954 р. Москва
висунула пропозицію скликати нову нараду міністрів закордонних справ за
участі КНР для розгляду питання про припинення війни в Індокитаї. США
висловились проти наради п’яти держав, особливо різко Вашингтон
протестував проти участі в нараді КНР. Американський уряд узагалі не
бажав мирного врегулювання в Індокитаї й прагнув до продовження війни.
США збільшили військові поставки Франції, взяли зобов’язання в 1954 р.
додатково виділити їй кошти на суму 385 млн доларів. Розглядаючи
Індокитай як важливу стратегічну й сировинну базу, Вашингтон готувався
взяти безпосередню участь у воєнних операціях. Франція ж, зазнаючи
поразки, сподівалася за допомогою наради вийти з надзвичайно скрутного
становища. На позицію Великобританії здійснювали тиск члени Британської
Співдружності, зокрема Індія, Цейлон та Пакистан, які рішуче виступали
за припинення воєнних дій в Індокитаї й визнання незалеж^ ності
В’єтнаму, Лаосу та Камбоджі. В результаті пере-1 говорів було досягнуто
угоду про скликання в Женеві такої наради за участі КНР.

8 травня 1954 р. делегації СРСР, США, Великобританії, Франції, КНР, ДРВ,
Камбоджі, Лаосу та Південного В’єтнаму розпочали розгляд питання про
віднов-

345

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

лення миру в Індокитаї. Проте переговори просувалися повільно через
позицію очолюваного Ланьєлем французького уряду, який, на противагу
французькій громадськості, виступав за продовження «брудної війни» у
В’єтнамі. Після падіння 12 червня уряду Ланьєля глава нового
французького уряду Мендес-Франс вирушив до Женеви з наміром покінчити з
непопулярною і виснажливою війною. 20 і 21 липня 1954 р. були підписані
угоди про припинення воєнних дій у В’єтнамі, Лаосі та Камбоджі й
заключна декларація наради. США не приєдналися до угод про припинення
воєнних дій в Індокитаї, хоча американський уряд заявив, що бере до
уваги ці угоди й утримуватиметься від їх порушення.

Згідно з угодами Франція зобов’язалась вивести свої війська з країн
Індокитаю, створювалася міжнародна комісія у складі представників
Канади, Індії й Польщі зі спостереження й контролю за виконанням угод
про припинення воєнних дій. Угоди містили положення про заборону
введення в усі індокитайські країни іноземних військ і ввезення зброї й
боєприпасів, створення на Їхніх територіях іноземних військових баз,
зафіксували відмову всіх індокитайських учасників наради від участі в
будь-яких воєнних союзах. У заключній декларації учасники Женевської
наради зобов’язалися поважати суверенітет В’єтнаму, Лаосу та Камбоджі й
не допускати втручання в їхні внутрішні справи. Декларація передбачала
політичне врегулювання у В’єтнамі на основі його незалежності й
територіальної цілісності. Була встановлена. тимчасова демаркаційна
лінія між ДРВ і Південним В’єтнамом, яка проходила дещо південніше 17-ї
паралелі.

Женевські 1954 р. угоди з Індокитаю стали важливим кроком на шляху
зменшення напруженості міжнародних відносин у регіоні й у світі в
цілому. Вони зміцнили міжнародне становище Демократичної Республіки
В’єтнам, забезпечили незалежність народам Лаосу й Камбоджі. Проте
розрядка міжнародної напруженості в Індокитаї не входила до планів
правлячих кіл країн Заходу. Ще під час роботи Женевської наради
американська дипломатія поспішила розпочати переговори про укладання
Договору про колективну оборону в Південне- Східній Азії і створення
його учасниками військової організації

346

Т е м а 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

(СЕАТО). В цей союз увійшли США, Великобританія, Франція, Австралія і
Нова Зеландія, які втягнули до його складу Таїланд, Філіппіни та
Пакистан. Оформлення СЕАТО відбулося 8 вересня 1954 р. Одночасно сторони
підписали протокол про поширення дії договору на країни Індокитаю, що
становило пряме порушення женевських угод:^
‘

Усупереч женевським угодам США продовжували постачати в Індокитай,
переважно в Південний В’єтнам, зброю і військову техніку. Згодом вони
направили в Південний В’єтнам свій військовий персонал, тобто здійснили
пряме втручання у внутрішню боротьбу, що там розгорнулася. З вини
сайгонського режиму було зірвано виконання женевських угод у частині, що
стосувалася проведення загальних вільних виборів у В’єтнамі й об’єднання
країни на цій основі. Більше того, вже 26 жовтня 1955 р. Держава
В’єтнам, за підтримки США, була перетворена на Республіку В’єтнам на
чолі з президентом Нго Дінь Зьємом. 4 березня 1956 р. сай-гонські власті
провели сепаратні вибори в південно-в’єтнамські Національні збори, що
зміцнило режим Нго Дінь Зьєма. У здійсненні цієї акції Сайгон дістав
підтримку західних учасників Женевської наради, в тому числі й Франції,
яка ще до проведення сепаратних виборів взяла на себе обов’язок надавати
допомогу урядові Нго Дінь Зьєма. Після того, як останні французькі
солдати покинули в’єтнамську територію (26 квітня 1956 р.), Франція
оголосила про припинення з 28 квітня 1956 р. діяльності в Південному
В’єтнамі командування збройними силами Французького союзу і про свою
відмову брати участь у роботі змішаних комісій з виконання женевських
угод. Припинення французької військової присутності у В’єтнамі фактично
означало надання поля діяльності Сполученим Штатам.

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

%.к.:.;<.:.:>Ку«

тойчасколиСполученіШтатиАмерикирозширювалисвоюприсутністьу
ПівденномуВ’єтнаміурядДРВпочаврозвиватийзміцнювативідносиниз
різнимикраїнамидляодержанняпідтримкиусвоїйзовнішньополітичній
діяльностіКрімсоціалістичнихкраїннайтіснішівідносиниуДРВ
склалисязазіатськимидержавамиКитайськекерівництвовпершіроки
післяЖеневськоїнарадипідтримувалоідеювирішенняіндокитайської
проблемишляхомутіленнявжиттяженевськихугодтапринципів
БандунзькоїконференціїПротевпозиціїПекінавжепроглядалася
тенденціядобитисядлясебеувідносинахізДРВособливогомісця

Зкраїнамипівденносхідноазіатськогорегіонутісніекономічній
культурнізв’язкивдусіБандунгасклалисявДРВзБірмоютаІндонезією
ОсобливезначеннядляХаноямаврозвитоквідносинзЛаосоміКамбоджею
УрядДРВнамагавсявстановитизцимикраїнамитіснівідносининаоснові
традиційспільноїборотьбивперіодвоєнногоопоруОднакцевиявилося
далеконепростоюсправоюПроголосившиполітикунейтралітетукороль
Камбоджіпідгримувавзв’язкиіздрузямиізсупротивникамиДРВ
намагаючисьтакимчиномубезпечитиКамбоджувідвоєннихконфліктів
Переговориміждвомакраїнаминатомуетапізавершилисьукладенням
торговельноїугодивлистопадіріприбуттямурвХаной
дипломатичногопредставникаКамбоджіПротедовстановленняофіційних
дипломатичнихвідносинзалишалосящецілихсімроківЩескладнішим
виявилосявстановленнявідносинзЛаосомякийневдовзіпісляпідписання
женевськихугодпотрапивусферувпливуВашингтонаУквітнір
булопідписанов’єтнамолаоськуугодупроврегулюваннямирнимшляхом
прикордоннихпитаньнаосновівзаємноговизнаннясуверенітетуй
територіальноїцілісностіДорозвалувсерпніркоаліційного
урядуЛаосув’єтнамолаоськіпереговорийофіційнізустрічіпроходилив
нормальнійобста

Тема

МіжнароднівідносинивПівденноСхіднійАзії

новціалезгодомрозпочалисяприкордонніінцидентиВтравнірв
Лаосівибухнулагромадянськавійнаяканакількароківзатримала
встановленняофіційнихдипломатичнихзв’язківміжДРВіЛаосомна
державномурівні

ДужеважливимдляДРВбулозміцненнявідносинзІндієюпочатокяким
булопокладеновжовтнірвізитоміндійськогопрем’єрміністраД
НерувХанойУжетодівХаноїпрацювалоконсульствоІндійської
Республікиав’єтнамськеконсульствовДелібуловідкритевр
Індіявиявлялавеликийінтересдопроблемивизначеннямайбутньогокраїн
ІндокитаюВрпакистанськийурядвизнавДРВаодночасной
ПівденнийВ’єтнамяксамостійнудержаву

ЩостосуєтьсяПівденногоВ’єтнамутозусилляДРВщодонормалізації
відносинізнимзалишалисябезпліднимиавсамійРеспубліціВ’єтнам
посилювавсярухопорусайгонськомурежимовіщопроводивполітику
жорстокоготерорупротивласногонародуПротевженапочаткухроків
сталоочевиднимщонезважаючинапідтримкуСШАсайгонськийрежимнев
змозіпридушитиборотьбупівденнов’єтнамськогонародубільшетогосам
вінопинивсянамежірозвалуПовстанськісилиначолізутвореним
груднярНаціональнимфронтомвизволенняПівденногоВ’єтнаму
добилисявеликихуспіхіввониконтролювалипонадтретинутериторії
РеспублікиВ’єтнамУцихумовахправлячіколаСШАвдалисядорозширення
своговтручанняувнутрішнісправиВ’єтнамуперейшлидовідкритої
збройноїінтервенціїпротицієїкраїни

ЇЙййЙЙііЙїйКййїйЯЙйЗДЙїйїй№

•ДругаіндокитайськавійнаУтворенняСоціалістичноїРеспублікиВ’єтнам

ЙЙЙВД№ЇЙ»ЯЙі»»ЇЯЙєтнаміЩевлистопадірСШАмусилиоголосити
“Роприпиненнявсіхвоєннихдійіпочатокпереговорівз”РВі
НаціональнимфронтомвизволенняПівденногоєтнамуПереговорибули
тривалимиіскладними

ТемаМіжнароднівідносинивПівденноСхіднійАзії

ЗкінцяберезнярнаціональновизвольнісилиПівденногоВ’єтнаму
добилисязначнихперемогякізмінилистратегічнуситуаціюізавдали
серйозноїпоразкиполітиці«в’єтнамізації»жовтнярурядиДРВ
іСШАдосяглиугодипроприпиненнявійнийвідновленнямирууВ’єтнамі
ЦяугодаякуобидвісторонидомовилисьЇііідписатижовтняр
відповідалареальнійобстановцівПівденномуВ’єтнамігарантувала
основнінаціональніправав’єтнамськогонародуйправо
південнов’єтнамськогонародунасамовизначенняПротечерезпозицію
Вашингтонамирнаугоданебулапідписанадокінцяраагресивна
війнаСШАуВ’єтнамінабралащежорстокішогохарактеру

АгресивнаполітикаСШАвІндокитаївикликалаенергійнийпротествНВ
січніркраїн—членівНщонеприєдналисявиступилизі
спільноюзаявоювякійрішучезасуджувалисьбезпрецедентніза
інтенсивністюіварварствомбомбардуванняВ’єтнамуСполученимиШтатами
спрямованінатещобзалякатинародПівнічногоВ’єтнамуйнав’язати
в’єтнамськомународовісвоєрішенняпроблемиГлибокезанепокоєння
погіршеннямситуаціїуВ’єтнамівисловивГенеральнийсекретарНК
ВальдхаймякийзасудивбомбардуванняВ’єтнамуйзакликавприпинитивсі
актинасильстващоможутьперешкодитиуспіховіпереговорів

УпідсумкустратегіяДРВіРеспублікиПівденнийВ’єтнамупоєднанніз
воєннимийполітичнимиуспіхамивизвольнихсилПівденногоВ’єтнаму
перемогаувідбиттіамериканськоїагресіїпротиПівнічногоВ’єтнамуа
такожширокаміжнароднапідтримказабезпечилиумовидляукладанняУгоди
проприпиненнявійнийвідновленнямирууВ’єтнаміЦяугодабула
підписанавПарижісічнярпредставникамиДРВРеспубліки
ПівденнийВ’єтнамСШАтасайгонськогорежиму

УгодапередбачалаприпиненнявогнюнавсійтериторіїВ’єтнамувиведення
американськихтаіншихіноземнихвійськізПівденногоВ’єтнаму
гарантувалаповагуСШАдонезалежностісуверенітетуєдностій
територіальноїцілісностіВ’єтнамувідмовуСШАвідвтручанняУ
внутрішніпівденнов’єтнамськісправиполітичневрегу•ванняв
ПівденномуВ’єтнамішляхомпереговорівміж

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

двомапівденнов’єтнамськимисторонамистворенняРадинаціонального
примиренняізлагодиорганізаціювільнихдемократичнихвиборів
здійсненнямирнимизасобамипоетапногооб’єднанняВ’єтнамуна
основіконсультаційтаугодміжПівнічниміПівденнимВ’єтнаІмом
безвтручанняіззовніСШАвзялизобов’язаннязробитивнесоку
відновленнязнекровленоївійноюекономікиВ’єтнаму

ВажливурольусправіпідкріпленняПаризькоїугодиі

відігралаМіжнароднаконференціязВ’єтнамууякавідбуласялютого
—березнярвПарижіВконференціїбралиучастьпредставники
ДРВРеспублікиПівденнийВ’єтнамСШАсайгонськогорежимуСРСР
ФранціїВеликобританіїКНРУгорщиниПольщіКанадиІндонезіїта
ГенеральнийсекретарНКонференціяприйнялаАктуякомуїїучасники
схвалилийузялидовідомаПаризькуугодузВ’єтнамутачотирипротоколи
донеїзобов’язавшисьповажатийбеззастережновиконуватиїх

ПідписанняПаризькоїругодизВ’єтнамустворювалоякіснонову
обстановкууВ’єтнамійозначалонайбільшувоєннупоразкуВашингтоназа
всюісторіюСполученихШтатівВідрядившидоВ’єтнамутисячний
включаючивійськовихп’ятикраїнсоюзницьекспедиційнийкорпус
скинувшимлнтистбомбнаАйоготериторіюівитратившимлрд
доларівСШАнеДдобилисьперемогивційнайтривалішійнайжорстокішійД

неоколоніальнійвійніЦявійнасталаважкимвипроябуваннямідля
ПівнічногоВ’єтнамуівінйоговитримавДспираючисьнапідтримкуй
допомогудружніхдержав•

ЗпідписаннямПаризькоїугодиДРВотрималамож»ливістьприступитидо
відбудовинародногогосподарстваВонапродовжувалакурснастворення
мирногооб’єднаногойдемократичногоВ’єтнамуДРВнадавалавсебічну
допомогувизвольнимсиламПівденногоВ’єтнамудетакіневстановився
мирПісляпідписанняПаризькоїугодисайгонськийрежимзапідтримкиСША
переозброївсвоюарміюздійснювавкурсназахопленнявсіхвизволених
районівпроводивполітикупридушенняправісвобод

південнов’єтнамськогонаселенняВсеценемоглоневикликатизростання
визвольноїборотьбимогутняхвиля

якоїзмиласайгонськийрежимЗОквітнярвінбув

МіжнароднівідносинивПівденноСхіднійАзії

ояйКонтрольнадусієюпівденнов’єтнамською

тьпіперейшовдоТимчасовогореволюційногоурядуігРРр
спадкоємцемНаціональногофронтувизво

иїіівденногоВ’єтнамуувнутрішнійізовнішній

ттеРполистопадарвХошімініолаПолітична
консультативнаконференціяпред’

СниіПівночійПівдняВ’єтнамузпитаньоб’єднаннярЇанійбули
досягнутідомовленостіпропроведен•••
”ч“‘ч

тори‘й

СвоїоміжнароднудіяльністьСРВспрямуваланаза

ІзцеченнясприятливихзовнішніхумовдлящонайПдвкдихогозаліковування
ранбагаторічноївійнивідновленаяйрозвиткуекономікистворення
передумовдлягаронійногорозвиткув’єтнамськогосуспільстваВ
комплексізовнішньополітичнихзавданьСРВпріоритетнеїісдеіїосідали
питаннязміцненняйрозвиткувідносинзсусіднімикраїнамитакраїнами
соціалістичноїспівдружностіРадянськіпозиціїуВ’єтнаміособливо
зміцніливСерединірколивінставчленомРадиекономічної
взаємодопомогиЗлистопадарвМосквібувЗДідписаний
радянськов’єтнамськийДоговірпродружбуййспівробітництвовмежах
якогосторонизобов’язалисяНїїеухюіьнорозвиватиполітичнівідносиний
поглиблюніивсестороннєспівробітництвонаосновівзаємноїйїїоаги
державногосуверенітетуйнезалежностірівноиЯвностійневтручанняу
внутрішнісправиоднаодноїяРарлнськаекономічнадопомогазміцнила
експортний°»к«Утірокипідвпливомрозрядкиміжнародноїнапруженостійзміни
політичноїситуаціївПівденноСхіднійАзіїкраїниАСЕАНвиявили
прагненнянетількидовзаємногозближенняінормалізаціївідносинміж
ниминабазіпринципівмирногоспівіснуванняайдорозширеннянацій
основізв’язківзіншимикраїнамиазіатськогоконтинентузокремазКНР
якубільшістьдержавсубрегіонуневизнавалипротягомтривалоговідрізка
часуМовайдепроМалайзійськуФедераціюФіліппінийТаїландякі
встановилидипломатичнівідносинизПекіномуірр
відповідноЦшісамимбулиусунутіперешкодинашляхурозвитку
міждержавнихвідносинміжцимикраїнами

ВажливоювіхоюрозвиткуАСЕАНсталаПершаконференціяглавдержаві
урядівкраїнучасницьущовідбуласянаостровіБаліІндонезіяв
лютомурСкликанняцієїконференціїспричинювалосянеобхідністю
датиоцінкуновійситуаціївПівденноСхіднійАзіїякасклалася
внаслідоквоєнноїперемогиВ’єтнамуйпоразкиавантюристичногокурсу
ВашингтонавІндокитаїпотребоюпідбитипідсумкипочатковогоетапу
розвиткуАсоіціаціївиробитиновустратегіюітактику

Еолійськазустрічуверхахприйнялатриважливіполітичнідокументи—
ДеклараціюАСЕАНДоговірпродружбуйспівробітництвов
ПівденноСхіднійЛзгїтаспільнекомюнікеякіфактичнозакріпилиза
АсоціацієюстатусполітичногосоюзуВДеклараціїучасникизустрічі
зафіксувалипрагненнядоподальшогорозвиткуполітичногоспівробітництва
через«зближенняточокзоруузгодженняпозиційіспільнідії»В
Договоріпродружбуйспівробітництвобуливикладеніпринципимирного
співіснуваннядобросусідстваіспівробітництваасамдоговіроголошено
відкритимдляприєднаннядоньогоіншихдержавВумовахмирного
врегулюваннявІндокитаїцеозначаложестпримиренняадресований
індокитайськимкраїнамНаБалійськійзустрічівпершебуливизначені
конкретнінапрямиекономічногоспівробітництваосновоюякогостала
індонезійськаконцепціяпро«взаємодоповнюваність»економікАСЕАН

ТакимчиномБалійськийсамітвідкрїівновийетапУрозвиткуАСЕАН
виявивтенденціюдоїїорганізаційногозміцненняйполітичної
консолідації

трмаМіжнароднівідносини•евПівденноСхіднійАзії

дсерпнірвКуалаЛумпурівідбуласяДругаолференція
главдержавіурядівкраїн—членівАСЕАНВонапідтвердилащо
асеанівськізустрічіуверхахостаточноперетворилисянавищий
політичнийорганАсоціаціїахарактерпитаньякіобговорювалися
засвідчивпоступальнийхочайповільнийрозвитокінтеграційних

процесівумежахАСЕАН

СпираючисьнасформульованівдокументахБалійськоїконференціїу
верхахпринципивідносинміждерясавамисубрегіонуасеанівськілідери
змоглизробитикрокупередутакомуважливомудлянихпитанніяк
урегулюваннявнутрішньоасеанівськихтериторіальнихпроблемБула
загашенатериторіальнасуперечкаміжФілліпінамитаМалайзієючерез
СабахздійсненікрокищодоусуненнярозбіжностейміжМалайзієюй
Індонезієюзприкордоннихпитаньурегульованідеякі
тайськомалайзійські

суперечності

ВажливопідкреслитищовКуалаЛумпуріглавиурядівМалайзіїФіліппін
ТаїландуСінгапурутаІндонезіїзновупідтвердилисвоюприхильністьдо
ідеї«нейтралізації»ПівденнеСхідноїАзіїОбговорювалисятакожпитання
регіональногоекономічногоспівробітництвайрозвиткуекономічних
відносинАСЕАНзіСШАЯпонієюАвстралієюНовоюЗеландієютакраїнами
ЄЕС

ЩостосуєтьсяставленняСШАдоАСЕАНтовоновизначалосятимщо
основнаметадовгостроковоїстратегіїВашингтонавПівденноСхіднійАзії
полягалавтомуабизабудьякуцінузберегтипозиціїЗаходуврегіоні
недопустититамрадикальнихсоціальнихзмінТакийпідхідзумовлювався
передусімекономічнимиінтересамиВашингтонаувагуякогопривертали
відноснодешевайЦіннасировинаємкийринокзбутуамериканських
товарівтасфераефективногоприкладаннякапіталуВтірокивгалузі
економічнихвідносинізкраїнами—членамиАСЕАНСШАпроводиликурсна
всебічнупідтримкуекспансіївцейрегіонамериканських
транснаціональнихкорпораційяказдійснюваласяпідгаслом
«взаємозалежності»Основноюметоюконцепції«взаємозалежчості»що
сформуваласявпершійполовиніхроків°улоідеологічне
обгрунтуваннякористуваннярозвинумикраїнамиЗаходуприродними
багатствамикраїнщоРозвиваютьсяЗміцненняпозиційамериканських
транс–

МіжнароднівідносинивПівденноСхіднійАзії

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХВІДНОСИН

національнихкорпораційвекономіцікраїнАСЕАЦсприялозростанню
економічноїзалежностіцихкраїнвід

США

ПрополітичнезначенняАСЕАНдляСШАсвідчила«тихоокеанськадоктрина»
зякоюгруднярвиступивуГонолулупрезидентСШАДКартер
ОкремийпунктдоктринибувцілкомприсвяченийАСЕАНОтжеСШАвизнали
їїякновуполітичнуреальністьУВашингтонідійшливисновкущоза
АСЕАНслідборотисьефективнішевикористовуючитенденцію«азіатського
регіоналізму»вінтересахЗаходуПісляпадінняпроамериканських
режиміввІндокитаїполітичнейвійськовезначенняАСЕАНустратегічних
планахВашингтонащебільшезросло

РадянськаполітикавідносноАСЕАНнебуласталоюіпройшлакількастадій
усвоємурозвиткуСпочаткув—ррМоскварозглядалаАСЕАНяк
інструментВашингтонайновийваріантблокуСЕАТООсновутакого
ставленнярадянськогокерівництвадоАСЕАНстановилипобоюваннящоця
організаціяяканатойперіоднемалачітковизначеноїсистеми
зобов’язаньможестатиновимвійськовимальянсомочолюваним
антикомуністичноюІндонезієюПісляприйняттявлистопадір
міністрамизакордоннихсправкраїнАСЕАНКуалаЛумпурськоїДекларації
промирсвободуйнейтралітетякапроголосилакурснанедопущення
збройнихконфліктівуПівденноСхіднійАзіїнавідмовукраїнсубрегіону
відблоковоїполітикивказуваланатимчасовістьперебуваннявсіх
іноземнихвійськовихбазурегіоніАСЕАНпочаларозцінюватисяМосквою
якпотенційнокориснеугрупованняздатнеприскоритивідхідЗаходуз
регіону

ВодночасусерединіхроківсерйознезанепокоєнняСРСРвикликали
змінивполітицікраїнАСЕАЙщодоКНРщовиявилосявустановленні
МалайзієюТаїландоміФілліпінамидипломатичнихвідносинзПекіном
ЗміцненняпозиційКНРуПівденноСхідніЙАзіїзводилонанівецьрадянські
перевагивцьомурегіоніРадянськийСоюзвніспевнікорективиусвою
асеанівськуполітикуякасталабільшстриманоюЧерговепотеплінняв
серединірврадянськоасеанівськивідносинахзаступилорізке
похолоданняузв’язкузістав

леннямРадянськогоСоюзудовторгненняв’єтнамськихвійськУКамбоджув
рМосквасталаоб’єктомкритикиасеанівськихстолицьякіусвою
чергуподавалисярадянськоюпропагандоюякслухнянімаріонетки
Вашингтона

ТакимчиномпротягомсвогобільшніждесятирічногоіснуванняАСЕАН
перетвориласянаважливийполітичнийіпевноюміроюекономічнийфактор
розвиткурегіональнихпроцесівуПівденноСхіднійАзіїПомітно
підвищивсяїїавторитетінаміжнароднійареніНатомуетапірозвитку
країниАСЕАНстикалисязнеобхідністювирішеннябагатьохскладних
міжнароднихірегіональнихпроблемЦебулопов’язанезтимщо
ПівденноСхіднаАзіязалишаласяосередкомполітичноїйвоєнної
напруженостізоноюзатяжнихрегіональнихконфліктів

КРАЇНИ

ПІВДЕННОЇАЗІЬВМІЖНАРОДНИХВІДНОСИНАХ

•МіжнароднапозиціяІндіїйосновнінапрямиТізовнішньоїполітики

•Китайськоіндійськийзбройнийконфліктртайоговпливна
міжнароднівідносинивПівденнійАзії

•Впливкашмірськоїпроблеми

наіндійськопакистанськівідносини

ЄБангладешськакриза

»дііілйавдамаадуА»теййЯйУй№ййй»&

аслідкомрозпадусвітовоїколоніальноїсистемищорозпочавсявідразупо
закінченнідругоїсвітовоївійнисталапояванаполітичнійкартісвіту
молодихнезалежнихдержавсередякихособливемісцепосілаІндійська
РеспублікаВжепершікрокимолодоїдержавинаміжнароднійарені
засвідчилиїїнаміртвердостоятинавласнихногахіспівробітничатияк
рівназрівнимизусімахтобажавспівпрацізнеюІндія—центрАзії
містміжСходоміЗаходом»ПівніччюіПівднемсполучналанкаміж
ПівденноСхідноюіПівденноЗахідноюАзієюатакожміжЦентральноюі
ПівденноюАзієюПолітиканеприєднанняімирногоспівіснування

темаКраїниПівденноїАзії‘вміжнароднихвідносинах

якузапочаткувавіпослідовновтілювавужиттяДНеруйогопрагнення
закластизадопомогоюнауковотехнічногопрогресупідвалинисучасної
державистимулюватиекономічнийрозвитоккраїниздійснювати
прогресивнісоціальніперетвореннявикликалиінтересубагатьохмолодих
незалежнихдержав

Насерединухроківвизначилисявголовнихрисахміжнароднапозиція
ІндіїйспрямуванняїїзовнішньоїполітикиІндіяактивновиступила
протиполітикиЗаходувАзіїякаполягалавнасадженні
військовополітичнихблоківісоюзівнаданніазіатськимкраїнам
військовоїдопомогийствореннінаїхніхтериторіяхіноземнихвійськових
базІндійськекерівництвослушновважалощотакаполітиканав’язує
азіатськомуконтинентовіучастьу«холоднійвійні»протиставляє
азіатськінародиодиндругомуіщонайважливішесуперечитьінтересам
їхньогомирногорозвиткуІндіяпочалаактивноналагоджуватиширокі
дружнізв’язкизазіатськимикраїнамивякихпривладіперебували
прогресивнірежимиатакожізсоціалістичнимикраїнамизокремазСРСР
ВосновісамостійноїзовнішньоїполітикиІндіїлежалинаціональні
інтересиіндійськоїдержавинеобхіднобулозберегтимируникнути
участівпротиборствідвохсуспільнополітичнихсистемщобзабезпечити
максимальносприятливіміжнародніумовидляздійсненняголовного
завдання—незалежногополітичногойекономічногорозвитку

ОсновнимизагальнонаціональнимипроблемамиІндіїсерединихроків
сталиприскоренийівсебічнийрозвитокнаціональноїекономікиподолання
успадкованоївідколоніалізмузагальноївідсталостізлиденностій
залежногостановищанасвітовомукапіталістичномуринкуУзв’язкуз
інтегруваннямкраїнивсистемусвітовогокапіталістичногогосподарства
правлячіколаІндіїсподівалисянаодержаннянеобхіднихдляекономічного
розвиткукоштіввідкапіталістичнихкраїнпередусімСШАй
ВеликобританіїПротеставленнязахіднихкраїндопроблемиекономічного
прогресуІндіїбулодалеконеодноачнимЗодногобокувонишироко
рекламувалисвоюямузаінтересованістьвуспішномурозвиткуІндії
розраховуючинаїїприкладіпродемонструватиможливістьогресумолодих
національнихдержавумежахкапі

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХВІДНОСИН

талістичноЇсистемигосподарстваазіншого—вважалинереальним
передчаснимінадтопретензійнимнаміріндійськогокерівництвастворити
державнийсекторважкоїпромисловостіякосновуекономічної
самостійностіБільшетогозамістьдопомогивіндустріальномурозвит
ковізахіднікраїнипропонувалиІндіївійськовупідтримкуяка
мовлявнагальнеїйнеобхіднадляусуненняі«комуністичноїзагрози»В
тойперіодзахіднідержависподіваючисьзв’язатиІндію
військовополітичнимизобов’язаннямивиступилиіззасудженням
індійськогокурсунеприєднанняяк«аморального»йнедалекоглядного
Протеіндійськийпідхіддоцьогопитаннядокорінновідрізнявсявід
західноговІндіїневважалищоміжнароднийкомунізмприховуєсуттєву
загрозудлякраїни

ДемонструючинезалежністьсвоєїзовнішньоїполітикиІндіясталаоднією
зпершихкраїн«третьогосвіту»якапішланазближенняз
соціалістичнимикраїнамиЦенетількидалозмогупідірватимонополію
Заходунатехнічнийдосвідайзмусилокраїнирозвинутогокапіталізму
надатиІндіїширокудопомогувбудівництвіоб’єктівпромисловостій
електроенергетикиатакожпом’якшитиумовиїїнаданняНамітилося
зближенняІндіїзсоціалістичнимикраїнамизтакихпроблемяк
роззброєнняпідтримкапредставництваКНРвНпослабленняміжнародної
напруженостіборотьбапротикурсуЗаходунастворення
військовополітичнихпактіввАзіїпротинаданнянимвійськової
допомогисвоїмазіатськимсоюзникамрозміщеннянаїхніхтериторіях
іноземнихвійськовихбазтощо

ОднакекономічнівідносиниІндіїзсоціалістичнимикраїнамизокремаз
СРСРаждоррозвивалисяпорівняноповільногрудняр
булапідписанапершаіндійськорадянськаторговельнаугодатерміномна
п’ятьроківХочацяугодавідкриваламожливостідляотриманняІндією
продукціїрадянськогомашинобудуваннядеякііндійськідержавнідіячі
розраховуючипередусімнапідтримкуЗаходунепрагнулидоодержання
радянськоїдопомогиТимчасомвідмоваМіжнародногобанкуреконструкції
йрозвиткувнаданнідопомогивбудівництвіметалургійнихзаводіві
невигідніумовиугодиззахіднонімецькимифірмами«Крупп»і«Демаг»про
будівництвоодногозтрьохзапланованихдаводівдюсили

трмаКраїниПівденноїАзії‘вміжнароднихвідносинах

лиінтересіндійськогоурядудопропозиціїСРСРзцьогопитання
лютогорбулапідписанаіндійськорадянськаугодапрорадянську
участьубудівництвівШілаїметалургійногозаводупотужністюмлнт
сталінапікзперспективоюподальшогорозширеннязаводувразай
наданняІндіїкредитувмлнрупійзрозрахункурічнихз
наступнимпогашеннямйогопоставкамиіндійськихтоварівТакіумовине
малипрецедентувпракшцівідносинІндіїззахіднимикраїнамиШвидкий
розвитокіндійськорадянськихвідносинспонукавзахіднідержави
переглянутиїхнюекономічнуполітикузурахуванняміндійськихінтересів

СтановленняспівробітництваІндіїзРадянськимСоюзомтаіншими
соціалістичнимикраїнамималоважливезначеннядляутвердженняІндіїна
світовійареніЦьомузначноюміроюсприяливзаємніобміниурядовими
делегаціяминанайвищомурівніВчервнірвідбувсявізитвСРСР
прем’єрміністраІндіїДНеруавлистопаді—груднітогосамогороку—
візитвідповідьрадянськоїурядовоїделегаціїнанайвищомурівніВході
переговорівнаурядовомурівнібулизакладеніосновиекономічного
політичногойкультурногоспівробітництвадвохкраїннадовгіроки

Індіябралаактивнуучастьубагатьохзаходахспрямованихназміцнення
загальногомируйзменшенняміжнародноїнапруженостіВрвона
активнопідтрималависунутуСРСРнасесіїТАНпропозиціюпро
загальнейцілковитероззброєнняприєдналасядопротеступротинаміру
ФранціїпровестиядернівипробуваннявСахаріІндіяввійшласередінших
нейтралістськихкраїндоскладуКомітетуНзроззброєння«Комітет
ти»йбралавйогороботінайактивнішуучасть

ВажливоюскладовоюзовнішньополітичногокурсуІндіїбулаактивна
підтримканаціональновизвольнихруборотьбипротиколоніалізму
неоколоніалізмурасизмуВонавиступиланазахистборотьбиалжирського
народузасвободусамовизначенняінезалежністьзанаданнянезалежного
розвиткуконголезькомународовіпротижорстокихрепресійПортугаліїв
АнголіГнівіобуреннявІндіївикликалаанглофранкоізраїльська
агресіяжовтнярпротиЄгиптуякийлипняр
йЦіоналізувавкомпаніюСуецькогоканалузметоювста

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

„яКраїниПівденноїАзії•емвміжнароднихвідносинах

новленнясвогосуверенітетунадйогозоноюІндійськийуряднегайно
звернувсядоНіззакликомужитиріщучихзаходівдлявідсічі
агресіїЗіткненняантиколоніальноїпозиціїІндіїйколоніальних
інтересівЗаходуспричинилопогіршенняїївідносинззахіднимикраїнами
Цівідносинищебільшеускладнилисьнапочаткухроківузв’язкуз
діямиІндіїщодоутвердженняїїповногосуверенітетунадпортугальськими
володіннямивІндії

Вгрудніріндійськийурядуживзаходівспрямованихназвільнення
територійГоаДамантаДіущозалишалисьпортугальськимиколоніальними
анклаваминаіндійськійземліРішенняпровизвольнідіїнавказаних
територіяхбулоприйнятеіндійськимурядомузв’язкузпосиленням
загрозливихвоєннихприготуваньПортугаліїдляутриманнязасобоюГоа
ДаманутаДіуохопленихантиколоніальноюборотьбоюВідчайдушнаспроба
західнихдержавпротягнутивРадіБезпекиНрезолюціюзвимогою
«негайноприпинитивоєннідіїйвідвестизбройнісилиІндії»не
увінчаласьуспіхомзавдякирішучійпозиціїРадянськогоСоюзу
підтриманогокраїнамищозвільнилисьвідколоніальногогноблення

Індіїналежалавирішальнарольутомущополітиканеприєднаннябула
визнанаміжнародноюспільнотоюякактивниймиролюбнийкурскраїнщо
визволилисьСамезініціативиІндіїІндонезіїтаЮгославії—вересня
рвБелградівідбуласяПершаконференціяглавурядівікраїнщоне
приєдналисьІндіядотримуваласьтакогорозуміннянеприєднанняяке
передбачаєактивнийвпливкраїнщонеприєдналисьнаглобальні
проблемийнеобмежуєтьсяантиколоніальнимипозиціямияквважалобагато
іншихучасниківрухунеприєднанняВласнепідвпливомІндіїврішеннях
конференціїпершочерговезначеннябулонаданезагальнимпроблемам
забезпеченнямируроззброєннятанедопущеннявійниІндійськаполітика
неприєднанняопиниласяпідвогнематакзахіднихкраїнякіперейшлидо
прямоїдискредитаціїполітикинеприєднаннязрізнихаспектівуціломуй
індійськогозокремазалежновідспецифікиміжнародноїситуаціїНові
спробипримуситиІндіювідмовитисьвіднеприєднанняйзорієнтуватисвою
політикунавійськовополітичнеспівробітництвозЗаходомзбіглисяіз
загостренням

індійськокитайськихсуперечностей…

ндіявіталаперемогународноїреволюціївКитаїйпроголошенняжовтня
рКитайськоїНародноїРеспублікиНаприкінціх—напочатку
хроківнавідмінувідбагатьохазіатськихкраїнвонаневиявляла
побоюваньузв’язкузтрадиційнимекспансіонізмомішовінізмомКитаю
якийуминуломувиказувавсвоїпретензіїнасюзеренітетінавіть
суверенітетнадбагатьмакраїнамиПівденноїйПівденноСхідноїАзії
Індійськийурядвиходивзтогощовминуломудвікраїнипідтримували
дружнівідносинихочїхніокремірайонибулизагарбанііноземними
державамийподіленінасферивпливуіпрагнувдокладатичеснихіщирих
зусильдлярозвиткудружбийспівробітництвазвеликимсусідомУжев
—ррІндіянамагаласяпереконатиКитайунеобхідності
досягненнямирноїдомовленостіздалайламоювТибетіПротеспроби
ІндіїмирноврегулюватитибетськупроблемубулирозціненівПекініяк
втручанняувнутрішнісправиКитаюівикликалирізкізаявинаїїадресу
ПротенеІндіяазахіднідержавипостачализброюіпровокувалипевні
тибетськіверствинаповстанняпротиновогопекінськогоуряду

ПрагненняІндіїдорозширеннясферимирудружбиДспівробітництвав
АзіїїїзусиллявНіпозаїїмежами”

темаКраїниПівденноїАзії‘вміжнароднихвідносинах

місцепримиреннюзІндієюОрієнтаціянавідновттеннядобросусідських
відносинзКНРпочалаусталюватисяівіндійськихправлячихколахЗ
нормалізацієюцтдійськокитайськихвідносинофіційнийДеліпов’язував
можливістьзменшенняекономічногойполітичноготягароборонних
заходівзокремапов’язанихзутриманцямвеликоїарміївздовж
індійськокитайськогокордону

а»№№К»»

•СтворенняЛігиарабськихдержав

йЯйИйИйй»йїййй№’

іслякрахумандатноїсистемийутвореннянезалежнихарабськихдержав
посилилисядоцентровітенденціївміжарабськихвідносинахЦьомуТорияла
йконсолідаціяарабськихкраїнузв’язкуззагос

Щеннямпалестинськоїпроблеми

Спочаткуініціаторамиоб’єднаннявиступилипредіадникиХашимітів—
правлячоїдинастіївЙорданіїтаЧкуПротеїхніплани«ВеликоїСирії»
та«Родючого

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

півмісяця»буливідкинутііншимиарабськимикраїнамІніціативу
об’єднаннявзявнасебеЄгипет

ВосенирвАлександріїнаустановчійконференціїарабськихкраїн
булопідписанотакзванийАлександрійськийпротоколщопередбачав
створенняЛігиарабськихдержав

СтатутЛігипідписалийКаЇріберезнярЄгипетСирія
ЙорданіяІрактаЛіванЄменпідписавСтатутутравніСтатут
зафіксувавцілійзавданняорганізаціїрозвитоквідносинміжарабськими
країнаминаосновіповагидонезалежностійсуверенітетуспівпрацяв
галузіекономікисоціальнійтакультурнійсферахПередбачаласятакож
координаціязовнішньополітичнихкурсіварабськихкраїн

ПринципамидіяльностіЛАДпроголошувалисядобровільністьвідносинміж
державамивзаємнаповагадосуверенітетуйнезалежностісуверенна
рівністьдержавзаборонавикористаннясилидлярозв’язаннясуперечок

ЗсамогопочаткуіснуванняЛАДцентральноюпроблемоювїїдіяльності
сталапалестинськапроблема

МбФ»Х»Ф»««»»»№ховм»»бжс«в»»хвав«о»»»х»х»

еТроїстаагресіяпротиЄгипту

таТіміжнароднійрегіональнінаслідки

»»МйК«М»К»ММ

Головнийзмістполітичногожиттяєгипетськогонародувповоєннийперіод
становилаборотьбазавідмінунерівноправногоанглоєгипетського

договорурВонанабралаформипартизанськоївійни

протианглійськоївійськовоїприсутності

липнірпатріотичноналаштованієгипетські

°фіцериповалилирежимкороляФарукйіпроголосили

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

створенняреспублікиВрбулапідписанаангло’єгипетськаугода
провиведенняанглійськихвійськіліквідацієанглійськоївійськової
базинатериторіїЄгиптуУгодапоклалакрайрічнійокупації
країни

Вгалузізовнішньоїполітикиновекерівництвовзялокурснанейтралітет
інеучастьувійськовихблокахВононамагалосябалансуватиміждвома
наддержавамизапобігаючизміцненнювЄгиптіпозиційСШАабоСРСРКаїр
убачавунерозв’язаностіпроблемиблизькосхідноговрегулюванняможливий
чинникпідвищеннясвоєїроліварабськомусвітітомувеликуувагустав
приділятизміцненнюєгипетськоговійськовогопотенціалуУвересні
рбулипідписаніугодипропоставкиЄгиптузброїзСРСРЧехословаччини
йПольщіЦевикликалонегативнуреакціюзбокуСШАіВеликобританії

ЗахідневлаштовувалойнегативнеставленняЄгиптудоБагдадського
пактуУтворенняпактубулозапочаткованопідписаннямуБагдаді
лютогордоговорупроспільнубезпекутаоборонуміжІракомта
ТуреччиноюТогожрокудоБагдадськогопактуприєдналисяВеликобританія
квітняПакистанвересняІранЗлистопада

УрядомЄгиптубулозапланованобудівництвоАсуанськоїгреблізметою
зрошеннязасушнихземельіспорудженняпотужноїенергетичноїбазидля
промисловостіВлютомурбуладосягнутаугодапронаданняЄгишу
Міжнароднимбанкомреконструкціїйрозвиткупозикиврозмірімлн
доларівзаумовищомлнбудутьнаданіувигляді«допомоги»СШАй
ВеликобританієюАлевжелипнярдержавнийсекретарСШАД
Даллесзаявивпровідмовупронаданняпозики

УрядЄгиптуопинивсяпередзагрозоюзривубудівниц”

тважиттєвоважливогодлякраїниоб’єктаПрестижевіпрезидентаЄгипту
ГАНасерабулозавданосерйозногоудару

ГАНасернезабаривсязвідповіддюВиступаючинамітингузнагоди
річницієгипетськоїреволюціївінзаявивпронаціоналізаціюкомпанії
СуецькогоканалутермінконцесіїякоїзакінчувавсяврУряди
Франції»власниказначноїчастиниакційкомпаніїіВеликобританії
основногокористувачаканаломрозпочаливоєнніприготуваннязметою
силовоготискунаЄгипетСША»

ТемавБлизькийтаСереднійСхідусистеміміжнароднихвідносин

заінтересованівпідтриманнідобрихвідносинзарабськими
країнами—експортераминафтизайняли

більшстриманупозицію

ПитанняСуецькогоканалуобговорювалосянаміжнароднійконференціїв
Лондоні—серпнярзаучастюІкраїнЩОзабезпечували
судноплавстваканаломСШАвиступилиякспівавторпроектуврегулювання
суецькогопитаннящопередбачавстворення«міжнародногооргану»з
управлінняСуецькимканаломЗацейпроектвисловиласябільшістьпроти
—СРСРІндіяІндонезіятаЦейлонЄгипетськийурядвідкинувсамуідею
інтернаціоналізаціїканалуТодібулозапропонованетимчасоверішення—
створити«асоціаціюкористувачівканалу»дляуправліннянимвересня
ГАНасервідхиливіцейпроектУхваленаРадоюБезпекиНвересня
ррезолюціямістилашістьпринципівмирноговрегулювання
конфліктущопередбачаливизнаннясуверенітетуЄгиптунадканалом
свободутранзитногосудноплавствавизначенняправнатранзитнемито
порядокарбітражуВизнаннюпринципууправлінняканалом«асоціацією
користувачів»перешкодилорадянськевето

ЗгіднозприйнятимвлипніррішеннямВеликобританіяіФранція
розгорнулипідготовкудоінтервенціїВеликобританіяпризвалатис
резервістівФранціянаправиласвоївійськанаКіпрОбидвікраїни
розпочалисекретніпереговоризІзраїлемдлярозробкиспільних

планівінтервенції

ВнічнаЗОжовтнярізраїльськізбройнісилипід

приводомборотьбизпалестинськимипартизанамизавдалираптовогоудару
поЄгиптуЗОжовтняВеликобританіяіФранціяпоставилиультиматум
ЄгиптуйІзраїлюзвимогоювідведеннявійськнакмвідСуецького
каналуЄгипетвідхиливультиматум

УрядСШАрозцінивукрайнепопулярнуусвітіагресію

протиЄгиптуякпідриватлантичногофронтуЗОжовтнярвРаді
БезпекиНобговорювавсяамериканськийпроектрезолюціїщопередбачав
відведенняраїльськихвійськзадемаркаційнулініюіневикорисіння
силифранкоанглійськоюстороноюОднакВеликобританіяіФранціянаклали
ветонацюрезолюціюжовтняанглофранцузьківійськапочаливоєнні
діїлистопадарнанадзвичайнійсесіїТАН°країни
проголосувалицзаприпиненнявогнюпроти

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

висловилисяФранціяВеликобританіяІзраїльНова

ЗеландіятаАвстралія

ВеликобританіяФранціятаІзраїльпродовжувалирозгортатибойовідії
АнглофранцузькаавіаціяздійснюваламасованібомбардуванняКаїра
Александріїтамістузоні

каналу

листопадаАнгліяіФранціярозпочалиокупаціюзониСуецькогоканалу
висадившидесантурайоніПортСаща

ВтойжеденьрадянськийурядзвернувсядоАнгліїФранціїйІзраїлюз
ультимативноювимогоюнегайноприпинитивоєннідіїйпопередивпро
небезпечніна’слідкидоякихможепризвестипродовженняінтервенціїВ
посланнідоанглійськогопрем’єрміністравказувалосянаможливість
застосуваннясучасноїособливоракетноїзброїзокремазазначалосящо
«війнавЄгиптіможеперекинутисьнаіншікраїнийпереростивтретю
світовувійну»ДаліконстатувалосящоРадянськийСоюзперейнятий
рішучістю«здопомогоюзастосуваннясилизавдатинищівногоудару
агресорамівідновитимирнаБлизькомуСході»Внотіадресованій
Ізраїлюпорушувалосяпитанняіпросамеіснуванняцієїдержави

Черезгодинипісляврученняпосланьрадянськогоурядуглавамурядів
АнгліїйФранціївоєннідіїбули

припинені‘р

листопада’президентСШАДЕйзенхауертакож

виступивізвимогоюприпиненнявоєннихдій

листопадарГенеральнаАсамблеяНголосами
представниківутрималисяпроголосувалазасформуванняміжнароднихсил
НдляконтролюзавиведеннямвійськАнгліїФранціїйІзраїлюз
єгипетськоїтериторіїлистопадавЄгипетприбулипершіпідрозділи
військНгруднярвиведенняанглофранцузькихвійськ
завершилосяІзраїльщемайжетримісяціокупувавчастинуєгипетської
територіїоднакпідміжнароднимтискомуберезнірмусиввивести
своївійськах

ходівійниарабськіфсраїнипідтрималиЄгипетБільшістьїх
розірвалавідносинизВеликобританієюіФранцією
і

ПровалтроїстоїагресіїмаввеликеміжнароднезначенняУспіхвизвольної
боротьбиєгипетськогонародуприскориврозпадколоніальноїсистеми
ФізкозрісавтоЦ

–дБлизькийтаСереднійСхідусистеміеміжнароднихвідносин

угетЄгиптутайогопрезидентаГАНасеращоставвзнанимлідером
арабськогосвітуОслаблипозиціїВегікобританіїйФранціїна
БлизькомуСходіВідниніцейлегіонставареноюсуперництвадвох
наддержав—США

‘радянськогоСоюзу

січнярущорічномупосланнідоконгресуСША

президентзапропонувавконгресовіухвалитирезолюціювідомуяк
«доктринаЕйзенхауера»Вонапередбачалаправопрезидентавикористати
силунаБлизькомуСходівлазі«прямого»комуністичногонападуабо
агресіїзбоку«країнищоконтролюєтьсяміжнароднимкомунізмом»
Президентмавотриматиповноваженнянадатиарабськимкраїнамщо
приймуть«доктринуЕйзенхауера»допомогуврозмірімлндоларів
Алебільшістьарабськихкраїнвідмовиласяприйняти«доктринуЕйзен

хауера»

СРСРзміцнивсвоїпозиціїврегіоніВінзабезпечував

фінансовупідтримкубудівництвуАсуанськоїгреблісічняЄгипеті
СРСРпідписалиугодупроекономічне

йтехнічнеспівробітництво

Війнастимулюваладоцентровітенденціїварабському

світілютогорбулапідписанаугодапрооб’єднанняЄгиптуй
Сиріївунітарнудержаву—Об’єднануАрабськуРеспублікуОАР
СтворенняОАРрозглядалосяякпершийкрокнашляхудозагальної
арабськоїєдностіПісляутворенняОАРдонеїприєднавсяЄменнаправах

федерації

Великобританіявиявилаактивністьустворенніоб’єднаннямонархічних
режимівдепривладіперебували

представникидинастіїХашимітів

лютогорбулопроголошеностворення

ХашимітськоїАрабськоїФедераціїускладіІракуіЙорданіїЗавимогою
ЛондонаголовоюфедераціїставкорольІракуФейсалЇЇпрем’єрміністром
—НуріСаїдТакимчиномголовнарольуцьомусоюзівідводиласяІраку
СаудівськійАравіїтакожбулозапропоновановступитиуфедераціюВона
відмовиласяізаявилапронейтралітет

одоіракойорданськогосоюзуйОАР

ФедераціявиявиласянежиттєстійкоюВійськовопо•йтичнаінтеграція
координаціязовнішньополітичноїдіяльностійекономічнеспівробітництво
просувалисядуже

Мляво

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

ІракськийрежимбачивуфедераціїзасібабсорбціїЙорданіїщо
загострювалоіракойорданськісупереності

ПосилювавсяреволюційнийрухуЛіваніПідівійнирурядЛівану
відмовивсярозірватидипломаточнівідносинизФранцієюЛіванвизнав
«доктринуЕйзенхауера»Курсурядувикликавширокийрухпротезтудо
якогобуливтягнутішироківерствинаселенняВтравнірвкраїні
вибухнулагостраполітичнакризазагальнийстрайкперерісуповстання

РежимпрезидентаКШамуназвернувсяподопомогудоСПІАВашингтон
направивдоберегівЛіванукораблігоамериканськогофлотуВодночас
буловирішеновикористатимеханізмБагдадськогопактуНарадавійськової
комісіїБагдадськогопактуухвалиларішенняпронаданнядопомогиурядові
ЛівануІракськийурядпочаввербувати«добровольців»длявирядженняв
Ліван

ЦеприскорилореволюційнийвибухусамомуІракуВійськовічастинищо
готувалисядлявідправленнявЛіванповернулизброюпротимонархічного
режимулипнярштурмомбувздобутийкоролівськийпалацкороль
Фейсалтавсічленикоролівськоїсім’їзагинулиЗгодомтакаждоля
спіткалайколишньогопрем’єрміністраНуріСаЇда

ІракбулопроголошенонезалежноюреспублікоюРеспубліканськавлада
заявилапровихідзХашимітськоїфедераціїйБагдадськогопакту

ПрезидентЛівануйкорольЙорданіїзвернулисядоСПІАіВеликобританіїз
проханнямпродопомогу

липнярСШАпочаливисадкусвоготисячногоконтингентув
Лівані

липнярВеликобританіянаправилавійськавЙорданію

ВжовтнірСПІАвивелисвоївійськазЛівануНовимпрезидентом
країниставФШихабУрядочоливРКарате

ВлистопадірзавершиласяевакуаціяанглійськийвійськзЙорданії

темабБлизькийтаСереднійСхідусистемі‘міжнародних
відносин

•«««««•««««•хк»

•«Шестиденнавійна»рчинникиціліхідрезультати

«««»»»КК«»у»К»ХЇК«ЯК»»»»»»»»УАЗ»»К«»»»»ХЖ»»»»Ї»»&

“уіл

чї

•Становленнясистемиміжафриканськихвідносин

К««««К»»»»»

•Розвитокполітичнихвідносинміжафриканськимидержавамив—ті
роки

а»»»»»»»»»»

разужпіслястворенняОАЄорганізаціїтаїїчленамдовелосядокладати
зусильабивироібитиспільніпідходидовзаємовідносинафриканських
державОсновніпринциписпівробітництвапроголошувалисявСтатутіОАЄ
сувереннарівністьірівноправнеспівробітництвоневтручанняу
внутрішнісправиодинодноговзаємнаповагаіснуючихкордоніввідмова
відвикористаннясилиімирневрегулюваннясуперечокТимсамимбуло
анульованорішенняконференціївАккріпроневизнання
встановленихколонізаторамикордонівУрпринципнедоторканності
кордонівщоіснувалинамоментпроголошеннянезалежностіщераз
підтвердилоспеціальнерішенняїсесіїКаїрАсамблеїОАЄАлеяк
з’ясувалосянапрактицідалеконевсіафриканськідержавибулиготові
дотримуватисьіснуючихкордонівщоспричинювалоконфліктизокрема
збройніміж

ними

УскладнювавситуаціюіподілкраїнАфрикинадві

групизодногобокупереважначастинакраїнконтинентузіншого—
групакраїн«соціалістичноїорієнтації»щомалиособливотіснівтому
числійвійськовоподітичнівідносинизСРСРЕфіопіяАнгола
МозамбікАлжир

ЗатакихнепростихобставинкраїнамАфрикивсеж

Удалосявиробитинормиповедінкиякізабезпечувалиспівробітництвота
спільнийпошукшляхіврозв’язанняназрілихпроблемТаксталоправилом
щоОАЄтаїїчленизосереджувалисянапитанняхщодоякихможнабуло
дійтизгодийуникалипитаньщовикликалисуперєчкиоскількице
блокувалороботувсіхорганівОАЄТакихгострихпроблемутіроки
посталочимало

—рр—кризавАнголітапитанняперебуваннямкубинських
військколиоднідержавицесхвалювалиаіншізасуджували—
рр—проблемамайбутньогоЗахідноїСахариколипереважнабільшість
дер

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХВІДНОСИН

жав—членівОАЄвідмовиласябратиучастьунадзвичай»нійАсамблеїОАЄз
питаньЗахідноїСахарипроблемавиниклапіслятогоякрІспанія
заявилащобільшеневважаєїїсвоєюколонією—рр—війна

міжСомалійЕфіопією

УвсіхозначенихситуаціяхОАЄвідмовляласьобговорюватипитаннязточки
зорувизначеннявинуватцяйзосереджуваласвоїзусиллянаврегулюванні
проблемиНавітьвНпредставникОАЄутримуєтьсяприголосуванніабо
залишаєзалузасіданьякщодержава—членОАЄнезгодназрішенняму
якомузацікавленавсяАфрика

Наприкінціхроківпередафриканськимикраїнами

посталагострапроблеманайманствайнаданняпритулкубіженцямоскільки
державащонадаєпритулокмоглаформуватизнихвійськовізагони
найманцівдлявторгненнядоїхніхкраїнзметоюствореннямаріонеткових
режимівВрАсамблеяОАЄухвалилаконвенціюзпроблемибіженців
набралачинностінаприкінцірВонафіксуєправонадавати
політичнийпритулокіпідкреслюєщонаданнятакогопритулкунеє
недружнімактомвідноснобудьякоїафриканськоїкраїниРазомзтим
державащонадалапритулокнемаєправавикористовуватибіженцівз
політичноюметоюасамимбіженцямзабороняєтьсявестиворожудіяльність
щодобудьякоїафриканськоїдержави—членаОАЄБіженцімаютьперебувати
вглибинітериторіїдержавищоїхприйнялаЗавдякиційконвенції
АнголатаЗаїрнаприкінціх

роківполіпшилисвоївідносини

Специфічноюрисоюзовнішньоїполітикиафриканськихкраїнбулоієтещо
вонаспрямовуваласянасампередзамежіконтинентуголовніїїоб’єкти—
країниЗаходуздебільшогоколишніметрополіїтаміжнародні
організаціїВтірокибагатоафриканськихкраїннавітьне
встановлювалиміжсобоюдипломатичнихвідносинУрколивАфриці
налічувалосявжепонаднезалежнихдержавлишезнихмали
дипломатичнівідносининарівніпослівзЕфіопієюдеперебуває
штабквартираОАЄ—ізНігерією—ізЗаїром—‘Танзанією
Наприкінціхроківрозвитокдвостороннівідносинафриканськихдержав
прискоривсяалевонипоступалисяаналогічнимвідносинамкраїнАфрикиз
Заходом

аСистемаміжафриканських’відносин

ЗпершихднівсвогоіснуванняОАЄвідіграваладужевеликурольу
виробленніспільноїполітикийведенніспільноїборотьбиафриканських
державзаліквідаціюколоніальноїсистемиВ—хрокахособливу
увагуОАЄдриділялаліквідаціїпортугальськоїколоніальноїімперіїв
дфриціГвінеяБісауАнголаМозамбікОстровиЗеленогоМису—сучасна
КабоВердезвільненнюЗімбабвеНамібіїталіквідаціїрасистського
режимувПАРУрештірештЦІзавданнябуливирішеніПортугальські
колоніїсталинезалежнимиГвінеяБісау—рКабоВердеАнгола
Мозамбік—рУрЗімбабвеіврНамібіяздобули
незалежністьУрвпаврасистськийрежимуПАРПротягом—х
роківліквідаціяколоніалізмутарасизмустановилаголовнумету
діяльностіОАЄПрагненнядоїїдосягненнябулоголовнимстимулятором
налагодженняполітичногоспівробітництватавзаємодіїміжафриканськими
країнамиПосутісправиОАЄтаїїорганикомпенсувализдебільшогодуже
низькийрівеньдвосторонніхполітичнихвідносинміжафриканськими
державами

ВажливийчинникудіяльностіОАЄіврозвиткувсебічногоспівробітництва
міждержавамиАфрикив—тірокистановиланеобхідністьзбереження
мирунаафриканськомуконтинентізагаломівкожнійокремійкраїні
ВідразужпіслядосягненнянезалежностіБельгійськеКонгоабочерез
кількароківпісляцьогоафриканськікраїниставалижертвамизбройних
конфліктівнагадаємощовониподіляютьсянадваголовнівиди—
міждержавнізбройніконфліктийгромадянськівійниТиповимприцьому
буловтручаннязахіднихдержавнасампередколишніхметрополійзокрема
зметоюзміцненнясвоїхпозицій

ОАЄвідігравалаактивнурольумиротворчомупроцесівАфриціПершим
дужесерйознимвипробуваннямдлянеїставконфліктуБельгійськомуКонго
згодомРеспубяітаЗаїрякийвиникзадовгодостворенняОАЄКоли
червнярбулапроголошенанезалежністьБельськогоКонгото
відразуз’ясувалосящовкраїнібрауєлюдейзвищоюосвітоюдля
створенняурядуйуправЯшнядержавоюПартіїщопочаливиникатив
тіроРстворювалисязаетнічнимпринципоміпредставлялитереси
верхівокрізноманітнихплеменЗаполітичними

Системаміжафрикакськихвідносин

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХВІДНОСИН

переконаннямивонибулияклівимитакіконсервативнимиВ—
ррвкраїнівирувалавійнаВрурядочоливлідерствореноїнимже
врпартіїНа’ціональнийрухКонгоПатрісЛумумбазаетнічним
поЖ

ейорганНстворенийрвідіграєважливурольусправізміцнення
економічногоспів••АробітницгватаінтеграціївАфриціКомісіяє

провіднимцентромкоординаціїекономічноїполітикиафриканськихдержав
тарозвиткуїхньогоспівробітництваВонатісновзаємодієзОАЄЕКА
проводитьдослідженняекономічнихтатехнологічнихпроблемрозвиткуй
розробляєрекомендаціїдержавамчленамЗініціативиЕКАтериторія
АфрикивтірокибулаподіленанасубрегіониНакінецьхроків
такихсубрегіонівналічувалосяп’ятьпівнічнийзахіднийцентральний
східнийтапівденнийУкожномусубрегіонібулиствореніМіждержавні
програмнооперативніцентриМЮЛПОСякіРДинувалиінтеграційнуроботу
всубрегіонахдляПівнічноїАфрики—вТанжеріМароккодляЗахідної
—вНіамеїНігердляЦентральної—вЯундеКамерундляРЯнСхідної
таПівденноїАфрики—вЛусаціЗамбія°увтакожстворенийцентрдля
країнбасейнуВеликихозеруГісеньїРуандаЕКАзаймаєтьсяшироким
коломРоблемцепитаннясоціальноекономічноїстратегіїкраїнФрики
розвиткусільськогогосподарствапромисловоснергетикитранспорту
торгівліфінансівзв’язкутаУРизмуВонатакожкоординуєдіяльністьу
галузяхосвіти

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

тапідготовкикадрівзайнятостівивченнятавикориставняприродних
ресурсіврозвиткунаукийтехнікитавдооконаленняуправліннявтому
числійекономікоюНайвищиморганомЕКАєщорічнаконференція
міністрівщовідповідаютьзаекономічнийрозвитокфінанситаплану
ванняЕКАстворилацілунизкунауковихпроектнихтанавчальних
закладівЗокремацеАфриканськийінститутекономічногорозвиткута
плануваннявДакаріСенегалІнститутрозвиткуводнихресурсіву
ДаресСаламіТанзаніяІнститутсоціальнихдослідженьуТріполі
Лівія

ЗгіднозрозробленимиЕКАпринципамиізїїініціативибулостворено
АфриканськийбанкрозвиткуВзазначенийперіодЕКАпідготуваланизку
загальноафриканськихекономічнихпрограмякісталиосновоюстратегії
розвиткудержавчленівНайважливішісередних

ПринципиреалізаціїновогоміжнародногоекономічногопорядкувАфриці
——СтратегіярозвиткудляАфрикинатретєдесятиліття
НМонровійськастратегіятарозробленийнаїїбазіЛагоський
пландійспрямованийнаствореннядорАфриканського
спільногоринкуапотімАфриканськогоекономічногоспівтовариства
Зазначимощовиконанняцьогозавданнясьогоднівиглядаємалореальним
єі

АїйЯ&їЖхій«’№

•СуперництвоСРСР—ЗахідвАфрицітайоговпливнаміжафриканські
відносини

їг»»»»»»»»»»»»

ершимкрокомдоутвердженняСРСРвАфриці

ІяставрадянськийультиматумрФранції»•АнгліїтаІзраїлю
якиймістиввимогунегайноприпинитиагресіюпротиЄгиптуатакож
погрозунаправитивцюкраїнурадянськівійськанадопомогужерг
агресіїПротиборствоякерозгорнулосьвАфрицікраїнамиЗаходуй
СРСРсерйозновпливалонаміжафрканськівідносини

темаСистемаміжафриканськихвідносин

ЩодокраїнЗаходутовонибулисвоєрідниминосіямиякдоцентровихтак
івідцентровихтенденцій

Кожназколишніхметрополійоб’єднуваланавколосебесвоїколишні
колоніїАнгліястворилаСпівдружністьЗїїчленівбули
африканськікраїниФранціїневдалосяукластиполітичнийсоюзз
колишнімиколоніямиалевонапідгримувалазнимиособливівідносини
закріпленіугодамипроспівробітництвоВеликурольузідносинахФранції
зколишнімиколоніямивідіграваввійськовополітичнийчинникНаприкінці
хроківФранціяспівпрацювалаувійськовійсферіспеціалісти
поставкизброїтаспорядженняздержавамиАфрики

ВонамалавійськовібазивСенегалівКотд’ІвуарітаГабоніВ
рщобпідтриматиурядпрезидентаТомбалбаявйогозбройнійборотьбі
протиФронтунаціональноговизволенняФРОЛІНАФранціянаправилавЧад
напроханняцьогоурядусвоївійськаВрвонапідтрималаурядФ
Маллумаякийвнаслідокпереворотузахопиввладуаленевдовзівивела
військаВрфранцузькітранспортнілітакидоставилидопровінції
ШабаЗаїрмарокканськівійськааврфранцузьківійська
безпосередньовзялиучастьупридушеннівційпровінціїповстанняпроти
центральногоурядуМобутуЗКотд’ІвуароміГабономФранціяуклала
угодипроспільнуоборону

ЩостосуєтьсяСШАтовонинамагалисязгуртуватиАфрикунапрозахідних
засадахалеафриканськійполітиціСполученихШтатівбракувало
внутрішньоїєдностітапослідовностіРеалізаціядоктрини«нових
рубежів»ДКеннедісупроводжуваласядеякоюактивізацієюСШАвАфриці

Самостійнийоб’єднавчийчинникчастоантизахідиийстановилаборотьба
народівАфрикизацілковитуліквідаціюколоніалізмуякамала
загальноафриканськийхарактервиходилазамежіколишньоїколоніальної
належностіЗахисткоріннихміжнароднихінтересівафринськихдержав
їхняборотьбазаліквідаціюрасистськогорежимуПреторіїзановий
міжнароднийекономічнийПорядоксталипотужнимзгуртовуючимфактором

розпадомколоніальноїсистемипрагненняСРСРутРдитисявАфриці
сталопринциповоновоюрисоюйогонішньоїполітикиймалобагатопланову
метуНасампе

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

редМосквавважалащоуспіхинацьомушляхувсілякопідсилюють
політичнейекономічноСРСРіослабляютьЗахідтобтокапіталістичну
системуСлідтакожзазначитищокомуністичнадоктринавимагала
практичногопідтвердженнятезищосоціалізмнеминучездобуваєновій
новіперемогиусвітіЦебулонеобхіднодляпідтриманнявірив
комуністичнудоктринувсамомуСРСРітимсамимзбереженняіснуючоїтам
системиЗцієюметоюдлярадянськоїполітикивАфрицібуларозроблена
відповіднатеоретичнабазасхоластичназасвоїмзмістомЇїголовні
положеннязводилисьдотакогоколоніалізміексплуатаціянародівАфрики
єпородженнякапіталізмуйтомувАфрицііснуєоб’єктивнепрагненнядо
розвиткузасоціалістичноюмоделлюякаоднавзмозішвидколіквідувати
відсталістьВАфрицісклалисяоб’єктивнісприятливіумовидлярозвитку
шляхомсоціалістичноїорієнтаціїбонаціональноїбуржуазіїтамнемає
тожафриканцінерозрізняютьколоніалізмібуржуазіюіїхняненависть
доколоніалізмуєводночасненавистюдобуржуазіїДотогожвідсутність
абослабкістьвласноїбуржуазіїозначалислабкістьабовідсутністьопору
прогресивнимперетвореннямІзнаведенихсуб’єктивістськихконструкцій
уякихбажаневидавалосязаоб’єктивнонеобхідневипливалощочим
відсталішаиКраїнатимкращіумовирозвиткусоціалізму

Напрактиціцітеоретичніпобудовиобернулисяактивноюпідтримкою
авторитарнихрежимівщобулиствореніпідприкриттямсоціалістичної
фразеологіїапосугіявлялисобоюнайгіршізразкидержавного
капіталізмудевладаозначалавласністьнавсібагатствакраїниСлід
згадатищеодинпостулатрадянськоїпропагандисоціалізмСРСРзамирне
співіснуваннязкапіталізмомалетакогоспівіснуваннянеможебутиу
сферіідеологіїідеологічнуборотьбуприпинитинеможнаПрицьому
однимзелементівідеологічноїборотьбипроголошувалося«утвердження
ідейсоціалізмувАфриці»ЗахідубачавуцьомунамірРадянськогоСоюзу
зламатиспіввідношеннясилщосклалосяіпотіснитиЗахідурегіонах
якініколидосфериінтересівРосіїапотімСРСРневходилиІцебул
правильнаоцінкадійтанамірівСРСРЯксталовідомопіслярозпаду
СРСРМіністерствозакордоннихсправвиконувалосуто
технікодипломатичнуфункціюполітик

темаСистемаміжафриканськихвідносин

СРСРвАфриціаголовнимицентрамивиробленнятаздійсненнярадянської
політикинацьомуконтинентібудиміжнароднийвідділЦККПРСтаКДБ

СРСРпрагнувзабезпечитиприхіддовладивтійчиіншійафриканській
країнілівихсилстворитигрупукраїнсоціалістичноїорієнтаціїякаб
увнутрішньомурозвиткуцкнайбільшекопіювалаСРСРавзовнішній
політиціпротистоялаЗаходупротидіялапрозахідномукурсовікраїн
капіталістичноїорієнтаціїйпокірливорухаласяуфарватерірадянської
зовнішньоїполітикиЩоправдаполітикаСРСРщодонайбільшоїдержави
АфрикиНігеріїтавдеякихіншихвипадкахбуладоситьобережноюАле
незалежновідсуб’єктивнихнамірівСРСРвідіграввидатнурольу
ліквідаціїколоніалізмувАфриці

Самезпросоціалістичними«прогресивними»режимамивАфриціРадянський
СоюзпідписавдоговорипродружбуйспівробітництвоЄгиптом
СомаліАнголоюМозамбікомЕфіопією
НародноюРеспублікоюКонгоЄгипетріСомалірці
договорирозірвали

ЗастаномнакінецьхроківзучастюСРСРвАфрицібулозбудовано
різноманітнихоб’єктівутомучисліпромисловихпідприємствЦе
безперечнопозитивнийпоказникВодночасслідвідзначитиневисокий
технічнийрівеньвиробничихоб’єктівособливопромисловихзбитковість
державнихпідприємствчерезказнокрадствороздутіштатитанеефективне
управлінняОсобливонегативнінаслідкималоздійсненняштучнихпланівз
розвиткудержавногосекторатакооперуваннявсільськомугосподарстві
чомуСРСРзавждинадававактивнудопомогуНапрактиціцепризводилодо
занепадусільськогосподарськоговиробництва

ПереважнучастинудопомогиСРСРкраїнамАфрикистановилавійськова
допомогатобтопродажзброївійськовоїтехнікитанаданняпослуг
фахівцівНакінецьхроківзаборгованістьафриканськоїкраїни
РадянськомуСоюзовідосягламлрдінвалютнихрублівабомлрд
ДоларівСШАЗнихпереважначастина—млрдкрбмлрдмлн
доларівприпадаланашістькраїннампередАнголуМозамбікта
ЕфіопіюЦебувсутоПолітичнийборгінездатністьафриканськихкраїн
йогоПовернутизасвідчуваланеефективністьдопомоги

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

ДіїСРСРспрямованіназгуртуваннядержав«соціалістичної
орієнтації»ускладнюваливідносиниміжафрцханськимикраїнами
привносиливцівідносинирозкол

КоливНабонаіншихміжнароднихфорумахобговорювалисягострі
питанняособливопов’язаніззовнішньоюполітикоюСРСРрадянська
дипломатіявсімазасобаминамагаласязмуситиафриканськихсоюзників
голосуватитакякцепотрібноМосквіЗвичайноценейшлонакористь
міжафриканськимвідносинам

ДужеускладнилицівідносиниподіївАнголіКолипідчасборотьбипроти
португальськогоколоніальногорежимуврбуластвореналіва
організаціяНароднийрухзавизволенняАнголиМПЛАСРСРвсіма
засобамипідтримувавїїПісляскиненняфашистськогорежимуСалазарау
квітнірновийурядПортугаліїнадавнезалежністьколоніальним
володіннямПретендентаминаформуванняорганіввладивАнголібулитри
організаціїМПЛАНаціональнийфронтвизволенняАнголиФНЛАначоліз
РобертоконтролювавпівнічкраїнитаНаціональнийсоюззаповну
незалежністьАнголиУНІТАначолізЖСавімбіпівденькраїни
ЗгіднозугодоюпідписаноювмАлворіПортугаліяпортугальським
урядомітрьомаорганізаціямипередбачалосястворититрипартійний
перехіднийурядякиймавпідготуватипроведеннявиборівдоустановчих
зборівіоб’єднатизбройнісиливсіхтрьохугрупованьАледіючив
стиліКПРСзгіднозпринципом«коріннепитанняреволюції—цепитання
влади»МПЛАнезбиравсянасправдіділитисявладоюПочалисязбройні
сутичкиміжМПЛАтадвомаіншимиугрупованнямиВліткудіяльність
перехідногоурядуприпиниласяСитуаціявкраїністаланастільки
напруженоющосесіяАсамблеїОАЄКампалалипень—серпеньр
включилапитання«ПростановищевАнголі»допорядкуденногоНа
АсамблеїГвінеяЕфіопіятадеякііншівідвертопрорадянськікраїни
виступилипротипримиренняміжМПЛАійогосуперникамипереважна
частиначленівОАЄбулазапримиренняВрештірештсесіяАсамблеїОАЄ
ніякогорішеннянеприйняла

листопадарбулапроголошенаНароднаРес’публікаАнголапід
керівництвомМПЛАБільшістьзахіднихдержавїїневизналиідомагалися
створеннякоаліційногоуряду

аСистемаміжафриканськихвідносин

НадопомогуФНЛАтаУНІТАприйшлиПАРіЗаїрідовирядиливійськана
землюАнголиякасталатакож

плаїДОРД™СВАПОтаіншихсилщоборолисязазалежністьНамібії
УвідповідьвАнголінапочаткурвисадилисякубинськівійськащо
зміцнилостановищеМПЛАПодальшийперебігподійщебільшеускладнив
ситуаціюНезважаючинапорадиСенегалустворитиурядізпредставників
усіхтрьохорганізаційОАЄлютогозапропозицієюНігеріїякане
належаладокраїнсоціалістичноговиборуприйнялаНароднуРеспубліку
АнголумчленоморганізаціїАлезпитанняставленнядовведення
кубинськихвійськвАнголусилисупротивниківіприхильниківцьогокроку
розподілилисьтакимчиномщовОАЄвиниклапатоваситуаціяініякого
рішенняприйнятиневдалося

КолижурСомалінапаланаЕфіопіюрадянськокубинська
інтервенціяповториласявЕфіопіїЗагаломзаданимиСШАнавесні
рвАфриціналічувалосяблизькотискубинськихвійськовослужбовців
тис—вАнголітис—вЕфіопії—уМозамбіку——в
ТанзаніїВперіод—ррКубавтратилавАфрицітисвбитими
татиспораненимиПеребуванняцихвійськстворювалозагрозу
вторгненнявПівденнуРодезіюЗімбабвеНамібіютаПАРПрисутність
кубинськихвійськівідповіднідіїСРСРрозкололиафриканськікраїнина
прихильниківісупротивниківКубитаРадянськогоСоюзу

Введеннякубинськихвійськнатериторіюкількохафриканськихкраїнбуло
практичноюреалізацієюнамірів«змінитивАфриціспіввідношеннясилна
користь«соціалізмутапрогресу»ВціломуцепройшлодляСРСРбезкарно
щостимулювалорадянськевторгненняврвАфганістанАгресія
протиафганськогонародуїаладодатковимчинникомпідривуєдності
африканкихкраїнАнголаЕфіопіяМозамбікоголосилицюзкцію
«братньоюдопомогою»ДонихприєдналасьБуркінафасоПереважнаж
більшістькраїнАфрикиголосуваланасесіяхГенеральноїАсамблеїНта
віншихорга

ТТОЛ••»••••
••»»«к»№»КККу№

апочаткухроківпідвпливомкризисистемиміжнародногоподілупраці
вЛатинськійАмерицірозгорнулисядоситьмасштабніінтеграційніпроцеси
Меншеніжзароківвониохопилимайя

темаЛатиноамериканськасистемаміжнароднихвідносин

всікраїнирегіонуІнтеграціябуладлялатиноамериканськихкраїн
важливимзасобомзміцненняекономічногойполітичногосуверенітету

ВрпосталиЦентральноамериканськийспільнийринок—ЦАСР
ГватемалаГондурасКостаРикаНікарагуаСальвадоратакож
ЛатиноамериканськаасоціаціявільноїторгівліЛАВТускладікраїн

УрдержавиКарибськогобасейнустворилиКарибськуасоціацію
вільноїторгівліКАВТякавртрансформуваласьуКарибський
спільнийринокКСРатакожСхідноКарибськийспільнийринокСКСР
якийзгодомперетворивсявОрганізаціюсхіднокарибськихдержавОСКДУ
рБолівіяВенесуелаКолумбіяПеруЕквадорЧиліоб’єдналисяв
Андськугрупу

НаприкінціхінапочаткухроківуЛатинськійАмериціширокого
розвиткунабуваєборотьбазаекономічнунезалежністьісправжній
суверенітетщонабралаособливоїсиливЧиліприурядіСальвадора
АльєндевПеруприурядіВеласкоАльварадоатакожвЕквадорі
АргентиніПанамійнаЯмайці

Зміниувнутрішньополітичнійобстановцілатиноамериканськихкраїнів
міжнароднополітичнійсферінемоглиневідобразитисьнаінтеграційних
процесах

З’явилисьновітенденціївпідходідоіноземногокапіталущодістали
офіційневизнанняврназустрічіпрезидентівлатиноамериканських
країнуПунтадельЕстіУругвайУприйнятійучасникамизустрічі
деклараціївказувалосьщоінтеграціямаєповністюслугуватиінтересам
ЛатинськоїАмерикиіпідкреслювалосящо«іноземнікомпаніїтількитоді
зможутьвідігравативажливурольудосягненніметиінтеграціїколивони
будутьпідкорятисялатиноамериканськимпланамрозвитку»

Прагненнялатиноамериканськихкраїнпідпорядкуватифункціонування
іноземнихкомпанійзавданнямнаціональногорозвиткуослабитиїх
контрольнаднаціональноюекономікоюнайбільшоюміроювиявилосяв
діяльностіАндськоїгрупий

АндськікраїнипершимивЛатинськійАмерицірозробиликолективнізаходи
відносноіноземногомонополістичногокапіталуВрвониприйняли
документЩодіставназву«Загальнийрежимщодоіноземногокапіталу
патентівліцензійплатежів

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

–Однимізважливихзаходівщопередбачався«Загальнимрежимом»стало
поступовепереведенняіноземнихкомпанійукатегоріюнаціональнихчи
змішанихУсі„новлювалисяітермінипереведення—роківдля
КолумбіїЧиліПеруіроківдляБолівіїйЕквадоруІноземним
інвесторамнедозволялосяпереказуватизакордонбільшерічнихвід
зареєстрованоїсумипрямихкапіталовкладень«Загальнийрежим»досить
ворожосприйнялипровіднізахіднідержавиВонисталичинитиекономічний
іполітичнийтискнаандськікраїнинаполягаючинаскасуваннічи
радикальнійзмініположень«Загальногорежиму»

Латиноамериканськийдосвідпоказавщобудьякізаходиякізачіпають
інтересиіноземногомонополістичногокапіталупотребуютьміжнародного
захистуТомувеликогозначеннядлякраїнрегіонуякіінтегрувалися
набулапроблемаполітичноїєдностівідчоговеликоюміроюзалежали
результатиїхспільноїзовнішньополітичноїдіяльностіщодозахисту
національнихінтересів

Утірокизпоглибленнямпроцесуінтеграціїйзбільшеннямкількості
об’єктівщопідлягалиспільномууправліннюдосконалішоюставала
шституційнополітичнаструктураширшіможливостівідкривалисядля
узгодженихполітичнихакційкраїнучасницьВАндськійгрупів
КарибськомуспільномуринкуЛАВТОрганізаціїсхіднокарибськихдержав
з’явилисяспеціальніорганипокликаніформуватизовнішнюполітику
інтеграційнихоб’єднаньВАндськійгрупібувстворенийпарламент

Тенденціядоспільнихдійнаміжнароднійаренікраїнякіінтегруються
особливочітковиявиласявзовнішньополітичнійдіяльностіандських
держав

КраїниАндськоїгрупипідтрималипроцесдемократизаціїрежимів
ЛатинськоїАмерикиВонивідкритосталинасторонунікарагуанських
патріотівуборотьбіпротирежимуАСомосиНазасіданніміністрів
закордоннихсправОАДвересень—червеньррчленигрупи
закликалидоліквідаціїрежимуАСомосиРазомзАргентиноюіПанамою
андськікраїниврпідписали«ДеклараціюАякучо»взявши
зобов’язання«створюватиумовинеобхіднідлявживанняефективних
заходівщодообмеженняозброєнняіприпиненняввезеннянаступальної
зброїдоЛатинськоїАмерикизметою

тдмаЛатиноамериканськасистемаміжнароднихвідносин

рикористовувативсінаявніресурсидляекономічногойсоціального
розвитку»о

Національнимінтересамкраїнрегіонувідповідалостворенняоб’єднаньдля
спільноговикористанняприроднихресурсівприкордоннихрайонівТакими
об’єднаннямисталиЛаПлатськагрупайАмазонськийпакт

ДоЛаПлатськоїгрупиствореноїврввійшлиАргентинаБразилія
БолівіяПарагвайтаУругвайДоговірякийпідписаликраїничленине
передбачавністворенняспільногоринкунілібералізаціїторгівлі
Суперечностіміжкраїнамиучасницяминестачафінансовихзасобів
небажанняБразиліїтаАргентинибратинасебетягарекономічного
розвиткумолодшихпартнерів—усецетривалийчасзаважало
співробітництвукраїнзосвоєннябасейнуЛаПлатиТількивр
АргентинаБразиліятаПарагвайпідписалипершувеликуугодупроспільне
будівництвогребельнаприкордоннихрічках

АмазонськийпактбувстворенийрДоговірпро«амазонське
співробітництво»підписалиБолівіяБразиліяВенесуелаГайана
КолумбіяПеруСуринамтаЕквадорЦікраїнизобов’язалисяспільними
зусиллямидосліджуватиосвоюватийохоронятиприродніресурсибасейну
АмазонкиВлипнірвПерувідбуласяпершанараданарівні
міністрівкраїнучасницьнаякійрозглядалисяпитаннярозвитку
Амазонськогопакту

ВажливоювіхоюнашляхузміцненняінтеграційнихпроцесівуЛатинській
Америційвиробленнязагальноїплатформивпитанняхекономічноїполітики
сталостворенняЛатиноамериканськоїекономічноїсистемиЛАЕС

УрлатиноамериканськихкраїнутомучисліКубапідписали
Панамськуконвенціющозаклалаправовуосновудіяльностіцієї
організаціїЛАЕСзгіднозконвенцієює«постійноюрегіональною
організацієюствореноюдляпроведенняконсультаційузгодження
співробітництваісприянняувирішенніекономічнихтасоціальних
питань»

УходісвоєїбагаторічноїдіяльностіЛАЕСзуміланалаїодититісні
діловіконтактизбільшістюкраїнЛатинськоїАмерикиізусіма
інтеграційнимиоб’єднаннямиконтиненту

В—тірокивЛатинськійАмериціпорядзтенденціямирозвитку
інтеграціїекономічногойполітично

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

тозближеннядіялипротилежнітенденціїякігальмувавінтеграційні
процесийпороджуваликризитасутичісиміжкраїнамиЛатинськоїАмерики

ВЛатинськійАмерицінеіснувалонацейчастакогоінтеграційного
об’єднанняякебнеодержаловспадщинутериторіальніпроблемиЗ
виникненнямінтеграційнихпроцесівбагатолатиноамериканськихкраїн
почалисамезнимипов’язуватинадіїнаврегулюванняспірнихіщтань
Невипадкововрядіінтеграційнихоб’єднаньзцієюметоюбуловжито
спеціальнихзаходівуТакЛАВТурприйняладодатковийпротоколз
«вирішеннясуперечок»згодомзатвердженийспеціальнимарбітражним
судомАрбітражнапроцедурабулатакожпередбаченадоговорамищолежали
восновіЦАСРіКСР

метоюпопередженняконфліктнихситуаційандські‘країнистворили
АндськийсудвжилиіншихконкретнихзаходівВонинаприклад
обговорювалиможливостіскороченняконтингентівзбройнихсилякі
перебуваливприкордоннихзонахстворювалидемілітаризованізоний
проводиликонтрользаозброєнням

•КраїниЛатинськоїАмерикиіНМЕП

«в»»»»»в»вв»»»&й»«’йвв»»М«вв»»вввв»»в»«ввС«і

Уквітні—травнірнаспеціальнійсесіїГенеральноїАсамблеїН
булаприйнятаДеклараціяіПрограмадійщодовстановленнянового
міжнародногоекономічногопорядкуякісталисерйознимполітичним
здобуткомкраїнщорозвиваються

ПрограмановогоміжнародногоекономічногопорядкуНМЕПпосілаоднез
центральнихмісцьузовнішньополітичнійдіяльностілатиноамериканських
держав

ВиступившисередініціаторіврухузаНМЕПдержавирегіонусподівалися
шляхомйоговстановленняполеглій’тивирішеннятакихвзаємопов’язаних
питаньякутвердженнянеобмеженогосуверенітетунадсвоїмиприродними
ресурсамивключаючиправонаїхнаціоналізаціюатакожпоширенняцього
суверенітетунаресурсиконтЯ”

Латиноамериканськасистемаміжнароднихвідносин

питальногошельфуйСвітовогоокеануобмеженняекспансії
транснаціональнихкорпораційТНКконтрользаЇхньоюдіяльністютаїї
регулюваннянаосновінаціональногозаконодавства

ЛатиноамериканськіприхильникипрограмиНМЕПвваадищовонамає
здійснюватисяшляхомзбільшенняпостійноїматеріальноїдопомогизбоку
всіхпромисловерозвинутихдержавідоведенняїїобсягівдо—
ВНПАлепозиціякраїнЛатинськоїАмерикизпроблемНМЕПвідрізнялась
відпідходівкраїнАзіїйАфрикиКраїнирегіонуменшоюміроюніж
африканськідержавипрагнулинаповнитипрограмуполітичнимзмістом
багатознихрозглядалиНМЕПякзасібпроникненнядо«клубубагатих
країн»

Важливимнапрямомборотьбилатиноамериканськихкраїнзавстановлення
НМЕПсталареалізаціясуверенногоправананаціоналізаціювласності
іноземногокапіталуйобмеженнядіяльностіТНК

УтірокинаціоналізаціяТНКуЛатинськійАмерицізачепилаінтереси
більшніжміжнароднихмонополійазагальнавартістьнаціоналізованої
власностістановилапонадмлрддоларівЛатиноамериканськікраїни
першимипорушиливЮНКТАДпитанняпронеобхідністьобмеженнядіяльності
ТНКівироблення«Кодексуповедінкитранснаціональнихкорпорацій»вони
активносприялиствореннюкомісіїНщодоТНК

Другимважливимнапрямомдіяльностілатиноамериканськихкраїнз
установленняНМЕПбулозміцненнярегіональноїекономічноїінтеграціїй
співробітництвазкраїнамищорозвиваютьсяіншихконтинентів

УрдоствореноїМіжнародноїасоціаціїбоксито»добувнихкраїн
увійшлитакілатиноамериканськікраїниДомініканськаРеспубліка
ГаїтіГайанаЯмайкатаинам

ЛатиноамериканськікраїнибралиактивнуучастьуДіяльностітаких
«сировиннихантикартелів»якМіжурядоварадакраїн—експортерівміді
ЧиліПеруМіждержавнаасоціаціяекспортерівзалізноїруди
ВенесуелаЧиПеруМіжнароднаугодазоловаБолівіяАсоціація
раїн—виробниківвольфрамуБолівіяБразиліяПеру

ЗакороткийвідтинокчасукраїниконтинентуствоРбільшеорганів
організаційлатиноамериканського

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХсистемМІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИНц“м

олатиноамериканськасистема“маміжнароднихвідносин

співробітництваніжзавсюпопереднюісторіюдрокинаконтиненті
виниклаціланизкарегіональнихровиннихантикартелів»Такур
буластвої«групаБоготи»—об’єднаннявосьмилатиноамериуських
країн—виробниківкофеВрвониствоіуиАсоціаціюкраїн—виробників
іекспортерівкофе«ПаКафе»зіштабквартироювПанамійзпервісним

піталоммлндоларів

УрсформуваласяАсоціаціялатиноамериканськимікарибських
держав—експортерівцукруякаоб’єдналакраїниВцейжеперіод
виниклиСоюзкраїн—експорттерівбананівтаЛатиноамериканська
асоціаціявиробниківм‘ясаЯкправилотакі«сировинніантикартелі»
малинаметізахистціннасвоюпродукціюіборотьбузМанілуляціями
міжнароднихконцернівнасвітовомуринку

кофе

Втірокивумовахгостроїенергетичноїкризий

затяжногоспадуусвітовійекономіці«сировиннадипломатія»добилася
деякихзовнішньоекономічнихпільгдлярядулатиноамериканськихдержав
Однакяктількирозвинутікраїниподолалинаслідкиенергетичноїкризи
«сировинніантикартелі»відразужутратилисвоюроль

ініціаторівборотьбизекспансієюТНК

Уженаприкінціхроківрозвинутимзахіднимдержавамудалосязначною
міроюстриматинаступкраїнщорозвиваютьсявїхнійборотьбіз
економічним«неоколоніалізмом»іпримуситицікраїниперейтидооборони
Більшетогоглибоказатяжнаекономічнакризасерединихроківу
ціломусерйозноослабилазовнішньоекономічніпозиціїкраїнЛатинської
Америкинапереговорахіз

Заходом

•ЛатиноамериканськікраїнивН

»ЙЙЇ№»»Я»»»ЙЇ»ЙЇ»«Г»

•КраїниЛатинськоїАмерикибралибезпосерена

участьустворенніОрганізаціїе№

•ЖційнезалежнихлатиноамериканськдаРд

ліксталидержавами—засновницямиНВони

„дликонтинентнаконференціївСанФранцискодеприйнятойїОД™
СтатутНвизначенострук

упьо’міжнародногофорумуЛокінцяхроківкраїниЛатинської
Америкимали

‘іуголосіввНДвазшестинепостійнихчленівЗлиБезпекибули
представникамиПівденноїАмерики

Початок«холодноївійни»позначивсяствореннямуіятинськійАмериці
військовополітичногосоюзуамери

нськихдержавПактРіодеЖанейроУчастьрожавконтинентув
цьомусоюзісуттєвоюміроювизналаїхпозиціювНутойперіод

узовнішнійполітицікраїниЛатинськоїАмерикийшлифарватері
Вашингтонапідтискомякоговонирозірвалиароматичнівідносиниз
РадянськимСоюзомВикопистовуючилозунги«континентальної
солідарності»американськіпредставникидобилисявнесеннявпроект
СтатутуНположеньякісанкціонувалибпріоритетміжамериканських
установприрозв’язанніРадоюБезпекиНконфліктнихситуаційі
суперечокуЛатин

ськійАмериціДелегаціяСШАпрагнулаусунутиНвідрозгляду
латиноамериканськихпроблеміобмежитиїхвирішеннярамкамиОАД

НаступреакціївкраїнахЛатинськоїАмерикиівстановленняу
латиноамериканськихреспублікахпроамериканськихдиктаторськихрежимів
відобразилисянапозиціяхдержаврегіонувНУпершідесятиріччя
існуванняНдіяльністьлатиноамериканськихпредставниківуцій
міжнароднійорганізаціїконтролюваласьіспрямовуваласьВашингтоном

Уперіод«холодноївійни»СШАвикористовуючи«ма“нуголосування»в
Ннерідкозверталисяподопо

до«латиноамериканськоїбільшості»щобдобитися

паленнявигіднихВашингтоновірезолюційЛатинонськіпредставники
вНвиступалинасесіях

еральнАсамблеїнапідтримку«доктриниТрумена»ЩМаршалла»«плану
Баруха»створеннясистеми

ивнихвійськовихблоківпроголосувализарезолюнаосновіякої
розпочаласяамериканськазбройна

йреюдгумалірсталипершимвипробуван

рцниРУОАДнадН»УрадАрбенсаяДоРадиБезпекизіскаргою
наагресіюякаі

РОЗДІЛОСОБЛИВОСТІРОЗВИТКУРЕГІОНАЛЬНИХСИСТЕММІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН

розпочаласязтериторіїНікарагуайГондурасузапід

тримкиСполученихШтатівНасесіїГенеральноїАсамблеїНжовтень
рпредставникиЕквадоруУругваютаАргентинизаявилищоучасть
латиноамериканськихдержаввОАДнеможеперешкодитиїмреалізовувати
правозвертатисьподопомогубезпосередньодоН

У—ррвНрозгорнуласягостраполітичнайдипломатична
боротьбанавколокубинськогопитанняЗверненнякубинськогоурядудо
РадиБезпекитаГенеральноїАсамблеїзвимогоюзупинитиагресивнідії
СШАпротиКубидісталипідтримкудеякихлатиноамериканськихкраїнУ
результатіспробиамериканськоїделегаціївНпротиставитиКубі
«єдинийфронт»латиноамериканськихдержавнеувінчалисяуспіхомНа
сесіїГенеральноїАсамблеїквітеньрмексиканськийпредставник
підкресливправомочністьНухвалюватирезолюціїщодоконфліктуміж
КубоюіСШАхочобидвікраїниєчленамиОАД

НезважаючинатещоСШАврвдалосянаправитивДомініканську
Республіку«міжамериканськізбройнісилизпідтримкимируйпорядку»під
прапоромОАДприобговореннідомініканськогопитаннявРадіБезпекиН
латиноамериканськіпредставникивиступилипротиспробиВашингтона
створитипрецедентдляорганізації«міжамериканськихзбройнихсил»на
постійнійоснові

Втірокирозпочалосяпоступовезближенняпозиційлатиноамериканських
іафроазіатськихкраїнвНРядкраїнрегіонувступиливРух
неприєднання

ВтірокивідбувсявідхідкраїнЛатинськоїАмерикивідблокової
дипломатіїЗагострювалисяїхсуперечностізіСШАБільшістькраїн
регіонузначночастішестализайматисамостійнуконструктивнупозиціюз
такихглобальнихпроблемякборотьбазамирзазагальнейповне
роззброєннявстановленняновогоміжнародногоекономічногопорядку

СамевцейперіодуштабквартиріНуНьюЙоркупочалипроходити
регулярніконсультаціїпредставникилатиноамериканськихкраїнприН
об’єднанихУГРУЛАгироІаііпоатегісапоЦейвидспівробітницікраїн
континентунебазувавсянаякійсьдоговірно

гемаЛатиноамериканськасистемаміжнароднихвідносин

Правовійосновіконсультаціїобмежувалисялишеухваленнямрішеньякі
малирекомендаційнийхарактерГоловноюметоюГРУЛАсталовироблення
єдиноїпозиціїлатиноамериканськихдержавізважливихміжнароднихі
регіональнихпроблематакожвідстоюванняцієїпозиціїасесіях
ГенеральноїАсамблеї

лютогорлатиноамериканськихдержавпідписалиДоговірпро
заборонуядерноїзброївЛатинськійАмериціДоговірТлателолко
ВажливічастинидоговорустановилидвадодатковіпротоколиДодатковий
протоколІпокладавпевнізобов’язаннянатідержавиякідеюречи
дефактонесутьміжнароднувідповідальністьщодотериторійякі
знаходятьсявзонідедієдоговірцестосувалосяСШАВеликобританії
ФранціїтаНідерландівякімаликолоніїчизалежнітериторіїв
ЛатинськійАмериціДодатковийпротоколпередбачавзобов’язання
ядернихдержавповажатистатусбез’ядерноїзони

В—ррна—сесіяхГенеральноїАсамблеї
латиноамериканськідержавидобилисяприйняттярезолюційякізакликали
всікраїниприєднатисядододатковихпротоколівІіДоговору
Тлателолко

•Єр

Ал••••••ишУКРАЇНСЬКАРСРНАМІЖНАРОДНІЙАРЕНІ—рр•СтвореннятарозгортаннядіяльностіНаркоматузакордоннихсправУРСР•УчастьУРСРвУстановчійконференціїНуСанФранцискоВихідУРСРнаміжнароднуаренуЄУРСРірозвязаннюповоєннихпроблемЄвропийійтайїїЙіЗДйЙЙЙїйй

ЄУчастьУРСРурозв’язаннінімецькогопитання

ЙЙЮі»ЗД»№»»»««»»»й№ХЯ»К»КХ№ЖіМОТОУМООООООООО»

•УкраїнськаРСРуміжнароднихвідносинахперіодузагострення

«холодноївійни»тапосилення

блоковогопротистояння

№і’йай»ййЇЯййййі№і№

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter