.

Колодiй А. М., Ол_йник А. Ю. 2001 – Державне будiвництво i мiсцеве самоврядування (книга)

Язык: русский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 17045
Скачать документ

Колодiй А. М., Ол_йник А. Ю. 2001 – Державне будiвництво i мiсцеве самоврядування

Передмова
З прийняттям Конституції України, проголошенням необхідності побудови демократичної суверенної правової держави проблемам правових форм державної діяльності, усіх різновидів юридичного процесу приділяється значна увага. Проголошення Конституцією України верховенства права та прямої дії її норм, гарантування судового захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України зумовлюють необхідність чіткого юридичного процесу, у тому числі й конституційного.
У теорії права не існує єдиного визначення юридичного процесу. Як правові форми діяльності державних органів розрізняють: правотворчий (законотворчий і нормотворчий), право-затосовний, контрольний процеси та процес судочинства. Законотворчий процес, основні принципи якого закріплююється конституційними нормами, і є складовою конституційного процесуального права. До змісту конституційного процесу слід ще включити: а) процес утвердження і забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина; б) процес утворення і функціонування конституційних державних органів; в) процесуальну форму функціонування місцевого самоврядування. Конституційна система державних органів виходить за межі системи органів законодавчої, виконавчої та судової влад. Беручи до уваги теорію принципу поділу влад, що її розробив видатний французький просвітник ТТТ. Л. Монтеск’є, не слід забувати про стримування і противаги, які є гарантами неможливості узурпації влади будь-якою з існуючих влад. Саме система конституційних стримувань і противаг становить єдину структуру конституційних контрольно-наглядових державних органів, які логічно вплітаються у законодавчу, виконавчу та судову владу. Конституція України закріплює такі державні органи, як Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рада національної безпеки і оборони, Прокуратура України, Вища рада юстиції.
Без наявності місцевого самоврядування не може йтися про демократичність такої країни саме тому, що відсутність місцевого самоврядування призводить до ліквідації меж між державою і суспільством, а це означає етатизацію суспільства і утвердження
-З-
тоталітарних форм державного режиму. З огляду на це дуже важливим є в Україні конституційне закріплення статусу місцевого самоврядування та процесуальної форми його функціонування.
Таким чином, конституційна процесуальна форма існує не тільки у вигляді правотворчої, правоохоронної і правозастосов-ної, а ще й установчої та організаційно і функціонально діючої. До того ж, це діяльність лише уповноважених конституційними нормами суб’єктів, її результат здебільшого фіксується в офіційних документах, регулюється процесуальними нормами і забезпечується правилами юридичної техніки.
Отже, актуальність авторської розробки навчального посібника «Державне будівництво і місцеве самоврядування» як під-галузі конституційного процесуального права не викликає сумніву. Спроби авторів знайти вагомі аргументи на обгрунтування предмета та методу правового регулювання конституційної процесуальної діяльності ще мають певні недоліки, деякі положення потребують напрацювання певного наукового та навчального досвіду і з урахуванням цього — доопрацювання посібника. Автори сподіваються, що їх міркування знайдуть прихильників такої постановки питання і викличуть дискусію. Зауваження, побажання і пропозиції щодо вдосконалення посібника просимо надсилати за адресою: 04209 м. Київ—209, вул. Героїв Дніпра, 31-6, Юрінком Інтер.
Глава I
Поняття та загальна характеристика
державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні
§ 1. Поняття державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні
Поняття державного будівництва і місцевого самоврядування виникло після проголошення Україною незалежності на основі радянського будівництва як організації і діяльності системи рад. Радянське будівництво в умовах соціалістичного періоду розвитку Української РСР автори розглядали по-різному. Існувало два основні підходи до розуміння радянського будівництва. Так, Г. В. Барабашев і К. Ф. Шеремет вважали радянське будівництво галуззю державного будівництва. Інший підхід представлений поглядами авторів підручника «Советское строительство» за редакцією професора А. О. Безуглова. Ці автори визнавали державне будівництво галуззю соціального управління.
Щоб дати визначення державному будівництву і місцевому самоврядуванню як галузі державного чи соціального управління або підгалузі іншої галузі права, необхідно з’ясувати суспільні відносини в досліджуваній нами сфері. З’ясувати, чи регулюються вони нормами права (конституційного і адміністративного), чи всією системою соціальних норм. З цією метою слід зрозуміти сутнісну природу найважливішого суб’єкта місцевого самоврядування — територіальної громади та характер влади, яка реалізується місцевим самоврядуванням безпосередньо і через систему органів. Треба відповісти на запитання, чи здійснює територіальна громада та її органи публічну владу, відмінну від державної, чи її повноваження та функції перебувають у межах державних? Однозначної відповіді на це запитання у теорії місцевого самоврядування поки що немає.
Є два розуміння місцевого самоврядування — державницьке і громадівське. В основі державницької теорії лежить ідея децентралізації державної виконавчої влади, що полягає в делегуванні певної частини державних повноважень територіальним грома-
-5-
дам. Стосовно центральних і місцевих органів державної влади місцеве самоврядування має лише певну правову, організаційну та фінансову основи. З цих позицій місцеве самоврядування розглядається як здійснення державних функцій за допомогою недержавних суб’єктів. Такі органи місцевого самоврядування повинні діяти за принципом «дозволено лише те, що передбачено законом». Ця теорія, започаткована в магдебурзькому праві, поширилася в Європі та була втілена у Європейській хартії про місцеве самоврядування.
Прихильники громадівської теорії місцевого самоврядування розглядають громади як самостійне джерело публічної влади. Влада згідно з такою теорією належить не державі, а громадам як «муніципальна». Вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування мають діяти за принципом «дозволено все, що не заборонено законом». В Україні громадівська теорія втілюється на базовому рівні (село, селище, місто). На регіональному рівні поєднуються громадівська і державницька теорії місцевого самоврядування. Разом з тим повноваження місцевого самоврядування на базовому і регіональному рівнях регулюються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Таким чином, організація структур державного будівництва і місцевого самоврядування регулюється конституційним правом і може бути охарактеризована як підгалузь конституційного процесуального права.
Існує два розуміння державного будівництва — широке і вузьке. Широке включає в себе управлінську діяльність органів законодавчої, виконавчої, судової влади, прокуратури, Президента України та інших конституційних органів. У вузькому значенні державне будівництво — це діяльність органів виконавчої влади.
Отже, державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні можна розглядати як:
• загальну організацію державного будівництва і місцевого самоврядування;
• підгалузь конституційного процесуального права України, що регулює внутрішні організаційні структури, форми і методи діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування;
• юридичну науку;
• навчальну дисципліну, що її викладають у юридичних навчальних закладах.
У першому значенні державне будівництво і місцеве самоврядування виступає як галузь соціального чи державного
управління у широкому розумінні. У другому значенні — це система правових норм, які закріплюють і регулюють комплекс політичних, соціально-культурних, економічних, правових та організаційних структур, форм, методів діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування.
Основними ознаками державного будівництва і місцевого самоврядування у другому значенні є такі складові:

• система правових норм, що закріплюють і регулюють організацію і діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування;
• здійснення визначених завдань і функцій;
• реалізація функцій за допомогою певних форм і методів;
• метою є керівництво державним і місцевим економічним, політичним та соціально-культурним будівництвом;
• здійснення правосуддя, контролю і нагляду за реалізацією законодавства на загальнодержавному, центральному та місцевому рівнях.
Державне будівництво і місцеве самоврядування як підгалузь конституційного процесуального права включає в себе конституційні правові норми, що регулюють порядок організації і діяльності системи таких державних органів і органів місцевого самоврядування, як:
• Верховна Рада України;
• Рахункова палата;
• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
• Президент України;
• Рада національної безпеки і оборони України;
• Кабінет Міністрів України;
• Вища рада юстиції;
• Конституційний Суд України;
• суди загальної юрисдикції;
• прокуратура України;
• центральні та місцеві органи виконавчої влади;
• Верховна Рада і Рада міністрів Автономної Республіки
Крим;
• органи місцевого самоврядування.
Кожен з цих органів здійснює свої функції. Етимологічне розуміння функції означає: виконання, здійснення, обов’язок, роль, що виконує відповідний інститут чи процес щодо цілого; характеристику напряму чи сторони діяльності та ін. Розрізняють функції держави, органів держави, органів місцевого самоврядування, їх службових і посадових осіб.
-6-
-7-
Верховна Рада (парламент) України розглядає і вирішує питання державного і суспільного життя, які потребують врегулювання законами України, а також здійснює установчу, координуючу, контрольну та інші функції, передбачені Конституцією України.
Президент України здійснює представницькі, установчі, контрольні, нормотворчі, міжнародні та інші напрями діяльності.
Розрізняють дві основні функції органів виконавчої влади: а) виконавчу; б) розпорядчу. Виконавча функція полягає у безпосередньому виконанні нормативних приписів та інших актів законодавчої влади. Розпорядча характеризується тим, що для виконання актів законодавчої влади виконавчі органи від свого імені видають управлінські акти, дають відповідні розпорядження.
Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що є у державі. Народові України забезпечується можливість брати участь у здійсненні правосуддя через запровадження інститутів народних засідателів і присяжних.
Функції прокуратури — це здійснення загального нагляду, розслідування злочинів (ці функції тимчасово залишаються у прокуратури на перехідний період строком на п’ять років з дня введення в дію Конституції України), підтримка державного обвинувачення в судах, нагляд за додержанням законів органами досудового слідства, дізнання та тими, що проводять оперативно-розшукову діяльність, а також у місцях утримання затриманих, попередньо ув’язнених, при виконанні покарань та застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначаються судом, нагляд за додержанням законів у Збройних Силах та органах Служби безпеки України.
Місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Воно здійснюється територіальною громадою у порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Територіальною громадою називають жителів, об’єднаних постійним проживанням у межах села, селища чи міста, які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, чи добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Вони реалізують такі функції: а) управлінську; б) установчу; в) координуючу; г) контролюючу та ін.
Діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з реалізації своїх функцій здійснюється за допомогою специфічних форм і методів як правових, так і неправових. Під формами діяльності державних органів розуміють здійснення певних, передбачених нормативно-правовими актами та практикою державного будівництва видів дій посадових та службових осіб законодавчих, виконавчих, судових та контрольно-наглядових органів і органів місцевого самоврядування, за допомогою яких реалізуються їх завдання та функції у межах компетенції кожного органу. Названі форми поділяють на правові, організаційні та організаційно-правові.
Правові форми — це такі види здійснення функцій, які тягнуть за собою правові наслідки. До них належать:
— нормотворча;
— управлінська;
— правоохоронна;
— правозастосовна.
Організаційні форми на відміну від правових не тягнуть за собою правових наслідків. До них відносять:
— регламентуючу;
— матеріально-технічну;
— ідеологічну;
— виховну.
їх також поділяють на загальні, конкретні та внутрішньоорганізаційні; організаторські; організаторсько-масові. Організаційно-правовими називають форми, що практично склалися і закріплені нормативно-правовими актами. До них відносять: а) сесії; б) засідання; в) збори; г) індивідуальну і колективну роботу депутатів та ін.
Методи діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування — це способи, норми й засоби, що їх застосовують у межах визначених форм з метою здійснення завдань і функцій цих органів, що зумовлені їхньою компетенцією. Як і форми, методи названої діяльності поділяють на правові, організаційні та організаційно-правові. Правовими методами називають такі способи, прийоми й засоби, за допомогою яких здійснюються нормотворча, правоохоронна та правозастосовна форми діяль-
-9-
ності органів держави і місцевого самоврядування. Організаційними методами є способи, прийоми й засоби, за допомогою яких здійснюються відповідні форми організаційної діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування. Організаційні методи залежно від напрямів і мети діяльності державних органів поділяються на загальні і конкретні. Організаційно-правові методи — це такі способи, прийоми й засоби, що дістали закріплення у відповідних нормативно-правових актах (наприклад, методи організації і перевірки виконання, інформаційного забезпечення, підготовки, добору та розставляння кадрів та ін.).
Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, Верховна Рада і Рада міністрів Автономної Республіки Крим здійснюють керівництво державним, господарським та соціально-культурним будівництвом.
Правосуддя в Україні здійснюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції; контроль — різні комісії, державні комітети та відомства; нагляд — Прокуратура України та підпорядковані їй прокуратури.
Місцеве самоврядування в Україні здійснюють територіальні громади:
• сільські, селищні, міські ради;
• сільські, селищні, міські голови;
• виконавчі органи сільської, селищної, міської рад;
• районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Таким чином, державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні слід характеризувати як підгалузь конституційного процесуального права України, що закріплює, регулює й охороняє порядок організації та діяльності системи державних органів, територіальних громад та їх представницьких органів з метою керівництва державним, господарським і соціально-культурним життям, здійснення правосуддя та контролю і нагляду, вирішення питань місцевого значення у межах Конституції і законів України специфічними формами й методами у процесі вирішення завдань і функцій державного і місцевого значення.
-10-
§ 2. Державне будівництво, місцеве самоврядування і право
Державне будівництво і місцеве самоврядування тісно пов’язані з іншими галузями та підгалузями права, їх співвідношення визначається зв’язком між державою і правом. Перш за все слід відзначити, що державне будівництво і місцеве самоврядування є підгалуззю права. Це підтверджується тим, що предметом правового регулювання цієї підгалузі є організація і діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування. Зв’язок державного будівництва і місцевого самоврядування з правом характеризується тим що: а) правові норми закріплюють і регулюють відносини організації і діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування; б) самі органи державної влади і місцевого самоврядування приймають правові норми, що є джерелом права. Перш за все державне будівництво і місцеве самоврядування пов’язане з конституційним та адміністративним правом, конституційним процесом.
Конституційне право — це провідна галузь права і законодавства, що включає в себе систему правових норм і інститутів та нормативно-правових актів, які закріплюють, регулюють та охороняють відносини народовладдя, основи конституційного ладу України, правовий статус людини і громадянина, територіальний устрій, систему державних органів і органів місцевого самоврядування в Україні.
Адміністративне право — це система адміністративно-правових норм, які закріплюють, регулюють та охороняють суспільні відносини у сфері державного управління, тобто підзаконної виконавчої і розпорядчої діяльності органів держави, що спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного і безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.
Конституційне процесуальне право являє собою систему процесуальних конституційно-правових норм, які закріплюють, регулюють та охороняють порядок конституційних процесуальних відносин між суб’єктами.
Державне будівництво і місцеве самоврядування взаємопов’язане з конституційним матеріальним, процесуальним і адміністративним правом слідуючим чином: а) нормативно-правовою базою; б) спільністю окремих правовідносин; в) процесом правореалізації вищезгаданої системи правових норм; г) спільністю юридичної практики та ін.
– 11 –
Звідси випливає, що конституційне, конституційне процесуальне й адміністративне право закріплює, регулює та охороняє суспільні відносини державних органів і органів місцевого самоврядування як між собою, так і з населенням та іншими об’єднаннями громадян. Система конституційних процесуальних правових норм, що регулюють порядок утворення і внутрішню організаційну діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування, їх завдання, функції, форми і методи їх діяльності, становлять підгалузь конституційного процесуального права.
Щодо організації і діяльності судових і прокурорських органів, державне будівництво тісно взаємопов’язане з судоустроєм та прокурорським наглядом, однак не вичерпується ними.
” Отже, державне будівництво і місцеве самоврядування — це підгалузь конституційного процесуального права України, що закріплює, регулює та охороняє порядок утворення і функціонування конституційних державних органів і органів місцевого самоврядування щодо здійснення ними керівництва господарським, політичним, соціальним, культурним та іншими сферами життєдіяльності громадянського суспільства.
§ 3. Конституційні основи державного будівництва і місцевого самоврядування
Конституційною основою державного будівництва і місцевого самоврядування є матеріальні та процесуальні конституційні норми та інститути, які закріплюють порядок організації і функціонування державних органів, представницьких органів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також процесуальні конституційні правовідносини, що регулюються названими нормами.
Конституція України закріплює принцип поділу влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову. Крім системи законодавчих, виконавчих і судових органів, Конституція України визначає державні органи, які забезпечують реалізацію стримувань і противаг між вищеназваними органами держави чи забезпечують виконання окремих функцій. Систему таких органів становлять Президент України, Генеральний прокурор України, Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рада національної безпеки і оборони, Вища рада юстиції.
Конституційні процесуальні норми, що закріплюють порядок утворення та функціонування системи названих державних орга-
-12-
нів, об’єднуються і утворюють відповідно початкові, головні і загальні конституційні процесуальні інститути. Загальними конституційними процесуальними інститутами підгалузі державного будівництва і місцевого самоврядування є об’єднання правових норм, початкових і головних інститутів, що регулюють організацію та діяльність конституційних державних органів і органів місцевого самоврядування. Об’єднання двох і більше таких інститутів, предметом регулювання яких є порядок утворення і функціонування системи державних органів і органів місцевого самоврядування, становлять систему підгалузі конституційного процесуального права — державне будівництво і місцеве самоврядування.
В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, конституційний статус якого закріплено у розділі XI Конституції України. Докладніше функціонування державних органів і органів місцевого самоврядування визначається окремими органічними законами України.
Таким чином, державне будівництво і місцеве самоврядування регулюються системою процесуально-правових норм конституційного та галузевого рівня законодавства.
Правовідносини, що регулюються процесуальними правовими нормами та інститутами підгалузі державного будівництва і місцевого самоврядування — це частина конституційних правовідносин, учасниками яких з однієї сторони завжди виступають конституційні державні органи і органи місцевого самоврядування як носії прав та обов’язків у процесі їх утворення і функціонування.
Питання правовідносин у підгалузі державного будівництва і місцевого самоврядування має важливе значення, адже виявлення характеру, змісту й особливостей таких правовідносин дає можливість відмежувати державне будівництво і місцеве самоврядування як підгалузь від конституційного процесуального права і традиційної галузі конституційного права. Склад правовідносин підгалузі державного будівництва і місцевого самоврядування включає в себе: а) зміст правовідносин; б) суб’єкти правовідносин; в) об’єкти правовідносин.
Зміст правовідносин — це конкретна поведінка суб’єктів правовідносин та її юридичне закріплення нормами конституційного процесуального права у вигляді прав та обов’язків.
Конкретна поведінка державних органів і органів місцевого самоврядування як суб’єктів правовідносин, що реалізується у процесі їх утворення і функціонування становить фактичний зміст аналізованих правовідносин.
– 13-
Юридичне закріплення конституційними процесуальними правовими нормами повноважень (прав та обов’язків) організації та діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування характеризує юридичний зміст таких правовідносин.
Суб’єктами правовідносин підгалузі права, яку ми розглядаємо, є державні органи і органи місцевого самоврядування у процесі їх утворення і діяльності з метою здійснення державного, господарського і соціально-культурного керівництва на загальнодержавному, центральному та місцевому рівнях.
Об’єктами таких правовідносин є матеріальні, духовні та інші соціальні блага, які служать задоволенню інтересів та потреб державних органів і органів місцевого самоврядування у процесі їх організації і діяльності із здійснення покладених на ці органи повноважень, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої права та обов’язки.
Розрізняють кілька видів об’єктів правовідносин:
• матеріальні блага;
• духовні блага;
• дії суб’єктів права;
• результати діяльності суб’єктів права.
Матеріальні блага — це різні предмети матеріального світу, засоби виробництва, предмети споживання, гроші і коштовності, продукти харчування, одяг та багато іншого, щодо яких між державними органами і органами місцевого самоврядування та людиною і громадянином виникають і здійснюються взаємні права та обов’язки.
Духовні блага — це різні продукти духовної творчості, особисті немайнові блага людини і громадянина, стосовно яких реалізуються аналізовані правовідносини.
Дії суб’єктів — це певні діяння державних органів і органів місцевого самоврядування як позитивні, так і негативні.
Результати діяльності суб’єктів — це одержані у процесі дії суб’єктів певні результати (наприклад, прийнятий закон чи інший нормативне чи індивідуально-правовий акт, ратифікований чи денонсований міжнародний договір та ін. ).
Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, що закріплюються процесуальними нормами конституційного права, з настанням яких виникають, змінюються чи припиняються процесуальні правові відносини у сфері організації функціонування державного будівництва і місцевого самоврядування.
Таким чином, державне будівництво і місцеве самоврядування як підгалузь конституційного процесуального права України характеризується чіткою системою правових норм та правових відносин, що мають свою специфіку.
– 14-
§ 4. Наука та навчальний курс «Державне будівництво і місцеве самоврядування»
Державне будівництво і місцеве самоврядування може бути охарактеризоване як юридична наука та навчальна дисципліна.
Як юридична наука — це підгалузь українського державознавства і самоврядування, що включає в себе систему знань про порядок організації і діяльності всієї системи державних органів і органів місцевого самоврядування в Україні, яка вивчає форми і методи здійснення завдань і функцій цих органів з керівництва державним, господарським, соціально-культурним будівництвом та реалізації правосуддя, контролю і нагляду за виконанням законодавства і місцевого самоврядування. Звідси предметом науки державного будівництва і місцевого самоврядування є дослідження організації і діяльністі органів держави і органів місцевого самоврядування. Це означає, що названа юридична наука вивчає: а) порядрок утворення державних органів і органів місцевого самоврядування; б) завдання і мету кожного з утворених державних органів і органів місцевого самоврядування; в) порядок діяльності органів держави та органів місцевого самоврядування; г) функції діяльності названих органів; д) форми і методи діяльності органів держави і місцевого самоврядування; е) взаємозв’язок державних органів і органів місцевого самоврядування з політичними партіями, рухами, фондами, громадськими організаціями та трудовими колективами; є) нормативне закріплення та регулювання названих відносин та ін.
Методологічну основу науки державного будівництва і місцевого самоврядування становлять загальнонаукові та конкретні методи дослідження ЇЇ предмета. Серед загальнонаукових методів можна виділити методи матеріалістичної діалектики і в першу чергу застосування до пізнання предмета даної науки таких законів діалектики, як боротьба протилежностей, перехід нагромадженої певної кількості знань у нову якість, заперечення заперечення та таких категорій, як постійний розвиток системи органів, єдність форми і змісту органів влади і органів місцевого самоврядування, наявність спільних можливих повноважень і дійсність таких повноважень та ін.
Конкретними методами вивчення науки державного будівництва і місцевого самоврядування є такі конкретні способи, прийоми й засоби, які забезпечують ефективне пізнання і вивчення предмета аналізованої науки. Серед них можна назвати такі методи: а) системного підходу до вивчення предмета науки; б) історичного підходу; в) формально-логічний; г) нормативно-логічного аналізу; д) статистичний; е) соціологічних досліджень;
-15-
є) порівняння; ж) моделювання; з) експерименту; й) прогнозування та ін.
Системний підхід при вивченні державного будівництва і місцевого самоврядування передбачає, що самі органи держави і органи місцевого самоврядування являють собою певну систему знань. Порядок їх організації складається із законодавче закріплених процедур утворення державних органів і органів місцевого самоврядування. Діяльність цих органів включає систему компетенцій, повноважень, прав та обов’язків, форми і методи, завдання і функції для досягнення певної мети.
Сутність історичного методу полягає в тому, що, опановуючи і досліджуючи знання про організацію і діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування, дослідник підходить до розуміння сучасних явищ через такі прийоми, що характеризують пізнання предмета з моменту його виникнення у процесі розвитку до сучасного функціонування.
Формально-логічний метод передбачає вивчення державних органів і органів місцевого самоврядування за допомогою основних законів формальної логіки. Вивчаючи предмет науки державного будівництва і місцевого самоврядування, дослідник використовує поняття, судження, висновки, аналіз та синтез, індукцію і дидукцію та деякі інші засоби формальної логіки.
Нормативно-логічний аналіз полягає у виявленні реальних результатів впливу правових норм на процес утворення і функціонування державних органів і органів місцевого самоврядування. Разом з тим цей метод не можна вважати головним у галузевих науках. Дослідженню підлягають не лише юридичні сторони організації та діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, а й політична, соціальна, економічна, психологічна, напрями їх функціонування, завдання, повноваження, форми й методи посадових і службових осіб цих органів.
Статистичний метод є засобом вивчення кількісних змін у державному будівництві і самоврядних місцевих громадах і використовується як спосіб обробки одержаних результатів для використання їх у наукових дослідженнях та практичній діяльності.
Метод соціологічних досліджень поділяють на загальносоціологічний і конкретно-соціологічний. Загальносоціологічний метод характеризується широким застосуванням способів, прийомів і засобів матеріалістичної діалектики. Конкретно-соціологічний метод тісно пов’язаний з вивченням причин і обставин впливу державного будівництва і місцевого самоврядування на соціальні явища.
– 16 –
Порівняльний метод використовують для порівняння державного будівництва і самоврядування у різні періоди розвитку Української держави (наприклад, порівнюється предмет дослідження науки радянського будівництва за часів радянської влади і державного будівництва і місцевого самоврядування у сучасних умовах).
Моделювання у державному будівництві і місцевому самоврядуванні полягає в утворенні теоретичної моделі певного державного органу чи самоврядної структури, вивченні можливого функціонування такої моделі, наслідків, що можуть виникнути у процесі функціонування, та врахуванні їх у процесі організації і подальшої діяльності створеного інституту.
Прогнозування як метод у пізнанні предмета науки державного будівництва і місцевого самоврядування має на меті передбачити можливі ситуації розвитку завдань, функцій, компетенції, форм і методів організації і діяльності органів держави і органів місцевого самоврядування.
Експеримент у науці державного будівництва і місцевого самоврядування передбачає можливість перевірки обгрунтованості і доцільності будь-яких змін щодо державних органів чи органів місцевого самоврядування.
Усі методи, що використовуються наукою державного будівництва і місцевого самоврядування між собою тісно взаємопов’язані і утворюють методологію дослідження предмета цієї науки.
Наука державного будівництва і місцевого самоврядування передбачає відповідний навчальний курс. Навчальний курс (навчальна дисципліна) «Державне будівництво і місцеве самоврядування» — це система перевірених практикою наукових ідей, уявлень та знань про порядок утворення і функціонування державних органів і органів місцевого самоврядування, про їх завдання та функції, компетенцію, форми й методи діяльності. Як наука і навчальна дисципліна поняття державного будівництва і місцевого самоврядування не тотожні. Наука висуває певні гіпотези і досліджує такі сторони державного будівництва і місцевого самоврядування, які можуть не дістати підтвердження на практиці і відпадуть як ненаукові. Навчальна дисципліна до кола питань включає лише апробовані і доведені наукою та закріплені на практиці положення. Метою навчального курсу є прищеплення досліджених наукою і перевірених практикою юридичних знань. Зміст навчального курсу та його система залежать від
навчальльних планів І програм, тому
Пропонуємо таку систему навчального курсу:
1. Поняття та загальна характеристика державного будівництва і місцевого самоврядування.
2. Організаційні засади державної служби в Україні.
3. Організація роботи Верховної Ради України.
4. Організація роботи Рахункової палати.
5. Організація роботи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
6. Організація роботи Президента України. Роль Адміністрації Президента України в діяльності Глави держави.
7. Організація роботи Ради національної безпеки і оборони України.
8. Організація роботи Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів державної виконавчої влади.
9. Конституційні основи організації роботи Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції, Вищої ради юстиції.
10. Конституційні основи організації роботи Прокуратури України.
11. Організація роботи Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
12. Організація роботи органів місцевого самоврядування. Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що державне будівництво та місцеве самоврядування як наука і навчальна дисципліна мають свій предмет дослідження та вивчення, використовують як загальнонаукові, так і спеціальні методи пізнання предмета, характеризуються певною системою.
§ 5. Організаційні засади державної служби в Україні
Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження та обіймають певні посади.
Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Посадовими особами відповідно до Закону України «Про державну службу» вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на
– 18-
яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
До основних принципів державної служби Закон відносить: а) служіння народу України; б) демократизм і законність; в) гуманізм і соціальна справедливість; г) пріоритет прав людини і громадянина; д) професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; е) персональна відповідальність за виконання службових обов’язків і дисципліна; є) додержання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; ж) додержання прав підприємств, установ та організацій, об’єднань громадян.
Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які здобули відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний добір або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.
Державний службовець повинен: а) сумлінно виконувати свої службові обов’язки; б) шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, додержуватися високої культури спілкування; в) не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України.
Регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Основними обов’язками державних службовців є:
• додержання Конституції України та інших актів законодавства України;
• забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їхньої компетенції;
– 19 –
• недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина;
• безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне й точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;
• збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;
• постійне вдосконалення організації своєї роботи та підвищення професійної кваліфікації;
• сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість у роботі.
Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні повідомити вищу за посадою особу.
Державні службовці мають право:
• користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;
• брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;
• одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їхньої компетенції;
• на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;
• вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;
• на оплату праці залежно від посади, яку він обіймає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;
• безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, у разі потреби давати особисті пояснення;
• на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;
• вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;
-20-
• на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;
• на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;
• захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.
Конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що їх затверджують керівники відповідних державних органів у межах закону та їхньої компетенції.
Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:
• визнані у встановленому порядку недієздатними;
• мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;
• у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими родичами чи свояками;
• в інших випадках, встановлених законами України.
Декларування доходів державних службовців.
Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої—сьомої категорій, передбачених ст. 25 цього Закону, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, передбачених ст. 25 цього Закону, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.
Зазначені відомості державний службовець подає щорічно. Порядок подання, зберігання та використання цих відомостей встановлює Кабінет Міністрів України.
Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців. Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, що порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює.
До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:
— попередження про неповну службову відповідність;
-21-
— затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України (Головдержслужба) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Вона забезпечує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби та функціональне управління державною службою.
У своїй діяльності Головдержслужба керується Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також своїм Положенням. У межах своїх повноважень Головдержслужба організовує виконання актів законодавства України та здійснює систематичний контроль за їх виконанням а також: а) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції; б) розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та вносить їх на розгляд Кабінетові Міністрів України.
Основними завданнями Головдержслужби є:
— забезпечення разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів державної політики у сфері державної служби в центральних та місцевих органах державної виконавчої влади, в місцевих радах та їх органах;
— забезпечення функціонального управління державною службою;
— розробка поточних, довгострокових прогнозів і планів потреби центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад народних депутатів та їх органів у кадрах;
— розробка заходів щодо підвищення ефективності і державної служби в центральних та місцевих органах державної виконавчої влади, місцевих радах та їх органах,
— координація і контроль за їх виконанням;
— здійснення методичного керівництва проведенням конкурсного добору державних службовців у центральних та місцевих органах державної виконавчої влади, місцевих радах та їх органах;
— організація навчання та професійної підготовки державних службовців;
— організація, координація та забезпечення умов для розширення наукових досліджень з питань державної служби;
— контроль за додержанням визначених Законом України «Про державну службу» умов реалізації громадянами України права на державну службу.
-22-
; Головдержслужба відповідно до покладених на неї завдань:
1) розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативних актів з питань державної служби;
2) проводить аналіз фактичного складу державних службовців та готує пропозиції державним органам щодо підвищення ефективності їх роботи;
3) веде комп’ютерний облік даних про державних службовців;
4) готує за поданням міністерств і відомств проекти рішень про заохочення та нагородження державних службовців першої та другої категорій, вносить пропозиції про застосування дисциплінарних стягнень до державних службовців цих категорій;
5) погоджує пропозиції міністерств і відомств щодо призначення осіб на посади державних службовців першої та другої категорій з присвоєнням їм рангів з метою визначення їх відповідності вимогам Закону України «Про державну службу»;
6) визначає напрями спеціалізації державних службовців для навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації, контролює проведення цієї роботи;
7) погоджує державне замовлення на підготовку спеціалістів для державної служби;
8) здійснює контроль за навчанням, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації державних службовців, у тому числі за межами України, готує відповідні пропозиції;
9) надає організаційно-методичну допомогу центральним та місцевим органам державної виконавчої влади і місцевим радам та їх органам у розробці нормативних актів щодо професійно-кваліфікаційних вимог до державних службовців;
10) бере участь у підготовці для розгляду Кабінетом Міністрів України пропозицій про віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у ст. 25 Закону України «Про державну службу», а також нових посад державних службовців до відповідних категорій;
11) дає роз’яснення з питань, що належать до її компетенції;
12) у разі потреби бере участь у перевірці фактів порушення етики поведінки державними службовцями;
13) організовує конференції, семінари і наради з питань державної служби;
14) видає «Вісник державної служби», в якому публікує інструктивні матеріали, методичні рекомендації, матеріали конференцій, семінарів тощо;
15) запроваджує форми державної статистичної звітності з питань державної служби у порядку, встановленому чинним законодавством;
-23-
16) розглядає пропозиції, заяви, звернення державних службовців, а також центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад народних депутатів та їх органів, вживає у межах своєї компетенції відповідних заходів;
17) вивчає досвід роботи державної служби в інших країнах, укладає у встановленому порядку угоди (договори) про співробітництво;
18) організовує добір кандидатур для роботи у відповідних органах на прохання цих органів;
19) координує роботу центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад та їх органів з питань підвищення професійно-кваліфікаційних та ділових якостей державних службовців, вдосконалює форми та методи цієї роботи.
Під час виконання покладених на Головдержслужбу функцій вона взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади України, органами Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів та їх органами, а також з відповідними органами інших країн.
Головдержслужба має право:
• здійснювати контроль за виконанням Закону України «Про державну службу», інших актів законодавства з питань державної служби, вносити у встановленому порядку пропозиції про скасування прийнятих центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, місцевими радами та їх органами рішень з питань державної служби, якщо вони суперечать чинному законодавству;
• одержувати безплатно у разі потреби передбачені державною статистичною звітністю дані та інші необхідні матеріали від центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад та їх органів;
• утворювати (за погодженням з відповідними керівниками) групи з учених, працівників центральних та місцевих органів для підготовки нормативних та інших матеріалів з питань державної служби.
Головдержслужба у межах своїх повноважень видає на основі й на виконання чинного законодавства накази, організовує та контролює їх виконання. У разі потреби вона видає разом з іншими органами державної виконавчої влади, місцевими радами та їх органами спільні рішення, її рішення з питань державної служби, видані у межах її повноважень, є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, місцевими радами та їх органами.
Головдержслужбу очолює начальник. Він та його заступники призначаються на посади та звільняються з посад у порядку, пе-
-24-
редбаченому чинним законодавством. Розподіл обов’язків між заступниками начальника проводить начальник Головного управління. Він персонально відповідає за виконання покладених на неї завдань і здійснення нею функцій, встановлює ступінь відповідальності своїх заступників і керівників підрозділів Головного управління.
Для погодженого розв’язання питань, що належать до компетенції Головдержслужби, обговорення найважливіших напрямів її поточної і перспективної діяльності у Головному управлінні утворюється колегія у складі начальника (голова колегії), заступників начальника за посадою, а також інших керівних працівників Головного управління. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводяться у життя, як правило, наказами Головного управління.
Начальник Головдержслужби, його заступники та інші відповідальні працівники за дорученням керівництва Головдержслужби мають право брати участь у засіданнях колегій, інших засіданнях центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад та їх органів, вивчати їх звіти, статистичні та інші матеріали з питань, що належать до компетенції Головного управління.
Граничну чисельність і фонд оплати праці працівників центрального апарату Головдержслужби затверджує Кабінет Міністрів України.
Структуру центрального апарату Головдержслужби затверджує Урядовий Секретар; штатний розпис центрального апарату Головного управління та Положення про його структурні підрозділи — начальник Головдержслужби.
Головдержслужба є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку і бланки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів внутрішніх справ здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу», якщо інше не передбачено законами України. Проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України регулюється Положенням, що затверджується постановою Кабінету Міністрів України. До рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.
На службу в органи внутрішніх справ приймають на добровільних засадах осіб, які досягли 18-річного віку, здатні за особистими якостями, освітою і станом здоров’я виконувати покла-
-25-
дені на них обов’язки. Призовники не підлягають прийому на службу в органи внутрішніх справ, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Рядовий і молодший начальницький склад органів внутрішніх справ комплектується на договірних засадах особами чоловічої статі, які пройшли дійсну військову службу, іншими особами, які перебувають у запасі Збройних Сил України (крім офіцерів запасу), а в разі потреби і жінками. Порядок та умови укладання договору визначає міністр внутрішніх справ України.
Особи рядового і молодшого начальницького складу в органах внутрішніх справ перебувають: чоловіки — до 45-річного віку, жінки — до 40-річного віку. У разі потреби та за згодою цих осіб, за умови їх придатності до служби строк служби може бути подовжено їм до п’яти років начальниками, яким надано право призначати на посади рядового і молодшого начальницького складу.
Посади середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ комплектуються особами, які мають вищу або спеціальну середню освіту і відповідають вимогам служби в органах внутрішніх справ. Середній начальницький склад комплектується також особами молодшого начальницького складу, які мають середню або вищу освіту, досвід практичної роботи в органах внутрішніх справ і позитивно зарекомендували себе на службі. Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу залежно від присвоєних їм спеціальних звань перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку: особи середнього і старшого начальницького складу, за винятком полковників міліції та полковників внутрішньої служби, — 45 років; полковники міліції та полковники внутрішньої служби — 50 років; генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби — 55 років; генерал-полковники внутрішньої служби — 60 років.
Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них Положенням віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку. У разі потреби на службі в органах внутрішніх справ можуть бути залишені на строк до п’яти років: особи середнього і старшого начальницького складу до полковника міліції та полковника внутрішньої служби включно — начальниками, яким надано право призначати їх на посаду; генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби, генерал-лейтенанти міліцї, генерал-лейтенанти внутрішньої служби — міністром внутрішніх справ України, генерал-полковники внутрішньої служби — Кабінетом Міністрів України. У виняткових випадках особам середнього, старшого або вищого начальницького складу строк служби
-26-
в органах внутрішніх справ може бути подовжено, з урахуванням стану здоров’я у такому самому порядку повторно до п’яти років, а деяким із них, які мають вчений ступінь або вчене звання, — до десяти років. Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, залишені на службі в органах внутрішніх справ понад граничний вік перебування на службі, можуть бути звільнені в запас Збройних Сил України або у відставку до закінчення строку, на який вони були залишені на службі.
Дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, проводиться:

а) за станом здоров’я — відповідно до висновків військово-лікарської комісії;
б) у зв’язку зі скороченням штатів — у разі відсутності можливості використання на службі;
в) за власним бажанням — за наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов’язків;
г) у зв’язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи);
д) за службовою невідповідністю;
е) у разі вчинення злочину, після набрання законної сили обвинувальним вироком суду.
Військовозобов’язаних, зарахованих до кадрів Міністерства внутрішніх справ України на посади рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, включаючи курсантів і слухачів навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, у встановленому порядку знімають з військового обліку, вони перебувають на спеціальному обліку Міністерства внутрішніх справ України.
Питання для самоперевірки:
1. Дайте визначення державному будівництву і місцевому самоврядуванню та покажіть його конституційне закріплення.
2. Визначте предмет і метод державного будівництва і місцевого самоврядування як науки.
3. Розгляньте джерела і систему державного будівництва і місцевого самоврядування як науки.
4. Покажіть системі] державного будівництва і місцевого самоврядування як навчального курсу.
5. Розкрийте правовий статус державного службовця і принципи державної служби.
-27-
Глава II
Організація роботи Верховної Ради України

§ 1. Організаційна побудова Верховної Ради
Конституційний статус Верховної Ради України (далі —Верховна Рада) характеризується закріпленням в Основному Законі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада, її не слід розглядати як вищестоящий орган щодо інших загальнодержавних органів (Президента, Кабінету Міністрів, Конституційного Суду і Верховного Суду України) та органів місцевого самоврядування. У чинній Конституції України не встановлюється принцип єдності представницьких органів. Місцеві ради визначаються не як органи держави, а як органи місцевого самоврядування. Тому вплив Верховної Ради на діяльність інших органів держави та органів місцевого самоврядування може здійснюватися виключно через прийняття законів, які обов’язкові до виконання на території України всіма без винятку суб’єктами.
Отже, Верховна Рада є парламентом України і єдиним органом ‘й законодавчої влади.
Парламенти і парламентаризм у Європі мають давню історію. Парламенти розглядаються як органи законодавчої влади. Проте парламенти визначають і забезпечують функціонування всього державного механізму, бо саме вони у більшості країн світу приймають або безпосередньо беруть участь у прийнятті конституцій, які і встановлюють державний і правовий механізм.
Парламенти — це виборні і колегіальні загальнодержавні органи, які функціонують в умовах демократичного правління і компетентні здійснювати законотворчу діяльність.
Парламентарзм — це система взаємодії держави і суспільства для якої характерним є визнання провідної або особливої і досить істотної ролі у здійсненні державновладних функцій загальнонаціонального постійно діючого представницького органу.
Його не слід пов’язувати з будь-якими конкретними формами державного правління. У кожній країні конкретні форми визначаються історично.
До основних ознак парламенту належать:
• це колегіальний орган, що складається з групи депутатів, чисельність яких залежить від його представницького характеру;
• повинен мати легітимний характер;
• формується шляхом виборів;
• є органом загальної компетенції;
• як загальнодержавний орган поширює свої повноваження на територію всієї держави.
Залежно від ролі в державному механізмі парламенти бувають:
— типу арени, діяльність яких зводиться до обговорення ідей та напрямів політики, що формуються урядом держави;
— типу перетворюючих законодавчих органів — розробка та прийняття законів, визнання основних напрямів зовнішньої і внутрішньої політики, безпосереднє перетворення ідей на закони.
Верховна Рада є парламентом типу перетворюючого законодавчого органу. Саме вона розробляє та приймає закони, визначає основні напрями зовнішньої і внутрішньої політики, здійснює безпосереднє перетворення ідей на закони. Вона виконує такі функції: а) розглядає і вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України; б) приймає закони України; в) здійснює установчі, контрольні, координаційні і міжнародні функції, передбачені Конституцією України. Деякі автори виділяють ще й освітню та ідеологічну функції парламенту. Так, Верховна Рада України здійснює: а) контроль за діяльністю уряду; контроль за бюджетними витратами; в) контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина тощо.
Конституційний склад Верховної Ради — чотириста п’ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. 225 депутатів обирається за пропорційною системою по одному багатомандатному загальнодержавному виборчому округу за списками партій та їх виборчих блоків, а 225 — по одномандатним округам, що утворюються в Україні з приблизно рівною кількістю виборців у кожному окрузі.
Верховна Рада складається з однієї палати. Таку саму структуру мають парламенти багатьох країн світу (наприклад, Болгарії, Греції, Литви та ін.). Проте існують парламенти зі складні-
-29-
шою структурою. Так, парламенти Росії, Франції, США та багатьох інших країн складаються з двох палат, парламент Південно-Африканської Республіки раніше складався з трьох, а парламент колишньої Югославії — з шести палат.
Верховна Рада обирається вільними виборами строком на чотири роки. Вибори до неї можуть бути черговими і позачерговими.
Відповідно до ч. і ст. 77 Конституції України чергові вибори до Верховної Ради відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень діючого її складу.
Позачергові вибори до парламенту України призначаються тоді, коли Президент достроково припиняє її повноваження. Це може статися за умови, що протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради не можуть розпочатися, внаслідок чого Президент України достроково припиняє її повноваження та призначає нові вибори, які й називатимуться позачерговими. Такі вибори мають відбутися протягом шістдесяти днів з дня опублікування президентського указу про дострокове припинення повноважень попереднього складу парламенту.
Причини, через які пленарні засідання Верховної Ради не можуть розпочатися, можуть корінитися у її діяльності. До них відносять: а) відсутність кворуму, тобто кількості народних депутатів України, необхідної для визнання засідань Верховної Ради правомочними вирішувати питання, віднесені до її компетенції; б) результати відмови частини народних депутатів зареєструватися учасниками пленарного засідання; в) безрезультатність спроб обрати Голову Верховної Ради, який повинен вести ЇЇ засідання та ін.
Але щоразу ці причини мають свідчити про нездатність даного складу народних депутатів розв’язувати питання організації роботи парламенту. Повноваження Верховної Ради, обраної на позачергових виборах, не можуть бути припинені протягом одного року її функціонування. Це правило зумовлене недоцільністю створення частих перерв у діяльності законодавчого органу та істотних затрат, пов’язаних з виборчими кампаніями. Дострокове припинення повноважень Верховної Ради не допускається і в останні шість місяців строку повноважень Президента України, що спрямовано на запобігання створенню можливих політичних та організаційних ускладнень у період організації і проведення виборів Президента.
Порядок проведення виборів Верховної Ради деталізується законами України «Про вибори народних депутатів України» від
-30-
24 вересня 1997 р. та «Про Центральну виборчу комісію України» від 17 грудня 1997 р.
Таким чином, Верховна Рада (парламент) є колективним, представницьким, однопалатним, законодавчим державним органом, що обирається громадянами України, які мають право голосу, на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні.
§ 2. Організаційно-правові форми і методи роботи Верховної Ради
Верховна Рада України має свої форми і методи роботи. Як вже зазначалося, організаційно-правові форми діяльності Верховної Ради включають в себе проведення її пленарних засідань і засідань комітетів та комісій (сесії), організацію роботи інших органів і посадових осіб Верховної Ради. Організація їх роботи закріплюється Конституцією, законами України та Регламентом. Конституція України встановлює, що Верховна Рада працює сесійно. Сесії складаються з пленарних засідань і засідань комітетів, тимчасових спеціальних комісій та депутатських груп чи фракцій. Учасниками сесій є народні депутати, Голова Верховної Ради, його Перший заступник і заступник, голови комітетів Верховної Ради, їх заступники і секретарі, уповноважені депутатських груп і фракцій Верховної Ради. Забезпечує організацію роботи Верховної Ради її Секретаріат.
Отже, розглядаючи роботу Верховної Ради України, можна сказати, що форма її діяльності — це зовнішній вияв її існування.
Методи діяльності Верховної Ради характеризуються методами управління, тобто способами, прийомами й засобами цілеспрямованого її впливу на об’єкти управління. Управління розглядається різними науками: кібернетикою, філософією, правом та ін. Його сутність зводиться до впливу суб’єкта на об’єкт. Воно може бути свідомим і стихійним, об’єктивним і суб’єктивним, зовнішнім і внутрішнім та ін. Об’єктами управління в нашому випадку є усі суб’єкти права в його зовнішньому розумінні та органи і посадові особи Верховної Ради України у внутрішньому розумінні управління. Основним призначенням методів управління є забезпечення правомірної поведінки людей.
Таким чином, форми і методи організації пленарних засідань ерховної Ради та засідань ЇЇ органів і посадових осіб є предметом нашого дослідження.
-31 –
Порядок роботи Верховної Ради встановлюється Конституцією України та регламентом Верховної Ради. Згідно зі ст. 82 Конституції України Верховна Рада працює сесійно. Вона є легітимною за умови обрання не менше як двох третин народних депутатів від її конституційного складу, тобто не менше 300 депутатів.
Сесія являє собою головну організаційно-правову форму, за допомогою якої парламент України реалізує свої повноваження. Це загальні збори народних депутатів України, що проходять у вигляді засідань, скликаються у встановленому законом порядку для вирішення питань, які включаються у компетенцію Верховної Ради України. Сесії складаються з пленарних засідань і засідань комітетів та тимчасових (спеціальних і слідчих) комісій. У процесі проведення сесії найбільшою мірою виявляється принцип колективізму.
Розрізняють порядок організації і проведення:

На свою першу сесію Верховна Рада збирається не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання сесії Верховної Ради відкриває найстарший за віком народний депутат України. У Регламенті Верховної Ради деталізуються конституційні положення щодо порядку організації і проведення першої сесії. Вона скликається після проведення відповідної підготовки.
Секретаріат Верховної Ради не пізніше як через 10 днів після ; обрання надсилає кожному народному депутату: а) Конституцію України; б) Віденську конвенцію про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р.; в) Закон України «Про статус народних депутатів України»; г) Регламент Верховної Ради; д) Закон України «Про комітети Верховної Ради України; е) перелік комітетів Верховної Ради попереднього (або поточного) скликання і Положення про них; є) Положення про порядок розробки проектів законів; ж) Положення про структуру, виклад, зміст і оформлення проектів законів; з) Положення про референта-консультанта народного депутата України; й) Положення про Секретаріат Верховної Ради; і) список посадових осіб Секретаріату Верховної Ради та їх службові телефони.
Депутату пропонується не пізніше як за 20 днів до початку сесії надіслати свої попередні побажання щодо входження до складу того чи іншого комітету та повідомити про житлові умови, в м. Києві, необхідні для здійснення депутатських повноважень.
Секретаріат Верховної Ради не пізніше як за 15 днів до початку першої сесії Верховної Ради нового скликання надсилає депутатам довідкові матеріали про обраних народних депутатів України та збірник їх передвиборних програм (платформ). Довідковий матеріал про депутатів має містити, зокрема: а) прізвище, ім’я та по батькові депутата; б) назву, номер і місцезнаходження (область чи місто) виборчого округу; в) дату народження депутата; г) дані про освіту, професію, посаду, місце роботи, партійність; д) поштову адресу та номери телефонів, вказані депутатом. Народним депутатам надсилають і деякі інші документи до початку першої сесії Верховної Ради.
Для розробки проекту порядку денного першої сесії Верховної Ради нового скликання та проектів інших документів, що виносяться на першу сесію, підготовки пропозицій щодо організації її роботи Верховна Рада попереднього скликання організовує формування Підготовчої депутатської групи з числа новообраних народних депутатів України. Вона складається з представників — депутатів від Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя. Від кожних десяти депутатів вказаних регіонів делегується один представник з урахуванням пропорційності представництва від депутатів, що є членами різних партій, та безпартійних. Делегування представників здійснюється на зборах депутатів від відповідних регіонів. Перше засідання Підготовчої депутатської групи скликає Голова Верховної Ради попереднього скликання не пізніше як за 20 днів до початку першої сесії Верховної Ради нового скликання. Про проведену роботу Підготовча депутатська група готує звіт на’першу”сесію”.””
На першому пленарному засіданні Верховної Ради народні депутати України складають присягу. Процедуру складання присяги встановлює Конституція України, згідно з якою текст присяги зачитує найстарший за віком народний депутат перед відкриттям першої сесії кожного наступного скликання. Депутати скріплюють текст присяги своїми підписами. У разі коли депутат відмовляється підписати текст присяги, то це тягне за собою втрату депутатського мандата. Повноваження народного депутата України починаються з моменту складання присяги. Потім головуючий пропонує депутатам розпочати формування депутатських груп (Фракцій), дає пояснення про їх права і порядок формування. Далі приймається рішення з питань обрання Голови Верховної Ради і його заступників та створення комітетів.
Президія сесії створюється Верховною Радою з числа народних депутатів України на підставі пропорційного представництва від різних партій та безпартійних, а також з урахуванням їх до-
-33-
мовленості про відступ від такого представництва. Вона створюється шляхом відкритого голосування за списком без обговорення.
Для проведення таємного голосування і визначення його результатів обирається Лічильна комісія, яка проводить підрахунок голосів під час відкритого голосування або визначає присутність депутатів на засіданні в разі неспрацювання електронної системи підрахунку голосів чи за дорученням головуючого на засіданні. Лічильна комісія обирає зі свого складу голову, заступника голови і секретаря. Засідання Лічильної комісії проводяться гласно і лише відкрито. У роботі Лічильної комісії не можуть брати участь народні депутати, кандидатури яких включені до бюлетенів для таємного голосування.
Народний депутат до визнання його повноважень не може бути обраний на посаду у Верховній Раді та до її органів (крім Президії сесії, тимчасових Лічильної та Мандатної комісій). У комітеті Верховної Ради за депутатом, для визнання повноважень якого призначена додаткова перевірка, резервується місце. Народний депутат, щодо визнання повноважень якого призначена додаткова перевірка, зупиняє свою участь у роботі Президії сесії, тимчасових Лічильній та Мандатній комісій.
Чергові сесії Верховної Ради проводяться два рази на рік і починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.
Відкриття чергової сесії Верховної Ради оголошує головуючий на засіданні на початку першого пленарного засідання, яке проводиться у перший день роботи сесії. Тривалість сесії визначається Верховною Радою. Вона може доручити окремим комітетам чи комісіям продовжити роботу сесії на їх засіданнях. За звичайних обставин перший і третій тижні місяця сесійного періоду відводяться для пленарних засідань Верховної Ради, другий — для роботи комітетів і комісій Верховної Ради, четвертий — для роботи депутатів у виборчих округах, їх самостійної роботи, пов’язаної із здійсненням депутатських повноважень, а також для роботи комітетів і комісій за дорученнями Верховної Ради.
У сесійний період щотижнева робота Верховної Ради та її комітетів і комісій починається у вівторок о 10 годині і закінчується у п’ятницю о 14 годині. Понеділок кожного тижня відводиться для самостійної роботи депутатів, здійснення депутатських повноважень, їх роботи в депутатських групах (фракціях) або у виборчих округах. Верховна Рада не може приймати рішення щодо використання у понеділок їх робочого часу для інших цілей, за
– 34 –
винятком випадків, коли депутати залучаються до роботи під час надзвичайного чи воєнного стану або для виконання доручень за рішеннями Верховної Ради. Робочий день Верховної Ради, її комісій та комітетів у сесійний період починається о 10 годині і триває до 18 години з перервою з 12 години до 12 години 30 хвилин і з обідньою перервою з 14 до 16 години, за винятком випадків, коли депутати залучаються до роботи під час надзвичайного чи воєнного стану або для виконання доручень за рішеннями Верховної Ради. Вона, якщо не приймає іншого рішення, проводить протягом дня два засідання сесії: ранкове — з 10 до 14 години і вечірнє — з 16 до 18 години. Засідання Верховної Ради або її робочого органу головуючий на засіданні може подовжити понад визначений робочий час не більше ніж на 15 хвилин. Інші одноразові зміни часу роботи можуть здійснюватися, якщо за це без обговорення проголосувала більшість депутатів від їх фактичної кількості. За звичайних обставин рішення про продовження пленарного засідання після 18 години приймає Верховна Рада не пізніше як на ранковому засіданні того ж дня.
У середу першого і третього тижня місяця з 16 до 18 години на засіданні Верховної Ради керівники та посадові особи будь-яких державних органів (крім органів судової влади) відповідають на запити і запитання депутатів. У разі коли надходить велика кількість запитів і запитань, для їх розгляду можуть бути відведені окремі засідання Верховної Ради, але не більше одного дня засідань на тиждень пленарної роботи. Перша година засідань у пріоритетному порядку відводиться для запитів і запитань
ЩОДО ПОТОЧНИХ ПОДІЙ.
Інформація про місце і час проведення засідань Верховної Ради (якщо засідання передбачається провести не в сесійному залі), а також про місце і час реєстрації народних депутатів публікується в газеті «Голос України», повідомляється іншими засобами масової інформації та заздалегідь доводиться до відома кожного депутата.
Проекти законів, постанов та інші документи надсилаються депутатам не пізніше як за 10 днів до початку чергової сесії Верховної Ради. Можуть встановлюватися і триваліші терміни надсилання документів.
Таким чином, перша сесія Верховної Ради нового скликання та чергові сесії проводяться відповідно до Конституції України, законів та Регламенту.
Позачергові сесії Верховної Ради України із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менше як третини народних депутатів України від їх
3* – 35 –
конституційного складу (150 депутатів) або на вимогу Президента України. Мотивовані пропозиції про скликання позачергової сесії Верховної Ради, підписані ініціаторами, надсилаються Голові Верховної Ради із зазначенням питань і, за звичайних обставин, з проектами документів, розгляд яких пропонується, при цьому підпис депутата не може бути відкликаний.
Позачергова сесія Верховної Ради за звичайних обставин скликається не пізніше як у 10-денний строк після надходження пропозиції про ЇЇ скликання. Розпорядження Голови Верховної Ради про скликання позачергової сесії Верховної Ради публікується не пізніше як за 3 дні до її відкриття із зазначенням питань, які пропонується винести на розгляд позачергової сесії. Документи позачергової сесії Верховної Ради видаються депутатам при їх реєстрації.
Отже, Конституція України і Регламент Верховної Ради закріплюють суб’єктів і порядок скликання позачергових сесій. У разі запровадження на території України або її частині режиму воєнного, надзвичайного чи іншого стану, пов’язаного з обмеженням конституційних прав громадян, Верховна Рада збирається на свою сесію без скликання у дводенний строк після запровадження такого режиму. У цьому разі Секретаріат Верховної Ради терміново повідомляє депутатів про місце засідань Верховної Ради, якщо вони відбуватимуться не в Будинку Верховної Ради, а в іншому приміщенні.
Всі сесії проводяться відкрито. Закриті засідання проводяться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради (226 депутатів). Рішення про проведення закритих сесій приймаються виключно на пленарних засіданнях шляхом голосування. Кожен народний депутат України на засіданнях голосує особисто.
Регламент передбачає і порядок формування порядку денного сесії, який включає в себе два розділи: перший — питання, які повністю підготовлені для включення до розкладу пленарних засідань Верховної Ради; другий — питання, підготовку і доопрацювання яких Верховна Рада доручає здійснити комітетам Верховної Ради та відповідним органам.
До першого розділу порядку денного сесії Голова Верховної Ради за погодженням з Погоджувальною радою депутатських груп (фракцій) включає лише ті питання, документи щодо яких підготовлені згідно з вимогами Регламенту. Відповідні голови комітетів Верховної Ради подають Голові Верховної Ради свої висновки щодо готовності закріплених за ними для підготовки і
-36-
доопрацювання питань і пропозиції про включення їх до того чи іншого розділу порядку денного сесії.
Проект порядку денного сесії, сформований відповідно до вимог, обговорюється і затверджується в цілому Верховною Радою більшістю голосів депутатів від їх фактичної кількості.
Рішення про включення питання до ще не затвердженого в цілому порядку денного сесії приймається, якщо за нього проголосувала не менш як третина депутатів від їх фактичної кількості, за винятками, встановленими законом. Якщо за наслідками голосування Верховної Ради питання до порядку денного сесії не включено, то воно вважається відхиленим. Рішення про виключення питання з не затвердженого ще в цілому порядку денного приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від їх фактичної кількості.
Питання затвердженого порядку денного сесії Верховної Ради можуть розглядатися в іншій, ніж у передбаченій у ньому, послідовності, відкладатися, змінюватися чи виключатися з порядку денного за рішенням Верховної Ради, прийнятим після обговорення за скороченою процедурою. При цьому заслуховується виступ ініціатора такої пропозиції з її обгрунтуванням, а також повідомленням про виконану згідно з Регламентом підготовчу роботу і ступінь підготовленості питання до розгляду, про термін роздачі відповідних документів депутатам, а також заслуховується виступ з цього питання голови відповідного комітету або комісії.
Рішення про зміну чи виключення питань із затвердженого в цілому порядку денного приймається не менше як двома третинами голосів депутатів від їх фактичної кількості. У разі коли із зазначеного питання є пропозиція Погоджувальної ради депутатських груп (фракцій), рішення щодо неї приймається без обговорення більшістю голосів депутатів від їх фактичної кількості.
Більшістю голосів Верховна Рада може прийняти мотивоване рішення відкласти розгляд питання затвердженого порядку денного сесії на наступну чергову сесію. Таке рішення може прийматися не більше як один раз щодо одного й того самого питання порядку денного, за винятком питань про ратифікацію або денонсацію міжнародних договорів. Прийняття рішення з питання затвердження державного бюджету не може відкладатися на наступну сесію, якщо це за висновком Президента України призведе до перешкод у бюджетному регулюванні. Відкладене питання порядку денного може бути розглянуто на позачерговій сесії.
Рішення про розгляд на пленарному засіданні питання, не включеного до порядку денного сесії чи засідання, Верховна Ра-
-37-
да може прийняти більшістю голосів депутатів від їх фактичного складу.
Питання про розгляд законопроекту (іншого акта) автоматично виключається з порядку денного сесії Верховної Ради у разі відхилення законопроекту (іншого акта) Верховною Радою, а також у разі офіційного опублікування прийнятого відповідного закону (чи введення в дію відповідного іншого акта).
З розгляду і підготовки до розгляду питань складається певний розклад. Розклад засідань Верховної Ради має містити інформацію про день і час проведення пленарних засідань не менше як на двотижневий строк, про порядок денний кожного пленарного засідання, реєстраційні номери, назви, редакції та дати розповсюдження серед депутатів проектів документів (у тому числі й альтернативних), що стосуються включених до розкладу засідань питань.
Проект розкладу засідань Верховної Ради готується Головою Верховної Ради спільно з- Погоджувальною радою депутатських груп (фракцій) і повідомляється депутатам не пізніше як за 10 днів до відкриття чергової сесії.
Розклад засідань Верховної Ради для розгляду питань порядку денного приймається Верховною Радою без обговорення за пропозицією Голови Верховної Ради, погодженою з Погоджувальною радою депутатських груп (фракцій). Рішення приймається більшістю голосів депутатів від їх фактичної кількості. Якщо за наслідками голосування без обговорення погоджену пропозицію буде відхилено або якщо погоджену пропозицію щодо проекту розкладу засідань не буде внесено, розклад засідань приймається Верховною Радою після скороченого обговорення.
Зміни у розклад засідань Верховної Ради вносяться у встановленому порядку. Верховна Рада наприкінці кожного тижня її пленарних засідань уточнює розклад засідань на наступний не менш як двотижневий строк. Уточнений розклад засідань розповсюджується серед депутатів.
До порядку денного пленарного засідання включаються питання з першого розділу розкладу, якщо додержано вимоги щодо готовності питання до розгляду і строків забезпечення депутатів відповідними матеріалами.
До порядку денного засідань Верховної Ради щотижня під час її пленарної роботи включається не менше двох годин для проведення обговорення питань (у тому числі і заздалегідь означених), які можуть бути не пов’язані з питаннями порядку денного сесії (різне). Рішення з таких обговорюваних питань у зазначений час Верховною Радою не приймаються. Такі обговорення проводяться, якщо на засіданні присутня більш як половина
депутатів від їх фактичної кількості. Час для таких обговорень може використовуватися частинами після розгляду питань порядку денного.
Щоденно на початку першого пленарного засідання (без включення цього питання до порядку денного засідання) відводиться до 30 хвилин для стислих (до 3 хвилин) виступів депутатів із внесенням пропозицій (крім тих, що їх вносять у спеціально встановленому порядку), оголошення запитів, заяв, повідомлень. При цьому обговорення не відкривається.
До порядку денного кожного останнього пленарного засідання тижня без голосування включається питання «Про причини відсутності депутатів».
На пленарному засіданні головуючий після попереднього погодження відповідних пропозицій, що надійшли від депутатів, депутатських груп (фракцій), з Головою Верховної Ради та за наявності висновків комітету Верховної Ради, до повноважень якого входять питання культури, оголошує про урочисті або траурні дати чи події, за винятком тих, що стосуються народних депутатів України поточного скликання. У разі порушення зазначеного порядку будь-ким з учасників засідання головуючий оголошує, що Верховна Рада взяла до відома зроблене повідомлення.
У невідкладних випадках у період між пленарними засіданнями під час сесії на вмотивовану вимогу осіб і органів, які згідно з Конституцією мають право порушувати питання про скликання позачергової сесії Верховної Ради, може порушуватися питання про скликання позачергових сесій. За звичайних умов до порядку денного цих засідань вносяться лише питання, розгляд яких визначено у пропозиціях про скликання такого засідання.
Отже, законодавством передбачено порядок формування порядку денного і розкладу сесій. Крім роботи пленарних засідань, народні депутати працюють у комітетах і комісіях.
§ 3. Організація роботи комітетів, комісій та депутатських груп ( фракцій) Верховної Ради
Сьогодні в Україні діє Верховна Рада, обрана 29 березня 1998 р. за пропорційно-мажоритарною системою. Структурно це однопалатний парламент, що включає в себе депутатів, які об’єднуються у комітети, комісії та фракції.
Повноваження комітетів визначаються Конституцією України та законами, а їх завдання і компетенція — Положеннями про відповідні комітети, що затверджуються Верховною Радою, її Регламентом та іншими актами.
38-
-39-
Верховна Рада України визначає: а) перелік комітетів; б) їх функціональну спрямованість; в) їх діяльність. Комітети створюються з урахуванням важливості проблем державного, господарського, соціально-культурного будівництва та інших факторів об’єктивного характеру.
Порядок організації роботи комітетів Верховної Ради (далі — комітетів) закріплюється Законом України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 14 липня 1998 р., 10 лютого 2000 р. та 22 лютого 2000 р. Основною формою роботи комітетів є їх засідання. Вони правомочні приймати рішення, якщо на них присутня більш як половина депутатів затвердженого складу. Засідання проводяться відкрито і гласно. Вони можуть висвітлюватися засобами масової інформації, а за згодою простої більшості комітету може здійснюватися звукозапис, кіно- та ві-деозйомка, трансляція по радіо і телебаченню та шляхом іншого висвітлення засобами масової інформації. За рішенням простої більшості членів комітету може проводитися закрите засідання. На закритому засіданні, крім членів комітету, можуть бути присутні запрошені особи.
За рішеннями комітетів на їх засіданнях можуть проводитися слухання з питань, що належать до їхньої компетенції. Метою слухань є одержання всебічної інформації щодо питань, які розглядаються, їх вивчення і обговорення. Слухання протоколюються і стенографуються, підсумкові документи за їх результатами не складаються. Інформацію, одержану під час слухань, використовують для прийняття рішень комітетів. За результатами обговорення того чи іншого питання на засіданнях комітетів приймаються рішення, рекомендації, висновки. Для їх прийняття необхідно, щоб проголосувала більшість членів комітету. Голосування може бути відкрите, поіменне чи закрите. Рішення приймаються з питань, що стосуються організації роботи комітетів. Після обговорення питань приймають рекомендації, що готуються на розгляд Верховної Ради України і вносяться особами та органами, які мають право законодавчої ініціативи, а також щодо контрольної діяльності комітетів. Висновки приймаються щодо законопроектів і проектів інших актів, внесених на розгляд Верховної Ради України суб’єктами, які мають право законодавчої ініціативи, а також щодо кандидатур, які пропонуються для обрання, призначення чи затвердження Верховною Радою України або призначення яких відповідно до постанов Верховної Ради України погоджується з комітетами, крім випадків, визначених Законом або Регламентом Верховної Ради України.
-40-
Відкрите голосування здійснюється особисто членами комітетів підняттям руки. За пропозицією, підтриманою третиною присутніх на засіданні членів комітету, результати голосування заносяться до протоколу засідання комітету (поіменне голосування). У деяких встановлених законодавством випадках комітети проводять таємні голосування шляхом подання і підрахунку бюлетенів.
Рішення, рекомендації, висновки комітетів можуть бути переглянуті, якщо за це подано більшість голосів членів комітету від його загального складу.
На кожному засіданні комітету ведеться протокол, а в деяких випадках за рішенням комітету може здійснюватися стенограма засідання. Протокол засідання комітету підписують головуючий на засіданні та секретар цього комітету.
Роботу комітетів організують їх голови. На них покладають такі повноваження: а) забезпечення складання плану роботи комітету; б) організація виконання плану графіка робіт над законопроектами та проектами інших актів Верховної Ради, щодо яких комітет визначено головним; в) запрошення у разі потреби для участі у роботі комітету та робочих груп фахівців; г) представлення комітетів у відносинах з Верховною Радою, іншими державними органами, об’єднаннями громадян, а також з відповідними органами парламентів іноземних держав та міжнародними організаціями; д) підписання документів, прийнятих комітетом, чим засвідчується їх відповідність змісту прийнятих рішень;
е) організація роботи з виконання рішень комітету, інформування його членів про хід їх виконання; є) доповіді Верховній Раді про роботу комітету та її наслідки не рідше ніж один раз на рік;
ж) координація роботи комітету з іншими комітетами та відповідними підрозділами Секретаріату Верховної Ради; з) пропонування кандидатури на посаду заступника голови комітету; й) надання доручень заступникові голови комітету, головам підкомітетів, секретареві з організаційних питань; і) забезпечення керівництва секретаріатом комітету; ї) головування на засіданнях комітету; й) інформування членів комітету про офіційні документи, листи, що надійшли до комітету, здійснення інших повідомлень, що стосуються діяльності комітетів; к) забезпечення ведення кошторису витрат комітету, інформування комітету та надання звіту Верховній Раді про використання виділених комітету коштів; л) виконання інших функцій, передбачених Регламентом, законодавчими актами, рішеннями Верховної Ради, роз-п°рядженнями Голови Верховної Ради та його заступників; м) прийом громадян та ін.
-41-
З метою забезпечити конкретні напрями своєї діяльності комітет створює із свого складу підкомітети, які утворюються у складі не менш як трьох членів комітету. Члени комітету можуть входити до складу кількох підкомітетів. Діяльність підкомітетів забезпечується відповідними підрозділами секретаріату або працівником апарату комітету, що входить до структури секретаріату. Голова підкомітету обирається на засіданні комітету відкритим голосуванням більшістю голосів членів комітету від їх фактичної кількості.
Для підготовки проектів законодавчих актів Верховної Ради, проектів рішень, рекомендацій, висновків комітетів і розгляду питань, що обговорюються на засіданнях комітетів, можуть створюватися робочі групи і призначатися їх керівники. До складу робочої групи включаються члени комітету, інші народні депутати України, які не є членами цього комітету, за їх згодою, а також можуть входити працівники Секретаріату Верховної Ради, науково-дослідних інститутів і навчальних закладів, фахівці-практики, автори проектів та ін. Питання, що належать до відання кількох комітетів, за їх ініціативою, а також за дорученням Верховної Ради можуть розглядатися комітетами спільно. Спільні засідання може проводити один із голів цих комітетів за їх взаємною згодою. У разі потреби спільне засідання за рішенням комітетів можуть вести Голова Верховної Ради або його перший заступник чи заступник. Процедурні питання роботи комітетів можуть регулюватися законом чи Регламентом. Комітети інформують громадськість про свою діяльність. Існує практика проведення виїзних засідань комітетів. Організаційно-методичне, технічне, інформаційне і матеріальне обслуговування комітетів, а також забезпечення їх функціонування здійснюють Секретаріат і Управління справами Верховної Ради, секретаріати комітетів.
Комітети подають на розгляд Верховної Ради свої висновки рекомендації на підготовлені ними законопроекти чи проекти інших актів. Оформлення документів комітетів має відповідати вимогам, що встановлені законами і Регламентом. Засідання комітетів і комісій Верховної Ради проводяться відповідно до затверджених ними перспективних планів та рішень Верховної Ради. Секретаріат Верховної Ради за поданням секретарів відповідних органів Верховної Ради веде інформаційну дошку із зведеним перспективним розкладом роботи цих органів. Розклад повинен містити інформацію про дату, час, місце, порядок денний засідань органів Верховної Ради не менше як на двотижневий строк. Зміни до розкладу подаються секретарями відповідних органів Верховної Ради не пізніше як за 4 доби до відповідного засідання у період між пленарними засіданнями і не пізніше як за добу під
-42-
проведення пленарних засідань, а якщо необхідно терміново нести зміни до розкладу, про це оголошується на засіданні Верховної Ради.
Рішення комітетів і комісій Верховної Ради є правочинними, якщо їх прийнято на засіданнях, проведених згідно з розкладом.
Комітети з питань, що належать до їх відання, здійснюють контроль за виконанням Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради центральними органами державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, підприємствами й організаціями незалежно від форм власності, а також контроль за законністю, ощадливістю та ефективністю витрат з державного бюджету. Результати цієї роботи мають бути письмово оформлені і доведені до відома відповідних органів та посадових осіб. Комітети у межах своєї компетенції вивчають практику застосування, впровадження і виконання прийнятих законів або їх окремих положень та ефективність їх дії. Вони розглядають будь-які пропозиції, що свідчать про потребу у прийнятті нових законодавчих актів або у внесенні змін і доповнень до чинних законодавчих актів, і в разі необхідності готують відповідний висновок на розгляд Верховної Ради України. Комітети можуть також проводити дослідження тенденцій та прогнозувати розвиток ситуації з питань, що належать до їхньої компетенції. В літературі, наприклад, пропонується підсилити контроль комітетів за виконавчою гілкою влади, навіть ввести кримінальну відповідальність за ігнорування виклику до комітету.
Верховна Рада може створювати, коли визнає за необхідне, тимчасові спеціальні комісії для розробки, попереднього розгляду, доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради, для вивчення чи дослідження питань, віднесених до її компетенції (крім контрольних, ревізійних і слідчих комісій, які створюються і діють відповідно до інших статей Регламенту). Тимчасова спеціальна комісія завжди є головною комісією з питання, Для підготовки якого її створено. Питання про створення тимчасової спеціальної комісії включається окремим пунктом до порядку денного сесії Верховної Ради, якщо інше не встановлено Регламентом.
Тимчасова спеціальна комісія діє відповідно до порядку, встановленого для комітетів Верховної Ради.
Таким чином, Конституція, закони і Регламент Верховної Ради України закріплюють порядок організації і діяльності комітетів і комісій, використання ними організаційно-правових форм і методів.
-43-
Порядок утворення та функціонування депутатських груп (фракцій) є предметом нашого дослідження. Депутатські фракції у Верховній Раді утворюються виключно депутатами на основі політичних партій та блоків політичних партій, що подолали чотиривідсотковий бар’єр на виборах до Верховної Ради 29 березня 1998 р. Відповідно до постанови Верховної Ради депутатські фракції утворюються за умови, що до складу кожної з фракцій входить не менш як 14 народних депутатів України. Вони не можуть формуватися для захисту приватних, комерційних, місцевих, професійних чи релігійних інтересів. Принципи функціонування депутатської групи (фракції) не можуть порушувати імперативного характеру депутатського мандата. Порядок їх роботи, умови вступу до них депутата, його виходу чи виключення з будь-якої фракції визначаються самою депутатською групою
(фракцією).
Депутат не може входити до складу більш як однієї зареєстрованої депутатської групи (фракції). Голова Верховної Ради і його заступники не входять до складу жодної депутатської групи
(фракції).
Депутатські групи (фракції) формуються на першій сесії Верховної Ради нового скликання до розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради, створення органів Верховної Ради. Якщо цього не відбулося, головуючий на пленарному засіданні оголошує перерву у пленарних засіданнях на 2 робочі дні. Перед наступним пленарним засіданням Секретаріат Верховної Ради розповсюджує серед депутатів інформаційні матеріали про депутатські групи (фракції), які відповідають вимогам Регламенту і були подані до Секретаріату Верховної Ради не пізніше як за 16 годин до початку зазначеного пленарного засідання.
Реорганізація та формування нових депутатських груп (фракцій) можуть проводитися протягом повноважень Верховної Ради із збереженням їх пропорційного представництва в органах Верховної Ради чи з відступом від нього відповідно до рішення, прийнятого Верховною Радою щодо такого представництва.
Кожна депутатська група (фракція) має бути зареєстрована у Секретаріаті Верховної Ради. Умовою її реєстрації є надходження до Секретаріату Верховної Ради підписаного персонально депутатами письмового повідомлення про сформування депутатської групи (фракції) із зазначенням її назви, мети чи завдання, персонального складу та партійної належності членів групи (фракції), а також депутатів, які уповноважені представляти групу (фракцію). Повна та скорочена назва депутатської фракції має збігатися з назвою відповідної партії. У разі коли депутатська
-44-
фракція об’єднує депутатів з кількох партій, то назва має включати назви цих партій.
Після реєстрації депутатської групи (фракції) головуючий на пленарному засіданні інформує депутатів про її кількісний склад та уповноважених представників. Секретаріат Верховної Ради після реєстрації депутатської групи (фракції) розповсюджує серед депутатів інформаційні матеріали про її діяльність. У такому самому порядку повідомляється про зміни у складі депутатських груп (фракцій).
Про зміни у складі депутатської групи (фракції) її уповноважений представник повідомляє письмово Голову Верховної Ради. Це повідомлення підписує і депутат, щодо якого воно подається, або лише уповноважений представник депутатської групи (фракції), якщо депутата виключено з неї.
У разі коли склад депутатської групи (фракції) стає меншим від встановленої кількості (14), вона після 15 днів оголошується Головою Верховної Ради розпущеною. Розпуск (саморозпуск) депутатської групи (фракції) не є підставою для перегляду персонального складу органів Верховної Ради.
Отже, депутатські групи (фракції) в Україні формуються і діють за партійним принципом. До складу такої групи (фракції) може входити і безпартійний народний депутат за умови, що він поділяє програмні документи партії.
Для підвищення ролі і значення депутатських груп (фракцій) у діяльності Верховної Ради необхідно, на наш погляд, найближчим часом прийняти Закон України «Про Регламент Верховної Ради України», у якому врегулювати у повному обсязі порядок утворення і функціонування депутатських груп (фракцій) та Закон України «Про депутатські групи і депутатські фракції».
Повноваження депутатських груп (фракцій) викладено в V Регламенті Верховної Ради від 27 липня 1994 р. зі змінами, внесеними постановою Верховної Ради від 14 липня 1998 р. Вони мають такі повноваження: а) попередньо обговорювати кандидатури на посади Голови Верховної Ради і його заступників, голів комітетів та комісій Верховної Ради, а також персональний склад колегіальних органів Верховної Ради; б) пропорційно (виходячи з кількості їх членів) мають бути представлені в усіх органах Верховної Ради та офіційних парламентських делегаціях; в) висувають кандидатури на вакантні депутатські місця в органах Верховної Ради до визнання Верховною Радою повноважень відповідних новообраних народних депутатів, яким ці місця належали раніше; г) формують комітети Верховної Ради за принципом пропорційності з урахуванням фахової підготовки народних
-45-

депутатів та домовленості між заінтересованими! депутатськими групами (фракціями); д) кожна депутатська група (фракція) має гарантоване право на виступ свого представника з усіх питань порядку денного на засіданнях Верховної Ради та її органів. Депутатська група (фракція), з ініціативи якої розглядується питання, має право на виступ свого представника після проведення обговорення на засіданнях Верховної Ради та її органів. • Жодна депутатська група (фракція) не має праша виступати від імені всього народу України чи Верховної Ради. Вони можуть вільно співробітничати між собою шляхом утворення депутатських об’єднань і неформальних груп, які не підлягають реєстрації і не мають прав, встановлених Регламентом,.
Депутатські групи (фракції) проводять свої засідання відкрито і гласно. За рішенням депутатської групи (фракції) може бути проведено закрите засідання. Уповноважений тредставник депутатської фракції може в письмовій формі доручити в
Ч ‘
‘ТИ
ю закрите засідання. Уповноважений Іпредсіа^—
____ групи (фракції) може в письмовій форімі доручи-ґ” в и
нання закріплених за ним Регламентом Верховної Ради сРУ
——–5, – ———-V „™пи Сфраіі”11)- На
нання закріплених за ни
будь-кому з членів відповідної депутатської групи
підставі постанови Верховної Ради від 14 липнш 1998 р. БИКО
ня уповноваженим представником (керівником) депу’гат кш
фракції своїх повноважень є поважною причиною для і* г д
сутності на засіданні комітету Верховної Рад,и, до скла^У
він входить, і його відсутність з цієї причини не впливав на во~
рум у комітеті.
Зареєстровані депутатські групи (фракції) та їх члени можуть мати інші права та обов’язки, встановлені Конституцією, Законом України про статус народного депутата України, про ко* Верховної Ради та Регламентом. Голова Верховної Ради забезпечує зареєстровані депутатські групи (фракції) приміщенням, необхідним обладнанням тощо, а також закрітлює за ними адміністративно-технічний персонал, який користується їх дов Рою> для подання допомоги у здійсненні депутатськими ФУ . и и (фракціями) передбачених законами і Регламентом фУ ц У Верховній Раді. За зверненням уповноваженого представн де путатської групи (фракції) Секретаріат Веріховної Рад11 Розпов’ сюджує серед народних депутатів України Іпідготовлен1 не ма~ теріали про її діяльність як офіційні від, депутатсь^01 ФУ1111
(фракції).
Таким чином, повноваження депутатських груп (фракцій) закріплені в законах України про статус народного депутата України, про комітети Верховної Ради тм Регламент1СКО~ палення правової основи діяльності депутатських ^уп(ч>рак-цій) багато в чому залежить від прийняття переа° ого
Конституцією України закону про Регламент Верховної Ради та інших: законодавчих актів.
У процесі роботи Верховної Ради виникає необхідність у погодженні значної кількості різних питань. З цією метою уповноважені представники депутатських груп і фракцій (від кожної по одному) утворюють Погоджувальну раду депутатських груп (фракцій), яка є органом дорадчого, погоджувального характеру. У разі потреби Погоджувальна рада депутатських груп чи фракцій (далі — Погоджувальна рада) вносить пропозиції з питань порядку денного, про раціональну організацію і планування роботи Верховної Ради та її органів, сприяє узгодженню позицій депутатів у разі виникнення спірних питань у роботі Верховної Ради та її органів. Вона збирається на засідання за своєю ініціативою або за пропозицією Голови Верховної Ради, його заступників, Президії сесії, обраного Верховною Радою головуючого для окремого засідання. Засідання Погоджувальної ради проводяться лише відкрито і гласно. Вона не приймає рішень, обов’язкових для виконання. На засіданні Погоджувальної ради ведеться протокол, примірник якого передається до Секретаріату Верховної Ради, її пропозиції, внесення яких передбачається Регламентом, підписують уповноважені представники всіх депутатських груп (фракцій). Члени Погоджувальної ради обов’язково запрошуються на засідання Верховної Ради, і їм завчасно надаються намічені для розгляду відповідні документи та інші матеріали.
Отже, утворення Погоджувальної ради сприяє виробленню оптимального варіанта пропозиції законодавчого, контрольного чи установчого характеру та ефективного рішення, прийнятого Верховною Радою щодо спірних питань.
Розглянувши порядок утворення та функціонування депутатських груп (фракцій) у Верховній Раді, слід зробити такі висновки:
1. Депутатські фракції в українському парламенті сформовані і діють на партійній основі.
2. їх повноваження встановлюються Конституцією, законами України та Регламентом Верховної Ради України.
3. Прийняття передбаченого Конституцією України закону про Регламент та інших нормативно-правових актів допоможе вдосконаленню правової основи діяльності Верховної Ради, її органів, включаючи депутатські групи (фракції).
4. Підвищення ролі депутатських груп (фракцій) у діяльності Верховної Ради дасть змогу парламенту України ефективніше виконувати покладені на нього функції.
-47-
-46
§ 4. Організація роботи Голови Верховної Ради України, його Першого заступника і заступника
Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради (далі — Голову), Першого заступника і заступника] Голови та відкликає їх. Голова обирається на строк його повноважень таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Кандидатури на посаду Голови висуваються на альтернативній основі на засіданні Верховної Ради народними депутатами та їх групами (фракціями). Депутат може висунути для обрання свою кандидатуру. Після висунення кандидатур Верховна Рада приймає рішення про перехід до обговорення цих кандидатур і робить перерву в засіданні для попереднього обговорення висунутих кандидатур у депутатських групах (фракціях). До початку обговорення висунутих кандидатур у депутатських групах (фракціях) Секретаріат Верховної Ради розповсюджує серед депутатів інформаційні матеріали про кожного кандидата, що надійшли від комісії, до компетенції якої входять питання депутатської етики. Перелік інформаційних даних має бути однаковий для всіх кандидатів. Питання про обрання Голови не потребує підготовки в інших комісіях Верховної Ради.
На обговорення кожної кандидатури на посаду Голови Верховної Ради відводиться дві години сесійного часу, у тому числі! для доповіді кандидата — 30 хвилин. За рішенням Верховної Ради час обговорення може бути продовжено чи скорочено. Право на обговорення кандидатур мають лише народні депутати України. Кандидати виступають на пленарному засіданні з доповідями про програми майбутньої діяльності і відповідають на запитання (у порядку висунення їх кандидатур). У виступах депутатів усі кандидатури обговорюються одночасно. Депутати мають право ставити запитання кандидатам, висловлювати думку щодо їх програм, їх політичних, ділових та особистих якостей, агітувати за або проти кожного з них. Головуючий на засіданні, враховуючи черговість депутатів на виступ, надає рівні можливості для виступаючих за кожного кандидата. У заключному слові кожний кандидат дає згоду на включення своєї кандидатури до бюлетеня для таємного голосування або заявляє про самовідвід. Кандидат може заявити про самовідвід у будь-який час перед цим, для чого головуючий на засіданні надає йому слово позачергово. Таємне голосування по кандидатурах та визначення результатів і наслідків голосування проводяться відповідно до порядку, встановленого Регламентом. Про обрання Голови Верховна Рада приймає відповідну постанову. Голова може бути в будь-який час відкликаний Верховною Радою на його прохання, а також у зв’язку з його незадовільною роботою на цій посаді або через інші обставини, що унеможливлюють виконання ним своїх обов’язків. Дострокове припинення депутатських повноважень водночас припиняє його повноваження як Голови. У разі відкликання Голови або розгляду питання про дачу згоди на притягнення його до кримінальної відповідальності чи про дострокове припинення його депутатських повноважень заступники Голови не мають права вести засідання. У цьому разі пленарне засідання веде головуючий на засіданні, обраний Верховною Радою з числа народних депутатів України. Питання про обрання головуючого на засіданні до порядку денного окремо не включається, а після скороченого обговорення вирішується без попередньої підготовки в комітетах Верховної Ради.
Пропозиції про відкликання Голови Верховної Ради можуть вносити: а) Голова Верховної Ради України за його письмовою заявою; б) не менш як третина депутатів від їх фактичної кількості за їх підписами (ці підписи не відкликаються). Рішення щодо включення до порядку денного сесії Верховної Ради питання про відкликання Голови приймається на пленарному засіданні наступного дня за днем внесення такої пропозиції. Розгляд питання про відкликання Голови включається за звичайних обставин до розкладу засідань Верховної Ради не раніше як на 15-й день після включення цього питання до порядку денного сесії. До розгляду на пленарному засіданні питання про відкликання Голови пленарні засідання веде спеціально обраний головуючий.
Голова не пізніше як на 10-й день після включення до порядку денного сесії питання про його відкликання подає до Верховної Ради і комітету Верховної Ради з питань бюджету докладний письмовий звіт про фактичні витрати за кошторисом Верховної Ради у поточному році. Цей звіт, а також висновки постійної комісії з питань бюджету про фактичні витрати та їх відповідність затвердженому кошторису розповсюджує Секретаріат Верховної Ради серед депутатів не пізніше як за 3 дні до розгляду питання на пленарному засіданні. Питання про відкликання Голови не потребує підготовки в інших комітетах Верховної Ради.
У разі потреби для збору чи перевірки інформації, що стосується цього питання, Верховна Рада створює тимчасову контрольну, ревізійну чи слідчу комісію Верховної Ради. Постанова верховної Ради про відкликання Голови приймається: а) шляхом відкритого (але не поіменного) голосування, якщо відкликання олови здійснюється у зв’язку з поданням особистої заяви; ‘ Шляхом подання бюлетенів для таємного голосування, коли
ання про відкликання розглядається не за його власною іні-
-49-
ціативою. Зазначена постанова Верховної Ради має містити відомості про причини відкликання Голови, які заносяться до його трудової книжки. Цією ж постановою він обирається членом визначеної ним постійної комісії Верховної Ради; це питання не обговорюється і не потребує попередньої підготовки в комітетах чи комісіях Верховної Ради, депутатських групах (фракціях). У разі якщо особисту заяву Голови про його відкликання Верховна Рада не задовольняє, він має право припинити виконання посадових обов’язків Голови у порядку, встановленому Кодексом законів про працю України. При цьому йому виплачується заробітна плата депутата і здійснюються виплати, пов’язані з виконанням депутатських обов’язків, відповідно до умов, встановлених Регламентом для депутата.
Повноваження Голови, його Першого заступника і заступника визначаються Конституцією України. Голова здійснює повноваження, передбачені Конституцією України у порядку, встановленому законами та Регламентом. Він, його Перший заступник і заступник не можуть виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу (крім наукової, викладацької чи іншої творчої у позаробочий час), а також входити до складу правління чи ради підприємства або об’єднання громадян, що має на меті одержання прибутків. Вони повинні вести засідання тільки державною мовою. Верховна Рада обирає на строк її повноважень Першого заступника і заступника Голови з числа народних депутатів України, кандидатури яких представляє Верховній Раді Голова. Вибори проводяться таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Представлені кандидатури попередньо обговорюються у депутатських групах (фракціях), а потім — на засіданні Верховної Ради. Попередня підготовка до обговорення кандидатур здійснюється згідно з положеннями Регламенту. За процедурним рішенням Верховної Ради кандидатури обговорюються на пленарному засіданні окремо по кожній посаді або всі разом. На обговорення кожної кандидатури відводиться півтори години сесійного часу, у тому числі для доповіді кандидата — 20 хвилин. У разі коли жодного з кандидатів на посади Першого заступника Голови або заступника Голови не було обрано, проводяться нові вибори.
Про обрання Першого заступника і заступника Голови приймається постанова. Перший заступник, заступник Голови можуть бути у будь-який час відкликані за рішенням Верховної Ради. Пропозиції про їх відкликання вносяться за їх власною заявою, а також особами, зазначеними у Регламенті. Ці питання вирішує Верховна Рада у порядку, встановленому для відкликання Голови.
-50-
Голова на виконання визначених Конституцією його повноважень: а) представляє Верховну Раду в Україні та за її межами, забезпечує її взаємодію з органами виконавчої, судової влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування; б) вживає заходів щодо охорони та захисту честі і гідності Верховної Ради, її органів та депутатів; в) веде засідання Верховної Ради, забезпечує додержання на них Регламенту; г) підписує акти, що їх приймає Верховна Рада, засвідчуючи цим відповідність їх змісту прийнятим цими органами рішенням; д) видає розпорядження про опублікування актів Верховної Ради, що не потребують наступного підписання Президентом України; е) забезпечує внутрішню і зовнішню безпеку Верховної Ради; є) визначає, які військові формування необхідні для цієї мети; ж) забезпечує додержання розпорядку і розкладу роботи Верховної Ради, її Секретаріату; з) призначає і звільняє службовців Секретаріату Верховної Ради, здійснює інші повноваження, що стосуються проходження ними та фахівцями і посадовими особами державної служби; й) розпоряджається використанням приміщень, споруд, обладнання, а також територій, що перебувають у віданні Верховної Ради; і) забезпечує контроль за діяльністю Секретаріату Верховної Ради; ї) затверджує положення про документооборот у Верховній Раді; й) забезпечує розробку проекту кошторису витрат Верховної Ради, погодження його з Міністерством фінансів і не пізніше як за 3 місяці до закінчення бюджетного року подає його на розгляд Верховної Ради; к) розпоряджається коштами, виділеними Верховній Раді згідно з затвердженим бюджетом і кошторисом витрат; л) не пізніше як через півтора місяця після закінчення бюджетного року подає на розгляд Верховної Ради докладний письмовий звіт про витрати Верховної Ради за минулий рік та про їх відповідність затвердженому кошторису витрат Верховної Ради чи відхилення від нього; м) контролює виконання Першим заступником, заступником Голови та головами комісій Верховної Ради їх посадових обов’язків; н) на засіданні Верховної Ради, найближчому після дня подання відповідної заяви, оголошує про зміни у складі комітетів Верховної Ради; о) видає розпорядження про відрядження депутатів, посадових осіб Верховної Ради та підписує відповідні документи згідно з положеннями Регламенту; п) затверджує звіти депутатів і посадових осіб Верховної Ради про виконану у відрядженні роботу; р) скликає і веде засідання Погоджувальної ради депутатських груп (фракцій); с) з метою сприяння зареєстрованим депутатським групам (фракціям) у здійсненні у Верховній Раді їх функцій, надає їм на пропорційних засадах приміщення, обладнання, закріплює за ними адмі-
4* – 51 –
ністративно-технічний персонал, який користується їх довірою; т) не рідше одного разу на рік подає звіт Верховній Раді про свою діяльність, організацію роботи Верховної Ради та її органів, стан законодавчої бази в Україні; у) доповідає на першій сесії Верховної Ради наступного скликання про політичне становище та стан законодавчої бази в Україні; ф) подає Верховній Раді наступного скликання на її першій сесії докладний письмовий звіт про фактичні витрати з кошторису Верховної Ради у поточному Році; х) розпоряджається про негайне розміщення на інформаційній дошці у Верховній Раді інформації про час, місце проведення, порядок денний засідань кваліфікаційних та атестаційно-Дисциплінарних комісій суддів при розгляді ними справ щодо суддів, які обираються чи призначаються Верховною Радою; Ц) виконує разові доручення Верховної Ради. Голова здійснює також інші функції, покладені на нього законодавчими актами.
Розпорядження Голови можуть бути змінені, доповнені, скасовані рішенням Верховної Ради, прийнятим більшістю голосів Депутатів від їх фактичної кількості. Перший заступник і заступник Голови виконують визначені Конституцією України обов’язки, беруть участь у розробці проекту кошторису витрат Верховної Ради, звіту про витрати з кошторису Верховної Ради, контролюють виконання головами відповідних комітетів і комісій Верховної Ради їх посадових обов’язків, не рідше одного разу на рік подають звіт Верховній Раді про свою діяльність і організацію діяльності Верховної Ради та її органів з питань, віднесених до їх відання. Перший заступник веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з питань підготовки і розгляду у Верховній Раді законопроекту про державний бюджет та звіту про його виконання. Заступник Голови веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами судової влади, а також з питань здійснення Верховною Радою та її органами законопроектної діяльності, законодавчої процедури та контрольних повноважень, за винятком деяких питань, зазначених у Регламенті. Повноваження заступників Голови можуть бути змінені, доповнені, скасовані Головою, а також рішенням Верховної Ради, прийнятим більшістю голосів депутатів від їх фактичної кількості.
Таким чином, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник і заступник є посадовими особами, які обираються і відкликаються Верховною Радою. Порядок їх діяльності регулюється Конституцією, законами України і Регламентом Верховної Ради України.
-52-
§ 5. Організація роботи народних депутатів України
Зміст конституційно-правового статусу парламентарів у різних країнах неоднаковий. Практично у всіх розвинутих країнах світу депутати не зв’язані юридичними обов’язками зі своїми виборцями. Вони вважаються представниками всього народу, їх мандат не має імперативного характеру і його прийнято називати вільним. До основних умов, що визначають статус депутатів, належать індемнітет (право не нести юридичної відповідальності за свої висловлювання і голосування в парламенті) та імунітет (свобода від арештів, затримань та інших процесуальних дій, пов’язаних із судовим обмеженням прав людини і громадянина).
В Україні народним депутатом може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу, проживає в Україні протягом останніх п’яти років і не має судимості (не погашеної чи не знятої у встановленому законом порядку) за вчинення умисного злочину.
Повноваження народного депутата визначаються Конституцією та законами України. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть бути на державній службі або мати інший представницький мандат. Закон також встановлює вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності. Перед вступом на посаду народні депутати складають присягу текст якої закріплено в Конституції України ( ст. 79). їм гарантується депутатська недоторканність. Народний депутат України як член колегіального органу держави зобов’язаний брати активну участь у роботі Верховної Ради, бути присутнім на засіданнях її сесій, працювати в комітетах і тимчасових спеціальних та слідчих комісіях, у які він обраний. Він має право пропонувати різні питання на розгляд та вносити проекти законів та інших актів Верховної Ради. Як представник своїх виборців народний депутат України повинен підтримувати постійний зв’язок з виборцями і працювати у виборчому окрузі. Докладніше статус народного депутата України викладено в Законі Україні «Про статус народних депутатів України» від 17 листопада 1992 р.
Отже, правовий статус народного депутата України закріплюється нормами Конституції України, законом України та Регламентом Верховної Ради України.
Народні депутати України працюють: а) у Верховній Раді України; б) у комітетах Верховної Ради України; в) у депутатських фракціях і групах; г) у тимчасових спеціальних та слідчих комісіях; д) у виборчих округах і політичних партіях.
-53-
Законодавством України закріплюються права, обов’язки та гарантії діяльності народного депутата України у Верховній Раді, виборчих округах та політичних партіях. У Верховній Раді народний депутат має право: а) ухвального голосу з усіх питань, що їх розглядає Верховна Рада України; б) одного голосу; в) обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України; г) пропонувати питання для розгляду Верховній Раді та її органам; д) ставити питання про визнання законопроекту терміновим, внесення його на всенародне обговорення чи референдум; е) вносити проекти актів на розгляд Верховної Ради та її органів; є) вносити пропозиції і поправки до проектів законів та інших актів; ж) право законодавчої ініціативи; з) брати участь у перевірці додержання законів; й) брати участь у комітатах і тимчасових комісіях; і) об’єднуватися в депутатські групи та фракції; ї) право депутатського запиту та інші права, передбачені законом.
До обов’язків народного депутата відносять: а) необхідність бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України; б) брати участь у контролі за виконанням законів; в) нести відповідальність за невиконання обов’язків.
Відповідно до Закону України «Про статус народних депутатів України» він має певні права та обов’язки у виборчому окрузі. До таких4″ прав належать можливості: а) брати участь у роботі державних органів і органів місцевого самоврядування; б) звертатися до будь-яких органів з питань депутатської діяльності; в) перевіряти виконання законів; г) вимагати припинення порушень законів; д) одержувати повну й достовірну інформацію з питань депутатської діяльності; е) проводити збори виборців; є) об’єднуватися у депутатські клуби та інші депутатські формування; ж) здійснювати депутатські звернення; з) право на невідкладний прийом у посадової особи з питань депутатської діяльності; й) вимагати усунення порушень закону; і) та участь у роботі місцевих рад; ї) розгляд пропозицій, заяв і скарг.
Серед обов’язків слід виділити необхідність: а) звітувати перед виборцями; б) проводити депутатські прийоми та ін. Наприклад, при здійсненні депутатських звернень народні депутати можуть звертатися письмово чи усно до будь-кого керівника державних органів та органів місцевого самоврядування у порядку, встановленому законодавством. Законом закріплюються гарантії депутатської діяльності: а) депутатська недоторканність; б) забезпечення депутата інформаційними матеріалами; в) використання депутатом засобів масової інформації; г) відповідальність посадових осіб за невиконання законних вимог депутата; д) захист трудових прав депутата; е) заробітна плата депутата; є) відшкодування депутатських витрат; ж) користування рефе-
-54-
рентом-консультантом; з) забезпечення умов для роботи; й) надання житла; і) компенсація інших витрат, пов’язаних з депутатською діяльністю.
Конституція України закріплює положення про те, що народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах своїх поглядів. Винятком є лише встановлення юридичної відповідальності за образу чи наклеп.
Без згоди Верховної Ради народні депутати не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Закон передбачає різні види відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог депутата, його образу, погрозу йому і членам його сім’ї, за порушення недоторканності та порушення трудових прав депутата. Депутатські повноваження припиняються водночас з припиненням повноважень Верховної Ради. Достроково повноваження народного депутата України можуть бути припинені у таких випадках: а) складення повноважень депутатом за особистою заявою; б) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо депутата; в) визнання судом народного депутата недієздатним чи безвісно відсутнім; г) припинення громадянства депутатом або виїзд на постійне проживання за межі України; д) невиконанням вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності за рішенням суду; е) смерті народного депутата.
Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата приймається простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради.
Таким чином, Конституція і закони України закріплюють правовий статус народних депутатів України, порядок організації їх роботи і передбачають ряд гарантій щодо його здійснення.
§ 6. Порядок організації і діяльності Верховної Ради за спеціальними процедурами
Верховна Рада на своїх сесіях вирішує певні питання, що за Регламентом належать до спеціальних процедур. Серед таких спеціальних процедур, що здійснюються Верховною Радою, слід назвати:
• затвердження державного бюджету та контроль за його виконанням;
• порядок розгляду і затвердження загальнодержавних програм економічного, соціального, національно-культурного розвитку, звіт та інформація про їх виконання;
-55-
• порядок розгляду питань про воєнний та надзвичайний
стан;
• розгляд зовнішньополітичних питань;
• порядок застосування процедури імпічменту;
• забезпечення порядку реалізації процедур, зумовлених рішеннями Конституційного Суду України;
• порядок дострокового припинення повноважень народного депутата України.
Процес прийняття бюджету починається після подання Ка- бінетом Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року до Верховної Ради проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік та доповіді про хід виконання бюджету поточного року. Проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України з додержанням вимог постанови Верховної Ради про основні напрями бюджетної політики на наступний рік (бюджетної резолюції), а відхилення від неї мають бути зазначені окремо і вмотивовані. З доповіддю про проект закону про Державний бюджет України виступає Міністр фінансів України або особа, яка виконує його обов’язки. Повноваження Кабінету Міністрів України у процесі розгляду Верховною Радою проекту закону про Державний бюджет України визначаються Регламентом Верховної Ради.
Кабінет Міністрів України не пізніше і березня подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України за минулий рік, який розглядається не раніше як через десять робочих днів після його одержання. Прем’єр-міністру України або іншому члену Кабінету Міністрів України надається право виступити з доповіддю про виконання Державного бюджету України та відповісти на запитання народних депутатів
України.
Звіт про виконання Державного бюджету України має бути розглянутий на засіданні Верховної Ради не пізніше і травня. На і засіданні заслуховуються висновки Комітету з питань бюджету та інших комітетів та комісій. Після обговорення приймається постанова про звіт щодо виконання державного бюджету. У разі незатвердження звіту про виконання державного бюджету Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність державних органів і посадових осіб виконавчої влади, а також вирі-шити інші питання, пов’язані з порушеннями закону про Державний бюджет України, якщо такі порушення було виявлено ‘ під час розгляду звіту.
Кабінет Міністрів України вносить проекти найважливіших загальнодержавних програм економічного, соціального і національне-
но-культурного розвитку України, подає звіти та інформацію про виконання таких програм за попередній рік у Верховну Раду не пізніше як за місяць до розгляду їх на засіданні Верховної Ради.
Голова Верховної Ради направляє зазначені документи для попереднього розгляду і підготовки висновків комітетам Верховної Ради. При цьому визначається головний комітет, якому інші комітети не пізніше як за 2 тижні до початку розгляду питання на засіданні Верховної Ради подають свої висновки щодо цих документів.
Головний комітет і Комітет з питань бюджету на спільному засіданні готують висновки щодо повноти фінансового обгрунтування і забезпечення найважливіших загальнодержавних програм економічного, соціального і національно-культурного розвитку України.
Верховна Рада розглядає проекти найважливіших загальнодержавних програм економічного, соціального і національно-культурного розвитку України, звіти про виконання таких програм на підставі доповіді Кабінету Міністрів України, співдоповіді головного комітету, інших комітетів Верховної Ради та їх висновки.
Верховна Рада за власною ініціативою або за поданням головного комітету приймає постанову про проведення додаткової наукової, економічної, фінансової, правової експертизи проектів найважливіших загальнодержавних програм економічного, соціального і національно-культурного розвитку України або виносить їх на всенародне обговорення.
Постанова Верховної Ради приймається і у разі затвердження найважливіших загальнодержавних програм економічного, соціального і національно-культурного розвитку України, звітів або інформації про їх виконання. Вони публікуються у газеті «Голос України» та інших офіційних виданнях Верховної Ради. Контроль за ходом їх виконання Верховна Рада здійснює як безпосередньо при заслуховуванні доповіді Кабінету Міністрів з цих питань, так і через комітети Верховної Ради відповідно до їхньої компетенції.
При запровадженні на території України або її частині режиму воєнного, надзвичайного чи іншого стану, пов’язаного з обмеженням конституційних прав громадян, Верховна Рада розглядає поданий їй Указ Президента України про запровадження режиму воєнного чи надзвичайного стану протягом 48 годин без включення його до порядку денного. Рішення про затвердження або відхилення Указу Президента України про запровадження Режиму воєнного чи надзвичайного стану, а також про запрова-
-57-
дження Верховною Радою режиму надзвичайного стану вважаються прийнятими, якщо за них проголосувала більшість депутатів від їх фактичної кількості.
Верховна Рада ратифікує міжнародні договори відповідно до ст. 9 Конституції та Закону України «Про міжнародні договори України», а також Віденської конвенції про право міжнародних договорів у порядку, передбаченому Регламентом Верховної Ради.
Ратифікації підлягають договори: а) передбачені Законом України «Про міжнародні договори України»; б) при укладенні яких сторони домовилися про наступну їх ратифікацію.
Закон передбачає, що міжнародні договори укладаються з іноземними державами та міжнародними організаціями від імені: а) України; б) Уряду; в) міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.
Від імені України укладаються міжнародні договори: а) політичні, територіальні, мирні; б) що стосуються прав і свобод людини; в) про громадянство; г) про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об’єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; д) про військову допомогу та стосовно направлення контингенту Збройних Сил України до іншої країни чи допуску збройних сил іноземних держав на територію України; е) про використання території та природних ресурсів України; є) яким за згодою сторін надається міждержавний характер.
Від імені Уряду укладаються міжнародні договори з економічних, торговельних, науково-технічних та інших питань, що належать до його компетенції.
Від імені міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України укладаються міжнародні договори з питань, що належать до їх компетенції.
Верховній Раді міжнародні договори вносять на ратифікацію: а) Президент України; б) Кабінет Міністрів України. Верховна Рада може прийняти рішення про внесення їй на розгляд міжнародного договору.
До договорів, що їх вносять Верховній Раді на ратифікацію, додаються:
• формулювання застережень України щодо договорів, якщо такі є;
• застереження інших договірних сторін щодо договорів, формулювання заперечення щодо цих застережень або згоди з ними за наявності таких застережень або заперечень;
• проекти законів або змін і доповнень до чинних законів чи пропозицій про підготовку і прийняття законів або внесення змін і доповнень до чинних законів, що випливають з цих договорів;
• проекти актів щодо ратифікації відповідних міжнародних договорів.
До договорів додаються фінансово-економічні розрахунки і прогнози можливих наслідків ратифікації відповідних договорів.
При розгляді міжнародних договорів, поданих Верховній Раді на ратифікацію, вона може зажадати висновків Конституційного Суду щодо відповідності їх Конституції України.
Народний депутат України, Президент України, Кабінет Міністрів України та Національний банк України у порядку законодавчої процедури вносять пропозиції: а) про застереження до міжнародних договорів; б) заперечення до застережень; в) законопроекти або пропозиції про прийняття законів або внесення змін чи доповнень до чинних законів, спрямованих на виконання договорів. У цьому самому порядку відбуваються їх обговорення, прийняття та обнародування.
Верховній Раді за погодженням з Міністерством юстиції України подаються: а) проекти законів України, змін і доповнень до чинних законів; б) пропозиції про прийняття нових законів або внесення змін і доповнень до чинних законів; в) проекти актів Верховної Ради, спрямовані на виконання міжнародних договорів. Внесені на ратифікацію міжнародні договори попередньо розглядають Комітет у закордонних справах та інші комітети Верховної Ради.
Тексти міжнародних договорів України, застереження і заперечення щодо них подаються Верховній Раді на ратифікацію державною і російською мовами. Рішення про приєднання України до міжнародних договорів або їх прийняття ухвалюються Верховною Радою за наявності українського і російського текстів.
Верховна Рада з урахуванням висновків відповідних комітетів розглядає внесені Президентом України або Кабінетом Міністрів України на ратифікацію: а) міжнародні договори; б) формулювання застережень України щодо них; в) застереження інших договірних сторін; г) формулювання заперечень України Щодо застережень або згоди з ними; д) проекти законів або змін чи доповнень до чинних законів; е) пропозиції про підготовку і прийняття законів або про внесення змін і доповнень до чинних законів, що випливають з цих договорів; є) проекти актів Верховної Ради з цих питань. Вона приймає відповідні рішення що-Д° кожного з них.
-58-
-59-
Рішення Верховної Ради про ратифікацію міжнародних договорів приймається у формі закону. В законі про ратифікацію договору зазначаються: а) порядок і дата набрання чинності договором на території України; б) інший порядок, передбачений у самому договорі або у Віденській конвенції про право міжнародних договорів.
На підставі закону про ратифікащю Голова Верховної Ради підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ України.
У разі ратифікації міжнародного договору Верховна Рада має офіційно підтвердити застереження, зроблені Україною при підписанні договору, або зняти їх, виразити згоду із застереженнями інших держав—учасниць договору або заперечення проти них.
Застереження, згода із застереженнями і заперечення проти них мають бути зроблені у письмовій формі і доведені до відома договірних сторін та інших сторін, які мають право стати учасниками договору.
Верховна Рада України приймає рішення про приєднання до
міжнародних договорів або їх прийняття.
Згода на обов’язковість багатостороннього міжнародного договору для України, в підписанні якого вона участі не брала, висловлюється шляхом прийняття закону України про приєднання України до міжнародного договору або його прийняття.
Пропозиції про денонсацію міжнародних договорів України вносить Верховній Раді Президент України або Кабінет Міністрів України.
Верховна Рада проводить денонсацію міжнародних договорів України, ратифікованих нею, договорів, прийняття або приєднання до яких було здійснено на підставі її рішень.
За дорученням Голови Верховної Ради Комітет у закордонних справах та інші комітети Верховної Ради можуть попередньо розглядати внесені для денонсації міжнародні договори України і давати відповідні висновки.
Міжнародні договори України, які вносяться для денонсації, передаються для попереднього розгляду Комітетові у закордонних справах чи іншим комітетам разом із документами, які дають підстави для відповідних висновків і рішень щодо їх денонсації, і проектами актів, прийняття яких зумовлюється денонсацією відповідних міжнародних договорів.
Рішення про денонсацію міжнародного договору приймається у формі закону. Закони України про ратифікацію міжнародних договорів, приєднання до них, їх прийняття або денонсацію, приймаються відповідно до Регламенту Верховної Ради, Закон; України «Про міжнародні договори України» та Віденської ко»
-60-
венції про право міжнародних договорів. У разі необхідності в законі зазначаються ті чинні нормативні акти, які потребують змін чи доповнень з метою виконання відповідних міжнародних договорів.
Міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою, і договори, прийняття або приєднання до яких здійснено на підставі рішень Верховної Ради або Президента України, публікуються в офіційних виданнях Верховної Ради.
Тлумачення міжнародних договорів, щодо яких приймалося рішення Верховною Радою, здійснюється нею відповідно до Регламенту Верховної Ради, Закону України «Про міжнародні договори України» та Віденської конвенції про право міжнародних
договорів.
Голова Верховної Ради приймає офіційні делегації зарубіжних держав, а її Секретаріат організовує прийом офіційних делегацій та церемонію вручення грамот.
Верховна Рада щорічно ухвалює план співробітництва з парламентами іноземних держав. Проект плану готує Комітет у закордонних справах Верховної Ради, враховуючи пропозиції інших комітетів.
Верховна Рада за поданням Голови Верховної Ради визначає склад офіційних парламентських делегацій до іноземних держав, беручи до уваги пропозиції комітетів Верховної Ради та зареєстрованих депутатських груп (фракцій). Парламентські делегації України у строк до 15 днів після закінчення візиту подають звіт Верховній Раді.
Усунення з посади Верховною Радою у зв’язку з вчиненням державної зради або іншого злочину (імпічмент) застосовується до Президента України відповідно до Конституції України.
Підставою для порушення питання про усунення з посади є відомості про вчинення Президентом України державної зради чи іншого злочину. Це питання ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Верховна Рада для проведення розслідування створює спеціальну тимчасову слідчу комісію. Така комісія включає спеціального прокурора і спеціальних слідчих. Вона обирається таємним голосуванням у складі 9 депутатів. Якщо хтось із запропонованих кандидатів у члени комісії не одержав необхідної більшості голосів, негайно пропонується Інша кандидатура. І так до того часу, поки склад комісії не буде Укомплектовано. Якщо хто-небудь із членів тимчасової слідчої комісії вибуває з її складу до закінчення роботи, а кількість членів комісії залишається не меншою 7 депутатів, вибори нового члена комісії не проводяться. Перше засідання тимчасової слід-
-61-
чої комісії має відбутися не пізніше як через 24 години з моменту її обрання. На ньому обираються голова і секретар, складається план роботи та затверджується порядок її діяльності. Робота її засідань протоколюється і стенографується. Усі засідання проводяться закрито. Про свою діяльність комісія інформує у будь-який час Голову Верховної Ради. Доцільність і обсяг надання попередньої інформації Верховній Раді комісія визначає самостійно.
Тимчасова слідча комісія з метою встановлення істини має право: а) допитувати свідків; б) вимагати і вивчати документи; в) проводити експертизи, слідчі експерименти. Порядок одержання і дослідження (вивчення) доказів встановлюється відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України. Свідки, експерти, інші особи, причетні до подання доказів тимчасовій слідчій комісії, складають присягу та попереджаються про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і відмову від дачі показань відповідно до статей 178 і 179 Кримінального кодексу України.
Результати розслідування тимчасова слідча комісія викладає в письмовому висновку, який має містити відомості про обставини і факти, що: а) стали підставами для розслідування; б) встановлені комісією, і докази, якими це підтверджується; в) не підтвердилися, і причини цього. При підготовці висновку комісія щодо кожного факту проводить голосування. Результати голосування із зазначенням кількості голосів, поданих «за» і «проти», вказуються у висновку. Кожний член комісії має право викласти свою окрему думку, яка додається до висновку комісії. Висновок і пропозиції тимчасової слідчої комісії надсилаються Голові Верховної Ради, який вносить ці матеріали на розгляд пленарного засідання Верховної Ради. У разі коли Верховна Рада прийде до згоди, що в діях Президента України мали місце ознаки державної зради чи іншого злочину, вона не менш як двома третинами від свого конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Потім Верховна Рада направляє справу до Конституційного Суду України для перевірки і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та до Верховного Суду України для отримання висновку про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. За наявності таких висновків Верховна Рада не менш як трьома четвертими від ЇЇ конституційного складу приймає рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Президент України при застосуванні імпічменту має право в будь-який момент обговорення взяти в
-62-
ньому участь, робити заяви, подавати документи і заявляти клопотання або відмовитися від участі у процедурі імпічменту.
д Однією із спеціальних процедур Верховної Ради є дача згоди на притягнення до відповідальності народного депутата України. Подання про це вноситься до Верховної Ради. Клопотання, порушені органами попереднього слідства, має підтримати Генеральний прокурор України, а клопотання судових органів — Голова Верховного Суду України. Подання мають бути мотивованими, містити конкретні факти і докази з долученням матеріалів, що підтверджують обвинувачення у вчиненні суспільне небезпечного діяння або адміністративного проступку, за які стягнення накладаються у судовому порядку. У разі коли подання не відповідає вимогам, Верховна Рада повертає його відповідно Генеральному прокуророві або Голові Верховного Суду.
Комітет з питань депутатської етики, додержуючись звичайної процедури, визначає законність та обгрунтованість подання. Підготовку цього питання комітет здійснює у терміновому порядку. На засідання комітету запрошується депутат, щодо якого внесено подання. Відсутність запрошеного депутата без поважних причин на засіданні комітету не є перешкодою для прийняття рішення комісією. У засіданні комітету бере участь Генеральний прокурор, якщо клопотання виходить від органів слідства, або Голова Верховного Суду, якщо клопотання виходить від судових органів. Комітет може витребувати додаткові матеріали справи, може заслухати пояснення осіб, про яких йдеться у клопотанні депутата. За відсутності достатніх доказів щодо обгрунтування подання Верховна Рада разом із вмотивованим висновком комітету має право повернути його Генеральному прокуророві або Голові Верховного Суду з пропозицією подати додаткові обгрунтування.
Верховна Рада визначає день розгляду внесеного подання на своєму пленарному засіданні, але не пізніше 7 днів з дня подання висновку комітету.
Засідання Верховної Ради починається інформацією головуючого на засіданні про подання, що надійшло, проведену роботу і наявність висновку Комітету з питань депутатської етики. Головуючий на засіданні оголошує подання про дачу згоди на притягнення до відповідальності депутата, письмове пояснення депутата, а також пропонує йому дати пояснення на пленарному засіданні. У разі відмови народного депутата дати пояснення, Верховна Рада дає згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності.
Доповідь від імені комітету оголошує його голова або визначений комітетом доповідач. Головуючий на пленарному засіданні
-63-
ставить це питання на ґолосУвання- Згода на притягнення до відповідальності депутата приймається поіменним голосуванням у вигляді постанови не м^нш як Двома третинами голосів депутатів від їх фактичної кількості. Рішення Верховної Ради з цього питання не переглядають. Про прийняту постанову Верховна Рада негайно ставить до відома Генерального прокурора або Голову Верховного Суду.
Рішення і висновки Конституційного Суду України у справах, порушених за поданням Верховної Ради України або з ініціативи інших юридичних і фізичних осіб, з питань, що входять до компетенції Верховної РаДи> розглядаються на її відкритих засіданнях, їх розгляд здійснюється У невідкладному порядку.
З рішенням чи висновком Конституційного Суду України попередньо знайомиться Голова Верховної Ради, який може залучати фахівців та комітети Верховної Ради для складання висновку та пропозицій.
Про винесення рішення чи висновку Конституційного Суду на розгляд Верховної ради Депутати повідомляються протягом трьох днів після відповідного подання Конституційного Суду.
Рішення Конституційного Суду, якими визначається невідповідність законодавчого акта чи його окремих положень Конституції України або чинному законодавству, розглядаються на пленарному засіданні не пізніше одного місяця з дня його подання до Верховної Ради. Матеріали, пов’язані з розглядом подання Конституційного Суду- розповсюджуються серед депутатів не пізніше як за 10 днів Д° проведення пленарного засідання.
Рішення Конституційного Суду України підлягають негайному виконанню. Рішення Верховної Ради з цього питання публікуються у «Відомості Верховної Ради України» та газеті «Голос України».
У разі визнання законодавчого акта чи його окремих положень такими, що не віДповіДають Конституції України, іншим законам України, міжнародним договорам, Верховна Рада приймає рішення про врегулювання цих питань.
Висновки Конституційного Суду України про недодержання Президентом Україні!. Прем’єр-міністром та членами Уряду, Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції і законів України розглядаються на засіданнях Верховної Ради і щодо них приймаються відповідні постанови.
Верховна Рада розґлядає питання про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадках, зазначених у ст. З Закону УкраїН» «Про статус народних депутатів України». З цього приводу Верховна Рада приймає відкритим (але не
-64-
поіменним) голосуванням постанову і доручає Центральній виборчій комісії по виборах народних депутатів України провести вибори депутата замість вибулого відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України». Таке рішення перегляду не підлягає. Депутат, який бажає достроково скласти депутатські повноваження, подає особисту письмову заяву на ім’я Голови Верховної Ради. В заяві депутат може викласти мотиви свого рішення. Заява депутата про складення повноважень не може відкликатися і розглядається у 10-денний термін з дня подання. За поданням Комітету з питань депутатської етики Верховна Рада розглядає заяву депутата і приймає постанову про припинення його повноважень. Заява депутата про складення ним повноважень та постанова Верховної Ради з цього питання друкуються в газеті «Голос України».
Верховна Рада України за пропозицією Комітету з питань депутатської етики приймає постанову про доручення Центральній виборчій комісії провести голосування про відкликання народного депутата у випадках, передбачених законом.
У разі перебування депутата на посаді, не сумісній зі статусом народного депутата України, Верховна Рада за поданням Комітету з питань депутатської етики, на основі відповідних документів про таке перебування та рішення суду про несумісництво мандата з діяльністю народного депутата приймає постанову про дострокове припинення його депутатських повноважень.
Після отримання Верховною Радою копій: а) обвинувального вироку суду, який набрав законної сили щодо народного депутата; б) рішення суду про визнання депутата недієздатним або безвісно відсутнім; в) повідомлення від органів внутрішніх справ про втрату депутатом громадянства або виїзду його на постійне проживання за межі України Верховна Рада за поданням Комітету з питань депутатської етики протягом місяця приймає постанову про дострокове припинення повноважень народного депутата України.
Таким чином, законодавство України передбачає ряд спеціальних процедур, що їх здійснює Верховна Рада на пленарних засіданнях.
§ 7. Організація роботи апарату Верховної Ради
Апарат Верховної Ради України включає в себе 900 штатних одиниць. Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 2000 р. реорганізована структура апарату Верховної Ради України і діє у складі таких підрозділів: а) Керівництво апарату;
-65-
б) Секретаріат; в) Головні управління, управління, відділи і сектори.
Секретаріат включає в себе секретаріати: а) Голови Верховної Ради України; б) Першого заступника Голови Верховної Ради України; в) заступника Голови Верховної Ради України;
г) комітетів, депутатських фракцій, груп.
Головні управління: а) науково-експертне; б) юридичне; в) документального забезпечення; г) організаційне. До управлінь відносяться: а) інформаційне; б) комп’ютерних систем; в) по зв’язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування; г) забезпечення міжпарламентських зв’язків; д) кадрів; е) справами.
До відділів і секторів віднесено: а) зв’язків з органами правосуддя; б) контролю; в) з питань звернень громадян; г) перший;
д) мобілізаційної роботи.
Згідно з вищеназваною постановою Верховній Раді України передається Національна Парламентська бібліотека. Видавництво Верховної Ради України перетворюється в самостійний госпрозрахунковий підрозділ, що забезпечує діяльність Верховної ради України. Вивчається питання про можливість функціонування Інституту законодавства Верховної Ради України як самостійного підрозділу при Верховній Раді України.
Очолює апарат його керівник. Він призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України. Вона також затверджує кошторис апарату та його структуру. Голова Верховної Ради організовує роботу апарату.
Секретаріат Верховної Ради та інші її структури надають народним депутатам України, посадовим особам, комітетам і тимчасовим комісіям Верховної Ради та зареєстрованим депутатським групам (фракціям) документи та інші інформаційні матеріали з питань інформаційного і наукового забезпечення їх законотворчої та іншої діяльності.
Забезпечення документами та інформаційними матеріалами народних депутатів України, посадових осіб та органів Верховної Ради здійснюється відповідно до правил, встановлених нормативними актами про органи і організації з інформаційного і наукового забезпечення законотворчої діяльності Верховної Ради та законодавчими актами про статус народного депутата України, про комітети і тимчасові комісії Верховної Ради України, Регламентом та іншими законодавчими актами.
Положення про Секретаріат Верховної Ради затверджує Верховна Рада у межах кошторису витрат, пов’язаних з діяльністю Верховної Ради, затвердженого Верховною Радою.
– 66 –
Матеріально-технічне та інше обслуговування діяльності Верховної Ради України та її органів і посадових осіб, народних депутатів України та зареєстрованих депутатських груп (фракцій) забезпечує Управління справами Верховної Ради.
Кошторис витрат, пов’язаних з діяльністю Управління справами та положення про нього, також затверджує Верховна Рада.
Парламентське видавництво організує видання газети «Голос України», журналу «Відомості Верховної Ради України» та окремих додатків до нього.
Організацію і проведення наукових досліджень з питань підготовки проектів законів та інших проектів нормативних та індивідуально-правових актів здійснює інститут законодавства Верховної Ради України.
Викладене дає підстави для висновку про те, що порядок організації та діяльності парламенту України регулюється Конституцією і законами України та Регламентом Верховної Ради України. На сьогодні значна частина нормативних документів, які регулюють побудову та функціонування Верховної Ради України, порядок утворення і функціонування її органів і посадових осіб, потребують оновлення. З деяких питань, зокрема утворення і функціонування депутатських груп (фракцій), необхідно прийняти нові нормативні документи.
Питання для самоперевірки:
1. Розгляньте порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради України.
2. Розкажіть про роботу комітетів Верховної Ради України, тимчасових спеціальних комісій та тимчасових слідчих комісій.
3. Визначте організацію роботи народних депутатів України.
4. Покажіть організацію роботи Голови Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України.
5. Розкрийте організацію роботи апарату Верховної Ради України. л
-67-
З метою розгляду питань планування та організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків з матеріалів перевірок, ревізій, обстежень та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень утворюється Колегія Рахункової палати. До її складу входять:
1) Голова Рахункової палати;
2) перший заступник Голови Рахункової палати;
3) заступник Голови Рахункової палати;
4) головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати;
5) секретар Рахункової палати.
Вищезгаданий законодавчий акт детально встановлює порядок призначення і компетенцію Голови Рахункової палати, першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та секретаря Рахункової палати.
Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України строком на 7 років з правом призначення на другий строк. Призначення Голови Рахункової палати проводиться таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Кандидат на посаду Голови Рахункової палати вважається призначеним, якщо за результатами таємного голосування він отримав більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради України.
Головою Рахункової палати може бути громадянин України, який має вищу економічну або юридичну освіту, досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів, права, а також підтвердив свої професійні знання під час обговорення його кандидатури за спеціальною процедурою, встановленою відповідним комітетом Верховної Ради України згідно з чинним законодавством України.
Голова Рахункової палати має такі повноваження:
— керує діяльністю Рахункової палати та організовує її роботу відповідно до Регламенту Рахункової палати;
— подає Верховній Раді України звіти про роботу Рахункової палати;
— представляє Рахункову палату у Верховній Раді України, органах виконавчої влади та за кордоном.
У своїй діяльності Голова Рахункової палати керується Конституцією України, Законом України «Про Рахункову палату Верховної Ради України», іншими законодавчими актами України і в межах своєї компетенції самостійно вирішує всі питання,! пов’язані із здійсненням контролю, проведенням перевірок, ревізій та обстежень, призначенням посадових осіб апарату Рахунко-]
-70-
вої палати, забезпечує комплектування штату Рахункової палати компетентними спеціалістами певного профілю. Відповідно до покладених на нього обов’язків Голова Рахункової палати має право брати участь у засіданнях Верховної Ради України, її комітетів і тимчасових спеціальних та інших комісій під час розгляду питань, що стосуються діяльності Рахункової палати.
Голова Рахункової палати видає накази і розпорядження.
Голова Рахункової палати не може бути народним депутатом України, членом Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної у поза-робочий час.
Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та секретар Рахункової палати призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Рахункової палати шляхом таємного голосування за списком строком на 7 років у порядку, встановленому для призначення Голови Рахункової палати. На зазначені посади призначаються громадяни України, які мають вищу освіту та досвід професійної діяльності у галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів та права.
Перший заступник Голови Рахункової палати виконує посадові обов’язки відповідно до Регламенту Рахункової палати. У разі відсутності Голови Рахункової палати виконує його функції, за дорученням Голови Рахункової палати представляє Рахункову палату у Верховній Раді України, її комітетах, центральних органах виконавчої влади та за кордоном.
Заступник Голови Рахункової палати, головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати виконують посадові обов’язки відповідно до затвердженого Колегією Рахункової палати напряму діяльності департаментів та Регламенту Рахункової палати.
Секретар Рахункової палати виконує посадові обов’язки відповідно до Регламенту Рахункової палати, забезпечує функціонування апарату Рахункової палати, координує його діяльність з апаратом інших контрольних органів, створених згідно з чинним законодавством України.
Перший заступник і заступник Голови Рахункової палати, головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати та секретар Рахункової палати не можуть бути народними депутатами України, членами Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної У позаробочий час.
-71 –
Головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати є посадовими особами, які керують певними напрямами діяльності Рахункової палати відповідно до функцій Рахункової палати. Конкретні напрями діяльності департаментів Рахункової палати встановлює Колегія Рахункової палати.
Вони в межах своєї компетенції, визначеної Регламентом Рахункової палати, самостійно вирішують усі питання організації діяльності за закріпленими за департаментами напрямами і несуть повну відповідальність за результати своєї роботи.
Головні контролери — керівники департаментів можуть бути достроково звільнені з посади, крім відставки або звільнення за власним бажанням, у разі незадовільного виконання своїх посадових обов’язків, порушення законодавства або зловживання своїм службовим становищем за поданням Колегії Рахункової палати, якщо таке рішення прийнято більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України.
Головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати мають право бути присутніми на засіданнях комітетів Верховної Ради України, колегій центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, а також органів місцевого самоврядування.
Головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати не можуть займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної у позаробочий час.
Організаційну, інформаційно-довідкову та іншу роботу з обслуговування палати здійснює апарат палати під керівництвом секретаря палати. Посадові особи, які працюють в апараті Рахункової палати, безпосередньо займаються контрольною діяльністю у межах компетенції Рахункової палати. Посадові особи апарату Рахункової палати при виконанні службових обов’язків мають право:
1) знайомитися з усією документацією, що стосується фінансово-господарської діяльності об’єкта, щодо якого здійснюється перевірка, ревізія або обстеження;
2) вимагати й отримувати від керівників об’єктів, на яких проводиться контроль, необхідні довідки, інформацію, статистичні дані, бухгалтерсько-фінансові звіти, усні та письмові пояснення з питань, пов’язаних з проведенням перевірок і ревізій;
3) безперешкодно входити до приміщень державних органів, підприємств, організацій, архівів, сховищ, виробничих і допоміжних приміщень банків, фінансово-кредитних установ та інших об’єктів, якщо інше не передбачено законами України;
-72-
4) опечатувати касові та службові приміщення, сховища й архіви.
Вимоги керівників Рахункової палати та посадових осіб її апарату, пов’язані з виконанням ними своїх службових обов’язків, є обов’язковими для всіх державних органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.
Керівники та інші посадові особи об’єктів, що перевіряються, зобов’язані створювати нормальні умови для роботи посадових осіб Рахункової палати, які проводять перевірку або ревізію, забезпечувати їх технічне обслуговування і виконання вимог щодо надання потрібної документації.
Посадові особи апарату Рахункової палати та особи, які залучаються нею до роботи у процесі здійснення своїх функцій і повноважень, за порушення законодавства про державну та іншу таємниці, розголошення державної та іншої таємниць, які охороняються законом, а також за недостовірність результатів проведених ними перевірок і ревізій, що подаються до державних органів або оприлюднюються, несуть відповідальність згідно із законодавством України.
§ 2. Принципи, функції та повноваження Рахункової палати
Рахункова палата здійснює державний фінансово-економічний контроль на засадах:
• законності — діяльність Рахункової палати грунтується виключно на законодавстві і будь-яке втручання в цю діяльність категорично забороняється;
• плановості — діяльність Рахункової палати є послідовною, прогнозованою та системною. Ця діяльність організується і проводиться Рахунковою палатою на основі річних і поточних планів;
• об’єктивності — діяльність Рахункової палати є достовірною. Вона відповідає характерові суспільних відносин, економічним, політичним та ідеологічним процесам, що відбуваються у суспільстві;
• незалежності — у межах своєї компетенції Рахункова палата самостійно вирішує всі питання, пов’язані зі здійсненням контролю, проведенням перевірок, ревізій та обстеження;
• гласності — робота Рахункової палати є відкритою. Рахункова палата відповідно до цього принципу регулярно поширює інформацію про свою діяльність у засобах масової інформації, а Щорічний звіт про роботу Рахункової палати перед Верховною радою України навіть підлягає обов’язковому опублікуванню.
-73-
Рахункова палата відповідно до вищевикладених завдань здійснює такі функції:
1) контролює виконання законів України та прийнятих Верховною Радою України постанов, виконання Державного бюджету України, фінансування загальнодержавних програм у частині, що стосується використання коштів цього бюджету;
2) здійснює за дорученням Верховної Ради України контроль за виконанням Державного бюджету України за поквартальним розподілом доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету, у тому числі видатків з обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргу України, витрачанням коштів цільових фондів;
3) перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і подає за наслідками перевірки Верховній Раді України висновки щодо можливостей скорочення видатків по кожному фонду окремо та доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування інших видатків Державного бюджету України;
4) контролює ефективність управління коштами Державного бюджету України Державним казначейством України, законність і своєчасність руху коштів Державного бюджету України, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів у Національному банку України, уповноважених банках та кредитних установах України;
5) надає консультації органам і посадовим особам, які обираються, затверджуються або призначаються Верховною Радою України з питань витрачання коштів Державного бюджету України. В ході проведення перевірок і аналізу стану економіки розробляє заходи щодо вишукування можливостей і нових джерел залучення додаткових надходжень до Державного бюджету України і вносить відповідні пропозиції Міністерству фінансів України;
6) здійснює за дорученням Верховної Ради України, комітетів Верховної Ради України контрольні функції щодо фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, що їх затверджує Верховна Рада України;
7) контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої! влади, перевіряє законність та ефективність використання фінансових ресурсів, що виділяються з Державного бюджету Україні на виконання загальнодержавних програм;
8) проводить попередній аналіз до розгляду на засіданнях комітетів та Верховної Ради України звітів Антимонопольного ко
-74-
мітету України щодо здійснення ним державного контролю за додержанням антимонопольного законодавства, а також звітів фонду державного майна України та посадових осіб, яких обирає, призначає або затверджує Верховна Рада України, щодо ефективного управління майном, що є основним національним багатством, власністю українського народу;
9) контролює виконання рішень Верховної Ради України про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України, касове виконання Державного бюджету України Національним банком України та уповноваженими банками;
10) перевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно до свого статусу кошторис витрат, пов’язаних з діяльністю Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб Президента України та апарату Кабінету Міністрів України, а також витрачання коштів державними установами та організаціями, що діють за кордоном і фінансуються з Державного бюджету України;
11) готує і дає висновки та відповіді на звернення органів виконавчої влади, органів прокуратури і суду з питань, що належать до її відання;
12) здійснює зв’язки з контрольними органами іноземних держав та відповідними міжнародними організаціями, укладає з ними угоди про співробітництво.
Виходячи з цього законодавство України передбачає для Рахункової палати такі повноваження:
1) здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм;
2) проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності в межах, визначених законодавством України;
3) перевіряти в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності грошові документи, бухгалтерські книги, звіти,
-75-
плани, кошториси витрат та іншу документацію щодо фінансово-господарської діяльності, а також перевіряти касові операції з готівкою та цінними паперами, матеріальні цінності, їх облік, зберігання та витрачання;
4) отримувати від керівників установ та організацій, що перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про фінансово-господарську діяльність;
5) отримувати від Національного банку України, уповноважених банків та інших кредитних установ необхідні відомості про здійснювані ними операції і стан рахунків установ та організацій, що перевіряються, від інших підприємств та організацій — довідки, копії документів по операціях і рахунках цих підприємств та організацій;
6) організовувати і проводити оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період;
7) проводити комплексні ревізії і тематичні перевірки за окремими розділами і статтями Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів;
8) проводити експертизу проектів Державного бюджету України, а також проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних програм та; інших документів, що стосуються питань державного бюджету і І фінансів України;
9) здійснювати аналіз та дослідження порушень і відхилень бюджетного процесу, підготовку і внесення до Верховної Ради і України пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення! бюджетного законодавства в цілому;
10) готувати і подавати висновки до Верховної Ради України та її комітетів щодо виконання Державного бюджету України, у тому числі доходів і видатків загальнодержавних цільових фондів, фінансування загальнодержавних програм за звітний рік;
11) направляти матеріали перевірок, ревізій та обстежень Кабінету Міністрів України, відповідним центральним органам виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного майна України, підприємствам, установам та організаціям для розгляду і вжиття необхідних заходів;
12) порушувати перед Верховною Радою України, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про і притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди державі;
13) залучати до проведення перевірок, ревізій та обстежені на договірних засадах кваліфікованих спеціалістів і фахівців-екс-
-76-
пертів з інших установ та організацій, а також працівників інших державних контрольних, податкових і правоохоронних органів з оплатою їхньої праці в необхідних випадках за рахунок власних коштів;
14) у разі виявлення під час перевірок, ревізій та обстежень фактів привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та обстежень до правоохоронних органів з інформуванням про це Верховної Ради України.
§ 3. Порядок діяльності та акти Рахункової палати
Контроль за виконанням Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів, здійсненням фінансування загальнодержавних програм, збереженням і використанням майна, що є об’єктом права державної власності, організує і проводить Рахункова палата на основі річних і поточних планів, які формуються з у