Колодiй А. М., Ол_йник А. Ю. 2001 – Державне будiвництво i мiсцеве самоврядування (книга)

Колодiй А. М., Ол_йник А. Ю. 2001 – Державне будiвництво i мiсцеве самоврядування

Передмова
З прийняттям Конституції України, проголошенням необхідності побудови демократичної суверенної правової держави проблемам правових форм державної діяльності, усіх різновидів юридичного процесу приділяється значна увага. Проголошення Конституцією України верховенства права та прямої дії її норм, гарантування судового захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України зумовлюють необхідність чіткого юридичного процесу, у тому числі й конституційного.
У теорії права не існує єдиного визначення юридичного процесу. Як правові форми діяльності державних органів розрізняють: правотворчий (законотворчий і нормотворчий), право-затосовний, контрольний процеси та процес судочинства. Законотворчий процес, основні принципи якого закріплююється конституційними нормами, і є складовою конституційного процесуального права. До змісту конституційного процесу слід ще включити: а) процес утвердження і забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина; б) процес утворення і функціонування конституційних державних органів; в) процесуальну форму функціонування місцевого самоврядування. Конституційна система державних органів виходить за межі системи органів законодавчої, виконавчої та судової влад. Беручи до уваги теорію принципу поділу влад, що її розробив видатний французький просвітник ТТТ. Л. Монтеск’є, не слід забувати про стримування і противаги, які є гарантами неможливості узурпації влади будь-якою з існуючих влад. Саме система конституційних стримувань і противаг становить єдину структуру конституційних контрольно-наглядових державних органів, які логічно вплітаються у законодавчу, виконавчу та судову владу. Конституція України закріплює такі державні органи, як Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рада національної безпеки і оборони, Прокуратура України, Вища рада юстиції.
Без наявності місцевого самоврядування не може йтися про демократичність такої країни саме тому, що відсутність місцевого самоврядування призводить до ліквідації меж між державою і суспільством, а це означає етатизацію суспільства і утвердження
-З-
тоталітарних форм державного режиму. З огляду на це дуже важливим є в Україні конституційне закріплення статусу місцевого самоврядування та процесуальної форми його функціонування.
Таким чином, конституційна процесуальна форма існує не тільки у вигляді правотворчої, правоохоронної і правозастосов-ної, а ще й установчої та організаційно і функціонально діючої. До того ж, це діяльність лише уповноважених конституційними нормами суб’єктів, її результат здебільшого фіксується в офіційних документах, регулюється процесуальними нормами і забезпечується правилами юридичної техніки.
Отже, актуальність авторської розробки навчального посібника «Державне будівництво і місцеве самоврядування» як під-галузі конституційного процесуального права не викликає сумніву. Спроби авторів знайти вагомі аргументи на обгрунтування предмета та методу правового регулювання конституційної процесуальної діяльності ще мають певні недоліки, деякі положення потребують напрацювання певного наукового та навчального досвіду і з урахуванням цього — доопрацювання посібника. Автори сподіваються, що їх міркування знайдуть прихильників такої постановки питання і викличуть дискусію. Зауваження, побажання і пропозиції щодо вдосконалення посібника просимо надсилати за адресою: 04209 м. Київ—209, вул. Героїв Дніпра, 31-6, Юрінком Інтер.
Глава I
Поняття та загальна характеристика
державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні
§ 1. Поняття державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні
Поняття державного будівництва і місцевого самоврядування виникло після проголошення Україною незалежності на основі радянського будівництва як організації і діяльності системи рад. Радянське будівництво в умовах соціалістичного періоду розвитку Української РСР автори розглядали по-різному. Існувало два основні підходи до розуміння радянського будівництва. Так, Г. В. Барабашев і К. Ф. Шеремет вважали радянське будівництво галуззю державного будівництва. Інший підхід представлений поглядами авторів підручника «Советское строительство» за редакцією професора А. О. Безуглова. Ці автори визнавали державне будівництво галуззю соціального управління.
Щоб дати визначення державному будівництву і місцевому самоврядуванню як галузі державного чи соціального управління або підгалузі іншої галузі права, необхідно з’ясувати суспільні відносини в досліджуваній нами сфері. З’ясувати, чи регулюються вони нормами права (конституційного і адміністративного), чи всією системою соціальних норм. З цією метою слід зрозуміти сутнісну природу найважливішого суб’єкта місцевого самоврядування — територіальної громади та характер влади, яка реалізується місцевим самоврядуванням безпосередньо і через систему органів. Треба відповісти на запитання, чи здійснює територіальна громада та її органи публічну владу, відмінну від державної, чи її повноваження та функції перебувають у межах державних? Однозначної відповіді на це запитання у теорії місцевого самоврядування поки що немає.
Є два розуміння місцевого самоврядування — державницьке і громадівське. В основі державницької теорії лежить ідея децентралізації державної виконавчої влади, що полягає в делегуванні певної частини державних повноважень територіальним грома-
-5-
дам. Стосовно центральних і місцевих органів державної влади місцеве самоврядування має лише певну правову, організаційну та фінансову основи. З цих позицій місцеве самоврядування розглядається як здійснення державних функцій за допомогою недержавних суб’єктів. Такі органи місцевого самоврядування повинні діяти за принципом «дозволено лише те, що передбачено законом». Ця теорія, започаткована в магдебурзькому праві, поширилася в Європі та була втілена у Європейській хартії про місцеве самоврядування.
Прихильники громадівської теорії місцевого самоврядування розглядають громади як самостійне джерело публічної влади. Влада згідно з такою теорією належить не державі, а громадам як «муніципальна». Вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування мають діяти за принципом «дозволено все, що не заборонено законом». В Україні громадівська теорія втілюється на базовому рівні (село, селище, місто). На регіональному рівні поєднуються громадівська і державницька теорії місцевого самоврядування. Разом з тим повноваження місцевого самоврядування на базовому і регіональному рівнях регулюються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Таким чином, організація структур державного будівництва і місцевого самоврядування регулюється конституційним правом і може бути охарактеризована як підгалузь конституційного процесуального права.
Існує два розуміння державного будівництва — широке і вузьке. Широке включає в себе управлінську діяльність органів законодавчої, виконавчої, судової влади, прокуратури, Президента України та інших конституційних органів. У вузькому значенні державне будівництво — це діяльність органів виконавчої влади.
Отже, державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні можна розглядати як:
• загальну організацію державного будівництва і місцевого самоврядування;
• підгалузь конституційного процесуального права України, що регулює внутрішні організаційні структури, форми і методи діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування;
• юридичну науку;
• навчальну дисципліну, що її викладають у юридичних навчальних закладах.
У першому значенні державне будівництво і місцеве самоврядування виступає як галузь соціального чи державного
управління у широкому розумінні. У другому значенні — це система правових норм, які закріплюють і регулюють комплекс політичних, соціально-культурних, економічних, правових та організаційних структур, форм, методів діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування.
Основними ознаками державного будівництва і місцевого самоврядування у другому значенні є такі складові:

• система правових норм, що закріплюють і регулюють організацію і діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування;
• здійснення визначених завдань і функцій;
• реалізація функцій за допомогою певних форм і методів;
• метою є керівництво державним і місцевим економічним, політичним та соціально-культурним будівництвом;
• здійснення правосуддя, контролю і нагляду за реалізацією законодавства на загальнодержавному, центральному та місцевому рівнях.
Державне будівництво і місцеве самоврядування як підгалузь конституційного процесуального права включає в себе конституційні правові норми, що регулюють порядок організації і діяльності системи таких державних органів і органів місцевого самоврядування, як:
• Верховна Рада України;
• Рахункова палата;
• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
• Президент України;
• Рада національної безпеки і оборони України;
• Кабінет Міністрів України;
• Вища рада юстиції;
• Конституційний Суд України;
• суди загальної юрисдикції;
• прокуратура України;
• центральні та місцеві органи виконавчої влади;
• Верховна Рада і Рада міністрів Автономної Республіки
Крим;
• органи місцевого самоврядування.
Кожен з цих органів здійснює свої функції. Етимологічне розуміння функції означає: виконання, здійснення, обов’язок, роль, що виконує відповідний інститут чи процес щодо цілого; характеристику напряму чи сторони діяльності та ін. Розрізняють функції держави, органів держави, органів місцевого самоврядування, їх службових і посадових осіб.
-6-
-7-
Верховна Рада (парламент) України розглядає і вирішує питання державного і суспільного життя, які потребують врегулювання законами України, а також здійснює установчу, координуючу, контрольну та інші функції, передбачені Конституцією України.
Президент України здійснює представницькі, установчі, контрольні, нормотворчі, міжнародні та інші напрями діяльності.
Розрізняють дві основні функції органів виконавчої влади: а) виконавчу; б) розпорядчу. Виконавча функція полягає у безпосередньому виконанні нормативних приписів та інших актів законодавчої влади. Розпорядча характеризується тим, що для виконання актів законодавчої влади виконавчі органи від свого імені видають управлінські акти, дають відповідні розпорядження.
Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що є у державі. Народові України забезпечується можливість брати участь у здійсненні правосуддя через запровадження інститутів народних засідателів і присяжних.
Функції прокуратури — це здійснення загального нагляду, розслідування злочинів (ці функції тимчасово залишаються у прокуратури на перехідний період строком на п’ять років з дня введення в дію Конституції України), підтримка державного обвинувачення в судах, нагляд за додержанням законів органами досудового слідства, дізнання та тими, що проводять оперативно-розшукову діяльність, а також у місцях утримання затриманих, попередньо ув’язнених, при виконанні покарань та застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначаються судом, нагляд за додержанням законів у Збройних Силах та органах Служби безпеки України.
Місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Воно здійснюється територіальною громадою у порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Територіальною громадою називають жителів, об’єднаних постійним проживанням у межах села, селища чи міста, які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, чи добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Вони реалізують такі функції: а) управлінську; б) установчу; в) координуючу; г) контролюючу та ін.
Діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з реалізації своїх функцій здійснюється за допомогою специфічних форм і методів як правових, так і неправових. Під формами діяльності державних органів розуміють здійснення певних, передбачених нормативно-правовими актами та практикою державного будівництва видів дій посадових та службових осіб законодавчих, виконавчих, судових та контрольно-наглядових органів і органів місцевого самоврядування, за допомогою яких реалізуються їх завдання та функції у межах компетенції кожного органу. Названі форми поділяють на правові, організаційні та організаційно-правові.
Правові форми — це такі види здійснення функцій, які тягнуть за собою правові наслідки. До них належать:
— нормотворча;
— управлінська;
— правоохоронна;
— правозастосовна.
Організаційні форми на відміну від правових не тягнуть за собою правових наслідків. До них відносять:
— регламентуючу;
— матеріально-технічну;
— ідеологічну;
— виховну.
їх також поділяють на загальні, конкретні та внутрішньоорганізаційні; організаторські; організаторсько-масові. Організаційно-правовими називають форми, що практично склалися і закріплені нормативно-правовими актами. До них відносять: а) сесії; б) засідання; в) збори; г) індивідуальну і колективну роботу депутатів та ін.
Методи діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування — це способи, норми й засоби, що їх застосовують у межах визначених форм з метою здійснення завдань і функцій цих органів, що зумовлені їхньою компетенцією. Як і форми, методи названої діяльності поділяють на правові, організаційні та організаційно-правові. Правовими методами називають такі способи, прийоми й засоби, за допомогою яких здійснюються нормотворча, правоохоронна та правозастосовна форми діяль-
-9-
ності органів держави і місцевого самоврядування. Організаційними методами є способи, прийоми й засоби, за допомогою яких здійснюються відповідні форми організаційної діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування. Організаційні методи залежно від напрямів і мети діяльності державних органів поділяються на загальні і конкретні. Організаційно-правові методи — це такі способи, прийоми й засоби, що дістали закріплення у відповідних нормативно-правових актах (наприклад, методи організації і перевірки виконання, інформаційного забезпечення, підготовки, добору та розставляння кадрів та ін.).
Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, Верховна Рада і Рада міністрів Автономної Республіки Крим здійснюють керівництво державним, господарським та соціально-культурним будівництвом.
Правосуддя в Україні здійснюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції; контроль — різні комісії, державні комітети та відомства; нагляд — Прокуратура України та підпорядковані їй прокуратури.
Місцеве самоврядування в Україні здійснюють територіальні громади:
• сільські, селищні, міські ради;
• сільські, селищні, міські голови;
• виконавчі органи сільської, селищної, міської рад;
• районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Таким чином, державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні слід характеризувати як підгалузь конституційного процесуального права України, що закріплює, регулює й охороняє порядок організації та діяльності системи державних органів, територіальних громад та їх представницьких органів з метою керівництва державним, господарським і соціально-культурним життям, здійснення правосуддя та контролю і нагляду, вирішення питань місцевого значення у межах Конституції і законів України специфічними формами й методами у процесі вирішення завдань і функцій державного і місцевого значення.
-10-
§ 2. Державне будівництво, місцеве самоврядування і право
Державне будівництво і місцеве самоврядування тісно пов’язані з іншими галузями та підгалузями права, їх співвідношення визначається зв’язком між державою і правом. Перш за все слід відзначити, що державне будівництво і місцеве самоврядування є підгалуззю права. Це підтверджується тим, що предметом правового регулювання цієї підгалузі є організація і діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування. Зв’язок державного будівництва і місцевого самоврядування з правом характеризується тим що: а) правові норми закріплюють і регулюють відносини організації і діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування; б) самі органи державної влади і місцевого самоврядування приймають правові норми, що є джерелом права. Перш за все державне будівництво і місцеве самоврядування пов’язане з конституційним та адміністративним правом, конституційним процесом.
Конституційне право — це провідна галузь права і законодавства, що включає в себе систему правових норм і інститутів та нормативно-правових актів, які закріплюють, регулюють та охороняють відносини народовладдя, основи конституційного ладу України, правовий статус людини і громадянина, територіальний устрій, систему державних органів і органів місцевого самоврядування в Україні.
Адміністративне право — це система адміністративно-правових норм, які закріплюють, регулюють та охороняють суспільні відносини у сфері державного управління, тобто підзаконної виконавчої і розпорядчої діяльності органів держави, що спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного і безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.
Конституційне процесуальне право являє собою систему процесуальних конституційно-правових норм, які закріплюють, регулюють та охороняють порядок конституційних процесуальних відносин між суб’єктами.
Державне будівництво і місцеве самоврядування взаємопов’язане з конституційним матеріальним, процесуальним і адміністративним правом слідуючим чином: а) нормативно-правовою базою; б) спільністю окремих правовідносин; в) процесом правореалізації вищезгаданої системи правових норм; г) спільністю юридичної практики та ін.
– 11 –
Звідси випливає, що конституційне, конституційне процесуальне й адміністративне право закріплює, регулює та охороняє суспільні відносини державних органів і органів місцевого самоврядування як між собою, так і з населенням та іншими об’єднаннями громадян. Система конституційних процесуальних правових норм, що регулюють порядок утворення і внутрішню організаційну діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування, їх завдання, функції, форми і методи їх діяльності, становлять підгалузь конституційного процесуального права.
Щодо організації і діяльності судових і прокурорських органів, державне будівництво тісно взаємопов’язане з судоустроєм та прокурорським наглядом, однак не вичерпується ними.
” Отже, державне будівництво і місцеве самоврядування — це підгалузь конституційного процесуального права України, що закріплює, регулює та охороняє порядок утворення і функціонування конституційних державних органів і органів місцевого самоврядування щодо здійснення ними керівництва господарським, політичним, соціальним, культурним та іншими сферами життєдіяльності громадянського суспільства.
§ 3. Конституційні основи державного будівництва і місцевого самоврядування
Конституційною основою державного будівництва і місцевого самоврядування є матеріальні та процесуальні конституційні норми та інститути, які закріплюють порядок організації і функціонування державних органів, представницьких органів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також процесуальні конституційні правовідносини, що регулюються названими нормами.
Конституція України закріплює принцип поділу влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову. Крім системи законодавчих, виконавчих і судових органів, Конституція України визначає державні органи, які забезпечують реалізацію стримувань і противаг між вищеназваними органами держави чи забезпечують виконання окремих функцій. Систему таких органів становлять Президент України, Генеральний прокурор України, Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рада національної безпеки і оборони, Вища рада юстиції.
Конституційні процесуальні норми, що закріплюють порядок утворення та функціонування системи названих державних орга-
-12-
нів, об’єднуються і утворюють відповідно початкові, головні і загальні конституційні процесуальні інститути. Загальними конституційними процесуальними інститутами підгалузі державного будівництва і місцевого самоврядування є об’єднання правових норм, початкових і головних інститутів, що регулюють організацію та діяльність конституційних державних органів і органів місцевого самоврядування. Об’єднання двох і більше таких інститутів, предметом регулювання яких є порядок утворення і функціонування системи державних органів і органів місцевого самоврядування, становлять систему підгалузі конституційного процесуального права — державне будівництво і місцеве самоврядування.
В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, конституційний статус якого закріплено у розділі XI Конституції України. Докладніше функціонування державних органів і органів місцевого самоврядування визначається окремими органічними законами України.
Таким чином, державне будівництво і місцеве самоврядування регулюються системою процесуально-правових норм конституційного та галузевого рівня законодавства.
Правовідносини, що регулюються процесуальними правовими нормами та інститутами підгалузі державного будівництва і місцевого самоврядування — це частина конституційних правовідносин, учасниками яких з однієї сторони завжди виступають конституційні державні органи і органи місцевого самоврядування як носії прав та обов’язків у процесі їх утворення і функціонування.
Питання правовідносин у підгалузі державного будівництва і місцевого самоврядування має важливе значення, адже виявлення характеру, змісту й особливостей таких правовідносин дає можливість відмежувати державне будівництво і місцеве самоврядування як підгалузь від конституційного процесуального права і традиційної галузі конституційного права. Склад правовідносин підгалузі державного будівництва і місцевого самоврядування включає в себе: а) зміст правовідносин; б) суб’єкти правовідносин; в) об’єкти правовідносин.
Зміст правовідносин — це конкретна поведінка суб’єктів правовідносин та її юридичне закріплення нормами конституційного процесуального права у вигляді прав та обов’язків.
Конкретна поведінка державних органів і органів місцевого самоврядування як суб’єктів правовідносин, що реалізується у процесі їх утворення і функціонування становить фактичний зміст аналізованих правовідносин.
– 13-
Юридичне закріплення конституційними процесуальними правовими нормами повноважень (прав та обов’язків) організації та діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування характеризує юридичний зміст таких правовідносин.
Суб’єктами правовідносин підгалузі права, яку ми розглядаємо, є державні органи і органи місцевого самоврядування у процесі їх утворення і діяльності з метою здійснення державного, господарського і соціально-культурного керівництва на загальнодержавному, центральному та місцевому рівнях.
Об’єктами таких правовідносин є матеріальні, духовні та інші соціальні блага, які служать задоволенню інтересів та потреб державних органів і органів місцевого самоврядування у процесі їх організації і діяльності із здійснення покладених на ці органи повноважень, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої права та обов’язки.
Розрізняють кілька видів об’єктів правовідносин:
• матеріальні блага;
• духовні блага;
• дії суб’єктів права;
• результати діяльності суб’єктів права.
Матеріальні блага — це різні предмети матеріального світу, засоби виробництва, предмети споживання, гроші і коштовності, продукти харчування, одяг та багато іншого, щодо яких між державними органами і органами місцевого самоврядування та людиною і громадянином виникають і здійснюються взаємні права та обов’язки.
Духовні блага — це різні продукти духовної творчості, особисті немайнові блага людини і громадянина, стосовно яких реалізуються аналізовані правовідносини.
Дії суб’єктів — це певні діяння державних органів і органів місцевого самоврядування як позитивні, так і негативні.
Результати діяльності суб’єктів — це одержані у процесі дії суб’єктів певні результати (наприклад, прийнятий закон чи інший нормативне чи індивідуально-правовий акт, ратифікований чи денонсований міжнародний договір та ін. ).
Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, що закріплюються процесуальними нормами конституційного права, з настанням яких виникають, змінюються чи припиняються процесуальні правові відносини у сфері організації функціонування державного будівництва і місцевого самоврядування.
Таким чином, державне будівництво і місцеве самоврядування як підгалузь конституційного процесуального права України характеризується чіткою системою правових норм та правових відносин, що мають свою специфіку.
– 14-
§ 4. Наука та навчальний курс «Державне будівництво і місцеве самоврядування»
Державне будівництво і місцеве самоврядування може бути охарактеризоване як юридична наука та навчальна дисципліна.
Як юридична наука — це підгалузь українського державознавства і самоврядування, що включає в себе систему знань про порядок організації і діяльності всієї системи державних органів і органів місцевого самоврядування в Україні, яка вивчає форми і методи здійснення завдань і функцій цих органів з керівництва державним, господарським, соціально-культурним будівництвом та реалізації правосуддя, контролю і нагляду за виконанням законодавства і місцевого самоврядування. Звідси предметом науки державного будівництва і місцевого самоврядування є дослідження організації і діяльністі органів держави і органів місцевого самоврядування. Це означає, що названа юридична наука вивчає: а) порядрок утворення державних органів і органів місцевого самоврядування; б) завдання і мету кожного з утворених державних органів і органів місцевого самоврядування; в) порядок діяльності органів держави та органів місцевого самоврядування; г) функції діяльності названих органів; д) форми і методи діяльності органів держави і місцевого самоврядування; е) взаємозв’язок державних органів і органів місцевого самоврядування з політичними партіями, рухами, фондами, громадськими організаціями та трудовими колективами; є) нормативне закріплення та регулювання названих відносин та ін.
Методологічну основу науки державного будівництва і місцевого самоврядування становлять загальнонаукові та конкретні методи дослідження ЇЇ предмета. Серед загальнонаукових методів можна виділити методи матеріалістичної діалектики і в першу чергу застосування до пізнання предмета даної науки таких законів діалектики, як боротьба протилежностей, перехід нагромадженої певної кількості знань у нову якість, заперечення заперечення та таких категорій, як постійний розвиток системи органів, єдність форми і змісту органів влади і органів місцевого самоврядування, наявність спільних можливих повноважень і дійсність таких повноважень та ін.
Конкретними методами вивчення науки державного будівництва і місцевого самоврядування є такі конкретні способи, прийоми й засоби, які забезпечують ефективне пізнання і вивчення предмета аналізованої науки. Серед них можна назвати такі методи: а) системного підходу до вивчення предмета науки; б) історичного підходу; в) формально-логічний; г) нормативно-логічного аналізу; д) статистичний; е) соціологічних досліджень;
-15-
є) порівняння; ж) моделювання; з) експерименту; й) прогнозування та ін.
Системний підхід при вивченні державного будівництва і місцевого самоврядування передбачає, що самі органи держави і органи місцевого самоврядування являють собою певну систему знань. Порядок їх організації складається із законодавче закріплених процедур утворення державних органів і органів місцевого самоврядування. Діяльність цих органів включає систему компетенцій, повноважень, прав та обов’язків, форми і методи, завдання і функції для досягнення певної мети.
Сутність історичного методу полягає в тому, що, опановуючи і досліджуючи знання про організацію і діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування, дослідник підходить до розуміння сучасних явищ через такі прийоми, що характеризують пізнання предмета з моменту його виникнення у процесі розвитку до сучасного функціонування.
Формально-логічний метод передбачає вивчення державних органів і органів місцевого самоврядування за допомогою основних законів формальної логіки. Вивчаючи предмет науки державного будівництва і місцевого самоврядування, дослідник використовує поняття, судження, висновки, аналіз та синтез, індукцію і дидукцію та деякі інші засоби формальної логіки.
Нормативно-логічний аналіз полягає у виявленні реальних результатів впливу правових норм на процес утворення і функціонування державних органів і органів місцевого самоврядування. Разом з тим цей метод не можна вважати головним у галузевих науках. Дослідженню підлягають не лише юридичні сторони організації та діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, а й політична, соціальна, економічна, психологічна, напрями їх функціонування, завдання, повноваження, форми й методи посадових і службових осіб цих органів.
Статистичний метод є засобом вивчення кількісних змін у державному будівництві і самоврядних місцевих громадах і використовується як спосіб обробки одержаних результатів для використання їх у наукових дослідженнях та практичній діяльності.
Метод соціологічних досліджень поділяють на загальносоціологічний і конкретно-соціологічний. Загальносоціологічний метод характеризується широким застосуванням способів, прийомів і засобів матеріалістичної діалектики. Конкретно-соціологічний метод тісно пов’язаний з вивченням причин і обставин впливу державного будівництва і місцевого самоврядування на соціальні явища.
– 16 –
Порівняльний метод використовують для порівняння державного будівництва і самоврядування у різні періоди розвитку Української держави (наприклад, порівнюється предмет дослідження науки радянського будівництва за часів радянської влади і державного будівництва і місцевого самоврядування у сучасних умовах).
Моделювання у державному будівництві і місцевому самоврядуванні полягає в утворенні теоретичної моделі певного державного органу чи самоврядної структури, вивченні можливого функціонування такої моделі, наслідків, що можуть виникнути у процесі функціонування, та врахуванні їх у процесі організації і подальшої діяльності створеного інституту.
Прогнозування як метод у пізнанні предмета науки державного будівництва і місцевого самоврядування має на меті передбачити можливі ситуації розвитку завдань, функцій, компетенції, форм і методів організації і діяльності органів держави і органів місцевого самоврядування.
Експеримент у науці державного будівництва і місцевого самоврядування передбачає можливість перевірки обгрунтованості і доцільності будь-яких змін щодо державних органів чи органів місцевого самоврядування.
Усі методи, що використовуються наукою державного будівництва і місцевого самоврядування між собою тісно взаємопов’язані і утворюють методологію дослідження предмета цієї науки.
Наука державного будівництва і місцевого самоврядування передбачає відповідний навчальний курс. Навчальний курс (навчальна дисципліна) «Державне будівництво і місцеве самоврядування» — це система перевірених практикою наукових ідей, уявлень та знань про порядок утворення і функціонування державних органів і органів місцевого самоврядування, про їх завдання та функції, компетенцію, форми й методи діяльності. Як наука і навчальна дисципліна поняття державного будівництва і місцевого самоврядування не тотожні. Наука висуває певні гіпотези і досліджує такі сторони державного будівництва і місцевого самоврядування, які можуть не дістати підтвердження на практиці і відпадуть як ненаукові. Навчальна дисципліна до кола питань включає лише апробовані і доведені наукою та закріплені на практиці положення. Метою навчального курсу є прищеплення досліджених наукою і перевірених практикою юридичних знань. Зміст навчального курсу та його система залежать від
навчальльних планів І програм, тому
Пропонуємо таку систему навчального курсу:
1. Поняття та загальна характеристика державного будівництва і місцевого самоврядування.
2. Організаційні засади державної служби в Україні.
3. Організація роботи Верховної Ради України.
4. Організація роботи Рахункової палати.
5. Організація роботи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
6. Організація роботи Президента України. Роль Адміністрації Президента України в діяльності Глави держави.
7. Організація роботи Ради національної безпеки і оборони України.
8. Організація роботи Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів державної виконавчої влади.
9. Конституційні основи організації роботи Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції, Вищої ради юстиції.
10. Конституційні основи організації роботи Прокуратури України.
11. Організація роботи Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
12. Організація роботи органів місцевого самоврядування. Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що державне будівництво та місцеве самоврядування як наука і навчальна дисципліна мають свій предмет дослідження та вивчення, використовують як загальнонаукові, так і спеціальні методи пізнання предмета, характеризуються певною системою.
§ 5. Організаційні засади державної служби в Україні
Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження та обіймають певні посади.
Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Посадовими особами відповідно до Закону України «Про державну службу» вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на
– 18-
яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
До основних принципів державної служби Закон відносить: а) служіння народу України; б) демократизм і законність; в) гуманізм і соціальна справедливість; г) пріоритет прав людини і громадянина; д) професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; е) персональна відповідальність за виконання службових обов’язків і дисципліна; є) додержання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; ж) додержання прав підприємств, установ та організацій, об’єднань громадян.
Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які здобули відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний добір або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.
Державний службовець повинен: а) сумлінно виконувати свої службові обов’язки; б) шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, додержуватися високої культури спілкування; в) не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України.
Регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Основними обов’язками державних службовців є:
• додержання Конституції України та інших актів законодавства України;
• забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їхньої компетенції;
– 19 –
• недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина;
• безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне й точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;
• збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;
• постійне вдосконалення організації своєї роботи та підвищення професійної кваліфікації;
• сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість у роботі.
Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні повідомити вищу за посадою особу.
Державні службовці мають право:
• користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;
• брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;
• одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їхньої компетенції;
• на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;
• вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;
• на оплату праці залежно від посади, яку він обіймає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;
• безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, у разі потреби давати особисті пояснення;
• на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;
• вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;
-20-
• на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;
• на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;
• захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.
Конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що їх затверджують керівники відповідних державних органів у межах закону та їхньої компетенції.
Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:
• визнані у встановленому порядку недієздатними;
• мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;
• у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими родичами чи свояками;
• в інших випадках, встановлених законами України.
Декларування доходів державних службовців.
Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої—сьомої категорій, передбачених ст. 25 цього Закону, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, передбачених ст. 25 цього Закону, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.
Зазначені відомості державний службовець подає щорічно. Порядок подання, зберігання та використання цих відомостей встановлює Кабінет Міністрів України.
Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців. Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, що порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює.
До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:
— попередження про неповну службову відповідність;
-21-
— затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України (Головдержслужба) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Вона забезпечує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби та функціональне управління державною службою.
У своїй діяльності Головдержслужба керується Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також своїм Положенням. У межах своїх повноважень Головдержслужба організовує виконання актів законодавства України та здійснює систематичний контроль за їх виконанням а також: а) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції; б) розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та вносить їх на розгляд Кабінетові Міністрів України.
Основними завданнями Головдержслужби є:
— забезпечення разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів державної політики у сфері державної служби в центральних та місцевих органах державної виконавчої влади, в місцевих радах та їх органах;
— забезпечення функціонального управління державною службою;
— розробка поточних, довгострокових прогнозів і планів потреби центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад народних депутатів та їх органів у кадрах;
— розробка заходів щодо підвищення ефективності і державної служби в центральних та місцевих органах державної виконавчої влади, місцевих радах та їх органах,
— координація і контроль за їх виконанням;
— здійснення методичного керівництва проведенням конкурсного добору державних службовців у центральних та місцевих органах державної виконавчої влади, місцевих радах та їх органах;
— організація навчання та професійної підготовки державних службовців;
— організація, координація та забезпечення умов для розширення наукових досліджень з питань державної служби;
— контроль за додержанням визначених Законом України «Про державну службу» умов реалізації громадянами України права на державну службу.
-22-
; Головдержслужба відповідно до покладених на неї завдань:
1) розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативних актів з питань державної служби;
2) проводить аналіз фактичного складу державних службовців та готує пропозиції державним органам щодо підвищення ефективності їх роботи;
3) веде комп’ютерний облік даних про державних службовців;
4) готує за поданням міністерств і відомств проекти рішень про заохочення та нагородження державних службовців першої та другої категорій, вносить пропозиції про застосування дисциплінарних стягнень до державних службовців цих категорій;
5) погоджує пропозиції міністерств і відомств щодо призначення осіб на посади державних службовців першої та другої категорій з присвоєнням їм рангів з метою визначення їх відповідності вимогам Закону України «Про державну службу»;
6) визначає напрями спеціалізації державних службовців для навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації, контролює проведення цієї роботи;
7) погоджує державне замовлення на підготовку спеціалістів для державної служби;
8) здійснює контроль за навчанням, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації державних службовців, у тому числі за межами України, готує відповідні пропозиції;
9) надає організаційно-методичну допомогу центральним та місцевим органам державної виконавчої влади і місцевим радам та їх органам у розробці нормативних актів щодо професійно-кваліфікаційних вимог до державних службовців;
10) бере участь у підготовці для розгляду Кабінетом Міністрів України пропозицій про віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у ст. 25 Закону України «Про державну службу», а також нових посад державних службовців до відповідних категорій;
11) дає роз’яснення з питань, що належать до її компетенції;
12) у разі потреби бере участь у перевірці фактів порушення етики поведінки державними службовцями;
13) організовує конференції, семінари і наради з питань державної служби;
14) видає «Вісник державної служби», в якому публікує інструктивні матеріали, методичні рекомендації, матеріали конференцій, семінарів тощо;
15) запроваджує форми державної статистичної звітності з питань державної служби у порядку, встановленому чинним законодавством;
-23-
16) розглядає пропозиції, заяви, звернення державних службовців, а також центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад народних депутатів та їх органів, вживає у межах своєї компетенції відповідних заходів;
17) вивчає досвід роботи державної служби в інших країнах, укладає у встановленому порядку угоди (договори) про співробітництво;
18) організовує добір кандидатур для роботи у відповідних органах на прохання цих органів;
19) координує роботу центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад та їх органів з питань підвищення професійно-кваліфікаційних та ділових якостей державних службовців, вдосконалює форми та методи цієї роботи.
Під час виконання покладених на Головдержслужбу функцій вона взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади України, органами Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів та їх органами, а також з відповідними органами інших країн.
Головдержслужба має право:
• здійснювати контроль за виконанням Закону України «Про державну службу», інших актів законодавства з питань державної служби, вносити у встановленому порядку пропозиції про скасування прийнятих центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, місцевими радами та їх органами рішень з питань державної служби, якщо вони суперечать чинному законодавству;
• одержувати безплатно у разі потреби передбачені державною статистичною звітністю дані та інші необхідні матеріали від центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад та їх органів;
• утворювати (за погодженням з відповідними керівниками) групи з учених, працівників центральних та місцевих органів для підготовки нормативних та інших матеріалів з питань державної служби.
Головдержслужба у межах своїх повноважень видає на основі й на виконання чинного законодавства накази, організовує та контролює їх виконання. У разі потреби вона видає разом з іншими органами державної виконавчої влади, місцевими радами та їх органами спільні рішення, її рішення з питань державної служби, видані у межах її повноважень, є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, місцевими радами та їх органами.
Головдержслужбу очолює начальник. Він та його заступники призначаються на посади та звільняються з посад у порядку, пе-
-24-
редбаченому чинним законодавством. Розподіл обов’язків між заступниками начальника проводить начальник Головного управління. Він персонально відповідає за виконання покладених на неї завдань і здійснення нею функцій, встановлює ступінь відповідальності своїх заступників і керівників підрозділів Головного управління.
Для погодженого розв’язання питань, що належать до компетенції Головдержслужби, обговорення найважливіших напрямів її поточної і перспективної діяльності у Головному управлінні утворюється колегія у складі начальника (голова колегії), заступників начальника за посадою, а також інших керівних працівників Головного управління. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводяться у життя, як правило, наказами Головного управління.
Начальник Головдержслужби, його заступники та інші відповідальні працівники за дорученням керівництва Головдержслужби мають право брати участь у засіданнях колегій, інших засіданнях центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад та їх органів, вивчати їх звіти, статистичні та інші матеріали з питань, що належать до компетенції Головного управління.
Граничну чисельність і фонд оплати праці працівників центрального апарату Головдержслужби затверджує Кабінет Міністрів України.
Структуру центрального апарату Головдержслужби затверджує Урядовий Секретар; штатний розпис центрального апарату Головного управління та Положення про його структурні підрозділи — начальник Головдержслужби.
Головдержслужба є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку і бланки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів внутрішніх справ здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу», якщо інше не передбачено законами України. Проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України регулюється Положенням, що затверджується постановою Кабінету Міністрів України. До рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.
На службу в органи внутрішніх справ приймають на добровільних засадах осіб, які досягли 18-річного віку, здатні за особистими якостями, освітою і станом здоров’я виконувати покла-
-25-
дені на них обов’язки. Призовники не підлягають прийому на службу в органи внутрішніх справ, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Рядовий і молодший начальницький склад органів внутрішніх справ комплектується на договірних засадах особами чоловічої статі, які пройшли дійсну військову службу, іншими особами, які перебувають у запасі Збройних Сил України (крім офіцерів запасу), а в разі потреби і жінками. Порядок та умови укладання договору визначає міністр внутрішніх справ України.
Особи рядового і молодшого начальницького складу в органах внутрішніх справ перебувають: чоловіки — до 45-річного віку, жінки — до 40-річного віку. У разі потреби та за згодою цих осіб, за умови їх придатності до служби строк служби може бути подовжено їм до п’яти років начальниками, яким надано право призначати на посади рядового і молодшого начальницького складу.
Посади середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ комплектуються особами, які мають вищу або спеціальну середню освіту і відповідають вимогам служби в органах внутрішніх справ. Середній начальницький склад комплектується також особами молодшого начальницького складу, які мають середню або вищу освіту, досвід практичної роботи в органах внутрішніх справ і позитивно зарекомендували себе на службі. Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу залежно від присвоєних їм спеціальних звань перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку: особи середнього і старшого начальницького складу, за винятком полковників міліції та полковників внутрішньої служби, — 45 років; полковники міліції та полковники внутрішньої служби — 50 років; генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби — 55 років; генерал-полковники внутрішньої служби — 60 років.
Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них Положенням віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку. У разі потреби на службі в органах внутрішніх справ можуть бути залишені на строк до п’яти років: особи середнього і старшого начальницького складу до полковника міліції та полковника внутрішньої служби включно — начальниками, яким надано право призначати їх на посаду; генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби, генерал-лейтенанти міліцї, генерал-лейтенанти внутрішньої служби — міністром внутрішніх справ України, генерал-полковники внутрішньої служби — Кабінетом Міністрів України. У виняткових випадках особам середнього, старшого або вищого начальницького складу строк служби
-26-
в органах внутрішніх справ може бути подовжено, з урахуванням стану здоров’я у такому самому порядку повторно до п’яти років, а деяким із них, які мають вчений ступінь або вчене звання, — до десяти років. Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, залишені на службі в органах внутрішніх справ понад граничний вік перебування на службі, можуть бути звільнені в запас Збройних Сил України або у відставку до закінчення строку, на який вони були залишені на службі.
Дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, проводиться:

а) за станом здоров’я — відповідно до висновків військово-лікарської комісії;
б) у зв’язку зі скороченням штатів — у разі відсутності можливості використання на службі;
в) за власним бажанням — за наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов’язків;
г) у зв’язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи);
д) за службовою невідповідністю;
е) у разі вчинення злочину, після набрання законної сили обвинувальним вироком суду.
Військовозобов’язаних, зарахованих до кадрів Міністерства внутрішніх справ України на посади рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, включаючи курсантів і слухачів навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, у встановленому порядку знімають з військового обліку, вони перебувають на спеціальному обліку Міністерства внутрішніх справ України.
Питання для самоперевірки:
1. Дайте визначення державному будівництву і місцевому самоврядуванню та покажіть його конституційне закріплення.
2. Визначте предмет і метод державного будівництва і місцевого самоврядування як науки.
3. Розгляньте джерела і систему державного будівництва і місцевого самоврядування як науки.
4. Покажіть системі] державного будівництва і місцевого самоврядування як навчального курсу.
5. Розкрийте правовий статус державного службовця і принципи державної служби.
-27-
Глава II
Організація роботи Верховної Ради України

§ 1. Організаційна побудова Верховної Ради
Конституційний статус Верховної Ради України (далі —Верховна Рада) характеризується закріпленням в Основному Законі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада, її не слід розглядати як вищестоящий орган щодо інших загальнодержавних органів (Президента, Кабінету Міністрів, Конституційного Суду і Верховного Суду України) та органів місцевого самоврядування. У чинній Конституції України не встановлюється принцип єдності представницьких органів. Місцеві ради визначаються не як органи держави, а як органи місцевого самоврядування. Тому вплив Верховної Ради на діяльність інших органів держави та органів місцевого самоврядування може здійснюватися виключно через прийняття законів, які обов’язкові до виконання на території України всіма без винятку суб’єктами.
Отже, Верховна Рада є парламентом України і єдиним органом ‘й законодавчої влади.
Парламенти і парламентаризм у Європі мають давню історію. Парламенти розглядаються як органи законодавчої влади. Проте парламенти визначають і забезпечують функціонування всього державного механізму, бо саме вони у більшості країн світу приймають або безпосередньо беруть участь у прийнятті конституцій, які і встановлюють державний і правовий механізм.
Парламенти — це виборні і колегіальні загальнодержавні органи, які функціонують в умовах демократичного правління і компетентні здійснювати законотворчу діяльність.
Парламентарзм — це система взаємодії держави і суспільства для якої характерним є визнання провідної або особливої і досить істотної ролі у здійсненні державновладних функцій загальнонаціонального постійно діючого представницького органу.
Його не слід пов’язувати з будь-якими конкретними формами державного правління. У кожній країні конкретні форми визначаються історично.
До основних ознак парламенту належать:
• це колегіальний орган, що складається з групи депутатів, чисельність яких залежить від його представницького характеру;
• повинен мати легітимний характер;
• формується шляхом виборів;
• є органом загальної компетенції;
• як загальнодержавний орган поширює свої повноваження на територію всієї держави.
Залежно від ролі в державному механізмі парламенти бувають:
— типу арени, діяльність яких зводиться до обговорення ідей та напрямів політики, що формуються урядом держави;
— типу перетворюючих законодавчих органів — розробка та прийняття законів, визнання основних напрямів зовнішньої і внутрішньої політики, безпосереднє перетворення ідей на закони.
Верховна Рада є парламентом типу перетворюючого законодавчого органу. Саме вона розробляє та приймає закони, визначає основні напрями зовнішньої і внутрішньої політики, здійснює безпосереднє перетворення ідей на закони. Вона виконує такі функції: а) розглядає і вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України; б) приймає закони України; в) здійснює установчі, контрольні, координаційні і міжнародні функції, передбачені Конституцією України. Деякі автори виділяють ще й освітню та ідеологічну функції парламенту. Так, Верховна Рада України здійснює: а) контроль за діяльністю уряду; контроль за бюджетними витратами; в) контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина тощо.
Конституційний склад Верховної Ради — чотириста п’ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. 225 депутатів обирається за пропорційною системою по одному багатомандатному загальнодержавному виборчому округу за списками партій та їх виборчих блоків, а 225 — по одномандатним округам, що утворюються в Україні з приблизно рівною кількістю виборців у кожному окрузі.
Верховна Рада складається з однієї палати. Таку саму структуру мають парламенти багатьох країн світу (наприклад, Болгарії, Греції, Литви та ін.). Проте існують парламенти зі складні-
-29-
шою структурою. Так, парламенти Росії, Франції, США та багатьох інших країн складаються з двох палат, парламент Південно-Африканської Республіки раніше складався з трьох, а парламент колишньої Югославії — з шести палат.
Верховна Рада обирається вільними виборами строком на чотири роки. Вибори до неї можуть бути черговими і позачерговими.
Відповідно до ч. і ст. 77 Конституції України чергові вибори до Верховної Ради відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень діючого її складу.
Позачергові вибори до парламенту України призначаються тоді, коли Президент достроково припиняє її повноваження. Це може статися за умови, що протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради не можуть розпочатися, внаслідок чого Президент України достроково припиняє її повноваження та призначає нові вибори, які й називатимуться позачерговими. Такі вибори мають відбутися протягом шістдесяти днів з дня опублікування президентського указу про дострокове припинення повноважень попереднього складу парламенту.
Причини, через які пленарні засідання Верховної Ради не можуть розпочатися, можуть корінитися у її діяльності. До них відносять: а) відсутність кворуму, тобто кількості народних депутатів України, необхідної для визнання засідань Верховної Ради правомочними вирішувати питання, віднесені до її компетенції; б) результати відмови частини народних депутатів зареєструватися учасниками пленарного засідання; в) безрезультатність спроб обрати Голову Верховної Ради, який повинен вести ЇЇ засідання та ін.
Але щоразу ці причини мають свідчити про нездатність даного складу народних депутатів розв’язувати питання організації роботи парламенту. Повноваження Верховної Ради, обраної на позачергових виборах, не можуть бути припинені протягом одного року її функціонування. Це правило зумовлене недоцільністю створення частих перерв у діяльності законодавчого органу та істотних затрат, пов’язаних з виборчими кампаніями. Дострокове припинення повноважень Верховної Ради не допускається і в останні шість місяців строку повноважень Президента України, що спрямовано на запобігання створенню можливих політичних та організаційних ускладнень у період організації і проведення виборів Президента.
Порядок проведення виборів Верховної Ради деталізується законами України «Про вибори народних депутатів України» від
-30-
24 вересня 1997 р. та «Про Центральну виборчу комісію України» від 17 грудня 1997 р.
Таким чином, Верховна Рада (парламент) є колективним, представницьким, однопалатним, законодавчим державним органом, що обирається громадянами України, які мають право голосу, на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні.
§ 2. Організаційно-правові форми і методи роботи Верховної Ради
Верховна Рада України має свої форми і методи роботи. Як вже зазначалося, організаційно-правові форми діяльності Верховної Ради включають в себе проведення її пленарних засідань і засідань комітетів та комісій (сесії), організацію роботи інших органів і посадових осіб Верховної Ради. Організація їх роботи закріплюється Конституцією, законами України та Регламентом. Конституція України встановлює, що Верховна Рада працює сесійно. Сесії складаються з пленарних засідань і засідань комітетів, тимчасових спеціальних комісій та депутатських груп чи фракцій. Учасниками сесій є народні депутати, Голова Верховної Ради, його Перший заступник і заступник, голови комітетів Верховної Ради, їх заступники і секретарі, уповноважені депутатських груп і фракцій Верховної Ради. Забезпечує організацію роботи Верховної Ради її Секретаріат.
Отже, розглядаючи роботу Верховної Ради України, можна сказати, що форма її діяльності — це зовнішній вияв її існування.
Методи діяльності Верховної Ради характеризуються методами управління, тобто способами, прийомами й засобами цілеспрямованого її впливу на об’єкти управління. Управління розглядається різними науками: кібернетикою, філософією, правом та ін. Його сутність зводиться до впливу суб’єкта на об’єкт. Воно може бути свідомим і стихійним, об’єктивним і суб’єктивним, зовнішнім і внутрішнім та ін. Об’єктами управління в нашому випадку є усі суб’єкти права в його зовнішньому розумінні та органи і посадові особи Верховної Ради України у внутрішньому розумінні управління. Основним призначенням методів управління є забезпечення правомірної поведінки людей.
Таким чином, форми і методи організації пленарних засідань ерховної Ради та засідань ЇЇ органів і посадових осіб є предметом нашого дослідження.
-31 –
Порядок роботи Верховної Ради встановлюється Конституцією України та регламентом Верховної Ради. Згідно зі ст. 82 Конституції України Верховна Рада працює сесійно. Вона є легітимною за умови обрання не менше як двох третин народних депутатів від її конституційного складу, тобто не менше 300 депутатів.
Сесія являє собою головну організаційно-правову форму, за допомогою якої парламент України реалізує свої повноваження. Це загальні збори народних депутатів України, що проходять у вигляді засідань, скликаються у встановленому законом порядку для вирішення питань, які включаються у компетенцію Верховної Ради України. Сесії складаються з пленарних засідань і засідань комітетів та тимчасових (спеціальних і слідчих) комісій. У процесі проведення сесії найбільшою мірою виявляється принцип колективізму.
Розрізняють порядок організації і проведення:

На свою першу сесію Верховна Рада збирається не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання сесії Верховної Ради відкриває найстарший за віком народний депутат України. У Регламенті Верховної Ради деталізуються конституційні положення щодо порядку організації і проведення першої сесії. Вона скликається після проведення відповідної підготовки.
Секретаріат Верховної Ради не пізніше як через 10 днів після ; обрання надсилає кожному народному депутату: а) Конституцію України; б) Віденську конвенцію про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р.; в) Закон України «Про статус народних депутатів України»; г) Регламент Верховної Ради; д) Закон України «Про комітети Верховної Ради України; е) перелік комітетів Верховної Ради попереднього (або поточного) скликання і Положення про них; є) Положення про порядок розробки проектів законів; ж) Положення про структуру, виклад, зміст і оформлення проектів законів; з) Положення про референта-консультанта народного депутата України; й) Положення про Секретаріат Верховної Ради; і) список посадових осіб Секретаріату Верховної Ради та їх службові телефони.
Депутату пропонується не пізніше як за 20 днів до початку сесії надіслати свої попередні побажання щодо входження до складу того чи іншого комітету та повідомити про житлові умови, в м. Києві, необхідні для здійснення депутатських повноважень.
Секретаріат Верховної Ради не пізніше як за 15 днів до початку першої сесії Верховної Ради нового скликання надсилає депутатам довідкові матеріали про обраних народних депутатів України та збірник їх передвиборних програм (платформ). Довідковий матеріал про депутатів має містити, зокрема: а) прізвище, ім’я та по батькові депутата; б) назву, номер і місцезнаходження (область чи місто) виборчого округу; в) дату народження депутата; г) дані про освіту, професію, посаду, місце роботи, партійність; д) поштову адресу та номери телефонів, вказані депутатом. Народним депутатам надсилають і деякі інші документи до початку першої сесії Верховної Ради.
Для розробки проекту порядку денного першої сесії Верховної Ради нового скликання та проектів інших документів, що виносяться на першу сесію, підготовки пропозицій щодо організації її роботи Верховна Рада попереднього скликання організовує формування Підготовчої депутатської групи з числа новообраних народних депутатів України. Вона складається з представників — депутатів від Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя. Від кожних десяти депутатів вказаних регіонів делегується один представник з урахуванням пропорційності представництва від депутатів, що є членами різних партій, та безпартійних. Делегування представників здійснюється на зборах депутатів від відповідних регіонів. Перше засідання Підготовчої депутатської групи скликає Голова Верховної Ради попереднього скликання не пізніше як за 20 днів до початку першої сесії Верховної Ради нового скликання. Про проведену роботу Підготовча депутатська група готує звіт на’першу”сесію”.””
На першому пленарному засіданні Верховної Ради народні депутати України складають присягу. Процедуру складання присяги встановлює Конституція України, згідно з якою текст присяги зачитує найстарший за віком народний депутат перед відкриттям першої сесії кожного наступного скликання. Депутати скріплюють текст присяги своїми підписами. У разі коли депутат відмовляється підписати текст присяги, то це тягне за собою втрату депутатського мандата. Повноваження народного депутата України починаються з моменту складання присяги. Потім головуючий пропонує депутатам розпочати формування депутатських груп (Фракцій), дає пояснення про їх права і порядок формування. Далі приймається рішення з питань обрання Голови Верховної Ради і його заступників та створення комітетів.
Президія сесії створюється Верховною Радою з числа народних депутатів України на підставі пропорційного представництва від різних партій та безпартійних, а також з урахуванням їх до-
-33-
мовленості про відступ від такого представництва. Вона створюється шляхом відкритого голосування за списком без обговорення.
Для проведення таємного голосування і визначення його результатів обирається Лічильна комісія, яка проводить підрахунок голосів під час відкритого голосування або визначає присутність депутатів на засіданні в разі неспрацювання електронної системи підрахунку голосів чи за дорученням головуючого на засіданні. Лічильна комісія обирає зі свого складу голову, заступника голови і секретаря. Засідання Лічильної комісії проводяться гласно і лише відкрито. У роботі Лічильної комісії не можуть брати участь народні депутати, кандидатури яких включені до бюлетенів для таємного голосування.
Народний депутат до визнання його повноважень не може бути обраний на посаду у Верховній Раді та до її органів (крім Президії сесії, тимчасових Лічильної та Мандатної комісій). У комітеті Верховної Ради за депутатом, для визнання повноважень якого призначена додаткова перевірка, резервується місце. Народний депутат, щодо визнання повноважень якого призначена додаткова перевірка, зупиняє свою участь у роботі Президії сесії, тимчасових Лічильній та Мандатній комісій.
Чергові сесії Верховної Ради проводяться два рази на рік і починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.
Відкриття чергової сесії Верховної Ради оголошує головуючий на засіданні на початку першого пленарного засідання, яке проводиться у перший день роботи сесії. Тривалість сесії визначається Верховною Радою. Вона може доручити окремим комітетам чи комісіям продовжити роботу сесії на їх засіданнях. За звичайних обставин перший і третій тижні місяця сесійного періоду відводяться для пленарних засідань Верховної Ради, другий — для роботи комітетів і комісій Верховної Ради, четвертий — для роботи депутатів у виборчих округах, їх самостійної роботи, пов’язаної із здійсненням депутатських повноважень, а також для роботи комітетів і комісій за дорученнями Верховної Ради.
У сесійний період щотижнева робота Верховної Ради та її комітетів і комісій починається у вівторок о 10 годині і закінчується у п’ятницю о 14 годині. Понеділок кожного тижня відводиться для самостійної роботи депутатів, здійснення депутатських повноважень, їх роботи в депутатських групах (фракціях) або у виборчих округах. Верховна Рада не може приймати рішення щодо використання у понеділок їх робочого часу для інших цілей, за
– 34 –
винятком випадків, коли депутати залучаються до роботи під час надзвичайного чи воєнного стану або для виконання доручень за рішеннями Верховної Ради. Робочий день Верховної Ради, її комісій та комітетів у сесійний період починається о 10 годині і триває до 18 години з перервою з 12 години до 12 години 30 хвилин і з обідньою перервою з 14 до 16 години, за винятком випадків, коли депутати залучаються до роботи під час надзвичайного чи воєнного стану або для виконання доручень за рішеннями Верховної Ради. Вона, якщо не приймає іншого рішення, проводить протягом дня два засідання сесії: ранкове — з 10 до 14 години і вечірнє — з 16 до 18 години. Засідання Верховної Ради або її робочого органу головуючий на засіданні може подовжити понад визначений робочий час не більше ніж на 15 хвилин. Інші одноразові зміни часу роботи можуть здійснюватися, якщо за це без обговорення проголосувала більшість депутатів від їх фактичної кількості. За звичайних обставин рішення про продовження пленарного засідання після 18 години приймає Верховна Рада не пізніше як на ранковому засіданні того ж дня.
У середу першого і третього тижня місяця з 16 до 18 години на засіданні Верховної Ради керівники та посадові особи будь-яких державних органів (крім органів судової влади) відповідають на запити і запитання депутатів. У разі коли надходить велика кількість запитів і запитань, для їх розгляду можуть бути відведені окремі засідання Верховної Ради, але не більше одного дня засідань на тиждень пленарної роботи. Перша година засідань у пріоритетному порядку відводиться для запитів і запитань
ЩОДО ПОТОЧНИХ ПОДІЙ.
Інформація про місце і час проведення засідань Верховної Ради (якщо засідання передбачається провести не в сесійному залі), а також про місце і час реєстрації народних депутатів публікується в газеті «Голос України», повідомляється іншими засобами масової інформації та заздалегідь доводиться до відома кожного депутата.
Проекти законів, постанов та інші документи надсилаються депутатам не пізніше як за 10 днів до початку чергової сесії Верховної Ради. Можуть встановлюватися і триваліші терміни надсилання документів.
Таким чином, перша сесія Верховної Ради нового скликання та чергові сесії проводяться відповідно до Конституції України, законів та Регламенту.
Позачергові сесії Верховної Ради України із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менше як третини народних депутатів України від їх
3* – 35 –
конституційного складу (150 депутатів) або на вимогу Президента України. Мотивовані пропозиції про скликання позачергової сесії Верховної Ради, підписані ініціаторами, надсилаються Голові Верховної Ради із зазначенням питань і, за звичайних обставин, з проектами документів, розгляд яких пропонується, при цьому підпис депутата не може бути відкликаний.
Позачергова сесія Верховної Ради за звичайних обставин скликається не пізніше як у 10-денний строк після надходження пропозиції про ЇЇ скликання. Розпорядження Голови Верховної Ради про скликання позачергової сесії Верховної Ради публікується не пізніше як за 3 дні до її відкриття із зазначенням питань, які пропонується винести на розгляд позачергової сесії. Документи позачергової сесії Верховної Ради видаються депутатам при їх реєстрації.
Отже, Конституція України і Регламент Верховної Ради закріплюють суб’єктів і порядок скликання позачергових сесій. У разі запровадження на території України або її частині режиму воєнного, надзвичайного чи іншого стану, пов’язаного з обмеженням конституційних прав громадян, Верховна Рада збирається на свою сесію без скликання у дводенний строк після запровадження такого режиму. У цьому разі Секретаріат Верховної Ради терміново повідомляє депутатів про місце засідань Верховної Ради, якщо вони відбуватимуться не в Будинку Верховної Ради, а в іншому приміщенні.
Всі сесії проводяться відкрито. Закриті засідання проводяться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради (226 депутатів). Рішення про проведення закритих сесій приймаються виключно на пленарних засіданнях шляхом голосування. Кожен народний депутат України на засіданнях голосує особисто.
Регламент передбачає і порядок формування порядку денного сесії, який включає в себе два розділи: перший — питання, які повністю підготовлені для включення до розкладу пленарних засідань Верховної Ради; другий — питання, підготовку і доопрацювання яких Верховна Рада доручає здійснити комітетам Верховної Ради та відповідним органам.
До першого розділу порядку денного сесії Голова Верховної Ради за погодженням з Погоджувальною радою депутатських груп (фракцій) включає лише ті питання, документи щодо яких підготовлені згідно з вимогами Регламенту. Відповідні голови комітетів Верховної Ради подають Голові Верховної Ради свої висновки щодо готовності закріплених за ними для підготовки і
-36-
доопрацювання питань і пропозиції про включення їх до того чи іншого розділу порядку денного сесії.
Проект порядку денного сесії, сформований відповідно до вимог, обговорюється і затверджується в цілому Верховною Радою більшістю голосів депутатів від їх фактичної кількості.
Рішення про включення питання до ще не затвердженого в цілому порядку денного сесії приймається, якщо за нього проголосувала не менш як третина депутатів від їх фактичної кількості, за винятками, встановленими законом. Якщо за наслідками голосування Верховної Ради питання до порядку денного сесії не включено, то воно вважається відхиленим. Рішення про виключення питання з не затвердженого ще в цілому порядку денного приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від їх фактичної кількості.
Питання затвердженого порядку денного сесії Верховної Ради можуть розглядатися в іншій, ніж у передбаченій у ньому, послідовності, відкладатися, змінюватися чи виключатися з порядку денного за рішенням Верховної Ради, прийнятим після обговорення за скороченою процедурою. При цьому заслуховується виступ ініціатора такої пропозиції з її обгрунтуванням, а також повідомленням про виконану згідно з Регламентом підготовчу роботу і ступінь підготовленості питання до розгляду, про термін роздачі відповідних документів депутатам, а також заслуховується виступ з цього питання голови відповідного комітету або комісії.
Рішення про зміну чи виключення питань із затвердженого в цілому порядку денного приймається не менше як двома третинами голосів депутатів від їх фактичної кількості. У разі коли із зазначеного питання є пропозиція Погоджувальної ради депутатських груп (фракцій), рішення щодо неї приймається без обговорення більшістю голосів депутатів від їх фактичної кількості.
Більшістю голосів Верховна Рада може прийняти мотивоване рішення відкласти розгляд питання затвердженого порядку денного сесії на наступну чергову сесію. Таке рішення може прийматися не більше як один раз щодо одного й того самого питання порядку денного, за винятком питань про ратифікацію або денонсацію міжнародних договорів. Прийняття рішення з питання затвердження державного бюджету не може відкладатися на наступну сесію, якщо це за висновком Президента України призведе до перешкод у бюджетному регулюванні. Відкладене питання порядку денного може бути розглянуто на позачерговій сесії.
Рішення про розгляд на пленарному засіданні питання, не включеного до порядку денного сесії чи засідання, Верховна Ра-
-37-
да може прийняти більшістю голосів депутатів від їх фактичного складу.
Питання про розгляд законопроекту (іншого акта) автоматично виключається з порядку денного сесії Верховної Ради у разі відхилення законопроекту (іншого акта) Верховною Радою, а також у разі офіційного опублікування прийнятого відповідного закону (чи введення в дію відповідного іншого акта).
З розгляду і підготовки до розгляду питань складається певний розклад. Розклад засідань Верховної Ради має містити інформацію про день і час проведення пленарних засідань не менше як на двотижневий строк, про порядок денний кожного пленарного засідання, реєстраційні номери, назви, редакції та дати розповсюдження серед депутатів проектів документів (у тому числі й альтернативних), що стосуються включених до розкладу засідань питань.
Проект розкладу засідань Верховної Ради готується Головою Верховної Ради спільно з- Погоджувальною радою депутатських груп (фракцій) і повідомляється депутатам не пізніше як за 10 днів до відкриття чергової сесії.
Розклад засідань Верховної Ради для розгляду питань порядку денного приймається Верховною Радою без обговорення за пропозицією Голови Верховної Ради, погодженою з Погоджувальною радою депутатських груп (фракцій). Рішення приймається більшістю голосів депутатів від їх фактичної кількості. Якщо за наслідками голосування без обговорення погоджену пропозицію буде відхилено або якщо погоджену пропозицію щодо проекту розкладу засідань не буде внесено, розклад засідань приймається Верховною Радою після скороченого обговорення.
Зміни у розклад засідань Верховної Ради вносяться у встановленому порядку. Верховна Рада наприкінці кожного тижня її пленарних засідань уточнює розклад засідань на наступний не менш як двотижневий строк. Уточнений розклад засідань розповсюджується серед депутатів.
До порядку денного пленарного засідання включаються питання з першого розділу розкладу, якщо додержано вимоги щодо готовності питання до розгляду і строків забезпечення депутатів відповідними матеріалами.
До порядку денного засідань Верховної Ради щотижня під час її пленарної роботи включається не менше двох годин для проведення обговорення питань (у тому числі і заздалегідь означених), які можуть бути не пов’язані з питаннями порядку денного сесії (різне). Рішення з таких обговорюваних питань у зазначений час Верховною Радою не приймаються. Такі обговорення проводяться, якщо на засіданні присутня більш як половина
депутатів від їх фактичної кількості. Час для таких обговорень може використовуватися частинами після розгляду питань порядку денного.
Щоденно на початку першого пленарного засідання (без включення цього питання до порядку денного засідання) відводиться до 30 хвилин для стислих (до 3 хвилин) виступів депутатів із внесенням пропозицій (крім тих, що їх вносять у спеціально встановленому порядку), оголошення запитів, заяв, повідомлень. При цьому обговорення не відкривається.
До порядку денного кожного останнього пленарного засідання тижня без голосування включається питання «Про причини відсутності депутатів».
На пленарному засіданні головуючий після попереднього погодження відповідних пропозицій, що надійшли від депутатів, депутатських груп (фракцій), з Головою Верховної Ради та за наявності висновків комітету Верховної Ради, до повноважень якого входять питання культури, оголошує про урочисті або траурні дати чи події, за винятком тих, що стосуються народних депутатів України поточного скликання. У разі порушення зазначеного порядку будь-ким з учасників засідання головуючий оголошує, що Верховна Рада взяла до відома зроблене повідомлення.
У невідкладних випадках у період між пленарними засіданнями під час сесії на вмотивовану вимогу осіб і органів, які згідно з Конституцією мають право порушувати питання про скликання позачергової сесії Верховної Ради, може порушуватися питання про скликання позачергових сесій. За звичайних умов до порядку денного цих засідань вносяться лише питання, розгляд яких визначено у пропозиціях про скликання такого засідання.
Отже, законодавством передбачено порядок формування порядку денного і розкладу сесій. Крім роботи пленарних засідань, народні депутати працюють у комітетах і комісіях.
§ 3. Організація роботи комітетів, комісій та депутатських груп ( фракцій) Верховної Ради
Сьогодні в Україні діє Верховна Рада, обрана 29 березня 1998 р. за пропорційно-мажоритарною системою. Структурно це однопалатний парламент, що включає в себе депутатів, які об’єднуються у комітети, комісії та фракції.
Повноваження комітетів визначаються Конституцією України та законами, а їх завдання і компетенція — Положеннями про відповідні комітети, що затверджуються Верховною Радою, її Регламентом та іншими актами.
38-
-39-
Верховна Рада України визначає: а) перелік комітетів; б) їх функціональну спрямованість; в) їх діяльність. Комітети створюються з урахуванням важливості проблем державного, господарського, соціально-культурного будівництва та інших факторів об’єктивного характеру.
Порядок організації роботи комітетів Верховної Ради (далі — комітетів) закріплюється Законом України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 14 липня 1998 р., 10 лютого 2000 р. та 22 лютого 2000 р. Основною формою роботи комітетів є їх засідання. Вони правомочні приймати рішення, якщо на них присутня більш як половина депутатів затвердженого складу. Засідання проводяться відкрито і гласно. Вони можуть висвітлюватися засобами масової інформації, а за згодою простої більшості комітету може здійснюватися звукозапис, кіно- та ві-деозйомка, трансляція по радіо і телебаченню та шляхом іншого висвітлення засобами масової інформації. За рішенням простої більшості членів комітету може проводитися закрите засідання. На закритому засіданні, крім членів комітету, можуть бути присутні запрошені особи.
За рішеннями комітетів на їх засіданнях можуть проводитися слухання з питань, що належать до їхньої компетенції. Метою слухань є одержання всебічної інформації щодо питань, які розглядаються, їх вивчення і обговорення. Слухання протоколюються і стенографуються, підсумкові документи за їх результатами не складаються. Інформацію, одержану під час слухань, використовують для прийняття рішень комітетів. За результатами обговорення того чи іншого питання на засіданнях комітетів приймаються рішення, рекомендації, висновки. Для їх прийняття необхідно, щоб проголосувала більшість членів комітету. Голосування може бути відкрите, поіменне чи закрите. Рішення приймаються з питань, що стосуються організації роботи комітетів. Після обговорення питань приймають рекомендації, що готуються на розгляд Верховної Ради України і вносяться особами та органами, які мають право законодавчої ініціативи, а також щодо контрольної діяльності комітетів. Висновки приймаються щодо законопроектів і проектів інших актів, внесених на розгляд Верховної Ради України суб’єктами, які мають право законодавчої ініціативи, а також щодо кандидатур, які пропонуються для обрання, призначення чи затвердження Верховною Радою України або призначення яких відповідно до постанов Верховної Ради України погоджується з комітетами, крім випадків, визначених Законом або Регламентом Верховної Ради України.
-40-
Відкрите голосування здійснюється особисто членами комітетів підняттям руки. За пропозицією, підтриманою третиною присутніх на засіданні членів комітету, результати голосування заносяться до протоколу засідання комітету (поіменне голосування). У деяких встановлених законодавством випадках комітети проводять таємні голосування шляхом подання і підрахунку бюлетенів.
Рішення, рекомендації, висновки комітетів можуть бути переглянуті, якщо за це подано більшість голосів членів комітету від його загального складу.
На кожному засіданні комітету ведеться протокол, а в деяких випадках за рішенням комітету може здійснюватися стенограма засідання. Протокол засідання комітету підписують головуючий на засіданні та секретар цього комітету.
Роботу комітетів організують їх голови. На них покладають такі повноваження: а) забезпечення складання плану роботи комітету; б) організація виконання плану графіка робіт над законопроектами та проектами інших актів Верховної Ради, щодо яких комітет визначено головним; в) запрошення у разі потреби для участі у роботі комітету та робочих груп фахівців; г) представлення комітетів у відносинах з Верховною Радою, іншими державними органами, об’єднаннями громадян, а також з відповідними органами парламентів іноземних держав та міжнародними організаціями; д) підписання документів, прийнятих комітетом, чим засвідчується їх відповідність змісту прийнятих рішень;
е) організація роботи з виконання рішень комітету, інформування його членів про хід їх виконання; є) доповіді Верховній Раді про роботу комітету та її наслідки не рідше ніж один раз на рік;
ж) координація роботи комітету з іншими комітетами та відповідними підрозділами Секретаріату Верховної Ради; з) пропонування кандидатури на посаду заступника голови комітету; й) надання доручень заступникові голови комітету, головам підкомітетів, секретареві з організаційних питань; і) забезпечення керівництва секретаріатом комітету; ї) головування на засіданнях комітету; й) інформування членів комітету про офіційні документи, листи, що надійшли до комітету, здійснення інших повідомлень, що стосуються діяльності комітетів; к) забезпечення ведення кошторису витрат комітету, інформування комітету та надання звіту Верховній Раді про використання виділених комітету коштів; л) виконання інших функцій, передбачених Регламентом, законодавчими актами, рішеннями Верховної Ради, роз-п°рядженнями Голови Верховної Ради та його заступників; м) прийом громадян та ін.
-41-
З метою забезпечити конкретні напрями своєї діяльності комітет створює із свого складу підкомітети, які утворюються у складі не менш як трьох членів комітету. Члени комітету можуть входити до складу кількох підкомітетів. Діяльність підкомітетів забезпечується відповідними підрозділами секретаріату або працівником апарату комітету, що входить до структури секретаріату. Голова підкомітету обирається на засіданні комітету відкритим голосуванням більшістю голосів членів комітету від їх фактичної кількості.
Для підготовки проектів законодавчих актів Верховної Ради, проектів рішень, рекомендацій, висновків комітетів і розгляду питань, що обговорюються на засіданнях комітетів, можуть створюватися робочі групи і призначатися їх керівники. До складу робочої групи включаються члени комітету, інші народні депутати України, які не є членами цього комітету, за їх згодою, а також можуть входити працівники Секретаріату Верховної Ради, науково-дослідних інститутів і навчальних закладів, фахівці-практики, автори проектів та ін. Питання, що належать до відання кількох комітетів, за їх ініціативою, а також за дорученням Верховної Ради можуть розглядатися комітетами спільно. Спільні засідання може проводити один із голів цих комітетів за їх взаємною згодою. У разі потреби спільне засідання за рішенням комітетів можуть вести Голова Верховної Ради або його перший заступник чи заступник. Процедурні питання роботи комітетів можуть регулюватися законом чи Регламентом. Комітети інформують громадськість про свою діяльність. Існує практика проведення виїзних засідань комітетів. Організаційно-методичне, технічне, інформаційне і матеріальне обслуговування комітетів, а також забезпечення їх функціонування здійснюють Секретаріат і Управління справами Верховної Ради, секретаріати комітетів.
Комітети подають на розгляд Верховної Ради свої висновки рекомендації на підготовлені ними законопроекти чи проекти інших актів. Оформлення документів комітетів має відповідати вимогам, що встановлені законами і Регламентом. Засідання комітетів і комісій Верховної Ради проводяться відповідно до затверджених ними перспективних планів та рішень Верховної Ради. Секретаріат Верховної Ради за поданням секретарів відповідних органів Верховної Ради веде інформаційну дошку із зведеним перспективним розкладом роботи цих органів. Розклад повинен містити інформацію про дату, час, місце, порядок денний засідань органів Верховної Ради не менше як на двотижневий строк. Зміни до розкладу подаються секретарями відповідних органів Верховної Ради не пізніше як за 4 доби до відповідного засідання у період між пленарними засіданнями і не пізніше як за добу під
-42-
проведення пленарних засідань, а якщо необхідно терміново нести зміни до розкладу, про це оголошується на засіданні Верховної Ради.
Рішення комітетів і комісій Верховної Ради є правочинними, якщо їх прийнято на засіданнях, проведених згідно з розкладом.
Комітети з питань, що належать до їх відання, здійснюють контроль за виконанням Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради центральними органами державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, підприємствами й організаціями незалежно від форм власності, а також контроль за законністю, ощадливістю та ефективністю витрат з державного бюджету. Результати цієї роботи мають бути письмово оформлені і доведені до відома відповідних органів та посадових осіб. Комітети у межах своєї компетенції вивчають практику застосування, впровадження і виконання прийнятих законів або їх окремих положень та ефективність їх дії. Вони розглядають будь-які пропозиції, що свідчать про потребу у прийнятті нових законодавчих актів або у внесенні змін і доповнень до чинних законодавчих актів, і в разі необхідності готують відповідний висновок на розгляд Верховної Ради України. Комітети можуть також проводити дослідження тенденцій та прогнозувати розвиток ситуації з питань, що належать до їхньої компетенції. В літературі, наприклад, пропонується підсилити контроль комітетів за виконавчою гілкою влади, навіть ввести кримінальну відповідальність за ігнорування виклику до комітету.
Верховна Рада може створювати, коли визнає за необхідне, тимчасові спеціальні комісії для розробки, попереднього розгляду, доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради, для вивчення чи дослідження питань, віднесених до її компетенції (крім контрольних, ревізійних і слідчих комісій, які створюються і діють відповідно до інших статей Регламенту). Тимчасова спеціальна комісія завжди є головною комісією з питання, Для підготовки якого її створено. Питання про створення тимчасової спеціальної комісії включається окремим пунктом до порядку денного сесії Верховної Ради, якщо інше не встановлено Регламентом.
Тимчасова спеціальна комісія діє відповідно до порядку, встановленого для комітетів Верховної Ради.
Таким чином, Конституція, закони і Регламент Верховної Ради України закріплюють порядок організації і діяльності комітетів і комісій, використання ними організаційно-правових форм і методів.
-43-
Порядок утворення та функціонування депутатських груп (фракцій) є предметом нашого дослідження. Депутатські фракції у Верховній Раді утворюються виключно депутатами на основі політичних партій та блоків політичних партій, що подолали чотиривідсотковий бар’єр на виборах до Верховної Ради 29 березня 1998 р. Відповідно до постанови Верховної Ради депутатські фракції утворюються за умови, що до складу кожної з фракцій входить не менш як 14 народних депутатів України. Вони не можуть формуватися для захисту приватних, комерційних, місцевих, професійних чи релігійних інтересів. Принципи функціонування депутатської групи (фракції) не можуть порушувати імперативного характеру депутатського мандата. Порядок їх роботи, умови вступу до них депутата, його виходу чи виключення з будь-якої фракції визначаються самою депутатською групою
(фракцією).
Депутат не може входити до складу більш як однієї зареєстрованої депутатської групи (фракції). Голова Верховної Ради і його заступники не входять до складу жодної депутатської групи
(фракції).
Депутатські групи (фракції) формуються на першій сесії Верховної Ради нового скликання до розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради, створення органів Верховної Ради. Якщо цього не відбулося, головуючий на пленарному засіданні оголошує перерву у пленарних засіданнях на 2 робочі дні. Перед наступним пленарним засіданням Секретаріат Верховної Ради розповсюджує серед депутатів інформаційні матеріали про депутатські групи (фракції), які відповідають вимогам Регламенту і були подані до Секретаріату Верховної Ради не пізніше як за 16 годин до початку зазначеного пленарного засідання.
Реорганізація та формування нових депутатських груп (фракцій) можуть проводитися протягом повноважень Верховної Ради із збереженням їх пропорційного представництва в органах Верховної Ради чи з відступом від нього відповідно до рішення, прийнятого Верховною Радою щодо такого представництва.
Кожна депутатська група (фракція) має бути зареєстрована у Секретаріаті Верховної Ради. Умовою її реєстрації є надходження до Секретаріату Верховної Ради підписаного персонально депутатами письмового повідомлення про сформування депутатської групи (фракції) із зазначенням її назви, мети чи завдання, персонального складу та партійної належності членів групи (фракції), а також депутатів, які уповноважені представляти групу (фракцію). Повна та скорочена назва депутатської фракції має збігатися з назвою відповідної партії. У разі коли депутатська
-44-
фракція об’єднує депутатів з кількох партій, то назва має включати назви цих партій.
Після реєстрації депутатської групи (фракції) головуючий на пленарному засіданні інформує депутатів про її кількісний склад та уповноважених представників. Секретаріат Верховної Ради після реєстрації депутатської групи (фракції) розповсюджує серед депутатів інформаційні матеріали про її діяльність. У такому самому порядку повідомляється про зміни у складі депутатських груп (фракцій).
Про зміни у складі депутатської групи (фракції) її уповноважений представник повідомляє письмово Голову Верховної Ради. Це повідомлення підписує і депутат, щодо якого воно подається, або лише уповноважений представник депутатської групи (фракції), якщо депутата виключено з неї.
У разі коли склад депутатської групи (фракції) стає меншим від встановленої кількості (14), вона після 15 днів оголошується Головою Верховної Ради розпущеною. Розпуск (саморозпуск) депутатської групи (фракції) не є підставою для перегляду персонального складу органів Верховної Ради.
Отже, депутатські групи (фракції) в Україні формуються і діють за партійним принципом. До складу такої групи (фракції) може входити і безпартійний народний депутат за умови, що він поділяє програмні документи партії.
Для підвищення ролі і значення депутатських груп (фракцій) у діяльності Верховної Ради необхідно, на наш погляд, найближчим часом прийняти Закон України «Про Регламент Верховної Ради України», у якому врегулювати у повному обсязі порядок утворення і функціонування депутатських груп (фракцій) та Закон України «Про депутатські групи і депутатські фракції».
Повноваження депутатських груп (фракцій) викладено в V Регламенті Верховної Ради від 27 липня 1994 р. зі змінами, внесеними постановою Верховної Ради від 14 липня 1998 р. Вони мають такі повноваження: а) попередньо обговорювати кандидатури на посади Голови Верховної Ради і його заступників, голів комітетів та комісій Верховної Ради, а також персональний склад колегіальних органів Верховної Ради; б) пропорційно (виходячи з кількості їх членів) мають бути представлені в усіх органах Верховної Ради та офіційних парламентських делегаціях; в) висувають кандидатури на вакантні депутатські місця в органах Верховної Ради до визнання Верховною Радою повноважень відповідних новообраних народних депутатів, яким ці місця належали раніше; г) формують комітети Верховної Ради за принципом пропорційності з урахуванням фахової підготовки народних
-45-

депутатів та домовленості між заінтересованими! депутатськими групами (фракціями); д) кожна депутатська група (фракція) має гарантоване право на виступ свого представника з усіх питань порядку денного на засіданнях Верховної Ради та її органів. Депутатська група (фракція), з ініціативи якої розглядується питання, має право на виступ свого представника після проведення обговорення на засіданнях Верховної Ради та її органів. • Жодна депутатська група (фракція) не має праша виступати від імені всього народу України чи Верховної Ради. Вони можуть вільно співробітничати між собою шляхом утворення депутатських об’єднань і неформальних груп, які не підлягають реєстрації і не мають прав, встановлених Регламентом,.
Депутатські групи (фракції) проводять свої засідання відкрито і гласно. За рішенням депутатської групи (фракції) може бути проведено закрите засідання. Уповноважений тредставник депутатської фракції може в письмовій формі доручити в
Ч ‘
‘ТИ
ю закрите засідання. Уповноважений Іпредсіа^—
____ групи (фракції) може в письмовій форімі доручи-ґ” в и
нання закріплених за ним Регламентом Верховної Ради сРУ
——–5, – ———-V „™пи Сфраіі”11)- На
нання закріплених за ни
будь-кому з членів відповідної депутатської групи
підставі постанови Верховної Ради від 14 липнш 1998 р. БИКО
ня уповноваженим представником (керівником) депу’гат кш
фракції своїх повноважень є поважною причиною для і* г д
сутності на засіданні комітету Верховної Рад,и, до скла^У
він входить, і його відсутність з цієї причини не впливав на во~
рум у комітеті.
Зареєстровані депутатські групи (фракції) та їх члени можуть мати інші права та обов’язки, встановлені Конституцією, Законом України про статус народного депутата України, про ко* Верховної Ради та Регламентом. Голова Верховної Ради забезпечує зареєстровані депутатські групи (фракції) приміщенням, необхідним обладнанням тощо, а також закрітлює за ними адміністративно-технічний персонал, який користується їх дов Рою> для подання допомоги у здійсненні депутатськими ФУ . и и (фракціями) передбачених законами і Регламентом фУ ц У Верховній Раді. За зверненням уповноваженого представн де путатської групи (фракції) Секретаріат Веріховної Рад11 Розпов’ сюджує серед народних депутатів України Іпідготовлен1 не ма~ теріали про її діяльність як офіційні від, депутатсь^01 ФУ1111
(фракції).
Таким чином, повноваження депутатських груп (фракцій) закріплені в законах України про статус народного депутата України, про комітети Верховної Ради тм Регламент1СКО~ палення правової основи діяльності депутатських ^уп(ч>рак-цій) багато в чому залежить від прийняття переа° ого
Конституцією України закону про Регламент Верховної Ради та інших: законодавчих актів.
У процесі роботи Верховної Ради виникає необхідність у погодженні значної кількості різних питань. З цією метою уповноважені представники депутатських груп і фракцій (від кожної по одному) утворюють Погоджувальну раду депутатських груп (фракцій), яка є органом дорадчого, погоджувального характеру. У разі потреби Погоджувальна рада депутатських груп чи фракцій (далі — Погоджувальна рада) вносить пропозиції з питань порядку денного, про раціональну організацію і планування роботи Верховної Ради та її органів, сприяє узгодженню позицій депутатів у разі виникнення спірних питань у роботі Верховної Ради та її органів. Вона збирається на засідання за своєю ініціативою або за пропозицією Голови Верховної Ради, його заступників, Президії сесії, обраного Верховною Радою головуючого для окремого засідання. Засідання Погоджувальної ради проводяться лише відкрито і гласно. Вона не приймає рішень, обов’язкових для виконання. На засіданні Погоджувальної ради ведеться протокол, примірник якого передається до Секретаріату Верховної Ради, її пропозиції, внесення яких передбачається Регламентом, підписують уповноважені представники всіх депутатських груп (фракцій). Члени Погоджувальної ради обов’язково запрошуються на засідання Верховної Ради, і їм завчасно надаються намічені для розгляду відповідні документи та інші матеріали.
Отже, утворення Погоджувальної ради сприяє виробленню оптимального варіанта пропозиції законодавчого, контрольного чи установчого характеру та ефективного рішення, прийнятого Верховною Радою щодо спірних питань.
Розглянувши порядок утворення та функціонування депутатських груп (фракцій) у Верховній Раді, слід зробити такі висновки:
1. Депутатські фракції в українському парламенті сформовані і діють на партійній основі.
2. їх повноваження встановлюються Конституцією, законами України та Регламентом Верховної Ради України.
3. Прийняття передбаченого Конституцією України закону про Регламент та інших нормативно-правових актів допоможе вдосконаленню правової основи діяльності Верховної Ради, її органів, включаючи депутатські групи (фракції).
4. Підвищення ролі депутатських груп (фракцій) у діяльності Верховної Ради дасть змогу парламенту України ефективніше виконувати покладені на нього функції.
-47-
-46
§ 4. Організація роботи Голови Верховної Ради України, його Першого заступника і заступника
Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради (далі — Голову), Першого заступника і заступника] Голови та відкликає їх. Голова обирається на строк його повноважень таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Кандидатури на посаду Голови висуваються на альтернативній основі на засіданні Верховної Ради народними депутатами та їх групами (фракціями). Депутат може висунути для обрання свою кандидатуру. Після висунення кандидатур Верховна Рада приймає рішення про перехід до обговорення цих кандидатур і робить перерву в засіданні для попереднього обговорення висунутих кандидатур у депутатських групах (фракціях). До початку обговорення висунутих кандидатур у депутатських групах (фракціях) Секретаріат Верховної Ради розповсюджує серед депутатів інформаційні матеріали про кожного кандидата, що надійшли від комісії, до компетенції якої входять питання депутатської етики. Перелік інформаційних даних має бути однаковий для всіх кандидатів. Питання про обрання Голови не потребує підготовки в інших комісіях Верховної Ради.
На обговорення кожної кандидатури на посаду Голови Верховної Ради відводиться дві години сесійного часу, у тому числі! для доповіді кандидата — 30 хвилин. За рішенням Верховної Ради час обговорення може бути продовжено чи скорочено. Право на обговорення кандидатур мають лише народні депутати України. Кандидати виступають на пленарному засіданні з доповідями про програми майбутньої діяльності і відповідають на запитання (у порядку висунення їх кандидатур). У виступах депутатів усі кандидатури обговорюються одночасно. Депутати мають право ставити запитання кандидатам, висловлювати думку щодо їх програм, їх політичних, ділових та особистих якостей, агітувати за або проти кожного з них. Головуючий на засіданні, враховуючи черговість депутатів на виступ, надає рівні можливості для виступаючих за кожного кандидата. У заключному слові кожний кандидат дає згоду на включення своєї кандидатури до бюлетеня для таємного голосування або заявляє про самовідвід. Кандидат може заявити про самовідвід у будь-який час перед цим, для чого головуючий на засіданні надає йому слово позачергово. Таємне голосування по кандидатурах та визначення результатів і наслідків голосування проводяться відповідно до порядку, встановленого Регламентом. Про обрання Голови Верховна Рада приймає відповідну постанову. Голова може бути в будь-який час відкликаний Верховною Радою на його прохання, а також у зв’язку з його незадовільною роботою на цій посаді або через інші обставини, що унеможливлюють виконання ним своїх обов’язків. Дострокове припинення депутатських повноважень водночас припиняє його повноваження як Голови. У разі відкликання Голови або розгляду питання про дачу згоди на притягнення його до кримінальної відповідальності чи про дострокове припинення його депутатських повноважень заступники Голови не мають права вести засідання. У цьому разі пленарне засідання веде головуючий на засіданні, обраний Верховною Радою з числа народних депутатів України. Питання про обрання головуючого на засіданні до порядку денного окремо не включається, а після скороченого обговорення вирішується без попередньої підготовки в комітетах Верховної Ради.
Пропозиції про відкликання Голови Верховної Ради можуть вносити: а) Голова Верховної Ради України за його письмовою заявою; б) не менш як третина депутатів від їх фактичної кількості за їх підписами (ці підписи не відкликаються). Рішення щодо включення до порядку денного сесії Верховної Ради питання про відкликання Голови приймається на пленарному засіданні наступного дня за днем внесення такої пропозиції. Розгляд питання про відкликання Голови включається за звичайних обставин до розкладу засідань Верховної Ради не раніше як на 15-й день після включення цього питання до порядку денного сесії. До розгляду на пленарному засіданні питання про відкликання Голови пленарні засідання веде спеціально обраний головуючий.
Голова не пізніше як на 10-й день після включення до порядку денного сесії питання про його відкликання подає до Верховної Ради і комітету Верховної Ради з питань бюджету докладний письмовий звіт про фактичні витрати за кошторисом Верховної Ради у поточному році. Цей звіт, а також висновки постійної комісії з питань бюджету про фактичні витрати та їх відповідність затвердженому кошторису розповсюджує Секретаріат Верховної Ради серед депутатів не пізніше як за 3 дні до розгляду питання на пленарному засіданні. Питання про відкликання Голови не потребує підготовки в інших комітетах Верховної Ради.
У разі потреби для збору чи перевірки інформації, що стосується цього питання, Верховна Рада створює тимчасову контрольну, ревізійну чи слідчу комісію Верховної Ради. Постанова верховної Ради про відкликання Голови приймається: а) шляхом відкритого (але не поіменного) голосування, якщо відкликання олови здійснюється у зв’язку з поданням особистої заяви; ‘ Шляхом подання бюлетенів для таємного голосування, коли
ання про відкликання розглядається не за його власною іні-
-49-
ціативою. Зазначена постанова Верховної Ради має містити відомості про причини відкликання Голови, які заносяться до його трудової книжки. Цією ж постановою він обирається членом визначеної ним постійної комісії Верховної Ради; це питання не обговорюється і не потребує попередньої підготовки в комітетах чи комісіях Верховної Ради, депутатських групах (фракціях). У разі якщо особисту заяву Голови про його відкликання Верховна Рада не задовольняє, він має право припинити виконання посадових обов’язків Голови у порядку, встановленому Кодексом законів про працю України. При цьому йому виплачується заробітна плата депутата і здійснюються виплати, пов’язані з виконанням депутатських обов’язків, відповідно до умов, встановлених Регламентом для депутата.
Повноваження Голови, його Першого заступника і заступника визначаються Конституцією України. Голова здійснює повноваження, передбачені Конституцією України у порядку, встановленому законами та Регламентом. Він, його Перший заступник і заступник не можуть виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу (крім наукової, викладацької чи іншої творчої у позаробочий час), а також входити до складу правління чи ради підприємства або об’єднання громадян, що має на меті одержання прибутків. Вони повинні вести засідання тільки державною мовою. Верховна Рада обирає на строк її повноважень Першого заступника і заступника Голови з числа народних депутатів України, кандидатури яких представляє Верховній Раді Голова. Вибори проводяться таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Представлені кандидатури попередньо обговорюються у депутатських групах (фракціях), а потім — на засіданні Верховної Ради. Попередня підготовка до обговорення кандидатур здійснюється згідно з положеннями Регламенту. За процедурним рішенням Верховної Ради кандидатури обговорюються на пленарному засіданні окремо по кожній посаді або всі разом. На обговорення кожної кандидатури відводиться півтори години сесійного часу, у тому числі для доповіді кандидата — 20 хвилин. У разі коли жодного з кандидатів на посади Першого заступника Голови або заступника Голови не було обрано, проводяться нові вибори.
Про обрання Першого заступника і заступника Голови приймається постанова. Перший заступник, заступник Голови можуть бути у будь-який час відкликані за рішенням Верховної Ради. Пропозиції про їх відкликання вносяться за їх власною заявою, а також особами, зазначеними у Регламенті. Ці питання вирішує Верховна Рада у порядку, встановленому для відкликання Голови.
-50-
Голова на виконання визначених Конституцією його повноважень: а) представляє Верховну Раду в Україні та за її межами, забезпечує її взаємодію з органами виконавчої, судової влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування; б) вживає заходів щодо охорони та захисту честі і гідності Верховної Ради, її органів та депутатів; в) веде засідання Верховної Ради, забезпечує додержання на них Регламенту; г) підписує акти, що їх приймає Верховна Рада, засвідчуючи цим відповідність їх змісту прийнятим цими органами рішенням; д) видає розпорядження про опублікування актів Верховної Ради, що не потребують наступного підписання Президентом України; е) забезпечує внутрішню і зовнішню безпеку Верховної Ради; є) визначає, які військові формування необхідні для цієї мети; ж) забезпечує додержання розпорядку і розкладу роботи Верховної Ради, її Секретаріату; з) призначає і звільняє службовців Секретаріату Верховної Ради, здійснює інші повноваження, що стосуються проходження ними та фахівцями і посадовими особами державної служби; й) розпоряджається використанням приміщень, споруд, обладнання, а також територій, що перебувають у віданні Верховної Ради; і) забезпечує контроль за діяльністю Секретаріату Верховної Ради; ї) затверджує положення про документооборот у Верховній Раді; й) забезпечує розробку проекту кошторису витрат Верховної Ради, погодження його з Міністерством фінансів і не пізніше як за 3 місяці до закінчення бюджетного року подає його на розгляд Верховної Ради; к) розпоряджається коштами, виділеними Верховній Раді згідно з затвердженим бюджетом і кошторисом витрат; л) не пізніше як через півтора місяця після закінчення бюджетного року подає на розгляд Верховної Ради докладний письмовий звіт про витрати Верховної Ради за минулий рік та про їх відповідність затвердженому кошторису витрат Верховної Ради чи відхилення від нього; м) контролює виконання Першим заступником, заступником Голови та головами комісій Верховної Ради їх посадових обов’язків; н) на засіданні Верховної Ради, найближчому після дня подання відповідної заяви, оголошує про зміни у складі комітетів Верховної Ради; о) видає розпорядження про відрядження депутатів, посадових осіб Верховної Ради та підписує відповідні документи згідно з положеннями Регламенту; п) затверджує звіти депутатів і посадових осіб Верховної Ради про виконану у відрядженні роботу; р) скликає і веде засідання Погоджувальної ради депутатських груп (фракцій); с) з метою сприяння зареєстрованим депутатським групам (фракціям) у здійсненні у Верховній Раді їх функцій, надає їм на пропорційних засадах приміщення, обладнання, закріплює за ними адмі-
4* – 51 –
ністративно-технічний персонал, який користується їх довірою; т) не рідше одного разу на рік подає звіт Верховній Раді про свою діяльність, організацію роботи Верховної Ради та її органів, стан законодавчої бази в Україні; у) доповідає на першій сесії Верховної Ради наступного скликання про політичне становище та стан законодавчої бази в Україні; ф) подає Верховній Раді наступного скликання на її першій сесії докладний письмовий звіт про фактичні витрати з кошторису Верховної Ради у поточному Році; х) розпоряджається про негайне розміщення на інформаційній дошці у Верховній Раді інформації про час, місце проведення, порядок денний засідань кваліфікаційних та атестаційно-Дисциплінарних комісій суддів при розгляді ними справ щодо суддів, які обираються чи призначаються Верховною Радою; Ц) виконує разові доручення Верховної Ради. Голова здійснює також інші функції, покладені на нього законодавчими актами.
Розпорядження Голови можуть бути змінені, доповнені, скасовані рішенням Верховної Ради, прийнятим більшістю голосів Депутатів від їх фактичної кількості. Перший заступник і заступник Голови виконують визначені Конституцією України обов’язки, беруть участь у розробці проекту кошторису витрат Верховної Ради, звіту про витрати з кошторису Верховної Ради, контролюють виконання головами відповідних комітетів і комісій Верховної Ради їх посадових обов’язків, не рідше одного разу на рік подають звіт Верховній Раді про свою діяльність і організацію діяльності Верховної Ради та її органів з питань, віднесених до їх відання. Перший заступник веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з питань підготовки і розгляду у Верховній Раді законопроекту про державний бюджет та звіту про його виконання. Заступник Голови веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами судової влади, а також з питань здійснення Верховною Радою та її органами законопроектної діяльності, законодавчої процедури та контрольних повноважень, за винятком деяких питань, зазначених у Регламенті. Повноваження заступників Голови можуть бути змінені, доповнені, скасовані Головою, а також рішенням Верховної Ради, прийнятим більшістю голосів депутатів від їх фактичної кількості.
Таким чином, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник і заступник є посадовими особами, які обираються і відкликаються Верховною Радою. Порядок їх діяльності регулюється Конституцією, законами України і Регламентом Верховної Ради України.
-52-
§ 5. Організація роботи народних депутатів України
Зміст конституційно-правового статусу парламентарів у різних країнах неоднаковий. Практично у всіх розвинутих країнах світу депутати не зв’язані юридичними обов’язками зі своїми виборцями. Вони вважаються представниками всього народу, їх мандат не має імперативного характеру і його прийнято називати вільним. До основних умов, що визначають статус депутатів, належать індемнітет (право не нести юридичної відповідальності за свої висловлювання і голосування в парламенті) та імунітет (свобода від арештів, затримань та інших процесуальних дій, пов’язаних із судовим обмеженням прав людини і громадянина).
В Україні народним депутатом може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу, проживає в Україні протягом останніх п’яти років і не має судимості (не погашеної чи не знятої у встановленому законом порядку) за вчинення умисного злочину.
Повноваження народного депутата визначаються Конституцією та законами України. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть бути на державній службі або мати інший представницький мандат. Закон також встановлює вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності. Перед вступом на посаду народні депутати складають присягу текст якої закріплено в Конституції України ( ст. 79). їм гарантується депутатська недоторканність. Народний депутат України як член колегіального органу держави зобов’язаний брати активну участь у роботі Верховної Ради, бути присутнім на засіданнях її сесій, працювати в комітетах і тимчасових спеціальних та слідчих комісіях, у які він обраний. Він має право пропонувати різні питання на розгляд та вносити проекти законів та інших актів Верховної Ради. Як представник своїх виборців народний депутат України повинен підтримувати постійний зв’язок з виборцями і працювати у виборчому окрузі. Докладніше статус народного депутата України викладено в Законі Україні «Про статус народних депутатів України» від 17 листопада 1992 р.
Отже, правовий статус народного депутата України закріплюється нормами Конституції України, законом України та Регламентом Верховної Ради України.
Народні депутати України працюють: а) у Верховній Раді України; б) у комітетах Верховної Ради України; в) у депутатських фракціях і групах; г) у тимчасових спеціальних та слідчих комісіях; д) у виборчих округах і політичних партіях.
-53-
Законодавством України закріплюються права, обов’язки та гарантії діяльності народного депутата України у Верховній Раді, виборчих округах та політичних партіях. У Верховній Раді народний депутат має право: а) ухвального голосу з усіх питань, що їх розглядає Верховна Рада України; б) одного голосу; в) обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України; г) пропонувати питання для розгляду Верховній Раді та її органам; д) ставити питання про визнання законопроекту терміновим, внесення його на всенародне обговорення чи референдум; е) вносити проекти актів на розгляд Верховної Ради та її органів; є) вносити пропозиції і поправки до проектів законів та інших актів; ж) право законодавчої ініціативи; з) брати участь у перевірці додержання законів; й) брати участь у комітатах і тимчасових комісіях; і) об’єднуватися в депутатські групи та фракції; ї) право депутатського запиту та інші права, передбачені законом.
До обов’язків народного депутата відносять: а) необхідність бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України; б) брати участь у контролі за виконанням законів; в) нести відповідальність за невиконання обов’язків.
Відповідно до Закону України «Про статус народних депутатів України» він має певні права та обов’язки у виборчому окрузі. До таких4″ прав належать можливості: а) брати участь у роботі державних органів і органів місцевого самоврядування; б) звертатися до будь-яких органів з питань депутатської діяльності; в) перевіряти виконання законів; г) вимагати припинення порушень законів; д) одержувати повну й достовірну інформацію з питань депутатської діяльності; е) проводити збори виборців; є) об’єднуватися у депутатські клуби та інші депутатські формування; ж) здійснювати депутатські звернення; з) право на невідкладний прийом у посадової особи з питань депутатської діяльності; й) вимагати усунення порушень закону; і) та участь у роботі місцевих рад; ї) розгляд пропозицій, заяв і скарг.
Серед обов’язків слід виділити необхідність: а) звітувати перед виборцями; б) проводити депутатські прийоми та ін. Наприклад, при здійсненні депутатських звернень народні депутати можуть звертатися письмово чи усно до будь-кого керівника державних органів та органів місцевого самоврядування у порядку, встановленому законодавством. Законом закріплюються гарантії депутатської діяльності: а) депутатська недоторканність; б) забезпечення депутата інформаційними матеріалами; в) використання депутатом засобів масової інформації; г) відповідальність посадових осіб за невиконання законних вимог депутата; д) захист трудових прав депутата; е) заробітна плата депутата; є) відшкодування депутатських витрат; ж) користування рефе-
-54-
рентом-консультантом; з) забезпечення умов для роботи; й) надання житла; і) компенсація інших витрат, пов’язаних з депутатською діяльністю.
Конституція України закріплює положення про те, що народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах своїх поглядів. Винятком є лише встановлення юридичної відповідальності за образу чи наклеп.
Без згоди Верховної Ради народні депутати не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Закон передбачає різні види відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог депутата, його образу, погрозу йому і членам його сім’ї, за порушення недоторканності та порушення трудових прав депутата. Депутатські повноваження припиняються водночас з припиненням повноважень Верховної Ради. Достроково повноваження народного депутата України можуть бути припинені у таких випадках: а) складення повноважень депутатом за особистою заявою; б) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо депутата; в) визнання судом народного депутата недієздатним чи безвісно відсутнім; г) припинення громадянства депутатом або виїзд на постійне проживання за межі України; д) невиконанням вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності за рішенням суду; е) смерті народного депутата.
Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата приймається простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради.
Таким чином, Конституція і закони України закріплюють правовий статус народних депутатів України, порядок організації їх роботи і передбачають ряд гарантій щодо його здійснення.
§ 6. Порядок організації і діяльності Верховної Ради за спеціальними процедурами
Верховна Рада на своїх сесіях вирішує певні питання, що за Регламентом належать до спеціальних процедур. Серед таких спеціальних процедур, що здійснюються Верховною Радою, слід назвати:
• затвердження державного бюджету та контроль за його виконанням;
• порядок розгляду і затвердження загальнодержавних програм економічного, соціального, національно-культурного розвитку, звіт та інформація про їх виконання;
-55-
• порядок розгляду питань про воєнний та надзвичайний
стан;
• розгляд зовнішньополітичних питань;
• порядок застосування процедури імпічменту;
• забезпечення порядку реалізації процедур, зумовлених рішеннями Конституційного Суду України;
• порядок дострокового припинення повноважень народного депутата України.
Процес прийняття бюджету починається після подання Ка- бінетом Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року до Верховної Ради проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік та доповіді про хід виконання бюджету поточного року. Проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України з додержанням вимог постанови Верховної Ради про основні напрями бюджетної політики на наступний рік (бюджетної резолюції), а відхилення від неї мають бути зазначені окремо і вмотивовані. З доповіддю про проект закону про Державний бюджет України виступає Міністр фінансів України або особа, яка виконує його обов’язки. Повноваження Кабінету Міністрів України у процесі розгляду Верховною Радою проекту закону про Державний бюджет України визначаються Регламентом Верховної Ради.
Кабінет Міністрів України не пізніше і березня подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України за минулий рік, який розглядається не раніше як через десять робочих днів після його одержання. Прем’єр-міністру України або іншому члену Кабінету Міністрів України надається право виступити з доповіддю про виконання Державного бюджету України та відповісти на запитання народних депутатів
України.
Звіт про виконання Державного бюджету України має бути розглянутий на засіданні Верховної Ради не пізніше і травня. На і засіданні заслуховуються висновки Комітету з питань бюджету та інших комітетів та комісій. Після обговорення приймається постанова про звіт щодо виконання державного бюджету. У разі незатвердження звіту про виконання державного бюджету Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність державних органів і посадових осіб виконавчої влади, а також вирі-шити інші питання, пов’язані з порушеннями закону про Державний бюджет України, якщо такі порушення було виявлено ‘ під час розгляду звіту.
Кабінет Міністрів України вносить проекти найважливіших загальнодержавних програм економічного, соціального і національне-
но-культурного розвитку України, подає звіти та інформацію про виконання таких програм за попередній рік у Верховну Раду не пізніше як за місяць до розгляду їх на засіданні Верховної Ради.
Голова Верховної Ради направляє зазначені документи для попереднього розгляду і підготовки висновків комітетам Верховної Ради. При цьому визначається головний комітет, якому інші комітети не пізніше як за 2 тижні до початку розгляду питання на засіданні Верховної Ради подають свої висновки щодо цих документів.
Головний комітет і Комітет з питань бюджету на спільному засіданні готують висновки щодо повноти фінансового обгрунтування і забезпечення найважливіших загальнодержавних програм економічного, соціального і національно-культурного розвитку України.
Верховна Рада розглядає проекти найважливіших загальнодержавних програм економічного, соціального і національно-культурного розвитку України, звіти про виконання таких програм на підставі доповіді Кабінету Міністрів України, співдоповіді головного комітету, інших комітетів Верховної Ради та їх висновки.
Верховна Рада за власною ініціативою або за поданням головного комітету приймає постанову про проведення додаткової наукової, економічної, фінансової, правової експертизи проектів найважливіших загальнодержавних програм економічного, соціального і національно-культурного розвитку України або виносить їх на всенародне обговорення.
Постанова Верховної Ради приймається і у разі затвердження найважливіших загальнодержавних програм економічного, соціального і національно-культурного розвитку України, звітів або інформації про їх виконання. Вони публікуються у газеті «Голос України» та інших офіційних виданнях Верховної Ради. Контроль за ходом їх виконання Верховна Рада здійснює як безпосередньо при заслуховуванні доповіді Кабінету Міністрів з цих питань, так і через комітети Верховної Ради відповідно до їхньої компетенції.
При запровадженні на території України або її частині режиму воєнного, надзвичайного чи іншого стану, пов’язаного з обмеженням конституційних прав громадян, Верховна Рада розглядає поданий їй Указ Президента України про запровадження режиму воєнного чи надзвичайного стану протягом 48 годин без включення його до порядку денного. Рішення про затвердження або відхилення Указу Президента України про запровадження Режиму воєнного чи надзвичайного стану, а також про запрова-
-57-
дження Верховною Радою режиму надзвичайного стану вважаються прийнятими, якщо за них проголосувала більшість депутатів від їх фактичної кількості.
Верховна Рада ратифікує міжнародні договори відповідно до ст. 9 Конституції та Закону України «Про міжнародні договори України», а також Віденської конвенції про право міжнародних договорів у порядку, передбаченому Регламентом Верховної Ради.
Ратифікації підлягають договори: а) передбачені Законом України «Про міжнародні договори України»; б) при укладенні яких сторони домовилися про наступну їх ратифікацію.
Закон передбачає, що міжнародні договори укладаються з іноземними державами та міжнародними організаціями від імені: а) України; б) Уряду; в) міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.
Від імені України укладаються міжнародні договори: а) політичні, територіальні, мирні; б) що стосуються прав і свобод людини; в) про громадянство; г) про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об’єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; д) про військову допомогу та стосовно направлення контингенту Збройних Сил України до іншої країни чи допуску збройних сил іноземних держав на територію України; е) про використання території та природних ресурсів України; є) яким за згодою сторін надається міждержавний характер.
Від імені Уряду укладаються міжнародні договори з економічних, торговельних, науково-технічних та інших питань, що належать до його компетенції.
Від імені міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України укладаються міжнародні договори з питань, що належать до їх компетенції.
Верховній Раді міжнародні договори вносять на ратифікацію: а) Президент України; б) Кабінет Міністрів України. Верховна Рада може прийняти рішення про внесення їй на розгляд міжнародного договору.
До договорів, що їх вносять Верховній Раді на ратифікацію, додаються:
• формулювання застережень України щодо договорів, якщо такі є;
• застереження інших договірних сторін щодо договорів, формулювання заперечення щодо цих застережень або згоди з ними за наявності таких застережень або заперечень;
• проекти законів або змін і доповнень до чинних законів чи пропозицій про підготовку і прийняття законів або внесення змін і доповнень до чинних законів, що випливають з цих договорів;
• проекти актів щодо ратифікації відповідних міжнародних договорів.
До договорів додаються фінансово-економічні розрахунки і прогнози можливих наслідків ратифікації відповідних договорів.
При розгляді міжнародних договорів, поданих Верховній Раді на ратифікацію, вона може зажадати висновків Конституційного Суду щодо відповідності їх Конституції України.
Народний депутат України, Президент України, Кабінет Міністрів України та Національний банк України у порядку законодавчої процедури вносять пропозиції: а) про застереження до міжнародних договорів; б) заперечення до застережень; в) законопроекти або пропозиції про прийняття законів або внесення змін чи доповнень до чинних законів, спрямованих на виконання договорів. У цьому самому порядку відбуваються їх обговорення, прийняття та обнародування.
Верховній Раді за погодженням з Міністерством юстиції України подаються: а) проекти законів України, змін і доповнень до чинних законів; б) пропозиції про прийняття нових законів або внесення змін і доповнень до чинних законів; в) проекти актів Верховної Ради, спрямовані на виконання міжнародних договорів. Внесені на ратифікацію міжнародні договори попередньо розглядають Комітет у закордонних справах та інші комітети Верховної Ради.
Тексти міжнародних договорів України, застереження і заперечення щодо них подаються Верховній Раді на ратифікацію державною і російською мовами. Рішення про приєднання України до міжнародних договорів або їх прийняття ухвалюються Верховною Радою за наявності українського і російського текстів.
Верховна Рада з урахуванням висновків відповідних комітетів розглядає внесені Президентом України або Кабінетом Міністрів України на ратифікацію: а) міжнародні договори; б) формулювання застережень України щодо них; в) застереження інших договірних сторін; г) формулювання заперечень України Щодо застережень або згоди з ними; д) проекти законів або змін чи доповнень до чинних законів; е) пропозиції про підготовку і прийняття законів або про внесення змін і доповнень до чинних законів, що випливають з цих договорів; є) проекти актів Верховної Ради з цих питань. Вона приймає відповідні рішення що-Д° кожного з них.
-58-
-59-
Рішення Верховної Ради про ратифікацію міжнародних договорів приймається у формі закону. В законі про ратифікацію договору зазначаються: а) порядок і дата набрання чинності договором на території України; б) інший порядок, передбачений у самому договорі або у Віденській конвенції про право міжнародних договорів.
На підставі закону про ратифікащю Голова Верховної Ради підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ України.
У разі ратифікації міжнародного договору Верховна Рада має офіційно підтвердити застереження, зроблені Україною при підписанні договору, або зняти їх, виразити згоду із застереженнями інших держав—учасниць договору або заперечення проти них.
Застереження, згода із застереженнями і заперечення проти них мають бути зроблені у письмовій формі і доведені до відома договірних сторін та інших сторін, які мають право стати учасниками договору.
Верховна Рада України приймає рішення про приєднання до
міжнародних договорів або їх прийняття.
Згода на обов’язковість багатостороннього міжнародного договору для України, в підписанні якого вона участі не брала, висловлюється шляхом прийняття закону України про приєднання України до міжнародного договору або його прийняття.
Пропозиції про денонсацію міжнародних договорів України вносить Верховній Раді Президент України або Кабінет Міністрів України.
Верховна Рада проводить денонсацію міжнародних договорів України, ратифікованих нею, договорів, прийняття або приєднання до яких було здійснено на підставі її рішень.
За дорученням Голови Верховної Ради Комітет у закордонних справах та інші комітети Верховної Ради можуть попередньо розглядати внесені для денонсації міжнародні договори України і давати відповідні висновки.
Міжнародні договори України, які вносяться для денонсації, передаються для попереднього розгляду Комітетові у закордонних справах чи іншим комітетам разом із документами, які дають підстави для відповідних висновків і рішень щодо їх денонсації, і проектами актів, прийняття яких зумовлюється денонсацією відповідних міжнародних договорів.
Рішення про денонсацію міжнародного договору приймається у формі закону. Закони України про ратифікацію міжнародних договорів, приєднання до них, їх прийняття або денонсацію, приймаються відповідно до Регламенту Верховної Ради, Закон; України «Про міжнародні договори України» та Віденської ко»
-60-
венції про право міжнародних договорів. У разі необхідності в законі зазначаються ті чинні нормативні акти, які потребують змін чи доповнень з метою виконання відповідних міжнародних договорів.
Міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою, і договори, прийняття або приєднання до яких здійснено на підставі рішень Верховної Ради або Президента України, публікуються в офіційних виданнях Верховної Ради.
Тлумачення міжнародних договорів, щодо яких приймалося рішення Верховною Радою, здійснюється нею відповідно до Регламенту Верховної Ради, Закону України «Про міжнародні договори України» та Віденської конвенції про право міжнародних
договорів.
Голова Верховної Ради приймає офіційні делегації зарубіжних держав, а її Секретаріат організовує прийом офіційних делегацій та церемонію вручення грамот.
Верховна Рада щорічно ухвалює план співробітництва з парламентами іноземних держав. Проект плану готує Комітет у закордонних справах Верховної Ради, враховуючи пропозиції інших комітетів.
Верховна Рада за поданням Голови Верховної Ради визначає склад офіційних парламентських делегацій до іноземних держав, беручи до уваги пропозиції комітетів Верховної Ради та зареєстрованих депутатських груп (фракцій). Парламентські делегації України у строк до 15 днів після закінчення візиту подають звіт Верховній Раді.
Усунення з посади Верховною Радою у зв’язку з вчиненням державної зради або іншого злочину (імпічмент) застосовується до Президента України відповідно до Конституції України.
Підставою для порушення питання про усунення з посади є відомості про вчинення Президентом України державної зради чи іншого злочину. Це питання ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Верховна Рада для проведення розслідування створює спеціальну тимчасову слідчу комісію. Така комісія включає спеціального прокурора і спеціальних слідчих. Вона обирається таємним голосуванням у складі 9 депутатів. Якщо хтось із запропонованих кандидатів у члени комісії не одержав необхідної більшості голосів, негайно пропонується Інша кандидатура. І так до того часу, поки склад комісії не буде Укомплектовано. Якщо хто-небудь із членів тимчасової слідчої комісії вибуває з її складу до закінчення роботи, а кількість членів комісії залишається не меншою 7 депутатів, вибори нового члена комісії не проводяться. Перше засідання тимчасової слід-
-61-
чої комісії має відбутися не пізніше як через 24 години з моменту її обрання. На ньому обираються голова і секретар, складається план роботи та затверджується порядок її діяльності. Робота її засідань протоколюється і стенографується. Усі засідання проводяться закрито. Про свою діяльність комісія інформує у будь-який час Голову Верховної Ради. Доцільність і обсяг надання попередньої інформації Верховній Раді комісія визначає самостійно.
Тимчасова слідча комісія з метою встановлення істини має право: а) допитувати свідків; б) вимагати і вивчати документи; в) проводити експертизи, слідчі експерименти. Порядок одержання і дослідження (вивчення) доказів встановлюється відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України. Свідки, експерти, інші особи, причетні до подання доказів тимчасовій слідчій комісії, складають присягу та попереджаються про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і відмову від дачі показань відповідно до статей 178 і 179 Кримінального кодексу України.
Результати розслідування тимчасова слідча комісія викладає в письмовому висновку, який має містити відомості про обставини і факти, що: а) стали підставами для розслідування; б) встановлені комісією, і докази, якими це підтверджується; в) не підтвердилися, і причини цього. При підготовці висновку комісія щодо кожного факту проводить голосування. Результати голосування із зазначенням кількості голосів, поданих «за» і «проти», вказуються у висновку. Кожний член комісії має право викласти свою окрему думку, яка додається до висновку комісії. Висновок і пропозиції тимчасової слідчої комісії надсилаються Голові Верховної Ради, який вносить ці матеріали на розгляд пленарного засідання Верховної Ради. У разі коли Верховна Рада прийде до згоди, що в діях Президента України мали місце ознаки державної зради чи іншого злочину, вона не менш як двома третинами від свого конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Потім Верховна Рада направляє справу до Конституційного Суду України для перевірки і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та до Верховного Суду України для отримання висновку про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. За наявності таких висновків Верховна Рада не менш як трьома четвертими від ЇЇ конституційного складу приймає рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Президент України при застосуванні імпічменту має право в будь-який момент обговорення взяти в
-62-
ньому участь, робити заяви, подавати документи і заявляти клопотання або відмовитися від участі у процедурі імпічменту.
д Однією із спеціальних процедур Верховної Ради є дача згоди на притягнення до відповідальності народного депутата України. Подання про це вноситься до Верховної Ради. Клопотання, порушені органами попереднього слідства, має підтримати Генеральний прокурор України, а клопотання судових органів — Голова Верховного Суду України. Подання мають бути мотивованими, містити конкретні факти і докази з долученням матеріалів, що підтверджують обвинувачення у вчиненні суспільне небезпечного діяння або адміністративного проступку, за які стягнення накладаються у судовому порядку. У разі коли подання не відповідає вимогам, Верховна Рада повертає його відповідно Генеральному прокуророві або Голові Верховного Суду.
Комітет з питань депутатської етики, додержуючись звичайної процедури, визначає законність та обгрунтованість подання. Підготовку цього питання комітет здійснює у терміновому порядку. На засідання комітету запрошується депутат, щодо якого внесено подання. Відсутність запрошеного депутата без поважних причин на засіданні комітету не є перешкодою для прийняття рішення комісією. У засіданні комітету бере участь Генеральний прокурор, якщо клопотання виходить від органів слідства, або Голова Верховного Суду, якщо клопотання виходить від судових органів. Комітет може витребувати додаткові матеріали справи, може заслухати пояснення осіб, про яких йдеться у клопотанні депутата. За відсутності достатніх доказів щодо обгрунтування подання Верховна Рада разом із вмотивованим висновком комітету має право повернути його Генеральному прокуророві або Голові Верховного Суду з пропозицією подати додаткові обгрунтування.
Верховна Рада визначає день розгляду внесеного подання на своєму пленарному засіданні, але не пізніше 7 днів з дня подання висновку комітету.
Засідання Верховної Ради починається інформацією головуючого на засіданні про подання, що надійшло, проведену роботу і наявність висновку Комітету з питань депутатської етики. Головуючий на засіданні оголошує подання про дачу згоди на притягнення до відповідальності депутата, письмове пояснення депутата, а також пропонує йому дати пояснення на пленарному засіданні. У разі відмови народного депутата дати пояснення, Верховна Рада дає згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності.
Доповідь від імені комітету оголошує його голова або визначений комітетом доповідач. Головуючий на пленарному засіданні
-63-
ставить це питання на ґолосУвання- Згода на притягнення до відповідальності депутата приймається поіменним голосуванням у вигляді постанови не м^нш як Двома третинами голосів депутатів від їх фактичної кількості. Рішення Верховної Ради з цього питання не переглядають. Про прийняту постанову Верховна Рада негайно ставить до відома Генерального прокурора або Голову Верховного Суду.
Рішення і висновки Конституційного Суду України у справах, порушених за поданням Верховної Ради України або з ініціативи інших юридичних і фізичних осіб, з питань, що входять до компетенції Верховної РаДи> розглядаються на її відкритих засіданнях, їх розгляд здійснюється У невідкладному порядку.
З рішенням чи висновком Конституційного Суду України попередньо знайомиться Голова Верховної Ради, який може залучати фахівців та комітети Верховної Ради для складання висновку та пропозицій.
Про винесення рішення чи висновку Конституційного Суду на розгляд Верховної ради Депутати повідомляються протягом трьох днів після відповідного подання Конституційного Суду.
Рішення Конституційного Суду, якими визначається невідповідність законодавчого акта чи його окремих положень Конституції України або чинному законодавству, розглядаються на пленарному засіданні не пізніше одного місяця з дня його подання до Верховної Ради. Матеріали, пов’язані з розглядом подання Конституційного Суду- розповсюджуються серед депутатів не пізніше як за 10 днів Д° проведення пленарного засідання.
Рішення Конституційного Суду України підлягають негайному виконанню. Рішення Верховної Ради з цього питання публікуються у «Відомості Верховної Ради України» та газеті «Голос України».
У разі визнання законодавчого акта чи його окремих положень такими, що не віДповіДають Конституції України, іншим законам України, міжнародним договорам, Верховна Рада приймає рішення про врегулювання цих питань.
Висновки Конституційного Суду України про недодержання Президентом Україні!. Прем’єр-міністром та членами Уряду, Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції і законів України розглядаються на засіданнях Верховної Ради і щодо них приймаються відповідні постанови.
Верховна Рада розґлядає питання про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадках, зазначених у ст. З Закону УкраїН» «Про статус народних депутатів України». З цього приводу Верховна Рада приймає відкритим (але не
-64-
поіменним) голосуванням постанову і доручає Центральній виборчій комісії по виборах народних депутатів України провести вибори депутата замість вибулого відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України». Таке рішення перегляду не підлягає. Депутат, який бажає достроково скласти депутатські повноваження, подає особисту письмову заяву на ім’я Голови Верховної Ради. В заяві депутат може викласти мотиви свого рішення. Заява депутата про складення повноважень не може відкликатися і розглядається у 10-денний термін з дня подання. За поданням Комітету з питань депутатської етики Верховна Рада розглядає заяву депутата і приймає постанову про припинення його повноважень. Заява депутата про складення ним повноважень та постанова Верховної Ради з цього питання друкуються в газеті «Голос України».
Верховна Рада України за пропозицією Комітету з питань депутатської етики приймає постанову про доручення Центральній виборчій комісії провести голосування про відкликання народного депутата у випадках, передбачених законом.
У разі перебування депутата на посаді, не сумісній зі статусом народного депутата України, Верховна Рада за поданням Комітету з питань депутатської етики, на основі відповідних документів про таке перебування та рішення суду про несумісництво мандата з діяльністю народного депутата приймає постанову про дострокове припинення його депутатських повноважень.
Після отримання Верховною Радою копій: а) обвинувального вироку суду, який набрав законної сили щодо народного депутата; б) рішення суду про визнання депутата недієздатним або безвісно відсутнім; в) повідомлення від органів внутрішніх справ про втрату депутатом громадянства або виїзду його на постійне проживання за межі України Верховна Рада за поданням Комітету з питань депутатської етики протягом місяця приймає постанову про дострокове припинення повноважень народного депутата України.
Таким чином, законодавство України передбачає ряд спеціальних процедур, що їх здійснює Верховна Рада на пленарних засіданнях.
§ 7. Організація роботи апарату Верховної Ради
Апарат Верховної Ради України включає в себе 900 штатних одиниць. Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 2000 р. реорганізована структура апарату Верховної Ради України і діє у складі таких підрозділів: а) Керівництво апарату;
-65-
б) Секретаріат; в) Головні управління, управління, відділи і сектори.
Секретаріат включає в себе секретаріати: а) Голови Верховної Ради України; б) Першого заступника Голови Верховної Ради України; в) заступника Голови Верховної Ради України;
г) комітетів, депутатських фракцій, груп.
Головні управління: а) науково-експертне; б) юридичне; в) документального забезпечення; г) організаційне. До управлінь відносяться: а) інформаційне; б) комп’ютерних систем; в) по зв’язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування; г) забезпечення міжпарламентських зв’язків; д) кадрів; е) справами.
До відділів і секторів віднесено: а) зв’язків з органами правосуддя; б) контролю; в) з питань звернень громадян; г) перший;
д) мобілізаційної роботи.
Згідно з вищеназваною постановою Верховній Раді України передається Національна Парламентська бібліотека. Видавництво Верховної Ради України перетворюється в самостійний госпрозрахунковий підрозділ, що забезпечує діяльність Верховної ради України. Вивчається питання про можливість функціонування Інституту законодавства Верховної Ради України як самостійного підрозділу при Верховній Раді України.
Очолює апарат його керівник. Він призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України. Вона також затверджує кошторис апарату та його структуру. Голова Верховної Ради організовує роботу апарату.
Секретаріат Верховної Ради та інші її структури надають народним депутатам України, посадовим особам, комітетам і тимчасовим комісіям Верховної Ради та зареєстрованим депутатським групам (фракціям) документи та інші інформаційні матеріали з питань інформаційного і наукового забезпечення їх законотворчої та іншої діяльності.
Забезпечення документами та інформаційними матеріалами народних депутатів України, посадових осіб та органів Верховної Ради здійснюється відповідно до правил, встановлених нормативними актами про органи і організації з інформаційного і наукового забезпечення законотворчої діяльності Верховної Ради та законодавчими актами про статус народного депутата України, про комітети і тимчасові комісії Верховної Ради України, Регламентом та іншими законодавчими актами.
Положення про Секретаріат Верховної Ради затверджує Верховна Рада у межах кошторису витрат, пов’язаних з діяльністю Верховної Ради, затвердженого Верховною Радою.
– 66 –
Матеріально-технічне та інше обслуговування діяльності Верховної Ради України та її органів і посадових осіб, народних депутатів України та зареєстрованих депутатських груп (фракцій) забезпечує Управління справами Верховної Ради.
Кошторис витрат, пов’язаних з діяльністю Управління справами та положення про нього, також затверджує Верховна Рада.
Парламентське видавництво організує видання газети «Голос України», журналу «Відомості Верховної Ради України» та окремих додатків до нього.
Організацію і проведення наукових досліджень з питань підготовки проектів законів та інших проектів нормативних та індивідуально-правових актів здійснює інститут законодавства Верховної Ради України.
Викладене дає підстави для висновку про те, що порядок організації та діяльності парламенту України регулюється Конституцією і законами України та Регламентом Верховної Ради України. На сьогодні значна частина нормативних документів, які регулюють побудову та функціонування Верховної Ради України, порядок утворення і функціонування її органів і посадових осіб, потребують оновлення. З деяких питань, зокрема утворення і функціонування депутатських груп (фракцій), необхідно прийняти нові нормативні документи.
Питання для самоперевірки:
1. Розгляньте порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради України.
2. Розкажіть про роботу комітетів Верховної Ради України, тимчасових спеціальних комісій та тимчасових слідчих комісій.
3. Визначте організацію роботи народних депутатів України.
4. Покажіть організацію роботи Голови Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України.
5. Розкрийте організацію роботи апарату Верховної Ради України. л
-67-
З метою розгляду питань планування та організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків з матеріалів перевірок, ревізій, обстежень та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень утворюється Колегія Рахункової палати. До її складу входять:
1) Голова Рахункової палати;
2) перший заступник Голови Рахункової палати;
3) заступник Голови Рахункової палати;
4) головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати;
5) секретар Рахункової палати.
Вищезгаданий законодавчий акт детально встановлює порядок призначення і компетенцію Голови Рахункової палати, першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та секретаря Рахункової палати.
Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України строком на 7 років з правом призначення на другий строк. Призначення Голови Рахункової палати проводиться таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Кандидат на посаду Голови Рахункової палати вважається призначеним, якщо за результатами таємного голосування він отримав більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради України.
Головою Рахункової палати може бути громадянин України, який має вищу економічну або юридичну освіту, досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів, права, а також підтвердив свої професійні знання під час обговорення його кандидатури за спеціальною процедурою, встановленою відповідним комітетом Верховної Ради України згідно з чинним законодавством України.
Голова Рахункової палати має такі повноваження:
— керує діяльністю Рахункової палати та організовує її роботу відповідно до Регламенту Рахункової палати;
— подає Верховній Раді України звіти про роботу Рахункової палати;
— представляє Рахункову палату у Верховній Раді України, органах виконавчої влади та за кордоном.
У своїй діяльності Голова Рахункової палати керується Конституцією України, Законом України «Про Рахункову палату Верховної Ради України», іншими законодавчими актами України і в межах своєї компетенції самостійно вирішує всі питання,! пов’язані із здійсненням контролю, проведенням перевірок, ревізій та обстежень, призначенням посадових осіб апарату Рахунко-]
-70-
вої палати, забезпечує комплектування штату Рахункової палати компетентними спеціалістами певного профілю. Відповідно до покладених на нього обов’язків Голова Рахункової палати має право брати участь у засіданнях Верховної Ради України, її комітетів і тимчасових спеціальних та інших комісій під час розгляду питань, що стосуються діяльності Рахункової палати.
Голова Рахункової палати видає накази і розпорядження.
Голова Рахункової палати не може бути народним депутатом України, членом Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної у поза-робочий час.
Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та секретар Рахункової палати призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Рахункової палати шляхом таємного голосування за списком строком на 7 років у порядку, встановленому для призначення Голови Рахункової палати. На зазначені посади призначаються громадяни України, які мають вищу освіту та досвід професійної діяльності у галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів та права.
Перший заступник Голови Рахункової палати виконує посадові обов’язки відповідно до Регламенту Рахункової палати. У разі відсутності Голови Рахункової палати виконує його функції, за дорученням Голови Рахункової палати представляє Рахункову палату у Верховній Раді України, її комітетах, центральних органах виконавчої влади та за кордоном.
Заступник Голови Рахункової палати, головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати виконують посадові обов’язки відповідно до затвердженого Колегією Рахункової палати напряму діяльності департаментів та Регламенту Рахункової палати.
Секретар Рахункової палати виконує посадові обов’язки відповідно до Регламенту Рахункової палати, забезпечує функціонування апарату Рахункової палати, координує його діяльність з апаратом інших контрольних органів, створених згідно з чинним законодавством України.
Перший заступник і заступник Голови Рахункової палати, головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати та секретар Рахункової палати не можуть бути народними депутатами України, членами Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної У позаробочий час.
-71 –
Головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати є посадовими особами, які керують певними напрямами діяльності Рахункової палати відповідно до функцій Рахункової палати. Конкретні напрями діяльності департаментів Рахункової палати встановлює Колегія Рахункової палати.
Вони в межах своєї компетенції, визначеної Регламентом Рахункової палати, самостійно вирішують усі питання організації діяльності за закріпленими за департаментами напрямами і несуть повну відповідальність за результати своєї роботи.
Головні контролери — керівники департаментів можуть бути достроково звільнені з посади, крім відставки або звільнення за власним бажанням, у разі незадовільного виконання своїх посадових обов’язків, порушення законодавства або зловживання своїм службовим становищем за поданням Колегії Рахункової палати, якщо таке рішення прийнято більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України.
Головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати мають право бути присутніми на засіданнях комітетів Верховної Ради України, колегій центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, а також органів місцевого самоврядування.
Головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати не можуть займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної у позаробочий час.
Організаційну, інформаційно-довідкову та іншу роботу з обслуговування палати здійснює апарат палати під керівництвом секретаря палати. Посадові особи, які працюють в апараті Рахункової палати, безпосередньо займаються контрольною діяльністю у межах компетенції Рахункової палати. Посадові особи апарату Рахункової палати при виконанні службових обов’язків мають право:
1) знайомитися з усією документацією, що стосується фінансово-господарської діяльності об’єкта, щодо якого здійснюється перевірка, ревізія або обстеження;
2) вимагати й отримувати від керівників об’єктів, на яких проводиться контроль, необхідні довідки, інформацію, статистичні дані, бухгалтерсько-фінансові звіти, усні та письмові пояснення з питань, пов’язаних з проведенням перевірок і ревізій;
3) безперешкодно входити до приміщень державних органів, підприємств, організацій, архівів, сховищ, виробничих і допоміжних приміщень банків, фінансово-кредитних установ та інших об’єктів, якщо інше не передбачено законами України;
-72-
4) опечатувати касові та службові приміщення, сховища й архіви.
Вимоги керівників Рахункової палати та посадових осіб її апарату, пов’язані з виконанням ними своїх службових обов’язків, є обов’язковими для всіх державних органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.
Керівники та інші посадові особи об’єктів, що перевіряються, зобов’язані створювати нормальні умови для роботи посадових осіб Рахункової палати, які проводять перевірку або ревізію, забезпечувати їх технічне обслуговування і виконання вимог щодо надання потрібної документації.
Посадові особи апарату Рахункової палати та особи, які залучаються нею до роботи у процесі здійснення своїх функцій і повноважень, за порушення законодавства про державну та іншу таємниці, розголошення державної та іншої таємниць, які охороняються законом, а також за недостовірність результатів проведених ними перевірок і ревізій, що подаються до державних органів або оприлюднюються, несуть відповідальність згідно із законодавством України.
§ 2. Принципи, функції та повноваження Рахункової палати
Рахункова палата здійснює державний фінансово-економічний контроль на засадах:
• законності — діяльність Рахункової палати грунтується виключно на законодавстві і будь-яке втручання в цю діяльність категорично забороняється;
• плановості — діяльність Рахункової палати є послідовною, прогнозованою та системною. Ця діяльність організується і проводиться Рахунковою палатою на основі річних і поточних планів;
• об’єктивності — діяльність Рахункової палати є достовірною. Вона відповідає характерові суспільних відносин, економічним, політичним та ідеологічним процесам, що відбуваються у суспільстві;
• незалежності — у межах своєї компетенції Рахункова палата самостійно вирішує всі питання, пов’язані зі здійсненням контролю, проведенням перевірок, ревізій та обстеження;
• гласності — робота Рахункової палати є відкритою. Рахункова палата відповідно до цього принципу регулярно поширює інформацію про свою діяльність у засобах масової інформації, а Щорічний звіт про роботу Рахункової палати перед Верховною радою України навіть підлягає обов’язковому опублікуванню.
-73-
Рахункова палата відповідно до вищевикладених завдань здійснює такі функції:
1) контролює виконання законів України та прийнятих Верховною Радою України постанов, виконання Державного бюджету України, фінансування загальнодержавних програм у частині, що стосується використання коштів цього бюджету;
2) здійснює за дорученням Верховної Ради України контроль за виконанням Державного бюджету України за поквартальним розподілом доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету, у тому числі видатків з обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргу України, витрачанням коштів цільових фондів;
3) перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і подає за наслідками перевірки Верховній Раді України висновки щодо можливостей скорочення видатків по кожному фонду окремо та доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування інших видатків Державного бюджету України;
4) контролює ефективність управління коштами Державного бюджету України Державним казначейством України, законність і своєчасність руху коштів Державного бюджету України, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів у Національному банку України, уповноважених банках та кредитних установах України;
5) надає консультації органам і посадовим особам, які обираються, затверджуються або призначаються Верховною Радою України з питань витрачання коштів Державного бюджету України. В ході проведення перевірок і аналізу стану економіки розробляє заходи щодо вишукування можливостей і нових джерел залучення додаткових надходжень до Державного бюджету України і вносить відповідні пропозиції Міністерству фінансів України;
6) здійснює за дорученням Верховної Ради України, комітетів Верховної Ради України контрольні функції щодо фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, що їх затверджує Верховна Рада України;
7) контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої! влади, перевіряє законність та ефективність використання фінансових ресурсів, що виділяються з Державного бюджету Україні на виконання загальнодержавних програм;
8) проводить попередній аналіз до розгляду на засіданнях комітетів та Верховної Ради України звітів Антимонопольного ко
-74-
мітету України щодо здійснення ним державного контролю за додержанням антимонопольного законодавства, а також звітів фонду державного майна України та посадових осіб, яких обирає, призначає або затверджує Верховна Рада України, щодо ефективного управління майном, що є основним національним багатством, власністю українського народу;
9) контролює виконання рішень Верховної Ради України про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України, касове виконання Державного бюджету України Національним банком України та уповноваженими банками;
10) перевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно до свого статусу кошторис витрат, пов’язаних з діяльністю Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб Президента України та апарату Кабінету Міністрів України, а також витрачання коштів державними установами та організаціями, що діють за кордоном і фінансуються з Державного бюджету України;
11) готує і дає висновки та відповіді на звернення органів виконавчої влади, органів прокуратури і суду з питань, що належать до її відання;
12) здійснює зв’язки з контрольними органами іноземних держав та відповідними міжнародними організаціями, укладає з ними угоди про співробітництво.
Виходячи з цього законодавство України передбачає для Рахункової палати такі повноваження:
1) здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм;
2) проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності в межах, визначених законодавством України;
3) перевіряти в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності грошові документи, бухгалтерські книги, звіти,
-75-
плани, кошториси витрат та іншу документацію щодо фінансово-господарської діяльності, а також перевіряти касові операції з готівкою та цінними паперами, матеріальні цінності, їх облік, зберігання та витрачання;
4) отримувати від керівників установ та організацій, що перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про фінансово-господарську діяльність;
5) отримувати від Національного банку України, уповноважених банків та інших кредитних установ необхідні відомості про здійснювані ними операції і стан рахунків установ та організацій, що перевіряються, від інших підприємств та організацій — довідки, копії документів по операціях і рахунках цих підприємств та організацій;
6) організовувати і проводити оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період;
7) проводити комплексні ревізії і тематичні перевірки за окремими розділами і статтями Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів;
8) проводити експертизу проектів Державного бюджету України, а також проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних програм та; інших документів, що стосуються питань державного бюджету і І фінансів України;
9) здійснювати аналіз та дослідження порушень і відхилень бюджетного процесу, підготовку і внесення до Верховної Ради і України пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення! бюджетного законодавства в цілому;
10) готувати і подавати висновки до Верховної Ради України та її комітетів щодо виконання Державного бюджету України, у тому числі доходів і видатків загальнодержавних цільових фондів, фінансування загальнодержавних програм за звітний рік;
11) направляти матеріали перевірок, ревізій та обстежень Кабінету Міністрів України, відповідним центральним органам виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного майна України, підприємствам, установам та організаціям для розгляду і вжиття необхідних заходів;
12) порушувати перед Верховною Радою України, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про і притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди державі;
13) залучати до проведення перевірок, ревізій та обстежені на договірних засадах кваліфікованих спеціалістів і фахівців-екс-
-76-
пертів з інших установ та організацій, а також працівників інших державних контрольних, податкових і правоохоронних органів з оплатою їхньої праці в необхідних випадках за рахунок власних коштів;
14) у разі виявлення під час перевірок, ревізій та обстежень фактів привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та обстежень до правоохоронних органів з інформуванням про це Верховної Ради України.
§ 3. Порядок діяльності та акти Рахункової палати
Контроль за виконанням Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів, здійсненням фінансування загальнодержавних програм, збереженням і використанням майна, що є об’єктом права державної власності, організує і проводить Рахункова палата на основі річних і поточних планів, які формуються з урахуванням усіх видів і напрямів діяльності Рахункової палати та конкретних доручень Верховної Ради України, її комітетів.
До плану роботи Рахункової палати обов’язково включається виконання звернень не менш як однієї третини конституційного складу Верховної Ради України, поданих у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України. При формуванні планів роботи Рахункової палати обов’язково враховуються звернення та пропозиції Президента України, Кабінету Міністрів України.
Позапланові контрольні заходи проводяться за рішеннями Колегії Рахункової палати на підставі постанов або протокольних доручень Верховної Ради України, звернень комітетів Верховної Ради України та запитів народних депутатів України, за якими Верховна Рада приймає рішення.
Важливо підкреслити, що повноваження Рахункової палати, передбачені чинним законодавством України, поширюються на Верховну Раду України, органи виконавчої влади, у тому числі їх апарати, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України та інші державні органи й установи, створені згідно з законодавством України.
Рахункова палата має право контролювати також місцеві Державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, банки, кредитні установи, господарські товариства, страхові компанії, інші фінансові установи і їх спілки, асоціації та інші об’єднання незалежно від форм власності, об’єднання громадян, недержавні фонди та інші недержав-
-77-
ні некомерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.
Безперечно, що будь-яка діяльність має розпочинатися з отримання необхідної інформації. А тому законодавство України передбачає, що на запити Рахункової палати у процесі здійснення нею своїх функцій всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та їх посадові особи зобов’язані надавати інформацію, що стосується об’єктів контролю та є необхідною для здійснення перевірки, ревізії та обстеження. На вимогу Рахункової палати Національний банк України, уповноважені банки та кредитні установи, фінансові організації зобов’язані надавати посадовим особам Рахункової палати необхідні документальні підтвердження операцій і стану рахунків об’єктів, що перевіряються. Підприємства, установи та організації зобов’язані надавати на вимогу Рахункової палати довідки та копії документів щодо операцій і розрахунків з об’єктами, що перевіряються. Крім того передбачено, що посадові особи органів і підприємств, що перевіряються, у разі відмови або ухилення від своєчасного надання необхідної інформації або документації на вимогу Рахункової палати, а також за надання недостовірної інформації підлягають притягненню до відповідальності у порядку, встановленому чинним законодавством України.
Слід врахувати, що матеріали, які надаються для аналізу, перевірки або ревізії органами виконавчої влади, Національним банком України або іншою банківською установою, підприємствами, установами та організаціями, а також відомості та документи про фінансовий, майновий, податковий стан юридичних і фізичних осіб, що надходять до Рахункової палати, становлять професійну таємницю і можуть бути використані лише для здійснення контролю. Розголошення будь-яких відомостей, матеріалів, документів усними чи друкованими засобами масової інформації, у першу чергу щодо посадових осіб, які ними користувалися або яким вони були відомі, переслідується законом. При цьому під професійною таємницею згідно з законодавством, яке регулює діяльність Рахункової палати, розуміється стан збереження матеріалів, документів, інших відомостей, якими користуються посадові особи Рахункової палати та особи, що їх залучають до здійснення функцій Рахункової палати під час проведення перевірок, ревізій, обстежень, і які забороняється розголошувати у будь-якій формі до моменту прийняття рішення Рахункової палати.
Всі контрольні органи, створені відповідно до законів України в системі Міністерства фінансів України, Міністерства внут-
-78-
рішніх справ України, Служби безпеки України, Національного банку України, Антимонопольного комітету України, Фонду державного майна України, та інші державні контрольні органи, а також органи внутрішньовідомчого контролю та аудиту зобов’язані сприяти діяльності Рахункової палати, надавати за її запитами інформацію про результати перевірок та ревізій, які ними проведено.
Рахункова палата в межах своєї компетенції може залучати до участі у здійсненні контрольно-ревізійної діяльності державні контрольні органи та їх представників, а також має право на договірній основі залучати до ревізій і перевірок недержавні аудиторські служби та окремих висококваліфікованих спеціалістів.
Аналіз чинного у цій галузі законодавства переконує, що найважливішими сферами діяльності Рахункової палати є:
1. Проведення контролю за виконанням Державного бюджету України.
2. Проведення контролю за фінансуванням загальнодержавних програм.
3. Контроль за використанням кредитних ресурсів.
4. Здійснення контролю за діяльністю установ банківської системи.
Так, Рахункова палата у ході виконання Державного бюджету України контролює повноту і своєчасність грошових надходжень, фактичне витрачання бюджетних асигнувань, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів та видатків з обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргу України, порівняно із затвердженими показниками Державного бюджету України, виявляє відхилення та порушення, аналізує їх, вносить пропозиції щодо їх усунення. Рахункова палата за встановленими формами щоквартально подає Верховній Раді України оперативний звіт про хід виконання Державного бюджету України, в якому наводяться фактичні відомості про формування доходів і проведені витрати порівняно з показниками, затвердженими законом про Державний бюджет України поточного року, і показниками за відповідний період або квартал попереднього року.
Щоб забезпечити своєчасне надходження і обробку інформації, необхідної для складання звіту про виконання Державного бюджету України, Рахункова палата за погодженням з Кабінетом Міністрів України запроваджує обов’язкову фінансову звітність УСІХ центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій перед Рахунковою палатою. Рішення про конкретні терміни виконання і форми зазначеної звітності
-79-
приймає Кабінет Міністрів України за поданням Голови Рахункової палати.
Аналіз оперативної інформації, одержаної у порядку контролю, проводить Рахункова палата, узагальнені відомості подаються Верховній Раді України, її комітетам та Кабінету Міністрів України.
Рахункова палата перевіряє фінансування затверджених Верховною Радою України загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та національно-культурного розвитку, охорони довкілля і розглядає матеріали з цих питань на засіданнях Колегії Рахункової палати.
Рахункова палата за дорученням Верховної Ради України може давати висновки і проводити експертизу проектів законодавчих актів з питань управління і розпорядження об’єктами права державної власності, якщо їх з цією метою попередньо направили до Рахункової палати суб’єкти права законодавчої ініціативи.
У разі виявлених порушень або невиконання встановлених законодавством України вимог щодо збереження, використання об’єктів державного майна або несвоєчасної сплати до Державного бюджету України коштів, отриманих від розпорядження та управління майном, що є об’єктом права державної власності, Рахункова палата має право ставити перед відповідними державними органами питання про притягнення винних осіб до відповідальності, передбаченої чинним законодавством України, та інформувати про це Верховну Раду України.
Рахункова палата контролює законність договорів, раціональне та ефективне використання кредитів і позик, які одержує Україна від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій. Вона також перевіряє ефективність розміщення централізованих валютних та фінансово-кредитних ресурсів, які надаються на поворотній основі, аналізує надання державних кредитів, а також виділених на безоплатній основі коштів іноземним державам і міжнародним організаціям з обов’язковим інформуванням про результати перевірки Верховної Ради України.
Рахункова палата перевіряє діяльність Національного банку України та його установ, уповноважених банків і кредитних установ у частині обслуговування ними Державного бюджету України. За результатами перевірок діяльності установ банківської системи, в першу чергу Національного банку України, Рахункова палата подає висновки і пропозиції щодо його звітів про забезпечення стабільності грошової одиниці до Верховної Ради України, а також щодо діяльності Національного банку України з обслуговування державного боргу України.
– 80 –
Рахункова палата щорічно перевіряє кошторис витрат Національного банку України, а також стан зберігання і використання майна, що є об’єктом права державної власності, а також майна, що перебуває у повному господарському віданні Національного банку України, його територіальних відділень та підвідомчих спеціалізованих підприємств, установ та організацій, і подає відповідну інформацію до Верховної Ради України.
Для ефективної реалізації контролю Рахункова палата здійснює перевірки та ревізії відповідно до вищезазначених функцій, встановлених законодавством про неї. Терміни, обсяги й засоби їх проведення встановлює Рахункова палата. У ході перевірок та ревізій на основі документального підтвердження їх результатів, достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності визначаються своєчасність і достатність взаємних розрахунків об’єкта, що перевіряється, і Державного бюджету України. Якщо перевірка чи ревізія належить до компетенції як Рахункової палати, так і іншого державного контрольного органу, вона має проводитися ними спільно. За підсумками проведених перевірок і ревізій складаються звіти, за достовірність яких відповідні посадові особи Рахункової палати несуть персональну відповідальність.
Про результати проведених перевірок і ревізій Рахункова палата інформує Верховну Раду України, доводить до відома керівників відповідних центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій.
Про виявлені факти порушення закону, а також заподіяння державі шкоди Рахункова палата інформує Верховну Раду України, а у разі виявлення порушень закону, що тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність, за рішенням Колегії Рахункової палати передає відповідні матеріали до правоохоронних органів.
Посадовим особам Рахункової палати забороняється втручатися в оперативну діяльність об’єктів, що перевіряються, а також оприлюднювати свої висновки до завершення перевірок чи ревізій та оформлення їх результатів актом, який затверджує Колегія Рахункової палати. Відомості, що надаються посадовим особам Рахункової палати в ході перевірок та ревізій, не можуть бути використані з іншою метою або в іншому випадку, ніж це передбачено чинним законодавством.
Рахункова палата зобов’язана за дорученням Верховної Ради країни проводити експертизу і давати висновки щодо:
проекту Державного бюджету України, обгрунтованості Доходної та видаткової частин щодо обсягів державного
Його
– 1-830
-81-
внутрішнього і зовнішнього боргу та дефіциту Державного бюджету України, затверджених законом України;
— окремих напрямів бюджетно-фінансової, грошово-кредитної політики, а також деяких питань бюджетного процесу за прямими дорученнями Верховної Ради України;
— проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань бюджетно-фінансової та грошово-кредитної систем, якщо вони направлені Верховною Радою України на експертизу у встановленому порядку і мають бути внесені на її розгляд;
— проектів загальнодержавних цільових програм, які фінансуються з бюджетів або на які передбачено додаткове фінансування з Державного бюджету України;
— проектів програм Кабінету Міністрів України, на фінансування яких використовуються кошти Державного бюджету України;
— проектів міжнародних договорів України, що стосуються витрат з Державного бюджету України.
З усіх інших питань, віднесених до функцій Рахункової палати, вона дає висновки або письмові відповіді за рішенням Колегії Рахункової палати про прийняття до виконання запиту і підготовку висновку на підставі:
• доручень комітетів Верховної Ради України, оформлених належним чином;
• звернень Президента України;
• депутатських запитів і звернень народних депутатів України;
• запитів Кабінету Міністрів України;
• запитів Міністерства фінансів України.
У разі неможливості виконати доручення, звернення та запити Голова Рахункової палати повертає їх з обгрунтованою письмовою відповіддю, у якій з посиланням на чинне законодавство України зазначається причина невиконання доручення, звернення та запиту.
Висновки Рахункової палати не можуть містити політичних оцінок рішень, що їх приймає Верховна Рада України та органи виконавчої влади у межах їхньої компетенції.
Однією з форм роботи Рахункової палати є засідання Колегії Рахункової палати. Колегія Рахункової палати розглядає на своїх засіданнях питання планування й організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, підготовки звітів та інформаційних повідомлень, які направляються до Верховної Ради України та її комітетів, а також матеріали перевірок, ревізій і обстежень, що вимагають прийняття колегіального рішення. На засіданнях Колегії Рахункової палати може бути роз-
-82-
глянуто будь-яке питання, що відповідно до чинного законодавства України віднесено до функцій Рахункової палати. Засідання Колегії Рахункової палати проводяться згідно з регламентом Рахункової палати за наявності не менше двох третин складу її членів. Рішення Колегії приймаються у формі постанов і висновків більшістю голосів від кількості її членів, присутніх на засіданні, і підписуються Головою та секретарем Рахункової палати. У разі незгоди з рішенням Колегії Рахункової палати член Колегії, присутній на її засіданні, може інформувати про це Верховну Раду України або її комітети у письмовій формі з обгрунтуванням власної позиції.
Рахункова палата за результатами проведених контрольних заходів направляє органам виконавчої влади, керівникам підприємств, установ та організацій, банків і кредитних установ, які перевірялися, постанови та висновки, затверджені Колегією Рахункової палати, для відповідного реагування і вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень, відшкодування збитків, завданих державі, поновлення правового режиму загальнодержавної власності та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні законодавства України, безгосподарності та марнотратстві.
Постанови та висновки Колегії Рахункової палати мають бути розглянуті у встановлений нею термін, але не пізніше ніж протягом 15 календарних днів з дня їх отримання.
Про заходи реагування на отримані постанови і висновки Колегії Рахункової палати вона повідомляється негайно. У разі потреби Рахункова палата може надавати консультації та роз’яснення з питань застосування норм чинного законодавства України щодо об’єктів, на яких проводився контроль.
Якщо у процесі перевірок і ревізій виявлено привласнення грошових або матеріальних ресурсів, а також факти корупції та інші зловживання Рахункова палата зобов’язана негайно за рішенням її Колегії передати матеріали перевірок або ревізій до правоохоронних органів та повідомити про це Верховну Раду України.
Рахункова палата систематично аналізує підсумки планових і поточних контрольних заходів, узагальнює та досліджує причини й наслідки виявлених відхилень і порушень у процесі формування доходів та витрачання коштів Державного бюджету України, зберігання та використання майна, що є об’єктом права державної власності, надання валютних і кредитно-фінансових ресурсів за їх цільовим призначенням.
У ході аналізу і узагальнення інформації, яку отримує Рахункова палата під час здійснення перевірок, ревізій та обстежень,
6* – 83 –
вона розробляє і подає Верховній Раді України пропозиції про вдосконалення законодавчих актів, що регулюють бюджетні, фінансово-кредитні, цивільно-правові та інші відносини.
Показовими щодо діяльності Рахункової палати є результати перевірки використання бюджетних коштів корпорацією «Украв-тодор», що затверджені Постановою Колегії Рахункової палати від 25 січня 2000 р. за № 2-1. Відповідно до вказаних Рахунковою палатою причин, були створені сприятливі умови для вільного маневрування коштами та їх використання корпорацією “Укравтодор” на свій розсуд, для відволікання коштів, їх використання не за цільовим призначенням і т. ін. У зв’язку з цим Рахунковою палатою були надіслані пропозиції Прем’єр-міністру України та Голові корпорації «Укравтодор».
Усі інші внутрішні питання організації і діяльності Рахункової палати, її апарату, порядок діловодства, вимоги до працівників апарату Рахункової палати та правила внутрішнього трудового розпорядку, інші питання організації роботи апарату Рахункової палати визначаються регламентом Рахункової палати, що його затверджує Голова Рахункової палати.
§ 4. Контроль та гарантії діяльності Рахункової палати
Верховна Рада України спрямовує діяльність Рахункової палати на основі підзвітності і підконтрольності Рахункової палати, її Колегії та її посадових осіб щодо додержання ними законності при виконанні своїх повноважень і завдань, поставлених перед Рахунковою палатою згідно з чинним законодавством України.
Для цього Верховна Рада України періодично, але не менш як два рази на рік, доручає відповідному комітетові Верховної Ради України здійснювати аналіз підсумків проведених контрольних заходів та виконання доручень, які було дано протягом року Рахунковій палаті, та заслуховує у разі потреби інформацію про проведену роботу, перевірки, ревізії та обстеження, що нею проводяться, і оцінює стан її контрольної діяльності у визначених законодавством сферах.
Крім того, комітети Верховної Ради України за згодою Верховної Ради України заслуховують доповіді, інформацію (повідомлення) Рахункової палати за підсумками проведених перевірок, ревізій та обстежень відповідно до термінів, необхідних для: виконання цих доручень і узгоджених з відповідними комітетами. На підставі доповідей та інформації (повідомлень) Рахункової палати комітети Верховної Ради України можуть розробляти пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України,
-84-
розвитку бюджетної та фінансово-кредитної системи України, а також готувати висновки з конкретних питань, що стосуються виявлених відхилень і порушень у визначених законодавством сферах, які подаються на розгляд Верховної Ради України.
Рахункова палата щорічно не пізніше і грудня подає Верховній Раді України загальний письмовий звіт про результати виконання доручень Верховної Ради України, проведених перевірок, ревізій та обстежень, а також про витрати на цю діяльність. Звіт Рахункової палати, затверджений Верховною Радою України, публікується у виданнях Верховної Ради України.
Разом з тим слід зазначити, що Рахункова палата свою діяльність здійснює як незалежний орган контролю Верховної Ради України. Вона керується Конституцією України і законами України, виконуючи свої функції і повноваження згідно із власним конституційно-правовим статусом. Останні встановлюють певні гарантії діяльності Рахункової палати, її структурних одиниць, посадових осіб та окремих представників. Так, кримінальну справу щодо Голови Рахункової палати, першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та секретаря Рахункової палати може порушити лише Генеральний прокурор України.
За будь-який вплив на посадових осіб Рахункової палати, а також осіб, які виконують її доручення, з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків або добитися прийняття рішення, що суперечить чинному законодавству України, насильницькі дії, образу, а також поширення неправдивої інформації щодо них винні особи несуть відповідальність, встановлену законодавством України.
Голові Рахункової палати, його першому заступнику і заступнику, головним контролерам і секретареві Рахункової палати гарантується професійна незалежність. Вони можуть бути достроково звільнені з посади за поданням Голови Верховної Ради України у разі:
1) порушень ними законодавства України або допущення зловживань по службі — за рішенням Верховної Ради України;
2) особистої заяви про відставку;
3) тривалої хвороби, підтвердженої медичним закладом, що перешкоджає їх діяльності на посаді, яку вони обіймають;
4) досягнення ними 65-річного віку.
Рішення Верховної Ради про звільнення з посади названих осіб у зазначених випадках приймається більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України. Крім того, ді-
яльність Рахункової палати може бути зупинена у випадках, ви-
значених чинним законодавством України.
-85-
Кошти на утримання Рахункової палати виділяються безпосередньо з Державного бюджету України. Обсяг цих коштів щорічно встановлюється Верховною Радою України і зазначається у Державному бюджеті України окремим рядком.
На посадових осіб Рахункової палати поширюється дія Закону України «Про державну службу», вони є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Посадові оклади працівників Рахункової палати встановлюються на 30 відсотків вище відповідних окладів державних службовців. Голові Рахункової палати, першому заступнику і заступнику Голови, головним контролерам та секретареві Рахункової палати встановлюються щомісячні персональні надбавки у розмірі 70 відсотків їх посадового окладу.
На працівників Рахункової палати поширюється відповідний порядок медичного, санаторно-курортного, побутового та транспортного обслуговування, встановлений для працівників апарату Верховної Ради України.
На закінчення хотілося б додати, що аналогічні органи парламентського контролю створено у багатьох зарубіжних країнах. В Австралії, Італії, Туреччині, Франції, Російській Федерації ці органи навіть мають тотожну назву — Рахункова палата. Так, ч. 5 ст. 101 Конституції Російської Федерації передбачено створення Рахункової палати для здійснення контролю за виконанням державного бюджету. Цікаво, що Голова Рахункової палати і половина її аудиторів призначаються за рішенням Державної Думи, заступник Голови і друга половина аудиторів — за рішенням Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації. У Німеччині Федеральна Рахункова палата діє як основна контрольна ланка бундестагу з 1927 р. У США законом про державний бюджет ще у 1921 р. засновано Головну контрольну службу, яка на запити Конгресу проводить ревізії та експертизи федеральних програм, здійснює поточний контроль за витрачанням федеральних коштів.
Питання для самоперевірки:
1. Розкрийте організаційний і правовий статус Рахункової палати.
2. Сформулюйте функції і принципи діяльності Рахункової палати.
3. .Розгляньте порядок діяльності Рахункової палати.
4. Покажіть види контролю за діяльністю Рахункової палати.
5. Визначте гарантії діяльності Рахункової палати.
-86-
Глава IV
Організація роботи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
§ 1. Завдання та порядок призначення, ”••’ звільнення та припинення повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
Конституція України вперше в історії розвитку нашого суспільства запровадила самостійний інститут парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Цей парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі — Уповноважений), який у своїй діяльності зобов’язаний керуватися Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Сферою компетенції та діяльності Уповноваженого є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише:
— між громадянином України, незалежно від місця його перебування, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами;
— між іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.
Метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, що здійснюється Уповноваженим, є:
1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених онституцією України, законами України та міжнародними договорами України;
-87-
2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина всіма органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими особами;
3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;
4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;
5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;
6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;
7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.
Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається статтями 55 і 101 Конституції України, законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. та «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р., деякими іншими актами законодавства України. При цьому під державною службою в Україні розуміють професійну діяльність осіб, які обіймають посади у державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень, а посадові особи відповідно до останнього Закону, згаданого у цьому абзаці, — це керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів і посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не спричинює перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.
Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), запровадженння воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях.
Уповноважений має печатку із зображенням малого Державного Герба України та своїм найменуванням. Місцеперебуванням Уповноваженого є столиця України — місто Київ.
Частина 17 ст. 85 Конституції та Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» встановлюють такий порядок призначення на посаду, звільнення з посади та припинення повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.
Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п’яти років проживає в Україні. Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята у встановленому законом порядку.
Уповноважений призначається строком на п’ять років, який починається з дня прийняття ним присяги на сесії Верховної Ради України.
Пропозиції щодо кандидатур(и) на посаду Уповноваженого вносять Голова Верховної Ради України або не менше однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Відповідний комітет Верховної Ради України подає Верховній Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду Уповноваженого, відповідності її вимогам, передбаченим цим Законом, та про відсутність причин, які б перешкоджали їй обіймати цю посаду.
Висування кандидатур для призначення на посаду Уповноваженого здійснюється у 20-денний строк з наступного дня після:
1) набрання чинності Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»;
2) закінчення строку, на який було призначено Уповноваженого, або припинення його повноважень чи звільнення;
3) оголошення результатів голосування, якщо Уповноваженого не було призначено.
Голосування проводиться під час пленарних засідань Верховної Ради бюлетенями для таємного голосування, але не раніше як через десять днів і не пізніше як через двадцять днів після закінчення строку для висування кандидатів для участі у виборах.
Призначеним вважається той кандидат, за якого проголосувала більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради, про що приймається постанова. Якщо на посаду Уповноваженого було висунуто більше ніж два кандидати
-89-
і жодного з них не було призначено, Верховна Рада проводить повторне голосування по двох кандидатах, які отримали найбільшу кількість голосів. Повторне голосування з призначення Уповноваженого проводиться в аналогічному порядку, що визначено чинним законодавством.
У разі якщо жоден із кандидатів на посаду Уповноваженого не набрав необхідної кількості голосів, знову проводиться висування кандидатур для призначення на посаду Уповноваженого.
При вступі на посаду Уповноважений на пленарному засіданні Верховної Ради України складає присягу. Юридична значимість присяги вбачається в тому, що повноваження Уповноваженого починаються саме з моменту складення присяги.
Національним законодавством щодо посади Уповноваженого запроваджений принцип несумісності. Він означає, що Уповноважений не може мати представницького мандата, обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднань громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, крім викладацької, наукової або іншої творчої діяльності. Вій не може бути також членом будь-якої політичної партії. За наявності згаданих обставин Уповноважений повинен їх усунути протягом десяти днів після його призначення, але до їх усунення він не може складати присяги. Якщо передбачені у цьому абзаці обставини виникли під час діяльності Уповноваженого, вони мають бути усунені протягом десяти днів з дня, коли про це стало відомо. Якщо їх неможливо усунути протягом десяти днів, Уповноважений зобов’язаний зробити у зазначений строк заяву про відмову виконувати будь-які інші доручення чи повноваження, крім тих, що належать Уповноваженому. Якщо протягом зазначеного строку Уповноважений не виконає встановлених вимог, його повноваження припиняються, і Верховна Рада України зобов’язана звільнити його з посади. Нове висування кандидатур і призначення Уповноваженого здійснюються за раніше описаною процедурою.
Крім того, повноваження Уповноваженого припиняються у разі:
1) відмови його від подальшого виконання обов’язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;
3) набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою;
-90-
4) складення присяги новообраним Уповноваженим;
5) смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого. Верховна Рада України приймає рішення про звільнення з
посади Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано, у разі:
а) порушення присяги;
б) порушення вимог щодо несумісності діяльності;
в) припинення громадянства України;
г) неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов’язки через незадовільний стан здоров’я чи втрату працездатності.
Висновок щодо наявності підстави для звільнення з посади Уповноваженого має дати тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України. Верховна Рада за наявності зазначених підстав, а також висновку тимчасової спеціальної комісії розглядає питання і приймає відповідну постанову про звільнення з посади Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради або не менш як однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради.
Уповноважений вважається звільненим з посади, якщо за це проголосувала більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради. Слід наголосити, що припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого оформляються відповідною постановою Верховної Ради.
Аналогічна посада існує в багатьох країнах світу. Щоправда називається дещо інакше — омбудсмен, народний захисник, народний уповноважений та ін. В одних країнах ця посада представлена однією особою (Польща, Португалія, Велика Британія, Іспанія, Франція, Австрія, Росія), в інших — колегіальним органом (Угорщина). Так, відповідно до ст. 19 Конституції Республіки Угорщина, здійснюючи свою владу, Національна асамблея, як верховний орган державної влади та представницький орган народу Республіки Угорщина, «обирає Президента Республіки, Прем’єр-міністра, членів Конституційного Суду, Уповноваженого Національної асамблеї з прав людини та Уповноваженого Національної асамблеї з прав національних та етнічних меншин, Голову та заступника Голови Державного аудиторського управління, Голову Верховного Суду та Генерального прокурора». Частина і ст. 103 Конституції Російської Федерації передбачає, що до відання Державної Думи, однієї з палат Федеральних зборів — парламенту Російської Федерації, належить: «призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого з прав людини, що діє відповідно до федерального конституційного закону».
-91 –
Зауважимо, що незважаючи на те, що на цю посаду особа чи особи, як правило, призначаються та звільняються органом законодавчої влади, цей орган розглядається, як самостійний та незалежний щодо інших інститутів публічної влади.
§ 2. Організація діяльності та повноваження
Уповноваженого Верховної Ради України
з прав людини
Для правового, інформаційного, організаційного, аналітичного та іншого забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який визнається юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. Структура секретаріату, розподіл обов’язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. На працівників секретаріату поширюється дія Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. Положення про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та кошторис секретаріату затверджуються Уповноваженим у межах кошторису витрат, пов’язаних із діяльністю Уповноваженого. Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріату здійснює Уповноважений.
При Уповноваженому з метою надання консультаційної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина може створюватися консультативна рада (може діяти і на громадських засадах) із осіб, які мають досвід роботи у галузі захисту прав і свобод людини і громадянина.
До того ж Уповноважений має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України. Організація діяльності та межі повноважень представників Уповноваженого регулюються Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджує Уповноважений.
Фінансування діяльності Уповноваженого проводиться за рахунок Державного бюджету України і щорічно передбачається в ньому окремим рядком. Для цього Уповноважений розробляє, подає на затвердження Верховної Ради України та виконує кошторис своїх витрат. Фінансова звітність подається Уповноваженим у порядку, встановленому законодавством України.
Верховна Рада України і відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані створювати не-
-92-
обхідні умови для діяльності Уповноваженого, його секретаріату та представників.
Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» передбачає, що Уповноважений має право:
1) невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем’єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів-місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;
2) бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів;
3) звертатися до Конституційного Суду України з поданням:
— про відповідність Конституції України: законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина;
— про офіційне тлумачення Конституції України та законів України;
4) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;
5) знайомитися з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримувати їх копії в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться’ У судах. Доступ до інформації, пов’язаної із службовою та державною таємницями, здійснюється у порядку, визначеному законодавчими актами України;
6) вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для Участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;
-93-
7) запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються у справі;
8) відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи відбування засудженими покарань та заклади примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;
9) бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб’єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;
10) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;
11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами відповідних заходів;
12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, у тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
У процесі фактичної реалізації прав Уповноважений зобов’язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших правових актів, прав та інтересів людини і громадянина, що охороняються законом, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права. Уповноважений зобов’язаний зберігати конфіденційну інформацію. До речі цей обов’язок діє і після припинення його повноважень. У разі розголошення таких відомостей Уповноважений несе відповідальність у встановленому законодавством порядку. Уповноважений не має права розголошувати отримані відомості про особисте життя заявника та інших причетних до заяви осіб без їхньої згоди.
Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є:
1) конституційне подання Уповноваженого;
2) подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб.
-94-
: Конституційне подання Уповноваженого — акт реагування до Конституційного Суду України щодо:
• • вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим;
• офіційного тлумачення Конституції України та законів України.
Подання Уповноваженого — акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень -прав і свобод людини і громадянина.
Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:
1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;
2) за зверненнями народних депутатів України;
3) за власною ініціативою.
Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. А це фактично означає, що кожен може без обмежень і перешкод звернутися до Уповноваженого в порядку, передбаченому цим Законом. Адже його ст. 1 встановлює, що «громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, організацій незалежно від форм власності, підприємств, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і Державної безпеки мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.
Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться На ” території, мають таке ж право на подання звернення, як і
-95-
громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами».
При цьому під зверненнями громадян слід розуміти викладені у письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
— порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
— створено перешкоди для здійснення громадянином його] прав і законних інтересів чи свобод;
— незаконно покладено на громадянина які-небудь обов’язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
При зверненні до Уповноваженого не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних чи інших переконань, статті, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками.
Так, наприклад, особа, позбавлена волі, може у письмовій формі звернутися до Уповноваженого або його представників. У цьому разі до неї не застосовуються обмеження щодо листування. Звернення такої особи протягом 24 годин направляються Уповноваженому.
До того ж, кореспонденція Уповноваженому та його представникам від осіб, які затримані, перебувають під арештом, вартою, у місцях позбавлення волі та місцях примусового тримання чи лікування, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства незалежно від місця їх перебування не підлягає ніяким видам цензури та перевірки. Особи, які вчинили дії, що порушують ці положення або суперечать їм, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.
При розгляді звернення Уповноважений:
1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) роз’яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
3) направляє звернення в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
4) відмовляє в розгляді звернення.
-96-
Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.
Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається у письмовій формі особі, яка його подала. Відмова прийняти звернення до розгляду має бути вмотивованою.
Частиною 17 ст. 85 Конституції України та вищезгаданим Законом, що стосується Уповноваженого, передбачено, що протягом першого кварталу кожного року Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які своїми діями (бездіяльністю) порушували права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина.
Щорічна доповідь має містити посилання на випадки порушень прав і свобод людини і громадянина, щодо яких Уповноважений вживав необхідних заходів, на результати перевірок, що здійснювалися протягом року, висновки та рекомендації, спрямовані на поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
За необхідності Уповноважений може представити Верховній Раді спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина.
За щорічною та спеціальною (спеціальними) доповідями Уповноваженого Верховна Рада приймає постанову. Щорічні та спеціальні доповіді разом з прийнятою постановою Верховної Ради публікуються в офіційних виданнях Верховної Ради.
Уповноважений бере участь у підготовці доповідей з прав людини, які Україна подає до міжнародних організацій згідно з чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою.
Відповідно до загальної світової практики аналогічним чином організується діяльність схожих інститутів і в інших країнах світу. Здебільшого сутність їх діяльності полягає в оперативному захистові особи від зловживань посадових осіб і державних органів. А тому на цю посаду призначається особа, яка володіє істотними знаннями у сфері юриспруденції, користується авторитетом у широкого кола громадян. Уповноважений діє на підставі скарг, що надійшли, або ж за власною ініціативою. Посада Упов-
1-830
-97-
новаженого з прав людини в зарубіжних країнах дає змогу виявити загальні недоліки діяльності державних органів, головним чином органів виконавчої влади, узагальнити типові порушення прав людини, запропонувати шляхи їх усунення.
§ 3. Гарантії діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
З метою гарантування діяльності Уповноваженого, а саме — забезпечення його незалежності та самостійності при вирішенні питань, чинне законодавство України встановлює, що втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб у діяльність Уповноваженого забороняється.
Уповноважений не зобов’язаний давати пояснення по суті справ, які закінчено або перебувають у його провадженні.
Уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень. Без згоди Верховної Ради України він не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються у судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку та особистому огляду. Кримінальну справу проти Уповноваженого може бути порушити лише Генеральний прокурор України. За порушення законодавства щодо гарантій діяльності Уповноваженого, його представників та працівників секретаріату винні особи притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Після закінчення строку повноважень, на який особу було обрано на посаду Уповноваженого, їй надається робота (посада), на якій вона працювала до призначення і яка зберігається за нею на час виконання нею обов’язків Уповноваженого, а в разі неможливості надання цієї роботи (посади) — інша рівноцінна робота (посада) на тому ж або, за її згодою, іншому підприємстві, в установі, організації.
Життя та здоров’я Уповноваженого і його представників, які працюють на постійній основі, підлягають обов’язковому державному страхуванню на випадок смерті, травми, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання ними службових обов’язків. Порядок та умови страхування встановлює Кабінет Міністрів України.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємства, установи, організації незалеж-
но від форми власності, посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, зобов’язані співпрацювати з ним і подавати йому необхідну допомогу, зокрема:
1) забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числі на засадах, визначених нормативними актами про охорону державної та службової таємниць;
2) надавати інформацію і давати пояснення стосовно фактичної і правової підстави своїх дій та рішень.
Відмова органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання у діяльність Уповноваженого з метою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.
На закінчення хотілося б наголосити, що Уповноважений у процесі здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захисту прав кожного на території України і в межах її юрисдикції тісно співпрацює з іншими органами та особами, які мають захищати права і свободи людини і громадянина. А це насамперед: Президент України, як гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України); Верховна Рада України, яка виключно законами визначає права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод (ч. і ст. 22 Конституції України); Кабінет Міністрів України, який повинен вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 116 Конституції України); місцеві державні адміністрації на відповідній території, які повинні забезпечувати додержання прав і свобод громадян (ч. 2 ст. 119 Конституції України); система судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів (ст. 125 Конституції України); Конституційний Суд України (ст. 147 Конституції України); прокуратура (ст. 121 Конституції України); адвокатура (ст. 59 Конституції України) та інші правоохоронні органи.
Крім того слід врахувати, що згідно зі ст. 28 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. контроль за додержанням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень здійснюють Верховна Рада України, народні Депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради
7* – 99 –
та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій. За ст. 29 вищезгаданого Закону нагляд за додержанням законодавства про звернення громадян здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори. Відповідно до наданих їм чинним законодавством повноважень вони вживають заходів до поновлення порушених прав, захисту законних інтересів громадян, притягнення порушників до відповідальності.
Питання для самоперевірки:
1. Сформулюйте завдання та порядок призначення, звільнення та припинення повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
2. Розгляньте організацію діяльності та повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
3. Розкрийте гарантії діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
-100-
Глава V
Організація роботи Президента України
§ 1. Організація підготовки і проведення виборів Президента України
Підготовка і проведення виборів Президента України відбуваються відповідно до Конституції та законів України «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р. та «Про Центральну виборчу комісію» від 17 грудня 1997 р. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Конституція встановлює, що Президентом України може бути обраний громадянин України, який до-сяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути обрана Президентом України більше ніж два строки підряд.
Президентові України забороняється мати інший представницький мандат, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.
Вибори Президента України можуть бути черговими й позачерговими. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента України. Порядок проведення виборів Президента України встановлюється Законом України «Про вибори Президента України». У ньому закріплюються основні засади і принципи виборів Президента України, а саме: а) загальне виборче право; б) рівне виборче право; в) пряме виборче право; г) таємне голосування; Д) гласність і відкритість виборів Президента України. Закон закріплює певний порядок проведення виборів Президента України.
1- Порядок і строки призначення та проведення виборів, куди включаються визначення видів виборів і порядок та строки їх призначення.
-101-
2. Організація виборів: а) загальнодержавного і територіальних виборчих округів; б) утворення виборчих дільниць; в) системи виборчих комісій; г) утворення виборчих комісій; д) повноважень виборчих комісій; е) правового статусу особового складу виборчих комісій; є) оплати праці членів виборчих комісій; ж) роботи виборчих комісій; з) оскарження рішень, дій та бездіяльності виборчих комісій; й) порядку складання та уточнення списків виборців; і) фінансування та матеріально-технічного забезпечення виборів.
3. Висування і реєстрація кандидатів у Президенти України передбачає: а) висування претендентів на кандидатів у Президенти України партіями, виборчими блоками партій; б) вимоги до зборів виборців та висування претендента на кандидата у Президенти України зборами виборців; в) реєстрацію претендента на кандидата у Президенти України; г) підписні листи на підтримку претендентів та порядок їх збирання; д) реєстрацію кандидата у Президенти України; е) декларацію про доходи кандидата; є) вибуття кандидата у Президенти України з балотування.
4. Передвиборна агітація передбачає організацію: а) проведення передвиборної агітації; б) використання засобів масової агітації; в) обмеження проведення передвиборної агітації (органи державної влади і місцевого самоврядування та їх посадовим і службовим особам, членам виборчих комісій та іноземцям і особам без громадянства); г) фінансування передвиборної агітації; д) особистого виборчого фонду кандидата у Президенти України.
5. Гарантії діяльності кандидата у Президенти України та інших учасників виборів включає: а) права кандидата у Президенти України при проведенні виборчої кампанії; б) довірених осіб кандидата; в) офіційних спостерігачів на виборах; г) участь довірених осіб та інших учасників виборів у роботі виборчих комісій.
6. Проведення голосування, визначення результатів виборів Президента України включає: а) виборчий бюлетень; б) порядок видачі виборчих бюлетенів; в) організацію і порядок голосування; г) порядок підрахування голосів на виборчій дільниці; д) встановлення підсумків голосування по територіальному виборчому округу; е) встановлення результатів виборів; є) повторне голосування; ж) повторні вибори; з) особливості проведення позачергових виборів; й) набуття повноважень Президентом України.
7. Закон закріплює юридичну відповідальність за порушення виборчого законодавства та порядок зберігання виборчої документації.
Закон України «Про Центральну виборчу комісію» регулює поряд з іншими питаннями повноваження Комісії з організації
– 102-
підготовки і проведення виборів Президента України, а саме: 1) організовує підготовку і проведення виборів Президента України; 2) забезпечує у межах, визначених законами України, реалізацію і захист конституційних виборчих прав громадян України при проведеній виборів Президента України; 3) здійснює контроль за додержанням конституційних норм виборчого права та виконанням Закону України «Про вибори Президента України» та забезпечує однакове їх застосування на всій території України у межах своєї компетенції; 4) звертається у разі потреби до Конституційного Суду України щодо тлумачення Закону України «Про вибори Президента України», інших законів України або окремих їх положень з питань проведення виборів Президента України, вносить у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законів з питань проведення виборів Президента України; 5) утворює виборчі округи по виборах Президента України; 6) публікує інформацію про строки проведення виборчої кампанії, список округів та інші матеріали про свою діяльність; 7) спрямовує, координує та контролює діяльність виборчих комісій з виборів Президента України; 8) встановлює порядок використання коштів на проведення виборів Президента України і розподіляє їх по виборчих комісіях та відповідних радах, сприяє забезпеченню виборчих комісій приміщеннями, транспортом, зв’язком, розглядає інші питання матеріально-технічного забезпечення виборів; 9) встановлює форми виборчих бюлетенів по виборах Президента України, списків виборців, протоколів засідань виборчих комісій, інших виборчих документів, зразки виборчих скриньок для голосування, печаток виборчих комісій, визначає порядок зберігання та передачі виборчих документів; 10) заслуховує повідомлення виборчих комісій, керівників міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань, пов’язаних з підготовкою і проведенням виборів Президента України; 11) реєструє політичні партії та їх виборчі блоки, які виявили намір висунути свого кандидата у Президенти України; 12) проводить реєстрацію кандидатів у Президенти України, відповідно до закону подовжує строки збирання підписів на підтримку претендента на кандидата у Президенти України, подання виборчих документів, вирішує інші питання, пов’язані з реєстрацією кандидатів у Президенти України, в разі виникнення обставин, що не залежать від осіб, які балотуються, інших суб’єктів виборчого процесу; 13) встановлює результати виборів Президента України, публікує у пресі та оголошує в інших засобах масової інформації повідомлення про результати виборів Президента України; 14) вручає посвідчення Президенту України про
-103-
обрання його на цю посаду; 15) вносить до Верховної Ради України подання про призначення повторних виборів Президента України; 16) забезпечує акредитацію на виборах Президента України офіційних спостерігачів від інших держав та міжнародних організацій відповідно до положення про статус спостерігачів, що затверджується Комісією, видає їм відповідні посвідчення; 17) розглядає звернення, заяви та скарги громадян на рішення та дії або бездіяльність виборчих комісій (крім заяв і скарг на помилки у списках виборців), скасовує, змінює рішення виборчих комісій, які суперечать закону, або зупиняє їх дію, приймає інші рішення з цих питань; 18) здійснює інші повноваження відповідно до Закону України «Про вибори Президента України» та інших законів України.
Центральна виборча комісія з виборів Президента України може приймати відповідні акти. До таких актів, зокрема, відносять:
1. Постанови Центральної виборчої комісії: а) «Про встановлення кількості територіальних виборчих округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі для проведення виборів Президента України 31 жовтня 1999 року» від 30 квітня 1999 р.; б) «Про затвердження форми підписного листа на підтримку претендента на кандидата у Президенти України» від 14 травня 1999 р.; в) «Про рекомендації (роз’яснення) щодо порядку збирання підписів виборців на підтримку претендента на кандидата у Президенти України та передачі підписних листів до Центральної виборчої комісії»; г) Положення про порядок реєстрації та статус офіційних спостерігачів на виборах Президента України від 28 травня 1999 р.
2. Протокольне рішення Центральної виборчої комісії «Про роз’яснення щодо мови заповнення підписних листів на підтримку претендента на кандидата у Президенти України» від 25 травня 1999 р. та ін.
У разі дострокового припинення повноважень Президента України проводяться позачергові вибори у період дев’яноста днів з дня припинення повноважень. Достроково повноваження Президента України можуть бути припиненні відповідно до конституційних норм (статті 108—111 Конституції України). Президент України може подати у відставку, його повноваження можуть бути припинені при неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я, у разі усунення його з поста у порядку імпічменту та у разі смерті.
Позачергові вибори Президента України проводяться у тому самому порядку, що й чергові вибори, але у скорочений у два ра-
– 104 –
зи строк. На період до обрання і вступу на посаду новообраного Президента України його обов’язки покладаються на Прем’єр-міністра України. На період виконання обов’язків Президента України Прем’єр-міністр не може здійснювати такі повноваження: а) звертатися з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; б) призначати всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 цієї Конституції, проголошувати всеукраїнський референдум за народною ініціативою; в) припиняти повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; г) призначати членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їхні повноваження на цих посадах; д) призначати за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняти його з посади; е) призначати половину складу Ради Національного банку України; є) призначати на посади та звільняти з посад за згодою Верховної Ради України голів Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України; ж) утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи у межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; з) скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; й) призначати третину складу Конституційного Суду України; і) нагороджувати державними нагородами; ї) встановлювати президентські відзнаки та нагороджувати ними; й) здійснювати помилування.
Таким чином, порядок організації і проведення виборів Президента України та підведення і оголошення результатів виборів закріплюються Конституцією і законами України, деталізується деякими підзаконними нормативними та індивідуально-правовими актами.
§ 2. Організація діяльності Президента України як глави держави
Президент України є главою Української держави і виступає ВІД її імені. Глава держави — посадова особа, що займає формально найвище місце у структурі державних органів та здійснює
-105-
представницьку функцію, тобто представляє державу в цілому у внутрішніх і зовнішніх відносинах. Статус глави держави багато в чому залежить від існуючої у державі форми правління і форми державного режиму. У державах з монархічною формою правління главою держави є монарх (король, імператор, цар і т. ін. ). У державах, де формою правління є республіка, главою держави вважається президент.
У різних країнах президент посідає неоднакове місце у структурі державної влади. Так, в Естонії він обирається Державними зборами або Колегією виборщиків, куди входять депутати і представники місцевої влади, строком на 5 років. Одна й та сама особа не може бути обрана більше ніж два строки підряд. Президент формує уряд разом з Державними зборами. У Польщі президент обирається повселюдне на п’ять років, не більше ніж на два строки підряд. Кандидатуру прем’єр-міністра висуває президент, яку затверджує сейм. Прем’єр-міністр подає на затвердження сейму склад уряду. Президент призначає голову Верховного Суду, скликає уряд і головує на його засіданнях, оголошує вибори парламенту і може його розпустити.
Таким чином, в Естонії за формою правління парламентсько-президентська республіка, у Польщі — президентсько-парламентська.
Відповідно до Конституції Україна є президентсько-парламентською республікою. Конституція України покладає на главу держави повноваження бути гарантом: а) державного суверенітету; б) територіальної цілісності України; в) додержання Конституції України; г) додержання прав і свобод людини і громадянина.
Гарантуючи державний суверенітет і територіальну цілісність, Президент України організує і здійснює: а) забезпечення державної незалежності, національної безпеки та правонаступництво держави; б) діяльність Збройних Сил України як їх Верховний Головнокомандувач; в) призначення на посади та звільнення з посад вищого командування Збройних Сил України, інших військових формувань; г) керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; д) діяльність Ради національної безпеки і оборони України.
У разі потреби Президент: а) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України при здійсненні збройної агресії проти України; б) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози
– 106-
нападу, небезпеки державній незалежності України; в) приймає рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, оголошує окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.
Він представляє державу у міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України та ін.
Присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини, нагороджує державними нагородами, встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними.
Забезпечуючи додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина Президент України: а) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; б) приймає рішення про визнання іноземних держав; в) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; г) приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; д) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою та ін.
Здійснюючи установчі повноваження, Президент України призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України голів: а) Антимонопольного комітету України; б) Фонду державного майна України; в) Державного комітету телебачення і радіомовлення України. Призначає: а) за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади; б) половину складу Ради Національного банку України; в) половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні. Здійснює помилування. Створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, Дорадчі та інші допоміжні органи і служби та здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
Отже, як глава держави Президент України здійснює нор-
мотворчу, представницьку, координаційну, контролюючу,
установчу, охоронну, міжнародну та деякі інші функції.
– 107-
§ 3. Організація діяльності Президента України
у взаємовідносинах з Кабінетом Міністрів України
та іншими органами виконавчої влади
У взаємовідносинах з Кабінетом Міністрів Президент України організує і здійснює ряд повноважень, а саме призначає: а) за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку; б) за поданням Прем’єр-міністра України — членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах. Він утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, а також скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Президент України у 3-денний строк після одержання згоди Верховної Ради України видає указ про призначення Прем’єр-міністра України.
Прем’єр-міністр України протягом 14 днів з дня свого призначення на посаду вносить Президентові України подання щодо загальної чисельності, посадового і персонального складу Кабінету Міністрів України та інформує про них Верховну Раду України. На кожну посаду вноситься одна кандидатура. Загальна чисельність Кабінету Міністрів України затверджується указом Президента України.
На підставі подання Прем’єр-міністра України Президент України після затвердження загальної чисельності Кабінету Міністрів України видає указ про призначення списком членів Кабінету Міністрів України. У списку має бути не менш як дві третини від загальної чисельності членів Кабінету Міністрів України. Призначення на вакантні посади у складі Кабінету Міністрів України здійснюється Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Указ Президента України про призначення на посади членів Кабінету Міністрів України, крім Прем’єр-міністра України, скріплюється підписом Прем’єр-міністра України.
Законодавством передбачено ряд повноважень взаємодії Кабінету Міністрів і Президента України, а саме: а) у здійсненні Президентом України своїх повноважень; б) при підготовці пропозицій з питань, що входять до повноважень Президента України; в) у відносинах з Радою національної безпеки і оборони України,
– 108-
апаратом Президента України, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами, створюваними Президентом України, та ін.
Кабінет Міністрів України спрямовує діяльність органів виконавчої влади на здійснення Президентом України повноважень щодо забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності, національної безпеки та обороноздатності, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, додержання прав і свобод людини і громадянина та інших питань, визначених Конституцією України.
Акти Президента України з питань: а) міжнародних відносин, зовнішньополітичної діяльності держави, укладення міжнародних договорів України; б) визнання іноземних держав; в) призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; г) припинення повноваження Верховної Ради України; д) призначення членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припинення їхніх повноважень на цих посадах; е) призначення на посади та звільнення з посад за згодою Верховної Ради України голів Антимонопольного комітету України, Фонду державного майна України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України; є) утворення, реорганізації і ліквідації за поданням Прем’єр-міністра України міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; ж) призначення на посади та звільнення з посад вищого командування Збройних Сил України, інших військових формувань; з) здійснення керівництва у сферах національної безпеки та оборони держави; й) оголошення актів Ради національної безпеки і оборони України; і) прийняття рішення про запровадження в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації; ї) призначення третини складу Конституційного Суду України; й) утворення судів у визначеному законом порядку; к) присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за підготовку акта та його виконання.
За дорученням Президента України чи за власною ініціативою Кабінет Міністрів України готує пропозиції з питань, віднесених до компетенції Президента України, та законопроекти.
– 109 –
У разі підготовки Кабінетом Міністрів України законопроекту з власної ініціативи цей законопроект після схвалення на засіданні Кабінету Міністрів України може бути переданий Президентові України із вмотивованим обгрунтуванням необхідності внесення його в порядку законодавчої ініціативи Президента України для невідкладного розгляду Верховною Радою України.
Відповідно до Конституції України Прем’єр-міністр України подає Президентові України кандидатури для призначення членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, постанову Кабінету Міністрів України про призначення голів місцевих державних адміністрацій, а також пропозиції щодо утворення, реорганізації та ліквідації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідно до указів Президента України, якими вводяться в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України, прийнятих у межах, визначених законом, забезпечує здійснення заходів з координації та контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.
Кабінет Міністрів України взаємодіє з апаратом Президента України, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами, створюваними Президентом України. У цих відносинах беруть участь як члени Кабінету Міністрів України, так і їх патронатні служби та посадові особи апарату Кабінету Міністрів України.
Посадові особи апарату Президента України, консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб при Президентові України не мають права давати доручення Кабінету Міністрів України та окремим членам Кабінету Міністрів України.
Засади і порядок здійснення відносин Кабінету Міністрів України з Радою національної безпеки і оборони України, апаратом Президента України, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами при Президентові України визначаються законами України, а порядок здійснення цих відносин — також і указами Президента України.
Порядок взаємодії Президента України з місцевими органами державної влади визначається Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. Обласні, Київська, Севастопольська міські, районні у містах Києві та Севастополі, районні в Автономній Республіці Крим та районні державні адміністрації (далі — державна адміністрація) є органами державної виконавчої влади відповідно в областях, містах Києві, Севастополі, районах в місті Києві та Севастополі, районах у Автоном-
-110-
ній Республіці Крим та районах. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській державній адміністрації підпорядковуються відповідно районні в Автономній Республіці Крим, районні та районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації.
Державна адміністрація: а) є складовою частиною єдиної системи органів державної виконавчої влади. Вона підпорядковується Президентові України, а також Кабінету Міністрів України; б) покликана захищати права і законні інтереси громадян та держави, забезпечувати комплексний соціально-економічний розвиток території та реалізацію державної політики у визначених законодавством сферах управління; в) у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами іі розпорядженнями Президента України, рішеннями Кабінету Міністрів України та іншими актами законодавства, а також положенням про кожну окрему державну адміністрацію; г) діє на засадах законності, гласності, поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів, взаємодії з відповідними представницькими органами та органами місцевого самоврядування; д) є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, рахунки в установах банків України.
На будинку, де розміщується державна адміністрація, підіймається Державний прапор України та встановлюється вивіска за єдиним зразком, що його затверджує Кабінет Міністрів України.
Місцеві державні адміністрації очолюють голови, які призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України.
Кандидатури на посади голів обласних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносить Прем’єр-міністр України, а на посади районних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України — голови відповідних обласних державних адміністрацій. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві і Севастополі визначаються окремими законами. Порядок подання кандидатів на посади голів районних адміністрацій Автономної Республіки Крим законом не передбачено. Слід усунути цю прогалину.
Вирішуючи питання, пов’язані з призначенням на посади керівників місцевих державних адміністрацій, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації за дорученням Президента України готують на основі всебічного аналізу кадрового потенціалу пропозиції щодо кандидатур на вакантні посади голів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій та
-111-
голів районних державних адміністрацій. Кандидатури добираються, як правило, з числа працівників, зарахованих до кадрового резерву державних службовців, який формується відповідно до ст. 28 Закону України «Про державну службу». Необхідні матеріали щодо кандидатур на вакантні посади надсилаються до Кабінету Міністрів України. У Кабінеті Міністрів України зазначені матеріали вивчаються, у разі потреби проводять співбесіди з кандидатами на посаду з метою з’ясувати їх професійний рівень, організаторські здібності, правову підготовку, досвід роботи, вміння працювати з людьми тощо. Порядок проведення цієї роботи визначає Кабінет Міністрів України. Подання щодо призначення на відповідну посаду та необхідні матеріали кандидатів за підписом Прем’єр-міністра України або особи, що його заміщає, надсилаються на ім’я Президента України. За дорученням Президента України матеріали на кандидатів опрацьовуються відповідними підрозділами Адміністрації Президента України. У разі потреби додаткове вивчаються окремі питання, запитуються та уточнюються необхідні дані щодо кандидата.
Після остаточного опрацювання подання відповідні матеріали щодо кандидата та проект указу у встановленому порядку подаються на розгляд Президентові України.
З викладеного можна зробити висновок, що Президент України, здійснюючи свої повноваження, постійно взаємодіє з Кабінетом Міністрів України, центральними й місцевими органами виконавчої влади.
§ 4. Організація взаємодії Президента України
із законодавчою, судовою владою
та місцевим самоврядуванням
Організація роботи Президента України у взаємодії з парламентом здійснюється у процесі реалізації таких повноважень, як: а) призначення позачергових виборів до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією; б) припинення повноважень Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;
в) підписання законів, прийнятих Верховною Радою України;
г) застосування права вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.
Виконання своїх повноважень у Верховній Раді України Президент України організує через Постійного представника
-112-
Президента України у Верховній Раді України (далі — Постійний представник). Це посадова особа, яка уповноважена Президентом України забезпечувати взаємодію між ним і Верховною Радою України щодо розв’язання питань, які виникають у взаємовідносинах Президента України та Верховної Ради України. У своїй діяльності Постійний представник керується Конституцією України, законами України, указами і розпорядженнями Президента України та Положенням про Постійного представника. Його призначає на посаду і звільняє з посади Президент України. Строк його повноважень обмежується строком повноважень Президента України. Він підпорядковується безпосередньо Президентові України. Його посада за своїм статусом прирівнюється до посади заступника Глави Адміністрації Президента України.
Основні завдання Постійного представника:
• участь у забезпеченні здійснення повноважень Президента України у Верховній Раді України;
• підтримання від імені Президента України постійних зв’язків з Верховною Радою України, її органами та посадовими
? особами;
• участь у підготовці проектів законів, матеріалів до доповідей, звернень та інших документів, які вносить Президент України на розгляд Верховної Ради України;
• представлення на засіданнях Верховної Ради України, її комітетів та тимчасових комісій проектів законів, інших документів, внесених Президентом України;
• представлення пропозицій Президента України у Верховній Раді України при розгляді на її пленарних засіданнях питань щодо вето Президента України, застосованого ним до законів, які надіслані йому Верховною Радою України на підпис;
• інформування Президента України про хід та результати розгляду у Верховній Раді України та її органах внесених Президентом України документів.
На виконання основних завдань Постійний представник:
1) взаємодіє з комітетами і тимчасовими комісіями, депутатськими групами, фракціями, робочими органами Верховної Ради України, а також структурними підрозділами її апарату;
2) бере участь у засіданнях Верховної Ради України, її постійних та тимчасових комісій, депутатських груп, фракцій та також в інших заходах, що здійснюються Верховною Радою України, її органами та посадовими особами;
3) виступає на засіданнях Верховної Ради України, комітетів, тимчасових комісій та інших органів з обгрунтуванням внесених
8—1-830
– 113-
Президентом України проектів законів, пропозицій Президента України щодо прийнятих Верховною Радою України законів;
4) представляє подання Президента України до Верховної Ради України щодо одержання згоди на призначення осіб на посади, передбачені пунктами 11 і 14 ст. 106 Конституції України та кандидатури для призначення їх на посади Верховною Радою України відповідно до пунктів 18 і 21 ст. 85 Конституції України;
5) вносить пропозиції щодо кандидатур членів Уряду України та відповідальних працівників Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які представлятимуть у Верховній Раді України, законопроекти, внесені Президентом України;
6) бере участь у роботі узгоджувальних та інших комісій, експертних груп, що їх утворює Верховна Рада України за участю представників Президента України та Уряду України;
7) організовує зустрічі Президента України з головами комітетів та тимчасових комісій, керівниками депутатських груп і фракцій Верховної Ради України для обговорення актуальних питань, що мають взаємний інтерес;
8) знайомиться з проектами актів, що подаються Президентом України на розгляд Верховної Ради України;
9) взаємодіє під час підготовки необхідних матеріалів з радниками, помічниками, науковими консультантами, допоміжними органами і службами Президента України;
10) взаємодіє з посадовими особами Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з питань зв’язків з Верховною Радою України;
11) виконує інші доручення Президента України.
Для здійснення своїх завдань Постійний представник має право: а) брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України, колегій міністерств, інших центральних органів виконавчої влади під час розгляду ними проектів нормативних актів, що готуються для подання на розгляд Верховної Ради України; б) одержувати необхідні матеріали та інформацію від Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; в) вносити пропозиції щодо підготовки законопроектів, інших документів, які вносяться до Верховної Ради України Президентом України, здійснення експертизи проектів законів, постанов Верховної Ради України, внесених іншими суб’єктами законодавчої ініціативи та інших питань, що виникають у взаємовідносинах Президента України з Верховною Радою України; г) утворювати експертні та робочі групи з окремих напрямів своєї діяльності, залучати спеціалістів, науковців та експертів для сприяння у здійсненні своїх функцій; д) користуватися інформа-
– 114-
ційними банками даних Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
Організаційне забезпечення діяльності Постійного представника здійснює Управління забезпечення діяльності Постійного представника Президента України у Верховній Раді України (далі — Управління), яке є структурним підрозділом Адміністрації Президента України.
Керівника Управління призначає на посаду і звільняє з посади Президент України. Структуру і штатну чисельність Управління Постійного представника затверджує Глава Адміністрації Президента України.
Працівників Управління за поданням Постійного представника призначає на посаду і звільняє з посади Глава Адміністрації Президента України.
Президент організує взаємодію з судовими органами. Він призначає третину складу Конституційного Суду України, утворює суди у визначеному законом порядку. Згідно з чинним законодавством він призначає на перші п’ять років усіх суддів, крім складу Конституційного Суду України. Організовуючи роботу та взаємовідносини з Конституційним Судом України, Президент України має свого Постійного представника у Конституційному Суді України. Положення про такого Постійного представника затверджено Указом Президента України від 22 травня 1998 р. № 504/98.
Постійний представник Президента України у Конституційному Суді України (далі — Постійний представник) є посадовою особою, уповноваженою Президентом України представляти Президента України у Конституційному Суді України як суб’єкта права на конституційне подання з питань прийняття рішень та дачі висновків Конституційним Судом України. У своїй діяльності він керується Конституцією та законами України, указами і розпорядженнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України та Положенням про Постійного представника. Він бере участь у підготовці та провадженні у справах у Конституційному Суді України без додаткового спеціального рішення Президента України. У разі потреби Постійний представник може представляти подання Президента України до Конституційного Суду України разом з іншими особами, призначеними Президентом України.
Постійного представника призначає на посаду і звільняє з посади Президент України. Він підпорядковується Президентові України. Його посада за своїм статусом прирівнюється до посади
-115-
заступника Глави Адміністрації Президента України. Він повинен мати вищу юридичну освіту, володіти державною мовою. Постійний представник:
• бере участь у підготовці проектів конституційних подань Президента України до Конституційного Суду України і представляє їх Президентові України;
• здійснює як представник суб’єкта права на конституційне подання усі дії, передбачені Законом України «Про Конституційний Суд України», Регламентом Конституційного Суду України і пов’язані з підготовкою та конституційним провадженням у справах;
• вносить за дорученням Президента України зміни або уточнення до конституційних подань, внесених до Конституційного Суду України, а також до тих подань, що перебувають у конституційному провадженні;
• координує діяльність інших представників Президента України, призначених для участі у підготовці, конституційному провадженні у конкретно визначених справах;
• інформує Президента України про хід та результати розгляду справ у Конституційному Суді України.
Постійний представник для здійснення своїх повноважень має право: а) брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, утворених ними комісій, робочих груп під час підготовки пропозицій про необхідність внесення Президентом України до Конституційного Суду України конституційних подань; б) запитувати необхідні висновки, матеріали, відомості від центральних органів виконавчої влади, їх посадових осіб; в) взаємодіяти у встановленому порядку з консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами Президента України, органами та апаратом Верховної Ради України, судами, органами прокуратури, органами Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями; г) утворювати експертні та робочі групи з окремих питань своєї діяльності, залучати науковців, спеціалістів, експертів для проведення відповідних досліджень, вносити пропозиції щодо залучення експертів на платній основі; д) вносити керівництву Адміністрації Президента України пропозиції щодо виконання рішень, додержання висновків Конституційного Суду України; е) у встановленому порядку користуватися інформаційними банками даних Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
-116-
Організаційне забезпечення діяльності Постійного представника здійснює його апарат, який є структурним підрозділом Адміністрації Президента України.
Керівника апарату за поданням Постійного представника призначає на посаду і звільняє з посади Глава Адміністрації Президента України.
Структуру і штатну чисельність апарату Постійного представника затверджує Глава Адміністрації Президента України. Працівників апарату Постійного представника за його поданням призначає на посади і звільняє з посад Глава Адміністрації Президента України.
Президент України здійснює взаємодію з місцевим самоврядуванням через Координаційну раду з питань місцевого самоврядування.
Координаційна рада з питань місцевого самоврядування (далі — Координаційна рада) є консультативно-дорадчим органом, який утворюється при Президентові України. У своїй діяльності рада керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та Положенням про Координаційну раду.
Основними завданнями Координаційної ради є:
• сприяння органам виконавчої влади у розв’язанні питань державної підтримки місцевого самоврядування в Україні;
• участь у розробці та розгляді проектів законів України, указів та розпоряджень Президента України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, державних про-
… грам та концепцій з питань розвитку місцевого самоврядування, підтримки матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування в Україні, проведення муніципальної реформи;
• вивчення, узагальнення та поширення досвіду з розвитку ініціативи та самодіяльності територіальних громад;
• сприяння взаємодії місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
• залучення асоціацій, установ та організацій, діяльність яких пов’язана з розвитком місцевого самоврядування, до розробки проектів відповідних нормативних документів, підготовки та проведення державно-правових експериментів у сфері місцевого самоврядування.
Координаційна рада має право:
• утворювати в разі потреби тимчасові комісії, експертні та робочі групи, залучати до участі в їх роботі представників цен-
– 117-
тральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, наукових установ та громадських організацій;
• одержувати у встановленому порядку безоплатно необхідну для її діяльності інформацію;
• організовувати семінари, конференції та інші заходи з питань розвитку місцевого самоврядування.
Координаційну раду очолює Президент України. Він затверджує персональний склад Координаційної ради та Положення про неї. Основною формою роботи Координаційної ради є засідання, які проводяться в міру необхідності. Головує на засіданнях Координаційної ради її Голова або за його дорученням заступник Голови Координаційної ради. Рада у межах своєї компетенції приймає рішення. Вони вважаються прийнятими, якщо за них подано більше половини голосів членів Координаційної ради.
Рішення Координаційної ради підписуються Президентом України, вони мають рекомендаційний характер і є обов’язковими для розгляду органами виконавчої влади та виконавчими органами місцевого самоврядування.
Організаційне, матеріально-технічне, інформаційне та інше забезпечення діяльності Координаційної ради здійснює Адміністрація Президента України та Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України при Президентові України.
Таким чином, Президент України організує взаємодію не тільки з законодавчими, виконавчими та судовими органами, а й органами місцевого самоврядування.
§ 5. Організація діяльності Адміністрації Президента України
Для більш повного забезпечення реалізації Президентом України своїх конституційних повноважень та підвищення ефективності діяльності Адміністрації Президента України Указом Президента України «Питання Адміністрації Президента України» від 29 грудня 1999 р. № 1625/99 встановлено структуру Адміністрації. До її складу входять:
• Глава Адміністрації Президента України;
• Перший заступник та заступники Глави Адміністрації Президента України;
• Прес-секретар Президента України;
-118-
.;•;?? Постійний Представник Президента України у Верховній >•;>;•( Раді України;
,.І Постійний Представник Президента України у Конституційному Суді України;
• Постійний Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України;
• Апарат Президентської ради;
• Служба Президента України;
• Секретаріат Адміністрації Президента України;
• Головне управління організаційної і кадрової роботи та взаємодії з регіонами;
• Головне контрольне управління;
• Головне управління з питань внутрішньої політики;
• Головне управління з питань економічної політики;
• Головне управління з питань зовнішньої політики;
• Головне державно-правове управління;
• Управління з питань забезпечення зв’язків з Верховною Радою України, Конституційним Судом України та Кабінетом Міністрів України;
• Управління документального забезпечення;
• Управління справами;
• Управління прес-служби Президента України;
• Управління Протоколу Президента України;
• Управління державних нагород та геральдики;
• Управління з питань громадянства;
• Управління з питань помилування;
• Управління з питань звернення громадян.
Основними завданнями Адміністрації Президента України є: а) організаційне, правове, консультативне, інформаційне та аналітичне забезпечення діяльності Президента України щодо реалізації ним повноважень гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, здійснення інших конституційних повноважень як глави держави; б) сприяння Президентові України у забезпеченні узгодженого функціонування і взаємодії Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також у розв’язанні кадрових та інших питань, віднесених до повноважень Президента України; в) забезпечення взаємодії Президента України з Верховною Радою України, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та об’єднаннями громадян; г) організація підготовки та опрацювання проектів указів і розпоряджень Президента України, а також проектів законів, які вносить Президент України на розгляд Верховної Ради України у порядку законодав-
-119-
чої ініціативи; д) проведення експертизи законів, що передаються Верховною Радою України на підпис і оприлюднення Президентові України; е) аналіз соціально-економічних, політичних і правових процесів у державі та внесення відповідних пропозицій Президентові України; є) здійснення за дорученням Президента України та на виконання його повноважень як гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина контролю за додержанням актів законодавства України; ж) організація протокольних заходів, а також здійснення матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності Президента України.
Фінансове та матеріально-технічне забезпечення Адміністрації Президента України здійснюється у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України.
Крім Адміністрації Президента України, до органів, що забезпечують діяльність Президента України належать такі організації: а) Контрольна служба; б) Рада національної безпеки і оборони; в) Рада з питань розвідки; г) Національний комітет України з питань роззброєння; д) Національний інститут стратегічних досліджень; е) Рада по роботі з кадрами; є) Координаційна рада з питань місцевого самоврядування; ж) Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України; з) Вища економічна рада; й) Національна Рада соціального партнерства; і) Рада регіонів; ї) Координаційний комітет з питань здійснення ринкових реформ та подолання економічної кризи; й) Комісія з розробки Концепції державної промислової політики на 1996—2000 роки та інші.
Створено систему організацій стосовно: а) зовнішньоекономічної та інвестиційної політики; б) науково-технічної політики та інформатизації; в) ядерної політики та екологічної безпеки; г) окремих напрямів внутрішньої політики (соціальна сфера, культура, права національних меншин); д) питань права і законності, а також органи виконавчої влади та деякі інші державні органи, що підпорядковані Президентові України.
Отже, порядок організації, утворення та діяльності такого одноособового органа держави, як Президент України охоплює значну систему державних і недержавних органів, організацій і служб, що забезпечують реалізацію його повноважень як гаранта Конституції, реалізацію інших його функцій і підпорядковані йому у своїй діяльності. Порядок утворення і функціонування вищезгаданих організацій регулюється законами, положеннями та іншими нормативними актами, що встановлюються чи затверджуються указами Президента України. Значна частина названих нормативних актів застаріла і потребує вдосконалення.
-120-
Питання для самоперевірки:
1. Організація підготовки і проведення виборів Президента України.
2. Організація діяльності Президента України як глави держави.
3. Організація діяльності Президента України
у взаємовідносинах з Кабінетом Міністрів України та іншими органами виконавчої влади.
4. Організація взаємодії Президента України із законодавчою і судовою владою та місцевим самоврядуванням.
5. Організація діяльності Адміністрації Президента України.
-121-
Глава VI
Організація роботи Ради національної безпеки і оборони
§ 1. Становлення Ради національної безпеки
і оборони та її місце у системі
державних органів України
Конституції більшості країн світу встановлюють, що координаційним (керівним, організаційним) органом з питань здійснення національної безпеки і оборони є відповідні ради (комітети, комісії) з питань національної безпеки і оборони ( або тільки безпеки чи оборони).
Основними їх завданнями визнають: встановлення життєво важливих національних інтересів і пріоритетів; виявлення внутрішніх і зовнішніх загроз національній безпеці або обороні; розробку стратегії та створення програм забезпечення національної безпеки або оборони; координацію діяльності органів виконавчої влади (або й інших органів) у процесі планування і здійснення заходів щодо виконання прийнятих рішень і т. д.
Головами відповідних рад (комітетів, комісій) визнаються президенти. Вони формують їх персональний склад, керують їх роботою, головують на засіданнях, планують питання, що виносяться на розгляд, вводять своїми указами (нормативними актами) у дію їх рішення і т. д.
Організаційною формою діяльності згаданих рад (комітетів, комісій) здебільшого є їх засідання.
Слід зазначити, що аналогічні органи у тому чи іншому вигляді існують у більшості країн світу. Так, у Франції президент є не тільки головнокомандувачем збройними силами, а й головує у спеціальних органах — радах і вищих комітетах національної оборони. У Румунії, Хорватії і Югославії президенти очолюють вищі ради оборони.
Конституції інших країн передбачають створення спеціальних органів з питань зовнішньої і внутрішньої безпеки, які діють під безпосереднім керівництвом глав держав. Так, утворення ради безпеки, що має працювати під головуванням глави держави,
– 122 –
передбачено основними законами Білорусі, Македонії, Туреччини. У США закон «Про національну безпеку» був прийнятий ще 26 червня 1947 р. Він спрямований на забезпечення національної безпеки за рахунок створення і діяльності міністерства оборони, системи національних військових відомств (міністерства Армій, міністерства Військово-морських сил, міністерства Військово-по-вітряних сил) та координації їх діяльності з діяльністю інших міністерств і відомств, що займаються питаннями національної безпеки. У Росії аналогічно вищевикладеному президент теж формує і очолює Раду безпеки, статус якої визначається законом.
Українське суспільство, як і будь-яке інше, повинно забезпечувати своє співіснування, а тому має займатися власною безпекою і охороною. Це зумовлює існування суспільної охоронної діяльності, під якою розуміють сукупність матеріальних і нематеріальних заходів і дій, що реалізуються у правових і неправових формах і здійснюються державними і недержавними органами та організаціями з приводу забезпечення національної безпеки. Останню вітчизняна юридична наука розуміє комплексно, адже вона включає передусім: 1) організацію економічної безпеки; 2) забезпечення політичної безпеки; 3) соціальну злагоду; 4) духовний розвиток і т. д. Самостійними напрямами забезпечення національної безпеки є боротьба із зростанням злочинності, подолання екологічних бід, захист прав громадян, охорона здоров’я, збереження культурних, історичних надбань країни тощо.
Системно-структурною і надзвичайно важливою складовою суспільної охоронної діяльності є аналогічна діяльність у сфері права, тобто правоохоронна діяльність. Охорона права, на нашу думку, — це надзвичайно широка категорія, яка включає всі правові явища, що функціонують у правовій системі по забезпеченню правомірного його втілення у поведінку усіх соціальних суб’єктів. Тобто до цих правових явищ слід віднести охоронне право, його норми і принципи, заборони вчиняти дії, що порушують права громадян, громадських організацій і держави, формулювання складів правопорушень, встановлення санкцій, охоронні правовідносини, загалом охоронний механізм права, саму правоохоронну діяльність, яка є, з точки зору системного підходу, центральною категорією щодо охорони права тощо.
Правоохоронна діяльність у свою чергу, як уже зазначалося, є складовою частиною суспільної охоронної діяльності (поряд з політичною, економічною та ідеологічною охоронною діяльністю), а тому її можна диференціювати на суспільну (здійснюється УСІМ суспільством), державну (реалізується державними органами), правоохоронну діяльність окремих колективів людей (на-
-123-
приклад, політичних партій, громадських об’єднань, трудових колективів) і навіть окремих індивідів (наприклад, необхідна оборона у кримінальному праві). Це пояснюється тим, що у демократичному громадянському суспільстві і правовій державі за кожним соціальним організмом визнається право самому забезпечувати свою безпеку та охорону, своє співіснування з іншими соціальними суб’єктами.
Правоохоронну діяльність можуть здійснювати державні і недержавні структури у формі попередження, припинення, розслідування правопорушень, винесення і виконання покарань, але безумовно, що правоохоронна діяльність держави – центральна категорія єдиної державної правоохоронної системи. Правоохоронна система будь-якої держави – це сукупність усіх взаємопов’язаних матеріальних і нематеріальних, об’єктивних і суб’єктивних, статичних і динамічних правових явищ, що функціонують у суспільстві з приводу охорони права. Тобто правоохоронна система _ це надзвичайно широке поняття, складовими якого є: 1) цілі та інтереси, що мають на меті її побудову та функціонування; 2) матеріальна база, що охоплює собою всі кошти, які витрачаються на належне утримання певних структур, органів та організацій правоохоронної системи; 3) нормативна основа, під якою сщд розуміти усю сукупність міжнародних і вітчизняних норматцвііо-правових актів у цій сфері, юридичних традицій, юридичного спадку; 4) духовна основа, як підсистема найбільш загальних її відправних ідей, положень, принципів; 5) організаційна структура, що включає всю сукупність державних і недержавних органів та організацій, які функціонують з приводу охорони права (система правоохоронних органів) і т. ін.
Найважливішим суб’єктом державної правоохоронної діяльності є Рада національної безпеки і оборони України як інституція, що координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Особливе місце в системі правоохоронної діяльності держави посідає судова влада. Спеціальні інституції, Що займаються правоохоронною діяльністю, створено у структурі Верховної Ради, апарату Президента і Кабінету Міністрів україни. Так, при Президентові України створено і діють Національна координаційна рада боротьби з наркоманією, Національний комітет боротьби з захворюванням на СНІД та деякі інші. До того ж в Україні функціонують органи, для яких правоох про відставку голови місцевої державної адміністрації.
Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови! районної у місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання усіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
На вимогу відповідних органів та посадових осіб місцевого самоврядування керівники розташованих або зареєстрованих на відповідній території підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності зобов’язані прибути на засідання цих органів для подання інформації з питань, віднесених до відання ради та її органів, відповіді на запити депутатів.
Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також внаслідок невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень. Органи та посадові особи місцевого самоврядування відповідають за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місце-
– 192-
вого самоврядування визначаються Конституцією та законодавством України.
Органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Вони періодично, але не менш як два рази на рік, інформують населення про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, звітують перед територіальними громадами про свою діяльність. Територіальна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень. Порядок і випадки дострокового припинення повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування територіальними громадами визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність у разі порушення ними Конституції або законів України.
Органи та посадові особи місцевого самоврядування з питань здійснення ними делегованих повноважень органів виконавчої влади є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам у результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а внаслідок неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування — за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.
Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються у судовому порядку.
Повноваження сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у разі:
1) якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні та інших законів, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень У відповідність із законом;
2) якщо сесії ради не проводяться без поважних причин у строки, встановлені Законом України «Про місцеве самовряду-
– 193-
вання в Україні», або рада не вирішує питань, віднесених до її відання.
Повноваження сільської, селищної, міської, районної у місті ради за наявності зазначених підстав та в інших випадках можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму. Порядок проведення місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень ради визначається Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від З липня 1991 р. Питання про дострокове припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної у місті ради за рішенням місцевого референдуму може бути порушено сільським, селищним, міським головою, а також не менш як однією десятою частиною громадян, які проживають на відповідній території і мають право голосу.
За наявності зазначених підстав (тобто якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших законів і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законами або якщо сесії ради не проводяться без поважних причин у строки, встановлені Законом України «Про місцеве самоврядування! в Україні», або рада не вирішує питань, віднесених до її відання) рішення суду про визнання актів ради незаконними, висновків відповідного комітету Верховної Ради Верховна Рада України може призначити позачергові вибори сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради. Питання про призначення Верховною Радою України позачергових виборів сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради може порушуватись перед Верховною Радою України сільським, селищним, міським головою, головою обласної, Київської»! Севастопольської міської державної адміністрації. Порядок проведення позачергових виборів рад визначається законом про вибори.
Сільська, селищна, міська, районна у місті рада, повноваження якої достроково припинено за рішенням місцевого референдуму, а також рада, щодо якої Верховна Рада України прийняла рішення про проведення позачергових виборів, продовжує діяти до обрання нового складу відповідної ради.
Повноваження сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради вважаються достроково припиненими у разі:
1) його звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним повноважень голови;
2) припинення його громадянства;
– 194 –
3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
4) порушення ним вимог щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»;
5) визнання його судом недієздатним, безвісно відсутнім або оголошення таким, що помер;
6) його смерті.
Повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути також достроково припинені, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень. Крім того, повноваження сільського, селищного, міського голови за наявності вищезазначених підстав та в інших випадках можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму або за рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради. Порядок проведення місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови визначається законом про місцеві референдуми. Рішення про проведення місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови приймає сільська, селищна, міська рада як за власною ініціативою, так і на вимогу не менш як однієї десятої частини громадян, що проживають на відповідній території і мають право голосу.
За наявності рішень суду про визнання розпоряджень чи дій сільського, селищного, міського голови незаконними, висновків відповідного комітету Верховної Ради Верховна Рада України може призначити позачергові вибори сільського, селищного, міського голови. Питання про призначення Верховною Радою України позачергових виборів сільського, селищного, міського голови може порушуватись перед Верховною Радою України відповідною сільською, селищною, міською радою, головою обласної, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації. Порядок проведення позачергових виборів сільського, селищного, міського голови визначається законом про вибори.
Повноваження сільського, селищного, міського голови припиняються з дня прийняття місцевим референдумом або відповідною радою рішення про це, а у разі призначення Верховною Радою України позачергових виборів сільського, селищного, міського голови — у день обрання головою іншої особи.
-195-
Повноваження органу самоорганізації населення припиняються достроково у разі:
1) невиконання рішень сільської, селищної, міської, районної у місті ради (у разі її створення), її виконавчого комітету, загальних зборів громадян або невиконання своїх повноважень;
2) його саморозпуску.
Рішення про дострокове припинення повноважень органу самоорганізації населення приймається загальними зборами громадян, що утворили цей орган, або відповідною радою.
Таким чином, органи місцевого самоврядування представляють інтереси самоврядних територіальних громад у межах чинного законодавства України. Самоврядування в Україні на певній території поєднується з діяльністю державних органів на місцях. Діяльність органів місцевого самоврядування і діяльність місцевих державних органів регулюється законом. Удосконалення законів сприятиме поліпшенню організації роботи місцевих державних і самоврядних структур.
Питання для самоперевірки:
1. З’ясуйте генезу та концепції місцевого самоврядування.
2. Обгрунтуйте основи місцевого самоврядування (територіальні, матеріальні, фінансові, правові).
3. Визначте поняття та ознаки місцевого самоврядування.
4. Розгляньте систему, органи та посадових осіб місцевого самоврядування.
5. Розкрийте компетенцію органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
6. Покажіть порядок формування, організацію роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
7. Дослідіть стосунки органів і посадових осіб місцевого самоврядування із органами та посадовими особами державної влади.
Глава IX
Організація роботи судової влади, прокуратури та інших правоохоронних _______органів_____
§ 1. Загальна характеристика організації роботи
органів судової влади, прокуратури
та інших правоохоронних органів
Розглянемо конституційні основи порядку утворення і функціонування системи таких груп органів: а) судової влади; б) прокуратури; в) правоохорони.
В Україні після прийняття Конституції судова влада діє як самостійна гілка влади. Конституція України визначає лише базові положення судової системи та закріплює конституційні засади подальшого розвитку судів та законодавства про організацію і діяльність системи судів загальної юрисдикції. Правосуддя в Україні здійснюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Не допускається делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в Українській державі. Як вид державної Діяльності правосуддя пов’язане з вирішенням різних соціальних конфліктів, в основі яких лежить спір про право. Реалізується правосуддя шляхом розгляду в судових засіданнях кримінальних, адміністративних, цивільних і господарських справ з додержанням встановленої законодавством процесуальної форми.
Правосуддя здійснюють професійні судді. Народові України забезпечується можливість брати участь у здійсненні правосуддя чеРез запровадження інститутів народних засідателів і присяжних. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише законові. Вони здійснюють судочинство одноособово, колегією суддів чи судом присяжних на засадах: а) законності; б) рів-
ності
усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
забезпечення доведеності вини; г) змагальності сторін та сво-‘^и в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом
– 196-
– 197-
їх переконливості; д) підтримання державного обвинувачення у суді прокурором; е) забезпечення обвинуваченому права на захист; є) гласності судового процесу та його повного фіксування технічними засобами; ж) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; з) обов’язковості рішень суду.
Законом можуть бути визначені й інші засади судочинства. Особи, винні у виявленні неповаги до суду, притягаються до юридичної відповідальності.
Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Згідно з Конституцією в Україні необхідно створити апеляційні та місцеві суди, порядок утворення і функціонування яких необхідно врегулювати прийнятими законами. Конституція забороняє створювати надзвичайні та особливі суди. Відповідно> до ст. 12 розділу XV Конституції України «Перехідні положен-‘, ня» в Україні здійснюється судово-правова реформа з метою] приведення у відповідність з Конституцією України 1996 р. матеріального і процесуального законодавства, що закріплює, регулює та охороняє правовідносини у сфері формування і функціонування судової влади в Україні. Розроблена на підставі чинної) Конституції Концепція судово-правової реформи передбачає систему судів загальної юрисдикції, що побудована за принципами територіальності і спеціалізації: а) місцеві суди; б) апеляційні суди; в) військові суди; г) господарські суди; д) вищі суди. Очолює систему судів загальної юрисдикції Верховний Суд України.
До місцевих судів включають районні (міські) суди, в яких,) розглядають у першій інстанції всі цивільні та адміністративні,! справи одноособово професійні судді. Кримінальні справи, де законом передбачено позбавлення волі, розглядають: а) до п’яти; років включно — одноособово; б) до десяти років включно — судом у складі одного професійного судді і двох народних засідателів; в) понад десять років — судом у складі судді і шести присяж-1 них (суд присяжних). Місцеві суди розглядають цивільні, адміністративні та кримінальні справи. На суддів з адміністративних справ покладається обов’язок здійснювати судовий контроль за правомірністю процесуальних дій і рішень органів дізнання та досудового слідства.
Апеляційні суди утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Вони розглядають апеляції на рішення місцевих судів колегіальне у складі трьох професійних суддів відділення у цивільних, адміністративних чи кримі-
– 198-
нальних справах. Голова апеляційного суду чи один із заступників якого він призначить, вирішують питання про дозвіл відповідним підрозділам на негласне проникнення у приміщення, візуальне спостереження чи отримання інформації по каналах зв’язку чи з телеграфио-поштових відправлень або з застосуванням інших технічних засобів.
Військові суди гарнізонів, регіонів і Військово-Морських Сил розглядають лише справи про військові злочини, вчинені військовослужбовцями, та скарги військовослужбовців на неправомірні дії військових посадових осіб та органів військового управління. Усі справи у першій інстанції розглядають військові суди гарнізонів. Апеляційними судами є військові суди регіонів і Військово-Морських Сил. Очолює систему військових судів Вищий військовий суд.
Систему господарських судів в Україні становлять господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, окружні та Вищий господарський суд. У першій інстанції одноособово чи колегіальне у складі трьох суддів господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя розглядають усі господарські справи. Окружні суди охоплюють кілька областей за регіонами (Західного, Східного, Центрального, Південного), які є апеляційною інстанцією щодо вищезгаданих господарських судів. У касаційному порядку або за нововиявленими обставинами рішення цих судів можуть бути переглянуті Вищим господарським судом України.
Верховний Суд України відповідно до Концепції включає в себе такі вищі суди: а) цивільний; б) господарський; в) адміністративний; г) кримінальний; д) військовий. Вищі суди справ у першій інстанції не розглядають і є касаційною інстанцією для місцевих та апеляційних судів.
Минуло вже понад три роки з відведених п’яти на проведення судово-правової реформи, «але відчутних зрушень не видно. Багато що, коли не все, впирається у відсутність закону про судовий устрій», — відмітив Л. Д. Кучма на IV з’їзді суддів України 15 грудня 1999 р. Активізація проведення судово-правової реформи сприятиме поліпшенню організації і діяльності судової влади.
Таким чином, для реалізації конституційно-правових норм з питань судово-правової реформи необхідно прийняти цілий комплекс нормативно-правових актів на рівні законів та під-законних актів, у тому числі і процесуальних, що встановлюють порядок утворення і функціонування поки що неіснуючих судових органів та їх структурних підрозділів.
– 199-
Нагляд за додержанням законності в Україні здійснюють Генеральний Прокурор України та підпорядковані йому прокуро ри. Прокуратура була й залишається традиційною системою правоохоронних органів у національній правовій системі України. Органи прокуратури становлять єдину централізовану систему. Вони здійснюють свої повноваження гласно і незалежно від будь-яких державних органів та органів місцевого самоврядування. Вплив у будь-якій формі на прокурорів з метою схилити їх на прийняття незаконних рішень чи ухилитися від їх прийняття тягне за собою встановлену законом юридичну відповідальність. Порядок утворення, організації і діяльності органів прокуратури закріплюється у Конституції та законах України. Відповідно до ст. 121 Конституції України за прокуратурою залишаються наглядові функції, що пов’язані з реалізацією судочинства, опера-тивно-розшукової діяльності, дізнанням та досудовим слідством, виконанням кримінальних покарань та інших примусових заходів, що обмежують індивідуальну свободу і недоторканність людини і громадянина. Функції загального нагляду та попереднього слідства згідно з Конституцією України прокуратура здійснює у межах перехідного періоду, але не більше ніж п’ять років з дня прийняття чинної Конституції.
Правоохоронна діяльність, забезпечення державної безпеки та захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законами. Вищезгадані військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод людини та громадянина або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у цих військових формуваннях та правоохоронних органах, а також членів їхніх сімей. Забороняється створення і функціонування в Україні будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
До системи правоохоронних органів згідно з Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. включаються органи: а) прокуратури; б) внутрішніх справ; в) служби безпеки; г) митні; д) охорони державного кордону; е) державної податкової служби; є) державної контрольно-ревізійної служби; ж) рибоохорони; з) державної лісової охорони; й) інші органи, які здійснюють правоза-стосовні або правоохоронні функції.
Отже, нам слід розглянути порядок утворення, організації та діяльності державних органів правосуддя, прокуратури та правоохоронних органів.
-200-
§ 2. Організація роботи Конституційного Суду України
Конституційний Суд України (далі — Конституційний Суд) єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, що вирі-є всі питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Конституційний Суд складається з вісімнадцяти суддів. Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Призначаються судді строком на дев’ять років без права бути призначеним на повторний строк. Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Кандидатури на посади суддів Конституційного Суду можуть вносити Голова Верховної Ради України та не менш як четверта частина народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради. Кожен депутат має право поставити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидатури. Підписи депутатів не відкликаються. Відповідний комітет Верховної Ради України подає Верховній Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду, внесеної у встановленому порядку.
Призначеними на посади суддів Конституційного Суду вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів Депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення була б перевищена необхідна для призначення кількість суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.
У разі припинення повноважень судді Конституційного Су-ДУ, який призначався Верховною Радою України, вона у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.
За результатами голосування Головою Верховної Ради Ук-Раши підписуються постанови Верховної Ради про призначення °УДДів Конституційного Суду.
Президент України проводить консультації з Прем’єр-мініст-Р°м України та Міністром юстиції України щодо кандидатур на п°сади суддів Конституційного Суду.
-201-
Призначеною на посаду судді Конституційного Суду вважається особа, про призначення якої видано Указ Президента • України, скріплений підписами Прем’єр-міністра України та Міністра юстиції України.
У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду, який призначався Президентом України, Президент України у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.
З’їзд суддів України (далі — з’їзд) є найвищим органом суддівського самоврядування. Крім інших повноважень, на з’їзді відбувається призначення шести суддів Конституційного Суду. З’їзд скликається не рідше як один раз на п’ять років. Президія Верховного Суду України і Президія Вищого арбітражного суду України приймають спільне рішення про скликання з’їзду, утворюють організаційний комітет, затверджують орієнтовний перелік питань, що виносяться на обговорення, та визначають дату і місце проведення з’їзду суддів України. На з’їзд можуть бути запрошені представники: а) органів законодавчої і державної виконавчої влади; б) члени науково-консультативних рад Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України; в) представники навчальних і наукових закладів, громадських організацій. Крім чергових з’їздів, можуть проводитися і позачергові, що скликаються за ініціативою: а) президій Верховного Суду України і Вищого арбітражного суду України; б) ради суддів України; в) не менш як однієї третини складу суддів загальних судів України.
Делегати на з’їзд обираються за нормою: один делегат від десяти суддів загальних судів і один делегат від шести суддів арбітражних та військових судів. Вони обираються шляхом відкритого або таємного голосування на альтернативній основі при вільному висуненні кандидатур. З’їзд є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як дві третини від числа обраних делегатів. Його пленарне засідання відкриває Голова Верховного Суду України або Голова Вищого арбітражного суду України. На з’їзді, відкритим голосуванням обирається президія у кількісному складі, який визначається з’їздом, яка й керує роботою з’їзду. Проводиться обговорення і затвердження переліку питань, внесених розгляд, визначається порядок роботи, обирається мандатна комісія, секретаріат та інші органи. Рішення з’їзду приймаються більшістю голосів, як правило, відкритим голосуванням.
Отже, з’їзд є представницьким органом судійського самоврядування і представляє інтереси всіх суддів України.
Таким чином, призначення суддів Конституційного Суду
трьома представницькими суб’єктами дає змогу розглядати^
-202-
единий орган Конституційної юрисдикції як повністю незалежний, що повинен діяти лише на основі Конституції та Закону України «Про Конституційний Суд України». Конституційний Суд організує свою діяльність на певних принципах, а саме: а) верховенства права; б) незалежності; в) колегіальності; г) рівноправності суддів; д) гласності; е) повноти і всебічності розгляду справ; є) обгрунтованості прийнятих ним рішень.
До його повноважень належать прийняття рішення та дача висновків у справах щодо:
— конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
— відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість;
— додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту у межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;
— офіційного тлумачення Конституції та законів України. Повноваження Конституційного Суду мають певні межі. До
його компетенції не належать питання щодо законності актів органів державної виконавчої влади (крім Кабінету Міністрів України), органів влади Автономної Республіки Крим (крім Верховної Ради Автономної Республіки Крим) та органів місцевого самоврядування, деякі інші питання, що віднесені законодавством до компетенції судів загальної юрисдикції.
Конституцією України, законами та актами Конституційного Суду встановлюються організація і функціонування його внутрішньої роботи. Названі документи містять правові норми, що визначають порядок: а) утворення і діяльності посадових осіб та органів; б) провадження у справах; в) фінансування Конституційного Суду та його Секретаріату; г) діловодства; д) внутрішнього розпорядку.
Серед посадових осіб, що обираються (призначаються) можна виділити: а) голову Конституційного Суду; б) його заступники; в) голів постійних комісій; г) секретарів колегій; д) керівника Секретаріату. Голова Конституційного Суду (далі — Голова) обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України (спецзасіданні) зі складу його суддів шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк не пізніше Двомісячного строку з дня, коли посада Голови стала вакантною.
-203-
Спецзасідання вважається повноважним, якщо на ньому присутні не менш як дванадцять суддів Конституційного Суду. Головує і на спецзасіданні один із заступників Голови Конституційного Суду. У разі коли до списку кандидатур на посаду Голови внесено кандидатуру судді, який є головуючим, то головує старший за віком суддя, не внесений до такого списку. Форму бюлетеня для голосування по виборах Голови та форму протоколу голосування затверджують шляхом відкритого голосуванням. Пропозицію щодо висунення кандидатур на посаду Голови вносить головуючий на спецзасіданні. До списку може бути внесена будь-яка кількість кандидатур, які дали згоду балотуватися на таку посаду, їх заслуховують на спецзасіданні, затверджують відкритим голосуванням, що оформляється протоколом, який підписує головуючий.
На спецзасіданні з числа суддів обирається комісія для організації та проведення виборів у складі трьох суддів із числа суддів, що не балотуються на посаду Голови. Головуючий на спецзасіданні не може обиратися до складу комісії. Комісія для організації та проведення виборів Голови обирає зі свого складу відкритим голосуванням голову комісії, про що складається протокол. Комісія забезпечує виготовлення бюлетенів для таємного голосування. На звороті бюлетенів підписується головуючий і ставиться відтиск печатки Конституційного Суду. Бюлетень без підпису та відтиску печатки недійсний. У бюлетень для таємного голосування в алфавітному порядку вписуються прізвища, ім’я та по батькові кандидатів. Кожен суддя Конституційного Суду розписуються за одержання бюлетенів в окремому списку. Бюлетені, що залишилися, погашаються. Голосуючий повинен залишити у списку для таємного голосування прізвище не більш як одного кандидата, закресливши прізвища інших. Бюлетені, в яких залишено прізвища більше як одного кандидата, вважаються недійсними. У разі коли викреслено всі прізвища, бюлетень вважається дійсним. Це означає, що виборець проголосував проти всіх кандидатів. Комісія забезпечує таємність голосування.
Після проведення таємного голосування комісія перевіряє дійсність бюлетенів, підраховує голоси «за» і «проти» по кожному кандидату і складає протокол голосування, який підписує голова і члени комісії. Протокол оголошується головою комісії на спецзасіданні і затверджується більшістю голосів від загальної кількості суддів Конституційного Суду, що брали участь у спецзасіданні. Обраним вважається кандидат, за якого проголосувало не менше десяти суддів Конституційного Суду. У разі якщо жоден із кандидатів не одержав необхідної кількості голосів, за рі-
-204-
тенням комісії проводиться повторне голосування по двох кандидатах, які одержали найбільшу кількість голосів. Якщо два і більше кандидатів на посаду Голови одержали найбільшу однакову кількість голосів, повторне голосування проводиться по цих кандидатах. У разі, якщо один із кандидатів одержав більшу, але не одержав необхідної кількості голосів, а інші за ним два і більше кандидатів одержали однакову кількість голосів, повторне голосування проводиться по всіх цих кандидатах. У тих випадках, коли при повторному голосуванні Голову не обрано, проводяться нові вибори з висуненням нових кандидатур, що не були включені до бюлетеня при перших виборах, у порядку, передбаченому Законом України «Про Конституційний Суд України» та відповідним Регламентом. Спецзасідання протоколюється, а протокол підписує головуючий. Матеріали Спецзасідання головуючий передає керівникові Секретаріату Конституційного Суду, який їх опечатує у присутності головуючого та обраного Голови і передає їх за актом на зберігання до Архіву Конституційного Суду.
Голова має повноваження, що передбачені Законом та доповнюються Регламентом. Він очолює Конституційний Суд та організовує його діяльність. До його повноважень, передбачених Законом належить:
• організація роботи колегій суддів Конституційного Суду, комісій та Секретаріату Конституційного Суду;
• скликання і проведення засідань, пленарних засідань Конституційного Суду;
• розпорядження бюджетними коштами на утримання і забезпечення діяльності Конституційного Суду відповідно до кошторису, затвердженого Конституційним Судом;
• здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та актами Конституційного Суду, що регламентують організацію його внутрішньої роботи.
Регламент Конституційного Суду передбачає додаткові повноваження Голови, який:
• подає на затвердження Конституційного Суду проект кошторису витраі- на кожний наступний рік;
• подає на затвердження Конституційного Суду план роботи Конституційного Суду на кожний квартал року;
• скликає чергові, а також з власної ініціативи або на вимогу не менше трьох суддів Конституційного Суду позачергові засідання Конституційного Суду України з організаційних та інших питань діяльності Конституційного Суду;
• видає розпорядження;
• призначає на посади своїх радників та помічників, наукових консультантів та помічників суддів Конституційного Суду за
– 205 –
їх пропозицією, заступників керівника Секретаріату Конституційного Суду, керівників самостійних структурних підрозділів Секретаріату Конституційного Суду та їх заступників, керівників інших структурних підрозділів, кандидатури яких на посади погоджуються на засіданні Конституційного Суду та їх заступників;
• присвоює ранги державного службовця працівникам Секретаріату Конституційного Суду;
• застосовує до працівників Секретаріату Конституційного Суду заходи заохочення та дисциплінарного стягнення;
• звітує протягом січня кожного року на пленарному засіданні Конституційного Суду про діяльність Конституційного Суду, а також щоквартально інформує суддів Конституційного Суду про свою діяльність на засіданні Конституційного Суду;
• представляє Конституційний Суд у відносинах з органамї державної влади України та органами інших держав і міжнародних організацій;
(
Текст офіційної заяви Конституційного Суду затверджуєтьс^ на його засіданні з ініціативи Голови або не менше трьох суддів’ Конституційного Суду. Голова не може ухилитися від виступу офіційною заявою Конституційного Суду. Судді, які залишилис у меншості при затвердженні тексту офіційної заяви, не мають права прилюдно заявляти про незгоду з нею.
Голова має двох заступників Голови Конституційного Суду! (далі — заступники Голови). Вони виконують за дорученням Го^ лови окремі його повноваження. У разі відсутності Голови або неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов’язку виконує заступник, який є старшим за віком, а за відсутност обох заступників обов’язки Голови виконує найстарший за віко* суддя Конституційного Суду.
Заступники Голови обираються за пропозицією Голови один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів у такому порядку:
— на спецзасіданні з числа суддів Конституційного Суду не пізніше двомісячного строку з дня, коли посада стала вакантною;
— повноважним є спецізасідання, якщо на ньому присутні не менш як дванадцять суддів Конституційного Суду;
— відкритим голосуванням на спецзасіданні затверджуютьс» форма бюлетеня для голосування по виборах заступника ГоловиЦ та форма протоколу голосування;
-206-
— до списку кандидатур вносяться судді Конституційного Сулу, які запропоновані Головою і дали згоду балотуватися на цю посаду. Кандидатури заслуховуються на спецзасіданні;
— їх список затверджується відкритим голосуванням і оформляється протоколом, який підписує головуючий;
— на спецізасіданні з числа суддів Конституційного Суду обирається комісія для організації та проведення виборів (далі — комісія) у складі трьох суддів із числа суддів, що не балотуються на посаду заступника Голови. Головуючий на спецзасіданні не може обиратися до складу комісії;
— комісія обирає зі свого складу відкритим голосуванням голову комісії, про що складається протокол;
— комісія забезпечує виготовлення бюлетенів для таємного голосування. На звороті бюлетенів підписується головуючий на спецізасіданні і ставиться відтиск печатки Конституційного Суду. Бюлетені без підпису головуючого та відтиску печатки є недійсними;
— комісія вносить у бюлетені для таємного голосування в алфавітному порядку прізвища, ім’я та по батькові кандидатів на посаду заступників Голови. Судді Конституційного Суду розписуються про одержання бюлетенів в окремому списку. Бюлетені, що залишилися, погашаються;
— суддя Конституційного Суду при голосуванні залишає у списку для таємного голосування прізвище одного або обох кандидатів на посади заступників Голови або закреслює прізвища обох кандидатів;
— комісія забезпечує таємність голосування. Після проведення таємного голосування вона перевіряє дійсність бюлетенів, підраховує голоси «за» і «проти» кожного кандидата, складає протокол голосування, який підписується головою і членами комісії, оголошується головою комісії на спецізасіданні та затверджується більшістю голосів від. загальної кількості суддів Конституційного Суду, що беруть участь у спецзасіданні;
— обраним на посаду заступника Голови вважається кандидат, за якого проголосувало не менше десяти суддів Конституційного Суду;
— у разі якщо жоден із кандидатів на посаду заступника Голови не одержав необхідної кількості голосів, проводяться нові вибори з висуненням нових кандидатур, що не були включені до бюлетеня при перших виборах, у встановленому Законом та Регламентом порядку;
— спецізасідання протоколюється. Протокол засідання підпи-сУє головуючий;
– 207 –
— матеріали спещзасщання головуючий передає керівникові Секретаріату Конституційного Суду. Керівник Секретаріату опечатує ці матеріали у присутності головуючого і передає їх за актом на зберігання до Архіву Конституційного Суду.
Заступники Голови наділяються окремими повноваженнями Голови за його розпорядженням.
Для попереднього розгляду конституційних подань і конституційних звернень у складі Конституційного Суду утворюються дві колегії суддів, що вирішують питання щодо відкриття провадження у справах за: а) конституційними поданнями; б) конституційними зверненнями. Рішення про утворення колегій суддів Конституційного Суду, затвердження їх складу та призначення секретарів колегій приймається на засіданні Конституційного Суду України протягом першого місяця кожного календарного року. Секретар Колегії суддів призначається із числа суддів, які входять до складу Колегії, та очолює її. Він призначається на строк повноважень колегій відкритим голосуванням із числа кандидатур, запропонованих суддями відповідної Колегії. При призначенні ведеться протокол засідання, що передається до Архіву Конституційного Суду, а його копія — до відділу кадрів Секретаріату Конституційного Суду.
На секретаря Колегії суддів покладаються певні повноваження. Він:
• очолює Колегію та організовує її роботу з питань розгляду конституційних подань та конституційних звернень, які надійшли до Колегії суддів;
• головує на засіданні Колегії суддів;
• вносить пропозицію на засіданні Конституційного Суду про заміну судді-доповідача у справі в разі його неможливості брати участь у підготовці та розгляді матеріалів справи за конституційним поданням, конституційним зверненням;
• вносить на розгляд Конституційного Суду пропозицію щодо тимчасового введення до складу Колегії суддів судді Конституційного Суду з іншої Колегії у разі неможливості проводити протягом тривалого часу засідання Колегії через відсутність кворуму;
• звітує щоквартально про роботу Колегії суддів на засіданні Конституційного Суду;
• вирішує інші питання організації роботи Колегії суддів.
Для здійснення допоміжної роботи з питань організації внутрішньої діяльності Конституційний Суд на своєму засіданні
-208-
В0ріоє з числа суддів постійні комісії, що є його допоміжними ообочими органами. Положення про постійні комісії Конституційного Суду затверджується Конституційним Судом на пленарному засіданні. Роботою постійної комісії керує її голова, який призначається Головою Конституційного Суду на трирічний строк.
Конституційний Суд може утворювати на своїх пленарних засіданнях тимчасові комісії для додаткового дослідження питань, пов’язаних з конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права. Пропозицію подає суддя-доповідач Конституційного Суду.
Ухвалу про утворення тимчасової комісії приймають судді Конституційного Суду на пленарному засіданні. У ній встановлюється строк для підготовки висновку. Конституційний Суд передає тимчасовій комісії матеріали справи для ознайомлення та надає на її запит додаткові матеріали, необхідні для формулювання нею висновку. Такий висновок має містити відомості про її членів, їх фах, місце роботи, вчений ступінь та наукове звання, а також про справу, з якої дається висновок, зміст висновку, дату подання висновку, підписи членів комісії. Якщо член тимчасової комісії не погоджується з висновком у цілому або з окремими його положеннями, він подає окремий висновок або ж викладає свою думку з окремих питань. Якщо Конституційний Суд вважає положення, викладені у висновку тимчасової комісії, недостатніми для повного з’ясування обставин справи або за наявності суперечностей у висновку, він може постановити ухвалу про проведення додаткових досліджень тим же складом тимчасової комісії або утворити тимчасову комісію в іншому складі. Висновки тимчасових комісій за будь-яких обставин додаються до матеріалів справи і оцінюються на пленарному засіданні Конституційного Суду.
Важливим для організації роботи є порядок провадження у справі. Процесуальний порядок провадження у справах має певні стадії: а) порядок звернення до Конституційного Суду; б) порядок попереднього розгляду звернень; в) порядок розгляду звернень на пленарних засіданнях; г) прийняття і введення в дію актів Конституційного Суду.
Формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення.
Конституційне подання — це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання правового акта (його окремих ‘Юложень) неконституційним, про визначення конституційності ^народного договору або про необхідність офіційного тлума-
14-
-1-830
-209-
чення Конституції України та законів України, а також клопотання Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту.
Суб’єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом у випадках конституцій-ності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим є: а) Президент України; б) не менше сорока п’яти народних депутатів України (підпис депутата не відкликається); в) Верховний Суд України; г) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; д) Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Суб’єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційним Судом у випадках відповідності чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість, Конституції України є: а) Президент України; б) Кабінет Міністрів України. Щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України, є Верховна Рада України. Суб’єктами щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є: а) Президент України; б) не менше сорока п’яти народних депутатів України (підпис депутата не відкликається); в) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; г) Верховний Суд України; д) Кабінет Міністрів України; е) інші органи державної влади; є) Верховна Рада Автономної Республіки Крим; ж) органи місцевого самоврядування.
У конституційному поданні має бути зазначено:
• повне найменування органу, посадової особи, які направляють конституційне подання згідно з правом, наданим Конституцією України та цим Законом;
• відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;
• повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акта, конституцій-ність якого (деяких його положень) оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення;
• правове обгрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта (деяких його положень) або необхідності в офіційному тлумаченні;
-210-
• дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб’єкти конституційного подання (копії цих документів і матеріалів додаються);
• перелік матеріалів і документів, що додаються.
Саме подання та документи і матеріали до нього подаються у трьох примірниках.
Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного Суду про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.
Суб’єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом є: а) громадяни України; б) іноземці; в) особи без громадянства; г) юридичні особи.

У конституційному зверненні мають бути зазначені:
• прізвище, ім’я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцезнаходження юридичної особи;
• відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням;
• статті (окремі положення) Конституції України або Закону України, тлумачення яких має дати Конституційний Суд;
• обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України;
• дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб’єкти конституційного звернення (копії цих документів і матеріалів додаються);
• перелік документів і матеріалів, що додаються. Звернення та документи і матеріали подаються у трьох примірниках.
Конституційне подання або конституційне звернення у будь-який час до дня його розгляду на пленарному засіданні може бути відкликане за письмовою заявою суб’єкта, який його направив До Конституційного Суду.
Для припинення провадження у справі за конституційним поданням, конституційним зверненням, що відкликаються, на засіданні Конституційного Суду приймається процесуальна ухвала.
У відкритті конституційного провадження може бути відмовлено у разі:
— відсутності встановленого Конституцією та законами ^країни права на конституційне подання, конституційне звернення;
14»
-211-
— невідповідності конституційного подання, конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією України та законами;
— непідвідомчості Конституційному Суду питань, порушених у конституційному поданні, конституційному зверненні.
Порядок відкриття провадження у Конституційному Суді за конституційним поданням чи конституційним зверненням закріплюється у законі. Ухвалу про початок провадження приймає Колегія суддів Конституційного Суду або Конституційний Суд на своєму засіданні.
Колегія суддів Конституційного Суду у справах за конституційними поданнями більшістю голосів суддів, які входять до її складу, приймає процесуальну ухвалу про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді або про відмову у такому провадженні. У разі прийняття такої процесуальної ухвали ця справа вноситься на розгляд пленарного засідання Головою Конституційного Суду.
У разі прийняття процесуальної ухвали про відмову у відкритті провадження у справі секретар Колегії суддів направляє матеріали Голові Конституційного Суду для розгляду справи на засіданні Конституційного Суду.
У такому самому порядку Колегія суддів Конституційного Суду у справах за конституційними зверненнями приймає процесуальну ухвалу про відкриття провадження у справі або про відмову у такому провадженні.
Будь-яка з колегій суддів Конституційного Суду під час підготовки справи, Конституційний Суд у процесі провадження у справі мають право витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем’єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об’єднань громадян і окремих громадян необхідні документи, матеріали та інші відомості, що стосуються розгляду справи. Як колегії, так і Конституційний Суд під час підготовки справи та у процесі провадження у справі можуть призначати експертизу і вирішувати питання щодо залучення до участі в конституційному провадженні експертів. Вони також мають право викликати посадових осіб, експертів, свідків, представників за законом та уповноважених за дорученням, громадян, участь яких має забезпечити об’єктивний і повний розгляд справи. За ухилення без поважних причин від явки у Колегію чи в Конституційний Суд та відмову надати необхідні документи, матеріали чи інші відомості або їх умисне
-212-
лриховування винні несуть юридичну відповідальність згідно з чинним законодавством.
Після відкриття провадження справу розглядає Конституційний Суд на пленарному засіданні. Строк розгляду справи за конституційним поданням має не перевищувати трьох місяців, а у випадках, визнаних Конституційним Судом невідкладними, — не більше одного місяця. Строк провадження у справах за конституційним зверненням має не перевищувати шести місяців. Обчислення строків провадження починається з дня прийняття процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження у справі. Дату розгляду справи Конституційним Судом визначає його Голова.
Організаційно-правовими формами роботи Конституційного Суду України є засідання та пленарні засідання.
На засіданнях Конституційного Суду (далі — засідання) розглядаються усі питання, що потребують вирішення Конституційним Судом України, крім тих, що вирішуються на його пленарних засіданнях відповідно до Закону.
Конституційний Суд на своїх засіданнях:
• затверджує Регламент, Положення про Секретаріат, Архів, Бібліотеку та інші самостійні структурні підрозділи Конституційного Суду, вносить зміни та доповнення до них;
• призначає за поданням Голови керівника Секретаріату Конституційного Суду та приймає рішення про звільнення його з посади;
• приймає рішення про утворення постійних комісій, затверджує їх персональній склад;
• розглядає пропозиції щодо обсягу фінансування Конституційного Суду, затверджує проект кошторису на кожний фінансовий рік;
• затверджує структуру і штатний розпис Конституційного
Суду;
• заслуховує щоквартально інформацію Голови про використання бюджетних асигнувань;
• приймає рішення про дострокове звільнення з посади Голови та заступників Голови Конституційного Суду;
о • приймає рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду у випадках, передбачених законом;
• заслуховує щоквартально звіти керівника Секретаріату Конституційного Суду та керуючого справами Конституційного
Суду;
• приймає у разі потреби рішення про невідкладність ВІДКРИТТЯ конституційного провадження за конституційним поданням у конкретній справі;
-213-
• приймає рішення щодо персонального складу делегацій Конституційного Суду та їх керівників;
• дає згоду на призначення заступників керівника Секретаріату Конституційного Суду, керівників самостійних структурних підрозділів та їх заступників, керівників інших структурних підрозділів;
• вирішує інші питання, що не є предметом розгляду пленарного засідання.
Засідання є повноважним, якщо на ньому присутні не менше одинадцяти суддів Конституційного Суду. Рішення Конституційного Суду на його засіданнях приймається, якщо за нього проголосувало більше половини суддів Конституційного Суду, які брали участь у засіданні.
Засідання скликається з ініціативи Голови, його заступників, Колегії суддів, постійних комісій чи не менше трьох суддів Конституційного Суду не пізніше як у двотижневий строк з дня ініціативи про його скликання. Про дату скликання та порядок денний засідання керівник Секретаріату доводить до відома суддів та учасників засідання не пізніше як за п’ять днів до дня скликання засідання. Порядок денний засідання визначається Головою та затверджується на засіданні Конституційного Суду.
На своїх пленарних засіданнях Конституційний Суд розглядає справи, провадження у яких відкрито за конституційними поданнями та конституційними зверненнями, а також інші питання, віднесені чинним законодавством до розгляду Конституційним Судом на його пленарних засіданнях. Пленарне засідання Конституційного Суду є повноважним, якщо на ньому присутні не менше дванадцяти суддів Конституційного Суду. Порядок проведення пленарних засідань Конституційного Суду України встановлюється Законом, Регламентом та іншими актами Конституційного Суду, що регламентують організацію його внутрішньої роботи. На пленарних засіданнях Конституційний Суд:
• приймає рішення та дає висновки у справах за конституційними поданнями та конституційними зверненнями;
• затверджує положення про постійні комісії;
• приймає рішення про утворення тимчасових комісій, затверджує їх персональний склад та призначає голів цих комісій.
Рішення (висновок) Конституційного Суду вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало не менше десяти суддів Конституційного Суду.
Пленарне засідання Конституційного Суду скликається з ініціативи Голови, його заступників, Колегії суддів та постійних комісій або не менше трьох суддів Конституційного Суду.
-214-
Пленарне засідання Конституційного Суду скликає Голова не пізніше як у двотижневий строк з дня надходження ініціативи про його скликання. Про дату скликання та порядок денний пленарного засідання Конституційного Суду керівник Секретаріату повідомляє суддів Конституційного Суду та його учасників не пізніше як за десять днів до дня скликання засідання. Порядок денний пленарного засідання Конституційного Суду визначається Головою і затверджується на засіданні. На пленарному засіданні головує Голова Конституційного Суду, а за його відсутності — старший за віком заступник Голови. За відсутності і заступників на ньому головує старший за віком суддя Конституційного Суду. Вони забезпечують додержання порядку при проведенні пленарних засідань. Учасники та присутні у залі засідань попереджаються про необхідність додержання встановленого порядку. При виявленні неповаги до Суду або перешкоджання проведенню його пленарного засідання порушник може бути притягнутий до встановленої законом відповідальності. За пропозицією головуючого Конституційний Суд виносить про це ухвалу. Порушник випроваджується із залу засідань Конституційного Суду.
Засідання та пленарні засідання Конституційного Суду протоколюються. Пленарні засідання фіксуються технічними засобами. Протоколи засідання, пленарного засідання підписуються головуючим та суддями Конституційного Суду, які брали в них участь, і передаються протягом десяти днів з дня прийняття рішення, давання висновку, прийняття ухвали для ознайомлення суддям Конституційного Суду, які не брали них участі.
Секретаріат Конституційного Суду забезпечує ведення протоколів засідань та пленарних засідань. У них зазначаються: а) місце, дата, час початку і закінчення засідання; б) прізвище, ім’я, по батькові головуючого, суддів Конституційного Суду як присутніх, так і тих, хто відсутні із зазначенням відомих причин відсутності кожного з них; в) відомості про учасників конституційного провадження; г) формулювання питань, які розглядалися; д) запис про всі дії Конституційного Суду згідно з їх послідовністю; е) ухвали, винесені Конституційним Судом, та результати голосування по них; є) посилання на факти, які учасники конституційного провадження просили відобразити у протоколі.
На пленарних засіданнях Конституційний Суд України приймає рішення та висновки.
Конституційний Суд за результатами розгляду справ щодо к°нституційності законів та інших правових актів Верховної Ра-ди України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів
-215-
України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим приймає рішення.
Конституційний Суд може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині. У разі якщо у процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України правових актів (їх окремих положень), які попередньо’ не досліджувалися, крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку > у справі, Конституційний Суд визнає такі правові акти (їх окремі; положення) неконституційними.
Рішення Конституційного Суду повинно мати чітко визначений законом зміст і містити: а) найменування рішення, дату і місце прийняття, його номер; б) персональний склад суддів Конституційного Суду, які брали участь у розгляді справи; в) перелік учасників судового засідання; г) зміст конституційного подання; д) повну назву, дату прийняття, порядковий номер, за яким органом, посадовою особою прийнято правовий акт, кон-ституційність якого розглядається; е) положення Конституції України, якими керувався Конституційний Суд, приймаючи рішення; є) мотивувальну частину рішення; ж) резолютивну частину рішення; з) обов’язкове зазначення того, що рішення Конституційного Суду є остаточним і оскарженню не підлягає.
Висновки Конституційний Суд дає у справах з питань: а) офіційного тлумачення Конституції та законів України; б) про відповідність чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість, Конституції України; в) щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту.
У зміст висновку Конституційного Суду входять: а) його найменування, дата і місце дачі, номер; б) персональний склад суддів Конституційного Суду, які брали участь у розгляді справи; в) перелік учасників судового засідання; г) зміст конституційного подання або конституційного звернення; д) положення Конституції України, якими керувався Суд даючи висновок; е) мотивувальну частину висновку; є) резолютивну частину висновку; ж) обов’язкове зазначення того, що висновок Конституційного Суду є остаточним і оскарженню не підлягає.
Рішення Конституційного Суду приймаються та його сновки даються на пленарному засіданні, якщо за них проголосу^ вало не менше десяти суддів Конституційного Суду. Названі ай ти приймаються чи даються після поіменного голосування Іш
-216-
Х0м опитування суддів Конституційного Суду. Пропозиції суддів до проекту рішення чи висновку голосуються у порядку надходження. Судді не мають права утримуватися від голосування. Рішення і висновки мотивуються письмово, підписуються окремо суддями, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню. Підписання суддею рішення та висновку є обов’язковим. Суддя, який підписав рішення чи висновок може викласти у письмовій формі свою окрему думку і додати її до рішення чи висновку Конституційного Суду.
Рішення і висновки видаються державною мовою, мають бути підписані не пізніше семи днів після прийняття чи дачі. Вони офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання і разом з окремою думкою суддів публікуються у «Віснику Конституційного Суду України» та інших офіційних виданнях України і рівною мірою є обов’язковими до виконання.
Копії рішень і висновків Конституційного Суду надсилаються наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення суб’єктові права на конституційне подання чи конституційне звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду в Конституційному Суді.
У разі потреби Конституційний Суд може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов’язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. Він має право зажадати від органів, на які покладається обов’язок забезпечити виконання актів, письмового підтвердження виконання рішення, додержання його висновку. Невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду тягнуть за собою відповідальність згіднр з законом.
Якщо виявлено нові обставини у справі, що не були предметом його розгляду, але які існували на час розгляду і прийняття рішення або дачі висновку у справі, Конституційний Суд може відкрити нове провадження у справі.
Діяльність Конституційного Суду фінансується з Державного бюджету України, витрати на забезпечення його діяльності передбачаються окремим рядком у бюджеті. При складанні проекту Державного бюджету України на кожний наступний рік Голова конституційного Суду подає пропозиції до Кабінету Міністрів ^країни та Верховної Ради України щодо обсягу фінансування Конституційного Суду і проект відповідного кошторису.
-217-
Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду здійснює його Секретаріат на чолі з керівником. Положення про Секретаріат Конституційного Суду, його структуру і штати затверджує Конституційний Суд. Керівник Секретаріату призначається Конституційним Судом за поданням його Голови з числа громадян, які мають право на зайняття посади професійного судді. Він не може належати до політичних партій, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Кандидатура на цю посаду обговорюється на засіданні Конституційного Суду. У тому разі, коли запропоновану кандидатуру відхилено, Голова Конституційного Суду пропонує іншу кандидатуру. Рішення про призначення керівника Секретаріату Конституційного Суду приймається відкритим голосуванням більшістю присутніх на засіданні Конституційного Суду. Повноваження керівника Секретаріату Конституційного Суду визначаються Положенням про Секретаріат Конституційного Суду. Керівник та інші посадові особи Секретаріату є державними службовцями.
Матеріали діяльності Конституційного Суду зберігаються у його Архіві. Матеріали справи, щодо яких Конституційним Судом прийнято рішення або дано висновок, зберігаються в його Архіві сто років. Оригінали рішень та висновків зберігаються в Архіві безстрокове. Інші матеріали щодо діяльності Конституційного Суду зберігаються в його Архіві на загальних підставах, визначених законодавством України. Положення про Архів Конституційного Суду затверджує Конституційний Суд. Для забезпечення Конституційного Суду нормативно-правовими актами, науковою та іншою спеціальною літературою утворюється Бібліотека Конституційного Суду. Положення про Бібліотеку затверджує Конституційний Суд. Друкованим органом Конституційного Суду є «Вісник Конституційного Суду України».
Таким чином, Конституційний Суд як єдиний орган конституційної юрисдикції здійснює свою організаційну діяльність відповідно до чинного законодавства та організаційно-правових актів, що приймаються Конституційним Судом. Він не може виходити за межі своєї діяльності і не підміняє діяльність інших органів правосуддя.
§ 3. Організація роботи територіальних судів
На перехідний період в Україні діє судова система відповідно до Закону Української РСР «Про судоустрій» від 5 червня 1981р. (зі змінами та доповненнями). Вона включає в себе: а) Верховний Суд України; б) Верховний Суд Автономної Республіки Крим, міжобласні, обласні, міст Києва і Севастополя міські суди; в) міжрайонні (окружні), районні (міські) суди; г) військові суди гарнізонів, регіонів, Військово-Морських Сил. Усі суди складаються з професійних суддів. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Судді обіймають посади безстрокове, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.
На посаду судді кваліфікаційною комісією суддів може бути рекомендований: а) громадянин України; б) не молодший двадцяти п’яти років; в) який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки; г) проживає в Україні не менш як десять років; д) володіє державною мовою. Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстрокова, у порядку, встановленому законом.
Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:
• закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
• досягнення суддею шістдесяти п’яти років;
• неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;
• порушення суддею вимог щодо несумісності;
• порушення суддею присяги;
• набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
• припинення його громадянства;
• визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
• подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Повноваження судді припиняються у разі його смерті. Дер-
ава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей. Право-
УДДя здійснюють професійні судді та у визначених законом ви-
Дках народні засідателі і присяжні. Професійні судді не мо-
-218-
-219-
жуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
Верховний Суд України як найвищий судовий орган України здійснює нагляд за судовою діяльністю загальних судів держави у порядку, встановлюваному законодавством України. Він у межах своїх повноважень: а) розглядає справи як суд першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду та у зв’язку з нововиявленими обставинами; б) вивчає й узагальнює судову практику, аналізує судову статистику і дає керівні роз’яснення судам з питань застосування законодавства, що виникають при розгляді судових справ. Керівні роз’яснення його Пленуму є обов’язковими для судів, інших органів і службових осіб, що застосовують закон, за яким дано роз’яснення; в) здійснює контроль за виконанням судами керівних роз’яснень Пленуму; г) вь рішує питання, що випливають з міжнародних договорів України та здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.
Верховний Суд України утворюється у складі Голови, за-‘ ступників Голови, членів Верховного Суду і народних засідателів. Верховний Суд України, кількісний склад якого встановлює Президент України, діє у складі:
• пленуму;
• судової колегії у цивільних справах;
• судової колегії у кримінальних справах;
• військової колегії;
• президії.
Пленум Верховного Суду України (далі — Пленум) діє у] складі Голови Верховного Суду України (далі — Голова), заступників Голови і членів Верховного Суду України. У засіданняхі Пленуму беруть участь Генеральний прокурор України і Міністр І юстиції України. Участь Генерального прокурора в роботі Пленуму є обов’язковою. У засіданнях Пленуму, не пов’язаних з розглядом судових справ, на запрошення Голови можуть брати участь судді, члени науково-консультативної ради при Верховному Суді України, представники міністерств, державних комітетів, інших центральних і місцевих державних органів і громадських організацій, а також наукових установ.
Пленум у межах своїх повноважень: а) розглядає справи у’ порядку нагляду та у зв’язку з нововиявленими обставинами; б) розглядає матеріали узагальнення судової практики і судової статистики, а також подання Генерального прокурора України і Міністра юстиції України і дає керівні роз’яснення судам з ии-
-220-
тань застосування законодавства; в) при обговоренні питання про дачУ судам керівних роз’яснень заслуховує повідомлення го-ЛІВ Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів про судову практику із застосування законодавства; г) затверджує за поданням Голови, його заступників склад судових колегій, а також голів та заступників голів судових колегій і секретаря Пленуму з числа членів Верховного Суду України; д) затверджує за поданням Голови иауково-консультативну раду при Верховному Суді України; е) розглядає і вирішує питання про внесення подань до Конституційного Суду України про тлумачення Конституції і законів України; є) заслуховує повідомлення про роботу Верховного Суду України і звіти голів судових колегій Верховного Суду України про діяльність колегій; ж) розглядає подання Голови Верховного Суду України про невідповідність керівних роз’яснень Пленуму законодавству України; з) здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.
Пленум працює шляхом проведення засідань, які скликаються не рідше як один раз на три місяці. Про час скликання засідання Пленуму і питання, що вносяться на його розгляд, члени Пленуму, Генеральний прокурор України і Міністр юстиції України повідомляються не пізніше як за п’ятнадцять днів до початку засідання. Проекти постанов Пленуму та копії інших документів по судових справах надсилаються членам Пленуму, Генеральному прокурору України і Міністру юстиції України не пізніше як за десять днів до засідання.
Засідання Пленуму є правомочними за наявності не менш як двох третин його складу. Пленум приймає постанови відкритим голосуванням більшістю голосів його членів, які брали участь у голосуванні. Вони підписуються Головою і секретарем Пленуму. Його секретар поряд з виконанням обов’язків члена Верховного Суду України здійснює організаційну роботу з підготовки засідань Пленуму, забезпечує ведення протоколу і проводить дії, необхідні для виконання прийнятих Пленумом постанов.
Склад судової колегії у цивільних справах, судової колегії у кримінальних справах і військової колегії затверджується Пленумом з числа суддів Верховного Суду України. Голова у необхідних випадках має право своїм розпорядженням залучати суддів однієї колегії для розгляду справ у складі іншої колегії. Судові колегії Верховного Суду України розглядають у межах своїх повноважень справи: а) у першій інстанції; б) у касаційному по-Рядку; в) у порядку нагляду; г) у зв’язку з нововиявленими обставинами. Вони вивчають і узагальнюють судову практику, ана-
-221-
лізують судову статистику та здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством. При виконанні своїх повноважень проводять засідання і приймають вироки, рішення, ухвали, постанови та інші акти.
Президія Верховного Суду України (далі — Президія) утворюється у складі Голови, заступників Голови і членів Верховного і Суду України, її склад затверджується Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України.
Президія розглядає питання організації роботи судових колегій, апарату Верховного Суду України та подає допомогу ниж-честоящим судам у правильному застосуванні законодавства, координуючи цю діяльність з Міністерством юстиції України. Працює Президія шляхом проведення засідань, які відбуваються не рідше як один раз на місяць. Вони є правомочними за наявності більшості її членів. Постанови Президії приймаються більшістю голосів її членів, які беруть участь у засіданні, і підписуються Головою Верховного Суду України.
Очолює Верховний Суд України його голова. Він обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом у порядку, встановленому законом. Вища кваліфікаційна комісія суддів України дає висновки (рекомендації) про можливість обрання кандидата на посаду Голови Верховного Суду України.
Вій здійснює такі повноваження: а) у межах і порядку, встановлених законом, заявляє протести на рішення, вироки, ухвали і постанови у судових справах; б) у випадках і порядку, встановлених законом, зупиняє виконання рішень, вироків, ухвал і постанов у судових справах; в) організовує роботу з вивчення й узагальнення судової практики, аналізу судової статистики; г) вносить подання у державні органи, громадські організації і службовим особам про усунення порушень закону, причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушень; д) організовує роботу щодо здійснення контролю за виконанням керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України і вносить матеріали на і розгляд Пленуму; е) скликає Пленум Верховного Суду України і головує на його засіданнях; є) може головувати в судових засі-
Військові суди регіонів і Військово-Морських Сил очолюють! відповідні голови, які здійснюють такі повноваження:
• головують у судових засіданнях;
• призначають суддів як головуючих у судових засіданнях;
• утворюють склад суду для розгляду справ;
• вирішують питання про відвід судді, який одноособове розглядає справу, а також про відвід голови військового суду! гарнізону, який одноособове розглядає справу;
• у межах і порядку, встановлених законом, заявляють про-‘ тести на рішення, вироки, ухвали і постанови у судових] справах;
• керують роботою судів;
• організовують роботу з вивчення і узагальнення судової! практики, діловодству, ведення й аналізу судової статистиці
-230-
ки, вносять подання у державні органи, громадські організації і службовим особам про усунення порушень закону, умов, що сприяли вчиненню правопорушень;
• ведуть особистий прийом, організовують роботу суддів з прийому громадян, розгляду пропозицій, заяв та скарг;
• призначають і звільняють з посад робітників і службовців суду;
• організовують роботу з підвищення кваліфікації суддів, працівників апарату суду і народних засідателів;
• інформують відповідне військове командування з питань діяльності суду;
• здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством. Голови військових судів регіону і Військово-Морських Сил у
межах своєї компетенції видають накази з питань організації роботи суду.
Фінансування, матеріально-технічне постачання, забезпечення транспортом, засобами зв’язку, зберігання архівних матеріалів військових судів і військової колегії Верховного Суду України покладається на відповідні установи Міністерства оборони України за рахунок відповідно Міністерства юстиції України і Верховного Суду України з коштів державного бюджету, які спеціально виділяються на утримання військових судів.
Посадові оклади та доплати за кваліфікаційні класи військовим суддям встановлюються на рівні посадових окладів і доплат за кваліфікаційні класи суддів відповідних загальних судів. Доплати за військові звання і вислугу років встановлюються законодавством України для військовослужбовців. Посадові оклади працівників апарату військових судів не можуть бути меншими, ніж посадові оклади працівників апаратів відповідних загальних судів.
Особовий склад військових судів користується усіма видами військового спорядження нарівні з особовим складом військових частин і установ Міністерства оборони України.
Військовослужбовці військових судів перебувають на військовій службі і входять у штатну чисельність Збройних Сил України. На них поширюються права, пільги і переваги, встановлені законодавством України для військовослужбовців.
Перелік штатних посад суддів військових судів і військової колегії Верховного Суду України та відповідних цим посадам військових звань затверджує Верховна Рада України: для військових судів — за поданням Міністра юстиції України і Голови Верховного Суду України, для військової колегії — за поданням Го Верховного Суду України.
-231-
Військові звання суддям військових судів присвоюються Президентом України: суддям військових судів гарнізонів, регіо^ нів і Військово-Морських Сил — за поданням Міністра юстиції України і Голови Верховного Суду України, суддям військової колегії Верховного Суду України — за поданням Голови Верховного Суду України. Строки і порядок присвоєння військових звань, порядок призову і звільнення з військової служби працівників військових судів визначаються законодавством України.
Судді військових судів мають право на відставку відповідно’ до Закону України «Про статус суддів». При звільненні з військової служби та виході у відставку судді військових судів за їх вибором мають право на одержання щомісячного довічного утримання та інших пільг, передбачених Законом України «Про статус суддів», або на одержання пенсії, встановленої законодавством для військовослужбовців. Суддя військового суду не може бути звільнений з військової служби, крім випадків звільнення за власним бажанням, за станом здоров’я, а також у разі досягнення 60-річного віку.
Службові приміщення військових судів охороняються військовими частинами гарнізонів, на території яких дислокуються військові суди.
Конвоювання у військові суди осіб, яких утримують під вартою на гауптвахтах, та охорону цих осіб здійснюють військові комендатури. Конвоювання осіб, яких утримують під вартою у слідчих ізоляторах, тюрмах та інших установах Міністерства внутрішніх справ України, здійснюється підрозділами внутрішніх військ.
Таким чином, військові суди е складовою єдиної судової системи України. Порядок їх утворення і функціонування передбачений чинним законодавством, деякі положення якого потребують удосконалення.
Господарські справи в Україні розглядають арбітражні суди, які включаються до системи судів загальної юрисдикції, що діють за спеціальним принципом. Систему арбітражних судів в Україні утворюють: а) Вищий арбітражний суд України; б) арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя. Президентом України за поданням Голови Вищого арбітражного суду можуть утворюватися й інші ланки арбітражних судів, а саме міські, міжрайонні, районні арбітражні суди тощо.
Очолює систему арбітражних судів в Україні Вищий арбітражний суд. Він є найвищим органом при вирішенні господарських спорів і здійсненні нагляду щодо рішень, ухвал, постанов
-232-
та інших актів арбітражних судів України та контролю за їх діяльністю.
Вищий арбітражний суд України здійснює повноваження, що передбачені Законом Української РСР «Про арбітражний суд» від 4 червня 1991 р., зокрема він:
• вирішує господарські спори, віднесені до його компетенції Арбітражним процесуальним кодексом України, іншим законодавством України, міждержавними договорами й угодами;
• приймає в межах підвідомчості арбітражних судів України до свого провадження будь-яку господарську справу;
• переглядає в порядку нагляду рішення, ухвали, постанови Вищого арбітражного суду, арбітражного суду Автономної Республіки Крим, арбітражних судів областей, міст Києва і Севастополя;
• вивчає й узагальнює практику застосування законодавства, забезпечує однаковість практики, аналізує статистику розв’язання господарських спорів;
• дає роз’яснення арбітражним судам, обов’язкові роз’яснення з питань практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері та порядок розв’язання господарських спорів;
• веде роботу, спрямовану на запобігання правопорушенням у сфері господарських відносин;
• здійснює організаційне керівництво арбітражним судом Автономної Республіки Крим, арбітражними судами областей, міст Києва і Севастополя, несе відповідальність за організацію, стан і вдосконалення їх діяльності, перевіряє й поширює позитивний досвід роботи арбітражних судів республіки;
• забезпечує добір і підготовку кандидатів у арбітри, підвищення кваліфікації працівників арбітражних судів, організовує роботу з матеріально-технічного забезпечення арбітражних судів і створення належних умов для їх діяльності, нормативного забезпечення/ведення статистичного обліку;
• здійснює інші повноваження, передбачені чинним законодавством.
До його складу входять: а) Голова; б) перший заступник і заступники Голови та арбітри. Структурно він діє у складі:
• пленуму;
• президії;
• арбітражних колегій.
Голова Вищого арбітражного суду України (далі — Голова) обирається на посаду і звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Вищого арбітражного суду України. Він:
-233-
1) організовує діяльність Вищого арбітражного суду і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на Вищий арбітражний суд, видає у межах своїх повноважень накази та інші акти; 2) призначає на посаду та звільняє з неї працівників апарату Вищого арбітражного суду, вживає заходів щодо заохочення і накладення дисциплінарних стягнень на голову арбітражного суду Автономної Республіки Крим, голів арбітражних судів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, арбітрів цих арбітражних судів, арбітрів та працівників апарату Вищого арбітражного суду; 3) здійснює організаційне керівництво роботою арбітражних судів України; 4) розподіляє обов’язки між заступниками Голови та арбітрами Вищого арбітражного суду; 5) затверджує структуру, штатний розпис, кошторис витрат на утримання Вищого арбітражного суду, Положення про структурні підрозділи Вищого арбітражного суду; 6) вносить подання щодо:
а) призначення заступників Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду, голів, їх заступників та арбітрів арбітражних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;
б) затвердження складу президії Вищого арбітражного суду;
в) встановлення чисельності арбітрів та інших працівників Вищого арбітражного суду, арбітражного суду Автономної Республіки Крим, арбітражних судів областей, міст Києва і Севастополя: та асигнувань на їх утримання; г) тлумачення законів України;! 7) забезпечує підготовку матеріалів з питань, що підлягають] розгляду на президії та пленумі Вищого арбітражного суду, вносить на розгляд ці питання, скликає президію і пленум та голо-;) вує на їх засіданнях; 8) може прийняти до свого провадження у І межах підвідомчості арбітражних судів України розв’язання господарського спору та переглянути рішення, ухвалу, постанову у] справі у порядку, передбаченому Арбітражним процесуальним! кодексом України; 9) вносить у президію Вищого арбітражного! суду протести на рішення, ухвали, постанови, прийняті заступниками Голови Вищого арбітражного суду або на засіданнях під їх! головуванням; 10) вносить у пленум Вищого арбітражного суду! подання про перегляд постанов президії Вищого арбітражного! суду; 11) здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.
Заступник Голови Вищого арбітражного суду України здійсшоє такі функціональні обов’язки: а) є головою арбітражної колегії Вищого арбітражного суду; б) може прийняти до свого провадження у межах підвідомчості арбітражних судів України розв’язання господарського спору у порядку, передбаченому Арбітражним процесуальним кодексом України, та переглянути рішення, ухвалу, постанову у справі; в) відповідно до розподілу
обов’язків керує роботою структурних підрозділів апарату Вищого арбітражного суду; г) здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.
Пленум Вищого арбітражного суду України включає: а) Голову Вищого арбітражного суду (головуючого), його заступників, арбітрів, голів арбітражного суду Автономної Республіки Крим, арбітражних судів областей, міст Києва і Севастополя за посадою. Він скликається не рідше як двічі на рік. Про час його скликання члени пленуму повідомляються не пізніше як за п’ятнадцять днів до засідання. У цей же строк надсилаються матеріали щодо питань, які вносяться на розгляд пленуму. Засідання пленуму є правомочним за наявності не менш як двох третин його складу. Пленум на своєму засіданні приймає постанови відкритим голосуванням більшістю голосів членів пленуму. Постанови підписує головуючий на засіданні.
Пленум Вищого арбітражного суду України здійснює такі повноваження: а) вирішує найважливіші питання діяльності арбітражних судів України; б) заслуховує повідомлення голови арбітражного суду Автономної Республіки Крим, голів арбітражних судів областей, міст Києва і Севастополя про виконання покладених на них завдань і практику застосування законодавства;
в) розглядає матеріали узагальнення арбітражної практики та статистики і дає керівні роз’яснення, що є обов’язковими для органів, які розв’язують господарські спори, а також підприємств, організацій, державних та інших органів, посадових осіб;
г) приймає рішення за висновками Конституційного Суду України про відповідність роз’яснень пленуму Вищого арбітражного суду Конституції України; д) переглядає за поданням Голови Вищого арбітражного суду постанови президії Вищого арбітражного суду з господарських спорів; е) обирає кваліфікаційну колегію, яка проводить атестацію, арбітрів арбітражних судів; є) розглядає інші дитання вдосконалення правового регулювання господарських відносин, які вносяться президією або членами пленуму Вищого арбітражного суду.
Для оперативного вирішення певних питань у період між засіданнями пленуму утворюється президія Вищого арбітражного СУДУ України (далі — президія) у складі Голови (головуючий), заступників Голови за посадою і кількох арбітрів. Засідання президії Вищого арбітражного суду є правомочними за наявності не менш як двох третин членів президії. Вона приймає рішення відкритим голосуванням більшістю голосів її членів, які підписує головуючий на засіданні, її засідання проводяться не рідше як °Дин раз на місяць.
-234-
-235-
Президія повноважна: а) вирішувати питання організації та діяльності кадрів арбітражних судів України; б) заслуховувати повідомлення голови арбітражного суду Автономної Республіки Крим, голів арбітражних судів областей, міст Києва і Севастополя, арбітрів арбітражних судів України та звіти керівників структурних підрозділів Вищого арбітражного суду; в) переглядати за протестом Голови Вищого арбітражного суду у порядку нагляду рішення, ухвали, постанови, прийняті Вищим арбітражним судом, та переглядати за нововиявленими обставинами справи, постанови з яких було прийнято самою президією Вищого арбітражного суду; г) розглядати матеріали узагальнення практики і аналізувати статистику, у період між засіданнями пленуму Вищого арбітражного суду давати роз’яснення щодо практики застосування законодавства України, яке регулює відносини у господарській сфері та порядок розгляду господарських спорів, з наступним затвердженням на пленумі; д) вносити питання для розгляду їх на пленумі; е) вирішувати інші питання, які вносяться Головою чи членом президії.
Для розгляду господарських справ створюється арбітражна колегія Вищого арбітражного суду України, її склад затверджується президією з числа арбітрів Вищого арбітражного суду. Арбітражна колегія: а) вирішує господарські спори, віднесені Арбітражним процесуальним кодексом України та іншими законодавчими актами до компетенції Вищого арбітражного суду; б) переглядає у порядку нагляду рішення, ухвали й постанови арбітражного суду Автономної Республіки Крим, арбітражних судів областей, міст Києва і Севастополя, переглядає за нововиявленими обставинами рішення, ухвали, постанови, які було прийнято названими судами. Голова Вищого арбітражного суду у разі потреби має право залучати арбітрів однієї колегії для розгляду справ в іншій колегії.
Безпосередньо значну частину господарських спорів розглядають арбітражні суди Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя. Вони: а) розглядають господарські спори, віднесені до їх компетенції, справи про банкрутство; б) переглядають в порядку нагляду рішення, ухвали, постанови цього арбітражного суду; в) вивчають і узагальнюють практику застосування законодавства, аналізують статистику розв’язання господарських спорів, вносять пропозиції Вищому арбітражному суду України, спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів; г) проводять роботу, спрямовану на запобігання правопо-
-236-
рушенням у сфері господарських відносин; д) здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством.
Вищеназвані арбітражні суди складаються з голови, першого заступника голови, заступників голови та арбітрів. Для вирішення організаційних питань можуть утворюватися президії арбітражних судів.
Голови арбітражних судів Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя очолюють відповідні суди та здійснюють інші повноваження, а саме: а) можуть прийняти до свого провадження у межах компетенції відповідного арбітражного суду розв’язання господарського спору у порядку, передбаченому Арбітражним процесуальним кодексом України, та переглядати рішення, ухвали, постанови у справі; б) розподіляють обов’язки між заступниками голови та арбітрами арбітражного суду; в) забезпечують підготовку кандидатів в арбітри; г) затверджують структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання арбітражного суду; д) організовують діяльність арбітражного суду і несуть відповідальність за виконання завдань, покладених на арбітражні суди, видають у межах своїх повноважень накази та інші акти; е) призначають на посаду та звільняють з посади працівників апарату арбітражного суду, застосовують щодо них заходи заохочення і накладають дисциплінарні стягнення; є) вносять Голові Вищого арбітражного суду України подання щодо призначення заступників голови та арбітрів, встановлення чисельності працівників і кошторису відповідного арбітражного суду; ж) здійснюють інші повноваження, передбачені законодавством.
Заступники голови арбітражного суду Автономної Республіки Крим, арбітражних судів області, міст Києва і Севастополя можуть: а) прийняти до свого провадження у межах компетенції відповідного арбітражного суду розв’язання господарського спору у порядку, передбаченому Арбітражним процесуальним кодексом України, переглянути рішення, ухвалу, постанову у справі; б) відповідно до розподілу обов’язків керувати роботою структурних підрозділів апарату арбітражного суду та здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством.
Таким чином, порядок утворення і функціонування військових і арбітражних судів в Україні регулюється законодавством колишньої Української РСР, що не сприяє ефективній діяльності названої системи судів. Прийняття нових законодавчих актів відповідно до конституційних вимог сприятиме поліпшенню судової діяльності та зміцненню законності і правопорядку в Україні. Необхідно якнайшвидше вирішувати питання передбачені Концепцією судово-правової реформи.
-237-
Важливе значення у координації роботи судів загальної юрисдикції належить такому колегіальному органові, як Вища рада юстиції.
§ 5. Організація роботи Вищої ради юстиції
Відповідно до Конституції в Україні утворюється і діє Вища рада юстиції. Вона складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох членів. До її складу входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.
До відання Вищої ради юстиції належать:
• внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
• прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
• здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів;
• розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
Порядок діяльності Вищої ради юстиції закріплюється і регулюється Законом України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р. та регламентом Вищої ради юстиції. Закон визначає, що Вища рада юстиції — це колегіальний, незалежний конституційний орган, що відповідає за: а) формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та не-упереджено здійснювати правосуддя на професійній основі; б) прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність. Строк повноважень членів Вищої ради юстиції, крім тих, хто входить до її складу за посадою, становить шість років. Вона є юридичною особою. Видатки на її утримання визначаються окремо у Державному бюджеті України.
Структурно Вища рада юстиції складається з Голови, заступника, секретарів секцій і членів. Для попереднього вивчення
-238-
матеріалів у ній утворюються такі секції: а) з питань підготовки подань для призначення суддів уперше та звільнення їх з посад; б) для здійснення дисциплінарного провадження, розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності і прийняття рішення про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності. Голова, заступник Голови, секретарі її секцій працюють на постійній основі.
Керує Вищою радою юстиції її Голова. Він обирається з членів Вищої ради юстиції на три роки, без права переобрання, на першому її засіданні таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів з будь-якою кількістю кандидатур, запропонованих членами Вищої ради юстиції, крім тих, які входять до її складу за посадою. Перше засідання Вищої ради юстиції відкриває і веде Голова Верховного Суду України до обрання Голови Вищої ради юстиції, а у разі його відсутності — Міністр юстиції України. Обраним на посаду Голови вважається кандидат, за якого проголосувало більше половини від конституційного складу Вищої ради юстиції.
Голова Вищої ради юстиції представляє її у відносинах з іншими органами та організаціями та має інші повноваження, а саме:
• організовує її роботу та головує на її засіданнях;
• координує роботу секцій і членів Вищої ради юстиції;
• призначає її засідання;
• надсилає подання про призначення суддів Президентові України і про звільнення їх з посади;
• здійснює загальне керівництво апаратом Вищої ради юстиції;
• розпоряджається бюджетними асигнуваннями, які виділено на утримання і забезпечення її діяльності;
• здійснює інші повноваження, передбачені законами і її регламентом.
Заступник Голови Вищої ради юстиції обирається у такому самому порядку, що й Голова, для виконання обов’язків Голови У разі його відсутності та забезпечення підготовки справ до розгляду, здійснення інших повноважень, передбачених законом і регламентом Вищої ради юстиції.
Новоутворена Вища рада юстиції на першому своєму засіданні приймає рішення про утворення секцій та про їх персональний склад. Організацію роботи секції здійснює її секретар, який обирається відкритим голосуванням з кандидатур, запропонованих членами Вищої ради юстиції, крім тих, які входять до І1еї за посадою. Секція приймає висновки у межах її компетенції Та подає їх на розгляд Вищої ради юстиції.
-239-
Організаційною формою роботи Вищої ради юстиції є її засідання та засідання її секцій. Правомочним засідання є тоді, коли на ньому присутні не менш як дві третини від конституційного складу Вищої ради юстиції. Засідання проводяться відкрито. За рішенням більшості від її конституційного складу можуть проводитися закриті засідання. На засіданні ведеться протокол. Вони можуть стенографуватися чи фіксуватися іншими аудіо- і відео-технічними засобами. Вища рада юстиції приймає такі правоза-стосовні акти: а) подання про призначення суддів; б) подання про звільнення суддів з посади; в) рішення про порушення вимог щодо несумісності; г) рішення про дисциплінарну відповідальність; д) рішення за скаргою на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності; е) рішення про звільнення члена Вищої ради юстиції у випадках, передбачених законом. Крім актів правозастосування, Вища рада юстиції приймає деякі процедурні акти, а саме: а) ухвали про відкриття дисциплінарного провадження; б) ухвали про відкриття провадження щодо вимог законодавства про несумісність; в) рішення про відмову у поданні про призначення; г) рішення про відвід (самовідвід) члена Вищої ради юстиції; д) інші процедурні акти, необхідні для здійснення її функцій.
Рішення, подання та інші акти приймаються більшістю від конституційного складу Вищої ради юстиції, якщо інше не передбачено законом. Вони приймаються у приміщенні, в якому можуть бути присутніми тільки члени Вищої ради юстиції і забороняється присутність інших осіб.
Засідання секції Вищої ради юстиції вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менш як три чверті від її складу. З розгляду питань секція приймає висновки. Вони приймаються більшістю її членів, які взяли участь у засіданні.
Закон передбачає певні випадки, за яких члену Вищої ради юстиції може бути заявлений відвід чи він сам повинен заявити самовідвід. До таких випадків закон відносить такі підстави: а) якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи; б) коли він є родичем особи, стосовно якої розглядається питання; в) якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Відвід може бути заявлений особою: а) за поданням якої розглядатиметься питання; б) стосовно якої вирішується питання; в) що подала скаргу. Відвід може бути заявлено у будь-який час до прийняття Вищою радою юстиції рішення. Він має бути мотивований і викладений у письмовій формі. Вища рада юстиції про відвід (самовідвід) приймає рішення більшістю її членів, які беруть участь у засіданні, таємно у нарадчій кімнаті, за відсут-
-240-
ності члена Вищої ради юстиції, питання про відвід (самовідвід) якого вирішується.
Для здійснення своїх повноважень Вища рада юстиції може витребовувати та одержувати необхідну інформацію та судові справи від судів, підприємств, установ, організацій, громадян та їх об’єднань. Судові справи, розгляд яких не закінчено, надаються її членам на їх вимогу для ознайомлення у зв’язку з виконанням доручень з перевірки конкретних справ Голови або заступника Голови Вищої ради юстиції. Член Вищої ради юстиції має право знайомитися з матеріалами, поданими на розгляд ради, брати участь у їх з’ясуванні та перевірці, заявляти клопотання, наводити свої мотиви, подавати відповідні документи.
Закон встановлює юридичну відповідальність посадових осіб за невиконання чи несвоєчасне виконання актів Вищої ради юстиції, ухилення від подання або порушення строків подання Вищій раді юстиції витребуваних документів та матеріалів. ^ Таким чином, чинне законодавство встановлює структуру …? Вищої ради юстиції, компетенцію її посадових осіб та робочих
органів і види актів, які вона приймає на своїх засіданнях і на
засіданнях секцій.
Далі розглянемо організацію роботи Вищої ради юстиції при вирішенні деяких питань щодо:
• формування суддівського корпусу;
• розгляду питань про звільнення суддів;
• вирішення питань про порушення вимог законодавства стосовно несумісності суддів і прокурорів;
• дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів;
• розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів та прокурорів.
Вища рада юстиції бере участь у формуванні суддівського корпусу шляхом розгляду і прийняття рішення щодо подання про призначення на посаду судді вперше. За рекомендацією кваліфікаційної комісії суддів вона вносить подання Президенту України про призначення громадянина України на посаду судді. До такого подання додаються документи: а) рекомендація кваліфікаційної комісії; б) особовий листок з обліку кадрів та автобіографія кандидата на посаду судді; в) копії дипломів про освіту, науковий ступінь чи вчене звання; г) примірник реферату з питань правознавства, підготовлений кандидатом на посаду судді; Д^рецензія на реферат; е) копія декларації про доходи за останній рік. Розгляд кандидатури на посаду судді здійснюється пер-с°нально після доповіді члена Вищої ради юстиції, який діє за
16-1-830
-241-
дорученням відповідної секції, де попередньо вивчалися матеріали щодо кандидата. Пропозиція щодо внесення подання Президентові України про призначення суддею приймається на засіданні Вищої ради юстиції відкритим голосуванням і вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало більше половини від конституційного складу Вищої ради юстиції.
Питання про звільнення з посади суддів може розглядатися за зверненням: а) народного депутата України; б) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; в) відповідної кваліфікаційної комісії суддів; г) члена Вищої ради юстиції. Не може брати участь у голосуванні при прийнятті рішення член Вищої ради юстиції, який порушив питання про звільнення з посади судді перед Вищою радою юстиції.
Закон закріплює подання про звільнення судді за: а) загальними обставинами; б) особливими обставинами.
Загальні обставини мають місце у разі: а) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; б) досягнення суддею шістдесяти п’яти років; в) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; г) припинення його громадянства;
д) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
е) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Вища рада юстиції за пропозицією кваліфікаційної комісії суддів або за власною ініціативою вносить подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав. Рішення щодо пропозицій про звільнення суддів за звичайних обставин приймається на її засіданні більшістю голосів її членів, які брали участь у засіданні. У разі звернення судді з заявою про звільнення з посади за власним бажанням Вища рада юстиції вносить подання про його звільнення до органу, який його призначив або обрав, після обов’язкового попереднього з’ясування дійсного волевиявлення судді та перевірки того, чи не мав місце сторонній вплив на нього або чи не було психічного чи фізичного примусу щодо судді, який подав заяву.
Особливими обставинами закон вважає: а) порушення суддею вимог щодо несумісності; б) порушення суддею присяги; в) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього. Питання про звільнення судді за особливих обставин Вища рада юстиції розглядає після надання кваліфікаційною комісією відповідного висновку або за власною ініціативою. Запрошення судді. справа якого розглядається, є обов’язковим. Рішення щодо звільнення судді за особливих обставин приймається не менш як двома третинами голосів членів Вищої ради юстиції, що брали участь у голосуванні, а у разі набрання законної сили обвину-
– 242 –
вальним вироком щодо нього — більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції.
Питання про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності їх посад із заняттям діяльністю, забороненою Конституцією та законами України, Вища рада юстиції розглядає на своєму засіданні і може прийняти такі рішення про визнання: а) заняття суддею або прокурором іншою діяльністю, не сумісною з подальшим перебуванням на посаді судді або прокурора, і запропонувати йому у встановлений нею строк визначитися з питанням про продовження роботи на посаді судді або прокурора чи заняття іншою діяльністю і повідомити про це Вищу раду юстиції; б) порушення суддею або прокурором вимог щодо несумісності їх посади із заняттям іншою діяльністю і надіслати подання відповідним органам про звільнення їх з посади.
Суб’єктами звернення стосовно порушення вимог законодавства щодо несумісності діяльності судді чи прокурора із займаною посадою можуть бути: а) народний депутат України; б) Голова Верховного Суду України; в) голови вищих спеціалізованих судів; г) Міністр юстиції України — щодо суддів; д) Генеральний прокурор України — щодо прокурорів; е) кваліфікаційні комісії суддів. На підставі наявних у неї матеріалів Вища рада юстиції має право за власною ініціативою розглянути питання щодо несумісності.
Рішення про несумісність посади судді із заняттям іншою діяльністю приймається на засіданні більшістю голосів конституційного складу Вищої ради юстиції і є обов’язковим для негайного виконання суддею або підставою для внесення подання про звільнення судді з посади. Рішення про несумісність посади прокурора із заняттям іншою діяльністю приймається на засіданні Вищої ради юстиції більшістю голосів від конституційного складу Вищої ради юстиції і є обов’язковим для негайного виконання відповідними керівниками прокуратури, яким воно направляється.
Вища рада юстиції може притягнути до дисциплінарної відповідальності Голову, заступників Голови та суддів Верховного Су-ДУ України, Голову і заступників Голови та суддів вищих спеціалізованих судів за порушення ними присяги та Закону України «Про статус суддів» і накласти на цих суддів такі стягнення: а) догану; б) пониження кваліфікаційного класу.
Вона може прийняти рішення про невідповідність судді посаді, яку він обіймає, та надіслати це рішення до органу, що призначив чи обрав суддю.
Закон встановлює, що підставами для відкриття дисциплінарного провадження є подання: а) народного депутата України;
Іб* . 243 –
б) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
в) члена Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень. Провадження за дисциплінарними справами включає такі стадії: а) перевірка даних про дисциплінарний проступок; б) відкриття дисциплінарного провадження; в) розгляд дисциплінарної справи; г) прийняття рішення.
Перевірка здійснюється за дорученням Вищої ради юстиції, Голови або його заступника, одним із її членів шляхом одержання письмового пояснення від судді та інших осіб, витребування та ознайомлення з матеріалами судових справ, одержання іншої інформації від будь-яких органів, організацій, громадян чи їх об’єднань. За результатами перевірки складається довідка. У ній викладаються фактичні обставини, що їх виявлено під час перевірки, висновки і пропозиції. З довідкою і матеріалами має бути ознайомлений суддя, стосовно якого проводилася перевірка. Довідка і всі матеріали перевірки передаються до Вищої ради юстиції для вирішення питання про доцільність порушення дисциплінарного провадження.
Дисциплінарне провадження щодо Голови, його заступника чи судді Верховного Суду України, а також Голови, його заступника чи судді вищого спеціалізованого суду за наявності підстав відкривається за постановою Вищої ради юстиції у 10-денний строк з дня одержання даних про дисциплінарний проступок судді, а у разі якщо ці дані потребують перевірки, у строк, не більший десяти днів з дня закінчення перевірки.
Розгляд дисциплінарної справи здійснюється на найближчому засіданні після надходження висновку та матеріалів перевірки. Рішення приймається за відсутністю особи, щодо якої розглядається дисциплінарна справа, шляхом таємного голосування більшістю від конституційного складу Вищої ради юстиції. Воно має містити: прізвище, ім’я, по батькові та посаду судді, який притягається до дисциплінарної відповідальності, обставини дисциплінарного проступку, пояснення судді та відомості, що характеризують його особу, мотиви прийнятого рішення з посиланням на докази, вид дисциплінарного стягнення, застосованого до судді, або підстави закриття справи, а також порядок і строк оскарження рішення. При притягненні до дисциплінарної відповідальності і покладанні стягнення слід враховувати характер проступку, його наслідки, особу судді, ступінь його вини та інші обставини, що впливають на відповідальність. Вища рада юстиції, вирішуючи питання про дисциплінарну відповідальність судді, повинна вислухати його пояснення. Слухання справи щодо судді за його відсутності допускається лише у разі нез’явлення його на засідання без поважних причин. Строки застосування дисциіілі-
-244-
царного стягнення не повинні перевищувати шести місяців після виявлення проступку. До цього строку не зараховують час тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці. Всього строк притягнення до дисциплінарної відповідальності не повинен перевищувати одного року з дня вчинення проступку.
Дисциплінарне стягнення погашається, якщо суддю протягом року з дня накладення на нього дисциплінарного стягнення не буде піддано новому дисциплінарному стягненню. У цьому разі він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення. Дисциплінарне стягнення може бути достроково знято Вищою радою юстиції за заявою судді, на якого накладено дисциплінарне стягнення, але не раніше шести місяців з дня накладення стягнення.
Законом покладаються на Вищу раду юстиції повноваження з розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів спеціалізованих, апеляційних та місцевих судів та прокурорів. Розгляд таких скарг здійснюється нею не пізніше одного місяця з дня їх надходження, а у разі додаткової перевірки обставин та матеріалів справи — не пізніше трьох місяців з дня надходження скарги. Скарга може бути подана до Вищої ради юстиції не пізніше одного місяця з наступного дня після вручення судді такого рішення. Строк для подачі скарги може бути подовжений Вищою радою юстиції, якщо вона визнає, що місячний строк був порушений з поважних причин.
За доповіддю члена дисциплінарної секції Вищої ради юстиції вона розглядає скарги суддів на рішення кваліфікаційних комісій про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності і за наслідками розгляду приймає рішення в якому може: а) задовольнити скаргу судді, скасувати рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності і закрити дисциплінарне провадження; б) задовольнити скаргу повністю чи частково і змінити рішення відповідної кваліфікаційної комісії; в) залишити скаргу без задоволення, а рішення відповідної кваліфікаційної комісії — без зміни. Вирішуючи питання про дисциплінарну відповідальність судді, Вища рада юстиції повинна вислухати його пояснення. Розгляд дисциплінарної справи щодо судді за його відсутності допускається лише у разі нез’явлення його на засідання без поважних причин.
Розгляд скарг на рішення про притягнення прокурорів до Дисциплінарної відповідальності здійснюється на засіданні Ви-Щої ради юстиції. Вона керується доповіддю свого члена та постановляє рішення. Скарга приймається до розгляду не пізніше одного місяця після дня вручення прокуророві наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Вища рада
-245-
юстиції може подовжити строк для подачі скарги, якщо визнає, що місячний строк був пропущений з поважних причин. Розглянувши скаргу, вона може: а) задовольнити скаргу прокурора, скасувавши наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження; б) задовольнити скаргу повністю чи частково і змінити наказ органу, що наклав дисциплінарне стягнення; в) залишити скаргу без задоволення, а наказ — без зміни. Вирішуючи справу, Вища рада юстиції повинна вислухати пояснення прокурора. Розгляд дисциплінарної справи щодо прокурора за його відсутності допускається лише у разі нез’явлення його на засідання без поважних причин™
Забезпечує діяльність Вищої ради юстиції її апарат (секретаріат). На нього покладаються обов’язки здійснювати організаційне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення її діяльності. Положення про секретаріат, його структуру і штат затверджує Вища рада юстиції. Керівник та інші посадові особи секретаріату є державними службовцями.
Офіційні матеріали Вищої ради юстиції публікуються у «Бюлетені Верховного Суду України», у термінових випадках — у газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр».
Питання добору, розстановки, підготовки та виховання кадрів суддівського корпусу вищих, апеляційних та місцевих судів вирішують кваліфікаційні комісії. Порядок їх діяльності регулюється Законом України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» від 2 лютого 1994 р. В Україні створюються кваліфікаційні комісії суддів: а) загальних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; б) арбітражних судів; в) військових судів та Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Строк повноважень кваліфікаційних комісій суддів становить п’ять років з дня їх обрання.
Завданням кваліфікаційних комісій суддів є забезпечення формування суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також визначення рівня професійної підготовленості суддів та розгляд питань їх дисциплінарної відповідальності. Отже, удосконалення організації роботи Вищої ради юстиції та кваліфікаційних комісій, удосконалення законів та підза-конних нормативно-правових актів про їх діяльність та узагальнення і використання їх практики сприятиме поліпшенню якості суддівського корпусу та здійснення правосуддя в Україні.
-246-
§ 6. Організація роботи прокуратури
Прокуратура України становить єдину систему органів, на які покладаються:
• підтримання державного обвинувачення в суді;
‘ • представництво інтересів громадянина або держави в суді у ‘ випадках, визначених законом;
• нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
• нагляд за додержанням законів при виконанні судових рі-10 шень у кримінальних справах, а також при застосуванні ін-‘к ших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмежен-‘:•” ням особистої свободи громадян.
Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом. На перехідний період в Україні діє Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. Згідно з цим законом прокуратура України:
• становить єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчес-
;:”; тоящих прокурорів вищестоящим;
• здійснює свої повноваження на підставі додержання Кон-ч ституції України та чинних на території республіки законів У” незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів;
• захищає у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;
• вживає заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;
• діє гласно, інформує державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.
Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.
Систему органів прокуратури становлять: а) Генеральна прокуратура України; б) прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних); в) міські, районні, міжрайонні прокуратури; г) інші прирівняні до них прокуратури; д) військові прокуратури.
– 247 –
До органів військових прокуратур належать військові прокуратури: а) регіонів; б) Чорноморського флоту; в) Військове-Морських Сил України (на правах обласних); г) військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).
Структуру Генеральної прокуратури України та Положення про її структурні підрозділи затверджує Генеральний прокурор України, який її очолює.
Він затверджує штатну чисельність органів прокуратури України у межах фонду заробітної плати.
У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія у складі Генерального прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії затверджується Верховною Радою України за поданням Генерального прокурора України.
Генеральна прокуратура України разом з Міністерством внутрішніх справ України та іншими заінтересованими міністерствами і відомствами за погодженням з Державним комітетом статистики України розробляють систему та методику єдиного обліку і статистичної звітності про злочинність, розкриття і розслідування злочинів.
Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Строк його повноважень — п’ять років. Він:
• спрямовує роботу органів прокуратури та здійснює контроль за їх діяльністю;
• призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;
• затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;
• призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим;
• призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;
• відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратура-
ри та інших фахівців, за винятком осіб, призначення яких
передбачено законом; ,, • відповідно до законів України видає обов’язкові для всіх
органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує ,,, положення та інструкції;
.._ • присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чи-;І ни працівників прокуратури. Вносить подання Президен-.тові України про присвоєння класних чинів державного .”..• радника юстиції 1, 2 і 3-го класів.
Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов’язковими для виконання всіма органами дізнання і попереднього слідства. Накази та інші акти Генерального прокурора України нормативного характеру у разі невідповідності їх Конституції або іншим законам України можуть бути скасовані: а) Президентом України; б) відповідним судом у порядку, передбаченому законом; в) самим Генеральним прокурором України.
Генеральний прокурор України, його заступники мають право брати участь у засіданнях Верховної Ради України, її комітетів і комісій та інших органів Верховної Ради України, Конституційного Суду України, Кабінету Міністрів України, колегій міністерств, комітетів та інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом. Участь Генерального прокурора України, його заступника в засіданні Пленуму Верховного Суду України і пленуму Вищого арбітражного Суду України, прокурора Автономної Республіки Крим або його заступника у засіданні президії Верховного Суду Автономної Республіки Крим, прокурора області, міст Києва і Севастополя або їх заступників у засіданнях президій обласного, Київського і Севастопольського міських судів є обов’язковою. Генеральний прокурор України має право вносити на розгляд Пленуму Верховного Суду України подання щодо роз’яснень судам з питань застосування законів при розгляді кримінальних, цивільних справ і справ про адміністративні правопорушення.
До єдиної системи органів прокуратури, що забезпечують нагляд за додержанням законності на місцях, входять прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські і районні в місті прокуратури, їх очолюють відповідні прокурори. Прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інші прокурори (на правах обласних): а) призначають на посади і звільняють працівників, крім тих, яких призначає Генеральний прокурор України; б) за погодженням з Генеральним прокурором ^країни вносять зміни до встановлених штатів підлеглих їм прокуратур у межах затвердженої чисельності та фонду заробітної
-249-
плати. У цих прокуратурах утворюються колегії у складі прокурора (голова), його заступників, інших керівних працівників. Персональний склад колегії затверджує Генеральний прокурор України.
На перехідний період у Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим зберігається функція попереднього розслідування і є старші слідчі в особливо важливих справах і слідчі в особливо важливих справах. У прокуратурах областей, міст та інших прирівняних до них прокуратурах можуть бути слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі. У районних, міжрайонних, міських прокуратурах діють старші слідчі і слідчі. Слідчі прокуратури проводять попереднє слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, віднесені законом до їх підвідомчості, а також в інших справах, переданих їм прокурором.
Колегії прокуратур є дорадчими органами і розглядають найважливіші питання, що стосуються: а) додержання законності; б) стану правопорядку; в) діяльності органів прокуратури; г) виконання наказів Генерального прокурора України; д) кадрових питань; е) заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури.
На засіданнях колегій можуть заслуховуватися повідомлення і пояснення: а) керівників міністерств, інших органів державної виконавчої влади; б) результатів нагляду та контролю за діяльністю підприємств, установ та організацій, їх об’єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства.
Рішення колегій доводяться до відома працівників органів прокуратури. У разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить у життя своє рішення. Про розбіжності Генеральний прокурор України доповідає Президентові України, а інші прокурори — Генеральному прокуророві України. Члени колегії Генеральної прокуратури можуть повідомити свою особисту думку Президентові України, а член колегії інших прокуратур — Генеральному прокуророві України. Прокурор Автономної Республіки Крим, його заступники мають право брати участь у засіданнях Верховної Ради Автономної Республіки Крим, її президії, постійних комісій та інших органів Верховної Ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, колегій міністерств та республіканських комітетів Автономної Республіки Крим, а також місцевих рад, їх виконавчих комітетів, комісій, державних органів виконавчої влади.
Прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські та інші прирівняні до них прокурори, заступники
-250-
і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях рад відповідного рівня, їх виконавчих органів, місцевих органів виконавчої влади.
Прокурори не можуть входити до комісій, комітетів та інших колегіальних органів, утворюваних місцевими радами або їх виконавчими органами. Вони продовжують виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів (загальний нагляд) та функцію попереднього слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють його функціонування. За прокурорами протягом п’яти років після 28 червня 1996 р., тобто з дня набрання чинності Конституцією України, зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.
Важливим напрямом діяльності Генеральної прокуратури України і підлеглих прокуратур є прокурорський нагляд. Організація прокурорського нагляду має свій предмет, форми і методи здійснення. Розрізняють кілька видів прокурорського нагляду, а саме: а) загальний (зберігається на перехідний період); б) за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю; в) участь прокурора у розгляді справ у судах; г) за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру.
Предметом загального нагляду є: а) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами вимогам Конституції України та чинним законам; б) додержання законів, що регулюють індивідуальну свободу і особисту недоторканність та інші громадянські, політичні, соціальні, економічні, екологічні, сімейні, культурні, особисті права і свободи людини і громадянина, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав; в) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.
Перевірка їх виконання проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів — також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську Діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.
-251-
При здійсненні загального нагляду прокурор має певні повноваження, а саме: а) безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, може входити у приміщення державних органів, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи належності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; б) може мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інформацію; в) вимагати подання у прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, у тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов’язаних з перевіркою; г) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності та заходи щодо її забезпечення; д) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення фахівців для проведення перевірок, відомчих та позавідомчих експертиз; е) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.
У разі виявлення порушень закону, прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право: а) опротестувати акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, виконавчих і розпорядчих органів на місцях, місцевих рад, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також акти і дії їх посадових осіб; б) вносити подання або заявляти протест на рішення місцевих рад до відповідного суду залежно від характеру порушень; в) порушувати у встановленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій; г) давати приписи про усунення очевидних порушень закону; д) вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та причин і умов, що їм сприяли; е) звертатися до суду або арбітражного суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
-252-
формами і методами діяльності прокурора при здійсненні загального нагляду є: а) протест; б) припис; в) подання; г) постанова.
Протест — це письмовий документ, що вноситься прокурором (його заступником) на акт, який суперечить законові, до органу, що його видав, або до вищестоящого органу. Такий самий порядок заявлення протесту на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті ставиться питання про скасування акта або приведення його у відповідність із законом, а також припинення незаконних діянь посадової особи, вжиття заходів щодо поновлення порушеного права. Протест зупиняє дію такого акта і підлягає обов’язковому розглядові відповідним органом або посадовою особою у 10-денний строк після його надходження і в цей же строк про наслідки розгляду протесту має бути повідомлений прокурор. При відхиленні протесту або ухиленні від його розгляду прокурор може звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним. Таку заяву може бути подано протягом п’ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Дія акта зупиняється з моменту подання заяви до суду.
Письмовий припис про усунення порушень закону — це письмова вказівка, що вноситься прокурором (заступником ) до органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Він вноситься у разі, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокуророві. Суб’єкти, яких стосується припис, можуть його оскаржити вищестоящому прокуророві, який зобов’язаний розглянути скаргу протягом десяти днів і винести своє рішення, яке є остаточним.
Подання виносить прокурор (заступник) з вимогами усунути порушення закону, причини цих порушень і умови, що їм сприяють, до державного органу, органу місцевого самоврядування, громадської організації або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розглядові. Про вжиття відповідних заходів щодо усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про їх наслідки має бути повідомлено прокуророві не пізніше як у місячний строк.
-253-
У разі коли подання внесено до колегіального органу, цей орган повідомляє про день засідання прокуророві, який має право особисто взяти участь у його розгляді.
Постанова про дисциплінарне чи адміністративне провадження — це письмовий документ прокурора (заступника) у разі порушення закону посадовою особою або громадянином. Залежно від характеру порушення закону може бути винесена мотивована постанова про порушення кримінальної справи щодо цих осіб. Названа постанова підлягає розглядові повноважною посадовою особою або відповідним органом у 10-денний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.
До вищеназваних документів пред’являються певні вимоги, а саме в них обов’язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення.
Здійснюючи загальний нагляд, прокурор повноважний вирішувати деякі питання, що випливають з міждержавних угод. Генеральний прокурор України відповідно до міждержавних угод про надання правової допомоги має право: а) вирішувати питання про порушення і розслідування кримінальних справ; б) проводити дізнання; в) видавати злочинців або осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів; г) направляти повідомлення про наслідки кримінального переслідування та вирішувати інші питання, передбачені такими угодами.
Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя за наявності передбачених законом підстав мають право давати санкцію на затримання і видворення у примусовому порядку іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України.
Під час здійснення своїх повноважень прокурори мають право викликати до прокуратури громадян. Особі, яка викликається до прокуратури, виплачується середній заробіток за час, затрачений у зв’язку з викликом, за рахунок державного бюджету. Підставою для оплати і відсутності на роботі є повістка з відповідною відміткою прокуратури.
Виплата винагороди експертам, перекладачам та іншим спеціалістам, а також витрат, пов’язаних з їх викликом до прокуратури, проводиться за рахунок державного бюджету. У такому самому порядку відшкодовуються збитки обвинуваченим, проти яких справу було припинено за реабілітуючими обставинами чи вони були виправдані судом.
– 254 –
Прокурори здійснюють нагляд за законністю у діяльності органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, і проводять дізнання, попереднє слідство та інші дії при здійсненні боротьби зі злочинністю. Завданням такого нагляду є сприяння: а) розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань; б) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинені злочинні дії; в) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності; г) охороні прав і законних інтересів людини і громадянина, що перебувають під слідством; д) здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.
Здійснюючи нагляд, прокурор вживає заходів до узгодження дій правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю, щоб органи дізнання і попереднього слідства: а) додержувалися передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознаки злочину, проведення оператив-но-розшукових заходів, застосування технічних засобів, припинення та закриття справ та строків провадження слідства і тримання під вартою; б) при розслідуванні злочинів неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне й об’єктивне дослідження усіх обставин справи, з’ясовували обставини, які викривають чи виправдовують підозрюваного чи обвинуваченого, пом’якшують чи обтяжують його відповідальність; в) виявляли причини вчинення злочинів і умови, що сприяють цьому, вживали заходів щодо їх усунення. Ці повноваження визначаються кримінально-процесуальним законодавством. Прокурор може доручати керівникам органів попереднього слідства, дізнання, внутрішніх справ, національної безпеки проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону та забезпечення повного розкриття діянь, що містять ознаки злочину.
Як зазначалося вище, за прокурором на перехідний період строком до п’яти років зберігається право давати санкції на арешт підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні злочину. Таке право належить: а) Генеральному прокуророві України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, прирівняним до них прокурорам та їх заступникам; б) міським, районним, районним у містах та іншим, прирівняним До них, прокурорам; в) заступникам прокурорів міст і районів, районів у містах з населенням понад 150 тисяч, якщо це обумовлено спеціальним наказом Генерального прокурора України.
Даючи санкцію, прокурор зобов’язаний перевірити наявність Для цього підстав, передбачених законом, а саме: а) ретельно
– 255 –
ознайомитися з усіма матеріалами, що містять підстави для взяття під варту; б) у разі потреби особисто допитати підозрюваного або обвинуваченого; в) у разі, коли підозрюваний чи обвинувачений неповнолітні, прокурор зобов’язаний його допитати. Кожен випадок дачі прокурором санкції на арешт може бути оскаржено заарештованим, його захисником, законним представником неповнолітнього до суду.
Прокурор (заступник) мають право давати обов’язкові для виконання органами дізнання і попереднього слідства вказівки щодо порушення кримінальних справ і провадження розслідування, якщо вони даються відповідно до кримінально-процесуального законодавства.
Прокурор (заступник) можуть подати чи підтримати поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування заподіяних злочином збитків з метою захисту інтересів держави, людини і громадянина, якщо останні за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права самостійно.
Прокурор має певні повноваження і здійснює передбачені законодавством завдання в судовому процесі. Він, беручи участь у розгляді справ у судах і додержуючись принципу незалежності суддів та підкорення їх лише законові, сприяє: а) виконанню суддями вимог закону про всебічний, повний та об’єктивний розгляд справ; б) ухваленню судових рішень, що грунтуються на законі. З цією метою він може вступити у справу на будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства. Прокурор зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Він має рівні права з іншими учасниками судового засідання. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються Законом України «Про прокуратуру» та процесуальним законодавством України.
Конституційним обов’язком прокурора в суді є підтримання державного обвинувачення. Він бере участь у судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор: а) бере участь у дослідженні доказів; б) подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному; в) керується вимогами закону і об’єктивною оцінкою зібраних у справі доказів. Якщо прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов’язаний відмовитися від обвинувачення.
-256-
Законодавство надає право прокуророві (заступникам) вносити касаційне й окреме подання на вироки, рішення, ухвали і постанови суду (судів) у межах їх компетенції, незалежно від їх участі у розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити касаційні й окремі подання лише у справах, у розгляді яких вони брали участь.
Прокурор (заступник ) має право у межах своєї компетенції витребувати із суду будь-яку справу або категорію справ, за якими вироки, рішення, ухвали або постанови набрали законної сили, для заявлення протесту. Суб’єктами права заявлення протесту на акти судів (суддів), які набрали чинності, є:
• Генеральний прокурор України ( його заступники) — на акти будь-якого суду (судді) України, за винятком постанов Пленуму Верховного Суду України та Президії Вищого арбітражного Суду України;
• прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя ( їх заступники) — на акти районного, міського, районного у місті суду (судді) та ухвали судових колегій відповідно Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського міського судів, а також на рішення арбітражних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
Протест на постанову судді у справі про адміністративне правопорушення може бути заявлено районним, міським, районним у місті прокурорами або вищестоящими прокурорами та їх заступниками. Усі протести заявляються за наявності підстав для перегляду справи у порядку судового нагляду.
Прокурором, який заявив протест, та вищестоящим прокурором (його заступником) до початку розгляду справи судом можуть бути доповнені чи змінені або відкликані протести, касаційні й окремі подання, ухвали та постанови. Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняні до них прокурори, їх заступники мають право відкликати із суду кримінальну справу, за якою обвинувачений ще не відданий до суду. Ці прокурори за наявності достатніх підстав, що свідчать про порушення закону, мають право водночас із витребуванням кримінальної справи зупинити виконання вироку, ухвали і постанови суду, але на строк не більш як три місяці або до розгляду протесту у суді. Зупинити виконання відповідного рішення, ухвали і постанови суду до закінчення провадження у справі можуть прокурори та їх заступники, яким надано право заявляти протест у цивільній справі, у
17 —
1-830
-257-
справі про адміністративне правопорушення або справі, розглянутій арбітражним судом, і які витребували цю справу.
Прокурори здійснюють нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, які пов’язані з обмеженням особистої свободи людини і громадянина. Предметом такого нагляду є додержання: а) законності у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують кримінальні покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом; б) встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах; в) їх прав і виконання ними своїх обов’язків під час перебування у вищезгаданих місцях.
При здійсненні нагляду прокурор має такі повноваження: а) у будь який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитися з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру; б) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень; в) зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру. Є обов’язковими і підлягають негайному виконанню постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру.
Таким чином, Конституція і чинне законодавство передбачають певний порядок організації і діяльності органів прокуратури. Значна частина законів не відповідає нормам Конституції України 1996 р. і найближчим часом має бути приведена у відповідність з Основним Законом. Це сприятиме зміцненню законності у цілому в державі, громадянському суспільстві і, зокрема, у системі правоохоронних органів.
-258-
§ 7. Організація роботи інших правоохоронних органів
Крім прокуратури, в систему правоохоронних органів, як уже зазначалося, входять органи: а) внутрішніх справ; б) служби безпеки; в) митні; г) охорони державного кордону; д) державної податкової служби; е) державної контрольно-ревізійної служби та інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Органи внутрішніх справ України, як складова частина правоохоронних органів, мають свою власну внутрішню структуру. У систему органів внутрішніх справ включаються: а) міліція; б) слідчі апарати; в) органи пожежного нагляду; г) внутрішні війська; д) система навчальних і наукових закладів Міністерства внутрішніх справ України та ін. Ці підрозділи мають свою систему у центрі і на місцях. Очолює систему Міністерство внутрішніх справ України (МВСУ). Як центральний орган виконавчої влади МВСУ здійснює управління у визначеній для цього органу сфері. Його очолює Міністр, який є членом Уряду. Він має перших заступників і заступників. Апарат МВСУ включає в себе головні управління, управління і відділи, які очолюють їх керівники (начальники). Для колективного вирішення питань в МВСУ утворюється колегія у складі Міністра (голова), перших заступників, заступників і начальників головних управлінь, управлінь та деяких самостійних відділів.
Колегії можуть утворюватися і на місцях. Вони працюють шляхом проведення засідань. За результатами розгляду питань колегії приймають рішення, які оприлюднюються наказом Міністра чи керівника Головного управління, управління чи відділу.
У систему органів внутрішніх справ входять головні управління і управління Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та управління і відділи міст республіканського і обласного підпорядкування, районів в Автономній Республіці Крим, районів у містах та районів.
Міліція є одним з найбільших органів внутрішніх справ і має свою внутрішню систему. Це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і Держави від протиправних посягань. До її складу входять такі підрозділи: а) кримінальна міліція; б) міліція громадської безпеки; в) транспортна міліція; г) державна автомобільна інспекція; Д) дорожня міліція; е) спеціальна міліція та ін.
17*
-259-
Діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями та населенням. Діяльність міліції є гласною. Вона інформує органи влади і управління, трудові колективи, громадські організації, населення й засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. За погодженням з міліцією засоби масової інформації можуть акредитувати своїх журналістів при її органах. Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або службову таємницю.
У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету. При виконанні службових обов’язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних громадських об’єднань.
Державні органи, громадські об’єднання, службові особи, трудові колективи, громадяни зобов’язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю.
Міліція має певні функції, форми й методи діяльності. З урахуванням свого функціонального призначення вона реалізує: а) профілактичну; б) кримінально-процесуальну; в) оперативно-розшукову; г) адміністративно-правову; д) виконавчу та організаційні форми діяльності. Вона має право для виконання покладених на неї завдань залучати громадян за їх згодою до співробітництва у порядку, встановленому законами, що регулюють профілактичну та оперативно-розшукову діяльність. Примусове залучення громадян до співробітництва з міліцією забороняється.
До виконання завдань з охорони громадського порядку, громадської безпеки і боротьби зі злочинністю у порядку, встановленому чинним законодавством, можуть залучатися інші працівники органів внутрішніх справ, військовослужбовці внутрішніх військ. На них (працівників пожежної охорони, курсантів, слухачів, ад’юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України) поширюються права та обов’язки, гарантії правового й соціального захисту та відповідальність працівників міліції.
Ці ж права та обов’язки, відповідальність і гарантії правового й соціального захисту поширюються також на працівників органів внутрішніх справ, які добровільно виконують завдання охорони громадського порядку, громадської безпеки, або до службових обов’язків яких входить виконання зазначених завдань.
Контроль за діяльністю міліції здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство внутрішніх справ України і в межах своєї компетенції місцеві державні адміністрації. Закон України «Про
-260-
міліцію» закріпив повноваження місцевих рад щодо здійснення контролю за її діяльністю. Думається, що цей Закон, який приймався в умовах, коли ради були державними органами і міліція мала подвійне підпорядкування, уже застарів. Згідно з Конституцією України (ст. 7) держава гарантує і підтримує місцеве самоврядування, що зовсім не означає здійснення контролю органів місцевого самоврядування за державними виконавчими органами. Контроль за законністю діяльності всіх державних і недержавних органів на відповідній території згідно з Конституцією України (ст. 119) здійснює місцева державна адміністрація та судові органи. Нагляд за додержанням законності у діяльності міліції проводить Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори.
Отже, органи внутрішніх справ організовують і здійснюють свої повноваження у сфері боротьби з правопорушеннями та у процесі забезпечення правопорядку і громадського порядку. Вони діють у межах Конституції і законів України, які потребують значного оновлення, особливо Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси. Удосконалення потребують і певні форми та методи діяльності органів внутрішніх справ.
Служба безпеки України — державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. На цей орган центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом покладається у межах, визначених законодавством, повноваження щодо захисту державного суверенітет)’, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав людини і громадянина від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.
До завдань Служби безпеки України також входять запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Систему Служби безпеки України становлять: а) Центральне управління Служби безпеки України; б) Служба безпеки Автономної Республіки Крим та підпорядковані їй регіональні органи; в) органи військової контррозвідки; г) військові формування; Д) навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України. Діяльність цієї служби, її органів і співробітників грунтується на принципах законності, поваги до прав і гідності особи,
-261-
позапартійності та відповідальності перед народом України. В оперативно-службовій діяльності вона додержується принципів єдиноначальності і колегіальності, гласності і конспірації. Організація і порядок діяльності Служби безпеки передбачено Законом України «Про Службу безпеки України» від 25 березня
1992 р.
Митні органи в Україні очолює Державна митна служба України (далі — Митна служба), що є центральним органом державної виконавчої влади зі спеціальним статусом. Саме на неї покладено відповідальність за: а) реалізацію митної політики України; б) забезпечення додержання законодавства про митну справу; в) ефективне функціонування митної служби. Вона є керівним органом єдиної державної митної системи, що включає в себе митниці та підпорядковані Митній службі підприємства та організації. У своїй діяльності Митна служба керується Конституцією України, законами та іншими нормативними актами.
У межах своєї компетенції Митна служба: а) організовує виконання законодавчих актів; б) здійснює систематичний контроль за їх виконанням; в) узагальнює практику застосування законодавства з питань митної справи; г) розробляє пропозиції щодо вдосконалення митної справи; д) вносить їх на розгляд Президента та Кабінету Міністрів України.
Завданнями Митної служби є: а) забезпечення у межах своєї компетенції економічної безпеки України; б) забезпечення додержання законодавства про митну справу; в) забезпечення виконання зобов’язань, що випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи; г) вдосконалення засобів митного регулювання торговельно-економічних відносин, виходячи з пріоритетів розвитку економіки України і створення сприятливих умов для її участі у міжнародному розподілі праці; д) своєчасне й повне внесення до республіканського бюджету мита, податків та інших сум, що надходять від митних органів і підлягають зарахуванню до цього бюджету; е) сприяння у здійсненні заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів, що вивозяться, і додержання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності інтересів України на зовнішньому ринку; є) сприяння створенню умов для прискорення товарообігу і пасажиропотоку через митний кордон України; ж) боротьба з контрабандою, порушеннями митних правил і законодавства про податки, що їх стягують при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів; з) забезпечення участі України у міжнародному співробітництві з питань митної справи, включаючи припинення незаконного обороту наркотичних засобів та психотропних речовин, зброї, предметів культурної та історичної спадщини, об’єктів
-262-
І
інтелектуальної власності; й) ведення митної статистики; і) забезпечення інформованості державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян з питань митної справи; ї) організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів у галузі митної справи.
Здійснюючи передбачені законодавством завдання, Митна служба реалізує організаційну, контрольну, координуючу, нор-мотворчу, міжнародну та деякі інші функції, форми і методи. При виконанні покладених на неї функцій взаємодіє з міністерствами, іншими центральними і місцевими органами державної влади, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності.
Митна служба у межах своїх повноважень видає накази та інструкції, організовує і перевіряє їх виконання, а у разі потреби разом з іншими органами державного та господарського будівництва видає спільні акти.
її очолює голова, який має заступників. За поданням голови заступників призначає Кабінет Міністрів України. Голова Митної служби персонально відповідає за виконання покладених на службу завдань і здійснення нею своїх функцій. У Митній службі створюється колегія у складі голови, заступників голови за посадою та інших керівних працівників, у тому числі й інших органів державної виконавчої влади та представників громадських об’єднань. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України за поданням голови Митної служби. Свою роботу колегія проводить шляхом засідань, які збираються за потребою, але не рідше як два рази на квартал. Колегія приймає рішення більшістю присутніх на засіданні членів колегії. Рішення проводяться у життя, як правило, наказами голови Митної служби.
Гранична чисельність і фонд оплати праці працівників центрального апарату Митної служби затверджуються Кабінетом Міністрів України, а структура центрального апарату — віце-прем’єр-міністром України, до компетенції якого входить організація і забезпечення здійснення митної справи. Штатний розпис Центрального апарату та Положення про його структурні підрозділи затверджує голова Митної служби.
Державна митна служба України є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Крім забезпечення митної безпеки, важливе значення для національної безпеки України має охорона державних кордонів. Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопа-
-263-
да 1991 р. (зі змінами від 18 червня 1996 р. ) встановлює, що державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України суші, вод, надр, повітряного простору. Державний кордон України визначається рішеннями Верховної Ради України, а його зміна — виключно всеукраїнським референдумом та міжнародними договорами України. Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень вживає заходів Щодо забезпечення охорони та захисту державного кордону і території України. Охорона і захист державного кордону України покладаються на Прикордонні війська та війська Повітряної оборони України.
Головним завданням Прикордонних військ України є забезпечення недоторканності державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах України, а також охорона економічної зони України. Управління у цій сфері діяльності покладається на Державний комітет у справах охорони державного кордону України (далі — Комітет). Очолює Комітет Голова, який є командувачем Прикордонними військами України. Його призначає і звільняє з посади Президент України. Кабінетом Міністрів України встановлюється порядок визначення організаційної структури, штатна чисельність Прикордонних військ України та здійснюється фінансове, військове та матеріально-технічне забезпечення діяльності Прикордонних військ України. Діяльність Прикордонних військ України будується на принципах: а) законності; б) гласності; в) додержання прав і свобод громадян; г) взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями, трудовими колективами та населенням.
Прикордонні війська України, виконуючи покладені на них завдання, мають певні права та обов’язки. Серед їх обов’язків такі, як: а) припиняти будь-які спроби незаконного порушення державного кордону України на місцевості; б) відбивати вторгнення на територію України озброєних формувань, припиняти збройні , та інші провокації на державному кордоні України, захищати від злочинних посягань населення і власність у всіх її формах; в) відвертати і не допускати перетинання державного кордону ; України особами і транспортними засобами поза пунктами пропуску або іншими незаконними способами; г) виявляти і затримувати порушників державного кордону України та ін.
Прикордонні війська України мають право: а) розташовувати прикордонні наряди, пересуватися при виконанні службових обов’язків по будь-яких ділянках місцевості; б) вести дізнання у справах про порушення державного кордону України, здійснювати оперативно-розшукову діяльність відповідно до чинного зако-
-264-
нодавства; в) здійснювати адміністративне затримання осіб, які порушили режим державного кордону України, прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон України, на строк до трьох годин для складення протоколу, а у разі потреби для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення — до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб із санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, які посвідчують їх особу, піддавати затриманих особистому оглядові, а також оглядати і за необхідності вилучати наявні при них речі; г) здійснювати інші дії щодо охорони державного кордону України. Прикордонні війська та війська Повітряної оборони України, здійснюючи охорону державного кордону України, мають право застосовувати зброю та бойову техніку, у тому числі і Збройних Сил України для: а) відбиття збройного нападу і вторгнення на територію України; б) припинення збройних провокацій; в) відвернення угону повітряних, морських та річкових суден, що належать Україні, без пасажирів на борту; припинення порушень державного кордону України на суші, воді і в повітрі у відповідь на застосування ними сили та в інших, передбачених законодавством випадках.
До системи органів державної податкової служби включаються: а) Державна податкова адміністрація України (ДПАУ); б) державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі; в) державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва і Севастополя), районах у містах (далі — органи державної податкової служби). До складу органів державної податкової служби входять відповідні спеціальні підрозділи з боротьби із податковими правопорушеннями (далі — податкова міліція). ДПАУ залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об’єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі — відповідні підрозділи податкової міліції.
Для колективного вирішення питань у ДПАУ та державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються колегії. Чисельність і склад колегії ДПАУ затверджуються Кабінетом Міністрів України, а колегій державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі — ДПАУ. Колегії є дорадчими органами, вони розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових
-265-
адміністрацій. Структуру ДПАУ затверджує Кабінет Міністрів України.
Завдання органів державної податкової служби закріплюються Законом України «Про державну податкову службу України» від 4 грудня 1990 р. (у редакції від 24 грудня 1993 р.). Цей Закон визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності. До завдань органів державної податкової служби закон відносить: а) здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, встановлених законодавством (далі — податки, інші платежі); б) внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; в) прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; г) формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб платників податків та інших обов’язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб; д) роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків; е) запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання. Порядок їх присвоєння, розмір надбавок за звання та Положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України. До системи таких звань включаються: а) головний державний радник податкової служби; б) державний радник податкової служби І рангу; в) державний радник податкової служби II рангу; г) державний радник податкової служби III рангу; д) радник податкової служби І рангу; е) радник податкової служби II рангу; є) радник податкової служби III рангу; ж) інспектор податкової служби І рангу; з) інспектор податкової служби II рангу; й) інспектор податкової служби III рангу.
Посадовим особам і працівникам органів державної податкової служби видається службове посвідчення, зразок якого затверджує ДПАУ.
У структурі органів державної податкової служби утворено податкову міліцію. Вона складається із спеціальних підрозділів з боротьби з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує
-266-
оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.
Закон покладає на податкову міліцію певні завдання, а саме: а) запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; б) розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів; в) запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів; г) гарантування безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків.
Законом закріплено структуру податкової міліції, до складу якої входять: а) Головне управління податкової міліції; б) Слідче управління податкової міліції; в) Управління з боротьби з корупцією в органах державної податкової служби ДПАУ; г) управління податкової міліції, слідчі відділи податкової міліції, відділи з боротьби з корупцією в органах державної податкової служби відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі; д) відділи податкової міліції, слідчі відділення (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій у районах, містах, районах у містах, міжрайонних та об’єднаних державних податкових інспекцій.
Податкову міліцію очолює ЇЇ начальник, який за посадою є Першим заступником Голови Державної податкової адміністрації України. У державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі податкову міліцію очолюють начальники її управлінь, які за посадою є першими заступниками голів відповідних державних податкових адміністрацій.
Закон закріплює відповідно до покладених на податкову міліцію завдань певні її повноваження, а саме вона: а) приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює у встановленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення; б) проводить відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також дізнання та досудове (попереднє) слідство у межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків; в) виявляє причини й умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення; г) гарантує безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням ними поса-
-267-
дових обов’язків; д) запобігає корупції та іншим службовим по» рушенням серед працівників державної податкової служби; е) зби рає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкове го законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних пре цесів кримінального характеру, пов’язаних з оподаткуванням.
Атестовані працівники податкової міліції незалежно від посади, яку вони обіймають, місцезнаходження і часу у разі звернення до них громадян або посадових осіб із заявою чи повідомленням про загрозу особистій чи громадській безпеці або у разі безпосереднього виявлення такої загрози повинні невідкладно вжити заходів щодо запобігання правопорушенню і його припинення, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події, про що повідомити у найближчий орган внутрішніх справ.
Закон передбачає права податкової міліції при виконанні ними покладених на них обов’язків у межах правових норм, що закріплюються Законом України «Про міліцію».
На службу до податкової міліції приймаються на контрактній основі громадяни України, які мають відповідну освіту, здатні за своїми особистими, діловими, моральними якостями та станом здоров’я виконувати покладені на неї обов’язки. Зараховані на службу до податкової міліції особи начальницького складу, складають і підписують присягу, текст якої зберігається в їх особовій справі. Вони проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, і на час служби знімаються з військового обліку і перебувають у кадрах податкової міліції ДПАУ. їм присвоюють спеціальні звання. Вищий начальницький склад: а) генерал-лейтенант податкової міліції; б) генерал-майор податкової міліції. Старший начальницький склад: а) полковник податкової міліції; б) підполковник податкової міліції; в) майор податкової міліції. Середній начальницький склад: а) капітан податкової міліції; б) старший лейтенант податкової міліції; в) лейтенант податкової міліції. Молодший начальницький склад: а) старший прапорщик податкової міліції; б) прапорщик податкової міліції.
Законодавством передбачається певний порядок присвоєння спеціальних звань працівникам податкової міліції: а) молодшого начальницького складу визначається нормативними актами ДПАУ; б) старшого й середнього начальницького складу визначається Кабінетом Міністрів України; в) вищого начальницького складу відповідно до Конституції України присвоює Президент України за поданням Голови ДПАУ. Атестовані працівники податкової міліції мають формений одяг, знаки розрізнення і забез-
печуються ними безплатно. Кабінет Міністрів України затверджує опис і зразки форменого одягу, знаків розрізнення начальницького складу податкової міліції.
Закон встановлює відповідальність посадових і службових осіб податкової міліції за невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків чи інші протиправні діяння. У межах своїх повноважень вони самостійно приймають рішення і несуть за свої протиправні дії або бездіяльність юридичну та інші види відповідальності. Дисциплінарну відповідальність вони несуть згідно із Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ, кримінальну, цивільну та адміністративну відповідальність — у порядку, передбаченому відповідними законами. При виконанні своїх обов’язків відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону працівники податкової міліції не несуть відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави. При порушенні працівником податкової міліції прав і законних інтересів людини і громадянина відповідний орган державної податкової служби зобов’язаний вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися.
Дії, бездіяльність або рішення податкової міліції, її посадових та службових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду чи прокуратури.
Державний контроль за використанням коштів та матеріальних ресурсів здійснює в Україні Державна контрольно-ревізійна служба. Структурно вона складається з: а) Головного контрольно-ревізійного управління України; б) контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі; в) контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.
Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є: а) здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів; б) розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень; в) здійснення заходів з метою запобігання їх у подальшому.
Державний контроль здійснюється певними формами і методами, серед яких виділяють ревізії і перевірки. Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, додержанням законо-
-268-
-269-
давства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням. За наслідками ревізії складається акт. Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.
Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядкована Міністерству фінансів України. Контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі підпорядковані Головному контрольно-ревізійному управлінню України. До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах і районах у містах.
Головне контрольно-ревізійне управління України очолює заступник Міністра фінансів України, начальник управління, який призначається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра фінансів України.
Контрольно-ревізійні управління у Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі очолюють начальники, які призначаються начальником Головного контрольно-ревізійного управління України за погодженням з Радою міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Начальники контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі призначають і звільняють керівників контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах. Видатки на утримання державної контрольно-ревізійної служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Таким чином, правоохоронні органи виконують важливі завдання і функції щодо створення нормальних умов для реалізації прав і свобод громадян, охороняють і захищають їх права, вживають необхідних заходів щодо відтворення порушених прав. Порядок їх організації і діяльності регламентується законами і підзаконними нормативно-правовими актами. Вдосконалення правового регулювання такої діяльності сприятиме підвищенню ефективності їх роботи.
-270-
I
Питання для самоперевірки:
1. Дайте загальну характеристику організації роботи органів судової влади, прокуратури та інших правоохоронних органів.
2. Розгляньте організацію роботи Конституційного Суду України.
3. Охарактеризуйте організацію роботи територіальних судів.
4. Покажіть організацію роботи спеціальних судів.
5. Розкрийте координаційну діяльність Вищої ради юстиції.
6. Покажіть суть організації роботи прокуратури та інших правоохоронних органів.
-271-
Глава X
Організація роботи Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим та представника Президента України в Автономній Республіці Крим_____
§ 1. Статус Автономної Республіки Крим
Автономна Республіка Крим (далі — АРК) є невід’ємною складовою частиною України. У межах повноважень, визначених Конституцією і законами України, вона вирішує питання, віднесені до її відання, та здійснює інші повноваження, делеговані їй нормативно-правовими актами відповідно до Конституції і законів України. Вона утворює свою Верховну Раду і Раду міністрів.
Конституція і закони України, Конституція АРК інші її нормативно-правові акти визначають повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим (далі — ВР АРК) і Ради міністрів Автономної Республіки Крим (далі — РМ АРК) з питань, віднесених до її власної компетенції. ВР АРК є представницьким органом АРК, що обирається безпосередньо громадянами і здійснює представницькі, нормотворчі, контрольні, кординаційні функції та повноваження в межах своєї компетенції. РМ АРК — її виконавчий орган, який здійснює виконавчо-розпорядчі функції та повноваження у межах своєї компетенції.
Організація і діяльність ВР АРК і РМ АРК грунтуються на: а) поділі повноважень між ними; б) підконтрольності, підзвітності і відповідальності перед ВР АРК, як представницьким органом, органів, що утворюються або формуються нею, посадових осіб, які нею обираються, призначаються або затверджуються. Правовою основою статусу і повноважень АРК, ВР АРК і РМ АРК є Конституція і закони України, Конституція АРК. У разі якщо положення нормативно-правових актів ВР АРК та актів РМ АРК суперечать Конституції і законам України, діють положення Конституції та законів України.
Основними принципами організації діяльності АРК є: а) народовладдя; б) верховенство права; конституційність; в) додержання та забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
– 272 –
г) законність; д) виборність; е) колегіальність; є) гласність; ж) поєднання інтересів АРК і загальнодержавних інтересів України.
До відання АРК закони України відносять:
• прийняття відповідно до Конституції України: а) Конституції і нормативно-правових актів АРК; б) внесення змін і доповнень до них; в) роз’яснення порядку їх застосування; г) контроль за їх додержанням;
• нормативне регулювання і здійснення організаційно-розпорядчих повноважень з питань: а) сільського господарства і лісів;
б) меліорації і кар’єрів; в) громадських робіт, ремесел і промислів; г) благодійної діяльності; д) містобудування і житлового господарства; е) курортно-рекреаційної сфери; є) туризму, готельної справи, ярмарків; ж) музеїв, бібліотек, театрів, інших установ культури, історико-культурних заповідників; з) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів; й) мисливства, рибальства; і) санітарної і лікувальної служб; ї) з інших питань, передбачених і делегованих законами України;
• участь у формуванні і здійсненні основних принципів внутрішньополітичної, зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної діяльності України з питань, які стосуються АРК;
• вирішення питань адміністративно-територіального устрою АРК, віднесених законодавством України до її відання;
• визначення порядку організації та діяльності і повноважень органів влади АРК у межах повноважень, делегованих законами України;
• призначення чергових виборів депутатів ВР АРК, затвердження складу виборчої комісії АРК, вирішення інших питань організації та проведення виборів згідно з законодавством України;
• призначення і проведення республіканських (місцевих) референдумів з питань, віднесених до відання АРК;
• участь у формуванні корпусу народних засідателів та присяжних відповідно до законів України;
• здійснення повноважень, віднесених до відання АРК: а) Земельним кодексом України; б) Кодексом України про надра;
в) Водним кодексом України; г) Лісовим кодексом України;
д) Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»; е) іншими законами України;
• управління майном, яке належить АРК;
• відповідно до Конституції та законів України: а) визначення структури і пріоритетних напрямів розвитку економіки АРК, напрямів та пріоритетів інвестиційної діяльності, надання пільг інвесторам, включаючи іноземних, вирішення деяких інших питань інвестиційної діяльності; б) визначення пріоритетних напрямів і забезпечення розвитку науки і техніки; в) створення і
забезпечення функціонування вільних економічних зон, ліцензування і квотування експорту продукції, яка виробляється у АРК; г) здійснення зовнішньоекономічної діяльності, господарської діяльності у межах виключної (морської) економічної зони; д) за погодженням з Кабінетом Міністрів України участь у регулюванні мита та податків на імпортні товари, які завозяться в АРК, з метою захисту власного товаровиробника та власного ринку;
• розробка і затвердження програм соціально-економічного, культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища в АРК відповідно до загальнодержавних програм та їх реалізація;
• складання, затвердження, виконання бюджету АРК;
• зарахування відповідно до Конституції і законів України до бюджету АРК податків та зборів, які збираються на території АРК, за винятком місцевих, з подальшою передачею до Державного бюджету України коштів для загальнодержавних витрат;
• згідно із законодавством України: а) встановлення доходів, які формують бюджет АРК, забезпечення його виконання, проведення експериментів у сфері оподаткування, встановлення місцевих податків та зборів, а також патентування окремих видів діяльності, здійснення інших, передбачених законами України, повноважень у сфері бюджету і оподаткування; б) фінансова самостійність АРК гарантується закріпленням законами України за доходною частиною її бюджету на стабільній основі загальнодержавних податків і зборів, які зараховуються у повному обсязі до бюджету АРК і є достатніми для здійснення повноважень АРК та забезпечення життєвого рівня громадян і населення у цілому не нижче соціальних стандартів і потреб, що визначаються законами України; в) міжбюджетні відносини Державного бюджету України і бюджету АРК, що регулюють розподіл і перерозподіл бюджетних коштів для збалансування її бюджету на рівні, необхідному для забезпечення і здійснення своїх повноважень, а також життєвого рівня населення не нижче соціальних стандартів і потреб, визначаються відповідно до законів України;
• визначення і здійснення: а) статусу місцевостей як курортів, встановлення зон санітарної охорони курортів; б) напрямів і пріоритетів та вирішення питань організації і розвитку туристичної та курортно-рекреаційної галузей; в) виключного права АРК на надання пільг щодо оподаткування та інших платежів, які встановлюються АРК у даних галузях підприємствам, установам та організаціям будь-якої форми власності, що розташовані або здійснюють діяльність на її території;
• вирішення питань екологічної безпеки, раціонального використання, охорони, відновлення землі і природних ресурсів, ого-
-274-
лошення карантину і зон стихійного лиха відповідно до законів України;
• розробка, затвердження і реалізація програм забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання, охорони, відтворення землі та природних ресурсів;
• зарахування до бюджету АРК у повному обсязі спеціальних та інших платежів, які стягуються за користування землею та іншими природними ресурсами згідно із законодавством України;
• визначення згідно із законодавством України нормативів щодо розподілу зазначених коштів між республіканським і місцевими бюджетами;
• здійснення виключного права АРК на надання передбачених законодавством України пільг щодо вищеназваних платежів, які підлягають зарахуванню відповідно до законодавства України до її бюджету;
• з урахуванням особливостей АРК, визначених Конституцією України, і відповідно до Конституції АРК підготовка, затвердження і реалізація програм та вирішення питань забезпечення функціонування і розвитку української як державної, російської, кримськотатарської та інших національних мов, організації і розвитку освіти, науки і культури, охорони і використання пам’яток історії і культури, організації та здійснення діяльності із забезпечення безпечних і здорових умов життя населення, організації та розвитку охорони здоров’я, фізичної культури і спорту;
• участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної і громадянської злагоди, сприяння охороні правопорядку і громадської безпеки, здійснення щодо зазначених питань повноважень, передбачених законами України;
• ініціювання введення надзвичайного стану і встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або окремих її міс-
цевостях;
• розробка і проведення науково обгрунтованої демографічної політики, регулювання і розвиток містобудування, житлового та комунального господарства;
• участь у розробці та реалізації державних програм України повернення депортованих з Криму громадян;
• затвердження символіки, заснування Грамоти і Почесної грамоти ВР АРК, почесних звань та інших її відзнак;
• участь у формуванні інформаційної політики і використанні інформаційного простору на території АРК;
• організація статистики в АРК у межах її відання;
• здійснення інших повноважень, передбачених Конституцією та законами України, Конституцією АРК.
-275-‘
ВР АРК як представницький орган здійснює права власника на землю і природні ресурси в межах території АРК, за винятком земель і природних ресурсів, віднесених до загальнодержавної власності, власності місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. У межах своїх повноважень вона має право вступати у відносини з іншими регіонами України, а також з органами влади і місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та об’єднаннями громадян інших держав та їх регіонів, з міжнародними організаціями у галузі економіки, науки, освіти, охорони навколишнього природного середовища і природокористування, у соціально-культурній сфері. Зазначені повноваження здійснюються у межах загальнодержавної зовнішньої та внутрішньої політики України.
Гарантіями діяльності АРК є: а) правова, організаційна, фінансова, майнова, ресурсна самостійність у межах, встановлених Конституцією України та Конституцією АРК, що забезпечує здійснення її повноважень; б) врахування особливостей АРК, передбачених Конституцією України, органами державної влади України при прийнятті рішень, які її стосуються; в) державні гарантії статусу і повноважень, права власності та інших прав АРК; судовий захист статусу і повноважень АРК.
Конституція АРК приймається на основі і відповідно до Конституції України. Вона та нормативно-правові акти ВР АРК публікуються державною мовою, а також російською і кримськотатарською мовами, її норми мають пряму дію. Нормативно-правові акти ВР АРК і РМ АРК або їх положення, що суперечать Конституції АРК, не мають юридичної сили. Такі акти можуть бути оскаржені до суду особами, права та інтереси яких порушено, та визнані судом недійсними, якщо інше не встановлено законом України.
ВР АРК і РМ АРК мають право скасовувати свої акти цілком або частково. Нормативно-правові акти, що стосуються прав і свобод людини і громадянина, встановлюють їх обов’язки, набирають чинності після обнародування їх у встановленому порядку, їх нормативно-правові акти є обов’язковими для виконання на території АРК.
Таким чином, законодавством України і нормативно-правовими актами представницького і виконавчого органів АРК закріплені і регулюються предмет відання та повноваження АРК, порядок утворення і функціонування механізму реалізації влади та місцевого самоврядування на території АРК.
-276-
§ 2. Організація роботи Верховної Ради Автономної Республіки Крим: порядок формування, структура, нормотворча діяльність
Як зазначалося вище, ВР АРК є представницьким органом АРК, який представляє інтереси громадян, спільні інтереси населення, територіальних громад, місцевого самоврядування, АРК у цілому. Вона здійснює свої повноваження з метою: а) сприяння і забезпечення реалізації прав і законних інтересів людини і громадянина, що становлять її населення; б) вирішення питань збалансованого соціально-економічного, культурного та іншого її розвитку.
ВР АРК складається із 100 депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Термін її повноважень — чотири роки. Вона є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від загального складу. Вибори депутатів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, а також замість депутатів, які вибули. Депутатом ВР АРК може бути обраний громадянин України, який постійно проживає в Україні протягом останніх п’яти років, має право голосу, на день виборів досяг вісімнадцяти років. Громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо вона не погашена чи не знята у встановленому законом порядку, не може бути обраний депутатом.
Розрізняють чергові і позачергові вибори. Чергові вибори призначаються ВР АРК на останню неділю березня четвертого року її повноважень, а позачергові — Верховною Радою України і проводяться у період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень ВР АРК, а також в інших випадках, передбачених законодавчими актами України. Рішення про проведення повторних виборів, а також виборів замість депутатів, які вибули, приймає виборча комісія АРК У випадках і порядку, передбачених законом. У цих випадках про початок виборів оголошує виборча комісія АРК відповідно до строків, визначених законом. Згідно із законодавством утворюються виборчі округи, дільниці та комісії. Списки виборців складаються виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (де вони утворені) рад по кожній виборчій Дільниці, їх підписує керівник виконавчого органу відповідної ради, вони передаються дільничним виборчим комісіям не пізніше як за 45 днів до дня виборів. Особа, яка підписала списки,
-277-
несе відповідальність за достовірність, повноту і своєчасність передачі їх дільничним виборчим комісіям.
Висувати кандидатів у депутати можуть громадяни України, які постійно проживають в АРК і мають право голосу. Це право вони реалізують як шляхом самовисування, так і через місцеві, що знаходяться у республіці, осередки політичних партій, які легалізовані відповідно до законодавства України, а також збори громадян і трудові колективи у порядку, визначеному законом.
Для реєстрації кандидата у депутати до окружної виборчої комісії подаються: а) заява про бажання балотуватися кандидатом у депутати у відповідному виборчому окрузі із зобов’язанням припинити в разі обрання депутатом несумісну із депутатським мандатом діяльність відповідно до Конституції і законів України; б) протокол зборів (конференцій) відповідних місцевих осередків політичних партій або протокол зборів громадян чи трудового колективу по висуненню кандидата у депутати за підписом головуючого та секретаря зборів (конференції); в) підписні листи встановленої форми за наявності не менш як 150 підписів виборців відповідного округу, які підтримують висування особи кандидатом у депутати; г) біографічні відомості кандидата у депутати; д) виборча програма кандидата у депутати; е) декларація про доходи і майно за попередній рік, складена за встановленою законодавством України формою; є) особисте зобов’язання про складення повноважень депутата іншого представницького органу у разі обрання його депутатом (якщо на час виборчої кампанії кандидат у депутати має такі повноваження).
Окружна виборча комісія не пізніше як на третій день після подання документів приймає рішення щодо реєстрації кандидата у депутати. У разі реєстрації кандидату у депутати видається відповідне посвідчення.
Громадяни України, місцеві осередки політичних партій, інші громадські організації, колективи підприємств, установ та організацій мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів у депутати, їх політичні, ділові та особисті якості, вести агітацію «за» або «проти» кандидатів у депутати на зборах, мітингах, у бесідах, пресі, на радіо і телебаченні. Голосування проводиться у день виборів або у день повторного голосування із сьомої до двадцять другої години у спеціально відведених приміщеннях, де обладнуються в достатній кількості кабіни або кімнати для таємного голосування, визначаються місця видачі виборчих бюлетенів і встановлюються виборчі скриньки таким чином, щоб виборці при підході до них обов’язково проходили через кабіни або кімнати для таємного голосування. Кожен виборець голосує особисто. Голосування за інших
-278-
осіб не допускається. Голосування проводиться лише у день виборів.
Підрахунок голосів здійснюють виключно члени дільничної виборчої комісії на її засіданні. Під час підрахунку голосів ніхто не має права робити будь-які позначки, записи на бюлетенях для голосування. Обраним вважається кандидат у депутати, який одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, відносно інших кандидатів, що балотувалися в даному виборчому окрузі. У разі коли до виборчого бюлетеня було включено лише одного кандидата у депутати, він вважається обраним, якщо кількість голосів, поданих «за» нього, перевищує кількість голосів «не підтримую жодного з кандидатів у депутати». Якщо найбільшу і водночас однакову кількість голосів набрали два або більше кандидатів у депутати, проводиться повторне голосування по цих кандидатурах. Рішення про визнання депутата обраним приймає окружна виборча комісія. Це рішення може бути у тижневий строк оскаржено до виборчої комісії АРК. Виборча комісія АРК у тижневий строк після опублікування підсумків виборів видає обраним депутатам посвідчення встановленого зразка.
Депутат ВР АРК має всю повноту прав, які забезпечують його активну участь у її діяльності, її органів та виконує їх доручення. На час проведення засідань ради, постійних комісій та для здійснення депутатських повноважень в інших випадках, передбачених законами, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов’язків з відшкодуванням йому середньої заробітної плати за основним місцем роботи та інших витрат, пов’язаних з депутатською діяльністю, за рахунок коштів республіканського бюджету. Він зобов’язаний брати участь у роботі ради та її органів, не може використовувати свій депутатський мандат з метою, не пов’язаною з депутатською діяльністю. Його повноваження припиняються водночас з припиненням повноважень ВР АРК. Достроково за рішенням ВР АРК повноваження припиняються у випадках: а) складення повноважень за його особистою заявою; б) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; в) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; г) припинення громадянства України або вибуття на постійне місце проживання за межі України; д) відкликання виборцями; е) смерті; є) в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Зайняття посади, не сумісної з депутатським мандатом, тягне за собою припинення його повноважень. У разі дострокового припинення повноважень депутата згідно із законодавством проводяться вибори депутата замість вибулого.
-279-
Депутат може бути достроково відкликаний з посади виборцями. Підставами для такого відкликання є: а) порушення депутатом Конституції і законів України, інших актів законодавства України, Конституції та нормативно-правових актів АРК; б) незадовільне виконання депутатських обов’язків, визначених законами України; в) використання депутатського мандата в особистих та корисливих цілях, систематичне порушення норм етики і моралі. Порядок відкликання депутата ВР АРК встановлюється законом України.
Повноваження ВР АРК попереднього скликання припиняються з моменту відкриття першої сесії ВР АРК нового скликання, її повноваження можуть бути припинені Верховною Радою України достроково за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення ВР АРК Конституцій і законів України.
ВР АРК вирішує всі питання, віднесені Конституцією України, Конституцією АРК і законами України до відання АРК, за винятком тих, щодо яких рішення приймаються республіканським (місцевим) референдумом або РМ АРК та іншими органами її виконавчої влади. До її компетенції належать:
• прийняття Конституції АРК та подання її на затвердження Верховної Ради України, нормативно-правових актів, внесення у встановленому порядку змін і доповнень до них, роз’яснення порядку їх застосування; визначення порядку і забезпечення контролю за виконанням Конституції АРК і нормативно-правових актів ВР АРК у межах її компетенції;
• призначення чергових виборів депутатів ВР АРК, затвердження складу виборчої комісії;
• прийняття рішення про проведення республіканського (місцевого) референдуму;
• визначення порядку управління республіканським майном;
• визначення порядку управління майном, яке перебуває на її балансі;
• визначення переліку майна АРК, яке підлягає і яке не підлягає приватизації;
• затвердження бюджету АРК і внесення змін до нього, контроль за його виконанням, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
• утворення Рахункової палати ВР АРК для здійснення контролю від її імені за використанням коштів бюджету АРК органами виконавчої влади;
• призначення на посаду і звільнення з посади голови Рахункової палати ВР АРК за поданням Голови ВР АРК;
-280-
• встановлення податків і пільг щодо оподаткування згідно із законами України;
• за пропозицією РМ АРК прийняття рішень про випуск місцевих позик;
• за пропозицією РМ АРК визначення порядку утворення цільових (у тому числі валютних) фондів;
• затвердження Положень про цільові (у тому числі валютні) фонди;
• контроль за використанням коштів зазначених фондів та затвердження звітів про їх використання;
• за поданням РМ АРК затвердження програм АРК: а) з питань соціально-економічного, культурного розвитку; б) раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища відповідно до загальнодержавних програм, внесення змін до них і контроль за їх виконанням;
• вирішення питань адміністративно-територіального устрою згідно з законами України;
• визнання статусу місцевостей як курортів, встановлення зон санітарної охорони курортів, вирішення питань організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму;
• у межах компетенції ВР АРК вирішення питань забезпечення прав і свобод громадян, національної згоди, сприяння охороні правопорядку і громадської безпеки;
• у межах компетенції ВР АРК вирішення питань щодо забезпечення функціонування і розвитку державної, російської, кримськотатарської та інших національних мов і культур в АРК, охорони і використання пам’яток історії та культури, визначення мови роботи і діловодства республіканських органів;
• участь у формуванні основних принципів внутрішньополітичної, зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної діяльності України з питань, що стосуються інтересів АРК;
• обрання Голови ВР АРК, його першого заступника і заступника, звільнення їх з посад;
• утворення Президії ВР АРК, постійних і тимчасових комісій ВР АРК, обрання голів цих комісій;
• затвердження Регламенту ВР АРК, внесення змін і доповнень до нього;
• утворення апарату ВР АРК, затвердження його структури, чисельності і кошторису витрат на його утримання; визначення порядку організації та діяльності апарату; призначення на посади і звільнення з посад за поданням Голови ВР АРК керівника Секретаріату і керуючого справами ВР АРК;
-281-
• призначення на посаду і звільнення з посади за поданням Голови ВР АРК Голови РМ АРК згідно з Конституцією і законами України;
• призначення за поданням Голови РМ АРК: а) заступників Голови РМ АРК; б) міністрів; в) голів республіканських комітетів;
• затвердження за поданням Голови РМ АРК: а) структури і чисельності РМ АРК; б) апарату РМ АРК; в) кошторису витрат на їх утримання;
• утворення і ліквідація за пропозицією Голови РМ АРК міністерств і республіканських комітетів АРК у межах коштів, передбачених бюджетом АРК;
• звільнення з посад на підставі та у порядку, передбачених Конституцією і законами України, Конституцією АРК, нормативно-правовими актами ВР АРК, членів РМ АРК;
• заслуховування інформації про діяльність, погодження призначення на посади і звільнення з посад начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Криму, начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, генерального директора Державної телерадіо-компанії «Крим»;
• погодження призначення на посаду Прокурора АРК;
• зупинення дії постанов і розпоряджень РМ АРК з питань виконання державних функцій і повноважень у разі, якщо вони суперечать Конституції і законам України, актам Президента України і Кабінету Міністрів України, Конституції АРК і нормативно-правовим актам ВР АРК, з одночасним зверненням до Президента України про їх скасування;
• скасування постанов і розпоряджень РМ АРК з питань, віднесених до республіканського відання, у разі якщо вони суперечать Конституції і законам України, республіканській конституції і нормативно-правовим актам ВР АРК;
• ініціювання введення надзвичайного стану і встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації у республіці або окремих її місцевостях у випадках, передбачених законодавством України;
• заслуховування звітів Голови і членів РМ АРК не більш як два рази на рік;
• прийняття рішень ВР АРК про звільнення з посади Голови РМ АРК, інших членів РМ АРК у зв’язку з висловленням недовіри;
• у разі прийняття рішення про звільнення з посади Голови Ради міністрів АРК у зв’язку з висловленням недовіри простою більшістю голосів депутатів від загального складу ВР АРК, його звільнення з посади відбувається у порядку, передбаченому Кон-
ституцією України (відповідно до Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» у разі прийняття рішення про звільнення з посади Голови РМ АРК у зв’язку з висловленням недовіри двома третинами голосів депутатів від загального складу ВР АРК Президент України дає згоду на його звільнення з посади);
• заснування республіканських засобів масової інформації;
• вирішення у межах повноважень, наданих ВР АРК Конституцією і законами України, питань, що стосуються земельних відносин, використання природних ресурсів, розмірів плати за використання природних ресурсів, розмірів плати за користування ними та інших;
• затвердження символіки, заснування Грамоти і Почесної грамоти ВР АРК, почесних звань та інших відзнак АРК згідно із законодавством України;
• заслуховування звітів комісій, керівників органів, які утворює, обирає і формує ВР АРК, та посадових осіб, яких вона призначає, обирає або затверджує;
• відповідно до законодавства і нормативно-правових актів України розгляд запитів депутатів, прийняття рішень щодо запитів;
• прийняття відповідно до законів України рішень про: а) організацію територій і об’єктів природно-заповідного фонду АРК та інших територій, які підлягають особливій охороні; б) оголошення природних та інших об’єктів, що мають історичну, культурну, екологічну або наукову цінність, пам’ятками історії або культури, які охороняються законом;
• визначення порядку укладення і затвердження договорів і угод від імені АРК з питань, віднесених до її відання, затвердження договорів і угод.
ВР АРК здійснює інші повноваження, віднесені до її відання Конституцією і законами України, а також ті, що віднесені до її відання Конституцією АРК та її нормативно-правовими актами передбаченої компетенції.
ВР АРК здійснює свою роботу сесійна, її сесії складаються з пленарних засідань і засідань її органів. На свою першу сесію вона збирається не пізніше як на тридцятий день після обрання не менше двох третин від встановленої кількості депутатів. Першу сесію відкриває і веде, до обрання Голови ВР АРК, голова виборчої комісії АРК. На першій сесії таємним голосуванням з використанням бюлетенів обирається Голова ВР АРК, його перший заступник і заступник, утворюється Президія, постійні і тимчасові комісії ВР АРК, обираються їх голови.
-282-
-283-
Порядок скликання і проведення чергових і позачергових сесій ВР АРК та порядок діяльності її органів і посадових осіб визначаються Конституцією України, Конституцією АРК, Регламентом ВР АРК іншими її нормативно-правовими актами у межах її повноважень.
ВР АРК приймає Конституцію АРК, вносить зміни до неї, які набирають чинності після затвердження їх Верховною Радою України. У межах своїх повноважень вона приймає нормативно-правові акти, які є обов’язковими для виконання на території республіки. З питань, що мають нормативно-правовий характер, вона приймає постанови, а з питань організаційно-розпорядчого характеру — рішення. Постанови та рішення приймаються на засіданнях відкритим або таємним голосуванням більшістю голосів депутатів від загального складу ради. Право внесення проектів нормативно-правових актів до ВР АРК належить її депутатам і РМ АРК. її нормативно-правові акти публікуються і доводяться до відома населення державною мовою та в перекладі на російську та кримськотатарську мови. Вони не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання. У разі невідповідності нормативно-правових актів ВР АРК Конституції та законам України Президент України може зупинити їх дію і водночас звернутися до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.
Очолює ВР АРК її Голова. Він, його перший заступник і заступник та голови постійних комісій здійснюють свої повноваження на постійній основі. Голова ВР організовує її діяльність та представляє її у відносинах з: а) Президентом України; б) Верховною Радою України; в) Кабінетом Міністрів України; г) центральними та місцевими органами державної влади України; д) органами місцевого самоврядування; е) підприємствами, установами та організаціями; є) громадянами та їх об’єднаннями; ж) посадовими особами та органами інших держав, їх регіонів, об’єднань громадян, установ та організацій; з) міжнародними організаціями та ін. Голова ВР АРК:
• веде засідання ВР АРК та її Президії, забезпечує підготовку засідань і організовує контроль за виконанням її рішень і постанов та рішень її Президії;
• пропонує кандидатури на посади першого заступника і заступника Голови ВР АРК, голів її постійних комісій та на інші посади, передбачені чинним законодавством;
-284-
• затверджує за рішенням ВР АРК штатний розпис апарату в межах її кошторису витрат;
• здійснює загальне керівництво підготовкою питань, які підлягають розглядові на сесіях;
• підписує нормативно-правові та інші акти ВР АРК, договори та угоди з питань, віднесених до відання республіки у порядку, який визначається ВР АРК відповідно до законів України;
• представляє ВР АРК кандидатуру для призначення на посаду Голови РМ АРК;
• вручає Грамоту і Почесну грамоту ВР АРК та її Президії, інші відзнаки республіки;
• скликає позачергову сесію ВР АРК;
• представляє кандидатури на посади керівника Секретаріату і керуючого справами ВР АРК;
• погоджує призначення на посади і звільнення з посад: а) заступників начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Криму; б) начальників міських і районних відділів внутрішніх справ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Криму; в) заступників начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК; г) голови і заступників голови Державної податкової адміністрації в АРК і керівників районних і міських державних податкових інспекцій в АРК; начальника і заступників начальника Управління податкової міліції в АРК; д) начальника і заступників начальника Контрольно-ревізійного управління в АРК; е) начальника і заступників начальника Кримської регіональної митниці; є) директора Радіотелевізійного передавального центру; ж) голови Фонду майна АРК.
Інші повноваження і порядок діяльності Голови ВР АРК, а також його першого заступника і заступника, визначаються відповідно до Конституції і законів України, Конституції АРК, Регламенту ВР АРК. Він підзвітний ВР АРК і відповідальний перед нею. Його може бути звільнено з посади ВР АРК, якщо за це проголосувало більше половини депутатів від загального її складу. Він виконує свої обов’язки до відкриття першої сесії ВР АРК нового скликання, крім випадків дострокового припинення його повноважень. Для здійснення своїх повноважень Голова у межах своєї компетенції видає розпорядження.
Для координації роботи органів ВР АРК, сприяння депутатам у виконанні ними своїх обов’язків, підготовки сесій і реалізації інших повноважень утворюється її Президія. До її складу входять за посадою Голова ВР АРК, його перший заступник і заступник, голови її постійних комісій. Очолює Президію ВР АРК Голова цієї Ради. Президія ВР АРК: а) скликає її сесії і органі-
-285-
зовує їх підготовку; б) формує проект порядку денного і вносить його на затвердження сесії; в) координує роботу її органів; г) забезпечує реєстрацію і офіційне оприлюднення її нормативно-правових актів; д) засновує Почесну грамоту Президії ВР АРК; е) здійснює інші організаційні повноваження, передані їй нормативно-правовими актами ВР АРК; є) звітує перед ВР АРК про виконану роботу (не рідше як один раз на рік).
Постійні і тимчасові комісії ВР АРК є її органами, які обираються з числа депутатів для: а) вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, що належать до її відання; б) здійснення контролю за виконанням постанов і її рішень. Повноваження і порядок діяльності постійних і тимчасових комісій визначаються Регламентом ВР АРК та її нормативно-правовими актами.
Постійні і тимчасові комісії з питань, що належать до їх відання, мають право безплатно отримувати від керівників органів, підприємств, установ та організацій, розташованих на території АРК, необхідні матеріали і документи, що стосуються їх діяльності. Організація їх роботи покладається на голову відповідної комісії. Він: а) скликає і веде засідання комісії, які є організаційно-правовою формою роботи комісії; б) дає доручення членам комісії; в) представляє комісію у відносинах з іншими органами, об’єднаннями громадян, підприємствами, організаціями, установами та громадянами; г) організовує роботу з реалізації висновків і рекомендацій комісії. У разі відсутності голови комісії або неможливості ним виконувати свої повноваження з інших причин його функції здійснює заступник голови комісії або секретар комісії. Засідання комісії скликається у разі потреби і є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини її складу.
Розглянувши питання, комісії готують висновки чи рекомендації, які приймаються більшістю голосів присутніх членів комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності — заступником голови. Протоколи засідань комісії підписують голова і секретар комісії. Приняті в межах повноважень рекомендації комісій підлягають обов’язковому розглядові органами та організаціями, яким їх адресовано. Про результати розгляду та вжиті ( заходи організації мають повідомити комісію у встановлений! нею строк.
Для вивчення питань постійні і тимчасові комісії можуть створювати підкомісії і робочі групи та залучати для роботи в них представників громадськості, вчених і спеціалістів. Якщо питання належать до відання кількох комісій, вони можуть бути розглянуті спільно за їх ініціативою, а також за дорученням ВР АРК, її Голови, заступників Голови ВР АРК. Рішення у цих ви-
-286-
падках приймаються комісіями окремо та підписуються головами відповідних комісій.
Одним з органів, що утворюється ВР АРК, є Контрольна комісія з питань приватизації. Вона утворюється з метою забезпечити контроль за додержанням законодавства України про приватизацію в АРК. ВР АРК може утворювати й інші органи в межах своєї компетенції та визначати порядок їх організації, повноваження та порядок їх діяльності, її виборні посади належать до відповідних категорій посад державних службовців у порядку, встановленому Законом України «Про державну службу». Оплата їх праці здійснюється за рахунок коштів республіканського бюджету АРК.
Діяльність ВР АРК забезпечує її апарат, який складається із Секретаріату ВР АРК та Управління справами ВР АРК.
Секретаріат ВР АРК здійснює організаційне, правове, кодифікаційне, експертне, інформаційне, документальне та інше забезпечення її діяльності, діяльності її органів і депутатів, створюючи відповідні підрозділи.
Управління справами ВР АРК здійснює оперативне управління майном і фінансовими коштами, матеріально-технічне забезпечення ВР АРК та її органів. Структура, чисельність і штати Секретаріату і Управління справами та витрати на їх утримання встановлюються ВР АРК за поданням її Голови. Керівник Секретаріату і керуючий справами ВР АРК не можуть бути її депутатами. Положення про Секретаріат і Положення про Управління справами ВР АРК затверджує сама ВР АРК на сесії.
Для висвітлення роботи ВР АРК у засобах масової інформації її Президія утворює у складі Секретаріату прес-центр ВР АРК.
Витрати на забезпечення діяльності ВР АРК передбачаються окремим рядком у бюджеті АРК. Кошторис цих витрат затверджує ВР АРК.
Таким чином, порядок утворення і функціонування представницького органу АРК — Верховної Ради АРК дає підстави зробити двоякий висновок: по-перше — це представницький орган самоврядування населення Криму; по-друге, члени її Президії, Ради міністрів та інших органів, що виконують обов’язки на постійній основі, у тому числі й делеговані державні повноваження, є державними службовцями, і їх статус регламентується Законом України «Про державну службу»:
-287-
§ 3. Організація роботи виконавчих органів Автономної Республіки Крим
До виконавчих органів АРК належать РМ АРК, республіканські міністерства і комітети, районні в АРК державні адміністрації. Окремі державні повноваження виконують виконавчі комітети сільських, селищних і міських рад, що делегуються їм державними органами.
Рада міністрів АРК як орган республіканської виконавчої влади самостійно здійснює виконавчі функції і повноваження з питань, віднесених до відання республіки Конституцією та законами України, Конституцією АРК. РМ АРК формується ВР АРК на строк її повноважень, відповідальна перед нею, очолює її Голова РМ АРК. Вона виконує також державні виконавчі функції і повноваження, делеговані законами України відповідно до Конституції України. З метою забезпечити виконання делегованих державних виконавчих функцій і повноважень АРК передаються фінансові, матеріальні кошти і об’єкти державної власності, необхідні для виконання зазначених повноважень. Організація, порядок виконання зазначених функцій і повноважень республіканськими органами визначаються нормативно-правовими актами ВР АРК Законами України та прийнятими на їх основі та на їх виконання нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та ВР АРК: а) можуть визначатися окремі умови виконання делегованих державних виконавчих функцій і повноважень, реалізації загальнодержавних і регіональних програм; б) координації діяльності у боротьбі з катастрофами, стихійними лихами, епідеміями та епізоотіями, щодо ліквідації їх наслідків, природокористування, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, безпечних і здорових умов життя населення; в) охорони пам’яток історії та культури, організації та розвитку освіти, науки і культури, фізичної культури та спорту; г) забезпечення правопорядку і громадської безпеки; е) здійснення спільних проектів у регіоні; є) вирішення інших питань, віднесених до компетенції виконавчих органів.
З питань виконання державних функцій і повноважень РМ АРК, її Голова, його заступники, керівники відповідних міністерств і республіканських комітетів підзвітні й підконтрольні Кабінету Міністрів України, а керівники місцевих державних адміністрацій — РМ АРК. Голова РМ АРК представляє її у відносинах з: а) Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади України, органами місцевого самоврядування,
-288-
підприємствами, установами та організаціями, громадянами, їх об’єднаннями, посадовими особами; органами інших держав, їх регіонів, об’єднань громадян, установ, організацій; б) міжнародними організаціями; в) організовує її діяльність.
Голова РМ АРК призначається на посаду і звільняється з посади ВР АРК за поданням Голови ВР АРК і за погодженням з Президентом України. Голова РМ АРК:
• веде засідання РМ АРК, забезпечує їх підготовку і організовує контроль за виконанням актів РМ АРК;
• подає ВР АРК кандидатури для призначення на посади його заступників, міністрів, голів республіканських комітетів;
• затверджує штатний розпис міністерств, республіканських комітетів, апарату РМ у межах чисельності і кошторису витрат, затверджених ВР АРК;
• здійснює загальне керівництво підготовкою питань, які підлягають розгляду на засіданнях РМ АРК;
• підписує її постанови, рішення і розпорядження, договори, угоди у межах своїх повноважень;
• вручає Почесну грамоту РМ АРК;
• погоджує призначення на посади і звільнення з посад: а) заступників начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Криму; б) начальників міських і районних відділів внутрішніх справ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Криму; в) заступників начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України: в АРК; г) голови і заступників голови Державної податкової адміністрації в АРК і керівників районних і міських державних податкових інспекцій в АРК; д) начальника і заступників начальн ика Управління податкової міліції в АРК; е) начальника і заступників начальника Контрольно-ревізійного управління в АРК; є) начальника і заступників начальника Кримської регіональної митниці; ж) директора Радіотелевізійного передавального центру; з) здійснює інші повноваження, передбачені нормативно-правовими актами.
Заступники Голови РМ АРК, міністри і голови республіканських комітетів призначаються на посади ВР АРК за поданням Голови РМ АРК. Керівники республіканських районних державних адм іністрацій призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України, погодженим з Головою ВР і Головою РМ АРК, Постійним представником Президента України в АРК.
РМ АРК не рідше як два рази на рік подає ВР АРК звіт про свою діяльність у цілому (комплексний), а також щокварталу по-
-289-
дає письмову інформацію про стан справ у соціально-економічній, культурній та інших сферах життєдіяльності республіки. ВР АРК за пропозицією її Голови або не менше п’яти постійних комісій, або однієї третини депутатів від її загального складу має право не більше двох раз на рік заслуховувати звіт з окремого напряму діяльності РМ АРК, звіти окремих міністерств, республіканських комітетів АРК про свою діяльність. Зі звітом про діяльність РМ АРК у цілому виступає її Голова або особа, що виконує його обов’язки, а з окремих напрямів виступає заступник її Голови, який координує відповідні питання. Зі звітом про діяльність міністерства або республіканського комітету виступає міністр або голова республіканського комітету, або особи, які виконують їх обов’язки.
Якщо за результатами звіту діяльність РМ АРК у цілому буде визнано незадовільною, ВР АРК має право у порядку, передбаченому Конституцією України, прийняти рішення: а) про відставку (припинення повноважень) РМ АРК у зв’язку з висловленням недовіри; б) про звільнення з посади Голови РМ АРК у зв’язку з висловленням недовіри.
Якщо за результатами звіту робота з окремих напрямів діяльності РМ АРК або окремих її міністерств і республіканських комітетів буде визнана ВР АРК незадовільною, вона має право в порядку, передбаченому Конституцією України, прийняти рішення про звільнення заступника Голови РМ АРК, міністра або голови республіканського комітету АРК у зв’язку з висловленням недовіри.
ВР АРК може висловити недовіру Голові РМ АРК або деяким членам РМ АРК у зв’язку з неналежним виконанням ними своїх обов’язків, порушенням Конституції і законів України, Конституції АРК, інших її нормативно-правових актів.
РМ АРК здійснює: а) виконавчі функції та повноваження з питань, віднесених до самостійного відання АРК; б) державні виконавчі функції, делеговані відповідно до Конституції України; в) інші функції та повноваження, передбачені Конституцією і законами України, Конституцією АРК, нормативно-правовими актами ВР АРК у межах її компетенції.
До самостійного відання АРК віднесено виконавчі функції і повноваження з таких питань: а) розвитку економіки; планування економічного і соціального розвитку; б) фінансової, кредитної та цінової політики; в) промисловості; г) паливно-енергетичного комплексу; д) сільського господарства; е) землевпорядкування; є) лісового господарства; ж) водогосподарського будівництва і зрошуваного землеробства; з) організації і розвитку курортно-
рекреаційної сфери і туризму; й) управління санаторно-курортними і туристичними комплексами АРК; і) зовнішньоекономічної діяльності та зовнішніх зв’язків; й) транспорту, зв’язку і дорожнього будівництва; ї) житлово-комунального господарства і благоустрою, архітектури і містобудування; й) торговельного і побутового обслуговування населення; к) організації та розвитку освіти, науки, культури, мистецтва, охорони пам’яток історії та культури; л) поліграфії та видавничої справи; м) охорони навколишнього природного середовища; н) організації та забезпечення безпечних і здорових умов життя населення, організації та розвитку охорони здоров’я, фізичної культури і спорту; праці, її оплати, умов і охорони праці, соціальних питань та зайнятості населення, соціального захисту населення; о) забезпечення законності, охорони громадського порядку і прав громадян; п) міжнаціональних відносин; р) молодіжної політики, охорони материнства і дитинства; с) управління майном АРК у порядку, визначеному ВР АРК.
РМ АРК здійснює управління майном, яке перебуває на її балансі, засновує свій друкований орган, здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією АРК, законами України, нормативно-правовими актами ВР АРК, прийнятими у межах її компетенції.
Відносини органів влади АРК з підприємствами, установами та організаціями, які перебувають у її власності, будуються на основі їх підзвітності і підконтрольності республіканським органам влади у межах і формах, передбачених законами України і відповідно до них Конституцією АРК, нормативно-правовими актами ВР АРК, прийнятими у межах її компетенції. З підприємствами, установами та організаціями інших форм власності, а також з тими, які не перебувають в її управлінні, відносини органів влади АРК будуються на договірній і податковій основі та здійснюються у межах і формах, передбачених законодавством України.
З питань, віднесених до відання АРК, підприємства, установи та організації, які їй не належать, зобов’язані надавати відповідну інформацію на вимогу органів республіканської влади. РМ АРК забезпечує взаємодію органів виконавчої влади республіки з правоохоронними органами з питань громадської безпеки, охорони правопорядку і додержання законності. У межах своєї компетенції вона має право скасовувати акти міністерств і республіканських комітетів, інших підвідомчих їй органів, а з питань виконання державних функцій і повноважень — також акти місцевих державних адміністрацій, якщо вони прийняті з порушенням
– 291 –
Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України.
Повноваження, порядок організації та діяльності РМ АРК визначаються Конституцією та законами України, Конституцією АРК і нормативно-правовими актами ВР АРК. У межах своєї компетенції РМ АРК видає постанови, рішення і розпорядження, обов’язкові до виконання на всій території республіки. У порядку, який визначається ВР АРК, РМ АРК укладає договори та угоди з питань, що належать до її відання.
Таким чином, порядок утворення і функціонування органів виконавчої влади АРК закріплюється і регулюється Конституцією і законами України, Конституцією АРК, нормативно-правовими актами ВР АРК, РМ АРК та Положеннями про міністерства і республіканські комітети.
§ 4. Представництво Президента України
в Автономній Республіці Крим:
статус та організація роботи
Представництво Президента України в АРК (далі — Представництво Президента) є органом державної влади України із здійснення повноважень, передбачених Конституцією і законами України, іншими законодавчими актами України. Воно створюється Президентом України з метою сприяння виконанню в АРК повноважень, покладених на Президента України на строк його повноважень.
Відповідно до Конституції України Представництво Президента виконує такі функції:
• вивчає стан виконання в АРК Конституції і законів України, указів і розпоряджень Президента України, актів Кабінету Міністрів України та вживає заходів щодо їх належного виконання;
• сприяє додержанню конституційних прав і свобод людини і громадянина;
• аналізує нормативно-правові акти Верховної ради і Ради Міністрів АРК щодо їх відповідності Конституції та законам України і,вносить пропозиції щодо внесення змін;
• готує і подає на розгляд Президентові України аналітичні матеріали з питань соціально-економічного та політичного розвитку в АРК;
• сприяє Президентові України у вирішенні правових питань в АРК;
– 292 –
• аналізує практику діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, інших організацій в АРК і інформує Президента України з цих питань.
Представництво Президента очолює Постійний представник Президента України (далі — Постійний представник), який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України. В АРК він має заступника, який призначається і звільняється з посади Президентом України.
Постійний Представник і його заступник не можуть бути народними депутатами, обіймати керівні посади в інших державних, господарських органах та організаціях, органах об’єднань громадян, займатися підприємницькою (комерційною) діяльністю. На час перебування на цих посадах вони зупиняють своє членство в політичних партіях. У своїй діяльності ці посадові особи керуються Конституцією і законами України, указами і розпорядженнями Президента України.
На виконання названих завдань Постійний представник:
• виконує доручення Президента України;
• бере участь з правом дорадчого голосу у засіданнях Верховної ради та Ради Міністрів АРК;
• входить з поданням до Верховної ради АРК, Ради Міністрів АРК, місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування у разі прийняття ними нормативно-правових актів, які суперечать Конституції та законам України, актам Президента і Кабінету Міністрів України з вимогою про усунення цих порушень та вносить пропозиції про скасування чи зупинку дії таких актів безпосередньо Президентові України;
• вимагає пояснень від посадових осіб різних органів і організацій АРК незалежно від форми власності в разі порушення ними законодавства України;
• порушує питання про притягнення до відповідальності посадових осіб, що вчинили правопорушення у порядку, встановленому законодавством;
• затверджує положення про структурні підрозділи та штатний розпис Представництва;
• призначає на посади та звільняє з посад працівників Представництва, визначає їх посадові обов’язки;
• звітує перед Президентом України про виконання своїх обов’язків;
• утворює тимчасові комісії, групи, експертні ради для ефективного виконання завдань, покладених на Представництво;
• здійснює інші повноваження, передбачені законодавством України.
-293-
Постійний Представник у межах своїх повноважень та відповідно до законодавства України видає розпорядження. Розпорядження Постійного представника, які суперечать актам законодавства, скасовуються Президентом України або у судовому порядку.
Представництво Президента утримується за рахунок Державного бюджету України. Матеріально-технічне забезпечення Представництва здійснює Адміністрація Президента України.
Представництво Президента є юридичною особою, має гербову печатку за зразком, затвердженим Президентом України, рахунки в установах банків України.
Постійний представник не може бути притягнутий до кримінальної або адміністративної відповідальності, що накладається у судовому порядку, без згоди на те Президента України. Вчинення протиправних дій щодо Постійного представника з метою перешкоджання виконанню ним службових обов’язків тягне за собою юридичну відповідальність, передбачену законодавством України.
Таким чином, Постійний представник Президента України здійснює передбачені законодавством України повноваження в АРК, представляє інтереси Президента України у представницьких і виконавчих органах АРК на засадах і у порядку, передбаченому законодавством України.
Як загальний висновок слід константу вати, що в АРК існує своя система представницьких і виконавчих органів, які в межах Конституції і законів України, Конституції АРК та нормативно-правових актів ВР і РМ АРК здійснюють державні і самоврядні повноваження на визначеній території. Вдосконалення нормативно-правової бази сприятиме підвищенню ефективності організації і діяльності розглянутої системи республіканських органів.
Питання для самоперевірки:
1. Розкрийте конституційний статус Автономної Республіки Крим.
2. Покажіть організацію роботи Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
3. Розгляньте організацію роботи виконавчих органів Автономної Республіки Крим.
4. Охарактеризуйте Представництво Президента України
в Автономній Республіці Крим, його статус та організацію роботи.
-294-
Висновки
Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні перебувають на стадії становлення. Минуло ще мало часу від дня вступу в юридичну силу Конституції України 28 червня 1996 р. Розроблено і проводяться в життя адміністративна, судово-правова реформи та реформа правоохоронних органів. Верховна Рада України приймає закони, що конкретизують окремі положення Конституції України. Для деталізації деяких положень законів приймаються підзаконні нормативно-правові акти Президентом та Кабінетом Міністрів України, а також на рівні центральних та місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Слід також зазначити, що, крім вдосконалення системи нормативно-правових актів, що здійснюють правове регулювання конституційними органами та органами місцевого самоврядування, важливе значення має організація і діяльність цих державних і самоврядних структур, компетенція, функції, форми й методи їх діяльності.
Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні розглядається як: а) підгалузь галузі конституційного процесу; б) самостійна наука та навчальна дисципліна. Показано напрями вдосконалення таких конституційних органів, як:
^ — Верховна Рада України;
* — Рахункова палата;
‘ — Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
— Президент України;
— Рада національної безпеки і оборони України;
— Кабінет Міністрів України;
— Вища рада юстиції;
— Конституційний Суд України;
— суди загальної юрисдикції;
— прокуратура України;
— центральні та місцеві органи виконавчої влади;
— Верховна Рада і Рада міністрів Автономної Республіки Крим;
— органи місцевого самоврядування.
Порядок організації та діяльності парламенту України регулюється Конституцією і законами України та Регламентом Верховної Ради України. Сьогодні значна частина нормативних документів, що регулюють побудову та функціонування Верховної Ради України, порядок утворення і функціонування її органів і
-295-
посадових осіб потребують оновлення. З деяких питань, зокрема з утворення і функціонування депутатських груп і фракцій, необхідно прийняти нові нормативні документи.
Порядок організації та діяльності Президента України охоплює значну систему державних і недержавних органів, організацій та служб, які забезпечують реалізацію його повноважень як гаранта Конституції, інших його функцій і підпорядковані йому у своїй діяльності. Порядок утворення і функціонування таких організацій визначається законами, положеннями та нормативними актами Президента України. Значна частина цих нормативних актів застаріла і потребує вдосконалення.
Кабінет Міністрів України очолює, організовує і контролює роботу центральних і місцевих органів виконавчої влади. Порядок утворення і функціонування органів виконавчої влади регулюється Конституцією і законами України, а також указами Президента України. Вдосконалення нормативно-правових актів сприятиме здійсненню завдань і функцій, компетенції, форм і методів діяльності виконавчої структури державної влади.
Судові й правоохоронні органи виконують важливі завдання і функції щодо створення нормальних умов для реалізації прав і свобод громадян, охороняють і захищають їх права, вживають необхідних заходів з відтворення порушених прав. Порядок їх організації і діяльності визначається законами та підзаконними нормативно-правовими актами. Перегляд правового регулювання цієї діяльності підвищить ефективність їх роботи.
В Автономній Республіці Крим існує своя система представницьких і виконавчих органів, які у межах Конституції і законів України, Конституції АРК та нормативно-правових актів ВР і РМ АРК здійснюють державні і самоврядні повноваження на певній території. Вдосконалення нормативно-правової бази сприятиме підвищенню ефективності організації і діяльності розглянутої системи республіканських органів.
Органи місцевого самоврядування представляють інтереси самоврядних територіальних громад у межах чинного законодавства України. Самоврядування в Україні на певній території поєднується з діяльністю державних органів на місцях. Діяльність органів місцевого самоврядування та місцевих державних органів регулюється законом. Вдосконалення законів сприятиме поліпшенню організації роботи місцевих державних та самоврядних структур.
У цілому державне будівництво і місцеве самоврядування характеризується як конституційна процесуальна діяльність системи конституційних державних і самоврядних структур, їх компетенції, порядку утворення і функціонування та форм і методів діяльності.
-296-
Список використаних джерел
Нормативні:
Питання Адміністрації Президента України: Указ Президента України від 29 грудня 1999 р. зі змінами, що внесені Указами Президента України № 278/2000 від 23.02.2000 р. і № 397/200 від 9,03.2000 р.
Президент в Укра’іні: Законодавче забезпечення діяльності // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1999. — № 8. — 416с.
Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року // ВВР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
Конституція України: Принята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.
Конституция Автономной Республики Крнм от 21 октября 1998 го-да: Затв. Законом України від 23 грудня 1998 року // Крьімские Извес-тия. – 1998. – 27 октября.
Про Автономну Республіку Крим: Закон України від 17 березня 1995 року // ВВР. – 1995. – № 11. – Ст. 69.
Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим: Закон України від 10 лютого 1998 року // ВВР. – 1998. – № 29. – Ст. 191.
Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим: Закон України від 12 лютого 1998 року (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 3 березня 1998 року // Голос України. — 1998. — 7 березня.
Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 14 січня 1998 року // ВВР. – 1998. – № 3. -Ст. 15.
Про вибори народних депутатів України: Закон України від 24 вересня 1997 року // ВВР. -1997. – № 43. – Ст. 280.
Про всеукраїнський та .місцевий референдуми: Закон України від
3 липня 1991 року // ВВР. – 1991. – № 33. – Ст. 443; 1992. – № 35. -Ст. 515.
Про державну податкову службу України: Закон України від
4 грудня 1990 року // ВВР. – 1991. – № 6. – Ст. 38; 1994. – № 15. -Ст. 84; 1995. – № 1. – Ст. 3; – № ЗО. – Ст. 229: 1996. – № 31. -Ст. 148.
Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року // ВВР. – 1993. – № 52″. – Ст. 490; 1995. – № 34. – Ст. 268.
Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 року // ВВР. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
-297-
Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 року // ВВР. – 1996. – № 49. – Ст. 272.
Про комітети Верховної Ради України: Закон України від 4 квітня 1995 року // ВВР. – 1995. – № 19. – Ст. 135. – 1998. – № 40-41. -Ст. 250.
Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року // ВВР. — 1991. – № 4. – Ст. 20; 1992. – № 36. – Ст. 526; 1993. – № 11. – Ст. 83;
1994. – № 26. – Ст. 216; 1995. – № 15. – Ст. 102.
Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 року. — К.: Парламентське вид-во, 1997. — 100 с.
Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 року // ВВР. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.
Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 року // ВВР. – 1992. – № 34. – Ст. 504; 1993. – № 46. – Ст. 427.
Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим від 2 березня 2000 року // ВВР. – 2000. – № 21. – Ст. 158. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року // ВВР.
– 1991. – № 53. – Ст. 793; 1993. – № 22. – Ст. 229; № 50. – Ст. 474;
1995. – № 11. – Ст. 71. – № 43. – Ст. 313.
Про Рахункову палату Верховної Ради України: Закон України від 11 липня 1996 року // ВВР. – 1996. – № 43. – Ст. 212.
Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 року // ВВР. – 1992. – № 27. – Ст. 383.
Про статус народних депутатів України: Закон України від 17 листопада 1992 року // ВВР. – 1993. – № 3. – Ст. 17; 1994. – № 34. -Ст. 315; 1995. – № 34. – Ст. 268; № 35. – Ст. 270.
Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів від 4 лютого 1994 року // ВВР. – 1994. – № 24. – Ст. 180; 1993. – № 1. – Ст. 4; 1997. – № 6. – Ст. 49.
Про статус суддів: Закон України від 10 жовтня 1993 року // ВВР.
– 1993. – № 8. – Ст. 56; 1994. – № 26. – Ст. 203.
Про Регламент Верховної Ради України: Постанова Верховної Ради України від 27 липня 1994 року // ВВР. – 1994. – № 35. – Ст. 339; № 40. – Ст. 371.
Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року // Урядовий кур’єр. — 1999. – 17 грудня.
Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року // Урядовий кур’єр. — 1999. — 17 грудня.

Про склад Кабінету Міністрів України: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року // Урядовий Кур’єр. – 1999. – 17 грудня.
Про Уповноваженого Верховної Ради України прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 року // ВВР. – 1998. – № 20. – Ст. 99.

-298-
Літературні:
Антипов В. Й. Науково-практический комментарий Закона Украи-ньі «Об обращениях граждан». – К.: НВЦ “Правові джерела”, 1997. — 136с.
Бутко І. П. Деякі проблеми становлення і розвитку місцевого та регіонального самоврядування в Україні // Актуальні проблеми управління територіями в Україні. — К.: Право, 1995. — С. 43—53.
Гурне Б. Державне управління / Пер. з франц. В. Шовкуна. — К.: Основи, 1993. – 165 с.
Воронов М. П. Місцеве самоврядування та його акти: Навч. посібник. – К.: Право, 1992. – 137 с.
Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрін-ком Інтер, 1998. – 208 с.
Конституційне право України /За ред. доктора Іорид. наук, проф. В. Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 1999. — 735 с.
Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. — К.: Інститут економіки і господарського права, 1998. — Ч. 1. — 88 с.
Кравченко В. Місцеве самоврядування в історії України // Місцеве та регіональне самоврядування. — 1992. — Вип. 1. — С. 22—30.
Кравченко В. В., Штабський М. В. Деякі питання структури та формування місцевого самоврядування // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. — Харків: НЮАУ, 1995. — С. 118—120.
Кривенко Л. Т. Верховини Совет Украйни: место в системе государ-ственной власти // Гос-во й право. — 1995. — № 5.
Кривенко Л. Т. Президент України: конституційно-правовий статус // Віче. – 1994. – № 12.
Лисенков С. Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. —К.: Либідь, 1997. – 160 с.
Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України. — К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
Мельниченко В. І. Президент у структурі державної влади // Трибуна. – 1995. – № 1/2.
Олійник А. Ю. Механізм, форми, методи, особливості забезпечення органами внутрішніх справ реалізації прав людини і громадянина: Лекція. — К.: Національна акадсйія внутрішніх справ України, 1997. — 38 с.
Основи конституційного права України / За ред. акад. АПрН України, професора В. В. Копєйчикова — К.: Юрінком, 1997. — 208 с.
Основи конституційного права України: Підручник. 2-е вид., доповнене / За ред. В. В. Копєйчикова – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 288 с.
Сахаров Н. А. Институт президентства в современном мире. — М.: Юрид. лит., 1994. – 145 с.
– 299 –
Смирнова Т. Місцеве самоврядування в системі територіальної організації влади // Проблеми реформування державної влади: конституційні та управлінські аспекти. — К.: Право, 1995. — С. 113-115.
Фрицький О. Ф. Порівняльний аналіз досвіду, становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні і у Франції // Вісник Академії правових наук України. — 1995. — № 3.
Фрицький О. Ф. Місцевому самоврядуванню державну підтримку // Місцеве та регіональне самоврядування України. — 1994. — Вип. З (8). – С. 20-27.
Фрицький О. Ф. Франція: проблеми місцевого самоврядування // Місцеве та регіональне самоврядування України. — 1994. — Вип. З (8).
– С. 90-98.
Шаповал В. М. Виконавча влада: правовий статус і реалії // Урядовий кур’єр. —1996. — 19 грудня.
Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави: Порівняльний аналіз.
– К.: Програма Л, 1995. – 136 с.
Шаповал В. М. Президент в механизме осуществления государ-ственной власти: Науч. доклади. — К., 1995. — Вьіп. 36.
Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країни: Підручник.
– К.: АртЕк, Вища шк., 1998. – 264 с.
-300-
Зміст
5 11
Передмова…………………….
Глава І. Поняття та загальна характеристика державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні §1. Поняття державного будівництва і місцевого самоврядування
в Україні
§ 2. Державне будівництво, місцеве самоврядування і право . . § 3. Конституційні основи державного будівництва і місцевого
самоврядування………………….12
§ 4. Наука та навчальний курс «Державне будівництво і місцеве
самоврядування»………………….15
§ 5. Організаційні засади державної служби в Україні …..18
Глава II. Організація роботи Верховної Ради України ——\
§ 1. Організаційна побудова Верховної Ради……….28
§ 2. Організаційно-правові форми і методи роботи Верховної
Ради……………………….31
§ 3. Організація роботи комітетів, комісій та депутатських груп
(фракцій) Верховної Ради……………..39
§ 4. Організація роботи Голови Верховної Ради, його Першого
заступника і заступника………………48
§ 5. Організація роботи народних депутатів України……53
. § 6. Порядок організації і діяльності Верховної Ради
за спеціальними процедурами……………55
§ 7. Організація роботи апарату Верховної Ради ……..65
Глава III. Організація роботи Рахункової палати § 1. Правовий та організаційний статус Рахункової палати … 68 § 2. Принципи, функції та повноваження Рахункової палати . . 73
§ 3. Порядок діяльності та акти Рахункової палати…….77
§ 4. Контроль та гарантії діяльності Рахункової палати…..84
Глава IV. Організація роботи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини § 1. Завдання та порядок призначення, звільнення
та припинення повноважень Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини…………….87
§ 2. Організація діяльності та повноваження Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини……….92
§ 3. Гарантії діяльності Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини ………………98
-ЗОЇ-
Глава V. Організація роботи Президента України §1. Організація підготовки і проведення виборів
Президента України………………..101
§ 2. Організація діяльності Президента України як глави
держави……………………..105
§ 3. Організація діяльності Президента України
у взаємовідносинах з Кабінетом Міністрів України
та іншими органами виконавчої влади………..108
§ 4. Організація взаємодії Президента України із законодавчою,
судовою владою та місцевим самоврядуванням…….112
§ 5. Організація діяльності Адміністрації Президента України . 118
Глава VI. Організація роботи Ради національної безпеки і оборони § 1. Становлення Ради національної безпеки і оборони
та її місце у системі державних органів України……122
§ 2. Склад і структура Ради національної безпеки і оборони
України……………………..127
§ 3. Завдання, функції та компетенція Ради національної
безпеки і оборони України……………..128
§ 4. Порядок діяльності та акти Ради національної безпеки
і оборони України…………………131
Глава VII. Організація роботи Кабінету Міністрів України центральних та місцевих органів державної виконавчої влади § 1. Організація роботи Кабінету Міністрів України ……137
§ 2. Організація роботи міністерств, державних комітетів
та інших центральних органів виконавчої влади……143
§ 3. Організація роботи місцевих державних адміністрацій … 150
Глава VIII. Організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування
§ 1. Поняття та ознаки місцевого самоврядування …….164
§ 2. Система, органи та посадові особи місцевого
самоврядування …………………. 165
§ 3. Компетенція органів та посадових осіб місцевого
самоврядування …………………. 169
§ 4. Порядок формування, організація роботи органів
та посадових осіб місцевого самоврядування……..175
4.1. Організація роботи місцевих рад…………175
4.2. Організація роботи виконавчих органів місцевих рад . . 182
4.3. Особливості організації роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування у районах, областях, районах у місті…………………184
-302-
4.4. Особливості здійснення місцевого самоврядування
у місті Києві………………….187
4.5. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування…………………190
§ 5. Гарантії діяльності органів та посадових осіб місцевого
самоврядування………………….191
Глава IX. Організація роботи судової влади, прокуратури
та інших правоохоронних органів §1. Загальна характеристика організації роботи органів судової
влади, прокуратури та інших правоохоронних органів . . . 197
§ 2. Організація роботи Конституційного Суду України….. 201
§ 3. Організація роботи територіальних судів………. 219
§ 4. Організація роботи спеціальних судів ……….. 227
§ 5. Організація роботи Вищої ради юстиції ………. 238
§ 6. Організація роботи прокуратури………….. 247
§ 7. Організація роботи інших правоохоронних органів ….. 259
Глава X. Організація роботи Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим та представника Президента України в Автономній Республіці Крим
§ 1. Статус Автономної Республіки Крим…………272
§ 2. Організація роботи Верховної Ради Автономної Республіки Крим: порядок формування, структура, нормотворча діяльність . ……………………277
§ 3. Організація роботи виконавчих органів Автономної
Республіки Крим …………………288
§ 4. Представництво Президента України в Автономній
Республіці Крим: статус та організація роботи…… . 292
Висновки……………………….295
Список використаних джерел………………297
Навчальне видання
КОЛОДІЙ Анатолій Миколайович, ОЛІЙНИК Анатолій Юхимович
Державне будівництво і місцеве самоврядування
Навчальний посібник
Шеф-редактор видавництва Юрінком Інтер Ковальський В.С., кандидат юридичних наук
Юрінком Інтер — редакція наукової та навчальної літератури
Відповідальна за випуск ТА. Яскажук
Редактор Г.І. Вівдиченко
Комп’ютерний набір Л.М. Сисоева
Комп’ютерна верстка Т.М. Виноградова
Художнє оформлення О.О. Кротпков
Підписано до друку 02.03. 2001. Формат 84×108/32. Папір офсетний № 1. Гарн. Тайме. Друк офсетний.
Умови, друк. арк. 15,96. Обл.-вид. арк. 17,85. Наклад 10000 прим. (2-й завод 5001 – 10000 прим.).
Зам. № 1-830 Ц’на Договірна.
Орнгінал-макет виготовлено комп’ютерним центром СП “Юрінком Інтер”. 04209, Київ-209, вул. Героїв Дніпра, 31-6
(Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи
до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів
видавничої продукції — серія ДК № 19 від 20.03.2000.)
АТ “ВІПОЛ” 03151, Київ, вул. Волинська, 60

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter