.

Глiбко В.М., Дуднiков А.Л. та iн. 2001 – Кримiналiстика (книга)

Язык: русский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 32798
Скачать документ

Глiбко В.М., Дуднiков А.Л. та iн. 2001 – Кримiналiстика

ВСТУП

Криміналістика у своєму розвитку пройшла шлях від розрізнених окремих
галузей до злагодженої системи знань. Сьогодні криміналістичні знання є
могутньою зброєю в руках професіоналів — оперативно-розшукових
працівників, слідчих, прокурорів, суддів.

Підручник підготовлений відповідно до програми курсу навчальної
дисципліни «Криміналістика» у вищих юридичних навчальних закладах. У
повному обсязі видання здійснено вперше колективом викладачів кафедри
криміналістики Національної юридичної академії України ім. Ярослава
Мудрого і відбиває потенціал вчених-кримі-налістів Харківської юридичної
наукової школи. У 1998 р. було підготовлено перше видання українського
підручника з криміналістики колективом кафедри, але він містив лише два
розділи — криміналістичну тактику і методику розслідування злочинів.

Видання нового підручника зумовлено об’єктивними причинами, а саме:
змінами у структурі злочинної діяльності, прийняттям нового
Кримінального кодексу України (далі — КК) та оновленням всієї
нормативної бази, що регулює боротьбу зі злочинністю, необхідністю
вдосконалення теорії криміналістики, важливістю розробки і впровадженням
у практику новітніх криміналістичних засобів, прийомів і методів.

Пропонований підручник є оригінальною роботою, яка характеризується
певною новизною викладання проблемних питань, базується на останніх
дослідженнях криміналістичної науки. За своєю структурою підручник
складається з чотирьох розділів («Теоретичні основи криміналістики»,
«Криміналістична техніка», «Криміналістична тактика», «Методика
розслідування злочинів») і 35 глав.
________________________________________:_______ З

ВСТУП

У розділі «Теоретичні основи криміналістики» розглядаються найбільш
загальні проблеми, визначаються предмет і завдання криміналістики, її
природа, зв’язок з суміжними науками, аналізуються методи
криміналістики, їх види та значення. У цьому розділі приділено увагу
теоріям ідентифікації, профілактики та прогнозування. Знайшла своє
відображення й історія криміналістики в Україні.

Розділ «Криміналістична техніка» висвітлює не тільки загальні положення,
а й пропонує детальний виклад таких галузей, як судова фотографія та
відеозапис, трасологія, судова балістика, техніко-криміналістичне
дослідження документів, судове почеркознавство, ідентифікація людини за
ознаками зовнішності, кримінальна реєстрація. Цей розділ має цікавий
ілюстративний матеріал, запропоновані доцільні технічні прийоми та
рекомендації, докладно описані науково-технічні засоби.

У розділі «Криміналістична тактика» визначаються поняття тактичного
прийому, тактичної комбінації та операції, досліджуються їх головні
функції. Приділена увага особливостям організації та планування
розслідування, тактиці проведення окремих слідчих дій: огляду місця
події, допиту, обшуку, пред’явлення для впізнання, відтворення
обстановки і обставин події, призначення судових експертиз.

Розділ «Методика розслідування злочинів» містить важливі загальні
проблеми криміналістичної методики, а також виклад окремих методик
розслідування: вбивств, зґвалтувань, службових злочинів, розбійницьких
нападів, крадіжок, шахрайства та ін.

Підручник розрахований на студентів вищих юридичних навчальних закладів
та працівників правоохоронних органів.

Авторський колектив висловлює щиру подяку всім, хто надав допомогу при
підготовці підручника, а також буде вдячний читачам за їх відгуки,
зауваження та побажання

4 ——————-______________________

Розділ перший.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ

4 Поняття і значення криміналістики

™.«™т,я.™™™™™™»»»™,—-™™. ^ 7

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ_________

і засобів здійснення розслідування, розширення доказової бази,
своєчасного введення нормативного регулювання і відповідальності.

Оскільки прогнозування є невід’ємною функцією криміналістики, то й
об’єктами прогнозу виступають сама наука криміналістика та об’єкти її
пізнання:

а) злочин (функціональна сторона злочинної діяльності) і породжувані ним
наслідки;

б) діяльність по розкриттю, розслідуванню та попередженню злочинів.

Спрямованість здійснення прогностичних досліджень може мати науковий,
науково-прикладний та практичний характер.

Точність і обґрунтованість криміналістичних прогнозів обумовлена якістю
вихідної інформації, яку можна упорядкувати таким чином:

а) за джерелами — офіційна (відомості, які містяться в різних офіційних
документах, що виходять від компетентних державних органів та посадових
осіб; відомості із матеріалів кримінальних справ та інших офіційних
проваджень) та неофіційна (монографії, періодичні видання, результати
криміналістичного моніторингу тощо);

б) по відношенню до прогнозованої системи — внутрішня (перероблена за
певною схемою, тобто перекодова-на та згрупована за чіткими ознаками,
наприклад, у кореляційні таблиці, що відображають залежності між
конкретним способом вчинення певного виду злочину та особою злочинця) і
зовнішня (первинна інформація, що характеризує як сам об’єкт прогнозу,
його властивості та ознаки з позиції методології криміналістичного
прогнозування, так і прогнозний фон, тобто чинники-детермінанти,
передпро-гнозну ситуацію тощо);

40
————————————————————————
——————

____________Главооч_Fа_

А

Розділ другий.

6) зв’язність почерку — полягає в безперервності виконання певної
кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова. Зв’язність
характеризується як мала (при з’єднанні літер у більшості слів по
дві-три), середня (при з’єднанні від чотирьох до шести) і велика (при
виконанні шести і більше знаків в одному слові при безупинному русі
рукою в процесі письма):

зх

середня

мала

7) натиск почерку — характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на
пишуче приладдя при виконанні письмових знаків; визначається ступенем:

Псі

*

ЬІяд (/

сильний

середній

слабкий

146

г

____________Глава //. Криміналістичне дослідження письма

8) переважаюча форма і напрямок рухів — форма рухів буває прямолінійна і
криволінійна; вирізняють округлий (ліво- і правоокружний) та кутастий
почерк.

Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляється при
виконані окремих літер чи їх окремих елементів. Виокремлюють певні групи
рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак почерку:

1) форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх
елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);

2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право- чи лівоокружний
тощо);

3) протяжність рухів;

4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху;

5) вид з’єднання елементів у літері (примикаючий, ін-тервальний тощо);

6) кількість рухів;

7) послідовність рухів;

8) розміщення точки перетину рухів відносно лінії рядка або інших
елементів знака;

9) складність рухів тощо.

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки
вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть
при навмисному зміненні особою свого почерку.

§ 3. Підготовка матеріалів

для судово-почеркознавчої експертизи

При підготовці матеріалів для судово-почеркознавчої експертизи головним
завданням слідчого є надати у розпорядження експерта доброякісні
порівняльні зразки. У разі потреби слідчий має право винести постанову
про вилу-

———————————————————————-_
І47

10*1-280

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

чення чи відібрання зразків почерку, необхідних для порівняльного
дослідження. Про відібрання зразків складається протокол (ст. 199 КПК).

Зразки для експертного дослідження поділяються на експериментальні
(спеціально отримані для цілей даної конкретної експертизи) та вільні
(створені або отримані поза зв’язком із розслідуваною кримінальною
справою, як правило, до її порушення). Інколи можуть використовуватись
умовно-вільні зразки почерку, тобто такі, що виконані після порушення
кримінальної справи, але без зв’язку з експертизою.

Основні вимоги щодо вільних зразків почерку: достовірність
(безсумнівність) походження; відповідність досліджуваному документу
(близькі за часом виконання, формою і змістом, виконані аналогічним
письмовим приладдям та ін.), достатність зразків за кількістю.
Експериментальні зразки отримують тоді, коли відсутні вільні зразки або
вони недостатні за обсягом і якістю. Експериментальні зразки почерку,
підписів, цифрових записів повинні відповідати досліджуваному документу
за матеріалом письма, письмовим приладдям і бути надані у достатній
кількості.

Експериментальні зразки відбираються під диктовку чи шляхом самостійного
написання підозрюваним (обвинуваченим) за пропозицією слідчого або судді
і обов’язково у їхній присутності. При цьому використовується текст
досліджуваного документа або складається спеціальний текст з
використанням окремих слів, їх поєднань чи цифр з досліджуваного.

При необхідності дослідити рукописний текст експерту надають: 1) вільні
зразки письма підозрюваного (обвинуваченого) на 8—10 аркушах; 2)
експериментальні зраз-

148
————————————————————————
——————

г

___________________Глава //.Криміналістичне дослідження письма

ки — на 5—10 аркушах. Вільні та експериментальні зразки засвідчуються
слідчим або суддею.

Для вирішення питання, чи виконано підпис певною особою, необхідні такі
зразки: вільні та експериментальні зразки підпису особи, від імені якої
виконано досліджуваний підпис; вільні зразки підозрюваного у вигляді
текстів; вільні зразки підписів підозрюваної особи; експериментальні
зразки, виконані у вигляді написів прізвища особи, від імені якої
зроблено підпис.

Експериментальні зразки підписів отримують на кількох аркушах паперу
через деякі проміжки часу. При призначенні експертизи підписів
рекомендується експерту надавати: вільні та експериментальні зразки
почерку на 8—10 аркушах; по 10—15 вільних і 20—ЗО експериментальних
зразків підписів особи. Експериментальні зразки відбираються на окремих
аркушах паперу (по 5—6 підписів на кожному аркуші) або на таких самих
бланках, що й досліджуваний документ.

Почеркознавча експертиза призначається за мотивованою постановою
(ухвалою) слідчого або судді (суду), де вказуються об’єкти, які мають
бути досліджені.

§ 4. Методика судово-почеркознавчої експертизи

Судово-почеркознавча, експертиза — судова експертиза, основним завданням
якої є ідентифікація виконавця рукопису тексту, цифрових записів або
підпису. Така експертиза вирішує також деякі неідентифікаційні завдання,
а саме: встановлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в
незвичайному стані виконавця, навмисне зміненим почерком із підробкою
(імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також
належності його до певної вікової групи.
———————————————————————–
149

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Типові питання, які вирішуються експертизою, такі: чи виконаний рукопис
певною особою; чи виконані кілька рукописів однією особою; чи виконаний
рукопис навмисне зміненим почерком; чи виконаний рукопис у незвичних
умовах; чи перебувала особа, яка виконала рукопис, в незвичайному стані;
чи володіє особа, яка виконала рукопис, навичками письма спеціальними
шрифтами; особою якої статі виконаний рукопис; до якої вікової групи
належить виконавець рукопису.

Методика судово-почеркознавчої експертизи передбачає чотири стадії
дослідження:

1) попереднє ознайомлення з матеріалами (вивчення матеріалів
кримінальної справи, ознайомлення з документами — речовими доказами і
зразками, з питаннями, які поставлені перед експертом, та ін.);

2) роздільне дослідження (здійснюється роздільне вивчення
документа — речового доказу та зразків для порівняльного дослідження;
провадиться виявлення загальних і окремих ознак письма і почерку);

3) порівняльне дослідження (виявлені ознаки зіставляються; результати
порівняння заносяться до спеціальних таблиць — розробки);

4) оцінка наслідків і формулювання висновків (оцінюється індивідуальна
сукупність виявлених ознак; експерт робить висновок про наявність або
відсутність індивідуальної тотожності).

Існують певні особливості дослідження почерку, що зазнав навмисних змін.
Найбільш поширеними видами навмисного змінення почерку є скорописне
маскування (навмисна зміна зовнішнього вигляду почерку); наслідування
друкованого почерку (той, хто пише обирає для себе новий вид письма,
яким він звичайно не користується); зміна особою пишучої руки (виконання
письма лівою рукою); 150
————————————————————————

Глава 1 /. Криміналістичне .

імітація чужого почерку (наслідування почерку іншої особи); наслідування
шкільних прописів; наслідування недостатньо виробленого почерку. Так,
ознаками зміни особою пишучої руки є розлад координації рухів, нестійкий
нахил, нерівномірність розташування літер відносно горизонтального
рядка, ознаки «дзеркальності» окремих елементів, розмір і розставляння
літер, злами овальних та вертикальних штрихів тощо.

Під час дослідження експерт має виявити ознаки, які виникли внаслідок
навмисного спотворення почерку. Встановлюються стійкі ознаки і їх
достатність для ідентифікації особи, що писала.

Особливості дослідження підписів. Підпис — особливий вид рукопису, який
відображає прізвище особи або умовні письмові знаки і має посвідчувальне
значення. Підпис виконується власноручно. Особливістю підпису є малий
обсяг графічного матеріалу та графічні ознаки.

До графічних ознак підпису відносяться:

1) розчерк (напрямок завершального штриха);

2) співвідношення рядків основи письма та верхніх закінчень штрихів;

3) гладіолаж (зменшення розміру штрихів до кінця підпису);

4) положення підпису відносно тексту документа (топографічна ознака).
Підписи можуть мати різну транскрипцію — літерну, безлітерну, змішану.

Методика дослідження підписів базується на загальних почеркознавчих
положеннях (охоплює чотири основні стадії), але має певну специфіку.
Дослідження підпису слід розпочинати з таких ознак, як транскрипція,
загальний вигляд, ступінь виробленості. При дослідженні підпису,
виконаного з наслідуванням або спотворенням, виявляються ознаки, які є
відмінними чи збігаються. – 151

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

§ 5. Особливості авторознавчого дослідження

Новим напрямом розвитку криміналістичної техніки є судове
авторознавство, яке базується на наукових засадах щодо встановлення
автора тексту за допомогою даних лінгвистики (фразеології, граматики та
ін.). Такі дослідження проводяться на підставі призначення авторознавчої
експертизи.

Авторознавча експертиза — це різновид криміналістичної експертизи, під
час якої досліджується текст документів (рукописних, друкарських,
поліграфічних та ін.) для встановлення його автора. При цьому
вирішуються питання ідентифікаційного та діагностичного характеру.
Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора
тексту. Даною експертизою можуть також встановлюватися (найчастіше в
імовірній формі) деякі соціально-біографічні риси автора тексту (його
рідна мова, рівень освіти, володіння науковим, діловим або іншим
функціональним стилем мови).

Типовими питаннями, що вирішує авторознавча експертиза, є такі: чи є
певна особа автором даного тексту; чи є певна особа автором декількох
різних текстів; чи є у тексті ознаки, які свідчать про
соціально-біографічні риси його автора і які саме. Вирішення питань,
поставлених перед авторознавчою експертизою, можливе, як правило, лише
за наявності відносно великого тексту (не менш ніж 500 слів).

Методами авторознавчого дослідження є: 1) лінгвістичні; 2)
психолінгвістичні; 3) соціолінгвістичні; 4) логіко-психологічні; 5)
математичні та ін. Об’єктами дослідження є письмова мова та мовні
навички (загальні — лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні,
орфографічні, пунктуаційні, а також окремі — використання певних мовних
засобів, мовні помилки тощо). 152
—————————————__—————–

___________________Глава 11. Криміналістичне дослідження письма

При підготовці матеріалів для проведення авторознавчої експертизи
слідчий (суддя) повинен зібрати вільні, умовно-вільні та
експериментальні зразки. Вільні зразки повинні відповідати
досліджуваному тексту за мовою, а також, по можливості, за часом
виконання, характером документа, іншими суттєвими обставинами, які могли
вплинути на формування ознак письмової мови. Вільні зразки повинні
надаватись не менш ніж як на 25 аркушах. Умовно-вільні зразки надаються
як доповнення до вільних, особливо якщо останні не вдалося зібрати в
достатньому обсязі. Експериментальні зразки повинні бути виконані мовою
документа, що досліджується. Спочатку особі, яка ідентифікується,
пропонують написати текст на вільно обрану нею тему, але аналогічну
досліджуваному за своїм функціональним призначенням (скарга, особистий
чи службовий лист тощо). Після цього відбираються зразки, аналогічні
досліджуваному не тільки за своїм функціональним призначенням, а й за
темою. Мінімальний обсяг кожного зразка — 500 слів. Якщо текст зразка
виявився меншим, ніж мінімальний, слід відібрати зразки на інші вільні
теми. Бажаний загальний обсяг експериментальних зразків 25—ЗО сторінок
тексту. До постанови (ухвали) про призначення експертизи бажано додавати
соціально-біографічну характеристику гаданого автора.

Методика експертного авторознавчого дослідження складається з чотирьох
стадій: попереднє дослідження; роздільне дослідження; порівняльне
дослідження; оцінка результатів і формулювання висновків.

153Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Глава 12. ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЛЮДИНИ

ЗА ЗОВНІШНІМИ ОЗНАКАМИ

§ 1. Поняття ідентифікації людини за зовнішніми ознаками

Габітологія (або габітоскопія)* — галузь криміналістичної техніки, що
включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та
сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують
збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи.
Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології**.

Ідентифікація за ознаками зовнішності є встановлення тотожності або
відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або
кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через
індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність
(стійкість).

Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, що перевіряється
(розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений,
підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об’єктами виступають:

1) мисленевий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований в пам’яті
свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється
шляхом пред’явлення для впізнання;

* Від пат. ЬаЬіІиз — вид, зовнішність і грецьк. зкорео — дивлюся,
вивчаю.

** Опис у реєстрах зовнішності осіб, які були піддані покаранню, уперше
було здійснено Паризькою префектурою в середині XVIII ст. Наукова
методика опису особи (словесний портрет) була розроблена у 80-і рр. XIX
ст. французьким криміналістом Альфонсом Бертильоном (звичайно вказують
1885 р.).

154
————————————————————————
————–

___________Глава 12. Ідентифікація людини за зовнішніми ознаками

2) матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або
відеоплівці;

3) словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної
термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи)
чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);

4) останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).

Форми ототожнення людини за ознаками зовнішності: 1) упізнання; 2)
оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.

У криміналістиці вирізняють також види ідентифікації людини за ознаками
зовнішності:

1) ідентифікація людини шляхом пред’явлення її для впізнання (можуть
бути пред’явлені живі особи, труп або його частини, їх фотозображення);

2) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення зовнішності
з фото- чи ізопортретом (комбінованим портретом);

3) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення її
зовнішності зі «словесним портретом»;

4) ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портрета» з
фотозображенням;

5) відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція
портрета);

6) експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна
ідентифікаційна експертиза).

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійснюється:

1) за матеріально-фіксованими відображеннями (фотознімками, відеозаписом
живих осіб і трупів; за трупами і кістковими останками; наприклад,
відновлення вигляду

————————————————————————
————- 155

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

загиблого за черепом із застосуванням методу професора Герасимова);

2) за уявними образами (за ідеальними слідами);

3) за описом прикмет.

На сьогодні існують різні системи для створення суб’єктивних портретів
(методи відтворення зовнішності розшукуваного за показаннями очевидців
чи потерпілих):

1) синтетичні портрети — виготовляються з фрагментів фотозображень
різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під керівництвом
слідчого або оперативного працівника;

2) рисовані портрети — виконуються художниками зі слів очевидців чи
потерпілих;

3) фоторобот — комплекти фотографічних зображень частин обличчя, які
використовуються з певною механізацією (у 1952 р. французький
криміналіст П’єр Шабо вперше використав набір фотознімків);

4) ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР) — діапозитивів;

5) комп’ютерний фоторобот — найсучасніший засіб формування
суб’єктивного портрета розшукуваної особи; являє собою використання
комп’ютерної програми та засобів комп’ютерної графіки з метою побудови
фотокомпо-зиційних портретів зі слів очевидців.

§ 2. Класифікація ознак зовнішності людини [словесний портрет)

Словесний портрет — це метод опису людини з метою її ідентифікації за
ознаками зовнішності. Словесний портрет як єдиний метод класифікації та
опису зовнішніх ознак людини з метою розшуку і ототожнення був
розроблений наприкінці XIX ст. А. Бертильоном (Франція) і удо-156
—————————————————————-—

____________Глава 12. Ідентифікаціялюдини за зовнішніми ознаками

сконалювався потім іншими криміналістами. Застосовується в
оперативно-розшуковій, слідчій і експертній практиці.

Головними принципами словесного портрета є повнота і систематичність
опису. Принцип повноти полягає в докладному описі зовнішньої анатомії,
функціональних ознак (постава, хода, жестикуляція, міміка, мовлення,
манера поведінки) і одягу. Принцип систематичності означає:

1) певну черговість опису окремих груп зовнішніх ознак;

2) послідовність опису кожної групи зовнішніх ознак за правилом «від
загального — до окремого», «зверху донизу»; 3) обов’язкове використання
спеціальної термінології.

Словесний портрет використовується для: 1) розшуку невідомих злочинців
за їх прикметами; 2) розшуку осіб, які переховуються від слідства і
суду, втекли з місць позбавлення волі; 3) розшуку безвісти зниклих осіб;
4) встановлення загиблих осіб за неупізнаними трупами; 5) перевірки
осіб, заарештованих на слідстві, у суді, у місцях виконання покарань; 6)
проведення впізнання живих осіб і трупів; 7) проведення огляду; 8)
експертизи фотозображень з метою ототожнення особи; 9) перевірки
документів, що посвідчують особу; 10) проведення оперативно-розшу-кових
заходів.

Всі ознаки зовнішності поділяють на групи: анатомічні (характеризують
зовнішню будову тіла людини: зріст, статуру, форму голови, риси обличчя
тощо); функціональні (рухові, мовні та інші функції, які виявляються
зовнішньо, у тому числі поведінки: хода, постава, жестикуляція, міміка,
голос, звички та ін.); прикмети одягу, взуття та інших постійно носимих
предметів.

Дані зовнішності людини, що підлягають опису. При

характеристиці загальнофізичних зовнішніх даних описуються стать
(чоловіча, жіноча) та вік (визначається за до-

———————————,————————————–
————— 157

кументами, на вигляд або шляхом освідування). Демографічні дані
охоплюють відомості про расу, національність, народність, етнічну групу.
При характеристиці анатомічних даних використовуються такі показники, як
розміри, контури (форма), положення, колір. Розміри вказуються звичайно
не в абсолютних цифрах, а стосовно інших частин (деталей) тіла і
передаються через такі поняття, як малий, середній, великий; низький,
середній, високий; довгий, середній, короткий; вузький, середній,
широкий; глибокий, середній, дрібний; товстий, середній, тонкий. Контур
описується за подібністю з геометричними фігурами, а форма — стосовно до
форм поверхні (або за аналогією з загальновідомими предметами).

Система опису прикмет зовнішності людини [словесний портрет)

(необхідне підкреслити, вписати)

1. Стать

2. Вік

3. Зріст: високий (175 см і вище), середній (160-174 см), низький (до
160 см)

(Дані для жінок зменшуються на 5 см)

Статура:_______________________________________;_________

4. Сухорлявий, середньої повноти, повний, гладкий.

5. Плечі: горизонтальні, підняті, опущені.

6. Обличчя за формою

овальне

кругле прямокутне трикутне ромбовидне

158

ікація людинй за зовнішніми ознаками

У профіль________________________________________________

7. Обличчя за кольором: бліде, смагляве, червоне_________________

8. Особливості обличчя: кавказький тип, монгольський тип,
середньоазіатський тип, європейський тип__________________________

9. Чоло за висотою:

високе

за шириною_________

Чоло за положенням:

середнє _, за формою

відхилене назад вертикальне
нахилене уперед

Особливості: великі лобові бугри, велике виступання надбрівних

Дуг,______________________________________________________

10. Брови за формою: прямі, дугоподібні, звивисті.

за шириною_____________, за протяжністю__________________

11. Брови за висотою (відносно очей): високі, середні, низькі.

За положенням_________________________________________

Особливості брів:________________________________________

12. Очі:

за положенням очної западини

159

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

за формою_____________________

Світлі: блакитні, сірі, зелені, жовті.

Темні: карі, чорні.

Особливості очей:_______________

Очі великі, очі малі, примруження очей. Витрішкуваті очі, очі глибоко
сидячі, носить окуляри:

13. Ніс: за шириною за формою кінчика _

_, глибина перенісся

_, носова перегородка

великий,середній, малий За формою спинки:

увігнутий

прямий

опуклий

звивистий з горбочком

Основа носа: піднята, горизонтальна, опущена. Особливості
носа:_________________________

14. Рот: великий, середній, малий; ротова щілина за положенням
_____________________, за контуром_____________________.

Кути рота:

опущені Особливості рота:

ПІДНЯТІ

160

___________Глава 12. Ідентифікація людини за зовнішніми ознаками

15. Губи: товсті, середньої товщини, тонкі. За положенням:

виступання нижньої губи

Особливості губ: 16. Підборіддя

за положенням:

виступання верхньої губи

рівномірне виступання обох губ

виступаюче за формою_____

скошене

_, за висотою

вертикальне , за шириною___

Особливості підборіддя: роздвоєність, глибока ямка на підборідді,
поперечна борозна на підборідді,________________________

17. Вуха за формою:

трикутні

овальні

круглі

прямокутні

161

111-280

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

завиток

_, противозавиток

Вуха за положенням:____________________________________

Відтопиреність загальна, відтопиреність верхня, відтопиреність нижня.

Зрослі мочки, прилягання лівого вуха, прилягання правого вуха.
Мочки:_________________________________________________

18. Волосся на голові: за довжиною_______________________,

лінія росту волосся______________________________________

За формою: прямі, хвилясті, звивисті.

За кольором: біляві, руді, світло-русяві, темно-русяві, чорні, сиві,
пофарбовані у світлий тон, пофарбовані в темний тон, пофарбовані в
червоний тон,________________________’

Лобова лисина, тім’яна лисина, макушечна лисина, повне облисіння,
залисини, борода, вуса, бакенбарди, коса.

Форма зачіски__________________________________________

Вуса___________________________________________________

Борода_________________________________________________

19. Голос: дзвінкий, глухий, сильний,_______________________

Промова: ясна, невиразна, говорить з акцентом,______________

Шепелявить, гаркавить, заїкається.

Говорить швидко, говорить повільно.

20. Розмір ніг (взуття): до 35 розміру, 36—37, 38—39, 40—41,

42—43 і більше.

21. Особливі прикмети розшукуваного:

Статури:_______________________________________________

Кінцівок: рук:___________________________________________

ніг:

пальців:

Зовнішності:

Зуби: відсутність зубів, дефекти зубів, 162
———————————————-

зовнішніми ознаками

(описати стан зубів, рівні, криві, рідкі, великі,

дрібні, білі, які зуби відсутні, наявність коронок, мостів,

протезів тощо)

,

гч 7

СУ 8 праві

О8 ^

нижні

ліві а (~) 67Г>

Умовні позначення (проставляються біля зуба на схемі):

З — зуб зламаний Вд — зуб відсутній П — зуб запломбований X — зуб хворий

К — на зубі коронка

В — зуб вставний

М — зуби замінені мостом

Ж — зуби з жовтого металу

Шкірний покрив: шрами, опіки, родимі плями (родимки), сліди віспи,
бородавки, прищі на обличчі, веснянки, зморшки на обличчі. Зазначити
розташування, розмір і конфігурацію_____________

Татуювання: дати, окремі букви, текст, малюнки, птахи, звірі, сонце,
карти, серце, ніж, кинджал, хрест, людина, каблучка, браслет, часи,
квіти, авіаційна тема, морська тема, релігійна тема. Місце розташування
татуювання: права рука, ліва рука, груди, спина, ноги, інша частина
тіла. Зміст і точне місцерозташування (описати)__________________

22. Особливості функціональних ознак: ходить швидко, ходить повільно,
ходить урозвалку, ходить за допомогою’ палиці, кульгає,
____________________________________________________

Характерні риси: жестикулює, багата міміка, вживає характерні слова,
звороти, словосполучення, вигуки, національні слова.

———————————————–:————————
І63

ПЧ-280

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

23. Навички, схильності

24. Стан здоров’я (коли і де лікувався, чи має хронічні хвороби, чи
одержував пенсію тощо)________________________________

25. Психологічні особливості:

темперамент___________________________________________

особливості характеру___________________________________

вольові якості

У словесному портреті вказуються особливі й разючі прикмети. Особливі
прикмети — це відмітні особливості, які мають цінність для ідентифікації
людини за ознаками зовнішності (татуювання, родимки, шрами). Особливі
прикмети, які легко доступні спостереженню і звертають на себе увагу,
дуже помітні, кидаються в очі, називаються разючими прикметами.

До особливих прикмет відносяться татуювання — наколоті особливою фарбою
візерунки на тілі.

Татуювання має поширення переважно серед злочинців. У злочинному
середовищі татуювання називають «картинкою», «наколкою», «прошивкою» або
«регалкою». Існують різноманітні засоби нанесення татуювання.
Найпоширенішим способом, що використовується у місцях позбавлення волі,
є застосування 2—3 голок, спеціальних штампів, пресів із зображеннями.
Як барвник застосовують туш, графіт, ультрамарин, чорнило. Великого
поширення набули татуювання з зображеннями хрестів і перснів на пальцях
рук, могильних пагорбів і церковних куполів, морського якоря, жінок,
карт. Трапляються татуювання у вигляді цифр («1981», № 43), окремих букв
і абревіатур («зло», «туз», «клен»), слів («люблю», «пам’ятаю»), виразів
(«Дружина полає і простить, коханка ж — відомстить»). Окремі татуювання
наносяться в примусовому порядку. 164
———————————————————————–

____________Глава 12. Ідентифікація людини за зовнішніми ознаками

Татуювання у вигляді малюнків (або інших зображень), як правило, мають
певний прихований зміст, а саме: можуть вказувати на становище в
злочинному середовищі, належність до злочинної діяльності, судимість і
терміни покарання, злочинний досвід і ступінь кваліфікації, належність
до певної категорії злочинців, спосіб учинення злочину, знаряддя
злочину. Татуювання мають важливе ідентифікаційне значення,
використовуються з метою кримінальної реєстрації злочинців та в
оперативно-розшукових цілях.

§ 3. Експертне ототожнення особи

за фотозображенням (портретно- криміналістична

експертиза)

Суттєва роль в ідентифікації особи належить портретно-криміналістичній
(фотопортретній) експертизі. Предметом її дослідження є розпізнавання
(діагностика) і встановлення тотожності особи за портретним зображенням.
Портретно-криміналістична експертиза поділяється на такі види:

1) експертиза зображень людей за фотопортретами з метою встановлення,
чи не зображено на двох (або більше) фотознімках одна й та сама особа;

2) експертиза невпізнаного трупа (фотознімки якого представлені) та
фотопортрета живої особи для встановлення особи трупа;

3) експертиза прижиттєвих фотографій безвісти зниклої людини та черепа
трупа для встановлення, чи міг виявлений череп належати даній особі;

4) експертиза посмертної маски невідомої людини і прижиттєвих
фотозображень безвісти зниклого з метою упізнання трупа.

Ідентифікованим об’єктом портретно-криміналістичної експертизи є
конкретна особа, тотожність якої
встано——————————————————————
—— 165

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

влюється. Ідентифікуючими об’єктами можуть бути зображення голови та
обличчя ідентифікованої особи (фотознімки, відеокадри, рентгенівські
знімки), череп або його знімок.

Типовими питаннями, які вирішує портретно-криміналістична експертиза, є
такі: одна чи різні особи зображені на фотографіях, на фотознімку і
рентгенознімку; одному чи різним людям належать частини голови, обличчя,
тіла, які зображені на представлених фотознімках; чи в одному й тому
самому одязі сфотографовані особи на представлених фотознімках; чи не
належав череп, представлений на дослідження, людині, яка зображена на
фотознімках; в одному чи різному віці сфотографована людина на
представлених знімках, який знімок є більш раннім; чи одна й та сама
особа чи різні особи представлені на відеокадрах тощо.

Експертне дослідження полягає у виявленні та порівнянні зовнішніх
прикмет з використанням спеціальних методів зіставлення, суміщення,
накладання зображень, координатних сіток, лінійних і кутових вимірів.
Використовують такі технічні прийоми: виміряють відстані між
од-ноіменними анатомо-топографічними точками, вивчають різномірні
співвідношення, проводять графічні побудови. Експерти використовують
звичайно 12—14 антропометричних точок обличчя в положенні фас і профіль
(наприклад, точки, які відповідають зовнішнім і внутрішнім кутам очей та
губ, зіниці, кінчик носа, точка перенісся і основи носа та ін.).

166

Глава 13. КРИМІНАЛЬНА РЕЄСТРАЦІЯ

§ 1. Поняття і значення кримінальної реєстрації

Успішному розкриттю, розслідуванню і попередженню злочинів сприяє діюча
система кримінальної реєстрації в Україні. Кримінальна реєстрація — це
цілеспрямований систематичний облік певних об’єктів для наступного
використання реєстраційних даних при розслідуванні злочинів, для розшуку
злочинців і речових доказів, з’ясування обставин, які супроводять
злочин. Систему кримінальної реєстрації утворюють різні види
криміналістичного обліку.

Криміналістичний облік — це система реєстрації, систематизації та
зосередження об’єктів або відомостей про них за їхніми ідентифікаційними
ознаками з метою використання облікових даних для розкриття та
попередження злочинів, яка ґрунтується на наукових даних і узагальненнях
практики боротьби зі злочинністю. Криміналістичні обліки здійснюються
органами МВС України відповідно до настанови «Про діяльність
експертно-криміналістичної служби МВС України», затвердженої наказом МВС
України від 30.08.99 р.

Безпосереднім призначенням кримінальної реєстрації є утворення
попередніх умов для ідентифікації об’єктів, що реєструються, наведення
про них відповідних довідок. За допомогою реєстраційних даних
здійснюється розшук та ідентифікація об’єктів шляхом порівняння
матеріалів реєстрації з ознаками об’єкта, що перевіряється. Кожний вид
криміналістичного обліку — це фактично інформаційно-пошукова система,
тому ведення і використання
кри-__________________________________,—-___ 167

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

міналістичних обліків передбачає широке застосування інформаційних
Технологій та можливостей ЕОМ.

За допомогою кримінальної реєстрації вдається вирішувати такі завдання
розслідування, як встановлення факту притягнення особи раніше до
кримінальної відповідальності; виявлення невідомого злочинця, який зник
з місця події, або особи, яка вчинила втечу з місць позбавлення волі;
ідентифікацію злочинця за його слідами; встановлення особи невпізнаного
трупа та ін.

У вузькому розумінні реєстрація являє собою процес фіксації в
установленому порядку ознак об’єктів в облікових документах за наявності
необхідних підстав. У криміналістичному обліку використовуються різні
способи реєстрації та фіксації ознак об’єкта: описово-письмовий,
дактилоскопічний, фотографічний, графічний, колекційний.

Наукову основу кримінальної реєстрації складають положення про
індивідуальність кожного об’єкта, відносну стійкість його ознак та
можливість ідентифікації. Формування криміналістичної реєстрації на
науковій основі було започатковано наприкінці XIX ст. французьким
криміналістом А. Бертильоном, який розробив і впровадив в практику
боротьби зі злочинністю антропометричний метод реєстрації. Більш
прогресивним методом, який прийшов через декілька років на зміну
антропометрії, став дактилоскопічний метод реєстрації злочинців.

§ 2. Види криміналістичних обліків

Система криміналістичного обліку складається з різних його видів.
Залежно від вирішуваних завдань криміналістичні обліки поділяються на
оперативно-пошукові та інформаційно-довідкові, а залежно від рівня
концентрації інформації — на центральні, регіональні та місцеві.
168———————————————————————

Глава 13. Кримінальна реєстрація

Оперативно-пошукові обліки вміщують об’єкти, які безпосередньо пов’язані
з подією злочину та, як правило, вилучені при оглядах місця події або
при проведенні оперативних заходів та слідчих дій. До них належать
дактилоскопічні обліки, колекції слідів зламування, взуття, транспортних
засобів, волокон, замків і ключів, підроблених рецептів і бланків
документів, кулегільзотеки, колекції суб’єктивних портретів та ін.

Інформаційно-довідкові обліки (колекції й картотеки) комплектуються
об’єктами та даними, які безпосередньо не пов’язані з подією злочину і
отримані в результаті накопичення відомостей інформаційного характеру.
Об’єктами інформаційно-довідкових колекцій і картотек можуть бути зразки
різноманітних виробів, малюнки, фотографії, таблиці, каталоги тощо.

Центральні обліки здійснюються Державним науково-дослідним
експертно-криміналістичним центром МВС України (ДНДЕКЦ). До центральних
оперативно-пошукових обліків відносяться: центральна колекція куль і
гільз зі слідами зброї (кулегільзотека); центральна картотека фальшивих
грошей; центральна картотека підроблених документів, виготовлених із
застосуванням засобів поліграфії; центральна картотека слідів рук,
вилучених з місць нерозкритих тяжких та резонансних злочинів; центральна
колекція макетів вибухових пристроїв і речовин; центральна колекція
фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху.

У межах центральних обліків утворені інформаційно-довідкові колекції
зразків: документів суворого обліку, цінних паперів та грошей; зброї та
боєприпасів; наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і
прекурсорів; рельєфних підошов взуття; інструментів, що використовуються
при зламуваннях; лакофарбовим покриттів;
ви———————————————————————-
–169

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

бухових пристроїв і речовин; протекторів шин; волокон і волосся;
паливно-мастильних матеріалів; підроблених номерів вузлів, деталей та
агрегатів автотранспорту тощо.

Регіональні обліки провадять науково-дослідні експертно-криміналістичні
центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ. Такі обліки комплектуються з
об’єктів, які вилучені під час оглядів місця події по справах про
злочини, що вчинені на території відповідного регіону або надіслані для
постійної перевірки з інших органів. До таких обліків відносяться:
картотеки слідів рук, вилучених з місць нероз-критих злочинів
(слідотеки); дактилоскопічні картотеки на осіб, які взяті міліцією на
облік; кулегільзотеки; картотеки фальшивих грошей; картотеки підроблених
документів, які виготовлені з застосуванням засобів поліграфії; колекції
слідів знарядь зламування, які вилучені з місць нероз-критих злочинів
(слідотеки); картотеки слідів взуття, які вилучені з місць нерозкритих
злочинів; картотеки слідів транспортних засобів, які вилучені з місць
нерозкритих злочинів; суб’єктивних портретів осіб, які підозрюються у
вчиненні злочинів; підроблених рецептів на одержання наркотичних і
сильнодійних лікарських засобів; зразків почерку осіб, які займаються
підробкою медичних рецептів; зразків печаток і підписів лікарів, які
виписують рецепти на одержання медичних засобів; мікрооб’єктів.

На регіональному рівні утворюються інформаційно-довідкові колекції:
зразків зброї та боєприпасів; наркотичних засобів, психотропних речовин,
їх аналогів і прекурсорів; рельєфних підошов взуття; інструментів, що
використовуються при зламуваннях; лакофарбових покриттів; скла фар
автотранспорту; макетів вибухових пристроїв і речовин; протекторів шин;
слідів рукавиць; замків і ключів; зразків волокон і волосся;
паливно-мастильних матеріалів; підроблених номерів вузлів і агрегатів
автотранспорту тощо. 170
———————————————————————–

Глава 13. Криміндльнд реєстрація

Місцеві обліки ведуться у відділах, відділеннях, групах НДЕКЦ, які
обслуговують міськрайліноргани, і комплектуються об’єктами, які вилучені
під час оглядів місця події по справах про злочини, що вчинені на
території обслуговування органу внутрішніх справ або надіслані для
постійної перевірки з інших органів. До таких обліків відносяться:
картотеки слідів рук, які вилучені з місць нерозкритих злочинів
(слідотеки); дактилоскопічні картотеки на осіб, які взяті міліцією на
облік; колекції слідів знаряддя зламування, які вилучені з місць
нерозкритих злочинів; картотеки слідів взуття, які вилучені з місць
нерозкритих злочинів; картотеки слідів транспортних засобів, які
вилучені з місць нерозкритих злочинів; суб’єктивних портретів осіб, які
підозрюються у вчиненні злочинів.

На місцевому рівні утворюються інформаційно-довідкові колекції:
рельєфних підошов взуття; інструментів, що використовуються при
зламуваннях; лакофарбових покриттів; скла фар автотранспорту;
протекторів шин; слідів рукавиць; замків і ключів; підроблених номерів
вузлів і агрегатів автотранспорту та ін.

Поряд з центральною, регіональною і місцевими системами обліків існує
також персональний оперативно-довідковий і дактилоскопічний обліки, які
функціонують на центральному і регіональному рівнях. Центральний облік
здійснює Інформаційне бюро МВС України (ІБ МВС), регіональний —
інформаційне бюро ГУМВС України в Криму, м. Києві та Київській області,
а також УМВС в областях.

§ 3. Дактилоскопічний облік

Обвинувачені, затримані та засуджені особи підлягають алфавітному і
дактилоскопічному обліку. Порядок ведення дактилоскопічного обліку
регламентовано Інструкцією про порядок функціонування дактилоскопічних
обліків експертно-криміналістичних підрозділів органів
вну-———————————————————————-
– .171

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

трішніх справ України, затвердженою наказом МВС України від 20.12.99 р.

Дактилоскопічний облік здійснюється за допомогою дак-тилокопічних карт,
які містять пальцеві відбитки кожної руки певної особи. Дактилокарти
заповнюються у 3-х примірниках, якщо вони підлягають обліку в
центральній дактилокартоте-ці, або у 2-х примірниках, якщо вони
підлягають обліку тільки в регіональній і місцевій дактилокартотеках.

Дактилокарта на особу заповнюється на бланку встановленого зразка, де у
відповідних графах фіксуються такі відомості: стать; прізвище, ім’я та
по батькові; число, місяць, рік народження; місце народження;
дактилоскопічна формула за 10-пальцевою системою; основні та контрольні
відбитки пальців; підпис особи; дата проведення дактилоскопіювання;
орган, де відбулося дактилоскопію-вання; підстава для
дактилоскопіювання; відбитки долонь; прикмети; прізвище і підпис
працівника, який заповнював дактилокарту (рис. 20).

Права рука

Рис. 20. Фрагмент дактилокарти

172-

Глава 13. Кримінальна реєстрація

Дактилоскопіювання полягає в отриманні пальцевих відбитків живих осіб і
трупів. При дактилоскопіюванні живих осіб на гладку пластинку видавлюють
невеличку кількість друкарської фарби і розкочують її гумовим валиком.
Дакти-лоскопійованому пропонують вимити руки теплою водою з милом, після
чого нігтьові фаланги всіх пальців прокочують від краю до краю по
пластинці з фарбою, потім у тому ж порядку прокочують їх у спеціально
зазначених місцях на да-ктилокарті. Після прокочування на дактилокарту
наносять контрольний відбиток чотирьох пальців одночасно (крім великого,
що прокочується окремо в спеціально відведеній графі), який допомагає
перевірити, чи нанесеш окремі відбитки пальців на відповідні місця
дактилокарти, і визначити, якою рукою і яким пальцем залишений відбиток
на місці події.

Умовне позначення

Рис. 21. Типи папілярних узорів та їх умовні позначення

173

>оугий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Дактилоскопування трупа має свої особливості. Фарбу з пластинки за
допомогою гумового валика наносять на пальці а потім прокочують кожний
палець окремими квадратиками паперу, покладеними на сірникову коробку.
Аркуші паперу з відбитками пальців наклеюються на відповідне місце
дактилокарти. Контрольний відбиток не робиться. Систематизація
дактилокарт полегшується за допомогою використання спеціальних формул
(рис. 21). Дактилоскопічна формула — це формула 10-пальцевої системи
реєстрації що записується в правому верхньому куті лицьового боку
дактилокарти; має вигляд двох простих дробів- перший іменується основною
частиною формули, другий — додатковою. Чисельник основної частини
формули являє собою суму умовних цифрових позначень тільки завиткових
візерунків парних пальців рук Із додаванням одиниці, а знаменник — суму
позначень завиткових візерунків непарних пальців із додаванням одиниці.
Парні й непарні пальці визначають, переходячи від великого пальця правої
руки до мізинця лівої. Для цифрових позначень усі пальці розподіляються
на пари. Відповідним парам присвоюються такі цифрові позначення: великий
І вказівний пальці правої руки — 16; середній і безіменний правої руки _
8; мізинець правої і великий лівої руки — 4; вказів ний і середній лівої
— 2; безіменний і мізинець лівої — 1. Додаткова частина формули являє
собою дріб, де в чисельнику є ряд цифрових позначень усіх візерунків
пальців правої руки, які не сумуються, а в знаменнику — пальців лівої.
Для виведення додаткової частини формули папілярний узор кожного пальця
наділяється умовною цифрою від 1 до 9. Дугові узори, незалежно від виду,
позначаються цифрою 1, петльові радіальні — 2, петльові ульнар-Ні _ 3,
4, 5 і 6, залежно від кількості ліній, розміщених на лінії відрахування;
завиткові узори — 7, 8, 9, залежно від відносного положення дельт;
відсутні пальці, а також узори пальців з пошкодженнями позначаються 0.

174 —————-—————‘——— ~~~

Розділ третій.

КРИМІНАЛІСТИЧНА

ТАКТИКА

7 Унітаз Пляма

оО° о Окремий кущ Стіл

с;

4,0. Окреме дерево: а — хвойне; Шафа

250

/лово 16. Слідчий огляд

Продовження табл. 1

«Щ^С^Чр Мішаний ліс Ліжко

«СЬ Яма, балка Диван

Горб, пагорб а Стілець

О Ставок сь Рояль

Ч п ппп /

/й й ии \ Міст дерев’яний Пляшка 251 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА Глава 17. ДОПИТ § 1. Поняття та види допиту Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини по справі. Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час допит — одна з найбільш складних слідчих (судових) дій; його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини. Мета допиту полягає в отриманні повних та об'єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, — доказами. Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК (статті 107, 143—146, 166—171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов'язковим. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів. Згідно зі статтями 143, 167 КПК допит можна проводити у місці провадження досудового слідства або за місцем перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі (присутність захисника, педагога, законних представників неповнолітнього та ін.). 252------------------------—----------------------------- /лово__/7. Допит Перед допитом слідчий у разі необхідності упевнюється в особі допитуваного, роз'яснює йому його права та обов'язки, з'ясовує відомості анкетного характеру. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу свідомо неправдивих показань. Конституція України у ст. 63 проголошує імунітет свідка: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом». Допит свідка по суті справи розпочинається з пропозиції розповісти все відоме йому про обставини, у зв'язку з якими він викликаний на допит. На початку допиту обвинуваченого слідчий повинен запитати його, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Після вільної розповіді свідка або обвинуваченого слідчий має право поставити свої запитання. Показання записуються до протоколу у першій особі та по можливості дослівно. Допитуваному може бути надана можливість власноручно написати показання. Коло тих обставин, які слідчий має намір з'ясувати шляхом допиту, називається предметом допиту. До їх числа належать обставини, пов'язані з самою подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслідками та ін.), які підтверджують або спростовують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їхніх дій. Практично предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини по справі. Предмет допиту залежить як від процесуального становища допитуваного, так і від того, яку інформацію він може мати у своєму розпорядженні. Слідчий визначає предмет допиту під час підготовки до його проведення. Конкретне своє вираження предмет допиту знаходить у плані допиту у вигляді переліку обставин, які підлягають з'ясуванню. Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА Допит може бути розглянутий як інформаційний процес, що має властиву йому структуру. Характеризуючи інформаційну структуру допиту, необхідно відзначити її багатоелементність та складність. Інформація у процесі допиту може бути класифікована за видами (рис. 29). Так, за суб'єктом допиту її можна підрозділити на такі види: 1) інформація, що виходить від слідчого; 2) інформація, що виходить від допитуваного; 3) інформація, що виходить від інших осіб, які беруть участь у допиті. Ці види інформації взаємопов'язані та взаємозалежні. Однак кожний з вказаних видів інформації має відносну самостійність та відповідну структуру. Інформація, що виходить від слідчого, може бути класифікована за різними підставами. Важливе значення має класифікація цього виду інформації за функціональним призначенням. Розподіл інформації за цією підставою дозволяє виділити такі її види: 1) комунікабельно-забезпечувальну (використовують для забезпечення успішного проведення допиту та встановлення психологічного контакту з допитуваним); 2) субстанціональну (спрямовану на з'ясування основних відомостей по справі, що відбивається у постановці запитань, які визначаються предметом допиту); 3) спонукаючу (використовується у разі, якщо допитуваний забув важливі для справи обставини або відмовився від їх викладу); 4) викриваючу (покликану виявити та викрити неправдиві дані в показаннях допитуваного); 5) коригуючу (дозволяє уточнити показання або виявити та усунути викривлення, які є наслідком добросовісної помилки свідка або обвинуваченого). 254 -----------------------:------------------------------------------------ ------------------- Глава 17. Допит інформація, що виходить від слідчого інформація, що виходить від інших осіб інформація, що виходить від допитуваного за функціональним призначенням за формою вираження -е- о . ' •з •І.' Рис. 29. Класифікація інформації в процесі допиту 255 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА Інформація, що виходить від допитуваного, може бути класифікована-за наступними критеріями: 1) за характером вираження: змістовна (відомості, які повідомляються допитуваним у процесі допиту), пара лінгвістична (жести, міміка, рухи тіла, звукові явища, які супроводжують мову людини), мімічна (мімічні прояви, безпосередньо не пов'язані з мовою допитуваного), конклю-дентна (рухи, жести, указання на що-небудь, з котрих можна дійти висновку про наміри особи або її ставлення до чого-небудь), така, що відображає психофізіологічні реакції (почервоніння або збліднення шкіри обличчя, тремтіння рук, виступання поту та ін.); 2) за характером виявлення (така, що вільно викладена, та викладена із спонуканням); 3) за характером відображення дійсності (така, що відповідає дійсності, й така, що не відповідає їй). Допит являє собою процес спілкування, в якому слідчий завжди повинен зберігати ініціативу у регулюванні процесу обміну інформацією. Він зобов'язаний керувати особами, які беруть участь у справі. Отримання інформації під час допиту має свої особливості, що визначаються процесуальним становищем допитуваного, зайнятою ним позицією, зацікавленістю у результатах справи, індивідуальними особливостями особи та деякими іншими обставинами. Залежно від підстав допит може бути поділений на ті або інші види. Так, залежно від процесуального становища допитуваного розрізняють допит таких осіб, як свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, експерт. За віковими особливостями допитуваного допит поділяється на допит неповнолітнього, дорослого, особи похилого віку. За послідовністю проведення — допит первісний, повторний (з'ясовуються обставини, про які допитуваний вже давав показання під час попереднього допиту); додатковий (отримання показань щодо обставин, про які 256--------------------------------------------------------------------- -- Глава 17. Допит не йшлося під час попередніх допитів). За суб'єктом проведення — допит, який здійснюється слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею. Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит. § 2. Процес формування показань Сприйняття, запам'ятовування та відтворення є взаємопов'язаними етапами формування показань. Правильне розуміння цих процесів сприяє ефективному застосуванню тактичних прийомів допиту, правильній оцінці показань. Першим етапом у формуванні показань є сприйняття. Сприйняття — це не тільки сума відчуттів, а й діяльність мислення. Відчуття є суб'єктивним за змістом джерелом, а тому відчуття і сприйняття певним чином залежать від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини. Сприйняття має різноманітні відтінки і характер залежно від особи сприймаючого (емоційного ставлення, інтересу до того, що сприймається, спрямованості уваги). До чинників, які в той чи інший спосіб впливають на сприйняття, його емоційне забарвлення, належить темперамент. Правильність сприйняття залежить від суб'єктивних і об'єктивних чинників: суб'єктивні — це стан органів відчуття людини, її суб'єктивна можливість правильно сприймати дійсність, а об'єктивні — умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість події, за якою спостерігають. Розглядаючи об'єктивні чинники, що впливають на правильність сприйняття, не можна відокремити їх від суб'єктивних особливостей особи, яка «забарвлює» сприймати дійсність. До таких особливостей належать спрямованість сприйняття та його емоційність. Спрямованість сприйняття залежить від того, було воно навмисним чи ні. Ненавмисне сприйняття характеризується тим, що люди-_______________________________________________257 17 1-280 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА на не готується попередньо до нього, воно виникає раптово і триває, доки діє відповідний подразник. Навмисне ж сприйняття характеризується цілеспрямованістю, а тому є повнішим і пов'язане з так званою професійною увагою. Сприйняття особою предметів чи явищ, пов'язаних з її професією, часто є більш правильним і містить найменший відсоток помилок. Другим етапом формування показань є запам'ятовування, як здатність утворювати умовні зв'язки, зберігати і відновлювати їхні сліди. Як і сприйняття, воно має вибірковий характер: людина запам'ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має для неї істотне значення. Експерименти з перевірки пам'яті людини свідчать про те, що вона з часом може перекручувати сприйняту подію. Повну розповідь про те, що спостерігалося, можна одержати тоді, коли свідок допитується через найкорот-ший від події проміжок часу. У слідчій практиці переважно зустрічаються показання осіб, які не ставили собі за мету обов'язково запам'ятовувати факти для викладу їх потім на допиті. Цією обставиною і визначаються складність відтворення зафіксованого, уривчастість, неповнота відомостей і деталей події. Так, очевидець дорожньо-транспортної події часто обмежує свою увагу фактами, які найсильніше вплинули па його психіку. Наприклад, свідок — очевидець наїзду автомашини на велосипедиста — показав, що він не запам'ятав ні обставин наїзду, ні зовнішнього вигляду автомашини. Він запам'ятав тільки те, як з неї на велосипедиста упав ящик (ящик, падаючи, вдарив велосипедиста залізним кутом, перевертаючись, вдарив ще раз і придавив його, розтрощивши голову і плече). Свідок зосередив увагу на потерпілому, а тому його показання в цій частині виявилися найповнішими. Спрямованість уваги в цьому разі сприяла кращому запам'ятовуван-I ню окремих обставин. 258 Глава 17. Допит Дослідження мимовільного запам'ятовування, як і досвід проведення допитів, свідчить про те, що особи запам'ятовують не тільки те, що справляє яскраве враження, а й фонові обставини, на які не спрямована безпосередня увага. Тут доцільно застосовувати тактичні прийоми допиту з використанням асоціативних зв'язків, до яких належать: а) постановка додаткових запитань, заснованих на аналізі показань осіб і використанні можливих асоціацій у допитуваного в момент спостереження події; б) постановка нагадуючих запитань (витяги з показань допитуваного чи відомостей з інших матеріалів справи з метою відновлення в пам'яті обставин події, що спостерігалася); в) пред'явлення під час допиту речових доказів; г) допит на місці події. Третім етапом формування показань є відтворення сприйнятого. Воно залежить від низки умов, у тому числі фізичного і психічного стану особи в момент відтворення. Особливого значення тут набуває здатність особи висловлювати свої думки. Ця здатність у кожної людини є індивідуальною і залежить від її культурного рівня, інтелекту, словникового запасу. При цьому значну роль відіграють. вислови, які використовує слідчий при допиті, окремі фрази, слова, формулювання запитань. У психології відомі два типи відтворення: а) вільне відтворення смислового змісту з відхиленням від форми та б) відтворення змісту із збереженням його форми. Цей поділ важливо встановити в показаннях з метою їх правильної оцінки і визначення тактики допиту. Так, відтворення змісту із збереженням форми виявляється в детальному і послідовному викладі події, без виділення її головних і 17-1-280 другорядних рис. Відтворення ж змісту без форми полягає у викладі суті події. § 3. Підготовка до допиту Ретельна і всебічна підготовка до допиту є необхідною умовою одержання повних та достовірних показань. У процесі підготовки до допиту слідчий здійснює комплекс організаційних і тактичних заходів. Підготовка до допиту може бути поділена на три основних рівня: пізнавальний, прогностичний та синтезуючий. Пізнавальний рівень полягає у вивченні матеріалів кримінальної справи, ознайомленні з оперативно-розшукови-ми даними, збиранні відомостей про особу допитуваного, вивченні спеціальних питань. Інформація, яка буде одержана на цьому рівні, дозволяє прогнозувати різні ситуації допиту, визначати можливість виникнення у допитуваного реакцій на використання того чи іншого тактичного прийому або небажаного психічного стану, обирати найдоцільніші способи встановлення психологічного контакту. Підготовка до допиту завершується на синтезуючому рівні й охоплює складання плану допиту, а також вирішення питань, пов'язаних з визначенням доцільного місця, часу та режиму його здійснення. Під час підготовки до допиту велике значення має цілеспрямоване вивчення матеріалів справи, що дозволяє встановити коло осіб, які підлягають допиту, визначити предмет допиту, сформулювати запитання допитуваному. Вивчення матеріалів справи слід розпочинати з первинних даних, покладених в основу порушення кримінальної справи. У цьому сенсі цікаву інформацію для проведення допиту можна одержати з пояснень опитуваного, в яких відбивається його позиція, ставлення до того, що трапилося. Такі пояснення нерідко містять дані, які допомагають спря-260 ___ Глава 17. Допит мувати перебіг допиту, перевірити відомості, одержані від опитуваного. Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає аналіз даних, які містяться у протоколах слідчих дій, що дає можливість виявити суперечності або прогалини з деяких обставин. Важливе місце в процесі вивчення матеріалів справи належить аналізу результатів таких слідчих дій, як огляд місця події та обшук. Дослідження їх може бути корисним для висування версій про механізм вчиненого злочину і осіб, що його вчинили. Вивчення даних, які містяться у протоколі огляду місця події, дає змогу виявити окремі психологічні риси особи допитуваного: його рішучість або обачливість, сміливість або боягузтво, навички та звички, жорстокість, цинізм, схильність до афективних спалахів, патологічні відхилення психіки тощо. Вивчення матеріалів справи дозволяє дійти висновку щодо характеру дій допитуваного і скласти його «кримінальний» портрет. Під час вивчення матеріалів справи слідчий робить закладки у потрібних місцях, виписує прізвища, адреси, систематизує письмові та речові докази. В окремих випадках доцільно вести робочі записи щодо кожного допитуваного у вигляді карток або на окремих аркушах паперу. Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає необхідність: 1) предметної систематизації матеріалів про факти, події, особу тощо; 2) виявлення суперечностей і прогалин у досліджуваних матеріалах; 3) одержання контрольних відомостей, які можна використовувати на допиті. Деякі слідчі розпочинають допит, не вивчивши добре матеріали справи, і тому забувають з'ясувати істотні об- ._____________________________________________________ 261 та ставини. Це призводить до необхідності проводити повторні допити, що є небажаним. Підготовка до допиту передбачає необхідність вивчення соціально-психологічної характеристики допитуваного, яка складається з даних про його характер, темперамент, рівень інтелекту, спосіб мислення, схильність до референтної групи, спосіб життя, виховання в сім'ї тощо. Вивчення особи допитуваного дозволяє обрати доцільний момент для допиту, визначити послідовність допиту кількох свідків або обвинувачених, встановити психологічний контакт з допитуваним, обрати найефективніші прийоми, способи виховного впливу, а також оцінити одержані показання. Вивчення особи допитуваного здійснюється на підставі певних методів: спостереження, бесіди, аналізу результатів діяльності, узагальнення незалежних характеристик. Обсяг даного вивчення залежить від таких чинників, як процесуальне становище допитуваного, характер злочину, мета допиту, організаційні можливості слідчого та його професійні знання. Під час вивчення особи допитуваного істотну допомогу слідчому може надати фахівець-психолог. Використання спеціальних знань у галузі психології в процесі підготовки і проведення допиту є досить ефективним. Психолог може допомогти визначити особливості психічних процесів, властивостей і станів допитуваного, встановити тип темпераменту, риси характеру, інтелектуальні здібності тощо, а також рекомендувати способи, за допомогою яких можуть бути виявлені окремі психологічні якості допитуваного, запропонувати запитання, які доцільно поставити з метою встановлення контакту. Психолог при підготовці до допиту може запропонувати також експрес-психодіагностику допитуваного, використовуючи можливості тестів. 262 Глава 17. Допит Заключним етапом підготовки до допиту є його планування, яке передбачає визначення порядку проведення допиту, здійснення прогностичної функції. При плануванні слідчий прогнозує поведінку обвинуваченого або свідка на допиті, а також можливість виникнення різних ситуацій допиту та їх зміни під час його проведення. Планування допиту передбачає прогнозування можливих реакцій допитуваного на той чи інший доказ та можливі зміни лінії поведінки слідчого в процесі допиту. Планування допиту потребує використання можливостей рефлексивного мислення (імітації можливого перебігу міркувань іншої особи). За допомогою рефлексивного мислення слідчий прогнозує варіанти відповідей, які може дати допитуваний на поставлені йому запитання, і визначає відповідну тактику. Рефлексивне управління являє собою конкретне запровадження слідчим напрямів прогнозу. Результати розумової діяльності слідчого при підготовці до допиту знаходять свій концентрований вираз у плані допиту — усному або письмовому, короткому або розгорнутому. Розгорнутий письмовий план може бути складений за такою схемою: № п/п Обставини, які підлягають з'ясуванню Наявні в справі матеріали Запитання допитуваному Тактичні прийоми 1 2 3 4 5 Складання розгорнутого письмового плану допиту починається з визначення його предмета. Предметом допиту є сукупність обставин, які підлягають з'ясуванню і мають значення для встановлення істини по справі. Такі обставини мають викладатися в логічній послідовності та відбивати специфіку відповідно до процесуального становища допитуваного. План допиту відбиває зміст тактики: запитання допитуваному та використання інших тактичних при- 263 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА йомів. Підготовка до допиту полягає у визначенні не тільки змісту тактичних прийомів, айв їхній послідовності. § 4. Зміст тактики допиту Тактика допиту складається з найбільш ефективних прийомів, що сприяють одержанню повних і об'єктивних показань. Під час допиту використовуються різноманітні тактичні прийоми: постановка тих чи інших запитань, пред'явлення речових і письмових доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події, роз'яснення суті наслідків вчиненого злочину, переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування тощо. У теорії криміналістики існує певна класифікація запитань, які можуть бути сформульовані допитуваному. За своєю спрямованістю запитання поділяються на основні (спрямовані на з'ясування головних відомостей у справі) та доповнюючі (спрямовані на з'ясування фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді). Відповідно до цільового призначення запитання можуть бути: уточнюючими — спрямовані на найповніше і найточніше з'ясування питань, що мають значення для справи (наприклад: «Ви показали, що пістолет знаходився біля трупа. Чи не можете Ви сказати, з якого боку і на якій відстані від трупа знаходився пістолет?»); нагадуючими — переслідують мету оживити пам'ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації (наприклад: «Що Ви робили після дня народження? В якому місці Ви гуляли?» тощо); контрольними — спрямовані на перевірку даних, що були повідомлені допитуваним, з'ясування джерел одержання фактів (наприклад: «На підставі чого Ви стверджуєте, що злочин було вчинено о 16-ій годині?»). Під час допиту як тактичний прийом застосовується пред'явлення доказів. Криміналістична тактика передба- Глава 77. Допит чає певні способи пред'явлення доказової інформації. Найдоцільнішою є класифікація способів пред'явлення доказів за декількома підставами: 1. За характером використання доказів у розслідуванні: а) пред'явлення доказів на одному допиті; б) пред'явлення доказів під час низки допитів однієї особи. 2. За характером взаємозв'язку доказів у кримінальній справі: а) роздільне пред'явлення одиничних доказів; б) пред'явлення комплексу взаємопов'язаних доказів; в) пред'явлення всієї системи доказів. 3. За характером демонстрації доказів на допиті: а) згадування про наявні докази на допиті; б) перерахування доказів, що мають місце, із зазначенням джерел їх походження; в) показ доказів допитуваному не повністю, мимохідь; г) надання допитуваному можливості розглядати, вивчати докази; ґ) підкреслена демонстрація ознак об'єкта, що пред'являється. 4. За характером послідовності пред'явлення доказів: а) пред'явлення доказів у послідовності «зростання сили»; б) пред'явлення доказів у послідовності «зменшення сили». 5. За характером додаткових умов, що підсилюють вплив на допитуваного доказів, що пред'являються: а) несподіване пред'явлення доказів; б) пред'явлення доказів після попереднього з'ясування обставин, які пов'язані з ними; ----------------------------265 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА /лово 17. Допит в) пред'явлення доказів і роз'яснення їх значення у кримінальній справі; г) використання науково-технічних засобів для роз'яснення допитуваному особливостей доказів, що пред'являються; ґ) супроводження пред'явлення доказів описом передбачуваного перебігу розслідуваної події та її обставин (запропонована система пред'явлення доказів була досліджена В. С. Комарковим*). Використання тактичних прийомів у процесі допиту повинно мати не хаотичний характер, а логічну доцільність їх реалізації. Тактичні прийоми можуть бути упорядковані відповідно до ситуації допиту. Дослідження типових ситуацій допиту дозволяє встановити такі їх види: 1) повідомлення правдивих показань; 2) добросовісна помилка допитуваного; 3) суперечності у показаннях допитуваного; 4) відмова від давання показань; 5) повідомлення неправдивих показань. Побудова і використання систем тактичних прийомів допиту залежать не тільки від ситуаційної обумовленості, а й від мети допиту, його виду, процесуального становища допитуваного та інших чинників. Можна запропонувати системи тактичних прийомів (тактичні комбінації), що мають на меті: 1) встановлення психологічного контакту з допитуваним; 2) спонукання його до давання показань; 3) уточнення свідчень і усунення в них суперечностей; * Комарков В. С. Тактика допроса. — Харьков, 1975. 266--------------------------------------------------------------------- --- 4) актуалізацію забутого в пам'яті допитуваного; 5) викриття неправди; 6) усунення перекручень при добросовісній помилці допитуваного. Запропоновані системи тактичних прийомів допиту можуть містити у своєму складі підсистеми прийомів, що обумовлено можливістю конкретизації мети тієї чи іншої системи і відмінністю в процесуальному становищі допитуваного. Можливі варіанти систем тактичних прийомів та їх динамічна залежність від ситуацій допиту наведені на рис. ЗО. «Контакт» Конфліктна ситуація бс кс бс Відмова віл показань 4- «Спону-кання». Неправда в показаннях «Викриття неправди» Рис. ЗО. Системи тактичних прийомів та їх динамічна залежність від ситуацій допиту: кс — конфліктна ситуація; бс — безконфліктна ситуація 267 ій Запропонована схема показує, що після використання системи тактичних прийомів, спрямованої на встановлення психологічного контакту з допитуваним («Контакт»), можливе виникнення двох видів ситуацій: безконфліктної або конфліктної. Як безконфліктні ситуації на схемі запропоновані: 1) повідомлення достовірних показань допитуваним; 2) виникнення перекручень у показаннях; 3) виникнення суперечностей у показаннях; 4) неможливість повідомлення певної інформації внаслідок забування окремих моментів. Конфліктні ситуації передбачають наявність двох ситуацій: 1) відмови допитуваного від показань; 2) повідомлення неправди у показаннях. До кожної із запропонованих ситуацій рекомендується відповідна система тактичних прийомів. Розглянемо роботу схеми. Припустімо, що під час встановлення психологічного контакту необхідний рівень його не було досягнуто і виникла конфліктна ситуація. У такому разі є необхідність у використанні системи тактичних прийомів, спрямованої на спонукання до давання показань («Спонукання»). Реалізація такої системи передбачає перехід у блок безконфліктних ситуацій. Однак можливий перехід й в іншу — конфліктну ситуацію у вигляді повідомлення неправди, що змушує до використання системи тактичних прийомів, спрямованої на викриття неправди в показаннях («Викриття неправди»). На схемі показана можливість переходу від безконфліктної ситуації до конфліктної, що може бути пов'язано зі зміною позиції допитуваного внаслідок тактичних помилок слідчого. Можливий також і перехід від однієї безконфліктної ситуації до іншої (наприклад, від ситуації, яка характеризується 268 забуванням окремих моментів допитуваним, до ситуації перекручення в показаннях). § 5. Встановлення психологічного контакту Психологічний контакт — це найбільш сприятлива психологічна «атмосфера» допиту, яка допомагає взаємодії та взаємовідносинам між її учасниками, це певний «настрій» на спілкування. Психологічний контакт у допиті передбачає можливість виникнення двох його рівнів: 1) коли допитуваний бажає давати показання та 2) коли його примушують до цього. Такий контакт може йти з наростанням, а може гаснути чи може раптово виникнути і так само раптово зникнути. Психологічний контакт завжди має двосторонній характер, його встановлення і підтримання залежить як від слідчого, так і від допитуваного, хоча ініціатива повинна належати слідчому. Існує двосторонній контакт, в якому допитуваний відчуває, що він становить для слідчого певний інтерес. Встановлення психологічного контакту вимагає від слідчого знань психології допитуваного. Він повинен враховувати його індивідуально-психологічні особливості, типологічні якості, психічний стан на момент допиту, життєвий досвід та ін. Тактичні прийоми, спрямовані на встановлення психологічного контакту з допитуваним, ґрунтуються на використанні даних психології, логіки та інших наук. У цьому відношенні певний інтерес становлять способи приваблювати до себе людей, запропоновані Дейлом Карнегі*. Він рекомендує шість таких способів: 1) виявляйте щирий інтерес до інших людей; 2) усміхайтесь; 3) пам'ятайте, що * Карнеги Д. Как приобретать друзей й оказьшать влияние на людей- /Пер с англ. - К., 1989. - С. 98. 269 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА для людини звук її імені — найбільш солодкий і найбільш важливий звук людської мови; 4) будьте добрим слухачем; заохочуйте інших розповідати вам про себе; 5) ведіть розмову у колі інтересів співрозмовника; 6) давайте людям відчути їх значимість і робіть це щиро. Банальність деяких прийомів очевидна, однак це не позбавляє їх практичного значення при певній інтерпретації. Побудова системи тактичних прийомів передбачає необхідність з'ясувати мету встановлення психологічного контакту. Відповідно до мети і процесуального стану допитуваного в системі тактичних прийомів можуть бути виділені наступні підсистеми: 1) сприяюча адаптації до обстановки допиту і усуненню небажаних станів психіки допитуваного: щодо обвинуваченого (підозрюваного) — уточнення анкетно-біографічних даних; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не відноситься до предмета допиту; демонстрація слідчим поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси; щодо свідка (потерпілого) — повідомлення про мету допиту; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не відноситься до предмета допиту; переконання у невідворотності покарання злочинців; 2) стимулююча установку на необхідність спілкування: щодо обвинуваченого (підозрюваного) — роз'яснення допитуваному суті його процесуального становища; демонстрація перспектив ситуації, що склалася; роз'яснення значення щиросердості розкаяння, інших пом'якшуючих обставин; використання позитивної оцінки окремих якостей особи допитуваного; щодо свідка (потерпілого) — переконання в необхідності надання допомоги органам розслідування; роз'яснення 270--------------------------------------------------------------------- ----- Глава 17. Допит суті наслідків вчиненого злочину або можливості їх виникнення у майбутньому; показ фотознімків (предметів), пов'язаних із вчиненим злочином та його наслідками; використання позитивної оцінки якостей особи допитуваного. Розглянемо зміст і роль окремих тактичних прийомів стосовно підсистеми, яка сприяє адаптації до обстановки допиту та усуненню небажаних станів психіки обвинуваченого (підозрюваного). Так, у процесі з'ясування обставин анкетно-біографічного характеру слідчий може уточнювати окремі з них з метою визначення психологічного стану допитуваного, включення його в активне спілкування, визначення рівня інтелектуального розвитку допитуваного і рівня володіння ним мовою, усунення емоційної напруженості. Уточнювати можна дані, які викликають позитивні емоції у допитуваного. Зокрема, коли заповнюється графа про місце народження, доцільно спитати обвинуваченого про те, як довго він жив у цьому місці, коли переїхав, чи подобаються йому місця, де він народився, які у цих місцях визначні пам'ятки. Розглянутий тактичний прийом пов'язаний зі вступом у спілкування і має орієнтуючий характер. Наступний тактичний прийом — це бесіда з допитуваним на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не відноситься до предмета допиту. Важливе значення у цьому відношенні має уміння слідчого вірно обирати тему для бесіди, що визначається знанням інтересів допитуваного, його захоплень, рівнем загальної культури. Бесіди на такі теми дозволяють змінити психологічний стан допитуваного, позитивно впливають на обвинуваченого (підозрюваного) незалежно від того, перебуває він у збудженому чи пригніченому стані. Загальмованість, як і схвильованість, викликається напруженням, усунути яке допомагає спілкування. Змінюючи тему, необхідно знайти таку, яка викличе у допитуваного інтерес. Допитуваний не повинен ---------------------------------------------------271 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА^ відчути, що його «виводять» на заздалегідь заплановану тему розмови. Це можна зробити шляхом включення в поле зору допитуваного предметів, пов'язаних з його інтересами, які викликають у нього позитивний емоційний відгук. У процесі такої бесіди проявляються комунікативні якості слідчого, які впливають на'встановлення психологічного контакту. Окремі криміналісти розглядають вплив на допитуваного позитивними якостями — ввічливістю, справедливістю, доброзичливістю, принциповістю — як тактичний прийом, що сприяє встановленню контакту. Дійсно, позитивні якості особи слідчого сприятливо впливають на встановлення і підтримання контакту, проте вони не можуть розглядатися як самостійні тактичні прийоми, а мають бути притаманні всьому спілкуванню слідчого і допитуваного. Тактичний прийом, який полягає у демонстрації слідчим поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси, сприяє адаптації підозрюваного на допиті, усуненню небажаних станів його психіки. Використання цього прийому викликає у допитуваного інтерес до інформації, яку повідомляє слідчий, відвертає від чинників, що заважають зосередитись на головному, сприяє відвертості допитуваного. § 6. Актуалізація забутого в пам'яті допитуваного Важливим завданням слідчого при допиті свідків або обвинувачених є надання допомоги у пригадуванні подій минулого. Поновлення (актуалізація) сприйнятого матеріалу може характеризуватися різним ступенем труднощів — від «автоматичного» впізнання предметів до важкого пригадування їх. 272 Глава 17. Допит Можливість актуалізації забутого у пам'яті допитуваного базується на збудженні відповідних нервових зв'язків або асоціацій (за схожістю, суміжністю або контрастом), а тому тактичні прийоми, які сприяють актуалізації, повинні ґрунтуватися саме на цьому. Допитуваний може зробити заяву типу «я вже нічого не пам'ятаю», «був п'яний і не пам'ятаю, що відбувалося» тощо. При «побічній відмові» від показань допитуваний звичайно вказує на повне випадіння з його пам'яті подій, що становлять інтерес, і не докладає зусиль для пригадування «забутого». Встановити, чи має місце «побічна відмова» від показань або допитуваний дійсно забув обставини, які цікавлять органи розслідування, слідчому допомагає аналіз таких даних, як час, що пройшов з моменту сприйняття окремих фактів, характер події, наступна діяльність допитуваного, його стан у момент сприйняття, індивідуальні особливості пам'яті. Система тактичних прийомів, спрямована на актуалізацію забутих матеріалів в пам'яті свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних), може включати: 1) постановку нагадуючих запитань; 2) показ доказів; 3) демонстрацію іншої матеріалізованої інформації; 4) допит на місці події; 5) оголошення показань інших осіб. Запропонована система є найбільш типовою. У процесі її використання ефективним може стати кожен із зазначених прийомів або їх комплекс залежно від психологічних особливостей допитуваного і своєрідності забутого матеріалу. Можливість реалізації окремих тактичних прийомів системи обумовлена ситуацією розслідування, яка складається до проведення допиту. -----------------------------——-----------------------------------273 181-280 ій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА Глава 17. Допит Важливим прийомом, спрямованим на актуалізацію забутих обставин, є постановка допитуваному нагадуючих запитань, мета яких полягає у нагадуванні обставин, що сприяє збудженню асоціативних зв'язків. Дані для нагадуючих запитань слідчий одержує з матеріалів кримінальної справи, показань інших осіб, оперативно-розшукових відомостей. Позитивний ефект у пригадуванні забутого має постановка запитань у хронологічній або логічній послідовності про попередні, супровідні та наступні за подією злочину обставини. Так, в одному з будинків була вчинена квартирна крадіжка. Припускалося, що злочинці могли проникнути до квартири або шляхом підбирання ключів, або використовуючи ключі від даної квартири, які були загублені господаркою рік тому. За підозрою у вчиненні злочину були затримані Г., А., М., які заперечували свою причетність до крадіжки. Під час розслідування була допитана молодша сестра одного з підозрюваних В. При її допиті слідчий спробував з'ясувати чи не знаходив хто-небудь з їхньої сім'ї ключі. У своїх показаннях В. повідомила, що одного разу вона знайшла два ключ й, які потім віддала своєму братові. Однак час, коли вона знайшла ключі, і день, коли віддала їх братові, не пам'ятала. Слідчий вирішив поставити їй такі дві групи нагадуючих запитань: а) запитання, які б сприяли пригадуванню часу знаходження ключів: В якому місці були знайдені ключі? Чому В. була у цьому місці? Куди вона прямувала і з ким?; б) запитання, які б сприяли пригадуванню дня, коли ключі були передані братові: Де вона їх віддала і за яких обставин? Чим займалася у той час? Постановка цих запитань дозволила В. пригадати обставини, які мали важливе значення для подальшого розслідування. Система тактичних прийомів, спрямована на актуалізацію забутого, включає й такий прийом, як показ свідку або обвинуваченому речових або письмових доказів. Тут процес пригадування ґрунтується не тільки на розумових 274______________—_____-______—__-_______________ асоціаціях, а й на безпосередніх зорових відчуттях. У процесі показу тих чи інших доказів допитуваний впізнає предмет, сприйнятий раніше, і пригадує обставини, пов'язані з ним. Тактичним прийомом, який сприяє актуалізації забутого, є демонстрація допитуваному іншої матеріалізованої інформації з метою оживити у його пам'яті обставини баченої ним події. Так, для актуалізації забутого можуть бути успішно використані різні фотознімки, схеми, малюнки, макети, а також такі системи, як «фоторобот», рисований портрет, альбом з типовими малюнками елементів зовнішності людини, альбоми зразків різних фасонів одягу, кольорові репродукції вантажних і легкових автомобілів тощо. Якщо допитуваний забув будь-яке прізвище, можна запропонувати йому ту чи іншу довідкову книгу (наприклад, телефонну), з тим щоб він знайшов це або схоже прізвище (асоціації за схожістю). Отже, суть цього тактичного прийому полягає в демонстрації (показі) допитуваному аналога раніше сприйнятого предмета або окремих його ознак. Актуалізації забутого може допомогти й такий тактичний прийом, як допит на місці події. Психологічною підставою його є повторне сприйняття допитуваним обстановки, в якій відбувався злочин. Таке сприйняття збуджує асоціативні зв'язки і стимулює більш повне відтворення обставин, які цікавлять слідчого. Слідча практика свідчить про ефективність використання допиту на місці події. Так, Л. була зґвалтована групою юнаків за таких обставин. Біля кінотеатру до неї підійшли хлопці, які попросили її викликати з сусіднього будинку їх знайому. Л. погодилася їм допомогти. ------------------------------------------------------------------------ --------- 275 184-280 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА Коли вони підійшли до вказаного будинку, хлопці схопили Л. за руки і завели спочатку до під'їзду, а потім на горище будинку, де й зґвалтували її. На допиті Л. повідомила, що вона не пам'ятає, де розташований цей будинок, в якій бік від кінотеатру вони пішли, до якого під'їзду заходили. Слідчий вирішив провести допит на місці події. Прибувши до кінотеатру, Л. згадала, якою дорогою вони йшли, впізнала будинок та під'їзд, до якого вони заходили, і навіть пригадала, як у розмові ґвалтівники одного зі своєї компанії називали «Рудий». Показання потерпілої сприяли визначенню місця події, встановленню злочинців і розкриттю злочину. До системи тактичних прийомів, яка сприяє актуалізації забутого, належить оголошення показань інших осіб. У процесі оголошення показань необхідно пред'являти не протокол у цілому, а зачитувати фрагменти, що стосуються тільки обставин, за яких певний факт мав місце. Так, якщо слідчого цікавить якась розмова конкретної особи, то свідку оголошується витяг з показань не про розмову, а про місце зустрічі та час, коли ця розмова відбулася. § 7. Викриття неправди в показаннях Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) в їхніх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком свідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення таких перекручень є важливим завданням слідчого при допиті. Практичне значення мають запропоновані у криміналістичній літературі критерії відповідності показань допитуваного дійсності, які мають орієнтуючий характер. Зокрема, такі критерії включають: 1) компетентність допитуваного (коли характер його показань, його особливості дозволяють дійти висновку про те, що він не здатний вигадати повідомлене); 2) його непоінформованість (незнання допитуваним тих обставин, які мали бути відомі та не могли бути забутими, якщо його показання є вірними); 276--------------------------------------------------------------------, ______ Глава 17. Допит 3) рівень мовлення допитуваного (відповідність мовних особливостей показань його культурному рівню, професійній приналежності, лексичному запасу); 4) унікальність показань (якщо повідомлення має свою індивідуальність, то більш обґрунтовано вважати його правдивим); 5) емоційна насиченість показань (правдиві показання мають порівняно більшу кількість суто особистих, емоційних моментів, посилань і вказівок на переживання); 6) критерій невідповідностей (сумлінний допитуваний описує фрагменти і деталі події, не завжди і не в усьому узгоджує їх між собою; допитуваний, який повідомляє неправду, робить спроби усунути невідповідності). У криміналістичній теорії зазначається необхідність спостереження в процесі допиту за поведінкою обвинуваченого або свідка та його психофізіологічними реакціями. Виявити неправду у показаннях таке спостереження не дозволяє, однак воно реєструє зовнішні прояви, які відбивають динаміку стану допитуваного під час допиту, різне реагування на те чи інше запитання або пред'явлений доказ. Ці зовнішні прояви не мають доказового значення, а виконують лише орієнтуючу функцію. У процесі попередньої оцінки показань можливо виявлення негативних обставин, які при допиті можуть виступати у двох формах: а) відсутності у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце; б) наявності у показаннях даних, яких не повинно бути. Так, у разі наявності даних, яких не повинно бути, негативні обставини при допиті можуть проявлятися у вигляді обмовок та винної поінформованості допитуваного. Значення негативних обставин у допиті полягає в тому, що вони виступають специфічними сигналами неправди у показаннях і потребують використання відповідних тактичних прийомів. ___________________________________---------------------, 277 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА Виявлення неправди у показаннях обвинувачених або свідків передбачає їх попереднє дослідження шляхом зіставлення таких показань з різними даними, які є у розпорядженні слідчого (зіставлення окремих елементів у показаннях допитуваних, зіставлення з показаннями інших осіб тощо). Повідомлення неправди свідками чи обвинуваченими — це вольовий і свідомий акт, спрямований на перекручення істини. Отже, для запобігання і встановлення неправди слідчий повинен знати її можливі мотиви. Засобами усунення мотивів неправди при допиті є тактичні прийоми, розроблені на підставі методу переконання. Таким чином неправда може бути відвернута на стадії встановлення психологічного контакту з допитуваним. Використання тактичних прийомів, спрямованих на встановлення психологічного контакту, сприяє побудові безконфліктної ситуації допиту і одержанню правдивих показань. Проте усунути мотиви неправди і одержати об'єктивні показання за допомогою даної системи прийомів не завжди можливо. Побудова системи тактичних прийомів, спрямованої на викриття неправди в показаннях допитуваного, передбачає необхідність урахування його процесуального становища та форми неправдивого повідомлення. Доречним буде виділення шести підсистем, характерних для допиту обвинуваченого (підозрюваного), які мають таку спрямованість: 1) викриття неправди при повному запереченні обвинуваченим своєї вини і висуненні ним своєї версії; 2) викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваченим своєї вини; 3) подолання замовчування обвинуваченим фактів, які інтересують органи розслідування; 4) викриття неправдивої заяви про алібі; 278 —------------------------------------------________________________ Глава 17. Доп ит 5) встановлення обмови; 6) встановлення самообмови. Кожна з названих підсистем включає комплекс найбільш доцільних тактичних прийомів. Наприклад, підсистема тактичних прийомів, спрямована на викриття неправдивої заяви про алібі, передбачає: а) постановку деталізуючих запитань щодо перебування допитуваного у вказаному місці; б) постановку контрольних запитань щодо фактів, точно встановлених у справі; в) оголошення фрагментів показань осіб, на яких посилався обвинувачений (підозрюваний), стосовно суперечностей, що виникли; г) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі; ґ) пред'явлення доказів, які підтверджують перебування допитуваного у місці вчинення злочину; д) оголошення висновку експерта, результатів окремих слідчих дій, які свідчать про можливість перебування допитуваного на місці злочину. Розглянемо функціональне призначення і ефективність окремих тактичних прийомів цієї підсистеми під час її використання. І Так, при розслідуванні квартирної крадіжки як підозрюваний був допитаний Г., який мешкав у сусідньому будинку. На допиті Г. заявив, що він нічого не знає про вчинений злочин, бо тоді, коли сталася крадіжка, він перебував у спортивному таборі за містом. Тактика викриття неправди була заснована на використанні групи тактичних прийомів допиту. Зокрема, слідчий поставив деталізуючі запитання щодо тих заходів, які проходили у таборі в той час, коли була вчинена крадіжка (такими заходами були відвідування басейну та обід). Відносно відвідування басейну допитуваному були поставлені такі запитання: Чи відвідував Г. басейн? _________________________________________________ 279 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА Коли він прийшов туди? Чи організовано проходило плавання? Хто керував спортсменами? З ким він спілкувався? Про що вони розмовляли? Як довго він там пробув? З ким він пішов з басейну? Відносно обіду: Чи ходив Г. на обід? Чи не було спізнення з приготуванням їжі? Що було подано на обід? За яким столом він сидів? Хто обідав з ним за одним столом? Про що вони говорили? Хто першим вийшов з-за столу? Після фіксації відповідей допитуваного слідчий оголосив показання К. і С., на яких посилався підозрюваний Г., як осіб, що можуть підтвердити його дані. Хоча у цілому ці показання підтверджували факт присутності Г. і в басейні, і на обіді, але в деталях їхні показання мали істотні розбіжності. Слідчим були оголошені ті фрагменти показань, які суперечили показанням Г. Підозрюваний пояснив їх наявність тим, що «ніхто не ставив на меті запам'ятовувати нікому не потрібні дрібниці». Наступним тактичним прийомом, використаним у допиті, було оголошення показань вихователя табору В., який шукав Г. близько 12-ї години на території табору в той день і не міг знайти його, а зустрівся з ним лише о 14-й годині. Становить інтерес і прийом, заснований на результатах огляду місця події. Так, попередньо у допитуваного було з'ясовано, що він ніколи не заходив до квартири, де було вчинено злочин, а після цього слідчий повідомив йому про виявлені в процесі огляду місця події сліди рук Г., роз'яснив їх значення. Таким чином, тільки використання всього комплексу тактичних прийомів підсистеми сприяло спростуванню заяви про алібі та одержанню правдивих показань про обставини вчиненого злочину. § 8. Допит неповнолітніх Підготовка і проведення допиту неповнолітніх обумовлені віковими особливостями допитуваної особи. Знання цих особливостей має велике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень. 280--------------------____________________________________ Глава 17. Допит Неповнолітні — це особи, які не досягли 18 років. У психологічній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх: 1) дитячій вік (до 1 року); 2) раннє дитинство (від 1 до 3 років); 3) дошкільний вік (від 3 до 7 років); 4) молодший шкільний вік (від 7 до 11—12 років); 5) підлітковий вік (від 11 до 14—15 років); 6) старший шкільний вік (від 14 до 18 років). Вікові особливості — це сукупність взаємопов'язаних типових для даного віку процесів, станів і властивостей, що виявляються у поведінці та вказують на загальну спрямованість розвитку особи. При розгляді психологічних особливостей неповнолітніх окремих вікових груп необхідно враховувати не тільки хронологічний вік, а й загальні якості культури і товариства, до якого вони належать, соціально-економічний стан, стать, індивідуально-типологічні якості. Вік, починаючи з якого неповнолітній може виступати на допиті як свідок або потерпілий, у кримінально-процесуальному законодавстві не визначений. У п. З ст. 69 КПК лише вказано, що не можуть бути допитані як свідки особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них. Характерні для неповнолітніх особливості пдихіки не є психічними чи фізичними вадами, але вони, без сумніву, впливають на процес формування і давання показань. Практиці розслідування злочинів відомо чимало прикладів, коли діти віком 3—5 років повідомляли на допиті дані, які сприяли встановленню об'єктивної істини по справі. Разом з тим, ------------------------------------------------------------------------ -- 281 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА дітей рекомендується допитувати тільки у крайніх випадках, бо допит може негативно вплинути на їх психіку. Для дітей дошкільної вікової групи характерна кмітливість, їх сприйняттю притаманна деталізація. При відтворенні події, що спостерігалася, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання. Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерною є наявність підвищеного навіювання та схильність до фантазування. Ці психологічні особливості необхідно враховувати у процесі допиту і при оцінці показань неповнолітнього. Підлітковий вік — це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку — «почуття дорослості». Підліткам притаманні імпульсивність, швидка зміна настрою, негативізм. Ці якості можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації. Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитися у присутності педагога. Присутність педагога при допиті свідків у віці від 14 до 16 років не є обов'язковою. Це питання у кожному випадку вирішує слідчий. У разі необхідності при допиті неповнолітнього свідка можуть бути присутніми лікар, батьки чи інші законні його представники (ст. 168 КПК). Згідно зі ст. 438 КПК при допиті неповнолітнього обвинуваченого присутність педагога або лікаря, батьків чи інших законних представників винесена на розсуд слідчого чи прокурора або може бути здійснена за клопотанням захисника. Важливим питанням підготовки до допиту неповнолітнього є вибір місця і обстановки допиту (вдома, у школі, в 282 —---------------------------------------------------- Глава 17. Доп ит кабінеті слідчого тощо), що має сприяти встановленню психологічного контакту і одержанню необхідної інформації. Треба заздалегідь підготувати запитання, які необхідно з'ясувати у неповнолітнього. Вони мають бути простими, доступними для розуміння допитуваного. Виконання такого завдання забезпечується складанням плану допиту. У процесі допиту неповнолітнього слідчому необхідно встановити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендується провести бесіди на загальні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми, книжки та ін.), продемонструвати знання його потреб та інтересів. При допиті неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого слідчий повинен триматись спокійно, доброзичливо, але й достатньо твердо. Така манера поведінки сприяє встановленню необхідного контакту з підлітком, навертає його на відверту бесіду. Неповнолітньому допитуваному слід допомогти у формуванні правдивих показань. Слідчий не повинен використовувати постановку запитань, що мають елементи навіювання (навідні питання). Дуже обережно слід застосовувати оголошення показань інших осіб. Постановка навідних питань нерідко є причиною виникнення добросовісних помилок у показаннях. Неправдиві ж показання неповнолітнього можуть бути наслідком помилкового розуміння «геройства», «товариськості». Специфічними тактичними прийомами, що можуть застосовуватися при допитах неповнолітніх, є роз'яснення важливості повідомлення правдивих показань; демонстрація поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси; роз'яснення сутності та значення пред'явлених і оголошених матеріалів; роз'яснення неправильно зайнятої позиції. -----------------------------------------------------------------------2 83 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА § 9. Тактика очної ставки. Перехресний допит У кримінальному судочинстві очна ставка відома як ефективний спосіб перевірки і одержання нових доказів. У «Руській правді» (XI—XII ст.ст.) вже зафіксовано правовий інститут «звід», який є прообразом очної ставки. Чинне кримінально-процесуальне законодавство (статті 172, 173, 304 КПК) регламентує порядок проведення очної ставки, розкриває її ознаки. Очна ставка — це слідча (судова) дія, яка передбачає одночасний допит раніше допитаних осіб про обставини, відносно яких були дані істотно суперечливі показання. Очна ставка може бути проведена між двома допитаними раніше свідками, свідком і обвинуваченим або підозрюваним, між двома обвинуваченими чи підозрюваними. Очна ставка може бути проведена також в суді. Головні характеристики очної ставки такі: 1) єдність предмета (особи допитуються за одних обставин); 2) єдність об'єкта (очна ставка являє собою процес неперервного порівняння показань двох одночасно допитуваних осіб); 3) єдність часу (допит двох осіб здійснюється у їх присутності протягом слідчої дії); 4) єдність місця (особи допитуються в одному місці); 5) допитувані повинні бути поставлені у рівні умови сприйняття запитань слідчого і показань один одного; 6) єдність документування (процедура очної ставки фіксується в одному протоколі слідчої дії). Підготовка до очної ставки передбачає вирішення таких питань: між якими особами вона буде проведена; які запитання слід поставити; які суперечності необхідно усунути та яким шляхом; які взаємовідносини між допитува-284 Глава 17. Допит ними мають місце; яка черговість допиту осіб на очній ставці буде ефективною; які тактичні прийоми доцільно застосувати. Сутність очної ставки полягає в тому, що слідчий по черзі пропонує кожному з допитуваних дати показання про обставини, в яких виявлено істотні суперечності. Під час очної ставки допитуваним може бути дозволено ставити запитання один одному, але слідчому треба пильно контролювати цей процес. Проведення очної ставки передбачає «ефект присутності», коли обвинуваченому треба давати показання у присутності особи, яка знає дійсні обставини події, що відбулася. Допитувані впливають один на одного своїм авторитетом, вольовими якостями, життєвим досвідом. Однак такий вплив може бути й негативним, коли авторитет недобросовісного учасника (який може мати злочинний характер) впливає на добросовісного. Складні психологічні стосунки можуть виникати при очній ставці потерпілого і обвинуваченого. Якщо є симптоми нестійкості потерпілого, очну ставку проводити не слід. Тактика очної ставки має певну специфіку, яка пов'язана з розширеним складом її учасників; ускладненим інформаційним обміном; сильним психологічним впливом учасників очної ставки один на одного; зниженням рівня прогнозу слідчого; можливістю зміни показань; підвищеним ступенем тактичного ризику. Перехресний допит є специфічним видом судового допиту. У судовому засіданні правом ставити запитання наділені суддя, прокурор, захисник, експерти, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, а також підсудні та потерпілі. Допит є перехресним тільки тоді, коли до нього включаються рівноправні учасники кримінально-процесуальної діяльності. Кожний учасник судового ------------------------------------------------------------------------ -- 285 т Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА розгляду має право ставити допитуваному додаткові запитання для з'ясування чи доповнення відповідей, які були й на запитання інших осіб. На перехресному допиті можуть бути допитані усі учасники процесу (підсудні, свідки, потерпілі, цивільні позивачі та цивільні відповідачі, а також експерти), які допитуються у судовому засіданні. Такий допит справляє сильний вплив на психіку допитуваного. Він передбачає одночасний допит кількома учасниками процесу однієї особи відносно одних й тих самих обставин. Особлива роль у перехресному допиті належить суду, який повинен виконувати регулятивну функцію. Перехресний допит збільшує небезпеку виникнення навіювання. Це пов'язано з постановкою однотипних запитань, повторюванням однакових запитань кілька разів, різною тактикою допитуючих. § 10. Фіксація результатів допиту Важливе значення для розслідування має правильна фіксація результатів допиту в протоколі, де повинні бути повно і об'єктивно відображені повідомлені допитуваним дані. Рекомендуються три методи одержання показань: вільна розповідь, запитання — відповідь і поєднання першого і другого методів. Це відбивається й у протоколі допиту. Положення, що гарантують найбільш правильну і точну фіксацію показань, зводяться до такого: 1) показання записують від першої особи і по можливості дослівно; 2) поставлені запитання та відповіді на них у разі необхідності записуються дослівно; 3) на прохання допитуваного йому надається можливість власноручно викласти показання, про що в протоколі слідчий робить відмітку; 286 Глава 17. Допит 4) протокол не може бути стилізованим, а повинен точно фіксувати вирази, які вживає допитуваний; 5) протокол підписують допитуваний, слідчий та інші особи, присутні на допиті. Протокол допиту повинен містити: 1) відмітку про попередження допитуваного (свідка) про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання свідомо неправдивих показань, що підтверджується його підписом; 2) відмітку про роз'яснення допитуваному у вчиненні якого злочину його підозрюють та про його право на захист; 3) заяву обвинуваченого про те, чи визнає він себе винним; 4) відомості про перекладача, експерта, захисника, педагога, батьків або законних представників неповнолітнього. У процесі допиту свідок або обвинувачений може виконати за власним бажанням чи за пропозицією слідчого схеми, креслення, малюнки, плани, що пояснюють його показання. Вони повинні бути засвідчені підписами допитуваного і слідчого. Методом фіксації допиту може бути звуко- і відеоза-пис. Згідно з КПК такий запис проводиться після попереднього повідомлення всіх учасників слідчої дії (статті 85і, 852). Доцільно застосовувати його у випадках складних допитів або ж таких, що супроводжуються визнанням обвинуваченим своєї вини, або для фіксації показань потерпілого, який перебуває в тяжкому стані. Паралельно зі звуко- і відеозаписом слідчий веде протокол. 287 ій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА Глава 18. ОБШУК І ВИЇМКА § 1. Поняття та ознаки обшуку Відшукання прихованих об'єктів (знарядь злочину, речових доказів, трупів, осіб, які переховуються від суду і слідства) може бути здійснено під час проведення обшуку, процесуальний режим якого визначений кримінально-процесуальним законодавством (статтями 177, 179—186, 188, 189 КПК). Обшук є одним із способів отримання доказової інформації у кримінальному процесі. Головна мета обшуку як пошукової дії полягає у виявленні джерел доказової та орієнтуючої інформації. Обшук має на меті виявити знаряддя злочину, речі та цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини по справі. Метою обшуку може бути також виявлення розшукуваних осіб, трупів, тварин. Додатковою метою обшуку є виявлення і вилучення речей і предметів, вилучених з цивільного обороту і заборонених для використання, а також пошук майна для забезпечення відшкодування заподіяних збитків або в цілях можливої конфіскації. У криміналістичній літературі немає єдності у визначенні поняття обшуку. Його пошуковий характер дозволив окремим авторам визначати цю дію як слідчо-оперативну. Однак таке трактування містить у собі змішання процесуальних дій і оперативних заходів, різних за своєю природою і завданнями, прийомами і формами проведення. Обшук — це слідча дія, яка здійснюється з метою отримання судових доказів, а оперативно-розшукові заходи не мають 288--------------------------------------------------------------------- -- Глава 18. Обшук і виїмка процесуального значення, відіграють допоміжну роль і до змісту обшуку не входять. Обшук необхідно відрізняти від близьких до нього адміністративно-процесуальних та інших дій. Так, у відповідності зі статтями ЗО, 32 Митного кодексу України передбачено проведення митного огляду. Митниця має право провести огляд, а також переогляд речей громадян з розпакуванням багажу. Якщо є достатні підстави вважати, що громадянин приховує при собі предмети контрабанди чи предмети, які є безпосередніми об'єктами порушення митних правил, може бути проведено особистий огляд. Огляд не є слідчою дією і здійснюється без санкції прокурора. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» регламентує отримання розвідувальної інформації шляхом негласного проникнення оперативного працівника у жиле або інше приміщення громадянина. Такий оператив-но-розшуковий захід повинен здійснюватися з санкції Генерального прокурора України або його заступників. Таємне обстеження жилого приміщення передбачає приховане і безперешкодне проникнення до житла, недопустимість вилучення будь-яких предметів, можливість тимчасової заміни їх муляжами, використання аудіо-, кіно- і фотозйомки тощо. Результати даної дії носять конфіденційний характер і не мають доказового значення. Обшук відрізняється від інших слідчих дій перш за все своїм пошуковим характером. За своїм характером обшук схожий з виїмкою. Виїмка — це слідча дія, яка передбачає вилучення або витребування у якої-небудь особи чи установи (підприємства) певних предметів і документів, що мають значення по справі. Згідно зі ст. 178 КПК, «виїмка проводиться у тих випадках, коли слідчий має точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться у певної особи чи у певному місці». Різниця ----------------------------------------------------------------------- 289 191-280 Розділтр_етій. КРИМІНАЛІСТИЧНА між виїмкою і обшуком полягає у тому, що, по-перше, виїмка проводиться тільки відносно певних предметів, тоді як предмети, що підлягають вилученню при обшуку, можуть бути відомі орієнтовно, а іноді навіть не відомі взагалі; по-друге, під час виїмки повинно бути відоме місце знаходження тих чи інших предметів, а при обшуку передбачається їх відшукати. Якщо неможливо точно визначити, що саме необхідно відшукати або де і у кого знаходиться потрібна річ, проводять не виїмку, а обшук. Обшук — це слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян з метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення по справі, а також виявлення розшукуваних осіб. Обшук для підозрюваних, обвинувачених, членів їхніх сімей означає хоча й санкціоноване законом, але небажане втручання чужих людей до їхнього дому, ознайомлення з матеріальними, особистими, інтимними сторонами життя. Проведення обшуку пов'язано з певними порушеннями прав громадян на недоторканність особи, житла тощо і вимагає дотримання встановлених законом гарантій. Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи. Відповідно до КПК обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства (ст. 177). Обшук є невідкладною слідчою дією. У невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого володіння особи, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про 290 --------------------_________________________________........_........ Глава 18. Обшук, і виїмка проведений обшук та його результати. У невідкладних випадках, пов'язаних з врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. Протягом доби з момента проведення цієї дії слідчій направляє копію протоколу обшуку прокуророві (ст. 177 КПК). Елемент примусу під час обшуку передбачає, що обстеження приміщень чи інших об'єктів може бути здійснено без згоди особи, у розпорядженні якої ці об'єкти перебувають. Слідчий має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. Обшук має схожість зі слідчим оглядом. При провадженні цих слідчих дій здійснюється обстеження місцевості, приміщень та інших об'єктів з метою виявлення, фіксації та вилучення різних матеріальних джерел криміналістичної інформації. Разом з тим, обшук і огляд — це різні слідчі дії. На відміну від слідчого огляду, обшук має такі особливості: 1) конкретизованість об'єктів пошуку; 2) належність об'єктів пошуку певним особам; 3) примусовий характер обстеження. § 2. Об'єкти та види обшуку У теорії криміналістики при характеристиці обшуку використовуються два різних терміни — «об'єкти пошуку» і «об'єкти обшуку». Об'єкт пошуку — це те, що необхідно відшукати, виявити, знайти. У процесі обшуку такими об'єктами є люди, трупи, знаряддя злочину, предмети злочинного посягання, документи, сліди тощо. ______________________________________—.---------. 291 19*1-280 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА Обшук передбачає відшукання предметів, які можуть бути речовими доказами. Згідно зі ст. 78 КПК можна сформувати певні типові групи таких предметів: 1. Знаряддя і засоби вчинення злочину: а) вогнепальна і холодна зброя; б) предмети, які спеціально виготовлені для вчинення злочинів (знаряддя злому і злодійський інвентар — відмички, «фомки», «гусячі лапи» та ін.; знаряддя вбивства чи нанесення тілесних ушкоджень — кастети, надолонники, кістені тощо); в) предмети, зберігання чи використання яких заборонено або потребує спеціального дозволу (ліцензії) (газова зброя, радіоактивні речовини, наркотики та ін.); г) предмети, які застосовуються у побуті, виробничій або іншій легальній діяльності (кухонний ніж, сокира, молоток та ін.); ґ) транспортні засоби (якщо вони використовувались для досягнення злочинного результату). 2. Предмети, що зберегли на собі сліди злочину (одяг чи взуття обшукуваного, яке має сліди крові, частки ґрунту, жирові плями тощо). 3. Предмети, отримані як наслідок злочину (гроші чи цінності, які є предметом хабара; майно, що належить потерпілому, та ін.). 4. Інші предмети, що виступають засобом для встановлення істини по справі (фотознімки, записні книжки, дискети ЕОМ тощо). Окрему групу об'єктів складають документи. Під час обшуку підлягають виявленню документи: а) зміст яких є предметом злочинного посягання; б) які є засобом вчинення злочину; в) які є засобом приховання злочину; 292--------------------------------------------------------------------- --------------------- Глава 18. Обшук і виїмка г) що характеризують особу злочинця; ґ) що містять у собі зразки почерку; д) що містять у собі іншу інформацію, яка цікавить органи розслідування. Об'єкти пошуку можуть бути класифіковані за різними підставами: 1) залежно від характеру попередньої інформації про об'єкт пошуку: а) індивідуально визначені об'єкти; б) об'єкти, відомості про які можуть вказувати лише на їх родову (групову) належність; в) випадково виявлені об'єкти; 2) залежно від форми вказівки в законі: а) прямо передбачені й названі в КПК як об'єкти; б) віднесені до «інших предметів і документів», що мають значення для встановлення істини по справі; в) які є вилученими із законного обороту; г) які вилучаються з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна; 3) залежно від природи того, що шукають: а) предмети, що можуть служити речовими (або письмовими) доказами; б) предмети і документи, заборонені до обороту; в) предмети і документи, що можуть бути доказами у іншій кримінальній справі; г) речі та цінності, що здобуті злочинним шляхом; ґ) цінності або майно обвинуваченого чи підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації; д) особи, які переховуються від слідства і суду; е) особи, яких переховують в тих чи інших місцях; ----------------------------------------------------------------------- 293 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА є) трупи або частини розчленованого трупа (трупів); ж) тварини. Об'єкт обшуку — це те, відносно чого (чи кого) здійснюється обстеження. Найбільш поширеними об'єктами обшуку є: 1) жилі приміщення (квартира, будинок, дача, номер готелю тощо); 2) службові, торговельні, виробничі та інші нежилі приміщення (кабінети посадових осіб і державних службовців, офіси, склади, виробничі дільниці, підсобні приміщення магазинів тощо); з) ділянки місцевості (садиба, сад, город та ін.); 4) автотранспортні засоби (автомобілі, причепи, мотоцикли та ін.); 5) жива людина (її тіло, одяг, взуття та інші носильні речі). Таким чином, об'єктом обшуку може бути практично будь-яке місце, що знаходиться у кого-небудь в розпорядженні (власності), або особа, якщо є достатні підстави вважати, що у цьому місці чи у даної особи можуть бути знаряддя злочину, предмети та цінності, які мають значення для справи. У криміналістичній теорії прийнято розрізняти декілька видів обшуку залежно від тих чи інших підстав їх диференціації. Так, за характером об'єктів обшуку розрізняють обшук: приміщень, місцевості, транспортних засобів, особи. За характером об'єктів пошуку виділяють обшуки, спрямовані на виявлення людей, трупів (чи їх частин), знарядь та засобів вчинення злочину, предметів злочинного посягання, слідів, документів та інших об'єктів. Обшуки можна розрізняти за їх повторюваністю (первинний і повторний) та за їх одночасністю (груповий і одино-294 -----•---------------------------------------------------------------- чний). Названі види обшуку мають певну специфіку. Розглянемо особливості проведення окремих видів обшуку. Обшук у приміщенні передбачає примусове обстеження всіх приміщень, які є у володінні фізичних чи юридичних осіб, якщо там можуть знаходитися об'єкти пошуку. Обшук приміщень полягає у вивченні та аналізі конструктивних вузлів будинку (споруди), жилих і підсобних приміщень, предметів домашньої обстановки. Обшук рекомендується розпочинати з найбільш «важких» ділянок приміщення, проводити пошук спочатку у нежилих, а потім: у жилих приміщеннях, здійснювати обшук у напрямку від входу до приміщення. Під час обшуку приміщень необхідним є обстеження окремих вузлів будівлі або споруди, до яких належать підвальна частина будівлі, горище, сходи, міжповерхові перекриття, стіни і перегородки, санітарно-технічні вузли і комунікації. При обстеженні конструктивних вузлів будівлі слід звертати увагу на елементи, що не передбачені проектом, відсутність окремих деталей, неоднорідність пофарбування, відмінність у штукатурці, пошкодження павутиння. Предмети пошуку можуть бути за карнизами, балками, замурованими у стінах тощо. У процесі обшуку в жилих приміщеннях необхідно ретельно обстежувати предмети обстановки. Перевіряючи меблі, слід спочатку дослідити предмети чи документи, які знаходяться в (на) них, а потім самі предмети обстановки. Треба оглянути усі пази, щілини, виміряти і порівняти усі внутрішні та зовнішні габарити. Пошукові дії в службових приміщеннях слід розпочинати з робочого місця обшукуваного. Насамперед оглядають робочий стіл, сейфи і шафи. У службових приміщеннях тайників, як правило, не роблять, але предмети мас--------------------------------------------------------------------- - 295 Розділ третій. КРИ^АЛІСТИЧНА ТАКТИКА кують, ховають за книжки, папки, папір, що створює певні труднощі у доступі до предмета пошуку. Обшук ділянки місцевості полягає у примусовому обстеженні присадибних та інших ділянок, які є у володінні обшукуваної особи. Обшукам на відкритій місцевості притаманна трудомісткість пошуків. Обстеження необхідно здійснювати планомірно і у певній послідовності, попередньо розділивши ділянку території на сектори чи квадрати. Здебільшого тайники обладнують у землі, кущах, купах сміття, ямах. Ознаками тайника на місцевості можуть бути пошкодження ґрунту, неоднаковість його кольору, мітки на деревах та ін. Обшук особи полягає у примусовому обстеженні людини, її одягу, взуття та інших речей. Обшук особи та виїмка у неї предметів і документів провадяться в порядку, передбаченому статтями 177 і 178 КПК. Обшук особи, як правило, проводиться за постановою слідчого. Проте існують випадки, коли обшук можна здійснювати без винесення постанови: 1) при фізичному захопленні підозрюваного уповноваженими на те особами, якщо є достатні підстави вважати, що затриманий має при собі зброю або інші предмети, які становлять загрозу для оточуючих, чи намагається звільнитися від доказів, які викривають його чи інших осіб у вчиненні злочину; 2) при затриманні підозрюваного; 3) при взятті підозрюваного, обвинуваченого під варту; 4) за наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка знаходиться в приміщенні, де проводиться обшук чи примусова виїмка, приховує при собі предмети або документи, які мають значення для встановленя істини по справі (ст. 177 КПК). 296 Глава 18. Обшук і виїмка У процесі обшуку необхідно передбачити можливість вчинення опору обшукуваним. Тому слідчий повинен дотримуватися певних правил, що забезпечують безпеку. Зокрема, обшукуваного необхідно поставити обличчям до стіни чи автомобілю під кутом 45° з широко розсунутими ногами і розведеними руками. Таке положення зменшує стійкість обшукуваного. Обшук особи рекомендується проводити у певній послідовності — «зверху донизу». Спочатку обстежують головний убір, потім верхній одяг (пальто, сукню, піджак, брюки тощо), взуття. Окремі предмети одягу знімають з метою обстеження білизни та інших речей. Особливу увагу слід приділяти кишеням, швам на одязі, підкладці пальто чи піджака, закаблукам взуття. Такий обшук виконує особа однієї статі з обшукуваним. У разі необхідності для цього запрошують медичного працівника. До обшуку особи належить й обстеження речей, які є у обшукуваного: портфелів, дипломатів, валіз, сумок, гаманців. Ці речі ретельно досліджують з метою виявлення тайників та предметів, які шукають. Обшук транспортних засобів передбачає примусове обстеження будь-якого транспортного засобу, який є у приватному володінні громадянина (мотоцикл, автомобіль, яхта, особистий літак). Такий обшук має певну специфіку залежно від виду обшуку та особливостей транспортного засобу. Обшук транспортних засобів — це відносно новий вид обшуку у практиці органів розслідування. Обстеження транспортних засобів повинно мати свою черговість і послідовність. Так, обшук легкового автомобіля доцільно розпочинати з багажника і закінчувати мотором. У багажнику перевіряються сумка з інструментом, запасне колесо, інші предмети. У салоні знімаються килими, ________________________________________—----- 297 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА настили, чохли. Перевіряються місця між сидіннями і спинками, досліджується торпеда, знімається автомагнітола. Механізми і деталі, що розташовані в автомобілі, під днищем, бажано дослідити на «ямі». Оглядається автомобіль й під капотом. Обшук автотранспортних засобів доцільно проводити за участю фахівця-автотехніка. Повторний обшук має місце у тих випадках, якщо первісний обшук був проведений за несприятливих умов або залишилися необстеженими (недостатньо ретельно обстеженими) окремі ділянки приміщення, відкритої місцевості, предмети. Груповий обшук — це кілька одночасних обшуків, що здійснюються по одній справі у різних осіб, в різних місцях (тактична операція). Проведення групового обшуку має певну специфіку, а саме: 1) одночасно працюють кілька слідчо-оперативних груп; 2) реально існує кілька об'єктів обшуку; 3) має місце єдине керівництво у проведенні обшуку кількох об'єктів; 4) існує єдність часу початку обшуку на всіх об'єктах; 5) запропоновано єдиний план проведення обшуку; 6) визначені засоби зв'язку між учасниками обшуку і порядок обміну інформацією між ними. У процесі групового обшуку можуть бути складені різні схеми, зокрема схеми злочинних зв'язків, службової взаємодії, родинних зв'язків підозрюваних осіб. § 3. Ситуаційна обумовленість тактики обшуку У теорії криміналістики тактика обшуку розглядається стосовно таких основних питань: що чи кого шукати; у кого шукати; де шукати; коли шукати; як шукати. 298 ------------------------------------------------------------------------ --------------— Глава 18. Обшук і виїмка Реалізація тактичних прийомів обшуку потребує розгляду їх ситуаційної обумовленості, вивчення повторюваності та типовості ситуацій. Знання типових ситуацій дозволяє не тільки передбачати їх традиційне виникнення у відповідних умовах, а й обирати оптимальну тактику. У криміналістичній літературі обшук визначається як дія, що відбувається у конфліктній ситуації. Однак проведення обшуку може характеризуватися й безконфліктністю ситуації (наприклад, обшук за відсутності обшукуваного або при добровільній видачі предмета пошуку). Поділ ситуацій на конфліктні та безконфліктні ґрунтується на характеристиці психологічних компонентів слідчої ситуації — суперництві чи протидії сторін, мета й інтереси яких при розслідуванні злочинів не збігаються. Поділ ситуацій обшуку на конфліктні та безконфліктні має Дуже широкий діапазон спрямованості. Обрання ж відповідної тактики обшуку, оптимальне використання тактичних прийомів передбачають диференційований підхід до ситуативності обшуку. Залежно від присутності чи, навпаки, відсутності обшукуваного можуть бути виділені дві ситуації: 1) здійснення обшуку в ситуації присутності обшукуваного; 2) здійснення обшуку в ситуації його відсутності. У ст. 181 КПК вказано, що під час обшуку по можливості повинна бути забезпечена присутність обшукуваного або повнолітнього члена його родини, однак такої можливості може і не бути, і тоді обшук проводиться за відсутності обшукуваного. Залежно від ставлення обшукуваного до пропозиції слідчого видати зазначені у постанові предмети чи документи, а також вказати місце, де переховується злочинець, можна виділити такі ситуації обшуку: 1) при добровільній видачі; --------------------------_____---------------------------------- 299 Розділ третій. 2) при відмові від добровільної видачі. Ситуація добровільної видачі ще не означає, що обшук на цьому може бути завершений. Добровільна видача іноді може бути пов'язана: а) з видачею частини компрометуючого матеріалу, аби перешкодити виявленню головної, більш важливої частини; б) з видачею документів чи предметів, щоб запобігти вилученню значної суми грошей або цінностей, виявленню слідів і речових доказів по інших злочинах. Залежно від ставлення обшукуваного до здійснюваного обшуку можна виділити: 1) ситуацію активної протидії (коли обшукуваний своїми діями намагається заважати проведенню обшуку, не виконує законних вимог слідчого чи працівника міліції, істерично реагує на їхні дії, зневажає їх); 2) ситуацію нейтральної поведінки обшукуваного і його відмову від спілкування зі слідчим (коли обшукуваний демонструє свою байдужість чи зневагу до дій слідчого, явну відмову від діалогу з ним, не бажає розмовляти, відповідати на запитання); 3) ситуацію надання допомоги слідчому під час проведення пошукових дій (коли обшукуваний намагається сприяти слідчому у його пошуках або імітує активну допомогу). Ситуації обшуку можуть бути диференційовані також залежмо від передбачуваного способу схову предмета пошуку. Тут можна простежити три типові ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку: 1) зберігається без спеціального маскування (документи знаходяться у шухляді письмового столу чи сейфі; сокира, якою було вчинено злочин, лежить у сараї разом з іншим інструментом тощо); 2) видозмінено або знищено (злиткам золота можуть надаватися вид і форма предметів (елементів) домашньої зоо--------------------------------------------------------------------- ------------- обстановки; у квартирі, де відбувалося розчленування трупа, можуть пофарбувати меблі, замінити шпалери); 3) сховано у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступних місцях (обрання способу приховання не є повністю вільним, воно детерміновано низкою чинників, обставин, у тому числі й обстановкою дому чи квартири). Специфіка обшуку відбиває й своєрідність запропонованих груп ситуацій, їх взаємозв'язки та динамізм. Дослідження ситуативної варіантності обшуку дозволяє накреслити певні системи тактичних прийомів, які будуть доцільними в тій чи іншій ситуації обшуку. Розглянемо можливі варіанти ситуативних змін у процесі проведення обшуку та проаналізуємо запропоновані необхідні системи тактичних прийомів у тій чи іншій ситуації (рис. 31). Перш за все обшук може здійснюватися у присутності або за відсутності обшукуваного. Якщо обшукуваний присутній при обшуку, слідчий повинен запропонувати йому добровільно видати об'єкти, які розшукуються. Після цього можливе виникнення двох різних ситуацій обшуку: при добровільній видачі та при відмові від добровільної видачі. Якщо має місце добровільна видача, то обшук вже на цій стадії може бути завершений. Встановити істинність добровільної видачі або її фальшивість (підміна предмета пошуку, видача тільки його частини) допомагає використання системи тактичних прийомів, спрямованої на діагностику такої видачі. При відмові від добровільної видачі має місце перехід у два різних за своєю природою блоки ситуацій: 1) блок ситуацій, що відбиває ставлення обшукуваного до здійснюваного обшуку (ситуація активної протидії; ситуація нейтральної поведінки обшукуваного та його відмова від спілкування; ситуація надання допомоги слідчому при здійсненні пошукових дій); _______________________________________________ЗОЇ Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА Здійснення обшуку у ситуації присутності обв й ну вач єно го Здійснення обшуку за відсутності обвинуваченого І 4— Ситуація обшуку- при добровільній видачі Ситуація обшуку при відмові від добровільної видачі •І 1+ Ситуація активної протидії Ситуація, коли припускається, що предмет пошуку зберігається без спеціального маскування 2Т 5Т Ситуація нейтральної поведінки обшукуваного та його відмова від спілкування Ситуація, коли припускається, що предмет пошуку видозмінений або знищений 3Т 6Т Ситуація надання допомоги слідчому при провадженні пошуків Ситуація, що п приховує схова суб'єкт коли припускається, редмет пошуку ться в спеціальних нках або інших ивно недоступних місцях / — система тактичних прийомів, спрямована на діагностику добровільної видачі предмета пошуку; 2 — система тактичних прийомів, спрямована на усунення активної протидії обшукуваного; 3 — система тактичних прийомів, спрямована на подолання відмови обшукуваного від спілкування; 4 — система тактичних прийомів, спрямована на отримання пошукової 302 —--------_^_ Рис. 31. Взаємозв'язок ситуацій обшуку і систем тактичних прийомів: інформації від обшукуваного; 5 — система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, що зберігаються без спеціального маскування; 6 — система тактичних прийомів, спрямована на пошук видозмінених або знищених об'єктів; 7 — система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, схованих у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступних місцях Глава 18. Обшук і виїмка 2) блок ситуацій, що відбиває передбачуваний спосіб збереження предмета пошуку (ситуація, коли передбачається, що предмет пошуку зберігається без спеціального маскування; ситуація, коли передбачається, що предмет пошуку видозмінено або знищено; ситуація, коли передбачається, що предмет пошуку сховано у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступних місцях). Стосовно кожного блоку ситуацій пропонуються й два види систем тактичних прийомів: 1) пов'язані з взаємодією з обшукуваним (система тактичних прийомів, спрямована на усунення активної протидії обшукуваного; система тактичних прийомів, спрямована на подолання відмови обшукуваного від спілкування; система тактичних прийомів, спрямована на отримання пошукової інформації від обшукуваного); 2) пов'язані з взаємодією з матеріальними об'єктами (система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, що зберігаються без спеціального маскування; система тактичних прийомів, спрямована на пошук видозмінених або знищених об'єктів; система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, схованих у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступних місцях). § 4. Системи тактичних прийомів обшуку Системи тактичних прийомів обшуку (тактичні комбінації) — це своєрідні алгоритми (типові програми) для слідчого в процесі їх використання. Застосування таких систем полегшує прийняття правильних рішень у різних ситуаціях. Між системами тактичних прийомів і ситуаціями їх реалізації існують нерозривні зв'язки, які мають науково обґрунтований характер. Системи тактичних прийомів обшуку виконують різноманітні функції (діагностичні, пізнавальні, психологіч- Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА ного впливу), дозволяють визначити необхідність пошуків, вплинути на обшукувану особу, одержати від неї певну інформацію, обрати напрямок пошуків та виявити об'єкти пошуку. Системи прийомів передбачають їх певний зміст і структуру, доцільність елементів, логічну послідовність способів дії. Розглянемо окремі системи тактичних прийомів. Система тактичних прийомів, спрямована па подолання відмови обшукуваного від спілкування, включає: 1) роз'яснення мети і необхідності обшуку; 2) постановку нейтральних запитань; 3) залучення обшукуваного до діяльності слідчого; 4) словесну розвідку. Тактичний прийом системи, який стосується роз'яснення мети і необхідності обшуку, передбачає розкриття причин візиту слідчого, важливості виявлення об'єктів пошуку, зв'язку обшукуваної особи з розшукуваним предметом. Цей прийом впливає на обшукуваного, спонукає його до аргументації відсутності у нього певних речей. Подоланню відмови від спілкування сприяє постановка нейтральних запитань, які не пов'язані з предметом обшуку. Відповіді на такі запитання ні до чого не зобов'язують респондента і разом з тим сприяють його залученню до спілкування. У психології такий прийом іноді називають методом «зачіпки», який дає змогу увійти в контакт із співрозмовником. Важливим тут є те, що співрозмовника необхідно «спіймати на гачок» зацікавленості, використовуючи для цього незначну подію, порівняння, особисте враження, анекдотичний випадок чи незвичне запитання. Ефективним способом усунення конфліктних стосунків є залучення обшукуваного до діяльності слідчого. Такий прийом включає пропозиції слідчого надати йому технічну допомогу (відкрити шухляду або шафу, перенести 304 ----------------------------------------------------------------------- Глава 18. Обшук і виїмка білизну тощо). Процес «спільної» діяльності спонукає обшукуваного до спілкування зі слідчим. Функцію подолання відмови обшукуваного від спілкування в процесі обшуку виконує також тактичний прийом словесної розвідки. Цей прийом має силу побічного навіювання. Слідчий звертається не до обшукуваного, а до інших учасників обшуку (працівників міліції, фахівців, понятих) з певними вказівками і пропозиціями (наприклад, про необхідність перейти до наступної стадії обшуку, доцільність пошуків у тому чи іншому місці, можливість застосування технічних засобів). Використання прийому словесної розвідки дозволяє слідчому не тільки діагностувати ставлення обшукуваного до того, що відбувається, а й спонукати його до спілкування, змінити поведінку й обрану позицію. Обшукуваний може відмовитись від зайнятої ним нейтральної позиції і зробити спробу вербальної взаємодії зі слідчим. Особливий інтерес становлять системи тактичних прийомів обшуку, пов'язані із взаємодією з матеріальними об'єктами. Характер їх спрямованості ґрунтується на ймовірнісному судженні слідчого про спосіб зберігання предмета пошуку. Так, система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, що зберігаються без спеціального маскування, включає: 1) аналіз обстановки місця обшуку з метою визначення місць природного зберігання предмета пошуку; 2) аналіз об'єктів, виявлених у місцях їх природного зберігання; 3) зіставлення виявленого об'єкта з ознаками того, що шукають. Важливе значення має пошук об'єктів, схованих у спеціальних тайниках (створених чи пристосованих схови- ------------------------------------------------------------------------ ------ 305 201-280 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА щах, прихованих від інших, відомих не всім) або в інших суб'єктивно недоступних місцях (важкодоступних, незручних, непридатних для зберігання). Слід мати на увазі, що злочинці часто застосовують витончені способи переховування предметів, прагнуть їх замаскувати, перешкодити доступ до них. Однак повністю усунути демаскуючі ознаки практично неможливо. Система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, схованих у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступних місцях, може включати: 1) аналіз ознак предмета пошуку; 2) зіставлення предмета пошуку з різними об'єктами місця обшуку; 3) орієнтацію на професійні (чи інші) навички обшукуваного під час визначення місця схову; 4) використання можливостей типових аналогів; 5) аналіз окремих ділянок приміщення, меблів, інших об'єктів з метою встановлення демаскуючих ознак; 6) зіставлення однакових предметів між собою. Запропоновані прийоми вимагають їх стислої інтерпретації. Так, аналіз ознак предмета пошуку полягає в тому, щоб визначити (чи припустити) можливі його властивості та інші особливості (розміри, масу, об'єм, специфіку умов зберігання тощо.) Важливого значення набуває також з'ясування такої особливості предмета пошуку, як його ділимість (можливість розчленування) або неділимість на окремі самостійні частини (вузли), які можуть бути сховані в різних місцях. Аналіз предмета пошуку здійснюється з метою встановлення місць можливого його схову і тому виконує певну функцію. Наступним прийомом системи є зіставлення предмета пошуку з різними об'єктами місця обшуку. Такий прийом дозволяє встановити найбільш ймовірні місця можливого 306 ----------------------------------------------------------------------- ,[лава 18. Обшук і виїмка зберігання і виключити ті з них, в яких не може бути сховано предмет пошуку (за своїми розмірами, особливостями будови, можливістю руйнування та ін.). Характер тайників залежить від особливостей об'єктів, схильностей особи, яка переховує їх, здатності її до фантазування. Під час визначення місця схову як тактичний прийом може бути розглянута орієнтація на професійні (чи інші) навички обшукуваного. Злочинець вдається до тих способів, якими він краще володіє, використовує звичні виробничі методи. Це неминуче відбивається на обранні місця приховання, конструкції тайника, способі маскування. Професія людини визначає можливість наявності у неї тих чи інших інструментів, знарядь, сировини, матеріалів, що можуть бути використані для створення тайників, приховування слідів та знарядь злочину. Тактичним прийомом системи є використання можливостей аналогів. Аналоги — це типові випадки виявлення тих чи інших об'єктів у певних місцях. Документи виявляють у книжках, музичних інструментах, предметах одягу; зброю — у м'яких частинах меблів, книгах, тайниках, що зроблені в стінах чи підлозі, підсобних приміщеннях або санвузлах. Важливе значення має й такий тактичний прийом системи, як аналіз окремих ділянок приміщення, меблів та інших об'єктів з метою встановлення демаскуючих ознак. Характер демаскуючих ознак залежить від конкретних умов, в яких діє особа, особливостей місць приховування предметів, дій обшукуваного. У приміщеннях місце схову виказують різниця у фарбуванні предметів, сліди на підлозі, відсутність сполучення шпалер та ін. Демаскуючі ознаки є своєрідними негативними обставинами, які сигналізують про необхідність пошуків у певному місці. Тактичним прийомом є також зіставлення однакових предметів між собою. Зіставлення дозволяє виявити різни------------------------------------------------------------------- ----- 307 20-1-280 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА цю між однорідними предметами, що може бути пов'язано з переховуванням у них предметів пошуку. § 5. Особливості проведення ВИЇМКИ Виїмка — це самостійна слідча дія, яка провадиться у випадках необхідності вилучення лише певних предметів і документів, коли точно відомо, де і в кого вони знаходяться. Процесуальний режим виїмки регламентується статтями 178—184, 186, 187і, 188, 189. КПК. Виїмка проводиться за вмотивованою постановою слідчого. Проведення виїмки не потребує санкції прокурора. Винятком є виїмка документів, що становлять державну таємницю. У цих випадках виїмка проводиться з санкції прокурора або його заступника і в порядку, погодженому з керівником відповідної установи. Примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді (ст. 178 КПК). Виїмка здійснюється стосовно предметів і документів, які знаходяться у віданні установ, організацій та підприємств. У деяких випадках виникає необхідність у виїмці й в окремих громадян. Виїмка, як правило, проводиться у дений час, за винятком випадків, коли ця дія є невідкладною. Невідкладною є виїмка, якщо мають місце підстави вважати, що предмети або документи можуть бути знищені або сховані. При виїмці повинна бути забезпечена присутність особи, у володінні якої знаходяться предмети, що підлягають вилученню, або повнолітніх членів її сім'ї. У разі відсутності цих осіб виїмка може здійснюватись у присутності представника житлово-експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів. Виїмку в установах і на підприємствах бажано проводити у присутності особи, у веденні якої знаходяться предмети чи документи. 308 •--------------------------------------------------------------- Глава 18. Обшукі виїмка У приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також у приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їхні сім'ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності, виїмка може проводитись тільки за згодою дипломатичного представника. Виїмка проводиться у присутності двох понятих. Про проведення виїмки складається протокол, копія якого вручається особі, в якої проведено виїмку, чи повнолітнім членам її сім'ї або представникові житлово-експлуатацій-ної організації чи місцевої Ради народних депутатів. Виїмка може бути здійснена у примусовому порядку. Згідно зі ст. 183 КПК у разі відмови виконати вимоги слідчого виїмка проводиться у примусовому порядку. § 6. Фіксація результатів обшуку та виїмки Про проведення обшуку та виїмки складається протокол, який є джерелом доказів. Він має відповідати загальним вимогам, передбаченим ст. 85 КПК, а також спеціальним вимогам ст. 188 КПК, і складається з трьох частин: вступної, описової, заключної. У вступній частині зазначається коли, де, ким, на якій підставі, у кого, в присутності яких осіб проведено обшук чи виїмку. Тут також зазначається, що перед обшуком чи виїмкою слідчий запропонував добровільно видати предмети чи документи і яку було дано на це відповідь. Описова частина містить відомості про об'єкти пошуку, умови їх зберігання та способи маскування. Якщо під час обшуку виявлено тайник, необхідно детально описати його конструкцію, вказати розміри, місцезнаходження, яким чином приховано тощо. У протоколі необхідно зазначити загальні та окремі ознаки виявлених предметів (назва, розмір, форма, маса, колір, маркування, позначки, номери, пошкодження та ін.). Завдання слідчого полягає в тому, щоб охарактеризувати _________________________________---------------------309 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНАТАІСГИКА та індивідуалізувати вилучений предмет, зафіксувати ознаки і особливості, які дозволяють відрізнити його від інших схожих предметів, виключити можливість підміни. У разі вилучення виробів з дорогоцінних металів в протоколі обшуку (виїмки) вказують назву виробу, його родові та індивідуальні ознаки, колір або відтінок, розмір, кількість, особливості окремих частин (якщо є можливість — масу і розмір кожної частини), наявність пробірних знаків (фігурних клейм і цифрових позначок проби) (рис. 32). При описі виробів з фарфору, фаянсу та майоліки слід звертати увагу на їх маркування (рис. 33). Глава 18. Обшук і виїмка Рис. 32. Пробірні знаки на виробах з дорогоцінних металів 310 Певну специфіку має опис зброї, яку вилучено при обшуку. Необхідно вказувати тип і вид зброї (холодна, вогнепальна, бойова, мисливська, спортивна, саморобна), систему (автоматична, напівавтоматична, нарізна, гладкоство-льна), марку, номер, клеймо виробника (рис. 34). У разі вилучення продовольчих товарів у протоколі зазначаються найменування, маса, об'єм, кількість продуктів, їх стан, якість, упаковка, маркування, дата виготовлення тощо. Цих вимог слід дотримуватись й при описі промислових товарів. При вилученні однорідних предметів необхідно зазначати їх кількість. Якщо вилучаються цінні папери чи гроші, то вказують їхні серії та номери, вартість, інші реквізити. У протоколі обшуку зазначається, в якому місці та за яких обставин виявлено ті чи інші предмети пошуку (ст. 188 КПК). Необхідно описати, яким чином зберігалися такі предмети: відкрито чи переховувалися у спеціальних тайниках, інших суб'єктивно недоступних місцях. X Рис. 33. Маркування деяких виробів з фарфору, фаянсу та майоліки 311 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА Рис. 34. Заводські клейма на вогнепальній зброї іноземних фірм Патрони кругового запалювання: Австрія. 1 — Хіртенбергська патронна фабрика; 2 — Келлер і Ко, Хіртенберг. Великобританія: 3 — Елей, Лондон; 4 — Ай-Сі-Ай. Угорщина. 5 — завод «Нитроген», Будапешт. Німеччина. 6 — Браун і Блом, Дюссельдорф; 7 і 8 — Г. Ген-шов і К° (Геко), Дурлах; 9 — ДВМ, Карлсруе; 10-12 — РВС, Нюрнберг. Італія: 13 — Д. Фіочи, Лекко. СРСР. 14 — клеймо на цільових патронах. США: 15 — «Каскад», Льюістон (Айдахо); 16 — Ю-Ем-Сі, Бріджпорт (Коннектикуг); 17 — Федеральна корпорація по виробництву патронів, Міннеаполіс (Міннесота). Фінляндія: 18 — Патронний завод, Лапуа. Франція. 19 — Жевело і Гопиля, Париж. Чехословаччина. 20 — Блансгрой (колиш. Сельє і Белло), Прага. Шпилькові патрони: Австро-Угорщина. 21 — Хіртенбергська патронна фабрика; 22 — Сельє і Белло, Прага. Бельгія. 23 — Ш. Фусно і К°, Брюссель. Великобританія. 24 — Кайнок. Росія: 25 — Московський дроболитейно-патронний завод. Патрони центрального запалювання: Австро-Угорщина. 27 — Г. Рот, Відень; 28 — Хіртенбергська патронна фабрика; 29 — Сельє і Белло, Прага; ЗО — Келлер і К°, Хіртенберг. Австрія. 31 — Збройовий завод, Вьоллерсдорф; 32 — Хіртенбергська патронна фабрика. Бельгія. 33 — ФН, Ерсталь. 312--------------------------------------------------------------------- --------------------- Глава 18. Обшук і виїмка У заключній частині зазначається, які предмети вилучені, як вони упаковані й опечатані. За наявності заяв і зауважень присутніх їх заносять до цієї частини протоколу обшуку чи виїмки. Протокол складається у двох примірниках. Другий примірник вручається особі, в якої було проведено обшук чи виїмку, або представникові підприємства, установи чи організації, де було проведено слідчу дію. Протокол підписують слідчий, особа, у якої проводився обшук чи виїмка, та запрошені особи, які були при цьому присутні. Додатковими способами фіксації результатів обшуку і виїмки є фото- та відеозйомка, складання різних планів і схем. Так, фотозйомка дозволяє зафіксувати загальний вигляд приміщення або місцевості, яка обшукувалась, місця приховування предметів, тайники, виявлені об'єкти. Фотознімки, відеострічки, схеми, рисунки та плани додаються до протоколу. 313 Розділ третій^ КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА Глава 19. ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ § 1. Поняття, мета та об'єкти пред'явлення для впізнання Пред'явлення для впізнання — слідча дія, що полягає в пред'явленні свідкові чи іншій особі об'єктів, які вони спостерігали раніше, з метою встановлення їх тотожності або групової належності. Одночасно ця дія передбачає показ певних об'єктів в умовах, що дозволяють сприймати загальні та окремі ознаки. Тотожність при впізнанні встановлюють за ознаками об'єктів, сприйнятих особою і збережених в її пам'яті. Це окрема форма ідентифікації, яка істотно відрізняється від випадків ідентифікації за матеріальними слідами. У процесі впізнання свідок спостерігає ознаки пред'явленого об'єкта, порівнює та співставляє їх із збереженими в пам'яті й доходить певного висновку щодо наявності чи відсутності тотожності або групової належності об'єкта. Пред'явлення для впізнання як процес встановлення чи заперечення тотожності або групової належності має елементи психологічної діяльності, базуючись на здатності людської психіки не тільки фіксувати, а й зберігати в пам'яті особливий комплекс ознак, які дозволяють виділяти певні об'єкти з групи подібних. З цих позицій пред'явлення для впізнання характеризується двома процесами — фіксуючим і впізнавальним: до фіксуючого належать засвоєння відмітних ознак і формування образу певного об'єкта, а до впізнавального — використання цих ознак у вирішенні питання щодо тотожності чи групової належності. Свідчення про тотожність або групову належність є по 314 ----------------------------------------------------------------------- суті висновком, який ґрунтується на уявному аналізі, синтезі й порівнянні ознак. Відповідно до криміналістичних критеріїв організація пред'явлення для впізнання повинна забезпечувати правильність і обґрунтованість висновків за умов точного дотримання процесуального порядку пред'явлення для впізнання. Цю слідчу дію необхідно відрізняти від непроцесуаль-них способів встановлення тотожності об'єктів (наприклад, під час оперативно-розшукової діяльності). Здійснення розшуку, особливо злочинців, за зовнішніми ознаками передбачає ототожнення суб'єкта, якого спостерігають, з розшукуваним. Фотографії злочинця, якого розшукують, чи інших суб'єктів можуть бути показані окремим громадянам. Однак таке пред'явлення переслідує тільки оперативні цілі, а його результати не є доказами по справі і виконують роль орієнтуючих відомостей. Пред'явлення для впізнання регламентовано статтями 174—176 КПК, що дає змогу вірно вирішити питання про відокремлення цієї слідчої дії з інших. Цьому ж слугують розроблені криміналістикою тактичні правила проведення впізнання. Об'єктами пред'явлення для впізнання є особи (живі люди і трупи), предмети, тварини. § 2. Підготовка до пред'явлення для впізнання Пред'явленню для впізнання повинно передувати виконання процесуальних та деяких допоміжних дій, а саме: а) попередній допит особи, яка впізнає; б) підбір об'єктів, серед яких необхідно провести впізнання; в) визначення місця і умов пред'явлення для впізнання; г) визначення необхідного комплексу науково-технічних засобів. Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА Під час допиту перед пред'явленням для впізнання з'ясовують: а) місце, час, спосіб та інші обставини злочину; б) прикмети особи, яку впізнають (найчастіше злочинця), ознаки його одягу, а також ознаки речей чи інших об'єктів. Статтями 174, 175 КПК встановлено, що слідчий до проведення впізнання повинен допитати свідка (потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого) про зовнішній вигляд і прикмети чи ознаки об'єкта, а також про обставини, за яких він бачив цей об'єкт. Залежно від об'єктів, що підлягають впізнанню, допит, який передує впізнанню, має деякі особливості. Допит, який передує впізнанню живих осіб, повинен бути спрямований на з'ясування: а) обставин, за яких впізнаючий бачив особу в зв'язку зі злочином; б) зовнішності та прикмет цієї особи; в) психологічного стану впізнаючого; г) його фізіологічного і психічного стану (зір, слух, особливості пам'яті тощо). При з'ясуванні обставин, за яких свідок бачив ту чи іншу особу в зв'язку зі злочинною подією, слідчий повинен допитати його також про місце спостереження (точне місцезнаходження, розташування відносно інших об'єктів, де саме це відбувалося — у приміщенні, на вулиці, в лісі тощо). Слід встановити, на якій відстані й протягом якого часу свідок спостерігав об'єкт, яка була погода, освітлення; в якому стані перебував злочинець (стояв, сидів, рухався чи перебував у стані спокою). Ці обставини потрібно з'ясувати в першу чергу, оскільки може статися, що свідок у міру певних об'єктивних чи суб'єктивних чинників не міг правильно і повністю сприймати ті чи інші зовнішні прикмети. 316--------------------------------------------------------------------- -- явлення для впізнання При з'ясуванні зовнішності і прикмет особи, яка підлягає впізнанню, слідчий повинен детально допитати свідка про загальні й характерні її риси. При цьому необхідно користуватись даними словесного портрета, але в загальновживаних виразах. Слід детально дізнаватися щодо зросту, будови тіла, віку, типу обличчя, кольору волосся, шкіри і особливих прикмет (шрами, родимки, бородавки тощо). Під час допиту, який провадиться з метою з'ясування зовнішніх прикмет злочинця, можливе використання науково-технічних засобів і способів, що полегшують складання словесного портрета. До них належать виготовлені рисовані портрети, різноманітні фотороботи (у тому числі з використанням комп'ютерної техніки). Необхідно також детально з'ясувати у свідка, як був одягнений злочинець (форма, фасон, колір одягу, його загальний вигляд), чи не був свідок у стані переляку, душевного хвилювання в момент спостереження, що могло спричинити перекручення ним дійсності, перебільшення баченого. Крім цього, слідчий має визначити тип і особливості пам'яті впізнаючого, а у випадках пред'явлення для впізнання за голосом — його можливості визначити особливості голосу злочинця: тембр, висоту, силу та хрипкість, шепелявість, місцеву говірку тощо. Під час допиту, що передує пред'явленню для впізнання трупа (коли допитуються особи, у яких зникли родичі чи близькі), необхідно з'ясувати такі дані: ім'я, прізвище, по батькові, вік, фах, зовнішні прикмети (зріст, стан і колір волосяного покриву на голові, колір очей, шкіри тощо), коли особу бачили востаннє, як вона була одягнена, які речі були при ній, а також інші особливості зовнішності (татуювання, стан зубів — наявність пломб, коронок, протезів, відсутність окремих зубів тощо, післяопераційні шрами). ----------------------------------------------------------------------- 317 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА Допит, що передує пред'явленню для впізнання предметів, необхідно розпочинати з встановлення обставин, за яких впізнаючий бачив предмет, а далі з'ясовувати ознаки предмета (найменування, матеріал, форму, розміри, колір тощо) та його особливості, що відрізняють його від інших. Якщо пред'явленню для впізнання підлягає тварина, то крім її загальних ознак (масть, порода) з'ясовуються особливі прикмети. Відповідно до статей 174, 175 КПК особу, яка підлягає впізнанню, пред'являють впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі (не менше трьох), які не мають різких відмінностей у зовнішності та одязі, а предмети — серед інших однорідних предметів. Підбір об'єктів для проведення впізнання викликає ряд труднощів, коли треба підібрати схожих за зовнішніми прикметами осіб чи унікальні предмети. Той, кого впізнають, і пред'явлені особи повинні бути приблизно одного віку і схожими за загальними рисами (зростом, будовою тіла, волосяним покривом голови, його кольором, типом обличчя тощо). Об'єкт впізнання має бути в одязі, який суттєво не відрізняється від того, що був на ньому в момент спостереження його впізнаючим. Інші особи, серед яких його пред'являють для впізнання, також не повинні мати різких відмін в одязі (ст. 174 КПК). Предмети пред'являють разом з іншими однорідними. При цьому важливо враховувати загальні родові ознаки. Наприклад, якщо впізнанню підлягає годинник марки «Сей-ко», то підбирають не менше ніж 3—4 годинники однакової марки, форми, кольору, розміру та інших родових ознак. У більшості випадків місцем пред'явлення для впізнання є кабінет слідчого, в інших випадках слідчий вирішує це питання, виходячи з конкретних умов, але ці 318 ----------------------------------------------------------------------- Глава 19. Пред'явлення для впізнання умови мають бути найсприятливішими для спостереження і порівняння ознак об'єктів. Застосування у пред'явленні для впізнання науково-технічних засобів — кіно-, відеотехніки, фотоапаратів, магнітофона тощо — є однією з важливих умов, що забезпечують ефективність його проведення, фіксації перебігу і результатів. Використання їх залежить від виду впізнання, ознак об'єкта, що підлягає впізнанню, та інших даних. § 3. Порядок пред'явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів і тварин Впізнання живих осіб провадиться у випадках, коли: а) особа, яка підлягає пред'явленню, не була раніше відома свідкові, але спостерігалася ним у зв'язку зі злочинною подією; б) свідок знав раніше пред'явлену особу, але не може дати необхідних даних про неї. Процес пред'явлення можна поділити на три стадії. На першій стадії перед пред'явленням особи для впізнання, в присутності понятих їй пропонують зайняти будь-яке місце серед інших осіб і роз'яснюють її права. На другій стадії впізнаючий запрошується до приміщення, де знаходяться всі учасники впізнання, його попереджають про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань (якщо це потерпілий або свідок) та за відмову від дачі показань (якщо це свідок). Після цього у особи, яка впізнає, з'ясовують, чи задовольняють її умови, чи їй добре видно зовнішні прикмети всіх осіб. При позитивній відповіді впізнаючому пропонують подивитися на групу осіб, впізнати серед них потрібну особу і пояснити, за якими ознаками він її впізнав. При цьому не треба квапити його з відповіддю, слід дати йому час на обдумування. Якщо впізнаючий вагається з відповіддю, можна запропонувати пред'явленим особам пройтись по кабінету з метою ----------------------------------------------------------------------- 319 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА спостереження їх у русі чи дозволити пред'явленим особам розмовляти між собою. Третя стадія полягає у встановленні тотожної чи групової належності або відмінності конкретного об'єкта. Названі впізнаючим прикмети, ознаки повинні бути виражені в певній формі. Виконання цієї вимоги багато в чому залежить від правильно поставлених йому уточнюючих і конкретизуючих запитань. Результат пред'явлення для впізнання може бути позитивним, коли впізнаючий заявляє про впізнання і вказує не тільки загальні прикмети і ознаки, а й особливі, на яких ґрунтувалося впізнання. Результат для впізнання може бути й негативним. Це може статися, коли, наприклад, з моменту спостереження пройшло багато часу; особа, яку впізнають, різко змінила свою зовнішність; впізнаючий боїться помсти; для впізнання пред'явлено іншу особу тощо. Впізнання людей може проводитись також за голосом, особливостями мови і ходи. При пред'явленні для впізнання за голосом повинні бути створені певні умови: а) для відтворення звукової мови (приміщення з певними акустичними даними тощо); б) для аналізу і оцінки голосу особи, яку впізнають (для цього використовують дві суміжні кімнати з відчиненими дверима чи тонкою перегородкою між кімнатами, на відкритій місцевості користуються парканом, деревами тощо, які б не дозволяли впізнаючому бачити особу, котру впізнають); в) всі учасники мають бути поділені на дві групи: в одній — слідчий, впізнаючий, двоє понятих, а також фахівці та інші учасники слідчої дії, в другій — особа, яка допомагає слідчому (наприклад, співробітник міліції), поняті, особа, яку впізнають, та особи, що ведуть з нею розмову; 320 ----------------------------------------------------------------------- Глава /Я. Пред'явлення для впізнання г) зміст розмови, відтвореної під час впізнання, не повинен стосуватися розслідуваної справи, але в її тексті мають бути слова, які чув впізнаючий в момент спостереження. Можливо впізнання за особливістю ходи, оскільки ходу характеризують довжина кроку даної людини, кут розгортання стопи, швидкість руху. Хода має бути природною, коли людина йде вільно, без напруження. Неприродна хода найчастіше пов'язана з різними аномаліями. Основними умовами проведення впізнання за особливостями ходи слід вважати такі: а) вибір місця проведення, що забезпечує відтворення ознак ходи і можливість їх спостереження впізнаючим; б) пред'явлення особи, яку впізнають, серед інших осіб, як мають схожі ознаки ходи; в) особа, яку впізнають, не повинна знати про те, що за нею спостерігають; г) впізнаючому повинно бути надано досить часу для спостереження ходи пред'явлених осіб. У практиці розслідування зустрічаються два основних випадки пред'явлення трупа для впізнання. Перший випадок має місце при організації пред'явлення відразу ж після огляду місця події, і слідчий часто не має можливості допитати кого-небудь щодо прикмет невідомої особи, труп якої пред'являтиметься. За таких обставин без попереднього допиту труп пред'являється мешканцям навколишніх будинків, вулиць, а також службовим особам, які спілкуються з населенням. Другий випадок — коли на момент впізнання є дані про зникнення певної особи, допитують її близьких чи знайомих, а потім пред'являють їм труп для впізнання. Пред'явлення трупа для впізнання слід проводити в тому одязі, що є на ньому, при необхідності цьому повинен ------------------------------------------321 211-280 ^ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА передувати «туалет трупа», що полягає у видаленні бруду і крові з його обличчя, приведенні у звичайний вигляд зачіски. Тільки в особливих випадках, до яких слід віднести наявність значних ушкоджень на обличчі чи його зміну внаслідок довгого перебування у воді тощо, можна визнати доцільною реставрацію обличчя трупа. Для ідентифікації особи необхідно широко використовувати прикмети, що є на трупі, а для цього слід надати впізнаючому можливість оглянути обличчя трупа, а в разі необхідності — все тіло. При пред'явленні трупа для впізнання слід враховувати деякі дані психології, оскільки трапляються випадки помилкового впізнання внаслідок психологічного настроювання, самонавіювання тощо; іноді при цьому необхідна присутність судово-медичного експерта. Якщо труп не впізнано, його відправляють до моргу. Слідчий продовжує роботу щодо встановлення осіб, які можуть впізнати труп (наведення довідок про осіб, які зникли безвісти, перевірка за даними криміналістичного обліку тощо). Особливості пред'явлення для впізнання предметів і тварин обумовлюються характером об'єктів впізнання і метою, з якою воно проводиться. Якщо стосовно предмета, що підлягає пред'явленню, відомі особливі ознаки, то слідчий повинен підібрати інші предмети з подібними ознаками. Якщо ж відомі тільки його загальні ознаки, то предмет повинен пред'являтися серед інших об'єктів з однорідними ознаками, але різними за видовими властивостями. Порядок пред'явлення для впізнання предметів і тварин здійснюється так само, як і при впізнанні живих осіб. Пред'явлення для впізнання тварин не регламентується КПК, але процес такого впізнання здійснюється з дотриманням тих самих криміналістичних прийомів, що використовуються при пред'явленні для впізнання предметів. 322 —------------------------------------------------------------------- Глава 19. Пред'явлення для впізнання У слідчий практиці нерідко виникає необхідність пред'явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів та інших об'єктів за фотознімками. Впізнання за фотознімками живої особи проводиться, коли вона відсутня, але слідчий має її фотознімки. Для встановлення особи вбитого нерідко пред'являються фотознімки трупа. Звичайно ці фотознімки використовуються у випадках, коли пред'явлення трупа не мало позитивних результатів і його поховали. Фотознімки можуть пред'являтися не тільки на тій території, де було виявлено труп, а й в інших місцевостях. Пред'явлення для впізнання за фотознімками може також провадитися з тактичних міркувань. Як правило, пред'явлення для впізнання предметів за фотознімками проводиться в тих випадках, коли їх неможливо пред'явити в натурі. Необхідно, щоб пред'явлені фотознімки були однаковими за формою і розміром, а зображені на них обличчя схожі з тим, тотожність якого передбачається встановити. Слід прагнути до того, щоб фотознімки відносилися до того часу, коли свідок спостерігав ту чи іншу особу в зв'язку з розслідуваною подією. § 4. Фіксація результатів пред'явлення для впізнання Згідно зі статтями 85, 176 КПК про пред'явлення для впізнання, як і про інші слідчі дії, складається протокол. Для фіксації пред'явлення для впізнання застосовуються також фотографування, кіно-, відеозйомка та звукозапис. Протокол пред'явлення для впізнання повинен мати вступну, описову і заключну частини. У вступній частині зазначаються такі дані: місце і дата складання протоколу; посади і прізвища осіб, які про--------------------------------------------------------------------- -- 323 214-280 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА водять слідчу дію; прізвища і адреси понятих; прізвища інших учасників даної слідчої дії (фахівець, працівник міліції та ін.); статті КПК, з дотриманням яких проводиться слідча дія; вказівка про роз'яснення понятим їх прав, обов'язків, а також про місце безпосереднього проведення цієї слідчої дії. Якщо впізнаючим є потерпілий чи свідок, то потерпілий попереджається про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, а свідок — ще й за відмову від дачі показань із засвідченням цього їхніми підписами. В описовій частині протоколу викладаються відомості щодо осіб, яких пред'являють, та інших об'єктів з описом їх прикмет і ознак. Стосовно живих осіб зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, вік, зріст, будова тіла, колір волосся, тип обличчя. Не менш важливо описати в протоколі ознаки одягу — вид, фасон, колір, покрій тощо. При пред'явленні предметів зазначаються (наприклад, щодо годинника): форма, розмір, колір металу корпусу, циферблат, вид кріплення — ремінець, браслет, ланцюжок тощо. У протоколі повинно бути зазначено, що впізнаючий сам зайняв певне місце серед інших пред'явлених осіб. У заключній частині протоколу зазначаються час початку і закінчення пред'явлення для впізнання, чи проводилась фото^, відеозйомка (тип апарата, чутливість плівки тощо), зауваження, які надійшли від учасників пред'явлення для впізнання, якщо такі мали місце. Протокол підписується слідчим і всіма учасниками даної слідчої дії. Якщо під час пред'явлення для впізнання застосовувався звукозапис, слідчий повинен повідомити про це всіх учасників впізнання і зробити відповідну відмітку в протоколі. У ньому також повинні бути дані про марку магнітофона, тип стрічки, швидкість тощо. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі (ст. 85і КПК). 324----------------------------------------------------------- Глава 19..Пред'явлення для впізнання При фіксації пред'явлення для впізнання за особливостями голосу має бути точно зазначено, хто говорив першим, другим тощо, інакше звукозапис втратить зв'язок з протоколом і свою ілюстративну цінність. Необхідність застосування звукозапису при пред'явленні для впізнання визначається слідчим з урахуванням конкретних обставин справи. Використання звукозапису є доцільним: а) для фіксації процесу пред'явлення для впізнання, коли впізнаючим є малолітній; б) для фіксації показань особи, яка коментує відео-фільм, де зафіксовано процес пред'явлення для впізнання; в) для одержання зразків голосу, що необхідно для впізнання за межами місця проведення розслідування; г) для фіксації впізнання, коли впізнаючий на попередньому допиті називав тільки загальні ознаки об'єкта. Кіно-, відеозйомка при пред'явленні для впізнання теж є одним із способів фіксації. Доцільно використання відеозйомки при пред'явленні для впізнання живих осіб за особливістю ходи, оскільки це дозволяє зафіксувати її в динаміці. Використання кіно- або відеозйомки для фіксації ведення і результатів пред'явлення для впізнання має бути належним чином підготовлено. У протоколі слід зазначити, за допомогою якої камери здійснюється кінозйомка, яка частота кадрів і на яку плівку знято фільм (або відеозапис). Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки (відеострічки) вона демонструється всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол (ст. '852 КПК). 325 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА Глава 20. ВІДТВОРЕННЯ ОБСТАНОВКИ І ОБСТАВИН ПОДІЇ (СЛІДЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ ТА ПЕРЕВІРКА ПОКАЗАНЬ НА МІСЦІ) § 1. Поняття та види слідчого експерименту Відтворення обстановки і обставин події, що передбачено ст. 194 КПК, охоплює по суті дві самостійні слідчі дії: 1) перевірку на місці показань обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи свідка з метою їх уточнення і доповнення у присутності понятих; 2) експериментальну перевірку правдивості показань цих осіб, інших обставин і припущень щодо можливості чути або бачити за певних умов що-небудь, що стосується цих обставин, проникнути до даного приміщення названим у свідченнях способом або певною особою, подолати названу в показаннях відстань тощо. У діяльності органів розслідування серед інших слідчих дій, спрямованих на розкриття злочинів, широко застосовується слідчий експеримент. Слідчий експеримент є окремою слідчою дією, яка полягає у здійсненні дослідів з метою перевірки, чи могли відбутися за певних умов ті або інші події та яким саме чином. Проведення цієї слідчої дії пов'язано зі здійсненням дослідів, результати яких і є тими фактичними даними, що дозволяють дійти висновку про обставини, що мають значення для розкриття злочину. У 30-х роках у криміналістичній літературі з'явилися праці П. І. Тарасова-Радіонова, у яких вперше досліджува- 326 ------_____________________________________________________ _________________Глава 20. Відтворення обстановки і обставин події лись питання процесуальної природи і тактики проведення слідчого експерименту. Згодом питанням тактики проведення слідчого експерименту приділялося все більше уваги, а у підручниках з криміналістики з'явилися глави, присвячені слідчому експерименту, були видані окремі посібники для слідчих. Слідчий експеримент схожий з науковим експериментом. І слідчий, і науковий експеримент дозволяє вивчати факти шляхом проведення дослідів. Однак слідчий експеримент має свої відмінні риси: 1) його застосування потребує певних процесуальних умов; 2) він відтворює явище не повністю, а лише деякі умови, за яких відбувалися події або мали місце факти, що цікавлять слідчого. Слідчий експеримент має своїм завданням встановлення того, могла чи не могла відбутися якась подія або дія у певних умовах. Крім того, слідчий експеримент далеко не завжди пов'язаний з місцем події, він може бути проведений залежно від його мети не на місці події. Слідчий експеримент супроводжується проведенням дослідів, що істотно відрізняє його від слідчого огляду і виділяє у самостійну слідчу дію. Слідчий експеримент відрізняється від експертизи; незважаючи на їхню зовнішню схожість, експертиза потребує застосування спеціальних знань, у той час як слідчий експеримент у процесі його проведення не вимагає цього. З'ясовуючи природу слідчого експерименту, слід вказати на те, що він має на меті не тільки перевірку певних фактів, а й одержання нових доказів по справі. Наприклад, у разі проведення слідчого експерименту для визначення можливості витягнути викрадені товари крізь пролом у стіні __________________________________---------- 327 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА_ТАКТИКА магазину, слідчий встановлює новий доказ: можливість витягнення викрадених товарів або його неможливість. Слідчий експеримент відрізняється від перевірки показань на місці. Він може бути у деяких випадках проведений без участі свідків та обвинувачених, тоді як перевірка показань на місці без їхньої участі є неможливою. При слідчому експерименті можуть бути присутніми всі свідки і обвинувачені одночасно, а при перевірці показань на місці дія проводиться щодо кожного обвинуваченого або свідка окремо. Залежно від мети слідчого експерименту розрізняють його види. Важко перелічити всі відомі в практиці розслідування види слідчого експерименту, тому зупинимося тільки на тих видах, які зустрічаються найчастіше. 1. Слідчий експеримент для перевірки можливості бачити у даних умовах. Завдання такого експерименту іноді полягає у встановленні можливості не тільки бачити, а й можливості розрізняти деталі та особливості об'єктів у певних умовах. Так, громадянка Е. подала заяву в прокуратуру про вимагання від неї хабара за влаштування на роботу. Начальник відділу кадрів вимагав від неї хабара через Ф. у сумі 3000 гри. У Е. виник сумнів, що Ф. діє від імені С., і вона попросила його підтвердити цей факт. Ф. заявив, що якщо Е. прийде увечері до його дому, крізь вікно вона зможе побачити у нього у гостях С. Е. прийшла до зазначеного місця і дійсно побачила С. Бажаючи викрити хабарництво, Е. звернулась до прокуратури. У процесі розслідування Ф. не заперечував своєї причетності до злочину, але заперечував факт перебування в нього С., вказуючи, що у таких умовах Е. не могла бачити обличчя людей, які знаходились у кімнаті. Слідчий провів слідчий експеримент, під час якого було встановлено, що Е. у даних умовах абсолютно чітко бачила всіх осіб, які сиділи за столом у квартирі Ф. 328 Глава 20. Відтворення обстановки і обставин події 2. Слідчий експеримент для перевірки можливості чути в конкретних умовах. У деяких випадках при проведенні слідчого експерименту на відкритій місцевості важливо встановити силу та напрямок вітру в момент події злочину, а також наскільки суттєво ці чинники впливають на можливість почути. 3. Слідчий експеримент для перевірки можливості проникнути крізь певний отвір та вийняти через нього ті чи інші предмети. Таким експериментом повинна бути встановлена як об'єктивна можливість вчинення дій (проникнення, витягування), так і суб'єктивна здатність на це певної особи або осіб. Важливо з'ясувати, чи може предмет певної конфігурації та об'єму пройти крізь даний отвір, а також чи може вказана особа проникнути через виявлений пролом. Так, по одній із справ директор магазину стверджував, що викрадення великої кількості товарів було вчинено через на-піввідчинене вікно, яке веде до підсобного приміщення магазину. При огляді слідчий дійсно виявив напіввідчинене вікно. При проведенні слідчого експерименту з метою перевірки можливості витягнення названих предметів всі спроби відчинити вікно виявилися марними. Вікно не змогли відчинити й після запрошення столяра, бо у зв'язку з осіданням стіни воно було перекошене. При такому його стані виявилось неможливим витягнути товари певних габаритів через утворений отвір. 4. Слідчий експеримент для перевірки можливості вчинення якоїсь дії за певний проміжок часу. При проведенні такого експерименту головним чинником є час, оскільки викликає сумнів не сам факт можливості вчинення певних дій, а час, протягом якого вони були вчинені. 5. Слідчий експеримент для перевірки можливості настання певних наслідків даних дій (розгоряння, поламки та ін.). Такі експерименти слід проводити у випадках, коли ------------------------------------------------------------------------ -------------329 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА ці питання не вимагають експертного дослідження І застосування спеціальних знань. 6. Слідчий експеримент для встановлення спеціальних та професійних навичок особи. Такі експерименти рекомендують проводити тоді, коли обвинувачений або свідок стверджує, що він володіє можливістю виконати ту чи іншу роботу. У разі заперечення ним цього проводити слідчий експеримент не рекомендується. Цікаві випадки такого слідчого експерименту відомі практиці. Так, у справі про розкрадання коштів при виконанні художньої реклами було встановлено, що бригадир художників включає до відомості на зарплату підставних осіб, які взагалі не вміють малювати. Отримані гроші підставні особи передавали бригадиру. Найбільші суми отримував родич бригадира Г. При допиті Г. стверджував, що він виконував вказані роботи. У процесі проведення слідчого експерименту Г. намагався зробити декілька штрихів, однак, переконавшись у своїй безпорадності, відмовився від подальшого заперечення фактів, 1. Слідчий експеримент для встановлення, яким чином відбулась подія. До прокуратури стали надходити заяви, що з пральні молочного комбінату прачки виносять топлене масло. Факт здавався малоймовірним. При перевірці були затримані прачки, які дійсно виносили масло. Під час обшуку у пральні було виявлено декілька кілограмів масла. У процесі розслідування прачки показали, що при пранні марлевих мішочків з-під сиру вода, пропущена крізь них, містила велику кількість масла, яке вони збирали. При проведенні слідчого експерименту з'ясувалось, що при обробці 1000 мішків залишається 11,5кг масла. Слідчий експеримент може бути проведений не в усіх випадках. Неприпустимо проведення експериментів, які: 1) принижують гідність людини; 2) загрожують життю або здоров'ю учасників експерименту або інших осіб; 330 ----------------------------------------------------------------------- _________________Глава 20. Відтворення обстановки і обставин події 3) загрожують майну або можуть призвести до значних матеріальних збитків. § 2. Підготовка до слідчого експерименту та його тактика Перш ніж проводити слідчий експеримент, до нього необхідно старанно підготуватися, а саме: 1) визначити мету експерименту, для чого слід вивчити матеріали справи та всі обставини, виходячи з яких проводиться слідчий експеримент; 2) визначити умови, у яких повинен бути проведений слідчий експеримент (встановити, як, де, коли і у якій послідовності слід провадити досліди; скільки їх необхідно провести, як забезпечити освітлення при проведенні експерименту на перевірку видимості тощо); 3) визначити учасників експерименту (свідків, обвинувачених, кількість понятих та ін.). Якщо досліди проводяться у різних приміщеннях, а учасники експерименту поділяються на групи, то рекомендується запрошувати більше двох понятих. Понятих слід підбирати завчасно. Необхідно пам'ятати, що роль понятих при проведенні слідчого експерименту полягає в тому, що вони посвідчують можливість якоїсь події або дії у певних умовах. Тому, підбираючи понятих, треба враховувати їх суб'єктивні якості — зір, слух; 4) передбачити, які матеріали, засоби, знаряддя будуть при цьому використані. Оскільки значення знарядь та предметів при проведенні слідчого експерименту є важливим, необхідно завчасно продумати й доставку цих предметів до місця експерименту та перевірити їхній стан. Речові докази, які згодом будуть об'єктами експертного дослідження, при експерименті використовувати не можна; ______________________________________------------- 331 Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА 5) слідчий повинен підготувати слідчу валізу; 6) перед проведенням слідчого експерименту, як і перед проведенням інших слідчих дій, рекомендується складати його план. У разі, якщо експеримент є складним, доцільно складати письмовий план його проведення. Спеціальної форми плану експерименту не існує, однак у план доцільно внести такі обставини: а) місце і час проведення експерименту; б) кількість учасників та розташування їх; в) сутність дослідів, їх послідовність і роль учасників експерименту при проведенні кожного досліду. У разі необхідності при складанні плану, особливо щодо проведення дослідів, слід проконсультуватися з фахівцями — судово-медичним експертом, криміналістом, які можуть дати цінні вказівки з відтворення обстановки експерименту і характеру проведення дослідів. Під час підготовки до експерименту слідчому доцільно побувати на місці майбутнього експерименту, щоб краще орієнтуватися у навколишній обстановці при його проведенні. У процесі підготовки до слідчого експерименту слідчому необхідно вирішити, чи роз'яснювати завдання експерименту та обставини справи учасникам експерименту або ж робити цього не слід. Як правило, мета експерименту і обставини справи повідомляються учасникам слідчого експерименту. Однак у деяких випадках такі роз'яснення є недоцільними (наприклад, якщо метою експерименту є перевірка обсягу виконаних робіт за один день. Таке повідомлення може вплинути на темп і якість робіт та дати по суті неправильні результати експерименту). У процесі підготовки до експерименту треба вирішити питання про засоби зв'язку між окремими групами його учасників. Засобами зв'язку, за допомогою яких встановлюють початок здійснення досліду та його закінчення, мо-332 ----------------------------------------------------------------------- _________________Глава 20. Відтворення обстановки і „обставин події жуть бути телефон, сигнали, що подані прапорцями, свистками, руками. Методика слідчого експерименту передбачає виконання та дотримання правил його проведення — процесуальних та тактичних. До процесуальних правил належать такі: 1) при проведенні слідчого експерименту обов'язковою є участь понятих; як вже зазначалось, кількість їх визначається характером дослідів та розташуванням учасників експерименту; 2) необхідною є участь фахівців у випадках, коли їхні спеціальні знання можуть бути використані для відтворення обстановки події або явища, а також для визначення місця розташування учасників експерименту або їхніх поз — у разі визначення пози потерпілого при пораненні та ін.; 3) доцільною є присутність при проведенні експерименту осіб, показання яких перевіряються; якщо слідчим експериментом перевіряється можливість певних осіб бачити або чути щось, участь їх в експерименті є обов'язковою; 4) про перебіг і результати проведення слідчого експерименту складається протокол відповідно до ст. 195 КПК. Тактичні правила проведення слідчого експерименту такі: 1) слідчий експеримент слід проводити в умовах і обстановці, максимально наближених до тих, в яких відбулася подія. З цією метою при відтворенні обстановки використовуються протокол місця події, фотознімки, креслення, показання свідків і обвинувачених; 2) слідчий експеримент бажано проводити на тому самому місці, де відбулась подія, яку перевіряють. Тут важливо відзначити, що коли факт, який перевіряють, тісно пов'язаний з місцем дійсної події або з умовами цього місця, то слідчий експеримент, як правило, проводиться на цьому ж місці; ----------------- .----------------------------------------------------------- 333 Розділ 3) слідчий експеримент має проводитися у такий час, коли відбулась подія, яку перевіряють, з метою створення аналогічних умов чутності (особливо у місті), видимості, що забезпечує об'єктивність результатів експерименту; 4) для проведення слідчого експерименту слід використовувати ті самі знаряддя й засоби, які застосовувалися при події злочину, або однорідні предмети і знаряддя; 5) після відтворення обстановки учасників треба розташувати саме так, як вони про це повідомили, а понятих поставити в місце проведення дослідів та на точки спостереження; 6) досліди необхідно повторювати декілька разів, змінюючи умови експерименту. Повторення дослідів дозволить виключити випадкові результати та достовірно з'ясувати певний факт. Не рекомендується здійснювати досліди слідчому або понятим. Для цього повинні бути запрошені спеціальні особи (статисти), а слідчий та поняті мають спостерігати за проведенням дослідів. Слідчий регулює черговість проведення дослідів та визначає специфіку кожного з них. Якщо обвинувачений, який бере участь у слідчому експерименті, заявляє клопотання про проведення того чи іншого досліду, як правило, таке клопотання задовольняється. Під час дослідів слідчому доцільно робити помітки про їх результати, а у разі необхідності фотографувати окремі моменти досліду або проведення його в цілому. § 3. Особливості перевірки показань на місці Перевірка показань на місці — це слідча дія, що полягає у зіставленні показань про пов'язані з певним місцем обставини злочину з фактичною обстановкою на цьому місці, показаною слідчому в присутності понятих особою, яка дала показання, з метою з'ясування їх достовірності. 334-------------------------------------- -----------------— Глава 20. події Перевірка показань на місці має на меті отримання нових фактів, а також перевірку, уточнення вже встановлених під час розслідування. Необхідність у застосуванні цієї дії виникає у випадках, коли іншим шляхом, крім зіставлення показань з тим, що існує в дійсності на місці події, неможливо переконатися в достовірності таких показань. Зміст перевірки показань на місці полягає в тому, що слідчий пропонує особі, яка була допитана (свідку, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому), вказати місце вчинення злочину (чи інше місце), розповісти про цю подію, супроводжуючи у певних випадках свою розповідь демонстрацією своїх дій чи дій інших осіб. Потім слідчий зіставляє відомості, одержані під час перевірки, з реальною обстановкою на місці, з одного боку, і з раніш одержаними показаннями та іншими доказами по справі, з іншого. Особа, показання якої перевіряються, дає їх в присутності понятих, показує, де і що відбувалося. Слідчий у процесі перевірки показань на місці вирішує кілька завдань: 1) переконується в існуванні місця, про яке йшлося у показаннях; 2) перевіряє відповідність опису ознак обстановки у показаннях конкретної особи дійсній обстановці на місці; 3) встановлює наявність слідів чи предметів, які підтверджують зміст показань; 4) визначає напрямок руху учасників досліджуваної події, їхнє взаємне розташування в той чи інший момент розвитку події злочину; 5) зіставляє опис обстановки на місці та у показаннях підозрюваних, обвинувачених, потерпілих чи свідків. Проведення перевірки показань на місці передбачає стадії підготовки, проведення та фіксації результатів. - : - ззз 4 B*CJ ^JaJ ? B*CJ ^JaJ ? ? Oe O Oe ( 3/4 A - & ? o oe A oe ® T! a! ¬" j# ?# 1/4$ T% i% ?( ¤) e) R* H. ue. ¬ ® R! T! TH! a! ?" ¬" h# j# ~# ?# ?# ?$ 1/4$ R% T% e% i% i( ?( c) ¤) ae) e) P* R* F. H. ?. u. ue. x/ z/ 60 80 1ue. z/ 80 †0 1 |1 2 l5 i: = a>

?

@

BC

G

4I

oeJ

nK

?K

IL

M

AEM

vR

¤T

‚Z

E[

Z\

?\

P^

80

V0

„0

†0

1

1

z1

|1

2

2

j5

l5

i:

i:

=

=

a>

a>

oe>

?

?

th?

@

@

@C

BC

thF

G

2I

4I

.J

EJ

oJ

oeJ

lK

nK

iK

?K

EL

IL

‘IL

eL

M

M

AeM

AEM

tR

vR

cT

¤T

?Z

‚Z

E[

E[

X\

Z\

n\

?\

?\

N^

P^

’^

“_

^a

`a

ea

ea

Jb

Lb

¤b

¦b

c

-c

?c

 c

re

te

$P^

`a

ea

Lb

¦b

-c

 c

te

-j

?j

uj

?p

?s

eu

8v

cv

y

2y

?y

L„

?†

f?

“‰

p‰

v?

f‹

o‹

U?

te

j

-j

~j

?j

?j

oj

uj

¦p

?p

?s

?s

aeu

eu

6v

8v

 v

cv

thx

y

y

0y

2y

?y

?y

J„

L„

?†

?†

d?

f?

“‰

“‰

@‰

n‰

p‰

t?

v?

d‹

f‹

oe‹

o‹

O?

U?

X‘

Z‘

Ae”

AE”

ae”

e”

A•

A•

†–

?–

?–

¶–

?–

b™

d™

„›

†›

?

U?

Z‘

AE”

e”

A•

?–

?–

d™

†›

R?

??

o?

?

@?

U?

D?

Ue?

 

r!

A!

?c

UeY

“?

?

4?

P?

R?

°?

??

oe?

o?

-?

?

>?

@?

O?

U?

B?

D?

U?

Ue?

 

 

¦ 

p!

r!

!

3/4!

A!

?c

?c

UY

UeY

)Z¦

–¦

§

§

–§

TH§

?

“?

B?

d?

h?

?

”?

3/4?

AE?

a?

ae?

ae©

?

?

6?

>?

d?

l?

??

’?

e?

i?

«

®«

TH«

ae«

¬

¬

ae¬

V

Z

?

c

AE

B”?

i?

Ue?

V?

?

@?

F?

J?

R?

d?

??

¶?

3/4?

AE?

oe?

·

?

d?

?

j?

TH?

?1/4

E1/4

’A

“Ae

AE

I

®

®

Ae®

?

?

B?

L?

x?

‚?

??

®?

U?

Ue?

°

–°

Ue°

±

„±

Ae±

?

?

6?

„? ?? ?? ?? e? i? ? ? T? V? ? ? $? >?

@?

7@?

D?

F?

H?

J?

P?

R?

b?

d?

‚?

°?

??

??

¶?

1/4?

3/4?

Ae?

AE?

U?

o?

oe?

?

?Т?Pµ

·

·

?

?

b?

d?

‚?

c?

??

AE?

I?

i?

o?

?

?

.?

J?

N?

h?

j?

†?

??

??

Ue?

TH?

ue?

¤»

TH»

1/4

1/4

81/4

B1/4

b1/4

l1/4

†1/4

?1/4

°1/4

E1/4

E1/4

.E1/4

1/2

61/2

@1/2

h1/2

r1/2

¬1/2

¶1/2

TH1/2

e1/2

3/4

3/4

:3/4

@3/4

z3/4

‚3/4

1/43/4

Ae3/4

?

?

F?

J?

„?

??

Ae?

I?

oe?

A

.A

4A

^A

dA

A

’A

AA

aeA

iA

A

A

2A

:A

`A

hA

¦A

°A

iA

oA

A

A

FA

JA

vA

zA

?A

OA

A

$A

JA

RA

pA

xA

¤A

¬A

UeA

aA

Ae

“Ae

(Ae

*Ae

D”Ae

*Ae

ae $ae ?a ?a aea 4ae fae ?ae ?ae Aae ?e oe e e "e $e &e &e (e *e Re Ze ne ‚e ’e –e ?e ?e Ee Ie Oe oee oe uee e e &e (e :e o

\o

(i

*i

,i

4i

Bi

Di

Li

Vi

Xi

\i

li

ni

ri

–i

?i

ci

¬i

®i

?i

3/4i

oi

oi

i

i

$i

&i

~i

?i

†i

?i

¦i

Oi

Oei

i

i

Ti

vi

?i

Io

Io

o

o

8o

😮

o

Zo

\o

no

po

Eo

Io

o

o

o

\o

po

Io

o

o

o

Lo

V/

Vo

Eo

io

u

0u

Lu

yyyy

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

-?

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?Т????J????

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

?

?

??u

ou

oeu

u

“u

.u

2u

4u

^u

fu

hu

nu

pu

ru

|u

~u

?u

‚u

?u

?u

?u

u

’u

”u

?u

°u

?u

1/4u

3/4u

Au

Ou

Oeu

ue

ue

ue

ue

ue

????J?J?J??

?

?

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

?

?

?

?’u

”u

?u

?u

Au

Oeu

ue

??

?

?

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

????

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

?

??y

¤y

?y

1/4y

Ay

Ay

Ey

aey

ey

ey

iy

iy

uy

uey

thy

th

th

th

(th

,th

0th

2th

:th

>th

’th

–th

?th

?th

 th

3/4th

?

?

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

y

y

>y

`y

ny

„y

??

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?Т??????

?

$ & \ ^ ? 1/4  

?

??????

?

?Т??????

?

!????????????????????????????????a

a

Д

Ж

?

?

?

&?????????????a

Ж

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

???????????

?Т???????

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?Т???????????

?Т???????

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

4?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

,?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

.?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

2?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

4?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?Т???????????

?Т??

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

2?

1/4

3/4

yyyy

?Т???????????

*

,

N

I

?

,

?

?

ae

?Т???????????

X

V

/V

X

CJ

aJ

CJ

aJ

B*CJ

aJ

B*CJ

aJ

B*CJ

aJ

n

l

n

,ається тільки йти слідом за авторитетною вказівкою експертів. Суд є
самостійним у виборі експертів. Однак оскільки останні обрані, суддя йде
слідом за ними, як сліпий за своїм поводирем*.

Та обставина, що висновки експерта обґрунтовані дослідженнями,
проведеними із застосуванням наукових, технічних або інших спеціальних
знань, не виключає можливості та необхідності оцінки їх слідчим і судом
у повному обсязі. Характер виду доказу, який розглядається, не може бути
підставою для некритичного до нього ставлення, надання йому особливої
доказової сили. Відповідно до

Владимиров Л. Е. Учение об уголовньїх доказательствах. — СПб, 1910.-С.
197, 198.

354

– .Призначення та

ст. 75 КПК «висновок експерта для особи, яка провадить дізнання,
слідчого, прокурора і суду не є обов’язковим, але незгода з ним повинна
бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку».

Оцінка висновку експерта проводиться за загальними правилами оцінки
доказів (ст. 67 КПК). Однією з особливостей оцінки висновку експерта є
необхідність спеціального мотивування підстав, за якими відкидається
висновок.

Оцінка висновку експерта є складною розумовою діяльністю, яка включає:

1) аналіз дотримання процесуального порядку призначення та проведення
судової експертизи;

2) визначення відповідності висновку експерта завданню;

3) встановлення повноти та наукової обґрунтованості висновку експерта;

4) визначення відповідності висновку експерта іншим зібраним по справі
доказам;

5) перевірку віднесення до справи даних, які містяться у висновку.

Необхідно мати на увазі, що встановлені суперечності між висновком
експерта та іншими даними по справі ще не свідчать про достовірність
висновку. Суперечливі дані підлягають новій оцінці, під час якої можуть
бути встановлені погрішності у результатах огляду місця події або
обшуку, помилки у показаннях свідків або потерпілих та ін.

У результаті оцінки висновку експерта слідчий (суд) може прийняти одне з
таких рішень:

1) визнати висновок експерта повним та обґрунтованим, таким, що має
значення по справі;

– , —- , – 355

23М-280

ТАКТИ КА

2) визнати висновок неповним або недостатньо ясним та при необхідності
призначити додаткову експертизу або допитати експерта відповідно до ст.
201 КІШ;

3) визнати висновок експерта необґрунтованим або сумнівним щодо його
правильності та при необхідності призначити повторну експертизу або
провести інші процесуальні дії, спрямовані на перевірку висновків
експерта.

356

Розділ четвертий.

МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ

ЗЛОЧИНІВ

ері гдсподдрськоТ діяльності

2) документи, що відображають законодавчі, нормативно-розпорядчі норми,
регламентують зовнішньоекономічну діяльність і пов’язані з нею інші види
діяльності суб’єкта підприємницької діяльності (ліцензії, дозволи на
вивезення товарів, дозволи на здійснення інвестицій за кордон, дозволи
на відкриття банківських рахунків за кордоном та ін.);

3) бухгалтерсько-облікові та банківські;

4) договірні (зовнішньоекономічні контракти, додаткові угоди до них,
пропозиції про укладання їх у вигляді листів, у тому числі
факсимільних);

5) документи, що відображають конкретні господарські операції
(рахунки-фактури, акти приймання-передачі, акти, що підтверджують
виконання робіт або надання послуг, відомості, товарні та
товаротранспортні накладні та ін.);

6) документи державного відомчого та іншого контролю (митні декларації,
банківські виписки та ін.);

7) документи так званої «чорнової» бухгалтерії.

У процесі розслідування злочинів, пов’язаних з приховуванням валютної
виручки, велике значення має проведення таких слідчих дій, як огляд,
обшук, виїмка, допит, призначення експертиз.

Особливістю проведення огляду, обшуку та виїмки при розслідуванні даної
категорії справ є те, що ці злочини здебільшого вчиняються
«документальними» способами, в зв’язку з чим великого значення набуває
відшукання, вилучення, огляд відповідних бухгалтерських та банківських
документів, що відображують зовнішньоекономічні операції суб’єкта
підприємництва. Для проведення цих слідчих дій у деяких випадках
доцільне залучення спеціалістів — економістів, бухгалтерів, аудиторів,
митних брокерів та ін. Як правило, у процесі розслідування необхідне
отримання певної інформації та документів зарубіжних банківських
установ, а також від іноземних юридичних осіб. Задля
цьо-____________________________________________.—– 501

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ________

го через дипломатичні представництва цих країн направляються доручення в
зарубіжні правоохоронні органи з метою отримання необхідної інформації
та документів. Процедура отримання вказаної інформації та документів
спрощується, якщо з конкретною державою Україна має двосторонню угоду
про співробітництво в даній сфері або ці держави є учасниками Конвенції
про взаємодопомогу (наприклад, «Угода про взаємодію міністрів внутрішніх
справ незалежних держав у сфері боротьби зі злочинністю», членами якої є
держави СНД).

При проведенні допитів слідчому дуже важливо володіти відповідними
знаннями з бухгалтерського обліку, банківської справи та бути обізнаним
у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Під час проведення досудового слідства призначення та проведення
судово-економгчног експертизи здійснюється з метою:

1) з’ясування суперечностей між матеріалами документальної перевірки та
матеріалами кримінальної справи;

2) усунення суперечностей між результатами первинної та наступними
документальними перевірками;

3) підтвердження розміру матеріальної шкоди, встановленого за
матеріалами документальної перевірки;

4) встановлення фактів порушення валютного законодавства, що призвели
до приховування валютних цінностей;

5) встановлення правильності оформлення фінансово-господарських
операцій, руху грошових коштів та їх відповідності встановленим вимогам
щодо ведення бухгалтерського обліку, звітності та чинним нормативним
актам;

6) перевірки правильності методів дослідження при проведенні
документальних перевірок і об’єктивності отриманих висновків;

502
————————————————————————
———————–

Глава 27. Розслідування^^лочинів усфері господарської діяльності

7) встановлення фінансових підстав правильності відмови ревізуючих осіб
у прийнятті від осіб суб’єкта підприємницької діяльності, що
перевіряється, документів, наданих для пояснення виявлених порушень
валютного законодавства;

8) встановлення стану бухгалтерського обліку та звітності на
підприємстві, що перевіряється, та відповідності його встановленому
порядку;

9) встановлення обставин, пов’язаних з бухгалтерським обліком, що
сприяли приховуванню валютних цінностей, а також формулювання пропозицій
щодо їх усунення;

10) встановлення кола осіб, відповідальних за повноту та правильність
дотримання валютного законодавства, і тих, які припустили вказані
порушення;

11) встановлення бухгалтерських способів приховування валютної
виручки.

503

Розділ четвертий. МЕТОДИ КА РОЗСЛІДУВАН НЯ ЗЛ ОЧ Й НІВ

Глава 28. РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (СЛУЖБОВІ
ЗЛОЧИНИ)

§ 1. Криміналістична характеристика злочинів у сфері службової
діяльності

До групи злочинів у сфері службової діяльності віднесені такі види
суспільне небезпечних діянь, що порушують функції державних органів або
органів самоврядування, підприємств, установ або організацій, незалежно
від форми власності та галузей діяльності службових осіб (статті 364—370
КК).

Для встановлення кримінального механізму службового діяння необхідно
з’ясувати:

а) чи мало місце порушення службовою особою обумовлених його службовим
становищем обов’язків;

б) у результаті яких дій службової особи була заподіяна істотна шкода
державним або суспільним інтересам, що охороняються законом, правам і
інтересам громадян, інтересам суб’єктів економічної діяльності;

в) чи мав місце причинний зв’язок між злочинним діянням службової особи
і наслідками, що наступили.

Суб’єктом розглянутих злочинів (крім передбачених ст. 369 КК), можуть
бути службові особи, які відповідно до примітки 1 ст. 364 КК постійно чи
тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають
постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях
незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням
організаційно-розпорядчих чи адміністратив-

504———————————————————————
————————–

_______Глава судово-медичної
експертизи потерпілого, в разі застосування зброї — судово-балістичної
експертизи, допиту підозрюваного та ін.

Подальше розслідування зловживань владою або службовим становищем (ст.
364 КК) полягає в уточненні мотивів зловживання, фіксації його обставин,
визначенні розміру заподіяної шкоди.

Найчастіше мотивами зловживання владою або службовим становищем бувають
корислива або інша особиста заінтересованість, кар’єризм, помилково
витлумачені професійні або службові інтереси тощо. У зв’язку з цим допит
свідків може бути спрямований на встановлення та уточнення мотивів
зловживань. З цією метою допитуються колеги по службі, співробітники
бухгалтерії, виробничих підрозділів, ревізори та інші працівники, у тому
числі суміжних організацій, особи, що звернулися зі скаргою, відвідувачі
установи та ін.

При допиті обвинуваченого необхідно одержати відомості про умови його
роботи; мотиви, якими він керувався, здійснюючи певні дії; обставини, що
викликали шкідливі наслідки; хто, на думку обвинуваченого, винний в
настанні цих наслідків; службову кваліфікацію обвинуваченого і досвід
роботи в даній галузі і на цій посаді; характер його стосунків із
керівними особами, обґрунтованість і законність їх розпоряджень.

При розслідуванні службових зловживань можуть призначатися судові
експертизи: судово-економічна — для перевірки фінансових і господарських
операцій підприємства, організації або окремих посадових осіб; для
перевірки промислового, товарного, фінансового планування, відповідності
звіту установи дійсності; судово-товарознавча — встановлення якості
готових промислових і продовольчих 520
—__—————————————————_______

_______Глава 28. Розслідування злочинів у сфері службової діяльності

товарів, їхня сортність, вартість; судово-технічна — для з’ясування
причин аварій, порушень технологічних процесів, термінів будівництва
тощо; криміналістична — щодо дослідження документів (почеркознавчі,
авторознавчі, технічні експертизи документів).

§ 4. Особливості розслідування службової недбалості

Такі злочини розглядаються як невиконання або неналежне виконання
службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення
до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам
та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам,
або інтересам окремих юридичних осіб (ст. 367 КК).

Злочинна службова недбалість є діянням, вчиненим з необережності, у
більшості випадків у сфері службової діяльності, являє собою значну
суспільну небезпеку. Іноді за службовою недбалістю криються навмисні
злочини.

Невиконання службових обов’язків виявляється в бездіяльності особи в
умовах, коли вона була зобов’язана і могла здійснити дії, що належать до
кола її службових обов’язків.

Неналежне виконання службових обов’язків виявляється в діях службової
особи, хоча і здійснюваних у рамках службових обов’язків, але виконаних
не відповідно до інтересів служби.

При розслідуванні таких злочинів слід, крім загальних обставин
розслідування службових злочинів, додатково встановити:

1) у чому полягає факт службової недбалості;

2) чи є такий факт поодиноким або має місце тривала бездіяльність;

_________________________________________——– 521

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ_______

3) чи належать до службових обов’язків дії, невиконання яких призвело
до службової недбалості;

4) освіту, кваліфікацію і професійний досвід обвинуваченого, чи могла
службова особа передбачати настання певних наслідків у результаті
невиконання або неналежного виконання своїх службових обов’язків;

5) підстави та обставини призначення на цю посаду даної особи;

6) види майна і характер заподіяних збитків;

7) норми природного убутку сировини, готової продукції, товарів;

8) умови їх збереження і відповідність технології збереження
нормативним вимогам;

9) які наслідки службової недбалості, у чому виражається істотна шкода,
заподіяна злочином;

10) кому конкретно заподіяний істотний збиток;

11) чи міг обвинувачений вжити необхідних заходів для усунення або
запобігання шкоди.

У певних випадках розслідування службової недбалості може починатися з
огляду матеріальних цінностей, яким заподіяний збиток, місця їхнього
збереження з метою встановлення їхньої кількості, характеру, ступеня
ушкодження, умов збереження тощо.

При розслідуванні злочину висуваються версії щодо характеру і розміру
збитків, причин, що призвели до таких наслідків, причинних зв’язків між
ними і допущеними порушеннями, ролі окремих службових осіб у вчиненні
злочину. Перевіряється також версія про те, чи не була використана
ситуація, що виникла в результаті допущеної службової недбалості, для
вчинення іншого злочину або його приховування.
522———————————————————————

______Глава 28. Розслідування злочинів у сфері службової діяльності

При розслідуванні цього злочину необхідно допитати свідків для
з’ясування ставлення службової особи до своїх обов’язків, її особистих
якостей, поведінки, що впливали на виконання службових обов’язків,
реагування її на недоліки в діяльності установи, організації, на факти
систематичного недбалого, несумлінного виконання нею службових
обов’язків.

Допит обвинуваченого повинен бути спрямований на ретельну фіксацію
пояснень службової особи з приводу кожного факту службової недбалості, а
також по всіх обставинах із посиланнями на документи та інші джерела
доказів. Необхідно перевірити посилання обвинуваченого на його
неосвідченість, необережність потерпілих, невідворотність шкідливих
наслідків, неналежні з об’єктивних причин умови збереження матеріальних
цінностей, про що раніше він повідомляв тощо.

У відповідних випадках розслідування службової недбалості вимагає
проведення судових експертиз: судово-товарознавчої, судово-технологічної
— для встановлення правильності збереження товарів та їхнього
транспортування; судово-технічної — для розв’язання питань щодо причин
псування устаткування, судово-економічної — для встановлення розмірів
заподіяних збитків, криміналістичної — для дослідження документів тощо.

§ 5. Профілактичні дії слідчого

при розслідуванні службових злочинів

Встановлені під час розслідування службових злочинів фактичні дані
використовуються слідчим на виконання вимог ст. 23 КПК про виявлення
причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів. Серед обставин,
встановлюваних слідчим на виконання зазначених вимог, необхідно виділити
такі: _______________________________________————- 523

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ_______

1) порушення встановлених правил добору і призначення на посади осіб,
пов’язаних зі здійсненням функцій представників влади, виконанням
організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків;

2) недоліки в системі перевірки професійних, ділових і морально-етичних
якостей кандидатів на заняття відповідальних посад; ротації керівних
кадрів;

3) недоліки в забезпеченні точного виконання встановленого порядку
прийняття службових рішень, документального їх оформлення і виконання;

4) недоліки у дотриманні правових норм, що регулюють діяльність
службових осіб;

5) порушення вимог, що встановлюють спеціальні обмеження для державних
службовців;

6) неналежний контроль з боку ревізійних органів;

7) низький рівень контролю з боку вищих органів за діяльністю підлеглих
службових осіб;

8) неупорядкованість у системі обліку і звітності;

9) недоліки в забезпеченні вимог закону про контроль за діяльністю в
сфері обігу матеріальних цінностей і коштів, ліцензування, надання
різних пільг тощо;

10) недоліки в здійсненні соціального контролю за діяльністю службових
осіб, що створюють обстановку «кругової поруки», корупційну атмосферу;

11) відсутність діючого соціального контролю з боку громадян і засобів
масової інформації за легітимним функціонуванням системи державних
органів;

12) ігнорування службовими особами критичних обґрунтованих виступів
громадян і публікацій у засобах масової інформації.

Заходом реагування слідчого за матеріалами справи є: подання, що
відповідно до ст. 23і КПК вноситься до відпо-524
———————————————————————–

_______Глава 28. Розслідування злочинів у сфері службової діяльності

відного державного органу, громадської організації або безпосередньо
службовій особі щодо вжиття заходів з усунення причин і умов вчинення
службових злочинів; повідомлення про вчинений злочин на зборах трудового
колективу співробітників із метою усунення обставин, які сприяють
вчиненню незаконних дій; повідомлення про обставини справи на зборах
колективу; залучення представників громадськості для усунення негативних
причин; використання матеріалів кримінальних справ для профілактики
службових злочинів за допомогою засобів масової інформації.

У поданні слідчого вказуються конкретні обставини, які, на його думку,
сприяли вчиненню злочину, а також заходи кадрового, організаційного,
технологічного, правового характеру, які слід застосувати для усунення
виявлених недоліків. У поданні зазначаються конкретні особи, що повинні
були забезпечити усунення обставин, сприяючих злочину, а також термін,
протягом якого службовими особами повинні бути вжиті необхідні заходи і
надіслано повідомлення особі, що направила подання.

525

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

Глава 29. РОЗСЛІДУВАННЯ КРАДІЖОК

§ 1. Криміналістична характеристика крадіжок

Крадіжки — найбільш поширені та небезпечні злочини, що посягають на
державне, колективне та особисте майно громадян. Відповідно до ст. 185
КК, крадіжка — таємне викрадання чужого майна. Ступінь суспільної
небезпеки цих злочинів значно підвищується, коли вони вчиняються у
вигляді злочинного промислу злодіями-ре-цидивістами чи особами, які
ухиляються від суспільне корисної праці, або неповнолітніми, які
об’єдналися в організовані злодійські групи з метою систематичного
вчинення крадіжок.

Поняттям «крадіжка» охоплюється значне коло злочинів, що різняться
предметом посягання, способом вчинення і приховування, місцем реалізації
злочинного задуму. З огляду на це виділяються:

1) крадіжки з приміщень — крамниць, кіосків, складів, готелів,
санаторіїв, гардеробів, гуртожитків, квартир, будинків, дач тощо;

2) крадіжки матеріальних цінностей з цехів промислових підприємств,
підприємств АПК, комунального господарства і будівельних майданчиків, а
також вантажів на залізничному, річковому, морському і повітряному
транспорті;

3) крадіжки особистих речей громадян на вокзалах, з купе поїздів тощо;

4) кишенькові крадіжки (на базарах, у громадському транспорті);

Глава 29. Розслідувдння крадіжок

5) крадіжки транспортних засобів (автомобілів, мотоциклів, мопедів
тощо).

Будь-який злочин, у тому числі й крадіжка, являє собою подію, що
характеризується сукупністю тільки йому притаманних властивостей і
відмінних ознак. Разом з тим, ці злочини мають й спільні риси, які
дозволяють дати їм узагальнену характеристику і виділити при цьому певну
специфіку розслідування деяких видів крадіжок. Криміналістична
характеристика крадіжок містить відомості про своєрідні ознаки
(елементи): обстановку, в якій готуються і вчиняються крадіжки; предмет
злочинного посягання; способи вчинення крадіжок; типові сліди; особу
злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо);
особу потерпілого від злочину.

Одним з елементів криміналістичної характеристики крадіжок є обстановка,
в якій готуються і вчиняються ці злочини. Крадіжки належать до групи
злочинів, місце вчинення яких локалізується просторово і здебільшого
обмежене невеликою площею (ділянкою місцевості, приміщенням тощо). За
характером зв’язку злочинних дій з особливостями місця їх вчинення можна
виділити три різновиди крадіжок:

а) місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників
формування способу приготування і вчинення крадіжки. Так, квартирні
крадіжки вчиняються здебільшого у містах, переважно у районах новобудов.
При цьому використовуються зручні для злодія конструктивні особливості
вхідних дверей (наявність щілин, відкривання всередину житла,
недосконалість засувних пристроїв тощо), відсутність охоронної
сигналізації, «вразливість» перших і останніх поверхів багатоквартирних
будинків, обмежена кількість квартир на сходових площадках тощо;
___________________________________________——- 527

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

б) місце, яке пов’язане з предметом крадіжки (склади, будівельні
майданчики та ін.);

в) крадіжки, в яких вибір місця реалізації злочинних дій випадковий
(кишенькові крадіжки).

Таємний характер крадіжок обумовлює вибір відповідного часу їх вчинення.
Наприклад, дев’ять з десяти квартирних крадіжок вчиняються з 9-ї до 17-ї
години у робочі дні тижня, більше половини — влітку; крадіжки з
крамниць, комор — у вечірні та нічні часи, в святкові або вихідні дні;
значна кількість кишенькових крадіжок вчиняються у вранішні та вечірні
години, години «пік», коли виникає сприятлива для цього ситуація у
міському транспорті, крамницях, на ринках та в інших багатолюдних
місцях.

Важливе місце серед елементів криміналістичної характеристики крадіжок
посідають відомості про предмет злочинного посягання. Так, під час
квартирних крадіжок, як правило, викрадаються гроші (в тому числі
іноземна валюта), коштовності, антикваріат, предмети релігійного культу,
імпортна відео-, аудіо-, теле- і радіоапаратура, персональні комп’ютери,
одяг, взуття та інші предмети господарсько-побутового призначення, в
тому числі й продукти харчування. Предметом кишенькових крадіжок є
гроші, а також коштовності, відеокамери, фотоапарати, портативні
магнітофони, плейєри, які викрадають з сумок, портфелів тощо.

Предметом крадіжок можуть бути автомобілі, мотоцикли, мопеди як засіб
пересування або як комплекти різних агрегатів і деталей, які можна
розібрати (мотор, шасі, колеса, магнітофон та ін.). У сфері комунального
господарства предметами крадіжок є електролічильники, колективні
телевізійні антени, агрегати ліфтів тощо. Щорічно збільшується кількість
крадіжок вогнепальної зброї та вибухових речовин з військових частин,
складів та інших сховищ.
528____________•___________________________________

Глава 29.

Визначення предмета крадіжки під час розслідування конкретного злочину
сприяє встановленню інших його елементів, зокрема, окремих характеристик
особи злочинця, обстановки вчинення тощо. Так, орієнтування злочинця на
місці крадіжки, швидкість і цілеспрямованість дій при виборі схованок і
відборі коштовностей свідчать про достатню поінформованість
(обізнаність) злочинця про місце знаходження предметів, які його
цікавлять. Викрадення автомашин, крадіжки апаратури, електролічильників,
телевізійних кабелів, антен вчиняються, як правило, особами, які мають
певні професійно-технічні знання і навички.

Найбільш інформативним джерелом у криміналістичній характеристиці
крадіжок виступають відомості щодо способів вчинення злочинів даного
виду. За останні роки крадіжки державного, колективного й особистого
майна набули рис організованої і професійної спрямованості,
відрізняються кваліфікованими способами їх вчинення, що включають
різноманітні дії по підготовці до крадіжки, безпосередньому заволодінню
матеріальними цінностями (майном), а також приховуванню слідів
злочинного посягання. До числа дій злочинців по підготовці до вчинення
крадіжки слід віднести такі:

1) вибір об’єкта крадіжки (квартири, будинку, дачі, крамниці, вагона,
контейнера, автомобіля тощо) здебільшого здійснюється або проведенням
розвідувальних дій, або завдяки прямій чи несвідомій наводці інших осіб,
у тому числі майбутньої жертви (потерпілого);

2) вивчення об’єкта крадіжки й обстановки, в якій злодію доведеться
діяти. З цією метою використовуються різноманітні приводи для
відвідування приміщень (наприклад, під виглядом медичного працівника,
страхового агента, слюсаря, електрика та ін.). Під час такого
«відвідування» злочинцем намічаються предмети крадіжки і
ви———————————————————————-
— 529

341-280

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

значаються місця їх зберігання, вивчається розташування приміщень
(кімнат), особливості засувних пристроїв на дверях, вікнах тощо, а іноді
створюються необхідні умови для реалізації злочинного задуму
(пошкоджується охоронна сигналізація, телефонний кабель, викрадається
ключ від замка вхідних дверей або робиться його зліпок тощо);

3) вибір найбільш ефективного способу безпосереднього заволодіння
майном, а також підготовка необхідних технічних засобів, за допомогою
яких буде здійснений злочинний намір (знарядь спеціального призначення,
що використовуються для подолання перешкод, вимкнення охоронної
сигналізації, транспортних засобів для пересування до об’єкта крадіжки і
перевезення викраденого та ін.);

4) вибір способу приховання слідів крадіжки, в тому числі приховання чи
збут викраденого;

5) попередню змову між співучасниками крадіжки, розподіл ролей і
визначення ступеня участі кожного у під-готовлюваному злочині, а також
при необхідності — забезпечення «алібі» та ін.

Серед усіх видів крадіжок найбільш поширеними є квартирні крадіжки і
крадіжки майна із закритих приміщень. Вони мають багато спільного:
схожий характер слідів і знарядь злому, схожість обставин вчинення та
інше, що дозволяє об’єднати способи безпосереднього проникнення у
приміщення у три групи.

До першої групи належать способи, які виключають застосування будь-яких
технічних засобів, — так званий «безінструментальний» метод (злом
вхідних дверей та засувних пристроїв, у тому числі шляхом зруйнування
корпусу дверей поштовхом плеча чи ноги, зняття їх з навісних петель).

Другу групу способів учинення крадіжок з приміщень складають дії,
вчинені з застосуванням технічних засобів,

530
————————————————————————
—–

Глава 29. Розслідування крадіжок

що полегшують реалізацію злочинного наміру. До них належать або
спеціально виготовлені злодійські інструменти («фомка», «гусяча лапа»,
«балерина», «слон», «пластир», «відмички», «вудочки», «крючки» та ін.),
або інструменти і знаряддя, призначені для господарсько-побутових потреб
(лом, сокира, цвяходер, монтировка, стамеска, пилка, дрель, склоріз,
клей, герметик тощо). За допомогою таких інструментів здійснюються
віджимання або згинання ригеля врізного чи накладного замка та інших
засувних пристроїв, виведення з ладу (розчинення) механізму замка
концентрованою сумішшю азотної і соляної кислоти (так званої «царської
горілки»), висвердлювання пружинного механізму врізного циліндричного
замка, зруйнування короба навісного замка, виривання, перепилювання або
перекушування його дужки, зруйнування конструктивних елементів будівель
(у тому числі стелі, стіни, підлоги), виставлення, вирізання або
видавлювання віконних стекол, зламування стулок віконної рами, кватирки
чи дверей на лоджіях або балконах (злочинці проникають на лоджії чи
балкони, спускаючись по канату з даху будинку, або перелазять із
сусідніх балконів).

Третю групу складають способи вчинення крадіжок майна, матеріальних
цінностей з приміщень, доступ до яких є вільним. До них належать:
використання заздалегідь викраденого ключа від вхідних дверей; знайдення
і використання ключа від вхідних дверей, «захованого» жертвою в
обумовленому для членів сім’ї місці (під дверним килимком, у шафці
електрощитка, у поштовій скриньці тощо); прохід через залишені
відімкнутими вхідні двері квартир, господарських приміщень, лоджій і
балконів, пролізання через сміттєпроводи, сантехнічні вентиляційні
шахти.

Певні особливості мають й способи приховування злочину. Часто вживаються
заходи для знищення, маскуван-

——————————————————————–—
531

344-280

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ_______

ня і фальсифікації слідів на місці злочину (рукавички, покриття долонь
рук лаком або обезжирюючим розчином, взуття більшого розміру або жіноче,
зміна зовнішнього вигляду або призначення предмета крадіжки, знищення
маркувальних і номерних знаків, обмова співучасників, створення
фальшивих алібі тощо).

Відомості про спосіб учинення крадіжки дозволяють визначити деякі
особливості особи, яка вчинила даний злочин (стать, вік, рід занять
тощо). Так, проникнення у житло шляхом злому підлітками здебільшого
здійснюється з застосуванням різних знарядь, тоді як
«безінстру-ментальний» спосіб (удар плечем, ногою, рукою та ін.)
неповнолітніми застосовується досить рідко. Для підлітків характерним
способом учинення крадіжки є «вільний доступ» у квартири родичів,
знайомих, друзів, іноді використання ключа, отриманого від потерпілого
або шляхом обману малолітніх дітей.

Одним з елементів криміналістичної характеристики крадіжок є відомості
про типові сліди та інші джерела. Механізм утворення слідів під час
учинення крадіжок обумовлюється характером взаємодії злочинця з
оточуючою матеріальною обстановкою. На місці події сліди залишають: а)
злочинець (сліди рук, ніг, зубів, губ, крові, слини, інших виділень,
губної помади, мікрочастинок одягу і взуття, запахові сліди та ін.) та
б) знаряддя злочину. Так, «безінструментальний» метод злому вхідних
дверей характеризується значним пошкодженням поверхні дверей та дверної
коробки, петель, замків, наявністю відбитків підошов взуття тощо.
Характерними ознаками віджиму дверей і дверної коробки є наявність на
чільній і засувній планці замка пошкоджень у вигляді вдавлених слідів
від робочої частини знаряддя злому. Застосування злочинцями так званого
методу «царської горілки» передбачає наявність слідів кислотної дії у
вигляді плавлення і крапель 532
———————————————————————–

Глава 29. Розслідування крадіжок

металу (киплячої рідини) із замкової шпари і відповідних плям на підлозі
під дверима. Сліди свідчать про певні на-вичкі, звички та інші якості
особи злочинця. Крім того, на самому злочинцеві (на тілі, одязі, взутті)
та на використовуваних ним знаряддях також можуть залишитися сліди з
місця події і від злочинних дій (пошкодження, нашарування фарби,
штукатурки, ґрунту, металевих ошурків чи дерев’яної тирси, волокон
тканини тощо).

У криміналістичній характеристиці крадіжок особливе місце посідають
відомості про особу злочинця. Злочинців, які вчиняють крадіжки, можна
умовно поділити на дві групи:

1) професіональні злодії, для яких крадіжки є основним джерелом
існування. Як правило, такі особи раніше були судимі за аналогічні
злочини і в цьому сенсі злодійська діяльність — одна з найбільш сталих і
«рецидивонебез-печних». Вони ж очолюють злочинні формування і мають
певну спеціалізацію («карманники», «техніки» проникають у приміщення,
використовуючи «відмички» або підбираючи ключі, «слюсарі» і «шніфери» —
шляхом злому дверей і засувних пристроїв; «склярі» — виставляючи або
видавлюючи віконні стекла);

2) особи, які вчинили крадіжку через якісь конкретні обставини, що
склалися (залишені без догляду особисті речі громадян або без належної
охорони матеріальні цінності, незамкнені двері квартири чи автомашини
тощо). Ці особи викрадають предмети, що перебувають на виду (в основному
невелику кількість), і намагаються швидко залишити місце крадіжки.

Дані криміналістичних характеристик крадіжок свідчать про якісні зміни
злочинного середовища. Спостерігається значне омолодження квартирних
злодіїв, середній вік яких становить 25 років (лише п’ятий з числа
засуджених за крадіжки був старший 29 років). У той же час серед
_________________________________________——— 533

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

засуджених за крадіжки державного і колективного майна вдвічі більше
питома вага осіб середнього віку (ЗО—49 років). Майже половина крадіжок
вчиняється злодійськими групами з розподілом ролей між членами і
відповідною «технологією» підготовки, вчинення і приховання даних
злочинів (наводка, збір інформації, відпрацювання плану, розподіл
функцій виконання, збут краденого).

У криміналістичній характеристиці крадіжок особистого майна громадян
слід виділити такий елемент, як особа потерпілого. Взаємозв’язок
«злочинець — потерпілий» часто посідає ключове місце у виявленні
різноманітних обставин. У криміналістичній характеристиці крадіжок
головним чином акумулюється інформація про потерпілого та його
поведінку, що дозволяє дійти висновків про специфіку його взаємовідносин
зі злочинцем, спосіб виникнення цього зв’язку. Так, важливого значення
набувають відомості щодо потерпілого, якими міг скористатися злочинець
під час підготовки і вчинення квартирної крадіжки (майнове становище,
місця схову грошей чи коштовностей, тривала відсутність тощо). При цьому
особливо виділяються дані про віктимну поведінку потерпілого
(безтурботне ставлення до охорони свого житла від злочинних посягань,
нерозбірливість і довірливість до незнайомих людей, демонстрування
забезпеченого побуту, систематичне публікування об’яв про купівлю-продаж
дорогих предметів чи коштовних речей, звичка мати при собі значні суми
грошей).

Основні обставини, які слід встановити під час розслідування крадіжок,
такі:

а) факт таємного викрадення майна;

б) місце, час та умови вчинення крадіжки;

в) предмет крадіжки (що викрадено злочинцем), його вартість, ознаки;

г) спосіб вчинення крадіжки, технічні засоби, які були застосовані для
таємного викрадення і приховання;

534
————————————————————————
——

Глава 29. Розслідування крадіжок

ґ) тривалість перебування і конкретні дії злочинця на місці крадіжки;

д) суб’єкт крадіжки (ким воно вчинено), винність у її вчиненні, мотиви
поведінки;

е) наявність злочинної групи та роль кожного з її членів; є) спосіб, час
та місце збуту вкраденого;

ж) обставини, що сприяли вчиненню крадіжки;

з) обставини, що впливають на ступінь і характер обвинувачення.

У кожному конкретному випадку може виникнути необхідність у встановленні
й інших важливих по справі обставин.

§ 2. Початковий етап розслідування

Вихідними даними для порушення кримінальної справи про вчинення крадіжок
є такі: а) заяви громадян чи посадових осіб; б) заяви очевидців чи інших
осіб, які дізналися про крадіжку; в) заяви громадян про злочинну
діяльність конкретних осіб; г) затримання з краденим; ґ) інші джерела.
Кожне повідомлення про факт крадіжки вимагає негайного реагування.
Насамперед необхідно встановити, на якому об’єкті чи в кого, де, коли
вчинена крадіжка, що саме при цьому викрадено.

Визначення спрямування розслідування, технічних завдань і засобів їх
вирішення багато в чому обумовлено слідчими ситуаціями, які склалися
залежно від часу, що минув з моменту крадіжки, чи виявлення її слідів,
предмета крадіжки, поведінки винних, потерпілих, свідків та ін. Найбільш
типовими слідчими ситуаціями початкового етапу розслідування крадіжок є
такі:

1. Факт крадіжки виявлено і підозрюваного затримано з речовими доказами
або по «гарячих слідах». Як правило, це ті випадки, коли інформування
про проникнення
———————————————————————–
535

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ_______

злодія у приміщення здійснюється за допомогою заздалегідь установлених у
ньому засобів охоронної сигналізації чи інформація надійшла від
конкретних очевидців злочину, які часто самостійно або з участю
працівників міліції затримують злочинців з краденим. Основне тактичне
завдання в даній ситуації — закріпити сліди злочину. Типові версії у
вказаній ситуації: факт крадіжки мав місце і вчинена вона затриманим;
затриманий придбав крадене майно або взяв його для схову та ін.

З метою перевірки цих версій провадяться такі слідчі дії: особистий
обшук, огляд одягу, речей, вилучених у затриманого, а також його допит.
Відстрочення цих дій на пізніший час не припустимо, оскільки це може
негативно відбитися на схоронності викраденого майна (його як серйозний
доказ вини злочинці намагаються позбавитися вже в момент реальної для
них небезпеки затримання) та слідів на тілі й одязі затриманого,
обумовлених, наприклад, способом подолання перешкод. Невідкладність
допиту підозрюваного обумовлена тим, що сам факт затримання з речовими
доказами справляє суттєвий вплив на обрання лінії поведінки і позицію
допитуваного (відсутність психологічної готовності пояснити, продумати
фальшиву спрямованість своїх показань). Після цього слід допитати
свід-ків-очевидців, потерпілого, посадових або матеріально
відповідальних осіб, що дозволить отримати важливу доказову інформацію
про обставини крадіжки та її виявлення, учасників та обставини
затримання підозрюваного, коло осіб, поінформованих про розслідувану
подію.

Після виконання вказаних слідчих дій слідчий проводить огляд місця події
(завчасно забезпечивши його охорону), в тому числі й місця затримання
підозрюваного з метою виявлення, фіксації, вилучення інших речових
доказів, що підтверджують причетність затриманого до розслідуваної
крадіжки. Початковий етап розслідування в да-536
———————————:————————————–

Главаім^га^тк_МЕТОДИКАРОЗСЛІДУВАННЯ_ЗЛОЧИ НІВ

6) чи виконував раніше потерпілий вимоги вимагачів і як саме (що
передавав, коли, де), хто із знайомих поінформований про ці обставини
або, можливо, спостерігав за подіями, що відбувалися;

7) чи звертався потерпілий по допомогу, якщо так, то до кого саме і
який був результат, якщо не звертався, то чому;

8) вид погроз і характер насильства над потерпілим, його родичами;

9) кількість вимагачів і як вони спілкувалися між собою — жаргон,
імена, прізвиська, особливості промови (заїкуватість); яка зброя була в
злочинців (пістолет, кастет, нун-чак, граната тощо); у якому одязі були
вимагачі (фасон, колір, фактура матеріалу); яким транспортним засобом
користувалися (модель, тип, зовнішні ознаки, номерні знаки); ознаки
цінностей, якими заволоділи злочинці (вид упакування, позначки на
купюрах, облігаціях);

10) чи використовували вимагачі серед висловлених ними погроз намір
поширити відомості ганебного змісту про особу потерпілого, які саме,
їхня істинність і можливе джерело походження;

11) якщо потерпілим зроблений магнітофонний запис телефонної розмови з
вимагачами, то на якій апаратурі він здійснений, у чиїй присутності.

Крім того, потерпілі допитуються щодо обставин їхнього захоплення,
доставки та утримання (кількість злочинців, їхні прикмети і рольова
участь у даній акції, засоби захоплення і доставки, місце перебування,
застосовані катування тощо).

Допит обвинувачених (підозрюваних) є важливим джерелом одержання
незаперечних доказів від того або іншого суб’єкта у скоєному злочині.
При організації допи-

600———————————————————————
—–

Глава 32. Розслідування вимагань

ту обвинувачених (підозрюваних) у вчиненні вимагання слідчому необхідно
враховувати такі обставини:

1) хвилювання вимагачів після їхнього затримання «на гарячому»,
необізнаність злочинців про обсяг доказів, що знаходяться в
розпорядженні слідства;

2) суперечності в злочинній групі, акцентування уваги на тих
співучасниках, що знаходяться в конфронтації з лідером, не згодні з
розробленим ним планом здійснення акту вимагання, не задоволені поділом
злочинного прибутку.

При допиті вимагачів слід з’ясувати:

1) коли виник намір учинити вимагання і хто був його ініціатором, чим
керувалися у виборі жертви, в яких відносинах знаходились з нею
(персонально);

2) якою інформацією керувалися злочинці, замишлю-ючи вимагання, від
кого була отримана ця інформація (хто був навідником, хто конкретно
здійснював розвідувальні заходи та в чому вони полягали);

3) хто, де, коли та які вимоги висував, яка сума вимагалася; якщо
предметом вимагання було право на майно, то кому конкретно воно повинно
було бути передане, яким чином; якщо предметом вимагання було вчинення
жертвою певних дій, то в чому вони полягали;

4) яким чином планувалось здійснити вимагання — одноразово або тривало;
чи передбачалося в останньому випадку систематично підвищувати свої
вимоги, посилювати примусові заходи;

5) у чому полягали погрози вимагачів, ким, коли та за яких умов були
викладені; чи застосовувалася зброя і яка саме, у кого була придбана,
коли; чи було відомо іншим членам групи про наявність зброї в окремих її
членів, які були наслідки її використання; яким чином погрози доводилися
до відома жертви;
————————————————————————
— 601

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ________

6) чи одержували раніше вимагачі від потерпілого яке-небудь майно,
гроші, документи, де вони знаходяться в даний час, скільки фактів
вимагання в минулому мало місце;

7) якщо потерпілий вивозився для «переговорів» у спеціальне місце, то
коли це було і хто підшукував це місце;

8) якщо планувалося захоплення жертви або інших заручників, то чи було
воно здійснене; хто був захоплений; коли і звідкіля (із будинку, з
роботи); яким чином; хто конкретно викрадав заручників; де знаходиться
місце утримання заручників або викрадених людей; у яких умовах вони
утримувалися, хто їх охороняв; із якого телефону велися переговори про
викуп, кому ці вимоги були адресовані, хто вів переговори; чи
застосовувалися катування до захоплених осіб, які саме, хто їх
виконував; чи провадився аудіо- чи відеозапис вимог про викуп заручників
або викрадених, де, коли і на якій апаратурі, хто саме наговорював
текст, де зараз знаходиться використана техніка;

9) якою комерційною діяльністю займалися фірми, контрольовані
злочинною групою, із якими організаціями листувалися, у яких банках
відкриті розрахункові рахунки та на що використовувалися кошти; хто був
підставними особами тощо;

10) за яким принципом розподілялися злочинні прибутки, хто яку частку
одержував, які взаємовідносини були між учасниками групи;

11) що відомо про корумповані зв’язки учасників злочинної групи з
представниками правоохоронних і контролюючих органів, владних структур,
хто підтримував контакт із представниками цих структур, яка була форма
подяки.

У якості свідків по справі про вимагання можуть бути допитані: члени
сім’ї потерпілого, інші особи, з якими по-

602——.————————————————————–
—–

терпілий знаходився в ділових, приятельських або інтимних стосунках;
злочинці; особи, у яких потерпілий брав гроші в борг, що призначалися
для вимагачів, або ті, що на прохання потерпілого повинні були учинити
дії на користь вимагачів; боржники потерпілого, що були змушені раніше
обумовленого терміну повернути йому борг або відсотки по позиці; родичі,
друзі, знайомі обвинувачених, а також особи, яким відомі зв’язки та
спосіб життя обвинувачених; випадкові особи, котрим злочинці заподіяли
матеріальну або фізичну шкоду в якості попередження або залякування
(підпал, вибух); очевидці захоплення заручників або викрадення громадян,
передачі цінностей, а також громадяни, що мешкають неподалік від місця
утримання заручників (наприклад, робітники заміських кемпінгів або
пансіонатів, сусіди по гаражному кооперативу та ін.).

При розслідуванні вимагання можуть призначатися такі експертизи:

судово-медична — в основному для визначення наявності, ступеня тяжкості,
а також давнини і механізму утворення тілесних ушкоджень у потерпілих;

судово-товарознавча — для оцінки реальної вартості викраденого або
знищеного майна потерпілих, а також для встановлення приналежності речі
до однієї партії, сорту, виготовлення її певним підприємством;

судово-почеркознавча — для ідентифікації виконавця рукопису тексту,
отриманого потерпілими або їхніми родичами в процесі реалізації
вимагання;

криміналістична мікрооб’єктів, виявлених на одязі потерпілого і
вимагачів, або на предметах, що були кинуті останніми при їх затриманні
«на гарячому», а також для встановлення факту контактної взаємодії одягу
заручника або викраденого з одягом злочинця;

судово-технічна документів — для встановлення тотожності матеріалів і
технічних засобів, використаних
ви————————————————————–,——-
—— 603

т

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ________

магачами для виготовлення рукописних текстів, направлених потерпілому, а
також для ідентифікації виконавця машинописного тексту, виготовленого з
тією ж метою;

судово-балістична і криміналістична холодної зброї;

наркотичних і сильнодійних речовин, виявлених у вимагачів для власного
вжитку або використаних ними для приведення узятих заручників у
безпорадний стан;

вибухотехнічна — у тих випадках, коли за допомогою вибуху проводиться
акція залякування потерпілого або знищується його майно після відмови
від виконання вимог вимагачів;

судово-хімічна — для ідентифікації речовини-марке-ра, виявленого на
одязі та шкірних покровах вимагачів після їхнього затримання «на
гарячому»;

судово-економічна — для встановлення розміру і характеру збитків
організації, що виникли в результаті погіршення її економічного стану у
зв’язку з задоволенням вимог.

Характерними для розслідування даної категорії злочинів є фоноскопічна і
відеофоноскопічна експертизи. Перша призначається в основному для
ідентифікації особи, чиє усне мовлення записане на фонограмі;
ідентифікації вилученої у вимагачів звукозаписної апаратури; для
одержання деяких відомостей про місцезнаходження заручників, їхнього
емоційного стану; для характеристики невідомої особи, фонограма з
записом усного мовлення якої є в розпорядженні слідства. На розв’язання
фоноскопічної експертизи можуть бути поставлені такі питання: скільки
чоловік брало участь у розмові, які особливості їхніх голосів і промови;
у яких умовах знаходилися особи, що телефонували потерпілому, чи велася
розмова з приміщення чи з вуличного телефону-автомата або по мобільному
зв’язку; які джерела і характер звуків, що супроводжують розмови; чи мав
телефонний апарат які-небудь дефекти, які са-604
——–.—————————————————————

вимагань

ме; чи не використовували злочинці якісь засоби або хитрощі, аби змінити
голос, які саме; чи належить усне мовлення, записане на даній фонограмі,
певним особам; чи є на поданій фонограмі ознаки монтажу; чи виготовлена
дана фонограма на даному звукозаписному апараті тощо.

Об’єктами відеофоноскопічної експертизи можуть бути: відеограми
(відеофонограми), отримані в результаті проведення оперативно-розшукових
заходів; записане на відеограму (відеофоноґраму) звертання захоплених
заручників, а також вилучена у вимагачів під час обшуку апаратура, на
якій вірогідно був зроблений такий відеозапис. У разі потреби
експертному дослідженню можуть бути піддані відеозаписи, здійснені під
час окремих слідчих дій (допитів, очних ставок, обшуків, пред’явлень для
впізнання, експериментів).

Залежно від мети експертизи перед експертами можуть бути поставлені такі
запитання: оригіналом або копією є подана на дослідження відеофонограма;
чи внесені до відеофонограми в процесі її запису або після його
закінчення які-небудь зміни; чи одночасно провадився запис звуку і
зображення на даній відеофонограмі; чи не вносились якісь зміни під час
перезапису оригіналу тощо.

605

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ^

Глава 33. РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИННИХ ПОРУШЕНЬ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО
РУХУ

§ 1. Криміналістична характеристика злочинних порушень правил безпеки
дорожнього руху

Злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху характеризуються
широкою розповсюдженістю і мають підвищену суспільну небезпеку. Так,
щороку в Україні скоюється в середньому 40 тис. дорожньо-транспортних
подій, внаслідок яких гине 7 тис. людей і десятки тисяч одержують
поранення. Кримінальна відповідальність за дорожньо-транспортні події
передбачена ст. 286 КК («Порушення правил безпеки дорожнього руху або
експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»),
ст. 287 («Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів
або інше порушення їх експлуатації»), ст. 288 («Порушення правил, норм і
стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху»), ст. 291
(«Порушення чинних на транспорті правил»).

Дорожньо-транспортна подія — це злочинне порушення правил безпеки руху і
експлуатації автотранспорту, трамваїв, тролейбусів, тракторів,
самохідних машин та інших механічних транспортних засобів, внаслідок
якого завдані легкі, середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження чи
наступила смерть потерпілого. 606

Глава 33. Розслідувдння^лочинних

Відповідно до п. 7 Правил обліку дорожньо-транспортних пригод,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 03.08.93,
не підлягають обліку події:

а) з участю тракторів, інших самохідних машин і механізмів у разі
виконання ними основних виробничих операцій, для яких вони призначені
(оранка, прокладання траншей, скирдування, збирання врожаю,
лісозаготівля, встановлення щогл, опор тощо);

б) які виникли внаслідок стихійного лиха;

в) що сталися через порушення водієм техніки безпеки і правил
експлуатації транспортних засобів за відсутності водія за кермом (запуск
двигуна за допомогою пускового держаку та ін.);

г) пожежі на рухомих транспортних засобах, виникнення яких не пов’язане
з їх технічною несправністю.

Обліком і аналізом дорожньо-транспортних подій тільки з матеріальними
збитками без постраждалих (по цих фактах кримінальні справи не
порушуються, і, відповідно, до державної статистичної звітності вони не
включаються) займаються чергові частини органів внутрішніх справ і
підрозділи дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції.

Дорожньо-транспортні події досить різноманітні. Залежно від механізму
події вони поділяються на такі:

1) зіткнення транспортних засобів один з одним (при зустрічному чи
попутному рухові, бокові зіткнення);

2) наїзд транспортного засобу (на пішохода, нерухомий транспортний
засіб, перешкоду, велосипедиста, гужовий транспорт);

3) перекидання транспортного засобу (що буває порівняно рідко — при
повороті на великій швидкості чи наїзді при повороті правим боком на
узбіччя)*;

* В цілому перші три види становлять більшу частину всіх
дорожньо-транспортних подій.

———————————.————————————–
— 607

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

4) падіння пасажира з транспорту;

5) інші дорожньо-транспортні події, що звичайно стають наслідком
грубого порушення правил руху чи експлуатації транспортних засобів
самими постраждалими (падіння транспорту в урвище, з мосту тощо).

Для формування методики розслідування злочинних порушень правил безпеки
дорожнього руху і здійснення планування по цій категорії кримінальних
справ важливого значення набувають такі елементи криміналістичної
характеристики, як дані про способи їх вчинення, обстановку
дорожньо-транспортної пригоди, інформація про типові сліди, особу
злочинця, а також особу потерпілого. Розглядаючи способи вчинення
злочинів даного виду, слід зазначити, що дорожньо-транспортні події
належать до необережних злочинів, тобто вчиняються через злочинну
самовпевненість або злочинну недбалість. Злочинні порушення правил
безпеки дорожнього руху є наслідком різноманітних недозволених дій або
невчинення дій з боку суб’єктів цього виду злочинів.

Як свідчить статистика, найчастіше дорожньо-транспортні події виникають
внаслідок порушень, яких припускається водій транспортного засобу, а
саме: перевищення встановленої швидкості руху; недотримання правил
обгону, повороту чи рядності; наїзд на смугу зустрічного руху; порушення
правил проїзду перехресть; недотримання безпечної дистанції руху;
перевезення пасажирів у непристо-сованому для цього транспорті;
неправильне завантаження й укріплення вантажу на транспорті;
недотримання сигналів світлофору; виїзд на завідомо технічно несправному
транспорті; порушення правил руху на залізничних переїздах тощо.
Особливо небезпечним і в той же час дуже розповсюдженим порушенням є
управління транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного
сп’яніння, бо у водія при цьому значно уповільнюється реакція,
слаб-608—————————————————————-
——-

шає увага, неадекватно сприймається та оцінюється дорожня обстановка.

Дорожньо-транспортні події можуть відбуватися внаслідок неправомірних
дій пішоходів чи пасажирів, а саме: перехід проїжджої частини перед
рухомим транспортом; рух уздовж проїжджої частини дороги; перехід
проїжджої частини у непризначених для переходу місцях; недотримання
дорожніх знаків і сигналів світлофору; ігри дітей і підлітків на
проїжджій частині дороги; посадка і висадка пасажирів під час руху
транспорту; їзда на підніжках; раптова поява на проїжджій частині
пішоходів, проїзд на транспорті пасажирів у стані сп’яніння тощо. Якщо
при цьому водій не порушував правил дорожнього руху, кримінальна
відповідальність для нього не наступає.

Робітники автопідприємств, відповідальні за технічний стан чи
експлуатацію транспортних засобів (диспетчери, механіки, завідуючі
гаражами), можуть вчиняти протиправні дії (бездії), що також призводять
до дорожньо-транспортних подій: випуск на лінію технічно несправного
транспорту (із зіпсованою гальмівною системою, несправним рульовим
механізмом чи двигуном тощо); неякісний ремонт транспортного засобу;
порушення порядку технічного огляду транспорту; неприйняття заходів щодо
запобігання експлуатації технічно несправного транспорту; порушення
правил контролю за виходом транспорту на лінію; допуск до керування
транспортним засобом особи, яка не має або позбавлена прав водія, чи
такої, що перебуває в стані сп’яніння; грубе порушення режиму роботи
водія.

Дорожньо-транспортні події можуть бути наслідком злочинних порушень
правил, норм і стандартів особами, відповідальними за будівництво,
ремонт або утримання доріг, вулиць, дорожніх споруд (невідповідність
параметрів дороги стандартам, що забезпечують безпечний рух; –
——————————————————— 609

39 1-280

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ________

несвоєчасний ремонт дорожнього полотна; відсутність належного контролю
за станом доріг, вулиць, мостів, залізничних переїздів; неякісний ремонт
доріг і дорожніх споруд; порушення правил проведення ремонтних робіт
(відсутність огорожі, попереджувальних знаків); недостатня освітленість
вулиць тощо).

Інколи дорожньо-транспортні події можуть статися у результаті
випадкового збігу обставин, що не могли бути передбаченими учасниками
руху (несправність транспорту, що виникла зненацька, розрив камери
тощо).

Важливе криміналістичне значення мають дані, що характеризують
обстановку злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху (місце, час
та інші обставини). Дорожня обстановка становить складну сукупність
умов, при яких відбувається рух на певній ділянці дороги чи вулиці, і
характеризується як статичними, так і динамічними елементами.

До статичних елементів дорожньої обстановки належать планування доріг і
вулиць, їх технічні характеристики (профіль, ширина проїжджої частини,
тип і стан дорожнього покриття), наявність засобів автоматичного та
іншого регулювання дорожнього руху (огорожі, розмітки, дорожні знаки,
зупинки міського транспорту), освітлення проїжджої частини в темний час
доби, будови, споруди і зелені насадження, розміщені поруч з дорогою,
тощо.

Значний вплив на виникнення і розвиток дорожньо-транспортної події
справляють динамічні елементи дорожньої обстановки: інтенсивність і
швидкість руху машин і пішоходів, переміщення інших об’єктів по
дорожньому полотну, поведінка пішоходів і водіїв транспорту, зміна
сигналів регулювання руху, маневри руху автомашин, огля-довість,
видимість та ін. Всі ці чинники мають враховуватися водієм при керуванні
транспортним засобом.
610———————————————————————

33. Розслідування злочинних порушень…

Час (року, доби) також може бути передумовою формування аварійної
дорожньої обстановки. Так, досить часто злочинні порушення правил
безпеки дорожнього руху відбуваються в години «пік» (коли рух найбільш
інтенсивний), при несприятливих погодних умовах (ожеледь, дощ, туман), у
темний час доби.

Дорожньо-транспортна подія є складною і динамічною системою взаємодії
різноманітних об’єктів, таких як транспортні засоби, дорога, предмети
дорожньої обстановки, водій, пішохід, внаслідок чого утворюються
багаточисельні сліди, типові для даного виду злочинів. Це можуть бути
сліди гальмування колес, крові, волочіння потерпілого, його речі,
відбитки бампера або протектора на одязі потерпілого, ушкодження і
травми, одержані водієм, пасажирами, пішоходами, частки фарби, скалки
фар, лобового скла та бокових дзеркал, плями мастила, палива, антифризу,
відламані деталі транспортних засобів, частини вантажу, що перевозиться,
сліди пошкоджень на самих транспортних засобах, а також зміни, які
виникли внаслідок їх неякісного ремонту, пошкодження наземних споруд,
волокна тканини, волосся, сліди рук тощо. Аналіз і дослідження Даних
слідів сприяють встановленню інших елементів криміналістичної
характеристики злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху.

Дані про особу злочинця також мають важливе значення для визначення
багатьох обставин дорожньо-транспортної події. При вивченні особи водія
встановлюється його вік, фахова підготовка, наявність чи відсутність
практичних навичок, стаж роботи, стан здоров’я, наявність фізичних вад
або захворювань, тривалість і характер роботи до моменту події. Зокрема,
велика кількість дорожньо-транспортних подій вчиняються особами зі
стажем водіння до п’яти років, оскільки вони ще не мають достатніх

39’1-280

навичок керування транспортом і в той же час виявляють зайву
самовпевненість.

Інколи дії порушників правил безпеки дорожнього руху детермінуються
особливостями їх фізичного і психологічного стану. Тому виникає
необхідність дослідити поведінку водія на роботі й в побуті, з’ясувати,
чи не порушував він раніше правил дорожнього руху, його стосунки з
потерпілим. Значна кількість дорожньо-транспортних подій скоюється через
провину водіїв, які перебувають у стані алкогольного чи наркотичного
сп’яніння.

У зв’язку з тим, що дії потерпілого є важливим елементом механізму
дорожньо-транспортної події, а деякі з них порушують правила дорожнього
руху, необхідно враховувати стан здоров’я потерпілого, його вік, фізичні
і психічні характеристики, наявність захворювань зору, слуху, з’ясувати,
чи не перебував він у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння.

§ 2. Початковий етап розслідування

Приводами до порушення кримінальної справи в разі дорожньо-транспортної
події найчастіше є: заяви потерпілих чи їх родичів, очевидців, водіїв
транспортних засобів, причетних до події; повідомлення посадових осіб
транспортних організацій, працівників медичних закладів; безпосереднє
виявлення органами міліції чи прокуратури ознак злочину.

Підставами для порушення кримінальної справи у таких випадках будуть
факти заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості або
настання смерті потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної події. При
одержанні повідомлення про дорожньо-транспортну подію, що спричинила
людські жертви чи тяжкі поранення, слідчий зобов’язаний негайно виїхати
на огляд місця події, за ре-612 – , _ , _

^

зультатами якого порушує кримінальну справу. Якщо фактичних даних для
правильних висновків про обставини, що сталися, і прийняття
обґрунтованого рішення про порушення кримінальної справи чи відмову в
такій виявляється недостатньо, то відповідно до ст. 97 КПК України
проводяться перевірочні дії: відбираються пояснення від громадян,
посадових осіб, водіїв про фактичний бік злочинного порушення правил
безпеки дорожнього руху; витребуються документи, в тому числі від
автопідприємств, лікувальних закладів.

Як правило, кримінальна справа порушується за фактом злочинного
порушення правил безпеки дорожнього руху, а не по обвинуваченню
конкретної особи. Це пов’язано з тим, що на початку розслідування ще не
доведено причинний зв’язок між діями (бездіяльністю), що мали місце, та
наслідками, що наступили, а надалі інколи виявляється, що провина водія
транспорту відсутня, оскільки у нього не було технічної можливості
запобігти дорожньо-транспортній події.

При розслідуванні злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху
повинні бути доведені обставини, що мають значення для правильного
вирішення справи, а саме:

1) чи є дана подія дорожньо-транспортною, її вид;

2) дорожня обстановка в момент події (місце, час та ін.);

3) які транспортні засоби брали участь у події, їх технічний стан (як до
події, так і після неї);

4) наслідки, що сталися в результаті злочинного порушення правил безпеки
дорожнього руху (смерть, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, характер і
розміри матеріального збитку), що дуже важливо для кваліфікації злочину;

5) спосіб вчинення дорожньо-транспортної події;

6) хто постраждав, поведінка учасників події; _ – — 613

М ЕТО Д Й К А РОЗСП ІДУВАННЯЗЛОЧИНІВ

7) яка безпосередня причина дорожньо-транспортної події;

8) ступінь вини кожного учасника події (водія, працівника
автопідприємства, пасажира, пішохода та ін.);

9) які положення правил дорожнього руху чи експлуатації транспортних
засобів були порушені винним;

10) чи є причинний зв’язок між допущеними порушеннями правил дорожнього
руху або експлуатації транспортних засобів і наслідками, що сталися;

11) обставини, що сприяли злочину (недоліки в організації руху
транспорту і пішоходів, неналежний контроль за випуском транспорту і
водія на лінію, недоліки в контролі за технічним станом доріг і вулиць,
у підготовці водіїв транспортних засобів, пропаганді правил дорожнього
руху серед його учасників та ін.).

Порівняно проста ситуація на початку розслідування дорожньо-транспортної
події складається тоді, коли злочинне порушення вчинено в присутності
свідків, водій і транспортний засіб залишились на місці події. У цьому
випадку основні зусилля слідства спрямовані на дослідження обстановки
місця події, встановлення причин дорожньо-транспортної події, збирання
доказів, що підтверджують провину його учасників. Для розв’язання
завдань проводяться первісні слідчі дії: огляд місця події, освідування
і призначення судово-медичної експертизи водія, судово-медичної
експертизи постраждалого, допити водіїв, свідків, потерпілих та ін.

Більш складна слідча ситуація виникає тоді, коли злочинне порушення
правил безпеки дорожнього руху вчинено за відсутності свідків або
водієм, який зник з місця події, залишивши транспортний засіб. Як
правило, так поводяться особи, що вчинили викрадення транспорту або
намагаються протидіяти розслідуванню шляхом висунення 614 —

Глава 33. Розсліду

неправдивої версії про викрадення їх автотранспорту, для чого вони вже
після події звертаються до міліції із заявою про крадіжку, домовляються
з родичами, знайомими щодо неправдивих свідчень. У такій ситуації
передусім необхідно встановити особу, яка перебувала за кермом у момент
події, вжити заходів щодо її розшуку і затримання, з’ясувати причини, що
змусили водія зникнути з місця події. Для з’ясування цих обставин
необхідно провести огляд місця події (звертаючи особливу увагу на ті
вузли та деталі автомобіля, де повинні були залишитись сліди рук, крові,
волокна одягу водія), встановити і допитати свідків, які бачили водія в
момент аварії і коли він залишав місце події, встановити і допитати
власника транспортного засобу.

Найскладнішою і досить розповсюдженою ситуацією на початковому етапі
розслідування є така, коли водій зникає з місця події разом з
транспортом. Тут основну увагу слідства потрібно зосередити на
встановленні факту дорожньо-транспортної події, виявленні водія і
транспорту, що брав участь у події, можливих свідків. Для цього
проводиться огляд місця події; про ознаки транспорту і прикмети водія
опитуються очевидці та потерпілі, організовуються загороджувальні заходи
на шляху можливого пересування транспорту; перевіряються підприємства по
ремонту автомобілів, гаражі та автостоянки, для встановлення свідків
проводиться обхід житлових будинків, підприємств та закладів, розміщених
у районі події. Транспорт оглядається за місцем його виявлення.

Успіх у розслідуванні злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху
значною мірою (особливо на початковому етапі) визначається своєчасністю
та правильністю висунення і розроблення слідчих версій. Виходячи з
обставин, фактичних даних конкретної кримінальної справи слідчий висуває
загальні версії про сутність і причини події, типовими з яких є:
________________,—————————————————615

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ________

1) дорожньо-транспортна подія стала результатом порушення правил безпеки
руху водієм;

2) подія викликана порушеннями правил руху самим постраждалим;

3) подія стала наслідком технічної несправності транспортного засобу;

4) дорожньо-транспортна подія пов’язана з порушеннями норм, стандартів
утримання доріг;

5) подія сталася внаслідок випадкового збігу обставин;

6) подія інсценована з метою приховання іншого злочину;

7) транспортний засіб було використано як знаряддя для вчинення іншого
злочину.

У ситуації, коли водій зник, а машина залишилась на місці події,
головним напрямом розслідування є встановлення винного. Тому в першу
чергу висуваються версії про особу, яка перебувала за кермом у момент
події: 1) транспортним засобом керував водій і 2) транспортним засобом
керувала стороння особа (родич водія, його знайомий, співробітник,
викрадач).

Стосовно ситуації, коли водій зник з місця події разом з транспортом,
відпрацьовуються версії про машину, що брала участь у
дорожньо-транспортній події (вантажна чи легкова, марка автомобіля,
конкретна модель тощо). Під час подальшого розслідування всі версії
повинні перевірятися паралельно, шляхом проведення слідчих і
оператив-но-розшукових дій.

Огляд місця події. По справах даної категорії огляд місця події є одним
з найбільш важливих способів збирання доказів. Аби їх не втратити, в
разі одержання повідомлення про аварію на огляд місця події слід
виїздити негайно, оскільки сліди дорожньо-транспортної події (особливо
ті, що знаходяться на його периферії) можуть бути
знище-616—————————————————————
———–

Глава 33.

ні рухом транспорту і пішоходів, зупинити який на значний проміжок часу
не завжди можливо. Крім того, обстановка місця події може бути
викривлена діями заінтересованих осіб (водій може змінити довжину сліду
гальмування, виправити прим’ятини на корпусі автомобіля, привести в
зламаний стан окремі вузли транспортного засобу тощо). Погодні умови
(дощ, сніг, вітер, сонце) також впливають на збереження слідів
дорожньо-транспортної події.

Огляд місця події, проведений вчасно, кваліфіковано і ретельно, дозволяє
встановити такі дані:

1) умови і точне місце злочинного порушення правил безпеки дорожнього
руху;

2) час його вчинення;

3) вид дорожньо-транспортної події;

4) механізм події, що включає в себе послідовність і направленість дій
його учасників;

5) предмети і сліди, що залишилися на місці події;

6) орієнтовну швидкість руху транспорту і пішоходу;

7) учасників події;

8) заходи, вжиті водієм транспорту і пішоходом для запобігання події;

9) технічний стан транспортних засобів;

10) причини дорожньо-транспортної події;

11) ознаки, що вказують на напрямок руху транспорту, що зник;

12) відомості про очевидців і свідків.

Даний перелік не є вичерпним. Залежно від конкретних обставин на місці
події можуть бути одержані й інші відомості, що мають значення для
справи.

Злочинне порушення правил безпеки дорожнього руху є подією складною,
динамічною, в процесі якої взаємодіють багато різноманітних об’єктів,
тому й огляд місця та-______ _ – 617

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ________

кої події відрізняється чималою специфікою і складністю, вимагає
ретельної підготовки для його проведення. Одержавши повідомлення про
подію, ще до виїзду на місце слід потурбуватися про те, щоб потерпілим
була надана перша медична допомога, а при необхідності вони відправлені
до лікарні (в цьому випадку положення тіла потерпілого фіксується за
допомогою фарби, крейди, цегли), працівники ДАІ забезпечили збереження
обстановки і слідів на місці події, повністю чи частково зупинили рух,
встановили очевидців і свідків дорожньо-транспортної події, водіїв —
учасників події, вилучили у них посвідчення, реєстраційні документи на
транспорт, дорожні листи.

Виходячи з одержаного повідомлення, слідчий визначає, яких фахівців
необхідно залучити до огляду (автоін-женера, криміналіста, судового
медика та ін.). Якщо водій зник з місця події, то до групи доцільно
включити співробітника кримінального розшуку, який може надати певну
допомогу й в установленні свідків. У разі, коли місце
дорожньо-транспортної події знаходиться за межами населеного пункту,
необхідно заздалегідь запросити понятих. До виїзду на місце події слід
перевірити комплектність і справність науково-технічних засобів, які
слідчо-оперативна група бере із собою (слідча валіза, фотокомплект, у
нічний час — освітлювальні прилади).

Прибувши на місце події, слідчий перевіряє, чи надана медична допомога
постраждалим, ефективність охорони і загороджувальних заходів, виконання
інших вказівок, зроблених ним раніше. Перед відправленням постражда-лих
до лікувального закладу фіксуються їхні дані та до якої саме лікарні
вони направлені. Після цього слідчий заслуховує повідомлення працівників
міліції, опитує очевидців, свідків і учасників події для з’ясування її
обставин і тих змін, що сталися в обстановці до прибуття
слідчо-оперативної групи. При виявленні у водія ознак сп’яніння йо-618
———————————————————————–

___________________ Глава^33. Розслідування злочинних порушень…

го слід направити на медичне освідування у супроводі працівників
міліції.

Одержана при опитуваннях інформація сприяє більш точному і правильному
визначенню меж і об’єктів огляду, послідовності та методу його
проведення. Межі огляду місця дорожньо-транспортної події залежать від
механізму та інших обставин того, що трапилося, і можуть знаходитися на
порівняно великій відстані від безпосереднього місця аварії.

Визначення послідовності та вибір методу огляду тісно пов’язані з
конкретними ситуаціями, що виникають внаслідок дорожньо-транспортних
подій. Дуже часто при огляді місця дорожньо-транспортної події необхідно
застосовувати концентричний метод — від периферії до центра. Це
пояснюється специфікою самого місця події, бо сліди і речові докази, що
знаходяться на певному віддаленні від центра аварії, можуть бути швидко
знищені рухомим транспортом чи пішоходами. Тому такі об’єкти оглядаються
першочергово. Якщо водій разом з транспортним засобом зник з місця
події, огляд спочатку слід вести у напрямку його можливого руху, що
дозволяє швидше виявити сліди, які характеризують даний автомобіль, і,
використовуючи цю інформацію, організувати його розшук. Якщо ж транспорт
знаходиться на місці, то перш за все проводиться огляд тієї ділянки
дороги, звідки він рухався. За наявності трупа, визначивши межі місця
події і ознайомившись із загальною обстановкою, огляд треба починати з
трупа.

Основними об’єктами огляду місця дорожньо-транспортної події є:

1) ділянка вулиці чи дороги, де сталася аварія (з прилеглою територією);

2) труп;

619

іе™е^^

3) – транспортні засоби, що брали участь у дорожньо-транспортній події.

На початку огляду з’ясовується і фіксується (у протоколі, на схемі)
дорожня обстановка: назва вулиці (або інші топографічні дані) і спосіб
регулювання руху на ній; тип дорожнього покриття (асфальтобетон, бетон,
кругляк, ґрунтова дорога тощо) і його стан (сухе, вологе, взяте кригою,
засніжене тощо); ширина проїжджої частини (за наявності осьової лінії
визначається відстань від цієї лінії до тротуару, узбіччя); радіус
повороту і профіль дороги (горизонтальний, схил чи узвіз); наявність і
ширина узбіч, кюветів, тротуарів; зовнішнє оточення місця події (стовпи,
будівлі, дерева та ін.); розташування дорожніх знаків, світлофору,
покажчиків, зупинок транспорту і переходів; розмітка проїжджої частини;
оглядовість (можливість бачити дорожню обстановку з місця водія);
видимість (відстань, на якій водій розрізняє елементи дорожньої
обстановки і окремі предмети); освітленість; наявність перешкод руху і
дефектів дороги.

Під час огляду дорожнього полотна необхідно звертати увагу на наявність
і взаєморозташування слідів колес, плям крові, рідин, що пролилися
(палива, мастила), окремих частин транспортного засобу, речей
постраждалих тощо. Розташування цих та інших слідів повинно бути
однозначно визначено шляхом прив’язки до нерухомих орієнтирів. Такими
можуть бути край дорожнього покриття, бордюрний камінь, осьова лінія,
стовпи, кут будинку, пішохідна доріжка, лінія «стоп» тощо (своєрідні
вимірювальні бази для подовжніх і поперечних розмірів). Виміри,
спрямовані поперек проїжджої частини, зручніше робити від правого краю
тротуару за напрямком руху.

Вивчення і вимір слідів коліс транспортного засобу дозволяє встановити
маневри автомобіля, чи намагався водій

620 —-

_1ловд__33. Розслідування злочинних

уникнути події, взаємне розташування транспортних засобів під час руху,
їх положення щодо тротуару, пішоходу, осьової лінії. У разі виявлення
слідів протектора, в яких відбилися індивідуальні ідентифікаційні ознаки
(тріщини, латки, інші наслідки ремонту і експлуатації шини), вони можуть
допомогти у встановленні транспортного засобу, причетного до
дорожньо-транспортної події. За шириною колії (відстань між середніми
лініями бігових доріжок шин чи між їх однойменними боковими гранями), за
шириною бігової доріжки, малюнком протектора можна орієнтовно визначити
тип і модель транспорту. Сліди коліс необхідно не тільки описати в
протоколі огляду, а й сфотографувати із застосуванням масштабу, а якщо
виявлено об’ємні сліди — виготовити гіпсові зліпки.

Особливо важливо виявити і зафіксувати (виміром. описом, фотозйомкою)
сліди гальмування, бо за їх довжиною вираховуються швидкість руху машини
в момент аварії (як правило, чим довший Іллях гальмування, тим більшою
була швидкість руху), повний зупинний шлях, встановлюється технічна
можливість уникнення наїзду на перешкоду і стан гальмівної системи
транспортного засобу.

Шлях гальмування становить відстань, яку автомобіль долає в
загальмованому стані, тобто від моменту початку гальмування до повної
зупинки. Сліди гальмування на поверхні дороги залишаються як у вигляді
подовжніх смуг різної довжини (сліди ковзання — «юзу»), так і поєднання
слідів протектора і слідів ковзання. Тому довжина шляху гальмування
вимірюється від початкового відбитку протектора (а за його відсутності —
від початку сліду ковзання, що треба особливо відзначити в протоколі) до
закінчення чітко видимого сліду протектора (або сліду ковзання). У
протоколі огляду місця події необхідно також зазначити вид слідів
гальмування (сліди протектора або «юзу», су-

__ – 621

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ________

цільні чи переривчасті), довжину кожного відрізка сліду і-відстань між
ними.

Під час огляду дорожньої ділянки можуть бути виявлені сліди від
транспорту на навколишніх об’єктах (стовпах, будівлях, деревах тощо),
деталі та частини машини, шматочки фарби і скалки скла, окремі предмети,
що перевозилися як вантаж, речі водія, пасажирів транспортного засобу чи
потерпілого, сліди волочіння постраждалого, частини чи волокна одягу,
плями бензину, мастила, які мають важливе значення для з’ясування
багатьох обставин події, що трапилася. Аналіз цих слідів дозволяє
встановити механізм дорожньо-транспортної події, її центр (точне місце
наїзду, зіткнення та ін.), напрямок руху, сліди і пошкодження, що
залишились на транспортному засобі, його частинах, тип і модель
транспорту, що брав участь у події, взаємне розташування машини і
постраждалого в момент наїзду. Такі сліди можуть істотно полегшити
розшук і затримання винного та його транспорту, а інколи мати й
ідентифікаційне значення (наприклад, при встановленні цілого за
частинами, використовуючи шматочки фарби чи скалки скла, або при
визначенні осіб, причетних до дорожньо-транспортної події, за речами, що
випали з машини). Тому перелічені сліди і об’єкти необхідно ретельно
оглядати, фотографувати і докладно описувати в протоколі, зазначаючи,
зокрема, місце виявлення, їх локалізацію, розміщення щодо нерухомих
орієнтирів, розміри одиничних слідів, відстань між ними.

Якщо на місці злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху
виявлено труп, то його огляд є найважливішою складовою частиною огляду
місця події. Зовнішній огляд трупа проводиться обов’язково з участю
судового медика або лікаря іншої спеціальності. До початку огляду
необхідно з’ясувати, чи не змінював хто-небудь положення тіла
потерпілого. Після цього встановлюються і фік-622

________Глава 33. Рдзстдування злочинних порушень…

суються поза і розміщення трупа щодо транспорту, слідів коліс, осьової
лінії, узбіччя, позначення переходу, нерухомих орієнтирів; зазначається
місцеположення, форма і розміри слідів крові, мозкової речовини.
Необхідно звертати увагу на переривчастість слідів коліс під трупом, бо
у деяких випадках можна припустити, що труп був підкинутий на дорогу для
інсценування дорожньо-транспортної події чи відкинутий на сліди іншої
машини, не причетної до події.

Одяг трупа спочатку оглядається без зміни його положення, а потім в міру
роздягання. При огляді одягу і взуття зазначають їх стан, наявність
слідів волочіння (різноманітні потертості, ушкодження, забруднення),
слідів протектора шини (за якими можна встановити факт наїзду, тип
транспорту чи ідентифікувати його) і бампера, часток фарби, ґрунту,
скла, паливно-мастильних матеріалів, відсутніх частин (їх локалізація,
форма, розміри), вміст кишень.

Ушкодження, що одержують потерпілі при дорожньо-транспортних подіях,
характеризуються здавленістю, обширністью, одностороннім розміщенням і
можуть виглядати як лінійні рядки (сліди волочіння), садна, синці,
забиті та рвані рани, різноманітні переломи. Для їх фіксації необхідно
вказати локалізацію ушкоджень на частинах тіла, форму, розміри, відстань
від ступнів ніг. За останнім параметром іноді можна визначити тип
транспорту та якою саме його частиною нанесено удар (наприклад,
ушкодження тазових кісток звичайно завдаються вантажними автомобілями,
ушкодження нижче колін — легковими). Виявлення не характерних для
дорожньо-транспортної події ушкоджень (синці на шиї, странгуляційна
борозна, ножові поранення тощо) можуть свідчити про інсценування події
для приховування іншого злочину (наприклад, вбивства).
________________________- ————— 623

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

Огляд транспорту проводиться з метою виявлення слідів, речових доказів,
пошкоджень, що виникли внаслідок дорожньої події, та встановлення його
технічного стану. Для досягнення поставленої мети огляд необхідно
проводити з участю фахівця-автотехніка, яким може бути робітник ДАІ, та
криміналіста.

При виявленні транспорту на місці аварії його огляд входить до огляду
місця події, а якщо транспортний засіб відсутній, то він оглядається за
місцем виявлення окремо і результати оформляються самостійним
протоколом. Транспорт треба оглядати на тому місці, де він був виявлений
після події, оскільки при його пересуванні можуть бути знищені або
пошкоджені сліди, що є на ньому, і речові докази, змінено положення
важілів керування тощо.

Положення транспортного засобу на місці події фіксується шляхом
вимірювання відстані від переднього і заднього правих коліс до узбіччя
(тротуару) та від передньої (або задньої) осі до нерухомого орієнтира
(лінії «стоп», пішохідного переходу, дорожнього знака та ін.).

Огляд транспорту починають з тієї його частини, яка, судячи з обставин
події, контактувала з перешкодою, або на якій залишились помітні
пошкодження. При огляді зовнішньої поверхні машини слід звертати увагу
на відсутність окремих деталей (фар, колпаків коліс, габаритних
ліхтарів, емблем та ін.), наявність характерних пошкоджень (прим’ятин,
подряпин, розривів чи відломів окремих деталей, порушення цілісності
скляних частин), плям крові, мозкової речовини, шматочків шкіри,
волосся, слідів нашарування фарби, специфічного ґрунту, волокон і частин
тканини одягу, відбитків структури цієї тканини, слідів рук, сторонніх
предметів тощо. Всі ці сліди найчастіше залишаються на частинах
автомашини, що виступають (бампері, фарах, крилах, підніжках, ручках
дверей, бокових 624
————————————————————:———-

дзеркалах заднього виду) та на ходовій частині. Проте сліди
дорожньо-транспортної події необхідно відрізняти від змін, що виникли
внаслідок неякісного ремонту або обслуговування транспорту.

При огляді транспортного засобу обов’язково фіксуються положення коліс
щодо кузова (повернуті праворуч, ліворуч, скеровані паралельно кузову),
стан протекторів шин (ступінь зносу їх малюнка), характер вантажу, що
перевозився, його вага, розміщення і спосіб кріплення. Стосовно
пошкоджень і слідів, то в протоколі огляду зазначаються місця, де вони
виявлені, висота розміщення верхньої та нижньої межі сліду, їхня форма,
розміри (в об’ємних слідах — й глибина), індивідуальні особливості.

Проводячи огляд внутрішньої частини салону чи кабіни, визначаються
положення держака ручного гальма, держака перемикання швидкостей,
покажчиків повороту, покажчики спідометра; чи включені освітлювальні
прилади. У випадках, коли водій зник з місця події чи заявляє, що
транспортним засобом керувала інша особа, вживаються заходи щодо
виявлення та фіксації слідів рук на кермі, держаку перемикання передач,
ручному гальмі, дверних ручках, світлозахисному козирку, склі дверей
тощо, предметів, що не належать водію. Після цього перевіряється
технічний стан рульового керування, системи гальмування
(експериментальним шляхом), приладів освітлення, вимірюється за
допомогою манометра тиск у шинах.

Відповідно до статей 85, 195 КПК всі ці дані фіксуються в протоколі
огляду, до якого додаються план (схема) місця дорожньо-транспортної
події, що викреслюється під час слідчої дії на міліметровому папері в
масштабі 1 : 200, і

фототаблиця.

—————————————————————–625

401-280

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ________

Після огляду місця події водія необхідно направити до медичного закладу
для встановлення факту сп’яніння шляхом лабораторного дослідження крові
та сечі.

Судово-медична експертиза. У зв’язку з тим, що відповідно до чинного
законодавства кримінальна відповідальність настає тільки при заподіянні
потерпілому тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, наслідком яких
може бути й смертельний випадок, значення судово-медичної експертизи при
розслідуванні дорожньо-транспортних подій зросло. На розв’язання
судово-медичної експертизи можуть бути винесені наступні питання:

а) час і причини настання смерті;

б) характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, їх локалізація;

в) давність нанесення тілесних ушкоджень;

г) чи є на тілі потерпілого ушкодження, характерні для транспортного
травматизму;

ґ) яким видом транспорту і якими його частинами завдані ці ушкодження;

д) в якому положенні перебував потерпілий у момент наїзду;

е) мав місце наїзд чи повний переїзд тіла колесами; є) чи є на трупі
або одязі сліди волочіння тіла;

ж) яка послідовність заподіяння ушкоджень;

з) чи не перебував потерпілий у стані алкогольного або наркотичного
сп’яніння; наявність у нього фізичних вад, що вплинули на виникнення
події.

При формуванні конкретного переліку питань слід враховувати вид
злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху і об’єкт дослідження
(труп, потерпілий, водій). Для успішного вирішення поставлених питань
екс-626
———————————————————————–

Глава 33. Розслідування^

пертові також надають протокол огляду місця події, протоколи допиту
водія, потерпілого, свідків.

Допит водія. Залежно від наявних у розпорядженні слідчого матеріалів
водій транспортного засобу, який брав участь у дорожній події,
допитується як свідок або підозрюваний. Перед допитом треба перевірити
всі документи водія (паспорт, посвідчення водія, маршрутний лист,
технічний паспорт), що допоможе встановити дані про його особу,
кваліфікацію і дисциплінованість, куди і з яким вантажем направлявся,
власника транспортного засобу та ін.

Після вільної розповіді про обставини події, що трапилася, слідчий
з’ясовує: самопочуття водія напередодні і в день події, скільки часу він
перебував за кермом до моменту аварії, стаж роботи водія; чи був
справним транспортний засіб, у чому полягала несправність, коли він її
виявив, яких вжив заходів для її усунення; хто здійснював випуск машини
з парку, хто ще перебував в транспортному засобі (прізвища, імена, де
проживають тощо) і на яких місцях; куди їхав водій, якою вулицею
(дорогою), з якою швидкістю, в якому ряду і на якій відстані від краю
тротуару (узбіччя); наявність інших транспортних засобів на проїжджій
частині, їх взаємне розташування, з якою швидкістю вони рухалися; які
дорожні знаки бачив водій на даній ділянці, який сигнал був на
світлофорі, чи не перешкоджало щось спостереженню за дорожньою
обстановкою, яка була погода, видимість, стан дорожнього покриття; коли
і на якій відстані водій виявив перешкоду, де перебував пішохід, якою
була його поведінка, якою частиною транспортного засобу він був збитий;
яким був перебіг дорожньо-транспортної події, які заходи вживалися
водієм для її запобігання (гальмування, маневр тощо); які дії він вчиняв
на місці після події, чи надавав допомогу потерпілим.
____________________—————————————– 627

40-1-280

ЗЛОЧИНІВ

Водію, який зник з місця події, поряд з вищевказаними, додатково
ставляться запитання: чому він поїхав з місця події і не надав допомоги
потерпілим, які заходи вживалися для приховання слідів злочину (на місці
аварії, на транспортному засобі тощо). Для одержання найбільш повних і
точних показань треба використовувати схему дорожньо-транспортної події,
особливо при з’ясуванні її механізму, місцезнаходження учасників та ін.

Показання водія треба оцінювати критично, бо він, щоб уникнути
відповідальності чи пом’якшити свою провину, може викривити фактичні
обставини того, що трапилося.

Допит потерпілого. Потерпілого бажано допитувати невідкладно, оскільки
розрив у часі між подією і допитом сприяє забуванню окремих деталей
події. Крім того, водій чи його родичі можуть впливати на потерпілого,
намагаючись схилити його до дачі неправдивих свідчень. Якщо потерпілий
відразу був доставлений до лікувального закладу, то допит його
проводиться тільки з дозволу лікаря.

При допиті потерпілого з’ясовують, чи не страждає він на захворювання
органів зору, слуху, в якому місці перебував до події, куди і в якому
темпі рухався, коли побачив транспорт, з якою швидкістю він їхав, чи
рухалися в цей час інші транспортні засоби, як вони розташовувались на
проїжджій частині, яких заходів вживав водій для запобігання події
(подав звуковий сигнал, зменшив швидкість та ін.), який сигнал був на
світлофорі, якою частиною транспорту був збитий потерпілий, ознаки
машини (тип, модель, колір, номерний знак та ін.), хто сидів за кермом
тощо.

При допиті потерпілого необхідно враховувати, що внаслідок одержаної
фізичної чи психічної травми або через динамічність події він може
добросовісно помилятись і давати показання, які не за всіма обставинами
відповіда-

628
———————.————————————————–
——-…………..

____________________Глава 33. Розслідування злочинних: порушень…

ють дійсності. У деяких випадках потерпілий може навмисно викривляти
факти, звинувачуючи у всьому водія, хоча сам порушив правила дорожнього
руху. Для одержання достовірної інформації треба максимально
деталізувати показання потерпілого.

Допит свідків. При розслідуванні злочинних порушень правил безпеки
дорожнього руху як свідки допитуються пішоходи, пасажири, водії
транспортних засобів, які не брали участі в події, працівники міліції,
медичних закладів, транспортних організацій та ін. Передовсім і особливо
докладно повинні бути допитані свідки-очевидці, що спостерігали за
подією.

Свідкам, що перебували поза транспортним засобом, ставляться запитання,
спрямовані на встановлення умов сприймання того, що трапилося, дорожньої
обстановки, дій потерпілого і водія, зокрема: де перебував свідок у
момент події (біля якого об’єкта, на якій відстані від місця аварії); що
робив (йшов, стояв); які були умови освітлення і видимості; стан його
зору, слуху; в якому напрямку і звідки рухався постраждалий (пішохід,
транспорт, велосипед); швидкість його руху і транспорту, який зробив
наїзд (сутичку); наявність інших транспортних засобів, інтенсивність їх
руху; в якому місці стався наїзд (сутичка); де впав постраждалий після
удару; чи мало місце волочіння його тіла і на яку відстань; хто
знаходився в машині крім водія; що робив водій після події (втік, надав
допомогу, подавав назад, посував вперед); прикмети транспортного засобу,
що зник, і водія; в якому напрямку зник транспорт тощо.

Оцінюючи показання свідків, треба враховувати психофізіологічні
особливості особи, її досвід, положення щодо місця події (наприклад,
якщо очевидець спостерігає подію з невеликої відстані або перебуває
попереду чи позаду

______________________________________________________629

МЕ^ОЦУ\К.А РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

транспортного засобу, то складається враження про велику швидкість руху,
допускаються деякі погрішності при визначенні відстаней). Тому особливу
увагу слід звертати на допит свідків, які мають фахові навички водіння
автомобіля. Такі особи можуть найбільш точно визначити вид і модель
транспорту, його швидкість, відстань, інші елементи механізму
дорожньо-транспортної події та дорожньої обстановки.

При допиті очевидців з числа пасажирів з’ясовують, чи відволікався водій
від керування розмовами, чи не скаржився на втому, хворобливий стан, чи
не висловлював сумніву щодо справності транспортного засобу, яка була
швидкість безпосередньо перед подією, які були дії водія, які заходи він
вживав для запобігання аварії, чи не вживав він алкоголь та ін.

У разі смерті потерпілого при транспортуванні або у лікарні як свідки
допитуються медичні працівники, які можуть повідомити, що їм говорив
постраждалий про обставини події. Інформація, що має відношення до
злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху, може бути одержана
при допитах працівників транспортних підприємств, яким належить
транспорт, родичів потерпілого та інших осіб.

Розшук водія і транспортного засобу. У тих випадках, коли водій зник з
місця події на транспортному засобі, для розшуку використовуються
відомості, одержані під час огляду місця події та допитів очевидців і
потерпілих. Якщо подія сталася недавно, то за показаннями очевидців, по
слідах шин, краплях води і мастила, по бризках з калюж і деяких інших
ознаках визначається напрямок, в якому поїхав транспорт, і організується
переслідування по «гарячих слідах». Встановивши дані про транспортний
засіб (тип, модель, колір, номер, вантаж, що перевозився, йо-630
——————————————————–,_________

Глава 33. Розслідування ^злочинн^

го можливі ушкодження), їх негайно повідомляють на пости ДАІ та органам
міліції найближчих районів, організують загороджувальні пости. З
урахуванням цієї інформації проводяться перевірки автогосподарств,
ремонтних майстерень тощо. За наявності відомостей про номер або частину
номера транспорту за даними реєстраційного відділу ДАІ встановлюють його
власника чи організацію, якій він належить. Після цього треба швидко
прибути на місце стоянки цього транспортного засобу, щоб водій не встиг
знищити на ньому сліди дорожньо-транспортної події.

Якщо водій зник, а транспорт залишився на місці події, то його власник
встановлюється за номером аналогічним чином. Для розшуку особи, яка
перебувала за кермом у момент події, використовується інформація, що
одержується від очевидців (ознаки зовнішності, напрямок, в якому зник)
та при огляді місця події (сліди рук на держаках керування транспортом,
різноманітні предмети і документи, що належать водію). Передусім
перевіряються особи, які мають будь-яке відношення до даного
транспортного засобу (родичі, знайомі власника та ін.) або відомості про
яких містяться в криміналістичних обліках (наприклад, раніше засуджені
за викрадення транспорту).

Оперативно-розшукові дії по виявленню і затриманню водія, який зник, і
його транспорту провадяться органами ДАІ за участю інших підрозділів
органів внутрішніх справ.

§ 3. Наступний етап розслідування

Поряд із судово-медичною експертизою по справах даної категорії частіше
за все призначається автотехніч-на, судово-біологічна, трасологічна і
судово-хімічна експертизи.

На розгляд судової автотехнічног експертизи ставляться питання,
спрямовані на встановлення:

– – 631

а) технічного стану транспортних засобів (які несправності, що
загрожують безпеці руху, має система, механізм, вузол даного
транспортного засобу; коли — до ДТП або в процесі її розвитку — виникли
дані несправності; яка причина відмови даного механізму, системи
транспортного засобу; чи є причинний зв’язок між даною несправністю і
наїздом, перекиданням, сутичкою; чи мав водій технічну можливість
запобігти події за наявності даної несправності тощо);

б) дії учасників події (як повинен був діяти водій у дорожніх
обставинах, що склалися, з метою забезпечення безпеки руху; чи мав водій
технічну можливість запобігти наїзду, зіткненню, перекиданню з моменту
виникнення небезпеки для руху; чи відповідали дії водія технічним
вимогам Правил дорожнього руху);

в) параметрів механізму дорожньо-транспортної події (швидкість
транспортного засобу при даній довжині слідів гальмування; допустима
швидкість транспортного засобу при умовах видимості дороги; допустима
швидкість транспортного засобу на заокругленні дороги даного радіуса;
яке було взаємне розташування транспортного засобу і пішохода в різні
моменти ДТП; взаємне розташування транспортних засобів у момент
зіткнення; який з транспортних засобів у момент зіткнення стояв, а який
рухався тощо).

Крім того, перед автотехнічною експертизою можуть ставитися питання,
пов’язані з дослідженням на основі спеціальних автотехнічних знань
дорожньої обстановки (визначення значень параметрів і коефіцієнтів, що
характеризують рух транспортних засобів та інших об’єктів на місці
події; умови видимості та оглядовості з місця водія в момент події за
даними про дорожню обстановку і результатами огляду; які обставини, що
відносяться до дорож-632 —————-

____________________Глава 33._РозслідувонІня злочинних порушень…

ньої обстановки, сприяли або могли сприяти виникненню ДТП тощо).

Можливості автотехнічної експертизи багато в чому залежать від наданих
на дослідження матеріалів, її особливістю є те, що поряд з речовими
доказами як об’єкти можуть використовуватися фактичні дані, одержані
слідчим при проведенні слідчих дій. Тому разом з постановою про
призначення автотехнічної експертизи направляються (залежно від
поставлених питань) протокол огляду місця події зі схемою і
фототаблицями, протокол огляду транспорту, протокол відтворення
обстановки і обставин події, протоколи допитів водіїв і очевидців,
висновки інших експертиз (зокрема, судово-медичної) та ін.

Судово-бгологічна експертиза призначається для дослідження виявлених на
місці події або на транспортному засобі слідів крові, волосся та інших
об’єктів біологічного походження.

При розслідуванні дорожньо-транспортних подій досить часто виникає
необхідність проводити криміналістичні експертизи, серед яких слід
виділити трасологічну експертизу (в тому числі цілого за частинами),
дактилоскопічну і техніко-криміналістичну експертизу документів. По
слідах протекторів шин, слідах на транспортному засобі і одязі
потерпілого трасологічна експертиза встановлює: конкретний транспортний
засіб, що брав участь в події; його тип, модель (групову належність);
напрямок руху; механізм слідоутворення; послідовність виникнення слідів
та ін.

Трасологічна експертиза цілого за частиною призначається у випадках
виявлення на місці події скалок розсію-вачів фар, уламків деталей і
виявлення транспорту зі схожими пошкодженнями (розтрощене скло фари,
відсутня частина деталі). Досліджуючи лінії розлому, їх рельєф,
———————————————————————–
633

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

структуру і склад частин, експерт може встановити, чи не були раніше
одним цілим частини транспортного засобу та уламки (скалки), виявлені на
місці події.

Якщо виникають сумніви щодо особи, яка керувала транспортом у момент
події, призначається дактилоскопічна експертиза, яка по слідах рук,
виявлених на держаках керування, ідентифікує конкретну людину.

Під час техніко-криміналістичної експертизи документів, які можуть бути
вилучені у водія, потерпілого, на транспортному підприємстві,
вирішуються питання щодо їх справжності або підробки, початкового змісту
(наприклад, якщо вони були пошкоджені, залиті речовиною, що фарбує).

Судово-хімгчна експертиза дає можливість визначити якісний і кількісний
склад хімічних елементів, що містяться в досліджуваній речовині;
однорідність паливно-мастильних матеріалів, нафтопродуктів, рідкого і
сипкого вантажу, лакофарбувального покриття, волокон тканин, виявлених
на місці події, постраждалому і на транспортному засобі.

Для вирішення найбільш складних, загальних для експертів різних
спеціальностей питань призначаються комплексні експертизи. У випадках
наїзду (переїзду) комплексна судово-медична і трасологічна експертиза
допомагає вирішити питання щодо механізму виникнення ушкоджень на тілі
потерпілого. При зіткненні транспортних засобів для вирішення питання
про їх взаємне розташування в момент події призначається комплексна
судово-авто-технічна і трасологічна експертиза. Питання про
місцеперебування в транспорті кожної із осіб може бути вирішене в
процесі проведення комплексної судово-медичної, трасо-логічної і
судово-автотехнічної експертизи. 634
———————————————————————–

____________________Глава 33._Розслщувдння злочинних пдрушень_„.

Відтворення обстановки і обставин події (слідчий експеримент). Ця слідча
дія є досить поширеною при розслідуванні злочинних порушень правил
безпеки дорожнього руху і найчастіше проводиться з метою встановлення:

1) можливості сприйняття будь-якого факту або явища (наприклад, чи міг
водій у конкретних умовах місця і часу бачити перешкоду; чи могли
учасники ДТП чути звукові сигнали, шум транспорту; яка видимість і
оглядовість з місця водія; чи міг свідок з певної відстані впізнати
особу, яка перебувала за кермом);

2) можливості здійснення певної дії в даних обставинах (розвороту,
повороту транспорту на конкретній ділянці дороги; гальмування
автомобіля; наявності чи відсутності у водія професійних навичок,
необхідних для керування і обслуговування транспорту);

3) можливості існування якого-небудь явища (наприклад, раптового
виникнення несправності певної системи чи деталі транспортного засобу в
даних умовах; заносу транспорту; самовільного скочування транспортного
засобу з ухилу; осліплення водія світлом фар);

4) окремих елементів механізму злочинного порушення правил безпеки
дорожнього руху (наприклад, можливості утворення слідів на дорожньому
полотні при певному розташуванні учасників події).

Особливу увагу при проведенні слідчого експерименту з рухомим
транспортом слід звертати на забезпечення безпеки його учасників і
оточуючих осіб. Тому до проведення слідчого експерименту слідчий
визначає мету; допустимість експерименту у конкретних дорожніх умовах;
відсутність у транспортного засобу несправностей, що загрожують безпеці
руху; зміст дослідів; порядок їх проведення; заходи щодо забезпечення
безпеки; необхідні науково-технічні засоби. До участі в експерименті
завжди
до———————————————————————-
-_ 635

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

Глава34. Р оз сл іду ва н н я гндпал і в…

цільно залучити експерта-автотехніка, а в деяких випадках й інших
спеціалістів (судового медика, криміналіста).

Інші слідчі дії. При необхідності по справах даної категорії можуть бути
проведені виїмка (одягу потерпілих, документів водія чи підприємства, за
яким закріплений транспорт, документів, що характеризують його технічний
стан), пред’явлення для впізнання (трупа, предметів, що належать
учасникам події, транспортного засобу, водія), очні ставки (між свідком
і водієм, між водіями).

Важливе значення має допит обвинуваченого, під час якого слід прагнути
до одержання максимально докладних і конкретних показань щодо дорожньої
обстановки, швидкості руху транспорту, його технічного стану, способу
вчинення злочину, дій водія, спрямованих на запобігання події, дій інших
учасників події, фізичного стану водія, його дій після закінчення події
(чи допомагав постраждалому, чи не знищував сліди) та інші обставини
злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху.

636

Глава 34. РОЗСЛІДУВАННЯ ПІДПАЛІВ

ТА ІНШИХ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ВИНИКНЕННЯМ ПОЖЕЖ

§ 1. Криміналістична характеристика підпалів та інших злочинів,
пов’язаних з виникненням пожеж

Підпали та інші злочини, пов’язані з виникненням пожеж, спричиняють
збитки господарству, майну, життю та здоров’ю громадян. Основним
завданням при розслідуванні цих злочинів є дослідження всіх обставин,
пов’язаних з пожежею, встановленням причин, виявленням винних у її
виникненні. Кримінальне законодавство України передбачає
відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК),
знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245 КК), терористичний акт
(ст. 258 КК), порушення правил поводження в вибуховими, легкозаймистими
та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267 КК),
незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих
речовин (ст. 269 КК), порушення встановлених законодавством вимог
пожежної безпеки (ст. 270 КК), порушення правил безпеки на
вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273
КК), порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274 КК) та
ін.

Криміналістична характеристика цього виду злочинів включає:

а) способи вчинення злочину;

б) способи приховання;

в) сукупність найбільш типових слідів;

Розділ четвертий. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ________

г) дані про особу злочинця; ґ) дані про особу потерпілого.

Можна виділити підпали: а) від легкозаймистих речовин; б) з
використанням спеціальних пристроїв; в) при створенні умов, що сприяють
самозайманню; г) при порушенні правил пожежної безпеки.

Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки трапляються
у разі: а) експлуатації опалювальних, освітлювальних, інших приладів; б)
використання приладів, установок, устаткування, не обладнаного
протипожежним захистом; в) ведення робіт з відкритим вогнем; г)
порушення правил зберігання, перевезення, виготовлення різних
легкозаймистих речовин та матеріалів.

До основних способів приховування підпалів відносяться знищення слідів
злочину, знарядь і засобів підпалу, інсценування обстановки, що вказує
на випадкове виникнення пожежі. Способи приховування пожежі внаслідок
порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки такі:
маскування слідів (знищення приладу, внесення змін в обстановку,
фальсифікація документів, що підтверджують справність обладнання та
наявність протипожежного захисту тощо), іноді інсценування підпалу.

Залежно від того, де мали місце підпал чи пожежа внаслідок порушення
встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (виробництво,
сільськогосподарські об’єкти, установи та ін.), з’ясовуються обстановка,
місце, час, шляхи проникнення і відходу, способи вчинення підпалу,
особи, які мають доступ до об’єктів. Такі дані дозволяють висунути
версії про подію, її причини, осіб, які вчинили злочин, інсценування
пожежі з метою приховання іншого злочину (вбивства, розкрадання,
диверсії).

Найбільш типовими слідами, пов’язаними з вчиненням названих злочинів, є
сліди дії полум’я (попіл, залишки 638 –

Глава

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020