Гега П.Т. 1997 - Правовий режим оподаткування в Україні (книга)

Гега П.Т. 1997 – Правовий режим оподаткування в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП З

Глава І. СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

§ і. Види податків та інших обов’язкових платежів. Правове

становище платників податків і податкових органів 7

§ 2. Пільги при оподаткуванні 24

§ 3. Електронні касові апарати — інструмент контролю за

підприємницькою діяльністю 40

§ 4. Державний реєстр як система контролю за сплатою податків

фізичними особами 42

Глава II. ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ

§ 1. Аналіз стану виконання податкового законодавства

суб’єктами господарювання та фізичними особами 45

§ 2. Причини та умови, що сприяють вчиненню правопорушень

у сфері оподаткування 46

§ 3. Типові способи вчинення злочинів у сфері оподаткування

та методи їх виявлення 53

1. Ухилення від сплати податків при заповненні і поданні

декларацій про доходи, звітності та бухгалтерських

розрахунків до них 57

Ухилення від сплати податків при користуванні пільгами . 70

Ухилення від сплати податків на прибуток 77

Використання декількох розрахункових рахунків як

засобу приховання прибутків (доходів) від

оподаткування 83

Порушення податкового законодавства і приховання

прибутків від оподаткування при розрахунках

з іноземними партнерами 89

Приховання об’єктів оподаткування при страхуванні . . 94

Приховання від оподаткування прибутків, одержаних від

реалізації товарів та іншої господарської діяльності … 99

Глава III. УДОСКОНАЛЕННЯ КОНТРОЛЮ У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ

§ 1. Взаємодія державних податкових адміністрацій з іншими

контролюючими органами у боротьбі з приховуванням

прибутків від оподаткування 113

§ 2. Використання досвіду зарубіжних країн 119

СЛОВНИК основних термінів, що вживаються у сфері

оподаткування 128

ПЕРЕЛІК основних законодавчих та інших нормативних актів

з питань регулювання діяльності у сфері оподаткування … 135

СПИСОК використаної та рекомендованої літератури 141

143

ВСТУП

Українська податкова система формується в складний для країни період
переходу від адміністративно-командної економіки до економіки ринкового
типу, супроводжуючись кризовими явищами практично в усіх сферах
суспільного життя. За таких умов широкого поширення набувають порушення
податкового законодавства.

Низький рівень правосвідомості “нових” підприємців у поєднанні з надто
високими податковими ставками кримі-налізували виробництво, торгівлю та
інші сфери господарської діяльності. Щоб уникнути оподаткування, деякі
підприємці вишукують прогалини в чинних законодавчих актах, замість
безготівкових розрахунків впроваджують готівкові, відкривають по
декілька гривневих і валютних рахунків, вдаються до інших хитрощів.

Сьогодні керівники багатьох комерційних структур знають особливості, за
якими підприємства звільняються від податків. Тому в їхніх статутах
часто зазначаються такі види діяльності, як виробництво і переробка
сільськогосподарської продукції, ремонтно-будівельні роботи, роботи з
благоустрою та ін. Фактично ж вони займаються торговельно-закупівельною
та посередницькою діяльністю, ухиляючись від сплати податків.

Більш того, в статутах багатьох зареєстрованих малих підприємств, фірм
відсутні дані про їх місцезнаходження, не передбачається
відповідальність засновників та інших осіб по заборгованості.
Використовуючи ці обставини, керівники таких підприємств займаються
господарською діяльністю, щоб не сплачувати податки, просто зникають.

У той же час дія великої кількості законодавчих актів, що регулюють
відносини в сфері оподаткування, часті їх зміни, неоднозначність
тлумачення їх норм створюють значні перешкоди в практичній діяльності
“як для суб’єктів оподаткування, так і для органів контролю. До того ж
недостатній рівень підготовленості значної частини працівників державних
податкових адміністрацій та органів внутрішніх справ не дає можливості
вести активну боротьбу із зловживаннями у сфері оподаткування.

Характерно, що при опитуванні 135 працівників служб

боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування і
економічною злочинністю, на питання: “Які найбільш суттєві труднощі Ви
визначаєте в процесі збору доказів та вирішенні питання про порушення
кримінальних справ?” — 69,6% відповіли — недосконалість чинного
законодавства, 54,8% — відсутність методичних посібників щодо методів
викриття злочинів у сфері оподаткування, 64,4% — відсутність достатнього
досвіду у працівників податкових адміністрацій по збору доказів про
порушення законодавства, 38,4% — низький рівень орієнтування
контролюючих органів у документообігу суб’єктів оподаткування. В
сукупності перелічені та інші обставини можуть розглядатися як умови, що
сприяють поширенню правопорушень у сфері оподаткування.

Актуальність розробки даної проблеми випливає з необхідності вироблення
комплексу правових, організаційно-управлінських та інших заходів,
срямованих на виявлення і попередження правопорушень у сфері
оподаткування, які повинні проводитися тільки в рамках чинного
законодавства і ні в якому випадку не обмежувати або порушувати права і
законні інтереси платників податків.

Як відомо, одним із центральних питань при розгляді будь-якої
кримінальної справи є встановлення того, який конкретно злочин учинено і
хто в цьому винний. Однак провинність особи в учиненні конкретного
злочину має бути доказана, а вибрана кримінально-правова норма, яка
передбачає відповідальність за нього, — відповідати встановленим по
справі фактичним обставинам .

Наукову проблему, яка потребує вирішення, автор вбачає у співвідношенні
реальних можливостей контролюючих органів щодо здійснення заходів з
боротьби з приховуванням доходів від оподаткування з комплексом вимог,
які пред’являються їм органами влади та управління; в приведенні
зазначеної діяльності у відповідність до змісту чинних нормативних
актів; у визначенні пріоритетних напрямів діяльності та основних
чинників, що впливають на рівень готовності цих органів до боротьби з
порушеннями у сфері оподаткування.

Актуальність проблеми боротьби зі злочинністю у сфері оподаткування
обумовлюється тим, що, як свідчить практика боротьби з цими злочинами, в
державі спостерігається

1 Див.: Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в судебной и
следственной практике. — К., 1995. — С. 3.

тенденція росту і підвищення їх суспільної небезпеки. Крім того, на
динамічність процесів, які відбуваються в економіці країни, значною
мірою впливають об’єктивні і суб’єктивні обставини, які сприяють
вчиненню злочинів у цій сфері, що безумовно відбивається на заходах щодо
їх попередження.

Сьогодні є чимало робіт, присвячених податковій політиці, проблемам
удосконалення податкової системи, методиці бухгалтерського обліку та
порядку проведення документальних перевірок. Серед них слід назвати: В.
М. Фе-досов “Податкова система України”, К. 0. Фоменко “До нас прийшов
податковий інспектор”, “Порушення податкового законодавства”, А. 3.
Бєлялов “Як уникнути великих російських податків у 1992 році”, М. М.
Скворцов “Все про податки в Україні”, І. С. Зуйков “Як покращити
податковий контроль”, І. Є. Криницький, М. П. Кучерявенко “Податкове
право”, В. Філіпов, О. Папаїка, О. Бєлінський “Обов’язки і
відповідальність платників у системі оподаткування України”.

) Однак багато питань, пов’язаних з кримінологічною характеристикою
стану, структури і динаміки цих злочинів, і і способів їх учинення,
причин і умов, які їм сприяють, та ! і розробки спеціальних заходів,
спрямованих на їх поперед-I ження, не досліджувались, наукові публікації
з цих питань і відсутні.

і Монографія має теоретично-прикладний характер. Автор аналізує стан
правового забезпечення структурного формування та функціонування
податкової системи; динаміку і структуру злочинності у сфері
оподаткування в Україні; ! івисвітлює тенденції такого антисоціального
явища, як ухи-‘ лення від сплати податків і пов’язаних з ним інших
су-|путних злочинів; досліджує причини, що породжують, і умови, які
сприяють учиненню злочинів у даній сфері; ікласифікує найбільш поширені
способи учинення злочинів ;У сфері оподаткування; пропонує науково
обгрунтовані заходи, спрямовані на удосконалення чинного законодавства і
діяльності контролюючих органів.

Автором розглядаються положення науково-теоретичного і практичного
характеру, які в сукупності розкривають зміст та протиріччя, що мають
місце в структурному формуванні податкової системи, основні принципи її
діяльності та методи захисту від злочинних посягань. Впровадження
розроблених пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства,
підвищення ефективності діяльності органів

внутрішніх справ та взаємодії з іншими контролюючими органами,
пільгового оподаткування, зарубіжного досвіду може позитивно вплинути на
результати роботи з виявлення та попередження злочинності у сфері
оподаткування.

У роботі використані статистичні дані МВС України і Головної державної
податкової інспекції України про результати роботи з виявлення і
попередження правопорушень у сфері оподаткування, матеріали вивчення 108
кримінальних справ, а також матеріали про відмову в порушенні
кримінальних справ, матеріали опитування 135 працівників служб з
боротьби з економічною злочинністю і кримінальним приховуванням
прибутків від оподаткування, безпосереднього ознайомлення з організацією
роботи податкових інспекцій і підрозділів з боротьби з кримінальним
приховуванням прибутків від оподаткування в м.Києві, Дніпропетровській,
Донецькій, Вінницькій, Закарпатській та Харківській областях.

Враховуючи новизну роботи, автор не претендує на вичерпне висвітлення
всіх основних проблем. Разом з тим має надію, що вона стане корисним
посібником для працівників правоохоронних органів, податкових
адміністрацій, фінансових та контрольно-ревізійних установ, підприємців.

§ 1. ВИДИ ПОДАТКІВ ТА ІНШИХ ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ
ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ І ПОДАТКОВИХ ОРГАНІВ

Базуючись на філософській концепції, що “система — це сукупність
елементів, що знаходяться у відношеннях і зв’язках один з одним, яка
утворює цілісність, єдність”, і виходячи з того, що кожний компонент
системи, в свою чергу, можна розглядати як окрему систему, а кожна
система являє собою один з компонентів більш широкої системи, можна дати
таке визначення поняття податкової системи:

Податкова система — це сукупність податків, зборів, інших платежів і
внесків до бюджету і державних цільових фондів, платників податків та
органів, що здійснюють контроль за правильністю обчислення, повнотою і
своєчасністю сплати їх у встановленому законом порядку.

Сутність, структура і рольлаїстеми^оподаткування визначаються податковою
політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні
самостійно, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через
податки, пільги і фінансові санкції, а також обов’язки і
відповідальність, які є невід’ємною частиною системи оподаткування,
держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в
країні .

Податки — найбільш важливий і впливовий інструмент рег^лІЗіЗнТїя
економічних відносин та інтересів держави, регіонів, підприємств і
громадян. Вони відіграють значну роль у формуванні доходної частини
бюджету.

Згідно зі ст. 67 Кцнсти’іуцТГУкраТнй кожен зобов’язаний сплачувати
податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У структурі доходів консолідованого бюджету найбільшу частину становлять
податок на прибуток підприємств і організацій — 23,1% та податок на
добавлену вартість —

Див.: Философский словарь. — М., 1987. — С. 427.

, Див.: Філіпов В., Патика О., Бєлінський О. Обов’язки і
відпо-мдальність платників у системі оподаткування України // Економіка
України. — 1994. — № 10. — С. 43.

21,6%, акцизний збір — 1,9%, податки з громадян — 7,7%. Значну питому
вагу в доходній частині бюджету займають надходження до Пенсійного фонду
— 19,9% і внески до Фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи
— 4,9%.

Податки мають стимулювати розвиток усього прогресивного та ефективного,
регулювати суперечності, що виникають у процесі реалізації економічних
інтересів. За оцінками фахівців, система оподаткування тим ефективніша,
чим вона зручніша як для того, хто податки сплачує, так і для того, хто
здійснює контрольні функції.

Вивчення цієї проблеми показало, що становлення податкової системи в
Україні проходить у складних умовах. Аналіз динаміки вирішальних
показників, які характеризують економічну могутність держави, свідчить,
що за 1992—1994 рр. обсяг валового внутрішнього продукту України в
поточних цінах зріс у 210 разів. Разом з тим у 1995 р., за цінами 1991
р., його реальна величина становила тільки 44,9% від рівня 1992 р. У
1990 р. валовий внутрішній продукт у розрахунку на душу населення
України дорівнював 2226 дол. США, у 1992 р. — 1653, у 1993 р. — 1242, а
в 1994 р. — лише 742 дол., тобто за минулі 5 років він скоротився
втричі. За цей самий період рівень споживчих цін у країні зріс майже в
17 тис. разів, а індекс реальних доходів населення впав до 24,3% .

Через економічну кризу, характерними рисами якої є: істотний спад
виробництва валового внутрішнього продукту і національного доходу при
загальному падінні фізичного обсягу товарної продукції та послуг;
інфляційні процеси, що деформують національні системи грошового і
кредитного обігу; посилення бюджетного дефіциту і дефіциту платіжних
балансів; бурхливе соціальне розшарування населення та інші об’єктивні й
суб’єктивні причини, податкова система не набула стабільності і має
багато недоліків та суперечностей. До останнього часу не було чіткої
концепції побудови системи оподаткування. Це стосується співвідношення
підсистем оподаткування юридичних і фізичних осіб, складу податків,
співвідношення прямих і непрямих податків, визначення об’єктів
оподаткування і джерел сплати податків, рівня податкових ставок і прин-

Див.: Лукінов І. Результати економічних досліджень у здійсненні
ефективних ринкових реформ // Економіка України. — 1995 — № 6. — С. 5.

ІІ

ципів їх диференціації, напрямів та умов надання податкових пільг.

Податки відображають складні економічні відносини іЛ тому мають бути
адекватними цим відносинам. У проти- 1~ лежному випадку вони не зможуть
повною мірою виконуй вати покладені на них функції.

У літературних джерелах висловлюються різні думки щодо напрямів і
підходів удосконалення под|щсової_СИСіе-ми, схем оподаткування та
податкових ставок. На сьогоднГ відомо декілька схем оподаткування, однак
серед них правомірно відзначити три основні:

а) стягнення податків з особи як такої в залежності від

прибутку або інших властивостей;

б) стягнення податків з використовуваних загальних або

неподільних ресурсів;

в) оподаткування результатів комерційної діяльності фі

зичних і юридичних осіб, а також частково їх власності.

Але, незалежно від схем оподаткування, будь-яка податкова система має
забезпечувати надійне надходження коштів у доходну частину бюджету.
Прибуток підприємств і добавлена вартість в умовах кризової економіки —
величини дуже мінливі і не завжди можуть бути придатними як базові
показники при оподаткуванні. Про це свідчить практика і, зокрема,
різниця між прогнозованою і фактично одержаною в бюджет сумою податкових
надходжень, яка іноді сягає 40 і більше відсотків.

На думку деяких^адхощ^^визначну роль у податковій системі України мають
відігравати податки на майно, на землю і на використання природних
ресурсів. Вони не залежать від обсягу виробництва, продажу і є
стабільними, а отже, створюють гарантію поповнення бюджету, будуть
стимулювати ефективне використання природних ресурсів і закріплених
основних і оборотних фондів. Для введення в дію таких видів податків
необхідно мати положення про середню норму прибутку, а для цього мають
бути юридично точними відносини між товаровиробниками, розрахунки
вартості майна, ресурсів тощо.

Є розбіжність думок і щодо кількості податків. Одні фахівці пропонують
введення єдиного податку, інші виступають за їх чисельність. Введення
єдиного податку, на якій би основі він не грунтувався, не відповідає
системному підходу до конструювання податкового механізму і входить у
суперечність зі світовою практикою оподаткування.

У країнах далекого зарубіжжя, особливо з розвинутою ринковою економікою,
спокійно ставляться до кількості податків, яких все більшає. Там
вважають, що “чим простіша податкова система, тим вона грубіша і менш
надійна, вплив податків на реальні економічні процеси і поведінку
платників податків у потрібному для держави напрямі не можна забезпечити
двома, трьома і навіть десятьма податками”. Водночас “велика кількість
податків не обов’язково повинна вести до важкого податкового тягаря, всі
ці процеси піддаються регулюванню” .

Наприклад, у Китайській Народній Республіці єдиний
промислово-торговельний податок включає в себе 106 найменувань зборів за
промислово-сільськогосподарські асортименти. Податок стягується за 42
ставками, які варіюють залежно від призначення товарів від 1,5% (для
невибіленої бавовняної тканини) до 66% (для сигарет). Ставки
оподаткування для більшості товарів становлять менше 20%. При сплаті
єдиного промислово-торговельного податку стягується і місцева надбавка
до нього у розмірі 1% від суми податкового платежу.

Останнім часом в Україні особливо гостро постають питання щодо розміру
податкових ставок. Підприємці критикують їх за те, що вони непомірно
високі і давлять виробника, працівники бюджетної сфери — за те, що вони
низькі і не дозволяють гідно платити за роботу, бухгалтери — за
складність у розрахунках, фахівці податкової служби — за ту легкість, з
якою при бажанні від них можна ухилитися,. і т.п.

Здавалося б, що для поповнення бюджету потрібно збільшити податки,
причому чим більші будуть ставки, тим більше грошей одержить казна. Але
не все так просто. Давно доведено, що на кожний карбованець, одержаний в
бюджет від підвищення податків, 2—3 карбованці залишаються в “тіні” .
Крім цього, теоретично відомо, що збільшити збір податків можна двома
шляхами: або підвищити податкову ставку, що як побічний результат
призводить до скорочення виробництва, або значно знизити ставки і тим
самим стимулювати ріст виробництва і збільшити податкову базу. В
економічній літературі широко відома “крива Лафферта”, яка
відображає цю залежність. У багатьох

Див.: Фінанси. — 1993. — № 5. — С. 46.

Див.: Соколовская Е. Калмьїкия: парадокси налоговой политики // Деловои
мир. — 1995. — № 8. — С. 7.

країнах вона себе виправдовує, але в Україні підприємства ще не
адаптувалися до ринку. Іншими словами, відсутня гарантія, що зекономлені
при зниженні податкових ставок кошти будуть використані на розвиток
виробництва. В таких умовах необхідно виважено підходити до шляхів
реформування податкової системи.

Слід мати на увазі, що ідеальних податкових систем, які б одночасно
влаштовували населення, підприємства і органи влади, немає і бути не
може. Тому при удосконаленні податкової системи потрібно виходити з
компромісних рішень, які б задовольнили потреби усіх рівнів державного
управління. В Україні вже зроблено перші кроки в цьому напрямку. Згідно
з податковою політикою урядом запропоновано зміни в податковій системі
щодо спрощення механізму оподаткування і зниження розмірів ставок
податків з урахуванням розширення бази для нарахування податків
(головним чином завдяки скороченню і скасуванню пільг), що дало
можливість знизити:

Ставку податку на добавлену вартість з 28% до 20%.

За прогнозними розрахунками Міністерства фінансів це

дасть змогу отримати в бюджет близько 30% загальної

суми доходів бюджету;

Ставку оподаткування особистих доходів громадян з

10—50% до 10—40%. Доходи бюджету з цього виду податку

повинні скласти 8,5% загальних надходжень до бюджету.

Щодо змін в оподаткуванні доходів громадян, то вони полягають у
включенні всіх видів одержаних доходів до сукупного доходу і здійсненні
його оподаткування за помірними прогресивними ставками в залежності від
розміру річних доходів громадян. При цьому незмінною залишається умова
прогресивного збільшення ставки податку з більших доходів громадян, а
також визначення межі неоподатковуваного доходу і категорії громадян, до
яких будуть застосовуватись зменшені податкові зобов’язання.

Передбачається ввести податок на майно підприємств, щоб забезпечити
ефективне використання виробничих фондів, встановлення оптимальних
запасів сировини і матеріалів, готових виробів, а також залучення
стабільних надходжень до бюджету, і податку на нерухоме майно громадян
за мінімальною ставкою 0,05% вартості нерухомості.

Змінено ставку податку з 22% з доходу до 30% з прибутку. Це дозволить
наблизити її до чинної системи оподаткування більшості розвинутих країн
світу та залучити додатково до бюджету значну суму доходів. Крім

цього, внесено ряд інших змін і доповнень до чинних нормативних актів.
Прийнято нові закони, в т.ч. “Про Державний реєстр фізичних
осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів”, “Про
оподаткування прибутків підприємств” , які в сукупності з Законом
України “Про систему оподаткування” (із змінами і доповненнями,
внесеними Законами України від 13 березня 1992 р., 5 травня 1993 р., 2
лютого 1994 р.), Законом України “Про державну податкову службу в
Україні” та іншими законами визначають правову основу податкової
системи.

У названих нормативних актах визначені і закріплені принципи побудови
системи оподаткування, дається перелік об’єктів оподаткування і видів
“податків, встановлені розміри ставок податків, визначені права,
обов’язки і відповідальність платників податків та посадових осіб
державних податкових інспекцій, здійснюючих контроль за дотриманням
податкового законодавства. Ними регулюється і ряд інших важливих питань
стосовно функціонування податкової системи.

До найбільш важливих принципів побудови та призначення системи
оподаткування слід віднести: принцип од-норазовості оподаткування, який
означає, що один і той же об’єкт може підлягати лише одному виду
оподаткування і тільки один раз протягом оподатковуваного періоду;
соціальної справедливості, що передбачає встановлення рівних умов
оподаткування для всіх підприємств і організацій незалежно від форм
власності; обов’язковості — означає, що порушення посадовими особами
податкового законодавства тягне за собою адміністративну, кримінальну чи
дисциплінарну відповідальність; економічної доцільності, який є
основоположним у визначенні переліку як об’єктів оподаткування, так і
видів податків, розміру ставок податків та інших платежів.

Деякі автори дотримуються іншої точки зору щодо принципу економічної
доцільності. Так, В. Філіпов, О. Папаїка та О. Бєлінський вважають, що
даний принцип дуже розпливчастий, і тому замість нього пропонують

1 До 1 січня 1995 р. діяв Закон України “Про оподаткування доходів
підприємств і організацій” від 21 лютого 1992 р. (із змінами та
доповненнями, внесеними Законами України від 7 липня 1992 р., 1 липня
1993 р. та Декретом Кабінету Міністрів України “Про податок на прибуток
підприємств і організацій” від 26 грудня 1992 р.

встановити принцип створення дійових стимулів до підвищення ефективності
виробництва, економічного використання ресурсів і охорони навколишнього
середовища1. Науковці, економісти вважають, що податкова система України
в перехідний період має базуватися~на таких принципах:

антициклічний характер;

цільове призначення податків;

погодження податкових ставок;

рівність і справедливість оподаткування;

відносна стабільність;

гнучкість податкової системи;

однозначність тлумачення;

недопустимість необгрунтованих пільг;

автоматична індексація податків і зборів;

відповідальність платників податків;

системний підхід;

численність податків .

їх втілення має сприяти нейтралізації протиріч, які виникають між
державою в особі податкових органів і платниками податків, спонукати
всіх суб’єктів підприємницької діяльності в Україні своєчасно і в
повному обсязі виконувати обов’язки щодо сплати до бюджету частини свого
прибутку на потреби держави.

При оподаткуванні прибутків підприємств виникає кілька питань. По-перше,
визначення об’єкта оподаткування. По-друге, рівень ставок податку і їх
диференціація. По-третє, склад податкових пільг і умови їх надання
підприємствам.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про

податок на прибуток підприємств і організацій” об’єктом

оподаткування в першому кварталі 1993 р. вважався ва

ловий прибуток підприємства^

Згідно з Законом України “Про оподаткування доходів підприємств і
організацій” (із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від
7 липня 1992 р., від 1 липня 1993 р.) об’єктом оподаткування протягом
1992—1994 рр. (крім І кварталу 1993 р.) був визначений валовий доход
підприємства, що являв собою “суму доходів від реалізо-

Див.: Філіпов В., Папаіка О., Бєлінський О. Обов’язки і відповідальність
платників у системі оподаткування України // Економіка України. — 1994.
— № 10. — С. 47.

Див.: Базилевич В., Василенко Л., Бондарева Г. Як поповнити бюджет, аб°
Роздуми про податкову модель України // Бізнес. — 1994. — 19 квітня.

ваної продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і майна
(включаючи основні фонди), нематеріальних активів, брокерських місць
(крім реалізації біржами) і доходів від позареалізаційних операцій,
зменшених на суму витрат по цих операціях”.

До складу доходу для цілей оподаткування включали також кошти, одержані
від підприємств-покупців (замовників) на власні потреби
підприємств-постачальників (підрядників), що не враховувались
підприємствами на рахунку реалізації.

При оподаткуванні доходів підприємств у 1994 р. застосовувалося 8
ставок: 11, 15, 19, 22, 55, 65, 70, 75%. Основна ставка була підвищена з
18 до 22%. Головним критерієм диференціації ставок податку був вид
діяльності.

28 грудня 1994 р. Верховна Рада прийняла Закон України “Про
оподаткування прибутку підприємств”, характерними особливостями якого є:

повернення до оподаткування балансового прибутку;

зменшення кількості ставок з 8 до 3;

зменшення ставок оподаткування прибутку від бан

ківської, страхової і посередницької діяльності;

4) зміна строків сплати податку на прибуток до бюд-

Чч~жету, тобто замість щомісячних авансових платежів 15 і

28 числа встановлено один авансовий платіж до 25 числа місяця,
наступного за звітним.

Відповідно до цього Закону об’єктом оподаткування знову став балансовий
прибуток, що являє собою загальну суму прибутку, отриманого
підприємством від усіх видів діяльності за звітний період.

Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено
нові ставки податку. Базова ставка, за якою оподатковується прибуток
підприємств, включаючи підприємства, засновані на власності окремих
громадян України, визначена в розмірі 30%. Прибутки від операцій
особливого виду оподатковуються за ставками 45% або 60%.

За ставкою 45% оподатковується прибуток від посередницьких операцій,
аукціонних торгів матеріальними цінностями (крім цінних паперів,
корпоративних прав, валютних цінностей та інших видів фінансових
ресурсів). За ставкою 60% оподатковується прибуток від проведення
лотерей (крім державних), від казино, інших гральних домів (місць),
ігрових автоматів з грошовим виграшем та іншого

грального бізнесу (включаючи доходи від оренди та інших видів
використання майна для його потреб).

З прийняттям цього Закону суттєво змінюються пріоритети економічної
стратегії і тактики підприємств. Ці зміни полягають не тільки в тому, що
тепер реалізація повинна визначатися не по оплаті, а по зміні власника,
але й, крім того, прирівнянням передоплати до комерційного кредиту, а
поставки з відстрочкою платежу — до товарного. При несплаті за такий
кредит процентів кредитору або сплаті менше, ніж за середньовиваженою
обліковою ставкою Національного банку України, “недоплачений” процент
прирівнюється до оподатковуваного прибутку.

Принципові зміни в законодавстві пояснюються тим, що раніше прийняті
закони про податки виходили з неправильного посилання на те, що чим
вищим є розмір штрафу, тим більше коштів надходить до бюджету, і в цьому
зв’язку головною метою фінансових санкцій було зосередження на
фіскальній функції оподаткування — поповненні доходної частини
державного і місцевих бюджетів.

Другою важливою причиною, яка викликала необхідність внесення змін і
доповнень до податкового законодавства України, стало те, що законодавчі
акти, прийняті в 1990—1994 рр., виявились недостатньо розробленими і
перевіреними практикою. Крім того, в ньому використовувався досвід
застосування заходів відповідальності в системі оподаткування в країнах
близького і далекого зарубіжжя.

Проте слід відзначити, що прийнятий Закон України “Про оподаткування
прибутку підприємств” теж не вирішив усіх проблем і має свої недоліки.
Головним його недоліком є те, що він не створює пріоритетів при
оподаткуванні підприємств виробничої сфери. Закон України “Про
оподаткування прибутку підприємств”, на думку законодавців, повинен був
почати нову еру в становленні вітчизняної податкової системи і значно
послабити тиск на товаровиробника. Однак наміри розробників Закону не
реалізувалися і, як результат, багато його положень є важкозрозумілими і
навіть не можуть бути виконані .

За цим Законом продовжує зберігатися принцип так званого
“неоподатковуваного трикутника”, суть якого полягає в тому, що
підприємства постачають товар один одному по колу, фактично обмінюючись
ним без оплати

1 Див.: Іваськів В. Лібералізація податкової системи навиворіт //
Фінансова Україна. — 1995. — 27 квітня. — С. 20.

і реалізації. Та обставина, що кожне з цих підприємств використовує
товар, який повинен знаходитись у нього на відповідному збереженні як
власність; не має відношення до реалізації постачальника і не підлягає
оподаткуванню. Закон не виключає й можливості передачі товару до оплати
не у власність, а на відповідальне його збереження. У такому випадку
той, хто отримав товар, не вважається одержувачем кредиту тому, що не
обумовлено відстрочки платежу, а без такої умови поставлений товар не
вважається кредитом.

Названий Закон, як й інші, не дає чіткого визначення основних елементів
оподаткування: об’єкта оподаткування, предмета і податкової бази, в
зв’язку з чим у податковій практиці інколи об’єкт незаконно ототожнюють
з іншими поняттями податкової бази. Так, об’єкт оподаткування — це
юридичний факт, саме ті дії, події або стан, які зобов’язують платника
сплачувати податок. Наприклад, об’єктом оподаткування при реалізації
майна буде не саме майно, а угода купівлі-продажу. Майно в даному
випадку — кількісне вираження об’єкта оподаткування.

Проведення чіткої різниці між цими поняттями має виключно правові
наслідки, особливо з точки зору визначення і встановлення міри
відповідальності.

Згідно з чинним законодавством на території України справляються такі
іиди_лодахківи

— загальнодержавні податки та інші обов’язкові пла

тежі;

— місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі.

До загальнодержавних податків та інших обов’язкових

платежів належать:

а) податок на добавлену вартість;

б) акцизний збір;

в) податок на прибуток (до 1 січня 1995 р. податок на

доход);

г) прибутковий податок з громадян;

д) мито;

є) державне мито;

є) податок на майно підприємств;

ж) податок на нерухоме майно громадян;

з) плата за землю;

и) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів; і) податок на промисел;

ї) плата за відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи;

й) плата за спеціальне використання природних ресурсів;

к) плата за забруднення навколишнього природного середовища;

л) відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання
автомобільних доріг;

м) внески до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

н) внески до Фонду сприяння зайнятості населення;

о) внески до Фонду соціального страхування України;

п) внески до Пенсійного фонду України.

Шдатокмна добавлену^ вартість. ПДВ є частиною но-воствореної вартості,
який сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва
товарів, виконання робіт, надання послуг.

Акцизний збір. Це непрямий податок на високорентабельні та монопольні
товари (продукцію), що включається до ціни цих товарів.

Перелік__юваріві_ на які встановлюється акцизний збір_, та „його ставки,
визначає Кабінет Міністрів України.

Податок на прибуток підприємств. Податок введено Законом України “Про
оподаткування прибутку підприємств”.

Платниками податку на прибуток є суб’єкти підприємницької діяльності,
бюджетні організації в частині здійснення госпрозрахункової діяльності,
банки (крім Національного банку України та його установ, за винятком
госпрозрахункових, а також підприємств пенітенціарних закладів), які є
юридичними особами згідно з законодавством України, міжнародні
організації, що не мають імунітету та дипломатичних привілеїв і
здійснюють підприємницьку діяльність в Україні, нерезиденти, які
здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва,
розташовані на території України, та нерезиденти, які здійснюють
репатріацію прибутків, отриманих з джерел на території України.

Прибутковий податок з громадян. Цей податок обчис-люється згідно з
Декрет6м~Каб1нету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”
від 26 грудня 1992 р.

Об’єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний доход громадян за
календарний рік. Відрахування прибуткового податку проводиться
щомісячно за диференційо-

ваними ставками залежно від суми заробітку за місцем основної роботи
громадянина та за ставкою 20% від суми заробітку не за місцем основної
роботи. Особи, які одержували будь-які доходи не за місцем основної
роботи, відповідно до ст. 12 цього Декрету зобов’язані не пізніше. 1
березня року, наступного за звітним, подати до Державної податкової
інспекції за місцем постійного проживання декларацію про сукупний річний
доход.

„Мито. Порядок обкладання митом предметів, які вивозяться або
пересилаються громадянами за митний кордон України, встановлено Законом
України “Про порядок обкладання митом предметів, які ввозяться
(пересилаються) громадянами за митний кордон України” від 28 січня 1994
р.

Порядок обкладання митом предметів, які ввозяться або пересилаються
громадянами в Україну, затверджено Декретом Кабінету Міністрів України
від 11 січня 1993 р. із змінами і доповненнями, внесеними Законом
України “Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України “Про
порядок обкладання митом предметів, які ввозяться (пересилаються)
громадянами в Україну” від 19 листопада 1993 р., згідно з яким предмети,
які ввозяться на митну територію України, підлягають обкладанню митом за
повними ставками єдиного митного тарифу.

V / Держаїше мито. Платниками державного мита в Україні ‘є фізичні і
юридичні особи — за вчинення в їх інтересах дій та видачу документів, що
мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Розмір ставок державного мита й порядок його відрахування встановлені
Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” (із змінами,
внесеними Законом України “Про внесення змін і доповнень до деяких
законодавчих актів України” від 11 липня 1995 р. Л/ Податок на нерухоме
майно громадян. Наявність цих податків^ визначає ст. 14 Закону України
“Про систему оподаткування” в редакції від 2 лютого 1994 р. Введення їх
в дію передбачається Законами України “Про податок на майно підприємств”
та “Про податок на нерухоме майно громадян”. Законопроект останнього
схвалено Верховною Радою в червні 1995 р. Згідно із ст. 1 законопроекту
“платниками податку на нерухоме майно є громадяни України, іноземні
громадяни та особи без громадянства (далі громадяни), які мають у
власності нерухоме майно, що розміщується на території України, а
також громадяни,

які постійно проживають в Україні та мають у власності нерухоме особисте
майно за її межами”.

Постановою Верховної Ради України “Про податок на нерухоме майно
громадян” від 7 червня 1995 р. передбачено доручити Кабінету Міністрів
України розробити методику оцінки нерухомого майна громадян залежно від
місцезнаходження цього майна.

‘ Плата за землю. Справляється у вигляді земельного податку або орендної
плати згідно з Законом України “Про плату за землю” від 3 липня 1994 р.
за середніми ставками за одиницю розміру землі залежно від якості і
місцезнаходження земельної ділянки, виходячи з її кадастрової оцінки.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів. Основними документами, згідно з якими справляється цей
податок, є Закон України “Про податок з власників транспортних засобів
та інших самохідних машин і механізмів” від 11 грудня 1993 р. та Закон
України “Про Державний бюджет на 1995 рік” від 6 квітня 1995 року.

Відрахування податку здійснюється за відповідними ставками з кожної
кінської сили або з кожного кіловата потужності двигуна залежно від типу
транспортних засобів.

Податок на промисел. Сплачується згідно з Декретом Кабінету Міністрів
України “Про податок на промисел” від 17 березня 1993 р.

Його сплачують громадяни, які не зареєстровані як суб’єкти
підприємницької діяльності і здійснюють несистематичний, не більше 4
разів протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та
купленої продукції, речей, товарів.

Плата за відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи. Вводиться
з метою відображення у собівартості і ціні на добувну продукцію складу
витрат на роботи, пов’язані з пошуком і розвідкою родовищ корисних
копалин, а також з метою компенсації видатків бюджету.

Плата за спеціальне використання природних ресурсів. Включає:

а) плату за спеціальне використання прісних водних

ресурсів;

б) лісовий доход (плата, яка вираховується за деревину,

що відпускається на пні, і на живицю та на інші лісові

користування в лісах державного значення, зараховується

в доход бюджету як лісовий доход);

в) плату за спеціальне використання надр.

Плата за забруднення навколишнього природного середовища. Стягується
згідно з Законом України “Про охорону навколишнього середовища” від 25
червня 1991 р. із змінами, внесеними Законом України від 5 травня 1993
р., і Постановою Кабінету Міністрів України “Порядок визначення плати і
стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища” від 13 січня
1992 р..

Відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних
доріг. Цей вид обов’язкового платежу визначено Законом України “Про
джерела фінансування шляхового господарства України” від 18 вересня 1991
р. із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 7 листопада
1992 р. та від 24 лютого 1994 р.

Внески до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. Фонд для
здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи
та соціального захисту населення утворюється за рахунок внесків
підприємств і господарських організацій незалежно від їх
підпорядкованості та форм власності у розмірі 12% від фактичних витрат
на оплату праці з віднесенням сплачених сум на собівартість продукції
(робіт, послуг).

Внески до Фонду сприяння зайнятості населення. Державний фонд сприяння
зайнятості є самостійною фінансовою системою і відповідно до Закону
України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. утворюється на
республіканському і місцевих рівнях. Відрахування до Фонду сприяння
зайнятості населення здійснюється за основною ставкою 1% від фонду
споживання.

Внески до Пенсійного фонду України. Постановою Вер

ховної Ради України “Про порядок введення в дію Закону

України “Про внесення змін і доповнень до Закону Ук

раїни “Про пенсійне забезпечення” від 17 червня 1993 р.

визначено, що з 1 травня 1993 р. розмір обов’язкових

внесків на державне соціальне страхування для підпри

ємств, установ і організацій незалежно від форм власності,

об’єднань громадян, громадян-підприємців, які використо

вують найману працю, становить 37% від фонду оплати

праці (в т.ч. в натуральній формі)?~ ~ •

Працюючі громадяни сплачують обов’язкові внески до Пенсійного фонду — 1%
розміру оплати праці, тобто усіх виплат з фонду оплати праці незалежно
від обкладання

.. прИбутковим податком та інших виплат, які підлягають обкладанню
прибутковим податком.

Види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок
обчислення визначає Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві
податки і збори” від 20 травня

1993 Р- Перелік місцевих податків і зборів містить Закон

України “Про систему оподаткування” від 24 березня

1994 р. -—-^

До місцевих податків і зборів належать:

а) готельний збір; ”

б) збір за парковку автомобілів;

в) ринковий збір;

г) збір за видачу ордера на квартиру;

д) курортний збір;

є) збір за участь у бігах на іподромі;

є) збір за виграш у бігах на іподромі; –

ж) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі

на іподромі;

з) податок з реклами;

и) збір за право використання місцевої символіки;

і) збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і
лотерей;

ї) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

й) комунальний податок;

к) збір за проїзд на території прикордонних областей автотранспорту, що
прямує за кордон;

л) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.

Крім сплати зазначених загальнодержавних та місцевих податків, в Україні
передбачено відрахування платежів до Державного інноваційного фонду,
позабюджетних фондів фінансування галузевих і міжгалузевих
науково-дослідних робіт щодо освоєння нових технологій і виробництва
нових видів продукції, Державного фонду сприяння конверсії, Фонду
охорони праці та інших галузевих фондів.

Слід зазначити, що поряд з установленими видами податків та платежів,
які застосовуються державою, в умовах фінансової нестабільності існує
так званий “інфляційний податок”. Діє він у тій ситуації, коли уряд
покриває бюджетний дефіцит за рахунок друкування додаткової кількості
грошей. Використання емісії грошей для фінансування бюджетного дефіциту
по суті є прихованою формою оподаткування, від якої не можна ухилитися.
Є навіть математична теорія утворення і динаміки інфляційного податку,
існують формули, що дозволяють підрахувати

кількість грошей, які одержує уряд за рахунок грошової емісії.

Деяким підприємствам така емісійна підтримка йде на користь, але тільки
в тому випадку, коли величина нових кредитів, одержаних у результаті
грошової емісії, перевищує інфляційний податок. Для населення
інфляційний податок завжди невідворотний, оскільки за його рахунок
надається кредитна допомога окремим підприємствам.

Чинним законодавством України значно розширені контрольні функції
податкових адміністрацій, чітко регламентовано їх обов’язки і
відповідальність за проведення податкової політики держави.

Податковим органам та їх посадовим особам надані певні повноваження на
здійснення контролю за правильністю та своєчасністю справлення податків.
Зокрема, їм надано право перевірки всіх документів, пов’язаних з
обчисленням і сплатою податків, а також отримання пояснень, довідок та
іншої документації з питань, що виникають при перевірках, обстеження
будь-яких використовуваних для одержання доходів приміщень платників
податків, призупинення їх операцій на розрахункових рахунках у банку.

Вони також мають право:

подавати до народних і арбітражних судів позови про визнання угод
недійсними і стягувати в доход держави все одержуване при цьому та в
деяких інших випадках;

давати доручення органам державної контрольно-ревізійної служби на
проведення ревізій в разі виявлення зловживань під час здійснення
контролю за надходженням валютної виручки, використанням товарно-касових
книг та інше;

передавати інформацію, одержану під час здійснення контрольних функцій,
про злочинну діяльність або створення умов для такої діяльності
відповідним спеціальним органам з боротьби з організованою злочинністю;

передавати правоохоронним органам матеріали про факти правопорушень, за
які передбачена кримінальна відповідальність.

Закон зобов’язав посадових осіб податкових органів, що здійснюють повну
перевірку документів, які мають відношення до доходів юридичних і
фізичних осіб, зберігати комерційну та службову таємницю. Захищаючи
інтереси платників, Закон передбачив обов’язок податкових органів та їх
посадових осіб відшкодовувати збитки, заподіяні їх неправомірними діями.

Новим законодавством на державні податкові адміні-

страції покладено обов’язок контролю за додержанням порядку витрачання
лімітів готівки в касах та її використання для розрахунків за товари,
роботи і послуги з вилученням до бюджету сум, які витрачені готівкою
понад норми і перевищують ліміти залишків готівкою, встановлені в
Україні.

Успішне виконання цих та інших обов’язків потребує від державних
податкових адміністрацій тісної співпраці з фінансовими органами,
установами банків, народними та арбітражними судами, Службою безпеки
України, органами внутрішніх справ і прокуратури та іншими контролюючими
органами.

Законодавством визначені права і обов’язки платників податків і
працівників податкових органів. Одним із головних обов’язків платників
податків є своєчасна сплата їх у встановлених розмірах. Крім цього, вони
повинні:

вести бухгалтерський облік, складати звітність про
фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання;

подавати до державних податкових адміністрацій декларації, бухгалтерську
звітність та інші документи і відомості, пов’язані з обчисленням і
сплатою податків та інших обов’язкових платежів;

допускати посадових осіб державних податкових адміністрацій до
обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи
пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування.

Керівники і відповідні посадові особи підприємств, установ, організацій
та громадяни під час перевірки зобов’язані підписати акт перевірки,
проведеної державною податковою адміністрацією, давати письмові
пояснення з усіх питань, що виникають, виконувати вимоги державних
адміністрацій щодо усунення виявлених порушень законодавства про
податки. Одночасно вони мають право:

подавати державним податковим адміністраціям документи, що підтверджують
право на пільги щодо оподаткування;

ознайомлюватися й одержувати акти перевірок, проведених державними
податковими адміністраціями;

оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових
адміністрацій та дії їх посадових осіб.

Серед заходів щодо відповідальності за порушення податкового
законодавства особливе місце займають штрафні санкції як інструмент
адміністративного впливу на платників податків і посадових осіб, які не
дотримуються чин-

ного законодавства. У разі приховання (заниження) платниками суми
податку або іншого обов’язкового платежу з них стягується сума
донарахованого податку або іншого обов’язкового платежу і штраф у
двократному розмірі тієї ж суми. У разі повторного порушення протягом
року після встановлення порушення попередньою перевіркою — штраф у
п’ятикратному розмірі.

У тих випадках, коли платники податків не мають у термін, встановлений
для сплати податку, бухгалтерських звітів і балансів, декларацій і
розрахунків, пов’язаних з обчисленням і сплатою податку за відповідний
період, вони сплачують 110% суми податку на прибуток, обчисленого за
попередній звітний період.

Платники податку за неподання або несвоєчасне подання державним
податковим адміністраціям податкових декларацій, розрахунків,
аудиторських висновків та інших документів, необхідних для обчислення
податку, а також за неподання або несвоєчасне подання установам банків
платіжних доручень на сплату податку на прибуток додатково сплачують до
бюджету 10% належної до сплати суми податку.

Треба мати на увазі, що Законом встановлено десятиденний строк сплати
донарахованих податків з дня складення акта перевірки — для підприємств,
установ, організацій і п’ятнадцятиденний, з дня прийняття державними
податковими адміністраціями відповідного рішення, — для громадян. Суми
податків та інших обов’язкових платежів, не внесені у встановлений
термін, а також суми штрафів та інших фінансових санкцій стягуються за
весь час ухилення від сплати податків та інших обов’язкових платежів з
підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та
наслідків фінансово-господарської діяльності у безспірному порядку, а з
громадян — за рішенням суду або через нотаріальні контори за виконавчими
написами.

§ 2. ПІЛЬГИ ПРИ ОПОДАТКУВАННІ

Одним з дійових важелів регулювання соціально-економічних процесів, що
відбуваються в державі, є податкові пільги. Податкові _пільги — це
часткове або повне звільнення фізичних чи юридичних осіб від податків.
Вони є одним з елементів податкової політики і переслідують як
економічні, так і соціальні цілі. Використовуючи податкові

пільги, держава регулює певні економічні процеси і забезпечує соціальний
захист окремих груп населення. Перелік податкових пільг визначається
законами України та інструкціями Міністерства фінансів України про
порядок нарахування та сплати тих чи інших податків. Найпоширенішими
видами податкощх пільг є:

повне або часткове звільнення від сплати деяких

податків;

податкові скидки для окремих підприємств, галузей,

регіонів;

неоподатковуваний мінімальний рівень прибутків;

виключення з оподатковуваних прибутків деяких вит

рат платників податків;

— повернення раніше сплачених податків (податкова

амністія).

Податкові пільги завжди були і залишаються об’єктом особливої уваги і
зацікавленості всіх платників податку, оскільки наявність комплексу
податкових пільг означає повне або часткове звільнення юридичних і
фізичних осіб від обов’язкових платежів. За умов ринкових відносин вони
є необхідною передумовою для активного використання всіх податкових
інструментів з метою економічного і правового регулювання соціальних
процесів, стимулювання розвитку виробництва тощо. Передбачені
законодавством пільги надаються залежно від об’єктів і суб’єктів
оподаткування та їх значення для розвитку народного господарства країни.
Вони мають мати постійний, сталий характер і не бути амністією для
неплатників податків .

На думку деяких економістів, податки повинні сплачувати всі, в кого
виникає той чи інший об’єкт оподаткування. Пільги можливі й потрібні,
якщо вони мають цілеспрямований характер — стимулюють інвестиційну та
інноваційну діяльність, сприяють виконанню загальнодержавних програм, і
мова може йти тільки про пільгові податкові ставки, встановлені на
якийсь термін. Причому, по-перше, надання таких пільг має бути виваженим
процесом, а по-друге — одночасно вирішувати питання про компенсаційні
заходи щодо доходної частини бюджету .

Див.: Філіпов В., Папаіка О., Бєлінський О. Обов’язки і відповідальність
платників у системі оподаткування України // Економіка України. — 1994.
— № 10 — С 44.

Див.: Шокун В. Фінансова система країни: стан і напрями реформування //
Економіка України. — 1995. — № 1. — С. 11.

Інші вважають, що окремі пільги в оподаткуванні можливі лише з трьох
позицій: щодо експортних операцій, інвестицій та новостворених
підприємств .

З наведеними доводами не можна не погодитися, оскільки через відсутність
чіткої концепції податкової політики пільги до недавнього часу
надавалися широкому колу суб’єктів підприємницької діяльності на шкоду
інтересам держави. Пільги повинні встановлюватися лише стосовно об’єкта,
а не суб’єкта оподаткування. Зменшення податку на добавлену вартість
можливе лише стосовно галузі, а не окремого виробника. Це допоможе
закрити шляхи для зловживань і корупції з боку посадових осіб.

Виступаючи в січні 1995 р. перед редакторами районних, міських та
обласних газет, Президент України Л.Кучма наголосив, що “ми вимушені
піти у цьому році на скасування численних податкових пільг, які
надавалися окремим виробникам, але без реальної економічної віддачі”.
Надання в 1994 р. пільг на податки знизило загальні надходження до
бюджету на 38%.

Таке становище пояснюється тим, що, всупереч вимогам ст. 1 Закону
України “Про систему оподаткування”, яка передбачає, що встановлення і
скасування податків і пільг здійснюється Верховною Радою України, а
ставки податків і пільги не можуть встановлюватися або змінюватися
іншими законодавчими актами України, крім законів про оподаткування ,
Президент і Кабінет Міністрів України продовжували видавати нормативні
акти, які встановлювали або скасовували пільги суб’єктам підприємницької
діяльності. Нерідко такі нормативні акти не кореспондувалися між собою,
а іноді суперечили один одному, що призводило до різного роду порушень
як з боку платників податків, так і працівників податкових
адміністрацій.

Так, порушуючи вимогу вищеназваної статті Закону, п. 1 Постанови
Верховної Ради України “Про деякі питання оподаткування” від 15 липня
1994 р. Кабінету Міністрів України тимчасово надавалося право вносити
зміни до переліку товарів (продукції), на які встановлено акцизний збір,
та його ставок, надавати додаткові пільги

1 Див.: Господарники підтримують В.Пинзеника // Урядовий
кур’єр. —

1994. — 10 листопада.

2 Див.: Голос України. — 1995. — 14 січня.

3 Див.: ст. 1 Закону України “Про систему оподаткування” в
редакції

від 2 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №
21.

щодо податку на добавлену вартість, акцизного збору і ввізного мита.
Цією ж Постановою Кабінету Міністрів України заборонялося надавати
зазначені пільги окремим суб’єктам підприємницької діяльності. Однак
Указом Президента України “Про пільги щодо оподаткування” від 31 травня
1995 р. Кабінету Міністрів доручено внести пропозиції про пільги щодо
оподаткування, які доцільно надавати за наперед встановленими критеріями
деяким суб’єктам підприємницької діяльності.

На сьогодні Президентом та Верховною Радою України вжито практичних
заходів з перегляду чинного законодавства щодо упорядження пільгового
оподаткування. З метою зміцнення фінансової дисципліни при виконанні
Державного бюджету України, врегулювання питань пільгового оподаткування
та збільшення доходів бюджету і посилення соціального захисту населення
Указом Президента України “Про пільги щодо оподаткування” від 31 травня
1995 р. скасовано пільги, які раніше надавалися указами Президента та
постановами Кабінету Міністрів, а Законом України “Про внесення змін і
доповнень до деяких законодавчих актів України” від 14 липня 1995 р.
скасовано пільги з податку на добавлену вартість та ввізного мита.

Природно, постають питання: які пільги залишилися в системі
оподаткування і якими нормативними актами вони регулюються?

Згідно з Указом Президента України “Про справляння податку на добавлену
вартість з імпортних товарів” від ЗО червня 1995 р. передбачено, що з 7
червня 1995 р. імпортна сировина, матеріально-технічні ресурси,
комплектуючі вироби, устаткування, матеріали, техніка й інші товари, що
ввозяться господарюючими суб’єктами всіх форм власності, в тому числі
посередниками (прямими постачальниками), для виробничих та власних
потреб (тобто без наступної реалізації), а також енергоносії (нафта і
газ), що ввозяться для виробничих потреб, в тому числі за бартерними
операціями, не підлягають обкладанню податком на добавлену вартість під
час переміщення через митний кордон України.

Від оподаткування податком на добавлену вартість та акцизного збору
звільняються імпортні товари, що перетнули митні кордони України, згідно
з переліками, визначеними Декретами Кабінету Міністрів України “Про
податок на добавлену вартість” від 26 грудня 1992 р. і “Про акцизний
збір”. До них належать товари, як такі,

що не є об’єктом оподаткування, поіменовані в пп. 6, 26, підпунктах
“а—є”, п. 27 Інструкції “Про порядок обчислення і сплати податку на
добавлену вартість та акцизного збору за товари, ввезені із-за меж
митних кордонів України”, затвердженої наказом Головної державної
податкової інспекції України від 31 травня 1994 р. і зареєстрованої
Міністерством юстиції України 29 червня 1994 р. Зокрема, не підлягають
оподаткуванню податком на добавлену вартість та акцизним збором:

транспортні засоби, що використовуються для між

народних перевезень товарів і пасажирів;

професійне обладнання, майно та інструменти, що

належать іноземним юридичним особам, необхідні для на

дання послуг чи виконання робіт ними на території Ук

раїни;

зразки товарів, якщо вони залишаються власністю

іноземних юридичних осіб і їх використання на території

України не має комерційного характеру.

Під час проведення митних процедур звільняються від акцизного збору:

— легкові автомобілі спеціального призначення для

інвалідів, оплата вартості яких провадиться органами соці

ального забезпечення;

— легкові автомобілі спеціального призначення (швидка

медична допомога, міліція тощо), за переліком, що виз

начається Кабінетом Міністрів України, які будуть вико

ристані за призначенням.

Від податку на добавлену вартість звільняються:

товари, передбачені для офіційного використання іно

земних дипломатичних і прирівняних до них представ

ництв, а також для особистого використання дипломатич

ного та адміністративно-технічного персоналу цих пред

ставництв, включаючи членів сімей, які живуть разом з

ними, якщо таке звільнення для України передбачено іно

земною державою;

вугілля, вугільні брикети та електроенергія;

продукти дитячого харчування та дитяче харчування,

що імпортуються виключно для реалізації через молочні

кухні;

дитячі журнали і газети, учнівські зошити та підруч

ники;

лікарські засоби та вироби медичного призначення,

що імпортуються виключно для реалізації через аптечні

«станови (в тому числі ветеринарні), спеціалізовані магазини (“Оптика”,
“Медтехніка”).

До виробів медичного призначення належать предмети погляду за хворими,
санітарії та гігієни (крім загальнотор-гового асортименту),
перев’язувальні засоби, шприци, протезно-ортопедичні вироби, аптечний
посуд та упаковка, вироби і предмети, дозволені Міністерством охорони
здоров’я України для застосування з метою профілактики та лікування
захворювань;

товари спеціального призначення для інвалідів;

поштові марки, крім колекційних, конверти, листівки

з поштовими марками, лотерейні білети, марки державного

мита та інших знаків.

Не підлягає оподаткуванню податком на добавлену вартість та акцизним
збором майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до
статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями.

Крім цього, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про податок на
добавлену вартість” та змінами, внесеними Декретом Кабінету Міністрів
України “Про внесення змін і доповнень до деяких декретів Кабінету
Міністрів України про податки” від ЗО квітня 1993 р. не обкладаються
податком на добавлену вартість:

експорт товарів (робіт, послуг), включаючи послуги .

транспортування, навантаження, розвантаження, переван

таження товарів, що експортуються, та транзит іноземних

вантажів, включаючи транзитні послуги, через територію

України за розрахунками у вільноконвертованій валюті,

крім валюти країн СНД;

вартість робіт з будівництва, реконструкції та рестав

рації культурних споруд, що проводяться за рахунок по

жертвувань;

вартість робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської

катастрофи, що виконуються за рахунок коштів бюджету;

реалізація Національному банку України для Дер

жавної скарбниці дорогоцінних металів, дорогоцінного

каміння та інших коштовностей;

роботи з благоустрою (озеленення, зовнішнє освіт

лення, експлуатація міських доріг), що виконуються за

рахунок бюджету;

прання білизни для лікарень, шкільних та дошкіль

них установ, навчальних закладів та інших бюджетних

установ;

вартість робіт з будівництва, реконструкції культових

споруд, що проводяться за рахунок пожертвувань, Та вартість робіт з
будівництва об’єктів соціальної сфери і житла незалежно від джерел
фінансування;

науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проект

но-розвідувальні роботи, що проводяться за рахунок дер

жавного бюджету;

послуги у сфері освіти: курси, гуртки, секції, студії

та уроки, що оплачуються учнями;

державні, митні та інші збори, які повністю сплачу

ються до бюджету;

операції щодо страхування і перестрахування, видачі

та передачі позик, а також операції, які здійснюються за

грошовими вкладами, розрахунковими, поточними та

іншими рахунками;

операції, які стосуються обігу валюти, грошей і банк

нотів, що є законними засобами платежу, за винятком

тих, що використовуються в нумізматичних цілях, а також

цінних паперів (акцій, облігацій, сертифікатів, векселів

та ін.);

театрально-видовищні, культурно-освітні заходи та

спортивні послуги;

путівки на санаторно-курортне лікування;

ритуальні послуги;

послуги з утримання дітей у дошкільних закладах,

що утримуються за рахунок бюджету;

підготовка і перепідготовка кадрів, що здійснюється

за рахунок бюджету;

послуги міського пасажирського транспорту (крім таксі);

матеріали, обладнання, що використовуються під час

будівництва житла за рахунок інвестицій для військово

службовців та членів їх сімей, які мають право на отриман

ня житла відповідно до чинного законодавства України;

кінцева будівельна продукція, а також роботи (по

слуги), виконані в процесі житлового будівництва за ра

хунок інвестицій для військовослужбовців та членів їх

сімей, які мають право на отримання житла відповідно до

чинного законодавства України;

кошти, отримані інвестором від реалізації належної

йому частки житла, збудованого за рахунок інвестицій для

військовослужбовців та членів їх сімей, які мають право

на отримання житла.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про відстрочку у сплаті податку
на добавлену вартість з імпортних світлих нафтопродуктів” від 26 серпня
1995 р. Міністерству фінан-

сів дозволено надавати відстрочку у сплаті податку на побавлену вартість
під час переміщення через кордон України світлих нафтопродуктів, які
ввозяться господарюючими суб’єктами всіх форм власності, в тому числі
посередниками (прямими постачальниками) для виробничих потреб, терміном,
що не перевищує 20 днів, без нарахування пені і штрафних санкцій.

З метою стимулювання благодійної діяльності, яка проводиться
міжнародними організаціями, та більш повного використання добровільних
пожертвувань юридичних і фізичних осіб Указом Президента України “Про
пільги щодо оподаткування добровільних пожертвувань юридичних і фізичних
осіб” від 12 серпня 1995 р. звільняються від податку на добавлену
вартість, акцизного збору, ввізного мита, прибуткового податку та
обов’язкових внесків до бюджетів і державних цільових фондів:

кошти, матеріальні цінності та нематеріальні активи,

що надходять безкоштовно у вигляді добровільних пожерт

вувань юридичних і фізичних осіб, у тому числі нерези

дентів, громадянам, а також фондам, установам, закладам,

громадським і релігійним організаціям, метою діяльності

яких не є одержання,прибутку та доходи яких формуються

виключно з добровільних пожертвувань і членських внесків

або бюджетних асигнувань, для здійснення передбаченої їх

статутними документами екологічної, оздоровчої, аматор

ської, спортивної, культурної, освітньої, наукової і бла

годійної діяльності (далі — неприбуткові організації), а

саме:

з сукупного доходу, одержуваного громадянами про

тягом календарного року, виключаються суми зазначених

добровільних пожертвувань, одержаних громадянами як у

грошовій, так і в натуральній формі незалежно від їх

розміру;

на суми добровільних пожертвувань не нараховують

ся обов’язкові платежі до бюджетів та внески до держав

них цільових фондів;

— не підлягають обов’язковому продажу на міжбан-

ківському валютному ринку України надходження в іно

земній валюті від нерезидентів як добровільні пожертву

вання неприбутковим організаціям;

— звільняються від обкладання податками на добавлену

вартість, акцизним збором та ввізним митом під час пе

реміщення через митний кордон України товари, які над

ходять від нерезидентів неприбутковим організаціям;

Зі

— не є об’єктами обкладання податком на добавлену вартість обороти з
безкоштовної передачі товарів (робіт, послуг), включаючи імпортні, як
добровільні пожертвування неприбутковим організаціям.

Відповідно до Закону України “Про податок з власників транспортних
засобів та інших самохідних машин і механізмів” сільським, селищним і
міським Радам народних депутатів надано право повністю звільняти
платників від податків на транспортні засоби чи частково зменшувати його
розмір за наявності поважних причин.

Що стосується окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності, як
підприємств, так і громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи, інвалідів війни, учасників війни в Афганістані та інших, то,
згідно з чинним законодавством, надання пільг з податку на добавлену
вартість та акцизного збору для таких категорій платників взагалі не
передбачено, оскільки пільги можуть надаватися рішеннями Верховної Ради
України не для окремих платників, а щодо окремих товарів (робіт,
послуг).

У той же час відповідно до ст. 23 Закону України “Про Державний бюджет
України на 1995 рік” передбачена додаткова пільга щодо звільнення
підприємств і господарських організацій, незалежно від їх
підпорядкованості та форм власності, від сплати до Фонду для здійснення
заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та
соціального захисту населення внесків від витрат на оплату праці їх
працівників, віднесених до категорій 1 і 2 осіб, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У 1996 р. продовжує діяти пільга з прибуткового податку для учасників
бойових дій, інвалідів війни, осіб, які мають заслуги перед
Батьківщиною, та осіб, на яких поширюється чинність Закону України “Про
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, яка
передбачена ст. 23 Закону України “Про Державний бюджет України на 1994
рік” від 11 лютого 1994 р.

Слід зазначити, що в грудні 1995 р. Верховна Рада прийняла Закон України
“Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус ветеранів
війни, гарантії їх соціального захисту”, яким розширено коло пільг та
осіб, на яких поширюється дія цього Закону.

Відповідно до ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України “Про
прибутковий податок з громадян” від 26 грудня

1992 р. громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
і віднесені до категорій 1 та 2, сукупний оподатковуваний доход
зменшується до 10 неоподатковуваних мінімумів, а громадянам, які
віднесені до 3 та 4 категорій, — до 5 неоподатковуваних мінімумів.
Сукупний оподатковуваний доход інвалідів з дитинства, інвалідів І і II
груп (крім інвалідів, на яких поширюється чинність Закону України “Про
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), в тому числі
інвалідів І і II груп по зору, зменшується за кожний місяць до 5
неоподатковуваних мінімумів.

Закон України “Про плату на землю” від З липня 1992 р. передбачає пільги
для певної категорії землекористувачів. Відповідно до ст. 11 цього
Закону від земельного податку звільняються:

заповідники, національні, дендрологічні і зоологічні

парки, ботанічні сади;

заказники (крім мисливських), дослідні господарства

науково-дослідних установ і навчальних закладів сільсько

господарського профілю;

державні сортовипробувальні станції та сортодільниці,

а також землі радгоспів, що використовуються цими стан

ціями і дільницями для випробування сортів сільськогос

подарських культур;

заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я,

соціального забезпечення, спеціалізовані санаторії по ре

абілітації хворих згідно із списком Міністерства охорони

здоров’я України, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі

заклади, а також навчально-виховні заклади, підприєм

ства, об’єднання та організації товариства сліпих і глухих,

громадські організації інвалідів та їх об’єднання;

заклади фізичної культури і спорту, за винятком

кооперативних і приватних;

благодійні фонди;

інваліди І та II груп, учасники Великої Вітчизняної

війни і прирівняні до них особи, вдови військовослуж

бовців, загиблих при виконанні державних обов’язків,

пенсіонери;

громадяни, яким у встановленому порядку видано

посвідчення про те, що вони постраждали від Чорнобиль

ської катастрофи, а також громадські об’єднання осіб, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Не справляється плата за радіоактивно і хімічно забруднені
сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено об-

2 Гега П.Г. 33

меження щодо ведення сільського господарства, за землі, що перебувають у
тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння, а
також на землі кладовищ.

Новостворювані селянські (фермерські) господарства звільняються від
плати за землю протягом трьох років з часу передачі їм у власність або
надання у користування земельної ділянки.

Додаткові пільги щодо платиза землю, а саме: часткове звільнення на
певний строк, відстрочення сплати, зниження ставки земельного податку
можуть встановлювати Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні,
Київська і Севастопольська міські Ради народних депутатів.

Підприємства, установи і організації, які здають в оренду іншим
юридичним особам чи громадянам приміщення, підвали і т.п., сплачують
податок на земельні ділянки, зайняті ними, на загальних підставах.
Пільга по земельному податку надається безпосередньо тій особі, якій
земельна ділянка надана у власність або передана в користування і якій
видано державний акт на право користування цією ділянкою.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” не визначає
прямих пільг для платників податку, але згідно зі статтями 5, 6, 7, 8
передбачено ряд особливостей при оподаткуванні підприємств і організацій
агропромислового комплексу, прибутку нерезидентів, підприємств з
іноземними інвестиціями і сезонними видами виробництва. Ці особливості
полягають у тому, що від сплати податку звільняються:

а) підприємства — з прибутку, одержуваного від вироб

ництва сільськогосподарської продукції та продукції її пе

реробки на власних переробних потужностях, включаючи

міжгосподарські підприємства, за винятком прибутку, одер

жуваного від квітково-декоративного рослинництва, вироб

ництва спирту, лікеро-горілчаних виробів, пива, хутряних

та тютюнових виробів, виноматеріалів, крім тих, що ре

алізуються для наступної переробки;

б) рибні господарства та риболовецькі колгоспи — з

прибутку від вилову риби та її переробки на власних

переробних потужностях;

в) ветеринарно-санітарні заводи — з прибутку, одержа

ного від збору та утилізації трупів загиблих тварин і

виробництва з них білкових кормових добавок;

г) сума прибутку будівельних, монтажних, проектних

та інших підприємств і організацій, одержуваного в ре-

зультаті спорудження в сільській місцевості житла, об’єктів побуту,
культури, торгівлі, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, освіти,
зв’язку, а також шляхів, енергетичних, газових та водорозподільних
систем, тваринницьких приміщень, інженерно-технічних комплексів
машинно-тракторного парку та інших об’єктів, які впливають на поліпшення
соціального становища села.

Прибуток підприємств і організацій агропромислового комплексу по
обслуговуванню сільськогосподарського виробництва оподатковується за
ставкою 15%.

Пасивні прибутки нерезидентів, що не здійснюють підприємницької
діяльності в Україні через постійне представництво, доходи від надання
технічних послуг, джерело яких знаходиться в Україні, в разі їх
репатріації за межі України оподатковуються за ставкою 15%, якщо інше не
встановлено міжнародним договором України з податкових питань.

Суми доходів від фрахту, що сплачуються підприємствами України
нерезидентам у зв’язку із здійсненням міжнародних перевезень,
оподатковуються за ставкою 6%.

Не оподатковуються суми прибутків нерезидентів у вигляді процентів за
кредити, надані Уряду України та Національному банку України. Прибутки
нерезидентів, одержані у зв’язку з їх підприємницькою діяльністю в
Україні через постійне представництво, оподатковуються за базовою
ставкою. До прибутку нерезидента, одержаного через постійне
представництво в Україні, належить прибуток, який могло б одержати це
постійне представництво, якби було окремим та самостійним підприємством,
зайнятим такою ж діяльністю за аналогічних умов, і діяло б незалежно
відносно резидента, постійним представництвом якого воно є.

Якщо ж нерезидент здійснює свою діяльність не лише в Україні, а й за її
межами і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що
проводиться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку,
що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складання
нерезидентом розподільчого балансу, узгодженого з державною податковою
інспекцією за місцезнаходженням постійного представництва. У разі
неможливості шляхом прямого підрахування визначити прибуток, одержаний
нерезидентами від діяльності в Україні, він визначається державною
податковою інспекцією на підставі валового доходу або проведених затрат,
виходячи з норми рентабельності 30%.

Прибуток підприємств з іноземними інвестиціями, зареєстрованих до 1
січня 1995 р., не оподатковується протягом п’яти років з моменту
внесення кваліфікаційної інвестиції, за винятком прибутку від
діяльності, що оподатковується за ставками оподаткування прибутку від
операцій особливого виду (45 або 60%). Такі пільги поширюються на
підприємства з іноземними інвестиціями, якщо кваліфікаційна іноземна
інвестиція не відчужується протягом пільгового періоду. У разі
відчуження кваліфікаційної іноземної інвестиції раніше п’ятирічного
строку підприємства сплачують податок у повному обсязі за весь пільговий
період, протягом якого вони його не сплачували.

Прибуток від господарської діяльності, одержуваний при здійсненні
іноземної інвестиції на основі договорів (контрактів) про виробничу
кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної
діяльності без створення юридичної особи, укладених до 1 січня 1995 р.,
якщо такі договори (контракти) передбачають здійснення іноземних
інвестицій на території України в обсязі не менше 100 тис. дол. США,
оподатковуються у порядку, передбаченому для підприємств з іноземними
інвестиціями. Прибуток підприємств з іноземними інвестиціями,
зареєстрованих після 1 січня 1995 р., або прибуток від здійснення
іноземної інвестиції на основі договорів (угод) без створення юридичної
особи, укладених після цього строку, оподатковується на загальних
підставах.

Підприємства з сезонними видами виробництва, які мають державний
пріоритет у розвитку, сільськогосподарські підприємства, обчислюють
податок на прибуток у особливому і винятковому порядку.
Сільськогосподарські підприємства звільняються від сплати авансових
внесків податку на прибуток.

Законом також передбачено зменшення сум податку на прибуток:

до 20% — на відшкодування витрат підприємства на реконструкцію і
модернізацію активної частини основних фондів, здійснених в
оподатковуваному періоді, у разі повного використання на цю мету
амортизаційних фондів, створених за рахунок прибутку минулих періодів;

до 50% — на відшкодування витрат підприємства на закупівлю спеціального
обладнання і устаткування для забезпечення роботи інвалідів І і II груп,
що перебувають з ним у трудових відносинах;

звільняються від сплати податку на прибуток підприєм-

ства громадських організацій інвалідів, зареєстровані згідно з чинним
законодавством, де інваліди становлять 50% загальної чисельності
працюючих на основному виробництві, за умов, що рентабельність
зазначених підприємств не перевищує 50% і що вони не займаються
експортно-імпортними операціями (крім випадків, коли такі операції
здійснюються для забезпечення виробництва власної продукції та її
реалізації);

до 100% — на відшкодування витрат підприємств та організацій,
спрямованих на інвестування будівництва і придбання житла для
військовослужбовців та членів їх сімей, які мають право на отримання
житла.

Сума нарахованого податку, яка залишилася на кінець звітного року після
його зменшення на зазначені цілі, підлягає перерахуванню до бюджету на
загальних підставах. Одночасно Закон України “Про оподаткування прибутку
підприємств” визначає, що не вважаються прибутком і не підлягають
оподаткуванню:

кошти, матеріальні цінності і нематеріальні активи,

що надходять підприємству у вигляді внесків до його ста

тутного фонду, оплати емітованих ним акцій або інших

корпоративних прав;

кошти громадян, що надходять до кредитних спілок,

пенсійних фондів та інших спеціалізованих фінансових ус

танов у вигляді внесків на додаткове пенсійне страхування

або вкладів на інші потреби, передбачені чинним законо

давством;

взяті на облік, але не погашені боргові вимоги та

права, вимоги на виконання договірних зобов’язань, у то

му числі отримані, але не оплачені векселі, боргові роз

писки, акредитиви, чеки, гарантії, банківські накази та

інші види забезпечення заборгованості щодо розрахунків з

дебіторами;

курсові різниці, нараховані на валютні цінності під

приємства;

сума дооцінок, одержувана від переоцінки залишків

товарно-матеріальних цінностей, що здійснюється платни

ками податку самостійно, виходячи з щомісячного офіцій

ного індексу інфляції або за рішеннями Кабінету Міністрів

України, спрямованих на поповнення власних оборотних

коштів;

— кошти спільного інвестування інвестиційних ком

паній;

— кошти, матеріальні цінності та нематеріальні активи,

внесені у вигляді іноземної інвестиції та повернуті іноземному інвестору
в разі припинення інвестиційної діяльності на суму фактичного внеску в
грошовій або натуральній формі;

кошти, матеріальні цінності та нематеріальні активи,

що надходять безкоштовно у вигляді безповоротної фінан

сової допомоги або добровільних пожертвувань юридичних

і фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, фондам, ус

тановам, закладам, громадським та релігійним організа

ціям, метою діяльності яких не є одержання прибутку,

для здійснення екологічної, оздоровчої, аматорської, спор

тивної, культурної, освітньої, наукової та благодійної

діяльності;

кошти, одержувані закладами і установами освіти та

науки, що повністю або частково фінансуються з бюджету,

на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними до

кументами.

У разі використання зазначених коштів та цінностей на інші цілі такі
кошти та цінності включаються до складу об’єкта оподаткування;

— кошти, одержувані релігійними організаціями від

здійснення діяльності, передбаченої їх статутними докумен

тами.

Слід зазначити, що нині чинна система пільгового оподаткування в Україні
не поширюється на діяльність малих підприємств і не стимулює податковими
пільгами їх розвиток. Зарубіжна практика показує, що формування ринкової
економіки відбувається тим скоріше, чим швидше створюється значний
прошарок малих підприємств. У провідних країнах світу малі й середні
підприємства становлять 95% загальної кількості господарських
організацій. На початку 90-х років сукупна частина малих та середніх
підприємств в економіці Німеччини дорівнювала 99,8% . Великою є роль
малих підприємств у формуванні сукупного національного продукту,
забезпеченні виробництва товарної маси і національного експорту. В США
малі та середні підприємства забезпечують три чверті доходу.

Успіх малого та середнього бізнесу в названих країнах у загальній мірі
визначається рівнем сприяння йому з боку держави. В ряді країн їх
діяльність регулюється спеціальними законами. Законодавчо визначено коло
підприємств,

1 Див.: Жук О. Малий бізнес у світі та в Україні //
Економіка України. — 1995. — № 7. — С. 33.

які вважаються середніми або малими і відповідно працюють у пільгових
умовах. Існують структури, які підтримують розвиток малих та середніх
підприємств.

В Україні на початок 1995 р. існувало 213,8 тис. малих підприємств, з
них діючих — 79,8 тис, а це 37,3% їх загальної кількості. Обсяги
продукції малих підприємств невеликі. Тому вони ще не відіграють
важливої ролі у формуванні виробництва товарної маси. Для підвищення
активності малих підприємств і стимулювання їх діяльності доцільно було
б на державному рівні здійснити ряд практичних заходів щодо організації
цієї справи. Насамперед необхідно прийняти закон про державну підтримку
малих підприємств, норми якого визначали б пільги для малого бізнесу,
зокрема:

звільнення від оподаткування коштів малих підпри

ємств, які акумулюються для розвитку виробництва;

зменшення ставок податку на прибуток малих під

приємств протягом перших чотирьох років їх функціо

нування;

відшкодування податку на добавлену вартість, який

сплачується малими підприємствами постачальникам об

ладнання;

зменшення податку на прибуток протягом одного

року за створення додаткових робочих місць.

Пільги цілковито надавати малим підприємствам з чисельністю у виробничій
сфері до 50 чол. і в невиробничій — до 15 чол.

Але, як свідчить вітчизняний і зарубіжний досвід, при відсутності закону
про малий бізнес і чітких критеріїв визначення малого бізнесу
податковими пільгами малого бізнесу можуть користуватися великі фірми,
які складаються з малих фірм і часто є монополістами на ринку нових
технологій. З метою запобігання таким негативним проявам доцільно було б
передбачити в законі систему контролю податкових, антимонопольних
органів і банків за відповідністю рівня податкового характеру діяльності
структурі та обсягу злиття власності. Зобов’язати банки та інші кредитні
установи посилити відповідальність за неподання податковим органам
відомостей про відкриття, зміну розрахункових та інших відомостей,
включаючи валютні й депозитні відомості про фінансово-господарські
операції. Це дозволить повніше аналізувати та перевіряти господарську
діяльність і не допускати застосування пільг

оподаткування великим бізнесом, який маскується малими підприємствами.

§ 3. ЕЛЕКТРОННІ КАСОВІ АПАРАТИ — ІНСТРУМЕНТ КОНТРОЛЮ ЗА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЮ
ДІЯЛЬНІСТЮ

В умовах стихійного росту ринку торгових і посередницьких послуг та
послаблення контролю за ними з боку держави вирішити проблему податкових
надходжень до бюджету реально, а не декларативно, дозволяє введення
контрольно-касових апаратів і торгово-касових книг при розрахунках із
споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Досвід зарубіжних країн показує, що шляхи до вирішення цієї проблеми
лежать через проведення податкової реформи у сфері торгово-грошових
відносин на підставі прийняття спеціального закону, який передбачає
використання електронних контрольно-касових апаратів у якості
інструменту контролю за діяльністю будь-яких суб’єктів, що здійснюють
розрахунки з населенням, і регулює всі аспекти взаємовідносин держави,
виробника електронних контрольно-касових апаратів, продавця і споживача,
законодавчо закріпляє їх права і обов’язки.

Прийняття такого закону в Греції, Італії, Туреччині та інших країнах
привело до різкого зростання (більше ніж у 82 рази) податкових
надходжень. Не можна не погодитись з думкою автора статті “Касовий вузол
проблем”, що сьогодні в Україні “в полі зору” держави знаходиться менше
половини роздрібного товарообігу, залишається тільки здогадуватися,
скільки десятків трильйонів карбованців недоодержував наш бюджет із-за
відсутності подібного закону .

Початок реформи в Україні у сфері торгово-грошових відносин було
покладено прийняттям 8 квітня 1993 р. Кабінетом Міністрів Декрету “Про
застосування контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при
розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та
послуг”. Встановлена цим Декретом фінансова і адміністративна
відповідальність за порушення порядку торгівлі була мало ефективною. У
1994 р. середній розмір застосованих штрафних санкцій складав 1 млн
крб., тоді

Див.: Фінансова Україна. — 1995. — 22 травня.

як в інших країнах СНД відповідальність за аналогічні порушення значно
підвищена. Так, у Литві за торгівлю без касової реєстрації винний в
цьому може бути оштрафований на суму, відповідну 730 дол. США, а в Росії
— 350 мінімальних місячних заробітних плат (більш як 2500 дол. США).
Тому не всі підприємці в Україні поспішали встановлювати касові апарати
і стежити за їхньою експлуатацією. Це призводило до уникнення від сплати
податків, від чого страджав бюджет нашої країни, а в кінцевому
результаті — всі громадяни.

У зв’язку з вкрай незадовільним впровадженням при розрахунках із
споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг
електронних контрольно-касових апаратів і масовим порушенням вимог
названого Декрету, 6 липня 1995 р. Верховна Рада прийняла Закон України
“Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і
товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг”. Стаття 1 цього Закону визначає, що
підприємства, установи і організації всіх форм власності та громадяни —
суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють її у сфері торгівлі,
громадського ‘харчування та послуг, у тому числі з обміну валюти, за
готівку, повинні проводити розрахунки із споживачами через належним
чином зареєстровані електронно-касові апарати з обов’язковою видачею
споживачеві чека.

До суб’єктів господарювання, які порушують ці вимоги, за рішенням
податкових органів згідно зі ст. З Закону застосовуються фінансові
санкції у розмірі:

ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,

але не менше середньомісячного прибутку за попередній

звітний квартал у разі проведення розрахунків із спожи

вачами за готівку без застосування електронного контроль

но-касового апарата чи товарно-касової книги, з викори

станням не зареєстрованого належним чином електронного

контрольно-касового апарата або із застосуванням елект

ронного контрольно-касового апарата чи товарно-касової

книги з порушенням установленого порядку;

п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро

мадян у разі застосування зіпсованого електронного конт

рольно-касового апарата, неведення або ведення з пору

шеннями встановленого порядку звітності, передбаченої ча

стиною першою ст. 1 цього Закону, неподання такої звіт-

носгі або подання її несвоєчасно чи за невстановленою формою;

двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів грома

дян, але не менше 50% прибутку за попередній звітний

квартал у разі повторного порушення встановленого по

рядку застосування електронного контрольно-касового апа

рата та товарно-касової книги, виявленого протягом року

після попередньої перевірки;

десяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома

дян, якщо суб’єкт підприємницької діяльності не встановив

цінник на товар, що продається.

Поряд з підвищенням відповідальності за порушення з боку суб’єктів
підприємницької діяльності Верховна Рада України запропонувала Кабінету
Міністрів внести пропозиції про зміни та доповнення до Кодексу України
про адміністративні правопорушення щодо встановлення штрафних санкцій до
споживачів у разі їх відмови від оформлення належним чином товарних
чеків при розрахунках за товари і послуги (тобто у випадках, коли
споживач, розрахувавшись з продавцем, не вимагає від останнього видати
чек або відмовляється отримувати його).

§ 4. ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ЯК СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ЗА СПЛАТОЮ ПОДАТКІВ ФІЗИЧНИМИ
ОСОБАМИ

Одним з ефективних механізмів контролю за сплатою податків фізичними
особами є Закон України “Про Державний реєстр фізичних осіб-платників
податків та інших обов’язкових платежів”, введений у дію з 1 січня 1996
р.

Основна мета створення Державного реєстру — забезпечення повного
державного обліку фізичних осіб, які постійно проживають в Україні,
мають об’єкти оподаткування, передбачені чинним законодавством, і
зобов’язані сплачувати податки, збори, інші обов’язкові платежі до
бюджетів та внески до державних цільових фондів, а також осіб, які не
мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до чинного
законодавства повинні сплачувати податки в Україні.

Державний^ реєстр створюється Державною податковою адміністрацією”
України і складається з інформаційного фонду, що міститься в базах даних
Державної податкової адміністрації України, державних податкових
адміністрацій Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст і
районів у містах. Він повинен забезпечувати:

організацію автоматизованої обробки інформації про

сплату податків та інших обов’язкових платежів фізич

ними особами в режимі комп’ютерної мережі;

взаємодію державних податкових адміністрацій з ме

тою забезпечення контролю за правильністю та своєчас

ністю сплати податків та інших обов’язкових платежів

фізичними особами;

організацію нормативно-довідкової інформації для

взаємодії державних податкових адміністрацій з іншими

державними органами.

До інформаційного фонду реєстру повинні включатися такі дані:

а) індивідуальні ідентифікаційні номери, що надаються

фізичним особам-платникам податків та інших обов’язко

вих платежів і зберігаються за ними протягом усього їх

життя;

б) загальні відомості про фізичних осіб-платників по

датків та інших обов’язкових платежів, а саме:

прізвище, ім’я та по батькові;

дата народження;

місце народження (країна, область, район, населений

пункт);

місце проживання;

місце основної роботи;

види сплачуваних податків та інших обов’язкових

платежів;

в) інформація про сплату фізичними особами податків

та інших обов’язкових платежів.

Основними джерелами формування інформаційного фонду Державного реєстру
фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів є:

— дані державних податкових адміністрацій по районах,

районах у містах без районного поділу про фізичних осіб-

платників податків та інших обов’язкових платежів;

інформація підприємств, установ, організацій усіх

форм власності, включаючи Національний банк України, к-

омерційні банки, інші фінансово-кредитні установи, фізич

них осіб — суб’єктів підприємницької діяльності про суми

виплачених фізичним особам доходів і утриманих з них

податків та інших обов’язкових платежів;

інформація виконавчих комітетів місцевих Рад на

родних депутатів та інших органів, уповноважених прово

дити державну реєстрацію (ліцензування) фізичних осіб-

суб’єктів підприємницької та іншої діяльності;

— відомості міських і районних відділів (управлінь)

внутрішніх справ про громадян, які прибули на проживан

ня в даний район або місто чи вибули з них;

— відомості відділів реєстрації актів громадянського ста

ну виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів

про громадян, які померли.

Проводити державну реєстрацію фізичних осіб-суб’єктів підприємницької
діяльності уповноважені підприємства, установи, організації всіх форм
власності, включаючи установи Національного банку України, комерційні
банки, інші фінансово-кредитні установи, виконавчі комітети місцевих Рад
народних депутатів, інші органи. В місячний термін вони зобов’язані
передавати відомості до державних податкових адміністрацій, на підставі
яких Державна податкова адміністрація України надає фізичній
особі-платнику податків та інших обов’язкових платежів ідентифікаційний
номер і надсилає до державної податкової адміністрації за місцем
проживання фізичної особи або за місцем отримання доходів чи за
місцезнаходженням об’єкта оподаткування картку з ідентифікаційним
номером.

Головним користувачем інформації Державного реєстру фізичних
осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів виступає уряд
держави та його органи (міністерства, відомства), інші’державні органи
відповідно до чинного законодавства.

Існуючі сьогодні в Україні окремі локальні системи реєстрації (запис
актів громадянського стану, відображення руху населення та інше) не
дають повного уявлення про загальний соціальний стан суспільства і
недостатні для реалізації цілей соціально-економічної політики.
Створення ж Державного реєстру як системи соціально-індивідуалізованої
характеристики людини дасть змогу мати уявлення про стан життєвого
середовища кожного громадянина, його зміни, ступінь відповідності певним
суспільним стандартам. Для країни в цілому Державний реєстр —
інформаційна основа для розробки та реалізації різних програм
національного масштабу.

§ 1. АНАЛІЗ СТАНУ ВИКОНАННЯ ПОДАТКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА СУБ’ЄКТАМИ
ГОСПОДАРЮВАННЯ ТА ФІЗИЧНИМИ ОСОБАМИ

Вивчення кримінологічної характеристики злочинів у сфері оподаткування
та осіб, що їх скоїли, переслідує в кінцевому результаті основну мету —
удосконалення роботи органів контролю та підвищення ефективності
попередження злочинності.

У 1995 р. в Україні податки і збори справлялись з 480,1 тис.
підприємств, установ і організацій і 17903,8 тис. громадян, у тому числі
672,3 тис. підприємців. Порівняно з 1993 роком кількість юридичних і
фізичних платників податків та інших платежів збільшилась на 17%.

Протягом 1995 р. органами Державної податкової адміністрації перевірено
353 тис. підприємств, установ, організацій, в 63,5% з яких виявлені
порушення. Значна кількість суб’єктів підприємницької діяльності взагалі
не сплачують податки та інші платежі до бюджету. Серед правопорушників:
25,7% — товариства, 33,4% — підприємства з іноземними інвестиціями,
16,3% — страхові організації, 46,1% — інші види підприємницьких
структур, 31,1% — громадяни-підприємці. Багато суб’єктів підприємницької
діяльності реєструються за фіктивною адресою, тому в розшуку за несплату
податків перебуває понад 70 тис. таких підприємств.

За порушення податкового законодавства до бюджету донараховано понад 107
трлн 155 млрд 873 млн крб. (в цінах 1995 р.) Проте переважна більшість
донарахованих платежів у бюджет не надійшла через відсутність коштів на
розрахункових рахунках підприємств-правопорушників.

Працівниками державних податкових адміністрацій до правоохоронних
органів передано понад 18 тис. матеріалів. За матеріалами перевірок
порушено понад 9 тис. кримінальних справ, що в 2,6 раза більше в
порівнянні з 1994 р.

Структура злочинів, скоєних у сфері оподаткування, характеризується
таким чином:

ухилення від сплати податків становлять 35,6% від

загальної кількості злочинів, викритих в даній сфері;

приховування валютної виручки — 1,9%;

хабарництво — 1,3%;

інші злочини — 61,1%.

Аналіз структури злочинів особливо важливий для цілеспрямованої
профілактичної роботи та виявлення криміногенних чинників, що
детермінують злочинність.

§ 2. ПРИЧИНИ ТА УМОВИ, ЩО СПРИЯЮТЬ ВЧИНЕННЮ ПРАВОПОРУШЕНЬ У СФЕРІ
ОПОДАТКУВАННЯ

Аналіз статистичних та інших матеріалів, які характеризують стан
боротьби з приховуванням прибутків від оподаткування, свідчить про те,
що, незважаючи на вжиті заходи з організаційно-технічного, кадрового і
правового забезпечення діяльності податкових органів, у цій сфері
продовжують спостерігатись недоліки, які знайшли своє відображення в
подальшому поширенні фактів ухилення від сплати податків.

Широке розповсюдження порушень податкового законодавства викликане
впливом багатьох обставин. Одні з них діють на загальносуспільному рівні
і відображають недоліки, пов’язані з кризовим станом економіки, інші —
обумовлені специфічними особливостями функціонування податкової служби,
зокрема умовами виконання обов’язків їх працівниками в умовах жорсткої
протидії з боку правопорушників. До найбільш поширених з них належать
недоліки соціально-економічного, організаційно-управлінського та
нормативно-правового характеру.

Недоліки соціально-економічного характеру. Процес становлення системи
оподаткування в Україні відбувається за умов, які характеризуються
значним дефіцитом бюджету, розбалансованістю банківської системи і
кризою платежів, інфляційними процесами, ростом цін і зниженням
платоспроможності населення.

У 1995 р. дефіцит консолідованого бюджету досяг 356,4 трлн крб., валовий
внутрішній продукт знизився порівняно з попереднім роком на 11,8%,
промислове виробництво скоротилося на 11,5%, сільське — на 4%, ціни
споживчого ринку на товари і послуги зросли у 2,8 раза. За таких умов
головною метою керівників підприємств стало не збільшення виробництва, а
особисте збагачення за рахунок приховання прибутків від оподаткування.
Щоб уникнути сплати податків, підприємці відкривають по кілька гривневих
та валютних рахунків. Замість безготівкових розрахунків вони повсюди
впроваджують готівкові. Значну частину доходу своїм працівникам ви-

плачують у вигляді матеріальної допомоги і премій. Фальсифікують
бухгалтерські документи шляхом: заниження обсягів робіт і ціни
реалізації; завищення собівартості товарів, сум амортизаційних
відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів; збільшення
їх частки у загальній величині основних фондів. Маніпулюють витратами на
оплату праці та кількістю працюючих. Реєструються за фіктивною адресою
та вдаються до інших витончених хитрощів.

Недоліки організаційно-управлінського характеру. До таких недоліків, що
сприяють правопорушенням у сфері оподаткування, слід віднести:

а) недосконалість системи обліку платників податків та

контролю за їх діяльністю.

У 1993 р. в Україні було введено сукупне оподаткування доходів громадян,
що зобов’язує всіх громадян декларувати свої доходи, які вони одержали з
різних джерел як в Україні, так і за її межами у натуральній чи грошовій
формі, в українських карбованцях чи іноземній валюті. В результаті
перевірок, здійснених податковими інспекціями, встановлено, що ця вимога
не виконується. Тільки в 1995 р. податки не сплатили 24% фізичних осіб
та 31,5% громадян-підприємців.

Про недосконалість системи контролю свідчить і той факт, що в 1995 р.
працівниками державної податкової служби не було перевірено 73,8%
зареєстрованих товариств, 70,3% приватних підприємств, 68,2% підприємств
з іноземними інвестиціями і т.п.;

б) відсутність закону про бухгалтерський облік;

в) низький рівень юридичної підготовки працівників по

даткових адміністрацій та економічної підготовки праців

ників підрозділів з боротьби з кримінальним прихованням

прибутків від оподаткування і відсутність достатнього

досвіду ведення боротьби з порушенням податкового зако

нодавства. Це позначається при вирішенні питань, пов’яза

них із збором доказів для притягнення до кримінальної

відповідальності осіб, винних у прихованні прибутків від

оподаткування у великих та особливо великих розмірах.

З цієї причини лише в 1994 р. працівниками податкових

інспекцій безпідставно було направлено до правоохоронних

органів 5163 матеріали для порушення кримінальних

справ, з яких у 87,5% випадків було встановлено пору

шення прав платників.

У той же час правоохоронними органами було порушено

понад тисячі кримінальних справ за ознаками ст. 148 КК України (ухилення
від сплати податків), з яких лише 6% направлено до суду, значну ж
частину їх припинено на різних підставах, в т.ч. за відсутністю в
діяннях складу злочину. Однією з основних причин припинення кримінальних
справ, як свідчить опитування працівників правоохоронних органів, є
низька якість матеріалів, що надходять з податкової адміністрації.

На кінцеві результати з виявлення порушень податкового законодавства
негативно впливає відсутність достатнього досвіду щодо викриття та збору
доказів таких злочинів та чіткого механізму взаємодії між працівниками
органів з боротьби з кримінальним прихованням прибутків від
оподаткування, державних податкових адміністрацій, Державної служби БЕЗ,
слідчих органів і суду і те, що вони не забезпечені систематизованою
нормативною й методичною базою та недостатньо вивчають і впроваджують у
практику своєї роботи позитивний досвід боротьби з прихованням прибутків
від оподаткування, набутий в окремих областях України;

г) недостатня захищеність працівників податкових органів

при виконанні ними службових обов’язків від фізичного та

психологічного тиску з боку порушників податкового зако

нодавства. За даними Державної податкової інспекції лише

за 1991—1994 рр. проти їх працівників було скоєно 164

протиправні дії, в т.ч.: напади з вогнепальною зброєю — 2,

нанесення тілесних ушкоджень — 19, замахи на майно —

8, фактів шантажу та погроз — 21, хуліганства — 4 та

інші насильницькі дії. Непоодинокі випадки недопущення

працівників податкової служби до здійснення перевірок;

д) велика кількість суб’єктів, які ведуть боротьбу з

порушеннями податкового законодавства, невизначеність

правового положення деяких з них та відсутність чіткого

розмежування їх функцій ведуть до підмін та дублювань

дій при виконанні покладених на них обов’язків.

Недоліки нормативно-правового характеру. За останні роки податкове
законодавство змінювалося тричі, що негативно позначилося на розвитку
виробництва і діяльності суб’єктів підприємництва .

Діяльність у сфері оподаткування на сьогодні регулюється значною
кількістю нормативних актів. Тільки з пря-

1 Див.: Ланюк І. До реформи треба ставитися з розумінням // Урядовий
кур’єр. — 1995. — 29 червня.

мих податків, починаючи з грудня 1990 р. (часу прийняття Закону України
“Про державну податкову службу в Україні”) до вересня 1995 р. в Україні
було прийнято 116 нормативних актів, до яких внесено безліч змін та
доповнень. Так, Закон України “Про систему оподаткування” змінювався
тричі, Закон України “Про Державну податкову службу” — чотири рази, а
Декрет Кабінету Міністрів України “Про податок на добавлену вартість”
змінювався і доповнювався 13 разів. У січні 1997 р. Верховна Рада
України прийняла в першому читанні нову редакцію закону про податок на
добавлену вартість. Вже через рік після введення Кримінального кодексу
України значних змін і доповнень зазнала ст. 148 , яка передбачає
відповідальність за ухилення від сплати податків.

Суттєвою перешкодою на шляху діяльності податкових органів є розбіжності
та суперечності в чинному законодавстві, а також невідповідність
відомчих актів законам України. Так, у лютому 1994 р. було прийнято
Закон України “Про Державний бюджет України на 1994 рік”, певні норми
якого вступали в суперечність з Декретом Кабінету Міністрів “Про режим
іноземного інвестування” і Законом України “Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту”. Згідно зі ст. 31 названого Декрету
існуючі підприємства з кваліфікаційними іноземними інвестиціями на 5
років звільняються від податків, не передбачених законодавством держави
до прийняття цього Декрету, а саме — податку на добавлену вартість,
акцизного збору. Закон же “Про Державний бюджет України на 1994 рік”
ввів ці податки, і вони є фактично новими, оскільки нараховуються на
вартість товару з урахуванням мита, а не на різницю між ціною його
реалізації і закупівельною вартістю.

Стаття 23 цього ж Закону встановлювала граничні розміри доходів
учасникам бойових дій, інвалідам війни, які не обкладаються прибутковим
податком, тоді як Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту”, який введено в дію з 1 січня 1994 р., не визначав
цих рамок. І таких прикладів чимало.

Згідно з п. З ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про податок на
добавлену вартість” платники податку щомісячно подають податковим
органам за місцем свого знаходження декларації за встановленою формою не
пізніше 15-го числа наступного за звітним місяця, а відповідно до п. 61
Інструкції про порядок обчислення сплати податку на добавлену
вартість, затвердженої наказом Головної дер-

жавної податкової інспекції від 10 лютого 1993 р., платники щомісячно і
щоквартально до 15-го, а щорічно до 20-го числа подають податковим
органам за місцем свого знаходження декларації за формою, визначеною у
додатках № 1 і № 2 до цієї інструкції.

Пунктом 2 ст. 7 цього ж Декрету встановлено, що сума податку на
добавлену вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, визначається як
різниця між сумою податку, одержаного від покупців за реалізовані товари
(роботи, послуги) і сумами податку, що сплачені або підлягають сплаті
постачальникам за виконані роботи, послуги, придбані матеріальні
ресурси, паливо, вартість яких відноситься на витрати виробництва і
обігу, та податку на придбані і введені в експлуатацію основні виробничі
фонди і взяті на облік нематеріальні активи.

Листом ГДШ від 22 грудня 1994 р. передбачено: якщо підприємство
одночасно з виробничою діяльністю займається і торговельною, податок на
добавлену вартість сплачується до бюджету окремо по кожній діяльності
без заліку від’ємної різниці по виробничій або посередницькій
діяльності.

При внесенні змін і доповнень до чинного законодавства в ряді випадків
порушується принцип верховенства закону. Так, листом від 8 грудня 1992
року “Про внесення доповнень до Закону України “Про державну податкову
службу в Україні”, підписаним головою однієї із комісій Верховної Ради,
були внесені доповнення до названого Закону.

Незважаючи на численні зміни та доповнення податкового законодавства,
окремі питання залишаються неврегу-льовані. Так, ст. 4 Закону України
“Про Державний бюджет України на 1995 рік” встановлено, що ставки і
розміри податків, зборів до бюджету обраховуються у співвідношенні з
розміром неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Головна державна податкова інспекція своїм листом від 6 травня 1995 р.
визначила перелік нормативних актів, на які поширюється дія цього
пункту. Однак залишається незрозумілим, як бути з платою за реєстрацію,
платою за ліцензію, ст. 42 Закону України “Про внесення змін і доповнень
до законодавчих актів України з метою збільшення доходів бюджету і
посилення соціального захисту населення” і т.п.

Законодавством не передбачена адміністративна відповідальність
керівників, посадових осіб, громадян України, іноземних громадян та осіб
без громадянства за ухилення від явки в податкові органи для дачі
пояснень або за відмо-

ву давати пояснення з питань обчислення і сплати податків до бюджету,
внесків до державних цільових фондів.

у ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”
встановлено відповідальність керівників та інших посадових осіб
підприємств, установ, організацій, винних лише у неподанні
бухгалтерських документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків
або інших платежів до бюджету та внесків де державних цільових фондів. У
ряді випадків при визначенні міри покарання за допущені адміністративні
порушення податкового законодавства виникає питання, якими нормами
законів слід керуватися (ст. 11 Закону України “Про державну податкову
службу в Україні” чи ст. 164 Кодексу України про адміністративні
правопорушення, оскільки обидві вони в тій чи іншій мірі регулюють одні
й ті ж питання).

Відсутність єдиного підходу до змісту норм законів та неправильне їх
сприйняття може призвести до грубих помилок і непередбачених наслідків
при їх застосуванні.

Не врегульовані й деякі питання сплати та стягнення місцевих податків і
зборів. Наприклад, збір з власників собак та податок з продажу імпортних
товарів передбачені відповідно Декретом Кабінету Міністрів України “Про
місцеві податки і збори” та Законом України “Про доповнення до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”, але відсутні в
ст. 15 Закону України “Про систему оподаткування”, яка визначає види
податків.

Не до кінця врегульованим залишається і таке важливе питання, як момент
набрання нормативним актом чинності. Деякі інструкції і роз’яснення
Міністерства фінансів та Головної державної податкової інспекції
України, а також закони вводяться в дію “заднім числом”, тобто всупереч
загальноприйнятому порядку. Прикладом може бути введення в дію Законів
України “Про оподаткування прибутку підприємств” та “Про Державний
бюджет України на 1995 рік”.

Оцінюючи податкове законодавство України з позиції поєднання інтересів
держави і підприємців, необхідно, перш за^ все, зазначити три суттєві
недоліки: 1) нестабільність податкового законодавства, 2) часте внесення
до нього серйозних змін, які іноді впливають на умови підприємницької
діяльності, 3) прийняті закони в більшості випадків не мають прямої дії.

Нестабільне податкове законодавство не стимулює товаровиробника.
Підприємець, якого, з одного боку, затиснули в лещата фіскального
оподаткування, але яким, з другого,

рухає нестримне бажання розбагатіти, майже ніколи не веде “чисту” гру .
Сукупність вищезгаданих недоліків у поєднанні з морально-психологічними
особливостями характеру підприємця за певних умов можуть виступати в
ролі конкретних обставин, які сприятимуть вчиненню податкових та інших
корисливих злочинів.

Як свідчать названі та інші недоліки, податкова система України потребує
докорінного реформування у напрямі:

Забезпечення стабільності йодаткового законодавства. Для

цього потрібно законодавчо закріпити недопустимість будь-

яких змін у податковій системі протягом господарського року.

Суттєвого спрощення податкового законодавства. Закони

про податки мають бути, як правило, законами прямої дії.

Скасування дублювання одних податків іншими.

4. Передбачення в законі норми, що нові законодавчі

та інші нормативні акти про податки вступають у силу

не раніше, ніж через місяць після їх офіційного опуб

лікування і не пізніше 1-го числа наступного податкового

періоду з даного виду податку. Платник податку наперед

має знати, в яких податкових рамках він працюватиме .

Для цього необхідно:

— ввести до закону поняття податкового проступку,

конкретно і однозначно сформулювати всі склади подат

кових правопорушень;

визначити види та умови, за яких наступає чи при

пиняється податкова відповідальність;

дати чіткі і вичерпні визначення всіх елементів опо

даткування;

закріпити принцип одноразовості податкового пока

рання і процедуру відшкодування платнику збитків, які

він поніс з вини працівників податкових адміністрацій;

посилити відповідальність працівників податкових адміні

страцій, контрольно-ревізійних апаратів за необ’єктивне прове

дення перевірок, навмисне приховування виявлених порушень.

Суттєвим змінам щодо поліпшення податкового законодавства може сприяти
прийняття Податкового кодексу України, в якому забезпечувався б баланс
прав, обов’язків і відповідальності як платників, так і податкових
органів.

Див.: Харахандюк Г. Між законом та реальністю // Закон
і бізнес. — 1995. — 20 вересня.

2 У грудні 19% р. Верховною Радою України схвалено Основні положення
податкової політики в Україні. Див.: Голос України. — 1996. — 26 грудня.

§ 3. ТИПОВІ СПОСОБИ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ у СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ ТА МЕТОДИ ЇХ
ВИЯВЛЕННЯ

Під способом учинення злочинів у юридичній літературі розуміється
передбачений нормами кримінального законодавства комплекс прийомів і
діянь злочинців, спрямованих на підготовку, вчинення і маскування
злочину. При цьому комплекс прийомів і діянь винуватця залежить від
конкретних умов і обставин, у яких здійснюється злочинний задум, а також
особи злочинця.

Як зазначалося раніше, існує тісний діалектичний взаємозв’язок між
вибраним способом вчинення злочину, причинами і умовами, які сприяють
його вчиненню, та індивідуальними особливостями злочинця, зокрема
глибиною і стійкістю відповідних ціннісних орієнтацій і
морально-психологічних особливостей.

При кваліфікації виявлених у сфері оподаткування правопорушень
працівники повинні пам’ятати, що згідно зі ст. 148 КК України ухилення
від сплати податків виражається у діях особи, спрямованих на повну чи
часткову несплату податків, які підлягають справлянню суб’єктами
підприємницької діяльності у відповідності з чинним законодавством.

Способами ухилення від “сплати податків, передбачених ст. 1482, є:

неподання податкових декларацій та розрахунків;

приховання (заниження) об’єктів оподаткування.

Неподання декларації про доходи чи прибутки містить

в собі навмисне ухилення від сплати податків, тобто підприємство працює,
отримує прибутки, однак декларацію не подає і податки не сплачує.

Приховання або заниження об’єктів оподаткування характеризується більш
широко. Приховання об’єктів оподаткування полягає в тому, що декларація
про доходи подається, але в ній не зазначена вся сума одержаного
прибутку, тобто окремо отримані прибутки приховуються. Створюється
ситуація, коли фактично прибуток є, але він не декларується і ніякий
податок з нього не нараховується і не сплачується. Значення не має, як
саме був прихований прибуток — продаж товару за готівку, а оформлення
угоди як дарування, навмисне невідображення прибутку в надії на те, що
це залишиться непомітним, і т.п.

Заниження об’єктів оподаткування — це декларування суми прибутку меншої
за отриману в дійсності. Наприклад, товар реалізується за ціною 10 тис.
грн., а в документах відображається, що його продано за 8 тис. грн., — в
цьому

випадку прибуток не приховується, а занижується. Знову ж, немає різниці,
яким чином був занижений прибуток: чи продавався товар одночасно за
безготівковим розрахунком і за готівку, а відображались лише
безготівкові суми; чи безпідставно завищувалася собівартість товару
тощо.

Приховання об’єктів оподаткування обов’язково поєднується із посадовим
підлогом в тому разі, коли посадова особа в офіційні документи
державного обліку вносить завідомо неправдиві відомості і подає їх до
державної податкової адміністрації. За таких обставин дії посадової
особи слід додатково кваліфікувати за ст. 172 КК України тому, що
диспозиція ст. 148 визначає лише ухилення від сплати податків шляхом
неподання податкових декларацій та розрахунків або приховання
(заниження) об’єктів оподаткування посадовою особою, але не вказує на
внесення нею в офіційні документи (декларацію про доходи) завідомо
неправдивих відомостей, що являє собою окремий склад злочину.

Якщо внаслідок умисно вчинених посадовими особами злочинних дій при
ухиленні від сплати податку підприємству, організації, громадським
інтересам та окремим громадянам завдано істотної шкоди, то ці дії треба
додатково кваліфікувати за ст. 165 КК України. Шкода організаціям,
підприємствам і установам завдається тим, що за несплату податків з їх
рахунків стягуються штрафи.

У випадках, коли встановлено факт несплати податків суб’єктом
підприємницької діяльності, який функціонує без реєстрації у
встановленому порядку або без спеціального дозволу (ліцензії), дії осіб
(як громадян, так і посадових осіб) потрібно кваліфікувати відповідно до
ст. 148 , як за порушення встановленого порядку заняття підприємницькою
діяльністю, а в разі подання неправдивої інформації державним органам,
банкам або іншим кредиторам з метою одержання пільг при оподаткуванні —
відповідно до ст. 148 КК України, як за шахрайство з фінансовими
ресурсами.

Суб’єктами злочину, передбаченого ст. 148 КК України, можуть бути
посадові особи суб’єкта підприємницької діяльності, на яких покладено
обов’язки з ведення бухгалтерських звітів, балансів, розрахунків та
інших документів, пов’язаних з обчисленням платежів до бюджетів
(керівники підприємств, організацій, їх заступники, головні бухгалтери,
інші посадові особи бухгалтерій) .

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим
мотивом. Правопорушник, усвідомлюючи протиправність своїх дій,
передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання.
Суспільна небезпека злочину полягає в тому, що, ухиляючись від сплати
податків, посадові особи створюють перешкоди надходженню коштів до
бюджету, ставлять під загрозу виконання і фінансове забезпечення
державних програм.

Кваліфікуючою ознакою злочину є заподіяння шкоди державі у великих або
особливо великих розмірах. Під великим розміром шкоди, згідно з
приміткою до статті, слід розуміти суму податку, обчисленого з
прихованого (заниженого) об’єкта оподаткування, яка в сто і більше разів
перевищує мінімальний розмір заробітної плати. Під особливо великим
розміром — сума, яка в тисячу і більше разів перевищує мінімальний
розмір заробітної плати.

Треба мати на увазі, що в жовтні 1995 р. Верховна Рада України
розглянула і повернула на доопрацювання проект Закону “Про внесення змін
і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів
України щодо відповідальності. за ухилення від сплати податків”, у якому
пропонується розширити коло суб’єктів злочину та посилити
відповідальність за його вчинення.

Якщо в діях посадових осіб, що призвели до ненадход-ження в бюджет
платежів, не встановлено прямого умислу, а це стало наслідком
невиконання або неналежного виконання ними своїх службових обов’язків
через недбале чи несумлінне до них ставлення, що завдало істотної шкоди
державним чи громадським інтересам, то такі діяння слід кваліфікувати за
ст. 167 КК України. Тому наявність чи відсутність умислу при порушенні
податкового законодавства потрібно доказувати документами, добутими в
процесі оперативно-розшукової та слідчої діяльності.

Поряд з розглянутою проблемою боротьби з ухиленням від сплати податків
не менш важливою є виявлення та викриття злочинів, пов’язаних з
приховуванням валютної виручки (ст. 80 КК України). Основними
нормативними актами, які регулюють здійснення валютних операцій на
території України, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему
валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. із
змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 25 листопада 1993
р., від 28 січня 1994 р. та від 11 квітня 1995 р. а також прийняті
Національним банком України правила: “Про порядок відкриття

рахунків підприємствами України в зарубіжних банках” від 26 червня 1993
р. та “Про здійснення операцій з іноземною валютою на території України”
від 14 березня 1993 р.

Об’єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 80і КК України, є
незаконне відкриття і використання за межами України валютних рахунків
як підприємств, установ, організацій, так і приватних осіб, або
приховування валютної виручки. Приховування валютної виручки може мати
місце як самостійно, при наявності валютного рахунку, відкритого з
дозволу Національного банку України, коли частина прибутку, одержаного у
валюті, не відображається у бухгалтерських документах, які подаються до
банківських установ, так і в сукупності з відкриттям або використанням
за межами України валютних рахунків без дозволу Національного банку.

У випадках, коли валютна виручка приховується посадовою особою
підприємств, організацій і установ шляхом умисного неподання податкових
декларацій та розрахунків або занижується розмір і державі завдається
шкода у великих або особливо великих розмірах, такі дії треба
кваліфікувати за ст. 148 КК України.

Якщо при відкритті або використанні за межами України валютного рахунку
чи прихованні валютної виручки посадовою особою було скоєно посадовий
підлог, такі дії треба додатково кваліфікувати за ст. 172 КК України.

Вивчення 108 порушених у різних регіонах країни кримінальних справ, а
також матеріалів про відмову в порушенні кримінальних справ за ухилення
від сплати податків свідчить, що способи вчинення злочинів у сфері
оподаткування вельми різноманітні. Складність систематизації таких
злочинів полягає в їх динамічності і негайному пристосуванні осіб, що їх
скоюють, до умов, у яких вони діють. Але наявність у них спільних ознак
і особливостей дає можливість об’єднати ці способи в певні групи,
зокрема:

— за видами їх скоєння (неподання, несвоєчасне подання

податкових декларацій та розрахунків, приховання об’єктів

оподаткування та заниження розміру прибутку);

за умовами функціонування підприємств (наявність

пільг, звільнення від сплати податків на певний час, ча

сткове звільнення від оподаткування);

за особливостями проведення окремих господарських

операцій (безготівкові розрахунки, готівкою, повернення

боргу, взаємний залік при розрахунках);

за характером взаємовідносин між суб’єктами госпо-

дарювання (укладення угод про здачу об’єктів оподаткування в оренду,
виконання бартерних операцій тощо);

— за напрямами діяльності суб’єктів (страхова, торговельна діяльність,
надання послуг, виконання робіт і т.п.).

Деякі із способів вчинення злочинів за своїми ознаками можна віднести до
тієї чи іншої з названих груп, тому така класифікація є умовною.

Для більш глибокого розуміння механізму вчинення злочинів у сфері
оподаткування, своєчасного їх виявлення та розробки відповідних
профілактичних заходів на загально-соціальному і
спеціально-кримінологічному рівнях доцільно більш детально розглянути
деякі з них.

1. УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ ПРИ ЗАПОВНЕННІ І ПОДАННІ ДЕКЛАРАЦІЙ ПРО
ДОХОДИ, ЗВІТНОСТІ ТА БУХГАЛТЕРСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ ДО НИХ

Відповідно до чинного податкового законодавства в Україні одним з
основних обов’язків платників податків є ведення бухгалтерського обліку
і звітності про фінансово-господарську діяльність, своєчасне подання до
органів державної податкової адміністрації декларацій про доходи та інші
документи і відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та
інших обов’язкових платежів і внесків.

На практиці відомі випадки, коли окремі керівники чи інші посадові особи
об’єкта підприємницької діяльності, не задумуючись над наслідками своїх
дій, допускають порушення податкового законодавства різними шляхами.

Перед тим, як перейти до їх висвітлення, необхідно підкреслити, що в
кожному з наведених нижче способів дається перелік бухгалтерських та
інших документів, які треба ретельно вивчати та аналізувати. Це
необхідно, перш за все, для того, щоб уникнути звинувачувального ухилу і
забезпечити об’єктивне вирішення матеріалів у відповідності до чинного
законодавства.

1.1. Ухилення від сплати податку шляхом неподання або несвоєчасного
подання податковим адміністраціям декларації про прибуток підприємства
та розрахунку податку на нього. Ухиленням від сплати податків шляхом
неподання або несвоєчасного подання податковим адміністраціям декларацій
про прибуток порушуються вимоги статей 2, 12 (п. 12.11), 17, 18 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств”, окремих положень
Закону України “Про систему оподаткування”.

При перевірці відомостей про такі порушення необхідно

мати на увазі, що, ухиляючись від сплати податків, суб’єкти
підприємницької діяльності можуть взагалі не подавати в органи державної
податкової адміністрації податкові декларації та розрахунки про
фінансово-господарську діяльність або подавати їх частково, приховуючи
(занижуючи) об’єкти оподаткування.

Відповідно до пункту 10 ст. 11 Закону України “Про державну податкову
службу в Україні” за зазначені порушення передбачено накладення
адміністративних штрафів на керівників та інших посадових осіб
підприємств, установ, організацій. Якщо приховані суми донарахованого
податку чи обов’язкового платежу (що виявлені перевіркою) становлять
великий або особливо великий розмір, то матеріали за такими фактами
правопорушень відповідно до п. 10 ст. 8 цього ж Закону передаються до
правоохоронних органів.

Для підтвердження або спростування вини суб’єктів підприємницької
діяльності необхідно вивчити і проаналізувати такі документи і операції
з ними:

рішення виконкому про реєстрацію суб’єкта підпри

ємницької діяльності і його статут;

список співробітників, посадових осіб і робітників,

працюючих на даному підприємстві;

бухгалтерський звіт про фінансово-господарську діяль

ність (з доданням документів);

довідку з банку про використання коштів на розра

хунковому рахунку (можливе отримання кредиту);

угоди, договори, контракти, інші зобов’язання на

виконання робіт (послуг) тощо;

прибутково-видаткові документи;

журнал обліку товарно-матеріальних цінностей (за

спрощеного бухгалтерського обліку);

інші документи, що підтверджують факти виробничо-

господарської діяльності і наявність коштів у підприємства.

Вивчення документів, що підтверджують реєстрацію суб’єкта
підприємницької діяльності (рішення виконкому, статут, ліцензії) дають
змогу встановити юридичну адресу підприємства, установчі дані на
посадових осіб, види діяльності, номер розрахункового рахунку, пільги,
які надані підприємству відповідно до чинного законодавства, та інше.

Аналітична оцінка угод, договорів, контрактів, інших зобов’язань дає
змогу конкретно визначити, яку фінансово-господарську діяльність веде
підприємство, його партнерів, види розрахунків з ними ( готівкові та
безготівкові розрахунки, обмін товарами, послугами тощо). Це надає

можливість провести зустрічні перевірки окремих операцій і розрахунків,
встановити джерела придбання матеріалів, сировини, обладнання, місця
зберігання і способи реалізації

продукції-

Важливе значення при вивченні фінансово-господарської діяльності
підприємств має інформація, одержана з відомості обчислення і виплати
заробітної плати. Вона дає можливість визначити витрати підприємства на
заробітну плату за певний період. При відсутності виробничої діяльності
можливе нецільове використання кредиту, коли надані установами банку
кошти розбазарюються і привласнюються заінтересованими особами.

Вилучення готівки може маскуватися відомістю на виплату заробітної
плати, в якій зазначаються особи, що працюють на підприємстві, раніше
працювали, знайомі заінтересованих осіб або вигадані прізвища і т.п. Під
таку відомість можуть оформлятися фіктивні угоди, наряди на виконання
робіт, надання послуг тощо.

Особливе значення при вивченні фінансово-господарської діяльності
підприємства має аналітична оцінка документів бухгалтерського обліку і
звітності. На підставі первинних облікових документів, які фіксують факт
здійснення господарських операцій і розпорядження (дозволу) на їх
проведення, провадиться запис у регістрах бухгалтерського обліку.

У первинних документах, в тому числі паперових і машинозчитувальних,
повинна бути інформація і такі обов’язкові реквізити: назва документу
(форми), код форми, дата і місце складання; зміст господарської
операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному
виразі); посади осіб, відповідальних за правильність їх здійснення і
оформлення, підписи чи інші знаки, що ідентифікують особу, яка здійснила
господарську операцію.

В залежності від обсягів виробництва, складності технології і кількості
працюючих облік на підприємствах ведеться в таких формах:

по простій системі — в книзі обліку прибутків і

витрат;

по 8 журналах-ордерах — на підприємствах з чи

сельністю працюючих до 200 чол. (регістри при скороченій

журнально-ордерній системі);

по 17 журналах-ордерах — на підприємствах з чи

сельністю працюючих понад 200 чол.

Журнально-ордерна форма бухгалтерського обліку базується на принципах
систематизації і накопичення інфор-

мації (даних) первинних документів безпосередньо в регістрах
аналітичного і синтетичного обліку.

Вивчаючи бухгалтерські документи, необхідно знати, що основними
регістрами при даній формі обліку є журнали-ордери, які ведуться по
кредиту синтетичного і дебету аналітичного обліку. Підсумкові дані
кредитових оборотів у кінці звітного періоду (місяця) із
журналів-ордерів переносяться в Головну книгу, яка є базовим документом,
де концентруються дані бухгалтерського обліку, і заслуговує
першочергової уваги в ході аналізу.

Кожна господарська операція відображається на бухгалтерських рахунках,
які призначені для згрупування, контролю і відображення переміщення
коштів, їх джерел надходження і господарських операцій на підприємстві.
Кожний рахунок має постійно закріплену назву і відповідний умовний
двозначний цифровий код (номер).

Підприємства, які функціонують на госпрозрахунку і є юридичними особами,
зобов’язані вести бухгалтерський облік за подвійною системою, в зв’язку
з чим затверджуються Плани рахунків бухгалтерського обліку, які є
директивними документами. Ведення бухгалтерського обліку у відповідності
з Планом рахунків є обов’язковим, вносити будь-які зміни без дозволу
Міністерства фінансів забороняється.

Аналізуючи фінансово-господарську діяльність підприємства, необхідно
знати, що згідно зі складом регістрів журнально-ордерної форми обліку
кожний журнал-ордер має свій постійний номер, в який вносяться дані про
гос-. подарські операції відповідно рахунку (наприклад, журнал-ордер № 1
є регістром по кредиту рахунку, № 50 — касові операції тощо).

Значну допомогу у викритті правопорушень надає інформація, одержана в
банку, клієнтом якого є дане підприємство. Згідно зі ст. 52 Закону
України “Про банки і банківську діяльність” із змінами і доповненнями,
внесеними Законом України “Про внесення змін і доповнень до деяких
законодавчих актів України” від 26 січня 1993 р., банки можуть видавати
довідки по операціях і рахунках юридичних осіб та інших організацій,
крім самих клієнтів, державним податковим інспекціям з питань
оподаткування, а також судам, органам прокуратури, служби безпеки,
внутрішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям на
письмову вимогу у випадках, передбачених чинним законодавством. Це дає
змогу на законній підставі

здійснювати перевірку правомірності надходження і використання коштів.

Наприклад, якщо підприємство отримало кредит на умовах цільового
використання, то шляхом вивчення платіжних вимог-доручень можна
встановити, на які цілі використані (затрачені) дані кошти, з ким
проведені розрахунки, і зустрічною перевіркою підтвердити чи спростувати
їх правомірність.

Вивчаючи ліцензію Національного банку України на право ведення
розрахунків у іноземній валюті і документи про операції, проведені на
валютному рахунку, можна встановити іноземних партнерів, характер їх
взаємовідносин, види господарських операцій і розрахунків по них.

Аналізуючи фінансово-господарські операції і розрахунки підприємства за
виконані роботи, надані послуги, отримані товарно-матеріальні цінності
(акти прийняття виконаних робіт, договори, прибутково-видаткові і
товарно-транспортні накладні), слід звернути увагу на те, яким чином
проведено розрахунки. При цьому треба мати на увазі, що згідно зі ст. 5
Указу Президента України “Про заходи щодо нормалізації платіжної
дисципліни в народному господарстві України” від 16 березня 1995 р.
установлено, що виручку від реалізації товарів (робіт, послуг), кошти,
повернуті з депозитів, а також суми заборгованості, що надійшли від
інших підприємств, у тому числі від гарантів і поручителів, підприємства
мають спрямовувати тільки на єдиний власний розрахунковий (поточний)
рахунок.

При виявленні розрахунків, проведених іншими підприємствами в залік
боргу за виконані роботи чи надані послуги третіми підприємствами,
необхідно співставити їх з даними декларації про доходи підприємства і
вияснити, чи враховані ці суми1.

1.2. Ухилення від сплати податків на прибуток шляхом приховання об’єктів
оподаткування і подачі декларації про відсутність оподатковуваного
прибутку. При виявленні такого роду правопорушень необхідно керуватися
положеннями Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

При розгляді способів вчинення злочинів, пов’язаних з ухиленням від
сплати податків, ряд документів, що підлягають вивченню при перевірках,
повторюється, тому надалі пояснення будуть даватися тільки до тих, які
раніше не розглядалися.

Вчинення цього злочину полягає в тому, що керівники чи посадові особи
малих підприємств (МП), на яких покладені обов’язки з ведення
бухгалтерського обліку, подання податкових декларацій про доходи,
переслідуючи корисливі цілі (суб’єктивна сторона), вносять в офіційні
документи (декларація про доходи) завідомо неправдиві дані про
відсутність доходів, збиткову діяльність чи занижують їх розміри, що в
залежності від розміру шкоди, завданої державі, передбачає ступінь
відповідальності — адміністративну чи кримінальну.

З метою викриття протиправних дій посадових осіб, що спрямовані на
ухилення від сплати податків на доходи (прибутки), необхідно
проаналізувати такі документи:

статут підприємства;

баланс підприємства;

дозвіл відділу районної архітектури на встановлення

малих архітектурних форм (кіосків для ведення торгівлі,

цехів для виробничої діяльності, гаражів та інше);

ліцензії на право реалізації товарів;

список керівників (посадових осіб), а також список

осіб, що працюють у підприємстві по найму;

товарно-транспортні накладні на товари, сировину,

що привозились чи вивозились підприємством;

акти про списання матеріалів, сировини;

розрахункові книжки про оплату за електроенергію,

воду, газ та інше;

контракти, угоди на виконання робіт, послуг, обмін

товарами;

документи, що підтверджують надходження чи вит

рати коштів (Головна книга, касова книга, журнал-ордер);

довідку банку про переміщення коштів на розрахун

ковому рахунку;

— акти попередніх перевірок контролюючими органами.

В залежності від виду діяльності підприємства треба

звернути увагу на порядок ведення бухгалтерського обліку і стан
звітності.

Вивчення статуту підприємства дає можливість встановити основні напрями
його діяльності, наявність необхідних потужностей, обладнання, машин,
механізмів, місць зберігання, переробки продукції’, шляхи збуту і
розрахунків за продукцію.

Аналізуючи список осіб, які працюють на підприємстві, доцільно
перевірити документи (рішення загальних зборів чи правління МП) про
прийняття на роботу, спеціальність, для виконання яких робіт (послуг)
прийнята ця особа і

що дасть можливість виявити об’єкти, які приховується від оподаткування.

Вивчення і аналіз витрат на оплату за енергоносії може

опомогти у виявленні фактів виконання енергомістких

побіт, що свідчить про використання верстатів, агрегатів

та інших машин для виготовлення чи переробки продукції.

Приховуючи об’єкти від оподаткування з метою отримання неконтрольованих
доходів, посадові особи суб’єктів підприємницької діяльності у
декларації про доходи і звітах про фінансово-господарську діяльність
можуть не вказувати на фактичне існування у них цехів або частини
верстатів та обладнання, сховищ для зберігання сировини чи готової
продукції, кіосків для реалізації продукції за готівку, яка приховується
від оподаткування.

Вивчаючи рішення виконкому Ради народних депутатів і дозвіл відділу
районної архітектури на установлення тих чи інших об’єктів, можна
отримати дані про місцезнаходження таких об’єктів і їх цільове
призначення, дані на їх власників та інше. Для підтвердження або
спростування відомостей про правопорушення необхідно здійснити перевірку
на самому об’єкті та в залежності від його призначення проаналізувати
організацію бухгалтерського обліку і порівняти з даними звітності, яку
подано в органи державної податкової адміністрації.

Значну допомогу у виявленні правопорушень, пов’язаних з прихованням
прибутків від оподаткування, надає інформація, яку можна отримати при
вивченні бухгалтерських документів, особливо тих, які взаємопов’язані
між собою і містять необхідні дані про ту чи іншу господарську операцію,
проведену підприємством.

При використанні журнально-ордерної форми документальною основою для
ведення бухгалтерського обліку є первинні бухгалтерські документи
(прибуткові і видаткові касові ордери, платіжні вимоги і доручення та
інше), накопичувальні відомості і журнали-ордери.

Основними реєстрами бухгалтерського обліку є журнали-ордери, які
об’єднують кінцеві результати господарських операцій по будь-якій групі
рахунків за звітний період. Допоміжні відомості використовуються у
випадках, коли аналітичні (більш детальні) показники по рахунках складно
записати безпосередньо в журнали-ордери. У зв’язку з цим дані первинних
бухгалтерських документів групуються спочатку у накопичувальних
відомостях, підсумки яких переносяться в журнали-ордери.

Важливе значення має вивчення актів попередніх перевірок, здійснених
контролюючими органами. Це дає можливість більш глибоко ознайомитися із
станом фінансово-господарської діяльності підприємства, бухгалтерського
обліку і звітності перед державною податковою інспекцією, органами
державної статистики тощо.

В залежності від завдань попередньої перевірки з акта можна отримати
інформацію про стан збереження товарно-матеріальних цінностей, про
недоліки, які виявлені ревізорами, і наслідки перевірки, про заходи щодо
усунення цих недоліків.

1.3. Приховання об’єктів оподаткування шляхом не-відображення в
бухгалтерському обліку обсягу реалізації продукції за готівку. При
викритті таких правопорушень необхідно керуватися статтями 2, 3, 12, 13,
17, 18 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, другим
розділом Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в
Україні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 3 квітня
1993 р., із змінами і доповненнями.

Варто звернути увагу на те, що посадові особи суб’єктів підприємницької
діяльності для реалізації свого злочинного наміру ухилитися від сплати
податку попередньо створюють певні умови для його здійснення. В даному
випадку при складанні угод (контрактів) між сторонами заінтересовані
особи можуть в умовах виконання певних зобов’язань не вказувати
конкретної дати (строку) виконання робіт, надання послуг тощо, а
записати: “протягом кварталу, півріччя, року”. Це дає змогу проводити
розрахунки між партнерами готівкою, не відображати її певний час в
бухгалтерському обліку і до кінця визначеного терміну вільно
користуватися таким неконтрольованим доходом.

В іншому випадку розрахунки готівкою можуть проводитись при здійсненні
разових операцій з реалізації партії товарів, наданні певної послуги,
виконанні робіт, коли угода не оформляється письмово, а результати
зовсім не відображаються в бухгалтерському обліку.

Виявлення корисливих злочинів, вчинюваних у такий спосіб
підприємницькими структурами, потребує перш за все глибокого вивчення
облікових документів та угод, які уклало це підприємство з партнерами, а
також аналізу діяльності реалізаторів продукції, особливо у випадках,
коли повністю або частково відсутнє належне оформлення робіт, які вони
виконують.

Для підтвердження або спростування протиправних дій треба
проаналізувати:

документи, що свідчать про наявність товарів (про

дукції) на підприємстві (складські картки обліку, прибут

кові накладні, товарно-транспортні накладні);

підтвердження руху товарно-матеріальних цінностей

(товарів) операціями по розрахунковому рахунку № 51, а

також витрат на оренду сховищ, транспорних витрат, вит

рат на оплату праці при реалізації товарів (реалізатори,

лоточники, продавці), при готівкових розрахунках по ка

совій книзі (р/рахунок № 50);

видаткові накладні і відповідні записи у складських

облікових картках (журналах обліку);

бухгалтерські звіти (за перевірюваний період) з до

датком документів.

— бухгалтерські записи по рахунку № 46 “Реалізація”.

Велике значення має інформація, яку містять у собі

документи первинного обліку і ті, що супроводжують певні види товарів
(продукції): товарно-транспортні накладні, прибутково-видаткові
накладні, картки складського обліку, платіжні вимоги-доручення, касові
прибутково-видаткові ордери, сертифікати якості, ліцензії, митні
декларації та інші. З них можна дізнатися про: джерела надходження
продукції, виробників і постачальників; кількість і якість товарів;
вартісну оцінку продукції і види розрахунків за неї; з якою метою ці
товари були придбані чи відпущені; хто безпосередньо займався
проведенням тих чи інших фінансово-господарських операцій.

Значну допомогу у виявленні правопорушень, пов’язаних з прихованням
об’єктів від оподаткування в такий спосіб, має інформація, одержана з
документів, що оформляються при проведенні касових операцій і операцій
по розрахунковому рахунку підприємства. При цьому необхідно мати на
увазі, що порядок ведення касових операцій і розрахунків регламентується
Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні
(див. пункт 1.1 цього параграфа), Порядком ведення касових операцій в
народному господарстві України, затвердженим постановою Правління
Національного банку України 2 лютого 1995 р. і Положенням про
безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затвердженим
рішенням Правління Національного банку України 24 травня 1993 р.

Усі підприємства зобов’язані зберігати кошти в банку.

ЗУ2Гега П.Г. 65

Для ведення обліку коштів, витрат готівки на підприємстві функціонує
каса. Первинними документами, що оформляються при веденні касових
операцій, є: прибутковий касовий ордер; видатковий касовий ордер;
платіжна відомість; касова книга; журнал реєстрації прибуткових і
видаткових касових ордерів. Про інформацію, яку містять у собі первинні
документи, говориться в роз’ясненні до пункту 1.1 даного розділу.

Всі операції, що проводяться по касі (рахунок №50), знаходять своє
відображення у звіті касира, де підраховуються надходження і видатки
грошових сум за день і виводиться залишок на кінець дня. Звіт касира, в
якому бухгалтер проставляє кореспонденцію рахунків, є основою для
заповнення журналу-ордера № 1. В залежності від проведеної операції по
касі рахунок № 50 “Каса” кореспондується (взаємодіє) по дебету і кредиту
з іншими рахунками (№№ 46, 51, 69, 71).

Переважна частина розрахунків між підприємствами здійснюється
безготівковим шляхом — перерахуванням коштів з рахунку платника на
рахунок одержувача. Посередником при здійсненні таких розрахунків є
банк, в якому підприємству для зберігання коштів і операцій по
розрахунках відкривається розрахунковий рахунок. Крім розрахункових
рахунків, для зберігання коштів строго цільового призначення
відкриваються поточні рахунки.

Приймання і видачу грошей, безготівкові розрахунки банк проводить за
документами установленої форми:

— при розрахунках готівкою:

а) чек грошовий;

б) об’ява на внесок готівкою;

— при безготівкових розрахунках: ^

а) платіжні вимоги-доручення;                                     ?' . б) платіжні доручення;   ,х в)             чек розрахунковий;           ;?" г)             акредитиви;          |: д)             векселі. 'і* Із змісту вищезгаданих документів можна встановити,-' коли і з ким безпосередньо проведено розрахунок під-^ приємством, на якій підставі, через який банк і розрахуй-^ ковий рахунок і в якій сумі. Крім того, за допомогою цих офіційних документів можна порівняти дані розрахунків з даними декларації, що подана до органів державної податкової інспекції за звітний період, і при необхідності провести зустрічні перевірки. 66 Облік операцій по розрахунковому рахунку ведеться на активному рахунку № 51 "Розрахунковий рахунок". У дебеті рахунку № 51 записуються суми залишків грошей на початок місяця і надходження грошей протягом місяця, а по кредиту — видатки грошей з розрахункового рахунку. Для обліку операцій по рахунку № 51 ведеться журнал-ордср № 2 "Розрахунковий рахунок", де відображаються обороти по дебету і кредиту рахунку № 51 за місяць. Всі додані до виписок банку документи мають мати штамп "погашено", на полях перевіреної виписки вказується кореспонденція (взаємодія) рахунків. При проведенні операцій по розрахунковому рахунку № 51 рахунок може кореспондуватися з рахунками №№ 50, 60, 68, 69, 76, 80, 85, 87, 90 та ін. Фінансова звітність — один із найважливіших елементів бухгалтерського обліку, який методом суцільного, безперервного і документального оформлення господарських операцій забезпечує систематизування інформації про діяльність підприємства, його структурних підрозділів і взаємовідносини з підприємствами, організаціями, фінансово-кредитними та іншими державними органами. Обсяг річного (фінансового) бухгалтерського звіту для всіх господарюючих суб'єктів включає три типові форми: баланс підприємства — форма № 1; звіт про фінансові результати і їх використання — форма № 2; —            звіт   про   фінансово-майнове   становище   підприєм ства — форма № 3 і пояснювальну записку. Вимагати і подавати фінансовий (бухгалтерський) звіт за невстановленою формою забороняється. Квартальну і річну фінансову звітність суб'єкти господарювання подають: власникам (учасникам, заставникам, органам, у сфері управління яких перебуває підприємство) — відповідно до установчих документів; державній податковій адміністрації; органу державної статистики. Крім того, фінансова звітність може подаватись іншим органам державного управління, банкам, заінтересованим організаціям на основі угоди з господарюючим суб'єктом. Враховуючи визначений порядок подання звітності підприємством, працівники контролюючих органів при вивченні його фінансово-господарської діяльності і достовірності даних, поданих у декларації про прибутки для їх оподаткування, можуть проаналізувати і співставити дані фінан- 67 сової звітності, поданої до вищезгаданих державних органів, і при виявленні розбіжності у розрахунках провести більш детальну аудиторську перевірку. Разом з тим необхідно звернути увагу на те, що у партнерів по угоді присутня колізія інтересів. Сторона (продавець), отримавши прибуток (доход) від реалізації товарів, виконання робіт (послуг), що підлягає оподаткуванню, заінтересована в прихованні його і може певний час не відображати прибуток по бухгалтерському обліку, ухилятися від сплати податку в інший спосіб. Покупець, придбавши товар, заінтересований в показі органам податкової адміністрації витрат, які він поніс. Тому для прийняття законного рішення працівникам контролюючих органів шляхом проведення зустрічної перевірки треба переконатися у правомірності взаємних розрахунків. 1.4. Приховання об'єктів оподаткування шляхом подання до державної податкової адміністрації листів з проханням звільнити від сплати податків у зв'язку з тим, що підприємство тимчасово не веде господарської діяльності. При викритті даного правопорушення слід керуватися положеннями Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Подання до податкової адміністрації листа можна розцінювати як ознаку вчинення такого злочину. При цьому комерційне підприємство фактично функціонує і займається торговельно-закупівельною діяльністю. З метою ухилення від сплати податків на прибуток посадові особи приховують об'єкти оподаткування (доходи від торговель-но-закупівельної діяльності). У своїх листах до ДПА за звітний період вони повідомляють, що не ведуть господарської діяльності і не мають грошових надходжень на розрахунковий рахунок. Така інформація виглядає правдивою, оскільки в статуті підприємства зазначаються види діяльності, якими дійсно на даний час воно не займається (будівництво, виробництво ТНВ). Але в статуті підприємств, як правило, крім особливих видів діяльності, є загальна фраза про те, що це підприємство займається "іншими видами діяльності". Це дає змогу підприємцям проводити вигідні "операції". У ході аналізу таких фактів треба вивчити та проаналізувати: статут підприємства; штатний розпис; прибутково-видаткові накладні; 68 __ відомості на виплату заробітної плати;                 дозвіл на ведення торговельної діяльності;                 переміщення коштів на розрахунковому рахунку під приємства.           ... Поряд з іншими документами, які необхідно проаналізувати при викритті правопорушення, варто звернути особливу увагу на інформацію, що міститься у дозволі на ведення торговельної чи посередницької діяльності підприємства, а саме:                 коли прийнято рішення виконкому   районної Ради народних депутатів про надання дозволу на зайняття торговельною чи посередницькою діяльністю (звірити з даними щодо торговельної чи посередницької діяльності, які повинні бути в статуті підприємства); номер і дату реєстрації рішення; в якому місці дозволено реалізувати товари   (про дукцію) ; види товарів,   які дозволено реалізувати суб'єктові підприємництва. Якщо в перелік входять види товарів, на які потрібний особливий дозвіл (ліцензія), необхідно перевірити, чи є він у суб'єкта, діяльність якого аналізується. При наявності згаданих документів необхідно з'ясувати, чи є дозвіл архітектурного відділу виконкому районної Ради народних депутатів на встановлення малих архітектурних форм (кіосків, лотків, павільйонів). Це дасть змогу встановити їх місцезнаходження, профіль діяльності, хто працює в них та інше. Комплексне вивчення вищезгаданих документів надає можливість підтвердити чи спростувати доводи суб'єкта підприємницької діяльності про відсутність господарської роботи і коштів. Крім того, треба переглянути всі документи, пов'язані з оплатою за оренду приміщень, розрахунки за операції в кожному кіоску, павільйоні і т.п., що дасть змогу встановити, функціонують вони чи ні. 1.5. Приховання прибутків від оподаткування шляхом умисного відображення господарських операцій і розрахунків пізніше звітного періоду. При викритті такого правопорушення слід керуватися основними вимогами Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні. Пунктом 10 цього положення встановлено, що при веденні бухгалтерського обліку підприємство, установа повинні забезпечити правильність віднесення доходів і витрат 69 І до відповідних звітних періодів (місяць, |свартал, рік). д0 ходи і витрати визначаються у звітному періоді, до якот вони віднесені, незалежно від часу надходження та сплатй витрат. Варто також звернути увагу на те, що суми доходів здобуті таким чином, приховуються від оподаткування 3 метою їх подальшого використання протягом певного часу для додаткового одержання неконтрольованого доходу. ДЛя виявлення такого правопорушення необхідно вивчити і проаналізувати такі документи та операції з ними: декларацію про доходи; прибуткові і видаткові документи за звітний період; відповідність даних первинних облікових документів записам у реєстрах бухгалтерського обліку; звіт про господарську діяльність (доходи і витрати) і додаток первинних документів. Важливе значення має інформація, яку можна отримати при вивченні бухгалтерського звіту про фінансово-господарську діяльність підприємства, що являє собою упорядковану таблицю узагальнюючих показників, котрі у концентрованому вигляді відображають результати господарювання суб'єкта підприємництва, його виробничий і соціальний розвиток, фінансовий і майновий стан, дотримання договірної, фінансово-кредитної та звітної дисципліни, забезпеченість власними оборотними коштами та частку позикових коштів, які є складовими фінансів, що забезпечують можливість своєчасно виконати зобов'язання підприємства (про інформацію документів бухгалтерського звіту йдеться в поясненні до п. 1.3 цього розділу). Треба звернути особливу увагу на те, що подання до державної податкової адміністрації звітів з неповними даними про господарські операції та розрахунки і відображення їх в документах бухгалтерського обліку підприємства пізніше звітного періоду може повторюватися неодноразово. 2. УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ ПРИ КОРИСТУВАННІ ПІЛЬГАМИ Серед правопорушень цієї групи найбільший інтерес викликають ухилення від сплати податків шляхом завищення відсотка певної категорії працюючих на підприємстві, що дає право на пільги при оподаткуванні; фальсифікації в декларації даних про витрати коштів начебто на ведення підприємством власного будівництва. Деякі з пільг, що використовувались   для   приховання   прибутків   у   такий 70 скасовані. Але, враховуючи нестаїлльність законо- моЖливість їх поновлення, доцільно розглянути давства ' ц' 2С"   ухилення від сплати податків шляхом завищення •   отка певної категорії працюючих на підприємстві. Вчи-В^іна даного правопорушення полягає у тому, що керів-чи посадові особи суб єкта підприємницької діяльності з метою приховання доходів від оподаткування навмисно порушували вимоги ст. 5 Закону України "Про оподаткування доходів підприємств і організацій" від 21 лютого 1992 р., яка передбачала пільги при оподаткуванні доходів: а)             учнівських і студентських підприємств за умов, що кількість учнів та студентів у загальній чисельності пра цюючих становить не менше 80%; б)            установ, учбово-виробничих підприємств та об'єднань громадських організацій інвалідів, де інваліди становлять більше як 50% від загальної чисельності працюючих. Окремі підприємці з метою ^ухилення від сплати податку незаконно користуються пільгами, передбаченими Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема ст. 10, згідно з якою від сплати податку на прибуток звільняються: —            підприємства громадських організацій інвалідів, за реєстровані згідно з чинним законодавством, де інваліди становлять 50% загальної чисельності працюючих в основ ному виробництві, за умов, що рентабельність зазначених підприємств не перевищує 50% і що вони не займаються експортно-імпортними   операціями   (крім   випадків,   коли такі операції здійснюються для забезпечення виробництва власної продукції та її реалізації); —            до 100% — на відшкодування витрат підприємств та організацій,   спрямованих на інвестування будівництва і придбання житла для військовослужбовців та   членів їх сімей, які мають право на отримання житла. Для підтвердження або спростування даних про незаконне користування пільгами треба проаналізувати такі документи: декларацію про доходи підприємства; штатний розпис підприємства; особисті картки або трудові книжки; довідки і висновки ЛТЕК про інвалідність; довідки з навчального закладу (вуз, технікум); інші документи, що підтверджують право на повне або часткове звільнення підприємства від оподаткування. 71 При аналізі штатного розпису підприємства такого можна з'ясувати питання про загальну чисельність рщ ючих на ньому, в тому числі в основному виробництві, також встановити серед них кількість працюючих студентів учнів чи інвалідів. При цьому необхідно скористатися інформацією в особистих картках чи трудових книжках, щ0 зберігаються у відділі кадрів підприємства. Для підтвердження даних про фактичну кількість працюючих інвалідів чи студентів необхідно переконатися у наявності і достовірності медичних та інших документів (довідки і висновки ЛТЕК про інвалідність, довідки з учбових закладів тощо). У разі виникнення сумніву в достовірності певних документів треба здійснити зустрічну перевірку в медичних установах та учбових закладах, які видали їх. 2.2. Приховання об'єктів оподаткування шляхом фальсифікації в декларації даних про витрати коштів начебто на ведення підприємством власного будівництва. В даному випадку порушувались вимоги Декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на прибуток підприємств і організацій" від 26 грудня 1992 р. Скоєння такого правопорушення пов'язане з тим, що, ухиляючись від сплати податків, посадові особи вносили в офіційні документи завідомо неправдиві відомості начебто про свою будівельну діяльність, маючи на меті, крім приховання торговельно-закупівельної або іншої діяльності, скористатися пільгами щодо податку з сум прибутку, що використовується на нове будівництво. У такому випадку оподатковуваний прибуток неправомірно зменшувався на 50%. Для викриття таких протиправних діянь посадових осіб необхідно вивчити і проаналізувати: декларацію про доходи; угоду-підряд на ведення будівельних робіт; кошторис на будівництво; наявність і місцезнаходження об'єкта будівництва; прибуткові і видаткові документи на будівельні ма теріали; акти списання будматеріалів; акти прийняття об'єкта; баланс підприємства; звіт про фінансові результати та їх використання; операції по рахунку № 60 "Розрахунки з постачаль никами і підрядчиками"; інші документи, що підтверджують ведення будів ництва. 72 а-підряД вивчається з метою встановлення даних У щ0 суб'єкту підприємницької діяльності чи іншому пр0 ТИєМству дійсно доручалося ведення будівництва, зро-?ідПР висновки стосовно доцільності та правомірності прийнятих рішень.   .... Більш достовірну інформацію про підготовку і ведення будівельно-монтажних робіт можна отримати, вивчаючи поектно-кошторисну документацію. Треба знати, що кошторис на будівництво являє собою сукупність нормативних розрахунків, що визначають кошторисну вартість будівництва (розширення, реконструкції) підприємства, будинку, споруди, невід'ємну частину проекту. Він обраховується на основі проектних даних, кошторисних норм і розцінок, відповідних прейскурантів. Кошторис на будівництво складається для визначення вартості як усього будівництва, так і окремих видів робіт і затрат, є лімітом фінансування капітальних вкладень і потрібен для розрахунків за виконані роботи між замовниками і підрядними організаціями. Кошторис на будівництво складається із трьох частин: вартості будівельно-монтажних робіт; витрат на обладнання; проведення капітальних робіт і витрат, що включають вартість проектних і розвідувальних робіт. Ці та інші документи дають можливість встановити джерела фінансування, систему постачання будівельних матеріалів, безпосередніх замовників і виконавців та багато інших даних, за допомогою яких можна визначити, ведуться насправді такі роботи чи ні. ? 1/4 | ? ? X „ i o oe 8 2 ¤ ентів, необхідних для перевірки достовірності даних про ведення будівельних робіт, варто віднести шляхові листи і товарно-транспортні накладні до них на завезення будівельних матеріалів; акти списання будівельних матеріалів (акти прийняття окремих вузлів, блоків, агрегатів, обладнання тощо). Крім того, необхідно встановити факти зайняття торговельно-закупівельною або іншою діяльністю, місця скупки та перепродажу товарів, документи на ці операції, суми прибутків і їх фактичне використання. 2.3. Приховання прибутку від оподаткування шляхом внесення у звітність завідомо завищених даних про частку іноземного капіталу (іноземної інвестиції) у статутному фонді спільного підприємства. При викритті такого правопорушення треба мати на увазі, що особливості режиму іноземних інвестицій на території України, включаючи надання додаткових пільг підприємствам з іноземними інвестиціями, визначено Декретом Кабінету Міністрів Ук- 73 раїни "Про режим іноземного інвестування" від 20 трави 1993 р., Законом України "Про Державну програму 3аоЯ хочення іноземних інвестицій в Україні" від   17 грудн 1993 р. та Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. Відповідно до п. 4 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" частина іноземного капіталу в статутному фонді повинна бути кваліфікаційною і становити не менше 20% оголошеного статутного капіталу. Відповідно до ст. 31 Декрету пільги поширюються на підприємства з іноземними інвестиціями, якщо кваліфікаційна іноземна інвестиція не відчужується протягом її амортизації, але не раніше закінчення пільгового податкового періоду. Для спростування чи підтвердження відомостей про скоєння такого правопорушення треба проаналізувати: декларацію про доходи; баланс підприємства; звіт про фінансові результати; список Агентства міжнародного співробітництва та інвестицій, до якого повинно бути включене дане спільне підприємство; інвестиційне свідоцтво про державну реєстрацію іно земної інвестиції; документи про одержання майна і цінностей в ра хунок внесків до статутного фонду; ліцензію Національного банку України на право про ведення операцій з іноземною валютою; документи,   що   підтверджують   розміри   статутного фонду (установчий договір, статут СП). При виявленні таких правопорушень потрібно звернути увагу на особливості оподаткування прибутків спільних підприємств з іноземними інвестиціями. Часто суб'єктами підприємницької діяльності використовуються можливості зменшити суми виплати податків на прибуток, одержаний від спільної діяльності з інвестором шляхом їх оплати за кордоном, де значно нижчі ставки податку. Згідно зі статтями 13—16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлюються умови, за яких суми податку на прибуток, одержаний за межами України, сплачені за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховуються при сплаті ними податку на прибуток в Україні. Спільні підприємства з іноземними інвестиціями, що функціонують в Україні, повинні бути внесені в список 74 тс міжнародного співробітництва та інвестицій. Це ^** є змогу встановити: у якій державі знаходиться інвес-НЯД (партнер по СП), чи укладено договір між Україною ^иіею державою про співробітництво, коли і де укладено 1 говір про спільну діяльність, номер валютного рахунку = Україні та інше. Особливе значення має інформація про розміри частки іноземної інвестиції стосовно оголошеного статутного капіталу. При перевірці достовірності цього факту необхідно вивчити і проаналізувати дані, які містяться в інвестиційному свідоцтві про державну реєстрацію інвестиції. Із змісту даного свідоцтва можна отримати інформацію про місцезнаходження іноземного партнера, основні умови договору (контракту), вид інвестиційного внеску (іноземна валюта, техніка, обладнання тощо). Крім того, треба проаналізувати документи, що підтверджують розміри коштів статутного фонду. Для цього потрібно знати, що такі дані можна одержати із змісту статуту спільного підприємства. В ньому конкретно вказуються всі співзасновники спільного підприємства, в тому числі і іноземні, розмір частки кожного співзасновника в статутному фонді і в якій формі вона внесена (іноземна валюта, національна валюта, майно, технічні засоби тощо). Варто звернути увагу на те, чи вносились додатково зміни щодо розмірів цього фонду. Якщо такі факти мали місце, необхідно також перевірити документи, що підтверджують ці зміни (рішення загальних зборів співучасників СП, дозвіл виконкому районної Ради народних депутатів, у якому вигляді зроблені внески при збільшенні фонду тощо). Важливе значення має й те, яким чином суб'єкт підприємництва, що функціонує в Україні, буде розпоряджатися іноземними інвестиціями. Потрібно звернути увагу на вимогу чинного законодавства, яка полягає у тому, що пільги поширюються на ті підприємства з іноземними інвестиціями, в яких кваліфікаційна іноземна інвестиція не відчужується протягом її амортизації. Тому при перевірці необхідно переглянути прибуткові документи про одержання іноземної інвестиції, наданої іноземним партнером (інвестором) в рахунок внеску до статутного фонду спільного підприємства. Вияснити, де фактично знаходяться кошти, матеріальні цінності тощо. Якщо іноземна інвестиція була надана у вигляді іноземної валюти, то слід пересвідчитись у наявності ліцензії Національного банку України на право проведення операцій з 75 і РУх іноземною валютою, отримати в банку довідку про коштів на валютному рахунку підприємства. 2.4. Ухилення від сплати податків шляхом заниження частини суми прибутків під виглядом відрахувань до бла. годійного фонду. При виявленні такого правопорушення треба керуватися вимогами ст. 3.1.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пунктами "о", "щ» ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на добавлену вартість" (із змінами і доповненнями, внесеними Декретом Кабінету Міністрів України від ЗО квітня 1993 р. та законами України від 1 липня 1993 р. і від 24 квітня 1996 р.), Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні. Вступивши в змову з працівниками благодійних фондів безпосередньо або через посередників, керівники комерційних структур можуть під виглядом відрахувань на благодійні заходи приховувати частину прибутку. Крім того, вони вдаються до фальсифікації документів про таку діяльність, вносячи свідомо в офіційні документи неправдиві дані. Для підтвердження або спростування факту проти-правності діянь потрібко проаналізувати такі документи і бухгалтерські операції з ними: декларацію про доходи; баланс підприємства; звіт про фінансові результати; угоди, договори, зобов'язання та інші документи, що свідчать про благодійну діяльність; відображення відрахувань до благодійних фондів на розрахунковому рахунку № 51; відображення і зіставлення цих операцій на рахунках №№ 80 і 81; рух коштів на розрахунковому рахунку благодійного фонду, якому направлені ці кошти (відповідність перера хованих сум, їх використання за призначенням, право мірність операцій); документи, що підтверджують можливі витрати пе рерахованих сум. Однією з важливих особливостей такого правопорушення є те, що, приховуючи частину прибутку від оподаткування таким чином, підприємство заінтересоване показати "витрати", тому при перевірці необхідно з'ясувати, в якому вигляді (гроші, майно, технічні засоби, автотранспорт, пальне тощо) оформлені ці кошти. При порівнянні документів у одержувача і при опитуванні осіб, які начебто 76 и участь у прийманні, розподілі, використанні такої сяноги, можна одержати потрібну інформацію, яка під- д0П   жуЄ чи спростовує злочинні наміри осіб суб'єкта під- ТВиємницької діяльності. Особливо слід звернути увагу на оавомірність дій осіб, безпосередньо причетних до отри- ання, розподілу і списання таких коштів. Для виявлення конкретних сум прибутків, що занижуються під виглядом благодійної діяльності, треба зіставити операції на рахунку № 80 "Прибутки і втрати", де враховуються фінансові результати господарської діяльності малих підприємств. По дебету рахунку № 80 відображаються витрати, а по кредиту — прибутки. На рахунку № 81 "Використання прибутків" враховуються прибутки підприємства, що йдуть для їх розподілу. Рахунок має два субрахунки: 81-1 "Відрахування до бюджетів з прибутків" і 81-2 "Використання прибутків на інші цілі", де знаходять відображення операції по розрахунках на благодійні цілі. Списання сум, що значаться на рахунку № 81, проводяться при реформуванні балансу з кредиту цього рахунку в кореспондуванні з дебетом рахунку № 80. 3. УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ НА ПРИБУТОК Одним із найпоширеніших способів учинення даного злочину є приховання розміру фактичного прибутку (доходу) від оподаткування шляхом навмисного неправильного віднесення витрат на собівартість продукції, яка підлягає реалізації. При цьому виникає невідповідність між розрахунками планової калькуляції витрат на виробництво продукції і фактичних витрат на вироблену продукцію. 3.1. Ухилення від сплати податку шляхом приховання прибутків, одержаних від реалізації товарів, що надходять від зарубіжних партнерів, вартість яких фактично була завищена при їх оприбуткуванні. Такими неправомірними діями посадові особи порушують вимоги Законів України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств" та Декрету Кабінету Міністрів України "Про порядок обкладення митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну". Для встановлення достовірних даних про скоєння правопорушення треба переглянути і проаналізувати: декларацію про доходи; Головну книгу; касову книгу; журнал-ордер; 77 виписки з розрахункового рахунку; баланс підприємства; звіт про фінансові результати; операції по рахунку № 46 "Реалізація"; прибутково-видаткові накладні; митну декларацію; довідку про сплату мита. Одержуючи товари від зарубіжних партнерів, суб'єкти підприємницької діяльності намагаються щонайбільше занизити їх вартість при сплаті мита і ввезенні їх на територію України та завищити при оприбуткуванні. З митної декларації можна встановити всі необхідні дані на зарубіжного постачальника, види товарів, їх відпускну вартість, розмір суми мита, дані на одержувача продукції, про транспортні засоби, якими здійснювалось перевезення товарів, розрахункові рахунки партнерів тощо. Встановивши ці дані, можна порівняти їх з реквізитами прибуткових документів підприємства-одержувача. Таким чином перевіряється відповідність ціни оприбуткування фактичним витратам. Треба мати на увазі, що в разі завищення розміру понесених витрат різниця привласнюється заінтересованими особами. В такому випадку потрібно зіставити дані декларації про прибуток підприємства і розрахунки до неї, які подані в органи державної податкової адміністрації з даними бухгалтерського звіту по даній групі товарів. Також потрібно порівняти записи в первинних облікових бухгалтерських документах про вартісну оцінку товарів і ціну при реалізації (прибуткові і видаткові накладні, акти переоцінок, розрахунки, прибуткові касові ордери про надходження сум виручки за реалізацію товарів у касу підприємства тощо). Таке вивчення дасть змогу додатково підтвердити чи спростувати факт привласнення сум прибутку, отриманих за рахунок різниці між дійсною вартістю і завищеною ціною товару. 3.2. Заниження розміру прибутку в декларації і завищення цін при реалізації товару. Як і в попередньому випадку, окремі посадові особи підприємницьких структур порушують вимоги Законів України "Про систему оподаткування" та "Про оподаткування прибутку підприємств". З метою ухилення від сплати податків на прибуток вони при реалізації товару завищують його ціну, а в декларації відображають меншу, різницю ж при цьому привласнюють. 78 ЧбіР доказ'в> необхідних для викриття таких підприєм-полягає в
пошуку,   реєстрації, аналізі перш за все ціВ’уМентів, які містять
дані про здійснення тих чи інших Д°зЕ>ахункових операцій. До таких
документів належать: Р°_^ прибутково-видаткові документи на продукцію
(акти ймання,   прибуткові   і   видаткові   накладні,
товарно-транспортні накладні, сертифікати якості, карантинні сертифікати
та ін.);

— рахунок-фактура на товарно-матеріальш цінності, пла

тіжні доручення, довіреності, розрахункові чекові лімітні

книжки;

розрахунки щодо собівартості продукції, що реалі

зується, націнки та їх розміри;

звіт матеріально-відповідальних осіб про надходження

і витрати товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) і їх за

лишки (при передачі змін);

касові звіти про реалізацію ТМЦ;

грошові перекази, доручення на попередню оплату

за ТМЦ та інші документи, що підтверджують відпускну

і фактичну ціну ТМЦ;

звітні розрахунки, що підтверджують факт реалізації

продукції [прибуткові касові ордери, касові книги (при

розрахунках готівкою) ].

Крім того, необхідно простежити шлях документального проходження товарів
від їх відправлення постачальником до реалізації одержувачем. Важливе
значення при цьому має інформація, яка міститься в первинних документах
бухгалтерського обліку і є основою для подальшого порівняння. Найбільш
вірогідну інформацію містить рахунок-фактура — документ встановленої
форми, який виписує продавець (відправник) для одержання вартості товару
або наданих послуг з покупця (одержувача). Рахунок-фактура дає
можливість отримати такі дані:

на якій основі здійснюється постачання товарів (уго

да, контракт тощо);

адреси партнерів;

номер розрахункового рахунку і банк, в якому він

відкритий;

характер доставки (автотранспортом, залізницею тощо);

кількість товарів (вага, кількість упаковок, штук тощо); вид оплати
(готівкою, безготівковий розрахунок, обмін товарами, послугами) і на яку
суму;

адреса відвантаження (відправлення) і адреса вивантаження (одержання).

таку інформацію, можна перевірити перець про оприбуткування товарів
і відповідність ?»”‘

Маючи

документи про оприбуткування товарів і відповідність 3 ” писів у них. Це
допоможе встановити фактичний рівет націнки при реалізації продукції.
Особливо варто зверну^ увагу на операції, пов’язані з оприбуткуванням
грощев отриманих від реалізації даного товару, де, крім прибуткових
касових ордерів, можуть бути прибутково-видаткові накладні з записами
назви товарів, їх вартості, кількості а також дані на осіб, що
безпосередньо проводили його реалізацію (продаж). Дані про вартісну
оцінку товарів можна одержати з інформації, що міститься у банківських
документах (платіжні вимоги-доручення, чеки грошові, чеки розрахункові,
об’ява на внесок готівкою тощо).

3.3. Приховання прибутків від оподаткування шляхом необгрунтованого
завищення собівартості продукції. Виявлення таких правопорушень
передбачає використання окремих положень Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств”, Положення про організацію
бухгалтерського обліку і звітності в Україні.

Для викриття зазначених протиправних дій треба вивчити і проаналізувати
такі документи та операції з ними:

декларацію про доходи;

баланс підприємства;

звіт про фінансово-господарську діяльність з додатком

документів;

кошториси витрат на роботи, послуги, пов’язані з

виробництвом продукції;

касову книгу;

журнал-ордер;

— склад витрат (форма), що включаються в собі

вартість;

— бухгалтерські записи по рахунку № 46 “Реалізація”;

бухгалтерські записи по рахунку № 20 “Основне

виробництво”;

прибутково-видаткові ордери;

платіжні вимоги, доручення;

угоди.

При виявленні і документуванні таких злочинів потрібно мати на увазі, що
собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з
витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва продукції
природних ресурсів, сировини і матеріалів, палива та інших видів
енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а
також інших витрат на виробництво та реа-

цію- Необхідно також враховувати, що кінцевий фі-дізасовИИ результат
(прибуток або збиток) складається з Авансового результату від реалізації
продукції (робіт, по-

уГ) основних фондів, нематеріальних активів та іншого айна підприємства
і доходів від позареалізаційних опе-ацій, зменшених на суму витрат за
цими операціями.

Прибуток або збиток від реалізації продукції (робіт, послуг)
визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (робіт,
послуг) у цінах продажу без податку на добавлену вартість, акцизного та
інших зборів і витратами на виробництво і збут (реалізацію).

Важливе значення має інформація, що міститься в документах, які
відображають дані про розрахунки з постачальниками. Всі розрахунки за
надходження від постачальників матеріальних цінностей (виконання робіт,
послуг) відображаються на пасивному рахунку № 60 “Розрахунки з
постачальниками і підрядчиками”, по дебету якого враховуються суми
погашених боргів з постачальниками, по кредиту — непогашені суми боргу
постачальникам товарно-матеріальних цінностей за виконані для
підприємства роботи (послуги), і кредитове сальдо по цьому рахунку є
боргом підприємства за одержані, але не оплачені матеріальні цінності
(послуги).

Всі операції по розрахунках з постачальниками і первинні документи
відображаються у журналі-ордері № 6, що відповідає рахунку № 60. При
розрахунках готівкою

3 постачальниками ці операції проводяться на
рахунку

№ 50 “Каса” і відповідно в журналі-ордері № 1. Про дані

операції більш детально йдеться в поясненні до пункту 1.3

цього розділу.

3.4. Приховання об’єктів оподаткування шляхом фальсифікації даних про
наявність у підприємства автотранспорту та використання його і списання
витрат на собівартість продукції. Приховуючи об’єкти оподаткування
(автотранспорт) від сплати податків, керівники підприємства не ставлять
його на баланс і неоприбутковують, але, користуючись таким
автотранспортом, вони вимушені нести певні витрати пально-мастильних
матеріалів, на їх технічне обслуговування та інші затрати для їх роботи,
які включаються в собівартість продукції. Для викриття такого
правопорушення чи спростування даних про необхідність витрат
пально-мастильних матеріалів на виробництво потрібно з’ясувати такі
питання:

4 Гега П.Г. 81

— чи потребують виробничі процеси витрат пально-ма

стильних матеріалів;

— чи можливе використання пально-мастильних ма

теріалів на наявних верстатах, механізмах, в приміщеннях

тощо.

Для цього треба проаналізувати такі документи:

прибутково-видаткові накладні на пально-мастильні

матеріали;

акти списання пально-мастильних матеріалів;

розрахунок планової калькуляції витрат на вироб

ництво продукції;

розрахунок фактичних витрат на вироблену про

дукцію;

переміщення коштів на розрахунковому рахунку в

банку.

Через ДАІ необхідно отримати дані про наявність зареєстрованого
автотранспорту, а також перевірити наявність місткостей для
пально-мастильних матеріалів, їх спроможність.

При викритті цього правопорушення необхідно знати, що до витрат, які
включаються до собівартості продукції, належать матеріальні витрати (за
вирахуванням вартості зворотних відходів). Слід пам’ятати, що керівники
підприємства, користуючись автотранспортом, заінтересовані в заниженні
прибутку шляхом виключення з його суми вартості затрат, пов’язаних з
обслуговуванням цього транспорту. Шляхом перевірки прибутково-видаткових
накладних, актів списання пально-мастильних матеріалів можна встановити,
на чий транспорт вони витрачені — на власний чи інший.

Додаткові перевірки наявності місткостей для зберігання
пально-мастильних матеріалів, агрегатів, верстатів і машин дають
можливість підтвердити злочинні наміри суб’єкта підприємницької
діяльності приховати об’єкти оподаткування (транспорт). У даному випадку
можливі такі факти, що під виглядом використання власного транспорту для
виробничих потреб оформляються фіктивні угоди і закріпляється
автотранспорт підприємства за окремими працівниками. Особливо поширені
такі факти на підприємствах недержавної форми власності.

Слід мати на увазі, що укриття автотранспорту від оподаткування може
супроводжуватись розкраданням пально-мастильних матеріалів на
підприємстві в корисливих цілях як керівниками цього підприємства, так і
іншими особами.

4. ВИКОРИСТАННЯ ДЕКІЛЬКОХ РОЗРАХУНКОВИХ РАХУНКІВ як ЗАСОБУ ПРИХОВАННЯ
ПРИБУТКІВ (ДОХОДІВ) ВІД ОПОДАТКУВАННЯ

Чинним законодавством України передбачено, що клієн-банків мають право
відкривати свої розрахункові (поточні, валютні) рахунки в одному із
самостійно вибраних ними’ банків та користуватися послугами інших
банків. Порушуючи цю ВИМОГУ> деякі ділки одночасно відкривають у різних
банках по декілька розрахункових рахунків, які потім використовують у
злочинних цілях.

У певних ситуаціях при аналізі фінансово-господарської діяльності
суб’єктів оподаткування працівникам контролюючих органів надано право
одержувати відомості стосовно особистих вкладів, розрахункових рахунків
і операцій по них, а також і тих, що становлять комерційну та банківську
таємницю.

4.1. Приховання прибутків (доходів) від оподаткування шляхом відкриття
кількох розрахункових рахунків у різних банках. При викритті даного
злочину необхідно керуватися окремими положеннями Закону України “Про
банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р. (із змінами і
доповненнями).. Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий
податок з громадян”, Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств”, Указу Президента України “Про заходи щодо нормалізації
платіжної дисципліни в народному господарстві України” від 16 березня
1995 р.

З метою приховання розрахунків з партнерами та уникнення сплати податків
керівники суб’єкта господарювання, відкриваючи кілька розрахункових
рахунків у різних банках, показують проведення розрахункових операцій
лише по одному розрахунковому рахунку. При заповненні декларації про
доходи і розрахунків про фінансово-господарську діяльність посадові
особи не показують значної частини фактично проведених операцій і
отриманих коштів, тому для викриття подібних фактів слід вивчити і
проаналізувати такі документи і операції з ними:

договори, угоди, контракти, укладені підприємством; документи, що
підтверджують профіль діяльності підприємства (статут, рішення виконкому
про реєстрацію підприємства, ліцензії тощо);

облікові документи — журнали-ордери, касову книгу, складські картки
обліку, товарно-транспортні накладні, ра-хунки-фактури,
прибутково-видаткові накладні;

: І

бухгалтерські звіти з додатком документів (за період

що перевіряється, та попередній); ‘

надходження грошей від підприємств-партнерів (мож

ливе використання їх розрахункового рахунку);

надходження грошей від підприємств-посередників до

фактичного покупця чи продавця;

рух товарно-матеріальних цінностей від підприємств-

постачальників (видаткові накладні, рахунки-фактури, акти

здачі-приймання, товарно-транспортні накладні та інше);

платіжні документи підприємств-одержувачів продук

ції, банку і підприємства-постачальника з підтвердженням

цих операцій договірними зобов’язаннями.

Аналізуючи діяльність підприємств, треба мати на увазі, що Указом
Президента України “Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в
народному господарстві України” встановлено, що виручку від реалізації
товарів (робіт, послуг), кошти, повернуті з депозитів, а також суми
заборгованості, що надійшли від інших підприємств, вони мають право
спрямовувати тільки на єдиний власний розрахунковий (поточний) рахунок
(крім розрахунків, що здійснюються за спеціальними режимами згідно з
рішеннями Кабінету Міністрів України і Національного банку України).

Щоб з’ясувати питання, через який розрахунковий рахунок підприємством
здійснюються фінансові операції, необхідно вивчити документи, в яких
обов’язково містяться дані про банк, через який вони проводяться,
зокрема статут підприємства (де вказуються адреса підприємства, його
повна назва, де і коли воно зареєстровано, номер розрахункового рахунку,
назва банку, де він відкритий, дані на керівника підприємства тощо). Це
стосується підприємств недержавного (комерційного) сектора. На
державному підприємстві таку інформацію можна отримати із змісту
договору між підприємствами і банком, один примірник якого є на
підприємстві, з лімітованих чекових книжок, платіжних вимог-доручень
тощо.

Приховуючи операції’ і суми розрахунків від оподаткування, суб’єкти
господарювання не показують їх у звітності. Тому потрібно виявити такі
розрахункові рахунки через інші джерела інформації про них. Для цього
потрібно проаналізувати:

— договори, угоди, контракти, в яких, крім умов ви

конання робіт, послуг тощо, обов’язково має бути зазна-

сума оплати і через який розрахунковий рахунок на буде
проводитись;

_- рахунки-фактури, які містять повні дані на парт-пів, вид товару,
його вартість, яким чином проводиться !!озрахунок за НЬОГО) дан* ПР°
банк і номер розрахункового

рахунку;

__ платіжні вимоги, які виписуються постачальниками продукЦ” і
передаються в банк для вимоги оплати зазна-г ченої суми з покупця
(одержувача). У платіжній вимозі містяться дані про розрахункові рахунки
партнерів, види товарів і суми розрахунків за них. Аналогічні дані
містяться у платіжних дорученнях.

Якщо, зіставляючи дані цих та інших бухгалтерських документів, будуть
виявлені інші розрахункові рахунки, по яких проведено
фінансово-господарські операції, приховані від оподаткування, необхідно
прослідкувати, якими первинними документами це підкріплюється
(товарно-транспортні накладні, прибутково-видаткові накладні, картки
складського обліку, прибутково-видаткові касові ордери, записи в
журналах-ордерах тощо). В такому разі треба здійснити повну перевірку
фінансово-господарської діяльності підприємства:

4.2. Приховання прибутків від оподаткування шляхом проведення платіжних
операцій через розрахунковий рахунок приватного підприємця і подачі
звітності до державної податкової адміністрації про відсутність доходів
у підприємства. Характерною особливістю цього злочину є те, що, будучи
приватним підприємцем, особа має право відкривати в банку особистий
розрахунковий рахунок для ведення фінансово-господарських операцій
(розрахунків). Згідно з чинним законодавством в Україні такій особі не
забороняється працювати в іншому підприємстві. Користуючись цією
ситуацією, деякі ділки вдаються до такого способу ухилення від сплати
податку. Будучи водночас керівниками інших підприємств, вони повністю
або частково проводять бухгалтерські операції і фінансові розрахунки з
партнерами підприємства через особистий рахунок і звітують перед
органами державної податкової адміністрації про відсутність доходів у
підприємства.

При аналізі діяльності таких підприємств потрібно використати окремі
положення Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з
громадян” із змінами і доповненнями, Закону України “Про банки і
банківську Діяльність” із змінами і доповненнями, Закону
України

“Про оподаткування прибутку підприємств”, Указу Президента України “Про
заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві
України”.

Статтею 31 Закону “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що
клієнт банку відкриває розрахунковий, поточний, валютний рахунки в
одному із самостійно вибраних ним банків і має право користуватися
послугами інших банків. Клієнтом банку може бути як фізична (приватна),
так і юридична особа.

Виявляється це правопорушення шляхом проведення зустрічної перевірки
документів стосовно операцій, проведених через особистий рахунок. У
даному випадку треба проаналізувати:

декларацію про доходи;

баланс підприємства;

звіт про фінансові результати;

платіжні доручення, вимоги;

дані банку (виписка) про переміщення грошових сум

на розрахунковому рахунку;

угоди (договори), контракти;

прибутково-видаткові касові ордери;

касову книгу, журнали-ордери;

прибутково-видаткові накладні;

рахунки-фактури та інші документи, що свідчать про

ведення фінансово-господарських операцій підприємством.

Зміст цих документів детально розкрито в пунктах 1.2, 1.3, 4.1 цього
розділу.

Вивчення та аналітична оцінка інформації, носіями якої є вищезгадані
документи, дає змогу достовірно переконатися в протиправності чи
правомірності вчинених діянь.

4.3. Приховання від оподаткування прибутків, одержаних від реалізації
товарів шляхом переведення частини суми оплати на особисті рахунки
керівників або інших працівників підприємств. При викритті даного
правопорушення необхідно звернути увагу на особливості механізму його
вчинення. Всі розрахунки з партнерами проводяться без порушень. Після
надходження грошей до підприємства вони частково переводяться на
особисті рахунки заінтересованих осіб. При цьому здійснення таких
операцій може проводитись під виглядом повернення боргу, за маркетингові
послуги, виплати заробітної плати (в т.ч. вигаданим особам), попередньої
оплати за товари, виконання робіт, надання послуг тощо.

При аналізі таких фактів потрібно керуватися норматив-

ними актами, зазначеними в п. 4.2 цього розділу, а також Законом України
“Про систему оподаткування”. Стаття 6 цього Закону визначає, що
об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), добавлена вартість
продукції (робіт, послуг), вартість певних товарів, спеціальне
використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші
об’єкти, визначені законодавчими актами України.

Платниками податків (ст. 4 Закону) й інших обов’язкових платежів є
юридичні та фізичні особи, на яких згідно з законодавчими актами
покладено обов’язок сплати податків та інших обов’язкових платежів в
установленому порядку. Для викриття цього правопорушення необхідно
проаналізувати такі документи і відображені у них фінансово-господарські
операції:

декларацію про доходи;

баланс підприємства;

звіт про фінансові результати;

рахунок-фактуру про придбання товарно-матеріаль

них цінностей (ТМЦ) підприємством;

документи, що підтверджують наявність сховищ або

інших місць зберігання ТМЦ, якщо вони орендуються —

договір оренди;

прибуткові накладні;

видаткові накладні;

документи, що підтверджують оплату, надходження

грошових сум за реалізовані матеріали (наявність прибут

кових грошових ордерів, грошових переказів).

Вивчення рахунків-фактур дає можливість установити характер відносин між
партнерами (на якій основі здійснюються операції: договір, контракт,
обмін товарів тощо), визначити необхідні установчі дані на них (адреси,
прізвища керівників), банк і розрахунковий рахунок, через який
здійснюються фінансові операції. В подальшому можна простежити на
підприємстві рух коштів, які надійшли за товари, зазначені в цьому
рахунку-фактурі. Якщо підприємство продає товари власного виробництва,
здійснює бартерні угоди та інші операції, пов’язані з тимчасовим
зберіганням товарів (продукції), то треба перевірити можливості їх
проведення.

Для цього необхідно пересвідчитись у наявності складських приміщень і —
згідно з штатним розписом — посад й конкретних
матеріально-відповідальних осіб, працюючих в них. Якщо такі приміщення
орендуються в інших організаціях, то потрібно пересвідчитись у цьому,
проаналі-

зувавши договір оренди, бухгалтерські документи про розрахунки за
оренду. Переконавшись у правомірності розрахунків і надходженні грошей
на підприємство (при готівкових розрахунках можуть бути прибуткові
касові документи, з яких дізнаємось про пряме надходження грошей на
розрахунковий рахунок), потрібно простежити їх подальше проходження. Для
цього перевіряють рух коштів по касі підприємства і на розрахунковому
рахунку.

В бухгалтерії підприємства треба проаналізувати всі суми, що
переводились на депоненти, та їх переміщення (виплата по видатковому
касовому ордеру — квитанція видаткового касового ордера, квитанція про
переказ грошей через ощадний банк або на особистий рахунок). При
наявності даних на покупців необхідно з’ясувати у них, яким чином вони
розраховувались (готівкою чи по безготівковому розрахунку) за придбані
матеріали, на який рахунок перераховувались кошти покупцем.

4.4. Приховання об’єктів оподаткування шляхом оформлення документів про
послідовний перепродаж товарів від однієї комерційної структури до іншої
і подачі звітів про їх збиткову діяльність. З метою одержання виручки
готівкою і приховання її від оподаткування деякі підприємці при
реалізації товарів оформляють їх багаторазовий перепродаж через ряд
комерційних підприємств, відображаючи при цьому у звітах свою
збитковість у зв’язку з начебто ненадходженням коштів від здійсненої
операції. При викритті такого правопорушення потрібно керуватися
вимогами Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в
Україні, Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з
громадян”, Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Для підтвердження даного правопорушення потрібно з’ясувати, яким чином
здійснено перепродаж продукції (товарів) . Він може полягати в їх
реалізації одночасно кільком покупцям або через ряд комерційних
підприємств (посередників) послідовно. При цьому вибирається останній
партнер, який користується пільгами при оподаткуванні і має можливість
провести розрахунок (виплату) готівкою. На перший погляд може здатися,
що такий варіант перепродажу не вигідний, але, враховуючи надбавки
(націнки) до вартості товарів, після кожної такої операції затрати
компенсуються.

Важливе значення для викриття правопорушення має установлення того, яким
чином вилучається і привласнюється готівка. Це може здійснюватись під
виглядом по-

онення боргу, виплати заробітної плати, сплати штрафів невиконання
договірних умов, надання товарних або Фінансових кредитів тощо. Від
способу вилучення готівки залежить, які документи треба проаналізувати.

Для доказу злочинної діяльності або спростування ознак злочину можуть
бути використані результати аналізу таких документів та операцій з ними:

— декларації про доходи;

балансу підприємства;

виписки з розрахункового рахунку;

статуту комерційного підприємства;

прибуткових і видаткових документів на товари, що

реалізуються;

угод про купівлю-продаж, а також строки і види розра

хунків (готівкою, безготівковий, бартерний обмін та інше);

платіжних документів;

відображення оплати в документах бухгалтерського

обліку, надходження і оприбуткування сум виручки за

реалізацію товарів;

переміщення грошових сум на рахунку у банку;

звітності про доходи.

Слід здійснити зустрічні перевірки бухгалтерських документів в усіх
підприємствах, через які перепродавались товари.

Вивчення вищезгаданих документів дає можливість вияснити, чи має право
підприємство займатися купівлею і продажем даного виду товарів, чи має
воно спеціальний дозвіл (ліцензію) на реалізацію окремих видів товарів і
на право проведення розрахунків в іноземній валюті.

Розгляд угод і умов їх виконання дає змогу встановити партнерів і
необхідні дані про їх місцезнаходження, види товарів, робіт, послуг, які
ними виконувалися, яким чином проводяться розрахунки тощо.

Вивчення прибутково-видаткових та інших первинних документів
бухгалтерського обліку дозволяє підтвердити фактичне проведення тих чи
інших операцій, пов’язаних з реалізацією товарів і розрахунками за них,
а також їх правомірність.

5. ПОРУШЕННЯ ПОДАТКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА І ПРИХОВАННЯ ПРИБУТКІВ ВІД
ОПОДАТКУВАННЯ ПРИ РОЗРАХУНКАХ З ІНОЗЕМНИМИ ПАРТНЕРАМИ

В Україні існують два види експорту: так званий чистий — з розрахунками
в іноземній валюті та за бартерними угодами. До цього часу
законодавством недостатньо відрегульовано порядок проведення бартерних
операцій між

іноземними партнерами і підприємствами, що функціону. ють на території
нашої держави. Це є однією з причин вчинення правопорушень при
оподаткуванні прибутків (до_ ходів), одержуваних суб’єктами
підприємницької діяльності від фінансово-господарських операцій,
проведених спільними підприємствами.

5.1. Приховання від оподаткування прибутків, одержаних від продажу
техніки інофірмі, шляхом оформлення документів як на таку, що здана їй в
оренду через посередника. При виявленні такого правопорушення треба мати
на увазі, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України
“Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валютні
цінності та майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає
обов’язковому декларуванню у Національному банку. Крім того, відповідно
до п. “б” ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про податок на
добавлену вартість” об’єктами оподаткування є також обороти з передачі
товарів (робіт, послуг) без оплати їх вартості в обмін на інші товари
(роботи, послуги).

Для підтвердження або спростування відомостей про приховання прибутків
від оподаткування потрібно вивчити і проаналізувати такі документи:

декларацію про прибуток;

баланс підприємства;

угоду про спільну діяльність;

контракт на поставку продукції;

угоду про здачу майна в оренду;

декларації майна в Національному банку;

митні декларації про ввіз товарів;

документи про сплату мита чи акцизного збору;

прибутково-видаткові документи;

рух грошових сум на розрахунковому рахунку під

приємства;

— звітні документи про прибуток на сплату податків.

Важливу інформацію при викритті цього злочину можна

одержати із змісту контракту, яким є офіційний документ, складений між
двома і більше сторонами (громадянами чи юридичними особами) і
направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і
обов’язків. Підписаний і скріплений печатками сторін, контракт набуває
чинності і має юридичну силу, якщо інше не обумовлено в його тексті. У
відповідності до принципу реальності виконання умови контракту повинні
бути виконані в натурі (продукція має бути передана, роботи, послуги —
вико-

ні розрахунки за них — проведені тощо). В нього включаються умови, які
спонукають до реального виконання “становлених сторонами зобов’язань:
заходи майнової Відповідальності (санкції”) за невиконання,
відшкодування збитків, сплата умовленої неустойки тощо. Умови, виражені
сторонами в тексті документа, іменуються його змістом. Із змісту можна
з’ясувати всі дані на партнерів, види товарів, що реалізуються, їх
вартісну оцінку, порядок розрахунків і ряд інших даних, які розкривають
характер взаємовідносин між партнерами.

При вивченні угоди про здачу майна в оренду можна встановити, що
конкретно (майно, приміщення, машини, механізми, автотранспорт тощо)
здається в оренду, характер, строки і порядок розрахунків (готівкою, за
послуги, в обмін на товари тощо), на який строк укладено договір оренди
та інші дані.

Виходячи з особливостей правового режиму майна, яке передається в оренду
іноземним партнерам, необхідно проаналізувати інформацію, що міститься в
декларації майна, яка заповнюється орендодавцем у Національному банку
України, при тимчасовому знаходженні майна за межами митних кордонів
України або передачі його (за межі України) іноземному партнеру. За
змістом декларації можна встановити, яке майно передано в оренду, його
оціночну вартість, на який строк воно орендується, дані щодо власника
(орендодавця) і орендаря, на якій підставі майно передано в оренду
(контракт, договір тощо).

Переслідуючи ціль відчуження такого майна, партнери після одержання його
за кордоном домовляються про те, яким чином вони розрахуються. Вони
можуть отримати товари на договірну суму, валюту чи розрахуватися іншим
чином.

Щоб підтвердити або спростувати факт відчуження майна, потрібно
проаналізувати рух коштів на валютному рахунку суб’єкта, діяльність
якого вивчається, митні декларації на ввіз товарів. При цьому слід мати
на увазі, що розрахунок, як правило, проводиться в кілька прийомів у
змішаному вигляді (частина товаром, частина готівкою), який потім
приховується від оподаткування.

5.2. Приховання від оподаткування прибутків, одержаних від реалізації за
кордоном раніше придбаних на кошти підприємства товарів (у тому числі
автотранспорту) шляхом фальсифікації документів і подачі звітів про
збиткову діяльність. Такими протиправними діями порушуються вимоги
Законів України “Про систему оподаткування”,

Закону України “Про оподаткування прибутку підпри. ємств”, Указу
Президента України “Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій
у галузі зовнішньоекономічної діяльності” від 17 січня 1995 року,
Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні.

При аналізі правопорушень треба звернути увагу на витрати грошей для
закупівлі товарів підприємством, тому що, фальсифікуючи звіти про
збиткову діяльність, факти витрат укрити неможливо. Всі суми мають
перераховуватись продавцеві, видаватись по довіреності чи по платіжному
дорученню, під які фальсифікуються документи.

Крім того, автотранспорт має бути зареєстрований у відповідних органах
ДАІ як після його придбання, так і після реалізації іншому суб’єктові.

З метою підтвердження або спростування відомостей про фальсифікацію
звітів і приховання об’єктів від оподаткування потрібно проаналізувати
такі джерела інформації:

платіжні вимоги (доручення);

декларації майна у Національному банку;

митні декларації на вивіз товарів (автотранспорту);

рух грошових сум підприємства на розрахунковому

і валютному рахунках у банку;

баланс підприємства;

складські картки обліку;

журнал-ордер на реєстрацію;

прибуткові і видаткові товарно-транспортні накладні

на пально-мастильні матеріали і запчастини та інші това

ри;

ліцензії на право придбання чи вивозу товарів;

угоди на оренду приміщень чи місткостей;

відомості на виплату заробітної плати;

інші документи, що можуть підтвердити факти при

дбання, зберігання і реалізації товарно-матеріальних цін

ностей як джерела надходження прибутку підприємства.

(Інформацію, яку містять названі документи, розкрито в

пунктах 1—4 цього розділу).

Особливе значення при перевірці даного факту має встановлення того, яким
чином було переправлено автотранспорт за кордон разом з іншими товарами:
під виглядом здачі в оренду, бартерного обміну на товари, розрахунку за
борги, надання товарного кредиту, безповоротної допомоги або
добровільних пожертвувань. Від цього залежить, які документи треба
вивчати.

5.3. Ухилення від сплати податку, мита або акцизного збору ПРИ вивезенні
товарів за кордон чи ввезенні їх в Україну під виглядом виконання умов
бартерної угоди з •нОфірмами. Як свідчить практика, одержані кошти
можуть бути вкладені на рахунок банку за кордоном або на них може
проводитись закупка товарів підвищеного попиту, які ввозяться в Україну
дрібними партіями приватними особами або іншими нелегальними шляхами. Це
має вигляд незавершеної бартерної операції.

Виявлення таких правопорушень передбачає використання положень Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Декрету Кабінету
Міністрів України “Про акцизний збір”, Указу Президента України “Про
регулювання бартерних (товарообмінних) операцій в галузі
зовнішньоекономічної діяльності”, Указу Президента України “Про заходи
щодо забезпечення контролю за переміщенням товарів через територію
України” від 14 липня 1995 р., інструкції Головної державної податкової
інспекції “Про порядок обчислення та сплати податку на добавлену
вартість та акцизного збору на товари, ввезені з-за меж митних кордонів
України, і товари (роботи, послуги), що експортуються за межі кордонів
України” від 31 травня 1994 р., які визначають об’єкти оподаткування,
порядок сплати податків та інших обов’язкових платежів до бюджетів усіма
платниками за імпортні товари, що перетнули митні кордони України (були
розмитнені) незалежно від строків складання контрактів, їх оцінки та
характеру здійснення імпорту (товарообмінні операції з рахунками у
валюті, безпосередньо імпортерами чи через посередника), а також порядок
звільнення від оподаткування товарів (робіт, послуг), що експортуються
за межі митних кордонів України.

Для підтвердження чи спростування відомостей про порушення названих
нормативних актів потрібно вивчити і проаналізувати такі документи:

баланс підприємства;

звіт про фінансові результати;

угоду (контракт) на здійснення обміну товарами;

вантажну митну декларацію;

декларацію про сплату податку на добавлену вартість

при вивезенні товарів;

довідку державної податкової адміністрації про те, що

вказана сума податку зарахована до відповідного бюджету;

документи, що підтверджують або спростовують фак

ти безготівкових розрахунків за товари;

— документи, що підтверджують отримання товару від, повідно до угоди
(контракту) на обмін.

Бартерна угода являє собою товарообмінну операцію 3 передачею права
власності на товар без платежу грішми (натуральний обмін). В сучасних
умовах бартерна угода здійснюється не лише в зовнішньоторговельному
обороті, а й поширюється між підприємствами в Україні. Такий обмін
товарами завдає шкоди грошовій системі держави і підриває стійкість
грошової одиниці.

Вивчення змісту такої угоди дає можливість отримати інформацію про
суб’єктів (сторони, що уклали угоду між собою), види товарів, що
обмінюються, їх кількість і вартісну оцінку, строки й способи проведення
обміну товарами, заходи відповідальності за порушення умов угоди тощо.

Із змісту вантажної митної декларації можна одержати інформацію перш за
все про характер перевезення (ввіз, вивіз, транзитне переміщення
товару), кількість і загальну суму вартості товару, що переміщується
через митний кордон, дані на власника товару, а також вид транспорту,
яким він перевозиться. У відповідності до чинного законодавства при
перетині митного кордону стягується податок на добавлену вартість.
Довідка про виконання цієї вимоги дає змогу встановити загальну
кількість і вартість товару, що переміщується через митний кордон, дані
про власника.

За встановленими правилами, щоб уникнути подвійного оподаткування,
митним органам при вивезенні товарів пред’являється довідка про сплату
податку і зарахування його до відповідного бюджету.

Про факти розрахунків за бартерними угодами можна дізнатися з
документів, що підтверджують такі операції (товарно-транспортні і
прибуткові накладні, рахунки-фак-тури, довіреності тощо). При аналізі
таких угод слід звернути увагу на те, обумовлені в контракті строки
виконання (передачі товарів) умов угоди чи ні. В багатьох випадках такі
строки навмисно вказуються не конкретно (в першому кварталі, за 9
місяців і т.п.), що перешкоджає здійсненню контролю за такими
операціями.

6. ПРИХОВАННЯ ОБ’ЄКТІВ ОПОДАТКУВАННЯ ПРИ СТРАХУВАННІ

Страхування являє собою систему економічних відносин, які включають
утворення за рахунок платежів (внесків) товариств, об’єднань,
підприємств та населення спеціального фонду коштів і використання його
для відшкодування

пат майна від стихійних лих та інших несприятливих (випадкових) явищ, а
також надання громадянам (або їх -;«’ам) допомоги при настанні певних
подій чи наслідків.

Обов язки сторін обумовлені в договорі страхування — письмовій угоді між
страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе
зобов’язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму
або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми, а страхувальник
зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та
виконувати інші умови договору.

Особливості розрахунків за договорами страхування, автономне
функціонування національних акціонерних страхових компаній при їх
проведенні, а також відсутність належного нагляду за страховою
діяльністю в Україні дають можливість поширенню корисливих правопорушень
в даній системі.

Посадові особи страхових компаній в основному здійснюють контроль за
своєчасним внесенням страхових платежів, правильністю розрахунків при
закінченні строку і при достроковому припиненні дії договору страхування
оскільки в таких випадках у них залишається частина, страхових сум.
Варто звернути увагу на відсутність систематичного обліку припинених
договорів, системи інформування органів внутрішніх справ про них, тому
керівники та інші посадові особи підприємств часто використовують такі
ситуації в злочинних намірах, у тому числі для приховання об’єктів від
оподаткування.

6.1. Ухилення від сплати податків шляхом приховання об’єктів
оподаткування при достроковому припиненні дії договору страхування
працівників за рахунок коштів підприємств, установ і організацій. При
викритті таких правопорушень треба керуватись Декретом Кабінету
Міністрів України “Про страхування” від 10 травня 1993 р. із змінами і
доповненнями та Декретом Кабінету Міністрів України “Про прибутковий
податок з громадян”.

Слід звернути увагу на те, що згідно з пунктом “и” ст. 5 Декрету
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” до
сукупного оподатковуваного доходу громадян не включаються страхові суми
та суми страхового відшкодування, одержані ними за обов’язковим та
добровільним страхуванням.

У випадках, коли підприємство, установа чи організація уклали договори
страхування своїх працівників на період

їх роботи на даному підприємстві з умовою повернення підприємству
(страхувальнику) сум внесків по закінченні терміну договору страхування,
суми таких страхових внесків також не включаються до сукупного
оподатковуваного доходу зазначених працівників.

Коли ж підприємство (страхувальник) достроково припиняє дію договору
страхування, а повернені внески розподіляються між заінтересованими
особами, то ці суми мають включатися до сукупного оподатковуваного
доходу. Для викриття такого злочину вивчення первинних документів
потрібно розпочати в страховій компанії. До документів, які необхідно
вивчити і проаналізувати, належать:

декларація про доходи;

баланс підприємства;

звіт про фінансові результати;

договір страхування працівників підприємства;

список працівників підприємства, що застраховані,

який є додатком до договору;

переказ грошей (сум) страховій організації (страхо

вий внесок);

свідоцтво (страховий поліс чи сертифікат);

лист підприємства про припинення угоди про стра

хування працівників;

розрахунки страхової компанії щодо суми грошей,

що підлягає поверненню після дострокового припинення

договору страхування працівників підприємства;

переказ грошей страховою організацією на рахунок

підприємства;

список (відомість) на виплату страхових сум страхо

вою організацією.

При укладенні договору страхування страхувальник подає заяву за формою,
встановленою страховиком. Факт укладення договору страхування
посвідчується страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом). У ньому
значиться: назва та адреса страховика, всі дані на страхувальника і його
адреса, розмір страхової суми, об’єкт страхування і ризику, строк дії
договору та інше. Із списку працівників підприємства (додатка до
договору страхування) можна установити конкретних осіб, що застраховані
підприємством, і при необхідності взяти у них пояснення з приводу
отримання грошей, повернутих страховою компанією при достроковому
припиненні договору страхування.

Для підтвердження факту перерахування грошей підприємством страховій
компанії треба аналізувати видаткові

касові ордери, записи у касовій книзі, рух коштів на розрахунковому
рахунку підприємства у банку і страхової компанії. Дострокове припинення
договору страхування проводиться з ініціативи підприємства
(страхувальника). для цього підприємством направляється лист у страхову
компанію, в якому обґрунтовуються мотиви припинення договору. Аналізуючи
даний лист, можна порівняти дату його направлення з датою видачі
свідоцтва (поліса, сертифіката). Таким чином, встановлюємо, який термін
пройшов з моменту укладення договору страхування до його припинення. Це
в даному випадку має суттєве значення.

Згідно з чинним законодавством суми грошей, повернуті страховою
компанією і оприбутковані підприємством, не є об’єктом оподаткування.
Коли ж ці гроші згідно з платіжною відомістю чи по окремому видатковому
ордеру видані як заробітна плата, то вони підлягають оподаткуванню.

Необхідно звернути увагу на те, що з метою приховання факту повернення
страхових сум на підприємство через установи банку керівництво
підприємства може доручити окремій особі одержати ці гроші по
довіреності. Бувають випадки, коли керівники підприємств з метою
приховання об’єктів від оподаткування частину прибутків перераховують на
розрахункові рахунки страхових компаній в рахунок сплати внесків за
договорами короткострокового страхування осіб, що працюють на
підприємстві за угодами (договорами). Повернуті суми через страхові
компанії виплачуються як заробітна плата, з якої стягується лише
прибутковий податок (не сплачуються ПДВ та інші обов’язкові платежі і
внески до бюджету і фондів).

6.2. Приховання об’єктів оподаткування шляхом оформлення договорів
страхування працівників за рахунок коштів підприємств у залік
взаєморозрахунків. При викритті такого правопорушення потрібно
керуватися окремими положеннями Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про
прибутковий податок з громадян” і Декрету . Кабінету Міністрів України
“Про страхування” від 10 травня 1993 р. із змінами і доповненнями.

Працівникам контролюючих органів треба мати на увазі, що посадові особи
підприємств, установ і організацій з метою приховання (заниження)
об’єктів оподаткування укладають договори страхування своїх працівників
за рахунок коштів підприємства, розраховуючи на те, що стра-

хові платежі внесуть підприємства-партнери в залік взаємо-розрахунків.
Це дозволяє не показувати їх в бухгалтерському обліку
підприємства-страхувальника. Для виявлення таких правопорушень необхідно
використати такі документи страхових товариств (компаній):

договори страхування працівників підприємств за ра

хунок коштів підприємства;

заяви або списки осіб, застрахованих за кошти підпри

ємства;

заяви або списки застрахованих працівників підпри

ємства про припинення договору страхування;

рух коштів на розрахунковому рахунку страхової

компанії (звідки вони надійшли);

страхове звернення адміністрації підприємства про

дострокове припинення договору страхування і повернення

страхових коштів (може бути на кожного працівника ок

ремо або за списком);

розрахунок коштів, які мають бути повернуті стра

хувальнику після дострокового припинення договору стра

хування;

реєстр бухгалтерії страхового товариства (компанії)

про виплату сум за договорами страхування;

видаткові касові ордери про виплату грошових сум;

довіреності підприємства при одержанні страхових

сум за списком.

Про значення інформації, що міститься у змісті зазначених документів,
йдеться у роз’ясненнях до п. 6.1 цього розділу. Крім того, розглянувши
розрахунок в страховій компанії, можна встановити суму грошей,
повернутих підприємству. Це залежить від того, яка страхова сума була
внесена підприємством, від кількості осіб, що страхувались, терміну, що
минув від дати укладення договору страхування до дати дострокового
припинення його дії, якщо інше не обумовлено в тексті самого договору.

Щоб сховати повернуті суми грошей від оподаткування і не перераховувати
їх через банк, керівники підприємств-страхувальників намагаються
повернути гроші готівкою. Для цього оформляють довіреність і одержують
гроші в страховій компанії безпосередньо. Вивчення змісту довіреності
дає можливість додатково одержати інформацію про суму грошей, що
приховується від оподаткування і про осіб, які причетні до цього діяння.

Працівники контролюючих органів повинні пам’ятати і те, що в залежності
від дати укладення договору страху-

яня і дати подачі заяви згідно зі статтями 48, 49 Цивіль-В кодексу
України, ці угоди можуть бути визнані судом недійсні.

7. ПРИХОВАННЯ ВІД ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКІВ, ОДЕРЖАНИХ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ
ТОВАРІВ ТА ІНШОЇ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Головною метою, що переслідується більшістю підприємницьких структур, є
отримання прибутку як у товарному, так і готівковому вигляді. Найбільш
поширеною формою отримання доходу є фінансово-господарські операції,
пов’язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг,
обміном товарів тощо. Розрахунки при цьому можуть проводитись через
установи банків, безпосередньо з партнерами або через посередників.
Оплата може бути безготівковою, готівкою, в залік боргу, шляхом обміну
товарів, виконанням робіт, послуг та в іншій формі.

Виходячи з напрямів діяльності, способів розрахунків підприємці вдаються
до різних методів ухилення від сплати податків на отримані ними
прибутки (доходи).

7.1. Приховання прибутку від оподаткування шляхом сховання частини
виручки від реалізації товарів, надання послуг, виконання робіт під
виглядом боргу іншого підприємства. Таке правопорушення характеризується
тим, що керівники чи інші посадові особи суб’єкта господарювання не
приховують самого факту зайняття певною діяльністю: купівля-продаж
товарів, надання послуг, виконання робіт тощо, але після проведення
розрахунків з партнерами у звітних документах і декларації про доходи
відображають лише певну частину суми виручки чи доходу. При виникненні
питання про решту грошових надходжень вони пояснюють, що ці суми ними не
отримані і залишаються як борг у партнера.

У ході аналізу таких фактів необхідно керуватися положеннями Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Декрету Кабінету
Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”.

Для підтвердження чи спростування даних про фактичну наявність боргу
іншому підприємству (партнеру) треба вивчити і проаналізувати:

статут підприємства;

виписку банку про переміщення коштів на розрахун

ковому рахунку;

__ Угоди, договори, контракти-

– кет 2F2й

?6 тггY*г* їжо оій/лп_

ється правопорушник. При посиланні суб’єкта на заборгованість партнера
необхідно провести зустрічну перевірку «конання зобов’язань і
розрахунків між ними.

7.2. Приховання від оподаткування прибутків, одержаних від продажу
товарів (зокрема автотранспорту) шляхом оформлення документів про
передачу їх фактичному покупцеві під виглядом надання благодійної
допомоги. Для викриття цього правопорушення слід використати окремі
положення Законів України “Про Державну податкову службу в Україні”,
“Про систему оподаткування”, “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Треба зазначити, що, маючи умисел приховати об’єкти від оподаткування і
ухиляючись від сплати податків, посадові особи суб’єкта підприємницької
діяльності вносять в офіційні документи (декларацію про доходи) завідомо
неправдиві відомості. Крім того, щоб надати видимості благодійної
діяльності, вони знаходять організацію і, змовившись, оформляють
фіктивну угоду на надання благодійних послуг. В податкові органи
подаються декларації про відсутність оподатковуваних доходів.

При викритті протиправних дій посадових осіб суб’єкта господарювання, що
допустили правопорушення, необхідно вивчити і проаналізувати:

статут підприємства;

угоду про надання благодійної допомоги;

штатний розпис;

прибутково-видаткові накладні, видаткові касові ор

дери, які підтверджують належність підприємству товарів,

техніки, автотранспорту, коштів, що відчужуються у ви

гляді благодійної допомоги;

виписку банку про переміщення коштів на розрахун

ковому рахунку підприємства;

балансовий звіт (за відповідний період);

прибуткові документи в одержувача благодійної до

помоги;

документи, що підтверджують використання благодій

ної допомоги.

У даному випадку вивчення статуту підприємства дає можливість
встановити, чи правомірно володіло воно товарами, технікою,
автотранспортом, коштами, які були ним відчужені іншій установі,
організації чи фізичній особі

101

під виглядом благодійної допомоги (при наданні послуг -^ чи мало право
займатися такою діяльністю). Належність відчужуваних коштів підприємству
засвідчують прибуткові документи на них, записи у картках обліку,
реєстрах, журналах-ордерах.

Характерною особливістю цього правопорушення є те, що, переслідуючи
корисливі цілі, керівники підприємства заінтересовані в повному
відображенні у бухгалтерській звітності витрат на благодійні заходи. Це
можна перевірити, проаналізувавши рух коштів на рахунку № 81
підприємства, де відображається використання прибутків для проведення
платежів до бюджету і на інші цілі, в тому числі на благодійні витрати,
а також по балансовому звіту за відповідний період. Вивчення угоди про
надання благодійної допомоги, якщо таку було укладено, дає можливість
дізнатися про те, кому конкретно передбачалось надання такої допомоги
(назва організації чи установи, адреса тощо), а також хто був
уповноважений підписати таку угоду. Ці та інші дані допоможуть
установити обставини і осіб, через яких можливо з’ясувати злочинні
наміри правопорушника.

Щоб переконатися в фіктивності даної операції, необхідно вивчити
прибуткові документи в одержувача благодійної допомоги. Це можуть бути
прибуткові накладні, товарно-транспортні накладні, прибуткові касові
ордери тощо. Крім того, треба з’ясувати, яким чином використана
одержувачем благодійна допомога. Якщо це були механізми, автотранспорт
та інше майно, то потрібно пересвідчитись у його наявності і якими
документами воно оприбутковане, якщо грошові кошти, то як вони
витрачені.

7.3. Приховання від оподаткування прибутків, одержаних у вигляді
стягнень за невиконання умов контракту. При вчиненні такого злочину
прибуток від оподаткування може приховувати як та сторона, що отримала
стягнення з партнера за невиконання умов контракту (не показуючи у
звітності цієї суми), так і та, що начебто сплатила його у вигляді
штрафних санкцій (шляхом заниження прибутку на розмір штрафу). В даному
випадку помітне заниження об’єктів оподаткування шляхом фіктивного
перерахування певної частки прибутку іншим підприємствам у вигляді
стягнень за невиконання умов контракту (угоди, договору).

При викритті таких правопорушень потрібно використати основні положення
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Слід звернути
увагу також на те,

102

то заінтересовані особи можуть використати фіктивний контракт для зняття
готівки через підставну фірму чи інше комерційне підприємство. Для цього
необхідно вивчити і проаналізувати такі документи та операції з ними:

контракт про поставку продукції, виконання робіт,

надання послуг;

документи, що підтверджують спроможність виконан

ня умов контракту (гарантії);

— матеріали арбітражу (якщо порушувалося питання

однією із сторін);

— бухгалтерські документи, що підтверджують факт по

гашення штрафних санкцій відповідачем;

бухгалтерські документи, що підтверджують факт

одержання відшкодування позивачем;

декларацію про доходи підприємства, що переві

ряється;

переміщення грошових сум на розрахунковому ра

хунку підприємства.

Вивчення контракту (договору, угоди), що є основним носієм інформації
про підстави, за яких вчиняються протиправні дії, дає можливість
установити необхідні дані про партнерів, назви і адреси банків, у яких
відкриті розрахункові рахунки сторін, вид продукції, що поставляється
(робіт чи послуг, що надаються чи виконуються), вартісну оцінку предмета
контракту (договору, угоди), строки виконання, гарантії виконання
(наявність грошей на рахунку, майна під заставу на суму договору тощо) і
штрафні санкції за невиконання умов угоди (повне невиконання, порушення
строку виконання, комплектності продукції, її якості та інше). Крім
того, в змісті контракту (договору, угоди) можуть виділятися окремі
вимоги (чиїм транспортом доставляється продукція, відповідальність за
збереження в дорозі, охорона тощо). Ці та інші чинники спонукають
партнерів до виконання всіх умов укладеної між ними угоди.

Одним із основних питань, які постають при укладенні контрактів
(договорів, угод), є гарантії їх виконання. Ними можуть бути: грошові
кошти, що розміщені на розрахунковому рахунку партнера; наявність майна,
вартісна оцінка якого забезпечує договірну суму і гарантійне
страхування; порука гаранта тощо.

Для виявлення правопорушення важливу інформацію можна одержати з
матеріалів арбітражного суду, якщо одна із сторін звернулася з позовом
до нього. В такому разі

103

можна установити достовірні дані про спірний предмет і документальне
обгрунтування його суті.

Щоб виявити протиправність у діях заінтересованих суб’єктів
правовідносин, необхідно співставити дати укладення контракту (договору,
угоди) і дату подачі заяви чи претензії однією із сторін. Якщо претензії
виникли до обумовленого угодою строку або в той час, коли виконати дії
ще фактично було неможливо, то одержимо докази по виявленню злочинного
наміру. Варто звернути також увагу на таку обставину: чи не зазначені в
контракті окремим пунктом умови, за яких виникли спірні відносини і
невиконання яких породжує особливі юридично-правові наслідки (безспірне
відшкодування, перехід права власності на обумовлений предмет,
відрахування визначеної суми грошей та інше). Крім того, може бути така
ситуація, що ніякої дії щодо виконання угоди не виконувалось, а штрафні
санкції були стягнені.

У такому разі треба вивчити бухгалтерські документи сторони-виконавця.
Ними можуть бути: видаткові накладні, рахунки-фактури, акти видачі,
довіреності, видаткові касові ордери і платіжні вимоги,
товарно-транспортні накладні, касові книги, журнали-ордери тощо. Щоб
викрити безпідставність стягнення і фіктивність контракту (договору,
угоди), надалі необхідно провести зустрічну перевірку бухгалтерських та
інших документів у співучасників правопорушення.

7.4. Приховання прибутку від оподаткування шляхом віднесення частини
його на виплату заробітної плати. При здійсненні злочинного наміру
керівники чи посадові особи суб’єкта підприємницької діяльності
намагаються зменшити розмір прибутку, що оподатковується, шляхом
переведення його частини на виплати, пов’язані з оплатою праці. При
цьому можливе оформлення фіктивних угод на виконання робіт, надання
послуг, особливо таких, що не піддаються документальній перевірці і
доказу (дослідницькі роботи, маркетингові послуги та інше), складання
розрахунків та відомостей на виплату заробітної плати на підставних
осіб.

Для викриття таких протиправних дій треба керувати

ся Законами України “Про оподаткування прибутку під

приємств”, “Про систему оподаткування”, Положенням

про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Ук

раїні. -;!

104

Здійснюючи перевірку, слід звернути увагу на такі документи:

декларацію про доходи і розрахунки до неї;

штатний розпис і облікові картки на працюючих в

підприємстві;

накази адміністрації підприємства про зарахування

на роботу;

угоди, кошториси, наряди, акти приймання та інші

документи, що підтверджують виконання робіт, за які на

раховувалась заробітна плата;

прибутково-видаткові і товарно-транспортні накладні;

касову книгу (рух коштів, що надходили готівкою);

відображення операцій на розрахунковому рахунку

№ 51;

платіжні відомості на виплату заробітної плати.

Якщо виплата заробітної плати підкріплена документами, що свідчать про
наявність об’єкта — як результату виконання роботи, надання послуг
(зведення будівлі, монтаж обладнання тощо), необхідно пересвідчитись у
цьому за місцем їх знаходження.

Переслідуючи ціль приховання прибутку від оподаткування, керівники і
посадові особи суб’єкта підприємницької діяльності вдаються до різних
способів її досягнення. Одним із них є віднесення частини прибутку на
витрати, пов’язані з оплатою праці. Оскільки в постійному ритмі
функціонування і діяльності даного підприємства рівень заробітної плати
визначений, то виникає потреба пошуку підстав для його збільшення. Ними
можуть бути: додаткове розширення виробництва і введення нових робочих
місць; термінове виконання позапланових робіт; розробка проектів і нових
технологій; надання додаткових послуг та інше. У зв’язку з тим, що
правопорушники до таких заходів фактично не вдаються, вони лише
документально оформляють їх, фальсифікуючи документи під розмір
приховуваного прибутку.

Вивчаючи штатний розпис та особисті облікові картки на працюючих за
період, що аналізується, треба з’ясувати, хто постійно і тимчасово був
зарахований на роботу в підприємстві. Більш конкретну інформацію про
працюючих можна отримати із заяв осіб, які зараховувались на роботу, а
також з наказів адміністрації підприємства з цього приводу. Якщо
виконувались окремі роботи чи надавались послуги, то необхідно вивчити
можливі угоди (договори), які укладаються в таких випадках. Ці та інші
документи

дають можливість установити конкретних осіб і шляхом їх опитування
виявити протиправність вчинених дій. Важливе значення для викриття
даного злочину має інформація, що міститься в документах, які
засвідчують факти виконання певних робіт. Одним з таких документів є
кошторис, який відображає розрахунки вартості виконання окремих
операцій, робіт і загальну вартість виконання усього їх обсягу. Крім
того, цей документ свідчить про вартість виконання робіт на конкретному
об’єкті, наявність чи відсутність якого можна перевірити на місці його
знаходження. Додаткову інформацію про виконання робіт можна одержати з
нарядів — документів, що встановлюють обсяг конкретної роботи, її
вартість і виконавців. Наряд є підставою для нарахування заробітної
плати.

Виконання будь-яких робіт потребує певних матеріальних, грошових,
паливно-енергетичних та інших затрат. При фальсифікації документів на
виконання робіт з метою відчуження прибутку під виглядом заробітної
плати правопорушниками оформляються фіктивні прибутково-видаткові
накладні, акти списання матеріалів і сировини, акти приймання (об’єктів,
робіт тощо).

Після бухгалтерських розрахунків підсумковим документом є відомість на
виплату заробітної плати, в якій сконцентровані суми грошей,
підготовлених для відчуження. Така відомість може бути окремою або
змішаною (окремо — на всіх вигаданих осіб або разом з працюючими на
підприємстві). Після виплати заробітної плати всі документи
концентруються у бухгалтерському звіті, проводяться по реєстрах і
фіксуються у журналі-ордері, вивчення змісту яких допоможе підтвердити
чи спростувати факт скоєння даного правопорушення.

7.5. Приховання від оподаткування прибутку, одержаного при реалізації
товарів шляхом завезення на місце проданого нового товару. При вчиненні
такого злочину оуб’єкти підприємницької діяльності у звітності до
державної податкової адміністрації вказують на те, що реалізації товарів
(продукції) не було і підприємство від цього прибутків не одержувало.
Фактично на місце реалізованого товару завозиться нова партія
одноіменного товару (продукції), а його надходження значиться за
документами, що супроводжували попередній реалізований товар
(продукцію). Такими товарами можуть бути: цигарки, кондитерські вироби,
винно-горілчані вироби, напої, цукерки та інше.

106

При викритті даного правопорушення необхідно керуватися окремими
положеннями Законів України “Про дер-ясавну податкову службу в Україні”,
“Про систему оподаткування”, “Про оподаткування прибутку підприємств” та
“Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і
товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” від 6 липня 1995 р.

Для виявлення правопорушення необхідно вивчити і проаналізувати:

статут підприємства;

наявні дозволи на право зайняття реалізацією певної

групи товарів (ліцензії);

дозвіл на встановлення малих архітектурних форм

(павільйонів, наметів, лотків Тощо);

прибутково-видаткові накладні;

касову книгу (рух грошей, отриманих готівкою);

прибуткові касові ордери;

звіти матеріально-відповідальних осіб;

прибутково-видаткові ордери інкасаторів банку;

журнал обліку показань касових апаратів (при пе

редачі змін);

декларацію і звіт підприємства до органів державної

податкової інспекції.

Аналітична і правова оцінка згаданих документів дає змогу працівникам
контролюючих органів виявити протиправні дії керівників та інших
посадових осіб підприємства, прибутки якого підлягають оподаткуванню.
Так, вивчення статуту підприємства допомагає одержати інформацію про те,
чи мало воно право займатися реалізацією того чи іншого виду товарів.
Особливу увагу слід звернути на ті обставини, коли на товари необхідно
мати спеціальний дозвіл (ліцензію), в якому конкретно обумовлені вимоги
щодо обов’язків суб’єкта підприємницької діяльності.

Переслідуючи мету отримання неконтрольованого доходу і приховання його
від оподаткування, підприємці вдаються до таких способів реалізації
товарів (продукції), які надають змогу одержувати виручку готівкою і
ховати її. Такими можуть бути: реалізація товару через лотки, виїзна
торгівля, обслуговування масових святкових заходів та інше. Для цього
слід проаналізувати дозвіл виконкому місцевої Ради народних депутатів на
встановлення таких торгових споруд і місця їх розташування, замовлення
на обслуговування громадських заходів.

107

При викритті цього правопорушення важливе значення має вивчення
первинних документів бухгалтерського обліку, особливо тоді, коли вони
мають “робочий” вигляд.

Якщо для реалізації з лотка видаються товари, слід звернути увагу на
оформлення видаткової накладної, що їх супроводжує. Коли здійснюється
вилуиення виручки і заповнення товаром “звільненого місця”,
супроводжуючими залишаються ті документи, що оформлені на реалізовані
одноіменні товари. В таких накладних, як правило, проставляється назва,
кількість, вартість одиниці товару, але підсумкова вартість і погашення
вільних рядків (ліній) у накладній не проводиться. Це дає змогу особі,
яка реалізує товар, у вигідний для неї час зробити необхідні записи. При
виявленні таких фактів треба звірити записи у товарно-касовій книзі, де
фіксуються всі операції, пов’язані з прийманням готівки.

Також потребують звірки суми вартості товарів, реалізованих у період, що
перевіряється, згідно з видатковими накладними і дані контрольно-касових
апаратів про надходження грошей за відпущені покупцеві товари. Для
виявлення різниці між фактичною виручкою і показаною у звітних
документах необхідно використати квитанції видаткових касових ордерів
інкасації грошової готівки. При цьому слід звернути увагу на наявність
готівки у касі підприємства і те, як виконується вимога банку на ліміт
залишків. При співставленні інкасованих сум грошей і залишків у касі
підприємства з сумарною вартістю товарів (реалізованих і залишків) можна
виявити різницю, що становитиме розмір прихованого від оподаткування
прибутку.

Використовуючи недосконалість Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств”, окремі суб’єкти господарювання вдаються й до інших
способів приховування прибутків від оподаткування. До них можна віднести
випадки, коли передоплата носить фіктивний характер, тобто коли за
фіктивною угодою виплачується кредит у формі передоплати з подальшим
оформленням його на приватного підприємця і використанням останнім
коштів на свої потреби, але таким чином, щоб не сплачувати прибутковий
податок. Фіктивну передоплату називають оп-> латою за послуги, які
неможливо перевірити.

Щоб не сплачувати податки при вивозі капіталу за межі України, деякі
підприємці використовують відсутність в країні антиофшорного
законодавства, йдуть по шляху ство-

108

рення офшорних фінансових інститутів і, зокрема, страхо-вИх компаній в
країнах із сприятливими юридичними і економічними умовами.

Страхові компанії, заінтересовані у вивозі капіталів, реєструють в
офшорній зоні ліцензію на право зайняття перестрахуванням, а потім
будь-який ризик, застрахований кик-небудь з клієнтів фірми за гривні,
перестраховують у свої офшорні компанії за валюту. Оскільки нормативи
перестрахування не обумовлюються страховим законодавством, частка ризику
і премії офшора можуть досягати великих розмірів. Таким чином, з одного
боку, додержується формальна заборона на розрахунки у валюті між
юридичними особами, з іншого — з’являється перестрахована угода, під яку
можна легально купувати валюту. Подібна схема використовується і
торговими компаніями. Заснувавши за кордоном офшорну компанію, яка має
право займатися перестрахуванням, торговці страхують ризики в
українській структурі, яка в свою чергу перестраховує їх в офшорній зоні
в компанії, що належать торговцям. У результаті гроші залишаються в
розпорядженні їх власників, але уже за кордоном, приховуються від
оподаткування і можуть бути використані за їхнім бажанням.

Набули поширення і такі способи ухилення від сплати податків, як
приховування ввезеного імпорту під виглядом транзиту через територію
України та неоприбуткування імпорту на підприємстві. На думку фахівців,
50% транзитних вантажів осідають в Україні. Оскільки вони
неоподат-ковуються, їх вартість значно нижча від тих, що завезені
законним шляхом, отже, реалізуються вони швидше.

При першому способі у торгово-транспортних митних документах
правопорушники показують, що імпорт товару здійснюється неукраїнським
підприємцем і проходить він через територію України транзитом. У такому
випадку імпортери звільняються як від митних, так й інших видів
податків. Другий спосіб полягає у тому, що товар постачається
українським підприємствам, але ними не оприбутковується, а реалізується
поза обліком, що також дає можливість ухилитися від сплати податків.
Вчиненню в такий спосіб ухилення від сплати податків сприяє те, що
прикордонна митниця не завжди направляє у внутрішню територіальну
митницю та у податкову інспекцію за місцем реєстрації імпортера
відомості про ввезення товару. Можливі причини неповідомлення: імпортер
дав митникам хабар або мав фіктивні документи, що товар імпортується

109

через територію України транзитом, або в місці перетину кордону вантажем
незадовільно організована митна слу*. ба.

Слід відзначити, що, як у першому випадку, так і у другому, ввезений
товар має супроводжувати ввізна відомість, яка є бланком суворої
звітності. Вона оформляється на товар, передається транзитному імпортеру
і пред’являється на вивізній митниці. Там на ній роблять позначку, тобто
підтверджують, що товар дійсно транзитний і залишив межі України, після
чого повертають поштою на ввізну митницю. Викриваються такі
правопорушення шляхом одержання на ввізній митниці даних про імпортерів,
на яких не повернулися погашені ввізні відомості.

Треба мати на увазі, що для забезпечення належного контролю за
переміщенням транзитних вантажів через територію України Президент
України видав Указ “Про заходи щодо забезпечення контролю за
переміщенням транзитом товарів через територію України” від 14 липня
1995 р. Згідно з цим Указом товар, на який законодавством встановлено
акцизний збір та який переміщуватиметься транзитом, позначається
номерними транзитними стрічками. Кожна така стрічка має відповідний
колір, серію та номер. Гї впровадження сприяє запобіганню порушенням
правил здійснення транзиту імпортних підакцизних товарів, здійсненню
ефективного контролю за переміщенням, зберіганням і торгівлею такими
товарами в Україні.

Практика боротьби з порушеннями податкового законодавства знає й інші
способи ухилення від сплати податку, в т.ч. скоєні шляхом:

проведення операцій з реалізації продукції через

фірму, що ліквідується чи припинила свою діяльність;

неподання або несвоєчасного подання до установ

банків платіжних документів на сплату податку на доходи;

невключення до оподатковуваного доходу коштів,

одержаних від підприємств-покупців (замовників) на влас

ні потреби підприємств-постачальників (підрядників), що

не враховані на рахунку реалізації (за вирахуванням

ПДВ);

невключення до оподатковуваного прибутку доходів,

одержаних від здачі майна, приміщень в оренду (за ви

рахуванням ПДВ);

невключення до оподатковуваного прибутку дивіден

дів (процентів), отриманих від розміщення в установах

по

банків на депозитних рахунках вільних коштів, з акцій, рід комерційного
кредиту;

зменшення оподатковуваного прибутку за рахунок

віднесення до складу матеріальних і прирівняних до них

витрат з прибутку, що залишається в розпорядженні під

приємства;

зменшення оподатковуваного прибутку за рахунок

різниці вартості реалізованого товару із завезенням на його

місце нової партії дешевшого однойменного товару і т.п.

Слід зазначити, що ряд авторів, зокрема В. М. Федосов, дають
характеристику способам легалізованого приховання прибутків від
оподаткування. Вони можливі у зв’язку з наявністю у законодавстві
“податкових лазівок та обмовок”. Серед легалізованих методів ухилення
Федосов називає: штучне збільшення витрат виробництва, прискорене
списання амортизації, пільгове оподаткування приросту капіталу,
використання знижок “на вичерпання надр”, вкладання коштів у облігації
місцевих органів влади, а також у благодійні та довірчі фонди,
розщеплення доходів і родинне партнерство, дарування, застосування
ліберальних правил списання “безнадійних” боргів, сплата великих
утримань працівникам, тантьєм і бонусів у розстрочку (що знижує
прогресивність оподаткування), використання транснаціональними
монополіями податкових “канікул”, “гаваней”, “сховищ”, “оазисів”,
системи опціону та ін.

Як бачимо, ухилитися від фіскальних податків можна навіть не порушуючи
закони, а лише скориставшись недосконалістю деяких з них, тим більше,
коли опубліковано ряд рекомендацій з цих питань. Серед них: А. 3.
Бєлялов “Як уникнути великих російських податків у 1992 році”, В. І.
Пушкарук “Як уникнути податків” тощо.

Згідно з чинним законодавством України суб’єктами злочину — ухилення від
сплати податків можуть бути посадові особи суб’єкта підприємницької
діяльності (підприємства, організації, установи), які здійснюють
господарську, торговельну чи іншу діяльність і на яких покладені
обов’язки з ведення бухгалтерського обліку, подання податкових
декларацій, бухгалтерських звітів, балансів, розрахунків, а також
документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків та інших
обов’язкових платежів До бюджету (керівники підприємств, організацій,
установ,

1 Див.: Федосов В. М. Податкова система України. — К., 1994. — С. 65.

111

колективних чи приватних підприємств, їх заступники, го. ловні (старші)
бухгалтери, бухгалтери та інші особи, щ0 їх заміщують, чи особи, яким
було доручено ведення обліку і звітності перед органами державної
податкової інспекції). Ці особи є суб’єктами злочину, передбаченого ст.
1482 КК України, незалежно від способу утворення підприємства чи форм
його власності.

Особи, які ухиляються від сплати податків (не подають податкових
декларацій та розрахунків або приховують (занижують) об’єкти
оподаткування), підлягають притягненню до відповідальності згідно з ст.
148 чи іншими статтями КК України, в залежності від вчинених діянь.

Відповідальність посадових осіб за ухилення від сплати податків настає
лише тоді, коли вони, зловживаючи своїми правами, вчинили умисні дії,
спрямовані на ухилення від сплати податків.

Характеризуючи способи вчинення злочину, автор мав на меті не навчити
підприємців, як ухилятися від сплати податків, а допомогти контролюючим
органам більш цілеспрямовано планувати свою роботу і вживати заходів
щодо своєчасного викриття та попередження таких правопорушень.

Фіскальною податковою політикою, посиленням відповідальності за
порушення законодавства та іншими силовими заходами не вирішити проблеми
боротьби з прихованням прибутків від оподаткування. Досягти цього можна
лише шляхом поєднання посильних податкових ставок, стабільного
законодавства та ефективного покарання за допущення правопорушень.

112

§ 1. ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВНИХ ПОДАТКОВИХ АДМІНІСТРАЦІЙ З ІНШИМИ КОНТРОЛЮЮЧИМИ
ОРГАНАМИ У БОРОТЬБІ З ПРИХОВУВАННЯМ ПРИБУТКІВ ВІД ОПОДАТКУВАННЯ

Ефективна боротьба із злочинністю в сфері оподаткування можлива лише при
тісній взаємодії працівників підрозділів органів внутрішніх справ,
державних податкових адміністрацій та інших контролюючих органів, в
основі діяльності яких лежить спільна мета щодо забезпечення повної і
своєчасної сплати податків та інших платежів всіма суб’єктами
підприємницької діяльності. Поставлена мета досягається:

систематичним взаємним інформуванням про стан

забезпечення вимог податкового законодавства і обставини,

що сприяють їх порушенню;

формуванням банку даних про порушників податко

вого законодавства та” спільним використанням його в

практичній діяльності;

— розробкою і погодженням планів щодо проведення

спільних організаційно-управлінських і практичних захо

дів з перевірки господарської діяльності платників по

датків;

підведенням підсумків і аналітичною оцінкою роботи

щодо забезпечення податкового законодавства та напрацю-

ванням заходів по усуненню недоліків;

підготовкою та внесенням спільних пропозицій щодо

удосконалення чинного законодавства;

спільною перевіркою конкретних фактів порушень

податкового законодавства та вирішенням питань щодо

притягнення винних до відповідальності.

Процеси взаємодії, які складають основу функціонування різних систем,
можна характеризувати в філософському і управлінському аспектах. Як
філософська категорія, поняття “взаємодія”, звичайно, вживається для
фіксації впливу об’єктів один на одного, їх обопільною обумовленістю і
породженням одним об’єктом іншого. До основних форм взаємодії відносять
загальний зв’язок явищ, рух,

5 Гега П.Г. 113

зміну і функціональну залежність . Філософське трактування взаємодії
насамперед орієнтує на те, що відповідні процеси взаємодії визначають
структурну організацію системи і порядок її об’єднання поряд з іншими
об’єктами в систему більшого розміру.

Базуючись на філософських концепціях, теорія управління визначає
взаємодію як погоджену у часі і місці спільну діяльність, спрямовану на
досягнення загальної мети. В якості подібного за значенням дана теорія
виділяє поняття “координації”, яке відрізняється від поняття “взаємодія”
тим, що охоплює відношення підкорення учасників спільної діяльності волі
координуючого суб’єкта .

У тому чи іншому модифікуванні наведені вище поняття “взаємодія” і
“координація” використовуються і в кримінологічних дослідженнях.

У монографії В. Д. Рєзвих, І. А. Склярова під взаємодією “розуміється
спільна або погоджена за метою, місцем і часом діяльність різних
державних органів і громадських організацій, що вирішують яке-небудь
завдання” .

А. Е. Жалінський, М. В. Костицький базуються на тому положенні, що
координування являє собою “вид управлінських зв’язків, при яких
уповноважені на те органи об’єднують дії ряду інших відомств для
вирішення загальних завдань і встановлюють їх доцільність. Іншими
словами, координування розглядається як взаємодія, яка здійснюється з
метою організації координації” .

Теоретичними основами взаємодії є положення, яке пояснює його зміст і
значення. Усвідомлення теоретичних основ працівниками органів внутрішніх
справ і податкових адміністрацій — неодмінна умова осмисленості і
цілеспрямованості взаємодії, забезпечення законності й ефективності.

Вивчення стану взаємодії між працівниками названих

1 Див.: Философский словарь. — М., 1975. — С. 59; Советский
знциклопедический словарь. — М., 1981. — С. 219; Шептулин А.М.
Диалектический метод познания. — М., 1983. — С. — 153—158.

Див.: Основи научной организации управлення и труда в органах внутренних
дел. — М., 1973. — С. 82—85; Лунев А. Е. Теоретические проблеми
государственного управлення. — М., 1974. — С. — 69—70.

3 Див.: Резвьіх В. Д., Скляров И. А.
Взаємодействие в процессе

административно-правового обеспечения режима социалистического хозяй-

ствования. — Горький, 1977. — С. 59.

4 Див.: Жалинскш А. Е., Костицкий М. В. Зффективность
профилак-

тики преступлений и криминологическая информация. — Львов, 1980. —

С. 102.

114

органів свідчить про те, що на рівні районної ланки в ряді регіонів вона
здійснюється незадовільно. Про низький її рівень свідчить той факт, що у
1994 р. 81,6% справ, закінчених провадженням, було закрито, в тому числі
48,1% — згідно зі ст. 6 п. 1—2 КПК України за відсутністю складу
злочину. До суду в цілому по Україні направлено лише 18,4% справ. У 1995
р., відповідно, 57%, 11% і 43% справ.

Треба зазначити, що в тих регіонах, де налагоджена чітка взаємодія між
правоохоронними органами та податковими адміністраціями, помилок при
порушенні кримінальних справ допускається значно менше. Такий стан
боротьби із злочинністю в сфері оподаткування пояснюється тим, що у
працівників правоохоронних органів і податкових адміністрацій різні
підходи щодо:

кваліфікації виявлених правопорушень;

оцінки зібраних доказів;

оформлення матеріалів за результатами перевірок фі

нансово-господарської діяльності платників податків.

Якщо складений працівниками податкових адміністрацій акт задовольняє їх
і є основою для стягнення несплачених платежів і штрафних санкцій, то
для слідчих органів він не завжди може бути підставою для порушення
кримінальної справи як такий, що не відповідає певним вимогам. Цей факт
підтверджують 70,3% із 135 опитаних працівників правоохоронних органів,
які відзначили, що на вирішення питання про порушення кримінальних справ
за ст. 148 КК України найбільш негативно впливає відсутність єдиної
форми акта перевірки і невизначеність переліку основних документів, які
необхідно до нього додавати.

Щоб уникнути цих недоліків і підвищити ефективність організації боротьби
із злочинами в сфері оподаткування, працівники органів внутрішніх справ
і податкових адміністрацій у своїй практичній діяльності повинні
керуватися вимогами статей 148 “Ухилення від сплати податків”, 148
“Порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю”, 1485 “Шахрайство
з фінансовими ресурсами”, 80і “Приховування валютної виручки” та статей
глави VII “Посадові злочини” , зокрема, 164 “Визначення понять,

Поняття посадового злочину, посадової особи, посадового становища та
посадового підлогу визначені Законом України від 11 липня 1995 р. “Про
внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо
відповідальності посадових осіб”, який введено в дію з 1 вересня 1995 р.

115

що вживаються у статтях цієї глави”, 165 “Зловживанн владою або
посадовим становищем”, 167 “Халатність”, 171 “Посадовий підлог” КК
України в редакції Закону від ц липня 1995 р., а також спільною
вказівкою Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і
Головної дер. жавної податкової інспекції України “Про порядок передачі
державними податковими інспекціями України органам внутрішніх справ
матеріалів, що містять ознаки злочину і їх розгляд”, №№ 108, 16-26
окв/108, 21214/10-4790 від 22 листопада 1994 р.

У практиці слідчих органів дуже часто виникають питання щодо
розмежування законної господарської і злочинної діяльності, коли
незрозуміло, мова йде про просте порушення угоди чи про злочин, вчинений
одним із платників податків. У цій досить заплутаній поки що галузі
господарської діяльності, де багато співробітників правоохоронних та
податкових органів відчувають себе не дуже впевнено, можливі не зовсім
правильні висновки щодо кваліфікації скоєних правопорушень, у результаті
чого невинні можуть бути безпідставно притягнені до кримінальної
відповідальності.

Треба пам’ятати, що кримінальна відповідальність може наступити лише в
тому випадку, якщо відповідне діяння передбачено кримінальним законом як
злочин.

При розслідуванні кримінальних справ, пов’язаних з ухиленням від сплати
податків та приховуванням валютної виручки, важливе значення має те,
наскільки правильно та обгрунтовано на стадії дослідчої перевірки і
збору матеріалів складено акт перевірки сплати податків. У матеріалах,
які направляють податкові адміністрації до правоохоронних органів для
вирішення питання про порушення кримінальної справи, мають бути:

акт перевірки;

лист податкової адміністрації, в якому зазначаються:

суть ухилення від сплати податків або приховування ва

лютної виручки; які норми законів порушено; особи, при

четні до скоєння цих порушень.

В акті перевірки мають відображатися:

а) місце, дата початку і закінчення перевірки, ким вона

проведена, за чиєю вказівкою, проханням, дата складання

акта;

б) досліджувані документи, яким методом (способом)

вони досліджувалися;

в) виявлені факти порушень з посиланням на конкретні

116

они, нормативні акти, які порушені, яким чином у їГхгалтерських
документах вони приховувались;

г) особи, причетні до порушень і відповідальні за фінан-оВо-господарську
діяльність суб’єкта підприємницької діяльності в період, який підлягає
перевірці;

а) висновки за результатами перевірки (суми прихованих податків,
валютної виручки, види податків та інше).

До акта необхідно додавати (оригінали):

а) розрахунки по виявлених конкретних фактах прихо

вання, заниження податків, складені за фінансовими зві

тами та в загальній сумі за період, що перевіряється;

б) пояснення причетних осіб по конкретних фактах по

рушень (у разі їх незгоди — до акта треба додавати

висновок-спростування податкової адміністрації);

в) інші необхідні документи, які підтверджують при

четність посадових осіб до скоєння виявленого порушення

(документи про заснування підприємств, накази про при

значення на посади тощо).

При приховуванні валютної виручки до акта потрібно додавати:

заяви на відкриття валютних рахунків, інші доку

менти, які були підготовлені для відкриття чи використан

ня рахунків;

рішення банківських установ з цього питання;

довідку про рух коштів на валютному рахунку;

бухгалтерський документ, що підтверджує валютні

операції;

пояснення осіб, причетних до відкриття або викори

стання валютних рахунків за межами України чи до при

ховування валютної виручки.

Згідно з вказівкою №№ 108, 16-26 окв/108, 21214/10-4790 акт перевірки
повинен бути зареєстрований у державній податковій адміністрації і при
наявності в матеріалах фактів порушень, за які передбачено кримінальну
відповідальність, у триденний строк направлений до підрозділу податкових
розслідувань для підготовки і передачі матеріалів у 20-денний строк в
органи внутрішніх справ для розгляду.

Отримавши матеріали з державних податкових адміністрацій, працівники
органів внутрішніх справ у 3-денний строк зизначають повноту та якість
проведеної перевірки і приймають рішення відповідно до ст. 97 КПК
України: порушують кримінальну справу, відмовляють у порушенні
кримінально: справи або відправляють матеріали за на-

117

лежкістю. Для повноти й об’єктивності розслідування кримінальних справ
даної категорії взаємодія між працівниками податкових адміністрацій та
органів внутрішніх справ повинна продовжуватися аж до прийняття за
матеріалами остаточного рішення.

З метою посилення контролю за справлянням податків, зміцнення
виконавської дисципліни працівників податкових органів та підвищення
рівня взаємодії з іншими контролюючими органами Президент України 22
серпня 1996 р. видав Указ “Про утворення Державної податкової
адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій”,
згідно з яким підрозділи МВС України з боротьби з кримінальним
приховуванням прибутків від оподаткування підпорядковуються Державній
податковій адміністрації України.

Досить часто при перевірках підприємств щодо повноти сплати податків
виникають колізії, коли податковий інспектор і керівник підприємства,
відстоюючи кожен свою точку зору, керуються різними нормативними актами.
Тобто виникає ситуація, в якій кожна сторона вважає, що тільки вона
права, посилаючись при цьому на певні закони. І досить часто податковий
інспектор, маючи більше повноважень, такі спірні матеріали направляє до
правоохоронних органів для вирішення питання про порушення кримінальної
справи. Порушивши кримінальну справу, правоохоронні органи після
ретельної перевірки закривають їх за відсутністю складу злочину. В
основному це трапляється через низьку кваліфікацію суб’єктів
правовідносин, недостатню обізнаність щодо чинного законодавства, тобто
сторони можуть керуватися нормативними актами, які втратили чинність,
навіть не підозрюючи про це.

Постає питання, як бути в таких спірних ситуаціях? Згідно зі ст. 20
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” на державного
податкового інспектора покладено обов’язки по контролю за справлянням
податку на прибуток підприємств, тобто він діє від імені держави. Тому
керівник підприємства як особа, що поважає закони, повинен спочатку
сплатити нараховані чи донараховані платежі, а вже потім оскаржувати дії
податкового інспектора. В разі незгоди або відмови сплачувати нараховані
платежі на підставі п. 6 ст. 19 цього Закону податковий орган має право
на списання зазначених сум з визнаних винними підприємств у безспірному
порядку.

У даному випадку може постати питання про порушення

118

прав платника, тобто про неможливість відстоювання і доведення ним своєї
точки зору. Але ст. 21 названого Закону платникові податку надано право
на оскарження дій посадових осіб державних податкових адміністрацій у
судовому порядку, тобто право звертатися до суду, оскільки це є
цивільно-правові відносини. На думку автора, такий порядок вирішення
спірних питань не завжди виправдовує себе (великі збори, довгий термін
розгляду), тому доцільно створити такий державний орган, який вирішував
би ці спірні питання без звертання до суду і рішення якого мали б
законну силу і були б обов’язкові для виконання.

Читач може спростувати ці пропозиції тим, що в Україні таким органом є
аудит. Але відповідно до п. 1 ст. 10 Закону України “Про аудиторську
діяльність” із змінами, внесеними Законом України від 14 березня 1995 р.
№ 81/95-ВР, проведення аудиту є обов’язковим для підтвердження
достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків,
фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших
господарюючих суб’єктів незалежно від форм власності та виду діяльності,
звітність яких офіційно оприлюднюється. У разі неподання або
несвоєчасного подання аудиторського висновку відповідним податковим
адміністраціям з вини господарюючого суб’єкта до нього згідно зі ст. 29
названого Закону застосовуються фінансові санкції та адміністративні
штрафи.

Досвід роботи аудиту, як в Росії, так і в Україні, свідчить, що на їх
висновки іноді негативно впливають кримінальні структури і в таких
випадках часто рішення приймаються на користь сторони, інтереси якої
відстоюють такі “захисники”.

§ 2. ВИКОРИСТАННЯ ДОСВІДУ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Вивчення досвіду боротьби із злочинами у сфері оподаткування розвинутих
країн показало, що система оподаткування є основним інструментом
регулювання економіки. Оподаткування — це не тільки джерело великої
частини доходів держави, а й один з найважливіших важелів державного
впливу на сферу бізнесу.

З ростом податкового тягаря в багатьох країнах світу потенційні вигоди
від ухилення від податків стають все більш привабливими для платників
податків. Щоб протистояти діям недобросовісних платників податків,
порушен-

119

ня при оподаткуванні законодавством багатьох країн віднесені до
податкових злочинів та проступків.

Коло злочинних дій, пов’язаних із сплатою податків, у кожній конкретній
країні відрізняється своїми особливостя-‘ми. Відповідальність за ці
правопорушення наступає за нормами дивільного, адміністративного та
кримінального права. Слід зазначити, що кримінальні санкції за злочини в
сфері оподаткування встановлюються не кримінальними кодексами, а
нормами, які входять до податкового законодавства. В США, наприклад, на
рівні федерації відповідальність за злочини в сфері оподаткування
регулюється Кодексом внутрішніх державних доходів 1954 р., у Франції —
Загальним кодексом про податки 1950 р., у Німеччині — Положенням про
податки 1977 р., а у Великобританії та Італії — окремими спеціальними
законодавчими актами про податки.

Ухилення від сплати податків — основний вид правопорушень у сфері
оподаткування. До них відносять: неподання в податкові установи
інформації про доходи, приховання реальних доходів шляхом внесення
неправильних або перекручених відомостей в документи, використання
підроблених документів.

Приховання або перекручення інформації про доходи шляхом обману,
шахрайства або підробки, як правило, належить до злочинних дій.
Законодавством більшості країн за такі дії передбачається кримінальна
відповідальність у вигляді штрафу або позбавлення волі на строк від 1 до
5 років. Крім того, у Франції, наприклад, в рівній мірі карається як
закінчений злочин, що проявляється у викривленні або приховуванні даних,
суттєвих для оподаткування, так і замах на такий злочин. У США
відповідальність настає навіть за спробу уникнути сплати податків.
Податкові злочини відносяться до категорії діянь, які дуже важко викрити
і розслідувати. Тому в багатьох країнах передбачено особливий порядок їх
розслідування і судового розгляду.

Спільним у цій проблемі є те, що і в Україні, і за рубежем не всі
бажають сплачувати податки належним чином, але за кордоном проводять
чітку різницю між мінімізацією податків та ухиленням від їх сплати
шляхом приховання доходів. Приховання доходів від оподаткування є
злочином, а мінімізація податків, тобто намагання зменшити їх суму, за
оцінками західних фахівців, є цілком законною справою і забезпечує
роботу великої кількості

120

спеціалістів у галузі податкового законодавства та бухгалтерського
обліку. Консультації громадян та приватних компаній з питань ухилення
від податків перетворились на самостійну галузь з мільярдними обігами
капіталу, який охоплює сотні компаній та тисячі експертів, що займаються
приватною практикою. їм протидіє велика кількість податкових
інспекторів, які прикладають зусилля, щоб уловити той делікатний момент,
коли операції з податкового планування перетнуть межу, яка відділяє
мінімізацію від ухилення від сплати. Така боротьба завершується
визначенням, перш за все, стану податкового законодавства та
бухгалтерських правил. Тому обидві сторони докладають багато зусиль щодо
з’ясування норм податкового законодавства і правил контролю за їх
додержанням.

Сплата податків у США є обов’язком, з яким кожному потрібно рахуватися,
тому що згідно з чинним законодавством навіть за неправильно заповнену
податкову декларацію може бути накладено штраф до 1 тис. дол. Кожний
американець зобов’язаний підрахувати всі свої прибутки за минулий рік,
визначити за спеціальною таблицею суму податку, акуратно заповнити
формуляр 1040 і відправити його разом з чеком на відповідну суму в
податкове бюро. В звіті потрібно відобразити всі види доходів: заробітну
плату, всякі прибутки від ділової активності і банківських операцій, а
також інші наявні грошові надходження аж до чайових. Із цієї суми
відраховуються витрати на медичне обслуговування, добродійні
пожертвування, добровільні внески в філантропічні фонди, грошові
відрахування дитячим, релігійним, культурним, правозахисним, освітнім і
науковим організаціям. До анкети 1040 додається таблиця, по якій можна
визначити, скільки потрібно платити. Суми кожен рік міняються і, як
правило, в сторону підвищення.

Ухилитися від сплати податків дуже складно, а точніше, практично
неможливо, але до зменшення суми прагне багато платників. Існують
різноманітні законні та напівза-конні способи, які допомагають
наблизитися до цієї мети. Одні відраховують від суми, призначеної для
сплати податків, кошти, витрачені на широко тлумачені “представницькі
витрати”, інші вдаються до маніпуляції своїм капіталом, щоб одержати
пільги, якими преміюються капіталовкладення в якісь проекти або
програми, треті використовують з вигодою для себе інфляцію, спекулюють
цінними паперами тощо.

За обов’язковими платежами, які вилучає держава з

121

юридичних та фізичних осіб, у ряді країн стежать податкові інспекції. В
США така інспекція носить назву служби внутрішніх доходів (СВД).
Представників цієї служби американські громадяни бояться більше, ніж
поліцейських, агентів ФБР, ЦРУ, інших спецслужб. Ці страхи не позбавлені
підстав. Навряд чи яка інша державна установа в США може зрівнятися з
податковою інспекцією за широтою наданих повноважень.

Відповідно до федерального законодавства США вищі адміністративні
повноваження в сфері оподаткування надані міністру фінансів. Але
практичну діяльність щодо збору податків здійснює фінансова служба
внутрішніх доходів, яка організаційно входить до складу Міністерства
фінансів. Ця служба — потужне, розгалужене податкове відомство. В ньому
зайнято майже 70 тис. службовців, технічно добре оснащених. Вони
проводять початкову обробку податкової декларації, яку кожен дорослий
американець щорічно зобов’язаний подавати службі до 15 квітня. Крім
цього, вони перевіряють податкові звіти корпорацій. Приблизно 1 %
декларацій щорічно підлягає ревізії, причому, чим більше доход особи,
тим більше у нього шансів зазнати перевірки. Згідно з податковим
законодавством США будь-які комерційні операції на суму від 600 дол., а
також виплати дивідендів на суму не менше 10 дол. на одного отримувача
повинні підтверджуватись документально.

Ця державна організація існує на кошти платників податків і не від кого
не приймає ніякої фінансової допомоги. Це покликано максимально
забезпечити чесність і неупередженість усіх працівників управління.
Матеріальна незалежність та надійність тих, хто має справу з виконанням
контрольних функцій, забезпечується ще й їх високою заробітною платою:
річна заробітна плата службовця податкового відомства становить 35—42
тис. дол. Попередній витік інформації про намічену перевірку податковою
інспекцією цілком виключено. Пояснюється це повною непередбаченістю
комп’ютера, який опрацьовує всі податкові надходження і намічає “жертву”
для наступних вибіркових перевірок. Електронна машина видає прізвища та
адреси тих, хто зовсім не надіслав податки, або тих, у кого вони
підозріло малі.

Протягом року перевіряється не менш як 2,5 млн формулярів 1040, які
надійшли до податкових органів. Для порушників законодавства це
закінчується тим, що потрібно покрити заборгованість та сплатити
великий штраф.

122

Особливо винні потрапляють до тюрми як такі, що скоїли тяжкий злочин.

Якщо інспектор має достатні підстави підозрювати платника податків у
шахрайстві, то він навіть може вдатися до послуг платних інформаторів,
щоб викрити злісного порушника податкового законодавства. При цьому
добровільному помічникові виплачується до 15% від донарахованої суми.

У США інспектор-контролер покликаний не тільки займатися викриттям
порушників закону, а й всіляко допомагати платникам податків правильно
оформити відповідну анкету, нагадати забудькуватим платникам про сплату
податків, а коли реакції не послідує, то вжити до них санкції. У
податкового інспектора для кожного типу перевірки є докладна настанова,
щодо того, що і в якій послідовності потрібно перевіряти. Для кожної
галузі економіки і практично для кожної професії є спеціально розроблені
інструкції.

СВД має свій слідчий апарат, який проводить позасу-дове переслідування
громадян. Йому надані повноваження щодо розслідування всіх порушень
Закону про банківську таємницю (за винятком порушень положень Звіту про
міжнародні перевезення валютних і грошових коштів, розслідування яких
проводить митна служба).

Судові позови за справами про несплату або недоплату податків
порушуються тільки тоді, коли мова йде про велику суму або несплати
мають регулярний характер.

Дії податкового інспектора можуть бути опротестовані в судовому порядку.
Але якщо платник податку програв таку справу, то за ухилення від сплати
податків він карається тюремним ув’язненням до 4 років і штрафом у 50
тис. дол. У випадках систематичного ухилення від сплати податків
покарання може бути значно жорсткішим — аж до довічного ув’язнення. Крім
того, СВД може вилучити в рахунок сплати податку власність (аж до
нерухомості) платника, який систематично ухиляється від сплати.

В американському суді доказами свідомої несплати податків вважаються:
підробка фінансових документів, відмова їх пред’явлення, заняття
трудовою або підприємницькою діяльністю за підробленими документами або
від імені підставних осіб, наявність значних сум, походження яких не
підтверджено документами, а також якщо у податковій декларації не
вказано джерело доходу.

Діє принцип: платник податку на вимогу податкових

123

органів повинен документально підтвердити законне надходження всіх
коштів, які він має і мав у минулому.

Приховування з року в рік від оподаткування великих сум доходу
ввдсликало занепокоєність федеральної влади. Борючись з таким явищем,
адміністрація і законотворчі довгий час йшли шляхом розширення
повноважень СВД. Останнім часом цей процес викликає у населення
зростаюче незадоволення. Виникла необхідність більш чіткого
законодавчого розмежування прав і обов’язків сторін при контактах
платників податків з СВД. Виходячи з цього, конгрес США в кінці 1988 р.
прийняв закон, який отримав неофіційну назву “Білль про права платників
податків”. Згідно з цим законом при ревізії податкової декларації СВД
зобов’язана подати платнику податків письмовий документ з викладенням
його прав і обов’язків. Платники податків мають право при попередньому
повідомленні співробітників СВД робити магнітофонний запис усіх
переговорів з офіційними представниками податкового відомства в ході
ревізії. Крім того, платник податків може доручити ведення цих
переговорів адвокату. Якщо СВД має намір удатися до примусового
відчуження частини власності платника податку для погашення
заборгованості з податків, платник повинен отримати письмове
повідомлення не пізніше, ніж за ЗО днів (раніше цей строк становив 10
днів).

Такі основні параметри структури і механізму функціонування федеральної
податкової системи США.

В Італії розкриттям і розслідуванням економічних злочинів у сфері
оподаткування, поряд з Державною поліцією та Корпусом карабінерів,
займається Генеральне командування фінансової гвардії (ГКФГ), яке
структурно знаходиться в Міністерстві фінансів. Основними функціями ГКФГ
є попередження, викриття та розслідування фінансових злочинів.
Підрозділи ГКФГ певною мірою діють автономно. Однак фактично координація
з відповідними структурами поліції в рамках здійснення оперативних і
слідчих заходів з боротьби з економічними злочинами має характер
підпорядкованості їм, оскільки в даному разі офіцери ГКФГ реалізують
свою поліцейську функцію.

Головна відмінна особливість правоохоронної діяльності в Італії в сфері
боротьби з економічною злочинністю — це винятково широка компетенція
ГКФГ, надана рядом законодавчих актів, серед яких основними є норми щодо

124

припинення порушень фінансових законів, передбачені Законом від 7 січня
1929 р.

Офіцери ГКФГ наділені фіскальними функціями податкових інспекцій і
правами поліції в частині здійснення оперативних заходів та
кримінального розслідування. Вони мають право доступу на підприємства,
фірми, в банки і до будь-яких документів у зв’язку з необхідністю
перевірки об’єктів оподаткування і фінансового контролю без отримання
дозволу суду на такі дії. Вони самостійно здійснюють оперативний пошук
таких злочинів, як приховання доходів від оподаткування, фіктивне
банкрутство, махінації з переказом валюти за кордон і навпаки, інших
подібних злочинів.

У разі викриття фактів приховання доходів від оподаткування на суму не
менш як 50 млн лір (1 тис. лір — приблизно 1,2 дол. США) офіцер ГКФГ
може самостійно оформити адміністративний штраф і направити матеріали
для виконання в адміністративне бюро. В оперативній роботі офіцери ГКФГ
керуються тими ж законами, що й Державна поліція.

В англійській судовій практиці ухилення від сплати податків віднесено до
категорії шахрайства в сфері комерції. Такі шахрайства англійське
законодавство визнає злочинами. Справи про ці злочини розслідуються
спеціальними відділами поліції з боротьби із шахрайством. Ухилення від
сплати податків в Англії карається тюремним ув’язненням (в деяких
випадках до 10—12 років).

До недавнього часу в швейцарському законодавстві зберігався традиційний
принцип відмови в правовій допомозі у справах про податки іноземним
податковим і валютним органам ні з особистої ініціативи, ні у відповідь
на запити іноземних служб. Великі зміни в міжнародній економіці за
останні роки трохи послабили, хоч і в обмежених рамках, непохитність
цього принципу. З одного боку, до деяких винятків привів розвиток
організованої злочинності. З другого боку, і в швейцарському
законодавстві з податків з’явились більш жорсткі норми. Податкові
злочини з обтяжуючими обставинами стали каратися позбавленням волі, і їх
розслідування було передано до компетенції органів з кримінальних справ.

У 1986 р. був прийнятий закон про міжнародну правову допомогу в
кримінальних справах, який має норму про кооперацію Швейцарії з
закордоном щодо переслідування податкового шахрайства. Це єдина сфера,
де іноземні ор-

125

гани юстиції можуть отримати від швейцарських установ інформацію, яка є
банківською таємницею. Поняття податкового шахрайства в законі про
правову допомогу не дається. Він відсилає до адміністративного права, де
є таке визначення діяння, що підлягає покаранню: “Якщо своїми обманними
діями винний сприяє тому, що громадськість позбавляється податку в
значній сумі внеску або інших платежів, або вона буде позбавлена
надбання другим чином, ці дії караються тюремним ув’язненням до одного
року або штрафом до ЗО тис. франків”. Якщо з приводу ознак податків
існує сумнів, який згадано в запиті про правову допомогу, федеральне
управління поліції і контрольні виконавчі органи залучають думку
швейцарського податкового управління (податкові органи добре знайомі з
іноземними законами про податки).

Швейцарські податкові органи не мають права передавати іноземним
податковим органам інформацію, захищену банківською таємницею, тому що
це допускається тільки для судових органів при розслідуванні шахрайства.

У Німеччині податкова служба виконує функції фінансового правоохоронного
органу. Місцеві податкові органи мають добре підготовлені слідчі відділи
з відповідними повноваженнями, а також апаратуру підслуховування і
звукозапису, лабораторії, де проводиться аналіз справжності документів,
поданих платниками податків, почеркознавчі, хімічні та інші
криміналістичні експертизи.

Інформацію на осіб, які ухиляються від сплати податків, податкові органи
Німеччини отримують від поліції, прокуратури, служби безпеки, а також
громадян. Внутрішньою інструкцією таким інформаторам передбачається
виплата винагороди — до 10% від суми, нарахованої за несплату податків
неустойки.

Податкові служби Німеччини мають право вилучати фінансові документи з
банків, страхових компаній тощо. У своїй діяльності вони застосовують
такі методи, як конфіскація ділової документації у фірм і громадян,
зайнятих приватною практикою. Проводять розслідування по звинуваченню
адвокатів і консультантів з питань ухилення від податків.

За нинішніх умов становлення недержавного сектора економіки в країнах
СНД постало питання про правове регулювання в фінансовому і
кримінальному законодавстві відповідальності за ухилення від сплати
податків і утворення органів, які забезпечують економічну
безпеку. У

126

зв’язку з цим у Росії прийнято Закон про федеральні органи податкової
поліції і Положення про проходження служби в органах податкової поліції.

Федеральні органи податкової поліції є самостійним відомством
правоохоронних органів і складовою частиною сил по забезпеченню
економічної безпеки Росії. Його структурні підрозділи — правонаступники
Головного управління податкових розслідувань при Державній податковій
службі Росії, управлінь, відділів податкових розслідувань при державних
податкових інспекціях автономних областей, округів, країв, міст.

Федеральні органи податкової поліції Росії мають широкі повноваження,
зокрема вправі проводити оперативно-пошукові заходи і дізнання з метою
виявлення, попередження і припинення фактів приховання доходів від
оподаткування і ухилення від сплати податків, здійснювати перевірки
платників податків, призупиняти операції по рахунках в банках і
кредитних установах на строк до 1 місяця у випадках ненадання
документів, пов’язаних із сплатою податків, накладати адміністративний
арешт на майно юридичних і фізичних осіб з наступною реалізацією його у
встановленому порядку у випадках невиконання зазначеними особами
обов’язків щодо сплати податків, зборів та інших платежів, проводити
невідкладні слідчі дії, залучати громадян до співробітництва для
виявлення злочинів і порушень у сфері податкового законодавства.

Для ефективного функціонування податкових органів Кримінальний кодекс РФ
доповнено ст. 162 , згідно з якою приховання доходів у великих розмірах
карається штрафом до 350 ставок мінімальної заробітної плати, а
приховання доходів у особливо великих розмірах або особою, яка раніше
вчиняла такий злочин, карається ув’язненням до 5 років або штрафом від
300 до 500 ставок мінімальної заробітної платні.

Введена спеціальна норма (ст. 162 КК РФ), яка регулює відповідальність
(штраф у розмірі від 100 до 150 ставок мінімальної заробітної плати) за
ухилення від явки до органів Державної податкової служби для пояснень,
відмову давати пояснення про джерела доходу, їх фактичні суми, ненадання
документів та іншої інформації про господарську діяльність.

127

СЛОВНИК

ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ, . ЯКІ ВЖИВАЮТЬСЯ У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ

АВАНСОВІ ПЛАТЕЖІ — сплата в бюджет податків і податкових платежів у
розмірах, визначених виходячи з прогнозованих оцінок об’єкта
оподаткування або його фактичних розмірів за попередній період чи
аналогічний період попереднього року.

АДМІНІСТРАТИВНЕ СТЯГНЕННЯ — штрафна санкція, що накладається на
керівників і посадових осіб підприємств, установ та організацій за
порушення податкового законодавства.

АКЦИЗ — вид непрямого податку на високорентабельні та монопольні товари
(продукцію), який включається до ціни товарів (продукціО.

БАЛАНСОВИЙ ПРИБУТОК — загальна сума прибутку підприємства від усіх видів
діяльності за звітний період, яка відображена в його балансі і включає
прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі
продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого
балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів,
валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних
цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті і
від позареалізаційних операцій.

ВАЛОВИЙ ПРИБУТОК — прибуток, який включає в себе прибуток від діяльності
підприємства, позареалізаційних операцій, а також інші доходи, не
пов’язані з діяльністю підприємства (дивіденди, проценти, авторські
права й ліцензії, інші кошти), що одержані ним незалежно від способу,
виду одержання доходу і методу відображення на рахунках бухгалтерського
обліку.

ВВІЗНЕ МИТО — податок на товари та предмети, які ввозяться на митну
територію України.

ВИВІЗНЕ МИТО — податок, що сплачується при вивезенні товарів та
предметів за межі України.

ВІДРАХУВАННЯ — платежі в бюджет та державні цільові фонди, які мають
повне (за використанням) або часткове (за змістом) цільове призначення.
Вони встановлюються на певні цілі з визначенням джерела сплати або від
певного вартісного показника.

ВІДШКОДУВАННЯ ПОДАТКУ — повернення платникам коштів, сплачених у вигляді
податків. В Україні відшкодування проводиться з податку на добавлену
вартість у випадках, передбачених податковим законодавством.

ГУДВІЛ — комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку
підприємства без відповідного збільшення активних операцій, включаючи
використання кращих управлінських здібностей, домінуючу позицію на ринку
продукції (робіт, послуг), нові технології тощо. Вартість гудвілу
визначається різницею між ціною придбання і звичайною ціною відповідних
активів.

ДЕКЛАРУВАННЯ — подання платником відомостей про обсяги об’єкта
оподаткування та інших даних, необхідних для визначення суми податку.

ДЕРЖАВНЕ МИТО — платіж, що справляється за вчинення юридичних дій та за
видачу документів юридичного характеру упов-

128

новаженими на те державними органами й перераховується ними в бюджет.

ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ФІЗИЧНИХ ОСІБ — ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ ТА ІНШИХ
ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ — це автоматизований банк даних, створений для
забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов’язані
сплачувати податки, збори, інші обов’язкові платежі до бюджетів та
внески до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що
визначаються законодавчими актами України.

ДЖЕРЕЛО СПЛАТИ ПОДАТКУ — доходи юридичних і фізичних осіб, за рахунок
яких сплачується податок.

ДИВІДЕНДИ — прибуток, отриманий платниками податку від здійснення
корпоративних прав, включаючи доходи, нараховані у вигляді процентів на
акції або на внески до статутних фондів, за винятком доходів, отриманих
від торгівлі корпоративними правами, та доходів від операцій за
борговими зобов’язаннями і вимогами.

ДОБРОВІЛЬНЕ ПОЖЕРТВУВАННЯ — внесок підприємства або громадянина на
загальносуспільні потреби, а також до неприбуткових організацій,
створених згідно з законодавством про об’єднання громадян.

ДОКУМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА — перевірка правильності розрахунків платників
із бюджетом, що проводиться безпосередньо в платника на підставі даних
бухгалтерського обліку і первинних документів.

ДОХОДИ, ЩО МАЮТЬ ДЖЕРЕЛА ПОХОДЖЕННЯ З УКРАЇНИ — будь-які доходи,
одержані резидентами і нерезидентами від реалізації будь-яких угод
цивільно-правового характеру з резидентами України, включаючи будь-які
пасивні доходи, незалежно від місця укладення таких угод, будь-які інші
надходження у грошових, матеріальних і нематеріальних формах від
резидентів України, прямо не пов’язані з підприємницькою діяльністю
сторін.

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНІ ПОДАТКИ — податки, які встановлюються органами
законодавчої влади й обов’язкові для справляння на всій території
держави.

ЗБОРИ — платежі юридичних і фізичних осіб, які встановлюються у твердих
розмірах за надання певних прав чи послуг або на відшкодування окремих
видатків бюджету.

ЗВИЧАЙНА ПРОЦЕНТНА СТАВКА ЗА ДЕПОЗИТ — середньозважена процентна ставка
на день відкриття депозиту, але не вища середньозваженої ставки за
депозити, залучені протягом ЗО календарних днів, що передували даті
відкриття цього депозиту.

ЗВИЧАЙНА ПРОЦЕНТНА СТАВКА ЗА КРЕДИТ — середньозважена процентна ставка
на день сплати процентів за кредит, але не нижча середньозваженої
процентної ставки за кредити, надані протягом ЗО календарних днів, що
передували даті надання цього кредиту.

ЗВИЧАЙНА ЦІНА НА ПРОДУКЦІЮ (РОБОТИ, ПОСЛУГИ) — ціна, не менша від
середньозваженої ціни реалізації аналогічної продукції (робіт, послуг)
за будь-якими іншими угодами купівлі-продажу, укладеними з будь-якою
третьою стороною протягом ЗО

129

календарних днів, що передували даті реалізації, за винятком випадків,
коли ціни внутрішньої реалізації підлягають державному ре, гулюванню
згідно з порядком ціноутворення, встановленим законодавством.

ІНОЗЕМНА ЮРИДИЧНА ОСОБА — підприємство, що створене за законодавством
іншим, ніж законодавство України, і знаходиться за межами України.

КОМЕРЦІЙНИЙ КРЕДИТ — будь-яка господарча операція суб’єкта
підприємницької діяльності, що передбачає авансування (попередню оплату)
продукції (робіт, послуг) іншого суб’єкта підприємницької діяльності з
відстроченням дати реалізації (набуття права власності), якщо таке
відстрочення є більшим за звичайні строки поставки або перевищує ЗО
календарних днів з дати здійснення авансового платежу.

КОНСОЛІДОВАНИЙ БЮДЖЕТ — зведений, але не підлягаючий затвердженню
Верховною Радою. К.Б. складається для аналізу бюджетної системи в
цілому.

КОНСИГНАЦІЙНА ОПЕРАЦІЯ — господарча операція суб’єкта підприємницької
діяльності (консигнанта), що передбачає експорт матеріальних цінностей
до іншого суб’єкта підприємницької діяльності (консигнатора) з
дорученням реалізувати зазначені матеріальні цінності на комісійних
засадах.

КОРПОРАТИВНІ ПРАВА — права власності на частку (пай) у статутному фонді
юридичної особи, створеної відповідно до законодавства про господарські
товариства, включаючи право на управління та отримання відповідної
частки прибутку такої юридичної особи.

КРЕДИТНА ОПЕРАЦІЯ — господарча операція суб’єкта підприємницької
діяльності, що передбачає надання права на купівлю матеріальних
цінностей і нематеріальних активів з відстроченням платежу, а також на
позичку грошових коштів з відстроченням їх погашення.

МАЙНОВІ ПОДАТКИ — прямі податки з юридичних і фізичних осіб, об’єктом
оподаткування яких виступає рухоме й нерухоме майно.

МАРЖА — різниця між відсотковими ставками за наданий кредит і
відсотковими ставками за залучені ресурси.

МИТНА ДЕКЛАРАЦІЯ — документ, що подається в митні органи при ввезенні,
вивезенні чи транзиті товарів через митний кордон і містить дані про ці
товари, на підставі якого стягується мито.

МИТНІ ЗБОРИ — плата, що стягується з декларантів за оформлення митних
процедур.

НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ — вартість об’єктів промислової і інтелектуальної
власності, а також інших аналогічних прав, визнаних об’єктом права
власності конкретного підприємства.

НЕОПОДАТКОВУВАНИЙ МІНІМУМ — розмір об’єкта оподаткування, в межах якого
податок не справляється.

НЕРЕЗИДЕНТИ — юридичні особи та суб’єкти підприємницької діяльності, що
не мають статусу юридичної особи України, з місцезнаходженням за межами
України, які створені та діють відповідно до законодавства іноземної
держави, у тому числі юридичні особи та

130

І суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб

інших суб’єктів підприємницької діяльності України.

ОБ’ЄКТ ОПОДАТКУВАННЯ — фізична чи вартісна величина товару. Щодо якої
нараховується податок.

ОПЕРАТИВНА ОРЕНДА (ЛІЗИНГ) — господарча операція суб’єкта
підприємницької діяльності, що передбачає передачу орендарю права
користування матеріальними цінностями, які належать орендодавцю, на
строк, не більший за строк їх повної амортизації з обов’язковим
поверненням таких матеріальних цінностей орендодавцю. При цьому право
власності на орендовані цінності залишається у орендодавця протягом
всього строку оренди.

ОПЕРАЦІЯ З ОПЦЮНОМ — господарча операція суб’єкта підприємницької
діяльності, що передбачає продаж (купівлю) опціону, тобто права придбати
(продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні
цінності у будь-який момент протягом визначеного часу, з фіксацією ціни
реалізації на дату укладення (придбання) опціону.

ОПРИЛЮДНЕННЯ ЗВІТНОСТІ — офіційне подання бухгалтерської звітності
(балансів) до органів Державної податкової адміністрації України,
Національного банку України, Фонду державного майна України,
Антимонопольного комітету України, Комітету у справах по нагляду за
страховою діяльністю та інших установ і організацій, уповноважених
відповідно до чинних законодавчих актів України на отримання
бухгалтерської звітності (балансів) про фінансовий стан підприємств у
засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством.

ОРЕНДНА (ЛІЗИНГОВА) ОПЕРАЦІЯ — господарча операція суб’єкта
підприємницької діяльності (орендодавця), що передбачає передачу права
користування матеріальними цінностями іншому суб’єкту підприємницької
діяльності (орендарю) на платній основі і на визначений строк.

ПЕНЯ — штрафна санкція, сума якої стягується з платників за порушення
строків сплати податків і платежів або термінів їх перерахування в
бюджет організаціями, котрі їх утримують чи приймають.

ПІДАКЦИЗНІ ТОВАРИ — законодавчо визначений перелік товарів, на які
встановлюються специфічні акцизи.

ПЛАТА/— платіж у бюджет за використання ресурсів, які перебувають у ‘
загальнодержавній власності, на основі певної еквівалентності
взаємовідносин платників із державою. Вона встановлюється у твердих
ставках з одиниці ресурсів у їх фізичному вимірі.

ПЛАТНИК (СУБ’ЄКТ) ПОДАТКУ — фізична чи юридична особа, на яку згідно з
законодавчими актами покладено обов’язок сплачувати податки та інши
обов’язкові платежі.

ПОДАТКИ — обов’язкові платежі, що стягуються державою з доходів або
майна юридичних або фізичних осіб.

ПОДАТКИ НЕПРЯМІ — податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на
послуги.

ПОДАТКИ ПРЯМІ — обов’язкові нормативні платежі з прибутку, спадщини,
землі, будівель тощо.

131

ПОДАТКОВА СТАВКА — законодавчо встановлений розмір по. датку на одиницю
оподаткування.

ПОДАТКОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО — законодавчі акти, які встановлюють і регулюють
справляння податків та податкових платежів

ПОДАТКОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ — виявлення і розслідування фактів ухилення від
оподаткування шляхом приховання доходів та інших об’єктів оподаткування.

ПОДАТКОВИЙ ЗВІТ — документ, що подається в податкову інспекцію із
звітними даними про розрахунки з бюджетом.

ПОДАТКОВИЙ КРЕДИТ — термінова відстрочка податку, який належить до
сплати підприємством у бюджет в календарному році.

ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК — облік у податковій інспекції платників податків та
стану їх розрахунків із бюджетом.

ПОЗАРЕАЛІЗАЦІЙНА ОПЕРАЦІЯ — діяльність підприємства, безпосередньо не
пов’язана з реалізацією продукції (робіт, послуг) та іншого майна,
включаючи основні фонди, нематеріальні активи, продукцію обслуговуючого
і допоміжного виробництва.

ПОДАТКОВІ ПІЛЬГИ — повне або часткове звільнення від податків суб’єкта
згідно з чинним законодавством.

ПОДАТОК З ОБОРОТУ — вид непрямого податку як надбавка до ціни товарів.

ПОДАТОК НА ДОБАВЛЕНУ ВАРТІСТЬ — основна сучасна форма універсального
акцизу, котрий встановлюється щодо знову створеної в даного платника
вартості, що включає фонд заробітної плати та прибуток.

ПОДАТОК НА ПРИБУТОК — форма прибуткового оподаткування підприємств, за
якою об’єктом оподаткування виступає чистий доход підприємства.

ПОСЕРЕДНИЦЬКА ОПЕРАЦІЯ — господарча операція суб’єкта підприємницької
діяльності, який виступає в ролі комісіонера у договорі комісії,
консигнатора у консигнаційному договорі або повіреного у договорі
доручення, за винятком довірчих операцій з грошовими коштами, цінними
паперами, включаючи приватизаційні майнові сертифікати, операції по
випуску боргових зобов’язань і вимог та їх торгівлі, операції по
торгівлі (управлінню) валютними цінностями й іншими видами фінансових
ресурсів, а також усіх видів банківських і страхових операцій.

ПОСТІЙНІ ПРЕДСТАВНИЦТВА НЕРЕЗИДЕНТІВ В УКРАЇНІ — розташовані на
території України представництва іноземних компаній та фірм, міжнародних
організацій та їх філіалів, що не мають імунітету і дипломатичних
привілеїв, створені у будь-якій організаційній формі без статусу
юридичної особи, через які повністю або частково здійснюється
підприємницька діяльність нерезидента, а також громадяни, які
представляють в Україні нерезидента та перебувають з ним у трудових
відносинах.

ПРИБУТКОВИЙ ПОДАТОК — прямий податок із фізичних та юридичних осіб,
об’єктом оподаткування якого виступають доходи в різних формах.

ПРИБУТОК — економічна категорія, яка виражає фінансові ре-

132

ультати виробничо-господарської діяльності підприємства. Визнається як
різниця між виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) і
витратами на виробництво.

ПРИБУТОК ВІД ПОЗАРЕАЛІЗАЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ — сума коштів, одержувана
підприємством від позареалізаційних операцій і зменшена на суму витрат
на ці операції.

ПРИБУТОК ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПО-СДУП — виручка від
реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого
(сплаченого) податку на добавлену вартість (за винятком товарообмінних
операцій з нерезидентами), акцизного збору, ввізного мита, митного збору
та інших обов’язкових зборів і платежів, визначених чинним
законодавством, а також на суму витрат, що включаються до собівартості
реалізованої продукції (робіт, послуг).

ПРОЦЕНТИ — доходи, отримані платниками податку від операцій з борговими
вимогами і зобов’язаннями, зокрема векселями, облігаціями, бонами та
іншими платіжними документами, включаючи операції з державними
скарбничими зобов’язаннями, а також будь-які доходи, отримані платником
податку від надання грошових коштів та матеріальних цінностей в кредит
(позичку) та нараховані у вигляді премій чи виграшів або відсотків від
суми заборгованості.

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ) — господарча операція суб’єкта
підприємницької діяльності, що передбачає передачу права власності на
продукцію (роботи, послуги) іншому суб’єкту підприємницької діяльності в
обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов’язань.

РОЯЛТІ — платежі будь-якого виду, одержані у вигляді винагород
(компенсацій) за використання або надання дозволу на використання прав
промисловості та інтелектуальної власності, а також інших аналогічних
майнових прав, що визнаються об’єктом права власності суб’єкта
підприємницької діяльності, включаючи використання авторських прав на
будь-які твори науки, літератури, мистецтва, записи на носіях
інформації, права на копіювання і розповсюдження будь-якого патенту або
ліцензії, знака на товари та послуги, права на винаходи, на наукові або
промислові зразки, креслення, моделі або схеми програмних засобів
обчислювальної техніки, автоматизованих систем або систем обробки
інформації, секретної формули або процесу, права на інформацію щодо
промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ — сукупність податків, зборів, інших обов’язкових
платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, що
справляються в установленому порядку.

ТВЕРДА ПОДАТКОВА СТАВКА — податкова ставка в грошовому виразі на одиницю
об’єкта оподаткування в натуральному обчисленні.

ТОВАРНИЙ КРЕДИТ — будь-яка господарча операція суб’єкта підприємницької
діяльності, що передбачає реалізацію продукції (робіт, послуг),
(передачу права власності) іншому суб’єкту підприємницької діяльності
або громадянину на умовах відстрочення пла-

133

тежу, якщо таке відстрочення є більшим за звичайні банківських
розрахунків або перевищує ЗО календарних днів з реалізації.

ТОВАРООБМІННА (БАРТЕРНА) ОПЕРАЦІЯ — господарча операція суб’єкта
підприємницької діяльності, що передбачає розрахунок за реалізовану
продукцію (роботи, послуги) інший, ніж у грошовій формі, включаючи
будь-які види погашення (заліку) взаємозаборгованості між сторонами
господарчої операції без проведення грошових розрахунків, за винятком
випадку міждержавного клірингу, що провадиться за рішенням Президента
України або Кабінету Міністрів України.

УХИЛЕННЯ ВІД ПОДАТКІВ — дії платників податків, спрямовані на несплату
податків шляхом заниження доходу та оцінки майна або їх повного
приховування.

ФІНАНСОВА ОРЕНДА (ЛІЗИНИ — господарча операція суб’єкта підприємницької
діяльності, що передбачає придбання орендодавцем матеріальних цінностей
за замовленням орендаря з наступною передачею орендарю права
користування такими матеріальними цінностями на строк, не менший за
строк їх повної амортизації з обов’язковою наступною передачею права
власності на такі матеріальні цінності орендарю.

ФІНАНСОВИЙ КРЕДИТ — будь-яка господарча операція суб’єкта
підприємницької діяльності, що передбачає надання коштів у позичку на
визначений строк та нарахованих процентів у грошовій формі або інших
формах забезпечення заборгованості, включаючи матеріальні цінності і
нематеріальні активи, надані в заставу.

ФОРВАРДНА ОПЕРАЦІЯ — господарча операція суб’єкта підприємницької
діяльності, що передбачає придбання (продаж) форвардної угоди, тобто
зобов’язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні
папери або валютні цінності у визначений час у майбутньому, з фіксацією
ціни реалізації на дату укладення (придбання) форвардної угоди.

ФЬЮЧЕРСНА ОПЕРАЦІЯ — господарча операція суб’єкта підприємницької
діяльності, що передбачає придбання (продаж) фью-черсної угоди, тобто
зобов’язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні
папери або валютні цінності у визначений час у майбутньому, з фіксацією
ціни реалізації на дату здійснення реалізації.

ЦІННІ ПАПЕРИ — грошові документи, що засвідчують право володіння або
відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх
випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у
вигляді дивідендів або відсотк-ів, а також можливість передачі грошових
та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Види цінних
паперів: акції, облігації, чеки, казначейські зобов’язання, депозитні
сертифікати, векселі.

ШТРАФНІ САНКЦІЇ — грошові штрафи та пеня, що стягуються з платників за
порушення податкового законодавства.

134

ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ЗАКОНОДАВЧИХ ТА ІНШИХ НОРМАТИВНИХ АКТІВ З ПИТАНЬ
РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ1

Про державну податкову службу в Українській РСР: Закон Ук

раїни від 4 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради Української

РСР. 1991. №6.

Про внесення змін до Закону Української РСР “Про державну

податкову службу в Українській РСР”: Закон України від 7 липня

1992 р. // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 39.

3. Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про дер

жавну податкову службу в Україні”: Закон України від 24 грудня

1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994. № 15.

Про систему оподаткування: Закон Української РСР від 25 черв

ня 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. 1991. № 39.

Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів

України: Закон України від 13 березня 1992 р. // Відомості Верхов

ної Ради України. 1992. № 23.

Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів

України: Закон України від 5 травня 1993 р. // Відомості Верховної

Ради України. 1993. № 26.

Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР

“Про систему оподаткування”: Закон України від 2 лютого 1994 р. //

Відомості Верховної Ради України. 1994. № 21.

Про податок на добавлену вартість: Закон України від 20 груд

ня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 14.

Про Єдиний митний тариф: Закон України від 5 лютого 1992 р. //

Відомості Верховної Ради України. 1992. № 19.

Про іноземні інвестиції: Закон України від 13 березня 1992 р. / /

Відомості Верховної Ради України. 1992. № 26.

Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України

“Про акцизний збір”: Закон України від 19 листопада 1993 р. //

Відомості Верховної Ради України. 1993. № 50.

Про внесення змін і доповнень до Декрету Кабінету Міністрів

України “Про податок на добавлену вартість”: Закон України від

19 листопада 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 49.

Про внесення змін і доповнень до Декрету Кабінету Міністрів

України “Про податок на добавлену вартість”: Закон України від 24

лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994. № 27.

Про оподаткування доходів підприємств і організацій: Закон

України від 21 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України.

1992. № 23.

Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від

28 грудня 1994р. // Відомості Верховної Ради України. 1995. № 4.

Про внесення доповнень до Декрету Кабінету Міністрів Ук-

1 При викритті правопорушень слід користуватися тими нормативними
документами, які діяли на час їх вчинення.

135

раїни “Про державне мито”: Закон України від 19 листопада 1993 р. //
Відомості Верховної Ради України. 1993. № 49.

Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України

“Про порядок обкладання митом предметів, які ввозяться (пересила

ються) громадянами в Україну”: Закон України від 19 листопада

1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 49.

Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України

“Про валютне регулювання”: Закон України від 25 листопада

1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 49.

Про внесення доповнень до Декрету Кабінету Міністрів Ук

раїни “Про порядок обкладання митом предметів, які вивозяться

(пересилаються) громадянами за митний кордон України”: Закон

України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України.

1994. № 12.

Про порядок обкладання митом предметів, які вивозяться (пе

ресилаються) громадянами за митний кордон України: Закон Ук

раїни від 28 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України.

1994. № 20.

Про внесення змін і доповнень до Декретів Кабінету Міністрів

України з питань митного регулювання: Закон України від 28 січня

1994 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994. № 20.

Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в

Україні: Закон України від 17 грудня 1993 р. // Відомості Верховної

Ради України. 1994. № 6.

Про внесення змін та доповнень до Декрету Кабінету Мініст

рів України “Про державне мито”: Закон України від 25 лютого

1994 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994. № 28.

Про Державний бюджет України на 1994 рік: Закон України

від 1 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994. № 20.

Про Державний бюджет України на 1995 рік: Закон України

від 6 квітня 1995 р. //Відомості Верховної Ради України. 1995 .№ 16.

Про внесення доповнень до Декрету Кабінету Міністрів Ук

раїни “Про податок на добавлену вартість”: Закон України від

17 травня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993.

№№ 10, 26, 34, 49, 50; 1994. № 22.

Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: За

кон України від 23 вересня 1994 р. // Відомості Верховної Ради Ук

раїни. 1994. №40.

Про джерела фінансування шляхового господарства України:

Закон України від 18 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради

України. 1991. № 47.

Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про дже

рела фінансування шляхового господарства України”: Закон Ук

раїни від 17 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України.

1991. №47.

Про внесення змін до Закону України “Про джерела фінан

сування дорожнього господарства України”: Закон України від 24

лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994. № 27.

Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів^

136

України: Закон України від 1 липня 1993 р. // Відомості Верховної Ради
України. 1993. № 34.

Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та

інших обов’язкових платежів: Закон України від 22 грудня 1994р. //

Відомості Верховної Ради України. 1995. № 2.

Про застосування електронних контрольно-касових апаратів

і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері

торгівлі і громадського харчування та послуг: Закон України від

6 липня 1995р. // Відомості Верховної Ради України. 1995. № 28.

Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється ак

цизний збір, та ставки цього збору: Постанова Верховної Ради Ук

раїни від 4 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України.

1994. № 24.

Про деякі питання оподаткування: Постанова Верховної Ради

України від 15 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України.

1994. № 33.

Про уточнення порядку нарахування податку на добавлену

вартість: Постанова Президії Верховної Ради України від 15 березня

1994 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994. № 28.

Про розмір обов’язкових внесків на соціальне страхування на

1994 рік: Постанова Верховної Ради України від 24 лютого 1994 р. //

Відомості Верховної Ради України. 1994. № 24.

Про податок на добавлену, вартість: Декрет Кабінету Міністрів

України від 26 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України.

1993. № 10.

Про внесення змін і-доповнень до деяких Декретів Кабінету

Міністрів України про податки: Декрет Кабінету Міністрів України

від 30 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 26.

Про податок на промисел: Декрет Кабінету Міністрів України

від 17 березня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993.

№ 19.

Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових

платежів: Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. //

Відомості Верховної Ради України. 1993. № 13.

Про акцизний збір: Декрет Кабінету Міністрів України від 30

квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 3.

Про прибутковий податок з громадян: Декрет Кабінету Мі

ністрів України від 26 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради

України. 1993. № 10.

Про податок з власників транспортних засобів та інших са

мохідних машин і механізмів: Закон України від 11 грудня 1991 р. //

Відомості Верховної Ради України. 1992. № 11.

Про ставки податку з власників транспортних засобів та ін

ших самохідних машин і механізмів: Декрет Кабінету Міністрів Ук

раїни від 9 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України.

1993. № 23.

Про місцеві податки і збори: Декрет Кабінету Міністрів Ук

раїни від 20 травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України.

1993. № 30.

137

Про доповнення Декрету Кабінету Міністрів України “Про

місцеві податки і збори”: Закон України від 17 травня 1993 р. // Ві

домості Верховної Ради України. 1993. № 32.

Про державне мито: Декрет Кабінету Міністрів України від

21 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. № із.

Про оподаткування бартерних (товарообмінних) операцій в

галузі зовнішньоекономічної діяльності: Декрет Кабінету Міністрів

України від 9 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України

1993. №5.

Про податок на прибуток підприємств і організацій: Декрет

Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. // Відомості Вер

ховної Ради України. 1993. № ІС

Про податок на добавлену вартість: Декрет Кабінету Мініст

рів України від 26 грудня 1992 р.// Відомості Верховної Ради Ук

раїни. 1993. №№ 10, 34, 49, 50.

Про акцизний збір: Декрет Кабінету Міністрів України від

26 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993.

№№ 10, 26.

Про порядок обкладання митом предметів, які ввозяться (пе

реміщуються) громадянами за митні кордони України: Декрет

Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1992 р. // Відомості Вер

ховної Ради України. 1993. №11.

Про державне регулювання виробництва, торгівлі, експорту

спирту, напоїв з його використанням і торгівлю тютюновими вироба

ми: Декрет Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. //

Відомості Верховної Ради України. 1993. № 11.

Про порядок обкладання митом предметів, які ввозяться (пе

ресилаються) громадянами в Україну: Декрет Кабінету Міністрів

України від 11 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України.

1993. № 12.

Про Єдиний митний тариф України: Декрет Кабінету Мініст

рів України від 11 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради Ук

раїни. 1993. № 12.

Про систему валютного регулювання і валютного контролю:

Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. // Відо

мості Верховної Ради України. 1993. № 17.

Про тимчасовий порядок використання надходжень в інозем

ній валюті: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. //

Відомості Верховної Ради України. 1993. № 17.

Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Де

крет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. // Відомості

Верховної Ради України. 1993. № 17.

Про податок на промисел: Декрет Кабінету Міністрів України

від 17 березня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993.

№ 19.

Про застосування контрольно-касових апаратів і товарно-ка

сових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, гро

мадського харчування та послуг: Декрет Кабінету Міністрів України

від 8 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 23.

138

62. Про ставки податку з власників транспортних засобів та ін

ших самохідних машин і механізмів: Декрет Кабінету Міністрів Ук

раїни від 9 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України.

1993. № 23.

63. Про лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності: Декрет

Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. // Відомості Вер

ховної Ради України. 1993. № 28.

64. Про режим іноземного інвестування: Декрет
Кабінету

Міністрів України від 20 травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради

України. 1993. № 28.

Про встановлення диференційованих ставок акцизного збору

на хутрові вироби, що виготовляються підприємствами з іноземними

інвестиціями за участю українського капіталу: Постанова Кабінету

Міністрів України від 7 травня 1993 р. // Зібрання Постанов Уряду

України. 1993. № 10.

Про зміну ставки акцизного збору на спирт, що використо

вується для виготовлення спиртованих соків: Постанова Кабінету

Міністрів України від 13 жовтня 1993 р. // Зібрання Постанов Уря

ду України. 1994. № 3.

Про доповнення переліку товарів (продукції), на які встанов

люється акцизний збір: Постанова Кабінету Міністрів України від

6 грудня 1993 р. // Зібрання Постанов Уряду України. 1994. № 4.

Про зміну ставок акцизного збору на окремі товари (про

дукцію) вітчизняного виробництва і перелік імпортних товарів (про

дукції) , на які встановлюється акцизний збір, та ставки цього збору:

Постанова Кабінету Міністрів України від 8 грудня 1993 р. //

Зібрання Постанов Уряду України. 1994. № 4.

Про зміни ставок ввізного мита на окремі види товарів: Поста

нова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1994 р. // Зібрання

Постанов Уряду України. 1994. № 11.

Про вдосконалення порядку вивезення громадянами пред

метів за митний кордон України: Постанова Кабінету Міністрів Ук

раїни від 16 серпня 1994 р. // Зібрання Постанов Уряду України.

1994. № 11.

Про визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень

Уряду України з питань оподаткування: Постанова Кабінету Мі

ністрів України від 19 вересня 1994 р. // Зібрання Постанов Уряду

України. 1994. № 12.

Про посилення контролю за надходженням податків та інших

обов’язкових платежів до Державного бюджету України і внесків до

державних цільових фондів: Указ Президента України від 17 листо

пада 1994 р. // Урядовий кур’єр, 24 листопада 1994 р.

Про індикативні ціни на товари при здійсненні суб’єктами

зовнішньоекономічної діяльності України експортно-імпортних опе

рацій: Указ Президента України від 18 листопада 1994 р. // Урядо

вий кур’єр, 24 листопада 1994 р.

Про пільги щодо оподаткування: Указ Президента України

від 31 травня 1995 р. // Урядовий кур’єр, 3 червня 1995 р.

Про справляння податку на добавлену вартість з імпортних

139

товарів: Указ Президента України від ЗО червня 1995 р. // Урядовий
кур’єр, 4 липня 1995 р.

Про пільги щодо оподаткування добровільних пожертвувань

юридичних і фізичних осіб: Указ Президента України від 12 серпня

1995 р. // Урядовий кур’єр, 17 серпня 1995 р.

Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби:

Закон України від 15 вересня 1995 року. // Голос України, 12 груд

ня 1995 р.

Інструкція про порядок обчислення і сплати податку на добав

лену вартість (затверджена Міністерством фінансів України 27 груд

ня 1991 р.).

Інструкція про порядок обчислення та сплати акцизного збо

ру (затверджена Міністерством фінансів України 27 грудня 1991 р.).

Інструкція про порядок сплати і обліку страхових та інших

внесків підприємств, установ, організацій і громадян до Пенсійного

фонду України (затверджена постановою правління Пенсійного

фонду України 26 березня 1992 р.).

Інструкція з бухгалтерського обліку орендних операцій (за

тверджена наказом міністра фінансів України 25 липня 1995 р.).

Про внесення змін і доповнень до Положення про організацію

бухгалтерського обліку і звітності в Україні: Постанова Кабінету

Міністрів України від 26 квітня 1995 р. // Урядовий кур’єр, 23 трав

ня 1995 р.

Основні положення про склад витрат виробництва (обіг) і фор

мування фінансових результатів на підприємствах і в організаціях

України (затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від

19 вересня 1993 р.).

Порядок ведення касових операцій у народному господарстві

України (затверджений постановою правління Національного банку

України 2 лютого 1995 р.).

Правила застосування Закону України “Про оподаткування

прибутку підприємств” (затверджені Постановою Верховної Ради

України 27 червня 1995 р.).

Про затвердження Положення про організацію бухгалтерсь

кого обліку і звітності в Україні: Постанова Кабінету Міністрів Ук

раїни від 3 квітня 1993 р. // Зібрання Постанов Уряду України,

1993. №9.

Про затвердження Основних положень про склад витрат ви

робництва (обігу) і формування фінансових результатів на підпри

ємствах і в організаціях України: Постанова Кабінету Міністрів

України від 19 вересня 1993 р.

Про утворення Державної податкової адміністрації України та

місцевих державних податкових адміністрацій: Указ Президента Ук

раїни від 22 серпня 1996 р. // Урядовий кур’єр, 22 серпня 1996 р.

140

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Белялов А. 3. Рекомендации: Как избежать больших российских налогов в
1992 году. — М., 1992.

Борьба с преступностью за рубежом: Ежемесячньїй информаци-онннй
бюллетень ВИНИТИ Российской АН. — М., 1994. — № 3.

Бурлакова Л. В. и др. Система налогообложения (отечественнмй и
зарубежннй опьгг). Зкономика: Обзор информационннй. — К., 1991.

Вісник податкової служби України. Щомісячний інформаційний бюлетень
Головної державної податкової інспекції України. — К., 1995. — №№ 1,2,4.

Жалинский А. Е., Костицкий М. В. Зффективность профилактики преступлений
и криминалистическая информация. — Львов, 1980.

Загородній А. Г., Чемерис А. О. Збірник нормативних та інструктивних
документів з оподаткування підприємницької діяльності. Довідник. —
Львів, 1993.

Криминология / Под ред. Б. В. Коробейникова, Н. Ф. Кузнецо-вой, Г. М.
Миньковского. — М., 1988.

Криницкий И. Е-, Кучерявенко Н. П. Налоговое право. — Харь-ков, 1995.

Лихолоб В. Г. Правопорушення: правова і моральна оцінка. — К., 1994.

Лунев А. Е. Теоретические проблеми государственного управлення. — М.,
1974.

Налоги в развитьіх странах / Под ред. И. Г. Русакова. — М., 1991.

Налоговое планирование или легальньїе пути снижения налого-вьіх платежей
и отчислений в бюджет: Практические рекомендации для руководителей,
зкономистов, предпринимателей. — М., 1992.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — К., 1996.

Основи научной организации управлення и труда в органах внут-ренних дел.
— М., 1973.

Особенности налогообложения и законодательньїе мерьі предуп-реждения
уклонения от налогов в зарубежнмх странах. Сборник ре-фератов НИИ МВД
РФ. — М., 1992.

Пархоменко В. М. Бухгалтерський облік в Україні. Нормативи. Коментарі. —
К., 1994.

Податки в Україні. Збірник діючих законодавчих та відомчих нормативних
актів з питань оподаткування. — К., 1995.

Попович В. М. Правові основи банківської справи та її захист від
злочинних посягань. — К., 1994.

Проблеми преступности в капиталистических странах: Ежемесячньїй
информационннй бюллетень ВИНИТИ АН СССР. — М,, 1983. — №№ 1, 2; 1984. —
№№ 1, 10; 1986. — № 5; 1987. — № 4; 1988. — № 1; 1989. — № 11; 1991. — №
6.

Пушкарук В. И. Как избежать налогов. — К., 1994.

Резвнх В. Д., Скляров И. А. Взаимодействие в процессе админи-

141

стративно-правового обеспечения режима социалистического
хозяй-ствования. — Горький, 1977.

Скворцов Н. Н. Все о налогах в Украине. Часть 1. Как избежать
финансовьіх санкций? Как воспользоваться льготами? — К., 1995.

Скворцов Н. Н. Все о налогах в Украине. Часть 2. Как избежать налогов?
(Советьі налогоплательщикам); Как изьімать налоги? (Со-ветн налоговому
инспектору). — К., 1995.

Советское уголовное право. Часть общая / Под ред. Г. А. Криге-ра,
Н.Ф.Кузнецовой, Ю. М. Ткачевского. — М., 1988.

Сопко В. В. Бухгалтерський облік у дрібному бізнесі. — К., 1995.

Сопко В. В., Пархоменко В.М. Бухгалтерський облік у підприємницькій
діяльності. — К., 1993.

Суторміна В. М., Федосов В. М., Андрущенко В. Л. Держава — податки —
бізнес (Із світового досвіду фіскального регулювання ринкової
економіки). — К., 1992.

Тарарухин С. А. Квалификация преступлений в судебной и след-ственной
практике. —К., 1995.

Уголовное право УССР. Особенная часть / Под ред. М. И. Бажа-нова. — К.,
1989.

Федосов В. М., Опарін В. М., П’ятаченко Г. О. Податкова система України.
— К., 1994.

Фоменко Е. А. К нам пришел налоговнй инспектор: Бухгалтер-ская
отчетность и методьі ее проверки. — Одесса, 1994.

Фоменко Е. А. Нарушения налогового законодательства: внявле-ние и
исправление. — Одесса^ 1995.

Шептулин А. П. Диалектический метод познания. — М., 1989.

Юридический знциклопедический словарь / Под ред. А. Я. Суха-рева. — М.,
1987.

142

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Гега П.Т. 1997 – Правовий режим оподаткування в Україні (книга)