Гарасимів Т. 2003 – Словник термінів до навчальних курсів «Трудове право» та «Право соціального забезпечення України» (книга)

Гарасимів Т. 2003 – Словник термінів до навчальних курсів «Трудове
право» та «Право соціального забезпечення України»

ЗМІСТ

А – 5

Б – 20

В – 28

Г – 42

Д – 50

Е – 75

Ж – 76

З – 77

І – 84

К – 86

Л – 95

М – 96

Н – 109

О – 115

П – 119

Р – 134

С – 136

Т – 145

У – 149

Х – 149

Ц – 150

Ч – 150

Ш – 151

Ю – 153

Я – 153

Основні джерела – 154

Література – 167

– A –

Абонент – юридична або фізична особа, яка користується послугами на
договірних засадах.

Абонентна скринька – скринька у спеціальній шафі, встановленій у
підприємстві поштового зв’язку, яка орендується на визначений адресатом
термін для одержання на його ім’я поштових відправлень.

Абсолютна відповідальність – вид матеріальної відповідальності
суб’єктів, що виникає в результаті заподіяння шкоди. А. в. ґрунтується
на договірному зобов’язанні відшкодувати заподіяну матеріальну шкоду
незалежно від вини того, хто спричиняв її. А. в.– відшкодування шкоди,
заподіяної правомірною діяльністю держави, що застосовується аналогічно
відшкодуванню збитків у зв’язку з експлуатацією джерел підвищеної
небезпеки.

Аварійний стан споруди – критичний стан споруди, коли внаслідок
можливості розвитку руйнівних процесів його подальша нормальна
експлуатація стає неможливою.

Аварійно-рятувальна служба – професійна воєнізована служба, діяльність
якої спрямована на організацію та здійснення заходів щодо запобігання
аваріям та їх ліквідаціям на підприємствах, установах, організаціях;
рятування людей.

Аварійно-рятувальні роботи – це система заходів, спрямованих на
своєчасне надання допомоги потерпілим.

Аварія – це: 1) небезпечна подія техногенного характеру, що створює на
об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і
призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних
засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди
довкіллю; 2) пошкодження, вихід із ладу, руйнування, що сталося з
техногенних (конструктивних, виробничих, технологічних, експлуатаційних)
або природних причин; 3) відмова мережі, споруди водопостачання й
каналізації (ВК) або їх конструктивних елементів, у зв’язку з якими
порушується працездатність об’єкта.

Авіаційна безпека – комплекс заходів, а також людські і матеріальні
ресурси, призначені для захисту від актів незаконного втручання.

Автомобільна митна декларація – бланк форми митної декларації, в якому
містяться відомості: про власника транспортного засобу, про транспортний
засіб, про мету переміщення транспортного засобу через митний кордон
України. В автомобільній митній декларації містяться також зобов’язання
про зворотне ввезення/вивезення, транзит та доставляння транспортного
засобу з одного митного органу в інший. Застосовується для здійснення
оформлення транспортних засобів через митний кордон України фізичними
особами, контролю за виконанням зобов’язань про зворотне
ввезення/вивезення, транзит та доставляння з одного митного органу в
інший.

Агентська діяльність – діяльність суб’єктів підприємницької діяльності,
уповноважених діяти від імені та на підставі доручення одного або більше
страховиків щодо рекламування, консультування, пропонування
страхувальникам страхових послуг та проведення роботи, пов’язаної з
укладенням та виконанням договорів страхування (підготовка і укладення
договорів страхування, виконання робіт з обслуговування договорів), у
тому числі оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати
страхових сум або страхового відшкодування, а також здійснення цих
виплат.

Ад хок – правила, що регулюють діяльність спеціальних місій,
представників, організацій, комітетів або робочих груп тимчасового
характеру, створених для виконання спеціальних завдань.

Адаптація соціальної політики України – реформування системи
страхування, охорони праці, здоров’я, пенсійного забезпечення, політики
зайнятості та інших галузей соціальної політики відповідно до стандартів
ЄС і поступовому досягненні загальноєвропейського рівня соціального
забезпечення і захисту населення.

Адвокат – особа, що надає юридичну допомогу, здійснює правовий захист,
провадить справу у суді. В Україні А. може бути громадянин України, який
має вищу юридичну освіту, певний стаж роботи за фахом юриста або
помічника А. не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав
свідоцтво про право займатися адвокатською діяльністю і прийняв присягу
А. А. не може бути платним працівником суду, прокуратури, нотаріату,
органів внутрішніх справ, органів безпеки, державного управління. А. не
може працювати особа, яка має судимість. А. має право займатися
адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити власне адвокатське бюро,
об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори
та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до Закону України
„Про адвокатуру“ та статутів адвокатських об’єднань.

Адекватність контролю – відповідність контролю спеціальним конкретним
умовам та індивідуальним принципам з урахуванням планів і службових
вказівок окремих керівників, що необхідні для підвищення
результативності й ефективності дій.

Адміністративна відповідальність – вид юридичної відповідальності.
Підставою для А. в. є адміністративне правопорушення. Питання порядку
застосування А. в. регулюються Кодексом України про адміністративні
правопорушення (КпАП). До порушників застосовуються адміністративні
стягнення (попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація,
позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний
арешт). Виняток передбачений ст. 21 КпАП, згідно з якою орган,
уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення, з
урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника
може звільнити його від А. в., передавши матеріали на розгляд
громадськості для вжиття заходів громадського впливу. Суб’єктами А. в.
можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку. Законодавством
встановлено певні обмеження А. в. для неповнолітніх, службових осіб,
іноземців, які згідно з міжнародними договорами користуються імунітетом
щодо адміністративної юрисдикції в Україні.

Адміністративна комісія – орган уповноважений розглядати справи про
адміністративні правопорушення. А. к. при місцевих органах державної
виконавчої влади утворюються відповідними Радами народних депутатів у
складі голови, заступника голови, відповідального секретаря, а також
членів комісії.

Адміністративна реформа – вид політико-правової реформи, яка
здійснюється у сфері виконавчої влади і стосується як її організаційної
структури, функцій, кадрового забезпечення, так і взаємовідносин з
органами місцевого самоврядування.

Адміністративна система – характеризує поєднання діяльності елементів
(суб’єктів) управління та управлінської діяльності. Зміст останньої
розкривається, зокрема, через поняття „цілі і завдання“, „функції“,
„методи“, „стадії“, „процедури“, „повноваження“, „ефективність“,
„культура“, „етика“ тощо.

Адміністративне правопорушення (проступок) – протиправна, винна (умисна
або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або
громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на
встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено
адміністративну відповідальність.

Адміністративне стягнення – міра відповідальності, яка застосовується з
метою виховання особи, що вчинила адміністративне правопорушення, в дусі
дотримання законів, а також запобігання вчиненню правопорушень
службовими особами і громадянами. За адміністративні правопорушення
застосовуються такі А. с.: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне
вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім
об’єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація предмета, який
став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного
правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення
адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права,
наданого даному громадянинові (керування транспортними засобами,
полювання та ін.); 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт.

Адміністративний нагляд – система тимчасових примусових профілактичних
заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених
з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ.

Адміністрація – це: 1) „державна адміністрація“ у значенні певних
органів державного управління. Розрізняють – А. центральну (Президент,
Кабінет Міністрів, інші центральні відомства) та місцеву (решта органів
державного управління); 2) із запровадженням інституту президентства
створено апарат при Президентові України, який має назву „Адміністрація
Президента України“. Крім того, деякий час в Україні функціонували
державні адміністрації окремих адміністративно-територіальних одиниць,
які очолювали представники Президента України на місцях; 3)
найпоширеніше визначення органу управління підприємств, установ і
організацій. А. підприємства (установи, організації) виконує певні
владні повноваження лише в межах конкретного підприємства, яке очолює
його керівник. До складу А., крім керівника, входять його заступники, а
також керівники (та їх заступники) структурних підрозділів підприємства,
тобто всі посадові особи, які мають право приймати та організовувати
виконання рішень, обов’язкових для інших працівників підприємства.
Ширшим є термін „адміністративно-управлінський персонал“ (АУП), який
охоплює різні категорії працівників (керівників, спеціалістів, технічних
виконавців), зайнятих управлінською працею на підприємстві.

Адресна допомога – разові або періодичні грошові виплати чи забезпечення
майном, які здійснюються на підставі спеціальних рішень органів влади та
управління чи громадських організацій. Законодавством передбачені такі
види А. д.: адресні субсидії, цільова допомога, гуманітарна та
благодійна допомога. Видатки на виплату А. д. провадяться відповідно за
рахунок коштів Пенсійного фонду, позабюджетних фондів місцевих органів
влади, благодійних фондів, особистих коштів громадян.

Акредитив – це: 1) іменний цінний папір, що засвідчує права особи, на
ім’я якої його видано, отримати в кредитній установі зазначену в А.
суму. Оплата А. здійснюється кредитною установою в місці пред’явлення
його за рахунок грошової суми, яку внесено до ощадної каси або знято з
рахунку його власника, або згідно з договором між банками; 2) форма
розрахунків і вид банківського рахунку, за яким здійснюються
безготівкові розрахунки. Застосовується в міжнародних розрахунках у
комерційних операціях, а також між вітчизняними юридичними особами, коли
така форма передбачена договором між постачальником та замовником
(покупцем). А. відкривається за дорученням платника в банку, який
обслуговує постачальника, на підставі заяви чітко встановленої форми.
Джерелом відкриття А. можуть бути як внесені кошти покупця, так і
кредити банку. Підставою виплати на А. є надані постачальником реєстри
рахунків та транспортних документів, які підтверджують відвантаження
вантажу. Виплата коштів може бути обумовлена попереднім акцептом. Кожний
А. призначений для розрахунків лише з одним постачальником.

Акт про нещасний випадок на виробництві – офіційний документ, у якому
фіксується нещасний випадок. Згідно із ст. 25 Закону України „Про
охорону праці“ власник повинен проводити розслідування і вести облік
нещасних випадків, професійних захворювань, аварій, що сталися на
підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності,
на основі Положення „Про розслідування та облік нещасних випадків,
професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах,
організаціях“. Розслідування проводиться з участю представників
профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а у випадках,
зазначених у законодавстві, ще й з участю представників органів
державного нагляду, управління охорони праці і профспілок. Комісія з
розслідування складає акт за формою Н-І у п’яти примірниках, які
надсилаються власнику на затвердження. Власник зобов’язаний протягом
доби після закінчення розслідування затвердити акт і надіслати один
примірник потерпілому або особі, яка представляє його інтереси. Решта
передається керівникові підрозділу, де стався нещасний випадок,
державному інспекторові з нагляду за охороною праці, профспілковій
організації підприємства, керівникові служби охорони підприємства. Акт
за формою Н-І разом з матеріалами розслідування зберігається протягом 45
років на підприємстві, де нещасний випадок взято на облік, інші
примірники акта та копії його зберігаються до виконання всіх намічених у
них профілактичних заходів, але не менш як два роки. У разі ліквідації
підприємства акти за формою Н-І передаються правонаступникові, а за
відсутності його – до державного архіву.

Акти громадянського стану – державна реєстрація фактів народження,
смерті, одруження, розірвання шлюбу, усиновлення, встановлення
батьківства, а також зміни імені, по батькові та прізвища. Ці події або
дії пов’язані з правовим станом особи і тому підлягають обов’язковій
реєстрації. Згідно з чинним законодавством органи реєстрації актів,
громадянського стану видають про зроблений запис відповідне свідоцтво.

Акцизний збір – непрямий податок на високорентабельні та монопольні
товари (продукцію), що включається до ціни цих товарів (продукції).

Акціонерне товариство – форма організації підприємств і господарських
об’єднань, заснована на централізації грошових засобів. Дана форма
організації передбачає випуск і продаж акцій (цінних паперів, які
свідчать про вкладення певної суми грошей у капітал AT і дає право
акціонерам на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів). Існують
AT закритого типу, акції яких розподіляються серед засновників, і AT
відкритого типу, акції яких відкрито продаються й купуються. На
загальних зборах акціонерів кожний володіє кількістю голосів, прямо
пропорційною сумі наявних у нього акцій, які дають право голосу. AT –
юридична особа, що має свій статут, в якому визначається мета даного
товариства, розмір його капіталу, порядок управління. Вищим органом AT є
загальні збори акціонерів.

Аліменти – обов’язок утримання у визначених законом випадках одним
членом сім’ї іншого, який потребує цього. Найпоширенішим є утримання
батьками неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх дітей, які
потребують матеріальної допомоги, а також утримання дітьми
непрацездатних батьків. Діти можуть бути звільнені від сплати аліментів
для утримання своїх батьків, якщо буде встановлено, що батьки ухилялися
від виконання батьківських обов’язків. Аліменти на дітей, у разі
стягнення їх у судовому порядку, визначаються в розмірі однієї четвертої
заробітку на одну дитину, однієї третини заробітку – на двох дітей,
половини заробітку – на трьох та більше дітей, але в усіх випадках
розмір аліментів не може бути меншим двадцяти п’яти відсотків
мінімального заробітку на кожну дитину.

Алфавітна картка – спеціальний бланк, який ведеться на великих
підприємствах із метою полегшення роботи з картотекою особового складу,
заповнюється на кожного працівника і містить такі дані (типова форма
Т-3), як прізвище, ім’я, по батькові, цех, відділ, посада, професія,
номер особової справи, табельний номер тощо.

Алфавітна книга – одна з форм реєстрації робітників і службовців за
підрозділами або категоріями персоналу і слугує для одержання інформації
про працюючих, переведених, звільнених працівників, їх загальний і
безперервний стаж роботи. Запис в алфавітній книзі проводиться одночасно
з оформленням наказів про прийняття, переведення, звільнення
працівників.

Альтернативна служба – державна служба поза Збройними Силами чи іншими
військовими формуваннями, що запроваджується замість проходження
військової служби.

Амністія – повне або часткове звільнення від кримінальної
відповідальності чи покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні
злочинів.

Аморальний поступок – вчинок працівника, не сумісний з виконанням ним
виховної функції. Вчинення А. п. є додатковою підставою до розірвання
трудового договору з ініціативи власника з окремими категоріями
працівників за певних умов (п. З ст. 41 Кодексу законів про працю
України). Це стосується, насамперед, працівників, що займаються виховною
діяльністю. До них належать учителі, викладачі навчальних закладів,
майстри виробничого навчання, вихователі дитячих закладів. А. п. можуть
бути вчинені особами, які виконують виховні функції, як у колективі, так
і в побуті. Проте за всіх обставин вчинення А. п. має бути достовірно
доведено. Неприпустиме звільнення з роботи на підставі загальної оцінки
поведінки особи у колективі чи в побуті або на підставі неконкретних чи
недостатньо перевірених фактів, чуток тощо. Не допускається звільнення
працівника за вчинення А. п. в період його тимчасової непрацездатності,
а також під час перебування у відпустці.

Амортизація – зменшення вартості майна внаслідок зношування його. Для
заміщення зношеної частини основних засобів виробництва підприємства
роблять амортизаційні відрахування, тобто відрахування певних грошових
сум відповідно до розмірів фізичного і морального зносу засобів
виробництва. Амортизаційні відрахування проводяться за встановленими
нормативами А. основних засобів. Річна норма амортизаційних відрахувань
визначається у відсотках від початкової вартості об’єктів. Амортизаційні
відрахування обчислюються щомісяця у розмірі 1/12 частини річних норм,
зараховуються до амортизаційного фонду і включаються у собівартість
продукції або витрати обігу. 25 відсотків амортизаційних відрахувань
надходять до державного бюджету для фінансування структурної перебудови
економіки.

Аналіз якісного складу кадрів – періодичне, цілеспрямоване вивчення
персоналу за характеристиками, статтю, віком, освітою, кваліфікацією,
стажем роботи та іншими ознаками. Аналіз якісного складу кадрів
використовується для прийняття оптимальних рішень по використанню
кадрів.

Анкета учасника – відомості про учасника, згруповані на основі
відповідних критеріїв і надіслані установою до головного суб’єкту для
аналізу.

Антимонопольна політика (демонополізація економіки та розвиток
конкуренції) – економічна політика, спрямована на запобігання
монопольній діяльності, її обмеження та припинення, а також на розвиток
конкуренції.

Апарат державного управління – система органів державної виконавчої
влади (органів державного управління), які беруть участь у реалізації
основних завдань і функцій держави повсякденним і оперативним
здійсненням виконавчо-розпорядчої діяльності в економічній, соціальній
та інших сферах діяльності держави. А. д. у. є відносно самостійною
складовою частиною державного механізму в цілому, яка співвідноситься з
іншими його частинами за принципом розподілу державної влади на
законодавчу, виконавчу і судову. А. д. у. в Україні має складну
внутрішню структуру. Вищою його ланкою є Президент України.
Міністерства, державні комітети та інші підвідомчі органи (комітети,
головні управління, комісії, тощо) – це ланка центральних органів
державної виконавчої влади (центральних відомств). Місцеву ланку А. д.
у. становлять виконавчі комітети сільських, селищних, міських, районних
у містах Рад, обласні, районні та деякі інші державні адміністрації.
Вони здійснюють у порядку і в межах, визначених законом, делеговані їм
повноваження державної виконавчої влади. У системі А. д. у. діє
визначена законом субординація відповідних органів (встановлений порядок
їх підпорядкування). До місцевої ланки апарату належать також органи
центральних відомств на місцях, які не підвідомчі місцевим Радам. А. д.
у. Автономної Республіки Крим має аналогічну структуру. До особливого
складу А. д. у. належать працівники, які перебувають на державній службі
і займають певні посади. Слід розрізняти А. д. у. і апарат конкретних
органів – сукупність структурних підрозділів і службовців, які
забезпечують виконання державно-владних повноважень (компетенції).
Наприклад, виділяють апарат Кабінету Міністрів, апарат міністерства,
апарат виконавчого комітету та ін.

Апатриди – особи без громадянства, тобто особи, що не мають громадянства
будь-якої держави, їхнє правове становище визначається законодавством
держави перебування і, за деякими винятками, прирівнюється до правового
статусу власних громадян. З метою надання А. змоги користуватися
основними правами і свободами без будь-якої дискримінації були прийняті
Конвенція про статус біженців (1951) і Конвенція про статус апатридів
(1954). Крім того, у 1961 р. прийнято Конвенцію про скорочення без
громадянства. Правовий статус А. в Україні визначається Законом України
„Про правовий статус іноземців“ (1994).

Апеляція – одна з форм оскарження судових рішень у цивільних і
кримінальних справах до суду вищої (апеляційної) інстанції, що має право
переглядати справу. Апеляційне провадження як важлива гарантія
справедливості судових рішень існує в переважній більшості сучасних
держав, які належать до різних правових систем, як основна (наприклад, у
Великобританії) або одна з основних форм перегляду судових рішень (у
США, Франції, Німеччині та ін.). Апеляційна інстанція переглядає справу
в повному обсязі або в певній її частині як з фактичних, так і з
юридичних підстав, але в межах скарги, поданої стороною в процесі. Як і
суд першої інстанції, апеляційна інстанція розглядає справу по суті і,
провівши власне дослідження доказів, приймає рішення, яке замінює
рішення нижчого суду, хоча за своїм змістом воно може бути таким самим.

Апробація – оцінка якості та відповідності стандартам.

Арбітраж – це: 1) вирішення спірних питань (не судового характеру)
арбітрами; 2) державний орган, що займається таким вирішенням.

Артіль – добровільне об’єднання осіб для досягнення спільною працею
певних господарських цілей. Була поширена в дореволюційній Росії та
Україні, в СРСР у 20–30-х pp. XX ст. Відомі промислові,
сільськогосподарські, риболовецькі та інші види А. Вони мали права
юридичної особи. Управління А. здійснювалося на демократичних засадах
виборними органами.

Архівні заклади – заклади або структурні підрозділи підприємств, де
зберігаються документи. Документи про діяльність громадян зберігаються в
архівах міністерств, підприємств визначений законодавством час, пізніше
вони передаються на зберігання у державні архіви. Відомчі архіви і
державні архіви зобов’язані видавати за заявами громадян, запитами
підприємств, закладів, профспілкових організацій довідки на основі
документальних даних, які зберігаються в архіві. Довідки архівних
закладів, які містять відомості про трудову діяльність, заробіток, є
доказом стажу роботи з урахуванням якого призначаються пенсії.

Архівні установи – архіви, інші заклади або структурні підрозділи, що
забезпечують облік, збереження і використання архівних документів,
формування Національного архівного фонду або здійснюють управління,
науково-дослідну та інформаційну діяльність в цій галузі.

Асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації
господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу
і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Аспірант – основна форма підготовки наукових кадрів при вищих навчальних
закладах і науково-дослідницьких установ. Час навчання в стаціонарній
аспірантурі входить у стаж роботи і зараховується при призначенні
пенсії. На аспірантів, які навчаються повністю розповсюджується
законодавство про пенсійне забезпечення.

Аспірантура – це: 1) форма підготовки науково-педагогічних і наукових
кадрів для вищих навчальних закладів (ВНЗ) і науково-дослідницьких
установ (НДУ); 2) сукупність аспірантів якого-небудь ВНЗ, НДУ.

Атестаційна комісія – це: 1) група спеціалістів, уповноважених проводити
випробування кандидата, в результаті яких визначається його
кваліфікація, необхідна для виконання певного виду робіт, а також
видавати посвідчення про атестацію; 2) група кваліфікованих фахівців з
контролю, уповноважена незалежним органом з атестації проводити
кваліфікаційний іспит кандидатів, в результаті якого визначається
кваліфікація кандидатів, необхідна для виконання конкретного методу
контролю.

Атестація – це: 1) сукупність дій щодо визначення кваліфікації кандидата
і встановлення допуску до виконання конкретного виду робіт; 2)
сукупність дій, що включають перевірку теоретичних, технологічних і
практичних знань та навичок фахівця щодо конкретного методу контролю,
складання протоколу за результатами перевірки і оформлення
кваліфікаційного посвідчення.

Атестація кадрів – періодичне визначення ділової кваліфікації
працівників, професійної їх придатності й відповідності посадам, які
вони займають, націлена на поліпшення якісного складу кадрів, в першу
чергу, спеціалістів та керівників різних рівнів. Перелік посад і порядок
атестації встановлюється в кожній галузі окремо.

Атестація працівників – визначення ділових якостей керівних працівників
і спеціалістів підприємств промисловості, транспорту, будівництва,
сільського господарства, зв’язку тощо. Систематичну А. проходять
викладачі та керівні працівники середніх спеціальних навчальних
закладів, інженерно-педагогічні працівники професійно-технічних училищ,
учителі загальноосвітніх шкіл. Матеріали А. можуть свідчити про
невідповідність працівника виконуваній роботі чи посаді, яку він
обіймає. З урахуванням висновків атестаційної комісії керівник
підприємства, установи має право перевести працівника, визнаного за
результатами А. таким, що не відповідає посаді, за його згодою на іншу
роботу.

Атестація робочих місць за умовами – атестація, що проводиться на
підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності та умов
господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання,
сировина й матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних
виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я
працюючих, а також їхніх нащадків, як нині, так і в майбутньому. А. р.
м. проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої
визначаються наказом по підприємству, організації в строки, передбачені
колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Відомості
про результати А. р. м. заносяться до карти умов праці. Перелік робочих
місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням
працівників після погодження з профкомом затверджується наказом по
підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Контроль за
якістю проведення А. р. м. і правильністю використання її результатів
покладено на органи державної експертизи умов праці.

Атестація робочих місць за умовами праці – комплексна оцінка всіх
факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх
соціально-економічних факторів, що впливають на здоров’я і
працездатність працівників в процесі трудової діяльності.

Аудит – це: 1) перевірка бухгалтерської звітності, обліку, первинних
документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності
суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності,
обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та
встановленим нормативам; 2) перевірка фінансово-господарської та
комерційної (в тому числі зовнішньоекономічної) діяльності яка
проводиться за плату спеціалізованими госпрозрахунковими організаціями
на договірних засадах і результати якої можуть використовуватися,
зокрема з метою оподаткування.

Аукціон – конкурсний спосіб організації торгівлі, згідно з яким
купівля-продаж цінних паперів здійснюється брокером/ ділером у
заздалегідь визначений час методом накопичення та одночасного виконання
замовлень на купівлю і продаж цінних паперів (онкольний аукціон) або
безперервного виконання замовлень, поданих в усній та/ або письмовій
формі за ціною, що змінюється, протягом торговельної сесії чи біржового
дня (безперервний аукціон).

– Б –

Багатодітна сім’я – сім’ї, в яких доглядають та виховують трьох або
більше дітей віком до 16 років. Законом України „Про державну допомогу
сім’ям з дітьми“ передбачено грошові виплати матері або батькові, а
також усиновителям, опікунам та піклувальникам, які доглядають та
виховують дітей у багатодітних сім’ях.

Багатодітні матері – жінки, які народили п’ять і більше дітей, які
виховали їх до восьмирічного віку, мають право на пенсію за віком на
пільгових умовах при досягненні 50-ти років і при стажі роботи не менше
як 15 років.

База зберігання страхового фонду документації України – спеціальна
установа, яка здійснює накопичення документів страхового фонду
документації, їх облік, ведення та відтворення.

Баланс трудових ресурсів – система показників, що характеризують
чисельність трудових ресурсів і їх використання. Баланс трудових
ресурсів відображує відповідність наявного кадрового потенціалу вимогам
виробництва.

Банк – це: 1) фінансові підприємства, які здійснюють функції
кредитування і розрахунків. Виникли в епоху рабовласницького ладу. Кожна
держава має емісійний Б. (один або кілька), який регулює грошовий обіг у
країні, випускає в обіг гроші і цінні папери. Б. здійснюють активні і
пасивні операції: пасивні – посередництво в платежах і утворення фондів
кредитування, активні – кредитування клієнтів з метою отримання
прибутку. В Україні склалася банківська система з двох рівнів. Вона
включає Національний банк України і комерційні банки. Діяльність банків
регулюється Законами України „Про банки і банківську діяльність“, „Про
господарські товариства“, нормативними актами Національного банку
України та прийнятими Б. статутами; 2) юридична особа, яка має виключне
право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у
сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і
юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на
власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських
рахунків фізичних та юридичних осіб; 3) юридична особа, яка на підставі
ліцензії Національного банку України здійснює діяльність по залученню
вкладів від фізичних та юридичних осіб, веденню рахунків і наданню
кредитів на власних умовах.

Банк даних – сукупність інформації, сконцентрованої у певному місці,
доступної для спеціального користування. Банк даних із кадрових питань
може містити дані про робочі місця, їх використання, резерв керівників,
неповнолітніх, працівників передпенсійного віку та інші дані про
персонал.

Банківська платіжна картка – це 1) пластиковий ідентифікаційний засіб,
за допомогою якого отримувачу банківської платіжної картки (БПК)
надається змога здійснювати операції сплати за товари, послуги та
отримувати готівкові кошти. Ідентифікування отримувача БПК має
забезпечуватися нанесенням на БПК номера БПК, строку дії БПК та
прізвища, ім’я і зразка підпису держателя БПК і/або інших
ідентифікаційних даних; 2) іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів,
казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним
платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також
вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну
на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях
іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що
перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших
кредитно-фінансових установ за межами України; платіжні документи та
інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (трапи),
боргові розписки, акредитиви, банківські накази, депозитні сертифікати,
чеки, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній
валюті або монетарних металах; монетарні метали – золото і метали
ірідієво-платинової групи в будь-кому вигляді та станів за винятком
ювелірних і побутових виробів з цих металів; 3) валюта інша, ніж валюта
звітності.

Банкрутство – це: 1) пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі
неспроможність юридичної особи суб’єкта підприємницької діяльності
задовольнити у встановлений для цього строк пред’явлені до нього з боку
кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом; 2)
неспроможність юридичної особи суб’єкта підприємницької діяльності у
встановлений строк задовольнити вимоги кредиторів, повернути кредити
банку та забезпечити обов’язкові платежі до бюджету.

Безвісно відсутній – встановлений у судовому порядку факт відсутності
громадян у місці їх постійного проживання. Визнання громадянина безвісно
відсутнім проводиться за заявою зацікавленої особи, якщо протягом року в
місці постійного проживання громадянина немає звістки про місце його
перебування. Має значення при призначенні пенсії у випадку втрати
годувальника.

Безоплатна допомога (пересилка, виконання робіт, надання послуг) –
надання гуманітарної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або
інших видів компенсацій.

Безоплатні надані товари (роботи, послуги) – це: 1) товари, що надаються
юридичній чи фізичній особі згідно з договорами дарування, іншими
договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості
таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи повернення, або
без укладення таких угод; 2) роботи та послуги, які надаються юридичній
чи фізичній особі без вимоги про компенсацію вартості; 3) товари,
передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і
використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Безпека – відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю
завдання будь-якої шкоди для життя, здоров’я та майна громадян, а також
для навколишнього природного середовища.

Безпека праці – умови праці, при яких виключено дію на працівників
небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Безперервне проживання на території України – проживання в Україні
особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не
перевищував 90 днів, а в цілому за рік – 180 днів.

Безперервний стаж працівників – тривалість безперервної роботи на одному
підприємстві, в установі, організації чи на інших підприємствах у
випадках, встановлених чинним законодавством. При звільненні за власним
бажанням без поважних причин безперервний трудовий стаж зберігається,
якщо перерва в роботі не перевищує 3 тижнів (21 календарний день); при
звільненні за власним бажанням з поважних причин безперервний стаж
зберігається за умови, що перерва в роботі не перевищила одного місяця,
якщо законодавством не встановлені триваліші строки. Поважними при
звільненні вважаються причини: переведення чоловіка чи дружини на роботу
в іншу місцевість, направлення чоловіка або дружини на роботу чи для
проходження служби за кордон, переїзд в іншу місцевість; хвороба, яка
перешкоджає продовженню роботи чи проживанню в даній місцевості;
необхідність догляду за хворим членом сім’ї (за наявності медичного
висновку) чи інвалідом I групи; переїзд в іншу місцевість у порядку
організованого набору робітників, сільськогосподарського переселення, а
також в інших випадках, коли відповідно до рішень Уряду України власник
чи уповноважений ним орган зобов’язаний без перешкоди відпускати
працівників для роботи на підприємствах і в організаціях окремих галузей
народного господарства; обрання на посади, що заміщуються за конкурсом
зарахування у вищий чи інший навчальний заклад, в аспірантуру, клінічну
ординатуру; порушення власником колективного чи трудового договору.
Поважною причиною визнається також повторне звільнення за власним
бажанням інвалідів, пенсіонерів за віком, вагітних жінок, матерів, що
мають дітей віком до 14 років, а також працівників, які мають на своєму
утриманні трьох і більше дітей, які не досягли 16-річного віку (які
навчаються – 18 р.).

Безпритульні діти – діти, які були покинуті батьками, самі залишили
сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця
проживання.

Безробітні – працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних
від них причин не мають заробітку (або інших передбачених чинним
законодавством доходів) через відсутність підходящої роботи,
зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та
здатні приступити до праці.

Безробіття – наявність працездатних людей, які не мають можливості
застосувати свою працю.

Біженець – іноземець (іноземний громадянин чи особа без громадянства),
який внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за
ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії,
громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних
переконань вимушений залишити територію держави, громадянином якої він є
(або територію країни свого постійного проживання), і не може або не
бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань
та щодо якого в порядку та за умов, визначених чинним законодавством,
прийнято рішення про надання йому статусу біженця.

Біографічний метод – метод дослідження в кадровій роботі, в центрі якого
є вивчення індивідуального життєвого шляху працівника. Використовується
для вивчення особливостей професійного росту, мотивів діяльності особи,
її соціально-психологічної структури.

Біпатриди (подвійне громадянство) – належність особи одночасно до
громадянства двох і більше держав. Подвійне громадянство – результат
колізії законів про громадянство різних держав. Воно може виникнути,
наприклад, при народженні дітей від батьків, що мають різне
громадянство, при натуралізації та ін. Законодавство України передбачає,
що подвійне громадянство допускається на підставі двосторонніх
міждержавних договорів. Сучасне міжнародне право не містить єдиної
загальновизнаної регламентації питань щодо подвійного громадянства. А
тому можна виділити дві категорії таких договорів: про ліквідацію
наслідків подвійного громадянства (при наданні дипломатичного захисту,
виникненні питання про обов’язкову військову службу осіб з подвійним
громадянством) і про ліквідацію та запобігання самого подвійного
громадянства.

Біржа – організатор біржового ринку.

Благодійна організація – недержавна організація, головною метою
діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах
суспільства або окремих категорій осіб згідно чинним законодавством.

Благодійники – фізичні та юридичні особи, які здійснюють благодійництво
в інтересах набувачів благодійної допомоги.

Близькі родичі – батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри,
дід, баба, внуки.

Близькі члени родини – чоловік або дружина фізичної особи, прямі родичі
(діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а
також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або
її чоловіка (дружини).

Бригада виробнича – первинна ланка трудового колективу, що об’єднує
працівників для спільної праці, виконання завдань на основі спільної
зацікавленості й відповідальності за результати роботи.

Броня – це кількість робочих місць для обов’язкового працевлаштування
громадян які потребують соціального захисту; квота робочих місць – це
закріплена норма робочих місць, в тому числі з гнучкими формами
зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов’язкового
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.

Бюджет – план утворення і використання фінансових ресурсів для
забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України,
органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими радами народних
депутатів.

Бюджет пенсійного фонду – основне джерело фінансування пенсійного
забезпечення громадян України. Передбачений Законом України „Про
пенсійне забезпечення“ від 15 листопада 1991 року і Законом України „Про
збір на обов’язкове державне пенсійне страхування“ від 28 червня 1997
року. Складається зі страхових внесків суб’єктів підприємницької
діяльності: юридичних і фізичних осіб. Розмір страхових внесків для
платників встановлений окремо, для підприємств, які використовують працю
найманих працівників – 32% від об’єкту оподаткування, і для платників,
працюючих на умовах трудового договору (контракту) – диференційовано в
залежності від розміру заробітної плати. Пенсійний фонд України не
входить у Державний Бюджет України. Забороняється використання засобів
пенсійного фонду не за цільовим призначенням.

– В –

Важкість праці – характеристика трудового процесу, що показує переважне
завантаження на опорно-рухальний апарат і функціональні системи
(серцево-судинну, дихальну та іншу), які забезпечують його діяльність.

Валовий дохід від страхової діяльності – це: 1) сума страхових внесків,
страхових платежів або страхових премій, за винятком суми валових
внесків переданих в перестрахування, отриманих (нарахованих)
страховиками протягом звітного періоду по договорах страхування і
перестрахування ризиків на території України або за її межами; 2)
доходи, отримані страховиками резидентами у вигляді сум страхових
внесків, страхових планів.

Валюта України – грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських
білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним
платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або
такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки,
які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та
інших кредитно-фінансових установах на території України; платіжні
документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони,
векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази,
депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські
документи), виражені у валюті України.

Вартість робочої сили – розмір фактичних видатків наймача на утримання
робочої сили.

Ветеран війни – особа, яка брала участь у захисті Батьківщини чи в
бойових діях на території інших держав. До В. в. належать учасники
бойових дій, інваліди війни, учасники війни. В. в. видаються посвідчення
та нагрудні знаки.

Ветеран праці – особа, яка сумлінно працювала в народному господарстві,
державних установах, організаціях та об’єднаннях громадян, має трудовий
стаж (35 років – жінки і 40 років – чоловіки) і вийшла на пенсію.
Ветеранами праці визнаються також: а) громадяни, яким призначені пенсії
на пільгових умовах: за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і
показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і
особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день
дає право на пенсію за віком на пільгових умовах – за наявності
загального трудового стажу у жінок – 25 років і у чоловіків – 30 років;
за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з
шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий
день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах – за наявності
загального трудового стажу у жінок – 30 років і у чоловіків – 35 років;
відповідно до пунктів „в“–„з“ статті 13 та статті 52 Закону України „Про
пенсійне забезпечення“ – за наявності загального трудового стажу у жінок
– 30 років і у чоловіків – 35 років; відповідно до частини першої статті
18 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ – за наявності загального
трудового стажу у жінок – 25 років і у чоловіків – 30 років; б)
пенсіонери, нагороджені медаллю „Ветеран праці“ за законодавством
колишнього Союзу РСР; в) інваліди I і II груп, які одержують пенсії по
інвалідності, якщо вони мають загальний трудовий стаж не менше 15 років.

Ветерани військової служби – громадяни України, які бездоганно
прослужили на військовій службі 25 і більше років у календарному
обчисленні і звільнені в запас або у відставку відповідно до
законодавства України чи колишнього Союзу РСР, а також інваліди І та II
груп.

Вивільнення працівників – припинення трудових правовідносин з
працівниками за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у
разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі при
ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи,
організації, скороченні чисельності або штату працівників. Порядок В. п.
встановлено ст. 492 КЗпПУ та іншими нормативними актами. Про вивільнення
працівники мають бути попереджені персонально не пізніше як за два
місяці. При вивільненні працівників враховується переважне право на
залишення на роботі, передбачене законодавством. Водночас з
попередженням про вивільнення власник або уповноважений ним орган
пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в
установі, організації. Якщо роботи за відповідною професією чи
спеціальністю немає, а також коли працівник відмовився від переведення
на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, він на
власний розсуд звертається за допомогою до органу працевлаштування або
знаходить роботу самостійно. Одночасно власник або уповноважений ним
орган, повідомляє орган працевлаштування про наступне вивільнення
працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та
розміру заробітної плати. Орган працевлаштування пропонує працівникові
роботу в тій самій чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю,
кваліфікацією, а за відсутності такої роботи здійснює підбір іншої з
урахуванням особистих побажань працівника і суспільних потреб. При
необхідності він може бути направлений, за його згодою, на навчання, щоб
здобути нову професію (спеціальність), з наступним наданням йому роботи.

Вид на проживання – документ, що видається відповідно до встановленої
процедури компетентними державними органами країни перебування апатриду
(особі без громадянства). В. н. п. засвідчує особу апатрида і видається
на строк до прийняття ним громадянства країни перебування (на строк
натуралізації). Для одержання В. н. п. особа без громадянства подає
заяву до відповідних органів про вихід з громадянства країни вибуття та
заяву про вступ у громадянство країни перебування. У разі, якщо заява
про набуття громадянства країни перебування не подається, В. н. п.
видається безстроково з періодичним підтвердженням його дійсності. При
одержанні В. н. п. особі без громадянства надаються всі права
економічного та громадянського (цивільно-правового) характеру. Винятки
стосуються питань політичного характеру. В Україні В. н. п. видається
Управліннями з паспортної, реєстраційної та іміграційної роботи
Міністерства внутрішніх справ України на підставі Законів України „Про
правовий статус іноземців“, „Про біженців“ та Правил оформлення
посвідчень на проживання на території України іноземним громадянам і
особам без громадянства.

Види відпусток – Законом України „Про відпустки“ передбачені наступні
види відпусток: а) щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 цього
Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами
праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер
праці (ст. 8 цього Закону); інші відпустки у зв’язку з навчанням (статті
13,14 і 15 цього Закону); б) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням
(статті 13,14 і 15 цього Закону); в) творча відпустка (ст. 16 цього
Закону); г) соціальні відпустки; відпустка у зв’язку з вагітністю та
пологами (ст. 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до
досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 цього Закону) ; додаткова
відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 цього Закону); д)
відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Вимушений прогул – це час, протягом якого працівник з вини власника або
уповноваженого ним органу був позбавлений змоги працювати. В. п.
працівника має місце при незаконній відмові у прийнятті його на роботу
або при несвоєчасному укладенні трудового договору, незаконному
відстороненні від роботи, незаконному звільненні або незаконному
переведенні на іншу роботу, затримці видачі трудової книжки,
неправильному формулюванні в трудовій книжці причини звільнення, якщо
воно перешкоджало працевлаштуванню його. За В. п. через незаконне
звільнення або переведення на іншу роботу власник чи уповноважений ним
орган виплачує працівникові середній заробіток, але не більше як за рік.
Якщо заява про поновлення на роботі, розглядалася понад один рік не з
вини працівника, орган, який розглядав трудовий спір, виносить рішення
про виплату середнього заробітку за увесь час В. п. У такому ж розмірі
оплачується В. п., що стався через незаконну відмову в прийнятті на
роботу або несвоєчасне укладення трудового договору з працівником, якщо
неправильне формулювання в трудовій книжці причини звільнення
перешкоджало працевлаштуванню його на іншу роботу. У разі затримки
видачі трудової книжки власник або уповноважений ним орган виплачує
працівникові середній заробіток за увесь час В. п. У разі затримки
власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який
розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого
або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу
про виплату працівникові середнього заробітку за увесь час затримки
виконання рішення (ст.ст. 235, 236 КЗпП України). При присудженні оплати
за час В. п. зараховується заробіток за місцем нової роботи, який
працівник мав за цей час (надана допомога на час тимчасової
непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період
працевлаштування, допомога у разі безробіття). У разі стягнення на
користь працівника середнього заробітку за час В. п. у зв’язку з
незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу, відстороненням
від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою
видачі трудової книжки він визначається за загальними правилами
обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два
календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на цьому
підприємстві (в установі, організації) менш як два місяці, обчислення
проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований
час. Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України оплата В. п. і (середній
заробіток за весь час) понад один рік проводиться за умови, що заява про
поновлення на роботі розглядалася понад один рік не з вини працівника.
При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад
один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини
працівника (нез’явлення на виклик суду, вчинення інших дій щодо
зволікання розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення
розміру виплати має бути мотивованим.

Вина – психічне ставлення правопорушника до своїх дій або до
бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності. В. є
одним з елементів суб’єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому
юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному
вчиненні забороненого діяння. Відповідальність без В. можлива тільки в
окремих, передбачених законом випадках в цивільному праві (наприклад,
при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки). У кримінальному
праві відповідальність без В. неможлива. Згідно з КК України
кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у
скоєнні злочину, тобто та, яка умисно або з необережності скоїла
передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння. Злочин
визначається скоєним умисно, коли особа, яка усвідомлювала суспільно
небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала їхні
суспільно небезпечні наслідки і прагнула або свідомо допускала їхнє
настання. Залежно від вольового ставлення винного до наслідків його
діяння розрізняють прямий умисел (за якого особа бажає настання
шкідливих наслідків свого суспільно небезпечного діяння) і непрямий
(евентуальний) умисел, за якого особа лише свідомо припускає настання
цих наслідків. Формою В. є також необережність. Вона може набирати
вигляду злочинної самовпевненості (коли особа, яка скоїла злочин,
передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї
дії або бездіяльності, але легковажно розраховує на їхнє відвернення),
або злочинної недбалості (коли особа не передбачає можливості настання
таких наслідків, хоч повинна була і могла передбачити їх). У разі, коли
особа не повинна була або за конкретних обставин не могла передбачити
настання шкідливих наслідків своїх дій (йдеться про випадок),
виключається винність особи. Застосування в різних галузях права
принципу В. як суб’єктивної підстави відповідальності за правопорушення
має ряд особливостей. Так, у кримінальному праві переважне значення має
навмисна вина, у цивільному – необережна. У кримінальному праві
відповідають лише громадяни, у цивільному – і юридичні особи.

Випадок – юридичний факт, за умови існування якого особа може бути
звільнена від відповідальності, оскільки відсутня вина її. Простий В.–
обставина, яка зробила неможливим виконання або належне виконання
зобов’язання. Кваліфікований В. тягне за собою звільнення від
відповідальності лише за умови конкретно визначених обставин.

Випадок у праві – суспільно небезпечна подія, яка виключає наявність
елемента вини тієї чи іншої особи, а тому не супроводиться кримінальною
або іншою юридичною відповідальністю. Кваліфікація події як В., а не
правопорушення (злочин) залежить від того, чи усвідомлювала і
передбачала особа можливі наслідки свого діяння (дії чи бездіяльності).
Висновок про випадковість настання суспільно небезпечної події можна
робити тільки після достатньо глибокого дослідження всіх обставин, які
виключають фактичну або завуальовану вину будь-якої особи. Проблема В. у
праві найчастіше розглядається в ситуаціях взаємодії людини з технікою
та складними технологіями, коли трапляються тяжкі аварії, катастрофи з
людськими жертвами, зокрема у промисловості бувають екстремальні
ситуації, коли у виробничі процеси втручаються стихійні сили природи або
до виправданого технічного ризику раптово приєднується випадковість,
якої ніхто не міг передбачити і, отже, запобігти їй, а збіг таких
обставин і створив принципово нові умови суспільної небезпеки. До
категорії випадкових можуть бути віднесені й такі тяжкі наслідки, які
сталися внаслідок недосконалості механізмів, конструкцій або технологій,
хоча конкретно й не мала місця недбалість персоналу, відповідних
посадових осіб. Проте будь-який суспільно небезпечний В. не є фатальним,
оскільки він завжди є наслідком певного причинного зв’язку, що діє поза
підставами юридичної відповідальності.

Виплата пенсії – проводиться щомісячно без урахування отриманого
заробітку (прибутку) по місцю фактичного проживання пенсіонера,
незалежно від прописки. По бажанню пенсіонера пенсія переводиться
управлінням соціального захисту населення на його рахунок в Ощадний чи
інший банк. Пенсія може виплачуватися по довіреності, завіреної
нотаріально або по місцю праці (служби, навчання, знаходження в
стаціонарі лікувального закладу).

Виплата пенсії за минулий час – вирішується в залежності від того з чиєї
вини вона своєчасно не була отримана. Пенсії своєчасно не витребувані
пенсіонером (незалежно від причин), виплачуються не більше як через три
роки (рахунок ведеться з дня, коли пенсіонер звернувся за її
отриманням). Якщо ж пенсія своєчасно не була отримана з вини органу,
який призначав або виплачує її, вона виплачується за весь попередній час
без обмеження яким-небудь строком.

Виплата пенсії не отриманої пенсіонером у зв’язку із смертю – суми
пенсії, які призначені пенсіонерові, але недоотримані ним у зв’язку із
смертю, не включаються в склад спадщини і виплачуються тільки тим членам
сім’ї, які знаходяться на утриманні померлого і відносяться до
забезпечуваних пенсією у випадку втрати годувальника. Ці правила не
поширюються на батьків і подружжя, а також членів сім’ї, які проживали
разом із пенсіонером на день його смерті.

Випробування при прийнятті на роботу – одна з форм перевірки, яка
проводиться з метою перевірки працівника відповідності роботі, яка йому
доручається. Умова про випробування повинна бути обумовлена в наказі
(розпорядженні) про прийняття на роботу. Строк випробування
встановлюється законодавством (ст. 27 КЗпП України).

Виробничо-економічні курси – одна з форм підвищення кваліфікації
робітників, яка створюється з метою поглиблення і розширення їх
професійних і економічних знань, вмінь і навиків роботи для отримання
більш високих тарифних розрядів (класів, категорій) згідно вимог
виробництва. Навчання на В. е. к. закінчується іспитом.

Вислуга років –період трудової діяльності, який вираховується роками і
при окремих умовах надає право на пенсію та відповідні пільги (додаткові
відпустки, грошові виплати і т. п.). Законодавством встановлено деякі
категорії працівників і військовослужбовців пенсії за вислугу років,
яким призначається як правило, незалежно від віку й працездатності.

Вихідна допомога – грошова сума у розмірі – не менше середнього
місячного заробітку, яка виплачується працівникові при припиненні
трудового договору на підставах, зазначених у пункті 6 статті 36 та
пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України; – не менше двомісячного
середнього заробітку, яка виплачується працівникові у разі призову або
вступу на військову службу (п. 3 ст. 36 КЗпП України); – передбаченому
колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку,
яка виплачується працівникові внаслідок порушення власником або
уповноваженим ним органом законодавства про охорону праці, колективного
або трудового договору (статті 38 і 39 КЗпП України).

Вихідні дні – дні щотижневого відпочинку. При п’ятиденному робочому
тижні працівникам надаються два вихідні дні на тиждень, а при
шестиденному – один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя.
Законодавство про працю України розглядає різні варіанти визначення
другого вихідного дня на підприємствах різного типу (ст.ст. КЗпП України
67, 68, 69).

Вихованці – особи, які відвідують гуртки, клуби, творчі об’єднання,
секції позашкільного навчального закладу за інтересами, здібностями та
нахилами, отримують допрофесійну підготовку.

Вища освіта – це рівень знань, що набуваються у вищих закладах освіти на
базі повної загальної середньої освіти, необхідний фахівцям вищої
кваліфікації в різних галузях народного господарства, науки і культури.

Відгул – вид компенсації, яка надається за бажанням працівників за
роботу у святкові та вихідні дні.

Відлучення від роботи – тимчасове усунення працівника від виконання його
трудових обов’язків із припиненням виплати заробітної плати. Може
проводитись тільки у виняткових випадках, передбачених законодавством
України (ст. 46 КЗпП України).

Відповідальна особа – працівник, що відповідно до своїх службових
обов’язків виконує оформлення первинної документації згідно з вимогами
законодавства (диспетчер, механік, бухгалтер, комірник та ін.), або
інший працівник, якому доручена відповідна робота наказом по
підприємству, або письмовим розпорядженням керівника.

Відповідальність за порушення пенсійного законодавства – установлена
Законом „Про пенсійне забезпечення“ (ст. 101–103 ). Відповідальність
може бути матеріальна або кримінальна за зловживання як зі сторони
пенсіонера так зі сторони особи, яка незаконно призначала й виплачувала
пенсії. Цей або інший вид відповідальності наступає в залежності від
характеру порушення законодавства.

Відпустка – це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і
надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.

Відрахування з пенсій – утримування частини пенсії, яке здійснюється на
підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових
стягнень), виконавчих написів нотаріальних контор та інших рішень і
постанов, виконання яких згідно з чинним законодавством провадиться в
порядку, встановленому для виконання судових рішень. Розмір відрахування
з пенсії обчислюється із суми, що належить пенсіонерові до виплати. З
пенсії може бути відраховано не більше 50 відсотків її: на утримання
сім’ї (аліменти); на відшкодування збитків від розкрадання майна
підприємства чи організації; на компенсацію шкоди, заподіяної каліцтвом
або іншим ушкодженням здоров’я, а також у зв’язку із смертю
годувальника; на повернення переодержаних сум заробітної плати у
передбачених законодавством випадках. З усіх інших видів стягнень може
бути відраховано не більше 20 відсотків пенсії. Так, суми пенсії,
надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживання з його боку (в разі
подання документів з явно неправильними відомостями, неподання
відомостей про зміни у складі сім’ї тощо), стягуються на підставі рішень
органу соціального захисту. Відрахування на підставі рішень органу
соціального захисту населення здійснюються у розмірі не більше 20
відсотків пенсії понад відрахування з інших підстав. Однак в усіх
випадках за пенсіонером зберігається не менш як 50 відсотків належної
пенсії. У разі припинення виплати пенсії (внаслідок відновлення здоров’я
тощо) до погашення заборгованості решта заборгованості стягується в
судовому порядку (ст.ст. 90, 103 Закону України „Про пенсійне
забезпечення“).

Відрахування із заробітної плати – суми, що їх вираховують із заробітної
плати працівників у випадках, передбачених ст. 127 КЗпП України. В. із
з. п. працівників поділяються на: 1) податки, які за місцем роботи
працівника вираховують за правилами, встановленими Міністерством
фінансів України; 2) грошові стягнення з осіб, які перебувають на
виправних роботах за вироком суду; штрафи, накладені адміністративними і
судовими органами; 3) нарахування за постановами органів контролю; 4)
відрахування на користь інших підприємств, організацій, установ або
громадян за виконавчими листами і виконавчими написами нотаріальних
органів на підставі доручень-зобов’язань, виданих працівникам у зв’язку
з придбанням товарів у кредит. В. із з. п. за виконавчими документами
здійснюють, як правило, в межах 20 відсотків належних працівникові сум
аж до повної виплати заборгованості; при стягненні аліментів, при
відшкодуванні збитків, завданих розбоєм або розкраданням державного,
громадського і особистого майна або внаслідок яких заподіяно каліцтво чи
інше пошкодження здоров’я, а також в разі смерті годувальника,
відрахування може становити 50 відсотків заробітної плати. При
одночасному В. із з. п. за кількома виконавчими документами за
працівником має бути збережено 50 відсотків заробітку, крім відрахувань
у зв’язку з перебуванням на виправних роботах за вироком суду і при
стягненні аліментів на неповнолітніх дітей ( ст. 128 КЗпП України); 3)
відрахування на покриття авансу виданого в рахунок заробітної плати, а
також на службові відрядження, переміщення або господарські потреби; для
повернення помилково виплачених працівникові сум внаслідок помилки при
підрахунку; для стягнення сум при звільненні з роботи працівника, якщо
він не відпрацював належний час, за який одержав відпустку авансом,
тощо. Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних
виплат та інших сум, на які згідно із законодавством стягнення
поширюється (ст. 129 КЗпП України).

Відрядження – поїздка за розпорядженням керівника підприємства,
установи, організації для виконання службового доручення поза місцем
постійної роботи.

Відрядна заробітна плата – форма оплати, при якій робітник отримує
винагороду згідно з кількістю і якістю продукції чи виконаної ним
роботи. Застосовується на роботах, де результати праці піддаються
точному й повному обліку.

Відшкодування збитків працівником – обов’язок працівника покривати
збитки, які він наніс підприємству в межах і в порядку, які визначає
законодавство про працю (ст.ст. 130-138 КЗпП України).

Візуальна психодіагностика – напрямок психології кадрової роботи по
вивченню зовнішніх характеристик, особливостей міміки, жестикуляції та
ін., з метою вивчення психологічного змісту людини. До основних методів
В. п. відносяться спостереження, біографічний метод, морфологічний і
графологічний аналіз та ін.

Військовозобов’язаний – громадянин України, який визнаний відповідно до
Закову України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу“
придатним до військової служби або перебуває в запасі. Кожний В. має
відповідне військове звання.

Військовослужбовці – громадяни України, які проходять дійсну військову
службу у складі Збройних сил України та інших військ відповідно до
Закону України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу“.
До В. належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани,
військовослужбовці строкової служби і військової служби за контрактом
Збройних сил України, прикордонних військ України, Служби безпеки
України, військ цивільної оборони, а також інших військових формувань,
створених відповідно до законодавства України, військовослужбовці жінки,
курсанти військово-навчальних закладів. Усі В. мають відповідні
військові звання, користуються всією повнотою соціально-економічних,
політичних та особистих прав і свобод, виконують обов’язки громадян
України, передбачені Конституцією України. Права й обов’язки В., які
випливають з умов військової служби, визначені Законами України „Про
загальний військовий обов’язок і військову службу“, „Про соціальний і
правовий захист військовослужбовців і членів їхніх сімей“, військовими
статутами, інструкціями, положеннями, а також наказами командирів і
начальників. В. перебувають на державному утриманні (грошовому і
натуральному продовольчому забезпеченні). В. та їхні сім’ї користуються
пільгами, встановленими законодавством України. Законодавством
передбачено також ряд правопорушень, за скоєння яких несуть
відповідальність виключно В. Сферу застосування до В. заходів
адміністративної відповідальності дещо звужено. Командири (начальники)
мають спеціальні повноваження щодо притягнення В. до відповідальності
(право арешту в дисциплінарному порядку з порушенням кримінальних справ,
проваджень дізнань в установлених законом випадках, право приймати
рішення про передачу матеріалів правопорушення військовому прокуророві
тощо). Розгляд усіх кримінальних справ щодо В. здійснюють тільки
військовими. В., які відслужили встановлені законом строки служби,
звільняються в запас.

Віктимна поведінка щодо насильства в сім’ї – поведінка потенційної
жертви насильства в сім’ї, що провокує насильство в сім’ї.

Вкладиш до трудової книжки – доповнення до трудової книжки. Вшивається в
трудову книжку, якщо всі сторінки якогось розділу трудової книжки вже
заповнені. Зразок вкладиша до трудової книжки встановлений Постановою
Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301. Вкладиш ведеться
в тому ж порядку, що і трудова книжка. Про кожний вкладиш на першій
сторінці трудової книжки ставиться штамп із відповідним записом.

– Г –

Гарантії для виборних профспілкових працівників – права виборних
профспілкових працівників, які встановлює і забезпечує держава.
Відповідно до ст. 118 Кодексу законів про працю України, працівникам,
звільненим з роботи у зв’язку з обранням їх на виборні посади в
профспілкових організаціях, надається після закінчення їхніх повноважень
за виборною посадою попередня робота (посада), а за відсутності такої –
інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою
працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Згідно із
ст. 252 КЗпП України до працівників, обраних до складу профспілкових
органів і не звільнених від виробничої роботи, не можуть бути
застосовані дисциплінарні стягнення без попередньої згоди органу,
членами якого вони є, до керівників профспілкових органів у підрозділах
підприємства – без попередньої згоди відповідного профспілкового органу
на підприємстві, а до керівників профспілкових органів на підприємстві і
профорганізаторів – відповідного профспілкового об’єднання. Звільнення з
ініціативи власника або уповноваженого ним органу осіб, обраних до
складу профспілкових органів і не звільнених від роботи, допускається з
дотриманням загального порядку звільнення і, крім того, лише за
попередньою згодою профспілкового органу, членами якого вони є. Для
звільнення голови і членів профспілкових органів на підприємстві
необхідна згода також відповідного об’єднання профспілок. Звільнення
профспілкових організаторів і профгрупоргів з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу допускається лише за згодою органу
профспілкового об’єднання. Члени виборних профспілкових органів, не
звільнені від роботи, мають право на вільний від роботи час із
збереженням середнього заробітку для виконання громадських обов’язків в
інтересах трудового колективу, а також на час їхнього профспілкового
навчання. Умови і тривалість вільного від роботи часу визначаються в
колективному договорі. Час перебування членів виборних профспілкових
органів на з’їздах і конференціях оплачується за рахунок коштів
профспілки. На цей час вони звільняються від роботи. Зазначене
торкається також роботи пленумів, президій та інших керівних органів
профспілок. Працівники, які обиралися до складу профспілкових органів,
не можуть бути звільнені з роботи за ініціативою власника або
уповноваженого ним органу протягом двох років після закінчення їхніх
виборних повноважень, крім випадків повної ліквідації підприємства або
вчинення працівником винних дій, за які законодавством передбачена
можливість звільнення, наприклад, за порушення трудової дисципліни. У
такому разі звільнення можливе з дотриманням додаткових гарантій,
передбачених законодавством для виборних профспілкових працівників.

Гарантії при втраті роботи – передбачені законом заходи, і спрямовані на
захист інтересів працівників, які можуть бути звільнені з підприємств,
установ, організацій внаслідок зміни в організації виробництва і праці,
при скороченні чисельності і штату. Право на працю звільненим
працівникам гарантується: наданням іншої роботи на тому самому
підприємстві, в установі, організації; наданням роботи на іншому
підприємстві, в установі, організації за тією самою професією,
спеціальністю, кваліфікацією, а за відсутності її – іншої роботи з
урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб; наданням змоги
освоїти нові професії (спеціальності) з влаштуванням на відповідну
роботу. Законодавство гарантує особливий порядок звільнення працівників
у зазначених вище випадках. Згідно із ст. 492 КЗпП України про наступне
звільнення працівників попереджають персонально не пізніше як за два
місяці. При звільненні працівників внаслідок змін в організації
виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі,
передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у
зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник чи
уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому
підприємстві, в установі, організації. За відсутності роботи за
відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі особистої відмови
працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в
установі, організації він звертається за допомогою до органу
працевлаштування або влаштовується на роботу самостійно. Водночас
власник або уповноважений ним орган доводить до відома органу
працевлаштування про наступне звільнення працівника із зазначенням його
професії, спеціальності, кваліфікації та розміру заробітної плати. Орган
працевлаштування пропонує працівникові роботу в тій самій чи іншій
місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а за
відсутності їх – іншу роботу з урахуванням індивідуальних побажань і
суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено за
його згодою на навчання новій професії (спеціальності) з наступним
наданням йому роботи. Зайнятість суспільно корисною працею осіб, які
припинили трудові відносини з підстав, передбачених КЗпП України, за
неможливості їхнього самостійного працевлаштування забезпечується
відповідно до Закону України „Про зайнятість населення“.

Гарантії соціальні – матеріальні і юридичні запоруки, які забезпечують
реалізацію соціально-економічних і соціально-політичних прав членів
суспільства. До основних Г. с. відносяться право на працю, відпочинок,
житло, освіту й меддопомогу, тощо.

Гарантії та компенсації трудові – правові засоби гарантування
працівникам здійснення трудових прав, забезпечених чинним
законодавством. Для окремих категорій працівників, наприклад,
неповнолітніх, жінок, трудове законодавство встановлює посилені
гарантії. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення
трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації
або в інших громадян. Чинне законодавство передбачає гарантії при
прийнятті на роботу, переведенні на іншу роботу та звільненні з роботи.
Забороняється переведення на іншу роботу, не обумовлену трудовим
договором, без згоди працівника, звільнення з роботи без підстав,
зазначених у законі. Розірвання трудового договору з ініціативи власника
або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою
комітету профспілки. Трудове законодавство передбачає для працівників
певні гарантії, спрямовані на збереження визначених умов праці. Так,
згідно із ст. 118, 119 КЗпП України гарантується збереження місця роботи
або посади при обранні працівника на виборну посаду, а також місця
роботи (посади), середнього заробітку за час, коли він працював з
причин, що за законом визнаються поважними. Трудові гарантії та пільги
встановлено для працівників, яких залучають до виконання обов’язків,
передбачених Законом України „Про загальний військовий обов’язок“. При
направленні працівників на курси підвищення кваліфікації з відривом від
виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і проводяться
виплати, передбачені законодавством (ст. 122 КЗпП України). Встановлено
гарантії, що охороняють заробітну плату від незаконних відрахувань.
Певні гарантії встановлено щодо матеріальної відповідальності
працівників. Норми трудового права передбачають компенсаційні виплати на
відшкодування працівникам матеріальних витрат у зв’язку з виконанням
ними трудових обов’язків, тощо.

Гарантійні виплати – виплати, які забезпечують працівнику повне чи
часткове збереження його середньої заробітної плати за час, коли він, в
силу поважних причин (передбачених правовими нормами), звільняється від
виконання звичайних трудових обов’язків і за ним зберігається місце
роботи.

Гарантійні доплати – це суми які виплачуються понад заробітну плату
працівникові при скороченні робочого часу або переведенні на іншу роботу
у встановлених законом випадках.

Гнучкий графік роботи – форма організації робочого часу, при якій для
окремих працівників або колективів підрозділів допускається
саморегулювання початку, закінчення загальної тривалості робочого дня.

Господарський договір – угода між підприємствами й організаціями про
встановлення взаємних господарських обов’язків, відповідальності, прав.

Графологія – галузь знань про почерк і методи його дослідження з точки
зору відображення в ньому психологічного стану й особливостей особи, що
пише. Різні характеристики почерку дають інформацію про певні якості
людини.

Гриф – напис на документі, який визначає особливий порядок користування
ним (наприклад, „для службового користування“).

Громадська організація – один із видів об’єднання громадян, передбачений
Законом України „Про об’єднання громадян“. Відповідно до ст. 3 цього
Закону Г. о. визнається об’єднання громадян з метою задоволення і
захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових,
національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Це
широке коло організацій, які мають будь-яку мету, крім політичної.
Останні віднесені Законом до інших видів об’єднань – політичних партій.
Поняття Г. о. не охоплює також і релігійних, господарських та інших
об’єднань громадян, порядок і діяльність яких визначаються відповідним
законодавством. Профспілки належать до Г. о. Особливості правового
статусу їх регулюються Законом України „Про профспілки“. Держава сприяє
розвиткові активності та творчої ініціативи громадян, створює рівні
умови для діяльності всіх Г. о. Спільними для всіх Г. о. ознаками є
принципи добровільного членства, рівноправності, самоврядування,
законності і гласності. Г. о. вільно обирають напрям своєї діяльності.
Разом з тим належність чи неналежність до тієї чи іншої Г. о. не може
бути приводом для обмеження прав і свобод або надання державою будь-яких
пільг та переваг. Залежно від територіальних меж діяльності створюються
Г. о. із загальноукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Усі вони
можуть також на добровільних засадах створювати або вступати у спілки
(асоціації тощо), укладати між собою угоди про співробітництво та
взаємодопомогу. Згідно із Законом України „Про об’єднання громадян“
засновниками Г. о. можуть бути громадяни України та інших країн, особи
без громадянства, які досягли 18 років, а щодо молодіжних та дитячих
організацій – 15 років. Членами Г. о., за загальним правилом, можуть
бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних і дитячих Г. о.
повинен відповідати характеру їхньої діяльності. Учасниками деяких Г.
о., наприклад, наукових, можуть бути також колективні члени. Г. о. діють
на підставі статутів, прийнятих на загальних зборах їх членів. Офіційне
визнання (легалізація) Г. о. здійснюється реєстрацією в органах,
зазначених у ст. 14 Закону „Про об’єднання громадян“, або повідомленням
про створення цих органів. Відмова в реєстрації може бути оскаржена в
судовому порядку. З моменту реєстрації Г. о. визнається юридичною
особою, тобто може бути учасником цивільно-правових відносин, набувати
від свого імені майнових та особистих прав, а також бути носієм інших
прав, передбачених ст. 20 Закону „Про об’єднання громадян“. З цього
моменту вона набуває права засновувати підприємства, а також інші
господарські організації із статусом юридичної особи, які необхідні для
виконання її статутних цілей. Власністю Г. о. є кошти та інше майно,
передані їй засновниками, членами або державою, набуті від вступних
внесків, пожертвувані громадянами та організаціями, а також набуті
внаслідок діяльності створених підприємств, господарських організацій,
за рахунок власних коштів або на інших засадах, не заборонених законом.
За порушення законодавства до Г. о. можуть бути застосовані покарання у
вигляді попередження, штрафу, тимчасової заборони діяльності або окремих
видів її примусового розпуску (ліквідації).

Громадяни похилого віку – чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і
старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку
залишилося не більше півтора року.

Громадянин України – особа, яка має громадянство України. За
Конституцією України всі громадяни України рівні перед законом. Г. У.
мають передбачені законом права і свободи. Вони також повинні виконувати
покладені на них Конституцією У. та іншими законами обов’язки.

Громадяни-нерезиденти – іноземні громадяни, особи без громадянства та
громадяни України, які постійно проживають за кордоном, в тому числі ті,
які тимчасово перебувають на території України.

Грошове забезпечення – щомісячна винагорода, яка надається
військовослужбовцям, працівникам міліції, СБУ й іншим особам
конституційних військових формувань. Г. з.– альтернатива заробітній
платні.

Група інвалідності – ступінь постійної чи продовжуваної втрати
працездатності. Встановлюється група інвалідності медико-соціальною
експертною комісією, згідно Інструкції „Про встановлення груп
інвалідності“, затвердженої Міністерством охорони здоров’я України, від
28 грудня 1991 р. Встановлені три групи інвалідності – 1, 2, 3. Основою
для встановлення групи інвалідності є медичні показники стану здоров’я.

Групова оцінка особистості – соціальне психологічний метод
різносторонніх особистих якостей і поведінки конкретних людей, що
дається особам, які достатньо близько з ними знайомі (експертами).
Групова оцінка особистості може бути застосована при атестації й підборі
керівних кадрів. Процедура групової оцінки особистості включає: вибір
експертів, розробку переліку особистих якостей у відповідності до
специфіки діяльності оцінюваних; складання словника до переліку
відібраних якостей, де вони чітко й однозначно трактуються, розробку
шкали для оцінки якості, тощо.

– Д –

Давність позовна – встановлений законом строк для захисту порушеного
права в суді, господарському суді, третейському суді. Строки позовної Д.
поділяються на загальні та скорочені. Загальними строками позовної Д. є:
3 роки – за позовами громадян, а також за позовами підприємств, установ,
організацій; 1 рік – скорочені строки Д. застосовуються у випадках,
прямо передбачених законом. Перебіг строку позовної Д. починається від
дня виникнення права на позов, тобто від дня, коли особа дізналася або
повинна була дізнатися про порушення свого права.

Державна система страхового фонду документації – організаційно-правова
структура, яка здійснює державну політику та координацію робіт зі
створення, формування, ведення та використання страхового фонду
документації України і є сукупністю суб’єктів системи страхового фонду
документації, страхового фонду документації України, технічних засобів,
обслуговуючого їх персоналу, нормативно-правових актів.

Державна служба – професійна діяльність щодо практичного виконання
завдань і функцій держави осіб, які мають посади в державних органах та
одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Завдання Д. с.
зумовлюються функціями держави і полягають у забезпеченні внутрішньої і
зовнішньої безпеки, ефективного функціонування інфраструктури економіки,
національної сфери та ін. На Д. с. покладено відповідальність за
збереження стабільності та принципів правової держави, забезпечення
свобод окремих громадян, тобто цілей, закріплених Конституцією України.
Д. с. ґрунтується на таких основних принципах: служіння народу України;
демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет
прав людини і громадянина, професіоналізм, компетентність,
ініціативність, чесність, відданість справі; персональна
відповідальність за виконання службових обов’язків і дисциплінованість;
дотримання прав і законних інтересів органів місцевого і регіонального
самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій,
об’єднань громадян. Право на Д. с. мають громадяни України незалежно від
походження, соціального і майнового стану, расової і національної
належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця
проживання, які здобули відповідну освіту і професійну підготовку.
Державні службовці користуються всіма правами і свободами, крім деяких
правових обмежень, безпосередньо пов’язаних з етикою їх поведінки.
Органом управління Д. с. в державних органах та їх апараті є Головне
управління державної служби при Кабінеті Міністрів України. Правовою
основою Д. с. є Закон України „Про державну службу“.

Державна служба зайнятості – спеціальна служба, створена для реалізації
політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних
гарантій на всій території України. Діяльність Д. с. з. здійснюється під
керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України і
місцевих органів державної влади. Д. с. з. діє на підставі Закону
України „Про зайнятість населення“ та Положення „Про державну службу
зайнятості“, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
24.06.91. Згідно з цим Положенням вона складається з Державного центру
зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України,
Республіканського (Кримського) центру, з обласних, районних,
міжрайонних, міських, районних у містах центрів зайнятості. До складу
служби зайнятості входять також центри професійної орієнтації, навчальні
заклади професійної підготовки незайнятого населення,
інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро
зайнятості, центри трудової реабілітації населення. Основними завданнями
Д. с. з. є: розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної
політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення
та матеріальну допомогу громадянам у разі безробіття; систематичне
вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, у сфері професійної
зайнятості та професійного навчання, і розробка на цій основі необхідних
прогнозів для вироблення і вжиття заходів щодо регулювання ринку праці
та зайнятості робочої сили; раціональне й ефективне використання
державного фонду сприяння зайнятості населення; контроль за дотриманням
законодавства про зайнятість державними і громадськими органами,
підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності
та господарювання. Послуги, пов’язані із забезпеченням зайнятості
населення, надаються Д. с. з. безоплатно. Діяльність Д. с. з.
фінансується з державного фонду сприяння зайнятості, що створений і діє
на підставі ст. 22 Закону України „Про зайнятість населення“ та
Положення „Про державний фонд сприяння зайнятості“.

Державне мито – грошовий збір з юридичних та фізичних осіб за вчинені в
їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення,
уповноваженими на те органами.

Державний житловий фонд – житловий фонд місцевих Рад народних депутатів
та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи
оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Державний нагляд за охороною праці – метод забезпечення дотримання
законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці. Його
здійснюють: Державний комітет України з нагляду за охороною праці;
Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; органи
державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства
внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної
служби Міністерства охорони здоров’я України. Нагляд за дотриманням і
належним застосуванням законодавства про охорону праці здійснює
Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори. Органи Д.
н. за о. п. не залежать від будь-яких господарських органів, об’єднань
громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій, Рад
народних депутатів і діють відповідно до положень, затверджених
Кабінетом Міністрів України. Посадові особи органів Д. н. за о. п.
(державні інспектори) мають право: безперешкодно і в будь-який час
відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання
законодавства про охорону праці, отримувати від власника необхідні
пояснення, матеріали та інформацію з цих питань; надсилати керівникам
підприємств, посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради
Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів,
міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади
обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень
і недоліків у сфері охорони праці; зупиняти експлуатацію підприємств,
окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до
усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу для
життя або здоров’я працюючих; притягати до адміністративної
відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших
нормативних актів з питань охорони праці; надсилати власникам,
керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових
осіб займаній посаді, передавати при необхідності матеріали органам
прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності. Органи
Д. н. за о. п. встановлюють порядок опрацювання і затвердження
власниками положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, що
діють на підприємствах, розробляють типові документи з цих питань.
Власник повинен безоплатно створити необхідні умови для роботи
представників органів Д. н. за о. п. Посадові особи органів Д. н. за о.
п. несуть відповідальність за виконання покладених на них обов’язків
згідно із законодавством.

Державний санітарно-епідемічний нагляд – згідно із законом України „Про
забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення“ від
24 лютого 1994 р.– це діяльність органів, установ і закладів державної
санітарно-епідемічної служби по контролю за додержанням юридичними і
фізичними особами санітарного законодавства з метою запобігання,
виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних чинників
на здоров’я людей та із застосуванням заходів правового характеру до
порушників.

Державні соціальні стандарти – встановлені законами, іншими
нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс,
на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Джерела права соціального забезпечення – нормативні акти, які включають
норми соціально-забезпечувального характеру. Основним Д. п. с. з. є
Конституція України, яка містить найважливіші вихідні положення
правового регулювання соціального забезпечення, є юридичною базою для
всієї системи джерел права соціального забезпечення. Джерелами права
соціального забезпечення є також закони та підзаконні акти, укази
Президента України, постанови Кабінету Міністрів, накази Міністерства
праці і соціальної політики, постанови правління пенсійного фонду і
Національного банку України, інших міністерств і відомств.

Дидактика – один із розділів педагогіки, який вивчає закономірності
засвоєння знань, умінь і навичок, формування переконань; визначає обсяг
і структуру змісту освіти, вдосконалює методи й організаційні форми
навчання, вплив навчального процесу на особу.

Директива – розпорядження, керівна вказівка, постанова вищого органу.

Дисципліна трудова – обов’язкове для всіх членів трудового колективу
підпорядкування встановленому порядку або правилам. Вимоги до Д. т.
визначаються діючими на підприємстві, організації правилами внутрішнього
розпорядку.

Дисциплінарна відповідальність – це один з видів юридичної
відповідальності. Вона полягає в обов’язку працівника відповідати перед
власником або уповноваженого ним органом за скоєний ним дисциплінарний
проступок і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами
трудового права (догана або звільнення).

Дитина – це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом,
застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Дитина, розлучена з сім’єю – особа віком до вісімнадцяти років, яка
прибуває чи прибула на територію України без супроводу батьків чи одного
з них, діда чи баби, повнолітніх брата чи сестри, або опікуна чи
піклувальника, призначених відповідно до законодавства країни походження
біженців, або інших повнолітніх осіб, які до прибуття в Україну
добровільно чи в силу звичаю країни походження біженця взяли на себе
відповідальність за виховання дитини.

Дитина-інвалід – дитина зі стійким розладом функцій організму,
спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи
фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної
життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і
захисту.

Дитина-сирота – дитина в якої померли або загинули батьки.

Дитячий будинок сімейного типу – окрема сім’я, яка створюється за
бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які
беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і
дітей, позбавлених батьківського піклування.

Дитячі будинки-інтернати медико-соціальні установи, які призначаються
для довшого проживання в них дітей, які мають дефекти у розвитку. В такі
будинки приймаються діти до 18-ти років, які мають відхилення від норми
у фізичному чи розумовому розвитку і які потребують догляду і медичного
обслуговування, а також соціально-трудової адаптації. Перелік медичних
показань і протипоказань по прийому дітей у Д. б.-і. затверджуються
Міністерством охорони здоров’я України.

Диференціація пенсійного забезпечення – різноманітність в розмірах
пенсії, які обумовлені розміром заробітної плати, трудовим стажем,
специфікою й характером умов праці, страховими внесками.

Діагностика соціальна – аналіз стану соціальних об’єктів і процесів,
виявлення проблем їх, функціонування й розвитку. Найбільший розвиток Д.
с. одержала в практиці управлінського консультування. Вона передбачає
комплексне обстеження стану справ в організації з метою оцінки її
„больових точок“.

Діагностика соціально-психологічна – теорія й практика виявлення
соціально-психологічних характеристик груп людей застосовується для
оцінки розвитку конкретних колективів, виявлення структури міжособових
відносин, для оцінки ефективності соціальних, економічних, виховних
впливів. Результати Д. с.-п. використовуються при профвідборі для деяких
професій, які висувають підвищені вимоги до якості суспільної діяльності
людей, при вдосконаленні виховного процесу, при складанні планів
соціального розвитку і т. п.

Ділова гра – метод пошуку рішень в умовній проблемній ситуації. Елементи
ділової гри: розподіл за ролями, змагання, особливі правила і т. д. Д.
г. застосовується як метод активного навчання учасників Д. г. з метою
вироблення в них навиків прийняття рішень в нестандартних ситуаціях, а
також як засіб тестування здібностей.

Ділові якості керівника – здібності керівника знаходити адекватний
підхід до ситуацій, що виникають, і найкоротший шлях до досягнення мети,
бути самостійним у мисленні та вміти забезпечувати виконання прийнятих
рішень із високою ефективністю. Таким чином Д. я. к. являють собою
синтез професійної компетентності й організаторських здібностей.

Добровільне пенсійне страхування – вид особистого страхування на
підставі відповідного договору між страховиком і дієздатним
громадянином, за яким у разі настання пенсійного віку громадянин має
право на одержання додаткової пенсії за рахунок сплати страхових
внесків. Договір добровільного страхування додаткової пенсії укладається
у письмовій формі і засвідчується страховим свідоцтвом (полісом,
сертифікатом). Підприємства та організації за рішенням адміністрації і
профспілкового комітету, якщо це передбачено колективним договором
(угодою), а також колгоспи та інші кооперативні організації за рішенням
загальних зборів можуть відшкодовувати працівникам за рахунок власних
коштів, призначених для оплати праці, повністю або частково внески,
сплачені ними за договорами добровільного страхування додаткової пенсії
(ст. 9 Закону України „Про пенсійне забезпечення“).

Добровільне соціальне страхування – страхування громадян, які займаються
підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та
виключно особистій праці, а також інших громадян, які мають свідоцтво на
право займатися індивідуальною діяльністю, та їхніх помічників. Вони
мають право на всі види забезпечення з державного соціального
страхування, встановлені для робітників, службовців і членів
кооперативів, за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального
страхування України. Внески сплачуються з доходів за тарифами, які
встановлює Кабінет Міністрів України. Розмір доходу визначається в
порядку, передбаченому чинним законодавством. Громадяни, які займаються
підприємницькою діяльністю за патентом, сплачують внески з тієї суми
доходу, з якої визначається плата за патент. Виплату всіх видів
забезпечення з державного соціального страхування вказаним громадянам
здійснює орган, в якому громадяни зареєстровані як страхувальники
(профспілковий орган або орган Фонду соціального страхування України за
місцем проживання). Підставою для виплати є відповідно оформлені
документи. Порядок обчислення допомоги, інших видів забезпечення з
соціального страхування та розміри їх встановлюються чинним
законодавством (Постанова Кабінету Міністрів України від 2.06.1993
„Питання соціального страхування“).

Добровольці – особи, які добровільно вступають до діючої армії однієї з
воюючих сторін. У Гаазькій конвенції (1907) „Про права та обов’язки
нейтральних держав і осіб у разі сухопутної війни“ встановлено, що
окремі особи – добровольці можуть „переходити кордон, щоб вступити на
службу однієї з воюючих сторін“.

Довіреність – письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій
особі для представництва перед третіми особами (ст. 64 Цивільного
кодексу України).

Договір підряду – цивільно-правова угода, згідно якої підрядчик
(юридичні особи чи окремі громадяни) бере на себе зобов’язання виконати
певну роботу, а замовник зобов’язується прийняти й оплатити виконану
роботу.

Договір про надання страхових брокерських послуг (брокерська угода) –
письмова угода між страхувальником та страховим брокером, в якій
визначаються права та обов’язки сторін, порядок і умови набуття чинності
договору страхування, що укладається при посередництві страхового
брокера, порядок внесення страхових платежів та інформування
страхувальника про набуття чинності договору страхування, умови
здійснення взаєморозрахунків між ними, відповідальність за невиконання
або неналежне виконання умов зазначеної угоди, інші умови за згодою
сторін.

Договір страхування – письмова угода між страхувальником і страховиком,
згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання
страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий
збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, яку
визначив страхувальник, або на користь якої укладено Д. с., а
страхувальник, у свою чергу, зобов’язується сплачувати страхові платежі
у визначені строки та виконувати інші умови договору. Страховий платіж
(внесок, премія) – плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний
здійснити страховику згідно з договором добровільного страхування або з
умовами обов’язкового страхування. Сторонами Д. с. є страховик і
страхувальник. Страховик – юридична особа, яку засновано у формі
акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з
додатковою відповідальністю з метою здійснення страхової діяльності і
яка одержала в установленому порядку ліцензію на здійснення цієї
діяльності. Страхувальники – юридичні особи і дієздатні громадяни, які
уклали із страховиками Д. с. або є страхувальниками відповідно до
законодавства України. Страхувальники можуть укладати із страховиками
договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб).
Страхувальники при укладанні Д. с. мають право призначати громадян або
юридичних осіб для отримання страхових сум (страхового відшкодування), а
також замінювати їх до настання страхового випадку.

Договір типовий – затверджена компетентним органом письмова форма
договору із заздалегідь визначеними умовами. Одні з умов, зазначених в
Д. т., є обов’язковими для сторін, інші мають рекомендаційний характер.
Інколи такі формалізовані документи називають „зразковими“. Наприклад,
наказом Голови Фонду державного майна від 16.10.1992 затверджено
„Зразковий договір оренди“, наказом від 12.11.1993 – „Установчий договір
про створення закритого акціонерного товариства“, спільно з іншими
міністерствами затверджена „Типова форма контракту з керівником
підприємства, яке знаходиться в загальнодержавній власності“
(зареєстрована в Мінюсті України 31.03.1993).

Договір трудовий – угода між працівником і власником підприємства,
установи, організації або уповноваженим ним органом (далі власник), за
якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою з
підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник –
виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці,
необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю,
колективним договором й угодою сторін. Укладенню Д. т. передує
досягнення згоди сторін про істотні й додаткові умови Д. т., тобто про
зміст його. Більшість цих умов передбачені законодавством або локальними
нормативними актами, що діють на підприємстві і не можуть довільно
змінюватися сторонами. До істотних умов Д. т., без яких він не
вважається укладеним, належать відомості про місце роботи, трудову
функцію, умови оплати праці, початок роботи. Під місцем роботи розуміють
підприємство, установу, організацію, куди влаштовується працівник.
Трудова функція – це робота, про виконання якої домовилися працівник і
власник. Сторони Д. т. самостійно встановлюють той обсяг робіт, який
виконуватиме працівник, у тому числі й за кількома спеціальностями і
посадами. Додатковими умовами при укладенні Д. т., які залежать від волі
сторін, можуть бути умови про встановлення випробування, неповного
робочого часу, про соціально-побутові умови тощо. Умови Д. т., що
погіршують становище працівника порівняно з законодавством про працю,
недійсні (ст. 9 КЗпП України). Відповідно до ст. 21 цього Кодексу
працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої
праці шляхом укладення Д. т. як на одному, так і водночас на кількох
підприємствах, в установах і організаціях (якщо інше не передбачене
законодавством, колективним договором чи угодою сторін), тобто за
сумісництвом. Праця за сумісництвом регулюється постановою Кабінету
Міністрів України „Про роботу за сумісництвом працівників державних
підприємств, установ і організацій“, Положенням про умови роботи за
сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій“,
затвердженим 28.06.1993 р. наказом Міністерства праці та соціальної
політики України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів
України. Стаття 23 КЗпП України встановлює, що Д. т. може укладатися на:
невизначений строк визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
за час виконання певної роботи. Д. т., як правило, укладається у
письмовій формі. Дотримання письмової, форми обов’язкове при
організованому наборі працівників; укладенні Д. т. про роботу в районах
з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами
підвищеного ризику для здоров’я; укладенні контракту; наполяганні
працівника на укладенні Д. т. в письмовій формі; укладенні Д. т. з
неповнолітніми; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Договірне регулювання оплати праці – це система соціально-партнерських
угод, які укладаються на державному (Генеральна угода), галузевому
(галузева угода), регіональному (регіональна угода) і виробничому
(колективний договір) рівнях.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлені
норми, за трудові успіхи та винахідливість, за особливі умови праці.

Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням – надаються для складання
випускних іспитів працівниками, які здобувають загальну середню освіту в
середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з
очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах в основній
школі – (23 календарних дні); для перевідних іспитів в основній та
старшій школах (від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних).

Додаткові перерви для годування дитини – ці перерви надаються жінкам
котрі мають дітей віком до 1,5 років не рідше ніж через три години після
початку роботи тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і
більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути не менше години.
Строки і порядок надання перерв встановлюється власником або
уповноваженим ним органом за погодженням профспілковим комітетом
підприємства, установи, організації із врахуванням бажання матері.
Перерва для годування дитини включається в робочий час і оплачується за
середнім заробітком (ст. 183 КЗпП).

Доказ про вік – основним документом, який установлює особу громадянина,
що досягнув 16-ти років, є паспорт. При зверненні за пенсією в
Управління соціального захисту населення робиться виписка з нього.
Трапляється, що в паспорті не зазначено точної дати й місця народження.
У такому випадку за дату народження умовно приймається середина
вказаного у паспорті року (тобто 1-ше липня). Якщо в паспорті записано
рік і місяць, то за дату народження приймається 15-те число відповідного
місяця. Але паспорт не єдиний документ, який засвідчує вік. Вік можна
встановити і за свідоцтвом про народження. Визначення віку за свідоцтвом
про народження, а не за паспортом допускається на практиці лише для
уточнення дати народження в рамках вказаного у паспорті року (або року й
місяця).

Доказ родинних відносин – відповідні родинні відносини при призначенні
пенсії необхідно доказувати. Докази, потрібні при виході жінки –
багатодітної матері на пенсію на пільгових умовах і при призначенні
пенсії у випадку втрати годувальника, надбавки до пенсії на утриманців,
при одержанні пенсії, недоотриманої у зв’язку із смертю пенсіонера і т.
ін. Таким доказом родинних відносин може бути довідка ЖЕКу, сільської
Ради, в якій вказуються родинні відносини. Якщо ці організації не мають
необхідних даних, то такі дані доказуються документами органів РАЦСу.
Якщо одержати належні документи або встановити втрачені не можливо, то
факт родинних відносин може бути встановлений у судовому порядку.

Доказ трудового стажу – пред’явлення відповідних документів (трудової
книжки, архівних довідок і інших документів). Проте інколи частина
загального й спеціального трудового стажу може підтверджуватися
показаннями свідків.

Доказ утримання – він необхідний для призначення пенсій у випадку втрати
годувальника, надбавки до пенсії на непрацездатних членів сім’ї.
Звичайно, для цього достатньо довідки із ЖЕКу або сільської Ради. В ній
перелічуються непрацездатні члени сім’ї, а також вказується сам факт
утримання. Факт знаходження на утриманні при відсутності відповідних
документів і неможливості їх установлення може встановлюватись у
судовому порядку.

Доказ шлюбних відносин – для призначення пенсії у випадку втрати
годувальника, отримання надбавки до пенсії на непрацездатних членів
сім’ї і в деяких інших випадках потрібний доказ шлюбних відносин. Таким
доказом звичайно, є свідоцтво про шлюб, а в окремих випадках рішення
суду.

Документ – передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання,
використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері,
магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носії. Розрізняють Д.
первинні, вторинні та похідні. Первинний документ містить вихідну
інформацію. Вторинний документ підготовлений в результаті аналізу та
обробки інформації, яка міститься у первинному документі і характеризує
зміст його, місцезнаходження та ін. (реферат, реферативний журнал,
рецензія). Похідний документ – справжній (автентичний) оригінал.

Документи, які необхідні для призначення пенсії – документи, кількість
яких встановлюється підвідомчими наказами органів соціального захисту
населення. Кожний, хто звертається за пенсією повинен написати заяву і
подати усі необхідні документи. Зразки документів є у кожному районному
(міському) управлінні соціального захисту населення. Документи про
призначення пенсії розглядаються органами соціального захисту населення
не пізніше 10-ти днів з дня їх поступлення.

Домашні працівники – особи, які працюють за трудовим і договором у
домашньому господарстві громадян, обслуговуючи їх і членів їхньої сім’ї
(хатня робітниця, секретар, бібліотекар, шофер та ін.). Умови праці Д.
п. регулює трудове законодавство з окремими винятками, щодо режиму
робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, розв’язання трудових
спорів тощо. Після прийняття на роботу Д. п. видається розрахункова
книжка, де зазначено основні умови трудового договору, який укладається
у письмовій формі і реєструється у профспілці працівників
комунально-побутових підприємств. Розмір, форма і строки виплати
заробітної плати визначаються умовами трудового договору, але розмір
заробітної плати за 40-годинний робочий тиждень не може бути меншим від
встановленого для даної місцевості обов’язкового мінімуму заробітної
плати. Норми спецодягу для Д. п. встановлюються за погодженням сторін.
За взаємною згодою для Д. п. може бути встановлений шестиденний чи
п’ятиденний робочий тиждень з вихідними у певні дні тижня. Робочий день
Д. п. може поділятися на кілька частин з тим, щоб вільний від роботи час
Д. п. зміг використати на свій розсуд. Д. п., які навчаються, слід
давати змогу відвідувати навчальні заклади. Забороняється звільняти з
роботи Д. п. протягом місяця від дня втрати ним працездатності, якщо він
живе у наймача, і протягом двох місяців в інших випадках. Трудові спори
Д. п. розв’язує місцевий суд. Д. п. підлягають, як правило, соціальному
страхуванню на загальних підставах.

Допоміжне виробництво – частина виробничого процесу, що забезпечує його
енергією, технологічним устаткуванням робочих місць, а також здійснює
ремонт і відновлення основних фондів.

Допомога – допомога громадянам у встановлених законодавством випадках.

Допомога батькам, зайнятим доглядом за трьома і більше дітьми – грошові
виплати матері або батькові, зайнятим доглядом за трьома і більше дітьми
віком до 16 років. Така допомога надається згідно із Законом України
„Про державну допомогу сім’ям з дітьми“, який передбачає виплату
допомоги, крім батьків, також усиновителям, опікунам та піклувальникам
від дня усиновлення ними дітей або встановлення опіки чи піклування. Д.
призначається у розмірі 100 відсотків мінімальної заробітної плати на
трьох дітей та 200 відсотків на чотирьох і більше дітей з урахуванням
збільшення на величину індексу інфляції і виплачується щомісяця від дня
досягнення третьою дитиною трирічного віку або двох років, якщо
середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім’ї за попередній рік
не перевищує трикратного розміру мінімальної заробітної плати. Ця
остання умова щодо сукупного доходу береться до уваги й при призначенні
грошових виплат багатодітним сім’ям. Фінансування Д. здійснюється за
рахунок коштів місцевого бюджету. Виплату відшкодовують місцеві
фінансові органи.

Допомога дітям, хворим на СНІД – щомісячна грошова виплата, яка
призначається на дітей віком до 16 р., інфікованим вірусом імунодефіциту
людини або хворим на СНІД. Державна допомога надається в розмірі межі
малозабезпеченості. Витрати здійснюються за рахунок асигнувань,
передбачених у державному бюджеті на фінансування Національної програми
профілактики СНІДу в Україні.

Допомога для догляду за дитиною – допомога працюючим жінкам або тим, які
навчаються з відривом від виробництва, а також жінкам, зареєстрованим у
державній службі зайнятості як безробітні, до досягнення дитиною трьох
років. Встановлена та виплачується відповідно до Закону України „Про
державну допомогу сім’ям з дітьми“, яким передбачено, що право на Д.
мають батько дитини, мама, дід або інший працюючий родич, який фактично
доглядає за дитиною. Д. надається у розмірі 100 відсотків мінімальної
заробітної плати з урахуванням збільшення на величину індексу інфляції
незалежно від стажу роботи, а у разі народження двох і більше дітей
кратність допомоги збільшується відповідно до кількості дітей. Правом на
Д. користуються й працюючі усиновителі та опікуни, а також безробітні,
зареєстровані у державній службі зайнятості, на умовах, встановлених
чинним законодавством. Виплата Д. працюючим і прирівняним до них жінкам
здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а непрацюючим –
за рахунок місцевого бюджету.

Допомога для догляду за дитиною-інвалідом – грошові виплати одному з
непрацюючих працездатних батьків або особі, яка їх замінює та постійно
доглядає за дитиною-інвалідом до досягнення нею 16 років. Право на Д.
мають також непрацюючі працездатні усиновителі, опікуни та піклувальники
від дня прийняття рішення про усиновлення або встановлення опіки чи
піклування до досягнення дитиною-інвалідом 16 років. Д. призначається і
виплачується органами соціального забезпечення за місцем проживання у
розмірі 100 відсотків мінімальної заробітної плати з урахуванням
збільшення на величину індексу інфляції на підставі виданого у
встановленому порядку медичного висновку. Виплачується щомісяця за
період, зазначений у медичному висновку, але не більше як по місяць
досягнення дитиною 16 років. Фінансування Д. здійснюється за рахунок
коштів місцевого бюджету (виплату відшкодовують місцеві фінансові
органи).

Допомога на дітей військовослужбовців строкової служби – щомісячна
грошова виплата, що призначається дружинам солдатів, матросів, сержантів
і старшин строкової служби; військових будівельників; курсантів;
слухачів військових навчальних закладів із числа військовослужбовців і
цивільної молоді; курсантів шкіл підготовки прапорщиків та мічманів;
осіб, які призиваються на навчальні збори. Допомога призначається
незалежно від одержання на дітей пенсій або інших видів допомоги за
поданням районного (міського) військового комісаріату і виплачується
органами соціального захисту за місцем проживання. Фінансування допомоги
здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, що перераховуються до
Пенсійного фонду України.

Допомога на дітей віком до 16 років – допомога, що надається сім’ям, які
виховують дітей цього віку, а учнів – до 18 років, відповідно до ст.
52–67 Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми“.
Призначається, якщо середньомісячний сукупний дохід на кожного члена
сім’ї за попередній квартал не перевищує трикратної мінімальної
заробітної плати, і не залежить від одержання дітьми пенсій та інших
видів допомоги. Д. виплачується щомісяця від народження дитини і до
досягнення нею 16-річного, а учнями – 18-річного віку за місцем
основної роботи (служби, навчання) матері, а якщо мати не працює (не
навчається або не служить) – за місцем роботи (служби, навчання) батька.
Якщо батьки не працюють (не служать, не навчаються), допомога
призначається і виплачується органами соціального захисту за місцем
проживання. Право на неї мають також усиновителі, опікуни та
піклувальники з дня прийняття рішення про усиновлення, встановлення
опіки чи піклування. Фінансування щомісячної допомоги на дітей віком до
16 років (учнів – до 18 років) здійснюється за рахунок коштів місцевого
бюджету (виплату відшкодовують місцеві фінансові органи). Допомога на
дітей одиноким матерям – допомога, право на яку мають одинокі матері
(які не перебувають у шлюбі), якщо у свідоцтві про народження дитини
відсутній запис про її батька або такий запис зроблено у встановленому
законом порядку за вказівкою матері. Правом на Д. користуються удови й
удівці з дітьми, які не одержують на них пенсію в разі втрати
годувальника або соціальну пенсію. Коли одинока мати, удова або удівець
вступає в шлюб, право на отримання Д. на дітей, що народилися до шлюбу,
зберігається. Відповідно до ст. 59 Закону України „Про державну допомогу
сім’ям з дітьми“ Д. надається одиноким матерям (удовам, удівцям) з числа
дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, колишніх
вихованців дитячих будинків або шкіл-інтернатів, які мають дітей віком
до 16, а учнів до 18 років, у розмірі 100 відсотків мінімальної
заробітної плати з урахуванням збільшення на величину індексу інфляції,
а одиноким матерям, удовам та удівцям з дітьми, які не одержують на них
пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію, Д. призначається
на кожну дитину. Виплата проводиться за рахунок коштів місцевого бюджету
(її відшкодовують місцеві фінансові органи).

Допомога на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням – грошові
виплати особам, призначеним у встановленому законом порядку опікунами чи
піклувальниками дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків
батьківських прав або з інших причин залишилися без батьківського
піклування. Д. призначається, якщо середньомісячний розмір одержуваних
на цих дітей аліментів, пенсій і допомоги за попередній квартал не
перевищує двократного розміру мінімальної заробітної плати за цей
період. Д. надається у розмірі 200 відсотків мінімальної заробітної
плати з урахуванням збільшення на величину індексу інфляції на кожну
дитину. Д. призначають виконавчі комітети міських, районних у містах Рад
народних депутатів і виплачують місцеві органи управління освітою за
місцем проживання. Виплата Д. і затрати на доставку її здійснюються за
рахунок коштів місцевого бюджету.

Допомога на поховання – одноразова грошова виплата з метою надання
громадянам допомоги у разі, коли заявник узяв на себе клопоти з
організації поховання померлої особи незалежно від їх родинних взаємин.
Д. на п. призначається, якщо померлий на момент смерті перебував у
трудових відносинах з підприємством, установою, організацією або за ним
зберігався середній заробіток протягом тримісячного строку пошуку
роботи; якщо не перебував у трудових відносинах, але за нього
сплачувалися страхові внески; був аспірантом, докторантом, клінічним
ординатором, студентом стаціонару. Особам, які перебували на утриманні
вищеназваних осіб, Д. на п. виплачується за місцем роботи (навчання)
померлого за рахунок коштів Фонду соціального страхування. У разі смерті
безробітного чи його утриманця Д. на п. виплачує орган зайнятості за
рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення. У разі
смерті особи, яка отримувала пенсію, Д. на п. виплачує орган, що
виплачував пенсію на момент смерті, у розмірі двомісячної пенсії за
рахунок коштів Пенсійного фонду чи державного бюджету. Якщо померла
особа не належить до вищеназваних категорій, то Д. на п. виплачується на
підставі рішення місцевої Ради народних депутатів з урахуванням
матеріального становища померлого за рахунок коштів місцевого бюджету.
Розмір Д. на п. встановлено в межах чотирьох неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян. Для малозабезпечених верств населення передбачено
додаткову допомогу на поховання. Вона є одноразовою, виплачується
одночасно з Д. на п. за умови, що доход на члена сім’ї за попередній
квартал не перевищує 20 мінімальних заробітних плат.

Допомога на час вагітності і пологів – грошові виплати жінкам, які
працюють на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм
власності та господарювання, у розмірі 100 відсотків заробітку; жінкам,
які зайняті підприємницькою діяльністю, зокрема на умовах індивідуальної
(групової) оренди або працюють в особистому селянському (фермерському)
господарстві,– 100 відсотків заробітку (доходу); членам творчих спілок,
творчим працівникам – не членам творчих спілок, а також тим, хто працює
за авторськими договорами,– 100 відсотків заробітку (доходу); жінкам,
які навчаються з відривом від виробництва,– у розмірі місячної
стипендії; звільненим з роботи у зв’язку з ліквідацією підприємства,
установи, організації – 100 відсотків заробітку, який вони одержували за
останнім місцем роботи, а зареєстрованим у державній службі зайнятості
як безробітні не менше 10 місяців – у розмірі мінімальної заробітної
плати; жінкам-військовослужбовцям – 100 відсотків грошового і
натурального забезпечення; жінкам із числа військовослужбовців,
звільненим із Збройних сил України, Прикордонних військ України, Служби
безпеки України, військ цивільної оборони, інших військових формувань,–у
розмірі 100 відсотків грошового забезпечення, обчисленого з окладу, який
вони отримували до звільнення; жінкам з числа осіб начальницького і
рядового складу органів внутрішніх справ – 100 відсотків грошового
забезпечення. Д. виплачується жінкам за сімдесят календарних днів до і
п’ятдесят шість (у разі ускладнених пологів або народження двох чи
більше дітей – сімдесят) календарних днів після пологів, причому розмір,
її обчислюється сумарно і не залежить від кількості днів, фактично
використаних до пологів. Усиновителі новонароджених мають право на Д.
від дня народження дитини. Д. виплачується за рахунок коштів Фонду
соціального страхування України.

Допомога на час тимчасової непрацездатності – один із основних видів
матеріального забезпечення робітників, службовців у разі тимчасової
непрацездатності. Розрізняють такі види цієї Д.: а) при захворюванні або
травмі, пов’язаних із втратою працездатності; б) при
санаторно-курортному лікуванні; в) при захворюванні члена сім’ї для
догляду за ним; г) при карантині; д) при тимчасовому переведенні на іншу
роботу у зв’язку із захворюванням на туберкульоз чи професійним
захворюванням; е) при протезуванні. Підставою для призначення Д. є
виданий у встановленому порядку лікарняний листок. Д. видається з
першого дня втрати працездатності і до поновлення її або встановлення
медико-соціальною експертною комісією інвалідності. При побутовій травмі
Д. видається з 6-го дня непрацездатності. Якщо травма є наслідком
стихійного лиха або анатомічного дефекту потерпілого, Д. видається за
весь період непрацездатності за загальними правилами. Д. при
санаторно-курортному лікуванні видається, якщо чергової і додаткової
відпустки працівнику недостатньо для лікування й проїзду в санаторій і
назад. Робітникам і службовцям, направленим для закінчення лікування, в
санаторій безпосередньо із стаціонарів лікувальних установ після
перенесеного гострого інфаркту міокарда, Д. видається за весь час
перебування в санаторії. Д. для догляду за хворим членом сім’ї
видається, якщо відсутність догляду загрожує життю чи здоров’ю хворого,
якщо існують показання, які виключають можливість переведення його до
лікарні, а серед членів сім’ї немає іншої особи, яка могла б доглядати
за хворим. Д. надається не більш як на три календарні дні, а як виняток
при особливо тяжких захворюваннях строк виплати Д. може бути подовжений
до семи календарних днів. При карантині Д. видається, якщо працівник був
усунений від роботи органами санітарно-епідеміологічної служби внаслідок
заразного захворювання осіб, з якими він контактував. При переведенні на
іншу роботу у зв’язку з професійним захворюванням чи захворюванням на
туберкульоз Д. видається за весь час переводу, але не більше, ніж за два
місяці. При протезуванні Д. видається на весь час перебування у
стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства, але не більше, ніж за 30
календарних днів. Д. внаслідок трудового каліцтва чи професійного
захворювання видається у розмірі 100 відсотків заробітку. В такому ж
розмірі Д. видається робітникам і службовцям, безперервний трудовий стаж
яких становить не менше 8 років; особам, які мають на своєму утриманні
трьох і більше дітей віком до 16 років (учнів до 18 років). У розмірі 80
відсотків заробітку виплачується Д. робітникам і службовцям,
безперервний стаж яких становить від 5 до 8 років. У такому ж розмірі
виплачується Д. сиротам у віці до 21 року. В розмірі 60 відсотків
заробітку – робітникам і службовцям з безперервним стажем роботи до 5
років, а також робітникам і службовцям віком до 18 років. Виплата Д.
здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Допомога на час тимчасової непрацездатності у зв’язку з доглядом за
хворою дитиною – грошова виплата працюючій матері або одному з працюючих
членів сім’ї чи іншій особі у разі, коли вони доглядають за хворою
дитиною віком до 14 років, але не більш, як 14 календарних днів
відповідно до виданого лікарняного листка (листка непрацездатності), а
для військовослужбовців – довідки медичного закладу. Інші документи
згідно із ст. 48 Закону України „Про допомогу сім’ям з дітьми“ підставою
для призначення Д. бути не можуть. Допомога на час тимчасової
непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною, яка перебуває у
стаціонарі, виплачується матері або іншій особі за весь час перебування
у стаціонарі. Ця Д. виплачується у розмірі 100 відсотків заробітку
(доходу) працівникам із трудовим стажем 8 років і більше, тим, які мають
на утриманні трьох і більше дітей віком до 16 років, а учнів – до 18
років, військовослужбовцям (крім тих, хто перебуває на строковій
службі), а також працівникам із числа колишніх дітей-сиріт і дітей, які
залишилися без піклування батьків, не досягли 21 року і мають трудовий
стаж до п’яти років; 80 відсотків заробітку або доходу – працівникам із
трудовим стажем від 5 до 8 років; 60 відсотків заробітку (доходу) при
трудовому стажі до 5 років. Виплата Д. здійснюється за рахунок коштів
Фонду соціального страхування України.

Доручення – письмове уповноваження, яке видається однією особою (у т. ч.
підприємством, установою, організацією) іншій особі для представництва
третій особі.

Дублікат трудової книжки – видається замість пошкодженої або загубленої
трудової книжки. Особа, яка загубила трудову книжку або вкладиш до неї,
повинна негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за
місцем останньої роботи.

– Е –

Експертиза працездатності – визначення ступеня обмеження життєдіяльності
людини, причини, часу настання, групи інвалідності. Е. п. сприяє
проведенню ефективних заходів щодо профілактики інвалідності,
реабілітації інвалідів, пристосування їх до суспільного життя.
Медико-соціальній експертизі підлягають особи, які втратили здоров’я
внаслідок захворювання, травм та вроджених дефектів, що обмежує
життєдіяльність їх, а також особи, які за чинним законодавством мають
право на соціальну допомогу, компенсацію втраченого заробітку або
звільнення від виконання відповідних обов’язків тощо. Медико-соціальна
експертиза виявляє компенсаторно-адаптаційні можливості особи,
реалізація яких сприятиме функціональній і психологічній, соціальній,
професійній реабілітації та адаптації інваліда. Органом, який здійснює
медико-соціальну експертизу, є медико-соціальні експертні комісії
(МСЕК), що перебувають у віданні Міністерства охорони здоров’я України і
працюють за територіальним принципом. Існують такі медико-соціальні
експертні комісії: загального профілю, спеціалізованого профілю для
огляду хворих на туберкульоз, осіб з психічними розладами,
захворюваннями органів зору, органів кровообігу, тощо. Медико-соціальна
експертиза здійснюється після повного і всебічного медичного обстеження,
необхідних досліджень, встановлення клініко-функціонального,
соціально-психологічного діагнозу, професійно-трудового прогнозу,
одержання результатів відповідного лікування, соціально-трудової
реабілітації та інших даних, які підтверджують стійкий або необоротний
характер захворювання.

– Ж –

Жертва насильства сім’ї – член сім’ї, який постраждав від фізичного,
сексуального, психологічного чи економічного насильства з боку іншого
члена сім’ї.

Житло – приміщення, що призначене для постійного чи тимчасового
проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача,
садовий будинок, тощо), а також ті його складові частини, які
використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших
потреб людини (балкони, веранди, комори, тощо).

– З –

Забезпечення – зобов’язання з визначеними сумою або часом погашення
балансу.

Загальна працездатність – це здатність до некваліфікованої роботи в
звичайних умовах.

Загальне захворювання – установлене захворювання в усіх випадках, коли
тимчасова непрацездатність не є наслідком трудового каліцтва,
професіонального захворювання або травми, а інвалідність – результатом
перших двох причин.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття
– це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне
забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб
обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів фонду
загальнообов’язкового державного соціального страхування України на
випадок безробіття.

Зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих
та суспільних потреб і така, що як правило, приносить їм дохід у
грошовій або іншій формі.

Зайнятість населення – соціальна економічна категорія, яка характеризує
залучення населення в суспільне виробництво.

Закон – нормативний акт, прийнятий вищим органом державної влади, який
володіє вищою силою по відношенню до інших нормативних актів.

Законні представники – це: 1) батьки, опікуни, піклувальники даної особи
або представники тих установ і організацій, під опікою чи опікуванням
яких вона перебуває; 2) батьки, усиновителі, батьки-вихователі, опікуни,
піклувальники, представники закладів, які виконують обов’язки опікунів і
піклувальників; 3) батьки (усиновителі), опікуни або інші особи,
уповноважені законом представляти інтереси осіб, які страждають на
психічні розлади, у тому числі здійснювати захист їх прав, свобод і
законних інтересів при наданні їм психіатричної допомоги.

Законодавство – сукупність діючих законів держави в цілому, або в
якій-небудь галузі права (цивільне 3., трудове 3. та ін.).

Законодавство про пенсійне забезпечення – основою законодавства про
пенсійне забезпечення є Конституція України (ст. 46), яка закріплює
право громадян на всі види пенсій, а також закон України „Про пенсійне
забезпечення“ від 5 листопада 1991 р. та ін.

Заміщення тимчасове – виконання обов’язків по посаді тимчасово
відсутнього працівника, пов’язане з виконанням розпорядчих функцій.
Допускається в порядку виробничої потреби у випадках, коли у відсутнього
працівника немає штатного заступника (помічника).

Зараження вірусом імунодефіциту людини – за відоме поставлення іншої
особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому
виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган
виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати
залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових
якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності
підприємства.

Заробіток – основа для нарахування трудових пенсій. Але порядок його
підрахунку для призначення пенсії різний. Законодавством установлено два
способи нарахування середньомісячного заробітку для визначення розміру
пенсії. За вибором особи, яка звернулася за пенсією, заробіток може
підраховуватись, виходячи із короткого або більш довшого періодів
роботи, а саме: за 24 останніх календарних місяці роботи підряд перед
зверненням за пенсією або за любі 60 календарних місяців роботи підряд
протягом усієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією,
незалежно від наявних перерв у роботі.

Засіб індивідуального захисту – засіб, призначений для захисту одного
працівника.

Засіб колективного захисту – засіб, призначений для одночасного захисту
двох і більше працівників.

Заслужений юрист України – почесне звання України, один із видів
державних нагород. Присвоюється Указом Президента України
висококваліфікованим юристам з вищою юридичною освітою, які бездоганно
пропрацювали не менше 10 років у судових органах, прокуратурі, органах
внутрішніх справ, Служби безпеки, в адвокатурі, нотаріаті, інших
правоохоронних і юридичних установах та науково-дослідних закладах,
державних і громадських організаціях і мають особливі заслуги у
правоохоронній діяльності, зміцненні законності й правопорядку,
юридичному забезпеченні роботи державних органів, підприємств, установ і
організацій, у справі захисту прав і законних інтересів громадян,
законотворчій роботі, наукових дослідженнях в галузі права, підготовки
юридичних кадрів, правовій пропаганді тощо. Особам, удостоєним почесного
звання Заслужений юрист України, вручається посвідчення встановленого
зразка, а також нагрудний знак.

Застраховані особи – наймані працівники, а у випадках, передбачених цим
Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без
громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не
передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого
надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється
страхування на випадок безробіття.

Захист честі, гідності і ділової репутації – право громадянина та
організації вимагати через суд спростування відомостей, що не
відповідають дійсності або викладені неправдиво, принижують честь,
гідність чи ділову репутацію їх або завдають шкоди їхнім інтересам, якщо
той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають
дійсності. Спростування має здійснюватися способом, адекватним способу
поширення хибних відомостей. Поряд із спростуванням таких відомостей ця
особа має право вимагати відшкодування майнових і моральних (немайнових)
збитків.

Заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння
реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та
інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи
недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від
форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад,
посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення діяльності.

Збори загальні трудового колективу – форма безпосередньої участі
колективу і його членів у самоуправлінні, основний спосіб здійснення
повноважень колективу.

Звільнення з роботи – припинення трудового договору на підставах,
передбачених законом. Розрізняють звільнення з ініціативи працівника, з
ініціативи власника та інших законних підстав (ст.ст. КЗпП України 36,
37, 38, 39,40,41,45).

Звільнення за власним бажанням – одностороннє припинення трудових
правовідносин з власником або уповноваженим ним органом за ініціативою
працівника, передбачене ст.ст. 38 і 39 КЗпП України. Згідно із ст. 38
КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, попередивши про це
власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо
трудовий договір розривається з поважних причин, власник або
уповноважений ним орган повинен зробити це у строк, про який просить
працівник. Поважними причинами є: переїзд на нове місце проживання,
вступ до навчального закладу, вагітність, догляд за хворим членом сім’ї
(на підставі висновку медичного закладу), вихід на пенсію та інші
причини, які зумовлюють неможливість продовжувати роботу. Працівник має
право подати заяву про розірвання трудового договору як під час роботи,
так і під час відпустки чи хвороби. Після закінчення строку попередження
чинність трудового договору вважається припиненою – і працівник має
право не виходити на роботу. Власник або уповноважений ним орган
зобов’язаний провести з працівником розрахунок і видати йому трудову
книжку. До закінчення строку попередження трудовий договір залишається в
силі і працівник має право відкликати свою заяву про звільнення або не
залишати роботи і не вимагати розірвання трудового договору. У такому
разі власник або уповноважений ним орган не має права звільнити
працівника за поданою раніше заявою, крім випадку, коли на його місце
було запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не
може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Таким випадком є
запрошення працівника на роботу в порядку переведення з іншого
підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками
підприємств, установ, організацій. Строковий трудовий договір може бути
розірваний на вимогу працівника достроково лише в разі його хвороби або
інвалідності, що перешкоджає виконанню роботи за договором, порушення
власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю,
колективного або трудового договору, а також з інших поважних причин
(ст. 39 КЗпП України). Звільнення на вимогу профспілкового органу –
припинення трудових правовідносин з керівним працівником на вимогу
профспілкового органу, уповноваженого на представництво трудовим
колективом. Вимога профспілкового органу може бути до керівника
підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення
та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного
бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників,
керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються
на посади державними органами, органами місцевого та регіонального
самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими
об’єднаннями громадян.

Згода профспілкового комітету на звільнення працівника – колегіальна
постанова профспілкового комітету підприємства, установи, організації,
винесена на прохання власника або уповноваженого ним органу, в якій
виражено волю профспілкового комітету щодо звільнення з роботи
працівника за однією з передбачених законом підстав. КЗпП України
передбачено обставини, за яких трудовий договір з працівником може бути
розірваний лише за попередньою згодою профспілкового органу. Це – зміни
в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізація або
перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення
чисельності чи штату працівників; виявлена невідповідність працівника
посаді, яку він обіймає, чи виконуваній роботі через недостатню
кваліфікацію або стан здоров’я, що перешкоджають продовженню цієї
роботи; систематичне невиконання працівником без поважних причин
обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами
внутрішнього трудового розпорядку, якщо до нього раніше вживалися заходи
дисциплінарного чи громадського стягнення; прогул (у тому числі
відсутність на роботі понад 3 години протягом робочого дня) без поважних
причин; нез’явлення на роботу більш як чотири місяці підряд внаслідок
тимчасової непрацездатності (не враховуючи відпустки на час вагітності і
пологах), якщо законодавством не встановлено тривалішого строку
збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні (за
працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом
або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до
відновлення працездатності або встановлення інвалідності); поява на
роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного
сп’яніння; винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові
або матеріальні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я
до нього власника або уповноваженого ним органу; аморальний вчинок
працівника, який виконує виховні функції, не сумісний з продовженням
роботи. У решті випадків розірвання трудового договору з ініціативи
власника або уповноваженого ним органу допускається без згоди
профспілкового органу. Це – ліквідація підприємства, установи,
організації; незадовільний результат випробування, обумовленого при
прийнятті на роботу; звільнення з роботи за сумісництвом у зв’язку з
прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником поновлення
на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; звільнення
працівника, який не є членом професійної спілки, що діє на підприємстві,
в установі, організації тощо.

Здоров’я – це стан повного фізичного, душевного і соціального
благополуччя, включаючи відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Злочин – це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння
(дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України його
політичну і економічну систему, власність, особу, політичні, трудові,
майнові та інші права і свободи громадян, а також суспільно небезпечне
діяння, яке посягає на правопорядок.

Зона відчуження – територія навколо Чорнобильської АЕС, з якої проведено
евакуацію населення в 1986 р.

Зони екологічної катастрофи – території, де внаслідок діяльності людини
чи руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі або необоротні
негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що призвели до
неможливості проживання на них населення і ведення господарської
діяльності.

– І –

Інвалід – особа із стійким розладом функцій організму, зумовленим
захворюванням, травмою, або з уродженими дефектами, які обмежують її
життєдіяльність. Залежно від ступеня втрати здоров’я встановлюється одна
з трьох груп інвалідності: перша, друга, третя. Повторний огляд І. із
стійкими, оборотними морфологічними змінами, порушеннями функцій органів
і систем організму з метою визначення ефективності відповідного
лікування та реабілітаційних заходів, стану здоров’я і ступеня
соціальної адаптації проводиться через 1–роки. Група інвалідності без
зазначення строку повторного огляду встановлюється громадянам при
анатомічних дефектах, стійких, необоротних морфологічних змінах та
порушеннях функцій органів і систем організму, неефективності
реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації,
несприятливому прогнозі динаміки працездатності з урахуванням реальних
соціально-економічних обставин у районі проживання інваліда, а також
інвалідам, у яких строк огляду настає для чоловіків після досягнення
шістдесяти років, жінок – п’ятдесяти п’яти років. Причинами інвалідності
є загальне захворювання, трудове каліцтво, професійне захворювання,
інвалідність з дитинства; для військовослужбовців – поранення, контузія,
одержані при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов’язків
військової служби, або захворювання, пов’язане з перебуванням на фронті,
або каліцтво внаслідок нещасного випадку, не пов’язаного з виконанням
обов’язків військової служби, чи захворювання, не пов’язане з
перебуванням на фронті, а в спеціально передбачених законодавством
випадках – захворювання, набуте при виконанні обов’язків військової
служби. Ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання,
групу інвалідності визначає медико-соціальна експертиза (ст. 2 Закону
України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“,
постанова Кабінету Міністрів України від 22 листопада 1992 № 83).

Інваліди війни – колишні військовослужбовці, партизани й підпільники
Громадянської та Великої Вітчизняної війни, які стали інвалідами у
результаті контузії, каліцтва, поранення, захворювання одержаних під час
захисту Вітчизни, виконання обов’язку військової служби або пов’язаних
із знаходженням на фронті, у партизанських загонах, підпільних
організаціях і групах і інших формуваннях, які признані такими
законодавством України, в районі військових дій, на прифронтових
дільницях залізних доріг, на спорудженні оборонних кордонів,
військово-морських баз і аеродромів в період війн або з участю в бойових
діях у мирний час. Не має значення коли наступила інвалідність, важливо,
щоб вона була безпосередньо обумовлена цими причинами. Статус інваліда
війни визначається законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії
їх соціального захисту“ від 22 жовтня 1993 року.

Інваліди з дитинства – особи, у яких інвалідність наступила до
досягнення 16-ти років і до початку трудової діяльності. Вони мають
право на соціальні пенсії. Число медичних показань, які дають право на
одержання соціальної пенсії на дітей-інвалідів у віці до 16-ти років,
встановлюються в порядку визначеному Кабінетом міністрів України.

Інваліди праці – громадяни, інвалідність яких наступила внаслідок
трудового каліцтва, професійного або загального захворювання. Причини і
групи інвалідності визначаються медико-соціальною експертною комісією.
Інвалідність встановлюється на визначений строк або пожиттєво. Інваліди
праці забезпечуються пенсіями у розмірі визначеному законодавством.

Інвалідність – тривала або постійна втрата працездатності або значне
обмеження її. В залежності від тяжкості розрізняють 3 групи І.: 1, 2 і
3. При настанні І. призначають пенсії, встановлюють інші види
соціального захисту й пільги. Законодавство розрізняє причини І., які
тягнуть за собою різні правові наслідки: 1) загальне захворювання; 2)
каліцтво, трудове або професійне захворювання; 3) поранення (контузії),
каліцтво, яке одержано при захисті вітчизни або при виконанні інших
обов’язків військової служби, або захворювання пов’язані з перебуванням
на фронті; 4) каліцтво одержане в результаті нещасного випадку не
зв’язаного з виконанням обов’язків військової служби або захворювання.

– К –

Кадри – склад працівників тієї чи іншої галузі діяльності, виробництва.

Кадри управління – працівники, які виконують або сприяють виконанню
конкретних управлінських рішень.

Кар’єра – успішне просування в службовій, громадській, науковій та ін.
діяльності.

Карлики – особи хворі гіпофізарним нанізмом (захворювання, яке є в
основному вродженим каліцтвом, яке тягне за собою зупинку фізіологічного
розвитку і як правило призводить до зниження працездатності). Працюючі
за наймом карлики мають право на пенсію: жінки по досягненню 40 років зі
стажем роботи не менше 15 років; чоловіки – по досягненню 45 років із
стажем роботи не менше 20 років.

Кваліфікація – це: 1) наявність підготовки, професійних знань, навичок
та досвіду, які дають можливість особі належним чином проводити
контроль; 2) рівень підготовленості, майстерності, ступінь готовності до
виконання праці за визначеною спеціальністю чи посадою, що визначається
розрядом, класом чи іншими атестаційними категоріями.

Кваліфікований працівник – це освітньо-кваліфікаційний рівень робітника,
який на основі повної або базової загальної середньої освіти здобув
спеціальні уміння та знання, має відповідний досвід їх застосування для
вирішення професійних завдань у певній галузі народного господарства.

Кваліфіковані робітники – робітники, які отримали підготовку в рамках
певної професії, спеціальності, на відміну від тих, хто її не отримав.

Квота – частка ліміту, що встановлюється для конкретного суб’єкта, на
основі якої видається дозвіл на спеціальне використання ресурсів.

Керівник – посадова особа, яка наділена адміністративною владою щодо
очолюваного нею певного колективу працівників і здійснює
внутрішньо-організаційне управління ним. Специфічними ознаками К. є.:
перебування на чолі певного трудового колективу; управління підлеглими
має внутрішній (у межах організаційної структури керованої системи)
організаційний характер управління і здійснюється на основі прямого
підпорядкування, що у правових відносинах набуває характеру юридичної
залежності однієї сторони від іншої; виключна прерогатива приймати в
межах своєї компетенції управлінські рішення, видавати акти управління
(накази, розпорядження, тощо); визначення юридичного змісту відносин,
які К. встановлює у колективі (надання, перерозподіл чи позбавлення прав
підлеглих, покладення на підлеглих обов’язків). Розрізняють К.: лінійних
– здійснюють комплексне управління об’єктом у цілому та всіма його
підрозділами, зокрема через реалізацію переважно
адміністративно-розпорядчих повноважень, що відображають найвищий
ступінь владності і є обов’язковими для суб’єктів, до яких вони
звернені; відповідають не лише за результати своєї праці, а й за
організацію діяльності членів керованого ними колективу (керівники
державних органів, підприємств, установ і організацій та їх заступники);
функціональних – керують всередині організаційних структур виконанням
певних функцій управління або елементами цих функцій, несуть
відповідальність за результативність такого керівництва, здійснюють
організаційну, інформаційну, економічну, правову, матеріально-технічну
підготовку управлінських рішень (керівники та їхні заступники
підрозділів апарату управління державних органів, підприємств, установ,
організацій різних форм власності, їх структурних підрозділів).

Клієнт – особа (фізична чи юридична), що користується послугами іншої
особи (фізичної чи юридичної).

Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за особою
відповідного статусу, прав чи свобод.

,

I

o

P

„

oeeTHeeOOOOOOOOOOOOOOOOOO

AE

y

dVy

AE

AE

–

I

P

^

вому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу
кожної працездатної людини. КЗпП України був затверджений Верховною
Радою Української РСР 10.12.71. Згодом частково змінювався і
доповнювався указами Президії ВР Української РСР, законами, декретами та
постановами ВР Української РСР та України. Містить 20 глав: гл. 1 –
загальні положення; гл. 2 – норми про колективний договір; гл. 3 – про
трудовий договір; гл. 3-А – про забезпечення зайнятості вивільнюваних
працівників; гл. 4 – про робочий час; гл. 5 – про час відпочинку; гл. 6–
про нормування праці; гл. 7–про оплату праці; гл. 8 – про гарантії і
компенсації; гл. 9 – про гарантії при покладенні на працівників
матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству,
установі, організації; гл. 10 – про трудову дисципліну; гл. 11 – про
охорону праці; гл. 12 – про працю жінок; гл. 13 – про працю молоді; гл.
14 – про пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням; гл.
15 – про індивідуальні трудові спори; гл. 16 – про професійні спілки та
участь працівників в управлінні підприємствами, установами,
організаціями; гл. 16-А – про трудовий колектив; гл. 17 – про державне
соціальне страхування; гл. 18 – про нагляд і контроль за дотриманням
законодавства про працю.

Колектив – вища стадія розвитку організованої сукупності людей, яка
скерована на досягнення соціально-важливих цілей і об’єднує своїх членів
як самим процесом сумісної діяльності, так і її організацією та системою
стимулювання.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність – форма матеріальної
відповідальності на підставі письмового договору. Полягає у колективному
виконанні членами бригади обов’язку відшкодувати збитки, завдані
внаслідок незабезпечення збереження матеріальних цінностей. К. м. в.
застосовується при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт,
пов’язаних із збереженням, переробкою, продажем (відпуском),
перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих їм
цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність
кожного працівника й укласти з ним договір про повну матеріальну
відповідальність. К. м. в. встановлює власник або уповноважений ним
орган за погодженням із профспілковим комітетом підприємства, установи,
організації. Письмовий договір про таку відповідальність укладається між
підприємством, установою, організацією й усіма членами колективу
(бригади). Бригада звільняється від матеріальної відповідальності, якщо
буде доведено, що шкоду заподіяно не з її вини. При встановленні
безпосередньо винного з числа членів бригади на нього покладається
відповідальність за заподіяну шкоду.

Колективний договір – угода, яку укладається між власником або
уповноваженим ним органом (особою) і одним або кількома профспілковими
чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами,
а у разі відсутності таких органів – представниками трудящих, обраними
та уповноваженими трудовим колективом. К. д. укладається відповідно до
чинного законодавства (ст. 10–20 Гл. 2 КЗпП України та ін.) та узятих
сторонами зобов’язань і має на меті регулювання виробничих, трудових і
соціально-економічних відносин, а також узгодження інтересів трудящих,
власників та уповноважених ними органів. К. д. укладається на
підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і
господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної
особи, а також у структурних підрозділах підприємства, установи,
організації в межах компетенції цих підрозділів. Зміст К. д. визначають
сторони. У ньому передбачаються взаємні зобов’язання сторін щодо
регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин,
зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення
продуктивної зайнятості; нормування оплати праці, встановлення форм,
системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат
(премій, доплат, надбавок та ін.); встановлення гарантій, компенсацій,
пільг; участь трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні
прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено
статутом); встановлення режиму роботи, тривалості робочого часу і
відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового,
культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і
відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших
представницьких організацій трудящих. У К. д. можна передбачити
додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії,
соціально-побутові пільги. К. д. підлягає реєстрації місцевими органами
державної виконавчої влади, порядок якої визначається Кабінетом
Міністрів України. К. д. набирає чинності від дня підписання його
сторонами або від дня, зазначеного в ньому, і діє до часу укладання
нового або перегляду чинного, якщо інше не передбачено договором. На
новостворених підприємствах, в установах, організаціях К. д. має
укладатися у тримісячний строк після реєстрації або після рішення про
заснування їх, якщо реєстрація не передбачена. К. д. поширюється на всіх
працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і
обов’язковий як для власника або уповноваженого ним органу, так і для
працівників. Контроль за виконанням К. д. здійснюється безпосередньо
сторонами, які його уклали, або уповноваженими ними представниками.
Щорічно в строки, передбачені К. д., сторони, що його підписали,
звітують про його виконання.

Колективний характер соціального партнерства – проявляється в трьох
аспектах: наявності колективного інтересу усіх суб’єктів у сфері
застосування найманої праці; наявності колективних відносин у цій сфері;
колективній структурі сторін соціального партнерства.

Комерційна таємниця – це відомості пов’язані з виробництвом
технологічної інформації, управлінням фінансовою та іншою діяльністю
підприємства, які не є державною таємницею, розголошування (передача,
витікання) яких може заподіяти шкоду його інтересам.

Комісія кваліфікаційна – група фахівців із повноваженням визначати
рівень кваліфікації працівників.

Компенсаційні виплати – це суми, які виплачуються працівникам понад
оплати за працю для компенсації витрат, пов’язаних з виконанням ними
своїх трудових обов’язків, а також витрат у зв’язку з переїздом при
прийнятті на роботу в іншу місцевість.

Компенсаційні органи – це органи державної влади країни експорту або
країни походження (митного союзу або економічного угруповання), що
забезпечують у межах своїх повноважень проведення зовнішньої та (або)
зовнішньоекономічної політики зазначеної країни.

Компенсація (у трудовому праві) – виплата працівникам, в установленому
порядку (за невикористану відпустку, за спрацьований інструмент, який
належить працівнику та інше).

Компетентний орган – означає орган, на який покладено здійснення
спеціальних повноважень.

Компетенція – коло повноважень певного органу або посадової особи, в
яких вони володіють знаннями, досвідом.

Комплексний підхід до управління персоналом – сукупність
взаємопов’язаних організаційно-економічних, соціально-психологічних,
технічних, правових та інших дій, спрямованих на забезпечення основних
напрямків кадрової роботи.

Конкурс – вид змагання. Може бути використаний для підбору на певні
посади. Вибір працівника належить не адміністрації, а проводиться за
рішенням колегіального органу (наприклад, вченої ради), яке є
обов’язковим для адміністрації. К. проводяться, наприклад, для
заміщення: у вищих навчальних закладах – посад
професорсько-викладацького складу; в науково-дослідницьких установах –
посад начальників лабораторій, відділів, секторів, старших і молодших
наукових співробітників та ін.

Консенсус – загальна згода у спірних питаннях, до якої приходять
учасники переговорів, з’їздів, конференцій, яка характеризується
відсутністю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості
зацікавлених сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої
на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних точок зору.

Контракт про найом – особлива форма строкового трудового договору, в
якому обумовлені строк дії, права, обов’язки і відповідальність сторін
(у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й
організації праці працівника. Умови розірвання можуть встановлюватись за
угодою сторін. Сфера застосування контрактів про найом визначається
законодавством.

Контролюючий орган – державний орган, який у межах своєї компетенції,
визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю,
достовірністю, повнотою та законністю діяльності інших суб’єктів.

Контроль в управлінні – це: 1) вирішальний вплив юридичної або фізичної
особи на діяльність суб’єкта, безпосереднє або опосередковане володіння
часткою в юридичній особі, одноосібне або разом з іншими особами, що
презентує еквівалент 50 чи більше відсотків статутного капіталу або
голосів юридичної особи, або можливість справляти вирішальний вплив на
управління, або діяльність юридичної особи на основі угоди або будь-яким
іншим чином на господарювання, який здійснюється, зокрема, завдяки праву
володіння чи користування всіма активами або їх значною частиною; праву,
яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати
голосування та рішення органів управління суб’єкта господарювання;
укладенню угод, які дають можливість визначати умови господарської
діяльності, давати обов’язкові для виконання вказівки або виконувати
функції органу управління суб’єкта господарювання; заміщенню посади
керівника, заступника керівника спостережної ради чи правління, іншого
наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особою, яка
вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб’єктах
господарювання; займанню більше половини посад членів спостережної ради,
правління інших наглядових чи виконавчих органів суб’єкта господарювання
особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому
суб’єкті господарювання; 2) вирішальний вплив на фінансову, господарську
і комерційну політику підприємства з метою одержання вигод від його
діяльності.

Концерн – об’єднання промислових, фінансових і торгових підприємств, які
формально зберігають самостійність, але знаходяться під загальним
фінансовим керівництвом.

Копальня – місце видобутку рудних та нерудних корисних копалини
підземним або відкритим способом.

Користувач – юридична або фізична особа, яка використовує ті чи інші
блага.

Кошти – це: 1) гроші у національній або іноземній валюті чи їх
еквівалент; 2) готівка в касі, суми на розрахунковому і валютному
рахунках, інші кошти, короткотермінові фінансові вкладення (цінні
папери, депозити).

Курси цільового призначення – одна з форм підвищення кваліфікації
працівників безпосередньо на виробництві. К. ц. п. створюються з метою
вивчення нової техніки, обладнання, технології, питань економіки,
застосування нових методів господарювання, прогресивних методів
організації праці, трудового законодавства, правил технічної
експлуатації обладнання, техніки безпеки, питань, пов’язаних із
підвищенням якості продукції, економії ресурсів та ін. Навчання на К. ц.
п. закінчується заліками, або захистом рефератів.

– Л –

Лідер – авторитетний член організації або групи, особистий вплив якого
дозволяє йому грати головну роль у соціальних ситуаціях і процесах.

Лікарняний листок (листок непрацездатності) – документ, який засвідчує
тимчасову непрацездатність працівника.

Ліквідатор – це юридична або фізична особа, яка здійснює функції щодо
припинення діяльності одних та задоволення вимог інших.

Ліквідація надзвичайної ситуації – 1) проведення в зоні надзвичайної
ситуації та прилеглих до неї районах силами і засобами єдиної державної
системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та
природного характеру (визначеними підприємствами, установами та
організаціями) усіх видів рятувальних і невідкладних робіт, згідно із
затвердженим планом робіт, програмою комплексу аварійно-відновних та
інших робіт, спрямованих на повне усунення негативних наслідків,
спричинених надзвичайною ситуацією, а також організація
життєзабезпечення потерпілого населення та рятувальників.

Лікувально-профілактичні заходи – заходи медичного характеру щодо
індивідуальної профілактики, своєчасного виявлення захворювання,
діагностики, лікування, медичного (диспансерного) нагляду та
реабілітації хворих.

Ліміти – гранична норма, дозволена кількість чого-небудь, обмеження,
межа, грань.

Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіанта
на провадження зазначеного в ньому виду діяльності протягом визначеного
строку за умови виконання ліцензійних умов.

– М –

Майстер на виробництві – посадова особа, безпосередній керівник
первинного трудового колективу, організатор праці і виробництва. Майстер
підпорядковується безпосередньо старшому майстру, начальнику цеху.

Максимальний розмір пенсії – встановлені законодавством обмеження щодо
розміру пенсії, яка може бути виплачена пенсіонерові. М. р. п. залежить
від виду пенсії та категорії осіб, яким вона призначена. Зокрема М. р.
п. за віком не може перевищувати трьох мінімальних пенсій за віком. Щодо
працівників, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах,
на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, а
також на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий
склад гірничо-рятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та
інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії,
то М. р. п. для них не може перевищувати чотирьох мінімальних пенсій за
віком. У такому самому розмірі встановлений і М. р. п. у разі
інвалідності та за вислугу років.

Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним органу –
виконання обов’язку відшкодувати в установленому законом порядку і
розмірі шкоду, заподіяну працівникові внаслідок невиконання або
неналежного виконання повноважень з питань управління працею.
Матеріальну шкоду може заподіяти працівникові власник або уповноважений
ним орган, порушивши законодавство про працю. Найчастіше це порушення
законодавства про переведення на іншу роботу або звільнення. У разі
незаконного звільнення чи незаконного переведення на іншу роботу
працівникові, поновленому на роботі органом, що розглядав трудовий спір,
власник або уповноважений ним орган виплачує середній заробіток за час
вимушеного прогулу або різницю в заробітку, але не більш як за рік. Якщо
заява про поновлення на роботі розглядається понад рік не з вини
працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про
виплату середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу. У такому
самому порядку оплачується вимушений прогул, що стався через відмову у
прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору з
працівником. Якщо неправильне формулювання причини звільнення працівника
перешкоджало влаштуванню його на іншу роботу, власник або уповноважений
ним орган зобов’язаний виплатити середній заробіток за час вимушеного
прогулу, але не більш як за рік. Якщо заява про виплату середнього
заробітку за час вимушеного прогулу через неправильне формулювання
причини звільнення розглядалася понад рік не з вини працівника, власник
або уповноважений ним орган виплачує середній заробіток за увесь час
вимушеного прогулу. У разі несвоєчасної видачі трудової книжки власник
або уповноважений ним орган виплачує працівникові середній заробіток за
весь час вимушеного прогулу. При затримці власником або уповноваженим
ним органом виконання рішення органу, який розглядає трудовий спір про
поновлення на роботі працівника, незаконно звільненого або переведеного
на іншу роботу, цей орган виносить ухвалу про виплату працівникові
власником або уповноваженим ним органом середнього заробітку або різниці
в заробітку за весь час затримки виконання рішення (ст. ст. 235, 236
КЗпП України). Порядок та розмір відшкодування шкоди, заподіяної
працівникові під час виконання ним трудових обов’язків, регулюються
Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації
або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням
здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затвердженими
23.06.1993 р. та ст. 456 Цивільного кодексу України. У разі заподіяння
громадянину каліцтва або іншого ушкодження, що пов’язано з виконанням
ним трудових обов’язків, організація, відповідальна за шкоду,
зобов’язана відшкодувати потерпілому у повному розмірі втрачений
заробіток, а також надати йому або членам його сім’ї та особам, які
перебувають на його утриманні, одноразову грошову допомогу в
установленому законом порядку. При цьому пенсії та інші доходи, які
одержує працівник, не враховуються. Якщо потерпілий помер, право на
відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на його
утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього
утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Матеріальна відповідальність працівника – виконання працівником
обов’язку відшкодувати в установленому законом порядку і розмірі шкоду,
заподіяну підприємству, установі, організації. При покладенні М. в.
права та законні інтереси працівників гарантуються встановленням
відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду і лише в межах і порядку,
передбачених законодавством, за умови, якщо така шкода заподіяна
підприємству, установі, організації винними протиправними діями
(бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність обмежується, як правило,
частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру
заподіяної шкоди, крім випадків, передбачених чинним законодавством
України. За наявності зазначених підстав та умов М. в. може бути
покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної,
адміністративної або кримінальної відповідальності. Не покладається
відповідальність за шкоду, що належить до категорії нормального
виробничо-господарського ризику, а також за не одержані доходи і за
шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої
необхідності. Працівник, який заподіяв шкоду, має право добровільно
відшкодувати її повністю або частково. За згодою власника, або
уповноваженого ним органу він може передати для відшкодування заподіяної
шкоди рівноцінне майно або відновити пошкоджене. За шкоду, заподіяну
підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків,
працівник, з вини якого заподіяно шкоду, несе матеріальну
відповідальність у розмірі прямої шкоди, але не більше свого середнього
місячного заробітку, крім випадків, передбачених чинним законодавством
України. Відповідно до законодавства України обмежену М. в. несуть: 1)
працівники за псування чи знищення з необережності матеріалів,
напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні,
у розмірі заподіяної з їхньої вини шкоди, але не більше свого середнього
місячного заробітку. У такому самому розмірі працівники несуть М. в. за
шкоду чи знищення з необережності інструментів, вимірювальних приладів,
спецодягу та інших предметів, виданих їм підприємством, установою,
організацією для користування; 2) керівники підприємств, установ,
організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів
на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники – у розмірі
заподіяної з їхньої вини шкоди, але не більше свого середнього місячного
заробітку, якщо шкода заподіяна зайвими грошовими виплатами,
неправильною постановкою обліку та збереження матеріальних цінностей і
грошей, невжиттям необхідних заходів щодо попередження простоїв, випуску
неякісної продукції, розкрадання, знищення чи псування матеріальних
цінностей і грошей. Працівники несуть М. в. у повному розмірі заподіяної
з їхньої вини шкоди підприємству, установі, організації, якщо: між
працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст.
135 КЗпП укладено письмовий договір про те, що працівник бере на себе
повну М. в. за незабезпечення збереження майна та інших цінностей,
переданих йому для збереження чи з іншою метою; майно та інші цінності
працівник отримав під звіт за разовим дорученням або за іншими разовими
документами; шкода заподіяна діями працівника, які мають ознаки злочину
і переслідуються в кримінальному порядку; шкода заподіяна працівником у
стані сп’яніння; шкода виражена у нестачі, умисному знищенні або
умисному пошкодженні матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у
тому числі заподіяна при виготовленні їх, а також інструментів,
вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, які видані
підприємством, установою, організацією працівникові у користування;
згідно із законодавством України на працівника покладено повну М. в. за
шкоду, що заподіяна підприємству, установі, організації при виконанні
трудових обов’язків; шкоду, заподіяну не при виконанні трудових
обов’язків; посадова особа винна в незаконному звільненні або
переведенні працівника на іншу роботу (ст.ст. 130–135 КЗпП України).

Матеріальна відповідальність членів колективного сільськогосподарського
підприємства (КСГП) – відповідальність членів КСГП за заподіяння з
їхньої вини дійсних майнових збитків підприємству в процесі виконання
ними трудових функцій, яка полягає в обов’язку відшкодувати підприємству
ці збитки. На відміну від іншої відповідальності матеріальна
відповідальність членів КСГП настає: а) за правопорушення, яке поєднує
ознаки трудового і майнового правопорушення (за порушення трудової
дисципліни, що має майнові наслідки); б) за збитки, заподіяні виключно в
процесі виконання трудових функцій (обов’язків); в) якщо збитків завдано
членом даного КСГП; г) за заподіяння лише дійсних (прямих) збитків, а не
за втрачену вигоду. Форма вини у заподіянні збитків впливає на види
матеріальної відповідальності: за недбалість – обмежена (в розмірі
дійсних прямих збитків, але не більше середнього місячного заробітку
члена КСГП), а в разі умислу – повна. Повна матеріальна відповідальність
застосовується також у випадках, передбачених законодавством. В окремих
прямо передбачених законодавством випадках настає підвищена матеріальна
відповідальність. Оскільки матеріальна відповідальність настає за
невиконання або неналежне виконання членами КСГП їхніх трудових
обов’язків, то, крім відшкодування дійсних (прямих) збитків, вони
притягаються також до дисциплінарної відповідальності. Відшкодування
збитків проводиться правлінням КСГП або судом. Конкретні умови та
порядок матеріальної відповідальності членів КСГП регулюється статутом
КСГП та Положенням про матеріальну відповідальність членів КСГП, яке
приймає вищий орган управління КСГП.

Матеріальне джерело права – це причини утворення права, тобто все те, що
згідно з відповідним підходом породжує (формує) позитивне право: ті чи
інші матеріальні або духовні фактори, суспільні відносини, природа
людини, природа речей, божественний або людський розум, тощо.

Медалі колишнього Союзу РСР – одна з форм нагородження громадян за
заслуги перед Батьківщиною, в тому числі за особливі заслуги у праці.
Вони сьогодні є доказом при визначенні статусу учасника війни й
визначенні розміру пенсії (див. Типове положення про комісії для
розгляду питань пов’язаних з встановленням статусу учасника війни у
відповідності із законом України „Про статус ветеранів війни та гарантії
їх соціального захисту“ затверджене Міністерством соціального захисту
населення України від 20 травня 1996 р.).

Медичне обстеження – це: 1) обстеження особи на наявність захворювання,
її фізичного та психологічного стану; 2) обстеження особи в стаціонарних
умовах з метою встановлення діагнозу „наркоманія“; 3) поглиблене
клініко-лабораторне обстеження осіб з метою встановлення діагнозу
ВІЛ-інфекції або захворювання на СНІД, яке передбачено відповідними
методичними рекомендаціями. Обсяг клініко-лабораторного обстеження
регламентується відповідними методичними рекомендаціями.

Медичне свідоцтво (сертифікат) – документ, що видається особі лікарською
сертифікаційною комісією та підтверджує відповідність його власника
конкретним вимогам придатності за станом здоров’я для виконання
функціональних обов’язків.

Медичне страхування – забезпечує право працюючих громадян та членів їх
сімей на кваліфіковане медичне обслуговування, матеріальне забезпечення
у разі захворювання та в інших випадках.

Медичний огляд – це: 1) амбулаторний огляд особи з метою встановлення
стану наркотичного та алкогольного сп’яніння; 2) заходи, що
спрямовуються на виявлення зараження ВІЛ (клінічний огляд щодо виявлення
патологічних ознак, які можуть свідчити про наявність ВІЛ/СНІД, та
лабораторне дослідження сироватки крові, інших біологічних рідин); 3)
запроваджене закладом охорони здоров’я вивчення стану здоров’я особи з
метою визначення придатності її до безпечної діяльності і підтримання
його здоров’я на безпечному для професійної діяльності рівні.

Медичних працівників пенсії – для М. п. установлено пенсії за вислугу
років при наявності 25-річного стажу роботи по спеціальності і незалежно
від віку.

Медичні огляди працівників – огляди, які проводять медичні працівники у
визначених законом випадках з метою встановлення придатності деяких
категорій працівників до роботи і запобігання професійним захворюванням,
а також з метою охорони здоров’я населення. Існують дві форми М. о.:
попередні (при прийнятті на роботу) і періодичні, що здійснюються в
процесі роботи протягом трудової діяльності. Згідно із ст. 169 КЗпП
України проводять М. о. п. зайнятих на важких роботах із шкідливими або
небезпечними умовами праці чи при професійному доборі. Перелік професій
працівників, які підлягають М. о., термін і порядок його проведення
встановлюються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням з
Державним комітетом України з нагляду за охороною праці. Працівники
підприємств харчової промисловості, громадського харчування і торгівлі,
водопровідних споруд, лікувально-профілактичних і дитячих закладів, а
також деяких інших підприємств, установ і організацій проходять М. о.
обов’язково. Осіб до 18 років приймають на роботу лише після
попереднього М. о. і до досягнення 21 року вони підлягають щорічному
обов’язковому М. о. (ст. 191 КЗпП України). Обов’язково М. о. проходять
особи, яких приймають на роботу в порядку організованого набору робочої
сили. Власник або уповноважений ним орган повинен за свої кошти
організовувати проведення попереднього і періодичних М. о. перелічених
категорій працівників.

Межа малозабезпеченості – величина середньодушового сукупного доходу,
який забезпечує можливість непрацездатному громадянинові споживання
товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством.
Величину вартості М. м. щорічно визначає Верховна Рада України за
поданням Кабінету Міністрів України при затвердженні Державного бюджету
України. М. м. періодично переглядається відповідно до зростання індексу
цін на споживчі товари й послуги разом з уточненням показників
Державного бюджету. Право на одержання грошової допомоги мають
непрацездатні громадяни, які отримують пенсію і середньодушовий сукупний
дохід сімей яких не перевищує величини вартості М. м. Призначення
державної допомоги здійснюють органи, що призначають пенсію за місцем
проживання особи, за її особистою заявою.

Менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською
діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений
суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа менеджерів
відносяться лінійних і функціональних керівників організації або її
структурних підрозділів.

Метод галузевого правового регулювання (метод галузі права) – це
сукупність заходів, способів і форм вираження специфічних регулятивних
властивостей і функцій, притаманних нормам даної галузі.

Методи підбору керівників – засоби (підходи) до оцінки керівників. Вони
поділяються на: а) прогностичні – вивчення особової справи й інших
документів, бесіда, вивчення суспільної думки, психологічне тестування,
експертні оцінки та ін.; б) практичні – тимчасове заміщення керівника на
період його відсутності, стажування, дублерство та ін.; в) лабораторні –
ділові ігри, розбір конкретних господарських ситуацій,
соціально-психологічний тренінг.

Методи управління персоналом – засоби впливу на персонал,
підрозділяються на: 1) економічні – прогнозування і планування кадрової
роботи, розрахунок балансу робочих і трудових ресурсів, визначення
основної і додаткової потреби в кадрах і джерел її забезпечення й ін.;
2) організаційно-розпорядчі – використання встановлених організаційних
зв’язків, правових положень і норм; 3) соціально-психологічні –
конкретні заходи і засоби впливу на процес формування й розвитку
трудового колективу й окремих працівників.

Метрика – свідоцтво про народження, яке формується на основі
відповідного запису в метричній книзі (книзі запису актів цивільного
стану).

Міграція робочої сили – переміщення працездатного населення з одних
населених пунктів в інші, пов’язане зі зміною місця проживання й праці.
До М. р. с. відносяться як переміщення на постійне чи довготривале
проживання, так і переїзди на відносно короткі терміни. Поняття М. р. с.
включає також сезонну міграцію, яка покликана необхідністю додаткового
залучення робочої сили в деякі сфери господарства в період сезонних
робіт. Особливий характер має маятникова міграція, тобто регулярні
переміщення робочої сили з одного населеного пункту в інший на роботу і
з роботи.

Міжнародна організація праці (МОП) – спеціалізована установа Організації
Об’єднаних націй (ООН), мета якої сприяти поліпшенню праці й життя
трудящих.

Міжнародне правове регулювання праці – це установлена міжнародними
договорами (актами) система стандартів щодо врегулювання праці, яку
держави, що приєдналися до відповідного міжнародного договору
(ратифікували його), використовують в національному законодавстві.

Міжнародні пакти про права людини – схвалені 16 грудня 1966 р.
Генеральною Асамблеєю ООН міжнародні пакти: „Про економічні, соціальні і
культурні права“, „Про громадські й політичні права людини“. У
відповідності з пактом „Про економічні, соціальні і культурні права“
держави визнають право на працю, в тому числі надання кожній людині
можливості заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на
яку вона вільно погоджується. Згідно з цим пактом держави визнають також
право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне
страхування.

Мінімальна заробітна плата – встановлений державою розмір заробітної
плати, нижче від якого не може проводитись оплата за фактично виконану
найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму робочого
часу. До М. з. п. не включаються доплати, надбавки, премії, інші
заохочувальні та компенсаційні виплати. М. з. п. встановлює Кабінет
Міністрів України з урахуванням рівня економічного розвитку,
продуктивності праці, середньої заробітної плати і вартості величини
мінімального споживчого бюджету. М. з. п. працівників, які перебувають у
трудових правовідносинах, не може бути нижчою від установленого державою
прожиткового мінімуму. Державна гарантія мінімального рівня заробітної
плати працівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм
власності є обов’язковою на всій території України.

Мінімальний споживчий бюджет – набір продовольчих і непродовольчих
товарів та послуг у натуральному і вартісному вигляді, що забезпечує
задоволення основних фізіологічних та соціально-культурних потреб
людини. М. с. б. формується за нормативним методом за системою споживчих
потреб, за потребою у стандартних наборах товарів та послуг, що
враховують мінімальні норми й нормативи споживання. До
натурально-речової структури М. с. б. включають, зокрема, продукти
харчування, одяг, білизну, взуття, предмети гігієни, витрати на житло та
комунальні послуги, транспорт, зв’язок, тощо. М. с. б. затверджується
Кабінетом Міністрів України, величина його вартості переглядається з
урахуванням індексу цін на споживчі товари і послуги (Закон України „Про
мінімальний споживчий бюджет“).

Мінімальні розміри пенсій – встановлений державою мінімальний рівень
матеріального забезпечення громадян, які одержують пенсію. М. р. п.
залежить від виду пенсій та категорій осіб, які її одержують. М. р. п.
за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. Він
дорівнює двом мінімальним заробітним платам, розмір якої встановлює
Верховна Рада України. М. р. п. у разі інвалідності залежить від групи
інвалідності і категорії осіб, яким призначена пенсія. Розмір пенсії
інвалідам І групи не може бути нижчим 200 відсотків мінімального розміру
пенсії за віком, II групи – 100 відсотків, III групи – 50 відсотків її.
М. р. п. особам, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи
каліцтва при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов’язків
військової служби, або внаслідок захворювання, пов’язаного з
перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов’язку, а
також громадянам, яких необґрунтовано було піддано політичним репресіям,
а згодом реабілітовано, інвалідність яких пов’язана з репресіями,
встановлюється: інвалідам І та II груп – у розмірі трьох мінімальних
пенсій за віком; інвалідам III групи – у розмірі півтори мінімальних
пенсії за віком. Пенсія у разі інвалідності, що настала внаслідок
каліцтва чи захворювання у зв’язку з Чорнобильською катастрофою, не може
бути нижчою: по І групі інвалідності – 10, по II групі – 8, по III групі
– 6 мінімальних пенсій за віком. Пенсія у разі втрати годувальника на
кожного члена сім’ї не може бути меншою від соціальної пенсії,
встановленої для відповідної категорії непрацездатних. На дітей, які
втратили обох батьків (круглих сиріт), а також на дітей померлої
одинокої матері пенсія на кожну дитину не може бути меншою від
двократного розміру соціальної пенсії (ст.ст. 19, 29, 44,

9-я Закону України „Про пенсійне забезпечення“, ст. 54 Закону України
„Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи“).

Міністерства – центральні органи виконавчої влади, покликані формувати
та реалізували державну політику у відповідних сферах суспільного життя
(секторах державного управління), їх очолюють міністри, які за посадою є
членами Кабінету Міністрів України і відповідно до цього мають статус
політичних діячів (політиків).

Міністерство праці і соціальної політики України – (до недавнього часу
були: Міністерство праці й Міністерство соціального захисту населення
України) – центральний орган виконавчої влади. Міністерство покликане
здійснювати соціальну політику у сфері трудових відносин зайнятості,
соціального захисту, пенсійного забезпечення населення. Міністерство
здійснює різноманітні функції, покладені на нього законодавством (див.
указ Президента України „Про міністерство праці і соціальної політики
України“, від 1 грудня 1997 р.).

Місце проживання – місце, де громадянин постійно або переважно проживає.
Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п’ятнадцяти років, або
громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх
батьків (усиновителів) або опікунів.

Молода сім’я – подружжя, в якому вік чоловіка та дружини не перевищує 28
років, або неповна молода сім’я, в якій мати (батько) віком до 28 років.

– Н –

Навик, навичка – дія, сформована шляхом повторення, яка характеризується
високим ступенем засвоєння й відсутністю noелементної свідомої регуляції
й контролю.

Навчання іншій професії – одна з форм навчання осіб, які вже мають
професію, новій професії з метою розширення професійного профілю.

Нагляд – це здійснення спеціальними державними структурами цільового
спостереження за додержанням виконавчо-розпорядчими органами,
підприємствами, установами і організаціями та громадянами правил,
передбачених нормативними актами.

Нагляд і контроль – це різні форми перевірочної діяльності уповноважених
на те певних державних або громадських органів.

Надбавки до пенсій – один із способів підвищення розмірів пенсії за
законом „Про пенсійне забезпечення“. У ряді випадків нараховуються
надбавки у твердому розмірі або в процентах до основної суми пенсії:
непрацюючим пенсіонерам, на утримання утриманців, по догляду за
інвалідами 1-ї групи і самотнім пенсіонерам, які потребують нагляду з
боку медичного закладу, або постійного догляду. У вказаних випадках
надбавки встановлюються у твердих розмірах соціальної пенсії. Ветеранам
війни в залежності від їх статусу, встановлені надбавки (підвищення
пенсії) диференційовано в процентах до основної суми пенсії.

Надурочна робота – це робота понад установлену тривалість робочого часу.

Найманий працівник – фізична особа, яка працює за трудовим договором на
підприємстві, в установі й організації, в їх об’єднаннях або у фізичних
осіб, які використовують найману працю.

Напруженість праці – характеристика трудового процесу, яка відображає
переважне навантаження на центральну нервову систему.

Нарахування пенсій – пенсії нараховуються у процентному відношенні до
середньомісячного заробітку. При наявності потрібного загального стажу
роботи пенсії встановлюються у розмірі 55% заробітку.

Наркоманія – хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною
інтоксикацією внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені
до таких конвенціями ООН чи Комітетом з контролю за наркотиками при
Міністерстві охорони здоров’я України, і характеризується психічною або
фізичною залежністю від них.

Населений пункт – забудована територія, в’їзди на яку і виїзди з якої
позначаються дорожніми знаками згідно Правил дорожнього руху.

Насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального,
психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по
відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні
права і свободи члена сім’ї як людини так і громадянина і наносять йому
моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

Наука трудового права – система поглядів, знань, теорій, почуттів, а
також тенденцій удосконалення трудового права шляхом комплексної
розробки ефективності правових норм, відповідності правових моделей
реальним суспільним відносинам. Великий внесок у становлення та розвиток
науки трудового права зробили такі відомі вчені, як В. М. Догадов, Ф. М.
Левіант, М. О. Александров, А. А. Абрамова, В. С. Андрєєв, Б. К.
Бегічев, Л. Я. Гінцбург, К. П. Горшенін, В. В. Глазірін, К. Н. Гусов, С.
О. Іванов, С. С. Каринський, І. Я. Кисельов, Р. З. Лівшиць, С. П.
Маврін, М. В. Молодцов, В. І. Нікітінський, Ю. П. Орловський, А. Є.
Пашерстник, О. С. Пашков, А. В. П’ятаков, В. М. Скобєлкин, О. В.
Смирнов, В. І. Смолярчук, І. О. Снігірьова, О. І. Ставцева, Л. А.
Сироватська, В. М. Толкунова, К. П. Уржинський, А. А. Фатуєв, О. С.
Хохрякова, О. І. Цепкін, українські вчені – М. Й. Бару, О. Т. Барабаш,
Я. І. Безугла, Н. Б. Болотіна, В. С. Венедиктов, Г. С. Гончарова, П. І.
Жигалкін, В. В. Жернаков, І. В. Зуб, Д. О. Карпенко, Р. І. Кондратьєв,
Л. І. Лазор, А. Р. Мацюк, О. І. Процевський, В. І. Прокопенко, П. Д.
Пилипенко, В. Г. Ротань, З. К. Симорот, П. Р. Стависький, Б. С.
Стичинський, Н. М. Хуторян та інші.

Наукова діяльність – це інтелектуальна творча діяльність спрямована на
одержання використання нових знань. Основними її формами є
фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Науковий працівник – це вчений, який за основним місцем роботи та
відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається
науковою, науково-технічною або науково-педагогічною діяльністю та має
відповідну кваліфікацію підтверджену результатами атестації.

Нацистські переслідування – злочинне позбавлення Німеччиною в роки
Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни волі мирного
населення на тимчасово окупованій території України або за її межами
шляхом ув’язнення його у концентраційних таборах, гетто, інших місцях
примусового тримання, а також насильне вивезення мирного населення на
примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували
у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих ними
інших держав.

Національна стандартизація – стандартизація, що проводиться на рівні
однієї країни.

Національний архівний фонд – сукупність документів незалежно від їх
виду, місця створення і форми власності на них, що зберігається на
території України, які відображають історію духовного та матеріального
життя її народу та інших народів, мають наукову і історико – культурну
цінність, визнані такими відповідною експертизою і зареєстровані в
порядку передбаченим чинним законодавством.

Національні меншини – групи громадян України, які не є українцями за
національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та
спільності між собою.

Небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого насильство – заподіяння
йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад
здоров’я або короткочасну втрату працездатності середньої тяжкості або
тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не
призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи
здоров’я в момент заподіяння. До останніх, зокрема слід відносити
насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер
мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму,
зброї, спеціальних знарядь, тощо.

Небезпечний фактор – будь-який хімічний, фізичний, біологічний чинник,
речовина, матеріал або продукт, що впливає або за певних умов може
негативно впливати на здоров’я людини.

Небезпечні відходи – це: 1) відходи, фізичні, хімічні чи біологічні
характеристики яких створюють чи можуть створити значну небезпеку для
навколишнього природного середовища та здоров’я людини та які потребують
спеціальних методів і засобів поводження з ними; 2) включені до
затвердженого Мінекобезпеки Червоного переліку відходи, що мають одну чи
більше небезпечних властивостей.

Невідповідність посаді, яку займає працівник – нездатність працівника
якісно виконувати обов’язки, передбачені трудовим договором.
Невідповідність посаді може стати підставою для розірвання трудового
договору. Показники Н. п.– систематичне невиконання норм виробітку,
низька якість праці. Доказом Н. п. можуть бути матеріали атестації.

Незалежний посередник – це особа, яка сприяє встановленню взаємодій між
сторонами. Проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною
комісією взаємоприйнятого рішення.

Неповний робочий час – відповідно до ст. 56 КЗпП України встановлюється
угодою сторін як при вступі на роботу, так і в період роботи. Неповний
робочий час може бути у вигляді: 1) неповного робочого дня (тобто
зменшення тривалості роботи на зумовлену кількість годин); 2) неповного
робочого тижня (при якому зберігається нормальна тривалість робочого
дня, але зменшується кількість робочих днів у тиждень).

Непрацездатність – стан, при якому значення хоча б одного параметру, що
характеризує здатність виконувати задані функції, не відповідають
вимогам нормативно-технічної і або конструкторської документації.

Непрацездатність працівника – такий стан здоров’я, при якому працівник
внаслідок хвороби або каліцтва не має можливості виконувати свою трудову
функцію, або зовсім не здатний до праці. Розрізняються тимчасова і
стійка втрата працездатності.

Нестійка епідемічна ситуація – рівень захворювання людей на інфекційні
хвороби не перевищує середні багаторічні показники, проте є сприятливі
умови для поширення цих хвороб.

Нещасний випадок на виробництві – випадок, який привів до пошкодження
здоров’я працівника і який стався на території підприємства чи поза ним
при виконанні роботи по завданнях роботодавця, а також при доставці
робітника на роботу або з роботи. Кожний Н. в. на в. розслідується
роботодавцем у порядку встановленим законодавством і складається акт про
Н. в.

Норма виробітку – кількість продукції, яку повинні виготовити за одиницю
часу один чи декілька виконавців відповідної кваліфікації у певних
умовах. Вимірюється в натуральних одиницях і є величиною, обернено
пропорційною нормі часу.

Норма обслуговування – максимальна кількість робітників, необхідна для
обслуговування одного агрегату протягом зміни, або кількість механізмів,
приладів, які обслуговує один робітних у певних організаційно-технічних
умовах.

Норма робочого часу – це установлений законом, колективним або трудовим
договором для даного працівника тривалість його робочого часу за певний
календарний період – день, тиждень, місяць, рік.

Норма часу – обґрунтована величина витрат робочого часу на виробництво
одиниці продукції, визначається в людино-годинах (хвилинах, днях).

Нормування праці – встановлення норм витрат праці на виготовлення
одиниці продукції або виробітку продукції за одиницю часу. Установлені
основні види норм: норми часу, норми виробітку, норми обслуговування.

– О –

Об’єкт підвищеної небезпеки – об’єкт, на якому використовуються,
виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна
або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що
дорівнює або перевищує нормативно встановлені граничні маси, а також
інші об’єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою
виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Оплата праці –заробіток або винагорода за працю.

Опромінення – вплив на людину іонізуючого випромінювання, яке може бути
зовнішнім опроміненням внаслідок практичної діяльності від джерел
іонізуючого випромінювання поза тілом людини або внутрішнім опроміненням
від джерел іонізуючого випромінювання, які знаходяться всередині тіла
людини.

Орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки –
центральний орган виконавчої влади, спеціально уповноважений Кабінетом
Міністрів України здійснювати державне регулювання ядерної та
радіаційної безпеки.

Орган державної влади – це: 1) міністерства та інші центральні органи
виконавчої влади, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим,
державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб’єктів
природних монополій, регулювання ринку цінних паперів, державні органи
приватизації, місцеві органи виконавчої влади; 2) орган законодавчої
влади, міністерства, інші центральні чи місцеві органи виконавчої влади,
органи судової влади чи прокуратур, контрольні та правоохоронні органи.

Орган стандартизації – це орган, що займається стандартизацією, визнаний
на національному, регіональному чи міжнародному рівні, основними
функціями якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів.

Органи соціального забезпечення населення – державні органи, районні й
обласні управління соціальної охорони населення, створені на місцях
роботи, по пенсійному забезпеченню і соціальній охороні населення.
Окремі функції по пенсійному забезпеченню працівників органів внутрішніх
справ виконують військові комісаріати і пенсійні відділи УМВС.

Організація – це організація (підприємство), що зареєстрована в
установленому порядку і одним з основних напрямків діяльності якої є
обслуговування населення. Має відповідний сертифікат на право виконання
відповідних видів робіт. Організацією може бути самостійне підприємство
(експлуатант).

Організація роботодавців – це громадська неприбуткова організація, яка
об’єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з
метою представництва і захисту їх прав та інтересів.

Оренда жилих приміщень – господарська операція, яка передбачає надання
жилого будинку або квартири її власником у користування іншій фізичній
чи юридичній особі на визначений строк або безстроково для цільового
використання та за орендну плату.

Освіта – 1) основа духовного, соціального, економічного, культурного
розвитку суспільства і держави; 2) процес і результат засвоєння
систематичних знань, умінь та навичок; необхідна умова підготовки людини
до життя й праці.

Освіта загальна – процес і результат оволодіння основами наук,
необхідних людині для розуміння явищ природи й суспільства, участі в
суспільній і трудовій діяльності.

Освітня характеристика – основні вимоги до якостей і знань особи, яка
здобула певний освітній рівень.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до
встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові
обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і
відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Основна сума – це сума наданого кредиту або депозиту (строкових,
довірчих рахунків) без урахування процентів (фіксованих виплат, премій,
виграшів).

Основні принципи правового регулювання соціального забезпечення –
закріплюються у законодавстві основоположення, виражають сутність права.

Особа без громадянства – це особа, яку жодна держава відповідно до свого
законодавства не вважає своїм громадянином.

Особа фізична – за цивільним законодавством окремий громадянин (людина)
як суб’єкт права.

Особа юридична (апатрид) – суб’єкт цивільного права, організація, яка
володіє відокремленим майном, може від свого імені набувати майнові й
особові немайнові права, нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем
у суді, господарському або третейському суді. Основні ознаки Особи
юридичної: організаційна єдність, закріплена в статуті (положенні),
наявність відокремленого майна (на правах власності).

Особи цивільного персоналу – це: 1) особи, які працюють у підрозділах
збройних сил інших держав, що направляються в Україну, і не є
громадянами України; 2) особи, які працюють за трудовим договором у
підрозділах Збройних Сил України і є громадянами України.

Особи, які мають особливі заслуги перед батьківщиною – Герої Радянського
Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше
медалями „За відвагу“, а також Герої Соціалістичної Праці, удостоєні
цього звання за працю в період Великої Вітчизняної війни 1941–1945
років.

Особливі роботи – це роботи, допуск до виконання яких надається за умови
проведення спеціальної перевірки відомостей про фізичних осіб –
виконавців цих робіт.

Особова картка працівника – заповнюється відділом кадрів на всіх
працівників, прийнятих на постійну, тимчасову і сезонну роботу на
підставі опитування працівника і відповідних документів: паспорта,
диплома, трудової книжки, посвідчень та ін.

Особові справи працівників – комплект документів, які характеризують
біографічні, ділові і особові якості працівника (особовий листок обліку
кадрів, автобіографія, копії дипломів, посвідчень, характеристики,
атестаційні листки та ін.), заповнюється на керівників, спеціалістів,
службовців, матеріально-відповідальних осіб.

Остаточне звільнення від регуляційного контролю – повне зняття
регуляційного контролю без визначення спеціальних умов.

Охорона праці – це: 1) система правових, соціально-економічних,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і
лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження
здоров’я і працездатності людини в процесі праці; 2) діюча на підставі
відповідних законодавчих та інших нормативних актів система
соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і
лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують збереження
здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Оцінка відповідності – це діяльність, пов’язана з визначенням того, що
продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління
довкіллям, персонал відповідають вимогам, встановленим законодавством.

– П –

Пасажир – це: 1) особа, яка користується транспортним засобом, але не
причетна до керування ним; 2) особа, яка користується транспортним
засобом і знаходиться в ньому, але не причетна до керування ним; 3)
означає будь-яку особу, яка перевозиться на судні – а) за договором
перевезення, б) за згодою перевізника для супроводження автомашини або
живих тварин, які є предметом договору перевезення вантажів; 4) особа,
яка здійснює поїздку у дорожньому транспортному засобі (за винятком
водія та іншого персоналу по обслуговуванню пасажирів); 5) особа, за
винятком членів екіпажу, яка перевозиться на повітряному судні
відповідно до договору повітряного перевезення.

Паспорт – документ, що видається державою для посвідчення особи своїх
громадян (первісне значення – дозвіл на проїзд через порт).

Пенсії по віку – пенсії, що призначаються громадянам при досягненні ними
певного віку і при наявності загального стажу роботи. В Конституції
України ця пенсія названа пенсією по старості, враховуючи, що пенсійний
вік є юридичною границею старості. Розрізняють два підвиди пенсії:
пенсія по віку на загальних умовах і пенсія по віку на пільгових умовах.

Пенсійний вік – встановлений законодавством вік, що є одним з умов
призначення пенсії за віком.

Пенсія – регулярна грошова виплата (у розрахунку на місяць), яка
призначається згідно встановлених державою правил як захід матеріального
забезпечення за віком, інвалідністю, в разі втрати годувальника та ін.

Пенсія за вислугу років – пенсія, установлена при наявності спеціального
стажу незалежно від віку і фактичного стажу. Спеціальний стаж для таких
пенсій іменується вислугою років.

Пенсія по інвалідності – пенсія, яка призначається у зв’язку з довгою
або постійною втратою працездатності (інвалідністю).

Пенсія при неповному стажі роботи – пенсія, установлена для осіб, які не
мають трудового стажу, необхідного для отримання повної пенсії.
Призначається за віком, інвалідністю й членам сімей у випадку втрати
годувальника.

Пенсія у випадку втрати годувальника – такою пенсією забезпечуються
непрацездатні члени сім’ї померлого, які знаходилися на його утриманні
раніше. Діти, батьки, подружжя мають право на пенсію незалежно від того
чи були вони на забезпеченні померлого годувальника.

Первинні документи – письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують
господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації
(власника) на їх проведення.

Первинні документи обліку кадрів – комплект документів, який включає
накази (розпорядження) про прийняття на роботу (форма Т-1), звільнення
(форма Т-8), переведення на іншу роботу (форма Т-5), записки про надання
відпусток (форма Т-6), на основі яких робляться відповідні записи в
облікових документах (особових картках, трудових книжках та ін.).

Переведення на іншу роботу – переведення на роботу, яка не обумовлена
трудовим договором. Поняття переведення на іншу роботу включає:
переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі,
організації, переведення на інше підприємство (в установу); переведення
на роботу в іншу місцевість, хоча б разом із підприємством Переведення
на іншу роботу допускається тільки за згодою працівників, за винятком
випадків, передбачених у ст.ст. 33 і 34 КЗпП України, та в інших
випадках, передбачених законодавством.

Перевірка – обстеження і вивчення окремих ділянок
фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації
або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або
доповідною запискою.

Переміщення – переведення працівника з одного робочого місця на інше (з
верстата на інший), з одного підрозділу в інший у межах одного
підприємства без зміни спеціальності, кваліфікації, посади, розміру
заробітної плати, пільг, режиму роботи та інших істотних умов праці.
Може бути проведено власником без згоди працівника.

Перепідготовка – це навчання працівників, які вже мають професію, з
метою здобуття нової. Форми перепідготовки працівників такі ж, як і при
професійній підготовці.

Перепідготовка керівників і спеціалістів – навчання з метою отримання
нової спеціальності, здійснюється на спеціальних факультетах і
відділеннях вищих навчальних закладів.

Перерва для відпочинку і харчування – відповідно до ст. 66 КЗпП
надається тривалістю не більше 2 годин. Така перерва повинна надаватись,
як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку і
закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового
розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей
час вони можуть відлучатися з місця роботи.

Перестрахування – страхування одним страховиком на визначених договором
умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов’язків перед
страхувальником у іншого страховика (перестрахувальника).

Підбір кадрів – визначення психологічних і професійних якостей
працівників із метою визначення їх відповідності роботі, яку вони
виконують.

Підвищення кваліфікації – навчання працівників з метою вдосконалення
теоретичних знань, виробничого досвіду і навичок у межах їх професій,
спеціальності.

Підготовка нових робітників (на виробництві) – професійне навчання
громадян, які прийняті на підприємство і раніше не мали професії.
Підготовка нових робітників на виробництві здійснюється за навчальними
планами й програмами, які передбачають як теоретичне, так і виробниче
навчання. П. н. р. на виробництві здійснюється за індивідуальною й
курсовою формою навчання, закінчується складанням кваліфікаційних
іспитів і присвоєнням розряду.

Підприємство – це: 1) самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який
має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідницьку і
комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (доходу);
2) українські підприємства, установи та інші організації, спільні
підприємства, а також будь-які іноземні суб’єкти господарської
діяльності; 3) українські підприємства, установи та інші організації,
спільні підприємства, а також будь-які іноземні суб’єкти господарської
діяльності, належним чином зареєстровані на території України, які є
власниками товарів та інших предметів, ввезених на митну територію
України, та (або) стороною зовнішньоекономічного контракту, яка є
одержувачем таких товарів та інших предметів відповідно до
товаросупровідних документів; 4) підприємство, організація або установа
незалежно від форми власності та підпорядкованості, що з виконавцем
інноваційного проекту.

Пільги інвалідам війни, учасникам бойових дій, учасникам війни, сім’ям
військових, які загинули і ветеранам праці – законодавством встановлені
різні види пільг для вказаних категорій громадян. Об’єм пільг залежить
від статусу ветерана (закони України „Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту“ і „Про основні принципи соціального
захисту ветеранів праці й інших громадян похилого віку в Україні“).

Пільгові нарахування вислуги років військовослужбовцям – установлюється
з урахуванням умов проходження військової служби, участі у бойових діях,
ліквідації аварії на ЧАЕС і деяких інших випадках, встановлених
законодавством. Наприклад, військова служба у складі діючої армії у
період бойових дій, участь у миротворчих операціях, зараховується на
пільгових умовах (1 місяць за 3 місяці) при нарахуванні пенсії за
вислугу років (стаття 57 закону України „Про пенсійне забезпечення“).

Пільгові нарахування трудового стажу – зарахування до загального стажу
роботи, а у відповідних випадках спеціального трудового стажу, з
урахуванням яких здійснюється пенсійне забезпечення більшого періоду ніж
фактично відпрацьований час. В такому порядку допускається нарахування
стажу працівникам за наступні види й час робіт: сезонні роботи, роботи
на водному транспорті, лепрозоріях і протичумних установах (відділах) по
лікуванню хворих на СНІД, в реанімаційних і деяких інших установах. На
пільгових умовах нараховується стаж роботи за період Великої Вітчизняної
війни; реабілітованих громадян; за час перебування громадян у
фашистських концтаборах, у період блокади м. Ленінграду в роки Великої
Вітчизняної війни й ін. періоди. Порядок і розміри пільгових нарахувань
регламентується законодавством (закон України „Про пенсійне
забезпечення“).

Пільгові умови призначення пенсії – встановлені законодавством для
працівників зайнятих на роботах з особливо шкідливими й особливо тяжкими
умовами праці (за Списками № 1, № 2) виробництв, затверджених Кабінетом
міністрів України. На пільгових умовах мають право на пенсію за віком і
інші категорії громадян (працівники зайняті на підземних і відкритих
гірських роботах і в металургії, особи, які постраждали від
Чорнобильської катастрофи, інваліди, учасники і сім’ї військових, які
загинули, а також багатодітні матері і матері інвалідів із дитинства).

Плинність кадрів – рух кадрів на виробництві, який обумовлений
незадоволеністю працівників якими-небудь елементами виробничої ситуації
або незадоволеністю власника (адміністрації) виробничою поведінкою
працівника. П. к. характеризується коефіцієнтом П. к., який визначається
як співвідношення чисельності чи кількості працівників, звільнених за
прогули та інші порушення трудової дисципліни і за власним бажанням до
середньоспискової чисельності працівників.

Побутова травма – травма, яку отримав працівник із будь-якої причини,
окрім нещасного випадку, пов’язаного з роботою. При тимчасовій
непрацездатності, яка пов’язана з П. т., лікувальний заклад на перші 5
днів видає довідку, а, починаючи із шостого дня непрацездатності,
видається лікарняний лист.

Повна професійна працездатність – здатність працівника виконувати всі
трудові функції за професією, яка у нього є або згідно з його посадою у
тих виробничих умовах, в яких він працює чи працював.

Повноваження – це: 1) офіційно надані посадовій особі права й обов’язки
у визначеній сфері діяльності; 2) юридичний документ, який дає право
одній особі діяти від імені іншої особи в цілому, або у визначених
цілях, або на певний строк.

Повторна заявка на робочу потужність – це переглянута заявка на робочу
потужність, яка враховує зміни в роботі.

Повторне навчання – це повторне проходження працездатним студентом курсу
навчання за певний семестр, навчальний план якого студент не виконував у
повному обсязі з поважних причин: через тривалі захворювання, пов’язані
зокрема з епідеміями, часті захворювання, службові відрядження, складні
сімейні обставини, зокрема необхідність догляду за членами сім’ї, тощо.

Податок – це обов’язковий, індивідуально безоплатний платіж, стягнутий з
юридичних і фізичних осіб у формі відчуження приналежних їм на праві
власності, господарського ведення або оперативного керування коштів з
метою фінансового забезпечення діяльності держави і муніципальних
утворень.

Позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю –
міра кримінального покарання, яка визначається судом за злочин,
пов’язаний з порушенням посадових обов’язків чи правил певної
діяльності. У вироку суду повинно бути визначено, які конкретно посади
(наприклад, посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю)
засуджений не має права посідати чи яким видом діяльності (наприклад,
лікарською діяльністю) не має права займатися і на який термін.
Позбавлення права займати певні посади є підставою для припинення
трудового договору й відмови засудженому в прийнятті його на відповідну
роботу на протязі встановленого вироком терміну.

Показання свідків (докази стажу роботи) – спосіб доказування, не менше
двох свідків загального або спеціального стажу роботи при призначенні
пенсії, коли відсутні документи про стаж роботи і немає можливості
отримати їх у зв’язку з надзвичайними обставинами (стихійним лихом,
аварії, катастрофи) або при відсутності архівних документів.

Поновлення на роботі – повернення працівника на попереднє місце роботи у
випадку звільнення його без законної підстави або з порушенням
установленого порядку звільнення чи незаконного переведення на іншу
роботу.

Порядок надання відпусток – щорічні основна та додаткові відпустки
повною тривалістю у перший рік роботи надаються після 6 місяців
безперервної роботи на даному підприємстві. Щорічні відпустки за перший
другий та наступні роки можуть бути надані працівникові в будь-який час
відповідного робочого року.

Посада – формальне місце працівника в трудовому колективі, яке
передбачає виконання певних обов’язків, посадові права і характер
відповідальності.

Посадова інструкція – документ, в якому визначені посадові обов’язки
працівника.

Постійне місце проживання – це місце проживання на території будь-якої
держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця
проживання на території інших держав і має намір проживати на території
цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання
певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання
цією особою службових обов’язків або зобов’язань за договором
(контрактом).

Постійне проживання – означає звичайне проживання, яке визначається або
визнається за таке законодавством України.

Постійне робоче місце – місце, на якому працівник перебуває більшу
частину робочого часу. Якщо при цьому робота здійснюється в різних
пунктах робочої зони, постійним робочим місцем вважається вся робоча
зона.

Пошкодження – це: 1) відхилення від первісного рівня якості елементів та
конструкцій, яке виникає під час експлуатації або аварії; 2) подія, у
зв’язку з якою порушується справний стан мережі, споруди водопостачання
і каналізації або їхнього конструктивного елементу при збереженні їх
працездатного стану; 4) подія, що полягає в порушенні нормального стану
об’єкта при зберіганні працездатності стану.

Право Європейського союзу – комплексний характер, який поєднує
міжнародно-правові конфедеративні й федеративні риси; є динамічним і має
незавершений характер.

Право на працю – це природне і об’єктивне право людини, яке виявляє її
особисті можливості, здібності до праці.

Правовий механізм дисциплінарної відповідальності – складається з
правових норм, котрі передбачають підставу дисциплінарної
відповідальності, дисциплінарні стягнення, порядок їх накладання, зняття
та оскарження. У законодавстві виділяється два види дисциплінарної
відповідальності: загальна і спеціальна.

Правові принципи – це керівні ідеї, які виражають суть, основні
властивості й загальну спрямованість розвитку правових норм у межах
всієї системи права або їх окремих галузей, або інститутів. П. п.– це
ідеї, на яких будується система права.

Правові принципи трудового права – це закріплені в чинному законодавстві
основоположні керівні посади (ідеї), які виражають суть норм трудового
права і головні напрями політики держави в галузі правового регулювання
суспільних відносин, пов’язаних з функціонуванням ринку праці,
застосуваннями організацією найманої праці.

Працездатність – здатність до трудової діяльності, яка залежить від
стану здоров’я людини. Залежно від характеру роботи, яку може виконувати
людина, розрізняють загальну (тобто здатність до виконання роботи в
звичайних умовах), професійну (здатність до виконання роботи певної
професії), спеціальну (тобто здатність до виконання робіт у певних
виробничих або кліматичних умовах – під землею, у тропіках, тощо).

Предмет права соціального забезпечення – загальні відносини, які
регулюються галуззю права. Змістом цих відносин є соціальний захист
непрацездатних громадян.

Преміювання – грошове або інше матеріальне заохочення в нагороду за
працю або особливий вчинок чи дію, та ін.

Прийнятий ризик – ризик, який не перевищує на території об’єкта
підвищеної небезпеки і/або за її межами гранично допустимого рівня.

Прийомна сім’я – сім’я, яка добровільно взяла із закладів для
дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4
дітей на виховання та спільне проживання.

Приміські перевезення – перевезення пасажирів і багажу в приміському
сполученні, де діють приміські тарифи та довжина маршруту не перевищує
50 км.

Принцип гласності – забезпечення висвітлення в засобах масової
інформації різного роду інформації.

Принцип єдності бюджету – він означає існування єдиного рахунку доходів
і видатків кожної ланки системи. Єдність бюджетної системи
забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією,
єдністю форм бюджетної документації погодженими принципами бюджетного
процесу, спільною грошовою системою, єдиною соціально-економічною
політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації з
одного рівня бюджету іншому.

Принцип наочності – відображення показників діяльності у взаємозв’язку з
загальними показниками шляхом використання засобів максимальної
інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і
пропорцій розвитку.

Принципи трудового права – поділяються на чотири групи: 1) такі, що
виражають політику держави в галузі правового регулювання ринку праці й
ефективності зайнятості; 2) що містять керівні засади в галузі
встановлення умов праці працівників; 3) визначають правове регулювання
застосування праці працівників; 4) що відображають головні напрями
правової політики в галузі охорони здоров’я і захисту трудових прав
працівників.

Припинення – безстрокова заборона, яка встановлюється посадовою особою
щодо: діяльності підприємств, виконання технологічних операцій або
користуванням транспортом, якщо вони не відповідають вимогам певних норм
і ні за яких умов у цьому конкретному випадку усунення порушень цих норм
не можливе; будівництва об’єктів, якщо воно ведеться за проектами, що за
результатами державної експертизи мають негативні висновки, або
будівництво ведеться із значними відступами від затвердженого проекту і
усунення на цьому етапі будівництва не можливе, тощо.

Прогул – неявка на роботу чи відсутність на роботі більше трьох годин
протягом робочого дня без поважних причин.

Продуктивна зайнятість – використання трудових ресурсів і корисної для
суспільства праці, доходи від якої забезпечують працівникам рівень
життя, достатній для відтворення їхніх фізичних, інтелектуальних і
професійних якостей.

Продуктивність праці – це показник трудової діяльності працівників.

Продукція – 1) будь-яка продукція (товари) вітчизняного виробництва або
імпортована на митну територію України, призначена для споживання та
(або) виробництва іншої продукції, у тому числі напівфабрикати і
сировина, а також матеріали, які використовуються у процесі її
виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, пакування та
маркування; 2) будь-який виріб, процес чи послуга, що виготовляється,
здійснюється чи надається для задоволення суспільних потреб; 3) корисні
копалини загальнодержавного та місцевого значення (мінеральна сировина),
що видобуваються (виробляються) під час розробки родовищ корисних
копалин.

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення
нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я,
набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих
товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення
основних соціальних і культурних потреб особистості.

Промислово-виробничий персонал – працівники, які безпосередньо приймають
участь у виробництві, а також займаються його обслуговуванням. До складу
промислово-виробничого персоналу входять: робітники, учні,
інженерно-технічні працівники, службовці, молодший обслуговуючий
персонал, робітники охорони та ін.

Простій – призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або
технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або
іншими обставинами.

Просування по роботі – це переведення на більш відповідальну та
високооплачувану посаду (роботу), яка потребує не тільки певного
досвіду, а й відповідної освіти і кваліфікації. Воно може здійснюватися
не тільки після закінчення закладу освіти, а й у процесі навчання.

Протокол – це: 1) документ про проведення слідчих і судових дій, про їх
зміст і наслідки; 2) набір семантичних і синтаксичних правил, що
визначають поведінку функціональних блоків під час передачі даних.

Профвідбір – відбір людей для професійного навчання чи для виконання
певної трудової діяльності. Здійснюється на основі вивчення життєвого
шляху особистості, її скерованості, стану здоров’я, рівня розвитку
професійно важливих якостей і підготовленості, даних психологічних та
ін. досліджень.

Професійна адаптація – пристосування працівників до умов професійного
(соціального й фізичного) середовища. Її перший етап здійснюється в
процесі професійного навчання, наступний – при роботі на виробництві.

Професійна орієнтація – заходи, спрямовані на ознайомлення людини з її
здібностями й можливостями для того, щоб запропонувати їй вибрати одну з
найбільш підходящих для нього професій з врахуванням потреб виробництва.

Професійна підготовка (навчання) – оволодіння певними навичками,
пізнаннями за певною професією або спеціальністю.

Професійна працездатність – це 1) здатність даного працівника до роботи
за своєю професією (фахом) і кваліфікацією чи за іншою адекватною
професією (фахом); 2) порядок встановлення медико-соціальними експертами
комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках
працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням
трудових обов’язків.

Професійна спілка (профспілка) – добровільна неприбуткова громадська
організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за
родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Професійне захворювання – захворювання, яке притаманне виключно роботі,
яка пов’язана з професійною шкідливістю. Професійними захворюваннями
вважаються захворювання, вказані у Списку професійних захворювань і
Інструкції по її застосуванню.

Професійний творчий працівник – це фізична особа, творча діяльність якої
становить її основне заняття, що завершується створенням і оприлюдненням
творів або їх інтерпретацією у галузі культури та мистецтва і є головним
джерелом її доходів, незалежно від того, має вона чи не має будь-які
юридично оформлені трудові відносини.

Професійні спілки – є громадськими організаціями, які об’єднують
громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної
діяльності. Профспілки створюються без попереднього дозволу на основі
вільного вибору їх членів, всі професійні спілки мають рівні права.

Професійно-технічна освіта – система підготовки кваліфікованих робочих
кадрів для галузей народного господарства у професійно-технічних
закладах освіти. Тобто здобуття громадянами професій відповідно до їх
здібностей, інтересів.

Професіографія – опис (складання професіограм) і класифікація діючих
професій різних категорій (технічних, економічних, педагогічних,
медичних, психологічних).

Професія – це: 1) рід трудової діяльності людини, що володіє комплексом
спеціальних знань, практичних навичок, одержаних шляхом спеціальної
освіти, навчання чи досвіду, які дають можливість здійснювати роботу в
певній сфері суспільного виробництва з урахуванням різних форм власності
чи господарювання і що є, звичайно, джерелом існування; 2) рід трудової
діяльності людини, що володіє комплексом спеціальних знань, практичних
навичок, одержаних шляхом спеціальної освіти, навчання чи досвіду, які
мають можливість здійснювати роботу в певній сфері виробництва; 3)
галузь застосування праці, яка відображає родовий розподіл праці (лікар,
юрист, економіст та ін.).

Профілактичні щеплення – це введення в організм людини медичних
імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприятливості до
інфекційних хвороб.

Профспілковий орган – це орган, створений згідно із статутом
(положенням) профспілки, об’єднання (асоціації) профспілок.

Профспілковий представник (довірена особа) – профорганізатор,
профгрупорг, керівник профспілки, об’єднання (асоціації) профспілок,
профспілкового органу або інша особа, уповноважена на представництво
статутом або відповідним рішенням профспілкового органу.

Проценти – це: 1) дохід, який сплачується (нараховується) позичальником
на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на
визначений строк коштів або майна; 2) плата за використання грошових
коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані підприємству.

Психіатричний заклад – це психоневрологічний, наркологічний чи інший
спеціалізований заклад, центр, відділення, тощо всіх форм власності,
діяльність яких пов’язана з наданням психіатричної допомоги.

Публічне виконання – це подання творів, фонограм, передач організації
мовлення шляхом декламації, гри, співу та іншими способами так і за
допомогою будь-яких пристроїв і процесів у місцях, де присутні чи можуть
бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім’ї або
близьких знайомих сім’ї незалежно від того чи присутні вони в одному
місці і в один і той же час або в різних місцях і різний час.

Публічний інтерес – це визнаний державою і забезпечений правом інтерес
соціальної спільноти.

– Р –

Режим ненормованого робочого дня – відповідно до Рекомендацій про
порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної
додаткової відпустки за особливий характер праці затверджених наказом.

Режим роботи з розробленим робочим днем – вводиться в таких галузях, де
обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня (наприклад, водії
міського транспорту, робота яких інтенсивно вранці та увечері, в часи
пік, вдень же водії відпочивають; для тваринників час годівлі і доїння
корів призначений у певний час). На таких роботах робочий день може бути
поділений на частини з умовою, що загальна тривалість роботи не повинна
перевищувати встановленої тривалості робочого дня (ст. 60 КЗпП України).

Ресурси трудові – частина населення країни, яка володіє сукупністю
фізичних і духовних здібностей, загальноосвітніми й професійними
знаннями для роботи в господарстві країни. До ресурсів трудових
відносять чоловіків у віці 16–58,5 років, жінок 16–53,5 років.

Робітники – особи, які безпосередньо створюють матеріальні цінності,
впливають на предмети праці з допомогою знарядь виробництва, проводять
ремонт устаткування, переміщення вантажів, прибирання виробничих
приміщень та ін.

Робочий день – це тривалість робочого часу в годинах і хвилинах протягом
доби.

Робочий тиждень – це тривалість робочого часу протягом календарного
тижня.

Робочий час – це установлений законодавством відрізок календарного часу,
протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового
розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати
свої трудові обов’язки.

Роз’яснення застосування законодавства про пенсійне забезпечення – один
із способів тлумачення й застосування нормативно-правових актів, які
використовуються державними органами у межах їх компетенції.

Розподіл норми робочого часу протягом конкретного періоду – називається
режимом робочого часу. Елементами режиму є: 1) час початку і закінчення
роботи; 2) час і тривалість перерви; 3) тривалість і правила чергування
змін.

Розпорядження – акт управління, який видається керівниками різних рангів
для вирішення питань.

– С –

Санітарна охорона території України – система організаційних,
медико-санітарних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних та
протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання занесенню та
поширенню на території України особливо небезпечних інфекційних хвороб,
а в разі їх виникнення – на недопущення поширення цих хвороб за межі
України, а також на запобігання ввезенню на територію України товарів,
хімічних, біологічних і радіоактивних речовин, відходів та інших
вантажів, небезпечних для життя та здоров’я людини.

Санітарне та епідемічне благополуччя населення – оптимальні умови
життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності,
відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення факторів
навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення
інфекційних захворювань.

Санітарно-транспортні засоби – санітарні наземні, водні і повітряні
засоби (військові і цивільні), які постійно або тимчасово призначені
виключно для санітарних перевезень.

Свідоцтво про належність до громадянства України – документ, який
підтверджує належність особи віком до 16 років до громадянства України
із зазначенням підстав його набуття.

Сезонні роботи – роботи, які в силу природних і кліматичних умов
виконуються не цілий рік, а у визначений період (сезон). До сезонних
робіт відносяться, наприклад: окремі види робіт на лісозаготівлі, робота
на підприємствах рибної, цукрової, консервної промисловості. Повний
сезон роботи зараховується в стаж для призначення пенсії за рік роботи.

Сексуальне насильство в сім’ї – протиправне посягання одного члена сім’ї
на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального
характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї.

Селянське (фермерське) господарство – це: 1) форма підприємництва
громадян України, які виявили бажання виробляти товарну
сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією;
2) сімейно-трудове об’єднання осіб або господарство, створене однією
особою, що займаються виробництвом товарної сільськогосподарської
продукції, її переробкою та реалізацією і зареєстроване в органах
місцевого самоврядування.

Середня заробітна плата – по підприємству, установі – економічний
показник, який характеризує розмір нарахованої заробітної плати, яка
припадає на одного працівника підприємства, організації; визначається
поділом загальної суми нарахованої заробітної плати на середню
чисельність працівників.

Середньомісячний сукупний дохід сім’ї – обчислений у середньому за
місяць дохід усіх членів сім’ї з усіх джерел надходжень протягом шести
місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної
соціальної допомоги.

Сертифікація – це: 1) процедура, у ході якої уповноважений
(акредитований) Державним комітетом України по стандартизації,
метрології та сертифікації орган документально засвідчує, що харчовий
продукт або продовольча сировина відповідає встановленим вимогам; 2)
процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган
документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем
управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим
законодавством вимогам.

Система державного управління – складне поняття, зміст якого охоплює
такі складові елементи: а) суб’єкти управління, тобто органи виконавчої
влади, б) об’єкти управління, тобто сфери та галузі суспільного життя,
що перебувають під організуючим впливом держави, в) управлінська
діяльність (процес), тобто певного роду суспільні відносини, через які
реалізуються численні прямі та зворотні зв’язки між суб’єктами і
об’єктами управління.

Система оподаткування – сукупність податків, зборів, інших обов’язкових
платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, що
справляються в установленому порядку.

Система якості – сукупність організаційної структури, визначених
відповідностей, повноважень та процедур організації, а також процесів та
ресурсів, які забезпечують здійснення загального керівництва якістю та
відповідність її встановленим вимогам.

Сільськогосподарський кооператив – добровільне об’єднання фізичних і
юридичних осіб в іншу юридичну особу на засадах членства, об’єднання
пайових внесків, участі у спільній сільськогосподарській виробничій
діяльності та обслуговуванні переважно членів кооперативу.

Сім’я – одинока особа чи кілька осіб, які проживають разом і (або)
об’єднані законними правами та обов’язками щодо утримання.

Скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних
інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних
органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій,
об’єднань громадян, підприємств, посадових осіб.

Скарги по пенсійних питаннях – розглядаються управліннями соціального
захисту обласних державних адміністрацій, Міністерство праці і
соціальної політики України або відповідними органами місцевого
самоврядування, яким підлеглі управління соціального захисту населення.
Скарга може бути подана в районний (міський) суд за місцем проживання
(ст. 104 закону України „Про пенсійне забезпечення“. Порядок розгляду
скарг громадян регулюється законом України „Про звернення громадян“ від
12 жовтня 1996 р.).

Склад Ради – кількість депутатів, обраних до відповідної Ради,
повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом
порядку.

Служба безпеки України – державний правовий орган спеціального
призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Служба в органах місцевого самоврядування (муніципальна служба) – являє
собою професійну, на постійній основі діяльність осіб, що займають
посади в органах місцевого самоврядування та їх об’єднаннях, спрямовану
на здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування, реалізацію
повноважень органів місцевого самоврядування, і отримують заробітну
плату за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.

Службовці за привозом – особи, які проходять альтернативну (невійськову)
службу.

Смерть плоду (мертвонароджений плід) – смерть продукту зачаття до його
повного зганяння або вилучення із організму матері незалежно від
тривалості вагітності: на смерть вказує той факт, що після такого
відокремлення плід не дихає чи не виявляє інших будь-яких ознак життя,
таких як: серцебиття, пульсація пуповини або визначені рухи довільної
мускулатури.

Снід (синдром набутого імунодефіциту людини) – кінцева стадія
ВІЛ-інфекцїї. Особливо небезпечна інфекційна хвороба, зараження людини
збудником якої за умови відсутності у даний час ефективних методів
лікування та специфічної профілактики призводить до смерті.

Собівартість продукції – витрати підприємства, пов’язані з виробництвом
і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг.

Собівартість робіт – вартісне вираження витрат підприємства, пов’язаних
з використанням у технологічному процесі виконання робіт (надання
послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії,
основних виробничих фондів, інструменту, інвентаря, трудових і
фінансових ресурсів, а також інших витрат на виробництво і збут,
включаючи встановлені державою як обов’язкові вирахування, податки і
платежі.

Соціальна допомога – подається найменш захищеним категоріям населення у
індивідуальному порядку після перевірки наявності у них засобів для
існування за рахунок асигнувань державних та місцевих бюджетів.

Соціальна робота з дітьми та молоддю – діяльність уповноважених органів,
підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і
форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення
соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку
дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних
інтересів, задоволення культурних та духовних потреб.

Соціальне забезпечення – передбачена законодавством система
матеріального забезпечення й обслуговування громадян у випадку повної
або часткової втрати працездатності, старості, а також членів сім’ї, які
втратили годувальника. Важливими видами соціального забезпечення є:
пенсія, допомога, пільги, утримання непрацездатних громадян у будинках
для пристарілих й інвалідів. В нашій державі йде реформування
соціального забезпечення й створення нової системи соціального захисту
населення ринкового типу.

Соціальне інспектування – система заходів, спрямованих на здійснення
нагляду, аналізу, експертизи, контролю за здійсненням соціальних
програм, проектів, умовами життєдіяльності, моральним, психічним та
фізичним станом громадян, забезпечення захисту їх прав, свобод та
законних інтересів.

Соціальне обслуговування – робота, спрямована на задоволення потреб, які
виникають у процесі життєдіяльності, що забезпечує гармонійний та
різнобічний розвиток громадян шляхом надання соціальної допомоги і
різноманітних соціальних послуг.

Соціальне партнерство – система колективних відносин між найманими
працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами
соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав
та інтересів.

Соціальне страхування – це джерело матеріального забезпечення громадян у
разі безробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості. С.
с. нерозривно зв’язане із трудовою діяльністю громадян у різних формах
загальної організації праці.

Соціальний захист інвалідів збоку держави – надання грошової допомоги,
засобів пересування, протезування, орієнтації, сприйняття інформації,
пристосованого житла, встановлення опіки або стороннього догляду, а
також пристосування забудови населених пунктів, громадського транспорту,
засобів комунікацій і зв’язку до особливостей інвалідів.

Соціальний захист непрацездатних громадян – система засобів і способів,
встановлених державою для реалізації конституційного права на
спеціальний вид пенсії, допомоги, соціальних пільг непрацездатним
особам. Особливості соціального захисту регулюються законодавством.

Соціальний менеджмент – управління системою соціальної роботи,
спрямоване на реалізацію її завдань та пошук оптимальних шляхів їх
вирішення.

Соціальний супровід – робота, спрямована на здійснення соціальних опіки,
допомоги та патронажу соціально незахищених категорій громадян з метою
подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального
статусу.

Соціальні норми і нормативи – показники необхідного споживання продуктів
харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми,
медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Соціальні служби для молоді – спеціальні заклади, які надають соціальні
послуги та соціальну допомогу молоді.

Соціологічна інформація – документовані або публічно оголошені відомості
про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та
явищ, процесів, фактів.

Спалах інфекційної хвороби – декілька захворювань на інфекційну хворобу,
пов’язаних між собою спільним джерелом та (або) фактором передачі
інфекції.

Спеціалізоване робоче місце інваліда – робоче місце, обладнане
спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці
інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм
захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної
комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда. Це робоче місце
може бути створено як на виробництві, так і вдома.

Спеціалізований автомобіль – автомобіль, який за своєю конструкцією та
обладнанням призначений для перевезення пасажирів або вантажів певних
категорій.

Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі
кваліфікації здобув спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх
застосування для вирішення складних професійних завдань, передбачених
для відповідних посад, у певній галузі народного господарства.

Списковий склад працівників – кількість всіх працівників, прийнятих на
постійну, сезонну чи тимчасову роботу на строк один день і більше. При
цьому в списковому складі за кожний календарний день враховуються як
фактично працюючі, так і відсутні на роботі.

Стаж трудовий – тривалість трудової та іншої суспільно-корисної
діяльності, що обчислюється у визначеному порядку.

Стажування керівників і спеціалістів – спеціально організована робота по
підготовці керівників і спеціалістів, яка проводиться на підприємствах і
в наукових організаціях країни і за кордоном із метою освоєння досвіду
праці, придбання практичних і організаційних навичок для виконання
обов’язків за посадою, яку вони займають, або посадах більш високого
рівня.

Стажування молодих спеціалістів – спеціально організована робота
випускників вищих навчальних закладів протягом першого року їх
професійної діяльності з метою набуття досвіду за фахом, оцінки їх
здібностей, а також прискорення їх, адаптації на виробництві.

Статутна участь (істотна) – це: 1) пряме або опосередковане, самостійно
або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного
капіталу або право голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або
незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на
керівництво чи діяльність юридичної особи; 2) пряме або опосередковане,
самостійне або спільно з іншими особами володіння певною частиною
статутного капіталу або право голосу придбаних акцій (паїв) юридичної
особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального
впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи.

Стиль керівництва – сукупність засобів впливу керівника на підлеглих,
яка обумовлена специфікою завдань, поставлених перед підприємством,
взаємовідносинами керівника з підлеглими, обсягом його посадових
повноважень, особовими якостями всіх членів колективу. Розрізняють
авторитарний (директивний), демократичний (колегіальний) і ліберальний
(поблажливий) типи стилю керівника.

Страйк – організоване масове або часткове припинення роботи чи інша
протидія нормальному (традиційному) ходу виробничого процесу з метою
домогтися виконання певних вимог.

Страховий стаж – період (строк), на протязі якого особа підлягає
загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і оплата внеску
на страхування, якщо інше не передбачене законодавством.

Страхування від нещасного випадку – є самостійним видом
загальнообов’язкового, державного соціального страхування, за допомогою
якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян
у процесі їхньої трудової діяльності.

Стягнення за порушення трудової дисципліни – міра впливу на порушників
трудової дисципліни; одночасно може бути застосований один із заходів
стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами й положеннями
про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників
та інші дисциплінарні стягнення. Органи, правомочні застосовувати
стягнення за порушення трудової дисципліни, строк для їх застосування,
оскарження і зняття визначаються законодавством України.

Сумісництво – зайняття, окрім основної, іншої регулярної оплачуваної
роботи, як правило, за межами робочого часу по основній роботі.
Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати половини робочого
дня (зміни), встановленого по цій роботі, і повної зміни в дні, вільні
від основної роботи, а загальна тривалість – половини місячної норми
робочого часу.

Суміщення професій (посад) – виконання працівником, крім його основної
роботи, роботи за іншою професією на тому ж підприємстві і в межах
установленого робочого дня.

Суспільна думка – своєрідний спосіб існування суспільної свідомості у
вигляді неофіційної масової свідомості соціальних груп, об’єднань людей,
які пов’язані спільністю інтересів, в якому фіксується відношення до
подій або явищ, суспільного життя. В повсякденному житті суспільною
думкою вважають думку колективу (груп) про події та факти внутрішнього й
зовнішнього життя, поведінку окремих членів колективу.

Суттєва (істотна) шкода – якщо полягає в заподіянні матеріальних
збитків, вважається така шкода, яка в п’ять і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкими наслідками за тієї
ж умови вважається шкода, яка в двадцять п’ять і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

– Т –

Тарифна система – сукупність нормативів, за допомогою яких держава
регулює рівень заробітної плати працівників по галузях і регіонах
країни, а також у залежності від видів виробництва, кваліфікаційних
ознак, характеру й умов праці різних категорій працівників. Тарифна
система включає: тарифні сітки, тарифні ставки, тарифно-кваліфікаційні
довідники.

Тарифна сітка – шкала, яка визначає співвідношення в оплаті різних груп
в залежності від їх кваліфікації. Складається з певної кількості
тарифних розрядів і відповідних тарифних коефіцієнтів.

Тарифний коефіцієнт – показник, що визначає співвідношення між різними
розрядами і показує в скільки разів рівень складності й оплата роботи
даної кваліфікації перевищує рівень складності й оплату робіт,
віднесених до 1-го розряду тарифної сітки.

Тарифний розряд – це показник ступеня складності роботи, що виконується,
і рівня кваліфікації працівника. Тарифна ставка 1-го розряду встановлює
розмір оплати праці найпростішої роботи: чим складніший вид роботи, тим
вищий тарифний розряд.

Тарифно-кваліфікаційний довідник (ТКД) – збірник, що містить
тарифно-кваліфікаційні характеристики професій робітників, згруповані в
розділи по виробництвах і видах робіт.

Творчі відпустки – відпустки, які надаються працівникам підприємств,
установ та організацій, незалежно від форми власності, за основним
місцем їх роботи для закінчення дисертації та здобуття наукового ступеня
кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також
монографії, довідника, тощо.

Тимчасова непрацездатність – неможливість за станом здоров’я виконувати
роботу протягом відносно невеликого проміжку часу. При стійких
порушеннях непрацездатності, які приводять до необхідності припинити
трудову діяльність взагалі, чи на тривалий термін або значно змінити
умови праці, встановлюється інвалідність.

Трудова книжка – основний документ про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на
підприємстві, в установі, організації понад 5 днів, а також на
позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають державному
соціальному страхуванню. Зразок трудової книжки встановлений Постановою
Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301.

Трудове правопорушення – винне протиправне діяння, яке полягає у
невиконанні або порушенні трудових обов’язків працівником.

Трудовий арбітраж – орган, який складається із залучених сторонами
фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового
спору (конфлікту).

Трудовий договір – угода між працівником і власником підприємства,
установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник
зобов’язується виконувати роботу, визначеною цією угодою з підляганням
внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, організації,
установи або уповноважений ним орган зобов’язується виплачувати
працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для
виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним
договором і угодою сторін (КЗпП України, глава III).

Трудовий договір про роботу з фізичною особою – трудовий договір
найманого працівника з підприємцем, що не володіє правами юридичної
особи або з окремим громадянином. Договір підлягає реєстрації в тижневий
строк з моменту фактичного допуску працівників до роботи у державній
службі зайнятості за місцем проживання роботодавця.

Трудовий договір про сумісництво – згідно ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має
право реалізувати свою здатність до продуктивної і творчої праці шляхом
укладання трудового договору на одному або одночасно на декількох
підприємствах, установах, організаціях, якщо інакше не передбачено
законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Трудовий договір про тимчасову роботу – укладається з працівниками, які
прийняті на роботу на термін до 2 місяців, а для заміщення тимчасово
відсутнього працівника – до 4 місяців. У наказі про прийом на роботу
власник зобов’язаний зазначити про тимчасовий характер роботи.

Трудовий колектив підприємства – колектив, який утворюють усі громадяни,
що своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового
договору (контракту, угоди) а також інших форм, які регулюють трудові
відносини працівника з підприємством.

Трудовий колектив підприємства, організації – усі працівники, які своєю
працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору
(контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини
працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу
визначаються законодавством.

Трудовий потенціал – сукупна чисельність громадян працездатного віку,
який за певних ознак (стан здоров’я, психофізіологічних особливостей,
освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально – етнічний
менталітет) здатні та мають намір проводити трудову діяльність.

Трудовий розпорядок – правила, що регламентують порядок праці й
відпочинку на даному підприємстві, затверджуються трудовим колективом за
поданням власника і профспілкового комітету на основі типових правил.

Трудовий стаж – тривалість роботи і інших видів діяльності, з якими
пов’язується право людини, головним чином, у сфері пенсійного
забезпечення.

Трудові спори – це неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів
розбіжності між працівником (колективом працівників) і власником
підприємства (уповноваженим ним органом) з приводу застосування норм
трудового законодавства, а також встановлення ними або зміни існуючих
умов праці.

– У –

Учнівство – (на підприємстві) період навчання для набуття робочої
професії або спеціальності. Здійснюється у формі індивідуального та
курсового навчання безпосередньо на виробництві.

– Х –

Характеристика – документ, який містить відомості про ділові якості
працівника й відгуки про його службу, суспільну діяльність. Власник може
вимагати службову характеристику тільки у випадках, передбачених
законодавством.

Хворий на активну форму туберкульозу – особа з вираженими проявами
туберкульозу, підтвердженими клінічними, лабораторними та
рентгенологічними дослідженнями.

Хворий на заразну форму туберкульозу – хворий на активну форму
туберкульозу, у виділеннях якого виявлено мікобактерії туберкульозу, і
такий хворий є джерелом інфекції для осіб, які з ним контактують.

Хворий на наркоманію (наркоман) – особа, якій у встановленому порядку
медичним закладом встановлено діагноз наркоманія.

Хворі на СНІД – особи з різноманітними патологічними проявами,
зумовленими глибоким ураженням імунної системи вірусом імунодефіциту
людини.

Хвороби – порушення нормального обміну речовин під впливом фітопатогенів
(віруси, бактерії, грибки) або несприятливих умов середовища.

– Ц –

Центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх –
лікувально-реабілітаційний заклад для неповнолітніх, які вживають
алкоголь, наркотичні засоби і психотропні речовини, а також для
неповнолітніх, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до
загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації.

Центри соціальних служб для молоді – спеціальні заклади, уповноважені
державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики шляхом
здійснення соціальної роботи з дітьми та молоддю.

Ціна – виражена в грошовій формі вартість одиниці товару.

– Ч –

Часткова загальна працездатність – здатність виконувати в обмеженому
обсязі або в полегшених умовах некваліфіковану роботу.

Часткова працездатність – здатність до професійної або некваліфікованої
праці, що збереглася у осіб, які зазнали каліцтво або перенесли
захворювання.

Часткове безробіття – вимушене тимчасове скорочення нормальної або
встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в
одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове
припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин
економічного, технологічного, структурного характеру.

Члени адміністративно-технічного персоналу спеціальної місії – члени
персоналу спеціальної місії, що здійснюють адміністративно-технічне
обслуговування.

Члени сімей осіб військового і цивільного персоналу – члени сімей
військовослужбовців чи осіб цивільного персоналу підрозділів збройних
сил інших держав, які знаходяться на їх утриманні, разом з ними
перебувають в Україні і не є її громадянами.

Члени сім’ї біженця – чоловік (дружина), діти, яким не виповнилося
вісімнадцять років, непрацездатні батьки та інші особи, які перебувають
під опікою чи піклуванням біженця.

– Ш –

Шахта – гірниче підприємство з видобування корисних копалин (вугілля,
солей, тощо) підземним способом.

Шкідлива речовина – 1) означає будь-яку небезпечну, отруйливу або іншу
речовину, яка опинившись у середовищі, через свою токсичність, стійкість
і здатність до акумуляції в живих організмах викликає забруднення або
негативно впливає на біологічні процеси; 2) речовина, яка при контакті з
організмом людини в разі порушення вимог безпеки може викликати
виробничі травми, професійні захворювання або відхилення у стані
здоров’я, що виявляються сучасними методами як у процесі роботи, так і в
віддалені періоди життя теперішнього і наступних поколінь.

Шкідливий виробничий фактор – виробничий фактор, вплив якого на
працівника за певних умов призводить до захворювання або зниження
працездатності. Залежно від рівня і тривалості дії шкідливий виробничий
фактор може стати небезпечним.

Шкідливі і небезпечні умови і характер праці – умови і характер праці,
при яких внаслідок порушення санітарних норм і правил можливий вплив
небезпечних і шкідливих факторів виробничого середовища у вимірах, що
перевищують гігієнічні нормативи, і психофізіологічні фактори трудової
діяльності, що викликають функціональні зміни в організмі і можуть
призвести до стійкого зниження працездатності або порушення здоров’я
працівників.

Шкода – істотна шкода, заподіяна національному товаровиробнику, або
загроза заподіяння істотної шкоди національному товаровиробнику, або
істотне перешкодження створенню чи розширенню національним
товаровиробником виробництва подібного товару.

Шлюбні відносини – це юридичні відносини, союз між чоловіком і дружиною,
який укладений у державних органах реєстрації актів цивільного стану, з
метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя й дітей.
Порядок і умови вступу у шлюбні відносини регулюються Кодексом про шлюб
та сім’ю України. Шлюб породжує окремі правові наслідки при призначенні
пенсії у випадку втрати годувальника і інших випадках встановлених
законодавством.

Штатний розклад – перелік посад і окладів постійного складу кадрів
підприємства, організації, установи; затверджується керівником.

Штраф – це: 1) грошове стягнення, що накладається судом у випадках і
межах, встановлених чинним законодавством; 2) грошове стягнення, що
накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні
правопорушення у випадках і розмірі, встановлених діючими нормами.

Штрафна санкція (штраф) – плата у фіксованій сумі або у вигляді
відсотків від суми зобов’язання (без урахування пені та штрафних
санкцій), яка справляється з платника у зв’язку з порушенням ним правил,
визначених відповідними законами.

– Ю –

Юридичні гарантії пенсійних прав громадян – правові засоби й способи
забезпечення реалізації права на соціальний захист встановлені
законодавством.

Юридичні особи – організації, які мають відокремлене майно, можуть від
свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести
обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, в господарському або
третейському суді.

– Я –

Ядерна безпека – дотримання норм, правил, стандартів та умов
використання ядерних матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку.

Основні джерела

1. Конституція України № 254к/96-ВР від 28.06.1996 р. // Відомості
Верховної Ради України, 1996, № 30 (23.07.96).

2. Митний кодекс України.

3. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування № 16/98-ВР від 14.01.1998 р. // Офіційний вісник
України, 1998, № 6 (26.02.98).

4. Закон УРСР „Про міліцію” № 565-XII від 20.12.1990 р. // Відомості
Верховної Ради УРСР, 1991, № 4 (22.01.91).

5. Закон УРСР „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-XII від 28.02.1991 р. //
Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 16 (16.04.91).

6. Закон УРСР „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №
875-XII від 21.03.1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 21
(21.05.91).

7. Закон УРСР „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” №
962-XII від 17.04.1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 22
(28.05.91).

8. Закон України „Про прокуратуру” № 1789-XII від 05.11. 1991 р. //
Відомості Верховної Ради України, 1991, № 53 (31.12. 91).

9. Закон України „Про пенсійне забезпечення” № 1788-XII від 05.11.1991
р. // Відомості Верховної Ради України, 1992, № 3 (21.01.92).

10. Закон України „Про наукову і науково-технічну діяльність” №
1977-XII від 13.12.1991 р. (в редакції Закону України № 284-XIV від
01.12.98 р.) // Відомості Верховної Ради України, 1999, № 2–3.

11. Закон України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців
та членів їх сімей” № 2011-XII від 20.12.1991 р. // Відомості Верховної
Ради України, 1992, № 15 (14.04.92).

12. Закон України „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та
осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких
інших осіб” № 2262-XII від 09.04. 1992 р. // Відомості Верховної Ради
України, 1992, № 29.

13. Закон України „Про статус народного депутата України” № 2790-XII
від 17.11.1992 р. (в редакції Закону України № 2328-III від 22.03.2001)
// Відомості Верховної Ради України, 2001, № 42.

14. Закон України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” в редакції
Закону України № 2334-III від 22.03.2001 р. // Відомості Верховної Ради
України, 2001, № 20.

15. Закон України „Про статус суддів” № 2862-XII від 15.12. 1992 р. //
Відомості Верховної Ради України, 1993, № 8 (23.02.93).

16. Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту” № 3551-XII від 22.10.1993 р. // Відомості Верховної Ради
України, 1993, № 45 (09.11.93).

17. Закон України „Про основні засади соціального захисту ветеранів
праці та інших громадян похилого віку України” № 3721-XII від 16.12.1993
р. // Відомості Верховної Ради України, 1994, № 4 (25.01.94).

18. Закон України „Про державну службу” № 3723-XII від 16.12.1993 р. //
Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52 (28.12.93).

19. Закон України „Про статус гірських населених пунктів в Україні” №
56/95-ВР від 15.02.1995 р. // Відомості Верховної Ради України, 1995, №
9 (28.02.95).

20. Закон України „Про збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування” № 400/97-ВР від 23.09.1997 р. // Офіційний вісник України,
1997.– Ч. 30.

21. Закон України „Про державну підтримку засобів масової інформації та
соціальний захист журналістів” № 540/97-ВР від 23.09.1997 р. //
Офіційний вісник України, 1997.– Ч. 45.

22. Закон України „Про статус ветеранів військової служби і ветеранів
органів внутрішніх справ та їх соціальний захист” № 203/98-ВР від
24.03.1998 р. // Офіційний вісник України, 1998.– № 15 (30.04.98).

23. Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності” № 1105-XIV від
23.09.1999 р. // Офіційний вісник України, 1999.– № 42 (05.11.99).

24. Закон України „Про формування, порядок надходження і використання
коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення” № 1445-III
від 10.02.2000 р. // Офіційний вісник України, 2000.– № 10 (24.03.2000).

25. Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття” № 1533-III від 02.03. 2000 р. //
Офіційний вісник України, 2000.– № 13 (14.04. 2000).

26. Закон України „Про жертви нацистських переслідувань” № 1584-III від
23.03.2000 р. // Офіційний вісник України, 2000.– № 16 (05.05.2000).

27. Закон України „Про пенсії за особливі заслуги перед Україною”
№1586-III від 1.06.2000 р. // Відомості Верховної Ради України, 2000 р.–
№ 35.

28. Закон України „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим
сім’ям” № 1768-III від 01.06.2000 р. // Офіційний вісник України, 2000.–
№ 26 (14.07.2000).

29. Закон України „Про державні соціальні стандарти та державні
соціальні гарантії” № 2017-III від 05.10.2000 р. // Офіційний вісник
України, 2000.– № 44 (17.11.2000).

30. Закон України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з
дитинства та дітям-інвалідам” № 2109-III від 16.11.2000 р. // Офіційний
вісник України, 2000.– № 50 (29. 12.2000).

31. Закон України „Про розмір внесків на деякі види
загальнообов’язкового державного соціального страхування” № 2213-III від
11.01.2001 р. // Офіційний вісник України, 2001.– № 8 (09. 03.2001).

32. Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,
зумовленими народженням та похованням” № 2240-III від 18.01.2001 р. //
Офіційний вісник України, 2001.– № 8 (09.03.2001).

33. Закон України „Про службу в органах місцевого самоврядування” №
2493-III від 07.06.2001 р. // Офіційний вісник України, 2001.– № 26
(13.07.2001).

34. Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про розмір
внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального
страхування” № 3084-III від 07.03.2002 р. // Офіційний вісник України,
2002.– № 13 (12.04.2002).

35. Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про статус
гірських населених пунктів в Україні” № 3101-III від 07.03.2002 р. //
Офіційний вісник України, 2002.– № 13 (12.04. 2002).

36. Указ Президента України „Про положення про Пенсійний фонд України”
№ 121/2001 від 01.03.2001 р. // Офіційний вісник України, 2001,– № 9
(16.03.2001) зі змінами, внесеними Указом Президента від 22.06.2002 р. №
576/2002.

37. Постанова КМ УРСР „Про створення Фонду Української РСР соціального
захисту інвалідів” № 92 від 18.07.1991 р. // Зібрання постанов Уряду
УРСР, 1991.– № 7.

38. Постанова КМ України „Про затвердження Положення про
медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму
реабілітації та адаптації інваліда” № 83 від 22.02. 1992 р. // Зібрання
постанов Уряду України, 1992.– № 3 зі змінами, внесеними Постановою КМ
України № 738 від 01.06.2002 р.

39. Постанова КМ України „Про порядок віднесення деяких категорій
громадян до відповідних осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи” № 674 від 02.12.1992 р. // Зібрання постанов Уряду України,
1992.– № 12.

40. Постанова КМ України „Про порядок відселення та самостійного
переселення громадян з територій, що зазнали радіоактивного забруднення
внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС” № 706 від 16.12.1992 р. //
Зібрання постанов Уряду України, 1993.– № 1–2.

41. Постанова КМ України „Про затвердження порядку підтвердження
наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової
книжки або відповідних записів у ній” № 637 від 12.08.1993 р. //
Зібрання постанов Уряду України, 1993.– № 12 зі змінами, внесеними
Постановою КМ України № 497 від 11.04.2002 р.

42. Постанова КМ України „Про організаційні заходи щодо застосування
Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту” № 63 від 08.02.1994 р. // Урядовий кур’єр, 1994.– № 29
(19.02.94).

43. Постанова КМ України „Про порядок надання пільг, передбачених
Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту” № 94 від 16.02.1994 р. // Зібрання постанов Уряду України,
1994.– № 6.

44. Постанова КМ України „Про затвердження порядку організації та
проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності” № 221 від
04.04.1994 р. // Зібрання постанов Уряду України, 1994.– № 8.

45. Постанова КМ України „Про порядок обчислення стажу державної
служби” № 283 від 03.05.1994 р. // Зібрання постанов Уряду України,
1994.– № 8.

46. Постанова КМ України „Про порядок надання пільг, передбачених
Законом України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці
та інших громадян похилого віку в Україні” № 552 від 12.07.1994 р. //
Зібрання постанов Уряду України, 1994.– № 11.

47. Постанова КМ України „Про організацію робочих місць та
працевлаштування інвалідів” № 314 від 03.05.1995 р. // Зібрання постанов
Уряду України, 1995.– № 7 зі змінами, внесеними Постановою КМ України №
19 від 10.01.2002 р.

48. Постанова КМ України „Про встановлення норм користування
житлово-комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх
оплати” № 879 від 01.08.1996 р. // Зібрання постанов Уряду України,
1996.– № 16.

49. Постанова КМ України „Про порядок надання додаткової жилої площі
особам, які наслідок Чорнобильської катастрофи перенесли променеву
хворобу будь-якого ступеня або стали інвалідами, дітям-інвалідам, які
потребують особливого догляду, та сім’ям, що втратили годувальника з
числа осіб, віднесених до категорії 1” № 1589 від 31.12.1996 р. //
Зібрання постанов Уряду України, 1996.– № 21.

50. Постанова КМ України „Про затвердження порядку видачі посвідчень
особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 51 від
20.01.1997 р. // Офіційний вісник України, 1997.– № 5.

51. Постанова КМ України „Про порядок та розміри компенсаційних виплат
дітям, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 155 від
08.02.1997 р. // Офіційний вісник України, 1997.– № 7–8.

52. Постанова КМ України „Про затвердження нового порядку обчислення
пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і
пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської
катастрофи“ № 523 від 30.05.1997 р. // Офіційний вісник України, 1997.–
№ 23 зі змінами, внесеними Постановою КМ України № 666 від 17.05.2002 р.

53. Постанова КМ України „Про затвердження порядку забезпечення
інвалідів автомобілями“ № 999 від 08.09.1997 р. // Офіційний вісник
України, 1997.– № 37 (23.09.97).

54. Постанова КМ України „Про заходи щодо подальшого вдосконалення
надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату
житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та
рідкого пічного побутового палива“ № 1050 від 22.09.1997р. // Офіційний
вісник України, 1997.– № 39 (11.10.97).

55. Постанова КМ України „Про затвердження Положення про виплату
інвалідам компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування
автомобілів та на транспортне обслуговування“ № 296 від 17.03.1998 р. //
Офіційний вісник України, 1998.– № 11 (02.04.98).

56. Постанова КМ України „Про доплати і компенсації особам, які
працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов’язкового) відселення
після повного відселення жителів“ № 223 від 07.02.2000 р. // Офіційний
вісник України, 2000.– № 6 (25.02. 2000).

57. Постанова КМ України „Про затвердження порядку використання коштів
Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської
катастрофи та соціального захисту населення“ № 987 від 20.06.2000 р. //
Офіційний вісник України, 2000.– № 25 (07.07.2000), останні зміни –
Постанова КМ України № 887 від 01.07.2002 р.

58. Постанова КМ України „Про затвердження порядку видачі та зразка
свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування“ № 1306
від 22.08.2000 р. // Офіційний вісник України, 2000.– № 34 (08.09.2000).

59. Постанова КМ України „Про затвердження порядку визначення страхових
тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання“ № 1423 від 13.09.2000 р. // Офіційний вісник
України, 2000.– № 37 (29.09.2000).

60. Постанова КМ України „Про затвердження переліку професійних
захворювань“ № 1662 від 08.11.2000 р. // Офіційний вісник України,
2000.– № 45 (24.11.2000).

61. Постанова КМ України „Про максимальну величину фактичних витрат на
оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку),
сукупного оподатковуваного доходу (граничну суму заробітної плати
(доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних
фондів“ № 225 від 07.03.2001 р. // Офіційний вісник України, 2001.– № 11
(30.03.2001), останні зміни – Постанова Кабінету Міністрів України № 494
від 11.04.2002 р.

62. Постанова КМ України „Про затвердження порядку оплати перших п’яти
днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не
пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів
підприємства, установи, організації“ № 439 від 06.05.2001 р. //
Офіційний вісник України, 2001.– № 20 (01.06.2001) зі змінами, внесеними
Постановою КМ України № 308 від 13.03.2002 р.

63. Постанова КМ України „Деякі питання розслідування та обліку
нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві“ №
1094 від 21.08.2001 р. // Офіційний вісник України, 2001.– № 35
(14.09.2001).

64. Постанова КМ України „Про обчислення середньої заробітної плати
(доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним
соціальним страхуванням“ № 1266 від 26.09. 2001 р. // Офіційний вісник
України, 2001.– № 40 (19.10.2001).

65. Постанова КМ України „Про затвердження порядку призначення і
виплати державної допомоги сім’ям з дітьми“ № 1751 від 27.12.2001 р. //
Офіційний вісник України, 2001.– № 52 (11.01.2002) зі змінами, внесеними
Постановою КМ України № 343 від 16.03.2002 р.

66. Постанова КМ України „Про затвердження порядку сплати
підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних
санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції,
обліку та використання цих коштів“ № 1767 від 28.12.2001 р. // Офіційний
вісник України, 2001.– № 52 (11.01.2002).

67. Роз’яснення Мінпраці „Про порядок застосування списків № 1 і № 2
виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на
пенсію за віком на пільгових умовах [Мінпраці, Мінсоцзахист]“ № 06–996
від 22.03.1995 р. // Ліга: Закон Професіонал 7.3.3.

68. Наказ Мінсоцзахисту „Про порядок виплати допомоги на поховання“ №
190/208 від 26.12.1995 р. // Ліга: Закон Професіонал 7.3.3.

69. Наказ Мінсоцзахисту, Мінфіну, Міносвіти, Держжитлокомунгоспу, Фонду
соціального страхування, Пенсійного фонду „Про внесення змін і доповнень
до порядку виплати допомоги на поховання“ № 148/232/88/95/08–14–759/123
від 29.10.1996 р. // Офіційний вісник України, 1997.– № 13.

70. Наказ Мінпраці та соціальної політики „Про затвердження порядку
виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на
оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи (Мінпраці) (4269)“.– № 1 від 04.01.2000 р. // Офіційний
вісник України, 2000.– № 5 (18.02.2000).

71. Наказ Мінпраці та соціальної політики „Про затвердження інструкції
про порядок забезпечення населення України протезно-ортопедичними
виробами (Мінпраці) (4498)“ № 53 від 09.03. 2000 р. // Офіційний вісник
України, 2000.– № 20 (02.06.2000).

72. Наказ Мінпраці та соціальної політики, Головного управління
державної служби України „Про врегулювання питання призначення пенсій
державним службовцям у зв’язку з інвалідністю та втратою годувальника на
випадок смерті державного службовця (Мінпраці, Головне управління
державної служби України) (4739)“ № 181/40 від 31.07. 2000 р. //
Офіційний вісник України, 2000.– № 34 (08.09. 2000).

73. Наказ Мінпраці та соціальної політики „Про затвердження порядку
надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для
організації безробітними підприємницької діяльності“ № 307 від
20.11.2000 р. // Офіційний вісник України, 2000.– № 51 (05.01.2001).

74. Наказ Мінпраці та соціальної політики „Про затвердження порядку
надання матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної
допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його
утриманні, допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи,
яка перебувала на його утриманні“ № 309 від 20.11.2000 р. // Офіційний
вісник України, 2000.– № 51 (05.01.2001) зі змінами, внесеними Наказом
Мінпраці та соціальної політики № 185 від 08.04.2002 р.

75. Наказ Мінпраці та соціальної політики „Про затвердження інструкції
про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов’язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до
Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України
на випадок безробіття“ № 339 від 18.12.2000 р. // Офіційний вісник
України, 2001.– № 4 (09.02.2001) зі змінами, внесеними наказом Мінпраці
та соціальної політики № 295 від 20.06.2002 р.

76. Наказ Мінпраці та соціальної політики „Про затвердження порядку
відмови в наданні державної соціальної допомоги, припинення виплати та
зменшення розміру призначеної державної соціальної допомоги“ № 350 від
19.12.2000 р. // Офіційний вісник України, 2001.– № 4 (09.02.2001) зі
змінами, внесеними наказом Мінпраці та соціальної політики № 188 від
10.04.2002 р.

77. Наказ Міністерства охорони здоров’я, Академії медичних наук,
Мінпраці та соціальної політики „Про затвердження інструкції про
застосування переліку професійних захворювань“ №374/68/338 від
29.12.2000 р. // Офіційний вісник України, 2001.– № 5 (16.02.2001).

78. Наказ Міністерства охорони здоров’я „Про затвердження інструкції
про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність
громадян“ № 455 від 13.11. 2001 р. // Офіційний вісник України, 2001.– №
49 (21.12. 2001).

79. Наказ Мінпраці та соціальної політики, Мінекономіки, Мінфіну,
Держкомстату, Державного комітету молодіжної політики; спорту і туризму
України „Про затвердження методики обчислення сукупного доходу сім’ї для
всіх видів соціальної допомоги“ № 486/202/524/455/3370 від 15.11. 2001
р. // Офіційний вісник України, 2002.– № 6 (22.02. 2002) зі змінами,
внесеними наказом № 334/213/580/790/ 544 від 24.07.2002 р.

80. Постанова Правління Фонду соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань „Про затвердження
інструкції про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових
коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України“ № 12 від 20. 04.2001 р.
// Праця і зарплата, 2001.06.24.

81. Постанова Правління Фонду соціального страхування з тимчасової
втрати працездатності „Інструкція про порядок надходження, обліку та
витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати
працездатності“ № 16 від 26.06.2001 р. // Податки та бухгалтерський
облік, 2001,11, 91 зі змінами, внесеними Постановами Правління № 4 від
29.03.2002 р.– № 24 від 14.05.2002 р.

82. Постанова Правління Фонду соціального страхування з тимчасової
втрати працездатності „Про затвердження положення про комісію
(уповноваженого) підприємства, установи, організації із
загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням
та похованням“ № 21 від 09.07. 2001 р. // Праця і зарплата, 2001,08,31
зі змінами, внесеними Постановами Правління № 4 від 29. 03.2002 р.– № 24
від 14.05. 2002 р.

83. Постанова Правління Пенсійного фонду „Про затвердження інструкції
про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами,
організаціями та громадянами збору на обов’язкове державне пенсійне
страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного
фонду України“ № 16-6 від 19. 10.2001 р. // Офіційний вісник України,
2001.– № 49 (21.12. 2001).

84. Постанова Правління Фонду соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань „Про затвердження
положення про обчислення середньої заробітної плати для розрахунку
виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності“ № 43 від 01.11.2001 р. // Праця і
зарплата, 2001,11,44.

85. Постанова Правління Фонду соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань „Про затвердження
порядку виплати допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до
відновлення працездатності пільг, компенсацій і гарантій)“ № 5-рп/2002
від 20.03.2002 р. // Офіційний вісник України, 2002.– № 13.

86. Постанова Правління Фонду соціального страхування з тимчасової
втрати працездатності „Про розміри допомоги за загальнообов’язковим
державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням“ № 49
від 24.12. 2001 р. // Праця і зарплата, 2002,01,2.

87. Рішення Конституційного Суду „У справі за конституційним зверненням
громадянки Стешиної Рити Анатоліївни щодо офіційного тлумачення
положення пункту 1 частини другої статті 2 Закону України „Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи“ (справа про зону відчуження) № 12-рп/2000 від 25.10.2000 р.
// Вісник Конституційного Суду України, 2000,00,5.

88. Рішення Конституційного Суду від 25 листопада 1998 року у справі за
конституційним поданням 66 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів
України „Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в
державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти“
(справа про платні медичні послуги). // Вісник Конституційного Суду
України, 1999.

89. Рішення Конституційного Суду від 9 березня 1999 року у справі за
конституційним поданням Президента України щодо конституційності Закону
України від 23 липня 1998 року „Про тимчасову заборону підвищення цін і
тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського
транспорту, що надаються громадянам України“ // Право України, 1999.– №
4.– С. 123–127.

90. Рішення Конституційного Суду від 6 липня 1999 року у справі за
конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України і
Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень
частини шостої статті 22 Закону України „Про міліцію“ та частини сьомої
статті 22 Закону України „Про пожежну безпеку“ // Право України, 1999.–
№ 9.– С. 123–124.

91. Висновок Конституційного Суду України від 2 червня 1999 року у
справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо
відповідності проекту Закону України „Про внесення змін до статті 46
Конституції України“ вимогам статей 157 і 158 Конституції України //
Право України, 1999.– № 7.– С. 135.

92. Рішення Конституційного Суду „У справі за конституційним поданнями
55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положень статей 58, 60 Закону України „Про Державний
бюджет України на 2001 рік“ та Верховного Суду України щодо
відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2,
3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України „Про Державний
бюджет України на 2001 рік“ і підпункту 1 пункту 1 Закону України „Про
деякі заходи щодо економії бюджетних коштів“ (справа щодо пільг,
компенсацій і гарантій)“ № 5-рп/2002 від 20.03.2002 р. // Офіційний
вісник України, 2002.– № 13.– С. 669.

93. Угода про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів
та учасників Великої Вітчизняної війни, а також прирівняних до них осіб:
Міждержавна угода України у рамках СНД // Урядовий кур’єр, 1993.– 6
трав.

94. Угода про взаємне визнання пільг та гарантій для учасників і
інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території
інших держав, сімей загиблих військовослужбовців від 15 квітня 1994 року
// Урядовий кур’єр, 1994.– 5 трав.

95. Соглашение о взаимном признании прав на возмещение вреда,
причиненного работникам увечьем, профессиональным заболеванием либо иным
повреждением здоровья, связанным с исполнением ими трудовых
обязанностей: Подписано в Москве 9 сентября 1994 года // Урядовий
кур’єр, 1994.– 3 груд.

96. Соглашение о гарантиях прав граждан в области пенсионного
обеспечения между Арменией, Беларусью, Казахстаном, Кыргызстаном,
Российской Федераціей, Таджикистаном, Туркменистаном, Узбекистаном и
Украиной: Подписано в Москве 13 марта 1992 года.

97. Загальна декларація прав людини (00Н, 1948 р.).

98. Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права (00Н,
1966р.) // Права людини. Міжнародні договори України, декларації,
документи / Упор. Ю. К. Качуренко.– К.: Наукова думка, 1992.

99. Конвенції МОП: а) № 102 про мінімальні норми соціального
забезпечення (1952 р.); б) № 117 про основні цілі і норми соціальної
політики (1962 р.); в) № 118 про рівноправність у соціальному
забезпеченні (1962 р.); г) № 157 про збереження прав в галузі
соціального забезпечення (1982 р.) // Міжнародне законодавство про
охорону праці: В 3-х т.– К.: Основа, 1997.– Т. 3.

100. Європейська соціальна хартія (переглянута) (3 травня 1996 р.,
Страсбург, Рада Європи), підписана Україною 7 травня 1999 року.

Література

1. Азарова Е. Г, Кондратьева З. А. Комментарий к Закону Российской
Федерации „О государственных пенсиях в Российской Федерации“.– М., 1998.

2. Азарова Е. Г. Пособия и льготы гражданам с детьми.– М., 1997.

3. Андреев В. М. Соціальне страхування: історія проблеми // Соціальний
захист.– 1999.– № 3.

4. Андреев В. С. Право граждан СССР на материальное обеспечение в
старости и при нетрудоспособности и его юридические гарантии: Автореф.
дис. … докт. юрид. наук.– М., 1966.

5. Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР.– М., 1987.

6. Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР: Учебник.– М.:
Юрид. лит., 1974.

7. Артеменков В. Системи альтернативного пенсійного забезпечення.
Світовий досвід // Профспілкові відомості.– 1995.– № 4
(жовтень-листопад).

8. Астров П. И. Юридические предпосылки рабочего права.– М., 1911.

9. Батыгин К. С. Право социального обеспечения. Общая часть: Учеб.
пособие.– М. 1995.

10. Батыгин К. С. Правовые проблеми социального страхования в СССР:
Автореф. дис…. докт. юрид. наук.– М., 1975.

11. Батыгин К. С. Правоотношения по социальному страхованию //
Государство и право.– 1972.– № 11.

12. Батыгин К. С. Развитие основных форм социального обеспечения в свете
новой Конституции СССР // Сов. государство и право.– 1979.– № 3.

13. Безугла Я. І. Актуальні проблеми соціального забезпечення і захисту
в Україні // Проблеми соціального захисту в Україні: Матеріали
наук.–практ. конф. 20–21 червня 1996 р.– Чернігів, 1996.

14. Безугла Я. І. Трудовий стаж і його юридичне значення.– К.: Знання,
1979.

15. Болотіна Н. Б. Деякі питання систематизації соціального
законодавства // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії
і практики: Матеріали міжнарод. наук.–практ. конф.– К.: Ін-т
законодавства Верховної Ради України, 1999.

16. Болотіна Н. Б. До питання про модель соціального забезпечення в
Україні // Державність, 1993.– № 2.

17. Болотіна Н. Б. До питання про структуру системи права соціального
забезпечення // Проблеми державотворення і захисту прав людини в
Україні: Матеріали І регіональної наук.–практ. конф., лютий 1995 р.–
Львів, 1995.

18. Болотіна Н. Б. Допомога по вагітності і пологах // Юридична
енциклопедія.– К.: Вид-во „Українська енциклопедія“ ім. М. П. Бажана,
1999.– Т. 2.

19. Болотіна Н. Б. Загальна декларація прав людини і реформа соціального
забезпечення в Україні // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.–
Одеса, 2000.– № 1.

20. Болотіна Н. Б. Концепція кодифікації законодавства України про
соціальне забезпечення // Право України.– 1996.– № 7.

21. Болотіна Н. Б. Медичне право в системі права України // Право
України.– 1999.– № 7.

22. Болотіна Н. Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні:
проблема термінів і понять // Право України.– 2000.– № 3.

23. Болотіна Н. Б. Соціальна політика і соціальне право України та
Європейського Союзу: питання адаптації // Актуальні проблеми політики:
Зб. наук. праць Одеської державної юридичної академії.– Одеса, 2000.– №
1.

24. Болотіна Н. Б. Соціальний захист прав особи при корекції статі //
Вісник Львів. ун-ту.– Львів, 1999.– Вип. 34.– Серія Юридична.

25. Болотіна Н. Б. Соціально-забезпечувальні правовідносини // Актуальні
проблеми формування правової держави // Вісник Львів. ун-ту,– Львів,
1995.– Вип. 32.– Серія Юридична.

26. Буянова М. О., Кондратьева З. А., Кобзева С. М. Право социального
обеспечения: Учеб. пособие.– М.: Нолидж, 1997.

27. Быков А. Н. Страхование рабочих как фактор промышленности й русские
страховые законы.– СПб., 1913.

28. Вагнер А. Социальный вопрос.– СПб., 1906.

29. Видгорчик Н. А. Теория и практика социального страхования.– М.,
1923.

30. Вимір та шляхи подолання бідності в Україні // Соціальний захист.–
1998.–№ 8.

31. Гакал Н., Ярошенко А., Гребенченко Н. Сучасні доходи і рівень життя
населення // Праця і зарплата.– 1999.– № 10 (травень).

32. Галаганов В. П. Российское социальное обеспечение: проблемы и
перспективы развития // Государство и право.– 1992.– № 12.

33. Гладун З. С. Законодательство о здравоохранении // Государство и
право.– 1994.– № 10.

34. Голенко Е. Н., Ковалев В. И. Право социального обеспечения: Схемы и
комментарии.– М.: Юриспруденция, 1999.

35. Гусов К. Н., Курилин М. Н. Международно-правовое регулирование
труда.– М., 1992.

36. Догадов В. М. Социальное страхование.– М., 1926.

37. Донна Гомьен, Дэвид Харрис, Лео Зваак. Европейская конвенция о
правах человека и Европейская Социальная Хартия: право и практика: Пер.
с англ.– М.: Изд-во Московского ин-та независимого международного права,
1998.

38. Дурденевский В. Лекции по праву социальной культуры.– М.; Л., 1929.

39. Забелин Л. В. Теоретические основы социального страхования.– М.,
1926.

40. Забелин Л. В. Теория социального обеспечения.– М., 1924.

41. Зайкин А. Д. Правоотношения по пенсионному обеспечению.– М., 1974.

42. Зарубей В. Правове регулювання перебування іноземців та біженців в
Україні // Право України.– 1999.– № 8.

43. Захаров М. Л., Тучкова З. Г. Пенсионная реформа в России 1990 года:
хорошее начало й печальные результаты // Государство и право.– 1998.– №
3.

44. Захаров М. Л., Тучкова З. Г. Практический и научный комментарий к
Закону Российской Федерации „О государственных пенсиях в Российской
Федерации“.– М.: БЕК, 1997.

45. Захаров М. Л., Тучкова Э. Г. Социальное обслуживание рабочих й
служащих.– М., 1987.

46. Зуб І. В. Проблеми реформування соціального страхування в Україні //
Профспілкові відомості.– 1995.– № 4 (жовтень-листопад).

47. Иванова Р. И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР.– М.:
Изд-во МГУ, 1986.

48. Иванова Р. И., Тарасова В. А. Предмет й метод советского права
социального обеспечения.– М., 1983.

49. Кир’ян Т., Шаповал М., Вітер В. Світовий досвід застосування
соціальних стандартів // Соціальний захист.–1999.– № 3.

50. Киселев И. Я. Международный труд.– М.: Юристь, 1997.

51. Козлова А. Е. Социальное обеспечение в СССР.– М.: Наука, 1981.

52. Кузьмина Т. М. Советское право социального обеспечения.– Саратов:
Изд-во Саратов, гос. ун-та, 1982.

53. Мачульская Е. Е. Право социального обеспечения: Учеб. пособие.– М.:
Книжный мир, 1999.

54. Миронова Т. К. Развитие законодательства о социальном обеспечении:
новые подходы // Государство и право.– 1995.– № 2.

55. Надточій Б. Чи дочекається Україна пенсійної реформи? // Соціальний
захист.– 1999.– № 26.

56. Нипорко Ю., Стадник М. Міжнародній організації праці – 80 років //
Право України.– 1999.– № 7.

57. Новгородцев П. И. Право на достойное человеческое существование.– М.
1911.

58. Полупанок М. И. Субъекты советского права социального обеспечения //
Развитие трудового права и права социального обеспечения в современный
период: Сб. науч. трудов.– М.: ВЮЗИ, 1986.

59. Права людини.– К.: Право, 1997.

60. Право социального обеспечения: Практикум. Нормативные акты. Образцы
документов / Под ред. З. Г. Тучковой.– М.: Новый Юрист, 1997.

61. Право социального обеспечения: Учеб. пособие / Под ред. К. Н.
Гусова.– М.: Проспект, 1999.

62. Прилипко С. Розмежування права соціального забезпечення і трудового
права // Право України.– 1999.– № 10.

63. Приходько С. Адміністративна реформа: стан та перспективи розвитку
органів виконавчої влади у сфері соціального захисту громадян // Право
України.– 1999.– № 11.

64. Приходько С. Г. Деякі напрями систематизації законодавства у сфері
соціального захисту громадян // Систематизація законодавства в Україні:
проблеми теорії і практики: Матеріали міжнарод. наук.–практ. конф.– К.:
Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1999.

65. Приходько С. Держава і соціальний захист громадян // Право України.–
1999.– № 9.

66. Про підсумки роботи Міністерства праці та соціальної політики
України, підпорядкованих йому підприємств, установ і організацій за 1998
р. та завдання на 1999 р. // Праця і зарплата.–1999.– № 3 (лютий).

67. Про соціальний захист ветеранів військової служби: роз’яснює
фахівець // Праця і зарплата.– 1999.– № 4.

68. Прокопова Т. С. Питання соціального страхування та забезпечення в
Україні // Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку /
Відпов. ред. Н. М.Хуторян.– К.: Ін Юре, 1999.

69. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави.– К., 1995.

70. Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України (до
інтерпретації вихідних конституційних положень).– X.: Право, 1997.

71. Реалізація завдань держави у сфері соціальної політики. Стан,
проблеми і перспективи // Соціальний захист.–1999.– № 6.

72. Роик. Третий путь // Приложение к журналу „Социальная защита“.–
1997.– № 7.– Пенсионное обеспечение.

73. Санстейн К. Р. Отрицательные качества положительных прав //
Конституционное право: Восточноевропейское обозрение.– 1998.– № 2 (23).

74. Семашко Н. А. Право на социальное обеспечение.– М., 1938.

75. Сивак С. М. Конституційні гаранта права на пенсійне забезпечення і
пенсійна реформа // Право України.– 1997.– № 12.

76. Сивак С. М. Недержавне пенсійне забезпечення: організаційно-правові
основи.

77. Сивак С. М. Пенсійне страхування та пенсійна реформа // Право
України.– 1999.– № 10.

78. Сирота І. М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій.–
К.: Юрінком Інтер, 1998.

79. Сирота И. М. Все о пенсиях, пособиях, социальной защите граждан
Украины: Науч.–практ. комментарий и сб. нормативных актов).– X: Одиссей,
1999.

80. Смирнова М. О. Источники права социального обеспечения //
Правоведение.–1981.– № 3.

81. Советское право социального обеспечения / Под ред. А. Д. Зажина.–
Изд-во МГУ, 1982.

82. Солдатенко М., Зінкевич Н. Радикальна реформа пенсійного
забезпечення: чи є їй альтернатива? // Праця і зарплата.– 1999.– № 15
(липень).

83. Социальное обеспечение в странах запада.– М., 1994.

84. Соціальні послуги і неприбуткові недержавні організації //
Соціальний захист.– 1999.– № 6.

85. Соціальна допомога нового типу // Праця і зарплата.– 1999.– № 9
(травень).

86. Соціальний захист військовослужбовців, призваних на військові збори
військовозобов’язаних, працівників міліції та членів їхніх сімей:
роз’яснення фахівця // Праця і зарплата.– 1999.– № 7.

87. Сташків Б. Судовий захист – соціальним правам громадян // Право
України.– 1996.– № 10.

88. Сташків Б. Вдосконалення законодавства про допомоги // Право
України.– 1997.– № 7.

89. Сташків Б. Загальна характеристика юридичних фактів у пенсійному
забезпеченні // Право України.– 1998.– № 1.

90. Сташків Б. Допомога на дітей одиноким матерям // Соціальний захист.–
1998.– № 1.

91. Сташків Б. Допомога на поховання // Соціальний захист.– 1998.– № 4.

92. Сташків Б. Допомога по догляду за дитиною // Соціальний захист.–
1998.– № 5.

93. Сташків Б. Допомога по догляду за дитиною-інвалідом // Соціальний
захист.– 1998.– № 6.

94. Сташків Б. Деякі питання вдосконалення законодавства про соціальне
забезпечення // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації
профспілок України.– 1999.– № 2.

95. Стичинский Б. А. Проблемы совершенствования правового регулирования
социального обеспечения граждан: Автореф. дис. … канд. юрид. наук /
Укр. юрид. академия.– Х., 1992.

96. Сташків Б. Соціальному обслуговуванню – законодавче закріплення //
Право України.– 1997.– № 10.

97. Тарасова. В. А. Юридические факты в области пенсионного
обеспечения.– М., 1974.

98. Терекс М. Ганслі. Соціальна політика та соціальне забезпечення за
ринкової економіки: Пер. з англ.– К.: Основи, 1996.

99. Топорнин Б. Н. Европейское право.– М.: Юристь, 1998.

100. Україна. Соціальна сфера у перехідний період.– К.: Основи, 1994.

101. Устинова Т., Салтинська Л. Обов’язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття: підходи до його побудови // Праця і
зарплата.– 1998.– №16 (серпень).

102. Фогель Я. М. Социальное обслуживание в СССР.– М., 1980.

103. Фогель Я. М. Социальное обслуживание инвалидов – М.: Юрид. лит.,
1986.

104. Хижный З. К. Эволюция частных пенсионных систем в некоторых странах
Европы и Америки // Актуальные проблемы Европы. Американо-европейские
отношения на современном этапе: Проблемно-темат. сб.– 1999.– № 1.

105. Честнов И. Л. Универсальны ли права человека? (Полемические
размышления о Всеобщей декларации прав человека) // Правоведение.–
1999.– № 1.

106. Шайо Андраш. Как верховенство права погубило реформу социальной
защиты в Венгрии // Конституционное право: Восточноевропейское
обозрение.– 1996 .– № 2 (15); 1998.– № 2 (23).

107. Шайхатдинов В. Ш. Теория социального обеспечения.– Саратов, 1982.

108. Шайхатдинов В. Ш. Теоретические проблемы советского права
социального обеспечения.– Свердловск, 1986.

109. Шайхатдинов В. Ш. Право социального обеспечения Российской
Федерации: Учеб. пособие.– Екатеринбург, 1996.– Вып. 1.

110. Яценко В., Вінер М. Стратегія пенсійної реформи для України //
Україна: аспекти праці.– 1999.– № 2.

НАУКОВЕ ВИДАННЯ

Гарасимів Тарас

Словник термінів до навчальних курсів

«Трудове право» та

«Право соціального забезпечення України»

Рекомендовано до друку

Вченою радою Львівського інституту внутрішніх справ

при Національній академії внутрішніх справ України

(протокол № 10 від 25 травня 2001 р.)

Художнє оформлення Василь Сава, Ігор Бабик

Президент фірми Василь Іванишин

Головний редактор Ярослав Радевич-Винницький

Директор фірми Ігор Бабик

Коректор Наталя Мусійчук

Підписано до друку з готових діапозитивів 27.10.2003.

Формат 70х1001/32. Папір офс. № 1. Гарнітура SchoolBook. Друк
офсетн.-різограф. Умовн. друк. арк. 7,13.

Обл.-вид. арк. . Наклад 200 прим. Зам. № 430-3.

Видавнича фірма «Відродження»

82100, м. Дрогобич, вул. Т. Шевченка, 2.

Тел. (office): (03244) 3-73-59. Факс (office): (03244) 3-72-93.

Тел./факс (видавничий відділ): (0322) 40-59-39.

www.vidrodzhenia.org.ua

[email protected]

ВАТ «Львівська книжкова фабрика «Атлас»

79005, м. Львів, вул. В. Винниченка, 12.

Тел.: (0322) 76-65-89.

Гарасимів Тарас Зеновійович

Г37 Словник термінів до навчальних курсів «Трудове право» та «Право
соціального забезпечення України».– Дрогобич: Видавнича фірма
«Відродження», 2003.– 176 с.

ISBN 966-538-140-7

Словник термінів з трудового права та права соціального забезпечення
покликаний надати допомогу як студентам, які навчаються в юридичних
закладах, так і студентам інших не юридичних закладів, а також учням
шкіл, котрі вивчають правознавство. Даний матеріал є простим та
доступним у використанні, упорядкований на основі чинного законодавства,
наукової та практичної літератури, із використанням термінів, що
подаються в підручниках, методичних посібниках, комп’ютерних системах,
тощо. Практична значимість словника термінів з трудового права та права
соціального забезпечення полягає в можливості застосування його і на
побутовому рівні у повсякденному житті.

УДК 349.2+342.734](477)(038)

ББК 67.9(4УКР)405я2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter