.

Фролова О.Г. 1997 – Злочиннiсть i система кримiнальних покарань (книга)

Язык: русский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 13572
Скачать документ

Фролова О.Г. 1997 – Злочиннiсть i система кримiнальних покарань

ВСТУП

Не лише в Україні та державах, що утворилися на території колишнього
СРСР, а також у країнах колишнього соціалістичного табору, у більшості
зарубіжних країн світу за останні роки спостерігається зростання
злочинності та погіршення її основних показників (1). Періоди деякої
стабілізації злочинності або незначного її зниження, як правило, з
невідворотністю змінюються зростанням і подальшим погіршенням її стану,
рівня, структури та динаміки(2). За істотних розбіжностей у рівнях
злочинності в різних країнах першою і визначальною тенденцією в світі,
що зберігається впродовж тривалого часу, є її абсолютне та відносне
зростання(З). Саме тому проблема боротьби зі злочинністю є однією з
найактуальніших не тільки для України, де вона загострилась через
тривалу економічну, фінансову, енергетичну і політичну кризу, але й для
більшості країн світу. В усьому світі нині здійснюються інтенсивні
дослідження, спрямовані на пошук і визначення найбільш ефективних
шляхів, засобів і методів боротьби зі злочинністю та на її попередження.
При цьому сучасні буржуазні кримінологічні школи і теорії, побудовані
головним чином на неокласичних і нео-соціологічних засадах, поступово
починають втрачати свої провідні позиції, що, в свою чергу, зумовлює
деяке посилення ролі прихильників неоантропологічної школи, зокрема її
практичного, чи так званого клінічного напряму, що проголошує
злочинність медичною проблемою й відмовляється від критики існуючого
ладу, який нібито не може нести відповідальність за підсвідомі імпульси
індивідів. З іншого боку, спостерігається тенденція до помолодшання та
модернізації теоретичних і практичних підвалин неокласичних і
неосоціологічних шкіл з урахуванням соціально-політичних, економічних,
господарських, юридичних та інших умов і реалій сучасності, що постійно
змінюються(4).

Не вдаючись до подробиць дискусій та конкретної боротьби між різними
кримінологічними школами й теоріями у питаннях боротьби зі злочинністю,
зауважимо, що більшість теоретиків вважає, що якщо злочин вже вчинено,
то першочергове значення серед попереджувальних заходів отримують заходи
по забезпеченню невідворотності відповідальності, своєчасності та
справедливості покарання. Таким чином, проблеми злочинності та проблеми
системи кримінальних покарань у боротьбі з нею є взаємозв’язаними та
взаємозумовленими. При цьому проблеми злочинності, незважаючи на
наявність зворотних зв’язків, зберігають відносну самостійність. Це
пояснюється низкою причин і передусім тим, що ефективна боротьба зі
злочинністю та її попередження не зводяться і не можуть бути зведеними
лише до кримінального покарання, а передбачають комплекс
попереджувальних заходів і системний підхід до їх реалізації.
Злочинність — це масове соціально-правове явище. Якщо злочин — це
одиничний, окремий, суб’єктивний та випадковий факт, то злочинність у
цілому — це вже загальне, об’єктивне і закономірне явище. Злочинність не
є механічною сумою злочинів або злочинців, що їх вчинили. Це якісно нове
(порівняно з окремим злочином) явище, що має якісно нові властивості й
підкоряється якісно новим закономірностям, наукове вивчення яких, як
масових явищ і процесів, підвладне лише сучасним логіко-математичним та
статистичним методам вивчення.

Як окремий злочин співвідноситься зі злочинністю в цілому, так само
покарання за окремий злочин співвідноситься із системою покарань. При
вивченні проблем кримінального покарання та системи кримінальних
покарань як масових юридичних, кримінологічних і соціальних явищ, так
само як і при дослідженні проблем злочинності, не можна обійтись без
математичних методів, які дозволяють поширити та поглибити межі
вивчення, гранично точно й професійно грамотно обробити значні масиви
статистичної інформації, визначити ефективність окремих видів
кримінальних покарань та їх системи в боротьбі з конкретними складами й
видами злочинів і злочинністю в цілому, виявити та оцінити фактори, що
впливають на цю ефективність і розробити науково обгрунтовані заходи її
підвищення. Сучасний кримінолог повинен використовувати у своїх
дослідженнях апробований і відшліфований століттями математичний
інструментар, логічні можливості сучасних ЕОМ та комп’ютерної техніки
для генерації нових гіпотез, перевірки їх несупе-речливості та дієвості
для одержання вірогідних висновків і результатів з відомою ймовірністю
помилки, проводити і, зрештою, розробляти ефективні комплексні
попереджувальні заходи боротьби зі злочинністю на підставі наукового
прогнозування відповідних явищ і процесів.

Незаперечним є факт, що нині в усьому світі логіко-математичні методи
завоювали загальне визнання і є найпоширенішими методами, сфера
використання яких постійно зростає, поглиблюється, зокрема і в
кримінологічних дослідженнях. Разом з тим в Україні досі, як і в інших
державах, що утворилися на території колишнього СРСР, зберігається
гострий дефіцит відповідних підручників і навчальних посібників,
присвячених методам логіко-математичного аналізу для вирішення
актуальних проблем як кримінального та кримінально-виконавчого права і
кримінології, так і правоохоронної практики, які були б корисними для
професійної підготовки сучасного юриста й відповідали б рівню сучасних
вимог. Така ситуація пояснюється низкою об’єктивних і суб’єктивних
причин, у тому числі й ідеологічного характеру, що зумовили панування в
науковій та навчальній літературі помилкової точки зору, згідно з якою
“злочинність — це ” родима пляма” капіталізму, “рудимент (залишок)”
класово-експлуататорських формацій(5). У зв’язку з цим невипадково
“викорінювання” злочинності в процесі побудови комуністичного
суспільства було проголошено програмним завданням КПРС(6). Застосування
логіко-математичних методів у кримінології іноді оцінювалося як щось
буржуазне, спрямоване на приховання зв’язку злочинності з “самою
природою буржуазного суспільства(7). Звідси логічний висновок —
радянським кримінологам ні до чого, ламаючи інерційність
традиційно-гуманітарного способу мислення, засвоювати кількісні методи
математичного аналізу з метою застосування їх при дослідженні
злочинності, особистості злочинця, причин та умов злочинності і розробки
заходів по запобіганню злочинності. Все це, безперечно, гальмувало
розвитокна-уки, вдосконалення законодавства та практики його
застосування, негативно позначилось на якості підготовки юридичних
кадрів.

Частково усунути наявні прогалини у постановці та вирішенні соціальних,
юридичних і кримінологічних проблем злочинності й системи кримінальних
покарань у боротьбі з нею покликаний цей навчальний посібник. Як
науковий інструментар при розв’язанні поставлених проблем тут
використано відомі методи логіко-математичного аналізу, що добре
зарекомендували себе на практиці.

Структура й зміст навчального посібника визначаються тим, що він
призначений для студентів юридичних спеціальностей вузів, які вивчають
курси кримінального права й кримінології і вже ознайомлені з курсом
юридичної статистики та основами математичного аналізу в межах
навчальної програми школи.

Основною метою навчального посібника є постановка соціальних, правових і
кримінологічних проблем злочинності й системи кримінальних покарань,
пошук і визначення можливих шляхів їх вирішення за допомогою
логіко-математичних методів, що відігравали б допоміжну роль. Виходячи з
вищенаведеного, автор не намагався дати тут первинні або глибинні знання
відповідних математико-статистичних методів, обмежившись лише
конкретними прикладами їх використання або посиланням на конкретну
літературу. Додаткову інформацію, необхідну для поширення чи поглиблення
відповідних знань про механізм застосування автором логіко-математичних
методів, можна знайти в цитованій літературі як наукового, так і
науково-популярного характеру.

Грунтуючись на власному багаторічному досвіді роботи та аналізуючи дані
практики, автор не без підстав вважає, що навіть при спільній роботі з
математиком, кримінолог повинен володіти деяким мінімумом знань про
математико-статистичні методи і мати певний рівень розуміння їх
можливостей і перспектив використання. Інакше ніякі математичні методи,
ніяка сучасна електронно-обчислювальна чи комп’ютерна техніка не здатні
повною мірою розкрити своїх можливостей щодо дослідження
кримінально-правових і кримінологічних проблем, а їх використання може
перетворитися на якусь безглузду гру, яка, до того ж, може дати безліч
“гарно оформлених”, але хибних результатів, що скомпрометують ідею
використання логіко-математичних методів у цій галузі науки. Додатковою
метою посібника є переконати і зацікавити студентів юридичних
спеціальностей вузів у одержанні певного мінімуму знань про
логіко-математичні методи дослідження, у необхідності вироблення
практичних навичків по їх впровадженню і застосуванню на практиці, без
яких робота сучасного юриста завтра буде неможлива.

Декілька слів про загальний методолого-концептуальний підхід, на якому
грунтується цей посібник. Співвідношення і зв’язки злочинності і системи
кримінальних покарань надто складні й суперечливі. З одного боку, вони
стикаються із загальнофілософськими проблемами пошуку джерел і глибинних
механізмів соціальних, антисоціальних і соціально-правових явищ і
процесів, з іншого боку — зі спеціальними проблемами конкретних
соціальних, у тому числі й правових наук. Зрозуміло, що розв’язати ці та
інші проблеми й дати відповіді на всі питання, які при цьому виникають,
у рамках одного посібника неможливо. Та ми й не ставили перед собою
такої мети. Виходячи з матеріалістичного розуміння злочинності як лише
частини протиправних, суспільно небезпечних діянь, передбачених
кримінальним законом, вважаємо самі по собі протиправні, суспільно
небезпечні діяння первинними, а кримінальне законодавство — вториним, що
не тільки моделює певну кількість протиправних, суспільно небезпечних
діянь, але й (що є найважливішим) передбачає покарання за їх вчинення.

Таким чином, у деякій системі протиправних діянь, що об’єктивно існує в
певних історичних, соціально-політичних, економічних, господарських та
інших умовах, законодавець більш-менш вдало вирізняє окрему систему
найбільш, на його думку, суспільна небезпечних діянь, що називаються ним
злочинними, описує і моделює їх у законі, передбачивши за вчинення
кожного з них “своє” покарання, що у сукупності з іншими створює ще одну
систему — систему кримінальних покарань. Звідси виходить, що
ефективність системи кримінальних покарань у боротьбі з реальними
правопорушеннями й успішність вирішення її власних соціальних, правових
і кримінологічних проблем значною мірою залежить від професійної
майстерності законодавця в криміналізації та пе-налізації суспільно
небезпечних діянь; своєчасності і наукової обгрунтованості його рішень;
якості, своєчасності і повноти їх реалізації в правоохоронній
діяльності. А тоді для успішного дослідження соціальних, правових і
кримінологічних проблем системи кримінальних покарань з метою її
вдосконалення і підвищення ефективності боротьби зі злочинністю конче
необхідний всебічний комплексний і системний підхід, що передбачає
одночасне застосування багатьох різноманітних наукових засобів, методів
і методик, а також поступове (окремими кроками) наближення до істини, чи
суті, досліджуваного явища або процесу. У нашому випадку це, зокрема,
означає, по-перше, що спочатку необхідний умовно ізольований розгляд
соціальних, правових і кримінологічних проблем як самої системи
кримінальних покарань, так і злочинності як системи, що є первинною по
відношенню до системи кримінальних покарань і лише потім, по-друге,
ускладнення дослідження шляхом встановлення і моделювання прямих та
зворотних зв’язків, існуючих між злочинністю і системою кримінальних
покарань за допомогою загальної теорії систем та деяких інших
логіко-математичних методів з метою подальшого попередження злочинності.

Оскільки цей посібник за своїм змістом, цільовим призначенням та
інструментарем є одним із перших в Україні, він, безперечно, має окремі
недоліки й далеко невичерпані можливості щодо вдосконалення. Тому автор
буде щиро вдячний за зауваження, рекомендації та побажання, які будуть
ним обов’язково реалізовані.

Автор висловлює щиру подяку рецензентам, чиї доречні та глибокі
зауваження, поради і рекомендації допомогли в роботі над цим посібником
і наштовхнули його на ідею написання інших, які б продовжили, розвинули,
поглибили, конкретизували або деталізували окремі висновки і положення,
наприклад, у загальнофілософському або вузькоспеціальному плані, чи
поради щодо розкриття механізму і можливостей застосування конкретних
логіко-математичних методів тощо.

Сподіваємось, що цей посібник буде корисним викладачам, студентам і
слухачам юридичних спеціальностей вузів, працівникам правоохоронних
органів, які підвищують свою кваліфікацію, не тільки як допоміжний чи
додатковий матеріал, який сприяє розширенню та поглибленню знань з
окремих тем курсів “кримінальне право” та “кримінологія”, але й як
основний — при підготовці та вивченні відповідного спецкурсу.

Бібліографічні посилання

1. Див.: Преступность и правонарушения в СССР: Статистический сборник.
1989 г. /Отв.ред. А.И. Смирнов. — М., 1990. — 112 с.; Преступность и
правонарушения в СССР: Статистический сборник. 1990 г. /Отв. ред. А.И.
Смирнов. — М., 1991. — 117 с. та ін.

2. Див.: Третий обзор ООН о тенденциях в области преступности,
функционирования систем уголовного правосудия и стратегиях по
предупреждению преступности: Доклад, подготовленный секретариатом.
A/CONF. 144/6, 27 July 1990 та ін.

3. Лунеев В.В. Тенденции преступности: мировые, региональные, российские
//Государство и право. — 1993. — № 5. — С. 3-19.

4. Peters A. Main currents in criminal law theory // Criminal law in
action; an overview of current iss, in Western societies. — Kluwer,
1988. — P. 19-36.

5. Див.: Криминология: Учебник /Под ред. Б.В. Коробейникова, Н.Ф.
Кузнецовой, Г.М. Миньковского. — М., 1988. — С. 63-66; Советская
криминология: Учебник / Отв.ред. А.А. Герцензон, И.И. Карпец, В.Н.
Кудрявцев. — М., 1966. — С. 53-84 та ін.

6. Программа Коммунистической партии Советского Союза. — М., 1961. — С.
106.

7. Див.: Криминология: Учебник /Под ред. Б.В. Коробейникова,
Н.Ф.Кузнецовой, Г.М. Миньковского. — М., 1988. — С. 211-229.

РОЗДІЛ 1

ЗЛОЧИННІСТЬ

(СОЦІАЛЬНІ, ПРАВОВІ ТА КРИМІНОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ Й ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ ЗА
ДОПОМОГОЮ ЛОГІКО-МАТЕМАТИЧНИХ-МЕТОДІВ.

1.1. ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ОЗНАКИ

1. Початкове поняття злочинності. Поняттям злочинності в літературі, а
також у повсякденному житті вільно оперують не тільки юристи, а й
представники будь-яких інших професій і спеціальностей, домогосподарки і
пенсіонери, учні й студенти й усі вони одностайні в тому, що це поняття
описує деяку сукупність злочинів і є узагальнюючим, таким як “ліс” по
відношенню до окремих дерев або ж поняття “населення” по відношенню до
окремих індивідів, які проживають у тому чи іншому населеному пункті
тощо. При цьому майже кожний з нас усвідомлює, що поняття “злочинність”,
як і інші узагальнюючі поняття, визначає не лише суму якихось одиничних
понять (у нашому випадку злочинів), але й якісно нове утворення, а саме:
систему, що відрізняється цілісністю своєї структури, певним
взаємозв’язком або взаємозумовленістю своїх структурних елементів,
новими властивостями та якостями порівняно з окремими злочинами, що
становлять злочинність. Тому поняття “злочинність” і “злочини” або
навіть “конкретна кількість злочинів”, що входять до складу злочинності,
не є ідентичними або рівнозначними, а злочинність не є лише механічною
сумою злочинів, що її складають. Які ж ознаки має злочинність як якісно
нове утворення і певна система?

2. Злочинність як система. Системність — це одна з найпоширеніших рис,
характерних сучасній дійсності. Поняттям системи можна охопити і описати
більшість оточуючих нас явищ і процесів, що існують або відбуваються у
навколишньому світі. Злочинність не є винятком. Першою ознакою
злочинності як системи є її цілісність, яка розуміється як принципове
незведення злочинності до простої суми її складників — злочинів.
Злочинність як система — це вже якісно нове й стійке інтегративне
утворення, Що не є механічною сукупністю її складників (1). Головною
ознакою цілісності злочинності як системи є поява у неї нових
інтегративних властивостей, відсутніх у окремих елементів — злочинів, і
перевага стійких внутрішніх зв’язків над зовнішніми (2). У цілісності
злочинності як системи виявляються діалектичні закономірності і
відносини цілого і його частини, загального й окремого, закономірного й
виняткового тощо.

Другою суттєвою ознакою злочинності як системи є її ієрархічність,
багаторівневість, чи багатоступінчастість(З). Справа у тому, що будь-яка
система, як правило, є частиною іншої, більш широкої системи, а її
елементи, в свою чергу, можуть розглядатись як самостійні системи
меншого ступеня, чи порядку, складності. Так, злочинність входить до
більш широкої системи правопорушень, а окремі злочини, що її складають,
можуть утворювати, поєднуючись в окремі групи, певні види злочинів, чи
злочинність певного виду, тобто підсистеми меншого ступеня, чи рівня,
складності. Ця ознака злочинності тісно зв’язана з іншою, а саме:
злочинність як система має певну структуру. Ця ознака злочинності буде
розглянута більш докладно трохи пізніше. Таким чином, те, що злочинність
— це певна система, чи системне утворення, можна вважати доведеним на
підставі перевірки нами головних ознак системи. Деякий інтерес
викликають інтегральні ознаки і властивості злочинності, яких вона
набуває порівняно з окремими злочинами, що її складають(4). Розглянемо
головні з них.

3. Закономірності злочинності. Злочинність — це передусім явище,
підпорядковане певним закономірностям, на відміну від одиничного
злочину, який має випадковий, спонтанний характер. Можливо припустити,
що при об’єднанні окремих злочинів у злочинність випадковий характер
кожного з них при взаємодії з випадковим характером інших злочинів
якимось чином нейтралізується, тому нове утворення, яке ми матимемо у
результаті такого об’єднання, перестає бути випадковим і набуває певного
закономірного характеру. Останній не залишається постійним і з часом
змінюється або може певним чином змінитися. Про закономірний характер
злочинності на практиці свідчать можливості її моделювання та
прогнозування на порівняно невеликих (у історичному плані) проміжках
часу на основі вивчення її нинішніх і колишніх показників, виявлення
закономірностей їх розвитку та екстраполяції цих закономірностей на
майбутнє. Слід погодитися з думкою В.В.Лунєєва про те, що статистика
злочинів, з яких складається поняття злочинності, при всій її
відносності й навіть перекрученості (внаслідок існування латентної
злочинності й різного підходу до обліку і реєстрації даних про вчинені
злочини в різних регіонах), разом з тим, як свідчить закон великих
чисел, є високо репрезентативним кількісним утворенням, оскільки має
масовий характер і “виробляється” консервативною та інерційною
правоохоронною системою, що працює приблизно з однаковими помилками і
перекрученнями, національними, регіональними та іншими особливостями.
Тому, наприклад, річні рівні врахованої злочинності, що неповно
відбивають фактичні сучасні кримінологічні реалії, взяті за багато
років, адекватно передають головні тенденції та закономірності її
динаміки і розподілу (5). І саме тому, незважаючи на “шуми”, “завади” і
викривлення поточних даних про показники злочинності за конкретний
проміжок часу, ми разом з тим з достатнім ступенем точності можемо
встановити головні закономірності змін злочинності за цей же проміжок
часу, якщо він не є занадто малим. Геніальний здогад у зв’язку з цим
зробив К.Маркс, він писав: “… злочини, узяті у великому масштабі,
виявляють, за своїм числом і своєю класифікацією, таку ж закономірність,
як і природні явища… “(б).

Уперше закономірний характер злочинності був встановлений понад 150
років тому бельгійським математиком А. Кетле. Він був одним із
фундаторів наукової статистики, зокрема правничої. У своїй роботі “Про
людину та розвиток її можливостей, або досвід соціальної фізики” (1835
p.) він стверджував, що соціальне життя і фізичні явища
підпорядковуються законам одного порядку й повинні вивчатися точними
методами математичної статистики. А. Кетле довів, що деякі масові явища,
у тому числі й злочинність, підпорядковуються певним статистичним
закономірностям (7). Послідовниками А. Кетле були міністр юстиції
Франції Герре та директор статистичного бюро Міністерства юстиції
франції Тард.

У наш час закономірний характер злочинності вважається вірогідно
доведеним. Головною закономірністю злочинності визнано її абсолютне і
відносне зростання(8). Проте це не означає, що злочинність у будь-який
відтинок часу завжди лише зростає. В окремі проміжки часу і в окремих
регіонах показники злочинності можуть стабілізуватися й навіть
зменшитися. Більш того, нині висловлюється припущення щодо циклічності,
чи періодичності, таких процесів зростання, стабілізації й зменшення
злочинності, що супроводжуються хвилеподібними коливаннями значень
кількісних показників злочинності. Але при цьому загальна тенденція
злочинності, спрямована на її збільшення, все ж таки зберігається,
оскільки після чергових періодів стабілізації та деякого спаду
починається таке зростання злочинності, при якому її кількісні
показники, як правило, сягають значно більших значень, ніж у
попередньому циклі (9). Гіпотеза про циклічність коливань злочинності на
фоні її загального невпинного зростання часом непогано узгоджується із
загальнофілософськими теоріями розвитку суспільства, а також з
космічними теоріями циклічності та циклічними моделями, наприклад
історичного коловороту подій або циклічними моделями економічного
розвитку, прихильниками яких у різний час і в різних країнах (у тому
числі й зараз, і в нашій країні) були видатні вчені, які працювали у
різноманітних галузях знань — від фізики та математики до економіки,
соціології та політології. Це Аристотель, Е.О. Араб-Огли, B.I.
Вернадський, Дж. Віко, Дж. Го-лядстайн, К. де Грін, Л.М. Гумільов, В.В.
Докучаев, В.В. Ільїн, Н.Д. Кондрат’єв, С. Кузнец, К. Манхейм, С.Ю.
Маслов, І. Міллен-дорфер, М.О. Морозов, К. Перес, В.М. Петров, Платон,
Плутарх, П.О. Сорокін, О.Л. Чижевський, О. Шлезінгер, К.Е. Циолков-ський
та багато інших(10). Це свідчить про те, що згадана гіпотеза має право
на існування і знехтувати нею без відповідних доказів не можна.
Необхідно її ретельно перевірити, а в разі підтвердження — надалі
розвинути й поглибити. Разом з тим існують принципові труднощі щодо
достатньої та репрезентативної перевірки як суті цієї гіпотези, так і її
природи та генезису на великих відтинках часу, що можуть порівнюватися з
історичними епохами. Ці труднощі зумовлені тим, що за великі періоди
часу можуть неодноразово змінитися кримінальні закони, крім того, може
змінитися і практика їх застосування за рахунок зміни, наприклад,
стук-тури чи функціонування правоохоронних органів. Все це неминуче
призведе до перекручення кримінальної статистики, у тому числі може
стати головною причиною чи джерелом окремих хибних або удаваних, штучних
циклічних змін або хвилеподібних коливань злочинності за даними цієї
перекрученої кримінальної статистики. Непрямим підтвердженням цього є
хвилеподібні коливання кримінальної політики, що спостерігаються на
тривалих історичних періодах, коли кримінальна відповідальність і заходи
то множилися, зростали, ставали більш тяжкими і жорсткішими, то
зменшувалися, пом’якшувалися і демократизувалися і навпаки, що
відповідало тією чи іншою мірою циклічним хвилеподібним коливанням
громадської думки і загальної терпимості населення до окремих видів
злочинів і злочинності в цілому (11).

Так чи так закономірний характер розвитку злочинності сьогодні є
безсумнівним. Дискусійними є тільки конкретні теорії, що описують або
характеризують зміст чи характер тих загальних закономірностей, які
властиві злочинності як складнодинамічному явищу і процесові.
Солідаризуючись з І.М. Даньшиним, зазначимо, що математико-статистичні
закономірності розвитку злочинності є похідними від загальних законів
розвитку природи і суспільства. Практика свідчить, що вони існують
реально, можуть і повинні бути науково дослідженими з метою подальшого
поглиблення вивчення злочинності, її наукового прогнозування і
попередження(12). Вважаємо, що прогресивним і досить ефективним
інструментом такого дослідження можуть стати статистичні та динамічні
моделі злочинності, які будуть наведені дещо пізніше. А зараз перейдемо
до розгляду інших ознак злочинності, зумовлених її природою,
походженням, змістом і розвитком.

4. Природа злочинності. У науці існує давня суперечка з приводу того, чи
є термін “злочинність” абстракцією, чи відбиває певне явище у
суспільному житті. У підвалинах цієї суперечки лежать філософські
концепції номіналізму та реалізму. Номіналісти вважають злочинність
абстракцією, а реально існуючими, на їх думку, є лише одиничні, окремі
злочини. Навпаки, реалісти гадають, що як загальні, так і часткові,
поодинокі, окремі чи приватні поняття позначають та відбивають реальні
явища. Звідси, на їх погляд, терміни “злочинність” і “злочин”
відповідають конкретним явищам суспільного життя (13).

Автор цього посібника, як і всі реалісти, вважає, що за своєю природою,
генезисом та суттю злочинність — це реальне явище, що існує на вісі
історії і часу досить довго. Разом з тим як термін, який позначає певне
реальне явище, що існує досить довго, сам термін “злочинність” з’явився,
на відміну від відповідного реального явища, яке він позначає, не так
давно, оскільки він, як і термін “злочинне”, походить від терміну
“злочин”. В свою чергу, термін “злочин” позначає суспільно небезпечне
діяння, що заборонене законом під загрозою покарання. Таким чином, для
того, щоб виникли терміни “злочин”, “злочинне”, “злочинність” потрібен
був відповідний закон. А закон виник тоді, коли з’явилося право, а право
зародилося з виникненням держави, появою приватної власності і поділом
суспільства на класи.

Пануючі класи, захищаючи приватну власність і свої інтереси, розробили
загальні правила, що регулюють взаємовідносини людей між собою і життя
суспільства у цілому. Порушення цих правил оголошувалось злочинним і
каралося відповідно до закону. Таким чином, ні первіснообщинний лад, ні
біологічні спільноти особин не знали та й не могли знати терміну
злочинність. Але це зовсім не означало, що при первіснообщинному ладі
або в біологічній спільноті, наприклад в зграї вовків, не існувало так
званої відхиленої поведінки (що суперечить загальноприйнятим нормам або
відхиляється від вимог більш сильної особини, наприклад ватажка зграї
вовків тощо). Це зовсім не означало того, що ця “відхилена” поведінка
залишалася безкарною з боку найстаріших чи найсильніших, наймудріших
представників громади або спільноти, чи ватажка, або найсильнішої
особини. Але терміни “злочинного” і “злочинності”, ще раз підкреслимо,
не виникли одразу. Людство повинно було пройти для цього певний період
свого розвитку. Саме тому виникнення терміну “злочинність” стало
можливим лише на певному етапі розвитку людства, оскільки він з’явився
на історичній арені тільки з появою приватної власності, держави та
права.

Виникнення злочинності як суті певного історичного явища на відміну від
виникнення відповідного терміну “злочинність” має більш давню історію і
більш глибокі коріння і джерела, зв’язані, зокрема, з проблемами,
по-перше, створення певних об’єднань, чи спільнот біологічних істот, які
дозволяли б вижити в умовах дії жорстких біологічних законів природного
відбору; по-друге, з виробленням і усвідомленням всіма членами
об’єднань, чи спільнот певних спільних правил, чи норм поведінки та
засобів покарання, що можуть бути застосовані до тих, хто їх порушить;
і, нарешті, по-третє, появи розумної людини. Тобто, злочинність у цьому
розумінні (як і у розумінні виникнення та існування певного терміна) —
це не одвічне і нерухоме, а мінливе і динамічне явище, що має свої
джерела і розвиток і виникло лише на певному ступені розвитку
біологічного світу і людства. Умовним же “днем народження” цього явища
задля спрощення вважають, як правило, дату появи терміна “злочинність”,
тобто дату, коли це явище стало у своєму розвитку не тільки соціальним,
але й соціально-правовим. Звідси виходить, що злочинність — це явище, що
нібито приходить до нас на певному історичному етапі розвитку людства з
появою кримінальних законів. Якщо злочин — це певна юридична модель
реального протиправного і суспільно небезпечного вчинку людини, що
передбачена кримінальним законом, тобто система встановлених
кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які
характеризують певний суспільно небезпечний вчинок як злочин, то що ж
таке злочинність? 5. Поняття злочинності. З вищенаведеного
випливає, що злочинність — це також модель певного реального явища
дійсності, але її поняття на відміну від злочину не дає законодавець,
тому це не законодавча модель. Поняття злочинності ми знаходимо лише в
теорії. В літературі існує багато понять злочинності, що відбивають
певні ознаки цього складного соціально-правового явища. Зупинимося на
деяких з них, на наш погляд, найбільш характерних. Згідно з М.О.
Стручковим (мовою оригіналу): “преступность есть исторически преходящее
негативное социальное явление классового общества, выражающееся в
общественно опасном поведении отдельных членов общества, которыми
нарушаются установленные нормами уголовного права запреты, и
представляющее собой систему в виде образующей внутреннее единство со
своими свойствами совокупности преступлений и лиц, их совершивших, за
определенное время и в определенном регионе “(14). У підручнику для
слухачів Академії МВС СРСР за 1984 рік знаходимо дещо подібне визначення
поняття злочинності, яке дає Г.А. Аванесов (мовою оригіналу):
“преступность есть относительно массовое (массовидное), исторически
изменчивое социально-правовое явление, которому присущ преходящий
характер; явление классового общества, антинародное (антиобщественное)
явление, слагающееся из совокупности действий, запрещенных уголовным
законом (преступлений), совершаемых в данном государстве в тот или иной
период времени “(15). До цього поняття автор далі додає (мовою
оригіналу): “… К сказанному, однако, надо добавить еще и некоторые
уточняющие моменты: во-первых, преступность слагается не только из
общего количества преступлений, но и лиц, их совершающих; во-вторых,
она, говоря о ее понятии абстрактно, представляет собой совокупность
утоловно-на-казуемых деяний, совершенных в данном государстве не только
в настоящем, но и в прошлом, и в будущем” (16). Принципово не-суперечні
з наведеними є поняття злочинності, які пропонують Н.Ф. Кузнецова, Г.М.
Міньковський, І.М. Даньшин, О.Ф. Токарев та інші. Наприклад, згідно з
Н.Ф. Кузнецовою і Г.М. Міньков-ським (мовою оригіналу): “преступность —
это исторически преходящее, изменчивое, социальное и уголовно-правовое
явление классового общества, представляющее собой целостную совокупность
(систему) всех преступлений, совершенных в стране или регионе за
соответствующий период времени”(17). І.М. Дань-шин вважає (мовою
оригіналу), що “преступность — это относительно массовое, исторически
изменчивое, имеющее определенную территориальную временную
распространенность, явлениє классового общества, представляющее собой
органическую, основанную на статистических закономерностях, совокупность
антиобщественных деяний (действий или бездействий), запрещенных
уголовным законом” (18). Дещо дискусійне поняття злочинності наводить
О.Ф. Токарев, а саме (мовою оригіналу): “преступность можно определить
как порождаемое противоречиями развития общества социально опасное
явление, качественные характеристики которого определяются уголовным
законодательством” (19). Не вдаючись до аналізу і критики наведених та
інших визначень поняття злочинності, підкреслимо лише, що всі вони
якоюсь мірою спираються на певні ознаки і властивості злочинності.
Різниця між ними в багатьох випадках полягає лише в тому, на яких
конкретно чи на скількох конкретно таких ознаках, чи властивостях,
злочинності вони побудовані.

Повертаючись до того, що злочинність є лише модель реального суспільно
небезпечного соціально-правового явища, в усіх цих та інших поняттях
злочинності, як правило, можна умовно виділити дві чи три частини. Перша
описує саме соціально-правове явище і деякі його найбільш характерні
ознаки, що відбиваються (моделюються) у відповідних ознаках злочинності,
друга позначає чи називає загальні ознаки системи, які мають як
досліджуване соціально-правове явище, так і його модель — злочинність.
Нарешті, третя частина в загальних рисах описує конструкцію моделі.
Зупинимося на кожній із них.

Злочинність — це, по-перше, правова модель реального, складного,
системного і динамічного суспільно небезпечного соціально-правового
явища, що має певні ознаки й закономірності розвитку і появи;

по-друге, — ця модель сама є системою й одночасно моделлю системи
суспільно небезпечних вчинків. Як система вона характеризується
цілісністю, ієрархічністю й певною структурою;

по-третє, — ця модель є системою, з одного боку, злочинів, які вчинені
на певній території або в тій чи іншій державі чи регіоні за визначений
період часу, з іншого боку, — осіб, які винно їх вчинили.

Оскільки перелічені ознаки системи характерні для будь-якої системи, то
акцентувати на них увагу при визначенні поняття злочинності, на наш
погляд, не слід, достатньо лише підкреслити, що як сама злочинність (як
модель), так і реальне соціально-правове явище (що моделюється) мають
системний характер, чи є системами. Отже, підсумовуючи сказане, можна
дати таке визначення злочинності. Злочинність — це правова модель
реального, складного і динамічного суспільне небезпечного
соціально-правового явища, що успадковує і моделює лише частину його
ознак і є системою злочинів, вчинених на певній території або в тій чи
іншій державі чи регіоні за певний період часу, а також осіб, які винно
їх вчинили.

6. Ознаки злочинності. Зрозуміло, що як модель злочинність є деяким
спрощеним відображенням дійсності. Тому вона відбиває (точніше, повинна
відбивати) лише деякі окремі і найбільш істотні її ознаки і властивості
(як це вдається на практиці — це вже тема окремого посібника, лекції,
якої ми вже трохи торкалися при розгляді дійсних та можливих хибних
закономірностей розвитку злочинності).

Невід’ємними ознаками (властивостями) злочинності є її складність,
мінливість (динамічність), соціально-правовий характер. Складність
злочинності виявляється у тому, що цим узагальненим поняттям можуть
охоплюватися різні роди, види і склади злочинів. Це так звана якісна
складність. Але крім останньої, є ще й кількісна складність, оскільки ці
роди, види та конкретні склади злочинів можуть бути репрезентовані у
складі злочинності різною (довільною) кількістю. Злочинність змінюється
як у часі, так і у просторі, оскільки головні показники злочинності,
взяті за різні, хоча б і рівні відтинки часу в тому самому регіоні або
державі (наприклад, в Україні за 1913, 1917, 1933, 1985, 1996 або
будь-який інший рік), або в різних державах чи регіонах, але за той
самий період (наприклад, за 1996 рік в Україні, Росії, Франції, Англії і
т.д., або за 1996 рік у Донецькій, Київській, Чернігівській, Львівській
та інших областях України тощо), як правило, не співпадають, що свідчить
про мінливий, точніше, динамічний характер досліджуваного явища
(зауважимо, що тут і далі поняття “період”, “проміжок”, “інтервал”, чи
“відтинок”, часу використовуються автором як такі, що взаємозамінюють
одне одного, і є ідентичними, за винятком випадків, виділених автором
окремо). Злочинність — це соціальне явище, оскільки злочини, що її
становлять, вчиняються не ізольованими один від одного індивідами і по
відношенню до самих себе, а членами суспільства, що посягають при цьому
на встановлені законом правила поведінки людей у суспільстві, які носять
найбільш загальний характер. Злочинність соціальна ще й тому, що
соціальними є її причини та умови, якими можуть бути економічні,
господарські, соціально-політичні, ідеологічні, морально-психологічні,
організаційно-керівничі та інші явища і процеси, що мають свідомо
соціальний характер. За своєю природою злочинність — правове явище, як
підкреслювалось раніше, коли ми говорили про те, що злочинність вчинків
встановлюється тільки законом, злочини — це не тільки суспільно
небезпечні, але й обов’язково кримінально-протиправні дії, заборонені
кримінальним законодавством під загрозою покарання. Врахування правового
походження злочинності є дуже важливим, оскільки зміни в законодавстві в
бік криміналізації або декриміналізації окремих дій з невідворотністю
відбиваються на всіх показниках злочинності. Інші ознаки злочинності,
підкреслені у визначенні її поняття, були розглянуті нами раніше.

Отже, головні ознаки злочинності схематично можна зобразити таким чином:

1 2. СТАН, РІВЕНЬ ТА КОЕФІЦІЄНТ ЗЛОЧИННОСТІ ЯК ЇЇ ГОЛОВНІ ПОКАЗНИКИ

1. Загальний підхід до визначення головних показників злочинності та її
стан. Поглиблене вивчення злочинності з метою її попередження передбачає
вимір і кількісно-якісну її характеристику за допомогою певних
показників. Як свідчить літературний огляд, до основних із них більшість
авторів відносить такі, як стан, рівень, структура та динаміка
злочинності або абсолютний і відносний рівень, структура та динаміка
злочинності, або рівень, коефіцієнт, структура та динаміка злочинності
тощо. На жаль, досі в кримінології єдине розуміння кожного з наведених
вище показників (окрім хіба що структури та динаміки злочинності)
зустрічається не завжди, не встановлено й єдиної термінології, Тому
розробка власного апарату понять і дотепер залишається одним із основних
завдань кримінології як науки. Дуже часто на практиці різні автори
головні показники злочинності розуміють і тлумачать однаково, але одним
і тим самим поняттям надають різні термінологічні назви (20). У цьому
посібнику ми будемо намагатися дотримуватися найбільш поширеної
термінології та найбільш поширеного тлумачення понять головних
показників злочинності, що визнані більшістю авторів, але задля довідки
та правильної орієнтації в інформаційному розмаїтті наводити й інші
назви тих самих понять, що зустрічаються у різних літературних джерелах.

Більшість авторів вважає стан злочинності не тільки кількісною, але й
якісною характеристикою злочинності, що має комплексний характер,
визначається рівнем, структурою, динамікою, коефіцієнтом та іншими
показниками злочинності і дозволяє комплексно характеризувати
злочинність як у абсолютних, так і у відносних одиницях виміру за певний
період часу і на певній території чи у певному регіоні або державі (21).
Але є автори, які під станом злочинності розуміють тільки кількісну
величину, наприклад: абсолютну кількість злочинів і осіб, які їх
вчинили, на певній території за певний період часу (22). Виходячи з
етимо-лого-філологічного тлумачення і розуміння слова “стан”, під станом
злочинності потрібно розуміти стан, положення чи становище, в якому
опинилася злочинність у певний період часу і на певній території чи в
регіоні, яке складається з певних складових частин чи характеризується
певною кількістю показників(23). Тому, на наш погляд, більш вдалим є
перше з наведених вище визначень стану злочинності, згідно з яким стан
злочинності є комплексною кількісно-якісною характеристикою злочинності.
Наведемо основні показники стану злочинності:

Розглянемо кожний з показників злочинності, що характеризує її стан,
окремо і почнемо з рівня та коефіцієнта злочинності.

2. Рівень злочинності, виражений у злочинах. Поняття рівня злочинності
у тому розумінні, як ми наводимо нижче, у літературі використовується
такими авторами, як І.М. Даньшин, Н.ф. Кузнецова, Г.М. Міньковський,
В.В. Орєхов, М.О. Стручков, О.Ф. То-карєв та іншими(24), причому Н.Ф,
Кузнецова, Г.М. Міньковський, В.В. Орєхов і О.Ф. Токарев уточнюють його
як абсолютний рівень, а згідно з Аванесовим, він відомий у літературі ще
й як стан злочинності (25). Надалі будемо вважати, що рівень злочинності
— це загальна кількість злочинів, вчинених на відомій (певній)
території, в тій чи іншій державі або регіоні за визначений період часу,
а також загальна кількість злочинців, визнаних такими, згідно з законом,
за вчинення злочинів на тій самій території й у тому самому регіоні чи
державі за означений період часу.

Таблиця 1

РІВНІ ТЯЖКИХ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСОБИСТОСТІ, ЗАРЕЄСТРОВАНИХ У
КРАЇНАХ СНД У ПЕРШОМУ ПІВРІЧЧІ 1996 РОКУ

Країни СНД

Рівень умисних вбивств

Рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень

Рівень зґвалтувань

І півріччя

І півріччя

І півріччя

1995 р. 1996 р.

1995 р. 1996 р.

1995р. 1996р.

Азербайд-жан

293- 281

238- 167

38- 36

Бєларусь

495- 501

960- 949

271 -254

Вірменія

90- 74

59- 91

11- 24

Грузія

256- 184

141- 140

29- 31

Казахста-н

1351 1307

2249 2170

976 1093

Киргизст-ан

301 280

333 262

181 185

Молдова

269 239

368 258

149 135

Росія

16304 15591

32814 28862

6814 5716

Таджики-стан

229 221

121 102

38 42

Туркменістан

125 135

103 141

53 40

Узбекистан

521 527

416 426

396 394

Україна

2395 2415

4424 4042

1057 834

Розрахунки Статкомітету СНД.

Таким чином, рівень злочинності фактично виражений або може бути
вираженим у двох одиницях виміру: з одного боку, в злочинах і, з іншого,
— в особах, які вчинили злочини, тобто кількісно рівень злочинності
репрезентується двома числами. У загальному випадку ці числа (кількість
злочинів і кількість осіб, які їх вчинили) не збігаються, бо один злочин
може бути вчинений кількома особами або ж одна особа може вчинити кілька
злочинів. Так, у 1996 році в Україні було зареєстровано 617262 злочинів
і виявлено 339530 осіб, які їх скоїли. Позначимо рівень злочинності та
елементи, що його складають, літерами й запишемо рівень злочинності в
злочинах і злочинцях, тобто особах, які винно їх вчинили, формулами,
наприклад:

С=С1+С2+Сз+С4;…(1),

де С — рівень злочинності, виражений у злочинах;

С1 — кількість злочинів, провадження по кримінальних справах яких
закінчилось оголошенням обвинувального вироку, а винні особи були
засуджені до відбування кримінального покарання чи інших заходів
кримінально-правового впливу;

С2 — кількість злочинів, за які винні особи були звільнені від
кримінальної відповідальності або покарання з причин, що їх не
реабілітують (наприклад, за амністією або у зв’язку з заміною
кримінального покарання заходами виховного характеру або заходами
громадського впливу чи адміністративного стягнення);

Сз — кількість нерозкритих злочинів, зареєстрованих у встановленому
порядку;

С4 — кількість латентних злочинів, тобто прихованих, неврахованих,
незареєстрованих у встановленому порядку чи замаскованих.

При обчисленні рівня злочинності, згідно з формулою (1), як і при
обчисленні рівня злочинності осіб, які винно вчинили злочини, чи при
обчисленні інших показників стану злочинності особливого значення
набуває вірогідна і об’єктивна первинна інформація про злочинність та
різні її первинні показники (наприклад, у формулі (1) це С1, С2, Сз і С4
тощо). Велику і без перебільшення

справді неоціненну роль при цьому відіграють єдність, спільні підходи до
обліку цих показників, їх збирання, зберігання та статистична переробка.
На жаль, така єдність, чи такі спільні підходи і критерії, на практиці
часто відсутні, що призводить до негативних наслідків і порушень
вірогідності не тільки первинної інформації, але й кінцевих результатів
її переробки. На подібні недоліки і необхідність запровадження
відповідної й єдиної системи статистичної звітності в органах МВС, СБУ,
прокуратури і суду звертали увагу свого часу В.В.Орєхов, С.С.Остроумов,
Л.І.Спиридонов, М.О. Стручков та інші автори(26). Однак досі відомчі
перепони на шляху розробки і впровадження такої звітності не ліквідовані
й єдиної звітності ще не створено. До того ж, існуючі у різних
відомствах кримінально-статистичні звітності нерідко застосовують різні
одиниці вимірювання злочинності,що створює додаткові перешкоди на шляху
їх спільного використання вірогідного обліку й розрахунку відповідних
інтегральних показ-ників злочинності.

Звідси виходить, що формула (1) або подібні до неї, з об’єктивних причин
нерідко на практиці не працюють і мають здебільшого лише теоретичне
значення, а рівень злочинності обчислюється лише згідно з
зареєстрованими злочинами(27). Проте навіть тоді, коли така єдина
кримінально-статистична звітність буде утворена і впроваджена в життя і
правоохоронну практику, і тоді залишаться певні перешкоди щодо
використання на практиці формули (1) для вірогідного розрахунку рівня
злочинності. Ці перешкоди, зокрема, будуть зв’язані з об’єктивною
неможливістю або об’єктивними труднощами у визначенні розмірів латентної
злочинності, визначенні кількості латентних, тобто прихованих, не
врахованих чи незареєстрованих у встановленому порядку чи замаскованих
злочинів.

Цей навчальний посібник не має на меті навчити точним методам чи
методикам виявлення та обчислення латентної злочинності. Цій тематиці
присвячено чимало спеціальних праць(28). Наша мета — лише ознайомити з
основами встановлення (з певною ймовірністю) розмірів такої злочинності
за допомогою методу вибіркових досліджень. Докладніше з цим та іншими
методами встановлення латентної злочинності можна за бажання
ознайомитися, звернувшись до вказаних нами та інших літературних
джерел(29).

Відмовитися від розгляду можливостей оцінювання розмірів латентної
злочинності ми не вважали за потрібне, тому що між складовими частинами
рівня злочинності, згідно з формулою (1), існують діалектичний
взаємозв’язок і діалектична взаємодія. Приміром, скорочення латентної
злочинності може викликати зростання кількості нерозкритих злочинів, по
яких були одержані відповідні повідомлення і які були зареєстровані у
встановленому порядку, а також зростання кількості злочинів,
процесуальна діяльність по справах яких завершилася оголошенням
обвинувального вироку. Таким чином, теоретично можлива ситуація, коли
сумарний рівень злочинності не змінюється на якомусь проміжку часу не
через те, що лишаються постійними складові елементи, а внаслідок того,
що їх зміни взаємно гасяться або компенсують одна одну. Наприклад,
зростання одного доданка в формулі (1) нейтралізується рівним йому
зменшенням іншого додан-ка чи навпаки. Звідси — загальне зростання або
загальне скорочення рівня злочинності не означає на практиці, що всі
доданки формули (1) зростають або скорочуються відповідно до зростання
чи скорочення їх суми, тобто у загальному випадку вони можуть, мати
будь-які тенденції, в тому числі й прямо протилежні, однак підсумовуючий
загальний сумарний ефект буде саме такий, Звідси виходить, що виявлені
нами тенденції в зміні рівня злочинності перебуватимуть і вже
перебувають у прямій залежності від так званої чистоти експерименту, або
точності вимірювання складових частин рівня злочинності, згідно з
формулою (1). Якщо ця “чистота”, чи точність, будуть недостатніми, то й
одержані нами висновки можуть виявитися неточними, помилковими,
неправдивими. Особливі труднощі при цьому, як вказувалось, викликає
вимірювання латентних злочинів. 3. Латентна злочинність. Складність
визначення рівня латентної злочинності (С4), тобто кількості латентних
злочинів, вчинених на певній території за якийсь період часу, випливає з
самої суті поняття латентності, але зовсім не означає, що це завдання не
можна розв’язати. Нині існує безліч спеціальних засобів і прийомів, за
допомогою яких можна у певних межах і з певною ймовірністю помилки
оцінити рівень латентної злочинності (ЗО). Розглянемо деякі з них
Спочатку зауважимо, що вибір тих чи тих спеціальних засобів, прийомів та
методів виявлення рівня латентної злочинності значною мірок залежить від
виду латентних злочинів. На наш погляд, найбільш вдалими є класифікації
латентних злочинів, наведені О.С. Шляпочніковим і Г.І. Забрянським, О.М.
Алексєєвим і О.М. Рошем, М.О. Стручков та І.М. Даньшиним(ЗІ). Так, І.М.
Даньшин вирізняє такі чотири види латентної злочинності: 1) природна; 2)
штучна; 3) прикордонна та 4) зв’язана з порушеннями законності. До
природної латентної злочинності автор відносить злочини про які невідомо
ні правоохоронним чи правозастосовуючим ор-ганам, ні посадовим особам —
керівникам підприємств, установ, органів, окремим громадянам. Сюди можна
віднести усі старанно замасковані розкрадання, господарські злочини та
хабарництво. Штучна латентна злочинність — це злочинність, що відома
посадовим особам чи окремим громадянам (наприклад, потерпілим, свідкам),
але вони з різних причин не повідомляють про скоєні злочини у відповідні
органи. Серед цих причин можна назвати такі: бажання приховати злочин,
бо його виявлення може нанести шкоду авторитету певних органів,
організацій, підприємств, установ, відомств або авторитету чи
характеристиці їх керівників, посадових осіб чи самих потерпілих, якщо
вони своїми діями (бездіяльністю потурали чи провокували вчинення
злочину (наприклад, недбало ставилися до) сприяли, виконання своїх
службових обов’язків, розпивали разом з особою, яка винна у вчиненні
злочину, спиртні напої, аморально поводили себе тощо). До причин штучної
злочинності можна також віднести й побоювання помсти чи переслідування з
боку злочинців, їх співучасників та родичів. Прикордонна латентна
злочинність складається із злочинів, факт учинення яких став відомий як
потерпілим, так і, можливо, стороннім особам, але вони внаслідок
неясності ситуації (наприклад, зникнення грошей з кишені особи, яка
перебуває у стані алкогольного сп’яніння, може бути результатом як
крадіжки, так і втрати чи розтрати) не повідомили в відповідні органи
про вчинення злочину. І, нарешті, четвертий і останній вид латентної
злочинності — це латентна злочинність, зв’язана з порушеннями
законності. Цей вид латентної злочинності є характерним у випадках, коли
спеціальному органу, що здійснює боротьбу зі злочинністю, стало відомо
про злочин, але його представник з тих чи інших злочинних міркувань не
реєструє цей злочин (наприклад, одержав хаба-ря або бажає створити
видимість благополуччя у певному місті чи регіоні тощо). Наведена вище
класифікація видів латентної злочинності за І.М. Даньшиним(32) частково
доповнюється класифікацією латентних злочинів, здійсненою дещо раніше
О.С. Шляпочніковим і Г.І. Забрянським(ЗЗ). Так, згідно з цими авторами,
серед латентних злочинів можна вирізнити, по-перше, латентні злочини, що
мають очевидність, серйозно зачіпають інтереси і права громадян і про їх
учинення робляться відповідні повідомлення спеціальним органам, а
інформація про них поширюється швидко й широко (наприклад, вбивство,
грабіж, розбій тощо). По-друге, латентні злочини, що є менш очевидними,
і про них не завжди офіційно повідомляють органам держави, але
розповідають родичам, знайомим, сусідам тощо. Це — злочини проти честі й
гідності особистості, обман покупців тощо. По-третє, латентні злочини,
про вчинення яких потерпілий нікого не повідомляє й максимально уникає
розголосу. Це — зараження венеричною хворобою чи вірусом імунодефіциту,
незаконний аборт, зґвалтування чи інші статеві злочини тощо. І, нарешті,
по-четверте, латентні злочини, про учинення яких нікому (окрім осіб, що
їх вчинили) невідомо Це — розкрадання державного або колективного майна
шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем,
службова підробка, фіктивне підприємництво, шахрайство з фінансовими
ресурсами тощо. Зрозуміло, що кожен вид латентних злочинів потребує
індивідуального підходу до їх виявлення Якщо деякі з них з певною
ймовірністю можна встановити, наприклад шляхом анонімного опитування чи
анкетування всього населення або певних його верств чи прошарків, або
експертного оцінювання, то інші виявляються лише в результаті
застосування спеціальних методів і методик. На практиці, як правило, для
підстрахування використовують одночасно декілька методів, спо-собів чи
методик, комплексно поєднуючи їх переваги один перед одним з метою
одержання вірогідних результатів.

3 вищенаведеного витікає, що оцінка латентної злочинності на тій чи тій
території за визначений період часу є складною висо- кокваліфікованою
роботою, що потребує комплексного і системного застосування
різноманітних методів і засобів, заохочення з цією метою спеціалістів
різного профілю і спеціальностей. Це не лише тривала й копітка праця
багатьох людей, але й певні затрати матеріальних, людських та інших
ресурсів. З метою мінімізації затрат і оптимізації процесу розшуку,
виявлення та оцінки латентних злочинів можна звернутися до методу так
званих вибіркових досліджень, чи “вибіркового спостереження”. Коротко
розкриємо дію цього методу для розв’язання конкретного завдання,
наприклад, визначення рівня латентної злочинності в якомусь місці. Перед
тим як розглянути сутність цього методу, наведемо початкові базові
поняття.

Генеральною сукупністю називається множина явищ чи об’єктів, які
потрібно охарактеризувати на засадах інформації ли-ше про частину цих
явищ чи об’єктів, при цьому ту частину явищ чи об’єктів (одиниць
сукупності), відносно якої є потрібна інформація, називають вибіркою.
Головною метою вибіркових досліджень, чи вибіркового спостереження, є
отримання потрібної вірогідної інформації та вірогідних даних про
досліджувані параметри всієї генеральної сукупності, що безпосередньо не
спостерігається, від даних про вибірку та її параметри, що
спостерігаються. Перехід від інформації про вибірку та її параметри до
оцінювання генеральної сукупності та її параметрів є певним
ста-гистичним висновком, що отримується за допомогою певних
логіко-математичних і математико-статистичних методів і правил. Більш
докладно про це читайте у спеціальній літературі (34). Гут зауважимо
лише, що метод вибіркових досліджень, чи вибіркового спостереження,
полягає у тому, що для встановлення досліджуваних властивостей
загальної, тобто генеральної сукупності (у нашому випадку — це рівень
латентної злочинності в якомусь районі, місті тощо), з цієї генеральної
сукупності вибирають підмножину з “п” елементів, яку називають вибіркою
з обсягом ”п” (в цьому разі цими п-елементами можуть бути “п” районів
міста). Потім досліджуються властивості цієї вибірки, тобто латентна
злочинність не в усьому місті, а тільки в “п” його районів. отримані
результати узагальнюються і поширюються на всю генеральну сукупність. Це
узагальнення та поширення результатів на всю генеральну сукупність
називають у літературі математи-ко-статистичним висновком. Особливі
вимоги при цьому пред’являються до процедури відбору елементів вибірки
та її обсягу (тоб-то кількості та якості п-елементів, що її складають, і
при яких подібні узагальнення та поширення припустимі).

Основна вимога до вибірки — добре представляти генеральну сукупність,
тобто бути досить репрезентативною, чи представ ницькою. На практиці
цієї вимоги досягають, по-перше, шляхом випадкового вибору елементів
вибірки (наприклад, за допомогою таблиці випадкових чисел, де кожне
число — номер якогось райо-ну міста, або за допомогою “чорної” скриньки,
з якої послідовно виймають кулі з номерами чи з назвами районів міста)
і, по-друге шляхом задання потрібного або необхідного обсягу вибірки,
тоб то числа “п” її складових елементів, яке вибирають чи задають
виходячи з бажаної ймовірності врахування потрібної ймо-вірності помилки
кінцевих результатів досліджень за спеціальни-ми таблицями (35).

Після того, як вибірку визначено, починають поглиблене вивчення її
елементів. Кожний район міста, що потрапив у вибірку піддається
ретельній комплексній перевірці з метою виявлення латентної злочинності.
Перевірка здійснюється одночасно в усі напрямах з використанням
спеціалістів різного профілю. Hacaм перед перевіряється діяльність усіх
суб’єктів профілактики правопорушень з питань дотримання ними
законності, повноти своєчасності, якості та грамотності попереджувальних
заході:

що ними вживаються, а також заходів реагування по вже встановлених
фактах вчинення злочинів чи якихось інших порушень законності, допущених
при цьому помилках і недоопрацювання та їх усуненню. По цих та інших
питаннях, зв’язаних прямо чи опосередковано з проблемою існування
латентної злoчиннocть здійснюється, зокрема, комплексна перевірка
діяльності всіх органів і підрозділів внутрішніх справ, служби безпеки,
прокуратри, юстиції, арбітражу, адміністративних комісій, громадськи
утворень по боротьбі зі злочинністю та правопорушеннями тощ Окрім того,
перевірці підлягає діяльність адміністрацій ус підприємств, установ та
організацій (незалежно від форм власності), розташованих на
досліджуваній території, аналізуються співставляються основні показники
їх роботи, перевіряється без-посередньо та за відповідною документацією
стан правової фінансової, технологічної, трудової, виробничої,
господарських дисциплін. Аналізуються заходи щодо порушників та сутність
вчинених ними правопорушень. Здійснюються інші види контролю спрямовані
на виявлення латентної злочинності. Паралельно з комплексним
відпрацюванням досліджуваних районів для перевірки та уточнення
одержаних результатів додатково проводяться соціологічні опитування
різних верств та прошарків населення, наприклад, від домашніх господарок
та пенсіонерів, які проживають на території цих районів, до працівників
відповідних підприємств, закладів і організацій, розташованих на
території досліджуваних районів; від осіб, які не знають про мету
дослідження і не мають відповідної освіти та підготовки, до експертів з
високим рівнем спеціальної теоретичної підготовки, чималим досвідом
багаторічної практичної роботи з відповідних спеціальностей. Дані про
рівень латентної злочинності, одержані в результаті комплексних і
системних досліджень вибіркової сукупності райоінів міста, аналізуються,
співставляються, узагальнюються і поширюються за допомогою спеціальних
таблиць та обчислень з достатньою ймовірністю помилки на місто у цілому.
Таким чином можна оцінити рівень латентної злочинності, а звідси — й
рівень злочинності (у злочинах) у цілому для будь-якого кримінологічного
об’єкта, держави, регіону або конкретної територіальної одиниці.

4. Рівень злочинності, виражений в особах, які вчинили злочин.
Використовуючи загальне поняття рівня злочинності, запишемо тепер у
вигляді формули визначення рівня злочинності в Особах, які вчинили
злочини, тобто у злочинцях. При цьому Назначимо, що відповідно до
існуючих норм права й чинного Кримінального законодавства, особу можна
обвинуватити у вчи-пенні злочину й визнати злочинцем лише у судовому
порядку після винесення обвинувального вироку та набрання ним чин-уості.
Злочинець — це особа, яка з провиною вчинила суспільно небезпечне
діяння, що заборонене законом під загрозою кримінальної
відповідальності, і була визнана такою судом у встановленому законом
порядку. Тобто, будь-які інші особи, в тому (числі й ті, які вчинили
суспільно небезпечні діяння, що не містять знак якихось складів
злочинів, передбачених кримінальним законом, а також особи, чию провину
у вчиненні злочину судом не введено, та особи, які перебувають під
слідством або вчинили латентні злочини, згідно з принципом презумпції
невинності, стро-

го кажучи, поняттям “злочинність” чи “злочинці” не охоплюють-ся.
Виходячи з цього, формула (2) рівня злочинності в злочинця запишеться в
дещо спрощеному порівняно з формулою (1) виг ляді, а саме:

С1=СІ,1+C1,2

де С — рівень злочинності, виражений у злочинцях;

С1,1 — кількість засуджених до відбуття кримінального покаран-ня чи
інших заходів кримінально-правового впливу (умовного за-судження або
відстрочки виконання вироку);

C1,2 — кількість осіб, звільнених від кримінальної відповідальності з
нереабілітуючих підстав (наприклад, за амністією а у зв’язку з
помилуванням чи звільненням від кримінально відповідальності із
застосуванням примусових заходів виховного характеру, заходів
адміністративного стягнення або громадського впливу).

5. Приклади розрахунку рівня злочинності. Скористаємося даними офіційної
статистики і наведемо приклади обчислення рівня злочинності у злочинах і
злочинцях, згідно з зазначеним вище формулами. Так, відповідно до даних,
опублікованих у статистичному збірнику “Преступность в Украине”(36), у
1993 році загальна кількість осіб, які вчинили злочини і були виявлені,
становила 242363; кількість виявлених осіб, яких притягнуто кримінальної
відповідальності — 187855; кількість осіб, звільнених від кримінальної
відповідальності, — 54508; кількість засуджених — 152878. На жаль,
автори цього збірника не уточнил з яких підстав особи, які вчинили
злочин і були виявлені, потім б ли звільнені від кримінальної
відповідальності. Якщо припустит що їх звільнили з нереабілітуючих
підстав, то рівень злочинності у злочинцях, згідно з формулою (2),
становитиме:

С = 152878 +54508=207386.

Слід зауважити, що це значення рівня злочинності у злочинцях є свідомо
завищеним, тому що не враховує кількості осіб, я були звільнені від
кримінальної відповідальності з реабілітуючі підстав. Ще більш неточною
(якщо не сказати невдалою) вияляється спроба за допомогою тільки
опублікованої статистики обчислити рівень злочинності у злочинах. Так,
згідно з вище згаданим статистичним збірником, загальна кількість
зареєстрованих злочинів в Україні за 1993 рік становила 539299. Оскільки
будь-які інші дані про злочинність за цей період у літературі відсутні,
вважаємо, що рівень злочинності (у злочинах) приблизно дорівнює
кількості зареєстрованих злочинів, тобто 539299. До такого спрощеного
визначення рівня злочинності у злочинах вдалися й авто-ри названого
статистичного збірника, обчислюючи надалі коефіцієнт злочинності з
розрахунку на 100 тисяч населення на основі і за допомогою кількості
зареєстрованих злочинів як рівня злочинності у злочинах. Слід
підкреслити, що це спрощення обрахунку рівня злочинності у злочинах є
вимушеним, зв’язаним, як зазначалось, з нестачею потрібної інформації,
відомчою роз’єднаністю і розподілом необхідної інформації між різними
відомствами, відсутністю єдиного обліку та закритим характером окремих
даних про злочинність, що не допускає відкритих публікацій у засобах
масової інформації. У формулах (1) та (2), що визначають рівень
злочинності відповідно в злочинах і злочинцях, відсутні дані про час
визначення рівня злочинності та про територіальні масштаби, чи обсяги,
його дослідження. Вони можуть бути будь-якими, наприклад, ми можемо
визначити рівень злочинності за день, місяць, рік, десятиріччя тощо у
масштабах конкретного кримінологічного об’єкта, для визначеного міста,
області, держави тощо.

На практиці часто виникає потреба у порівнянні характеристик злочинності
різних регіонів за той самий проміжок часу. Застосування з цією метою
такого показника злочинності, як її рівень, виявляється у цих випадках
мало інформативним, оскільки рівень злочинності у різних регіонах
(наприклад, у різних областях однієї держави) може відрізнятися один від
одного не через те, що один із регіонів є більш криміногенно
неблагопо-лучним чи небезпечним, ніж інший, а тому, що в конкретному
регіоні, приміром, проживає більша, ніж в інших регіонах, кількість
населення. У зв’язку з цим виникає необхідність введення іншого
основного показника злочинності.

6. Коефіцієнт злочинності. Другим показником злочинності є коефіцієнт
злочинності (у кримінологічній літературі цей показник відомий також як
відносний рівень, або індекс злочинності). Від рівня (або абсолютного
рівня) злочинності коефіцієнт(або відносний рівень, чи індекс)
злочинності відрізняється тим що розраховується на певну кількість
населення, а саме: коефіцієнт злочинності є відношення кількості
злочинів, вчинених на певній території (чи на певній
адміністративно-територіальній одиниці), за означений період часу, а
також злочинців, які визнання такими, згідно з законом, за вчинення
злочинів на тій самій території (або адміністративно-територіальній
одиниці) за той самий означений період часу до заздалегідь зумовленої
кількості населення, що мешкає на тій самій території чи на тій самій
адміністративно-територіальній одиниці, наприклад, з розрахунку на 1000,
10000, 100000 тощо.

Звідси випливає таке стисле визначення: коефіцієнт злочин ності — це
рівень злочинності, обчислений з розрахунку на none редньо чи
заздалегідь зумовлену кількість населення, наприклад 1000, 10000, 100000
і т.д.

Якщо рівень злочинності відомий, то коефіцієнт злочинносі можна
визначити, співставляючи відповідну пропорцію. Порівняно з рівнем
злочинності коефіцієнт злочинності вимірюється в відносних одиницях.
Наприклад, якщо рівень злочинності в міст з населенням, рівним “Н”,
становить “С”, то коефіцієнт злочин ності “К” з розрахунку на 100000
чоловік населення можна обчислити за допомогою такої формули:

С • 100000

К = ——————– ;…(3)

Н

Аналогічно рівню злочинності коефіцієнт злочинності можна вимірювати в
злочинах з розрахунку на певну кількість населення або в злочинцях з
розрахунку на певну кількість населення Для підвищення точності
розрахунків у формулі (3) замість загальної чисельності населення “Н”,
яке проживає на досліджуваній території або в досліджуваній державі чи
регіоні, викори( товують чисельність населення, що досягло, згідно з
законом, вік кримінальної відповідальності, а в окремих випадках цю чи
сельність населення додатково обмежують не лише нижньої віковою межею
(досягненням передбаченого законом вік кримінальної відповідальності),
але й верхньою, виключаючи цієї чисельності осіб похилого віку “як
криміногенно менш активних і небезпечних”, оскільки цією частиною
населення, як правило, вчиняється лише незначна кількість злочинів, які,
до того ж,менш суспільне небезпечними порівняно з їх абсолютною
більшістю. Зауважимо, що коефіцієнт злочинності можна розраховувати як
стосовно окремих видів злочинів, так і злочинності у цілому. В цьому
випадку в формулу (3) підставляють значення “С”, що дорівнює кількості
злочинів окремого виду, вчинених на тій чи іншій території за означений
період часу або кількості злочинців, які вчинили ці злочини.

Підкреслимо, що оскільки коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинах,
і коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинцях, як головні показники
злочинності, мають велике теоретичне і практичне значення, то стає
зрозумілим, чому останнім часом у літературі поступово окреслилась
тенденція до їх роздільного і самостійного поіменування(37). Так,
коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинах, отримав ще назву
інтенсивності злочинності (якщо він обчислювався з розрахунку на 100
тисяч усього населення чи населення певної групи, певного
адміністративно-територіального підрозділу) або коефіцієнта
інтенсивності злочинності (якщо він обчислювався з розрахунку на
будь-яку заздалегідь зумовлену кількість населення певного
адміністративно-територіального підрозділу, чи одиниці). Коефіцієнт
злочинності, обчислений у злочинцях, отримав ще назву злочинної
активності (якщо обчислювався з розрахунку на 100 тисяч усього населення
чи населення певної групи, певного адміністративно-територіального
підрозділу) або коефіцієнта злочинної активності (якщо обчислювався з
розрахунку на будь-яку заздалегідь зумовлену кількість населення певного
адміністративно-територіального підрозділу, чи одиниці). Як бачимо, на
сьогодні ще не існує єдиної, загальноприйнятої, об’єднуючої всі точки
зору термінології з цього питання.

Підсумовуючи, пропонуємо компромісне рішення щодо відокремлення й
самостійного визначення і переіменування коефіцієнта злочинності,
обчисленого у злочинах і злочинцях, як відповідно коефіцієнта
інтенсивності злочинності і коефіцієнта злочинної активності, визначення
яких наводимо нижче.

7. Коефіцієнти інтенсивності злочинності і злочинної активності. Під
коефіцієнтом інтенсивності злочинності будемо надалі розуміти кількість
злочинів, вчинених на певній території чи певній
адміністративно-територіальній одиниці, або в підрозділі за означений
період часу з розрахунку на заздалегідь зумовлену кількість населення,
яке мешкає на тій самій території. Обчислення коефіцієнта інтенсивності
злочинності можна зобразити формулою:

К1 = С\Н*H0;… (4),

де К, — коефіцієнт інтенсивності злочинності (чи коефіцієнт злочинності,
обчислений у злочинах);

С — рівень злочинності, обчислений у злочинах, згідно з формулою (1);

Но — заздалегідь означена і зумовлена кількість населення відносно якої
обчислюється коефіцієнт інтенсивності злочин ності (наприклад, 1000,
10000, 100000, 1000000 і т.д.);

Н — кількість населення, яке мешкає на досліджуваній
адміністративно-територіальній одиниці, для якої обчислюється коефіцієнт
інтенсивності злочинності ( це може бути як усе населення, яке мешкає на
вказаній території, так і певна його груп або частка), наприклад,
населення “криміногенного віку”.

Під коефіцієнтом злочинної активності слід розуміти кількість злочинців,
які вчинили злочини на певній території чи певної
адміністративно-територіальній одиниці, або в підрозділі, за означений
період часу з розрахунку на заздалегідь зумовлену кількість населення,
яке мешкає на тій самій території. Коефіцієнт злочинної активності можна
виразити формулою: Ко = С0\Н*Но;… (5),

де Ко — коефіцієнт злочинної активності населення (або коефіцієнт
злочинності, обчислений у злочинцях);

С1 — рівень злочинності, обчислений у злочинцях, згідно з формулою (2]

Н і Но — ті самі, що й у формулі (4). Зауважимо, що як ко ефіцієнт
інтенсивності злочинності, так і коефіцієнт злочинно активності можуть
бути обчислені по відношенню до злочинності у цілому, а також по
відношенню до окремих видів злочинів.

Для порівняння рівнів і коефіцієнтів злочинності у різних країнах
наведемо декілька прикладів. простійших варіантів структури злочинності,
які можна отримати, класифікуючи злочини, що становлять злочинність,
лише за деякими (для прикладу) критеріями. На наведеній нижче діаграмі
показана структура виявленої МВС України організованої злочинності за
1996 рік за суб’єктами її викриття і попередження.

8. Приклади рівнів і коефіцієнтів злочинності. Наприклад, у 1990 році
рівень злочинності, обчислений у злочинах, і коефіцієнт інтенсивності
злочинності, також обчислений у злочинах, з розрахунку на 100 тисяч
усього населення становили відповідно: в Україні — 369809 та 713, у
колишньому СРСР (у цілому) — 2786 605 та 969, у США — 14350600 та 5820,
у Франції — 3492712 та 6169, у Великобританії — 4542806 та 7956; в
Японії — 2261076 та 1834, у ФРН — 4258573 та 7031 (38).

За 1996 рік рівні злочинності, обчислені в злочинах, становили по деяких
областях України відповідно у Вінницькій — 15192, Волинській — 7371,
Дніпропетровській — 80928, Донецькій — 58373, Житомирській — 14165,
Закарпатській — 1752, Запорізькій — 32326, Івано-Франківській — 8769,
Київській —15163, Кіровоградській — 24169, Миколаївській — 21379,
Одеській — 33666, Полтавській — 19607, Рівненській — 6994, Сумській —
15931, Херсонській — 16517, Хмельницькій — 9948, Черкаській — 13029,
Чернігівській — 11727, Чернівецькій —5300, м. Києві — 31308, м.
Севастополі — 3872 тощо.

1.3. СТРУКТУРА І ДИНАМІКА ЗЛОЧИННОСТІ ЯК ЇЇ ГОЛОВНІ ПОКАЗНИКИ

1. Загальне поняття структури злочинності. Ні рівень, ні коефіцієнт
злочинності як її головні показники не можуть відбити якісну
різноманітність вчинених злочинів і дати якісну характеристику
злочинності та її змін за часом. Для характеристики якості злочинності
передбачений третій показник, а саме структура. Структура злочинності —
це її “внутрішній устрій” і одна з головних ознак злочинності як
системи. Структура, як відомо, визначається певними елементами, їх
абсолютною кількістю, якістю і тим, як і яку частину системи (у нашому
випадку — злочинності) вони становлять. Оскільки складовими елементами
злочинності окремі злочини (або їх групи, чи види), вчинені на
досліджуваній території за означений період часу, то якщо прийняти всю
зло чинність, приміром, за одиницю або за 100%, то її структуру можна
виразити відповідно або в частках одиниці, тобто у так званій питомій
вазі, або у відсотках. Отже, структура злочинності визначається питомою
вагою чи процентним виразом окремих груп чи видів злочинів, що
становлять злочинність і класифікуються ні кримінально-правових або
кримінологічних підставах відповідно до предметів кримінального права і
кримінології.

Зазначимо, що оскільки класифікація структури злочинності на окремі
групи чи види злочинів залежить від вибору критерії класифікації чи
групуючих ознак, а цей вибір у певних межа (означених відповідними
елементами предметів кримінального права та кримінології) може бути
будь-яким і загальна кількість таких критеріїв (ознак) може бути
невизначеною й досить великою, якщо не сказати нескінченною, то
характеризувати структуру ) ру злочинності у повному обсязі об’єктивно
неможливо, тим більше, що дійсність (наприклад, процеси криміналізації
та де криміналізації) постійно вносить свої корективи. Зважаючи на це,
наведемо для прикладу лише декілька можливих на злочини, вчинені
організованими злочинними групами і викриті співробітниками органів
боротьби з організованою злочинністю МВС України

Злочини ,вчинені організованими злочинними групами і викриті
співробітниками карного розшуку МВС Українизлочини, вчинені
організованими злочинними групами і викриті співробітниками інших
органів і служб МВС України

Приклади варіантів структури злочинності залежно від критеріїв
класифікації злочинів, що її становлять. По-перше, структуру злочинності
можна визначити за ступенем суспільної небезпеки, чи тяжкістю злочинів,
що становлять злочинність, обчислюючи співвідношення злочинів особливо
тяжких, тяжких, менш тяжких та тих, що не становлять великої суспільної
небезпеки;

по-друге, можна вирізнити структуру злочинності за формою вини, з якою
були вчинені злочини, що становлять злочинність, виділяючи
співвідношення в злочинності умисних і необережних злочинів та злочинів,
що були вчинені зі складною або змішаною формою вини;

по-третє, структуру злочинності можна визначити за стадіями вчинення

злочину, обчислюючи співвідношення закінчених злочинів, готувань до
злочинів і замахів на злочини;

по-четверте, структуру злочинності можна вирізнити за критерієм
присутності чи відсутності співучасті при вчиненні злочині] з
урахуванням її форм і різновидів, обчислюючи співвідношення відповідних
груп злочинів, що входять до складу злочинності;

по-п’яте, структура злочинності може бути репрезентована за об’єктом
злочинних посягань, згідно з класифікацією злочинів наведеною в
Особливій частині Кримінального кодексу, з урахуванням нових видів і
складів злочинів, що тільки-но з’явилися (наприклад, екологічні) або
знаходяться на стадії криміналізації (приміром, комп’ютерні);

по-шосте, структуру злочинності можна виділити на підстав врахування
певних ознак суб’єктів злочинів (їх відсутності чи присутності,
кількісно-якісних характеристик), обчислюючи відсотках чи питомій вазі
співвідношення відповідних груп злочинів. Наприклад, за
соціально-демографічними ознаками суб’єктів злочинів (за статтю, віком,
соціальним статусом, родом за нять, сімейним станом, матеріальними та
житловими умовам тощо), за освітньо-культурними ознаками суб’єктів
злочині (наявністю освіти та її рівнем і видом, рівнем культури,
загальними і специфічними культурними ознаками), за
морально-психологічними ознаками суб’єктів злочинів (загальною ціннісною
орієнтацією, ставленням до права і правоохоронної діяльності, з
потребами та інтересами, інтелектуальними, вольовими та емоційними
ознаками), за кримінально-правовими ознакам суб’єктів злочинів
(спрямованістю злочинної діяльності, її змі( том, мотивами, тривалістю,
одноосібним чи груповим характером, рядовою чи організаторською роллю,
інтенсивністю злочиної діяльності) тощо;

по-сьоме, структуру злочинності можна вирізнити ще за таки суто
кримінологічним критерієм, як причини та умови злочині] що їх можна, у
свою чергу, диференціювати за безліччю критеріїв, які пропонують Тут
були наведені далеко не всі типи вчені та практики.й варіанти структур
злочинності, а лише їх приклади. Дати їх повний перелік, повну
характеристику структури злочинності практично неможливо, та ми й не
ставили перед собою такої мети. Слід тільки зауважити що нумерація цих
простих варіантів структур злочинності умовно використана автором задля
зручності, тому вона може бути

чмінена повністю чи частково. Якщо ж структура злочинності визначається
лише за одним чи декількома критеріями, чи групуючими ознаками, ми маємо
справу тільки з частковою структурою злочинності. Безумовно, поглиблений
аналіз структури злочинності, тим більше аналіз повної структури
злочинності, вимагає застосування якщо не всіх, то якомога більшої
кількості різних диференціюючих критеріїв.

3. Математичне визначення структури злочинності. Розрахунок структури
злочинності у загальному випадку можна стисло зобразити формулами: у
питомій вазі — формулою (6), у відсотках — формулою (7):

Д=Вс\С;…(6), Д%=Вс\С*100;…(7),

де Д — структура злочинності (точніше, частка у відсотках (7) чи у
вигляді питомної ваги (6) досліджуваного виду злочинності чи групи
злочинів по відношенню до всієї злочинності);

Д% — показник структури злочинності у відсотках, а саме:

частка досліджуваного виду злочинності чи групи злочинів по відношенню
до всієї злочинності (якщо вся злочинність приймається за 100
відсотків);

С — уся злочинність (точніше, рівень, чи коефіцієнт, усієї злочинності)
;

Вс — досліджений вид злочинності чи група злочинів, чию част-ку з усієї
злочинності ми розраховуємо (точніше, рівень, чи ко-ефіцієнт, цього виду
злочинності чи групи злочинів).

Наведемо декілька конкретних прикладів структури злочинності за
опублікованими у пресі даними(39).

4. Практичні приклади структури злочинності. Так, у 1996 році структура
злочинності за видами злочинів, тобто кримінально-рравовими критеріями,
тільки по лінії карного розшуку в Україні у відсотках по відношенню до
загальної кількості зареєстрованих

•злочинів становила: бандитизму — 0,02%; умисних вбивств — 1.0%; тяжких
тілесних ушкоджень — 1,7%; зґвалтувань — 0,4%; розбоїв — 1,1%; грабежів
— 5,9%; шахрайств — 2,4%; вимагань — 0,6%; хуліганств — 7,6%; крадіжок
державного майна — 21,7%, тому числі: зі складів, баз, магазинів — 5,2%;
на транспорті — 0,7% крадіжок приватного майна — 39,7%, з них: з квартир
— 14,5% крадіжок транспортних засобів — 4,5%; з них: автомобілів —1,7%
угонів транспортних засобів — 1,2%, з них: автомобілів — 0,8% крадіжок
зброї та боєприпасів — 0,04%; злочинів, зв’язаних з наркоманією — 7,6%;
дорожно-транспортних пригод зі смертельними наслідками — 0,7% тощо.

У цьому ж році структура злочинності за кримінологічними критеріями
становила: злочинів, вчинених особами, які вже мали судимість — 18,2%;
злочинів, вчинених групою осіб — 19,6%; злочинів, вчинених
неповнолітніми а за їх участю — 10,5%; злочинів, вчинених особами у
стані алкогольного сп’яніння — 18,3%; злочинів, вчинених з використання
вогнепальної зброї — 0,4%; злочинів, вчинених з використання холодної
зброї чи знарядь злому — 2,7%; злочинів, вчинених з використанням
транспортних засобів — 0,4%; злочинів, вчинени організованими злочинними
групами — 1,0%, у тому числі: у комерційних структурах — 0,03%; у
фінансово-кредитній системі -0,03 %; у банківській сфері — 0,01%;
крадіжок державного, колективного або приватного майна — 0,36%; вимагань
— 0,08%; боїв — 0,06%; вбивств — 0,01%; бандитизму — 0,01%; розкрадань —
0,13%; хабарництва — 0,02% тощо.

Злочинність у цілому і розглянуті її показники перебувають у постійному
русі, постійно змінюються.

Для характеристики такого руху й змін злочинності вводиться це один її
головний показник — динаміка.

5. Дещо про нетрадиційні способи обчислення структури зл>>>> ”чорна скриня” >>>> злочинність як >>>> об’экт дослыдження

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020