Джужа О. М., Моiсеев Є. М., Василевич В. В. та iн. 2003

Джужа О. М., Моiсеев Є. М., Василевич В. В. та iн. 2003 – Кримiнологiя

ВСТУП

Пропонований колективом авторів посібник є черговим етапом виконання
рішень з’їзду кримінологів України що¬до впровадження методичних
інновацій інформаційних технологій та вдосконалення навчального процесу
з ураху¬ванням потреб професійної діяльності майбутніх
спеціаліс-тів-юристів. Це є перший дослідний варіант нового посіб¬ника з
кримінології, в якому поєднуються оригінальність, академізм і простота
сприйняття. Його підготовка й роз¬робка пов’язані з деякими характерними
особливостями.

По-перше, видання носить комплексний характер, що поєднує в собі
навчальні, наукові та методичні аспекти вивчення курсу. Тому в роботі
можна віднайти не лише програму, методичні вказівки та новітні
літературні джере¬ла, але й схеми основних понять і категорій
кримінології, найчастіше вживані кримінологічні терміни.

По-друге, навчально-методичний посібник підготовле¬ний у відповідності з
новим Кримінальним кодексом Ук¬раїни, що вступив у силу 1 вересня 2001
року.

По-третє, виникла нагальна потреба у розробці методич¬них рекомендацій
ефективнішого вивчення курсу як слуха¬чами та студентами денної та
дистанційної форм навчання, так і магістрами, ад’юнктами та аспірантами.
Такі матеріали спрямовані, крім того, на підвищення рівня
кримінологіч¬них знань співробітників правоохоронних органів і можуть
використовуватись у процесі перепідготовки та підвищення кваліфікації
юридичних кадрів.

По-четверте, в роботі містяться навчально-методичні матеріали, які
можуть бути використані для проведення рубіжного контролю рівня
кримінологічних знань як із ви¬кладачем (питання для підготовки до
іспиту), так і само¬стійно (тестові завдання).

По-п’яте, автори посібника намагалися з усієї маси кри¬мінологічної
інформації виділити ключові елементи, що сприятиме ефективнішому й
швидшому сприйняттю на¬вчальної та наукової літератури з кримінології.

Водночас зауважимо, що навчально-методичні розробки в жодному разі не
замінять підручник чи іншу додаткову навчальну літературу, а лише
сприятимуть полегшеному й швидшому опануванню матеріалом навчальної
програми курсу.

Авторський колектив буде вдячний усім, хто висловить свої зауваження та
пропозиції щодо структури й змісту цієї навчально-методичної системи з
курсу кримінології.

Розділ І Програма навчального курсу

«КРИМІНОЛОГІЯ»

V; ‘ ••= 1 ПЕРЕДМОВА !:’.:г,; Г-^- ..:»>., -V

Ч і -‘ і”‘ ‘ ІІ і – І І ,С1 і :> .
‘1-Й’ !

Викладання навчального курсу «Кримінологія» йеред-

бачає ряд загальних та спеціальних цілей. °Фг ! •’!;”гл” :.'”:(-

ІНІЙ К.’Ш.Н іі>їд:.’і До загальних цілей курсу відносяться: • .«
.- >»

• формування у слухачів науково обгрунтованих уяв¬

лень про сучасний стан злочинності в Україні та у світі в

цілому, про тенденції і фактори, що її обумовлюють, про

особистість злочинця, а також про систему заходів бороть¬

би зі злочинністю і окремими її видами;

• прищеплення навичок самостійного комплексного

аналізу кримінальної ситуації, організації і безпосередньої

реалізації заходів профілактики злочинів на локальному

рівні (село, селище міського типу, місто без районного по¬

ділу, сільський район, район у складі міста).

До спеціальних цілей курсу відносяться:

• формування у студентів та слухачів теоретично і ем¬

пірично обґрунтованих уявлень про організовану злочин¬

ність як про одне з найнебезпечніших соціально-правових

явищ сучасної цивілізації; про факторний комплекс органі¬

зованої злочинності, а також про спеціальні засоби і методи

боротьби з нею;

• відпрацювання навичок та вмінь факторного аналізу

походження і діяльності злочинних угруповань різних ви¬

дів і рівнів, визначення та реалізація найефективніших со¬

ціальних заходів боротьби з такими угрупованнями.

Досягнення названих цілей забезпечується розв’язан¬ням таких
навчально-наукових завдань:

• забезпеченням студентам та слухачам на лекціях мож¬

ливостей ознайомитися з новітніми науковими та прак¬

тичними досягненнями у сфері боротьби зі злочинністю і

окремими її видами;

• створенням оптимальних організаційних і методич¬

них умов для самостійного вивчення курсу;

• закріпленням на семінарських заняттях знань про

злочинність та закономірності боротьби з нею;

• розвитком на практичних заняттях (у тому числі й із використанням
ЕОМ), навичок та вмінь комплексного ана¬лізу локальної кримінальної
ситуації, прогнозуванням та програмуванням боротьби з окремими видами
злочинів, у тому числі й із організованою злочинністю.

Під час вивчення цього курсу необхідно враховувати методичне й
факторологічне застаріння значної частини навчальної та наукової
літератури з кримінології. Разом з тим не треба безпідставно
заперечувати всю кримінологіч¬ну спадщину й досвід боротьби зі
злочинністю, набуті в роки соціалістичного розвитку України.

Досягнення вітчизняної наукової думки та практики бо¬

ротьби зі злочинністю, перевірені й випробувані часом, му¬

сять бути відділені від зовнішніх ідеологічних догм. ;

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

Назва теми Всього Лекцій Семі-нарів Прак-тичних занять

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1. Поняття, предмет, ме-тод та система кримінології 4 2 2 –

Тема 2. Історія розвитку та сучасний стан кримінології 6 2 4 –

Тема 3. Злочинність та її ос-новні характеристики 8 2 2 4

Тема 4. Причини та умови злочинності 4 2 2

Тема 5. Кримінологічне вчен-ня про особу злочинця 6 2 2 2

Тема 6. Проблеми віктимоло¬гії та суїциду 6 4 2 –

Тема 7. Організація і методика кримінологічних досліджень 8 2 4 2

Тема 8. Кримінальна статис-тика та її застосування в прак-тичній
діяльності органів внут-рішніх справ 6 2 2 2

Тема 9. Загальні проблеми по-передження злочинності 4 2 2 —

Тема 10. Криміналогічне про-гнозування та планування бо-ротьби зі
злочинністю 6 2 2 2

Тема 11. Аналіз зарубіжних кримінологічних концепцій причин
злочинності 6 2 4

Всього (Загальна частина): 64 24 28 12

Продовження

Назва теми Всього Лекцій Семі-нарів Прак-тичних занять

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Тема 12. Правові та організа-ційні основи діяльності ОВС у попередженні
злочинів 4 2 2

Тема 13. Кримінологічна ха-рактеристика та профілактика негативних
соціальних явищ, пов’язаних зі злочинністю 6 2 4 .” і

Тема 14. Кримінологічна ха-рактеристика та попереджен-ня злочинності
неповнолітніх 6 2 2 2

Тема 15. Кримінологічна ха-рактеристика та попереджен-ня рецидивної
злочинності 6 2 2 2

Тема 16. Кримінологічна ха-рактеристика та попереджен-ня злочинів у
сфері економіки 6 2 2 2

Тема 17. Кримінологічна ха-рактеристика та попереджен-ня насильницьких
злочинів 6 2 2 2

Тема 18. Кримінологічна ха-рактеристика та попереджен-ня професійної
злочинності 4 2 2

Тема 19. Кримінологічна ха-рактеристика та попереджен-ня організованої
злочинності 4 2 2

Тема 20. Кримінологічна ха-рактеристика та попереджен-ня
загальнокримінальної ко-рисливої злочинності 4 2 2

Тема 21. Кримінологічна ха-рактеристика та попереджен-ня необережної
злочинності 4 2 2

Всього (Особлива частина): 52 20 22 8

Всього: 114 44 50 20

Програма навчального курсу кримінології

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

і *

; Тема 1. Поняття, предмет, метод

та система кримінології ;

1. Поняття кримінології як соціально-правової науки, її

предмет: злочинність, причини та умови, що її обумовлю¬

ють, особа злочинця, засоби запобігання злочинності. Зав¬

дання та функції кримінології. Теоретичне та практичне

значення науки кримінології.

2. Методологія кримінології. Загальнонаукові методи*

пізнання (логічний, висування гіпотез, експерименту, екс¬

пертних оцінок та ін.). Приватнонаукові методи пізнання

(соціологічні, математичні, статистичні, педагогічні, пси¬

хологічні та ін.).

3. Місце кримінології в системі наук. Зв’язок криміно¬

логії з філософією, соціологією, економікою, демографією,

психологією, педагогікою, статистикою, наукою управління.

Кримінологія та правові науки: взаємозв’язок кримінології

з кримінальним, кримінально-процесуальним, кримінально-

виконавчим, адміністративним правом. Зв’язок криміно¬

логії з іншими правовими науками та дисциплінами, які

вивчаються в навчальних закладах юридичного профілю.

4. Система кримінології як науки і навчальної дисцип¬

ліни. Загальна та Особлива частини кримінології.

Тема 2. Історія розвитку •• “•ГІ – :-іі

І та сучасний стан кримінології ‘ |

1. Зародження кримінологічної думки. Примітивні та

теологічні погляди на злочинність, злочинця і причини,

які обумовлюють порушення певних норм поведінки

(Ф. Аквінський, Мартін Лютер).

2. Виникнення кримінології як науки. Кримінологічні

погляди соціалістів-утопістів ХУІ-ХУІІ століть (Т. Мор, Кам-

панелла, Ж. Мольєр), філософів-просвітителів ХУП-ХУШ сто¬

літь (Ч. Беккаріа, Жан-Жак Руссо, Ш. Монтеск’є, Вольтер).

3. Класичний напрям (школа) кримінології. Інтелект і

свідомість людини – основа, фундамент, на якому грунтує¬

ться пояснення її індивідуальної та суспільної поведінки

(Ч. Беккаріа, Ієремія Бентам, А. Фейєрбах, М. Таганцев,

О. Кістяківський, Н. Сергєєвський).

4. Антропологічний напрям (школа) кримінології. Зло¬

чинність є не що інше, як природний біологічний феномен,

а конкретний злочинець – це злочинний генотип (Ч. Ломб-

розо, Р. Гарофалло, М. Неклюдов, А. Лихачов, П. Тарнавсь-

ка, В. Чиж).

5. Соціологічний напрям (школа) кримінології. Залеж¬

ність злочинності й соціального середовища. Злочинцем не

народжуються, ним стають під впливом негативного середо¬

вища (Ж. Кетле, Г. Тард, А. Геррі).

6. Стан та розвиток кримінології в 20-ЗО-ті роки XX ст.

Перші кримінологічні кабінети з вивчення злочинності

і злочинця (М. М. Гернет, А. А. Жижиленко, М. Н. Ісаєв,

С. В. Познишев, М. М. Полянський, Є. П. Френкель, Н. П. Па-

ше-Озерський, М. А. Чельцов-Бебутов та ін.).

Розвиток кримінології в 60-ті роки та її сучасне стано¬вище. 1963 р.-
створення Всесоюзного інституту з проблем вивчення причин і розробці
заходів попередження злочин¬ності. Визначення поняття та загальних
проблем злочинно¬сті (А. А. Герцензон, А. І. Долгова, І. І. Карпець, Н.
Ф. Куз-нєцова). Особа злочинця (А. І. Алексєєв, Ю. М. Антонян, А. Ф.
Зелінський). Віктимологічні проблеми злочинності (П. С. Дагель, Д. В.
Рівман, Л. В. Франк). Концепція попе¬редження злочинності та окремих її
видів (І. А. Аванесов, А. П. Закалюк, В. К. Звірбуль, А. Е. Жалінський).

7. Сучасний етап кримінології в Україні. Суспільство

зіткнулося з розширеним відтворенням злочинної поведін¬

ки, самодетермінацією злочинності (В. В. Галіна, І. М. Дань-

шин, О. М. Джужа, А. П. Закалюк, А. Ф. Зелінський,

А. Н. Костенко, І. П. Лановенко, І. К. Туркевич та ін.).

* Тема 3. Злочинність І

та її основні характеристики

1. Поняття злочинності. Основні ознаки злочинності:

соціально-правове явище, історична обумовленість, мінли¬

вість, суспільна небезпечність, відносна масовість і регуляр¬

ність, стійкість, самодетермінація.

2. Злочинність як статистична сукупність.

3. Кількісні та якісні характеристики злочинності. Стан,

рівень злочинності (загальний і спеціальний коефіцієнти,

коефіцієнт злочинної активності), структура, питома вага

окремих видів злочинності. Динаміка злочинності й факто¬

ри, що на неї впливають. Географія злочинності, обстави¬

ни, які її обумовлюють. Злочинність і злочин, їх взаємо¬

зв’язок.

4. Поняття латентної злочинності, її види та методи

оцінки.

5. Стан і тенденції злочинності на сучасному етапі роз¬

витку суспільства. Професіоналізм, організованість, особ¬

лива зухвалість і жорстокість, застосування зброї і техніч¬

них засобів, ріст злочинності у сфері економіки, проти осо¬

бистого майна громадян, злиття вітчизняної та закордонної

злочинності. Соціальні наслідки злочинності.

Тема 4. Причини та умови злочинності

1. Поняття причин та умов злочинності в кримінології.

Філософське обгрунтування причинно-наслідкового зв’язку,

закони його розвитку. Поняття кримінологічної детерміна¬

ції. Протиріччя (суперечності) соціального, економічного,

політичного, морального, управлінського характеру розвит¬

ку суспільства як джерела злочинності.

2. Класифікація причин та умов злочинності. Причини

та умови, що властиві всій злочинності, її видам, окремому

злочину. Об’єктивні й суб’єктивні, зовнішні та внутрішні,

головні й другорядні, корінні та некорінні причини і умови

злочинності. Недоліки в організації управління економі¬

кою, їх криміногенне значення. Недоліки в діяльності пра¬

воохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.

3. Тенденції і перспективи злочинності на сучасному

етапі розвитку Української державності. ;

?» Тема 5. Кримінологічне вчення *

(•” про особу злочинця ‘ ;

1. Поняття особи злочинця, обсяг, межі та способи її

вивчення в кримінології. Соціологічна та правова характе¬

ристика особи злочинця. Особа злочинця та суміжні поняття.

2. Основні ознаки кримінологічної характеристики осо¬

би злочинця: соціально-демографічні, кримінально-правові,

соціальні ролі й статуси, морально-психологічні властивос¬

ті й особливості, ціннісні орієнтації. Сукупність ознак, що

утворюють структуру особи злочинця.

3. Взаємодія соціального і біологічного в особі злочин¬

ця. Біологічні зачатки в особі і соціальне середовище як

передумова розвитку її соціальних якостей.

4. Типологія і класифікація злочинців. Кримінологічна

характеристика основних типів злочинців. Критерії класи¬

фікації злочинців та її значення для кримінологічної профі¬

лактики.

Тема 6. Проблеми віктимології та суїциду

1. Поняття віктимології. Теоретичні питання її виник¬

нення. Становлення віктимології як науки. Поняття віктим-

ності та віктимізації. Жертва злочину, її «вина», відшкоду¬

вання збитків. Зв’язок «злочинець – жертва» як відношення,

ситуація, становище.

2. Поняття особи потерпілого та її кримінологічне зна¬

чення. Жертва і потерпілий від злочину, класифікація по¬

терпілих від злочину. Жертва злочину «усвідомлююча» і

«не усвідомлююча», «стійка» і «епізодична», «відкрита і

потайна», «центральна і другорядна», «активна і пасивна».

Підходи до класифікації потерпілих від злочину. Типові

обставини, за яких працівники правоохоронних органів

стають жертвою злочину.

3. Поняття суїцидальної поведінки. Проблеми суїциду в

Україні та інших державах. Механізм суїцидальної пове¬

дінки. Проблема суїциду в практичній діяльності органів

внутрішніх справ. Обставини, що обумовлюють суїцидаль-

ну поведінку серед працівників ОВС та шляхи їхнього по¬

долання. Суїцидальна поведінка осіб, які потрапили в поле

зору правоохоронних органів та її запобігання.

Тема 7. Організація і методика ‘ ‘

Л ч} кримінологічних досліджень Иі

1. Поняття кримінологічного дослідження, його цілі, зав¬

дання, об’єкти і суб’єкти.

2. Кримінологічна інформація: поняття, джерела, основ¬

ні вимоги, які ставляться до неї. Методи пізнання джерел

інформації.

3. Організація вивчення злочинності. Програма і робочі

етапи кримінологічного дослідження.

4. Збирання первинної інформації. Методи: документу¬

вання, анкетування, інтерв’юїрування, експерименту, моде¬

лювання.

5. Обробка і аналіз зібраних матеріалів. Методи: зве¬

дення, групування узагальнених показників, аналізу, синте¬

зу, індукції і дедукції.

6. Інтерпретація результатів дослідження. Теоретична і

практична інтерпретація, її методи: експертних оцінок, екс¬

перименту та ін.

Тема 8. Кримінальна статистика

та п застосування в практичній діяльності

органів внутрішніх справ

1. Загальні поняття про статистичну науку. Моральна

статистика. Історія її розвитку і сучасні проблеми. Поняття

і зміст кримінально-правової статистики, її зв’язок із за¬

гальною теорією статистики.

2. Етапи кримінально-правової статистики. Кримінально-

статистичне спостереження, його види та форми. Об’єкти

та суб’єкти статистичного спостереження. Програма ста¬

тистичного спостереження у кримінальній статистиці. Офі¬

ційна статистична звітність – єдиний облік злочинів. По¬

няття статистичної сукупності та її ознаки. Генеральна й

вибіркова сукупність. Одиниці спостереження. Сукупності

і виміри в кримінальній статистиці. Закон великих чисел.

Основні положення теорії ймовірності. Документи первин¬

ного обліку злочинності у правоохоронних органах. Види

статистичного звіту в органах внутрішніх справ.

3. Поняття, цілі та завдання статистичного зведення і гру¬

пування. Види групування та їх застосування в кримінологіч¬

них дослідженнях. Групування злочинів і злочинців за кримі¬

нально-правовими, кримінологічними, соціально-демогра¬

фічними ознаками. Статистичні таблиці та їхні елементи. Ха¬

рактеристика простих, складних та комбінаційних таблиць.

4. Статистичний аналіз у кримінології. Абсолютні ве¬

личини і узагальнюючі показники. Види відносних вели¬

чин. Поняття середніх (помірних) величин та їхні види. За¬

стосування середніх величин при обробці кримінологічної

інформації. Поняття статистичного ряду. Динамічні ряди та

їхні види. Основні показники динамічних рядів (рівень ря¬

ду, абсолютний приріст, темп росту і темп приросту). Варі¬

аційні ряди та їхні види. Паралельні ряди. Повторні групу¬

вання. Графічне відображення статистичної звітності.

Тема 9. Загальні проблеми о н попередження злочинності г

1. Поняття профілактики, попередження, запобігання та

припинення, їхні співвідношення.

2. Цілі, завдання, функції та межі попереджувальної ді¬

яльності.

3. Система попереджувальної діяльності.

4. Правові та організаційні основи попереджувальної

діяльності.

Тема 10. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі
злочинністю

1. Прогнозування як одна із функцій кримінології. По¬

няття кримінологічного прогнозування та кримінологічного

прогнозу. Цілі, завдання та практичне знання кримінологіч¬

ного прогнозування. Види кримінологічного прогнозування

(довгострокове, середньострокове, поточне, цільове).

2. Методи кримінологічного прогнозування (екстрапо¬

ляції, моделювання, експертних оцінок).

3. Поняття кримінологічного планування заходів бороть¬

би із злочинністю. Цілі, завдання, види та методи криміноло¬

гічного планування. Структура кримінологічного плану. Комп¬

лексне планування боротьби зі злочинністю. (Комплексна

цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр.).

Тема 11. Аналіз зарубіжних кримінологічних концепцій причин злочинності

1. Характеристика рівня, динаміки і структури злочин¬

ності в зарубіжних країнах. Основні показники, характер і

тенденції злочинності у розвинутих країнах: США, Вели¬

кобританії, Франції, Німеччині, Японії.

2. Характеристика причин злочинності в зарубіжних

країнах та їхні особливості.

3. Історичні аспекти зарубіжних концепцій причин зло¬

чинності.

4. Природа і закономірності причин злочинності та їхні

пояснення в зарубіжній кримінології. Біологічний напрям

пояснення причин злочинності. Біологічні й біосоціальні

теорії та їхні представники. Соціологічний напрям пояс¬

нення причин злочинності. Історія розвитку наведених на¬

прямів. Соціологічні школи зарубіжної кримінології.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Тема 12. Правові та організаційні основи

діяльності ОВС с

у попередженні злочинів ( Т(

1. Поняття попередження злочинності. Його види. Прин¬

ципи кримінологічного попередження: законність, держав¬

ний контроль, своєчасність, індивідуальність, комплекс¬

ність тощо. Цілі, завдання, функції та межі функціонування

попереджувальної діяльності.

2. Система попередження злочинності. Об’єкти кримі¬

нологічного попередження. Суб’єкти попереджувальної ді¬

яльності. Роль ОВС в системі попередження.

3. Класифікація загальних, спеціальних та індивідуаль¬

них заходів попередження злочинності.

4. Форми та методи кримінологічного попередження

злочинів ОВС: кримінологічне планування, правова пропа¬

ганда, проведення профілактичних заходів, бесіда, застере¬

ження, офіційне застереження, взяття на профілактичний

облік, штраф, адміністративний нагляд, направлення на лі¬

кування від алкоголізму та наркоманії, позбавлення прав,

притягнення до кримінальної відповідальності.

5. Взаємодія ОВС з іншими суб’єктами профілактики і,

зокрема, з громадськими формуваннями.

Тема 13. Кримінологічна характеристика

та профілактика негативних соціальних явищ, пов ‘язаних зі злочинністю

1. Поняття пияцтва, алкоголізму, наркоманії, токсико¬

манії, проституції і СНІДу.

2. Соціальні та медичні аспекти названих фонових

явищ.

3. Кримінально-правова оцінка фонових явищ.

4. Наркотики рослинного та хімічного походження.

5. Особливості кримінологічної характеристики осіб,

які зловживають алкоголем та наркотиками, хворих на

СНІД та повій.

6. Причини й умови виникнення та існування фонових

явищ на сучасному етапі розвитку суспільства.

7. Основні напрями попередження фонових явищ. Нор¬

мативні акти, які регламентують цю діяльність.

Тема 14. Кримінологічна характеристика * та попередження злочинності
неповнолітніх

1. Поняття злочинності неповнолітніх, їхня криміноло¬

гічна характеристика (стан, рівень, структура, динаміка,

характер, географія). Особливості злочинів, учинених цією

категорією осіб. Групова злочинність неповнолітніх. Не¬

формальні молодіжні угруповання з антисуспільною спря¬

мованістю. Кримінологічна характеристика особи неповно¬

літніх злочинців. Особливості мотивації злочинів неповно¬

літніх. Класифікація неповнолітніх злочинців. Злочинність

неповнолітніх осіб із психічними аномаліями.

2. Причини та умови злочинності неповнолітніх. Неспри¬

ятливі фактори сімейного, навчального та виробничого ви¬

ховання. Криміногенні фактори побутового оточення та

сфери дозвілля. Недоліки діяльності правоохоронних орга¬

нів у запобіганні злочинності неповнолітніх.

3. Основні напрями попередження злочинності непов¬

нолітніх. Система державних органів, громадських форму¬

вань, трудових колективів, що беруть участь у профілакти¬

ці злочинності серед неповнолітніх. Роль правоохоронних

органів у попередженні злочинності неповнолітніх.

Тема 15. Кримінологічна характеристика та попередження рецидивної
злочинності

1. Кримінологічне поняття рецидиву злочинів і рециди¬

вної злочинності. Види рецидиву (загальний і спеціальний,

одноразовий і багаторазовий, кримінологічний, пенітенціар¬

ний та ін.). Основні показники рецидивної злочинності.

Стан, рівень, структура, характер, динаміка. Особливості

рецидиву окремих видів злочинів. Кримінологічна характе¬

ристика особи рецидивістів. Соціально-демографічні ознаки

і морально-психологічні властивості. Класифікація реци¬

дивістів. Спосіб життя і злочинна поведінка злісних реци¬

дивістів.

2. Причини та умови рецидивної злочинності. Специфіч¬

ні обставини, що обумовлюють рецидивну злочинність. Не¬

доліки правоохоронної діяльності та рецидивна злочинність.

3. Основні напрями попередження рецидивної злочин¬

ності, роль органів внутрішніх справ та інших суб’єктів

профілактики у боротьбі з рецидивною злочинністю. Захо¬

ди загальної профілактики рецидивної злочинності. Інди¬

відуальна профілактика з особами, які раніше вчинювали

злочини. Запобіжна роль адміністративного нагляду за осо¬бами,
звільненими з місць позбавлення волі. Роль органів внутрішніх справ у
запобіганні рецидивної злочинності.

Тема 16. Кримінологічна характеристика та попередження злочинів у сфері
економіки

1. Поняття і основні показники злочинності у сфері еко¬

номіки (стан, рівень, структура, динаміка, характер). Кри¬

мінологічна характеристика економічних злочинів та осіб,

які їх вчинюють.

2. Причини та умови злочинів у сфері економіки. Еко¬

номічна криза, інфляція, безгосподарність, порушення еко¬

номічних зв’язків, безробіття, недоліки документообігу та

обліку, малоефективна контрольно-ревізійна діяльність як

обставини, що детермінують злочинність у сфері еконо¬

мічних відносин. Роль матеріального фактора у вчиненні

економічних злочинів. Недоліки в діяльності правоохорон¬

них органів у боротьбі з економічною злочинністю.

3. Основні напрями запобігання злочинів у сфері еко¬

номіки. Економічні, організаційно-господарські й управ¬

лінські, технічні й організаційно-правові заходи профілак¬

тики цих злочинів. Зміст та особливості діяльності органів

внутрішніх справ щодо запобігання злочинів у сфері еко¬

номіки.

, Тема 17. Кримінологічна

: характеристика та попередження і

* ‘ насильницьких злочинів

1. Поняття насильницьких злочинів. Насильницько-

корисливі злочини. Стан, рівень, структура та динаміка на¬

сильницьких злочинів і окремих їхніх видів. Особливості

насильницьких злочинів, учинених у співучасті. Характе¬

ристика осіб, які вчинили насильницькі злочини. Класифі¬

кація цієї категорії злочинів.

2. Причини та умови здійснення насильницьких злочи¬

нів. Зв’язок цих злочинів із сімейно-побутовими супереч¬

ками. Особливості криміногенних ситуацій, що сприяють

вчиненню насильницьких злочинів. Недоліки в діяльності

правоохоронних органів у запобіганні насильницької зло¬

чинності.

3. Основні напрями попередження насильницької зло¬

чинності. Роль органів внутрішніх справ у запобіганні на-

сильницьких злочинів. Зміст та особливості профілактичної роботи у сфері
сімейно-побутових взаємин, а також дозвіл¬ля громадян.

Тема 18. Кримінологічна характеристика та попередження професійної
злочинності

1. Поняття професійної злочинності. Види професійної

злочинності. Ознаки, що характеризують професійну зло¬

чинність.

2. Кримінологічна характеристика професійної злочин¬

ності (стан, рівень, структура, динаміка, характер). Особ¬

ливості кримінологічної характеристики професійного зло¬

чинця.

3. Причини та умови професійної злочинності.

4. Основні напрями попередження професійної злочин¬

ності. Нормативно-правова основа попередження профе¬

сійної злочинності.

Тема 19. Кримінологічна характеристика та попередження організованої
злочинності

1. Поняття організованої злочинності. Співвідношення

категорій «організована злочинність», «злочинна організа¬

ція», «організована злочинна група». Структура організо¬

ваної злочинності. Види організованої злочинності.

2. Кримінологічна характеристика організованої злочин¬

ності (стан, рівень, структура, динаміка, характер). Поняття

корупції. Особливості кримінологічної характеристики осо¬

би співучасників злочину.

3. Причини та умови організованої злочинності.

4. Основні напрями попередження організованої зло¬

чинності. Нормативно-правова основа попередження орга¬

нізованої злочинності та корупції.

Тема 20. Кримінологічна характеристика

та попередження загальнокримінальної

корисливої злочинності

І. Кримінологічна характеристика злочинів проти влас¬ності. Злочини
проти власності корисливого та корисли¬во-насильницького характеру.
Стан, рівень, структура, ха¬рактер і динаміка крадіжок, грабежів,
шахрайства, розбоїв, вимагательств (рекет). Особливості
характеристики цих

злочинів у сучасних умовах (час, місце, предмет, спосіб, мотиви, групова
злочинна поведінка). Характеристика осіб, які вчинюють злочини проти
власності громадян, держав¬ної та колективної власності.

2. Причини та умови вчинення злочинів проти власнос¬

ті. Роль матеріального фактора у вчиненні цих злочинів.

Особливості особи і поведінка потерпілих від цих злочинів.

Недоліки в діяльності правоохоронних органів із попере¬

джень цього виду злочинів.

3. Основні напрями попередження злочинів проти влас¬

ності. Зміст та особливості роботи органів внутрішніх справ

щодо профілактики цих злочинів.

Тема 21. Кримінологічна характеристика та попередження необережної
злочинності

1. Поняття необережної злочинності. Особливості її

кримінально-правової характеристики.

2. Кримінологічна характеристика необережної злочин¬

ності. Особа необережного злочинця.

3. Особливості причин та умов, що детермінують не¬

обережну злочинність.

4. Основні напрями попередження необережної злочин¬

ності. Роль ОВС у цій діяльності.

Розділ II

Методичні вказівки курсу «КРИМІНОЛОГІЯ» г

ВСТУПНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Вивчення курсу «Кримінологія» – невід’ємна складова підготовки
висококваліфікованих юристів. Засвоєння курсу дає можливість сформувати
науково обґрунтований підхід до проблеми злочинності, найефективніше
впливати на неї шляхом поєднання кримінально-правових заходів щодо осіб,
які вчинили злочини, і активної профілактичної діяль¬ності, спрямованої
на усунення причин та умов злочинності.

Кримінологічні знання необхідні співробітникам право¬охоронних органів,
усіх юридичних служб, оскільки профі¬лактика злочинів є їхнім основним
завданням. Глибоке ро¬зуміння соціальної природи злочинності, знання
причин і умов вчинення різних злочинів, особливостей осіб, які вчи¬нили
злочини, і механізму індивідуальної злочинної пове¬дінки важливі для
успішної попереджувальної діяльності. Кримінологічні знання допомагають
не допустити вчинен¬ня злочину, виявити вже вчиненні злочини, установити
і ви¬крити злочинців, правильно визначити міру покарання кож¬ному з них,
знайти найефективніші шляхи і засоби їхнього індивідуального виправлення
й перевиховання. Криміноло¬гічна підготовка юристів озброює їх
необхідними уміннями й навичками аналізу інформації про злочинність та
інші правопорушення, оцінки криміногенної ситуації на певній території
чи об’єкті, проведення прикладних кримінологіч¬них досліджень,
організації взаємодії різних суб’єктів про¬філактичної роботи,
плануванні цієї роботи, обліку й оцін¬ки її результатів.

Кримінологічна наука тісно пов’язана з іншими науками
кримінально-правового комплексу, посідаючи серед них особливе місце. Як
загальнотеоретична наука про злочин¬ність, вона сприяє глибшому
засвоєнню соціологічного змі¬сту найважливіших положень кримінального
права, кримі¬нального процесу, кримінально-виконавчого права,
кримі¬налістики та інших юридичних дисциплін.

Оволодіння кримінологічними знаннями забезпечується поєднанням таких
різних форм і методів навчання, як лек¬ції, семінари, практичні й
індивідуальні заняття. Для ґрун¬товнішого вивчення кримінологічних
проблем сприяють написання рефератів, курсових і наукових праць, участь
у

роботі наукових кружків, науково-практичних конференці¬ях і семінарах, у
кримінологічних олімпіадах.

При вивченні цього предмета необхідно використовува¬ти як основну, так і
додаткову літературу, рекомендовану викладачами. Оскільки злочинність є
гострою соціальною проблемою, що має певний політичний аспект, сучасні
уяв¬лення про неї повинні відображати глибокі соціально-по¬літичні
зміни, які відбуваються в нашому суспільстві, ви¬ходити з потреби
перегляду багатьох застарілих положень і догматичних концепцій, що
містяться в раніше виданій кримінологічній літературі. Тож слід
приділити особливу увагу лекціям та поясненням викладачів на семінарах,
ак¬тивніше використовувати сучасні публікації – нові роботи з
кримінологічної проблематики, журнальні статті й газетний матеріал,
відомчі нормативні документи тощо.

Оволодіння кримінологічними знаннями, як і будь-якою іншою дисципліною,
вимагає систематичної цілеспрямова¬ної роботи, щодо організації та
змісту якої можна вислови¬ти такі методичні рекомендації.

1. З урахуванням сказаного, необхідно по-новому підхо¬

дити до оцінки і вирішення ряду кримінологічних проблем

при конспектуванні лекцій, у яких міститься цей підхід і

даються корективи до підручника. Активна робота слухачів

та курсантів на лекції – уважне, вдумливе сприйняття її

змісту, уміле конспектування – значно полегшує засвоєння

навчального матеріалу, скорочує зусилля і заощаджує час

при підготовці до семінарів, заліку й іспиту.

2. Важливу роль у засвоєнні кримінологічної теорії віді¬

грають семінари. При підготовці до них слід керуватися ре¬

комендованими в посібнику планами й методичними реко¬

мендаціями з кожної теми. Основним джерелом потрібної

для підготовки до семінару інформації є підручники і конс¬

пект лекцій, а з питання, що викликає підвищений інтерес, у

тому числі обраного як тему реферату, курсової чи наукової

праці, потрібно звернутись до додаткової літератури.

Значну допомогу у з’ясуванні й закріпленні навчального матеріалу при
підготовці до семінарів надають схеми, в яких графічно відображені
найістотніші положення дослі¬джуваного предмета. Розібравшись у схемах,
легше засвої¬ти і запам’ятати відповідний навчальний матеріал, особли¬во
тим, хто володіє доброю зоровою пам’яттю. При підго¬товці до заняття,
важливо усвідомити для себе зміст кожного питання, зазначеного в плані
семінару, подумки скласти свій передбачуваний виступ, а за необхідності
-короткий план-конспект такого виступу.

Методичні вказівки до теми 1 , (Поняття, предмет, метод та
система кримінології)

Щоб мати правильне уявлення про кримінологічну науку, треба виходити з
наявності двох основних напрямів бороть¬би зі злочинністю:
кримінально-правового («репресивного») і, власне, кримінологічного
(профілактичного). Зміст остан¬нього напряму, його відмінність від
кримінально-правового, визначає суть і зміст кримінології як наукової
основи попе¬редження злочинності. При визначенні поняття кримінології не
варто обмежуватися описом досліджуваного нею предме¬та, потрібно також
виділити ті закономірності, розкриття яких складає головний зміст
кримінології як науки.

Розкриваючи предмет кримінології, поряд з основними його елементами
(злочинність, причини злочинності, особа, яка вчинила злочин,
попередження злочинів) важливо та¬кож мати на увазі й інші питання, що
досліджуються кри¬мінологією у взаємозв’язку з проблемами, які складають
основний зміст її предмета (історія кримінологічної науки, методика
кримінологічних досліджень, прогнозування зло¬чинності та планування її
попередження тощо). Тому особ¬ливе значення має питання про віднесення
до предмета кримінології супутніх злочинності інших асоціальних
(фо¬нових) явищ – пияцтво, алкоголізм, наркоманія, токсико¬манія,
аморальні прояви, сімейно-побутові конфлікти тощо.

Важливе значення має питання про методологічні осно¬ви кримінологічної
науки. Спираючись на отримані під час вивчення курсу філософії знання
про основні закономірно¬сті соціального розвитку функціонування
суспільства, не¬обхідно зрозуміти, як філософські й соціологічні
категорії та закономірності використовуються в кримінології, будучи
вихідними при вивченні злочинності, її причин, осіб, які вчинили
злочини, та методів попередження злочинів.

Щоб скласти правильне і повне уявлення про досліджу¬вану науку, треба
співставити її з іншими науками, визна¬чити її місце в загальній системі
наукових знань. У зв’язку з цим важливий насамперед характер
кримінології як нау¬ки, взаємопов’язаної із соціологією і правом;
співвідно-шення кримінології з різними галузевими юридичними на¬уками,
особливо з кримінальним правом, іншими суспіль¬ними і природничими
науками. Розглядаючи ці зв’язки, важливо враховувати, що в кримінології
застосовуються як методики аналізу, що використовуються іншими науками,
так і дані, які стосуються її проблематики. Важливо також

мати на увазі й те, що кримінологія не лише користується даними інших
наук, але й сама збагачує та озброює інші науки висновками і
положеннями, часто дуже істотними для них. Усі ці питання мають бути
засвоєні на конкрет¬них прикладах взаємозв’язку кримінології з іншими
нау¬ками.

Основою успішного вивчення кримінології, інтересу до неї є розуміння
тієї ролі, яку відіграють кримінологічні знання в успішній практичній
діяльності правоохоронних органів. Розкриваючи це питання, треба
оцінювати особливе значення профілактичного впливу на злочинність в
умовах соціального відновлення усіх сторін нашого громадського життя, що
відбувається, відмови від командно-репресивних методів регулювання
суспільних відносин, визнання пріо¬ритету загальнолюдських цінностей і
особистості, гумані¬зації законодавства і демократизації державних
органів.

Методичні вказівки до теми 2 (Історія розвитку та сучасний стан
кримінології)

Під час відпрацювання літературних джерел з цієї теми необхідно
враховувати те, що до недавнього часу у висвіт¬ленні різних
кримінологічних проблем переважав вузько-класовий, ідеологізований
підхід. Це спрощувало в ряді випадків справжній зміст або ж спотворювало
значення розглянутих поглядів і концепцій із самої проблеми зло¬чинності
та її причин. Тож при вивченні літератури реко¬мендується акцентувати
увагу на фактичному змісті теорій, що розглядаються, критично ставитися
до їхніх політизова-них оцінок тощо.

Зародження та послідовний розвиток кримінологіч¬них теорій слід
розглядати у взаємозв’язку з історичними періодами. Проблеми злочинності
багато разів висвітлю¬вались у працях мислителів минулого, але системна
за¬цікавленість нею виникла у другій половині XVIII століт-тя, коли
кримінологія почала формуватись у самостійну науку.

Сильним каталізатором у боротьбі різних думок, що по¬яснюють природу
злочинної поведінки, стала праця Чезаре Беккаріа «Про злочини і
покарання» (1764 р.). Починаючи з цього часу, у кримінології виникли й
нині існують школи, які пояснюють природу злочинності. Більшість
криміноло¬гів вважає, що в науці є дві великі школи: класична та
по¬зитивна, котрі продовжують свій закономірний розвиток і здобувають
прихильників у різних видах теорій.

Методичні вказівки до теми З (Злочинність та її основні характеристики)

Розглядаючи основні показники злочинності, слід мати на увазі: їхні
відносність, неповноту й умовність розподілу на кількісні та якісні,
оскільки кожний із цих показників характеризує лише ту чи іншу сторону
злочинності. Визна¬чення показників злочинності важливо наповнити
конкрет¬ним змістом, використавши дані, що містяться в останніх
публікаціях.

Щодо питання про латентну злочинність, то необхідно засвоїти, що входить
у це поняття; яке соціологічне й кри¬мінологічне значення цього явища;
співвідношення та зв’язок між показниками латентності й розкриттям
злочинів; види латентності та її причини; відносний рівень латентності
різних злочинів; методи виявлення і виміру латентності.

Звертаючись до соціальних наслідків злочинності, треба визначити
кримінологічне і загальносоціальне значення цієї проблеми, структуру
соціальних наслідків злочинності і зміст кожної з її складових частин,
можливості й шляхи встановлення «ціни злочинності».

– іир., гі Методичні вказівки до теми 4 , . ЙЇ.-.;
(Причини та умови злочинності) ”’ г

Детермінанти злочинності – одна з найскладніших проб¬лем кримінології, у
вирішенні якої особливо сильно про¬явилися наслідки
вульгарно-ідеологізованого підходу, яким страждали донедавна
суспільствознавчі науки. З урахуван¬ням цієї обставини при вивченні теми
потрібно внести ко¬рективи в ті положення підручника й інших
літературних джерел, у яких причини злочинності розглядаються як про¬яви
класових протиріч. На цій підставі стверджується дум¬ка про корінне,
принципове розходження злочинності і її причин у нашому суспільстві та в
країнах з іншою політич¬ною системою. Необхідно усвідоміти, що
детермінанти злочинності пов’язані з протиріччями у сфері економічних,
політичних та інших соціальних відносин, які визначають реальні умови
суспільного життя людей і віддзеркалюють¬ся у їхній свідомості,
психології й поведінці. Подібні про¬тиріччя, природно, властиві й нашому
суспільству, але в силу низки конкретно-історичних умов і обставин
набули в нашій країні особливих форм і гостроти, що й визначило
негативні тенденції в розвитку злочинності.

На основі вивчення цієї теми важливо сформувати «кри-

мінологічний погляд» на навколишню дійсність, що дозво¬лить оцінювати
процеси і події, які відбуваються в державі, з погляду здатності
впливати на моральний стан суспільства і поведінку людей, особливо ж –
протиправну й злочинну.

Методичні вказівки до теми 5 (Кримінологічне вчення про особу злочинця)

Вивчаючи цю тему, потрібно насамперед розібратись у змісті соціальної
сутності особи, яка вчинила злочин. Вона виражена в сукупності
властивостей і ознак, що характери¬зують цю особу в різних її проявах і
зумовлюють злочинну поведінку. Слід правильно з’ясувати співвідношення
по¬нять: «особа, яка вчинила злочин», «суб’єкт злочину»,
«об¬винувачуваний» тощо. Важливо розібратись у відносних рамках поняття,
застосованого лише до особи, визнаної су¬дом винною у вчиненні злочину,
хоча сукупність властиво¬стей і ознак, що входять у це поняття,
формується й існує до злочину, обумовлюючи його вчинення. Необхідно
також звернути особливу увагу на такі обставини: по-перше, здат¬ність
вчинити злочин обумовлена безпосередньо не уро¬дженими біологічними
особливостями людини, а соціально набутими морально-психологічними її
властивостями і яко¬стями; по-друге, виражена в зазначеній здатності
суспільна небезпека особи, що проявляється у факті скоєння злочину,
складається до цього і є підставою для індивідуального профілактичного
впливу; по-третє, суспільна небезпека осо¬би виявляється у вчиненні
злочину не з фатальною немину¬чістю, а лише при наявності певних
зовнішніх обставин у конкретній криміногенній ситуації.

Дуже важливим є питання про співвідношення і взаємо¬дію соціального та
біологічного в структурі особи суб’єк¬тів, які вчинили злочини.
Правильне його вирішення полягає в тому, що злочин, як форма соціальної
поведінки, оцінена правовою нормою, обумовлюється соціальними
властивос¬тями особи, що не ізольовані від біологічних особливостей
людини, а перебувають з ними у певній взаємодії.

Вивчення особи, яка вчинила злочини, передбачає рів-невий підхід:
виділення загального, переважно теоретично¬го за своїм змістом поняття;
потім групового поняття, що характеризує різні категорії злочинців –
корисливих, насиль¬ницьких, неповнолітніх, рецидивістів, за видом
злочину -вбивць, ґвалтівників, хуліганів, злодіїв, хабарників і т. д. І,
нарешті, на рівні окремої особи — конкретної людини, яка вчинила злочин.
Кожний із цих рівнів вивчення особи має

певне наукове і практичне значення, про яке необхідно зна¬ти, щоб уміти
використовувати у своїй майбутній профе¬сійній діяльності.

ч , ., Методичні вказівки до теми 6 Т * (Проблеми
віктимології та суїциду)

При вивченні цієї теми треба, передусім, засвоїти, що вік¬тимологія – це
самостійний напрям у кримінології, що досліджує характер і поведінку
жертви злочину, її взає¬мозв’язок і взаємовідносини зі злочинцем на
стадіях до, під час і після вчинення злочину. Тож у причинному комплексі
індивідуальної злочинної поведінки не можна не врахову¬вати вплив
віктимологічного аспекту.

Потрібно зрозуміти, що завдання віктимології полягає у вивченні особи
потерпілого від злочину і що злочинну по¬ведінку вона вивчає під кутом
зору зумовленості її такими якостями потерпілого, що створюють підґрунтя
стати жерт¬вою злочину.

Віктимна поведінка буває необережною, ризикованою, об’єктивно
небезпечною для самого потерпілого й у силу цього може сприяти створенню
криміногенної ситуації, а в деяких випадках – сприяти вчиненню злочину.

Варто навести дані кримінологічних досліджень і кримі¬нальної
статистики, що багато протиправних діянь обумов¬лені провокуючою
поведінкою самої жертви злочину.

Віктимологічні дослідження здійснюються на двох ос¬новних рівнях, що
співвідносяться між собою як злочин (особливе) і злочинність (загальне).

Вивчення на особливому рівні дає можливість розціню¬вати поведінку
жертви злочину як фактор, що може впли¬нути на зародження і розвиток у
злочинця намірів проти¬правного характеру. Вивчення на загальному рівні
допомагає встановити закономірності віктимної поведінки, виявити її
причини.

Кінцевою метою віктимології є підвищення ефективності попередження
конкретних злочинів і профілактика злочин¬ності в цілому шляхом впливу
безпосередньо на потерпілих, а також організація правового виховання,
орієнтованого як на потенційних потерпілих, так і на можливих злочинців.

Розкриваючи зміст суїциду, важливо пояснити сутність
соціально-психологічного механізму суїцидальної поведін¬ки та знайти в
ньому місце причин і умов, які цьому сприя¬ли. Варто також намітити
шляхи їхнього усунення або ней¬тралізації.

Методичні вказівки до теми 7

(Організація і методика кримінологічних досліджень)

У рамках цієї теми треба насамперед усвідомити, що вивчення злочинності
є складовою частиною професій¬ної діяльності співробітників
правоохоронних органів, оскільки без знання криміногенної ситуації на
території, що обслуговується, детермінант злочинності й іншої
кри-мінологічної інформації неможливо забезпечити успішну організацію
профілактичної діяльності із запобігання зло¬чинам.

Одне з найважливіших питань цієї теми – інформаційне забезпечення
боротьби зі злочинністю, особливо її попере¬дження. Потрібно засвоїти
поняття кримінологічної інфор¬мації, знати її призначення, види і
джерела одержання, ви¬моги, яким ця інформація повинна відповідати.

Успіх у вивченні злочинності залежить від розмаїтості й повноти
використовуваних при цьому методів, від знання їхніх особливостей і
вміння правильно обирати їх з ураху¬ванням характеру об’єкта
дослідження. Нарешті, важливо чітко уявляти організацію прикладних
кримінологічних досліджень, основні етапи проведення і способи
оформлен¬ня їхніх результатів.

При цьому необхідно логічно побудувати етапи такого дослідження з їхньою
послідовною методикою, встановити взаємозв’язок методів, що
використовуються з метою досяг¬нення кінцевого результату дослідження.

‘і ‘;>Н

” Методичні вказівки до теми 8 ,’!

„/і (Кримінальна статистика та її застосування в практичній діяльності
ОВС)

Вивчення цієї теми пов’язане з деякими труднощами. На відміну від інших
юридичних дисциплін і тем курсу кримі¬нології, статистика заснована на
положеннях і категоріях не суспільних наук, а математики. Тому для
засвоєння основ¬них статистичних понять, змісту статистичних методів і
оволодіння ними при орієнтуванні на суспільні науки, треба докласти
певних зусиль.

Важливо зрозуміти, що статистичне дослідження перед¬бачає як
підготовчий, так і робочі етапи. Підготовча части¬на будь-якого, в тому
числі й статистичного дослідження,

включає мету та завдання дослідження, програму і план проведення робіт.

Робочі етапи включають: збір і реєстрацію первинної інформації; обробку
і систематизацію зібраної інформації; узагальнення та аналіз
статистичних даних. Кожний із ета¬пів має свою специфічну методологію.

Мета вивчення цієї теми – навчитися прийомам статис¬тичного аналізу
даних про злочини, осіб, які їх вчинили, детермінантах злочинності і
протиправної поведінки пев¬них категорій правопорушників, а також
правильному ви¬користанню кримінальної статистики в практичній
діяль¬ності.

І-УЇ’ОЇП-Ч Методичні вказівки до теми 9 н?

У *’ (Загальні проблеми -•• •’

”.,•

‘У’, попередження злочинності) ^ , ! ; ,

Попередження злочинності варто розглядати в контексті вчення про
детермінанти злочинності як особливу галузь соціального управління,
частину (підсистему) загальної си¬стеми регулювання соціальними
процесами. Важливо скла¬сти чітке уявлення про спеціалізовані й
неспеціалізовані суб’єкти попереджувальної діяльності; про об’єкти
профі¬лактичного впливу і профілактичного захисту; про поняття, зміст і
співвідношення загальносоціального та спеціально-кримінологічного
попередження злочинності; про загальну й індивідуальну профілактику.
Заслуговує на увагу питан¬ня про зміст і співвідношення термінів:
«попередження», «профілактика», «запобігання», «припинення».

Аналізуючи заходи попередження злочинності, доцільно класифікувати їх
за:

– змістом (економічні, соціально-політичні, культурно-

виховні, юридичні, організаційно-управлінські, технічні);

– рівнем (загальсоціальні й спеціально-кримінологічні); ,

– обсягом застосування (загальні й індивідуальні):

– масштабом (загальнодержавні, місцеві);

– суб’єктами застосування (державні, суспільні);

– напрямками і сферами застосування (за видами злочи¬

нів і типами злочинної поведінки);

– різними соціальними групами;

– сферами громадського життя, галузями економіки;

– специфічними територіальними зонами, регіонами і

об’єктами.

Методичні вказівки до теми 10

(Кримінологічне прогнозування та планування

боротьби зі злочинністю)

Кримінологічне прогнозування потрібно розглядати у зв’язку із вивченням
злочинності та передбаченням її розвит¬ку в майбутньому, а також інших
кримінологічних проблем. Зауважимо, що це особлива форма наукового
пізнання, де проявляється одна з функцій кримінологічної науки. Полягає
вона в оцінці найімовірнішого стану злочинності в майбут-ньому
(прогностична функція). Прогнозування є необхідною науковою основою
адекватного реагування суспільства на зміни, що відбуваються в
злочинності, організації ефектив¬ного впливу на неї. Розуміння
кримінологічного прогнозу¬вання не буде повним, якщо не розібратись в
умовах науково¬го прогнозування, тобто в наявності достовірної
інформації про злочинність і пов’язаних з нею соціальних явищх; в
об’єктивності суджень, оцінок та використанні сучасних мето¬дів
прогнозування; в особливостях імовірності прогнозу, безперервності та
багатоваріантності прогнозування.

Розглядаючи види кримінологічних прогнозів, їх доціль¬но класифікувати
за об’єктами прогнозування, обсягами і термінами. Особливу увагу слід
звернути на методи про¬гнозування злочинності, оскільки в майбутній
практичній діяльності, можливо, доведеться використовувати ці мето¬ди.
Важливо знати не лише суть таких методів, як екстра¬поляція, експертні
оцінки, моделювання, але їхні переваги та недоліки.

Прогнозування індивідуальної злочинної поведінки -питання, що тією чи
іншою мірою виникатиме у майбутній професійній діяльності. При цьому
потрібно, насамперед, врахувати, що для індивідуального прогнозу
характерні ті ж умови й особливості, що й для прогнозу злочинності.
Важливо мати чітке уявлення про об’єкти індивідуального прогнозування –
категоріях осіб, щодо яких подібне про¬гнозування можливе і необхідне, а
також про характер да¬них, що є інформаційною основою прогнозування
індиві¬дуальної злочинної поведінки.

Планування боротьби зі злочинністю також належить до тих питань, з якими
доведеться безпосередньо зіштовхну¬тися у своїй майбутній практичній
діяльності. Тому важливо знати існуючі види планування правоохоронної
діяльності, а також нормативно-правове регулювання кримінологічного
планування, його сутність, порядок підготовки і проведення, підрозділи,
які цим займаються, та терміни проведення.

Методичні вказівки до теми 11

(Аналіз зарубіжних кримінологічних концепцій

. причин злочинності)

Вивчення цієї теми передбачає усвідомлення того, що кримінологія охоплює
масу різних теорій, концепцій, під¬ходів, напрямів і шкіл, які не лише
різні за своїм змістом, але й часто суперечать одне одному.

Аналіз показує, що багато теорій являють собою умо¬глядні підходи, які
поєднують злочинність із різними сторо¬нами людини й суспільства. Теорії
піддаються змінам у часі й нерідко обумовлені політичними режимами в тій
чи іншій країні. Процес зародження нових теорій і модифікації ста¬рих
практично не припиняється.

Різноманіття і суперечливість кримінологічних теорій і є результатом
відсутності єдиної теоретичної і предметно-дослідницької бази. Основу
більшості теорій причин зло¬чинності складають такі напрями у філософії,
як позити¬візм, прагматизм, емпіризм і еклектизм. На їхній основі
робляться спроби відкрити загальні закономірності похо¬дження
злочинності та створити єдину теорію її причин.

Важливо засвоїти, що все це пояснює різнобічне існу¬вання мало
пов’язаних між собою соціологічних, психоло¬гічних, медико-біологічних,
психіатричних, психоаналітич¬них, економічних, культурологічних та інших
пояснень злочинної поведінки.

Узагальнюючи деякі концепції причин злочинності, їх можна поділити за
ознаками історичної наступності і харак¬тером пояснень детермінації
злочинності.

Історична наступність теорій причин злочинності визна¬чена єдиною
світоглядною спрямованістю як минулих, так і сучасних кримінологічних
концепцій, які виділяються для порівняння, а також фактичним зв’язком
нових теорій зі своїми попередниками. Кримінологічна наука внаслідок
вивчення нових явищ і процесів, а також розвитку знань звільняється від
застарілих концепцій, обновляє терміноло¬гію, наближаючись до реальних
детермінантів злочинної поведінки. Деякі нові напрями і підходи – не що
інше, як сучасне трактування колишніх кримінологічних ідей. Особ¬ливо це
характерно для біологічної галузі кримінології, основою якої є
досягнення генетики, психіатрії та медицини.

Детермінаційні розбіжності зводять усю сукупність тео¬рій до двох
великих шкіл – біологічної і соціологічної. Ві¬домо, що в людині
поєднуються ці дві основні детермінації, котрі й формують її психологію.
Таке положення багато

кримінологів переносять як на формування поведінки зло¬чинця, так і на
злочинність як масове явище. Лише в од¬них теоріях перевага віддається
біологічній детермінації, у других – соціальній, а в третіх –
біосоціальній чи психоло¬гічній.

Методичні вказівки до теми 12

(Правові та організаційні основи діяльності ОВС

у попередженні злочинів)

Розкриваючи зміст цієї теми, необхідно усвідомити, що правове
регулювання попередження злочинності виявляє¬ться в нормотворчій
діяльності держави та її органів, яка визначає в законах та інших
нормативно-правових актах мету і завдання попередження злочинності, коло
суб’єктів, що здійснюють цю діяльність, їхню компетенцію, основні форми
й методи цієї діяльності.

Зазначимо, що попередження злочинності передбачає такий розвиток
економіки, політики, ідеології, культури і побуту, який сприяв би
усуненню негативних явищ гро¬мадського життя, котрі можуть проявитись як
причини та умови злочинності. Така організація громадського життя
повинна бути забезпечена належним правовим регулю¬ванням.

Сутність правового регулювання полягає в тому, що правові норми
стимулюють соціально корисну поведінку, протидіючи факторам, які
негативно впливають на фор¬мування і життєдіяльність особи, і тим самим
створюють умови для оптимального здійснення попереджувальної діяльності.

Водночас правові акти визначають завдання і заходи по¬передження
злочинності, порядок, форми і методи здійс¬нення цієї діяльності,
функції різних її суб’єктів, координа¬цію та взаємодію між ними. Закони
й інші нормативні акти закріплюють відповідальність уповноважених осіб
за вико¬нання своїх обов’язків, суворе дотримання особистих і майнових
прав, законних інтересів громадян і громадських формувань, що
потрапляють у сферу попередження злочин¬ності.

Право не може знищити економічні, соціально-культур¬ні причини та умови
злочинності, але воно може впливати на їхні прояви: локалізувати,
блокувати, організувати на¬лежну протидію негативним явищам і процесам.
Проведен¬ня такої роботи передбачає:

– поліпшення законодавства, його вдосконалення; ЗО

– точну і неухильну реалізацію законів та інших норма¬тивно-правових
актів;

-наявність бездоганно діючих механізмів, що забезпе¬чують таку
реалізацію.

Важливо засвоїти, що належна організація попереджу¬вальної діяльності
здійснюється через кримінологічне пла¬нування (програмування). Воно є
цілеспрямованим проце¬сом із вироблення плану, в якому на основі цілей і
завдань боротьби зі злочинністю намічаються шляхи та засоби їх¬нього
вирішення, нормативного, інформаційного, організа¬ційного, методичного і
ресурсного забезпечення на повний часовий період.

Кримінологічне планування реалізується у формі управ¬лінських
документів-планів (програм).

Базою кримінологічного планування є прогноз даних про злочинність та
явищ, що впливають на неї, а також стану боротьби з нею. При цьому
розробники оцінюють існуючі можливості впливу на прогнозовані
несприятливі тенденції злочинності й закладають у план (програму)
відповідні за¬ходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки,
стимулювати позитивні для суспільства тенденції.

Плани ж деталізують за завданнями, напрямками, функ¬ціями окремих
суб’єктів боротьби зі злочинністю. Органі¬зація цієї боротьби передбачає
конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання
відповідальних вико¬навців.

Методичні вказівки до теми 13

(Кримінологічна характеристика

та профілактика негативних соціальних явищ,

пов’язаних зі злочинністю)

Вивчення цієї теми займає особливе місце в курсі кри¬мінології, оскільки
розглянуті в ній види асоціальної пове¬дінки хоча у більшості випадків і
не є злочинними, але дуже тісно пов’язані зі вчиненням багатьох
злочинів. Такі явища вважаються в кримінології «фоновими явищами»
злочинності, оскільки суттєво сприяють вчиненню різних злочинів.
Потрібно мати чітке уявлення про криміноген-ність цих явищ, знати
конкретні форми їхнього взає¬мозв’язку з різними видами злочинності,
причинами та умовами, що сприяють пияцтву, наркотизму, статевій
де-моралізації. Ці знання необхідні для здійснення успішної профілактики
злочинів, пов’язаних із розглянутими видами антисоціальної поведінки.

Аналізуючи зв’язок злочинності з пияцтвом, слід мати на увазі, по-перше,
вплив алкоголю на психіку людини, що провокує її на вчинення різних
злочинів; по-друге, роль сп’яніння як віктимогенного фактора; по-третє,
те, що при¬водом для вчинення багатьох злочинів є прагнення винного
придбати спиртне.

Важливо знати основні показники, що характеризують зв’язок пияцтва з
різними видами злочинів, поширеність «п’яної злочинності» у різних
криміногенних групах. Вивчаючи обставини, що сприяють пияцтву в
різних соці¬альних прошарках і демографічних групах населення, по¬трібно
погоджувати їх із характером профілактичних захо¬дів, котрі проводяться
на загальносоціальному і спеціально-, кримінологічному рівнях, роллю
правоохоронних органів з ” їх усунення.

Подібні питання мають бути вивчені й щодо проблем наркоманії та її
взаємозв’язку зі злочинністю. Водночас слід звернути особливу увагу на
зростаючу суспільну не¬безпеку цього явища, що набуває все більшого
поширення і все більш організованих форм.

Антисоціальна поведінка у сфері статевих відносин ці¬кавить кримінологію
головним чином у зв’язку з проститу¬цією. Це явище викликає суспільне
занепокоєння і привер¬тає увагу правоохоронних органів не лише тим, що
веде до деморалізації суспільства, яка поглиблюється, але й у біль¬шості
випадках стимулюється і контролюється злочинніс¬тю. Знання конкретних
форм взаємозв’язку проституції з різними видами злочинів необхідне для
успішного вияв¬лення і викриття небезпечних злочинів.

Методичні вказівки до теми 14

І ,, (Кримінологічна характеристика і

та попередження злочинності .і»/

неповнолітніх)

Аналізуючи основні показники злочинності неповноліт¬ніх, важливо
виділити дві статево-вікових підгрупи непов¬нолітніх чоловічої і жіночої
статі – 14-15 і 16-17 років. Важливо також мати на увазі антигромадські
прояви «мало¬літніх» (осіб до 14 років), які багато в чому визначають
перспективи злочинності неповнолітніх.

Оцінюючи дані офіційної кримінальної статистики зло¬чинності
неповнолітніх, потрібно враховувати обставини, в силу яких статистичні
показники не цілком відображають

а ні0 картину злочинності підлітків. Це, передусім, Б|ГВ даТентність
сімейно-побутових злочинів неповноліт¬нії К раКтика звільнення
неповнолітніх від кримінальної 8і^ов^дальності із застосуванням заходів
виховного впли¬ву вік0Бі обмеження кримінальної відповідальності
непов-іі 14-15 років за багато антигромадських посягань

…. ніх і особ-

Чоііітніх 14-15 рок

тощо. . ….

Вивчаючи структуру злочинності неповнолітніх і особ¬ливості вчинення
ними різних злочинів, треба звернути )вагу на специфічну підліткову
мотивацію, характерну для багатьох крадіжок, грабежів, розбоїв,
хуліганства і насиль-ницьких злочинів. Оцінюючи показники злочинності
непов¬нолітніх, дані про рецидив, групову злочинність та деякі інші
показники, доцільно порівнювати їх з аналогічними показниками «дорослої»
злочинності.

Дуже важливим питанням цієї теми є кримінологічна

характеристика особи неповнолітніх злочинців. Особливо

суттєві дані про особливості психіки неповнолітніх, їхні

морально-правові погляди і уявлення, які багато в чому ви¬

значають і пояснюють їх злочинну поведінку. Знання цих

особливостей потрібне для успішного здійснення загальної

та індивідуальної профілактики підліткової злочинності.

Так само важливим для організації ефективної профілакти¬

ки злочинності неповнолітніх є і виявлення причин та умов

їхньої антигромадської поведінки. У цьому випадку важли¬

ву роль відіграє також детальне знання всіх можливих не¬

сприятливих умов морального формування підлітків у сім’ї,

навчальному та виробничому колективах, побутовому ото¬

ченні тощо. Специфічною для підлітків є криміногенна си-

| туація, що безпосередньо сприяє вчиненню ними конкрет¬

них злочинів. .:”,

Методичні вказівки до теми 15 л , ,,

(Кримінологічна характеристика и

та попередження рецидивної злочинності) Рецидивна злочинність – один із
видів злочинності, що становить підвищену суспільну небезпеку й
відрізняється сукупністю особливостей, які належать до детермінантів
рецидивної злочинності, особи злочинців-рецидивістів, а також і до
специфіки попередження злочинного рецидиву. Боротьба з рецидивною
злочинністю – важлива ділянка ді¬яльності правоохоронних органів, а тому
вивченню цієї проблеми потрібно приділити підвищену увагу.

Насамперед необхідно розібратися в поняттях «реци-

2—391

дивна злочинність», «рецидив злочинів», «злочинний реци¬див». Скласти
чітке уявлення про види злочинного рециди¬ву, розмежувавши їх за
правовим змістом на фактичний, кримінально-правовий, пенітенціарний; за
характером вчи¬нених злочинів – на загальний, спеціальний, кримінальний
професіоналізм; за кількістю вчинених злочинів – на одно¬кратний і
багаторазовий; за ступенем небезпеки – на прос¬тий, небезпечний,
особливо небезпечний і т. ін. Соціальна оцінка злочинного рецидиву
повинна відображати його підвищену суспільну небезпеку з урахуванням
особливос¬тей особи рецидивіста, його негативного впливу на осіб,
схильних до вчинення правопорушень. При цьому слід ма¬ти на увазі
взаємозв’язок злочинного рецидиву з первин¬ною злочинністю, що є
необхідною передумовою і джере¬лом рецидивної злочинності і, певною
мірою, містить у собі своєрідний криміногенний потенціал.

Розглядаючи основні показники рецидивної злочиннос¬ті – стан, структуру,
рівень, динаміку, треба звернути ува¬гу на порівняльну
рецидивонебезпечність різних злочинів, а також зв’язок між кількістю
судимостей особи і ступе¬нем імовірності вчинення нею нового злочину.
Заслуго¬вує на особливу увагу характеристика особи
злочинців-рецидивістів. Тут важливо виділити особливості їхніх
соціально-демографічних характеристик на відміну від пер¬винних
злочинців – за статтю, віком, освітою, сімейним станом, соціальним
статусом, а також за особливістю мо¬рально-психологічної сфери –
потребами, інтересами, цін¬нісними орієнтаціями, моральними уявленнями і
позиція¬ми, рівнем інтелектуального розвитку, емоційними і во¬льовими
якостями. Разом із тим, загальна кримінологічна характеристика особи
злочинців-рецидивістів повинна доповнюватись їхньою класифікацією у
вигляді розмежу¬вання основних типів рецидивістів (антисоціальний,
асо-ціальний, ситуативний) і змістовною характеристикою кожного з них.

Аналізуючи причини рецидивної злочинності, необхідно розрізняти
спеціальні, що породжують злочинний рецидив, і загальні – для всієї
злочинності, розмежувавши їх на дві групи – суб’єктивні (особистісні) та
об’єктивні (позаособи-стісні). Встановлення специфічних детермінант
рецидивної злочинності дає можливість визначити й основні напрями
профілактики цього виду злочинності як на загальносоці-альному, так і
спеціально-кримінологічному рівнях, що ре¬гламентовано нормативними
актами загальнодержавного і відомчого рівнів.

Методичні вказівки до теми 16

(Кримінологічна характеристика

та попередження злочинів у сфері економіки)

Для кримінологічного дослідження цих злочинів особ¬ливо актуальними є
питання їхньої загальної несприятливої динаміки; участі у їхньому
вчиненні підлітків і молоді; наяв¬ності елементів кримінального
професіоналізму, що вияв¬ляється в злочинній поведінці і способі життя
осіб, які вчи¬нюють ці злочини; віктимної поведінки потерпілих як
фак¬тора, що сприяє вчиненню таких злочинів; значення матеріального
фактора і негативних економічних процесів тощо. При розгляді обставин,
що детермінують цю групу злочинів, потрібна виділити економічні й
морально-психо¬логічні умови, негативні організаційно-управлінські
факто¬ри, недоліки правоохоронної діяльності. Особливу увагу слід
приділити профілактичним заходам, що здійснюються різними службами і
підрозділами органів внутрішніх справ.

Розкриваючи поняття цього виду злочинності, необхідно насамперед
визначити її структуру, враховуючи зміни в чинному законодавстві.

Оцінюючи основні показники економічної злочинності, важливо враховувати
дуже високу латентність цих злочи¬нів, у силу чого статистичні дані про
стан, структуру і ди¬наміку економічн()ї злочинності значною мірою
залежать від рівня правоохоронної діяльності – активності
оператив-но-розшукових і слідчих апаратів. Зокрема, статистичні
показники економічної злочинності можуть знижуватися, хоча насправді
кількість цих злочинів зростає і, навпаки, показники можуть зростати,
відображаючи активізацію впливу на економічну злочинність, сама ж вона
залишаєть¬ся на попередньому рівні, можливо, внаслідок такої
активі-зації навіть знижується. Точнішу оцінку справжнього ста¬новища
дадуть облік латентності економічних злочинів та результати їх
вибіркового вивчення.

Розглядаючи кримінологічну характеристику осіб, які вчинили названі
злочини, потрібно мати на увазі дуже різ¬номанітні їхні характеристики
(соціально-демографічні, мо-рально-психологіччі, рольові та ін.), а
також те, що пропоно¬вана в підручнику й інших кримінологічних роботах
типоло¬гія цього виду злочинців є значною мірою спрощеною.

Аналізуючи Детермінанти економічної злочинності, слід розрізняти, з
одного боку, особистісні детермінанти, пов’язані з
морально-психологічними властивостями й особливостями злочинців, з
конкретними ситуаціями та

2* 35

обставинами їхнього життя, а з іншого,- позаособистісні де¬термінанти:
криміногенні фактори економічного, соціаль¬но-культурного,
соціально-психологічного, організаційно-управлінського, правового й
іншого характеру. Відповідно до цього й основні напрями профілактики
економічної злочинності повинні орієнтуватися на особистісні та
поза¬особистісні детермінанти і здійснюватись у вигляді
загально-соціальних і спеціально-кримінологічних заходів. За цією схемою
й потрібно розглядати види і зміст таких заходів.

Методичні вказівки до теми 17 1’1

, …. (Кримінологічна характеристика та попередження насильницьких
злочинів) >

Для успішного засвоєння цієї теми варто усвідомити, що найзначнішу
частину насильницьких злочинів складають навмисні убивства, навмисне
заподіяння шкоди здоров’ю, катування, зґвалтування, розбої, насильницькі
грабежі і по¬єднане з насильством хуліганство. їхній стан, динаміка і
гео¬графія характеризують насильницьку злочинність в цілому.

Основою об’єднання цих злочинних діянь у криміноло¬гічно значимій групі
є такі критерії:

– спосіб дій злочинця – фізичне насильство над особою,

спроба або погроза його застосування;

– форма провини – намір;

– об’єкт зазіхання – фізичний стан особи.

Насильницькі злочини за ступенем суспільної небезпеки

і тяжкості заподіюваних наслідків перевершують інші кри¬мінальні прояви.
Вони завдають непоправної шкоди су¬спільству. Щорічно потерпілими від
них стають сотні тисяч людей. Особам, які вчинюють такі злочини,
характерний стереотип агресивно-насильницької поведінки в побуті та
дозвіллі мікросередовища. Такі кримінальні діяння най¬більш осудливі з
позиції загальнолюдської моралі.

Зазначимо, що останніми роками відзначається збіль¬шення частки
злочинців, які мають патологічні відхилення в психіці, що не
передбачають осудність (дебільність, орга¬нічні захворювання центральної
нервової системи, психо¬патії, сексуальні відхилення). Багато в чому це
пов’язано з процесами алкоголізації і наркотизації населення.

Важливо також взяти до уваги те, що правоохоронним органам часто
доводиться протистояти організованим гру¬пам і формуванням злочинців,
які вчинюють тяжкі посяган¬ня на особу під час розбійних нападів,
бандитизму, вимаган¬ня. Характерними рисами таких груп є порівняно
тривалий

час дії, професіоналізм, наявність досвідчених організато¬рів,
озброєність, ретельне планування кримінальних акцій, витонченість
способів їх вчинення, конспіративність тощо.

Причини та умови насильницьких злочинів доречно роз¬глядати за сферами
суспільного життя: соціально-економіч¬ною, соціально-політичною,
організаційною, правовою, морально-психологічною та іншого характеру.

Зазначимо, що попередження насильницьких злочинів і хуліганства залежить
від перетворень, що відбуваються в країні, соціально-економічного і
політичного характеру, пов’язаних із затвердженням загальнолюдських
цінностей, гуманізацією морального клімату, реалізацією принципів
соціальної справедливості. Рішення цих загальносоціаль-них завдань
створює передумови для успішної боротьби з насильницькими злочинами і
хуліганством.

Також слід визначити основні напрями спеціально-кри¬мінологічних заходів
попередження насильницьких злочи¬нів і хуліганства.

При здійсненні профілактики треба відповідно до конк¬ретної ситуації
обрати форму реагування: епізодичну, три¬валу, невідкладну та екстрену.

Названі форми реагування в різних випадках передба¬чають активний захист
громадян, які можуть постраждати від агресивних дій; придушення опору
правопорушників; вилучення в них зброї; їхнє затримання і т. п. Після
цього вирішується питання про притягнення цих осіб до кримі¬нальної чи
адміністративної відповідальності.

Методичні вказівки до теми 18 ; (Кримінологічна характеристика
„’. та попередження професійної злочинності)

При вивченні цієї теми потрібно засвоїти, що злочинна діяльність – це
особливий вид діяльності осіб, які, маючи загальні
соціально-психологічні особливості, володіють певними знаннями та
навичками вчинення того чи іншого виду злочинів.

Першою ознакою професійної злочинної діяльності є неодноразовість, тобто
систематичність вчинення певних злочинів.

Слід усвідомити, що професійна злочинна діяльність є, зазвичай, основним
видом діяльності і основним джерелом існування особи.

Професійне злочинне заняття, як і будь-яка професійна діяльність,
передбачає використання спеціальних знарядь.

Також важливою ознакою злочинної діяльності є взає¬мозв’язок зі
злочинним світом (наявність особливої суб-культури: жаргону, татуювань
тощо).

Розглядаючи професійну злочинність, варто зазначити, що цей вид
злочинності нерідко ототожнюють із рецидивною та організованою
злочинністю. Але це не зовсім так, оскільки професійний злочинець може
зовсім не мати судимостей, а рецидивіст не завжди стає професійним
злочинцем.

Потрібно звернути увагу на те, що особливостями су¬часної професійної
злочинності є універсальність особи, яка вчинює крадіжки, переходячи до
пограбувань та роз¬бійних нападів, а нерідко – до вбивств.

При розгляді причин та умов професійної злочинності, треба мати на
увазі, що вони ідентичні як для організова¬ної, так і рецидивної
злочинності, але їм властиві свої особ¬ливості. Це, передусім, недоліки
суспільного контролю та правоохоронної діяльності, що сприяють надбанню
зло¬чинної кваліфікації та спеціалізації.

Розкриваючи зміст системи профілактичних заходів, важ¬ливо знати, що
формування їх відбувається на основі згада¬них причин та умов, з
урахуванням правової регламентації та практично випробуваних
організаційних основ.

Методичні вказівки до теми 19 ‘ ‘ (Кримінологічна характеристика та
попередження організованої злочинності)

Групова злочинність може розглядатися як нижча (най¬простіша) форма
організованої злочинності. Потрібно роз¬різняти види злочинних груп,
регламентовані криміналь¬ним законодавством, їхні відмінні ознаки, а
також вміти охарактеризувати їхню порівняльну суспільну небезпеку. Для
кримінологічної характеристики організованої злочин¬ності істотні: дані
про поширеність організованої форми злочинної поведінки, різних видів
злочинів і різних соці¬ально-демографічних груп злочинців; дані про
кількість учасників злочинних груп; про співвідношення організова¬ної і
рецидивної злочинності; про кримінологічну типоло¬гію злочинних груп.

Звертаючись до понять організованої злочинності «ор¬ганізований злочин»
і «організована злочинність», необхід¬но, насамперед, розібратись у
їхньому співвідношенні та розмежуванні й виділити три рівні
організованості у зло¬чинності:

1) організовані злочинні групи, не пов’язані між собою; 2) стійкі
ієрархічні злочинні групи зі складним внутріш¬нім розподілом ролей, прав
і обов’язків;

3) організації злочинного середовища чи об’єднання, взаємодія
ієрархічних злочинних груп, їхній зв’язок з офі¬ційними соціальними
структурами. На основі узагальнення різних підходів до ознак
організованої злочинності, істотно при цьому розрізняти два види
організованої злочинності -загальнокримінальну і господарсько-посадову,
а також за¬своїти, що такими є:

– стабільність, стійкість, тривалість і сталість злочинної

діяльності;

– складна ієрархічна система організації злочинної дія¬

льності;

– значна територіальна поширеність злочинної діяльності;

– розмаїтість злочинної діяльності за видами вчинених

злочинів;

– зрощування загальнокримінальної і господарсько-по¬

садової злочинної діяльності («тіньова» економіка);

– зв’язок злочинної діяльності з офіційними структура¬

ми органів державної влади і управління (корупція);

– наявність матеріального фонду для забезпечення зло¬

чинної діяльності («общак»).

З урахуванням названих вище ознак організованої зло¬чинності
визначається і її суспільна небезпека, головними проявами якої можна
вважати:

– порушення соціальних норм громадського життя, дез¬

організацію економіки, значний матеріальний збиток, за¬

подіюваний окремим особам, господарським структурам,

державі;

– значну соціальну дезорганізацію, що викликає занепо¬

коєння населення;

– розтління структур влади, державного апарату.

При з’ясуванні причин зростання організованої злочин¬ності та її вкрай
несприятливих тенденцій слід виходити з того, що вони складалися
об’єктивно через негативні на¬слідки радикальних економічних,
політичних, соціальних перетворень, що відбуваються в державі, порушень
і пере¬кручень загальновизнаних правил і норм соціального буття,
допущених тоталітарним режимом у всіх сферах життя на¬шого суспільства,
безперспективності соціалістичного ла¬ду, що існував тривалий період.

Визначаючи основні напрями профілактики організова¬ної злочинності,
необхідно виділити загальносоціальні за¬ходи, здійснювані різними
державними і суспільними струк-

турами, і спеціально-кримінологічні заходи, особливо ті, що входять до
компетенції правоохоронних органів, а та¬кож їхню нормативно-правову
регламентацію. .-;. ‘ ‘•

Методичні вказівки до теми 20 і,;

(Кримінологічна характеристика ””і1»!

та попередження загальнокримінальноі Д *

,, корисливої злочинності)

Вивчення цієї теми треба розпочати із розкриття змісту поняття
«корислива злочинність». Корислива злочинність -це сукупність
загальнокримінальних корисливих злочинів, тобто таких діянь, які
полягають у прямому незаконному заволодінні чужим майном. Такі злочини
вчинюються з ко¬рисливих мотивів і з метою збагачення за рахунок цього
майна, причому без використання суб’єктами свого служ¬бового становища і
без порушення господарських зв’язків та відносин у сфері економіки.

До них входять насамперед: крадіжки, грабежі, розбої, шахрайство,
вимагання в різних його формах.

Важливо розкрити сутність ознак загальнокримінальних корисливих
злочинів, таких як: зазіхання на чуже майно; корислива мета; протиправне
безоплатне вилучення; ко¬рисливе зазіхання поза господарською чи
службовою діяль¬ністю без використання винним свого становища.

Бажано показати основні кримінологічні характеристики цієї злочинності —
стану, рівня, структури, динаміки, гео¬графії.

Потрібно також розкрити зміст основних причин корис¬ливої злочинності.
До них відносять криміногенну роль со¬ціально-економічної нерівності;
матеріальний нестаток; ослаблення державного і соціально-правового
контролю за економічною діяльністю; відставання законодавчого
забез¬печення боротьби з корисливими злочинами; недоліки дія¬льності
правоохоронних органів.

Важливо зрозуміти, що стратегія попередження корис¬ливої злочинності
полягає в локалізації явищ, що утворю¬ють причинний комплекс
загальнокримінальноі корисливої злочинності, а також у запобіганні або
послабленні наслід¬ків дії цих явищ.

З цією метою передбачається здійснення заходів, які мог¬ли б забезпечити
здатність економіки функціонувати в ре¬жимі розширеного відтворення,
стійкості фінансової сис¬теми, а також інших заходів для зміцнення і
розвитку еко¬номічних відносин.

Заходи профілактичного характеру – організаційні, спе¬ціальні, соціальні
– мають свою особливу сутність.

Необхідно також розкрити зміст правової та організа¬ційної основи
профілактичної діяльності правоохоронних органів щодо попередження
корисливої злочинності.

Методичні вказівки до теми 21

(Кримінологічна характеристика

та попередження необережної злочинності)

При вивченні цієї теми важливо виходити із співстав-лення юридичної і
соціологічної оцінок необережної зло¬чинності. Слід мати на увазі, що
хоча необережність визна¬ється менш тяжкою формою кримінально-правової
прови¬ни, ніж намір, однак об’єктивна небезпека і шкода, заподіювана
необережними злочинами, не нижча, а в ряді випадків – вища від навмисних
злочинів. Оцінка необереж¬ної злочинності мусить даватися з урахуванням
вимог до безпеки в умовах науково-технічної революції, технізації і
машинізації всіх сфер життя, загрози екологічної катастро¬фи тощо.

Аналізуючи статистичні показники необережної зло¬чинності, потрібно
виділити основні види необережних злочинів і сфери, в яких вони
вчинюються. Важливо при цьому мати на увазі високу латентність багатьох
злочинів, вчинених з необережності.

Особливості кримінологічної характеристики осіб, які причетні до
необережних злочинів, треба визначати через ті морально-психологічні
риси, соціальні ролі й статуси, з якими пов’язана необережна поведінка.
При розгляді де¬термінант необережної злочинності важливо розмежувати
об’єктивні (позаособистісні) і суб’єктивні (особистісні) об¬ставини,
оскільки це істотно для організації профілактики необережних злочинів.
Важливо також розібратися в особ¬ливостях психологічного механізму
вчинення необережно¬го злочину, відповідно оцінити роль і взаємодію в
цьому механізмі особи та ситуації.

Організацію профілактичних заходів важливо здійсню¬вати, керуючись
нормативно-правовими актами, що регла¬ментують охорону навколишнього
природного середовища, експлуатацію засобів підвищеної небезпеки тощо.

Розділ III Плани семінарських та практичних занять

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1. Поняття, предмет, метод та система кримінології

Семінарське заняття (2 год.)

1. Загальна характеристика кримінології як соціально-

правової науки, її предмет.

2. Методологія кримінологічної науки.

3. Взаємозв’язок кримінологічної науки із суспільними,

юридичними науками та практикою.

4. Система курсу кримінології як науки і навчальної дис¬

ципліни. ‘- .і • ;..

Теми рефератів:

1. Функції науки кримінології.

2. Співвідношення кримінології та кримінального права.

3. Завдання кримінології та шляхи впровадження нау¬

кових рекомендацій у практику боротьби зі злочинністю.

Література

1. Закон України «Про участь громадян в охороні громадсь¬

кого порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 року

№ 1835-Ш // Відомості Верховної Ради України.- 2000.- № 40-

Ст. 338.

2. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо по¬

ліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських

формувань з охорони громадського порядку» від 16 червня

1999 року № 650/99 // Міліція України.- 1999.- № 7-8.

3. Проект Закону України «Про профілактику злочинів» від

12 травня 1998 року.

4. Аванесов Г. А. Криминология и социальная профилактика,—

М., 1980.

5. Аванесов Г. А. Криминология.- М.: Академия МВД СССР,

1984.

6. Аванесов Г. А. Криминология и организация предупрежде-

ния преступлений.- М., 1995.

7. Блувштейн Ю. Д., Яковлев А. М. Введение в курс кримино¬

логии.- Минск, 1983.

8. Гаврилшиин А. П., Михайлов А. Е. Учебно-методические ма-

териальї к лекции. Тема: Понятие, предмет, задачи, метод и сис¬тема
криминологии / УАВД.- К., 1992.

9. Герцензон А. А. Введение в советскую криминологию.- М., 1965.

10. Гришаев П. И. Советская криминология: Учебное посо-

бие.-М., 1975.

11. Голина В. В. Работа органов внутренних дел и прокурату¬

ри по предупреждению преступности. Учебное пособие.- Харь-

ков, 1981.

12. Даньшин И. Н. Введение в криминологическую науку.-

Харьков, 1998.

13. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевцч В. В. Криміноло¬

гія. Альбом схем (Загальна і Особлива частини): Навчальний по¬

сібник / За заг. ред. Джужи О. М.; НАВСУ.- К., 2000.

14. Джужа О. М, Моісеєв Є. М., Третьякова Т. А. Стислий

словник кримінологічних термінів: Навчальний посібник / За заг.

ред. Джужи О. М.; НАВСУ- К., 2000.

15. Дюркгейм 3. Социология. Ее предмет, метод, предназна-

чение.-М., 1995.

16. Жалинский А. 3., КоспшцкипМ. В. Зффективность профи-

лактики преступлений и криминологическая информация.-

Львов, 1980.

17. Зелинский А. Ф. Криминология. Курс лекций.- Харьков,

1996.

18. Зелинский А. Ф. Криминология.-Харьков, 2000.

19. Иншаков С. М. Криминология. Учебник.- М., 2000.

20. Карпец И. И. Проблеми преступности.-М., 1969.

21. Карпец И. И. Современньїе проблеми криминологии.- М.,

1982.

22. Криминология / Под ред. А. А. Герцензона, И. И. Карпеца,

В. Н. Кудрявцева.-М., 1966.

23. Криминология / Под ред. Кузнецовой Н. Ф., Миньковско-

гоГ. М-М, 1998.

24. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под

общ. ред. докт. юрид. наук, профессора А. И. Долговоп.- М., 1999.

25. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман І За ред. /. М. Дань-

шина — Харків, 1999.

26. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В. Н. Кудрявцева,

проф. В. Е. Зминова.- 2-е изд., перераб. и доп.- М., 2000.

27. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами: За¬

гальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи.- К.: Атіка, 2001.

28. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.:

Загальна частина / Александров Ю. В., Гаврилшиин А. П., Джу¬

жа О. М. та ін. / За редакцією Лихолоба В. Г; УАВС- К., 1996.

29. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Особлива частина / Ю. В. Атександров, А. П. Гаврилишин, О. М. Джу¬

жа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи; НАВСУ.- К., 2000.

30. Криминология: приглашение к дискуссии: Монография /

Авт. кол.: А. В. Беляба, 3. В. Виленская, 3. А. Дидоренко, Б. Г. Ро-

зовский- Луганск: РИО ЛИВД, 2000.

31. Кримінологія: Навчальна програма / Уклад.: О. М. Джу¬

жа, В. М. Гринчак, В. В. Василевич- К.: Національна академія

внутрішніх справ України, 2001.- 72 с.

32. Курс Кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. /

О. М. Джужа, П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М- К.: Юрінком-Інтер, 2001.— 352 с.

33. Кримінологія: Підручник для студентів вищих навч. за¬

кладів / За заг. ред. О. М. Джужи.- К., 2002.- 416 с.

34. Курс советской криминологии. Т. 1. Предмет. Методоло-

гия. Преступность и ее причини. Преступник.- М., 1985.

35. ЛекарьА. Г. Профилактика преступлений.-М., 1972.

36. Литвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика.-

К., 1997.

37. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність: Криміно-

лог.-правове дослідження.- К., 2000.

38. Ной И. С. Методологические проблеми советской крими¬

нологии.-Саратов, 1975.

39. Сахаров А. Б. Криминология и ее значение для профилак-

тической деятельности ОВД / Академия МВД СССР.- М., 1985.

40. Социальньїе отклонения. Введение в обшук» теорию.- М, 1984.

41. Хохряков Г. В. Криминология: Учебник / Отв. ред

В. Н. Кудрявцев.- М., 1999.

42. Шнаіідер, Ганс Йоахим. Криминология: Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова- М., 1994.

43. СітіИег Каізег. Кгітіпо1о§іе Еіпе ЕіпШЬшп§ іп сііе Ошпсі-

1а§еп 10, УО11І§ пеиЬеагЬеііеїе Аипаее С. Р. Мйііег Уегіае Неісіеі-

Ьег8 1996.

44. Нат Ласпіт ЗсНпеійег. Кгітіпо1о§іе. 1987. \Yа1іег сіє

Огиуіег – Вегііп – Иеш-Уогк.

45. Тпе ОХЙГСІ НапсіЬоок оґ Сгітіпо1о§у / Есі. Ьу М. Мсщиіге,

Я. Мог§ап, К. Кеіпег.- Охї.: Сіагепсіоп Ргезз, 1997.

г Тема 2. Історія розвитку ; : -1 та сучасний
стан кримінологи

Семінарське заняття (4 год.)

1. Зародження та розвиток кримінологічної думки.

2. Класичний напрям (школа) у кримінології. , ‘.

3. Антропологічний напрям (школа) у кримінології.

, 4. Соціологічний напрям (школа) у кримінології.

5. Стан та розвиток вітчизняної кримінології в 20—

30-ті роки XX ст.

6. Сучасний стан та розвиток кримінологічної думки в

Україні.

-‘ Література

1. Аванесов Г. А. Криминология, прогностика, управление.-

Горький, 1975.

2. Блувштейн Ю. Д, Яковлев А. М. Введение в курс кримино¬

логии.-Минск, 1983.

3. Герцензон А. А. Введение в советскую криминологию.- М,

1965.

4. Даньшин И. Н. Введение в криминологическую науку.-

Харьков, 1998.

5. Даньшин И. Н. Из истории криминологических учрежде-

ний в Украинской ССР в 20-30-е годьі // Вопросьі борьбн с пре-

ступностью.- М., 1980.-Вьш. 32.

6. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Криміноло¬

гія. Альбом схем (Загальна і Особлива частини): Навчальний по¬

сібник / За заг. ред. Джужи О. М.; НАВСУ.- К., 2000.

7. Джужа О. М. Яка кримінологія потрібна сьогодні? // Пра¬

во України.- 2000.- № 6.

8. Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН Ук¬

раїни. Наукові дослідження за 50 років (1949-1999).-К., 1999.

9. ИвановЛ. О., ИльинаЛ. В. Пуга и судьбьі отечественной

криминологии.-М., 1991.

10. Зелинский А. Ф. Криминология. Курс лекций.- Харьков,

1996.

11. Зелинский А. Ф. Криминология.- Харьков, 2000.

12. ИвановЛ. О., ИльинаЛ. В. Пуги и судьбьі отечественной

криминологии.- М, 1991.

13. Иншаков С. М. Криминология Учебник.- М., 2000.

14. Карпец И. И. Современньіе проблеми криминологии.- М.,

1982.

15. Кравченко Ю. Ф. Міліція України.-К., 1999.

16. Криминология/ Под ред. А. А. Герцензона, И. И. Карпеца,

В. Н. Кудрявцева.-М., 1966.

17. Криминология / Под ред. Кузнецовой Н. Ф., Миньковско-

гоГ.М.-М., 1998.

18. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под

общ. ред. докт. юрид. наук, профессора/1. И. Долговой.- М., 1999.

19. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для

студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В, В. Голіна, О. Г. Кальман І За ред. /. М. Дань-

шина.- Харків, 1999.

20. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В. Н. Кудрявцева,

проф. В. Е. Зминова.- 2-е изд., перераб. и доп.- М., 2000.

21. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами: За¬

гальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи.- К.: Атіка, 2001.

22. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х

кн. Загальна частина / Александров Ю. В., Гаврилиишн А. П.,

Джужа О. М. та ін. / За ред. Лихолоба В. Г.; УАВС- К., 1996.

23. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Особлива частина / Ю. В. Александров, А. П. Гаврилишин, О. М. Джу¬жа та
ін. / За заг. ред. О. М. Джужи; НАВСУ- К., 2000.

24. Курс Кримінології: Загальна частина. Підручник: У 2 кн. /

О. М. Джужа, П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М.- К.: Юрінком-Інтер, 2001.- 352 с.

25. Кудрявцев В. Н. Развивать науку советского уголовного

права // Соц. законносте- 1956.-№ 1.

26. Курс советской криминологии. Т. 1. Предмет. Методоло-

гия. Преступность и ее причини. Преступник.- М., 1985.

27. Литвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика. –

К., 1997.

28. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність: Криміно-

лог.-правове дослідження.- К., 2000.

29. Михайленко П. П. Кримінальне право, кримінальний про¬

цес та кримінологія України.- К., 1999.

30. Прилипко С. Створення Кримінологічної асоціації в

Україні//Право України.- 1998.-№ 12.

31. Сахаров А. Б. Некоторьіе принципиальньїе вопросьі совет¬

ской криминологии // Криминология и уголовная политика.-

М.,1985.

32. Чубинский М. П. Курс уголовной политики.- СПб, 1912.

33. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология: Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова.- М., 1994.

34. Ферри 3. Уголовная социология.- СПб, 1900.

Тема 3. Злочинність та її основні характеристики

Семінарське заняття (2 год.) ‘ \

1. Поняття злочинності та її ознаки. Основні види зло¬

чинності.

2. Кількісні та якісні характеристики злочинності. Спів¬

відношення злочинності і злочину.

3. Поняття латентної злочинності. Обставини, що обу¬

мовлюють її існування.

4. Сучасний стан і тенденції злочинності в Україні.

Література

1. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо по¬

ліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських

формувань з охорони громадського порядку» від 16 червня 1999 ро¬

ку № 650/99 // Міліція України.- 1999.- № 7-8.

2. Проект Закону України «Про профілактику злочинів» від

12 травня 1998 року.

3. Аванесов Г. А. Криминология.—М., 1984.

4. Антонян Ю. М, Бородин С. В. Преступность и психиче-

ские аномалии.-М., 1987.

5. Бабаев М. М. Социальньїе последствия преступности.-

М.: Академия МВД СССР, 1982.

6. Гаврилишин А. П., Джужа А. Н. и др. Преступность и ее

основньїе характеристики: Лекция / УАВД.- К., 1993.

7. Гогель С. К. Роль общества в деле борьбьі с преступно-

стью.-М., 1996.

8. Голина В. В. Работа органов внутренних дел и прокурату¬

ри по предупреждению преступности. Учебное пособие.- Харь-

ков, 1981.

9. Даньшин И. Н. Введение в криминологическую науку.-

Харьков, 1998.

10. Долгова А. И. Системно-структурньїй характер преступ¬

ности и ее причин // Вопросьі борьбьі с преступностью.- М.,

1984.-Вьіп. 41.

11. ДубіїнинН. П., КарпецИ. И., Кудрявцев В. Н. Генетика,

поведение, ответственность.- 2-е изд., перераб. и доп.- М., 1989.

12. Дюркгепм 3. Социология. Ее предмет, метод, предназна-

чение.- М., 1995.

13. Жалинский А. 3., Костицкий М. В. Зффективность про-

филактики преступлений и криминологическая информация.-

Львов, 1980.

14. Жижиленко А. А. Преступность и ее формьі.- М., 1922.

15. Зелінський О. Ф. Методика кримінологічних досліджень.-

Харків, 1992.

16. Зелинский А. Ф. Криминология.- Харьков, 2000.

17. Иншаков С. М. Криминология. Учебник.- М., 2000.

18. Исаченко А. Г. Оперативно-розьіскная криминология: Учеб¬

ное пособие для вузов.- М., 2001.

19. Карпец И. И. Проблема преступности.- М., 1969.

20. Карпец И. И. Преступность: иллюзии и реальность.- М.,

1992.

21. Ковалкин А. А. Латентная преступность и ее вьіявление

органами внутренних дел: Учебное пособие / КВШ МВД СССР.-

К., 1985.

22. Криминология / Под ред. Кузнецовой Н. Ф., Миньковско-

гоГ.М.~М., 1998.

23. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под

общ. ред. докт. юрид. наук, профессора/1 И. Долговой- М., 1999.

24. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман / За ред. /. М. Дань-

ишна- Харків, 1999.

25. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В. Н. Кудряв-

цева, проф. В. Е. Зминова.- 2-е изд., перераб. и доп.- М., 2000.

26. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи.- К.: Атіка, 2001.

27. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Загальна частина / Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Джу¬

жа О. М. та ін. / За редакцією Лихолоба В. Г; УАВС- К., 1996.

28. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Особлива частина ІЮ. В. Ачександров, А. П. Гавршишш. О. М. Дж\-

жа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи; НАВСУ- К., 2000.

29. Кримінологія: Навчальна програма / Уклад.: О. М. Джу-

жа, В. М. Гринчак, В. В. Василевич- К.: Національна академія

внутрішніх справ України, 200].- 72 с.

30. Курс Кримінології: Загальна частина. Підручник: У 2 кн. /

О. М. Джужа, П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М-К.: Юрінком-Інтер, 2001.-352 с.

31. Курганов С. И. Основьі криминологии.- М., 1998.

32. Литвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика –

К., 1997.

33. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність: Криміно-

лог.-правове дослідження.- К., 2000.

34. Лихолоб В. Г. Правопорушення: правова і моральна оцін¬

ка.-К., 1994.

35. Насильственная преступность / Под ред. В. Н Кудрявцева

и А. В. Наумова.- М., 1997.

36. Российская криминологическая знциклопедия / Под общ.

ред. д-ра юрид. наук, проф., заслуженного юриста РСФСР, прези¬

дента Российской криминологичєской ассоциации А И Доіго-

воп- М, 2000.

37. Токарев А. Ф. Криминологическое прогнозирование и пре-

дупрсждение преступности.- М., 1990.

38. ХохряковГ. В. Криминология: Учебник/ Отв. ред. В. Н. Куд-

рявцев- М., 1999.

39. Шляпочников А. С, Забрянский Г. И. Вьіявление латент-

ной преступности // Сов. государство и право,- 1973- № 5.

40. Шнайдер Ганс Иоахші. Криминология: Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова- М., 1994.

41. Сгітіпо1о§у: ЗоигсеЬоок / Есі. Ьу М. ОоИегіу.- 2. Оісі

Ваііеу Рге58, 1998.

42. Напх ЗоасНіт ЗскпеШег. Кгітіпоіо^іе. 1987. \Уа1іег сіє

Отуіег – Вегііп – №ш-Уогк.

43. ТЬе Охґогсі НапйЬоок оґ Сгітіпоіоду. / Есі. Ьу М.

К. Мог§ап, Я. Кеіпег.- Охґ.: Сіагепсіоп Ргеяя, 1997.

‘ Практичне заняття (4 год.) ‘•

При підготовці до заняття потрібно пам’ятати, що зло¬чинність як
будь-яке соціальне явище, має кількісні та якіс¬ні показники. Серед них
необхідно виділяти: стан, рівень (коефіцієнти), структуру, питому вагу,
характер, динаміку, географію злочинності.

Виконуючи практичне завдання, варто відрізняти струк¬туру злочинності
від географії злочинності, яка означає розподіл злочинів за
географічними регіонами, областями, районами і адміністративними
дільницями.

Вправа 1. Розрахуйте коефіцієнт злочинності для райо¬нів «А» і «Б» за
такими показниками: район «А» – населен¬ня 150 тис. віком 14 років і
старше, вчинено 5000 злочинів за рік. Район «Б» – населення 250 тис.
віком 14 років і старше, вчинено 7,5 тис. злочинів за рік.

Вправа 2. На території міста проживає населення -400 тис, в т. ч.:
чоловіків – 196 тис, жінок – 204 тис, осіб до 14 років – 60 тис, від 14
до 18 років – 70 тис, від 18 до 55 років – 258 тис, від 55 і старше – 12
тис.

За рік у місті зареєстровано: навмисних злочинів 10 200 і з
необережності – 3100. Серед зареєстрованих злочинів: 1050 –
насильницьких, 2350 – корисно-насильницьких, 6800 – корисних.

Групою вчинено 1900 злочинів, брали участь 4670 осіб, ут. ч. 120
неповнолітніх. У громадських місцях вчинено 2350 злочинів. Всього за
вчинені злочини виявлено 1930 осіб, у т. ч. неповнолітніх – 340, жінок –
417, чоловіків – 1173.

Визначити: , •

1. Стан злочинності у місті.

2. Загальний і можливі спеціальні коефіцієнти.

3. Структуру злочинності в місті та питому вагу її окре¬

мих видів.

4. Питому вагу осіб, які брали участь у вчиненні злочинів.

Вправа 3. У кримінальній міліції у справах неповноліт¬ніх району
протягом 3-х років на обліку перебувала така кількість підлітків:

1999 р. 2000 р. 2001 р.

За крадіжки 102 119 108

За хуліганство 55 66 60

За бродяжництво (втікачів з дому) 34 36 42

За вживання спиртних напоїв 25 36 46

За аморальну поведінку (дів-чата) 19 21 25

За інші порушення 83 86 99

Всього: 216 365 375

З’ясуйте структуру правопорушень та інших провин, які стали підставою
для взяття на облік неповнолітніх. Дайте оцінку змінам у цій структурі
за 3 роки.

Вправа 4. З’ясуйте динаміку злочинності в одному із районів Н-ської
області за останні 5 років; визначте абсо¬лютне збільшення або
зменшення, темп росту та темп при¬росту:

Роки Кількість зареєстрованих злочинів

1997 1998 1999 2000 2001 2100 ‘”. 2340 ‘ ;—у,
1994

:-:..:;-.-. •>’ 2115 :; ‘-• – •!’ 2040

Тема 4. Причини та умови злочинності

Семінарське заняття (2 год.)

1. Поняття причин та умов злочинності в кримінології.

Причинно-наслідковий зв’язок, його сутність.

2. Класифікація причин та умов злочинності.

3. Причини та умови злочинності в Україні на сучас¬

ному етапі.

:; Література

1. Проект Закону України «Про профілактику злочинів» від

12 травня 1998 року.

2. Аванесов Г. А. Криминология и социальная профилакти-

ка.-М., 1980.

3. Бунче М. Причинносте,- М., 1962.

4. Власов В. С. Причини и условия преступности в СССР.-

Ярославль, 1987.

5. Гаррисон М. Любовь, секс и СПИД.- Вильнюс, 1996.

6. Гернет М. Н. Преступление и борьба с ним в связи с зво-

люцией общества.- М., 1916.

7. Гилинский Я. И. Проблема причинности в криминологи-

чєской науке // Сов. государство и право.- 1986.- № 8.

8. Гришаев П. И. Структура полной причини преступности.

Классификация причин и условий преступности: Лекция /

ВЮЗИ.-М, 1984.

9. Долгова А. И. Взаимодействие и причинность в кримино-

логии // Вопросьі борьбьі с преступностью.- 1981.- Вьш. 34.

10. Долгова А. И. Социально-психологические аспекти пре¬

ступности несовершеннолетних.- М., 1981.

11. Зелинскіш А. Ф. Криминология. Курс лекций.- Харьков, 1996.

12. Иванов Г. Из практики Саратовского губернского кабине-

та криминальнои антропологии и судебно-психиатрической зкс-

пертизьі.-Советское право.- 1925.-№ 1.

13. Криминология / Под ред. Кузнецовой Н. Ф., Миньковско-

гоГ.М.-М., 1998.

14. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под

общ. ред. докт. юрид. наук, профессораЛ. И. Долговой.- М., 1999.

15. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман І За ред. /. М. Дань-

шина- Харків, 1999.

16. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В. Н. Кудряв-

цева, проф. В. Е. Зминова.— 2-е изд. перераб. и доп.- М., 2000.

17. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи.-К.: Атіка, 2001.

18. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Загальна частина / Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Джу-

жа О. М. та ін. / За редакцією Лихолоба В. Г.; УАВС- К., 1996.

19. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Особлива частина / Ю. В. Аіександров, А. П. Гаврилишин, О. М. Джу-

жа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи; НАВСУ- К., 2000.

20. Криминология: приглашение к дискуссии: Монография /

Авт. кол.: А. В. Беляба, 3. В. Виленская, 3. А. Дидоренко, Б. Г. Ро-

зовский.- Луганск: РИО ЛИВД, 2000.

21. Кримінологія: Навчальна програма / Уклад.: О. М. Джу-

жа, В. М. Гринчак, В. В. Василевич.- К.: Національна академія

внутрішніх справ України, 2001.

22. Кримінологія: Підручник для студентів вищих навч. за¬

кладів / За заг. ред. О. М. Джужи.- К., 2002.

23. Курс Кримінології: Загальна частина. Підручник: У 2 кн. /

О. М. Дж\жа, П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін. / За заг. ред.

Джужи 6. М- К.: Юрінком-Інтер, 2001.- 352 с.

24. Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии.-М., 1968.

25. Кузнецова Н. Ф. Проблеми криминологической детерми-

нации / ГЇод ред. В. Н. Кудрявцева- М., 1984.

26. Курс советской криминологии. Т. 1. Предмет. Методоло-

гия. Преступность и ее причиньї. Преступник.- М., 1985.

27. Литвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика.-

К., 1997.

28. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність: Криміно¬

лог.-правове дослідження.- К., 2000.

29. Павлодский Е. А. Корреляционньїй анализ причин право-

нарушений // Сов. государство и право.- 1987.- № 2.

30. Ной И. С. Методологические проблеми советской крими¬

нологии.-Саратов, 1975.

31. Парнюк М. А. Принцип детерминизма в системе материа-

листической диалсктики.-К., 1972.

32. Пьянство и преступность: история, проблемьі / Лановен-

ко И. П., Светлов А. Я. и др.: Отв. ред. И. П. Лановенко — К., 1989.

33. Российская криминологическая знциклопедия / Под общ.

ред. д-ра юрид. наук, проф., заслуженного юриста РСФСР, прези-

дента Российской криминологической ассоциации А. И. Долго-вой.- М.,
2000.

34. Сахаров А. В. Методологические вопросьі изучения соци-

альной обусловленности преступности // Влияние социальньїх

условий на преступность.- М., 1983.

35. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология: Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова- М., 1994.

36. Сйпікег Каізег. Кгітіпо1о§іе Еіпе ЕіпШ1ішп§ іп сііе Сшпа1-

1а§еп 10., УОШ§ пеиЬеагЬеііеіе Аипа§е С. Р. Мпііег Уег1а§ НеісіеІ-

Ьег§, 1996.

37. Напз ЗоасНіт ЗсНпеіа’ег. Кгішіпоіодіе. 1987. \Yа1(ег сіє

Огиуіег.- Вегііп – Иеш-Уогк.

38. ЬотЬгохо С. (1918) Сгіте – 1(8 Саи8Є8 аші Яетеііе8,

Во8Іоп: Ьі((1е ВГО\УП.

39. Р. уап Корреп, Зажа Я. УЬс Яоасі Ю іЬе КоЬЬегу // УЬе Вгі-

іівЬ іоитаі оГСгітіпо1о§у, 1998, УОІ. 38, п. 2.

Тема 5. Кримінологічне вчення ,, л ;.

^ ‘ про особу злочинця

Семінарське заняття (2 год.)

1. Особа, яка вчинила злочин, як об’єкт кримінологіч¬

ного вивчення.

2. Поняття особи злочинця і межі її вивчення в кримі¬

нології.

3. Основні ознаки кримінологічної характеристики осо¬

би злочинця.

4. Соціальне і біологічне в особі злочинця.

5. Кримінологічна класифікація і типологія злочинців.

Література

1. Аванесов Г. А. Криминология и социальная профилакти-

ка.-М., 1980.

2. Антонян Ю. М. Изучение личности преступника: Учебное

пособие.-М., 1982.

3. Антонян Ю. М. Основньїе чертьі теории и личности пре¬

ступника в криминологии// Сов. государство и право.- 1984.-№ 3.

4. Антонян Ю. М. Социальная среда и формированис лично¬

сти преступника: Учебное пособие.- М., 1975.

5. Антонян Ю. М., Енакеев М. И., Зминов В. Е. Психология

преступника и расследование преступлений.- М., 1996.

6. Ательцев С. Н. Личность преступника и проблеми кри-

минологического анализа.- М., 2000.

7. Блувштейн Ю. Д. Понятие личности преступника // Сов.

государство и право.- 1979.- № 8.

8. Долгова А. И. Социально-психологические аспекти пре¬

ступности несовершеннолетних.- М., 1981.

9. Дубинин Н. її., Карпец И. И., Кудрявцев В. Н. Генетика,

поведение, ответственность.- М., 1989.

10. Емельянов В. П. Преступность несовершеннолетних с пси-

хическими аномалиями.- Саратов, 1980.

11. Зелинский А. Ф. Криминология.- Харьков, 2000.

12. Игошев К. Е. Типология личности преступника и мотива-

ция преступного поведения.- Горький, 1974.

13. Криминология / Под ред. Кузнецовой Н. Ф., Миньковско-

гоГ.М.-М., 1998.

14. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под

общ. ред. докт. юрид. наук, профессора/4. И. Долговой.- М, 1999.

15. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман І За ред. /. М. Дань-

шина- Харків, 1999.

16. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В. Н. Кудрявце-

ва, проф. В. Е. З.иинова.- 2-е изд., перераб. и доп.- М, 2000.

17. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи.- К.: Атіка, 2001.

18. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Загальна частина / Александров Ю. В., Гаврилиишн А. П., Джу~

жа О. М. та ін. / За редакцією Лихолоба В. Г.; УАВС- К., 1996.

19. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Особлива частина / Ю. В. Аіександров, А. П. Гаврітшшн, О. М. Джу-

жа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи; НАВСУ.- К., 2000.

20. Кримінологія: Навчальна програма / Уклад.: О. М. Джу-

жа, В. М. Гринчак, В. В. Василевич.— К.: Національна академія

внутрішніх справ України, 2001.

21. Курс Кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. /

О. М. Джужа, П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін. / За заг. ред.

Джужи б. М- К.: Юрінком-Інтер, 2001.

22. Литвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика.-

К., 1997.

23. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність: Криміно-

лог.-правове дослідження.- К., 2000.

24. Личность преступника: методи изучения и проблеми воз-

ДЄЙСТВИЯ.-М., 1986.

25. Миллер А. И. Противоправное поведение несовершенно¬

летних (генезис и ранняя профилактика).- К., 1985.

26. Наследование биологическое и социальное // Комму-

нист.- 1983.-№ 14.

27. Ной И. С. Методологические проблемьі советской крими¬

нологии.-Саратов, 1975.

28. Платонов К. К. О системе психологии.- М., 1972.

29. Сахаров А. Б. Актуальньїе вопросьі учення о личности

преступника // Теоретические проблеми учення о ЛИЧНОСТИ пре¬

ступника.-М., 1979.

30. Тарасов К. Е., Черненко Е. К. Социальная детерминиро-

ванность биологии человека.- М., 1979.

31. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология: Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова.- М., 1994.

32. Оаі§агсі О. 5. апсі Кгіп§іеп Е. (1976). Сгітіпаї ВеЬауіоиг іп

Тшіпз, ВгііікЬ Іошпаї оГСгітіпоіо^у.

33. Еуяепск Н. У. Сгіте апсі Рег&опаіігу, Ьопсіоп: К.оиі1ес1§е апсі

Ке§ап Раиі, Згсі еі, 1977.

34. СппіИег Каіхег. Кгітіпо1о§іе Еіпе ЕіпШЬгап§ іп сііе Огипсі-

1а§еп 10, У611І§ пеиЬеагЬеііеіе АиЯа§е С. Р. Мііііег Уег1а§ Неісіеі-

Ьег§. 1996.

35. Нап5 ЗоасНіт ЗсИпеШег. Кгітіпоіодіе. 1987. ХУаііег сіє

Огиуіег.- Вегііп – Иеш-Тогк.

36. Заііп М. Іл\у апсі Рзуспоіоду // Аппиаі 8игуеу оґ Атегісап

Ьаш, 1994, п 4.

Практичне заняття (2 год.)

Вправа 1. Ознайомтесь із статистичною карткою на особу, яка вчинила
злочин (ф. № 2) і дайте письмову відпо¬відь на поставлені запитання
(картка додається):

1. Які відомості в картці належать до соціально-демо¬

графічних ознак особи, які – до її кримінально-правових,

яка характеристика її соціальних статусів та ролей (вкажіть

№ рядка картки та зміст відомостей).

2. Чи дають можливість відомості, що мають місце в

картці, скласти морально-психологічну характеристику осо¬

би, котра вчинила злочин (дати обґрунтовану відповідь).

Вправа 2. Коротко, в письмовій формі, дайте відповідь на такі запитання:

/. Поняття особи злочинця. ; ч

2. Завдання та межі вивчення особи злочинця.

3. Основні ознаки особи злочинця.

4. Класифікація злочинців.

Вправа 3. У письмовій формі дайте відповідь: які влас¬тивості особи
відіграють вирішальну роль у детермінації злочинної поведінки.

Тема 6. Проблеми віктимології та суїциду

Семінарське заняття (2 год.)

1. Теоретичні питання становлення віктимології.

2. Особа потерпілого і її кримінологічне значення.

3. Класифікація потерпілих від злочинів.

4. Механізм суїцидальної поведінки, його сутність.

Література

1. Амбрумова А. Г. Предупреждение самоубийств: изучение

и проведение предупредительньїх мер.- М., 1980.

2. Гоголева Л. Л., Женунтий В. И., Цибуленко Т. Д. Вовлече-

ние несовершеннолетних в преступную деятельность: Викти-

мологический аспект. Учебное пособие / КВШ МВД СССР

им. Ф. 3. Дзержинского.-К., 1991.

3. Джужа О. М., Моісеєв Є. М. Попередження провокуючої

(віктимної) поведінки потерпілого // Проблеми кримінальної вік¬

тимології.-К., 1994.

4. Джужа О. М., Моісеєв Є. М. Проблеми кримінальної вік¬

тимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарний

аспекти).-К, 1998.

5. Джужа О. М., Моісеєв Є. М. Проблеми потерпілого від

злочину,- К., 1998.

6. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Криміноло¬

гія. Альбом схем (Загальна і Особлива частини): Навчальний по¬

сібник / За заг. ред. Джужи О. М; НАВСУ- К., 2000.

7. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Третьякова Т. А. Стислий

словник кримінологічних термінів: Навчальний посібник / За заг.

ред. Джужи О. М.; НАВСУ.- К., 2000.

8. Зелинский А. Ф. Криминология. Курс лекций.- Харьков,

1996.

9. Иншаков С. М. Криминология. Учебник.- М., 2000.

10. Квашис В. Е. Основи ВИКТИМОЛОГИИ. Проблеми защитьі

прав потерпевших от преступлений.- М, 1999.

11. Криминология / Под ред. Кузнецовой Н. Ф., Миньковско-

гоГ. М.-М., 1998.

12. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под

общ. ред. докт. юрид. наук, профессора А. И. Долговоіі.- М., 1999.

13. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В. Н. Кудрявце-

ва, проф. В. Е. Зміїнова.- 2-е изд., псрераб. и доп.- М., 2000.

14. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи.- К.: Атіка, 2001.

15. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х

кн. Загальна частина / Александров Ю. В., Гаврилиишн А. П.,

Джужа О. М. та ін. / За редакцією Лихолоба В. Г.; УАВС- К.,

1996.

16. Криминология: приглашение к дискуссии: Монография /

Авт. кол.: А. В. Беляба, 3. В. Виленская, 3. А. Дидоренко, Б. Г. Ро-

зовский.- Луганск: РИО ЛИВД, 2000.

17. Курс Кримінології: Загальна частина. Підручник: У 2 кн. /

О. М. Джужа, П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М.-К.: Юрінком-Інтер, 2001.-352 с.

18. Лишвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика.—

К., 1997.

19. Лишвак О. М. Державний вплив на злочинність: Криміно¬

лог.-правове дослідження.- К., 2000.

20. Мойсюк О. М. Віктимологічна профілактика порушень

правил безпеки дорожнього руху (ст. 215 КК України): Автореф.

канд. дис- К., 1999.

21. Миненая В. С. Чечель Г. И. Виктимологические факторьі

и механизм преступного поведения.— Иркутск, 1988.

22. Полубинстп В. Н. Виктимологические аспектьі профилак-

тики преступлений.- М., 1980.

23. Потерпевший от преступлений: уголовно-правовьіе, уго-

ловно-процессуальньїе, криминологические и психологические

аспекти.-Тарту, 1987.

24. Ривман Д. В. Виктимологические факторьі и профилакти-

ка преступлений.-Л., 1975.

25. Романов В. В. Основи криминальной виктимологии.-

Минск, 1980.

26. Смидович С. Г. Самоубийства в зеркале иселедований //

Социол. иселед,- М., 1990.- № 4.

27. Туляков В. О. Віктимологія (соціальні та кримінологічні

проблеми).- Одеса, 2000.

28. Хольїст Б. Фактори, формирующие виктимность // Во-

просн борьбьі с преступностью.- 1984.- Вьш. 41.

29. Франк Л. В. Некоторне теоретические вопроси становле¬

ння советской виктимологии // Потерпевший от преступления.—

Владивосток, 1974.

30. Центров Е. Е. Криминологическое учение о потерпев-

шем.-М, 1988.

31. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология: Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О.Иванова- М., 1994.

32. СіШИег Каі.чег. Кгітіпо1о§іе Еіпе Еіптйпгип§ іп сііе Сгипсі-

1а§еп 10, У611І§ пеиЬеагЬеііеіе АиЯа^е С. Р. Мііііег Уєг1а§ Неісіеі-

Ьег§. 1996.

33. Напа ЛасНіт ЗсИпеіа’ег. Кгітіпо1о§іе. 1987. \Yа1іег сіє

ОгиуТег.- Вегііп – Ие\Y-Уогк.

34. ТНе Охґогсі НапсіЬоок оґ Сгітіпо1о§у / Есі. Ьу М. Ма§иіге.

Я. Мог§ап. К. Кеіпег- ОхГ.: Сіагепсіоп Рге$5, 1997.

35. \Yа1Иаіе 5. Ш1ег5іапа!іпF Сгітіпо1о§у: Сиггепі Тпеогеіїсаі

ОеЬаіев.- Вискіп§1іат: Ореп ЦГПІУ. РГЄКБ, 1998.

Тема 7. Організація і методика кримінологічних досліджень

Семінарське заняття (4 год.)

1. ПОНЯТТЯ кримінологічного дослідження, Його цілі.

2. Завдання, об’єкти і суб’єкти кримінологічних дослі¬

джень.

3. Кримінологічна інформація: поняття, джерела, основ¬

ні вимоги, які ставляться до неї. Методи пізнання джерел

інформації.

4. Організація кримінологічних досліджень. Етапи кри¬

мінологічних досліджень. Програма кримінологічного до¬

слідження.

5. Методика дослідження злочинності.

Література

1. Андреев И. Д. Методологические основи познания соци-

альннх явлений.-М., 1977.

2. Вицин С. Е. Моделирование в криминологии: Учебное по-

собие.-М., 1973.

3. Ефимова М. Р., Петрова Е. В., Румянцев В. Н. Общая тео-

рия статистики.-М.: Инфра-М, 1996.

4. Зелінський О. Ф. Методика кримінологічних досліджень.-

Харків, 1992.

5. Зелинский А. Ф. Криминология.- Харьков, 2000.

6. Иванов Л. О. Предмет моральной статистики в историчес-

ком аспекте // Сов. государство и право.- 1990.- № 4.

7. Иншаков С. М. Криминология. Учебник.- М., 2000.

8. Кальман А. Г., Христич И. А. Правовая статистика. Учеб¬

ное пособие.- Харьков, 1998.

9. Криминология / Под ред. Кузнецовой II. Ф., Миньковско-

гоГ. М.-М., 1998.

10. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под

общ. ред. докт. юрид. наук, профессора А. И. ДолговоІї.- М., 1999.

11. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В. II. Кудрявце-

ва, проф. В. Е. Зминова.- 2-е изд., перераб. и доп.- М., 2000.

12. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи- К.: Атіка, 2001.

13. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Загальна частина / Александров Ю. В., Гаврилишж А. П., Джу-

жа О. М. та ін. / За редакцією Лихолоба В. Г.; УАВС- К., 1996.

14. Кримінологія: Навчальна програма / Уклад.: О. М. Джіу-

жа, В. М. Гринчак, В. В. Василевич.- К.: Національна академія

внутрішніх справ України, 2001.- 72 с.

15. Курс Кримінології: Загальна частина. Підручник: У 2 кн. /

О. М. Джужа. П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М— К.: Юрінком-Інтер, 2001.— 352 с.

16. Кузьмичева С. К. Обработка и анализ материалов уголов-

ной статистики.-Горький, 1974.

17. Курганов С. И. Основи криминологии.-М., 1998.

18. Лшпвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика.-

К., 1997.

19. Лшпвак О. М. Державний вплив на злочинність: Криміно-

лог.-правове дослідження.- К., 2000.

20. Лунеев В. В. Юридическая статистика. Учебник.- М., 1999.

21. Организация и методика криминологических иселедова¬

ний и внедрение их результатов в деятельность внутренних

дел / ВНИИ МВД СССР.- М., 1982.

22. Остроумов С. С. Советская судебная статистика.- М., 1976.

23. Правовая статистика: Учебник / Под ред. 3. Г. Яковлевой.-

М., 1986.

24. Правова статистика. Курс лекцій. Загальна та Особлива

частини / Александров Ю. В., Гринчак В. М., Джужа О. М. та ін. /

Зазаг. ред. Джужи О. М.: НАВСУ-К., 2000.

25. СавюкЛ. К. Уголовная статистика.-Калининград, 1996.

26. Суслов Ю. А. Конкретньїе исследования и развитие социо-

логии права.- М., 1983. _

27. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология: Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова- М., 1994.

Практичне заняття (2 год.)

Вправа 1. Виконуючи це завдання, коротко, в письмовій формі, визначте:

1. Об’єкти і суб’єкти кримінологічних досліджень.

2. Завдання кримінологічних досліджень.

3. Джерела кримінологічної інформації.

4. Загальнонаукові методи кримінологічних досліджень.

5. Приватно-наукові методи кримінологічних досліджень.

6. Етапи кримінологічного дослідження.

Вправа 2. Складіть основну частину анкети, яка потріб¬на для опитування
мешканців на дільниці, що обслуговує¬ться, з метою визначення рівня їх
знань про адміністратив¬ну та кримінальну відповідальність, передбачену
чинним законодавством.

Вправа 3. Складіть опитувальник для стандартизовано¬го інтерв’ю по
вивченню громадської думки про заходи посилення боротьби з пияцтвом,
алкоголізмом, наркоманією, проституцією.

Тема 8. Кримінальна статистика

та її застосування в практичній діяльності

органів внутрішніх справ

Семінарське заняття (2 год.)

1. Поняття кримінальної статистики і її зв’язок із за¬

гальною теорією статистики.

2. Статистичне спостереження, його форми та різновиди.

3. Зведення і групування матеріалів статистичного спо¬

стереження. Статистична таблиця, її види.

4. Аналіз матеріалів кримінальної статистики і його ви¬

користання в практичній діяльності правоохоронних органів.

Література

1. Ефимова М. Р., Петрова Е. В., Румянцев В. Н. Общая тео-

рия статистики.- М.: Инфра-М, 1996.

2. Зелинский А. Ф. Криминология.- Харьков, 2000.

3. ИвановЛ. О. Предмет моральной статистики в историчес-

ком аспекте // Сов. государство и право.- 1990.- № 4.

4. Иншаков С. М. Криминология. Учебник.- М., 2000.

5. Кальман А. Г., Христич И. А. Правовая статистика. Учеб-

ное пособие.- Харьков, 1998.

6. Криминология / Под ред. Кузнецовоп Н. Ф., Миньковско-

гоГ. М.-М., 1998.

7. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под

общ. ред. докт. юрид. наук, профессора А. И. Долговой.- М., 1999.

8. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В. Н. Кудрявце-

ва, проф. В. Е. Зминова- 2-е изд., перераб. и доп.- М., 2000.

9. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи- К.: Атіка, 2001.

10. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Загальна частина / Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Джу-

жа О. М. та ін. / За редакцією Лихолоба В. Г.; УАВС- К., 1996.

11. Курс Кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. /

О. М. Джужа, П. П. Михапленко, О. Г. Кулик та ін. / За заг. ред.

Джужи 6. М.-К.: Юрінком-Інтер, 2001.-352 с.

12. Кузьмичева С. К. Обработка и анализ материалов уголов-

ной статистики.-Горький, 1974.

13. ЛитвакО. М. Злочинність, її причини та профілактика.-

К., 1997.

14. Лунеев В. В. Юридическая статистика. Учебник.- М., 1999.

15. Остроумов С. С. Советская судебная статистика.- М.,

1976.

16. Правовая статистика: Учебник / Под ред. 3. Г. Яковлевой.-

М, 1986.

17. Правова статистика. Курс лекцій. Загальна та Особлива

частини / Александров Ю. В., Гринчак В. М., Джужа О. М. та ін. /

За заг. ред. Джужи О. М.; НАВСУ.- К., 2000.

18. СавюкЛ. К. Уголовная статистика.- Калининград, 1996.

19. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология: Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова- М., 1994.

Практичне заняття (2 год.) Всі вправи виконуються в письмовій формі.

Вправа 1. У вибірці із 670 злочинів виявилось: 329 кра¬діжок, 145
хуліганств, 113 грабежів, 19 зґвалтувань, 64 роз¬бійних напади.

Визначте питому вагу перелічених злочинів у вибірці.

Вправа 2. В районі за останні 5 років була зареєстрова¬на така кількість
злочинів:

1997 р. 1998 р. 1999 р. 2000 р. 2001р.

1120 1215 1115 1299 1270

Визначте величину абсолютного приросту, по роках. На основі отриманих
статистичних даних складіть таблицю та накресліть графіки, які
відображають зміну злочинності.

Вправа 3. В процесі дослідження злочинності та її при¬чин у
Голосіївському районі м. Києва були піддані вивчен¬ню такі об’єкти і
джерела інформації:

1. Відомості про зареєстровані злочини за даними жур¬

налу реєстрації.

2. Відомості про осіб, які вчинили злочин, за даними

статистичних звітів районного відділу внутрішніх справ і

прокуратури.

3. Вивчено 390 кримінальних справ, направлених до суду.

4. Проведено опитування 500 законослухняних жителів

району та 200 осіб, які здійснили правопорушення.

5. Діяльність районного суду щодо застосування пока¬

рань до злочинців, які вчинили злочини.

Що в цьому випадку можна віднести до об ‘єктів кримі¬нальної статистики,
а що – до джерел кримінологічної інформації?

Які види і форми статистичного спостереження тут були використані?

Вправа 4. У райвідділі вивчено 30 кримінальних справ про крадіжки з
магазинів. Загальна вартість викраденого складає 89 тис. 730 гривень, за
цими справами розслідувалося 32 епі¬зоди крадіжок. Визначте, що в цьому
випадку є одиницею сукупності, одиницею спостереження і одиницею виміру.

Вправа 5. Зведіть і згрупуйте злочини: крадіжка індиві¬дуального майна,
розбій, хуліганство, крадіжка державного майна, грабіж, зґвалтування,
вбивство, вимагання. Визначте групування за об’єктом злочинного
посягання. Назвіть ряд розподілу чисельностей.

Тема 9. Загальні проблеми попередження злочинності

Семінарське заняття (2 год.) ” =

1. Поняття профілактики, попередження, запобігання та

припинення злочинів, їхні співвідношення.

2. Цілі, завдання, функції та межі попереджувальної ді¬

яльності.

5 3. Система попереджувальної діяльності.

4. Правові та організаційні основи попереджувальної діяльності.

Література

1. Закон України «Про участь громадян в охороні громадсь¬

кого порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 року

№ 1835-Ш // Відомості Верховної Ради України.- 2000.- № 40-

Ст. 338.

2. Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000

«Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-

2005 роки.

3. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо по¬

ліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських

формувань з охорони громадського порядку» від 16 червня 1999 ро¬

ку № 650/99 // Міліція України.- 1999.- № 7-8.

4. Проект Закону України «Про профілактику злочинів» від

12 травня 1998 року.

5. Аванесов Г. А. Криминология и социальная профилакти-

ка.~М., 1980.

6. Аванесов Г. А. Криминология и организация предупреж-

дения преступлений.- М., 1995.

7. Блувштейн Ю. Д. Предупреждение преступлений.- Минск,

1980.

8. Голина В. В. Работа органов внутренних дел и прокурату¬

ри по предупреждению преступности. Учебное пособие.- Харь-

ков, 1981.

9. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Васіаевич В. В. Криміноло¬

гія. Альбом схем (Загальна і Особлива частини): Навчальний по¬

сібник / За заг. ред. Джужи О. М.; НАВСУ.- К, 2000.

10. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Третьякова Т. А. Стислий

словник кримінологічних термінів: Навчальний посібник / За заг.

ред. Джужи О. М.; НАВСУ.- К., 2000.

11. Жалинский А. 3. Специальное предупреждение преступ¬

лений в СССР.- Львов, 1976.

12. Жалинский А. 3., Коапицкий М. В. Зффективность про-

филактики преступлений и криминологическая информация.-

Львов, 1980.

13. Зеленецкиїї В. С. Предупреждение преступлений следова-

телем.- Харьков, 1975.

14. ЗелинскийА. Ф. Криминология. Курс лекций.- Харьков,

1996.

15. Кривощекова И. Преступления, о которьіх не знает ста¬

тистика. О латентной преступности, которая не получила отра-

жения в уголовной статистике // Зкономика и жизнь.- 1990.

№ 1.

16. Криминология / Под ред. Кузнецовоп Н. Ф., Миньковско-

гоГ. М.-М., 1998.

17. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под

общ. ред. докт. юрид. наук, профессора А. И. Долговой – М

1999.

18. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман І За ред. /. М. Даньши-

на- Харків, 1999.

19. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В. Н. Кудрявце-

ва, проф. В. Е. Зминова.-2-еизд., перераб. и доп.-М., 2000.

20. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи.- К.: Атіка, 2001.

21. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х

кн. Загальна частина / Александров Ю. В., Гаврилиишн А. П.,

Джужа О. М. та ін. / За редакцією Лихолоба В. Г.; УАВС- К

1996.

22. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х

кн. Особлива частина / Ю. В. Александров, А. Л. Гаврилиишн,

О. М. Джужа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи; НАВСУ – К

2000.

23. Курс Кримінології: Загальна частина. Підручник: У 2 кн. /

О. М. Джужа, П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М- К.: Юрінком-Інтер, 2001.-352 с.

24. Лекарь А. Г. Профилактика преступлений.- М., 1972.

25. Литвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика.-

К., 1997.

26. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність: Криміно-

лог.-правове дослідження.- К., 2000.

27. Миньковський Г. М. Теоретические основьі предупрежде-

ния преступности.- М., 1977.

28. Токарев А. Ф. Криминологическое прогнозирование и пре-

дупреждение преступности.- М, 1990.

29. Хохряков Г. В. Криминология: Учебник / Отв. ред. В. II. Куд-

рявцев.- М., 1999.

30. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология: Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова- М, 1994.

31. Яковлев А. М. Индивидуальная профилактика преступного

поведения.-Горький, 1977.

32. СііпіИег Каізег. Кгітіпо1о§іе Еіпе ЕіпШЬгип§ іп сііе Сшпа1-

1а§еп 10, У611І§ пеиЬеагЬеіїеіе АиЯа§е С. Р. Мйііег Уегіад Неісіеі-

Ьег§. 1996.

33. Напз Ласпіт ЗсИпеШеі-. Кгітіпо1о§іе. 1987. ^аііег сіє

Сгиуіег.- Вегііп – №\у-Уогк.

34. ТНе ОхГогсі НапсіЬоок оґ Сгітіпо1о§у / Есі. Ьу М. Ма^иіге,

Я. Мог§ап, К. Кєіпег.- Охґ.: Сіагешіоп Ргезз, 1997.

Тема 10. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі
злочинністю

Семінарське заняття (2 год.)

1. ПОНЯТТЯ кримінологічного прогнозування. Його зав¬

дання, види і методи.

2. Поняття, мета, завдання і значення планування захо¬

дів боротьби зі злочинністю.

3. Види і методи кримінологічного планування.

4. Поняття, види, форми взаємодії суб’єктів попере¬

дження злочинності.

Література

1. Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000

«Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001

2005 роки».

2. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо по¬

ліпшення діяльності органів внутрішніх справ та фомадських фор¬

мувань з охорони громадського порядку» від 16 червня 1999 року

№ 650/99 // Міліція України.- 1999.-№ 7-8.

3. Проект Закону України «Про профілактику злочинів» від

12 травня 1998 р.

4. Аванесов Г. А. Криминология. Прогностика. Управление.-

Горький, 1975.

5. Горяинов К. К., Кондратюк Л. В. Проблеми прогнозирова-

ния преступности в региональном разрезе // Вопросьі борьбьі с

преступностью.- М, 1983.- Вьш. 39.

6. Закалюк А. П. Прогнозирование и предупреждение индиви-

дуального преступного поведения.- М., 1986.

7. Звирбуль В. К. Роль социального планирования в предуп-

реждении правонарушений.-М., 1977.

8. ЗелинстшА. Ф. Криминология Курс лекций-Харьков, 1996.

9. Клейменов М. Уголовно-правовое прогнозирование // Соц.

законносте- 1990.-№ 7.

10. Комплексное планирование профилактики правонаруше¬

ний.- М., 1979.

11. Кравченко Ю. Ф. Міліція України.-К., 1999.

12. Криминология / Под ред. Кузнецовой Н. Ф., Миньковско-

гоГ. М.-М., 1998.

13. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под

общ. ред. докт. юрид. наук, профессора А. И. Долговой- М., 1999.

14. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В. Н. Кудрявце-

ва, проф. В. Е. Зминова.- 2-е изд., перераб. и доп.- М., 2000.

15. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Загальна частина / Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Джу¬

жа О. М. та ін. / За редакцією Лихолоба В. Г.; УАВС- К., 1996.

16. Криминология: приглашение к дискуссии: Монография /

Авт. кол.: А. В. Беляба, 3. В. Виленская, 3. А. Дидоренко, Б. Г.
Ро-зовский.- Луганск: РИО ЛИВД, 2000.

17. Курс Кримінології: Загальна частина. Підручник: У 2 кн. /

О. М. Джужа, П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М- К.: Юрінком-Інтер, 2001.-352 с.

18. Литвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика.-

К., 1997.

19. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність.- К., 2000.

20. Лунеев В. В. Преступность XX века. Мировой криминоло-

гический анализ.- М, 1997.

21. Никитина А. Г. Предвидение как человеческая способ-

ность.-М., 1975.

22. Токарев А. Ф. Криминологическое прогнозирование и пла-

нирование предупреждения преступлений.- М., 1990.

23. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология: Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова- М., 1994.- 504 с.

24. Напз Ласкіт ЗскпеШег. Кгішіпо1о§іе. 1987. \Yа11ег сіє

СгауГег – Вегііп – №ш-Уогк.

25. ТЬе ОхГогсі НапсіЬоок оґ Сгітіпо1о§у / Есі. Ьу М. Ма§иіге,

К. МогFап, К. Кеіпег.— Охі”.: Сіагепсіоп РГЄБК, 1997.

Практичне заняття (2 год.)

Вправа 1. З метою розробки кримінологічного прогнозу та планування
заходів боротьби зі злочинністю на 5 років, в умовах великого міста
відзначені такі групи факторів, що впливають на злочинність:
соціально-демографічні, соці¬ально-економічні , соціально-культурні.

Чи можна вважати цей перелік достатньо повний? Якщо ні, то чим він може
бути доповнений?

Вправа 2. З тією ж метою, крім перелічених факторів
со¬ціально-демографічного характеру, були включені: міграція населення,
урбанізація, зміни структури віку жителів міста.

Які фактори, крім перелічених, повинні бути включені у

цю групу? ло:.,- •…

•»:-! ..у-. Тема 11. Аналіз зарубіжних

кримінологічних концепцій причин злочинності

Семінарське заняття (4 год.) ,.,-‘

1. Сучасний стан і тенденції злочинності у зарубіжних

країнах.

2. Історія зарубіжних концепцій причин злочинності.

3. Характеристика біосоціальних теорій, та їхні пред¬

ставники.

4. Соціологічний напрям у зарубіжній кримінології.

Література

1. БаглайМ. В. Капитализм и «социальная демократия».- М,

1970.

2. Бугров Е. В. Социальная политика буржуазного государ-

ства// США: зкономика, политика, идеология.- 1972.- № 3.

3. Вороним Ю. А. Система борьбьі с преступностью в США.-

Екатеринбург, 1990.

4. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Криміноло¬

гія. Альбом схем (Загальна і Особлива частини): Навчальний по¬

сібник / За заг. ред. Джужи О. М.; НАВСУ.- К., 2000.

5. Дюркгейм 3. Норма и патология // Социология преступнос-

ти.-М, 1966.

6. Зелинский А. Ф. Криминология.-Харьков, 2000.

7. Зюбин Г. А. Кризис законности и «научньїе» иллюзии.- М.,

1996.

8. ИвановЛ. О., ИльинаЛ. В. Пути и судьбьі отечественной

криминологии.-М., 1991.

9. Иншаков С. М. Зарубежная криминология.- М., 1997.

10. Иншаков С. М. Криминология. Учебник.- М., 2000.

11. Кларк Р. Преступность в США.- М, 1975.

12. Криминология. Пер. с чешского / Под ред. докт. юрид.

наук Я. А. Стручкова- М, 1982.

13. Криминология / Под ред. Кузнецовоп Н. Ф., Миньковско-

гоГ. М.-М., 1998.

14. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под

общ. ред. докт. юрид. наук, профессораЛ. И. Долговой- М, 1999.

15. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В. Н. Кудрявце-

ва, проф. В. Е. Зминова.- 2-е изд., перераб. и доп.- М., 2000.

16. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи.- К.: Атіка, 2001.

17. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х

кн. Загальна частина / Александров Ю. В., Гаврилишин А. П.,

Джужа О. М. та ін. / За редакцією Лихолоба В. Г.; УАВС- К.,

1996.

18. Курс Кримінології: Загальна частина. Підручник: У 2 кн. /

О. М. Джужа, П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М- К.: Юрінком-Інтер, 2001.- 352 с.

19. Литвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика.-

К., 1997.

20. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність: Криміно-

лог.-правове дослідження.- К., 2000.

21. Лунеев В. В. Преступность XX века. Мировьіе, региональ-

ньіе и российские тенденции.- М, 1997.

22. Мельникова 3. Б. Применение принудительньїх мер вос-

питательного характера к несовершеннолетним правонарушите-

лям в капиталистических странах // Сов. государство и право.—

1966.-№4.

З 2—391

23. Мертон Р. Социальная структура и анемия //Социология

преступности.-М., 1966.

24. Преступность несовершеннолетних в капиталистических

странах. Ч. 2: Превенция.- М., 1970.

25. Рьіжиков Г. В., Фесиоров Г. С. Общество, паралиюванное

страхом.- М, 1984.

26. Сухарев А. Я., Бородин С. В. К итогам шестого конгресса

ООН по предупреждению преступности и обращению с правона-

рушителями// Сов. государство и право.- 1981.-№ 6.

27. Узда К. Преступность и криминология в современной

Японии.-М, 1989.

28. Фокс В. Введение в криминологию. Пер. с английского /

Под ред. докт. юрид. наук, проф. Б. С. Никифорова и канд. юрид.

наук В. М. Когана- М., 1980.

29. Шиханцев Г. Насильственная преступность несовершен¬

нолетних в США // Соц. законносте.- 1984.- № 12.

30. Шнайдер Ране Йоахим. Криминология: Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова.- М., 1994.

31. Шур 3. Наше преступное общество.- М., 1977.

32. Асіуізогу Сотіккіоп оп Іпіег^оуегптепіаі Кеіапопз: 5>іаіе

Ьосаі Кеіаііош іп те Сгітіпаї .Ш8іісе Вухіет. \Yа8Ь., 1971.

33. Сгітіпо1о§у: ЗоигсеЬоок / Есі. Ьу М. Бокегіу.- 2., ОМ

Ваііеу Рге85, 1998.

34. ОаІFагсІ О. 5. апсі Кгіп%іеп Е. (4976) Сгітіпаї ВеЬауіоиг іп

Тшіпз, Вгііі$Ь Тоигпаі оґСгітіпоіо^у.

35. Оеіегтіпапіз оГ Ьа\у-Епґогсетепі Роіісіез. Ьехіп§іоп. То-

гопіо, 1979.

36. Еуаепск Н. 1 (1977) Сгіте апсі Регкопаіііу, Ьопсіоп:

Коиі1ес!§е апсі Ке§ап Раиі.

37. Ргаисі апсі АЬизе іп Соуегптепі ВепеГії Рго§гатте8. \Yа8Ь.,

1979.

38. Ргіїіау Р. Оеііпяиепсу РГЄУЄПІІОП апсі Зосіаі Роіісу //

РГОУІС1ІП§ Сгітіпаї Ішіісе Гог СЬіШгеп. Ь.- 1983.

39. СппіИег Каізег. Кгітіпо1о§іе Еіпе ЕіпГйпгипF іп сііе Огипсі-

1а§еп 10., У611І§ пеиЬеагЬеііеіе Ац(іа§е С. Р. Мііііег Уегіа§ Неісіеі-

Ьег§. 1996.

40. НасМег У. ТЬе РГЄУЄПІІОП ОЇ УоиіЬіиі Сгііпе: ТЬе (Зші 5іит-

Ьіе 1-ог-\уагсі. Тогопіо, 1978. СЬ. 1; БапйНи Н. .(иуепііе Оеііпциепсу:

Саизез, Сопігої апсі РГЄУЄПІІОП.- 1977. СЬ. 2. 3; Уі’оггеп.УІ. Сіаз-

зіГісапоп оґ (Мепсіег» а» ап Аісі Іо ЕіТісіепі Мапа§етеп1: апсі ЕіТес-

ІІУЄ Тгеаітепі // ТЬе .Гоигпаі оґ Сгітіпаї Ьаш, Сгііпіпо1о§у апсі

Роіісе Зсіепсе.- 1971.- N0. 2.

41. НапзЛасНіт БсНпеШег. Кгітіпо1о§іе.- 1987. УУаііег сіє Огиу-

Іег.- Вегііп – Ме\у-Уогк.

42. Іпіегпаііопаі КЄУІЄШ оґ Сгітіпаї Роіісу.- 1969.- N0. 27.

43. ЬотЬгозо С. (1918) Сгіте – ІІ5 Саи5Є5 апсі Кетесііез, Во8-

Іоп: ІлПІе ВГО\УП.

44. МсРНетоп М., ЗіНокау С. Р1аппіп§ Іо РГЄУЄПІІОП Сгіте //

Кеасііопа 1о Сгіте. Веуегіу НІІІ8, 1981.

45. Мегіоп К. (1957). 8осіа1 ТЬеогу апсі 8осіа1 8ігасіиге, Оіеп-

СОЄ: РГЄЄ РГЄ88.

46. Маііопаі Асіуізогу СоптІ85Іоп оп Сгітіпаї Іивіісе ЗіапсіагсІБ

апсі ОоаЬ: Сгітіпаї іияіісе Зукгет.- \Уа8Ь., 1971.

47. Иаііопаі Еуаіиаііоп Бехі^п ґог те Беіпзіііиііаіігаііоп оґ

Оґґепсіег Рго§гатте.- \Уа8Ь., 1977.

48. РиЬіісЬаш. 1961.

49. 5ИаИ 5. А. апсі КоїН І. Н. (1974). Віо8осіа1 апсі РвусЬор-

Ь8уіо1оFіса1 Расіог8 іп Сгітіпо1о§у, іп Б Оіаяег (есі). НапсіЬоок оґ

Сгітіпо1о§у, СЬіса§о: Капе! МНіі

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Тема 12. Правові та організаційні основи . діяльності ОВС у попередженні
злочинів

Семінарське заняття (2 год.) ;.;

1. ПОНЯТТЯ попередження ЗЛОЧИННОСТІ. ЙОГО ВИДИ.

2. Система попередження злочинності. Об’єкти кримі¬

нологічного попередження. Суб’єкти попереджувальної

діяльності.

3. Класифікація загальних, спеціальних та індивідуаль¬

них заходів попередження злочинності.

4. Форми та методи кримінологічного попередження

злочинів ОВС.

5. Взаємодія ОВС з іншими суб’єктами профілактики і,

зокрема, з громадськими формуваннями.

Література

1. Закон України «Про участь громадян в охороні громадсь¬

кого порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 року

№ 1835-Ш //Відомості Верховної Ради України.- 2000.- № 40.

2. Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000

«Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-

2005 роки».

3. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо по¬

ліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських

формувань з охорони громадського порядку» від 16 червня 1999 ро¬

ку № 650/99 //Міліція України- 1999.-№ 7-8.

4. Проект Закону України «Про профілактику злочинів» від

12 травня 1998 р.

5. Аванесов Р. А. Криминология и социальная профилакти-

ка.-М, 1980.

6. Аванесов Г. А. Криминология и организация предупрежде-

ния преступлений.- М., 1995.

3* 67

7. Блувштейн Ю. Д. Предупреждение преступлений.- Минск,

1980.

8. Голина В. В. Работа органов внутренних дел и прокурату¬

ри по предупреждению преступности. Учебное пособие.- Харь-

ков, 1981.

9. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Криміноло¬

гія. Альбом схем (Загальна і Особлива частини): Навчальний по¬

сібник / За заг. ред. Джужи О. М.; НАВСУ.- К., 2000.

10. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Третьякова Т. А. Стислий

словник кримінологічних термінів: Навчальний посібник / За заг.

ред. Джужи О, М.; НАВСУ.-К., 2000.

11. ЖалинскийА. 3. Специальное предупреждение преступ¬

лений в СССР.- Львов, 1976.

12. ЖалинскийА. 3., Костицкий М. В. Зффективность про-

филактики преступлений и криминологическая информация.-

Львов, 1980.

13. ЗеленецкийВ. С. Предупреждение преступлений следова-

телем.-Харьков, 1975.

14. Зелинский А. Ф. Криминология. Курс лекций.- Харьков,

1996.

15. Кривощекова И. Преступления, о которьіх не знает стати¬

стика. О латентной преступности, которая не получила отраже-

ния в уголовной статистике // Зкономика и жизнь.- 1990.- № 1.

16. Криминология / Под ред. Кузнецовой Н. Ф., Миньковско-

гоГ.М.~М., 1998.

17. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под

общ. ред. докт. юрид. наук, профессораА. И. Долговоп- М., 1999.

18. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман / За ред. /. М. Дань-

шина.- Харків, 1999.

19. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В. Н. Кудрявце-

ва, проф. В. Е. Зминова- 2-е изд., перераб. и доп.- М, 2000.

20. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи.- К.: Атіка, 2001.

21. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х

кн. Загальна частина / Александров Ю. В., Гаврилишин А. П.,

Джужа О. М. та ін. / За редакцією Лихолоба В. Г; УАВС- К.,

1996.

22. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х

кн. Особлива частина / Ю. В. Александров, А. П. Гаврилишин,

О. М. Джужа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи; НАВСУ.- К., 2000.

23. Кримінологія: Навчальна програма / Уклад.: О. М. Джу¬

жа, В. М. Гринчак, В. В. Василевич.- К.: Національна академія

внутрішніх справ України, 2001.- 72 с.

24. Курс Кримінології: Особлива частина. Підручник: У 2 кн. /

М. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М.~ К.: Юрінком-Інтер, 2001.- 480 с.

25. ЛекарьА. Г. Профилактика преступлений.- М., 1972.

26. Литвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика.-

К., 1997.

27. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність: Криміно-

лог.-правове дослідження.- К., 2000.

28. Миньковський Г. М. Теоретические основи предупрежде-

ния преступности.-М., 1977.

29. Токарев А. Ф. Криминологическое прогнозирование и

предупреждение преступности.- М., 1990.

30. Хохряков Г. В. Криминология: Учебник / Отв. ред. В. Н. Куд-

рявцев.-М., 1999.

31. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология: Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова- М., 1994.

32. Яковлев А. М. Индивидуальная профилактика преступного

поведения.-Горький, 1977.

33. ОііпіНег Каізег. Кгітіпо1о§іе Еіпе Еіппдпгип§ іп діє Сгапсі-

1а§еп 10, У511ІF пеиЬеагЬеііеіе Аипа§е С. Р. МШІег Уег1а§ Неіаеі-

Ьег§. 1996.

34. Нап$ Зоаскіт ЗсНпеіа’ег. Кгітіпо1о§іе. 1987. Шаііег о!е

Сшуіег.- Вег1іп-Ме\Y-Уогк.

35. Тле Охіога НапсіЬоок оґ Сгітіпоіоду / Егі. Ьу М. Ма§иіге,

К. Мог§ап, К. Кеіпег- Охґ.: Сіагетіоп Ргезз, 1997.

і4и Тема 13. Кримінологічна характеристика ;

« та профілактика негативних

соціальних явищ, пов’язаних зі злочинністю

,; Семінарське заняття (4 год.)

1. ПОНЯТТЯ пияцтва, алкоголізму, наркоманії, токсико¬

манії, проституції і СНЩу.

к 2. Наркотики рослинного та хімічного походження.

3. Кримінально-правова оцінка фонових явищ.

4. Особливості кримінологічної характеристики осіб,

які зловживають алкоголем та наркотиками, хворих на

СНІД, та осіб, які займаються проституцією.

5. Причини й умови виникнення та існування фонових

явищ.

6. Основні напрями попередження фонових явищ. Нор¬

мативно-правова основа цієї діяльності.

Література

• І. Конституція України.-К., 1996.

2. Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»

від 17Л 1.1992 р.

3. Закон України «Про сприяння соціальному становленню

та розвитку молоді в Україні» від 5.02.1993 р. (в редакції від

23.03.2000 р.).

4. Закон України «Про обіг в Україні наркотичних засобів,

психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» від 15 лютого

1995 р. (в редакції від 1999 р.).

5. Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу

наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та

зловживання ними» від 15 лютого 1995 р.

6. Закон України «Про запобігання захворюванню на СНІД

та соціальний захист населення» від 12.02.1991 р. (в редакції від

3.03.1998 р.).

7. Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000

«Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001 —

2005 роки».

8. Кримінальний кодекс України.- К., 2000.

9. Кримінально-процесуальний кодекс України.- К., 2000.

10. Указ Президента України № 456/99 «Про заходи щодо

розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового

способу життя громадян» від 27.04.1999 р.

11. Алферов Ю. А. Наркомания в ИТУ: Опьіт работьі с осуж-

денньши наркоманами.- Домодедово, 1991.

12. Аргунова Ю. Н., Габиани А. А. Правовьіе мерьі борьбьі с

наркотизмом.-М., 1989.

13. Ахмедов Г. А., Кадьіров М. М. Наркомания: преступность.

Ответственность.-Ташкент, 1989.

14. Боголюбова Т. А. Наркотизм и наркобизнес: стратегия

борьбьі // Научная информация по вопросам борьбьі с преступ-

ностью, 1991.-№ 130.

15. Борьба с контрабандой наркотиков в СНГ // Борьба с пре-

ступностью за рубежом, 1993.- № 5.

16. Габиани А. А. На краю пропасти: наркомания и наркома-

ньі.-М., 1990.

17. Габиани А. А. Наркотики в среде учащейся молодежи //

Социалистические исследования, 199О.-№ 9.

18. Гаррисон М. Любовь, секс и СПИД.- Вильнюс: Поли-

на, М., 1996.

19. Гасанов 3. Антинаркотизм: понятие, направление, проб¬

леми. Законность, 1995.-№ 9.

20. Горкин А. В. Борьба с наркобизнесом – социально-зконо-

мические и юридические аспекти // Сов. государство и право,

1991.-№ 1.

21. Джужа О. М. Запобігання поширення СНІДу правовими

засобами (правовий, кримінологічний і кримінально-виконавчий

аспекти). Монографія. УАВС.-К., 1994.

22. Зелинский А. Ф. Криминология.—Харьков, 2000.

23. Кальман А. Г. Криминалистическая характеристика взаи-

мосвязи преступности и наркомании // Проблеми социалистичес-

кой законности. Вьш. 25.-Харьков, 1991.

24. Ковалкин А. А., ХруппаН. С, Чубарев В. Л. Деятельность

органов внутренних дел по виявленню и предупреждению груп-

пового сбьіта наркотических средств.- К., 1993.

25. Кравченко Ю. Ф. Міліція України.- К.: Генеза, 1999.

26. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под

обшей ред. докт. юрид. наук, профессора А. И. Долговой.- М.:

Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999.

27. Криминология / Под редакцией Кузнецовой Н. Ф., Минь-

ковского Г. М- М.: Изд-во МГУ, 1998.

28. Криминология: приглашение к дискуссии: Монография /

Авт. кол.: А. В. Беляба, 3. В. Виленская, 3. А. Дидоренко, Б. Г. Ро-

зовский.- Луганск: РИО ЛИВД, 2000.

29. Криминология: Учебник / Под редакцией акад. В. Н. Куд-

рявцева, проф. В. Е. Зминова- 2-е изд., перераб. и доп.- М.:

Юристь, 2000.

30. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман / За ред. /. М. Даньши-

на-Харків: Право, 1999.

31. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи-К.: Атіка, 2001.

32. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Особлива частина / Ю. В. Ачександров, А. П. Гаврилишин, О. М. Джу¬

жа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи- К.: Національна академія

внутрішніх справ України, 2000.

33. Курс Кримінології: Особлива частина. Підручник: У 2 кн. /

М. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М.— К.: Юрінком-Інтер, 2001.

34. Лановенко И. П. и др. Наркотизм и преступность.- К., 1994.

35. Лебеденко В. І. Проституція: поняття, характеристика і

правові засади профілактики її розповсюдження.- К., 1994.

36. Литвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика.-

К., 1997.

37. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність.- К., 2000.

38. Ломброзо Ч., Гарофало Г. Женщина преступница и прос¬

титутка.-М., 1994.

39. Миньковский Г. М., Побегайло 3. Ф., Ревин В. П. Уго-

ловно-правовьіе средства борьбьі с наркотизмом.- М., 1991.

40. Музика А. А. Незаконний обіг наркотичних засобів в

Україні.-К., 1998.

41. Никифорчин И. А. О понятий наркотических средств //

Проблеми социалистической законности. Вьш. 26.- Харьков, 1991.

42. Проституция и преступность.- М., 1991.

43? Пьянство и преступность: история, проблеми / Лановен¬ко И. П.,
Светлов А. Я. и др.: Отв. ред. И. П. Лановенко.- К.: Нау¬кова думка,
1989.

44. Селіванов М. П., Хруппа М, С. Антинаркотичне законо¬

давство України.- К., 1997.

45. Хруппа М. С, Вінс О. Кримінологічне поняття наркобіз-

несу // Право України, № 4, 1993.

46. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология. Пер. с нсм. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова.— М.: Издательская группа «Прогресе» —

«Универс», 1994.

47. Ваитег Е., Іаигіізеп /., ШгщНі Я. ТЬе Іпґіиепсе ог Сгаск

Сосаіпе оп КоЬЬегу, Виг§1агу, апсі Ношісісіе Яаїев: А Сгозя-Сігу

Ьопдіпдсііпаі Апа1у$І8 // тоигпа1 оГ КекеагсЬ іп Сгіте апсі Оеііп-

Яиепсу, 1998, УОІ. 35, №3.

48. Бот N.. Оеііе Ь., Шііе 5. Оги§ Ітрогїаііоп апсі Де Війігса-

Ііоп оПііхк // ТЬе ВгігізЬ Тоигпаі оГСгітіпо1о§у, 1998, УОІ. 38, № 4.

Тема 14. Кримінологічна характеристика та попередження злочинності
неповнолітніх

Семінарське заняття (2 год.)

1. Кримінологічна характеристика злочинності непов¬

нолітніх.

2. Особливості кримінологічної характеристики особи

неповнолітнього злочинця.

3. Причини та умови злочинності неповнолітніх.

4. Загальнодержавні та спеціальні заходи попередження

злочинності неповнолітніх. ,.

Література

1. Закон України «Про органи і служби у справах неповно¬

літніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня

1995 р.

2. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та

розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р.

3. Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000

«Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001—

2005 роки».

4. Постанова Верховної Ради України «Про рекомендації па¬

рламентських слухань з питань місцевого самоврядування щодо

реалізації законодавства у сфері молодіжної політики» від 6 лип¬

ня 1999 року №882-ХІУ.

5. Положення про кримінальну міліцію у справах неповно¬

літніх. Затверджена постановою Кабінету Міністрів України від

8 липня 1995 року № 502.

6. Наказ №384 від 13 червня 1996 року «Про затвердження

Положення про приймальники-розподільники для неповнолітніх

органів внутрішніх справ.- К., 1996.

7. Борьба с вовлечением несовершеннолетних в преступную

деятельность.-К., 1986.

8. Булатов Р. Подростково-молодежньїе группировки // Сов.

юстиция, 1991.-№2.

9. Гоголева Л. Л., Женунтий В. И., Цибуленко Т. Д. Вовлече-

ние несовершеннолетних в преступную деятельность: Виктимо-

логический аспект. Учебное пособие.- К.: КВШ МВД СССР

им. Ф. 3. Дзержинского, 1991.

10. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Криміноло¬

гія. Альбом схем (Загальна і Особлива частини): Навчальний по¬

сібник / Під загальною редакцією Джужи О. М— К.: НАВСУ,

2000.

11. Журавкова Л. Профилактика преступности несовершен¬

нолетних//Сов. юстиция. 199О.-№ 18.

12. ЗелинскийА. Ф. Криминология.-Харьков, 2000.

13. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под

общей ред. докт. юрид. наук, профессора А. И. Долговоп- М.:

Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999.

14. Криминологи о неформальних молодежних обьединени-

ях.-М., 1990.

15. Криминология / Под редакцией Кузнецовой Н. Ф., Минь-

ковского Г. М- М.: Изд-во МГУ, 1998.

16. Криминология: Учебник / Под редакцией акад. В. Н. Куд-

рявцева, проф. В. Е. Зминова- 2-е изд., перераб. и доп.- М:

Юристь, 2000.

17. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман / За рсд. /. М. Даньши-

на.-Харків: Право, 1999.

18. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи.- К.: Атіка, 2001.

19. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Особлива частина / Ю. В. Александров, А. П. Гавріпишин, О. М. Джу¬

жа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи.- К.: Національна академія

внутрішніх справ України, 2000.

20. Курс Кримінології: Особлива частина. Підручник: У 2 кн. /

М. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, 1. М. Мельник та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М.-К.: Юрінком-Інтер, 2001.-480 с.

21. ЛитвакО. М. Злочинність, її причини та профілактика-

К., 1997.

22. Лшпвак О. М. Державний вплив на злочинність.- К., 2000.

23. Миллер А. И. Противоправное поведение несовершенно¬

летних (генезис и ранняя профилактика).- К., 1985.

24. Мшьковскіш Г. М., Тузов А. П. Профилактика правонару-

шений среди несовершеннолетних.- К., 1985.

25. СелецкийА. И., Тарарухин С. А. Несовершеннолетние с

отклоняющимся поведением.- К., 1991.

26. Трудньїе судьбьі подростков – кто виноват? / Под. ред.

С. Н. Чихалова.-М., 1991.

27. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология. Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова.- М.: Издательская группа «Прогресе» –

«Универс», 1994.

28. Наш- Лоскіт БскпеШег. Кгітіпо1о§іе. 1987. \Yаі!ег сіє Сшу-

Іег.- Вегііп – Иеху-Уогк.

29. ТЬе Охґогсі НапсіЬоок оі” Сгітіпоіо^у / Есі. Ьу М. Мсщшге,

Я. Мог§ап, Я. Яеіпег.- Охі.: Сіагетіоп Ргезк, 1997.

30. 5/ши- С. апсі МсКау Н. (1969). ТІІУЄПІІЄ Беііпяиепсу апсі

ЦгЬап Агеаз, СЬіса§о: ІІпіуегзііу оГСЬіса§о Ргсзк.

31. Ноте ОШсе Сгітіпаі Зїаііяпск 1996 (1997) Стпсі 3764,

Іллкіоп: НМЗО.

32. Віаск КероП (1979) КероП оґ те СЬіШгеп апсі Уоип§

Рег5оп5 КЄУІЄЛУ Сгоир, ВеіГазг. НМЗО (рр91-92 оґСЗіешагї апсі п

ТиП (1987) Сопігоі шііЬоиі Сшіосіу, ЕсііпЬигFп: ЗсоПікЬ Асасіетіс

РгЄ5$).

33. РГЄУЄПІІП§ СЬіНгеп ОіYепсііпF (1997) Ьопсіоп: Ноте ОШсе.

34. Оесіеі К. №ііопа1 РгоГііе оґ іЬе Огдапігагіоп оґ Зіаіе .ШУЄ-

пііе Соггесііопз Зукіетз // Сгіте & Оеі^иепсу, 1998, УОІ. 44, № 4.

35. ІУагсіез М, Зопе$ 81г. Тгепсік іп Іиуепііе Оеіепііоп апсі Зіеря

Тошапі Кеґопп // Сгіте & Беі^иепсу, 1998, УОІ. 44, № 4.

Практичне заняття (2 год.)

Вправа 1. На території району проживають такі катего¬рії неповнолітніх
правопорушників:

• звільнені з місць позбавлення волі – 15 осіб;

• засуджені, щодо яких виконання вироку позбавлення

волі відстрочено,- 10 осіб;

• обвинувачені у здійсненні злочину і не взяті під варту

на період попереднього слідства – 4 особи;

• засуджені до мір покарання, не пов’язаних із позбав¬

ленням волі,- 5 осіб;

• засуджені умовно або до виправних робіт – 3 особи;

• особи, які вчинили злочини, але звільнені від кримі¬

нальної відповідальності у зв’язку із застосуванням до них

заходів громадського впливу чи адміністративного стяг¬

нення,- 2 особи;

• звільнені від кримінальної відповідальності внаслідок

акту амністії — 3 особи;

• особи, які вчинили суспільно небезпечні дії до випов¬

нення віку, з якого настає кримінальна відповідальність,-

2 особи.

Визначте:

1. Які з названих категорій неповнолітніх підлягають

обліку в ОВС із заведенням на них обліково-профілактич¬

них справ, а які обмежуються заведенням обліково-профі¬

лактичних карток.

2. Вкажіть категорії осіб неповнолітнього віку, яких у

відповідності з нормативними актами МВС потрібно стави¬

ти на профілактичний облік.

Вправа 2. Із ВТК до ОВС надійшло повідомлення, що через 2 місяці
звільняється у зв’язку із закінченням строку покарання неповнолітній
Яковлєв Віктор Антонович. На

момент звільнення йому виповнюється 15 років. Проживає у м. Пирятині,
вул. Робітнича, 8, разом із матір’ю. Мати раніше судима за крадіжки
індивідуального майна грома¬дян, у даний час працює пекарем. Яковлєв
раніше вживав наркотики з групою осіб, до якої входили 8 чоловік і
вчи¬нював з ними крадіжки індивідуального та державного май¬на. У даний
час із числа осіб, які входили до групи:

• 4 особи відбувають покарання;

• до останніх вжито відстрочку виконання вироку.

Завдання:

Від імені інспектора кримінальної міліції у справах не¬повнолітніх
складіть план профілактичних заходів щодо недопущення Яковлевим В. А.
нових правопорушень.

Тема 15. Кримінологічна характеристика им та попередження рецидивної
злочинності

Семінарське заняття (2 год.)

1. Поняття і види кримінального рецидиву.

2. Кримінологічна характеристика рецидивної злочин¬

ності.

3. Причини та умови рецидивної злочинності.

4. Основні напрями попередження рецидивної злочин¬

ності. Роль ОВС у цій діяльності.

Література

1. Закону України «Про адміністративний нагляд за особами,

звільненими з місць позбавлення волі» від 1995 р.

2. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо по¬

ліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських

формувань з охорони фомадського порядку» від 16 червня 1999 ро¬

ку № 650/99.

3. Указ Президента України від 25 фудня 2000 р. № 1376/2000

«Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-

2005 роки».

4. Алексеев А. И., Солопанов Ю. В. Профилактика рецидива

преступлений.-М., 1980.

5. Волошин Н. И., Зелинскш А. Ф. Структура преступного

поведения рецидивистов.- М. 1979.

6. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Криміноло¬

гія. Альбом схем (Загальна і Особлива частини): Навчальний по¬

сібник / За загальною редакцією Джужи О. М.— К.: НАВСУ,

2000.

7. Джужа О. М, Моісеєв Є. М., Третьякова Т. А. Стислий

словник кримінологічних термінів: Навчальний посібник / За заг.

ред. Джужи О. М- К.: Національна академія внутрішніх справ

України, 2000.

8. Зелинский А. Ф. Криминология. Курс лекций.-Харьков, 1996.

9. Зелинский А. Ф. Криминология.- Харьков, 2000.

10. Знаменский А. Ф. Рецидив преступлений и личность ре-

цидивиста.-Волгоград, 1980.

11. Кафаров Т. М. Проблеми рецидивного преступления в

советском уголовном праве.- М, 1991.

12. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под

общей ред. докт. юрид. наук, профессора А. И. Долговой- М:

Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999.

13. Криминология / Под редакцией Кузнецовой Н. Ф., Минь-

ковского Г. М- М.: Изд-во МГУ, 1998.

14. Криминология: Учебник / Под редакцией акад. В. Н. Куд-

рявцева, проф. В. Е. Зминова — 2-е изд., перераб. и доп.- М.:

Юристь, 2000.

15. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини. Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи.- К.: Атіка, 2001.

16. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х

кн. Особлива частина / Ю. В. Александров, А. П. Гаврилишин,

О. М. Джужа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи.- К.: Національна

академія внутрішніх справ України, 2000.

17. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман І За ред. /. М. Даньши-

на — Харків: Право, 1999.

18. Кримінально-виконавче право України: (Загальна та Особ¬

лива частини): Навч. посіб. / За заг. ред. О. М. Джужи- 2-ге вид.,

перероб. та допов.- К.: Юрінком-Інтер, 2002.

19. Курс Кримінології: Особлива частина. Підручник: У 2 кн. /

М. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М.— К.: Юрінком-Інтер, 2001.

20. Литвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика.-

К., 1997.

21. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність.- К., 2000.

22. Лукьянов Ю. И. Организация органами внутренних дел

предупреждения рецидивних преступлений.- Хабаровск, 1988.

23. Попов В. И. Особо опасньїй рецидив: криминологический

и уголовно-правовой аспекти. Учебное пособие.- М., 1996.

24. Тирский В. В. и др. Предупреждение рецидива преступле¬

ний.-Томск, 1990.

25. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология. Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова.- М.: Издательская группа «Прогресе» –

«Универс», 1994.

26. Оепйгеаи Р. ОіТепсїег КепаЬШіаііоп. \YНаі \Уе Кпо\у апсі \Упаі

пеесі$ Іо Ве Оопе//Сгітіпаї _|и5гісе апсі ВеЬаУІог, 1996, УОІ. 23, № 1.

Практичне заняття (2 год.)

Вправа 1. Порядок надання допомоги у трудовому і по¬бутовому влаштуванні
осіб, які відбули покарання, і поря¬док повідомлення про них органів
внутрішніх справ.

Вправа 2. Назвіть види профілактичних обліків рециди¬вістів і
професіональних злочинців.

Вправа 3. Дайте визначення таким поняттям: «рецидив¬на злочинність»,
«організована злочинна група».

Вправа 4. Складіть розділ плану щодо попередження рецидивної,
організованої та професійної злочинності на дільниці обслуговування.

Тема 16. Кримінологічна характеристика та попередження злочинів у сфері
економіки

Семінарське заняття (2 год.)

1. Кримінологічна характеристика злочинів у сфері

економіки та осіб, які їх вчинюють.

2. Причини та умови економічної злочинності.

3. Основні напрями попередження злочинності у сфері

економіки. Особливості діяльності ОВС у цьому напрямі. :

Література

1. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1997 р.

2. Закон України «Про внесення змін до Закону України

«Про податкову службу в Україні» від 5 лютого 1998 р.

3. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р.

4. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 берез¬

ня 1991 р.

5. Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000

«Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-

2005 роки».

6. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо по¬

ліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських

формувань з охорони громадського порядку» від 16 червня 1999 ро¬

ку № 650/99.

7. Аналітична доповідь Українського центру економічних і

політичних досліджень «Тіньова економіка та організована зло¬

чинність в Україні: сучасний стан та проблеми боротьби з ни¬

ми».-К., 1996.

8. Білецький В. Фіктивне підприємництво і економічна зло¬

чинність // Право України, 1997.- № 5.

9. БунинА. П., ГуровА. И. и др. Теневая зкономика.-М, 1991.

10. Гега П. Т. Правовий режим оподаткування в Україні.- К.,

1997.

11. Горщаков А. А., Дидоренко Е. А., Иванов В. М., Розов-

скиіі Б. Г. Теневая зкономика: опьіт криминологического иссле-

дования.- Луганск, 1997.

12. Даньшин И. М. Преступность в сфере зкономики: некоторьіе

уголовно-правовьіе и криминологические вопросьі // Актуальньїе

проблеми формирования правового государства.- Харьков, 1990.

13. Даньшин И. Н., Голина В. В., Зелинский А. Ф. и др. Преду-

преждение хищений государственного и общественного иму-

щества.-Харьков, 1988.

14. ЗакалюкА. П. Громадський вплив і попередження право¬

порушень. Курс лекцій.-Одеса, 1997.

15. Зелинский А. Ф. Криминальная мотивация хищений и

иной корьістной деятельности.- К., 1990.

16. Зелинский А. Ф. Криминология. Курс лекций- Харьков, 1996.

17. Зелинский А. Ф. Криминология.-Харьков, 2000.

18. Ильницкий А. Е., Балина С. Н. Криминологические аспек-

тьі приватизации // Преступность в Украине.- 1994.

19. Кальман О. Г. Збитки від економічних злочинів і пробле¬

ма їх обліку // Правова держава Україна: проблеми, перспективи

розвитку.-Харків, 1995.

20. Козлов Ю. Теневая зкономика и преступность // Вопросьі

зкономики.- 199О.-№ 3.

21. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под

общей ред. докт. юрид. наук, профессора А. И. Долговой- М.:

Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999.

22. Криминология / Под редакцией Кузнецовой Н. Ф., Мішь-

ковского Г. М.~ М.: Издательство МГУ, 1998.

23. Криминология: приглашение к дискуссии: Монография /

Авт. кол.: А. В. Беляба, 3. В. Виленская, 3. А. Дидоренко, Б. Г. Ро-

зовский.- Луганск: РИО ЛИВД, 2000.

24. Криминология: Учебник / Под редакцией акад. В. Н. Куд-

рявцева, проф. В. Е. Зминова- 2-е изд., перераб. и доп.- М.:

Юристь, 2000.

25. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман І За ред. /. М. Даньши-

на- Харків: Право, 1999.

26. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини. Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи.- К.: Атіка, 2001.

27. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Особлива частина / Ю. В. Александров, А. П. Гаврилишин,

О. М. Джужа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи.- К.: Національна

академія внутрішніх справ України, 2000.

28. Курс Кримінології: Особлива частина. Підручник: У 2 кн. /

М. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М.- К.: Юрінком-Інтер, 2001.-480 с.

29. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика.- К., 1997.

30. Литвак О. Державний вплив на злочинність: криміноло¬

гічно-правове дослідження.- К., 2000.

31. Лунеев В. В. Преступность XX века.- М, 1998.

32. Максимов С. В. Предупреждение коррупции.- М., 1994.

33. Матусовський Г. А. Зкономическая преступность: крими-

нологический анализ.- Харьков, 1999.

34. Медведев А. М. Зкономические преступления: понятие и

система // Сов гос-во и право, 1992, № 1.

35. Нюсон Хане Дж. Уголовное право в условиях рьшочной

зкономики // Сборник тезисов виступлений. Международная кон-

ференция «Право и европейское сотрудничество».- Лондон, 1991.

36. Опалінський Ю. Щодо вдосконалення законів України про

підприємницьку діяльність // Право України, 1998.- № 3.

37. Организованная преступность / Под ред. Долговой А. И.,

ДьяковаС.В.-М., 1989.

38. Организованная преступность-4 / Под ред. Долговой А. И.-

М., 1998.

39. Попович В. М. Криминализация финансово-хозяйствен-

ньіх отношений – путь в глухой угод // Преступность в Украине.-

К., 1994.

40. Попович В. М. Правові основи банківської справи та її за¬

хист від злочинних посягань.- К., 1995.

41. Селіванов В. Підприємництво в Україні: проблеми станов¬

лення та перспективи розвитку // Право України, 1995.- № 8.

42. Стрельцов Е. Л. Зкономическая преступность в Украине.

Курс лекций-Одесса, 1997.

43. Турчинов О. В. Тіньова економіка: закономірності, меха¬

нізм функціонування, методи оцінки,- К., 1996.

44. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология. Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова.- М.: Издательская группа «Прогресе» –

«Универс», 1994.

45. Яковлев А. М. Социология зкономической преступности.-

М.: Наука, 1988.

46. Яковлев А. М. Зкономическая преступность: закон и

жизнь.-М., 1988.

47. Яни П. С. Зкономические и служебньїе преступления.—

М, 1997.

48. ВЄНГЄПБ М. А., ЯаМоск О. II. ІарагГк ічіеш Ргогіисі ЬіаЬііііу

Ьаш // Ііпіуегеігу оґ Реппкуіуапіа Іоигпаі оі Іпіегпаііопаі Вияіпезз

Ьа\у, 1995, УОІ. 16, №4.

49. йитаз В. К. {.Ітіесі Зіаіек АпґіГгаид .Іитсіісііоп ОУЄГ Тгапз-

паііопаі Зесигіііеї Тгапхасііопк // Ііпіусгзігу оґ Реппкуіуапіа Іоигпаі

от Ітегпаііопаі Визіпевз Ьа\у, 1995, УОІ. 16, № 4.

50. Напх Лоскіт 5скпеійег. Кгітіпо1о§іе. 1987. \Yа11ег сіє

Огиуіег — Вегііп — Кеу/-Уогк.

51. Шгііе М. ШЬу її Рауз Іо Рііе Гог Вапкгирі$у: А Сгііісаі Ьоок

аХ іЬе Іпсепііуез ІІІКІЄГ І]. 5. Регеопаї Вапкшрізу Ьа\у апсі а Рго-

росаі ґог СЬап§е // ТЬе Шіуегкііу оґ СЬісацо Ьа\у К.ЄУІЄ\У, 1998,

УОІ. 65, №3.

Практичне заняття (2 год.)

Контрольні запитання г

Коротко в письмовій формі зазначте:

1. Структуру злочинів у сфері економіки.

2. Структуру злочинів у банківсько-кредитній галузі.

3. Криміногенні чинники економічної злочинності.

4. Поняття та ознаки «тіньової економіки». -‘ **

Тема 17. Кримінологічна характеристика та попередження насильницьких
злочинів

Семінарське заняття (2 год.)

1. Поняття насильницьких злочинів. Злочини насильни¬

цько-корисливої спрямованості.

2. Кримінологічна характеристика насильницьких зло¬

чинів.

3. Причини та умови, що детермінують насильницьку

злочинність.

4. Основні напрями попередження насильницьких зло¬

чинів і роль ОВС у цій діяльності.

Література

1. Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000

«Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-

2005 роки».

2. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо по¬

ліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських

формувань з охорони громадського порядку» від 16 червня 1999 ро¬

ку № 650/99.

3. Аменов С. Б. Предупреждение насильственной преступно-

сти: достижения, проблеми // Вопросн борьбьі с преступностью.-

М., 1988,-№47.

4. Вермеш Миколш. Основнне проблеми криминологии /

Пер. с венгер.- М., 1978.

5. Гаухман Л. Д. Проблеми уголовно-правовой борьбьі с на-

сильственньїми преступлениями в СССР.- Саратов, 1981.

6. Жалинский А. 3. Насильственная преступность и уголов-

ная политика // Сов. гос-во и право.- 1991.- № 4.

7. Зелинский А. Ф. Криминология. Курс лекций.- Харьков,

1996.

8. Кривощекова Н. В. О криминологическом понятий «на-

сильственной преступности» // Методологические вопросьі
кри-минологических иселедований.- М., 1983.

9. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под

общей ред. докт. юрид. наук, профессора А. И. Долговоп.- М:

Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999.

10. Криминология / Под редакцией Кузнецовоп Н. Ф., Минь-

ковского Г. М.~ М: Изд-во МГУ, 1998.

11. Криминология: приглашение к дискуссии: Монография /

Авт. кол.: А. В. Беляба, 3. В. Виленская, 3. А. Дидоренко, Б. Г. Ро-

зовский.- Луганск: РИО ЛИВД, 2000.

12. Криминология: Учебник / Под редакцией акад. В. Н. Куд-

рявцева, проф. В. Е. Злшнова- 2-е изд., перераб. и доп.- М.:

Юристь, 2000.

13. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман І За ред. І. М. Даньши-

на- Харків: Право, 1999.

14. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи.- К.: Атікг, 2001.

15. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х

кн. Особлива частина / Ю. В. Александров, А. П. Гаврилишин,

О. М. Джужа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи.- К.: Національна

академія внутрішніх справ України, 2000.

16. Кудрявцев В. Н. Правовое поведение: норма и патология.-

М., 1982.

17. Кузнецова Н. Ф. и др. Криминологическая характеристика

организованной преступности // Криминология.- М., 1994.

18. Курс Кримінології: Особлива частина. Підручник: У 2 кн. /

М. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М- К.: Юрінком-Інтер, 2001.- 480 с.

19. ЛитвакО. М. Злочинність, її причини та профілактика.-

К., 1997.

20. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність.- К., 2000.

21. Михайлов О. Є. Некорислива насильницька злочинність та

її попередження.-К., 1997.

22. Насильственная преступность // Под редакцией Кудрявце-

ва В. Н. и Наумова А. В.- М., 1997.

23. Побегайло 3. Ф. Насильственная преступность: совре-

менньїе тенденции и перспективи борьби // Сов. гос-во и право,-

1988.-№9.

24. Шаргородский М. Д. Правонарушения: их причини и пре¬

дупреждение.-М., 1977.

25. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология. Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова.- М.: Издательская группа «Прогресе» –

«Универс», 1994.

26. ЕсІFагК., О’Ооппеіі /. Акзаиіі іп Ргіяоп // ТЬе ВГІТІЙЬ

Іоигпаі оГСгітіпоіоду, 1998, УОІ. 38, № 4.

27. МопаИап У. Уіоіепсе Ргесіісііоп // Сгітіпаі Тизіісе агиі

ВеЬауІог, 1996, УОІ. 23, № 1.

Практичне заняття (2 год.)

У письмовій формі дайте відповіді на запитання:

Вправа 1. Назвіть особливості насильницьких злочинів, учинених у
зговорі.

Вправа 2. Класифікуйте категорії осіб, які вчинили на¬сильницькі
злочини.

Вправа 3. Назвіть особливості криміногенних ситуацій, що детермінують
вчинення цього злочину.

Вправа 4. Дайте характеристику змісту та особливостям попередження
насильницьких злочинів у сфері сімейно-побутових відносин.

Тема 18. Кримінологічна характеристика та попередження професійної
злочинності

Семінарське заняття (2 год.) \.”

1. Поняття професійної злочинності та корупції.

2. Кримінологічна характеристика професійної злочинності.

3. Нормативно-правова основа боротьби з професійною

злочинністю та корупцією.

4. Діяльність органів внутрішніх справ щодо попере¬

дження професійної злочинності.

Література ‘. , ,

1. Закон України «Про організаційно-правові основи бороть¬

би з організованою злочинністю від ЗО червня 1993 р.» // Відомо¬

сті Верховної Ради України, 1993.- № 35.

2. Закон України від 5 жовтня 1995 р. «Про боротьбу з корупцією».

3. Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000

«Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-

2005 роки».

4. Бородулин А. И. Убийства по найму // Под редакцией про-

фессораР. С. Белкина.-М., 1997.

5. ГеллерГ. Мафия.-М., 1983.

6. Гесиер Г, Херцог У. За фасадом права: методьі новой тай-

ной полиции.-М., 1990.

7. Гуров А. И. Криминальньїй профессионализм // Человек и

закон.-‘1990.-№9.

8. Гуров А. И. Мафия: миф или реальность // Хозяйство и пра¬

во.- 1985.-№5.

9. Гуров А. И. Профессиональная преступность: прошлое и

настоящее.-М., 1990.

10. Гуров А. И. Профессиональная преступность: прошлое и

современность.—М., 1990.

11. Зелинскіш А. Ф. Криминология.- Харьков, 2000.

12. Кларк Р. Преступность в США / Пер. с англ.- М.: Про¬

гресе, 1975.

13. Кравченко Ю. Ф. Міліція України.-К.: Генеза, 1999.

14. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под

общей ред. докт. юрид. наук, профессораЛ. И. Долговоп.- М.:

Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999.

15. Криминология / Под ред. В. М. Бурлакова, В. П. Сальни¬

кова.- Санкт-Петербург, 1998.

16. Криминология / Под редакцией Кузнецовой Н. Ф., Минь-

ковского Г. М.- М: Изд-во МГУ, 1998.

17. Криминология: приглашение к дискуссии: Монография /

Авт. кол.: А. В. Беляба, 3. В. Виленская, 3. А. Дидоренко, Б. Г. Ро-

зовский.- Луганск: РИО ЛИВД, 2000.

18. Криминология: Учебник / Под редакцией акад. В. Н. Куд-

рявцева, проф. В. Е. Зминова- 2-е изд., перераб. и доп.- М.:

Юристь, 2000.

19. Кримінологія. Особлива частина. Навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман І За ред. /. М. Даньши-

на- Харків: Право, 1999.

20. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини. Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи.- К.: Атіка, 2001.

21. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х

кн. Особлива частина / Ю. В. Александров, А. П. Гаврилиишн,

О. М. Джужа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи.- К: Національна

академія внутрішніх справ України, 2000.

22. Курс Кримінології: Особлива частина. Підручник: У 2 кн. /

М. В. Корніснко, Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М- К: Юрінком-Інтер, 2001.- 480 с.

23. Лебедев С. Я. Антиобщественньїе традиции, обьічаи и их

влияние на преступность.- Омск, 1989.

24. Литвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика,—

К, 1997.

25. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність.- К, 2000.

26. Лунеев В. В. Преступность XX века: мировой криминоло-

гический анализ.- М., 1997.

27. Минна Р. Мафия против закона / Пер. с итал.- М.: Про¬

гресе, 1988.

28. Овчинский В. С. Стратегия борьбьі с мафией.- М., 1993.

29. Организованная преступность-4 / Под ред. Долговой А. И.~

М., 1998.

30. Разинкин В. С. Ворьі в законе и преступньїе кланьї // М.,

1995.

31. Сухоруков В. К. Сгітіпаї. 1. Очерки новейшей истории ор-

ганизованной преступности Мариуполя.- Мариуполь: предприя-

тие «Газета «Приазовский рабочий», 1997.

32. США: Преступность и политика.- М., 1972.

33. Фейтельберг-Бланк В., Шестаченко В. Бандитская Одесса.

«Двойное дно» Южной Пальмирьі.- Одесса: «Астро Принт», 1999.

34. Черенцов К. Бандитский Крьш-2 / Новьій Крьім. Спец,

випуск.-К., 1998.

35. Черкесов В. Н. Компьютерная преступность и ее предуп-

реждение.-Минск, 1996.

36. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология. Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова.- М.: Издательская группа «Прогресе» –

«Универс», 1994.

37. Сгітіпо1о§у: 8оигсеЬоок / Есі. Ьу М. БоНегіу.- 2., Окі

ВаііеуРгекх, 1998.

38. Напх Ласіііт ЗсИпеіа’ег. Кгітіпоіо^іе. 1987. \Уа11:ег сіє

Ошуіег – Вегііп – №ш-Уогк.

39. ТНе Охґогсі НапсіЬоок оГ Сгітіпо1о§у / Есі. Ьу М. Ма%иіге,

К. Мог§ап, К. Кеіпег- ОхF: Сіагепсіоп Ргезз, 1997.

Тема 19. Кримінологічна характеристика та попередження організованої
злочинності

Семінарське заняття (2 год.)

1. ПОНЯТТЯ організованої злочинності та корупції.

2. Кримінологічна характеристика організованої зло¬

чинності.

3. Особливості кримінологічної характеристики особи

співучасників злочину.

4. Нормативно-правова основа боротьби з організова¬

ною злочинністю та корупцією.

5. Діяльність органів внутрішніх справ щодо попере¬

дження організованої злочинності.

Література

1. Закон України «Про організаційно-правові основи бороть¬

би з організованою злочинністю від ЗО червня 1993 р.» // Відо¬

мості Верховної Ради України.- 1993.- № 35.

2. Закон України від 5 жовтня 1995 р. «Про боротьбу з корупцією».

3. Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000

«Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-

2005 роки».

4. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо по¬

ліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських

формувань з охорони громадського порядку» від 16 червня 1999 ро¬

ку № 650/99.

5. Бородулин А. И. Убийства по найму // Под редакцией про-

фессора Р. С. Белкша- М, 1997.

6. Бояров В. И. Убийства, совершенньїе в процессе противо-

стояния организованньїх преступньїх группировок.- Харьков, 1998.

7. Гаевсшп И., Слилов В. США – тайная война против инако-

мьіслящих.- М, 1978.

8. ГеллерГ. Мафия.-М, 1983.

9. Геснер Г., Херцог У. За фасадом права / Методи новой

тайной полиции.- М., 1990.

10. Гуров А. И. Мафия: миф или реальность // Хозяйство и

право.-1985.-№5.

11. Гуров А. И. Предупреждение организованной преступнос¬

ти // Пути совершенствования мер по предупреждению преступ-

лений.-М, 1988.

12. Данилюк С. Е. Борьба с организованной преступностью:

опьіт международного сотрудничества // Вопросьі криминологии,

криминалистики и судебной зкспертизьі.- 1997, № 12.

13. Данилюк С. Е. Новьіе правовьіе возможности борьбьі с ор¬

ганизованной преступностью // Вопросьі криминологии, крими¬

налистики и судебной зкепертизи.- 1998, № 13.

14. Данилюк С. Е. Проблеми противодействия организованной

преступности в новьіх социально-зкономических условиях // Вопросьі

криминологии, криминалистики и судебной зкспертизьі. 1998, № 13.

15. Зелинстй А. Ф. Криминология Курс лекций-Харьков, 1996.

16. Иншаков С. М. Криминология. Учебник.- М.: Юриспру-

денция, 2000.

17. КарпецИ. И. Актуальньїе проблеми борьбьі с организо¬

ванной преступностью.-М., 1990.

18. Кравченко Ю. Ф. Міліція України.-К: Генеза, 1999.

19. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под

общей ред. докт. юрид. наук, профессора А. И. Долговой.- М.:

Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999.

20. Криминология / Под редакцией Кузнецовой Н. Ф., Минь-

ковского Г. М- М: Изд-во МГУ, 1998.

21. Криминология: приглашение к дискуссии: Монография /

Авт. кол.: А. В. Беляба, 3. В. Виленская, 3. А. Дидоренко, Б. Г. Ро-

зовский.- Луганск: РИО ЛИВД, 2000.

22. Криминология: Учебник / Под редакцией акад. В. Н. Куд-

рявцева, проф. В. Е. Зминова.- 2-е изд., перераб. и доп.- М:

Юристь, 2000.

23. Кримінологія. Особлива частина. Навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман І За ред. /. М. Дань-

шина.— Харків: Право, 1999.

24. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи- К: Атіка, 2001.

25. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х

кн. Особлива частина / Ю. В. Александров, А. П. Гаврилишин,

О. М. Джужа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи- К: Національна

академія внутрішніх справ України, 2000.

26. Курс Кримінології: Особлива частина. Підручник: У 2 кн. /

М. В. Корніснко, Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін.- За заг. ред.

Джужи О. М- К.: Юрінком-Інтер, 2001.

27. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика- К, 1997.

28. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність.- К., 2000.

29. Лунеев В. В. Преступность XX века: мировой криминоло-

гический анализ.- М, 1997.

30. Овчинскип В. С. Стратегия борьбьі с мафией.- М., 1993.

31. Овчинский В. С, Зминов В. Е., Яблоков Н. П. Основи

борьбьі с организованной преступностью.- М., 1996.

32. Организованная преступность.-М., 1989.

33. Организованная преступность-2 / Под ред. Долговой А И.

ДьяковаС. В.- М., 1993.

34. Организованная преступность-3 / Под ред. Доіговой А И.

ДьяковаС. 8.-М., 1996.

35. Организованная преступность-4 / Под ред. ДочговойА И-

М., 1998.

36. США: Преступность и политика.- М., 1972.

37. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология. Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова – М.: Издательская группа «Прогресе» –

«Универс», 1994.

38. Ещеп Р. СотЬаПіп§ Соггаргіоп Агоипсі Йіе \Yог1сі // Іоигпаі

оГОетосгасу, 1996, УОІ. 7, № 1.

39. НапБ ^оасНіт ЗскпеШег. Кгітіпо1о§іе. 1987. \Уакег сіє

Сгиуіег – Вегііп – №ш-Yогк.

40. ТЬе Охїогсі НапсіЬоок оґ Сгітіпо1о§у / Ей. Ьу М. Ма§иіге,

К. МогFап, К. Кеіпег- Охґ.: Сіагепсіоп Рге&5, 1997.

Тема 20. Кримінологічна характеристика

та попередження загальнокримінальної

корисливої злочинності

‘• Семінарське заняття (2 год.)

1. Кримінологічна характеристика злочинів проти влас¬

ності. Злочини проти власності. Стан, рівень, структура,

характер і динаміка крадіжок, грабежів, шахрайства, роз¬

боїв, вимагательств (рекет).

2. Характеристика осіб, які вчинюють злочини проти

власності громадян, державної та колективної власності.

Особливості особи і поведінка потерпілих від цих злочинів.

3. Причини та умови вчинення злочинів проти власності.

Роль матеріального фактору у вчиненні цих злочинів.

4. Недоліки в діяльності правоохоронних органів щодо

попередження цього виду злочинів.

5. Основні напрями попередження злочинів проти власності.

Література

1. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1997 р.

2. Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000

«Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-

2005 роки».

3. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо по¬

ліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських

формувань з охорони громадського порядку» від 16 червня 1999 ро¬ку №
650/99.

4. Білецький В. Фіктивне підприємництво і економічна зло¬

чинність // Право України, 1997.- № 5.

5. Даньишн И. М. Преступность в сфере зкономики: некото-

рьіе уголовно-правовьіе и криминологические вопросьі // Акту-

альнме проблеми формирования правового государство- Харь-

ков, 1990.

6. Даньшіш И. Н., Голина В. В., Зелинский А. Ф. и др. Пре-

дупреждение хищений государственного и общественного иму-

щества.-Харьков, 1988.

7. Закалюк А. П. Громадський вплив і попередження право¬

порушень. Курс лекцій.- Одеса, 1997.

8. Зелинский А. Ф. Криминальная мотивация хищений и иной

корьістной деятельности.- К., 1990.

9. Зелинский А. Ф. Криминология. Курс лекций- Харьков, 1996.

10. Зелинский А. Ф. Криминология.-Харьков, 2000.

11. ИльнщкийА. Е., Балина С. Н. Криминологические аспек¬

ти приватизации // Преступность в Украине.- 1994.

12. Кальман О. Г. Збитки від економічних злочинів і пробле¬

ма їх обліку // Правова держава Україна: проблеми, перспективи

розвитку.-Харків, 1995.

13. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под

общей ред. докт. юрид. наук, профессора А. И. Долговой- М.:

Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999.

14. Криминология / Под редакцией Кузнецовой Н. Ф., Минь-

ковского Г. М.- М.: Изд-во МГУ, 1998.

15. Криминология: приглашение к дискуссии: Монография /

Авт. кол.: А. В. Беляба, 3. В. Виленская, 3. А. Дидоренко, Б. Г. Ро-

зовский.- Луганск: РИО ЛИВД, 2000.

16. Криминология: Учебник / Под редакцией акад. В. Н. Куд-

рявцева, проф. В. Е. Зминова.- 2-е изд., перераб. и доп.- М.:

Юристь, 2000.

17. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман І За ред. /. М. Даньши-

на.— Харків: Право, 1999.

18. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини. Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи- К.: Атіка, 2001.

19. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Особлива частина / Ю. В. Аіександров, А. П. Гавріаишин, О. М. Джу-

жа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи.- К.: Національна академія

внутрішніх справ України, 2000.

20. Курс Кримінології: Особлива частина. Підручник: У 2 кн. /

М. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М.- К.: Юрінком-Інтер, 2001.- 480 с.

21. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика,- К„ 1997.

22. Литвак О. Державний вплив на злочинність: криміноло¬

гічно-правове дослідження.- К., 2000.

23. Медведев А. М. Зкономические преступления: понятие и

система // Сов. гос-во и право, 1992, № 1.

24. Стрельцов Е. Л. Зкономическая преступность в Украине.

Курс лекций.- Одесса, 1997.

25. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология. Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова.- М.: Издательская группа «Прогресе» –

«Универс», 1994.

26. Яковлев А. М. Социология зкономической преступности.-

М.: Наука, 1988.

27. Яковлев А. М. Зкономическая преступность: закон и

жизнь.-М., 1988.

28. Яті П. С. Зкономические и служебньїе преступления.-

М., 1997.

29. ВеИгепз М. А., Яаййоск Б. Н. Зарап’5 пеш Ргосіисі ЬіаЬііігу

\у // ІІпіуегкігу оі~ Реппзуіуапіа Іоигпаі оґ Іпіегпаііопаі Викіпевв

Ьа\у, 1995, УОІ. 16, №4.

30. Битая Б. /?. Шііеа 5іаіе$ Апііггаиа! .Гигізсіісііоп ОУЄГ Тгаш-

паііопаі 8есигіііе5 Тгашасііопх // Шіуешґу оГ Реппвуіуапіа Тоигпаі

от Іпіегпаііопаі Вішпекз Ьа\у, 1995, УОІ. 16, № 4.

31. Наш Ласкіт Зскпеіа’ег. Кгітіпо1о§іе. 1987. ЛУаіїег сіє

Сшуіег – Вегііп – №№-Уогк.

32. Жкііе М. \Y1іу її Рау$ Іо Рііе ґог Вапкгирізу: А Сгііісаі Ьоок аі

іЬе Іпсепііуек ШсіегіІ. 5. Регеопаї Вапкгирі5у F.а\у апсІ а Ргоросаі іог

СЬапFе // ТЬе Ііпіуегзііу оГСЬіса§о Ьа\у КЄУІЄХУ, 1998, УОІ. 65, № 3.

Тема 21. Кримінологічна характеристика та попередження необережної
злочинності

Семінарське заняття (2 год.)

1. Кримінологічна характеристика необережної злочин¬

ності.

2. Причини та умови, що обумовлюють необережну

злочинність.

3. Основні напрями попередження необережних злочи¬

нів. Роль органів внутрішніх справ у цій діяльності.

Література

1. Законодавство України про охорону праці. Т. І-5.- К., 1995.

2. Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000

«Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-

2005 роки».

3. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо по¬

ліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських

формувань з охорони громадського порядку» від 16 червня 1999 ро¬

ку № 650/99.

4. Безопасность на дорогах – гуманно и зкономично // Извес-

тия. 1990.-23 марта.

5. Дагель П. С. Неосторожность: уголовно-правовьіе и кри-

минологические проблеми.- М., 1977.

6. Джужа О. М., Моісеєв Є. М. Проблеми кримінальної вік¬

тимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарний

аспекти).-К., 1998.

7. Жунев В. И. Предупреждение дорожно-транспортньїх про-

исшествий.-М., 1989.

8. Зелішскш А. Ф. Криминология.-Харьков, 2000.

9. Иншаков С. М. Криминология. Учебник.- М.: Юриспру-

денция, 2000.

10. Квашис В. Е. Преступная неосторожность. Социально-

правовьіе и криминологические проблеми.- К., 1998.

11. Квашис В. Е. Профилактика неосторожньїх преступле-

ний.-К., 1981.

12. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под

общей ред. докт. юрид. наук, профессора А. И. Долговой.- М.:

Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999.

13. Криминология / Под редакцией Кузнецовой Н. Ф., Минь-

ковского Г. М.- М.: Изд-во МГУ, 1998.

14. Криминология: Учебник / Под редакцией акад. В. Н. Куд-

рявцева, проф. В. Е. Зминова.— 2-е изд., перераб. и доп,- М.:

Юристь, 2000.

15. Кримінологія. Особлива частина. Навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /

/. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман І За ред. І. М. Даньши-

на-Харків: Право, 1999.

16. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини. Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи-К.: Атіка, 2001.

17. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Особлива частина / Ю. В. Александров, А. П. Гавріїлишин, О. М. Джу¬

жа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи.- К.: Національна академія

внутрішніх справ України, 2000.

18. Кримінологія: Навчальна програма / Уклад.: О. М. Джу¬

жа, В. М. Гринчак, В. В. Василевич.- К.: Національна академія

внутрішніх справ України, 2001.

19. Курс Кримінології: Особлива частина. Підручник: У 2 кн. /

М. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М.-К.: Юрінком-Інтер, 2001.

20. Литвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика.-

К., 1997.

21. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність.- К., 2000.

22. Мойсюк О. М. Віктимологічна профілактика порушень

правил безпеки дорожнього руху (ст. 215 КК України). Автореф.

канд. дис-К., 1999.

23. Пояснювальна записка до звіту про наглядову діяльність

територіального управління Держнагляду охорони праці по Київ¬

ській області та м. Києву за 1999 р.- К., 2000.

24. Шнайдер Ганс Йоахим. Криминология. Пер. с нем. / Под

общ. ред. Л. О. Иванова — М.: Издательская группа «Прогресе» —

«Универс», 1994.

Розділ IV

Літературні джерела з курсу «Кримінологія»

ЗАКОНИ ТА ШДЗАКОНШ НОРМАТИВНІ АКТИ

1. Конституція України.- К., 1996. V ‘

2. Кримінальний кодекс України.- К., 2000.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України.- К., 2000.

4. Кримінальний кодекс України. Нормативні акти кримі¬

нально-правового значення. Постанови пленуму Верховного

Суду України.-К., 1993.

5. Кримінально-виконавче законодавство України (збірник

нормативних актів). Харківський інститут внутрішніх справ.-

Харків, 1993.

6. Виправно-трудовий кодекс України.- К., 2000.

7. Закон України «Про використання ядерної енергії та ра¬

діаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. (Зі змінами та допов¬

неннями від 20 квітня 2000 р.) IIВВР України.- 1995- № 8.

8. Закон України «Про відходи» від 5 березня 1998 р.

9. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1997 р.

10. Закон України «Про внесення змін до Закону України

«Про податкову службу в Україні» від 5 лютого 1998 р.

11. Закон України «Про внесення змін і доповнень до КК і

КПК України та до Положення про комісії в справах неповно¬

літніх України» від 23 грудня 1993 р.

12. Закон України «Про державну допомогу сім’ям з діть¬

ми» від 17.11.1992 р.

13. Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лю¬

того 1995 р. (Зі змінами та доповненнями від 6 квітня 2000 р.) II

ВВР України- 1995-№ 8.

14. Закон України «Про запобігання захворюванню на

СНІД та соціальний захист населення» від 12.02.1991 р. (в ре¬

дакції від 3.03.1998 р.).

15. Закон України «Про захист населення і території від

надзвичайних ситуацій техногенного та природного характе¬

ру» від 8 червня 2000 р.

16. Закон України «Про зону надзвичайної екологічної си¬

туації» від 13 липня 2000 р.

17. Закон України «Про органи і служби у справах непов¬

нолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січ¬

ня 1995 р.

18. Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 р. (в редак¬

ції від 1996 р.).

19. Закон України «Про охорону атмосферного повітря»

від 16 жовтня 1992 р. (Зі змінами та доповненнями від 28 лю¬

того 1995р.) II ВВР України.- 1991.- № 50.

20. Закон України «Про охорону навколишнього природ¬

ного середовища» від 25 червня 1991 р. (Зі змінами та допов¬

неннями від 8 червня 2000р.) II ВВР України.- 1991.- № 41.

21. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого

1991 р.

22. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 бе¬

резня 1991 р.

23. Закон України «Про правовий режим території, що за¬

знала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської

катастрофи» від 1991 р. // ВВР України .- 1991.- № 21; 1992-

№ 13.

24. Закон України «Про правовий режим території, що за¬

знала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської

катастрофи» від 1991 р. (ВВР України.- 1991-№21; 1992-

№ 13).

25. Закон України «Про природно-заповідний фонд» від

16 червня 1992 р. (Зі змінами та доповненнями від 14 грудня

1999р.) II ВВР України,- 1992.- № 34).

26. Закон України «Про сприяння соціальному становлен¬

ню та розвитку молоді в Україні» від 5.02.1993 р. (в редакції

від 23.03.2000 р.).

27. Закон України «Про тваринний світ» від 3 березня

1993 р. (Зі змінами та доповненнями від 6 березня 1996р.).

28. Закон України «Про забезпечення санітарного та епі¬

демічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.

29. Закон України «Про забезпечення санітарного та епі¬

демічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.

30. Закон України «Про обіг в Україні наркотичних засо¬

бів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» від

15 лютого 1995 р. (в редакції від 1999 р.).

31. Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу

наркотичних засобів психотропних речовин і прекурсорів та

зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р.

32. Закон України «Про організаційно-правові основи бо¬

ротьби з організованою злочинністю від 30 червня 1993 р.» //

Відомості Верховної Ради України.- 1993.-№ 35.

33. Проект Закону України «Про профілактику злочинів»

від 12 травня 1998 р.

34. Закон України «Про участь громадян в охороні громад¬

ського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 року

№ 1835-Ш.

35. Закон України від 5\жовтня 1995 р. «Про боротьбу з

корупцією».

36. Закони України: «Про прокуратуру»; «Про служби без¬

пеки України»; «Про міліцію»; «Про оперативно-розшукову

діяльність»; «Про адвокатуру».- К., 1993. Бібліотека газети

«Іменем закону».

37. Законодавство України про охорону праці. Т. 1-5.- К.,

1995.

38. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо

поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадсь¬

ких формувань з охорони громадського порядку» від 16 черв¬

ня 1999 року №650/99.

39. Указ Президента України № 456/ 99 «Про заходи щодо

розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового

способу життя громадян» від 27.04.1999 р.

40. Указ Президента України від 17 вересня 1996 р.

№ 837/96 «Про комплексну цільову програму боротьби зі зло¬

чинністю на 1996-2000 роки // «Урядовий кур’єр» від 23 ве¬

ресня 1997 р.

41. Указ Президента України від 21.07.1994 р. «Про невід¬

кладні заходи щодо боротьби зі злочинністю».

42. Указ Президента України від 25 грудня 2000 р.

№ 1376/2000 «Про комплексну програму профілактики зло¬

чинності на 2001-2005 роки».

43. Постанова Верховної Ради України «Про рекомендації

парламентських слухань з питань місцевого самоврядування

щодо реалізації законодавства у сфері молодіжної політики»

від 6 липня 1999 року № 882-Хіу.

44. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня

2000 р. № 1313 «Про затвердження Програми запобігання та

реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного

характеру на 2000-2005 роки».

45. Положення «Про кримінальну міліцію у справах непов¬

нолітніх». Затверджена постановою Кабінету Міністрів Украї¬

ни від 8 липня 1995 року № 502.

Література

1. Аванесов Г. А. Криминология и организация предупрежде-

ния преступлений.- М., 1995.

2. Аванесов Г. А. Криминология и социальная профилакти-

ка.-М., 1980.

3. Аванесов Г. А. Криминология, прогностика, управление.-

Горький, 1975.

4. Аванесов Г. А. Криминология.- М.: Академия МВД СССР,

1984.

5. Алексеев А. И., СолопановЮ. В. Профилактика рецидива

преступлений.-М., 1980.

6. Алексеев А. И., Сахаров А. Б. Причини преступлений и

устранение их органами внутренних дел.- М., 1985.

7. Алферов Ю. А. Наркомания в ИТУ: Опит работьі с осуж-

денньїми наркоманами.-Домодедово, 1991.

8. Амбрумова А. Г. Предупреждение самоубийств: изучение и

проведение предупредительньїх мер.- М., 1980.

9. Аменов С. Б. Предупреждение насильственной преступно-

сти: достижения, проблеми // Вопросьі борьбьі с преступностью.-

М, 1988.-№47.

10. Аналітична доповідь Українського центру економічних і

політичних досліджень «Тіньова економіка та організована зло¬

чинність в Україні: сучасний стан та проблеми боротьби з ними».-

К., 1996.

11. Андреев И. Д. Методологические основи познания соци-

альньїх явлений.-М., 1977.

12. Андрейцев В. 1. Екологія і закон: еколого-правова відпові¬

дальність.-К., 1991.

13. Андрейцев В. І. та ін. Екологічна експертиза: право і прак¬

тика.-К.: Урожай, 1992.

14. Антонян Ю. М. Изучение личности преступника: Учебное

пособие.- М.: ВНИИ МВД СССР, 1982.

15. Антонян Ю. М. Основньїе чертьі теории и личности пре¬

ступника в криминологии // Сов. гос-во и право.- 1984.- № 3.

16. Антонян Ю. М. Преступность женщин // Соц. законность,

1991, № 7.-С. 18-21.

17. Антонян Ю. М. Преступность среди женщин.- М., 1992.

18. Антонян Ю. М. Проблеми индивидуальной профилактики

преступлений // Пути совершенствования мер по предупрежде-

нию преступлений.- М., 1988.

19. Антонян Ю. М. Социальная среда и формирование лично¬

сти преступника: Учебное пособие.- М., 1975.

20. Антонян Ю. М., Бородин С. В. Преступность и психиче-

ские аномалии.- М.: Наука, 1987.

21. Антонян Ю. М., Енакеев М. И., Зминов В. Е. Психология

преступника и расследование преступлений.- М.: Юристь, 1996.

22. АргуноваЮ. Н., Габиаті А. А. Правовьіе мерьі борьбьі с

наркотизмом.-М., 1989.

23. АхмедовГ. А., Кадьіров М. М. Наркомания: преступность.

Ответственность.-Ташкент, 1989.

24. Бабаев М. М. Социальньіе последствия преступности.—

М.: Академия МВД СССР, 1982.

25. Баглай М. В. Капитализм и «социальная дсмократия».—

М., 1970.

26. Бакрия Е. Проблеми криминологии: Диагностика крими-

нологической ситуации.-М., 1983.

27. Бакунина Т. С. О некоторнх проблемах борьбьі с зкологи-

ческими правонарушениями // Государство и право.- № 1, 1997.

28. Басков В. И. Уголовная преступность и борьба с ней // Ве-

стник МГУ. Серия II. Право.- 1991- № 4.

29. Безопасность на дорогах – гуманно и зкономично // Изве-

стия, 1990.-23 марта.

30. Білецький В. Фіктивне підприємництво і економічна зло¬

чинність // Право України, 1997.- № 5.

31. Блувштейн Ю. Д, Яковлев А. М. Введение в курс крими¬

нологии.-Минск, 1983.

32. Блувштейн Ю. Д. Понятие личности преступника // Сов.

гос-во и право.- 1979.-№ 8.

33. Блувштейн Ю. Д. Предупреждение преступлений.- Минск,

1980.

34. Блувштейн Ю. Д, Звірин М. И.. Романов В. В. Профилак-

тика преступлений.- Минск, 1986.

35. Блувштейн Ю. Д, Яковлев А. М. Введение в курс крими¬

нологии.-Минск, 1983.

36. Бобков В. А., ЛущикА. В. Основи зкологической безопас-

ности,-Симферополь, 1998.

37. Боголюбова Т. А. Наркотизм и наркобизнес: стратегия

борьбьі // Научная информация по вопросам борьбьі с преступно-

стью, 1991, № 130.

38. Бороду лин А. И. Убийства по найму // Под редакцией

профессора Р. С. Белкина.-М., 1997.

39. Борьба с вовлечением несовершеннолетних в преступную

деятельность.-К., 1986.

40. Борьба с контрабандой наркотиков в СНГ // Борьба с пре-

ступностью за рубежом, 1993, № 5.

41. БояровВ. И. Убийства, совершенньїе в процессе противо-

стояния организованньїх преступньїх группировок.- Харьков, 1998.

42. БрагинскаяГ. Л. Ранняя профилактика правонарушений и

формьі борьбьі с делинквентностью учащихся в американской

школе // Ранняя профилактика правонарушений несовершеннолет¬

них.-М., 1978.

43. Бугров Е, В. Социальная политика буржуазного государ-

ства // США: зкономика, политика, идеология.- 1972.- № 3.- С. 54.

44. Булатов Р. Подростково-молодежньїе группировки // Сов.

юстиция, 1991.-№2.

45. Бунин А. П., Гуров А. И. и др. Теневая зкономика.- М.,

1991.

46. БунчеМ. Причинносте.- М, 1962.

47. Валицкая В. И., Коробейшіков Б. В. Проблеми городской

преступности: (по материалам X Конгресса международного об-

щества социальной защитьі) // Вопросьі борьбьі с преступно-

стью.-М, 1983-Вьш. 38.

48. Вермеш Миколш. Основньїе проблеми криминологии /

Пер. венгер.-М., 1978.

49. Виттенберг Г. В. Освобождение от уголовной ответст-

венности и нападения с применением мер общественного воздей-

ствия.-М, 1969.

50. Вицин С. Е. Моделирование в криминологии: Учебное по-

собие.-М., 1973.

51. ВласовВ. С. Причини и условия преступности в СССР.-

Ярославль, 1987.

52. ВолдГ. Теоретическая криминология.-Нью-Йорк, 1958.

53. Волков В. С. Мотиви преступлений: уголовно-правовьіе и

социально-психологические исследования.- Казань, 1982.

54. Волошин Н. И., Зелинскіш А. Ф. Структура преступного

поведения рецидивистов – М., 1979.

55. Волошина Л. А. О системном подходе к изучению сущно-

сти преступности // Вопросьі борьбьі с преступностью.- М., 1972.

56. Воронин Ю. А. Система борьбьі с преступностью в США.-

Екатеринбург, 1990.

57. Габиани А. А. На краю пропасти: наркомания и наркома¬

ни.-М., 1990.

58. Габиани А. А. Наркотики в среде учащейся молодежи //

Социалистические исследования, 1990.- № 9.

59. Гаврилишин А. П., Джужа А. її. и др. Преступность и ее

основньїе характеристики: Лекция.- К.: УАВД, 1993.

60. Гаврилишин А. П., Михайлов А. Е. Учебно-методические

материальї к лекции. Тема: «Понятие, предмет, задачи, метод и

система криминологии».- К.: УАВД, 1992.

61. Гаевский И.. Слилов В. США – тайная война против ина-

комьіслящих.- М., 1978.

62. Гаррисон М. Любовь, секс и СПИД.- Вильнюс: Полина

М., 1996.- 128 с.

63. Гасанов 3. Антинаркотизм: понятие, направление, проб¬

леми. Законность, 1995.-№ 9.

64. Гассанов 3. Наркомания наступает // Соц. законность,

1991.-№3.

65. Гаухман Л. Д. Проблеми уголовно-правовой борьбьі с на-

сильственньїми преступлениями в СССР.- Саратов, 1981.

66. Гега П. Т. Правовий режим оподаткування в Україні.- К.,

1997.

67. ГеллерГ. Мафия.-М., 1983.

68. Гернет М. Н. Преступление и борьба с ним в связи с зво-

люцией общества.— М., 1916.

69. Герцензон А. А. Введение в советскую криминологию.-

М., 1965.

70. Геснер Г., Херцог У. За фасадом права: методи новой тай-

ной полиции.- М., 1990.

71. Гилинский Я. И. Проблема причинности в криминологи-

ческой науке // Сов. гос-во и право.- 1986.- № 8.

72. Гогель С. К. Роль общества в деле борьбьі с преступно¬

стью.-М.. 1996.

73. Гоголева Л. Л., Женунтий В. И., Цибуленко Т. Д. Вовлече-

ние несовершеннолетних в преступную деятельность: Виктимо-

логический аспект. Учебное пособие.- К.: КВШ МВД СССР

им. Ф. 3. Дзержинского, 1991.

74. Горкин А. В. Борьба с наркобизнесом – социально-зконо-

мические и юридические аспекти // Сов. государство и право.

1991,- № 1.

75. Горщаков А. А., Дидоренко Е. А., Иванов В. М., Розов-

скип Б. Г. Теневая зкономика: опит криминологического иссле¬

дования.-Луганск, 1997.

76. Горянов К. К., Кондратюк Л. В. Проблеми прогнозирова-

ния преступности в региональном разрезе // Вопросьі борьбьі с

преступностью.- 1983.-Вьш. 39.

77. Гришаев П. И. Советская криминология: Учебное посо¬

бие.-М., 1975.

78. Гришаев П. И. Структура полной причини преступности.

Классификация причин и условий преступности: Лекция.- М.:

Изд-во «ВЮЗИ», 1984.

79. Гуров А. И. Криминальньш профессионализм // Человек и

закон.- 1990-№ 9.

80. Гуров А. И. Криминологическая характеристика профес-

сиональной преступности//Криминология.-М, 1994.

81. Гуров А. И. Мафия: миф или реальность // Хозяйство и

право.- 1985.-№5.

82. Гуров А. И. Предупреждение организованной преступно¬

сти // Пути совершенствования мер по предупреждению преступ-

лений.-М, 1988.

83. Гуров А. И. Профессиональная преступность: прошлое и

настоящее.-М., 1990.

84. Дагель П. С. Неосторожность: уголовно-правовьіе и кри-

минологические проблеми.-М., 1977.

85. Дашілюк С. Е. Борьба с организованной преступностью:

опьіт международного сотрудничества // Вопросьі криминологии,

криминалистики и судебной зкспертизьі.- 1997, № 12.

86. Данилюк С. Е. Новьіе правовьіе возможности борьбн с ор¬

ганизованной преступностью // Вопросьі криминологии, крими¬

налистики и судебной зкспертизьі.- 1998, № 13.

87. Данилюк С. Е. Проблеми противодействия организован¬

ной преступности в новьіх социально-зкономических условиях //

Вопросьі криминологии, криминалистики и судебной зксперти-

зьі.-1998, № 13.

88. Даньшин И. М. Преступность в сфере зкономики: некото-

рьіе уголовно-правовьіе и криминологические вопросьі // Акту-

альньїе проблеми формирования правового государство.- Харь-

ков, 1990.

89. Даньшин И. Н. Введение в криминологическую науку.-

Харьков, 1998.

90. Даньшин И. Н., Голина В. В., Зелинский А. Ф. и др. Преду-

преждение хищений государственного и общественного имуще-

ства.- Харьков, 1988.

91. Даньшин И. Н. Из истории криминологических учрежде-

ний в Украинской ССР в 20-30-е годьі // Вопросьі борьбьі с пре¬

ступностью.-М., 1980.-Вьіп. 32.

92. Державна програма боротьби зі злочинністю // Голос

України від 30 липня 1993 р.

93. Джеймс О. Финценар. Нам би вашу мафію! // Комсомоль¬

ська правда.- 1990.-25 вересня.

94. Джужа О. М. Запобігання поширення СНІДу правовими

засобами (правовий, кримінологічний і кримінально-виконавчий

аспекти). Монографія. УАВС.-К., 1994.

95. Джужа О. М., Моісеєв Є. М. Проблеми кримінальної вік¬

тимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарний

аспекти).-К., 1998.

96. Джужа О. М., Моісеєв Є. М. Проблеми потерпілого від

злочину.-К., 1998.

97. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Альбом

схем з кримінології (Загальна і Особлива частини): Навчальний

посібник / За заг. ред. Джужи О. М.- К.: НАВСУ, 1999.

98. Джужа О. М., Моісеєв Є. М, Василевич В. В. Криміноло¬

гія. Альбом схем (Загальна і Особлива частини): Навчальний посіб¬

ник / За загальною редакцією Джужи О. М.- ІС.: НАВСУ, 2000.

99. Джужа О. М., Кирилюк А. В. Пенітенціарна кримінологія

та спеціально-попереджувальна діяльність.- К., 1997.

100. Джужа О. М, Моісеєв Є. М., Третьякова Т. А. Стислий

словник кримінологічних термінів: Навчальний посібник / За заг.

ред. Джужи О. М.— К.: Національна академія внутрішніх справ

України,’1999.

101. Джужа О. М, Моісеєв Є. М., Третьякова Т. А. Стислий

словник кримінологічних термінів: Навчальний посібник / За заг.

ред. Джужи О. М.- К.: Національна академія внутрішніх справ

України,’2000.

102. Дидковская С. П., Фесенко Е. В., Гарницкий С. П. Нарко-

мания: уголовно-правовьіе и медицинские проблеми.-К., 1989.

103. Довідка про стан злочинності на території України за

1997 рік.-К., 1998.

104. Довідка про стан злочинності на території України за

1998 рік.-К, 1999.

105. Довідка про стан злочинності на території України за

1999 рік.-К., 2000.

106. Долгова А. И. Системно-структурньїй характер преступ¬

ности и ее причин // Вопросьі борьбьі с преступностью.- 1984.-

Вьш. 41.

107. Долгова А. И. Взаимодействие и причинность в кримино¬

логии // Вопросьі борьбьі с преступностью.- 1981.- Вьт. 34.

108. Долгова А. И. Социально-психологические аспектьі пре¬

ступности несовершеннолетних.- М, 1981.

109. Драюк В. М, Журавльов С. Ю. Російсько-український слов¬

ник юридичних термінів.- К.: Юрінком, 1993.

ПО. ДубишнН. П., Кардец И. И., Кудрявцев В. Я. Генетика, поведение,
ответственность. О природе антиобщественньїх по-ступков и путях их
предупреждения.- М., 1882.

111. Дубинин Н. П., Карпец И. И., Кудрявцев В. Н. Генетика,

поведение, ответственность.- 2-е изд., перераб. и доп.- М., 1989.

112. Дубовик О. Л., Жалинский А. 3. Причини ЗКОЛОГИЧЄСКИХ

преступлений.- М: Наука, 1988.

113. Дюков В. В. Гримаси рьінка «свободной любви» // Прос-

титуция и преступность.- М., 1991.

114. Дюркгейм 3. Норма и патология // Социология преступ¬

ности.- М., 1966.

115. Дюркгейм 3. Социология. Ее предмет, метод, предназна-

чение.-М., 1995.

116. Евенко Л. И., Воронков А. А. Новьіе тенденции в управле¬

ний федеральними программами // США: зкономика, политика,

идеология.- 1977.-№ 10.

117′. Емельянов В. Я. Преступность несовершеннолетних с психическими
аномалиями.- Саратов, 1981.

118. Ефимова М. Р., Петрова Е. В., Румянцев В. Н. Общая те-ория
статистики.-М.: Инфра-М, 1996.

4 2—391

119. Жалинский А. 3. Насильственная преступность и уголов-

ная политика // Сов. гос-во и право.- 1991.- № 4.

120. Жалинский А. 3. Специальное предупреждение преступ-

лений в СССР.- Львов, 1976.

121. Жалинский А. 3., Костицкий М. В. Зффективность про-

филактики преступлений и криминологическая информация,-

Львов: Вища школа. Изд-во при Львов. ун-те, 1980.

122. Жижиленко А. А. Преступность и ее формьі,- М., 1922.

123. Жунев В. И. Предупреждение дорожно-транспортньїх

происшествий.-М., 1989.

124. Журавкова Л. Профилактика преступности несовершен-

нолетних. //Сов. юстиция.- 199О.-№ 18.

125. Журавскіш Д. П. Об источниках и употреблении статис-

тических сведений.- М, 1946.

126. Закалюк А. П. Громадський вплив і попередження право¬

порушень. Курс лекцій.-Одеса, 1997.

127. Звирбуль В. К. Роль соціального планирования в предуп-

реждении правонарушений.-М., 1977.

128. Здравомьіслов Н. Г. Потребности. Интересьі. ІДенности.-

М, 1986;

129. Зеленеіікіш В. С. Предупреждение преступлений следова-

телем,-Харьков, 1975.

130. Зелинскші А. Ф. Кримінальная мотивация хищений и

иной корьістной деятельности.- К., 1990.

131. Зелинскші А. Ф. Криминология.-Харьков, 2000.

132. Зелииский А. Ф. Криминология. Курс лекций.- Харьков.

1996.

133. Зелинский А. Ф. Рецидив преступлений и личность реци-

дивиста.-Волгоград, 1980.

134. Зелінський О. Ф. Методика кримінологічних досліджень.-

Харків, 1992.

135. Злобин Г. А. Кризис законности и «научньїе» иллюзии.-

М., 1993.

136. Иваїюв Г. Из практики Саратовского губернского каби-

нета криминальной антропологии и судебно-психиатрической

зкепертизн.-Советское право, 1925.- № 1.

137. ИвановЛ. О. Предмет моральной статистики в историчс-

ском аспекте // Сов. гос-во и право.- 1990.- № 4.

138. ИвановЛ. О., ИльинаЛ. В. Пути и судьбьі отечественной

криминологии.-М., 1991.

139. ИгошевК. Е. Типология личности преступника и мотива¬

ция преступного поведения.— Горький, 1974.

140. Ильницкіш А. Е., Балшіа С. Н. Криминологические аспек¬

ти приватизации // Преступность в Украине.- 1994.

141. Иншаков С. М. Зарубежная криминология.- М., 1997.

142. Иншаков С. М. Криминология. Учебник.- М: Юриспру-

денция, 2000.

143. Інститут держави і права ім. В. М. Корсцького НАН Ук¬

раїни. Наукові дослідження за 50 років (1949-1999).- К., 1999.

144. Кальман А. Г., Христич И. А. Правовая статистика. Учеб-

ное пособие.- Харьков, 1998.

145. Кальман О. Г. Збитки від економічних злочинів і пробле¬

ма їх обліку // Правова держава Україна: проблеми, перспективи

розвитку.-Харків, 1995.

146. Кальман А. Г. Криминалистическая характеристика взаи-

мосвязи преступности и наркомании // Проблеми социалистичес-

кой законности.-Вьіп. 25.-Харьков, 1991.

147. Карпец И. И. Преступность: иллюзии и реальность.- М.,

1992.-С. 69.

148. Карпец И. И. Актуальньїе проблеми борьбьі с организо-

ванной преступностью.- М., 1990.

149. Карпец И. И. Наказание. Социальньіе, правовьіе и крими¬

нологические проблеми.-М.: Юрид. лит., 1973.

150. Карпец И. И. Проблеми преступности.- М.. 1969.

151. Карпец И. И. Современньїе проблеми криминологии.-

М., 1982.

152. Кафаров Т. М. Проблеми рецидивного преступления в

советском уголовном праве.- М., 1991.

\53.КвашисВ. Е. Профилактика неосторожних преступле¬ний.-К., 1981.

154. Квашіїс В. Е. Основи ВИКТИМОЛОГИИ. Проблеми защити

прав потерпевших от преступлений.- М.: Ичдательский дом

«ШТАБНЕ», 1999.

155. Квашіїс В. Е. Преступная неосторожность. Социально-

правовие и криминологические проблеми.- К., 1998.

156. Кларк Р. Преступность в США / Пер. с англ.- М.: Про¬

гресе, 1975.

157’. Клеііменов М. Уголовно-правовое прогнозирование // Соц.
Законносте- 1990.-№ 7.

158. Ковалев Н. И. Основи криминологии.-М., 1970.

159. Ковалкіш А. А. Латентная преступность и ес виявление

органами внутренних дел: Учебное пособие.- Киев: КВШ МВД

СССР, 1985.

160. Ковалкіш А. А., Хруппа Н. С, Чубарев В. Л. Деятельность

органов внутренних дел по виявленню и предупреждению груп-

пового ебита наркотических ередств.- К., 1993.

161. Козаченко И. Я., Сабиров Р. Д. Уголовно-правовое по-

нятие населення // Уголовний закон и совершенствование мер

борьбьі с преступностью.- Свердловск, 1981.

162. Козлов Ю. Теневая зкономика и преступность // Вопросьі

зкономики.- 1990.- № 3.

163. Комплексное изучение системи воздействия на преступ¬

ность / Под ред. В. В. Орехова и др.- Л., 1978.

164. Комплексное планирование профилактики правонаруше¬

ний.-М., 1979.

165. Кондратюк Л. В. Система криминологических показате-

лей и методи их вьічисления.- М., 1978.

166. Коржанскип М. И. Нариси уголовного права.— К.: Тов-во

«Генеза», 1999.

167. Косоплечев Н. П. Методи криминологического исследо-

вания: Пособие для специалистов, разрабатьівающих проблеми

преступности.- М: ВНИИ МВД СССР, 1984.

168. Кравченко С. М., Костицький М. В. Екологічна етика і

психологія людини.-Львів: Світ, 1992.

169. Кравченко Ю. Ф. Міліція України.- К.: Генеза, 1999.

170. Кривощекова И. Преступления, о которьіх не знает стати¬

стика. О латентной преступности, которая не полупила отраже-

ния в уголовной статистике // Зкономика и жизнь.- 1990.

171. Кривощекова Н. В. О криминологическом понятий «на-

сильственной преступности» // Методологические вопросьі кри-

минологических исследований.-М., 1983.

172. Криминальная мотивация.-М., 1986.

173. Криминологи о неформальних молодежньїх обьединени-

ях.-М., 1990.

174. Криминология / Под ред. А. А. Герцензона, И. И. Карпе-

ца, В. Н. Кудрявцева- М, 1966.

175. Криминология / Под. ред. В. Г. Лихолоба и В. П. Филоно-

ва.-К., 1997.

176. Криминология / Под ред. В. М. Бурлакова, В. П. Сальни¬

кова- Санкт-Петербург, 1998.

177. Криминология / Под редакцией Кузнецовой Н. Ф., Минь-

ковского Г. М- М.: Изд-во МГУ, 1998.

178. Криминология / Под редакцией Кузнецовой Н. Ф., Минь-

ковского Г. М.- М.: Изд-во МГУ, 1994.

179. Криминология. Перевод с чешского / Под ред. д. ю. н.

Н. А. Стручкова.—М.: «Прогресе», 1982.

180. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под

общей ред. докт. юрид. наук, профессора А. И. Долговой.— М.:

Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999.

181. Криминология: приглашение к дискуссии: Монография /

Авт. кол.: А. В. Беляба, 3. В. Виленская, 3. А. Дидоренко, Б. Г. Ро-

зовский.- Луганск: РИО ЛИВД, 2000.

182. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под

редакцией Кудрявцева В. Н., Зминова В. F.- М.: Юристь, 1995.

183. Криминология: Учебник / Под редакцией акад. В. Н. Куд¬

рявцева, проф. В. Е. Зминова.- 2-е изд., перераб. и доп.- М.:

? ?

’

”

Юристь, 2000.

184. Криминология: Учебник / Под редакцией акад. В. Н. Куд¬

рявцева, проф. В. Е. Зминова.-М:. Юристь, 1997.

185. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Особлива частина ІЮ. В. Аіександров, А. П. Гаврилиишн, О. М. Джу-

жа та ін. / За заг. ред. О. М. Джужи,- К.: Національна академія

внутрішніх справ України, 2000.

186. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн.

Загальна частина / Александров Ю. В., Гаврилиишн А. П., Джу-

жа О. М. та ін. / За редакцією Лихолоба В. Г.— К.: Українська

академія внутрішніх справ, 1996.

187. Кримінологія / За ред. В. Г. Лихолоба і В. П. Філонова.-

К., 1997.

100

“‘ 188. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для
студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / /. М.
Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман /За ред. І. М. Дань-шина- Харків:
Право, 1999.

189. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами:

Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред.

О. М. Джужи-К.: Атіка, 2001.

190. Кримінологія: Навчальна програма / Уклад.: О. М. Джу-

жа, В. М. Гринчак, В. В. Василевич- К.: Національна академія

внутрішніх справ України, 2001.- 72 с.

191. Кримінологія: Підручник для студентів вищих навч. за¬

кладів / За заг. ред. О. М. Джужи.- К.: Юрінком-Інтер, 2002.

192. Кримінально-виконавче право України: (Загальна та Особ¬

лива частини): Навч. посіб. / За заг. ред. О. М. Джужи.- 2-е вид.,

перероб. та допов.- К.: Юрінком-Інтер, 2002.

193. Курс Кримінології: Загальна частина / Підручник: У 2 кн. /

О. М. Джужа, П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М.- К.: Юрінком-Інтер, 2001.

194. Курс Кримінології: Особлива частина. Підручник: У 2 кн. /

М. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін. / За заг. ред.

Джужи О. М.- К.: Юрінком-Інтер, 2001.

195. Кудрявцев В. Н. Закон,проступок,ответственность-М., 1986.

196. Кудрявцев В. Н. Правовое поведение: норма и патоло-

гия.-М., 1982.

197. Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии.-М., 1968.

198. Кудрявцев В. Н. Причини правонарушений.-М., 1976.

199. Кудрявцев В. Н. Развивать науку советского уголовного

права.- Соц. законносте- 1956.- № 1.

200. Кудрядцев В. Н. Социологические проблеми иселедова-

ния антиобщественного поведения // Социологические иселедо-

вания.- 1974.-№ 1.

201. Кузнецова Н. Ф. Проблеми криминологической детерми-

нации.-М., 1984.

202. Кузнецова Н. Ф. Современная буржуазная криминоло¬

гия.-М., 1974.

203. Кузнецова Н. Ф. и др. Криминологическая характеристи¬

ка организованной преступности // Криминология.- М., 1994.

204. Кузнецова Н. Ф. Проблеми криминологической детерми-

нации / Под ред. В. Н. Кудрявцева- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.

205. Кузнецова Н. Ф., Остроумов С. С. Методологические

проблеми криминологии // Правоведение.- 1973.- № 3.

206. Кузьмичева С. К. Обработка и анализ материалов уголов¬

ной статистики.-Горький, 1974.

207. Кулик А. Г., Бобьірь В. И. Общая тенденция преступности

в У крайнє в 1972-1993 гг. и прогноз на ближайшие годи // Пре-

ступность в Украине.- К., 1994.

208. Курганов С. И. Основи криминологии.- М., 1998.

209. Курс лекций по криминологии и профилактике преступ-

лений / Под заг. ред. Коваленка О. И., Фіаонова В. П- Донецк, 1995.

210. Курс советского уголовного права. Т. II. Т. IV.- М., 1970.

101

211. Курс советской криминологии: Предмет. Методология.

Преступность и ее причина. Преступник.- М.: Юрид. лит., 1986.

212. Лановенко И. П. и др. Наркотизм и преступность.- К., 1994.

213. Лебедев С. Я. Антиобщественньїе традиции, обьічаи и их

влияние на преступность.- Омск, 1989.

214. Лебеденко В. І. Проституція: поняття, характеристика і

правові засади профілактики її розповсюдження.- К., 1994.

215. Лекарь А. Г. Профилактика преступлений.- М, 1972.

216. Ленкнер Т. Причиньї и основания установлення уголов-

но-правового запрета // Материальї IV советско-западногерман-

ского симпозиума по криминологии, уголовному праву и процессу:

Матер.-науч. конф. АН Украиньї. Ин-т гос-ва и права.- К., 1990.

217. Лившщ Ю. М. Личность и общественньїй порядок.- Тал-

линн, 1975.

218. Лишвак О. Державний вплив на злочинність: криміноло¬

гічно-правове дослідження.- К., 2000.

219. ЛшпвакО. Злочинність, її причини та профілактика- К, 1997.

220. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність.- К., 2000.

221. Лихолоб В. Г. Правопорушення: правова і моральна оцін¬

ка.-К., 1994.

222. Лихолоб В. Г., Никитин Ю. В., Тарарухин С. А., Грицен¬

ко В. В. Криминологическая характеристика личности расхитите-

лей.-К., 1989.

223. Личность и уважение к закону. Социологический аспект /

Под ред. члена-корреспондента АН СССР В. Н. Кудрявцева- М:

«Наука», 1979.

224. Личность преступника.-М., 1975.

225. Личность преступника: методи изучения и проблеми

ВОЗДЄЙСТВИЯ.-М., 1986.

226. Ломброзо Ч., Гарофало Г. Женщина-преступница и прос¬

титутка.-М., 1994.

227. Лукьянов Ю. И. Организация органами внутренних дел

предупреждения рецидивних преступлений.-Хабаровск, 1988.

228. Лунев В. В. Преступность XX века. Мировой криминоло-

гический анализ.- М, 1997.

229. Лунеев В. В. Преступность XX века. Мировьіе, регио-

нальние и российские тенденции.- М, 1997.

230. Лунеев В. В. Юридическая статистика. Учебник.- М.:

Юристь, І 999.

231. Макарь И. М. Наркомания под запретом закона.- Киши-

нев, 1990.

232. Максимов С. В. Предупреждение коррупции.- М., 1994.

233. Малинина В. Б. Пенитенциарная социология. Программа

курса.- СПб., 1997.

234. Мальш город. Социально-демографическое исследование

малого города.-М., 1972.

235. Маноха О. С. Методологічна функція кримінології: Мо¬

нографія.-К.: НАВСУ, 1998.

236. Маркс К., Знгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 1.

102

237. Матусовский Г. А. Зкономическая преступность: крими-

нологический анализ.— Харьков.- 1999.

238. Медведев А. М. Зкономические преступления: понятие и

система // Сов. гос-во и право, 1992, № 1.

239. Мельник М. І. Хабарництво: загальна характеристика,

проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства.- К., 2000.

240. Мельникова 3. Б. Почему они совершают преступления?

Преступность молодежи и подростков в капиталистическом об-

ществе.- М., 1974.

241. Мельникова 3. Б. Применение принудительньїх мер вос-

питательного характера к несовершеннолетним правонарушите-

лям в капиталистических странах // Сов. государство и право.-

1966.-№4.

242. Мельникова 3. Б. Социальная реакция на преступность –

новое направление в современной буржуазной криминологии //

Проблеми буржуазной криминологии.-М., 1981.

243. Мертон Р. Социальная структура и анемия // Социология

преступности.-М., 1966.

244. Методи анализа преступности: Метод, пособие / Под рсд.

О.И. Сороки.- М., 1986.

245. Механизм преступного поведения.- М., 1981.

246. Миллер А. И. Противоправное поведение несовершенно-

летних (генезис и ранняя профилактика).- К., 1985.

247. Міллер А. Й. Категорії причинності в понятійному апараті

кримінології.-Філософська думка, 1982.-№ 1.

248. Миллер А. И. Противоправное поведение несовершенно-

летних (генезис и ранняя профилактика).- К., 1985.

249. Минна Р. Мафия против закона / Пер. с итал.- М.: Про¬

гресе, 1988.

250. Минская В. С, Чечель Г. И. Виктимологические факторьі

и механизм преступного поведения.- Иркутск, 1988.

251. Миньковскіш Г. М., Побегайло 3. Ф., Ревин В. П. Уголов-

но-правовьіе ередства борьби с наркотизмом.- М., 1991.

252. Миньковскіш Г. М., Тузов А. П. Профилактика правона-

рушений ереди несовершеннолетних.- К., 1985.

253. Миньковскіш Г. М. Понятие и система мер предупрежде¬

ния преступности в ереде молодежи.- М., 1971.

254. Миньковскіш Г. М. Теоретические основи предупрежде¬

ния преступности.- М., 1977.

255. Михайленко П. П. Кримінальне право, кримінальний про¬

цес та кримінологія України.- К., 1999.

256. Мойсюк О. М. Віктимологічна профілактика порушень

правил безпеки дорожнього руху (ст. 215 КК України). Автореф.

канд. дис-К., 1999.

257. Музика А. А. Незаконний обіг наркотичних засобів в

Україні.-К., 1998.

258. Музика А. А. Відповідальність за злочини у сфері обігу

наркотичних засобів.- К., 1998.

259. Насильственная преступность // Под редакцией Кудряв¬

цева В. Н. и Наумова А. В.~ М., 1997.

103

260. Наследование биологическое и социальное // Комму-

нист.-1983.-№ 14.

261. Нежинская Л. А. Буржуазная теория и практика привле-

чения населення к борьбе с преступностью: Автореф. дис. канд.

юрид. наук.-М., 1976.

262. Никитина А. Г. Предвидение как человеческая способ-

ность.-М, 1975.

263. Никифорчин И. А. О понятий наркотических средств //

Проблеми социалистической законности. Вьіп. 26.- Харьков, 1991.

264. Ной И. С. Методологические проблеми советской кри-

минологии.-Саратов, 1975.

265. Номокопов В. А. О проблеме изучения причин преступ-

ности // Вопросьі борьбьі с преступностью.- М, 1984.- № 44.

266. Нюсон Хане Дж. Уголовное право в условиях рьшочной

зкономики // Сборник тезисов виступлений. Международная кон-

ференция «Право и европейское сотрудничество».- Лондон, 1991.

267. Общественность и правопорядок // Аргументи и фактьі.-

1983.-№50.

268. Овчинский В. С. Стратегия борьбьі с мафией.- М., 1993.

269. Овчинский В. С, Зминов В. Е., Яблоков Н. П. Основи

борьбьі с организованной преступностью.- М., 1996.

270. Опалінський Ю., Щодо вдосконалення законів України

про підприємницьку діяльність // Право України, 1998.- № 3.

271. Организация и методика криминологических иселедова-

ний и внедрение их результатов в деятельность внутренних дел.-

М.: ВНИИ МВД СССР, 1982.

272. Организованная преступность / Под ред. Долговой А. И.,

Дьякова С. В.-М., 1989.

273. Организованная преступность-2 / Под ред. Долговой А. И.,

Дьякова С. В-М, 1993.

274. Организованная преступность-3 / Под ред. Долговой А. И.,

Дьякова С. 5.- М, 1996.

275. Организованная преступность-4 / Под ред. Долговой А. И.~

М, 1998.

276. Остроумов С. С. Советская судебная статистика.- М, 1976.

277. Павлодский Е. А. Корреляционньїй анализ причин право-

нарушений // Сов. гос-во и право.- 1987.- № 2.

278. Панкратов В. В. и др. Программа борьбьі с преступностью

несовершеннолетних: рекомендации к разработке региональньїх

программ.-М., 1992.

279. Парнюк М. А. Принцип детерминизма в системе материа-

листической диалектики.-К., 1972.

280. Платонов К. К. О системе психологии.- М, 1972.

281. Плешаков А. М. Уголовно-правовая борьба с зкологичес-

кими преступлениями. Учебное пособие.- М, 1993.

282. Плешаков А. М. Зкологические преступления: понятие и

классификация.- М, 1994.

283. Побегайло 3. Ф. Насильственная преступность: совре-

менньїе тенденции и перспективи борьбьі // Сов. гос-во и право.-

1988.-№9.

104

284. Полубинский В. Н. Виктимологические аспектьі профи-

лактики преступлений.-М., 1980.

285. Попов В. И. Особо опасньїй рецидив: криминологический

и уголовно-правовой аспекти. Учебное пособие.- М., 1996.

286. Попович В. М. Криминализация финансово-хозяйствен-

ннх отношений – путь в глухой угол // Преступность в Украине.-

К, 1994.

287. Попович В. М. Правові основи банківської справи та її за¬

хист від злочинних посягань.- К., 1995.

288. Потерпевший от преступлений: уголовно-правовьіе, уго-

ловно-процессуальнне, криминологические и психологические

аспектн.г Тарту, 1987.

289. Пояснювальна записка до звіту про наглядову діяльність

територіального управління Держнагляду охорони праці по Ки¬

ївській області та м. Києву за 1999 р.- К., 2000.

290. Право природопользования в СССР.-М., 1990.

291. Правова статистика. Курс лекцій. Загальна та Особлива

частини І Александров Ю. В., Гринчак В. М., Джужа О. М. та ін. /

За заг. ред. Джужи О. М.— К.: Національна академія внутрішніх

справ України, 2000.

292. Правовая статистика: Учебник / Под ред. 3. Г. Яковле-

вой.-М., 1986.

293. Правовне вопросьі борьбьі с преступностью.- Томск,

1985.

294. Предупреждение преступности и иньїх правонарушений:

Сборник документов.- М.: Юрид. лит., 1986.

295. Преступность в сфере економики // Сов. государство и

право- 1986.- №4.

296. Преступность и правонарушения в СССР.- М., 1990.

297. Преступность несовершеннолетних в капиталистических

странах. Ч. 2: Превенция.- М., 1970.

298. Прилипко С. Створення Кримінологічної асоціації в Ук¬

раїні // Право України.- 1998.- № 12.

299. Проблеми преступности в капиталистических странах

(по материалам иностранной печати).- М., 1981.- № 3.

300. Проституция и преступность / Редактор и составитель

Ю. М. Хотченков- М., 1991.

301. Пьянство и преступность: история, проблеми І Лановен-

ко И. П., Светлов А. Я. и др.: Отв. ред. И. П. Лановенко.- К.:

Наукова думка, 1989.

302. Разинкин В. С. Ворн в законе и преступнне клани // М.,

1995.

303. Ривман Д. В. Виктимологические фактори и профилак-

тика преступлений.-Л., 1975.

304. Рижиков Г. В., Фесиоров Г. С. Общество, парализованное

страхом.-М., 1984.

305. Романов В. В. Основи криминальной виктимологии.-

Минск, 1980.

306. Российская криминологическая знциклопедия / Под об-

щей ред. докт. юрид. наук, профессора, заслуженного юриста

105

РСФСР, президента Российской криминологической ассоциации А. Н.
Долговой- М., 2000.

307. СавюкЛ. К. У головная статистика.- Калининград, 1996.

308. Садовский В. II. Методологические проблеми исследова-

ния обьектов, представляющих собой системи // СОЦИОЛОГИЯ в

СССР. Т. 1.-М., 1966.

309. Сахаров А. Б. Криминология и ее значение для профилак-

тической деятельности ОВД.- М.: Академия МВД СССР, 1985.

310. Сахаров А. Б. Актуальньїе вопросьі учення о личности

преступника. В кн.: Теоретические проблеми учення о ЛИЧНОСТИ

преступника.-М., 1979.

311. Сахаров А. Б. Некоторьіе принципиальньїе вопросьі совєт-

ской криминологии // Криминология и уголовная политика – М

1985.

312. Сахаров А. В. Методологические вопросьі изучения соци-

альной обусловленности преступности // Влияние социальньїх

условий на преступность.— М., 1983.

313. Селецкий А. И., Тарарухин С. А. Несовершеннолетние с

отклоняющимся поведением.-К., 1991.

314. Селіванов В. Підприємництво в Україні: проблеми станов¬

лення та перспективи розвитку // Право України, 1995.- № 8.

315. Селіванов М. П., Хруппа М. С. Антинаркотичне законо¬

давство України.-К., 1997.

316. Селлин Т. Социологический подход к изучению причин

преступности // Социология преступности.- М., 1966.

317. Серебрякова В. А., Зьірянов В. Н. Корьістньїе преступле-

ния, совершаемьіе женщинами.- М., 1990.

318. Словник юридичних термінів (російсько-український).

Укладачі: Андерш Ф., Винник В., Красницька А., Полешко А., Юр-

чук О,- К.: Юрінком.- Редакція «Бюлетень законодавства та

юридична практика України».- 1994.

319. Смидович С. Г. Самоубийства в зеркале иселедований //

Социологические иселедования.- М., 1990.- № 4.

320. Советская криминология / Ответственньїе редактори

А. А. Герцензон, И. И. Карпец, В. Н. Кудрявцев- М.: Изд-во «Юрид.

литература», 1966.

321. Советская прокуратура. Страницьі истории / Отв. ред.

А. М. Рекуннов- М.: Юрид. лит., 1982.

322. Социальньїе отклонения. Введение в общую теорию.—

М.: Юрид. лит., 1984.

323. Стефанов Н. Теория и метод в общественньїх науках.-

М., 1967.

324. Стрельцов Е. Л. Зкономическая преступность в Украине.

Курс лекций.-Одесса, 1997.

325. Стручков Н. А. Советская исправительно-трудовая поли¬

тика и ее роль в борьбе с преступностью.- Саратов, 1970.

326. Стручков Н. А. Вступительная статья // Бухгольц 3., Лек-

шасДж., Хартман Р. Социалистическая криминология.- М., 1975.

327. Суслов Ю. А. Конкретньїе иселедования и развитие соци-

ологии права.— М., 1983.

106

328. Сухарев А. Я., Бородин С. В. К итогам шестого конгресса

ООН по предупреждению преступности и обращению с правона-

рушителями // Сов. государство и право.- 1981.- № 6.

329. Сухоруков В. К. Сгішіпаі. 1. Очерки новейшей истории

организованной преступности Мариуполя.- Мариуполь: предпри-

ятие «Газета «Приазовский рабочий», 1997.

330. США: Преступность и политика.- М., 1972.

331. Синицина О. М. Методьі и форми научного познания.-

М., 1972.

332. Тарарухин А. И. Установление мотива и квалификация

преступления.-К., 1977.

333. Тарарухин С. А. Преступное поведение, социальньїе и

психологические чертьі.-М., 1974.

334. Тарар\’хип С. А., Селецкий А. И. Несовершеннолетние с

отклоняющимся поведением.- К., 1981.

335. Тарасов К. Е., Черненко Е. К. Социальная детерминиро-

ванность биологии человека.- М., 1979.

336. Тарновскш Е. Н. Влияние хлебньїх цен и урожаев на

движение преступлений против собственности в России // Жур¬

нал Министерства юстиции.- 1988.- № 8.

337. Теоретические основи предупреждения преступности.-

М., 1977.

338. Теоретические проблеми учення о ЛИЧНОСТИ преступни¬

ка.-М., 1979.

339. Теория статистики.- М.: Финансьі и статистика, 1996.

340. Тирскіш В. В. и др. Предупреждение рецидива преступ¬

лений.-Томск, 1990.

341. Токарев А. Ф. Криминологическое прогнозирование и

предупреждение преступности.-М., 1990.

342. Труднне судьбьі подростков – кто виноват? / Под ред.

С.Н. Чихалова.-М., 1991.

343. Туляков В. О. Віктимологія (соціальні та кримінологічні

проблеми).- Одеса: Юридична література, 2000.

344. Турчинов О. В. Тіньова економіка: закономірності, меха¬

нізм функціонування, методи оцінки.- К., 1996.

345. Уеда К. Преступность и криминология в современной

Японии.-М., 1989.

346. Устинов В. С. Система предупредительного воздействия

на преступность и уголовно-правовая профилактика.- М., 1983.

347. Фейтельберг-Бланк В., Шестаченко В, Бандитская Одесса.

«Двойное дно» Южной Пальмирьі.- Одесса: «Астро Принт», 1999.

348. Ферри 3. Уголовная социология.-СПб, 1900.

349. Филонов В. П. Состояние, причини преступности в Укра¬

ине и ее предупреждение: Монография.- Доненк: Изд-во «Донеч¬

чина», 1999.

350. Фойницкий И. Я. Влияние времен года на распределенис

преступности // Судебньїй журнал, 1873, (январь – февраль).

351. Фокс В. Введение в криминологию. Перевод с английско-

го / Под ред. д. ю. н., проф. Б. С. Никифорова и к. ю. н. В. М. Ко-

гана.-М.: «Прогресе», 1980.

107

І’

к 4>

Й Й .

§1^

се со Є . о с елі о

2^5 і: 15 F?

я!

•а

и 4>

О о

-о н

в >1

5 О

См

се Ьй

а:

4> з-

5 О

о. о

5С Г 50 5о .

о і о – з ^ я |^ -5 і*

п о

св

41 О,

І я

с с

« св

-а

О оо

о и

О.

о ю

св

О.

н св

н Ч

св

V©

О, св

о ,

. — з

–

ся й

се

О Є3

се

.3 5 л >.

Ш -12

: Оч -^: Сі

—. 4)

й ‘ и С

Я О О

р х 5 ЕО т

§^-§^ В -а гі ‘.

С (V) – >>

О – ‘ ся т^

Ь и 4і > 3 >- -5 щ.5 _д

4) О 5

оч оі

-а І’

Зрад ^ оО.Р о

ч^д о

?1Й§5

й і О і 00

‘ Й

“О

й я

З у оо .і я ^ ія

‘ чо си

и ««-

с.^ 3-5

оі я

^^ Я Сіі ^ »— * г~

– ‘F 4> о ^і ^; . Р І— й і ‘Г* -—се
^ / *-* . ^-| •

о-і Н-Сі .«І

43 Й

4»

-о

З О

‘>

св

о о

•З

03 2

О О

рі

р г

о -о й о

ТЗ

з о

•о

я >>

ера

^ *5

„ . й

*.н

сл ‘

в –

•о

.5 о ч> С >- Й

О&5

ос’ ^ —:’ с 5 ои

\ “З ‘с

ой

і)

і оо .я ‘

г Я О се ^ Я :

16. Ргаисі апсі АЬизе іп Соуегптепі ВепеГії РгоFгатте8.

1979.

17. Ргепск F>. 1997 Куоіо Ргоіосої Іо іЬе 1992 ЬПЧ Ргатешогк

СОПУЄПІІОП оп Сіітвіе СЬап§е // Іоигпаі оґ Епуігоптепіаі Ьаш,

1998, УОІ. 10, №2.

18. Ргійау Р. Беі^иепсу РГЄУЄПІІОП апсі Зосіаі Роіісу //

РГОУІСІІП§ Сгітіпаі Дивіісе Гог СЬіісігеп. Ь. 1983.

19. Сепйгеаи Р. Оґґепсіег КеЬаЬШіаііоп. \YЬаі \Уе Кпо\у апсі

\УЬаі №есІ8 Іо Ве Бопе // Сгітіпаі іихіісе апсі ВеЬауІог, 1996,

УОІ. 23, № 1.

20. Сйпікег Каіхег. Кгітіпо1о§іе Еіпе ЕіпґйЬгип§ іп сііе Сшпсі-

1а§еп 10., уб11і§ пеиЬеагЬеіісіе Аиґ1а§е С. Р. Мііііег Уег1а§ Неісіеі-

Ьег§. 1996.

21. НасМег /. ТЬе РГЄУЄПІІОП ОҐ УоиіЬґиі Сгіте: ТЬе ()иаі

ЗіитЬіє і-ог-шагсі. Тогопіо, 1978. СЬ. 1 // ТНе Іоигпаі оґ Сгітіпаі

Ьа\у, Сгітіпо1о§у апсі Роіісе 8сіепсе. 1971. N0. 2.

22. Ноте ОШсе Сгітіпаі Зіаїіаіісз 1996 (1997) Стпсі 3764,

Ьопсіоп: НМЗО.

23. ісЬіго Зитзкига. А ВгіеГНіхіог оґІарапее8е Епуігоптепіаі

АсітіпІ8ігаііоп: А Сшаііґіесі Зиссекк 8іогу? //Іоигпаі оґ Епуігоптеп-

іа1Ьа\у, 1998, УОІ. 10, №2.

24. Іпіетаііопаі КЄУІЄ\У оґ Сгітіпаі Роіісу. 1969. N0. 27.

25. КИаіазісИі Я., Шаги Н. №ш Іп&ігитепі5 ґог ЗивіаіпаЬііаіу:

Ап А$5Є58ітіепІ: оґ Епуігоптепїаі А§геетепі5 ІІпсіег Соттипііу

Ьаш // Іоигпаі оґЕпуігоптепіаі Ьаш, 1998, УОІ. 10, № 2.

26. ЬотЬгохо С (1918) Сгіте – ІІ8 Саизез апсі Кетесііех, Воз-

іоп: Упіе ВГО\УП.

27. Мапк В. ТЬе Епуігоптепіаі Ргоіесііоп А^епсу’5 Рго]есі ХЬ

апсі ОіЬег Ке§и1аіогу Яеґогт Іпяіііаііуея: ТЬе N060* ґог Ье§і»1аііуе //

Есо1о§у Ьа\у Риагіегіу, 1998, УОІ. 25, № 1.

28. МсРНетоп М, ЗШотіу С. Р1аппіп§ Іо РГЄУЄПІІОП Сгіте //

Кеасііопз іо Сгіте. Веуегіу НІ1І8, 1981.

29. Мегіоп Я (1957) 8осіа1 ТЬеогу апсі 8осіа1 Зігисіиге, Сіепсое:

Ргее Рге85.

30. МопаИап У. Уіоіепсе Ргесіісііоп. // Сгітіпаі Іи8іісе апсі

ВеЬауіог, 1996, УОІ. 23, № 1.

31. №§го (1997) Сгітіпаі .Ш8іісе Оі§Є8і, ОсіоЬег 1997. Ьопсіоп:

ИАСКО.

32. Nа^іопа1 Асіуізогу Сотівзіоп оп Сгітіпаі Іивіісе 5іапс1агсІ8

апсі ОоаІ8: Сгітіпаі ^и8^^се Зу8іет. \УахЬ., 1971.

33. Nа^іопа1 Еуаіиаііоп Ое8І§п ґог іЬе Беіпзіііиііаіігаііоп оґ

5іаіи8 Оґґепсіег Рго§гатте. ^аяЬ., 1977.

34. Иетпап Б. (1974) Іп Оеґепве оґРгІ8Оп, іп N ІоЬпзіоп апсі Ь

уііг (1982) Ьецаї Ргосе$8 апсі Соггесііоп8, N6%’ Уогк: \Уі1еу.

35. Р. уап Корреп, Іапез К. УНе Яоасі Ю іЬе ЯоЬЬегу // УЬе

ііівЬ іоитаі оґСгітіпоіо^у, 1998, УОІ. 38, № 2.

36. Ргеуепііп§ СЬіШгеп Оґґепсііпц (1997) Ьопсіоп: Ноте ОШсе,

рр. 6-17 апсі 23-24.

37. РиЬПсЬаш. 1961.

ПО

38. Керогі оґ ап Іпциігу іпіо РгІ8Оп БІ8ШгЬапсе8 іп Аргії 1990

(1991) Стпсі 1456, Ьопсіоп: НМЗО.

39. 8аггу К.. Рагасіі§т8 апсі РііґаЛв іп Диуепііе Іивіісе ОІУЄГКІОП //

РГОУІСІІП§ Сгітіпаі Іиаіісе ґог СЬіШгеп. Ь., 1983.

40. 5а(іп М. Ьаш апсі РхусЬо1о§у // Аппиаі Зигуеу оґ Атегісап

Ьа\у, 1994, №4.

41. ЗсИпеШег Напх ЗоасМт. Кгітіпо1о§іе. 1987. ХУаііег сіє

Огиуіег – Вегііп – №ш-Уогк.

42. ЗІнік 5. А. апсі Яоїк І. Н. (1974). Віо8осіа1 апсі Р8усЬор-

Ь8уіо1о§іса1 Расіог8 іп Сгітіпо1о§у, іп Б Сіазег (есі). НапсіЬоок оґ

Сгітіпо1о§у, СЬіса§о: Яапсі МсНаііу.

43. Зкауг С. апсі МсКау Н. (1969). Іиуепііе ^е1іп^иепсу апсі

№Ьап Агеаа, СЬіса^о: 1іпіуег8Ііу оґСЬіса§о Рге88.

44. ЗііЬегтап Ск. Сгітіпаі Уіоіепсе, Сгітіпаі .їивіісе. N. У.,

1978. СЬ. 11; Тоиііег Р. Кесіисіп^ Кезісіепііаі Сгіте апсі Реаг: ТЬе

Нагіґогсі Иеі§ЬЬоигЬоосі Сгіте Ргеуепііоп Рго§гатте. \Yа8Ь., 1979.

45. 5іет V. (1987). Вгіск8 оґ ЗЬате, НагтопсівхуогіЬ: Реп§иіп,

рр 31-35 173 Воуіе І (1984) ТЬе Раіп оґ Сопґіпетепі, ЕсііпЬигеЬ:

Сапоп§аіе.

46. БиіНеНапсі Е. Ргіпсіріеа оґСгітіпо1о§у. N. У., 1968.

47. ТЬе Охґогсі НапсіЬоок оґ Сгітіпоіо^у / Есі. Ьу М. Ма§иіге,

К. МогFап. Я, Яеіпег-Охґ: СіагепсіопРге88, 1997.

48. ТЬе РГІБОП Рориіаііоп іп 1996 (1997) Ьопсіоп: Ноте ОШсе

Сгітіпаі 8іаіІ8ііс8 1996 (1997) Стпсі 3764, Ьопсіоп: НМ80 / 70.

49. Шкег N. (1983). Зісіе-еґґесік оґ Іпсагсегаііоп, ВГІІІЇЬ Ьиг-

паі оґСгітіпо1о§у, УОІ 23, поі.

50. Шаікіаіе 5. Упсіегзіапсііпй Сгітіпоіо^у: Сиггепі ТЬеогеіісаі

БеЬаіе8. – Вискіп^Ьат: Ореп ЬІПІУ. Рге88, 1998.

51. Шкіяепапсі Р. Сгіте РГЄУЄПІІОП. Вояіоп, 1977.

52. ШНе М. \УЬу її Рау8 іо Рііе ґог Вапкгирізу: А Сгііісаі Ьоок

аі іЬе Іпсепііуеа ІЛпсіег ЬТ. 8. Регеопаї Вапкгирі8у Ьа\у апсі а Ргоро-

саі ґог СЬап§е // ТЬе ЬТпІУЄГ8Ііу оґ СЬіса§о Ьа\у КЄУІЄ\У, 1998,

УОІ. 65, №3.

53. ШШатз К. (1997). ТехіЬоок оґ Сгітіпо1о§у, Ьопсіоп:

В1аск8іопе, рр. 177-180.

54. ІУогсіез М., Л)ііех 5к. ТгепсІ8 іп Іиуепііе Беіепііоп апсі 8іер8

То^агсі Кеґогт // Сгіте & Беі^иепсу, 1998, УОІ. 44, № 4.

55. Уепзеп С, Ясуек Б. ^е1іп^иепсу: А 8осіо1о§іса1

Тогопіо, 1980.

Розділ V Альбом схем із кримінології

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА ~ Тема 1. Поняття, предмет, метод та система
кримінології

Кримінологія – соціолого-правова наука, яка вивчає тенденції та
закономірності злочинності причини ІІ

обставини, що н обумовлюють, особу злочинця та систему заходів
попередження про¬

тидії і нейтралізації злочинів. ‘ ‘

Предмет кримінології

Злочинність

Криміногенні детермінанти

Особа злочинця

Попередження злочинів

Інші проблеми, які вивчає кримінологія:

Історія кримі¬нології

Негативні соціальні явища (алкоголізм, наркоманія, проституція тощо),
які впливають на злочинність

Методи

кримінологічних досліджень

Проблеми віктимології

Кримінологічні

теорії причин

злочинності

Схема 1

Загальна частина

СИСТЕМА КРИМІНОЛОГІЇ

Навчальний курс кримінології 1-

Особлива частина

1-й РОЗДІЛ (Загальна частина)

Тема 1. Поняття, предмет, метод та систе¬ма кримінології

Тема 2. Історія розвитку та сучасний стан кримінології

Тема 3. Злочинність та її основні характе¬ристики

Тема 4. Причини та умови злочинності

Тема 5. Кримінологічне вчення про особу злочинця

Тема 6. Проблеми віктимології та суїциду

Тема 7. Організація і методика криміноло¬гічних досліджень

Тема 8. Кримінальна статистика та її за¬стосування в практичній
діяльнос¬ті органів внутрішніх справ

Тема 9. Загальні проблеми попередження злочинності

Тема 10. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі
злочинністю

Тема 11. Аналіз зарубіжних кримінологіч¬них концепцій причин злочинності

2-й РОЗДІЛ (Особлива частина)

Тема 12. Правові та організаційні основи діяльності ОВС у

попередженні злочинів Тема 13. Кримінологічна характеристика та
профілактика

негативних соціальних явищ, пов’язаних зі зло¬чинністю Тема 14.
Кримінологічна характеристика та попередження

злочинності неповнолітніх Тема 15. Кримінологічна характеристика та
попередження

рецидивної злочинності Тема 16. Кримінологічна характеристика та
попередження

злочинів у сфері економіки Тема 17. Кримінологічна характеристика та
попередження

насильницьких злочинів Тема 18. Кримінологічна характеристика та
попередження

професійної злочинності Тема 19. Кримінологічна характеристика та
попередження

організованої злочинності Тема 20. Кримінологічна характеристика та
попередження

загальнокримінальної корисливої злочинності Тема 21. Кримінологічна
характеристика та попередження

необережної злочинності

Схема 2

Зв’язок кримінології з іншими науками

Історія держави і права

Демоірафія

Філософія

Юридична соціологія

Правова статистика

Юридична психологія

Кримінально-процесуальне право

Теорія управління

Шлюбно-сімейнс право

Судова психіатрія

Адміністративне право

Педагогіка

Кримінальне право

Кримінально-виконавче право

Цивільне право

Теорія держави і права

Криміналістика

Філософія права

Юридична деліктологія

Економічна теорія

Судова медицина

Фінансове право

Схема З

МЕТОДОЛОГІЯ КРИМІНОЛОГІЇ

Основні закони і категорії діалектики

Принципи діалектики:

і— Закони:

єдності і боротьби протилежностей

переходу кількісних змін у якісні

заперечення заперечення

Категорії:

одиничного, особливого, загального

причини і наслідку

необхідності та випадковості

можливості і дійсності І—

об’єктивного розгляду предметів і явищ

загального зв язку предметів і явищ

постійного розвитку предметів і явищ

змісту і форми

сутності і явища

Схема 4

МЕТОДИ КРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Загальнонаукові

Спеціальні

– історичний г

– порівняльно-правовий

– формально-логічний

– системного аналізу

– аналізу і синтезу

-моделювання . ;»^-:

– узагальнення “””; .-ї..”.

– абстрагування

– аналогії

-анкетування

– інтерв’юїрування – –

-тестування ч(1 Г1 ,,,

-спостереження

– експерименту

– експертних оцінок …..’

– вивчення документів

– кримінологічна експертиза

статистичні

Схема 5

Тема 2. Історія розвитку та сучасний стан кримінології

Перші кримінологічні школи (напрямки)

Зародження кримінологічної думки

Арістотель, Платон

Теологічні теорії злочин¬ності раннього феодалізму

Кримінологічні ідеї філософів-просвітителів:

Ш.-Л. Монтеск’є, Ф.-М. Вольтер, Беккаріа

Кримінологічні ідеї соці-алістів-утопістів: Ж. Мольс, Мореллі, Ф. М.
Фур’е, Р. Оуен

Кримінологічні ідеї

російських прогресивних

мислителів: О. М. Радіщев,

0.1. Герцен, В. Г. Бєлінський,

М. О. Добролюбов, М. Г. Чернишевський

Антропологічна теорія:

Ч. Ломброзо, Е. Феррі

Теорія конституціо¬нальної схильності Е. Кречмер

Психоаналітична те¬орія Зигмунд Фрейд

Генетичні теорії («спадковості»; «родинного дерева»; «близнюків»;
«біо¬хімічного аналізу»;

«хромосомних

аномалій»; «расової

схильності»)

Соціологічна теорія факторів:

Адольф Кетле, Ван-Гомель, Ліст, Прінс

Теорія соціальної

дезорганізації:

Е. Дюркгейм,

Р. Мсртон

Теорія

«конфлікту культур»: Т. Селлін

Теорія «диференційованої

асоціації»: Е. Сатерленд

Розвиток кримінології в Росії:

М. В. Духовський, І. Я. Фойницький,

М. С. Таганцев, М. І. Люблінський, Є. М. Тарановський

М. М. Гернет, М. М. Ісаєв,

М. М. Полянський,

А. Н. Трайнін

Сучасна вітчизняна кримінологія:

Багрій-Шахматов М. В.,

Борисов В. І., Глуш-

ков В. О., Голіна В. В.,

Даньшин 1. М., Зака-

люк А. П., Зелінський А. Ф.,

Костенко О. М., Лано-

венко І. П., Литвак О. М

Михайленко П. П., Тур-

кевич І. К., Шакун В. І.

Схема 6

ПЕРІОДИ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ НАУКИ КРИМІНОЛОГІЇ

1-й період. Досоціалістичний

1-й етап. Зародження кримінологічної думки в Європі: Г. Бонно де Маблі.
Соціалісти-утоиісти: Сен-Сімон

?лУР/’п’ °УСН’Л”Ї- РуСС°’ Ч- БеккаРіа’ ж- П. Марат. У Росії: Радищев О.
М., Мордви- М. С, Лопухін І. В., Тургенєв М. І., Пестель П. І.

-й етап. Виникнення наукового комунізму. Відкриття К. Марксом та Ф.
Енгельсом класової сутності роз¬витку суспільства та зумовленості
злочинності. Подальший розвиток марксистського вчення В. І. Ле-

ніним.

2-й період. Соціалістичний

І >_,’.„

І 3-й період. Постсоціалістичний

1-й етап. Жовтнева соціалістична революція 1917 року. Нове
соці¬алістичне вчення про злочинність і причини, що її породжують
Ви¬датні державні діячі, юристи: Козловський М. Ю., Курський Д І
Криленко М. В., ГернетМ. М. (1917 – початок 30-х рр )

2-й етап. Відродження кримінологічної теорії у колишньому СРСР
Шляпочніков А. С, Кудрявцев В. М., Карнець І. І., Міньковський Г М’
КузнецоваН. Ф., Михайленко П. П., Франк Л. В., Аванесов А г’ та ш.
(початок 60-х років – до розпаду СРСР).

1-й етап. Становлення націо¬нальних кримінологічних шкіл: Александров Ю.
В., Глушков В. О. Даньшин І. М., Джужа О. М, Зака-люк А. П., Зелінський
А. Ф., Лано-венко 1. П., Лихолоб В. Г., Мель¬ник М. І., Михайленко П.
П., Па-нов М. І., Туркевич І. К. та ін.

Схема 7

Тема 3. Злочинність та її основні характеристики РОЗВИТОК ПОНЯТТЯ
ЗЛОЧИННОСТІ В ЮРИДИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Злочинність – соціально та історично обумовлене явище. (Див.:
Кримінологія.- М., «Юридична літера¬

тура», 1966)

Злочинність – соціально та історично обумовлене явище, що виникло на
певній стадії розвитку суспіль¬ства з появою приватної власності,
розподілом суспільства на класи і утворенням держав. (Див.:
Кримі¬нологія.- М., «Юридична література», 1968)

Злочинність – класово обумовлене, історично-перехідне соціальне явище,
що виражається в сукупності діянь, визнаних суспільно небезпечними і
кримінально караними в даному суспільстві і в даний період часу. (Див.:
Кримінологія.-М., «Юридична література», 1976)

Злочинність – історично-перехідне і мінливе соціально-правове явище
класового суспільства, що являє собою сукупність всіх вчинених у державі
(регіоні) за відповідний період часу злочинів. (Див.: Кри¬мінологія,-
М., «Юридична література», 1979)

Злочинність – історично-перехідне, мінливе, соціальне і
кримінально-правове явище класового су¬спільства, що являє собою цілісну
сукупність (систему) всіх злочинів, учинених у країні чи регіоні за
від¬повідний період часу. (Див.: Кримінологія.- М., «Юридична
література», 1988).

Злочинність – негативне соціально-правове явище, яке існує в
суспільстві, має свої закономірності, кіль¬кісні і якісні
характеристики, тягне негативні для суспільства і людей наслідки і
вимагає спеціальних державних і громадських заходів контролю за ним.
(Див.: Кримінологія.- М., МДУ, 1994).

Злочинність – соціальне, історично мінливе, відносно масове та правове
явище, яке проявляє себе в сис¬

темі кримінально караних діянь, вчинених на певній території за певний
період часу. (Див.: Кримінологія.

Альбом схем.- К., 2000).

Схема 8

– ОЗНАКИ ЗЛОЧИНІ юсті і^” -••:- —

—І . ;»:!!’

Г ‘”^ !/ ;,» І

Територія, час Соціальне явище

_- •–•- • –

Відносна масовість •. , м . Історична мінливість

Сукупність осіб, які вчиняли злочини Сукупність (система) всіх злочинів

.:’•’ -‘і’ ‘ – •

Схема 9

Основні показники злочинності

Ціна злочинності – характер і обсяг заподіяної злочинністю матеріальної
та іншої шкоди, вклю¬чаючи затрати держави і суспільства на бо¬ротьбу з
нею.

Структура злочинності – внутрішня будова злочинності, яка визначається:
а) за об’єктами посягання; б) за об’єктивною стороною злочину; в) за
ознаками суб’єктивної сторони; г) за суЄГєктом посягання; д) за мірою
покарання.

Питома вага злочинності – відсоткове спів¬відношення певного виду
злочинності до її за¬гального показника.

Вз(о)х 100%

Питома вага = ,

З з (о)

де: В з (о) – окремий вид злочинів чи осіб, які їх вчиняють; 3 з (о) –
загальна кількість злочи¬нів чи осіб, які їх вчиняють.

Характер злочинності визначається питомою вагою тяжких і особливо тяжких
злочинів є у структурі злочинності, а також тим, яка харак¬теристика
осіб тих, хто вчинює злочини.

Динаміка злочинності – зміни показників злочинності (стану, рівня
(коефіцієнтів) і структури) за визначений часовий період. Показники
динаміки: 1) абсолютне збільшення або зменшення (+);

2) темпи росту -Тр. = Р 1 / Р 2 х 100%, де

,/’,..-… Р 1 – рівень злочинності минулого року;

Р 2 – рівень злочинності попереднього року;

3) темпи приросту – Т п. = Т р. – 100%.

Стан злочинності оцінюється: за кількістю злочинів і осіб, які їх
вчинили; за кількістю злочинів, що складають підвище¬ну суспільну
небезпечність; за питомою вагою рецидивної злочинності; за інтенсивністю
злочинності; за характером структури злочинності; за рівнем латентної
злочинності; за розміром заподіяної шкоди тощо.

Рівень злочинності вираховується з допомогою формули загального
коефіцієнта злочинності:

де: 3 – загальна кількість зареєстрованих злочинів; О – особи, виявлені
З (О) х 1000 (10 000; 100 000) за вчинення злочинів; Н –
населення регіону (може враховуватися лише те,

К1 = , яке досягло віку кримінальної відповідальності, або ж усе
населення,

Н без виключення); – 1000, 10 000, 100 000 – єдина розрахункова база.

Спеціальні коефіцієнти злочинності вираховують серед населення за
статтю, віком, соціальним становищем, родом занять і т. д., а також
серед спеціальних суб’єктів злочинів. Крім цього, диференційовані
коефіцієнти обчис-люють на підприємствах, установах, організаціях. При
обчисленні гіпотетичних коефіцієнтів до виявлених зло¬чинів та осіб, які
їх учинили, за поправками додають відповідні показники латентної
злочинності.

— Схема 10

НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

Латентна злочинність:

– складає хибне враження про фактичні розміри злочинності, її рівень,
структуру, динаміку, про величину та характер шкоди, яка завдана
злочинністю;

• зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює
визначення напрямів боротьби з нею;

заважає реалізації принципу невідворотності відповідальності за вчинені
злочини;

підриває авторитет правоохоронних органів держави; . ‘ і’ ,.•..–_
-..-.-..•

сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної; , ,,

знижує активність громадян у боротьбі зі злочинністю; • ‘• ‘
;

сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві; , ….. ; . ,

сприяє процесам самодетермінації злочинності. І •-..–

Схема 13

Тема 4. Причини та умови злочинності

Загальна схема причин злочинності

; Конкретно-історичні умови розвитку суспільства ‘
і

Особливості розвитку економіки Особливості розвитку сфери соціальних
відно¬син Особливості соціальної психології і культури

І г к Т і г к

; ».; -,., і “‘ : У сферах виробництва, фінансування,
:. ‘ ‘ кредитування та приватизації

‘•-. – …. ….. і к ‘”™.4″‘

Морально-психологічний клімат у суспільстві

Схема 14

Причини злочинності (класифікація) І

Соціальні явища і процеси, які мають об’єктивний характер, зумовлені
закономірностями функціонування суспільства

У сфері економіки:

1) відсутність цивілі¬

зованих ринкових від¬

носин, заснованих на

рівній конкуренції;

2) значний рівень коруп¬

ції (що призвело до збіль¬

шення тіньового секто¬

ру економіки – 60%);

3)спад суспільного ви¬

робництва і зростання

рівня безробіття (1,5 млн);

4) протиріччя у рівні

матеріальної забезпе¬

ченості, об’єктивно зу¬

мовлені принципом

розподілу по праці;

5) криміногенні чин¬

ники науково-техніч¬

ного прогресу (ком¬

п’ютерні шахрайства і

вимагання, радіоак¬

тивні матеріали тощо).

У сфері соціальних відносин:

Асоціальна нерівність членів суспільства (60% перебувають за межею
бідності; за соціоло¬гічними даними, суспільство криміналізується за 10%
такої категорії населення);

2) відчуження значної частини

молоді від суспільного життя;

3) втрата престижу таких профе¬

сій, як робота вчителя, науковця,

робітника, військового тощо;

4) неадекватність сприйняття

ідеї соціальної рівності («гра¬

буй награбоване»);

5) зрощування «нових україн¬

ців» із представниками кри-

міналігету, що призводить до

шахрайств, контрабанди тощо;

6) значний рівень нелегальної

міграції, а Україна виступає як

транзитна територія (звідси тор¬

гівля людьми, наркобізнес тощо).

У політичній сфері:

1) суперечності і кон¬

флікти між різними

гілками влади і управ¬

ління – законодавчою,

виконавчою та судовою;

2) протиріччя, пов’я¬

зані із рівнем і реаль¬

ним здійсненням де¬

мократії;

3) політична неста¬

більність загострює

економічну, соціальну

ситуацію, підриває між¬

національні та між¬

релігійні відносини;

4) вседозволеність,

розбещеність «верхів»

спотворено впливає

на основну масу насе¬

лення: «якщо їм мож¬

на, то чому не дозво¬

лено нам»!

В ідеологічній сфері:

1) реальний, а не декларатив¬

ний принцип підвищення рівня

духовного виховання народу;

2) низький рівень правової куль¬

тури громадян, що породжує

цинізм і аморальність, особли¬

во серед молоді;

3) неналежне фінансування куль¬

турної сфери суспільних відносин;

4) масова культура, як правило,

не має національного забарв¬

лення, почуття патріотизму

(кращі солісти і колективи ста¬

ли елітарними, а інші ведуть

боротьбу за виживання);

5) заради прибутків насаджує¬

ться психологія вседозволенос¬

ті, культу насилля, сексуальної

свободи;

6) втрачають цінність одвічні

принципи – благородство, доб¬

рота, справедливість, повага до

людини тощо.

Схема 15

ПРИЧИНИ І УМОВИ ЗЛОЧИННОСТІ (ієрархія)

Соціальні явища та процеси, що детер¬мінують саму можливість існування
злочин¬ності як особливого виду антисоціальної поведінки

Загальносоціальні закономірності і конкретні особливості, які
відображають протиріччя суспільного життя, здатні підтримувати
інди¬відуалістичну чи групову протиправну пси¬хологію і пов’язану з нею
злочинність

Явища та процеси соціального і біологічного характеру, які створюють
умови перетворення можливості існування злочинності у дійс¬ність щодо
окремих осіб і соціальних груп

Умови морального формування окремих осіб і соціальних іруп

– Ситуація вчинення злочину

Обставини, які сприяють проявам індиві¬дуалістичних поглядів у
конкретному зло¬чинному посяганні

Схема 16

ВИДИ ПРИЧИН І УМОВ ЗЛОЧИННОСТІ

об’єктивні

суб’єктивні

загальні 4

> конкретні

зовнішні

внутрішні

інші детермінанти злочинності

економічні

політичні ідеологічні

соціально-психологічні

організаційно-управлінські

технічні

правові

Схема 17

ПРИЧИНИ І УМОВИ ЗЛОЧИННОСТІ (рівневий підхід)

За масштабом

За територіальною розповсюджсністю

Причини

та умови всієї злочинності як особливого соціального явища

Причини та умови злочинності в масштабі держави

Причини та умови різних груп злочинів

Причини та умови злочинності

в різних регіонах, республіках,

областях

Причини та умови конкретного злочину

Причини та умови злочинності у конкретному населеному пункті

Схема 18

Тема 5. Кримінологічне вчення про особу злочинця

ОСОБА, ЯКА ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН (особа злочинця)

– сукупність соціальних, психічних та інших властивостей, які складають
суспільну не¬безпеку особи, винної в порушенні кримінального закону.

Спочатку точка зору радянських кримінологів зводилася до цитуван¬ня К.
Маркса про те, що сутність людини є сутність усіх суспільних відносин.
Спеціальних висновків про особу злочинця не існувало

І. І. Карпець під особою злочинця пропонує розуміти «сукупність
соці¬альних і соціально значимих власти¬востей, що характеризують особу,
яка винно порушує кримінальний закон, і в поєднанні з іншими умо¬вами й
обставинами впливають на її антисоціальну поведінку»

Розвиток

поглядів

на особу

злочинця

” -ГЧ ЛА

Схема 19

У роботі «Особа злочинця» (1971 р.) дається таке визначення: «Особа
злочинця – це особа людини, яка винно вчинила небезпечне діяння,
заборонене законом під загрозою кримінальної відповідальності»

Н. С. Лейкіна під особою злочинця розуміє сукупність соціально зна¬чимих
властивостей, що впливають у поєднанні із зовнішніми умовами і
обставинами на її злочинну пове¬дінку

ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДСТРУКТУРИ ОСОБИСТОСТІ (за Платоновим К. К.)

ОСОБИСТІСТЬ – сукупність найхарактерніших соціальних і обумовлених ними
біологічних рис і особ¬ливостей, які визначають соціальну сутність
людини з її суворою індивідуальністю і неповторністю, що виражається в
поведінці даного індивіда.

1-ша підструктура (елементи не мають природних задатків і повністю
соціально обумовлені).

Спрямованість:

-переконання; -світогляд; -ідеали; -схильність; • 1;
-інтереси; -бажання

4-та підструктура

Біопсихічні властивості: • темперамент;

– пам’ять;

– мислення;

анатомо-фізіологічні особливості.

ОСОБИСТІСТЬ

2-га підструктура (елементи зазнають

впливу біологічно обумовлених

властивостей особи).

Соціальний досвід:

– звички; :’;;’;-;; – навички;

– вміння; ‘ — знання.

3-тя підструктура – підструктура форм відображення (елементи зазнають
істотного впливу біологічних особливостей особи).

Психічні процеси:

— відчуття; – емоції; — уява.

– воля;

почуття; – сприйняття;

Перша підструктура формується вихованням, друга – навчанням, третя –
вправами, четверта – шляхом постійних тренувань.

Схема 20

Найближчого оточення

Побутових відносин

Сімейних відносин

Виробничих відносин

Загально-цивільних відносин

Виробничих відносин

Стать

СТРУКТУРА

ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ

Соціально-рольові ознаки

Кримінально-правові ознаки

Мотиви злочину

Характер та направленість посягань

Одиночний чи груповий характер посягань

Рядова чи організуюча роль

Фактичний чи юридичний рецидив

Строк покарання

Стаття КК

Вид покарання

Вік

Освіта

Соціальний стан

Професія і вид заняття

Сімейний стан

Місце проживання

Матеріальне забезпечення

Соціально-демо¬графічні ознаки

Морально-психо¬логічні ознаки

Світогляд

Ціннісні орієнтації

Інтелектуальні ознаки

Емоційні особливості

Вольові ознаки

Рольові особливості

Психічні аномалії, що не виключають осудність

Житлово-побутові умови

Рівень потреб

Схема 21

Суб’єкт злочину

Винний у вчиненні злочину

Підозрюваний

Обвинувачуваний

ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ

І СУМІЖНІ ПОНЯТТЯ

Підсудний

Засуджений

Схема 22

11;”

Типологія злочинців за характером антисоціальноїспрямованостіта
ціннісним орієнтаціям

Типи злочинців

З негативно-зневаж¬ливим ставленням до особи та її найважли¬віших благ
(агресив¬но-насильницькі зло¬чини)

З корисливими спо¬нуканнями, пов’яза¬ними з ігноруванням права власності
(роз¬крадання, шахрайст¬во, хабарництво та інші корисливі зло¬чини)

Індивідуалістичне, ан¬тисоціальне відношен¬ня до різних норматив¬них
установок і своїх обов’язків (хуліганст¬во, самоуправство, не¬покора
законним ви¬могам представникам влади)

З легковажно-безвід¬повідальним ставлен¬ням до існуючих по¬зитивних норм
пове¬дінки і законів (не¬обережні злочини)

Схема 23

Типологія злочинців за глибиною і стійкістю антисоціальної спрямованості

Типи злочинців і

Ситуативний Випадковий Нестійкий Злісний Особливо злісний

який учинив зло-чин під впливом несприятливих особистих і
не-особистих обста-вин який вперше вчи-нив злочин, який протирічить
за-гальній соціально позитивній спря-мованості, що ха-рактеризується
попередньою по-ведінкою який учинив зло¬чин вперше, але раніше
допускав різні правопору¬шення і аморальні вчинки

який раніше вчи¬няв злочини, але не притягувався до відповідально¬сті
або ж притя¬гувався до відпо-відальності, не пов’язаної з по-збавленням
волі який учинює зло-чин неодноразово і був засудженим до позбавлення
волі

Схема 24

О”.

самоствердження

політична

ТИПИ

ЗЛОЧИНЦІВ,

що грунтуються

на видах мотивації

корислива насильницька

корислива

насильницько-егоїстична мотивація (охоп¬лює хуліганські наміри, помсту,
ревнощі, сексуальні прагнення тощо)

анархістсько-індивідуалістична мотивація (полягає в запереченні вимог
правопоряд¬ку, нехтуванні обов’язками, що «обмежу-і ють особисту
свободу»)

легковажно-безвідповідальна мотива¬ція (є наслідком поверхового
відобра¬ження суб’єктом реальної дійсності, викривленого передбачення
майбутніх подій)

«боягузливо-малодушна» мотивація як наслідок боязні, боягузтва,
мало-душності, страху, паніки

З «вимушеною» орієнтацією на задово-лення елементарних життєвих
потреб

За основу взяті уже сформовані особисті якості злочинця, що проявилися у
вчиненому злочині.

Схема 25

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ІНДИВІДА І ФОРМУВАННЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ

СОЦІАЛІЗАЦІЯ

Поступовий вплив, що здійснюється на людину суспільством з метою
при¬щеплення їй поглядів, навичок, правил поведінки, вигідних і бажаних
для су¬спільства. Під впливом соціалізації має сформуватися соціально
корисна, з точки зору інтересів суспільства, поведінка. Саме в процесі
соціалізації індивід стає особистістю. Три етапи процесу соціалізації за
Н. В. Андрієн-ковою: первинна соціалізація (соціалі¬зація дитини);
проміжна соціалізація (соціалізація підлітка); цілісна соціалі¬зація
(перехід від юнацтва до зрілос¬ті – від 17-18 до 23-25 років).

ДЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ

Цей процес протилежний соціалізації. Наслідком не¬правильної або
недостатньої соціалізації є формування особи злочинця. Під фор¬муванням
особи злочинця розуміється закріплення в поведінці індивіда дій, що
відхиляються від вимог правових норм, правил мо¬ралі та інших приписів
со¬ціально-схвальної поведін¬ки.

РЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ

Продовження процесу соці¬алізації індивіда після вчи¬нення ним злочину.
При призначенні покарання зло¬чинцю виходять із того, що репресивний
захід повинен бути доцільним, тобто усу¬вати недоліки соціалізації.
Процес ресоціалізації перед¬бачає як виявлення дефектів особи, так і
застосування тих заходів, які поповнили б соціалізацію і допомогли
сформувати суспільно ко¬рисні навички поведінки.

Схема 26

“?:;’? і/’

ІНДИВІДУАЛЬНА ЗЛОЧИННА ПОВЕДІНКА (МЕХАНІЗМ)

Соціальне середовище

Виконання рішен-ня (реалізація)

Формування мотивації

Прийняття рішен¬ня (планування)

Посткримінальна поведінка

а) соціальне середовище;

б) конкретна життєва си¬

туація;

в) морально-психологічні

якості;

а) прогноз наслідків;

б) установка на протиправну пове-

дінку;

в) «затримка» або відмова від зло¬чинного наміру;

а) аналіз вчиненого;

б) реалізація майна;

в) приховування слідів злочину;

г) «відмивання» легалізації злочин¬

них прибутків;

ґ) алгоритм дій у разі виявлення;

Особа, яка вчиняє злочин

Причини конкретного злочину (індивідуальної злочинної поведінки)
формуються під впливом морально-психологічних властивостей особи у
взаємодії з реальними умовами соціального середовища та зовніш¬німи
обставинами (конкретної ситуації), які детермінують мотиви, намір і
рішучість учинити злочин.

Схема 27

Класифікація криміногенних ситуацій (за джерелом виникнення)

Криміногенні ситуації

Створені ЛЮДЬМР Змішані Спричинені природними сил несприятливими
обставина ами,

ми

г ——— —-— -—?

( Створені ючинцем Обопільними діями Створені іншими людьми, в тому
числі потерпілими (віктимологічні ситуації)

-, ” *” –

. -* 4 – . ч”
-. -. ; .

Неправомірними і аморальними діями

Правомірними діями

Ситуацію злочину можна визначити як сукупність обставин, в яких
опиняється особа перед або під час вчи¬нення злочину, що впливають на її
свідомість, почуття і волю та згідно з моральними властивостями якої
безпо¬середньо обумовлюють намір і рішучість вчинити умисний злочин або
призводять до необережного злочину.

Схема 28

Різновид криміногенних ситуацій

(Кожний злочин пов’язаний з конкретною криміногенною ситуацією, що має
різні джерела виникнення, просторові та часові межі, рівень, зміст і
характер впливу на особу, яка опинилася в даній ситуації)

Короткочасні (які виникають у момент злочину)

Тривалі (які виникають до вчинення злочину)

Стосується тільки даної особи

Стосується багатьох осіб

Провокуючі

За часом виникнення

За рівнем дії

Розповсюджуються на велику територію (загальні) За просторо¬вою
розповсю-дженістю

Сконцентровані на обмеже¬ній території (локальні)

Проблемні ситуації

Конфліктні ситуації

За змістом

Екстремальні ситуації

Супутні

Спонукаючі

Утруднюючі

За характером впливу на винного

Схема 29

Тема 6. Проблеми віктимології та суїциду

Віктимологічний аспект у кримінології

Віктимологія – (від лат. «уісііта» – жертва, грец. «1о§оз» – вчення –
вчення про жертву) – комплексна, міждисциплінарна галузь науки, яка
вивчає закономірності та особливості поведінки потерпілого і його роль у
процесі перетворення на жертву. , ,,., ,
,,.,•’:,./•..-..,-..:

Коло питань віктимології

‘ 1

‘ — .•F» *”»-*’ і

Жертва злочинних посягань та її роль у генезисі злочину Кримінологічно
значущі відносини та зв’язки між жертвою і злочинцем Заходи
віктимологічної профілактики

Шляхи та засоби захисту і відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому
внаслі¬док злочинного посягання

Схема ЗО

>: >

к>

СПЕЦИФІЧНІ КАТЕГОРІЇ ВІКТИМОЛОГІЇ

Віктимність – підвищена здатність людини в силу соціальної ролі або ряду
моральних та фізичних характеристик за певних обставин стати потерпілим
(жертвою).

……..І. ….

Віктимізація – процес перетворення особи на жертву злочину і наслідок
цього процесу як на оди¬ночному, так і на масовому рівні. Дсвікі
имізація — зворотний процес явища.

Вікіимізатор – особистість конкретного правопорушника, або той фактор
(чи сукупність факторів), якому належить провідна роль у процесі
віктимізації.

Віктимологічна ситуація – конкретні життєві обставини, які складаються у
зв’язку з особистими

якостями чи поведінкою потенційної жертви під час виникнення мож-ливості
спричинення їй шкоди.

Віктимологічна профілактика – система взаємопов’язаних, організаційно
забезпечених держав¬

них, громадських й індивідуальних заходів, спрямованих на ви-

; явлення, усунення чи нейтралізацію чинників, які формують

..А ‘ особисту чи масову віктимність.

Схема 31

Віктимна поведінка за своїм характером може бути:

– конкретною – коли потерпілий створює конфліктну ситуацію або бере
активну участь у її ренні (призвідник бійки і т. ін.);

ство-

– провокуючою – потерпілий своєю поведінкою створює сприятливі умови для
вчинення злочину (демонстрація багатства і т. ін.);

– легковажною – потерпілий байдуже ставиться до вчинення злочину щодо
себе (надмірна довіра, самовпевненість, недбалість і т. ін.).

Жертва – конкретна особа, організація, спільнота, держава чи міжнародний
порядок, яким злочин¬ність створює загрозу пошкодження або знищення
(Шнаидер 1. И.).

Схема 32

Класифікація жертв злочинів

Кримінально-правовий підхід

Комплексний підхід

Розрізняють

– жертву, повністю невинну («ідеальну» жертву)

– жертву з незначною виною;

– випадкову жертву (особа стає жертвою вна¬слідок збігу обставин);

– жертву, однаково винну зі злочинцем, або доб¬ровільну жертву;

– жертву з незначними якостями ризику та жи¬ве за нормальних для всіх
людей факторів ризику;

– жертву з виною більшою, ніж у злочинця;

з:

– жертву єдино винну в учиненні злочину;

– жертву з підвищеними якостями ризику, що¬до якої діє комплекс факторів
ризику;

– жертву стимулюючу, або уявну (зазвичай, це пси¬хічно хворі, малолітні
діти)

– жертву з надто високим ризиком, характери¬зується усталеною
антисоціальністю, нарко¬манією, проституцією

Схема 33

Тема 7. Організація і методика кримінологічних досліджень

Кримінологічне дослідження — процес отримання нових знань про
закономірності та тенденції зло¬

чинності, причини і умови її виникнення та існування, особу злочин-

1 ця і заходів профілактики окремих видів злочинів та злочинності в

цілому.

Основні напрями вивчення злочинності

вивчення окремих видів злочинів:

вивчення злочинності в цілому:

вивчення рівня (коефіцієнтів), структури, динаміки, характеру, географії

дослідження причин та умов учинення окремих видів злочинів

дослідження рівня (коефіцієнтів), структури, динаміки, характеру,
географії

вивчення причин, які породжують злочинність, та умов, що сприяють
формуванню причин

вивчення характеристики особливостей осіб, які вчиняють злочини

вивчення осіб, які вчинили злочини

розробка заходів профілактичного впливу на виявлених осіб

розробка заходів протидії злочинності

розробка заходів попередження злочинів окремих видів

Схема 34

теоретичні

прикладні

описові

пояснювальні

За цільовою спрямованістю

За характером результатів .

регулятивні

прогностичні

ВИДИ КРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

вибіркові

За методом збору первинної інформації

За використанням

пізнавального

інструментарію

монографічні

основного масиву

комплексні

монодисциплшарні (саме кримінологічні)

Схема 35

Забезпечення методики концептуальним апаратом Проблемно-методична
1 адекватність 1

ПРИНЦИПИ [МІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖ

КР •и

Е1 НЬ

Відповідність інформаційної бази досліджень завданням, що стоять перед
ними Економія ресурсів Відповідність методики пізнавального процесу
критеріям наукового пізнання

Схема 36

СТРУКТУРА ПРОГРАМИ КРИМІНОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

і і

1 МЕТОДОЛОГІЧНИЙ РОЗДІЛ

• постановка проблеми; • визначення об’єкта і предмета дослідження; »
визначення мети і завдань дослідження; • уточнення основних понять; »
попередній аналіз об’єкта дослідження в цілому; • формулювання робочих
гіпотез. ПРОЦЕДУРНИЙ РОЗДІЛ

Стратегічний план дослідження. Він складається довільно і передбачає: •
виділення етапів дослідження; • визначення методики реалізації кожного з
них; • вибір способу перевірки робочих гіпотез; • визначення форми
реалізації результатів дослідження.

Схема 3 7

Документальний

(Інформація, зафіксована

на папері, фотографії, інострічці, фонограмі тощо)

Опитування

(Джерелом інформації є людина)

МЕТОДИ ЗБОРУ ПЕРВИННОЇ

КРИМІНОЛОГІЧНОЇ

ІНФОРМАЦІЇ

Експертних оцінок

(Висновки компетентних осіб

(експертів) щодо явищ і

процесів, які підлягають

дослідженню)

Спостереження

(Починаючи від звичайного

візуального спостереження і

закінчуючи тими, які пов’язані

із застосуванням сучасних

технічних засобів)

Експеримент

(Дає можливість збирати

інформацію, що найоб’єктивніше характеризує явища і процеси, які
цікавлять)

Схема 38

Тема 8. Кримінальна статистика та її застосування в практичній
діяльності ОВС

Кримінальна статистика – система способів і прийомів загальної теорії
статистики вивчення тенденцій

: та закономірностей злочинності, її причин і умов, засобів і
результатів бо-

ротьби з нею.

Значення кримінальної статистики

дає можливість виявляти тенденції та закономір¬ності злочинності, її
рівень, структуру, динаміку, характер і географію, причини та умови її
існуван¬ня, результати боротьби з нею; дає можливість виявляти
тенденції зміни право-творчої, правоохоронної та правозастосовчої
дія-льності державних органів;

дані кримінальної статистики дають можливість оцінити роботу органів
кримінальної юстиції та визначити напрями її поліпшення;

матеріали кримінальної статистики використовую-ться для оперативного
управління та координації роботи правоохоронних органів;

дає можливість характеризувати роботу суду, три-валість розгляду справ
та їхні результати, застосу-вання окремих видів покарань;

матеріали кримінальної статистики складають ос-нову для розробки
прогнозу і заходів попереджен¬ня окремих видів злочинів;

дані кримінальної статистики використовуються для вдосконалення
кримінального законодавства та розробки окремих законопроектів;

матеріали кримінальної статистики відіграють важ-ливу роль у вирішенні
питань матеріально-тех¬нічного забезпечення, дислокації, фінансування та
складання штатного розкладу, підготовки кадрів правоохоронних органів.

Схема 39

Розділи кримінально-правової статистики

Статистика дізнання та досудово-го слідства – відображає діяль¬ність
органів дізнання (відповідно до ст. 101 КПК України), слідчих ОВС, СБУ,
прокуратури; Статистика кримінального судо-чинства – відображає
роботу судів усіх інстанцій щодо відправлення правосуддя;

облік зареєстрованих злочинів, виявлених осіб, які вчинили зло¬чини,
потерпілих від злочинів, кримінальних справ, матеріалів про
злочини, вирішених у відпо-відності з кримінально-процесу-альним
законодавством; — облік кримінальних справ, що на-дійшли до суду, та
підсудних;

облік засуджених осіб, щодо яких справи повернено на додаткове
розслідування тощо;

– облік якісних показників: заходи щодо розслідування злочинів, стро-ки
розслідування, кількість розкри-тих злочинів, застосування запобіж-них
заходів, профілактика злочи¬нів, відшкодування збитків тощо;

облік результатів процесуальної ді-яльності суду: кількість закритих
справ, переданих до суду, розгля-нутих в апеляційній і касаційній
інстанціях і наслідки цього розгля-ду, строки розгляду справ тощо;

облік застосування основних і додаткових заходів покарання, звільнення
від відбування покарання з випробуванням, умов¬но-дострокового
звільнення від відбування покарання тощо.

Статистика виконання виро-ків – відображає роботу установ системи
виконання покарань;

облік засуджених з розподі¬лом за видами покарань;

облік результатів діяльності суду та установ виконання покарань щодо:
заміни не-відбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від
відбуття покарання за хво-робою, звільнення від пока-рання на підставі
закону Ук-раїни про амністію або акту про помилування тощо;

облік результатів діяльності установ виконання покарань у залежності від
виду режиму.

Схема 40

Основні етапи статистичного дослідження злочинності

І. Статистичне спостере¬ження – науково-організо¬ваний за єдиною
програмою облік злочинів і осіб, які їх вчинили, шляхом реєстрації їхніх
істотних ознак.

II. Зведення матеріалів ста-тистичного спостереження -наукова обробка,
упоряд-кування, систематизація первинних статистичних даних.

III. Обробка та аналіз зведених ста-тистичних матеріалів –
науково-організований процес вивчення, спів-ставлення, порівняння
отриманих цифрових даних (між собою та з ін-шими даними) та їхнє
узагальнення.

Завдання:

збір і реєстрація повної та достовірної інформації про злочинність та
явища, по-в’язані з нею, з метою отримання масових пер-винних даних.

Завдання:

систематизувати первин-ний статистичний матері-ал, здійснити його
підра-хунок, розподілити на групи, звести разом і уза-гальнити
результати під-рахунків з метою ство-рення статистичної су-купності чи
її груп за ха-рактерними ознаками.

Завдання:

визначення рівня, структури, дина-міки злочинності, виявлення
взає-мозв’язку та ” взаємозалежності із факторами, які її обумовлюють;
ви-явлення статистичних закономірно-стей та тенденцій розвитку в
май-бутньому; визначення «тривожних» моментів у стані злочинності,
пози-тивних сторін і недоліків у діяльнос¬ті правоохоронних органів і
при-йняття на цій основі адекватних управлінських рішень.

Схема 41

Основні методи статистичного дослідження злочинності

І. Масового спостереження – суть його полягає в тому, що вивчення
великої кількості злочинів чи

осіб, які їх вчиняють, дає можливість виявити статистичні закономір-

, /…. , , ності, що не залежатимуть від окремого
факту (в основі такого

., , … , вивчення лежить закон «великих чисел»).
І;;Ь:; :,

II. Групування – суть полягає в тому, що зведені статистичні дані за
характерними однорідними ознаками (ознаки групування) розподіляють на
групи чи підгрупи для подальшої обробки.

НІ. Узагальнюючих показників – суть полягає в тому, що перетворення
абсолютних зведених величин

в узагальнюючі показники (відносні та середні величини) дас мож-

……. ,… ‘ і .. і ливість встановити та виміряти одним
числом найбільш типові взае-

… _ ‘ мозалежності, взаємозв’язки (функціональний чи
кореляційний) та

* – закономірності злочинності.

Схема 42

СТАТИСТИЧНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Об’єкти спостереження

злочини злочинці покарання

діяльність правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю

звітність (загальнодержавна та відомча) Форми статистичного
спостереження спеціально організовані статистичні спостереження
(уточнення та перевірка звітних даних)

Схема 43

за часом проведення

Види

статистичного спостереження

за охопленням одиниць сукупності

перервне (періодичне, одноразове)

І;

І ‘ : ‘ (‘і’-‘

поточне (безперервне)

л несуцільне суцільне

\ г

вибіркове монографічне основного масиву

способи виборки

проста випадкова механічна типова серійна

і,,». _.„

Схема 44

Форма документів первинного обліку злочинів у правоохоронних органах

форма 1

(статистична картка

на виявлений злочин)

журнал реєстрації заяв і повідомлень

журнал обліку кримінальних справ

картка формуляр

форма 2

(статистична картка на особу, яка вчинила злочин)

журнал обліку осіб,

які вчинили злочини, тощо

форма 1.1

(статистична картка про наслідки розслідування

злочину)

форма 1.2

(статистична картка про результати відшкодування

матеріальних збитків

та вилучення предметів

злочинної діяльності)

форма З

(статистична картка про рух кримінальної справи)

форма 4

(статистична картка на зло-чин, за вчинення якого особі пред’явлено
обвинувачення)

форма 6

(статистична довідка про

наслідки судового розгляду

кримінальної справи)

Схема 45 —

ВИДИ СТАТИСТИЧНИХ ГРУПУВАНЬ

типологічні групування

систематизують (групують) різнотипну сукупність злочинів в однорідні
сукупності за характерними, суттєвими ознаками (наприклад, поділ
злочинів відповідно до розділів Особливої частини Криміналь-ного кодексу
України)

варіаційні (структурні) групування

поділ якісно однорідної сукупності на групи за величиною кількісної
(варіюючої) ознаки (наприклад,

поділ злочинців за віковою характеристикою, кількості судимостей тощо)
:

аналітичні групування

ставлять за мету виявлення взаємозв’язку та взаємозалежності між
окремими явищами та ознаками (наприклад, залежність між злочинністю та
пияцтвом, рівнем освіти, особливостями соціально-побу-тових умов тощо)

І. .,,..

‘)!.•

Схема 46

УЗАГАЛЬНЮЮЧІ ПОКАЗНИКИ В КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІИ

СТАТИСТИЦІ

‘ абсолютні

величини, які характеризують розміри сукупності в певних умовах
території та часу, взятих із таб-! лиць без будь-яких перетворень.
Завжди поіменовані одиниці виміру (наприклад, на території України в
2000 році зареєстровано 4800 умисних убивств, із них 173 – із
використанням вогнепаль¬ної зброї)

ВІДНОСНІ

величини, які характеризують сукупність якісних однорідних ознак
злочинності у взаємозв’язку та взаємозалежності в результаті
співставлення їхніх кількісних параметрів один з одним (у відсотках, або
частках одиниці, кратних чи поіменованих числах)

середні ‘” “‘” —•-

величини, які характеризують якісно однорідну сукупність явищ за певною
кількісною ознакою (на-приклад, середній вік осіб, які вчинили злочини
проти особи, власності тощо)

Схема 47

Тема 9. Загальні проблеми попередження злочинності

СИСТЕМА ЗАХОДІВ БОРОТЬБИ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ |

Сукупність заходів

економічні

ПОЛІТИЧНІ

правові

психологічні

організаційні

технічні

спрямовані на:

— усунення (послаблення) факторів, які сприяють вчиненню злочинів;

– запобігання, виявлення, недопущення, розкриття та розслідування
злочинів, а також встановлен¬ня осіб, які їх готують, учинюють чи вже
вчинили;

– розшук осіб, які ухиляються від органів дізнання, слідства, суду та
кримінального покарання;

здійснення кримінального правосуддя;

– виправлення осіб, які вчинили злочин, і контроль за їхньою поведінкою
після відбуття покарання;

• відшкодування негативних наслідків злочинів.

Схема 48

Соціальна система попередження злочинності “‘*

Суб’єкти профілактичної діяльності |

Парламент

Уряд

Президент

Громадські організації і колективи робітників

Адміністрація установ і підприємств

Інші державні органи

Правоохоронні органи

Об’єкти профілактичної діяльності

Причини і умови, які обумовлюють злочинність (економічні, ідеологічні,
організаційно-управлінські, правові, технічні та ін.)

Заходи попередження злочинності

V©

Спеціально-кримінологічні щодо:

– видів злочинів і типів антисуспільної

поведінки;

сфер суспільного життя (виробництво, державне управління та ін.);

– специфічних криміногенних груп;

галузей економіки і сфер господарської діяльності; специфічних
територіальних зон і об’єктів.

Вплив на фактори, які безпосередньо

обумовлюють на антисуспільну

орієнтацію особи

Індивідуальна профілактика

Вплив на осіб, від яких мож¬на чекати вчи-нення злочину

Схема 49

Щодо сфер життєдіяльності:

– економіки і господарської діяльності;

– політичної організації суспільного життя;

– соціальних відносин;

– ідеології і культури;

– сім’ї і побуту.

З урахуванням кримінологічного аспекту загальносуспільних проблем

Забезпечення належних умов морального формування індивіда

Класифікація профілактичних заходів _|

і і ‘ і
4 ”

За рівнем профілак-тичної діяльності:

– загальносоціальні; – спеціально-криміно-логічні. За об’ємом та
спрямованістю:

– загальні; – індивідуальні; – спеціальні. За масштабом:

– загальнодержавні; – регіональні; – місцеві (район, місто); – на
окремому об’єкті. За суб’єктами застосування:

– державних органів, установ і організацій; – громадських організацій; –
окремих громадян.

4 г

За змістом:

– соціально-полі-тичні; – економічні; – ідеологічні; –
культурно-ви¬ховні; – організаційно-управлінські; – правові; –
кримінологічні; – технічні. За ступенем «радикальності», які:

– запобігають виникненню кри-міногенних явищ та ситуацій; — усувають
можливість впливу криміногенних явищ і ситуа¬цій; — нейтралізують вплив
кримі-ногенних явищ і ситуацій; — послаблюють вплив криміно-генних явищ
і ситуацій; – локалізують вплив криміно-генних явищ і ситуацій. За
правовою характеристикою, які:

– ґрунтуються на принципах пра¬ва, але безпосе¬редньо ним не
регулюються; – регулюються пра¬вом безпосеред¬ньо. За спрямованістю:

– за видами злочинів і типами злочинної поведінки; – за сферами
суспільного життя; – за специфічними криміноген¬ними групами і
суб’єктами; – за галузями і сферами матері¬ально-економічної
діяльнос¬ті; – за територіальними зонами, ре-гіонами і об’єктами.

-•

Схема 50

Складові елементи системи суб’єктів профілактики злочинів

Органи державної влади і управління зверху донизу від Верховної Ради і
Кабінету Міністрів до місцевих Рад народних депутатів і райадміністрацій

Органи господарської і культурно-виховної діяльності (міністерства і
відомства, адміністрація підпри¬ємств, культурно-виховні заклади)

Суд і правоохоронні органи (прокуратура, внутрішніх справ, служби
безпеки, митні, охорони державного кордону, державної податкової служби,
установ виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби,
рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють
правозастосовчі або пра¬воохоронні функції).

Громадські організації (профспілкові, ДНД, громадські пункти охорони
порядку, товариські суди, ради профілактики, ради наставників)

Трудові колективи (колективи підприємств, установ і організацій;
первісні трудові колективи: цехи,

дільниці, бригади) ; ;: >,•;

Окремі громадяни (шефи, наставники, громадські вихователі, члени ДНД)

Схема 51

Повідомлення, листи, заяви громадян і посадових осіб, підприємств,
установ, орга¬нізацій

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ПРО ОСІБ, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ

ІНДИВІДУАЛЬНОМУ ПРОФІЛАКТИЧНОМУ ВПЛИВУ

Книга обліку заяв і повідомлень в ОВС, журнали обліку злочинів,
кримінальних справ і осіб, які вчинили злочини.

Матеріали про відмову в по-рушенні кримінальних справ і про
адміністративні правопо-рушення

Довідкові профілактичні картотеки, оперативно-до-відкові картотеки тощо

Матеріали, що надходять від слідчих, органів дізнан-ня, установ
виконання по-карань тощо

Вироки судів, справи при-ватного обвинувачення

Матеріали громадських організацій (товарись¬ких судів, ДНД)

Схема 52

переконання ; . Примусу

МЕТОДИ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ

стимулювання заохочення

Схема 53

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ЗАХОДІВ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ 1

Конкретність і практична доцільність Законність і соціальна
справедливість Демократизм і гласність Комплексність і системність

Наукова обґрунтованість Гуманізм Реальність і економічність

Схема 54

,и’-.’,»• . >’

Тема 10. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі

злочинністю

Прогноз – це результат передбачення, висновок про ймовірність настання
певних змін в об’єкті дослідження.

Функції соціального прогнозу

орієнтуюча (вибір найоптимальнішої цілі та шляхів її досягнення, а також
пріоритетних напрямів розвитку);

нормативна (визначення основних соціальних потреб у майбутньому та
спо¬собів їхнього вирішення);

попереджувальна (визначення можливих негативних наслідків того чи іншого
явища).

Прогнозування – процес наукового передбачення майбутнього на основі
аналізу минулого і теперішнього для розробки комплексу заходів
досягнення визначеної мети.

Схема 55

Кримінологічний прогноз – ймовірне передбачення майбутніх тенденцій
рівня, структури та ди¬наміки злочинності, особливостей її причинного
комплексу.

Завдання кримінологічного прогнозу

Вимоги до кримінологічного прогнозу

виявлення загальних тенденцій розвитку та змін злочинності в
майбутньому;

ґрунтуватися на достовірних знаннях та ін¬формації;

виявлення обставин, які мали б суттєве зна¬чення для підготовки
перспективних планів;

якість підготовки має бути найвищою, що дасть можливість уникнути
факторного пере¬насичення;

розробка загальної концепції боротьби зі зло¬чинністю, складовою
частиною якої с визна¬чення основних напрямів розвитку правоохо¬ронних
органів;

по можливості, охоплювати всю сукупність соціально-економічних факторів,
які одночас¬но здійснюють вплив на злочинність;

виявлення можливих змін рівня, структури, динаміки та характеру
злочинності у майбут¬ньому.

необхідно повною мірою використовувати всі можливі конкретні методи та
методики про¬гнозування.

Схема 56

Методи кримінологічного прогнозування

Екстраполяція – розповсюдження встановлених у минулому тенденцій на
майбутнє шляхом рівнян¬ня динамічного ряду або знаходження лінії, яка
віддалена від точок реальних зна-.,,., ..,, чень конкретного
явища за всі роки спостереження, на мінімальну суму квадратів відстані.

Моделювання — дослідження якого-небудь явища, процесу або системи на
основі їхніх раніше встанов¬лених характеристик, зв’язків і
закономірностей. Спочатку утворюється модель від-…… . –
повідного об’єкта, потім дослідження продовжується на даному прообразі
реального.

На підставі отриманих даних робиться прогноз.

Метод експертних оцінок — залучення знань і творчих здібностей групи
компетентних осіб (експертів)

,,; . І :: .. , .’,.. для визначення майбутнього стану
об’єктів, які цікавлять. Число експер-

•••—-«» тів повинно бути достатнім (близько 20-25 чол.) для
статистичної оброб¬ки їхніх думок.

Схема 57

Види кримінологічного прогнозування

на рівні злочиннос¬ті в цілому;

на рівні суспільства в цілому;

на рівні республіки в цілому;

надкороткострокове (опера¬тивне) (доба, тиждень, мі¬сяць, квартал);

на рівні окремих видів злочинності (неповнолітніх, жі¬нок, організованих
груп тощо);

на рівні окремих ви¬дів злочинів (вбив¬ство, крадіжка, ви¬магання тощо)

на рівні різних со ціальних іруп;

на рівні різних кон¬кретних осіб

на рівні регіону, автономії, області;

на рівні міста, ра¬йону, окремого на¬селеного пункту

короткострокове (від 1 до 3 років);

середньострокове (від 3 до 5 років);

довгострокове (від 5 років і більше)

Схема 58

План — це різновид управлінського рішення, поданого у вигляді системи
взаємопогоджених і взає¬мопов’язаних заходів, які потрібно здійснити у
встановленій послідовності та визначені строки з метою досягнення
поставлених цілей.

Кримінологічне планування – цілеспрямований процес розробки плану, в
якому на основі цілей і завдань

‘ ! • боротьби зі злочинністю окреслюються шляхи и засоби їхнього
виконан-

•–. ня, нормативне, інформаційне,
організаційне, методичне та ресурсне за-

; , “‘” безпечення на визначений термін. Планування
дає можливість зробити та¬

ку діяльність раціональною, системною, ефективною.

Принципи планування

наукової обгрунтованості, суть якого полягає в тому, що планування
повинно здійснюватися на основі наукового аналізу об’єктивної дійсності,
в умовах якої реалізовуватиметься план;

законності, який передбачає розробку планів відповідно до чинного
законодавства;

актуальності, який означає необхідність у процесі планування визначити
пріоритетні напрямки профі¬лактичної діяльності;

реальності, який повинен враховувати об’єктивні можливості суб’єктів
профілактики;

конкретності, який передбачає однозначність змісту запланованих заходів,
термінів їхнього виконання, суб’єктів реалізації та контролю;

узгодженості, який означає узгодження в межах плану всіх його складових
частин, аби вони не супере¬чили один одному;

субординації, який полягає у підпорядкуванні заходів короткострокових
планів довгостроковим, ниж¬чих ланок суб’єктів профілактики вищим.

Схема 59

Програма боротьби зі злочинністю

ент який визначає систему заходів боротьби зі злочинністю шляхом
визначення завдань, засобів,| Тв еташв механізму реалізації відповідних
заходів системи, а також вміщує показники очікува-| них результатів.

Структура програми боротьби зі злочинністю

концепція

організаційно-правове забезпечення кадрове забезпечення

підсистеми заходів боротьби з окремими видами злочинів і негативними
соціальними явищами,

що їх обумовлюють

прийняття участі недержавних об’єднань у боротьбі зі злочинністю

правове інформування населення у сфері боротьби зі злочинністю

фінансування програми

строки реалізації програми

контроль за реалізацією програми

Схема 60

Основні етапи кримінологічного планування

підготовчий – збір та обробка кримінологічної інформації, визначення
основних завдань на термін

ПЛсіНуВсіННЯ,

вносить

збору пропозицій – особа, відповідальна за складання плану, доводить
отриману на підготовчому етапі інформацію до керівництва суб’єктів
профілактики, а потім узагальнює їхні пропозиції і до відповідного
плану;

узгодження плану – передбачає координацію дій окремих суб’єктів з
урахуванням їхніх наявних ре¬сурсів, а також узгодження заходів
нижчестоящих органів з планом вищестоящих;

затвердження плану – етан, на якому керівник нижчестоящого органу,
перевіривши відповідність

плану основним завданням, що стоять перед цим органом, та планам
вищестоящих органів затвео-

джує його. г ‘ н

Схема 61

Інформаційне забезпечення кримінологічного планування – цілеспрямована
діяльність збору, обробки, зберігання та використання інформації з метою
забезпечення ефективного функціонування системи профі¬лактики злочинів.

Джерела кримінологічної інформації

матеріали державних органів і громадських організацій, які здійснюють
профілактичну функцію;

плани роботи суб’єктів профілактики злочинів за відповідний звітний
період;

загальнодержавна та відомча статистична звітність щодо результатів
роботи правоохоронних органів

у боротьбі зі злочинністю;

матеріали кримінальних справ, про відмову в порушенні кримінальних
справ, документи первинного обліку злочинів, матеріали адміністративного
провадження;

повідомлення засобів масової інформації, звернення і повідомлення
окремих громадян;

матеріали вивчення громадської думки щодо стану злочинності та заходів
боротьби з нею.

Вимоги до кримінологічної інформації

_г

повнота

об’єктивність

достатність

своєчасність

корисність

їй ….»., …««.,.-..,.

Схема 62

за масштабом

трудових і навчальних колективів

громадських об’єднань

відомчі

міжвідомчі

Види кримінологічного планування

і-.: .« і— за термінами виконання * г

• •-=•• І-.НІ

короткострокові (річні)

середньострокові

(від 1 до 3 років) >’ І>’Н*’

перспективні X г.Л1 *

(5 років)

за обсягом роботи

оперативні

окремих видів злочинів

комплексні

і, і’!

регіональні

ІІ ‘.-.І. :>ІНІІІЛ-

Схема 63

Iі ‘.’.^І.’Н”

Тема 11. Аналіз зарубіжних кримінологічних концепцій причин злочинності

Процес народження нових концепцій та модифікація старих відбувається на
рівнях:

соціологічному

психологічному .- – .

медико-біологічному

-.-.-_. . .„ ..

….. . ,-. .. , …. _ …….

психіатричному . >•:…

‘ ‘..-> ‘,’:•-• •• ‘ •

психоаналітичному /’.-(І.” і •’:””,;

економічному — – -• •

,..-… . – . .

культурологічному та інших : •.-. ‘*- ‘:. ;.. • І’.: ‘.

:-: ;лч’«; *•;: Схема 64 1 »’і>^ ‘.;

Біологічні та біосоціальні концепції причин злочинності

Теорія природженого злочинця

злочинцями народжуються, а тому мають цілком виражені анатомічні і
психофізіологічні ознаки (Ч. Ломброзо, його послідовники в Італії: Р.
Гарофало, Е. Феррі, Д. Тулліо; в Німеччині: Е. Кречмер, В. Задер; в США:
Е. Хутон, У. Шелдон).

Генетичні теорії

П. Джекобс, Й. Ланге, Ф. Штумпорль, М. Шланг

Психіатричні концепції

ІЗ. Фрейд, Г. Годдард, У. Реклес, Г. Сайкс, Д. Митза

теорія спадковості

теорія близнюків

теорія хромосомних

аномалій

теорія «родинного дерева»

теорія біохімічного аналізу

теорія расової схильності

психоаналітична концеп¬ція

концепція

внутрішнього регулювання

поведінки

концепція розумового розвитку

концепція нейтралі¬зації або психологіч¬ного захисту

Теорія конституційної схильності

Е. Кречмер, У. Шелдон, Е. Хутон

Теорія соціального захисту

Ф. Граматіка

Теорія небезпечного стану

Р. Гарофало, Ж. Пінатель, 1. Сабо, Дж. Канепай

Схема 65 “‘

Соціологічні та соціопсихологічні концепції причин злочинності

А. Кетле, Г. Тард, Р. Мертон, Е. Дюркгейм, Е. Сатерленд, А. Коен, В.
Міллер, Ф. Танненбаум, Т. Селлін

теорія стигми (інтеракціоністський підхід до аналізу злочинності)
;

теорія аномії

теорія диференційованої асоціації

радикальна кримінологія

архітектурна кримінологія

теорія соціальної превенції злочинності

теорія конфлікту культур

Схема 66

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Тема 12. Правові та організаційні основи діяльності
ОВС у попередженні злочинів

ОСНОВНІ НАПРЯМИ

ПРОФІЛАКТИЧНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Профілактика пияцтва, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії,
проститу-ції, розповсюдження венеричних захворювань і СНІДу

Профілактика

бродяжництва, дитячої бездоглядності правопорушень неповнолітніх

Профілактика групової, організо-ваної і професійної злочинності

Профілактика правопорушень у сфері побутових відносин

Профілактика рецидивної злочинності

Схема 67

Основні завдання ОВС щодо попередження злочинів

Захист життя, здо¬ров’я, прав і сво¬бод громадян, власності від
зло¬чинних посягань і забезпечення громадської без¬пеки

Виявлення і ана¬ліз причин і умов, які сприяють вчи¬ненню злочинів,
вжиття заходів для їхнього усу¬нення

Встановлення осіб, які готуються до вчинення злочину і вжиття заходів із
запобігання або припинення злочи¬нів, недопущення шкідливих наслід¬ків

Виявлення осіб, протиправна по¬ведінка яких дає підстави вживати до них
відповідні заходи профілак¬тичного впливу

Забезпечення актив¬ного залучення гро¬мадськості до робо¬ти з
попередження злочинів, інформу¬вання населення про засоби і методи
пра¬вового захисту від злочинних посягань

Попередження злочинів – діяльність служб, підрозділів і співробітників
ОВС у межах їхньої компе¬тенції щодо запобігання або припинення злочинів
та інших правопорушень;

..і „,.._….: ‘ …- . виявлення та усунення причин і умов, які
сприяють їхньому вчиненню; вплив

~. на осіб зі стійкою антигромадською поведінкою з метою недопущення
з їх¬нього боку протиправних дій.

Схема 68

от:

Система суб’єктів профілактики злочинів в ОВС

Суб єкти профілактики злочинів

Міліція громадської безпеки

1. Управління, відділ

адміністративної служ¬

би міліції:

– підрозділи охорони

громадського порядку;

– дільничних інспекто¬

рів міліції;

– з питань радіоактив¬

ного забруднення;

– паспортної, реєстра¬

ційної та міграційної

роботи.

2. Державна автомобіль¬

на інспекція (ДАІ).

3. Підрозділи судової мі¬

ліції.

Управління, відділ по боро-тьбі з організо-ваною злочин-ністю (УБОЗ)
Кримінальна міліція

1. Карний розшук. 3. Державна служба бо-ротьби з економічною
злочинністю (ДСБЕЗ). 4. Управління, відділи по боротьбі з незаконним
обігом наркотиків (УБНОН). 5. Кримінальна міліція в справах
неповнолітніх. 6. Експертно-криміналіс¬тичне відділення. 7. Відділення,
група з контролю та коорди¬нації діяльності ОВС у портах і
аеропортах.

1. Органи досудового слід¬

ства і дізнання.

2. Спеціалізовані підрозділи.

3. Державна служба охоро¬

ни.

4. Державна пожежна охо¬

рона.

5. Служба віз і реєстрації.

Схема 69

Правове забезпечення профілактики злочинів

Конституція України

Законодавчі акти ^^^^

Закони України («Про міліцію», «Про прокуратуру», «Про СБУ» та ін.)

Кодекси України (Кримінальний, Кримінально-процесуальний,
Виправно-трудовий та ін.)

Нормативні

акти державного

управління

Укази і розпорядження Президента України

Постанови уряду України, уряду Республіки Крим, місцевих виконавчих
органів, міністерств і відомств

Накази, інструкції, статути правоохоронних органів, міністерств і
відомств

Схема 70

Класифікація інформації, яка використовується в профілактичній
діяльності

Загальносоціальна

Види інформації за змістом

Спеціально-кримінологічна

Демографічна

Економічна

Про злочинність і її детермінанти

Про адміністративні правопорушення

Про неповнолітніх, які схильні до вчинення правопорушень

Соціально-культурна

Про злочинні угруповання, в тому числі організовані

Про осіб, які втягують неповно¬літніх у протиправну діяльність

Про раніше судимих осіб та осіб, за

якими встановлений адміністративний

нагляд

Про осіб, які ведуть антисуспільний спосіб життя

Про стан і результати профілак¬тичної роботи ОВС

Про сили і засоби, які застосо¬вуються в профілактиці злочинів

Про негативні явища в різних сферах

соціального життя (виробничій,

побутовій і відпочинку)

Про інші категорії осіб, які

з урахуванням їхньої поведінки

можуть вчинити злочини

Схема 71

ЕТАПИ РОБОТИ З ІНФОРМАЦІЄЮ

Збір

Реєстрація і зберігання

Обробка, аналіз і використання

Проводиться службами і підрозділами ОВС в про¬цесі їх повсякденної
дія¬льності.

Здійснюються у формах, визначених нормативними актами МВС (картотеки,
журнали, звітні таблиці, магнітні і магнітно-оптичні носії інформації).

Здійснюється з урахуван¬ням конкретної мети, з ви¬користанням методів
пра¬вової статистики, криміно¬логічних методів дослід-ження (по
територіях, об’єктах, за місяць, квар¬тал, рік і більший період).

Схема 72

ЗАГАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА ЗЛОЧИНІВ ОВС

Форми загальної профілактики злочинів 1

Аналіз стану і резуль-татів боротьби зі зло-чинністю.

Вивчення матеріалів друку, повідомлень по-садових осіб, заяв гро-мадян.
Систематичне обстежен¬ня об’єктів, місць масо¬вого перебування
грома¬дян.

Правовиховна робота з населенням, у трудових і навчальних колекти¬вах,
з окремими грома¬дянами.

Інформування органів дер-жавної виконавчої влади, посадових осіб про
стан злочинності та заходи бо-ротьби з нею.

Проведення рейдів і спе-ціальних операцій.

Загальна профілактика злочинів – це система спеціальних заходів,
спрямованих на усунення чи нейт-ралізацію причин і умов злочинності в
цілому.

Схема 73

Основні заходи загальної профілактики злочинів ОВС

Усунення і нейтралізація криміноген¬них факторів, які сприяють злочинам.

Створення на основі аналізу кримінологіч¬ної (оперативної) об¬становки
умов, які об’¬єктивно запобігають вчиненню злочинів на визначеній
території.

Підготовка і направлення у відповідні державні ор¬гани, громадські
об’єд¬нання, посадовим особам подання про усунення при¬чин і умов, які
сприяють учиненню злочинів.

Ініціативне на¬дання послуг по захисту і охороні майна усіх форм
власності на під¬ставі змісту уго¬ди.

Надання техніч¬них і інженерних заходів з метою забезпечення без¬пеки
дорожнього руху і пожежної безпеки.

Проведення комп¬лексних і цільових оперативно-профі¬лактичних заходів з
метою виявлення і нейтралізації зло¬чинних груп, затри¬мання злочинців
та інших правопоруш¬ників.

Надання консуль¬тацій громадянам, щодо яких най¬більш вірогідне вчинення
злочи¬нів, про заходи захисту від зло¬чинних пося¬гань.

Залучення населен¬ня, громадськості до роботи з поперед¬жень
правопору¬шень і охорони гро¬мадського порядку в жилих мікрорайо¬нах, на
об’єктах ма¬сового перебування громадян.

Взаємодія з від¬повідними держа¬вними органами, міністерствами,
установами, орга¬нізаціями, добро¬дійними органа¬ми.

Проведення пат¬рулювання засо¬бами ОВС і гро¬мадськості в міс¬цях із
найбільш високим рівнем вуличної злочин¬ності.

Схема 74

Індивідуальна профілактика злочинів в ОВС

Методи індивідуальної профілактики злочинів

Переконання

Примусу

Форми:

– профілактичні бесіди;

– публічне обговорення про¬

типравної поведінки;

– залучення до соціально ко¬

рисної діяльності;

– шефство і кураторство.

Способи:

-роз’яснення;

– спростування;

– авансування довірою;

-порівняння; ……. І„.

– роз’єднання;

– моральна підтримка;

– подяка.

Засоби:

– попередження; «

– штраф; ‘*'”‘”‘ ‘; ‘ г

– онлатне вилучення предмета;

– офіційне застереження;

– конфіскація предмета;

– позбавлення спеціального права;

– виправні роботи;

– адміністративний арешт;

– громадське осудження;

– обмеження дієздатності;

– адміністративний нагляд;

– кримінально-иравовий вплив.

Індивідуальна профілактика злочинів — це сукупність спеціальних заходів
щодо конкретних осіб, які: а) не вчинили протиправних діянь, але
знаходяться в несприятливих умовах і під їхнім впливом можуть вчинити
такі дії; б) ведуть антисуспільний спосіб життя, вчинення
правопорушення, характеризуються формуванням умислу і мотиву на вчинення
злочину, підготовкою конкретного злочину; в) вчинили замах на злочин,
але не довели його до кінця; г) вчинили злочин і можуть допустити
рецидив.

Схема 75

Заходи, які здійснюються ОВС щодо індивідуальної профілактики 1

г г т г

Контроль за дотри-манням звільненими з місць позбавлення во¬лі норм,
установлених з мстою недопущення з їхнього боку повтор¬них злочинів.
Забезпечення контролю за неповнолітніми, які систе-матично допускають
право-порушення і антисуспільні вчинки, надання допомоги в побутовому і
трудовому влаштуванні та навчанні. Спостереження за по-ведінкою окремих
ка-тегорій осіб (засудже¬них умовно та ін.) з метою попередження
злочинів та інших правопорушень. Розшук і затримання осіб, які
переховую-ться від органів ді-знання, слідства і су-ду,
ухиляються від ви-конання кримінально¬го покарання.

г г ^ г

Реалізація оперативно-роз-шукової інформації щодо осіб, які
готуються до вчи¬нення злочину, з метою прийняття необхідних
захо¬дів для схилення до відмови від доведення злочину до кінця,
недопущенню шкід-ливих наслідків. ,„ _ , Оперативне реагування
ОВС на повідомлення громадян, посадових осіб та іншу інформа-цію
про вчинені злочи¬ни з метою затримання злочинців і розкриття
злочинів по «гарячих слідах». Роз’єднання виявле¬них злочинних
груп, у тому числі організо¬ваних, і припинення злочинної
діяльності осіб, які входять до них. ;

оо

Схема 76

Завдання індивідуального попередження злочинів

Визначення кола осіб, від яких можна чекати вчинення злочинів

Виявлення джерел і умов несприятливого впливу на них

Індивідуальне прогнозування злочинної поведінки

Планування індивідуально-запобіжного впливу

Застосування передбачених законом заходів, які забезпечують
активно-корегуючий вплив

Схема 77

Тема 13. Кримінологічна характеристика та профілактика негативних
соціальних явищ, пов ‘язаних зі злочинністю

Злочинний обіг наркотичних засобів – сукупність злочинів, що пов’язані з
незаконним обігом нарко-1

тичних засобів. І

Сукупність злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних
засобів:

контрабанда, виробництво, виготовлення, придбання, зберігання,
перевезення, пересилання, збут

— викрадення, вимагання, заволодіння шляхом шахрайства або
зловживанням службовим становищем | —| викрадення, привласнення,
вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів
|

незаконне публічне вживання наркотичних засобів

організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи
виготовлення наркотичних засобів

незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених
документів на отримання

наркотичних засобів

незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів

спонукання до вживання наркотичних засобів

порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів

спонукання неповнолітніх до застосування допінгу

Схема 78

00 00

Наркоманія – хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною
інтоксикацією внаслідок зловжи¬вання наркотичними засобами, що віднесені
до таких конвенціями 00Н чи Комітетом з -_^ контролю за наркотиками
при Міністерстві охорони здоров’я України, і характеризу-ється психічною
або фізичною залежністю від них.

Наркобізнес – широкомасштабна корисна злочинна діяльність у сфері
незаконного обігу наркотиків, що здійснюється як одноособово, так і
високооргані-зованими злочинними угрупованнями у вигляді промислу.

Ознаки наркобізнссу

масштабність незаконних дій з наркотиками;

особлива конспіративність наркоділків, аж до переходу на нелегальне
становище у випадку виявлення;

високий рівень організації злочинних формувань;

надприбутковість злочинного промислу.

Схема 79

Соціальний стан осіб, які перебувають на наркообліку

78,3

до 16 років (0,9%)

16-17 років

(3,8%)

18-29 років

(72,7%)

ЗО і більше років (22,6%)

00 чО

Схема 80

@Не працюють, не навчаються – 78,3%

П Службовці – 2,0%

^Робітники-10,1% -;

ШУчні шкіл, ПТУ-2,9%

? Студенти технікумів, ВУЗів – 1,0%

? Інші категорії – 5,7%

23,6

О жінки –

23,6%

ПИ чоловіки –

76,4%

76,4

ЧО

Перебуває на обліку споживачів наркотиків

Перебуває на обліку неповнолітніх споживачів наркотиків

100

50-

107,1 тис.

86,5 тис

68,8 тис

55,7 тис

24 тис.

1986 1995 1997 1999 2001

л. 4 тис. 3,9 тис.

3,4 тис. і*

3- М Щ 2,8 ніс \ \ І

і 2,3 тис •

2- І

ЧИ і V

1- ^ ,1

‘і ‘4

0- і; т

1986 1995 1997 1999 2001

Схема 81

Стан боротьби зі злочинністю, пов’язаною з незаконним обігом наркотичних
засобів

Виявлено злочинів у цій сфері

Виявлено осіб, які вчинили злочини, пов’язані з наркотиками

Ліквідовано угруповань наркозлочинців

47,9

50-і 38,1 38’2

тис. тис. 42,8 тис. ТИС.

ряд ; ;,а щ

25-1 ; Г”

0- ‘—»——-^ І:;;::;;^;У:;:::;;;;Я

1995 1997 1999 2001

26.1 тис.

32,1 тис.

35,6 тис.

29,4 ніс.

ч*4

1995 1997 1999 2001

Схема 82

Зв’язок пияцтва зі злочинністю

Знижує адекватну реак¬цію на різні зовнішні по¬дразники

Дезорганізує важливі для поведін¬ки людини процеси збудження і
гальмування, паралізує розум і волю

Веде до деградації особистості, зни¬женню трудової і творчої активності,
втрати позитивних соціальних зв’язків

Консолідує людей на соціально-по-очній, у тому числі криміногенній,
основі

Порушує правильне сприйняття об’єк¬тивної дійсності і конкретної
обстановки

Посилює збудженість і знижує соціально-напра¬цьовані навички
стрима¬ності та самообмеження

Посилює нестриманість, грубість, агресивність, жорстокість, інші
анти¬соціальні властивості і схильності

ПИЯЦТВО

Сприяє віктимізації людини

Штовхає людину на вчинення злочинів заради отримання засо¬бів на пиятику

Схема 83

Ліі V

ЗАХОДИ ПРОФІЛАКТИКИ ПИЯЦТВА

Попередження розпиття

спиртних напоїв та перебу-вання в нетверезому стані у громадських
місцях, яке гань-бить людську гідність і гро-мадську мораль.

Недопущення пияцтва на підприємствах та установах і перебуван¬ня на
роботі в нетвере¬зому стані.

Попередження пияцтва ред неповнолітніх і молоді

Примусове лікування

Попередження сімейно-по¬бутового пияцтва, у сфері

Антиалкогольна пропаганда, яка проводиться співробіт-никами внутрішніх
справ, під час бесід, виступів, у за-собах масової інформації.

Контроль за дотриманням анти-алкогольного законодавства.

ДОЗВІЛЛЯ.

Схема 84

Проституція – надання особою платних сексуальних послуг, прибутки від
яких є основним джерелом її існування.

Суспільна небезпека проституції

тісний зв язок із злочинним світом;

розповсюдження венеричних захворювань та поширення ВІЛ/СНІДу;

падіння суспільної моралі внаслідок втягування в промисел нових осіб із
молодіжного середовища;

руйнація сімейних устоїв;

об’єднання проституток з ділками «тіньової економіки», і як похідне –
порнобізнес, утримання домів розпусти;

взаємообумовленість проституції, алкоголізму, наркоманії, СНІДу.

Детермінанти проституції і СНІДу

соціально-економічні

морально-етичні

фізіологічні

сімейно-нобутові

Схема 85

Заходи профілактики проституції і СНІДу

спеціального характеру

загального характеру

підвищення загальної культури, посилення ес¬тетичного, статевого
виховання у школі, сім’ї;

підвищення життєвого рівня населення в ціло¬му; матеріального становища
молодих жінок та сімей (вирішення проблем житла, працевлаш-тування,
освіти);

удосконалення санітарно-просвітницької

діяльності, форм та методів профілактики

венеричних захворювань і СНІДу;

забезпечити належний соціальний захист ВІЛ-ін-фікованих та хворих на
СНІД; медичних праців¬ників та інших осіб, виконання професійних
обо-в’язків яких пов’язане з ризиком інфікування ВІЛ;

посилити в ч. З ст. 130 КК України відповідаль¬ність за завідоме
поставлення в небезпеку зара¬ження ВІЛ, якщо ці дії вчинила особа,
раніше засуджена за зараження ВІЛ або малолітнього;

заборонити демонстрацію фільмів, які пропа¬гують сексуальну розпусту та
вседозволеність;

підвищення соціального статусу сім ї,

престижу жінки і матері, надання сімейно-

нсихологічних консультацій;

покінчити з «епідеміологічною

благодушністю», замовчуванням згубності

розповсюдження інфекції СНІДу.

створити громадські формування «антиСНІД»;

удосконалити роботу створених при УМВС України в областях спеціальних
підрозділів «мі¬ліції моралі» по боротьбі з проституцією,
розпо-всюдженням венеричних захворювань і СНІДу.

Схема 86

Тема 14. Кримінологічна характеристика та попередження злочинності
неповнолітніх

Злочинність неповнолітніх – сукупність злочинів, що вчиняють особи у
віці від 14 до 18 років.

Тенденції розвитку злочинності неповнолітніх (за останні п’ять років)

абсолютне число зареєстрованих злочинів практично залишається
стабільним;

на одного підлітка стало припадати більше злочинів, знизилась
ефективність припинення злочинів;

збільшилась питома вага злочинців із числа школярів;

висока латентність ряду найбільш розповсюджених серед неповнолітніх
злочинів.

Схема 87

Структура злочинності неповнолітніх

2,8

6,2

ч.о

70,5

О злочини, пов’язані з наркотиками – 2,8%

? хуліганство – 6,2%

Ш грабежі та розбійні напади – 9,0%

? крадіжки – 70,5%

Ш злочини проти життя здоров’я-2,1%

?:’. ;;->.«-?

Схема 88

Особливості криміногенного комплексу злочинів неповнолітніх

протиріччя між поступово зростаючими потребами неповнолітніх і відносно
неоднаковими

можливостями їхнього задоволення;

стрімке бажання самоствердження серед дорослих із недостатньою
соціальною зрілістю;

коло мотивів цих злочинів більш обмежене, ніж у дорослих;

мотивація позначається рисами інфантилізму (недорозвиненість);

характерна мотивація самоствердження в групі, псевдотовариськість,
псевдоромантизм;

домінують егоїстично-споживацькі мотиви – 52,3% усіх зареєстрованих
злочинів;

кожне третє зґвалтування вчиняється в обстановці групового розпивання
спиртних напоїв,

в якому брали участь і самі потерпілі.

Схема 89

Вплив сім’ї на неблагополучне формування особистості неповнолітніх
порушників

Неблагополучні сім ‘ї – 40%. г : І 3 них:

? Неповні сім’ї – 30%

? Сім’ї зі складними взаємовідносинами (конфліктні сім’ї) – 45%

? Сім’ї з антигромадськими звичаями і традиціями (аморальні сім’ї) –
15%

Сім’ї з устоями антиморальної та протиправної поведінки ; ч
(криміногенні сім’ї) – 10%

Зовнішньоблагополучні сім’ї- 60%. 3 них:

Сім’ї з недостатнім матеріальним забезпеченням – 55% «4

Сім’ї з надто високим рівнем матеріального забезпечення – 10%

Сім’ї з низьким культурно-освітнім рівнем батьків – 35% «

-О

ЧО

Схема 90

о о

Вікові особливості психіки підлітків, які сприяють антисуспільним
проявам

Помилка в оцінці окремих осіб, явищ,

подій, невміння оцінити людину в су¬

купності всіх її особливостей і якос¬

тей. •_

(вік: 7-12 років) ~”~

Нестійкість психіки, обумовле¬на процесом становлення осо¬бистості,
фізичного та духовно¬го розвитку, повної зрілості, (вік: 12-14 років)

Особливості психіки підлітків у сучасних умовах, які сприяють жебрацтву,
самовільному зали¬шенню сім’ї.

(вік: 12-14/14-16 років)

Загострене відношення до навколиш¬нього, до всього нового, незнайомого,
при відсутності необхідних знань та досвіду.

(вік: 7-12 років)

Впливовість, надмірна довірливість, прагнення бути схожим,
конформізм, (вік: 7-12 років)

Викривлене уявлення про істинну суть та значення важливих моральних
по¬нять і категорій (сміливість, боягузли¬вість, вірність, зрадництво,
дружба, героїзм, мужність, скромність та ін.). (вік: 12-14 років)

Емоційна неврівноваженість, нестійкість, підвищена збудже¬ність,
різка зміна настроїв, (вік: 12-14 років)

Бажання показати і довести свою «зрілість». Потяг до лі¬дерства.

(вік: 14-16 років)

Підвищена фізична активність, ініціативність; надлишок неви-трачених сил
та енергії, обумов¬лений зростом життєдіяльності, (вік: 14-16 років)

Прагнення до самостійності, до самовираження і самоствер¬дження
«будь-якою ціною». Не сприйняття «чужих порад», пе-дагогічних сентенцій
старших та інших форм виховного впливу, (вік: 16-18 років)

Перевага зовнішнім проявам поведінки людини.

(вік: 16-18 років)

;>:;

Схема 91

Несприятливі умови морального формування неповнолітніх

Загальний несприятливий соціально-економічний та морально-психологічний
стан у суспільстві:

– зріст майнового розмежування;

– недостатня увага проблемам непов¬

нолітніх та молоді, їхній підтримці

та захищеності, зубожіння значної

частини населення;

– загострення соціальної напруги;

– зростання індивідуальної орієнтації

громадян;

– відмова від колективних ідеалів;

– поширення відчуженості, бездухов¬

ності, байдужості між людьми.

Обстановка в сім’ї та умови сімейного виховання:

– порушення цілісності сім’ї;

– ненормальні стосунки батьків;

– антигромадські устої та традиції;

– аморальна та протиправна пове¬

дінка;

– матеріальні труднощі;

– низький культурно-освітній рі¬

вень батьків;

– антипедагогічне виховання.

Навколишньо-побутове середовище:

– негативні зв’язки;

– вплив антисоціальних

елементів;

– вплив раніше судимих;

– негативний вплив не¬

формальних угрупо¬

вань.

Обстановка в трудовому колективі:

– негативно-моральна атмосфера в колективі;

– розкрадання, обман, несправедливість;

– неувага до становища підлітка;

– вплив антисоціальних елементів, раніше су¬

димих.

Обстановка в шкільному, навчальному колективі:

– антипедагогічні прийоми та методи щодо учнів;

– невірна позиція педагогів щодо «важких підлітків»;

– слабкий зв’язок школи з батьками;

– негативний особистий приклад педагога;

– різне (надто високе і надто низьке) матеріальне за¬

безпечення дітей.

Схема 92

Органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи, які
здійснюють соціальний захист і профілактику правопорушень серед
неповнолітніх

Державний комітет України у справах сім’ї та молоді, Республіканський
комітет у справах сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у
справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських,
районних державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих і районних
у містах рад.

Школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної
реабілітації органів освіти.

Центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони
здоров’я

Притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх

Суди

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ

Приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ

Виховально-трудові колонії Державного департаменту України з питань
виконання покарань

Інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування,
підприємства, установи та організації незалежно від форм власності,
окремі громадяни, які беруть участь у здійсненні соціального захисту і
профілактики правопорушень серед неповнолітніх у межах своєї компетенції

Схема 93

Неповнолітні, щодо яких органи внутрішніх справ проводять профілактичну
роботу

Які вчинили злочин:

Які вчинили адміністративні правопорушен¬ня або ведуть антисуспільний
спосіб життя:

звільнені з місць позбавлення волі;

повернулися зі спеціальних

засуджені до позбавлення волі;

засуджені до позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку;

засуджені до мір покарання, які не пов язані з позбавленням волі;

вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної
відповідальності;

підозрювані у вчиненні злочинів, але не взяті під варту в період
слідства;

звільнені від кримінальної відповідальності

у зв’язку із застосуванням заходів громадського

або адміністративного впливу.

систематично вживають

допускають немедичне вживання наркотиків або інших засобів, що
спричиняють одурманювання;

самовільно залишають сім і

Самовільно залишають спеціальні навчально-виховні установи;

злісно ухиляються від навчання.

Схема 94

Тема 15. Кримінологічна характеристика та попередження рецидивної

злочинності

: Кримінологічні поняття рецидиву

Рецидивна злочинність _ ., „„_

складова частина всієї злочинності, яка являє собою сукупність злочинів,
учинених особами, які раніше

вчинювали злочини;

• сукупність осіб, які повторно вчинили злочини. ” *'”

, – г,ьЗлочинний рецидив (рецидивні злочини)

– злочини, що вчинені особами, які раніше вчинили злочини, відомі
правоохоронним органам і стали предметом їхнього відповідного
реагування.

ь” >’-і*’ « -:*: ‘•* Рецидив злочинів

вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний
злочин, що не знята та не по¬

гашена у встановленому законом порядку. * -«*•» -^.

Схема 95

Злочинний рецидив і його види

За соціально-правовим змістом

Фактичний (кримінологі¬чний) – повторне вчинення злочинів незалежно від
ха¬рактеру вжитих заходів за перший злочин.

Легальний (кримінально-правовий) – повторне вчи¬нення умисного злочину
особою, яка має судимість за раніше вчинений умисний злочин.

Пенітенціарний – повторне вчи¬нення злочинів особами: а) після відбуття
покарання у вигляді по¬збавлення волі; б) в умовах відбу¬вання покарання
у вигляді позбав¬лення волі

За характером учинених злочинів

Загальний

Спеціальний

Кримінальний професіоналізм

За кількістю злочинів

Простий

Багаторазовий

Схема 96

(о

о.

Суспільна небезпечність рецидивної злочинності

3 точки зору:

Небезпечності особи злочинця Стійка антисоціальна направленість, висока
кримінальна активність і стабільна послідовна поведінка, глибока
моральна деформація, проти-ставлення суспільству і встановленому
порядку, уперте небажання до-держуватися закону, поважати інтереси
суспільства та інших осіб.

Умов боротьби з рецидивною злочинністю Наявність злочинного досвіду,
навичок, кваліфікації; умінь кваліфікова¬но сховати сліди злочину,
ухилитись від відповідальності; зневага до загрози покарання,
недостатність загальної превенції; переконання в безвідповідальність.

Кримінальної ураженості Негативний, деморалізуючий вплив на
мікросередовище, що вносить у суспільство свої антисуспільні погляди і
норми поведінки; пропаганда кримінальної субкультури, яка згубно впливає
на морально нестійких осіб; пряме втягнення у злочинну діяльність.

Вплив на суспільство Створення враження загального страху, приреченості
в суспільстві, не-спроможності правоохоронної системи і низької
ефективності її діяль¬ності. …; ,ГІ:.,.,:?,,„.,/,,,; „: …„ 5
і

Схема 97

Профілактика рецидивної злочинності

Соціальний контроль і нагляд за поведінкою раніше засуджених.

Удосконалення практики призна-чення і виконання покарання за вчинення
злочину.

Основні напрями профілактики рецидивної злочинності

Підвищення ефективності діяльно¬сті виправних установ та інших органів,
які виконують покарання, щодо корекції поведінки засудже¬них.

Удосконалення постпенітенціарної адаптації осіб, які відбувають
по¬карання, їхнє трудове і побутове влаштування, надання соціальної
допомоги.

Схема 98

ос

Тема 16. Кримінологічна характеристика та попередження злочинів

у сфері економіки

Економічна злочинність – сукупність корисних посягань, що заподіюють
шкоду господарській дія¬льності та порядку управління економічними
процесами, вчинених осо¬бами, які виконують певні функції в системі
економічних відносин.

Типові способи вчинення розкрадань

підроблення банківських документів;

неповернення кредитів з наступним їх викраденням;

шахрайство під виглядом конвертації гривні;

використання підроблених пластикових платіжних засобів (електронних
грошей);

привласнення грошей, отриманих у порядку передплати без постачання
товарів

або надання послуг.

Схема 99

Структура економічної злочинності

21,3

0,3

? розкрадання – 21,3%, з них в особливо великих

розмірах – 44,9%

ЕЗ ухилення від повернення виручки в іноземній

валюті -0,3% ,.

? хабарництво-3,7% – ‘*’ ;

Щ підроблення грошей – 6,2% *

фіктивне підприємництво – 0,3%

ИЗ ухилення від сплати податків – 16%

Щ шахрайство з фінансовими ресурсами – 2,6%

:, ‘: , •> «і.: Пг

Схема 100

Динаміка економічної злочинності (всі показники у тисячах)

2001

2000

паливно-енергетичний комплекс

3,8 3,7 3,6 3,5 3,4 3,3

сфера приватизації

3,8

3,5 ІГ

і Ц і

2001

2000

2001

2000

зовншшьоекономічнадіяльність

Схема 101

2000

2001

Причини і умови злочинності у сфері економічної діяльності

Основні детермінанти злочинності

Причини

Умови

ігнорування об’єктивних економіч¬

них законів;

волюнтаризм у керівництві господар¬ською діяльністю, економічних
пере¬твореннях;

– корупція в органах влади та управ¬ління;

зрощення загально-кримінальних струк¬

тур з економічними.

недоліки законодавства; недоліки податкової системи; недоліки митної
системи; трудова апатія;

недоліки в документообігу і бухгал¬терському обліку;

недоліки в контрольно-ревізійній дія¬льності;

недоліки в підборі, розстановці й ви¬хованні кваліфікованих кадрів.

Схема 102

Заходи попередження економічної злочинності

економічні

прискорення земельної реформи; розвиток середнього і малого
підприємництва; ство¬рення умов для добросовісної конкуренції і
обмеження монопольної діяльності; форму¬вання оптової торгівлі засобами
виробництва (товарно-сировинні біржі), ринку цінних паперів (фондові
біржі); гарантоване державою невтручання в оперативно-господарську
діяльність підприємств

організаційні

створення системи противаг підприємництву шляхом: наділення необхідними
повнова¬женнями органів управління і контролю за діяльністю суб’єктів
підприємництва відпо¬відно до статутних положень; підбору і професійній
підготовці кадрів фінансового і спеціалізованого контролю за додержанням
цін, якості продукції; створення механізму наскрізного валютно-митного
контролю щодо захисту економічної безпеки

– технічні

розробка більш досконалих форм транспортування товарів, сировини;
розробка ефектив¬них методів виявлення підроблених документів; створення
громадських фондів; прове¬дення експрес-аналізів; виявлення
фальсифікованих продуктів та засобів вимірювання

правові

удосконалення законодавства щодо: розробки відкритих правил поведінки
для всіх гос¬подарюючих суб’єктів; розробки системи матеріальних санкцій
як до юридичних, так і фізичних осіб за порушення законодавства;
встановлення адміністративної відповідаль¬ності за ті види несумлінної
комерції, що заподіюють шкоду суспільним інтересам; за¬провадження
фінансово-економічної, кримінологічної, екологічної експертиз
законопро-ектів, що регулюють господарську діяльність

ВИХОВНІ

створити умови формування нової економічної культури, етичних і
моральних норм у сфері підприємницької діяльності

Схема 103

Тема 17. Кримінологічна характеристика ~~ч та попередження
насильницьких злочинів *

Насильницька злочинність — сукупність злочинів, що вчинені з
використанням фізич¬ної сили або погрози її застосування, які мають на
меті заподіяння шкоди фізичним чи моральним благам лю-

, . У’-. “” дини.

Об’єкти посягання насильницьких злочинів І V. ..-.

життя і здоров’я людини честь та гідність особи статева недоторканість
і статева свобода громадський порядок та здоров’я людини духовний
розвиток

Схема 104

ґвалтівники

Особливості деяких категорій осіб, які вчиняють насильницькі злочини

хулігани

велика частка злочинців раннього молодіжного віку і неповнолітніх -2/3
усіх злочинів;

за віком посідають проміжне становище між суб’єктами вбивств і
заподіяння тяжких тілес¬них ушкоджень, з одного боку, та ґвалтівника¬ми
– з другого;

під час вчинення замаху на зґвал¬тування частка неповнолітніх
змен¬шується більш ніж у 1,5 раза;

групові зґвалтування найчастіше вчинюються особами віком менше 18 років;

при переході від менш до більш суспільно не¬безпечних проявів
хуліганських дій відмічаєть¬ся зниження частки осіб з вищою та середньою
спеціальною освітою;

частка тих, хто ухиляється від суспільно корис¬ної праці, серед
хуліганів нижча, ніж серед суб’єктів інших насильницьких злочинів;

у порівнянні з суб’єктами інших тяжких насильницьких злочинів, менше
осіб з вищою та середньою спеціальною освітою;

серед осіб, які вчинили хуліганство, рецидивіс¬тів менше, ніж серед
інших категорій насиль¬ницьких злочинців.

Схема 105

Криміногенні чинники насильницьких злочинів

недоліки сімейного виховання (приклади насилля в сім’ї; неспроможність
батьків скорегувати розви¬ток дитини, сформувати позитивні якості тощо);

недоліки загальноосвітнього шкільного виховання (безвідповідальне
ставлення вчителів до безпідстав¬ного пропуску занять; самоусунення від
виконання виховних функцій; незадовільне фінансування сфе¬ри освіти
тощо);

незадовільний стан сфери дозвілля;

значний рівень наркоманії, токсикоманії та алкоголізму;

експансія кримінальної культури з культом насилля та егоїзму;

негативний вплив засобів масової інформації з рекламою порнографії,
жахів, насилля тощо;

криза ідеології, моралі, соціальне розмежування і дезорганізація, які
формують вседозволеність, недо¬віру до влади, закону тощо;

неналежний контроль держави за обігом зброї та боєприпасів;

недоліки системи віктимологічної профілактики злочинів;

кримінальна самодетермінація, особливо у молодіжному середовищі.

Схема 106

Спеціально-кримінологічна профілактика насильницьких злочинів

комплекс заходів щодо бо¬ротьби з пияцтвом, алкого¬лізмом і наркоманією

ефективна організація охо¬рони громадського порядку під час проведення
масових заходів

оптимальна розстановка сил і засобів ОВС та громадсь¬ких формувань по
охороні правопорядку

контроль за дотриманням порядку придбання, зберігання і обліку
вогне¬пальної зброї та вибухових речовин

проведення поточних аналізів стану «вуличної» злочинності з
обов’язко¬вим визначенням «карт ураженості» конкретних районів

негайний розгляд заяв про побої, по¬грози вбивством або нанесення
тілес¬них ушкоджень

профілактичний вплив на осіб, раніше засуджених за насильницькі злочини
і які схильні до агресивної по¬ведінки

систематичне відпрацю¬вання житлового сектору з метою встановлення
при-тонів і осіб, які їх утри¬мують, виявлення та облік неблагополучних
сімей

виявлення, облік та конт¬роль за поведінкою осіб, які мають психічні
аномалії

виявлення молодіжних угруповань, схильних до вчинення насильницьких
злочинів і хуліганств

Схема 107

Тема 18. Кримінологічна характеристика та попередження професійної

злочинності

І Поняття професійної злочинності та ознаки злочинного
професіоналізму

Професійна злочинність – сукупність злочинів, учинених особами з
характерними

ознаками злочинного професіоналізму.

Ознаки злочинного професіоналізму:

‘ ~ – тривала злочинна діяльність (злочинний промисел);

и ,_, , – стійкий вид злочинної діяльності (спеціалізація); „ .
..

. ,.:;: -. – необхідність певних знань, навичок, умінь (кваліфікація);

. – звичний характер злочинної діяльності;

!; – злочини – основне джерело прибутку; : “‘-‘; іІ’л_
‘”і>-/{ • , .’.!. . .*.’_. – наявність особливої мови і традицій
(субкультура); ,,, , ,;.’..,…’- зв’язки із кримінальним
середовищем, прийняття його субкультури; – застосування новітніх
досягнень науки і техніки.

Схема 108

Негативні тенденції професійної злочинності

відродження небезпечних кримінальних професій (викрадення людей,
рабство, піратство тощо);

виникнення і розповсюдження нових небезпечних видів злочинної діяльності
(рекет, викрадення людей для трансплантації внутрішніх органів,
викрадення дітей з подальшим продажем за кордон тощо);

збільшення питомої ваги особливо небезпечних кримінальних професій
(наймані вбивці, терористи, бандити тощо);

підвищення освітнього та інтелектуального рівня злочинців-професіоналів;

виникнення серед професійних злочинців питомої ваги осіб, які пройшли у
минулому спеціальну під¬готовку в державних силових структурах (армії,
міліції, розвідці тощо);

зростання організованості професійної злочинності;

значний рівень технічного забезпечення;

популяризація у суспільстві кримінальних професій, кримінальної
культури.

Схема 109

Причини професійної злочинності

соціальна дезорганізація, економічна криза, безробіття, кримінальний
раціоналізм суспільних відносин;

значний рівень корупції, падіння авторитету влади;

пряма і опосередкована реклама високих споживацьких стандартів, яких
чесною і сумлінною працею досягнути інколи неможливо;

відродження кримінальних традицій;

недоліки системи виконання покарань, яка в багатьох випадках
перетворюється у школу кримінальної підготовки;

практична відсутність на державному рівні антикримінальної пропаганди;

недоліки професійної підготовки представників державних правоохоронних
органів;

недостатні матеріально-технічні забезпечення і соціальний захист
співробітників правоохоронних органів.

Схема ПО

ю ю

Основні групи жаргону злочинців

– загальнокримінальний – користуються як звичайні, так і професійні
злочинці;

– тюремний – характерний для місць позбавлення волі;

– спеціально-професійний – властивий тільки окремим категоріям
професійних злочинців (спеціалістам).

Схема 111

Правові заходи попередження професійної злочинності

удосконалити інститут сукупності злочинів з метою індивідуалізації
покарання;

закріпити в законі кваліфікуючу ознаку – вчинення злочинів у вигляді
промислу;

передбачити такий вид обтяжуючих обставин, як спеціалізація особи на
вчиненні певних злочинів;

удосконалити інститут співучасті у злочині;

удосконалити норми кримінально-виконавчого законодавства з питань
утримання професійних злочинців;

удосконалити законодавство щодо позбавлення можливостей використання
злочинних прибутків.

Схема 112

Тема 19. Кримінологічна характеристика та попередження організованої
злочинності

Організована злочинність – це протиправна діяльність стійких, керованих
угруповань осіб, які заздале¬гідь об’єдналися з метою вчинення злочинів
або займаються злочинною діяльністю як бізнесом і ство-| рюють систему
захисту від соціального контролю з допомогою залякування, шантажу та
корупції.

Ознаки організованої злочинності І

стабільність, стійкий характер, тривалість злочинної діяльності;

складна ієрархічна система організації злочинної діяльності (розподіл
ролей і функцій);

значна просторова розповсюдженість злочинної діяльності, розмежування
території на сфери впливу,

включаючи вихід на міжнародні зв’язки; ===__^_^_______=_=

різноманітність злочинної діяльності за провідної ролі економічних,
корисливих злочинів;

створення матеріальних фондів для розширення злочинної діяльності,
підкупу посадових осіб, надання допомоги засудженим, членам злочинної
організації та їхнім сім’ям;

корумповані зв’язки з офіційними структурами (правоохоронними органами,
органами влади і управління);

зрощування із загальнокримінальною злочинністю, розповсюдження норм,
традицій злочинного світу

підготовка нових злочинних кадрів; =^===—^—=—^=====

створення системи «розвідки» і «контррозвідки» з метою успішної протидії
правоохоронним органам;

жорстка внутрішня дисципліна, застосування санкцій за порушення норм
злочинного світу;

висока забезпеченість сучасними технічними засобами (зв’язок, транспорт,
зброя та ін.).

Схема Ні

Рівні організованої злочинності

стійкі керовані об’єднання, які мають ієрархічну структуру, але не мають
корумпованих зв’язків (спе¬ціалізація: розбій, грабіж, крадіжки,
вимагательство);

• -, ‘/•. •-.-.’ • . . . • ‘ 2-Й’ •’•’ : ‘ ‘
: ‘;’;>•” >- –

ті ж злочинні групи, але вже мають корумповані зв’язки і внутрішню
ієрархічну структуру (спеціаліза¬ція: вимагательство, наркобізнес,
проституція);

3-й

злочинні організації (сім’ї), які об’єднують всі ознаки перших двох
рівнів (спеціалізація: злочинний

бізнес у сфері обігу наркотиків, зброї, автотранспорту, торгівля
людьми). • , , .

Схема 114

Структура організованої злочинності

36,4

Ш розбійні напади – 7,2%

Нграбежі- 3,3%

Н вимагательство – 5,0%

О хабарництво – 2,3%

? крадіжки приватного майна – 36,4%

ЕЗ розкрадання державного і колективного майна – 6,0%

бандитизм – 1,0%

О вбивства – 1,4% 4,

Ш інші злочини – 36,4%

Схема 115

Складові частини організованої злочинності

загальнокримінальна злочинність

економічна злочинність

рецидивна та професійна злочинність

нелегальний бізнес

загальнокримінальна складова

економічна складова

ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИННІСТЬ

чиновницько-службова складова

корупція державного апарату

посадові злочини

… Схема 116

Структура організованого угруповання _ „.,

Лідер кримінального угруповання – ‘ ‘ * .

Елітарна група

(організаторські, управлінські, ідеологічні, фінансові функції)

Група забезпечення ….. _»

– реалізація рішень елітарної групи; ,.” – контроль за
діяльністю виконавців; : ;•; – вирішення конфліктів; –
забезпечення зв’язку всередині співтовариства і зовнішніми утвореннями;
; – охорона представників еліти; : м;’ іі’: –
виявлення і вербування нових виконавців; – легалізація («відмивання»)
здобутих коштів; – організація підтримки членам співтовариства, які
відбувають покарання; – виявлення нових джерел прибутків. *”
Група безпеки

– корумповані зв’язки з працівниками держапарату;

— забезпечення необхідного статусу (посадового

стану) членів злочинного товариства (головним

чином еліти);

– запобігання виявленню і викриття злочинної дія¬

льності;

– забезпечення «документами прикриття» (медич¬

ної довідки і висновку, висновку експертиз, до¬

відки про працевлаштування, підтвердження алі¬

бі та ін.); – —– .і, і
;

– правова консультація. .-•-•- :

Група виконавців

Коруп-ціоне-ри Реке-тири Контра-бан¬ди™ Зло¬дії Шах-раї Вбивці та ін.
насиль¬ники Ділки нарко-бізнесу Прости-тутки та сутенери Утриму-вачі
при-тонів Терористи та дивер-санти

Схема 117

Злочинна діяльність організованих угруповань

Основні види злочинної діяльності організованих угруповань

Наркобізнес

Незаконна торгівля дикими тваринами

Рекет (вимагательство, викрадення людей)

Контроль над банками

і фінансово-кредитною

системою

г г

Незаконний авто¬мобільний бізнес

Незаконний експорт стратегічної сировини

Організований напад на вантажі при їх пере¬везенні . ^ г

Організована проституція, сутенерство

Антикварний бізнес

Розкрадання і неза¬конний продаж зброї

Проникнення в законну (легальну) економіку

Незаконна торгівля людсь¬кими органами для трансплантації

Торгівля жінками та дітьми

Тероризм (підриви, підпали)

Контроль за контрабандними

поставками тютюнових

та горілчаних виробів

Проникнення в органи влади та управління

Схема 118

Система органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю

Спеціально утворені для боротьби з організованою злочинністю державні
органи

Державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою
злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій

Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою
злочинніс¬тю при Президенті України

Органи внутрішніх справ України і Служби без¬пеки України, крім
спеціально утворених

Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю МВС
Ук¬раїни

Спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою
злочин¬ністю СБУ

Органи прокуратури України

Митні органи і підрозділи прикордонних військ України

Органи державної податкової служби та держав¬ної контрольно-ревізійної
служби

Органи і установи виконання покарань

Схема 119

Основні напрями попередження організованої злочинності

виявлення та припинення діяльності злочинних організацій та підрив
їхнього економічного підґрунтя;

локалізація впливу лідерів кримінального середовища, встановлення видів
їхньої протиправ¬ної діяльності та її припинення;

виявлення і перекриття каналів збуту зброї, наркотиків, алкогольної
продукції, незаконних угод щодо придбання антикваріату, коштовностей,
стратегічної сировини; —

протидія бізнесовій діяльності організованих злочинних об’єднань;

протидія розкраданню та нецільовому використанню бюджетних коштів у
державному секторі економіки;

документування діяльності організованих злочинних груп, їхніх
корумпованих зв’язків, вияв¬лення методів, які використовуються ними для
захисту лідерів і активних учасників від право¬охоронних органів.

120

Тема 20. Кримінологічна характеристика та попередження
загальнокримінальної

корисливої злочинності

Корислива злочинність – сукупність загальнокримінальних корисливих
злочинів, тобто тих діянь, що

полягають у незаконному заволодінні чужим майном, які вчиняються з ко-

_ рисливих мотивів і з метою нагального збагачення, без
використання осо¬

бою свого службового становища та без порушення господарських зв’язків і

відносин у сфері економіки.

Істотними ознаками загальнокримінальних злочинів є:

посягання на чуже майно чи право на майно;

корислива мета та протиправне безоплатне вилучення і (чи) звернення
чу¬жого майна на користь винного;

посягання вчиняються поза господарською діяльністю без використання
винним свого службового становища у сфері надання послуг, виробництва,
розподілу матеріальних цінностей.

Схема 121

Основними причинами загальнокримінальної корисливої злочинності є:

криміногенна роль соціально-економічного розшарування населення на надто
бідних

і надто багатих;

матеріальний нестаток значної частини працездатного населення;

недоліки державного і соціально-правового контролю за господарською
діяльністю;

відставання законодавчого забезпечення боротьби з корисливими злочинами;

недоліки превентивної діяльності правоохоронних органів та інших
суб’єктів профілактики.

* 5 ‘ Схема 122

•'(“‘ ,’ І %’:. ‘”‘

Структура загальнокримінальної корисливої злочинності

1,0

4,0

3,1 0,6

0,02

=^48,6

Ж. і

? Крадіжки – 48,6% зежі-4,0%

Н Розбої-1,0% І Шахрайство -3,1% ? Вимагання – 0,6% Бандитизм – 0,02%

Схема 123

Профілактика загальнокримінальної корисливої злочинності

заходи загальносощального характеру

спеціально-кримінологічні заходи профілактики

забезпечення здатності економіки функціонувати в рамках розширеного
відтворення;

зменшення криміногенних наслідків збільшення рівня безробіття;

забезпечення стабільного, ефективного функціону¬вання фінансової
системи;

правова пропаганда діяльності правоохоронних органів, засобів і
методів самозахисту населення;

озробка заходів підвищення рівня матеріальної ази: сирітських і
соціально-реабілітаційних уста¬нов; житлових і побутових умов
багатодітних та малозабезпечених сімей; соціальних служб для ді¬тей, що
залишилися без засобів існування;

розробка і реалізація заходів для забезпечення соці¬альної зайнятості
підлітків і молоді, безробітних і зне¬долених, біженців і раніше
засуджених та інших осіб, позбавлених постійних доходів і джерел
існування;

створення центрів реабілітації осіб, що займаються бродяжництвом і
жебрацтвом;

здійснення заходів розвитку мережі установ для соціальної допомоги
особам, які опинилися без визначеного місця проживання і занять тощо.

Схема 124

вивчення й аналіз інформації про рівень, структуру та динаміку
корисливої злочинності в Україні в цілому та її регіонах;

створення економічних і правових умов, що ви¬

ключають криміналізацію суспільства і всіх сфер

господарської та фінансової діяльності, проник¬

нення кримінальних структур до виробничих і фі-

нансових інститутів, різних владних структур;

експертиза прийнятих рішень щодо господарської та фінансової діяльності
з позицій економічної безпеки;

проведення комплексних оперативно-розшукових захо¬дів щодо запобігання
всіх видів розкрадань художніх, історичних та інших культурних
цінностей, з перевірки дотримання правил обліку, збереження,
використання, вивозу та ввозу інших матеріальних цінностей і товарів;

створення інформаційного банку даних щодо фі¬зичних і юридичних осіб,
які проходять за опера¬тивними матеріалами і кримінальними справами про
розкрадання коштів із використанням підроб-лених платіжних документів;

розробка системи заходів для організації боротьби

з незаконним використанням об’єктів інтелекту-

альної власності;

розробка заходів виявлення фальшивих грошей, фінансових документів і
цінних паперів, запобіган¬ня їхнього виготовлення та обігу.

Тема 21. Кримінологічна характеристика та попередження необережної

злочинності

Необережна злочинність – це сукупність необережних злочинів, учинених на
певній території за певний

період часу.

Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його
вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків
своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх
відвернення (злочинна самовпевненість), або не передбачала можливість
настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити
(злочинна недбалість).

Види необережної злочинності

побутові необережні злочини, які вчиняють поза сферою дії технічних
засобів або інших джерел під¬вищеної небезпеки;

необережні злочини, які вчиняються у сфері дії технічних засобів або
інших джерел підвищеної небезпеки;

необережні злочини, які вчиняються у сфері чисто професійної діяльності;

необережні злочини, які вчиняються у сфері виконання посадових
(управлінських) функцій.

Схема 125

“•ЧТГІП’Ї” ГИШі

Причини необережної злочинності

фізична зношеність і моральна застарілість техніки, що експлуатується,
відсутність індивідуального і колективного захисту;

низький рівень виробничої та технологічної дисципліни, професійної
підготовки працівників;

слабка вимогливість та контроль за дотриманням правил і норм техніки
безпеки, охорони праці, прохо¬дженням медичних оглядів, інструктажу
тощо;

недостатня інформованість про правила поводження з джерелами підвищеної
небезпеки, відсутність інструкцій з експлуатації машин і механізмів,
вимірювальних та контрольних приладів, сигналізації тощо;

дефекти правосвідомості, взяття на себе обов’язків оператора, що не
відповідають психофізіологічним якостям особи;

взаємодія криміногенних властивостей особи необережного злочинця
(легковажність, байдужість, недис¬циплінованість, недбалість,
«лихачество», зазнайство тощо) і умов небезпечної ситуації;

значна латентність і безкарність порушень різних правил техніки безпеки
та експлуатації джерел підви¬щеної небезпеки на докримінальній стадії.

Схема 126 !

Особливості попередження необережних злочинів

не застосовуються деякі форми і методи попередження умисних злочинів
(відсутність попе¬редньої злочинної діяльності);

заходи попередження часто збігаються із заходами захисту від випадкового
заподіяння шко¬ди;

перевага віддається загальносоціальним заходам, а не
спеціально-кримінологічним;

широке застосування технічних засобів попередження;

необережні злочини більш піддатливі щодо профілактики, а тому
ефективність таких заходів більш реальна і ймовірна.

Схема 127

загальносоціального характеру

Заходи профілактики необережних злочинів

спеціально-кримінологічного характеру

усунення протиріч економіч¬ного, політичного, організа¬ційного
характеру;

розвиток науково-технічного прогресу;

підвищення вимог до роботи закладів освіти і виховання;

антикриміногенний вплив на засоби і знаряддя виробництва (макси¬мальна
регламентація використання, поліпшення контролю тощо);

вплив на небезпечну ситуацію (технічне оснащення, підвищення
професіоналізму тощо);

професіональний відбір і навчання працівників (суворе дотримання
рекомендацій медицини під час здійснення таких процесів);

підвищення вимог щодо дотримання правил безпеки виробничих процесів;

удосконалення системи управ¬ління суспільними відноси¬нами.

позбавлення права на управління технічними засобами;

забезпечення належного технічного стану транспортних засобів,
шляхопроводів та засобів регулювання руху;

висока фахова підготовка не тільки водіїв, а й інших учасників руху.

Схема 128

Причини і умови, які сприяють дорожньо-транспортним злочинам

Особливості винної особи, які І можуть стати причиною
дорож¬ньо-транспортних злочинів

Умови, які сприяють вчиненню дорожньо-транспортних зло-1 чинів

Низький рівень під¬готовки водіїв

Психофізичні вла¬стивості та стан водіїв і пішоходів

Технічні (незадовільний стан доріг, дорожніх споруджень і покриття,
конструктивні недоліки транспортних за¬собів тощо)

Організаційно-управлін¬ські (дефекти в органі¬зації
дорожньо-транс¬портного руху, недолі¬ки в підготовці водіїв)

Умисне ство¬рення дтп

Недисциплінова¬ність водіїв та пішоходів

Недостатні знання ПДР

Технічний стан за¬собів регулювання дорожнього руху

Природні явища, по-годні умови (сніг, дощ, туман)

Організаційно-правові (недоліки в норматив¬ному регулюванні процесу
дорожнього руху, низький рівень правової підготовки водіїв, правовий
нігілізм у середовищі водіїв

Схема 129

Профілактика дорожньо-транспортних пригод (злочинів) Основні напрями і
зміст профілактики

Загальна профілактика

Індивідуальна профілактика І

Дорожня організа¬ція руху транспорт¬них засобів і пішо¬хідних потоків

Сучасне виявлення і запобігання по¬рушенням правил дорожнього руху

Виховна робота се¬ред учасників руху і пропаганда правил дорожнього руху

Вивчення ПДР

Ефективний нагляд за тех¬нічним станом автомото-транспорту і
правильністю його експлуатації

Запобігання фактів вжи¬вання спиртних напоїв при керуванні транспортними
засобами

Направлення інформації в органи виконавчої влади, посадовим особам з
усу¬нення факторів, які впли¬вають на ДТП

Обстеження вулично-шля¬хової мережі

Виявлення і контроль за

особами, від яких можна

чекати вчинення ДТП:

– особи, які раніше притя¬

гувалися до відповідаль¬

ності за порушення ПДР,

за угон і крадіжки авто-

мототранспорту;

– водії без досвіду чи пра¬

ва на управління;

– водії, які зловживають

спиртними напоями;

– водії, які незаконно ви¬

користовують транспорт

в корисливих цілях.

Прийняття заходів впливу:

– кримінально-пра¬

вові;

– адміністративно-

правові;

– дисциплінарні;

– виховні заходи (бе¬

сіди, заходи су¬

спільного впливу

та ін.).

Схема 130

х а х

ОзЯїЯЯХЗ^-КЙк. Я

-СКсрТЗЗїай Я.

_і Ь “Ьз йз «-• _ X є К*

я * о я

о 2′

я’

підтвердила або спростувала їх наявність, та опосередковані, що
роз’єднують опис подій і опис пов’язаних з ними фактів для того, щоб не
вимагати прямої, «лобової» оцінки (яка є найсуттєвішою). Крім того,
виділяють контрольні питання, що дають можливість перевірити
обгрунтованість відповіді на головне питання і з’ясувати, чому дано саме
таку, а не іншу відповідь.

Аномія (від франц. апотіе — безнормність) — несприйняття особою існуючих
у суспільстві нормативних систем. За Е. Дюркгеймом – результат протиріч,
які виникають у пере¬хідні моменти розвитку суспільства і пов’язані з
відставанням процесу формування всіх нормативних систем щодо суспіль¬них
відносин, які швидко змінюються. За А. Мертоном,- ре¬зультат конфлікту
між суспільно схваленими цілями та немож-ливістю їх досягти законними
засобами.

Антисуспільна установка особи – дефект соціальної (мо¬ральної)
свідомості особи, який полягає або в наявності в неї антисуспільних
поглядів та звичок, або у відсутності позитив¬них поглядів та звичок, що
здатні утримувати її від антисуспіль-ної поведінки навіть у
несприятливих умовах. Перший різно¬вид А. у. є наслідком соціальної
деформації особи, другий – її недостатньої соціалізації.

Антисуспільний тип — індивід, у якого вироблене негатив¬не ставлення до
інтересів суспільства з намаганням завдати йому шкоду.

Антропологічна теорія Ч. Ломброзо – вчення, яке ствер¬джує про вічне
існування злочинності у людському суспільст¬ві. Його філософською
основою є позитивізм, поєднаний із соціал-дарвіністськими ідеями. Ч.
Ломброзо «злочинна люди¬на» вивчена на основі антропології, судової
медицини та тюр-мознавства. Він висловив думку про те, що злочинна
людина -це атавістичний тип, який має низку фізичних та психічних рис,
що зближують його з дикунами і навіть тваринами.

Антропометрія – метод вивчення людського тіла у точно¬му вимірі для
встановлення особливостей фізичної будови (наприкінці XIX – на почату XX
ст. застосовувалася система антропометричної реєстрації злочинців).

Арго – таємна мова замкненої соціальної групи, напри¬клад, «злодіїв у
законі», що включає слова, невідомі широко¬му загалові.

Асоціальна поведінка — така, що суперечить нормам, прийнятим у
суспільстві; виражена в протиправних нахилах, вчинках та проступках.

Асоціальний тип – індивід, у поведінці якого спостерігає¬ться
розходження між особистими і суспільними інтересами без яскраво
вираженого негативного ставлення до суспільства.

Афект (від лат. аїїесШв – душевне хвилювання) – коротко-

240

терміновий стан людини, який розвивається і хар ся сильним та глибоким
хвилюванням, яскравий іоості і зниженням контр

виявом, звуженням свідомості і зниженням контг ми діями. Розрізняють
фізіологічний і патологічній логічний А. (лють, гнів, страх) хоча і
впливає з : лою на психіку, але не позбавляє людину можливсСт1 ч і
контролювати свою поведінку. Патологічний А ПР) до глибокого
запаморочення свідомості й суі автоматичними безцільними діями. Особа,
яка в у стані патологічного А., визнається неосудною.

Банда,- організована озброєна злочинна гру!іа> рюється з метою нападу на
юридичних або фізичь111х

Біологічний напрям у кримінології – вченн/’ и сить закони біології на
суспільні явища, у тому ч1 нення причин злочинності. Родоначальник цьої0
італійський судовий лікар-психіатр Ч. Ломброзо .’ Він створив теорію
природженого злочинця й тиіЯ?

Боротьба зі злочинністю – сукупність захо/*1в ного, політичного,
правового, психологічного, о’ го, технічного та іншого характеру,
спрямований .на злочинності (послаблення факторів, що її детері^1нУк шук
злочинців, здійснення правосуддя, виправленая вчинили злочини, контроль
за їхньою поведінкої^ ПЦ вання покарання, а також на зменшення
негатив’111’1*

злочинів.

Бродяжництво – блукання особи, яка не м. є П місця проживання й існує на
випадкові доходи1′ УХ від суспільно корисної праці, переїжджаючи з
о)і1ноі ного пункту в інший або в межах одного міста (г

Бутлегерство – поширення спиртних напоїв1′ моробного виготовлення, що
контролюється ‘° злочинною групою.

Валідність – ступінь відповідності даних дс°С;11Д альним властивостям
об’єкта вивчення.

Варіаційні групування – статистичні відо^0СТ; чинність та інші пов’язані
з нею явища, які викс°Рис-‘ для вивчення структури аналізованої
сукупно^1″‘ |0′ змінною ознакою.

Ведення паразитичного способу життя проживання працездатної особи на
тимчасові канням суспільно корисної праці.

Взаємодія суб’єктів профілактики – узгод)1*єна часом і місцем спільно
керована, –”»«г.г,л.п’«Лна

рівноправних, адміністративно незалежних один від одного суб’єктів, що
ґрунтується на законодавчих та підзаконних нор¬мативних актах, з метою
попередження злочинів та інших пра¬вопорушень на території
обслуговування; виділяють два основ¬ні види взаємодії: внутрівідомчі та
міжвідомчі. За тривалістю взаємодія може бути як короткотермінова, так і
довготермінова.

Вибіркова сукупність – відібрана за спеціальними мето¬диками частина
генеральної сукупності, яка максимально мож¬ливо відтворює її основні
властивості.

Вивчення кримінальних справ, інших документів -один із методів
кримінологічного дослідження, під час якого вивчаються кримінальні
справи. Воно здійснюється за питан¬нями, які складаються з чотирьох
розділів. Перша частина міс¬тить питання про злочин: характер злочину,
обставини вчи¬нення, кваліфікація; друга — питання про особу злочинця,
її со¬ціально-демографічні, соціально-ролеві, морально-психоло¬гічні
особливості, стан здоров’я; третя – питання про мету та мотиви злочинних
дій, джерела, умови та процеси їхнього формування, в тому числі про
минулу поведінку злочинця, використовувані раніше щодо нього засоби
впливу; четверта частина передбачає отримання інформації про реалізацію
ви¬ховного впливу судочинства, повноту з’ясування причин та умов
учинення злочину, міру покарання і профілактичну роботу.

Випадковий необережний злочинець – особа, яка вперше вчинила необережний
злочин під впливом спровокованої си¬туації або особливого
психофізіологічного стану (втоми, роз¬губленості, хвороби тощо).

Випадковий тип злочинця – особа, яка вперше вчинила злочин внаслідок
нестандартної ситуації, що склалася.

Виправленість особи – її здатність до перевиховання, від¬мови в
подальшому від протиправних вчинків.

Виправлення засудженого – наслідок його перевихован¬ня, який усуває
можливість повторення злочину.

Відмінності злочинності територіальні – специфіка зло¬чинності, її
окремих видів у певних регіонах, яка дає можли¬вість виділити стійку
систему її кількісних та якісних характе¬ристик у регіонах з різними
соціально-економічними і етніч¬ними параметрами. В літературі також
зустрічається термін «географія злочинності» (див. далі «Г»).

Відносні показники кримінально-правової статистики -кількісна
характеристика двох взаємопов’язаних величин (на¬приклад, коефіцієнт
злочинності).

Відомості статистичні – систематизація, підрахунок та співставлення
статистичних даних, які отримані в результаті статистичного
спостереження. Спочатку обчислюється за¬гальна кількість усіх зібраних
статистичних карток, потім карт¬ки розподіляються за певною ознакою на
однорідні групи

242

(наприклад, за статтю, віком). Таким чином, статистичні відо¬мості є
підрахунком даних первинного обліку та зведенням їх у сукупності за
певними ознаками. В. с. можуть бути центра¬лізованими та
децентралізованими.

Віктимізація – процес перетворення особи або групи осіб у жертву
злочину, а також кінцевий результат такого процесу.

Віктимізація колективна – процес перетворення у жертву злочинних
посягань підприємств (в основному малих), націо¬нальних меншин, расових
груп тощо.

Віктимізувати – перетворювати кого-небудь у жертву злочину.

Віктимізуватися – ставати жертвою злочину.

Віктимна профілактика індивідуальна – комплекс захо¬дів, спрямованих на
виявлення осіб, які, виходячи з їхньої по¬ведінки або сукупності
особистих якостей, можуть стати жерт¬вами злочинців, з метою запобігання
процесу віктимізації.

Віктимність – підвищена здатність людини або групи осіб з огляду на
соціальну роль і ряд духовних та фізичних якостей за певних обставин
ставати об’єктом злочинних посягань.

Віктимологія (від лат. уісііта – жертва і грец.- 1о§О8 – на¬ука) –
галузь кримінології, що вивчає в найрізноманітніших аспектах людей, які
стали потерпілими від злочинних пося¬гань, особу потерпілого, її
соціально-психологічні й моральні якості та роль у механізмі злочинної
поведінки.

Віктимологічна вина – психологічне ставлення особи, яка наражається на
небезпеку, до своїх дій, наслідком яких є запо¬діяння їй моральної,
фізичної чи матеріальної шкоди.

Віктимологічна ситуація – життєві обставини, які скла¬даються у зв’язку
з особистими якостями чи поведінкою потен¬ційної жертви під час
виникнення можливості спричинення їй шкоди.

Гемблінг – ігрова індустрія, яка контролюється організо¬ваною
злочинністю.

Генеральна сукупність – сукупність усіх можливих об’єктів, які
підлягають вивченню в межах програми дослі¬дження.

Геноцид (від грец. §епоз – рід, плем’я і лат. саесіеге – уби¬вати) –
один із видів міжнародних злочинів, який полягає у фізичному знищенні
цілих груп населення за расовими, націо¬нальними, етнічними та
релігійними ознаками.

Географія злочинності – просторово-часова розповсю-дженість кримінально
караних діянь (за рівнем, структурою, динамікою), пов’язаних із
специфікою різних регіонів світу, різних країн чи
адміністративно-територіальних одиниць од¬нієї держави, із кількістю,
структурою та розселенням насе-

243

лення, із особливостями форм організації життя людей, умо¬вами праці та
відпочинку, культури і побуту, національних традицій тощо.

Господарська злочинність – сукупність злочинів у сфері економічної
діяльності, розподілу (перерозподілу) та спожи¬вання товарів і послуг, а
також осіб, які вчинили злочини.

Громадський вплив – виховально-попереджувальні захо¬ди, які здійснюються
громадськими організаціями та трудо¬вими колективами щодо
правопорушників за місцем їхнього проживання і роботи.

Група злочинна — стійке об’єднання двох і більше осіб, які попередньо
домовились про вчинення злочинів.

Групова злочинність — 1. Злочинна діяльність групи лю¬дей. 2. Сукупність
кримінально караних діянь, учинених гру¬пою осіб.

Групування статистичні – метод обробки та аналізу ста¬тистичних даних,
при якому сукупність явищ, що вивчаються, розподіляється на однорідні за
певними ознаками групи, кож¬на з яких характеризується системою
статистичних показни¬ків. Своє конкретне вираження статистичні
групування діста¬ють у групових та комбінаційних таблицях. Г. с.
розподіляють¬ся на три види: а) типологічні – коли розчленовується маса
явищ на якісні однорідні типи (наприклад, виділення розкра¬дань за
галузями народного господарства); б) варіаційні – ха¬рактеризують
структуру сукупності за будь-якою кількісною ознакою (наприклад, вікова
структура засуджених); в) аналі¬тичні, мета яких – встановлення
взаємозалежності явищ, що вивчаються (наприклад, залежність між
злочинністю та нар¬команією).

Девіація (від лат. сіеуіапо – відхилення) – відхилення на
індивідуальному рівні від прийнятих у суспільстві норм пове¬дінки. Д.
обумовлена груповою нормативною системою, яка перебуває в протиріччі з
нормативною системою суспільства.

Делінквент (від лат. сіеіііщиепз – правопорушник, бунтів¬ник) — особа,
чия поведінка відхиляється від норм будь-якої галузі права.

Детермінанти злочинності – чинники (фактори) у різних сферах і на різних
рівнях суспільного життя, що обумовлюють злочинність.

Детермінізм (від лат. сіеіегтіпаге – визначати) – закономір¬на
залежність певних явищ від факторів, що їх спричинюють.

Динаміка злочинності – 1. Зміни стану і структури злочин¬ності за певний
період та на певній території. 2. Кількісні та якісні показники зміни
злочинності в цілому за певний промі¬жок часу (зниження або зростання,
зміни в структурі тощо).

244

Ділки (цеховики) – категорія професійних злсЗЧИнців, які вчинюють
злочини у сфері економіки і фінансів.

Досвід злочинний -1.У широкому розумінні -. сукупність негативних звичок
і норм поведінки, що грунтуються на анти-суспільній моралі й на основі
яких в окремих осіб сформуються професійні навички вчинення злочинів. 2.
У вузькому розу¬мінні – сукупність знань про шляхи досягнення міети
злочину та створення перешкод для його викриття.

Екологічна злочинність – сукупність злочиніїц проти нав¬колишнього
природного середовища, а також особи, які їх

учинили. • …

Експеримент – один із методів кримінологічного дослі¬дження, при якому
інформація здобувається шляхам моделю¬вання певної ситуації (наприклад,
відтворення подій на місці

злочину). . . .

Експертиза кримінологічна – результат оцшіи спеціаліс¬тами характеру та
ступеня впливу досліджуваного об’єкта (або окремих його сторін) на
злочинність, особу злочинця, а також заходів боротьби зі злочинністю
(наприклад експертиза певного законодавчого акту).

Етапи розвитку вітчизняної кримінологи – а) її станов¬лення (початок
20-х – середина 30-х років XX ст.); б) оформ¬лення кримінології як
самостійної науки (середина 60-х років XX ст.); в) сучасна кримінологія.

Жаргон – позанормативне усне спілкування певної групи осіб (у тому числі
злочинного середовища).

Жебрацтво – проживання особи на доходи, щ0 добувають¬ся шляхом
випрошування у громадян грошей, продуктів хар¬чування, одягу та інших
матеріальних цінностей.

Жертва злочину – окрема людина або група людей, яким злочином прямо чи
опосередковано заподіяна моральна, фізич¬на чи матеріальна шкода.

Жертва злочину винна – стан особи, яка, будучи об’єктом злочинних
посягань, виявляє негативне ставленню д0 інтересів суспільства та
окремих осіб.

Жертва злочину латентна – особа, яка потерПіла від зло¬чину, але з
певних причин цей факт залишився Невідомим або прихованим від офіційного
обліку злочинів.

Жертва злочину випадкова – особа, яка завала злочин¬ного посягання за
випадкових обставин і вперше у своєму

ЖИТТІ

Жертва злочину рецидивна – особа, яка 5уЛа об’єктом злочину більше
одного разу.

245

Життєва ситуація криміногенна – сукупність обставин, які сприяють
виникненню у конкретної людини бажання вчи¬нити злочин, спонукають її до
цього.

Завдання кримінології — комплексний аналіз чинників, з якими пов’язане
існування злочинності, і опрацювання проб¬лем їхньої нейтралізації на
основі вивчення закономірностей суспільного розвитку.

Закон насичення злочинністю – соціологічний закон, відповідно до якого
кожне суспільство має свій «поріг» зло¬чинності й потребу
декриміналізації деяких кримінально ка¬раних діянь.

Заходи профілактичного впливу – профілактичні бесіди, офіційні
попередження, профілактичний облік, паспортизація підприємств та
організацій, кримінологічна експертиза, про¬філактичний припис тощо.

Злісний тип злочинця – особа, яка, незважаючи на по¬передні покарання,
вчинює нові злочини.

Злісний необережний злочинець – особа, яка мала раніше судимість за
злочини, але свідомо допускає необережність під час їхнього повторного
вчинення.

Зловживання алкоголем – вживання алкоголю у великій кількості, що
спричиняє стан яскраво вираженої інтоксикації з порушенням координації
рухів, мовлення, зміни в поведінці.

Злодійський закон – антисуспільні моральні норми, здійс¬нення яких
включає особу у відповідну референтну групу.

Злодійські традиції – навички, притаманні кримінальним структурам.

Злочинна рецидивна діяльність – систематичне вчинення злочинів певною
особою чи групою осіб, незважаючи на по¬передні покарання, внаслідок
набуття стійкої схильності до протиправних дій.

Злочинна субкультура – сукупність особливих правил поведінки, звичаїв,
моралі, що склалися в злочинному середо¬вищі й вирізняються
антисуспільною спрямованістю.

Злочинний обіг наркотичних засобів – сукупність забо¬ронених нормами
національного та міжнародного криміналь¬ного права діянь, що виявляються
у розкраданні, виробленні, зберіганні, транспортуванні, придбанні, збуті
та вживанні нар¬котиків.

Інверсія ролей – ситуація, в якій потенційна жертва зло¬чину вчинює
злочин щодо потенційного злочинця.

Індекс віктимізації – співвідношення всіх потерпілих від злочину осіб до
загального числа осіб, які проживають на пев-

246

ній території, за певний відрізок часу. І. в. розраховується за
формулою: І. в. = К п.з./К н., де: К п.з.— кількість потерпілих від
злочину; К н.- кількість населення.

Індекс латентності злочинності — показник, який стано¬вить
співвідношення незареєстрованоі’ злочинності до зареєст¬рованої її
частини.

Індексні злочини – показник, що означає групу найтяжчих та
найпоширеніших злочинів, які за єдиною методикою реєст¬руються на всій
території США.

Індекс судимості – показник, що характеризується кількіс¬тю осіб,
засуджених до кримінального покарання, за певний період на певній
території у розрахунку на 100 тис. осіб віком понад 14 років, які
мешкають на цій території. І. с. розрахову¬ється за формулою: І. с. = Р
х 100 000/14, де: Р – кількість осіб, які засуджені до кримінального
покарання (наприклад, протя¬гом одного року); N – чисельність населення
віком від 14 ро¬ків, що мешкає на даній території.

Індивідуальна профілактика – система заходів цілеспря¬мованої
діяльності, об’єктом якої є особи з кримінальними нахилами, з метою
запобігання вчинення ними злочинів, нейтралізації та ліквідації у них
криміногенних якостей.

Інтенсивність злочинності – її поширеність серед усього населення або
його окремих груп на певній території за пев¬ний проміжок часу.

Інформація кримінологічна – дані про стан, структуру і динаміку
злочинності, про причини злочинів, особу злочинців та заходи
попередження злочинів. І. к. повинна відповідати таким вимогам: повноті,
своєчасності, достовірності. Голов¬ними джерелами І. к. є статистична
звітність про злочинність та результати боротьби з нею, дані
кримінологічних дослі¬джень.

Календар кримінологічний – розроблений на рік кален¬дар, у якому
відображені місяці року, які є найбільш криміно¬генними з конкретних
видів злочинів.

«Катали» (жарг.) – категорія професійних злочинців, які займаються
азартними іграми. Організована діяльність кар¬тярських шахраїв склалася
наприкінці 60-х років, коли «за¬конники» маскувалися під звичайних
правопорушників («му¬жиків»), але багато з них виконували функції
охорони в авто¬ритетних шулерів. Уже в той час «катали» збиралися на
спеціальні «з’їзди», розподіляли сфери свого впливу.

Кіднепінг – викрадення людей з метою одержання викупу.

Класифікація злочинів – їхній розподіл на групи за най¬більш суттєвими
ознаками, які властиві їм, або якими вони відрізняються від інших.
Загальну масу злочинів можна умов-

247

но поділити на три великі групи: а) корисливі; б) насильниць¬кі; в)
необережні.

Класифікація злочинців – виділення груп осіб, які вчини¬ли злочини, за
їхніми окремими ознаками. К. з. може бути по¬будована за
соціально-демографічними (стать, вік, рівень осві¬ти, соціальний стан,
рід занять, місце проживання) та право¬вими ознаками (характер, ступінь
тяжкості злочинів, учинення злочину вперше або вдруге, у групі або
самостійно, тривалість злочинної діяльності, об’єкт посягання, форма
вини тощо).

Класифікація причин злочинності — їхній розподіл за найсуттєвішими
ознаками. Причини злочинності поділяються за різними критеріями: а)
рівнем їх функціонування (причини злочинності в цілому, причини різних
груп злочинів, причини окремих видів злочинів); б) змістом (політичні,
економічні, ідеологічні, організаційно-управлінські та ін.); в) напрямом
(одні з них детермінують негативне формування особи, інші пов’язані з
зовнішніми щодо індивіда умовами та ситуаціями, які сприяють проявам
антисоціальних поглядів та спонукань). Класична школа в кримінології –
теорія, яка у центрі своєї уваги ставила злочин та наполягала на рівному
покаран¬ні за однакові провини. Відповідно до К. ш. «людина-гедо-ніст»
намагається отримати задоволення й уникнути неприєм¬них відчуттів, вона
наділена свободою волі такою мірою, що має можливість вибирати між
добром і злом.

Клінічна кримінологія – напрям, пов’язаний з досліджен¬ням біологічних
та психічних властивостей особи злочинців, з’ясуванням їхньої ролі в
генезисі злочинної поведінки та роз¬робкою засобів медико-психологічної
профілактики.

Коефіцієнт (індекс) злочинності – показник поширення злочинності в
регіоні, що визначається відношенням кількості злочинів (злочинців) у
розрахунку на 1, 10, 100 тис. населення . у певний період. Визначається
за формулою: К = 3 х 1 (10, 100 тис.)/Н, де 3 – злочини (злочинці); Н –
населення регіону. Коефіцієнт злочинності неповнолітніх – показник, який
характеризується кількістю вчинених за певний період на пев¬ній
території злочинів у розрахунку на 100 тис. осіб віком 14-18 років.
Обчислюється за формулою: Кп = Іп х 105/]\п, де Іп -кількість злочинів,
учинених особами віком 14—18 років, зареєст¬рованих на певній території
за певний період; N11 – кількість населення віком 14-18 років, що мешкає
на даній території.

Коефіцієнт «ураженості» злочинністю – відношення част¬ки контингенту
злочинців до всього населення, що входить до вікової групи, для якої
законом за вчинення злочинів передба¬чена кримінальна відповідальність.

Концепція боротьби зі злочинністю – комплекс загально¬теоретичних
положень, спрямованих на розкриття сутності боротьби зі злочинністю в
конкретних історичних умовах

248

шляхом науково обґрунтованого визначення її мети, завдань, принципів,
форм, засобів.

Корислива злочинність – сукупність учинених на певній території за
певний період часу злочинів (осіб, які їх учинили) з метою безоплатного
задоволення майнових потреб. Розрізня¬ють ненасильницькі та насильницькі
види корисливих злочинів.

Кримінологічна прогностика – галузь кримінології, що вивчає методику і
закономірності прогнозування стану й динамі¬ки злочинності, окремих її
видів, а також заходів боротьби з нею.

Кримінальний професіоналізм – спеціалізація у злочин¬ній діяльності
якогось виду. Наприклад, квартирний злодій, шулер, «угонщик»
автомобілів.

Кримінальна субкультура – норми неформальної пове¬дінки, жаргонного
мовлення, манер, татуювання і т. ін., при¬таманні злочинному середовищу.

Криміногенез — процес формування індивідуальної зло¬чинної поведінки в
конкретних умовах життєдіяльності.

Криміногенний фактор – чинник, який детермінує зло¬чинність у цілому або
окремий її вид.

Кримінологічна характеристика – опис властивостей, за¬кономірностей,
тенденцій, факторів злочинності або окремих її видів, а також ознак
особи злочинців (окремих їх типів).

Кримінологія (від лат. сгітіпік – злочин і грец. 1о§ок -вчення) – наука,
яка вивчає злочинність, її детермінанти, осо¬бу злочинців та жертв
злочинів, а також засоби протидії зло¬чинності.

Латентна злочинність – невиявлені або незареєстровані злочини, які не
дістали свого відображення в офіційній стати¬стичній звітності.

Латентність природна – сукупність злочинів, відомих лише злочинцям.

Латентність штучна – сукупність злочинів, що приховую¬ться посадовими
особами, які відповідають за їхню реєстрацію.

Лідер кримінальний – член злочинної групи, за яким вона визнає право
приймати рішення у важливих для неї ситуаціях.

Лінійний коефіцієнт структурного зрушення злочинно¬сті – відносний
показник злочинності, що використовується для виявлення відмінностей її
структури у часі (динаміка) та просторі (територіальний розподіл) і
визначається як різниця питомої ваги окремих елементів порівнюваних
структур.

Маргінальні явища – негативні соціальні явища, що слу¬гують фоном
злочинності, наприклад, пияцтво, наркоманія, токсикоманія, проституція.

249

Мафія – одна з форм організованої злочинності, яка має такі ознаки: а)
високий рівень організації; б) сувора ієрархія; в) про¬никнення в органи
державної влади на всіх рівнях; г) опанування «тіньовою» сферою
економіки; д) наявність власних норматив¬них приписів; є) усталені форми
взаємозв’язків як усередині об’єднання, так і поза його межами; ж)
застосування таких мето¬дів вирішення своїх завдань, як шантаж,
залякування, підкуп.

Метод експертних оцінок – узагальнення та статистичне опрацювання думок
спеціалістів щодо перспектив розвитку того чи іншого явища.

Метод екстраполяції – вивчення показників злочинності на сучасному етапі
та у ретроспективі й перенесення виявле¬них закономірностей на майбутнє.

Метод узагальнюючих показників – перетворення абсо¬лютних величин у так
звані узагальнюючі показники (середні та відносні величини), що
характеризують одним числом найтиповіші сторони явищ, котрі вивчаються.
Поширеним видом узагальнюючих показників є так звані коефіцієнти
зло¬чинності, тобто кількість злочинів на 10 або 100 тис. осіб. Ці
коефіцієнти дають можливість порівняти злочинність на пев¬них територіях
з різною чисельністю населення.

Методи статистичні – сукупність прийомів та способів кількісного
вивчення об’єктів кримінологічних досліджень, що ґрунтуються на
застосуванні закону великих чисел і орієн¬товані на виявлення вірогідних
закономірностей злочинності та пов’язаних з нею явищ.

Методи кримінологічних досліджень – це методи спосте¬реження, вивчення
документів, опитування, соціометрії, екс¬перименту тощо.

Методи кримінально-правової статистики – це голов¬ним чином масове
спостереження, зведення і групування, уза¬гальнення показників.

Методи соціологічні – анкетування, інтерв’юїрування, тестування,
вивчення документів, експертні оцінки тощо.

Методика кримінологічних досліджень – сукупність конкретних прийомів,
способів, засобів збирання, опрацюван¬ня та аналізу інформації про
злочинність, її детермінанти, осо¬бу злочинців, а також боротьбу з нею.

Механізм злочинної поведінки – взаємодія особистісних факторів із
зовнішнім середовищем у процесі формування злочинної поведінки.
Виділяються такі етапи: а) формування особи з антисуспільною
орієнтацією; б) мотивація злочину; в) прийняття рішення про його
вчинення; г) реалізація цього рішення та настання суспільно небезпечних
наслідків.

Механізм формування особи злочинця – спосіб взаємодії особи і елементів
середовища, внаслідок якого виникають не¬гативні якості особи, що
обумовлюють її злочинну поведінку.

250

Наркобізнес – 1. Незаконний обіг наркотичних засобів з метою наживи, що
контролюється організованою злочинніс¬тю. 2. Сукупність заборонених
нормами кримінального права діянь, пов’язаних із наркотиками. Як
складовій частині неза¬конного обігу наркотиків, наркобізнесу характерні
широкомас-штабність протиправних дій з наркотиками, глибока
конспіра¬тивність, високий рівень організації злочинних угруповань,
надприбутковість.

Наркоманія – хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною
інтоксикацією внаслідок зловживання наркотич¬ними засобами, що віднесені
до таких конвенціями ООН чи Комітетом з контролю за наркотиками при
Міністерстві охо¬рони здоров’я України, і характеризується психічною чи
фізич¬ною залежністю від них.

Наркотизм – 1. Соціальне явище, пов’язане з наркома¬нією, а також
пияцтвом, алкоголізмом, токсикоманією та тю¬тюнокурінням. 2. Негативне
соціальне явище, спричинене су¬купністю антисуспільних діянь, зумовлених
хворобливою за¬лежністю людського організму від наркотичних засобів.

Наркотичні засоби – рослини і речовини, що класифіковані у цій якості в
міжнародних конвенціях, а також віднесені до них Комітетом з контролю за
наркотиками при МОЗ України.

Нестійкий тип злочинця – особа, яка вчинила злочин уперше, але раніше
допускала різні правопорушення та амо¬ральні вчинки.

Об’єкти кримінологічного прогнозування – злочинність чи окремі її види,
особи злочинців, детермінанти злочинності та заходи боротьби з нею.

Обстановка віктимологічна – життєва ситуація, яка скла¬лась у зв’язку з
особистими якостями або провокаційною по¬ведінкою жертви, за якої
виникає реальна можливість заподі¬яння їй шкоди.

Ознаки злочинності – характеристики, що розкривають її суть. Синтезуючи
ознаки, якими у кримінології наділяється злочинність, можна
стверджувати, що вона являє собою соці¬альне, історично мінливе, масове,
суспільно небезпечне, кри¬мінально-правове явища.

Організація кримінологічного дослідження – вивчення наявних документів,
висунення гіпотези, складання плану чи робочої програми, де визначаються
мета і завдання дослі¬дження, обсяг та методика його проведення, порядок
опрацю¬вання інформації, реалізації підсумків дослідження. При
роз¬робленні плану (робочої програми) треба брати до уваги, що
кримінологічне дослідження зазвичай поділяється на п’ять

251

послідовних етапів: 1) підготовчий етап включає уточнення мети і завдань
дослідження, розробку робочої гіпотези, визна¬чення місця, способу,
обсягу та методики дослідження, робо¬чого інструментарію; 2) пілотне
дослідження, тобто апробація в обмеженому обсязі анкет, опитувальних
листів та інших способів збирання інформації; 3) збирання емпіричного
мате¬ріалу; 4) його опрацювання, тобто зведення, групування, скла¬дання
таблиць з використанням як абсолютних, так і віднос¬них величин,
обчислення різного роду коефіцієнтів та інших узагальнюючих показників;
5) аналіз результатів кримінологіч¬ного дослідження, підготовка
висновків та надання практич¬них рекомендацій замовнику.

Організована злочинність — об’єднання злочинців зі стій¬кою внутрішньою
структурою та ієрархічними зв’язками, створювані для заняття злочинним
бізнесом шляхом підкупу представників влади, насилля і залякування, а в
ряді випадків -домовленості з іншими угрупованнями для встановлення
сво¬го контролю у певних сферах діяльності з метою отримання
надприбутків.

Організована злочинна група – стійка група осіб, які за¬здалегідь
об’єдналися для вчинення одного або кількох злочи¬нів і мають свого
керівника.

Особа злочинця – сукупність властивостей особи, які обумовили вчинення
нею кримінально караного діяння.

Особа ситуативного злочинця – сукупність індивідуаль¬них якостей людини,
яка вчинює злочин внаслідок вирішаль¬ного впливу ситуації, що виникла не
з її вини.

Особа криміногенна – особа з достатньо вираженими не¬гативними
властивостями, що формуються внаслідок неспри¬ятливих умов життя і
зумовлюють підвищену ймовірність злочинної поведінки.

Перверсії – статеві збочення (протиприродні форми стате¬вого потягу): 1)
садизм – статеве задоволення, поєднане із за¬подіянням болю об’єкту
потягу; 2) мазохізм – прагнення за¬знати болю від сексуаиьного партнера;
3) гомосексуалізм -статевий потяг до осіб своєї статі; 4) педофілія —
статевий по¬тяг до дітей; 5) фетишизм – статевий потяг, спрямований на
певну частину тіла або предмет туалету сексуального партнера.

Пияцтво – систематичне надмірне вживання алкогольних напоїв, яке знижує
рівень соціальної активності особи і нега¬тивно впливає на її здоров’я.

Підліток делінквентний – неповнолітній, який допускає відхилення від
загальноприйнятих норм поведінки внаслідок перебування в
неблагополучному соціальному середовищі.

Планування кримінологічне – визначення мети та

252

завдань у сфері боротьби зі злочинністю, шляхів і засобів їх¬нього
виконання, а також ресурсного забезпечення.

Поведінка девіантна (від лат. сіеуіаііо – відхилення) – сис¬тема
вчинків, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам.

Позитивістська школа в кримінології – теорія, відповід¬но до якої
злочинна поведінка не вибирається правопорушни¬ком вільно, а
зумовлюється біологічною спадковістю та нега¬тивними соціальними
факторами.

Показник інтенсивності злочинності – співвідношення кількості
зареєстрованих злочинів кількості населення певно¬го регіону.

Показник злочинної активності населення – відношення числа осіб, які
вчинили злочини, до кількості населення пев¬ного регіону.

Показник криміногенної активності – співвідношення кількості злочинів до
кількості осіб, які їх учинили.

Предмет кримінології – те, що вона вивчає. До основних елементів П. к.
належать: злочинність як суспільно небезпечне соціально-правове явище і
тенденції її розвитку; детермінанти злочинності чи окремих її видів;
особа злочинців і жертв зло¬чинів; засоби протидії злочинності. До
додаткових елемен¬тів П. к. належать: методи аналізу злочинності,
«фонові яви¬ща», історія кримінології, проблеми кримінологічного
плану¬вання і прогнозування.

Предмет профілактики злочинів – містить поняття про¬філактичної
діяльності, її види, форми та рівні, суб’єкти і об’єкти, організаційні
та правові засади, тактику і методику запобігання окремим видам
злочинів.

Причина конкретного злочину – наслідок взаємодії нега¬тивних
особистісних властивостей, що склалися під впливом несприятливих умов
формування особи, та зовнішніх криміно¬генних факторів і спричинили
настання злочинних наслідків.

Прогноз кримінологічний – імовірне припущення про май¬бутній стан
злочинності, її детермінант та можливостей протидії. Містить якісну
оцінку передбачуваних змін у певні терміни.

Програма кримінологічного дослідження – документ, у якому описана
сукупність послідовних операцій, що забезпе¬чують: а) опис
характеристики злочинності та заходів боротьби з нею; б) висновки про
рівень, структуру, динаміку і чинники злочинності; в) прогнози змін
злочинності; г) рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності
правоохоронних та інших державних органів і громадських організацій у
цій сфері.

Професійна злочинність – відносно самостійний вид зло¬чинності, що
містить сукупність злочинів, учинених профе¬сійними злочинцями.

Професіоналізм злочинний – ознака особи, яка характеризу¬ється
систематичною злочинною діяльністю та її спеціалізацією.

253

Профілактика злочинів – система засобів, спрямованих на усунення чи
нейтралізацію дії криміногенних факторів у різних сферах суспільного
життя.

Профілактика віктимологічна – система заходів щодо зниження у населення
чи окремих громадян ступеня ризику стати жертвами злочинних посягань.

Профілактика індивідуальна – сукупність різного роду впливів на осіб,
які вчинюють або потенційно здатні вчиняти злочини, з метою усунення їх
криміногенних властивостей.

Психологічна теорія злочинності – концепція, що ґрунту¬ється на гіпотезі
незмінності олігофренічного характеру особи злочинця. Одним з її
засновників вважається американський учений X. Гаддард.

Психічні аномалії – відхилення від норми у психіці особи в межах
осудності, тобто здатності розуміти характер своїх дій та керувати ними.
До П. а. найчастіше відносять психопатію, алкоголізм, олігофренію,
шизофренію, епілепсію.

Реєстрація кримінально-правова — система обліку зло¬чинців; людей, які
пропали безвісти та невпізнаних трупів; матеріалів експертиз (відбитків
пальців, гільз, викраденої зброї тощо).

Репрезентативність (від фр. гергезепіаііґ – достатність) -властивість
вибіркової сукупності відтворювати основні озна¬ки генеральної
сукупності. В соціології Р. досягається з допо¬могою побудови вибіркової
сукупності (тобто об’єкта безпо¬середнього аналізу), коли вона найкращим
чином презентує генеральну сукупність (тобто об’єкт у цілому) і дає
можли¬вість обгрунтовано переносити висновки, отримані під час аналізу
вибіркової сукупності, на всю сукупність.

Рецидив злочинів (від лат. ГЄСІСІІУШ – той, що відновлює¬ться,
повертається) — сукупність суспільно небезпечних діянь, які послідовно
вчинені однією особою. Розрізняють три по¬няття рецидиву: а)
кримінально-правове – повторне вчинення злочину після засудження за
попередній злочин за умови, що судимість не погашена або не минув термін
давності; б) кри¬мінологічне — вчинення кількох злочинів, незалежно від
того, чи був винний засуджений за перший злочин; в) пенітенціар¬не –
повторне перебування злочинця в місцях позбавлення волі.

Рівень віктимності – число осіб від загальної кількості населення, які
стали об’єктом злочинних посягань протягом певного проміжку часу.

Рівні організованої злочинності – ступені об’єднання злочинців для
виконання спільних завдань. їх, за оцінкою спе¬ціалістів, три. Перший –
найнижчий – становить стійкі органі¬зовані групи, які здійснюють
розкрадання державного майна,

254

а також займаються шахрайством, вимаганням, розбоями, гра¬бежами та
крадіжками. У цих групах, незважаючи на їхню стійкість, немає складної
структури та ієрархії. Другий — склад¬ніший рівень – являє собою
ієрархічну побудову певних груп, інколи їхній конгломерат (за кордоном
їх називають «злочин¬ними синдикатами», в нас — «злочинними
формуваннями»). Ці спільноти мають корумповані зв’язки з представниками
адмі¬ністративних органів. Третій рівень – злочинна організація, в якій
завершується відокремлення функцій керівництва зло-чинною діяльністю від
безпосередньої співучасті у вчиненні конкретних злочинів.

Рівні профілактики – а) індивідуальна профілактика; б) профілактика в
соціальних групах і колективах; в) загальна профілактика, тобто
попереджувальна діяльність, яка здійс¬нюється у суспільстві в цілому.

Ряди розподілу — метод вивчення даних кримінально-правової статистики.
Використовуються такі ряди: 1. Дина¬мічні – для виявлення
закономірностей та тенденцій розвит¬ку злочинності. У свою чергу, вони
поділяються на: а) статич¬ні, які складаються з показників, що
характеризують явище за станом на певну дату; б) інтервальні, які
складаються з показників, що характеризують явище за певні періоди. 2.
Варіаційні – використовуються для виявлення закономір¬ностей та
тенденцій у тих випадках, коли групування можна варіювати.

Середні статистичні величини – різновид узагальнюючих показників, які
характеризують сукупність досліджуваних явищ не за якісними, а за
кількісними ознаками.

Ситуаційний тип злочинця – особа, яка вчинила злочин під впливом
несприятливої зовнішньої ситуації при загальній своїй позитивній
спрямованості, якою характеризується вся її попередня поведінка.

Ситуація злочину – сукупність усіх обставин, які вплину¬ли на рішення
особи вибрати злочинний варіант поведінки. За обсягом своєї дії ситуація
може бути локальною (якщо вини¬кають умови для вчинення злочину лише
щодо однієї особи чи вузького кола осіб) та універсальною (стосується
багатьох). За джерелом виникнення прийнято розрізняти ситуації,
ство¬рені людьми, і які викликані стихійними силами природи. Можливі й
змішані ситуації – пов’язані як з діями людей, так і з проявами
природних сил.

СНІД (синдром набутого імунодефіциту) – вірусне за¬хворювання, яке
призводить до глибокого ураження імунітету людини й викликає психічні
розлади; передається статевим або іншим шляхом від вірусоносія до
здорової людини. Умисне

255

поширення цього захворювання карається у кримінально-правовому порядку.

Соціогенна теорія злочинності – вчення, що розглядає злочинність як
продукт суспільства і називає її чинниками соціальну дезорганізацію,
відчуженість особи, безробіття, об¬межений доступ до освіти,
професійного зростання та інші криміногенні фактори
соціально-економічного характеру.

Соціологічний напрям у кримінології – концепція, яка при з’ясуванні
детермінант злочинності приділяє основну ува¬гу екзогенним факторам, а
також вивченню масових соціаль¬них явищ. Представники цього напряму
дотримуються дво-або тричленної класифікації чинників злочинності:
індивіду¬альні (стать, вік та ін.); фізичні (географічне середовище,
пора року, клімат і т. п.); соціальні (безробіття, рівень бідності,
за¬робітної платні тощо).

Спостереження статистичне – реєстрація за заздалегідь розробленою
програмою окремих ознак явища. Розрізняють кілька видів С. с: 1. За
обліком фактів у часі воно може бути: а) поточне (безперервне), коли
факти реєструються постійно, в міру їх вияву (наприклад, реєстрація заяв
про злочини у чер¬гових частинах ОВС); б) перервне, при якому реєстрація
фак¬тів не пов’язана з часом їх виникнення, а відображає їхній стан на
певний момент (наприклад, стан злочинності за квар¬тал). 2. За повнотою
обсягу одиниць сукупності виокремлю¬ють: а) суцільний, тобто повний
облік усіх одиниць сукупнос¬ті; б) частковий, при якому реєстрації
підлягає лише частина одиниць сукупності.

Спрямованість особи – сукупність стійких мотивів, які визначають
діяльність особи, а також її інтересів, переконань, ідеалів.

Спрямованість особи антис\ спільна – домінування в структурі особи
властивостей, які обумовлюють її протиправ¬ну поведінку.

Стан злочинності – абсолютна кількість злочинів і осіб, які їх учинили,
на певній території за певний період часу.

Статистика правова – наука, яка вивчає сукупність пра¬вопорушень: їхню
структуру, динаміку, чинники, заходи бо¬ротьби з ними. С. п. поділяється
на три самостійні галузі: а) кримінально-правову, що має своїм об’єктом
кількісну сто¬рону злочинності та засоби її запобігання; б)
цивільно-правову, яка має своїм об’єктом правопорушення, що
розгля¬даються в судах, арбітражі, нотаріаті; в)
адміністративно-правову, об’єктом якої є кількісна сторона
адміністративних правопорушень.

Стигматизація (від лат. 5ії§та – знак, тавро) – процес (або результат)
нав’язування особі ярлика злочинця. На думку за¬сновника цієї теорії Ф.
Танненбаума, людина стає злочинцем

256

не тому, що порушує закон, а завдяки стигматизації, коли вла¬да присвоює
їй цей статус.

Стійкість злочинності – співвідношення рецидивної і первинної
злочинності.

Структура злочинності – частка певних видів злочинів у їхній загальній
кількості.

Суб’скти профілактики злочинів – державні органи, юридичні та фізичні
особи, які прямо чи опосередковано бе¬руть участь у боротьбі зі
злочинністю.

Сугестивні мотиви злочинної поведінки – спонукання, які формуються під
впливом осіб антисуспільної спрямовано¬сті. Характерні для соціально
незрілих, морально нестійких та психопатичних осіб.

Суїцид – добровільне позбавлення себе життя будь-яким способом.

Суїцидологія — наука про самогубства як соціальне явище.

Суспільна небезпечність злочинності – її ознака, яка проявляється у
заподіянні нею шкоди суспільству.

Суспільна небезпека особи злочинця – одна з основних її властивостей,
яка виражається у характері та ступені тяжкості вчиненого злочину.

Таблиці статистичні – спосіб подачі відомостей про суспіль¬ні явища з
допомогою цифр, розміщених у певному порядку.

Теорія диференціальної асоціації — вчення, яке ствер¬джує, що злочинній
поведінці індивіди навчаються у тих, з ким вони контактують. Чим
стійкіші такі зв’язки, тим більша ймовірність того, що особа стане
злочинцем.

Теорія відчуження – вчення, за яким злочини є наслідком відходу особи
від нормального життя в суспільстві.

Теорія множинності факторів злочинності – полягає в тому, що визнає
причиною злочинів не якесь одне явище, а цілу низку факторів:
кліматичних, економічних, соціальних, психологічних, культурологічних
тощо.

Теорія конституціональної схильності – вказує на зв’язок між будовою
тіла та психологічними рисами особи, тому антисоціальна поведінка людини
виводиться з певного типу її фізичної конституції.

Теорія науково-технічного прогресу – вважає індустріа¬лізацію,
урбанізацію, міграцію, автомобілізацію криміноген¬ними явищами, які
детермінують злочинність.

Теорія соціального інтеракціонізму – вчення, за яким де-віантну
поведінку визначає група, що диктує норми такої по¬ведінки. Прихильники
цієї теорії сформулювали два висновки: по-перше, кожне суспільство само
визначає поведінку, яка кваліфікується як девіантна; по-друге, реакція з
боку суспіль-

257

9 2—391

ства навіть за великого поширення девіантності може бути спрямована не
на всі, а лише на окремі види такої поведінки.

Теорія аномії – пояснює злочинність дезорганізованістю суспільства, що
породжує руйнацію системи соціальних норм як регуляторів поведінки.
Заснована французьким соціологом Е. Дюркгеймом.

Теорія близнюків – один із біологічних підходів у кримі¬нології, який
пов’язує злочинну поведінку з генетичними фак¬торами і доводить однакову
спадкову схильність до злочинів у ідентичних (однояйцевих) близнюків.

Теорія небезпечного стану – вбачає у деяких осіб внутріш¬ню готовність
до вчинення злочинів. Прихильники цієї теорії вважають, що небезпечний
стан – явище не юридичне, а ме¬дичне, яке треба лікувати клінічними
методами.

Теорія соціальної превенції – вимагає застосування пре¬вентивних заходів
до осіб, які становлять потенційну загрозу для суспільства, стверджує,
що реальним засобом боротьби зі злочинністю є застосування жорстокого
покарання.

Токсикоманія – потяг до речовин або лікарських засобів, що не належать
до реєстру наркотиків, з метою досягнення одурманюючого ефекту.

Транснаціональна злочинність – сукупність вчинених за пев¬ний період
злочинів, які завдали шкоду інтересам двох і більше держав і
відповідальність за які передбачена в нормах міжнарод¬ного права та
національного кримінального законодавства.

Умови злочинності – сукупність явищ, що сприяють її ви¬никненню та
існуванню.

Установка кримінальна – зумовлена попереднім життє¬вим досвідом
схильність особи до вчинення злочинів.

Установка асоціальна – деформація свідомості особи, внаслідок якої вона
не в змозі утриматись від правопорушень.

Фактори злочинності – явища і процеси, які детермінують злочинність та
її відтворення.

Фасилітація – здатність особи здійснити певні дії через присутність
інших людей, зокрема, вчинити злочин разом із членами злочинної групи.

Форми взаємодії суб’єктів профілактики – 1) спільне вивчення стану
злочинності та інших правопорушень на тери¬торії обслуговування; 2)
розробка і реалізація спільних заходів попередження злочинів; 3) спільні
перевірки стану боротьби зі злочинністю на окремих об’єктах чи в
населених пунктах; 5) підвищення кваліфікації осіб, які здійснюють
профілактич¬ну діяльність; 6) обговорення результатів застосування
заходів

258

запобігання правопорушенням; 7) обмін інформацією, що ста¬новить
взаємний інтерес.

Форми профілактичної діяльності органів внутрішніх справ – 1) реєстрація
та своєчасне розкриття злочинів; 2) ве¬дення справ профілактичного
обліку осіб, схильних до право¬порушень; 3) індивідуальні бесіди з ними;
4) вжиття відповід¬них заходів впливу (попередження, штраф,
адміністративний арешт, направлення на лікування, притягнення до
криміналь¬ної відповідальності); 5) проведення різноманітних рейдів з
метою виявлення антисуспільних елементів, факторів, що обумовлюють
злочини, і вжиття заходів для їхньої ліквідації; 6) здійснення правової
пропаганди серед населення.

Функції кримінологи — 1) діагностична, тобто виявлення і фіксація певних
фактів соціальної дійсності, відображення їхніх властивостей; 2)
пояснювальна, тобто розкриття на ос¬нові емпіричних даних і теоретичних
положень суті об’єктів, що вивчаються, зокрема, закономірностей розвитку
злочинно¬сті, формування особи злочинців, функціонування системи
попередження злочинів; 3) прогностична, тобто передбачення стану
кримінологічно значимих явищ та процесів, особливос¬тей їхнього
проходження в майбутньому; 4) прикладна, тобто озброєння всіх суб’єктів
профілактики злочинів науковими знаннями для підвищення ефективності
їхньої діяльності.

Хвиля злочинності – значні коливання рівня та структури злочинності в
залежності від пори року.

Хромосомна теорія – біологічне вчення, яке обстоює на¬явність зв’язку
між зайвою чоловічою хромосомою і злочин¬ною поведінкою.

«Шестірки» – категорія професійних злочинців, які стоять на найнижчій
сходинці в ієрархії кримінального світу.

Школа соціального захисту – теорія, яка виступає проти принципу помсти
за злочини, вважаючи, що вони зумовлені несправедливістю, яка існує у
суспільстві. Тому ця проблема не вичерпується лише покаранням
правопорушників. ‘

Ювенальна кримінологія – досліджує злочинність непов¬нолітніх, її
специфічні чинники, а також заходи попередження.

Юридична конфліктологія – галузь знань, що вивчає природу правових
конфліктів, шляхи їхнього запобігання і механізми виникнення та
розв’язання.

Ядро злочинності — сукупність тих видів злочинів, які за¬лишаються
стабільними або мало змінюються у часі й просторі.

259

Розділ VII

Тестові завдання проведення рубіжного

контролю для визначення рівня знань

з курсу «Кримінологія» серед студентів,

слухачів та курсантів вищих навчальних

закладів юридичного профілю

Пояснення: тестові завдання підготовлені таким чином, що два з чотирьох
варіантів відповідей взагалі невірні, третє частково стосується питання,
але не є повним, і лише один варіант у кожному питанні вважається
абсолютно вірним. Тому необхідно зазначати найбільш повний варіант
відповіді.

1. Що таке кримінологія?

а) юридична наука, яка вивчає механізм учинення злочинів;

б) прикладна наука, яка вивчає злочинність та її основні

характеристики;

в) соціолого-правова наука, яка вивчає злочинність, особу

злочинця, причини та умови, а також заходи попередження

злочинів;

г) галузь кримінального права.

2. Які з наведених категорій кримінології входять до

основних елементів її предмету?

а) методика та методологія; б)особа злочинця;

в) планування та прогнозування боротьби зі злочинністю;

г) кількісні та якісні показники злочинності.

3. За рівнем узагальнення науково-практичної інфор¬

мації систему кримінології складають:

а) розгляд основних положень науки кримінології;

б) викладення загальнотеоретичних положень кримінології;

в) розгляд, упорядкування та розподіл усіх проблем, що

вивчаються кримінологією;

г) Загальна та Особлива частини.

4. Назвіть ознаку злочинності:

а) соціальний характер; ‘ • . .* ,о

б) протиправність; ; •• • ;• 4 ;

В) ВИННІСТЬ; . “.’ . ::• ;-• .Х\.і{

г) караність. •• -і –;.’ •’!

5. Що таке латентна злочинність?

а) зареєстровані, але нерозкриті злочини;

б) злочини, за якими кримінальні справи призупинені;

в) частина рецидивної злочинності;

260

г) злочини, які за різних причин не знайшли відображення в офіційній
звітності.

6. Які із зазначених відноситься до якісних показників

злочинності?

а) стан;

б) динаміка;

в) рівень;

г) характер.

7. Що являє собою динаміка злочинності?

а) зміна стану злочинності; ; – ‘ •

б) кількісно-якісний показник злочинності;

в) якісний показник злочинності;

г) зміна структури злочинності.

‘:.].

8. Що таке структура злочинності?

а) кількісний показник злочинності; *.:/-.*.

б) вид злочинності;

в) внутрішня побудова злочинності;

г) наявність тяжких злочинів у загальній структурі злбчин-

ності.

9. Що таке географія злочинності?

а) регіональні особливості злочинності;

б) кількісний показник злочинності;

в) розповсюдженість злочинності на певній території;

г) ознака злочинності.

10. Що таке стан злочинності?

а) загальна кількість злочинів, учинених на певній території;

б) загальна кількість осіб, які вчинили злочини на певній

території;

в) загальна кількість злочинів та осіб, які їх вчинили на

певній території за певний проміжок часу;

г) співвідношення злочинів, учинених на певній території і

осіб, які на ній проживають.

11. Що являє собою загальний коефіцієнт злочинності?

а) наявність тяжких злочинів у загальній структурі злочин¬

ності;

б) загальна кількість осіб, які вчинили злочини;

в) загальна кількість злочинів, учинених на певній терито¬

рії за певний проміжок часу;

г) співвідношення загальної кількості злочинів або осіб, які

їх вчинили на 1, 10, 100 тис. осіб до кількості населення, що

мешкає в певному регіоні.

12. Що таке причини злочинності?

а) фактори, що призводять вчинення злочинів;

261

б) обставини, що полегшують вчинення злочинів;

в) сукупність факторів, без яких неможливий злочинний

результат;

г) обставини, що сприяють вчиненню злочину.

13. Назвіть причини злочинів за природою виникнення:

а) об’єктивні;

б) загальні;

в) соціальні;

г) внутрішні.

14. Назвіть причини злочині» за рівнем функціонування:

а) зовнішні;

б) внутрішні; …

в) спеціальні; , –

г) суб’єктивні.

15. Дайте кримінологічне визначення особи злочинця.

а) особа, по відношенню до якої порушена кримінальна

справа;

б) система соціальних, психологічних та інших властивос¬

тей, які складають суспільну небезпеку особи винну у вчинен¬

ні злочину;

в) особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і щодо

якої вирок суду вступив у законну силу;

г) сукупність соціально-демографічних та соціально-рольо¬

вих ознак особи.

16. За якими ознаками вивчається особа злочинця?

а) стать, вік, сімейний стан;

б) ставлення до моральних норм та загальноприйнятих

правил поведінки;

в) соціально-демографічна, соціально-психологічна, кримі¬

нально-правова, соціально-рольова характеристики;

г) психічне ставлення особи до вчинення злочину.

17. Що таке віктимологія у вузькому розумінні?

а) самостійна галузь права;

б) галузь кримінології, яка вивчає потенційного потерпіло¬

го від злочинних діянь;

в) вчення про жертву злочину;

г) самостійна наука, яка вивчає жертву злочину. .,. .*

18. Що таке віктимність?

а) ситуація, що сприяє вчиненню злочинів;

б) процес перетворення людини на жертву злочину;

в) сукупність причин та умов, за наявності яких особа мо¬

же стати жертвою злочинного діяння;

г) підвищена здатність особи в силу певних властивостей,

якостей, обставин або стану стати жертвою злочину.

262

19. Що таке віктимізація?

– ; а) вчення про жертву злочину; . , .

б) підгалузь віктимології; :

в) тимчасовий безпорадний стан особи;

г) процес перетворення особи в жертву та результат цього

процесу.

20. Що таке кримінологічне дослідження?

а) наука, яка вивчає злочинність;

б) система знань про злочинність, особу злочинця, причини

та умови злочинності;

… в) галузь кримінології;

г) процес, спрямований на отримання нових знань та ін¬формації про
об’єкт, що підлягає вивченню.

г 21. Кримінально-правова статистика:

.,.. а) наука, яка вивчає кількісні показники злочинності;

б) галузь кримінології; ,

,,, в) підгалузь правової статистики;

г) вид судової статистики.

22. Дайте визначення кримінологічного планування:

а) різновид управлінського рішення;

б) процес формування низки планів у системі певної галузі;

в) окремий етап статистичного дослідження;

г) розрахований на визначений термін процес розробки си¬

стеми заходів щодо попередження злочинності на основі ці¬

лей, завдань та шляхів і засобів їх вирішення. ,, ..

23. Що таке кримінологічне прогнозування?

а) одна із функцій кримінології;

б) складання проекції злочинності на майбутнє;

в) система знань про майбутній стан злочинності; , ,г

г) процес наукового пізнання майбутнього рівня, структури

та динаміки злочинності, тенденцій та закономірностей її змін.

24. Назвіть метод прогнозування: ч -, •

:і а) вторинних групувань, • ‘ г ;;_

б) екстраполяції; > >’• :-

-‘ в) спостереження; ;’• • , . і(^

г) вивчення кримінальних справ. ‘ ; ; ; . ,і.

25. Профілактика злочинності – це:

а) галузь кримінології;

б) процес, спрямований на попередження злочинності та

усунення причин її існування;

в) система знань про злочинність;

г) система заходів, спрямованих на попередження злочин¬

ності, нейтралізацію осіб, від яких можна очікувати вчинення

злочинів та усунення причин і умов злочинності.

263

26. Дайте визначення фоновим явищам:

а) негативні соціальні явища, які впливають на злочин¬

ність, її кількісні та якісні показники;

б) умови, що сприяють вчиненню злочину;

в) антигромадська психологія особи;

г) злочини, адміністративні та дисциплінарні проступки.

27. Що відноситься до фонових явищ?

а)всі злочини;

• б) адміністративні правопорушення;

в) дисциплінарні проступки;

г) пияцтво, наркоманія, азартні ігри, проституція, парази¬

тичний спосіб життя, СНІД.

нормативне визначення організованої зло-

28. Дайте

чинності.

а) сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі ство¬

ренням та діяльністю організованих злочинних угруповань;

б) об’єднання двох і більше осіб для досягнення певної

злочинної мети;

в) організована група з певним розподілом ролей;

г) заняття чітко визначеним видом злочинної діяльності.

29. Що таке кримінологічний рецидив?

а) вчинення злочину в місцях позбавлення волі;

б) вчинення злочину в момент непогашеної або незнятої

судимості;

в) вчинення злочинів більше ніж двічі; -1’1

г) повторне вчинення злочину, незалежно від знятої або

погашеної судимості за попередній злочин чи притягнення

особи до кримінальної відповідальності. .,-, і

30. Що таке пенітенціарний рецидив? л’ :.’

а) вчинення злочину повторно; і ‘;

б) вчинення злочину повторно після застосування заходів

громадського впливу за перший злочин;

в) вчинення злочину під час відбуття покарання у виправ¬

но-трудових установах;

г) вчинення злочину після погашеної або знятої судимості

за перший злочин.

~іп

Розділ VIII Тематика курсових робіт

з курсу 4 Кримінологія та профілактика злочинів»

Тема 1. Історія та сучасний стан розвитку вітчизняної кримінології

Вступ.

1. Родоначальники науки кримінології. Внесок мислителів

ХУІІІ-ХІХ століть у розвиток кримінології.

2. Розвиток кримінології у ХІХ-ХХ ст.: дореволюційний

та радянський часи. .. г , ;.

3. Кримінологія в Україні. ‘.’,,” ‘”‘.”‘”. ^

Висновок. » .’,’ “.,.- *
;, .

Тема 2. Наукові школи та теорії

в зарубіжній кримінології ; *

Вступ. ,. •. . у> ,(. ;

1. Історія зарубіжної кримінології.

2. Основні зарубіжні кримінологічні наукові школи.,

(, 3. Кримінологічні теорії сьогодення. і ,,_.

Висновок. ‘ -А ‘

Тема 3. Методика кримінологічних досліджень

.. Вступ.

1. Кримінологічне дослідження: визначення, задачі, види,

суб’єкти та об’єкти. :

2. Джерела кримінологічної інформації.

3. Методи, що використовуються при здійсненні криміно¬

логічних досліджень. Етапи організації кримінологічних до¬

сліджень.

Висновок.

Тема 4. Злочинність, як соціально-правове явище

Вступ.

1. Визначення злочинності: широке та вузьке розуміння.

ВИДИ ЗЛОЧИННОСТІ. :.

2. Кількісні та якісні показники злочинності.

3. Стан та основні тенденції злочинності на сучасному

етапі розвитку України. ,

Висновок. – , .,…(. .І.

Тема 5. Географія злочинності ‘

Вступ.

1. Географія як один із якісних показників злочинності.

265

2. Територіальні відмінності злочинності в містах і сільсь¬

кій місцевості.

3. Злочинність регіонів України.

Висновок.

Тема 6. Латентна злочинність

Вступ.

1. Поняття латентної злочинності, її види.

2. Причини латентної злочинності.

3. Методи дослідження латентної злочинності.

Висновок.

Тема 7. Злочинність і кримінальна політика держави

Вступ.

1. Кримінальна політика і профілактика злочинів.

2. Справедливе покарання за вчинений злочин, як один із

засобів боротьби зі злочинністю.

3. Амністії: позитивні та негативні сторони.

Висновок.

Тема 8. Вплив репресивних заходів на стан злочинності в державі

Вступ.

1. Історія застосування репресивних заходів до злочинців

в Україні.

2. Процеси криміналізації та декриміналізації, їх вплив на

стан злочинності.

3. Вплив репресивних заходів на стан злочинності в зару¬

біжних країнах.

Висновок.

Тема 9. Злочинні посягання на екологію та їх попередження

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика екологічної злочинності.

2. Причини та умови екологічної злочинності.

3. Загальна та спеціальна профілактика екологічної зло¬

чинності.

Висновок.

Тема 10. Віктимологічна профілактика, як особливий вид соціальної
профілактики

Вступ.

1. Визначення та загальна характеристика віктимологічної

профілактики.

2. Місце віктимологічної профілактики в профілактичній

діяльності ОВС.

3. Суб’єкти та об’єкти віктимологічної профілактики.

Висновок.

266

Тема 11. Особа злочинця та межі її кримінологічного вивчення

Вступ.

1. Визначення та кримінологічна характеристика особи

злочинця.

2. Межі кримінологічного вивчення особи злочинця.

3. Типологія та класифікація злочинця.

Висновок.

Тема 12. Злочинна жорстокість .

“‘ Вступ. ‘

1. Кримінологічна характеристика злочинної жорстокості,

її зв’язок з насильницькою злочинністю.

2. Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють на¬

сильницькі злочини. Причини злочинної жорстокості.

3. Профілактика насильницьких злочинів.

ВИСНОВОК. ,:

Тема 13. Вчення про причини та умови злочинності в кримінології

Вступ.

1. Вітчизняні кримінологічні концепції причин та умов

злочинності.

2. Зарубіжні кримінологічні концепції причин та умов

злочинності.

3. Дискусійні питання щодо вчення про причини та умови

злочинності.

Висновок.

Тема 14. Соціально-економічні протиріччя сучасного етапу розвитку
держави та їх вплив на злочинність

Вступ.

1. Побудова в Україні ринкових відносин та стан злочин¬

ності.

2. Зміни в корисливій злочинності України.

3. Усунення соціально-економічних протиріч, що вплива¬

ють на злочинність. Загальна та спеціальна профілактика.

Висновок. ,…,

Тема 15. Злочинність в країнах зарубіжжя

Вступ.

1. Особливості злочинності в країнах зарубіжжя (за кон¬

тинентами світу).

2. Стан злочинності в країнах зарубіжжя.

3. Основні тенденції злочинності в країнах зарубіжжя та

досвід по боротьбі з нею.

Висновок.

267

Тема 16. Профілактика злочинності

Вступ.

1. Поняття та зміст профілактики злочинності.

2. Задачі, функції та види профілактики злочинності.

3. Суб’єкти та об’єкти профілактики злочинності.

Висновок.

Тема 17. Наркоманія та наркобізнес.

Проблеми та їх вирішення *:>’

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика наркоманії та наркобіз-

несу. Зв’язок наркоманії зі злочинністю.

2. Причини та умови наркобізнесу та наркоманії. !

3. Профілактика наркоманії та наркобізнесу.

Висновок.

Тема 18. Злочинність «білих комірців» •

Вступ.

1. Поняття злочинності «білих комірців».

2. Причини злочинності «білих комірців».

3. Попередження злочинності «білих комірців».

Висновок. ‘”

Тема 19. Корупційна злочинність ;;

Вступ. : ‘//”

1. Кримінологічна характеристика корупційної злочинності.

2. Причини корупційної злочинності. :і

3. Попередження корупційної злочинності. І а;

Висновок.
•: ‘

Тема 20. Організована корисливо-насильницька злочинність

Вступ.

1. Поняття організованої корисливо-насильницької зло¬

чинності.

2. Причини організованої корисливо-насильницької зло¬

чинності.

3. Попередження організованої корисливо-насильницької

злочинності.

Висновок.

Тема 21. Злочинний професіоналізм

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика злочинного професіо¬

налізму.

2. Причини та умови злочинного професіоналізму.

3. Попередження злочинного професіоналізму та спеці¬

ального рецидиву.

Висновок.

268

і Тема 22. Некорислива злочинна агресія

Вступ.

-н

1. Кримінологічна характеристика некорисливої злочин¬

ності та агресії.

2. Причини некорисливої злочинності.

3. Профілактика некорисливої злочинності. ,1

Висновок.

Тема 23. Злочинність неповнолітніх

ВСТУП. ;

1. Кримінологічна характеристика злочинності неповно¬

літніх.

2. Причини та умови злочинності неповнолітніх.

3. Попередження злочинності неповнолітніх. ;’1

-‘ ВИСНОВОК. Ч!.’;

Тема 24. Злочинність серед жінок . ;

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика та особливосїі Жіночої

злочинності.

2. Причини та умови жіночої злочинності.

3. Попередження жіночої злочинності.

Висновок.

Тема 25. Насильницькі злочини у сфері побутових відносин

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика та особливості насиль¬

ницьких злочинів у сфері побутових відносин.

2. Причини насильницьких злочинів у сфері побутових

відносин.

3. Попередження насильницьких злочинів у сфері побуто¬

вих відносин.

Висновок.

Тема 26. Злочинність у сфері економіки

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика злочинності у сфері

економіки.

2. Причини та умови злочинності у сфері економіки.

3. Попередження злочинності у сфері економіки.

Висновок.

Тема 27. Організована транснаціональна злочинність

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика організованої трансна¬

ціональної злочинності.

2. Причини організованої транснаціональної злочинності.

269

3. Міжнародна протидія та попередження організованої транснаціональної
злочинності. Висновок.

Тема 28. Злочинність нелегальних мігрантів

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика та особливості злочин¬

ності нелегальних мігрантів.

2. Причини злочинності нелегальних мігрантів.

3. Попередження злочинності нелегальних мігрантів.

Висновок.

Тема 29. Автотранспортні злочини

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика автотранспортних Зло¬

чинів.

2. Причини автотранспортних злочинів.

3. Попередження автотранспортних злочинів. • . • А-

ВИСНОВОК. .;’•••’.

Тема ЗО. Торгівля людьми (рабство) . та людськими органами

Вступ.

1. Особливості злочинних дій, що пов’язані з торгівлею

людьми та людськими органами.

2. Причини та умови злочинних дій, що пов’язані з торгів¬

лею людьми та людськими органами.

3. Попередження злочинних дій, що пов’язані з торгівлею

людьми та людськими органами. •…;.

Висновок.

Розділ IX

Тематика контрольних робіт

з курсу «Кримінологія та профілактика злочинів»

Варіант № 1.

^ 1. Сучасний стан вітчизняної кримінології.

2. Індивідуальне кримінологічне прогнозування.

3. Визначення латентної злочинності.

Варіант № 2.

1. Межі кримінологічного вивчення причин конкретного

злочину.

2. Поняття та характеристика віктимологічного попере¬

дження.

3. Визначення рівня злочинності.

Варіант № 3.

1. Межі кримінологічного вивчення осіб, які вчиняють

злочин.

2. Взаємодія правоохоронних органів з населенням у попе¬

редженні злочинів.

3. Визначення загального та спеціального коефіцієнта зло¬

чинності.

Варіант № 4.

1. Кримінологічні дослідження в Україні та за кордоном:

порівняльна характеристика.

2. Об’єкти та суб’єкти попередження злочинів. *’

3. Визначення динаміки злочинності. ;

Варіант № 5.

1. Поняття кримінології, як наукової дисципліни: предмет,

цілі, завдання, функції.

2. Кримінологічна характеристика злочину. Типи віктимної

поведінки.

3. Визначення коефіцієнта суспільної небезпеки злочинів.

Варіант № 6.

1. Факторний підхід у вивченні причинних зв’язків зло¬

чинності.

2. Поняття специфічних причин злочинності та їхня класи¬

фікація.

3. Визначення індексу тяжкості злочинів.

271

Варіант № 7.

1. Роль кримінологічних знань у формуванні соціально-

правового мислення молодого юриста.

2. Маргінальна поведінка і злочинність.

3. Поняття кореляції.

Варіант № 8.

1. Територіальні відмінності злочинності та їхні причини.

2. Кримінологічна характеристика злочинів, пов’язаних із

наркотичними засобами. ;,->.- … , і . нІ ‘ .:.

3. МеТОД МОДеЛЮВаННЯ ЗЛОЧИННОСТІ, МІ ;:.., і і;

Варіант № 9.

1. Загальносоціальне і спеціальне попередження злочинів.

Напрями, рівні, програми.

2. Поняття кримінологічної ситуації, її вивчення та оцінка.

3. Поняття диференційованої характеристики злочинності.

Варіант № 10.

1. Організована транснаціональна злочинність. . * :

2. Самодетермінація злочинності. , ;

3. Поняття комплексності аналізу злочинності. (..,’.

Варіант № 11.

1. Дифузія причинних і антипричинних факторів злочинної

поведінки.

2. Кореляція, детермінізм, причинність як три стадії пі¬

знання причин злочинності. . • , »„и;-іFі

3. ПОНЯТТЯ ВІКТИМОЛОГІЧНОГО ПОПЄРЄДЖЄННЯ. , ;,;

Варіант № 12.

1. Кримінологічна характеристика і причини економічної

злочинності.

2. Жіноча злочинність, її сучасні тенденції. ;,

3. Характеристика віктимологічних заходів попередження

злочинів.

Варіант № 13.

, 1. Межі кримінального вивчення осіб, які вчиняють злочини.

2. Кримінологічна оцінка корупції.

3. Характеристика комп’ютерної злочинності. • .,

Варіант №14.

1. Урбанізація і злочинність.

2. Кримінологічна характеристика політичної злочинності.

3. Поняття «відмивання брудних грошей».

Варіант № 15.

1. Ідеї попередження злочинної поведінки у священному

писанні (Старому і Новому Завітах), кримінальному та кримі¬

нально-процесуальному праві.

2. Організована злочинність: поняття і характеристика (за

видами).

3. Характеристика екологічної злочинності.

Варіант № 16.

1. Злочинне середовище в системі детермінації девіантної

поведінки.

2. Оцінка і прогнозування кримінологічної ситуації.

3. Методи, форми і засоби попередження злочинів.

Варіант № 17.

1. Кримінологічна характеристика і тенденції злочинності в

Україні та АР Крим.

2. Серійні вбивства та їхнє попередження. .;….

3. Методи вивчення злочинності. -,!•.•…’

Варіант № 18.

1. Кримінологічні роботи, присвячені віктимологічній те¬

матиці.

2. Поняття кримінологічної експертизи.

3. Модель (структура) кримінологічної ситуації.

Варіант № 19.

1. Кримінологічна характеристика суїцидальної поведінки.

Види та способи суїциду.

2. Причини та заходи попередження рецидивної злочин¬

ності.

3. Інтерполяція, екстраполяція, моделювання в криміно¬

логії.

Варіант № 20.

1. Кримінологічна характеристика злочинності неповноліт¬

ніх, її причини і заходи попередження.

2. Поняття, види і ролі конкретної життєвої ситуації у вчи¬

ненні злочину.

3. Об’єкти та суб’єкти загальної та індивідуальної профі¬

лактики.

272

Розділ X

Питання для підготовки до іспитів та заліків

гі

1. Предмет кримінології та його характеристика. ,

2. Функції кримінології.

3. Методологія та завдання кримінології.

4. Зв’язок кримінології з іншими науками. • ”

5. Виникнення та розвиток вітчизняної кримінології як

самостійної науки. ,! :’: .’

6. Система курсу кримінології.

7. Методи кримінологічних досліджень. ., •> , :., н

8. Кримінально-статистичний метод. , ,

9. Прийоми вивчення матеріалів статистики. Система по¬

казників.

10. Поняття злочинності, її види та елементи.

11. Кількісні показники злочинності.

12. Якісні показники злочинності.

13. Поняття латентної злочинності та обставини, що

впливають на її існування.

14. Стан та тенденції злочинності в Україні.

15. Регіональні особливості злочинності.

16. Визначення рівня, коефіцієнта злочинності. ‘ ‘-

‘ 17. Визначення питомої ваги злочинності.

18. Поняття динаміки злочинності.

19. Структура злочинності.

20. Поняття особистості злочинця.

21. Характеристика особистості злочинця.

22. Значення психіатричних та генетичних відхилень.

23. Класифікація злочинців.

24. Поняття та класифікація причин і умов конкретного

злочину.

25. Елементи механізму конкретного злочину. •-.

26. Ситуація та її роль у механізмі конкретного злочину.

27. Поняття причин та умов злочинності.

28. Класифікація причин та умов злочинності.

29. Антропологічні концепції причин злочинності в зару¬

біжній кримінології.

30. Концепції соціальної детермінації злочинної поведінки.

274

31. Причини та умови злочинності в сучасний період со¬

ціально-економічних та політичних реформ в Україні.

32. Причини злочинності в містах, її аналіз та оцінка.

33. Характеристика індивідуальної злочинної поведінки.

34. Поняття віктимології (віктимність, віктимізація, вік-

тимна ситуація).

35. Класифікація потерпілих від злочину.

36. Віктимологічний аспект механізму конкретного

злочину.

37. Суїцидальна поведінка та її попередження.

38. Особистість потерпілого і його роль у механізмі

злочину.

39. Поняття та класифікація заходів попередження зло¬

чинності.

40. Правоохоронні органи як суб’єкти попередження

злочинів.

41. Роль суду в попередженні злочинності.

42. Прокуратура як суб’єкт попередження злочинів.

43. Роль органів внутрішніх справ у попередженні зло¬

чинів.

44. Участь громадськості в профілактичній діяльності.

45. Прокурорський нагляд за дотриманням законності в

профілактичній діяльності.

46. Поняття загальної кримінологічної профілактики.

47. Поняття індивідуальної профілактики.

48. Поняття віктимологічної профілактики.

49. Планування профілактичної діяльності.

50. Поняття кримінологічного прогнозування.

51. Методи кримінологічного прогнозування.

52. Планування заходів боротьби зі злочинністю.

53. Види та терміни кримінологічного прогнозування та

планування.

54. Особливості кримінологічного планування на окре¬

мому об’єкті та в районі.

55. Основні принципи організації профілактики зло¬

чинності.

56. Форми взаємодії суб’єктів профілактичної діяльності.

57. Попереджання штучної латентної злочинності.

58. Рівень, структура і динаміка злочинності неповно¬

літніх.

59. Кримінологічна характеристика особистості непов¬

нолітніх злочинців.

275

60. Причини та умови злочинності неповнолітніх.

61. Попередження злочинів неповнолітніх.

62. Особливості попередження втягнення неповнолітніх

у злочинну та іншу антисуспільну діяльність.

63. Нормативно-правова основа діяльності з попере¬

дження злочинності неповнолітніх.

64. Організаційно-правові основи здійснення профілак¬

тики злочинності неповнолітніх.

65. Особливості кримінологічної характеристики зло¬

чинності молоді, її причин і заходів попередження.

66. Поняття та загальна характеристика насильницьких

злочинів.

67. Кримінологічна характеристика хуліганства, його

причини.

68. Рівень, структура, динаміка насильницьких злочинів.

69. Кримінологічна характеристика особистості насиль¬

ницьких злочинців.

70. Причини та умови насильницьких злочинів.

71. Попередження насильницьких злочинів.

72. Рівень, структура і динаміка злочинності у середо¬

вищі сімейно-побутових відносин.

73. Причини та умови вчинення злочинів у сфері сімей-

но-побутових відносин.

74. Поняття та загальна характеристика рецидивної зло¬

чинності.

75. Рівень, структура, динаміка рецидивної злочинності.

76. Кримінологічна характеристика особистості рециди¬

вістів.

77. Причини та умови рецидивних злочинів.

78. Попередження рецидивних злочинів.

79. Поняття і загальна характеристика економічної зло¬

чинності.

80. Причини та умови економічної злочинності.

81. Попередження економічних злочинів.

82. Поняття та аналіз посадових злочинів.

83. Кримінологічна характеристика посадових злочинів.

84. Причини та умови вчинення посадових злочинів.

85. Заходи попередження посадових злочинів.

86. Поняття і загальна характеристика організованої зло¬

чинності.

87. Рівень, структура та динаміка організованої злочин¬

ності.

88. Кримінологічна характеристика особистості учасника

організованої злочинності.

89. Причини та умови організованої злочинності.

90. Заходи попередження організованої злочинності.

91. Поняття та кримінологічна характеристика професій¬

ної злочинності.

92. Кримінологічна характеристика особистості профе¬

сійного злочинця.

93. Попередження професійної злочинності.

* 94. Роль пияцтва в системі причин і умов злочинності.

95. Характеристика злочинності, пов’язаної з пияцтвом

та наркоманією.

96. Причини та умови вчинення злочинів, пов’язаних з

пияцтвом та наркоманією.

97. Попередження злочинів, пов’язаних з пияцтвом, нар¬

команією та наркобізнесом.

98. Кримінологічна характеристика злочинів, що вчиню¬

ються з необережності.

99. Особливості кримінологічної характеристики авто¬

транспортних злочинів, їхні причини.

100. Кримінологічна характеристика особистості необе¬

режного злочинця.

101. Попередження необережних злочинів.

102. Основні напрями міжнародного співробітництва у

боротьбі зі злочинністю.

103. Співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю в

рамках ООН.

104. Роль міжнародної організації кримінальної поліції

(Інтерпол) у боротьбі зі злочинністю та діяльності з її попе¬

редження.

276

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Джужа О. М., Моiсеев Є. М., Василевич В. В. та iн. 2003 – Кримiнологiя (книга)