Даньшин I.М. 2003 - Кримiнологiя. Загальна та Особлива частини (книга)

Даньшин I.М. 2003 – Кримiнологiя. Загальна та Особлива частини

ПЕРЕДМОВА

В навчальних планах переважної більшості вищих навчальних закладів
юридичного профілю нашої країни передбачене читання такої дисципліни, як
кримінологія. Це обгрунтоване і розумне рішення. Воно безпосередньо
випливає з Державної програми розвитку юридичної освіти в Україні, а
також з положень офіційної державної кримінальної політики, тобто
доктринальної політики держави у сфері стримування злочинності.

Пояснення цьому криється в тому, що в цей час у боротьбі зі злочинними
посяганнями недостатньо знати правила кваліфікації злочинів і
призначення покарання за їх вчинення, треба не тільки бути навченим
процесуальним і криміналістичним правилам розкриття, розслідування і
розгляду кримінальних справ. Практичний працівник-юрист, крім цього,
повинен бути озброєний методикою, прийомами виявлення причин і умов, що
сприяють вчиненню злочинів, брати активну участь у межах своєї
компетенції в розробці і реалізації заходів щодо їх попередження. В
противному разі працівники кримінальної юстиції не повною мірою,
однобічно виконують покладені на них обов’язки щодо подолання
злочинності.

У зв’язку з цим випускникам юридичних вищих навчальних закладів
необхідно прищепити кримінологічне мислення, дати різнобічні
кримінологічні знання, оволодівши якими вони не розглядатимуть боротьбу
зі злочинністю з спрощених, вузьких позицій.

Подібне завдання покладене на навчальний курс з кримінології, мета якого
полягає в тому, щоб майбутній фахівець-юрист:

мав науково обгрунтоване уявлення про соціально-правову сутність
злочинності;

мав у своєму розпорядженні різнобічну кримінологічну характеристику
злочинців;

знав причинно-наслідкові комплекси, що обумовлюють окремі види злочинів;

був ознайомлений з методикою проведення кримінологічних досліджень в
територіальному розрізі, на окремому об’єкті та в інших напрямах;

умів грамотно складати профілактичні документи;

чітко уявляв місце в системі кримінолого-попереджувальної діяльності
спеціалізованих державних органів, різних недержавних структур і
громадських формувань, а також їх обов’язки;

зі знанням справи міг реалізовувати на місцях комплексно-цільові
програми попередження злочинів;

умів «правильно читати офіційну кримінально-правову статистику» —
аналізувати рівень, структуру і динаміку злочинності взагалі по країні і
в окремих регіонах.

Одержані під час вивчення кримінології знання дадуть можливість
практикуючому юристу виконувати свої функції по зміцненню правопорядку
і, зокрема, по боротьбі зі злочинністю більш кваліфіковано, на сучасній
науковій основі.

Слід підкреслити і ту обставину, що вивчення такої складної комплексної
науки, якою є кримінологія, вимагає від студентів знання окремих
положень соціології, психології, педагогіки та інших суспільних наук,
що, зрозуміло, істотно розширить їх професійний і загальний кругозір.
Юрист — містка професія. Він повинен володіти різноманітними знаннями.
Цьому також сприяє викладання кримінології.

За останні роки в Україні не було видано повноцінного підручника з
кримінології. Деякі навчальні заклади публікували лише навчальні
посібники з окремих її частин.

Автори цього підручника спробували написати його з урахуванням сучасного
розвитку кримінологічної науки, з позицій нового українського
законодавства, беручи до уваги реальний стан криміногенної обстановки в
нашій країні, яка, треба сказати, в окремі періоди не відзначалася
особливим благополуччям.

Сподіваємося, що пропонований підручник стане надійною підтримкою для
студентів в опануванні кримінологією.

/. М. Дапьшин. доктор юридичних наук, професор, член-коресиондент
Академії правових наук України

Розділ І

Поняття, предмет і система кримінології

§ 1. Поняття і визначення кримінології

Ефективна боротьба зі злочинністю, як свідчать теорія і давня практика
багатьох країн, можлива і необхідна в двох тісно пов’язаних між собою
напрямах. По-перше, це застосування передбаченого кримінальним законом
покарання до осіб, які вже вчинили злочини; по-друге — попередження
державою і суспільством ще не вчинених, але вірогідних суспільно
небезпечних проявів.

Відповідно до цих двох практичних напрямів у боротьбі зі злочинністю в
теорії права склалися дві наукові галузі, покликані розробляти проблеми
її подолання. Перша заснована переважно на юридико-догматичному методі
вивчення злочинів. Вона, являючи собою сукупність (систему) правових
ідей, принципів і поглядів, розробляється теорією кримінального права.
Друга випливає з юри-дико-соціологічного вчення, в основі якого
містяться конкретно-соціологічні методи вивчення таких явищ, як
злочинність, особа злочинця, попередження злочинів. Ця самостійна
система уявлень і концепцій охоплюється кримінологічною наукою.

Кожній із згаданих наукових галузей притаманні окреслені і до того ж
різні завдання. Завданням кримінального права є теоретична розробка
вчення про кримінальний закон, проблем кримінальної відповідальності та
окремих її інститутів (злочин, форми вини, співучасть, стадії злочинної
діяльності, покарання, порядок його призначення тощо), а також
встановлення і аналіз юридичних ознак окремих складів злочинів і
санкцій, що застосовуються за їх вчинення.

Кримінологія. Загальна частина ‘ –

До завдання кримінології належать: а) філософське, соціологічне,
психологічне осмислення злочинності, її природи, самої її сутності; б)
комплексний аналіз процесів і явищ, з якими пов’язані існування і
відтворення злочинності; в) поглиблене вивчення особи злочинця; г)
розробка відповідних рекомендацій (заходів), спрямованих на попередження
окремих видів і груп злочинів.

У кримінології велика увага приділяється конкретним життєвим фактам і
спостереженням. Але не менше місце відводиться в ній теоретичним
побудовам філософського, соціологічного і правового характеру. Тому
кримінологія являє собою одночасно і практичну, і академічну науку.
Науковий опис великого емпіричного матеріалу неможливий у відсутності
теорії. Без теорії немає науки.

Що стосується терміна «кримінологія», то він складається з двох слів:
латинського «crimen» (злочин) і грецької о «logos» (вчення, поняття), і
в загалі перекладається як «вчення про злочин». У науковий обіг цей
термін був уведений в 1885 p., коли італійський вчений Р. Гарофало
опублікував книгу про так звані «природні» і «штучні» злочини, назвавши
її «Кримінологія». Згодом у зв’язку з розвитком кримінологічних знань і
відокременням їх у системі наук даний термін одержав більш широке
значення і вживається тепер в значенні «наука про злочинність».

Злочинність і окремі злочини являють собою соціальні і разом з тим
кримінально-правові поняття. Тому кримінологія знаходиться на стику
правових, суспільних і психологічних наук: права, соціології та
прикладних галузей психології. В цьому зв’язку виникає питання про
природу кримінології. Допускалися і зараз допускаються твердження, що
кримінологія — це наука суто юридична. Існують уявлення щодо неї як про
науку соціологічну, так звану соціологію злочинності (особливо це
характерно для американських учених та їх прибічників). І, нарешті,
одержала значне поширення думка, згідно з якою кримінологія є наукою
комплексною. Вона для обгрунтування власних положень і розроблення
практичних рекомендацій широко використовує статистичну методику,
емпіричну соціологію та соціальну екологію, а також психологічні знання.

З першою думкою, вважаємо, погодитися не можна, тому що такі явища,
котрі вивчаються кримінологією, як фактори (детермінація) злочинності,
«механізм» одиничної злочинної поведінки, за-гальносоціальні та
спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинності, окремих
злочинів і низка інших явищ, не вміщують-

Розділ І. Поняття, предмет і система кримінології

ся повністю в межі правових, зокрема кримінально-правових, відносин.
Якщо визнати, що кримінологія — наука соціологічна, то тоді вона буде
штучно ізольована від юридичних наук — кримінального, адміністративного
права та інших галузей права, які роблять свій істотний внесок у
вирішення проблем злочинності. Більш того, при такому підході виникають
неясність, невизначеність у встановленні предмета, меж і обсягів
кримінологічних досліджень.

Тому напрошується єдино вірний висновок, що кримінологія за своєю
природою — наука комплексна. У ній наведені і юридичний, і
соціологічний, і психологічний, й інші пласти теоретичних положень, а
також практичної інформації. Причому соціолого-емпіричний і
психолого-прикладний матеріал описується, аналізується, осмислюється з
позицій права. Крім того, привносячи в право певні соціологічні,
психологічні, педагогічні, економічні знання і знання інших суспільних
наук, кримінологія розширює свої можливості у вивченні всієї системи
злочинності і проблем її попередження.

Отже, кримінологія являє собою комплексну науку про закономірності
злочинності та її конкретних проявів, особу злочинця, фактори, причини і
умови, що породжують та визначають злочинність і окремі злочинні
посягання, а також про форми і методи соціального і нормативного впливу
на них з метою контролю за цими негативними явищами.

§ 2. Предмет кримінологічної науки

Формування і успішний розвиток будь-якої науки багато в чому залежать
від того, наскільки правильно виявлений і точно описаний її предмет. Він
не тільки характеризує основний зміст даної науки, визначає її місце в
системі інших наук, а й дає можливість чітко сформулювати її цілі та
завдання перспективних досліджень, окреслити їх розумні межі,
утвердитися у виборі методик цих досліджень.

До предмета кримінології, вважаємо, належить низка взаємопов’язаних
проблем, із яких одні є головними, центральними, а інші — допоміжними,
похідними і, проте, такими, що мають істотне значення для глибокого і
всебічного пізнання змісту цієї науки.

До числа головних проблем, що створюють серцевину предмета кримінології,
належать: 1) злочинність; 2) окремі злочини як конкретні прояви
злочинності; 3) особа злочинця; 4) фактори злочинності, причини і умови
окремих злочинів; 5) попередження злочинності і окремих злочинів.

Кримінологія. Загальна частина

1. Злочинність — це соціально-правове явище. Соціальним

воно є тому, що має місце в людському суспільстві. Проявляється

злочинність в особливій формі соціальної поведінки людей, яка має

відносно масове поширення і становить підвищену небезпечність

для суспільства. Фактори цього явища носять соціальний характер.

Одночасно злочинність визнається і правовим явищем, оскільки

обсяг, межі злочинної поведінки визначаються кримінальним законом, який
встановлює норми-заборони, поділяє вчинки людей на

дозволені і заборонені. Злочинність, отже, відрізняється від інших

соціальних явищ суспільною небезпечністю і протиправністю.

Злочинність — закономірне явище, що відображає стан суспільного
організму, визначений соціально-економічними, суспільно-моральними,
політичними та іншими умовами життя конкретного суспільства. Вона є не
що інше, як побічний продукт суспільного розвитку, наслідок конфліктів у
суспільстві, результат його патології і дезорганізації. І чим більше
дезорганізоване суспільство в економічному, соціальному, моральному і
політичному відношенні, тим вище в ньому злочинність. У кожному
суспільстві є свій поріг (рівень) насиченості злочинністю.

2. Злочин — окремий злочинний акт поведінки, котрий розглядається в
кримінології як форма прояву злочинності. Одиничний

злочин робить злочинність видимою, такою, що безпосередньо

сприймається людьми. Вона виявляє себе через різноманітність

окремих злочинних проявів, що фіксуються відповідними держав

ними органами.

Поняття злочинності — родове поняття, що містить у собі численність
окремих видів і груп злочинів (вбивство, одержання хабара, незаконне
заняття підприємницькою діяльністю, а також їх об’єднання у відповідні
групи: насильницькі злочини, корисливі, посадові, злочини у сфері
громадського порядку, злочини, що вчиняються жінками, тощо).
Співвідношення між злочинністю і окремими злочинами можна уявити як
співвідношення роду і виду.

Кримінальне право — це також вчення про злочин. Однак воно вивчає це
явище об’єктивної дійсності в його юридичному розумінні. Між тим злочин
як соціальне явище набагато складніший, ніж його абстрактний вираз у
законі. Тому кримінологія від юри-дико-догматичних уявлень про злочини,
що містяться в статтях кримінального закону, переходить до вивчення
реальної дійсності. Вона має в цьому випадку не кримінально-правові
норми, не юридичний

. . Розділ І. Поняття, предмет і система кримінологи
…*ч-***»***

аналіз цих норм, а самі ті негативні явища, про які йдеться в нормах
кримінального законодавства.

Природно, між кримінологією і кримінальним правом є спільність, але не
збіг предмета вивчення. Іноді декілька наук вивчають один і той же
предмет з різних точок зору. Так, якщо взяти, наприклад, воду як
органічну речовину, то її фізичні властивості, як відомо, вивчає фізика,
а хімічні — хімія. Однак це не дає підстав для об’єднання фізики і хімії
в одну науку.

3. Особа злочинця в кримінологічному розумінні цього поняття

означає певну цілісність своєрідних властивостей, якостей і станів

особи, сукупність її відносно стійких соціальних і психологічних

характеристик, які в поєднанні з певними об’єктивними обстави

нами зумовлюють вибір нею злочинного варіанта поведінки.

Ми не поділяємо твердження про існування «злочинної особи». Хоча на
рівні індивідуальної злочинної поведінки визнаємо, що психічні, вольові,
емоційні та інтелектуальні відхилення в особі винних часом грають
зловісну провокаційну роль у механізмі деяких їх злочинних посягань.

4. Фактори злочинності, причини і умови окремих злочинів

покликані відповісти на питання про те, що породжує, зумовлює

злочинність та її конкретні фактичні прояви. Відповісти на нього

можна, спираючись на положення соціального детермінізму, під

яким мається на увазі всяка об’єктивна залежність між даним яви

щем або процесом, з одного боку, та іншими обставинами — з іншо

го, з якими воно постійно взаємодіє в будь-якій сфері. Злочинність

як явище в цьому значенні не становить винятку. Вона об’єктивно

пов’язана з багатьма економічними, соціальними, суспільно-психо

логічними та іншими явищами і процесами, які у своїй сукупності

детермінують, тобто породжують, зумовлюють її. При цьому ма

ються на увазі різні форми криміногенної детермінації.

На рівні злочинності взагалі та окремих видів (груп) злочинів сукупність
криміногенних детермінант надалі позначатиметься терміном —
«криміногенні фактори». Стосовно одиничного, конкретного злочину
необхідно з усіх факторів злочинності виділяти і враховувати не всі, а
тільки такі види детермінації, як причини і умови. Причина конкретного
злочину відіграє роль рушійної основи, яка викликає у винної особи
негативні установки, наміри, мотиви, готовність до вчинення злочинного
посягання. Умови на відміну від причин самі по собі не можуть породити
безпосередньо злочин, але,

Кримінологія. Загальна частина –

супроводжуючи причини і впливаючи на них, забезпечують певний розвиток
останніх, необхідний для виникнення наслідку — злочину.

5. Заходи попередження злочинності — це особлива галузь
соціально-правового регулювання, специфічний аспект управління
суспільством, зорієнтований прямо або побічно на її подолання. Даним
поняттям охоплюються будь-які форми і засоби впливу на злочинність та її
елементи. Сюди належать взаємопов’язані різнохарактерні за своїм змістом
заходи, що розробляються і реалізуються державними органами,
підприємницькими структурами, громадськими об’єднаннями. Головне
завдання і кінцева мета заходів попередження злочинності і окремих
злочинів полягає в тому, щоб створити в державі таке становище, такий
міцний правопорядок, які гарантували б істотне зниження рівня
злочинності до того мінімального рівня, який доступний даному
суспільству з урахуванням економічних , соціальних,
суспільно-психологічних та інших умов його існування в певний період
його розвитку.

Злочинність і злочини — явища не тотожні, тому і заходи їх попереджання
між собою не схожі. Для попередження злочинності взагалі призначені
загальносоціальні заходи — комплекс (система) глобальних заходів,
здійснюваних в масштабах держави і спрямованих на поліпшення всіх сфер
життя людей, вдосконалення існуючих суспільних відносин, які стикаються
зі злочинністю. Такі заходи побічно впливають на злочинність, оскільки
результати, що досягаються при їх реалізації, сприяють усуненню факторів
злочинності, підбривають її коріння, слугують заслоном на шляху її
відтворювання. Кримінолого-запобіжні засоби на цьому рівні в значній
своїй частині мають постановочний, сигналізуючий характер, виражаються у
формі соціального замовлення, адресованого представникам інших галузей
знань, як і відповідним державним органам і громадським об’єднанням.

З метою безпосереднього попередження окремих видів злочинів органами ,що
ведуть боротьбу з ними, розробляються і реалізовуються
спеціально-кримінологічні заходи, які мають профілактичне, запобіжне і
припиняюче значення. За своїм змістом вони можуть бути економічними,
організаційно-управлінськими, правовими, технічними, регіональними і
загальнодержавними, державними і суспільними, тимчасовими і постійними.

Положення і знання інших правових наук, будучи використаними для
рс^зробки заходів щодо попередження злочинності, перелом-

Розділі. Поняття, предмет і система кримінології •о*”»*»*

люючись при цьому певною мірою, стають кримінологічними знаннями.
Кримінологія повинна займатися «інвентаризацією», інтеграцією всієї
інформації й усіх засобів для створення розгалуженої і ефективної
системи спеціально-кримінологічних заходів подолання злочинності в
суспільстві і державі.

Компонентами предмета кримінології поряд з її головними, центральними є
й такі похідні від них, уточнюючі, як: «фонові» явища злочинності,
віктимна поведінка громадян і прогнозування злочинності.

До «фонових» явищ злочинності належать деякі форми дозло-чинної
(передзлочинної) антисуспільної поведінки, які за своєю сутністю є
поживним грунтом злочинності. Це систематичне пияцтво, алкоголізм,
окремі форми моральної розбещеності, шкідливі порушення правил
співжиття, громадського порядку і суспільної безпеки, дитяча
бездоглядність, а також інші адміністративно карані проступки. Цим
поняттям охоплюється, підкреслимо, не будь-яка дозлочинна асоціальна
поведінка, не будь-яка «поведінка, що відхиляється від соціальної
норми», а така, яка найближчим чином, тісно пов’язана з окремими видами
(групами) злочинів і має протиправний характер. Названі форми
дозлочинної, антисуспільної поведінки за ступенем суспільної
небезпечності не є злочинними, але якщо їх вчасно не попередити, то вони
можуть спричинити вчинення злочину.

Кримінологія повинна вивчати «фонові» явища в межах необхідних для
пояснення причин і умов окремих видів (груп) злочинів, опису характерних
рис особи злочинців і, головним чином, для розробки ранньої профілактики
цих злочинів.

Віктимна поведінка тієї чи іншої особи означає її можливість стати
потерпілою від злочину. Мається на увазі її підвищена віктимність —
«здатність» стати жертвою злочину в обстановці, коли такий наслідок міг
бути реально відвернений. Звичайно до віктимізації приводить спосіб
життя потерпілого (надмірна безтурботність і довірливість у спілкуванні
з незнайомими людьми, тривале холостяцьке життя, часте перебування в
стані сильного алкогольного сп’яніння, прояв особистої ініціативи у
створенні конфліктних ситуацій і т. ін.), його професія, пов’язана з
підвищеним ризиком (сторож, інкасатор тощо), його безпорадний стан
(незрячий, глибока старість) і т. под.

Кримінологічне вивчення особи потерпілого має істотне значення для
глибокого пізнання генези (виникнення і розвитку) злочинної

ІЗ

Кримінологія. Загальна частіша

поведінки, розробки ефективних заходів попередження злочинів, а також
може слугувати справі розкриття конкретних злочинів.

Кримінологічне прогнозування, тобто науковий прогноз про еволюцію
(розвиток) злочинності взагалі та окремих видів (груп) злочинів на
найближчі і віддалені роки в масштабі держави або окремого її регіону,
має важливе прикладне і теоретичне значення. Його мета зводиться до
передбачення майбутніх змін у рівні, структурі та динаміці злочинності,
передбачення можливої злочинно-рецидивної поведінки осіб, засуджених
раніше за вчинення злочину, визначення можливих наслідків
кримінолого-запобіжних заходів, що розробляються, та під час їх
подальшої реалізації.

Кримінологічне прогнозування є необхідною передумовою обгрунтованого
планування і успішного управління всією антикримі-ногенною системою. І,
крім того, результати різних кримінологічних прогнозів при всій їх
імовірності використовуються при теоретичному аналізі різних основних
проблем кримінологічної науки.

У подальших розділах підручника всі зазначені головні і додаткові
проблеми, що становлять предмет кримінології, зазнають всебічного
розкриття і більш докладного аналізу і вивчення. А зараз, як видається,
потрібно відзначити той непорушний факт, що кримінологія не може бути
замкненою в межах будь-якої однієї з існуючих наук тому, що вона є
наукою комплексною. При вирішенні властивих їй завдань вона спирається
на численні правові та суспільні науки у широкому значенні.

Назвемо спочатку ті правові науки кримінального циклу, співвідношення
кримінології з якими проявляється з повною очевидністю. Це кримінальна
політика, кримінальне право, соціологія кримінального права,
кримінально-виконавче право. Всі вони замкнуті в єдиній зв’язці знань
про злочинність і злочини, впливають одна на іншу і доповнюють одна
іншу.

Кримінологічна наука контактує з кримінальним процесом і
криміналістикою, оскільки у неї з ними є низка спільних практичних і
теоретичних проблем. Зокрема, кримінально-процесуальні норми
встановлюють обов’язковість, порядок, форми і методи виявлення,
встановлення, фіксації і усунення причин і умов, що сприяють вчиненню
злочинів. А криміналістика, яка вивчає тактику, методику і техніку
розслідування злочинів, спираючись на основні теоретичні положення про
злочинність та її попередження, розробляє технічні засоби, прийоми, які
ускладнюють, перешкоджають

Розділ І. Поняття, предмет і система кримінології

вчиненню злочинів. Ці засоби і прийоми «захисту» від злочинного
посягання кримінологія включає у всеохоплюючу комплексну систему
попередження злочинів.

Необхідно відзначити наявність тісного зв’язку між кримінологічною
наукою і статистикою — загальною і кримінально-правовою. Зв’язок між
ними простежується по трьох лініях. Передусім у прикладних
кримінологічних дослідженнях широко використовуються статистичні методи
для збирання і аналізу відповідної інформації. Потім відомості, що
містяться в офіційній кримінально-правовій статистиці, дають уявлення
про рівень, структуру і динаміку існуючої злочинності, а також
різнобічно характеризують особу злочинців і діяльність правоохоронних
органів. У подібній інформації кримінологія має потребу при розробці
конкретних програм боротьби зі злочинністю. 1, нарешті, кримінологія з
метою встановлення зв’язку між злочинністю та іншими явищами суспільного
життя використовує також дані різних інших галузей статистики:
демографічної, економічної, соціально-культурної та ін.

Вивчення всіх кримінологічних проблем неможливе без глибокого
проникнення у численні галузі суспільного життя, а отже, без широкого
використання досягнень різних суспільних і природничих наук, що вивчають
закономірності соціального розвитку і закони поведінки людей. Цим фактом
пояснюється взаємодія кримінології з науками про суспільство і людину,
зокрема з філософією, соціологією, економічною теорією, педагогікою,
психологією та іншими науками цієї спрямованості.

Філософія, як відомо, є загальнометодологічною базою для всіх наук про
природу і суспільство. У цій ролі вона виступає і щодо кримінології, яка
користується багатьма філософськими поняттями, категоріями і законами.
Вона конкретизує їх стосовно свого предмета.

Особливо тісний зв’язок простежується між кримінологією і соціологією.
Соціологічна галузь знань має своїм предметом життя суспільства. Крім
суспільства взагалі як цілісного організму, що проявляється в складній
системі суспільних відносин, соціальних інститутів, взаємопов’язаних між
собою, вона вивчає окремі сторони цього складного організму: соціологію
особистості, умови формування її поглядів, соціологію сім’ї, соціальних
груп, проблеми зайнятості, вільного часу, освіти, дозвілля, міграції та
урбанізації і т.д. Істотне місце в ній відводиться соціальній патології:
проблемам

Кримінологія. Загальна частина

алкоголізму, наркоманії, проституції, безробіття, негативній ролі
окремих напрямів засобів масової інформації та іншим соціальним
аномаліям, як ганебним, суспільно шкідливим, так і суспільно
небезпечним.

Викладене має, безсумнівно, велике значення для кримінології. Не можна
не відзначити і той факт, що в кримінологічній науці використовуються
методи конкретно-соціологічних досліджень. 1 в той же час, що дуже
важливо, кримінологія збагачує соціологію своїми основними поняттями,
результатами прикладних правових досліджень злочинності, вказує їй
критерії відмежовування злочинності від інших соціальних аномалій.

Істотний зв’язок простежується між кримінологією і економічною наукою
(головним чином прикладною економікою), адже злочинність тісно пов’язана
зі станом економічного розвитку суспільства і матеріальним добробутом
людей. Кримінологію цікавлять окремі економічні процеси, що впливають на
злочинність взагалі та на окремі види злочинів (недоліки у сфері
виробництва і розподілу коштів та майна, упущення в
фінансово-банківській сфері і приватизації майна, низький рівень
заробітної плати і пенсій, перекоси в галузі ціноутворення та ін.).
Кримінологія використовує економічні закономірності розвитку суспільства
і для пояснення факту існування і відтворювання в ньому злочинності, а
також для розробки заходів щодо її подолання.

При вирішенні низки кримінологічних проблем доводиться вдаватися до
досягнень психології (загальної, а частіше за все — соціальної). З їх
допомогою юристи-кримінологи пояснюють закономірності поведінки людини
під впливом соціального середовища, процес впливу на неї формальних і
неформальних групових норм, стереотипів, еталонів поведінки, вибір нею
тих чи інших етичних цінностей, шляхи формування стійких антисуспільних
поглядів, звичок, «анатомію» і «механізм» злочинної поведінки.

Для кримінології становлять інтерес наукові дані психіатрії, коли
йдеться про вчинення злочину особами із зменшеною осудністю і психічними
аномаліями в межах осудності.

Стикається кримінологія і з педагогікою — наукою про форми і методи
виховного впливу на членів суспільства. Педагогічні знання
застосовуються при плануванні і реалізації заходів ранньої
індивідуальної профілактики, попередженні злочинів неповнолітніх, в

Розділ І. Поняття, предмет і система кримінології

період відбування засудженими покарання і під час їх соціальної
адаптації після звільнення з місць позбавлення волі.

Завершуючи розгляд питання про взаємозв’язки кримінології з правовими,
суспільними і природничими науками, висловимо декілька підсумкових
зауважень з тим, щоб застерегти від можливих неправильних думок про
характер їх співвідношення між собою.

Кримінологія не вторгається у сферу зазначених наук, механічно не
поглинає їх. У той же час вона не розчиняється в цих знаннях. Вона лише
синтезує різні дослідження з питань злочинної поведінки, що проводяться
представниками інших наук, реципує окремі їх положення і досягнення, що
стикаються певною мірою з проблемами злочинності, творче адаптує подібні
запозичення для своїх потреб. Спираючись на все це, кримінологія
формулює і обґрунтовує власні висновки, положення і рекомендації.
Запозичені в такий спосіб знання використовуються в кримінології також
для створення і вдосконалення свого понятійного апарату. Окремі методи
інших наук пристосовуються, переорієнтуються для проведення
кримінологічних досліджень.

Незважаючи на широкий комплексний підхід при вивченні кримінологічних
проблем, наука кримінологія, яку ми розглядаємо, має свої предмет і
метод, бо досліджує певну галузь суспільних відносин, не пориває зі
своїм юридичним підґрунтям, має чіткі межі при розмежуванні з суміжними
галузями знань.

Кримінологія є самостійною наукою про злочинність та її конкретні
прояви, особу злочинців у широкому її розумінні, детермінацію і
соціально-нормативний вплив на злочинність з метою її подолання, їй
належить провідна роль серед інших наук у вирішенні зазначених проблем.
Ніяка інша наукова галузь спеціально не зорієнтована на це. І, нарешті,
кримінологічні знання не є ізольованими, замкненими. Вони затребуються
іншими науками при створенні ними своїх теоретичних положень,
аргументації власних висновків.

§ 3. Система кримінологічної науки

Кримінологічні знання складалися протягом багатьох віків. На
сьогоднішній день вони за своїм обсягом становлять величезний науковий і
практичний матеріал. У зв’язку з цим виникає необхідність надати їм
чітку систему. Без такої системи, природно, виникають труднощі у
засвоєнні цих знань та їх подальшому розвитку. Отже, її наявність
диктується і теоретичними, і, головне, педа-

Кримінологія. Загальна частина

гогічними міркуваннями, оскільки це сприяє вдосконаленню викладання
кримінології.

Система кримінологічної науки — це розчленування, розділення єдиних
кримінологічних знань на однорідні компактні частини (блоки), внутрішньо
узгоджені між собою.

В роки становлення кримінології за радянських часів і в монографічній, і
в навчальній літературі питання про її систему або взагалі
замовчувалося, або не висвітлювалося належним чином. Подібне становище
певною мірою можна пояснити порівняльною новизною розробки
кримінологічних проблем в ті роки, відсутністю необхідних матеріалів
прикладної кримінології, режимним станом кримінально-правової
статистики.

Зараз кримінологічну науку поділяють на окремі складові частини за
різними підставами (критеріями): за елементами її предмета, рівнем
узагальнення науково-практичної інформації, особливостями контингенту
злочинців, залежно від специфіки їх антисоціальної спрямованості і
злочинної мотивації. Дійсно, перелічені підстави у своїй сукупності
можуть бути використані як взаємодоповнюючі системоутворюючі критерії.

За рівнем узагальнення науково-практичної інформації вбачається можливим
розчленувати кримінологію на Загальну і Особливу частини.

У Загальній частині кримінологічні явища і поняття аналізуються
глобально, узагальнено, без виділення специфіки окремих видів (груп)
злочинів. її система в свою чергу складається з проблем, що становлять
предмет кримінологічної науки. Ці проблеми були перелічені в § 2 цього
розділу. Крім цього, до Загальної частини належить науково-інформаційний
матеріал про становлення кримінологічної науки, її методологію і
методику, кримінологічне планування і прогнозування злочинності в
масштабі країни та окремих її регіонів.

В Особливій частині розглядаються окремі часткові кримінологічні теорії,
що пояснюють закономірності певних видів (груп) злочинів. Останні
поділяються за особливостями антисоціальної спрямованості і злочинної
мотивації винних (наприклад, насильницькі, корисливі злочини, злочини
необережні) і за особливостями контингенту злочинців (наприклад,
злочинність неповнолітніх, групова, рецидивна, професійна злочинність).

Рівень узагальнення в Особливій частині значно нижчий, ніж в Загальній.
Вона більш динамічна, бо безпосередньо відображає

Розділ І. Поняття, предмет і система кримінології

часто змінювану криміногенну ситуацію в країні, а також зміну змісту
факторів, причин і умов злочинності та окремих злочинів. У цій частині
кримінології наводиться кримінологічна характеристика окремих видів
(груп) злочинів, описуються причинно-на-слідкові комплекси, що їх
обумовлюють, викладаються заходи щодо їх попередження.

Значення Особливої частини полягає в тому, що вона, з одного боку,
забезпечує, підживлює загальнокримінологічні теорії фактичним
матеріалом, а з іншого — озброює правоохоронні органи рекомендаціями,
спрямованими на вдосконалення їх діяльності щодо зниження окремих
злочинів у державі.

В Особливій частині цього підручника дається кримінологічна
характеристика і розглядаються питання детермінації та попередження
найбільш поширених злочинів у країні, а саме:

насильницької злочинності проти життя і здоров’я особи;

хуліганства;

злочинності в економічній сфері;

злочинності в місцях позбавлення волі;

організованої злочинності;

злочинності неповнолітніх і молоді;

злочинів у сфері службової діяльності;

злочинності жінок;

рецидивної злочинності;

професійної злочинності;

злочинів, учинених з необережності.

Розділ II. Методологія і методы кримінології

Методологія і методи кримінології

§ 1. Методологія кримінологічної науки

Наукові знання досягаються тільки за умови, якщо вивчення, дослідження
будь-яких об’єктів і явищ проводяться відповідно до вимог теорії
пізнання.

Теорія пізнання, або гносеологія (від грец. gnosis — пізнання, logos —
поняття) — це наука про природу пізнання, його сутність і
закономірності. Головним, стержневим елементом даної теорії є
методологія — вчення про шляхи і засоби, за допомогою яких вирішуються
завдання наукового пізнання. Вона зумовлює змістовність та істинність
одержуваних результатів і висновків наукового дослідження. Методологія
розглядається як сукупність відправних положень і вимог теорії пізнання,
вихідних філософсько-діалектичних законів та категорій і логічних
принципів, способів і прийомів, якими наука користується при описі,
вивченні та аналізі різних сторін об’єктивної дійсності, а також при
пошуку нових знань.

Залежно від структури і конкретики методологічного аналізу виділяються
два рівні методології. На першому, найбільш високому рівні знаходиться
загальна методологія, яка полягає в реалізації загального підходу до
вивчення об’єктів і явищ дійсності. Загальна методологія становить, якщо
так можна виразитися, загально-методологічну директиву при проведенні
будь-якого наукового дослідження. Другий рівень займає окрема (галузева,
спеціальна) методологія конкретної наукової галузі. Тут мають місце
відбір із загальнометодологічного арсеналу відповідних, необхідних і
достатніх вихідних положень та їх застосування в процесі пізнання

певного об’єкта або явища. У зв’язку з цим про методологію
кримінологічної науки можна говорити як про одну з галузевих
(спеціальних) методологій.

Кримінологія використовує ті вихідні філософсько-діалектичні закони і
категорії, основні логічні принципи і прийоми, а також вимоги теорії
пізнання, які необхідні і достатні для вивчення свого предмета і пошуку
нових знань про нього.

§ 2. Методи, методика, науково-прикладні процедури кримінологічних
досліджень

У науковому кримінологічному обігу нарівні з терміном «методологія»
використовуються й такі терміни, як «метод», «методика», «процедура
наукового дослідження».

Метод — це основні шляхи і способи збирання, оброблення зібраних даних
про будь-яке явище. Він засновується на знаннях про об’єкт дослідження і
полягає в діях дослідника, спрямованих на оволодіння інформацією про цей
об’єкт. Методика — поняття, яким визначається сукупність методів, що
використовуються для одержання шуканих знань, включаючи їх послідовність
і взаємозв’язок на різних етапах наукового дослідження, а також аналіз
зібраного матеріалу.

Для збирання і оброблення кримінологічної інформації практикується
застосування різних методів. Серед них виділяються: статистичні,
соціологічні (конкретно-соціологічні), психологічні та математичні
методи.

Статистичні методи. Злочинність являє собою масове соціальне явище. У
зв’язку з цим її закономірності не можуть бути розкриті на прикладі
одиничного факту, окремого злочину. Тут потрібна велика кількість
спостережень, треба брати всю масу злочинів або їх велику сукупність.

Статистичне спостереження може бути суцільним і вибірковим
(несуцільним). При суцільному спостереженні береться вся маса фактів,
елементів, які належать до явища, що вивчається, наприклад, усі
кримінальні справи про злочини в країні взагалі або в окремому її
регіоні за певний проміжок часу, або всі злочинці, або вся система
спеціально-запобіжних засобів тощо.

При вибірковому спостереженні дослідник вивчає тільки частину фактів,
елементів явища або процесу, що цікавить його.

Можливість застосування в деяких випадках часткового, вибіркового
спостереження обґрунтовується тим, що при його пра-

Кримінологія. Загальна чистина

вильній організації звернення всього лише до обмеженого масиву
статистичного матеріалу дозволяє одержувати представницькі з достатньою
мірою точності висновки, які можна поширити на всю сукупність матеріалу,
що вивчається, тобто береться частина цілого і за результатами її
дослідження виводиться судження про ціле.

Основний понятійний апарат вибіркового статистичного методу включає в
себе такі поняття, як одиниця спостереження, генеральна сукупність,
вибіркова сукупність, обґрунтованість і надійність вибірки, похибка
репрезентативності.

Під одиницею спостереження розуміється безпосереднє джерело інформації
(окрема кримінальна справа, конкретний злочинець, індивідуально
призначений вид покарання, окремий профілактичний захід та ін.).

Генеральна сукупність являє собою всю сукупність одиниць спостереження,
що стосуються проблеми дослідження, або ж сукупність, яка має цікавлячу
дослідника властивість (у другому випадку не вся злочинність, а тільки,
наприклад, злочини неповнолітніх; не всі злочинці, а тільки засуджені за
насильницькі злочини; не всі види покарань, а тільки позбавлення волі і
т.д.)

Вибіркова сукупність (іноді її називають вибіркою) — це частина
генеральної сукупності, яка підлягає вивченню за заздалегідь розробленою
програмою. Вибірка повинна бути надійною. Це досягається за умови, що
вона відповідає завданням дослідження; відбирається із такої генеральної
сукупності, яка характеризується однорідністю; є досить численною,
представницькою і показовою; відображає все різноманіття явища, що
вивчається. Потрібно, щоб кожна одиниця спостереження мала однакову
можливість бути відібраною, щоб вибірка являла собою зменшену модель
генеральної сукупності. Додержання перелічених умов забезпечує наукову
обґрунтованість і надійність вибіркового методу.

При проведенні вибіркового дослідження завжди виникає питання: яким
повинен бути обсяг вибірки, щоб, маніпулюючи нею, одержати досить стійкі
і надійні підсумкові показники, які на повній підставі можна
екстраполювати на всю генеральну сукупність? Теорія статистики виробила
декілька прийомів визначення такого обсягу. Це випадкова вибірка,
механічний відбір, типовий відбір, серійна (гніздова) вибірка.
Застосування того чи іншого з них залежить від характеру досліджуваної
сукупності, її однорідності, численності та інших характеристик. Можливе
й їх комбінування.

Розділ II. Методологія і методи кримінології

До вибіркового методу вдаються тоді, коли організація суцільного
спостереження видається надто складною, вимагає дуже великих
матеріальних коштів на збирання і оброблення інформації, залучення
значної кількості досвідчених дослідників, а також тривалого часу на її
проведення. Як свідчать теорія і практика, представницькі результати
можна одержати і за допомогою вивчення відповідним чином відібраної із
генеральної сукупності частини всього масиву, що вивчається, зекономивши
таким чином кошти і час.

При цьому слід враховувати думку багатьох фахівців-статистиків про те,
що 20% вибірки має досить представницький характер, а також їх
твердження, що за умови численної генеральної сукупності вибірка в 400
одиниць, як правило,, забезпечує необхідну показовість, звичайно, при
додержанні її випадкового відбору.

Результати суцільного і вибіркового спостереження певною мірою є
близькими. Однак тут відзначається лише приблизний збіг. Між ними завжди
має місце певна різниця, погрішність, яку в теорії ймовірності називають
похибкою репрезентативності (похибкою показовості). Навіть найбільш
точне, ретельне, скрупульозне застосування вибіркового методу не може
дати такі ж результати, як при суцільному спостереженні. І це аж ніяк не
наслідок неточності при визначенні обсягу вибірки і проведенні подальших
арифметичних розрахунків. Відбувається це в результаті самої сутності
вибіркового методу, згідно з яким про ціле судять за деякою його
частиною.

Похибка репрезентативності буде тим менше, чим у більшому обсязі буде
відібрана вибіркова сукупність. Збільшуючи вибірку, дослідник зменшує
похибку репрезентативності. Знаючи заздалегідь цю похибку, він може
охарактеризувати всю генеральну сукупність. У зв’язку з цим важливого
значення набуває визначення кількості спостережень (вибірки) для того,
щоб похибка не перевищувала заданої, влаштовуючої дослідника межі, тобто
була допустимою для конкретного дослідження. Не менш важливим є і
встановлення межі похибки при даній вже фактичній кількості спостережень
(вже обрахованої вибірки без попереднього встановлення її кількості).

Кількість вибірки і розмір похибки репрезентативності визначаються за
складними математичними формулами. На їх підставі для полегшення
громіздких розрахунків розроблені відповідні таблиці вже з готовими
результатами щодо конкретних умов вибірко-

” Кримінологія. Загальнії частини ?•

вих досліджень. Вони вміщені в спеціальних довідниках і в
навчально-методичній літературі з кримінології. В разі необхідності
юристи можуть звернутися за консультацією і допомогою до
фахівців-математиків і статистиків. Але, зрозуміло, вони повинні й самі
мати певну математико-статистичну підготовку.

В кримінології використовуються такі конкретно-соціологічні методи:
масові опитування; спостереження; вивчення документів; соціальний
експеримент; експертні оцінки. Без певного набору тих або інших названих
методів не обходиться практично жодне серйозне кримінологічне
дослідження.

Масові опитування — це методи одержання інформації про об’єктивні факти
з життя людей (події минулого і сьогодення, форми і характер поведінки,
наслідки вчинків тощо), а також про їх суб’єктивний світ (схильності,
інтереси, мотиви, особливості сприйняття явищ і процесів та ін.). В
останньому випадку результати опитувань, по суті справи, — незамінні
джерела знань про внутрішні установки і мотиваційну сферу людини,
оскільки подібні відомості відсутні в офіційній статистиці. їх об’єктами
можуть виступати, говорячи щодо кримінології, злочинці, потерпілі,
деліквен-ти, співробітники правоохоронних органів, громадських
об’єднань, формальні і неформальні соціальні групи, інші фізичні та
юридичні особи.

Все різноманіття методів опитування, що застосовуються в кримінологічних
дослідженнях, можна звести до двох видів: інтерв’ю і анкетування.

Інтерв’ю являє собою звичайну бесіду, яка передбачає прямий контакт
дослідника (інтерв’юера) і опитуваного (респондента). Особливість цього
методу полягає в тому, що опитуваний і опитуючий стикаються лицем до
лиця. Від характеру їх спілкування, міцності контактів і ступеня
взаєморозуміння багато в чому залежать успіх інтерв’ю, повнота і якість
одержаної інформації. Запис відповідей на порушені питання проводиться
інтерв’юером (його асистентом) або закріплюється механічним шляхом на
плівці.

Метод інтерв’ю застосовується для поглибленого вивчення особи злочинців,
осіб, схильних до суспільно небезпечної поведінки, спонукальних
стимулів, які штовхають тих та інших на неправомірну поведінку;
виявлення характерних негативних ознак їх найближчого побутового
оточення, причин їх девіантності; вивчення процесу виправлення винних;
при опитуванні працівників право-

Розділ II. Методологія і методи кримінології

охоронних органів з приводу стану та ефективності профілактичної роботи
з попередження злочинів; для інших цілей.

Даний метод має низку переваг. По-перше, інтерв’ю дозволяє більш глибоко
проникнути у соціально-психологічні причини людської поведінки.
По-друге, під час його проведення можна встановити ступінь відвертості
респондента. По-третє, інформація, що збирається за допомогою інтерв’ю,
надходить більш швидко і повно; вона, як правило, є безпосередньою та
яскравою.

Існують декілька різновидів інтерв’ю. За способом організації вони
поділяються на індивідуальні та групові. У другому випадку опитується не
кожна людина окремо, а група осіб; при цьому фіксується думка групи
взагалі за ступенем переважання тих чи інших відповідей. За частотою
проведення інтерв’ю можуть бути одноразовими і повторними щодо одних і
тих же осіб через певні відрізки часу. Залежно від особливостей
процедури їх проведення виділяють інтерв’ю широкі та різнобічні, а також
сфокусовані (тематичні), спрямовані на збирання інформації з конкретного
вузького питання.

І, нарешті, за ступенем зростання формалізації виділяють вільне
(неформалізоване) і стандартизоване (формалізоване) інтерв’ю. При
вільному інтерв’ю допускається довільна зміна кількості, змісту питань і
порядку їх постановки залежно від ходу бесіди. При проведенні такого
інтерв’ю задається лише одна його тема. Однак інтерв’юер зобов’язаний
чітко уявляти собі, яку інформацію йому необхідно одержати.
Стандартизоване інтерв’ю проводиться за детально розробленим
запитальником. Він обмежений однаковою кількістю питань одного і того ж
змісту, які ставляться всім опитуваним в однаковій послідовності. Мета
такого інтерв’ю — одержати найбільш порівняльні відомості.

Анкетування являє собою збирання кримінологічної інформації шляхом
письмового заповнення заздалегідь розроблених анкет. Анкета — це
впорядкований за формою і змістом набір питань у вигляді опитного листа.
Анкети розрізняються між собою залежно від предмета і мети досліджень,
які вони покликані обслуговувати. Від цього залежать кількість і зміст
питань, які в них включаються. Чим складніше явище, що вивчається, та
глибше дослідження, тим більше в анкеті питань і ширше її обсяг.

При розробці анкет необхідно додержуватися таких правил: зміст питань
повинен відповідати темі і завданням дослідження; форма питань має
враховувати характеристику передбачуваних рес-

Кримінологія. Загальнії частина

Роздш II. Методологія і методи кримінології

пондентів; питання, що включаються в анкету, поділяються на відкриті
(такі, на які опитуваний може дати самостійну відповідь у вільній
формі), закриті (що допускають наявність в анкеті набору можливих,
допустимих варіантів відповіді), напівзакриті (що дають можливість
респонденту або вибрати відповідь з числа запропонованого набору
варіантів відповідей, або доповнити своїм варіантом відповіді); питання
повинні бути короткими, зрозумілими, доступними для опитуваних; анкета
має бути акуратно оформленою; бажано її складати з розрахунком на
подальше оброблення на ЕОМ.

Питання в анкеті слід розбивати на окремі групи (смислові блоки),
забезпечуючи послідовність і логічність їх розміщення. Наприклад, група
питань, що стосуються особи злочинця; група питань, що стосуються
злочину і покарання; група питань про причини і умови вчиненого злочину;
група питань про заходи, вжиті щодо його попередження.

Проведення анкетування повинно супроводжуватися використанням методу
створення контрольної групи. Це означає, що при здійсненні
експериментального дослідження паралельно з ним проводиться і
контрольне. З цією метою нарівні з експериментальною створюється й
контрольна група. Вона повинна бути зрівняна за усіма ознаками і
показниками, крім тих, що вивчаються. Порівняння висновків
експериментального, основного дослідження і висновків контрольного
дослідження дає можливість визначити, чи є типовими та обгрунтованими
закономірності, встановлені при вивченні основної групи. Контрольна
група, таким чином, являє собою те необхідне тло, на якому проглядаються
й якісні ознаки явища, що вивчається.

Спостереження — метод емпіричного дослідження, який полягає у
безпосередньому сприйнятті дослідником соціальної дійсності, прямій
реєстрації певних подій і ситуацій. Він є очевидцем цих подій, тому
черпає інформацію про ті чи інші факти і обставини не з чужих джерел, а
з особистих спостережень за цими фактами і обставинами. Спостереження
дають безпосереднє уявлення про середовище, що вивчається, допомагають
точніше зрозуміти вчинки людей та дії соціальних груп. За процедурою
проведення метод спостереження є складним, трудомістким і тривалим. Усі
дані спостереження фіксуються в щоденниках і протоколах за певною
системою.

Даний метод залежно від взаємовідносин спостерігача і тих, за якими
спостерігають, поділяється на два типи: звичайне (просте)

спостереження і включене спостереження. При звичайному спостереженні
дослідник вивчає події як би з боку, обмежує свою роль пасивним
фіксуванням фактів, пасивним спостереженням за конкретною ситуацією.
Включене спостереження передбачає, що дослідник імітує входження до
групи тих, за якими спостерігає, пристосовується в ній і аналізує події
як би зсередини, у деяких випадках стає активним учасником групи
(колективу), що вивчається.

Застосування методу спостереження вимагає додержання низки умов, а саме:
а) в спостереженнях, здійснюваних у наукових цілях, втручання дослідника
в процеси, що вивчаються, забороняється; б) дослідник завжди повинен
пам’ятати про свій етичний обов’язок не шкодити своїми діями тим, за
якими спостерігає; в) дослідник зобов’язаний додержуватися допустимого
ступеня злиття (інтеграції) з групою, що спостерігається, зокрема в її
аморальних і протиправних діях.

Вивчення документів у багатьох випадках є одним із джерел одержання
необхідної кримінологічної інформації. Досліднику-криміноло-гу
доводиться стикатися з різного роду офіційними і неофіційними
документами. Частіше за все це матеріали кримінальних справ взагалі або
окремі процесуальні документи, відказні матеріали, спостережні
провадження, узагальнення судово-слідчої практики, висновки різного роду
експертиз, матеріали контролюючих органів, статистичні звіти і
відомості, листи, заяви і скарги громадян з приводу вчинених злочинів,
інші документи правоохоронних органів, повідомлення засобів масової
інформації, виступи народних депутатів тощо.

Соціальний експеримент — різновид експериментального методу, пов’язаний
зі штучною, дослідною зміною умов і форм суспільного життя, а звідси і з
вивченням людської поведінки в цих умовах, що змінилися. Він дозволяє
виявити нові або уточнити раніше відомі факти, перевірити ту чи іншу
гіпотезу або нововведення, а також слугує джерелом одержання фактичного
матеріалу.

Проведення експерименту в кримінології застережене двома умовами.
По-перше, він може застосовуватися тільки у позитивному напрямку. Не
можна, наприклад, штучно, дослідним шляхом створювати обставини (причини
і умови), які сприяють вчиненню злочинів, що вивчаються, або чинити
будь-які інші дії, які провокували б злочин. По-друге, проведення
кримінологічного експерименту допустиме в межах закону і моралі, що
виключає порушення прав, свобод і законних інтересів громадян.

‘ • Кримінологія. Загальна частіша

Кримінологічний експеримент застосовується для перевірки дійовості
соціально-позитивних факторів впливу на злочинність, наприклад, розробка
оптимальних форм з попередження злочинів, прогресивних форм виправлення
засуджених до позбавлення волі і т. ін. Багато таких заходів вже були в
свій час впроваджені у практику після їх попередньої експериментальної
перевірки (створення колоній-поселень як одного з видів установ
відбування покарання; створення народних дружин для охорони громадського
порядку; ради профілактики та ін.)

Метод експертних оцінок. Використання даного методу в кримінології
полягає в урахуванні думки фахівців, провідних в окремих галузях знань
експертів з різних питань, що стосуються злочинності та заходів боротьби
з нею. На практиці він зараз використовується при прогнозуванні
злочинності і окремих видів злочинів, визначенні рівня їх латентності,
вирішенні інших кримінологічних проблем.

Безпосереднім об’єктом і предметом дослідження стають не певні явища і
процеси, а думки, судження, оцінки фахівців-екс-пертів про ці явища і
процеси. Думки і оцінки експертів повинні бути засновані на їх глибоких
теоретичних знаннях і базуватися на великому практичному досвіді. У
зв’язку з цим головне завдання дослідника полягає в тому, щоб відібрати
групу компетентних експертів і правильно поставити перед ними відповідні
питання.

Як експерти запрошуються вчені, в коло наукових інтересів яких входять
проблеми, що примикають до предмета експертизи, і практичні працівники,
які мають значний професійний досвід роботи в системі органів, що ведуть
боротьбу зі злочинністю і мають у своєму розпорядженні емпіричний і
статистичний матеріал. Кількість експертів, які залучаються, залежить
від завдань дослідження, складності проблем, що вивчаються, терміновості
проведення експертизи (буває, що в експертну групу включаються до 20-30
осіб).

Опитування експертів проводяться очно і заочно, можливі індивідуальні і
групові опитування. Практикується проведення своєрідних «круглих столів»
усіх експертів. Під час групового обговорення проблеми, що цікавить
дослідника, можливо, буде висловлено декілька думок. Усі вони
узагальнюються і аналізуються дослідником, який вдається у таких
випадках до встановлення усередненої точки зору, яка підтримується
більшістю експертів.

Психологічні методи. При вирішенні деяких кримінологічних проблем не
можна обійтися без застосування психологічних ме-

Розділ II. Методологія і методи кримінології **-•;.•. .;*.?»•??

тодів. Іх використання додає глибини і всебічності кримінологічним
дослідженням, оскільки сучасна психологія дозволяє і психологу-практику,
і фахівцю-суміжнику (соціологу, педагогу, кримінологу) вдосконалювати
свою роботу з людьми. Тут мається на увазі як загальна психологія, так і
її найважливіші прикладні галузі і знання: психодіагностика,
психотерапія, психогенетика, соціальна психологія, соціальна
психотерапія та ін.

Методи перелічених галузей прикладної психології використовуються в
кримінології для вивчення особи злочинців, виявлення характеристики
малих соціальних груп кримінальної спрямованості, збирання матеріалів,
що пояснюють механізм злочинної поведінки, розроблення профілактичних
заходів психолого-педагогічного змісту.

Тестування — найбільш поширений психологічний метод. Тест — це прийом
вимірювання і оцінки різних психологічних якостей і станів індивіда, а
також вимірювання сукупності властивостей і психічних станів осіб, які
входять до складу малих соціальних груп. При тестуванні використовуються
стандартизовані питання і завдання (тести), що мають певну шкалу
значень. Застосування тестологічних процедур обумовлюється необхідністю
зіставлення (порівняння, диференціації, ранжування) індивідів за рівнем
їх розвитку або ступенем вираженості різних психологічних якостей
(інтелект, здібності, темперамент, емоції, особистісні риси та ін.)

Теорія і практика психологічної науки розробили безліч тестів:
загальноособистісні — для дослідження всієї системи психічних
властивостей особи; особистісні — для дослідження будь-якої однієї
характерної риси, якості індивіда; групові, за допомогою яких вивчається
структура малих неформальних і формальних соціальних груп (їх
згуртованість, особливості психологічного клімату і міжособистісних
стосунків, що панують у них ), і т. под.

У кримінологічних дослідженнях застосовуються і такі методи, як
психологічні опитування, вивчення документів самоспостереження.
Психологічні опитування зустрічаються у вигляді анкетного опитування та
інтерв’ю. їх призначення полягає в тому, щоб зібрати біографічні дані
про опитуваних, виявити їх ціннісні орієнтації, соціальні установки,
особистісні риси і властивості. Цьому ж слугує і вивчення документів
самоспостереження (щоденників, автобіографій, листів та ін.)
Самоспостереження, безумовно, є важливим джерелом інформації про
особливості психічного складу особи в різних її проявах.

Кримінологія. Загальна частина

Розділ II. Методологія і методи кримімоаогЯ

Названі методи близькі до відповідних соціологічних методів, але
відрізняються від останніх своєю спрямованістю і змістом. Вони
спрямовані на одержання різноманітної інформації про психічні стани і
процеси, що характеризують індивіда.

Внаслідок складності і відповідальності психологічних методів
юристи-кримінологи при їх застосуванні зобов’язані тісно співпрацювати з
фахівцями-психологами.

Математичні методи. Зараз суспільні науки, що вивчають соціальні явища і
процеси, використовують кількісні методи сучасної математики.
Кримінологія в цьому відношенні не є винятком.

Для використання математичних методів у кримінологічних дослідженнях є
можливість і необхідність. Можливість випливає з того, що об’єкти
кримінологічних досліджень являють собою масові явища, яким властиві
статистичні закономірності, і їх кількісний бік може бути з успіхом
підданий математичному аналізу. Необхідність же зумовлена тим, що під
час кримінологічних досліджень масив зібраного емпіричного матеріалу
сягає величезних обсягів. Його оброблення, аналіз і вивчення вимагають
залучення точних кількісних методів, заснованих на математичній логіці,
математичній статистиці і теорії ймовірності.

Математизація будь-якої науки, в тому числі й кримінології, не може
обійтися без способів і прийомів кібернетики -— науки про загальні
закони одержання, зберігання, передачі і перетворення інформації,
управління цими процесами і зв’язки між ними, а також про автоматизацію
окремих видів розумової праці. Кібернетика досягає цієї мети завдяки
широкому використанню обчислювальних машин. Вони у багато разів
прискорюють проведення рахункових операцій при мінімальних витратах часу
і ручної праці; істотно розширюють інформацію шляхом збільшення
облікових даних; дозволяють глибше аналізувати статистичний матеріал,
підвищують точність підсумкової інформації та ін.

Слід відзначити, що математичні методи здатні не тільки давати кількісну
характеристику явищам, що вивчаються, а й дозволяють з урахуванням її
параметрів судити про якісний стан цих явищ, вловлювати їх якісний бік.

Кримінологічні дослідження здійснюються відповідно до розроблених раніше
науково-прикладних процедур, які передбачають загальну систему дій і
спосіб організації всього дослідження. У зв’язку з цим заслуговує на
увагу питання про етапи криміноло-

гічних досліджень. Звичайно всяке таке дослідження складається із семи
етапів.

Перший етап полягає у виборі предмета (теми) і об’єкта дослідження.
Ініціатива при цьому належить науковим установам, практичним органам і
окремим ученим-дослідникам. На цьому етапі вивчаються літературні
джерела і результати колишніх досліджень за обраною темою.

На другому етапі складається план-програма майбутнього дослідження, яка
повинна сприяти його повноті і об’єктивності. Цей робочий документ
визначає мету і завдання дослідження, передбачає висунення гіпотез,
встановлює строки його проведення, джерела одержання інформації,
визначає форми впровадження одержаних висновків і сформульованих
пропозицій. На цьому етапі проводиться вибір методів дослідження і
технічних прийомів їх реалізації. їх певний набір залежить від предмета,
об’єкта, цілей і масштабності дослідження.

Третій етап полягає у виготовленні інструментарію дослідження: анкет,
запитальників, тестів, завдань для експертів, підготовці оргтехніки
тощо.

Четвертий етап передбачає створення груп респондентів і обслідувачів,
груп експертів, безпосередніх виконавців, ознайомлення їх із завданнями
дослідження, проведення з ними інструктажу.

П’ятий етап — найбільш трудомісткий і відповідальний. Він включає в себе
збирання різної кримінологічної інформації. Практикою встановлено, що
від якості зібраного емпіричного матеріалу багато в чому залежать
повнота, достовірність та цінність висновків дослідження.

Шостий етап — не менш відповідальний, тому що на цій ділянці дослідження
узагальнюється і аналізується зібрана інформація, а також формулюються
висновки дослідження, відповідні наукові положення, що випливають з них,
та практичні пропозиції і рекомендації.

Останній, сьомий етап полягає в реалізації наукових висновків і
положень, практичних пропозицій і рекомендацій проведеного дослідження,
що використовуються як у практиці діяльності державних органів, так і в
кримінологічній науці.

Розділ III. Злочинність та її вимірювання

Злочинність та її вимірювання

§ 1. Поняття злочинності та її визначення

Поняття про будь-яке явище являє собою сукупність його відмітних ознак і
зримих властивостей. Всі разом вони найбільш повно характеризують дане
явище і відрізняють його від інших — схожих явищ. Поняття про будь-яке
явище одержує свою закінчену форму внаслідок його чіткого наукового
визначення. Останнє включає в себе не всі відмітні ознаки і властивості,
а лише найбільш загальні і разом з тим істотні.

Скористаємося цими правилами формальної логіки і перелічимо спочатку
відмітні ознаки явища, що нас цікавить, — злочинності.

А. Злочинність — це соціальне явище. Це ствердження випливає, по-перше,
з того, що злочинність існує в людському суспільстві, є реальністю
суспільного життя. По-друге, вона є однією з форм соціальної поведінки
людей. По-третє, соціальною вона є ще й тому, що в ролі злочинців
виступають члени суспільства, які посягають на різні суспільні
відносини, що забезпечують нормальне функціонування суспільного
організму. І, по-четверте, злочинність за усіх умов є соціальною за
своїми причинами, за своїм конкретним відображенням і кінцевими
наслідкам, а також за характером заходів боротьби з нею.

Злочинність є наслідком і результатом історично притаманних даному
суспільству соціальних суперечностей, що кореняться у самому підґрунті
виробничих відносин і випливаючих з них розподільчих, соціальних,
моральних та інших відносин. Породжена цими суперечностями злочинність,
у свою чергу, свідчить про на-

явність суперечності між офіційно визнаними суспільними інтересами і
цілями, з одного боку, і суспільно небезпечною поведінкою окремих
індивідів — з іншого.

У суспільстві завжди існує безліч різних конфліктів (конфліктів між
окремими людьми і суспільством взагалі, між окремими людьми і державою,
безпосередньо між людьми-членами цього суспільства, громадянами даної
держави). Це спричиняє можливість порушення соціальних норм, зокрема
кримінально-правових норм-заборон. Сукупність фактично вчинених злочинів
безпосередньо сприймається людьми і фіксується відповідними державними
органами. Такий механізм зовнішнього виразу злочинності.

Що стосується наслідків злочинності, то вони, безумовно, є
антисоціальними, оскільки призводять до істотної деформації суспільства,
порушують зладжену взаємодію всіх його учасників.

І, нарешті, заходи боротьби зі злочинністю мали і мають соціальний
характер. Все наполегливіше впроваджується у практику соціальний
контроль за злочинністю, розробляються і реалізуються
соціально-економічні, організаційно-управлінські, морально-виховні та
інші заходи її попередження і протидії їй. Природно, застосовуються
традиційні заходи кримінально-правового впливу на осіб, винних у
вчиненні суспільно небезпечних діянь.

Багато десятків років обговорюється теза про біологічну природу
злочинності. її прихильники виходять з того, що окремі особи начебто
неминуче, фатально приречені або, щонайменше, схильні бути злочинцями.
Подібна властивість нібито передається із покоління в покоління
генетичним шляхом. Видається, що вагомих підстав і безперечних наукових
доказів для таких тверджень немає. Біологічні особливості, вважаємо, не
можна поширювати на злочинність взагалі, тільки таким шляхом не
вбачається за можливе пояснити закономірності цього соціального явища.
Злочинність породжується не патологією людини, а патологією суспільства.

Тим часом на рівні окремих видів індивідуальної злочинної поведінки,
особливо щодо конкретних насильницьких і дезадап-тивних злочинів,
біопсихологічні якості і властивості злочинців не слід скидати з
рахунків. їх не можна виключати тому, що вони за несприятливих обставин
зовнішнього середовища істотно впливають на процес становлення
особистості взагалі, а також відіграють іноді вирішальну роль у
механізмі злочинної поведінки окремих індивідів.

– Кримінологія. Загальна частина

Б. Злочинність — історично зумовлене й історично мінливе явище. Вона
виникла на певному етапі розвитку людського суспільства.

Точка відліку її виникнення знаходиться в надрах первіснообщинної
формації, зокрема на більш пізній стадії її розвитку. В цей період
процес її соціологізації став протікати більш інтенсивно: з’являється
патріархальна сім’я, зростає її роль як економічного осередку,
ускладнюється структура самих общин, набуваючи ієрархічного характеру,
з’являється нерівність між сім’ями. Впроваджуються землеробство і
скотарство, що забезпечило виробництво надлишкового продукту. Виділилося
ремесло, що сприяло розвитку товарообігу. Почала формуватися приватна
власність, з’явилися різні форми експлуатації людей, спалахували часті
війни між племенами, відбулося розшарування суспільства на «низи» і
«верхи», на

бідних і багатих.

Природно, це був еволюційний, суперечливий процес. Паралельно
зароджувалися і загострювалися соціальні конфлікти і суперечності. Все
це спричинило створення державної влади, яка втручається у розв’язання
цих конфліктів, а також встановлення правових розпоряджень. Відмічені
процеси привели до появи злочинності.

Така думка дуже поширена в філософській, історичній, істори-ко-правовій
і кримінологічній літературі. її прихильники спираються на дані
етнографії, археології, хронології, результати досліджень, проведених в
XVI-XVII1 століттях, життя тубільців у деяких кутках світу, які зберегли
ще в ці часи первинні форми буття людського суспільства.

Одна з властивостей злочинності полягає в її історичній мінливості. Вона
являє собою конкретно-історичне явище. Зміст і характер злочинності
змінюються залежно від стану соціально-економічних умов життя людей,
розвитку їх культури, побуту життя, суспільно-моральних і політичних
переконань; залежно від тих чи інших методів і засобів, до яких вдається
та чи інша держава у боротьбі з нею.

В. Злочинність як соціальне явище у той же час має правову, а точніше,
кримінально-правову ознаку. Адже в обсяг злочинного включаються ті
діяння, що порушують кримінально-правові норми. Поза
кримінально-правовою оцінкою немає як злочинів (елементів злочинності),
так і злочинності взагалі. Тому сфера злочинного є одночасно і суспільно
небезпечною, і протиправною. За її межами

Розділ III. Злочинність та її вимірювання

залишаються аморальні вчинки і правопорушення, відомі іншим галузям
права. Винятки становлять так звані «фонові» явища злочинності, про які
йшлося вище.

Із зміною кримінального законодавства у бік криміналізації або
декриміналізації окремих діянь межі злочинності розширюються або
звужуються. Правова характеристика злочинності дуже важлива.
Матеріальний кримінальний закон, чітко визначаючи поняття злочинного,
тим самим не дає можливості для розширеного тлумачення кримінальних
діянь, а також виключає можливість відносити до їх числа деліктів, що не
становлять значної суспільної небезпечності.

Більшість зарубіжних кримінологів, відмежовуючись від юридичного
розуміння злочину, не визнають злочинність правовою категорією.
Пояснюють вони свою позицію тим, що категорії, які встановлюються
кримінальним законом, не відповідають науковим вимогам через їх
випадковий характер і не обумовлюються органічно самою природою
досліджуваного предмета; що чинні в державах кримінальні кодекси
охоплюють не всі види антисуспільної поведінки громадян, і навпаки,
багато які, з огляду загальної моралі, малозначні правопорушення
визнаються кримінально караними. За їх уявленнями, правове визначення
злочинів є вузьким, а отже, й довільним. У зв’язку з цим, вважають вони,
кримінологія повинна мати своє уявлення про злочинне, яке далеко
виходить за межі того, що розуміє під ним кримінальний закон.

У поняття злочинного ці кримінологи включають будь-які форми девіантної
(деліквентної) поведінки, тобто поведінки, що відхиляється від будь-яких
соціальних норм. Таке антилегалістське розуміння злочинності
характеризується надзвичайною невизначеністю, є досить розпливчастим і
суб’єктивним; призводить до підміни злочинності аморфною сукупністю
різних видів деліквентної поведінки.

Г. Злочинність — збірне поняття. Вона безперервно включає в себе безліч
різноманітних конкретних суспільно небезпечних діянь: насильницьких,
корисливих, дезадаптивних, необережних та інших злочинних проявів. Таким
чином, злочинність — не що інше, як сукупність злочинів. Однак це не
проста арифметична сума суспільно небезпечних діянь, а їх органічна
сукупність, заснована на статистичних закономірностях. Це дає підставу
розглядати її як специфічне масове явище суспільного життя.

Разом з тим масовість у цьому випадку має відносний і непостійний
характер. Хоча криміналізація населення останнім часом

Кримінологія. Загальна частина

прискорено зростає, все ж таки злочини не стали звичайною нормою
поведінки людей. Будь-яке суспільство складається, як правило, в
основному із законослухняних громадян. Дана обставина, а відтак, й
вимоги загальнолюдської моральності і почутгя самозбереження людей за
наявності відповідної волі владних структур спроможні покласти край
цьому нездоровому явищу. Людство вже усвідомило загрозу кримінальної
небезпеки, що нависла, і повинне, і зможе приборкати злочинність, звівши
її до доступного для кожного суспільства рівня. У міжнародного
співтовариства, вважаємо, в перспективі є для цього необхідні засоби і
шанси.

Ґ. Злочинність як масове соціальне явище розвивається в тому чи іншому
просторі. Тому вона має певну територіальну поширеність. Можна і треба
розрізняти злочинність у масштабі всієї держави або її територіального
підрозділу (область, район, місто). Злочинність у різних
гериторіально-просторових кордонах має свої особливості. Несхожість її
проявляється при цьому у відмінності об’єктів, на які спрямоване
злочинне посягання, у способах вчинення злочинів, ступені їх суспільної
небезпечності, несхожій мірі кримінальної активності окремих соціальних
груп населення тощо.

Аналізуючи злочинність, її необхідно обмежувати й у часі, прив’язувати
до певного відрізка, періоду (рік, п’ятиріччя, 10, 15, 25 років і далі)
в розвитку держави або окремих її регіонів, територій. Вона, отже, має і
часову поширеність.

Враховуючи короткий аналіз перелічених вище ознак злочинності,
сформулюємо її визначення. Злочинність — це відносно масове, історично
мінливе соціальне явище, яке має певну територіальну і часову
поширеність, являє собою цілісну, засновану на статистичних
закономірностях систему одиничних суспільно небезпечних діянь,
заборонених кримінальним законом. Таке визначення містить найбільш
загальні істотні ознаки злочинності; дає досить повне уявлення про неї;
розкриває її природу, походження і зміст; дозволяє відрізнити її від
суміжних соціальних явищ.

§ 2. Кількісно-якісні вимірювання злочинності

Всебічне вивчення і аналіз злочинності передбачають її постійне
вимірювання в масштабах усієї країни і в межах окремих регіонів. Ця
робота має поточний і перспективний характер, що дає можливість
зобразити не тільки існуючу злочинність, її минулий стан, а й є
передумовою для її прогнозування.

Розділ НІ. Злочинність та її вимірювання

Первинна, початкова інформація про обсяг, характеристику і внутрішній
зміст злочинності черпається із даних офіційної кримінально-правової
статистики і у деяких випадках із результатів вибіркових досліджень,
заснованих на загальних положеннях загальної статистики. Отже,
кількісно-якісне вимірювання злочинності проводиться шляхом виявлення
таких основних статистичних показників, як: рівень злочинності,
коефіцієнти злочинності, структура злочинності, динаміка злочинності.
При поглиблених кримінологічних дослідженнях застосовуються додаткові
показники: «ціна» злочинності, латентність злочинності та ін.

Розглянемо кожний з названих показників окремо.

Рівень злочинності — це загальна кількість вчинених злочинів і осіб, які
їх вчинили, за певний проміжок часу в країні або в її окремому регіоні
(області, районі, місті). Даний показник характеризує злочинність з
кількісного боку, визначає її міру, розмір. Він виражається в абсолютних
цифрах. На відміну від відносних величин абсолютні величини свідчать про
фактичні розміри, обсяги тих чи інших соціальних явищ (у нашому разі
злочинів), що аналізуються в певних умовах місця і часу. Вони
встановлюються внаслідок зведення їх воєдино, шляхом підсумовування
первинного матеріалу. Рівень злочинності — це її просторово-часова
властивість.

У кримінологічній літературі рівень злочинності іноді називають станом
злочинності. Видається, що цей термін для її кількісної характеристики
не повинен застосовуватися, адже з точки зору загальної теорії
статистики під станом будь-якого явища розуміється не тільки його міра,
число, кількість, а й якість цього явища. Така й етимологія слова стан:
«Стан — це становище, в якому хто-не-будь, що-небудь перебуває»;
«перебувати — мати своїм змістом що-небудь, становити сутність
чого-небудь, містити в собі складові частини і складатися з них». Тому
для характеристики абсолютних кількісних показників злочинності слід
застосовувати термін «рівень», а не «стан». Останній при її статистичній
характеристиці має інше значення, про що говоритиметься далі.

Ще раз підкреслимо, що при визначенні рівня злочинності беруться два
об’єкти обліку: а) кількість злочинів; б) кількість осіб, які вчинили ці
злочини. Будь-який з названих об’єктів, узятий окремо, відображає рівень
злочинності однобічно, а звідси і неповно, тому що один злочин може бути
вчинений і однією людиною, і декількома особами при наявності
співучасті; один злочинець може вчинити і один злочин, і декілька
злочинів при сукупності.

Кримінологія. Загальна частина

Залежно від обсягу обліку злочинності, відрізка часу вчинення злочинів і
територіальних масштабів, на яких вони мали місце, встановлюється або
рівень злочинності взагалі, або рівень її окремих видів (груп); за
поточний рік або за декілька попередніх років; в масштабі району, міста,
області чи країни.

Рівень злочинності не можна ототожнювати з рівнем судимості, оскільки в
дані про судимості не включаються відомості про осіб, які вчинили
злочин, але кримінальні справи про яких припинені на законних підставах
до суду або до обвинувачених застосовані заходи адміністративної
відповідальності, або щодо них ухвалено виправдувальний вирок. За межами
судимості за звітний період залишаються, природно, нерозкриті
кримінальні справи. Рівень злочинності, таким чином, ширше за рівень
судимості. Дані про судимості мають більшу достовірність, але неповно
відображають розмір, міру злочинності.

Коефіцієнти злочинності являють собою співвідношення кількості злочинів
і осіб, які їх вчинили, до чисельності населення країни або її
відповідного регіону з розрахунку на заздалегідь обумовлену кількість
населення — на 100 тис, 10 тис, 1 тис. осіб. У статистиці цей показник
називається ще індексом і розглядається як відносна величина, що
відображає рівень певного соціального явища залежно від заданих
параметрів (обставин).

Оцінка злочинності у відносних величинах дозволяє порівнювати між собою
її рівні в двох чи більше різних регіонах або в одному й тому ж регіоні,
але за відносно тривалі відрізки часу (за 10-15 і більше років). Якщо
користуватися при цьому тільки абсолютними цифрами, які характеризують
розмір злочинності в них, то ми одержимо непорівньовані, необ’єктивні,
спотворені уявлення про неї в регіонах, які порівнюються.
Загальновідомо, що двох однакових регіонів
(адміністративно-територіальних підрозділів) за кількістю і структурою
населення не буває, не залишаються в них стабільними ці дані і після
закінчення певного часу. Природний приріст або зменшення населення, його
міграція, зміни в адміністративно-територіальному поділі — все це
позначається на чисельності народонаселення та його структурі в різних
місцевостях країни. При такому становищі кількісна характеристика
злочинності повинна визначатися і за допомогою її абсолютних показників
(рівнів), а також із застосуванням відносних величин (коефіцієнтів).

Розділ III. Злочинність та її вимірювання шшшшшшшшшшяшш

При розрахунках коефіцієнтів (індексів) злочинності для повноти
кримінологічної картини бажано враховувати не все населення регіону, а
лише ту частину, яка досягла віку кримінальної відповідальності (14-16
років). Але з метою практичної зручності, уникаючи вичленування з
достатньою точністю контингенту населення, яке не досягло віку
кримінальної відповідальності, коефіцієнти злочинності обчислюють до
всього населення. Висловлюються рекомендації, що іноді при таких
розрахунках треба брати до уваги тільки «активну частину» населення,
тобто виключати з числа населення малолітніх і людей похилого віку,
оскільки на їх частку приходиться дуже незначна частина злочинних діянь,
що вчиняються.

Розрізняють два види коефіцієнтів злочинності: коефіцієнт інтенсивності
злочинності і коефіцієнт злочинної активності населення. При визначенні
відношення кількості злочинів до заздалегідь обумовленої кількості
населення регіону виводиться (встановлюється) коефіцієнт інтенсивності
злочинних проявів, який дозволяє судити про те, як злочинність впливає
на населення даного регіону. Відношення ж числа осіб, які вчинили
злочини, до заздалегідь обумовленої чисельності населення свідчить про
злочинну активність цих осіб. Знання цього другого коефіцієнта дає
можливість судити про антисоціальну спрямованість поведінки певного
контингенту в даній місцевості.

Коефіцієнт інтенсивності злочинності визначається за формулою

де К з—кількість злочинів; Ч — чисельність населення регіону; ЗОЧН —
заздалегідь обумовлена чисельність населення, з розрахунку на яку
визначається коефіцієнт.

Коефіцієнт злочинної активності населення може бути виведений за
формулою

де К —кількість злочинців; Ч —чисельність населення регіону; ЗОЧН —
заздалегідь обумовлена чисельність населення, з розрахунку на яку
визначається коефіцієнт.

Слід зазначити, що ці коефіцієнти можуть бути обчислені по відношенню як
до злочинності взагалі, так і до окремих видів (груп) злочинів.

З’)

Кримінологія. Загальна частина

Структура злочинності означає відношення окремого виду або групи
злочинів до всієї маси злочинності в тому чи іншому регіоні за
конкретний період. Вона визначає частку (питому вагу) виділених за
певними підставами різних категорій злочинності. Завдяки цьому показнику
виявляються будова злочинності, її внутрішній склад.

Кожне соціальне явище, включаючи й злочинність, складається із низки
частин (елементів), що знаходяться у співвідношенні один з одним.
Функціональне призначення поняття структури полягає в тому, щоб
відобразити стійку впорядкованість такого співвідношення в даних умовах.

При визначенні структури злочинності вся злочинність (3) береться за
100%, вид (група) злочинів (В (), що цікавить нас, приймається за ікс
(X). Звідси шуканий показник виводиться за формулою

Він виражається у відсотках і характеризує злочинність з якісного боку.

Структура злочинності може бути побудована за соціально-демографічними,
кримінально-правовими і кримінологічними групованими підставами. Скільки
та які такі підстави слід враховувати, вирішує дослідник. Важливо, щоб
вони були об’єктивними і відповідали реальній дійсності, а також
максимально сприяли вирішенню завдання, що стоїть перед дослідником.

Серед соціально-демографічних ознак, які становлять інтерес при
визначенні структури злочинності, насамперед необхідно назвати такі
ознаки особи злочинців, як стать, вік, освіта, сімейний стан, рід
занять, види населених пунктів, де вони постійно проживають, ступінь
пристрасті до спиртного, наркотиків тощо. За їх допомогою видається за
можливе встановити питому вагу чоловічої і жіночої злочинності; частки
злочинів, учинених особами різних вікових груп (неповнолітніми, особами
молодого віку, 30-40-літніми); відсоток злочинів, учинених неодруженими,
сімейними; алкоголіками, наркоманами; жителями сільської місцевості,
городянами та ін.

Кримінально-правові груповані ознаки — це співвідношення злочинів за
об’єктом злочинного посягання, ступенем їх суспільної небезпечності,
формами вини і мотивами злочинної діяльності; питома вага групової і
рецидивної злочинності; частка найбільш поширених злочинів та ін.

Розділ Ш. Злочинність та її вимірювання

Структура злочинності можлива і за такими кримінологічними групованими
ознаками: за різними галузями господарської діяльності, де вчинені
злочини; характером міжособистісних стосунків (у сфері службових,
сімейних, побутових відносин); окремими регіонами країни (таким шляхом
ми визначаємо так звану «географію» злочинності); домінуючою
антисоціальною мотиваційною спрямованістю особи злочинців (насильницькі,
корисливі злочини); місцем і часом вчинення злочинів; характером
взаємостосунків винних і потерпілих і т.д.

Чим більша кількість групованих підстав застосовується при побудові
структури злочинності, тим більш глибокий досягається її аналіз, більш
повний її свого роду склад.

Само собою зрозуміло, що показниками структури злочинності не можна
користуватися у відриві від абсолютних показників і коефіцієнтів
злочинності, інакше її характеристика буде не зовсім наочною.

Динаміка злочинності — показник, який відображає її рух у часі. Оскільки
злочинність зазнає безперервних змін, остільки дослідникам (практикам і
вченим) необхідно знати не тільки рівень і структуру злочинності на
конкретну дату, а й рух названих показників протягом певного часу.
Досягається це шляхом встановлення відношення рівня і структури
злочинності теперішнього часу або іншого періоду до її рівнів і
структури за попередні періоди. Тому даний показник є комплексним. Він
характеризує злочинність з кількісного і якісного боків.

Залежно від завдань дослідження динаміка злочинності розраховується за
станом за рік, п’ятирічку, десятиріччя і більш тривалі строки. Слід
відмітити, що визначення динаміки злочинності в межах кварталу, півроку,
одного-двох років не є показовим; її наукова достовірність надто низька.
Вона має поточний характер, слугує практичним оперативно-організаційним
цілям. При такому підході не усувається вплив на стан злочинності
випадкових факторів.

При аналізі ж динамічних рядів злочинності за тривалі проміжки часу
розкриваються закономірності і тенденції її розвитку. Висновки такого
аналізу використовуються при кримінологічному прогнозуванні і плануванні
боротьби зі злочинністю.

Значний інтерес становить аналіз динамічних рядів, які стосуються
окремих елементів злочинності — тих чи інших видів (груп) злочинів
залежно від об’єкта посягання, ступеня їх суспільної не-

Кримінологія. Загальна частина

безпечності, а також поширеності і т.д. Подібний аналіз дозволяє
визначати, за рахунок яких категорій злочинів відбувається зростання або
зниження злочинності взагалі. Завдяки цьому можна визначити темпи
приросту або зниження злочинності взагалі. Вони виражаються у відсотках
і показують, на скільки відсотків збільшилася або зменшилася кількість
певних зареєстрованих злочинів. Якщо кількість злочинів зменшилася, то
перед вказівкою відсотка зниження ставиться знак «-».

Динамічні ряди виявляються як взагалі по країні, так і по її окремих
регіонах.

На динаміку злочинності впливає низка соціальних і правових факторів, а
саме:

зміна соціально-економічних умов життя суспільства;

стан і характер тих соціальних явищ і процесів, які детермінують
злочинність;

демографічна ситуація, що складається в країні і окремих її регіонах
(зростання народжуваності і смертності населення, зміна його вікової
структури, активізація міграції громадян з інших місць, наприклад, під
впливом інтенсивного промислового засвоєння регіону і т.д.);

зміни кримінального законодавства (криміналізація — введення в КК нових
складів злочинів або декриміналізація — скасування складів, що вже є,
або часткова зміна їх конструкцій);

стан і заходи ефективності правоохоронної і правозастосов-ної діяльності
(підвищення і зниження активності органів кримінальної юстиції, помилки
і коливання в застосуванні правових норм, недосконалість реєстрації
злочинів і т.д).

У зв’язку з цим вивчення і аналіз динаміки злочинності повинні
проводиться з урахуванням перелічених соціальних і правових факторів,
інакше неминучі помилки в оцінці тенденцій її розвитку.

Для обчислення показника динаміки злочинності застосовуються різні
способи, прийоми: базисний, ланцюговий і укрупнення періодів
(інтервалів).

Базисний спосіб полягає в тому, що дані за який-небудь початковий період
приймаються за 100 %. Показники подальших періодів у відсотках
визначаються щодо цієї постійної (нерухомої) бази.

Ланцюговий спосіб полягає в тому, що кожний показник порівнюється не з
однією постійною величиною, а зі своєю попередньою, тобто за базу (100
%) приймається цифра попереднього пе-

Роїдії III. Злочинність та її вимірювання тлштшяяштттт

ріоду При цьому показники динаміки злочинності утворюють як би їх
ланцюг.

Для виявлення більш глибоких закономірностей злочинності удаються до так
званого укрупнення періодів (інтервалів) — підсумовування даних за більш
тривалі відрізки часу, які потім порівнюються між собою. Динаміка, отже,
будується не за роками, а за укрупненими періодами, які містять
відомості про злочинність, наприклад, за три, п’ять років у кожному.
Завдяки цьому коливання показників злочинності за короткі відрізки часу,
які затемнюють властиву їй закономірність, усуваються, і дана
закономірність стає помітнішою, виступає більш виразно.

«Ціна» злочинності дає уявлення про обсяг і характер прямого і непрямого
збитку, який заподіює злочинність суспільству. Прямий збиток майнового
(матеріального) характеру обчислюється в грошовому виразі. Збиток,
заподіяний, наприклад, насильницькими злочинами, включає в себе
кількість летальних наслідків, настання інвалідності потерпілих, виплати
їм за лікарняними листами, додаткові витрати на їх лікування. До
непрямого збитку від злочинності належать кошти, що витрачаються
державою на боротьбу зі злочинністю, і вартісний вираз її негативних
соціальних наслідків (дезорганізація сім’ї, зниження продуктивності
праці, додаткове навантаження на інститути соціалізації і ресоціалізації
тощо).

Наукова і практична значущість показника, що розглядається, не викликає
сумнівів. Суспільству і державі необхідно знати, яку частину
національного продукту прямо чи непрямо поглинає злочинність. Однак, на
жаль, методики вимірювання реальної ціни злочинності поки що розроблені
недостатньо. Але ця обставина вже зараз не виключає необхідності і
можливості оцінки деяких параметрів збитків, які заподіюються
злочинністю.

§ 3. Латентність злочинності

Латентність злочинності — ознака, яка відображає існування в країні тієї
реальної ситуації, коли певна частина злочинності залишається
неврахованою. В усіх державах фактична злочинність перевищує ту
кількість злочинів, які зареєстровані їх органами. Так було раніше, так
залишається і зараз. У зв’язку з цим практика свідчить про те, що
інформація, заснована на статистичному відображенні, має спотворений
характер, далеко не відповідає дійсності.

Кримінологія. Загальна частина

За межами обліку залишається латентна (прихована) злочинність, так звана
«темна цифра» злочинності.

Про ознаки, поняття і визначення латентної злочинності в юридичній
літературі єдності думок немає.

Іноді вважають, що до числа латентних належать злочини, приховані від
одного з органів, яким згідно із законом надане право розслідувати або
розглядати справи про вчинення суспільно небезпечних діянь. Проте одного
факту приховування злочину від відповідного правоохоронного органу,
вважаємо, далеко недостатньо, щоб відносити його до числа латентних. Тут
необхідна інша, причому вирішальна, ознака, а саме: чи потрапив даний
злочин до офіційного державного обліку про вчинені злочини. Тому більш
правильно розглядати латентну злочинність як сукупність фактично
вчинених злочинів, які, однак, не були виявлені або внаслідок інших
обставин не стали відомими правоохоронним і судовим органам, відомості
про які в зв’язку з цим не знаходять відображення в офіційній
кримінально-правовій статистиці. Наведене визначення побудоване на базі
двох ознак: «невідомості» і «неврахованості», тобто невідомості про факт
вчинення злочину і неврахованості цього факту в статистичній звітності.

Висловлювалося твердження, що не може бути єдиного правового поняття
латентної злочинності. За своєю природою вона нібито має троякий зміст:
кримінологічний, криміналістичний і кримінально-процесуальний. Латентна
злочинність у кримінологічному аспекті (в нашому розумінні, означеному
вище) — це сукупність не виявлених і не включених в статистичну
звітність злочинів. Під латентною злочинністю в криміналістичному
значенні розуміються не виявлені і не розкриті злочини. Латентну
злочинність у кримінально-процесуальному значенні становлять ті злочини,
вчинення яких не потягло за собою виникнення юридичних наслідків —
порушення і вирішення кримінальної справи в порядку кримінального
судочинства.

Подібний погляд на латентну злочинність позбавлений вагомих підстав.
Виділення її криміналістичного значення і кримінально-процесуального
змісту не відповідає її істинній природі. Вони усього-на-всього похідні
від її розуміння в основному і єдиному аспекті — кримінологічному. Так
зване криміналістичне його значення виступає як передумова латентності
(злочин не виявлений, не розкритий), а кримінально-процесуальний її
зміст — результат витрат у роботі органів кримінальної юстиції (вчинений
злочин не спричи-

Розділ III. Злочинність та В вимірювання

нив юридичних наслідків). Крім того, слід мати на увазі, що
криміналістична і кримінально-процесуальна сторони латентної злочинності
можуть бути застосовані лише до окремих елементів злочинності
(конкретних злочинів) і не характеризують злочинність взагалі як
соціальне явище. Тому латентна злочинність — поняття суто
кримінологічне. Вона охоплює певну частину злочинності, тобто явища, яке
віднесене до предмета кримінології і не входить до предмета
криміналістики і кримінального процесу.

Наявність латентної злочинності визначена наперед низкою причин і умов.
Це, зокрема: специфіка окремих видів злочинів, які за способом вчинення
передбачають підвищену прихованість, що породжує труднощі їх виявлення;
наявність у суспільстві професійної і особливо організованої
злочинності, суб’єкти (учасники) яких ретельно маскують свою злочинну
поведінку, злочинну діяльність, максимально додають їм видимості
правомірних; низький стан правосвідомості значних верств населення;
ухилення їх від своєчасного повідомлення правоохоронних органів про
вчинені злочини; порушення принципів і порядку ведення статистичного
обліку; слабка матеріально-технічна база реєстраційних служб
правоохоронної системи; недотримання режиму законності в діяльності
правоохоронних органів та ін.

Взагалі існування латентної злочинності має характер серйозної
соціальної проблеми. Наявність латентної злочинності є одним із
закономірних проявів феномена злочинності. Вона є супутником самої
злочинності. Тенденція до латентності так само властива злочинності
взагалі, як і прагнення приховати вчинений злочин властиве окремому
злочинцю. Повністю ліквідувати латентну злочинність можна тільки разом
із самою злочинністю, якщо припустити, що це б трапилося.

Все висловлене, природно, не знімає з держави відповідальності
наполегливо усувати перелічені причинно-наслідкові комплекси латентної
злочинності.

Злочинність, ще раз підкреслимо, характеризується високою латентністю.
За деякими міжнародними підрахунками, вона становить 60% від фактично
вчинених злочинів. По окремих видах злочинів цей показник коливається ще
у більших межах.

У кримінології за розмірами (обсягом) латентності злочинів виділяють:
мінімально латентні злочини (наприклад, вбивство, розбій, грабіж, тяжкі
тілесні ушкодження); злочини з середньою

Кримінологія. Загальна частина

латентністю (крадіжки, хуліганство, зґвалтування та ін.); злочини з
максимальною латентністю (хабарництво, браконьєрство, обман покупців,
вимагательство, ухилення від сплати податків та ін.).

У структурі латентної злочинності за механізмом її утворення можна
виділити чотири різновиди.

Перший різновид охоплює собою сукупність злочинів, про факт вчинення
яких ні правоохоронним органам, ні представникам адміністрації
підприємств, організацій і установ, ні окремим громадянам нічого
невідомо. Про злочинну подію знають тільки винний та його спільники, не
зацікавлені в розголошенні відомостей про це. Такі суспільно небезпечні
діяння, як правило, заздалегідь обмірковані, ретельно сплановані,
майстерно замасковані, обставлені різними способами їх приховування.
Описана латентна злочинність називається природною. Наприклад, до неї
належать хабарництво, суспільно небезпечні діяння в тіньових структурах
економіки, сфері митних і податкових відносин, корумпованому середовищі
чиновників та ін.

Другий різновид латентної злочинності становить великий масив злочинів,
які хоча і відомі посадовим особам (керівникам відповідних підрозділів
або установ, окремим громадянам), але ні ті, ні інші не повідомляють про
них відповідні органи. Серед мотивів, які спонукають їх до цього, можна
назвати: прагнення приховати злочин, бо його виявлення може завдати
шкоди престижу організації (установи) або її керівникам, спричинити для
них організаційні висновки (усунення з посади) або кримінальну
відповідальність за злочинну недбалість без ознак співучасті у злочині,
який приховується; підпорядкування своєї буденної поведінки принципу
невтручання в чужі справи; інертність, байдужість до свого громадського
обов’язку брати участь у боротьбі зі злочинністю; небажання
розголошувати відомості про вчинений злочин з тієї причини, що
потерпілий своєю віктимною поведінкою об’єктивно сприяв вчиненню щодо
нього самого злочину; намір потерпілого уникнути негативної моральної і
правової оцінки за поведінку, якої він припустився в момент або
напередодні вчинення разом з винним злочину; боязнь помсти з боку
злочинців, їх родичів і близьких у результаті раніше проявленого ними
психічного впливу (погроза, шантаж); невіра у власну безпеку; надія
одержати матеріальну вигоду за умовчання про вчинений злочин; жалість до
злочинця і його сім’ї; небажання виступати свідком на попередньому
слідстві і в

Розділ 111. Злочинність та її вимірювання

суді, а також інші мотиви. Латентну злочинність, яка виникає таким
шляхом, іменують штучною латентністю.

Третій різновид латентної злочинності іноді позначають терміном
«граничні ситуації». Вона являє собою групу тих злочинів, інформація про
які стала відома правоохоронним органам, але їх конкретний працівник,
помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньої професійної
підготовки, дав неправильну юридичну оцінку діянню, не убачив у ньому
ознак складу злочину, в зв’язку з чим воно виявилося поза статистичним
обліком.

І останній різновид латентної злочинності становлять ті злочини, які
стали відомі правоохоронним органам, але їх представник з різних
міркувань не реєструє їх. Іноді це здійснюється з тим наміром, щоб
шляхом маніпуляцій із статистикою створити видимість кримінального
благополуччя в районі, місті, області; часом це незаконне приховування
вчинених злочинів з корисливою метою або внаслідок іншої особистої
зацікавленості. Даний різновид латентної злочинності найбільш шкідливий,
оскільки окремі працівники апаратів внутрішніх справ, покликані за
законом здійснювати надійний і повний статистичний облік злочинності,
порушують зазначені вимоги. Тому достовірність статистичних даних про
злочинність уже на регіональному рівні часто породжує сумніви.

Наявність латентної злочинності здатна викликати серйозні, далеко йдучі
негативні наслідки. Вона створює в певному середовищі психологічну
обстановку безкарності за суспільно небезпечні діяння, штовхає злочинців
на вчинення все нових і нових (як правило, більш небезпечних і зухвалих)
злочинів; сприяє формуванню стійких злочинних груп; сприяє залученню
неповнолітніх у злочинну діяльність; підриває принцип невідворотності
покарання, знижує загальнопревентивне значення кримінального закону;
погіршує моральний клімат у країні; порушує законність і правопорядок.

Шкода латентної злочинності полягає й у тому, що вона породжує у людей
недовіру до працівників правоохоронної системи, тягне за собою низьку
оцінку ефективності їх діяльності по захисту особистих інтересів і
майнових прав громадян, негативно позначається на роботі самих органів
кримінальної юстиції, сприяє криміналізації суспільства, формує широку
базу для відтворення злочинності.

Існування прихованої злочинності спотворює уявлення про фактичний рівень
і дійсну структуру злочинності, розмір моральних і матеріальних збитків,
що заподіюються суспільству і його членам;

Кримінологія. Загальна частина

ускладнює встановлення основних тенденцій в розвитку злочинності,
виявлення факторів, які обумовлюють її, що в свою чергу позбавляє
можливості складати глибокі короткострокові і довгострокові
кримінологічні прогнози і програми боротьби зі злочинністю. Зокрема,
негативно позначається на розробці загальносоці-альних і
спеціально-кримінологічних заходів попередження злочинності і окремих її
видів (груп), на вирішенні питань про виділення достатніх коштів на
утримання кримінальної юстиції.

З усього переліченого випливає висновок про те, що зниження латентної
злочинності в межах допустимого є актуальною проблемою кримінологічної
науки і кримінальної політики. Держава, не спроможна реагувати на
«невидиму» злочинність, стає беззахисною перед нею. Латентна
злочинність, безсумнівно, — явище надто небезпечне.

Виявлення латентної злочинності — завдання складне, але все ж його можна
вирішити. Як би вміло не був підготовлений і замаскований злочин, з
якими б обережностями не вчинений, він залишає ті чи інші сліди.
Інформація щодо нього повністю не зникає, бо будь-який злочин являє
собою складну систему дій і вчинків винного до вчинення злочинного акту,
в момент і після його вчинення. Всі ці дії і вчинки пов’язані з
навколишнім середовищем, залишають свої певні матеріальні та інші
інформаційні наслідки (відбитки), за якими і можна встановити саму
злочинну подію. При виявленні латентних злочинів обов’язково повинні
братися до уваги їх специфіка, форма зовнішнього прояву, конкретні
способи, місце і час їх вчинення, морально-психологічна характеристика
можливої винної особи.

Кримінологія знає декілька методів і прийомів виявлення і вимірювання
латентної злочинності. їх умовно можна поділити на чотири групи:
соціологічні, аналіз документів, економіко-правові та різні методи
контролю за статистичним обліком злочинів.

До соціологічних методів належать: масові опитування населення,
анкетування, експертні оцінки, контент-аналіз матеріалів преси.

Важливим видається використання методу контент-аналізу матеріалів преси,
який заснований на вивченні інформації про вчинені злочини, описані
(висвітлені) у засобах масової інформації, і прийняті щодо них заходи.

Для виявлення прихованих злочинів може бути застосований метод глибокого
аналізу документів: річних звітів про господарську діяльність
підприємств і організацій, актів ревізій цієї діяльності,

Розділ III. Злочинність та її вимірювання

матеріалів контролюючих органів (контрольно-ревізійних управлінь,
держторгінспекцій, інспекцій за якістю товарів та ін.), довідок про
результати перевірок, що проводилися органами прокуратури, і т. ін., які
містять відомості про грубі порушення закону та тягнуть за собою
кримінальну відповідальність. Вивчення і аналіз подібних документів
дозволяють виявляти приховані господарські, посадові, економічні
злочини. Вивчення відомостей бюро судово-медичних експертиз, поліклінік,
лікарень про випадки звернення до них громадян з приводу різних травм і
причин загибелі людей, зіставлення одержаних відомостей з
кримінально-правовою статистичною звітністю часто вказують на наявність
латентних злочинів проти життя і здоров’я громадян.

Економіко-правові методи можуть непрямо свідчити про розкрадання чужого
майна з проявами тенізації економіки. Будучи заснованими на аналізі всіх
взаємопов’язаних техніко-економічних показників діяльності державних,
приватно-акціонерних, комерційних структур, вони дозволяють виявляти
замасковані, «невидимі» злочини у сфері господарської діяльності.

Певне місце в системі методів і прийомів виявлення латентних злочинів
належить різним методам контролю за станом статистичного обліку. Це
знаходить своє відображення, зокрема, в контролі за додержанням правил і
порядку ведення кримінально-правової статистики, своєчасним і уважним
розглядом скарг і заяв громадян про злочини, що надходять до
правоохоронних органів, та в інших формах контролю за додержанням
принципів статистичної звітності.

Зараз першорядного значення набувають питання про шляхи скорочення
латентної злочинності, інакше кажучи, про усунення необ’єктивності,
неповноти статистичних показників про фактичну злочинність. У цьому
плані передусім необхідно привернути увагу суспільства до тих можливих
згубних, негативних наслідків, які містить у собі загроза зростання
латентної злочинності. Відзначена обставина повинна бути до кінця
усвідомлена всіма громадськими структурами, кожним громадянином.
«Паперове» скорочення злочинності недопустиме, як недопустима і
незацікавленість окремих працівників органів внутрішніх справ у
виявленні всіх злочинів. Треба забезпечити законність функціонування
системи кримінальної юстиції в державі, підвищити довіру населення до
неї. Особливу увагу слід звернути на скорочення латентних злочинів проти
життя, здоров’я, гідності

Кримінологія. Загальна частина

людей, майна громадян, а також злочинів у системі службових,
господарсько-економічних відносин.

Однією з передумов скорочення латентної злочинності є підвищення
ефективності правоохоронної діяльності, вимогливості до рівня
професіоналізму правоохоронців, їх морально-ділових якостей. Не можна
допускати їх формального ставлення до звітності про результати боротьби
зі злочинністю. Висування підвищених вимог до правоохоронних органів має
поєднуватися з їх належним організаційним, фінансовим,
матеріально-технічним забезпеченням. Чекає на свого позитивного
вирішення впорядкування критеріїв оцінки і заохочення діяльності
правоохоронців.

Реалізація відзначених та інших заходів щодо скорочення латентної
злочинності, безсумнівно, сприятиме достовірності, повноті та надійності
даних про фактичну злочинність у країні.

§ 4. Системний підхід до вивчення злочинності

Злочинність — це деяка стійка єдність, цілісне в певному значенні
утворення. Поняття ж цілісності в сучасній науці є підґрунтям
системно-структурного підходу до вивчення об’єктів і явищ навколишньої
дійсності. Багато з них завжди можна уявити у вигляді комплексу
взаємопов’язаних елементів, які утворюють певну цілісність. Системний
підхід може бути застосований і до вивчення злочинності.

Доказ цілісності злочинності полягає, по-перше, в тому, що на відміну
від окремо взятих злочинів вона є закономірним явищем; по-друге, в межах
всієї злочинності між окремими її проявами і параметрами існують певний
зв’язок і залежність; по-третє, тільки при аналізі злочинності взагалі
більш рельєфно виявляються її певні взаємозв’язки і взаємозалежність з
іншими соціальними явищами.

У зв’язку з цим злочинність з огляду на системно-структурний підхід
розглядається як порівняно самостійна, динамічна, ймовірна соціальна
система, елементами якої є конкретні злочини, а також окремі види
злочинів, об’єднані в однорідні групи. Специфічний зв’язок цих елементів
створює вже не просту сумарну сукупність, а якісно інше за своїм змістом
явище — злочинність.

«Конкретний злочин», «окремий вид злочинів, а також їх об’єднання в
однорідні групи» і «злочинність» — не тотожні поняття. Між ними слід
проводити принципову відмінність; вони знаходяться в діалектичному
взаємозв’язку одиничного, особливого і

і Роздії III. Злочинність та її вимірювання

спільного (загального). Названі три філософські категорії
співвідносяться між собою таким чином: а) загальне існує лише в
окремому, через окреме, причому воно лише приблизно охоплює всі окремі
предмети; б) будь-яке одиничне неповно входить у загальне; в) особливе є
зв’язуючою ланкою між окремим (одиничним) і загальним, тобто щодо
одиничного особливе є загальним, а щодо спільного (загального) —
одиничним.

Злочин завжди вчиняється конкретною особою; він — явище (подія)
одиничне, яке несе на собі відбиток індивідуальності. Існуюча в
суспільстві злочинність і окремі види (групи) злочинів — це явища, що
відображають одну із сторін поняття суспільного організму, визначеного
наперед соціальними умовами життя суспільства; це відносно масові
категорії, що характеризуються статистичними закономірностями. У
злочинності проявляється не індивідуальна воля, а дія суспільних
закономірностей.

Злочин (одиничне) проявляється в особливому (в певних видах злочинів) і
загальному. В свою чергу злочинність (загальне) включає в себе окремі
види злочинів (особливе) і конкретні злочини (окреме). Злочинність
відображає найбільш істотні риси окремих злочинів, абстрагуючись від
випадкових і індивідуальних ознак, що мають значення для конкретних
злочинів. Вона як категорія загального вказує на стійкий, істотний,
повторюваний зв’язок явищ, які не можна розкрити навіть при
найретельнішому аналізі конкретних злочинів, хоча останні є більш
глибокими за внутрішнім змістом і «багатшими» різного роду окремими
нюансами.

Категорії загального, особливого і окремого мають важливе значення в
кримінологічній науці. За їх допомогою вбачається за можливе, як вже ми
освідчилися, глибше з’ясувати поняття злочинності і, як буде показано
нижче, окреслити її фактори, причини і умови.

Детермінація злочинності

§ 1. Поняття криміногенної детермінації

Проблеми детермінації злочинності становлять найбільш складний розділ
кримінологічних знань.

В минулому, та й зараз названі проблеми не знайшли свого остаточного
вирішення. Вони, як і раніше, залишаються дискусійними. Існує багато
висловлювань, теорій і концепцій про те, що ж визначає та обумовлює
існування і відтворення злочинності. Подібне становище є наслідком
різних методологічних підходів і посилок, з яких виходять автори та
прихильники цих теорій і концепцій.

Видається, що найбільш плідною методологічною базою для пояснення джерел
злочинності можуть слугувати такі принципи і закони діалектики, як закон
про загальний, універсальний зв’язок предметів та явищ навколишнього
всесвіту, концепція соціального детермінізму, принцип історизму, вчення
про діалектичні суперечності, принцип системного підходу при дослідженні
соціальних явищ і процесів.

Деякі з перелічених філософських категорій були сформульовані ще в
давнину, а потім доповнені і розвинуті протягом ряду століть у працях
вчених різних країн. Усі вони уточнюються і збагачуються в світовій
науці наших днів.

Вирішуючи проблеми детермінації злочинності, кримінологія повинна
скористатися цими перевіреними роками філософськими положеннями.
Розкриємо коротко їх зміст.

1. Філософська категорія причинності є одним із фундаментальних положень
наукового пізнання навколишньої дійсності. її

Розділ IV. Детермінація злочинності

сутність полягає в тому, що всі реальні явища і процеси виникають і
розвиваються закономірно внаслідок існування певних причин. Давнішня
ідея про «зв’язок усього», про «ланцюг причин» у сучасних філософських
поглядах надійно укріпилась як об’єктивний закон причинності — закон про
зв’язок явищ, при якому одне з них (причина) при цілком визначених
умовах з необхідністю спричиняє інше явище (наслідок).

Причинність розглядається в троякому значенні: як однозначний причинний
зв’язок, коли причина і наслідок є відносно відокремленими в своєму
розвитку явищами; причинність як безпосередня взаємодія; причинність як
універсальна взаємодія, загальний зв’язок. Причинність у першому і
другому розумінні може бути виявлена, якщо брати явища ізольовано,
умовно вирвавши їх із загального зв’язку. Насправді ж вона в такому
«чистому» вигляді, звільненому від інших форм зв’язку, не існує, не
відображає загальний об’єктивний зв’язок предметів і явищ. Лише тільки в
третьому випадку причинність проявляє себе в істинному значенні,
відображаючи складну систему зв’язків різноманітних процесів і явищ
навколишнього світу, набуваючи характеру глобального закону. За його
допомогою стають можливими раціональне пояснення зв’язків між явищами,
розумна орієнтація в подіях, які відбуваються навколо нас, відтворення
вірогідної картини буття.

2. Закон причинності поширюється як на природні явища, так і на явища
суспільні. Застосування і конкретизація цього закону для пояснення явищ
і процесів, що відбуваються в суспільстві, становлять сутність
соціального детермінізму, ядром якого є визнання закономірного характеру
суспільного розвитку. Концепція соціального детермінізму дозволяє з
найбільшою адекватністю висвітлювати складну своєрідність причинних
зв’язків між різними сторонами суспільного життя.

Однак слід відзначити деякі специфічні особливості проявлення
причинності у суспільному середовищі. Тут зв’язок поміж явищами
характеризується не абсолютною неминучістю, тому причинність щодо
суспільства має не жорстку (лінійну) залежність, а ймовірний характер. У
результаті певних обставин конкретний наслідок може настати, а може й не
настати. Соціальні явища породжуються, як правило, не одним якимось
попереднім явищем, а сукупністю певних явищ і процесів. З огляду на те,
що суспільство перебуває у безперервному розвитку, причинність у
соціальному

кримінологія, іага-зьна частина

середовищі має історично мінливий характер. У зв’язку з цим тут
необхідно завжди виходити з принципу історизму, який дає змогу
встановлювати конкретний історичний стан об’єкта, який вивчається. І,
нарешті, особливість зв’язків поміж соціальними явищами полягає в тому,
що вони в своїй більшості відображаються у свідомості людей,
проявляються у формі мотивації їх поведінки та цілей, набуваючи
властивості інтересів окремих людей і суспільства в цілому. 3. Кожному
предмету, явищу притаманні внутрішні протилежності, які знаходяться в
єдності та взаємодії, в боротьбі поміж собою. На цьому непорушному факті
грунтується вчення про діалектичну суперечність, яке передбачає
роздвоєння єдиного на взаємовиключні протилежності та взаємовідносини
поміж ними. Протилежності — сторони діалектичної суперечності. Немає
позитивної сторони поза її ставленням до протилежної, яку слід
розглядати як негативну.

Діалектична суперечність на всіх етапах свого виникнення, розгортання та
розв’язування є рушійною силою будь-якого розвитку. Співіснування двох
взаємно суперечних сторін, їх боротьба становлять сутність руху. Ще
Геракліт зводив питання про суперечність до руху через боротьбу
протилежностей. Цю ж думку всебічно обгрунтував Гегель, який також
виходив з того, що будь-який рух за своєю сутністю є діалектикою
суперечності.

Суперечність як невід’ємна властивість речей притаманна кожному
суспільству. Немає жодного суспільства, яке не було б внутрішньо
суперечливим. У ньому має місце, слід підкреслити, одночасна наявність
багатьох суперечностей. І кожному з них властиві старі (негативні) і
нові (позитивні) сторони. Під старими, відживаючими сторонами
суперечності розуміються ті явища, які на даному етапі їх існування не
мають майбутнього і гальмують процес розвитку. Нове, народжуване — це
те, що сприяє розвитку, неухильно розвивається, існує в боротьбі зі
старим. Будь-яке суспільство постійно змінюється. Залишаючись єдиним,
воно містить у собі внутрішні суперечливі сторони та тенденції.
Зрозуміло, суперечності суспільного життя слід також досліджувати з
додержанням принципу історизму, тобто з урахуванням конкретних
історичних умов життєдіяльності даного суспільства.

4. Системний підхід (метод) являє собою методологію спеціально наукового
пізнання, яке базується на дослідженні об’єктів і явищ як систем. Під
системою розуміється впорядкована безліч

Розділ IV. Детермінація злочинності

взаємопов’язаних елементів того чи іншого складного цілого. Об’єкт,
явище вважаються системою, коли вони можуть бути розчленовані на
взаємопов’язані і взаємодіючі частини (елементи), які, однак, у своїй
сукупності становлять деяку цілісність. Йдеться про закономірні,
об’єктивно цілісні утворення, а не про суб’єктивні, логічно-теоретичні
побудови, структурний зв’язок окремих частин якої-небудь сукупності
предметів, явищ.

Елементи кожної об’єктивної цілісної системи можна уявити як підсистеми
вихідної, більшої системи. Виділені таким чином підсистеми, в свою
чергу, можуть бути розбиті на взаємопов’язані підсистеми другого і
наступного більш низького рівня. Тому в світі існує ієрархія стійких
цілісних систем. Будь-яка система відмежовується від інших систем
якісною визначеністю. Вона створює нову якість, яка невідома жодному із
її елементів.

Спираючись на перелічені методологічні передумови, розглянемо питання
детермінації злочинності.

З огляду на системний метод злочинність, про що вже йшлося, являє собою
порівняно самостійну, динамічну, ймовірнісну соціальну систему,
елементами якої є конкретні злочини, а також окремі види злочинів,
об’єднані в однорідні групи. Специфічний зв’язок цих елементів становить
не просто сумарне утворення, а якісно інше за своїм змістом явище —
злочинність, яка має нові ознаки і тільки їй притаманну закономірність.

«Конкретний злочин», «окремий вид (група) однорідних злочинів»,
«злочинність» не є тотожними поняттями. Вони принципово відрізняються
поміж собою.

Неодинакові також причини та умови конкретного злочину, певного виду
(групи) злочинів і злочинності в цілому. В зв’язку з цим вважаємо за
необхідне виділяти: а) причини та умови злочинності як відносно масового
соціального явища (основні); б) причини та умови окремих видів (груп)
злочинів, тобто окремих часток злочинності (загальні); в) причини та
умови конкретного злочину, індивідуальної злочинної поведінки
(безпосередні).

Функціональне позначення поняття основної причини (та умови) злочинності
в кримінології полягає в тому, щоб науково обґрунтувати, чому
злочинність зберігається, існує, відтворюється у суспільстві, що її
обумовлює, детермінує.

Основні причини (та умови) мають відповісти на питання: чому в
суспільстві вчиняються ті чи інші види (групи) злочинів?

Кримінологія. Загальна частина

Поняття безпосередньої причини (та умови) вводиться для того, шоб
пояснити, чому дана особа вчинила конкретний злочин.

Перелічені причини та умови злочинності за рівнем їх дії знаходяться в
діалектичному співвідношенні загального, особливого та одиничного. Вони
тісно пов’язані поміж собою. Основні причини та умови знаходять своє
вираження у загальних причинах та умовах певних видів (груп) злочинів і
максимально конкретизуються в безпосередніх причинах та умовах окремих
злочинів. Причини конкретного злочину в зв’язку з цим є не щось інше, як
індивідуальний варіант основних причин злочинності.

Що ж слід розуміти під основними причинами та умовами злочинності?

При розв’язані поставленої проблеми слід виходити з тієї безперечної
обставини, що злочинність об’єктивно пов’язана з багатьма економічними,
соціальними, суспільно-психологічними, організаційно-управлінськими,
демографічними та іншими явищами і процесами, які в своїй сукупності
(одні більшою мірою, інші — меншою) детермінують її. Детермінувати (від
лат. determinare — визначити) обумовлювати, прирікати, опосередковувати,
викликати. Детермінізм включає усі зв’язки, які виражають залежність
об’єктів, явищ, їх існування та змінювання від будь-яких інших обставин.
Існують різні види соціальної, в тому числі і криміногенної,
детермінації: кореляція (кореляційна залежність), системно-структурний
зв’язок, зв’язок станів, причини, умови тощо.

Під кореляцією мається на увазі синхронна залежність декількох масових
явищ між собою. При такому їх взаємозв’язку зміни в бік збільшення або
зменшення деяких сторін в одному явищі викликають відповідні зміни в
іншому. Подібна кореляційна залежність щодо предмета кримінології має
місце, наприклад, між рівнем і структурою злочинності, з одного боку, і
деякими соціально-демографічними процесами — з іншого, між рівнем
злочинності і порою року.

Системно-структурний зв’язок означає зв’язок однієї соціальної системи з
елементами іншої, більш високого рівня системи. Так, злочинність
пов’язана з елементами системи правопорушень, яка вище і ширше системи,
що аналізується. Вона стикається і опосередковується іншими видами
правопорушень — дисциплінарними, адміністративними, цивільно-правовими
деліктами.

Зв’язок станів — це опосередкування одного стану даної системи іншим.
Коли ми говоримо про злочинність, то подібний зв’я-

Розділ IV. Детермінація точинності

зок вбачається між окремими її частинами, які характеризуються їх
антисоціальною спрямованістю (наприклад, між корисливою і насильницькою
злочинністю, між первинною і рецидивною, між злочинністю неповнолітніх і
злочинністю взагалі та ін.).

Причинами називаються такі явища (або сукупність взаємозв’язаних явищ),
які породжують, викликають інші явища — можливі їх наслідки. Причинність
у суспільстві має соціальний, об’єктивний характер, тобто вона
притаманна самим явищам дійсності. З огляду на це під причинами
злочинності слід розуміти ту сукупність соціальних явищ і процесів, які
її породжують, обумовлюють її існування та відтворення у суспільстві.

До умов злочинності належать ті обставини, які самі по собі не
породжують безпосередньо дане явище, але супроводжують його причини,
забезпечують їх певний розвиток, необхідний для виникнення наслідку.
Кримінологія зараховує до умов злочинності ті об’єктивні обставини,
підкреслюємо, що супроводжують її причини та взаємодіють з ними і тим
самим сприяють виникненню і поширенню злочинних проявів у суспільстві.

§ 2 . Фактори злочинності

Злочинність у кінцевому рахунку є наслідком взаємодії всіх перелічених
видів криміногенної детермінації. Тому помиляються ті
юристи-кримінологи, які детермінацію злочинності зводять лише до причин
і умов, оперують тільки двома термінами («причини та умови
злочинності»). При цьому ігноруються інші види криміногенної
детермінації. Щоб уникнути цього, детермінацію злочинності слід уявляти
ширше, в справжньому світлі, включаючи до її поняття всі зв’язки,
опосередкування і взаємодію злочинності з іншими соціальними явищами і
процесами, тобто всі види криміногенної детермінації, називаючи їх
сукупність термінами «фактори», «криміногенні фактори». Цей термін (від
лат. factor — такий, що скоює, відтворює) позначає рушійну силу
якого-небудь явища, таку, яка обумовлює його характер. Тому під
факторами злочинності розуміємо всі ті соціальні явища і процеси, з
якими вона пов’язана та взаємодіє, які мають будь-яке детерміністичне, в
тому числі й казуальне (причинно-умовне), значення для пояснення того,
що ж її породжує, визначає, обумовлює. Отже, криміногенні фактори — це
родове поняття, яке включає в себе всі види криміногенної детермінації.

Кримінологія. Загальна частина

Звичайно, не всі фактори злочинності мають однакове, рівноцінне
значення. Різноманітний вплив соціальних явищ на злочинність необхідно
класифікувати, виділяючи серед них головні, другорядні та побічні.
Зрозуміло, найбільш важливим і активним фактором злочинності є її
причини. Вони породжують (продуціру-ють) злочинність. Але кримінологія,
спираючись на методологію соціального детермінізму, при поясненні
коренів, джерел злочинності не може обмежуватися тільки їх вивченням.
Вона повинна враховувати умови та інші криміногенні фактори, не
забуваючи, що між ними відбувається постійна взаємодія; кожний із них
впливає на всі інші та в свою чергу зазнає на собі їх впливу; вони діють
опосередковано, через низку проміжних ланок, неоднозначно і мають
імовірнісний характер.

Фактори злочинності слід розрізнять за їх змістом і характером
«механізму» впливу на неї.

За змістом їх можна підрозділити на економічні, соціальні,
суспільно-психологічні, негативно-правові, організаційно-управлінські та
інші криміногенні фактори.

До останніх належать несприятливі природно-кліматичні умови, стихійні
лиха, неврожаї, небажані демографічні процеси, факти самого існування в
суспільстві злочинності, правопорушень, а також інших явищ, що створюють
тло злочинності. Всі перелічені криміногенні фактори різного змісту в
своїй сукупності детермінують, обумовлюють злочинність.

За характером «механізму» впливу на злочинність її фактори виступають у
ролі або причин, або умов, або інших детермінант.

Візьмемо останню групу факторів (інші фактори). їх зв’язок зі
злочинністю виражається у вигляді простої взаємодії. Іноді цей зв’язок
носить характер кореляційного, системно-структурного зв’язку або зв’язку
станів. Щодо злочинності ця група факторів позбавлена
причинно-наслідкового значення. Між тим явища і процеси, які належать до
даної групи, все ж таки пов’язані зі злочинністю, впливають на неї, між
ними є певні детерміністські зв’язки. Тому ми і називаємо дану групу
факторів детермінантами злочинності. Що стосується «механізму» впливу на
злочинність організаційно-управлінських і негативно-правових факторів
(маються на увазі порушення принципів кримінальної юстиції в широкому
розумінні слова), то вони, впливаючи на злочинність, не породжують її, а
тільки сприяють її збереженню, існуванню та відтворенню у суспільстві.

Розділ IV. Детермінація злочинності

Такі зв’язки між явищами з позицій детермінізму є нічим іншим, як
умовами злочинності.

Зв’язок економічних, соціальних і суспільно-психологічних факторів зі
злочинністю має причинний характер. Соціальні явища і процеси, що
становлять зміст цих факторів, визначають, породжують злочинність. Вони
розглядаються нами як її причини. Найближчою, першопорядковою причиною
злочинності є суспільно-психологічні фактори, точніше, дефекти
суспільної свідомості. Вони найближче прилягають до злочинності. Останні
фактори із цього числа належать до причин другого порядку; вони
впливають на злочинність опосередковано через суспільну свідомість,
створюють необхідні об’єктивні передумови її існування та відтворення,
породжуючи можливість суспільно небезпечної поведінки окремих членів
суспільства. Злочинність спричиняється дією і першопоряд-кових
(суб’єктивних) і другопорядкових (об’єктивних) причин; і
економічно-соціальних умов життя суспільства, і суспільно-психологічних
явищ.

Аналізуючи криміногенні фактори, слід підкреслити, що вони являють собою
наслідок соціальних суперечностей, притаманних розвитку суспільства.

Але злочинність та її фактори пов’язані не з суспільними суперечностями
як такими, а лише з окремими їх сторонами — негативними,
консервативними, відживаючими. Ці негативні, тіньові сторони
суперечностей створюють об’єктивні передумови існування і відтворення
злочинності.

Наступну сходинку в ієрархії криміногенних детерміністичних зв’язків
займають загальні причини та умови окремих видів злочинів, тобто причини
та умови, загальні для того чи іншого виду (групи) злочинів. їх
сукупність також має назву «криміногенні фактори». Йдеться, наприклад,
про фактори вбивств, хуліганства, хабарництва і т. под. (не про
конкретні акти вбивств, хуліганства, хабарництва, а про фактори цих
видів злочинів у цілому). На цьому рівні можна говорити і про
криміногенні фактори, наприклад, насильницьких, корисливих, службових та
інших груп злочинів.

Наявність у суспільстві криміногенних факторів, що обумовлюють і
визначають збереження в ньому окремих видів (груп) злочинів, так само як
і злочинності в цілому, є результатом існування і прояву суперечностей
суспільного розвитку. Інакше і не може бути, оскільки окремі види
злочинів або їх деякі групи становлять

Кримінологія. Загальна частини

частину злочинності, бо, як відомо, фактори частини явищ певною мірою
збігаються з факторами цілого.

Між тим кожному виду (групі) злочинів відповідає, так би мовити, свій
«набір» негативних соціальних явищ і процесів, які їх детермінують. Так,
корисливі злочини беруть свій початок переважно в проявах суспільних
суперечностей економічного характеру; хуліганство обумовлюється
суперечностями суспільно-психологічного характеру (наявністю в
повсякденній свідомості окремих громадян і соціальних груп таких звичаїв
та проявів, як неповага до суспільства і особистої гідності людей,
прояви цинізму, бешкетування і т. ін.); в основі службових злочинів
лежать неповага до суспільних інтересів на догоду своїм особистим,
прояви формалізму, бюрократизму, прагнення до наживи, невиконання
службових обов’язків, неповага до закону тощо. Перелік соціальних
аномалій, що детермінують кожний із наведених видів (груп) злочинів,
носить невичерпний характер, а тому, зрозуміло, неповний.

Таким чином, поняття криміногенних факторів окремих видів (груп)
злочинів займає проміжне становище поміж поняттям факторів злочинності в
цілому (вища ступень детермінації злочинності) і максимально конкретним
поняттям безпосередньої причини та умов одиничного злочину.

Питання детермінації індивідуальної злочинної поведінки розглядатимуться
після висвітлення теми про особу злочинця.

Особа злочинця

§ 1. Поняття особи злочинця

Особа людини — це складне інтегруюче поняття, що включає в себе і
біологічні, і психологічні, і соціальні сторони людини. Сукупність і
єдність названих сторін утворюють її саму.

В набір біологічних якостей, властивостей і особливостей людини
включаються анатомофізіологічні, генетичні явища, нервово-мозкові та
інші процеси організму, а також прояв складного механізму успадкування.
Біологічне в людині розцінюється переважною більшістю представників
філософської думки, природничих і суспільних наук як випадкове і
нейтральне, якщо брати його відокремлено в статиці. Але воно
«спрацьовує» в період раннього формування особистості і на окремих
стадіях детермінації її поведінки. У цьому значенні біогенетичний фактор
виступає як матеріальна передумова розвитку соціальної сутності людини в
позитивному або негативному відношенні. Причому генетичний набір людини
реалізується за наявності відповідних життєвих умов. Цей процес залежить
від конкретного середовища проживання і спілкування людини, а також від
характеру її соціальної діяльності.

Звичайно ж поведінка людини залежить від її біологічного початку, її
природних особливостей. Будь-який зовнішній вплив на неї заломлюється
крізь призму її біологічної сутності. Не враховувати цього — означає
ігнорувати детермінічне розуміння дій людини. Однак слід пам’ятати й те,
що біологічний початок не містить в собі ні етичного, ні морального
елемента.

Під психічною складовою особи людини розуміється самостійний
душевно-внутрішній світ: її свідомі та несвідомі процеси,

Кримінологія. Загальна частина

відчуття, сприйняття, переживання, вольові, інтелектуальні та емоційні
особливості, темперамент і характер. Деякі з цих якостей і властивостей
мають природну основу. Всі вони відносно стійкі та індивідуальні, що не
виключає їх розвитку і під час біологічної зміни людини протягом усього
її життя, і під впливом конкретних життєвих умов, і в результаті
захворювань. Але в основному вони змінюються під впливом виховання і
перевиховання. Ось чому дана складова особи є по суті справи не суто
психічним початком, а її психосоціальними властивостями. Треба особливо
підкреслити, що психічна діяльність людини у повному обсязі можлива за
умови її активного спілкування з іншими людьми і соціальними групами.

Основна і визначальна сторона особи людини зводиться до її суспільної
сутності, яка складається під впливом суспільства, членом котрого вона
є. Особа — це продукт і суб’єкт суспільних відносин, сукупність
останніх. Ідея людини обов’язково передбачає оточення інших людей, з
якими вона життєдіє, вступаючи у різні відносини з ними. Життя людини
поза суспільством також неможливе, як неможливе життя рослини,
висмиканої із землі і кинутої на голий гранітний камінь.

Тому бути особою для живого людського організму означає бути наділеною
свідомістю і самосвідомістю, володіти здатністю пізнавати як зовнішній
світ, так і свою власну природу; бути суб’єктом власної життєдіяльності
(предметної діяльності), суб’єктом спілкування; вступати у різні
суспільні відносини і контакти з навколишнім світом. Завдяки цьому
людина одержує можливість поводитися і діяти розумно.

У зв’язку з цим не є особою дитина у перші роки свого життя. У цей
незначний проміжок часу вона являє собою індивідуума — окрему особень
роду людського, наділену тілесною організацією і елементарними
здібностями. Вона стає особою лише тоді, коли поступово перетворюється
на суб’єкта предметної діяльності і суспільних відносин. До цього в ній
тільки проглядається особа. Не є особистостями також неосудні особи, які
не можуть усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної
душевної хвороби, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

В загальнотеоретичному плані здавна обговорюється питання про
співвідношення біопсихологічного і соціального в особі людини. Відповідь
на нього іноді надається спрощено і однозначно.

Розділ V. Особа злочинця

Деякі автори — представники біологізаторства (панбіологізму) —
перебільшують значення природного і природженого в людині, зменшуючи
соціальні початки в ній, віддають перевагу генам, а не соціуму. Інші
дослідники — прихильники пансоціолопзму — пояснюють поведінку людини в
основному соціальними факторами, ігноруючи біологічну сторону особи
людини.

Протиставлення різних складових особи людини навряд чи є правильним і
конструктивним з огляду на той факт, що біологічне і соціальне в людині
існують у нерозривній єдності, взаємозв’язку і взаємообумовленості. Тому
помилковими є як однобічна бюпси-хологізація особи, так і однобічна
соціологізація даного поняття. Тим більше, що частка тієї та іншої
складової особи в окремих формах поведінки людей часом відрізняється, не
збігається за своїм обсягом і зміщується в той чи інший бік.

У цьому спорі повинно йтися про інше, а саме: про місце і роль названих
складових особи людини в її становленні і повсякденній поведінці. Майже
всі сучасні кримінологи схиляються при цьому до того, що зміст і
цілісність людини визначаються не стільки її природними, скільки її
соціальними якостями і властивостями. Саме останні є головними,
домінуючими, обумовлюють поведінку людини в суспільстві. Така думка
теоретично і фактично видається вірною.

Соціальний зміст особи людини позбавлений стабільності. Він залежить від
конкретно-історичних умов розвитку та існування різних епох, точніше,
визначається системою виробничо-матеріальних відносин, моральних і
культурних цінностей, що становлять суспільне буття і суспільну
свідомість даного суспільства. На нього впливають також практика
діяльності людей, що історично склалася, історичний менталітет націй і
народів. Отже, соціальна сутність людини є не абстрактною, а
конкретно-історичною. Історія розвитку людства — переконливе
підтвердження цього.

При всеохоплюючій характеристиці особи певний інтерес становить поняття
«індивід», котре використовується для позначення конкретного
представника людського суспільства, який наділений відповідною тілесною
оболонкою і володіє тільки йому притаманними специфічними психологічними
і соціальними якостями та властивостями. Кожна людина індивідуальна і
унікальна. Індивідуальна неповторність впливає на вибір людиною того чи
іншого способу життя, тієї чи іншої лінії поведінки. При цьому вона
зовні проявляється в її справах і вчинках, в результатах обраної нею
життє-

Кримінологія. Загальна частина

діяльності. Все це разом узяте с мірилом суспільної оцінки особистості.

Однак, як свідчить життя, не всі люди заслуговують на позитивну оцінку,
не всі є активними, яскравими особистостями, які поєднують в собі
сумлінне, творче, плідне ставлення до праці, чесне ставлення до своїх
обов’язків, духовне багатство, моральну чистоту. Є й такі, які далекі
від досконалості з багатьох поглядів. Безумовно, люди залежно від їх
життєвої позиції, соціальної активності і особистого внеску в суспільний
розвиток далеко не рівноцінні. Разом з тим, виходячи із загальних
уявлень про особу, будь-яка людина, яка усвідомлює свої дії і
відповідально поводиться, є особистістю.

Особистістю визнається і злочинець — осудна особа, яка досягла віку
кримінальної відповідальності і визнана винною у вчиненні суспільно
небезпечного діяння. Незважаючи на свої негативні якості, він
залишається учасником суспільних відносин, продовжує взаємодіяти з
іншими людьми і суспільством взагалі. Факт засудження не позбавляє його
повністю прав громадянина, обмежуючи певною мірою деякі з них, не
звільняє його від обов’язків; видозмінює, але не звільняє від них.

Злочинці, зрозуміло, становлять особливий розряд особи; це особистості
більш низького соціального рівня, які у власній поведінці припускаються
відхилень від вимог соціальних норм. їм властиві, як правило, особливі
ставлення, що склалися, до навколишньої дійсності ще до вчинення
суспільно небезпечного діяння, у них виникають негативний погляд на
світ, на сенс життя, своя власна відмітна життєва філософія, яка не
збігається з поглядами і думками законослухняної більшості з приводу
цього; і вони ігнорують норми моралі і вимоги закону. Майбутні,
вірогідні суб’єкти злочинів задовго до їх вчинення звичайно ведуть
негідний спосіб життя. Вони здійснюють грубі, аморальні вчинки, вчиняють
дисциплінарні проступки, адміністративні делікти, цивільні
правопорушення. Криміналізація їх особи відбувається поступово і
індивідуально. У дозлочинний період їх особа характеризується різним
ступенем соціальної занедбаності. На цьому етапі розвитку злочинця слід
відзначати тільки його соціальну занедбаність і немає підстав визнавати
його таким.

Про особу злочинця можна говорити у зв’язку з настанням юридично
значущої події — вчиненням діяння, передбаченого кримінальним законом.
Інакше і бути не може, оскільки властивості та

Розділ V. Особа злочинця

якості будь-якої людини, в тому числі й злочинця, знаходять своє
об’єктивне відображення не інакше як в її діях і діяльності.

Окремі злочинці нарівні з негативними соціальними ознаками і
властивостями характеризуються певними негативними біопсихо-логічними
особливостями. Деяким із них притаманні стійкі психічні відхилення,
чітко виражені вольові, емоційні дефекти. Вони, звичайно ж, також
справляють певний вплив на поведінкову сторону людини.

Суспільна небезпечність згідно з теорією кримінального права є
матеріальною ознакою злочину. І особа, вчиняючи його, набуває тієї ж
властивості — властивості суспільної небезпечності. До того моменту
особа злочинця такої властивості не має. Суспільна небезпечність
розглядається як узагальнена ознака особи злочинця, в якій знаходять
своє концентроване відображення всі інші взаємопов’язані і
взаємообумовлені властивості і особливості особи, яка вчинила суспільно
небезпечне і кримінально каране діяння.

Особа злочинця як певний стан його ознак і властивостей — поняття,
обмежене відомим відрізком часу, певними часовими межами. Зміст особи
людини, як вже відзначалося, є динамічним і постійно змінюваним. її
асоціальність, з’явившись, поступово зріє, зростає і на момент вчинення
злочину остаточно оформлюється, проявляється найбільш опукло і чітко, що
дає підстави для якісно нової оцінки особи, на цей період вже особи
злочинця. Отже, початковий момент появи «особи злочинця» збігається з
фактом вчинення злочину.

Вона припиняє своє існування після відбуття засудженим покарання за
вчинений злочин, після досягнення цілей покарання, після втрати ним
властивості суспільної небезпечності. Буває, як показує практика, що
виправлення засуджених може і не відбутися. Однак навіть в цьому
останньому випадку треба говорити не про особу злочинця, а про особу,
яка становить потенційну небезпеку для суспільства, у зв’язку з чим над
нею встановляється адміністративний нагляд, щодо неї застосовуються й
інші превентивні заходи.

Виявлені і описані вище ознаки, властивості і особливості особи злочинця
дозволяють дати таке визначення цьому феномену: особа злочинця — це
сукупність істотних і стійких соціальних властивостей і ознак, соціально
значущих біопсихологічних особливостей індивіда, які, об’єктивно
реалізуючись у конкретному вчиненому злочині, надають вчиненому діянню
характер

кримінологія

і*

Кримінологія. Загальна частина

суспільної небезпечності, а винній в ньому особі — властивість
суспільної небезпечності, в зв’язку з чим вона і притягається до
відповідальності, передбаченої кримінальним законом.

§ 2. Структура особи злочинця

Особа злочинця являє собою цілісне утворення, що складається з декількох
елементів, сукупність яких формує її структуру.

В перекладі з латинського термін «структура» означає будову, побудову. В
філософському значенні під структурою прийнято розуміти будову
якого-небудь об’єкта або явища, можливість розчленування його на
складові частини (елементи), а також встановлення зв’язків і взаємодії
між ними.

Особа злочинця також може бути розчленована на низку елементів, тобто
певну кількість її різних ознак, властивостей, рис, особливостей. Всі
вони потім групуються, як би «розкладаються по поличках», утворюючи
самостійні блоки-групи ознак і властивостей. Вбачається, слід виділити
сім таких груп: соціально-демографічні ознаки; особистісно-рольові
властивості; соціально-психологічні якості; риси правової і моральної
свідомості; психічні відхилення і аномалії; кримінально-правові ознаки;
загальнозна-чущі позитивні людські якості.

Соціально-демографічні ознаки містять у собі відомості про стать, вік,
рівень освіти, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, місце проживання,
належність до певної соціальної групи та інші дані про соціальний статус
осіб, які вчиняють злочини. Перелічені ознаки самі по собі не є
криміногенними; вони, взяті окремо, не характеризують конкретну особу як
злочинця. Разом з тим вони, взяті у великій сукупності на рівні
злочинності взагалі або на рівні окремого виду злочинів і піддані
статистичній обробці у зіставленні з даними офіційної демографічної
статистики, містять цінну кримінологічну інформацію про особу злочинців.
При такому зіставленні встановлюються зв’язки особи злочинця з типовими
характеристиками всього суспільства.

Зіставляючи, наприклад, частку чоловічого і жіночого населення,
втягнутого в орбіту злочинності, дослідники доходять висновку, що
співвідношення між жіночою і чоловічою злочинністю становить у
середньому 1:8. Співвідношення різних вікових груп у масі злочинності
показує, що найбільша кримінальна активність належить особам віком 25-29
років, потім йдуть 18-24-річні, далі — 14-

Розділ У. Особа злочинця

17-річні і, нарешті, 30-40-річні. Взагалі поширеність злочинності серед
осіб, які мають сім’ю, нижча, ніж серед холостяків і розлучених. У
більшості випадків, як показують спостереження, сім’я стимулює позитивну
поведінку. Аналіз злочинності за останні роки свідчить про підвищення
кількості злочинців за рахунок осіб без певних занять, безробітних і
мігрантів.

З наведених прикладів видно, що соціально-демографічні ознаки дають
істотну інформацію про особу злочинців, котра може бути використана як у
наукових, так і в прикладних цілях, зокрема при розробці та реалізації
заходів профілактики.

Особистісно-рольові властивості виділяються, вивчаються і оцінюються при
«рольовому підході» до пізнання особи злочинця, засадничі положення
якого полягають у такому. Поведінка людини залежить, по-перше, від
соціальних позицій, яких вона додержується у суспільстві; по-друге, від
розуміння і виконання нею власних рольових обов’язків і функцій, що
випливають з даних соціальних позицій. Людина в суспільстві займає низку
позицій і виконує (принаймні зобов’язана) виконувати різні «ролі».

Не всі соціальні позиції, не всі види реальної рольової поведінки мають
однакове значення при вивченні особи злочинця, а тільки ті (насамперед)
соціально-рольові ситуації, які справляють криміногенний вплив на
поведінку людей. Як приклад останніх необхідно назвати такі ситуації: а)
людина ухиляється від деяких соціальних позицій, які дозволили б їй
глибоко ознайомитися з соціальними і правовими нормами; б) вона не може
або не бажає сумлінно виконувати вимоги, що випливають з тієї або іншої
соціальної позиції; їй це не під силу; в) людина займає такі позиції,
які прямо диктують злочинну поведінку (вона є членом злочинної групи);
г) вона одночасно займає такі позиції, які пов’язані з суперечливими
вимогами; г) особа прагне зайняти таку соціальну позицію, вимогам якої
вона заздалегідь не відповідає; д) вона додержується одних соціальних
позицій, а орієнтується на інші; є) конфлікт ролей, які виконуються та
очікуються у майбутньому.

Для осіб, які вчиняють злочини, відірваність від позитивно зорієнтованих
формальних соціальних груп, заміщення у них соціально-позитивних ролей і
функцій соціально-негативними — явища поширені, і це тягне за собою
неповажне ставлення до закону, інших правових норм, трудових, сімейних,
громадських обов’язків, правопорядку взагалі.

Кримінологія. Загальна частина

Розділ V. Особи злочинця

Якщо соціально-демографічні ознаки особи злочинця характеризують її
переважно з зовнішнього боку, то властивості другої групи містять її
внутрішню характеристику. їх знання сприяє виявленню механізму злочинної
поведінки.

Соціально-психологічні якості. Будь-яка соціальна реакція людини, весь
лад її життя залежать від тих особливостей особи, які сформувалися на
базі її психічних станів і процесів у ході власного соціального досвіду:
від спрямованості її особистості, мотиваційної сфери, від потреб і
прагнень, установок та інтересів, тобто від системи її ставлень до
дійсності.

Всі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які
вчинили суспільно небезпечні діяння, мають свої особливості.
Спрямованість їх особистості — антисоціальна; мотивація їх поведінки —
анархічна, егоїстична, цинічна, корисливо-здобувна. їх потреби —
соціально невиправдані і особистісно необгрунтовані, відрізняються
«бідністю», мають перекручений характер; способи їх задоволення — такі,
що суспільно засуджуються. Взагалі їх особистісні установки та інтереси
не збігаються з інтересами і цілями суспільства та переважної більшості
його членів. Деяким з них притаманне психологічне відчуження, що
відображається у відсутності емоційних контактів з людьми і специфічному
сприйнятті навколишнього світу як чужого та ворожого їм.

Риси правової і моральної свідомості. Правова свідомість — одна з форм
суспільної, а звідси й індивідуальної свідомості — відображає ставлення
людей до чинного права, показує знання міри їх поведінки з точки зору
прав і обов’язків, законності і правопорядку. В основі правосвідомості
лежать порядність, обов’язок і внутрішня дисципліна волі, взаємна повага
і довіра громадян один до одного, до влади, а влади — до громадян.
Правосвідомість — це вміння поважати право і закон, добровільно
виконувати державні обов’язки і особисті зобов’язання, будувати життя,
не вчиняючи правопорушень і злочинів.

Злочинці, вступаючи в конфлікт із законом, допускають правове свавілля,
ставлять себе вище за вимог норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх
виконання є необхідним обов’язком. Кримінологічні дослідження кожний раз
підтверджують істотну специфіку їх правової свідомості. Особи, які
вчиняють злочини, виявляють (приховану або явну) неповагу до закону,
впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на
користь особис-

тим або кланово-груповим інтересам. Вони розраховують (іноді
небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.

Життя людей в суспільстві регламентується не тільки правами, а й
моральними нормами. Здорові, міцні моральні переконання людей утримують
їх від негідних вчинків, слугують стримуючим фактором на шляху можливого
вчинення злочинів. Проте це не стосується злочинців. їх моральна
свідомість значно спотворена. її дефекти мають глибокий характер,
переростають у негативні звички і переконання. Аморальні вчинки серед
них більш поширені, ніж серед законослухняних громадян. В них немає
почуття відповідальності за свої неправомірні дії, вони не дорожать
власною честю і гідністю, зате нехтують гідністю інших, ігнорують
громадську думку про свою негожу поведінку. їм не властиві почуття
справедливості, твердість волі у дотриманні морального обов’язку. Для
багатьох з них характерним є роздвоєння особистості — на словах вони
говорять одне, а насправді ведуть аморальний спосіб життя. У системі їх
ціннісних орієнтацій (орієнтацій, що найбільш ціняться ними) на першому
місці знаходяться егоїстичні і корисливі спрямування, вигода, кар’єризм,
власне благополуччя, самолюбство і свавілля.

Психічні відхилення і аномалії. Психічні відхилення найчастіше
зустрічаються у неповнолітніх, рецидивістів, осіб, які вчиняють тяжкі
злочини проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування),
хуліганство, дезадаптивні та ситуаційні злочини.

До психічних відхилень і аномалій (граничних станів) судово-психіатрична
експертиза відносить: психопатію, психопатичні стани, шизофренію в
стійких формах, травми центральної нервової системи, хронічний
алкоголізм, наркоманію та інші форми психічної патології, які не
виключають осудності. Подібні відхилення у багатьох випадках поєднуються
з соціально-психологічною деформацією особистості. Вони, як правило,
мають набутий характер або одержані під час пологів, внаслідок
перенесених травм, різного роду захворювань.

Психологічні захворювання значно поширені серед населення. Так, у 50-ті
роки XX ст. було орієнтовно не менше 50 млн тільки клінічно виявлених і
взятих на облік психічно хворих; у 70-ті роки їх кількість досягла 68-72
млн у всьому світі. За даними вибіркових досліджень, серед злочинців в
Україні і Росії було виявлено в 80-90 роки XX ст. приблизно 30% осіб,
страждаючих на психічні аномалії. Це свідчить про те, що останнім часом
збільшується як

Кримінологія. Загальна частина

кількість осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння у стані
неосудності, так і кількість злочинів, суб’єкти яких, будучи осудними, є
психічно хворими.

Наявність психічних відхилень у конкретної особи не завжди свідчить про
те, що вони зіграли провідну роль в її протиправній поведінці. Вони
проявляються в іншому: перешкоджають розвитку соціально корисних
властивостей особи, ослаблюють механізми внутрішнього самоконтролю,
слугують поштовхом до реалізації неправомірних дій. Говорячи
узагальнено, вони не сприяють процесам соціалізації людини, правильному
формуванню її особистості. Нервово-психічні захворювання потерпілих від
злочинів збільшують їх віктимність.

Відзначаючи взагалі певний вплив психічних аномалій на поведінку людини,
необхідно відмітити, що вони автоматично не призводять до вчинення
злочину. На індивідуальному рівні можна говорити тільки про імовірності
вчинення злочину особою з такими аномаліями. Причому кримінально караній
поведінці сприяють не психічні аномалії самі по собі, а ті психологічні
особливості індивіда, які формуються під їх впливом. Тому
криміногенність властива не першим явищам, а другим. При цьому психічні
аномалії є не причинами, а умовами злочинної поведінки, впливаючи
переважно не стільки на факт вчинення злочину, скільки на вид діянь,
орієнтуючи останні у бік насильницьких або дезадаптивних злочинів.

Кримінально-правові ознаки особи злочинця знаходять свій прояв у деяких
формах дозлочинної поведінки і найбільш повно виражені в учиненому ним
злочині (злочинах).

Багатьом злочинцям, як вже відзначалося, задовго до вчинення суспільно
небезпечного діяння притаманні такі негативні ознаки, як соціальна
занедбаність, порушення норм людського співжиття, правовий нігілізм,
зловживання спиртними напоями, часте допущення неправомірних вчинків у
побуті і за місцем роботи, встановлення контактів зі злочинними і
антигромадськими елементами і т. под. Вже в цей передкримінальний період
особистість таких людей зазнає істотних деформацій.

Серед ознак, які належать до вчиненого злочину, слід назвати ті, що
характеризують: спрямованість злочинної поведінки суб’єкта на конкретні
суспільні відносини, взяті під охорону кримінального закону (родові і
безпосередні об’єкти); ступінь і характер суспільної небезпечності
вчиненого злочину; способи, обрані для досягнення

Розділ V. Особа злочинця

злочинної мети; мотив, яким керувався суб’єкт злочину; вину і роль
винного у злочинній діяльності (виконавець, організатор, підмовник,
пособник); колишні судимості (вид злочинів, вид і розмір призначеного
покарання); ставлення винного до вчиненого (визнав себе винним чи ні,
розкаявся чи ні, заперечував вину в злочині за наявності повних, вагомих
і неспростовних доказів винності чи ні); та ін.

Названі ознаки мають і кримінально-правове, і кримінологічне значення.
їх виявлення і аналіз дають можливість всебічно судити про вчинений
злочин і особу злочинця.

Сьома група ознак особи злочинців — це загальнозначущі позитивні людські
якості. Сюди входять соціальні ознаки і властивості, що позитивно
впливають на їх свідомість і моральність, тобто ті корисні якості, які
притаманні будь-якому законослухняному громадянинові — члену даного
суспільства. Але якщо в останнього ці якості чітко виражені і є
домінуючими, то у злочинців вони розвинуті слабко, відступають на
останній план. Однак у тій чи іншій мірі вони є в деяких з них, адже не
всі сторони їх індивідуальної свідомості і морального обличчя повністю
уражені антисус-пільними уявленнями, поглядами і звичками. Серед
засуджених досить часто зустрічаються особи, які, наприклад, мають
велику прихильність до сім’ї, або захоплюються літературою, або ним не
сторонні прояви людської дружби і т. под.

Виявлення і врахування здорових і корисних якостей і властивостей особи
злочинців необхідні для визначення за залишковим принципом ступеня їх
соціальної занедбаності і встановлення ступеня здатності піддаватися
виправному впливу заходів попередження, покарання і адаптації.
Спираючись на здорові якості, що залишилися в них, можна істотно змінити
їх поведінку на краще. Тут доречно навести вислів І. Канта: «Нікого…
не можна зробити кращим, інакше як через залишок того добра, яке в ньому
є».

І, нарешті, наведемо додатково деякі міркування з приводу спадкових
(генетичних) особливостей людини.

В історії кримінології неодноразово висловлювалися думки про наявність в
окремих людей спадкових (генетичних) відхилень, які нібито викликають у
них схильність до злочинної поведінки.

Так, представники кримінальної антропології, родоначальником якої був Ч.
Ломброзо, стверджували, що в суспільстві завжди є деяка кількість
індивідів — «природжених злочинців», які від народження приречені
вчиняти злочини. Вони, за їх спостереженнями,

Кримінологія. Загальна частина

мають нібито різко виражені певні аномальні біологічні, конституційні,
дегенеративні, атавістичні, хворобливі ознаки. їх сукупність притаманна
тільки цьому своєрідному антропологічному типу і не характерна для
звичайних людей.

Сучасники негативно поставилися до наукових положень кримінальної
антропології. На ідеї Ч. Ломброзо в багатьох країнах на початку XX ст.
було накладене своєрідне табу. Він сам і його сподвижники були піддані
науковому остракізму (гонінню).

Незважаючи на це, у подальші роки періодично з’являються послідовники
ломброзіанства, які у різних модифікаціях вважають, що біологічні
(спадкові) фактори відіграють вирішальну роль у поведінці, що
відхиляється від соціальних норм, у тому числі й злочинній. Зокрема, у
свій час була висунута гіпотеза про конституційну схильність до злочину,
тобто про наявність зв’язку між особливим типом тілесної конституції
людини і злочинною поведінкою. Потім почали розроблятися ендокринні
концепції злочинності, згідно з якими ендокринні розлади залоз
внутрішньої секреції людей (гіпофіза, щитовидної і паращитовидної
залози, зобної, статевих залоз) негативно впливають на їх поведінські, у
тому числі й злочинні, реакції. Відзначалася залежність злочинної
поведінки від розумової неповноцінності (недоумства) індивідів. Значне
поширення одержали хромосомні теорії злочинності, значення яких
зводиться до того, що хромосомна аномалія типу ХУУ свідчить про
наявність зайвої хромосоми цього типу в людини і що вона сприяє її
агресивності та злочинності.

З метою підтвердження спадкової схильності до злочинної поведінки
експериментатори-психогенетики використовували метод близнюків,
генеалогічний метод і метод вивчення названих дітей.

Всі проведені дослідження у пошуках спадкової (генетичної) схильності
окремих людей методично вразливі. Вони страждають на надто низьку
репрезентативність, не мають зведеного статистичного оброблення,
розкидані за часом, не супроводжувалися створенням і вивченням
контрольних груп, грішили помилками.

На сьогоднішній день результати досліджень у всіх згаданих напрямках не
містять однозначної, твердо обгрунтованої, ясної і доказової відповіді
на питання про наявність і вирішальну роль біологічних (спадкових)
особливостей і аномалій, які справляють вплив на злочинну поведінку.
Рівень їх поширення досконально не визначений. Висновки проведених
досліджень поверхневі і суперечливі.

Розділ V. Особа злочинця

Одним словом, у вирішенні проблем, що обговорюються, більше сумнівів,
ніж остаточних рішень. Однак це не означає, що їх розроблення повинно
бути згорнено, припинено. Вони себе далеко не вичерпали. Перевірку
висунутих припущень, гіпотез, теорій і концепцій слід продовжувати з
урахуванням подальшого розвитку генетики, психології, фізіології та
інших наук про людину. Вважаємо, подальші успіхи природничих і точних
наук дозволять остаточно і правильно вирішити питання про природу
поведінки людини, її рушійні пружини і механізми, що матиме велике
значення для кримінології. У спорі представників цих наук (а не в спорі
кримінологів) буде досягнута істина. Кримінологи — всього лише споживачі
результатів природничонаукових досліджень. Тому слід застерегти окремих
кримінологів, які хочуть йти попереду вчених-су-міжників і беззастережно
визнають ті чи інші висловлювання, що не устоялись, як непогрішні і
остаточні.

Генетичні та інші біологічні, фізіологічні відхилення, звичайно, певною
мірою впливають на поведінку людини. Це безперечний факт, який, однак,
вимагає правильного його тлумачення. Його короткі підсумкові висновки
можна представити так.

Відзначені негативні особливості, що не виключають осудності особи, є
соціально зумовленими. їх характер залежить від соціальних факторів,
адже особистість формується під провідним впливом соціального
середовища. Психологи-біхевіористи, наприклад, переконані, що людина
народжується як чистий лист, на який суспільство наносить різні якості
шляхом тих чи інших впливів. Біологічне в людині виступає як матеріальна
передумова розвитку її соціальної сутності.

Відхилення, що розглядаються, у межах осудності повністю не зачіпають
зміст особистості. В неї зберігаються загальні механізми свідомості і
управління своєю поведінкою. Вони — криміногенно нейтральні, хоча можуть
сприяти неправильному розвиткові особистості. В результаті цього може
виникнути неміцно засвоєна соціальна програма, що породжує імовірність
вчинення злочинів.

Поки що не доведено, що у злочинців є якісь особливі біологічні ознаки,
які фатально, неминуче, автоматично зумовлювали б вчинення ними
суспільно небезпечних діянь. Тому і зараз пануючою є точка зору, згідно
з якою злочинцями не народжуються, а стають. Переважна кількість
психологів, розглядаючи значення генетичної програми для формування
самої поведінки, зазначають, що немає

Кримінологія. Загальна частина

спеціальних генів, які однозначно визначають, наприклад, альтруїзм,
егоїзм або антисоціальну поведінку.

Соціально-біологічні ознаки у криміногенній детермінації є не причинами
і умовами злочинності взагалі, а також окремих її видів, а умовами (не
причинами) деяких окремих насильницьких злочинів, злочинів
неповнолітніх, дезадаптивних злочинів і деяких необережних злочинів,
пов’язаних з використанням техніки. Якщо ці ознаки стали безпосередньою
причиною суспільно небезпечної поведінки, то у даному випадку йдеться
про неосудну поведінку, що виключає злочинність і кримінальну караність.

§ 3. Типологія злочинців

Типологія являє собою прийом (процедуру) наукового мислення і
емпіричного пізнання. Вона полягає в розчленуванні явищ і об’єктів на
окремі елементи (типи) за найбільш істотними ознаками, у виявленні
відмінності між ними. Типологія використовується при аналізі структури
різних соціальних явищ, людської особистості, зокрема особи злочинців. В
останньому випадку в її основі містяться ознаки, причинно пов’язані зі
злочинною поведінкою.

В кримінологічній літературі описано декілька варіантів типології особи
злочинців. Один з них був запропонований О. Сахаро-вим (1973 p.). Як
критерії (підстави) побудови типології він використав дві ознаки особи
злочинців: а) зміст антисуспільної спрямованості і ціннісні орієнтації
особистості; б) глибину і стійкість антисоціальності. Названі ознаки,
безсумнівно, певною мірою вказують на особистісні причини злочинної
поведінки.

Антисуспільна, або, як ще іноді говорять, антисоціальна, спрямованість
характеризує не одну будь-яку сторону особистості, а цілісний її стан,
який став джерелом її антисоціальної поведінки. Дана спрямованість
відображає позицію особистості щодо певних благ, які охороняються
кримінальним законом. її крайнє вираження є не що інше, як антисуспільна
установка, котра свідчить про готовність особи до певної злочинної
поведінки. Стійка і глибока антисуспільна спрямованість особи породжує
соціально негативні цілі та мотиви злочинної поведінки.

Схвалюючи описану вище типологію особи злочинців і дещо уточнюючи її,
вважаємо, що підставами (критеріями) її побудови повинні бути:

Роздії V. Особа злочинця

1) характер антисуспільної спрямованості особи злочинців та зміст

мотивації їх злочинної поведінки. (Під мотивацією ми розуміємо про

цес формування мотивів злочинної поведінки, їх оформлення і розвит

ку, а також реалізацію їх у фактичному злочинному посяганні.);

2) ступінь глибини антисуспільної спрямованості особи зло

чинців і стійкість їх криміногенної мотивації.

Названі два типологічні критерії, доповнюючи один одного, складають
підґрунтя типології особи злочинців.

За першим критерієм усіх злочинців слід поділити на такі чотири типи.

Перший тип — це насильницький тип особи злочинця. Для нього характерне
явне негативно-зневажливе ставлення до людської особистості та її
найважливіших благ: життя, здоров’я, тілесної та статевої
недоторканості, суспільного спокою. Сюди належать злочинці, які вчиняють
злочини проти особи та інші злочини, пов’язані з посяганням на особу
(наприклад, бандитизм).

Другий тип — це так званий корисливий тип злочинця, у поведінці якого
з’являються корисливі, наживчі тенденції, неповага до всіх форм
власності, ігнорування встановлених у державі правил розподілу
матеріальних коштів (майна, капіталів, прибутків).

Третій тип — злісний соціально дезорганізований тип злочинця, якому
притаманне індивідуалістично-неповажне ставлення до різних соціальних
встановлень і вимог, громадянського обов’язку, а також до будь-якого
роду заборон (наприклад, порушення правил адміністративного нагляду,
порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою
і т.д.).

Четвертий тип — необережні злочинці. Злочини з їх боку є наслідком
прояву легковажно-безвідповідального і недбалого ставлення до своїх
обов’язків і можливих наслідків своєї поведінки. Сюди належать усі
злочини, вчинені з необережності.

Перелічені типи не завжди виступають у «чистому» вигляді. Тут можливі і
змішані типи, додаткові варіації розчленування злочинців. Так, можна
виділити корисливо-насильницький тип злочинця, коли особа вчиняє
посягання на людину і одночасно на її майно (наприклад, розбій).

За другим типологічним критерієм, тобто залежно від ступеня глибини
антисуспільної спрямованості особи злочинців та стійкості їх
криміногенної мотивації, у перелічених вище трьох перших типах слід
виділити:

Кримінологія. Загальна частина

а) випадкових злочинців — осіб, які вперше вчинили злочин

внаслідок випадкового збігу обставин у суперечності із загальною

позитивною характеристикою всієї їх попередньої поведінки (для

них злочин — не домінуюча лінія поведінки, не закономірний ре

зультат криміногенної взаємодії особистості і середовища, а скорі

ше прикрий (хоча і винний) епізод в їх житті);

б) ситуаційних злочинців — осіб, які вперше вчинили злочин,

не встоявши перед впливом несприятливих зовнішніх умов форму

вання і життєдіяльності особистості, однак взагалі характеризують

ся більше позитивно, ніж негативно (між тим, які припускаються

аморальних вчинків);

в) злісних злочинців — осіб, які вчинили декілька злочинів і

знаходяться в стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них зло

чин став професією);

г) особливо злісних злочинців — осіб, які вчиняють тяжкі і

особливо тяжкі злочини (сюди належать й усі ті, які вчиняють зло

чини у складі організованих груп і злочинних організацій).

І на закінчення необхідно відзначити, що будь-яка типологія має умовний
і суб’єктивний характер.

Причини і умови окремого (одиничного) злочину

§ 1. Причини окремого злочину

Злочин, як і будь-яка інша поведінка людини, є наслідком певної
взаємодії людини і соціального середовища. Щодо злочинної поведінки
мається на увазі, як правило, не суспільство взагалі, а конкретне
мікросередовище, де людина життєдіє, під впливом якого складаються її
соціальні позиції, моральні цінності, відбуваються становлення і
розвиток її особистості. Це середовище часто відрізняється тим чи іншим
неблагополуччям: у ньому трапляються деформації буденної свідомості,
існують стереотипи ганебної поведінки.

Другим об’єктом цікавлячої нас взаємодії є особистість,особистість
нижчого соціального рівня, для якої характерні дефекти моральності,
негативні життєві установки, часом вольові, емоційні відхилення, різного
роду психічні особливості і аномалії, соціальна занедбаність. Такі люди
схильні до аморальних і неправомірних дій і така схильність, як правило,
знаходить свій реальний прояв у їх поведінці. Все це наділяє їх
особистість властивістю асоціальної спрямованості.

Відзначені антисуспільні орієнтації особистості людини складаються
протягом тривалого часу. Вони проникають і зміцнюються в її свідомості
через такі проміжні духовні утворення, як звичайна свідомість малих
соціальних груп, котра формується не під впливом відносин суспільства
взагалі, а на підставі специфічних умов буття і діяльності групи,
характеру життєвого шляху її окремих

Кримінологія. Загальна частина

Розділ VI. Причини і умочи окремого (одиничного) іпочину

членів. Групова (колективна) свідомість є з’єднуючою ланкою між
суспільною свідомістю і свідомістю індивідуальною.

У свідомості індивіда саме групова свідомість залишає найглибший слід.
Це відбувається тому, що члени групи перебувають між собою у постійному
спілкуванні, пов’язані безліччю відносин, що ґрунтуються на однакових
почуттях, думках і настроях. Вплив мікросередовища на людину носить
переважно стихійний характер, багато в чому він є неконтрольованим. Тому
групові установки для особи вбачаються установками не просто групи, а
всього суспільства. Отже, спрямованість особи залежить від
мікросередовища, від тих духовних цінностей, які в ньому переважають.
Причому людина може бути одночасно членом декількох соціальних груп,
виконуючи в них різні ролі. Кожна з них справляє на неї відповідний
вплив. її поведінка залежить від спрямованості кожної групи, тривалості
перебування в ній, ролі, що виконується в її діяльності, інтенсивності
спілкування з іншими членами групи.

Підкреслимо ще раз, що причини вчинення окремого злочину зводяться до
взаємодії зовнішнього і внутрішнього, містяться у площині несприятливого
середовища проживання людини та її деформованої особистості. Це означає,
що виявлення і вивчення причин окремого злочину свідомо здійснюються у
межах «часткового детермінізму», неповного детермінізму, тобто коли
розкриття детермінант окремого злочину неповне у філософському значенні
і претендує лише на відносну повноту, оскільки при цьому досліджуються
не усе різноманіття явищ дійсності, не усе суспільство взагалі, а тільки
обставини, властиві соціальному середовищу проживання людини, які
потягли за собою вчинення одиничного (конкретного) злочину. В зв’язку з
цим не можна не відзначити, що в нашій дійсності, в деяких інститутах
соціалізації людей, серед окремих верств населення, у ряді соціальних
груп мають місце негативні явища, недоліки, а часом серйозні упущення,
сукупність яких слід розглядати як обставини несприятливого розвитку і
становлення особистості людей. Вивчення причин боротьби зі злочинністю в
нашій країні дозволяє назвати деякі з цих обставин.

1. Насамперед з такими обставинами ми стикаємося в первинному осередку
суспільства — сім’ї. Наше суспільство і держава не можуть взяти на себе
повністю турботу про виховання дітей. Воно, як і раніше, зосереджене в
такій малій соціальній групі, як сім’я, котра була і залишається першою
і найважливішою виховною ус-

тановою підростаючого покоління. Дійсно, сім’ї первинно належить
вирішальна роль у становленні особистості людини, формуванні її потреб,
моральних цінностей, звичок, поглядів, її оцінок про навколишній світ,
людей, про дозволене і недозволене, добро і зло, про оцінку власних
вчинків.

Хоча сім’я породжена даним суспільством і несе на собі його відбиток, в
її життєдіяльності важливе значення мають специфіка побутового укладу,
особливості індивідуальної свідомості і психології її членів, їх
моральне обличчя, характер їх міжособистісних стосунків.

Між тим у деяких сім’ях зустрічаються певні негативні явища і процеси,
що заважають їм правильно виконувати свою соціальну функцію по вихованню
дітей. Серед таких явищ і процесів можна назвати: ранні психологічно
непідготовлені шлюби між особами, які не досягай соціальної зрілості;
необдуманий підхід і невиправдану поспішність, які проявляються молодими
людьми при утворенні сім’ї, що часто робить її незабезпеченою і
неповноцінною; неміцність сімейних зв’язків і нездорові стосунки між
подружжям; нездорові стосунки у взаємовідносинах між батьками і дітьми;
розпад сім’ї (щорічно по країні більше третини шлюбів розривається), що
ускладнює здійснення виховання і контролю за поведінкою дітей (за
вибірковими даними, кожна десята дитина виховувалася без батька);
витрати створення сім’ї нового типу (замість сім’ї великої — мала,
замість чіткого розподілу сімейних ролей — змішаний і т. под.);
відсутність обстановки ефективного осуду різного роду неблагопо-луччя в
сім’ї з боку громадськості; невміння або небажання з боку окремих
батьків виховувати дітей, відсутність у багатьох (особливо в матерів)
вільного часу для цього; застосування неправильних методів і прийомів
виховання; ненормальну моральну атмосферу в сім’ї (наявність міцних
антисуспільних поглядів, звичок і т.под.); аморальну, протиправну
поведінку батьків або дорослих членів сім’ї, які показують поганий
приклад дітям (пияцтво, прояв злоби, жорстокості, вульгарності,
систематичне здійснення протиправних вчинків, порушення правил спільного
проживання); притягнення батьків або дорослих членів сім’ї (іноді
неодноразове) до кримінальної відповідальності тощо. Виховання у таких
сім’ях природно здійснюється ненормально. В них часто виростають
закоренілі циніки, жорстокі, немилосердні, безпринципові, розбещені
індивіди, люди з перекрученими потребами, шкідливими звичками.

Кримінологія. Загальна частина л«*жяміішми«а№»*м

чинів, та (опосередковано) антисуспільних поглядів. Профілактика захисту
має за мету створити достатній захист і безпеку матеріальних об’єктів та
особи, а також зовнішні перешкоди посяганням на суспільні цінності
(застосування найбільш досконалих споруд, пристосувань, введення
особливого порядку придбання та реалізації цінностей, речей,
запровадження системи захисту особи, житла і власності громадян та ін.).

Самостійним напрямом кримінологічної профілактики є вікти-мологічна
профілактика. В кримінології поведінка жертви розглядається з боку її
ролі у вчиненні злочину, тобто як криміногенний об’єкт. Кримінологічне
значення має не усяка поведінка жертви, а тільки така, яка сприяє
виникненню злочинної рішучості чи її реалізації або формуванню
кримінологічної ситуації (віктимність жертви). Віктимність проявляється
на індивідуальному і масовому рівнях. На індивідуальному рівні
віктимність визначається як потенційна «здатність» окремої особи за
певних умов стати жертвою злочину. Віктимність як соціальне явище на
масовому рівні є сукупність усіх актів заподіяння шкоди злочинами
фізичним особам і потенційна уразливість населення в цілому та окремих
його груп. Отже, очевидна необхідність проведення специфічних заходів,
спрямованих на зниження віктимності населення. Напрямом попередження
злочинності, який скорочує віктимність, припиняє вікти-мізацію на
індивідуальному та масовому рівнях, є метод девікти-мізації. Цим методом
можуть охоплюватись такі специфічні комплекси віктимологічної
профілактики: а) виховно-профілактичні заходи, мета яких — впроводження
в масову свідомість людей ідеї фізичної недоторканості особи (робота
серед молоді та учнів шкіл, програми стримування злочинності тощо); б)
захисний напрямок, в межах якого розробляються і впроваджуються в
індивідуальну і масову свідомість людей заходи і засоби захисту і
самозахисту, завчасного прийняття заходів, актуалізації поняття
самозбереження, самоконтролю, які передбачають обережність, пильність,
збереження самовладання при злочинних посяганнях (консультативні освітні
заходи щодо особистої безпеки і охорони власності; навчальні курси серед
школярів, батьків, взагалі громадян; розповсюдження пам’яток, плакатів,
буклетів, нарисів, статей, в яких викладаються поради ухилення від долі
стати жертвою злочинів; технічні засоби); в) організаційно-управлінські
заходи, спрямовані на скорочення віктимності громадян (наприклад,
належна освітленість міст і сіл,

„амшишшямн Розділ VII. Попередження злочинності шттшшшттштшшвт

організація певного режиму роботи, захисне обладнання кабін водіїв
таксі, устаткування засобів негайного зв’язку населення з міліцією,
відповідна архітектура будинків та ін.); г) обмежуючий напрям заходів
(виявлення латентних потерпілих і попередження їх ризикової,
легковажної, безтурботної некритичної поведінки); г) нормативне
врегулювання питань, пов’язаних з віктимізацією (законодавство про
допомогу жертвам злочинів та ін.); д) підвищення рівня правових знань та
ін.

Запобігання злочинам — спеціфичний напрям спеціально-кримінологічного
попередження, що складається із сукупності заходів, спрямованих на
окремі групи та конкретних осіб, які виношують злочинні наміри,
замислюють вчинення злочинів і позитивно сприймають злочинний спосіб
життя, з метою дискредитування злочинної поведінки, відмови від
злочинної мотивації та наміру або продовження злочинної діяльності.
Запобігання злочинності має місце тоді, коли злочинна поведінка
проходить етап від моменту формування злочинного мотиву до початку
виконання злочину.

Отже, запобігання злочинності треба розглядати як сукупність видів
діяльності, які виконуються державою з метою усунення вірогідності
вчинення задуманих злочинів шляхом розроблення і здійснення
цілеспрямованих заходів. Заходи протидії злочинної мотивації доцільно
розділити на дві групи: заходи переорієнтації анти-суспільної установки
і активні контрзаходи.

Заходи переорієнтації антисуспільної настановки включають створення і
підтримання на належному рівні: а) спеціальних економічних і
соціально-психологічних програм, які розраховані на те, щоб людина у
суспільстві отримувала б більш-менш повне задоволення своїх потреб і
відмовлялась від злочинних намірів; б) організаційно-правових заходів,
які підвищують у людей почуття відповідальності і виробляють у них
уявлення про допустимі засоби досягнення своїх потреб; в)
кримінологічної поінформованості населення для його більш тісного
співробітництва з правоохоронними органами.

Активні контрзаходи — це засновані на оперативній інформації заходи
переконання, різних форм примусу, застереження потенційних потерпілих
про можливість злочинного посягання і допомоги потенційним злочинцям з
метою відвернення злочину або рецидиву злочину, наприклад, розширення
мережі приймальників-розпо-дільників, створення будинків нічного
перебування громадян, які не

4—? ••- Кримінологія. Особлива частина ??’ – • “‘=»

терпілим, котрі вичерпуються часовими рамками ситуації. Подібні
короткочасні сутички відбуваються у громадських місцях, місцях
громадського харчування, проживання, проведення вільного часу і
відпочинку, спільного перебування та виконання особами будь-яких
операцій, обов’язків тощо. Досить різноманітними є місця, де можуть
вчинятися ситуаційні злочини. Якщо сімейно-побутові злочини тяжіють до
приміщень (квартира, гуртожиток, двір тощо), то ситуаційні — до вулиць,
під’їздів, парків, ресторанів, кав’ярень, транспорту тощо. До цієї групи
можна віднести умисні вбивства і тілесні ушкодження, які вчиняються з
хуліганських мотивів, деякі злочини з корисливих та інших мотивів,
імпульсивні насильницькі злочини.

Третя група злочинів є різноманітною за своїми мотивами та
детермінуючими їх криміногенними факторами. До цієї групи злочинів
належать: умисні вбивства і тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні з
корисливою метою; вчинені у зв’язку з виконанням потерпілим посадового
або громадського обов’язку; вчинені з метою приховати інший злочин або
полегшити його вчинення, а також поєднані із зґвалтуванням, помстою,
ревнощами; подружні вбивства, вбивства на замовлення. Для цієї групи є
характерним те, що зникає ситуативність вчинення злочинів і з’являється
намір, який деякий час виношується та планується. Але й тут діянню може
передувати конфлікт. Проте він спричиняється, як правило, іншими
вчинками його учасників, ніж сімейно-побутові та ситуаційні конфлікти.
Мотиви цих злочинів більш обгрунтовані, глибокі. Для злочинця
позбавлення життя жертви чи заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження є
єдиним виходом чи то з глибокого особистого конфлікту, драми життя, чи
то усунення перешкод на шляху до досягнення інших, більш значущих для
нього матеріальних цінностей, благ, вигод, чи то звільнення від
обтяжливих обов’язків, підлеглості, будь-якої іншої залежності.
Агресивність набуває сталого характеру.

Четверту групу злочинів становлять умисні вбивства і тілесні ушкодження,
що вчиняються особами, які мають аномалії психіки, котрі не виключають
їх осудності (хронічний алкоголізм, психопатія, залишкові явища
черепно-мозкової травми, органічні захворювання центральної нервової
системи, наркоманія, сексуальна патологія, хромосомні аномалії, деякі
психічні захворювання, деякі акцентуації особи тощо). Зв’язок
насильницької злочинності з такими аномаліями, що є однією з детермінант
злочину, досліджувався раніше і продовжує досліджуватись нині. При цьому
роль психічних аномалій у злочинній

148

Розділ IX. Насильницька злочинність проти життя і здоров’я особи .mm та
її попередження

етіології значно перебільшується. Однак це зовсім не означає, що немає
таких природжених патологій (у рамках неосудності), які «не беруть
участі» у детермінації деяких насильницьких злочинів. Приклад цьому —
маніяки-вбивці. Отже, можна припустити, що деякі природжені, а у
переважній більшості придбані у процесі індивідуального розвитку особи
стійкі аномалії психіки насильницьких злочинців детермінують в окремих
випадках і тяжкі тілесні ушкодження, а частіше збільшують ступінь
криміногенності таких осіб. Щодо останнього положення, то тут не
психічні аномалії самі по собі активно сприяють злочинній поведінці, а
ті соціально-психічні риси, які формуються в особи під їх впливом.
Психічна патологія відбивається не тільки на інтенсивності переходу
особи на злочинний шлях, але нерідко і наслідки злочину носять відбиток
цієї патології (невмотивованість злочину, афективність, сексуальні
збочення, жорстокість тощо).

Криміногенні явища і процеси, які детермінують сімейно-побутові
насильницькі злочини. 1. Характерною особливістю цієї групи злочинів є
те, що криміногенні явища і процеси переплітаються і створюється складне
об’єктивно-суб’єктивне міжособис-тістне становище, яке породжує, як
правило, стійкі або періодично криміногенні ситуації. Останні виникають
або існують постійно, оскільки часто основу конфлікту складають тривалі
сутички сторін з приводу дійсних чи надуманих матеріальних або духовних
потреб і цінностей. Зовні вони проявляються у вигляді взаємної
ворожнечі, ненависті, неприязні, підозри, ревнощів, помсти; сварок через
аморальну поведінку одного з учасників конфлікту, матеріальні або
житлові проблеми, втручання родичів у сімейне життя подружжя та інші
численні побутові та сімейно-побутові проблеми. 2. Злочинам нерідко
передують загострення та ускладнення конфлікту в зв’язку з одностороннім
чи взаємним застосуванням фізичної сили для розв’язання конфліктних
епізодів. За даними досліджень, у всіх криміногенних ситуаціях виявлено
закономірність переходу від простих сварок до обопільних бійок і
заподіяння ушкоджень. 3. Важливим криміногенним детермінантом конфліктів
і насильницьких злочинів є алкоголізація мікросередовища та
безпосередніх їх учасників — сторін конфліктних інцидентів.
Сімейно-побутові і насильницькі злочини детермінують недоліки у
діяльності правоохоронних органів, місцевих органів влади,
громадськості, пасивність близьких родичів тощо стосовно попередження
насильницької злочинності.

149

Кримінологія. Особлива частина

Криміногенні явища і процеси, які детермінують ситуаційні насильницькі
злочини. 1. Недостатня матеріальна база закладів культури і дозвілля.
Йдеться про недоступність культурного дозвілля для значної частини
населення. Вуличні компанії молоді, безцільне марнування часу, сумнівний
набір повсякденних розваг, вживання спиртних напоїв у випадкових місцях
і з випадковими або малознайомими особами біля пивних барів, у скверах,
дворах, підвалах; азартні ігри під «інтерес» тощо формують маргінальне
середовище і створюють однотипні криміногенні ситуації. 2. Невисокий
соціальний статус багатьох злочинців, обумовлений демографічними,
сімейно-виробничими характеристиками (невисока заробітна плата, погані
житлові умови, безробіття, зайняття сумнівним бізнесом та ін.). 3.
Посилення в сучасних умовах психічного навантаження і напруження. 4.
Негативна роль кримінальної суб-культури, яка проявляється, зокрема, в
тому, що поведінка судимих осіб у сфері дозвілля має нездоровий, часто
антисуспільний характер. Підвищена конфліктність, збудливість, пияцтво,
хронічний алкоголізм, наркоманія, кримінальні звички, лихослів’я,
нарочитий чи дійсний захист «блатного світу», частота випадкових
конфліктів — усе це робить таких осіб найбільш ймовірними суб’єктами та
жертвами насильницьких злочинів. 5. Суперечності між статусом особи та
її завищеними орієнтаціями створюють психологічний дискомфорт, у зв’язку
з чим компанії, де проводиться дозвілля, для багатьох злочинців є
зручним місцем для компенсації своїх невдач в інших видах заняття. 6.
Зниження соціального та превентивного контролю державних органів,
трудових колективів, громадськості за тими сферами життя, які сприяють
поширенню у суспільстві пияцтва, агресивності, насильства і зла,
фрустрації, психічної патології, страху перед злочинністю, злочинного
безкраю, організаційного та духовного згуртування злочинного світу,
пасивності населення, формалізму і некомпетентності у роботі
правоохоронних органів, особливо у сфері попередження злочинності, тощо.

Криміногенні явища і процеси, які детермінують умисні вбивства і тяжкі
тілесні ушкодження, що заздалегідь плануються. 1. Несприятливе
соціально-економічне і морально-психологічне становище в країні і
близькому зарубіжжі. Докорінне і часом болюче реформування багатьох сфер
життя викликало у країні економічну нестабільність, зміну на рівні
державної політики ідеологічних установок особи щодо власності, засобів
виробництва, відверто

150

тятРозділ IX. Насильницька злочинність проти життя і здоров’я особи

та її попередження корисливі прагнення значної частини новоявлених
бізнесменів і навіть приватновласницький (з метою первісного
нагромадження капіталу) екстремізм багатьох з них. Зростають
індивідуалізм, здир-ництво, правовий і моральний нігілізм серед усіх
верств суспільства, а тим більше серед його маргінального прошарку;
обмеженість матеріальних ресурсів і намір одержати до них доступ щоб то
не було, навіть ціною життя іншого, стають домінантою користолюбства,
причиною напружених міжособистісних стосунків і конфліктів у багатьох
сферах людського буття, які нерідко завершуються трагічно. Соціальна
нерівність, яка в нашій країні проявляє себе різко і невиправдано
жорстоко та несправедливо, применшує значущість людської особистості як
соціальної цінності, руйнує солідарність у суспільстві, знімає
морально-правову заборону «Не вбий!». Зменшення рівня недоторканності
особи робить її життя й здоров’я не-захищеними і доступними для
будь-яких кримінальних маніпуляцій. 2. Люмпенізація, маргінальність,
алкоголізація, наркотизація значних груп населення. Розширення прошарку
неадаптивного до законослухняності населення, поширення кримінальних
поглядів і субкультури, а з нею — примітивізму і стереотипу
міжособистісних стосунків, які засновані на зневажанні особи, насильства
і зловживання спиртними напоями породжують конфліктність, агресивність,
нерідко насильницький спосіб розв’язання конкретних життєвих ситуацій.
3. Криміногенна корисливість, котра викликається соціально-економічною
психологією людей, в основі якої лежить таке, що не зникає століттями,
не залежить від стадії розвитку суспільства, прагнення до накопичення
грошей і матеріальних цінностей, захоплення чужих речей, до неправедного
збагачення, багатства, розкошів тощо. 4. Різні форми віктимної поведінки
потерпілих. 5. Слабка кримінологічна поінформованість населення про
насильницьку злочинність, що значно ускладнює вжиття запобіжних заходів.
6. Погіршення соціально-психологічного клімату на виробництві, в сім’ї,
в подружніх стосунках, що спричиняється, зокрема, девіантною поведінкою
різних учасників стосунків. 7. Небувала пропаганда у засобах масової
інформації, в кіно, на телебаченні культу сили і кулачного права,
насильства, сексуальної розбещеності, розпусти, глуму над особою, влади
грошей, що знижує недоторканність людської особистості, розпалює низькі
пристрасті, вседозволеність, кримінальний бізнес, виправдовує «круту»
поведінку. Такого роду інформація здатна підштовхнути до

151

Кримінологія. Особлива частина

насильницьких посягань, тому що несе в собі стереотипи поведінки.
З’явились люди, готові за наказом і за гроші вбити кого завгодно. 8.
Послаолення соціального контролю над злочинністю. Соціальний контроль
постійно відстає від злочинного безкраю, тому що відсутня (або слабко
налагоджена) система випереджаючого самозахисту суспільства. Послаблена
попереджувальна робота всіх суб’єктів запобігання злочинності, не
проводиться належна робота із кримінальним сімейним неблагополуччям,
правоохоронні органи недостатньо реагують на ранні прояви насильницької
злочинності, знизився рівень роботи органів внутрішніх справ з
незаконним володінням громадянами зброєю, слабка робота у місцях
позбавлення волі зі злочинцями, які вчинили насильницькі посягання,
тощо. 9. Недостатній психологічний, фізичний, правовий, технічний захист
особи.

Криміногенні явища і процеси, які детермінують патологічні умисні
вбивства і тяжкі тілесні ушкодження. Криміногенні явища, які
детермінують цю групу злочинів, можуть включати явища
соціально-психологічного і психіатричного, медико-педагогічного,
медико-реабілі гаційного, організаційно-управлінського, правового та
іншого характеру. Перш за все це фактор психічного нездоров’я населення
як в цілому, так і у місцях позбавлення волі, де це нездоров’я
посилюється і потім проявляється у рецидиві злочинів. Зростання
психічних захворювань у всіх економічно розвинутих країнах світу є
однією з важливих медико-соціальних проблем сучасності (розлад
особистості, неврози, психози тощо). Дослідження свідчать, що існує
пряма залежність між тривалістю злочинної діяльності і психічним
розладом особи засуджених. Медико-педагогічний спектр криміногенних явищ
охоплює недостатню диспансеризацію населення з метою встановлення осіб з
психічними аномаліями. Слабко здійснюються заходи щодо боротьби з
ранньою алкоголізацією і наркотизацією підлітків, відсутня чітко
продумана концепція медико-педагогічного попереджувального впливу на
психічну захворюваність дітей і підлітків. Криміногенні детермінанти
медико-реабі-літаційного характеру занадто складні, а деякі з них
взагалі ще мало досліджені. До них можна віднести детермінанти
генетичного і фізіологічного походження, вплив зовнішнього природного
середовища на психічну активність людини тощо. У країні не створено
системи своєчасного виявлення і обліку осіб з психічними аномаліями,
спосіб життя і поведінка яких свідчать про реальну можливість вчинення

152

ь. Розділ IX. Насильницька злочинність проти життя і здоров’я особи
-ям*

та її попередження

насильницького злочину, не забезпечено на належному рівні
співробітництва між медичними та правоохоронними органами, постійного
відповідного інформаційного обміну між ними, консультативної допомоги
тощо. Крім того, надто негативний вплив на нестійку психіку
неповнолітніх та молоді справляють література, кіно, телебачення,
відеофільми з елементами сексу і садизму, що формує збочені
морально-правові погляди і уявлення злочинців.

§ 3. Попередження насильницької злочинності проти життя і здоров’я особи

З урахуванням криміногенних комплексів, які детермінують зазначені
злочини, можна запропонувати такі основні напрями діяльності щодо
спеціально-кримінологічного попередження умисних вбивств і тілесних
ушкоджень: кримінологічна профілактика, запобігання злочинам і їх
припинення.

Кримінологічна профілактика — діяльність різних суб’єктів боротьби з
насильницькою злочинністю, спрямована на своєчасне відвернення
виникнення криміногенно небезпечних явищ, їх обмеження, а якщо можливо,
то й їх усунення та створення достатнього захисту і безпеки особи від
злочинних насильницьких посягань. Найважливішими профілактичними
комплексами є: втручання у кризові ситуації; зменшення практичних
можливостей вчинення насильницьких злочинів; виховна та інформаційна
робота серед населення; залучення громадськості до попередження
насильницьких злочинів; надання допомоги жертвам цих злочинів.

Втручання у кризові ситуації припускає нейтралізацію і розв’язання
міжособистісних напружених конфліктів за допомогою набору спеціальних
засобів діяльності суб’єктів попередження насильницьких злочинів. Цей
набір складається з таких заходів:

здійснення постійного соціального контролю за обстановкою у
сімейно-подружній сфері і сфері дозвілля шляхом виявлення мотивів
криміногенної поведінки, постановки на профілактичний облік
конфліктуючих осіб і розроблення конкретних організаційно-управлінських,
педагогічних, психологічних, правових засобів їх усунення або
послаблення ступеня конфліктного напруження;

орієнтація правоохоронних органів на превентивну роботу з

молоддю;

– ефективне застосування Закону України «Про попередження

насильства в сім’ї»;

153

MMte

Кримінологія. Особлива частина

обмеження практики застосування такого покарання, як позбавлення волі, і
доцільність заміни його альтернативними видами покарань;

створення електронно-пошукової системи «Насильство» для обліку злочинів
проти особи та централізованої автоматизованої системи обліку прикмет
невпізнаних трупів;

проведення паспортизації вулиць, майданів, парків, транспортних
магістралей та інших місць масового перебування і відпочинку людей у
містах, інших населених пунктах з метою виявлення і усунення
несприятливих для охорони громадського порядку факторів;

підвищення рівня уваги до поведінки акцентуйованих осіб і осіб з
психічними аномаліями та ін.

Зменшення практичних можливостей вчинення насильницьких злочинів — це
аспект кримінологічної профілактики, який передбачає вжиття заходів, що
максимально ускладнювали б вчинення насильницьких злочинів у громадських
місцях, на вулицях, у гуртожитках, домоволодіннях тощо. Для цього
необхідно: посилення патрулювання у населених пунктах, містах,
мікрорайонах, селах, особливо у вечірні та нічні години; припинення
перебування в Україні осіб без певних занять із інших країн,
використання для цього відповідних адміністративно-правових норм;
практикування комплексних оперативно-попереджувальних заходів у тих
населених пунктах, де спостерігається складна криміногенна обстановка;
посилення контролю за обігом зброї, боєприпасів, вибухових речовин,
наркотиків, отрути; підвищення рівня боротьби з пияцтвом, наркоманією,
що є надійним способом попередження злочинів проти життя і здоров’я
особи.

Виховна та інформаційна робота серед населення може включати таку групу
заходів: запровадження у масштабах країни кримінологічної
поінформованості населення про стан злочинності, причини і умови
вчинення насильницьких злочинів, особу злочинців і потерпілих;
попереджувальні заходи і роль населення при їх здійсненні;
пропагандистські заходи з використанням засобів масової комунікації;
розроблення програм навчання для різних верств населення засобам захисту
від насильницьких посягань тощо.

Залучення громадськості до попередження насильницьких починів. Широке
залучення громадян у сферу попереджувальної діяльності передбачає
розвиток правосвідомості і розуміння єдності суспільних і особистих
інтересів. Для цього потрібна тривала та

154

Розділ IX. Насильницька злочинність проти життя і здоров’я особи шт* та
П попередження

добре організована робота з поширення відповідних знань, створення нової
системи громадських формувань, налагодження взаємодії та координації з
державними суб’єктами попередження насильницьких злочинів, інші заходи.

Надання допомоги жертвам злочинів. Надання моральної підтримки і
матеріальної допомоги громадянам, які потерпіли від насильницьких
злочинів, — обов’язок правової держави. Тому заслуговують на увагу такі
пропозиції: створення фонду відшкодування шкоди громадянам або їх
представникам, які зазнали збитків від насильницьких злочинів;
підвищення готовності громадян до самооборони; прийняття закону про
надання допомоги жертвам насильницьких посягань тощо.

Запобігання насильницьким злочинам проти життя і здоров’я особи
переноситься на ту стадію злочинної поведінки, яка характеризується
виникненням злочинного наміру вчинити злочин або коли поведінка деяких
осіб здатна його викликати. Основними запобіжними комплексами заходів є
такі:

переорієнтація антисуспільних установок осіб (підвищення рівня
інформаційного забезпечення суб’єктів запобігання насильницьким
злочинам; зміна стереотипу поведінки, тобто цілеспрямований запобіжний
вплив на осіб, які здатні до вчинення насильницьких злочинів або їх
рецидиву; примирення конфліктуючих сторін та ін.);

активні контрзаходи, які використовуються здебільшого на рівні
індивідуального запобігання насильницьким злочинам проти особи
(оперативне втручання у процес розвитку злочинної поведінки; створення
умов, які усували б або утруднювали розвиток злочинної поведінки і
схиляли особу до добровільної відмови від її продовження , тощо).

Припинення злочинів. У системі спеціально-кримінологічного попередження
злочинів особливе місце посідає припинення розпочатих насильницьких
злочинів на стадіях готування до злочину і замаху на злочин. Активний
захист особи повинен виходити не тільки від суб’єктів припинення
злочинів, а й від самої особи. У ст. 36 Кримінального кодексу України,
де регулюються положення про необхідну оборону, зазначено, що необхідною
обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом
прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також
суспільних інтересів та інтересів держ зи від суспільно не-

155

Кримінологія. Особлива частина v » ?*.-

безпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди,
необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи
припинення посягання.

Залежно від характеру злочинних дій і криміногенної обстановки
розрізняються такі комплекси заходів припинення насильницьких злочинів
проти життя і здоров’я особи:

організаційно-превентивний напрям припинення насильницьких злочинів
(наприклад, створення спеціалізованих підрозділів, груп в органах
внутрішніх справ по боротьбі саме з тяжкою насильницькою злочинністю;
вдосконалення кримінального і кримінально-процесуального права, а також
правозастосовної практики щодо посилення їх попереджувального ефекту та
ін.);

спонукальний напрям об’єднує різні заходи примушування осіб, які
готуються до вчинення злочинів, до добровільної відмови від підготовки
до вчинення злочину і замаху на нього, від продовження злочинної
поведінки і взагалі кримінальної діяльності;

активна протидія розвитку злочинної діяльності і настанню більш тяжких
її наслідків (постійний і ефективний контроль за особами, які реально
готуються до вчинення злочину проти життя і здоров’я особи); негайне
вжиття заходів щодо забезпечення безпеки осіб, на життя і здоров’я яких
готується замах; своєчасне запобігання груповим бійкам, кримінальним
розборкам, сходкам; оперативне припинення злочинної діяльності;
затримання, арешт тощо.

Існують також інші напрями та заходи попередження насильницьких
злочинів, які випливають із законодавчих актів, комплексних цільових
програм боротьби зі злочинністю, а також науково-методичних публікацій.

Хуліганство та його попередження

§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика хуліганства

Юридичне поняття хуліганства розкривається в ч. 1 ст. 296 Кримінального
кодексу України. В диспозиції даної кримінально-правової норми воно
визначається як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної
неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи
винятковим цинізмом.

Певний теоретичний і практичний інтерес викликає питання про
безпосередній об’єкт цього злочину. Воно має дискусійний характер. На
нашу думку, хуліганству притаманні основний і додатковий
(факультативний) об’єкти. Як основний постійний об’єкт виступає
громадський порядок внаслідок того, що проти нього в першу чергу
спрямоване хуліганське посягання і він переважно охороняється
кримінальним законом. За своїм змістом громадський порядок — це
відносини, що забезпечують обстановку громадського спокою, належну
поведінку громадян в громадських місцях, додержання норм суспільної
моральності, повагу до результатів людської праці, фізичну і моральну
недоторканність людей. Додатковими (факультативними) об’єктами складу
хуліганства можуть бути такі блага, як особистість або власність.

Найчастіше таким додатковим об’єктом є особистість. Хуліганські
посягання проявляються в насильницьких діях щодо потерпілих (у
заподіянні тілесних ушкоджень, побоїв, у вчиненні психічного
насильства). За вибірковими даними, за ряд років понад 90% хуліганських
дій були спрямовані проти особи. Враховуючи цю

157

: Кримінологія. Особлива частіша

обставину, багато авторів розглядають кримінологічні проблеми
хуліганства у розділі насильницьких злочинів. Однак специфічність
хуліганства, вважаємо, обумовлює необхідність розглядати названі
проблеми окремо.

Із смислу закону випливає, що хуліганство завжди проявляється в
суспільно небезпечних діях, тобто у діяльній поведінці, активному прояві
зовні ставлення суб’єкта до суспільства і порядку, встановленого в
ньому. В поняття хуліганської дії включається уся сукупність конкретних
актів суспільно небезпечної поведінки. Причому хуліганськими можуть бути
визнані не будь-які довільні дії, а такі, що об’єктивно здатні завдати
істотної шкоди громадському порядку. Хуліганство шляхом бездіяльності не
може бути вчинено. Це пояснюється характером даного суспільно
небезпечного вчинку. При утриманні від вчинення конкретної дії неможливо
завдати значної шкоди громадському порядку.

Хуліганським діям з об’єктивної сторони притаманні, таким чином, дві
обов’язкові ознаки: по-перше, вони грубо порушують громадський порядок;
по-друге, в них міститься явна неповага до суспільства.

Під грубим порушенням громадського порядку слід розуміти вчинення таких
небезпечних антигромадських дій, що завдають або можуть завдати значної,
серйозної, істотної шкоди правопорядку, правам і інтересам громадян. Ці
дії є водночас зухвалими, цинічними, такими, що глибоко ображають
суспільну мораль, різко суперечать суспільним інтересам, правилам
людського співіснування, що викликає справедливе обурення морального
почуття громадян.

Прояв явної неповаги до суспільства має місце тоді, коли винний відкрито
висловлює неповажне ставлення до суспільства, встановленого в ньому
порядку і суспільної моральності. Говорячи про явну неповагу до
суспільства, закон має на увазі, що вона виражається при хуліганстві в
найбільш відкритій і безпосередній формі, із явною очевидністю, яка
безсумнівна для всіх, в тому числі й для самого винного.

Хуліганство супроводжується особливою зухвалістю або винятковим
цинізмом. Особлива зухвалість має місце тоді, коли хуліганські дії
поєднуються із насильством, заподіянням тілесних ушкоджень, або вперто
не припинялися, або продовжувались тривалий час, або були пов’язані із
знищенням чи пошкодженням майна, зривом масових заходів і т.под.
Винятковий цинізм — це демонст-

158

іттттяттяш- Розділ X. Хуліганство та його попередження

ративна зневага до загальноприйнятих норм моралі, прояви безсоромності,
зневажливого ставлення до осіб, які перебувають в безпорадному стані, та
ін.

Хуліганство може бути вчинене не тільки в громадському місці у вузькому
значенні слова (вулиця, парк, стадіон, метро і т.ін.), а й у будь-якому
іншому, де повинен підтримуватися громадський порядок. Вирішальне
значення для даного складу злочину має не місце, а люди, суспільство,
яким хуліган кидає виклик своєю поведінкою. Хуліганські дії, залежно від
їх характеру, можуть бути вчинені як публічно, тобто у присутності
громадян (хоча б однієї людини), так і непублічно — у їх відсутності
(наприклад, вночі у безлюдному парку осквернення скульптур або знищення
зелених насаджень, лавок тощо).

Хуліганство щодо дій, які порушують громадський порядок,
характеризується умисною виною. Висловити явну неповагу до суспільства,
грубо порушуючи громадський порядок, необережно практично неможливо.
Вина відносно до шкідливих наслідків при вчиненні хуліганських дій, що
посягають на особу або майно (поряд з посяганням на громадський
порядок), може бути різною — умисною (непрямий умисел) і необережною.

Для хуліганства характерна наявність специфічного мотиву. Це обов’язкова
ознака суб’єктивної сторони даного складу злочину. Причому внутрішня
спонукаюча сила, яка штовхає до вчинення хуліганських дій, зводиться не
до одного якого-небудь мотиву, а до безлічі їх, що прийнято називати
хуліганськими спонуканнями. Такими спонуканнями, на наш погляд, є:
прагнення відкрито показати свою зневагу до оточуючих, суспільства; явно
протиставити свою поведінку громадському порядку; показати зневагу до
особистої гідності людини, результатів її праці, а також до правил
людського співіснування; прагнення виявити кримінальне каране
бешкетування, хвастовство, п’яну хвацькість, свою «сміливість» і таким
чином познущатися над беззахисним, задовольнитися неспроможністю
слабкого і хоча б на короткий час виявити свою «перевагу» над іншими
законослухняними громадянами , а також інші негідні прояви. Усі
перелічені спонукання можуть діяти окремо, але значною мірою в певному
поєднанні.

Хуліган не переслідує будь-яких цілей, що лежать за межами його дій. Він
не прагне досягнути якого-небудь об’єктивного результату, йому достатньо
почуття внутрішнього самоствердження, за-

159

И*№Ш№і№М**мшмй)ш» Кримінологія. Особлива частина ШтШШШШШттШ

доволення, яке він одержує від реалізації примхи, від ефекту
хуліганських дій, що ним вчиняються. Твердої і ясної мети у хулігана
немає. Це призводить до збігу, поєднання мети і мотиву. Мета
хуліганських дій полягає у самих цих діях.

Хуліганство, залежно від ступеня суспільної небезпечності його
конкретних форм прояву, поділяється на декілька видів:

«просте» кримінально-правове хуліганство, про яке йшлося вище (ч. 1 ст.
296 КК);

групове хуліганство, тобто вчинене групою осіб (ч. 2 ст. 296 КК);

злісне хуліганство — хуліганські дії, передбачені ч.ч. 1 та 2 ст. 296
КК, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство,
чи-пов’язані з опором представникові влади або представникові
громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи
іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії;

особливо злісне хуліганство — хуліганські дії, передбачені ч.ч. 1 -3 ст.
296 КК, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної
зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь
заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Кримінальній відповідальності за вчинення хуліганства підлягають особи,
яким до вчинення злочину виповнилося чотирнадцять років (п. 2 ч. 22 КК).

«Хуліган», «хуліганство» — слова іноземного походження. Найчастіше появу
цих слів пов’язують із прізвищем ірландської родини Hooligan, яка
проживала у Лондоні наприкінці XVIII ст. і відрізнялася особливим
буйством. Хуліганами згодом називали вуличних бешкетників, а саме слово
стало називним.

З приводу етіології хуліганства є й інші припущення. Була невдала спроба
пояснити, що «хуліган» походить немовби від двох російських слів —
«хулить» і «гадить». Однак хуліганство — не типово російське явище.
Деякі форми злочину, що тепер називаються хуліганством, відомі багатьом
країнам з давніх часів. Між тим законодавці не всіх держав застосовують
термін «хуліганство». Подібні або споріднені хуліганству вчинки
називаються по-різному. Але, повторюємо, дикі забави заради цькування
людей, п’яна хвацькість, бешкетування і дебоширство, цинічні знущання
над слабкими, грубе і зухвале порушення громадського порядку, що
супроводжуються насильством над особою, варварським руйнуванням майна,
стихійні бійки і побоїща на стадіонах, вулицях, у танцю-

160

…. Розділ X. Хуліганство та його попередження “тттшшт

вальних залах та в інших громадських місцях були і є нерідкими явищами
скрізь.

Слід відзначити, що в кримінально-правовій літературі нерідко
висловлювалася точка зору, згідно з якою хуліганство — це не вчинок, а
всього лише мотив суспільно небезпечної поведінки. Це тягне за собою
заперечення хуліганства як самостійного складу злочину, тобто вилучення
його з переліку злочинів. Хуліганські спонукання можна немовби
враховувати як обтяжуючу обставину будь-яких суспільно небезпечних дій,
вчинених внаслідок цих мотивів.

Уявляється, що подібна позиція є помилковою. Вона не враховує соціальної
цінності такого блага, як громадській порядок, для захисту якого
встановлена відповідальність за хуліганство, ігнорує багатолітній досвід
боротьби з посяганням на його за допомогою кримінально-правових засобів.
Крім того, хуліганство є точним юридичним поняттям, що відрізняється від
суміжних складів злочинів низкою специфічних об’єктивних і суб’єктивних
ознак. Це, безумовно, складний з позиції законодавчої техніки, але
самостійний склад, вилучення якого із Кримінального кодексу негативно
відобразиться на протидії хуліганам і хуліганству.

Хуліганство було одним із поширених злочинів за часів існування
Радянського Союзу. В середині 60-х років минулого століття воно складало
більше третини у структурі всієї злочинності. Потім почалось падіння
його рівня. В період з 1972 по 1993 р. частка хуліганства в загальній
масі злочинності становила 9,8%. В останні роки вона коливається в межах
4%.

Насторожує озброєність хуліганів у момент вчинення злочину (холодною або
вогнепальною зброєю). Відмічається високий ступінь рецидиву хуліганства:
приблизно половина засуджених після звільнення вчиняють новий злочин. Не
можна відкидати і високий рівень латентності цього злочину. За
вибірковими даними, більше половини потерпілих від хуліганських посягань
не повідомляли правоохоронним органам про те, що з ними трапилося.

Статистика свідчить, що зараз поширення хуліганства в містах і сільських
населених пунктах має неістотні відмінності порівняно з попередніми
роками, коли з хуліганством частіше зустрічалися передусім у містах.

Вивчення демографічних даних про хуліганів показує, що домінуючу роль
серед них грають чоловіки, однак питома вага жінок протягом останніх
двадцяти років зросла з 2,8% до 5,9%. Майже

” Кримінологія 1 6 1

Кримінологія. Особлива частина

Розділ X. Хуліганство та його попередження

половина хуліганських посягань вчиняється особами у віці від 14 до 24
років. Хуліганам даної вікової групи властивий потяг об’єднуватися в
групи для реалізації своїх хуліганських намірів.

Розподіл осіб, які вчинили хуліганство, за загальноосвітнім рівнем
такий: особи із середньою і неповною середньою освітою — 86,4%, з вищою
і незакінченою вищою — 13,6%.

Як правило, хуліганські дії вчиняються у нетверезому стані (більш ніж
90%). За даними вибіркових досліджень, 15% винних у хуліганстві
страждали на психічні захворювання (хронічний алкоголізм, психопатичні
аномалії, десоціалізація).

З хуліганських мотивів вчиняється значна кількість вбивств і умисних
тілесних ушкоджень. Тому КК України спеціально передбачає
відповідальність за умисне вбивство за наявності такої обтяжуючої
обставини, як вбивство з хуліганських мотивів (п.2 ч.2 ст. 115). Умисне
заподіяння тяжкого тілесного ушкодження з хуліганських мотивів утворює
сукупність злочинів, передбачених ст. 296 КК, та залежно від наслідків
ушкодження — відповідною частиною ст. 121 КК.

Морально-психологічні якості хулігана характеризуються зневагою до
суспільства і порядку, встановленого в ньому, побутовою розбещенністью,
невитриманістю, домінуванням духовно збіднених, соціально збочених
потреб, порушенням рівноваги між різними видами потреб і засобами їх
задоволення.

Хуліган як тип особи глибоко негативний, йому притаманні егоїзм,
кичливість своїм зухвальством, неповага до людей. Саме ці якості роблять
особу хулігана непередбаченою в його діях, криміногенно небезпечною.
Ніхто із оточуючих не застрахований від спонтанних хуліганських
посягань. У відповідь на справедливе зауваження він може образити
людину, проявити жорстокість, грубу силу, продемонструвати ворожість та
іншими засобами довести «свою» правоту, задовольнити потребу в
самоствердженні.

Хулігани характеризуються явною антигромадською установкою. В
кримінологічній літературі, залежно від глибини і стійкості
антигромадської установки осіб, які вчинили хуліганські дії, їх
поділяють на дві групи:

особи зі стійкою хуліганською установкою;

особи із ситуативною хуліганською установкою, що призводить до
хуліганських дій лише при виникненні конфліктної ситуації.

У свою чергу, залежно від наявності або відсутності стану сп’яніння в
момент вчинення злочину, тобто залежно від механізму прояву установки,
обидві названі групи поділяються ще на дві підгрупи:

162

особи, в яких стан сп’яніння є необхідною умовою прояву хуліганської
установки (стійкої або ситуативної);

особи, в яких хуліганська установка проявляється незалежно від стану
сп’яніння.

Все це накладає відбиток на мотивацію поведінки хуліганів. Мотивація —
це не конкретний мотив, а така тенденція, що прагне проявити себе в
поведінці індивіда; це сукупність тривалих психологічних станів, якими
визначається поведінка людини в цілому. В процесі мотивацій хуліганських
посягань відбуваються визрівання і оформлення конкретного мотиву, а
після цього — і реалізація його у фактичних злочинних діях.

Ураховуючи специфіку хуліганських дій, їх мотивацію можна поділити натри
основні види: анархічно-индивідуалістична мотивація, егоїстична
мотивація, насильницька мотивація. Для першої характерні такі риси, як
протиставлення хуліганом своєї поведінки громадському порядку, правилам
людського співіснування і т. ін. Егоїстична мотивація виражається у
проявленні хуліганом протесту проти громадської дисципліни, в зневазі до
особистої гідності людини та результатів її праці, до інших благ і
інтересів, що охороняються правом. Насильницька мотивація полягає у
безчинстві, прояві грубої сили, жорстокості, особливо зухвалій
поведінці, яка пов’язана з насильством над особою (побої, заподіяння
тілесних ушкоджень і т.под.). У конкретних хуліганських діях можливі
різноманітні поєднання трьох названих мотивацій, тобто вони іноді
проявляються не в чистому вигляді, а в певному поєднанні.

§ 2. Фактори, причини та умови хуліганства

Факторами (основними причинами) існування і поновлення хуліганства як
одного з видів злочинів у сучасний період є загострення економічної,
соціальної і суспільно-моральної обстановки в країні. Всі сфери життя
виявилися пронизаними глибокими суперечностями: спад виробництва,
інфляція, зниження життєвого рівня населення (значна кількість людей
опинилася за офіційною межею бідності), безробіття, поділ суспільства за
рівнем прибутків, падіння суспільної моралі тощо. Перелічене становить
зміст криміногенних факторів, які значною мірою детермінують хуліганство
взагалі. Між тим слід мати на увазі, що названі криміногенні фактори,
являючи собою наслідок соціальних суперечностей, зумовлюють хуліганські
прояви не самі по собі, адже такі суперечності неминучі

6* 163

Кримінологія. Особлива частина

при докорінному реформуванні будь-якого суспільства. Йдеться про інше —
про негативні, руйнівні, поступово відживаючі криміногенні сторони таких
суперечностей. Маються на увазі: зростання соціальної напруженості,
зниження законослухняності громадян, правовий нігілізм, жорстокість і
озлобленість громадян, незахищеність особи, погіршення у деяких регіонах
громадського порядку тощо.

Безпосередніми причинами і умовами вчинення одиничних (конкретних)
хуліганських дій є:

несприятливі обставини морального формування тієї чи іншої особи;

недоліки і недогляди у діяльності державних органів і громадських
об’єднань, що забезпечують процеси нормальної соціалізації населення;

незадовільна робота правоохоронних органів по зміцненню громадського
порядку.

Охарактеризуємо три названих блоки обставин і недоліків.

Передусім щодо несприятливих обставин морального формування, які
викликають у своїй сукупності в свідомості осіб готовність вчинити
хуліганські дії. Такі обставини мають місце у деяких сім’ях. Вони
проявляються у культивуванні серед їх членів убогих потреб і інтересів,
схваленні примітивних і вульгарних зразків поведінки, ігноруванні
самоцінності інших індивідів. Для таких сімей характерні викривлена
моральна і правова свідомість; нездорова обстановка, яка формує
схильність до вирішення конфліктів, що виникають, шляхом застосування
насильства; часті випадки, які провокують нездорові взаємостосунки між
людьми (образи, скандали, бійки). В подібних сім’ях поширене пияцтво,
показуються приклади жорстокості до близьких, знущання над молодшими і
слабкими, жорстоке поводження із тваринами. Окремі сім’ї знаходяться в
поганих матеріальних і житлових умовах. Ці останні обставини сприяють
криміногенному впливу не напряму, а опосередковано через свідомість
людей. Загальновідомо, наприклад, що незадовільні житлові умови, коли в
одній квартирі проживають сім’ї, що розпалися, то тут відбуваються часті
бійки і сварки, створюється нездоровий моральний клімат, що негативно
відбивається на моралі і свідомості окремих членів сім’ї.

З обставинами такого роду часом можна зустрітися за місцем проживання
винних, у молодіжних гуртожитках, найближчому побутовому оточенні,
особливо якщо таким оточенням є криміналь-

Розділ X. Хуліганство та його попередження

но «заряджена» антисоціальна неформальна група, члени якої керуються
негативними нормами поведінки.

Доцільно відмітити значне поширення серед деяких верств населення
уявлень про допустимість насильницьких дій у міжособи-стих стосунках і
те, що певну роль у вчиненні хуліганських дій відіграють
психофізіологічні особливості і відхилення в окремих осіб, а також стан
фрустрації. Під фрустрацією розуміється психічний стан, що виникає як
результат реальних або уявних перешкод досягнення мети. Такий стан
проявляється у відчутті занепокоєння, відчаю, гніву, обділеності,
постійного незадоволення тощо.

А тепер про недоліки і недогляди в діяльності державних органів і
громадськості у сфері соціалізації населення.

На жаль, не викликає особливої тривоги у державних органів стан побуту і
організації дозвілля населення. Ця сфера була і залишається на
останньому місці серед загальнодержавних пріоритетів і інтересів.
Побутові умови людей знаходяться у соціально занедбаному стані. Відсутні
навіть мінімальні умови для більш-менш культурного дозвілля переважної
більшості населення. Воно носить в основному неорганізований,
«самостійний» характер, який супроводжується колективним вживанням
алкоголю.

Не вживається належних заходів щодо поліпшення суспільно-моральної
обстановки у регіонах, з якою хуліганство пов’язане напряму. Чим нижче
планка моральності, тим вище рівень хуліганства.

Суспільство байдуже ставиться до долі людей, які відчувають комплекс
соціальної неповноцінності. Існують терпимість, байдужість у трудових
колективах і побутовій мікросфері до п’яниць, порушників громадського
порядку, фактів залучення неповнолітніх у пияцтво і наркоманію. Не
знаходять морального засудження випадки невтручання громадян у
кримінальні конфлікти на фунті хуліганських спонукань, проявлення при
цьому байдужості, терпимості, боязкості.

Не вирішуються кардинально питання про заборону демонстрації фільмів і
телепередач із сценами насильства, жорстокості, грубості, які навіюють
деяким глядачам думки, що така поведінка є дещо повсякденною нормою.

І, нарешті, про незадовільну роботу правоохоронних органів по зміцненню
громадського порядку. Зокрема, це проявляється у тому, Що вони:

– несвоєчасно викривають криміногенні сімейно-побутові ситуації і
належним чином не реагують на них:

164

165

МЯЙММНШИМЫЙкМШ Кр ІІМІ ) ІОЛ ()г І Я. О С О 6.1U в U Ч (І С III U HU

не ведуть обліку на рівні своїх низових відділень міліції осіб, які
вчиняють адміністративно каране хуліганство;

не завжди вживають заходів щодо роз’єднання антисуспіль-них угруповань
молоді;

не реалізують своєчасно профілактичних заходів щодо осіб, які схильні до
хуліганських посягань;

слабо контролюють поведінку осіб, умовно засуджених і достроково
звільнених за насильницькі злочини, а також осіб, які перебувають під
адміністративним наглядом;

допускають недогляди в організації і здійсненні патрульно-постової
служби міліції;

подекуди приховують від обліку відомості про вчиненні хуліганські дії;

часто не вживають заходів по заявах, скаргах і повідомленнях громадян
про злочинні та інші антигромадські вчинки;

створюють обстановку безкарності хуліганів, проявляють лібералізм до
порушників громадського порядку, які постали перед судом;

не завжди здатні рішуче нейтралізувати конфліктні ситуації, що
переростають у хуліганські дії.

Перелічені та інші подібні недоліки становлять причинно-на-слідкові
комплекси («причини+умови»), які обумовлюють одиничні хуліганські дії.
Стосовно конкретного хуліганського прояву і його суб’єкта складається
кожного разу свій причинно-наслідковий комплекс, що відрізняється за
набором і складом несприятливих обставин, а також такий, що залежить від
місця, часу і конкретної ситуації його прояву.

§ 3. Попередження хуліганства

Передумовами для поступового подолання злочинності, в тому числі й
хуліганства, є проведення у країні докорінних економічних, соціальних та
інших перетворень, що назріли, їх реалізація на за-гальносоціальному
рівні, спрямована на вдосконалення всіх сторін життя суспільства.

Стосовно цього виду злочинності слід особливо виділити такі
загальносоціальні заходи, як підвищення і відносне зближення життєвого
рівня основних прошарків населення, гарантування загальної трудової
зайнятості та своєчасної оплати адекватної винагороди за затрачену
працю, створення нормальних умов побуту і змістовного дозвілля людей,
зниження конфліктності у суспільстві

166

Розділ X. Хуліганство ти його попередження шшт

і послаблення його дезорганізації, впровадження в свідомість громадян
основних моральних принципів, підвищення їх культурного рівня. Успішне
виконання перелічених заходів підвищить повагу до людської особистості,
захистить її недоторканність, сприятиме засудженню суспільством різних
форм насильства над нею, проявів грубості і цинізму. Ці заходи повинні
також переслідувати мету зміцнення громадського порядку, відродження
втрачених останнім часом традицій милосердя, взаємодопомоги, співчуття
до всього живого, повагу до людської праці, укорінення в громадській
свідомості засудження розпусти і вседозволеності.

На основі і в розвиток наведених загальносоціальних заходів подолання
хуліганства в окремих регіонах країни розробляються і вже певною мірою
здійснюються різноманітні спеціально-кримінологічні, запобіжні заходи.
Уявляється можливим підрозділити останні за їх змістом на кілька
різновидів, а саме: виховно-роз’яснювальні, соціально-економічні,
організаційно-управлінські, оперативні та правові.

У попередженні хуліганства особливе значення мають виховні і масово-роз
‘яснювальні заходи. Ні в кого не викликає сумніву необхідність
проведення в регіонах і окремих колективах комплексу заходів щодо
підвищення загальної культури громадян, зокрема культури міжособистого
спілкування, навчання правилам етикету, виховання шанобливого ставлення
до іншої людини. Адже в своїй основі хуліганство — це наслідок
відсутності культури, невихованості людей. Звідси випливає висновок:
всім громадським інститутам по соціалізації особистості необхідно
приділяти підвищену увагу вихованню людей.

Поряд із моральним вихованням має здійснюватися і результативне правове
навчання населення, стан якого в окремих соціальних групах є
незадовільним. Воно повинно вестися в школах, профтехучилищах, за місцем
проживання, у засобах масової інформації та силами інших виховних
закладів. Правову пропаганду слід вести не з розрахунку «на всіх», а
головним чином індивідуально, передусім серед тих осіб, яким притаманні
такі риси, як грубість, зухвалість, цинізм, схильність до спалахів
гніву. При цьому потрібно розвінчувати уявлення про немовби незначну
суспільну небезпечність хуліганства і можливу безкарність за його
вчинення.

Необхідно відновити і підняти якість системи педагогічного навчання
батьків та інших вихователів підростаючого покоління.

167

????????????????^ Аріьишвлогія. Особлива частина

Повинна наполегливо проводитися робота з протидії пияцтву і наркотизму,
які дуже часто провокують хуліганські посягання.

Соціально-екснюмічні заходи попередження хуліганства включають:

поліпшення житлово-побутових умов життя людей;

створення спеціального житлового фонду у великих мікрорайонах, де у
виключних випадках могли б тимчасово оселитися окремі члени сімей, що
розпалися, родичі, які конфліктують, та ті, хто проживає у спільних
квартирах, де виникла конфлікгна ситуація;

організаційне вдосконалення повноцінних форм дозвілля і відпочинку
населення з урахуванням диференційованих інтересів окремих його
категорій, професійних і вікових потреб (зокрема, передача відомчих
клубів і спортивних споруд, що перебувають у важкому фінансовому стані,
до комунальної власності, виділення для їх утримання відповідних
асигнувань за рахунок місцевих бюджетів;

створення фондів допомоги, милосердя, соціального захисту громадян, які
переживають глибокі тривалі стресові зриви;

організацію державної системи психолого-псіхіатричної допомоги тим, хто
її потребує; раннього виявлення і діагностування відхилень у психічному
розвитку особи; у проведенні групової терапії з метою корекції
мотиваційної сфери хуліганів (психологічна наука сформулювала принципи і
засоби, на яких повинні будуватися корекційні програми, але у
практичному плані з усіх цих засобів психологічної корекції
використовується незначна частина, і то лише у межах примусового
лікування алкоголізму і наркоманії);

застосування технічних засобів і можливостей при охороні громадського
порядку (освітлення у нічний час вулиць, дворів, під’їздів, парків та
інших місць, де найчастіше збираються елементи, які схильні до
хуліганства, тощо).

Звичайно, реалізація окремих соціально-економічних заходів попередження
хуліганства в умовах економічної кризи в країні вкрай ускладнена. Між
тим їх реалізація не терпить зволікань.

У попередженні хуліганства значне місце посідають
організаційно-управлінські заходи: виділення у регіональних програмах
боротьби зі злочинністю розділів про охорону і зміцнення громадського
порядку; оздоровлення криміногенної обстановки в тих мікрорайонах і на
тих об’єктах, де «процвітає» хуліганство; відтворення і розширення
системи участі громадян в охороні громадського порядку; проведення
морально-соціальної паспортизації окремих

168

Розділ V. Хулігана*»* та його іюнероожомтя

мікрорайонів і житлових будинків з метою створення їх кримінологічної
характеристики (наявність у них неблагополучних сімей; осіб, що вчинили
адміністративно каране хуліганство; осіб, раніше засуджених, мігрантів і
т.ін.), що підвищить ефективність профілактичної роботи дільничих
інспекторів міліції.

До організаційно-управлінських заходів належать і заходи з попередження
випадків приховування від обліку хуліганських дій, бо латентність
призводить до повторного злочину; вдосконалення постової служби;
дислокації міліцейських постів у місцях, що відрізняються найбільшою
криміногенністю; поліпшення професійної і психолого-педагогічної
підготовки співробітників міліції, необхідної їм для роботи з людьми;
підвищення рівня індивідуальної профілактики із особами, які схильні до
хуліганства.

Дещо докладніше про ранню профілактику хуліганства. Вона складається з
виявлення і знання тих негативних якостей особи людини, тих обставин її
несприятливого морального формування, які можуть призвести до посягань
на громадський порядок, свідчать про наявність прояву в неї у
початковому вигляді хуліганської мотивації — внутрішньої причини
хуліганства. Рання профілактика припускає також виявлення джерел і
каналів негативного впливу на конкретну особу, перекриття цих каналів і
тим самим припинення можливості прояву умислу на вчинення хуліганства.

Рання профілактика є багатоцільовою, найбільш економічною і найбільш
ефективною, і в той же час їй на практиці не приділяється належної
уваги. Про це свідчить узагальнення практики боротьби з хуліганством.
Встановлено, що у більшості осіб, які вчинили хуліганські дії, перші
ознаки неповаги до громадського порядку спостерігались за один-півтора
роки до вчинення злочину. Однак відповідних заходів щодо цих осіб не
було вжито.

Докори у недооцінці ранньої профілактики хуліганства повинні бути
висловлені у першу чергу сім’ї, школі, службам у справах неповнолітніх,
кримінальній міліції тощо.

Заходи попередження хуліганства оперативного характеру мають включати:

виявлення і роз’єднання неформальних антигромадських груп насильницької
спрямованості;

негайне реагування на конфлікти у сімейно-побутовій сфері, що можуть
перерости у хуліганські дії;

здійснення дійового контролю за поведінкою громадян, які таким або іншим
чином опинилися у групі підвищеного криміналь-

169

Кримінологія. Особлива частіша

ного ризику (особи, які тривалий час не мають постійного джерела
прибутків, безробітні; ті, хто систематично зловживає алкоголем і веде
аморальний протиправний спосіб життя; особи без постійного місця
проживання і ті, хто займається бродяжництвом і жебрацтвом; неповнолітні
і молодь 18-24 років, які впродовж тривалого часу не навчаються і не
працюють);

– систематичний контроль за поведінкою громадян, які взяті під
адміністративний нагляд, тощо.

Заходи з попередження хуліганських дій кримінально-правового характеру
перш за все стосуються вдосконалення кримінального законодавства і
практики його застосування.

В Кримінальному кодексі України 2001 р. відповідальність за хуліганство
передбачена в ст. 296, в якій дещо інакше, ніж у попередньому
законодавстві, кваліфікується цей злочин залежно від сту-піня соціальної
небезпечності окремих його проявів. Наступна слідча та судова практика
покаже, наскільки ця класифікація є ефективною.

Слід погодитися з встановленням в КК кримінальної відповідальності за
знущання над тваринами, що відносяться до хребетних, вчинене із
застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також
нацькування зазначених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи
корисливих мотивів (ч. 1 ст. 299). У п. 2 цієї статті йдеться про ті
самі дії, вчинені в присутності малолітнього. Криміналізація подібної
поведінки, безумовно, має попереджувальне значення, оскільки сприяє
моральному вихованню населення, особливо підлітків і молоді, прищеплює
їм такі моральні якості, як повага до правил людського співжиття,
чуйність, піклування про людей і природу.

Має працювати на практиці, а не залишатися мертвим, і склад злочину,
який передбачає відповідальність за побої і мордування (ст. 126 КК). Це
стосується і кримінально-правової норми, сформульованої у ст. 300 КК, —
ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ
насильства і жорстокості.

Є сенс у встановленні кримінальної відповідальності за вандалізм, тобто
за спаплюження будівель та інших споруд, псування майна у громадському
транспорті або інших громадських місцях. Такий закон матиме подвійне
функціональне призначення: карати винних за вандалізм, з одного боку, і
попереджувати хуліганство, поєднане з посяганням на майно, — з іншого.
Це буде склад злочину з так званою подвійною превенцією.

— мшпиммяив Розди X. Хуліганство та його попередження ямаимиишма

Потрібно вимагати від правоохоронних органів виконання вимог
кримінально-процесуального законодавства, а саме: своєчасного розкриття
і розслідування фактів вчинення хуліганства, а від судових органів —
застосування до винних справедливого та індивідуалізованого покарання.

Серед правових заходів, спрямованих на попередження хуліганства, певну
роль відіграє й адміністративна відповідальність за дрібне хуліганство.
В ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення під дрібним
хуліганством розуміється нецензурна лайка в громадських місцях,
образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують
громадський порядок і спокій громадян. Ця адміністративно-правова норма
повинна застосовуватися до тих громадян, у яких на ранніх етапах
соціально-психологічного визрівання відмічені первинні прояви
хуліганської поведінки в побуті.

І нарешті, слід підкреслити, що протидії хуліганства приділялась значна
увага в Комплексній програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки
(див. розділи 1-IV) і приділяється зараз в Комплексній програмі
профілактики злочинності на 2001-2005 роки (див. розділи III, VII, ГХ,
X). Ця обставина свідчить про актуальність, важливість і терміновість
заходів щодо попередження хуліганських проявів, а також викликає
впевненість у тому, що вони будуть виконані.

170

Розділ XI. Економічна злочинність та її попередзісення

Розділ

Економічна злочинність та її попередження

§ 1. Поняття, ознаки і види економічної злочинності

Перш за все визначимо коло тих суспільно небезпечних діянь, які належать
до економічних злочинів.

Необхідність цього аналізу обумовлюється тим, що і в офіційних
документах, наприклад, в законах та постановах Верховної Ради України,
указах Президента України і літературних джерелах, досить часто
вживаються найрізноманітні терміни при визначенні напрямів боротьби зі
злочинністю у сфері економіки. В даний час склалася така ситуація, коли
поняття «економічна злочинність», «злочини у сфері економіки», «злочини
у сфері господарської діяльності», «тіньова економіка», «злочини
економічної спрямованості» та інші часто використовуються як тотожні.
Таке становище певною мірою дезорієнтує правоохоронну практику при
розробленні заходів протидії економічній злочинності. Кожне поняття має
бути наповнене своїм конкретним змістом. У зв’язку з цим і в
теоретичному, і в практичному плані дуже важливо визначитися з
поняттями, якими ми оперуємо, систематизувати їх, запропонувати єдине
визначення.

Вирішення цих завдань ускладнюється тим, що, по-перше, досить важко
окреслити чіткі кримінально-правові межі цього різновиду злочинності;
по-друге, злочини цієї групи мають істотну відмінність у
кримінально-правовій характеристиці; по-третє, відповідальність за
економічні злочини, які вчиняються в процесі здійснення економічної
діяльності, передбачена різними розділами чинного Кримінального кодексу;
по-четверте, в ньому не має виз-

172

начення поняття економічного злочину; по-п’яте, в науковій літературі,
як уже підкреслювалося, немає єдності поглядів щодо сутності економічної
злочинності та її системи; по-шосте, кримінологічний аналіз показує, що
ці злочини мають високу ступінь системності, взаємозв’язку і
взаємообумовленості: економічні злочини тягнуть за собою низку інших
злочинів як корисливого, так і насильницького характеру, а також
службових злочинів; по-сьоме, в кримінологічному плані економічна
злочинність тісно пов’язана з організованою злочинністю і традиційною
загальнокримінальною; по-восьме, вона виходить за рамки національних
кордонів і набуває міжнаціонального характеру; при цьому слід зазначити,
що і в документах ООН, і в міжнародних угодах немає чіткого визначення
цього поняття.

У радянській кримінології в 70-80 роки переважно вивчалося розкрадання
державного і суспільного майна. Такий підхід виправдувався виключним
положенням державної власності у системі економічних відносин. У зв’язку
з цим проблеми визначення поняття економічної злочинності перед
кримінологами тих часів фактично і не стояли.

Але зараз, в умовах реформування економіки, в Україні відбулися істотні
зміни у сфері економічних відносин. Вони набули безліч нових складних
форм. Все це, безумовно, позначилося на розумінні поняття економічної
злочинності, що вимагає більш чіткого її визначення, відокремлення її
від інших різновидів злочинності. Слід мати на увазі, що економічна
злочинність значною мірою стала прямим продовженням криміналізованих
економічних відносин.

Мабуть, цим можна пояснити той факт, що в кримінологічній літературі
поряд з терміном «економічна злочинність» поширений публіцистичний
термін «тіньова економіка» («підпільна економіка»). Під цим терміном
іноді розуміється сукупність злочинів, які вчиняються у сфері прихованої
від держави економічної діяльності шляхом розкрадання в різних формах,
вчинення окремих господарських злочинів і корисливих службових злочинів.
Така злочинна діяльність звичайно приносить більш високі, ніж в
легальній сфері, прибутки та інші особисті вигоди.

Між тим «тіньова економіка» — термін економічний, і не треба його
привносити на юридичну ниву. Тіньова економіка — це перш за все
економічна база для вчинення окремих злочинів. Тому, вважаємо, що
поняття «економічна злочинність» повинно бути скон-

173

Кримінологія. Особлива частина

струйовано з огляду правового виміру, тобто кримінального законодавства
і кримінально-правової теорії.

Вітчизняне кримінальне право до злочинів у сфері економіки традиційно
відносить два види злочинів: а) злочини проти власності; б) господарські
злочини (злочини у сфері господарської діяльності). Злочини проти
власності — це сукупність суспільно небезпечних діянь, пов’язаних з
порушенням права володіння, розпорядження і використання майна незалежно
від форми власності (розділ VI КК України). Сукупність же відповідних
злочинів у промисловості, сільському господарстві,
торговельно-посередницькій діяльності, фінансовій сфері, у сфері
контролю за господарською діяльністю становлять господарські злочини
(розділ VII КК України).

Основні риси економічних злочинів полягають у тому, що вони: 1)
вчиняються у сфері економічних відносин; 2) суб’єктами цих злочинів
можуть бути фізичні (громадяни) та службові особи; 3) спрямовані на
одержання значної економічної вигоди; 4) вчиняються лише умисно з
мотивів користі; 5) засоби їх вчинення можуть бути як насильницькими,
так і ненасильницькими.

Виходячи з наведеного, можна дати таке визначення поняття економічної
злочинності: економічна злочинність — це сукупність умисних корисливих
злочинів у сфері легальної і нелегальної економічної діяльності,
основним безпосереднім об’єктом яких виступають відносини власності і
відносини у сфері господарської діяльності.

§ 2. Кримінологічна характеристика економічної злочинності

Економічна злочинність у більшості країн світу (за рідким винятком) є
найбільш поширеним різновидом злочинності. За даними ООН, яка постійно
проводить комплексне вивчення злочинності у 64 державах світу,
економічні збитки від цього різновиду злочинності становлять 5% ВВП у
розвинутих країнах і 14 % у країнах, що розвиваються. Не є винятком з
цього й Україна. Створення нових форм власності, перехід до побудови
ринкових відносин у суспільстві, інтеграція у світову економіку
супроводжувалися крайньою криміналізацією ситуації в країні. Економічна
злочинність “в ній стала породженням і продовженням криміналізованих
економічних зв’язків.

174

Розділ XI. Економічна точннність та її попередження

Практично економічна злочинність — це досить складна сукупність
декількох десятків складів злочинів, передбачених кримінальним законом.
Так, Управління оперативної інформації МВС України згідно з КК України
2001 р. до злочинів економічної спрямованості відносить 72 статті.
Найбільшу питому вагу серед них (51 стаття) становлять злочини,
передбачені розділами VI та VII КК.

Економічна злочинність має певні особливості, відмінні від інших
різновидів злочинності, які полягають у таких проявах.

Економічна злочинність в Україні та окремі її види, починаючи з 1990 p.,
характеризуються високим рівнем і постійною тенденцією до зростання,
незважаючи на загальне зниження рівня загаль-нокримінальної злочинності
в країні в останні роки. Так, у 1990 р. загальна кількість
зареєстрованих злочинів економічного спрямування склала 35723, у 2001 р.
— близько 70 тис. Це тільки злочини, які реєструються по лінії Державної
служби по боротьбі з економічною злочинністю МВС України. Загальну
кількість злочинів економічного спрямування, які реєструються органами
внутрішніх справ у сфері економічної діяльності, проаналізувати
неможливо, оскільки вони не відображаються у статистичних звітах МВС.

Кількість випадків розкрадання майна шляхом крадіжки склала у 1990 р.
3994, у 2001 р. — 79599, шляхом привласнення, розтрати або зловживання
службовим становищем у 1990 р. — 10649, у 1999 р.— 13724.

За даними судової статистики, питома вага засуджених за вчинення
злочинів проти власності склала у 1997 р. 52,3%, у 2000 р. — 58,0%.
Відповідно питома вага засуджених за господарські злочини становила:
6,3% та 4,1%. Отже, серед економічних злочинів найбільшу питому вагу
становлять злочини проти власності.

Про зростання питомої ваги економічної злочинності свідчать і показники
судової статистики. За період 1990-2001 pp. кількість засуджених судами
по цій категорії справ збільшилася майже у три рази.

Злочинні посягання на майно різних форм власності складають у деяких
регіонах країни (за вибірковими даними) майже кожен третій-четвертий із
злочинів, які вчиняються. За даними кримінально-правової статистики,
кількість злочинів проти державної і колективної власності у 2001 р.
порівняно із 1990 р. зросла майже удвічі. Однак при оцінці цих даних
слід ураховувати і великий розмір їх латентності, запізнення в їх
розкритті.

175

Кримінологія. Особлива частина

Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження

Насильницькі злочини (грабежі, розбійні напади) проти власності хоча і
складають незначний відсоток (2,1%) в загальній структурі цих злочинів,
але вони характеризуються високим ступенем суспільної небезпечності,
вчиняються, як правило, раніше судимими, групою осіб із застосуванням
зброї, спричиняють найбільші збитки.

Структура цих злочинів, за даними вибіркових досліджень, має такий
вигляд: розкрадання майна шляхом крадіжки — 78,7%; пограбування — 1,5%;
шахрайства — 0,2%; привласнення, розтрати або зловживання службовим
становищем — 4,2%; розбої — 0,6%; розкрадання державного або
колективного майна в особливо великих розмірах — 13,0%; вимагательство —
0,05%.

Рівень групової злочинності достатньо високий, але він значно
диференціюється стосовно окремих видів злочинів. Так, при вчиненні
крадіжок у групі осіб діяли 48,7% засуджених, пограбувань

60,3%, шахрайств — 36,2%, привласнення, розтрати або зловживання
службовим становищем — 39,2%, розбоїв — 76,2%, розкрадання майна в
особливо великих розмірах — 81,7%, вимагательства

8,2%. Таким чином, груповий характер злочину більш притаманний
насильницьким корисливим злочинам і розкраданням в особливо великих
розмірах.

Більше всього злочинів учиняються у сільському господарстві,
промисловості, державній торгівлі.

Матеріали кримінальних справ про розкрадання стосуються головним чином
поодиноких посягань. Таких злочинів ураховано нами більше половини —
55,2%. Декілька епізодів протягом року склали 24,3% справ, від 1 до 2
років — 6,5%, від 2 до 3 років — 12,1%, від 3 до 5 років — 1,9%.
Нагадаємо, шо вивчені кримінальні справи були порушені у більшості
випадків у зв’язку із затриманням злочинців з речовими доказами — 54,2%
і, як правило, правоохоронні органи обмежувались цим поодиноким фактом.
Між тим у багатьох випадках мали місце розкрадання, що вчинялися
систематично.

Оскільки більшість вивчених нами кримінальних справ про крадіжки
порушувалась у зв’язку із затриманням злочинців з речовими доказами,
багато з них не встигали довести розкрадання до кінця. Тому практично у
75% випадків викрадене майно поверталось підприємству, і цивільний позов
у суді не розглядався. Практично половина крадіжок припинялась на стадії
посягання. У цьому проявляється специфіка кримінальних справ про
розкрадання на підприємствах харчової, м’ясної і молочної галузей,
легкої промис-

ловості, із яких найчастіше виносяться предмети, що мають безпосереднє
споживацьке значення.

Природно, що тривалість злочинної діяльності далеко не завжди достатньо
повно встановлюється судом. Опитування засуджених з цього питання також
дають відомості, далекі від дійсності: обвинувачені і засуджені не
зацікавлені у висвітленні всієї їх злочинної діяльності.

Кримінологічні дослідження дають підставу стверджувати, що і крадіжки,
які вчиняються з використанням доступу до майна, досить часто вчиняються
групами осіб. Значну кількість цих справ (39%) порушено щодо групи
обвинувачених. Ще частіше, як показали опитування засуджених, вчиняються
у співучасті розкрадання у великих і особливо великих розмірах (76%
вивчених осіб були членами груп розкрадачів). Більшість із них були
виконавцями — 65%, близько 27,5% — організаторами, 1,2% — підмовниками,
6,3% — пособниками. Як організатори розкрадань виступають службові особи
з великим досвідом і стажем роботи: обліково-ревізійні і бухгалтерські
працівники, матеріально-відповідальні особи.

Найбільша кількість злочинів у 2001 р. була зареєстрована у бюджетній
сфері (6682), агропромисловому комплексі (6137), паливно-енергетичному
комплексі (5197), сфері приватизації (3882), сфері банківської (3404) і
зовнішньоекономічної (1864) діяльності.

За масштабами заподіяної шкоди на першому місці знаходяться злочини у
сфері кредитно-банківської системи і зовнішньоекономічній діяльності.
Суми одержаних шахрайським шляхом кредитних коштів складають сотні
мільйонів гривень. За розрахунками Національного банку України, відтік
капіталу з України становить близько 1,2 млрд доларів США кожного року.
Західні експерти називають цифру 2,5 — 3,0 млрд доларів.

Недостатній контроль за зовнішньоекономічними операціями та своєчасним
поверненням валютних цінностей призвів до того, що неповернені в Україну
валютні цінності склали майже 10 млрд гривень. Значна їх частина
припадає на уявні угоди між фіктивними резидентами і нерезидентами, а
також на угоди, укладені без належного вивчення фінансового стану
контрагентів. Не зменшується кількість розкрадань державних коштів з
використанням банківських рахунків, відкритих на фіктивних суб’єктів
підприємницької діяльності.

Висока кримінальна активність характерна і для процесів приватизації
державних і комунальних підприємств. Найбільше поши-

176

177

Кримінологія. Особлива частина

рення тут одержали: заниження вартості приватизованих об’єктів, усунення
небажаних конкурентів, негативний вплив на процеси конкуренції,
придбання нерухомості шляхом зловживання службовим становищем, фіктивне
банкрутство або доведення до банкрутства. В результаті цього держава
недоодержує до бюджету сотні мільйонів гривень. Але викриття цих
зловживань, як показують результати прокурорських перевірок, досить
слабке.

?yy]„

???

„

yyyy]„

„

yyyy]„

??????¤

?? ?

?м??¤

???

??????¤

????¤

??????¤

????¤

??¤

yyyy^„¦”gd?&¤

????¤

??????¤

?”??¤

??????¤

„

??????¤

??¤

??????¤

????????¤

??????¤

??¤

‚

„

?5??¤

??????¤

??¤

????¤

??????¤

??¤

????¤

??¤

????????¤

????¤

??¤

????¤

??????¤

??¤

??????¤

????¤

gd?&¤

??????¤

??????????¤

??¤

b a f

????¤

????????¤

??????¤

????¤

??????????¤?:

(

????¤

gd?¤

??????¤

????¤

??????¤

????¤

??????¤

gd?&¤

??&?

????¤

??¤

’

‚

’

(l%

¬’

??&?

??????????¤?,0

¦5

’=

????¤

????????¤?F5

¤5

¦5

¤6

“8

-9

’=

-C

-E

¦E

h` +(?

??????????¤?ZH

¦I

[ &? ? ? ? ? ? ? ? ??????????¤?? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? /? ? ? ? ? ? ? ? ????¤?Oj ‚k Fl 8m @m ‚m Lp q Vr ??&? ??&? ??????????¤??q thq Tr Vr Ir Rs Oes ^t at aet Oev ^w ew jx aex ny oy z z { ?{ ?| ‚| 1/4 3/4 Ue e e i 6? J? L? A? t‚ v‚ i‚ |? „ ‚„ … †† ‡ ‡ „‡ ? 1? ? ? ? ? ? ? ? gd?&¤ @? D? H? ?? ‰ ‰ ‰ -‰ $‰ (‰ 0‰ 2‰ 8‰ ?‰ ? –? ?? ?? ? ®? ?? ¶? ‹ ‹ ‹ ‹ -‹ p‹ r‹ ‡ ?? ? ‹ -‹ r‹ U‹ ?? “ ????¤ ????????¤?r‹ O‹ U‹ ?? ?? -? ? 2‘ ?‘ 4’ ?’ ?“ “ — — — — ?? ™ ?? ?? (? ¦? ?? 1/4? 8 >!

Ae!

¦Y

h§

j§

Z©

\©

b©

d©

f©

c©

¤©

3 “

—

1/4?

j§

\©

gd?&¤ ?

????¤?¤©

r«

u«

v¬

oe¬

i®

O°

T±

¶?

*µ

,µ

&¶

0¶

“·

J·

R·

–?

*8?

?1/2

?3/4

‚E

?&??¤?N?

¦?

1/4

”1/4

1/2

~1/2

‚1/2

„1/2

?1/2

1/2

’1/2

?1/2

?3/4

„?

oeC

UeE

‚E

OeI

??¤

????????¤?OI

THI

-I

–I

†?

AEO

®O

°O

(Oe

oeU

pUe

aTH

bss

aess

ess

¤a

-a

3/4a

????????¤?Aa

¬a

*ae

?ae

¬ae

AEae

„e

‚i

¤i

1/4i

Aei

®i

–o

yyyy^„ ????¤

????????¤?Xo

”o

–o

THo

^oe

0тежів одержало в останні роки значного поширення. Так, за даними
Міністерства внутрішніх справ України, у 2000 р. порушено 3599
кримінальних справ, за даними податкової міліції, у 2001 р. — 9021, а
притягнуто до реальної відповідальності лише одиниці. У структурі
господарських злочинів цей вид злочину становить близько 14%-18%.

Кримінологічні дослідження свідчать, що мало хто з підприємців зараз не
ухиляється від сплати податків. При цьому використовується безліч
найрізноманітніших засобів. Серед них найбільш поширеними є: умисне
заниження у звітності сум фактично виплаченої заробітної плати, укриття
виручки від комерційних операцій, заниження доходу по
експортно-імпортних операціях, таємний вивіз за кордон прибутку спільних
підприємств, бартерні операції, маніпуляції з цінами на товари та
послуги, перерахування грошей на рахунки фіктивних фірм, неприкрите
ухилення від сплати податків та багато інших прийомів. Так, згідно з
експертними оцінками, лише 30% фактично виплаченої заробітної плати
проходить по бухгалтерських звітах, до 20% виручки не оприходується у
торговельних підприємствах, невідповідність цін на вивезену за кордон
продукцію становить 40-50%. Щорічно держава недоодержує близько 20 млрд
гривень від несплати податків.

Економічна злочинність за своєю природою носить майже повністю груповий
характер. Причому, якщо у більшості зарубіжних країн організована
злочинність зосереджена переважно у сферах кримінального бізнесу
(наркобізнес, ігорний, бізнес проституція, рекет, торгівля зброєю і
т.под.), то в Україні вона діє переважно у сфері легальної економіки, у
найбільш вигідних її сферах, в яких можливо швидко одержати реальні
надприбутки. Це насамперед стосується незаконного виготовлення або
контрабанди підакцизних товарів — алкогольних напоїв, тютюнових виробів,
створення фіктивних підприємств і т.ін. Протягом 2001 р. в Україні
виявлено

Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження

13,8 тис. фактів незаконного вивезення, виготовлення та реалізації
підакцизних та інших товарів, яких вилучено на суму 158 млн гривень.
Ліквідовано 948 підпільних цехів по їх виробництву, в тому числі 370 —
фальсифікованої алкогольної продукції. Припинено злочинну діяльність 4,3
тис. фіктивних підприємств та 111 конвер-таційних центрів.

Інтенсивно криміналізувався ринок брухту та відходів чорних і кольорових
металів. Діють сотні підпільних приймальних пунктів, які за безцінь
скуповують під виглядом домашнього металобрухту демонтовані і викрадені
злочинцями кабелі електрозв’язку, сотні кілометрів дроту електричних
ліній, рейки залізничних колій, промислове устаткування і деталі до
нього. Зрозуміло, що така діяльність не може бути неорганізованою. Але
реально виявляються правоохоронними органами лише декілька сотень
організованих злочинних груп у рік. 90 % заготовленого в такий спосіб
кольорового металу було відправлено за кордон, звідки як готова
продукція він і не повернувся.

На стан криміногенної ситуації в Україні істотно впливає діяльність
організованих злочинних угруповань, сформованих за етичним принципом з
числа вихідців із держав СНД. Насамперед йдеться про угруповання,
створені представниками кавказького регіону, які через корумповані
зв’язки з органами влади і управління відкривають на підставних осіб
комерційні підприємства та «відмивають» здобуті злочинним шляхом кошти,
беруть участь у приватизації, скуповують земельні ділянки і т. ін.

Зараз на території України функціонують близько 40 таких організованих
злочинних груп, які найбільш активно діють у Криму, Київській, Одеській
та Дніпропетровській областях. Слід зазначити, що серед них найбільш
організованими і соціально небезпечними є чеченські угруповання.
Ліквідація таких формувань ускладнена їх замкнутістю, а також
можливостями учасників у разі необхідності уникнути відповідальності,
переховуючись від правоохоронних органів за кордоном.

Економічна злочинність значно більшою мірою, ніж загально-кримінальна,
здатна не тільки самовідтворюватися, а й стимулювати нові форми
злочинної діяльності, в тому числі корислово-насиль-ницького характеру.
Про це свідчать постійні разбірки між злочинними угрупованнями за
перерозподіл сфер впливу, вбивства на замовлення, вчинення злочинів
терористичної спрямованості, торгівля людьми і т.д. Вона істотно впливає
на формування криміналь-

178

179

кримінологія. Особлива частина . і •>*. •”« ; ч *;-••

Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження

ного менталітету населення і є головним каталізатором усієї кримінальної
ситуації в країні.

Збитки від економічних злочинів тільки по розслідуваних по лінії служби
боротьби з економічною злочинністю кримінальних справах у 2001 р. склали
понад 5 млрд гривень, що у декілька разів перевищує збитки від усіх
інших злочинів. Що стосується географії економічної злочинності, то
найбільше злочинів (більше 1/3) вчиняються у промислово розвинутих
областях (Донецька, Дніпропетровська, Харківська, м. Київ, Одеська,
Луганська).

В українській економіці активно діє не тільки вітчизняний, а й іноземний
криміналітет як з близького, так і з далекого зарубіжжя. Економічні
труднощі України приваблюють іноземний криміналітет для легалізації
своїх доходів у найбільш важливих секторах економіки, організації
відтоку незаконних доходів в зарубіжжя. Пільговий порядок оподаткування,
реєстраційного та митного режимів активно використовується міжнародною
економічною злочинністю для незаконного ввозу і вивозу валютних коштів і
товарних цінностей, ухилення від оподаткування, вилучення одержаних
доходів та їх відмивання.

У структурі осіб, що вчинили господарські корисливі злочини, слід
відзначити приблизно рівне їх співвідношення за статтю (50,6% — жінки і
49,4% — чоловіки), що відповідає загальному співвідношенню розподілу
населення країни. Рівновага статевого співвідношення в економічній
злочинності обумовлена тим, що жінки традиційно частіше обіймають
посади, пов’язані з виконанням обліково-бухгалтерських функцій,
обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей, у торгівлі, сфері
побутового обслуговування. За даними судової статистики, динаміка
жіночої злочинності по окремих видах злочинів неухильно зростала. Так, у
1993 р. за контрабанду не було засуджено жодної жінки, у 1994 р. питома
вага жінок становила 6,7%, у 1995 р. — 12,9%, у 1996 р. — 16,2%. За
порушення правил про валютні операції у 1993-1994 pp. не було засуджено
жодної жінки, а у 1995 р. питома вага жінок склала 26,3%, у 1996 р. —
33,0%. Стосовно господарських злочинів у цілому питома вага жіночої
статі у 1993-2001 pp. складала майже половину засуджених. Отже,
починаючи з 1993 р. питома вага жінок у структурі економічної
злочинності неухильно зростала.

У віковій характеристиці відзначається зміщення до більш старших вікових
категорій порівняно із загальною злочинністю. Основну вікову групу
становлять особи старше 30 років (75%).

180

За даними кримінологічних досліджень, кожні двоє із трьох засуджених
мали середню, середню спеціальну та вищу освіту. Цей показник набагато
вищий від загальної злочинності. Певно, це обумовлено тією обставиною,
що для заняття господарською діяльністю потрібні відповідна
спеціальність і кваліфікація.

За соціальним станом згідно з даними вибіркового дослідження переважають
робітники (62,8%), службовці склали 11,2%, інші категорії — 26%. При
цьому слід відзначити, що ці показники значно відрізняються залежно від
виду злочину. Так, серед засуджених за контрабанду найбільший відсоток
склали особи, які не працювали (54,1%). Серед засуджених за порушення
правил про валютні операції непрацюючих було 49,5%.

Для господарських злочинів не характерна рецидивна злочинність, лише
5-7% осіб, за результатами вибіркового дослідження, раніше були судимі;
82,9% засуджених були притягнуті до кримінальної відповідальності лише
за один злочинний епізод; 97,8% мали позитивні характеристики за місцем
роботи і проживання. Таким чином, злочини у сфері господарської
діяльності вчиняються не закоренілими злочинцями, а, як правило,
громадянами, для яких скрутне матеріальне становище виступає
мотивостворюючим фактором злочинної поведінки у сфері економіки.

Серед розкрадачів 18,1% мали судимість, як правило, погашену. Більшість
з них (58,5%) раніше несли покарання за корисливі злочини, головним
чином розкрадання. Ці кількісні показники відповідають даним,
опублікованим у спеціальній літературі. Високий рівень рецидиву
пояснюється існуючим обмеженням щодо працевлаштування осіб, які відбули
покарання за корисливі правопорушення. Спеціальний рецидив, тобто
повторне засудження за розкрадання майна шляхом привласнення, розтрати
чи зловживання службовим становищем, становить, за нашими
спостереженнями, 30,9%.

Наведені окремими авторами соціально-демографічні характеристики осіб,
засуджених за розкрадання майна, багато в чому збігаються. Зокрема,
одностайно відмічається відносно високий відсоток жінок серед засуджених
за розглядувані посягання. Це пояснюється значною кількістю жінок серед
робітників, які обслуговують матеріальні цінності, особливо на
підприємствах легкої, харчової, м’ясної і молочної промисловості.

Порівняльно з іншими засудженими розкрадачі — люди доволі зрілого віку.
Особи старше 30 років, за нашими даними, становлять

181

“? ‘?’• ” ??”?-*•?? Кримінологія. Особлива частина «*•? «• –

55,6%, що збігається з відповідними відомостями з інших джерел.
Більшість розкрадачів належать до «зони пізньої злочинної активності».

Серед інших правопорушників розкрадачів виділяє порівняно високий рівень
освіти. В той час, як освітній рівень усіх засуджених нижче відповідного
показника для населення нашої країни, розкрадачі в цьому відношенні
характеризуються більш високими показниками.

За даними, одержаними шляхом узагальнення кримінальних справ, вищу
освіту мали 8,5% засуджених розкрадачів, середню (загальну і спеціальну)
— 66%, базову середню (8-9 класів) — 11,5%, менше 8 класів — 14%. Це
достатньо високий рівень освіти, що перевищує середній по країні. Ці
відомості в цілому відповідають даним, наведеним іншими дослідниками, а
відтак, заслуговують на довіру. Доводиться визнати, що освіта сама по
собі не гарантує високого рівня правосвідомості. За своїм освітнім
рівнем, як і багатьома іншими ознаками особистості, розкрадачі мало чим
відрізняються від більшості робітників і службовців відповідних
підприємств. Майже всі засуджені (93%) обіймали посади, які відповідали
їх загальній і спеціальній освіті.

Певний інтерес становить стаж роботи розкрадача на об’єкті, де було
вчинено злочин. Нами встановлено, що більшість засуджених за розкрадання
достатньо довго працювали на даному підприємстві і, таким чином, добре
знали свої обов’язки, а також порядок зберігання, охорони і обліку
матеріальних цінностей. По вивчених кримінальних справах безперервний
трудовий стаж засуджених був такий: менше 1 року — 15,4%, від 1 до 3
років — 24,0%, від 3 до 5 років — 9,4%, більше 5 років — 36,7%. Є
підстави припускати, що багато з засуджених розкрадачів до їх викриття
неодноразово розкрадали державне майно, але не були своєчасно викриті.

Більшість розкрадачів (76%) мали сім’ю, були одружені. Сім’я не без
підстав розглядається багатьма кримінологами як важливий фактор. Однак
щодо розглянутих видів крадіжок державного майна попереджувальна роль
сім’ї виявляється по меншій мірі недостатньо ефективною. Відбувається це
за багатьох причин, однією з яких є те, що члени сім’ї розкрадача, як
правило, користуються викраденими грошовими коштами і
товарно-матеріальними цінностями.

Сімейні стосунки в розкрадачів виявляються більш міцними, ніж в інших
злочинців, засуджених до позбавлення волі. Майже всі

182

Розділ XI. Економічна їлочимність ти її попередження

вони, за даними анкетування, болісно сприймають розлуку з сім’єю і
показали на дану сторону покарання як найбільш тяжку, багато з них
занепокоєні погіршенням матеріального становища сім’ї, що сталося
внаслідок засудження їх до позбавлення волі, більшість опитуваних
вважають, що під час відбування покарання стосунки і сім’ями залишаються
нормальними. Але у деяких під час перебування в місцях позбавлення волі
сім’ї розпалися, а частина — не змогла визначитися у своїх сімейних
стосунках. Розкрадачі приблизно в 5 разів частіше, ніж інші засуджені,
зберігають свої сім’ї.

§ 3. Фактори, що детермінують економічну злочинність

Економічно-господарська діяльність безпосередньо обумовлюється
економічною політикою держави. Зазначена політика в Україні в останнє
десятиріччя характеризується низкою негативних обставин, а саме: обраний
шлях ринкових перетворень здійснювався непослідовно, стихійно,
супроводжався прийняттям необмірко-ваних і поспішних рішень; в умовах
корінної перебудови соціально-економічної структури, що діяла раніше, не
було забезпечено належного контролю за розвитком економічної ситуації з
боку державних розпорядчо-управлінських структур;
соціально-психологічний менталітет населення не був підготовлений до
корінних реформ у сфері економіки. Більш того, як свідчить світова
практика, ринкові економічні відносини первісно запрограмовані на
економічну нерівність, безробіття, одержання прибутку будь-якою ціною і
у як можливо більших розмірах, недобросовісну конкуренцію та інші
небажані прояви.

Все це породило достатньо гострі соціальні суперечності, які слід
розглядати як фактори, що детермінують економічну злочинність. До них
належать соціально-економічні, організаційно-управлінські,
соціально-психологічні, правові фактори та фактори, пов’язані з
ефективністю діяльності правоохоронних органів, і технологічні умови.

Соціально-економічні фактори, що детермінують економічну злочинність, є
найголовнішими, бо вони забезпечують необхідні умови для життєдіяльності
всього суспільства в цілому і кожної окремої особи.

Загальна економічна криза, що в свій час охопила Україну,
характеризувалася спадом виробництва, розбалансованістю еконо-

183

шмшшшш

Кримінологія. Особлива частина

міки, падінням життєвого рівня населення, інфляцією і гіперінфляцією,
зниженням продуктивності праці і т. ін. Вона остаточно загострила
крим;чальну ситуацію в країні, створивши ідеальні умови для розквіту
економічної злочинності.

ВВП у цілому за роки економічної кризи 1990-1999 pp. скоротився в 2,5
рази, грошові доходи населення — у 3,7 рази. Порівняно з іншими країнами
СНД тривалий час спостерігалося найбільше зниження цих показників.
Відмічалися також найбільші темпи спаду обсягів виробництва промислової
продукції і товарів народного споживання.

Посилення боргової залежності України ставить під загрозу її економічну
безпеку. На 1 січня 2000 р. державний борг України становив 12 млрд
доларів США. З 1991 р. українське суспільство втратило 60% свого
економічного потенціалу. Всі ці прогалини у діяльності офіційної
економіки заповнює тіньова кримінальна економічна діяльність, яка зараз
за обсягом зрівнялася з легальною економікою.

Недоліки в регулюванні кредитно-фінансових відносин приводять до
масового вивозу товарів за кордон, крадіжок валютних коштів. Підприємці
йдуть на бартерні операції і залишають зароблені кошти на рахунках
іноземних банків. Шахрайство в комерційних банках, акціонерних,
трастових, інвестиційних, холдінгових, страхових компаніях стало
закономірним результатом недоліків у прийнятті державою багатьох
економічних рішень.

Кримінологічне значення мають і спроби створити конкурентоспроможну
альтернативну економіку, зосереджену головним чином у торговельній і
посередницькій діяльності. У цій сфері зараз діють понад 80%
зареєстрованих підприємницьких структур. Підприємницькій сектор,
орієнтований на торговельно-посередницьку діяльність, перетворився на
могутню надбудову над виробничою економікою, державним сектором, швидко
і з успіхом ліквідував виробничу промислову економіку, наживши при цьому
велетенські капітали. До тих пір, доки не будуть вжиті заходи щодо
стимулювання промислової сфери, зберігатиметься і поглиблюватиметься
тенденція до криміналізації економіки.

Безрозсудне усунення держави від регулювання економічним процесом,
розрив економічних зв’язків з країнами СНД, лібералізація цін,
різноманітні маніпуляції з грошовим обігом, процентними ставками на
кредити, ставками оподаткування, надання різно-

184

швтвчат Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження чттттшттт

манітних пільг суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності зробили
економіку некерованою і створили підґрунтя для обвального зростання
економічної злочинності.

Порушення системи грошового обігу в країні, фіскальна, кредитна,
податкова системи і система ціноутворення, спрямовані на залатування
дірок економіки, що розвалилася, не тільки не врятували становища, а й
ще більше посилили його, створивши найбільш оптимальні умови для
криміналізації усіх сфер суспільних відносин. У результаті цього
бурхливо зростали всі види корисливих злочинних посягань, особливо
злочини у сфері економічної діяльності, які не були характерними для
командно-адміністративної системи: контрабанда, вивіз неліцензованої
сировини, рідкоземель-них металів, маніпуляції з ціноутворенням,
шахрайство з грошовими ресурсами, заняття забороненими видами промислів,
організація фіктивних підприємств, кредитні операції по фальшивих авізо,
корисливі вбивства, вбивства на замовлення тощо.

Дефекти у системі ціноутворення породили хвилю комерційної спекуляції,
особливо у перші роки реформ, коли товари одержувалися у державному
підприємстві за державними цінами, а потім перепродавалися, іноді по
декілька разів, за комерційними цінами. Підприємства-монополісти досить
швидко зорієнтувалися у ситуації, перестали нарощувати виробництво і
підвищували ціни для одержання надприбутків.

Високі банківські кредитні ставки і ставки оподаткування довершили
картину економічного краху виробництва, а відсутність стабільного
грошового обігу і твердої грошової одиниці зробили цей крах
безповоротнім. Значною мірою зростання негативних тенденцій у
кримінальній ситуації в країні стимулювало порушення системи контролю за
економічною діяльністю, яка діяла раніше. Часткове зниження ефективності
роботи спеціалізованого ревізійного апарату, а потім і його повна
ліквідація створили безмежне поле для різноманітних фінансових
махінацій. Контрольно-ревізійний апарат адміністративно-командної
системи не був використаний при проведенні реформування економіки.

Згортання системи контролю за розвитком економічних процесів при
збереженні і зростанні факторів, що обумовлюють економічну злочинність,
породило вакуум суспільного контролю і байдужість населення до
розкрадання країни у сфері економічної діяльності. В результаті цього
держава позбавила себе одного з

185

Кримінологія. Особлива чистина

найважливіших важелів управління процесами економічних перетворень, а
нової системи створено не було.

Невідповідність ідеї вільного підприємства адекватним заходам
соціального контролю і відповідальності породжує у суб’єктів
підприємницької діяльності впевненість у вседозволеності, провокує на
антисоціальні засоби вирішення економічних проблем.

Організаційно-у правлінські фактори. До організаційно-уирав-лінських
факторів ми відносимо всі ті суперечності, що склалися на сучасному
етапі в управлінні економікою з боку державних структур.

Відповідні державні органи, зіткнувшись з наростаючими економічними
проблемами, вирішили провести лише косметичну перебудову структури
управління економікою з використанням звичних методів
адміністративно-командного регулювання без рішучого переходу до ринкових
важелів. Зволікання в цьому плані дало однозначний результат: багато з
проблем економіки не було вирішено, економічні болячки радянського
періоду були загнані ще глибше, і ситуація в економіці стала
катастрофічною, а головний результат діяльності у сфері управління
економікою за останні роки — це значна втрата контролю над динамікою
соціально-економічних процесів в Україні і відірваність від існуючих
реалій в економічному житті. Економіка була доведена до такого стану, що
вона практично стала некерованою. Інфляція, дефіцит державного бюджету,
обвальне зростання цін — у цьому повинна вся система управління
економікою.

Фактично безконтрольно діють керівники і службові особи управлінських і
господарських структур, в розпорядженні яких знаходяться державне майно,
сировина, трудові, матеріальні та фінансові ресурси, готова продукція,
що вільно реалізується ними через різноманітні комерційні структури.
Феодально-бюрократичний статус керівника державного сектору економіки
призводить до створення корумпованих кланів, де корпоративні інтереси
переважають над інтересами держави. Без хабара чиновнику економіка зараз
не розвивається. Все це підриває віру населення в законність, довіру до
діяльності органів влади, управління як в центрі, так і на місцях,
породжує стійкий правовий нігілізм, який є основним криміногенним
фактором сьогодення.

Держава, офіційно проголосивши про ліквідацію адміністративно-командної
системи управління економікою і взявши курс на будівництво ринкової
економіки, її будівництво доручила тій же адміністративно-командній
системі, яка швидко пристосувала її до своїх потреб. Послабивши державне
керівництво економічними процес*

186

Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження

ми і не створивши нової системи управління, держава віддала економіку на
пограбування кримінально-комерційним структурам.

Зараз ніхто не заперечує необхідності державного регулювання економікою.
Історичний досвід підтверджує, що коли держава не втручається в
економічне життя, це призводить до негативних наслідків, криз,
безробіття, соціальних і політичних заворушень, як це було в Європі
наприкінці XIX та на початку XX століть, коли держава майже не
втручалась в економічне життя, переклавши його регулювання на ринкові
механізми. Це показує і наш сучасний досвід. Але негативні наслідки
породжує і тотальне державне регулювання економікою у вигляді
недовиробництва, обвального дефіциту, інфляції тощо, про що свідчить
державне керівництво економікою за радянських часів. Тому тут необхідний
зважений компроміс.

Соціально-психологічні фактори. Відомо, що інтенсивність дії
криміногенних факторів значною мірою залежить від емоційного і
психологічного стану людини, рівня її матеріальної забезпеченості, рівня
правосвідомості. Будь-яке потурання, нехтування правами та інтересами
населення, особливо в економічній сфері, викликає моментальну відповідну
реакцію, що нерідко виражається в протиправних діях. Економіко-правова
свідомість — основний регулятор поведінки людини в суспільстві, і її
формування відбувається в конкретно-історичній ситуації. Тому не можна
недооцінювати і негативного впливу на психологічний стан суспільства, і
тим самим на криміногенну ситуацію економічної кризи, політичної
нестабільності, різного роду конфліктів у суспільстві. Вони, з одного
боку, можуть привести до соціального песимізму, апатії, політичної
агресії, а з іншого — до задоволення життєвих потреб за типом західного
зразка: нажива будь-якою ціною, в тому числі й кримінальним шляхом. До
того ж , засоби масової інформації всіляко сприяють формуванню таких
установок у суспільній свідомості.

Таким чином, формування економіко-правової свідомості людини слід шукати
у дисфункціях соціально-економічної сфери, життєдіяльності соціальних
груп і окремих індивідів. І в цьому зв’язку кримінологічно значущими
наслідками виступають: різниця у матеріальному забезпеченні людей,
особливості життєдіяльності окремих груп населення, вплив засобів
масової інформації і негативних сторін соціально-економічних
суперечностей суспільства.

Правові фактори. Недоліки законодавчого регулювання політичних та
економічних реформ в Україні викликали парадоксальну си-

187

Кримінологія. Особлива частина

Роздиі XI. Економічна злочинність та ії попередження

туацію, при якій законодавча база замість того, щоб створювати надійне
правове поле і забезпечувати додержання режиму законності у сфері
економічних відносин, стала одним із факторів, що дестабілізують цей
процес. Закони, підзаконні нормативні акти, які приймалися в перші роки
незалежності України і були спрямовані на регулювання нових економічних
відносин, мали декларативний, абстрактний характер і не ставили надійних
перепон на шляху зростання економічних злочинів. Суперечливість,
внутрішня незлагодженість, безсистемність, прогалинність,
невідпрацьованість механізму їх реалізації — найбільш характерні риси
законодавства перехідного періоду. Всі ці негативні фактори сприяли
зростанню правового нігілізму суб’єктів підприємницької діяльності і
окремих громадян. 63% опитаних нами громадян назвали ці обставини однією
із причин правопорушень і злочинів у сфері економічної діяльності.

Отже, законодавча практика не відпрацювала надійного механізму переводу
вимог об’єктивних економічних законів у чіткі рамки юридичних і стала
одним із криміногенних факторів детермінації злочинів у сфері економіки.

Фактори, пов’язані з ефективністю діяльності правоохоронних органів.
Важливою ланкою в системі контролю за генезою економічної злочинності є
діяльність правоохоронних органів. Статистичні дані, дані вибіркових
кримінологічних досліджень свідчать про істотні недоліки в організації
ефективної системи протидії економічній злочинності. При загальній
тенденції до зростання кількості злочинів економічної спрямованості
кількість засуджених за контрабанду, спекуляцію, обдурювання покупців,
крадіжки державного або колективного майна шляхом привласнення,
розтрати, зловживання службовим становищем, порушення правил торгівлі з
року в рік зменшується. Із 33 кримінально-правових норм, які передбачали
відповідальність за господарські злочини згідно з КК України 1960 р., за
даними нашого дослідження, правоохоронні органи не приділяли уваги 20 із
них (тобто 66%). Значна кількість порушених правоохоронними органами
кримінальних справ не доходить до судового розгляду, близько 50%
припиняються на стадії попереднього слідства. Найбільшу кількість
розглянутих судами справ становлять злочини, передбачені ст. ст. 154,
155, 1556 КК України 1960 р. їх сукупна питома вага у 1996 р. склала
71,2%, Велику кількість злочинів економічної спрямованості було виявлено
в торговельній сфері (55,9%).

188

Слід відзначити і лібералізацію судової репресії при призначенні
покарання за ці злочини. Найбільш поширеним видом покарань був штраф
(51,4%), до 50% осіб покарання призначалося нижче від нижчої межі.
Значно рідше, ніж в минулі роки, застосовується і додаткове покарання у
вигляді конфіскації майна і позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю. Такий підхід правоохоронних органів до
боротьби з економічною злочинністю породжує у суспільстві недовіру до
правоохоронної системи. Послабшав і прокурорський нагляд за станом
законності у сфері підприємницької діяльності і діяльності
правоохоронних органів по виявленню, припиненню і розслідуванню
кримінальних справ про економічні злочини.

В цілому ж можна констатувати, що правоохоронні органи ні в кадровому,
ні в організаційному, ні в технічному забезпеченні не були готові до
такого зростання економічної злочинності.

Технологічні умови. Негативними обставинами, якими користуються
злочинці, є недоліки в організації і технології виробництва і технології
виробничого процесу; упущення в обліку і русі матеріальних цінностей;
недоліки планування постачання і технічної забезпеченості виробництва
сировиною і матеріалами; застосування завищених норм природних збитків;
неконтрольовані норми видатків сировини і матеріалів; неврегульованість
використання.бря.-кованої продукції тощо. Такі обставини включають до
себе передусім використання недосконалості правил єдиного обліку на
різних стадіях виробництва. За нашими спостереженнями, в 30% випадків ця
обставина використовувалась злочинцями при вчиненні розкрадань, особливо
групових. Створюючи надлишки сировини, злочинці або викрадають її, або
виготовляють із неї невраховану продукцію, яку потім реалізують. Більш
того, такою недосконалістю користуються й ті розкрадачі, які мають
доступ до сировини у зв’язку з виконанням будь-яких робіт (експедитори,
слюсарі-наладчики, водії автомашин та ін.). За одержаними нами даними,
44% розкрадачів вчиняли розкрадання, використовуючи цю можливість.
Знаючи, що продукція або сировина не на обліку, а точних норм розходу
немає, злочинці безкарно вчиняють розкрадання.

§ 4. Попередження економічної злочинності

Згідно з законодавством України до системи державних органів, які беруть
участь у боротьбі з економічною злочинністю, входять:

189

Кримінологія. Особлива частина

1) спеціальні державні органи, які в межах покладених на них повноважень
безпосередньо здійснюють боротьбу з економічною злочинністю;

2)державні органи, які беруть участь або здійснюють певні функції в
боротьбі з економічною злочинністю в межах виконання покладених на них
інших основних функцій.

До спеціальних державних органів, які безпосередньо здійснюють боротьбу
з економічною злочинністю, належать:

спеціальні державні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України:

– Державна служба боротьби з економічною злочинністю;

спеціальні державні підрозділи Служби безпеки України:

– Управління з контррозвідувального захисту економіки держа

ви;

спеціальні державні підрозділи Державної податкової адміністрації
України.

У разі необхідності Верховною Радою України на постійній або тимчасовій
основі можуть бути створені й інші спеціальні органи для боротьби з
економічною злочинністю.

До державних органів, які беруть участь або здійснюють певні функції в
боротьбі з економічною злочинністю, в межах виконання покладених на них
інших основних функцій належать:

Координаційний комітет по боротьбі з організованою злочинністю і
корупцією при Президентові України;

органи внутрішніх справ і Служби безпеки України (крім спеціальних
підрозділів);

органи прокуратури України;

органи і установи виконання покарань;

митні органи і підрозділи Прикордонних військ України;

органи Державної податкової адміністрації України (крім спеціальних
підрозділів);

державні органи контрольно-ревізійної служби, включаючи й відомчі
ревізійні підрозділи державних органів виконавчої влади;

органи, що входять до структури Антимонопольного комітету та
Національного банку України, а також інші кредитно-фінансові установи;

органи, що входять до структури Фонду державного майна, Національного
депозитарію та Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку;

190

Розділ XI. Економічна юочітмість та її попередження

– відповідні органи і установи, що входять до структури Мі

ністерства фінансів України, Міністерства економіки та з питань

європейської інтеграції України, Міністерства закордонних справ

України, Міністерства аграрної політики України, Державного ко

мітету по статистиці України та деяких інших центральних та місце

вих органів виконавчої влади.

Основні напрямки профілактики економічної злочинності визначені у
Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001 — 2005 роки
(розділ 5) від 25 грудня 2000 р., в рішеннях Координаційного комітету по
боротьбі з організованою злочинністю і корупцією при Президентові
України від 9 жовтня 2000 р. № 8 «Про стан виконання законів України та
указів Президента України щодо подальшого посилення боротьби з корупцією
та організованою злочинністю у сфері економічних відносин», від 21
грудня 2001 р. № 16 «Про стан роботи правоохоронних органів з питань
боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом», указах
Президента України від 19 липня 2001 р. № 532 «Про додаткові заходи щодо
боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом», від 19
лютого 2002 р. № 143 «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку,
охорони прав і свобод громадян».

Відповідно до цих нормативно-правових актів основними напрямами боротьби
з економічною злочинністю є:

створення правової основи, організаційних, матеріально-технічних та
інших умов для ефективної боротьби з економічною злочинністю, насамперед
за рахунок надійного захисту використання бюджетних коштів усіх рівнів;

вжиття заходів, спрямованих на забезпечення діяльності суб’єктів
підприємницької діяльності як резидентів, так і нерезидентів України
відповідно до норм чинного законодавства України;

протидія легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, та запобігання
використанню суб’єктів підприємницької діяльності для реалізації
злочинних намірів у різних сферах економічних відносин, організація
міжнародного співробітництва у цій сфері;

виявлення та усунення або нейтралізація негативних процесів і явищ, що
породжують економічну злочинність чи їй сприяють, в першу чергу за
рахунок внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення норм чинного
законодавства в економічній сфері;

запобігання «тінізації» економіки України, яка завдає шкоди людині,
суспільству та державі;

191

Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження

Кримінологія. Особлива частина

викриття нових схем і форм вчинення економічних злочинів та запобігання
їх подальшому розвитку;

використання всього комплексу оперативно-розшукових заходів та
здійснення оперативного обслуговування суб’єктів господарювання
незалежно від форми їх власності;

аналіз та відстеження криміногенних процесів у економічній сфері держави
та підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів з питань боротьби зі
злочинністю в цій сфері для органів виконавчої влади;

здійснення дослідної перевірки матеріалів щодо фактів порушення чинного
законодавства в економічній сфері, виявлення ознак вчинення економічних
злочинів з подальшим проведенням по них досудового розслідування
кримінальних справ з притягненням винних до відповідальності;

вжиття заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування шкоди державі,
а також фізичним та юридичним особам;

викриття фактів встановлення корумпованих зв’язків з державними
службовцями, а також службовими особами усіх рівнів, через втягнення їх
у злочинну діяльність;

виявлення та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що
займаються підробкою грошей, інших цінних паперів, білетів державних
лотерей, а також інших засобів розрахунку та проведення профілактичної
роботи серед цих осіб;

виявлення та попередження злочинів, пов’язаних з порушенням прав
інтелектуальної власності, авторських прав, а також різних злочинів з
використанням сучасних інформаційних технологій;

створення інформаційно-аналітичних систем кримінологічного характеру;

матеріальне і моральне заохочення громадян, які надають допомогу в
боротьбі з економічною злочинністю;

здійснення заходів щодо добору, розстановки, професійної підготовки та
перепідготовки кадрів для спеціальних державних органів, що здійснюють
боротьбу з економічною злочинністю;

проведення серед населення роботи щодо роз’яснення норм чинного
законодавства в економічній сфері з метою попередження фактів вчинення
економічних злочинів;

висвітлення в засобах масової інформації стану боротьби зі злочинністю в
різних галузях економіки.

Попередження злочинності у сфері економічної діяльності стосується перш
за все вирішення проблем реалізації економічної по-

літики держави, її стратегічних напрямів і тактичних заходів. Як один із
найбільш важливих напрямів соціального управління ця діяльність,
зокрема, потребує здійснення заходів, спрямованих на нейтралізацію,
зниження, запобігання, припинення злочинів у сфері економічної
діяльності.

З урахуванням цих обставин найважливіше значення для попередження цього
виду злочинної поведінки мають заходи загально-соціального попередження.
Вони повинні бути спрямовані на чітке визначення функцій держави в
регулюванні економічних відносин, формування її економіко-правової
політики, розподіл повноважень між центральними і місцевими органами в
регулюванні економічних процесів, створення відповідних умов для
належної правової поведінки суб’єктів економічної діяльності,
забезпечення рівного правового захисту державного і недержавного
секторів економіки, створення такої ринкової інфраструктури, яка б
забезпечувала рівні можливості для реалізації творчого потенціалу різних
суб’єктів підприємницької діяльності, налагодження демократичних
принципів контролю за діяльністю підприємницьких структур.

Що стосується системної характеристики запобіжних
спеціально-кримінологічних заходів попередження економічної злочинності,
то вона передбачає реалізацію такого комплексу заходів: політичних,
економічних, організаційних, технічних, правових, виховних.

Політичні заходи мають бути спрямовані на чітке визначення пріоритетів
щодо захисту економічних інтересів держави, окремих соціальних груп і
громадян. З огляду на те, що економічна діяльність громадян є основою
економічного існування держави, пріоритет економічної політики повинен
бути спрямований на створення відповідних умов для реалізації трудового
потенціалу громадян і відповідного їх винагородження. Принципи
економічної політики мають бути узгоджені з Конституцією України і
відповідати їй.

Економічна політика держави, спрямована проти людини, нічого іншого не
може породити, крім протистояння державі в усіх напрямах її діяльності.
Тільки наявність реальної, а не декларативної, політичної волі владних
структур держави для реалізації послідовних і дійових економічних
законів, стратегій і програм — це зараз найголовніше. Без твердої
політичної волі всі заяви і заклики про наміри посилити боротьбу зі
злочинністю лишаються риторичними.

Сутність поняття «політична воля» не може виражатися у намірах тільки
репресивного характеру, а лежить у площині створення

193

7 Кримінологія

192

Кримінологія. Особ/шва частина

такого правового поля для економічної діяльності, яке б надавала
реальних можливостей законослухняної поведінки у сфері економічних
відносин, робило б абсолютно недоцільним вчинення таких злочинів. Це
можливо лише через створення відповідних економічних стимулів для всіх
суб’єктів економічної діяльності і встановлення жорсткої
відповідальності за протиправну поведінку.

Економічні заходи невідривні від політичних і обумовлюють їх. У
загальній концепції боротьби з економічною злочинністю в умовах переходу
до ринкових відносин вони відтворюють економічну політику держави.
Державні програми з окремих напрямків економічної політики повинні
створювати необхідні умови для реалізації творчих можливостей громадян
України у сфері підприємницької діяльності. Але, на жаль, ні реформи, ні
програми розвитку підприємницької діяльності, ні програми приватизації,
ні реформи банківської системи поки що не створюють належних умов для
доброчесної діяльності у сфері підприємництва.

Першочергове значення у структурі економічних заходів мають

розробки:

Загальної концепції боротьби з економічною злочинністю в Україні, яка б
чітко визначила завдання, цілі реформування економіки України та
фінансові можливості цього процесу;

спеціальних програм з окремих напрямків державної політики щодо різних
галузей народного господарства;

програм розвитку підприємницького сектору;

програм обмеження монопольної діяльності;

реформи банківської системи і системи оподаткування;

впорядкування торговельно-посередницької діяльності;

впорядкування діяльності місцевих органів влади і управління щодо
регулювання підприємницької діяльності на місцях.

Розробка Концепції боротьби зі злочинністю у сфері економіки, без
сумніву, має пріоритетне значення перед усіма іншими. Сьогодні такої
Концепції в Україні немає. Окремі фрагментарні положення, які містяться
в Комплексній програмі профілактики злочинності в Україні на 2001-2005
роки, не в змозі виправити становище в цій сфері і не містять докладного
викладення всіх напрямів цієї боротьби, адже стан боротьби з економічною
злочинністю обумовлює і стан боротьби з усіма іншими видами злочинів.
Вона повинна стати програмно-зобов’язуючим, нормативно-правовим актом,
настановам якого мають відповідати всі інші нормативно-правові

Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження

акти, а також містити у собі конкретні заходи протидії економічній
злочинності.

Важливе значення у групі запобіжних економічних заходів має гарантоване
державою невтручання в безпосередню оперативно-господарську діяльність
різних контролюючих органів без належних для цього підстав. Якщо ж таке
втручання без підстави здійснилося, то відповідні державні органи
повинні відшкодувати завдані збитки.

В умовах розширення сфери фінансових зловживань, різного роду
правопорушень у кредитно-банківській системі, ухилень від сплати
податків особливого значення набувають заходи, спрямовані на
вдосконалення фінансового і податкового законодавства, реалізацію
жорсткої податкової політики, вдосконалення всієї фіскальної системи з
тим, щоб її діяльність сприяла підвищенню ефективності суспільного
виробництва, а не його занепаду.

Для попередження міжнародної економічної злочинності важливе значення
має поєднання зусиль України та інших держав у боротьбі з економічною
злочинністю міжнародного масштабу, використання у цій діяльності
можливостей міжнародного співробітництва, досвіду безпосередньої
правоохоронної діяльності, спрямованої на викриття, розслідування і
судовий розгляд справ про економічні злочини, вчинені міжнародними
злочинними угрупованнями. Для нашої країни з її прозорими кордонами ця
проблема набуває додаткової актуальності у зв’язку з економічними
відносинами між країнами СНД. Особливість правового статусу цієї
структури потребує створення відповідних координуючих органів,
інформаційного обліку, проведення спільних заходів, а також укладення
відповідних угод по боротьбі з економічною злочинністю.

Надійне наукове забезпечення боротьби зі злочинністю у сфері економіки
передбачає налагодження системи фундаментальних і прикладних досліджень
з проблем запобігання і протидії цьому роду злочинності, розроблення
сучасних наукових методик з цих питань, раціональне впровадження
результатів цих досліджень і методик у практику боротьби з нею, а також
науковий аналіз здійснюваних заходів та прогнозування їх результатів.

Усі фактори, що обумовлюють існування і прояви економічної злочинності,
достатньо відомі кримінологічній науці. Однак рівень пізнання цих
факторів тільки за допомогою переважно статистичного аналізу в сучасних
умовах мало що дає практиці боротьби з цим явищем. Тому зараз необхідна
розробка відповідних комп’ю-

194

195

Кримінологія. Особлива частина

терних технологій аналізу їх взаємодії на основі математичного
моделювання криміногенних процесів, впровадження кримінологічної
експертизи нормативно-правових актів.

Організаційні заходи попередження економічних злочинів спрямовані на
вдосконалення діяльності управлінського персоналу на засадах
раціональної економічної діяльності, підвищення ефективності діяльності
контрольно-ревізійних органів, удосконалення систем обліку і звітності.
Сюди ж входять заходи з підбору і професійної підготовки кадрів для
господарювання, кредитно-банківської системи, органів податкової
інспекції для роботи в органах боротьби з економічною злочинністю.

Вивчення кримінальних справ про господарські злочини показало, що
професійна підготовка слідчих і працівників дізнання з цієї категорії
справ є вкрай низькою. Тому необхідні розробка і впровадження методики
професійного відбору фахівців для роботи у зазначених органах,
організація постійного навчання з основ бухгалтерського обліку, вивчення
законодавства про підприємницьку діяльність, створення необхідних умов
та гарантій для нормальної службової діяльності. Цілям профілактики
мають слугувати і заходи щодо вдосконалення методів обліку і контролю за
рухом товарно-матеріальних цінностей, які б відповідали світовим
стандартам ведення господарського обліку і давали б змогу проаналізувати
та вивчити по кожній галузі господарства, на кожному етапі провадження
дії, операції, рішення, при здійсненні яких можливе вчинення економічних
злочинів, розробити певні умови та процедури, що включали б такі факти,
детально регламентували правила та стандарти прийняття розпорядчих,
дозвільних, управлінських рішень, видання ліцензій, вирішення інших
питань управління економікою.

Інформаційно-аналітичне забезпечення боротьби з економічною злочинністю
також є необхідною умовою підвищення ефективності діяльності
правоохоронних органів у названій сфері. Це передбачає створення системи
інформування про стан, динаміку, структуру економічних злочинів в
Україні, необхідної і достатньої для ефективної діяльності суб’єктів
профілактики і прийняття відповідних управлінських рішень щодо
запобігання цим злочинам.

Зазначені заходи включають: створення узгодженої системи показників, що
відображають реальний стан боротьби зі злочинністю в економічній сфері в
Україні; створення єдиної Міжвідомчої системи інформування про такі
злочини, причини та умови їх вчи-

Розділ XI. Економічна ночиннісінь та и понсреОмсення

нення; створення банку нормативної, управлінської, аналітичної,
науково-методичної, довідкової та іншої інформації, в тому числі із
іноземних джерел; налагодження системи користування цією інформацією
зацікавленими відомствами і науковцями; розробку методичних рекомендацій
щодо використання методів статистичного аналізу динаміки окремих видів
економічних злочинів, методик організації статистичних спостережень за
збитками від економічних злочинів. Необхідно створити надійний механізм
збирання і використання відповідних даних не тільки на національному, а
й на регіональному рівнях.

Технічні заходи попередження злочинної поведінки у сфері економічної
діяльності в умовах комп’ютерного управління рухом фінансових ресурсів і
товарно-матеріальних цінностей повинні забезпечити надійну охорону,
облік, своєчасне визначення кількісних і якісних показників цього
процесу через розробку сучасних комп’ютерних систем на основі
математичного моделювання умов виробничих процесів, систем охорони
об’єктів, запровадження технічних приладів, контролюючих кількісні і
якісні показники сировини, комплектуючих елементів на кожному етапі
технологічного процесу. Надійні системи контролю повинні бути розроблені
по всій лінії технологічного процесу: постачання сировини — її оплата і
система розрахунків — виробництво — виготовлення готової продукції

транспортування вантажів — захист документації та цінних паперів, аналіз
фінансових документів — умови одержання продукції

її реалізація. До технічних заходів профілактики економічних злочинів
слід віднести також розроблення більш удосконалених засобів охорони при
транспортуванні сировини (особливо по трубопроводах), які б виключали
можливість втручання в технологічний процес, а також методів виявлення
фальсифікованих продуктів і товарів.

Але головне — це забезпечення правоохоронних і контролюючих органів
сучасними приладами і методиками виявлення правопорушень і злочинів, що
вчиняються в процесі економічної діяльності.

Правові заходи в сукупності з іншими мають істотне значення в
попередженні злочинної поведінки у сфері економіки. Особливої
актуальності вони набувають в сучасний період адміністративно-командної
зміни форм власності і побудови на цій основі ринкової економіки.
Правозабезпечувальний механізм цього процесу недостатньо відтворює і
регулює реальні економічні процеси в суспільстві і гос-

196

197

Кримінологія. Особлива частина

подарській практиці. Більш того, про що йшлося раніше, чинне
законодавство і є одним з стимулюючих її факторів.

Удосконалення чинного законодавства з урахуванням цих обставин має бути
спрямоване на:

а) забезпечення прав людини і громадянина;

б) встановлення загальнообов’язкових правил поведінки на рин

ку для всіх господарських і управлінських структур;

в) встановлення реальної системи санкцій для органів держав

ного управління, юридичних та фізичних осіб за порушення зако

нодавства щодо споживачів;

г) введення адміністративної та кримінальної відповідальності

за дії, що призводять до дестабілізації функціонування господарсь

кого механізму з боку службових осіб і завдають шкоди суспільним

інтересам;

ґ) приведення різних галузей законодавства до теперішніх потреб
суспільства;

д) законодавче впорядкування підстав для надання відповідних

пільг окремим суб’єктам підприємницької діяльності і встановлення

кримінальної відповідальності за незаконне надання таких пільг;

є) встановлення підвищеної кримінальної відповідальності за найбільш
суспільно небезпечні форми економічної поведінки, що ведуть до підриву
економічної безпеки країни;

ж) реформування законодавчого процесу шляхом скорочення

його строків, впровадження незалежної експертизи, розробки про

ектів законодавчих актів колективами юристів, економістів, психо

логів і практичних працівників;

з) удосконалення правозастосовної політики, підвищення’ефек-

тивності її діяльності з метою реалізації принципу невідворотності

покарання незалежно від політичного і соціального статусу особи.

Сукупність правових заходів повинна створити таке правове поле, при
якому будь-яке правопорушення або злочин у сфері економічної діяльності
були б своєчасно виявлені, і зробила б їх вчинення недоцільним з боку як
державних службовців, так і окремих громадян.

Виховні заходи мають важливе значення у формуванні еконо-міко-правової
свідомості людини. Ці заходи повинні забезпечити її законослухняну
поведінку в існуючій системі економічних відносин, на всіх рівнях
суспільного життя. Цей напрям є найбільш складним у системі профілактики
економічної злочинності. Це полягає в тому, що завжди існують
суперечності між потребами осо-

;, , wmtmm Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження ?

би у досягненні реалізації матеріальних благ і можливостями держави їх
забезпечити. Ці суперечності обумовлено ненадійністю і неповнотою
програм соціального захисту громадян з боку управлінського апарату і
підприємницьких структур. Тому важливе виховне значення в сучасних
умовах мають:

виховання нетерпимості у громадян до порушення їх законних прав і
інтересів з боку як державних службовців, так і підприємницьких
структур;

використання для цього різноманітних форм протесту з метою наведення у
державі елементарних форм порядку в економічному житті;

своєчасне звернення до відповідних правоохоронних і контролюючих
економічну діяльність органів про відомі факти вчинення злочинів;

активна участь у діяльності організацій по захисту прав споживачів;

виховання через засоби масової інформації стійкої громадської позиції
для захисту своїх прав, подолання стереотипів зрівняльного мислення,
сформованого в радянському суспільстві, ефективного протистояння
злочинним проявам у сфері економіки.

Проте найважливіше значення має виховання в суспільній свідомості ідеї
побудови суспільства з високоефективною економікою, здатною створити
людям надійні умови існування. І на це повинна бути спрямована
діяльність ідеологічного апарату держави і засобів масової інформації.
Ідеологічні, виховні заходи мають бути спрямовані на посилення стимулів
і мотивацій членів суспільства до створення гідних умов економічного
існування та активної протидії порушенням соціально-економічних підвалин
такого існування.

198

Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередження

§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика злочинності у місцях
позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі іноді називається «карною»
злочинністю (тобто такою, яка має місце під час відбування покарання),
іноді «пенітенціарною» злочинністю, до якої відносять сукупність
злочинів, що вчиняються в пенітенціарних установах — місцях позбавлення
волі. Але так чи інакше цей різновид злочинності характеризується такими
ознаками: специфічним місцем вчинення злочину (виправні установи, слідчі
ізолятори тимчасового утримання); своєрідним суб’єктом злочину (тільки
особа, позбавлена волі); його спрямованістю проти інших засуджених або
проти осіб адміністративного персоналу установи. Крім цього, слід
пам’ятати, що розглядувана злочинність є складовою частиною рецидивної
злочинності.

Тривалий час про злочинність осіб, які перебувають у місцях позбавлення
волі, було мало що відомо. Кількість в’язнів та злочинів, ними вчинених,
не підлягала оголошенню. Наукові дослідження були спрямовані, як
правило, на вдосконалення виправно-трудового законодавства, форм і
методів виховного впливу на засуджених. У зв’язку з цим і поняття
злочинності осіб, позбавлених волі, у спеціальній літературі майже не
вивчалось.

В Україні на цей час діють 180 установ Державного департаменту з питань
виконання покарань, в яких утримуються близько 200 тис. осіб, у тому
числі в 128 виправних установах — понад 170 тис, в 11

200

Розділ XII. Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередження ?

виховних установах — більше 3 тис. підлітків, у 32 слідчих ізоляторах —
понад 46 тис. ув’язнених та ін. Ці дані можуть істотно коливатися
залежно від певних обставин (декриміналізація, амністія та ін.). Довічне
позбавлення волі в Україні застосовано до 706 осіб.

Отже, в місцях позбавлення волі в специфічних умовах утримання і
людських стосунків перебуває значна кількість суспільно небезпечного
контингенту, що обумовлює своєрідність злочинності у сфері виправних
відносин.

У середньому щорічно в установах Департаменту з питань виконання
покарань реєструється до 500 злочинів. Найбільша кількість злочинів
реєструється у виправних колоніях суворого і посиленого режимів і
колоніях-поселеннях . При аналізі злочинності в місцях позбавлення волі
слід ураховувати значну латентність окремих видів злочинів (образа,
наклеп, побої і мордування, хуліганство, насильницьке мужолозтво) і
певне коливання їх динаміки.

Кримінально-правова структура злочинності місць позбавлення волі
характеризується відносною стабільністю. Всі їх можна підрозділити на
три групи. Основна маса злочинів припадає на таку першу групу: втеча з
місця позбавлення волі або з-під варти і злісна непокора вимогам
адміністрації виправних установ, які загалом складають більше половини
всіх учинених у місцях позбавлення волі злочинів.

Як відзначається в літературі, серед в’язнів існує своя «філософія»:
наша (засуджених) справа — тікати, якщо пощастить, а ваша (адміністрації
виправних установ) — запобігати цьому чи ловити, тобто кожний робить
свою справу. Форми і способи втечі можуть бути різні залежно від виду
виправно-трудових установ: від самовільного залишення особою, яка
відбуває покарання, місця позбавлення волі до підкопів і втеч з
використанням насильства над охороною, зброї, технічних засобів. Утечі
бувають одиночні, групові і масові під час масових безпорядків у
колоніях. Але часто підготовка до втечі та й сама втеча мають або
спрощений, або ситуативний характер і вчиняються чи то за допомогою
примітивних засобів подолання огорожі (мотузка з кішкою та ін.), чи то
шляхом використання недоліків засобів охорони. Тому динаміка показників
втечі багато в чому залежить від стану і організації охорони тієї чи
іншої установи.

Непокора адміністрації виправних установ виникає тоді, коли, на думку
в’язнів, вона порушує їх права або незаконними діями позбавляє деяких
благ. Причому ця думка може бути як обгрунто-

201

Кримінологія. Особлива частина

ваною, так і надуманою, коли лідери засуджених здійснюють спробу взяти
фактичне керівництво в колонії в свої руки. В цих випадках
необгрунтоване потурання вимогам «авторитетів» може повністю
дезорганізувати роботу виправної установи.

Другу (за кількісними показниками) групу становлять злочини, пов’язані з
незаконним обігом наркотичних або інших заборонених речовин, предметів,
зброї. Рівень даних злочинів підвищується. Але й тут треба брати до
уваги значну латентність цих злочинів. Незначне їх підвищення або
зниження говорить про випадковість показників, а не про дійсний стан
цього різновиду злочинів. Разом з тим підвищення обігу в «зоні»
наркотичних речовин може свідчити про посилення впливу кримінальної
субкультури.

Третю, хоча й меншу за кількісними показниками, але небезпечнішу за
видами, групу становлять насильницькі злочини: умисні вбивства, замах на
вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, погроза або
насильство. Слід відзначити несталу динаміку цих злочинів. Так, якщо у
1996 р. було вчинено 10 умисних вбивств, то у наступні роки їх динаміка
знижується. Коливається також рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень,
хуліганства, погроз та інших видів насильства.

За останні роки значно знизився рівень таких злочинів, як дії, що
дезорганізують роботу виправних установ, масові безпорядки, захоплення
заручників.

Окрему групу злочинів у місцях позбавлення волі становлять крадіжки,
грабежі і розбої. Частіше крадуть засуджені в інших засуджених і за це,
як правило, настає фізична розправа за традиціями злочинного світу.
Нерідко речі і продукти харчування та передачі відбираються тими, хто
займає в колонії становище лідера. Ці факти, як свідчить практика, часто
невідомі адміністрації виправних установ, а коли й стають відомими, то
на них або не реагують, або застосовують заходи дисциплінарного
характеру. Що стосується грабежів і розбоїв, то вони не поширені у
місцях позбавлення волі.

Специфічним злочином у місцях позбавлення волі, який має майже повністю
латентний характер, є насильницьке мужолозтво. Ці факти, на жаль, стали
настільки повсякденним явищем, що вже не сприймаються як злочини, а тому
дуже рідко реєструються і тільки тоді, коли цього вимагають обставини.
Дуже висока латентність злочинності в місцях позбавлення волі пов’язана
з певними недоліками в системі оцінки показників роботи виправних
установ.

202

Розділ XII. Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередзісення

За деякими кримінологічними показниками структури злочинності в місцях
позбавлення волі більшість злочинів учиняються у виправних колоніях
посиленого та суворого режимів, що пояснюється контингентом засуджених,
видами вчинених злочинів, строками покарання, наявністю кримінального
середовища тощо. Злочини вчиняються у жилих і виробничих зонах установ,
на виїзних об’єктах, найчастіше від 6 до 18 години, в робочі дні тижня.
Наприклад, за даними одного дослідження, із 525 злочинів, зареєстрованих
за один тільки рік у місцях позбавлення волі, 328 вчинено у жилих зонах
установ, 181 — у виробничих зонах, 1 — у штрафному ізоляторі, решта — на
виїзних об’єктах. У 407 випадках злочини було вчинено з 6 до 18 години;
у 90 випадках — з 18 до 23 години; у 28 випадках — з 23 до 6 години. У
робочі дні вчинено 504 злочини, у неробочі і святкові дні — 21.

Знаряддям злочинів у місцях позбавлення волі, особливо насильницьких і
корисливо-насильницьких, є: кухонні ножі, металеві пластини, «заточки»,
шнури та інші побутові або пристосовані предмети.

Що стосується динаміки злочинності в місцях позбавлення волі, то, за
офіційними даними, майже по всіх кількісно-якісних показниках вона має
тенденцію до зниження. Так, за 1997 р. (порівняно з попередніми роками)
не допущено дій, що дезорганізують роботу у виправно-трудових колоніях,
з 10 до 3 випадків зменшилась кількість умисних вбивств; з 24 до 20
випадків — умисних тяжких тілесних ушкоджень; з 126 до 112 випадків —
втеч засуджених. Факт зменшення кількості тяжких насильницьких злочинів
проти життя і здоров’я засуджених і співробітників адміністрації
установ, певно, пов’язаний, по-перше, зі змінами динаміки тяжкої
насильницької злочинності в Україні взагалі; по-друге, з протидією
злочинній субкультурі в місцях позбавлення волі; по-третє, з підвищенням
рівня профілактичної роботи зі злісними порушниками режиму в установах
виконання покарання.

Основні соціально-демографічні, кримінально-правові та моральні риси,
притаманні особам, які вчинили злочини у місцях позбавлення волі,
особливо насильницькі злочини, непокору вимогам адміністрації, втечу
з-під варти та ін., мають певні особливості. За даними деяких
досліджень, переважна більшість з них — чоловіки; за віком — до 30
років; з середньою і неповною середньою освітою; за службовим становищем
— переважно некваліфіковані робітники. Ті, хто застосовував насильство,
мали судимість за ко-

203

Кримінологія. Особлива частина :і ?

рисливі, корисливо-насильницькі злочини, хуліганство, зґвалтування;
перебували на профілактичному обліку; були порушниками режиму утримання
тощо. Наприклад, із 525 раніше наведених і вчинених у місцях позбавлення
волі злочинів у 142 випадках злочини вчинено особами, що перебували на
профілактичному обліку; в 287 випадках ці особи були порушниками режиму
утримання; в 14 випадках — розконвойованими засудженими; 20 злочинів
вчинено засудженими після вживання спиртних напоїв, 1 — у стані
наркотичного сп’яніння.

Стосовно моральних рис можна зауважити, що більшість засуджених мають
обмежений світогляд і відповідну до нього примітивну структуру потреб.
Найбільш характерні для в’язнів своя мораль і звичаї, які підтримуються
в місцях позбавлення волі певними колами засуджених. Значна кількість їх
хворі на різноманітні соматичні і психічні захворювання (туберкульоз,
СН1Д, виразки шлунку та інші шлункові хвороби, невротичні відхилення,
алкоголізм, психічні аномалії тощо). Ці відхилення і хвороби ускладнюють
відбування покарання, заважають адекватно оцінювати конкретні життєві
ситуації, заходи виправно-трудового характеру тощо. Дослідження свідчать
про те, що емоційна нестабільність, нестійкість, нестриманість,
обмеженість можливості самовладання у криміногенних сутичках,
переважання збудження над гальмуванням, емоцій над розумом, залежність
від інших засуджених, неможливість за власним бажанням змінити оточуюче
середовище, надмірна підозрілість, песимізм, підвищена тривожність,
упертість, брутальність, негативне ставлення до праці і режиму
відбування покарання, байдужість до розвитку конфліктних стосунків,
агресія, прийняття і підтримка злочинної субкультури та схвалення
злочинів, які протидіють адміністрації, а також різний психічний стан
(стрес, фрустрація, афект, істерія) — все це руйнує особу, викликає у
неї відторгнення «офіційних» цінностей. Але є й такі засуджені, які
добре почувають себе в місцях позбавлення волі, зараховують себе до
«авторитетів», «злодіїв у законі», лідерів, «паханів» тощо.

За основними кримінологічними рисами особа потерпілого від злочинів у
місцях позбавлення волі мало чим відрізняється від особи злочинця
взагалі (це стосується, зрозуміло, самих засуджених, а не представників
адміністрації). Однак особливу групу — штучно ізольовану від інших
засуджених — утворюють так звані «опущені». До неї належать засуджені,
щодо яких було вчинено гомо-

204

Розділ XII. Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередження

сексуальне насильство або які добровільно вступили в гомосексуальні
стосунки, а також засуджені, які нехтують особистою гігієною,
дворушники, особи з жіночими рисами обличчя і тіла, взагалі слабкі за
характером і фізично нездатні протистояти погрозам і насильству.
Принизливе становище «опущених» поширюється на весь строк відбуття
покарання і навіть після виходу на волю. Адміністрація не завжди активна
в попередженні цього явища. Часто вона не в змозі виправити становище,
тому що за ним стоять злочинці, які його умисно підтримують. Це один із
елементів кримінальної субкультури, страхіття для засуджених, за
допомогою якого злочинні «авторитети» примушують інших засуджених
підкорятися їх владі, схвалювати злодійські традиції. Відчуття страху,
тривоги, погроза глуму впливають на психіку засуджених, спонукають
частину з них підтримувати нелюдські звичаї, стимулюють злочинну
поведінку.

§ 2. Криміногенні фактори злочинності у місцях позбавлення волі

Криміногенні явища, що детермінують злочинність засуджених у місцях
позбавлення волі, пов’язані з низкою факторів.

Соціально-економічні та «ідеологічні» фактори. Несприятлива
соціально-економічна і морально-психологічна обстановка в країні і
близькому зарубіжжі, болюче реформування всіх сфер життя викликають
економічну нестабільність, зміну на рівні державної політики
ідеологічних установок щодо власності, засобів виробництва, прав особи;
корисливі прагнення значної частини новоявлених бізнесменів і навіть
приватновласницький, з метою первісного накопичення капіталу, екстремизм
багатьох з них. Виникла значна група багатих людей, чиї прибутки часто
аж ніяк не законного походження. Обмеженість матеріальних ресурсів і
намір одержати доступ до них що б то не було, навіть ціною життя інших,
стають рішучою домінантою користолюбства, насильства, жорстокості. Різко
змінився склад злочинців, погіршилися їх основні кримінологічні риси. Як
зазначалось у відповідних документах МВС України, на рівень злочинності
істотно впливає криміногенний склад спецконтингенту, серед якого у
слідчих ізоляторах на 1 січня 1998 р. утримувалися 4 засуджених і 1
заарештований, які зараховують себе до «злодіїв у законі», 17
«авторитетів» злочинного середовища, 24 лідери злочинних угруповань, 118
осіб, які притягаються до

205

Кримінологія. Особлива частина

кримінальної відповідальності за бандитизм, 17 найманих вбивць, 2 465
учасників організованих злочинних угруповань, у тому числі 167
рекетирів. І вся ця маса «загартованих», найнебезпечніших, жорстоких і
лютих злочинців потрапляє в місця позбавлення волі, створюючи в них — на
довгі роки — тяжкий криміногенний клімат, провокуючи на вчинення
злочинів з боку засуджених.

До своєрідних, так би мовити, «ідеологічних» факторів, які відіграють
значну, а іноді й вирішальну роль у причинному комплексі злочинності в
місцях позбавлення волі, належать кримінальні традиції і звичаї. За
дослідженнями деяких вчених (О. Гуров, В. Бистрих, В. Анісімков та ін.),
у місцях позбавлення волі кримінальна субкультура — неписані норми
злочинного світу — регулює відносини як у цілому, так і в малих групах
засуджених. Переважна більшість в’язнів об’єднується в малі неформальні
групи за різними критеріями. При цьому засуджені не тільки підтримують
злочинні традиції, а й зацікавлені у розширенні своїх лав. Тому
живучість кримінально-злодійських традицій і звичаїв — об’єктивне явище,
обумовлене відповідною реакцією антисуспільних елементів на законні
вимоги правоохоронних органів і суспільства взагалі. Потрапляючи у
виправні установи і тюрми, засуджені підпадають під вплив професійних
злочинців, унаслідок чого багато з них засвоюють певні моделі поведінки,
включаються до груп з негативною суспільною мотивацією, налагоджують
певні зв’язки з досвідченими злочинцями, які підтримують і після
звільнення з місця позбавлення волі. Головна небезпека
кримінально-злодійських традицій на сучасному етапі полягає у постійному
впливі їх на свідомість злочинців, у зв’язку з чим йде процес
стабілізації антисуспільних установок з усіма наслідками, що випливають
з цього: посилення їх імперативності, тобто придбання кримінальною
субкультурою рис обов’язковості для багатьох категорій злочинців,
проникнення її елементів у побут людей і суспільне життя. Отже,
кримінальна субкультура, безумовно, є могутнім фактором, який породжує і
сприяє вчиненню багатьох злочинів у місцях позбавлення волі.

Соціально-правові фактори. Сутність покарання у виді позбавлення волі
полягає в ізоляції особи від суспільства, примусовому переміщенні її в
одностатеві колективи, наявності певних обмежень. Цей вид покарання
виявляється в тому, що засуджений зазнає певних втрат і страждань,
передбачених чинним кримінальним і виправно-трудовим законодавством.
Вони виражаються в обме-

206

Розділ XII. Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередження

женні життєвого простору і вільного спілкування з іншими членами
суспільства. Кара, притаманна покаранню у виді позбавлення волі,
особливо проявляється в місцях позбавлення волі, де оточуюче середовище
поглиблює фізичні і духовні страждання особи. Покарання у виді
позбавлення волі, з одного боку, нерідко виступає необхідним
«поштовхом», «каталізатором» для значної частини засуджених, який
спонукає особу до правильного сприйняття заходів виправного впливу,
самовиховання, спокутування вини, а з іншого — воно (особливо тривале і
неодноразове), на жаль, відіграє роль засобу відчуження від суспільства,
в багатьох випадках травмує особистість, руйнує соціальні, в тому числі
важливі для особи сімейні і родинні зв’язки, що викликає фрустраційні
настрої, песимістичне ставлення до життя, відчай, але в той же час
формує і живить певні негативні риси особи і випливаючі з них форми
поведінки: агресивність, примітивність потреб і способів їх задоволення,
негативне ставлення до покарання та вимог адміністрації тощо.

Примусове одностатеве скупчення на обмеженому просторі великої кількості
не кращих представників суспільства (будь то чоловіки чи жінки),
нав’язування небажаних стосунків, постійне підґрунтя для виникнення
конфліктних ситуацій, відчуття незахищеності, ворожнече середовище,
прояв стадних інстинктів, потурання примітивним бажанням, постійне
очікування образи, глуму, нападу, насильства з боку тих, хто і до арешту
вирішував свої проблеми за допомогою сили, а також наявність можливості
безкарно (що добре знають засуджені) вчинити ті чи інші форми насильства
— все це штовхає засуджених до різних за мотивами і цілями злочинів.
Насильство, таким чином, невід’ємно притаманне такій системі виконання
покарання.

Зрозуміло, що фізичні та духовні обмеження по-різному впливають на
засуджених. Це залежить насамперед від особистісних якостей людини.
Найбільш гостро втрату волі переживають засуджені віком до 30 років та
ті, які мають сім’ї і дітей. Дослідженнями встановлено, що існує тісна
залежність між рівнем переживання засудженим втрати волі і тривалістю
строків покарання: чим більш тривале покарання, тим значніші
психологічні переживання втрати волі. Це закономірно, оскільки
довготривалість строків позбавлення волі значною мірою перекреслює
життєву перспективу.

На поведінку деяких груп засуджених певним чином впливають умови режиму
відбування покарання, що може викликати протидію

207

Кримінологія. Особлива частина

їм або підвищене бажання уникнути їх шляхом конфлікту чи заподіяння собі
ушкоджень (ковтання різноманітних предметів, ламання кінцівок тощо).

Очевидно, що багато негативних наслідків позбавлення волі залежать і від
системи відбування покарання, яка далеко ще не відповідає міжнародним
актам, таким, як Загальна декларація прав людини (1948 p.), Мінімальні
стандартні правила поводження із в’язнями (1955 p.), Конвенція ООН проти
катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів
поводження і покарання (1984 p.), Європейські тюремні правила (1997 р.),
в яких проголошено, що метою поводження з ув’язненими особами є
підтримання їх здоров’я та почуття особистої гідності, а також,
наскільки це дозволяє призначений вироком строк позбавлення волі,
розвиток у них почуття відповідальності та тих здібностей, які
допоможуть їм повернутися до суспільства, жити з повагою до закону та
самостійно заробляти на своє життя після звільнення.

Між змістом переживання засудженим покарання у перший період перебування
у виправних установах та їх антисуспільною поведінкою існує певний
зв’язок. У перший період відбування покарання у засуджених частіше
виникають емоційно нестабільний стан, прагнення діяти під впливом
першого спонукання, постійне почуття тривоги, напруженість,
пригніченість, нестриманість, агресивність, підозріле ставлення до
оточуючих тощо. У літературі різних років неодноразово підкреслювалося,
що засуджені в першу третину відбування покарання з найнезначніших
приводів учиняють правопорушення, порушення режиму утримання і злочини.
Такі неадекватні реакції особливо характерні для в’язнів, які мають
дефекти психіки.

ОрганЬаційно-управлінські фактори пов’язані з широким колом недоліків і
пороків усієї системи відбування покарання у виді позбавлення волі.
Наукові дослідження і практика службових розслідувань свідчать про те,
що основними причинами і умовами вчинення злочинів засудженими є істотні
недоліки в організації режиму, нагляду та контролю за засудженими,
недоліки та вади в роботі адміністрації установ виконання покарання в
частині організації належної охорони, конвоювання, проведення обшуків,
халатне ставлення їх працівників до службових обов’язків по нагляду за
засудженими.

До зазначених факторів належать також: переповнення місць позбавлення
волі засудженими більше ліміту, що, зрозуміло, заго-

208

им Розділ XII. Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередження
шт

стрює питання їх розміщення; неукомплектованість адміністрації місць
позбавлення волі кадрами; низький рівень професіоналізму працівників
виправних установ; слабкість оперативно-розшукової і попереджувальної
діяльності відповідних підрозділів місць позбавлення волі; порушення
законності при умовно-достроковому звільненні від покарання і
переведенні до інших видів виправних установ. Усупереч інструкціям з
організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у виправних
колоніях, не вживаються належні заходи щодо надійної ізоляції
засуджених, повного перекриття каналів надходження до них заборонених
предметів, профілактики заборонених стосунків працівників установ із
засудженими. До них продовжують потрапляти заборонені предмети, канали
надходження яких у деяких випадках залишаються невідомими. Наприклад,
перевіркою лише за один рік працівниками установ виконання покарань
вилучено: грошей — більше 50 тис. гривень, наркотичних речовин — понад
20 кг, колюче-ріжучих предметів — 966 одиниць, іноземної валюти — більше
20 тис. доларів США та близько 10 млн російських карбованців. Для
доставки в установи виконання покарання заборонених предметів засуджені
нерідко залучають військовослужбовців і працівників установ. За цей же
період виявлено 314 випадків недозволених стосунків.

Технічна недосконалість охоронної сигналізації, інженерно-технічного
устаткування, систем цілодобового стеження за засудженими, відсутність
необхідної апаратури для перевірки посилок і передач, догляду
автотранспорту, поїздів — усе це також сприяє правопорушенням і вчиненню
злочинів засудженими.

Взаємозв’язок і взаємодія цих та інших факторів породжують пенітенціарну
злочинність.

§ 3. Попередження злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі хоча й специфічна, але ж частина
всієї злочинності. Тому її попередження також повинно здійснюватись на
двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному.

В літературі цілком справедливо відзначається, що виправні установи
повинні повертати суспільству повноцінну особу, а не остаточно калічити
її. Тим більше, що відповідно до ст. З Конституції України діяльність
держави, її органів і посадових осіб повин-

209

-* Кримінологія. Особлива частіша ………..

на утверджувати і забезпечувати права і свободи людини, їх гарантувати.

Що стосується спеціально-кримінологічного попередження злочинності в
місцях позбавлення волі, то його напрями і заходи досить різноманітні і
мають як загальний, так і конкретний, цілеспрямований характер і
спираються на багатий вітчизняний і світовий досвід.

Кримінологічна профілактика. Цей напрям попередження злочинності в
місцях позбавлення волі включає заходи щодо втручання в кризові
ситуації, зменшення практичних можливостей вчинення злочинів, боротьби з
кримінальною субкультурою, а також залучення громадськості до
попереджувальної роботи і надання допомоги жертвам злочинів.

Відомо, що втручання в кризові ситуації як комплекс різноманітних
заходів щодо стримання злочинних проявів припускає нейтралізацію і
розв’язання міжособистісних (групових) конфліктів засуджених за
допомогою набору специфічних для місць позбавлення волі засобів роботи
суб’єктів попереджувальної діяльності. До них можна віднести:

здійснення постійного оперативного (в тому числі і за допомогою
технічних засобів) контролю за криміногенними зонами у виправних
установах, де найбільш часто і у певний період виникають типові (і в той
же час специфічні для кожної установи) негативні явища, які сприяють
виникненню і розвитку напружених міжособистісних (групових) конфліктів
або особливого психічного стану засуджених, що загрожує вчиненням
злочинів. Наприклад, у результаті неналежного нагляду за засудженими,
низької якості обшукової роботи, недоліків у виховній роботі протягом
лише одного року в виправних установах України вчинено 3 умисних
вбивства, зареєстровано 18 випадків заподіяння умисних тяжких тілесних
ушкоджень, 6 випадків втеч з-під варти, 112 випадків втеч із
колоній-поселень та ін.;

проведення комплексних профілактичних операцій у виправних установах за
участю всіх підрозділів. Як відмічається в аналізі роботи із
забезпечення нагляду та ізоляції засуджених в установах виконання
покарань, послаблення організації нагляду та безпеки, незадовільна
організація обшукової роботи, тобто послаблення заходів втручання в
кризові ситуації стали причинами різкого збільшення вживання засудженими
спиртних напоїв, наркотичних речовин;

210

Розділ XII. Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередження штт

реалізацію заходів протидії професіоналізації та консолідації злочинців,
особливо тих, хто відбуває покарання за насильницькі та
корисливо-насильницькі злочини, а також серед жінок і молоді. Виправдали
себе в цьому напрямку такі заходи, як комп’ютерний облік інформації про
засуджених осіб, руйнування угруповань засуджених зі злочинною
орієнтацією, підтримка і використання наявних угруповань з позитивною
спрямованістю, створення «режимних загонів» з участю засуджених тощо;

забезпечення психологічної підтримки засуджених, які прибувають у місця
позбавлення волі, особливо в період пенітенціарної адаптації,
орієнтування їх на свідомий вибір позитивного шляху відбування
покарання; своєчасне блокування неформальних стосунків із засудженими з
антисуспільною спрямованістю;

вдосконалення постпенітенціарної практики контролю, зокрема створення
спеціальної служби з нагляду за особами, які звільнилися з місць
позбавлення волі, та надання їм підтримки і допомоги;

вжиття необхідних заходів щодо виявлення осіб, які потребують
психологічного, клініко-психіатричного або іншого обстеження з метою
блокування і усунення відхилень, які травмують психіку.

Реалізація заходів, які б максимально зменшували практичні можливості
вчинення злочинів у місцях позбавлення волі, передбачає перш за все
усунення організаційно-управлінських, контрольно-наглядових,
інформаційних, оперативно-розшукових та деяких інших недоліків, які
сприяють вчиненню злочинів. Для цього необхідні: а) організація
належного оперативного обміну інформацією між різними підрозділами
виправних установ про угруповання і «елітні» прошарки засуджених, які є
потенційними джерелами негативного впливу і насильницьких дій; б)
недопущення перевищення фактичного контингенту засуджених над лімітом,
розширення наявних і будівництво нових, сучасних виправних установ, які
відповідали б міжнародним стандартам утримання і поводження із
засудженими; в) своєчасне виявлення учасників конфліктів, професійний
аналіз їх психологічних особливостей, пошук методів впливу на конфліктні
ситуації без використання дисциплінарних і каральних заходів, гласне
інформування засуджених про наслідки і санкції, які застосовувалися до
винних; г) впровадження групової профілактики злочинів, тобто
розроблення механізму саморегуляції у спеціально або стихійно створених
групах з метою управління розвитком криміногенної ситуації (групова
психотерапія, групові заняття, соціо-

211

Кримінологія. Особлива частина

гігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді тощо); ґ) соціотехника,
тобто проведення заходів щодо спеціального управління групами засуджених
— руйнування малих груп, включення до групи засудженого, який може
запобігти розвитку конфлікту, поєднання різних за установками груп
шляхом поставлення спільної мети, для досягнення якої потрібні спільні
зусилля та ін.; д) переорієнтація суб’єктів криміногенної ситуації
засобом інформування про дійсні обставини; є) роз’єднання учасників
криміногенної ситуації за допомогою обмеження або повного виключення
особистих стосунків; є) використання інформації оперативних апаратів
слідчих ізоляторів про злочинну діяльність засуджених; ж) підвищення
рівня і вдосконалення методів проведення індивідуальної профілактики
злочинів, особливо із засудженими, які схильні до втеч, уже вчиняли
злочини в місцях позбавлення волі, систематично або злісно порушують
режим відбування покарання, мають психічні аномалії, є хронічними
алкоголіками, наркоманами; з) своєчасне формування служб нагляду та
безпеки, укомплектування їх досвідченими кваліфікованими кадрами,
забезпечення їх спеціалістами та технічними засобами і обладнанням.

Адміністрації виправних установ надзвичайно складно попереджувати
вчинення злочинів у місцях позбавлення волі через існуючу серед
засуджених кругову поруку і підкорення їх злодійським законам. Як вже
відзначалося, злодійські закони і традиції — це своєрідний неформальний
регулятор «іншого життя». Характерно, що особи, які ніколи до засудження
не стикалися з «правилами» поведінки засуджених, починають їх засвоювати
з моменту надходження до слідчого ізолятора, проходять так звану
«прописку». Але й тоді, коли засуджені поступають до виправних установ,
продовжується їх оброблення професійними злочинцями під різними
приводами. Так здійснюється поступовий перехід до злодійського способу
життя і поведінки з неофіційною системою стосунків. І цей процес активно
відбувається не тільки в місцях позбавлення волі, а й поза їх стінами.

Отже, без руйнування кримінальної субкультури неможливі ні виправлення
засуджених, ні ефективна попереджувальна діяльність у місцях позбавлення
волі. Поширенню кримінальної субкультури треба протиставити метод
розвінчання злочинного світу, підриву авторитету лідерів кримінального
середовища, формування в громадській думці певного ставлення до
злочинної субкультури з ме-

Розділ XII. Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередження

тою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в
масштабі країни низку дискредитаційних заходів за спеціально розробленою
програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу,
естраду тощо.

Консолідація зусиль широкої громадськості у вирішенні проблем
пенітенціарної системи, в тому числі у попередженні злочинності в місцях
позбавлення волі, передбачає тривалу та добре організовану роботу,
створення відповідних громадських структур, поширення кримінологічної
інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, їх причини і
умови, про мотиви злочинів, осіб злочинців і потерпілих, про умови
відбування покарання взагалі, налагодження взаємодії і координації між
різними державними, громадськими і релігійними суб’єктами
попереджувальної діяльності у виправних установах. Поінформована і
активна громадськість є основною складовою демократичного суспільства.

У статтях 122-126 Виправно-трудового кодексу України передбачаються
основні форми участі громадськості у виправленні засуджених і
попередженні злочинності в місцях позбавлення волі. Такими є:
спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових
колективів та громадських організацій над виправними установами.
Зазначені форми в цілому виправдали себе, хоча багато в чому їм не
вистачає наполегливості, знання дійсного буття засуджених,
взаємовідносин з адміністрацією виправних установ, відповідальності і
принциповості у роботі. Необхідно підняти їх на новий рівень відповідно
до сучасних поглядів на роль пенітенціарної системи в цивілізованому
суспільстві.

Можуть існувати й інші форми участі громадськості, не передбачені чинним
кримінально-виконавчим законодавством.

Певну роль у попередженні злочинності в місцях позбавлення волі
відіграють релігійні організації. Багато із засуджених — віруючі люди.
Церква, релігія з їх основними постулатами ненасиль-ства, милосердя,
співчуття, терпіння здатні сформувати такі відносини, які зможуть
допомогти в подоланні духовної кризи, вирішенні міжособистісних і
групових конфліктів, життєвих проблем і взагалі поступово підточувати
кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації ведуть
добровільну роботу серед засуджених, надають їм матеріальну допомогу.

Отже, активізація традиційних і впровадження нових форм участі
громадськості у справі підвищення виховної роботи серед

212

213

Кримінологія. Особлива частина ” ?-

засуджених сприяють підвищенню рівня попереджувального потенціалу в
місцях позбавлення волі.

Запобігання злочинам та їх припинення. Запобігання злочинам та їх
припинення переносяться на ті стадії розвитку злочинної поведінки, які
характеризуються або виникненням наміру вчинити злочин, або коли
поведінка деяких осіб здатна його викликати, або коли злочин вже почав
фактично вчинятися.

Запобіжна діяльність у місцях позбавлення волі може спиратися на методи
нейтралізації криміногенних явищ — деалкоголізацію і девіктимізацію,
руйнування кримінальної субкультури, кримінально-правового утримання від
вчинення злочинів та методи медико-реабілітаційоного характеру. Тут
основними запобіжними напрямками є:

переорієнтація антисуспільної установки особи чи групи осіб
(цілеспрямований вплив на осіб, у яких, як стало відомо, виникло рішення
вчинити злочин; вплив на осіб, поведінка яких в умовах виправних установ
створює підвищену ймовірність вчинення щодо них злочинного посягання
тощо);

активні контрзаходи (оперативне втручання суб’єктів попередження з метою
запобігання насильству, масовим безпорядкам, втечам; створення умов, які
унеможливлюють продовження злочинної діяльності, огляд, обшук,
перлюстрація кореспонденції, перевірка посилок і передач,
прослуховування телефонних розмов засуджених, виявлення криміногенних
зон і угруповань, їх лідерів, «авторитетів», «злодіїв у законі» і
впровадження відповідних заходів щодо зменшення їх впливу на інших
засуджених тощо);

організаційно-превентивний напрям припинення злочинів (створення
спеціальних підрозділів з попередження найбільш поширених злочинів,
припинення поширення різної дезінформації та чуток, якими вміло
маніпулює певна частина засуджених для «відновлення справедливості» або
виправдання своїх дій, та ін.);

спонукальний напрям (цілеспрямована робота адміністрації виправних
колоній та громадських організацій по схиленню засуджених до
добровільної відмови від злочинів і взагалі відмови від злочинного
способу життя, термінова ізоляція конкретних засуджених, переведення до
інших загонів або виправних установ та ін.;

рішуча протидія розвиткові злочинної діяльності і настанню більш тяжких
її наслідків (затримання, арешт, притягнення до кримінальної
відповідальності тощо).

214

Організована злочинність та її попередження

§ 1. Поняття організованої злочинності

Злочинність в Україні почала набувати явно організованих форм в перші
тяжкі, драматичні роки існування радянської держави, складовою частиною
якої була наша країна протягом 70 років. Цей період характеризується
економічною і соціальною розрухою, викликаною виснажливими першою
світовою і громадянською війнами, революційними заворушеннями.
Основними, безпосередніми передумовами згуртування злочинного світу
виступали тоді дві обставини: по-перше, поширення стійких форм
корисливо-насильницької злочинності і, по-друге, ліквідація державою
ринкових відносин в економіці.

У різних регіонах країни на той час утворилися численні злочинні
угруповання з числа запеклих злочинців з великим кримінальним стажем і
багаторазових рецидивістів, значна кількість яких вийшла на волю
внаслідок загальної амністії, оголошеної Тимчасовим урядом у 1917 р.
Вони діяли у складі банд і ватаг. Активізувала свою діяльність і
численна армія професійних злочинців: злодіїв, грабіжників, зломщиків
сейфів, шахраїв та ін. Злочинність і бандитських формувань, і
професійних злочинців мала в основному корисливо-насильницьку
спрямованість.

До і після НЕПу (НЕП — нова економічна політика, яка проводилася
протягом трьох років) було заборонено вільний ринок. Суб’єкти ринкових
відносин опинилися поза законом. Проте ринкові відносини повністю не
зникли, тому що держава була неспроможна задовольнити різноманітні
потреби громадян. Ці відносини про-

215

Кримінологія. Особлива частина

довжували функціонувати в «тіні», з додержанням суворої конспірації.
Ділки підпільного ринку створювали при цьому свої злочинні угруповання,
які вчиняли корисливі злочини у сфері економіки.

Злочинність першого і другого роду на початку 20-х років минулого
століття відрізнялася високим рівнем, і лише шляхом жорсткої репресії,
на яку був здатний тоталітарний режим, її вдалося істотно знизити.

Новий спалах злочинності було відмічено у передвоєнні і перші
післявоєнні роки. Переважно це були загальнокримінальні злочини:
крадіжки, грабежі, розбійні напади, бандитизм, замахи на порядок
управління та ін. В загальній масі злочинності спостерігалися й окремі
законспіровані організовані формування. Однак командно-адміністративній
системі, яка спиралася на прийняті у цей період украй жорсткі закони, що
посилювали кримінальну відповідальність, на могутність правоохоронних
органів, і на цей раз вдалося погасити спалах злочинності.

В роки хрущовської «політичної відлиги» відбулися зміни у кримінальній
політиці, які мали декларативний характер і не випливали із реальної
криміногенної обстановки у країні. Почали наполегливо висловлюватися
передчасні та бездоказові твердження про значне зниження у країні
злочинності в цілому і, зокрема, ліквідацію її організованих форм.
Нібито в Радянському Союзі досягнуто великих успіхів у побудові
соціалізму, а в суспільстві, яке будує комунізм, уже немає місця
злочинності. Із відомчих нормативних актів та інших офіційних джерел
зникли відомості про «злочинні», «злодійські» угруповання,
«кримінально-злочинні формування», «бандитські елементи», «злодіїв у
законі».

Внаслідок цього зросла безкарність злочинців, певна їх частина почала
все більше відчужуватися від суспільства. Злочинність пішла шляхом
інтенсивного відтворення, набуваючи все більш стійкого організованого
характеру. Встановилася специфічна злочинна субкультура. У кримінальному
середовищі з’явилися лідери, організатори, «злочинні авторитети» з числа
«злодіїв у законі», які пропагували і поширювали «злодійські ідеї» —
ідеї згуртування та співорганізації свого середовища.

Подібна ситуація вплинула і на зростання злочинності в економіці, в
першу чергу в системі промислової кооперації. Державна промисловість, як
відомо, не задовольняла постійно зростаючих потреб населення у товарах
широкого вжитку, тому на союзному

Розділ XIII. Організована і.іочинність та її попередження

рівні були прийняті відповідні постанови про істотне розширення
промислової діяльності кооперативів. Цей крок був вимушений і певною
мірою виправданий. Але він не був підкріплений додатковими економічними
рішеннями (держава не забезпечувала кооперативні підприємства необхідною
кількість сировини), відповідними організаційними заходами (був
відсутній належний фінансовий і господарський контроль за їх
діяльністю). І взагалі вищі владні державні структури скептично
ставилися до промислової кооперації, оскільки вона, на їх думку, була
непослідовною соціалістичною формою господарювання. Через названі
причини не було досягнуто очікуваного ефекту від прийнятих постанов. Під
час їх реалізації були допущені серйозні помилки та недогляди.

У зв’язку з цим великого розмаху в цій системі набули корисні замахи:
приписки до звітності про виконання планів виробництва, зловживання
посадовим становищем, хабарництво, службові підлоги тощо. Значну
кількість неврахованої продукції кооператори виготовляли у підпільних
цехах із сировини, незаконно одержаної на стороні, реалізуючі її
нелегальними каналами. Як наслідок, «цеховики» одержати можливість
здобувати великі прибутки, а в ряді випадків — надприбутки. До
кооперативів потягнулися ті, хто шукав шляхи для відмивання грошей,
здобутих злочинним шляхом, хто раніше був засуджений, хто мав намір
використовувати кооперативи для прикриття злочинної діяльності. Чесних,
добросовісних керівних працівників у кооперативах різного профілю було
мало.

Зазначені події, що відбувались у надрах кооперативного руху, не
залишилися поза увагою з боку злочинців, які вчиняли загальнокримінальні
посягання корисно-насильницької спрямованості. Вони відкривали для себе
можливість, не докладаючи значних зусиль і, головне, не ризикуючи,
одержувати великі доходи, увійшовши в контакт з ділками у сфері
економіки. їх взаємовідносини спочатку мали гострий характер. Лідери
загальнокримінальної корисливо-насильницької злочинності під загрозою
фізичного і психічного насильства, шантажу та інших заходів примусу
схиляли «цеховиків» систематично відраховувати їм частину нетрудових
доходів, безкарно паразитуючи на їх незаконному «бізнесі».

Але незабаром між ними було знайдено компроміс, який призвів до їх
зрощення з урахуванням обопільних інтересів. Ділки підпільної економіки
почали використовувати впливових авторитетів злочинного світу для
залякування і навіть усунення своїх конкурентів, контро-

217

216

? • –

дування, підприємства, заклади і організації незалежно від форм
власності, окремі громадяни.

Основним найважливішим етапом є рання профілактика. Далі йдуть етапи:
безпосередньої профілактики; профілактики на момент передзлочинної
поведінки, і, нарешті, профілактики рецидиву. Ці етапи профілактики
спрямовані на те, щоб відповідно:

оздоровити середовище і надати допомогу неповнолітнім, які опинилися у
несприятливих умовах життя і виховання ще до того, як негативний вплив
цих умов істотно виявиться у поведінці цих осіб (етап ранньої
профілактики);

не допустити переходу на злочинний шлях і забезпечити виправлення осіб
із уже значним ступенем дезаптації, які вчиняють правопорушення
незлочинного характеру (етап безпосередньої профілактики);

не допустити переходу на злочинний шлях і створити умови для виправлення
осіб, які систематично вчиняють такі правопорушення, характер і
інтенсивність яких свідчать про вірогідність вчинення злочину у
найближчому майбутньому (етап профілактики на час передзлочинної
поведінки);

попередити рецидив підлітків, які раніше вчинили злочини (профілактика
рецидиву).

Заходи раннього попередження мають своїм змістом:

попередження і усунення істотних порушень нормальних умов життя і
виховання неповнолітніх шляхом нагляду і контролю за додержанням
правових норм, що регулюють ці умови, надання соціальної допомоги у
різноманітних формах для своєчасного їх поновлення;

усунення джерел негативного впливу на умови життя і виховання
неповнолітніх (у тому числі усунення «тіньових сторін» деяких соціальних
явищ і процесів);

цілеспрямоване коригування відхилень у розвитку особи на початковій
стадії, а також нормалізацію умов і оздоровлення середовища життя і
виховання конкретних підлітків або їх певних груп (контингентів).

Заходи безпосередньої профілактики необхідні, якщо на попередньому етапі
не було відвернуто формування у неповнолітнього схильності до
правопорушень і він почав їх вчиняти. На цьому етапі також здійснюються
заходи щодо нормалізації умов життя і виховання, оздоровлення
середовища.

242

243

Кримінологія. Особлива частина

Заходи щодо самих неповнолітніх, яких помічено у правопорушеннях
незлочинного характеру, включають:

взяття на облік в органах, що здійснюють профілактику злочинів
неповнолітніх, виховну роботу і контроль, які продовжуються (у тому
числі через громадських вихователів);

громадський вплив;

влаштування до спортивно-трудових таборів і клубів. Зокрема, досвід
взаємодії шкіл із спеціалізованими районними клубами і
спортивно-трудовими таборами показав, що є можливість протягом літа
подолати відставання навіть тих учнів, які не встигають з двох-трьох
предметів, і тим самим усунути їх відчуження від школи;

— вплив через органи, що розглядають адміністративні право

порушення неповнолітніх, шляхом попередження, передачі під на

гляд, влаштування до спеціальних виховних закладів;

— цивільно-правові заходи (відшкодування збитків).

Заходи попередження рецидиву включають:

а) діяльність інспекторів кримінальної міліції, слідчих, про

курорів, суддів по виявленню і усуненню причин і умов, що спри

яють вчиненню злочинів неповнолітніми (наприклад, внесення по

дань, окремих ухвал); використання виховно-профілактичного

впливу самого судочинства;

б) своєчасне вилучення зброї і знарядь злочинів у раніше засуд

жених підлітків;

в) правову і моральну підготовку до життя на волі засуджених,

які підлягають звільненню; трудове і побутове влаштування непов

нолітніх, звільнених з місць позбавлення волі або засуджених до за

ходів покарання, не пов’язаних з позбавленням волі, і контроль за їх

поведінкою. Така робота ведеться співробітниками місць позбавлен

ня волі, громадськими вихователями, органами соціального захисту

і допомоги сім’ї та неповнолітнім і контролюється прокуратурою.

Злочини у сфері службової діяльності та їх попередження

§ 1. Кримінологічна характеристика злочинів у сфері службової діяльності

Чинне кримінальне законодавство України до службових злочинів відносить
сім складів злочинів: зловживання владою або службовим становищем,
перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення,
службову недбалість, одержання хабара, давання хабара, провокацію хабара
(ст.ст. 364-370 КК). Але з використанням службового становища можуть
вчинятися і злочини, передбачені іншими главами КК України, такі,
наприклад, як злочини проти правосуддя, господарські злочини, військові
злочини тощо. Тому поняття «службова злочинність» розуміється і у
широкому значенні — як уся сукупність злочинів, учинених службовими
особами, і у вузькому — як сукупність злочинів, передбачених тільки
главою XVII КК України.

У цьому розділі ми будемо дотримуватися вузького тлумачення цього
терміна, оскільки вчинення службовими особами інших видів злочинів
виходить за межі нашого аналізу і розглядається у відповідних розділах
підручника.

Всі службові злочини можуть бути класифіковані на: службові злочини
корисливої спрямованості (хабарництво) і некорисливої (зловживання
владою, перевищення влади, службова недбалість, службове підроблення).
Серед них найбільшу суспільну небезпечність становить хабарництво. Воно
призводить до дезорганізації управлінської діяльності, підриву
авторитету органів влади і управління. Досить час-

245

Кримінологія. Особлива частина

то хабарництво поєднується із вчиненням різноманітних економічних
ЗЛОЧИНІВ.

Службові злочини є однією із обставин, що створює реальну загрозу
конституційним правам і свободам членів суспільства. Вони справляють
істотний негативний вплив на всі важливі сфери суспільного життя:
економіку, політику, управління, соціальну і правову сферу, громадську
свідомість, міжнародні відносини, підривають авторитет держави, завдають
шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові
і функціонуванню державного апарату, порушують принципи верховенства
закону і права, сприяють криміналізації та тінізації економічних
відносин, живлять організовану злочинність, нищать духовні та моральні
цінності.

В останні роки, за даними соціологічних досліджень кримінально-правової
статистики, рівень службових злочинів значно зріс. Так, якщо у 1990 р.
було зареєстровано 3199 службових злочинів, то у 2001 р. — вже 18871. У
1994 р. було виявлено 1501 фактів хабарництва, а у 2001 р. — 2304.
Рівень судимості за вчинення службових злочинів зріс у 2000 р. на 39,4
%. Кримінально-правова статистика не відображає дійсних обсягів цих
злочинів через високий рівень їх латентності, труднощі виявлення і
низьку ефективність діяльності правоохоронних органів. Тому, виходячи з
офіційних статистичних даних, можна зробити висновок лише про активність
діяльності правоохоронної системи у цьому напрямі. Однак і ці дані
свідчать про неухильну тенденцію до зростання службових злочинів, що
пов’язано із загальним зростанням злочинності.

На жаль, ні кримінальна, ні судова статистика не дають показників про
інші види службових злочинів, проте і аналіз наведених даних дозволяє
дійти висновку, що у структурі службових злочинів домінує такий вид
злочину, як одержання хабара, а потім — давання хабара; на третьому
місці — зловживання владою або службовим становищем. Інші види
зустрічаються значно рідше.

За оцінками деяких спеціалістів, до кримінально-правової статистики
потрапляє від 2 до 5% фактів хабарництва. На нашу думку, рівень
латентної злочинності хабарництва набагато вищий. Майже кожний з
опитаних нами громадян давав хабара службовим особам, а більше 70%
вчиняли це неодноразово. Випадків хабарництва, вчиненого за попередньою
змовою групою осіб, — близько 1/4.

Характерною ознакою контингенту осіб, які вчиняють службові злочини, є
відносно велика питома вага жінок. їх частка у цих зло-

Розділ XV. Злочини у сфері службової діяльності та їх попередження

чинах у 4-6 разів вища, ніж серед інших видів злочинів. Це пов’язане з
переважною кількістю жінок серед працівників сфери господарського
управління, торгівлі, побутового обслуговування тощо, де у першу чергу
вчиняються службові злочини.

Службові злочини вчиняють у більш зрілому віці, ніж інші злочини,
переважно особи старше 30 років. Це також пояснюється загальною
демографічною характеристикою осіб, що працюють на відповідних посадах
(зокрема, особа призначається на посаду, пов’язану з матеріальною
відповідальністю, як правило, тоді, коли вона має значний трудовий стаж
і життєвий досвід). Відповідно у цих осіб вищим є і освітній рівень
порівняно із злочинцями інших категорій

Особи, що вчиняють злочини, пов’язані з порушенням службових обов’язків,
належать, як правило, до робітників, що мають безпосередній доступ до
майна (комірники, касири, старші продавці, завідувачи відділами,
складами, магазинами), або до співробітників, що здійснюють контроль за
діяльністю останніх (бухгалтери, ревізори, інвентаризатори).

Службові особи адміністративного апарату становлять невеликий відсоток
від загальної кількості тих, хто вчинив службові злочини. Разом з тим
серед одержувачів хабара вони становлять, за вибірковими даними, близько
1/3.

Особам, що вчиняють службові злочини, властиві такі риси, як
корисливість, потяг до зловживання владою, адміністрування (це особливо
характерно для тих, хто допускає перевищення повноважень), зневага до
закону і нехтування обов’язками виконувати його, підлабузництво,
формальне або легковажно-безвідповідальне ставлення до наслідків своїх
дій і рішень, зневага до людей тощо. Нерідко має місце і схильність до
пияцтва, розгульного способу життя.

Серед службових осіб, засуджених за службову недбалість, переважають
працівники господарського апарату (4/5); серед останніх перше місце
посідають (ненабагато більше половини) працівники торгівлі, у першу
чергу службові особи, які несуть матеріальну відповідальність за
доручене їм майно, нестача якого виявляється при інвентаризації і
ревізіях; на другому місці — особи, зайняті у виробництві (1/4).
Аналогічна картина спостерігається і з таким видом службових злочинів,
як зловживання владою або службовим становищем. Тут домінують
зловживання працівників господарського апарату, при цьому в таких його
галузях, як торгівля (половина усіх випадків) і виробництво (1/5).

246

247

– Кримінологія. Особлива частіша

Переважна більшість (до 95%) службових осіб, які притягаються до
кримінальної відповідальності, — представники середньої і найнижчої
управлінської ланки. Серед них перше місце посідають низові працівники,
які безпосередньо несуть матеріальну відповідальність за майно, що їм
доручене, — продавці, касири, комірники, завідувачи відділами баз,
магазинів. Рахівники, які відповідають за постановку обліку майна
(бухгалтери), а також за здійснення безпосереднього контролю за його
зберіганням (інвентаризатори, ревізори), становлять 1/10 засуджених. Це
рівною мірою стосується і суб’єктів службової недбалості, і суб’єктів
службового підроблення.

За морально-психологічною спрямованістю особистості суб’єктів
зловживання владою і халатності можна розподілити на кілька умовних
типів.

Працівник господарського апарату, який розглядає своє службове становище
головним чином з корисливих позицій або інших особистих вигод; впевнений
у владі грошей; одержує особисті матеріальні вигоди за рахунок державних
або громадських організацій чи окремих громадян; знає справу, вмілий
організатор, але ігнорує інтереси служби, цікавиться ними лише для того,
щоб залишатися на посаді, яку він обіймає. Звичайно приховує злочини,
які вчиняють підлеглі, чим зміцнює своє становище серед них.

Службова особа господарського і адміністративного апарату, в якої
домінуючим мотивом злочинних зловживань є кар’єризм. Така особа стає на
злочинний шлях, переслідуючи у першу чергу особисті інтереси, які
проявляються у бажанні репрезентувати себе як працівника, який
заслуговує на подальше просування по службі.

Службова особа, як правило, низової або середньої ланки господарського
апарату, яка не має достатньої кваліфікації. Мотиви службових злочинів —
забезпечення нібито інтересів підприємства, вузьковідомчий підхід до
вирішення службових завдань. Нерідко вона керується порочною практикою
протиставлення доцільності і законності. Не вміючи організувати роботу,
долати труднощі, що виникають, законним шляхом, легко йде на
правопорушення.

Серед суб’єктів службових злочинів певне місце посідає особа, яка дала
згоду на виконання службових обов’язків, але недостатньо компетентна для
успішного їх виконання. Така особа з самого початку виявляє
самовпевненість, не підкріплену необхідними знаннями, навичками і
здібностями для виконання відповідних організаційно-розпорядчих або
адміністративно-господарських обов’яз-

Розділ XV. Злочини у сфері службової діяльності та їх попередження

ків. Для неї характерний мотив безвідповідального, легковажного,
недисциплінованого ставлення до служби.

5. Окремо стоїть суб’єкт службового злочину, в службовій поведінці якого
визначальною є схильність до пияцтва. Звичайно така особа буває
представником нижчої ланки, яка розпоряджається ввіреними їй
матеріальними цінностями або здійснює контроль за їх зберіганням. Потяг
до надмірного вживання алкогольних напоїв (звичайно, у компанії) нерідко
пов’язаний із витратами, які перевищують легальні можливості суб’єкта
злочину, призводить до зловживань, злочинних дій з придбання спиртного.
Цей же потяг визначає злочинно-халатне ставлення до службових обов’язків
по забезпеченню зберігання майна і здійсненню контролю за ним.

За морально-психологічною спрямованістю хабарників можна класифікувати
на два типи:

а) звичайний хабарник, який займається своєю злочинною діяль

ністю тривалий час, оскільки вміло маскує її. Він дуже активний у

відшуканні можливостей одержати хабара, готовий одержувати його

у будь-якому вигляді, але краще за все — грошима. Нерідко дотри

мується твердого «тарифу» за виконання службових дій, пов’язаних з

наданням громадянам конкретних благ матеріального або іншого ха

рактеру. Такий тип хабарництва — найбільш суспільно небезпечний;

б) хабароодержувач порівняно нестійкого типу, який виявляє не

здатність утримуватися від спокуси одержати «винагороду» за ви

конання службових обов’язків. Активних дій, спрямованих на відшу

кання можливостей одержати хабара, він не здійснює. Значно частіше

подібному суб’єкту злочину властива схильність до алкоголізму;

прийняття рішення одержати хабар здійснюється під впливом

компанії «друзів».

Серед хабародавців можна виділити два типи, які різко відрізняються один
від одного:

а) «злісний» хабародавець, який часто користується хабаром

та іншими видами «подяки» для досягнення як законних, так і про

типравних цілей; додержується поглядів, що «все продається і все

купується». Якщо він є службовою особою, то використовує і свої

обов’язки відповідно до наведеної формули. У разі, коли зустрі

чається з відмовою прийняти від нього «подяку», пояснює це тим,

що не «знайшов підходу»;

б) «випадковий» хабародавець, який йде на давання хабара після

тривалих вагань, використавши всі можливі, на його погляд, законні

248

249

Кри.нінологія. Особлива частина

засоби. Нерідко ним може бути малоосвічена людина, яка недостатньо чітко
уявляє собі легальні можливості здійснення своїх прав.

§ 2. Фактори, причини та умови вчинення злочинів у сфері службової
діяльності

Тривалий час у радянській кримінології існування службових злочинів
пояснювалося наявністю дефектів у психології індивідів і соціальних
спільнот, тобто службова злочинність пояснювалась виключно суб’єктивними
факторами. Об’єктивні ж фактори, пов’язані з економічним буттям
суспільства, роллю і становищем службових осіб у системі суспільних
відносин, розглядалися лише як умови службових злочинів.

Такий погляд на причини службових злочинів зустрічається іноді й нині.
Він уявляється нам недостатнім. Зрозуміло, що соціально-психологічні
моменти відіграють важливу роль у генезі індивідуальної злочинної
поведінки, але визнавати їх головними є помилкою, адже у взаємодії
суспільного буття і суспільної свідомості визначальною є роль
суспільного буття. Таке тлумачення причин службової злочинності не може
і правильно пояснити зміни у динаміці цих злочинів, і гарантувати
цінність практичних рекомендацій щодо боротьби з ними, яка обмежується
переважно рекомендаціями морально-виховного характеру або посиленням
кримінально-правової репресії.

Глибокий кримінологічний аналіз службових злочинів можливий передусім з
урахуванням досліджень базисних економічних процесів і становища
службових осіб у системі існуючих суспільно-економічних відносин.
Криміногенні фактори, які визначають причини і умови службових злочинів,
досить численні, різноманітні і визначені наперед істотними змінами у
соціально-економічному житті суспільства. За сутнісною характеристикою
вони можуть бути поділені на п’ять основних груп: політичні, економічні,
організаційно-управлінські, соціально-психологічні, правові фактори.

Специфіка дії політичних факторів в Україні обумовлюється радикальним
переходом суспільства від партійно-тоталітарної системи до
демократичної, соціальної, правової держави. При цьому гіпертрофовані
командно-адміністративні методи і функції управління різними сферами
суспільного життя (закритість державного апарату, відсутність
ефективного громадського контролю за його діяльністю, тотальність
державного регулювання тощо) не

Розділ XV. Злочини у сфері службової діяльності та їх попередження –

були змінені відповідно до обраного шляху реформування політичного та
соціально-економічного життя держави.

Стратегічні помилки, допущені в процесі переходу від
бюрократично-планового регулювання економіки до регулювання, що
базується на ринкових відносинах, призвели до специфічних проявів
корпоративного та локального регулювання, які не вдалося вчасно усунути
або нейтралізувати. Вплив на економічні і політичні процеси в
суспільстві почали здійснювати корпоративно-бюрократичні структури
(клани), що призвело до дисбалансу в системі розподілу ресурсів і, як
наслідок, до появи сфер діяльності з надприбутками (бізнес у сфері
виробництва та торгівлі металобрухтом, енергоносіями, банківська
діяльність тощо) та сфер з низькою концентрацією ресурсів
(сільськогосподарське виробництво, виробництво товарів народного
споживання тощо).

Наслідком цього стала активізація економічних факторів: виникнення сфер
економіки з одержанням надприбутків; утворення монопольних об’єднань і
надання їм переваг у фінансуванні та кредитуванні з боку державних
чиновників; створення фінансових структур для обслуговування економічної
діяльності, пов’язаної з надприбутками; протиправне перекачування
державних ресурсів недержавним суб’єктам підприємницької діяльності;
створення фінансової бази для організації корпоративно-бюрократичних
структур; перекоси в ціноутворенні; значний спад виробництва у сфері
економіки з низькою концентрацією ресурсів; наявність великих
нефіксованих коштів у організованих злочинних угруповань, що
використовуються для підкупу осіб, уповноважених виконувати функції
держави.

Обрані способи приватизації та її фактичне здійснення призвели до
перерозподілу державної власності на користь корпоративно-бюрократичних
структур. У результаті відбулися різке зменшення валового національного
продукту та відповідне зменшення прибуткової частини бюджету, шо
зумовило потребу збільшувати видатки на соціальний захист осіб з
низькими доходами, кількість яких неухильно зростала. Для вирішення цих
проблем були обрані не зовсім виправдані шляхи, а саме: посилення
податкового пресу на суб’єктів підприємницької діяльності; значне
розширення цільових фондів; збільшення кількості контрольно-фінансових
органів.

Ці та інші обставини зумовили різке розшарування суспільства за рівнем
доходів, що призвело до знецінення чесної праці, поляризації

250

251

Кримінологія. Особлива частина «яя»

населення за соціальним статусом, появи нової соціальної верстви
надбагатих людей і відповідно зростання їх впливу на політичну сферу,
включаючи їх безпосереднє проникнення у владні структури. Зазначені
обставини не дали можливості створити ефективну систему політичних,
економічних і соціальних інститутів, а навпаки, призвели до ще більшого
загострення суперечностей, які сприяли значному зростанню злочинності, в
тому числі й службової.

До організаційно-управлінських факторів, що безпосередньо зумовлюють
службові злочини в Україні, належать недоліки механізму функціонування
системи державного управління та формування його апарату, а саме:

система державного управління залишається спрямованою на охоплення
державним регулюванням широких сфер суспільного життя, особливо в
економіці, без реальної на те необхідності;

діяльність державного апарату здійснюється без належної її
регламентації, що в багатьох випадках дає можливість службовим особам
використовувати свої повноваження всупереч інтересам служби;

у нормативних актах необгрунтовано закріплюється альтернативність при
прийнятті того чи іншого рішення без чітко визначених критеріїв такого
вибору;

управлінська вертикаль формується за принципом особистої відданості
працівників;

відсутня система детального регламентування підбору та розстановки
кадрів апарату управління на конкурсних засадах з урахуванням їх
професійного рівня та належних моральних якостей;

недооцінюються механізми, які б обмежували можливість робити політичну
кар’єру лідерам і членам злочинних угруповань і відповідно впливати на
управлінський апарат держави;

відсутній механізм постійної ротації та горизонтального переміщення
державних службовців.

Соціально-психологічні фактори проявляються, зокрема, в тому, що:

система соціального контролю за діяльністю органів державної влади і
місцевого самоврядування, їх службових осіб не є дійовою і не забезпечує
виконання покладених на неї функцій;

система державного контролю розвивається екстенсивним шляхом;

фактично поза державним контролем залишається діяльність

Розділ XV. Злочини у сфері службової діяльності та їх попередження

службових осіб у таких важливих сферах, як формування і використання
бюджету, приватизація, ліцензування, діяльність митних і податкових,
правоохоронних і судових органів;

у системі державних органів, покликаних здійснювати соціальний контроль,
має місце тенденція до створення замкнутого середовища з певною системою
взаємопідтримки та самозбереження, корупційними зв’язками контролюючих і
контрольованих органів;

відсутній належний механізм залучення громадян до здійснення соціального
контролю за діяльністю службових осіб органів влади і місцевого
самоврядування;

засоби масової інформації недостатньо виконують у сфері громадського
контролю притаманні їм функцій «четвертої влади».

Соціально-психологічна обстановка в суспільстві сприяє зростанню
корупції і характеризується такими явищами, як наявність негативних
поглядів у груповій та індивідуальній свідомості щодо можливості лише
шляхом корупції добитися певних благ; деморалізація значної частини
державних службовців та працівників правоохоронних органів і, що
особливо небезпечно, деморалізація тих, які займають відповідальне або
особливо відповідальне становище; зміна стереотипів поведінки багатьох
державних службовців, їх готовність без вагань порушити закон, норми
моралі та професійної честі за винагороду; девальвація в суспільстві
низки моральних цінностей та втрата соціально-вартісних орієнтирів;
невіра громадян у здатність органів державної влади і органів місцевого
самоврядування розв’язувати їх проблеми і зумовлене цим намагання
вирішувати їх незаконним шляхом; суперечності між потребами державних
службовців, зумовленими їх соціальним статусом, та можливостями їх
задоволення офіційним шляхом.

Правові фактори — це перш за все недосконалість чинного законодавства,
яка знаходить свій прояв у тому, що воно не передбачає цілісної системи
заходів протидії корупції, необхідного впливу на її причини та умови;
окремі чинні правові норми мимоволі сприяють хабарництву; відсутні
спеціальні правові норми, які б передбачали відповідальність юридичних
осіб за їх участь у службових злочинах; залишаються неврегульованими
відносини особи з державою у сфері контролю за доходами та видатками, в
тому числі відсутній обов’язок особи доводити правомірність одержаних
доходів; мають місце значні недоліки в діяльності правоохоронних органів
щодо виявлення, розслідування та судового розгляду фактів корупції.

252

253

Кримінологія. Особлива частина

Причини та умови службових злочинів відображають як загальний стан
суспільства, об’єктивно існуючі в ньому суперечності, так і суб’єктивні
фактори, в тому числі недостатність політичної волі найвищих органів
державної влади вести рішучу боротьбу з цим негативним соціальним
явищем.

§ 3. Попередження злочинів у сфері службової діяльності

Попередження службових злочинів становить узгоджену систему заходів
політичного, економічного, соціального, організаційно-правового
характеру, спрямованих на випередження появи передумов цих злочинів, їх
послаблення, нейтралізацію та усунення. Здійснення цих заходів повинно
сприяти реалізації антикримі-ногенного потенціалу суспільства, його
окремих інститутів. Тільки таким шляхом має бути закладено підґрунтя
успішної роботи по зменшенню службових злочинів до мінімального рівня.

Попереджувальні заходи політичного характеру зводяться до
програмованості та предметності у впровадженні демократичних засад у
різних сферах суспільної організації, зокрема у системі управління
суспільством; виховання у службовців патріотичних почуттів, моральних,
професійних якостей, розуміння, що службова злочинність підриває
авторитет і силу держави, етичні основи суспільної свідомості;
послідовності і активізації проведення анти-корупційної політики щодо
службовців, схильних до корупційних вчинків; створення громадських
формувань, незалежних державних структур для участі населення у боротьбі
з службовими злочинами.

В економічній сфері заходи з попередження службових злочинів включають:

визначення чітких критеріїв державного фінансування економіки і
відповідальності за нецільове використання бюджетних коштів;

сурове дотримання встановлених механізмів обмеження легалізації
«брудних» грошей;

розроблення системи заходів щодо зменшення сфери і обсягу тіньової
економіки, для чого, зокрема, слід створити умови для природної
конкуренції та законної приватизації;

створення сприятливих умов для внутрішнього інвестування легальної
економіки;

Розділ XV. Злочини у сфері службової діяльності та їх попередження

запровадження ефективної системи контролю за доходами та видатками
державних службовців та інших осіб через систему оподаткування;

забезпечення поступового зменшення готівкових розрахунків у цивільному
обороті за участю громадян;

запровадження загальнонаціонального інформаційного комплексу, в рамках
якого — постійний моніторинг кредитно-фінансового становища та грошових
операцій населення;

вдосконалення порядку реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності і
запровадження практики продажу примусово вилученого майна, а також майна
підприємств, оголошених банкрутами, шляхом публічних торгів;

звуження переліку видів підприємницької діяльності, які підлягають
ліцензуванню;

організацію гласних і конкурентних систем державного замовлення,
приватизації, оренди державного майна;

передбачення можливості повної чи часткової деприватизації, якщо
приватизація здійснена з порушенням передбачених законом умов та порядку
її проведення.

Заходи попередження службових злочинів соціального характеру
передбачають: доведення рівня оплати праці державних службовців до рівня
задоволення соціально значущих потреб відповідно до їх cor. ціального
статусу; зміну системи соціального забезпечення населення через
зменшення питомої ваги виплат на соціальні потреби у валовому
національному продукті, що здійснюється через державний бюджет та
загальнодержавні фонди; запровадження дійових механізмів задоволення
окремих потреб державних службовців через довгострокове, в тому числі й
поточне, кредитування; реорганізацію чинної системи соціального
страхування.

Попередження службових злочинів заходами правового характеру означає:

запровадження кримінологічної експертизи проектів нормативно-правових
актів;

проведення ревізій норм чинного законодавства на предмет виявлення та
вилучення положень, які сприяють проявам корупції;

здійснення повної систематизації антикорупційного законодавства;

законне обмеження повноважень працівників органів дізнання, досудового
слідства, прокуратури щодо можливості звільнення

254

255

Кримінологія. Особлива частина \

від кримінальної відповідальності за нереабілітуючих обставин осіб,
стосовно яких порушено кримінальну справу.

У сфері державного управління з метою попередження злочинів необхідно:

в обов’язковому порядку дотримуватись правил підбору та розстановки
кадрів, які базуються на конкурсній основі;

ввести обов’язкові спеціальні перевірки кандидатів на зайняття
відповідальних посад в органах державної влади, а також осіб, які
обіймають ці посади, та визначити порядок їх призначення;

вдосконалити систему спеціальних обмежень, встановлених для державних
службовців, з метою уникнення конфлікту інтересів;

запровадити практику обов’язкової ротації керівних працівників та інших
працівників правоохоронних органів;

чітко регламентувати процедури прийняття управлінських рішень;

обов’язково розглядати на засіданнях колегій міністерств і відомств
питання про виконання законодавства про державну службу, боротьбу з
корупцією, державну, виконавчу та трудову дисципліну, звернення
громадян;

регламентувати умови і порядок правомірного одержання державними
службовцями подарунків;

установити дисциплінарну відповідальність службових осіб органів
державної влади та органів місцевого самоврядування за ухилення від
реагування відповідно до закону на критичні виступи засобів масової
інформації щодо оприлюднення ними фактів корупції, порушень прав і
свобод громадян;

законодавчо врегулювати механізм обмеження політичного і управлінського
лобізму.

Попри всю важливість заходів попередження через об’єктивні та
суб’єктивні обставини вони не завжди досягають своєї мети. Тому особливо
гострою залишається проблема оптимізації шляхів виявлення, розслідування
конкретних фактів службових злочинів і притягнення винних службових осіб
до передбаченої законом відповідальності.

Виявлення службових злочинів через специфіку їх прояву становить
надзвичайну складність. Це зумовлює високий рівень їх латентності,
перебування поза сферою юридичної відповідальності значної кількості
осіб, діяльність яких є суспільно небезпечною. У зв’язку з цим є
нагальна потреба в підвищенні ефективності діяльності спеціальних
органів по виявленню конкретних фактів злочин-

Розділ XV. Злочини у сфері службової діяльності та їх попередження

ної поведінки; проведенні спеціальних оперативно-розшукових заходів з
метою виявлення злочинів; забезпеченні цих заходів відповідними
матеріально-технічними, криміналістичними, науково-методичними
розробками та засобами.

З метою вдосконалення діяльності спеціальних органів, які виявляють і
попереджають службові злочини, необхідно:

переорієнтувати їх з виявлення незначних фактів корупції на виявлення
найбільш небезпечних злочинів, а також проявів у найбільш важливих
сферах життя держави, а також там, де ця злочинність набула найбільшого
поширення;

розробити і запровадити в діяльність правоохоронних органів необхідні
методики виявлення та збирання інформації про факти корупції на різних
рівнях державного управління, в тому числі на найвищих, у сферах
розпорядження державними коштами, приватизації, охорони здоров’я,
освіти, інших сферах суспільного і державного життя;

чітко визначити порядок повної та своєчасної реєстрації повідомлень про
вчинені злочини та інші правопорушення і встановити юридичну
відповідальність за його порушення працівниками правоохоронних органів;

розв’язати колізію, яка існує у чинному законодавстві, щодо порядку
надання інформації правоохоронним органам відносно коштів та майна
окремих юридичних і фізичних осіб; уніфікувати та конкретизувати в
єдиному законодавчому акті умови і порядок надання такої інформації
правоохоронним та іншим органам.

Сучасний стан розслідування кримінальних справ і адміністративного
провадження у справах про адміністративні правопорушення свідчить про
те, що через низьку якість наданих судам матеріалів остаточні рішення у
цих справах не завжди приймаються своєчасно. Таке становище є
результатом певних недоліків чинного законодавства, а тому з метою
вдосконалення діяльності щодо притягнення до відповідальності винних у
вчиненні службових злочинів необхідно:

запровадити оновлені методики розслідування кримінальних справ і
адміністративного провадження у справах про корупційні правопорушення;

привести кримінально-процесуальне та адміністративно-процесуальне
законодавство в частині доказування у відповідність із сучасними
вимогами;

256

У Кримінологія

257

Кримінологія. Особлива частина

– забезпечити дійовий механізм захисту від посягання на життя, здоров’я,
свободу та гідність свідків, потерпілих та інших учасників процесу.

Ефективна боротьба з службовими злочинами не може бути здійснена в
результаті разових і короткочасних акцій будь-якого ступеня активності
та суворості на певному рівні, а потребує довгострокових
соціально-економічних, політичних і правових перетворень. Ця діяльність
повинна базуватися на поєднанні профілактичних і репресивних заходів.
При цьому пріоритетна роль має надаватися профілактичним заходам на
загальносоціальному і спеціально-кримінологічному рівні.

Жіноча злочинність та її попередження

§ 1. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності

Жіноча злочинність являє собою сукупність злочинів, які вчиняються
жінками, хоча у КК України передбачений тільки один склад злочину (ст.
117), спеціальним суб’єктом якого є тільки жінка (вбивство матір’ю своєї
новонародженої дитини). Жіноча злочинність — складова частина всієї
злочинності і підкоряється її загальним закономірностям та змінам.
Традиційне ж у кримінології відокремлення і вивчення жіночої злочинності
обумовлено тим, що вона має певні особливості. Останні пов’язані як з
біологічними, так і значною мірою з соціальними факторами. За низкою
біологічних, психологічних і соціальних факторів жінка природно і
історично покликана виконувати специфічні функції і ролі, які обмежують
коло її зовнішніх зв’язків і життєву активність, відображаються на
формуванні її свідомості і типу реагування на криміногенний вплив
зовнішнього середовища, визначають форми поведінки.

Взагалі жіночій злочинності — порівняно з чоловічою — притаманні такі
риси, як більша стабільність її кількісно-якісних показників, певна
структурна одноманітність, менші агресивність, жорстокість, вандалізм
тощо. Звичайно, історично змінюються соціальні умови, гострота
реагування держави на недопустимі форми поведінки, у зв’язку з чим
змінюється і кримінологічна характеристика жіночої злочинності.

У* 259

Кримінологія. Особлива частина

Розділ XVI. Жіноча злочинність та її попередження

Рівень жіночої злочинності значно нижчий за чоловічу і її питома вага у
структурі злочинності в цілому становить приблизно 17,0%. Має місце
деяке зниження рівня жіночої злочинності: якщо у 1996 р. було виявлено
близько 59 тис, у 2000 р. — 46 тис, то у 2001 р. — понад 38,5 тис жінок,
які вчинили злочини.

Жіночій злочинності властиві певні особливості, зокрема, переважну
частину в її структурі займають такі корисливі злочини, як крадіжка
чужого майна, обман покупців та замовників, привласнення, розтрата майна
або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Переважна
більшість цих злочинів має безпосереднє відношення до тієї роботи, яку
виконують жінки (промисловість, торгівля, громадське харчування,
матеріально-технічне постачання і збут, освіта, охорона здоров’я,
культура, соціальне забезпечення, сільське господарство, підприємницька
діяльність тощо).

Жінки все впевненіше займають в управлінському апараті, державних
установах і організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційних
та адміністративно-господарських повноважень, що впливає на рівень,
структуру і динаміку злочинності.

Насильницькі злочини не є характерними для жіночої злочинності і
найчастіше вчиняються у сімейно-побутовій сфері. Але в останні роки
проявляється негативна тенденція до різкого зростання кількості жінок,
які притягаються до кримінальної відповідальності за тяжкі насильницькі
злочини проти життя та здоров’я особи, корисливо-насильницькі злочини
(грабіж, розбій), за злочини, пов’язані з наркотиками. І хоча питома
вага цих злочинів у структурі жіночої злочинності поки ще невелика, але
за певних умов вона може збільшуватися.

В умовах соціально-економічних негараздів, які значною мірою впливають
на соціально-психологічний стан сімейно-побутових відносин і виникнення
сімейного неблагополуччя, зростають тяжкі насильницькі злочини в сім’ї.
Мотивами вбивств і тяжких тілесних ушкоджень стають прагнення вирішити
проблемні ситуації, конфлікти; помста, ревнощі, корисливість, страх
тощо.

Жертвами сімейно-побутових злочинів стають подружжя, діти, сусіди,
співмешканці, родичі, друзі та знайомі. За деякими спостереженнями, в
організації вбивств родичів на замовлення, як це не дивно, «пріоритет»
належить жінкам.

Питання про місце алкоголю в системі факторів, що мають помітний зв’язок
зі структурою жіночої злочинності, є тепер особли-

во актуальним, оскільки в алкогольний полон потрапляють все більше
жінок. Характеризуючи вплив алкогольної обтяженості на види та форми
злочинної поведінки, слід відмітити, що агресивні злочини не властиві
жінкам-алкоголічкам. Типовими видами злочинів є злочини з корисливою
спрямованістю, злочини проти громадської безпеки, громадського порядку,
здоров’я тощо.

Дослідженнями виявлена специфіка мотивів, які лежать у генезі
кримінальної поведінки. Встановлено, що агресивно-хуліганські мотиви
мають невелику питому вагу. Частка вбивств у групі
злочинниць-алкоголічок нижча, ніж у злочинниць без таких ознак. Особливе
місце серед вбивств при обтяжуючих обставинах, які вчиняють
жінки-алко-голічки, посідає вбивство з корисливості. Цільова
спрямованість вчинків таких злочинниць — це задоволення потреби в
алкоголі. Майно, речі, цінності йдуть на придбання алкогольних напоїв.
Заради алкоголю вчиняються крадіжки, грабежі. Значну групу злочинів, які
вчиняють жінки-алкоголічки, становлять крадіжки чужого майна. Тут
характерним є ненасильницький спосіб заволодіння ним.

Після відбуття покарання у виді позбавлення волі багато жінок стають
соціально неадаптованими, особливо зараз (самотність, відсутність житла
і роботи, сімейних і родинних зв’язків, надії на майбутнє). Наслідком
цього є рецидив злочинів.

Вивчення особи жінки-злочинниці має важливе значення для пізнання
причинно-наслідкових зв’язків, які лежать в основі жіночої злочинності і
забезпечують застосування відповідних попереджувальних заходів. Даній
категорії осіб властиві як деякі загальні для всіх злочинців риси, так і
специфічні, що виділяє їх із основної маси правопорушників. На думку
дослідників, біологічні особливості жінок, обумовлюючи або в деяких
випадках обмежуючи кількісні показники окремих видів злочинів, не
виступають головними у поясненні детермінації злочинів. І все ж не можна
не враховувати те, що жінки виявляються, наприклад, менш захищеними
психологічно від різних ускладнень в їх житті. Основну масу злочинниць,
які перебувають у місцях позбавлення волі, становлять жінки віком від 20
до 40 років, що пов’язано зі зміною соціального статусу жінок, їх
соціальною незахищеністю, безробіттям, посадовим становищем та
становищем у сім’ї. Понад третина жінок одружені, інші — незаміжні або
вдови. Для жінок-злочинниць характерна середня і середня спеціальна
освіта. Зростає кількість злочинниць, які мають вищу освіту. Освітній
рівень жінок завжди

260

261

Кримінологія. Особлива частина

Розділ VI /. Жіноча і.шчпнністі, пні її попередження

був вищий за такого у чоловіків, що взагалі характерно для населення
нашої країни.

Переважна більшість жінок працездатні. Серед них робітниці і працівниці
у галузі сільського господарства становлять близько половини; незначна
кількість службовців і тих, хто навчаються. Збільшується група
злочинниць, які працюють у сфері підприємницької діяльності.

Серед засуджених збільшується частка іноземок і осіб без громадянства,
що пояснюється, зокрема, незаконним проникненням емігрантів в Україну.

Що стосується кримінально-правових рис засуджених жінок, то частка раніш
судимих становить переважну більшість. Спеціальний рецидив найбільш
поширений серед жінок-алкоголічок. Переважній більшості засуджених
призначено покарання у виді позбавлення волі від одного до п’яти років.

Однією з найбільш поширених морально-психологічних рис жінок-злочинниць
є алкогольна і наркотична залежність, дезадап-тованість. Аналіз
рецидивної злочинності жінок-алкоголічок і наркоманок свідчить про те,
що під впливом алкоголю і наркотиків зростає кількість судимостей,
настає соціальна деградація особи, формується стійка психологія
паразитизму, яка веде до нових злочинів. Більшість із засуджених,
особливо неодноразово, втрачають зв’язок з сім’єю, дітьми, роботою, не
мають житла, взагалі засобів до існування. Соціальна доля
жінки-злочинниці є драматичною.

§ 2. Криміногенні фактори, що детермінують жіночу злочинність

Кримінологічна характеристика жіночої злочинності, її помітні істотні
відмінності від чоловічої свідчать про вплив на них явищ біологічного
характеру. Щодо ролі біологічних факторів у формуванні особи людини, в
тому числі особи злочинця, висловлюються різні думки. Тому природною є
постановка проблеми біологічної відмінності жіночої злочинності від
чоловічої. Ще у XIX ст. представники соціологічної школи у кримінології
пояснювали менші злочинні прояви у жінок як їх фізичною слабкістю, так і
відчуженням від громадського життя, замкненістю у колі сімейних
обов’язків. Ясна річ, фізичні можливості для реалізації наміру вчинення,
наприклад, насильницького злочину в жінки, як правило, більш обмежені
порівняно з чоловіком. У ході сімейно-побутових чи іншої

262

природи суперечностей жінка звичайно не може завдати чоловікові істотної
шкоди. Але в той же час не слід забувати про те, що для жінок типовим є
вчинення злочинів із заздалегідь обдуманим наміром. Давно було
зазначено, що заздалегідь обдумане вбивство припускає відсутність
боротьби з боку жертви і тому воно більш легке для слабкішої фізично
статі. Що стосується вчинення корисливих злочинів жінками, то тут
фізичні можливості істотної ролі не відіграють.

Певне відокремлення жінки від інтенсивного соціального життя, без
сумніву, стимулює зростання жіночої злочинності. Але тенденція до
подальшої емансипації жінки, більш активна її участь у матеріальному і
духовному процесі життєдіяльності ведуть до соціального «перероблення»
жіночої природи, деформації і деморалізації її особи. Жінка стає більш
схильною вирішувати життєві проблеми шляхом вчинення злочину.

Прихильники антропологічної школи у кримінології наполягали на тому, що
відмінність кримінологічних показників жіночої і чоловічої злочинності
обумовлена генетичною природою жінки, певною мірою «біологічною її
недорозвиненістю». Зараз, мабуть, ніхто не заперечує, що біологічні і
психічні властивості жінки відіграють певну роль у формуванні її
особистості. Більшість сучасних дослідників схильні стверджувати, що
особистість — це соціально-біологічний продукт епохи. Особистість людини
постійно формується (вдосконалюється або деградує) під впливом
біологічних, психологічних і соціальних обставин. Суспільство, щоправда,
контролює головним чином соціальні реагування людини на зовнішні
подразники і віддає пріоритет у причинному комплексі жіночої злочинності
соціальним факторам. Дійсно, злочинна поведінка жінки, як і її
правомірна поведінка, визначена наперед зрештою не її біологічною
статтю, а соціальними умовами. Наше життя зовсім недосконале і сприяє не
тільки законослухняній поведінці. Як показують численні приклади, жінка
все більше засвоює ті форми суспільної поведінки, котрі раніше були
прерогативою чоловіків. Негативні стандарти поведінки, характерні для
злочинців-чоловіків (зловживання спиртними напоями, наркотиками,
паразитизм, аморальність, бездуховність тощо), стають все більше
притаманними і жінці-злочинниці.

Отже, біологічні особливості жінок (порівняно з чоловіками), визначаючи
або у деяких випадках і обмежуючи кількісно-якісні

263

Особлива частина

показники окремих видів злочинів, самі по собі не виступають як причина
їх вчинення. Розглядати феномен жіночої злочинності, як і її
малопоширеність, тільки крізь призму її біологічної обумовленості навряд
чи правильно. Це мало що дає для її розуміння і для організації боротьби
з цим негативним явищем.

Що стосується природжених або придбаних з часом — різних за природою —
тілесних і духовних вад, спадкових аномалій і хвороб, деяких акцентуацій
особистості, то вони, зрозуміло, обтяжують формування і пристосування до
життя особи взагалі і жінки зокрема. Але й вони у більшості самостійно
теж не можуть бути «володарями» вибору варіантів її поведінки. Поєднані
з несприятливими соціальними умовами виховання та існування, ці аномалії
сприяють формуванню таких сталих рис і уявлень особи, які у конкретній
ситуації визначають вибір злочинного шляху задоволення потреб і
досягнення життєвої мети. Походження жінок-садисток, жорстоких вбивць,
особливо небезпечних рецидивісток, свідомість яких знаходиться десь на
межі неосудності, є все ж рідким явищем, хоча випадки такі трапляються.
Але це винятки.

У кримінологічній літературі відзначається, що головними факторами, з
якими пов’язані жіноча злочинність та її різновиди, є:

зростання напруженості у суспільстві, конфліктності і ворожнечі між
людьми;

поширення таких явищ, як пияцтво, алкоголізм, аморальність, наркоманія,
психопатія, проституція, бродяжництво, жебрацтво тощо;

істотне послаблення основних соціальних інститутів і у першу чергу
сім’ї;

більш інтенсивна участь жінок у суспільному виробництві.

Несприятлива соціально-економічна обстановка в Україні спричинила
погіршення морально-психологічного стану суспільства. Зазнає змін
соціальна структура населення, відбувається розшарування людей за
майновим станом, збільшується кількість людей, які не мають соціального
захисту, і серед них багато жінок. Усе це різко знецінило працю,
чесність, життя та здоров’я, призводить до напруженості і підвищеної
конфліктності у суспільстві. Жінки набагато вразливіші до цих змін, які
безпосередньо негативно впливають на виробничу і сімейно-побутову сфери.
Апатія, нігілізм, цинізм, втрата віри у майбутнє превалюють у свідомості
більшості людей, сприяють наростанню ворожнечі, обману, користолюбству,
виникненню

Розділ XVI. Жіноча злочинність та її попередження

гострих криміногенних ситуацій. Буття і свідомість співвідносяться тут у
діалектичній єдності.

Споживацтво, інфантильність, аморалізм, проституція, бродяжництво,
жебрацтво, психічні і соматичні захворювання та інші негативні явища, на
жаль, все більше уражають жінку. Багато жінок-злочинниць вчинили злочини
у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. В країні зафіксований
факт зростання поширення наркотиків та збільшення кількості їх
споживачів. Наркоманки без певних занять створюють велику криміногенну
небезпечність, оскільки для задоволення своїх потреб вони не мають інших
засобів, крім проституції і злочину. Більше половини з них — це особи,
які не працюють і не навчаються.

Кримінологічні дослідження свідчать про те, що поєднання негативних
соціальних рис характеру з нервово-психічними захворюваннями (у межах
осудності) ускладнюють соціальну адаптацію і можуть сприяти вчиненню
злочинів.

Важливою стороною діяльності людей є сімейно-побутова сфера, яка
складається із трьох основних різновидів: внутрішньосімей-ного (стосунки
між подружжям, батьками і дітьми); особисто-побутового (відносини у
побутових мікрогрупах поза сім’єю); суспільно-побутового (суспільний
побут, побутові послуги, міжособистісне спілкування у громадських місцях
тощо). Сім’я, сімейно-шлюбні, сімейно-побутові відносини посідають
важливе місце у житті жінок. Сім’я глибоко впливає на формування особи
жінки, її як позитивної, так і негативної поведінки. У злочинниць чітко
простежується зв’язок між сімейним неблагополуччям і антисуспільними
проявами. Сімейне неблагополуччя проявляється перш за все у поєднанні
таких обставин, як деформація сімейних зв’язків і стосунків; низький
культурний, загальноосвітний і професійний рівень; примітивне коло
інтересів, які нерідко стають домінуючими і переходять у антисуспільні;
викривлення моральних і правових поглядів тощо. Деякі дослідження
свідчать про високу спадковість антисоціальних властивостей. Існує
причинна залежність між сімейним неблагополуччям і характеристикою особи
майбутніх правопорушниць і злочинниць. Деякі з них в 16-17 років мають
тільки кілька класів освіти або лише в колонії навчилися читати. У ряді
регіонів України кожний десятий злочин — на рахунку дівчат. Отже,
коріння жіночої злочинності криються у неблагополучних сім’ях і
злочинності саме дівчат.

264

265

Кримінологія. Особлива частина *

Насильство у сім’ї притаманне не тільки низьким соціальним верствам
населення. Воно має місце і у так званих благополучних сім’ях. Страх
перед самітністю, економічна незахищеність — причини того, що сімейне
насильство залишається латентним, безкарним тривалий час і спонукає
жінку до насильницької дії.

Міцність і стабільність сімейно-побутової сфери є обставинами впливу
позитивного характеру на напрям думок і поведінки жінки. Порушення у цій
сфері, послаблення контролю, втрата нею регулюючих функцій, сімейний
дискомфорт негативно впливають на жінку і ведуть до зміни її ролі і
обов’язків у сім’ї. Сьогодні в Україні кожна десята жінка не має сім’ї і
живе самотньою; значна частина розлучених або удови. Майже половина
неодружених жінок, які живуть окремо від родичів, — віком до ЗО років.
Третина самотніх жінок мають вік 30-49 років. Такі порушення
демографічної структури складу жінок неминуче відображаються на багатьох
інших соціальних явищах, у тому числі і на жіночій злочинності.
Кримінологами давно вже помічено, що злочинна діяльність жінки
обумовлюється її найближчим оточенням, особливо близькими їй чоловіками.
У бізнесі жінки дуже залежать від них.

Розпад сім’ї, особливо після засудження жінки до позбавлення волі, — це
особиста трагедія, яка часто веде до десоціалізації і деградації жінки.
Психічні стереотипи, соціальні зв’язки жінок руйнуються швидше і глибше,
ніж у чоловіків. Утрата життєвих стимулів, невіра у краще майбутнє,
справедливість, добро призводять до продовження злочинної діяльності.

Емансипація, поступове втілення у життя демократичних принципів та деякі
інші соціальні обставини потягли за собою більш активну участь жінок у
виробництві і громадському житті. Як вже відмічалося, у багатьох галузях
народного господарства, науки, охорони здоров’я, мистецтва, культури,
освіти тощо жінки становлять більшість працюючих. Немало жінок обіймають
різні керівні посади, займаються підприємництвом і бізнесом.

Відомо, що соціалізація людини здійснюється через засвоєння нею певних
законів, моральних вимог, системи цінностей. Перекоси в економічній,
соціальній, політичній сферах впливають на людей, нерідко деформуючи їх
уявлення про добро і зло, стираючи межу між дозволеним і порушенням
закону. В основу певної системи цінностей, з якою зіткнулася сучасна
жінка, покладені гроші, особиста вигода, збагачення за будь-яку ціну
тощо. Хабарництво, кра-

266

Розділ XVI. Жіноча злочинність та Ті попередження

діжки, ухилення від сплати податків, приховування валютної виручки,
шахрайство з фінансовими ресурсами, корупція стали нормою життя. В цих
несприятливих соціально-економічних і психологічних умовах виникає
безліч криміногенних ситуацій, в яких — з своєї чи чужої волі —
опиняються працюючі на різних посадах жінки. Орієнтація на
егоїстично-споживацькі цінності, скрутне матеріальне становище, тривога
за майбутнє сім’ї, мінливі перипетії бізнесу, мотиви престижу, бажання
розбагатіти, позбавитися обов’язків породжують і сприяють зростанню
корисливої, корисливо-насильницької і насильницької злочинності.

Разом з тим багато жінок виконують тяжку і малокваліфіковану роботу.
Непрестижність праці, відсутність належної освіти і кваліфікації,
недостатній інтелектуальний рівень, соціальна безперспективність,
сімейно-побутові негаразди тощо негативно впливають на фізичний і
психічний стан жінок. За даними деяких кримінологічних досліджень,
більша частина жінок-бродяг раніше були зайняті на тяжких,
малокваліфікованих роботах, а п’ята частина жінок, засуджених до
позбавлення волі, не мали взагалі будь-якої кваліфікації.

Малозабезпеченість і незабезпеченість сімей, члени яких і самі часто є
безробітними, стають провокуючим приводом до вчинення злочинів. Високий
рівень поінформованості про наявність престижних речей і коштовностей
входить у суперечність з можливістю їх законного придбання. Ця
суперечність нерідко вирішується шляхом вчинення корисливих злочинів
(крадіжки, шахрайство тощо).

Слід підкреслити: не сама по собі історично обумовлена тенденція більш
активної участі жінок у суспільному житті породжує і сприяє зростанню
жіночої злочинності. Визначальним при вчиненні злочинів виступають
соціальні суперечності і поєднані з ними негативні явища та процеси.

Злочинність жінок обумовлюється: 1) пропагандою у засобах масової
інформації культу грошей, багатства, насильства, жорстокості,
сексуальної свободи, романтизації злочинного світу; 2) упущеннями в
роботі суб’єктів боротьби зі злочинністю; 3) недоліками роботи в системі
пенітенціарних установ тощо. За статистичними даними, частина злочинів
учиняється саме внаслідок негативного впливу.

§ 3. Попередження жіночої злочинності

Попередження жіночої злочинності — невід’ємна частина системи
попередження злочинності взагалі. Вона також здійснюєть-

267

Кримінологія. Особлива частина

Роздіч XVI. Жіноча злочинність та її попередження

ся на двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному.

Загальносоціальне попередження жіночої злочинності — це завдання
соціально-економічної та політичної систем країни вжити обгрунтованих,
ефективних, комплексних, конкретних, реальних за часом заходів щодо
вдосконалення тих відносин, які стосуються проблеми становища жінки у
нашому суспільстві.

Спеціально-кримінологічне попередження жіночої злочинності складається
із заходів кримінологічної профілактики, запобігання злочинам та їх
припинення.

Кримінологічна профілактика злочинів. Важлива роль у радикальному
зниженні жіночої злочинності належить передбаченню і своєчасному
випередженню виникнення і поширення криміногенних явищ, які можуть
детермінувати або детермінують злочинність жінок. Профілактика
випередження включає широкий комплекс заходів: соціально-економічних
(забезпечення жінки роботою і заробітною платою, підвищення її освіти і
кваліфікації, допомога сім’ї, тощо); ідеологічних (захист моральності,
гідності і честі жінки, поліпшення адаптаційних можливостей тих, хто
відбуває покарання у місцях позбавлення волі, боротьба з кримінальною
субкультурою тощо); соціально-виховних, які перешкоджають виникненню,
поширенню і рецидиву криміногенних явищ зовнішнього середовища, де
відбувається фізична і моральна деформація жінки (рання сексуальна
деморалізація, розпад сім’ї, позашлюбна народжуваність, відмова від
виховання дітей, розумова відсталість та ін.); лікувально-профілактичних
(наприклад, рання діагностика та виправлення різних психічних аномалій,
психопатій, вдосконалення системи соціально-трудової адаптації жінок з
такими відхиленнями психіки, патронаж тощо). Слід зазначити, що
проведення кримінологічної профілактики випередження жіночої злочинності
потребує значних матеріальних та інших ресурсних витрат.

Ще багато негативних суспільних явищ у сучасному житті не можуть бути
усунуті тими заходами, які є зараз у розпорядженні суспільства. Це
реальний факт і на нього необхідно зважувати. Єдино можливий засіб
профілактичного впливу на такі явища — обмеження їх криміногенного
впливу. Обмеження криміногенного сімейного неблагополуччя, віктимності,
кримінальної субкультури, пияцтва, наркоманії, бездоглядності дітей,
бродяжництва, жебрацтва — шлях до скорочення злочинності жінок.

У сучасних умовах важливого значення набувають питання усунення
детермінант злочинної поведінки жінок. До речі, суспільство не може
похвалитися успішним знищенням найбільш поширених негативних явищ, що
супроводжують людство. Навпаки, все більше жінок уражаються цими
антисуспільними явищами.

Криміногенні явища, що детермінують жіночу злочинність, як відомо,
розрізняються залежно від соціального рівня суспільних відносин: від
недоліків, пов’язаних з порушеннями у сімейно-побутовій сфері конкретних
осіб чи груп населення, до криміногенних явищ і процесів, що охоплюють
значний прошарок населення.

Отже, компетентні органи повинні максимально конкретизувати заходи щодо
профілактики криміногенних явищ у певні строки. Невдачі у проведенні
профілактики злочинів, які вчиняють жінки, можуть свідчити як про
неадекватність використання засобів, так і про неналежний для цього час.
Надати допомогу жінкам, які відбувають строк позбавлення волі, або тим,
що вже відбули покарання, або конкретним неблагополучним сім’ям набагато
легше, ніж, наприклад, підвищити соціальний контроль за виконанням
жінками їх сімейних ролей чи усунути серед них пияцтво, наркоманію,
проституцію тощо. Тому напрями попередження злочинності взагалі
потребують розроблення цільових програм щодо попередження саме жіночої
злочинності.

Профілактика захисту ставить за мету створення достатнього захисту і
безпеки матеріальних цінностей і особи, а також зовнішні перешкоди для
такого посягання (наприклад, введення особливого порядку придбання і
реалізації цінностей, усунення віктимного стану певних осіб, негайне
реагування на насильство в сім’ї тощо).

Запобігання злочинам. Головне завдання запобігання злочинам полягає в
тому, щоб не допустити їх вчинення з боку певних осіб чи груп, у яких
виник чи є вже сталим намір на вчинення злочину, або їх поведінка
свідчить про можливість такого розвитку подій. Це стосується перш за все
тих жінок, у яких склалася несприятлива конкретна життєва ситуація в
сім’ї чи на виробництві, або які ведуть аморальний спосіб життя,
зловживають спиртними напоями, наркотиками тощо. Крім того, ефект
запобігання злочинам може дати важка, але необхідна робота з
жінками-рецидивістками, бродягами, проститутками та ін. Індивідуальна
робота щодо запобігання злочинам з боку жінок по суті не відрізняється
від такої ж діяльності серед чоловіків — потенційних злочинців, але й
тут є своя

268

269

Кримінологія. Особлива частина

специфіка. Робота щодо запобігання жіночої злочинності повинна
охоплювати ті сфери життєдіяльності жінок, які формують їх негативні
риси і найчастіше викликають намір вчинити злочин. Це сім’я, побут,
виробництво. Заходи протидії злочинній мотивації складаються із заходів
переорієнтації антисуспільної установки, тобто створення та підтримання
на належному рівні спеціальних економічних і соціально-психологічних
програм, які розраховані на те, щоб жінка у соціальній групі одержувала
б більш-менш повне задоволення необхідних для нормальної життєдіяльності
потреб, і заходів активної протидії. Мета останніх — активно протидіяти
криміногенній обстановці, ситуаціям, створювати такі умови, які б
усували або обмежували поширення тієї чи іншої злочинної мотивації. До
заходів індивідуального запобігання злочинам можна віднести заходи
переконання, примусу, застереження, допомоги. Ці заходи досить
різноманітні і для їх здійснення повинні залучатися різні суб’єкти
попередження злочинності.

Припинення злочинів. Особливості попереджувальної роботи на стадіях
підготовки до злочину і замаху на злочин залежать від різного обсягу
виконуваної підготовчої злочинної діяльності (завершена чи не завершена
підготовка, невдала підготовка і замах, закінчений чи не закінчений
замах та ін.). Іноді з урахуванням характеру підготовки цієї діяльності,
її обсягу, а також якостей винної особи недоцільно притягати її до
кримінальної відповідальності. В інших випадках слід вживати заходів,
які виключали б продовження злочинної діяльності шляхом зміни раніше
сприятливої для вчинення злочину обстановки. Нерідко необхідно активно
втрутитися у злочинну діяльність, негайно припинити її, оскільки такі
заходи є єдиним виходом із криміногенної ситуації (наприклад, припинення
тяжкого злочину в сім’ї).

Для попередження незакінчених злочинів можуть використовуватися заходи
спонукання, обережності або активного втручання. Заходи спонукання
здійснюються з метою досягнення добровільної відмови від продовження
злочинної діяльності (своєчасне виявлення розпочатої злочинної
діяльності, спонукання винних до добровільної відмови, проведення
органами внутрішніх справ різних оперативних заходів щодо виявлення
антигромадських елементів, пропаганда законодавства про добровільну
відмову, усунення умов, які безпосередньо сприяють вчиненню злочину, та
ін.). Заходи обережності застосовуються для того, щоб створити умови,
які виклю-

Розділ XVI. Жіноча злочинність та її попередження

чають саму можливість чи перешкоджають продовженню розпочатої злочинної
діяльності (наприклад, посилення патрулювання громадських місць, зміна
режиму роботи особи, виклик до міліції з поясненням причин
антигромадської поведінки, вирішення міжосо-бистістних стосунків мирним
шляхом тощо). Заходи активного втручання — це оперативна робота
відповідних державних органів і громадських організацій щодо припинення
розпочатого злочину, який не встигли попередити (затримання під час
вчинення незаконних дій, притягнення жінок до кримінальної
відповідальності за інші закінчені посягання, арешт та ін.).

Зрозуміло, що ефективність заходів припинення злочинів, які вчиняють
жінки, потребує наявності добротної оперативної інформації, технічної
оснащенності і професіоналізму співробітників правоохоронних органів і
громадських формувань.

270

Розділ XVII. Рецидивна злочинність та її попередження

Рецидивна злочинність та її попередження

§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика рецидивної злочинності

Кримінологічне поняття «рецидивна злочинність» тісно пов’язане з
кримінально-правовим поняттям «рецидив злочину». Термін «рецидив»
походить від латинського слова «recidivus» і означає те, що
повертається, повторюється, тобто повторний прояв чогось. Поняття
«рецидив злочинів» розробляється як у кримінально-правовій теорії, так і
в кримінології. Чинне кримінальне законодавство України містить поняття
рецидиву злочинів. У ст. 34 КК України рецидивом злочинів визнається
вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний
злочин. Такий рецидив одержав назву легального. Залежно від характеру
вчинених особою злочинів, кількості судимостей у злочинця, ступеня
суспільної небезпечності злочинів, що входять до рецидиву, легальний
рецидив класифікується за такими видами: загальний і спеціальний
рецидив, простий і складний (багаторазовий), пенітенціарний.

На противагу легальному рецидиву в кримінологічній літературі
конструюється інше поняття рецидиву, коли особа повторно вчиняє злочин
(або низку злочинів) незалежно від кримінальних та
кримінально-процесуальних наслідків першого злочину. Отже,
кримінологічний рецидив злочинів — це повторне вчинення нового злочину
особою, яка раніше вчинила злочин, незалежно від наявності у неї
судимості. Кримінологічне поняття рецидиву дозволяє виділити повторні
злочини, вчинені особами, до яких за різних об-

272

ставин заходи кримінально-правового впливу взагалі не вживались; які
мають непогашену або не зняту судимість; судимість яких погашена чи
знята; щодо яких застосовані за попередні злочини інші, некримінальні
покарання або заходи правового впливу.

Розгляд рецидивної злочинності як єдиного цілого передбачає необхідність
виявлення її загальних кількісно-якісних показників. За деякими даними,
кількість злочинів, учинених особами, які раніше вже вчинили злочини,
зросла у 1973-1998 pp. більш ніж у 2,8 рази. У 1995-1998 pp. питома вага
рецидиву до числа розслідуваних кримінальних справ становила у
середньому близько 19%. Що стосується абсолютних показників рівня
рецидивної злочинності, то щорічно реєструється від 72 тис. до 80 тис.
повторних злочинів. За даними кримінально-правової статистики, рівень
рецидиву становив у 2000 р. біля 80 тис, а у 2001 р. — понад 70 тис. З
урахуванням латентної злочинності можна припустити, що дійсний рівень
рецидивної злочинності в Україні набагато вищий, ніж наведені дані.

Аналіз структури рецидивної злочинності та її змін також свідчить про
негативні тенденції: зростання у цілому тяжких, особливо тяжких
насильницьких, корисливо-насильницьких злочинів, крадіжок, у тому числі
із квартир, хуліганств. Взагалі по Україні кожний четвертий злочин
вчиняється особами з кримінальним минулим і майже кожен другий злочин є
тяжким. У структурі рецидивної злочинності «лідирують»
корисливо-насильницька і корислива злочинність, і це пояснюється тим, що
більшість рецидивістів орієнтуються на ті злочини, вчинення яких
приносить швидку наживу. Традиційно криміналітет професіоналізувався на
розбоях, грабежах, крадіжках чужого майна. Найбільш незахищеними і
кримінально доступними стали квартири громадян, крадіжки із яких та
розбійні напади на які стали загальним лихом в Україні. Разом з тим у
середньому кожний десятий злочин припадає на крадіжки майна із
магазинів, фірм, баз, складів, інших приміщень. Як свідчить практика,
зграї рецидивістів, які часто формуються ще у місцях позбавлення волі,
тривалий час безкарно обкрадають сільські магазини, корівники,
птахоферми тощо.

Кримінологічні дослідження показують, що серед рецидивістів зросла
частка осіб, які переорієнтовують свою кримінальну активність відповідно
до змін, що відбуваються у соціально-економічних і політико-правових
відносинах у країні. Спостерігаються інтенсивна інтеграція деякої
частини рецидивістів з лідерами еко-

273

Кримінологія. Особлива частина

Розділ XVII. Рецидивна злочинність та її попередження

номічної злочинності, їх активність у сфері кримінального бізнесу,
вимогательства, рекету, контрабанди, контролю над торговельними
об’єктами, шахрайства у підприємницькій і банківській діяльності,
підроблення грошей та ін. При цьому, як зазначається у публікаціях і
досить драматично зображується в літературі та кінофільмах, рецидивісти
вносять у таку діяльність злодійські норми поведінки і традиції,
використовують найбільш витончені та жорстокі методи залякування, погроз
і розправи.

За кримінологічними дослідженнями, почастішали випадки рецидивних
злочинів, учинених у групі. На факт підвищення професіоналізму і
організованості рецидивних угруповань вказують і кримінологи країн СНД
(Росії, Білорусі). Деяке зниження групового рецидивізму в Україні може
свідчити не про дійсне його зменшення, а про підвищення рівня
організованості і захищеності злочинних груп від їх виявлення і
покарання.

Зростає кількість злочинів, учинених рецидивістами з використанням
вогнепальної зброї, транспортних засобів, опору правоохоронним органам;
частіше вчиняють такі злочини ті, хто відбували покарання у місцях
позбавлення волі, і протягом першого року після відбуття покарання. Це
свідчить про значний обсяг постпенітенціар-ного рецидиву. Проведені
кримінологічні дослідження неодноразово ув’язнених, що відбувають
покарання у виправних колоніях суворого режиму, показали, що значна
більшість засуджених не хочуть після виходу на волю знову повертатися до
місць ув’язнення, але вони не впевнені і в тому, що після відбуття
покарання суспільство їх прийме, допоможе вирішити повсякденні проблеми,
почати нове життя.

Переважна більшість рецидивістів — чоловіки. Кількість жінок серед
рецидивістів невелика. Серед тих, хто раніше вчинив злочин по лінії
карного розшуку, певна частина рецидивістів має три і більше судимостей;
значна частина рецидивістів перебувала під адміністративним наглядом.
Але не всі, навіть неоднократні, рецидивісти стають «авторитетами»,
лідерами злочинних груп, «блатними» і засвоюють, як зазначається в
літературі, риси професійних злочинців.

З числа чоловіків і жінок шлюбного віку помітно більше не-сімейних.
Сім’ї у засуджених до позбавлення волі, особливо жінок, часто
розпадаються (приблизно кожна третя), а фактичні шлюбні відносини
підтримуються десь у половини засуджених.

274

Що стосується моральних рис особи рецидивіста, то вона неоднозначна. З
одного боку, частина рецидивістів, використовуючи нові економічні
відносини, активно займається злочинною підприємницькою діяльністю і
більшість їх злочинів нерідко залишаються поза увагою правоохоронних
органів. Такі злочинці йдуть на все заради наживи, застосовуючи у своїй
діяльності злочинні засоби. Зовні вони можуть маскуватися під
респектабельних законослухняних громадян. З іншого боку, частина
рецидивістів деградує. Це в основному рецидивісти старшого покоління,
неоднократні «від-сидки» яких довершують портрет патологічної,
аморальної, хронічно хворої соматично і психічно, асоціальної людини. З
досягненням 45-50-річного віку «кар’єра» рецидивістів, як правило,
завершується, їх злочинність набуває примітивного, часто ситуативного
характеру, поєднується із здобуванням коштів на спиртні напої,
наркотики. Багато рецидивістів не мають постійного місця проживання,
засобів до існування, позитивних соціальних зв’язків, сім’ї тощо.
Особливо драматична доля жінок-рецидивісток, ресоціаліза-ція яких
проблематична.

Дослідження особи рецидивістів минулих років і сучасності свідчать, що
їх загальними рисами є соціальна дезорганізація, со-ціопатія, відчуження
від людських цінностей, перекручене уявлення про нормальні людські
стосунки, соціально-моральна занедбаність, дезадаптованість,
люмпенізація, емоційна нестабільність, алкоголізація, наркотизація,
імпульсивність, а взагалі — розпад особистості.

З точки зору соціальної оцінки одержані при дослідженні рецидивістів
дані дозволяють зробити висновок про те, що цих людей характеризує чітко
виражена антисуспільна установка особи. Соціальний зміст цієї установки
становить наявність у свідомості і поведінці рецидивістів таких
усвідомлених антисуспільних поглядів і звичок, як корисливі і
паразитичні прагнення, зневажливе ставлення до людей і суспільного ладу,
небажання виправлення і адаптації.

Типові загальні і специфічні кримінологічні риси особи
зло-чинців-рецидивістів дозволяють групувати цих осіб. За типом
стійкості і спрямованості антисуспільної установки у кримінологічній
теорії розрізняють три основні типи рецидивістів.

Рецидивісти антисуспільного типу. Цю групу становлять найбільш
небезпечні, кримінально активні, злісні злочинці. До них можна віднести
особливо небезпечних рецидивістів, неоднократних

275

Кримінологія. Особлива частина

Розділ XVII. Рецидивна злочинність та її попередження

рецидивістів, рецидивістів-гастролерів, лідерів кримінального
середовища, «злодіїв у законі», злочинних «авторитетів», «блатних».

Рецидивісти ситуативного типу. Для даної групи характерним є рецидив
злочинів залежно від криміногенної ситуації, під значним впливом якої і
вчиняється новий злочин. Зазначеному типу рецидивістів притаманні
нестійкість ставлення до соціальних цінностей, відсутність більш-менш
сталих моральних принципів, примітивність поглядів, імпульсивність
реакцій тощо. До цієї групи належать рецидивісти, які вчиняють
різнорідні злочини, рецидиві-сти-неповнолітні та ін.

Рецидивісти асоціального (деградованого) типу. Характерним для цієї
групи є тип особи з фактичним розпадом особистості. У таких осіб
відмічаються втрата основних життєвих позицій, суспільно корисних
зв’язків, глибока соціальна дезадаптація, що є наслідком зловживання
алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами, психічних відхилень,
тяжких хронічних соматичних захворювань. Через похилий вік і тривале
перебування у місцях позбавлення волі, примітивізм потреб та інтересів,
фізичну неспроможність вчиняти складні за задумом злочини такі особи
вчиняють дезадаптивні злочини — дрібні крадіжки, хуліганство тощо.

Таким чином, стан рецидивної злочинності в Україні в період
соціально-економічного і політичного реформування можна оцінити як
несприятливий. Він погіршується внаслідок дуже повільного зниження
первинної злочинності.

§ 2. Причини та умови рецидивної злочинності

Рецидивна злочинність визначається наперед загальними причинами та
умовами, що породжують і сприяють їй, і специфічними причинами та
умовами, пов’язаними з обставинами вчинення першого злочину, процесом
виконання покарання, умовами пост-пенітенціарного періоду, які впливають
на вчинення саме повторних злочинів.

Отже, причини та умови рецидивної злочинності — це комплекс взаємодіючих
детермінант, пов’язаних з несприятливим зовнішнім середовищем і особою
злочинця, які обумовлюють продовження злочинної діяльності.

Специфічні причини та умови (детермінанти) рецидивної злочинності можна
поділити на три групи:

детермінанти, пов’язані з першою судимістю, першим вчиненням злочину
особою;

детермінанти, обумовлені процесом відбування покарання, особливо
покарання у виді позбавлення волі;

детермінанти, які впливають на постпенітенціарну адаптацію.

Детермінанти, пов’язані з першим засудженням, першим вчиненням злочину,
загальні і для первинних, і для повторних злочинів. Соціально-економічні
обставини у країні, особливості сімейного виховання, вплив найближчого
оточення, засобів масової інформації, соціально-психологічні передумови
становлення особи (нахили, темперамент, психічні хвороби і аномалії,
криміногенні акцентуації тощо), конкретні життєві ситуації — все це
формує особу з її системою установок і особливостями характеру.
Взаємозв’язок цих факторів виступає безпосередньою причиною будь-якого
умисного злочину, в тому числі й рецидивних злочинів.

Вплив на рецидив злочинів другої групи детермінант, які пов’язані з
негативними явищами у процесі відбування покарання у виді позбавлення
волі, відомий. Позбавлення волі характеризується моральними,
психологічними та матеріальними збитками для засудженого, внаслідок чого
принижується його соціальна цінність і підвищується відчуження особи від
суспільства. В колоніях перебувають переважно працездатні молоді люди.
Близько половини засуджених мають вік до ЗО років. Після 5-7 років
безперервного перебування у переповнених виправних установах настають
незво-ротні зміни психіки. Понад третини тих, хто звільняється,
потребують спеціального психологічного чи психіатричного втручання для
відновлення послаблених чи зруйнованих пристосувальних механізмів. За
відсутності такої допомоги вони поповнюють ряди рецидивістів. Жінки,
засуджені на тривалий строк ув’язнення, у своїй більшості втрачають віру
в себе, для них вирок означає проведення у місцях позбавлення волі
найбільш активного періоду життя. Не маючи надії на дострокове
звільнення, ці особи поступово деградують як у соціально-моральному
відношенні, так і щодо додержання вимог режиму відбування покарання. У
них поступово розпадаються сім’ї, втрачаються соціально важливі зв’язки,
руйнується особистість.

Теоретично головне призначення режиму відбування покарання — це виховний
вплив на засуджених, а примусова регламентація їх способу життя привчає
засуджених до порядку, свідомого

276

277

Кримінологія. Особлива частина

додержання встановлених правил поведінки, дисциплінує їх, виховує
потребу до праці, повагу до закону, правил співіснування, почуття
колективізму та інші позитивні якості. Подібні вимоги режиму дозволяють
припустити, що режим створює можливості для виявлення, формування та
розвитку позитивного потенціалу особистості. Дійсність, однак, відкидає
ці сподівання, хоча позитивні приклади були (колонія А. Макаренка,
експерименти у Швеції, деяких штатах США). Але через те, що все в місцях
позбавлення волі спрямоване на жорстке регламентування життя людини до
дрібниць і тим самим убиває в неї потяг до творчості, у засуджених
прокидається усвідомлений або стихійний протест проти задушливих умов.
Слід враховувати також існування неофіційних правил кримінальної
субкультури, яка протистоїть режиму. Таким чином, ізольованість людини
від нормального суспільства призводить до криміногенних наслідків,
зокрема до рецидиву злочинів. Недарма склалася думка, що «тюрма — школа
злочинності», «наші тюрми є головним джерелом епідемії злочинності»,
«рецидив має переважно пенітенціарну природу», «чим раніше людина вчиняє
злочин, за який її поміщують у місця позбавлення волі, тим імовірніше,
що вона знову вчинить злочин» тощо. Із загальної кількості осіб, які
щороку засуджуються в Україні до позбавлення волі, більше половини
раніше вже відбували покарання.

Третя група детермінант рецидивної злочинності залежить від попередніх
груп причин та умов і безпосередньо випливає із складної для вирішення
проблеми соціальної адаптації звільнених із місць позбавлення волі,
розв’язання питань їх працевлаштування, побуту, реабілітації, контролю,
допомоги.

Головна мета соціальної адаптації — ресоціалізація особистості. Під
ресоціалізацією розуміється процес виправлення засуджених, формування у
них законослухняної поведінки, стимулювання особистості на вироблення
таких життєвих установок, які відповідають соціальним нормам. Цей
процес, як уже було показано, при виконанні покарання ще має багато
негативних рис і наслідків. Істотні недоліки характеризують його і після
звільнення засудженого з місць позбавлення волі. Практика свідчить про
те, що десо-ціалізована особа майже не піддається ресоціалізації. Як
показали дослідження минулих років, більше половини звільнених від
покарання не змогли і не бажали адаптуватися до трудових колективів
внаслідок того, що не подолали надто високих, на їх думку, вимог

278

Розділ XVII. Рецидивна злочинність та її попередження

колективу щодо дисципліни праці, правил співіснування, професіоналізму,
освіти, норм поведінки, бар’єру відчуження членів колективу, конфліктів,
які виникали у колективі через їх появу, тощо.

Особливо гостро питання працевлаштування постало сьогодні, і проблеми, з
ним пов’язані, ще більше поглибились. В умовах ринкових відносин зникла
та опіка над засудженими, що була характерна для 70-80-х років XX ст.
Відсутність можливості працевлаш-туватися, справжньої допомоги з боку
держави, декваліфікованість, руйнування сімейних відносин, хронічні
хвороби, часто — втрата місця проживання та інші негаразди є
детермінантами рецидивної злочинності.

Повторному вчиненню злочинів сприяють недоліки, пов’язані з системою
контролю за поведінкою тих, хто відбув покарання, з боку органів
внутрішніх справ, які здійснюють профілактичний і адміністративний
нагляд. Не виключено, що велика завантаженість співробітників органів
внутрішніх справ, особливо дільничних інспекторів міліції, роботою з
небезпечним контингентом, відсутність належної допомоги з боку місцевих
органів влади та інші недоліки впливають на якість і результативність
профілактичного і адміністративного контролю та нагляду і ведуть до
повторної злочинності.

Має місце недостатня робота й інших суб’єктів попередження рецидивної
злочинності, права та обов’язки яких щодо контролю за особами,
звільненими від відбування покарання, зазначені в ст. ст. 115-120
Виправно-трудового кодексу України.

Перелічені групи детермінант, безперечно, створюють умови рецидивної
злочинності, але вони не виключають суб’єктивного фактора — людину.
Становлення рецидивістів на злочинний шлях залежить від них самих. Не
слід робити із рецидивістів тільки жертв соціальних обставин або упущень
у діяльності відповідних державних органів та громадських організацій.
Багато з них вчиняють злочини повторно не випадково, не ситуативно, а
свідомо, звично, наполегливо. Прикладів тому безліч.

§ 3. Попередження рецидивної злочинності

Рецидивна злочинність — складне явище, яке (як і злочинність взагалі)
притаманне людському суспільству, має свої закономірності і не може бути
викоренене у найближчі часи. Максимум можливого у боротьбі з нею —
зменшення її до певних розмірів, утримання на контрольованому рівні,
здійснення ефективного контролю з

279

Кримінологія. Особлива частина

боку суспільства за її станом та заходами боротьби з нею. Основне
завдання протидії рецидивній злочинності зводиться до необхід-ністі
довгострокової, послідовної, комплексної, контрольованої боротьби з нею.
Для ефективної боротьби зі злочинністю взагалі і рецидивом зокрема
потрібні не тільки каральні, а й попереджувальні заходи, спеціальне
реформування, в тому числі і реформи у пенітенціарній сфері. Ці заходи
повинні бути спрямовані на вдосконалення суспільних відносин з метою
створення всіх необхідних політичних, економічних і соціальних умов для
задоволення духовних і матеріальних інтересів людини та кожної сім’ї.
Все це сприяє, як свідчить вітчизняний досвід, поступовому усуненню
негативних явищ і процесів, що породжують, відновлюють рецидивну
злочинність і впливають на її зростання.

Спеціально-кримінологічне попередження рецидивної злочинності — це
безпосередня протидія причинам і умовам, що її породжують або їй
сприяють, формують сталу антисуспільну, деструктивну установку в
злочинців, послаблюють контроль над їх свідомою поведінкою, провокують
повторні злочинні прояви, а також запобігання і припинення на будь-якій
стадії розпочатого злочину і ресоціалізація та адаптація осіб, що
відбули покарання. Воно складається з таких трьох головних напрямів
протидії рецидиву: кримінологічної профілактики, запобігання злочинам і
припинення рецидиву злочинів.

Кримінологічна профілактика. Кримінологічна профілактика — це головним
чином випереджальний напрямок попередження рецидивної злочинності. При
його здійсненні боротьба з нею виноситься на ранні стадії соціалізації
особи. Правопорушення і злочинність неповнолітніх є важливим джерелом
рецидивної злочинності. її попередження необхідно починати з
попередження первинної злочинності неповнолітніх. Треба рішуче усувати
недоліки в професійній діяльності фахівців, які відповідають за процеси
навчання та виховання дітей, підлітків, молоді; вживати заходів щодо
зменшення впливу негативних умов мікросередовища, які є досить складною
справою сьогодення; нейтралізувати сімейне неблагопо-луччя, де
формуються стійкі криміногенні риси майбутнього рецидивіста; заборонити
деморалізуючу пропаганду в засобах масової інформації цинічної позиції
щодо шляхів досягнення особою матеріальних благ, сексуальної свободи,
задоволення розбещених потреб за будь-яку ціну і в будь-який спосіб
тощо. Ліквідація не-

Розділ XVII. Рецидивна злочинність та її попередження

доліків, що негативно впливають на первинну і повторну злочинність,
повинна стати результатом загального оздоровлення і вдосконалення
мікросередовища.

Попередження рецидивної злочинності неможливе без підриву і руйнування
кримінальної «блатної» субкультури, традиції і звичаї якої суперечать
загальним людським цінностям і спрямовані на тримання особи в злочинних
тенетах. Саме існування і впровадження злодійської субкультури у
свідомість і поведінку засудженого сприяють його криміналізації,
взаємному «кримінальному зараженню» злочинців, протидіють виправленню
особи. Настав час розробити і впровадити дійові заходи протидії
кримінальній субкультурі у місцях позбавлення волі.

Істотним резервом попередження рецидивізму злочинів є подальше
вдосконалення правоохоронної діяльності, зокрема своєчасне виявлення і
розкриття злочинів, неухильне забезпечення принципів невідворотності і
більш суворого покарання злочинців за новий злочин. На жаль, ці принципи
не завжди виконуються послідовно на практиці. Багато злочинців через
різні обставини звільняються від покарання або засуджуються на незначні
строки позбавлення волі, що викликає обурення такою несправедливістю не
тільки суспільства, а й навіть інших засуджених.

Важливу роль у попередженні нових злочинів відіграє пенітенціарна і
постпенітенціарна робота виправних установ і органів внутрішніх справ.
Як зазначалося, саме позбавлення волі і місця відбування покарання
значною мірою сприяють десоціалізації засудженого. Безумовно потребують
докорінної перебудови умови відбування покарання у виправних установах.
Тому нагальною потребою пенітенціарного реформування є гуманізація
системи відбування покарання, орієнтація її на попередження і моральне
оздоровлення засуджених. Очевидно, що першочерговим завданням є
приведення її у відповідність до Конституції України і норм міжнародного
права, що відповідало б законодавству і моралі цивілізованого
суспільства (кардинальна зміна умов тримання засуджених, зняття
невиправданих обмежень, руйнування кримінальної субкультури, злочинної
консолідації тощо).

З метою підвищення рівня постпенітенціарного попередження рецидивної
злочинності заслуговують на увагу пропозиції багатьох авторів щодо
розроблення закону «Про вдосконалення постпенітен-ціарної системи», де
законодавчо визначалися б обов’язки держав-

280

281

????????••??”???????^ Особлива частина

них органів, громадських організацій з соціальної адаптації засуджених;
створення державної постпенітенціарної системи опіки з метою надання
допомоги і підтримки засуджених до позбавлення волі; впровадження
патронажної служби, яка проводила б і соціальну роботу та здійснювала
нагляд за звільненими, надаючи їм пси-хопедагогічну, психотерапевтичну,
наркологічну, психіатричну, медичну, правову та матеріальну допомогу, що
б сприяло зменшенню соціального відчуження; максимального стимулювання
участі органів місцевого самоврядування, громадських і релігійних
організацій, спілок, рухів, соціальних груп, партій, окремих громадян у
соціальній адаптації звільнених.

Істотне значення для попередження рецидивної злочинності має
адміністративний нагляд за певною категорією осіб, звільнених з місць
позбавлення волі. Відповідно до ст.2 Закону України від 1 грудня 1994 р.
«Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення
волі» такий нагляд строком від одного до двох років установлюється з
метою попередження злочинів окремими особами, звільненими з місць
позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них. Адміністративний
нагляд встановлюється судом і являє собою систему тимчасових примусових
заходів спостереження і контролю за поведінкою звільнених, який
здійснюється органами внутрішніх справ. Між тим потребують вдосконалення
як сам інститут, так і практика адміністративного нагляду, усунення
формалізму в його здійсненні, підвищення індивідуальної
ресоціалізаційної роботи з особами, які реально можуть вчинити новий
злочин, насиченість періоду адміністративного нагляду позитивними
обов’язками піднаглядного ( наприклад, пройти курс лікування, навчання,
відновити сімейні зв’язки, працевлаш-туватися тощо). Попередженню
рецидивної злочинності можуть сприяти комплексні заходи соціального
контролю і соціальної допомоги, неформальне проведення і дійсна
зацікавленість у долі звільненого з місць позбавлення волі з боку
правоохоронних органів, органів влади, трудового колективу, сім’ї.
Досвід свідчить про те, що там, де проявляється активна і реальна
турбота про долю засуджених (при їх наполегливому прагненні розпочати
нове нормальне життя), там є успіх.

Специфіка попередження рецидиву з боку осіб, умовно засуджених або
засуджених з відстрочкою виконання вироку чи відбування покарання,
умовно-достроково звільнених, пов’язана голов-

Роздйі XVII. Рецидивна злочинність та її попередження

ним чином з наявністю випробного строку. По суті, випробний строк
встановлюється заради попередження вчинення злочину. Це досягається саме
загрозою збільшення покарання у разі вчинення нового злочину, а також
активною участю громадськості і трудових колективів у відповідній
виховній роботі з метою закріплення результатів виправлення і залучення
засуджених до чесного життя (ст.ст. 117-119 ВТК). На жаль, в останні
роки зазначений вид соціального контролю практично не діє.

Особливу увагу слід звернути на відновлення серйозної профілактичної
роботи з такими складними категоріями осіб, звільнених з місць
позбавлення волі, як психічно хворі, хронічні алкоголіки і наркомани,
психопати, соціопати та ін. Ступінь їх соціальної запущеності, характер
судимостей, поведінка у місцях позбавлення волі і після звільнення,
психічна і соматична обтяженість, оточуюче середовище роблять діяльність
з профілактики рецидиву злочинів майже безперспективною. В цьому разі
вкрай важливим є функціонування у кожній області центрів соціальної
адаптації і ресоціалі-зації, які включають соціально-психологічну і
наркологічну служби, що деякою мірою сприятиме зменшенню гостроти
проблеми постпенітенціарного періоду.

Запобігання та припинення рецидиву злочинів. В основі запобіжного
попередження рецидивної злочинності лежать заходи переорієнтації
антисуспільної установки осіб, які звільняються від відбування
покарання; активна протидія рецидиву; організаційно-превентивна робота.

Кримінологічні дослідження показують, що значна група рецидивістів
учиняє нові злочини у перші дні або місяці перебування на волі. Можна
сказати, що певна частина звільнених після відбуття покарання у виді
позбавлення волі виходить на волю з наміром продовжити злочинну
діяльність і часом не приховує своїх поглядів. Отже, запобігання
рецидиву зводиться до того, щоб спонукати тих, хто відбуває покарання, і
тих, хто звільняється від нього, відмовитися від продовження злочинної
діяльності. Зрозуміло, що для переорієнтації установки на продовження
злочинної поведінки на позитивні наміри необхідна система конкретних
групових і індивідуальних заходів, які сприяли б вибору засудженим
альтернативного, позитивного шляху свого життя.

Активна протидія рецидиву являє собою рішучі дії щодо схилення осіб до
добровільної відмови від продовження злочинної пове-

282

283

і Кримінологія. Особлива частина

дінки, роз’єднання злочинних угруповань та ізоляції лідерів,
«авторитетів», організаторів, контролю за додержанням правил і обмежень
адміністративного нагляду з притягненням винних в його порушенні до
відповідальності, соціальної і матеріальної допомоги тим, хто має
твердий намір відмовитися від продовження злочинної діяльності, тощо.

Організаційно-превентивна робота передбачає коло заходів, спрямованих на
більш результативну організацію постпенітенціарної практики боротьби з
рецидивною злочинністю. З метою надання державної і громадської допомоги
доцільно створювати благодійні фонди для засуджених; відкривати
безкоштовні нічліжки для безпритульних; більш широко включати у процес
ресоціалізації релігійні організації, соціальні групи, окремих громадян;
налагодити в країні через засоби масової інформації за допомогою і
підтримкою громадськості контрпропаганду злочинної діяльності;
протидіяти залученню у злочинну діяльність неповнолітніх та молоді. До
заходів цього напряму боротьби з рецидивною злочинністю належать також
законотворча робота щодо вдосконалення кримінального,
кримінально-процесуального, адміністративного, кримінально-виконавчого
законодавства, підвищення рівня оперативно-розшукової роботи з виявлення
і припинення злочинної діяльності злісних рецидивістів і професійних
злочинців; надійної взаємодії і координації зусиль правоохоронних
органів у виконанні програм боротьби з рецидивною злочинністю. Потребує
налагодження і вдосконалення міжнародне співробітництво у сфері боротьби
з рецидивною злочинністю.

Професійна злочинність та її попередження

§ 1. Поняття і визначення професійної злочинності

Здавна в злочинному світі багатьох країн помітно проявляли себе особи,
які неоднократно вчиняли крадіжки, шахрайство та інші корисливі злочини,
досягаючи певної майстерності. При цьому вони виявляли впертість і
небажання відмовлятися від такої поведінки, бо вона була для них
джерелом засобів існування. Спираючись на свій багаторічний кримінальний
досвід, вони розраховували на безкарність. Таких людей називали то
стійкими, то хронічними і невиправними злочинцями. Наприкінці XIX ст. у
кримінологічній літературі для їх позначення закріпився термін
«професійні злочинці». Природно, термін цей умовний. Його застосування
можна пояснити тим, що стійка злочинна поведінка зовні схожа з будь-якою
іншою професійною діяльністю.

Під фахом (професією), як відомо, відповідно до загальноприйнятого
вжитку цього слова розуміють вид трудової діяльності, що вимагає певної
підготовки і дає матеріальний прибуток. Професіонал у будь-який галузі
діяльності досягає певних необхідних навичок і вміння у своїй роботі,
завдяки чому й виділяється з числа інших працівників. Це притаманне і
кримінальному професіоналу. Він впродовж декількох років оволодіває
злочинними навичками, вдосконалює той чи інший спосіб вчинення злочинів,
що дає йому матеріальне збагачення, а іноді і низьке задоволення. Але
якщо в соціальному аспекті професія означає корисне і офіційно дозволене
заняття, то професія злочинця, який займається злочинним про-

285

Особлива частина

мислом, позбавлена суспільної корисності, вона має негативний
протизаконний характер.

У царській Росії в XIX ст. серед кримінальних професіоналів у значній
кількості почали виділятися групи вуличних злочинців («шпана»),
кишенькові злодії («марвіхери», «йорші»), зламники сейфів («шніфери»,
«ведмежатники»), шахраї («фармазонщики»), грабіжники («громили») тощо. В
колишньому СРСР (20-ті роки) в умовах економічної розрухи і соціальної
нестабільності професійна злочинність набула подальшого розмаху,
поповнилася новими різновидами, що часто мали насильницьке забарвлення.
Серед рецидивістів стали складатися угруповання «злодіїв у законі». Цей
контингент характеризувався беззаперечним додержанням злочинних
(злодійських) правил поведінки, встановленням у місцях позбавлення волі
своєї повної влади, демонстративним ухиленням від корисної трудової
діяльності, беззастережним визнанням кастових «законів» і «блатних»
санкцій тощо. Такі люди підкреслювали своє особливе становище серед
злочинців, претендуючи на роль лідерів серед них. Це була найбільш
деградована частина злочинного світу, якщо так можна висловитися, його
злочинне дно.

У 30-ті роки радянські правоохоронні органи досягай певних успіхів у
боротьбі з професійною злочинністю. Але удар по ній був нанесений лише
силою репресії, що не могло остаточно вирішити такої складної проблеми.
Проте це стало підставою для заяв, що з професійною злочинністю в СРСР
начебто покінчено. Був навіть забутий сам термін «професійна
злочинність», дослідження її були згорнуті і не проводилися аж до 70-х
років. Однак професійна злочинність фактично залишилася, існує вона і
зараз, після розпаду СРСР, у країнах СНД, в тому числі і в Україні,
звичайно, у дещо іншому, поновленому вигляді, з урахуванням сучасних
соціально-економічних реалій.

Слід зазначити, що професійну злочинність не можна змішувати ні з
повторною, ні з рецидивною злочинністю. Кримінальний професіонал, який
веде протягом тривалого часу злочинний спосіб життя, може не мати
судимостей. І далеко не кожний, навіть неоднократний, рецидивіст стає
професійний злочинцем.

Професійній злочинності властиві такі ознаки.

1. Вона має постійний і стійкий характер. Професійні злочинці впродовж
тривалого часу неоднократно вчиняють злочини. Це формує у них певну
звичку, яка переростає потім у норму поведінки. В

286

Розділ XVIII. Професійна злочинність та її попередження

їх середовищі є значна кількість осіб, які систематично вчиняють злочини
у виді промислу, але викриваються лише через декілька років. Між тим,
відбувши покарання, такі злочинці знову повертаються до цього заняття.
Кримінальний професіоналізм являє собою різновид свідомо продуманого і в
усіх деталях заздалегідь підготовленого соціального паразитизму

2. Професійним злочинцям притаманна відповідна спеціаліза

ція. Ця ознака проявляється в тому, що у кожного з них є чітка ус

тановка на певний вид злочинних занять, на вчинення тотожніх або

однорідних злочинів. Цей злочинний контингент різноманітний.

Одні займаються квартирними крадіжками, інші — викраденням

автомобілів, треті — контрабандою і реалізацією наркотиків, чет

верті — шахрайством тощо.

Сучасний кримінальний професіоналізм проявляє тенденції до різнобічності
і універсальності злочинних дій, коли той чи інший злочинець не тільки
має одну спеціалізацію, а й перекваліфіковується ще й на іншу, засвоює
додатковий вид злочинних занять. Наприклад, кишеньковий злодій — він же
гравець у карти; рекетир у необхідних випадках може бути кілером;
злодій-домушник — водночас грабіжник або розбійник. Ця обставина
визначає підвищений екстремізм і жорстокість сучасної професійної
злочинності.

Становлення злочинців-професіоналів відбувається під впливом досвідчених
організаторів злочинів, але особливо зловісну роль у їх формуванні
відіграють злочинні групи, що існують у місцях позбавлення волі. Саме
тут значною мірою формується злочинний світ, відбувається консолідація і
спеціалізація злочинців. (Трапляється, що в це середовище залучаються і
працівники виправно-трудових установ.) В умовах волі вони швидко
знаходять один одного, створюють злочинні угруповання за «інтересами» зі
своєю ієрархією, підпорядкованістю і дисципліною.

3. Заняття професійною злочинною діяльністю передбачає на

явність у її суб’єктів відповідної кримінальної «кваліфікації», тобто

необхідних знань, навичок і вмінь, що забезпечують підготовку, вчи

нення і приховування злочинів. За їх допомогою забезпечується впев

нене досягнення мети при найменшому ризику бути викритим.

Кримінальна «кваліфікація» відпрацьовується на власному досвіді, а також
у процесі постійного спілкування з професіоналами, які мають великий
злочинний стаж. Зрештою названі навички і знання доводяться буквально до
автоматизму. Такі особи стають

287

Кримінологія. Особлива частина

професіоналами своєї справи. Іноді вони використовують як співучасників
людей, котрі мають некримінальні знання і досвід, а то і наукові
пізнання. Адже окремі види злочинів взагалі не можуть бути вчинені без
використання спеціальних прийомів.

Кримінальні професіонали мають на своєму озброєнні відповідний злочинний
інструментарій: універсальний набір ключів, спеціально розроблені
відмички, які, на відміну від колишніх «фомок», є більш ефективними;
сконструйовані особливим способом елект-родрелі, пристрої для злому і
вибивання дверей і дверних коробок; краплені карти; верстати для
виготовлення різноманітних фальсифікованих документів, бланків, печаток
тощо.

4. Професійні злочинні заняття для їх учасників є джерелом

здобування засобів до існування або додаткового прибутку у виді

грошей чи матеріальних цінностей.

Як показує практика, протиправний прибуток професійних злочинців у наші
дні є значним. Найбільш «процвітаючі» кримінальні авторитети за рік-два
одержують великі прибутки. У зв’язку з цим можна стверджувати, що
злочинним промислом вони не тільки забезпечують повсякденне існування, а
й накопичують первісний капітал.

Злочинці-професіонали приховують свою антисуспільну діяльність від
сторонніх осіб і, маскуючись під законослухняних громадян, створюють
видимість трудової діяльності — влаштовуються на тимчасову роботу, на
роботу з неповним робочим днем (охоронець, підсобний робітник тощо) та
на інші посади, що не вимагають великих витрат часу. Йдуть вони і на
інші хитрощі, наприклад, симулюють яке-небудь захворювання, що дає право
на оформлення інвалідності.

Типовий злочинець-професіонал взагалі вважає офіційну роботу заняттям
ганебним. Він використовує її як прикриття. Власне, питання щодо
офіційної роботи в умовах ринкової системи, поширення
при-ватнокомерційної діяльності, безробіття часто взагалі не постає.
Деякі з них перебувають на нелегальному становищі і «гастролюють» по
регіонах країни і ближнього зарубіжжя, вчиняючи злочини.

5. Для злочинців-професіоналів характерним є прагнення під

тримувати зв’язки з антисоціальним середовищем, близьким до їх

власної орієнтації і установок. Найбільш тривкі контакти вони вста

новлюють здебільшого зі злочинцями однієї й тієї ж спеціалізації.

Побічним підтвердженням цього є те, що нові засуджені, прибува

ючи до виправно-трудових установ, при розподілі по виробничих

288

Роідії XVIII. Професійна злочинність та її попередження

бригадах намагаються потрапити в ті бригади, де утримуються особи, що
відбувають покарання за аналогічні злочини.

Систематичне ведення антисуспільного способу життя викликає у особи
природну психологічну потребу в повсякденному спілкуванні зі своїми
кримінальними однодумцями. Вони практикують проведення спільних зборищ
(«сходки», «правиловки», «розборки»), на яких вирішують питання, що
становлять загальний інтерес (наприклад, про організацію спільних дій,
бо деякі злочинні посягання вимагають групового способу їх вчинення),
або розв’язують конфліктні ситуації.

6. У середовищі професійних злочинців існує специфічна субкультура —
притаманні тільки їм традиції, звичаї, різні неформальні норми
поведінки, що не відповідають загальноприйнятим у суспільстві нормам.
Кримінальна субкультура відіграє істотну роль у встановленні,
підтриманні і відтворенні професійної злочинності. Дія багатьох таких
норм поширюється на всі регіони країни, інші мають внутрішньогрупове
застосування, деякі залежать від місця їх дії (в місцях позбавлення волі
або на «волі»), виду кримінальної поведінки, національного складу
злочинних угруповань.

У злочинному світі поширений свій жаргон. Особи, які тривалий час
займалися злочинним промислом, мають прізвиська, призначені для
приховування імен і прізвищ з метою забезпечення конспірації. Вони
залишаються за злочинцями навіть і тоді, коли особи змінили своє
прізвище і перейшли на нелегальне становище.

Злочинні клани мають спільні грошові фонди («общаки»), порядок
накопичення яких добре відпрацьований. Вони складаються із внесків
(«долянка», «лавешки») від традиційного злочинного промислу, коштів від
наркобізнесу, надходжень від азартних ігор у казино і гральних будинках,
від прибутків фінансово-комерційних структур, взятих під контроль
злочинних угруповань, тощо. Частина «общакових» грошей спрямовується на
надання допомоги засудженим членам таких угруповань, їх сім’ям; певні
суми вкладаються в нелегальний і легальний (на підставних осіб) бізнес,
витрачаються на підкуп потрібних посадових осіб.

Для повної характеристики професійної злочинності наведемо ще три
положення. По-перше, вона своїм корінням входить в загаль-нокримінальну
корисливу і корисливо-насильницьку злочинність, її сучасне зростання,
низький рівень розкриття і висока латентність прискорюють, генерують
кримінальний професіоналізм. По-друге,

10 Кримінологія 289

Кримінологія. Особлива частина

деякі дослідники обгрунтовано відзначають взаємопроникнення професійної
і організованої злочинності, їх взаємодетермінацію. По-третє, професійна
злочинність, вважаємо, є незаконною злочинною діяльністю — не злочинною
поведінкою, а саме злочинною діяльністю.

З огляду на названі ознаки професійної злочинності її поняття можна
сформулювати так. Професійна злочинність —це відносно самостійний вид
стійкої систематичної злочинної діяльності, суб’єкти якої, володіючи
відповідними спеціальними злочинними навичками, знаннями і вмінням,
займаються кримінальним промислом по здобуванню основного або
додаткового доходу, підтримуючи при цьому зв ‘язок з антисуспільним
середовищем, близьким до їх власної орієнтації, установок і субкультури.

У кримінологічній літературі розглядається спірне питання: чи є підстави
визнавати професійними злочинцями осіб, які, тривалий час обіймаючи
певні посади на підприємствах, в організаціях та установах, у процесі
виконання своїх безпосередніх обов’язків і трудових функцій, зловживаючи
ними, постійно вчиняють злочини за місцем роботи? Чи існують
професіонали-розкрадачі, професіонали-хабар-ники, професіонали-несуни
(які систематично викрадають матеріальні цінності на виробництві) тощо?
Видається, що у подібних випадках може йтися про злочинність «білих
комірців», дисфункції соціальних інститутів і господарсько-управлінських
ланок, а не про професійну злочинність, оскільки дисфункційна і
корупційна поведінка не створює психологічного і соціального відчуження
від суспільства, що характерно для злочинців-професіоналів з їх
специфічною кримінальною спеціалізацією і кваліфікацією, специфічним
антисоціальним середовищем і субкультурою тощо.

Традиційними проявами професійної злочинності є кишенькові і квартирні
крадіжки, шахрайство, фальшивомонетництво, контрабанда, пограбування і
розбої. В останні роки вона поповнилася новими формами, а саме:
викрадення предметів культури і мистецтва; злочинність у сфері
наркобізнесу, нелегального виготовлення і збуту спиртних напоїв;
крадіжки автомобілів; вимагання (рекет), крадіжки грошей і цінностей із
сейфів і приміщень з електронною системою охорони; вбивства на
замовлення (кілерство); викрадення вантажів із рухомого складу
залізничного транспорту; розкрадання і продаж зброї (вибухових речовин).
Зросла злочинність і у сфері так званих кримінальних послуг, які
сприяють професіоналам:

290

Розділ XVIII. Професійна злочинність та її попередження

скуповування і збут викраденого, наводчики, інформатори, утримувачі
кубел («малин») тощо. В умовах економічної і соціальної нестабільності
кримінологи-аналітики відзначають подальшу професіоналізацію злочинності
в країні.

§ 2. Кримінологічна характеристика професійної злочинності

Офіційна кримінально-правова статистика як у колишньому СРСР, так і
зараз в Україні не містить повних, безпосередніх відомостей про злочини
кримінальних професіоналів та їх особу. Оцінки кількісно-якісних
статистичних показників професійної злочинності значною мірою мають
відносний характер. Кримінологічний опис масиву злочинності, що
розглядається, стає можливим завдяки інтерпретації статистичних даних
про корисливі і корисливо-насильницькі злочини в цілому і особливо ті,
котрі, як правило, вчиняють професійні злочинці: кишенькові і квартирні
крадіжки, шахрайство, вимагання, незаконний обіг наркотиків, викрадення
автомобілів тощо. Наявність корисливих злочинів, низький рівень їх
розкриття і висока латентність тісно взаємопов’язані, як вже
зазначалося, з кримінальним професіоналізмом.

При з’ясуванні фактичної картини професійної злочинності потрібно
звертатися і до ознаки множинності злочинів, що вчиняються особами,
встановлювати їх кримінальний «стаж». Однак при цьому слід мати на
увазі, що зустрічаються численні випадки, коли велика кількість
професійних злочинців, тривалий час вчиняючи однорідні злочини, не
потрапляють в поле зору правоохоронних органів. Наприклад, у спеціально
відібраній для аналізу групі злочинців було встановлено, що 60% з них не
були засуджені, хоча систематично вчиняли злочини протягом двох і більше
років. Серед шахраїв більше половини не були засуджені, з кишенькових
злодіїв — понад 15%. Серед інших категорій корисливих і
корисливо-насильницьких злочинців, що тривалий час проявляли кримінальну
активність, були також численні факти, коли їм вдавалося уникнути
притягнення до кримінальної відповідальності.

Непрямо про професійну злочинність можна зробити висновки шляхом
детального аналізу статистичних даних, про загальний і особливо про
спеціальний рецидив, який є очевидною ознакою кримінального
професіоналізму. Загальний рецидив корисливих злочинів досить високий і
коливається від 15% до 20%.

291

Кримінологія. Особлива частина

Збирання даних про професійну злочинність здійснюється і шляхом
проведення вибіркових досліджень в окремих регіонах, а також шляхом
обстеження деяких категорій злочинців.

Вивчення професійної злочинності пов’язано з певними труднощами, що є
наслідком поверхового характеру теперішньої кримінально-правової
статистики і недостатньої репрезентативності (показо-вості) вибіркових
досліджень, що здійснюються. Але іншого виходу поки що немає. Тому,
спираючись на зазначені прийоми і методи, покажемо у загальних рисах
стан і динаміку злочинності в Україні з 1986 по 2001 p., інтерпретуючи
їх щодо професійної злочинності.

У цей період відмічається значний рівень корисливих і
корисливо-насильницьких посягань. За вибірковими даними і з урахуванням
експертних оцінок, в останні шість-сім років зросла кількість
кишенькових крадіжок (в основному у великих містах та південних зонах
масового літнього відпочинку). Рівень шахрайства коливається неістотно.
Наприклад, у 1999 р. було зареєстровано 17 тис. таких злочинів, а у 2000
р. — 16 тис.

Кожний п’ятий злочин в Україні вчиняється особами, які вже вчиняли їх
раніше. В 1999 р. цей контингент налічував 49981, а в 2000 р. 47208
осіб. Питома вага неповнолітніх у вчиненні злочинів дорівнює близько 9%.

Широкого поширення набула злочинність, поєднана з наркотиками. За
офіціальними даними, за останні десять років злочини цього різновиду
зросли з 11 тис. до 50 тис. у рік. Прогнозується, що в наступні два роки
криміногенна ситуація в країні істотно не зміниться.

Йдеться про злочинність усіх видів, у тому числі й професійну. Остання
характеризуватиметься омолодженням професійних злочинців, загостренням
стосунків між «старими» кримінальними авторитетами і лідерами «нової
хвилі» злочинного світу, зростанням пограбувань, розбоїв, вимагань,
шахрайства, розкрадань грошових коштів за фальшивими кредитним картками,
комп’ютерної злочинності. Між тим висловлюється припущення, що після
цього настане стабілізація злочинності в цілому і почнеться поступове її
зниження.

Одним із компонентів кримінологічної характеристики злочинів, як відомо,
є дані про особистісні особливості їх суб’єктів. Тому доречним буде
розкрити особу професійних злочинців за такими показниками і
властивостями, як вік, стать, соціальний статус, психологічні
особливості тощо.

Розділ XVIII. Професійна ііочшшісшь та її попередження

Професійний злочинець свій перший злочин вчиняє, як правило, в
неповнолітньому віці. Це найчастіше корисливий злочин. У подальшому,
ставши на шлях кримінального промислу, він вступає в спілкування і
взаємодію зі злочинним світом, особливо в місцях позбавлення волі. Як
наслідок цього — спільна участь у систематичних протиправних діях,
оволодіння злочинними навичками і вміннями, сприйняття норм злочинної
субкультури. Зрештою, подібне несприятливе моральне формування людини
приводить її до лав професійних злочинців.

За даними вибіркових досліджень, більшість сучасних професійних
злочинців — це люди молодого і середнього віку. Найбільшу частку серед
них становлять особи віком 19-35 років (77%.). У крадіжках з
проникненням до житла питома вага цієї вікової групи дорівнює 70%, у
викраденні антикваріату і культурних цінностей — 90%. Наведені цифри
насторожують. Здавалося б, ведення злочинного промислу повинно
передбачати наявність широких і міцних знань, навичок і вмінь, чого
досягають у зрілому віці. Однак сучасні професіонали помолодшали.
Омолодження професійної злочинності свідчить про підвищення її
суспільної небезпечності.

У складі професійних злочинних угруповань і кланів переважають чоловіки.
Жінки проявляють себе в основному в таких формах кримінального
професіоналізму, як шахрайство, наркобізнес, надання кримінальних послуг
(придбання і збут викраденого, надання інформації для виконавців
злочинних посягань тощо).

Раніше професійні злочинці найчастіше вчиняли конкретні злочини
поодинці, покладаючись на свої сили і вміння. Професіонали «нової хвилі»
віддають перевагу діям у складі групи з чітким розподілом ролей. У таких
групах зустрічаються особи, які мають військову, спортивну, економічну
освіту.Вони іноді безпосередньо вчиняють злочини, а трапляється —
виступають у ролі консультантів, додають у ті чи інші методи і способи
вчинення злочинів певної новизни. Наприклад, деякі з грабіжників і
розбійників служили свого часу в спец-підрозділах силових відомств;
зустрічаються шахраї, які працювали в державній фінансово-банківській
системі.

Значну кількість серед кримінальних професіоналів складають ті, хто в
момент вчинення злочину не працювали і не навчалися. Таких засуджених в
Україні за період з 1987 по 2001 р. збільшилося в шість разів. Зокрема,
за даними вибіркових досліджень, серед злодіїв, які вчинили квартирні
крадіжки, на час притягнення до

292

293

Кримінологія. Особлива частина

Розділ XVIII. Професійна гпочиннІСМЬ та її попередження

кримінальної відповідальності не працювало 40%. Частка кишенькових
злодіїв, які тривалий час не працювали, — 60%; картонних шахраїв — 70%.

Особи, які стали на шлях злочинного промислу, відмовляються від
загальноприйнятих позитивних соціальних норм і набувають нових,
властивих для певної антисоціальної групи. Саме ними вони керуються в
задоволенні природної психологічної потреби в між-особистісному
спілкуванні. У зв’язку з цим становлять певний інтерес
морально-психологічні особливості професійних злочинців. Вони віддають
перевагу злочинній діяльності перед будь-якою іншою; ділять учасників
міжособистісного спілкування на «своїх» і «чужих»; проявляють відчуження
і ворожість до оточуючих осіб з правомірною поведінкою; демонструють
постійну готовність до створення або використання сприятливої ситуації
для вчинення чергового злочину; проявляють постійну турботу про
підтримання і підвищення злочинної «форми» як гарантії успіху в своєму
промислі і безпеки; поважають відданість кримінальній общині і вірність
своїм «товаришам»; беззаперечно додержуються традицій і норм
кримінальної субкультури.

§ 3. Фактори, причини та умови професійної злочинності

Професійна злочинність, природно, детермінується на загаль-носоціальному
рівні, як і вся злочинність у цілому, криміногенними факторами
—економічними, соціальними, організаційно-управлінськими, політичними та
ін.

До економічних факторів належать такі явища і процеси: скорочення
обсягів виробництва в країні, його технічна відсталість; існування в
непомірних обсягах тіньової економіки; залучення до неї тією чи іншою
мірою значних верств населення через позабан-ківський обіг готівки та
вуличну торгівлю, а також інші прояви «хворої» економіки і нестабільної
кредитно-фінансової системи.

Криміногенні соціальні фактори — це зниження рівня матеріального
забезпечення більшості населення; зменшення можливостей для достатньо
легального заробітку; поширеність корупції, соціально-майнові контрасти
(йдеться про стрімку поляризацію населення за рівнем прибутків);
поширення випадків, коли високий життєвий рівень досягається шляхом
порушення законів та інших нормативних актів.

У зв’язку з останньою тезою не можна не відмітити, що завдяки вільному
ринку, активній зовнішньоторговельній діяльності, вільному обміну
інформацією між Україною та іншими країнами в державі набули поширення
стандарти життя і споживання, що існують у багатих країнах Європи та
Америки. Всі вони стали життєвою метою деяких українців, особливо
молоді. Але її досягнення легальним шляхом стає все більш проблематичним
і досить часто задовольняється злочинними способами.

Низка негативних явищ є криміногенними факторами
організаційно-управлінського характеру: порушення правил охорони
державного майна; дезорганізація сфери господарської та банківської
діяльності; недоліки в організаційній роботі податкової і митної служб;
помилки при призначені службовців на адміністративні посади і керівні
посади в господарських структурах тощо.

Не можна не назвати окремі фактори політичного характеру, що погіршують
криміногенну обстановку в країні, зокрема, впровадження (на тлі низького
рівня життя) платних медичних послуг, навчання у вузах за контрактом,
платне одержання житла, низьке пенсійне забезпечення та інші проблеми,
вирішення яких перекладається на плечі широких верств населення. Все це
призводить до відчуження частини громадян від держави і закону, орієнтує
їх на досягнення власного добробуту будь-якими засобами (включаючи й ті,
що не схвалюються суспільством). До обставин такого роду можна віднести
тривале замовчування державою в радянський період існування професійної
злочинності, що сприяло її відтворенню, і недооцінку сучасною
Українською державою її підвищеної суспільної небезпечності.

Через дію перелічених факторів у країні загострюється криміногенна
ситуація взагалі і збільшується професійна злочинність зокрема.

Причинами ж вчинення конкретних злочинів кримінальними професіоналами
необхідно вважати ті певні негативні обставини, притаманні нашій
дійсності, під впливом яких у свідомості винних виникають глибокі та
стійкі антисуспільні погляди, звички, які породжують у них високий
ступінь готовності займатися злочинним промислом. Слід назвати,
принаймні, шість таких обставин, що найбільш чітко вимальовуються.

1. Наявність у структурі суспільної свідомості (в свідомості
суспільства) таких елементів, як користолюбство, зажерливість, пара-

294

295

Кримінологія. Особлива частіша МНМИММкШШШнмі

зитична психологія, прагнення обдурити іншого, поживитися за чужий
рахунок. Перелічене лежить в основі майнових злочинів, які становлять
ядро професійної злочинності.

Живучість злочинних традицій і звичаїв, що виникли сотні років тому,
передаються із покоління в покоління і в оновлених формах існують й
зараз.

Перевантаження нашого суспільства великою кількістю неформальних
соціальних груп, для яких характерні негативні норми поведінки і
життєдіяльності. У такому середовищі культивуються злочинна романтика та
ідея начебто можливості уникнути кримінальної відповідальності. Для
цього нібито є багато шансів, якщо оволодіти відповідними прийомами і
навичками. В таких групах у результаті впливу на свідомість їх членів з
боку запеклих злочинців з великим «стажем» поступово і міцно
утверджується кримінальна субкультура. Доказ тому — поширення тут
злочинного жаргону, блатних (злодійських) пісень, звичаїв, татуювання.
Уражаються цим переважно неповнолітні та особи молодого віку, в очах
яких все це має істотне значення для самоствердження особистості.

Поява в останній час великої кількості бездоглядних і безпритульних
дітей; їх спосіб життя відкриває їм шлях до злочинного світу.

Недоліки виховної роботи, покладеної на такі соціальні інститути, як
сім’я, школа, заклади культури, спортивні організації тощо. Майже не
використовуються з метою виховання можливості літератури, кіно,
телебачення, засобів масової інформації. На жаль, тут іноді мають місце
факти, коли офіційні інститути виховання населення замість користі
завдають шкоди.

Криміналізація діяльності приватного бізнесу, що намітилася. У цій сфері
починають відігравати значну роль обман, шахрайство, недобросовісна
конкуренція, ухилення від сплати різноманітних податків і зборів.
Подібні правила засвоює багато хто з власників приватних і комерційних
підприємств; іноді вони користуються послугами кримінальних структур.

Існуванню професійної злочинності сприяють й деякі специфічні умови.
Вони, на відміну від причин, самі по собі безпосередньо не можуть
породжувати злочин. Однак як супутник його причин, впливаючи певним
чином на них, забезпечують їх відповідний розвиток, необхідний для
виникнення наслідку — злочину. Умови полегшують вчинення злочину
кримінальними професіоналами.

Розділ XVIII. Професійна злочинність та її попередження

Як умови виступають недоліки, помилки та упущення в діяльності тих чи
інших правоохоронних і правозастосовних органів. Так, незадовільна
робота слідчих органів тягне за собою низький рівень розкриття злочинів.
(По лінії карного розшуку в останні роки середній показник розкриття
всього масиву тяжких злочинів дорівнює близько 70%.) Подібний стан
охорони правопорядку «надихає» на кримінальний промисел.

Слабка практична підготовленість працівників карного розшуку не
забезпечує належної роботи з подолання злочинного професіоналізму. Свого
часу в складі органів внутрішніх справ існували спеціалізовані
оперативно-розшукові підрозділи, які займалися виявленням професійних
злочинців і затриманням їх з доказами. Співробітниками цих підрозділів
були досвідчені працівники-роз-шуковці, котрі володіли оперативним
мистецтвом, яке за своєю сутністю близьке до будь-якого іншого виду
мистецтва. В свій час ці підрозділи під різними приводами (відсутність
вищої юридичної освіти, досягнення п’ятдесятирічного віку, безперервні
кампанії з реформування системи внутрішніх справ) скасовані. В
результаті цього порушена наступність у передачі досвіду боротьби з
професійною злочинністю, втрачені особисті картки на кримінальних
професіоналів тощо. Разом з досвідченими кадрами пішли в минуле знання
кримінального середовища, багато апробованих форм і методів боротьби з
ним. І в той же час не здійснювалися і не здійснюються предметна
спеціалізована підготовка і перепідготовка практиків, покликаних
протидіяти професійній злочинності.

Слід відмітити велику плинність кадрів у підрозділах органів внутрішніх
справ. Наприклад, середній строк роботи в апараті карного розшуку не
перевищує 2,5-3 років, що вкрай негативно відображається на діловій
кваліфікації працівників.

Недостатній рівень роботи правоохоронних органів також є наслідком
невпинного скорочення коштів, передбачених бюджетом країни на їх
утримання. Про це свідчить співвідношення передбачених коштів МВС до
розрахункової потреби. Вони становлять лише близько половини від потреби
в них.

Стан справ різко погіршується і через проникнення в правоохоронну
систему корупції, що істотно підриває стабільність і послідовність її
законної діяльності, порушує основу конспірації в оперативній роботі.
Безпідставно припиняються кримінальні справи; під приводом неможливості
тривалого зберігання знищуються

296

297

Кримінологія. Особлива чистина

справи засуджених, у тому числі й запеклих професіоналів, що полегшує їм
замітати сліди свого кримінального минулого.

Загальновідомі істотні недоліки в діяльності адміністрації місць
позбавлення волі з проведення індивідуально-виховної роботи з
засудженими, ізоляції кримінальних авторитетів («паханів»), роз’єднання
злочинців-рецидивістів, припинення спроб з їх боку встановлювати «свої
порядки» в бригадах і загонах та залучати до лав кримінальних угруповань
інших засуджених з числа молоді, передавати їм злочинні знання, вміння
та традиції. Не можна заперечувати, що місця позбавлення волі впродовж
багатьох років були «фабриками» злочинності, «університетами»
кримінального професіоналізму. Не в усіх сучасних колоніях і тюрмах
вдалося покінчити з такими нездоровими явищами.

Як уже зазначалося, офіційна кримінально-правова статистика не містить
необхідних відомостей про професійну злочинність, відсутня й розгорнута
інформаційно-аналітична база, яка дозволяє стежити за кримінальними
професіоналами. Вони розчиняються в загальній масі злочинного елемента,
що ускладнює їх виявлення, вивчення, а також своєчасну профілактику їх
незаконної суспільно небезпечної діяльності.

Серед умов, що полегшують кримінальний промисел, слід назвати і
прорахунки в чинному кримінальному законодавстві. В законі спеціально не
передбачено посилення кримінальної відповідальності за злочини, вчинені
кримінальними професіоналами. При призначенні покарання не завжди
враховуються фактична спеціалізація і систематичність їх злочинної
діяльності. Практично виходить так, що настає однакова відповідальність,
наприклад, і за одну квартирну крадіжку, і за двадцять, якщо в них
відсутня колишня судимість. При подібному підході, безумовно, не
спрацьовує ні загальна, ні спеціальна превенція покарання щодо цієї
категорії злочинців.

§ 4. Попередження професійної злочинності

Система попередження професійної злочинності включає низку різнорівневих
заходів, спрямованих на блокування, нейтралізацію та усунення факторів,
причин і умов, що її породжують і визначають наперед.

На загальносоціальному рівні ці заходи передбачають усунення
дезорганізації українського суспільства, дезорганізації економічного,
соціального і державно-правового розвитку, зокрема, піднят-

298

шшшшяшт Розділ XVIII. Професійна злочинність та її попередження ттшшятт

тя рівня виробництва в країні; ліквідацію тіньових сторін,
суперечностей, що виникли в процесі переходу до ринкової економіки і в
ході приватизації; зниження безробіття, підвищення стандартів життя
населення; створення необхідних умов для легального одержання достатніх
прибутків громадянами; побудову міцного фундаменту для нормального
функціонування усієї соціальної сфери; оздоровлення морального клімату в
суспільстві, впровадження високих моральних цінностей в ньому;
додержання демократичних засад державності, утвердження законності,
зміцнення громадського порядку в широкому значенні слова тощо. Після
подолання загальної затяжної кризи в країні необхідно в першочерговому
порядку здійснити перелічені загальносоціальні попереджувальні заходи,
що, безумовно, сприятиме попередженню злочинності в цілому і подоланню
професійної злочинності зокрема.

Кримінальному професіоналізму можуть і повинні перешкоджати
безпосередньо цільові спеціально-кримінологічні заходи. Маються на увазі
суспільно-моральні заходи, заходи організаційно-управлінського
характеру, технічні і оперативні заходи, заходи щодо вдосконалення
кримінально-виконавчої системи та заходи правового характеру.

Суспільно-моральні заходи полягають передусім у впровадженні в суспільну
свідомість високих моральних цінностей. Вони передбачають також
обмеження поширення злочинних традицій і звичаїв, під впливом яких
відбувається процес розтління окремих членів суспільства, особливо
неповнолітніх і молоді, їх перехід на злочинний шлях.

Є нагальна потреба в тому, щоб перекрити всі канали пропаганди злочинної
ідеї в кіно, на телебаченні, в літературних творах, на естраді, де іноді
у привабливому виді розповідається про пригоди злочинців, поширюються
кримінальний жаргон, пісні, специфічні норми спілкування у кримінальному
середовищі. Необхідно показувати небезпечність злочинної діяльності,
особисту неповноцінність її учасників, життєву безвихідь професійних
злочинців.

Заходи організаційно-управлінського характеру—це поновлення
спеціалізованих підрозділів у системі органів внутрішніх справ по
боротьбі з професійною злочинністю (особистий розшук, розвідка тощо) за
напрямами її кримінальної спеціалізації (шахрайство, кишенькові
крадіжки, пограбування, викрадення антикваріату та творів мистецтва,
наркобізнес, контрабанда, надання кримі-

299

Кримінологія. Особлива чистина

Розділ XVIII. Професійна злочинність та її попередження

нальних послуг, фальшивомонетництво тощо); створення інформаційного
банку даних на професійних злочинців за окремими категоріями; постійне
стеження і контроль за їх поведінкою; заборона нічим не викликаної
легалізації окремих занять, пов’язаних з професійною злочинністю
(ігровий бізнес, наприклад).

Розроблення і реалізація цих заходів, безумовно, вимагають їх
фінансового і технічного забезпечення. Але витрати на боротьбу зі
злочинністю зрештою завжди окупаються.

І останнє. З професійною злочинністю слід боротися професійно. З цього
випливає необхідність сучасних методичних розробок з виявлення,
розкриття і викриття кримінального професіоналізму, його профілактики.

У попередженні професійної злочинності певна роль належить і технічним
заходам. Сюди входять розроблення і впровадження системи захисту особи,
житла, власності громадян, наприклад, встановлення інфрачервоних замків,
які нескладні в експлуатації, але недоступні для злому. На дверях
повністю відсутні ознаки їх установлення. Це замки-невидимки. Оснащені
такими замками двері не привертають до себе уваги, надійно охороняють
приміщення.

В місцях скупчення громадян пропонується встановлювати приховані
відеокамери («чорні ящики»). На Заході цей спосіб оздоровлення
кримінальних ділянок міста вже відомий і дає відчутні результати. «Чорні
ящики» відслідковують ситуацію в метро, на міському наземному
транспорті, у великих магазинах, на ринках тощо. Зйомки дозволяють
накопичувати інформацію і дають можливість впізнавати кишенькових
злодіїв, викрадачів автомобілів, суб’єктів інших видів професійної
злочинності, збирати проти них необхідні докази вчинення злочинів.

Актуальним є забезпечення надійної охорони музейних установ, про що
вказувалось в Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю в
Україні на 1996-2000 роки.

На практиці в боротьбі з професійною злочинністю здійснюються
попереджувальні заходи оперативного характеру: систематичні рейди на
вокзалах, в аеропортах, ресторанах, у поїздах з метою виявлення
професійних злочинців, які знаходяться у розшуку; затримання з доказами
учасників кримінальних сходок; виявлення охоронців спільної каси
(«общака») і збирачів внесків до неї; ліквідація кубел та інших місць
зборів кримінальних професіоналів; проведення масових операцій щодо
оброблення міст (регіонів) з метою виявлення

і затримання на місці професійних злочинців; здійснення заходів щодо
попередження ввезення в Україну наркотичних засобів, виявлення осіб,
причетних до незаконного обігу наркотиків, і притягнення їх до
кримінальної відповідальності тощо.

Істотне значення в подоланні професійної злочинності мають вдосконалення
кримінально-виконавчої діяльності установ місць позбавлення волі, а
також практика реалізації соціальної адаптації осіб, які відбули
покарання.

У Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю в Україні на
1996-2000 роки з цього приводу було записано, що в кожній
виправно-трудовій колонії необхідно вживати заходів протидії
професіоналізму і консолідації злочинців, особливо серед жінок і молоді.
Вимагалось при цьому вивчати роль злочинних авторитетів, «злодіїв у
законі», організаторів злочинних угруповань у розподілі сфер впливу в
регіонах, а також спрямованість їх злочинної діяльності. За результатами
вивчення цього контингенту слід аналізувати структуру злочинного світу,
його зв’язки, вплив на кримінальний рецидив і криміналізацію суспільства
в цілому.

Професійних злочинців доцільно утримувати в особливих умовах, створивши
для цього спеціальні колонії із застосуванням спеціальних вимог режиму,
принаймні, виключити усілякі контакти з молодими людьми, засудженими
вперше. Адміністрація виправно-трудових колоній повинна приділяти більше
уваги індивідуальній профілактиці щодо засуджених, проводити роботу з
нейтралізації кримінальних традицій та звичаїв, «законів» неформальних
об’єднань негативної спрямованості, стимулювати у них наміри докорінно
змінити антисуспільну життєву позицію. При цьому слід спиратися на
пенітенціарних психологів, соціологів та спеціалістів-прак-тиків з
кримінальної субкультури.

До розподілу засуджених по бригадах та загонах треба підходити
диференційовано, визначати вид режиму не лише відповідно до тяжкості
вчиненого злочину і кількості судимостей, а й за наявністю чи
відсутністю злочинного професіоналізму, залежно від ставлення до
кримінальних традицій та звичаїв.

Після відбуття покарання за професійними злочинцями обов’язково має бути
встановлений адміністративний нагляд для спостереження і контролю за їх
поведінкою (Закон України від 1 грудня 1994 р. «Про адміністративний
нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»). Слід не
тільки формально встановити

300

301

Кримінологія. Особлива частина .

такий нагляд, а й повсякденно, тактовно здійснювати його індивідуально,
особливо в перші півроку. На одного працівника міліції, який здійснює
нагляд, не повинно припадати більше 15-20 таких осіб. Його обов’язки
щодо нагляду належить відносити до числа основних. Так пропонують
спеціалісти.

Назріла необхідність створення не тільки на словах, а й на ділі
регіональних узгоджених програм сприяння особам, які повернулися з місць
позбавлення волі, їх соціальній адаптації: надання допомоги в
реєстрації, сприяння встановленню розірваних зв’язків засудженого із
здоровими соціальними групами, впровадження державних контрактів на їх
працевлаштування тощо.

Певне місце в боротьбі з професійною злочинністю посідають
попереджувальні заходи правового характеру. Так, пропонується ширше
застосовувати на практиці кримінально-правові норми з так званою
подвійною превенцією. Такі норми, як відомо, мають подвійне
функціональне призначення. З одного боку, вони встановлюють
відповідальність за вчинення конкретного злочину, а з другого —
покликані забезпечити попередження інших видів злочинів. КК України
передбачає відповідальність, наприклад, за втягнення неповнолітніх у
злочинну діяльність (ст. 304), тримання домів розпусти і звідництво (ст.
302), ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують
культ насильства і жорстокості (ст. 300), придбання або збут майна,
завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198), незаконне вироблення,
виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут
наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 307) тощо.

Тим самим закон не тільки встановлює кримінальну відповідальність за
названі злочини, а й запобігає появі кримінального професіоналізму. Ці
склади відіграють велику попереджувальну роль. Законодавець за допомогою
норм даного роду створює нібито заборонну зону навколо кримінального
професіоналізму.

Доречно було б доповнити перелік обставин, що обтяжують кримінальну
відповідальність, пунктом про вчинення злочинів у виді промислу і
обов’язково враховувати цю обставину при індивідуалізації покарань, що
призначаються професійним злочинцям незалежно від наявності судимості, а
також брати до уваги при цьому спеціалізацію їх злочинної діяльності та
інші факти, що негативно характеризують їх особу.

302

Злочини, вчинені з необережності, та їх попередження

§ 1. Кримінологічна характеристика злочинів, учинених

з необережності

Необережна злочинність є складовою частиною загальної злочинності і
включає передбачені чинним кримінальним законодавством злочини, вчинені
з необережності: злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості. Ці
злочини посягають на різні суспільні відносини і вчиняються у багатьох
сферах діяльності людини: на виробництві при роботі з машинами,
механізмами та іншим устаткуванням підвищеної небезпеки; при
експлуатації різноманітних транспортних засобів; у господарській
діяльності під час виконання будівельних, вибухових та інших небезпечних
робіт; при поводженні з небезпечними для здоров’я людини матеріалами і
речовинами; при використанні і освоєнні природного середовища; у
медичній і ветеринарній практиці; у різних сферах управлінської
діяльності посадових осіб; у домашньому господарстві громадян при
користуванні технікою побутового характеру тощо. У зв’язку з цим їх
кримінологічну класифікацію для більш ефективного попередження доцільно
проводити за сферами діяльності, в яких вони були вчинені. На цій
підставі необережні злочини традиційно поділяються на такі чотири
основні групи.

1. Необережні злочини, вчинені у сфері дії або використання технічних
засобів, машин, механізмів та інших джерел підвищеної безпеки. До цієї
групи слід відносити ті злочини, при яких необережні дії особи приводять
до виходу техніки з-під контролю осо-

303

Кримінологія. Особлива частина

би. Це злочини проти безпеки руху та експлуатації різних видів
транспорту: залізничного, водного, повітряного, автомобільного (ст.ст.
276, 286, 287 КК); проти безпеки виробництва: порушення вимог
законодавства про охорону праці (ст. 271 КК), порушення правил безпеки
під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, на вибухонебезпечних
підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст.ст. 272, 273 КК) та
деякі інші.

Необережні злочини, вчинені у сфері професійної діяльності. Це злочини,
шкода в яких заподіюється у результаті неналежного виконання або
невиконання особою своїх професійних обов’язків, установлених
спеціальними правилами. Наприклад, неналежне виконання медичним,
фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обов’язків, що
спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої
невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 КК), порушення обов’язків щодо
охорони майна (ст. 197 КК), порушення різних правил охорони довкілля та
робіт у природній сфері (глава VIII КК), порушення правил поводження з
різними небезпечними матеріалами та речовинами (ст.ст. 267, 320, 326
КК), розголошення державної таємниці або втрата документів, що містять
державну таємницю (ст.ст. 328, 329 КК) та ін.

Необережні злочини, вчинені під час виконання посадових або
управлінських функцій. Це такі злочини, як службова недбалість (ст. 367
КК), певна частина військових злочинів (наприклад, недбале ставлення до
військової служби — ст. 425 КК) та деякі злочини проти довкілля.

Необережні злочини, вчинені у сфері побуту: вбивство через необережність
(ст. 119 КК), тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128
КК), зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної
хвороби або венеричною хворобою (ст.ст. 130, 133 КК), необережне
знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК), недбале зберігання
вогнепальної зброї або бойових припасів (ст. 264 КК), порушення
встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК) та деякі
інші.

Таким чином, коло злочинів, що вчиняються з необережності, досить велике
і визначити рівень необережної злочинності складно. Не сприяє цьому і
офіційна статистика, яка не розмежовує злочини за формою вини. Слід
ураховувати й те, що деякі склади злочинів передбачають вчинення злочину
як умисно, так і з необережності (наприклад, ст.ст. 267, 270, 320, 419
КК та ін.), і тому навіть

* Розділ XIX. Злочини, вчинені з необережності, та їх попередження mm н

кваліфікація злочину не завжди може вказати на форму вини. Крім цього,
багато необережних злочинів (порушення вимог законодавства про охорону
праці, службова недбалість, злочини проти довкілля та ін.)
характеризуються високим коефіцієнтом латентності.

Результати ж вибіркових кримінологічних досліджень свідчать про те, що
рівень навіть офіційно зареєстрованої необережної злочинності постійно
збільшується. Якщо в 60-х роках XX ст. питома вага необережних злочинів
у СРСР, в тому числі в Україні, становила близько 5%, то в 80-х роках
вона вже досягала 12-15%. Окремі кримінологи зазначають, що у сучасній
Україні питома вага необережних злочинів у структурі виявленої
злочинності становить вже 16-17%. Можна прогнозувати, що цей показник у
зв’язку з постійним прогресом науки і техніки і далі збільшуватиметься.

Раніше проведені дослідження показують, що у структурі необережної
злочинності переважають злочини проти безпеки дорожнього руху та
експлуатації автомобілів і інших механічних транспортних засобів, які
становлять близько 75% всіх необережних злочинів. Близько 10-15%
необережних злочинів припадає на службову недбалість, 3-5% — на
порушення законодавства про охорону праці, 3-4% — на вбивство через
необережність та тілесні ушкодження, решта — це порушення спеціальних
норм і правил, які приводять до аварій, катастроф, пожеж та інших
техногенних катаклізмів, що виникають у процесі безвідповідального
ставлення посадових та інших осіб до виконання своїх професійних чи
службових обов’язків. Проте слід враховувати, що в зв’язку з прийняттям
нового КК України і розширенням переліку складів злочинів, які
передбачають необережну форму вини, розвитком виробничої і технічної
інфраструктури, подальшою механізацією і автоматизацією виробництва,
впровадженням нових сучасних технологій структура необережної
злочинності у подальшому істотно зміниться.

Офіційна статистика не містить також і повних даних про розмір шкоди,
яку завдає необережна злочинність суспільству і державі. Але згідно з
деякими даними в Україні за останні 30 років тільки на виробництвах було
травмовано близько 4 млн людей, тобто постраждав кожний третій
працівник, зайнятий у виробничій сфері. За цей час загинуло майже 100
тис. працівників, з них понад 70% — люди віком до 40 років, які могли б
принести ще чимало користі суспільству. Лише у 1998 р. на виробництві
травмовано 50,8 тис. осіб, утому числі більше 1,5 тис. смертельно, у
1999 р. було 39,8 тис. потерпі-

304

305

Кримінологія. Особлива частина – -«.

лих від нещасних випадків та близько 1,4 тис. загиблих, у 2000 р. —
майже 35 тис. травмованих працівників, з яких більше 1,3 тис.
смертельно. Причому постійне зменшення останнім часом кількості за
гиблих та потерпілих на виробництві пов’язано в першу чергу і зменшенням
зайнятих на виробництві, а не з поліпшенням умов праці та техніки
безпеки. В спеціальній літературі зазначається, що ризик стати жертвою
нещасного випадку або постраждати від профзахворювання в Україні у 5-6
разів вищий, ніж в розвинутих країнах. Серед галузей народного
господарства за кількістю смертей на робочому місці лідером є вугільна
промисловість: у період 1990-1999 pp. на шахтах країни загинуло майже
3,5 тис. осіб. Наведене є лише частковою ціною тільки трьох видів
злочинів проти безпеки виробництва. Значною кількістю постраждалих
останнім часом відзначаються також підприємства металургійної,
машинобудівної, хімічної промисловості, сільське господарство та сфера
будівництва.

За даними Головного управління Державної пожежної охорони МВС України за
останнє десятиліття (1991-2000 pp.) лише на об’єктах, підконтрольних
органам державного пожежного нагляду, сталося більше 480 тис. пожеж, на
яких загинуло майже 20 тис. людей, полум’ям знищено 99,2 тис. будівель
та 11,9 тис. одиниць різної автотехніки. У середньому в Україні
останніми роками щомісяця виникає близько 3 тис. пожеж, більше 60% з
яких — у містах і селищах міського типу. При цьому більшість пожеж
виникає у приміщеннях громадян (80% пожеж та 95% загиблих).

У 1995-1999 pp. в Україні сталося також 192,1 тис. дорожньо-транспортних
пригод, в яких загинуло майже 40 тис, а одержали поранення різного
ступеня тяжкості — більше 210 тис. осіб. У літературі зазначається, що в
Україні останнім часом щоденно на дорогах гинуть до десяти осіб. Щорічно
майже 2 тис. дорожньо-транспортних пригод учиняються з вини водіїв, які
перебувають у стані алкогольного сп’яніння; в цих пригодах гинуть понад
200 і одержують різні травми понад 2,5 тис. осіб. Вибіркові дослідження,
проведені окремими авторами, показують, що злочинні порушення правил
дорожнього руху становлять 7% від загального рівня злочинності в
Україні, а питома вага діянь, що містять ознаки злочинів проти безпеки
руху та експлуатації автотранспорту від усіх дорожньо-транспортних
пригод, становить 43,5%.

До ціни необережної злочинності слід додати неліквідовані і до цього
часу наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС, а також

306

Розділ XIX. Злочини, вчинені з необережності, та їх попередження-

збитки від аварій і катастроф, що все частіше трапляются на
залізничному, водному, повітряному, трубопровідному транспорті, які
також тягнуть за собою значні людські жертви, знищення або пошкодження
майна, довкілля, викликають негативний громадський резонанс. Науковці і
практики зазначають, що шкода від необережної злочинності в цілому
значно більша від шкоди, яка заподіюється умисними злочинами. Іноді
навіть неможливо визначити сумарну шкоду від того чи іншого необережного
злочину, наприклад, від злочинів проти довкілля, коли заподіюється
невідновна шкода тваринному чи рослинному світу, землі, надрам, водним
або морським організмам.

Вибіркові кримінологічні дослідження свідчать про те, що у осіб, які
вчиняють необережні злочини, не спостерігається яскраво вираженої
антисоціальної спрямованості, що характерно для осіб, які вчиняють
умисні злочини. Це можна пояснити специфікою злочинної необережної
поведінки, в генезі якої завжди є породжена неуважністю помилка особи, і
механізм цієї поведінки по суті починається з останнього ланцюга — з
помилки у прийнятті рішення, що приводить до хибних висновків і вчинення
злочину. В більшості випадків, на відміну від умисних злочинів, механізм
необережної поведінки згорнутий, а іноді й імпульсивний. Мотиваційна
основа необережної поведінки пов’язана з вибором хибного варіанта за
наявності можливості відвернути його, але не з його наслідками.

Помилці при вчиненні необережного злочину в більшості випадків сприяють
негативні морально-психологічні риси особи. Для осіб, що вчиняють
необережні злочини, характерні несформо-ваність почуття обов’язку і
відповідальності, що в свою чергу приводить до безтурботного,
легковажного, недисциплінованого ставлення до соціальних норм, які
регулюють поведінку членів суспільства, невміння або небажання правильно
оцінити і спрогнозувати можливі наслідки своєї поведінки.

Залежно від виду необережності видається можливим вирізнити два типи
осіб, що вчиняють необережні злочини: а) для осіб, дії яких
кваліфікуються як злочинна самовпевненість, характерними є внутрішня
недисциплінованість, хибне самоутвердження, кар’єризм, егоцентризм,
безапеляційність, азарт, бравада, авантюризм, схильність до ризику,
невиправдана завзятість; б) для осіб, дії яких є злочинною недбалістю,
характерними є неуважність, розхлябаність, небажання адекватно оцінити
свої можливості, зосереди-

307

‘ ‘ – Кримінологія. Особлива частина

ти свої інтелектуальні та вольові зусилля на аналізі ситуації, прийняття
на себе обов’язків, які їм не під силу виконати, тощо. З огляду на
кримінологічну типологію таких осіб, як правило, за характером
антисуспільної спрямованості і мотивації відносять до необережного типу
злочинців, а за глибиною і стійкістю — до окремого типу ситуативного
злочинця.

Дослідження свідчать про те, що викривлення ціннісних орієнтацій у осіб,
які вчиняють злочини з необережності, ніколи не досягає такого рівня та
інтенсивності, як у осіб, що вчиняють умисні злочини. Певні психологічні
відхилення таких осіб поєднуються з орієнтацією на багато позитивних
цінностей, що притаманні у цілому законопослухняним членам суспільства,
і близько 80% таких осіб мають позитивні характеристики з місця роботи
чи проживання. Крім цього, на відміну від вчинення умисних злочинів
негативні стереотипи поведінки таких осіб здебільшого прив’язані до
виконання певних обов’язків у відповідній сфері діяльності і, як
правило, мають локальний, а не глобальний характер. Але іноді
безкарність за раніше вчинені правопорушення породжує установку на
постійне порушення норм в окремих сферах діяльності (наприклад, у сфері
безпеки дорожнього руху, охорони праці, довкілля та ін.). У таких
випадках можна говорити про стійкий тип необережного злочинця, а в
деяких випадках — навіть про злісний тип.

Соціально-демографічна характеристика осіб, що вчиняють злочини з
необережності, свідчить про те, що більше 90% таких злочинів учиняють
чоловіки. Це пояснюються більшою пристрастю чоловіків до техніки,
ризику, до надзвичайних і небезпечних ситуацій і відповідним розподілом
праці між чоловіками і жінками. Але останнім часом спостерігається
підвищення питомої ваги жінок при вчиненні необережних злочинів,
особливо у сфері безпеки дорожнього руху за рахунок збільшення кількості
автомобілів, що знаходяться у приватній власності. Проте, як правило,
тяжкі наслідки від вчинення таких злочинів жінками значно менші.
Дослідження показують, що смертність від дорожньо-транспортних пригод з
вини чоловіків у 5-6 разів більше, ніж з вини жінок.

Серед осіб, що вчиняють необережні злочини, переважають особи віком від
20 до 40 років. Це пов’язане з тим, що перш ніж розпочати роботу в
певній сфері діяльності, потрібно мати і певну освіту (спеціальну або
вищу), кваліфікацію, а іноді ще й стаж роботи у відповідній галузі.
Вікова характеристика осіб, що вчиняють

308

Розділ XIX. Злочини, вчинені з необережності, та їх попередження

злочини у сфері дорожнього руху, в зв’язку з тим, що керування
мототранспортними засобами дозволяється з 16-річного віку, а
автомобільним транспортом — з 18-річного віку, більш низька — 18-24
років. Далі з віком спостерігається різке зменшення вчинення водіями
транспорту необережних злочинів, що пов’язане з придбанням достатньої
кваліфікації для керування транспортом і більш відповідальним ставленням
до виконання своїх обов’язків.

§ 2. Причини та умови злочинів, учинених з необережності

Загальні методологічні положення про детермінацію злочинності як
негативного соціального явища повною мірою поширюються і на детермінацію
необережних злочинів. Проте детермінація необережних злочинів має і
певну специфіку — як вже зазначалося, значну роль при їх вчиненні
відіграє ситуація. У взаємодії негативних якостей особи, небезпечної
ситуації, знарядь і засобів, якими користується або керує особа, і
полягає причина необережних злочинів. Але слід зауважити, що на
необережну злочинну поведінку особи впливає не сама ситуація, а її
суб’єктивне усвідомлення і оцінка, які не тотожні об’єктивному змісту і
значенню ситуації. Жодна ситуація не може спричинити діяння без
взаємодії з тими чи іншими якостями особи. При усій важливості ситуації
як об’єктивного фактора злочинна поведінка розпочинається з дії або
бездіяльності особи. Дані світової статистики свідчать про те, що,
наприклад, з трьох пригод на транспорті дві обумовлюються людським
фактором і протягом тривалого часу ця пропорція зберігається. Сприяти
цьому можуть і психофізіологічні особливості особи (зниження рівня
уваги, дефекти сприйняття, швидкість реакції і т.ін.).

До обставин, що створюють можливість виникнення небезпечної ситуації,
яка, в свою чергу, може привести до вчинення необережного злочину, слід
також віднести:

зниження рівня контролю з боку посадових або спеціально уповноважених
осіб за технікою безпеки, за додержанням норм і правил з охорони праці
(наприклад, Держкомнаглядохоронпраці України тільки у 2000 р. на 154
тис. підприємств і об’єктів було виявлено понад 2 млн порушень вимог
нормативних актів про охорону праці);

низький рівень професійної підготовки фахівців у окремих галузях
людської діяльності, де використовуються механізми підви-

309

Кримінологія. Особлива частина

щеної небезпеки, відсутність періодичного підвищення кваліфікації
фахівців, детального ознайомлення з новою технікою і устаткуванням або
їх вивчення;

порушення працівниками встановлених умов експлуатації устаткування;

відсутність на виробництві, в цехах, на робочих місцях необхідної
нормативної і регулюючої інформації: правил поводження з певними
матеріалами чи речовинами, інструкцій з експлуатації машин і механізмів
тощо, або ж наявність недоліків у цій документації;

недостатня потужність технічних систем забезпечення безпеки,
природоохоронних систем, вимірювальної або контрольної апаратури, їх
застарілість, несправність, або ж іноді і зовсім відсутність;

-погіршення забезпечення працівників засобами індивідуального захисту
(за даними Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в
умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працюють понад
3,3 млн осіб, у тому числі майже 1 млн жінок; при цьому забезпеченість
працюючих засобами індивідуального захисту не перевищує 40-50%. Тільки
кожний третій шахтар забезпечений спецодягом, а в цілому на шахтах лише
10% необхідних коштів виділяється на придбання індивідуальних засобів
захисту);

– недодержання режиму праці і відпочинку на виробництві, зни

ження рівня медичного огляду працівників;

. – конструктивні недоліки машин і механізмів;

зношення основних фондів на виробництві, зокрема машин і механізмів (за
даними Держкомнаглядохоронпраці, на об’єктах суспільного виробництва
експлуатуються понад 800 тис. машин і механізмів, які не задовольняють
вимогам безпеки. Близько 9 тис. виробничих споруд аварійні, в них
щоденно перебувають понад 37 тис. працівників. Майже 80% основних
виробничих фондів не відповідають нормативним актам про охорону праці та
є фізично зношеними);

недбалий ремонт техніки, транспорту та іншого устаткування, використання
нестандартних або саморобних деталей, несерти-фікованих матеріалів або
речовин;

застарілі технології виробництва та обладнання, порушення правил
технологічного процесу;

високий рівень концентрації промислових об’єктів у окремих регіонах
країни, несприятлива структура промислового виробництва з високою
концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

310

Роїдії XIX. Злочини, вчинені з необережності, та їх попередження

– хибні уявлення про виробничий колективізм, виконання зав

дання за будь-яку ціну, низький рівень культури виробництва та ін.

До умов, що сприяють, зокрема, вчиненню необережних злочинів проти
безпеки руху та експлуатації транспорту, які є найбільш поширеними,
належать також:

невикористання водієм і пасажирами пристосувань індивідуальної безпеки;

порушення нормативів робочого часу, що викликає додаткову психологічну
навантаженість на водія;

віктимна поведінка пішоходів;

довгочасність експлуатації транспортних засобів;

технічні недоліки конструкції автотранспортних засобів, що ускладнюють
керування ними;

неналежний контроль за станом автотранспортних засобів з боку як
власників, так і Державтоінспекції МВС України;

недоліки в діяльності Державтоінспекції (недобросовісне виконання
службових обов’язків, приховування злочинів від обліку, корупційні
зловживання серед працівників та ін.);

недостатнє фінансування дорожнього господарства, що призводить до
незадовільного стану автомобільних шляхів, доріг, порушення безпечних
нормативів при їх прокладенні або ремонті. Слід зазначити, що загальна
довжина автомобільних шляхів і доріг в Україні перевищує 170 тис. км,
переважна частина з них — з твердим покриттям, на яких можна розвивати
досить великі швидкості руху. Фінансування ж дорожньої сфери, за
підрахунками фахівців, останнім часом зменшується з року в рік: у 1998
р. на неї з різних джерел було виділено 1,7 млрд грн., у 1999 р. — вже
1,3 млрд грн., у 2000 р. — тільки 750 млн грн.

§ 3. Попередження злочинів, учинених з необережності

Попередження необережної злочинності, як і інших видів злочинності, має
здійснюватися на двох взаємопов’язаних рівнях: за-гальносоціальному і
спеціально-кримінологічному. При цьому пріоритет, безумовно, повинен
належати заходам зальносоціального попередження, спрямованим на
вдосконалення управління суспільством, розвиток науково-технічного
прогресу, поліпшення умов і охорони праці, техніки безпеки, впровадження
сучасних засобів механізації, автоматизації, комп’ютеризації виробництва
і певною

311

– • Кримінологія. Особлива частина >ч

мірою сфери побуту, зміцнення соціальної, виробничої і технологічної
дисципліни, виховання у населення почуття громадянської відповідальності
і обов’язків, екологічної правосвідомості тощо. Це різні за змістом
заходи соціального, економічного, організаційно-управлінського,
технічного та іншого характеру, які передбачаються, як правило, у
загальнодержавних соціальних програмах та інших не менш важливих
документах вищих органів влади і управління і реалізація яких
розрахована на тривалий строк. В Україні на сьогоднішній день
реалізуються, наприклад, Національна програма поліпшення стану безпеки,
гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 роки, Основні
напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2010 року, Основні
напрями державної політики України у галузі охорони довкілля,
використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки та
ін. Успішне виконання заходів, передбачених цими документами, та інших
заходів загальносоціального попередження стане запорукою і для
подальшого зниження рівня необережної злочинності в Україні. Тим більше,
що спеціально-кримінологічні заходи при попередженні необережної
злочинності мають певною мірою обмежений характер порівняно з
попередженням умисних злочинів. При вчиненні необережних злочинів
відсутні підготовка до злочину або замах на злочин, співучасть, і тому
не можна застосувати деякі форми і методи, характерні для попередження
умисних злочинів (наприклад, виявлення особи, яка готується до злочину,
та запобігання злочину, припинення розпочатих злочинів, установлення
співучасників злочинної організованої групи тощо). Тому в системі
заходів попередження необережної злочинності питома вага
загальносоці-альних заходів є значно вищою.

Серед заходів же спеціально-кримінологічного попередження злочинів,
учинених з необережності, домінуюче становище має займати профілактика,
серед головних напрямів якої слід відзначити такі.

Вплив на знаряддя і засоби виробництва, джерела підвищеної небезпеки.
Цей напрямок передбачає розроблення нових, максимально безпечних для
людини і оточуючого середовища машин і механізмів; упровадження нових,
особливо екологічно чистих технологій; технічне вдосконалення і
підвищення надійності устаткування, що вже використовується на
виробництві; поліпшення контролю за технічним станом знарядь і засобів,
їх своєчасну діагностику; нейтралізацію небезпечних факторів, властивих
технічним

312

Розділ XIX Злочини, вчинені І необережності, та їх попередження

системам, і зменшення можливої шкоди від їх експлуатації; наявність
відповідної технічної документації на устаткування, чітку регламентацію
вимог його експлуатації і правил техніки безпеки при поводженні з ним;
недопущення сторонніх або непроінструк-тованих належним чином осіб до
експлуатації машин і механізмів, максимально можливе обмеження доступу
до зони їх дії інших працівників; вилучення із побутового обігу
небезпечних предметів (зброї, отруйних, вибухових речовин) та ін.

Вплив па криміногенну ситуацію. Цей напрямок передбачає забезпечення
належного технічного стану об’єктів, що становлять або можуть становити
підвищену небезпеку (дороги, шахти, цехи, технологічні лінії тощо);
поступове скорочення, нейтралізацію і ліквідацію джерел підвищеної
небезпеки залежно від об’єктивної можливості і економічної доцільності;
виведення із експлуатації будівель і споруд, що знаходяться в аварійному
стані; зменшення кількості робочих місць з небезпечними, шкідливими та
несприятливими умовами праці; встановлення надійного попереднього
контролю за небезпечною ситуацією, виявлення різних відхилень
устаткування від норми на ранніх стадіях; впровадження на виробництві,
транспорті спеціальних пристроїв, що сигналізують про наявність
небезпечної ситуації або блокують неправильні дії особи; чітку
регламентацію дій у типових небезпечних ситуаціях і відпрацювання
стандартів поведінки в них та ін.

Вплив на особу. Цей напрямок передбачає належний підбір працівників на
роботу, що пов’язана з джерелами підвищеної небезпеки, не тільки за
професійним критерієм, а й з урахуванням психологічних та психофізичних
якостей; встановлення і вдосконалення контролю за діяльністю осіб,
пов’язаною з підвищеною небезпекою, постійний огляд стану їх здоров’я,
наукову організацію їх праці з урахуванням рекомендацій медицини і
психології, обов’язковий інструктаж за спеціальними програмами;
посилення відповідальності працівників за недодержання встановлених
правил безпеки, а посадових осіб — за порушення правил охорони праці;
забезпечення реального відшкодування заподіяної шкоди або позбавлення
особи можливості заподіяти шкоду (наприклад, позбавлення права на
керування транспортним засобом); навчання правилам транспортної і
пожежної безпеки, правилам експлуатації і використання побутової техніки
та пожежонебезпечних пристроїв, зброї, небезпечних, сильно діючих на
організм людини матеріалів,

313

Кримінологія. Особлива частина

речовин, ліків; боротьбу з пияцтвом та загальне підвищення культури і
дисципліни поведінки громадян, які можуть опинитися у небезпечних
ситуаціях, та ін.

Певну специфіку мають заходи профілактики злочинів проти безпеки руху та
експлуатації транспорту, які полягають в комплексному впливі на всі
елементи «людина-дорога-транспорт». До таких заходів необхідно віднести
постійний контроль за додержанням правил безпеки дорожнього руху всіма
учасниками руху; своєчасне запобігання порушенням незлочинного
характеру, які можуть перерости в злочини; виховний і правовий вплив на
водіїв, обслуговуючий персонал, населення; вивчення та роз’яснення
Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки
дорожнього руху; підтримання в належному стані доріг і дорожнього
господарства, технічного стану транспортних засобів; удосконалення
діяльності Державтоінспекції тощо.

Всі заходи профілактики необережних злочинів мають схожість і можуть
збігатися із заходами захисту від випадкового заподіяння шкоди, бо вони
зорієнтовані не тільки на можливих правопорушників, а й на попередження
випадкової шкоди. Проте це не зменшує їх антикриміногенного впливу,
оскільки досягається та ж мета — недопущення необережної злочинної
поведінки особи.

Література до окремих розділів Особливої частини До розділу IX:
Валуйская М. Ю. К вопросу о типологии лиц, совершивших умышленные
убийства при отягчающих обстоятельствах // Вісник Луганського інституту
внутрішніх справ. – Луганськ, 2000. – № 2; Голіна В. В. Попередження
тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров’я особи. – X, 1997;
Гтіна В. В., Лукашевич С. Ю., Юрченко О. Ю. Основні кримінологічні риси
тяжкої насильницької злочинності проти особи та її попередження //
Питання боротьби зі злочинністю. – X., 2000. – Вип. 4; Курс
кримінології: Особлива частина: Підручник (М. В. Кор-нієнко, Б. В.
Романюк, І. М. Мельник та ін.)/За заг. ред. О.М. Джужи.-К., 2001. – Кн.
2. – Гл. 6; Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика.-К, 1997.
До розділу Х.Даныиин И. Н. Уголовно-правовая охрана общественного
порядка. – М., \97Ъ;Даньшин И. Н. Актуальные уголовно-правовые и
криминологические проблемы охраны и укрепления общественного порядка //
Материалы научно-практической конференции «Проблемы охраны общественного
порядка и совершенствования законодательства». -X., 1994;
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп.
редактори В. Ф. Бойко, Я. Ю. Кондратьев, С. С. Яценко. – К., 2000. До
розділу XI: Боротьба зі злочинністю у сфері підприємницької діяльності
// (Кримінально-правові, кримінологічні, кримінально-процесуальні та
криміналістичні проблеми). – X., 2001; Кальман О. Г., Христич І. О.,
Бойко Ю. Г. Проблеми підвищення ефективності діяльності правоохоронних
органів по виявленню причин та умов і профілактики економічних злочинів
// Питання боротьби зі злочинністю.- X., 2001. – Вип. 5; Курс
кримінології. Особлива частина: Підручник (М. В. Корнієнко, Б. В.
Романюк, 1. М. Мельник та ін.) / За заг. ред. О.М. Джужи. – К.,
2001.-Гл. 5; Кримінологія. Особлива частина/За ред. 1. М. Даньшина.-X.,
1999. – Розд. 5; Матусовский Г. А. Экономические преступления:
криминалистический анализ. – X., 1999; Попович В. М.
Економіко-кри-мінологічна теорія детінізації економіки України – К.,
1997. До розділу XII: Голіна В. В., Лукашевич С. Ю., Юрченко О. Ю.
Основні кримінологічні риси тяжкої насильницької злочинності проти особи
та її попередження // Питання боротьби зі злочинністю. – X., 2000. -Вип.
4; В пошуках альтернатив тюремному покаранню // Матеріали

315

міжнародного симпозіуму 15-16 січня 1997 року. – К., 1997. – Вип. 1-Курс
кримінології: Особлива частина: Підручник (М. В. Корнієнко Б. В.
Романюк, 1. М. Мельник та ін.) / За заг. ред. О. М. Джужи. – К. 2001. –
Кн. 2. -Гл. 11; Європейські стандарти утримання в’язнів//Харківська
правозахисна група. – X., 1998; Лукашевич С. Ю. Причини й умови
злочинності засуджених у місцях позбавлення волі // Вісник Луганського
інституту внутрішніх страв МВС України. – Луганськ, 2000. – Вип. 3;
Лукашевич С. Ю. Протидія кримінальній субкультурі як один з напрямів
попередження злочинності // Вісник університету внутрішніх справ МВС
України. – X., 2000. – № 12.

До розділу XIII: Даньшин І. М. Організована злочинність (поняття,
кримінологічна характеристика, чинники, шляхи протидії) // Вісник
Академії правових наук України. – X., 1998. – № 1 (12); Даньшин І. М.
Усталені форми злочинності (кримінологічний нарис).- X., 2002; Збірник
наукових праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності
спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. – 2001. – Вип. 2;
Иванов Р. Мафия в США.-М., 1996; Криминология /Под ред. В. Н.
Бур-лакова, В. П. Сальникова). – СПб., 1998; Криминология / Под ред. Н.
Ф. Кузнецовой, Г. М. Миньковского. – М., 1998; Устинов В. С. Понятие и
криминологическая характеристика организованной преступности. –
Н.Новгород, 1993; Шелли Л. И. Американские средства борьбы с
организованной преступностью // Криминология / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой
и Г. М. Миньковского. – М., 1998.

До розділу XIV: Закон України від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби
у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх //
Відомості Верховної Ради України.- 1995. -№6. -Ст. 35; Комплексна
програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки (розділ VI);
Кримінологія: Учебник / Под ред. проф. В. Н. Кудрявцева и В. Е. Эминова.
-М., 1995; Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник. -X.
1999; Курс кримінології: Особлива частина: Підручник ( М. В. Корнієн ко,
Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін.) / За заг. ред. О. М. Джужи. – К.
2001; Миллер А. И. Противоправное поведение несовершеннолетни-(генезис и
ранняя профилактика)-К., 1985; Тузов А. П. Мотивация про тивоправного
поведения несовершеннолетних. – К., 1982. До розділу XV: Закон України
від 15 лютого 2002 р. № 169 «Про боротьб з корупцією» // Відомості
Верховної Ради України. – 1995. – № 34; По станова Кабінету Міністрів
України «Про затвердження «Порядку про ведення конкурсу на заміщення
вакантних посад державних служ бовців»; Кальман О. Г. Взаємозв’язок
організованої злочинності та ко рупції у сфері економіки // Вісник
Академії правових наук України. X., 1997. -№4(11); Кальман О. Г.
Стратегія і тактика боротьби з коруп цією // Використання досягнень
науки і техніки у боротьбі зі злочинні стю. – X., 1998; Мельник М. І.
Хабарництво: загальна характеристика проблеми кваліфікації,
удосконалення законодавства. – К., 2000; Ша кун В. І. Влада і
злочинність. – К., 1997.

316

До розділу XVI: Антонян Ю. М. Преступность среди женщин. – М., 1992;
Голіна В. В. Жіноча злочинність в Україні: характеристика і попередження
// Проблеми законності. – X., 1998. – Вип. 33; Денисова Т. Жіноча
злочинність очами практика // В пошуках альтернатив тюремному покаранню:
Матеріали міжнародного симпозіуму 15-16 січня 1997 року. -К., 1997; Курс
кримінології: Особлива частина: Підручник (М. В. Корнієнко, Б. В.
Романюк, 1. М. Мельник та ін.) / За заг. ред. О. М. Джужи. – К., 2001. –
Кн. 2. – Гл. 6, 8; Серебрякова В. В., Зырянов В. Н. Корыстные
преступления, совершенные женщинами. – М., 1990. До розділу XVII:
Бажанов М. И. Множественность преступлений по уголовному праву Украйни.
– X., 2000; Беца О. Позбавлення волі: негативні соціальні та
психологічні наслідки // В пошуках альтернатив тюремному покаранню:
Матеріали міжнародного симпозіуму 15-16 січня 1997 року. – К., 1997;
Голіна В. В. Рецидивна злочинність в Україні: причини та попередження //
Вісник Академії правових наук України. -X., 1999.-№ 1; Даньшин І. М.
Усталені форми злочинності. – X., 2002; Зелинский А. Ф. Криминология.
-X., 2000; Степанюк А. X., Трубников В. М. Режим відбування позбавлення
волі в установах виконання покарання: Конспект лекції. – X., 1994. До
розділу XVIII: Гуров А. И. Профессиональная преступность. Прошлое и
современность. – М., 1990; Даньшин И. Н. Понятие и определение
профессиональной преступности // Проблемы законности. – X., 1999. -Вип.
39; Даньшин [..Лисодєд О. До питання про поняття злочинної діяльності //
Вісник Академії правових наук України. – X., 1998, – № 3 (14); Зелинский
А. Ф. Повторение преступлений как преступная деятельность // Государство
и право. – 1995. – № 12; Криминология / Под ред. А. И. Долговой. – М.
1997; Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000
роки: Затверджена Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837
(96); При написанні цього розділу були використані статистичні дані,
опубліковані у збірниках: Преступность и правонарушения в СССР. – М.,
1990; Преступность в Украине. -К., 1994; Злочинність в Україні:
статистичний збірник.-К., 1998; Статистичний збірник МВС України за 2000
рік. До розділу XIX: Борисов В. И., Гизимчук С. В. Уголовная
ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих
безопасность дорожного движения. – X., 2001.-Гл. \;ДагельП. С.
Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – М.,
1977; Кар-пачова Н. І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в
Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з
прав людини. – К., 2000. – Розд. VI; Квашис В. Е. Преступная
неосторожность. Социально-правовые и криминологические проблемы.
-Владивосток, 1986; Криминология: Учебник / Под. ред. Н. Ф. Кузнецовой,
Г. М. Миньковского.-М., 1998.-Гл. XVIII; Курс кримінології: Особлива
частина: Підручник (М. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, I. М. Мельник та
ін.) / За заг. ред. О. М. Джужи. -К., 2001.- Кн. 2. -Гл. 10;Лано-

317

вент I. П., Мельник П. В. Соціальне та кримінально-правове поняття
охорони праці в законодавстві України // Боротьба зі злочинністю у сфері
підприємницької діяльності (кримінально-правові, кримінологічні,
кри-мшально-нроцесуальні та криміналістичні проблеми). – X., 2001;
Мой-сюк О. Про віктимологічну профілактику дорожньо-транспортних зло
чинів // Право України. – 1998. – № 6.

ДОДАТКИ

Додаток 1

КОМПЛЕКСНА ПРОГРАМА профілактики злочинності на 2001-2005 роки

Затверджена Указом Президента України

від 25 грудня 2000 року

№ 1376/2000

(Офіційний вісник України. – 2000. – № 52. – Ст. 2258)

Метою цієї Програми є забезпечення активної наступальної протидії
злочинності та досягнення уповільнення темпів її зростання на основі
чітко визначених пріоритетів, поступового нарощування зусиль держави і
громадськості, вдосконалення законодавства, організації, засобів і
методів запобігання і розкриття злочинів.

Досягненню цієї мети сприятимуть заходи, спрямовані на:

створення атмосфери суспільної нетерпимості до злочинності;

ослаблення дії криміногенних факторів;

припинення зрощування кримінальних структур з органами державної влади,
дальшого поширення і консолідації організованої та інших найбільш
небезпечних форм злочинності;

недопущення втягнення у злочинну діяльність нових соціальних груп,
особливо неповнолітніх;

витіснення злочинності з окремих сфер суспільного життя;

викорінення корупції, зменшення кримінального тиску на економічні
відносини;

створення надійних перешкод посиленню кримінального насильства;

обмеження незаконного обігу зброї, наркотичних засобів, кримінальних
проявів пияцтва і алкоголізму, проституції та інших супутніх для
злочинності явищ.

У результаті посилення профілактичного впливу на злочинність очікується:

зниження рівня злочинності, ослаблення суспільної напруги, викликаної її
впливом;

зменшення впливу організованої злочинності на економічну та політичну
сфери суспільства;

зменшення корупційних проявів, очищення органів державної влади від
корумпованих державних службовців, створення прозорої системи прийняття
і виконання управлінських рішень;

істотне підвищення рівня захисту економічних відносин від злочинних
посягань, витіснення з економічної сфери кримінального елементу,
скорочення обсягів «тіньової» економіки;

319

Додатки к

Додаток І

поліпшення захисту правоохоронними органами прав, свобод і власності
громадян, створення безпечних умов життя в державі;

мінімізація злочинного впливу на молодь та підлітків, усунення причин і
умов, що сприяють втягненню їх у протиправну діяльність;

зниження рівня вживання наркотиків населенням та проникнення їх в
Україну, припинення транзиту наркотичних засобів через територію
держави;

створення системи ресоціалізації осіб, які звільнилися з місць
позбавлення волі;

підтримання громадського порядку та безпеки громадян на максимально
високому рівні;

поліпшення стану безпеки дорожнього руху на основі встановлення
партнерських відносин між громадянами та працівниками державтоінспекції;

зміцнення кадрового потенціалу правоохоронних та контролюючих органів;

досягнення належного рівня фінансового і матеріального забезпечення
правоохоронної та профілактичної діяльності.

Програма передбачає такі основні заходи:

І. Організаційне забезпечення профілактики злочинності

1. Систематично аналізувати стан правопорядку в кожному населеному

пункті, на підприємствах, в установах та організаціях. За результатами
ана

лізу та з урахуванням факторів, що негативно впливають на стан правопо

рядку, розробити комплексні плани заходів щодо запобігання злочинності.

МВС України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

місцеві державні адміністрації

Щороку

2. Створити:

1) робочу групу при Міністерстві юстиції України з фахівців держав

них органів, Академії правових наук України, Національної академії наук

України для проведення з метою вдосконалення правового регулювання

суцільного аналізу законодавчих актів з питань запобігання та протидії

корупції, організованій злочинності, насамперед у сфері економіки;

Мін’юст України, Академія правових наук України, Національна академія
наук України, МВС України, Державна податкова адміністрація України,
Служба безпеки України 2001 рік

2) інформаційно-пошукову систему ведення обліку автотранспортних

засобів під час їх реєстрації «Автоексперт», сумісну з інформаційними

системами «Автомобіль», «Угон» і «Документ»;

МВС України 2001-2002 роки

3) окремі загони цивільної охорони «Варта» Державної служби охо

рони при Міністерстві внутрішніх справ України для здійснення охоро

ни об’єктів, перевезення грошових вантажів;

МВС України 2001 рік

320

4) державну автоматизовану дактилоскопічну уніфіковану пошукову систему
«Калина».

МВС України 2003 рік

3. Опрацювати механізм повернення в Україну вивезених за кор

дон капіталів некримінального походження та створити умови для їх

інвестування в національну економіку з гарантуванням недоторкан

ності та недопущення їх експропріації за будь-яких політичних змін у

державі.

Мінфін України, Мінекономіки України, Мін’юст України, МВС України,
Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України
2001 рік

4. Розробити проект нормативно-правового акта з питань повернен

ня дітей іноземців, які перебувають у притулках для неповнолітніх, до

місць їх постійного проживання.

МЗС України, Мін’юст України, Держкоммолодьспорттуризм України 2001 рік

II. Правове забезпечення профілактики злочинності

5. З метою вдосконалення правової бази з питань профілактики зло

чинності та діяльності відповідних державних органів розробити:

1) проекти законів України:

про декларування майнового стану та доходів громадян;

Державна податкова адміністрація України, Мін’юст України

2001 рік

про кредит;

Національний банк України, Мінекономіки України,

Мінфін України,

Державна податкова адміністрація України, Мін’юст України

2002 рік

про основні засади регулювання міграційних процесів;

Мін’юст України, Академія правових наук України,

МВС України, Служба безпеки України

2002 рік про профілактику злочинності;

МВС України, Служба безпеки України,

Державна податкова адміністрація України, Мін’юст України

2001 рік про посилення боротьби з терористичними актами;

МВС України, Служба безпеки України, Мін’юст України

2001 рік про довірче управління майном;

Мін’юст України, Фонд державного майна України

321

2001 рік

І 1 Кримінологія

Додатки

Додаток 1

про інститут спільного інвестування;

Мін’юст України, Мінекономіки України, Мінфін України 2001 рік

2) пропозиції про внесення змін до актів законодавства щодо:

створення інституту правового компромісу стосовно осіб, які добро

вільно сприяли виявленню, розслідуванню та припиненню злочинних

діянь, учинених ними особисто або іншими особами;

Мін’юст України, Служба безпеки України,

Державна податкова адміністрація України, МВС України

2001 рік спрощення порядку оформлення документації, яка стосується
дорожньо-транспортних пригод без потерпілих;

МВС України, Мін’юст України, Мінтранс України

2001 рік розширення функцій органів державної контрольно-ревізійної
служби, а також контрольно-ревізійних підрозділів, що діють у
міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, стосовно
обов’язкового проведення документальних ревізій за зверненнями
правоохоронних органів на підприємствах, установах та організаціях усіх
форм власності;

Головне контрольно-ревізійне управління України,

Мінфін України,

Мін’юст України, МВС України, Державна податкова

адміністрація України

2001 рік

притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у незаконному
відчуженні майна (житла), яке належить неповнолітнім на правах спільної
власності;

Мін’юст України, Держбуд України, Держкоммолодьспорттуризм

України, МВС України

2002 рік

запровадження спрощеного порядку досудового збирання матеріалів стосовно
осіб, які не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність;
Мін’юст України, МВС України, Держкоммолодьспорттуризм України 2001 рік

3) проекти:

Державної програми соціальної адаптації осіб, які звільняються з місць
позбавлення волі;

Державний департамент України з питань виконання покарань,

Мінпраці України, Держкоммолодьспорттуризм України,

МВС України

2001 рік Державної програми адаптації законодавства України до
законодавства Європейського Союзу;

Мін’юст України, Академія правових наук України, МВС України,

Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України

2001 рік

Програми боротьби з виробництвом та розповсюдженням фальсифікованих
лікарських засобів.

МОЗ України, МВС України, Держкомкордон України, Держмитслужба України,
Служба безпеки України, Мін’юст України 2001 рік

6. Розробити та здійснити заходи щодо запобігання контрабанді та

порушенням митних правил.

Служба безпеки України, Держмитслужба України, Держкомкордон України,
МВС України 2001-2005 роки

7. З метою посилення охорони кредитно-фінансових установ внести

відповідні зміни до Інструкції з організації охорони установ банків
Украї

ни, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25

грудня 1998 року N 963 та постановою правління Національного банку

України від 25 грудня 1998 року N 548.

МВС України, Національний банк України 2001 рік

8. Розробити і ввести в дію в установах кримінально-виконавчої систе

ми інструкцію щодо реєстрації заяв і повідомлень про злочини.

Державний департамент України з питань виконання покарань 2001 рік

9. Ужити заходів до вдосконалення нормативно-правової бази з пи

тань запобігання негативним проявам у дитячому середовищі відповід

но до вимог Конвенції ООН про права дитини і норм міжнародного

права.

Держкоммолодьспорттуризм України, МВС України, МОН України, Мін’юст
України, Академія правових наук України, Інститут держави і права імені
В.М. Корецького НАН України 2001-2002 роки

III. Захист життя, здоров’я, честі і гідності особи, її майна від
злочинних посягань

10. З метою запобігання злочинним посяганням із застосуванням

зброї та вибухових пристроїв проти особи і суспільства, зокрема теро

ристичним актам, здійснити комплекс організаційно-практичних заходів,

спрямованих на виявлення каналів незаконного обігу і крадіжок вогне

пальної зброї, боєприпасів та вибухових речовин; посилити охорону

об’єктів, де використовуються чи зберігаються вибухові та отруйні пред

мети і речовини.

Служба безпеки України, МВС України, Держкомкордон України,
Держмитслужба України 2001 рік

11. Посилити контроль за суб’єктами господарювання, що мають

ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном,

322

її*

323

Додатки

систематично проводити перевірки додержання ними умов виданих ліцензій.

Мінпраці України, Держпідприємництво України

2001-2005 роки

12. Здійснити заходи щодо проведення обліку житла, де проживають осо

би похилого віку, самотні, особи, визнані недієздатними, психічно хворі,
інші

особи, які потребують опіки, та хворі на алкоголізм і наркоманію, з
метою

запобігання фактам знущання над ними, незаконного відчуження їх житла.

Мінпраці України, МОЗ України, МВС України,

Держбуд України,

Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

місцеві держ. адміністрації

2001-2005 роки

13. Розробити заходи щодо запобігання порушенням у діяльності стра

хових, інвестиційних, пенсійних фондів, які залучають кошти громадян.

Мінпраці України, Мінфін України, Мін’юст України, МВС України 2002 рік

14. Здійснити заходи щодо виявлення спортивних клубів і секцій з

бойових видів спорту всіх форм власності, де проводиться підготовка та

тренування членів кримінальних угруповань, організувати постійний дійо

вий контроль за функціонуванням таких клубів, секцій і контингентом,

який у них тренується та працює.

Держкоммолодьспорттуризм України, МВС України 2001-2005 роки

15. Провести паспортизацію під’їздів багатоповерхових жилих бу

динків і гуртожитків з метою вирішення питання щодо запровадження їх

охорони, технічного захисту, розроблення системи термінового зв’язку

постів охорони з міліцією.

Забезпечити поширення запровадженого у м. Києві позитивного досвіду щодо
здійснення охорони будинків за рахунок коштів їх мешканців.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації, МВС України, Держбуд України 2001 рік

16. Забезпечити заміну технічно застарілої апаратури на об’єктах, що охо

роняються, сучасною автоматизованою та автоматичною технікою.

МВС України 2001-2005 роки

17. Розробити і реалізувати комплекс заходів щодо створення міжрай

онних пультів централізованої охорони, впровадження в сільській місце

вості сучасних технічних систем охорони.

МВС України 2001 рік

18. Опрацювати механізм взаємодії працівників Міністерства

внутрішніх справ України, Держкомкордону України та Держмитслужби

України з питань виявлення викраденого автомототранспорту та запро-

324

Додаток І

вадження обліку транспортних засобів, які перетинають державний кордон
України.

МВС України, Держкомкордон України, Держмитслужба України

2001 рік

IV. Протидія організованій злочинності і корупції

19. Для реалізації Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки,

затвердженої Указом Президента України від 24 квітня 1998 року N 367,

вжити заходів, спрямованих на викриття коруїшійних діянь, передусім у

вищих ланках державної влади, з притягненням до відповідальності осіб,

винних у їх вчиненні. Запровадити відповідно до міжнародних стандартів

єдину систему державної статистичної звітності про масштаби і стан бо

ротьби з корупцією. Підготувати пропозиції щодо посилення відповідаль

ності за неналежне виконання державними службовцями своїх обов’язків

та недодержання вимог законодавства щодо запобігання проявам корупції.

Служба безпеки України, МВС України, Головдержслужба України,
Держкомстат України, Генеральна прокуратура України, Державна податкова
адміністрація України 2001 рік

20. З метою розроблення та здійснення ефективних заходів з про

філактики корупції, зокрема щодо притягнення винних осіб до дисцип

лінарної відповідальності за корупційні діяння, продовжити практику

звітування центральних і місцевих органів виконавчої влади про вико

нання вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією» відповідно до

постанови Кабінету Міністрів України від 27 вересня 1999 року N 1785,

передусім у частині обов’язкового реагування керівників органів вико

навчої влади на кожний факт порушення державними службовцями ви

мог закону.

Головдержслужба України, інші центральні органи виконавчої влади, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації
2001-2002 роки

21. Підготувати і забезпечити видання монографій, посібників, ме

тодичних рекомендацій з питань прогнозування, профілактики та бо

ротьби з організованою злочинністю, протидії корупції, легалізації

«тіньової» економіки. Вивчити і узагальнити сучасний досвід роботи з

цих питань правоохоронних органів іноземних держав з метою даль

шого його використання в практичній діяльності вітчизняних право

охоронних органів.

Академія правових наук України, МВС України,

Служба безпеки України,

Державна податкова адмін трація України, Мін’юст України

2002-2003 роки

22. Розробити дійовий механізм здійснення контролю за додержан

ням вимог законодавства щодо заборони державним службовцям займа

тися підприємницькою діяльністю та з цією метою:

325

Додатки

./.

Додаток І

1) створити у Головдержслужбі України систему обліку державних

службовців;

Головдержслужба України,

Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

місцеві державні адміністрації

2002 рік

2) розробити проект концепції ротації керівних працівників на окре

мих посадах державних службовців;

Головдержслужба України, Мінпраці України, Мін’юст України

2001 рік

3) підготувати пропозиції щодо запровадження практики проведення

перевірки осіб, які є кандидатами на посади державних службовців або

працюють на таких посадах, у тому числі стосовно законності їх прибутків

і витрат.

Головдержслужба України,

Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

місцеві державні адміністрації

2002 рік

23. Узагальнити результати судової практики звільнення за мало-

значністю від адміністративної відповідальності осіб, які вчинили ко-

рупційні правопорушення, і рекомендувати Верховному Суду України

дати судам роз’яснення щодо критеріїв допустимості прийняття тако

го рішення.

Мін’юст України, Головдержслужба України, МВС України за участю
Верховного Суду України 2001 рік

24. З метою недопущення легалізації коштів, одержаних злочин

ним шляхом, організовувати перевірки фінансово-господарської діяль

ності та виконання вимог податкового законодавства суб’єктами

підприємницької діяльності, що створені особами, які належать до

організованих злочинних формувань або перебувають під впливом

таких формувань.

Державна податкова адміністрація України, МВС України, Служба безпеки
України 2001-2005 роки

25. Систематично проводити оперативно-розшукові профілактичні за

ходи на ринках, в аеропортах, на залізничних та автобусних станціях
(вокза

лах) з метою захисту суб’єктів малого і середнього бізнесу від
вимагання,

запобігання та викриття фактів корупції і хабарництва.

МВС України, Служба безпеки України, Державна податкова адміністрація
України 2001-2005 роки

26. Із залученням відповідних міністерств та інших центральних

органів виконавчої влади проводити комплексні перевірки законності

здійснення товарно-грошових операцій суб’єктами підприємницької

діяльності, зокрема у паливно-енергетичному комплексі, з метою вияв-

лення фактів одержання тіньових доходів шляхом прихованого вилучення з
обігу сум різниці між собівартістю та роздрібними цінами на товари і
послуги.

Мінпаливенерго України, МВС України,

Служба безпеки України,

Мінфін України, Державна податкова адміністрація України

2001-2005 роки

27. Провести наукові дослідження з вивчення психологічних особли

востей організованих злочинних груп для використання результатів цих

досліджень у боротьбі із зазначеними групами.

Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою
злочинністю при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і
організованою злочинністю при Президентові України 2001 рік

28. Проводити з правоохоронними органами іноземних держав ско

ординовані спільні дії, пов’язані з викриттям та знешкодженням органі

зованих злочинних угруповань, з метою припинення їх діяльності, яка

має транснаціональний характер.

Служба безпеки України, МВС України, Державна податкова адміністрація
України, Держмитслужба України, Держкомкордон України, Генеральна
прокуратура України 2001-2005 роки

29. Здійснити заходи щодо виявлення приватних охоронних

підприємств, що використовують своїх працівників чи готують охоронців

для забезпечення безпеки осіб, які займаються злочинною діяльністю, та

усунення таких фактів.

Служба безпеки України, МВС України 2001-2002 роки

30. Розробити та запровадити систему узгоджених заходів, спрямованих

на забезпечення зберігання та недопущення незаконного вивезення за кор

дон художніх, історичних та інших культурних цінностей.

Мінкультури України, МВС України, Держкомкордон України, Держмитслужба
України, Служба безпеки України 2001 рік

V. Зменшення кримінального тиску на економічні відносини

31. Провести аналіз законів та інших нормативно-правових актів, що

регулюють відносини у сфері економіки, підготувати пропозиції щодо вне

сення до них змін, спрямованих на боротьбу з «тіньовою» економікою.

Мін’юст України, Мінекономіки України, МВС України, Державна податкова
адміністрація України, Служба безпеки України 2001 рік

32. Проаналізувати причини поглиблення розвитку «тіньової» еконо

міки та умови, які цьому сприяють. За результатами аналізу забезпечити

326

327

Додатки

проведення правоохоронними, контролюючими та фінансовими органами
узгоджених заходів з профілактики економічних злочинів, зокрема в
банківській, фінансовій, зовнішньоекономічній сферах та сфері
приватизації.

Мінекономіки України, Мінфін України, Державна податкова адміністрація
України, МВС України, Служба безпеки України, Мін’юст України, Фонд
державною майна України, Генеральна прокуратура України 2001-2005 роки

33. Розробити загальнодержавну програму підвищення рівня подат

кової культури громадян, в якій передбачити заходи щодо проведення

через засоби масової інформації, у тому числі за допомогою циклів теле-

та радіопередач, консультацій, брифінгів, зустрічей посадових осіб
органів

державної податкової служби з населенням.

Державна податкова адміністрація України, Держкомінформ України 2001 рік

34. Провести перевірку додержання законності суб’єктами підприє

мницької діяльності, що займаються викупом боргів державних

підприємств за електроенергію шляхом використання вексельної систе

ми розрахунків.

Державна податкова адміністрація України, МВС України, Служба безпеки
України, Мінпаливенерго України, Генеральна прокуратура України
2001-2005 роки

35. Провести перевірки додержання законності процесів роздер

жавлення власності, передусім у регіонах України, де сконцентрова

но значний промисловий потенціал. У разі потреби вжити скоордино

ваних заходів для викриття та припинення зловживань з боку посадо

вих осіб.

Фонд державного майна України, МВС України, Державна податкова
адміністрація України, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура
України 2001 рік

36. У зв’язку з наявністю великої кількості порушень вимог актів за

конодавства у сфері виробництва лікеро-горілчаної продукції, її імпорту

і реалізації вжити у взаємодії з відповідними центральними органами

виконавчої влади скоординованих заходів для припинення таких пору

шень та запобігання їм.

МВС України, Державна податкова адміністрація України, Служба безпеки
України, Генеральна прокуратура України 2001-2005 роки

37. Активізувати боротьбу з незаконним виробництвом, розповсюд

женням і реалізацією аудіо- і відеопродукції, компакт-дисків та інших

об’єктів інтелектуальної власності, розробивши з урахуванням позитив-

Додаток 1

ного зарубіжного досвіду програму скоординованих дій правоохоронних та
контролюючих органів у цій сфері.

МОН України, МВС України, Служба безпеки України,

Державна податкова адміністрація України,

Генеральна прокуратура України, Мінкультури України

2002 рік

38. Для підвищення ефективності взаємодії з правоохоронними орга

нами та посилення відповідальності посадових осіб органів державної

податкової служби за використання матеріалів оперативно-розшукової

діяльності щодо приховування доходів опрацювати механізм контролю

за декларуванням доходів та майна фізичних осіб, викриття фактів пе

ревищення реальних видатків чи вартості придбаного майна над офіцій

ними доходами.

Служба безпеки України,

Державна податкова адміністрація України, МВС України

2001 рік

39. Проаналізувати стан додержання вимог законодавства на підприє

мствах і в організаціях паливно-енергетичного комплексу. Розробити з ура

хуванням особливостей галузі заходи щодо запобігання злочинним про

явам на зазначених підприємствах і в організаціях.

Мінпаливенерго України, МВС України, Служба безпеки України 2001 рік

40. Вивчити проблемні питання оподаткування доходів, одержа

них від грального бізнесу, використання цього бізнесу для введення в

легальний обіг коштів, одержаних злочинним шляхом. Провести аналіз

нормативно-правових актів з питань регулювання грального бізнесу і

підготувати пропозиції щодо внесення відповідних змін і доповнень

до них.

Державна податкова адміністрація України 2001 рік

41. Ужити заходів до недопущення участі в аукціонах з продажу па

кетів акцій підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і

безпеки держави чи займають монопольне становище на загальнодер

жавному ринку відповідних товарів (робіт, послуг), претендентів з кош

тами сумнівного або кримінального походження, забезпечити постійний

обмін інформацією, пов’язаною із запобіганням та викриттям негатив

них тенденцій у сфері роздержавлення власності та функціонування фон

дового ринку.

Фонд державного майна України,

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України,

Антимонопольний комітет України,

Державна податкова адміністрація України

2001 рік

42. Забезпечити реалізацію правових заходів реформування і розвит

ку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності та опера-

328

329

Додатки шшшшшшшшшвшшшшшшшшшшкшвш

Додаток 1

тивний супровід цих процесів з метою посилення протидії зловживанням з
боку керівників підприємств цього сектора.

Мінагрополітики України, МВС України

2001-2005 роки

43. Узагальнити практику викриття фактів виготовлення і збуту

підроблених банкнот національної та іноземної валют, державних цінних

паперів, розробити і здійснити заходи щодо своєчасного виявлення та

припинення таких злочинних проявів, забезпечення необхідного експер

тного дослідження, встановлення та притягнення винних осіб до відпов

ідальності, підготувати відповідні рекомендації.

МВС України, Служба безпеки України, Державна податкова адміністрація
України, Національний банк України 2001 рік

44. З метою запобігання виникненню так званих «фінансових пірамід»

підготувати пропозиції щодо обов’язкового ліцензування всіх видів

підприємницької діяльності, які передбачають залучення грошей під різні

договірні зобов’язання (інвестиційні, довірчі, пенсійні тощо).

Держпідприємництво України, Мінекономіки України,

МВС України,

Державна податкова адміністрація України

2001 рік

45. Вживати скоординованих заходів для забезпечення зменшення за

боргованості перед державним бюджетом великих стратегічно важливих

для економіки підприємств, своєчасно викриваючи зловживання з боку

посадових осіб цих підприємств.

Державна податкова адміністрація України, Служба безпеки України,

МВС України, Генеральна прокуратура України 2001-2005 роки

46. Вивчити питання про посилення відповідальності посадових осіб,

які впливають на передумови зростання кримінального тиску на економі

ку, та внести Кабінету Міністрів України відповідні пропозиції.

Генеральна прокуратура України, МВС України, Служба безпеки України,
Державна податкова адміністрація України 2001 рік

47. Ужити заходів до посилення боротьби з крадіжками деталей ван

тажних вагонів, засобів безпеки руху та з розукомплектуванням рухомо

го складу, забезпечити притягнення до відповідальності винних у цьому

осіб; організувати створення науково-популярних аудіо- та відеоматері-

алів, інформаційних програм, виготовлення пам’яток про наслідки, по

в’язані із зазначеними негативними явищами, та розповсюдження їх у

навчальних закладах і на об’єктах транспорту.

Мінтранс України, МВС України 2001 рік

330

VI. Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне
середовище

48. Забезпечити своєчасне виявлення неблагополучних сімей, їх облік

і систематичну перевірку умов утримання та виховання в них непов

нолітніх, надання таким сім’ям адресної допомоги.

Держкоммолодьспорттуризм України, МОН України, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, місцеві державні адміністрації Постійно

49. Здійснити заходи щодо забезпечення зайнятості підлітків, юнаків

та дівчат, які не мають постійних доходів і джерел для існування, збере

ження існуючої мережі державних і громадських інститутів надання соці

альної підтримки неповнолітнім, організації їх дозвілля і відпочинку, а

також утворення з цією метою центрів соціальної служби для молоді, бюро
і центрів надання учням та студентам послуг у працевлаштуванні для
роботи у вільний від навчання час і під час канікул.

Держкоммолодьспорттуризм України, Мінпраці України,

МВС України,

МОН України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

місцеві державні адміністрації

2001-2005 роки

50. З метою запобігання негативним проявам серед неповнолітніх, у

тому числі пияцтву, наркоманії, дитячій бездоглядності і
безпритульності,

забезпечити виявлення дітей, які жебракують, вчиняють правопорушен

ня або стали жертвами злочинної діяльності дорослих; проводити спільні

оперативно-профілактичні операції.

МВС України, Держкоммолодьспорттуризм України, МОН України 2001-2005
роки

51. Сприяти створенню необхідних умов для проживання та виховання

дітей у сім’ї, які б виключали несприятливе побутове оточення,
негативний

вплив антигромадських елементів, забезпечували притягнення до відпові

дальності батьків за неналежне виховання, навчання та розвиток дитини.

Держкоммолодьспорттуризм України, МОН України, МВС України 2001-2005
роки

52. Продовжити проведення загальнодержавних профілактичних

операцій «Урок» для перевірки стану виконання вимог Закону України

«Про освіту» в частині здобуття молоддю загальної середньої освіти.

МОН України, Держкоммолодьспорттуризм України, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, місцеві державні адміністрації Вересень-жовтень щороку

53. Систематично аналізувати на спільних засіданнях колегій і всеук

раїнських селекторних нарадах стан роботи з профілактики правопору

шень, бездоглядності і безпритульності серед підлітків.

МВС України, МОН України, Держкоммолодьспорттуризм України 2001-2005
роки

331

Додаток І

54. Забезпечити здійснення контролю за додержанням вимог актів за

конодавства щодо захисту майнових (житлових) прав неповнолітніх. Ужи

вати заходів до виявлення фактів незаконного відчуження житла, що нале

жить неповнолітнім, та до відновлення права дітей на житло. Забезпечити

ведення обліку таких дітей для їх соціального та правового захисту.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

місцеві державні адміністрації

Постійно

55. Розробити регіональні програми щодо надання житла та гаранто

ваного першого робочого місця дітям-сиротам та дітям, позбавленим

батьківського піклування, які закінчили загальноосвітні навчальні закла

ди, школи-інтернати, спеціальні навчальні заклади для неповнолітніх.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації 2001 рік

56. Сприяти розвитку таких альтернативних форм сімейного вихо

вання неповнолітніх, позбавлених батьківського піклування, як дитячі

будинки сімейного типу, прийомні сім’ї.

Держкоммолодьспорттуризм України,

Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

місцеві державні адміністрації

Постійно

57. Ужити заходів до підвищення ефективності діяльності служб у

справах неповнолітніх та кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Держкоммолодьспорттуризм України, МВС України, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, місцеві державні адміністрації Постійно

58. Продовжити з метою соціального та правового захисту непов

нолітніх роботу, спрямовану на дальший розвиток мережі притулків для

неповнолітніх, та здійснити заходи щодо підвищення ефективності їх

діяльності, зміцнення матеріально-технічної бази та поліпшення кадро

вого забезпечення цих закладів.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

місцеві державні адміністрації

Постійно

59. З метою дальшого вдосконалення роботи з неблагополучними сім’я

ми, а також неповнолітніми, схильними до девіантних проявів у поведінці,

розширити мережу консультаційних пунктів соціальної служби для молоді,

«телефонів довіри» тощо і забезпечити їх ефективну роботу.

Український державний центр соціальних служб для молоді, Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації 2001-2003
роки

60. Відновити діяльність громадських формувань з охорони громадсь

кого порядку у вищих навчальних закладах із залученням до їх роботи

викладачів та студентів.

332

МОН України, МВС України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
місцеві державні адміністрації 2001 рік

61. Вивчити досвід роботи служб у справах неповнолітніх Донецької

області щодо впровадження електронно-пошукової системи «Розшук» для

поліпшення профілактично-пошукової роботи стосовно дітей, які загу

билися, залишилися без нагляду батьків, залишили навчальні заклади.

Держкоммолодьспорттуризм України, МВС України, Донецька обласна державна
адміністрація 2001 рік

62. Організувати видання збірників законів і коментарів до них, опуб

лікування окремих нормативно-правових актів з питань соціально-право

вого захисту неповнолітніх.

Держкомінформ України, Мін’юст України,

МОН України, МВС України, Держкоммолодьспорттуризм України

2001-2005 роки

63. Ужити заходів щодо переорієнтації телебачення з демонстрації

культу жорстокості, цинізму і насильства на прищеплення молоді загаль

нолюдських цінностей, національних духовних традицій. Започаткувати

на телебаченні цикл науково-інформаційних програм для дітей з питань

пропаганди здорового способу життя, правової освіти неповнолітніх та

молоді, запобігання негативним проявам в їх середовищі.

Держкомінформ України, Держкоммолодьспорттуризм України, МОН України,
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації 2001 рік

64. З метою залучення молоді до активного громадського життя та

запобігання її антисоціальній поведінці організовувати всеукраїнські
акції

«Антинаркотик», «Життя без тютюнопаління», «Тверезість» та забезпе

чувати проведення рейдів з питань запобігання негативним проявам у

молодіжному середовищі за допомогою пересувного агітаційно-пропа

гандистського центру «Молодь України».

Держкоммолодьспорттуризм України, МОЗ України, МОН України, МВС України
2001-2005 роки

65. Розробити та забезпечити виконання регіональних програм органі

зації фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи, орієнтованої

на створення спортивних клубів за місцем проживання дітей і молоді,

спеціалізованих спортивних класів у загальноосвітніх та професійно-тех

нічних навчальних закладах. Забезпечити залучення до занять фізичною

культурою і спортом на пільгових умовах дітей-сиріт, дітей з малозабез

печених і багатодітних сімей та підлітків, схильних до правопорушень.

Держкоммолодьспорттуризм України, МОН України, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, місцеві державні адміністрації 2001 рік

333

Додатки

Додаток І

66. Вивчити і внести на розгляд у встановленому порядку питання

щодо створення мережі центрів медико-соціальної реабілітації та ресо-

ціалізації наркозалежних підлітків, а також для підлітків, які за станом

здоров’я не можуть бути направлені до шкіл чи професійно-технічних

училищ соціальної реабілітації.

Вжити невідкладних заходів до відновлення інфраструктури позашкільної
роботи з дітьми і молоддю за місцем їх проживання, розширення мережі
закладів, що організовують змістовне дозвілля неповнолітніх.

Держкоммолодьспорттуризм України, МОЗ України,

МОН України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

місцеві державні адміністрації

2001 рік

67. Розробити і запровадити сучасні методи раннього виявлення схиль

ності дітей до наркоманії для проведення з ними індивідуальної роботи.

Активізувати психологічний і педагогічний антинаркоманійний вплив на

учнівську та студентську молодь.

Академія педагогічних наук України, МОН України, МОЗ України, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації
2001 рік

68. Систематично проводити соціолого-психологічний моніторинг

причин поширення наркоманії, пияцтва та захворювання на СНІД в учні

вському і студентському середовищі.

Академія педагогічних наук України, МОН України, МОЗ України 2001-2005
роки

69. Проводити благодійні культурно-мистецькі акції з метою пропа

ганди здорового способу життя молоді.

Держкоммолодьспорттуризм України, Мінкультури України,

МОН України

Постійно

70. Забезпечити видання методичної та довідкової літератури з пи

тань запобігання негативним проявам у дитячому середовищі для батьків,

спеціалістів, які працюють з дітьми у загальноосвітніх та спеціальних

навчальних закладах і установах, та широкого кола громадськості.

МОН України, Держкоммолодьспорттуризм України, Академія педагогічних
наук України 2001-2005 роки

71. Здійснити науково-методичне забезпечення роботи серед учнівсь

кої та студентської молоді з профілактики алкоголізму, наркоманії, тютю-

нопаління і СНІДу, пропаганди здорового способу життя.

МОН України, Держкоммолодьспорттуризм України, Академія педагогічних
наук України 2001-2005 роки

VII. Запобігання поширенню наркоманії, пияцтва та алкоголізму

72. Активізувати процес входження України у міжнародні структури,

які здійснюють діяльність у сфері протидії поширенню наркоманії та нар-

334

кобізнесу, шляхом її участі у міжнародних програмах та вступу до
міжнародних організацій, що ведуть боротьбу з незаконним обігом
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, протидіють
відмиванню грошей, одержаних від наркобізнесу.

МЗС України, МВС України, МОЗ України

2001 рік

73. Установити і розвивати зв’язки з неурядовими міжнародними гро

мадськими організаціями для підтримки програм боротьби з незаконним

обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів в Україні

використовувати з цією метою можливості благодійних фондів сприяння

боротьбі з наркоманією та наркобізнесом.

МВС України, Служба безпеки України, МОЗ України, МЗС України,

Академія правових наук України, МОН України, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, місцеві державні адміністрації 2001-2005 роки

74. Провести аналіз відомостей про наміри іноземних кримінальних

структур налагодити канали транзитного переміщення наркотичних за

собів і психотропних речовин з країн Центральної, Південно-Західноїта

Південно-Східної Азії, Латинської Америки, створити на території Ук

раїни перевальні пункти для їх тимчасового зберігання або заснувати

суб’єкти підприємницької діяльності для відмивання грошей, одержаних

від наркобізнесу, з метою виявлення і знешкодження таких структур.

МВС України, Служба безпеки України, Держкомкордон України,
Держмитслужба України 2001-2003 роки

75. Удосконалити механізми міжвідомчого співробітництва у сфері про

тидії поширенню наркоманії шляхом обміну інформацією та досвідом робо

ти, проведення спільних заходів, участі в науководослідних розробках та
дос

лідженнях, спрямованих на виявлення масштабів поширення наркоманії та

наркозлочинності серед різних верств населення України, рівня
прихованості

такого процесу та розмірів збитків, заподіяних цим явищем суспільству.

МВС України, Служба безпеки України, МОЗ України, Академія правових наук
України, МОН України 2001-2005 роки

76. Розробити ефективну систему протидії відпливу в незаконний обіг

наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів з підприємств

установ і організацій, яким видана ліцензія на діяльність, пов’язану з

виробленням, виготовленням, зберіганням, перевезенням, придбанням,

пересиланням, експортом, імпортом, відпуском та знищенням таких за

собів, речовин і прекурсорів, а також культивуванням, використанням

для промислових цілей наркотиковмісних рослин.

МВС України, Служба безпеки України, МОЗ України, Мінагрополітики
України, Держпромполітики України 2001 рік

335

Додатки

1 • – ‘ « ;Іодшпок І

77. Забезпечити стабільне функціонування існуючої мережі терито

ріальних наркологічних закладів шляхом недопущення їх злиття з інши

ми медичними закладами, зменшення потужностей та погіршення мате

ріально-технічної бази.

МОЗ України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

місцеві державні адміністрації

Постійно

78. З метою підвищення якості медико-соціальної антиалкогольної

та антинаркотичної роботи забезпечити впровадження галузевих стан

дартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу у сфері

наркологічної діяльності в роботу лікувальних та реабілітаційних зак

ладів незалежно від їх відомчого підпорядкування та форми власності,

звернувши особливу увагу на впровадження ефективних вітчизняних та

визнаних світових комплексних лікувально-реабілітаційних програм.

МОЗ України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації 2001-2002 роки

79. Завершити роботу, пов’язану із створенням системи медико-соціаль-

ного моніторингу поширення алкоголізму та наркоманії в Україні.

МОЗ України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації 2001-2002 роки

80. Провести оперативно-профілактичні заходи щодо виявлення та

взяття на облік осіб, які зловживають спиртними напоями, вчиняють пра

вопорушення, займаються виготовленням самогону та інших спиртних

напоїв, вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, для зас

тосування до них заходів впливу згідно із законами України.

МВС України, МОЗ України, Держкоммолодьспорттуризм України 2001-2005
роки

81. Ужити заходів до посилення контролю за додержанням правил роз

дрібної торгівлі алкогольними напоями, притягнення винних осіб до відпо

відальності та позбавлення суб’єктів підприємницької діяльності ліцензій

за їх порушення, особливо за продаж спиртних напоїв неповнолітнім.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

місцеві державні адміністрації

Постійно

82. Утворити в регіонах базові навчальні центри при наркологічних зак

ладах для освоєння фахівцями системи освіти (дошкільні та
загальноосвітні

заклади), охорони здоров’я (педіатри, медсестри дитячих поліклінік),
соці

альними працівниками служб у справах неповнолітніх, працівниками пра

воохоронних органів навичок профілактичної антиалкогольної та анти

наркотичної роботи серед дітей та молоді.

МОЗ України, МОЯ України, Держкоммолодьспорттуризм України, МВС України,
Державний центр соціальних служб для молоді, Український інститут
соціальних досліджень 2001-2002 роки

83. Систематично проводити перевірки додержання вимог законодавства

з питань протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних ре

човин у розважальних закладах та інших місцях масового відпочинку грома

дян (ресторани, дискотеки, кафе, бари, казино, нічні клуби тощо). У разі
вста

новлення фактів вживання чи збуту в них наркотичних засобів або
психотроп

них речовин вживати заходів до припинення діяльності цих закладів.

МВС України, Держкоммолодьспорттуризм України, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, місцеві державні адміністрації 2001-2005 роки

VIII. Протидія рецидивній злочинності

84. Здійснювати комплексні перевірки та узагальнювати стан вико

нання Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільне

ними з місць позбавлення волі» і вживати заходів до усунення виявлених

недоліків у цій справі.

МВС України, Державний департамент України з питань

виконання покарань

Постійно

85. Уживати заходів до працевлаштування осіб, звільнених з місць

позбавлення волі, сприяння їх адаптації та розв’язання соціально-побу

тових проблем.

Мінпраці України, МВС України, Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, місцеві державні адміністрації Постійно

86. Забезпечити розширення існуючих та створення в регіонах, де

вони відсутні, будинків нічного або тимчасового перебування осіб (у тому

числі раніше судимих), які не мають житла, будинків-інтернатів для осіб

похилого віку та інвалідів, осіб, звільнених з місць позбавлення волі,
які

втратили зв’язки із сім’ями і не мають постійного місця проживання.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

місцеві державні адміністрації, МВС України, Мінпраці України

2001-2005 роки

87. Розробити і забезпечити реалізацію механізму взаємодії органів

і установ виконання покарань з територіальними органами внутрішніх

справ, місцевими органами виконавчої влади з питань побутового

влаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Державний департамент України з питань виконання покарань,

Мінпраці України, МВС України,

Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

місцеві державні адміністрації

2001 рік

88. Організувати вивчення осіб, які були раніше засуджені і утриму

ються в місцях позбавлення волі після повторного засудження. За резуль

татами вивчення та аналізу причин і умов, що сприяли вчиненню цими

особами повторних злочинів, розробити систему заходів протидії реци-

336

337

Додатки

Додаток 1

дивній злочинності.

Державний департамент України з питань виконання покарань, Академія
правових наук України, МВС України 2001 рік

89. Ужити заходів щодо реалізації права кожного на освіту шляхом

забезпечення функціонування в установах виконання покарань загально

освітніх навчальних закладів.

МОН України,

Державний департамент України з питань виконання покарань

2001-2005 роки

90. Забезпечити систематичний контроль за поведінкою неповнолітніх

і молоді, які відбули покарання та звільнилися з місць позбавлення волі.

Держкоммолодьспоргтуризм України, МВС України, Державний департамент
України з питань виконання покарань Постійно

IX. Охорона громадського порядку та безпека дорожнього руху

91. Ужити заходів до розширення мережі громадських формувань,

які беруть участь в охороні громадського порядку і профілактичній

роботі. Визначити принципи та установити порядок заохочення гро

мадян у разі їх участі в запобіганні злочинам та їх розкритті.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації, МВС України, Служба безпеки України, Мін’юст України,
Мінфін України 2001 рік

92. Ужити заходів до вдосконалення порядку обліку іноземців, які офіцій

но перебувають в Україні. Забезпечити простеження їх транзитного проїзду

територією України та встановити контроль за поведінкою таких осіб з
метою

запобігання правопорушенням, що вчиняються ними або стосовно них.

Держкомкордон України, МВС України, Служба безпеки України,
Держмитслужба України 2001 рік

93. З урахуванням криміногенної ситуації, пов’язаної з нелегальною

міграцією, періодично проводити оперативно-профілактичні операції

«Мігрант», «Режим», «Готель», «Ринок» та інші з метою виявлення та

перекриття каналів проникнення в Україну нелегальних мігрантів.

МВС України, Служба безпеки України, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, місцеві державні адміністрації 2001 рік

94. Забезпечити впровадження технічних засобів для автоматичної

фіксації порушень правил дорожнього руху та нагляду за дорожнім ру

хом, внести пропозиції щодо змін до законодавства з метою закріплення

права використання зазначених засобів.

МВС України, Мінтранс України, Мін’юст України 2001-2005 роки

338

95. Організувати проведення науково-технічних розробок з питань

діагностики та контролю технічного стану автотранспортних засобів щодо

його відповідності вимогам безпеки дорожнього руху і впровадження цих

розробок у практичну діяльність.

Мінтранс України, МВС України 2001-2002 роки

96. Установити дійовий контроль за додержанням умов перевезення

перевізниками небезпечних вантажів автомобільним транспортом, пе

редусім вибухових, отруйних, радіоактивних речовин тощо.

МВС України, Мінтранс України, Мінекоресурсів України 2001-2005 роки

97. З метою посилення контролю за експлуатаційним станом доріг та

вулиць, забезпечення учасників дорожнього руху комфортними та без

печними умовами дорожнього руху проводити комплексне обстеження

вулично-шляхової мережі держави.

Мінтранс України, МВС України, Держбуд України, Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації Щороку

98. Організувати проведення контрольних перевірок об’єктів дорож

нього сервісу для забезпечення додержання вимог щодо комплексної за

будови (наявність засобів зв’язку та місць зберігання автотранспорту),

правил дорожнього руху.

МВС України Щороку

99. Розглянути пропозиції правоохоронних органів щодо вдоскона

лення державної системи маркування зброї, бойових припасів, вибухо

вих речовин та засобів підривання.

Держстандарт України, Держпромполітики України, МВС України, Служба
безпеки України 2001-2003 роки

100. Ужити заходів щодо вдосконалення взаємодії спеціальних мото

ризованих підрозділів міліції, військових частин спеціального та опера

тивного призначення внутрішніх військ з територіальними органами

внутрішніх справ, спрямованої на посилення охорони громадського по

рядку та боротьби зі злочинністю.

МВС України 2001 рік

101. Для забезпечення охорони громадського порядку і безпеки населен

ня, реагування на будь-які правопорушення встановити в місцях традиційно

го проведення масових заходів, на спортивних комплексах засоби
технічного

телебачення для контролю за поведінкою учасників заходів та глядачів.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації, МВС України, Держкоммолодьспоргтуризм України 2001-2005
роки

339

Додатки

X. Запобігання поширенню бродяжництва

102. Створити в обласних і районних центрах для осіб, які не мають

визначеного місця проживання, займаються бродяжництвом, втратили

зв’язки з сім’ями або повернулися з місць позбавлення волі, центри соці

ально-психологічної реабілітації, навчально-виробничі бази для залучен

ня до суспільне корисної праці і набуття необхідної кваліфікації та здо

буття робітничих професій, що користуються попитом на ринку праці.

Вжити заходів щодо залучення позабюджетних коштів для підтримки
зазначених центрів та навчально-виробничих баз. Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, Мінпраці
України, Держкоммолодьспорттуризм України, МОН України, МВС України за
участю громадських організацій та благодійних фондів 2000-2001 роки

103. Започаткувати експеримент щодо утворення консультаційних

пунктів, кризових кабінетів для громадян, зокрема дітей та молоді, які

опинилися в надзвичайних умовах та зазнали морального або фізичного

насильства, в тому числі від злочинів.

Держкоммолодьспорттуризм України, Мінпраці України 2001 рік

104. Запровадити комп’ютерний облік неповнолітніх осіб з неблагопо-

лучних сімей, схильних до вчинення правопорушень, і розробити стандар

ти ведення такого обліку та інструкцію з ведення щоквартального обміну

інформацією стосовно цих осіб між заінтересованими органами виконав

чої влади для забезпечення проведення цілеспрямованої виховної та роз’яс

нювальної роботи серед них, своєчасного реагування на вчинені ними пра

вопорушення. Організувати навчання відповідних працівників.

МВС України, МОН України, Держкоммолодьспорттуризм України 2000-2001
роки

105. Запровадити проведення щорічних семінарів, нарад з метою ко

ординації зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самовря

дування, громадських організацій, благодійних фондів і визначення за

ходів щодо запобігання бродяжництву.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

місцеві державні адміністрації,

Мінпраці України, Держкоммолодьспорттуризм України,

МВС України за участю громадських організацій

та благодійних фондів

Починаючи з 2001 року

XI. Матеріально-технічне і кадрове забезпечення профілактичної роботи

106. Розробити та здійснити заходи, спрямовані на зміцнення дис

ципліни і законності в діяльності працівників правоохоронних органів,

340

Додаток 1 ?

звернувши особливу увагу на підвищення рівня їх кваліфікації та
професіоналізму.

МВС України, Служба безпеки України, Державна податкова адміністрація
України, Генеральна прокуратура України, Держмитслужба України,
Держкомкордон України, Мін’юст України за участю Верховного Суду України
2001-2005 роки

107. За поданням правоохоронних органів передбачати в державному

оборонному замовленні розроблення, виготовлення та забезпечення спеці

альними засобами для боротьби із злочинністю та особистого захисту їх

працівників, задоволення потреб у матеріально-технічних ресурсах, у тому
числі з озброєння і військової техніки, речового майна, медикаментів,
продовольства, пально-мастильних матеріалів тощо, у межах коштів,
визначених на ці цілі у Державному бюджеті України на відповідний рік, а
також залучати кошти місцевих бюджетів та інших джерел фінансування.

Мінекономіки України, МВС України, Служба безпеки України,

Держмитслужба України, Держкомкордон України,

Державна податкова адміністрація України

2001-2005 роки

108. За допомогою засобів масової інформації доводити до населен

ня інформацію про стан правопорядку в державі та результати боротьби

правоохоронних органів із злочинністю, іншими правопорушеннями.

Держкомінформ України, МВС України, Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, місцеві державні адміністрації 2001-2005 роки

109. Підготувати і видати підручник з кримінології, в якому особли

ву увагу приділити висвітленню причин злочинності в умовах переходу

до ринкових відносин, а також теоретичним засадам функціонування ком

плексної системи запобігання злочинності.

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України,

Науково-дослідний інститут державного будівництва та

місцевого самоврядування Академії правових наук України

2002 рік ПО. Розробити заходи, спрямовані на формування у громадян
анти-кримінальної культури, поширення знань і навичок, необхідних їм для
того, щоб не стати жертвами злочинних проявів насильницького і
корисливого характеру, запобігти вчиненню необережних злочинів.

Академія правових наук України, Інститут держави і права

імені В.М. Корецького НАН України,

МВС України, Мін’юст України

2001 рік

341

Додаток 2 Закон України від 22 червня 2000 року № 1835-Ш

«Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного
кордону»

(Витяг)

(Офіційний вісник України. – 2000. – № 30. – Ст. 1248)

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Засади участі громадян в охороні громадського порядку і
державного кордону

Громадяни України відповідно до Конституції України мають право
створювати в установленому цим Законом порядку громадські об’єднання для
участі в охороні громадського порядку і державного кордону, сприяння
органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам. Прикордонним
військам України та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у
запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів,
захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від
протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час
стихійного лиха та інших надзвичайних обставин (далі — громадські
формування з охорони громадського порядку і державного кордону).

Громадські формування з охорони громадського порядку і державного
кордону можуть бути створені на засадах громадської самодіяльності як
зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи)
сприяння міліції та Прикордонним військам України, асоціації громадських
формувань тощо.

Стаття 2. Правова основа діяльності громадських

формувань з охорони громадського порядку і державного кордону

Правовою основою діяльності громадських формувань з охорони громадського
порядку і державного кордону є Конституція України, цей Закон, інші
закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України,
рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого
самоврядування з питань охорони громадського порядку і державного
кордону, боротьби із злочинністю і адміністративними правопорушеннями, а
також положення (статути) цих формувань.

Стаття 3. Засади організації та діяльності громадських формувань

Громадські формування з охорони громадського порядку і державного
кордону створюються і діють у взаємодії з правоохоронними органами, При-

342

жамнмнинмммимм Додаток 2 шшвтташшашашшшашшшшшштшшшшш

кордонними військами України, органами виконавчої влади та органами
місцевого самоврядування, додержуючись принципів гуманізму, законності,
гласності, добровільності, додержання прав та свобод людини і
громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, рівноправності
членів цих формувань.

Координацію діяльності громадських формувань з охорони громадського
порядку і державного кордону здійснюють відповідно місцеві державні
адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Повсякденна (оперативна) діяльність таких формувань організовується,
спрямовується і контролюється відповідними органами внутрішніх справ,
підрозділами Прикордонних військ України.

Громадські формування з охорони громадського порядку і державного
кордону не мають права займатися підприємницькою або іншою діяльністю з
метою одержання прибутку.

Використання громадських формувань з охорони громадського порядку і
державного кордону України для виконання завдань, не передбачених цим
Законом, забороняється.

Розділ II. ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ З ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО
ПОРЯДКУ

І ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ Стаття 4. Порядок створення громадських формувань з
охорони громадського порядку і державного кордону Громадські формування
з охорони громадського порядку і державного кордону створюються на
добровільних засадах за місцем роботи, навчання або проживання громадян.

Рішення про створення громадських формувань з охорони громадського
порядку і державного кордону приймається на зборах (конференціях)
громадян. На збори можуть бути запрошені представники трудових
колективів, навчальних закладів, правоохоронних органів, підрозділів
Прикордонних військ України та громадськості. Громадські формування з
охорони громадського порядку і державного кордону створюються у складі
не менше ніж 10 осіб.

Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та
правоохоронні органи надають всіляку допомогу та підтримку у створенні
громадських формувань з охорони громадського порядку і державного
кордону. Стаття 5. Положення (статут) громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону Громадське формування з
охорони громадського порядку і державного кордону діє на основі
положення (статуту) про нього…

Стаття 6. Реєстрація положення (статуту) громадських формувань з
охорони громадського порядку і державного кордону

Для реєстрації громадського формування з охорони громадського порядку і
державного кордону його засновники подають до відповідного

343

Додатки

виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті рили
за місцем його діяльності рішення про ііою створення, підтримане
відповідним органом внутрішніх справ чи підрозділом Прикордонних віііськ
України, узгоджене з цими органами положення (статут), інформацію про
склад керівного органу, а також список членів формування…

Після реєстрації громадське формування набуває статусу юридичної особи.

Розділ III. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ, ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ

ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ З ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО

ПОРЯДКУ І ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ ТА IX ЧЛЕНІВ

Стаття 9. Основні завдання громадських формувань

з охорони громадського порядку і державної о кордону

Основними завданнями громадських формувань з охорони і ромадсь-кого
порядку і державного кордону є:

1) у сфері охорони громадського порядку:

надання допомоги органам внутрішніх справ у забезпеченні громадського
порядку і громадської безпеки, запобіганні адміністративним проступкам і
злочинам;

інформування органів та підрозділів внутрішніх справ про вчинені або ті,
що готуються, злочини, місця концентрації точніших уі руновань;

сприяння органам внутрішніх справ у вияв іенні і розкри 111 злочинів
розшуку осіб, які їх вчинили, захисті інтересів держави, підприємств,
установ, організацій, громадян від злочинних посягань; участь у
забезпеченні безпеки дорожнього руху та боротьбі з дитячою
бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх;

2) у сфері охорони державного кордону:

надання допомоги підрозділам Прикордонних військ України у виявленні та
затриманні осіб, які порушили або намагаються порушити державний кордон
чи провадять іншу протиправну діяльність на кордоні;

сприяння військовослужбовцям Прикордонних військ України в охороні
державного кордону, виключної (морської) економічної зони України, а
також здійснення контролю за дотриманням режиму державного кордону,
прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон,
проведення разом з ними пропуску громадян до місць відпочинку і роботи:

надання допомоги підрозділам Прикордонних військ України у виявленні
умов та причин, які можуть призвести до злочинної діяльності на кордоні,
і вжиття заходів до їх усунення;

участь у спостереженні за місцями роботи і відпочинку поблизу кордону та
за прикордонними інженерними спорудами;

участь у заходах Прикордонних військ України з профілактики порушень або
спроб порушення державного кордону і режиму в пунктах пропуску через
державний кордон, незаконного переміщення через державний кордон
вантажів, предметів, матеріалів та іншого майна; 344

Додаток 2

3) у разі виникнення надзвичайних ситуацій:

падання невідкладної допомоги особам, які потерпіли від нещасних
випадків чи правопорушень;

участь у рятуванні людей і майна, підтриманні і ромадського порядку у
разі стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.

Стаття 10. Права громадських формувань з охорони

громадського порядку і державної о кордон)

Для виконання завдань, визначених у цьому Законі, і ромалські формування
з охорони і ромадського порядку і державної о кордону іа їх члени мають
право:

брані участь у забезпеченні охорони громадського порядку і державного
кордону разом з працівниками міліції, військовослужбовцями Прикордонних
військ України, а в сільській місцевості — самостійно шляхом виконання
конкретних доручень керівника відповідного органу внутрішніх справ чи
підрозділу Прикордонних військ України;

вживати спільно з працівниками міліції заходів до припинення
адміністративних правопорушень і злочинів;

представляти і захищати інтереси своїх членів у державних органах та
підприємствах, установах, організаціях, навчальних закладах;

взаємодіяти з іншими органами громадської самодіяльності, що беруть
участь у заходах, спрямованих на:

ведення індивідуально-профілактичної роботи з особами, схильними до
вчинення адміністративних правопорушень і злочинів;

надання допомоги у боротьбі із злочинами у сфері економіки, податкового
законодавства, а також пияцтвом, наркоманією, порушеннями правил
торгівлі та у сфері благоустрою території міст, інших населених пунктів;

охорону природи і пам’яток історії та культури;

забезпечення безпеки дорожнього руху;

вносити до органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності
пропозиції щодо запобігання адміністративним правопорушенням і злочинам,
виникненню причин і умов, що сприяють їх вчиненню;

підтримувати зв’язки з відповідними громадськими організаціями інших
країн з метою обміну досвідом роботи.

Стаття 12. Членство у громадських формуваннях

з охорони громадського порядку і державного кордону

Членами громадських формувань з охорони громадського порядку і
державного кордону можуть бути іромадяни України, які досягли 18-річного
віку, виявили бажання брати участь у зміцненні правопорядку і в охороні
державного кордону та здатні за своїми діловими, моральними якостями і

345

Додатки

Додаток 2

станом здоров’я виконувати на добровільних засадах взяті на себе
зобов’язання.

Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного
кордону можуть брати участь у забезпеченні правопорядку та охороні
державного кордону за місцем реєстрації цих об’єднань та лише після
проходження відповідної правової та спеціальної підготовки в органах
внутрішніх справ, підрозділах Прикордонних військ України і одержання в
органі місцевого самоврядування посвідчення члена громадського
формування і нарукавної пов’язки, зразки яких затверджуються Кабінетом
Міністрів України. Підготовка членів зазначених громадських формувань
здійснюється у порядку, що встановлюється Міністерством внутрішніх справ
України і Державним комітетом у справах охорони державного кордону
України.

Не можуть бути членами зазначених громадських формувань особи, які
порушують громадський порядок, особи, судимість з яких не знята або не
погашена у встановленому законом порядку, та раніше засуджені за умисні
злочини, хворі на хронічний алкоголізм і наркоманію, визнані в судовому
порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, та інші особи у випадках,
передбачених законами України.

Стаття 13. Обов’язки і права членів громадських

формувань з охорони громадського порядку і державного кордону

Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного
кордону зобов’язані:

брати активну участь в охороні громадського порядку і державного
кордону, припиненні адміністративних правопорушень і злочинів та
запобіганні їм;

під час виконання обов’язків з охорони громадського порядку і державного
кордону мати особисте посвідчення члена громадського формування та
нарукавну пов’язку;

доставляти в міліцію, в підрозділи Прикордонних військ України, штаб
громадського формування з охорони громадського порядку або громадський
пункт охорони порядку, приміщення виконавчого органу селищної, сільської
ради осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, з метою його
припинення, якщо вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи
порушника, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі
неможливості скласти його на місті вчинення правопорушення, якщо
складення протоколу є обов’язковим;

надавати у межах наданих їм прав допомогу народним депутатам України,
представникам органів державної влади та органів місцевого
самоврядування у їх законній діяльності, якщо в цьому їм чиниться
протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників.

Крім того, члени громадських формувань, які беруть участь в охороні
державного кордону, зобов’язані знати:

місцевість, точне проходження кордонів, номери і місце розміщення
прикордонних знаків на дільниці застави;

режим державного кордону і прикордонний режим, чинне законодавство з цих
питань;

зразки документів на право в’їзду та перебування громадян України та
інших осіб у районах, що контролюються Прикордонними військами України,
у прикордонній смузі.

Члени громадських формувань під час виконання своїх обов’язків з охорони
громадського порядку і державного кордону після обов’язкового
пред’явлення посвідчення члена громадського формування мають право:

вимагати від громадян додержання правопорядку, припинення
адміністративних правопорушень і злочинів, додержання режиму державного
кордону, в тому числі на територіях, що межують з державним кордоном, де
прикордонну смугу не визначено;

у разі підозри у вчиненні адміністративних правопорушень і злочинів
перевіряти у громадян документи, що посвідчують їх особу;

спільно з працівниками органів внутрішніх справ та військовослужбовцями
Прикордонних військ України затримувати і доставляти до органу
внутрішніх справ, підрозділу Прикордонних військ України, штабу
громадського формування з охорони громадського порядку або громадського
пункту охорони порядку осіб, які виявили злісну непокору законним
вимогам члена громадського формування з охорони громадського порядку і
державного кордону і не виконують вимог щодо припинення
адміністративного правопорушення;

складати протоколи про адміністративні правопорушення;

входити до клубів, кінотеатрів, стадіонів, інших громадських місць і
приміщень за згодою власника чи уповноваженого ним органу для
переслідування правопорушника, який переховується, або припинення
адміністративних правопорушень чи злочинів;

у разі участі спільно з прикордонниками у пошуку порушників кордону за
згодою громадян або власника підприємства, установи, організації чи
уповноваженого ним органу та в присутності їх представників входити у
будь-який час доби до житлових приміщень, на територію і в приміщення
підприємств, установ, організацій та оглядати транспортні засоби;

у невідкладних випадках використовувати транспортні засоби, що належать
підприємствам, установам, організаціям або громадянам (за їх згодою),
крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших
представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних
засобів спеціального призначення, для доставления до лікувальних
закладів осіб, що перебувають у безпорадному стані, а також осіб, які
потерпіли від нещасних випадків або правопорушень і потребують
термінової медичної допомоги;

у разі порушення водіями Правил дорожнього руху, створення реальної
загрози життю або здоров’ю громадян вживати заходів до

346

347

Додатки я»»*чя*ц»»ч»»*»-»

припинення цього правопорушення, здійснювати перевірку документів у
водіїв на право користування та керування транспортними засобами, а
також не допускати осіб, які не мають документів або перебувають у стані
сп’яніння, до подальшого керування транспортними засобами;

9) під час виконання обов’язків члена громадського формування вико

ристовувати за власним бажанням свій або інший приватний автомото-

транспорт за згодою власника або особи, у володінні якої він перебуває.

Відшкодування витрат за його використання у таких випадках може про

вадитися за рахунок коштів громадського формування у порядку, визна

ченому його положенням (статутом);

вести роботу серед населення щодо роз’яснення чинного законодавства про
державний кордон України, систему режимних заходів у прикордонній смузі
та контрольованому прикордонному районі;

застосовувати в установленому порядку заходи фізичного впливу,
спеціальні засоби індивідуального захисту та самооборони.

Розділ IV. ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ФІЗИЧНОГО ВПЛИВУ І СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ

Стаття 14. Умови та порядок застосування заходів фізичного впливу і
спеціальних засобів

Члени громадського формування з охорони громадського порядку і
державного кордону під час спільного з працівниками органів внутрішніх
справ, прикордонниками виконання покладених на них завдань з охорони
громадського порядку і державного кордону мають право застосувати заходи
фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та
самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії у
випадках і в порядку, передбачених законом. Порядок придбання, видачі
громадським формуванням з охорони громадського порядку і державного
кордону цих спеціальних засобів та їх зберігання визначається
Міністерствам внутрішніх справ України і Державним комітетом у справах
охорони державного кордону України.

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА З

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І. Поняття, предмет і система кримінології

§ 1. Поняття і визначення кримінології 7

§ 2. Предмет кримінологічної науки 9

§ 3. Система кримінологічної науки 17

Розділ II. Методологія і методи кримінології

§ 1. Методологія кримінологічної науки 20

§ 2. Методи, методика, науково-прикладні процедури

кримінологічних досліджень 21

Розділ III. Злочинність та її вимірювання

§ 1. Поняття злочинності та її визначення 32

§ 2. Кількісно-якісні вимірювання злочинності 36

§ 3. Латентність злочинності 43

§ 4. Системний підхід до вивчення злочинності 50

Розділ IV. Детермінація злочинності

§ 1. Поняття криміногенної детермінації 52

§ 2 . Фактори злочинності 57

Розділ V. Особа злочинця

§ 1. Поняття особи злочинця 61

§ 2. Структура особи злочинця 66

§ 3. Типологія злочинців 74

Розділ VI. Причини і умови окремого (одиничного) злочину

§ 1. Причини окремого злочину 77

§ 2 Умови, що сприяють вчиненню злочинів 85

§ 3. Криміногенна ситуація та її місце в «механізмі» конкретного злочину
… 87

§ 4. Особливості особи і поведінки потерпілих та їх роль у «механізмі»

вчинення конкретного злочину 90

349

Розділ VII. Попередження злочинності

§ 1. Поняття попередження злочинності та класифікація

попереджувальних заходів 94

§ 2. Об’єкт попередження злочинності 102

§ 3. Суб’єкти попередження злочинності та основні напрями

їх діяльності 104

§ 4. Організація і управління процесом попередження злочинності 120

Розділ VIII. Кримінологічне прогнозування і планування заходів протидії
злочинності

§ 1. Поняття, завдання і види кримінологічного прогнозування 126

§ 2. Поняття, завдання і види кримінологічного планування 134

Література до окремих розділів Загальної частини 137

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ IX. Насильницька злочинність проти життя і здоров’я особи та її
попередження

§ 1. Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів проти

життя і здоров’я особи 141

§ 2. Криміногенні явища і процеси, які детермінують насильницькі

злочини проти життя і здоров’я особи 147

§ 3. Попередження насильницької злочинності проти життя

і здоров’я особи 153

Розділ X. Хуліганство та його попередження

§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика хуліганства 157

§ 2. Фактори, причини та умови хуліганства 163

§ 3. Попередження хуліганства 166

Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження

§ 1. Поняття, ознаки і види економічної злочинності 172

§ 2. Кримінологічна характеристика економічної злочинності 174

§ 3. Фактори, що детермінують економічну злочинність 183

§ 4. Попередження економічної злочинності 189

Розділ XII. Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередження

§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика злочинності у місцях

позбавлення волі 200

§ 2. Криміногенні фактори злочинності у місцях позбавлення волі 205

§ 3. Попередження злочинності у місцях позбавлення волі 209

Розділ XIII. Організована злочинність та її попередження

§ 1. Поняття організованої злочинності 215

§ 2. Кримінологічна характеристика організованої злочинності 221

§ 3. Основні криміногенні причини та умови організованої

злочинності 223

§ 4. Заходи щодо попередження організованої злочинності 226

Розділ XIV. Злочинність неповнолітніх і молоді та її попередження

§ 1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх 233

§ 2. Причини та умови, що детермінують злочинність неповнолітніх ….
240

§ 3. Попередження злочинності неповнолітніх 241

Розділ XV. Злочини у сфері службової діяльності та їх попередження

§ 1. Кримінологічна характеристика злочинів у сфері службової

діяльності 245

§ 2. Фактори, причини та умови вчинення злочинів у сфері службової

діяльності 250

§ 3. Попередження злочинів у сфері службової діяльності 254

Розділ XVI. Жіноча злочинність та її попередження

§ 1. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності 259

§ 2. Криміногенні фактори, що детермінують жіночу злочинність 262

§ 3. Попередження жіночої злочинності 267

Розділ XVII. Рецидивна злочинність та її попередження

§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика рецидивної злочинності…
272

§ 2. Причини та умови рецидивної злочинності 276

§ 3. Попередження рецидивної злочинності 279

Розділ XVIII. Професійна злочинність та її попередження

§ 1. Поняття і визначення професійної злочинності 285

§ 2. Кримінологічна характеристика професійної злочинності 291

§ 3. Фактори, причини та умови професійної злочинності 294

§ 4. Попередження професійної злочинності 298

Розділ XIX. Злочини, вчинені з необережності, та їх попередження

§ 1. Кримінологічна характеристика злочинів, учинених з необережності
…. 303

§ 2. Причини та умови злочинів, учинених з необережності 309

§ 3. Попередження злочинів, учинених з необережності 311

Література до окремих розділів Особливої частини 315

ДОДАТКИ

Додаток 1. Комплексна програма профілактики злочинності

на 2001-2005 роки: Затверджена Указом Президента України

від 25 грудня 2000 року № 1376/2000 р 319

Додаток 2. Закон України від 22 червня 2000 року № 1835-ПІ

«Про участь громадян в охороні громадського порядку

і державного кордону» (Витяг) 344

350

351

Навчальне видання

Кримінологія Загальна та Особлива частини

Підручник

За редакцією професора /. М. Даньшина

Редактор К. К. Гулий

Комп’ютерна верстка

і дизайн В. М. Зеленька

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Даньшин I.М. 2003 – Кримiнологiя. Загальна та Особлива частини (книга)