.

Чорнооченко С.І. 2005 – Цивільний процес (книга)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
5 52218
Скачать документ

Чорнооченко С.І. 2005 – Цивільний процес

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА З

РОЗДІЛ І.ЦИВІЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ

ПРАВА. ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС б

Поняття цивільного процесу 6

Цивільна процесуальна форма 10

Поняття, предмет і метод цивільного процесуального права ..13

Джерела цивільного процесуального права 17

Поняття, види і структура норм цивільного процесуального

права та їх дія 20

Поняття, види і стадії цивільного судочинства 25

Система цивільного процесуального права 28

Взаємозв’язок цивільного процесуального права з іншими

галузями права 29

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ

ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА 31

Поняття принципів цивільного процесуального права 31

Система принципів цивільного процесуального права та їх

класифікація 32

РОЗДІЛ 3. ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ 44

Поняття цивільно-процесуальних правовідносин 44

Передумови виникнення цивільно-процесуальних

правовідносин 45

3.3. Елементи цивільно-процесуальних правовідносин 47

РОЗДІЛ 4. СТОРОНИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 53

Поняття сторін, їх процесуальні права та обов’язки 53

Цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність 56

Процесуальна співучасть 58

А А. Неналежна сторона в процесі, умови і порядок її заміни 59

4.5. Процесуальне правонаступництво 62

РОЗДІЛ 5. ТРЕТІ ОСОБИ ТА ІНШІ УЧАСНИКИ

В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 65

Поняття та види третіх осіб 65

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги 67

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог 69

Інші учасники цивільного процесу 73

РОЗДІЛ 6. УЧАСТЬ ПРОКУРОРА У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 81

6.1. Завдання участі прокурора в цивільному процесі та його

цивільно-процесуальна правосуб’єктність 81

466

Цивільний процес

6.2. Форми і підстави участі прокурора в цивільному процесі 82

6.3 .Особливості участі прокурора у цивільному процесі 86

РОЗДІЛ 7. УЧАСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ОРГАНІВ

ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО

САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОСІБ, ЯКИМ ЗА ЗАКОНОМ НАДАНЕ

ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА І СВОБОДИ ІНШИХ ОСІБ 90

7.1 .Мета і підстави участі органів державної влади і

самоврядування в цивільному процесі 90

7.2. Форми участі органів державної влади і самоврядування в

цивільному процесі 92

7.3. Участь профспілок у цивільному процесі 94

РОЗДІЛ 8. ПРЕДСТАВНИЦТВО В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ.. 96

Поняття процесуального представництва та його значення…. 96

Види представництва та повноваження представника в суді ..100

РОЗДІЛ 9. ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ 105

Поняття, значення і види процесуальних строків 105

Обчислення, зупинення, продовження і поновлення

процесуальних строків ПО

РОЗДІЛ Ю.ПІДВІДОМЧІСТЬ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ 115

Поняття підвідомчості та її види 115

Загальні правила визначення підвідомчості 117

РОЗДІЛ 11. ПІДСУДНІСТЬ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ 121

Поняття і види підсудності 121

Порядок передачі справи до іншого суду 133

РОЗДІЛ 12. ВИТРАТИ ТА САНКЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ 137

Поняття витрат у цивільному процесі 137

Державне мито 138

Витрати, пов’язані з розглядом справи в суді 141

Санкції цивільного процесуального права 146

РОЗДІЛ 13. НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ 154

Поняття і сутність наказного провадження і судового наказу. 154

Порушення наказного провадження 156

Видача судового наказу 160

Повідомлення боржника про видачу судового наказу 162

Набрання судовим наказом законної сили та видача його

стягувачеві. Скасування судового наказу 162

РОЗДІЛ 14. ДОКАЗИ І ДОКАЗУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ

ПРОЦЕСІ 164

467

Чорнооченко C.I.

Поняття судових доказів і засобів доказування. Предмет

доказування 164

Факти, що не підлягають доказуванню 167

Розподіл обов’язків по доказуванню 169

Належність доказів і допустимість засобів доказування … 170

Класифікація доказів. Забезпечення доказів. Судове

доручення 172

РОЗДІЛ 15. ПОЗОВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 176

Поняття позову 176

Елементи позову 177

Види позовів 180

Право на позов 183

Захист інтересів відповідача 185

РОЗДІЛ 16. ПОРУШЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ В СУДІ 188

16.1. Передумови права на звернення до суду і порядок

його здійснення 188

16.2. Реалізація права на пред’явлення позову та підстави для

відмови у прийнятті позовної заяви (скарги, заяви) 191

РОЗДІЛ 17. ПІДГОТОВКА ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ДО СУДОВОГО

РОЗГЛЯДУ 198

Завдання, зміст та процесуальний порядок підготовки

цивільних справ до судового розгляду 198

Попереднє судове засідання 203

Об’єднання та роз’єднання позовів 205

Зміни в позовному спорі 208

Забезпечення позову 210

17.6 .Судові виклики і повідомлення 212

РОЗДІЛ 18. СУДОВИЙ РОЗГЛЯД 215

Поняття стадії судового розгляду цивільних справ 215

Судове засідання – процесуальна форма розгляду цивільних

справ 216

Ускладнення в процесі судового розгляду цивільних справ . 226

18.4. Протокол судового засідання 235

РОЗДІЛ 19. СУДОВІ РІШЕННЯ 240

Поняття і види судових рішень 240

Вимоги, яким має відповідати судове рішення 243

Зміст судового рішення 246

Негайне виконання, визначення порядку виконання, надання

відстрочки і розстрочки виконання 249

468

Цивільний процес

Виправлення недоліків рішення судом, що його постановив 251

Законна сила судового рішення 254

19.7. Ухвали суду 256

РОЗДІЛ 20. ЗАОЧНИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ 259

Поняття і значення заочного розгляду справи 259

Умови і порядок заочного розгляду справи 261

Зміст заочного рішення 264

Способи і порядок перегляду заочного рішення.

Повноваження суду 265

Підстави до перегляду заочного рішення. Скасування та

оскарження заочного рішення 268

РОЗДІЛ 21. ПРОВАДЖЕННЯ ПО СПРАВАХ, ЩО ВИНИКАЮТЬ

З АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН 270

21.1. Загальна характеристика провадження по справах,

що виникають з адміністративно-правових відносин 270

Розгляд скарг на неправильності в списках виборців та в

списках громадян, які мають право брати участь у референдумі ..271

Розгляд скарг на рішення і дії територіальної, окружної

(територіальної) виборчої комісій по виборах депутатів і голів

сільських, селищних, районних, міських, районних у містах,

обласних Рад і заяви про скасування рішень виборчої комісії.. 274

Розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність Центральної

виборчої комісії, територіальної дільничної виборчої комісії по

виборах Президента України та заяв про скасування реєстрації

кандидатом у Президенти України 276

Розгляд скарг, заяв на рішення, дії або бездіяльність, що

стосується виборів 286

Розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність Центральної

виборчої комісії 289

Розгляд заяв про дострокове припинення повноважень

народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо

несумісництва депутатської діяльності з іншими видами

діяльності 291

21.8. Розгляд скарг на дії органів і службових осіб у зв’язку з

накладенням адміністративних стягнень 293

21.9. Розгляд скарг громадян на рішення, дії чи бездіяльність

органів державної влади, органів місцевого самоврядування,

посадових і службових осіб 295

469

Чорнооченко C.I.

Розгляд скарг на рішення, прийняті відносно релігійних

організацій 299

Розгляд заяв прокурора про визнання незаконними

правового акта органу, рішення чи дії службової особи 301

Розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державного

виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої

служби 302

Розгляд справ про стягнення з громадян недоїмки по

податках, самооподаткуванню сільського населення і державному

обов’язковому страхуванню 305

РОЗДІЛ 22. ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ 309

Загальна характеристика окремого провадження у

цивільному судочинстві 309

Розгляд справ про визнання громадянина обмежено

дієздатним чи недієздатним 316

Розгляд справ про визнання громадянина безвісно відсутнім

чи оголошення його померлим 316

Розгляд справ про усиновлення дітей, які проживають на

території України, громадянами України та іноземними

громадянами 319

Розгляд заяв про встановлення неправильності запису в актах

громадянського стану 321

Розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне

значення 323

Відновлення права на втрачені цінні папери на пред’явника. 327

Розгляд справ про оскарження нотаріальних дій

або відмови в їх вчиненні 329

РОЗДІЛ 23. АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ 332

Загальна характеристика апеляційного провадження. Суди

апеляційної інстанції 332

Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду першої

інстанції та процесуальний порядок його реалізації 335

Підготовка і розгляд справи судом апеляційної інстанції… 346

Повноваження суду апеляційної інстанції 351

Рішення і ухвали суду апеляційної інстанції 355

Апеляційне оскарження і перевірка ухвал суду першої

інстанції 359

РОЗДІЛ 24. КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ 363

470

Цивільний процес

Суть і значення касаційного оскарження і перевірки рішень та

ухвал суду першої і апеляційної інстанції 363

Право касаційного оскарження рішень і ухвал суду та

процесуальний порядок його реалізації 365

Порушення касаційного провадження. Підготовка

касаційного розгляду справи і порядок її розгляду 369

Порядок розгляду касаційних скарг і касаційних подань

прокурора складом судової палати 376

Повноваження суду касаційної інстанції. Підстави для

скасування рішення суду в касаційному порядку 379

РОЗДІЛ 25. ПЕРЕГЛЯД РІШЕНЬ, УХВАЛ, ЩО ВСТУПИЛИ В

ЗАКОННУ СИЛУ, У ЗВ’ЯЗКУ З НОВОВИЯВЛЕНИМИ

І ВИНЯТКОВИМИ ОБСТАВИНАМИ 387

Загальна характеристика і підстави перегляду 387

Процесуальний порядок перегляду справи у зв’язку з

нововиявленими і винятковими обставинами 390

РОЗДІЛ 26. ЗВЕРНЕННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ ДО

ВИКОНАННЯ ТА ПОВОРОТ ВИКОНАННЯ 397

Рішення, які звертаються до примусового виконання і

виконавчі документи 397

Учасники виконавчого провадження, їх права й обов’язки 401

Повноваження суду, пов’язані з виконавчим провадженням

по примусовому виконанню його рішень 405

Поворот виконання 413

26.5. Судовий контроль за виконанням судових рішень 415

РОЗДІЛ 27. ЦИВІЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО УКРАЇНИ З

ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ. МІЖНАРОДНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ

ПРОЦЕС 418

Поняття міжнародного цивільного процесу 418

Розгляд справ за участю іноземних громадян, підприємств,

організацій, осіб без громадянства в судах України 420

Позови до іноземних держав. Дипломатичний імунітет …. 428

Докази і доказування у справах з іноземним елементом …. 432

Судові доручення в міжнародному цивільному процесі 434

27.6. Визнання і виконання рішень іноземних судів 438

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 445

ПЕРЕДМОВА

Розбудова України як демократичної, правової, соціальної держави
передбачає формування ефективного, дійового механізму захисту прав та
свобод громадян. З прийняттям Конституції України 1996 p., Закону
України „Про судоустрій” у цьому процесі зростає значення правосуддя як
найбільш ефективного способу захисту прав та охоронюваних законом
інтересів.

З року в рік зростає довіра населення до судів. Саме до суду громадяни
звертаються за захистом своїх прав, усвідомлюючи можливість відновлення
цим шляхом справедливості. Значна кількість таких справ розглядається в
процесі цивільного судочинства. Лише в 2003 р. щодо захисту прав, свобод
та законних інтересів громадян у порядку цивільного судочинства в суди
загальної юрисдикції надійшдо близько 1 млн. 590 тис. цивільних справ,
що майже на 20% більше, ніж у 2001 р. Це свідчить про зростання у
суспільстві довіри до судів.

Зростання масштабів цивільного судочинства, з одного боку, розширює
масштаби юридичної діяльності, а з іншого -в умовах динамічного розвитку
законодавства та судової практики вимагає поліпшення якості підготовки
майбутніх фахівців-юристів.

Актуальність проблеми цивільного судочинства зростає у звязку з
прийняттям 18 березня 2004 р. нового Цивільного процесуального кодексу
України (далі – новий ЦПК України). Він став результатом тривалого
законотворчого процесу йувібрав у себе новітні досягнення вітчизняної та
зарубіжної цивільно-процесуальної юридичної наукової думки та судової
практики.

Кодекс провинен набути чинності 1 січня 2005 p., але не раніше набрання
чинності Адміністративним процесуальним кодексом України. Однак
прийняття Адміністративно-процесуального кодексу Верховною Радою в силу
різних обставин затримується. До цього часу не сформована і система

адміністративних судів, які повинні здійснювати адміністративне
судочинство. Реалізація окремих положень нового цивільного
процесуального законодавства, як засвідчує аналіз прикінцевих та
перехідних положень нового ЦПК України вимагає належного знання чинного
цивільного процесуального законодавства.

Все це вимагає вивчення на сучасному етапі у порівнянні та діалектичній
єдності положень чинного та нового цивільного процесуального
законодавства, на що і спрямований запропонований нами посібник.

„Цивільний процес України” – одна із профілюючих дисциплін, предметом
вивчення якої є норми права, що регулюють діяльність суду та інших
суб’єктів процесуальної діяльності з метою захисту суб’єктивних прав і
охоронюваних інтересів фізичних та юридичних осіб.

У навчальному посібнику з курсу „Цивільний процес України” переважно у
порівнянні чинного та нового цивільно-процесуальних кодексів України
проаналізовано норми цивільного процесуального права України, яке
встановлює порядок здійснення правосуддя в цивільних справах,
спрямований на реалізацію конституційних положень по захисту прав і
свобод людини та громадянина, прав та інтересів підприємств, установ,
організацій, держави та суспільства.

Метою вивчення даного курсу є засвоєння студентами, слухачами,
курсантами значення норм та інститутів цивільного процесуального права,
які регулюють встановлений законом порядок здійснення правосуддя в
цивільних справах (цивільне судочинство, цивільний процес) по спорах, що
виникають з цивільних, трудових, сімейних, інших правовідносин, а також
провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин
та окремого провадження, спрямованих па виконання важливих завдань по
захисту прав і свобод людини та громадянина, гарантованих Конституцією
України, іншим законодавством України, прав і інтересів організацій,
держави й суспільства.

Структура і зміст посібника визначаються програмою навчальної
дисципліни „Цивільний процес України”, який вивчається студентами вищих
юридичних навчальних закладів. У посібнику враховано сучасний стан
регулювання цивільного судочинства станом на 1 січня 2005 p., досягнення
науки цивільного процесуального права.

Посібник розроблено на основі положень Конституції України, Цивільного
процесуального кодексу України 1963 р. (далі – ЦПК), Цивільного
процесуального кодексу України 2004 p., Цивільного кодексу України (далі
– ЦК), Закону України „Про судо-устрій” та іншого чинного
законодавства.

Аналіз норм цивільного судочинства провадиться з використанням рішень
Конституційного Суду України, керівних постанов Пленуму Верховного Суду
України, узагальнень судової практики і через призму авторського бачення
супроводжується висвітленням конкретних прикладів судової практики.

При написанні посібника враховувались новітні досягнення вітчизняної та
зарубіжної цивільно-процесуальної науки, розробки відомих українських
процесуалістів -В.В.Комарова, В.І.Тертишникова, С.Я.Фурси,
Ю.С.Червоного, П.І.Шевчука, М.Й.Штефана та інших.

У навчальному посібнику отримали розвиток авторські положення щодо
визначення і розгляду принципів цивільного процесуального права,
особливостей цивільно-процесуальних норм, розгляду особливостей
цивільного судочинства України, в тому числі і з участю іноземного
елемента тощо.

У посібнику аналізується практика розгляду судами окремих категорій
справ, висвітлюються дискусійні проблеми, даються посилання на джерела
опублікування нормативно-правових актів, наведений розгорнутий список
рекомендованих джерел та літератури. В опануванні курсу допоможуть і
контрольні запитання після кожного розділу. Тому посібник буде корисним
не лише студентам, курсантам, слухачам, а й практичним працівникам
правоохоронних органів, усім практикуючим юристам.

Цивільний процес

Розділ 1.

ЦИВІЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА. ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС

1.1. Поняття цивільного процесу

Важливим елементом розбудови правової держави і громадянського
суспільства в Україні є створення дійового механізму захисту
конституційних прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних
осіб. У разі порушення прав громадян або організацій з боку інших осіб і
при відсутності добровільного поновлення порушеного права виникає
об’єктивна необхідність застосування відповідних способів захисту права
стосовно зобов’язаної сторони.

Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому
законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити його
відповідним способом, передбаченим законом. Спосіб захисту права –
категорія матеріального права. У новому Цивільному кодексі України
встановлені такі способи захисту цивільних прав, як визнання права;
визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право;
відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання
обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення;
відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішень,
дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної
Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і
службових осіб ( ч. 2 ст. 16 ЦК). Здійснюючи правосуддя, суд захищає
права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних
осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами
України (ст. 4 нового ЦПК).

Від поняття „спосіб захисту права” відрізняється поняття „форма захисту
права”. Форма захисту права – категорія процесуального характеру. Під
формою захисту права слід розуміти визначену законом діяльність
компетентних органів по захисту права, яка полягає у встановленні
фактичних обставин цивільної справи, застосуванні норм права, визначенні
способу захисту права і винесенні рішення. Застосування перерахованих у
законі способів захисту права, тобто визначених примусових заходів до
порушника права, може здійснюватися не однією, а кількома формами
захисту права.

Різноманіття форм захисту права спричиняється впливом ряду факторів –
специфікою прав, які підлягають захисту чи охороні; складністю чи,
навпаки, простотою пізнання правовідносин і прав, які належить захищати,
рівнем розвитку демократичних процесів у суспільстві, правовими
традиціями.

Чинне законодавство України передбачає судову, громадську,
адміністративну, нотаріальну форми захисту та самозахист цивільних прав
і законних інтересів громадян і організацій.

Громадська форма захисту права передбачає розв’язання спору між
суб’єктами уповноваженими громадськими організаціями (профспілками,
комісіями по трудових спорах тощо). Різновидом громадської форми захисту
є третейські суди, які не наділені судовою владою, оскільки не
здійснюють правосуддя, а створюються для розгляду і вирішення конкретної
справи в цивільних і господарських правовідносинах.

Адміністративна форма захисту права полягає в тому, що у випадках,
передбачених законом, Президент України, органи виконавчої влади, органи
влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування
мають право прийняти рішення про захист та відновлення цивільних прав у
межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та
законом (ст. 17 ЦК).

Нотаріальна форма захисту права передбачає діяльність нотаріусів та
інших уповноважених державою осіб відповід-

7

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

но до визначеної законом процедури по захисту і охороні прав та
інтересів як фізичних, так і юридичних осіб, яка здійснюється за вимогою
правомочних осіб і під державним контролем (нотаріус здійснює захист
цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі
– ст. 18 ЦК).

Згідно з новим цивільним законодавством однією із форм захисту цивільних
прав є самозахист. Самозахистом є застосування особою засобів протидії,
які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам
суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що
порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що
спричинені цим порушенням. Формами самозахисту є необхідна оборона;
завдання шкоди у стані крайньої необхідності за умови, що завдана шкода
менша, ніж та, яка загрожувала; притримання майна кредитором до
виконання зобов’язання.

Судова форма захисту права є найбільш ефективною. Це пов’язано з тим, що
судовий захист здійснюють спеціальні органи – суди. Вони вирішують
заявлені вимоги, і їх діяльність детально регламентована нормами
матеріального і процесуального права. Вона забезпечує надійні гарантії
законності, встановлення реально існуючих прав і обов’язків осіб, які
беруть участь у розгляді цивільної справи.

Діяльність судів є демократичною формою захисту права, орієнтованою
насамперед на захист прав і законних інтересів громадян, а також у
визначених межах – і організацій. Право на судовий захист –
конституційне право. Кожному гарантується право на захист його прав і
свобод судом (ст.55 Конституції України).

Судова влада в Україні здійснюється у формі цивільного, господарського
та кримінального судочинства. Розгляд цивільних прав здійснюється судами
в процесі цивільного судочинства (цивільного процесу).

Цивільний процес – це сукупність процесуальних дій суду та інших
учасників процесу, яка здійснюється в установленому законом порядку в
процесі здійснення правосуддя в цивільних справах.

Цивільний процес визначає порядок провадження в цивільних справах у
відповідності з нормами цивільно-процесуального права.

Згідно зі СТ.15 нового ЦП К України суди розглядають в порядку
цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або
оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних,
житлових, земельних, сімейних, трудових, а також з інших правовідносин,
крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого
судочинства. Суди розглядають ці справи в порядку позовного, наказного
та окремого провадження.

Таким чином, згідно з новим цивільно-процесуальним законодавством із
сфери цивільного судочинства виключено провадження по розгляду і
вирішенню справ у спорах, що виникають з адміністративно-правових
відносин. З прийняттям Адміністративно-процесуального кодексу дана
категорія спорів буде розглядатися спеціалізованими судами в
адміністративному процесі.

У процесі порушення цивільних справ, їх підготовки до судового розгляду
та розгляду судом, перегляду рішень і ухвал суду, перегляду справ за
нововиявленими та винятковими обставинами і виконання рішень з цих справ
виникають цивільні процесуальні правовідносини. Діяльність учасників
процесу на всіх названих стадіях здійснюється в установленому законом
порядку і у визначеній формі.

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

1.2. Цивільна процесуальна форма

Цивільна процесуальна форма – це встановлений цивільним процесуальним
правом порядок розгляду і вирішення цивільних справ судами загальної
юрисдикції. Визначальною рисою цивільної процесуальної форми як моделі
будь-якої цивільної справи є система вимог, закріплених нормами
цивільного процесуального права. Це послідовний порядок розгляду і
вирішення цивільної справи, діяльності всіх без виключення осіб, які
беруть участь у процесі, який включає визначену систему гарантій і
спрямований на досягнення кінцевої мети – відновлення права чи захисту
охоронюваного законом інтересу. Цивільно-процесуальна форма викладена в
ЦПК, у зв’язку з цим вона повинна сприйматися як система правових вимог,
які пред’являються до кожного здійснюваного в цивільному судочинстві
процесуального акта.

Як вказує В.І. Тертишніков, цивільна процесуальна форма характеризується
наявністю трьох ознак: провадження, стадій і процесуального режиму. Ці
три ознаки свідчать, у свою чергу, про наявність цивільної процесуальної
форми в тій чи іншій діяльності.

Провадження – це система цивільних процесуальних дій, об’єднаних
кінцевою процесуальною метою (розгляд і вирішення цивільної справи).

Стадія – це система цивільних процесуальних дій, об’єднаних найближчою
процесуальною метою. Наприклад, відповідно до СТ.143 ЦПК метою
підготовки цивільних справ до судового розгляду є забезпечення
своєчасного і правильного розгляду і вирішення справи.

Процесуальний режим – це ступінь урегульованості, напруженості судової
процедури. Залежно від процесуального режиму і розрізняють цивільну
процесуальну, господарсько-процесуальну, громадсько-процесуальну та інші
процесуальні форми. Не може бути загальної процесуальної форми для всіх
юрисдикційних органів.

10

Цивільна процесуальна форма має два різновиди: усний та письмовий. Усна
процесуальна форма визначає порядок усного викладення в суді відповідних
вимог, які згодом відображаються у протоколі судового засідання.
Письмова процесуальна форма встановлює склад процесуальних документів,
які подаються до суду учасниками процесу, вказує реквізити кожного з
них, визначає послідовність викладення тексту, а також умови, за яких
процесуальні документи залишаються без руху чи повертаються заявнику.

Цивільна процесуальна форма структурно складається з приватних
процесуальних форм (сукупності форм окремих процесуальних
правовідносин), що у системі складають цивільні процесуальні форми
окремих стадій, а останні, у свою чергу, входять до системних утворень –
цивільних процесуальних форм окремих видів провадження.

Для того, щоб у суді виникла цивільна справа, зацікавлена особа
звертається до суду із заявою (позовом, скаргою, заявою у справах
окремого провадження), у якій викладає свої вимоги й обґрунтовує їх.
Суддя перевіряє, чи відноситься до ведення суду розгляд і вирішення
спірних правовідносин.

Якщо на зазначені в заяві вимоги поширюється судова форма захисту, суддя
виносить ухвалу про прийняття позовної заяви до свого провадження, і з
цього моменту виникають цивільна справа і судочинство по цій справі.

Суд, зацікавлені особи, інші учасники (свідки, експерти, перекладачі,
представники) у процесі розгляду і вирішення справи здійснюють ряд дій
(беруть участь у засіданні суду, дають пояснення, показання, заявляють
клопотання і т.д.). Всі дії суду, осіб, які беруть участь у справі,
інших учасників процесу, пов’язані з розглядом справи, ухваленням
рішення, його оскарженням, виконанням, можуть відбуватися тільки в
рамках норм чинного процесуального закону, і тому є процесуальними
діями, сукупність яких утворює цивільний процес (цивільне судочинство).

11

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Цивільний процес охоплює процесуальні дії суду, сторін, інших учасників
процесу, їх процесуальні права й обов’язки. Суду, всім іншим учасникам
для досягнення цілей участі в процесі законом надаються визначені
процесуальні права з покладанням на них відповідних процесуальних
обов’язків. Процесуальні права й обов’язки реалізуються в ході процесу.
Наприклад, право на звернення до суду реалізується шляхом подачі
позовної заяви, право на захист проти позову – шляхом подачі заперечень
на нього чи пред’явлення зустрічного позову. Праву позивача і
відповідача брати участь у судовому засіданні відповідає обов’язок суду
належним чином сповістити сторони про час і місце засідання. Учасники
процесу вступають із судом як владним органом у суспільні відносини, які
регулюються нормами цивільного процесуального права і тому є цивільними
процесуальними відносинами.

Таким чином, цивільний процес є єдністю процесуальних дій, процесуальних
прав і обов’язків суду, інших учасників процесу. Головний, але не єдиний
суб’єкт цивільно-процесуальної діяльності – суд (першої інстанції,
апеляційний тощо). Процес включає діяльність інших осіб, зацікавлених у
результаті справи: позивачів, відповідачів; третіх осіб; заявників по
справах окремого провадження. Зацікавленим у результаті справи
громадянам і організаціям, їх представникам процесуальний закон
забезпечує можливість активної участі на всіх стадіях процесу. Суд як
головний його учасник повинен не лише дотримуватися всіх процесуальних
норм права, а й домагатися виконання їх всіма учасниками цивільного
процесу.

Своєрідність відносин, що виникають у процесі судової діяльності,
полягає в тому, що вони можуть здійснюватися тільки в порядку і формах,
встановлених нормами цивільного процесуального права, а всі учасники
процесу наділяються законом визначеними процесуальними правами й
обов’язками.

У процесі зазначеної діяльності відбуваються лише ті дії, які
заздалегідь передбачені процесуальними нормами, і тому цивільні
процесуальні відносини завжди виступають у формі процесуальних
правовідносин, а сам цивільний процес

12

(цивільне судочинство) являє собою нерозривний зв’язок (систему) дій і
правовідносин.

Таким чином, діяльність суду, а також осіб, які беруть участь у процесі,
протікає в особливій формі, яка називається процесуальною.

Характерні риси цивільної процесуальної форми полягають у наступному:

а) порядок розгляду і вирішення судових справ заздалегідь

визначений нормами процесуального права;

б) зацікавлені в результаті справи особи користуються

правом брати участь у судовому засіданні при розгляді справи

і відстоювати свої права та інтереси;

в) судове рішення в справі повинне базуватися на фактах,

встановлених у судовому засіданні за допомогою доказів, і

відповідати закону.

Значення цивільної процесуальної форми захисту права полягає в тому, що
вона:

забезпечує зацікавленим у результатах справи особам

визначені правові гарантії правильності вирішення спору,

рівність процесуальних прав і процесуальних обов’язків;

зобов’язує розглядати і вирішувати спори щодо суб’єк

тивного права і при цьому суворо дотримуватися норм

матеріального і процесуального права, виносити в судовому

засіданні законні та обґрунтовані рішення з дотриманням

встановлених законом чи іншими нормативними актами

процесуальних гарантій для осіб, які беруть участь у справі.

1.3. Поняття, предмет і метод цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право є галуззю права, яка включає в себе
сукупність розташованих у визначеній системі процесуальних норм, що
регулюють суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя у цивільних
справах судами загальної юрисдикції.

13

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Для кожного з учасників процесу в цивільній справі нормами цивільного
процесуального права встановлені процесуальні права й обов’язки. Так суд
має право розглядати і вирішувати справи, які віднесені до його
підвідомчості. Він несе обов’язок перед державою і суспільством за
якість здійснення правосуддя. Суд наділений владними повноваженнями
стосовно інших учасників процесу. У той же час він зобов’язаний суворо
дотримуватися процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, та
прав інших учасників процесу.

Громадяни та організації мають право брати участь у процесі, заявляти
клопотання, доводити підстави своїх вимог, оскаржувати винесене судом
рішення, брати участь у його виконанні. Поряд з комплексом процесуальних
прав вони несуть і процесуальні обов’язки: сумлінно користуватися своїми
процесуальними правами, сплачувати судові витрати, з’являтися за
викликами суду, надавати докази.

Кожна процесуальна дія того чи іншого учасника процесу виступає як
результат здійснення ним процесуальних прав і реалізації обов’язків,
передбачених законом.

Норми цивільного процесуального права визначають весь хід судового
процесу, встановлюють для кожного суб’єкта цивільних процесуальних
відносин міру належної і можливої поведінки.

Об’єктом правового регулювання норм цивільного процесуального права
виступають суспільні відносини в сфері судочинства у цивільних справах.

Варто відрізняти предмет цивільного процесу і предмет цивільного
процесуального права. Предметом цивільного процесу як діяльності суду по
здійсненню правосуддя, що протікає у визначеній процесуальній формі, є
конкретні цивільні справи. Предметом цивільного процесуального права як
галузі права є сам цивільний процес, тобто діяльність суду та інших
учасників, а також деякою мірою і діяльність органів виконання судових
рішень.

14

Цивільне процесуальне право має свій метод. Метод – це сукупність
закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів
впливу на відносини, які регулюються, і поведінку їх суб’єктів.

Метод правового регулювання, характерний для цивільно-процесуального
права, обумовлений двома обставинами. З одного боку, виникнення
цивільного процесу, його розвиток, перехід від однієї стадії до іншої
залежать від волевиявлення зацікавлених осіб. З іншого боку,
обов’язковим і вирішальним суб’єктом цивільних процесуальних відносин є
суд, який від імені держави приймає владне рішення, що підлягає
примусовому виконанню в необхідних випадках.

Така специфіка відображає способи впливу цивільно-процесуального права
на суспільні відносини. Виходячи з цього, метод цивільно-процесуального
права можна визначити як імперативно-диспозитивний, в якому владні
відносини поєднуються зі свободою, рівноправністю та можливістю вибору
зацікавлених осіб.

Імперативний метод впливу на поведінку суб’єктів регульованих відносин
закріплений у нормах права, що встановлюють чітко визначені правила
поведінки, категоричні приписи – зобов’язання, заборону і примус.
Зобов’язання -це обов’язок конкретної активної поведінки (наприклад,
обов’язок осіб, які беруть участь у справі, повідомляти суд про зміну
своєї адреси та про причини неявки в судове засідання; обов’язок суду
допустити негайне виконання рішень – ст.ст. 95, 217 ЦПК тощо); заборона
– це заборона виконання певних дій або бездіяльності (наприклад,
недопустимість суперечок про підсудність – ст. 135 ЦПК; ); примус – це
вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм
цивільного процесуального права (наприклад, відповідальність за
невиконання вимоги суду подати письмові та речові докази;
відповідальність свідка – ст.ст. 48,53 та 44 ЦПК).

Формами вираження імперативності є категоричність припису, визначеність
кількісних (строки, розміри, періо-

15

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

дичність, частки) та якісних (опис передбачених дій та порядок їх
виконання) умов застосування і способу реалізації правової норми.

Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами
суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в
межах, встановлених нормами ЩІК (ст.ст. 99, 103), або утримування за
власним розсудом від неї.

Імперативний спосіб проявляється в процесуально-правовому становищі
суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, наділений активністю
і виконує головну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників
процесу, які повинні підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення
ними прав і виконання обов’язків. Суд розглядає і вирішує цивільну
справу та окремі питання, які виникають у процесі її розгляду, виносить
рішення, яке має обов’язковий характер. Перелічені та інші встановлені
законом процесуальні права суду мають істотну особливість – вони
водночас є його обов’язками. Разом з тим у деяких нормах права
визначається дозволена поведінка суду, наприклад прийняття зустрічного
позову, пред’явленого після закінчення триденного строку, залежить від
судді, а якщо його заявлено під час розгляду справи по суті – від суду
(ст.140 ЦПК); суд чи суддя на прохання осіб, які беруть участь у справі,
або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову
(ст.149 ЦПК) тощо.

Спосіб дозволу широко використовується в нормах цивільного
процесуального права, в яких визначено процесуально-правове становище
сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони наділені
широкими процесуальними повноваженнями для захисту суб’єктивних
матеріальних прав, реалізація яких можлива за їх розсудом на основі
вільного волевиявлення і забезпечується системою необхідних
процесуальних гарантій.

Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інпіих осіб, які не
беруть участі у справі, визначається не дозволом

16

певної поведінки, а обов’язком таких осіб діяти певним чином,
наприклад, свідок зобов’язаний з’явитись до суду і дати правдиві
показання про відомі йому обставини (ч. 2 ст. 41 ЦПК); особа, яку
призначено експертом, повинна з’явитися на виклик суду і дати правдивий
висновок щодо поставлених їй питань (ст. 58 ЦПК).

Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим
видом юридичних фактів – процесуальних дій суду і осіб, які беруть
участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних
правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання
обов’язків. Гарантіями їх реалізації виступають цивільні процесуальні
санкції. Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і
невиконання обов’язків.

Таким чином, метод правового регулювання цивільного процесуального права
є за змістом імперативно-диспозитивним і забезпечується такими способами
впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб’єктів,
як зобов’язання, заборона, примус і дозвіл.

1.4. Джерела цивільного процесуального права

Джерела цивільного процесуального права – це правові акти, які містять
норми даної галузі права.

Коло джерел цивільного процесуального права, тобто нормативних актів, що
містять процесуальні норми, досить широке.

У пізнавальних цілях джерела цивільного процесуального права поєднують у
визначені групи за юридичною силою нормативного акта, у якому містяться
норми процесуального права. Цивільне процесуальне право – право
кодифіковане.

Фундаментальним джерелом цивільно-процесуального права є Конституція
України. У Конституції містяться норми найбільш загального характеру, що
закріплюють організацію судової системи, організаційні та деякі
функціональні прин-

^ ft- \ П Ь 17

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

циии правосуддя (розділ VIII – Правосуддя), а також право на судовий
захист (ст.55). Конституція України має найвищу юридичну силу і є актом
прямої дії – це означає, що всі конституційні норми мають верховенство
над законами та під-законними актами, в силу чого при розгляді і
вирішенні справ суди повинні керуватися нормами Конституції.

Детальна регламентація процесу відправлення правосуддя в цивільних
справах міститься в Цивільному процесуальному кодексі України, який діє
з 1963 р. Він складається з 50 глав, об’єднаних в шести розділах. 18
березня 2004 р. Верховною Радою України прийнятий новий Цивільний
процесуальний кодекс України, який повинен був набрати чинності з 1
січня 2005 p., але не раніше набрання чинності Адміністративним
процесуальним кодексом України.

Новий цивільно-процесуальний кодекс України складається з одинадцяти
розділів:

I. Загальні положення.

II. Наказне провадження.

ПІ. Позовне провадження.

IV. Окреме провадження.

V. Перегляд судових рішень.

VI. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових

рішень у цивільних справах та рішень інших органів (поса

дових осіб).

VII. Судовий контроль за виконанням судових рішень.

VIII. Про визнання та виконання рішень іноземних судів в

Україні.

IX. Відновлення втраченого судового провадження.

X. Провадження у справах за участю іноземних осіб.

XI. Прикінцеві та перехідні положення.

Цивільний процесуальний кодекс є стрижневим законодавчим актом серед
джерел цивільного процесуального права і виступає об’єктом вивчення з
усіх тем навчального курсу. У ньому, зокрема, детально регламентуються
принципи цивільного процесу, визначаються правила цивільної юрисдикції
і

18

підсудності, склад учасників у цивільних справах, доказування, порядок
судового розгляду, ухвалення рішення тощо.

Згідно зі ст. 2 нового ЦПК України цивільне судочинство здійснюється
відповідно до Конституції України та ЦПК. Якщо міжнародним договором,
згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України,
передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені ЦПК, застосовуються
правила міжнародного договору.

До джерел цивільно-процесуального права відноситься Закон України „Про
Конституційний Суд України” від 16.10.1996 р. Своїм рішенням
Конституційний Суд може визнати неконституційним будь-який закон,
правовий акт Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної
Ради Автономної Республіки Крим. У висновках Конституційного Суду
містяться офіційні тлумачення Конституції та законів України, у тому
числі і зі сфери цивільного процесу. Рішення і висновки Конституційного
Суду є обов’язковими для виконання для всіх органів державної влади,
місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових
осіб, громадян та їх об’єднань.

Закон України „Про судоустрій” від 7 лютого 2002 р. закріпив принципи та
організацію нової судової системи України, яка зараз активно формується.

Джерелами цивільно-процесуального права є закони України, які регулюють
різні матеріальні правовідносини. Цивільний кодекс України визначає
форми та способи захисту цивільних прав, містить правила розподілу
обов’язків доказування, допустимості доказів, вміщує матеріальні норми
цивільного права, захищати які повинен цивільний процес.

Сімейним кодексом України визначені склад осіб, які мають право на
порушення справи в суді про позбавлення батьківських прав, обов’язкова
участь прокурора, органів опіки і піклування у деяких справах із
сімейних правовідносин; Кодексом законів про працю – підвідомчість суду
трудових справ.

19

Чорнооченко C.I.

Важливими джерелами цивільного процесуального права виступають Закони
України „Про прокуратуру”, „Про адвокатуру”, „Про нотаріат” та ін.

Джерелами цивільного процесуального права виступають також Укази
Президента та декрети і постанови Кабінету Міністрів України, нормативні
акти окремих міністерств і відомств, прийняті в рамках їх компетенції,
міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між
національними й іноземними органами юстиції.

Важливе значення для однакового розуміння і правильного застосування
норм цивільного процесуального права мають роз’яснення, що даються
постановами Пленуму Верховного Суду України, які не мають нормативного
характеру, але є обов’язковими для судів, інших органів і посадових
осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких зроблені такі
роз’яснення.

1.5. Поняття, види і структура норм цивільного процесуального права та
їх дія

Норми цивільного процесуального права – це встановлені державою Україна
загальнообов’язкові правила, що регулюють порядок здійснення правосуддя
в цивільних справах та визначаються системою процесуальних дій,
виконуваних суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин, та
системою їх процесуальних прав й обов’язків, реалізація яких
забезпечується визначеними законодавством цивільними процесуальними
засобами (гарантіями).

Норми цивільного процесуального права класифікуються: за змістом; за
сферою застосування; за методом впливу на поведінку правомочних осіб.

За своїм змістом норми цивільного процесуального права поділяються на
регулятивні і дефінітивні. Регулятивні встановлюють правила поведінки
конкретних суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, органу
судового вико-

20

Цивільний процес

нання, учасників процесу. Такими будуть норми ст.ст. 99, 103, 107, 108,
140, 143 ЦПК та ін. Дефінітивні норми визначають завдання цивільного
судочинства, формулюють принципи процесу та його інститути, мають
визначення цивільних процесуальних понять: ст. 27 ЦПК – доказів, ст. 84
ЦПК -процесуальних строків, ст.ст. 100, 101 ЦПК – процесуальної
правоздатності і дієздатності. В дефінітивних нормах визначаються також
загальні правила поведінки, що не стосуються конкретних суб’єктів
цивільних процесуальних правовідносин, але поведінка яких має
відповідати таким правилам.

За сферою застосування норми цивільного процесуального права поділяються
на загальні, спеціальні, виключні.

Загальні норми мають значення для всіх видів провадження, всіх стадій
процесу. Вони вміщені в ЦПК в основному у “Розділі 1. Загальні
положення”. Спеціальні норми регулюють права, обов’язки і процесуальні
дії суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин лише в певній стадії
розвитку цивільного судочинства – у стадії розгляду справи по суті чи в
стадії касаційного оскарження тощо або при розгляді певної категорії
справ. Виключні норми спрямовані на конкретизацію, доповнення загальних
і спеціальних норм та встановлюють з них виключення. Так, ст. 129 ЦПК
надає право сторонам встановлювати договірну територіальну підсудність,
крім позовів про право на будівлі, виключення майна з опису, порядок
користування земельними ділянками та ін., для яких встановлені правила
виключної підсудності.

За методом впливу на відносини, що ними регулюються, і поведінку їх
суб’єктів норми цивільного процесуального права можна класифікувати на
імперативні і диспозитивні. Імперативні встановлюють зобов’язання
(ст.ст. 95, 217 ЦПК), заборону (ст.ст. 135, 142 ЦПК), примус (ст.ст. 44,
48, 53, 417 ЦПК та ін.). Диспозитивні встановлюють права суб’єктів
цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах,
визначених такими нормами (ст.ст. 99, 103, 107, 108 ЦПК та ін.)

21

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Як відомо, правова норма, як правило, складається з трьох частин.
Гіпотеза – визначає умови, при настанні яких така норма підлягає
застосуванню; диспозиція – встановлює правила поведінки; санкція –
наслідки, які настають у випадку порушення або невиконання даної норми.
В той же час у ЩІК є норми, які мають двочленну структуру – гіпотезу і
диспозицію.

Наприклад, тричленну структуру має норма, встановлена ст. 41 і ст. 44
ЦПК: гіпотеза – свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які
обставини, що відносяться до справи; диспозиція – свідок зобов’язаний
з’явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини;
санкція – якщо викликаний свідок не з’явиться в судове засідання з
причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано штрафу в
розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і
примусовому приводу через органи внутрішніх справ. Двочленну структуру
має норма, передбачена ч. 1 ст. 45 ЦПК: гіпотеза – свідків, які постійно
живуть поза місцем знаходження суду, що розглядає справу, і не можуть з
поважних причин з’явитися в судове засідання; диспозиція – може допитати
суд в місці їх проживання за дорученням суду, що розглядає справу. Деякі
норми з двочленною структурою забезпечуються санкціями, передбаченими в
інших нормах права. Так, норма ст. 9 ЦПК “Мова, якою ведеться
судочинство” має гіпотезу і диспозицію, а санкція за її порушення
-скасування судового рішення – визначена ст. 314 ЦПК.

Гіпотези норм цивільного процесуального права поділяються:

а) за характером викладених в них обставин – на односторонні і
двосторонні. Односторонні передбачають лише правомірні або неправомірні
обставини, настання яких обумовлено застосуванням даної норми права.
Такою буде гіпотеза норм ст. 5 ЦПК з правомірними обставинами, яка
передбачає, що суд приступає до розгляду цивільної справи за заявою
особи, яка звертається за захистом свого права або охоронюваного законом
інтересу. Двосторонні гіпотези

22

передбачають як правомірні, так і неправомірні обставини, які є
підставою для застосування такої норми права. При цьому за наявності
неправомірних обставин застосовується одне правило, а при наявності
правомірних – інше. Прикладом може бути ст. 172 ЦПК, якою передбачені
наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі;

б) за ступенем визначеності гіпотези поділяються на визначені, відносно
визначені і невизначені. Визначені точно формулюють умови, за яких така
норма підлягає застосуванню, наприклад, норма ст. 194 ЦПК про судові
дебати. Відносно визначені вказують на умови, з настанням яких така
норма підлягає застосуванню. Але наявність чи відсутність цих умов має у
кожному випадку визначити суд. Такою буде норма ст. 144 ЦПК про
об’єднання позовів, ст. 145 ЦПК про роз’єднання позовів. Невизначеними
гіпотезами будуть такі, котрі не передбачають конкретних умов, за яких
така норма підлягає застосуванню (ст. 61 ЦПК про додаткову і повторну
експертизу).

Диспозиції норм цивільного процесуального права класифікуються за
способом вираження закріплених в них правил поведінки на прості,
описові, відсилочні, бланкетні. Прості диспозиції обмежуються вказівкою
на дії, що дозволяються чи забороняються, без визначення поняття
термінів, які вказують на такі дії. Це норма ст. 103 ЦПК про права
сторін на зміну позивачем предмета або підстави позову, збільшення чи
зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; на визнання
відповідачем позову і на укладення сторонами мирової угоди. Але норма
права не розкриває поняття позову, його предмета, підстав, мирової
угоди. Описові диспозиції правила поведінки пояснюють з необхідною
повнотою і точністю, що сприяє єдиному тлумаченню і правильному
застосуванню відповідної норми права. Описовими будуть норми,
встановлені ст.ст. 100, 101 ЦПК, про цивільну процесуальну
правоздатність і дієздатність.

Відсилочні диспозиції не встановлюють правил поведінки своїх адресатів
при настанні умов, зазначених в гіпотезах цих

23

Цивільний процес

Чорнооченко C.I.

норм, а відсилають до інших норм, в яких такі правила визначені.
Відсилочною буде диспозиція ст. 335 ЦП К, якою передбачено, що при
розгляді справ у порядку судового нагляду застосовуються правила,
викладені у ст.ст. 301—307 цього Кодексу, з винятками і доповненнями,
зазначеними в цій статті.

Бланкетні диспозиції не передбачають правил поведінки адресатів правової
норми, а вказують на інші норми, в яких ці правила повинні бути
встановлені. Такою буде норма ст. 25 ЦПК, за якою у випадках,
передбачених законом, цивільні справи можуть розглядатися товариськими і
третейськими судами.

Дія цивільних процесуальних норм в часі визначається правилом, згідно з
яким суд повинен застосовувати той процесуальний закон, який діє у
момент здійснення процесуальних дій, незалежно від того, який
процесуальний закон діяв на момент виникнення процесу.

Так, справа, розглянута в суді першої інстанції за нормами колишнього
процесуального закону, повинна вирішуватися в апеляційній або касаційній
інстанції за правилами нового процесуального закону, якщо він набрав
чинності.

Провадження в цивільних справах ведеться за цивільним процесуальним
законом, який діє на час розгляду справи, здійснення окремих
процесуальних дій чи виконання рішення

СУДУ.

В той же час новим ЦПК допускається зворотна дія норм

цивільно-процесуального права, за виключенням законів, які встановлюють
нові обов’язки, скасовують чи звужують права, належні учасникам
цивільного процесу, чи обмежують їх використання (ст. 2 нового ЦПК).

Дія цивільних процесуальних норм у просторі поширюється на всю
території України і визначається Конституцією

України, Цивільним процесуальним кодексом України,

Законом України „Про судоустрій”. Всі суди застосовують

єдине процесуальне законодавство.

Дія цивільних процесуальних норм за визначеним колом

осіб поширюється на всіх громадян України, на всі українські

24

підприємства, установи, організації, іноземних громадян, осіб без
громадянства. Суб’єктивні рамки цивільних процесуальних норм мають
виключення стосовно іноземних держав, міжнародних організацій,
акредитованих в Україні дипломатичних представників.

1.6. Поняття, види і стадії цивільного судочинства

Цивільне судочинство – це врегульований нормами цивільного
процесуального права порядок розгляду і вирішення судами цивільних
справ.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та
своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту
порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних
осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 нового
ЦПК України). Вид цивільного судочинства – це обумовлений характером і
специфікою матеріального права чи охоронюваного законом інтересу, що
захищається, процесуальний порядок порушення, розгляду і вирішення
визначеної групи цивільних справ.

Цивільний процесуальний кодекс 1963 р. поділяє всі цивільні справи, що
підлягають провадженню в судах, на три види: 1) справи позовного
провадження; 2) провадження у справах, що виникають з
адміністративно-правових відносин; 3) справи окремого провадження.

Наявність у цивільному процесі трьох видів судочинства пов’язана з тим,
що на розгляд суду надходять справи, які мають істотні
матеріально-правові відмінності. Оскільки цивільне процесуальне право
регулює порядок судового захисту різних прав і інтересів,
матеріально-правова природа справ у ряді випадків суттєво впливає на
форму розгляду.

Основним з найбільш розповсюджених видів судочинства є позовне
провадження, у порядку якого розглядаються справи по спорах, що
виникають з цивільних, житлових, сімейних, трудових і інших
правовідносин. Правила позовного прова-

25

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

дження є загальними правилами цивільного судочинства з усіх справ.
Процес з інших двох видів судочинства здійснюється за цими ж правилами,
але з деякими винятками і доповненнями, встановленими спеціальними
нормами для непо-зовних видів провадження.

Поряд зі справами по спорах про право цивільне (у широкому розумінні
цього слова), що розглядаються в порядку позовного провадження, до
юрисдикції суду віднесені деякі справи, що виникають з
адміністративно-правових відносин.

Суд також розглядає справи, у яких немає спору про право. Розглядаючи
такі справи, суд захищає охоронювані законом інтереси громадян і
організацій, установлюючи судовим рішенням визначені юридичні факти,
правове становище особи чи встановлюючи наявність або відсутність
безперечних прав, для підтвердження яких необхідне судове рішення. Ці
справи в силу істотної специфіки виділені в окреме провадження.

Діяльність суду по розгляду і вирішенню цивільних справ розвивається у
визначеній послідовності, за стадіями.

Новий цивільний процесуальний кодекс України визначає також три види
провадження: 1) наказне провадження; 2) позовне провадження; 3) окреме
провадження. Наказне провадження – це новий вид провадження в цивільному
судочинстві. Його закріплення обумовлено потребами судової практики у
зв’язку з недоцільністю використання складної цивільної процесуальної
форми для розгляду і вирішення безспірних вимог. Наказне провадження є
спрощеним видом цивільного судочинства.

Стадією цивільного процесу називається сукупність процесуальних дій,
спрямованих на реалізацію певної мети: прийняття заяв, підготовку справи
до судового розгляду, судовий розгляд і т.д.

В науці цивільного процесуального права виділяють 7 основних стадій:

1) порушення цивільної справи – це коли зацікавлена особа звертається о
суду з позовними вимогами, після чого суддя розпочинає процесуальну
діяльність;

26

2) підготовка цивільної справи до судового розгляду – в

ході якої суддя уточнює заявлені вимоги, допомагає сторонам і третім
особам у зборі необхідних доказів та залучає до процесу зацікавлених
осіб, експертів, спеціалістів, перекладачів, свідків. На цій стадії
новим ЦПК України передбачено проведення попереднього судового
засідання;

3) судовий розгляд – у процесі якого суд розглядає

матеріали справи в судовому засіданні, заслуховує ви

кликаних осіб і вирішує справу по суті або припиняє про

вадження по справі;

4) апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду

першої інстанції, які не набули законної сили, здійснюється у

встановленому законом порядку судами апеляційної інстанції;

касаційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду

першої і апеляційної інстанції, які вступили в законну силу,

судами касаційної інстанції;

перегляд рішень, ухвал та судових наказів, що набрали

законної сили, у зв’язку з нововиявленими та винятковими

обставинами є виключенням з загальних правил згідно якого суд;

звернення судового рішення до виконання.

У свою чергу, кожна з названих семи стадій складається з трьох фаз
(підстадій) які послідовно змінюють одна одну: 1) порушення судочинства
– по розгляду і вирішенню справи, по перевірці законності і
обгрунтованості постановленого по ній рішення, по зверненню рішення до
виконання; 2) підготовки справи до розгляду і вирішення справи, по
перевірці законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення, по
зверненню рішення до виконання; 3) вирішення справи по суті – розгляд і
вирішення справи, перевірка законності і обґрунтованості постановленого
по ній рішення, звернення рішення до виконання.

1.7. Система цивільного процесуального права

Усі норми цивільного процесуального права незалежно від джерела їх
вираження пов’язані й створюють строгу логічну

27

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

систему. У цій системі можна знайти норми загального, окремого,
спеціального і конкретизуючого значення, які у взаємозв’язку та
взаємодії створюють систему процесуального права, що відображає
специфіку цивільних процесуальних відносин як багатосуб’єктних відносин,
що виникають для захисту різноманітних суб’єктивних прав і інтересів.
Серед усієї сукупності процесуальних норм виділяються норми, спільні для
всіх видів судочинства і стадій цивільного процесу. Це норми, які
визначають завдання цивільного судочинства, закріплюють принципи
цивільного процесу, визначають коло осіб, які беруть участь у цивільній
справі, докази, процесуальні терміни, виклики і повідомлення тощо.

Норми з загальним рівнем дії і застосовувані при розгляді і вирішенні
цивільних справ усіх видів судочинства і, як правило, на всіх стадіях
процесу виділені в спеціальні розділи ЦПК – 1-2, які з певною часткою
умовності можна назвати Загальною частиною цивільного процесуального
права.

Оскільки цивільний процес є рух (перехід) справи з одної стадії до
іншої, процесуальні норми об’єднані у великі групи: провадження в судах
першої інстанції; апеляційне провадження; касаційне провадження тощо.
Серед сукупності норм поста-дійного регулювання є також норми різного
рівня дії. Наприклад, окремі норми позовного провадження (підсудність,
прийом заяв, підготовка справ до судового розгляду), правила позовного
провадження є загальними правилами цивільного судочинства.

Однак специфіку кожного виду судочинства відображають окремі норми, їх
комплекси. Так, наприклад, для позовного провадження характерний
комплекс норм щодо забезпечення позову.

Цивільне процесуальне право у своїй системі містить групи правових норм,
які називаються інститутами: інститут підвідомчості, підсудності,
позову, осіб, які беруть участь у справі, інститут доказування тощо.
Інститут — це сукупність процесуальних норм загального, спеціального і
конкретизуючого характеру, розташованих іноді в різних джерелах

28

процесуального права, але регулюючих на всіх стадіях процесу, видах
судочинства одну групу процесуальних відносин, що відрізняються своїм
предметом регулювання.

Окреме становище у системі цивільного процесуального права займають
норми виконавчого провадження, яке згідно зі СТ.349 ЦПК регулюється
Законом України „Про виконавче провадження”.

1.8. Взаємозв’язок цивільного процесуального права з іншими галузями
права

Будучи складовою частиною системи права України, цивільне процесуальне
право знаходиться в тісному взаємозв’язку з іншими його галузями.

Найтіснішим є зв’язок цивільного процесуального права з матеріальним
цивільним правом, оскільки цивільне процесуальне право спрямоване на
примусове виконання порушеного чи оспорюваного матеріального права.

Цивільне процесуальне право служить формою примусового здійснення
цивільно-правових, сімейно-правових, трудових і інших правових
обов’язків. Право є нічим без апарату, здатного примушувати до
дотримання його норм. Таким апаратом примусу в багатьох випадках
виступає суд. Разом з тим і цивільне процесуальне право без
регулятивного права було б безцільним, тому що основна роль цивільного
процесуального права полягає в захисті і охороні існуючих прав. Зв’язок
між матеріальним і процесуальним правом виявляється безпосередньо в
окремих інститутах і нормах. У ряді випадків норми матеріального права,
встановлюючи форму угод, багато в чому формують питання про докази,
якими можуть бути встановлені факти виникнення даних правовідносин.

Зв’язок цивільного процесуального права з конституційним визначається
тим, що принципи організації і діяльності суду, захисту прав людини
встановлені нормами Конституції України.

29

Чорнооченко C.I.

Цивільне процесуальне право взаємодіє з кримінальним процесуальним
правом. Ці галузі права поєднує насамперед те, що вони регулюють
суспільні відносини, пов’язані зі здійсненням правосуддя. У цивільному
процесуальному і кримінальному процесуальному праві є схожі інститути і
принципи.

Цивільне процесуальне право тісно пов’язане і з господарським
процесуальним правом. Цей зв’язок обумовлений спільністю задач судів
загальної юрисдикції та господарських судів по захисту суб’єктивних прав
і охоронюваних законом інтересів. Наприклад, деякі рішення господарських
судів виконуються за правилами виконавчого провадження, встановленого
цивільним процесуальним законодавством.

Контрольні запитання

Дайте визначення поняття цивільного процесу.

Чим відрізняється предмет „цивільний процес” і „ци

вільне процесуальне право”?

Назвіть стадії цивільного процесу.

Які основні завдання цивільного судочинства в Україні?

Назвіть основні джерела цивільного процесуального

права.

Які види проваджень передбачені у цивільному су

дочинстві?

Чим характеризується метод цивільного процесуального

права?

Охарактеризуйте цивільну процесуальну форму.

Розкрийте структуру норм цивільного процесуального

права.

Який існує взаємозв’язок цивільного процесуального

права з іншими галузями права?

Знайдіть в екомендованій літературі Постанови

Пленуму Верховного Суду та рішення Конституційного Суду

України, які стосуються цивільного судочинства.

30

Розділ 2.

ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ

ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО

ПРАВА

2. і. Поняття принципів цивільного процесуального права

Термін „принцип” у перекладі з латинської означає „основа, начало”. У
принципах в концентрованому вигляді закріплені основні засади
функціонування права та здійснення судочинства.

Стосовно принципів цивільного процесуального права в юридичній
літературі існує два основних підходи: одні автори вважають принципами
основні ідеї, теоретичні положення, уявлення про суд та правосуддя.
Точка зору інших авторів полягає в тому, що принципами цивільного
процесуального права є лише ті положення, які закріплені правовими
нормами (Конституцією України, Цивільним процесуальним кодексом, Законом
України „Про судоустрій” та іншими законодавчими актами). Останній
підхід є більш слушним, зважаючи на-те, що принципи цивільного
процесуального права набувають обов’язкової сили лише після закріплення
в нормах закону, залишаючись до цього елементами правової ідеології,
правосвідомості, науковими висновками.

Таким чином, принципи цивільного процесуального права – це основні ідеї,
уявлення про суд та правосуддя, які закріплені Конституцією та нормами
цивільного процесуального права, мають загальне значення для всього
цивільного процесу, виділяють його типові риси, визначають характер
процесуального права, порядок його здійснення та перспективи подальшого
розвитку.

Значення принципів цивільного процесуального права визначається їх
впливом на нормотворчу та правозастосовну

31

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

діяльність. При розробці чинного законодавства та внесенні змін до нього
не може допускатись суперечностей нових норм права закріпленим
принципам. Принципи цивільного процесуального права визначають основні
форми діяльності суду та інших учасників процесу в цивільних справах, а
їх порушення, як правило, призводить до зміни судових рішень.

2.2. Система принципів цивільного процесуального права та їх
класифікація

Принципи цивільного процесуального права тісно пов’язані між собою і в
сукупності становлять єдину систему. При цьому, з одного боку, кожен з
принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь в цілому
чи окрему стадію, інститут, а з іншого – між ними існує зв’язок і
взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань цивільного
судочинства. Дія одного принципу обумовлює дію інших принципів, а кожен
з принципів не може існувати окремо від сукупності принципів системи.

Принципи цивільного процесу в умовах незалежної України динамічно
розвиваються, і сучасне цивільне процесуальне право та врегульоване ним
цивільне судочинство побудовані на демократичних принципах.

В юридичній літературі прослідковується п’ять основних підходів до
класифікації принципів цивільного процесуального права.

За формою нормативного закріплення принципи поділяються на;

закріплені Конституцією України;

закріплені законодавством про судочинство.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією
України, належать такі принципи, як: здійснення правосуддя виключно
судами (ст.124); принцип територіальності і спеціалізації побудови
системи судів загальної юрисдикції (ст.125); участь народу в здійсненні
правосуддя через народних

32

засідателів і присяжних (ст.124); виборність і призначуваність суддів
(ст.128); здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суддів чи
судом присяжних (ч.2 ст.129); незалежність і недоторканність суддів та
підкорення їх тільки законові (ч.і СТ.126, ч.і ст.129); здійснення
правосуддя професійними суддями та у визначених законом випадках
народними засідателями і присяжними (ст.127); законність (п.1 ст.129);
рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (и.2 ст.129);
змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і
доведенні перед судом їх переконливості (п.4 ст.129); гласність судового
процесу та його повне фіксування технічними засобами (п.7 ст.129);
національна мова судочинства (ст.10); забезпечення апеляційного та
касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом
(п.8 ст.129); ухвалення судами рішень іменем України і їх обов’язковість
до виконання на всій території України (ч.5 ст.124, п.9 ст.129);
доступність і гаранто-ваність судового захисту прав і свобод людини і
громадянина (ч.З СТ.8, 4.4 СТ.32, ч.і, 2 ст.55, ч.і ст.59, п.6 ст.129);
участь громадськості в захисті прав громадян (ст.36); публічність (ст.З,
4.2 СТ.19, п.2 СТ.121); недоторканність людини (ст.ст. З, 29);
недоторканність житла (ст.ЗО); таємниця листування, телефонних розмов,
телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31); охорона особистого і
сімейного життя громадянина (ст.32).

За роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб’єктів
правовідносин принципи поділяються на ті, які визначають:

процесуальну-правову діяльність суду і органів судового

виконання;

процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у справі,

інших учасників процесу.

За предметом регулювання принципи цивільного процесуального права
поділяються на:

принципи організації правосуддя (судоустрою і судо

чинства);

функціональні принципи процесуальної діяльності

(судочинство);

^ 33

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

принципи, які визначають зміст процесуальної діяль

ності (диспозитивність, об’єктивна істина та ін.);

принципи, які визначають форму виконання проце

суальних дій (усність, безпосередність, безперервність

таін.).

За значимістю принципи цивільного процесуального права поділяються на:

фундаментальні (диспозитивність, рівність сторін тощо);

конструктивні (всі інші принципи).

Найбільш прийнятною і практично значущою є систематизація принципів
цивільного процесуального права за їх змістом і сферою поширення:

загальноправові принципи – характерні для всіх галузей

національного права, в тому числі і цивільно-проце

суального;

міжгалузеві принципи – закріплені в нормах кількох

галузей права, як правило, близьких за змістом, наприклад,

для кримінально-процесуального та цивільно-проце

суального, господарсько-процесуального;

галузеві принципи – закріплені нормами лише цивіль

ного процесуального права.

Загальноправові принципи

Принцип демократизму цивільного процесуального права полягає в тому, що,
здійснюючи правосуддя в цивільних справах, суд покликаний охороняти
права і законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій.
Діяльність суду повинна спрямовуватись на захист соціальної
справедливості, зміцнення демократизму і правової держави.

Принцип гуманізму цивільного процесуального права полягає в тому, що
діяльність суду при вирішенні цивільних справ повинна спрямовуватись на
зміцнення соціальної справедливості і враховувати та захищати законні
інтереси особи. Наприклад, згідно з чинним законодавством всім учасникам
процесу гарантовано рівне становище незалежно від освіти, статі, віку,
матеріального та соціального становища

34

тощо; окремі категорії позивачів звільняються від сплати судових
витрат.

Принцип верховенства права, закріплений в Конституції України, в
цивільно-процесуальному судочинстві, означає підпорядкованість
діяльності судових органів та всіх учасників цивільного процесу праву як
способу вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля
стає правом.

Принцип законності в цивільному процесуальному праві полягає в обов’язку
суду та всіх інших учасників процесу неухильно дотримуватись у своїй
діяльності норм Конституції та законів України. Розглядаючи справу та
приймаючи рішення, суд керується виключно законом, а в організації своєї
діяльності та виконанні судових рішень – законами та підзаконними
правовими актами.

Порушення судами принципу законності призводить до несприятливих
процесуальних та організаційних наслідків, які полягають у прийнятті
необгрунтованого рішення чи його відміні. Якщо обов’язок дотримуватись
закону не виконується особами, які беруть участь у справі, то до них
можуть бути застосовані процесуальні санкції (наприклад, відмова в
прийнятті апеляційної скарги в разі порушення терміну її подання).

Міжгалузеві принципи

Міжгалузеві принципи цивільного правосуддя закріплені Конституцією
України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України „Про
судоустрій” від 7 лютого 2002 р.

Основними серед них є:

Здійснення правосуддя виключно судами.

Згідно зі СТ.124 Конституції України, ст.6 ЩІК України, СТ.5 Закону
України „Про судоустрій” правосуддя здійснюється тільки судом.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у
державі та суспільстві. Не допускається деле-

3* 35

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

гування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами чи
посадовими особами. Особи, які незаконно поклали на себе функції суду,
несуть відповідальність у порядку, визначеному законом.

Таким чином, правосуддя, в тому числі і цивільне, здійснюють спеціально
уповноважені (компетентні) державні органи – суди.

Даний принцип здійснення правосуддя має важливе значення для дотримання
прав і свобод людини і громадянина, так як судова процедура найбільше
гарантує забезпечення законності, незалежності і об’єктивності при
розгляді та вирішенні цивільних справ. Рішення суду після їх вступу в
законну силу набувають загальнообов’язкового значення.

Рівності громадян перед законом і судом.

Згідно з ст.ст. 24, 129 Конституції України всі громадяни мають рівні
конституційні права і свободи і рівні перед законом. Не може бути
привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану тощо. Цей принцип передбачає рівність
можливостей для зацікавлених осіб при зверненні до суду, а також при
використанні процесуальних засобів захисту своїх інтересів. Зміст даного
принципу реалізується на всіх етапах цивільного судочинства. Наприклад,
при зверненні до суду позивач подає позов, а відповідач може подати
зустрічний позов. Під час судового розгляду справи сторони можуть
відмовитись від позову і зустрічного позову, можуть підписати мирову
угоду. Рівними є можливості участі сторін у наданні доказів суду тощо.

Незалежності і самостійності суддів та їх підпорядкованості тільки
закону.

Згідно зі СТ.129 Конституції України, ст.8 ЦП К України і ст. 14 Закону
„Про судоустрій” та ст.З Закону України „Про статус суддів” при
здійсненні правосуддя в цивільних справах сторони незалежні,
підкоряються тільки законові, і нікому непідзвітні. Незалежність суддів
означає їх незалежну процесуальну

36

діяльність при здійсненні правосуддя. Ніякі державні органи, громадські
організації і посадові особи не мають права впливати на них, вказувати
судові, як необхідно вирішувати конкретну справу. Обов’язковим елементом
незалежності є підкорення суддів закону, це означає що вони повинні
вирішувати справи на підставі законів України, відповідно до закону
застосовувати норми міжнародного права, а при відсутності закону, який
врегульовує спірні відносини, застосовувати закон, що регулює подібні
відносини (ст.П ЦПК).

Самостійність суддів гарантується особливим порядком їх призначення,
обрання і звільнення, недоторканністю, визначеною юридичною процедурою
здійснення правосуддя, таємницею наради суддів при винесенні рішення,
відповідальністю за неповагу до суду і втручання в діяльність судових
органів, великими повноваженнями органів суддівського самоврядування.

Колегіальності і одноособовості розгляду і вирішення цивільної справи в
суді.

Даний принцип, закріплений в ч.2 ст.129 Конституції України, відповідно
до якої судочинство проводиться суддею одноособово і колегією суддів.

Згідно з Законом України „Про судоустрій” справи в судах першої
інстанції розглядаються суддями одноособово, колегіально чи за участю
народних засідателів або суду присяжних. Суддя, який розглядає справу
одноособово, діє як суд. В апеляційній і касаційній інстанціях цивільні
справи розглядаються колегіально в складі не менше трьох професійних
суддів. Яким чином буде розглядатися справа -колегіально чи одноособово
– визначається ЦПК України та Законом України „Про судоустрій” і
залежить від категорії справи та інстанції, яка її розглядає.

Національна мова судочинства.

Судочинство в Україні здійснюється державною мовою. Згідно зі СТ.10
Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.
Застосування інших мов в судо-

37

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

чинстві здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом.
Виходячи з цього, допускається здіснення судочинства українською мовою
або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, які беруть
участь у справі і не володіють мовою, якою проводиться судочинство,
згідно зі СТ.9 ЦГІК України забезпечується право робити заяви, давати
пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою,
користуватися послугами перекладача. Суд зобов’язаний роз’яснити
громадянам це право, судові документи відповідно до встановленого
порядку вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їх
рідну мову або іншу мову, якою вони володіють. Порушення принципу
національної мови судочинства, обмеження прав особи на користування в
процесі рідною мовою, необгрунтована відмова у запрошенні перекладача є
суттєвим порушенням процесуального закону, яке може призвести до
скасування винесеного рішення суду (ч.З СТ.309 ЦПК).

Гласності судового розгляду і його повної фіксації технічними засобами.

Даний принцип закріплений Конституцією України та Законом України „Про
судоустрій”. Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в
тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків,
коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. При відкритому
судовому розгляді всі учасники процесу та бажаючі мають право входити до
залу суду і бути присутніми при розгляді справи. Прилюдно проголошуються
судові рішення; особи, які беруть участь у справі, мають право
знайомитися з усіма її матеріалами, обговорювати їх. У той же час за
мотивованою ухвалою суду, згідно зі ст.10 ЦПК, з метою охорони державної
таємниці, запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя
осіб, які беруть участь у справі, забезпечення таємниці усиновлення
допускається проведення закритого судового розгляду.

В залі засідань суду дозволено робити письмові замітки і заборонено
проведення фото- та кінозйомки, теле-, аудіо- і

38

відеозаиису та його трансляція без дозволу суду. З метою захисту прав
громадян та забезпечення контролю за об’єктивністю судового розгляду
згідно з Законом України „Про судоустрій” з 2005 р. передбачена повна
фіксація (відеозапис) судових засідань у порядку, визначеному
законодавством.

Всебічності, повноти та об’єктивності дослідження обставин справи.
Об’єктивна істина.

Даний принцип юридична наука відносить переважно до кримінального
судочинства, визначаючи його як принцип забезпечення доказаності вини. В
той же час норми, які зобов’язують суд застосовувати всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного і об’єктивного з’ясування дійсних
обставин справи, прав і обов’язків сторін містяться в ЦПК України.
Неповне з’ясування чи недоказаність обставин, які мають значення для
справи, які суд вважає встановленими, є підставою для відміни рішення
суду в цивільній справі. Даний принцип передбачає відсутність будь-якої
упередженості чи порушень при формуванні складу суду.

Метою діяльності суду є встановлення об’єктивної істини -відповідності
висновків суду викладеним у рішенні дійсним обставинам справи.
Об’єктивне і всебічне з’ясування обставин справи, правильні висновки про
фактичний її склад, правову кваліфікацію сторін, їх прав та обов’язків є
принципом цивільного процесуального права, порушення якого згідно з п.З
СТ.309 ЦПК є підставою для скасування рішення і постановления нового
рішення.

Галузеві принципи

Принцип диспозитивності.

Цей принцип є одним з основних цивільно-процесуальних принципів. Згідно
з ним зацікавлені особи, які беруть участь у справі, можуть вільно
здійснювати свої права, розпоряджатися ними, виконуючи відповідні
процесуальні дії.

Основу принципу диспозитивності складає можливість всіх заінтересованих
осіб (позивача, відповідача, третіх осіб,

39

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

представників сторін та інших) вільно, за своїм розсудом упорядковувати
(регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд: вступати у
правовідносини чи ні, визнавати їх зміст, здійснювати свої права або
утримуватися від цього. Принцип диспозитивності складається з таких
елементів:

порушення цивільної справи в суді;

визначення характеру і обсягу позовних вимог і запе

речень, можливість їх зміни;

розпорядження матеріальними правами і процесу

альними засобами їх захисту, зокрема, відмова від позову,

визнання позову, досягнення мирової угоди;

порушення апеляційного та касаційного провадження,

перегляд справи за нововиявленими та винятковими

обставинами;

вимога примусового виконання судової постанови у

цивільній справі.

Принцип процесуальної рівноправності сторін.

Даний принцип закріплений у ст.103 ЦПК України, його зміст полягає в
тому, що сторони в цивільному процесі наділяються рівними, хоча і не
однаковими процесуальними правами і обов’язками. Він базується на
викладеному вище конституційному принципі рівності всіх громадян перед
законом і судом, водночас виступаючи конкретним принципом цивільного
процесуального судочинства. Згідно з даним принципом кожна з сторін має
рівні процесуальні можливості (знайомитись з матеріалами справи,
виступати в суді, надавати докази тощо). Суд не може винести рішення, не
вислухавши пояснень відповідача. Принцип процесуального рівноправ’я діє
в усіх провадженнях і на усіх стадіях цивільного процесу.

Принцип змагальності.

Згідно з п.4 СТ.129 Конституції та Закону України „Про судоустрій” суть
даного принципу полягає у забезпеченні широкої можливості сторонам, які
беруть участь у справі, відстоювати свої права та законні інтереси, свою
позицію у справі, свободу надання ними суду своїх доказів і доведення

40

перед судом їх переконливості тощо. Даний принцип близький за змістом з
принципом здійснення правосуддя на засадах рівності сторін, однак не
ідентичний йому. Якщо принцип рівності стосується учасників правосуддя в
цілому, то принцип змагальності поширює свою дію лише на осіб, які
беруть участь у судочинстві, наприклад позивача і відповідача.
Реалізуючи принцип змагальності, сторони можуть активно і на рівних
дискутувати, вільно висловлювати свої думки, давати тлумачення фактів,
подій і доказів, пов’язаних з даною справою, відповідних законодавчих
актів. Таким шляхом іде пошук істини, справедливості, забезпечення
законності і обґрунтованості акту правосуддя. При цьому суду належить
керівна роль в ході судового засідання, пошуку об’єктивної істини,
неухильного дотримання всіх правил судового розгляду, встановлених
законом.

Принцип поєднання усності і письмовості судового розгляду.

Цивільний процес базується на поєднанні двох начал -усного і письмового.
Домінуюче значення в цьому поєднанні надається усності. В ЦПК України
закріплені норми, які зобов’язують суд, сторони, інших учасників процесу
здійснювати процесуальні дії в усній формі. Так, в усній формі ведеться
засідання суду, усно виступає суддя, заслуховуються пояснення осіб, які
беруть участь у справі, і експертів, усно задаються запитання. Усна
форма спілкування створює можливість правильного встановлення істини в
процесі, підвищує ефективність принципу змагальності сторін, сприяє
винесенню законного і обґрунтованого рішення.

В той же час деякі процесуальні дії повинні здійснюватися лише у
письмовому вигляді. Позовна заява як основний процесуальний документ
подається в письмовій формі. Письмово подаються апеляційні та касаційні
скарги, виносяться протести, заключаються мирові угоди.

Деякі процесуальні дії можуть здійснюватися як усно, так і письмово. Це
відноситься до клопотань сторін, заперечень проти заявлених клопотань,
запитань до експертів у судовому засіданні.

41

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Принцип безпосередності судового розгляду.

Даний принцип визначає порядок дослідження, способи і методи сприйняття
судом матеріалів справи. В силу даного принципу суд повинен базувати
своє рішення по справі виключно на перевірених і досліджених в залі суду
доказах. Згідно зі СТ.160 ЦПК України ця вимога відноситься в першу
чергу до судів першої інстанції, які повинні безпосередньо дослідити
докази по справі: заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі;
показання свідків; ознайомитись з письмовими та речовими доказами. При
цьому суд повинен прагнути отримати дані з першого джерела. Лише в
окремих випадках, коли особи чи свідки, які беруть участь у справі, не
можуть з поважних причин з’явитися в судове засідання (ст.ст. 33, 45
ЦПК), суд за дорученням може допитати їх за місцем знаходження.

Одна з вимог принципу безпосередності полягає в тому, що у випадках
колегіального розгляду справи склад суду від початку до кінця повинен
бути незмінним. При одноособовому розгляді справи вона повинна бути, як
правило, розглянута одним суддею.

Принцип процесуального формалізму.

Цей принцип передбачає встановлення певних правових формальностей,
обов’язкових форм, термінів і способів здійснення процесуальних дій, які
повинні здійснюватись у визначеній послідовності і в закріплені законом
терміни. Ці формальності повинні забезпечити і гарантувати від
зловживань права учасників цивільного судочинства, при цьому формалізм
не повинен ускладнювати здійснення процесуальних- прав. Чинним
законодавством встановлені певні формальності подання позову і його
прийняття, забезпечення позову, строки його розгляду тощо. Всі випадки
спрощення процедури повинні базуватись на нормах процесуального закону.

Контрольні запитання

Дайте визначення поняття принципів цивільного

процесуального права.

Розкрийте поняття “система принципів цивільного

процесуального права”.

Дайте класифікацію принципів цивільного проце

суального права за формою нормативного закріплення.

Що характеризує принцип диспозитивності?

Які принципи діють тільки у стадії судового розгляду

справи?

Назвіть, які принципи відносяться до загальноиравових

принципів.

У чому полягає принцип змагальності і рівноправності

сторін?

Реалізація якого принципу обумовлює виникнення та

розвиток процесу?

9. Охарактеризуйте принципи безпосередності судового

розгляду та процесуального формалізму.

42

43

Цивільний процес

Розділ 3.

ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

3.1. Поняття цивільно-процесуальних правовідносин

При розгляді і вирішенні цивільних справ між судом та іншими учасниками
цивільного процесу виникають суспільні відносини. Ці відносини
врегульовані нормами цивільно-процесуального права і є
цивільно-процесуальними відносинами.

Цивільні процесуальні правовідносини – це різновидність правовідносин,
які виникають у процесі цивільного судочинства на основі норм цивільного
процесуального права лише між двома суб’єктами – судом, який розглядає
справу, і будь-яким іншим учасником процесу (суд – позивач; суд —
відповідач; суд – свідок тощо).

Цивільні процесуальні правовідносини не можуть складатися між учасниками
процесу поза судом. Це пов’язано з тим, що цивільне процесуальне право
не надає учасникам процесу ніяких прав і не покладає на них ніяких
обов’язків по відношенню один до одного. Оскільки відсутні цивільні
процесуальні обов’язки учасників процесу відносно один одного, то в
законі не передбачені правові наслідки на випадок їх невиконання.

Суд – обов’язковий учасник цивільних процесуальних правовідносин.
Сторони, треті особи, прокурор, державні органи між собою в цивільних
процесуальних відносинах не знаходяться. Ці відносини не можуть виникати
без участі суду.

Суду, як органу державної влади, належить керівна роль у цивільному
процесі, а його повноваження відносно інших учасників носять владний
характер. Суд залучає громадян і організації до участі в справі,
забезпечує виконання ними своїх процесуальних прав і обов’язків,
виносить постанови. На

44

відміну від цивільних, сімейних, трудових та інших матеріальних
правовідносин, які характеризуються рівністю їх учасників, цивільні
процесуальні правовідносини є відносинами влади та підпорядкування. Суд
наділений владними повноваженнями, тоді як інші суб’єкти правовідносин
таких повноважень не мають.

Владний характер повноважень суду не означає, що він є носієм прав, а
всі інші – лише носіями обов’язків. Суд наділений обов’язками відносно
інших учасників процесу (приймати позовні заяви, розглядати клопотання
тощо). Процесуальні права і обов’язки суду та інших учасників процесу
пов’язані між собою, а інтереси суду не повинні суперечити інтересам
інших учасників правовідносин.

Одна з особливостей цивільних процесуальних правовідносин полягає в
тому, що вони можливі лише в правовій формі, тобто є юридичними, на
відміну від матеріальних відносин, які можуть існувати як фактичні.
Специфічною особливістю цивільних процесуальних правовідносин є те, що
вони утворюють систему тісно взаємопов’язаних, взаємо-обумовлених і
змінюючих одне одного відносин. Кожне окремо взяте правовідношення є
елементом системи і не може існувати ізольовано від іншого. Всі вони
мають єдину цільову спрямованість, служать правильному і всебічному
розгляду і вирішенню цивільної справи.

3.2. Передумови виникнення цивільно-процесуальних

правовідносин

Виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин
залежить від певних умов, які в юридичній науці називають передумовами
виникнення правовідносин.

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути за умов наявності
таких передумов: 1) норм цивільного процесуального права; 2)цивільної
процесуальної нраво-

45

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

здатності учасників процесу; 3) процесуальних юридичних фактів.

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідна наявність
норм цивільного процесуального права. Без процесуальних норм не може
бути і правовідносин.

Норми цивільного процесуального права як передумова виникнення цивільних
процесуальних правовідносин характеризуються такими особливостями: 1)
встановлюються тільки державою; 2) є загальнообов’язковими; 3) мають
загальний характер; 4) регулюють суспільні відносини лише в сфері
здійснення правосуддя у цивільних справах; 5) забезпечуються можливістю
застосування державного примусу чи процесуальних заходів, не пов’язаних
з державним примусом; 6) ставлять за мету правильний і своєчасний
розгляд і вирішення цивільних справ.

Процесуальні норми не існують ізольовано одна від одної, а становлять
собою цілісну систему цивільного процесуального права. Кожне цивільне
процесуальне правовід-ношення регулюється не однією процесуальною
нормою, а їх сукупністю.

Другою необхідною передумовою виникнення цивільних процесуальних
правовідносин є цивільна процесуальна правоздатність, тобто здатність
мати цивільні процесуальні права і обов’язки. Цивільна процесуальна
правоздатність визнається рівною мірою за всіма громадянами України,
особами без громадянства, підприємствами, установами, організаціями, які
мають статус юридичної особи. Новим ЦПК України встановлено, що
здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої
особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна
правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (ст. 28 нового ЦПК
України).

У громадян цивільно-процесуальна правоздатність виникає з моменту
народження, припиняється зі смертю, існуючи незалежно від психічного
стану. Всі громадяни володіють нею в повній мірі без обмежень. Юридичні
особи володіють

46

цивільно-процесуальною правоздатністю з моменту реєстрації статуту до
ліквідації як юридичної особи.

Юридичні процесуальні факти ~ це обставини проце-суально-правового
характеру, наявність або відсутність яких необхідна для реалізації права
на звернення до суду за захистом порушуваного або оспорюваного
суб’єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу,
тобто для порушення справи в суді першої інстанції, в стадіях
апеляційного і касаційного провадження, по перегляду рішень за
нововиявленими та винятковими обставинами.

3.3. Елементи цивільно-процесуальних правовідносин

Елементи цивільних процесуальних правовідносин – це їх складові частини.
До них відносяться: суб’єкти, об’єкт і зміст правовідносин.

Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути тільки між носіями
цивільних процесуальних прав і обов’язків у процесі здійснення
правосуддя в цивільних справах, у цивільному судочинстві. Тому без суду,
наділеного такими функціями, неможливі самі процесуальні правовідносини,
а тому суд і є обов’язковим суб’єктом усіх цивільних процесуальних
правовідносин. Другим суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин
буде особа, щодо участі якої в процесі є норма права і котра в одній із
стадій цивільного процесу може виконувати процесуальні дії, спрямовані
на досягнення мети процесу. Такими можуть бути сторони, треті особи,
прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування,
профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни, які
захищають права інших осіб; заявники й заінтересовані особи у справах з
адміністративно-правових відносин і окремого провадження; процесуальні
представники, експерти, свідки, перекладачі та інші особи, які сприяють
розглядові справи.

47

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин можуть бути класифіковані
на три групи згідно з виконуваними ними функціями та нормативним
закріпленням і визначенням:

1) особи, які здійснюють правосуддя в цивільних справах:

а) суди, котрі розглядають і вирішують справи по першій

інстанції; б) суди, які перевіряють законність і обгрунтованість рішень
у апеляційному і касаційному порядку та у зв’язку з нововиявленими і
винятковими обставинами;

2) особи, які беруть участь у справі: а) з метою захисту своїх

прав і охоронюваних законом інтересів сторонами, третіми

особами у справах позовного провадження, заявниками та

заінтересованими особами у справах з адміністративно-

правових відносин і окремого провадження; б) з метою захисту

прав інших осіб, державних і громадських інтересів: органи

прокуратури, процесуальні представники, органи державної

влади, органи місцевого самоврядування, підприємства,

установи, організації і окремі громадяни (ст.98 ЦПК).

3) особи, які не беруть участі в справі: а) особи, котрі

сприяють судові в розгляді справи, – свідки, експерти,

перекладачі, особи, які мають письмові і речові докази.

Ознаками і водночас вимогами до суб’єктів цивільно-процесуальних
відносин є цивільно-процесуальна право-суб’єктність та цивільна
процесуальна дієздатність.

Правосуб’єктність визначає обсяг прав та обов’язків стати конкретним
суб’єктом правовідносин, персоніфікованим носієм цивільних прав і
обов’язків, встановлених процесуальним законом для даного суб’єкта
правовідносин, і здійснювати їх. Поняття правосуб’єктності в цивільному
процесі характеризує конкретну процесуальну правоздатність даного
учасника цивільної справи, і це важливо тому, що у осіб, які беруть
участь у справі, правоздатність різна за обсягом і змістом, вона
зафіксована в СТ.28 нового ЦПК України, яка вміщена в розділі „Загальні
положення” в главі 4 „ Учасники цивільного процесу”.

Цивільна процесуальна дієздатність – здатність особисто здійснювати свої
цивільні процесуальні права та

48

виконувати свої обов’язки в суді мають фізичні особи, які досягли
повноліття, а також юридичні особи.

Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також
особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати
цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді у
справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь,
якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких
справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна
дієздатність якої обмежена.

У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона
набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.
Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа,
якій у порядку, встановленому цивільно-процесуальним законодавством,
надано повну цивільну дієздатність (ст. 29 нового ЦПК України ).

Об’єкт цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини виникають у процесі правоохоронної
діяльності суду, в зв’язку з чим їх об’єкт тісно пов’язаний з об’єктом
матеріальних право-відносин, з приводу якого виникає цивільне
судочинство, і це ускладнює його визначення. В теорії цивільного
процесу, як вказує М.Й. Штеран, ним називаються: дії суб’єктів
правовідносин або тільки діяльність суду; матеріально-правові відносини,
які захищаються судом; спір про право між учасниками
матеріально-иравових відносин, переданий на розгляд суду; передбачені
законом наслідки процесуальних дій, які виступають як мета цивільного
судочинства (загальний об’єкт), захист матеріальних прав і законних
інтересів сторін й третіх осіб (спеціальний об’єкт), конкретна справа та
ін. Висловлювалися також міркування, що процесуальні правовідносини
взагалі не мають об’єкта.

Процесуальні дії суб’єктів правовідносин не можуть бути об’єктом
відносин, оскільки вони не є тією категорією, з

494 49

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

приводу якої виникають самі відносини. Процесуальними діями реалізуються
процесуальні права і обов’язки. Вони необхідні для виникнення
правовідносин і наступного їх розвитку. Отже, процесуальні дії входять
до змісту процесуальних правовідносин і одночасно виступають юридичними
фактами, які спричиняють виникнення, розвиток і припинення цивільних
процесуальних правовідносин.

Об’єктом цивільних процесуальних правовідносин не виступають і
матеріально-правові відносини, які захищаються судом, оскільки ними
охоплюються тільки відносини позовного провадження, які характеризують
динаміку розвитку процесуальних правовідносин. Викликає сумнів
правильність положення про наявність загального спеціального об’єкта,
оскільки воно неминуче призводить до існування по кожній цивільній
справі одних загальних правовідносин і системи простих спеціальних
правовідносин або ж до визнання того, що кожні цивільні процесуальні
правовідносини мають два об’єкти. Об’єктом будуть процесуальні наслідки,
на досягнення яких спрямовуються процесуальні права, обов’язки і
процесуальні дії суб’єктів правовідносин, зокрема: показання свідка,
висновок експерта.

Але, беручи до уваги те, що обсяг, зміст, характер процесуальних прав і
обов’язків встановлюються і визначаються ЦП К залежно від мети участі с
уб’єктів правовідносин у судочинстві і виконуваних ними цивільних
процесуальних функцій по справі, кожне цивільно-процесуальне
правовідношення в системі правовідносин у справі має свій самостійний
об’єкт.

Зміст цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні права та обов’язки суб’єктів правовідносин і
процесуальні дії по їх реалізації становлять зміст цивільних
процесуальних правовідносин.

Права і процесуальні дії одного суб’єкта не можуть бути засобом
правового регулювання поведінки осіб у цивільному судочинстві, а отже –
і становити зміст правовідносин.

Обгрунтування, що суд як орган держави може і повинен мати обов’язки
тільки перед державою, а не перед іншими суб’єктами процесу, не
відповідає нормам процесуального права, в яких закріплені конкретні
обов’язки суду перед конкретними суб’єктами. Праву заінтересованих осіб
на порушення процесу (ст.4 ЦПК) відповідає обов’язок суду розглянути
звернену до суду вимогу на порушення цивільної справи; праву сторони чи
третьої особи заявити клопотання про виклик у судове засідання свідка
відповідає обов’язок суду розглянути таку заяву (ст.99, н.6 ст.143 ЦПК).

До змісту цивільних процесуальних правовідносин входять разом з правами
і обов’язками суб’єктів їх поведінка, тобто процесуальні дії, які
існують не самі по собі, а є засобом реалізації суб’єктами своєї волі –
прав і обов’язків. Від дії суб’єктів залежить виникнення і розвиток
самих відносин.

Таким чином, тільки сукупність процесуальних прав і обов’язків та
процесуальних дій по їх реалізації заінтересованої особи і суду можуть
визначати зміст цивільних процесуальних правовідносин. ЦПК врегульовує
волю суб’єктів (цивільні процесуальні права і обов’язки) та їх дії.
Останні виступають засобом реалізації волі, а тому тільки разом вони
можуть входити до змісту правовідносин. У зв’язку з цим цивільні
процесуальні правовідносини виступають формою (способом, методом)
здійснення його учасниками суб’єктивних прав і обов’язків, а самі права
і обов’язки ніяк не можуть бути формою правовідносин. Вони разом з
процесуальними діями становлять їх зміст.

Цивільним процесуальним законом визначені також зміст, процесуальна
форма, умови і порядок виконання процесуальних дій по реалізації
цивільних процесуальних прав. Залежно від характеру процесуальних дій їх
цивільна процесуальна форма буває усною і письмовою, безпосередньою і
опосередкованою, відкритою (гласною) і таємною (закритою), безперервною
і перериваною (ст.ст. 10, 160, 172-176 ЦПК).

50

4*

51

Чорнооченко C.I.

Контрольні запитання

Розділ 4. СТОРОНИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Дайте визначення поняття цивільних процесуальних

правовідносин.

Назвіть передумови виникнення цивільних проце

суальних правовідносин.

Розкрийте елементи цивільних процесуальних право

відносин.

Назвіть групи суб’єктів цивільних процесуальних

правовідносин згідно з виконуваними ними функціями та

нормативним закріпленням і визначенням.

Охарактеризуйте, з чого складається зміст цивільних

процесуальних правовідносин.

Яка специфіка об’єкта цивільних процесуальних право

відносин?

Назвіть обов’язкового суб’єкта цивільних процесуаль

них правовідносин та охарактеризуйте особливості його

статусу.

52

4.1. Поняття сторін, їх процесуальні права та обов’язки

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, які беруть участь
у справі і спір щодо цивільного суб’єктивного права чи охоронюваного
законом інтересу яких повинен вирішити суд.

Стороною, згідно зі ст. ЗО нового ЦПК України, можуть бути фізичні,
юридичні особи, а також держава.

Обидві сторони є суб’єктами спірних матеріальних правовідносин. Але
оскільки суд лише в остаточному рішенні може дати обґрунтовану
відповідь, то до моменту ухвалення рішення він допускає, що дані особи є
суб’єктами спірних матеріальних цивільних правовідносин. Тому позивач і
відповідач – це лише можливі суб’єкти оспорюваних прав і обов’язків.

Позивач – це одна зі сторін процесу, яка особисто або в ЇЇ інтересах
звернулася до суду з позовом, вважаючи, що її права порушені або
оспорюються.

Відповідач – це інша сторона процесу, яка притягається судом до
відповідальності за порушення або оспорювання ним права і охоронюваних
законом інтересів за поданим позовом, так як на неї вказує позивач як на
порушника свого права.

Позивач і відповідач є двома сторонами процесу, цивільно-правовий спір
між якими розглядає і вирішує суд. Сторони в цивільному процесі
характеризуються таким ознаками: вони ведуть процес у справі від свого
імені; з приводу їх справи постановляється судом рішення; на них
поширюються всі правові наслідки судового рішення; вони несуть судові
витрати; їх правосуб’єктність допускає процесуальне ираво-наступництво.
Взаємні відносини сторін визначаються принципом рівноправності.

53

Чорнооченко C.I.

Сторони користуються рівними процесуальними правами, обсяг яких
співпадає з правами та обов’язками інших осіб, які беруть участь у
справі (ст.99 ЦПК). Крім загальних їм належать специфічні, диспозитивні
права, зафіксовані ст.103 ЦПК.

Існує класифікація цивільно-процесуальних прав сторін на групи, яка
заиронована М.Й. Штефаном, для забезпечення виконання процесуальних
функцій:

Права, які характеризують повноваження на порушення

провадження в справі – права на пред’явлення позову (ст. 5

ЦПК), зустрічного позову (ст. 140 ЦПК), вимоги про виправ

лення недоліків рішення судом, який його постановив (ст.ст.

213—215 ЦПК); права апеляційного, касаційного оскарження

судових рішень і ухвал (ст.ст. 290, 320 ЦПК), про перегляд

рішення, ухвали, що набрали законної сили, за нововиявленими

та винятковими обставинами (ст. 3473 ЦПК), на пред’явлення

вимоги про поворот виконання (ст. 421 ЦПК).

Права на зміни в позовному спорі – права позивача на

зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення

розміру позовних вимог, на відмову від позову; права від

повідача на повне або часткове визнання позову; права сторін

на укладення мирової угоди (ст. 103 ЦПК); доповнення, зміна

апеляційної і касаційної скарги або відмова від них (ст.ст. 298,

327 ЦПК), надання відстрочки і розстрочки виконання (ст.ст.

364,366 ЦПК).

Права на подання і витребування доказів та участь в їх

дослідженні – права сторін подати до суду свої пояснення (ст.

40 ЦПК), подавати письмові та речові докази (ст.ст. 46,52 ЦПК),

вимагати залучення у справу свідків і призначення експертизи

(ст.ст. 41,57 ЦПК)._При розгляді справи – ставити питання один

одному, свідкам, експертам (ст.ст. 180, 182, 190 ЦПК), пред

ставникам органів державного управління і громадськості (ст.ст.

191,192 ЦПК); знайомитися з письмовими і речовими доказами,

брати участь в їх огляді на місці (ст.ст. 186, 188, 189 ЦПК).

Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи,

робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов

54

Цивільний процес

та інших документів, що є в справі, подавати свої доводи, міркування та
заперечення тощо (ст. 99 ЦПК).

Права, пов’язані із залученням до справи всіх заінтере

сованих осіб – права вимагати від суду залучення до справи

співучасників, третіх осіб, органів державного управління,

прокурора (ст.ст. 104, 105, 108, 121 ЦПК).

Права, пов’язані із забезпеченням законного складу

суду, об’єктивності розгляду справи і виконання судових

постанов – права сторін заявляти клопотання про відводи

суддів (ст. 18 ЦПК), прокурора, експертів, перекладача і

секретаря судового засідання (ст. 19 ЦПК).

Права на участь у судових засіданнях по розгляду справи

і в здійсненні окремих процесуальних дій в суді першої інстанції,

у провадженні справи в апеляційній і касаційній інстанціях та в

стадії перегляду справи за новиявленими та винятковими

обставинами (ст.ст. 99, 159, 213-215, 300, 303, 330, 347й та ін.

ЦПК); на особисту участь і ведення справи або за участю чи

через представника (ст. 110 ЦПК), на пояснення, заяви і

виступи в суді рідною мовою і користування послугами

перекладача (ст. 9 ЦПК); на одержання виклику та повідом

лення про участь у судовому засіданні чи виконанні окремих

процесуальних дій (ст. 90 ЦПК).

Інші права, що забезпечують захист у процесі по справі:

вибір підсудності (ст.ст. 126—129 ЦПК), забезпечення доказів

і позову (ст.ст. 35, 149 ЦПК), приєднання співучасників до

апеляційної та касаційної скарги сторони (ст.ст. 297,326 ЦПК),

передання справи на вирішення третейського суду (ст. 25

ЦПК) та ін.

На сторони покладаються також процесуальні обов’язки -загальні і
спеціальні. Загальні полягають у добросовісному користуванні належними
їм процесуальними правами (ст. 99 ЦПК), спеціальні – у виконанні певних
процесуальних дій: суд може визнати обов’язкову участь відповідача у
справах про стягнення аліментів (ст. 74 ЦПК); кошти на оплату свідків,
експертів, проведення огляду на місці вносить наперед сторона,

55

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

яка порушила відповідне клопотання (ст. 73 ЦГ1К); повідомляти суд про
зміну своєї адреси під час провадження справи (ст. 95 ЦПК); позивач
зобов’язаний подати копії позовної заяви, сторони як скаржники – копії
апеляційних та касаційних скарг (ст.ст. 293, 322 ЦПК) та ін.

Рівність прав і обов’язків сторін полягає в тому, що обидві сторони
рівною мірою мають право відстоювати свої права особисто або через
представників. Праву позивача на пред’явлення позову відповідає право
відповідача на заперечення проти позову та на пред’явлення зустрічного
позову з метою захисту своїх прав. З процесуальними правами сторін
пов’язані їх процесуальні обов’язки.

Процесуальні права та обов’язки сторін взаємопов’язані. Обов’язок сторін
сумлінно користуватися всіма належними їм процесуальними правами
забезпечується санкцією, передбаченою СТ.77 ЦПК.

4.2. Цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність

Цивільна процесуальна правоздатність – це встановлена законом можливість
мати цивільні права і обов’язки. Цивільна процесуальна правоздатність
громадян виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Юридичні
особи мають процесуальну правоздатність з моменту виникнення. Зупинення
дії юридичної особи веде до припинення її процесуальної правоздатності
(ст.100 ЦПК).

Правоздатність у матеріальному праві не тотожна процесуальній
правоздатності. Якщо правоздатність у матеріальному праві – це
можливість мати відповідні матеріальні права та обов’язки, то цивільна
процесуальна правоздатність – це можливість мати цивільні процесуальні
права й обов’язки.

Здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони,
третьої особи, заявника, заінтересованої особи

56

(цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні
особи (ст. 28 нового ЦПК України).

Цивільна процесуальна дієздатність – це здатність особисто здійснювати
свої права і доручати ведення справи представнику (ст.101 ЦПК), тобто
здатність особисто здійснювати процесуальні дії. Цивільна процесуальна
дієздатність громадян настає в повному обсязі з досягненням повноліття,
тобто з 18 років. Юридичні особи мають процесуальну дієздатність з
моменту виникнення. Процесуальні права й обов’язки юридичної особи
здійснюються її органами безпосередньо або через представників (ст.110
ЦПК).

Повну процесуальну дієздатність мають також громадяни, які вступили в
шлюб до досягнення повноліття.

Обмежену процесуальну дієздатність мають особи віком від 15 до 18 років.
Наприклад, вони можуть особисто виступати в цивільному процесі тільки по
справах, що виникають з угод, які вони вправі відповідно до закону
укладати самостійно, а також по справах про відшкодування шкоди,
заподіяної ними.

Залучати законних представників до участі у справі в цих випадках не
обов’язково; вирішення питань залежить від суду. Якщо справа виникла з
договору, на прийняття якого неповнолітнім особам необхідна згода
законного представника, суд зобов’язаний залучити останнього до участі у
справі.

Права та охоронювані законом інтереси неповнолітніх, які не досягли
15-річного віку, а також громадян, визнаних недієздатними внаслідок
психічної хвороби чи недоумства або обмежено дієздатними внаслідок
зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, захищають у
суді їх законні представники.

Новим ЦПК України цивільною процесуальною дієздатністю наділені не лише
громадяни, а всі фізичні особи, які досягли повноліття. Розширені
можливості цивільної процесуальної дієздатності неповнолітніх, у разі
реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває
цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації

57

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня
особа, якій у порядку, встановленому цивільно-процесуальним
законодавством, надано повну цивільну дієздатність (ст. 29 ЦПК України).

4.3. Процесуальна співучасть

Процесуальна співучасть – це участь в одному і тому ж процесі кількох
позивачів або кількох відповідачів, права, вимоги та обов’язки яких не
виключають одне одного.

Співучасть можна класифікувати на види за двома критеріями. За формою
співучасть буває: 1) активна співучасть – коли кілька співпозивачів
пред’являють позов до одного відповідача; 2) пасивна співучасть – коли
один позивач пред’являє позов до кількох відповідачів; 3) змішана
співучасть – коли кілька співпозивачів пред’являють позов до кількох
співвідповідачів.

В залежності від характеру матеріально-правових зв’язків між суб’єктами
спірних правовідносин та обов’язковості участі в процесі розрізняють два
види процесуальної співучасті -необхідну (обов’язкову) і факультативну
(можливу).

Необхідна (обов’язкова) співучасть має місце у випадку, коли характер
спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питання щодо
прав чи обов’язків одного з учасників процесу без залучення до процесу
інших суб’єктів спірних матеріальних правовідносин. Підставою даного
виду співучасті є загальне право та загальний обов’язок. Наприклад,
вимога про виселення з квартири не може бути вирішена без залучення всіх
повнолітніх членів сім’ї.

Можлива (факультативна) співучасть не носить обов’язкового характеру,
тому що характер спірних матеріальних правовідносин дозволяє розглядати
справи відносно кожного із суб’єктів в окремому процесі. Підставою
факультативної співучасті є однорідність вимог, взаємозв’язок підстав
позовів, пред’явлення їх до того ж самого відповідача. Наприклад, у разі
подання позову щодо одного з повнолітніх дітей щодо

58

утримання недієздатних батьків суд на підставі закону може залучити як
співвідповідачів інших повнолітніх дітей.

Усі процесуальні співучасники мають однакові права і несуть однакові
обов’язки. Вони рівні в правах і обов’язках як відносно один одного
(внутрішня рівність), так і стосовно іншої сторони (зовнішня рівність).
Кожен з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в процесі
самостійно (ст.104 ЦПК). Вони вправі виступати самостійно і стосовно
інших процесуальних співучасників на своїй стороні.

Новим ЦПК чітко визначені підстави участі у справі кількох позивачів або
відповідачів: 1) предметом спору є спільні права чи обов’язки кількох
позивачів або відповідачів; 2) права і обов’язки кількох позивачів чи
відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні
права і обов’язки (ст. 32).

Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо
він має повну цивільну процесуальну дієздатність (ч. 2 ст. 32 ЦПК
України).

У багатьох випадках процесуальних співучасників поєднують спільні
інтереси, наявність яких дозволяє мати одного представника в суді.
Стаття 104 ЦПК при цьому встановлює, що процесуальний співучасник не
може бути представником інших осіб, якщо він не досяг повноліття чи над
ним встановлена опіка або піклування.

Процесуальна співучасть настає за ініціативою позивача і позивачів
(ст.104 ЦПК) і на клопотання осіб, які беруть участь у справі (п.З
СТ.143, ст.99 ЦПК). На їх заяву суд постановляє мотивовану ухвалу. За
своєю ініціативою суд має право залучати до процесу співвідповідачів
(ст. 105 ЦПК), а не співпозивачів, оскільки це суперечить принципу
диспозитивності.

4.4. Неналежна сторона в процесі, умови і порядок її

заміни

У момент порушення справи не завжди відомо, чи є позивач суб’єктом
права, чи порушене його право, чи є порушником

59

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

права саме та особа, на яку вказує позивач. Тому позивача і відповідача
в момент порушення справи вважають можливими суб’єктами спірних
матеріальних правовідносин. У зв’язку з цим у судовій практиці виникає
питання щодо неналежної сторони в цивільній справі.

Неналежний позивач – це особа, якій не належить право вимоги по
пред’явленому в суді позову, а неналежним відповідачем є та особа, що не
повинна відповідати по пред’явленому до неї в суді позову. Якщо при
розгляді цивільної справи суд встановить, що будь-яка сторона є
неналежною, виникає необхідність заміни цієї сторони. Стаття 105 ЦП К
передбачає, що умовою такої заміни є згода позивача, що цілком
обґрунтовано, оскільки ініціатором процесу є позивач і справа порушена в
його інтересах. У судовій практиці може виникнути ряд варіантів заміни
неналежної сторони.

Заміна неналежного позивача з точки зору відомого дослідника В.І.
Тертишникова може бути проведена одним з п’яти варіантів:

Перший варіант. Первісний позивач є неналежним, відомо хто є належним
позивачем. Якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний –
вступити в нього, суд своєю ухвалою проводить заміну неналежного
позивача, не зупиняючи провадження в справі.

Другий варіант. Якщо при тих же вихідних даних неналежний позивач не
погоджується вибути з процесу, а належний позивач просить допустити його
до участі в справі, то суд допускає останнього як третю особу, яка
заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки місце позивача вже
зайнято. Продовжуючи розглядати справу, суд відмовляє в задоволенні
позову неналежному позивачу, а вимоги належного позивача вирішує,
виходячи з обставин справи.

Третій варіант. Якщо при тих же вихідних даних неналежний позивач згоден
вибути з процесу, а належний не згоден вступити в справу, суд приймає
відмову позивача від позову і зупиняє провадження по справі. Позовне
провадження не

60

може продовжуватися, тому що в процесі залишається тільки відповідач.

Четвертий варіант. Якщо суд не встановив, хто є належним позивачем у
справі, а неналежний позивач згоден вибути з процесу, то провадження по
справі повинно бути зупинено, так як позивач відмовився від позову.

П’ятий варіант. При тій же умові, але якщо неналежний позивач не згоден
вибути з процесу, суд продовжує розглядати справу і відмовляє
неналежному позивачу у задоволенні його позову.

Заміна неналежного відповідача може бути проведена одним з чотирьох
варіантів, але при заміні необхідно мати згоду позивача:

Перший варіант. Якщо судом встановлено, що даний відповідач є неналежним
і хто є належним. При даній умові, якщо позивач згоден на заміну, суд
своєю ухвалою проводить заміну неналежного відповідача.

Другий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на заміну
відповідача іншою особою, суд може притягнути цю особу як другого
відповідача до процесу і у позові щодо неналежного відповідача
відмовляє, а вимоги щодо належного відповідача вирішує по суті справи.

Третій варіант. Якщо не встановлено судом, хто є належним відповідачем,
а позивач згоден на вибуття неналежного відповідача, суд зупиняє
провадження по справі, так як позивач відмовляється від позову і в
позовному провадженні залишається тільки одна сторона.

Четвертий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на вибуття
неналежного відповідача з процесу, суд розглядає справу і відмовляє у
задоволенні позову щодо даного відповідача.

Стаття 105 ЦПК не передбачає як умову заміни неналежної сторони згоду
неналежного відповідача. Але в судовій практиці думку неналежного
відповідача іноді враховують, якщо відповідач домагається від суду
певної реабілітації, тобто рішення про відмову в позові стосовно нього.

61

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

У цьому випадку, навіть за згоди позивача на вибуття неналежного
відповідача з процесу, суди повинні враховувати думку відповідача і в
рішенні вказувати про відмову в позові стосовно нього.

Відповідно до СТ.105 ЦПК після заміни неналежної сторони розгляд справи
починається заново, тому що стороні, яка вступила у справу, необхідно
ознайомитися з матеріалами справи, зі своїми процесуальними правами та
обов’язками, брати участь у дослідженні доказів.

Новий ЦПК України на відміну ЦПК 1963 р. не допускає заміну неналежного
позивача. Навіть у випадку коли позивач неналежний, однак наполягає
прийняти від нього позов, то суддя повинен прийняти заяву та порушити
провадження по справі. При встановленні в результаті розгляду справи
неналежності позивача суд ухвалює рішення про відмову йому в задоволенні
позову.

Згідно зі ст. 33 нового ЦПК України суд першої інстанції може допустити
заміну неналежного відповідача лише за клопо-танням (заявою) позивача.

Наведені нові положення ЦПК засіювані на розширені принципу
диспозитивності, однак недопущення заміни неналежного позивача навряд чи
можна вважати вдалою новацією.

4.5. Процесуальне правонаступниціво

Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, являє
собою зміну суб’єктного складу учасників спору.

Процесуальне правонаступництво – це заміна відповідної сторони, коли її
матеріальні права і обов’язки в спірних або встановлених судом
правовідносинах переходять до інших осіб у випадку її вибуття з
цивільної справи.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних
правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних
або встановлених

62

судом правовідносин майнового, але не особистого характеру. Заміна
суб’єктів матеріальних правовідносин можлива внаслідок смерті
громадянина, який був суб’єктом правовідносин; ліквідації юридичної
особи; уступки права чи взяття на себе обов’язку іншої особи. Новий
суб’єкт права або обов’язку може прийняти права та обов’язки свого
правонаступника цілком або частково. У залежності від цього в науці і
судовій практиці розрізняють універсальне (повне) і сингулярне
(часткове) правонаступництво.

Універсальне (повне) правонаступництво наступає у випадку смерті
сторони, припинення юридичної особи, яка є стороною у справі. У цих
випадках спадкоємець громадянина, правонаступник юридичної особи стає
стороною в матеріальних правовідносинах, а отже, і процесуальним
правонаступником у цивільній справі.

Сингулярне (часткове) правонаступництво настає у випадку уступки вимоги,
переведення боргу або прийняття боргу на себе. Тут правонаступництво в
матеріальних правовідносинах визначає процесуальне правонаступництво.

У випадку процесуального правонаступництва, на відміну від заміни
неналежної сторони, суд повинен зупинити провадження до вступу або
притягнення до справи правонаступника (ст.ст. 221, 224 ЦПК).

Відмінність правонаступництва від заміни неналежної сторони полягає і в
тому, що в першому випадку розгляд справи розпочинається заново, а в
другому – провадження по справі поновлюється. Це обумовлено тим, що у
відповідності зі СТ.106 ЦПК усі дії, вчинені в процесі до вступу
правонаступника, обов’язкові для нього в такій же самій мірі, в якій
вони були б обов’язкові і для особи, яку він замінив. Правонаступник
продовжує участь у справі свого попередника, а тому і процес
продовжується, а не розпочинається заново.

Процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу й у
будь-якому виді провадження. При цьому слід враховувати, що в тих
випадках, коли матеріальні

63

Чорнооченко C.I.

правовідносини тісно пов’язані з особою суб’єкта, право-

наступництва матеріального, а значить, і процесуального, не

може бути. Це стосується тільки тих правовідносин, де

з’ясовується питання щодо можливості правонаступництва

від громадянина до громадянина, оскільки при припиненні

юридичних осіб завжди є правонаступник. Так, наприклад, не

може бути правонаступництва по вимогах про стягнення

аліментів, про поновлення на роботі тощо.

Суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або
третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу, у разі смерті
фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника
у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо
яких виник спір.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника,
обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку
він замінив (ст. 37 нового ЦПК України).

Контрольні запитання

Дайте визначення поняття сторін у цивільному процесі.

Які ознаки притаманні сторонам?

Назвіть процесуальні права та обов’язки позивача у

цивільній справі.

4. Що таке цивільна процесуальна правоздатність?

5. Визначте перелік осіб, які можуть брати участь у

цивільному процесі.

6. Дайте класифікацію процесуальної співучасті в залеж

ності від характеру матеріально-правових зв’язків між суб’єк

тами спірних правовідносин та обов’язковості участі в процесі.

В яких випадках сторона визнається неналежною?

Назвіть умови і порядок заміни неналежної сторони

належною.

9. Охарактеризуйте види процесуального правонаступництва.

10. Схарактеризуйте ???? заміни неналежної сторони в

цивільному процесуальному законодавстві.

64

Розділ 5.

ТРЕТІ ОСОБИ ТА ІНШІ УЧАСНИКИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

5.1. Поняття та види третіх осіб

Третіми особами називаються суб’єкти цивільних процесуальних
правовідносин, які вступають у порушену цивільну справу сторонами в суді
для захисту особистих суб’єктивних прав і охоронюваних законом
інтересів.

Треті особи заінтересовані в результатах розгляду справи, як і сторони.
На правове становище третіх осіб можуть вплинути наслідки розгляду
спірної справи судом між сторонами. Заінтересованість третіх осіб має
матеріально-правовий і процесуально-правовий характер.
Матеріально-правовий характер полягає в тому, що рішення, яке буде
винесено судом по конкретному спору, може порушити матеріальні права
третьої особи або стати підставою для сторони вимагати відшкодування
збитків від неї – пред’явити до третьої особи позов за правом регресу.
Процесуально-правовий характер полягає в недопущенні постановления судом
несприятливого для себе рішення. Спір, який розглядається судом, може
тією чи іншою мірою торкатися інтересів інших осіб, бути пов’язаним з
правовідносинами, суб’єктом яких є особа, котра не бере участі в спорі.
Тому рішення суду може стосуватися її матеріальних прав і обов’язків,
вплинути на них чи призвести до такого становища, за якого вони
виявляться фактично порушеними.

Наприклад, за позовами про розділ спільно нажитого майна подружжя у
справі може бути зацікавлений хтось із родичів, який передав їм своє
майно в тимчасове користування. Посадова особа, яка підписала наказ про
звільнення, зацікавлена у справі за позовом працівника про поновлення на
роботі і виплаті заробітної плати за вимушений прогул.

65

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

У наведених прикладах у сфері судового розгляду буде знаходитися не
одне, а кілька матеріальних правовідносин в силу їх нерозривного зв’язку
і взаємозв’язку. Суб’єктам цих правовідносин надається можливість
захисту своїх суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів як
третіх осіб.

За своєю юридичною зацікавленістю треті особи наближаються до правового
становища сторін, однак метою їх участі є все ж прямо чи опосередковано
захист своїх прав і законних інтересів, які, як правило, відрізняються
від процесуальних прав сторін, і в такій же мірі незалежних. Тому захист
своїх прав, відмінних і незалежних від прав сторін, – основна функція
інституту третіх осіб.

Від участі прокурора, органів державної влади і місцевого
самоврядування, представника та інших осіб, які можуть вступити в
цивільний процес, участь третіх осіб відрізняється характером і
підставами юридичної зацікавленості. Для третіх осіб обов’язкова
наявність допроцесуального матеріально-правового зв’язку з однією або
обома сторонами.

Третіми особами в процесі можуть виступати як фізичні, так і юридичні
особи. Як особи, що беруть участь у справі, треті особи наділені всім
комплексом прав і обов’язків даної категорії суб’єктів, визначених у ст.
99 ЦП К України.

Відповідно до глави 11 ЦПК України в цивільному процесі беруть участь
два види третіх осіб: треті особи, які заявляють самостійні вимоги на
предмет спору (ст. 107 ЦПК), і треті особи, які не заявляють самостійних
вимог (ст. 108 ЦПК). Обидві групи третіх осіб віднесені законом до осіб,
які беруть участь у справі, а значить, є юридично зацікавленими.

Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, і третіх
осіб, які не заявляють самостійних вимог, поєднують такі ознаки:

– наявність матеріально-правової зацікавленості в результаті справи, що
виявляється у висуненні самостійних вимог на предмет спору чи наявності
лише процесуальної зацікавленості, яка виражається у мож-

66

ливості впливу рішення суду на права та обов’язки стосовно однієї із
сторін;

вступають у процес, коли в ньому вже є дві сторони –

позивач і відповідач, які визначили предмет спору;

вступають у справу до постановления судом рішення.

5.2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору., – це
суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену
справу в суді, пред’явивши позов на предмет спору до однієї чи двох
сторін, з метою захистити особисті матеріальні права або охоронювані
законом інтереси. Згідно зі СТ.107 ЦПК України, треті особи, які
заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити в справу
до постановления судового рішення, подавши позов до однієї чи двох
сторін відповідно до загальних правил, які регулюють пред’явлення
позову.

Для вступу в справу третя особа із самостійними вимогами повинна мати
право на пред’явлення позову і дотримуватися встановленого законом
порядку пред’явлення. Підсудність визначається за зв’язком справ.
Відмова у прийнятті такої заяви повинна базуватися на правилах ст.136
ЦПК України. Дана процесуальна дія може бути оскаржена третьою особою із
самостійними вимогами за загальними правилами.

Третя особа, яка не вступила в процес з самостійними вимогами, не
позбавлена права пред’явити самостійний позов окремо.

Таким чином, третя особа із самостійними вимогами може вступити в справу
тільки за власною ініціативою, суд не може залучити її до участі в
справі. Однак, якщо в процесі підготовки справи до судового розгляду
суддя встановлює, що заявлений позов торкається інтересів третьої особи,
він повинен повідомити її про справу, яка знаходиться у провадженні
суду, про час і місце її розгляду, роз’яснивши право про участь у ньому
(п.З СТ.143 ЦПК України).

5* 67

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Незалежно від моменту вступу третьої особи в справу (до судового
розгляду або в ході його) суд повинен забезпечити їй рівні процесуальні
можливості з первісними сторонами для захисту суб’єктивного права. Так,
при вступі в справу третьої особи із самостійними вимогами в ході
судового розгляду суд повинен відкласти розгляд справи і підготувати
справу для розгляду за заявленими вимогами третьої особи. Згідно зі ст.
34 4.2 нового ЦП К України після вступу в справу третьої особи, яка
заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням
цієї особи розглядається спочатку.

Процесуальною формою втілення самостійної вимоги третьої особи буде
позовна заява, в якій поряд з іншими, передбаченими ст.137 ЦПК
реквізитами, необхідно викласти зміст позовних вимог, обставини, що
обґрунтовують ці вимоги на предмет спору між сторонами, із зазначенням
доказів, що підтверджують позов. Цим самим підтверджується зв’язок між
вимогою третьої особи і спірними правовідносинами сторін.

Пред’являючи самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, як
правило, зачіпають права та інтереси як первісного позивача, так і
відповідача, тому відповідачами за їх позовом у більшості випадків
можуть бути обидві сторони. У деяких випадках позов третьої особи може
бути пред’явлений до однієї з сторін: до позивача чи відповідача, у
залежності від характеру спірних правовідносин. Наприклад, при розгляді
справи про витребування майна третя особа заявляє позов до тієї особи, у
якої це майно знаходиться, а при розгляді вимоги щодо визнання права
позов заявляється нею до тієї особи, яка стверджує, що спірне право
належить їй.

Третя особа може заявити самостійні вимоги як на весь предмет спору, так
і на його частину. Самостійність вимог третьої особи визначається
насамперед тим, що вона має свій предмет позову і свої підстави позову.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору,
користуються усіма правами і несуть всі обов’язки позивача. Це означає,
що вони володіють всім комплексом

68

процесуальних прав сторін, мають матеріальну і процесуальну
зацікавленість у справі, несуть судові витрати, на них поширюються всі
матеріальні і процесуальні вимоги виконання судового рішення, яке
набрало законної сили. Участь третіх осіб із самостійними вимогами не
обмежує прав сторін. До них може бути пред’явлений зустрічний позов.
Зупинення справи чи залишення первісного позову без розгляду не впливає
на процесуальну долю вимог третьої особи, справа якої повинна бути
вирішена.

Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, варто
відрізняти від співпозивачів. Вони заявляють самостійні вимоги, завжди
вступають в уже виниклий процес, а співпозивачі можуть одночасно
порушити справу. Вимоги, які висуваються співпозивачами, не виключають
одна одну. Задоволення чи відмова в задоволенні вимоги одного із
співпозивачів не впливає на вирішення інших вимог. Вимоги позивача і
третьої особи виключають одна одну цілком чи частково. Вимоги позивача
спрямовані протилежній стороні. Що ж стосується третьої особи, то
відповідачами за заявленими нею вимогами можуть бути як обидві сторони,
так і одна з них.

5.3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, – це
суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у
процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту
своїх суб’єктивних прав та інтересів. Одна й та ж особа може брати
участь у справі як третя особа тільки з боку однієї сторони, але на боці
однієї сторони можуть брати участь декілька третіх осіб, які не
заявляють самостійних вимог.

Юридична заінтересованість третіх осіб без самостійних вимог у
результатах розгляду судом справи між сторонами визначається ст. 108 ЦПК
тим, що постановлене судом по такій справі рішення може наперед вирішити
наслідки взаємо-

69

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

відносин між ними і сторонами – вплинути на їх права або обов’язки щодо
однієї із сторін. А це можливо тоді, коли між третьою особою і позивачем
існують певні матеріально-правові відносини.

Весь комплекс цивільно-процесуальних засобів, наданих законом третім
особам, які не заявляють самостійних вимог, спрямований на захист
інтересів того суб’єкта, на стороні якого виступають треті особи. Тому
інтерес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, є непрямим і
полягає у забезпеченні в майбутньому захисту своїх прав і інтересів
стосовно однієї з сторін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, мають
такі ознаки:

відсутність самостійних вимог на предмет спору;

вступають у вже розпочату справу та беруть участь в ній

на стороні позивача чи відповідача;

наявність матеріально-правового зв’язку тільки з тією

особою, на стороні якої третя особа виступає;

захист третьою особою інтересів тієї особи, на стороні

якої третя особа виступає, оскільки рішення в справі

може вплинути на її права та обов’язки.

Цивільний процесуальний закон широко трактує участь в процесі третіх
осіб, які не заявляють самостійних вимог. Всяка особа, інтерес якої
залежить від вирішення справи на користь однієї з сторін, може заявити
про своє бажання взяти в ній участь, не подаючи позовної заяви, чи може
бути притягнута до участі в справі судом за клопотанням сторін або
прокурора.

Для вступу в процес по справі подається заява із зазначенням мотивів
вступу та посиланням на докази. При вирішенні питання про вступ третьої
особи у справу суд перевіряє існування між нею та однією із сторін
правовідносин і можливості впливу на них рішення суду по справі між
сторонами, а інші особи, які беруть участь у справі, вправі оспорювати
доцільність їх участі в процесі. Про наслідки вирішення заяви суд
постановляє ухвалу.

70

Треті особи без самостійних вимог можуть вступити в процес не тільки за
власною ініціативою, а й можуть бути притягнуті до участі в справі за
клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи суду.

Після постановления судом ухвали щодо допуску в процес у третіх осіб
виникають процесуальні права і обов’язки, призначення яких полягає у
сприянні забезпечення розгляду правового спору. Вони здійснюються
незалежно від сторони і її заперечень.

Новий ЦП К України закріплює порядок залучення до участі у справі або
вступу в справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. Ним,
зокрема, передбачено, що сторона, в якої за рішенням суду виникне право
заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може
заявити вимогу сама третя особа, зобов’язана повідомити суд про цю третю
особу.

У заяві про залучення третьої особи повинні бути зазначені ім’я
(найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або
місцезнаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у
справі.

Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про
залучення третьої особи і роз’яснює її право заявити про свою участь у
справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі.
Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у
справі, справа розглядається без неї.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може
сама звернутися з заявою про свою участь у справі.

Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи
допуску третьої особи до участі в справі, це питання вирішується судом
залежно від обставин справи. З питання залучення або допуску до участі в
справі третьої особи суд постановляє ухвалу (ст.36 нового ЦПК України).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, має
достатні (ст.99 ЦПК) права для того, щоб було

71

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

винесене правильне рішення, тому що для неї згодом це може мати велике
правове значення. Вона самостійно розпоряджається своїми процесуальними
правами і не зв’язана при цьому з волею сторони, на боці якої виступає.

Даний вид третіх осіб не має процесуальних прав на розпорядження
предметом спору (ст.108 ЦПК України): зміну підстав і предмета позову,
збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, відмову від позову чи
його визнання, укладення мирової угоди, а також права на вимогу
примусового виконання судового рішення.

Основним обов’язком третіх осіб, які не пред’являють самостійних вимог,
є своєчасна явка за викликом суду. Але незалежно від фактичної участі
вони вважаються такими, які беруть участь у справі з моменту
постановления відповідної ухвали суду, і на них поширюється законна сила
судового рішення в частині преюдиціального значення.

Традиційно інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на
предмет спору, характерний лише для позовного провадження. Але, виходячи
із загальних правил ЦПК України, можлива участь даної категорії третіх
осіб і в справах, які виникають з адміністративно-правових відносин,
тому що в них стикаються два протилежних інтереси (наприклад, державний
орган і скаржник). Так, у справах по скаргах на рішення виборчої комісії
як третя особа без самостійних вимог може брати участь зареєстрований
кандидат у депутати, тому що його права та інтереси можуть бути порушені
після ухвалення судом рішення (гл. 30-а ЦПК України).

У справах про поновлення на роботі незаконно звільнених чи переведених
працівників суд може з власної ініціативи притягти до участі в справі як
третю особу на стороні відповідача службову особу, за розпорядженням
якої було проведено звільнення або переведення. Встановивши, що
звільнення або переведення були проведені з явними порушеннями
законодавства, суд у цьому ж процесі повинен покласти на винну службову
особу обов’язок відшкодувати

72

шкоду, заподіяну у зв’язку з оплатою за час вимушеного прогулу або за
час виконання нижчеоплачуваної роботи.

5.4. Інші учасники цивільного процесу

Новим цивільним процесуальним законодавством України вперше досить
детально регламентовано правовий статус інших учасників цивільного
процесу. Ці особи, на відміну від осіб, які беруть участь у справі,
називаються іншими учасниками цивільного процесу. Закріплення їх статусу
обумовлене потребою нормативно-правового визначення статусу важливих
учасників цивільного судочинства.

Згідно зі СТ.47 нового ЦПК до них відносяться секретар судового
засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст,
особа, яка надає правову допомогу.

Секретар судового засідання віднесений Законом України „Про судоустрій”
до складу апарату суду. В цивільному судочинстві секретар судового
засідання здійснює судові виклики і повідомлення; перевіряє наявність та
з’ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і
доповідає про це головуючому; забезпечує фіксування судового засідання
технічними засобами; веде журнал судового засідання; оформлює матеріали
справи; виконує інші доручення головуючого, що стосуються розгляду
справи.

У процесі розгляду та вирішення справи секретар судового засідання може
уточнювати суть процесуальної дії з метою її правильного відображення в
журналі судового засідання.

Згідно зі ст. 132 Закону України „Про судоустрій” у кожному суді
передбачено створення служби судових розпорядників.

Судові розпорядники забезпечують додержання особами, що знаходяться в
суді, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого в
судовому засіданні.

Цивільний процесуальний кодекс України став першим серед процесуальних
законів, який нормативно закріпив статус судових розпорядників як
учасників цивільного

73

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

процесу. Згідно зі СТ.49 нового ЦПК України судовий розпорядник
забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього
учасників цивільного процесу; з урахуванням кількості місць та
забезпечення порядку під час судового засідання визначає можливу
кількість осіб, що можуть бути присутні у залі судового засідання;
оголошує про вхід і вихід суду та пропонує всім присутнім встати;
слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового
засідання; виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги
перекладача, експерта; під час судового засідання приймає від учасників
цивільного процесу документи та інші матеріали і передає до суду;
запрошує до залу судового засідання свідків та виконує вказівки
головуючого щодо приведення їх до присяги; виконує інші доручення
головуючого, пов’язані із створенням умов, необхідних для розгляду
справи.

Вимоги судового розпорядника, пов’язані з виконанням ним визначених
законом службових обов’язків, є обов’язковими для учасників цивільного
процесу.

Скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника розглядаються судом
у цьому самому процесі.

Важливим для цивільного процесуального законодавства стало закріплення в
новому ЦПК України статусу свідка.

Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що
стосуються справи.

Свідок зобов’язаний з’явитися до суду у визначений час і дати правдиві
показання про відомі йому обставини. У разі неможливості прибуття за
викликом суду свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд.

Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він
володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання
показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію
витрат, пов’язаних з викликом до суду.

За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з
не передбачених законом підстав свідок

74

несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов’язків –
відповідальність, встановлену законом.

У той же час законодавцем встановлено перелік осіб, які не можуть бути
свідками. Згідно зі ст. 51 нового ЦПК України не підлягають допиту як
свідки недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на
обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні
через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що
мають значення для справи, або давати показання; особи, які за законом
зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у
зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем, – про такі
відомості; священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді
віруючих; професійні судді, народні засідателі та присяжні – про
обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час
ухвалення рішення чи вироку.

Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як
свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв –
без згоди дипломатичного представника.

Окремо закріплено перелік осіб, які мають право відмовитися від давання
показань. Зокрема, фізична особа має право відмовитися давати показання
щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько,
мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід,
баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник,
особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький
родич цих осіб).

Особа, яка відмовляється давати показання, зобов’язана повідомити
причини відмови.

Важливе місце в новому цивільно-процесуальному законодавстві, особливо
при розгляді складних справ, відведено експертам.

Експерт – це особа, якій доручено провести дослідження матеріальних
об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і
дати висновок з питань, які виникають

75

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань.

Згідно зі СТ.7 Закону України „Про судову експертизу” в редакції від 9
вересня 2004 р. судово-експертну діяльність здійснюють державні
спеціалізовані установи та у визначених законом випадках судові
експерти, які не є працівниками зазначених установ.

До державних спеціалізованих установ належать науково-дослідні установи
судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні
установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні
установи Міністерства охорони здоров’я України; експертні служби
Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України,
Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється
судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних,
судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Атестовані відповідно до Закону України „Про судову експертизу” судові
експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових
експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України.

Порядок проведення судових експертиз у цивільних справах визначений
ст.ст. 143-150 нового ЦПК України.

Експерт зобов’язаний з’явитися за викликом суду, провести повне
дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на
задані йому питання, а у разі необхідності – роз’яснити його.

Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження
об’єкта експертизи. Якщо дослідження пов’язане з повним або частковим
знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має
одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформляється ухвалою.

76

Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для
проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у
справі, а також іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій,
пов’язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали
йому відомі у зв’язку з проведенням експертизи, або повідомляти
будь-кому, крім суду, про результати експертизи.

Експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення
ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без
залучення інших експертів.

У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт
невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє
суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.

Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі.

У разі постановления ухвали суду про припинення проведення експертизи
експерт зобов’язаний негайно подати матеріали справи та інші документи,
що використовувалися для проведення експертизи.

Експерт має право знайомитися з матеріалами справи, що стосуються
предмета дослідження; заявляти клопотання про подання йому додаткових
матеріалів і зразків; викладати у висновку судової експертизи виявлені в
ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких
йому не були задані питання; бути присутнім під час вчинення
процесуальних дій, що стосуються предмета і об’єктів дослідження;
задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
користуватися іншими правами, встановленими Законом України “Про судову
експертизу”.

Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат,
пов’язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.

Водночас він може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому
матеріали недостатні для виконання

77

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

покладених на нього обов’язків. Заява про відмову повинна бути
вмотивованою.

За завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від
виконання покладених на нього обов’язків експерт несе кримінальну
відповідальність, а за невиконання інших обов’язків – відповідальність,
встановлену законом.

Новацією цивільного процесуального законодавства стало закріплення
статусу спеціаліста (“фахівця” – у Законі України „Про судову
експертизу”).

Спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та
навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації
під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних
спеціальних знань і навичок.

Спеціаліст може бути залучений до участі у цивільному процесі за ухвалою
суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування,
складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення
експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога
спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не
замінює висновку експерта.

Він зобов’язаний з’явитися за викликом суду, відповідати на задані судом
питання, давати усні консультації та письмові роз’яснення, звертати
увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі
потреби надавати суду технічну допомогу.

Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від
участі у цивільному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями
та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь
у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи
особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію
витрат, пов’язаних з викликом до суду.

78

Важливе місце в процесі цивільного судочинства, особливо для захисту
прав осіб, які вільно не володіють державною мовою, належить
перекладачеві. Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою,
якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої
необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а
також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи
глухонімими.

Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у
справі. Він має право задавати питання з метою уточнення перекладу,
відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє
достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату
виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до
суду.

Перекладач зобов’язаний з’являтися за викликом суду, здійснювати повний
і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм
підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі
на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.

За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від
виконання покладених на нього обов’язків перекладач несе кримінальну
відповідальність, а за невиконання інших обов’язків – відповідальність,
встановлену законом.

З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і
громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії.
Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право
кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу – це гарантована
Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні
(правові) послуги.

Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу,
конституційний припис “кожен є вільним у виборі захисника своїх прав”
(ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і
стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й
інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з
метою захисту

79

Чорнооченко C.I.

своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових,
сімейних та інших правовідносин, а не тільки кримінальних. Право на
захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному,
господарському, адміністративному і кримінальному судочинстві.

Виходячи з цього, у рішенні Конституційного Суду від 16 листопада 2000
р. визначено можливість надання правової допомоги громадянам як
адвокатами, так і іншими особами, які мають належну юридичну освіту.

Новацією цивільного процесуального законодавства стало закріплення
статусу особи, яка надає правову допомогу. Вона може бути адвокатом чи
особою, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання
правової допомоги.

Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою
суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Вона має право:
знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії
долучених до справи документів, бути присутньою у судовому засіданні
(ст. 56 нового ЦПК України).

Контрольні запитання

Розкрийте основні ознаки інституту третіх осіб.

Якими правами користуються у процесі треті особи?

Дайте загальну характеристику видів третіх осіб у

цивільному процесі.

Чим відрізняються треті особи із самостійними ви

могами від позивачів і співпозивачів?

5. Що є підставою для вступу у процес третіх осіб, які

заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору?

Що є підставою для вступу у процес третіх осіб, які не

заявляють самостійних вимог щодо предмета спору?

Розкрийте згідно з новим цивільним процесуальним

законодавством особливості статусу “інших учасників

цивільного процесу”.

80

Розділ 6.

УЧАСТЬ ПРОКУРОРА У ЦИВІЛЬНОМУ

ПРОЦЕСІ

6.1. Завдання участі прокурора в цивільному процесі та його
цивільно-процесуальна правосуб’єктність

Стаття 121 Конституції України визначає однією з функцій прокуратури
представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках,
передбачених законом. У контексті цивільного судочинства дана
конституційна норма має чіткий механізм реалізації, оскільки
представництво в цивільному судочинстві – це давно сформований і
існуючий інститут. Участь прокурора в цивільному процесі полягає в
захисті інтересів держави або прав та законних інтересів громадян. Вона
здійснюється шляхом порушення цивільних справ або шляхом участі в уже
розпочатому провадженні цивільних справ.

Стаття 34 Закону України „Про прокуратуру” визначає, що прокурор, який
бере участь у розгляді справ у суді, дотримуючись принципу незалежності
суддів і підпорядкування їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону
по всебічному, повному й об’єктивному розгляду справ і постанові судових
рішень, заснованих на законі.

Таким чином, якщо раніше завданням участі прокурора був нагляд за
дотриманням законності при розгляді цивільних справ у суді, то нині
згідно з чинним законодавством головне його завдання полягає в сприянні
суду у виконанні вимог закону в цивільному судочинстві.

Прокурор є самостійним суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин –
учасником розгляду цивільних справ. Він не є представником жодної з
сторін цивільного процесу, діє самостійно, без повноважень сторони на
підставі закону та керуючись тільки законом.

81

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Прокурор виступає як посадова особа державного органу -прокуратури, який
на підставі закону реалізує завдання захисту прав і законних інтересів
громадян та державних інтересів.

Новим ЦПК України частково змінене процесуальне становище прокурора в
порівнянні з ЦПК 1963 р. Однак на відміну від цивільно-процесуального
законодавства Російської Федерації, де права прокурора обмежені тільки
поданням заяви до суду і вступом до процесу для дачі висновку, новий ЦПК
України закріплює досить широкий обсяг повноважень прокурора у
цивільному процесі.

6.2. Форми і підстави участі прокурора в цивільному

процесі

Закон України „Про прокуратуру” (ст.36) визначає, що представництво в
суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та
інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина чи держави
у випадках, передбачених законом.

Формами представницької діяльності прокурора в цивільному процесі є: 1)
звернення до суду з позовами і заявами щодо захисту прав і свобод іншої
особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються
інтереси держави або про визнання незаконними правових актів чи дій
рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді справ, порушених
як прокурором, так і іншими особами; 3) внесення апеляційного,
касаційного подання чи заяви по перегляду за нововиявленими обставинами
і участь у їх перегляді.

Участь прокурора в цивільному процесі здійснюється у визначених
процесуальних формах.

Процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі – це закріплена
в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток
цивільного судочинства -порушення цивільної справи в суді чи вступ у вже
започаткований іншими особами цивільний процес.

82

Законодавством передбачені дві форми участі прокурора в цивільному
процесі.

Перша з них полягає в тому, що прокурор, який представляє в суді
інтереси громадянина чи держави, може звернутися до суду із заявою на
захист прав та інтересів інших осіб (ч.і ст.121 ЦПК), тим самим
порушуючи цивільну справу в суді. Прокурор може також вносити апеляційне
і касаційне подання на рішення чи ухвалу суду (ст.ст. 290, 320 ЦПК);
подавати заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими
та винятковими обставинами (ст.3473 ЦПК).

Стаття 121 ЦПК не визначає, у яких випадках настають такі обставини, у
зв’язку з якими виникає необхідність порушення прокурором справи в суді
першої інстанції з метою захисту прав і законних інтересів громадян і
державних інтересів, а надає прокурору право самостійно встановлювати їх
у кожному конкретному випадку по будь-якій цивільній справі, підвідомчій
суду. Звернення прокурора до суду можливе по справах позовного
провадження, справах, що виникають з адміністративно-правових відносин,
і окремого провадження у випадках, коли цього вимагає захист прав і
законних інтересів громадян та інтересів держави. Таким чином, перша
форма участі прокурора в цивільному процесі – порушення справи в суді,
характеризується факультативністю.

Разом з тим, у ст.ЗЗ Закону України „Про прокуратуру” встановлене
імперативне правило про те, що з метою захисту інтересів держави, а
також громадян, які за станом здоров’я та з інших поважних причин не
можуть захистити свої права, прокурор або його заступник пред’являє чи
підтримує пред’явлений потерпілим цивільний позов про відшкодування
збитку, заподіяного злочином, що є виключенням із загального правила про
право прокурора звертатися з заявами про порушення конкретної цивільної
справи за своїм розсудом.

Друга форма участі прокурора в процесі полягає в тому, що він може
вступити в цивільний процес у справі на будь-якій його стадії з метою
дачі висновку в справі (ст.35 Закону України „Про прокуратуру”, ст.121
ЦПК).

6* 83

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Вступ прокурора в процес у справі можливий за власною ініціативою, у
випадках, передбачених законом, і за ініціативою суду.

Відповідно до 4.2 ст.121 ЦП К прокурор може бути залучений судом до
участі в справі чи вступити в процес за своєю ініціативою для подання
висновків з метою здійснення покладених на нього обов’язків. Участь
прокурора в процесі для подання висновків у справі є обов’язковою у
випадках, передбачених законом, або коли суд визнає це за необхідне.

За власною ініціативою прокурор може звертатися до суду із заявами на
захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств
та інших юридичних осіб (п.6 СТ.20 Закону України „Про прокуратуру”).
Таким правом прокурор наділений і у відповідності зі ст.121 ЦПК.

Можна сформулювати три основних критерії для прокурора, які він повинен
враховувати при вирішенні питання щодо необхідності пред’явлення позову,
подачі заяви. Позитивно це питання слід вирішувати: 1) якщо зацікавлена
особа не може чи має вкрай скрутний стан для захисту свого права (заява
в інтересах неповнолітніх, важкохворих громадян, людей старшого віку);
2) якщо зацікавлена особа не бажає захисту свого права, але державні чи
суспільні інтереси, інтереси інших осіб вимагають такого захисту; 3)
якщо заява має сприятливу перспективу (прокурор повинен значною мірою
передбачати перспективу справи, не пред’являти необґрунтованих позовів).

Прокурор повинен у випадках, передбачених законом брати обов’язкову
участь в судовому процесі. Прокурор повинен брати участь у цивільній
справі, якщо його участь прямо передбачена законом і якщо він звернувся
до суду із заявою щодо захисту інтересів держави чи прав та законних
інтересів громадян. Останнє положення підкріплюється, зокрема, і главою
31-В ЦПК.

Стаття 36-1 Закону України „Про прокуратуру” визначає підставою
представництва прокурором інтересів громадянина в суді його
неспроможність через фізичний або матеріальний

84

стан, або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи
оспорювані права, або реалізувати процесуальні повноваження. В першу
чергу, як свідчить практика, це відноситься до інвалідів, недієздатних,
неповнолітніх, безвісти відсутніх, хоча цим колом осіб перелік не
обмежується.

Принципово важливим є положення ч.5 ст.36-1 названого закону, якою
прокурору надано право самостійно визначати підстави для представництва
в судах. У цих випадках прокурор сам вирішує, чи досить вагомими є
підстави для здійснення судового представництва, керуючись при цьому не
лише законом, а й нормативними актами Генерального прокурора України.
Прийняти правильне рішення прокурору допоможуть його життєвий досвід і
відчуття справедливості.

Відповідно до 4.2 ст.36-1 Закону „Про прокуратуру” підставою
представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози
порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок
протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що
вчинюються у відносинах між ними або з державою. Більш повне роз’яснення
таких підстав міститься в рішенні Конституційного Суду України від 8
квітня 1999 р.

Так, у СТ.24818 ЦПК зазначено, що заява прокурора розглядається за
участю самого прокурора і представника органу чи службової особи, які
прийняли рішення про відхилення протесту або не розглянули протест у
встановлений строк після його надходження. Ця стаття допускає розгляд
справи під час відсутності тільки представника органу, посадової особи,
але не прокурора.

У ході підготовки цивільної справи до судового розгляду суддя може
визнати необхідною допомогу прокурора в розгляді даної справи і за
ініціативою суду. Суд постановляє про це ухвалу, якою повідомляє
прокурора про час судового засідання. Слід підкреслити, що у зв’язку зі
змінами ст. 121 ЦП К дана ініціатива суду для прокурора є обов’язковою.
Про неявку в судове засідання прокурора суд, згідно з ч.7 ст.172 ЦПК,
повідомляє вищестоящого прокурора.

85

Чорнооченко C.I.

6.3. Особливості участі прокурора у цивільному

процесі

Порушення процесу в справі. Прокурор має право порушити цивільний процес
у справі, звернувшись до суду із заявою чи позовом на захист прав та
інтересів інших осіб -громадян, держави, державних підприємств та
організацій.

Порушення прокурором цивільного процесу в суді першої інстанції наступає
внаслідок подання до суду відповідного процесуального документа – позову
(у справах позовного провадження) чи заяви (у справах з
адміністративно-правових відносин чи окремого провадження).

Після прийняття позовної заяви прокурора судом розпочинається цивільний
процес.

Беручи участь у цивільному провадженні, прокурор наділений широким
комплексом процесуальних прав. Так, згідно зі СТ.98 ЦПК у випадку
порушення цивільної справи за власною ініціативою прокурор відноситься
до осіб, які беруть участь у справі, а тому має процесуальні права і
несе обов’язки, передбачені СТ.99 ЦПК. Отже, прокурор вправі знайомитися
з матеріалами справи, робити з них виписки, отримувати копії рішень,
ухвал, постанов та інших документів, які є в справі, брати участь у
судових засіданнях, заявляти клопотання і відводи, давати усні і
письмові пояснення суду, представляти свої доводи, розуміння і
заперечення, оскаржувати рішення і ухвали суду, а також користуватися
іншими процесуальними правами, наданими йому законом.

Крім того, прокурор користується процесуальними правами і несе
процесуальні обов’язки сторони, окрім права на укладення мирової угоди
(ч.і ст.122 ЦПК).

Відмова прокурора від поданої ним заяви чи зміна заявлених вимог не
позбавляє особу, на захист прав і свобод якої подана заява, права
вимагати від суду розгляду справи для вирішення вимог у первісному
обсязі (ч.2 ст.122 ЦПК).

86

Цивільний процес

Ця обставина засвідчує, що прокурор не є суб’єктом спірних
матеріально-правових відносин і не може розпоряджатися матеріальним
правом, його відмова від поданої заяви не є підставою для зупинення
провадження в справі. Позивач вправі вимагати розгляду справи по суті.

У випадку, коли дієздатна особа, в інтересах якої порушено справу
(позивач), не підтримує заявлені прокурором вимоги, суд залишає заяву
без розгляду (ч.З ст.122 ЦПК). Оскільки прокурор не є учасником
визначених спірних матеріально-правових правовідносин, то до нього не
можна подавати зустрічний позов.

Прокурор не може закінчити справу мировою угодою, але вправі сприяти
сторонам у її підготовці і відмовитися від підтримки позову, якщо дана
угода не суперечить закону і не порушує прав та охоронюваних законом
інтересів.

Прокурор, який пред’явив позов, дає в судовому засіданні свої пояснення
першим і першим виступає в дебатах (ст.194 ЦПК).

Вступ у цивільний процес для подання висновків у справі.

Прокурор може бути з.алучений судом у випадках, передбачених законом, чи
за власною ініціативою до участі у справі для надання висновків. У
даному випадку прокурор фактично виступає в ролі експерта.

Якщо прокурор вступає в цивільний процес з метою дачі висновку по
справі, він користується такими ж процесуальними правами, як і при
порушенні ним процесу в справі, за винятком прав на розпорядження
предметом спору (змінювати підстави чи предмет позову, збільшувати чи
зменшувати розмір позовних вимог чи відмовитися від позову тощо).

Прокурору надане право внесення апеляційного подання (ст.290 ЦПК) і
касаційного подання (ст.320 ЦПК). Право внесення апеляційного,
касаційного подання на рішення, ухвали і постанови судів, у силу ст.37
Закону України „Про прокуратуру”, надається прокурору і заступнику
прокурора в межах їх компетенції незалежно від їх участі в розгляді
справи

87

1

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і
відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і приватні подання тільки
по справах, у розгляді яких вони брали участь.

Участь прокурора в апеляційному провадженні викликана необхідністю
повторного розгляду цивільних справ, вирішених судами першої інстанції,
з метою перевірки законності і обґрунтованості поставлених по них рішень
та ухвал й захисту прав, свобод сторін, інших осіб, які беруть участь у
справі.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржене прокурором повністю
або частково. Для цього до суду подається апеляційне подання в письмовій
формі за встановленим ст. 293 ЦП К змістом.

Прокурор, який подав апеляційне подання, може його доповнити, змінити,
відкликати. Доповнити, змінити апеляційне подання може також прокурор
вищого рівня.

Прокурор має право брати участь у судовому засіданні апеляційного суду,
залучати спеціалістів і експертів, подавати докази, давати пояснення,
виступати в дебатах тощо.

Законодавством не виключена і участь прокурора в апеляційному суді для
дачі висновків.

Участь прокурора в касаційній інстанції, в процесі перевірки законності
судових рішень апеляційної інстанції, спрямована на захист прав, свобод
та законних інтересів громадян і державних інтересів, всебічний, повний
і об’єктивний розгляд справ.

На порушення касаційного провадження прокурор вносить касаційне подання
в письмовій формі, підставою якого є незаконність рішення і ухвали суду.

Прокурор, який вніс касаційне подання, вправі відмовитися, доповнити або
змінити подання.

Для підтримання подання прокурор обов’язково бере участь у судовому
засіданні. Коло його прав аналогічне участі в судових засіданнях
апеляційної інстанції.

Прокурор може порушити провадження у справі про перегляд рішень, ухвал
і постанов суду в зв’язку з ново-виявленими та винятковими обставинами
незалежно від того, чи брав він участь у розгляді справ (ст. 3473 ЦПК).

Заява подається у письмовій формі з дотриманням змісту, визначеного ст.
3475 ЦПК до суду, який постановив рішення, ухвалу, котрі переглядаються
цим способом, а за винятковими обставинами – до Верховного Суду України.

Контрольні запитання

Назвіть завдання участі прокурора в цивільному судо

чинстві.

В яких формах бере участь у цивільному процесі

прокурор?

Охарактеризуйте випадки, коли прокурор має право зве

рнутися до суду із заявою на захист прав і свобод інших осіб?

Визначте особливості участі прокурора у розгляді

цивільної справи.

5. Кому належить право внесення апеляційного, каса

ційного подання на рішення, ухвали і постанови суду?

6. Які критерії повинен враховувати прокурор при ви

рішенні питання щодо необхідності пред’явлення позову?

У чому специфіка вступу прокурора в цивільний процес

для подання висновків у справі?

Знайдіть в новому ЦПК статті щодо участі прокурора в

процесі та охарактеризуйте їх суть.

88

89

Цивільний процес

Розділ 7.

УЧАСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ

МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА

ОСІБ, ЯКИМ ЗА ЗАКОНОМ НАДАНЕ

ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА І СВОБОДИ

ІНШИХ ОСІБ

7.1. Мета і підстави участі органів державної влади і самоврядування в
цивільному процесі

У цивільному процесі можуть брати участь органи державної виконавчої
влади, регіонального та місцевого самоврядування, інші організації,
підприємства і особи, яким законом надане право захищати інтереси інших
осіб. Оскільки правила про ці органи та осіб містяться в розділі II ЦПК,
вони віднесені законом до осіб, що беруть участь у справі, а, отже,
наділені юридичною зацікавленістю. Однак характер їх юридичної
зацікавленості принципово інший, ніж у сторін та третіх осіб – вона
носить не особистий, а, як правило, службовий, посадовий характер. їх
зацікавленість визначається місцем у системі органів держави, їх
компетенцією. У цивільній справі вони беруть участь найчастіше з метою
здійснення покладених на них обов’язків.

Так, наприклад, житлово-комунальні органи беруть участь у справах,
пов’язаних з використанням і переплануванням житлових приміщень, органи
опіки і піклування – у справах, пов’язаних з виконанням батьками,
опікунами і піклувальниками обов’язків по вихованню дітей і т. ін.

Метою участі зазначених органів і осіб у цивільному процесі може бути
також захист інтересів інших осіб шляхом пред’явлення заяви до суду, а
також надання допомоги суду в з’ясуванні дійсних обставин справи.

90

Органи державної виконавчої влади і самоврядування, профспілки,
підприємства, установи, організації і окремі громадяни, які захищають
права інших осіб, можуть бути залучені судом до участі в справі або
вступати в справу за власною ініціативою для надання висновків з метою
здійснення покладених на них обов’язків і для захисту суб’єктивних прав
громадян і інтересів держави (ч.2 ст.121 ЦПК).

Участь у зазначених у законі випадках органів державної влади і
місцевого самоврядування є однією з форм здійснення ними компетенції в
сфері виконавчо-розпорядчої і правоохоронної діяльності.

Зазначені в ст.121 ЦПК органи державної влади і місцевого самоврядування
також можуть брати участь у цивільному процесі в двох процесуальних
формах: шляхом звернення до суду із заявами на захист суб’єктивних прав
і охоронюваних законом інтересів інших осіб, а також шляхом вступу в
процес по справі для надання висновків за власною ініціативою чи за
ініціативою суду, а також у випадках, передбачених законом.

Інші суб’єкти, зазначені в ч.і ст.121 ЦПК (профспілки, підприємства,
установи, організації, а також окремі громадяни), у випадках,
передбачених законом, можуть звертатися до суду із заявами з метою
захисту прав і свобод інших осіб.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, а також інші особи,
зазначені в ст. 121 ЦПК, згідно зі ст.98 ЦПК є особами, які беруть
участь у справі і наділені процесуальними правами та несуть процесуальні
обов’язки, закріплені в ст.99 ЦПК незалежно від форми їх участі в
процесі. Разом з тим, зазначені в ст.121 ЦПК органи та інші особи, які
порушують справу в суді в інтересах інших осіб, користуються
процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки сторони, крім
права на укладення мирової угоди (ч.і ст.122 ЦПК).

При здійсненні своїх процесуальних прав дані органи та особи незалежні
від волі осіб, права й охорошовані інтереси яких вони захищають. Тому
вони можуть відмовитися від поданої ними заяви, змінити заявлені ними
вимоги, однак такі

91

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

їх дії не позбавляють особу, на захист нрав і свобод якої подана заява,
права вимагати від суду розгляду справи для вирішення вимоги в
первісному обсязі (ч. 2 СТ.122 ЦПК).

На відміну від прокурора, який самості&