.

Борисов В.I., Голiна В.В., Руднєва О.М., Цв_к В.М. 1999 – Проблеми насильства в сiм\’ї (книга)

Язык: русский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 9468
Скачать документ

Борисов В.I., Голiна В.В., Руднєва О.М., Цв_к В.М. 1999 – Проблеми насильства в сiм’ї
До читачів
В умовах становлення України як правової держави сощаль-Ений підхід до сім’ї і до всього, що в ній відбувається, має бути уні-{мрсальним. Цей соціальний універсалізм не є антиподом права.
Для забезпечення безпеки кожного члена сім’ї і сім’ї в ціло-| му вона має бути відкрита для закону. Відкрита тією мірою і у тих І формах, на тих умовах, що передбачені законом. А це означає, що (соціальне втручання у сімейні справи виправдано у тих випадках, [коли необхідно запобігти розвитку насильства у сім’ї, захистити ‘ насильства і подати їй допомогу. Таке втручання не є пося-на приватне (особисте) життя громадян і ґрунтується на енні захистити права членів сім’ї, перш за все жінок і непов-олгпгіх дітей.
Сьогодні в основному завдяки зусиллям неурядових жіночих ргашзацій ця проблема стала обговорюватися у зв’язку з тим, що сильство у сім’ї відбивається на житті тисяч жінок і дітей в Ук-ю. Однак досі широко побутує думка, що факти насильства є Іімейною справою», а не проблемою, якою мають займатися ус-ови соціального захисту населення і правоохоронні органи. Проблема попередження насильства у сім’ї є частиною більш ого питання про саму сім’ю і сімейне неблагополучия. Сімей-) неблагополучия перш за все виявляється як одна з основних при-І формування антигромадського спрямування і деградації особи-ості неповнолітніх та їх вступу на шлях правопорушень. Крім того, ^ иеблагополучних сім’ях антигромадський спосіб життя осіб, пов’язаних відносинами шлюбу, спорідненості або усиновлення, викає стан підвищеної конфліктності, що часто призводить до вчи-ІІення злочинів проти життя, здоров’я, статевої недоторканності [ Особи, психологічного її травмування та інших негативних наслідків. Як правило, насильство стосується перш за все найбільш ураз-І ливих членів сім’ї — дітей, жінок, старих.
Насильство у сім’ї веде до значного послаблення гуманізму і сімейного виховання, формування жорстокості та аморальності підростаючого покоління. Воно породжує такі антигромадські явища, ЯК бездоглядність, бродяжництво, злочинність, проституція неповнолітніх. Насильство у сім’ї набуло масштабів явища, що веде до тяжких соціальних наслідків.
Високий ступінь зв’язку між сімейним неблагополучиям, сімейним насильством і взагалі злочинністю свідчить про те, що декриміналізація сімейного неблагополучия, особливо запобігання насильству в сім’ї, є проблемою, яка вимагає пильної уваги з боку держави, правоохоронних органів та соціальних служб.
Разом з тим в Україні у науково-терретичному і прикладному аспектах ця проблема розроблена недостатньо. Практика декриміна-лізанії сімейного неблагополуччя ионче потребує наукового, інформаційного, законодавчого, фінансового, матеріально-технічного забезпечення. Думається, що доцільним є спеціальне законодавче регулювання цього питання. У шести країнах світу прийняті спеціальні закони щодо боротьби з насильством у сім’ї, серед них Німеччина, США та Канада, де таке законодавство діє найбільш ефективно.
В Україні до цього часу немає закону про запобігання насильств}’ в сім’ї. На мій погляд, він міг би стати основою для розробки і здійснення у загальнодержавному масштабі системи протидії насильству у сім’ї шляхом реалізації комплексу заходів із завчасного усунення тих негативних обставин сімейного неблагополуччя, які призводять до насильницьких проявів, врегулювати діяльність спеціальних органів та їх специфічних підрозділів з безпосереднього притишення злочинних насильницьких посягань, що розпочалися.
Творчий колектив, створений Лабораторією вдосконалення правового становища жінок Академії правових наук України підготував такий законопроект, вивчивши досвід різних країн, рекомендації IV Всесвітньої конференції з становища жінок (Пекін, 1995 рік), Комітету ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок га інші документи. Однак для ефективної реалізації цього закону, а Ііікож чинного законодавства з попередження насильства у побуті і сімейних стосунках необхідні спільні комплексні дії як державних ориіиїв І структур, так і громадських організацій і об’єднань, тру-дииііх колективів і всіх заінтересованих громадян.
Дане видання становитиме інтерес для широкого обговорений ІІ|нХ>лсми спеціалістами, представниками державних органів та орі іШІшцій.
І
В. Я. Таціп,
Президент Академії правових
наук України, академік НАН України
У
І І
Від упорядника
Проблема насильства в сім’ї та його попередження є над-аичайно актуальною для сучасного українського суспіль-гва. Останнім часом завдяки діяльності неурядових органі-;ій, які провели окремі соціологічні дослідження з цього Іитання та привернули до нього увагу засобів масової інфор-дї, поширюється розуміння того, що насильство в сучасній заїнській сім’ї, яке існує в основному в латентній формі, гзпосередньо пов’язано із такими явищами, як дитяча без-жгульність та злочинність неповнолітніх.
Все більш очевидним стає той факт, що насильство в сім’ї, Ітяча безпритульність та злочинність неповнолітніх тісно юв’язані між собою та взаємообумовлені. «Насильство в сім’ї ?є однією з причин бродяжництва та жебрацтва серед підлітків, — стверджується у доповідній записці відділення кримінальної міліції УВС УМВС у Харківській області. — Тільки за 10 місяців поточного (1998 — О. Р.) року органами внутрішніх справ було затримано понад 900 неповнолітніх цієї категорії, 425 з яких до того часу перебували у розшуку як без вісті зниклі»[1].
Наведена теза підтверджує дані соціологічного опиту-шня, проведеного серед підлітків віком 14-16 років Харко-І у 1996 році, яке в тому числі підтвердило, що найбільш по-Іиреною поведінковою реакцією цією вікової групи на фак-насильства в сім’ї є бажання «піти з дому та не бачити гього цього» (36% з числа опитаних дали таку відповідь) [2]. На жаль, неухильний ріст бродяжництва та жебрацтва, так |рамо як і інші правопорушення неповнолітніх, зараз стає все Зільш загрозливою соціальною проблемою на рівні держави. За останні роки міжнародними органами захисту прав [людини визнано, що держава не тільки своїми діями, але й І бездіяльністю несе відповідальність за неспроможність за-
гг
© Руцнєва О. М , 1999
Проблеми насильства в сім’ї: правові та сос
хистити право своїх громадян на особисту недоторканність, свободу та гідність.
Пропоноване видання є першою науковою публікацією, що узагальнює проблеми попередження насильства в сім’ї в Україні, має на меті розгорнути дискусію у колах фахівців, а також сприяти співробітництву між фахівцями та активістами неурядових організацій. Крім того, воно може бути корисним для Іаконодавщв та представників урядових структур.
І Іідготовку збірки здійснено фахівцями Лабораторії вдосконалення правового становища жінок у тісній співпраці з науковцями Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також неурядовою організацією — Харківським центром жіночих досліджень.
До збірки включені наукові статті, присвячені правовим та соціальним проблемам попередження насильства в сім”ї та юридичній відповідальності за його вчинення. Три статті висвітлюють погляди та пропозиції практичних працівників прокуратури, Державного комітету України у справах сім’ї та молоді та неурядової організації «Жіноча громада». Беручи до уваги необхідність більш ретельного ознайомлення громадськості з міжнародно-правовими документами та використання їх у слідчій та судовій практиці, а також у процесі державно-правової реформи, до видання включено основоположні нормативні акти, прийняті міжнародною спільнотою, у яких регулюються проблеми, пов’язані з насильством щодо жінок та дітей. Це Конвенція ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок, спеціальна Рекомендація № 19 Комітету ООН з ліквідації всіх форм дискримінації стосовно жінок, яка присвячена питанню насильства проти жінок, Декларація про викорінення насильства відносно жінок та Конвенція ООН про права дитини, які за пропозицією Дитячого Фонду (ІЛМІСЕР) при розгляді таких категорій справ, як насильство в сім’ї, слід обов’язково застосувати поряд із жіночою Конвенцією [3].
До збірки включено розділ із Пекінської платформи дій «Насильство щодо жінок», яка є офіційним документом Чет-
вертої Всесвітньої конференції ООН з становища жінок та була підтримана Урядом України і стала базовим документом при розробці «Національного плану дій на 1997-2000 роки щодо поліпшення становища жінок і підвищення їх ролі у суспільстві», а також має бути використаною у подальшому розвитку державно-правової реформи в Україні. Рамковий законопроект «Про насильство в сім’ї», рекомендований Комісією ООН з прав людиниу 1996 році [4], порушує не лише питання про необхідність’розробки на державному рівні окремого закону, але й демонструє коло досить маловідомих українській правовій науці підходів, а саме: акцентується ген-дерна специфіка насильства в сім’ї, що виходить з ґрунтовних наукових розробок перш за все американських юристок [5], наголошується на необхідності більш зваженого балансу між кримінальною відповідальністю за злочин проти особистості в разі насильства та можливостями цивільних законодавчих норм врегулювання, однією з яких є система тимчасових охоронних ордерів. Більш докладно про це йдеться у статті Ю. М. Грошевого та О. М. Руднєвої «Проблеми формування сучасних національних правозахисних процедур». Розділ «Запобігання насильству та особиста безпека»із Концепції законотворчої діяльності по забезпеченню рівних прав та рівних можливостей чоловіків та жінок, затвердженої Державною Думою Російської Федерації у 1996 році, на наш погляд, досить плідно тлумачить проблему попередження насильства в сім’ї з точки зору відповідності/невідповідності конституційним гарантіям прав людини, у тому числі конституційним нормам рівноправності жінок та чоловіків.
Більшість міжнародних документів друкується українською мовою. У разі, якщо відсутній офіційний український переклад, подано переклад російською мовою (Декларація ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Пекінська платформа дій, матеріали Четвертої Всесвітньої конференції ООН про становище жінок). Концепція законотворчої діяльності по забезпеченню рівних прав та рівних можливостей чоловіків та жінок (Російська Федерація) пуб-
лікується мовою оригіналу. Загальна рекомендація № 19 Комітету ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок друкується вперше у неофіційному перекладі.
Вихід у світ цього видання став можливим завдяки підтримці багатьох колег, які протягом останніх двох років брали участь в обговоренні даної проблеми, розробці проекту Закону України «Про запобігання насильству в сім’ї», у роботі «круглого столу» (21 05.1997р.) та науково-практичній конференції з цієї проблеми, проведеної 12 листопада 1998 року.
Особливу подяку висловлюємо акад. В. В. Сташису, акад. В. Я. Тацію, член-кор. Ю В. Бауліну, член-кор. Ю. М. Тодиці, доц. М. В. Буроменському, доц. О. В. Сердюку, проф. Л. В. Кри-воченко за підтримку та цінні поради в процесі роботи над проблемою запобігання сімейному насильству.
Фінансова підтримка Фонду Дж. Сороса була надана за програмою «Права жінок: крок за кроком» при стриянні Інформаційно-консультативного жіночого центру (Київ) та Харківського центру жіночих досліджень.
1. Доповідна записка надана відділом кримінальної міліції у справах неповнолітніх УМВС Украіниу Харківській області для науково-практичної конференції з проблеми насильства в сім’ї, яка відбулася 12 листопада 1998 року в Академії правових наук України.
2 Опитування було проведено фахівцями Лабораторії вдосконалення правового становища жінок разом з Харківським центром жіночих досліджень серед 94 учнів віком 14-16 років; додатково з 61 учнями було проведено формалізоване інтерв’ю.
1 Див. Зерагаїе очі япшаг: Оіе Сопуеппош Іо§еІЬег. ТЬе Сопуеп-Іюп он Ніс КІ?П(8 оГІЬе СЬШ. ТЬе СОПУЄПІЇОП оп Йіе Ешпіпайоп оїАІІ ічніш оГ І)І8сгіІпіпайоп А§аіші \?отеа /АЛ/отеп апй §епс1ег іп сошшіез ні ІгашКІон а ШІСЕР регєреспуе/ — Ке§іопа1 ОШсе Сепігаї & Еазі-егп ЕІІгорс Соттотуеаіиі ої Іпйерепдепі ЗЫек & Ваіпс ІМІСЕР, 1994.—Р. 12-13.
етичні стапї, сйюліз;
4. Див.: Шіїей Найош. СопипІ85Іоп оп Ншпап Ш§Ьй. Рійу-кес-оші 8Є88Іоп. //Сепегаї Е/СІЧ. 4/19%/53/Аей. 2 /ЛШр:Лу\га. шІЬсг. сЬ/ гейУогі{Уип/с1Іг/сЬг96/шеІпаіїс/53-асШ. пап.
5. Див., наприклад: К_ Соок. Щипеп’з Іпіетайопаї НшпапКІ?ЬІ8 ЬЗІУ: ТЬе \Уау Рогтеапі; Сеііпа Котапу. 8Іаіе КезропяіЬШІу Оое§ Ргі-уаіе: а Реттій Сгійфіе оГ ІЬе РиЬІіс/РгіуаІе Візіїпсйоп іп Іпіегпайоп-аі Нитап Кі?Ій5 Ьате; Шіошіа Сореіоші/ Іпйтаїе Теггог: Щдегзйпй-іп§ Вотезгіс Уюіепсе //В кн.: Ншпап Кі^Ьй оГШотеп: Майопаї апй ІШетайопаІ Регзресйуез, 1995.
Основи!
КОНЦІ
В. В. Голіна,
доктор юрид. наук, професор, завідувач кафедри Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
Загальна декларація прав людини (1948 р.) п’ятдесят років тому проголосила право людини на життя, особисту недоторканність, заборону насильства, у тому числі сімейного, катування та жорстокого, нелюдського поводження і покарання, що принижують її гідність. Ці фундаментальні установлення одержали подальший розвиток у рішеннях і резолюціях Генеральної Асамблеї, Конгресів ООН (Насильство у сім’ї. VII Конгрес ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками, 1976 р ; Насильство у сім’ї. VIII Конгрес ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками, 1980 р.; Викорінення насильства щодо жінок. IX Конгрес ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками, 1995 р.; Декларація про викорінення насильства щодо жінок. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 р. та ін.).
Конституція України містить низку норм (статті 21, 23, 52, 55 та ін.), які відповідають духу і змісту положень Загальної декларації прав людини з цього питання. Ще 24 грудня 1980 року Президія Верховної Ради Української РСР ратифікувала прийняту 1979 року Генеральною Асамблеєю ООН Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок, пізніше Україна приєдналася до Декларації про викорінення насильства проти жінок, в ст 2 якої записано, що «насильство щодо жінок охоплює наступні випадки, але не обмежується ними:
а) фізичне, статеве та психологічне насильство, яке має місце в сім’ї, включаючи нанесення побоїв, статевий примус
©ГолшаВ В, 1999
дівчат в сім’ї, насильство, пов’язане з приданим, зґвалтування дружини чоловіком, пошкодження жіночих статевих органів та інші традиційні види практики, які спричиняють шкоди жінкам, лікарське насильство та насильство, пов’язане з експлуатацією;
б) фізичне, статеве та психологічне насильство, яке має місце в суспільстві в цілому, включаючи зґвалтування, статевий примус, статеве домагання та залякування на роботі, в навчальних закладах та в інших місцях, торгівлю жінками та примус до проституції;
в) фізичне, статеве та психологічне насильство з боку чи при попусканні держави, де б воно не відбувалося».
Попередження насильства у сім’ї — важливий напрямок захисту прав жінок і дітей, який передбачає адекватне законодавство і відповідні соціально-економічні умови в країні. Створення реальної системи попередження насильства у сім’ї — одна з підвалин розвитку демократичного суспільства, захисту прав і свобод людини. Така система є засобом усунення причин несправедливості, забезпечення прийнятної якості життя [1]. Необхідною для цього передумовою є вирішення трьох основних проблем: 1) суспільної актуалізації сімейного насильства в країні; 2) теоретичного визначення поняття насильства в сім’ї; 3) створення концепції Закону України про попередження насильства в сім’ї.
1. Соціальна актуалізація сімейного насильства означає, перш за все, зміну ставлення суспільства до цього ганебного явища. В Україні з різних причин насильство у сім’ї латен-тизується, зводиться до мінімуму за своєю значущістю. До нього виявляється терпимість, і воно нерідко розглядається, а іноді і тлумачиться, як явище, притаманне культурі І традиціям (чоловік б’є жінку тому, що може таке робити, він називає це любов’ю, і навкруги теж твердять: «Б’є — значить любить»). Між тим насильство у сім’ї трансформується у насильство серед неповнолітніх, молоді, жінок, які передають цю зловісну «естафету» майбутнім поколінням [2]. Через закритий характер сім’ї і явну недооцінку державою та суспіль-
ством того факту, що безпека сім’ї є основою безпеки суспільства взагалі, в Україні відсутня офіційна статистика щодо насильства у сім’ї, і це не дає можливості об’єктивно оцінити розмах явища. За матеріалами зарубіжних наукових досліджень установлено, що насильство в тій чи іншій формі спостерігається у кожній четвертій сім’ї; близько 30% від загальної кількості навмисних вбивств вчиняється в сім’ї; більш як половині всіх злочинів, пов’язаних з побутовими мотивами (ревнощі, помста, алкоголізм, хуліганство тощо), передують тривалі сімейні конфлікти; 40% жертв насильства не звертаються до правоохоронних органів через невіру в їх здатність і навіть бажання вести розслідування, розкрити злочин. За матеріалами американської преси, 50% жінок протягом свого життя страждають від зґвалтування; кожні 9 секунд якась жінка терпить побої чоловіка чи того, з ким вона проживає: 32% вагітних жінок страждають від побоїв; 90% дітей відчувають насильство, яке спрямоване на їхню мати [3]. Аналогічна ситуація і в Україні. Отже, сьогодні можна говорити про процес кримшалізащї української сім’ї, в якій жінки, діти, старі, інваліди все частіше стають жертвами насильства — від примітивного фізичного до психологічно витонченого. Опосередковано про масштаби сімейного насильства свідчать дані судово-медичної експертизи по Харківській області. За два роки (1997-1998) по експертизу звернулася майже 21 тис. громадян з різним ступенем тілесних ушкоджень, але конкретизувати сферу насильства за цими даними неможливо.
Таким чином, необхідна офіційна державна статистика щодо насильства у сім’ї. Це — одна з головних предумов, по-перше, виконання підтриманих і підписаних Україною документів ООН стосовно викорінення сімейного насильства і, по-друге, початку декриміналізації сімейного неблагополуччя.
2. У масовій свідомості утвердилася думка, що насильство в сім’ї зводиться лише до фізичного насильства. Насправді насильство в сім’ї — це багатогранне криміногенне явище, яке має різні види і форми прояву. Видами насильства в сім”ї є: побутове насильство, жорстоке поводження в сім’ї, фізич-
не насильство щодо дитини, зневажання обов’язками щодо дитини, зневажання дитиною або жорстоке поводження з нею в емоційній сфері, сексуальний напад, сексуальне насильство, інцест. Виходячи з цього, насильство у сім’ї визначається як рецидив випадків поганого поводження або зневажання одного члена сім’ї щодо іншого, що призводить до фізичної чи емоційної шкоди (в даному контексті під «сім’єю» розуміються люди, які перебувають у тривалих сталих стосунках) [4].
Наведене визначення поняття «насильство в сім”ї» не має чітких правових критеріїв (наприклад, що означає «рецидив випадків»? скільки це? Як розуміти емоційну шкоду?).
У статті 4 проекту Федерального Закону Російської Федерації «О предотвращении насилия в семье» насильство у сім’ї визначається як будь-які навмисні дії одного члена сім “І проти Іншого, якщо ці дії порушують конституційні права І свободи члена сім’ї як громадянина І завдають шкоди або містять погрозу його фізичному, психічному стану, а також /юзвитку дитини. За проектом цього закону насильство у сім’ї може мати форми фізичного, сексуального, психічного діяння її примусу. Під фізичним насильством у сім’ї розуміється навмисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім”ї побоїв, тілесних ушкоджень, а також навмисне позбавлення свободи, житла, їжі та інших нормальних умов життя, що може спричинити постраждалому члену сім’ї смерть, викликати порушення фізичного або психічного здоров’я, завдати шкоди честі і гідності його особистості. Сексуальне насильство в сім’ї — посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканність іншого члена сім’ї, а також й інші дії щодо неповнолітніх, які порушують його психосексуальний розвиток. Психічне насильство в сім’ї — це навмисне приниження одним членом сім’ї честі і гідності іншого члена сім’ї або примушування його шляхом погроз, образ, шантажу до вчинення дій, які є небезпечними для його життя, завдають шкоди його здоров’ю чи ведуть до порушення психічного розвитку неповнолітнього члена сім’ї [5].
І І^І»,^.,.,.,,~ „ .^.^,. ^ ^ _Я:д^|дв|/о с:о^рш?^дд У Декларації про викорінення насильства проти жінок (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 р.) термін «насильство проти жінок» означає акт насильства, вчинений на підставі статевої ознаки, який спричиняє або може спричинити фізичну, статеву чи психологічну шкоду або страждання жінкам, а також погрози вчинення таких актів, примусове чи свавільне позбавлення свободи або особистого життя.
Для того щоб критично поставитися до вищезгаданих визначень поняття «насильство в сім’ї», необхідно хоча б приблизно окреслити його прояви. Під насильством у сім’ї ми розуміємо: побиття, знущання, приниження, насильство, безпідставне покарання, ігнорування, економічний тиск, примус до шлюбу, сексуальні домагання, примус до проституції, фемінізація бідності, секспродаж, ґвалтування, секснасильство, брудні лайки, образи, моральний та психологічний тиск, звинувачення, формування почуття провини, насильне обмеження, в тому числі й інформаційне, ізоляція (наприклад, заборона працювати, спілкуватися тощо), насильство на національному і релігійному ґрунті тощо
Як бачимо, цей, навіть і неповний, перелік значно розширює наші уявлення про прояви насильства в сім”ї. Йдеться не лише про фізичне, сексуальне і психічне насильство, але й про емоційний або моральний тиск, який робить життя в сім’ї нестерпним. Це, образно кажучи, домашній «емоційний терор». На нашу думку, формою сімейного насильства є і емоційний тиск, який завдає шкоди емоційній сфері життя члена сім’ї.
Отже, насильство в сім’ї — це навмисна дія одного члена сім’ї щодо іншого, яка порушує конституційні права і свободи члена сім’ї як громадянина і завдає шкоди чи містить погрозу його фізичному, статевому, психологічному і емоційному стану, а також нормальному розвиткові дитини. З Центральне місце в концепції Закону про попередження насильства в сім’ї посідає ідея єдності проведення в країні загальносоціальних і спеціально-кримінологічних заходів протидії сімейному насильству. Протидія сімейному насильству розуміється як єдина система загальносоціальних і спе-
Теоретичні статті, аналіз досвіду
15
ціально-кримінологічних видів діяльності суспільства І держави. Загальним терміном, який об’єднує ці різні за змістом, природою і цілями види діяльності, є саме термін «попередження», а не «профілактика», «запобігання» та інші, як це зустрічається у проектах такого закону деяких зарубіжних країн (наприклад, у двох проектах Закону Російської Федерації вжито різні терміни: Закон о предупреждении насилия в семье і Закон о предотвращении насилия в семье).
У концепції проекту Закону України про попередження насильства в сім’ї підкреслюється, що попередження насильства в сім’ї забезпечується комплексом загальносоціальних і спеціальних заходів. Загальносоціальні і спеціальні (або спеціально-кримінологічні) заходи попередження насильства в сім’ї мають за мету усунення причин і умов, які призводять до сімейного насильства, обмеження поширеності насильства в сім’ї, припинення насильства, надання соціальної підтримки жертвам сімейного насильства і забезпечення їх безпеки, зменшення негативного впливу насильства, яке має місце в сім’ї, на нормальний розвиток дитини, притягнення винних у вчиненні сімейного насильства до відповідальності, їх соціально-психологічну і медичну корекцію і підготовку до повернення у сім’ю, контроль за поведінкою осіб, яю реально можуть учинити у сім’ї насильство, і осіб, котрі визнані винними в сімейному насильстві.
Загальносоціальне попередження (кримінологічний термін) — це насамперед комплекс перспективних соціально-економічних і культурно-виховних заходів, що спрямовані на подальший розвиток і вдосконалення суспільних відносин і усунення причин і умов негативних явищ взагалі і сімейного неблагополуччя зокрема. Головна роль у поступовому звільненні від суперечностей усіх сфер суспільного життя належить розумній соціальній політиці. Недарма ще в ХГХ ст. відомий німецький криміналіст і кримінолог Ф. фон Ліст висловлював думку, що найкраща політика у сфері боротьби зі злочинністю — це найкраща соціальна політика. Отже, концептуально загальносоціальне попередження деструктивної поведінки людини залишається найважливішим аспектом
-яр
1 6 Проб
І в сім’ї: правові то сощЩі^й сцзЦЦр*
соціальної політики, соціальною реакцією держави і суспільства на насильство в сім’ї. Заходи загальносоціального попередження запроваджуються в життя через державні плани економічного і соціального розвитку, комплексні цільові програми боротьби зі злочинністю, закони тощо, їх попереджувальне значення полягає в тому, що передбачена стратегія і тактика соціально-економічного розвитку країни (або регіону) враховує можливі криміногенні наслідки здійснення закладених у них заходів. Тільки вони здатні сформувати громадянське суспільство, яке є основою правової держави, і позитивно впливати на стан сімейного благополуччя.
Спеціальне, або спеціально-кримінологічне попередження — це конкретна системна протидія саме сімейному насильству, змістом якої є різноманітна робота держави та її інститутів, пов’язана з усуненням причин й умов, що безпосередньо обумовлюють окремі прояви насильства у сім’ї, а також його попередження на різних стадіях деструктивної людської поведінки, у тому числі і злочинної. Спеціально-кримінологічне попередження є загальною назвою сукупності різноманітних — за спеціалізацією, масштабністю, суб’єктами, криміногенними явищами, можливостями досягнення цілей та інших видів діяльності держави і суспільства — конкретних заходів одноразового чи тривалого характеру, що мають за мету скоротити кількість проявів сімейного насильства, послабити сімейне неблагополуччя, не допустити вчинення злочинів або припинити вже почате насильство в сім’ї. Насильство в сім’ї, як правило, має тривалий генезис, різноманітні форми прояву, що передбачає широке коло заходів попереджувального впливу на криміногенні явища, які його викликають, залежно від розвитку сімейного неблагополуччя у часі. Оскільки ці заходи мають різні характеристики, їх впроваджують різні суб’єкти, то виникає необхідність позначити напрями спеціально-кримінологічного попередження окремими термінами, надавши їм певного змісту [6]. Такими термінами є: кримінологічна профілактика, запобігання І припинення насильства у сім’ї.
Кримінологічна профілактика — це діяльність різних суб’єктів попередження, спрямована на завчасне відвернен-І Ія виникнення криміногенне небезпечених явищ, які можуть детермінувати сімейне насильство, їх обмеження, а, якщо можливо, то й усунення та створення достатнього захисту і безпеки особи від насильницьких посягань у сім’ї.
Запобігання насильству в сім’ї — сукупність заходів, спрямованих як на необмежене коло осіб, так і конкретних членів сім’ї, котрі схильні до вирішення сімейних суперечностей насильницьким засобом, з метою добитися відмови від насильницької мотивації й наміру продовжувати деструктивну поведінку.
Припинення насильства в сім’ї — оперативна діяльність, і спрямована на фізичне переривання початого насильства.
У концепції Закону України про попередження насильства в сім’ї до основних заходів спеціально-кримінологічного попередження віднесені: а) цілеспрямована робота держави по зменшенню сімейного неблагополуччя; б) організація ефективної системи реагування на інформацію про сімейне насильство, яке членом сім’ї готується або вже вчинено; в) виявлення сімей, щодо членів яких прогнозується реальна Іа гроза сімейного насильства; г) зниження віктимності в им’ї; г) офіційне застереження членів сім’ї про неприпус-Іимість віктимної поведінки чи застосування насильства; д) повідомлення членів сім’ї, в якій виникає реальна загроза мстосування насильства або воно було вже вчинено, про прана, заходи та послуги, якими вони можуть скористатися; е) и Інття на профілактичний облік осіб, схильних до застосуван-ІІи насильства в сім’ї, і виховно-попереджувальна робота з ними; є) спеціальні обмеження для винних у сімейному на-І пльстві, ж) припинення насильства в сім’ї; з) адміністративнії відповідальність за застосування насильства в сім’ї; й) кримінальна відповідальність; і) захисні приписи, наділені І плою позову; ї) примусовий обмін житлових приміщень через насильство у сім’ї; й) виселення осіб, учинивших на^ І пльство в сім’ї, без надання ійшого житла; к) позбавлення
Я ї/*>І„^ # * ‘І,,АДЧПв
5леми насильства а сім7: провозі та соціальні |
батьківських прав; л) медико-реабілітаційна шрекція винних у сімейному насильстві тощо.
Істотне значення для попередження насильства в сім’ї має система суб’єктів попередження, адекватна складності цієї проблеми. Здійснення вищезгаданих заходів покладається на загальні державні органи і установи: Комітет з попередження насильства в сім’ї при Міністерстві України у справах сім’ї та молоді і відповідні служби на місцях; органи соціального захисту сім’ї, органи опіки і піклування; кримінальну міліцію з попередження насильства в сім’ї органів внутрішніх справ, органи і установи Міністерства внутрішніх справ, які виконують кримінальні покарання, і спеціалізовані органи — кризові центри надання допомоги сім’ї, центри меди-ко-соціальної реабілітації жертв сімейного насильства, сімейні суди, телефони довіри. Призначення цих органів соціального обслуговування — надавати соціальні послуги членам сім’ї, які потрапляють у важку життєву ситуацію, пов’язану з проявами сімейного насильства. Ці загальні суб’єкти мають права, обов’язки і несуть відповідальність у межах своєї компетенції, яка визначається Законом про попередження насильства в сім’ї та іншим законодавством України.
Система спеціалізованих органів з попередження насильства в сім’ї в Україні є ще в зачатковому стані. В США існує близько 1500 притулків для жінок, які зазнали побиття. В Росії відкрито три притулки для жінок, що постраждали від насильства. В Україні теж з’явилися жіночі кризові центри у Харкові і Миколаєві. У Києві планується створити перший притулок для жінок, які стали жертвами домашнього насильства.
Основними завданнями кризових центрів є створення умов для надання невідкладної медичної, психологічної, юридичної та Іншої допомоги членам сім’ї, які стали або можуть реально стати жертвами сімейного насильства, з метою захисту їх конституційних прав і законних інтересів.
Кризові центри здійснюють прийом потерпілих членів сім’ї, організують надання їм необхідної допомоги, сповіщають кримінальну міліцію з попередження насильства в сім’ї про вияв-
лені факти реальної погрози вчинення насильства в сім ‘І або про достовірно відомі факти такого насильства, вивчають І узагальнюють причини й умови конкретних проявів насильства в сім*ї і пропонують відповідні рекомендації щодо їх усунення, організують взаємодію з засобами масової інформації’ для роз”яснення громадськості проблеми попередження насильства в сім’ї.
Центри медико-соціальної реабілітації жертв сімейного насильства створюються у державній системі охорони здоров’я за рішенням Комітету з попередження насильства в сім’ї з метою забезпечення лікування потерпілих від домашнього насильства, а також їх психосоціальної реабілітації і корекції І {і центри приймають членів сім’ї, які постраждали від сімейного насильства, на певний строк (не більше 6 місяців).
Виділення з системи правосуддя спеціалізованих сімейних судів у деяких теоретиків викликає сумнів. Однак прак-Іика багатьох країн світу йде шляхом створення спещалізо-ианих сімейних судів І розширення їх повноважень.
Огляд зарубіжного законодавства свідчить про те, що ба-І ато законів про попередження насильства в сім’ї вимагають, щоб заяви про вчинене насильство заповнювалися прямо в судах Закони про насильство в сім’ї деяких латиноамериканських країн зобов’язують судових посадовців допомагати потерпілим при поданні скарг, а суди — негайно розглядати випадок І приймати рішення про тимчасові заходи для захисту потерпі-ІІич від подальших зловживань до того, як буде заслухана основна скарга. Більшість законів визначають короткий термін після подання заяви, протягом якого вона має бути розглянута.
Аналіз результатів вивчення судової практики відповідальності лише за статеві злочини та інші сексуальні зловжи-иіиіня щодо малолітніх і неповнолітніх [7], а також даних соціологічних досліджень в Україні про сексуальні зловжи-пІІІІня проти них, зокрема в сім’ї [8], дозволяє зробити деякі мі альні висновки, що свідчать про доцільність виділення сімейних судів з системи правосуддя.
1.Безпека членів сім’ї, щодо яких вчинено сімейне насильство, залежить від швидкості розгляду скарг І справ про
?0_____
сімейне насильство, що при теперішній обтяженості загальних судів справами навряд чи можливо.
2.Важливою умовою здійснення встановленого ст. 55 Конституції України права на судовий захист від протиправних посягань є послідовне й неухильне додержання на всіх стадіях кримінального судочинства норм кримшально-процесуаль-ного законодавства, якими передбачено і права жертв сімейного насильства (потерпілих) від злочинів. Правильне застосування цього законодавства при розгляді скарг і справ про насильство в сім’ї гарантує захист честі і гідності потерпілого. Неправильна кваліфікація дій винних, неповне, як свідчить практика, з’ясування обставин вчинення сімейного насильства, неналежна юридична оцінка дій сторін та інше — все це ущем-лює їх права і ще більше травмує потерпілих. Єдина практика розгляду скарг І справ за фактами насильства в сім’ї можлива, як думається, при відповідній спеціалізації судів.
З Не завжди виявляються в повному (або максимально можливому) обсязі всі детермінанти, які обумовлюють вчинення сімейного насильства, що веде до дискредитації попереджувальної роботи органів слідства і суд}’. Зміні такого стану сприяла б спеціалізація судів.
4. Деякі судові заборони, які покликані негайно захистити потерпілого, є ще новелою для українського законодавства. Наприклад, судові приписи потребують спрощеної процедури їх отримання. Механізм надання негайного захисту повинен забезпечувати: терміновість видачі захисних приписів, що видаляють порушника з дому; заходи, що обмежують або позбавляють порушника доступу до вогнепальної та іншої зброї; можливість тимчасово позбавити порушника права опікувати дітей та обмежувати і контролювати його доступ до дітей тощо.
Все це, на наш погляд, обґрунтовує ідею виділення з системи правосудця спеціалізованих сімейних судів по розгляду скарг і справ, пов’язаних з насильством у сім’ї.
Телефони довіри — це центри екстреної психологічної допомоги для жертв сімейного насильства. В деяких країнах вже створені такі телефони довіри. Так, наприклад, у лютому 1996 року Президент США Б. Клінтон оголосив про від-
криття загальнонаціональної лінії довіри щодо побутового насильства, яка працює безкоштовно І цілодобово по всій країні. Ці лінії дозволяють негайно втрутитися у кризову ситуацію. Особи, які звертаються за телефоном довіри, можуть отримати консультації і направлення у відповідні державні установи, у тому числі спеціалізовані.
Припинення насильства в сім’ї спрямоване на своєчасне переривання початого насильства шляхом активного втручання у розвиток конкретних подій з використанням спеціальних заходів Для припинення початого тяжкого фізичного насильства в сім’ї, яке загрожує життю й здоров’ю громадянина, в структурі кримінальної міліції з попередження насильства в сім’ї органів МВС України передбачається створення спеціальних груп з співробітників цього підрозділу, котрі пройшли спеціальну підготовку і здатні активно протидіяти вчиненню насильства в сім’ї при різних кризових ситуаціях. З метою вдосконалення правової оцінки насильства в сім’ї і екстреного втручанння доцільним є: розроблення навчальних курсів з проблем сімейного насильства для працівників міліції, соціальної сфери, засобів масової інформації та шкіл, правників, лікарів, психологів, медсестер; організація (як складової частини фахової підготовки) обов’язкового навчання і курсів підвищення кваліфікації з проблем виявлення випадків насильства в сім’ї та їх вирішення для Спеціальних груп працівників правоохоронних органів, судів.
Для проведення послідовних і цілісних заходів протидії (Иасильству в сім’ї необхідна тісна взаємодія між суб’єктами Його попередження і координація їх діяльності. Згідно з концепцією Закону України про попередження насильства в сім’ї координація попереджувальної діяльності покладається на Комітет з попередження насильства в сім’ї і відповідні місцеві служби. Ця діяльність узгоджується з діяльністю Коор-чішаційного комітету по боротьбі з корупцією і організова-Інио злочинністю при Президентові України.
Комітет і служби з попередження насильства в сім’ї є 1 координаційними органами і: а) узагальнюють практику та розповсюджують позитивний досвід застосування вітчизня-иого і зарубіжного законодавства і практики з попередження
ДЕХ-Ц8 -•чтччпшгг^ттг- ————————————————————.
насильства в сім’ї, розробляють пропозиції щодо його вдосконалення і в установленому порядку вносять їх на розгляд Кабінету Міністрів України; б) виступають державними замовниками наукових досліджень проблем насильства в сім’ї та його попередження і сприяють впровадженню позитивних результатів у практику; в) видають методичні матеріали, періодичні збірники з теорії і практики попередження насильства в сім’ї, організують і проводять разом з іншими установами і відомствами республіканські і регіональні науково-практичні конференції і семінари з проблем насильства в сім’ї; г) сприяють залученню громадських організацій (у тому числі міжнародних) і громадян до діяльності з попередження насильства в сім’ї; ґ) виступають засновниками в центрі і на місцях цільових і благодійних фондів; д) здійснюють інші функції взаємодії і координації попередження насильства в сім’ї.
Суттєвого значення для ефективності функціонування системи попередження насильства в сім’ї набуває інформаційне, кадрове, фінансове та інше ресурсне забезпечення органів і служб з попередження сімейного насильства, контроль і нагляд, як гарантії законності їх діяльності. Слід підтримати рекомендації, спрямовані на вивчення і документування випадків насильства в сім’ї, виявлення причин його виникнення, зробити доступною таку інформацію для осіб, що визначають державну політику з цього питання. Згідно з концепцією Закону про попередження насильства в сім’ї пропонується:
а) підтримати дослідження проблем насильства в сім’ї відповідними суб’єктами (відомствами, академічними закладами тощо);
б) вивчати ефективність законів щодо насильства в сім’ї, стежити за дотриманням законності з боку урядовців та відповідністю судових рішень нормам закону;
в) правоохоронним органам та іншим державним та приватним інститутам збирати дані про випадки насильства в сім’ї, забезпечити їх доступність для всіх суб’єктів діяльності з проблем сімейного насильства;
г) включити питання про насильство в сім’ї до націо-
‘^Теоретичні статті, аналіз досвіду
23
пальних досліджень з проблем охорони здоров “я та анкети перепису населення;
ґ) досліджувати і оприлюднювати дані про вплив насильства в сім’ї на фізичне та психологічне здоров’я потерпілих та фінансові збитки, які воно завдає сім’ї та державі;
д) відповідно до Віденської декларації запровадити по-І .му Спеціального доповідача, який збирає дані про пору-ІІк-ІІня прав людини у сім’ях.
Нагляд за дотриманням і використанням законодавства про попередження насильства в сім’ї здійснюється Генеральні пг прокурором України і підлеглими йому прокурорами від-Ін чіідно до Закону України «Про прокуратуру».
І. Див.: Антонов-Романовский Г. В. Преступность и алкоголи-иия населения //Преступность и реформы в России /Под ред. •иф. А. И. Долговой. — М., 1998. С. 313.
2. Див.: Лунеев В. В. Преступность XX века. Мировой крими-югический анализ. М., 1997. С. 231.
1. Див.: Технология организации работы кризисного центра
ющи женщинам. М., 1997. С. 6. // Материалы Российско-амери-
І и мой конференции по предотвращению насилия в семье в отно-
ИІІИ женщин. 28-30 октября 1998 г. М., 1998; Я — жінка… Я бо-
І’ Як захиститись від насильства //Упорядкування М. Веселовсь-
І К . 1998. С. 7.
4 Визначення різних видів насильства //Материалы Российс-І мериканской конференции по предотвращению насилия в се-
м отношении женщин. 28-30 октября 1998. С. 3-4.
*> Див.: Федеральный Закон «О предотвращении насилия в се-
I Іроекг. //Материалы Российско-американской конференции по ни иращению насилия в семье в отношении женщин 28-30 октяб-
>98. С. 13-14.
Більш докладно див.: Голина В. В. Криминологическая про-І Іктика, предотвращение и пресечение преступлений. Учеб. по-
ІС , 1989; Криминология. Учебник для юрид. вузов /Под ред. І Долговой. М., 1997. С. 341-343.
1 Мачужак Я. В. Відповідальність за статеві злочини та інші
V шіьш зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх //Вісник
.Іншого Суду України. 1997. №3. С. 52-60.
к Див.: Іващенко О. В. Сексуальні зловживання щодо дітей та • І псів в Україні //Практична психологія та соціальна робота. 1998.
(1.43-47.
/. В. Жилінкоаа,
докторант кафедри цивільного права Національної юридичної академії України’ імені Ярослава Мудрого
1. Поняття сім ‘ї в праві
Поняття сім’ї — одна з ключових категорій ряду наук, у тому числі правової. Сім’я і різноманітні види відносин, що складаються між її членами, є об’єктом правового регулювання різних галузей права і в першу чергу цивільного і сімейного. Однак, як відомо, в законі відсутнє легальне визначення сім’ї. У науковій літературі також не склалося загального розуміння цього терміну. Чимало дослідників відзначають складність визначення поняття сім’ї. Дійсно, категорія сім’ї вживається з таким широким спектром варіацій, що знайти визначення, яке могло б бути використане у всіх випадках, часом здається неможливим. Як відзначив В. С. Толстой, «ледь не в кожній з галузей права термін «сім’я» має своє особливе значення, що відповідає потребам регулювання даної галузі цивільних відносин» [1]. Це пояснюється тим, що різні галузі права регулюють не всі, а лише певні відносини з участю членів сім’ї. У зв’язку з цим визначення сім’ї, що використовуються цими галузями права, містять ті характеристики цього явища, які мають істотне значення в процесі регулювання відносин, що складають їхній предмет.
Загалом, сім’я, як і будь-яке інше явище, може бути охарактеризована через низку властивих їй ознак, які в своїй сукупності дають загальне уявлення про її суть. Деякі з цих ознак становлять невід’ємний атрибут поняття сім’ї, інші мають додатковий характер і можуть включатися у визначення сім’ї в разі необхідності.
© Жишнкова І В., 1999

Насамперед сім’я характеризується як певне коло осіб. При цьому використовуються різноманітні терміни: «союз», «об’єднання», «спільність», «мала соціальна група» і т. ін. Деякі автори наполягають на принциповості цього моменту у визначенні сім’ї. Через це, мабуть, особливі суперечки, викликало включення до поняття сім’ї терміну «союз». Один з найбільш послідовних прихильників цієї позиції В. Рясенцев вважав термін «союз» найбільш прийнятним при визначенні сім’ї. Відстоюючи свою позицію, він підкреслював, що «сімей-Іп І іі союз — це специфічне і притому складне цивільне від-Іп чиення, яке включає неповторну єдність різних зв’язків, що Іустрічається серед Інших цивільних явищ» [2]. Таке пояс-н шлюбом, спорідненістю, свояцтвом, усиновленням її» Іншими фактами, які є підставами виникнення сім”ї. Най-[и и.щ відомим прикладом такого роду є визнання членами І м І осіб, що не є родичами, в житловому законодавстві. Як по. відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України членами сім’ї >І чкою зору погоджується і Р. П. Мананкова, яка зазначає, що
•чисто правових ознак можна виявити тільки дві: правова підстава (шлюб, спорідненість і ін.) і правова зв’язаність чле-Іни сім’ї» [37] та ряд інших авторів [38]. Таким чином, якщо при низначенні сім’ї обмежуватися лише її юридичними ознаками, то визначення буде наступним: сім’я — це об’єднаний осіб, пов’язаних між собою правами і обов’язками, що нішливають із шлюбу, спорідненості, свояцтва, усиновлення
й іншої форми відносин. Ще більшим лаконізмом відзначається визначення, відповідно до якого сім’я є об’єднанням осіб, пов’язаних між собою особистими і майновими правами, регульованими нормами права [39].
Неважко помітити, що саме визначення, що мають найбільш загальний характер і включають основні, ключові характеристики цього поняття, можуть претендувати на роль універсальних визначень поняття сім’ї, прийнятних для різних галузей права. У такому плані можна погодитися з вченими, що відстоюють ідею про можливість існування єдиного поняття сім’ї в праві [40]. Інше розв’язання проблеми полягає в тому, що «в сімейному кодексі повинно бути загальне визначення сім’ї, з якого всі галузі законодавства виходили б (з урахуванням своєї специфіки) при визначенні кола людей, пов’язаних шлюбно-сімейними відносинами» [41].
2. Всебічний захист інтересів дітей в сім ‘ї — пріоритетне завдання законодавства
В юридичній теорії і практиці дитина розглядається як член суспільства, інтереси якого забезпечуються особливими соціальними та економічними гарантіями, закріпленими нормами міжнародного і національного права. «У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини» (п. 1 ст. З Конвенції
про права дитини).
Одним з самостійних аспектів захисту інтересів дитини є забезпечення її особистих і майнових прав у сім’ї. На перший погляд може здатися дивною необхідність захисту дитини в середовищі, де за логікою речей її інтереси мають бути забезпечені в першу чергу. Відповідно до п. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини «батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх ос-
піклування». Разом з тим практика свідчить про непо-иною факти насильства в сім’ї стосовно неповнолітніх, бого порушення їх прав з боку батьків та інших осіб. Ці кти несуть у собі особливу загрозу інтересам дитини, бо >нн вчиняються особами, протистояти яким дитині надто ко, а часто просто неможливо.
У літературі відзначалося, що в процесі правового регу-пання відносин між батьками і дітьми повинні бути до-•нуті два взаємопов’язані завдання. По-перше, законодав-> повинно враховувати особисто-довірчу природу відносин ків і дітей, у зв’язку з чим державне втручання в їх від-ИНи (при відсутності в цьому необхідності) має бути міні-ьним. З іншого боку, при найменшій загрозі інтересам ЇЙ з боку батьків або інших членів сім’ї, не говорячи вже порушення прав неповнолітніх, повинні включатися дійові чні механізми захисту цих прав. Розумний баланс, знай-у процесі досягнення цих двох завдань, і буде забезпе-Інтереси неповнолітніх найбільшою мірою, що в свою приведе до здійснення одного з пріоритетних завдань
а — всебічного захисту прав дітей в сім’ї [42]. Іп’язку з соціально-економічними змінами, що відбу-я в нашій країні останнім часом, з особливою гостро-стає питання про забезпечення майнових та житлових Неповнолітніх дітей у сім’ї. Якщо до недавнього часу їси дитини обмежувалися в основному реалізацією її на одержання від батьків аліментів, то в нових умовах підхід уявляється явно недостатнім. Сьогодні істотно права громадян (в тому числі і неповнолітніх) у ЇЙ сфері, скасовані законодавчі обмеження, що діяли л*м десятиріч, які стосуються обсягу і складу майна, що Громадяни можуть мати на праві власності. Все це вирі проблення нових підходів до забезпечення і захисту нІІх прав неповнолітніх у сім’ї.
Виходячи з аналізу чинного законодавства і з урахуванням ІЧІРКТИВ його подальшого розвитку, основними правами ИпІІІщюлІтнього в майновій сфері можуть бути такі:
Іреш

– право одержувати утримання від своїх батьків та
інших членів сім’ї;
– право власності на майно, одержане внаслідок цивільно-правових угод (дарування, купівлі-продажу, обміну, успадкування тощо);
– право власності на майно, отримане внаслідок приватизації об’єктів державної власності;
– право отримувати доходи від майна, що належить
йому;
– право на належне управління майном з боку батьків, інших членів сім’ї, а також осіб, які виконують функції опікунів і піклувальників;
– право зберігати гроші в установах банків і одержувати відповідні дивіденди;
– право на розпорядження своєю заробітною платою, стипендією, авторським гонораром та іншими коштами, одержаними за результатами праці, інтелектуальної чи підприємницької діяльність;
– право користуватися житловим приміщенням, що належить на праві власності його батькам або іншим
членам сім’ї;
– право володіти, користуватися і розпоряджатися майном, що належить членам сім’ї на праві спільної
власності.
Чинне законодавство України передбачає низку правил, покликаних забезпечити майнові права дітей у сім’ї. Насамперед необхідно відзначити, що закон закріплює режим роздільності майна батьків і дітей. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КпІІІС України за життя дітей батьки не мають права на їх майно. Насамперед тут йдеться про майно, одержане неповнолітньою дитиною у спадщину або за угодою дарування. Батьки та інші члени сім’ї управляють цим майном в інтересах неповнолітнього, не одержуючи на нього права власності.
В літературі довгий час обговорювалося питання про правовий режим так званих дитячих речей, тобто речей, що! їх придбали батьки дитини та інші члени сім’ї безпосередньої
: потреб неповнолітнього, — дитячі меблі, іграшки, одяг ‘тощо. В судовій практиці такі предмети не включаються до числа речей, що підлягають розділу між подружжям. Вва-*.їсться, що це майно належить на праві власності самим Іи-повнолітнім, оскільки було придбано батьками спеціально л її ч дітей. Така практика уявляється цілком обґрунтованою і її Іоржує повну підтримку серед фахівців [43]. Однак прави-ІІІ» про неподільність дитячих речей в процесі поділу майна подружжя не одержує свого безпосереднього закріплення не и п ніс в чинному сімейному законодавстві, але і в проекті Іншого ЦК України, що є явною прогалиною. Норма про те, нп»дитячі речі належать на праві власності неповнолітньому Міс відносяться до майна, що підлягає поділу між подружні им, має бути закріплена безпосередньо в сімейному зако-|ІІ»давстві [44]. Щодо цього майна батьки здійснюють всі Пчідні дії, пов’язані з його належним управлінням. І ІІдповідно до ст. 78 КпШС України у випадках, якщо у шнолтгіх є належне їм майно, батьки управляють ним як и мій і піклувальники без спеціального на те призначення, І ‘(отриманням відповідних правил про опіку і піклуван-Д.Іна норма визначає основні параметри, в межах яких . діяти батьки в процесі управління майном дитини. Ця Ьм.І була прийнята наприкінці 60-х років і у тих соціально-«кімічних умовах була досить ефективною. Однак сьогод-І наметувати дії батьків по управлінню майном дитини її \»м простого відсилання до загальних правил опіки і пік-ііічія уявляється недостатнім.
V їв ‘язку з цим є цілком виправданим включення до про-\ І І.К України низки нових правових норм, що регламен-Іи. ції батьків по управлінню майном неповнолітніх дітей. 1 її 1370 проекту ЦК України містяться нові правила, що Іп гіають:
І) загальний порядок здійснення батьками дій по управлінню майном дитини;
‘) цільове використання прибутків, одержаних від майна неповнолітнього;
3) правові наслідки припинення дій батьків по управлінню майном неповнолітнього.
Перш за все необхідно зупинитися на передбачених проектом загальних правилах здійснення батьками дій по управлінню майном дитини. У пункті 3 ст. 1370 проекту ЦК сказано, що батьки вирішують питання управління майном неповнолітнього спільно. Суперечки між ними з приводу майна дитини розглядаються органами опіки і піклування. Крім того, кожний з батьків має право звернутися за розглядом
справи до суду.
У взаємовідносинах батьків з третіми особами з приводу відчуження майна дитини чи передачі його у володіння і користування цих осіб взаємна згода батьків передбачається. Однак у випадку, якщо один з батьків діяв без згоди іншого батька, то останній може звернутися до суду з вимогою про визнання угоди недійсною. В цілому прийняття такої норми уявляється цілком важливим і своєчасним. Єдине доповнення може бути зроблено щодо причин, які спонукали одного з батьків звернутися до суду з вимогою про визнання угоди недійсною. Із змісту статті випливає, що для цього достатньо самого факту здійснення операції одним з батьків без згоди іншого. Уявляється, що цього недостатньо. Угода не може бути визнана недійсною на тій лише підставі, що вона здійснена одним з батьків всупереч волі іншого з них. Обов’язковою умовою визнання угоди недійсною має бути порушення майнових прав дитини або загроза порушення цих прав, що виникла внаслідок її здійснення. Лише за сукупності цих двох умов угода може бути визнана недійсною. Інакше практично будь-яка угода, здійснена з майном неповнолітнього, може бути визнана недійсною за позовом одного з батьків з тієї лише підстави, що він не давав своєї згоди на її здійснення, навіть і в тому разі, якщо інтереси дитини внаслідок цієї операції не постраждали.
Проект нового ЦК України закріплює конкретні правила, відповідно до яких повинні діяти батьки в процесі управління майном своїх дітей. Окрім цього, в ньому, напевно, по-
Ічінно міститися загальне принципове положення про те, що, \ правляючи майном неповнолітньої дитини, батьки зобов’я-І.іпі діяти таким чином, щоб внаслідок їхніх дій майнові прана та інтереси неповнолітнього були забезпечені найбільшою мірою. Такого роду норми, наприклад, містилися в дореволюційному законодавстві Російської імперії [45]. Загальна ідея, и к.І проводилася тут чітко і послідовно, полягала в тому, що “ІІлтьки у час неповноліття своїх дітей розпоряджаються і І. І Іидують майном, що належить їх дітям’у власності, на праві опікунському, тобто зобов’язані згідно із законами приводи-І и майно, що перебуває в їх опікунському завідуванні, в таке І І .Іновище, щоб воно приносило належні прибутки і щоб прибутки ці надходили сповна»[46].
Важливою новелою, включеною в проект ЦК України, є .ц иіачення пріоритетних цілей, на які мають бути спрямовані ибутки, одержані від майна, що належить дитині на праві їіюсті. У пункті 2 ст. 1370 проекту прямо закріплено, що прибутки в першу чергу повинні бути використані на ут-ІІІІІня і виховання дитини. Прибутки можуть виникати у ра-гколи неповнолітній є власником, наприклад, акцій, обліга-I, Інших цінних паперів, майна, що здається в оренду, тощо. І (джливою гарантією захисту прав дитини від зловжи-Імш. І боку батьків є передбачений п. 5 ст. 1370 проекту ЦК кінні изок батьків після припинення управління повернути
*мніиі. яким вони управляли, дитині. У разі неналежного ви-(•ІмІ.ниія батьками своїх обов’язків по управлінню майном п. т столітнього вони несуть відповідальність згідно із зако-и» І пч-гвом (п. 6 ст. 1370 проекту ЦК України). Як видно, ни 11 піп стаття має відсилочний характер. Хоча в ній не місти . н прямої вказівки на ту або іншу конкретну норму закони то частосовується у разі неналежного управління батьками и м І йном неповнолітнього, тут можна говорити про відпо-011.1 п.І Іість батьків перед дитиною за загальними правилами мру відшкодування завданої шкоди. Звичайно, така відпові-І нмпсгь можлива при наявності повного складу цивільного
• І1 Ішшорушення: протиправних дій, вчинених батьками; шко-
ди, заподіяної майну дитини внаслідок цих дій; причинного зв’язку між ними, а також наявності провини батьків.
У деяких випадках неповнолітні мають право здійснювати свої майнові права самостійно. Обсяг і порядок реалізації цих прав залежить від їх віку. Відповідно до чинного цивільного законодавства особи, які не досягли повноліття, поділяються на дві категорії — до 15 років і від 15 до 18 років (статті 13, 14 ЦК УР.СР). Обсяг дієздатності осіб, які досягли 15 років, включає право самостійно розпоряджатися одержаною заробітною платою чи стипендією, здійснювати авторські та інші права. Важливо відзначити, що проект ЦК України знижує вік, з яким пов’язується розширення обсягу дієздатності неповнолітніх осіб з 15 до 14 років і вперше законодавче закріплює поняття малолітньої особи (ст. 33 проекту ЦК України). Таким чином, відповідно до проекту ЦК України малолітніми визнаються особи, які не досягли 14 |І років. Друга категорія осіб, які не досягли повноліття (від 14 ‘| до 18 років), одержала в проекті назву неповнолітніх громадян (ст. 34 проекту ЦК України). Зниження віку, з досягненням якого неповнолітні одержують більший обсяг дієздатності, з 15 до 14 років пов’язано із загальним процесом акселерації, який відмічається в усьому світі, включенням неповнолітніх в цивільний обіг у більш ранньому віці.
В праві традиційно приділяється велика увага часу і умовам, при яких особа набуває здатності самостійно, без допомоги інших осіб здійснювати свої цивільні права і обов’язки, тобто набуває цивільної дієздатності в повному обсязі. У римському праві одним із шляхів виникнення дієздатності особи було звільнення сина або дочки від батьківської влади внаслідок спеціальної процедури, що отримала назву эман-ципації. За традицією батько тричі продавав (манципірував) сина або дочку довіреній особі, яка в свою чергу відпускала підвладного на волю. Пізніше процедура зманципації була значно спрощена і допускалася, наприклад, за усною заявою батька, зробленою ним перед судом [47].
У зарубіжному праві термін «емансипація» зберіг своє значення і трактується як звільнення особи від опіки і конт-
винно міститися загальне принципове положення про те, що, управляючи майном неповнолітньої дитини, батьки зобов’язані діяти таким чином, щоб внаслідок їхніх дій майнові права та інтереси неповнолітнього були забезпечені найбільшою І мірою. Такого роду норми, наприклад, містилися в дореволю-[ цінному законодавстві Російської імперії [45]. Загальна ідея, їдка проводилася тут чітко і послідовно, полягала в тому, що |«батьки у час неповноліття своїх дітей розпоряджаються і і завідують майном, що належить їх дітям’у власності, на праві шпікунському, тобто зобов’язані згідно із законами приводи-І майно, що перебуває в їх опікунському завідуванні, в таке Іс І ановище, щоб воно приносило належні прибутки і щоб прибутки ці надходили сповна»[46].
Важливою новелою, включеною в проект ЦК України, є І Іш шачення пріоритетних цілей, на які мають бути спрямовані І Прибутки, одержані від майна, що належить дитині на праві І и масності. У пункті 2 ст. 1370 проекту прямо закріплено, що 111Ікі прибутки в першу чергу повинні бути використані на ут-ридання і виховання дитини. Прибутки можуть виникати у ра-19І, коли неповнолітній є власником, наприклад, акцій, обліга-Ій, інших цінних паперів, майна, що здається в оренду, тощо. Важливою гарантією захисту прав дитини від зловжи-Інь з боку батьків є передбачений п. 5 ст. 1370 проекту ЦК зв’язок батьків після припинення управління повернути іййно, яким вони управляли, дитині. У разі неналежного визнання батьками своїх обов’язків по управлінню майном рповнолітнього вони несуть відповідальність згідно із зако-Івством (п. 6 ст. 1370 проекту ЦК України). Як видно, Іна стаття має відсилочний характер. Хоча в ній не міс-ься прямої вказівки на ту або іншу конкретну норму зако-, що застосовується у разі неналежного управління батька-і майном неповнолітнього, тут можна говорити про відпо-Ільність батьків перед дитиною за загальними правилами РЦро відшкодування завданої шкоди. Звичайно, така відповідальність можлива при наявності повного складу цивільного правопорушення: протиправних дій, вчинених батьками; шко-
ди, заподіяної майну дитини внаслідок цих дій; причинного зв’язку між ними, а також наявності провини батьків.
У деяких випадках неповнолітні мають право здійснювати свої майнові права самостійно. Обсяг і порядок реалізації цих прав залежить від їх віку. Відповідно до чинного цивільного законодавства особи, які не досягли повноліття, поділяються на дві категорії — до 15 років і від 15 до 18 років (статті 13, 14 ЦК УРСР). Обсяг дієздатності осіб, які досяг–ли 15 років, включає право самостійно розпоряджатися одержаною заробітною платою чи стипендією, здійснювати авторські та інші права. Важливо відзначити, що проект ЦК України знижує вік, з яким пов’язується розширення обсягу дієздатності неповнолітніх осіб з 15 до 14 років і вперше законодавче закріплює поняття малолітньої особи (ст. 33 проекту ЦК України). Таким чином, відповідно до проекту ЦК України малолітніми визнаються особи, які не досягли 14 років. Друга категорія осіб, які не досягли повноліття (від 14 до 18 років), одержала в проекті назву неповнолітніх громадян (ст. 34 проекту ЦК України). Зниження віку, з досягненням якого неповнолітні одержують більший обсяг дієздатності, з 15 до 14 років пов’язано із загальним процесом акселерації, який відмічається в усьому світі, включенням неповнолітніх в цивільний обіг у більш ранньому віці.
В праві традиційно приділяється велика увага часу і умовам, при яких особа набуває здатності самостійно, без допо-: моги інших осіб здійснювати свої цивільні права і обов’язки, тобто набуває цивільної дієздатності в повному обсязі. У римському праві одним із шляхів виникнення дієздатності! особи було звільнення сина або дочки від батьківської влади внаслідок спеціальної процедури, що отримала назву эман-ципації. За традицією батько тричі продавав (манципірував) сина або дочку довіреній особі, яка в свою чергу відпускала підвладного на волю. Пізніше процедура зманципації була значно спрощена і допускалася, наприклад, за усною заявою батька, зробленою ним перед судом [47].
У зарубіжному праві термін «емансипація» зберіг своє значення і трактується як звільнення особи від опіки і конт-
ию, здійснюваних з боку батьків або інших уповноважених Віб [48]. Залежно від причин, що лежать в й основі, еман-пація може виникати: а) в результаті досягнення особою внолітнього віку, з яким закон пов’язує виникнення діє-Ітності в повному обсязі (законна емансипація); б) внас-к взяття шлюбу неповнолітньою особою; в) у випадку неповнолітньої особи на військову службу [49]. Само-Іою підставою є також одержання неповнолітньою осо-самостійного заробітку, у зв’язку з чим батьки можуть звільнення їх від обов’язку утримувати дитину до гнення нею повноліття.
Поняття змансипації може бути використано і нашою >вою наукою та практикою, бо фактично всі з переліче-гидстав (за винятком лише вступу неповнолітньої особи йськову службу) відомі чинному законодавству України передбачені як найближчі перспективи його розвитку. З ванням сказаного в загальному плані емансипація може ядатися як набуття особою цивільної дієздатності в по-обсязі. На відміну від самої дієздатності (як здатності своїми діями набувати для себе цивільних прав і обо-в), емансипація не є здатність чи властивість, прита-самій особі, а являє собою процес набуття особою цих їй. У зв’язку з цим поняття емансипації пов’язано з виз-Ім процедури, часу і умов набуття особами цивільної юсті в повному обсязі.
нне законодавство України передбачає наступні дві и набуття повної дієздатності (емансипації): а) досяг-особою повноліття (18 років) і б) взяття шлюбу непов-ьоіо особою (ст. 11 ЦК УРСР).
роскт ЦК України містить додаткову основу — набут-ИоІ дієздатності особою, яка досягла 16-річного віку і «а трудовим договором або бажає займатися підпри-иом (п. 1 ст. 32 проекту ЦК України). Дана норма на-н «Набуття повної цивільної дієздатності». Незважа-Нй ‘їдку широку назву, ця стаття, на жаль, розрахована им «значений випадок. Хоча сам термін «емансипація»
не міститься в проекті ЦК України, неважко здогадатися, що саме його мають на увазі в даній статті. В такому ж вузькому значенні цей термін закріплений у ст. 27 ЦК РФ, де сказано, що емансипація — це оголошення неповнолітнього, який досяг 16 років, повністю дієздатним у разі, якщо він працює за трудовою угодою або займається зі згоди батьків підприємницькою діяльністю. Тане тлумачення цього поняття одержало сьогодні поширення і у науковій літературі [50]. Надто вузьке розуміння терміну «емансипації», зведення його тільки до однієї з основ уявляється абсолютно невиправданим. По-перше, такий підхід істотно збіднює зміст цього поняття, виробленого ще римським приватним правом, і, по-друге, йде всупереч сучасній юридичній практиці зарубіжних країн. Поняття емансипації має розглядатися ширше, як набуття особою цивільної дієздатності в повному обсязі. В свою чергу підставами емансипації можуть бути як ті, що вже відомі чинному законодавству України (досягнення повноліття і вступ неповнолітньої особи до шлюбу), так і передбачені проектом ЦК України (набуття дієздатності особою, якій виповнилося 16 років і яка працює за трудовою угодою чи бажає займатися підприємницькою діяльністю).
Важливо, що проект ЦК не тільки називає нову підставу для емансипації, але також передбачає і відповідний порядок набуття повної дієздатності за цією підставою. Якщо особа досягла 16-річного віку, працює вона чи бажає займатися підприємництвом, рішення про надання їй дієздатності в повному обсязі приймає відповідний орган опіки і піклування за письмовою згодою батьків (усиновителів) або піклувальника особи.
Важливою гарантією здійснення права неповнолітнього на набуття дієздатності в повному обсязі за цією підставою є можливість його судового захисту. Пункт 2 ст. 32 проекту ЦК України передбачає, що у разі, якщо батьки не дають своєї письмової згоди на надання повної дієздатності дитині раніше 18 років, їх спір може бути переданий на розгляд суду. Приймаючи рішення, суд повинен об’єктивно зважити всі наявні у справі обставини: причини, з яких батьки заперечу-
І надання їх дитині повної дієздатності; умови, в яких ди-І працює або має намір займатися підприємництвом; стан ров’я; можливість поєднання роботи з навчанням тощо. У зарубіжній юридичній практиці процес емансипації >тіолітніх за останні десятиріччя зазнав істотних змін. Це ди шно із загальними тенденціями автономізації підлітків | Сім Ч в цілому; більш раннім їх вступом у самостійне жит-І Прагненням до економічної незалежності від батьків; більш нсивним трудовим вступом до різних сфер економіки. В’І це юридичні критерії для емансипації неповнолітніх 11. останнім часом не такими жорсткими, як раніше, а її ки, навпаки, більш істотними. В цілому ж процес еман-[ стає доступним для все більш широкого кола непов-[51].
, ТЪлстой В. С. Понятие семьи в советском праве // Сов. юс-1%9 № 19. С. 5.
І ї’исснцев В. А. Семейное право. М., 1967. С. 47. Днп • Ворожейкин Е. М. Правовые основы брака и семьи. ‘ 16.
• Мананкова Р. П Правовые проблемы членства в семье ^ С. 22.
Сімейне право України: навчальний посібник для сту -Ід вузів та факультетів. С. 36; Маслов В. Ф. Имущест-| Отношения в семье. Харьков, 1972. С. 4. (‘Дин Маслов В. Ф., Подопригора 3. А., Пушкин А. А. Дей-І ‘шконодательство о браке и семье /Под ред. А. А. Пуш-(мрьков, 1972. С. 123; Матвеев Г. К. Советское семейное УчеОник. М., 1985. С. 42; Семейное право / Под ред. А.И. 1»й, У. К. Ихеанова. Алма-Ата, 1984. С. 8. • Семейное право / Под ред. А. И. Беспаловой, У К.Их-7-Х, Мананкова Р. П. Правовой статус членов семьи по р ‘шконодательству. Томск, 1991. С. 45; Советское семей-І /1 Іод ред. В. А. Рясенцева. М., 1982. С. 43 та ін. Дин Белякова А. М., Ворожейкин Е. М. Советское семей-нн* німим» Учебник. М., 1974. С. 52; Свердлов Г. М. Советское се-І ни,.. ..|шио М., 1951. С. 102.
(‘
9. Див.: Ромовська 3. Б. Сімейне право — перспективи розвитку // Основні напрямки реформи цивільного права в Україні. Збірник статей та матеріалів. Видання 2-е, доповнене. Київ, 1997. С. 123.
10. Див.: Маслов В. Ф., Подопригора 3. А., Пушкин А. А. Действующее законодательство о браке и семье. С. 123; Советское семейное право / Под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. Киев, 1982. С. 47; Советское семейное право / Под ред. В. А. Рясенцева. С. 43;” Чиквашвили Ш. Д. Имущественные отношения в семье. М., 1976. С. 7; Королев Ю. А. Конституция СССР — правовая основа построения брачно-семейных отношений.-М., 1981. С. 84 та ін.
11. Мананкова Р. П. Правовой статус членов семьи по советскому законодательству. С. 51.
12. Там само. С. 52.
13. Толстой В. С. Понятие семьи в советском праве. С. 5.
14. Нечаева А. М. Понятие брака в советском семейном праве: вопросы формы и содержания // СССР — Австрия: проблемы гражданского и семейного права. М., 1983. С. 163.
15. В. Ф. Маслов, 3. А. Подопригора, А. А. Пушкин. Действующее законодательство о браке и семье. С. 32.
16. Советское семейное право / Под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. С. 47. Аналогічна думка проводиться і в іншій роботі цих авторів (Див.: Маслов В. Ф., Подопригора 3. А., Пушкин А А. Действующее законодательство о браке и семье. С. 123).
17. Ворожейкин Е. М. Правовые основы брака и семьи. С. 17.
18. Див.: Мананкова Р. П. Правовые проблемы членства в семье. С. 60.
19. Див.:Никитина В. П. Понятие семьи в применении к институтам советского гражданского и семейного права // Ученые труды (Саратовский юридический институт). Вып. 3. 1969. С. 74.
20. Ворожейкин Е. М. Правовые основы брака и семьи. С. 13.
21. Советское семейное право / Под ред. В. Ф. Чигира. Минск,
1989. С. 50.
22. Нечаева А. М. Семья и закон. М., 1980. С. 61.
23. Див.: Индиченко С. П., Гопанчук В. С. Брачно-семейное право в вопросах и ответах. Киев, 1990. С. 84.
24. Див.: Белякова А. М. Ворожейкин Е. М. Советское семейное право. С. 34; Маслов В. Ф., Подопригора 3. А., Пушкин А. А. Действующее законодательство о браке и семье. С. 123.
25. Див.: Мананкова Р. П. Правовой статус членов семьи по советскому законодательству. С 39-40.
26. Див.: Нечаева А. М. Семья и закон. С. 61.
27 Див.: Советское семейное право/Под ред. В. Ф. Чигира. С. 50; Тадевосян В. С. Семья и закон. М., 1974. С. 8 та ін.
28. Див.: Бошко В. Очерки советского семейного права. Киев, 1952. С. 27-35; Советское семейное право / Под ред. В. А. Рясенцева. С. 4; Семейное право / Под ред. А. И.Беспаловой, УК. Ихса-нова. С. 9 та ін.
29. Див.: Бошко В. Очерки советского семейного права. С. 89.
30. Див.: Советское семейное право: Учеб. пособие / Под ред. [В. Ф. Чигира. С. 50.
31. Див.: Матвеев Г. К. Советское семейное право. С. 47.
32. Маслов В. Ф., Подопригора 3. А., Пушкин А. А. Действу-цее законодательство о браке и семье. С. 123.
33. Право и защита семьи государством /Е. Г. Азарова, Ю. А. олев, Е. В. Кулагина и др. – М., 1987. С. 18.
34. Див.: Короткова Л. П. Необходимо универсальное понятие Іьи/Изв. вузов. Правоведение. 1980. №1. С. 65.
35. Див.: Советское семейное право / Под ред. Г. М. Свердло-, М., 1958. С. 17
36. Нечаева А. М. Семья и закон. С. 60.
37. Мананкова Р. П. Правовой статус членов семьи по советс-‘ законодательству. С. 44.
38. Див.:. Сімейне право: навчальний посібник для студентів ид вузів та факультетів. К., 1997. С. 36.
. Див.: Советское семейное право / Под ред. В. Ф. Маслова, ^. Пушкина. С. 48.
40 Див.: Советское семейное право / Под ред. В. Ф. Чигира. 150 Мананкова Р. П. Правовой статус членов семьи по советско-I ‘ишшодательству. С. 36-37; Короткова Л. П. Необходимо универ-|ыюс понятие семьи/ Изв. вузов. Правоведение. 1980. №1. С. 63. •І І Г. К. Матвеев. Советское семейное право. С. 48. I.’ Див.: Ргеетап М. ТЬе Вей Ішегекіз оґйіе СЫЫ? Із Тле Везі І> -.Іч оНпе СЫИ іп їЬе Везі ІПІЄГЄ5І5 оі” СЫЫгеп? /Іпіегпагіопаї н.ІІ оГЬате, Роїісу аМ Йіе Рашіїу. 1997. Ш. II. №3. Р. 370-371. І * Див.: Маслов В. Ф. Имущественные отношения в семье. С. |І І псрераб., доп. Минск, 1990. С. 64; Пергамент А. Раздел І Іч имущества супругов//Социалистическая законность. 1978. 1 16 та ін.
І І І Іове сімейне законодавство Російскої Федерації включає ‘ \ норму Відповідно до п. 5 ст. 38 Сімейного кодексу РФ речі,
придбані виключно для задоволення потреб неповнолітніх дітей (одяг, взуття, шкільні і спортивні приладдя, музичні інструменти, дитяча бібліотека тощо), поділу не підлягають і передаються без компенсації тому з подружжя, з яким проживають діти.
45. Див.: Статті 269, 270, 273. Т. X. Ч. 1. Свода законов Российской империи.
46. Законы об опеке и попечительстве (212-382 ст. Т X. Ч.’ 1) по кассационным решениям Правительствующего Сената. Составил А. Г. Бекин. М.: Типография «Ломоносов» 1913. С. 93.
47. Див.:Памятники римского нрава: Законы ХП таблиц Институции Гая. ДигестыЮстиниана. М.: Зерцало, 1997. Спб, 173; Римское частное право: Учебник/ Под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. М., 1997. С. 137.
48. Див.:Саз11е В. ЕаІІу Етапсірагіоп ЗШІнез: Бпоиїй Тпеу Ргоіесі Рагепіз Аз \Уе11 А$ Спіїйгеп? / Ратіїу Ьа\у (ЗиаШу. 1986.
Раїї. Р. 356.
49. Див.:ОагсІпег 3. N. ВопЧ Соте Сгут’І Іо Вайсіу! Етапсірагіоп оГМіпоге: МПгеп із а Рагепі «Ргее аі Ьазі» йот иіе ОЬІііаиоп оГ СЬІІЙ Виррой? / ТЛшуегзіґу оГЬошяуШе Іоипші оГРаппІу Ьа\у. 1995.
Ш. 33. Р. 930.
50. Див.: Граждансюе право. Часть 1. Учебник / Под ред. Ю.К. Толстого, А. П. Сергеева. М., 19%. С. 93; Беспалов Ю. Защита прав несовершеннолетних / Российская юстиция, 1997. №1. С. 33.
51. Див.: 8ап?ег 3., ^іііетзеп Е. Міпог СЬап§ез: Етапсіраґіп§ Спііогеп іп Мойегп Тітез / ІІпіуегзігу оі1 МісЬі?;ап Іоитаї ~* Т °’г Кеіогт. 1992. Уоі. 25. Р. 243, 244.
,*•
Ю. М. Грошевий,
віце-президент Академії правових наук України, академік, О. М. Руднева,
зав. Лабораторією вдосконалення правового становища жінок Академії правових наук України
Система компонентів суспільного розвитку спирається на рмативну та Інституціину основу, яка є найважливішим спо-ом цілеспрямованого впливу на поведінку та діяльність ей, збереження стабільності демократичного режиму в сус-ьстві. Важливе місце у цьому процесі займають закон та мативш засоби забезпечення гарантованих Конституцією ни, міжнародними пактами прав та свобод людини і гро-нина. Держава повинна не лише визнавати ці права, але льно їх охороняти, в тому числі і в сфері особистого жит-відносин у сім’ї. Тобто не тільки розробка правозахисних ізмів та вдосконалення існуючих норм, але й формування ів, які б забезпечили їх реальне функціонування в право-совнш практиці є тими складовими правової системи, які чають стабільність суспільних відносин. Відомо, що для стабільного функціонування стійкої пра-і системи — серцевини прав особистості, необхідні певні Й: по-перше, стабільність економічного розвитку суспіль-і політичного режиму; по-друге, стабільність і заверше-. нормативних механізмів, які б забезпечували реальний ІІст прав та свобод людини і громадянина; по-третє, ста-мпсть правозастосовної практики. І’аюм з тим у сьогоднішніх умовах формування націо-ьноІ державності в Україні діють негативні фактори, се-яких не тільки послаблення державності як такої, але й утність у державній політиці реального пріоритету прав ими, незакінченість процедур їх захисту, соціальний не-значних верств суспільства, політичний дисбаланс у Цтошсвий Ю М , Руцнєва О М , 1999
суспільстві, правовий та етичний нігілізм. Зазначене безумовно ускладнює формування реальних механізмів та процедур захисту прав людини в Україні на сучасному етапі, породжує песимізм щодо перспектив у цьому питанні і може тільки ще більше уповільнити правову реформу.
Одним з головних завдань правової реформи є приведення національного законодавства у відповідність з чинними міжнародними договорами та формування національних пра-озахисних процедур з урахуванням сучасного досвіду розви-демократій та державно-правових систем країн пере-
-*;.— —„^ «осілих/ Кячгте по-
вс нугих,
ХІДНОГО періоду, Передусім сприймім»*» ~ ,— _ _
ложення щодо співвідношення національних та міжнародних норм права та юрисдикційну силу останніх визнано у ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є ча-аціонального законодавства України». Тобто всі конкретні норми внутрішньонаціонального права повинні
——- ^””.оїагчич мгжнатюд-
ІВа ^І^ОО р.)? 1ТЛхпишг»пи_. _,
соціальні та культурні права (1966 р.), Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гід->«~™ „«піт» поводження і покарання (1984 р.), Конвенції про
* •» *\*ІҐ\ _ \
стиною національного конкретні норми внутрі__
створюватися відповідно до визнаних Україною міжнародно-правових норм і принципів, які зафіксовані у шести основоположних актах, а саме: Загальній декларації прав людини (1948 р.), Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966 р.), Міжнародному пакті про економічні, соціальні та: ” ~”‘ ‘ч ‘”‘—™«™ї т>гті катувань та ішли
НІСТЬ ВИДІВ ПОВОДЖеННЯ І ииішґши~. ч-.
ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.), Конвенції про права дитини (1989 р.).
Головними з них є: 1) базові права та свободи громадянина; 2) демократичні принципи і норми організації будь-якої державної влади; 3) народовладдя; 4) верховенство права і наявність незалежних від влади судових органів; 5) неухильне забезпечення прав людини, що повинні стати основним елементом становлення сучасної української державності.
Треба зазначити, що процес приведення законодавства і правозастосовної практики у відповідність з міжнародними актами щодо захисту прав людини в Україні дещо сповідь-
на:
11 нвся. Достатні, з точки зору правової держави, стандарти за-чисту прав людини в певних випадках гарантуються лише Конституцією України, деякі норми якої й досі не набули меха-ІгЬму реалізації в національному законодавстві. Так, зафіксо-Ііііиі у ст. З Конституції України положення, що людина, її
*ІІтгя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека піймаються в Україні найвищою соціальною цінністю, дер-
•І І на відповідає перед людиною за свою діяльність, утверд-н пня і забезпечення прав і свобод людини є головним обо-І> І Іком держави, — ці принципові положення поки що не їм. 11 Ішли відповідного втілення щодо кола проблем, пов’язаних 11 правопорушеннями в сім’ї, безпека членів якої, перш за все ні 1111 ж та дітей, все частіше опиняється під загрозою. Мова йде про розробку законодавчої концепції попередження зло-Іів на грунті сімейних стосунків, так і про вдосконалення Іної правозастосовної практики реагування на факти право-ушень, яка не повністю відповідає цьому специфічному г злочинів, а тому й не може бути визнана ефективною. В цілому правозастосовному процесу в Україні прита-Іі, щонайменше, такі негативні риси: а) наявність норм, шво при регулюванні економічних відносин, що були (імиті ще в період тоталітарного режиму; б) прогальність, :мм ємність, суперечності чинного законодавства; в) неза-чгність повної реалізації положень Конституції в поточ-І.іконодавстві; г) невідповідність чинних законів міжна-ІІІ м пактам, ратифікованим державою, незважаючи на те, І» І .Інні є нормами прямої дії.
Ии- зазначене негативно відбивається на стабільності ни І.Істосування, юридичній практиці, що, в свою чергу,
• І пшіо впливає на формування тих правових полей, які б
• І ч ні реальному забезпеченню прав і свобод громадян, »ч юшених Конституцією України. 11 м ходячи з наведеного, методологія правозастосування
• міма враховувати, більш того, нівелювати ті негативні ІЦй, які є характерними для масиву українського законо-Іп В цьому аспекті важливим є формування пріоритет-
них напрямків тих галузей законодавства, які перш за все сприятимуть становленню соціальне орієнтованих ринкових відносин та реальності конституційного захисту прав і свобод громадян, стосунків у публічній та приватній сферах.
Проблематика методології правозастосування включає до себе й розробку правил подолання внугрішньосистемних і позасистемних юридичних колізій, які особливо притаманні незавершеним правовим системам держав з перехідною економікою. До числа таких юридичних колізій справедливо включають колізії між міжнародними пактами і конституціями і нормативними актами або окремими юридичними нормами, що регулюють конкретні суспільні відносини; колізії в нормативних масивах (безсистемність правотворчості, протиріччя у нормативних актах тощо); колізії, обумовлені різними (суперечливими) тлумаченнями законів юрисдикційними органами в процесі правозастосування. Вкрай недопустимими є колізії між законами і підзаконшши актами, між Конституцією, міжнародними пактами та іншими актами.
Внаслідок ідеологічного плюралізму при прийнятті закону і в практиці його застосування можливі також різного роду психологічні колізії між ідеологічними установками суб’єктів, наділених правом прийняття юрисдикційних актів, і тими ідеологічними установками, які втілені в даному юридичному акті. Зазначене породжує в правозастосуванні таке небезпечне явище, як правовий нігілізм, який в тому чи іншому конкретному випадку може мати і таку небезпечну форму, як «відмова від правосуддя», що є прямим недодержанням вимог Основного Закону держави та, на жаль, є досить розповсюдженою поведінковою реакцією громадян України і одним з суттєвих соціальних гальм правової реформи в Україні.
Звідси стає актуальною проблема вивчення юридичної практики в аспекті як її функцій (регулятивно-посвідчуючої, правовідновлюючої і попереджуючої), так і реальності її впливу на конкретні суспільні відносини. Дня країн з перехідною економікою досить поширеною реалією є те, що юридична практика не ефективно впливає на ті чи інші негативні
явища, притаманні країнам цього типу (тіньова економіка, наркобізнес, організована злочинність, злочинність непов-I иолітніх тощо).
Із зазначеного випливає актуальність судової реформи, яка повинна забезпечити не лише доступність суду, ефективність Іахисту прав і законних інтересів учасників процесу, надійність і правомірність актів правосуддя, але й зміну репресив-Цої ролі судів на їх головну функцію, а саме — захист права І аакону та прав і законних інтересів громадян. В цьому плані ключно позитивною можна вважати практику розгляду тих равопорушень у сім’ї, які належать до групи легких тілес-Их ушкоджень та в чинному українському законодавстві ква-Іікуються як такі, що не мають характеру суспільної небез-ки та можуть бути згідно із статтею 27 КГЖ України відне-ИІ до справ приватного обвинувачення. Такі справи у деяких Іїнах входять до компетенції окремих Сімейних судів чи ртаментів з проблем насильства у сім’ї. Досить корис-и у цій практиці є те, що названі підрозділи мають хоча й Ісликий, але висококомпетентний склад фахівців, які не “е обізнані з ґрунтовними науковими розробками психо-я, медичних та соціальних працівників, але й тісно спів-юють з відповідними відділами поліції, неурядовими та Цгійними організаціями. За таких умов суддя має можли-здійснювати правосуддя, мотивуючи свій вирок з ура-чням специфіки подружнього життя та можливої у май-ИЬому реставрації нормальних подружніх стосунків. ІИТь поширеною, зокрема, є практика надання психоло-Цої допомоги чоловіку, який вчинив злочин, у тому числі І Одна з обов’язкових вимог вироку. Зрозуміло, що доступ до світового та європейського дос-У • галузі цивільно-процесуальних та кримінально-проце-Иышх механізмів не пов’язаний з їх копіюванням без ура-ІКнн реалій сучасного рівня української державності, еко-ИІчних можливостей, а також прогресивних нормативних Ічяїв і традицій, сформованих у нашому суспільстві. Разом І нм деякі приписи привертають неабияку увагу та заслуго-
вують на спеціальне вивчення, бо вони розширюють уявлення про можливості реалізації у правозастосовній практиці права людина на особисту безпеку та недоторканність. Такою є поширена насамперед у країнах прецедентно”! системи права, таких як США, Австралія, Канада, Нова Зеландія, Великобританія, практика охоронних ордерів (судових наказів,
захисних приписів).
Більшість захисних приписів, як правило, складаються з прямих наказів суду іншій стороні заборони вчинення нею конкретних актів насильства чи дій, які можуть призвести до насильства. Втім не слід пов’язувати практику отримання захисних приписів лише з випадками насильства, які виникають у сім’ї. Захисні накази можуть бути видані також у справах за позовами про розлучення, виплату дружині грошової підтримки, встановлення батьківства. Коло вимог, зафіксованих приписом з приводу насильства у сім’ї, може бути досить широким: це й вимога утримуватися від контактів з потерпілою, перебування в межах її досяжності, завдання шкоди майну, використання третьої сторони для вчинення заборонених дій. Існують приписи щодо тимчасової опіки над дітьми та права відвідування, приписи щодо виплати фінансової підтримки потерпілим. За законодавством Кіпру суд може накласти на обвинуваченого заборонний припис, який забороняє йому з’являтися чи перебувати в будинку, де проживає дружина. Такі приписи видаються, коли встановлено, що обвинувачений неодноразово вчиняв акти насильства та принаймні двічі протягом останніх років був визнаним винним у вчиненні подібних злочинів. Порушення наказу тягне за собою цивільно-правову або кримінальну відповідальність. В останньому випадку представник уповноваженого органу (поліції) зобов’язаний заарештувати правопорушника.
Як правило, у більшості країн запроваджена така процедура. В період, коли немає судових засідань, включаючи нічний час і вихідні, видається надзвичайний заборонний наказ. Його можна отримати, звернувшись до поліції, яка в цьому випадку зв’яжеться з черговим суддею. До компетенції судді
входить визначення підстав щодо вірогідності загрози насильства та необхідності його негайного запобігання. Після цього, на наступному судовому засіданні, потерпілий має з дотриманням всіх правил процедур звернутися за отриманням тимчасового наказу. Тимчасовий заборонний наказ можна отримати шляхом подання у відповідний суд позову з проханням про захист від насильства, повідомивши суддю про характер насильства, особу правопорушника та бажаний зміст захисного наказу. За наявності очевидної і значної вірогідності того, що існує негайна небезпека насильна, суд може видати такий наказ без попереднього пові-Імлення правопорушника.
Постійний захисний наказ може бути виданий лише Ігіс-
І видачі тимчасового заборонного наказу і повідомлення
чі це особи, яка обвинувачується у насильстві. У 10-денний
1>мін призначається судове засідання, під час якого відпо-
иіч має змогу викласти своє бачення подій. Після слухан-
• справи, якщо суддя визначить, що були представлені дос-ч н І докази насильства, він (вона) може отримати постійний І мк пий наказ. У майбутньому термін дії наказу може бути І и ювжено, якщо це вважатиметься за потрібне для захисні мерпілої особи. 11 Ідцо терміну чинності захисних приписів, то у багатьох
• кидках суддя має право на свій розсуд встановлювати 11 м 111 закінчення дії тимчасового та постійного приписів. У НІЛ термін дії тимчасового припису, як правило, охоплює 11 днів, дія постійного припису продовжується до 1 року. У І чинність захисних заходів не може спочатку перевищу-Іистдесяти днів і згодом може продовжуватися щонай-|е до шести місяців. Деякі закони, наприклад, закони ох штатів США, передбачають можливість терміну дії сів протягом дванадцяти місяців [1]. В Ьраші припис діє ом трьох місяців і може подовжуватися лише на один І>вий строк [2]. Більшість з розглянутих законів не пе-ають повного поновлення захисних приписів, але деякі [ містять положення щодо їх обмеженого продовження.
Суттєвим є питання щодо суб’єктів, які підпадають під юрисдикцію захисних приписів. Ними можуть бути подружжя та неодружені стороні, які живуть разом. Дванадцять штатів США мають законодавство, що передбачає отримання захисних приписів сторонами, відносини яких перебувають на стадії залицянь [3] У штатах Кентуккі, Луїзіана та Вірджінія дозволяється видавати захисні приписи теперішнім та колишнім сексуальним партнерам [4]. Деякі закони передбачають надання захисних приписів-батькам, що мають спільних дітей, а також особам, які згідно з законом здійснюють догляд за дітьми (утриманцями). Насамперед це стосується жінок. У випадках, коли насильство може мати небезпечні наслідки чи то для жінок, чи то для дитини, одержання захисних приписів передбачено у 41 штаті США [5].
Щодо процедури вручення припису, то у більшості випадків законодавство покладає це на представників суду та правоохоронних органів з обов’язковою реєстрацією приписів за місцем проживання сторін. Однак існує й практика вручення припису порушнику самими потерпілими, що значною мірою обмежує їх дієвість та створює ризик додаткової фізичної небезпеки для потерпілої.
У більшості штатів США існує вимога обов’язкового за-читання в голос основних вимог припису відповідачу. Наприклад, у штаті Мен в разі виселення порушника з дому офіцер поліції зобов’язаний повідомити його про те, що йому забороняється контактувати з потерпілою і що він зобов’язаний триматися осторонь спільного помешкання, навіть якщо він вважатиме, що потерпіла сама просить його повернутися. Після зачитування припису в голос відповідач не зможе стверджувати, що він не міг прочитати його або не зрозумів [6]. Для одержання наказу потерпілій особі доцільно звертатися за допомогою до адвоката з місцевої програми для по-страждалих жінок чи іншої служби допомоги постраждалим, до прокуратури, суду чи до друга або родича, який користується довірою цієї особи.
Повертаючись до проблеми, яка порушена в даній статті, а саме про імплементацію норм міжнародного права у на-
^наліздс
Іціональну правозастосовну практику, підкреслимо, що саме ІІ процесуальних механізмах стикаються інтереси суб’єктів Основних прав, інших осіб і суспільства в цілому. В силу цьо-І визначення меж основних прав, умов їх реалізації і поряд-вирішення можливого конфлікту — об’єктивна потреба ункціонування соціуму, з одного боку, і свободи особистості з іншого. Визначення меж припустимості обмеження ос-Іовних прав і свобод, зафіксованих у Конституції України, у випадках повинно бути поставлене під контроль суду. ІКазані в Конституції України обмеження цих прав переслі-ЮТЬ мету пошуку розумного компромісу між суспільною •обхідністю і захистом законних інтересів власника цього кша (наприклад, права на недоторканність особи). При цьо-1 шіжливо, щоб мета, мотиви, фактичні і правові засади мож-ІтІ\ обмежень були формалізованими і вираженими в тому Іншому законі, а не в підзаконних (відомчих) актах. Саме положення є принципово важливою засадою імплемен-ІІІн норм міжнародного права у національне законодавство.
І С. Е Кіеіп аші Ь. Е. Огіой7. РГОУІ(ІІП§ Ье§а1 Ргоїесіїоп Ваг Ва(-11 У/отеп: Ап Апаїувіз ої 8Ше Зіашіез аші Са$е Ьато. — Нобіга IV КСУІЄ\У, Уоі. 21,04 8шптег 1993, р. 801, 814.
‘ Чакон Ізраїлю про запобігання насильству в сім’ї (1991). І С. Р. Юеіп аші Ь. Е. Ог1о?Г, р. 835-837. І Там само. С. 838-842. Там само. С. 824-829.
‘ Р. Ріпп аші 8. Соїдап. СІУІІ Ргоіесгіоп Опіеге: Ье§І8Іаиоп, Сиг-1 ( Ініп Ргаспсе» аші ЕоГогсетеШ. – № ВерагопеШ оіІшпсе, Ка-1 Іпяіііше оПшЯісе, 1990, р. 60-61.
«Про судову практику по справах про зґвалтування та інші
статеві злочини»).
З названих способів злочинів першої групи окремо слід зупинитися на «використанні безпорадного стану». Йдеться про дії проти потерпілих, які внаслідок свого фізичного чи психічного стану (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий чи непритомний стан тощо) не могли розуміти характеру і значення вчинюваних щодо них дій або не могли дати відсіч насильнику, який міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла (статті 117,118 КК) чи потерпілий (статті 118, 122 КК) перебувають саме в такому стані. Особливу складність для практики становлять випадки, коли жертвами сексуальних дій стають малолітні. За загальним правилом такими вважаються діти, які не досягли віку 14 років. Очевидно, що багато з них у віці, який наближається до 14 років, починають розуміти характер і значення статевих дій, здатні з достатньою відповідальністю оцінювати ці дії. Саме ця обставина ставить практику перед необхідністю вирішення питання: чи був у такому випадку насильницький статевий злочин або ж мали місце дії сексуального характеру, поєднані з розбещенням малолітньої чи малолітнього. Що стосується суб’єктів таких суспільне небезпечних дій, то вони, як правило, стверджують, що між ними і дитиною мала місце згода, добровільність. Наприклад, громадянин С. був засуджений за зґвалтування шестирічної дівчинки. Він зустрів дівчинку на вулиці і, запросивши її покататися на автомобілі, вивіз за місто в ліс. Там С. пригощав дівчинку цукерками, розповідав їй казки, а потім вчинив щодо неї низку розбещених дій і обманним шляхом вчинив з нею статевий акт. Захищаючись в суді, С. ліцемірно стверджував, що дівчинка не чинила опору і погодилася на вчинення статевого акту «добровільно». Суд цілком вірно вказав, що не може бути й мови про добровільну згоду на вчинення статевого акту з боку шестирічної дівчинки, оскільки вона внаслідок свого віку і розвитку не розуміла і не могла правильно оцінити дійсне значення дій, що були вчинені щодо неї. т
Розглядаючи подібні випадки, слід визнати, що граничним )м, до настання якого дитина перебуває у безпорадному ні, треба вважати 7 років. Згідно з релігійними традиціями ;с до 7 років будь-яка поведінка дитини не вважається грі-Ьною. Можливо тому за деякі злочини законодавством дея-к країн передбачається кримінальна відповідальність саме [років. Отже, якщо до дитини, яка досягла 7 років, будуть рені дії сексуального характеру, то питання, чи розуміла і дійсне значення вчинюваних проти неї дій і чи була вона иа правильно їх оцінити, має вирішуватися вже за допо-эю психологічної експертизи.
Як вже зазначалося, насильницькі дії сексуального харак-у, спрямовані проти неповнолітніх, розглядаються як ква-ІІкуючі ознаки при зґвалтуванні та задоволенні статевої страсті протиприродним способом. Для таких випадків ри проекту нового КК зберегли позицію чинного КК Ук-|и. Що стосується мужолозтва, то в проекті КК відповідність за таке діяння сформульовано по-новому. За чин-
1 КК України (ст. 122) кримінальне караним є лише мужо-гво, яке вчинене із застосуванням фізичного насильства, рози чи з використанням безпорадного стану потерпіло-І вчинення цих дій щодо неповнолітнього розглядається
2 складу як кваліфікуюча ознака. В проекті нового КК Іїни (ст. 150) криміналізоване будь-яке мужолозтво щодо овнолітнього, як насильницьке, так і ненасильницьке (тоб-I добровільне), і передбачено це не як кваліфікуюча ознака, |К самостійне діяння основного складу злочину. Таким чи-простежується явне посилення кримінальної відпові-I и її пості за мужолозтво у випадках, коли потерпілим є не-
11ІОЛІТНІЙ.
На відміну від насильницьких статевих злочинів сексу-ІІІ домагання, поєднані з примушуванням і розбещенням,
Іановлять підвищеної суспільної небезпеки. Тільки ста-І шочини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст.
проекту КК), віднесені до тяжких злочинів. Усі інші є
пінами або середньої, або невеликої тяжкості. Незважа-
11
..- ______і аспекте
ючи на таку оцінку1 тяжкості, небезпека названих діянь має свою специфіку, достатню для кримшалізації. Всі вони спроможні сформувати у потерпілого ідеологію аморальності, визначити на довгі роки життєву позицію з елементами цинізму і розбещеності. Особливої небезпеки такі дії набувають тоді, коли потерпілими є неповнолітні діти. Досить часто на шпальтах газет зустрічається інформація про те, що подібні дії мають місце в родині, коли, наприклад, батьки втягують дочку в заняття проституцією, вітчим розбещує падчерку, а потім живе з нею. Тому не випадково, що не тільки внутрішнє законодавство, а й норми міжнародного права містять положення, які передбачають відповідальність за вчинення сексуальних дій проти дітей. Так, за ініціативою Міжнародного дитячого фонду ООН (ЮШСЕФ) у 1989 році була прийнята Конвенція про права дитини, яка відкрита для підписання усім державам. Вона поклала на держави серед інших обов’язок захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуального розбещення. Тому злочинами в національному законодавстві та міжнародно-правових актах мають визнаватися такі діяння.
– схиляння або примушування дитини до будь-якої
сексуальної діяльності;
– використання з метою експлуатацій дітей в проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці;
– використання з метою експлуатації дітей в порнографії та порнографічних матеріалах (ст. 34 Конвенції). Автори проекту нового КК України приділили належну увагу формуванню норм, що передбачають відповідальність за дії, поєднані з примушуванням і розбещенням. При цьому законодавцю запропоновані рішення, в яких по-новому ставляться питання кримінальної відповідальності за подібні дії. Так, передбачена ст. 118 «Примушування жінки до вступу в статевий зв’язок». Подібна норма є також і у чинному КК’ України (ст. 119). Проте поряд з традиційним рішенням, наведеним в ч. 1 цієї статті, — примушування жінки до вступу і в статевий зв’язок особою, від якої жінка матеріально або]
Іужбово залежить, в проекті КК запропонована новела у [гляді ч. 2, де передбачена відповідальність за примушуван-І жінки до вступу в статевий зв’язок, поєднане з погрозою Ізголошення відомостей, які ганьблять жінку чи близьких осіб.
В проекті нового КК України міститься новий склад —
Іримушування жінки до заняття проституцією (ст. 149), в ч. 2
Ікоі встановлюється підвищена відповідальність за втягнення
[повнолітньої1 до заняття проституцією. Причому, якщо в ч 1′
ігї статті йдеться лише про примушування жінки до занять
юституцією, а також втягнення її в це шляхом обману, то ч. 2,
• стосується відповідальності за втягнення неповнолітньої заняття проституцією, встановлює сувору відповідальність кіалежно від форми та способів такого втягнення1.
Що стосується відповідальності за статеві злочини, по-яані з розбещенням, то в проекті КК це питання вирішене ‘ циційно. Як і чинний КК України, проект передбачає відпо-Ільність за статеві злочини з особою, яка не досягла стате-чрілості (ст. 151), і за розбещення неповнолітніх (ст. 121). Разом з тим не можна сказати, що проект КК вичерпним Іном вирішив усі питання, пов’язані з відповідальністю за Іного роду сексуальні дії, поєднані з примушуванням чи
•* :щенням. У міжнародно-правових нормах, кримінальних [ексах інших країн є норми, які можуть стати предметом Іціального вивчення. Наприклад, в ст. 201 Кримінального Ісксу Республіки Польща передбачена відповідальність за Ітсві зносини з родичем по висхідній та низхідній лінії, ^мовленим, усиновителем, братом чи сестрою. Криміналь-1 кодекс Туркменістану в ст. 142 встановлює відповідальна сутенерство, тобто за випадки, коли має місце вико-угання чоловіком з метою корисливої сексуальної експлу-ІЦІЇ жінки, яка займається проституцією. Законодавство
їй
т
11 Іа пропозицію народних депутатів в проект нового Кримшально-пдсксу України, що готується до другого читання Верховною Радою, Пшидальність за втягнення неповнолітніх до заняття проституцією від-НеІю до ст 278 «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність»
Тєорєі
вщу
Російської Федерації серед сексуальних дій, які вимагають за і
певних умов кримінальної відповідальності, називає лесбіян-|
ство (статті 133,134ККРФ). Незважаючи на певний Інтересі
який мають названі рішення, автори проекту не вважають за
можливе вводити подібні новели в проект КК України. НеобЦ
хідне для цього рішення повинно будуватися не на простом)!
наслідуванні чи запозиченні, а на суворо визначеній системі
чинників соціальної обумовленості кримінальної відповідальї
ності, таких, як суспільна небезпека, поширеність, тяжкісті
наслідків тощо. Очевидно, що тільки за наявності такої су!
купності інформації про те чи інше явище його можна ви;
намити як суспільно небезпечне, яке потребує спеціально^
нормативного відображення в кримінальному законі. І
пужбово залежить, в проекті КК запропонована новела у игляді ч. 2, де передбачена відповідальність за примушування жінки до вступу в статевий зв’язок, поєднане з погрозою ” озголошення відомостей, які ганьблять жінку чи близьких і осіб.
В проекті нового КК України міститься новий склад — римушування жінки до заняття проституцією (ст. 149), в ч. 2 мої встановлюється підвищена відповідальність за втягнення вповнолітньої до заняття проституцією. Причому, якщо в ч. 1’ Неї статті йдеться лише про примушування жінки до занять оституцією, а також втягнення її в це шляхом обману, то ч. 2, І стосується відповідальності за втягнення неповнолітньої \ заняття проституцією, встановлює сувору відповідальність “алежно від форми та способів такого втягнення1.
Що стосується відповідальності за статеві злочини, дацані з розбещенням, то в проекті КК це питання вирішене Ідиційно. Як і чинний КК України, проект передбачає відпо-альність за статеві злочини з особою, яка не досягла стате-| зрілості (ст. 151), І за розбещення неповнолітніх (ст. 121). Разом з тим не можна сказати, що проект КК вичерпним ном вирішив усі питання, пов’язані з відповідальністю за Іного роду сексуальні дії, поєднані з примушуванням чи Тбсщенням. У міжнародно-правових нормах, кримінальних
•сксах інших країн є норми, які можуть стати предметом
•Шального вивчення. Наприклад, в ст. 201 Кримінального ексу Республіки Польща передбачена відповідальність за Гсві зносини з родичем по висхідній та низхідній лінії,
•ІІовленим, усиновителем, братом чи сестрою. Криміналь-
П кодекс Туркменістану в ст. 142 встановлює відповідаль-
11. іа сутенерство, тобто за випадки, коли має місце вико-
І .шня чоловіком з метою корисливої сексуальної експлу-
1111 жінки, яка займається проституцією. Законодавство
І І.І пропозицію народних депутатів в проект нового Кримінально-І« коу України, що готується до другого читання Верховною Радою, •І І І Ільність за втягнення неповнолітніх до заняття проституцією від-І” до ст 278 «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність»
Російської Федерації серед сексуальних дій, які вимагають за певних умов кримінальної відповідальності, називає лесбіян-ство (статті 133,134 КК РФ). Незважаючи на певний інтерес, який мають названі рішення, автори проекту не вважають за можливе вводити подібні новели в проект КК України. Необхідне для цього рішення повинно будуватися не на простому наслідуванні чи запозиченні, а на суворо визначеній системі чинників соціальної обумовленості кримінальної відповідальності, таких, як суспільна небезпека, поширеність, тяжкість наслідків тощо. Очевидно, що тільки за наявності такої сукупності інформації про те чи інше явище його можна визначити як суспільне небезпечне, яке потребує спеціального нормативного відображення в кримінальному законі.
О. Б. Іващенко,
науковий співробітник Інституту соціології НАН України, кандидат філософських наук
Нестійкість сучасного соціального середовища України, перечний вплив засобів масової інформації призводить до ‘ І ч ирення соціальних явищ конфліктного характеру. Одним І проявів такої соціальної конфліктної ситуації слід вважати \ІІн.Ідки сексуальних зловживань щодо дітей та підлітків, УІбшьш незахищеної — в контексті як соціального та пси-погічного, так і правового спрямування — частини пасені Ія. З іншого боку, в таких умовах групи підлітків тяжіють [різних форм девіантної поведінки, амплітуда прояву яких Тцівається від соціального відчуження до агресії.
Такі підстави виступали як обґрунтування доцільності [Іологічного вивчення явищ сексуальних зловживань щодо ‘”мої та підліткової когорти, рівня їх поширеності сьогодні раїнському суспільстві. Особливість соціологічного вив-ІІя підлітків як соціально-демографічної групи визначаєть-ІГІсцифічністю їх поведінкових характеристик, що є пси-Опчним відлунням початку пубертатного періоду. Метою •Іологічного дослідження, яке проводилось у межах го-Кого (розширеного) проекту «Сексуальні зловживання, ^уальна експлуатація, сексуальні розбещення щодо дітей Ілітків в Україні» (липень — грудень 1996 року) на замов-І Всеукраїнського Комітету захисту дітей, було одержання Ільної інформації про наявність та поширення явищ деві-
С ІнащенкоО В, 1999
антної суспільної поведінки стосовно сексуальних домагань, сексуальних насильств, сексуальної експлуатації неповнолітніх. Необхідність соціологічного вивчення цього питання була зумовлена проблемною ситуацією, а саме — відсутністю встановленого співвідношення обсягу даних офіційної судової статистики з сексуальних зловживань щодо підлітків ступеню латентного поширення таких явищ в суспільстві. Завданням дослідження визначено як виявлення меж фактичної частотності випадків сексуальних зловживань щодо дітей, основних соціальних причин та наслідків виникнення прихованих явищ таких зловживань в українському суспільному середовищі, так і обґрунтування рекомендацій та пропозицій для авторитетних українських громадських та державних орга-1 нізацій, заінтересованих у володінні об’ єкгивною інформацією для подальшого відпрацювання спеціальних заходів контролю, регулювання та профілактики поширення таких явищ у
суспільному житті.
Предмет соціологічного дослідження — рівень обізнаності підліткового населення України з проблем сексуальних зловживань — встановлювався на основі суб’єктивних оцінок особистого досвіду потерпілої(го) та інформованості про такі випадки, що траплялися з іншими, а також особистого ставлення до цієї соціальної проблеми як поширеної, існуючої чи відсутньої. Об’єктом дослідження виступали відповідно підлітки та молодь від 14 до 19 років: учні шкіл та професійно-технічних училищ, студенти вищих учбових закладів, вихованці шкш-інтернатів та спеціальних професійно-технічних училищ, ув’язнеш колоній загального режиму. Слід зазначити, що відН повідно до головного методологічного принципу — об’єктив^ ності розгляду явищ — опитана молодь виступала не в ролі суб’єкта виховання, а як пасивний об’єкт. Програмою дослід-] ження передбачалось також експертне опитування працівників освітніх та правоохоронних закладів, соціальних служб. Ь за-1 стосуванням трьохступеневої цілеспрямованої типової вибір ки впродовж соціологічного дослідження методом роздатково го анкетування було всього опитано 1489 учнів шкіл, ПТ5
^ Теоретичні
ІІ ГУ, студентів та молодого контингенту ув’язнених з чоти-Іім >\ регіонів України (Західний, Центральний, Східний, Лівії н І шй), Криму та Києва. Експертне опитування охопило 42 « нондентів: психологів, працівників правоохоронних та І ч гніх органів, служб довіри відповідних регіонів.
За умов програми соціологічного дослідження з метою І’Іпнюкого та адекватного аналізу явищ, посилаючись на ре-»мендації фахівців з сексопатології, віднесено до сексуаль-щ\ зловживань: а) небажаний (проти волі об’єкта) сексуаль-й дотик (дотик до статевих органів); б) сексуальні домаган-I та в) сексуальне насильство. З урахуванням встановленої гєвої різниці інтенсивності статистичного спостереження Цих явищ за результатами опитування підлітків та молоді 18 років залежно від статевої належності об’єкта сексуаль-зловживань було зроблено висновок про те, що 1) кож-ретя дівчина пережила досвід сексуальних домагань; 2) К»а п’ята дівчина визнала себе об’єктом небажаного сек-Іьного дотику; 3) кожна десята дівчина зазнала сексуаль-І насильства. Серед юнаків аналітичне значущими були І з сексуально небажаного дотику та сексуального дома-Ия, базуючись на яких, кожен сьомий юнак зазнав таких “уальних зловживань.
Ё Модальною віковою групою серед опитаних як об’єктів аного сексуального дотику виявилась група віком від 16 років, тобто в середньому ця вікова група найбільш І підпадає під вплив першого негативного сексуального ду як небажаного сексуального дотику. Випадки неба-Вго сексуального дотику траплялись серед підлітків не-Іразово, причому частка фіксації неодноразових випадків цлася вищою за частку одноразово фіксованих випадків каного сексуального дотику. Досить неоднозначною для Іників виглядала емоційна оцінка спогадів об’єктів сек-Іного небажаного дотику про враження від того, що з [ трапилося, та більшої одностайності дійшли респон-И, згадавши про те, як «було неприємно, хоча й терпів », Суперечною тут, на перший погляд, виглядає значна Г Г
частка тих, хто пов’язує з випадком, що трапився, приємний спогад. Роз’ясненням такої характеристики емоційних переживань може бути теза про те, що деякі підлітки не в змозі адекватно оцінити подію в сфері сексуальних відносинччерез відсутність як сексуального досвіду, так і належного статево-• го вихованння. Амбівалентність оцінки емоційного переживання підлітками перших статевих стосунків, їхнє ставлення до небажаних статевих дотиків наводить на думку, що на початковій фазі статевого розвитку сексуально незрілі підлітки, незалежно від статі, залишаються «сам-на-сам» в інтимних життєвих ситуаціях, часто не розрізняючи насильства та сексуальних залицянь, вибирають за референтну групу однолітків з вираженою ненормативною або просто силовою чи агресивною статевою поведінкою.
Акти сексуального насильства, як найбільш негативного прояву явищ сексуальних зловживань щодо підлітків, були відзначені як пережитий досвід у 7,5% респондентів, причому «набуття» такого досвіду відмітили на 4,5% більше дівчат, ніж юнаків. Соціологічний аналіз даних про почуття, викликані таким тяжким життєвим «випробуванням», як статеве насильство чи ґвалтування, дають підстави для прогнозування подальшого особистого життя дівчат з травмованою нервовою системою (якщо не психікою), адже найзначнішою серед них була частка тих, хто побажав собі смерті після того, що трапилось (33%). Особливої уваги заслуговує найсиль-ніше бажання помститися, висловлене «жертвами» ґвалтувань, характерне як для дівчат, так і для юнаків. Та якщо дівчата здебільшого прагнули помститися самому ґвалтівникові, то для юнаків єдиним прийнятим рішенням була помста всім. Можна припуститися думки, що саме ця юнацька когорта, травмована сексуальним насильством, у майбутньому перейме агресивну модель сексуальної поведінки і навіть з найжах-лившим її проявом — насильництвом.
——— –“ЧТІІ. тп
Є СІІрЬ^Ииж.. „_,_,_._
ивішим її проявом — насильництвом. . Випадки сексуальних домагань, що трапилися в недалеч кому минулому, знову ж таки найчастіше фіксувалися респоні дентами серед дівчат, а особами, які спонукали їх до небажм
, сексуальних стосунків, виступали в таких випадках у еважній більшості знайомі однолітки протилежної статі 1%), хоча статистичного значення набули і випадки дома-ия незнайомцями (24,6%).
Проблемою значної ваги для соціологічного вивчення ! аналіз співвідношення відповідей «Так» чи «Ні» на Нтання «Чи розповіли Ви кому-небудь про те, що трапи-з Вами?» для подальшого висвітлення причин, внаслі-1 яких випадки сексуальних домагань набувають прихова-> характеру. З опитаної групи «потерпілих» 34% дівчат не Повіли нікому про те, що з ними трапилося. А переваж-> думок на зразок «було соромно» або «інші дізнаються» цить на роздуми про можливість існування громадської (Ітної ухваленості, навіть звикання до явищ сексуальних гань. Дівчата, що зазнали такого досвіду, можливо спів-Іяють його з засвоєною громадською думкою, яка пере-• провину за випадки сексуальних зловживань перекла-Гна саму «жертву», знімаючи тим самим можливість пока-Ии особи, яка домагалася небажаних статевих стосунків. г парто було б, посилаючись на науковий доробок російсь-
I конфліктологів [1]. розглянути модель поведінки «жер-, як провокуючої сексуальну агресію, та модель поведін-юртви», як засвоєної жіночої підлеглої поведінки в соціо-Іих стосунках, але цього вже можливо досягти лише за І застосування якісних методів соціологічного вивчення, І жаль, не входили до інструментарію дослідження, проте
необхідність їхнього застосування в майбутньому.
{гідно з метою соціологічного дослідження важливим
• истановлення як рівня обізнаності опитаних з існуван-
І.І поширеністю явищ сексуальних зловживань щодо
“І підлітків в українському соціумі взагалі, який озна-11 ‘\ ю як дуже високий (74%), так і встановлення меж мня явищ сексуальної експлуатації дітей та підлітків |м,І На запитання анкети «Чи знаєте Ви, щоб кого-не-
II Ваших друзів чи знайомих спонукали займатися про-ИМ«’Ю» ствердну відповідь «Так» дали 22% опитаних. У
групі «потерпілих» від сексуальних домагань четверта частина (обох статей) зазначила, що їм пропонувались гроші чи подарунки, і тут варто зазначити, що частіше винагорода стосувалась юнаків, яких схиляли до небажаних сексуальних стосунків. Деякою мірою цей факт може проілюструвати непоширеність сексуальних зловживань у нашому суспільстві щодо юнаків: 37, 5% з респондентів юнацького загалу матеріально «заохочувались» до небажаних статевих відносин, ш відміну від 21% випадків з обіцяною винагородою щодо’ дів чат. Що ж до жертв насильницьких актів жіночої статі, т аналізу з урахуванням вікових характеристик таких осіб, звої належності, мотивації насильницьких вчинків, сти-ІСІмсйного виховання. Це дало змогу зробити висновок тс, що серед дівчат частотшсть актів насильства властива НІ молодому вікові (до 15 років і включно), а для юнаків \ частотність найвища у вікових межах 17-19 років. Щодо Іоділу за статтю, то серед дівчат здатність до таких вчин-|ві (остерігалась лише у підопічних МВС, а серед юнаків, І переважно респондентів з числа утримуваних в колоніях, | випадки визнавались і поза ґратами. Структура мотивації Іьиицьких актів серед юнаків зводилась до трьох основ-| Мотивів: «був п’яним» (27%), «було цікаво» (25,8%), «був Іиком групового насильства» (17,7%), а для дівчат, які їли насильство, головним мотивом був інтерес — 10 сів з 14.
Іри з’ясуванні соціальних причин таких вчинків однією 11 – І Ідових було визнано стиль сімейного виховання: пере-І • ік> до групи насильників потрапляли підлітки із сімей з І ким та жорстоким стилем виховання, що безумовно щ чи агресивною позицією, а громадська думка, як правило, на жіночій стороні і тому випадки сексуальних домагань та нльств в такому суспільному осередку трапляються часті-чоча й не розголошуються, а значить і не доводяться до
(\ Як показали дані дослідження, сексуальні насильства та пі ання щодо дівчат стають предметом судового розгляду тс ніж у 2% випадків, інакше кажучи, створюється ситу-І.І гентної громадської легітимації таких явищ, безкарність
IV V свою чергу, призводить до їх подальшого поширення. І І V шно підкреслюють російські соціологи, така «безкар-1.1 Іс просто провокує, але й стимулює секс з насильством, І її’ >чинає сприйматися як норма» [5]. І І.Іжливим, з точки зору аналізу перспектив соціалізації як
Ін 111 матері дшчат, що зазнали сексуального насильства, було ‘ р шя фактів вагітності внаслідок ґвалтування. Незважаючи г цо абсолютне значення наслідків вагітності (аборт, вики-, народжування) дещо перевищило кількісний вираз пост-І.ницьких вагітностей, можна з невеликою похибкою, але [ таки зазначити, що в 40% випадків насильницькі акти І до небажаної вагітності, яка закінчувалась здебіль-і штучним або природним перериванням (можна припусти-) до вибірки не потрапили випадки, коли матері відмовля-Іід дітей, народжених від ґвалтівника).
Відсутність правових знань, як і незнання основ соціо-статевої етики, таким чином, поряд із збереженими патріархальними традиціями сімейного життя, виступають основними чинниками виникнення та поширення сексуальних зловживань серед молоді. Нехтування належним ставленням до статевого виховання в школі призводить до того, що моделі сексуальної поведінки засвоюються через успадкування нерівноправних суспільних відносин у сфері тендерного (соціо-статевого) розподілу соціальних ролей у суспільному житті. Суспільне ухвалена підлеглість та вторинність жінки, соціаль-но нав’язаний стереотип бути пасивною, навіть незахищеною, неспроможність адекватно оцінити життєву інтимну ситуацію з позиції гідної особистості набувають свого негативного відс браження в системі моральних цінностей на тлі соціальне культурних умов вже молодих поколінь. Здійснене соціологів чне дослідження, сподіватимемося, дасть поштовх для поданы шого вивчення проблеми сексуальних зловживань серед дітеі та підлітків, вже визнаючи межі поширення цього явища І українському суспільстві, для вироблення програми соціальна практичних заходів подолання причин їх виникнення та нас лідків на державному і громадському рівні.
Соціологічний аналіз даних проведеного досліджені дав можливість висунути ряд пропозицій та конкретних р комендацій, окресливши лише основні «проблемні зони».
Рекомендовано запровадження курсу «Основи соціальне статевого виховання» в шильній програмі (замість курсу «Етик і психологія сімейного життя»), який би передбачав розп психологічних, соціальних та біофізіологічних аспектів ста вого виховання з урахуванням вікових та статевих особливості Для реалізації навчальної програми «Основи сощально-статев го виховання» рекомендується спеціальна курсова підготові вчителів та шкільних психологів; розробка методичних матер алів для викладання шкільного курсу за «наскрізною» схемой проходження методичної підготовки учительским загалом, пр| півниками психологічних служб управлінь освіти.
З метою подальшого забезпечення функціонування сисі ми підготовки викладацьких та тренінгових кадрів з питань н
ої тематики доцільно введення спецкурсу «Сексуальне ви-с дітей та підлітків як превентивний засіб сексуальних ь» (28 годин) на певних факультетах вищих навчаль-; закладів гуманітарного та педагогічного спрямування. Однією з важливих рекомендацій вважається відновлен-I діяльності- комісій у справах неповнолітніх у повному об-ЧІ прав та можливостей для забезпечення виконання гро-цської функції контролю та регулювання підліткової деві-ності заходами виховно-виправної спрямованості, не
І справу до судового розгляду. І, нарешті, рекомендовано через засоби масової інфор-і|ії (радіо, телебачення, молодіжну та загальну пресу) ши-“•’ знайомити населення з функціонуванням соціальних “\ довіри, мережею яких повинні бути охоплені біль-населених пунктів країни, з переліком всіх видів со-їьних послуг з приводу сексуального домагання та на-гва, інцесту в сім’ї, підліткових поведінкових девіацій, [іжного алкоголізму та наркотизму. Телефон довіри має І єдиним для країни, загальновідомим та простим для за-І’нтовування.
1. Див.: Конышева Л. П., Коченов М. М. Влияние поведения вы сексуальных посягательств на их исход //Социальные кон-ЕГЫ: экспертиза, прогнозирование, технологии разрешения. , 8, М., 1995. С. 209.
12 Див.: Кле Мишель. Психология подростка (Психосексуаль-йчвитие). М., 1991. С. 75.
Див.: Кон И. С. Психология ранней юности. М., 1989. 10-241.
$. Див.: Брутман В. И., Ениколопов С. Н., Радионова М. С.
‘нательная беременность у жертв сексуального насилия (пси-
В-психиатрические аспекты проблемы) //Вопросы психоло-
{995. №1. С. 34. , Див.: Левицкая А. Г., Орлик Е. Н., Потапова Е. П. Насилие ” ишии: преступление или момент сексуальной игры? //Соци-сские исследования. 1993. №6. С. 97.
С. А. Діденко,
начальник відділу нагляду
за додержанням законів про права
неповнолітніх Харківської
обласної прокуратури, ст. радник |
юстиції
Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року, визначила, що «дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує і спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист». Фактом приєднання до цієї міжнародної угоди Україна взяла на себе відповідні зобов’язання щодо забезпечення умов захисту дитини від усіх форм фізичного та психічного насильства, включаючи зловживання з боку батьків, законних представників дитини та будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.
Незважаючи на обмеженість об’єктивної інформації та1 відсутність статистичної звітності щодо такого насильства,, практика діяльності правоохоронних органів, зокрема прокуратури, дає численні приклади його проявів і підводить до сприйняття даної проблеми в нашій державі як соціально
значущої.
Насильство в сім’ї щодо неповнолітніх дітей як помітне! явище відчутно проявилось в останні 2-3 роки в умовах ширення сімейного неблагополуччя.
Приймальник-розподільник для неповнолітніх в Харкові де до останнього часу утримувались неповнолітні з різни) місць колишнього СРСР, фіксував, що у 75-80% випадків за-І лишения підлітками сім’ї або інтернатних закладів було обу-3 мовлено різними формами фізичного і психічного насиїл^ггва.
© Діденко С А , 1999
Реєстрація вчинених злочинів і оперативні дані правоохо-энних органів все частіше фіксують випадки агресії щодо ЕПОВНОЛІТНІХ, здебільшого сексуального характеру.
Втім особливість характеру таких протиправних дій і Зставин, за яких дитина перебуває у сімейній, соціально-сихологічній залежності від особи, що справляє шкідливий злив, обумовлює великий рівень латентності їх проявів. Зов-[ не потрапляють в поле зору правоохоронних і соціальних руктур випадки психологічного насильства над дітьми, які’ Іють значно більшу соціальну основу.
Менталітет української нації, інших слов’янських народів ується на уявленні, що «чужа сім’я — ттьми» і втручання І неї за будь-яких умов є порушенням моральних норм.
Таке право втручання на законодавчому рівні надано, рім правоохоронців, представникам органів соціально-педа-ГІчного, медичного патронажу, органам опіки, піклування 22 Закону України «Про освіту», ст. 60 Закону України снови законодавства про охорону здоров’я в Україні», розділ піка і піклування» в Кодексі про шлюб і сім’ю України).
Проте соціально-педагогічного патронажу в тому розу-Іш, як він передбачений у законі, фактично не існує. Ме-Іний патронаж охоплює сім’ї з дітьми в обмежених віко-параметрах (до 3-х років).
Вивчення прокуратурою Харківської області питань ї додерження законодавства про опіку і піклування в ІІ.НОСТІ відповідних органів свідчить про те, що повнова-шя по перевірці умов утримання і виховання дітей у н\ ними фактично не використовуються (за винятком, І виникає цивільно-правовий спір стосовно дітей). Слід І Іжити, що чинне законодавство не передбачає можли-11 «Інтервенції» в сім’ї, крім випадків, визначених як на-к І ь прямої загрози життю та здоров’ю дитини. До того ці позиція ст. 76 Кодексу України про шлюб та сім’ю зо-І Іує органи опіки і піклування в безумовному порядку, ч Ілсно вирішувати питання про позбавлення батьків |І,кІ8ських прав шляхом заявления відповідного позову.
3 практики відомо, що повноваження, передбачені цією статтею, використовувалися дійсно в рідких випадках, коли вирішувалось питання порятунку дитини. Але не завжди ці заходи виявлялись своєчасними саме з причин недосконалості норми закону, яка не надає можливості вторгнення в сім’ю і вилучення дитини із застосуванням відповідних примусових заходів у випадках, коли цього вимагає ситуація.
Так, широкого резонансу в Харківській області і в цілому в Україні ‘набув випадок загибелі внаслідок знущань на релігійному грунті мешканки Харківського району 12-річної | С. з боку членів її родини, які тривалий час перешкоджали | направленню дівчинки до лікувального закладу. В листопаді 1998 року в газеті «Факти» було опубліковано статтю, яка повідомила про загибель трьох дітей за аналогічних обставин, що були створені батьком — релігійним фанатиком. !
Співробітництво з спеціалістами Українського науково-дослідного інституту охорони здоров’я дітей і щддітків (НДІОЗДП) з питань вивчення впливу мікросередовища на девіантну поведінку неповнолітніх дозволила зробити висновок, що до найбільш несприятливих соціально-психологічних факторів сімейного виховання слід віднести сексуальну розпусту, алкоголізм батьків, інвалідність одного з них. Особливо відчутним фактором дезадаптивної поведінки у підлітків виявляється нанесення побоїв та зґвалтування дівчаток-підлітків вітчимом, сожителем матері. Моніторингові дослідження НДІОЗДП попередніх років привели до неочікуваних даних, за якими майже 19% респондентів-дівчат — учнів профтехучилищ — повідомили, що свій перший сексуальний досвід вони «здобули» внаслідок насильства з боку родичів та близьких до них осіб.
Соціально-психологічні обставини вчинення таких зле чинів, низький рівень їх прояву в суспільстві спонукали працівників прокуратури до пошуку і вивчення «трансляційної»^ інформації, яка могла б свідчити про насильство щодо дітей]
Як базові для вивчення проблеми нами стали використо* вуватись дані шкірно-венерологічних диспансерів про зараження дітей та підлітків венеричними захворюваннями, данії
рганів УМВСУ в Харківській області щодо осіб, які втягу-я впливу на дітей.
Забезпечення захисту інтересів неповнолітніх у разі ви-
икнення кримінальних правопорушень вимагає обов’язко-
)го вступу в справу на боці неповнолітнього представника
гану опіки і піклування, соціальної служби для молоді або
ужби в справах неповнолітніх.
Механізм забезпечення участі відповідних структур у
имінальному процесі вимагає додаткового доопрацювання
законодавчому рівні. Крім того, автор поділяє думку дея-
х вчених про необхідність передбачити у КК України ок-
Му главу про злочини проти неповнолітніх, до якої слід
“ючити чинні норми та додаткові норми, що встановлюють
ювідальність за злочини щодо неповнолітніх.
О. О. Кочемировська,
аспірантка кафедри практичної психологи біологічного факультета ХДУ
Підлітки – одна з найбільш вразливих верств населення як з точки зору можливості стати жертвами насильницьких дій, так і з позиції актуалізації цих дій самими підлітками Нестійкість емоційної сфери, несформована ціннісна система, схильність до копіювання «справжньої дорослої поведінки», потреба в самоутвердженні у поєднанні з негативним соціальним тлом сучасної України (романтизацією кримінального способу життя, численними сценами насильства у фільмах та телепередачах тощо) призводять до викривленого уявлення про припустимість насильства та жорстокості
Одним із наслідків такої конфліктної соціальної ситуації слід вважати значну маргшалізацію та криміналізацію поведінки підлітків в усіх сферах їх міжособистісних стосунків, насамперед, у середовищі перевесників. Результати соціологічного дослідження, яке було проведене Харківським центром жіночих досліджень в 1996 році серед харківських підлітків, показують, наприклад, що пряме фізичне насильств9 у міжособистісних стосунках, бійки є прийнятними для 70” хлопчиків та 20% дівчат; вживання образливих та нецензу{ них виразів – для 88% хлопців та 34% дівчат [1].
Слід також зазначити, що переважна більшість психологічних досліджень розглядала насильницку поведінку ви-© Кочемировська О О , 1999
Іючно як наслідок наявності в характері людини агресивних [2] і була присвячена об’єктивним витокам і причинам гресивної та кримінальної поведінки [3]. Але суб’єктивна Система переживання насильства як основа для формування ^явлень про нього залишалась поза межами цих досліджень Отже, виникає необхідність вивчення різноманітніх форм іасильницької поведінки, що переживається і реалізується їідлітками і юнаками у сім’ї й серед перевесників, з позицій налізу суб’єктивного переживання насильства самими під-||ітками. В межах цього завдання в квітні 1998 року серед цлітків 12-13 років, юнаків і дівчат 16-17 років, які навчаться у школах Харкова (як державних, так і приватних), проведене дослідження, в якому взяли участь 27 під-11 15 юнаків. Зазначимо, що обстежувані — це представ-Іки так званих «благополучних сімей», вони не характери-ні асоціальною, ні делінквентною поведінкою, мать досить високий рівень інтелектуального розвитку.
Особливу увагу було приділено виявленню вікових особ-Івостей психосемантичної структури [4] (тобто ієрархічної рстеми уявлень) переживання насильства у молодших під-гків та юнаків, а саме: визначенню понять, максимально сичених семантикою насильства для підлітків та юнаків; зведенню психосемантичної класифікації різноманітних рм насильства, що переживається підлітками та юнаками; ивленню вікової динаміки змін у психосемантичній струк-зі понять, навантажених семантикою насильства.
Для дослідження були відібрані 186 понять російської Вий, які за лексичними (словниковими) значеннями нале-П ь до категорії проявів насильства. На етапі апробації ме-дослідження підлітки 12-13 років відібрали з цього пе-122 поняття, а юнаки й дівчата 16-17 років — 113 слів • ииразів, насичених, на їх думку, семантикою насильства. Ці І ні групи слів і були використані у подальшому дослідженні. Підліткам було запропоновано оцінити кожне слово за їм ниєм його насиченості семантикою насильства за 7-баль-І шкалою.
Обробка масиву даних була проведена з використанням факторного аналізу методом Варимакс. Факторизація проводилась за підставою: «Сила воздействия на человека» [5]. Результати подані у табл. 1 і табл. 2.
Таблиця 1
Фактори максимального насильства (вікова група 12-13 років) [6]
Ф1 Лишить жизни Лишить жизни. Зарезать. Утопить, горло Перерезать
Ф2. Подчинение Подчинять
Як видно, до групи понять, максимально насичених семантикою насильства, потрапили слова, пов’язані з позбавленням людини життя, але це далеко не весь перелік слів, що описують смертоносні діяння, який був використаний у дослідженні Фактично підлітки 12-13 років віднесли до значущого фізичного насильства лише ті його форми, які безпосередньо призводять до летального кінця. Насильство, що не веде до миттєвої, очевидної смерті, суб’єктивно не переживається підлітками як тяжке і не входить до групи максималь-1 ного насильства. Це може свідчити про неповну сформова-ність у цієї вікової групи адекватного уявлення про смерть та^ реальну загрозу для життя того чи іншого прояву насильства. Очевидно, що саме така незрілість уявлень про насильство може бути причиною високого рівня жорстокості підліткових злочинів та великої кількості злочинів проти особи.
До переліку слів, максимально насичених семантикою насильства, ввійшло й поняття «Подчинять», що, як видно,’ пов’язано з нетерпимістю підлітків до дій, які можуть бути розцінені ними як намагання підкорити їхню волю.
Якщо у підлітків 12-13 років до блоку понять, макси-! мально насичених семантикою насильства, входить усього 6 слів (4% від загального списку), то в юнаків їх вже 21 (20%
Таблиця 2
Фактори максимального насильства (вікова група 16-17 років)
Ф1: Насилие с мгновенным исходом Застрелить. Убить. Изуродовать. Перерезать горло
Ф2. Насилие, требующее затрат времени • Казнить Задушить. Зарезать. Оторвать голову Насиловать
ФЗ:Мучительное, долгое юздействие [7] Утопить. Полосовать. Расчленить
Ф4: Не давать жить Удавить. Не давать жить
Ф5 Свести в могилу Свести в могилу
дповідно). Таким чином, можна говорити про вікове зву-&ння суб’єктивних рамок насильства, що переживається та ;інюється як відносно нешкідливе для людини.
При цьому група максимально віогентних понять фор-Ується юнаками не стільки за рахунок якісної зміни відпо-яого семантичного блоку, який існує у підлітків, скільки і рахунок його розширення, внесення до нього нових по-ь, значущих для обстежуваних старшого віку. Але є й певні якісні зміни. По-перше, це внесення до бло-1 максимально віогентних понять таких, що описують нео-ротні, але не смертоносні діяння («Насиловать», «Изуродо-ь»). Очевидно, це пов’язано як з віковим збільшенням Мятійної сфери, так і зі зростанням спроможності до адек-иої оцінки сили та оборотності того чи іншого діяння. По-IV, такою зміною є виключення зі списку слів, максималь-ІНасичених семантикою насильства, понять, що описують вльне, психічне насильство (насамперед, поняття «Под-ь»). Це, як видно, свідчить про підвищення толерант-ГІ до необхідності підпорядковувати свою поведінку ви-•м оточення, суспільним нормам і зниження рівня нега-ІІаму щодо цієї необхідності, характерного для підлітків.
_______
Для юнаків є характерним високий рівень диференціації понять (у межах блоку максимально віогентних), які позначають необоротні діяння (Фактори 1-3 – прояви насильства, пов’язані з заподіянням тілесних ушкоджень, Фактори 4-5 -прояви насильства, що можуть не призводити до тілесних ушкоджень). Однак розподіл понять за факторами, проведений на основі класифікації, запропонованої самими юнаками і дівчатами, базується на неадекватному до соціокультур-них норм підґрунті, а саме: «Тривалість діяння».
Цей факт свідчить про амбівалентність юнаків і дівчат щодо соціокультурних норм оцінки насильницької поведінки. З одного боку, юнаки знайомі з цими нормами та схильні до їх засвоєння, а з іншого — вони все ж таки не повністю усвідомлюють сутність підстав, на яких ці норми виникли. Очевидно, можна зробити висновок про наявність феномену поляризації переживання насильства, який полягає в існуванні розриву між необхідністю засвоєння соціокультурної норми насильства (яке є соціальне бажаним і дає можливість «вписатися» у суспільство) та нездатністю справжнього прийняття цієї норми через неусвідомлення її сутності.
Таким чином, за результатами проведеного дослідження можна зробити певні висновки щодо вікових особливостей психосемантичної структури переживання насильства молодшими підлітками та юнаками.
1.Очевидно, існує фактор вікового зниженння віогент-ності поведінки підлітків, яке пов’язане із усвідомленням ними рівня прийнятності/неприйнятності того чи іншого прояву насильства (фізичного, психологічного, обмеження свободи тощо). Це випливає з того факту, що на 16 років вірогідно звужується коло понять, які описують прояви насиль-‘ ства, оцінені як відносно нешкідливі для людини, в той час як для віку 12-13 років це коло набагато ширше.
2.Можна говорити про феномен поляризації переживання 1 насильства та амбівалентність у ставленні до соціальних норм І оцінки насильницької поведінки, що є характерним для юнаків. І
3.Саме у період 12-16 років формуються адекватні уяв-І лення про насильство та відбувається засвоєння існуючий
соцюкультурних норм оцінки насильства та насильницької поведінки. Очевидно, саме ця вікова категорія є групою ризику з точки зору неадекватного формування уявлень про насильство, що у майбутньому може призвести до викривлення соціокультурної норми рівня прийнятності жорстокої та насильницької поведінки.
У цілому можна зазначити, що таке ставлення до насильства та проявів жорстокості властиве підліткам та юнакам, які ^не характеризуються делінквентною та асоціальною поведін-э, викликає тривогу. Адже саме вони входять до складу тієї стви населення, яка є носієм системи суспільних ціннос-ей, та наслідують їх. Таке викривлення уявлень про насиль-|ство через кілька років може призвести до значних негатив-іих змін у побудові ними внутрішньосімейних та міжособи-гісних стосунків, до значного зростання проявів насильства ‘ цих сферах поза межами маргіналізованих верств населен-Тому саме зараз необхідно приділити щонайпільнішу ува-‘ до формування адекватного уявлення про насильство у ді-ВЙ та підлітків, до обмеження пропаганди та романтизації риміналізованих форм поведінки у засобах масової інфор-Іції, кіно- та відеострічках.
1. Насилие в семье и дети (анализ результатов социологичес-І исследования): реферативная работа. Харьков, Центр женских следований, 1996.
2. Див.: БэронР., Ричардсон Д. Агрессия:СПб., 1997. С. 32-45.
3. Див.:Кочарян А. С. Личность и половая роль (симптомоком-ЕКС маскулинности/фемининности в норме и патологии) /Отв.
член-корр. АПН Украины Л. Ф. Бурлачук. X., 1996. С. 72-78.
4 Див.: Петренко В. Ф. Введение в экспериментальную пси-|еемантику: исследование форм репрезентации в обыденном со-ІІІІІИ. М, 1983. С. 40-56.
*і У дослідженні використовувався російськомовний стимуль-
м;ггеріал (набір понять, навантажених семантикою насильства), «V підсумкові результати обробки не перекладались з метою уник-инч викривлень психосемантичного простору, які виникають під І чміни мовного середовища.
роблеми насильства що Іьному плані дій на 191 вні заходи, що мають п щувати їх роль у суспіль за першому Всеукраїнс року, в рамках якого п] жінок». Резолюція коні ) подальших спільних д внесення до нього змін
резолюції зазначалося, І явищем і перешкоджає Іьстві. Водночас воно є п І розповідати про насиш эти себе насильством. С; и привернути увагу гро іасильство над жінками • і за статевою ознакою зашкодити фізичному, ю І, а також погроза вчиш
термін «насильство» о; їй відносимо до нього І ъство в сім’ї або суспіл:
Колос Л. Є., Данилейко О. ]
Г роблеми насильства що ціонапьному плані дій на 191 срж?.вні заходи, що мають п Іідви щувати їх роль у суспіль рися за першому Всеукраїнс року, в рамках якого п] Додо жінок». Резолюція коні ІовоІ:> подальших спільних д І па, внесення до нього змін резолюції зазначалося, чим явищем і перешкоджає Іільстві. Водночас воно є п ься розповідати про насиш | проти себе насильством. С; ІПили привернути увагу гро ( Ь Іасильство над жінками • за статевою ознакою : зашкодити фізичному, ю І, а також погроза вчиш І термін «насильство» о; и відносимо до нього І фьство в сім’ї або суспіл
98 року, в рамках якого п] Одо жінок». Резолюція коні >вою подальших спільних д ра, внесення до нього змін І У резолюції зазначалося, Іим явищем і перешкоджає пільстві. Водночас воно є п .ься розповідати про насиш ; проти себе насильством. С; Іили привернути увагу гро ‘ Насильство над жінками • Іий за статевою ознакою КС зашкодити фізичному, ю Іки, а також погроза вчиш (Ом термін «насильство» о; І Ми відносимо до нього І ЇІльство в сім’ї або суспіл:
} Колос Л. Є., Данилейко О. ]
Л. Є. Колос, О. М.Да№І1кйко> Державний комітет Укрщщ, ‘ у справах сім’ї та
Проблеми насильства щодо жінок і дітей означені у ональному плані дій на 1997-2000 роки, який ржавні заходи, що мають полшшувдти становище )ц1нок і ідвищувати їх роль у суспільстві. Ці проблеми обговорюва. ися на першому Всеукраїнському конгресі жінок уьаБщ року, в рамках якого працювала секція «Насицьство одо жінок». Резолюція конгресу і пдани заходів ста^ ос_ овою подальших спільних дій, аналізу чинного закоІ(Одав. па, внесення до нього змін і доповнень У резолюції зазначалося, що насильство є досить цоші_
ИМ ЯВИЩеМ І ПереШКОДЖаЄ ДОСЯГНеРНЮ рІВНОСТІ В %юМу
ільстві. Водночас воно є приховаш^м, бо жінки або^рш. ся розповідати про насильство наді ними, або не визцащь проти себе насильством. Саме тому учасники конгресу щ. или привернути увагу громадськості до цього явищ. Насильство над жінками традиційно визначалося % вчн_ ий за статевою ознакою акт, що спричиняє шкоь а§0 зашкодити фізичному, психічноіму, статевому ЗДоІ)ОВ’ю , а також погроза вчинення таюих актів. Але ост^дц^ термін «насильство» одержав біільщ широке тлу^щ. Ми відносимо до нього фізичне, психологічне, сІ1теве льство в сім’ї або суспільстві з б внутрішніх справ, Міністерство культури, Міністерство ормації, Міністерство охорони здоров’я, Міністсрс І| 0 конкретні заходи, за допомогою яких можна ефективно І« Цистити постраждалих, наприклад, охоронні ордери. Вик-ІІ |ює занепокоєння той факт, що у законі йдеться лише про І Впинення насильства, а його попередження розуміється її шє як запобігання рецидивам.
| 18 грудня 1998 року в Києві на конференції, присвяченій її (річчю Загальної декларації прав людини, було прийняте
рішення про необхідність прийняття в Україні закону про попередження домашнього насильства. Для того щоб цей закон не став формальним та не потонув у відомчих суперечках, як це, по суті, сталося з російським законопроектом, потрібні спільні зусилля та співробітництво фахівців-юристів, державних і недержавних організацій. Громадську експертизу законопроекту та його лобіювання може взяти на себе Коаліція жіночих недержавних організацій, основною метою якої є ліквідація дискримінації жінок у всіх сферах особистого та суспільного життя. ,
1. Международные Конвенции и Декларации о правах и детей. М., 1998. С. 75-78.

2. Там само. С. 88.
3. Там само. С. 89.
4. Оригінал тексту (англійською мовою) доступний в Ішегпеї за адресою ппр://\у\т шшсг. сЪ/гейтогШип/сшУс1гг96/Шетайс/53-а, 1996. С. 109-125. Російський переклад: «Модельное законодательство о насилии в семье: Рекомендации ООН //Вестник Проекта «Новые возможности для женщин». М., 1997. №10. С. 22-31.
5. Шведова Н. А. Отношение государства к проблеме насилия (официальные российские документы) //Кризисный центр для женщин: опыт создания и работы. М., 1998. С. 43.
6. Из заключения общественной экспертизы законопроекта «Об основах социально-правовой защиты от насилия в семье» // Вестник Проекта «Новые возможности для женщин». М., 1997. №10. С. 70.
7. Россия: Слишком мало и слишком поздно. Отношение госу дарства к проблеме насилия против женщин. — А Нитап тісп героп; соругщіи У 1998 НшшпКі§ш8 тісп; І88К 1079-1876, Декабрь 1997. Том 9. №13 (В). С. 21.
8. Из заключения общественной экспертизы зашнопрое «Об основах социально-правовой защиты от насилия в семье» //) Вестник Проекта «Новые возможности для женщин». М., 1997 №10. С. 70.
Міжнародні документи
Конвенція
про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок*
Держави — сторони цієї Конвенції,
враховуючи, що Статут Організації Об’єднаних Націй! знову утвердив віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправність чоловіків і жінок,
враховуючи, що Загальна декларація прав людини підтверджує принцип недопущення дискримінації і проголошує, що всі люди народжуються вільними та рівними у своїй гідності та правах і що кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені в ній, без будь-якої різниці, в тому
числі щодо статі,
враховуючи, що на держави-сторони Міжнародних пактів про права людини покладається зобов’язання забезпечити рівне для чоловіків і жінок право користуватися всіма економічними, соціальними, культурними, громадянськими та
політичними правами,
беручи до уваги міжнародні конвенції, укладені під егідою Організації Об’єднаних Націй та її спеціалізованих установ з метою сприяння рівноправності чоловіків і жінок,
враховуючи також резолюції, декларації та рекомендації, прийняті Організацією Об’єднаних Націй та її спеціалізованими установами з метою сприяння рівноправності чоловіків
і жінок,
будучи, проте, занепокоєні тим, що, незважаючи на ці доі* кументи, як і раніше, має місце значна дискримінація щодо
жінок,
__________ ,І
* Друкується за вид Конвенція про ліквідацію всіх форм дискри мшацц щодо жінок – К Укр Правнича Фундація, 1995
нагадуючи, що дискримінація жінок порушує принцип ‘рівноправності та поваги людської гідності, перешкоджає участі жінок нарівні з чоловіками в політичному, соціальному, економічному та культурному житті своєї країни, заважає зростанню добробуту суспільства і сім’ї та ще більше перешкоджає повному розкриттю можливостей жінок на благо ївоїх країн та людства,
будучи занепокоєні тим, що в злиденних умовах жінки лають найменший доступ до продовольства, засобів охорони цоров’я, не мають можливості одержати освіту, професійну Підготовку, працевлаштуватися, а також інших можливостей, будучи впевненими, що встановлення нового міжнарод-Іиого економічного порядку, заснованого на рівності та спра-редливості, значно сприятиме забезпеченню рівності між Іоловіками і жінками,
підкреслюючи, що ліквідація апартеїду, всіх форм расиз-у, расової дискримінації, колоніалізму, неоколоніалізму, агресії, іноземної окупації і панування та втручання у внут-справи держав є необхідною для повного здійснення рав чоловіків і жінок,
підтверджуючи, що зміцнення міжнародного миру та Ьпеки, ослаблення міжнародної напруженості, взаємне рвробітництво між усіма державами незалежно від їх со-Іьних і економічних систем, загальне та повне роззброєн-, особливо ядерне роззброєння, під суворим і ефективним народним контролем, утвердження принципів справедли-гі, рівності та взаємної вигоди у відносинах між країнами [тдійснення права народів, що перебувають під іноземним і Інінііальним пануванням та іноземною окупацією, на само-|н чинення та незалежність, а також повага національного |)снітету і територіальної цілісності держав будуть спри-|І 111 оціальному прогресу та розвитку і, як наслідок, сприяти-11. досягненню повної рівності між чоловіками та жінками, І Іудучи впевнені, що повний розвиток країни, добробут ч о світу та справа миру вимагають максимальної участі ” «к нарівні з чоловіками в усіх сферах,
враховуючи значення внеску жінок у добробут сім’ї та у розвиток суспільства, що до цього часу одержав повне визнання, соціальне значення материнства та ролі обох батьків у сім’ї та у вихованні дітей і усвідомлюючи, що роль жінки у продовженні роду не повинна бути причиною дискримінації, оскільки виховання дітей вимагає спільної відповідальності чоловіків і жінок та всього суспільства в цілому,
визнаючи, що для досягнення повної рівності між чоловіками та жінками необхідно змінити традиційну роль як чоловіків, так і жінок у суспільстві та в сім’ї,
сповнені рішимості здійснити принципи, проголошені в і Декларації про ліквідацію дискримінації щодо жінок, і з цією метою вжити заходів, необхідних для ліквідації такої дискримінації в усіх її формах і проявах, погодилися про нижченаведене:
Частина І
Стаття 1
Для цілей цієї Конвенції поняття «дискримінація щодо жінок» означає будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, спрямовані на ослаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їхнього сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській або будь-якій іншій галузі.
Стаття 2
Держави-сторони засуджують дискримінацію щодо жінок в усіх її формах, погоджуються негайно всіма відповідними заходами здійснювати політику ліквідації дискримінації щодо жінок і з цією метою зобов’язуються:
а) включити принцип рівноправності чоловіків і жінок у] свої національні конституції або інше відповідне законодав-І ство, якщо цього ще не було зроблено, та забезпечити за до-| помогою закону й інших відповідних заходів практичне здійс^ нення цього принципу; |
Ь) вживати відповідних законодавчих та інших заходів, Іключаючи санкції, там, де це необхідно, що забороняють удь-яку дискримінацію щодо жінок;
с) встановити юридичний захист прав жінок на рівній снові з чоловіками та забезпечити за допомогою компетент-их національних судів та інших державних установ ефек-ивний захист жінок проти будь-якого акту дискримінації;
е) утримуватися від вчинення будь-яких дискримінаційних їв або дій щодо жінок та гарантувати, що державні органи та танови діятимуть відповідно до цього зобов’язання;
е) вживати всіх відповідних заходів для ліквідації дис-Нмінації щодо жінок з боку будь-якої особи, організації або |приємства;
І) вживати всіх відповідних заходів, включаючи законові, щодо зміни або скасування чинних законів, постанов, Наїв і практики, що являють собою дискримінацію щодо
І скасувати всі положення свого кримінального законо-тва, що являють собою дискримінацію щодо жінок.
птя З
Держави-сторони вживають в усіх галузях, і зокрема в ІІчній, соціальній, економічній і культурній, всіх відпо-
І\ заходів, включаючи законодавчі, щодо забезпечення
ічиого розвитку та прогресу жінок, з тим щоб гарантува-Ідійснення і користування правами людини та основни-
мпбодами на основі рівності з чоловіками.
• пінія 4
І Вжиття державами-сторонами тимчасових спеціальні одів, спрямованих на прискорення встановлення фак-I ивності між чоловіками та жінками, не вважається, як
^!І І11 Ієно цією Конвенцією, дискримшаційним, проте воно І “му разі не повинно тягнути за собою збереження не-Імвних або диференційованих стандартів; ці заходи бути скасовані, коли будуть досягнуті цілі рівності ‘ >стей і рівноправного відношення.
2. Вжиття державами-сторонами спеціальних заходів спрямованих на охорону материнства, включаючи заходи, щ містяться в цій Конвенції, не вважається дискримінаційна
Стаття 5
Держави-сторони вживають усіх відповідних заходів |
метою:
а) змінити соціальні та культурні моделі поведінки чс ловійв і жінок для досягнення викорінення забобонів, зви чаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповн жінок, тендерним насильством та порушеннями прав і ІІІоІших свобод людини. Повне впровадження Конвенції рребує від держав активних заходів для викорінення усіх насильства проти жінок.
Комітет запропонував державам-учасницям, щоб вони І м 11 до уваги наступні зауваження Комітету з тендерного
Рекомендацію розроблено та прийнято одинадцятою сесією Комі-ІООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок (1992 р.). Місія в документі А/47/38. Оригінал тексту англійською мовою можна нити в Іпіегпеї за адресою: Ьйр:/Луиг\м ип. ог§Л\ютеп\уа1сЬЛ1а\у/сесіа\?/ «Іп. літ
га соціальні \
насильства, при перегляді їх законодавства і політики, а також при поданні доповідей по Конвенції, Загальні зауваження
6. У статті 1 Конвенції визначене поняття дискримінації щодо жінок. Визначення дискримінації включає тендерне насиль- 1 ство, тобто насильство, яке вчинено проти жінки саме тому, що вона є жінкою, або таке, що диспропорційно торкається жінок. Насильство включає такі дії, які завдають фізичних, психічних або сексуальних пошкоджень та страждань, погрози вчинити такі дії, примушування та інші обмеження свободи. Тендерне насильство може порушувати певні положення Конвенції, незалежно від того, згадано в них насильство безпосередньо, чи ні. 7. Тендерне насильство, яке порушує або знищує можливість жінок користуватися правами людини та основними свободами, які закріплені загальним міжнародним законодавством або конвенціями з прав людини, становить дискримінацію в тому значенні, яке наведене у статті 1 Конвенції. ЦЬ права і свободи включають: а)право на життя;
Ь)право не бути підданим тортурам або жорстокому, не людському, принизливому ставленню або покаранню;
с)право на рівний захист згідно з гуманітарними норма?! ми під час міжнародного або внутрішнього збройного конфн
лікгу;
д)право на свободу та захищеність особи;
е)право на рівний захист перед законом;
І)право на рівність у сім’ї;
§)право на найвищий можливий рівень фізичного та пси
хічного здоров’я;
п)право на справедливі та сприятливі умови роботи.
8. Конвенція спрямована проти насильства, вчиненог державними органами. Такі акти насильства, крім порушенії ня зобов’язань держави стосовно Конвенції, можуть порушуі вати її обов’язки, які накладають на ті норми стосовно заі ного міжнародного права та інших конвенцій.
9. Підкреслюється, що дискримінація, про яку йде мс у Конвенції, не обмежується тільки діями з боку урядів (ді
статті 2 (е), (і) та 5). Наприклад, згідно із статтею 2(е) Конвенція закликає держави-учасниці вжити усіх можливих заходів для викорінення дискримінації щодо жінок з боку будь-якої особи, організації або підприємства. Також, згідно із загальним міжнародним правом та конкретними угодами з прав людини держави також можуть нести відповідальність за дії, вчинені приватними особами, якщо вони не вживають достатньо енергійних заходів для попередження порушення прав, розслідування і покарання’насильства, а також надання компенсацій.
Коментарі до статей Конвенції
1 Статті 2 і З
10 Статті 2 і 3 встановлюють неодмінне зобов’язання викорінити дискримінацію у всіх її формах, додатково до конкретних зобов’язань, які містяться у статтях 5-16.
Статті 2ф, 5 і Ще)
11. Традиційне відношення, згідно з яким жінок вважа-ІІ п ь підпорядкованими чоловікам або надають їм стереотипні |>олі, є причиною існування практики насильства та приму-Ім\вання, зокрема у таких формах, як сімейне насильство та Корстоке поводження, примушування до шлюбу, вбивство ерез посаг, нанесення опіків кислотою, обрізання жінок, ш забобони або практика може виправдовувати тендерне Ісильство як форму захисту або контролю жінок. Насиль-во проти фізичної та психічної цілісності жінок має своїм слідком відмову їм у рівному володінні, використанні та їнні прав та основних свобод людини. В цьому коментарі реважно йде мова про реальне насильство або погрози на-рльства, можливі наслідки таких форм тендерного насиль-Іа допомагають утримувати жінок у підлеглій ролі. Вони їричиною низької участі жінок у політичному житті, ниж-за чоловіків рівня освіти, професійної підготовки та Ішвостей працевлаштування.
12. Таке ставлення виявляється при розповсюдженні пор-рафії, еротичних зображень та інших форм комерційної
експлуатації жінок як сексуальних об’єктів, а не особистостей. Це, в свою чергу, сприяє тендерному насильству. І
Стаття 6
13. Стаття 6 вимагає від держав-учасниць вжити заходів щодо припинення усіх форм торгівлі жінками та експлуатації проституції жінок.
14. Бідність та безробіття збільшують можливість торгівлі жінками. Крім традиційних форм торгівлі жінками з’являються нові форми сексуальної експлуатації, такі як секс-туризм, вербування хатніх робітниць з країн, що розвиваються, на роботу до розвинутих країн, організація шлюбів між жінками з країн, що розвиваються, з іноземцями. Така практика є несумісною з принизливим використанням жінками своїх людських прав в тому, що стосується їх прав та гідності. Вона робить жінок особливо вразливими до насильства та жорстокого поводження.
15. Бідність та безробіття примушують багатьох жінок, у тому числі молодих дівчат, до заняття проституцією. Проститутки надзвичайно вразливі до насильства, завдяки тому, що їх особливий статус, який може бути незаконним, маргі-налізує їх. їм необхідний рівний захист закону проти зґвалтування та інших форм насильства.
16. Війни, збройні конфлікти та окупація територій часто призводять до зростання проституції, торгівлі жінками та сексуальних нападів на жінок; все це потребує особливих захисних та карних заходів.
Стаття 11
17. Рівність при працевлаштуванні може бути серйозно І порушена, якщо жінки страждають від такого виду гендер-1 ного насильства, як сексуальні домагання на робочому місці. 1
18. Сексуальні домагання включають небажану сексуаль-Л но забарвлену поведінку, таку, як фізичний контакт та залир цяння, сексуально забарвлені вислови, показ порнографії т сексуальні вимоги, висловлені словами або діями. Така пове дінка може бути принизливою та може становити за погрс
зу для здоров’я та безпеки; ця практика є дискримінаційною, якщо жінка має достатні підстави думати, що її відмова погіршить її кар’єрні перспективи у тому, що стосується прийому на роботу та просування, або юли це створює несприятливі робочі умови.
Стаття 12
19. Стаття 12 вимагає від держав-учасниць вжити заходів для рівного доступу до охорони здоров’я. Насильство проти жінок є загрозою для їх здоров’я та життя.
20. В деяких державах існують звичаї, зумовлені культурою та традиціями, які шкодять здоров’ю жінок та дітей. До І цих традицій належать дієтичні обмеження для вагітних жі-I нок, надання переваги дітям чоловічої статі, обрізання жінок “та пошкодження жіночих геніталій.
Стаття 13
21. Жінки які живуть у сільській місцевості, становлять рупу ризику через традиційне ставлення до жінки як до під-Іеглої істоти, яке існує у багатьох сільських громадах, що ІІдводить жінкам підлеглу роль. Дівчата з сільських громад Цдзвичайно вразливі до насильства та сексуальної експлуа-Іції та вирушають у місто на заробітки.
аття 14
22. Примусова стерилізація або аборт негативно вплива-ТІ. на фізичне та психічне здоров’я жінок та порушують Ніно жінок вирішувати, скільки дітей вони бажають мати та ІІким інтервалом.
‘З Сімейне насильство є однією з найбільш підступних >\І насильства проти жінок. Воно існує у всіх суспільствах.
Ім І и будь-якого віку страждають від різних форм насиль-»І \ сімейних відносинах, до яких входить нанесення тілес-І юшкоджень, ґвалтування, інші форми сексуального напа-н. ихічного та інших форм насильства, що підтримується ІІІ ш цінним ставленням. Відсутність економічної незалеж-ЧІІ примушує багатьох жінок залишатися в насильницьке-

І^^^^^^^^^^^^^^^^І^К!^ІВ^В^И«™&«»^™™.
му становищі. Відмова виконувати свої сімейні обов’язки чоловіками може бути формою насильстіа та примушування Такі форми насильства становлять ризик для здоров’я жінок та перешкоджають їх рівноправній участі у сімейному та суспільному житті ,
Конкретні рекомендації
24. Зважаючи на ці коментарі, Комітет з ліквідації дис-ї
кримінації щодо жінок рекомендує: • І
а) держави-учасниці повинні вживати необхідних та ефек-|
тивних заходів для винищення усіх форм тендерного насиль*|
ства, вчинених суспільством або приватною особою;
Ь) держави-учасниці повинні прийняти закони пре сімейного насильства та жорстокого поводження, гвалтуван^ ня, сексуальних нападів та інших форм тендерного насиль^ ства, які будуть надавати відповідний захист усім жінкам та поважати їх цілісність та гідність Для потерпілих слід організувати захист та послуги підтримки. Для ефективного впровадження Конвенції необхідне гендерно чутливе тренуванн суддів, поліції та інших державних посадових осіб;
с) держави-учасниці повинні сприяти збору статист: та вивченню масштабів, причин та наслідків насильства, ефективності заходів щодо попередження та ліквідації насильства;
й) слід вживати ефективних заходів для того, щоб засоби масової інформації пропагували повагу до жінок;
е) держави-учасниці повинні в своїх доповідях визначати природу та розповсюдження стосунків, традицій та практики, які заохочують насильство проти жінок, а також види насильства, які спостерігаються в результаті звичаїв. Вони повинні доповідати про заходи, здійснені для припинення насильства, про ефективність цих заходів;
І) слід застосовувати ефективні заходи для знищення такого ставлення та звичаїв. Державам слід впроваджувати освітні та інформаційні програми для викорінення забобонів] які заважають рівності жінок (рекомендація №3,1987); ]
ё) для ліквідації торгівлі жінками та сексуальної експлуатації потрібні конкретні превентивні та карні заходи;
Ь) держави-учасниці у своїх доповідях повинні описувати масштаб цих проблем та заходи — карні санкції, превентивні та реабілітаційні, — які були здійснені для захисту жінок-проституток, жінок, які постраждали від торгівлі або Інших форм сексуальної експлуатації. Також слід зазначати ефективність цих заходів;
і) необхідно забезпечити наявність ефективних процедур подання скарг та отримання компенсацій;
І) держави-учасниці повинні включати до своїх доповідей інформацію про сексуальні домагання та про заходи щодо захисту жінок від сексуальних домагань та інших форм на-^ильства або примушування на робочому місці;
1с) держави-учасниці повинні організувати служби під-римки для потерпілих від сімейного насильства, гвалтуван-сексуальних нападів або інших форм тендерного насиль-ва; ці служби повинні передбачати наявність притулків, спеціально підготовлених працівників служб охорони здоро-УЯ, реабілітацію та консультування;
1) держави-учасниці повинні впроваджувати заходи для долання таких звичаїв та повинні взяти до уваги рекомен-4ю Комітету з жіночого обрізання (рекомендація №14) у зїх доповідях про охорону здоров’я; т) держави-учасниці повинш забезпечити жінкам свобо-вибору вирішенні питань, що стосується народження ді-\, та забезпечити, щоб жінкам не доводилося звертатися до (безпечних медичних процедур, таких, як нелегальні абор-І, через недостатність відповідних послуг у галузі контро-І за народжуваністю,
п) держави-учасниці у своїх доповідях повинні зазнача-поширеність проблеми крадіжок майна та повинні зазна-ги заходи, яких було вжито, та їх ефективність; о) держави-учасниці повинні надавати послуги сільсь-жінкам — потерпілим від насильства, а також забезпе-Ги, у разі необхідності, надання спеціалізованих послуг вмадам, які розташовані у важкодоступній місцевості;
р) заходи для захисту жінок від насильства повинні включати тренування та надання можливості працевлаштування, а також нагляд за умовами праці хатніх робітниць;
ф держави-учасниці повинні доповідати про ризик, який існує для сільських жінок, масштаби та природу насильства, якого вони зазнають, їх потребу у спеціалізованих послугах та про ефективність заходів для подолання насильства;
г) заходи, необхідні для подолання сімейного насильства,
повинні включати таке:
І) карні санкції, де це є необхідним, та цивільні про- і цедури у випадках домашнього насильства;
П) законодавче скасування виправдання «захисту честі» і у випадках вбивства або нападу на члена сім’ї – жінку;
ПІ) служби для захисту потерпілих від сімейного на-‘ сильства, до яких повинні входити притулки, консульту^ вання та програми реабілітації; ї
IV) програми реабілітації для тих, хто вчинив сімей-^
не насильство;
V) служби підтримки для сімей, в яких стався інцест
або сексуальний злочин;
з) держави-учасниці повинні доповідати про масштаби домашнього насильства та сексуальних злочинів, про превентивні, карні та компенсаційні заходи, яких було вжито;
І) держави-учасниці повинні впроваджувати всі необхідні юридичні та інші заходи для надання ефективного захисту жінок проти гендерного насильства, до яких належать такі
І) ефективні юридичні заходи, які включають ка санкції, цивільні процедури та компенсації, для захис жінок від усіх видів насильства, зокрема насильства • жорстокого поводження у сім’ї, сексуальних нападів’ сексуальних домагань на робочому місці;
II) превентивні заходи, які включають прогрг інформування та освіти громадськості, для зміни уявле про роль і статус чоловіків та жінок;
III) заходи щодо захисту потерпілих, до яких вхол організація притулків, консультування, реабілітація •
служби підтримки для жінок, які постраждали від насильства або для яких є ризик потерпіти від насильства; й) держави-учасниці повинні доповідати про всі форми гендерного насильства; такі доповіді повинні містити усі даш про поширеність кожної форми насильства та наслідки насильства для потерпілих жінок;
V) доповіді держав-учасниць повинні містити інформацію про юридичні, превентивні та захисні заходи, яких було вжито для ліквідації насильства проти жінок, та про ефективність цих заходів.
Декларация
об искоренении насилия в отношении женщин*
Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей ООН от 20 декабря 1993 года
Генеральная Ассамблея, признавая настоятельную необходимость универсально- і го применения в отношении женщин прав и принципов, касающихся равенства, безопасности, свободы, неприкосновенности и достоинства всех людей,
отмечая, что эти права и принципы закреплены в международных документах, и в том числе, в частности, во Всеобщей декларации прав человека, Международном пакте о гражданских и политических правах, Международном пакте об экономических, социальных и культурных правах, Конвенции о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин и Конвенции против пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания,
признавая, что эффективное осуществление Конвенции о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин будет способствовать искоренению насилия в отношении женщин, и что настоящая Декларация укрепит и дополнит этот процесс,
* Друкується за вид Российско-американская конференция предотч вращения насилия в семье в отношении женщин 28-30 октября 1998] Москва,, Россия I
будучи обеспокоена тем, что насилие в отношении женщин является одним из препятствий на пути достижения равенства, развития и мира, как это признано в Найробийских перспективных стратегиях в области улучшения положения женщин, в которых рекомендуется комплекс мер по борьбе с насилием в отношении женщин, а также на пути всестороннего осуществления Конвенции о ликвидации всех форм дис-I криминации в отношении женщин,
подтверждая, что насилие в отношении женщин является нарушением прав человека и основных свобод, а также препятствует или не позволяет женщинам пользоваться правами человека и основными свободами, и будучи обеспоко-I сна неспособностью уже в течение длительного времени (обеспечить защиту и поощрение таких прав и свобод примеительно к насилию в отношении женщин,
признавая, что насилие в отношении женщин является про-влением исторически сложившегося неравного соотношения : между мужчинами и женщинами, которое привело к до-инированию над женщинами и дискриминации в отношении енщин со стороны мужчин, а также препятствует всесторон-Вму улучшению их положения, и что насилие в отношении Внщин является одним из основополагающих социальных ов, при помощи которого женщин вынуждают зани-. подчиненное положение по сравнению с мужчинами, будучи обеспокоена тем, что некоторые группы женщин, Пример, женщины, принадлежащие к национальным мень-Інствам, женщины, относящиеся к коренному населению, Ищины-беженцы, женщины-мигранты, женщины, прожи-Ощие в сельских и отдаленных районах, женщины, лишен-І средств к существованию, женщины, находящиеся в ис-вительных учреждениях или в заключении, девочки, жен-Иы-инвалиды, женщины преклонного возраста и женщины вооруженных конфликтов, особенно подвержены лию,
ссылаясь на резолюцию 1990/15 Экономического и социального совета от 24 мая 1990 года, в приложении к которой, в частности, признается, что насилие в отношении женщин в семье и обществе возрастает и затрагивает всех женщин, независимо от имущественного и социального положения, а также уровня культуры, и что для его ликвидации необходимо принять срочные и эффективные меры,
ссылаясь далее на резолюцию 1991/18 Экономического и социального совета от 30 мая 1991 года, в которой, в частности, рекомендуется разработать основу для международного документа, в котором конкретно рассматривалась бы проблема насилия в отношении женщин,
приветствуя рань, которую играют женские движения в привлечении повышенного внимания к характеру, серьезности и масштабам проблемы насилия в отношении женщин, будучи встревожена тем, что возможности достижения женщинами юридического, социального, политического и экономического равенства в обществе ограничиваются, в частности, постоянным и эндемическим характером насилия,
будучи убеждена в том, что с учетом вышеизложенного возникает необходимость в
а) четком и всеобъемлющем определении насилия в отношении женщин; Ь) четком изложении прав, позволяющих обеспечить искоренение насилия в отношении женщин во I всех его формах; с) решительных усилиях со стороны государств по выполнению своих обязательств; и) решительных усилиях со стороны международного сообщества в целом по искоренению насилия в отношении женщин,
торжественно провозглашает настоящую Декларацию и настоятельно призывает приложить все усилия для повсеместного ознакомления с Декларацией и ее соблюдения, і
Статья 1,
Для целей настоящей Декларации термин «насилие в І уществления и защиты всех прав человека и основных сво-І >од в политической, экономической, социальной, культурной, 11 Іажданской и любых других областях. Эти права включают, частности:
а) право на жизнь;
Ь) право на равенство;
с) право на свободу и личную неприкосновенность;
сі) право на равную защиту в соответствии с законом;
е) право не подвергаться дискриминации в какой бы то ни было форме;
і) право на наивысший достижимый уровень физического и психического здоровья;-
§) право на справедливые и благоприятные условия тру-Да’ . ]
Ь) право не подвергаться пыткам или жестоким, бесчелс вечным или унижающим достоинство обращению или нака-1 занию. |
Статья 4.
Государства должны осудить насилие в отношении женщин и не должны ссылаться ни на какие обычаи, традиции или религиозные мотивы для уклонения от выполнения своих обязательств в отношении его искоренения. Государства должны безотлагательно приступить к осуществлению всеми надлежащими средствами политики искоренения насилия в отношении женщин и в этих целях должны:
а) рассмотреть, если они еще этого не сделали, вопрос о ратификации или присоединении к Конвенции о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин или о снятии своих оговорок к этой Конвенции;
Ъ) воздерживаться от применения насилия в отношении женщин;
с) уделять надлежащее внимание вопросам предупрежу дения и расследования актов насилия в отношении женщи! и наказания за них в соответствии с национальным законої дательством, независимо от того, совершены ли такие акті государством или частными лицами;
и) разработать в рамках внутреннего законодательст уголовные, гражданские, трудовые и административные саі ции для наказания за правонарушения и возмещения уще

ба, причиненного женщинам, которые подвергапИсь / насилия; женщинам, которые подвергались актам Ня„Чк(11-должен быть обеспечен доступ к механизмам правосудия и, в соответствии с национальным: ством, к справедливым и эффективным средствам Пра^/ защиты в связи с причиненным ущербом; государСТВа ^ ны также информировать женщин об их правах в возмещения ущерба через такие механизмы;
е) рассмотреть возможность разработки нацц0н 1 планов действий для обеспечения защиты женщиц ^ * і форм насилия и включить соответствующие полоясЄЩІ^ [ существующие планы, принимая во внимание, по V * [ходимости, то содействие, которое могут оказать
иьственные организации, особенно организации, зани”; циеся этим вопросом; м
^разработать на всеобъемлющей основе преВек, ^одходы и любые возможные меры правового, пол^ Э, административного и культурного характера, кото ействуют защите женщин от любых форм насид^ чить положение, исключающее повторную внщин в результате применения законов с методов и других действий, в которых не личие между мужчинами и женщинами,
ё) проводить необходимую работу с тем, чтобы .: І. в максимально возможной степени с учетом ИмЄї« | у них ресурсов и, если это необходимо, в рам родного сотрудничества оказание женщинам, рмся насилию, и, если это необходимо, их детям сп званной помощи, например, по реабилитации, емком и его содержанию, лечению, консультц |ицинскому и социальному обслуживанию, втствующих служб и программ, а также струк^ ^ ^, и должны принимать любые другие надлеасащ^ I содействия их безопасности, а тажже физичес^ ^ Т)гической реабилитации;

да;
сі) право на равную защиту в соответствии с законом; е) право не подвергаться дискриминации в какой бы то ни было форме,
і) право на наивысший достижимый уровень физического и психического здоровья;-
§) право на справедливые и благоприятные условия тру-
Ъ) право не подвергаться пыткам или жестоким, бесчело-; вечным или унижающим достоинство обращению или наказанию.
Статья 4. ‘ Государства должны осудить насилие в отношении жен-, щин и не должны ссылаться ни на какие обычаи, традиции или религиозные мотивы для уклонения от выполнения своих обязательств в отношении его искоренения. Государства должны безотлагательно приступить к осуществлению всеми надлежащими средствами политики искоренения насилия в отношении женщин и в этих целях должны’
а) рассмотреть, если они еще этого не сделали, вопрос І ратификации или присоединении к Конвенции о ликвидациі всех форм дискриминации в отношении женщин или о си тии своих оговорок к этой Конвенции;
Ь) воздерживаться от применения насилия в отношени! женщин; | с) уделять надлежащее внимание вопросам предупрел дения и расследования актов насилия в отношении женщ* и наказания за них в соответствии с национальным закон дательством, независимо от того, совершены ли такие ак государством или частными лицами;
и) разработать в рамках внутреннего законодателі уголовные, гражданские, трудовые и административные о) признать важную роль женского движения и неправительственных организаций во всем мире в повышении информированности о проблеме насилия в отношении женщин и ослаблении ее остроты,
р) поддерживать и укреплять деятельность женского движения и неправительственных организаций и осуществлять с ними сотрудничество на местном, национальном и региональном уровнях;
поощрять региональные межправительственные организации, членами которых они являются, к включению соответствующих мероприятий по искоренению насилия в отношении женщин в их программы.
Статья 5.
Органы и специализированные учреждения системы Организации Объединенных Наций должны, в пределах своей компетенции, способствовать признанию и осуществлению прав и принципов, изложенных в настоящей Декларации, и в этих целях, в частности, должны:
а) оказывать содействие международному и региональ-ІИому сотрудничеству для разработки региональных страте-Гий борьбы с насилием, обмена опытом и финансирования Программ, связанных с искоренением насилия в отношении Кснщин;
Ь) содействовать проведению совещаний и семинаров с ЕЛЬЮ ознакомления всех людей с проблемой насилия в отно-рснии женщин и углубления понимания ими этой проблемы,
с) оказывать содействие расширению координации и об-смов в рамках системы Организации Объединенных Наций рсжду органами, занимающимися вопросами договоров в Власти прав человека, для эффективного решения этого воп-
а,
(I) включать в доклады органов и учреждений системы І|)І анизации Объединенных Наций, посвященные анализу
социальных тенденций и проблем, такие, как периодические доклады о мировом социальном положении, рассмотрение тенденций в области насилия в отношении женщин,
е) поощрять координацию между органами и учреждениями системы Организации Объединенных Наций в целях включения вопроса о насилии в отношении женщин в текущие программы, уделяя особое внимание группам женщин, находящимся в наиболее уязвимом положении,
і) содействовать разработке руководящих принципов или руководств, касающихся насилия в отношении женщин, принимая во внимание меры, упомянутые в настоящей Декларации,
§) учитывать соответствующим образом вопрос об искоренении насилия в отношении женщин в процессе выполнения своих мандатов, в том числе в отношении осуществления документов по правам человека,
Ь) осуществлять сотрудничество с неправительственными организациями в решении проблемы насилия в отношении женщин
Статья 6.
Ничто в настоящей Декларации не затрагивает какое-либо положение, которое в большей степени способствует искоренению насилия в отношении женщин и которое может содержаться в законодательстве государства или в какой-либо другой международной конвенции, договоре или другом документе, имеющих силу в государстве
Четвертая Всемирная
Конференция
по положению женщин*
Пекин, Китай
4-15 сентября 1995 года
Пекинская декларация.
Платформа действий
(извлечения)
О. НАСИЛИЕ В ОТНОШЕНИИ ЖЕНЩИН
112. Насилие в отношении женщин является одним из пре-“–“м на пути достижения целей равенства, развития и ми-лие в отношении женщин является нарушением прав Цовека и основных свобод женщин, а также препятствует ч не позволяет им пользоваться этими правами и свобода-I Іеспособность уже в течение длительного времени обес-‘и гь защиту и поощрение таких прав и свобод в случае при-ЕНИЯ насилия в отношении женщин — это проблема, кото-вызывает обеспокоенность у всех государств и должна “ь решена Объем знаний о причинах и следствиях этого Шия, а также о его распространенности и мерах по борьбе М значительно возрос со времени проведения Найробий-I конференции Во всех обществах в той или иной степе-“тацины и девочки подвергаются физическому, пол&