Борисов B.I. та iн. 1999 – Проблеми боротьби зi злочиннiстю у сферi
економiчної дiяльностi
Розділ I
організаційно-правові проблеми боротьби зі злочинністю
У СФЕРІ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПРО ХІД ЗАКОНОПРОЕКТНИХ РОБІТ У СФЕРІ БОРОТЬБИ З ЕКОНОМІЧНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ
Масштаби і наслідки криміногенних процесів в Україні вимагають від
відповідних державних інституцій постійного і поглибленого аналізу їхніх
причин з метою як їх нейтралізації, так і врахування під час розроблення
та вжиття заходів щодо зміцнення правопорядку і законності в державі.
Однією з таких негативних причин є криміналізація економіки та
корум-пованості суспільства, що як наслідок призводить до негативного
впливу на економіку, її подальшу “тінізацію”, підрив довіри громадян до
влади, зниження міжнародного авторитету України, зменшення обсягів
іноземних інвестицій в економіку держави.
Зміцнення законності та правопорядку невіддільне від економічних та
соціальних проблем, загальної ситуації в державі. Перехід від державної
до ринкової економіки в країні зумовив кризовий стан економіки, появу
нових видів злочинів.
Аналіз причин подальшої криміналізації економіки та корумпованості
суспільства дає змогу визначити низку чинників, що впливають на цей
процес, а також напрямки подальшої роботи для подолання зазначених явищ.
Основним з них стала “тінізація” економіки, нерозривно пов’язана з
приховуванням реальних доходів юридичними та фізичними
особами та їх ухиленням від оподаткування. Нелегальний, “тіньовий”
бізнес пронизує всю економічну систему, включаючи бюджетну сферу,
банківську систему, фондовий ринок, посередницьку зовнішньоекономічну
діяльність, що ставить під загрозу функціонування всієї економічної
системи нашої держави. Змінити криміногенну ситуацію в економіці можливо
пише за умови створення належної правової бази.
Важливим кроком у цьому напрямку стало прийняття в 1994 р. Закону
України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального,
Кримінально-процесуального кодексів України га Кодексу України про
адміністративні правовпорушення”.
Цим законом було встановлено караність таких діянь, як Іорушення порядку
заняття підприємницькою діяльністю, фіктивне підприємництво, шахрайство
з фінансовими зесурсами, незаконне збирання з метою використання або
шкористання відомостей, що становлять комерційну таємницю, юзголошення
комерційної таємниці, порушення порядку шпуску (емісії) та обігу цінних
паперів.
З метою створення механізму протидії “відмиванню” соштів, здобутих
злочинним шляхом, Міністерством юстиції /країни у лютому 1998 р. було
подано до Кабміну України Іроект Закону “Про внесення змін та доповнень
до Криміналь-юго та Кримінально-процесуального кодексів України”, яким
Іропонувалось передбачити кримінальну відповідальность за Іегалізацію
(відмивання) “брудних” коштів.
Аналогічну норму містить також проект нового Криміналь-юго кодексу
України, схвалений Верховною Радою України у Іершому читанні.
Встановлення кримінальної відповідальності а ці дії відповідає
Європейській конвенції про відмивання, юшук, арешт та конфіскацію
доходів, одержаних злочинним шіяхом, (ратифікована Верховною Радою
України 17 грудня 990 p.).
Згідно зі ст. 6 Конвенції кожна сторона вживає таких аконодавчих та
інших заходів, які можуть бути необхідними, цоб дії, вчинені навмисно,
розглядалися внутрішнім законодав-твом як злочин. Зокрема, до таких дій
Конвенція відносить
перетворення або передачу власності з усвідомленням при цьому, що така
власність є доходом, з метою приховування, маскування незаконного
походження власності або сприяння будь-якій особі, замішаній у вчиненні
предикативного злочину, уникнути правових наслідків її дій.
Погіршення криміногенної ситуації в державі певною мірою зумовлено також
слабкою правовою визначеністю зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів
господарювання. Законом України від 28 січня 1993 р. Кримінальний Кодекс
України було доповнено нормою щодо відповідальності за приховування
валютної виручки та незаконне відкриття або використання за межами
України валютних рахунків.
Однією з причин відтоку іноземних інвестицій з України називають
корумпованість органів державної влади України.
Найбільш криміналізованими, враженими корупцією є сфери відносин у
банківській, кредитно-фінансовій, зовнішньоекономічній діяльності, а
також у приватизації.
Чинний Закон України “Про боротьбу з корупцією” є недосконалим, він
штучно звужує різноманітність проявів корупційних діянь до хабарництва
та зловживань, а коло суб’єктів обмежує вказівкою на “осіб,
уповноважених на виконання функцій держави”.
Протидією корупції, з точки зору Міністерства юстиції України, має стати
удосконалення чинного законодавства. Слід зазначити, що Міністерством
юстиції розроблено проект Закону “Про внесення змін та доповнень до
Закону України “Про боротьбу з корупцією”, яким пропонується нова
редакція цього закону.
Названі закони та Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 роки мають
стати надійною перепоною для поширення корупції на всіх рівнях державної
влади.
Робочою групою Кабінету Міністрів України під керівництвом Президента
АПрН України академіка В.Я.Тація розроблено проект нового Кримінального
кодексу України, схвалений Верховною Радою України у першому читанні.
Розділ VII “Злочини у сфері господарської діяльності”
проекту є вдалим комплексним поєднанням норм чинного законодавства з
тими, які встановлюють відповідальність за злочини, не передбачені
чинним Кодексом. Зокрема, передбачається встановити відповідальність за
легалізацію (відмивання) коштів, здобутих злочинним шляхом, злісне
ухилення від погашення кредиторської заборгованості, незаконне
використання товарного знаку, порушення антимонопольного законодавства.
Таким чином, проект охоплює найнебезпечніші діяння, що посягають на
відносини у сфері економіки на даний момент і спрямовані на перспективу
боротьби зі злочинністю у майбутньому.
Організації законотворчої роботи мають сприяти такі заходи:
Законопроекта робота має бути чітко спланованою і
систематизованою. Планування законопроектних робіт
повинен здійснювати конкретний орган, яким може бути
Міністерство юстиції України.
Законопроекти мають базуватися на результатах
кримінологічних експертиз.
При розробці законопроектів вкрай необхідним є
залучення науковців вищих навчальних закладів та
наукових установ.
Прикладом такої взаємодії органів державної влади та наукових установ є
співробітництво Міністерства юстиції України та Національної юридичної
академії України імені Ярослава Мудрого. Переважна більшість
законопроектів, що стосуються внесення змін до Кримінального кодексу
України, були розроблені в тісній співпраці Національної юридичної
академії та Міністерства юстиції України. Жодне питання щодо
необхідності реформування кримінального права або кримінального процесу
не вирішується Міністерством юстиції України без попередніх консультацій
з відомими правознавцями, академіками Академії правових наук України.
Особливу подяку хотілося б висловити ректорові Національної юридичної
академії України Василю Яковичу Тацію,
10
першому проректору Володимиру Володимировичу Сташису, завідуючому
кафедрою кримінального процесу Юрію Михайловичу Грошевому.
В довершення слід зазначити, що для людини важливо, щоб її право
власності, свобода здійснення підприємницької діяльності були
непорушними. Функцію захисту цих прав від незаконних посягань, у тому
числі шляхом застосування кримінальної репресії, держава взяла на себе.
Таким чином, це має утримувати людину від виходу за межі Закону,
оскільки в ідеалі держава є на її боці. Однак при здійсненні
кримінально-правового регулювання в економічній сфері важливо не перейти
ту вузьку межу, яка відділяє тоталітаризм від хаосу.
О. М. Бандурка, народний депутат України, д-р юрид. наук, проф., ректор
Університету внутрішніх справ України, Віце-президент Кримінологічної
асоціації України (м. Харків)
бюджетні процеси та “тшізацш” економіки в україні
Успіх боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності має
забезпечуватись перш за все економічними важелями, серед яких бюджетні
процеси є одними з найважливіших.
Бюджет є дзеркальним відбиттям економічного і фінансового стану держави.
Бюджетні процеси мають економічний, соціальний і політичний характер.
Процеси, що не охоплюються бюджетом, будуть забезпечені потім “тіньовою”
економікою. “Тіньову” економіку обслуговують “тіньова” політика,
“тіньова” влада, “тіньове” правосуддя. Юридична та економічна наука ці
явища повинна вивчати глибше.
11
В нинішньому політичному житті України головним чинником, навколо якого
розгорнулася гостра боротьба, є розгляд Верховною Радою законопроекту
про державний бюджет на 1999 рік. Бюджет у нас завжди вважався переважно
політичним, а не економічним документом. Навколо нього киплять політичні
пристрасті, які з року в рік повторюються за одним і тим же сценарієм.
Фінансово-промислові групи, політичні партії, представники регіонів,
різного роду лобісти намагаються закласти у бюджет видатки, які
відповідали б їхнім цілям.
Ретельне дотримання бюджету є не вигідним для уряду, бо він намагається
встановити свої правила гри на “бюджетнім” полі, щоб ділити кошти
по-своєму, а не як передбачено законом. До речі, цим можна дорікати як
виконавцям, так і законодавцям. У 1998 р. Верховна Рада прийняла 13
законів і три постанови щодо бюджетних процесів уже після затвердження
бюджету, а відповідні зміни до закону про бюджет, як того вимагає
Конституція, внесені не були. На виконання бюджету суттєво вплинули й
укази Президента, а таких за станом на 1 листопада 1998 р. налічується
35. Як і в попередні роки, Кабінет Міністрів своїми постановами і
розпорядженнями (близько 200) в доходну і витратну частину бюджету
зробив свій вагомий внесок, який так і не дав позитивних результатів.
Візьмемо за приклад постанову Кабінету Міністрів від 3 серпня 1998 р.
“Про ставки акцизних зборів на деякі товари і продукцію”, згідно з якою
більше, ніж удвічі збільшувалися ставки акцизного збору на спирт та
етилово-спиртні напої. Наслідком цього стало припинення роботи низки
лікеро-горілчаних заводів, зменшення виробництва і реалізації продукції,
зростання тіньових структур і збільшення обсягів контрабандного ввозу
цих товарів, а контрабанда – це теж елемент “тіньової” економіки.
Постанову Уряд врешті скасував, але бюджет від неї програв, причому
суттєво. Подібні постанови стосуються і сфери торгівлі, банківської
діяльності, переробної промисловості.
На сьогодні одночасно діють три нормативно-правових акти, що
регламентують виконання витратної частини бюджету.
12
Це закон “Про державний бюджет на 1998 рік”, Указ Президента від 8
серпня 1998р. “Про скорочення витрат Державного бюджету на 1998 рік” і
постанова Кабінету Міністрів від 18 лютого 1998 р. та ін. “Про заходи
щодо упорядкування бюджетних витрат”. Положення вказаних документів
багато в чому суперечать один одному.
Тому вибір варіантів фінансування витрат бюджету робиться суто
об’єктивною справою того чи іншого чиновника і залежить від його
свідомості, особистих інтересів, впливу на нього різних чинників, у тому
числі й таких, які звуться корупцією. Політики і державні діячі
заявляють про своє піклування про науку, освіту, сільське господарство,
охорону навколишнього середовища, культуру, боротьбу зі злочинністю. У
дійсності ж тільки на 5% профінансовано заходи по охороні природи і
раціональному використанню земельних ресурсів. Існує низка статей, на
фінансування яких взагалі не виділено жодної копійки. І це при тому, що
система виконання закону про бюджет регламентована більш жорстко і
детальніше інших.
Здавалося б, чим скудніші держбюджетні кошти, тим вищі вимоги до
чесності, відповідальності і прозорості при їх розподілі. Візьмемо іншу
проблему в наповненості доходної частини бюджету. Фактично за 9 місяців
поточного року в бюджет надійшло 10,7 млрд, гривень, або 50,8% річного
плану. Причини – у практиці надання податкових пільг, що стало вже
нормою. Сумарна величина їх дорівнює сумі всіх доходів держбюджету.
Звідкіля бути прибуткам? До речі, 31% отримувачів пільг мешкають у
столиці, в Дніпропетровській області – 18%, а разом у цих двох регіонах
– 49% або майже половина. В окремих областях суми податкових пільг
значно перевищують обсяги фактичних надходжень до бюджету від цих
територій; у Дніпропетровській області – в 3,5 рази, Донецькій – в 1,7
рази. Значні суми до бюджету не надходять і з інших причин, зокрема, у
зв’язку з пільгами на імпорт. Подібна картина спостерігається і на рівні
бюджетів місцевих органів влади.
Правова невизначеність бюджетних процесів створює
ІЗ
шови для “тінізації” економіки, підриває фінансову базу 5юджету й
економічну основу держави.
Серед “ділових” людей існує думка, що найприбутковішим їізнесом нині є
“бюджетний”.
Існують десятки прийомів і способів для забезпечення Іозабюджетних
фінансових операцій, метою яких є вилучення соштів із скарбниці. Серед
них – взаємозаліки по розрахунках, Іписання боргів, відстрочка платежів,
передача і продаж средиторської і дебіторської заборгованості, надання
державних -арантій під сумнівні програми комерційних структур, бартерні
^годи тощо.
Усе це теж “тіньова” економіка, тому що з нормального жономічного
процесу витісняються гроші, а бюджет від таких шерацій нічого не має.
На фоні “тінізації” економіки розвивається корупція як |юрма незаконної
регламентації господарської і політичної діяльності. Винні в цьому не
тільки органи виконавчої влади, ше й парламент.
Не можна не бачити, що в таких рішеннях Верховної Ради, Ік списання і
реконструкція боргів вугільної промисловості і ;ільського господарства,
присутні чисто лобістські, відверто кланові і політичні інтереси певних
політичних сил; і в цьому зже проявляється “тіньова” політика.
Перехід до ринкових відносин означає зміну не тільки ?асад
господарювання, а й владної еліти. У новій системі влади починають діяти
дві паралельні влади – офіційна і неофіційна; зстання формується на
новій основі – отриманій протиправним способом власності – і намагається
активно впливати на зфіційну владу. Саме представники останнього каналу
поповнення владних структур складають основу нової мафіозної еліти,
становлення якої практично співпадає з перебудовою радянського
суспільства.
Проникнення представників мафіозної еліти до владних гтруктур створює
передумови для формування діяча нового гипу. У представників цього типу
посада виступає як можливість користуватися частиною державної
власності.
14
Чим вища посада, тим ширші ці можливості. Далі можна прогнозувати такий
момент, коли тіньова політична еліта розпочне проявляти себе як “клас
для інших” і буде прагнути змінити суспільний лад в особистих інтересах,
використовуючи для цього засоби масової інформації, пропаганду,
телебачення. Вона буде прагнути закріпити своє існування юридичне, тобто
через законодавчі органи відкрито будуть робитися спроби отримати право
приватної власності на ту частину державного майна, якою вона могла б
користуватися.
Дослідження показують пірамідальність структури “тіньової” влади та
перерозподіл підконтрольного економічного потенціалу.
Вирізняють такі “тіньові” структури: регіональні (РГ), центральні (ЦГ),
галузеві (ГГ), іноземко орієнтіровані адміністративно-економічні групи
(ЮГ) та адміністративно-економічні групи (АЕГ).
При цьому регіональні адміністративно-економічні групи (РГ) визначаються
як групи, що формуються навколо керівників регіональних державних
структур на грунті спільності економічних і політичних інтересів
представників держапарату і комерційних структур.
Центральні адміністративно-економічні групи (ЦГ) у своєму складі
об’єднують суб’єктів господарської діяльності (іноді і кримінальні
угруповання), які діють під прикриттям центральних адміністративних,
силових, податкових та інших органів для забезпечення економічних
інтересів вищих посадових осіб.
Через галузеві адміністративно-економічні групи (ГГ) реалізуються
інтереси керівників великих підприємств і чиновників у межах однієї
галузі (міністерства).
Транснаціональні кампанії та великий бізнес сусідніх держав (насамперед,
Росії), що мають економічні інтереси в Україні, створюють “свої”
адміністративно-економічні групи, які називають іноземне орієнтованими
(ЮГ).
Адміністративно-економічні групи (АЕГ) пов’язані з об’єднанням
представників різних ланок державного апарату, фінан-
15
:ових, промислових, аграрних та інших суб’єктів господарської діяльності
і кримінальних угруповань.
Як бачимо, структуризация “тіньової” влади провадиться $а галузевою та
територіальною ознаками.
Згодом, зі зміною політичних обставин (проведення виборів), певні
трансформаційні перетворення відбуваються у кожній із структурних
одиниць і в самій структурі в цілому. Гак, роль і значення ГГ
зменшується, а РГ, й особливо ЦГ, підвищується. На даний час
перерозподіл між групами сфер впливу вже завершився, то ймовірно
постануть у найближчому майбутньому протистояння і перерозподіл сфер
впливу між групами у бік посилення впливу центральних груп.
Запропонований проект Державного бюджету України на 1999 рік побудовано
на принципі, згідно з яким значна частина доходів бюджету має
очікувальний характер. У минулому це вже призводило до помилок і
навмисних порушень бюджетних процесів.
Отже, враховуючи особливості економіки України, бюджет :лід розглядати
виключно у блоці з антикризовою програмою на 1999 р. Одним з показників,
що потребують відповідної корекції, є рівень державних витрат.
Виходячи з того, що основною причиною фінансової нестабільності в країні
є надмірний рівень державних витрат, необхідно в законі про Деравний
бюджет на 1999 р. звести цей рівень до мінімуму. Збереження державних
витрат на існуючому рівні призведе до подальшої “тінізації” і вкрай
високого рівня демонетизації національної економіки.
Бюджет на 1999 р. формується пріоритетне за рахунок податків та інших
зборів (70%). Зважаючи на значний досвід •’тінізації” економічних
відносин в Україні, нерозвиненість ринку капіталу і відсутність
належного інвестиційного клімату, можна стверджувати, що подальше
збільшення податкового навантаження (фіскального тиску) на платників
податку призведе до загального зменшення надходжень до бюджету і
збереження позабюджетних процесів у майбутньому. Верховна Рада прийняла
бюджет у першому читанні. Концепція
16
збільшення доходно! частини бюджету повинна включати:
а) заборону на збільшення ставки податків, зборів та інших
бюджетних і позабюджетних платежів. Потрібно ввести на
1999 р. мораторій на зміни в бік ставок податків, обов’язкових
зборів та інших бюджетних і позабюджетних платежів
(особливо тих податків, що сплачуються споживачами, – акцизи,
податок на доход, податок на нерухомість тощо);
б) скорочення зборів (обов’язкових платежів) до бюджету,
що є фактичним вилученням коштів у платників податків (до
Державного інноваційного фонду, Фонду будівництва, ремонту
та утримання автомобільних шляхів,Чорнобильського фонду
тощо), що призводить до зменшення обігових коштів, витрат
на захист від фіскальних процедур, згортання економічної
активності, “тінізації” економіки.
Загалом, в міру введення формального підходу до розрахунків з місцевими
бюджетами необхідно припинити діяльність державних та недержавних
цільових фондів (крім пенсійного фонду України). Це призведе до значного
зменшення навантаження на фонд оплати праці підприємств, що, у свою
чергу, стане стимулом для створення нових робочих місць.
в) визначення інших статей доходів бюджету або перегляд
у бік збільшення тих, що пов’язані з наданням особливих послуг
у стратегічних сферах (доходів від використання повітряного і
морського простору, який належить Україні, стратегічних
транспортних систем, концесій, отримання дивідендів від
корпоративних прав держави тощо).
Фіскальний характер бюджету пов’язаний з тим, що в Україні існує
нерозвинений ринок грошей – критичний дефіцит грошової маси. Кількість
грошей (приблизно 14 млрд, грн.) не здатна виконувати інвестиційні
функції, бо попит на них не менше як в 3-4 рази перевищує пропозицію.
Інакше кажучи, грошова система в Україні виконує скоріше компенсаційну,
аніж інвестиційну функцію, що поряд з іншими чинниками призводить до
падіння рівня ВВП. Вочевидь -принцип “охрімової свити”, коли, додаючи в
одному місці фінансування, Уряд забирає в інше
i
E0
0
ph
ph
„$
ph
h%#
ph
&
L
N
¦
~?`
O
doth ¤
„#
yyyy^„#
ph
yyyy^„O
¤
h%# @?
„
yyyy^„Y`„
„
h%#
0?6?-/?thvy|yth
?
?
1/4&
ue
h%# @?
ue
th
ph
?Ae?T?8A*ATA4AeeAePAi*1/2?„kkV
„
yyyy^„
ph
h%# @?
h%# @?
„
yyyy^„
„(
yyyy^„(
f
f
Oe
,
?
&
F
h%# B*ph
„-
yyyy^„-
doth ¤
„6
¤
?
?
?
oe
X
O
O
ph
„(
yyyy^„(
ph
ph
ph
?
f
U
„;
yyyy^„;
ph
„@
yyyy^„@
ph
(
6
?
u
R
?
o
yyyya$
ph
h%# @?
ph
ph
ph
yyyy^„*`„K
„? ¤?
h%# @?
ph
ph
¤Oe
ph
? O¶ a¶ „? oe3/4 ¤? u? UA A aI???kVV
`„O
приведення різних галузей законодавства у відповідність
до сучасних потреб суспільства;
е) законодавче упорядкування підстав для надання
відповідних пільг окремим суб'єктам підприємницької
145
діяльності і встановлення кримінальної відповідальності за незаконне
надання таких пільг;
ж) встановлення підвищеної кримінальної відповідаль
ності за найбільш суспільне небезпечні форми економічної
поведінки, які призводять до підриву економічної безпеки
країни;
з) реформування законодавчого процесу шляхом скорочен
ня його строків, впровадження незалежної експертизи, розробки
проектів законодавчих актів колективами юристів, економістів,
психологів і практичних працівників;
і) вдосконалення правозастосовчої політики, підвищення ефективності її
впливу на реалізацію принципу невідворотності покарання незалежно від
політичного і соціального статусу особи. Таким чином, сукупність
правових заходів повинна створити таке правове поле, при якому будь-яке
правопорушення або злочин у сфері економічної діяльності були б
своєчасно виявлені, а їх вчинення - недоцільним як з боку державних
службовців, так і окремих громадян.
Технічні заходи попередження злочинної поведінки у сфері економічної
діяльності в умовах комп'ютерного управління рухом фінансових ресурсів і
товарно-матеріальних цінностей повинні забезпечити надійну охорону,
облік, своєчасне визначення кількісних і якісних показників цього
процесу через розробку сучасних комп'ютерних систем на основі
математичного моделювання умов виробничих процесів, систем охорони
об'єктів, запровадження технічних приладів, контролюючих кількісні і
якісні показники сировини, комплектуючих елементів на кожному етапі
технологічного процесу. Надійні системи контролю мають бути розроблені
по всій лінії технологічного процесу: постачання сировини - її оплата і
система розрахунків - виробництво - виготовлення готової продукції -
транспортування вантажів - захист документації і цінних паперів - аналіз
фінансових документів -умови одержання продукції - її реалізація.
Виховні заходи відіграють важливу роль у формуванні економіко-правової
свідомості людини. Вони повинні
146
забезпечити законослухняну поведінку останньої в існуючій системі
економічних відносин, на всіх рівнях суспільного життя. Цей напрям
найскладніший у системі профілактики економічної злочинності, що
пояснюється тим, що завжди існують протиріччя між потребами особи
одержати матеріальні блага і потребами держави та її апарату забезпечити
перш за все належні умови свого існування. Це протиріччя зумовлено
ненадійністю і неповнотою програм соціального захисту громадян з боку
управлінського апарату і підприємницьких структур. Ось чому важливе
виховне значення у сучасних умовах мають: виховання нетерпимості у
громадян до порушення їх законних прав і інтересів з боку як державних
службовців, так і підприємницьких структур; використання для цього
різноманітних форм протесту з метою наведення у державі елементарних
форм порядку в економічному житті; своєчасне інформування відповідних
правоохоронних і контролюючих економічну діяльність органів про відомі
факти вчинення злочинів; активна участь у діяльності організацій по
захисту прав споживачів; виховання через засоби масової інформації
стійкої громадської позиції для захисту своїх прав; для подолання
стереотипів урівняльного мислення, сформованого у комуністичному
суспільстві, для ефективного протистояння злочинним проявам у сфері
економіки. А найважливішу роль відіграє виховання у суспільній
свідомості ідеї побудови суспільства з високоефективною економікою,
здатною створити людям надійні умови існування. І на цьому повинна бути
зосереджена діяльность ідеологічного апарату держави і засобів масової
інформації. Таким чином, ідеологічні, виховні заходи мають бути
спрямовані на посилення стимулів і мотивацій членів суспільства до
створення гідних умов економічного існування й активної протидії
порушенням соціально-економічних чинників такого існування.
147
В.Н. Вересов, зам. начальника Налоговой милиции Автономной Республики
Крым, (г. Симферополь) Л.В. Багрий-Шахматов, д-р юрид. наук, проф.,
член-кор. УАННП, зав. кафедрой уголовного права Одесской государственной
юридической академии (г. Одесса)
экономические преступления в сфере кредитно-денежных отношений в украине
Преобразования в народном хозяйстве Украины, связанные ; переходом
общества от административно-командной Ікономики к социально
ориентированному рынку, сопровож-щются нарастанием криминогенных
процессов в сфере финансово-хозяйственных отношений. Экономическая
преступность охватила практически весь хозяйственный юмплекс. Эти
негативные процессы особенно проявились в ;фере банковской деятельности.
С использованием банковской ;истемы совершаются крайне опасные
преступления, которые Іричиняют большой ущерб государству, обществу,
подрывают Ікономическую безопасность страны. Среди них особенно >пасны
следующие:
подделка, составление и выдача должностным лицом
юддельных заведомо ложных документов в корыстных
Інтересах иных юридических и физических лиц;
создание и выпуск в безналичный платежный оборот
Фиктивных денежных средств или иное неправомерное
‘величенне кредитных ресурсов финансово-кредитными
•чреждениями;
использование фиктивных денежных средств для
Іредоставления кредитов или для иного их неправомерного
148
использования;
– “отмывание” фиктивно созданных денежных средств
путем банковских операций или иного их внедрения в
легальную предпринимательскую деятельность или отмывание
денежных средств, добытых преступных путем, без надле
жащей проверки источников их происхождения;
использование псевдосделок, псевдорасчетных операций,
иной псевдопредпринимательской деятельности в корыстных
интересах или иной личной заинтересованности, в том числе в
интересах иных юридических и физических лиц;
нарушение единых экономических нормативов, уста
новленных Национальным банком Украины, в сфере платежных
оборотов и кредитования;
нарушение единых правил бухгалтерского учета и
установленных форм межбанковских расчетов;
превышение счета предусмотренных уставом операций,
видов деятельности банков, предприятий, организаций,
учреждений, требующих лицензирования или иных специ
альных разрешений; нарушение антимонопольных правил;
сокрытие либо несвоевременное объявление о неплате
жеспособности клиента банка, банкротство или псевдо
банкротство предприятия, организации или учреждения;
умышленное банкротство или псевдобанкротство с целью
невозвращения долгов кредиторам или в иных противоправных
целях; несвоевременное информирование правоохранитель
ных, иных уполномоченных контрольных органов или
сокрытие от последних сведений о незаконных, подозрительных
или крупномасштабных операциях либо соглашениях служа
щими банков, бухгалтерами и другими должностными лицами;
разглашение банковской и (или) коммерческой тайны
сотрудниками предприятий, организаций или учреждений,
должностными лицами государственных, правоохранительных
органов, получивших такие сведения в служебных целях;
(кроме информации о противоправных действиях банков или
их клиентов, которая не является коммерческой тайной).
і Все перечисленные противоправные действия базируются
149
на изменениях в общественно-экономических отношениях, У поэтому в
уголовном праве практически они очень слабо “отработаны” или могут
рассматриваться через “универсальные” конструкции статей действующего УК
Украины, таких как ст. 19 (Соучастие в совершении преступления), 167
(Халатность), 165 (Злоупотребление властью или должностным положением),
172 (Должностной подлог) и др. Но/практика показывает, что из-за
игнорирования закона, правового нигилизма^аже эти “универсальные_7статьи
Уголовного кодекса порою или не срабатывают вообще, или в связи с
изменениями в общественно-экономических отношениях целый ряд
противоправных и общественно опасных деяний не подпадают под какой-либо
признак состава преступления. При такой лавине общественно опасных
проявлений, подрывающих основы экономики государства, борьба с
преступностью^ помощью/ст. 19 УК Украины и иных “универсальных” статей^
ведется зачастую лишь теоретически, так как система сбора доказательств
об основном преступлении не позволяет в краткий срок эффективно пресечь
то или иное общественно опасное правонарушение.
В последние годы законодатель дополнил УК рядом статей, установивших
уголовную ответственность за некоторые преступления в сфере
кредитно-денежных отношений (ст. 148-2,148-4, 148-6, 148-7, 148-8 и
некоторые другие).
([Необходимо ввести уголовную ответственность за все вышеперечисленные
конкретные общественно опасные деяния, совершенные из корыстных
побуждений, в своих интересах или в интересах иных лиц. I
Эти же мотивы целесообразно предусмотреть также в конструкции составов
преступлений всех форм “хищения” (ст. 83, 84, 86-1 УК Украины), а также
состава “Должностной подлог” (ст. 172 УК Украины).
Теоретически мы можем разрешать эти вопросы с
н иыс-тб. frcrrd? *
помощью упомянутых выше статей действующего УК, но
практически работники правоохранительных органов еще не имеют достаточно
эффективного правового инструмента для
150
пресечения этого зла.
Таким образом, исключительную актуальность сегодня приобретают не только
внесение существенных изменений и дополнений в действующее уголовное
законодательство, но и всестороннее правовое регулирование
рассматриваемых преступлений/в проекте нового УК Украины, принятого
Верховной Радой страны в ноябре 1998 г. в первом чтении. „Настоятельно
необходима также разработка и внедрение пакета новых законодательных и
ведомственных нормативных актов, которые бы обеспечили нормальное
функционирование финансово-хозяйственной системы, создали условия для
минимализации криминогенных процессов, своевременного выявления и
предупреждения экономических преступлений и иных правонарушений в
кредитно-денежной сфере.
Сложившаяся ситуация требует существенного улучшения правового
регулирования и повышения эффективности контроля за деятельностью
банковских учреждений.
Во-первых, много положений Закона Украины “О банках и банковской
деятельности” имеют декларативный характер, особенно в той его части,
которая касается осуществления банковского контроля и получения
правоохранительными органами банковской информации. Закон не
предусматривает порядка взаимодействия банковских учреждений с
правоохранительными органами в предупреждении и раскрытии
злоупотреблений, иных корыстных преступлений. Этот пробел лишь в
некоторой степени теоретически восполняется принятым Верховной Радой
Украины Законом “Об организационно-правовых основах борьбы с
организованной преступностью” (ст. 17 п.4) и изменениями ст. 52 Закона
“О банках и банковской деятельности”. Вместе с тем с принятием этих норм
правоохранительные органы не получили необходимого механизма доступа к
банковской информации субъектов злоупотреблений, так как действующее
законодательство не предусматривает уголовной или иной ответственности
должностных лиц банков и предприятий за уклонение от предоставления
компетентным органом такой информации.
151
Полагаем необходимым внести в Кодекс об административных правонарушениях
Украины (а в случае злостного уклонения и в Уголовный кодекс) нормы,
предусматривающие санкции, которые могли бы применяться к таким
нарушителям.
Во-вторых, отсутствие соответствующей правовой базы по широкому кругу
вопросов, связанных с осуществлением “отмывания” и использованием
фиктивных денежных средств, совершение этих же действий с использованием
сети электронных расчетов, иных компьютерных преступлений, создание
псевдопредприятий, фиктивное или умышленное банкротство,
недобросовестное предпринимательство, совершение перечисленных
правонарушений должностными лицами в интересах других лиц и ряд иных –
все это требует пересмотра указанных выше положений УК Украины.
Декриминализации банковской системы способствовало бы усовершенствование
системы внутрибанковского контроля. Добросовестные банкиры, их
учреждения и клиенты могут развиваться, если нормально функционирует
банковская система в целом. Поэтому, если не остановить “наводнение”
финансово-хозяйственных злоупотреблений, то будет окончательно разрушена
финансовая система и экономические основы государства. [Представляется,
что при продуманной системе контрольных показателей, иных
организационно-правовых способов выпуск фиктивных денежных средств можно
не только контролировать, но и остановить.^/
Значительная часть правонарушений, имеющих место в сфере банковской
деятельности, связана с кредитными операциями. Основные способы таких
злоупотреблений уже упоминались. Их рассмотрению способствуют не только
несовершенство действующего банковского законодательства, но и
ограниченность возможностей коммерческих банков для изучения
платежеспособности заемщиков и партнеров при расчетных операциях.
Поэтому в коммерческих банках возникает необходимость создания своих
служб экономической безопасности, которые могли бы изучать заемщиков, их
гарантов, партнеров по сделкам
152
и различные подозрительные операции. Однако банки не в состоянии
разрешить своими силами поодиночке такие проблемы, как создание
централизованного банка данных о неплатежеспособных предприятиях,
предприятиях-векселедателях, чьи векселя опротестовывались либо которые
были участниками различных псевдосделок, участвовали в создании,
“отмывании” фиктивных денежных или валютных средств, получении сведений
о межрегиональных и международных партнерах и т.д. Это под силу только
межбанковской службе экономической безопасности. Такая необходимость
возникла давно, со временем без этой службы невозможно будет обойтись.
Сейчас появились различные посреднические фирмы, которые предлагают свои
услуги в возвращении просроченных кредитов и т.п. Нередко они используют
противоправные методы, а о предупредительных целенаправленных средствах
для изучения деловых качеств партнеров или вопросов их
платежеспособности вести разговор не приходится вообще, поскольку в этих
организациях специалистов, которые разбирались бы в проблемах
экономической преступности практически нет.
Эта проблема не только коммерческих банков, а и государства, которое
обязано создать необходимые правовые предпосылки формирования и
эффективного функционирования национальной банковской системы.?
Радикальному решению вопросов минимализации криминогенных процессов в
сфере банковской деятельности могли бы способствовать такие
организационно-правые меры:
1. Создание в каждом коммерческом банке службы внутрибанковской
экономической безопасности с функционированием ее в дальнейшем на
хозрасчетных, предпринимательских должностях с соответствующим кадровым
и техническим обеспечением^лработанными механизмами пополнения банка
данных сведениями о той или иной категории недобросовестных участников
сферы предпринимательской и банковской деятельности,
научно-консультационным подразделением прогнозирования эффективности
работы банковских учреж-
153
цений, стабилизации деятельности банковской системы в целом.
Создание системы обязательной подготовки и перепод
готовки специалистов для служб банковской и межбанковской
экономической безопасности, аудиторов, в том числе для работы
в зарубежных банковских представительствах, филиалах,
совместных банках, с иностранными предпринимательскими
структурами – партнерами украинских субъектов финансово-
хозяйственной деятельности;
Разработка пакета инструкций и иных ведомственных
нормативных актов Национального банка Украины,|направлен-
ных на создание комплексного механизма функционирования
национальной системы банковских учреждений;
Разработка пакета ведомственных нормативных актов
комплексной системы балансовых и иных необходимых
систематических показателей внутрибанковского и межбанков
ского контроля, которые бы освещали криминальные и иные
негативные аспекты процессов, происходящих в сфере
банковской деятельности.
Создание эффективного механизма обращения докумен
тооборота, определение порядка и сроков хранения банковских
документов, соответствующих требованиям борьбы с преступ
ностью и всемирной практики по этим вопросам.
Определение конкретного механизма взаимодействия с
правоохранительными органами в соответствии с требованиями
п.4 ст. 18 Закона Украины “Об организационно-правовых
основах борьбы с организованной преступностью”.
Выработка механизмов возвращения в страну валютных
средств при экспортно-импортных операциях,|формирование
системы криминальных норм и ведомственных правил для
предупреждения преступлений и нарушений с использованием
компьютерных систем.
Повышение качества нормативных актов по вопросам
банковской деятельности,|учет в них механизмов минимали-
зации криминогенных процессов, что могло бы содействовать
созданию координационной группы из числа сотрудников
Национального банка Украины, МВД, Украинской Националь-
154
нои академии внутренних дел, иных заинтересованных ведомств с целью:
изучения практики применения действующего законо
дательства, относящегося к банковской деятельности,
выявления недостатков в нем, подготовки предложений по их
устранению путем внесения изменений и дополнений;
проведения совместной экспертизы и доработки проектов
законодательных и ведомственных нормативных актов по
вопросам, касающимся стабилизации работы банковской
системы и соответствия указанных документов требованиям
предупреждения преступности;
подготовки проектов совместных нормативных актов по
вопросам создания правоохранительных механизмов по
предупреждению и выявления правонарушений в сфере
банковской деятельности.
Вместе с тем ситуация, сложившаяся в сфере финансово-хозяйственных
отношений, в частности криминогенная обстановка в сфере банковской
деятельности требует радикальных подходов в координации усилий всех
заинтересованных ведомств. Разрешению проблемы разработки качественного
пакета соответствующих законодательных и ведомственных нормативных актов
могло бы способствовать создание временного творческого коллектива из
числа научных сотрудников юридических и соответствующих экономических
заведений и работников правоохранительных органов, банковских
учреждений.
Реализация предложенных мер поможет приостановить криминализацию
финансово-хозяйственных отношений, создать организационно правовые
предпосылки для стабилизации работы банковской системы и экономики в
целом, а также поднимет уровень экономической безопасности государства.
155
В.М. Гаращук, канд. юрид. наук, доц., Національна юри-дична академія
України імені Ярослава Мудрого (м. Харків)
проблеми контролю за застосуванням антикорупційного законодавства у
сфері економічної діяльності
Аналіз практики застосування антикорупційного законодавства у сфері
економічної діяльності свідчить, що органи та посадові особи, які
керуються ними досить часто припускаються помилок у кваліфікації
правопорушень, а також у процесі притягнення винних до відповідальності.
Це пов’язано як з недосконалістю норм антикорупційного законодавства,
так і з недостатньою фаховою підготовкою деяких посадових осіб.
Вбачається доцільним звернути увагу вищих посадових осіб та органів, які
здійснюють контроль у цьому напрямку, на гакі помилки.
При вирішенні питання про суб’єкта корупційного діяння посадовці, які
застосовують Закон України “Про боротьбу з корупцією”, вважають
суб’єктами корупційних діянь лише осіб, названих у ст. 25 Закону України
“Про державну службу”. Поза увагою залишаються особи, означені в ст. 9
цього ж Закону, Іким притаманні всі ознаки державного службовця:
працюють f державному органі, мають повноваження, надані їм державою
похідні від компетенції органу, в якому вони працюють), шконують функції
держави, отримують заробітну плату з Іержавного бюджету та ін.
Не береться до уваги посадовими особами право->хоронних органів і низка
підзаконних актів, що відносять ;лужбовців інших органів до відповідних
категорій Іержавних службовців (наприклад, постанова Кабінету Міністрів
України від 18.04.94 р. № 316-Р “Про віднесення Іосад працівників
місцевих рад народних депутатів до Іідповідних категорій посад державних
службовців та
156
присвоєння їм рангів державних службовців” та ін.).
У той же час поширена тенденція щодо притягнення до відповідальності за
порушення вимог норм Закону України “Про боротьбу з корупцією”
службовців недержавних утворень. Це суперечить вимогам пункту “а” ст. 2
Закону, який суб’єктами корупційних діянь визнає тільки державних
службовців.
У випадках, коли правопорушення, що має ознаки корупційного, вчиняє
посадова особа недержавного сектору (за винятком осіб, названих у пункті
“б” ст. 2 Закону, інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави
– це обовязкова умова), повинно йтися про хабарництво або інший
посадовий злочин (зловживання владою та ін.). Це зумовлено близькістю
об’єктивної сторони одержання хабара й адміністративно-караного
корупційного діяння та розбіжністю в суб’єкті правопорушення.
Посадові особи правоохоронних органів, припускаються помилки коли до
адміністративної відповідальності за порушення норм Закону “Про боротьбу
з корупцією” притягають тільки державних службовців, які не є
посадовцями, вважаючи, що державні службовці – посадові особи за
вчинення таких самих правопорушень повинні притягатися тільки до
кримінальної відповідальності за ст. 168 КК України. Але ж Закон не
виключає можливості притягнення посадової особи -державного службовця до
адміністративної відповідальності за вчинення корупційного діяння або
діяння, пов’язаного з корупцією.
Деякі правоохоронці також помилково вважають, що майновий характер може
мати тільки хабар, а не адміністративне каране правопорушення, хоча це
не відповідає ч. 2 ст. 1 Закону.
Безумовно, складність у відокремленні одержання хабара від
адміністративно караних корупційних діянь, зазначених у Законі “Про
боротьбу з корруцією”, існує. Вона фактично зумовлена недосконалістю
чинного законодавства, яке чітко не розмежовує хабар від корупційного
(адміністративно караного) діяння. Тому правоохоронцям у питаннях
кваліфікації
157
правопорушень доцільно орієнтуватися на такий критерій, як розмір
винагороди. На нашу думку, він не повинен перевищувати (для
адміністративне караного правопорушення) 2,5 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, а хабарем слід визнавати вартість послуги, пільг або
іншої вигоди майнового характеру, яка перевищує 2,5 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, або меншу, але отриману за умови вимагання
чи за інших кваліфікуючих ознак злочину. Зрозуміло, що йдеться про
посадових осіб, оскільки інші державні службовці не виступають
суб’єктами одержання хабара.
Досить часто до відповідальності за порушення спеціальних обмежень,
встановлених для державних службовців та інших осіб, уповноважених на
виконання функцій держави, притягають осіб за зайняття ними
підприємницькою діяльністю у тих випадках, коли їх дії не є
підприємництвом. Візьмемо, наприклад, спорудження будівлі на замовлення.
В протоколі про адміністративне правопорушення вказується, що це
систематична діяльність, тобто підприємництво. Помилка полягає у
неправильному розумінні характеру виконуваної роботи. Тут якраз системи
немає, отже, немає і підприємницької діяльності. Фактично ми стикаємося
з тривалою, подовженою у часі (завдяки особливостям роботи), але
одноразовою роботою за однією цивільно-правовою угодою. Однорідні,
об’єднані однією метою дії по зведенню будівлі або виконанню іншої
роботи не повинні розглядатися як система, оскільки не відповідають
визначенню системи, яке містить Декрет Кабінету Міністрів України від
17.03.93 р. № 24-93 “Про податок на промисел”.
Не можна притягати державних службовців та інших осіб, уповноважених на
виконання функцій держави, до відповідальності за порушення спеціальних
обмежень, встановлених для цих осіб Законом України “Про боротьбу з
корупцією”, коли вони отримують дивіденди з акцій. Декрет Кабінету
Міністрів України від 31.12.92 р. № 24-92 “Про впорядкування діяльності
суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних
підприємств” (з подальшими змінами та доповненнями) говорить, що
“керівникам, заступникам керівників
158
державних підприємств та організацій, їх структурних підрозділів, а
також посадовим особам державних органів, органів місцевого та
регіонального самоврядування забороняється безпосередньо займатися
підприємницькою діяльністю. Це не виключає їхнього права отримувати
дивіденди з акцій, а також прибутки від інших корпоративних прав”. У той
же час правоохоронцям слід пам’ятати: якщо означені особи входять
самостійно, через представників або підставних осіб до складу правління
або інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ,
господарських товариств та інших організацій, союзів, об’єднань,
кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність, то їх діяльність
слід кваліфікувати за ст. 8 Закону України “Про боротьбу з корупцією”.
В.П. Ємельянов, канд. юрид. наук, доц., зав. сектором НДІ ВПЗ АПрН
України (м. Харків)
І.О. Никифорчин, канд. юрид. наук, доц., Національна юридична академія
України імені Ярослава Мудрого (м. Харків)
проблеми уніфікації кримінально-правових норм, спрямованих на боротьбу
зі злочинами у сфері економіки
1. Боротьба зі злочинами у сфері економіки потребує не тільки своєчасної
криміналізації суспільне небезпечних діянь, що посягають на економічні
відносини, але й однакового підходу до кримінально-правової охорони
останніх. Це стосується складів злочинів, які встановлюють
відповідальність за примушування до виконання яких-небудь дій або до
відмови
159
від них, що поєднується з різного роду погрозами (ст. 86-2,144,
155-5,155-7 ч. 2,155-8). Однак вивчення цих складів злочинів показує, що
кримінальне законодавство в цій частині ще далеке від довершеності,
оскільки замість зручної для правозастосовчої практики однаковості при
формулюванні кримінальне караних погроз в цих складах мають місце
варіанти формулювань з різним “набором” погроз.
2. Пояснити подібне становище чимось іншим, окрім як технічним
недоопрацюванням у законотворчій діяльності, досить складно. Навряд чи
можна вбачати яку-небудь логічну закономірність і елементи
конструктивізму в тому, що в складах вимагання (ст. 86-2, 144) і
протидії законній підприємницькій діяльності (ст. 155-8) кримінальне
караними є погрози знищення або пошкодження майна, а в складах, які
передбачають відповідальність за примушування до штучного підвищення і
підтримання цін (ст. 155-5) та штучної зміни або фіксування цін (ч. 2
ст. 155-7), кримінальне караними є погрози спричинення особливої шкоди –
знищення, пошкодження, розкрадання, вилучення майна, обмеження прав і
законних інтересів тощо.
Проте вимоги передачі чужого майна або припинення чи видозміни
підприємницької діяльності також можуть бути поєднані не тільки з
погрозами насильства або знищення чи пошкодження майна, але й з
погрозами викраденням, вилученням та іншими незаконними діями щодо майна
потерпілого, або його близьких, майна, що знаходиться в їх віданні чи
під охороною, з погрозами обмеженням прав або законних інтересів
потерпілого чи його близьких (наприклад, з погрозами вплинути на
орендодавця з метою припинення договору оренди між ним і потерпілим чи
його близькими). Важко зрозуміти, чому за ст. 155-5 і ч. 2 ст. 155-7
такого роду погрози є кримінальне караними, а за ст. 86-2, 144, 155-8
вони не передбачені диспозиціями, хоча при вчиненні цих діянь погрози
подібного роду можуть бути дієвішими, аніж традиційні погрози
насильством, знищенням або пошкодженням майна; чому в ст. 86-2,144 і
155-8 адресатом погроз указуються потерпілий і його близькі, а в ст.
155-5, 155-9, 155-7 адресат
160
погроз взагалі не вказано; чому за ст. 86-2 кримінальне караними є
погрози як щодо особистого майна потерпілого або його близьких, так і
майна, що знаходиться в їх віданні або під охороною, а за ст. 144 і
155-8 – тільки їх особистого майна і т.д. 3. З урахуванням
вищенаведеного вважаємо цілком можливим і необхідним здійснити
уніфікацію формулювань погроз, що містять як склади злочинів у сфері
економіки, так і інші склади, які встановлюють відповідальність за
незаконне примушування. У випадках, коли погрози, поєднані з
примушуванням до яких-небудь дій або до відмови від них, доцільно
передбачити у всіх цих складах злочинів такий однаковий блок погроз: “з
погрозою насильства над потерпілим чи його близькими, обмеження прав або
законних інтересів цих осіб, спричинення майнової шкоди щодо їх майна
або майна, що перебуває в їх віданні чи під охороною, або розголошення
відомостей, які потерпілий або його близькі бажають зберегти в
таємниці”.
161
С.В. Кивалов, проф., зав. кафедрой административного права Одесской
государственной юридической академии (г. Одесса)
В.Н. Дрёмин, канд. юрид. наук, доц., зав. кафедрой криминологии и
уголовно-исполнительного права Одесской государственной юридической
академии (г.Одесса)
международное сотрудничество и проблемы
РЕФОРМИРОВАНИЯ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА В СФЕРЕ БОРЬБЫ С ЭКОНОМИЧЕСКОЙ
ПРЕСТУПНОСТЬЮ
Криминогенная ситуация в мире характеризуется стремительным ростом
преступности, изменением её качественных характеристик. Широко
распространяется терроризм, наркобизнес, экономические преступления.
Преступность принимает организованные формы и становится
интернациональной. Не обошли стороной данные процессы и Украину.
По данным МВД Украины за последние десять лет количество преступлений в
сфере экономики возросло почти вдвое и составило в 1997 г. 62,4 тыс.
преступлений. Наиболее интенсивное увеличение количества экономических
преступлений наблюдалось в 1993-1996 годы, когда их ежегодный прирост
составлял примерно 18%. Значительная часть преступлений в сфере
экономики не попадает в поле зрения правоохранительных органов. Наиболее
высокой латентностью характеризуются такие преступления, как уклонение
от уплаты налогов, мошенничество с финансовыми ресурсами, должностные
злоупотребления и хищения в процессе приватизации государственного
имущества, таможенные правонарушения.
Возрастание общественной опасности преступлений, возникновение
межгосударственных преступных форми-
162
ровании, появление реальной угрозы для национальной безопасности требуют
скорейшего принятия нового уголовного законодательства и приведения его
в соответствие с международно-правовыми стандартами и договорами,
участниками которых является Украина.
В Декларации принципов ООН в области предупреждения преступности и
уголовного правосудия (1991 г.) говорится, что взаимопомощь и
межгосударственное сотрудничество не только выступают эффективными
контрмерами в борьбе с преступностью, но и способствуют преодолению
различий в национальных правовых системах. Очевидно, что вступление
Украины в Совет Европы, установление взаимодействия с другими
европейскими государствами в сфере борьбы с преступностью значительно
расширили возможности правоохранительных органов и создали благоприятные
условия для проведения эффективной правовой реформы. Важным этапом
вхождения Украины в единое европейское правовое пространство явилась
ратификация Украиной Европейской конвенции о выдаче правонарушителей,
Европейской конвенции о взаимной помощи по вопросам уголовных дел,
Конвенции об отмывании, поиске, аресте и конфискации доходов, полученных
преступным путем.
Достижение целей и выполнение требований названных выше конвенций
развивается в нескольких направлениях. Основным является
совершенствование законодательства Украины, регламентирующего вопросы
уголовного материального и процессуального права и международного
сотрудничества в сфере уголовной юстиции, приведение национального
уголовного процесса в полное соответствие со стандартами Совета Европы.
Несоответствие права и практики этим стандартам может рассматриваться
как невыполнение взятых на себя обязательств. Об этом, в частности, шла
речь на международном семинаре в г. Одессе (2-3 ноября 1998 г.),
организованном Советом Европы и Генеральной Прокуратурой Украины с
участием Одесской государственной юридической академии и посвященном
практическому воплощению
163
положений упомянутых выше конвенций. На семинаре отмечалось, что хотя
уголовно-процессуальное законодательство Украины в течение последних лет
претерпело значительные позитивные изменения, вместе с тем остается
немало нерешенных проблем, среди которых – отсутствие
уголовно-процессуальной регламентации многих аспектов международного
сотрудничества в сфере уголовной юстиции. Так, ещё не разработан в
национальном праве Украины институт выдачи преступников. Несмотря на то,
что в Европейской конвенции о выдаче правонарушителей заложены
принципиальные основы экстрадиционного процесса, положения этой
Конвенции не могут автоматически войти в национальное право или заменить
его в этой части, поскольку соглашениями о выдаче не регулируется ряд
достаточно тонких процессуальных аспектов, связанных с этой процедурой,
которую государство должно законодательно урегулировать.
Проблема выдачи преступников приобретает особую актуальность в связи с
возрастанием числа транснациональных экономических преступлений.
Типичной является ситуация, когда преступление совершается в одной
стране, доходы направляются в другую, а “отмываются” они в третьей.
Практические работники на упомянутом семинаре в г. Одессе отмечали, что
реализация Конвенции об отмывании, выявлении, изъятии и конфискации
доходов от преступной деятельности представляет значительные трудности.
Ее выполнение требует в числе прочих изменения уголовного
законодательства Украины в части, связанной с установлением уголовной
ответственности за действия по отмыванию преступных доходов. Остановимся
на этой проблеме более подробно.
В проекте УК Украины, подготовленном рабочей группой Кабинета Министров,
имеется ряд статей, предусматривающих уголовну ответственность за так
“основное” преступление, направленное на получение преступного дохода
(все виды хищений, ряд хозяйственных, должностных преступлений, иные
корыстные деяния). Имеются статьи, препятствующие
164
получению таких доходов (уклонение от возврата выручки в иностранной
валюте или её сокрытие; нарушение порядка занятия предпринимательской
деятельностью; занятие запрещенными видами предпринимательской
деятельности; фиктивное предпринимательство и некоторые другие).
Основными же применительно к этой проблеме являются статьи,
предусматривающие уголовную ответственность непосредственно за отмывание
незаконных доходов: “Легализация (отмывание) финансовых средств и иного
имущества, добытых незаконным путём”, “Использование средств, полученных
в результате незаконного оборота наркотических средств, психотропных
веществ и прекурсоров”, “Приобретение или сбыт имущества, заведомо
добытого преступным путём”. Нетрудно заметить, что в первой из названных
статей речь идёт об уголовной ответственности за легализацию незаконных
доходов. В Конвенции же говорится об ответственности за действия,
связаннные с отмыванием доходов, “полученных преступным путём”. Различие
есть, причем существенное. Естественно, что путь, предложенный
Конвенцией, требует установления факта преступного происхождения
доходов. Но именно это обстоятельство, т.е. не просто незаконность, а
преступность происхождения доходов, даёт основания рассматривать
действия по их легализации повышенно общественно опасными и, как
следствие, – установить уголовную ответственность за их совершение.
Предложенная же редакция статьи в проекте УК Украины даёт возможность
применения уголовной репрессии практически ко всем предпринимателям,
реинвестирующим свои “незаконные” доходы в предприятие. Как часто бывает
в таких случаях, статья окажется либо неработающей, “мертворожденной”
(нельзя же упрятать за решётку всех бизнесменов, уличенных в
использовании в своём бизнесе доходов, полученных в результате
административно-наказуемых налоговых правонарушений!), либо будет
применяться очень “избирательно”. В последнем случае на скамье
подсудимых окажется скорее всего “мелкая рыбёшка”, хотя статистически
применение данной статьи будет
165
вроде бы и оправданным. Примером может служить практика применения ст.
80 УК Украины (нарушение правил о валютных операциях).
В новом Уголовном кодексе Украины должны превалировать нормы,
направленные на предупреждение отмывания преступных доходов, как этого и
требует Конвенция об отмывании доходов. В проекте УК такие нормы есть
(незаконное открытие или использование за пределами Украины валютных
счетов, уклонение от представления финансово-хозяйственных документов,
мошенничество с финансовыми ресурсами), но их явно недостаточно. В этой
связи целесообразно скорейшее принятие специального закона о борьбе с
отмыванием преступных доходов.
Другим не менее важным направлением деятельности, связанной с
выполнением требований конвенций по международному сотрудничеству в
сфере уголовной юстиции, является совершенствование правоприменительной
практики. Правоохранительным органам Украины предстоит большая работа по
изучению практики применения конвенций странами-участницами, освоению
опыта международной кооперации в деле борьбы с преступностью. В
международной деятельности правоохранительных органов ещё некоторое
время будут сказываться психологические факторы, связанные с имевшемся
ранее идеологическим противостоянием, закрытостью социалистических
государств. Нам нужно преодолеть синдром “противника” и увидеть в
партнерах по Совету Европы своих профессиональных союзников.
Ещё один аспект правоприменительной деятельности заключается в
необходимости подготовки соответствующих специалистов для борьбы с
экономическими преступлениями. Технология и изощренные способы
экономических преступлений, использование преступниками последних
достижений компьютерной техники и средств коммуникации настоятельно
требуют изменения и методики подготовки сотрудников правоохранительных и
судебных органов. В основе этой подготовки должен лежать принцип
комплексности знаний,
166
включающий в себя необходимость глубокого изучения экономической
реальности, типичных преступлений в экономике и способов их совершения,
методики и тактики их расследования, актуальных проблем квалификации
выявленных правонарушений, особенностей личности “беловорот-ничкового”
преступника, принципов назначения наказания.
Естественно, такой специалист должен обладать широкими знаниями в
области экономики, права, свободно владеть компьютерной техникой и
иностранными языками. В качестве примера можно привести деятельность
таможенных органов. Изучение административной таможенной практики
показывает, что многие правонарушители умело используют пробелы в
действующем хозяйственном законодательстве, отлично владеют технологией
таможенных операций, ориентируются в тонких процессуальных аспектах
деятельности таможенных органов, применяют сложные документарные приёмы
сокрытия или искажения действительной информации о перемещаемых товарах,
их качестве, стоимости и т.п. Не случайно, труд опытного таможенного
брокера оплачивается порой не ниже труда банкира. Естественно, что
выявить возможные правонарушения могут лишь специалисты, обладающие в
числе прочих глубокими специальными знаниями таможенного дела.
Третье направление в предупреждении экономической преступности в Украине
заключается в реформировании законодательства, регулирующего экономику,
в соответствии с международной практикой. Очевидно, что сами по себе
уголовно-правовые нормы не могут выступать регуляторами экономики и вряд
ли обладают необходимым профилактическим потенциалом. Более естественной
представляется ситуация, когда движущей силой экономической жизни
выступают экономические законы. Последние, в свою очередь, зависят от
качества законодательства, регулирующего хозяйственную деятельность
субъектов экономики.
Рассмотрим, например, налоговое законодательство. В Украине налоги одни
из самых высоких в мире и достигают суммарно 80-90% от получаемой
прибыли. При невысоких
167
доходах это способствует уходу значительной части предпринимательских
структур в “теневой” сектор, что автоматически означает увеличение
налоговой нагрузки на тех, кто хочет жить и работать в соответствии с
законом. Другой пример. Повальная “бартеризация” экономики объективно
способствует уклонению от уплаты налогов путём произвольного завышения
или занижения стоимости обмениваемой продукции. Налицо несовершенство
законодательства.
Самые актуальные законы, принятие которых позволило бы начать вывод
экономики из кризиса, лежат годами в парламенте, ожидая своей “очереди”.
До настоящего времени на рассмотрении Верховной Рады находится более 100
законопроектов, подготовленных общественными объединениями
промышленников, предприятий и предпринимателей. Качество же принятых
законов, подготовленных правительством, часто не отвечает жизненным
реалиям. Так, только за два месяца после принятия законов об НДС и о
налогообложении прибыли к этим нормативным актам поступило более 500
поправок. Ещё одна цифра. Специалисты подсчитали, что для того, чтобы
правильно составить баланс предприятия, бухгалтер должен знать 1280
положений из сотен нормативных актов. Нетрудно предположить, что многие
правонарушения в сфере экономики спровоцированы именно несовершенством
законодательства.
Подводя итоги анализа некоторых проблем реформирования национального
законодательства в сфере борьбы с экономической преступностью и
организации международного сотрудничества, следует подчеркнуть, что
преступность в экономике разрушает государственность и опасна для
общества, в связи с чем очевидна необходимость эффективных
государственных и межгосударственных мер противодействия ей. Однако мы
убеждены, что в своей основной массе экономические преступления не
порождены “злой” волей правонарушителя, а во многом обусловлены
совокупностью объективных и субъективных факторов, чаще всего не
зависящих от виновного. Понимание этого обстоятельства должно привести
168
законодателя, с одной стороны, к мысли об экономии уголовной репрессии,
с другой – к созданию цивилизованных правовых условий для
предпринимательской деятельности.
B.C. Яричевский, канд. юрид. наук, доц., Национальная юридическая
академия Украины имени Ярослава Мудрого (г. Харьков)
Я.М. Кураш, канд. юрид. наук, Национальная юридическая академия Украины
имени Ярослава Мудрого (г. Харьков)
некоторые вопросы классификации
звеньев национальной финансовой системы
и уголовно-правовых способов их защиты
Отсутствие до настоящего времени Финансового кодекса Украины или же
Основ финансового законодательства выступает затруднительным фактором не
только для пользователей данной отрасли права. Все соприкасающиеся с
данной отраслью правовые и неправовые научные и практические дисциплины
испытывают неудобства при пользовании разрозненным по многочисленным
законодательным актам правовым материалом, на основе которого обращаются
национальные денежные средства и реализуются не только финансовые, но и
многочисленные связанные с ними имущественные отношения.
Некодифицированное и несистематизированное законодательство правовой
отрасли, призванной регулировать отношения в сфере стратегических для
общества ресурсов, а именно финансовых, затрудняет также формирование
правовых норм такой специальной отрасли
169
права, как уголовное право, которая функционально предназначена для
пресечения нарушений законодательства, в том числе финансового.
Теоретической посылкой кодификации всего массива законодательства ученые
справедливо признают Конституцию Украины. Эта позиция нашла еще более
сбалансированное теоретическое обоснование, которое заключается в том,
что нормы законодательства, относящегося к публично-правовому сектору
системы права, не в меньшей степени влияют и на создание условий для
реализации прав человека.
Признанием этих теоретических концепций выступает утвержденная Верховной
Радой Украины 24.03.99 г. Государственная программа развития
законодательства Украины до 2002 года, в которой предусмотрено
утверждение 14-ти отраслевых кодексов, в том числе и по таким
оспариваемым ранее направлениям, как хозяйственное и административное
законодательство, намечена также разработка 9-ти концептуальных
законопроектов, направленных на сбалансирование отраслевых блоков
национальной системы права.
^Наиболее остро ощущается необходимость кодифицированного
законодательного акта финансового права при создании правовых способов
защиты финансовых ресурсов, которые, в отличие от других видов,
находятся в постоянном обороте, что требует особо тщательного их учета,
классификации при поступлении в государственные финансовые фонды и
распределении среди пользователей государственными финансовыми
ресурсами.
Как известно, наиболее эффективные способы защиты национальных ресурсов,
в том числе финансовых, содержат нормы уголовного права. При их создании
законодателю приходится соизмерять классификацию уголовно-правовых
способов защиты финансовых ресурсов с их действующей правовой
классификацией, которой обеспечивает систематизацию и упорядочение
состава и содержания финансово-правовых отношений. Также при этом
необходимо учитывать бланкетный характер диспозиций уголовно-правовых
норм,
170
который требует обязательного обращения к соответствующему
законодательству в той или иной сфере. В действующем финансовом
законодательстве Украины нелегко найти состав всех звеньев финансовой
сферы, так как они разбросаны по различным правовым актам финансового
законодательства, такие звенья национальной финансовой системы, как
бюджетная система, централизованные и децентрализованные целевые
финансовые фонды, внебюджетные фонды, названы и определены в Законе
Украины “О бюджетной системе Украины” (ст. 18, 23). При этом обращает на
себя внимание четкая регламентация нормами бюджетного права отношений в
бюджетной системе с учетом стадий бюджетного процесса и полномочия
органов государства и самоуправления всех уровней.
Совершенно иной подход наблюдается в регламентации отношений
применительно к целевым фондам. С одной стороны, они определены в
качестве обязательной составной части бюджетной фондов, с другой – в
качестве самостоятельных институтов финансовой, а не бюджетной системы.
Так, правовые основы создания и функционирования валютных фондов
регламентированы Декретом Кабинета Министров Украины “О системе
валютного регулирования и валютного контроля”, кредитные фонды
государства – Законом Украины “О государственном долге” и ежегодными
законами о Государственном бюджете Украины на текущий год. Наряду с
этими существуют также и специальные правовые акты, которые посвящены
страховым и эмиссионным фондам, правилам движения финансовых ресурсов,
их бюджетной и банковской классификации.
Поскольку правовые основы некоторых финансовых фондов выражены лишь на
уровне их контурного восприятия, то это в определенной мере затрудняет
применение, а иногда и разработку уголовно-правовых способов их защиты.
Так, в ст. 18 Закона Украины “О бюджетной системе Украины” названы такие
звенья финансовой системы, как внебюджетные фонды, и закреплена правовая
природа формирования их доходов. В
171
то же время ни субъектный состав, участвующий в формировании и
пользовании этими фондами, ни направления расходов финансовых средств из
этих фондов не определены даже на уровне принципов, в отличие от
регламентации бюджетных и целевых финансовых фондов. В результате в
нормах УК Украины до настоящего времени отсутствует даже название этих
внебюджетных фондов. Между тем следует отметить, что через внебюджетные
фонды обращаются столь значительные финансовые ресурсы, что их объемы
справедливо сравнивают с объемом консолидированного бюджета Украины.
Именно по внебюджетным фондам возникло противостояние исполнительной
власти Президенту Украины, который потребовал от руководителей
центральных органов исполнительной власти передать более 600
внебюджетных фондов в бюджетную систему Украины в соответствии с Законом
Украины “О Государственном бюджете Украины на 1999 год”. Данное
требование не выполнено до настоящего времени и в результате этого
бюджетные фонды недополучили в доходную часть миллионы гривен.
Соответственно из расходной части недополучили средства многие
пользователи бюджетных ресурсов.
Отсутствие системного урегулирования финансово-правовыми нормами
отношений в сфере внебюджетных и целевых государственных фондов и
соответствующих их значимости уголовно-правовых способов защиты
интересов граждан и государства применительно к указанным категориям во
многом способствует созданию почвы для бесконтрольного и корыстного их
использования.
Некодифицированное финансовое законодательство порождает различное
толкование наиболее общих правовых категорий с позиций
финансово-правового и уголовно-правового регулирования. Например, в ст.
148-5 УК Украины (“Мошенничество с финансовыми ресурсами”) состав
финансовых ресурсов ограничен такими категориями, как субсидии,
субвенции, дотации, кредиты, льготы по налогам. Между тем с позиции
финансово-правового регулирования
172
финансовые ресурсы обращаются во всех звеньях финансовой системы.
Приоритетное внимание, уделяемое отдельным звеньям финансовых ресурсов,
приводит к оттоку денежных средств в такие зоны правового обеспечения,
где существуют наименьшие риски попасть под действие уголовно-правовых
норм. Поэтому предпринимательские структуры и представители
государственных органов, которые ставят интересы государства во вторую
очередь после собственных, нацелены прежде всего не на преследуемые в
уголовно-правовом порядке звенья финансовых ресурсов, а на составляющие
внебюджетные фонды. Дивиденды от использования внебюджетных фондов
приносят максимальные доходы, к тому же они являются минимально
налогооблагаемыми и деятельность, связанная с ними, не влечет серьезной
юридической ответственности.
Нормы уголовного права, предусматривающие совершение преступлений с
такими предметами, являющимися, в свою очередь, финансовыми ресурсами,
как субсидии, субвенции, дотации, расположены в разделе “Хозяйственные
преступления”. Субъектами этих преступлений выступают
граждане-предприниматели, учредители, собственники, а также должностные
лица субъектов предпринимательской деятельности. Между тем нормы
финансового права связывают движение финансовых ресурсов в таких формах,
как субсидии, субвенции и дотации, в первую очередь с бюджетными
правоотношениями. Информация по этим указанным операциям с субсидиями,
субвенциями, дотациями собирается и исследуется органами государственной
исполнительной власти и самоуправления на таких стадиях бюджетного
процесса, как составление и обсуждение проектов бюджетов.
Ответственность за качество информации о бюджетных ресурсах на этих
стадиях возложена на исполнительные органы государства и самоуправления,
так же, как и на стадии исполнения бюджетов. Фактическое суживание
субъектного состава на уровне уголовно-правовых норм выглядит как
“перекладывание ответственности с больной головы на здоровую”, что
уводит
173
от наиболее эффективных способов защиты финансовых ресурсов, должностных
лиц, формально ответственных за конкретные функции в сфере финансовых
ресурсов.
Конституция Украины нацеливает все правовые средства в области
финансовых ресурсов на справедливое и непредвзятое распределение
средств, в первую очередь между гражданами (ст. 95). Реализация данного
направления требует совместных усилий всех отраслей права,
обеспечивающих конституционную доминанту – создание условий для развития
свободной личности. Представляется, что кодификация отраслей права,
функционально предназначенных для высоких социальных целей, которые не
могут быть достигнуты вне соответствующего финансирования потребностей
человека, должна осуществляться одновременно, данное условие позволит
создать системность и содержательность уголовно-правовых норм,
адекватных системности и содержательности норм финансового права,
результатом синхронных, сбалансированных кодификационных процессов
должна предстать система законодательных актов, соответствующая принципу
верховенства права и основной функциональной направленности системы
права как единому и целостному образованию.
I.O. Христич, канд. економ, наук, доц., ст. наук, співробітник НДІВПЗ
АПрН України (м. Харків)
використання статистичних методів при аналізу стану економічної
злочинності
За підрахунками кримінологів, на вчинення злочинів у сфері економіки
впливають 230 – 250 чинників. Вплив кожного з них за ступенем залежності
несе кореляційний взаємозв’язок.
Для характеристики закономірностей, які мають ймовірний
174
характер у причинній детермінації економічної злочинності, можна
застосовувати різні статистичні засоби. Зупинимося лише на тих, які
найчастіше застосовуються в теорії і практиці.
Еміль Дюркгейм вважав, що злочинність – це одна з невід’ємних частин
суспільства; прогрес у суспільстві буде лише тоді в ньому будуть
відбуватися відхилення від норм і правил. “Злочинність, – підкреслює
він, – необхідна; вона міцно пов’язана з основними умовами будь-якого
соціального життя і саме з огляду на це корисна, оскільки ті умови,
частиною яких вона є, самі невіддільні від нормальної еволюції моралі і
права”. З його точки зору, аномальна лише надмірна злочинність або її
відсутність, тому що в першому випадку існує загроза розпаду
суспільства, у другому – застій у його розвитку (Дюркгейм Э. Норма и
паталогия//Социология преступности. – М., 1996.-С. 42-43).
Офіційні статистичні дані свідчать, що останнім часом в Україні
незалежно від того, що загальний рівень злочинності знижується,
кількість зареєстрованих зростання кількості зареєстрованих злочинів у
сфері економіки в останні роки в Україні. Ми вважаємо, що це
характеризує, в першу чергу, підвищення уваги до цих злочинів з боку
правоохоронних правозастосовчих органів, тому що цим видам злочинів
притаманна завжди суттєва латентність. А також і те, що в умовах
реформування економіки України, яке відбувається зараз, підвищилась
активність різних осіб, які скоїли злочини в сфері економіки.
У кримінології найчастіше для загальної характеристики усіх
зареєстрованих злочинів використовується коефіцієнт злочинної
активності, який дає змогу оцінити, як часто зустрічаються особи, які
скоїли ті чи інші злочини на різних територіях за певний проміжок часу,
по відношенню до 10 тис. населення. Зрозуміло, що при його обчисленні
треба порівнювати з населенням, яке досягло віку кримінальної
відповідальності, тобто у віці понад 14 років.
На жаль, якщо ми звернемося до офіційних джерел, то побачимо зовсім іншу
картину обчислення цього показника.
175
(Див.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. № 2, 1994, –
с. 136 – 137). У цьому збірнику при обчисленні коефіцієнта злочинної
активності порівнюються особи, які скоїли злочини, по відношенню до
всього населення. Коефіцієнт злочинності (злочинної інтенсивності)
обчислено на 100 тисяч населення у віці старше 14 років, тобто також
невірно. Але це підкреслює, що існували різні дані, за якими можна було
обчислити які завгодно показники, але була невірно застосована методика
обчислення показника – коефіцієнт злочинної активності. (Тим більше, що
він і наводиться з такою назвою в цьому збірнику).
Тому ми вважаємо, що для попередньої оцінки криміно-генності території,
а також показника активності боротьби правоохоронних органів з
економічними злочинами даної місцевості, треба застосовувати коефіцієнт
злочинної активності, який розраховувати за загально відомою формулою:
число злочинців X 10 тис, чол. населення .зл.акт. – кількість
населення старше 14 років
Тим більше, що в інших офіційних статистичних збірниках його зовсім не
обчислюють і не наводять, це дуже заважає проведенню статистичного і
кримінологічного порівняння криміногенності різних територіальних
одиниць.
Цей загальний показник злочинної активності можна доповнити і
розрахунками показників злочинної активності по різним категоріям осіб,
які скоїли ті чи інші види злочинів; тобто в цьому випадку можливо
проведення порівняння кількості осіб, які скоїли злочини по відношенню
до кількості населення, яке займуться тією чи іншою професійною
діяльністю, тобто до кількості осіб, які можуть скоювати дані види
злочинів.
Найбільше непокоєння викликає існування тіньової економіки в нашій
країні. Як відомо із історії вона існує в усіх країнах світу. За
оцінками більшості вчених розмах ії в розвинутих країнах досягає десь
від п’яти до п’ятнадцяти відсотків обсягу офіційної економіки. В цьому
випадку вона не викликає ніякої загрози суспільству, тому що виступає як
стимул
176
прогресу в ньому.
За оцінками експертів Всесвітнього банку питома вага неофіційної
економіки в Україні в 1994 р. досягла 48,1% валового внутрішнього
продукту (ВВП), що в діючих цінах склало 550 трлн. крб. Експерти
Всесвітнього банку вважають, що саме такі обсяги неофіційної економіки і
дозволили Україні існувати. На жаль, за останні роки змін на краще не
відбулося.
Зрозуміло, що тіньова економіка існує у всіх країнах світу, але в різних
обсягах. За оцінками групи по боротьбі з фінансовими зловживаннями,
створеної за ініціативою керівництва “великої сімки”, в світі щорічно
“відмивається” тільки близько 300 млрд, доларів США.
Більшість вчених по-різному оцінюють обсяги тіньової економіки України,
тому на сторінках як наукових праць, так і преси можна зустріти які
завгодно показники. Це зумовлено тим, що світова економічна наука
виробила певні методичні підходи для виміру, оцінки обсягів і окремих
складників тіньової економіки. Більшість з цих методик в умовах України
застосувати дуже важко, по-перше, тому що вони розроблялися при умовах
нормального функціонування офіційної економіки (в Україні це відсутнє);
по-друге, для умов кожної окремої країни. Але якщо застосувати їх, то
більшість дослідників оцінюють, що в Україні відбувається тотальна
тіньовизація економіки, тому що питома вага тіньового сектору дорівнює
40-50%.
Так, наприклад, за даними за 1995 р. питома вага тіньової економіки в
Україні становила понад 40% від ВВП, тоді як обсяг капіталів, які
вивезено з України протягом 1990 – 1995 років, становив 15-20 млрд. дол.
(См. Кощий В. Параллельные экономические меры.// Финансовая Украина, –
1996. – 20 февраля).
За даними офіційної статистики, на початок 1996 року поза банківським
обігом нашої держави перебувало 200 трлн. крб., або 40% усієї грошової
маси. За оцінками радника голови НБУ В. Лисицького, останнього часу
зростають масштаби витоку грошей з банківського обігу (См.: “Украинские
деловые
177
новости”.- 1996. – №6).
За іншими даними питома вага грошової маси в Україні, що знаходилась
поза банківським обігом наприкінці 1995 p., становила 25 відсотків,
наприкінці 1996 р. – 38,3%, на початок 1997 – 44,8% і на 1 червня цього
ж року – 47,2%; розрахунки загальних обсягів тіньової економіки у 1994
р. становили – 39%, у 1995 р. – 45%, у 1996 р. – 49% (Пензеник В.
Украйна на перепутье// Зеркало недели. – 1997. – 12 июля. – с. 8).
Такі дані ще раз підкреслюють необхідність використовування різних більш
детальних методів оцінки обсягів злочинності в сфері економіки. Найбільш
відомими для оцінки обсягів тіньової економіки є такі методи як
монетарний, метод сталих взаємозв’язків і експрес-метод.
Монетарний метод вперше було застосовано Ф. Каганом у 1958 р. і в
подальшому його застосування було доповнено і розширено працями Гутмана
і Файге. Використання цього методу базується на припущенні, що для
офіційної економіки між співвідношенням позабанківського і банківського
обігу грошей існує постійна, незмінна, стала величина. Якщо змінюється
це співвідношення, то це характеризує зростання або зменшення тіньової
економіки в країні. Можна використовувати і різні модифікації методу
Гутмана, кожна з яких несе різні припущення: наприклад, що сталим є
співвідношення обсягів готівки і вкладів, готівки і грошової маси,
безготівкових коштів і грошової маси.
Умовність і незначну вірогідність і ймовірність цього методу зумовлює
те, що всі модифікації були розроблені для країн з стабільною
економікою, а також з розвинутою системою оподаткування, яка реалізує не
тільки фіскальну, але й стимулюючу функцію, чого нема в економіці
України.
На думку В.М. Поповича, продовжуючи аналіз монетарного методу оцінки
обсягів підпільного сектору тіньової економіки слід прийти до висновку,
що сума позабанківського обігу готівки охоплює далеко не весь обсяг
капіталів, що концентруються в підпільному секторі тіньової економіки
України. В першу чергу це стосується незаконної емісії
178
безготівкових коштів, що здійснюються підприємствами у змові з
комерційними банками; по-друге, це сума готівки вільно конвертованої або
національної валюти, яка отримана від конвертації фіктивних
безготівкових коштів. Тому він підкреслює висновок, що навряд чи можна
запропонувати якийсь один універсальний метод, за допомогою якого можна
було б визначити більш-менш реальний обсяг доходів тіньової економіки
(Попович В.М. Тіньова економіка як предмет економічної кримінології. –
К.- Правові джерела. -1998. – с. 66).
Метод сталих взаємозв’язків – це застосування одного з методів
економічного аналізу для розрахунку обсягів тіньової економіки. Головне
припущення для застосування цього методу – це взаємозв’язок між
офіційним ВВП і зміною спожитих ресурсів. Зрозуміло, що при стабільно
функціонуючій економіці за його допомогою можна встановити обсяг
тіньової економіки, якщо цей параметр змінився.
Теоретичне обгрунтування застосування цього методу полягає в тому, що на
базі даних Державного Комітету статистики міжгалузевого балансу
виробництва і споживання продукції порівнюються зміни в кількості
спожитої електроенергії в грошовому і натуральному виразі; можна також
при цьому обчислювати і інші спожиті ресурси.
Зрозуміло, що теоретично обгрунтувати застосування цього методу можна,
але нам здається більш слушною точка зору, яка наведена в монографії
Поповича. “Цей метод навіть близько не дасть реальних показників щодо
обсягів і можливих темпів зростання тінізації економіки” (Попович В.М.
Тіньова економіка як предмет економічної кримінології. – К.- Правові
джерела. – 1998. – с. 66).
Експрес-метод, який детально розроблено в Інституті Росії ПАН України,
вивчає вплив різних детермінантів на зміну відносних величин по
відношенню до показника базового рівня. При його застосуванні
обліковуються сфери з малим використанням електроенергії, а також сфера
послуг.
Одна з модифікацій цього методу базується на корегуванні коефіцієнта
тінізації базового періоду пропорційно змінам в
179
рівні оподаткування і питомій вазі готівки в грошовій масі в
розрахунковий період. Таким чином, робиться спроба обчислити обсяг
тіньової економіки відповідно до офіційного обсягу ВВП.
Цей метод також має суттєве допущення і значну ймовірність при його
застосуванні, але його перевагою є те, що дійсно оцінюються різні сфери
економіки, передусім, сфера послуг.
Зрозуміло, що при відсутності даних, злочини в сфері економіки носять
ймовірний характер, отже можна використовувати різні статистичні методи:
метод використовування паралельних рядів, метод групування, балансовий
метод, метод кореляційного аналізу та інші методи математичної
статистики.
Застосування усіх цих методів також носить ймовірний характер, тому що в
науковому обороті поки що існує різне тлумачення поняття “тіньова
економіка”. Така розбіжність понять “злочини в сфері економіки”,
“економічна злочинність” і “тіньова економіка” ускладнюють обчислення її
обсягів.
Останнім часом на сторінках преси з’явилися такі дані: якщо
проаналізувати лише ті кримінальні справи, які були порушені органами
МВС, то трастові компанії привласнили у громадян України 300 млрд.
карбованців, 17 млн. доларів і 1,224 млн. марок. Звідкіля могли
з’явитися ці кошти? За десять місяців 1998 року в Україну було ввезено
2,75 млрд, доларів. Державна податкова адміністрація правомірно ставить
питання, куди вони поділись, якщо усі гроші країни оцінюються в 6,5
млрд. гривень?
180
Д.А. Файєр, канд. економ, наук, аналітик УСБУ в Харківській області (м.
Харків)
боротьба з “тінізацією” економіки у сфері приватизації
Прагнення кримінальних елементів у сфері економіки вирватись уперед у
перегонах первісного накопичення капіталу, їх незадоволеність своїми
“досягненнями” по напрямках, освоєних раніше, зумовлює підвищення
інтересу криміналісту до сфери приватизації. В результаті акумулювання
значних недекларованих коштів у “тіньовій” економіці, злочинні елементи
разом із корумпованими чиновниками беруть участь у приватизації
державної власності, сприяючи цим легалізації “тіньових” капіталів.
Чинне законодавство недосконале з точки зору захисту економіки від
проникнення в неї кримінального капіталу. Споконвічно передбачалося, що
у процесі переходу до ринку “тіньова” економіка відімре сама собою, а
нажиті нечесним шляхом капітали будуть використані в інтересах
суспільства. Час спростував цю тезу. Кримінальні капітали направляються
здебільшого не на розширення виробництва, а на скуповування нерухомості
та предметів розкоші, а у сфері приватизації – на придбання тільки
найцінніших об’єктів з метою посилення монопольного становища.
Ця проблема тісно пов’язана з проблемою “відмивання” злочинних грошей.
За даними створеної з ініціативи керівників “Великої сімки” групи по
боротьбі з фінансовими зловживаннями, у світі щорічно “відмивається”
понад 300 млрд, доларів. За експертними оцінками спеціалістів НДІ МВС
Росії, “відмиванням” грошей і переказом валюти в західні банки
займається понад половини російських комерційних структур; до 70%
коштів, отриманих незаконним шляхом, “відмивається” у легальному бізнесі
й у сфері приватизації.
Про труднощі боротьби з “відмиванням” грошей в Україні
181
можна судити по тому, що, з одного боку, у нас украй складно встановити
розподіл “відмитих” грошей, напрямки їх подальшого використання. З
іншого боку, якщо на сьогоднішній день у “тіньовому” обігу знаходиться
45-47% загальнодержавної грошової маси, то виникає питання: як змусити
працювати “тіньовий” капітал на користь держави, ввести його в легальний
обіг?
Якщо в 1992-1996 pp. тіньові структури переказували кошти (можливо,
отримані в ході здійснення нелегальних операцій, що сьогодні довести
практично неможливо) на рахунки в закордонні банки, де вони осідали
“мертвим” вантажем, то за останні два роки, виходячи з аналізу
інвестиційних процесів, відмічається зростання інвестицій з оффшорних
зон, що свідчить про початок процесу повернення в Україну вивезених
капіталів. Приватизація, таким чином, стає одним з основних інструментів
“відмивання” “брудних” грошей. Цьому сприяє відсутність практики
надання, збирання і вивчення відомостей про фінансовий стан суб’єктів
приватизації та джерела їх прибутків.
Щоб уникнути зловживань на початковій стадії приватизації того чи іншого
об’єкта, необхідно, щоб юридичні особи, які мають наміри виступити
суб’єктами приватизації, надавали аудовані звіти про своє фінансове
становище, джерела надходження прибутків. Фізичні особи повинні подавати
не тільки декларацію про прибутки, але й відомості про володіння
сукупним майном і земельною ділянкою. Такий підхід сприятиме вилученню з
обороту частини грошової маси, виходячи з економічної доцільності,
дозволить регулювати розміри приватних володінь.
Зазначені заходи відповідають рекомендаціям Віденської конвенції від
20.12.1988 p., Конвенції Ради Європи від 08.11.1990 р. про “відмивання”
грошей, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним
шляхом. Вони можуть стати основою для відповідних змін у кримінальному
законодавстві, що дозволить розглядати як злочин сам факт використання
приватизації для “відмивання” грошей, передба-
182
чити можливість конфіскації відповідного майна, виручених коштів і
цінностей.
Злочини у сфері приватизації – це порівняно новий вид економічної
злочинності; суть їх – протиправне заволодіння державним майном і
корупція. Відсутність ефективних норм відповідальності за порушення
законодавства призводить до розбазарювання державної і комунальної
власності. Вивчення кримінальних справ, порушених за ст. 86-1,165,168 КК
України тільки за матеріалами УСБУ в Харківській області, свідчить про
збільшення фактів хабарництва і зловживань посадовим становищем з
корисливою метою з боку посадових осіб державних органів приватизації, а
також розкрадань державного майна в особливо великих розмірах суб’єктами
приватизації. Якщо проаналізувати механізми вчинюваних злочинів, то
очевидно, що основна їх маса вчинена в завуальованих формах і не
підпадає під ознаки статей чинного КК, що істотно утруднює провадження
відповідних слідчих дій.
Процес приватизації стає однією з тих завуальованих форм розкрадання, за
допомогою якої деякі посадові особи і кримінальні елементи безкарно і,
на перший погляд, цілком законно прибирають до своїх рук державне майно.
Найпоширеніші зловживання пов’язані зі штучним заниженням вартості
основних засобів підприємств, які приватизуються. Це не тільки
призводить до недонадходження значних коштів до бюджету держави, але й
створює умови для привласнення частини цього майна з метою особистого
збагачення осіб, які виступають суб’єктами приватизації. Мають місце
факти фінансових зловживань, пов’язаних з нецільовим використанням
бюджетних коштів, коштів РВ ФДМ, отриманих від приватизації, а також
видача кредитів за рахунок РВ ФДМ. Також використовуються такі методи,
як навмисне доведення підприємства до банкрутства з метою зниження його
реальної вартості; змова між посадовими особами органів приватизації про
заниження вартості майна приватизованого підприємства з наступним його
викупом, приватизація підприємств по їх залишковій вартості, а також
шляхом оформлення приватиза-
183
цінних документів заднім числом ‘.
Не можна не торкнутися проблеми фондового ринку, де проявилася низка
негативних тенденцій, пов’язаних з різноманітними зловживаннями і
шахрайствами з боку компаній, що працюють з цінними паперами. Це
зумовлено тим, що порядок функціонування фондового ринку тривалий час
законодавче не був визначений, що породило виникнення “фінансових
пірамід”, різних трастів, які створювалися на короткий термін з єдиною
метою – швидким збагаченням шляхом обману громадян, які довірили їм свої
грошові заощадження.
Більшість фінансових посередників займаються переказом з-за кордону
валютних коштів з наступною конвертацією для придбання акцій і векселів
підприємств, державних цінних паперів і одержанням за їх допомогою права
власності на підприємства ключових галузей економіки. Відзначаються три
основних канали надходження валюти: надходження коштів на валютні
рахунки фінансових посередників в українських банках у довірче
управління; надходження коштів на рахунки дочірніх підприємств
нерезидентних компаній або спільних підприємств; контрабандне ввезення
готівкової валюти громадянами України з наступним внесенням її у певні
інвестиційні та інші фонди.
Скуповування ваучерів та інших цінних паперів з урахуванням механізму
легалізації даних операцій може провадитися тільки за рахунок коштів, що
надходять з прибутку. Аналіз практики свідчить, що низка інвестиційних
компаній не має у своєму розпорядженні значного прибутку для проведення
фінансових операцій у таких розмірах. Фінансувати подібні операції в
змозі лише іноземні інвестори, які беруть участь у приватизації
державної власності в Україні, а це вже стосується інтересів
національної безпеки, забезпечення захисту економіки не тільки від
злочинних посягань.
Зважаючи на те, що в ході приватизаційних процесів відбувається
перерозподіл прав і форм власності, подальша доля економічних реформ
багато в чому залежить від глибини
184
опрацювання законодавчих І нормативних актів, які регламентують
роздержавлення, усунення в них суперечливих положень, від зваженого
підходу відповідальних за приватизацію осіб і організацій до кожного
підприємства, чітко розробленої програми залучення іноземних інвестицій.
Державі необхідно диференційовано підходити до кожного інвестиційного
проекту шляхом відповідного контролю і регулювання з боку зацікавлених
відомств. Потрібно визначити галузі і виробництва, над якими необхідний
національний контроль. Вони можуть бути ранжировані за ступенем
припустимого проникнення іноземних інвесторів.
Розуміння політичної, військової, технологічної та економічної безпеки
диктує необхідність обмеження іноземних інвестицій у деякі виробництва.
Встановлення обмежень на участь нерезидентів у статутному капіталі
компаній практикується у багатьох розвинених країнах світу. При
обмеженні іноземних інвестицій в одних галузях вони можуть і повинні
стимулюватися в інших. Інвестувати кошти необхідно в ті виробництва,
розвиток яких особливо необхідний для економічного підйому країни і які
залишаються поза полем зору вітчизняних підприємців.
Стимулювання притоку іноземних інвестицій можливе за допомогою чітко
розробленої програми державного регулювання інвестиційних процесів.
Принципово важливо виходити при цьому з необхідності прискорення
диверсифікації капіталу, конверсії військової промисловості, реалізації
визначених програм інвестування, якості і швидкості їх здійснення, а
також темпів окупності вкладень. Йдеться про реалізацію пріоритетних
державних, регіональних і галузевих науково-технічних та
соціально-економічних програм, а також конкретних інвестиційних проектів
розвитку високоефективного виробництва. Особливу увагу при розробці
даної програми необхідно приділити джерелам інвестицій, механізму їх
використання і контролю, передбачити прискорення переходу від
сертифікатної приватизації до грошової, формування реального власника,
максимальне залучення іноземних інвестицій і створення на
185
цій основі власного капіталу. Тільки за цих умов відтво-рювальний цикл
сам буде забезпечувати необхідні інвестиційні накопичення для
безупинного економічного зростання.
А.И. Бойко, канд. юрид. наук, доц., Ростовская таможенная академия
(г. Ростов-на-Дону) С.А. Бойко, следователь прокуратуры (г.
Ростов-на-Дону)
политико-правовые аспекты борьбы с уклонением
ОТ УПЛАТЫ НАЛОГОВ В СОВРЕМЕННОЙ РОССИИ
1. Избранная политическим руководством России и ее соседей модель
экономического уклада (рынок как свободное соревнование между
производителями товаров и услуг за внимание потребителя), состоявшийся
переход от планово-усредненных стандартов жизни к
инициативно-индивидуалистическим, расцвет психологии личного успеха во
что бы то ни стало (не допускающей возможности властного диктата)
закономерно поставили в центр государственного управления налоги,
пошлины и сборы – денежные взносы обязанных лиц в казну. Только с их
помощью разрешаются социальные и инвестиционные программы, функционируют
оперативные, спасательные и карательные службы, формируются страховые
запасы. Сообщество людей в итоге получает экономическую возможность
сохранять этническое единство и культурные традиции, удерживается
достигнутый уровень цивилизации и стандарты потребления. Строго говоря,
и сама правящая элита строит свою судьбу, собирая налогии определяя
бюджетные расходы. Баланс расходной и доходной статей государственной
казны, достаточность средств для поддержания социального
186
мира и финансирования госучреждений сохранят в живых и саму власть. Как
писал в прошлом веке блестящий аналитик мира К. Маркс, “в налогах
воплощено экономически выраженное существование государства” (Маркс К. и
Энгельс Ф. Соч. -Т. 4. – С. 308).
Государственное управление за счет налогов и в пользу налогоплательщиков
выглядит наиболее рациональным, приемлемым для общества в нормальной
социально-политической обстановке, при здоровой экономике. В сегодняшней
России этого нет. И перспективы безрадостны: власть для захвата
“ничейного” общенационального достояния в ходе экзотической приватизации
вошла в стычку с другими хищником – преступным миром и теперь вынуждена
жить и править под его диктовку. Сегодня оба компаньона поглощены
легализацией добычи (многоступенчатая замена собственников с тем, чтобы
происхождение имущественной массы стало невозможным доказать юридически,
вывоз капитала в развитые страны) и другим кандидатам права на
управление бескровно ни в коем случае не отдадут, чему свидетельством
череда фальсификаций на выборах (Собянин А.А., Суховольский В.Г.
Демократия, ограниченная фальсификациями.-М.: Проектная группа по правам
человека, 1995), кровавая схватка около “кремлевского корыта” осенью
1993 г., перманентный отстрел конкурентов и др.
В итоге, в обществе и научных кругах России, во взглядах порядочных
советологов господствует пессимизм. Показателен, к примеру,
российско-американский сборник по проблемам организованной преступности
(Изучение организованной преступности: российско-американский диалог. –
М.: Олимп, 1997), авторы которого утверждают, что местные лидеры владеют
собственностью, а не просто контролируют ее, и “правоохранительные
органы” служат им, а не государству (Л. Шелли, с. 19); карательным
органам России позволено вмешиваться только в “подошву” преступной
пирамиды (С.А. Волобуев, с. 107); принцип господства права,
предшественник экономических реформ, продолжает служить кувалдой
187
в твердых руках номенклатурных капиталистов для выбивания дани у тех,
кто рискует заниматься частным предпринимательством (Мартене Ф. и Роуза
С., с. 198); настоящая борьба с экономическими преступлениями невозможна
в обществе, где настойчиво проповедуется тезис о необходимости
использования капиталов “теневой” экономики как ресурсной базы реформ
(С. Глинкина, с. 249).
Где выход? Если уповать на рокфеллеровскую формулу бездеятельности
(самотек – лучшая форма организации…), то надо безропотно ждать, пока
закончится юридическое “затуманивание” итогов приватизации и власть
станет наконец-то пригодной к жизни. Долго и утомительно. Мало
реалистична надежда и на “кукловодов” из Вашингтона и Лэнгли, с их
способностью открыто признать, что под их опекой в России выращен
уродливый мутант, а не рекламируемое правовое государство. Призвать
кремлевских “сидельцев” к добровольной отставке? Сильнодействующие
аргументы для нашей элиты и всего российского общества очевидны: от
зачета долгов российского правительства Западу на зарубежные счета
государственных воров до прямого управления заморскими специалистами
вожделенной территорией после ратификации Госдумой РФ Договора об ОСВ-2.
Более вероятен медленный дрейф правящего легиона влево. Влево – значит
усиление регулирующей роли государства в социальной и в меньшей степени
в хозяйственной сфере, демонстративная защита национального
товаропроизводителя, здоровый прагматизм, ставка на честно
аккумулированные интересы большинства населения, поиск и внедрение
действенных механизмов контроля гражданского общества над орудующей в
нем властью.
В любом случае обязательным предметом обобщений современных криминологов
должны быть не только специально-правовые мероприятия государства, но и
идеологические мотивы власти. Следует откровенно признать, что без
анализа политической воли господствующей в России элиты любые попытки
общества “оседлать” экономическую преступность обречены на неуспех.
Следует будить общественную совесть
188
тезисом о зависимости успеха реформ от контроля налогоплательщиков над
госаппаратом. Форма правления в РФ по Конституции 1993 г. откровенно
противна этому условию. В идеале исполнительная власть должна находиться
под присмотром законодательной, а последняя – контролироваться обществом
с его первичной властью через возрождение института отзыва депутатов.
Наконец, следует заняться коррекцией тех положений уголовного закона об
экономических преступлениях, которые конфронтируют и с общественной
нравственностью, и со здоровым хозяйственным прагматизмом, и с логикой,
либо нарушают межотраслевую субординацию.
Смеем надеяться, что мысли о борьбе с преступлениями в сфере
экономической деятельности России имеют определенный интерес и для
Украины, и для других республик бывшего СССР. Ведь мы имеем единую
корневую систему, похожие условия обитания населения: “Восточные
европейцы оказались в окружении организованной преступности,
государственной коррупции, экономических трудностей и политической
нестабильности” (Мартене Ф. и Роуз С., цит. соч. , С. 195) и еще долго
будем иметь сходные родимые пятна прошлого. На этом родственном фоне и
всходы одинаковы (См.: Преступность и правонарушения (1991-1995). //
Стат.сб. – М.: Межгос. стат. ком. СНГ, 1996. – С. 12-15, 21). Кроме
того, Украина находится на пороге принятия нового УК – как тут не
присоветовать не наступать на российские грабли?
2. Трехмерность налоговой проблематики. Итак, в современных условиях при
нынешнем социально-экономическом укладе налоги – средство взаиморасчетов
государства и общества. Почему проблема налогообложения не может быть
сведена исключительно к преследованию налогоплательщиков, что
наблюдается повсеместно? Виновной может быть и вторая сторона – в
растранжиривании налоговых ресурсов, денег общества. Один из
“младореформаторов” России призывал летом 1997 г. Верховный Суд РФ
истолковать для всех правоприменителей уклонение от налогообложения
тягчайшим государственным преступлением, но воздержался от призывов
189
именовать преступное разбазаривание бюджетных ресурсов исполнительной
властью тягчайшим антиобщественным преступлением. Запамятовал, а скорее
не знает, что еще средневековые догматики католической веры (значит,
горячо любимой западной) выше смертных грехов ставили вопиющие, а среди
них – удержание заработка (Левит). Еще бы. В Конституции РФ 1993 г.
говорится об обязанности каждого платить законно установленные налоги и
сборы (ст. 57), но нет нормы об ответственности правительства за
своевременную разработку оптимального бюджета и ответственности за его
невыполнение. Весьма заметный крен в пользу власти в стране, где
официально провозглашается следующий ранжир ценностей: личность –
общество – государство.
Полагаем, что анализ и выводы по наболевшим проблемам налогообложения
станут самыми взвешенными и убедительными, если их проводить
одновременно по трем направлениям и в следующей последовательности:
а) обоснование необходимости и допустимости налогов,
их ставок, адресатов и прочего. Франклин Рузвельт был,
конечно, прав в своем насмешливом наблюдении: “Нет ничего
неизбежного в жизни, кроме двух вещей – смерти и налогов…”.
Но правда и в том, что налоги могут быть разными и по-разному
взыскиваться;
б) ответственность власти за организацию сборов налогов
и справедливое их распределение (проблема незаконных льгот,
коррупции, своевременного и полного перечисления собранных
средств по адресам и прочее);
в) ответственность юридических и физических лиц за
уклонение от уплаты налогов.
3. Уголовная ответственность за невыполнение конституционных
обязанностей призвана стимулировать законопослушное поведение. В этом
сомнения нет. Приобретает остроту вопрос о том, когда “игры с
государством” представляют оконченное преступление. Общеизвестно, что
законодатель ставит преступность различных деяний в зависимость от
полноты осуществления объективной стороны состава. Делает
190
он это просто: упоминает в диспозициях статей УК о последствиях либо
нет, описывает преступное поведение полностью или частично. Как
следствие, в научной и учебной литературе говорят о материальных,
формальных и усеченных составах. Задача, стало быть, заключается в том,
чтобы определить, какую конструкцию имеет состав уклонения от уплаты
налогов, с какого времени, по выполнении (или уклонении.от выполнения)
каких действий преступление будет считаться оконченным.
Буквальный текст ст. 198 и 199 УК РФ 1996 г. бесстрастно
свидетельствует, что законодатель говорит исключительно о махинациях с
финансовой отчетностью, о формах уклонения именно от налогорасчетов, о
предварительных до перечисления средств “шалостях”, но никак не о
нарушении сроков уплаты либо об искаженных уплаченных суммах. Как
следствие, в науке эти составы признаются формальными (Лопашенко Н.А.
Вопросы квалификации преступлений в сфере экономической деятельности. –
Саратов: Изд-во Саратов.ун-та, 1997. – С.135). В США пошли еще дальше:
“Важным аспектом американской системы является то, что незаполнение
налоговой декларации в установленный срок является преступлением, даже
если с налогоплательщика и не причитается никаких налогов”. (М. Дж.
Уайнстайн. Уголовное преследование налоговых преступ-лений в Соединенных
Штатах // Борьба с коррупцией и экономическими преступлениями в США:
Подборка матер. – Америк, ассоциация юристов и Минюст США, 1998 – С.
242).
Противоположную и мало понятную позицию в этом вопросе занял Верховный
Суд РФ, посчитавший преступления, предусмотренные ст. 198 и 199 УК,
оконченными с момента фактической неуплаты налога за соответствующий
налогооблагаемый период в срок, установленный налоговым
законодательством (п. 5 Постановления № 8 Пленума ВС РФ от 4 июля 1997
г. “О некоторых вопросах применения судами Российской Федерации
законодательства об ответственности за уклонение от уплаты налогов”).
191
Ситуация отягощается и тем обстоятельством, что речь идет о преступном
бездействии. А оно, как известно, наказуемо лишь в том случае, если лицо
было обязано и имело возможность активно действовать в данной обстановке
– на основании предписаний различных отраслей права, в порядке
выполнения юрисдикционных решений, по долгу службы. Следовательно,
контрольный ряд для выводов здесь – регламентация обязанного поведения в
бланкетном законе. Законом РФ “О подоходном налоге с физических лиц”
устанавливается единый нормативный срок подачи деклараций гражданами в
налоговые инспекции (до 1 апреля следующего за отчетным года), а
следующий месяц отпущен на внесение корректив в поданные сведения о
доходах и расходах (до 1 мая). Далее законопослушные граждане получают
право оплатить налоговый долг в три приема: к 15 июля, к 15 августа и к
15 ноября (п. 1 ст. 18 и ст. 13).
Очевидно, что подобная бухгалтерия поставит в настоящий тупик
правоприменение с его понятиями об оконченном и неоконченном
преступлениях (гл. 6 УК РФ): и предварительные сообщения в налоговую
службу, и натуральные финансовые расчеты разбиты на несколько стадий.
Возникнет путаница и с пониманием момента окончания преступления, и с
определением его размера (значительный – крупный – особо крупный).
Приведенное выше толкование Верховного Суда ситуацию не спасает, а,
напротив, усугубляет. Полагаем, что составы анализируемых преступлений
надо понимать как формальные.
4. Частью 2 ст. 198 УК РФ предусмотрена квалифицированная
ответственность неплательщика налога, имеющего непогашенную судимость за
аналогичные преступления в прошлом. Верховный Суд РФ (п. 7 цит.
Постановления) и большинство российских авторов (напр., Берова Д.М.
Уголовно-правовая борьба с уклонением от уплаты налогов: Дис. канд.
юрид. наук. – Ростов-на-Дону: РВШ МВД РФ, 1997. – С. 36, 37) утверждают,
что юридическое значение здесь имеет и судимость по советскому УК РСФСР
1960 г. (ст. 162-2).
Мнение более чем спорное и противоречит общей норме об обратной силе
уголовного закона (ст. 10 УК), а самое главное
192
– не стыкуется со ст. 2 Федерального Закона “О введении в действие
Уголовного Кодекса Российской Федерации” от 24.05.96 г., в соответствии
с которой прежний УК признается полностью утратившим силу (Общая норма).
Последующие же 5 статей ФЗ содержат исключения из данного норматива, но
о судимости речь не идет. Хотели, как лучше, а получилось, как всегда:
состряпали недопустимый разрыв в уголовном преследовании, а теперь
пытаемся ликвидировать его посредством судебного толкования.
5. В ст. 198 УК обязанное к уплате налогов лицо (субъект преступления),
обозначено как гражданин. Тем самым буквально под действие закона
подпадают только отечественные индивидуальные предприниматели и
работники-совместители. Между тем Законом РФ “О подоходном налоге с
физических лиц” в качестве субъектов налогообложения (плательщиков
налога) названы дополнительно иностранные граждане и лица без
гражданства, как имеющие, так и не имеющие постоянного места жительства
в России.
Случился банальнейший ляпсус – расхождение в текстах между двумя
специальными законами. Строго говоря, апатридов и иностранных граждан
можно считать обязанными лицами – налогоплательщиками по финансовому
закону, но привлекать к ответственности по уголовному нельзя. В этом
частном вопросе о субъекте преступления продолжен печальный ряд
упущений, начатый в 1981 г. союзным (действующим частично поныне на
территории России) законом “О правовом положении иностранных граждан в
СССР”. С его принятием были выведены из-под отечественной юрисдикции
иностранные поданные. Такова цена игры слов: иностранец -иностранный
гражданин. Теперь же последние получили иммунитет от уголовной
ответственности. Ситуацию не спасает широкое толкование субъекта
преступления по ст. 198 УК РФ, предложенное Верховным Судом РФ (п. 6
цит. Постановления): оно не основано на законе и будет работать до
вмешательства первого опытного адвоката.
Уголовный закон играет обеспечительную роль по
193
отношению к созидательным отраслям права – гражданскому, валютному,
налоговому, таможенному. От его совершенства зависит осуществление
принципов экономической свободы в рыночно ориентированном обществе,
каковым объявила себя Россия. К сожалению, вынуждены фиксировать, что: в
нашей стране не выработана налоговая идеология; уголовный закон в
области преследования налоговых преступлений не сбалансирован и не
соответствует конституционным декларациям; высшая судебная инстанция
пытается работать вместо законодателя и делает это крайне неуклюже.
Данные условия в совокупности убедительно свидетельствуют, что в
ближайшие годы “в мутной экономической и юридической воде РФ” (Лунеев
В.В. Цит. рос.-америк. сб. – С. 47) будут царствовать “братва” и
коррумпированный чиновник (Козлов Ю.Г. Там же. – С. 9), а не
производители товаров и услуг, представители так называемого среднего
класса.
М.А. Погорецький, канд. юрид. наук, нач. юрид. бюро управління СБУ в
Харківській обл. (м. Харків)
проблеми профілактики економічних злочинів
Економічна злочинність в останні роки захлеснула Україну. Процес
державного становлення молодої держави з моменту проголошення нею
суверенітету відбувається в умовах суттєвих геополітичних та економічних
змін.
Вони зумовлені припиненням протистояння суспільно-політичних систем,
активним перерозподілом сфер впливу провідними країнами світу,
загостренням конкурентної боротьби держав східноєвропейського регіону у
вирішенні ними завдань інтегрування у світову і європейську спільноту
194
та внутрішньо-економічними кризовими явищами, зумовленими проблемами
переходу від адміністративної до ринкової економіки. Кризові явища й
економічні проблеми пов’язані зі складними стартовими умовами
перехідного етапу реформування економіки, прорахунками у виробленні
моделі розвитку України та професійними й організаційними вадами при
вирішенні завдань по втіленню її в життя, розшаруванням людей за низкою
ознак – соціальних, економічних, політичних, світоглядних, регіональних,
неприпустимо високою політи-зацією економічних питань та недосконалістю
їх правового врегулювання. Негативно впливають на стан економіки діяння
корумпованих осіб, насамперед у державному апараті, посягання на
економічні інтереси нашої країни з боку різних вітчизняних та іноземних
ділків|„Учинення економічних правопорушень і злочинів стало способом
життя значної чисельності громадян нашої країни. Збитки від економічних
злочинів складають десятки мільярдів гривень. Цей вид злочинності перш
за все загрожує національній безпеці України, забезпеченню
конституційного устрою держави, прав та свобод людини, функціонуванню
всієї її політико-економічної системи, тому в Указі Президента України
“Про комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000
роки” від 19 вересня 1996 р. боротьба з економічними злочинами
визначається одним з пріоритетних напрямків?}
СЯк показують кримінологічні дослідження такий розмах економічних
злочинів пов’язано не тільки з недостатньою ефективністю роботи
правоохоронних органів та суду, що, безперечно, має місце, а перш за все
з недоліками законодавчої політики та практики державного регулювання
економічних відносин в умовах перехідного періоду від командної до
ринкової економіки.
Досвід розвинених країн свідчить, що у боротьбі з економічними злочинами
пріоритетне значення має не кримінальне покарання, а ефективне
законодавче регулювання економічних відносин, збалансована альтернативна
система кримінальних покарань за вчинення цих злочинів та
попереджувально-
195
профілактична робота. Тому важливим напрямком у протидії злочинності, як
свідчить і багаторічна світова практика, є попередження державними
органами і суспільством у цілому ще не вчинених кримінальних
посяганьЗПолітика боротьби зі злочинністю, і насамперед в економічній
сфері, не може зводитися тільки до традиційного, запізнілого втручання
правоохоронних органів уже після того, коли злочин чи інше
правопорушення відбулося. На різноманітних міжнародних конгресах з
попередження злочинності, які проходили під егідою ООН, неодноразово
підкреслювалось, що позбавлення волі чи тюремне ув’язнення треба
застосовувати тільки як виняток, якщо вже неможливо призначити інше
покарання. Основними же завданнями правоохоронних органів держави у
боротьбі з економічними злочинами та іншими правопорушеннями є перш за
все попереджувально-профілактична робота.
Правовими джерелами регулювання попереджувально-профілактичної
діяльності поряд з Кримінально-процесуальним кодексом України е
Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Закони
України про прокуратуру, міліцію, Службу безпеки України, про
організаційно-правові основи боротьби зі злочинністю, про
оперативно-розшукову діяльність та ін. Але слід зазначити, що вказані
законодавчі акти не повною мірою регулюють цю важливу державно-правову
діяльність, що викликає на практиці чимало труднощів при її здійсненні.
Норми відомчих нормативних актів, які заповнюють прогалини законодавчого
регулювання попереджувально-профілактичної роботи, не створюють належної
правової основи для її здійснення. В них незрідка відображаються суто
відомчі підходи, що зашкоджують правам і свободам громадянина,
встановленим Конституцією України. Тому не можна визнати правильним,
коли норми, що регулюють цю важливу й відповідальну державну діяльність
по попередженню злочинів та інших правопорушень, встановлюються
відомчими нормативними актами і зосереджені в різних галузях законодав-
196
ства. Це негативно позначається на ефективності цієї діяльності. Виникає
нагальна потреба розробити і схвалити єдиний законодавчий акт – Закон
України “Про профілактику правопорушень та злочинів”, у якому слід
визначити: повноваження органів по здійсненню профілактики злочинів та
інших правопорушень; підстави здійснення профілактичних заходів; форми і
методи здійснення профілактики злочинів.
Під профілактикою правопорушень і злочинів слід розуміти здійснення
правоохоронними органами у межах визначеної законодавством України
компетенції системи заходів, спрямованих на попередження будь-якого
правопорушення чи злочину, і усунення причин та умов, сприяючих їх
учиненню.
Підставами для здійснення попереджувально-профілактичних заходів щодо
правопорушень та злочинів має бути наявність у правоохоронних органів
достатньої інформації про такі дії. При здійсненні правоохоронними
органами індивідуально-профілактичних заходів повинен складатися
протокол, у якому слід зазначити підстави для їх запровадження.
А.В. Лысодед, канд. юрид. наук, Национальная юридическая академия
Украины имени Ярослава Мудрого (г. Харьков)
криминологические проблемы мошенничества
‘ Среди преступлений в сфере экономической деятельности определенную
часть составляют преступления против собственности. Собственность
независимо от ее формы является экономической основой государства, и
преступления против нее наносят существенный вред системе сложившихся
общественных отношений. В связи с этим нами была
197
предпринята попытка криминологического изучения такого вида преступлений
против собственности граждан, как мошенничество, которое длительное
время не было предметом отдельного исследования^ Исследование показало
следующие результаты.
Данные официальной статистики говорят о том, что динамика мошенничества
в Украине по сравнению с другими преступлениями остается
неблагоприятной. За последние 20 лет общее количество мошеннических
посягательств (ст. 83, 143 УК Украины) возросло с 1662 в 1973 г. до
19417 в 1997 г. Соответственно удельный вес в общем количестве
зарегистрированных преступлений возрос на 2% – с 1,3% в 1973 г. до 3,3%
в 1997 г. Причем тенденция стремительного роста мошенничества отмечается
с 1989 г. среди них доля мошеннических посягательств против
собственности граждан составляет более 80%, в связи с чем внимание в
дальнейшем будет уделено преступлениям, предусмотренным ст. 143 УК.
При этом необходимо учитывать, что значительная часть мошеннических
посягательств остается латентной. Многие отечественные и зарубежные
криминологи относят мошенничество к числу высоколатентных преступлений.
Некоторыми учеными были предприняты попытки установления индекса
латентности мошенничества. Приведем пример из исследования российского
криминолога А.А. Конева, проведенного в начале 90-х годов. По его данным
индекс латентности мошенничества составляет 1: 65,6, т.е. на одно
зарегистрированное мошенническое посягательство приходится более 65-ти
латентных. Если учесть более-менее одинаковые тенденции развития
преступности в Украине и России и с определенной долей условности
применить этот индекс для Украины, то получится, что мошеннических
посягательств в Украине в 1997 г. было совершено в 2 раза больше, чем
зарегистрировано преступлений вообще. В связи с этим проблема
установления коэффициента латентности мошенничества остается актуальной
и требует своего разрешения.
Обстоятельств, способствующих увеличению латентности
198
мошенничества, много, но в качестве основных можно выделить следующие:
нежелание граждан обращаться в правоохранительные
органы с заявлением о совершении против них преступлений.
Мотивы могут быть здесь самые различные: избежать
моральной оценки своих действий в глазах окружающих;
опасение за свою репутацию (в случае сомнительных сделок)
либо привлечения к уголовной или иной ответственности (при
использовании добытых нечестным путем денег); сомнения в
возможностях правоохранительных органов изобличить
виновных в совершении преступления и наказать их по закону,
принять меры к возмещению причиненного преступлением
ущерба; правовой нигилизм граждан;
недооценка правоохранительными органами обществен
ной опасности мошенничества, в том числе тех его видов,
которые совершаются профессиональными мошенниками, что
порождает чувство безнаказанности у виновных, неспособность
иногда раскрыть преступление и, соответственно, нежелание
регистрировать преступление;
– недостатки статистического учета мошенничества.
Несмотря на то, что в законе определено только два способа
завладения имуществом при мошенничестве – обман и злоупотребление
доверием, спектр их применения очень широк и разнообразен. К сожалению,
не оправдались слова А.А. Гер-цензона, которым было проведено одно из
первых исследований мошенничества после возрождения криминоло-гической
науки в 60-х годах. В работе “Уголовное право и социология” он писал: “В
современных условиях мошенничество как отрасль “уголовного промысла” в
значительной мере утратило свою квалификацию. Современный мошенник,
несомненно, дисквалифицировался, о чем свидетельствуют примитивные
способы совершения преступлений и в особенности тот факт, что мошенники
“при случае” совершают другие виды преступлений, в особенности
кражу”/Мошенни іество как вид преступлений сохранило тенденцию к
воспроизводству как в количественном, так и в качественном отношении.
199
ГВ результате обобщения судебной практикой непосредственного наблюдения
нами былГвыявлен ряд отчетливо очерченных видов современного
мошенничества^обусловлен-ных, в первую очередь, личностными качествами
виновных. Тїри этом наблюдается использование как старых
(“традиционных”) мошеннических приемов, так и новых, ранее неизвестных.
Это мошенничество:
по оказанию различного рода услуг (в трудоустройстве,
по приобретению продуктов, товаров народного потребления,
промышленных товаров, автомобилей по более низким ценам,
реализация вещей и т.п.);
при обмене валют;
в виде взятия денег, вещей, золотых изделий, другого
имущества во временное пользование, в долг, в качестве аванса,
предоплаты и т.п.;
в виде оказания содействия в даче взятки;
с использованием “куклы”;
связанное с недвижимостью граждан (в основном
незаконная продажа приватизированного жилья, сдача в наем
жилья без ведома собственника);
в виде присвоения власти или звания должностного лица;
в виде фальсификации (в первую очередь золотых
изделий, продуктов, алкогольных напитков, денежных знаков);
в виде обмана покупателей путем обвеса или обсчета;
с использованием дефектов планировки и застройки
жилья (в первую очередь, проходного подъезда жилого дома);
основанное на фиктивной предпринимательской
деятельности и связанное с привлечением денежных средств
граждан (лжепредпринимательство, страховое, трастовое
мошенничество);
игорное (шулерство, “наперсточничество”, лототрон,
лотерея и т.п.). |
Перечень этот не является исчерпывающим, поскольку производство по
некоторым мошенническим актам не доходит цо суда в связи с
неустановлением виновного, неспособностью или невозможностью
правоохранительными органами доказать
200
факт мошенничества и T.nJ
Помимо негативных изменений в динамике, существенные изменения произошли
и среди лиц, совершающих мошенничество. Возрастная характеристика лиц
позволила нам сделать вывод о наибольшей криминогенное™ лиц в возрасте
18-24 лет, а также в целом мошенников молодежного возраста (18-29 лет).
Это более-70% лиц, осужденных за мошенничество.
При жшй^в большинстве случаев отмечается, что современные мошенники – не
новички, случайно совершившие преступление, а лица, избравшие
мошенничество основой твоего существования, владеющие преступными
навыками и ‘приемами. Обладая достаточно выраженными интеллек-^туальными
и волевыми качествами, многие из них становятся \%на путь
профессиональной преступной деятельности, превращая ее в стиль жизни и
цель основного источника существования, т.е. во многих случаях
мошеннические посягательства совершаются профессиональными
преступникам.^ Наблюдается также воспроизводство уголовной субкультуры и
уголовной стратификации мошенников.
Шреступные квалификации среди мошенников не только сохранились, но и
пополнились. Наибольшее их количество отмечается в игорном мошенничестве
(“кагалы”, “наперсточники”, “станочники” и др.); мошенников, оказывающих
различные услуги по приобретению товаров, именуют “доставалами”;
занимающихся валютным мошенничеством -“кидалами”; использующих при
совершении мошенничество “куклу” – “кукольниками”, “подкидчиками”;
занимающихся сбытом фальсифицированных золотых изделий – “колечни-ками”,
“шайбочниками”; сбором денежных средств на различные “благие” цели и
нужды – “попрошайками”; мнимых целителей и врачевателей – “воркунами” и
т.д. Этот перечень также не является исчерпывающим, так как каждый
прожитый день и перемены, происшедшие в этот день в социальной жизни
общества, используются профессиональными мошенниками для своей
преступной деятельности, что порождает новые виды мошенничества и новые
преступные квалификации../
201
Для профессиональных мошенников характерно также наличие определенного
преступного инструментария, необходимого для осуществления преступной
деятельности, а также специального профессионального жаргона, системы
жестов (“маяков”).
(Мошенничество как вид преступлений в условиях экономической
нестабильности в Украине детерминируется в основном, как и другие виды
корыстных преступлений, сходными группами криминогенных факторов. Но,
несмотря на кризисные явления в обществе, возможности для предупреждения
мошенничества имеются. Все зависит от того, что понимать под
предупреждением. Мы понимаем под предупреждением, в первую очередь, не
ликвидацию мошенничества как общественно опасного деяния, а снижение его
уровня до того минимального уровня, который доступен обществу с учетом
социальных, экономических, общественно-психологических и иных условий в
определенный период его развития.
Существенное снижение уровня мошенничества, как и иных преступлений,
может быть достигнуто в процессе реализации мер общесоциального
предупреждения преступности – мер, направленных на развитие и
совершенствование системы общественных отношений в обществе. Они должны
быть органически связаны и с мерами специально-криминоло-гического
предупреждения мошенничества, которые, по нашему мнению, должны включать
три основных блока: а) профилактика преступлений среди
несовершеннолетних; б) виктимологическая профилактика; в) предупреждение
криминального профессионализма. При этом упор должен делаться,
естественно, на профилактические меры, а в отношении профессиональных
мошенников – на пресекательную деятельность правоохранительных органов и
частную превенцию.
Для этого необходимо реальное финансирование предупредительных мер и
надлежащее выполнение субъектами предупредительного воздействия своих
служебных и профессиональных обязанностей.
202
А.О. Шульга, аспирант, Донецький університет внутрішніх справ (м.
Донецьк)
“ТІньовл” економіка: щодо банку віктимності
У СПРАВІ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВБИВСТВ НА ЗАМОВЛЕННЯ
Основну частину вбивств на замовлення, а саме впливових бізнесменів та
керівників крупних державних підприємств, спеціалісти схильні
пов’язувати з процесами перерозподілу власності, зберіганням або
завоюванням впливу у сферах виробництва, торгівлі, послуг тощо. В ці
процеси залучені такі великі кошти, що вбивство конкурента, навіть якщо
на це будуть витрачені астрономічні суми, може стати найдешевшим і
найефективнішим засобом досягнення мети.
Вищої відмітки кількість убивств на замовлення досягла в 1995-1996
роках. Тоді за даними Генеральної прокуратури України від цих злочинів
загинуло 429 осіб, де більшість становили потерпілі, діяльність яких
була пов’язана з економікою, у тому числі з “тіньовою”.
Це дає підставу вважати, що зростання чисельності вбивств на замовлення
є наслідком поширення “тіньової ” економіки. З цього приводу президент
аудиторської фірми “Ана-літік” В. Головач небезпідставно вважає, що
головними причинами зростання економічної злочинності є її аномальна
(тобто кримінальна) частина, яка виникла завдяки вадам у чинному
економічному законодавстві. Отже, стає зрозуміло, чому поширення
практики розв’язання конфліктів серед впливових бізнесменів та
представників кримінальних структур шляхом убивств на замовлення набуває
форму звичайного явища.
Тому на сьогодні проблема удосконалення існуючого економічного
законодавства є головною. Для її вирішення з боку видатних фахівців в
галузі економіки та права висловлюється багато пропозицій, але ж свого
реального втілення в практику вони набудуть у майбутньому. А безпека
громадян повинна бути
203
на належному рівні щоденно. Тому, не чекаючи змін у законодавстві, вже
сьогодні необхідно визначитися з причинами га умовами учинення вбивств
на замовлення у сфері економіки га зі шляхами їх подолання.
Так, М.Т. Задояний, аналізуючи причини й умови вбивства директора
Алчевського металургійного комбінату М. Скорохода, прийшов до висновку,
що все ж таки головними причинами загибелі перших керівників підприємств
є не стільки недоліки законодавства, скільки віктимність потерпілих.
Тому Івтор вважає, що, якби потерпілим вчасно було вжито заходів для
попереднього вивчення стану економічної благонадійності :воїх
комерційних партнерів та угоди укладалися відповідно цо закону, без
елементів шахрайства з обох сторін, навряд чи дя подія набула б
трагічної розв’язки.
Отже, є підстави вважати, що головною причиною вбивств яа замовлення в
секторі економіки є віктимність самих ютерпілих, їхнє нестримне бажання
будь-яким шляхом (навіть яезаконним) отримати надприбутки.
Таким чином, щодо підвищення захисту особистої безпеки суб’єктів
економічної діяльності особливої уваги набуває ідея створення в Україні
банку потенційних жертв убивств на юмовлення, або банку індивідуальної
віктимності суб’єктів економіки. Втілення цієї ідеї у практику боротьби
з убивствами за замовлення в перспективі спроможне суттєво модернізувати
діяльність відповідних органів щодо контролю не тільки за шочинними
угрупованнями, що діють в економічному ;ередовищі, але й за станом
віктимізації добропорядних громадян. Засобом модернізації в цьому
напрямку мають бути дії правоохоронців по попередньому збору масиву
відомостей тро віктимні якості осіб, особиста безпека яких викликає
шнепокоєння.
Обґрунтовуючи необхідність створення і впровадження у Ірактику боротьби
з убивствами на замовлення банку індивиду-Ільної віктимності, доцільно
послатися на висловлення Міністра внутрішніх справ України Ю.Ф.
Кравченка: “Правоохоронці мають володіти достовірною інформацією про
204
представників певних соціальних категорій (не лише про злочинців і аж
ніяк не для широкого розголосу, а для внутрішнього використання, що є
нормою у багатьох країнах), їхні смаки й уподобання, коло знайомих та
інше, аби спрогнозувати заради ж особистої безпеки цих людей небажаний
розвиток подій і вберегти їх від можливих фатальних наслідків”.
До речі, в Головному слідчому управлінні Генеральної прокуратури України
вже з успіхом діє аналогічна база даних, але вона стосується тільки тих
тяжких насильницьких злочинів, які вже вчинені, у тому числі й убивств
на замовлення. Доповнення ж її новим різновидом контролю щодо
потенційних, а не реальних потерпілих має суттєво удосконалити стан
безпеки осіб, які становлять цю категорію.
205
Розділ III
кримшально-процесуальні та криміналістичні проблеми боротьби зі
злочинністю у сфері економічної діяльності
Н.І. Клименко, д-р юрид. наук, проф., Київський університет імені Тараса
Шевченка (м. Київ)
використання спеціальних знань у розслідуванні економічних злочинів
Боротьба з економічною злочинністю потребує концентрації знань різних
фахівців у галузі соціології, економіки та права, розробки ефективних
засобів протидії зростання злочинності.
Спеціальні знання, дані науки і техніки застосовуються в розслідуванні
економічних злочинів у таких формах: а) призначення ревізії; б)
збирання, дослідження й доказів безпосередньо слідчим, прокурором (у
тому числі криміналістом) (ст. 22, 66, 67 КПК України); в) проведення
слідчих дій спеціалістом (ст. 128, 128-1, 168, 169 КПК України); г)
призначення експертиз (ст. 75, 76, 196, 198 та ін. КПК України).
Застосування спеціальних знань у розслідуванні переслідує різні цілі:
виявлення, фіксації, вилучення доказів, а також з’ясування спеціальних
питань, що виникають при дослідженні певних об’єктів і явищ для
встановлення обставин, що мають значення для вирішення справи.
Ревізія (обов’язкова аудиторська перевірка) призначається слідчим з
метою встановлення важливих обставин по справах про економічні злочини.
Необхідність документальної ревізії (аудиторської перевірки) може
виникнути на будь-якому етапі розслідування справи. Вона провадиться
шляхом ретельного
206
дослідження фінансово-господарської діяльності організацій і
підприємств. Матеріали ревізії допомагають слідчому на початковому етапі
визначити напрям роботи, порушити кримінальну справу, виявити ті
порушення, які вкажуть на способи, що застосовувалися при здійсненні
злочинів.
Підготовка ревізії потребує використання всієї інформації про злочини і
результати огляду місця проведення робіт, дослідження різних документів,
матеріалів допиту осіб, які мають відношення до злочину. На основі цих
даних слідчий визначає обсяг ревізії, методи бухгалтерського аналізу
документів, період, за який слід провести ревізію, коло потрібних
фахівців (бухгалтер, економіст, технолог, товарознавець тощо).
Дослідженння необхідних документів слідчий провадить після їх виїмки.
Виїмка документів одночасно з їх оглядом здійснюється слідчим за участю
фахівця, що дозволяє слідчому особисто ознайомитися з порядком роботи по
оформленню документів, попереджає можливу фальсифікацію їх зацікавленими
особами. Фахівець, компетентний у питаннях порядку оформлення і
зберігання документів, може пояснити слідчому форму, реквізити і тексти
необхідних документів, виявити різні порушення в них , встановити осіб,
які їх складали, сформулювати необхідні питання для аудиторської
перевірки і різних експертиз.
Під час розслідування економічних злочинів призначаються, як правило,
різні типові судові експертизи – бухгалтерська експертиза та різні види
економічних експертиз, товарознавча, технологічна, харчових продуктів,
технічні, деякі криміналістичні тощо.
Найчастіше призначається бухгалтерська експертиза, предметом якої є
дослідження стану, руху матеріальних цінностей і грошових коштів,
проведення бухгалтерського обліку й організація контролю з метою
виявлення наявності нестачі або надлишків товарне матеріальних цінностей
і грошових коштів, визначення періоду, місця утворення, розміру
матеральної шкоди, порушення обліку і контролю у фінансово-
207
господарській діяльності підприємств тощо.
Серед економічних експертиз, які також провадяться на основі спеціальних
економічних знань, розрізняються економіко-технологічна,
економіко-статистична, експертиза економіки праці, фінансово-кредитна,
товарознавча, планово-економічна.
Економіко-технологічна має своїм предметом визначення обгрунтованості
технологічного процесу. З цією метою з’ясовується, чи мали місце
порушення технологічного процесу, рецептури, якими були способи їх
порушення, обставини випуску недоброякісної продукції та ін.
Економіко-статистична експертиза доцільна в тих випадках, коли виникає
необхідність установити правдивість економічних, статистичних показників
виробничої діяльності зазначених у звітності, тощо. З цією метою
вивчається застосування статистичних методів під час складання
звітності, порядок проведення статистичного обліку і контролю, що
забезпечують можливість порівняння статистичних економічних показників
тощо.
Планово-економічна експертиза необхідна в тих випадках, коли виявлені
факти неправильного планування і нераціонального використання трудових
ресурсів і фонду заробітної плати, внаслідок чого була завдана
матеріальна шкода. Для цього вивчається обгрунтованість завдань
продуктивності праці, чи виконані вони правильно, чи відображені у
звітності, чи обгрунтовані розрахунки необхідної кількості працюючих, чи
правильно використовувався фонд заробітної плати тощо.
Фінансово-кредитна експертиза провадиться з метою виявлення фактів
необгрунтованого отримання кредитів, використання їх не за призначенням
та ін. З цією метою вивчається порядок утворення, розподілу і
використання грошових фондів, обгрунтованість планів прибутку і
рентабельності.
Товарознавча експертиза призначається для визначення групової належності
промислових або продовольчих товарів, часу, способу виготовлення товару,
підприємства, де він
208
виготовлений, характеру і механізму утворення дефектів товару та їх
впливу на його вартість, розмірів природних збитків, причин бракування,
обгрунтованості списання, а також найменування, призначення і якості
товарів, правильності їх маркування, транспортування і зберігання. Ці
питання вирішують експерти-товарознавці на підставі спеціальних знань у
галузі товарознавства.
Іноді виникає потреба в інженерно-технічних експертизах
(вибухово-технічні, пожежно-технічні, будівельні та ін.). В деяких
експертних закладах функціонують відділи таких експертиз. Що ж
стосується різних видів експертиз з техніки безпеки, то всі вони
провадяться поза судово-експертними закладами. Враховуючи складний
характер питань, які виникають зараз у таких справах, слід дуже уважно
вибирати експертів, враховуючи, що вони можуть мати відомчу
зацікавленість.
Розслідування комп’ютерних злочинів вимагає збирання електронних
доказів, для чого потрібна комп’ютерна експертиза, тобто проведення
експертних досліджень в галузі інформаційних технологій засобів
обчислювальної техніки. В судових експертних закладах правоохоронних
органів такої експертизи немає. Для її проведення конче потрібно
сформувати групу експертів у складі фахівців у галузі обчислювальної
техніки, програмування, засобів захисту інформаційних комп’ютерних
систем для вирішення питань: чи можливий доступ до програмного
забезпечення з метою внесення в нього змін, що впливали на складання
балансу у всіх структурних підрозділах, який був механізм внесення таких
змін, які зміни і куди були внесені, які їх наслідки, хто з працівників
обчислювального центру, які обслуговують і експлуатують засоби
обчислювальної техніки, має такі можливості.
209
А.Г. Пришко, начальник відділу Генеральної прокуратури України, старший
радник юстиції (м. Київ)
РОЛЬ ПРОКУРАТУРИ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ, ЩО ВЕДУТЬ БОРОТЬБУ З ЕКОНОМІЧНОЮ
ЗЛОЧИННІСТЮ
Поняттям “економічна злочинність” охоплюється значний набір
різноманітних з точки зору кримінально-правової кваліфікації злочинів,
що здійснюються у сфері економіки (розкрадання, здійснене шляхом
привласнення та розтрати, хабарництво, корисливі зловживання владою чи
посадовим становищем, контрабанда, порушення правил про валютні операції
та ін.). Відмітною і водночас інтегруючою ознакою даних злочинів е те,
що вони вчинюються особами, які включені до процесу суспільного
виробництва, що складається з виробництва, розподілу, обміну та
споживання необхідних матеріальних благ.
Іншою ознакою економічних злочинів є високий ступінь їхньої латентності,
що пов’язано з характером цих злочинів. Внаслідок цього дані
статистичної звітності свідчать про ступінь активності відповідних
правоохоронних органів у діяльності по виявленню злочинів і лише
приблизно вказують на їх фактичну поширеність.
У У зв’язку з тим, що виявлення економічних злочинів пов’язано зі
значними труднощами, важлива роль у боротьбі з ними належить
спеціалізованим підрозділам, здійснюючим оперативно-розшукову діяльність
(ОРД).
Виявленням злочинів у сфері економіки займається низка структурних
підрозділів правоохоронних органів і насамперед Головне управління
державної служби боротьби з економічною злочинністю (ГУДСБЕЗ), Головне
управління боротьби з організованою злочинністю (ГУБОЗ) МВС України,
Головне управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю
(ГУБКОЗ) Служби безпеки України, їхні повноваження при
210
проведенні оперативно-розшукової діяльності і дізнання визначено
Законами України “Про міліцію”, “Про Службу безпеки”, “Про
оперативно-розшукову діяльність”, КПК України та іншими правовими
актами.
Разом з тим з урахуванням специфіки роботи спецпід-розділів боротьби з
організованою злочинністю (ГУБОЗ МВС і ГУБКОЗ СБУ) їм надано низку
додаткових повноважень.
Відповідно до ст. 12 Закону “Про організаційно-правові основи боротьби з
організованою злочинністю” вони мають право:
одержувати від банків, кредитних, митних, фінансових
та інших установ інформацію і документи про операції, рахунки,
вклади, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і
юридичних осіб;
отримувати інформацію з автоматизованих інформацій
них і довідкових систем та банків даних, створюваних
Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою
України, Антимонопольним комітетом, Фондом державного
майна, міністерствами, відомствами, іншими державними
органами України;
у разі отримання фактичних даних про організовану
злочинну діяльність витребувати від державних органів,
об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій
незалежно від форм власності інформацію і документи;
за постановою та з санкції відповідного прокурора
опечатувати на строк до 10-ти діб архіви, каси, приміщення (за
винятком житлових) чи інші сховища, брати їх під охорону,
накладати арешт на грошові кошти, інші цінності фізичних та
юридичних осіб, вилучати предмети і документи зі складанням
відповідного акта.
Крім того, згідно зі ст. 15 зазначеного Закону їм надано право
додаткового використання спеціальних технічних засобів у випадках:
– контролю, фіксації та документування розмов інших осіб
за наявності підстав вважати їх причетними до організованої
злочинної діяльності;
211
– фіксації та документування факту телефонної розмови, надсилання листа
або телеграфного повідомлення без порушення таємниці їх змісту.
Таким чином, навіть цей далеко не повний огляд свідчить про більш широкі
можливості спецпідрозділів щодо виявлення злочинів у сфері економіки
порівняно з іншими службами правоохоронних органів.
Найактивніше ними використовуються дані повноваження для отримання
відповідної інформації та матеріалів від державних органів.
Правовою основою такої взаємодії є ст. 5, 17, 18 зазначеного Закону,
відповідно до яких Державна контрольно-ревізійна служба, Державна
податкова адміністрація, Національний Банк України, Міністерства
фінансів і зовнішніх економічних зв’язків України, Державний комітет у
справах охорони державного кордону України, державний митний комітет і
підрозділи Прикордонних війск України, Антимонопольний комітет та Фонд
державного майна України (всього -10), а також інші міністерства і
відомства, що мають право контролю за додержанням законодавства
організаціями та громадянами України, зобов’язані сприяти
спецпідрозділам у боротьбі з організованою злочинністю.
Проте покладені на ці органи обов’язки виявляти і передавати відповідним
спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю
відомості, отримані при здійсненні контрольних функцій та аналізі
інформації, яка може свідчити про організовану злочинну діяльність і
використовуватися для виявлення, припинення і попередження такої
діяльності, незрідка виконуються формально або не виконуються взагалі,
що вкрай негативно впливає на ефективність роботи [правоохоронних
органів.
При цьому необхідно враховувати, що переважна більшість матеріалів, які
надходять від них до спецпідрозділів – це відповіді на запити останніх
по вже заведених оперативно-эозшукових та порушених кримінальних
справах: акти ревізій І перевірок за дорученням спецпідрозділів,
відомості про
212
наявність рахунків, рух коштів та Інше, в той час як з власної
ініціативи вони надсилалися лише в поодиноких випадках.
Суттєвим недоліком є те, що більшість матеріалів, що надійшли від
зазначених органів за власною ініціативою, не стосуються організованої
злочинності і містять відомості про окремі, незрідка незначні порушення
податкового або фінансового законодавства (наприклад, про нестачу
товарно-матеріальних цінностей на невеликі суми, несвоєчасне
оприбуткування готівки в КСП, надлишкові витрати на відряження тощо), що
на практиці призводить до відволікання спецпідрозділів на виконання не
властивих їм функцій.
Слід зазначити, що державні органи, які надсилають такі матеріали й
інформації, у силу специфіки своєї роботи не завжди можуть з’ясувати всі
пов’язані з протиправною діяльністю фізичних та юридичних осіб обставини
і визначитися щодо наявності (або відсутності) ознак організованої
злочинної діяльності. У свою чергу, спецпідрозділи іноді неналежним
чином перевіряють слідчо-оперативним шляхом отриману інформацію,
несвоєчасно приймають рішення на виконання ст. 97 КПК України.
Важливу роль у системі органів, які провадять боротьбу з економічною
злочинністю, покликана виконувати прокуратура. Виходячи з її
інституціонального стану, закріпленого в Конституції України, Законі про
прокуратуру та інших правових актах, можна зробити висновок, що роль
прокуратури в системі названих органів, має багатофункціональний
характер. При цьому під функціями розуміємо не тільки функції – напрямки
діяльності прокуратури, закріплені в Конституції та Законі про
прокуратуру, але і функції-завдання, які випливають з перших. Вважаємо,
що такими функціями-завданнями є нагляд : а) за законністю дій органів,
що здійснюють ОРД, з позиції захисту прав і законних інтересів фізичних
та юридичних осіб, щодо яких дана діяльність провадиться; б) за
виконанням законів органами, що здійснюють ОРД, з позиції стимулювання
їхньої діяльності з виявлення та розкриття економічних злочинів.
Названі функції – завдання прокурорів у системі органів,
213
які провадять боротьбу з економічною злочинністю, випливають із
загальних завдань прокуратури по здійсненню нагляду за законністю дій
органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю (ст. 29 Закону про
прокуратуру) і, в свою чергу, можуть бути конкретизовані стосовно
розглядуваної проблеми. Поряд з цим зазначена норма закону покладає на
прокурорів обов’язок вживати заходів щодо узгодження дій правоохоронних
органів у боротьбі зі злочинністю. На практиці відповідно до даної
вимоги Закону прокурори організовують і провадять координаційні наради,
вживають інших заходів, які мають за мету об’єднання зусиль цих
правоохоронних органів. До участі в таких заходах поряд з
правоохоронними органами у вузькому значенні даного поняття, тобто
прокуратурою, органами внутрішніх справ і Служби безпеки,
“підключаються” контролюючі органи, що сприяє розширенню і посиленню
“системи” боротьби з економічною злочинністю.
В.Ю. Шепітько, д-р юрид. наук, зав. кафедри криміналістики Національної
юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків)
Злочини в сфері економіки:
СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ НАУКИ
Реалії соціально-економічних перетворень в Україні, формування
приватного сектора економіки, зміни в економічних відносинах вплинули на
розвиток кримінального бізнесу, виникнення нового типу
“інтелектуального” злочинця, нових видів злочинної діяльності та
способів її здійснення. Наявність нестабільності у суспільстві,
зростання злочинності та її організованих форм вимагають зміцнення
законності і правопорядку,
214
підвищення професійної майстерності судово-слідчих працівників,
упровадження передових досягнень криміналістичної науки.
Мафіозні злочинні угруповання завжди переслідували мету збагачення,
отримання прибутків. Тому такі традиційні форми одержання доходів
злочинним шляхом, як заборонена торгівля наркотиками, “живим” товаром,
зброєю, ігорний бізнес і рекет застосовуються злочинцями і в Україні.
Організована злочинність у сфері економіки пов’язана з учинення різних
видів злочинів, таких як розкрадання державного майна у великих та
особливо великих розмірах, фінансове шахрайство, протиправні операції з
валютними цінностями, хабарництво, ухилення від сплати податків,
котрабанда тощо.
Нелегальні кримінальні структури на сьогодні мають тенденцію до
трансформації, основними напрямками якої є професіоналізація її членів,
ускладнення організаційної структури, комерціалізація. Ускладнення
структури та функцій кримінальних груп викликало необхідність розподілу
праці між її членами та їх спеціалізації. В економічній сфері сьогодні
можна говорити про професійну злочинність, її зрощеність з ешелонами
влади, її суттєвий контроль над господарюючими суб’єктами.
В юридичній теорії останнім часом були зроблені спроби визначити поняття
організованої злочинності. Формулюючи це визначення, багато авторів
використовували як основу такі терміни, як “злочинна діяльність”,
“злочинна група”, “організована злочинна група”, “злочинна організація”
та ін., в яких нас цікавлять передусім криміналістичні ознаки. У
криміналістичному розумінні існує два рівні організованої злочинності: з
обмеженою сферою злочинної діяльності (наприклад, банківське
шахрайство); з універсальною злочинною діяльністю (кілька видів
злочинної діяльності, пов’язаних між собою).
Що стосується своєрідної інфраструктури злочинних формувань, їх
зв’язків, то вони можуть мати як конфліктний (різні форми тиску та
конкуренції), так і безконфліктний
215
характер (співробітницький). У кримінальних структурах шникають
спеціальні підрозділи, які спеціалізуються на >собистій охороні “босів”,
озброєних нападах, отриманні юзвідувальної інформації про конкурентів.
Певні території Іають розподіл між великими злочинними формуваннями.
Злочинна взаємодія може бути реалізована в різноманітних [юрмах – від
обміну інформацією до розробки та використання ;пільних планів та
корумпованих зв’язків. Стосунки між лочинними формуваннями та державними
службовцями Іають, головним чином, нелегальний корумпований характер,
Існовна мета яких – отримання різної допомоги та підтримки.
З розвитком ринкових відносин організовані групи лочинців застосовують
нові форми злочинної діяльності, які тосуються кредитно-банківських
операцій: використання :редитових авізо, різних чеків, багаторазвого
переведення рошових сум з одного банку в інший з метою їх розкрадання Іа
якомусь етапі, незаконного надання та отримання кредитів, Іереведення
безготівкових грошей у готівку; незаконного Іереміщення валютних коштів
за межі України і легалізація ;оходів; використання офшорних
підприємств, “міжнародного удиту”, закордонних рахунків підприємств або
установ; Іахрайство у вигляді “пірамід”, “роботи за кордоном”,
страхувань”, “швидких грошей”; створення фіктивних осподарських та
довірчих товариств або трастових компаній з икористанням підставних осіб
чи фальсифікованих докумен-ів; ухилення від сплати податків; фіктивне
банкрутство ідприємств; реєстрація благодійних фондів або громадських
станов; “спрощенний” порядок ліквідації господарських овариств та ін.
Перспективи нелегальних структур неразривно пов’язані і загальною
спрямованістю розвитку ситуації в державі. Сфер, кі дають дуже великі
прибутки, стає все менше. За цих умов ростає конкуренція злочинних
угруповань. Усе частіше астосовуються жорсткі методи їх боротьби:
вбивства на амовлення, терористичні акти з використнням вибухівки,
икрадання людей тощо. Найбільш небезпечними галузями
216
діяльності мафії стають фінансові злочини з використанням ком’пютерних
засобів, скупка нелегальними структурами акцій найбільш рентабельних
підприємств, торгівля радіоактивними матеріалами (ядерна мафія).
Організована злочинність пристосовується до нових соціально-економічних
умов. Злочинці широко використовують різноманітну сучасну вогнепальну
зброю, технічні засоби, радіозв’язок. Відсутність чіткої правової
регламентації щодо ввезення на територіюУкраїни та застосування
“спеціальних технічних засобів” – підслуховуючих пристроїв,
пеленгаторів, радіостанцій призвело до озброєння ними злочинних
формувань.
На сьогодні виникла нагальна потреба у вивченні структури злочинів в
економічній сфері, їх криміналістичній класифікації. Розкриття і
розслідування злочинів передбачають з’ясування їх сутності, місця в
системі кримінальних правопорушень та визначення їх взаємозв’язків.
Запропонування криміналістичної класифікації злочинів у цій сфері
сприятиме формуванню їх криміналістичних характеристик та опрацюванню
окремих криміналістичних методик.
Розробка таких методик передбачає визначення специфіки певних елементів
криміналістичної характеристики, формування обставин, які підлягають
з’ясуванню, запропонування найбільш доцільних первісних слідчих та
оперативно-розшукових дій, профілактичних заходів.
Завдання криміналістичної теорії полягають у вивченні й аналізі способів
учинення нових видів злочинів, розробці їх типових переліків з
урахуванням різних обставин, виявленні та узагальненні ознак, властивих
для різних способів, утворенні банків даних останніх. Необхідно
встановити зв’язки способу вчинення злочину з іншими елементами
криміналістичної характеристики (особою злочинця, предметом посягання,
обстановкою злочину, знаряддями та засобами його вчинення тощо).
Боротьба з організованою злочинністю у сфері економіки передбачає
необхідність удосконалення спеціальних підрозділів
217
правоохоронних органів. Працівники цих підрозділів повинні проходити
спеціальну підготовку, мати певні знання з економічних та юридичних
питань, бути незалежними у прийнятті рішень. Арсенал цих підрозділів має
бути оснащений сучасною спеціальною технікою контролю та спостреження за
протиправною діяльністю злочинців. Важливого зичення набувають гарантії
безпеки працівників правоохоронних оргаів, правовий захист таємних
джерел негласних агентів, свідків та їх близьких у кримінальних справах.
С.Ф. Денисюк, соискатель, Национальная юридическая академия Украины
имени Ярослава Мудрого (г. Харьков)
О ТАКТИЧЕСКОЙ ОПЕРАЦИИ “ГРУППОВОЙ ОБЫСК”
И ЕЕ РОЛИ В РАССЛЕДОВАНИИ ПРЕСТУПЛЕНИЙ, СОВЕРШАЕМЫХ
ОРГАНИЗОВАННЫМИ ПРЕСТУПНЫМИ ГРУППАМИ
Традиционно в криминалистической литературе групповой
>быскрассматривается как его разновидность, особый вид. Групповой »быск
проводится одновременно у нескольких лиц, проходящих по иному и тому же
делу, или у одного лица, но в разных местах. Он юзволяет обнаружить и
изъять орудия преступления, вещи и (ЄННОСТИ, добытые преступным путем,
иные объекты, имеющие начение для расследуемого дела.
Групповой обыск производится при необходимости про-Іерить сразу
различные места, состоящие в ведении: а) одного юдозреваемого
(обвиняемого); б) нескольких подозреваемых обвиняемых), проходящих по
одному уголовному делу; ) подозреваемого (обвиняемого) и иных лиц,
проживающих їли находящихся в других местах, когда есть основания
:олагать, что в их жилище, ином месте скрыты искомые
218
предметы. Поэтому групповой обыск – это не одно следственное действие,
это всегда комплекс одновременных обысков.
Совокупность следственных действий не может быть рассмотрена в качестве
вида такого действия. Множественность действий представляет собой
категорию более высокого порядка. Групповой обыск – это система,
состоящая из одноименных следственных действий в рамках одного акта
расследования с целью реализации определенной тактической задачи.
Групповой обыск есть не что иное, как тактическая операция (комбинация),
комплекс согласованных между собой следственных действий. Это не
какое-нибудь “комбинированное” следственное действие, эта система
следственных действий, используемая в процессе расследования
преступлений.
Групповой обыск может быть произведен только при наличии процессуальных
и фактических оснований. Производство каждого обыска в системе
тактической операции “групповой обыск” должно быть мотивированным в
отдельном постановлении следователя и санкционировано прокурором. Только
в случаях, не терпящих отлагательства, обыск может быть произведен без
санкции прокурора, но с последующим сообщением прокурору в суточный срок
о произведенном обыске и его результатах (ст. 177 УПК Украины).
Достаточно часто групповой обыск проводится при расследовании
преступлений, совершаемых организованными преступными группами.
Производство данной тактической операции связано со следующими
обстоятельствами: наличием устойчивой преступной группы; члены группы не
заключены под стражу; рассредоточенностью объектов обыска; наличием
отлаженной системы взаимодействия между членами преступной группировки;
существованием постоянной связи между членами группы; присутствием
управляющего начала в деятельности преступной группы.
Проведение обыска в ходе расследование преступлений, совершаемых
организованными преступными группами, требует соответствующей подготовки
с учетом средств,
219
аспользуемых преступниками в целях конспирации и сокрытия объектов
поиска. В процессе подготовки группового обыска ;ледует предусмотреть
средства связи между участниками, ущное руководство и единый план его
проведения, порядок )бмена информацией, а также и то, что эти обыски
должны Іроизводиться в один и тот же день и час. Для успешного
Іроведения тактической операции “групповой обыск” іеобходимо создать
несколько следственно-оперативных поисковых) групп – в зависимости от
количества объектов, юдлежащих обыску. Все обыски необходимо начинать
щновременно на всех объектах с последующей координацией (еятельности
следственно-оперативных групп. Важное начение имеет использование
оперативных данных при юдготовке к проведению обысков; целесообразно
составлять хемы преступных связей членов группировки.
В ходе планирования группового обыска важно предусмот-Іеть меры
безопасности, реальную защиту участников данных ледственных действий.
Это связано с реальностью оказания ооруженного сопротивления членами
преступной организо-анной группы. Поэтому проведение тактической
операции южет быть сопряжено с устранением противодействия и адержанием
тех или иных лиц.
220
М.В. Салтевский, д-р юрид. наук, проф. НИИ ИПП АПрН Украины (г .Харьков)
проблема представления вербальной информации техническими средствами при
расследовании экономических преступлений
Расследование принято интерпретировать как специфическую познавательную
деятельность – процесс познания вообще, направленный на установление
истинности существования фактов и обстоятельств происшедших событий,
каким для органов предварительного следствия и суда является совершенное
преступление.
Процесс установления истинности происшедшего события и его обстоятельств
в уголовном судопроизводстве протекает в форме процессуального
доказывания, основу которого составляют материалистическая диалектика,
принципы уголовного процесса и логика познания. Доказывание как
процессуальная деятельность не зависит от видов преступлений, поскольку
это специальная процессуально-логическая процедура – форма обоснования
истинности одной мысли (тезиса) с помощью других мыслей (аргументов),
истинность которых установлена раньше наукой и практикой. Отсюда
очевидно, что процедура установления истинности, т.е. логическое
доказывание, представляет мысленное оперирование субъектом ранее
доказанными истинами. Следовательно, чтобы утверждать истинность
какой-то мысли надо собрать и представить субъекту доказывания ранее
установленные истинные положения (аргументы, доказательства). В
противном случае нечем будет оперировать, т.е. осуществлять
целенаправленную мыслительную деятельность.
Процессуальное доказывание не представляет исключения, его структура
одинакова с логическим, т.е. доказываемая мысль (тезис) – это версия,
предположение, построенное субъектом доказывания, а аргументы – это
мысли, с помощью которых доказывают (обосновывают) истинность тезиса,
т.е. доказателъ-
221
лвенная информация, отображенная материальным носителем. Сходство
структур логического и процессуального доказывания как познавательной
мыслительной деятельности гребует пристальнее посмотреть на ее сущность
и элементар-Іую структуру, которые достаточно раскрыты в действующем
уголовно-процессуальном законе. Обратимся к нему.
Законодатель прямо не раскрывает понятие “доказывание”, І лишь
констатирует, какие обстоятельства подлежат доказыва-шю “при
производстве предварительного следствия, дознания І разбирательстве
уголовного дела в суде” (ст. 64 УПК /краины). Создается впечатление, что
сущность процесса (оказывания раскрывается через предварительное
следствие, юзнание и судебное разбирательство. В принципе, это так,
юскольку дальше законодатель раскрывает элементарную труктуру этого
процесса, включающего “собирание и Іредставление доказательств” (ст. 66
УПК) и их оценку ст. 67 УПК). Следовательно, процесс доказывания
включает ри элемента (этапа): собирание, представление и оценку
;оказательств.
Вместе с тем по мнению многих ученых, процесс оказывания “заключается в
собирании доказательств, их акреплении, проверке и соответствующей
оценке и в олучении таким образом обоснованных выводов по делу”. В
пределении наряду с собиранием и оценкой введены понятия закрепление” и
“проверка”, сущность которых неравнозначна редставлению. Закрепление –
это всего лишь элемент обирания, поскольку прежде чем собирать что-то,
его надо Ікрепить, т.е. сделать фиксированными и доступными для
осприятия. Проверка предшествует оценке как момент становления
значимости объекта, подготовляемого для оценки сопоставления (сравнения)
его с каким-то эталоном.
Представление в уголовно-процессуальном значении ередко интерпретируют
как право, средство защиты, которым аделены участники процесса. Правом
представления эказательств наделены все граждане, учреждения,
организа-ии, предприятия.
222
В криминалистике представление связывают с задачей расследования
преступлений, поэтому криминалистику образно называют наукой о раскрытии
и расследовании преступлений. Хотя она фактически не наделена такими
функциями, а криминалисты сами не раскрывают и тем более не расследуют
преступлений. Роль их значительно скромнее. Они своими специальными
методами и средствами помогают следователю и суду собирать, представлять
и исследовать доказательства. При этом исследование непосредственно
связывается с представлением.
Еще первый профессор криминалистики С.М. Потапов, рассматривая роль
криминалистики, отмечал, что ее значение состоит не только в содействии
раскрытию преступления, но и “представлении суду наглядного
доказательственного материала”. Здесь подчеркнута процессуальная и
криминалистическая значимость представления в доказывании, при этом
процессуальное представление раскрывается как обеспечение
доказательствами, а криминалистическое – как задача обеспечения
наглядности представляемому материалу.
Проблема наглядности доказательств так же, как и представления, почти не
изучены в криминалистике и уголовном процессе. В настоящем сообщении
рассматривается лишь представление как этап процесса доказывания,
характерный для уголовного процесса и криминалистики.
Проблемность представления вызвана двойственной природой понятия
“доказательство”, интерпретируемого в современной теории доказательств
как единство фактических данных, т.е. сведений (доказательственной
информации) и их материального носителя. Отсюда по виду носителя
доказательства делят на личные и вещественные, источниками которых
служат вещи и люди, по-разному отражающие объективную реальность.
Поэтому отображенную информацию соответственно называют вещественной и
личностной, т.е. вербальной.
Для представления вещестьенной информации иногда достаточно субъекту
доказывания доставить лишь ее материальный носитель, например, нож с
пятнами крови, предмет со
223
следами взлома либо их слепки. Вследствие наглядности и доступности
восприятия субъект непосредственно сам “считывает” информацию либо
прибегает к услугам специалиста и применению технических средств.
Личностная информация, т.е. фактические данные, отображенные человеком в
виде следов памяти, непосредственно не воспринимаются. В этой связи
справедливо замечание, что в области борьбы с преступностью имеются
явления, недоступные для чувственного восприятия. Для их получения
необходимы языковые средства общения, опирающиеся на современные
технические средства обнаружения, фиксации, исследования и
интерпретации. При этом следует помнить, что современный уровень
технического развития не позволяет однозначно раскрывать содержание
субъективного образа (следа памяти). Последнее возможно только при
свободном волеизъявлении источника в ходе свободного общения. Каких-либо
средств для прямого раскрытия субъективного отображения в мозгу человека
не существует, пока не расскажет о них сам источник.
Проблема фиксации и представления вербальной информации приобретает
практическое значение, поскольку от того, какими средствами и как она
будет представлена субъекту доказывания, зависит ее оценка и
использования в уголовном процессе. К сожалению, на пороге XXI в.
способы фиксации вербальной информации, сообщаемой источником, все еще
остаются на первобытном уровне: восприятие речи на слух, запоминание и
сохранение только в памяти человека. Поэтому раньше в процессе
доказывания необходимо было представлять сам источник, последний перед
судьями раскрывал субъективный образ (след памяти). Стремление судей
достичь показаний, подтверждающих версию обвинения, приводило к
применению психического и физического насилия, в конечном счете – к
инквизиционному процессу.
Лишь с появлением письменности вербальную информацию стали фиксировать
письменными и графическими средствами, появились письменные документы,
протоколы,
224
которые стали представлять вместо личностного источника. Попытки
фиксировать доказательственную информацию техническими средствами и
представлять их материалы вместо личностного источника до настоящего
времени полностью не решены в уголовном процессе.
Еще в начале XX ст. в фундаментальных науках были открыты
закономерности, а к его средине разработаны на их основе объективные
средства фиксации звуковых и видеосигналов, которые получили широкое
распространение в различных областях социальной деятельности. Первые
работы по применению звукозаписи в уголовном процессе побудили
законодателя регламентировать практику ее применения (ст. 85-1, 85-2
УПК). Однако с тех пор прошло более полувека, совершенно изменилась
техника звукозаписи, а законодательство все еще остается старым. Настала
пора упростить процессуальный порядок представления в уголовный процесс
материалов, полученных современными техническими средствами. Для этого
необходимо прежде всего звуковой сигнал (звук, речь) воспринимать как
реальное физическое явление – материальный след, для фиксации которого
созданы технические средства звукозаписи, входящие в комплекты
криминалистической техники.
Звуковой след – это специфическое материальное образование. Любое
событие преступления представляет взаимодействие людей между собой и
вещами, что порождает звуковую среду (разнообразные звуковые следы):
речь, крики, звуки совершения преступления, взлома преграды, движения
транспорта и т.п. Вымогательство, рэкет, разбой, и др. преступные
действия образуют звуковые следы, физическая особенность которых состоит
в том, что они существуют на месте преступления только в момент
совершения преступления. После окончания взаимодействия звуковой след
рассеивается, т.е. исчезает. Следовательно, звуковые следы можно
зафиксировать (записать) лишь в момент совершения преступления; в ходе
осмотра места происшествия звуковых следов преступления там просто уже
нет. Эту физическую реальность законода-
225
тель должен учитывать при разработке правовых норм, регламентирующих
собирание и представление звуковой информации в уголовном
судопроизводстве.
Действительно, разговор взяточника с взяткодателем,
чиновника-коррупционера с посетителем-просителем, банкира с
коммерсантом, получающим выгодный кредит за взятку и т.п. преступления
совершаются без свидетелей и наивно ожидать, что кто-то из преступников
зафиксирует преступный сговор, а материалы передаст правоохранительным
органам. Современные технические средства и оперативная тактика
позволяют технически “присутствовать” и фиксировать мгновенное
существование звуковых и видео сигналов в момент совершения
преступления. Такое присутствие на месте совершения преступления,
образно можно назвать “техническим свидетелем”. Подобные случаи известны
в практике, когда звуковая среда события преступления фиксировалась
звуко-, видеозапи-сывающей аппаратурой, а ее результаты использовались в
качестве источников доказательств. Так, по делу об убийстве Д. Кеннеди
как одно из доказательств использовалась фонограмма звуковой среды
происшествия, записанной случайно радиостанцией, находящейся в “дежурном
режиме” на одном из мотоциклов эскорта. Позже фонограмма была обнаружена
в полицейском участке г.Даллеса в банке записи по линии “02”. Эксперты
по фонограмме установили, сколько было произведено выстрелов, а также
определили направление места, где находились стрелявшие. При этом о
достоверности и процессуальном происхождении фонограммы не возникало
сомнений.
Известны иные случаи. Заведующий клубом в радиоузле записывал пение
девушки из хорового кружка. Затем стал угрожать, применил силу и
изнасиловал ее. При осмотре места происшествия было установлено, что
студийный магнитофон в момент совершения преступления оказался
включенным на запись (насильник забыл его выключить). На изъятой пленке
оказалась фонограмма записи звуковой среды происшествия.
Воспроизведенное содержание фонограммы в суде было
226
оценено как объективная и достоверная фиксация события преступления и
положено в основание обвинительного приговора в отношении завклубом.
Отсутствие четкой правовой регламентации использования технических
средств для фиксации вербальной информации события преступления,
совершаемого без свидетелей, таких как взяточничество, коррупция,
преступления в сфере государственной деятельности, приводит к сложностям
выявления преступления и трудностям доказывания по таким делам. Так, по
опубликованным данным в 1997 г. в производстве по Украине находилось
3236 дел о взяточничестве, причем в 557 случаях взятки были получены
должностными лицами, а в суд было направлено всего лишь 159 дел. Не
лучшая статистика по экономическим преступлениям. Из 2455 выявленных
фактов нарушения правил о валютных операциях в 1997 г. 848 материалов
было направлено в суд, где 450 прекращены по п. 1,2 ст. 6 УПК; во
внешнеэкономической деятельности из 1245 выявленных нарушений до суда
дошло всего лишь 76.
Одной из причин низкой раскрываемости и сложности доказывания по таким
делам является отсутствие правовой регламентации применения технических
средств для фиксации вербальной информации. Возникла необходимость
изменить правовой порядок использования технических средств в уголовном
процессе. В первую очередь необходимо упростить процессуальную процедуру
собирания и представление вербальной информации, которая возникает лишь
в момент совершения преступления и отсутствует при его осмотре. Для
этого желательно закрепить в уголовно-процессуальном законе порядок
фиксации техническими средствами звуковой информации о механизме
совершения преступления, в частности, разрешить дистанционное,
бесконтактное снятие и фиксацию звуковых и видеосигналов с источников,
находящихся на месте преступления в момент его совершения. Иначе говоря,
разрешить в уголовном процессе “техническое свидетельствование”, а его
материалы (фотоснимки, фонограммы, сигналограммы и видеограммы) признать
носителями информации.
227
Информационная сущность фотоснимка, фонограммы, видеограммы не зависит
от того, кто и когда ее изготовил, непосредственно или дистанционно с
пульта управления в автоматическом режиме. Зафиксированная информация об
источнике сигнала остается информацией, она на носителе либо есть, либо
ее нет, все зависит от состояния технического средства. Поэтому всякие
сомнения, возникающие о возможной подделке содержания зафиксированной
информации на фотоснимке, фонограмме либо видеограмме, и невозможность
их обнаружения свидетельствуют лишь о недостаточных знаниях состояния
современной судебной экспертизы, в частности судебно-акустической.
Проблему представления в уголовном процессе материалов, полученных при
использовании технических средств фото-, звуко-, видеозаписи, можно было
бы решить, закрепив в Законе встречающиеся в практике три ситуации.
Если оперативный работник или любой гражданин
непосредственно воспринимал органами чувств (слышал,
видел), запомнил и хранит в памяти вербальную ин
формацию о механизме события преступления, то он
должен представлять ее в процессе доказывания как
свидетель.
Если физическое лицо является посредником и непосред
ственно не воспринимало событие преступления, а лишь
передает информацию, воспринятую, запомнившуюся и
хранящуюся со слов других лиц, то вербальную инфор
мацию он должен представлять в форме заявления,
объяснения, отчета, справки, донесения и других материа
лизованных копий мысленных образов, которые после его
допроса прилагаются к протоколу и являются письменными
документами.
Если физическое лицо представляет материальные
носители, на которых техническими средствами вербальная
информация зафиксирована в момент совершения преступ
ления непосредственно этим лицом либо опосредованно (в
автоматическом режиме, дистанционно), то материалы
228
фиксации (фотоснимки, сигналограммы, фонограммы и видеограммы) следует
относить к процессуальным источникам доказательств и вводить в
доказывание на общих основаниях.
Для практической реализации представления материалов фиксации вербальной
информации техническими средствами необходимо в проекте УПК Украины,
представленном рабочей группой Кабинета Министров Украины в 1996 г., в
ч. 3 ст. 128 -Доказательства, после слов “протоколи слідчих і судових
дій” дополнить словами: “а також матеріалами фото-, звуко-,
відеозапису”.
Учитывая, что представление является самостоятельным этапом в
процессуальном доказывании и неравнозначно “собиранию”, поэтому
целесообразно название ст. 129 оставить старое в ныне действующем УПК
Украины – ст. 66 “Собирание и представление доказательств”. В
соответствие с этими изменениями в гл. 22 – Процессуальные источники
доказательств, отдельной статьей назвать фото-, звуко-, видеоматериалы
как специальные источники доказательств, а в ст. 153 соответственно
изменить часть третью.
Таковы некоторые предложения относительно представления вербальной
информации техническими средствами на современном этапе достижений науки
и техники в области звукозаписи и фоноскопии.
229
В.Л. Підпалин, докторант, Київський національний університет імені
Тараса Шевченка (м. Київ)
Зміни в законодавстві україни щодо застави:
ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ
Застава була введена в Кримінально-процесуальний кодекс України 24
грудня 1996 р. шляхом доповнення статтею 154-1 “Застава”. Відповідно до
вимог цієї норми застава як запобіжний захід щодо особи, яка знаходиться
під вартою, до направлення її справи до суду може бути обрана лише з
дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження
справи до суду – судом.
Основними рисами правової норми про Заставу є:
Визначення Застави. “Застава полягає у внесенні на
депозит органу попереднього розслідування або суду підозрю
ваним, обвинуваченим чи підсудним, іншими фізичними чи
юридичними особами грошей чи передачі ними інших
матеріальних цінностей”.
Мета й обов’язки. – “Застава вноситься з метою
забезпечення належної поведінки, виконання зобов’язання не
відлучатися з місця постійного проживання або тимчасового
знаходження без дозволу слідчого чи суду, своєчасності явки
за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої
застосовано запобіжний захід”.
Визначення розміру застави. “Розмір застави
встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який
вжив цей запобіжний захід. Він не може бути меншим щодо
особи: а) обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, за який
передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк
понад 10 років, – однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян; обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого
злочину чи раніше судимої особи, – п’ятисот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян; в) інших осіб – п’ятдесяти
230
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У всіх випадках розмір
застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обгрунтованого
достатніми доказами”.
Процедура роз’яснення обов’язків. “При внесенні
застави підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному
роз’яснюються його обов’язки і наслідки їх невиконання, а
заставодавцю – у вчиненні якого злочину підозрюється чи
обвинувачується особа, щодо якої вживається запобіжний захід,
і що в разі невиконання нею своїх обов’язків застава буде
звернена в доход держави”.
Порядок обрання застави. “Міра запобіжного заходу
у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою, до
направлення її справи до суду може бути обрана лише з дозволу
прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження
справи до суду – судом”.
6. Умова відмови заставодавця від зобов’язань.
“Заставодавець може відмовитись від узятих на себе зобов’язань
до виникнення підстав для звернення застави в доход держави.
У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвину
ваченого чи підсудного до органу розслідування чи суду для
заміни йому запобіжного заходу на інший. Застава повертається
лише після обрання нового запобіжного заходу”.
Якщо підозрюваний, обвинувачений чи підсудний порушує взяті на себе
зобов’язання, застава звертається в доход держави. Питання про звернення
застави в доход держави вирішується судом у судовому засіданні при
розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання
викликається заставодавець для дачі пояснень. Неявка заставодавця без
поважних причин в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про
звернення застави в доход держави.
Порядок повернення застави. “Питання про повер
нення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді
справи”.
Можливість звернення застави судом на виконання
вироку в частині майнових стягнень. “Застава, внесена
підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, може бути
231
звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень”.
Про застосування запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання,
слідчий або прокурор виносять мотивовану постанову, а суд – ухвалу або ж
це питання вирішується у вироку.
У постанові зазначаються прізвище, ім’я та по батькові, вік, місце
народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття (і частина
статті) кримінального закону, якою передбачено даний злочин, обраний
запобіжний захід і підстави його обрання. Постанова оголошується
обвинуваченому під розписку. В разі його відмови розписатися слідчий
відмічає про це на постанові (ч. 2 ст. 148 КПК).
Документування процесу застосування застави здійснюється у межах
існуючого кримінального процесу.
За чинним законодавством суддя одноособове не має права обрати, змінити
або скасувати запобіжний захід. Таке право має тільки суд у розпорядчому
засіданні.
Якщо в стадії віддання до суду виникає необхідність змінити запобіжний
захід, обраний щодо обвинуваченого (або ж обрати чи скасувати такий
захід), провадиться розпорядче засідання суду (ч. 2 ст. 237 КПК), яке
вирішує це питання в своїй ухвалі (ст. 244, 245 КПК).
Під час розгляду кримінальної справи суд при наявності до того підстав
може своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо
підсудного (ст. 274 КПК). Така ухвала виноситься судом у нарадчій
кімнаті і викладається у вигляді окремого документа, який підписується
всім складом суду (ст. 273 КПК). Постановляючи вирок, за яким до
підсудного застосовується та чи інша міра покарання, суд повинен
обміркувати питання про запобіжний захід до набрання вироком законної
сили і має право обрати запобіжний захід або ж скасувати, змінити чи
підтвердити раніш обраний (ч. 1 ст. 343 КПК). Рішення суду з цього
питання викладається в резолютивній частині вироку (ч. 1 ст. 335 КПК).
Суд касаційної і наглядної інстанцій, скасовуючи вирок і направляючи
кримінальну справу на додаткове розслідування або новий
232
судовий розгляд, вирішує питання про запобіжний захід у своїй ухвалі чи
постанові.
Прокурор вправі у письмовій формі запропонувати слідчому, органу
дізнання скасувати обраний запобіжний захід або замінити його іншим, чи
обрати запобіжний захід, якщо він не був обраний слідчим, органом
дізнання. Така пропозиція прокурора для слідчого, органу дізнання є
обов’язковою, і її належить негайно виконати (ч. З ст. 165 КПК).
Запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність
у запобіжних заходах взагалі або в раніше обраному запобіжному заході.
Це провадиться за мотивованою постановою слідчого, органу дізнання або
прокурора, ухвалою або вироком суду. Копія такої постанови слідчого,
органу дізнання надсилається прокуророві (ч. 1 і 2 ст. 165 КПК), бо він
здійснює нагляд за законністю обрання, зміни і скасування запобіжних
заходів.
Запобіжний захід, що був обраний прокурором або за його санкцією чи
вказівкою, слідчий, орган дізнання можуть скасувати або змінити тільки
за згодою прокурора (ч. 4 ст. 165 КПК). Для вищестоящого прокурора і
суду, в провадженні якого знаходиться справа, такої згоди не потрібно.
Запобіжний захід, обраний судом, може бути скасовано або змінено судом,
а в разі направлення справи для провадження розслідування – також
прокурором або за його згодою слідчим, органом дізнання (ч. 5 ст. 165
КПК).
Запобіжний захід скасовується при закритті кримінальної справи (ч. 1 ст.
214 КПК), при постановленні виправдувального вироку (ч. 13 ст. 335 КПК),
а також вироку, який звільняє підсудного від відбування покарання або
засуджує його до покарання, не зв’язаного з позбавленням волі, якщо
підсудний перебуває під вартою, суд негайно звільняє його з-під варти в
залі судового засідання (ч. 1 ст. 342 КПК). Однак при умовному
засудженні до позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до
праці суд з урахуванням особи й обставин справи вправі звільнити
засудженого з-під варти (ч. 2 ст. 342 КПК).
Існуючий на сучасному етапі порядок участі у поперед-
233
ньому розслідуванні адвоката, слідчого, прокурора, як учасників процесу
свідчить про наявність прогалин, відсутність рівних реальних прав
адвоката як учасника процесу і наявність певних проблем в реалізації
процесуальних прав адвоката щодо здійснення професійних функцій і
реалізації своїх процесуальних прав. Тому не дивно, що лише при
провадженні справ у суді Законом, зокрема ст. 261 КПК передбачена
рівність прав учасників судового розгляду, при якому “Обвинувач,
підсудний, захисник, потерпілий, а також цивільний відповідач та їх
представники в судовому розгляді користуються рівними правами щодо
подання доказів, участі в дослідженні доказів і заявления клопотань”. На
попередньому розслідуванні обвинувачений має низку процесуальних прав,
але в цілому розслідування будується за схемою інквізиційного процесу,
тобто обвинувачений розглядається не як суб’єкт, а здебільшого об’єкт
розшукового і слідчого кримінального процесу. Сподіваємось, що
вдосконалення кримінального процесу України має йти насамперед шляхом
усунення або послаблення інквізиційних моментів у попередньому
розслідуванні, а також посилення гарантій прав і свобод особи, розвитку
змагального начала, ініціативи учасників попереднього розслідування та
судового розгляду, особливо обвинуваченого і його захисника. Необхідно
також урівноважити у правовому і фактичному аспектах попереднє
розслідування і судове слідство, оскільки на практиці останнє нерідко
буває слабшим за перше.
Розглянемо, яким чином на практиці застосовується застава. За даними
автора цієї статті в 92% застосування застави ініціатива у прийнятті
такого запобіжного заходу надходить від адвокатів, і лише в 8% – від
слідчих органів. Аналізу практики використання застави в суді у нас
немає.
Узагальнення практичного застосування законодавства України щодо застави
свідчить, що основними причинами того, що застава як запобіжний захід у
кримінальних справах майже не застосовується, можуть бути такі чинники:
стриманий підхід до цього заходу з боку слідчих, прокурорів та суддів;
процедура
234
застосування неопрацьована належним чином; бракує аналізу про стан
застосування застави в інших країнах; населення належним чином не
проінформовано; відсутність грошових коштів у населення, механізму
нагляду за особами, які звільняються під заставу, фондів, що можуть дати
кошти для застави методичних, наукових розробок; неналежна фахова
підготовка кадрів; нерозробленість фінансового механізму з питань
депозитних внесків грошової застави.
Які ж проблемні питання можуть виникати в адвоката, слідчого, судді щодо
застосування застави?
Вступ до справи, побачення з підзахисним, який знаходиться під вартою.
A. Як свідчать узагальнення, власна практика автора цієї
статті й аналіз слідчих справ, окремі працівники правоохо
ронних органів створюють штучні перешкоди в здійсненні
адвокатами своїх функцій по захисту законних прав підзахис
них. Так, згідно з вимогами Кримінально-процесуального
Кодексу та Закону України “Про адвокатуру” адвокат при
здійсненні своїх професійних прав має право на зустрічі і
побачення з підозрюваним, обвинуваченим, підсудним,
засудженим, особою, до якої застосовані примусові заходи
медичного характеру, віч-на-віч без обмеження їх кількості і
тривалості в умовах, що забезпечують збереження адвокатської
таємниці. Побачення з підозрюваним і обвинуваченим
надається перед їх першим допитом. Разом з тим адвокатська
практика знає випадки, коли термін “затягування” побачення
адвоката з підзахисним, який знаходився під вартою, був майже
місяць.
Б. Певні проблеми у визначенні суми застави, що встановлюється в
основному на власний розсуд працівниками слідчих органів, можуть
існувати у кожному конкретному випадку. На жаль, має місце наявність
фактів завишенної грошової застави, що визначається слідчими органами
необгрунтовано.
B. Шляхом залучення фахівців, застосування спеціальних
знань з судово-бухгалтерського обліку, економіки та в інших
галузях і проведення спеціальних досліджень з урахуванням
235
обставин справи, з використанням певної документації адвокат на підставі
висновків фахівців може порушувати у визначеному законом порядку
клопотання про врахування тих чи інших обставин, фактівдля визначення
конкретної суми застави.
Г. Вибірковий аналіз вивчення процедури документування застави в слідчій
і адвокатській практиці свідчить про наявні факти неналежного
документування окремих дій, пов’язаних з застосуванням цього запобіжного
заходу, випадки недотримання встановленого порядку фіксації окремих
процесуальних дій і спеціальних норм, визначених КПК. В узагальненому
вигляді це стосується:
а) роз’яснень заставодавцю, підозрюваному, обвинуваче
ному чи підсудному вимог Закону щодо застави, їхніх
обов’язків, наслідків їх невиконання, у вчиненні якого злочину
підозрюється особа;
б) фіксації процедури застосування застави і подальше
процесуальне оформлення дій щодо застави;
в) процедури застосування застави, тобто подання, розгляд
вирішення заяви клопотань про заставу;
г) документального оформлення факту прийняття застави
і взятих зобов’язань сторонами;
д) відображення органами попереднього слідства і суду
підстав застосування застави.
Розглянемо найтиповіші ситуації при застосуванні застави:
1. Ситуація при розгляді клопотань адвоката щодо застосування застави на
попередньому слідстві.
Відповідно до порядку, передбаченого ст. 48, 129, 154-1 КПК України,
адвокатом порушується клопотання про застосування застави перед слідчим
чи прокурором. У разі його позитивного розгляду адвокат обговорює із
слідчим чи прокурором умови застави, висловлюючи свої міркування, з
урахуванням попередньої узгодженності майнових питань з підзахисним,
його родичами або довіреними особами.
Як свідчить практика, на попередньому слідстві спірні питання постають
щодо визначення розміру застави, при виконанні вимог Закону, що вона “не
може бути меншого
236
розміру цивільного позову, обгрунтованого достатніми доказами”. Тобто
виникає ситуація, коли цивільного позову, а також певних обгрунтувань
таких майбутніх позовних вимог ще немає, а слідчий чи прокурор повинні
врахувати цю вимогу Закону.
За таких умов сторони, тобто адвокат і слідчий, провадять певні
консультації з цього питання, причому кожна сторона намагається довести
й обгрунтувати свою позицію. Такі переговори і консультації
здійснюються, як правило, в усній формі і не документуються. При
досягненні певних домовленостей щодо майбутньої суми застави адвокат, як
правило, консультується з підзахисним, а слідчий – зі своїм керівництвом
або прокурором. Якщо досягнута повна домовленість усіх зацікавлених
сторін, слідчий виносить відповідну постанову про застосування застави,
заставодавець вносить предмет застави, після чого обвинуваченому
змінюється запобіжний захід.
2. Ситуація при розгляді застосування застави за ініціативою слідчого чи
прокурора
Відповідно до порядку, передбаченого ст. 154-1 КПК України слідчий чи
прокурор доводять до відома обвинуваченого, його родичів чи адвоката про
можливість застосування застави, встановлюючи при цьому умови застави і
висловлюючи свої міркування щодо розміру застави.
Слід зазначити, що на практиці бувають випадки, коли прокурор чи слідчий
встановлюють строки внесення застави, тобто визначають певний час, коли
вона має бути внесена. В разі невнесення застави у визначений час,
прокурор чи слідчий можуть скасувати її як запобіжний захід і змінити на
інший.
Як свідчить адвокатська практика, аналіз слідчої і судової діяльності,
застосування правової норми про заставу ще не стало поширеним явищем у
практичній діяльності слідчих органів і судів, які, як правило,
найчастіше продовжують застосовувати І ільки такий запобіжний захід як
взяття під варту, що є найбільш суворим. Ця тенденція, на думку автора,
на жаль, може тривати у зв’язку з вимогами про підвищення рівня боротьби
зі
237
злочинністю. Реальна наявність переповнення слідчих ізоляторів в Україні
на сьогодні, відсутність мінімальних вимог до забезпечення належного
рівня утримування в них осіб, які перебувають під вартою протягом строку
проведення слідства, разом з витратами, які несе при цьому держава,
створюють низку серйозних проблем, у тому числі економічних.
Поширення застосування застави як запобіжного заходу у кримінальних
справах сприяло б, на думку автора, поліпшенню такого становища, в том
числі і в соціальному, і в економічному планах. Важливо відзначити, що
між процесуальними гарантіями досягненя завдань кримінального
судочинства і процесуальними гарантіями прав та свобод особи в
кримінальному процесі немає суперечності. Вони перебувають у єдності,
доповнюють одна одну, в цілому характеризують демократизм і гуманізм
кримінального процесу України, хоча й потребують удосконалення.
Викликає інтерес практика застосування застави в інших країнах,
процедура документування застави і процесуального оформлення вчинених
дій стосовно її застосування. Порівняльний аналіз і вивчення міжнародних
стандартів, (що стосується використання застави), провадяться нами за
законодавством США, Австралії, Франції, Великобританії, Італії,
Германії, Польщі і можуть бути враховані в судовій практиці Україні.
Особливої уваги заслуговує система правового регулювання звільнення
обвинуваченого до суду під заставу чи поручительство на досудовій
стадії, існуюча в США. Маючи нагоду спілкуватися з членами Американської
Асоціації Працівників, американськими експертами, Представниками ABA /
СЕЕІЛ в Україні за програмою реформи кримінального права України, автор
даної роботи, а також його колеги за правничою професією ознайомилися з
практичним досвідом і деякими особливостями кримінального судочинства
США.
Як відомо, в Україні існує система, побудована на принципах змішаної
(або континентальної) форми кримінального процесу, що історично виникла
на підставі французького
238
права часів Наполеона І і пізніше прийнята всіма континентальними
державами, серед них і Росією в 1864 p., коли було затверджено Статут
кримінального судочинства. Кримінальний процес України в основі своїй
також змішаний, тобто слідчо-судовий. В США існує прецедентне право.
Основними рисами правової системи США є змагальність, роль суддів і
присяжних, уміння юристів пояснити факти звичайним громадянам, знайти
вірне рішення. Вивчаючи досудову систему кримінального судочинства США,
бачимо зовсім інший підхід підготовки фахівців при якому студентів не
вчать праву, воно “стоїть на полицях”. Основний принцип навчання – це
вміння вирішення спорів між людьми. Тому американська методика інколи
нам здається дивною, але вона виховує у студентів та практиків
професійні навички і вміння повернути як слід справу.
Певний інтерес становить і процедура арешту підозрюваного, якого
доставляють в суд для попереднього слухання, де суддя інформує його про
права. Якщо у нього немає можливості найняти адвоката, то останній
призначається. Якщо підозрюваний виявляє бажання відмовитися від послуг
адвоката і захищати себе сам, суддя опитує його про причини. На цій
стадії обвинувачений і його адвокат висувають вимоги надання необхідних
доказів для пред’явлення йому обвинувачення і призначення суми застави,
що пропонується звинуваченням з метою звільнення з-під варти до суду.
Правове регулювання звільнення звинуваченого до суду під заставу чи
поручительство здійснюється на підставі чинного федерального закону США,
прийнятого в 1984 р., – Акту про реформу порядку звільнення під заставу
і поручительство. Цей акт визначає, що утримування під вартою до суду
повинно бути розумним механізмом в очікуванні суду з метою ізоляції
певної ідентифікованої групи звинувачених, які можуть уникнути від
правосуддя або створюють ризик для безпеки інших, якщо їх відпустити на
волю. Застава або поручительство оформлюються письмовою угодою між судом
і звинуваченим, який зобов’язується дотримуватись усіх поставлених судом
умов, включаючи присутність на всіх майбутніх судових засіданнях.
239
Визначається три форми застави (поручительства): а) підписка
звинуваченого (особисте зобов’язання); б) підписка третіх осіб, згодних
гарантувати присутність звинуваченого на всіх майбутніх судових
процедурах (“поручительства третіх осіб”); в) вимога, щоб під заставу
були залишені гроші або власність, які конфіскуються, якщо звинувачений
не з’явиться до суду. Якщо суд визнає можливим призначити грошову
заставу, то він повинен встановити таку суму, яку звинувачений в змозі
сплатити. Зазвичай, суд вимагає, щоб якийсь відсоток застави було
внесено.
З метою допомоги суду в прийнятті рішення про застосування застави в
конкретному випадку, працівник служби з досудових питань провадить
співбесіду із звинуваченим і готує звіт для суду, що містить інформацію
про родинні зв’язки звинуваченого, його трудову діяльність, його наявний
фізичний і психічний стан, попередні притягнення до кримінальної
відповідальності, наявність відомостей про факти неявок його до суду.
Працівник також викладає свої міркування щодо можливості відпустити
звинуваченого на волю до суду на певних умовах застави чи утримування
його під вартою. Ці рекомендації не є обов’язковими для суду, але суди
враховують їх.
Окрім того, адвокат може з’ясовувати у членів сім’ї і дані про суму
грошей, що може бути доступна для внесення застави, або наявність у них
власності, яка могла б бути представлена замість грошової застави.
Адвокат також може запропонувати суду альтернативні варіанти, що
гарантують явку звинуваченого до суду. Ними може бути перебування
звинуваченого в спеціальному житлі в очікуванні закінчення його справи,
електронний нагляд при домашньому арешті тощо.
З аналізу міжнародних стандартів стосовно попереднього ув’язнення,
певний інтерес становить і Південноавстралійська програма звільнення під
заставу і нагляду за звільненими. Створені і діють служби, які
займаються питаннями, пов’язаними зі звільненням підслідних до суду.
Такі служби відіграють життєво важливу роль у дотриманні міжнародних
стандартів щодо цього питання. Одна з головних цілей цих
240
стандартів полягає в заохоченні такого мінімального використання
попереднього ув’язнення, що відповідало б інтересам розслідування
уявного злочину, а також захисту суспільства і потерпілої особи. Суддя,
інша посадова особа, приймаючи рішення про звільнення підозрюваного у
вчинені злочину, повинні намагатися з’ясувати, чи з’явиться він за
викликом до суду, чи не буде перешкоджати розслідуванню злочину, в
учиненні якого підозрюється, чи не вчинить іншого злочину у разі свого
звільнення.
Які ж чинники беруться до уваги для прийняття рішення про звільнення до
суду? По-перше ті, що стосуються “злочинної” біографії особи. Це злочин,
що інкримінується при арешті, наявність попередніх злочинів і попередніх
неявок до суду. По-друге, ті що стосуються зв’язків з родиною і
суспільством, – сімейні, родинні; інші соціальні зв’язки, зайнятість,
фінансові кошти та нерухоме майно, умови проживання, тривалість
проживання у певному місці, характер звинуваченої особи, фізичні дані та
розумові здібності.
Названі чинники певною мірою залежать від ролі служби, яка займається
питаннями, пов’язаними із звільненням до суду, і має можливість
перевіряти іформацію, що дається звинуваченими особами стосовно
вищевказаних чинників. Вона може надавати допомогу особам, звільненим до
судового процесу, і здійснювати нагляд за ними з метою забезпечення їх
явки в суд. Окремим працівникам служби можуть бути надані певні функції
нагляду за осібами, за яких він буде нести відповідальність, починаючи з
їхньої першої зустрічі.
Процес здійснення перевірки інформації підсудного працівниками цієї
служби, що є її найважливішою функцією, теж становит певний інтерес. За
відсутності такої служби підсудний міг би повідомити судді фіктивні
відомості про його роботу та місце перебування. Тільки незалежна
перевірка інформації про можливість (чи неможливість) зникнення
підслідного або вчинення ним повторного злочину дозволяє судді впевнено
використовувати ії при прийнятті рішення про звільнення під заставу.
241
При розгляді судом питання про звільнення працівник служби дає суду свою
інформацію про звинуваченого. Суддя, обвинувач і захисник повинні мати
можливість ставити йому питання і робити необхідні уточнення. Суду і
захисникові працівник служби залишає письмовий звіт про результати
перевірки, який може мати вигляд анкети.
Існує система нагляду за особами, звільненими до суду, що здійснюють
фахівці, які займають єдину позицію як щодо звинувачення, так і щодо
підозрюваного. Судді і прокурори мають покладатись на професіоналізм цих
працівників, тобто на їх здібності надати своєчасну і точну інформацію
про відповідну особу. В той же час працівник служби повинен уміти
переконати підозрюваного в тому, що їх співпраця в його ж інтересах, що
він докладе зусиль, щоб належним чином перевірити повідомлену
підозрюваним інформацію.
Які ж проблеми щодо розглянутого доцільно було б окреслити?
Визначити кримінально-процесуальним кодексом
України процедуру, вимоги і порядок застосування запобіжного
заходу у вигляді застави. Практичне застосування застави як
запобіжного досудового заходу пропонується покласти на судові
органи.
Певною прогалиною в реалізації застави є відсутність
наукового аналізу вітчизняної й іноземної практики засто
сування застави.
3. Наявність проблемних питань (організаційних,
методичних, практичних) застосування застави у справах, де
звинуваченими є іноземні громадяни.
4. Психологічне несприйняття практичними працівниками
слідчих органів застави як запобіжного заходу через звину
вачувальний напрямок каральної системи. Наявність проблем
у реалізації ними цього заходу, низки процесуальних,
психологічних, майнових питань, а також необхідність
роз’яснень особливостей застосування застави Верховним
Судом України, Міністерством юстиції, Генеральною прокура
турою, Міністерством внутрішніх справ, іншими заінтересо-
242
ваними відомствами. Певний інтерес становить порівняння Закону України
“Про заставу” з чинними нормами матеріального і процесуального права про
заставу.
5. З урахуванням вивчення й узагальнення практики
застосуванння застави внести пропозиції щодо зміни ст. 154-1
“Застава”, в частині конкретизації норми “невиконання нею
своїх обов’язків застава буде звернута в доход держави”, а також
розглянути пропозиції стосовно доцільності існування в данній
статті вимоги “застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим,
підсудним, може бути звернута судом на виконання вироку в
частині майнових стягнень”.
6. Доцільним вбачається обмін думок фахівців (адвокатів,
суддів, слідчих і прокурорів), а також узагальнення їх
практичного досвіду з питань застосування застави шляхом
проведення конференцій, обговорень, видання методичної і
довідкової літератури, вивчення цієї проблеми науковцями,
розробки пропозицій і рекомендацій певним міністерствам і
відомствам, урядовим установам для відповідного реагування,
Верховній Раді України – з метою законотворчої ініціативи.
Велику надію ми покладаємо на фахівців, неурядові організації, на
підтримку учасників даної конференції. Лише об’єктивні і незаангажовані
будь-якими умовами незалежні фахівці можуть зробити реальний аналіз
практики застосування застави в судочинстві України і розробити
практичні заходи по втіленню цієї правової норми в життя як умови
застосування даного запобіжного заходу, що відповідає критеріям
сучасності.
7. Здійснення методичної роботи по опрацюванню зразків
процесуальних документів для оформлення певних дій по
документуванню застосування застави і надання практичних
рекомендацій, пов’язаних з обранням цього запобіжного заходу,
оформленням і документуванням в процесуальних документах
дій щодо застави.
Здійснення відповідної роз’яснювальної роботи та
інформування про заставу підозрюваних, підсудних, населення.
Розробка обгрунтованих пропозицій і рекомендацій по
здійсненню в порядку експерименту “пілотного проекту”
243
діяльності служби з досудових питаннь, пов’язаних зі звільненням
підслідних до суду.
Має сенс розглянути питання про створення робочої
групи, яка б здійснила порівняльний аналіз чинного законодав
ства і практики застосування застави в Україні, в зарубіжних
країнах, проаналізувала слідчу і судову практику, а також
розробила б методичні, організаційні і практичні рекомендації
та пропозиції.
На нашу думку, застава повина оформлятись як угода з
певними вимогами до змісту, форми, процедури і порядку ії
укладення.
Г.А. Матусовський, д-р юрид. наук, проф. НДІ ВПЗ АПрН України (м.
Харків)
Є.В. Бодянський, д-р техн. наук, проф., Харківський державний технічний
університет радіоелектроніки (м. Харків)
І.П. Плісе, канд. техн. наук, ст. наук, співробітник, Харківський
державний технічний університет радіоелектроніки (м. Харків)
застосування теорії дуополії у завданнях аналізу взаємодії
“ТІНЬОВОГО” І ЛЕГАЛЬНОГО СЕКТОРІВ ЕКОНОМІКИ
Сучасний стан економічного розвитку України характеризується значним
впливом “тіньових” структур, що проникли майже в усі сфери господарства.
Подальший розвиток “тіньової”” економіки може призвести до
катастрофічних наслідків для
244
держави в цілому. Аналітичне вивчення цього явища з позиції математичної
економіки, або економетрії, дуже ускладнюється його латентним
характером, прихованістю від усіх форм спостереження. Тому пошук
альтернативних підходів до вивчення процесу “тінізації”, безумовно, є
актуальним.
Досить ефективним засобом вивчення складних економічних систем є методи
математичного моделювання, що дозволяють краще зрозуміти природу таких
систем в умовах дефіциту необхідної інформації. Із суто формальних
позицій сучасну економіку України можна уявити у вигляді двох
взаємодіючих, тісно пов’язаних між собою підсистем. (Бодянський Е.В.,
Матусовський Г.А. Математичне моделювання тіньової економіки на основі
теоретике-ігрового підходу/ / Використання досягнень науки і техніки у
боротьбі зі злочинністю: Матер, наук.-практ. конф. 19.11.97 р. м. Харків
// Відп. ред. B.C. Зеленецький, доц. Л.В. Дорош. – Харків: Право. 1998.)
Одна з них є легальною підсистемою виробництва, розподілу та споживання.
Саме цей сектор економіки забезпечує надходження податків, які є
основним джерелом формування бюджету. Інша підсистема – “тіньова”
структура, прихована від податкового, митного статистичного та інших
форм контролю. При цьому в загальному випадку не можна стверджувати, що
“тіньова” економіка взагалі не несе витрат. “Тіньовики” платять
своєрідні податки, але не до скарбниці, а у вигляді хабарів корумпованим
чиновникам, “відступних” кримінальним структурам, охороні тощо.
Взаємодія між легальним і “тіньовим” секторами проявляється у багатьох
формах. Так, ті ж самі люди, засоби виробництва, торгівля можуть бути
задіяні в обох підсистемах. Населення також користується послугами обох
секторів, досить часто віддаючи перевагу із зрозумілих причин “тіньовій”
економіці.
Кожен із секторів намагається максимізувати свій прибуток, оскільки саме
обсягом капіталу визначається його життєздатність. При цьому
взаємовідносини між ними доцільно аналізувати з позиції
теоретико-ігрового підходу, враховуючи,
245
що розглядувана ситуація не є ані антагоністичною, ані кооперативною
грою, оскільки кожний з економічних учасників гри намагається лише
оптимізувати свій виграш, а не знищити суперника. (У межах такого
підходу, звичайно, не розглядається можливість використання одним з
учасників методів впливу.) Такі ігри, що значною мірою використовують
ідеї багато— критеріальної оптимізації, описують ситуації із
суперечливими, але не протилежними інтересами її мають досить прозорий
економічний смисл.
Концептуально розглядувану ситуацію можна проаналізувати у межах теорії
дуополії – одного з напрямків економіко-математичних досліджень, що
вивчає проблеми конкуренції на ринку двох економічних агентів. До появи
методів імітаційного моделювання теорія дуополії базувалась на достатньо
жорстких, а іноді і нереалістичних припущеннях, оскільки інакше виникали
досить складні моделі, що не піддавалися аналітичному дослідженню та
інтерпретації. І тільки з появою техніки обчислювального експеременту
зникла необхідність використовувати припущення, що не співпадають з
реальністю.
Разом з тим слід пам’ятати, що класичні моделі дуополії Курно і
Стекельберга описують взаємодію в умовах ринкової економіки з досконалою
конкуренцією, коли витрати і норма прибутку агентів однакові, а капітал,
що може бути залучений, є необмеженим. Зрозуміло, що такі припущення не
можуть бути використані при аналізі взаємодії легального та “тіньового”
секторів.
Розглянемо нетрадиційну модель дуполії, що характеризується різними
витратами конкурентів, обмеженістю їх капіталу, невизначеністю
параметрів виробничої функції, які повинні уточнюватися у реальному часі
в міру надходження інформації про стан ринку. Зрозуміло, що у межах
такої моделі неможливо відшукати точку рівноваги в аналітичному вигляді,
тому для імітації поведінки агентів на ринку недосконалої конкуренції
було використано апарат теорії штучних нейронних мереж. (Матусовсысий
Г.А, Плісе І.П. Можливості використання теорії штучних нейронних мереж
для аналізу економічної
246
злочинності// Використання досягнень науки і техніки у боротьбі зі
злочинністю: Матеріали науково-практичної конференції. 19.11.97 р. м.
Харків Відп. ред. проф. B.C. Зеле-нецький, доц. Л.В. Дорош. – Харків:
Право. 1998.) Було запропоновано багатошарову архітектуру нейронної
мережі з прямою передачею інформації та навчанням синаптичних ваг за
допомогою алгоритму Уідроу-Хоффа, що дозволяє у процесі імітаційного
експерименту відшукати сідлову точку гри двох агентів при наявних
обмеженнях та пропозицій попиту, цінах, що мають мінливий характер.
Розроблену модель і нейронну мережу, що її реалізує, може бути
використано як інструментарій інституціональної реорганізації
(І-політики) і перш за все при реформуванні податкової системи, від
ефективності якої суттєвим чином залежить нормальне функціонування
економіки в цілому.
В.П. Мікулін, канд. юрид. наук,
Академія СБУ,
(м.Київ)
особливості формулювання обвинувачення про злочини, вчинені
В ОРГАНІЗОВАНИХ ФОРМАХ
Боротьба зі злочинами, що вчинюються в організованих формах, може бути
успішною лише при суворому дотриманні чинного законодавства, всебічній
та ефективній охороні прав особи, зокрема в кримінальному судочинстві.
За цих умов особливо небезпечною для правозастосовчої практики є досить
поширена і приваблива теза: “На війні всі засоби гарні, а переможців не
судять”. Дії правоохоронних органів за таким принципом можуть завдати
значної шкоди авторитету держави, правам і свободам громадян. Тому в
справах про злочини, вчинені в організованих формах, треба додержуватися
процесуальних гарантій прав і свобод особи з метою
247
забезпечення досягнення завдань правосуддя. Розслідування кримінальних
справ про такі злочини пов’язано з певними труднощами, оскільки вони
ретельніше готуються, злочинці розподіляють ролі між собою, вживають
заходів по знищенню доказових матеріалів, розробляють таємні способи
фінансування злочинних структур. Усе це значною мірою ускладнює процес
доказування по даних категоріях кримінальних справ і визначає
особливості формулювання обвинувачення в актах досудового провадження.
Вони полягають у тому, щоб усі факти злочинної діяльності
підтверджувалися виключно достатніми доказами, а не матеріалами
кримінальної чи оперативно-розшукової справи. Окрім цього, в
обвинуваченні треба відображати роль співучасників і чітко визначати
“внесок” кожного для досягнення спільної мети злочину. Не менш важливим
є і те, що сформульовані обвинувачення співучасникам повинні в своїй
сукупності бути узгодженими й об’єктивно відображати характер стосунків
між ними, розподіл ролей, ступінь активності кожного, як при вчиненні
злочину, включаючи організаційні моменти, – управління поведінкою
учасників на стадії утворення організованих злочинних угруповань, так і
при вчиненні конкретних протиправних діянь.
Треба враховувати й те, що якими б складними не були взаємовідносини між
учасниками, незалежно від їх кількості і ступеня організованості,
формулювання обвинувачення кожному співучаснику має відповідати принципу
забезпечення обвинуваченому права на захист. Ця вимога
кримінально-процесуального закону передбачає необхідність
індивідуалізації і конкретизації обвинувачення. Вона дозволяє
обвинуваченому уяснити юридичну і фактичну сторону обвинувачення,
сутність інкримінованих йому злочинів.
Формулювання обвинувачення є непростим завданням по будь-якій
кримінальній справі. Але воно при розслідуванні злочинів, учинених в
організованих формах, значно ускладнюється, що пояснюється в першу чергу
відсутністю у чинному кримінальному законодавстві визначень, що таке
“організоване співтовариство”, “організована група” тощо. Це також, як
248
справедливо зазначає П.М. Кубрак, “… негативно впливає на визначення
предмету доказування в кримінальних справах про організовані злочини”.
Тому в судовій практиці зроблені відповідні напрацювання щодо
кримінально-правових ознак організованих форм злочинної діяльності. Так,
ще свого часу Пленум Верховного Суду СРСР роз’яснив, що під “…
організованою групою слід вважати стійке об’єднання двох або більше осіб
з метою вчинення декількох злочинів, при цьому про стійкість груп може
свідчити попереднє планування злочинних дій, підготовка засобів
реалізації злочинного наміру, підбір або вербування співучасників,
розподіл ролей між ними, забезпечення заходів щодо приховування злочину,
підкорення груповій дисципліні і вказівкам організатора злочинної
групи”.
Більш широкий перелік ознак організованої злочинної групи дається у п.
26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. “Про
судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної
власності”, де зазначається, що на наявність організованої групи
зокрема, вказувати розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений
учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного
злочину, наявність організатора (керівника), прикриття своєї діяльності
як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб (у тому числі
підкупом посадових осіб шляхом дачі хабарів), вербування нових членів,
наявність загальних правил поведінки тощо. На нашу думку, дані обставини
можуть враховуватися і при формулюванні обвинувачення по інших
категоріях злочинів.
У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р.
“Про судову практику в справах про бандитизм” розкривається ознака
стійкості злочинного формування і вказується, що групу слід вважати
стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згрунтованою, а особи, які до
неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів. На нашу думку,
також до ознак організованої злочинної групи слід віднести підготовку
засобів реалізації злочинного наміру, вжиття заходів по ліквідації і
приховуванню слідів злочинів, додержання
249
учасниками групи встановленої дисципліни і виконання вказівок
організатора, стабільність її складу й організовних структур, єдність її
членів, постійність форм і методів злочинної діяльності. Очевидно, що
вищеназвані ознаки організованої злочинної групи мають не тільки
кримінально-правове, але й кримінально-процесуальне значення. Вони мають
бути чітко викладені у формулюванні обвинувачень по даній категорії
кримінальних справ в актах досудового провадження.
У літературі з кримінального процесу розроблено рекомендації, які
дозволяють ефективно індивідуалізувати обвинувачення. До них належать і
наукові розробки, що розглядають питання дотримання структури
обвинувачення, яка складається з двох частин: а) описання факту вчинення
злочинного діяння в його кримінально-правовому значенні; б) формула
обвинувачення з юридичною кваліфікацією. Такі вимоги щодо викладення
змісту обвинувачення дозволяють фактично і юридичне роз’єднати злочинні
діяння, вчинені кожним із співучасників окремо, а юридична формула
кваліфікації дає можливість відобразити роль кожного (підмовника,
пособника, організатора, виконавця) в досягненні спільної злочинної
мети.
Чітко сформулювали вимоги до індивідуалізації обвинувачення А.Я.
Дубинський і В.А. Сербулов. Вони зазначають: “По-перше, якщо в справі
притягаються як обвинувачені дві або більше особи, то кожній з них
повинно бути індивідуально сформульоване і пред’явлене обвинувачення.
По-друге, якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, то в
постанові про притягнення її як обвинуваченого має бути окремо описано і
кваліфіковано кожний злочин”. На жаль, наше кримінально-процесуальне
законодавство (ст. 132 КПК) не враховує вимог щодо індивідуалізації
обвинувачень про вчинення злочинів в організованих формах, що негативно
впливає на правозастосовчу практику.
Існують особливості у формулюванні обвинувачення при складній формі
співучасті, яка передбачає вирізнення ролей організатора, виконавця,
підмовника і пособника. Характер
250
участі кожного із співучасників злочину суд враховує при визначенні міри
покарання.
Треба зазначити, що чинне кримінальне законодавство не визначає ступеня
суспільної небезпеки названих осіб. У ст. 19 Кримінального кодексу
вказується, що ступінь і характер участі кожного із співучасників у
вчиненні злочину повинні враховуватися судом при призначенні покарання.
Для виконання цих приписів закону необхідно визначити критерії стосовно
ступеня суспільної небезпеки співучасників злочину. Щоправда, судовою
практикою напрацьовані відповідні підходи. Так, організатора прийнято
вважати найбільш небезпечним із співучасників; у тому числі і у
порівнянні з виконавцем; у свою чергу, виконавець більш небезпечний,
аніж підмовник, а останній небезпечніше пособника.
Дана оцінка ступеня суспільної небезпеки співучасників не є правовою
категорією. Вона може змінюватися залежно від конкретних обставин
справи. Тому автори Коментаря до Кримінального кодексу України
справедливо зазначають, що в окремих, виняткових випадках небезпечність
підмовника (а іноді і пособника) може бути настільки високою, що вони
можуть виступати головними учасниками злочину. Звідси випливає, що
внесення до формулювання обвинувачення коректив, пов’язаних із зміною
виду співучасті, є порушенням вимог ст. 277 КПК, яка забороняє зміну
обвинувачення в суді на більш тяжке або яке суттєво відрізняється від
початкового за фактичними обставинами. У таких випадках суди змушені
повертати кримінальну справу на додаткове розслідування. Для того, щоб
уникнути цього і забезпечити право обвинуваченого знати, в чому він
обвинувачується, у формулюванні і формулі обвинувачення діяння повинні
бути описані таким чином, щоб чітко вимальовувався вид співучасті
(організатор, виконавець, підмовник чи пособник).
Виходячи з цього, при формулюванні обвинувачення треба чітко визначити
ознаки видів співучасників злочину з відповідним мотивуванням. Зокрема,
при формулюванні обвинувачення щодо організатора (керівника) злочинної
групи
251
треба вказувати: а) дії по організації злочинної групи і керівництву нею
(планування злочинних дій, підбір і вербування співучасників, розподіл
ролей між ними і та ін.); б) вчинення злочинних діянь учасниками
організованої злочинної групи, що охоплюються наміром організатора і
членами злочинного співтовариства. Окрім цього, в обвинуваченні кожного
учасника злочинної групи обов’язково повинно знайти відображення: а)
належність до неї (дача згоди на участь у злочинному співтоваристві і в
запланованих злочинних діяннях); б) безпосередня участь у запланованих
злочинних актах і конкретна роль кожного.
Є певні особливості формулювання обвинувачення при вчиненні злочину
групою осіб за попередньою змовою. У цьому випадку в актах обвинувачення
досудового провадження мають бути відображені: а) сам факт попередньої
змови (момент її виникнення, місце, час, ініціатива, згода учасників
змови, можливий розподіл ролей тощо); б) конкретні дії кожного учасника
змови, спрямовані на реалізацію домовленості (дії по переміщенню
предметів контрабанди та ін.).
Однак незрідка слідчі в актах обвинувачення досудового провадження не
дотримуються вимог до індивидуалізації видів співучасті при вчиненні
злочинів організованими групами. Це в першу чергу стосується
розслідування злочинів про контрабанду, вчинену групою осіб. Так, при
розслідуванні кримінальної справи щодо Маги, Левкулича, Лешанича і
Гапака слідчий у постановах про притягнення їх як обвинувачених і в
обвинувальному висновку обмежився лише вказівкою, що контрабанда була
вчинена за попередньою домовленістю групою осіб, хоча в матеріалах
справи було достатньо доказів про розподіл ролей між ними.
Зростання організованої злочинної діяльності призвело до збільшення
кількості злочинів, учинених бандою. Законодавство і практика виділяють
специфічні ознаки цього злочинного угруповання. Його специфічною ознакою
є попередня змова. Так, учасники банди об’єднуються для вчинення не
будь-яких злочинів, а з метою нападу на громадян, підприємства, установи
252
чи організації, її обов’язковою ознакою є також стійкість, наявність
хоча б у одного з учасників зброї і обізнаність про це всіх членів.
Безумовно, що ці ознаки водночас мають і кримінально-процесуальне
значення. Хочаст. 132 КПК прямо не називає цих ознак як таких, що
підлягають відображенню у постанові про притягнення особи як
обвинуваченого, але ця норма дає можливість враховувати особливості
диспозиції кожної статті Особливої частини Кримінального кодексу, в тому
числі і ст. 69, оскільки в ній вказується, що крім злочину, в якому
обвинувачується дана особа, часу, місця, треба зазначити й “інші
обставини вчинення злочину”.
Останнім часом в юридичній літературі активно обговорювалася пропозиція
про закріплення в законі кримінальної відповідальності не тільки за
вчинення злочинів у складі злочинної організації або злочинному
співтоваристві, але й за саму участь у них. Такий підхід є в конструкції
ст. 69 КК України. Вона передбачає кримінальну відповідальність не
тільки за участь у нападі, що вчинюється бандою, але й за організацію
озброєної банди, і за участь у такій банді. На цю особливість
кваліфікації даного виду злочину звернув увагу Пленум Верховного Суду
України, який у ч. 2 п. З постанови від 7 липня 1995р. “Про судову
практику в справах про бандитизм” зазначив, що “…відповідно до ст. 69
КК України організація озброєної банди є закінченим злочином з моменту
її створення, незалежно від того, чи вчинили члени банди хоча б один
напад”.
Тому в постанові про притягнення особи як обвинуваченого необхідно
формулювати обвинувачення, що підтверджує факт вступу в банду, а також
практичну участь у її діяльності. Автори коментаря до Кримінального
кодексу України вказують, що особа, яка вступила в озброєну стійку
групу, не обов’язково повинна брати участь у вчинюваних бандою нападах.
Участь у ній може полягати у приховуванні членів банди, засобів злочину,
майна, здобутого злочинним шляхом, підшукуванні об’єктів для нападу,
втягненні нових осіб, а також у виконанні інших функцій, спрямованих на
досягнення спільної мети банди.
253
Організована злочинна діяльність як складна форма співучасті може
включати співучасть: а) у вузькому розумінні (коли кожен із
співучасників виконує певну роль у вчиненні злочину) і б) у формі
злочинного співтовариства (банда, організована група). Тому при
доказуванні організованості злочинного угруповання необхідно враховувати
вимоги кримінального закону, що характеризують співучасть як з
об’єктивної, так із суб’єктивної сторони. Недотримання цих
загальновизнаних вимог кримінального права при формулюванні
обвинувачення в разі вчинення злочинів в організованих формах може
призвести до небажаних наслідків. Для попередження можливих помилок при
кваліфікації дій злочинців у процесі доказування треба виходити з того,
що ця діяльність з об’єктивного боку здійснювалась декількома особами,
які брали участь у вчиненні злочину чи сприяли йому. Крім цього, слід
мати на увазі й те, що дії кожного співучасника є складовою спільних
зусиль, що забезпечують досягнення мети єдиного злочинного наміру.
Узгодженість дій співучасників може мати місце як на стадії попередньої
злочинної діяльності, так і в процесі вчинення злочину виконавцем.
Відсутність даної обставини чи її недоведеність у процесі доказування є
підставою для розмежування співучасті у вчиненні злочину і гак званої
причетності до злочину у формі приховування, недонесення чи потурання.
Важливим складником об’єктивної сторони співучасті є причинний зв’язок
між діянням кожного співучасника і спільним злочинним результатом. У
постанові про притягнення особи як обвинуваченого належним чином треба
відображати і суб’єктивну сторону співучасті. Для цього суб’єкту
доказування необхідно мати в розпорядженні достатність доказів, які
безперечно підтверджували б наявність у кожного з членів злочинного
угруповання умисної форми вини, що характеризується усвідомленням
спільних дій, а також бажанням об’єднати свої зусилля із зусиллями інших
учасників злочину цля досягнення спільного результату.
У науковій літературі останніх років обговорювалися
254
пропозиції щодо закріплення в законі такого виду злочину, як створення
злочинної організації або злочинного співтовариства. При цьому керівники
і всі його члени повинні нести відповідальність як за належність до
організованої групи, так і за вчинення її членами злочинних дій,
незалежно від того, чи охоплюються вони умислом організатора, чи
відповідають “спеціалізацїї” співтовариства. З такою думкою не можна
погодитися. Закріплення цієї пропозиції порушило б принцип
відповідальності за наявності вини в кримінальному праві і відкрило б
шлях до об’єктивного інкримінування. Відомо, до яких трагічних наслідків
призвели такі “теоретичні конструкції” в кримінальному праві в роки
сталінських репресій. Тому, на наш погляд, є найбільш прийнятним
визначення злочинного співтовариства, сформульоване в ч. З ст. 20 Основ
кримінального законодавства СРСР і союзних республік від 2 липня 1991
p., де вказується, що “особа, яка організувала групу або нею керувала
несе відповідальність за всі вчинені групою злочини, якщо вони
охоплювалися її умислом. Інші учасники організованої групи несуть
відповідальність за злочини, у підготовці чи здійсненні яких вони брали
участь”. Даний правовий акт у зв’язку з розпадом СРСР не набув чинності.
Гадаємо, що такий підхід до вирішення даної проблеми в новому
Кримінальному кодексі України може бути збереженим. При формулюванні
обвинувачення в даній категорії кримінальних справ обов’язково підлягає
відображенню факт обізнаності кожного із співучасників про те, що разом
з ним діють й інші особи, які виконують відповідні ролі, тобто доказами
повинна підтверджуватися інформованість кожного із співучасників, що він
діє не сам, а спільно з іншими. Таким чином, в обвинуваченні про
вчинення злочинів в організованих формах підлягають відображенню
обгрунтовані достатніми доказами обставини, що вказують: а) на взаємну
обізнаність співучасників про злочинну діяльність кожного з них; б) на
усвідомлення кожним із співучасників того, що він разом з діями інших
вчиняє злочин або сприяє його вчиненню; в) на бажання або свідоме
допущення отримання спільного злочинного результату.
255
О.В. Горбачев, канд. юрид. наук, доц., Національна юридична академія
України імені Ярослава Мудрого (м. Харків)
предмет І межі доказування у справах про злочини
У НЕБАНКІВСЬКИХ КРЕДИТНО-ФІНАНСОВИХ СТРУКТУРАХ
На підставі Декрету Кабінету міністрів України “Про довірчі товариства”
від 17 березня 1993 р. в Україні було утворено понад 5 тис. всіляких
небанківських кредитно-фінансових структур, у тому числі близько 240 з
них – у Харківській області. Подальший перебіг подій у зв’язку з
діяльністю багатьох з них широко відомий. Виключно різку негативну
оцінку наслідкам хибного урядового рішення дано в постанові Верховної
Ради України від 31 жовтня 1996 p., оскільки це “призвело до поширення в
Україні фінансового шахрайства у загрозливих для держави
широкомасштабних розмірах, масового пограбування населення, насамперед
соціальне не захищеного”. Підставами для такої оцінки були й матеріали
численних кримінальних справ, по багатьох з яких було виявлено тисячі
ошуканих вкладників.
Водночас слід зазначити, що діяльність далеко не всіх новостворених
структур давала належні підстави для застосування кримінального закону
або навіть для порушення кримінальних справ. Оскільки багато матеріалів
та кримінальних справ ще не знайшли остаточного вирішення, немає змоги
дати повну кримінологічну та криміналістичну характеристику вказаним
явищам, але вже на основі проведених локальних досліджень можна дійти
висновку, що число порушених кримінальних справ приблизно на порядок
менше, ніж число потенційно криміногенних фінансових структур. Слід
зважити також на непоодинокі випадки прийняття помилкових і по суті
незаконних рішень як про відмову у порушенні кримінальних справ, їх
припинення, так і про притягнення до кримінальної
256
відповідальності. Так, після відміни прокурорами постанов про відмову в
порушенні кримінальних справ або про припинення кримінальних справ
винним особам судами Харківської області визначено покарання на строки
від 10 до 12 років ув’язнення, зокрема – в Київському та Жовтневому
районах м. Харкова.
Навіть після правильної оцінки злочинного характеру певної ситуації
каменем спотикання надалі стає предмет доказування, що визначає і
напрями розслідування, і його обсяг. Основною помилкою є механічне
перенесення змісту поняття “подія злочину” (п. 1 ст. 64 КПК) на окремий
факт виконання зобов’зань по одержаних від громадян внесках, а таких
фактів буває по декілька тисяч у кожній справі. На відміну від випадків
учинення низки дійсно окремих злочинів будь-яка кількість фактів
затримки виплат сама по собі може і не давати підстави для оцінки цих
фактів як злочинних. У той же час сам факт залучення коштів в якусь
незареєстровану або зареєстровану по підроблених документах структуру,
отримання валютних цінностей без відповідної ліцензії на таку діяльність
дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності причетних
осіб без очікування, поки шахрайська структура “набере оберти”. Саме
так, наприклад, діяли два молодики з Криму, зібравши чимало грошей у
Харкові під вивіскою неіснуючої благодійної організації “Символ шляху”.
Суттєве значення має створення головною “пірамідальною” структурою низки
дочірніх товариств (один харківський ділок з середньою освітою
зареєстрував 43 таких товариства протягом кількох місяців) з
розрахунком, що контролюючі органи просто заплутаються при вивченні їх
діяльності і схем перекачки коштів. У таких випадках першочергове
значення набуває виявлення принципових схем грошового обігу, кінцевих
адресатів – фактичних одержувачів коштів, розподілу ролей співучасників,
обставин, що сприяли злочинам, та осіб, які їх вчиняли або полегшували
їх учинення.
Тому зосередження основних зусиль для закріплення численних фактів по
схемі “внесено – повернуто – борг” з неодноразовими викликами кожного
вкладника є малопродук-
257
тивним. До того ж усіх не вдається встановити, а чимало з’являються за
викликами з огляду на суму вкладу (від 50 тис. крб., або 50 коп. у
нинішньому вимірі) або з інших міркувань. Головне ж полягає в
доцільності таких допитів, бо всі дані щодо вказаних фактів уже з
достатньою повнотою та достовірністю відображені в акті ревізії.
Проведення допиту дещо збільшить число джерел доказів, а не самих
доказів. Врешті-решт, такий хід розслідування лише зволікає завершення
слідства.
Минуть місяці, а то й роки, доки справа буде розглянута судом. Та й
після цього ошуканий вкладник не може нічого одержати, бо згідно з п. 4
постанови Верховної Ради від 31 жовтня 1996 р. будь-яке відшкодування
коштів потерпілим заборонено до прийняття відповідних законів та
урядових рішень, термін підготовки яких був визначений не пізніше 1
січня 1997 р. Минуло вже два роки, а постанова Верховної Ради не
виконана. Малось на увазі створення загальнодержавного фонду, але
виникає запитання: чому потерпілі від конкретного шахрая не можуть
скористатися саме його коштами або цінностями. Так, органами
розслідування ще в 1995 р. було накладено арешт на власний будинок у
Ялті, на автомобіль БМВ-520, що належить одному з шахраїв з “Символу
шляху”, коштів від реалізації було б достатньо для задоволення позовів
вкладників, але потерпілі тепер можуть про це тільки мріяти. Є факти
припинення відшкодувань при тому, що цінності вже реалізовані, а кошти
знаходяться на депозитних рахунках судів.
Такі правові механізми, а точніше, їх відсутність суперечать головному
завданню кримінального судочинства -захисту прав і законних інтересів
фізичних та юридичних осіб. Вбачається, що держава намагається якось
реабілітувати себе, невідомо коли виділивши деякі суми одним вкладникам
за рахунок інших, а не бюджетних коштів, оскільки створити
загальнодержавний страховий фонд держава не буде спроможна ще впродовж
багатьох років.
Екстенсивні методи розслідування лише зовні мають вигляд діяльності, що
забезпечує всебічне, повне й об’єктивне
258
дослідження всіх обставин кримінальної справи, швидке і повне розкриття
злочинів та законність у державі взагалі. До того ж це значною мірою
паралізує діяльність правоохоронних органів і судів, призводить до
невиправданих судових (читай -державних, народних) витрат. Окрім
справ-монстрів, у кримінальних справах є чимало окремих процесуальних
документів-монстрів; саме до цього призводить перелік у постановах про
притягнення особи як обвинуваченого, про продовження строків
розслідування, в обвинувальному висновку, вироках багатьох тисяч фактів
одержання виплат або невиплат навіть незначних сум.
Якщо на стадії досудового розслідування вибір належної методики
розслідування забезпечує швидкість та повноту провадження з самого
початку і має значення в основному для цієї стадії процесу, то дві
загальні проблеми: а) розподіл обов’язку доказування між органами
розслідування та судом і б) преюдиційне значення висновку суду про
злочинний характер діяльності засуджених, викладеного у вироку, для
наступного рішення про відшкодування збитків особам, які не брали участі
в даній кримінальній справі, – мають ширше значення і заслуговують
окремого аналізу.
Принцип вільної оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, як він
сформульований у ст. 67 КПК, не зобовязує органи розслідування
використовувати всі можливі джерела доказів, зокрема, допитувати особу,
якщо у матеріалах справи є достатньо повне пояснення цієї особи.
Визначення преюди-ційного значення встановленої судом злочинності діяння
може бути підставою для розгляду в спрощеному порядку вимог потерпілих,
які з якихось причин не брали участі в даній справі, до винесення
судового рішення по ній. Вважаємо, що ці питання заслуговують уваги
робочої комісії по підготовці нового КПК України.
259
В.А. Губанов, мл. науч. сотрудник НИИ ИПП АПрН Украины (г. Харьков)
проблемы использования современных научных знаний
для детекции стрессового состояния по голосу
на предварительном следствии
На Украине продолжается сращивание должностных и
материально-ответственных лиц с организованной преступностью
государственных структур в экономически выгодных сферах производства.
Несовершенная система налогообложения подталкивает предпринимателей к
поиску путей уклонения от уплаты налогов. Сокрытие доходов от
налогообложения позволяет им черпать средства, значительная часть
которых направляется на поиски новых методов и схем покрытия, хранения и
дистанционного уничтожения истинных цанных о доходах фирмы в
компьютерной сети. В эту деятельность вовлекаются специалисты высокого
уровня, тоэтому следователю часто достаточно трудно выявить, тем золее
доказать, например, факт обналичивания денег. Особое внимание уделяется
объяснениям, которые дают на предва-эительном следствии подозреваемые
относительно происхождения тех или иных документов, подписей и т.п.
Зачастую шализ полученной информации дает ключ к схеме сокрытия юхода от
налогообложения, в связи с чем очень важна оценка ;тепени правдивости
этих объяснений. Из литературных Істочников и экспериментальных данных,
полученных лично Івтором, известно, что в ситуации, когда отвечающий на
эмоционально значимый вопрос скрывает свою причастность осведомленность)
к событиям, о которых его спрашивают, у Іего обязательно появляется
эмоциональное напряжение -«стояние тревоги. В результате действия
последнего в речь Ітвечающего привносятся характерные акустические,
линг-Іистические и экстралингвистические признаки. Частотно-ременные
параметры речи однозначно коррелируют с
260
изменением эмоционального состояния, например, увеличивается значение
средней длительности чистой речи и уменьшается средняя и относительная
длительность пауз, увеличивается индекс нерешительности и латентное
время, обнаруживается микродрожь голоса в виде амплитудной и частотной
модуляции частоты основного тона. Эти и другие частотно-временные
параметры речи легко контролировать в реальном масштабе времени, что
позволяет оперативно детектировать степень напряжения при ответе на
значимые вопросы в процессе вербального общения. Современные методы и
средства (“О чем сообщает Трастер?” www.faust.kiev.ua/truster>
частотно-временного анализа речевой информации позволяют
дифференцировать следующие категории правдивости ответов:
правда – субъект говорит правду и не находится в состоянии возбуждения,
уровень эмоционального напряжения равен уровню при ответах на
нейтральные вопросы;
ложь – “прямая” ложь или искаженные ответы на значимые ответы;
ложное утверждение – сильное преувеличение; обещания, о невыполнении
которых известно заранее;
неуверенность – при неуверенности или когда субъект преувеличивает;
неточность – субъект знает всю ситуацию, но скрывает что-то или не
владеет полной информацией и начинает что-либо выдумывать;
повышенное эмоциональное напряжение – уровень эмоционального напряжения
выше ответа на нейтральные вопросы, т.е. субъект стал более
возбужденным;
сильное эмоциональное напряжение – субъект имеет высокое эмоциональное
напряжение, но это не означает, что он лжет; это может указывать на
интенсивность чувств при вербальном общении на данную тему;
хитрость – субъект чувствует себя неловко при обсуждении данного
вопроса; есть попытка скрыть ложь и использовать цинизм для избежания
прямого ответа;
261
манипуляция голосом – субъект сознательно манипулирует голосом для того,
чтобы ответы звучали более уверенно или чтобы избежать напряженных
(значимых) вопросов.
Наличие такой информации позволяет следователю оперативно вносить
соответствующие коррективы в процесс вербального общения с субъектом
следственного действия. В свою очередь, от следователя требуется наличие
специальных знаний и навыков из области психофизиологии человека либо
специальных приборов (компьютерных программ) для детекции (например, по
параметрам голоса) эмоционального стресса, возникающего у человека в
момент активации его следа памяти о самом преступлении или его деталях,
и методики актуализации следа памяти в процессе вербального и
невербального общения.
Вопросы интерпретации изменений отдельных параметров жизнедеятельности
человека (таких как речь, память, эмоции) с учетом его физического
состояния, окружения, в котором он находится, значимости совершаемых им
действий для него и его близких, их взаимное влияние (корреляция) и
возможность использования этих особенностей давно являются предметом
пристального изучения ученых в различных областях науки и криминалистов
в частности. В настоящее время, когда уровень технической и
методологической оснащенности криминалиста-исследователя значительно
возрос, стало возможным создание устройств и разработка методов,
помогающих следователю в его практической деятельности определять связь
и взаимное влияние некоторых параметров речи, памяти и эмоционального
напряжения допрашиваемого, скрыто, без внесения дополнительного
эмоциогенного раздражителя, с целью детекции эмоционального стресса,
связанного с утаиванием информации (осведомленности) об интересующих
следователя фактах. К приборам, с помощью которых возможно решение задач
детекции эмоционального стресса, следует отнести измеритель гемпоральных
характеристик ТЕМП-1, разработанный в НИИ ИПП АПрН Украины. Он позволяет
в реальном масштабе зремени измерять 5 темпоральных параметров речи –
латентный
262
период, время чистой речи, время пауз, число слогов, число пауз.
Прибор ТЕМП-1 – это лишь инструмент, а потому эффективность анализа
эмоционального стресса с его помощью будет определяться знаниями и
опытом оператора, использующего этот прибор. К нему предъявляются
относительно невысокие требования как к психофизиологу, но без основ
психофизиологии приступать к исследованию бессмысленно. Оператор должен
хорошо осознавать взаимосвязь процессов мышления, памяти, эмоций,
внешних ощущений и речепо— рождения в их внутреннем и внешнем
проявлении, осознанном и подсознательном.
Напомним некоторые из основных внутренних и внешних психофизиологических
проявлений способностей человека, понимание причинно-следственной связи
между которыми важно для получения качественных результатов в процессе
актуализации следа памяти при вербальном общении с целью детекции
эмоционального стресса по темпоральным параметрам речи.
Учитывая, что прибор ТЕМП-1 анализирует параметры речи, начнем с нее.
Говоря о речм как о процессе слово-порождения, следует различать слова
внешние – произносимые устно, и внутренние – произносимые мысленно. Это
весьма важно, так как на внутреннее слово затрачивается определенное
время, обычно это пауза, в некоторых случаях заполненная нерелевантными
словами.
Как говорит Иоанн Домаскин, внешнее слово (для окружающих) есть вестник
мысли, люди, одаренные способностью речи, с помощью внешнего слова
передают свои мысли слушающим их. Важно знать, что формируется внешнее
слово голосообразующим аппаратом, который включает четыре основные части
– генератор звука – гортань; надставную резонаторную часть – глотка,
полость носа, околоносовые пазухи; энергетическим – трахея, бронхи,
легкие и дыхательная мышца (диафрагма), артикуляционным – ротовая
полость, зубы, губы, твердое и мягкое небо.
Внутреннее слово (произносимое для себя) формируется
263
и “произносится” молча “про себя”, без всякого восклицания. Такое
молчаливое рассуждение внешне себя почти никак не выдает. Тем не менее
активный покой, пауза, недействие -феномены, целенаправленное
исследование которых позволяет получать значимую информацию о внутренних
формах развитого действия, таких как образ, слово, идея, смысл, замысел,
умысел.
Для мыслительной деятельности при формировании будущего высказывания,
как правило, отсутствует потребность в устной речи, однако для передачи
результата мыслительной деятельности окружающим устная, письменная речь,
язык жестов, звуков крайне необходимы. Иногда (например, если
предъявляемый вопрос явился неожиданным) у отвечающего появляется стресс
– изменение эмоционального напряжения. Стресс оставляет след в его
памяти, возбуждая воображение. При сильном эмоциональном возбуждении
след памяти сохраняется надолго, если не навсегда.
Способность человека мыслить есть результат использования второго дара –
умственной способности. Она дает ему возможность также рассуждать,
сопоставлять, умозаключать и т.д. В результате этой деятельности человек
принимает решения, одобряет (не одобряет) что-либо, побуждает себя к
действиям либо, наоборот, уклоняется от них. Только умом постигаются
советы и принимаются решения свободного выбора. Эта способность
постоянно используется субъектами вербального общения.
Память – это способность переживать, запечатлевать и вспоминать прошлое.
По определению Иоанна Дамаскина, память – это “представление,
оставленное как каким либо чувством, так и каким либо мышлением,
обнаруживающимся через действие; или сохранение вещи, воспринятой и
чувством, и мышлением”. И далее: “И так, всякий раз как она (мысль)
сохраняет образы тех вещей, которые постигла и представлением, и
мышлением, тогда говорят, что она помнит”. Вся психическая деятельность
человека покоится на непрерывном функционировании памяти и мышления.
Эмоциональные
264
элементы так или иначе увязаны с функционированием мышления и памяти.
Воображение – почти сверхъестественная способность воспроизводить в уме
разные образы, предметы, события, отдаленные расстоянием и временем. У
Иоанна Дамаскина это “припоминание”: “Припоминанием же называется
восстановление сил памяти, исчезнувшей вследствие забвения. А забвение
есть утрата памяти. И так, способность воображения, воспринимая
материальные предметы через посредство чувств, передает мыслительной
способности или рассудку, ибо и то, и другое – одно и то же. Он,
принявши и обсудив, отсылает (результат) способности памяти”.
Неосознаваемая установка, либо просто установка, пронизывает практически
все сферы психической жизни человека. Это – готовность организма (или
субъекта) к совершению конкретного действия или к реагированию в
определенном направлении. Если навык относится к периоду осуществления
действия, то установка – к периоду, который ему предшествует. Вот пример
из древнекитайского литературного памятника. “Пропал у одного человека
топор. Подумал он на сына своего соседа и стал к нему приглядываться:
ходит, как укравший топор, глядит, как укравший топор, говорит, как
укравший топор. Словом, каждый жест, каждое движение выдают в нем вора.
Но вскоре тот человек стал вскапывать землю в долине и нашел свой топор.
На другой же день посмотрел на сына соседа: ни жестом, ни движением не
похож он на вора”.
Исследование корреляционных зависимостей спектральных и темпоральных
характеристик речи допрашиваемого и его эмоционального напряжения (в
момент его изменения) приобретает особую значимость для распознания лжи
в условиях, когда риск, связанный с ложным ответом, велик. Здесь важную
роль играют многие факторы: умение правильно формулировать и задавать
вопросы допрашиваемому; количество и последовательность вопросов;
помещение и обстановка, где производится допрос; тон и манера
произнесения,
265
используемые следователем. Так, обвинительный тон речи следователя
обязательно увеличит психотравмирующую нагрузку допрашиваемого (его
эмоциональное напряжение), что повлечет изменение параметров его речи
при ответе, даже правдивом. Подобные изменения вызываются и другими
раздражающими факторами, например, неожиданным телефонным звонком,
разговором или действиями, происходящими рядом, звуками радио, шумом с
улицы, приходом постороннего и т.д.
При использовании прибора Темп-1, вопросы должны быть составлены таким
образом, чтобы первые (минимум 3-5) были нейтральными (не касались
основной темы допроса). Здесь помогут знание индивидуальных особенностей
(положительных наклонностей) допрашиваемого, его увлечений, тем
разговора, которые он мог бы поддержать с интересом. Подбор нейтральной
темы и формулирование соответствующих вопросов – задача не простая; от
успешности выполнения этого этапа во многом зависит качество общего
результата. Когда допрашиваемый “разговорится”, фон его эмоционального
напряжения стабилизируется и прибор будет фиксировать небольшие
отклонения от среднего их значения. На это будут указывать и такие
факторы: допрашиваемый отвечает с явным желанием, распространенными
предложениями, уточняет существенные детали, сам развивает начатую
следователем гему разговора и т.п. На этом заканчивается этап
установления психологического контакта. После чего необходимо задать 2-3
”промежуточных” по значимости вопроса и как бы невзначай (прежним
тоном) спросить о предмете (человеке, событии), осведомленность
допрашиваемого о котором значима для гледователя. Затем необходимо
задать еще 2-3 “промежуточных” вопроса опять же без привнесения
дополнительных психотравмирующих нагрузок, спокойно, даже если
следова-гель абсолютно уверен в лживости ответа на заданный вопрос.
Цель анализа темпоральных характеристик речи при выявлении
эмоционального стресса заключается в фиксации всплесков либо провалов
этих характеристик при ответах на
266
эмоциогенные вопросы по сравнению с незначительными перепадами при
ответах на нейтральные вопросы. Отсутствие таких всплесков (провалов)
при ответах на эмоциогенные вопросы следователь должен толковать как
неосведомленность субъекта об интересующем следователя факте, событии и
либо прийти к выводу, что неправильно сформулировал вопросы.
Протекание мыслительного процесса допрашиваемого, особенно в момент
после заданного ему неожиданного значимого вопроса, можно сравнить с
мыслительной деятельностью шахматиста, соперник которого сделал
неожиданный ход, а ему предстоит сделать ответный, правильность которого
может повлиять на дальнейшую игру. Разница в том, что у шахматиста,
пожалуй, больше времени на обдумывание и меньше риск при неверном ходе.
Продолжительность этого (латентного) времени реакции на неожиданный
вопрос у допрашиваемого определяется типом его темперамента и наличием
(отсутствием) заранее заготовленного ответа, а также видом
эмоционального состояния, которое вызвал вопрос следователя. Если
последний значимые вопросы задает как бы невзначай, вперемешку с
нейтральными, мыслительная деятельность допрашиваемого в эти моменты
прерывается для обработки вновь поступившего вопроса. Допрашиваемый
может начать говорить, еще не подготовив до конца ответ (это так
называемая “заполненная пауза”). При этом ничего значимого он скорее
всего не скажет, лишь полностью сформировав направление мысли, начнет
говорить что-либо по существу заданного ему вопроса, удлиняя паузы между
словами в мыслях “шлифуя” спонтанно придуманную версию ответа.
Особо внимательно следует отнестись и к оговоркам. Как считал 3. Фрейд,
оговорки возникают не случайно: в них прорываются истинные (скрываемые)
намерения и переживания человека, по нашему мнению, при определении
темпоральных характеристик речи оговорку следует отнести к числу
нерелевантных слов – заполнителей пауз.
Следующую группу вопросов строят аналогичным образом, после анализа и
интерпретации результатов предыду-
267
щего ответа.
Необходимо отметить, что данная методика не направлена на определение
вида и знака эмоционального напряжения допрашиваемого, а лишь на
фиксирование его изменений при ответе на эмоциогенный вопрос. Для
получения положительных результатов актуализации следов памяти
необходимо правильно оценить фактор значимости предъявляемого вопроса
для конкретного лица. При интерпретации результатов допроса следует
также учитывать тип возбудимости центральной периферической системы
допрашиваемого, его физическое состояние, условия допроса, имеет ли он
навыки управления непроизвольными функциями (аутотренинга, йоги и т.п.).
Широкое внедрение в практику работы правоохранительных органов приборов
и методик бесконтактного анализа эмоционального стресса при ответе на
эмоциогенные вопросы повысит качество оценки точности и правдивости
получаемой следователем информации на предварительном следствии при даче
показаний по делам о сокрытии доходов, полученных в результате
предпринимательской деятельности, выявлении субъектов и причин кражи,
взлома, и т.п. Одновременно следует отметить, что исследование видео- и
аудиозаписей в условиях криминалистической лаборатории позволяет снять
многие ограничения на подготовку к записи вербального материала, для
выявления стрессового состояния как признака ложного ответа. Для этих
целей пригодны видео- и аудиозаписи, выполненные во время
воспроизведения на месте происшествия.
268
Т.Б. Вільчик, канд. юрид. наук, Національна юридична академія України
імені Ярослава Мудрого (м. Харків)
вдосконалення повноважень прокурора
у кримінальному судочинстві як засіб підвищення
рівня боротьби з економічною злочинністю
Економіка є пріоритетною сферою діяльності організованої злочинності.
Саме в ній виникли і фактично зберігаються необмежені можливості
швидкого незаконного збагачення, здійснення впливу на вирішення
будь-яких питань, в тому числі політичних, що виникають у суспільстві.
Боротьба з організованою економічною злочинністю є необхідною умовою не
тільки для здійснення економічних перетворень в Україні, але й
визначення шляхів подальшого розвитку держави в цілому, одним з
пріоритетних напрямків діяльності держави та її органів, у тому числі й
прокуратури. Відповідно до ст. 16, 26 Закону України “Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” у
Генеральній прокуратурі України створено Управління нагляду за
додержанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з
організованою злочинністю, а у прокуратурах Автономної Республіки Крим,
областей, міст Київа та Севастополя – відповідні відділи, що здійснюють
безпосередній нагляд за дотриманням законів спецпідрозділами по боротьбі
з організованою злочинністю під час проведення ними
оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства, а
також забезпечують взаємодію між органами прокуратури і спеціальними
підрозділами МВС та СБУ України з територіальними органами внутрішніх
справ, Служби безпеки, митними органами.
Жодна діяльність не може бути ефективною, якщо не будуть чітко визначені
її предмет і завдання. Завдання прокуратури на стадії досудового
слідства, дізнання та при здійсненні нагляду за ОРД як у чинному законі
України “Про прокуратуру”, так і у проектах нового Закону сформульовані
269
не досить чітко й однозначно. Здійснюючи нагляд за додержанням законів
органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та
досудове слідство, прокурор вирішує двоєдине завдання: сприяє викриттю
винних у вчиненні злочину, всебічному, повному й об’єктивному
дослідженню обставин кримінальної справи і забезпеченню дотримання
законності під час цього процесу. Предметом нагляду є додержання: а)
прав людини і громадянина; б) встановленого порядку вирішення заяв та
повідомлень про злочини; в) законів при виконанні оперативно-розшукових
заходів і проведенні розслідування; г) законності рішень, що приймаються
названими органами.
Проект нового Кримінально-процесуального кодексу України відносить до
повноважень прокурорів складання обвинувальних висновків по кримінальних
справах, що розслідуються не тільки ними особисто, але й усіма слідчими
незалежно від їх відомчої належності (п. 11 ст. 25, ст. 246, п. 1, 2 ч.
1 ст. 247, ст. 254 проекту, підготовленого робочою групою Кабінету
Міністрів України). Вважаємо, що це положення проекту входить у
протиріччя з п. З ст. 121 Конституції України, яка закріплює наглядові
повноваження за додержанням законів органами досудового слідства. Крім
того, перекладання обов’язків слідчого на прокурора суперечить і
процесуальній самостійності слідчого. На стадії досудового слідства
прокурор лише забезпечує дотримання законності при розслідуванні
кримінальних справ і приймає процесуальні рішення наглядового характеру.
Для трансформування обвинувального висновку в акт кримінального
переслідування прокурору слід виносити спеціальну постанову про надання
даному документу такого значення і направлення справи до суду. Вважаємо
також доцільним надати прокурору право при вивченні матеріалів
кримінальної справи у порядку ст. 228 КПК України виносити постанову про
виключення із системи судових доказів даних, одержаних в результаті
слідчих дій, при провадженні яких суттєво порушено вимоги
кримінально-процесуального закону, якщо ці дані підтверджуються іншими
матеріалами справи.
270
Підтримання в суді обвинувачення від імені держави в інтересах
потерпілого, цивільного позивача є самостійною функцією прокуратури
(згідно з п.5 ст. 129 Конституції України ця функція становить одну з
основних засад кримінального судочинства). Вирізнення цієї функції як
самостійної викликає необхідність законодавчого закріплення її завдань.
Чинне законодавство передбачає такі завдання прокурора у судовому
процесі, які не відображають сутності діяльності прокуратури і
притаманні іншим учасникам судового розгляду (ст. 34 Закону України “Про
прокуратуру”). Завдання прокурора у судовому процесі повинні перш за все
зумовлюватися його функцією -обвинувачення й охоплювати, зокрема,
викриття винних у вчиненні злочину і притягнення їх до передбаченої
законом відповідальності. Ці завдання прокурор повинен вирішувати
шляхом: а) викладення суду обвинувачення попереднього розслідування; б)
дослідження доказів, зібраних по справі; в) надання суду нових доказів;
г) доповнення; д) змінення обвинувачення. Останнє в ході судового
розгляду можливе лише на менш тяжке і не пов’язане з істотними змінами
обвинувачення за фактичними обставинами. Якщо необхідно змінити його на
більш тяжке або пов’язане з істотними змінами обвинувачення за
фактичними обставинами, а також у випадках, коли доказів для розгляду
справи недостатньо, прокурор має заявляти клопотання про відкладення
слухання справи строком до одного місяця. В ході нового розгляду справи
тим же складом суду прокурор повинен пропонувати суду нові докази щодо
винуватості особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.
Ствердження про те, що прокурор у суді першої інстанції виконує функцію
обвинувачення, не означає, що він у будь-якому випадку має наполягати на
винесенні судом обвинувального вироку по справі, незважаючи на наявність
або відсутність доказів. Він зобов’язаний будувати свою діяльність у
суді таким чином, щоб вона була спрямована на викриття винних у вчиненні
злочину на підставі всебічного, повного й об’єктивного дослідження
обставин кримінальної справи. Якщо в
271
результаті судового розгляду прокурор переконається, що дані судового
слідства не підтверджують подію, склад злочину або участь підсудного у
вчиненні злочину, він повинен відмовитися від підтримання державного
обвинувачення в цілому по справі або з певного епізоду (епізодів).
Підтримання державного обвинувачення, по суті, є способом реалізації
представництва інтересів держави у суді першої інстанції. Інтереси
держави та суспільства не обмежуються лише кримінальним переслідуванням
осіб, які вчинили злочини, а пов’язані із завданнями кримінального
судочинства, в тому числі з охороною прав і законних інтересів фізичних
та юридичних осіб, які беруть у ньому участь. У зв’язку з цим прокурор у
судовому розгляді зобов’язаний довести не лише винуватість підсудного у
вчиненні злочину, але й характер та розмір шкоди, заподіяної злочином.
Участь прокурора у вищестоящих судових інстанціях також зумовлена
необхідністю представництва інтересів держави в усіх стадіях судового
процесу.
Н.Є. Філіпенко, ад’юнкт кафедри ОРД ОВС Університету внутрішніх справ,
капітан міліції (м. Харків)
ВЗАЄМОДІЯ ОПЕРАТИВНИХ АПАРАТІВ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ ТА
служби ДСБЕЗ у розкритті злочинів
Викорінення злочинності є найважливішою умовою розбудови правової
держави в Україні. Згідно з Конституцією України, Декларацією про
державний суверенітет України, законами та підзаконними актами держава
забезпечує рівність усіх громадян України перед законом, охороняє
державний та суспільний лад, права і законні інтереси громадян від
будь-яких посягань.
272
Цим, зокрема, зумовлені завдання, що стоять перед правоохоронними
органами.
Взаємодія оперативних апаратів установ виконання покарань та служби
ДСБЕЗ є важелем у боротьбі зі злочинністю. Однак сьогодні цей процес не
відповідає усім вимогам, що пред’являються до нього.
Згідно з матеріалами проведеного нами дослідження тільки 20% опитаних
оперативних співробітників УВП зазначили, що їх повністю задовільняє
рівень взаємодії зі службою ДСБЕЗ, 50% – задовільняє частково, а 30%
вказали, що рівень взаємодії дуже низький і не відповідає потребам.
Це підтверджують і такі цифри: за 7 місяців 1998 р. УВП області 2784
рази з метою співпраці відвідували працівники міліції м. Харкова і
області, з них: 2354 рази – працівники карного розшуку, 311 –
співробітники ВКМСН, 119 – співробітники ДСБЕЗ. (Див.: Довідка про стан
роботи оперативних аппаратів УВП, СІЗО, ЛТП УМВС України в Харківській
області у взаємодії з територіальними МВ-РВВСВ у розкритті злочинів.)
Як бачимо, працівників служби ДСБЕЗ в установах виконання покарань
бачили не дуже часто. Але тільки при продуктивній, діловій взаємодії
можливо якнайшвидше виявляти осіб, які вчинили економічні злочини в
минулому, вживати попереджувальних (профілактичних) засобів у боротьбі з
економічними злочинами, по документуванню злочинної діяльності осіб як у
місцях відбування покарань, так і на волі, притягати винних до
кримінальної відповідальності, відшкодовувати матеріальні збитки,
заподіяні протиправними діями злочинців, а також вирішувати інші
завдання у цій боротьбі.
Вбачається, що взаємодія оперативних апаратів установ виконання покарань
і підрозділів ДСБЕЗ, спрямована на боротьбу з економічною злочинністю,
повинна здійснюватися в таких формах та видах: а) взаємний обмін
оперативною та іншою інформацією; б) спільне планування і наступне
здійснення заходів з використанням наявних сил та засобів;
273
в) стажування з подальшою спеціалізацією оперативних працівників.
Зупинимося детальніше на згаданих формах і видах взаємодії.
При взаємному обміні оперативну та іншу інформацію залежно від
відомостей, що вона містить, умовно поділяють на такі блоки:
причини та умови, що сприяють вчиненню економічних
злочинів;
особи та факти, що мають спільний оперативний інтерес;
факти конкретних економічних злочинів, що потребують
додаткової перевірки або подальшої розробки підозрюваних
осіб з використанням оперативних можливостей взаємодіючих
служб;
результати спільних, узгоджених здійснюваних заходів;
наявність можливостей взаємодопомоги.
Спільне планування та наступне здійснення заходів з використанням
наявних сил та засобів є організаційною основою управління. Такі плани
дозволяють налагодити жорсткий контроль за процесом спільної роботи,
дотриматися строків обміну інформацією, налагодити роботу по плануванню
спільних дій по боротьбі з розкраданням державного, колективного чи
приватного майна та посадовими злочинами.
Стажування і спеціалізація оперативних працівників дозволять налагодити
тісну взаємодію оперативних працівників УВП і ДСБЕЗ, усунути наявні
недоліки в роботі, допоможуть співробітникам УВП повніше дізнатися про
тактику та стратегію боротьби з економічними злочинами й ефективніше
профілактувати їх на місцях. Взаємодія оперативних апаратів установ
виконання покарань і служби ДСБЕЗ – об’єктивно необхідна умова
функціонування та розвитку як самих цих апаратів, так і держави в
цілому.
Виходячи з викладеного, вважаємо, що існує гостра необхідність внести
зміни до чинних нормативних актів з метою подальшого визначення кола
осіб, які відповідають за провадження спільних заходів, порядок та
строки обміну
274
інформацією, планування спільних дій у боротьбі зі злочинністю у сфері
економіки.
О.Є. Рагуліна, аспірант, Національна юридична академія України імені
Ярослава Мудрого (м. Харків)
предмет посягання як елемент криміналістичної
ХАРАКТЕРИСТИКИ ЕКОНОМІЧНИХ ДІЯНЬ З ОЗНАКАМИ КОРУПЦІЇ
Корупція в Україні – явище, недостатньо досліджене, але можна
стверджувати, що воно не обмежується лише одержанням хабара і навіть
посадовими злочинами взагалі і охоплює різні сфери діяльності. Від
політичної корупції, корупції у правоохоронних органах та інших
різновидів цього явища, що висвітлюються у юридичній літературі, має
сенс відокремлювати економічну корупцію, її проявами є не тільки
посадові злочини з відповідними ознаками, які пов’язані з вчиненням
економічних злочинів та правопорушень, не тільки економічні злочини, що
вчинюються державними службовцями та іншими суб’єктами корупції, але й
корупційні діяння, за які чинним законодавством України передбачено
адміністративну відповідальність.
Серед елементів криміналістичної характеристики предмет посягання має
важливе значення. Ознаки предмета деяких з цих посягань в окремих
документах визначені досить детально. Так п. 5 Постанови Пленуму
Верховного Суду України від 7 жовтня 1994 р. №12 “Про судову практику в
справах про хабарництво” містить таке: “Оскільки злочин, передбачений
ст. 168 КК України, є корисливим, предмет хабара має виключно майновий
характер. Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності), право на
майно (документи, які надають право отримання майна, надання права
користуватися
275
майном або вимагати виконання зобов’язань тощо), будь-які дії майнового
характеру (передача майнових вигод, відмова від них, послуг майнового
характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи
ремонтних робіт тощо)”. Поруч з цим Пленум підкреслив, що “послуги,
пільги і переваги, які не мають матеріального змісту (похвальна
характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи тощо), не
можуть визнаватися предметом хабара. Одержання такого характеру послуг,
пільг чи переваг може розцінюватися як інша (некорислива)
заінтересованість при зловживанні владою чи посадовим становищем і за
наявності до того підстав кваліфікуватися за відповідною частиною статті
165 КК України”. Щодо корупційних діянь, виходячи з визначення, яке
містить Закон України “Про боротьбу з корупцією”, їх предметом є
матеріальні блага, послуги, пільги або інші переваги, у тому числі
прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом придбання за ціною
(тарифом), набагато нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості, кредитів
або позичок, цінних паперів, нерухомості чи іншого майна.
Наведене свідчить, що предметом посягань з ознаками корупції можуть бути
блага досить різного характеру. Необхідно підкреслити, що особливості
предмета цих діянь зумовлені декількома чинниками і одним з основних є
різноманітність сфер поширення економічної корупції. З часом для кожної
з цих сфер вплив протиправної діяльності службовців стає відчутним. Це
відбувається з різних причин – як об’єктивних, так і суб’єктивних.
Судова практика показує, що у сучасний період найбільш враженими
корупцією є сфери приватизації, ліцензування підприємницької діяльності
та надання інших дозволів, контролю за законністю перетинання митного
кордону, санітарно-епідеміологічним та протипожежним станом, сплатою
податків, зборів та інших обов’язкових платежів тощо. При вивченні
особливостей предмета вчинюваних посягань з ознаками корупції необхідно
перш за все прослідкувати можливі залежності та взаємозв’язки між
елементами криміналістичної характеристики цієї групи посягань. Деякі
наукові дослідження
276
у цьому напрямку дозволяють зробити висновок, що специфіка предмета
діянь з ознаками корупції певною мірою знаходиться у кореляційному
зв’язку з ознаками механізму посягання, особи злочинця
(правопорушника)., Якщо проаналізувати механізм діяння, можна
впевнитися, що це дійсно так. Усі вказані блага можуть бути одержані
службовцем, по-перше, від інших осіб як своєрідна винагорода за
здійснення будь-яких дій або бездіяльність у зв’язку з виконанням її
службових функцій [наприклад, одержання хабара (ст. 168 КК),
розголошення комерційної таємниці (ст. 148-7 КК)], а по-друге,
службовець може одержувати ці блага безпосередньо шляхом власних дій,
зловживаючи наданою владою або посадовим становищем (ст. 165 КК),
перевищуючи владу або посадові повноваження (ст. 166 КК). У першому
випадку має місце незаконна угода між особою, на яку покладено виконання
функцій держави, та іншими особами. При цьому сума угоди визначається
на, так би мовити, “договірних засадах”. Відповідно, у другій указаній
ситуації особа самостійно визначає форму вираження та вартісний розмір
бажаного блага, виходячи з власних можливостей, які, у свою чергу,
зумовлені її посадою, посадовими повноваженнями. Якщо ж припустити, що
предмет того чи іншого посягання є нічим іншим як еквівалентом тих дій
або бездіяльності, які вчинила або може вчинити особа, наділена
повноваженнями виконувати відповідні посадові функції, яка одержала ці
блага, то стає зрозумілим, що державний службовець більш високого рангу
має підстави розраховувати на більший розмір винагороди, аніж службовець
рангом нижче, що пояснюється ширшим колом повноважень, якими перший
службовець наділений у зв’язку з посадою і якими має можливість
зловживати. У випадку так званої незаконної угоди особливості винагороди
часто зумовлюються можливостями хабародавців (або “покупців” комерційної
таємниці тощо), які інколи випливають з їх посадових повноважень
(особливо коли винагорода приймає такі форми, як оплата приватних
закордонних відряджень, виплата гонорару, що не відповідає реальній
вартості авторської
277
праці, надання участі у керуванні комерційною структурою, що породжує
проблему так званого конфлікту інтересів, тощо). З цим пов’язано ще одне
серйозне питання про так звані кримінальні джерела походження хабарів
або іншої незаконної винагороди, а точніше, їх предметів. У багатьох
випадках саме встановлення джерела походження коштів, що є предметом
незаконної винагороди, сприяє виявленню інших злочинів (правопору-шень),
які, як показує практика, здебільшого є економічними. Так, предмет
деяких хабарів, одержаних за останні роки працівниками митниці, є нічим
іншим, як певна частина контрабандного товару осіб, затриманих при
перетинанні митного кордону. Що стосується одержання благ безпосередньо
в результаті зловживання владою або посадовим становищем, то ознаки
предмета посягання залежать виключно від специфіки сфери діяльності
службовця, від кола його посадових повноважень та особистих якостей.
Наведене дозволяє зробити висновок, що вивчення предмета посягань цієї
групи є досить важливим перш за все цля побудування кореляційних
залежностей між ними та Іншими окремими елементами криміналістичної
характерис-гики, що має велике значення для практичного її застосування
з цілому.
278
О.Л. Мусиенко, аспирант, Национальная юридическая академия Украины имени
Ярослава Мудрого (г.Харьков)
способы мошенничества в современных условиях
Экономические преобразования в обществе, развитие рыночных отношений
связаны с тем, что мошенничество проникает во все сферы хозяйственного
механизма. В криминалистической литературе до настоящего времени
содержится традиционный подход к изучению этого явления. Мошенничество
рассматривается применительно к индивидуальному имуществу граждан и не
затрагивается вопрос относительно мошеннических действий в сфере
инвестиционной, страховой, банковской деятельности. Тем не менее в
настоящее время большое значение имеет их изучение в сфере экономики.
Среди экономических преступлений в последнее время особенно заметно
увеличилось число хищений, совершаемых путем мошенничества в банковской
сфере (использование фальшивых кредитовых авизо, иных документов).
Важное значение при этом имеет изучение способов его совершения.
Способ является одним из элементов криминалистической характеристики
мошенничества. В юридической литературе в качестве способа мошенничества
рассматривают обман или злоупотребление доверием. Способы мошеннических
действий различаются в зависимости от вида мошенничества – совершенное
путем обмана или злоупотребления доверием.
Т~В связи с перестройкой хозяйственной деятельности государственных
предприятий, появлением новых коммерческих структур, повышением деловой
активности определенной части населения возникают разнообразные способы
этого преступления. Несмотря на разнообразие последних их можно
классифицировать по нескольким основаниям. В зависимости
279
от сферы экономической деятельности следует выделить следующие способы:
– в сфере бытового обслуживания (получение дорогостоя
щих вещей по документам родственников, чужим или
найденным);
– в сфере страхования (завышение суммы ущерба,
подлежащего выплате клиенту в результате оговоренных в
договоре страхования событий);
– в сфере социального обеспечения (подделка документов
с целью получения пенсии или помощи, предоставление
справки о значительно завышенной заработной плате);
– в сфере туризма (различные туристические аферы) и др.
В зависимости от направленности мошеннического
посягательства можно выделить:
а) способы мошенничества с целью завладения индиви
дуальным имуществом граждан: использование мошенниками
денежных и имущественных “кукол”; продажа украшений из
меди, латуни и бронзы в качестве золотых; обман во время
азартных игр; брачные аферы и др.
б) способы мошенничества с целью завладения государ-
:твенным или коллективным имуществом: завладение
материальными ценностями путем получения их по под
дельным документам; присвоение имущества, ошибочно
отпущенного в большем количестве или лучшего качества;
тоставка товара в меньшем количестве, худшего качества и др.
В зависимости от характера локализации мошенничества *іогут быть названы
следующие способы: направленные на ^зкий круг жертв; направленные на
широкий охват населения.
Способы мошенничества могут различаться в зависимости )т характера
“отношений”, которые возникают между Іредприятиями или хозяйственными
обществами: мнимое Іредставительство; мнимое посредничество; получение
ссуды юд несуществующие проекты.
280
Содержание
Від редакційної колегії З
Тацій В.Я. Вступне слово 5
Розділ І. Організаційно-правові проблеми боротьби зі
злочинністю у сфері економічної діяльності 7
‘ Хандурін М.І. Про хід законопроектних робіт у сфері
боротьби з економічною злочинністю 7
Бандурка О.М. Бюджетні процеси та “тінізація”
економіки в Україні 11
Коберник С.Д. Деякі особливості розслідування розкрадання грошових
коштів у банківських
комп’ютерних системах і мережах 20
Борисов B.I. Вивчення проблем боротьби з економічною
злочинністю вченими НДІВПЗ АПрН України 29
Сульжинський В. Щодо питання міжнародного
співробітництва у боротьбі зі злочинністю 36
Фінкенауер Джеймс. Щодо питання про організовану
злочинність 37
Куркин Н.В. Факторы, обусловливающие преступность
в сфере экономической деятельности 38
Сташис В.В. Відповідальність за вчинення злочинів
злочинною організацією за проектом нового
Кримінального кодексу України 49
Бажанов М.И. Вопросы ответственности за преступления …
против собственности в проекте КК Украины 51
Грошевий Ю.М. Судовий розгляд кримінальних справ,
пов’язаних з економічними злочинами 56
Закалюк А.П. Соціальні передумови, причини та умови
корупції в Україні 59
Даньшин І.М. До питання про кримінологічне поняття
економічної злочинності 66
Коновалова В.Е. Первоначальные следственные
действия и тактические операции при расследовании
преступлений в сфере экономики 72
Зелененький B.C. Проблеми забезпечення безпеки
281
працівників правоохоронних органів, які ведуть
боротьбу зі злочинністю у сфері економічної діяльності…. 75
Панов M.I. Відповідальність за злочини проти власності
за проектом КК України 77
Матусовський Г.А. Формування комплексних методик
розслідування економічних і суміжних з ними злочинів 78
Цидоренко Э.А., Бурбело О.А., Розовский Б.Г. Институт цивилизованного
лоббирования как средство
предупреждения коррупции 83
Притика Д.М. Арбітражні суди України як засіб протидії
правопорушенням в економічних відносинах 86
Кравченко Ю.Ф. Роль органів внутрішніх справ України
у боротьбі зі злочинністю у сфері економіки 96
Гихий В.П. Посягання на власність і на громадську
эезпеку (розмежування складів злочинів) 109
Михайленко О.Р. Проблеми правоохоронної діяльності
у боротьбі з економічною злочинністю 113
Багрій-Шахматов Л.В. Уголовно-наказуемые деяния в области
кредитно-денежных отношений в странах с
развитой рыночной экономикой 117
Розділ II. Кримінально-правові та кримінологічні проблеми боротьби зі
злочинністю у сфері економічної
щільності 124
Голіна В.В. Єдність загальносоціального і спеціально-кримінологічного
попередження економічної злочинності 124 Давиденко Л.М. Кримінологічна
класифікація
економічних злочинів та її практичне значення 130
Бантышев А.Ф. Преступления против собственности в проекте УК (объект и
общие вопросы анализа состава)…. 134 Пчелкин В.Д. Проблемы
оперативно-розыскной деятельности в борьбе с экономическими
преступлениями 138
Кальман О.Г. Сучасні проблеми боротьби
зі злочинністю у сфері економіки 141
Вересов В.Н., Багрий-Шахматов Л.В. Экономические преступления в сфере
кредитно-денежных отношений
282
в Украине 148
, Гаращук В.М. Проблеми контролю за застосуванням
• антикорупційного законодавства у сфері економічної
діяльності 156
Ємельянов В.П., Никифорчин І.О. Проблеми уніфікації кримінально-правових
норм, спрямованих на боротьбу зі
злочинами у сфері економіки 159
Кивалов С.В., Дрёмин В.Н. Международное сотрудничество и проблемы
реформирования законодательства в сфере борьбы с економической
преступностью 162
Яричевский B.C., Кураш Я.М. Некоторые вопросы
классификации звеньев национальной финансовой
системы и уголовно-правовых способов их защиты 169
• Христич І.О. Використання статистичних методів при
аналізу стану економічної злочинності 174
Файєр Д.А. Боротьба з “тінізацією” економіки у сфері
приватизації 181
Бойко А.И., Бойко С.А. Политико-правовые аспекты
борьбы с уклонением от уплаты налогов в современной
России 186
• Погорецький М. Проблеми профілактики економічних
злочинів 194
^0-Лысодед А.В. Криминологические проблемы
мошенничества 197
Шульга А.О. “Тіньова” економіка: щодо банку віктимності у справі
попередження вбивств на
замовлення 203
Розділ III. Кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми
боротьби зі злочинністю
у сфері економічної діяльності 206
Клименко H.I. Використання спеціальних знань у
розслідуванні економічних злочинів 206
\J Пришко А.Г. Роль прокуратури в системі органів, що
ведуть боротьбу з економічною злочинністю 210
Шепітько В.Ю. Злочини в сфері економіки: сучасні
283
проблеми криміналістичної науки 214
Денисюк С.Ф. О тактической операции “групповой обыск” и ее роли в
расследовании преступлений, совершаемых организованными преступными
группами .218 Салтевский М.В. Проблема представления вербальной
информации техническими средствами при
расследовании экономических преступлений 221
Підпалий В.Л. Зміни в законодавстві України щодо
застави: практичне застосування 230
Матусовський Г.А., Бодянський Є.В., Плісе І.П. Застосування теорії
дуополії у завданнях аналізу
взаємодії “тіньового” і легального секторів економіки 244
Мікулін В.П. Особливості формулювання обвинувачення
про злочини, вчинені в організованих формах 247
Горбачев О.В. Предмет і межі доказування у справах про злочини у
небанківських кредитно-фінансових
структурах 256
Губанов В.А. Проблемы использования современных научных знаний для
детекции стрессового состояния по
голосу на предварительном следствии 260
Вільчик Т.Б. Вдосконалення повноважень прокурора у кримінальному
судочинстві як засіб підвищення рівня
боротьби з економічною злочинністю 269
Філіпенко Н.Є. Взаємодія оперативних апаратів установ виконання покарань
та служби ДСБЕЗ у розкритті
злочинів 272
Рагуліна О.Є. Предмет посягання як елемент
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
