Бойко, Київ 2002. Мала судова реформа в Україні (книга)

Бойко, Київ 2002. Мала судова реформа в Україні

зміст

Об’єктивна необхідність реформування судової системи

в Україні3

Створення єдиної судової системи — реалізація вимог

Конституції України 5

Утвердження конституційних засад судочинства —

одне з головних завдань судової реформи в Україні8

Посилення судового захисту конституційних прав громадян 13

Напрями подальшої судово-правової реформи в Україні 18

Додатки 23

Додаток 1. ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін

до Кримінально-процесуального кодексу України (витяг)23

Додаток 2. ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін

до Закону України “Про статус суддів”35

Додаток 3. ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін

до Закону України “Про органи суддівського самоврядування”39

Додаток 4. ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до Закону

України “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію

і дисциплінарну відповідальність суддів судів України”44

Додаток 5. ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до Арбітражного

процесуального кодексу України (витяг)48

Додаток 6. ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін

до Цивільного процесуального кодексу України (витяг) 58

Список використаної та рекомендованої літератури 70

1. об’єктивна необхідність реформування судової системи в Україні

Судово-правова реформа в Україні, про необхідність і напрямки якої так
довго велися дискусії за “круглими столами”, на конференціях,
симпозіумах, пленарних засіданнях, у засобах масової інформації,
розпочалася на базі прийнятих 21 червня 2001 р. Верховною Радою України
пакету законодавчих актів про внесення змін до дванадцяти чинних
законів, які регулюють діяльність судів і визначають їх повноваження, а
також повноваження правоохоронних органів.

Маємо тепер, зокрема, суттєві зміни в законах України “Про судовий
устрій України”, “Про арбітражний суд”, “Про статус суддів”, “Про органи
суддівського самоврядування”, “Про кваліфікаційні комісії,
кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів
України”, “Про міліцію”, “Про попереднє ув’язнення”, “Про прокуратуру”,
“Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення
волі”, а також зміни до чинних процесуальних кодексів України.

Підготовка законопроектів, темпи їх прийняття обумовлені тим, що минув
п’ятирічний термін Перехідних положень Конституції України. А це
означало введення в дію всіх конституційних положень стосовно,
наприклад, побудови та функціонування судової системи в Україні,
впровадження в судочинство конституційних засад, посилення судового
захисту прав і свобод громадян.

Водночас термін прийняття вказаного “пакету” аж ніяк не свідчить про
невизначеність напрямків реформи, поверхову оцінку тих відносин у сфері
судочинства і діяльності правоохоронних органів, які слід по-іншому
регулювати законодавчими актами.

Із прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня
1990 р., Акта проголошення Незалежності України від 24 серпня 1991 р.
були визначені основні принципи побудови України як демократичної,
правової держави, в якій державна влада має здійснюватися за принципом
її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

Побудова правової держави вимагає насамперед реалізації засад
верховенства права, коли діяльність держави, її органів обмежена
Конституцією, законами, іншими нормативними актами, а головним напрямком
діяльності держави є забезпечення прав і свобод людини.

У правовій державі суттєво змінюється також роль суду як органу
державної влади. Здійснюючи правосуддя на засадах законності,
об’єктивності й неупередженості, він має вирішувати конфлікт в усіх
сферах соціальних відносин, включаючи і визначення відповідальності
держави, її органів перед громадянином або об’єднанням громадян.

За радянських часів, коли функціонувала командно-адміністративна
система, суд був її складовою. У кримінальному судочинстві суд був
органом боротьби зі злочинністю, у цивільному — розглядав майнові та
інші спори між громадянами, вирішував обмежене коло трудових та інших
спорів у сфері професійної діяльності громадян. Будь-які претензії до
державних органів, їх посадових осіб розглядалися виключно в порядку
підлеглості, тобто посадовими особами державного органу вищого рівня.

Перші кроки розбудови України як незалежної правової держави відчутно
позначилися й на функціонуванні судової влади, розширенні функцій судів
і посилення незалежності суддів. Важливе значення мали законодавчі акти,
прийняті в період 1991-1994 рр., зокрема “Про статус суддів”, “Про
органи суддівського самоврядування”, “Про прокуратуру”, “Про міліцію”,
“Про арбітражний суд”, “Про адвокатуру”, “Про внесення змін до
Цивільного процесуального кодексу України” та ін.

Водночас із прийняттям нової Конституції України 28 червня 1996 р.
чимало законодавчих положень, які регулювали судову діяльність і
діяльність правоохоронних органів, мали суттєво змінитися. Це пов’язано
насамперед із поширенням юрисдикції судів на всі правовідносини в
державі, з необхідністю реально забезпечити конституційне право громадян
на судовий захист, запровадити в судочинство основні його засади, які б
максимально створили умови рівності усіх перед законом і судом, а суд,
здійснюючи правосуддя, мав робити це об’єктивно й неупереджено.

Крім того, на підставі вимог Конституції України, треба було визначити в
межах єдиної системи загальних судів ланки судів спеціалізованих, які б,
діючи на загальних засадах судочинства, захищали права й свободи
громадян в окремих сферах соціального життя, забезпечували режим
законності, передусім, у діяльності органів державної влади, й
створювали умови для функціонування України як демократичної, правової
держави.

2. створення єдиної судової системи — реалізація вимог конституції
україни

Важливим результатом реалізації пакету законодавчих актів про внесення
змін до діючого законодавства, прийнятого в червні 2001 р., є створення
в Україні єдиної системи судів загальної юрисдикції. Відповідно до вимог
ст. 124 Конституції України судочинство має здійснюватися Конституційним
судом України та судами загальної юрисдикції. Повноваження
Конституційного Суду України визначені у ст. 150 Конституції України.
Саме він як єдиний орган конституційної юрисдикції вирішує питання про
відповідність законів та інших правових актів Конституції України й
офіційно тлумачить Конституцію України та закони України.

Створений у 1996 р. Конституційний Суд України став реальним важелем
політичної стабільності в суспільстві, надзвичайно важливим інструментом
стримувань і противаг у системі здійснення державної влади, надійним
гарантом найвищої юридичної сили Конституції України як Основного Закону
держави на всій її території, гарантом захисту прав і свобод людини й
громадянина.

Поряд з Конституційним Судом в Україні діяла система загальних судів
України у складі районних (міських), міжрайонних (окружних), військових
судів гарнізонів, Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських судів, військових судів регіонів
і Верховного Суду України. До їх відання відносились:

розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ щодо спорів,
які стосуються прав та інтересів громадян, державних підприємств,
установ, організацій, їх об’єднань, інших громадських організацій;

розгляд у судових засіданнях кримінальних справ і застосування
встановлених законом мір покарання до осіб, винних у скоєнні злочину,
або виправдання невинних.

Суди загальної юрисдикції розглядали справи про адміністративні
правопорушення, вирішували питання, пов’язані з виконанням судових
рішень, ухвал, постанов і вироків.

Крім судів загальної юрисдикції, в Україні діяла система арбітражних
судів у складі обласних арбітражних судів і Вищого арбітражного суду,
які здійснювали правосуддя в господарських відносинах, вирішували всі
господарські спори, що виникають між юридичними особами, державними та
іншими органами.

Реформувавшись із державних арбітражів в арбітражні суди на підставі
закону України “Про арбітражні суди” від 4 червня 1991 р., вони
продовжували діяти в режимі арбітрування і на засадах, далеких від
судового органу. Як складова органів управління система тепер уже
арбітражних судів зберегла методи, характерні для
командно-адміністративної системи. Вирішальне слово для прийняття
рішення в господарському спорі залишалося за керівниками судів. їм
належало право одноособово скасувати або змінити рішення арбітра у
справі, поставити питання про перегляд судового рішення президією чи
Пленумом Вищого арбітражного суду. Керівники Вищого арбітражного суду,
маючи повноваження підбирати і розставляти кадри, права дисциплінарного
провадження щодо суддів та здійснюючи фінансове й матеріально-технічне
забезпечення діяльності судів нижчого рівня, — займали домінуюче
становище у системі арбітражних судів.

Конституція України визначила єдину судову систему в Україні, яка має
будуватися за принципами територіальності й спеціалізації. Пакет змін до
чинного законодавства передбачив систему загальних судів України у
складі місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів і Верховного
Суду України. Останній має бути найвищим судовим органом у системі
загальних судів і забезпечувати однакове застосування законодавства,
здійснюючи перевірку судових справ у касаційному порядку й надаючи
рекомендаційні роз’яснення судам щодо застосування чинного
законодавства.

Зроблено важливий крок до реформування системи арбітражних судів,
визначених як спеціалізовані господарські суди.

Районні (міські) суди, військові суди гарнізонів, арбітражні суди
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя набрали
статусу місцевих судів, які здійснюють судочинство у справах, віднесених
до їх підсудності процесуальним законом.

Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і
Севастопольський міські суди набули статусу апеляційних судів, які
розглядають окремі справи у першій інстанції, перевіряють в апеляційному
порядку справи, розглянуті в першій інстанції місцевими судами.

У системі спеціалізованих господарських судів передбачено створення семи
регіональних апеляційних господарських судів. Указом

Президента України від 11 липня 2001 р. визначено кількість суддів у
кожному апеляційному господарському суді, а також зазначена територія,
на яку поширюються повноваження кожного із судів.

Вищий арбітражний суд набув статусу Вищого господарського суду і
касаційної інстанції в системі спеціалізованих господарських

судів.

Змінами до Закону України “Про судоустрій” передбачено створення системи
спеціалізованих адміністративних судів, а як перший крок визнано
необхідним утворити Вищий адміністративний суд, який би був касаційною
інстанцією в адміністративних справах, розглянутих місцевими й
апеляційними судами.

Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів
загальної юрисдикції набув повноважень перегляду в касаційному порядку
рішення судів загальної юрисдикції та за нововиявле-ними обставинами, а
також розглядає справи, віднесені до його компетенції Конституцією
України та законами України.

Зокрема, Верховний Суд України наділений повноваженнями перевіряти в
касаційному порядку господарські справи — після рішення Вищого
господарського суду за умови їх оскарження з мотивів застосування судом
закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції
України; у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду України з
питань застосування норм матеріального права, у зв’язку з виявленням
різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону чи іншого нормативно-правового акта в аналогічних
справах, а також у випадках визнання судового рішення міжнародною
судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує
міжнародні зобов’язання України.

Попередній розгляд господарської справи, щодо якої є рішення Вищого
господарського суду, здійснюється колегією суддів Верховного Суду
України у складі не менше п’яти суддів, які правоможні прийняти справу
до провадження й передати її на розгляд у складі двох колегій суддів
Верховного Суду України або відмовити в перегляді справи через
відсутність законних підстав.

За вищими спеціалізованими судами залишено право давати судам
спеціалізованої юрисдикції рекомендаційні роз’яснення з питань
застосування законодавства.

Верховний Суд України має повноваження давати роз’яснення судам
загальної юрисдикції у питаннях застосування законодавства, що виникають
під час розгляду справ. Його рекомендаційні роз’яснення можуть зачіпати
і практику застосування законодавства спеціалізованими судами. При цьому
в разі суперечності між роз’ясненнями президій вищих спеціалізованих
судів і Пленуму Верховного Суду України — верховенство визнається за
останнім. Цим також забезпечується виконання завдань Верховного Суду
України щодо однакового застосування законодавства судами загальної
юрисдикції.

3. утвердження конституційних засад судочинства — одне з головних
завдань судової реформи в україні

Передбачивши функціонування в Україні єдиної системи судів загальної
юрисдикції, Конституція України визначила й основні для них засади
судочинства, які мають за мету забезпечити надійний судовий захист прав
і свобод людини й громадянина.

Перелік їх наведений у ст. 129 Конституції України. Це законність, тобто
рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
забезпечення доказовості вини, змагальність сторін і добровільність у
наданні суду своїх доказів, у доведенні перед судом їх переконливості;
підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення
обвинуваченому права на захист, гласність судового процесу, зокрема —
його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та
касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених
законом, обов’язковість рішень суду.

Конституція України, закріпивши основні засади судочинства, передбачила
можливість визначати у законах інші засади судочинства в окремих судових
юрисдикціях.

Вони можуть бути реалізовані за умови виконання конституційних вимог
щодо незалежності суддів у здійсненні правосуддя й підпорядкованості їх
лише закону.

Із законів, які регулювали судову діяльність, треба було насамперед
виключити або змінити норми, які впливали на об’єктивність і
неупередженість суду, посилити його незалежність від власних
процесуальних обов’язків під час розгляду справи, особливо в
кримінальному процесі, де суддя наділявся правом самостійно порушувати
справу, віддавати особу до суду, попередньо даючи оцінку й кваліфікацію
злочину, а також наявності доказів для розгляду справи в судовому
засіданні. Суддя оголошував обвинувальний висновок, нерідко сам
досліджував докази на підтвердження обвинувачення, а керівник суду
вищого рівня міг поставити питання про скасування вироку, наприклад,
через те, що суд першої інстанції призначив м’яку міру покарання.

Після внесення змін до чинного КПК України стадія віддання до суду
(ст.ст. 237-256) замінена на попередній розгляд справи суддею. При чому
про день досудового розгляду справи повідомляється не тільки прокурор
(як було раніше), а й інші учасники процесу, які віднині мають рівні
права з прокурором. Суттєво змінена процедура провадження за
протокольною формою досудової підготовки матеріалів, всі дії, які раніше
виконував суддя: порушення кримінальної справи, обрання міри запобіжного
заходу, формування обвинувачення й інші передані до відання прокурора.
Скасовано повноваження голів, керівників обласних і прирівняних до них
судів, Верховного Суду України про порушення ними процедури перегляду
судових рішень у судах вищого рівня.

Виключно важливі зміни до чинного законодавства, які мають забезпечити
принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності громадян перед законом і судом детально регламентований
у процесуальному законодавстві. Рівність громадян перед законом —
поняття ширше, оскільки така рівність характеризує правове становище
громадян у всіх сферах життя суспільства. Рівність перед судом
стосується громадян у сфері правосуддя. Разом з тим рівність перед
законом і судом взаємопов’язані, бо суд зобов’язаний діяти в рамках
процесуального законодавства, яке не створює переваг або обмежень
залежно від обставин, які стосуються суб’єктів, наприклад, кримінального
процесу.

Насамперед посутньо змінені в судочинстві функції прокурора як
представника держави. На відміну від адвоката, прокурор позбавлений
переваг, які він мав у судовому процесі: давати висновок після виступів
сторін у цивільному процесі навіть тоді, коли він виступав як позивач;
вносити протести на судові рішення, які набрали чинності, або й
призупиняти їх виконання, давати санкції на арешт громадянина, який
звинувачується у скоєнні злочину. Ці функції відійшли виключно до судів,
а прокурор як представник держави наділений правом, як і громадянин або
його адвокат, звертатися до суду з клопотанням, направляти апеляційну
скаргу чи касаційне подання на судове рішення відповідно до апеляційного
або касаційного суду.

3 метою забезпечення реальності прав закон передбачає додаткові гарантії
особам, які з тих чи інших причин не можуть захистити свої права й
інтереси.

3окрема, закон встановлює обов’язкову участь захисника у справах
неповнолітніх, німих, глухих, сліпих та інших осіб, які через свої
фізичні або психічні вади не здатні самі здійснювати своє право на
захист.

Особам, які не володіють мовою судочинства, надається право
користуватися рідною мовою за допомогою перекладача.

Гарантією рівноправності учасників судового розгляду є закріплення в
законі положення про те, що обмеження прав позивача, відповідача,
підсудного, потерпілого під час судового розгляду справи — значне
порушення вимог процесуального закону, яке спричинює скасування судового
рішення (ст. 370 КПК, ст. 336 ЦПК України).

Впроваджується в судочинство як його основна конституційна засада
змагальність сторін і свобода в поданні ними своїх доказів та доведенні
перед судом їх переконливості. Для цього внесено зміни в низку статей
кримінально-процесуального кодексу, зокрема до ст. 48 КПК України, що
визначає обов’язки й права захисника, до ст. 297, 299 КПК України, які
регламентують порядок проведення судового слідства, участь сторін
судового розгляду в дослідженні доказів тощо.

Після внесених змін до кримінального судочинства участь прокурора під
час розгляду судом кримінальних справ — обов’язкова; крім випадків, коли
розглядаються кримінальні справи приватного звинувачення і коли прокурор
відмовився підтримати державне обвинувачення.

Участь прокурора в розгляді кримінальних справ судом першої інстанції
починається під час попереднього розгляду справи, де він доповідає про
можливість призначення справи до судового розгляду, висловлює свою думку
щодо клопотань, заявлених іншими учасниками попереднього розгляду.

В судовому засіданні прокурор підтримує державне обвинувачення, сприяє
виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд
справи, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального
закону та міри покарання для підсудного.

На відміну від положення, яке діяло раніше, за новим процесуальним
законом, у разі відмови прокурора від обвинувачення суд може продовжити
розгляд справи, якщо цього вимагатиме потерпілий у справі.

Як державний обвинувач прокурор обов’язково бере участь у розгляді
справи апеляційним судом, а при незгоді з рішенням апеляційного суду
прокурор, як й інші учасники процесу, має право на касаційне подання до
касаційного суду, яким є Верховний Суд України.

Конституція України визначила основну засаду судочинства — саме
підтримання прокурором державного обвинувачення в суді, тобто поставила
під сумнів участь у судочинстві представника громадськості —
громадського обвинувача. Через те внаслідок внесених до чинного
кримінально-процесуального кодексу змін такий учасник кримінального
процесу, як громадський обвинувач, відсутній.

Для забезпечення обвинуваченому права на захист і реалізації вимог ст.
59 і 63 Конституції України, у кримінально-процесуальному законодавстві
детальніше врегульовано питання, які стосуються прав підозрюваного,
обвинуваченого, підсудного й обов’язків досу-дового слідства та суду,
прав і обов’язків захисника у кримінальному процесі.

Участь захисника передбачена також під час розгляду справ в апеляційному
або касаційному суді.

Принципове значення для реформації судочинства має впровадження
апеляційного та касаційного порядку оскарження рішення суду. Вказана
конституційна засада судочинства має забезпечити законність у сфері
правосуддя.

До чинних процесуальних кодексів увійшли нові глави, які регулюють
порядок перевірки судових рішень в апеляційній і касаційній інстанціях.

Апеляційний перегляд судової справи передбачає, по суті, її новий
розгляд судом другої інстанції, у ході якого перевіряються досліджені
судом першої інстанції докази, з’ясовуються нові, оцінюється юридичний
аспект відповідних відносин сторін у цивільній справі; чи юридична
оцінка дій засудженого у кримінальній справі та визначена судом
кримінальна відповідальність.

Порядок розгляду справи в суді апеляційної інстанції багато в чому
збігається з процедурою її розгляду в суді першої інстанції. Зокрема, і
в апеляційних судах судочинство здійснюється на засадах змагальності й
рівності учасників процесу.

Суд апеляційної інстанції має право залишити рішення суду першої
інстанції без зміни, змінити його або постановити нове рішення. 3а
наявності значних порушень процесуального закону апеляційний суд може
скасувати рішення й направити до суду першої інстанції на повторний
розгляд, а кримінальну справу в передбачених законом випадках — на
додаткове розслідування.

Касаційне провадження — це стадія судочинства, в ході якої мають
перевірятися законність судових рішень, в тому числі — й тих, які не
були оскаржені в апеляційному порядку. Підставами касаційного
оскарження, касаційного подання є неправильне застосування судом норм
матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами касаційної інстанції є Верховний Суд України та Вищий
господарський суд, який переглядає в касаційному порядку рішення
апеляційних і місцевих господарських судів.

Рішення Вищого господарського суду у випадках, передбачених
процесуальним законом, також можуть бути перевірені в касаційному
порядку Верховним Судом України.

Після внесених змін чинне процесуальне законодавство передбачає підстави
й процедуру перегляду рішень судів першої апеляційної та касаційної
інстанції у зв’язку з нововиявленими обставинами, перелік яких
визначений ст. 347-2 ЦПК, ст. 400-4 КПК України (фальсифікація доказів,
злочинні дії учасників процесу, інші обставини, які не були відомі суду
під час винесення судового рішення і які самі по собі або разом з іншими
мають суттєве значення у справі).

Крім того, існує можливість виправити судову помилку завдяки перегляду
судових рішень, що набрали законної сили, в порядку виключного
провадження та за винятковими обставинами. Розгляд таких справ
здійснюється залежно від категорії справи судовою палатою або на
спільному засіданні двох судових палат Верховного Суду України.

У процесуальному законодавстві чіткіше регулюється впровадження в
судочинство гласності судового процесу та його повного фіксування
технічними засобами — як однієї із конституційних засад судочинства, що
має забезпечити прозорість судової діяльності, суворе дотримання
встановленої законом процедури судового засідання, повніший аналіз судом
вищої інстанції всіх даних, які досліджувалися судом першої інстанції.

Вимога учасників кримінального процесу щодо необхідності його фіксації
технічними засобами — обов’язкова для суду, а її ігнорування є підставою
для скасування судового рішення у кримінальній справі.

Впровадження в судочинство основних конституційних засад, детальніше
регламентування досудового слідства й судового процесу в нових
процесуальних кодексах, прийняття яких є невідкладним завданням з
урахуванням потреб суспільства, мають за мету посилити захист прав,
свобод і законних інтересів людини, юридичних осіб і держави.

4. посилення судового захисту конституційних прав громадян

Конституційні засади функціонування держави, а саме: права й свободи
людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності
держави, закріплені у ст. 3 Конституції України. Вони є визначальними
для правової держави, яка має забезпечити реалізацію і захист основних
природних прав людини: право на життя й здоров’я, честь і гідність,
недоторканість та безпеку, які визнані в Україні найвищою соціальною
цінністю. Одночасно проголошено загальне положення про відповідальність
держави перед людиною за свою діяльність, яка конкретизується в інших
конституційних нормах, зокрема про відшкодування матеріальної та
моральної шкоди, заподіяної особі державою, а також у законодавчих
актах, що регулюють різні сфери суспільного життя в державі.

Проголосивши право людини на свободу й особисту недоторканість,
Конституція України встановила обмеження цього права на випадок арешту й
утримання під вартою, а також щодо проникнення до житла чи іншого
володіння особи виключно не інакше, як за вмотивованим рішенням суду, і
тільки на підставах і в порядку, встановлених законом. Ці конституційні
норми повною мірою відповідають світовим стандартам захисту права на
свободи й особисту недоторканість, закріплені в Загальній декларації
прав людини (1948 р.). Міжнародному пакті про громадянські і політичні
права (1966 р.), Європейській конвенції про захист прав і основних
свобод людини (1950 р.) та в інших міжнародних правових документах.

Водночас у Перехідних положеннях Конституції України на п’ять років був
збережений існуючий порядок арешту, утримання під вартою і затримання
осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, а також порядок проведення огляду
й обшуку житла чи іншої власності особи, коли зазначені дії
санкціонувались прокурором. Те, що запровадження нового порядку захисту
прав людини відклали на п’ять років після набуття чинності Конституції
України, пов’язано з необхідністю оновити законодавство, яке має
регулювати судочинство в цій сфері, а також вирішити необхідні
організаційні, кадрові питання в системі органів прокуратури, досудового
слідства і судів. Одночасно внаслідок внесених змін до процесуального
законодавства була надана можливість оскаржити до суду санкцію на арешт,
видану прокурором, та інші дії, пов’язані з порушенням права особи на
особисту недоторканість і недоторканість житла. Таким чином запроваджено
судовий контроль за діяльністю правоохоронних органів щодо дотримання
ними конституційних прав людини.

П’ять років необхідно було, щоб законодавчо врегулювати судовий порядок
розгляду звернень про взяття підозрюваного, обвинуваченого під варту,
проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, виїмки там предметів
та документів.

3мінами до кримінально-процесуального кодексу України було передбачено
застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту виключно за
вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду (ст. 165 КПК України).

Подання щодо необхідності обрати запобіжний захід у вигляді взяття під
варту вносить орган дізнання, слідчий за згодою прокурора. Таке ж
подання має право внести сам прокурор.

Подання має бути розглянуто суддею протягом 72 годин з моменту
затримання підозрюваного чи обвинуваченого. Якщо в поданні ставиться
питання про взяття особи під варту, яка перебуває на волі, суддя має
право своєю постановою дати дозвіл на затримання такої особи й доставку
її в суд під вартою. 3атримання також не може перевищувати 72 годин;
якщо особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, — не
більше 48 годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Після вивчення матеріалів справи, допиту особи, відносно якої
вирішується питання про її арешт, вислуховування пояснень дізна-вача,
слідчого, думок прокурора й захисника, якщо останній з’явився, суддя
виносить постанову:

про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для цього немає підстав;

про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді
взяття під варту.

Суд наділений правом обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний
захід, не пов’язаний із триманням під вартою.

Закон визначив умови й підстави взяття під варту. Такий запобіжний захід
застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено
покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. Як виняток
цей запобіжний захід може бути застосований у справах про злочини, за
які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не
більше трьох років (ст. 155 КПК України).

Крім зазначених умов, запобіжний захід, в тому числі й взяття під варту,
застосовується, щоб запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства
чи суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або
продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання
процесуальних рішень. Одночасно закон (ст. 150 КПК України) зобов’язує
при застосуванні запобіжного заходу враховувати тяжкість злочину, у
вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан
здоров’я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання
й інші обставини, що її характеризують. Нова редакція закону не містить
положення, яке передбачало обрання запобіжного заходу — взяття під варту
з мотивів самої тільки небезпечності злочину.

Перебування під вартою протягом досудового розслідування не повинно
тривати понад двох місяців. Подальше продовження строків утримання під
вартою для закінчення розслідування справи, за відсутності підстав для
скасування чи заміни міри запобіжного заходу на більш м’який, також
здійснюється виключно судом, при цьому він може бути продовжений:

до чотирьох місяців — за поданням органів дізнання або досу-дового
слідства, погодженим з прокурором, суддею того суду, який виніс
постанову про застосування запобіжного заходу;

до дев’яти місяців — за поданням, погодженим із заступником Генерального
прокурора України, прокурором АРК, області, міст Києва і Севастополя та
прирівняних до них прокурорів, суддею апеляційного суду;

• до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодженим з Генеральним
прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором, суддею
Верховного Суду України.

Постанови судді про взяття під варту, або про відмову в обранні такого
запобіжного заходу, про продовження строків утримання під вартою можуть
бути оскаржені в апеляційному порядку. Подача апеляції не зупиняє
виконання постанови судді. Постанова судді апеляційного і Верховного
Суду України оскарженню не підлягають, на них не може бути внесено
подання прокурора.

Санкції та інші процесуальні рішення прокурора про взяття підозрюваних,
обвинувачених під варту, якщо ці особи станом на

червня 2001 р. включно під варту взяті не були, є недійсними з

червня 2001 р., тобто за наявності підстав для обрання запобіжного
заходу органи досудового слідства мають направити відповідне подання до
суду.

Введення в дію правила, за яким конституційне право людини на свободу й
особисту недоторканість може бути обмежено не інакше як за вмотивованим
рішенням суду, викликало, крім змін до кримінально-процесуального
кодексу, також зміни й до інших законодавчих актів.

Зокрема в законах України “Про міліцію” та “Про адміністративний нагляд
за особами, звільненими з місць позбавлення волі” встановлення певних
обмежень щодо осіб віднесено до компетенції суду, а права міліції
входити безперешкодно у будь-який час доби до житла чи до іншого
володіння особи, яка перебуває під адміністративним наглядом, можуть
бути реалізовані лише для перевірки виконання такою особою обмежень,
встановлених судом.

У законі України “Про попереднє ув’язнення” внесені зміни, які визначили
єдину підставу для попереднього ув’язнення — вмотивоване рішення суду
про обрання як запобіжного заходу взяття під варту винесене відповідно
до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України.

Конституційна гарантія кожному щодо недоторканості його житла чи іншого
володіння особи і можливості її обмеження не інакше, як за вмотивованим
рішенням суду, також вимагала законодавчого врегулювання.

Відтак норми чинного кримінально-процесуального кодексу України у цій
частині також зазнали суттєвих змін. Насамперед ст. 14-1 КПК України
закріпила правило, за яким ніхто не має права без законної підстави
увійти до житла всупереч волі осіб, які проживають у ньому. Особисте
життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних
повідомлень охороняються законом, а прослуховування телефонних та інших
переговорів має здійснюватися за рішенням суду. Після внесення змін до
ст. 177 КПК України обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком
невідкладних випадків, здійснюється лише за вмотивованою постановою
судді. У разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з
прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження
слідства.

Суддя має негайно розглянути подання й матеріали справи, за необхідності
вислуховує слідчого, прокурора і, якщо є підстави, виносить постанову
про проведення обшуку, яке оскарженню не підлягає. На постанову про
відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб з дня її винесення
прокурор має право подати апеляцію до апеляційного суду. Закон дозволяє
провести обшук житла чи іншого володіння особи без постанови судді лише
у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя та майна, чи з
безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

У таких випадках у протоколі мають бути зазначені причини проникнення до
житла чи іншого володіння особи без дозволу суду і протягом доби з
моменту проведення цієї дії слідчий зобов’язаний направити копію
протоколу обшуку прокуророві. Особа, конституційні права якої порушені,
може звернутися до суду з вимогами визнати дії слідчих органів
незаконними й відшкодування матеріальних і моральних збитків.

Аналогічний порядок отримання дозволу суду встановлений за необхідності
накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів
зв’язку. Для запобігання злочину такі дії можуть бути вчинені до
порушення кримінальної справи, а розгляд звернень про накладення арешту
на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку покладено на
голову апеляційного суду за місцем провадження слідства чи його
заступника. Постанова за результатами розгляду звернення оскарженню не
підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.

З урахуванням внесених змін чинне законодавство України щодо захисту
прав громадян на свободу й особисту недоторканість та недоторканість
житла повною мірою відповідає світовим стандартам правового забезпечення
прав і свобод людини.

5. напрями подальшої

судово-правової реформи в україні

Пакет законодавчих актів, прийнятий Верховною Радою України 21 червня
2001 р., дав змогу розпочати реформування судової системи України
відповідно до вимог Конституції України на принципах територіальності й
спеціалізації, впровадити в судочинство конституційні засади здійснення
правосуддя, законодавчо забезпечити вирішення ряду інших важливих питань
щодо посилення судового захисту прав і свобод громадян.

Разом з тим окремі конституційні вимоги щодо реформування судочинства,
посилення незалежності судів залишилися нереалізованими.

Насамперед необхідно вирішити питання законодавчого забезпечення
конституційної вимоги щодо участі представників народу в здійсненні
правосуддя судами України. Форми такої участі в судочинстві визначені в
ст. 124 Конституції України, яка проголошує: народ безпосередньо бере
участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

За чинним законодавством кримінальні справи про злочини, за які можливо
призначити кримінальне покарання у вигляді довічного позбавлення волі,
розглядається апеляційними судами першої інстанції колегією суддів у
складі двох професійних суддів і трьох народних засідателів. Всі інші
судові справи розглядаються в першій інстанції суддею одноособово або у
складі трьох професійних суддів при розгляді кримінальної справи,
визначеної законом певної категорії залежно від тяжкості злочину.

В апеляційній та касаційній судових інстанціях справи розглядаються у
складі не менше трьох професійних суддів. Досвід залучення до
судочинства народних засідателів у нас є — до 1992 р. в Україні всі
справи у першій інстанції розглядалися судами у складі одного судді та
двох народних засідателів.

Повне скасування законодавства, яке передбачало участь представників
народу в розгляді цивільних справ, не можна вважати виправданим. Окремі
категорії цивільних справ стосуються інтересів суспільства або ж
пов’язані із позбавленням громадян важливих повноважень.

Так, наприклад, було б доцільно залучити представників народу до
розгляду таких цивільних справ, як надання судом дозволу на усиновлення
(удочеріння) дітей — громадян України іноземними громадянами, визнання
громадян недієздатними або обмежено дієздатними, позбавлення
батьківських прав та деякі інші категорії справ.

Реалізація конституційної вимоги щодо залучення народних засідателів до
розгляду окремих категорій цивільних справ заповнить існуючу прогалину в
судочинстві, забезпечить якісніше вирішення конфліктів, які цікавлять
суспільство і які пов’язані з охороною конституційних прав і свобод
громадян.

Щодо створення суду присяжних, то Україна має прийняти важливе рішення
щодо вибору форми діяльності такого суду.

Світовий досвід у країнах, де функціонує суд присяжних знає дві форми
суду присяжних у кримінальному судочинстві: перша, так звана
англо-американська, коли присяжні засідателі окремо від професійного
судді після дослідження доказів, заслуховування аргументів обвинувача і
захисту виносять свій вердикт щодо доказан-ності пред’явленого
обвинувачення у скоєнні злочину (винен чи не винен), а професійний суддя
на підставі позитивного висновку суду присяжних призначає міру
кримінального покарання. Саме таку форму організації суду присяжних
успадкувала і судова система Російської Федерації.

Судові системи континентальної Європи використовують іншу форму
діяльності суду присяжних: представники народу в складі 5-9 чол. разом з
професійними суддями беруть участь у дослідженні доказів, разом
приймають рішення щодо доказанності пред’явленого обвинувачення й
призначають винним відповідне кримінальне покарання.

Аналіз роботи суду присяжних за англо-американським типом, сьогоденна
інформаційність членів суспільства, їх взаємовідносини й можливі
попередні суб’єктивні оцінки обставин справи, складність організації
роботи при такій формі роботи суду присяжних, а також непомірні витрати
на його утримання викликає схвальнішу оцінку та вибір суду присяжних за
прикладом судочинства країн континентальної Європи.

Практика роботи судової системи України на нових засадах судочинства
показала очевидну необхідність продовження реформування як судової
системи, так і судочинства в напрямках, визначених Конституцією України.

Передусім учасникам судового процесу з усіх кримінальних справ необхідно
забезпечити рівність перед законом і судом, а також право на апеляційне
й касаційне оскарження рішення суду.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає розгляд
апеляційними судами першої інстанції кримінальних і цивільних справ,
визначених законом категорій. Учасники судового процесу в таких справах
позбавлені права на апеляційне оскарження рішення, вироку, ухвали суду.
їх скарги розглядаються безпосередньо Верховним Судом України, який є
касаційною інстанцією. Отже, для перевірки судових рішень, винесених
апеляційним судом першої інстанції, необхідно створити Апеляційний Суд
України.

Результати піврічної роботи Верховного Суду України в якості касаційної
інстанції показали значне перевантаження судових палат Верховного Суду
України, які перевіряють судові рішення судів України у касаційному
порядку.

У другому півріччі 2001 р. для розгляду в касаційному порядку до
Верховного Суду України надійшло 10971 цивільних, 11899 кримінальних і
643 господарські справи.

Цього треба було очікувати після ліквідації багатьох наглядових
інстанцій на рівні областей і держави, які раніше перевіряли рішення
судів за скаргами учасників процесу в порядку нагляду.

Створення в якості касаційної інстанції вищих спеціалізованих судів типу
Вищий кримінальний суд і Вищий цивільний суд суперечило б положенням
Конституції України, яка передбачає під вищими судами структуру
спеціалізованих судів, чого в Україні зробити сьогодні просто неможливо.
Вихід зі становища, що склалося, бачиться у створенні Касаційного суду
України, який би займався перевіркою судових рішень, прийнятих
апеляційними судами України з точки зору правильного застосування ними
матеріального та процесуального законодавства.

Верховний Суд України як найвищий судовий орган держави перевіряв би в
порядку повторної касації рішення Вищих апеляційних судів і Касаційного
суду України на відповідність їх Конституції та законам України,
забезпечував би однакове застосування законодавства судами різних
судових юрисдикцій.

Конституційні положення щодо незалежності суддів і недопущення впливу на
них у будь-який спосіб вимагають подальшої реформації взаємовідносин
виконавчої та судової гілками державної влади. Існуюча система
забезпечення судової діяльності з боку Міністерства юстиції суперечить
конституційним принципам здійснення правосуддя незалежним і
неупередженим судом. Органи юстиції, здійснюючи фінансування судів,
матеріально-технічне, кадрове забезпечення, мають значні важелі впливу
на судову діяльність, на прийняття рішення у конкретній судовій справі.

Сумніви громадян щодо об’єктивного й неупередженого суду при вирішенні
їх конфліктів з державою, органами виконавчої влади, місцевого
самоврядування, їх посадовими особами особливо проявляються, коли
відповідачем або його представниками у справі є саме Міністерство
юстиції чи його структурні підрозділи на місцях. Такі спори виникають
при оскарженні в суді дій органів юстиції, пов’язаних з контролем за
дотриманням статуту політичними партіями, іншими громадськими
об’єднаннями, при відмові у їх реєстрації, при скасуванні судом відомчих
нормативних актів, зареєстрованих в органах юстиції та в інших випадках.

Саме ці та чимало інших об’єктивних обставин вимагають створення
окремого державного органу — Державної судової адміністрації, яка під
контролем органів суддівського самоврядування виконувала б тільки одну
функцію — фінансове й матеріально-технічне забезпечення судів усіх
рівнів, за винятком Верховного Суду України і вищих спеціалізованих
судів.

Конституція України (ст. 130) передала вирішення питань внутрішньої
діяльності судів суддівському самоврядуванню. Закон України “Про органи
суддівського самоврядування” встановив, що до питань внутрішньої
діяльності судів належить організаційне й кадрове забезпечення судів,
матеріально-технічне, фінансове забезпечення функціонування судів і
діяльності суддів, соціальний захист і побутове забезпечення суддів та
членів їх сімей, інші питання, не пов’язані зі здійсненням правосуддя.
Закон також передбачає, що рішення із зазначених питань мають прийматися
в межах бюджетного фінансування та відповідно до чинного законодавства.

Створення та функціювання Державної судової адміністрації під контролем
органів суддівського самоврядування сповна відповідало б вимогам
Конституції України, законам України щодо забезпечення умов для
здійснення незалежного й неупередженого правосуддя.

Розширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у
державі, реформа судової системи й судочинства на засадах, визначених
Конституцією України, вимагає посутньо інших підходів для забезпечення
судової діяльності судів України, більшість яких не має придатних для
правосуддя приміщень, необхідної матеріально-технічної бази та видатків,
які бодай у мінімальних розмірах задовольняли б потреби судів, включаючи
й компенсаційні виплати громадянам, без яких судочинство здійснюватися
не може ( адвокати, свідки, потерпілі, оплата експертиз і т. ін.).

Збільшення штатної чисельності судів майже на 2000 посад на ділі
реалізувати виявилось неможливим, оскільки робочих місць для суддів у
судах немає.

За напрямками судової реформи передбачається створення сітки
адміністративних спеціалізованих судів на чолі з Вищим адміністративним
судом. Проблема їх розміщення, кадрового забезпечення в найближчому
майбутньому є вельми серйозною, а реалізація таких намірів досить
сумнівною.

В Україні практично відсутня система підготовки юристів для роботи на
посаді судді, а також система перепідготовки працюючих суддів,
підвищення їх кваліфікації.

Про необхідність створення дієвої бази для перепідготовки суддів і
працівників судів, підвищення їх кваліфікації, свідчить не тільки якість
правосуддя, а й темпи оновлення чинного законодавства в Україні (тільки
в 2001 р. прийняті Кримінальний Кодекс, Цивільний Кодекс, Земельний і
Сімейний Кодекси, суттєво змінено процесуальне законодавство).

Указ Президента України про створення Академії суддів України при
Міністерстві юстиції України для вирішення вказаних питань залишився
невиконаним.

Вирішення більшості проблем судової влади можливе завдяки розробці
Державної програми забезпечення судової діяльності судів України та
реалізації в найближчі п’ять років конкретних заходів у цьому напрямку.

Продовжити судову реформу можливо за умови прийняття нового закону
України “Про судовий устрій”, який дасть змогу оновити в повному обсязі
процесуальне законодавство, започаткувати створення нової системи
спеціалізованих судів, перейти до реформування правоохоронних органів
України, забезпечивши тим самим правопорядок в Україні, характерний для
правової держави.

6. додатки

Додаток 1

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу

України (витяг) Верховна Рада України постановляє:

I. Внести до Кримінально-процесуального кодексу України такі зміни:

1. Доповнити Кодекс статтями 161, 611, 871, 1651, 1652, 1653, 1871,
2491, 3011, 3151 такого змісту:

“Стаття 161. Змагальність і диспозитивність

Розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

При розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення
справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж
особу.

Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. У випадках,
передбачених цим Кодексом, обвинувачення здійснює потерпілий або його
представник.

Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний
представник.

Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий,
цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь
у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та
свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх
переконливості перед судом.

Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови
для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійснення наданих
їм прав.

Функція розгляду справи покладається на суд”;

“Стаття 611. Усунення захисника від участі у справі

Захисник може бути усунутий від участі у справі лише з підстав,
передбачених статтею 61 цього Кодексу.

Встановивши обставини, які відповідно до пунктів 1, 3, 4, 5 частини
першої, частин другої і третьої статті 61 цього Кодексу виключають
участь захисника у справі, особа, яка провадить дізнання, слідчий
виносять мотивовану постанову про усунення захисника від участі в справі
та повідомляють про це захисникові і підозрюваному, обвинуваченому,
підсудному.

На стадії дізнання та попереднього слідства питання про усунення
захисника від участі у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини
першої або частиною четвертою статті 61 цього Кодексу, за поданням
особи, яка провадить дізнання, слідчого вирішує суддя за місцем
провадження розслідування. Суддя розглядає подання про усунення
захисника від участі у справі, вивчає матеріали, якими об-грунтовується
подання, вислуховує прокурора і захисника, при необхідності опитує
підозрюваного, обвинуваченого, особу, у провадженні якої знаходиться
справа, після чого виносить мотивовану постанову про усунення захисника
від участі у справі чи про відмову в цьому. Постанова судді про усунення
захисника оскарженню не підлягає.

Під час судового розгляду питання про усунення захисника від участі у
справі з підстав, передбачених статтею 61 цього Кодексу, вирішує суд.

За наявності підстав особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд про
усунення захисника від участі в справі повідомляють відповідному органу,
адвокатському об’єднанню для вирішення питання про відповідальність
адвоката”;

“Стаття 871. Фіксування судового процесу технічними засобами Повне
фіксування судового процесу з допомогою звукозаписуючої апаратури чи
інших технічних засобів здійснюється на вимогу хоча б одного учасника
судового розгляду справи в суді першої інстанції при розгляді справи по
суті чи в апеляційному суді або за ініціативою суду.

Повне фіксування судового процесу здійснює секретар судового засідання
або під його керівництвом інший працівник суду.

Про те, що з метою повного фіксування судового процесу застосовуються
технічні засоби, а також дані про їх технічні характеристики
зазначається в протоколі судового засідання. До протоколу додається звіт
секретаря судового засідання, у якому похвилинно зазначаються відомості
про процесуальні дії, виконані в судовому засіданні.

Відтворення технічного запису судового процесу здійснюється на вимогу
сторін чи за ініціативою суду.

Аудіокасета чи інший носій інформації, на якому зафіксовано судовий
процес, зберігається при справі”;

“Стаття 1651. Постанова (ухвала) про застосування, скасування чи зміну
запобіжного заходу

Про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу орган дізнання,
слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

У постанові (ухвалі) про застосування чи зміну запобіжного заходу
зазначаються прізвище, ім’я та по батькові, вік, місце народження особи,
щодо якої застосовується чи змінюється запобіжний захід, вчинений нею
злочин, відповідна стаття Кримінального кодексу України, обраний
запобіжний захід і підстави його обрання чи зміни, а також визначається
особа чи орган, які повинні здійснювати контроль за виконанням постанови
(ухвали). У постанові (ухвалі) про скасування запобіжного заходу повинні
бути зазначені підстави для його скасування.

Постанова або ухвала негайно оголошуються під розписку особі, щодо якої
вона винесена. Одночасно особі роз’яснюються порядок і строки оскарження
постанови або ухвали.

При оголошенні постанови про обрання запобіжних заходів, не пов’язаних з
триманням під вартою, особі під розписку повинно бути роз’яснено, в чому
полягає обраний запобіжний захід, обов’язки, які покладаються на неї у
зв’язку з його застосуванням. Особа також попереджається, що у разі
порушення покладених на неї обов’язків та її неналежної поведінки до неї
може бути застосовано більш суворий запобіжний захід.

Стаття 1652. Порядок обрання запобіжного заходу

На стадії попереднього розслідування справи запобіжний захід, не
пов’язаний з триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий,
прокурор.

Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання
запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою
прокурора подання до суду. Таке ж подання вправі внести прокурор. При
вирішенні цього питання прокурор зобов’язаний ознайомитися з усіма
матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити
законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту
затримання підозрюваного чи обвинуваченого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка
перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на
затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під
вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше
сімдесяти двох годин; а в разі коли особа перебуває за межами населеного
пункту, в якому діє суд, — не більше сорока восьми годин з моменту
доставки затриманого в цей населений пункт.

Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи,
представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує
підозрюваного чи обвинуваченого, а при необхідності бере пояснення в
особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора,
захисника, якщо він з’явився, і виносить постанову:

про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає
підстав;

про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді
взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд
вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не
пов’язаний із триманням під вартою.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково
вивчити дані про особу затриманого чи з’ясувати інші обставини, які
мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі
продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного,
обвинуваченого — до п’ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У
разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо
особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на
строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей
період її належну поведінку або своєю постановою затримати
підозрюваного, обвинуваченого на цей строк.

Стаття 1653. Порядок продовження строків тримання під вартою

За відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі
неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного
обвинувачення, слідчий за погодженням з відповідним прокурором або
прокурор звертається до суду з поданням про продовження строку тримання
під вартою. У поданні зазначаються причини, у зв’язку з якими необхідно
продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які
підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, і
обгрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу.

Подання про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути
подане до суду:

при продовженні строку тримання під вартою до чотирьох місяців — не
пізніш як за п’ять діб до закінчення строку тримання особи під вартою;

при продовженні строку тримання під вартою до дев’яти місяців — не
пізніше п’ятнадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою;

при продовженні строку тримання під вартою до вісімнадцяти місяців — не
пізніше двадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою.

Одержавши подання, суддя вивчає матеріали кримінальної справи, при
необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженні якої перебуває
справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з’явився, після
чого залежно від наявності до того підстав виносить постанову про
продовження строку тримання під вартою або відмовляє в його продовженні.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним,
обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох
діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не
зупиняє виконання постанови судді. Постанови судді апеляційного і
Верховного Суду України оскарженню не підлягають, на них не може бути
внесено подання прокурора”;

“Стаття 1871. Огляд і виїмка кореспонденції та дослідження інформації,
знятої з каналів зв’язку

Огляд кореспонденції проводиться за рішенням суду в установі зв’язку з
участю понятих із числа службовців цієї установи, а при необхідності — і
з участю спеціаліста. У присутності зазначених осіб слідчий відкриває і
оглядає затриману кореспонденцію.

У разі виявлення документів чи предметів, що мають доказове значення,
слідчий проводить виїмку відповідної кореспонденції або обмежується
зняттям копій з відповідних відправлень. При відсутності документів чи
предметів, що мають доказове значення, слідчий дає вказівку про вручення
оглянутої кореспонденції або про її затримання до визначеного ним
терміну.

Про кожен випадок проведення огляду, виїмки або затримання
кореспонденції слідчий складає протокол. У протоколі повинно бути
вказано, які саме відправлення були оглянуті, що з них вилучено і що
повинно бути доставлено адресату або тимчасово затримано, з яких
відправлень знято копії.

Дослідження інформації, знятої з каналів зв’язку, у необхідних випадках
проводиться з участю спеціаліста. Слідчий прослуховує чи іншим
відповідним способом вивчає зміст знятої інформації, про що складає
протокол. При виявленні в інформації даних, що мають доказове значення,
в протоколі відтворюється відповідна частина запису, після чого слідчий
своєю постановою визнає носій знятої інформації доказом і приєднує його
до справи”;

“Стаття 2491. Повернення справи прокурору

Суддя своєю постановою повертає справу прокурору у разі, якщо прокурором
були суттєво порушені вимоги статей 228-232 цього Кодексу, для усунення
виявлених порушень.

Постанова про повернення справи прокурору оскарженню не підлягає, на неї
може бути внесення подання прокурором”;

“Стаття 3011. Перехід до судових дебатів після допиту підсудного

У разі, коли відповідно до частини 3 статті 299 цього Кодексу суд
обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного, він
після допиту останнього виконує вимоги статті 370 цього Кодексу і
переходить до судових дебатів”;

“Стаття 3151. Судові доручення

З метою перевірки і уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового
слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя — постановою вправі доручити
органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії. В ухвалі
(постанові) зазначається, для з’ясування яких обставин і які саме слідчі
дії необхідно провести, та встановлюється строк виконання доручення.

Особа, яка виконує доручення, проводить відповідну слідчу дію з
додержанням вимог, передбачених главами 11-18 цього Кодексу. Протокол
слідчої дії та інші здобуті докази передаються суду, який дав доручення.

Протокол слідчої дії та інші докази, що надійшли від органу, який
виконував доручення, досліджуються в судовому засіданні і приєднуються
до справи”.

2. Розділ IV викласти у такій редакції: «Розділ IV

ПРОВАДЖЕННЯ ПО ПЕРЕВІРЦІ ВИРОКІВ, ПОСТАНОВ І УХВАЛ СУДУ Глава 29 ПОДАЧА
АПЕЛЯЦІЙ Стаття 347. Судові рішення, на які може бути подана апеляція
Апеляція може бути подана:

на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами;

на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів
виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами.

Апеляція також може бути подана:

на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи або
направлення справи на додаткове розслідування;

на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом;

на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених цим Кодексом.

Стаття 348. Особи, які мають право подати апеляцію

Апеляцію мають право подати:

засуджений, його законний представник і захисник — у частині, що
стосується інтересів засудженого;

виправданий, його законний представник і захисник — у частині мотивів і
підстав виправдання;

законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній,
щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, — у
частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання
про застосування примусового заходу медичного характеру;

обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і
захисник — у частині мотивів і підстав закриття справи;

обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування;

цивільний відповідач або його представник — в частині, що стосується
вирішення позову;

прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а
також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, — у межах
обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді
справи судом першої інстанції;

9) потерпілий і його представник — у частині, що стосується інте-

ресів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої

інстанції;

цивільний позивач або його представник — у частині, що стосується
вирішення позову;

особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду;

12) інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Стаття 349. Порядок і строки апеляційного оскарження

Апеляція, за винятком випадків, передбачених частиною п’ятою

цієї статті, подається через суд, який постановив вирок, ухвалу чи
постанову. До апеляції прокурора і захисника додається стільки її копій,
щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів
яких стосується апеляція.

Якщо апеляція подана у встановлені частиною третьою цієї статті строки
безпосередньо до суду апеляційної інстанції, він надсилає її до суду
першої інстанції для виконання вимог, передбачених статтями 350 і 351
цього Кодексу.

Апеляція на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції, якщо інше
не передбачено цим Кодексом, може бути подана протягом п’ятнадцяти діб з
моменту їх проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, — в
той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Протягом строку, встановленого для подання апеляції, справа ніким не
може бути витребувана із суду. Протягом цього строку суд зобов’язаний
надати сторонам за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами
справи.

Апеляція на ухвалу чи постанову судді, винесену в порядку, передбаченому
статтями 525, 1652, 1653, 177, 205 цього Кодексу, подається
безпосередньо до апеляційного суду у строки, встановлені у цих статтях,
і розглядається за правилами, встановленими статтею 382 цього Кодексу.

Стаття 350. Зміст апеляції

В апеляції зазначаються:

назва суду, якому адресується апеляція;

особа, яка подає апеляцію;

вирок, ухвала чи постанова, на які подається апеляція, і назва суду,
який їх постановив;

вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та
доводи на її обгрунтування;

прохання особи, яка подає апеляцію;

перелік документів, які додаються до апеляції.

При обгрунтуванні прокурором та захисником необхідності зміни чи
скасування вироку, ухвали, постанови апеляція повинна містити посилання
на відповідні аркуші справи.

Стаття 351. Повідомлення про апеляцію

Про надходження апеляції суд першої інстанції оповіщає прокурора, інших
зазначених у статті 348 цього Кодексу осіб, інтересів яких стосується
апеляція, направленням відповідних повідомлень та шляхом поміщення
оголошення на дошці об’яв суду. Протягом п’яти діб з часу поміщення
оголошення зазначені особи мають право одержати в суді копію апеляції
або ознайомитися з нею в суді. Одночасно з врученням копії або з
ознайомленням з апеляцією їм роз’яснюється право протягом п’яти діб з
цього часу подати свої заперечення на апеляцію.

Засудженому, що утримується під вартою, повідомлення про надходження
апеляції та її копія вручаються через начальника відповідної установи.
Одночасно йому роз’яснюється право протягом п’яти діб з часу вручення
цих документів подати свої заперечення на апеляцію.

Заперечення на апеляцію додаються до справи або передаються
безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Стаття 352. Залишення апеляції без руху і розгляду

У разі невиконання особою, яка подала апеляцію, вимог, передбачених
статтею 350 цього Кодексу, головуючий своєю постановою залишає апеляцію
без руху та повідомляє про необхідність виконання зазначених вимог
закону протягом семи діб з моменту одержання повідомлення. Постанова
оскарженню не підлягає.

Якщо у визначений строк ці вимоги не будуть виконані, то апеляція
постановою головуючого визнається такою, що не підлягає розгляду.
Постанову може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції, який має
право своєю ухвалою визнати апеляцію такою, що підлягає розгляду, і дати
розпорядження суду першої інстанції щодо виконання ним вимог статті 351
цього Кодексу.

Стаття 353. Наслідки порушення строку на апеляційне оскарження та
порядок його відновлення

У разі подання апеляції з пропуском встановленого статтею 349 цього
Кодексу строку і при відсутності клопотання про його відновлення
апеляція постановою головуючого визнається такою, що не підлягає
розгляду.

У разі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин особи,
які мають право на подання апеляції, можуть заявити клопотання перед
судом, який постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову, про відновлення
пропущеного строку.

Питання про відновлення строку вирішується в судовому засіданні судом,
який розглядав справу. Про день і час розгляду клопотання своєчасно
повідомляються сторони, неявка яких в судове засідання не перешкоджає
розгляду клопотання.

За результатами розгляду клопотання суд виносить ухвалу, постанову, якою
відновляє пропущений строк або відмовляє у його відновленні і визнає
апеляцію такою, що не підлягає розгляду.

Постанова судді чи ухвала суду, винесена відповідно до частини першої чи
частини четвертої цієї статті, може бути оскаржена до суду апеляційної
інстанції, який має право своєю ухвалою відновити пропущений строк,
визнати апеляцію такою, що підлягає розгляду, і дати розпорядження суду
першої інстанції щодо виконання ним вимог статті 351 цього Кодексу.

Стаття 354. Наслідки подання апеляції

Подання апеляції на вирок, ухвалу чи постанову суду зупиняє набрання
ними законної сили та їх виконання, за винятком передбачених у цьому
Кодексі випадків.

Після виконання вимог, передбачених статтею 351 цього Кодексу, суд, який
постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову, протягом семи діб передає
справу разом з поданою апеляцією і запереченнями на неї до апеляційного
суду і визначає дату розгляду ним справи. Справа призначається до
розгляду не пізніше трьох місяців з дня направлення її до апеляційного
суду. Справа повинна надійти до апеляційного суду не пізніш як за один
місяць до визначеної судом першої інстанції дати розгляду.

Про дату призначення справи до апеляційного розгляду суд першої
інстанції оповіщає заінтересованих осіб направленням відповідних
повідомлень та шляхом поміщення оголошення на дошці об’яв суду.
Засудженому, що утримується під вартою, про призначення справи до
апеляційного розгляду повідомляється через начальника відповідної
установи.

Якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого
чи виправданого, суд першої інстанції одночасно викликає до суду
апеляційної інстанції цих осіб, їх законних представників, а також
захисників, якщо їх участь у справі відповідно до вимог статті 45 цього
Кодексу є обов’язковою.

Стаття 355. Доповнення, зміна і відкликання апеляції

До початку розгляду справи в апеляційному суді особа, яка подала
апеляцію, має право доповнити, змінити або відкликати її, а також подати
свої заперечення на апеляцію іншого учасника судового розгляду.

Внесення до апеляції змін, які тягнуть за собою погіршення становища
засудженого або виправданого за межами строків на апеляційне оскарження
не допускається.

Захисник засудженого чи виправданого може відкликати свою апеляцію
тільки за згодою підзахисного і його законного представника. Захисник,
який вступив до справи в апеляційному провадженні, може змінити чи
доповнити апеляцію захисника, який брав участь у розгляді справи судом
першої інстанції, лише за згодою засудженого чи виправданого та їх
законних представників.

Засуджений або виправданий вправі відкликати свою апеляцію, а також
апеляцію свого захисника, крім випадків, передбачених частиною першою
статті 45 цього Кодексу.

Апеляція представника потерпілого може бути відкликана ним лише за
згодою потерпілого, а також самим потерпілим.

Глава 30

РОЗГЛЯД СПРАВИ ЗА АПЕЛЯЦІЄЮ Стаття 356. Суди, які розглядають справи в
апеляційному порядку

Апеляції розглядаються апеляційними судами:

Верховним Судом Автономної Республіки Крим, обласними, Київським і
Севастопольським міськими судами — на судові рішення районних (міських)
судів та міжрайонних (окружних) судів;

Військовими судами регіонів і Військово-Морських Сил — на судові рішення
військових судів гарнізонів.

Стаття 357. Попередній розгляд справи апеляційним судом Апеляційний суд
у разі необхідності може провести попередній розгляд справи.

Попередній розгляд справи здійснюється в судовому засіданні суддею
одноособово з обов’язковою участю прокурора. На судове засідання можуть
бути викликані інші учасники судового розгляду, однак їх неявка не
перешкоджає розгляду справи.

Попередній розгляд справи починається з доповіді судді, який повідомляє
про підстави, з яких справу було внесено на попередній розгляд.
Прокурор, інші учасники судового розгляду висловлюють свої думки щодо
питань, винесених на розгляд. Постанова судді виноситься в нарадчій
кімнаті.

”

(

–

\¬

–

d? ¤>1$`„gd

d? ¤:1$`„gd

doth1$`„gd

?AAv

’

„

1$`„

????$?????y?????При попередньому розгляді справи апеляційний суд може
прийняти одне з таких рішень:

про питання, пов’язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду;

про відмову в прийнятті апеляції до свого розгляду;

про зупинення провадження в справі;

про повернення справи суду першої інстанції.

При попередньому розгляді справи при необхідності ведеться протокол.

Стаття 358. Вирішення питань, пов’язаних з підготовкою справи до
апеляційного розгляду

При попередньому розгляді справи апеляційний суд може розглянути такі
питання, пов’язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду:

про необхідність проведення судового слідства та його обсяг;

про витребування у необхідних випадках додаткових доказів;

про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання;

про доручення суду першої інстанції;

про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу;

про виклик у необхідних випадках перекладача;

про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні;

про день і місце розгляду справи;

всі інші питання, які стосуються підготовчих дій до розгляду справи.

Засуджений чи виправданий, їх законні представники підлягають
обов’язковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції ставиться
питання про погіршення їх становища або суд визнає необхідним провести
судове слідство. У цих випадках викликаються і їх захисники, якщо їх
участь у справі відповідно до вимог статті 45 цього Кодексу є
обов’язковою. Засуджений, що утримується під вартою, підлягає
обов’язковому виклику в апеляційний суд також у випадках, коли про це
надійшло його клопотання.

Суд може визнати необхідним проведення судового слідства в повному
обсязі чи частково, коли є підстави вважати, що судове слідство судом
першої інстанції було проведено неповно чи однобічно.

Апеляційний суд з метою усунення неповноти чи однобічності судового
слідства в суді першої інстанції вправі дати цьому суду доручення про
виконання окремих процесуальних дій. На виконання цього доручення суд
першої інстанції проводить відповідну дію з додержанням вимог,
передбачених главою 26 цього Кодексу. Протокол судового засідання
передається до апеляційного суду, який дав доручення, і приєднується до
справи.

Додаток 2

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України “Про статус суддів” Верховна Рада
України постановляє:

I. Внести до Закону України “Про статус суддів” (Відомості Верховної
Ради України, 1993 р., № 8, ст. 56; 1994 р., № 22, ст. 142, № 26, ст.
203, ст. 214; 1995 р., № 34, ст. 268; 2000 р., № 10, ст. 79) такі зміни:

У статті 1:

у частині першій слово “Судді” замінити словами “Професійні судді (далі
— судді)”;

частину другу викласти у такій редакції:

“2. Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до
Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і
виконувати свої обов’язки на професійній основі в Конституційному Суді
України та судах загальної юрисдикції”.

У статті 4:

частину першу викласти у такій редакції:

“1. Статус суддів Верховного Суду України та інших судів загальної
юрисдикції визначається цим Законом”;

у частині третій слова “арбітражних” і “Законом України “Про арбітражний
суд” замінити відповідно словами “господарських” і “Законом України “Про
господарські суди”.

Статтю 5 викласти у такій редакції: “Стаття 5. Вимоги, що ставляться до
судді

Суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь
у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати
будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім
наукової, викладацької та творчої”.

У статті 7:

частину першу викласти у такій редакції:

“1. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією
суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має
вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки,
проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою”;

у частині другій слова “Верховного Суду Республіки Крим, обласного,
Київського і Севастопольського міських, військового суду регіону і
Військово-Морських Сил України” та “за юридичною спеціальністю” замінити
відповідно словами “апеляційного суду, якщо інше не передбачене законом”
і “у галузі права”;

після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:

“3. Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, не
молодший тридцяти років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи у
галузі права не менш як сім років, в тому числі не менш як п’ять років
на посаді судді”.

У зв’язку з цим частини третю-шосту вважати відповідно частинами
четвертою-сьомою;

у частині четвертій слова “за юридичною спеціальністю” замінити словами
“у галузі права”;

у частині шостій слова “арбітражних” і “законами України “Про
Конституційний Суд”, “Про арбітражний суд” замінити відповідно словами
“господарських” і “законами України “Про Конституційний Суд України”,
“Про господарські суди”.

У статті 8:

у частині четвертій слова “кваліфікаційними комісіями суддів загальних
судів Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя,
кваліфікаційними комісіями суддів арбітражних судів, військових судів та
Вищою кваліфікаційною комісією суддів України” замінити словами
“відповідними кваліфікаційними комісіями суддів”;

у частині восьмій слова “та арбітражних судів” замінити словами “Суду
України”.

Статтю 9 викласти у такій редакції: “Стаття 9. Обрання (призначення)
суддів

1. Судді Конституційного Суду України призначаються Президентом України,
Верховною Радою України та з’їздом суддів України відповідно до
Конституції України та Закону України “Про Конституційний Суд України”.

2. Судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України
безстроково. Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються
на посаду судді строком на п’ять років Президентом України”.

У статті 10:

у абзаці першому частини першої слово “обраний” замінити словом
“призначений”;

частину другу викласти у такій редакції:

“Присяга судді складається перед Президентом України”.

У статті 11:

абзац другий частини першої після слів “їх обрання” доповнити словом
“(призначення)”;

у частині другій слова “і регіонального” виключити;

у частині третій слова “Республіки Крим” замінити словами “Автономної
Республіки Крим”.

У частині першій статті 12 слово “законодавством” замінити словом
“законом”.

У статті 13:

у частині четвертій слова “з санкції Генерального прокурора України за
наявності порушеної кримінальної справи” замінити словами “за
вмотивованим рішенням суду”;

частини п’яту і шосту замінити однією частиною такого змісту:

“5. Кримінальна справа щодо судді Конституційного Суду України та
будь-якого суду загальної юрисдикції розглядається у першій інстанції
апеляційним судом”.

У зв’язку з цим частину сьому вважати частиною шостою.

У статті 15:

частину першу викласти у такій редакції:

“1. Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у
разі:

закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

досягнення суддею шістдесяти п’яти років;

неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

порушення суддею вимог щодо несумісності;

порушення суддею присяги;

набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

припинення його громадянства;

визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за
власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті”;

у частині другій слова “голові Ради, до компетенції якої належить
обрання судді” замінити словами “орган, який призначив або обрав

суддю”;

у частині третій слова “або голови Ради, до компетенції якої належить
обрання судді” замінити словами “органу, який призначив або обрав
суддю”.

У статті 25 слова “загальних, арбітражних та військових судів” і
“арбітражного” замінити відповідно словами “місцевих та апеляційних
судів” і “спеціалізованого”.

У статті 32:

абзац четвертий частини першої виключити;

доповнити частиною третьою такого змісту:

“3. За наслідками дисциплінарного провадження відповідна кваліфікаційна
комісія суддів може прийняти рішення про направлення рекомендації до
Вищої ради юстиції для вирішення питання про внесення подання про
звільнення судді з посади”.

У статті 33 слова “Головою Вищого арбітражного суду України та їх
заступниками, Головою Верховного Суду Республіки Крим, головами
обласних, Київського і Севастопольського міських судів, головами
арбітражних судів Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя,
головами військових судів регіонів та Військово-Морських Сил” замінити
словами “головами вищих спеціалізованих чи апеляційних судів”.

У абзаці третьому частини першої статті 34 слова “і регіонального”
виключити.

Частину п’яту статті 35 викласти у такій редакції:

“5. Рішення кваліфікаційної комісії суддів про притягнення до
дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів
може бути оскаржено до Вищої ради юстиції протягом десяти днів з дня
вручення копії рішення комісії”.

Статтю 37 виключити.

У частині п’ятій статті 39 слова “Республіки Крим, обласної, Київської
чи Севастопольської міської комісії” замінити словами “місцевих та
апеляційних судів”.

У частині другій статті 41 слова “Раду, що обрала” замінити словами
“орган, що призначив чи обрав”.

Доповнити частину четверту статті 43 після абзацу другого новим абзацом
такого змісту:

“До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на
відставку, виплату вихідної допомоги та отримання щомісячного довічного
грошового утримання зараховується також стаж іншої практичної, наукової,
педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби без додержання
умови наявності десятирічного стажу роботи на посаді судді”.

У зв’язку з цим абзаци третій і четвертий вважати відповідно абзацами
четвертим і п’ятим.

У статті 44:

у частині другій слова “та Голови Вищого арбітражного суду України”
виключити, а слова “їх окладів” замінити словами “його окладу”;

у частині шостій слова “загальних та арбітражних судів” замінити словами
“судів загальної юрисдикції”;

у частині сьомій слова “Вищого арбітражного суду України” замінити
словами “вищого спеціалізованого суду”;

у частинах одинадцятій і дванадцятій слова “Президією Верховної Ради
України” замінити словами “Кабінетом Міністрів України”.

II. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ

21 червня 2001 року N 2534-Ш

Додаток 3

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України “Про органи суддівського

самоврядування” Верховна Рада України постановляє:

I. Внести до Закону України “Про органи суддівського самоврядування”
(Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 22, ст. 138) такі зміни:

1. Статтю 1 після частини першої доповнити новими частинами такого
змісту:

“2. Суддівським самоврядуванням є колективне вирішення професійними
суддями питань внутрішньої діяльності судів.

До питань внутрішньої діяльності судів належать: організаційне і кадрове
забезпечення судів, матеріально-технічне, фінансове забезпечення
функціонування судів та діяльності суддів, соціальний захист і побутове
забезпечення суддів та членів їх сімей та інші питання, які не пов’язані
із здійсненням правосуддя. Рішення із зазначених питань органами
суддівського самоврядування приймаються в межах бюджетного фінансування
та відповідно до чинного законодавства.

Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається Конституцією
України, цим та іншими законами України, регламентом і положеннями, що
приймаються з’їздом суддів України, конференціями або зборами суддів”.

У зв’язку з цим частину другу вважати частиною п’ятою, виклавши її у
такій редакції:

“5. Суддівське самоврядування здійснюється через конференції суддів
місцевих та апеляційних судів (крім військових та господарських судів),
конференцію суддів військових судів, конференцію суддів господарських
судів, збори суддів вищих спеціалізованих судів, збори суддів Верховного
Суду України, з’їзд суддів України”.

2. Частину першу статті 2 після слова “визначається” доповнити

словами “Конституцією України”.

Статтю 3 доповнити абзацом такого змісту: “здійснення контролю за
організацією діяльності судів”.

У статті 4:

у назві і тексті слова “загальних судів Республіки Крим, областей, міст
Києва та Севастополя” замінити словами “місцевих та апеляційних судів”;

пункт 3 викласти у такій редакції:

“3) звертаються до Верховного Суду України з пропозиціями щодо звернення
до Конституційного Суду України про відповідність законів та інших
правових актів Конституції України, офіційне тлумачення Конституції
України та законів України”;

у пункті 6 слова “судів Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя” замінити словами “місцевих та апеляційних судів (крім
господарських і військових судів)”.

Пункт 3 статті 5 викласти в такій редакції:

У пункті 3 статті 6 слова “і пленумом” виключити.

У статті 7:

у назві слова “загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя” замінити словами “місцевих та апеляційних судів (крім
військових і господарських судів)”;

частину першу викласти у такій редакції:

“1. Конференції суддів місцевих та апеляційних судів (крім військових та
господарських судів) в Автономній Республіці Крим, областях, містах
Києві та Севастополі скликаються не рідше одного разу на рік за рішенням
голови відповідного апеляційного суду”;

у частинах другій і третій слова “загальних судів” виключити, слова
“відповідно президією Верховного Суду Республіки Крим, президіями
обласних, Київського та Севастопольського міських судів” замінити
словами “головами відповідних апеляційних судів”, а слова “загальних
судів Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя” замінити
словами “місцевих та апеляційних судів (крім військових та господарських
судів)”.

У статті 10:

у частині першій слово “колегії” замінити словом “палати”;

у частині другій слова “арбітражних судів Республіки Крим, областей,
міст Києва та Севастополя” замінити словами “місцевих господарських
судів”.

Назву та частини першу і другу статті 11 викласти в такій редакції:

“Стаття 11. Повноважність конференцій суддів

Учасниками конференцій суддів місцевих та апеляційних судів в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є всі судді
місцевих та апеляційних судів (крім військових та господарських судів),
які знаходяться в межах відповідної адміністративно-територіальної
одиниці.

Конференції суддів місцевих та апеляційних судів є повноважними, якщо в
їх роботі бере участь не менше двох третин загальної кількості суддів
місцевих та апеляційних судів (крім військових та господарських судів),
які знаходяться в межах відповідної адміністративно-територіальної
одиниці”.

10. Частину першу статті 12 викласти у такій редакції:

“1. Конференції місцевих та апеляційних судів відкриває голова
відповідного апеляційного суду”.

11. Статтю 13 викласти у такій редакції:

“Стаття 13. Ради суддів місцевих та апеляційних судів в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, військових та
господарських судів

Конференції суддів місцевих та апеляційних судів в Автономній Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі обирають відповідні ради
суддів. Конференції суддів військових судів, конференції господарських
судів обирають відповідно раду суддів військових судів, раду суддів
господарських судів. Кількісний склад рад визначається конференціями.

Ради суддів зі свого складу обирають голову і секретаря. Голови і
заступники голів судів не можуть бути головами рад суддів.

У період між конференціями рада суддів організовує виконання рішень
конференції, а також вирішує питання про скликання позачергової
конференції суддів”.

У статті 14:

у назві, частинах першій і другій слова “Вищого арбітражного суду
України” замінити словами “вищого спеціалізованого суду”;

у частині третій слова “або про внесення в порядку законодавчої
ініціативи подання до Верховної Ради України про зміни до законодавства
чи про тлумачення законів” виключити.

У частині другій статті 15:

у пункті 1 слова “загальних судів” замінити словами “судів загальної
юрисдикції (крім господарських і військових судів)”;

доповнити частину пунктом 11 такого змісту:

обирає за пропозицією делегатів з’їзду членів Вищої ради юстиції, суддів
Конституційного Суду України”;

у пункті 3 слова “пленумом Вищого арбітражного суду України” виключити;

пункт 6 виключити.

У зв’язку з цим пункт 7 вважати пунктом 6.

У статті 16:

у частинах другій, третій та четвертій слова “Вищого арбітражного суду
України” замінити словами “вищого спеціалізованого суду”;

у частині четвертій слова “загальних судів України” замінити словами
“судів загальної юрисдикції”.

Частину першу статті 17 викласти в такій редакції:

“1. Делегати на з’їзд суддів України обираються за нормою представництва
один делегат від шести суддів господарських та військових судів та один
делегат від десяти суддів інших судів загальної юрисдикції”.

У частині першій статті 19 слова “Вищого арбітражного суду України”
замінити словами “вищого спеціалізованого суду”.

У статті 21:

друге, третє речення частини першої і частину другу виключити; доповнити
статтю після частини першої новими частинами такого змісту:

“2. Рада суддів України із свого складу відкритим голосуванням обирає
голову, заступника голови, секретаря і президію.

Повноваження та порядок роботи Ради суддів України визначається цим та
іншими законами України, положенням про неї, яке затверджується з’їздом
суддів України.

Рада суддів України в період між з’їздами вирішує питання, віднесені до
повноважень органів суддівського самоврядування, організує і контролює
виконання рішень з’їзду та підзвітна йому.

Рада суддів України:

вирішує питання, пов’язані з кадровим, фінансовим та
матеріально-технічним забезпеченням судів, соціальним захистом і
побутовим забезпеченням суддів та членів їх сімей;

здійснює контроль за організацією діяльності судів загальної юрисдикції;

приймає інші рішення з питань, віднесених до компетенції органів
суддівського самоврядування”.

У зв’язку з цим частину третю вважати частиною шостою.

У статті 22:

частину першу викласти у такій редакції:

“1. Матеріально-технічне, фінансове, інформаційне забезпечення роботи
конференцій та рад суддів місцевих та апеляційних судів, конференцій і
рад суддів військових та господарських судів покладається відповідно на
голів відповідних апеляційних судів, Голову Верховного Суду України,
Голову Вищого господарського суду України”;

у частині другій слова “Голову Вищого арбітражного суду” замінити
словами “голів вищих спеціалізованих судів”.

У тексті Закону слова “Республіки Крим”, “державної виконавчої влади”,
“арбітражний”, “арбітражних”, “арбітражного” замінити відповідно словами
“Автономної Республіки Крим”, “виконавчої влади”, “господарський”,
“господарських”, “господарського”.

II. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

До приведення законів України та інших нормативно-правових актів у
відповідність з цим Законом вони діють у частині, що не суперечить цьому
Закону.

З набранням чинності цим Законом ради суддів загальних судів Республіки
Крим, областей, міст Києва та Севастополя, рада суддів арбітражних
судів, рада суддів військових судів і Рада суддів України до закінчення
строку їх повноважень здійснюють повноваження відповідно рад суддів
місцевих та апеляційних судів в Автономній Республіці Крим, областях,
містах Києві та Севастополі, ради суддів господарських судів, ради
суддів військових судів та Ради суддів України.

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ

21 червня 2001 року N 2535-Ш

Додаток 4

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України “Про кваліфікаційні комісії,
кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів

судів України” Верховна Рада України постановляє:

I. Внести до Закону України “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну
атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України”
(Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 22, ст. 140) такі зміни:

1. У статті 3:

у частині першій слова “Радами народних депутатів”, “керівниками
обласних органів державної виконавчої влади” замінити відповідно словами
“радами”, “головами обласних, Київської та Севастопольської міських
державних адміністрацій”;

у частинах другій, третій і четвертій слово “Президентом” замінити
словами “Міністром юстиції”;

абзац перший частини п’ятої викласти у такій редакції:

“5. Голови судів загальної юрисдикції та заступники цих голів, крім
голів місцевих судів та їх заступників, не можуть обиратися до складу
кваліфікаційних комісій суддів”.

У статті 4:

у частині другій слова “Рад народних депутатів”, “керівників органів
державної виконавчої влади областей, міст Києва та Севастополя” замінити
відповідно словами “рад”, “голів обласних, Київської та Севастопольської
міських державних адміністрацій”;

у частині третій слова “загальних судів” замінити словами “судів
загальної юрисдикції (крім господарських та військових судів)”;

у частині четвертій слова “Президента” і “Президентом” замінити
відповідно словами “Міністерства юстиції” і “Міністром юстиції”;

у частині п’ятій слова “Радами народних депутатів” замінити словом
“радами”.

У назві та частині першій статті 5 слова “загальних, військових та
арбітражних судів” замінити словами “судів загальної юрисдикції”.

У статті 6:

у частині першій:

абзац третій виключити.

У зв’язку з цим абзаци четвертий, п’ятий, шостий, сьомий, восьмий,
дев’ятий вважати відповідно абзацами третім, четвертим, п’ятим, шостим,
сьомим, восьмим;

абзаци третій і четвертий викласти у такій редакції: “- за поданням
Голови Верховного Суду України чи голови вищого спеціалізованого суду
дає висновки (рекомендації) про можливість обрання кандидатів на посади
суддів відповідно Верховного Суду України чи вищого спеціалізованого
суду та про звільнення суддів із зазначених посад, а також припиняє
перебування у відставці

суддів цих судів;

– за поданням Голови Верховного Суду України проводить атестацію суддів
Верховного Суду України, суддів вищих спеціалізованих судів, голів та
заступників голів апеляційних судів”;

абзац п’ятий виключити.

У зв’язку з цим абзаци шостий, сьомий, восьмий вважати відповідно
абзацами п’ятим, шостим, сьомим; абзац п’ятий викласти у такій редакції:

“- порушує дисциплінарне провадження, проводить пов’язані з цим службові
перевірки та розглядає питання про дисциплінарну відповідальність голів
та заступників голів апеляційних судів”;

абзац шостий доповнити словами “за винятком скарг на рішення про
притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та
місцевих судів, які розглядає Вища рада юстиції”;

у частині другій:

абзаци третій, четвертий, сьомий, восьмий викласти в такій редакції:

“- за заявами кандидатів у судді або за поданням голів апеляційних судів
проводять кваліфікаційні екзамени та дають висновки про підготовленість
до судової роботи кожного кандидата, який вперше висувається на посаду
судді у місцевому чи апеляційному суді;

за заявами кандидатів у судді, суддів або за поданням голів вищих
спеціалізованих або апеляційних судів дають висновки про можливість
обрання чи переведення суддів до місцевих, апеляційних

судів”;

“- за поданням зазначених в абзацах третьому та четвертому частини
другої цієї статті голів судів проводять кваліфікаційну атестацію суддів
місцевих та апеляційних судів та присвоюють їм кваліфікаційні класи;

порушують дисциплінарне провадження, проводять пов’язані з цим службові
перевірки та розглядають питання про дисциплінарну відповідальність
суддів місцевих та апеляційних судів, крім голів та заступників голів
апеляційних судів”;

у абзаці шостому слова “на новий строк повноважень” замінити словом
“безстроково”.

У статті 12:

перше речення частини першої доповнити словами “а рішення щодо
притягнення до дисциплінарної відповідальності — у цей же термін — до
Вищої ради юстиції”;

абзаци четвертий і п’ятий частини п’ятої виключити.

У статті 16:

в абзацах другому, третьому частини другої і частині третій слова
“Вищого арбітражного суду України” замінити словами “вищого
спеціалізованого суду”;

абзаци четвертий і п’ятий частини другої викласти у такій редакції:

“перший-третій кваліфікаційні класи — суддям апеляційних судів, голові,
заступникам голови місцевого господарського суду;

другий-п’ятий кваліфікаційні класи — суддям місцевих судів (крім голів і
заступників голів місцевого господарського суду)”.

У статті 23 слово “відомствах” замінити словами “інших центральних
органах виконавчої влади”.

У статті 28:

у частині першій слова “висновок президії Вищого арбітражного суду
України або” виключити;

у частині другій слова “за погодженням з президією Вищого арбітражного
суду України” виключити;

у частині четвертій слова “висновку президії Вищого арбітражного суду
України чи” виключити.

У частині першій статті 32:

у абзаці третьому слова “і регіонального” виключити; доповнити частину
абзацом такого змісту: “- за заявами і скаргами громадян”.

У тексті Закону слова “кваліфікаційні комісії суддів загальних судів
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя” в усіх відмінках
замінити словами “кваліфікаційні комісії суддів місцевих та апеляційних
судів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі” у відповідних відмінках, а слова “Республіки Крим”,
“арбітражних”, “арбітражного” замінити відповідно словами “Автономної
Республіки Крим”, “господарських”, “господарського”.

Прикінцеві та перехідні положення

Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

З набранням чинності цим Законом кваліфікаційні комісії суддів загальних
судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя,
кваліфікаційна комісія суддів арбітражних судів, кваліфікаційна комісія
суддів військових судів та Вища кваліфікаційна комісія суддів України до
закінчення строку їх повноважень здійснюють повноваження відповідно
кваліфікаційних комісій суддів місцевих та апеляційних судів в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі,
кваліфікаційної комісії суддів господарських судів, кваліфікаційної
комісії суддів військових судів та Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України.

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ

21 червня 2001 року N 2536-Ш

Додаток 5

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу

України (витяг) Верховна Рада України постановляє:

I. Внести до Арбітражного процесуального кодексу України (Відомості
Верховної Ради України, 1992 р., № 6, ст. 56) такі зміни:

Назву Кодексу викласти у такій редакції:

“ГОСПОДАРСЬКИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ”.

У статті 2:

в абзаці п’ятому частини першої слово “Вищого” виключити; частину другу
викласти в такій редакції:

“Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави,
в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів
держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган,
уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних
відносинах”.

У назві та тексті статті 3 слова “арбітражного провадження” замінити
словом “судочинства”.

4. Доповнити Кодекс статтями 42, 43, 44, 45, 46, 47 такого змісту:

“Стаття 42. Рівність перед законом і судом

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх
учасників судового процесу перед законом і судом. Стаття 43.
Змагальність

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтову-ють свої
вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у
справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і
правильного застосування законодавства.

Стаття 44. Гласність розгляду справ

Розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків,
коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної або
банківської таємниці, або коли сторони чи одна з сторін обгрунтовано
вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне
клопотання до початку розгляду справи по суті.

Про розгляд справи у закритому засіданні або про відхилення клопотання з
цього приводу виноситься ухвала.

Судовий процес фіксується технічними засобами та відображається у
протоколі судового засідання у порядку, встановленому цим Кодексом.

Стаття 45. Судові рішення

Господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до
виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і
постанови господарських судів приймаються іменем України.

Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне
відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Усі судові рішення викладаються у письмовій формі.

Стаття 46. Склад господарського суду

Справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово.
Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від
категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі
трьох суддів.

Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів
здійснюється апеляційними господарськими судами колегією суддів у складі
трьох суддів.

Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних
господарських судів здійснюється Вищим господарським судом України
колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості

суддів.

Стаття 47. Порядок прийняття судових рішень і вирішення питань щодо
розгляду справи

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх
обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально — більшістю голосів
суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі
розгляду справи.

Жодний із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий
суддя голосує останнім.

Суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів,
зобов’язаний підписати процесуальний документ і має право викласти
письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не
оголошується.

Підготовку проектів судових рішень здійснює головуючий колегії суддів
або за його дорученням — будь-який суддя цієї колегії”.

У частині п’ятій статті 6 слова “керівником чи заступником керівника
підприємства, організації” замінити словами “повноважною особою
підприємства, організації або їх представником”.

У частині четвертій статті 8 слова “керівником чи заступником керівника
підприємства, організації” замінити словами “повноважною особою
підприємства, організації або їх представником”.

Статтю 13 викласти у такій редакції:

“Стаття 13. Справи, підсудні місцевим господарським судам Місцеві
господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі
господарським судам”.

Статтю 14 виключити.

У статті 15:

у назві статті слова “Автономної Республіки Крим, арбітражному суду
області, міст Києва і Севастополя” виключити;

частину п’яту після слів “однією з сторін є” доповнити словами
“апеляційний господарський суд”.

У статті 16:

у частині першій слова “Автономної Республіки Крим, арбітражного суду
області, міст Києва і Севастополя” виключити;

у частині другій слова “Автономної Республіки Крим, арбітражними судами
областей, міст Києва і Севастополя” виключити;

доповнити статтю частиною третьою такого змісту:

“Справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган
виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна
Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні,
Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також
справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються
господарським судом міста Києва”.

Статтю 17 викласти у такій редакції:

“Стаття 17. Передача справ з одного господарського суду до іншого
господарського суду

Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи
надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше
п’яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про
передачу справи.

Ухвалу про передачу справи за підсудністю може бути оскаржено.

Справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням
правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому
випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому
господарському суду.

Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському
суді, до підсудності якого відноситься справа, то Голова Вищого
господарського суду України або його заступник мають право витребувати
будь-яку справу, що є у провадженні місцевого господарського суду, і
передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду”.

У другому реченні частини першої статті 20 слова “у перевірці рішення,
ухвали у цій справі в порядку нагляду, а так само” виключити.

У частині другій статті 22 слова “брати участь у прийнятті рішення,
подавати заяву про перевірку рішення, ухвали, постанови арбітражного
суду в порядку нагляду” замінити словами “оскаржувати судові рішення
господарського суду в установленому цим Кодексом порядку”.

14. Статтю 29 викласти у такій редакції:

“Стаття 29. Участь прокурора у розгляді справ

Прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду справи для
представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне,
касаційне подання, а також подання про перегляд рішення за
нововиявленими обставинами. З цією метою прокурор може звернутися до
господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором
в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції
держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу
позивача.

Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський
суд письмово, а в судовому засіданні — також і усно.

Прокурор, що подав позовну заяву, несе обов’язки і користується правами
позивача, крім права на укладення мирової угоди.

Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права
вимагати вирішення спору по суті.

Відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не
позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору
по суті”.

15. Назву розділу VI та статтю 44 викласти у такій редакції:

“Розділ VI. СУДОВІ ВИТРАТИ

Стаття 44. Склад судових витрат

Судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті
за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом,
витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх
знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат,
пов’язаних з розглядом справи”.

16. У статті 45 слова “перевірку рішень, ухвал, постанов арбіт-

ражного суду в порядку нагляду” замінити словами “оскарження

рішень, ухвал, постанов господарського суду”.

17. Статтю 46 доповнити частиною третьою такого змісту:

“До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається до-

кумент, що підтверджує сплату державного мита у встановленому

порядку і розмірі, за винятком випадків звільнення від сплати цього

мита, відстрочки або розстрочки його сплати”.

18. Доповнити Кодекс статтею 471 такого змісту:

“Стаття 471. Визначення розміру витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу

Розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого
господарського суду України”.

19. Статтю 48 доповнити частиною третьою такого змісту:

“Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визнача-

ються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокату-

ру”.

Абзац перший частини п’ятої статті 49 після слів “послуги перекладача”
доповнити словами “адвоката, витрати на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу”.

У частині третій статті 53 слова “перевірено в порядку нагляду” замінити
словом “оскаржено”.

У статті 54:

у частині першій слова “керівником підприємства, організації, державного
чи іншого органу, іншою особою, повноваження якої визначені
законодавством або установчими документами” замінити словами
“повноважною посадовою особою позивача або його представником”;

пункт 2 частини другої доповнити словами “найменування і номери рахунків
сторін у банківських установах”.

У статті 57:

доповнити частину першу пунктом 31 такого змісту:

“31) сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу”;

доповнити частиною третьою такого змісту:

“До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається
довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника
позивача”.

У статті 59:

у абзаці першому частини першої слова “зобов’язаний не пізніше трьох
днів з дня” замінити словами “має право після”;

у частині другій слова “керівником підприємства, організації або його
заступником” замінити словами “повноважною особою відповідача або його
представником”;

доповнити частиною четвертою такого змісту:

“До відзиву, підписаного представником відповідача, додається
довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника
відповідача”.

У назві розділу IX слова “в засіданні арбітражного суду” замінити
словами “у першій інстанції”.

У частині четвертій статті 62 слова “перевірено в порядку нагляду”
замінити словом “оскаржено”.

У статті 63:

доповнити частину першу пунктом 10 такого змісту:

“10) не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу”;

у другому реченні частини другої слова “перевірено в порядку

нагляду” замінити словом “оскаржено”.

У частині третій статті 67 слова “перевірено в порядку нагляду” замінити
словом “оскаржено”.

Назву розділу XI доповнити словами “у першій інстанції”.

Статті 70, 71, 72, 73, 76 виключити.

Статтю 78 викласти у такій редакції:

“Стаття 78. Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем,
мирова угода сторін

Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови
мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду
письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються
відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової
угоди сторін господарський суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних
процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у
представників сторін.

Мирова угода може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо
предмету позову.

Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової
угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє
провадження у справі.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення
про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать
законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів
інших осіб”.

У частині п’ятій статті 79 слова “перевірено в порядку нагляду” замінити
словом “оскаржено”.

У статті 80:

частину першу доповнити пунктом 7 такого змісту: “7) сторони уклали
мирову угоду і вона затверджена господарським судом”;

у частині четвертій слова “перевірено в порядку нагляду” замінити словом
“оскаржено”.

У статті 81:

частину першу доповнити пунктом 6 такого змісту:

“6) громадянин відмовився від позову, який було подано у його

інтересах прокурором”;

у частині третій слова “перевірено в порядку нагляду” замінити

словом “оскаржено”.

35. Доповнити статтею 811 такого змісту:

“Стаття 811. Протоколи

У судовому засіданні, а також про огляд і дослідження письмових або
речових доказів у місці їх знаходження складається протокол.

У протоколі судового засідання зазначаються: 1) рік, місяць, число і
місце судового засідання;

найменування суду, що розглядає справу, та склад суду;

номер справи і найменування сторін;

відомості про явку в судове засідання представників сторін, інших
учасників судового процесу або про причини їх неявки;

відомості про роз’яснення господарським судом сторонам та іншим особам,
які беруть участь у справі, їх процесуальних прав і обов’язків, зокрема,
права заявляти відводи, та попередження перекладача про відповідальність
за завідомо неправильний переклад, судового експерта — за дачу завідомо
неправильного висновку або відмові від дачі висновку;

усні заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у
справі;

усні роз’яснення судовими експертами своїх висновків і відповіді на
поставлені їм додаткові запитання.

Протокол веде секретар судового засідання.

Протокол у триденний строк підписують суддя (суддя — головуючий у
колегії суддів) і секретар судового засідання.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право
знайомитися з протоколами і протягом п’яти днів після їх підписання
подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах
неправильностей або неповноти протоколу. Зауваження на протоколи у всіх
випадках долучаються до матеріалів справи.

Господарський суд розглядає зауваження на протокол протягом п’яти днів з
дня подання зауваження і за результатами розгляду виносить ухвалу, якою
приймає зауваження або мотивовано відхиляє їх.

Господарський суд може здійснювати стенографічний, а також аудіо- чи
відеозапис судового засідання”.

Частину другу статті 82 виключити.

Статтю 83 викласти у такій редакції:

“Стаття 83. Права господарського суду щодо прийняття рішення

Господарський суд, приймаючи рішення, має право:

визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом
спору договір, який суперечить законодавству;

виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і
законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на
предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;

зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка
підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання;

стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила
строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9
цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок
досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;

стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у
розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення
від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;

відстрочити або розстрочити виконання рішення”.

У статті 84:

абзац четвертий частини другої після слова “найменування” доповнити
словами “і номер”;

у частині четвертій слова “частиною першою” замінити словами “у пункті
1”;

частину шосту виключити.

Статтю 85 викласти у такій редакції:

“Стаття 85. Оголошення рішення та набрання ним законної сили

Прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після
закінчення розгляду справи.

За згодою сторін суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну
частини рішення, про що зазначається у протоколі судового засідання.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення
десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому
засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення,
воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня
підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання
рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду
справи апеляційною інстанцією”.

Статтю 87 доповнити словами “або вручаються їм під розписку”.

У статті 88:

у абзаці першому слово “суддя” замінити словами “господарський суд”;

доповнити частиною другою такого змісту: “Додаткове рішення, ухвала
можуть бути оскаржені в установленому порядку”.

42. Частину третю статті 90 викласти у такій редакції:

“Окрему ухвалу може бути оскаржено в установленому цим Ко-

дексом порядку”.

43. Розділ XII викласти у такій редакції:

“Розділ XII. ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ В АПЕЛЯЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ

Стаття 91. Право апеляційного оскарження

Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор —
апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не
набрало законної сили.

Апеляційна скарга або подання подається через місцевий господарський
суд, який розглянув справу.

Місцевий господарський суд у п’ятиденний строк надсилає одержану
апеляційну скаргу або подання разом зі справою відповідному апеляційному
господарському суду.

Стаття 92. Визначення апеляційної інстанції

Перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення місцевого
господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження
якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого
господарського суду.

Стаття 93. Строк подання апеляційної скарги або внесення апеляційного
подання

Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом
десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у
разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та
резолютивну частину рішення — з дня підписання рішення, оформленого
відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання)
можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим
господарським судом.

Стаття 94. Форма і зміст апеляційної скарги (подання)

Апеляційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі і
повинна містити:

найменування апеляційного господарського суду, до якого подається скарга
(подання);

найменування місцевого господарського суду, який прийняв рішення, номер
справи та дату прийняття рішення;

вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу (подання), а також підстави, з
яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на
законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково;

4) перелік документів, доданих до скарги (подання).

Апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу або її

представником.

До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії
скарги іншій стороні у справі.

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ

21 червня 2001 року N 2539-Ш

Додаток 6

ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу
України Верховна Рада України постановляє:

I. Внести до Цивільного процесуального кодексу України такі зміни:

1. Статтю 5 викласти у такій редакції: “Стаття 5. Порушення цивільної
справи в суді

Суд приступає до розгляду цивільної справи:

за заявою особи, яка звертається за захистом своїх прав або охоронюваних
законом інтересів;

за заявою прокурора та інших осіб, які вправі у випадках, передбачених
законом, звертатися до суду на захист прав та свобод іншої особи,
невизначеного кола осіб або державних чи громадських інтересів.

У справах позовного провадження подаються позовні заяви, у справах, що
виникають з адміністративно-правових відносин, і в справах окремого
провадження — скарги і заяви”.

Статтю 15 викласти у такій редакції:

“Стаття 15. З’ясування судом обставин справи на засадах змагальності

Обставини цивільних справ з’ясовуються судом на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними
правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх
переконливості.

Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови
для всебічного і повного дослідження обставин справи: роз’яснює особам,
які беруть участь у справі, їх права і обов’язки, попереджує про
наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню
їх прав у випадках, передбачених цим Кодексом.

При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і
прийнятті рішення суд є незалежним від висновків органів влади,
експертиз або окремих осіб”.

Доповнити статтею 151 такого змісту: “Стаття 151. Межі судового розгляду

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою (скаргою) осіб,
зазначених в статті 5 цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на
підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у
справі, доказів.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми
вимогами на свій розсуд, не порушуючи при цьому прав і охоронюваних
законом інтересів інших осіб. Таким правом користуються і особи (за
винятком недієздатних і обмежено дієздатних), в інтересах яких заявлені
вимоги”.

Статтю 16 викласти у такій редакції: “Стаття 16. Склад суду

Розгляд цивільних справ у судах першої інстанції здійснюється в складі
трьох суддів або суддею одноособово.

Розгляд справ у апеляційній інстанції здійснюється судом у складі трьох
суддів, головуючий з яких визначається в установленому законом порядку.

Розгляд справ у касаційній інстанції здійснюється не менше як трьома
суддями судової палати Верховного Суду України чи колегією суддів
судової палати Верховного Суду України у випадках, визначених цим
Кодексом.

При перегляді рішення або ухвали за нововиявленими обставинами суд діє в
тому ж кількісному складі, в якому їх було ухвалено, якщо інше не
передбачено цим Кодексом”.

Статтю 17 викласти у такій редакції: “Стаття 17. Порядок вирішення
питань судом

Усі питання, що виникають при розгляді справи, вирішуються суддями
більшістю голосів, а при одноособовому розгляді справи — суддею.

При вирішенні кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися
від голосування. Головуючий голосує останнім.

Суддя, не згодний з рішенням більшості, може письмово викласти окрему
думку. Окрема думка приєднується до справи, але в судовому засіданні не
оголошується.

Справа з окремою думкою судді, викладеною під час розгляду справи в
місцевому суді або в апеляційному суді в першій інстанції, надсилається
відповідно голові суду апеляційної або касаційної інстанції після
закінчення місячного строку, якщо рішення у справі не було оскаржено або
на нього не було внесено окреме подання.

Про справу з окремою думкою члена відповідної судової палати в
апеляційних судах або Верховного Суду України доповідають в той самий
строк голові відповідного апеляційного суду чи Голові Верховного Суду
України.

Справа з окремою думкою голови апеляційного суду в той самий строк
надсилається Голові Верховного Суду України”.

Статтю 21 викласти у такій редакції:

“Стаття 21. Заборона повторної участі судді в розгляді справи

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не
може розглядати цю ж справу в судах апеляційної і касаційної інстанцій,
а також брати участь у її новому розгляді у першій інстанції після
скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження у
справі.

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції,
не може розглядати цю ж справу в суді касаційної чи першої інстанції, а
також не може брати участь у новому розгляді справи після скасування
ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді касаційної інстанції,
не може розглядати цю ж справу в суді першої чи апеляційної інстанції”.

Статтю 22 викласти у такій редакції: “Стаття 22. Порядок вирішення
заявленого відводу

У разі заявлення відводу суд повинен вислухати особу, якій заявлено
відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть
участь у справі.

Питання про відвід вирішується судом, який розглядає справу, в нарадчій
кімнаті з постановленням ухвали”.

Статтю 23 викласти у такій редакції: “Стаття 23. Наслідки задоволення
заяви про відвід

У разі відводу судді, яким справа розглядається одноособово, справа
розглядається в тому ж суді іншим суддею.

У разі відводу судді або всього складу суду, яким справа розглядається у
складі трьох суддів, справа розглядається в тому ж суді в складі трьох
суддів суддями, які не відведені у справі.

Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності підстав,
зазначених у статті 21 цього Кодексу, неможливо утворити новий склад
суду для розгляду справи, суд постановляє ухвалу про визначення
підсудності справи в порядку, встановленому цим Кодексом”.

У статті 25:

у назві слова “товариським і” виключити;

у частині першій слова “товариськими і” та “Положенням про товариські
суди і” виключити.

10. Частину другу статті 41 доповнити реченням такого змісту:

“Свідок має право відмовитися від надання свідчень в установлених

законом випадках”.

Статтю 98 викласти у такій редакції: “Стаття 98. Особи, які беруть
участь у справі

Особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи,
представники сторін та третіх осіб, прокурор, органи державної влади та
місцевого самоврядування у передбачених цим Кодексом випадках, особи,
які за законом діють на захист прав і свобод інших осіб, а також
заявники та інші заінтересовані особи у справах окремого провадження та
справах, що виникають з адміністративно-правових відносин”.

У статті 115 виключити слова “товариський чи”.

Главу 13 виключити.

Назву глави 14 викласти у такій редакції:

“Глава 14. УЧАСТЬ У ПРОЦЕСІ ПРОКУРОРА, ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ
МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОСІБ, ЯКИМ ЗА ЗАКОНОМ НАДАНО ПРАВО ЗАХИЩАТИ
ПРАВА І СВОБОДИ ІНШИХ ОСІБ”

Статтю 121 викласти у такій редакції: “Стаття 121. Завдання та форми
участі

У випадках, передбачених законом, прокурор, органи державної влади та
місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до
суду із заявами на захист прав і свобод інших осіб.

Прокурор, органи державної влади та органи місцевого самоврядування
можуть бути залучені судом до участі у справі або вступати в справу за
своєю ініціативою для надання висновків з метою здійснення покладених на
них обов’язків. Участь прокурора, зазначених органів у процесі для
надання висновків у справі є обов’язковою у випадках, передбачених
законом, або коли суд визнає це за необхідне”.

Статтю 122 викласти у такій редакції:

“Стаття 122. Процесуальні права прокурора, органів державної влади,
органів місцевого самоврядування та осіб, яким законом надано право
захищати права і свободи інших осіб

Зазначені в статті 121 цього Кодексу органи та інші особи, що порушують
справу в суді в інтересах інших осіб, користуються процесуальними
правами і несуть процесуальні обов’язки сторони, за винятком права на
укладення мирової угоди.

Відмова зазначених органів й інших осіб від поданої заяви або зміна
заявлених ними вимог не позбавляє особу, на захист прав та свобод якої
подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи для вирішення
вимоги у первісному обсязі.

Якщо дієздатна особа, в інтересах якої порушено справу, не підтримує
заявлені вимоги, то суд залишає заяву без розгляду”.

У статті 123:

у назві слово “міжобласному” виключити; частину четверту викласти в
такій редакції:

“Підсудність справ у першої інстанції, що підлягають вирішенню в порядку
цивільного судочинства, на особливо режимних об’єктах, розташованих на
території України, визначається Верховним Судом України”.

У назві й частині другій статті 124 слова “міжобласний суд” виключити.

Пункт 5 частини другої статті 136 виключити.

У пункті 11 статті 143 слова “або товариського” виключити.

Статтю 161 виключити.

У статті 178 слова “чи товариського” виключити.

Статтю 192 виключити.

У статті 194:

частину четверту викласти у такій редакції:

“Прокурор, уповноважені органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, а також особи, яким законом надано право захищати права
і свободи інших осіб, виступають у судових дебатах першими”;

у частині п’ятій слова “Органи державного управління” замінити словами
“Органи державної влади та органи місцевого самоврядування”;

частину шосту і сьому виключити.

Главу 21 викласти у такій редакції:

“Глава 21. ФІКСУВАННЯ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ ТА ПРОТОКОЛИ

Стаття 198. Фіксування судового процесу

Судом здійснюється повне фіксування судового процесу технічними
засобами.

Про кожне судове засідання, а також про кожну окрему процесуальну дію,
вчинену поза постійним місцем засідання суду першої інстанції,
складається протокол.

У протоколі судового засідання відображаються всі істотні моменти
розгляду справи в тій послідовності, в якій вони мали місце в судовому
засіданні чи при вчиненні окремої процесуальної дії.

У протоколі зазначаються:

рік, місяць, число і місце судового засідання;

час початку судового засідання або проведення окремої процесуальної дії;

назва суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря
судового засідання, прокурора;

справа, що розглядається, повна і точна назва сторін та інших осіб, які
беруть участь у справі;

відомості про явку осіб, які беруть участь у справі, представників,
адвокатів, експертів, спеціалістів, перекладачів або їх неявку, причини
відсутності та про вручення їм судових повісток;

відомості про роз’яснення сторонам та іншим особам, які беруть участь у
справі, їх процесуальних прав та обов’язків;

усі розпорядження головуючого та ухвали, постановлені без виходу до
нарадчої кімнати, а також відомості про оголошення ухвал, постановлених
у нарадчій кімнаті, дані про застосування технічних засобів фіксування
судового процесу;

заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, хід
їх обговорення;

основний зміст пояснень сторін, третіх осіб, їх представників та інших
осіб, які беруть участь у справі, а також показання свідків, усне
роз’яснення експертами своїх висновків і відповідей на поставлені йому
додаткові запитання; пояснення спеціалістів та роз’яснення висновків
прокурора або органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
залучених для цього до справи;

подані в судовому засіданні докази, звуко- і відеозаписи, хід
дослідження доказів, а у разі, якщо докази не додаються до справи, —
номер, дата та зміст письмових доказів, а також ознаки і властивості
речових доказів, звуко- і відеозаписів;

зміст судових дебатів;

відомості про оголошення рішення, ухвали;

роз’яснення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, змісту
рішення, ухвали, порядку і строку їх оскарження, права та порядку подачі
заяви про виготовлення обгрунтування висновків суду, а також права на
ознайомлення з протоколом судового засідання та подачу на нього
зауважень;

14) час закінчення судового засідання в даній справі.

Стаття 199. Порядок складання і оформлення протоколів

Протоколи складає секретар у судовому засіданні або при вчи-

ненні окремої процесуальної дії поза засіданням.

Протоколи викладаються письмово.

Протокол повинен бути оформлений в строк не пізніше трьох днів з дня
закінчення судового засідання, а протоколи про окремі процесуальні дії —
не пізніше наступного дня після їх проведення.

У виняткових випадках по особливо складних справах складення та
підписання протоколу може бути здійснено в строк не пізніше десяти днів
після закінчення судового засідання.

Стаття 200. Зауваження на протокол судового засідання та їх розгляд

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право
знайомитися з протоколом судового засідання і протягом трьох днів після
підписання протоколу подавати свої письмові зауваження з приводу
допущених у протоколі неправильностей або неповноти змісту.

Стаття 201. Розгляд зауважень на протокол

Головуючий розглядає зауваження на протокол і в разі згоди із
зауваженнями посвідчує їх правильність.

У разі незгоди головуючого з поданими зауваженнями вони розглядаються в
судовому засіданні судом, який ухвалив рішення, з повідомленням осіб,
які брали участь у справі, про час і місце проведення судового
засідання. Розглянувши зауваження, суд постановляє ухвалу, якою
посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх.

У разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його
поновлення головуючий залишає їх без розгляду.

Зауваження на протокол повинні бути розглянуті не пізніше п’яти днів з
дня їх подання.

Зауваження на протокол приєднуються до справи, в тому числі, коли їх не
було розглянуто у зв’язку з вибуттям головуючого”.

26. Доповнити Кодекс статтею 2021 такого змісту:

“Стаття 2021. Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення При
ухваленні рішення суд приймає рішення щодо:

наявності обставин (фактів), якими обгрунтовувались вимоги і заперечення
та якими доказами вони підтверджуються;

наявності інших фактичних даних (пропуск строку позовної давності тощо),
які мають значення для вирішення справи, а також доказів на їх
підтвердження;

правовідносин, зумовлених встановленими фактами;

правової норми, яка регулює ці правовідносини;

задоволення позову чи відмови в його задоволенні;

розподілу судових витрат між сторонами;

наявності підстав для негайного виконання судового рішення;

наявності підстав для скасування заходів щодо забезпечення позову”.

27. Статтю 203 викласти у такій редакції:

“Стаття 203. Зміст рішення

У рішенні суду зазначаються:

час та місце його постановлення;

назва суду, що його ухвалив;

прізвище та ініціали судді та секретаря судового засідання;

сторони та інші особи, які брали участь у справі;

вимоги позивача, заперечення відповідача, узагальнений виклад пояснень
інших осіб, які брали участь у справі;

встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини;

наявність порушення прав і свобод, за захистом яких спрямоване звернення
до суду, чи невиконання зобов’язань або інші підстави щодо задоволення
вимог;

назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, за якими
вирішено справу, норми процесуального закону, якими суд керувався;

висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи
частково, вказівка на розподіл судових витрат, строк і порядок
оскарження рішення.

За письмовою заявою, що подається протягом десяти днів з дня
проголошення рішення, сторони чи іншої особи, яка бере участь у справі,
суд у десятиденний строк з дня заявлення вимоги обгрунто-вує висновки
суду в окремому процесуальному документі, оформленому відповідно до
вимог цієї статті”.

Частину четверту статті 209 виключити.

Пункт 6 статті 227 виключити.

Статтю 231 викласти у такій редакції:

“Стаття 231. Умови набрання чинності рішенням суду

Рішення суду, якщо воно не було оскаржене, набирає чинності після
закінчення строку на апеляційне оскарження або на апеляційне подання. У
разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає чинності після
розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Після набрання рішенням чинності сторони та треті особи з самостійними
вимогами, а також їх правонаступники не можуть заявляти в суді ті ж
позовні вимоги з тих же підстав, а також оспорювати в іншому суді вже
встановлені судом факти.

У випадках, коли справу розглянуто за заявою осіб, визначених пунктом
другим частини першої статті 5 цього Кодексу, рішення суду, що набрало
чинності, є обов’язковим для особи, в інтересах якої було розпочато
справу.

Якщо після набрання чинності рішенням, яким з відповідача стягуються
періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначення
розміру платежів, їх тривалість чи припинення, то кожна сторона вправі
шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків
платежів або звільнення від них.

Рішення, які не підлягають апеляційному оскарженню, набирають чинності
негайно після їх проголошення”.

Статтю 240 виключити.

У частині другій статті 248 слово “касаційному” замінити словом
“апеляційному”, а друге речення — виключити.

33. Розділ IV викласти у такій редакції:

“Розділ IV. ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

Глава 40. АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 289. Суди апеляційної інстанції

Судами апеляційної інстанції є суди, визначені Законом України “Про
судоустрій України”.

Стаття 290. Право апеляційного оскарження

Сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді
справи, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої
інстанції повністю або частково.

Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо
від рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом.

Апеляційна скарга, апеляційне подання прокурора на ухвалу суду першої
інстанції подається і розглядається у тому ж порядку, що і апеляційна
скарга, подання на рішення суду.

Стаття 291. Ухвали, на які можуть бути подані скарги, подання

Сторони чи інші особи, якщо вони брали участь у розгляді справи, мають
право протягом п’ятнадцяти днів після оголошення ухвали суду першої
інстанції подати до суду апеляційної інстанції скаргу на ухвалу, а
прокурор, який брав участь у розгляді справи, — апеляційне подання, у
випадках:

якщо постановлені ухвали перешкоджають подальшому провадженню справи;

у випадках, передбачених статтями 39, 81, 83, 89, 132, 136, 157, 213,
214, 215, 223, 347, 350, 351, 353, 354, 355, 421 цього Кодексу.

Заперечення проти ухвал, що не підлягають оскарженню, можна включити до
апеляційної скарги або апеляційного подання на рішення суду.

Стаття 292. Строки апеляційного оскарження

Апеляційні скарги, апеляційне подання прокурора на рішення суду першої
інстанції можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня
після проголошення рішення.

Якщо в справі ухвалено додаткове рішення, зазначене в частині першій
цієї статті, то строк на апеляційне оскарження обчислюється з наступного
дня після його проголошення.

Скарги, подання на ухвали суду першої інстанції подаються протягом
п’ятнадцяти днів з наступного дня після їх ухвалення.

Скарги, подання, подані після закінчення строків, встановлених цією
статтею, залишаються без розгляду, якщо суд за заявою особи, що їх
подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що по-становлюється
ухвала.

Стаття 293. Форма і зміст апеляційної скарги, апеляційного подання
прокурора

Апеляційна скарга, апеляційне подання прокурора викладається чітким
машинописним текстом.

В апеляційній скарзі, апеляційному поданні прокурора зазначається:

назва суду, до якого подається скарга, апеляційне подання прокурора;

особа, яка подає скаргу, подання, її місце проживання або знаходження,
поштовий індекс, номер засобів зв’язку;

повна і точна назва інших осіб, які беруть участь у справі, їх місце
проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку;

посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується, та межі оскарження;

обгрунтування апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора: у чому
полягає неправильність рішення (ухвали) суду, обставини справи та закон,
якими спростовується рішення; нові факти чи засоби доказування, які
мають значення для справи і заперечення проти доказів, коли суд першої
інстанції необгрунтовано відмовив у їх прийнятті або коли неможливість
їх подання раніше зумовлена поважними причинами; перелік з використаних
судом першої інстанції доказів, що підлягають дослідженню в суді
апеляційної інстанції;

прохання особи, яка подає скаргу, чи клопотання прокурора;

перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги, апеляційного
подання прокурора.

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або її
представником; апеляційне подання прокурора — прокурором, що його подав.

До апеляційної скарги, поданої представником, додається довіреність або
інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі
немає такого документа.

До апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора додаються їх копії
з додатковими матеріалами у кількості примірників відповідно до числа
осіб, які брали участь у справі.

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ

21 червня 2001 року N 2540-Ш

список використаної та рекомендованої літератури

Конституція (Основний Закон) України. — К., 1996

Бойко В.Ф. Закон про судовий устрій: слово за народними депутатами
України” // Вісник Верховного суду України. — 2000. — № 2. — С. 3-7.

Брынцев В. Мозаика “большой” судебно-правовой реформы Украины. —
Харьков, 2001.

Коментар до Конституції України. — К., 1996.

Маляренко В. Конституційні засади кримінального судочинства. — К.:
Юрінком Інтер, 1999.

Маляренко В. Про окремі питання касаційного перегляду кримінальних справ
за новими правилами // Вісник Верховного Суду України. —

2001. — С. 40-49.

Маляренко В., Вернидубов I. Прокурор у кримінальному судочинстві. — К.:
Юрінком Інтер, 2001.

Постанова Верховної Ради України від 28.04.1992 р. “Про концепцію
судово-правової реформи в Україні” // Відомості Верховної Ради України.
— 1992. — № 30. — С. 426.

Стефанюк В. Судова система України та судова реформа. — К.: Юрін-ком
Інтер, 2001.

Футей Б. Становлення правової держави: Україна 1991-2001 рр. — К.:
Юрінком Інтер, 2001.

Шевчук П. Проведення судової реформи — важлива передумова створення
нового Цивільного процесуального кодексу України // Вісник Верховного
Суду України. — 2001. — С. 29-38.

Шевчук П., Кривенко В. Апеляційне провадження за новим цивільним
процесуальним законодавством // Вісник Верховного Суду України. —

2001. — С. 30-39.

PAGE 2

PAGE 5

PAGE 63

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter