.

Бiленчук П.Д. 1995 – Кримiналiстичне дослiдження обвинувачуваного (книга)

Язык: русский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5628
Скачать документ

Бiленчук П.Д. 1995 – Кримiналiстичне дослiдження обвинувачуваного

Передмова

а) Криміналістична антропологія

Процеси радикальних перетворень, що відбуваються сьогодні, вимагають
удосконалення всієї системи громадських відносин, чіткого правового
врегулювання, який би гарантував реалізацію всіх прав і свобод
особистості. Особа мусить постати на передньому плані як найважливіша
цінність суспільства й держави. Ось чому головним завданням сучасного
етапу побудови правової держави є захист прав та інтересів людини, її
життя, здоров’я, честі, гідності, забезпечення особистої недоторканості
й повної безпеки. Побудова правової держави відбувається в дуже складних
умовах. Посилюється соціальна напруга, зростає кількість злочинів,
особливо корисливих та проти особи.

Про це йдеться і в Указі Президента України від 21 липня 1994 року “Про
невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю”. Зокрема, в
Указі сказано, що всім правоохоронним органам держави треба “вважати
боротьбу зі злочинами проти особи, злочинністю в економічній сфері,
зокрема в кредитно-фінансовій та банківській системах, у
зовнішньоекономічній діяльності та торгівлі, на транспорті, головними
напрямками в роботі правоохоронних органів” (1).

Усе це вимагає подальшого підвищення ефективності й результативності
діяльності правоохоронних органів у всіх ланках, і передусім органів
попереднього слідства, шляхом впровадження нових наукових методик,
сучасних технічних засобів, виявлення, збирання і дослідження доказової
інформації, діагностики та прогнозування дій окремих учасників
попереднього слідства.

Злочин у криміналістиці розглядається як подія минулого. Тому слідчий
досліджує його за допомогою слідів, що збереглися на момент
розслідування. У цьому плані його діяльність схожа з роботою археолога,
який відтворює давню подію за слідами, що збереглися, і які несуть
інформацію з минулого в сучасне, а від нього—у майбутнє. Саме таким
чином на підставі минулого й сучасного можна побудувати прогноз
майбутнього. Отже, розвиток соціальних явищ також можна передбачати.

Як ніколи, актуального значення для успішної боротьби зі злочинністю і
вдосконалення попереднього слідства набувають розробка теорії і практики
криміналістичного дослідження, прогнозування тактичних прийомів збирання
інформації про особу обвинувачуваного, зокрема для передбачення його
поведінки на попередньому слідстві, особливо в конфліктних ситуаціях.
Однак сьогодні діагностика і прогнозування, як нові методи боротьби зі
злочинністю, розробляються і використовуються лише наукою кримінологією,
та і то недостатньо. Криміналістична наука та слідча практика мало
приділяють уваги соціальному прогнозуванню. Практично важко знайти
фахівця, який досконало володіє цією надто складною проблемою. З питань
криміналістичної діагностики та прогнозування немає таких наукових
праць, які можна було б використовувати в практичній роботі.

Аналіз літературних джерел, матеріалів слідчої, експертної та судової
практики показав, що найменш розробленими виявились криміналістичні
аспекти діагностики і прогнозування поведінки звинувачуваного при
розслідуванні злочинів.

Складність практичної діяльності слідчого по діагностиці та
прогнозуванню поведінки звинувачуваного під час розслідування зростає не
лише через відсутність належних засобів здобуття інформації із “слідів
пам’яті особи”, але й з-за обмеженості теоретичних узагальнень і
науково-обгрунтованих рекомендацій з питань криміналістичної діагностики
та прогнозування. З цієї проблеми немає монографічних досліджень, а в
підручниках з криміналістики відсутні розділи, присвячені цим питанням.
Не розроблена методика діагностики й прогнозування поведінки
звинувачуваного на попередньому слідстві, у кримінально-процесуальному
законі відсутні норми про форми і межі вивчення особи звинувачуваного
(2, 3).

А тому в даній монографії зроблена спроба дослідити цю проблему з
позиції комплексного підходу із залученням знань в галузі антропології,
діагностики, прогностики тощо.

Що ж стосується предмету пропонованого читачеві дослідження, то це
проблеми криміналістичної антропології, криміналістичного
людинознавства, вивчення обвинувачуваного, його діагностика, дослідження
й прогнозування поведінки в конкретних ситуаціях діяльності (як типових,
так і екстремальних).

Антропологія (від грецьк. “аnthropos” — людина, “logos” — слово, вчення)
—це наука про людину. Варто зазначити, що на різних етапах розвитку
антропології її зміст та місце в системі наук тлумачилися не завжди
об’єктивно правильно й однозначно.

Тлумачення антропології, як універсальної науки про людину, що
систематизує знання про її історію, фізичну організацію, матеріальну та
духовну культуру, психологію, мову тощо, бере свій початок від
французьких просвітителів XVІІІ століття. В їх тлумаченнях йшлося про
систему наук, що синтезують різні сфери вивчення цілісної людини й
суспільства на межі природничих і суспільних наук. У нашій літературі,
як правило, розпізнають “фізичну” та “історичну” (“соціальну”,
“культурну”) антропологію. До останньої включають також археологію,
етнографію, лінгвістику та інші галузі знань. Беручи до уваги
багатообразність, диференціацію, інтеграцію та розгалуженість різних
сфер .дослідження людини в сучасній науці, справедливішим буде
розглядати такий підхід і в нашому дослідженні.

Безумовно, це не так просто, А тому потрібно такий підхід розглядати
вірогідніше як пріоритетний, перспективний, що дозволить стимулювати й
спрямувати творчість багатьох учених у напрямку інтеграції різних
галузей знань, що вивчають (досліджують) людину та суспільство. В
Україні такий підхід недавно запропонувала група вчених різних галузей
знань — правових, економічних, біологічних, психологічних, нейробіоніки,
кібернетики та ін. Вони пропонують створити Національну академію проблем
людини. Головною метою створеної академії мусить бути інтегрування та
впровадження науково обгрунтованих концепцій і програм у вирішенні
проблем людини. Основні завдання та напрямки діяльності даної академії е
науково-дослідницька робота по вивченню та прогнозуванню
соціально-гуманітарних проблем людини, інтегрування наукових досягнень у
розв’язанні цих проблем, формування соціально-економічних, правових
орієнтацій цивілізованих, відносин на фоні національного відродження,
розробка та впровадження систем життєзабезпечення людини, внесення
пропозицій Верховній Раді, Президентові, Кабінетові Міністрів України та
в інші органи державної виконавчої влади у вигляді проектів рішень,
проведення незалежної громадської експертизи з наукових проблем.

Ось чому в даній праці ми базуємося на багатогранному концептуальному
підході до вивчення проблем людини.

Варто зазначити, що на різних етапах розвитку антропології існували й
різні думки стосовно її поняття як науки (антропоморфологія,
антропогенез, етнічна антропологія).

У другій половині XX століття широкого поширення як у вітчизняній, так і
у світовій антропології дістали нові напрямки досліджень статусу людини:
молекулярний, функціональний, популяційний, антропологічний; почали
інтенсивно розвиватися генетичні, медичні, екологічні й етичні аспекти.
На арену вийшла криміналістична антропологія. Зазначимо, що такий
об’ємний і різноплановий підхід дозволив значно розширити арсенал
об’єктивних методів дослідження, поповнити методичний та технічний
інструментарій антропології. Що стосується криміналістичної
антропології, то раніше вона в основному обмежувалася даними
антропометрії та біометрії. Розширення сфери інтересів антропології, у
тому числі й криміналістичної, значною мірою пов’язане із загальними
досягненнями суміжних наук, що вивчають проблеми людини (біологія,
суспільствознавство, економіка, право, психологія тощо.).

Сучасна антропологічна наука систематизована по трьох головних розділах:
еволюційна антропологія, вікова і конституційна, популяційна (4,5,6).

Стосовно предмету криміналістики, то криміналістична антропологія — нова
галузь криміналістичних знань, що вивчає проблеми людини з позицій,
завдань та інтересів криміналістичної науки та слідчої, експертної і
судової практики.

Криміналістична антропологія (як і загальна) в даному дослідженні
систематизована в трьох основних напрямках (розділах).

У першому розглядаються питання інформаційного забезпечення. Дається
поняття, джерела та структура криміналістичної інформації, яка
використовується для вивчення обвинувачуваного (діагностика,
дослідження, прогнозування). Другий розділ присвячений характеристиці
криміналістичних методів та сучасних інформаційних технологій, що
використовуються для збирання інформації про особу обвинувачуваного
(правові, етичні, етнічні, психофізіологічні, організаційні та
техніко-технологічні аспекти). У третьому викладені (сформульовані)
наукові основи криміналістичного прогнозування поведінки
обвинувачуваного при розслідуванні злочинів: алгоритмізація,
програмування й моделювання.

На наш погляд, усі ці напрямки та аспекти можуть правильно вирішуватися
лише на комплексній науковій основі міжгалузевих, міждисциплінарних
досліджень (7).

У цій монографії робиться спроба об’єднати теоретичні міркування з
вирішенням завдань прикладного характеру, розглянути статус людини в
структурі криміналістичної науки, як особливого біосоціального феномена.
Особлива увага приділяється питанням системи “людина—наука—практика”.

Доцільно підкреслити, що механізм утворення слідів пам’яті,
закономірності поведінки звинувачуваного в тій або в іншій ситуації, їх
типологія, способи, засоби, методики, тактичні прийоми і рекомендації
комплексного підходу до вивчення особи звинувачуваного і .збирання
інформації про неї для побудови тактики розслідування, по суті,
залишаються мало вивченими (8).

Разом з тим, окремі питання проблеми криміналістичного дослідження
злочинця привертали увагу вчених — криміналістів Л. Є. Ароцкера, В. П.
Бахіна, Т. В. Варфоломєєвої,

В. І. Гаєнка, В. Г. Гончаренка, Ю. М. Грошевого, Н. І. Клименко, М. В.
Костицького, В. К. Лисиченка, В. Г. Лукашевича,

В. П. Лисицина, В. О. Коновалової, А. Є. Крикунова, Б. Т. Нора, Г. А.
Матусовського, М. В. Салтевського, М. Я. Се-тая, В. К. Стринжи, М. О.
Сєнчика, А. О. Фокіної та інших

(9), Однак, вони розглядалися при дослідженні більш гло-

баліьних питань, і не в такому обсязі.

У числі проблем удосконалення діяльності органів розслідування
заслуговує на увагу вивчення особи правопорушника, зокрема, наукова
розробка питань криміналістичного дослідження злочинця, техніки, тактики
і методики вилучення і використання інформації про його особу.

Таким чином, у пропонованій читачеві монографії розглядається не взагалі
особа злочинця, а акцентується увага на особі звинувачуваного, як одному
з головних учасників кримінального судочинства. Саме навколо
обвинувачуваного зосереджується вся процесуальна діяльність, спрямована
на отримання об’єктивної інформації про подію злочину. Ніхто інший так
не знає подію злочину, як обвинувачуваний. Звідси—всі зусилля слідчого
спрямовуються на вибір таких прийомів, які б повно розкрили сформований
у обвинувачуваного суб’єктивний образ події злочину.

У виборі прийомів спілкування з обвинувачуваним не останню роль
відіграють методи діагностики та прогнозування його поведінки при
проведенні окремих слідчих дій. Передбачення відповідних кроків
обвинувачуваного, наприклад, на допиті дозволяє правильно вибирати
тактичні прийоми спілкування.

Вагомим джерелом криміналістичної інформації про людину, знаряддя її
праці, житло, в якому вона живе, приміщення, де вона працює, є
результати експертних криміналістичних досліджень (діагностичних,
ситуаційних, ідентифікаційних) .

Фактичну основу прогнозування складає сукупність ознак і властивостей
особи обвинувачуваного, що проявляються в його попередній і теперешній
діяльності.

При підготовці монографії автор проаналізував матеріали 400 кримінальних
справ, за спеціальною анкетою опитано понад 300 слідчих і 220 керівних
працівників органів внутрішніх справ із різних регіонів країни. За
спеціальною програмою проаналізована мова 35 досліджуваних на
електронному реєстраторі характеристик мови (ЕРТХР-1) та електронному
аналізаторі (ЕМА-1). Понад 100 осіб досліджувалися з допомогою методики
ММР1 (АСБДЛ). Матеріали досліджень оброблювались за допомогою ЕОМ і
дістали відображення в книзі.

Безумовно, розглянуті в монографії проблеми не в повному обсязі
висвітлюють результати проведених автором досліджень. Останні значно
ширші, і основне їх спрямування являє собою удосконалення
криміналістичної теорії, техніки, тактики і методики розслідування
злочинів у сучасних умовах, на що особливо звернуто увагу у вище
названому Указі Президента України.

Автор щиро вдячний відомим ученим-криміналістам докторам юридичних наук
професорам В. П. Бахіну, В. Г. Гончаренку, В. О. Коноваловій, Н. І.
Клименко, М. В. Костицькому, В. К. Лисиченку, М. М. Михеєнку, Г. А.
Матусовському, М. В. Салтевському, М. Я. Сегаю, В. К. Стринжі за їхні
конструктивні пропозиції, рекомендації і зауваження.

Оскільки в монографії використані дані з таких галузей знань як
інформатика, кібернетика, біологія, психологія, нейробіоніка,
нейрокібернетика, системотехніка, математика, психофізіологія т. ін., то
ми також дуже вдячні головному науковому співробітникові
науково-навчального Центру прикладної математики Національної Академії
наук України, докторові біологічних наук, професорові К. О.
Іванову-Муромському та провідним науковим співробітникам Інституту
кібернетики Національної академії наук України ім. В. М Глушкова —
кандидатові біологічних наук О. М. Лук’яновій і кандидатові технічних
наук В. В. Коробейникову, інженеру-системотехніку П. М. Бабичу,
кандидатові економічних наук Г. О. Науменку, кандидатові технічних наук
В. В. Піксотову за дружнє сприяння й допомогу в дослідженні цієї
нелегкої, але цікавої проблеми.

Автор висловлює подяку рецензентам і колегам за конструктивні зауваження
та побажання, що сприяли вдосконаленню викладання матеріалу і дозволили
виявити нові напрямки розгляду дискусійних питань криміналістичного
дослідження людини (криміналістичної діагностики, метрології та
прогностики, криміналістичного людинознавства й криміналістичної
антропології).

Автор сподівається, що знайомство з монографією буде корисним і допоможе
читачеві полинути у світ проблем, які мають значне, можна сказати,
доленосне значення в боротьбі із злочинністю як для сьогоднішнього
нашого буття, так і майбутнього нашої держави. Думається, що розглянуті
проблеми криміналістичного вивчення обвинувачуваного (діагностика,
дослідження, прогнозування) дозволять знайти ключ до розгляду і
впровадження як правових, етичних, так і кібернетичних, системологічних,
етнічних, психофізіологічних, технологічних галузей знань у
криміналістичній науці. Автор буде вдячний читачам за відгуки,
зауваження, пропозиції, висловлені ними після прочитання книги.

б) Криміналістичне людинознавство

Як вже зазначалося, у запропонованій читачеві монографії розглядаються
питання криміналістичного вивчення обвинувачуваного: діагностика,
дослідження, прогнозування. З урахуванням сучасного стану дослідження
даної теми, у книзі висвітлюються проблеми й перспективи розвитку цієї
галузі знань. Мета автора — звернути увагу і ознайомити з проблемою
криміналістичної діагностики, дослідження та прогнозування поведінка
обвинувачуваного як у типових, так і екстремальних ситуаціях (умовах) не
лише криміналістів (слідчих, оперативних працівників карного розшуку,
БЕЗ, ДАІ), але й численних фахівців правоохоронних органів (прокурорів,
суддів, адвокатів), яким доводиться мати справу з даною категорією людей
як на початковому етапі розслідування, так і в-процесі подальшої
діяльності по розкриттю, розслідуванню та профілактиці злочинів. Це дуже
важливо з таких міркувань.

По-перше, тому що особа обвинувачуваного — це одна а головних фігур
кримінального процесу, яка знаходиться під особливим фокусом
правоохоронних органів (як з точки зору розкриття злочину, встановлення
істини, так і з позиції профілактики злочинів взагалі). Зміст роботи з
цією категорією людей потребує особливих (специфічних) професійних,
кон-кретних знань, умінь та практичних навичок.

По-друге, слід особливо підкреслити, що правильно, професійно
грамотно та своєчасно зібрана криміналістична інформація на початковому
етапі розслідування вирішальною. .мірою визначає результати подальшої
роботи по розкриттю) та розслідуванню злочинів, його терміни й реальні
вихіднії дані. Тобто чи злочин буде розкрито й винуватці стануть перед
законом .і понесуть відповідальність, чи цього не станеться.

Відповідальність за кінцевий результат, тобто за об’єктивне встановлення
істини, успішне розкриття й розслідування злочинів, лягає в першу чергу
на слідчих, співробітників карного розшуку, БЕЗ, ДАІ, дільничних
інспекторів, прокурорів, суддів, адвокатів — практично на весь корпус
правоохоронців держави, їх дії повинні виконуватися в тісному контакті з
усіма державними установами, громадськими організаціями регіону, а у
випадку необхідності — і з усім населенням держави (при масових
злочинах, аваріях, екологічних та економічних злочинах, що поширюються
на великих територіях, злочинах, пов’язаних з наркобізнесом, торгівлею
зброєю, .людьми, радіоактивними речовинами). Це обумовлено тим, що на
арену виходять досить небезпечні як для держави, так і для світового
загалу криміногенні явища. Для прикладу наведемо деякі тенденції
криміногенної ситуації, яка має місце у світі (див. додаток 4).
Сьогодні, як ми бачимо, злочинність не тільки кількісно, але і якісно
змінилася. І треба чесно визнати, що ці зміни йдуть, на жаль, не в
кращий бік. Незважаючи на те що правоохоронці України, інших держав
світу, Європолу, Інтерполу (якому в 1994 році виповнилося 70 років)
докладають великих зусиль у боротьбу із злочинністю, що на це уряди
багатьох держав світу витрачають величезні кошти, злочинний вірус
нарощує свої агресивні прояви. Зважте самі. Раніше у нас мали місце в
основному такі види злочинів, як хуліганство, тілесні пошкодження,
крадіжки, згвалтування, убивства тощо.

У наш час на арену вийшли не менш небезпечні прояви злочинного світу —
злочини в фінансовій та кредитно-банківській сфері, злочини, пов’язані з
відмиванням грошей, організована групова злочинність, замовлені
вбивства, торгівля людьми (дітьми), вимагання, екологічні злочини,
розповсюдження вірусу СНІД, людоїдство, злочини, що скоюються маньяками,
підробка паперових грошей іноземних країн, наркобізнес, комп’ютерна
злочинність тощо.

По-третє, незважаючи на всю гостроту ситуації, проблеми
криміналістичного дослідження злочинця в криміналістичній науці майже не
вивчаються. Сьогодні в жодному підручнику з криміналістики ви не
знайдете спеціального (окремого) розділу чи хоча б параграфу,
присвяченого дослідженню і вивченню злочинця. Нині важко знайти
інформацію про портрет злочинця, хулігана, вбивці, насильника. Тому, на
жаль, нема й криміналістичного портрету сучасного, особливо
небезпечного, маньяка, людоїда чи, наприклад, інтелігентного
комп’ютерного грабіжника (хакера чи крекера), або фахівця зі скоєння
злочинів у фінансовій, кредитно-банківській сфері. У криміналістиці ми
вивчаємо все, що стосується криміналістичної теорії і методології,
криміналістичної техніки, тактики і методики, криміналістичної операції
і ситуації, комбінації і криміналістичної характеристики, логіки та
психології, кібернетики та математики, організації діяльності
криміналі-стичних служб та їх історії. Все це дуже добре. І всі проблеми
надзвичайно актуальні, як теоретично, так і практично значимі. Але
хотілося б щоб якоюсь мірою привернути увагу дослідників і до такої,
непростої і нелегкої для дослідження проблеми, як підозрюваний,
обвинувачуваний, злочинець. Хто ж вони такі? Як їх знайти? Як встановити
істину?

Адже не лише теорія, а й практика потребують відповіді на ці досить не
прості, але дуже потрібні всім нам питання, тим більше, що ми не завжди
пильно стежили і раніше не завжди звертали увагу на ці сторони
злочинного світу.

У жодному юридичному вузі й управлінні внутрішніх справ, у прокуратурі й
суді ми не знайдемо кабінету по вивченню особи сучасного злочинця і
злочинності (які, до речі колись були), тобто того, з чим ми стикаємося
щодня, того, що сьогодні нам так не вистачає. Хоча в кожному вузі,
управлінні чи відділі є кабінети педагогічної чи професійної
майстерності, передового досвіду, організації роботи тощо. Звичайно, це
також необхідно. Але треба знати і про основний об’єкт нашої
діяльності—людину. Хто такий злочинець? Чому він скоїв злочин? Які сліди
він залишив? Де їх шукати? Які методи застосовувати? Тобто знати і
впроваджувати забуту нами всіма відому римську формулу: “Хто-Що-Де-3
чиєю допомогою — Для чого — Яким чином — Коли?”

Практика (слідча, експертна, судова) свідчить про те, що яку б ми
кримінальну справу не взяли — все починається з людини-криміналіста,
слідчого, потерпілого, свідка, звинувачуваного і злочинця, їх
діяльності, роздумів, почуттів, їх ставлення до себе й суспільства, до
своїх обов’язків перед народом. Одні творять добро, стоять на захисті
прав та інтересів людини, інші — творять зло, беззаконня, вбивства,
крадіжки, насильства, розбійницькі напади, продають дітей у рабство
(фізичне і наркотичне), займаються людоїдством.

Криміналістика вчить фахівців, як розкривати ці тяжкі злочини, які дії
треба виконувати, щоб захистити чесне ім’я громадянина, його права і
свободи, матеріальний добробут особи та країни.

Розібратися в жорстокому та ієрархічно складному злочинному світі
(елітарному й чорному), прекрасному світі добра, опокою, миру, світі
невтомної праці людей, у першу чергу—правоохоронних органів заради
перемоги добра над злом, допоможе вам певною мірою ця книга.

Звичайно, вона аж ніяк не може замінити знання безпосередньої обстановки
в конкретному регіоні. Але вона зорієнтує вас у суспільних відносинах,
що склалися в країні, розкаже про сучасний стан злочинності і її
різновидах, дасть змогу побачити державне значення нелегкої для
кінцевого вирішення проблеми. Ви відчуєте велич людей, які стоять на
сторожі законності і правопорядку в нашій державі — працівників
державних установ, органів міліції, суду, прокуратури, усіх людей доброї
волі — чесних і справедливих

Причому, автор намагається зробити це через світ людини, як основної
істоти на Землі, яка приносить багато цілющих плодів, добрих справ,
творчого доробку (духовного і матеріального), як на жаль, і дуже багато
несправедливого, недоброго і злого.

Столиця і провінція, місто і село, багаті й бідні, всі верстви
населення, всі типи людей стикаються із злочинним світом. Цікаво, що
одні й ті ж самі люди можуть опинитися в ролі свідка чи потерпілого,
звинувачуваного чи злочинця, криміналіста чи судді. Мається на увазі як
у правовому чи фаховому, так і чисто людському значенні.

Причому, це може статися з кожним уранці, в обід, у надвечір’ї чи
пізньої ночі, весною чи літом, восени чи взимку.

Ніхто не застрахований від цього. Адже це реалії життя, а життя цікаве,
багате й невичерпне, з його білими і чорними сторонами. Як і невичерпні
кожна людина, наша земля, її природа і весь навколишній світ, що нас
оточує.

Справедливість і перемога добра над злом можливі лише тоді, коли
фахівець-криміналіст, розслідуючи конкретний злочин, зуміє побачити
справжніх людей там, де їх на той час тільки і можна було знайти.

Мета цієї книги — збагатити вас професійно знаннями, навичками, умінням
сприяти вашому криміналістичному загартуванню.

Ідіть у професійне життя із грунтовними, твердими знаннями теорії і
практики боротьби із злочинністю на сучасному етапі Адже криміналістика,
її історія і теорія, методологія і техніка, тактика і стратегія,
методика і технологія потрібні юристові-фахівцеві, спеціалістові так, як
потрібні людині, кажучи словами поета М. Рильського, “вода й повітря,
хліб і сіль”.

§ 1. Поняття, джерела та структура криміналістичної інформації

Скільки існує світ і людство, стільки живуть у ньому потреба і прагнення
спілкуватися й обмінюватися інформацією,

З розвитком суспільства йшло накопичення досвіду оволодіння засобами й
методами інформаційного обміну.

Відомо, що сьогодні “інформація” і “комунікація” не лише посіли почесне
місце в освітянській, науковій та практичній діяльності, але й стали
найхарактернішими рисами нашого часу. Весь подальший розвиток людства
значною мірою пов’язаний з удосконаленням діяльності в галузі
інформатизації і комунікації.

Інформація сьогодні стає однією з головних цінностей земної цивілізації.
В економічно розвинутих країнах почали формуватися національні
інформаційні ресурси так само, як матеріальні й енергетичні. У США,
інших розвинених країнах поступово відбувається перехід від
індустріальної економіки до економіки, що побудована на інформації.
Тенденція перекачування трудових ресурсів зі сфери матеріального
виробництва в інформаційну сферу найпомітніша їв Японії. Тут активно
розвивається в державних масштабах програма створення до 2000 року так
званого “інформаційного суспільства”. Згідно з цією програмою
створюються “інтелектуальні” ЕОМ п’ятого покоління; планується зробити
інформацію такою ж доступною, як вода та електроенергія.

Вже сьогодні половина загальної кількості трудового населення розвинених
країн світу зайнята в так званій інформаційній сфері діяльності. Уперше
в історії людства інформація стає одним з основних предметів праці.

Постає запитання: що ж слід розуміти під словом “інформація”? У
загальнолюдському смислі інформація—це дані, повідомлення, уявлення.
Кожне слово, буква, річ, явище природи, подія несуть свою особисту
індивідуальну інформацію.

Слово “інформація” походить від латинського іnformatіo — пояснювати,
роз’яснювати, знайомити, мати уяву.

У період 50—60-х років питання інформації стали об’єктом старанних
досліджень. Ця тенденція розвивалася і в 70— 80-х роках, особливого
розквіту вона набула в 90-ті роки Поняття інформації стало одним із
фундаментальних у сучасній науці.

Дослідження, що проводяться в різних галузях знань, дозволяють поглибити
поняття інформації, визначити окремі, найсуттєвіші її відтінки,
специфічні для тієї чи іншої галузі діяльності.

Термін “криміналістична інформація” в юридичній літературі став
використовуватися з появою наукових праць, автори яких досліджували
проблеми боротьби зі злочинністю, питання розслідування злочинів,
автоматизації, алгоритмізації і комп’ютеризації криміналістичної
діяльності.

Піонерами в дослідженні проблем криміналістичної інформації є такі
вчені-криміналісти як В П Бахін, В Г. Гончаренко, Ю М Грошевий, Н І
Клименко, В О. Коновалова, М В Костицький, І І Котюк, Г. А Матусовський,
М М. Михеєнко, В Т. Нор, В К Лисиченко, В П Лисицин, М С Польовий, І. В
Постіка, М Я Сегай, В К. Стринжа, М В Салтевський, М Н Хлинцов, А О.
Фокіна, В. В Циркаль.

На наш погляд, криміналістичну інформацію слід розглядати в трьох
основних аспектах: прагматичному, семантичному і синтаксичному.
Прагматичний аспект пов’язаний з розглядом корисності, цінності
використання криміналістичної інформації для розробки слідчого,
експертного чи судового рішення, встановлення істини. Він дозволяє
відібрати потрібну інформацію для кожного окремого рівня чи сфери
діяльності.

Семантичний має на увазі вивчення смислового змісту інформації,
визначення зв’язків між окремими її складовими Синтаксичний аспект
дозволяє встановити параметри інформаційних потоків. Він розглядає форми
представлення інформації, її носії і засоби кодування незалежно від
змісту. Такий підхід до інформації пов’язаний з використанням комплексу
технічних засобів і є основою технології її обробки.

Однією з найпоширеніших серед юридичної інформації є криміналістична
інформація Ця інформація виникає в процесі криміналістичної (слідчої,
експертної, судової) діяльності і використовується для розкриття,
розслідування і попередження злочинів, встановлення об’єктивної істини.

Під криміналістичною інформацією слід розуміти будь-які дані,
повідомлення, відомості про теоретичні основи і механізм виникнення
ідеальних та матеріальних слідів, методи, засоби, прийоми і рекомендації
їх використання для пізнання події злочину і встановлення об’єктивної
істини.

Якщо конкретизувати це поняття, то криміналістична інформація являє
собою не просто набір будь-яких відомостей. Вона дозволяє встановлювати
обставини події злочину, самого злочинця, засоби скоєння злочину,
безпосередній предмет злочинного діяння і слідову картину злочину.

Основними джерелами (носіями) криміналістичної інформації є сліди
злочину—зафіксовані відображення зміни обстановки місця події і сліди
пам’яті. Таким чином, стосовно доказів, то джерелом доказової інформації
є такі носії: а) матеріальні сліди злочину, б) люди, які бачили події і
які мають значення для справи.

Носіями криміналістичної інформації, згідно з КПК, України, признаються
свідки, обвинувачувані, експерти, речові

докази.

Згідно з дослідженнями, проведеними В. Г. Гончаренко, В. К. Лисиченко,
М. В. Салтевським, М. С. Польовим, М. Н. Хлинцовим, криміналістична
інформація може бути класифікована таким чином: за джерелом отримання
(гомологічна, предметна, документальна, машинна; за характером структури
(натуральна, нормалізована, комплексована, де-компонована, генерована,
дискретна, квантоівана, кодована);

за фізичною природою (зорова, слухова, смакова, та інша);

за формою подання (вербальна, буквеннознакова, цифрова, графічна,
іконічна, магнітна, голографічна, відеозапис, перфозапис); за носіями
(матеріальна, ідеальна); за структурними елементами події злочину
(суб’єктивна, об’єктивна, модальна); за спрямуванням руху і призначенням
(пізнавальна, управлінська) (1).

Успішне розв’язування практичних криміналістичних завдань у процесі
розкриття, розслідування і попередження злочинів значною мірою залежить
від широкої інформованості правоохоронних органів та населення про
скоєні злочини, осіб, які їх скоїли, умови, обставини, причини злочинів.
Джерела криміналістичної інформації про злочинність в Україні останнім
часом суттєво поширились, однак головним матеріальним носієм
криміналістичної інформації є документ (фотокіновідео документи, дискети
тощо).

Різноманітність інформації та джерел її надходження викликає потребу
формування єдиного інформаційно-технологічного центру її реєстрації,
систематизації, обробки, аналізу, використання та зберігання. Сьогодні
загальновідомо, що жодна служба правоохоронних органів не може
функціонувати й виконувати складні завдання профілактики, розкриття та
розслідування злочинів без наявності дійового автоматизованого банку
інформації. Тому в складі кожного управління, відділу, підрозділу є
спеціальні інформаційно-аналітичні центри чи, принаймі, окремі
співробітники, які здійснюють такі функції. У системі МВС України,
наприклад, загальними організаційними питаннями функціонування
Інформаційних систем займаються Штаб, Головне інформаційне бюро,
Національне бюро Інтерполу, Криміналістичний центр, Головне слідче
управління, Експертне-криміналістичне управління та інші.

Інформація сьогодні — це мірило багатьох політичних, Соціальних,
економічних та правових процесів. Без накопичення і вмілого її
використання неможливо зрозуміти минулий, нинішній і майбутній стан
людства. Отже, тільки той буде політичне розумним, юридичне
справедливим, економічно і духовно багатим, хто зуміє вчасно отримувати,
накопичувати і оперативно переробляти за допомогою сучасних
інформаційних і комп’ютерних технологій значні інформаційні обсяги
відомостей, передавати їх відповідними комунікаційними системами і,
зрештою, використовувати всі ці дані в освітянській, науковій та
практичній діяльності.

Робота з криміналістичною інформацією в загальному вигляді складається з
послідовних операцій, а саме: підготовка документів, їх розмноження,
експедиційна обробка, пошук, накопичення, систематизація, класифікація
та зберігання інформації, наочне відображення, дистанційна передача,
логіко-математична та кібернетична обробка й використання.

Сучасна наука і техніка, завдяки таким галузевим наукам, як фізика і
хімія, біологія і психологія, фізіологія і нейробоніка, кібернетика і
математика, набула ряду принципово нових кількісних і якісних
характеристик, які не лише відтворюють або посилюють, а й значно
збільшують природні. • властивості та можливості людини (наприклад,
лазерна, електронно-обчислювальна техніка, сучасні інформаційні
технології, трансп’ютерні технології, віртуально-реальні технології,
голографія тощо).

Існуючі наукові методи та технічні засоби дозволяють розширити творчі
можливості людини й раціональніше, з найменшими затратами сил і часу
здійснювати професійну діяльність. Це зумовлено можливістю передачі
примітивної, рутинної, чорнової частини роботи людини машині.

Впровадження в криміналістичну діяльність (освітянська, наукову й
практичну) сучасних інформаційних технологій сьогодні має такі
тенденції: використання наукових розробок у готовому вигляді, якщо за
своїми характеристиками вони придатні для потреб криміналістичної
діяльності; використання наукових розробок у готовому вигляді, але з
конструктив ними змінами та доповненнями з метою пристосування їх д(
специфічних завдань та умов діяльності правоохоронних органів;
підготовка наукових розробок спеціально для правоохоронних органів.

В умовах розбудови незалежної держави особливо важливим є, по-перше,
використання сучасних інформаційних технологій та комп’ютерних систем,
по-друге, інформаційне забезпечення формування і розвитку правової
системи освіти, науки, практики; по-третє, підготовка кадрів, які б
вільно володіли сучасною комп’ютерною технікою та інформаційними
технологіями, впроваджували їх у навчальний процес, наукову роботу й
практичну діяльність правоохоронних органів. На наш погляд, тут доречно
виділити такі три головні напрямки

Перший — накопичення, узагальнення, класифікація і систематизація
нормативного матеріалу (законів, указів тощо), правових і
криміналістичних рекомендацій, апробованих у навчальному процесі, науці
й практиці. При цьому основну увагу варто приділяти тим правовим актам,
що, як правило, відрізняються специфікою, новизною та оригінальністю
Частково така робота нами вже проведена при систематизації нормативних
документів у галузі дитячої і молодіжної політики у нашій державі (2).

Другий — це розробка, систематизація і класифікація основних
функціональних обов’язків співробітників галузевих служб (державних і
правоохоронних органів) взагалі, і їхніх дій у типових та екстремальних
умовах—зокрема. Деякі необхідні алгоритми прийняття рішень у конкретних
ситуація діяльності нами вже частково розроблені й застосовуються й
криміналістичній практиці при розкритті вбивств, тяжких тілесних
пошкоджень, розбійних нападів, грабежів, крадіжок державного,
громадського й особистого майна, дорожньої шляхових пригод, а інші
напрями діяльності правоохоронних органів потребують подальшого
опрацювання (3).

Третій — це моделювання процесу прийняття рішень як у типових, так і
в особливих умовах та екстремальних ситуаціях По суті, методологічною
основою теорії криміналістичних рішень є моделювання й алгоритмізація,
що базується на використанні сучасних інформаційних технологій та
комп’ютерних систем підтримки процесу прийняття криміналістичних
(технічних, стратегічних, тактичних) рішень (4, 5, 6,7).

Акцент, стосовно комп’ютерних систем підтримки процесу прийняття
криміналістичних рішень, треба зробити на проблемі планування,
моделювання, й алгоритмізації правої діяльності і використання
комп’ютерних систем з метою інформаційного, технічного та методичного
забезпечення правотворчості. Організаційне забезпечення процесу
передбачає прийняття криміналістичних рішень, вивчення прямих та
зворотних зв’язків між створюваною правовою системою і процесом
(механізмом) прийняття криміналістичних рішень.

Зазначені напрямки стають реальністю завдяки розвитку правової та
криміналістичної науки і принциповими змінами в методах обробки
інформації, що відбулися у зв’язку з можливістю перейти від ручних
способів її збору до автоматизованих. Сучасні інформаційні технології та
комп’ютерні системи стають, зручним і оригінальним засобом праці юриста
(криміналіста), так, оскільки вони відкривають майже необмежені
можливості в питаннях оперування інформацією, дозволяють перетворити її
в ресурс. Таким чином, інформаційне забезпечення діяльності
правоохоронних органів перебуває сьогодні на новому якісному рівні,
оскільки інформаційне озброєння криміналіста визначає ступінь
застосування прогресивних технологій у його повсякденній правотворчій
діяльності. А інформаційні ресурси, що є продуктом інтелектуальної
діяльності юриста (криміналіста), останнім часом, як відомо, зростають
дуже швидко (8).

Для того, щоб орієнтуватися в широкому потоці правових і
криміналістичних напрямків, треба тримати в полі зору найважливіші
новітні дослідження, що здійснюються як у нашій державі, так і за
кордоном. Отже, питання надійності, своєчасності, якісного
інформаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів України
сьогодні набуває особливого значення. Розвиток інформаційної індустрії,
у тому числі правової і криміналістичної, здійснюється надзвичайно
високими темпами. У світі сьогодні налічується кілька сотень
інформаційних центрів, що мають близько 3000 баз даних з можливістю
спілкування з ними в режимі діалогу. Тому інформаційне забезпечення
правової і криміналістичної системи України, яке б базувалося на
сучасних комп’ютерних інформаційних технологіях, пріоритетне, наукоємке,
має велике освітянське, наукове і практичне значення (9).

§ 2. Характеристика джерел інформації, які використовуються для
вивчення обвинувачуваного (діагностика, дослідження, прогнозування)

Злочин, як явище матеріального світу, являє собою взаємодію осіб і
предметів навколишнього середовища, внаслідок якої утворюються
матеріальні й ідеальні сліди-відображення, що й виступають джерелами
інформації. Тому будь-яка діяльність або бездіяльність людини, яка
вчинила злочин, не проходить безслідно. Сліди відображення утворюються
на об’єктах живої і неживої природи, а також у свідомості людини, що
відповідає трьом формам відображення, про які писав Т. Павлов (10).
Вивчення закономірностей утворення відображень і прийомів здобування
інформації про характер

взаємодії, складає одну із сторін методологічної основи су-дово-слідчого
пізнання, базу для розкриття й розслідування. злочинів, прогнозування
профілактичної діяльності.

Отже, джерелами криміналістичної інформації виступають а) люди; б)
тварини, мікроорганізми, рослини; в) речі. Два останні види джерел у
своїй сукупності утворюють поняття “матеріальне середовище”, яке
виступає безпосереднім джерелом відомостей про злочинця і злочин. Дії
злочинця в матеріальному середовищі відображаються в слідах, що є
носіями криміналістичної інформації про подію минулого. Раніше вже
зазначалося, що взаємодія злочинця з оточуючим середовищем призводить до
виникнення двох форм відображень: а) матеріальних і б) ідеальних. Це
означає, що джерелами криміналістичної інформації про особу
обвинувачуваного виступають сліди матеріальних та ідеальних відображень.

До слідів матеріальних відображень відносять тверді, сипучі, рідкі й
газоподібні об’єкти живої і неживої природи, які, будучи на місці події
злочину, несуть інформацію про злочинця.

Що стосується ідеальних відображень, то це суб’єктивні образи, мисленні
копії матеріальних речей, фактів, подій, відтинків часу, збережених у
пам’яті людини (11). Отже, до ідеальних відображень відносять сукупність
усієї інформації, що залишилася у свідомості людини внаслідок психічного
відображення нею реальної дійсності.

Наведена нами класифікація джерел інформації належить до
криміналістичної. У процесуальному праві всі матеріальні джерела умовно
поділяють на процесуальні (основні) і непроцесуальні (додаткові).

До процесуальних джерел відносять ті, які перелічені в законі (ст.ст.
65, 78 КПК України), а до непроцесуальних— інші предмети — джерела
інформації допоміжного, орієнтуючого характеру, які збирає слідчий
(оперативний працівник), під час здійснення непроцесуальних дій у стадії
порушення-кримінальної справи або ведення попереднього розслідування.

У літературі відомі й інші класифікації. Так, І. М. Лузгін пропонує всі
джерела відомостей ділити на чотири групи:

1) речі і явища об’єктивні дійсності; 2) повідомлення осіб;

3) висновки експертів; 4) письмові документи (12).

Наведена класифікація швидше криміналістична, ніж процесуальна У
кримінальному процесі всі матеріальні відображення використовуються як
джерела доказів. Згідно із статтею 65 КПК, доказами по кримінальній
справі можуть бути будь-які фактичні дані, які встановлюються
показаннями свідка, погерпілого, підозрюваного, обвинувачуваного,
висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій
а іншими документами. Звідси—можна зробити висновок, що в
криміналістичному плані матеріальні джерела фактичних даних доцільно
ділити на три групи: люди, речі та їх відображення. Всі вони так, або
інакше несуть інформацію про злочин, злочинця та інших його учасників.

Люди, як джерела інформації, виступають у кримінальному процесі як
обвинувачувані (ст. 74 КПК), підозрювані (ст 73 КПК), потерпілі (ст. 72
КПК), свідки (ст. 71 КПК), експерти (ст. 75 КПК), спеціалісти (ст.
128(1) КПК). Усі вони володіють різними властивостями відображати
обставини події злочину. Тому вміння слідчого розпізнавати,
розшифровувати, “читати” інформацію, що відображається людиною
(наприклад, свідком), має першочергове значення для встановлення істини
по справі.

Ця проблема повинна вирішуватися під час розслідування шляхом
діагностики і прогнозування стану учасників процесу.

Для сучасних досліджень у цій галузі характерний розгляд складової
ієрархії властивостей і якостей особи, які виявляють та реалізують себе
через окладну багаторівневу систему соціальних відношень. Сьогодні
наукова думка надбала значний матеріал з досліджень особи, її сутності,
структури, індивідуальних властивостей, елементів, генезису тощо. Все це
потребує нового системно-структурного підходу до проблеми особистості на
підставі загальнолюдських цінностей.

Що стосується структури особи обвинувачуваного, як вважає Ю. І. Азаров,
то вона може бути представлена у вигляді системи, до якої в якості
самостійних елементів повинні входити підструктури, що розкривають: 1)
ступінь суспільної небезпечності особи; 2) індивідуально обумовлені
ознаки особи обвинувачуваного; 3) соціальне обумовлені ознаки особи; 4)
біологочпсихологічні риси особи; б) дані про ставлення обвинувачуваного
до вчиненої ним злочинної дії, та його поведінка під час ведення по
справі (13).

Виходячи з загальноприйнятого розуміння сутності людини як сукупності
суспільних відносин, у соціально-психологічній науці під особистістю
розуміється людина як носій свідомості, представник суспільства,
соціальної групи, колективу, яка виконує соціальні й
соціально-психологічні функції і володіє індивідуальними психологічними
особливостями (14)

Суспільна сутність виявляється через внутрішній зміст особи, своєрідну
сукупність якостей, що утворюють стійку єдність — психічний склад особи.
Людство виробило велику кількість визначень особи, її властивостей та
рис психічного складу.

Так, у російській мові близько півтори тисячі слів позначають якості
особи (понад дві тисячі — в болгарській мові, і близько чотирьох тисяч—у
грузинській). Як же розібратися в такій кількості інформації? Путівником
до характеристики особи може бути її внутрішня психологічна структура —
єдність і взаємозв’язок її елементів.

Відповідно до концепції структури особи, обгрунтованої К. К. Платановим,
достатньо характеризувати особу чотирма основними підструктурами (інакше
кажучи, сторонами особи), кожна з яких вміщує в собі визначений комплекс
психологічних явищ—властивостей особи (15).

Перша підструктура — це виключно соціальне обумовлені особисті риси, які
поєднуються поняттям спрямованості особи (соціальні потреби, стосунки,
морально-етичні якості, вищі

почуття). Спрямованість проявляється в різних формах: інтересах,
схильностях, ідеалах, мікровпливах, бажаннях, переконаннях, які
виражають мотиваційну сторону особи.

Друга підструктура поєднує елементи підготовленості (досвіду) особи:
знання, навички, вміння, звички.

Третю підструктуру складають риси, що відтворюють індивідуальні
особливості психічних процесів (форм відображення): відчуття,
сприйняття, пам’ять, мислення, емоції, почуття, воля.

Четверта підструктура виступає як сукупність типологічних властивостей
нервової системи (темперамент), а також статевих і вікових особливостей.

Соціальна психологія особи проявляється передусім у її спрямованості,
характері й здібностях. Характер і здібності не розуміються як додаткові
підструктури особи. Це загальні, інтегровані якості особи.

Характер складається з найбільш чітко виражених і найбільш тісно
взаємопов’язаних особистих рис, які розкривають роль соціальної
обумовленості особи. Характер проявляється як у меті, що її людина
ставить перед собою, так і в засобах та способах, за допомогою яких вона
її досягає, тобто виражається у змісті, так і формі поведінки.

Здатність — це сукупність таких особистих властивостей, які потрібні для
освоєння конкретної діяльності, її виконання і вдосконалення.
Соціально-психологічне розуміння здатностей обумовлено їх соціальним
значенням. Здібності — це обумовлені потребами даної
суспільно-економічної формації властивості індивідів, які мають своєю
головною функцією успішне виконання різних діяльностей.

Розвиток здібностей прямо залежить від соціальних якостей спрямованості
особи, які входять в її структуру. Найважливіша соціально-психологічна
підструктура особи — її спрямованість, вона визначає суспільну й
моральну цінність особи. Вищими формами спрямованості є світогляд і
переконання, що лежать на перехресті соціальної психології і ідеології.
До змісту спрямованості входять такі соціально-психологічні регулятори
поведінки, як ціннісні орієнтації, соціальні встановлення, самооцінка й
рівень домагання, а також соціальні ролі, що виконуються особою.

З позицій системно-структурного підходу особа є відкритою динамічною
функціональною системою, яка складається з сукупності індивідуальних
властивостей, що їх треба враховувати в процесі прогнозування поведінки
людини, яка перебуває в конкретних ситуаціях діяльності.

У нашому дослідженні використовується особливий підхід, тобто ми
розглядаємо людину як “сукупність усіх суспільних відносин”, з одного
боку, і як систему фізичних, біологічних ознак, з другого, оскільки їм
властива тілесна організація.

Методологічний підхід у вивченні властивостей людини особливо важливий,
оскільки “в людині поєднані майже усі рівні розвитку (неорганічне,
фізичне, біологічне, психіка першого рівня, соціальне психічне,
культура), не кажучи вже про систему рівнів розвитку всередині кожного з
них” (16).

До біологічних властивостей прийнято відносити: стан здоров’я, стать,
вік, ходу, поставу, жестикуляцію, міміку, манеру поведінки, особливості
почерку й усної мови, біологічні атрибути звинувачуваного. Тому,
аналізуючи джерела інформації про особу звинувачуваного, потрібно
розкривати взаємозв’язок і опосередковування біологічних, соціальних,
психічних, фізичних властивостей (ознак) тощо, як елементів єдиної
системи.

Біологічні властивості. Це—природжені властивості нервової системи.
І. П. Павлов сформулював принцип загальних властивостей нервової системи
(сила, урівноваженість, рухомість нервових процесів тощо), який став
наріжним каменем в основі гіпотези про чотири типи вищої нервової
діяльності.

Соціальні властивості. У спеціальній літературі до цієї групи
властивостей відносять персонографічні дані (прізвище, ім’я, по
батькові, місце народження і проживання, національність, соціальне
походження, сімейне, матеріальне становище); загальні риси характеру
(ідейність, безідейність, принциповість, безпринципність, вірність,
патріотизм, націоналізм, шовінізм, правовий нігілізм); здібності
(психомоторні, художні, технічні, математичні, артистичні, музичні,
літературні, наукові, організаторські та інші); життєвий досвід,
загальний рівень культури, виховання, професійна підготовка
(кваліфікація, стаж). Особливе місце в соціальному аспекті при вивченні
особи звинувачуваного посідають мотиви злочинної діяльності та їх
обумовленість.

Психологічні властивості. Цей аспект особи характеризується
особливостями форм сприймання та відображення світу: уважність, емоції і
почуття, пам’ять, мислення тощо. Характеризуючи емоційну сферу людини,
слід також дослідити її вольові можливості, оскільки від особливостей
цієї чисто людської сфери залежить та або інша поведінка в екстремальних
ситуаціях (ступінь безстрашшя, рішучості, наполегливості,
цілеспрямованості, дисциплінованості тощо).

Фізичні властивості. Вони характеризують людину як фізичне тіло. Тому
їх можна поділити на зовнішні і внутрішні,

Зовнішні—це форма (простірно-геометрична), будова тіла, його розміри і
розміщення різних частин, наприклад форма брів, носа, губ, підборіддя,
папілярного візерунку на руці тощо Внутрішні властивості— це
фізично-хімічна та біологічна структура тканин людини, продуктів її
життєдіяльності, наприклад склад крові, сперми, запаху поту.

Зовнішні і внутрішні властивості людини відображаються в’ матеріальному
середовищі безпосередньо або опосередковано і утворюють матеріальні
джерела інформації, головним чином про злочинця і засоби злочину.
Відображення в неживій природі носить простіший, можна сказати, пасивний
характер, який інколи називають елементарним (17).

Відображення в живій природі принципово відрізняється від елементарного
і пов’язане з дією біологічних, а на рівні людини—психологічних і
соціальних законів (18).

Однак загальна схема для обох видів відображення залишається в принципі
однаковою.

Згідно з наведеною схемою виходить, що в процесі взаємодії злочинця з
навколишнім середовищем можуть утворюватись такі сліди-відображення: а)
на елементарному рівні в неживій природі — матеріально фіксовані; б) на
психічному рівні в живій природі—ідеальні. Таким чином, джерелами
матеріальних відображень виступають найрізноманітніші об’єкти, які в
процесі взаємодії з навколишнім середовищем залишають сліди (механічні,
фізичні й хімічні). У криміналістичному плані — це засоби скоєння
злочинів і їх відображення на матеріальних об’єктах, які перебувають у
причинно-слід-чому зв’язку з подією злочину. До джерел ідеальних
відображень відносяться люди, які в силу обставин сприймали саму подію
злочину, або обставини, які з нею пов’язані, і у вигляді мислених
образів відобразили у своїй пам’яті сліди зло чину і ознаки злочинця. У
кримінальному судочинстві таки ми особами є свідки, потерпілі,
підозрювані, звинувачувані, фахівці, експерти. Вони запам’ятовують
образи осіб, предметів, речей, явищ на місці пригоди, або поза ним, і
можуть відтворити їх ознаки, властивості, або впізнати при пред’явленні
їх для впізнання Не всі властивості людини однаково відображаються.

Проведені дослідження К. В. Скибицьким свідчать про те, що в слідчій
практиці “найчастіше дістають відображення біологічні ознаки
злочинця—42%, потім психічні—31 %, і найменше відображення мають
соціальні ознаки злочинця— 27 %. Однак ці дані характеризують лише
встановлені відомості по кожній з груп у ході розслідування За
різноманітністю відображень у матеріальних слідах відомостей про
злочинця перше місце займають психічні ознаки злочинця — 39%, біологічні
і соціальні—відповідно 32% і 29%. Це свідчить про те, що у більшості
випадків повніше відображаються психічні ознаки злочинця. Це можна
пояснити великою різноманітністю психічних ознак, порівняно з
біологічними і соціальними, а також неминучістю їх відображення в
результаті дій злочинця, оскільки основний зміст будь-яких дій
визначається психікою індивіда” (19).

Тому головним напрямком у розслідуванні е виявлення, фіксація і
дослідження джерел інформації про особу звинувачуваного. Немає значення,
які ознаки будуть встановлені:

біологічні, соціальні або фізичні. Головне, щоб вони були виявлені, щоб
слідчий володів навичками, за допомогою яких міг би встановити інші
ознаки, що характеризують особу обвинувачуваного.

У цьому зв’язку Г. В. Дашков робить правильний висновок, зазначаючи, що
взаємна обумовленість анатомічних, фізичних, психологічних властивостей
особи дозволяє на підставі встановленої по слідах якоїсь однієї із
перелічених властивостей отримати відомості про інші (20).

Короткий аналіз соціальних, біологічних, психічних і фізичних
властивостей людини, які відображаються під час скоєння злочину
матеріально або ідеально у вигляді особистої, функціональної,
психофізичної і структурної інформації, дозволяє зробити досить
визначений висновок про те, що особа обвинувачуваного, як джерело
інформації, характеризується значним обсягом відомостей, які можуть бути
надійною підставою для діагностики і прогнозування її поведінки в стадії
попереднього розслідування.

Для чіткішого уявлення існуючих джерел інформації, що характеризують
особу обвинувачуваного, доцільно провести детальну, розгорнуту
класифікацію

З цього приводу О. П. Горський справедливо зауважує, що ознаки, за якими
проводиться класифікація речей, мусять бути найбільш корисними для
відшукування речей і з’ясування інших властивостей предметів, (21) що
класифікуються.

В основі класифікації, як правило, завжди лежить певна об’єктивна
закономірність. У літературі відомі різні точки зору з приводу
класифікації джерел особистої інформації Так, А. А Бодалєв інформацію
про людину умовно поділяє на три групи: а) загальноповідомлювальна
інформація про зовнішні й внутрішні стійкі особливості людини, що
накопичуються протягом тривалого часу. Вона визначає загальний підхід до
людини; б) більш обмежена повідомлювальна інформація, яка характеризує
людину в умовах діяльності; в) поточна оперативно-регулятивна інформація
про стан, можливості і поведінку людини в конкретних ситуаціях і в
визначений момент (22).

Слід зазначити, що починаючи з 1966 року, у криміналістичній літературі
з’явилися спроби класифікації відомостей про особу обвинувачуваного. З
цього приводу є різні точки зору Всі джерела інформації про особу
обвинувачуваного різні автори поділяють на дві, три, чотири, шість і сім
груп.

Звичайно, особисті дані обвинувачуваного відіграють важливу роль у
побудові тактики розслідування, встановленні об’єктивної істини, а тому
вони стали об’єктом такого пильного дослідження Незважаючи на
різноманітність запропонованих класифікацій, усі вони спрямовані на
найповніше вивчення особи обвинувачуваного під час попереднього
слідства.

Тому справедливо відмічає Н. Т. Ведерников, що класифікація відомостей
про особу складає базу для розробки і впровадження в практику роботи
всіх органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, однакового
узагальнюючого документу по вивченню особистості суб’єкта злочину (23).
Поруч з цим існує ряд інших, що заслуговують на увагу, пропозицій. Вони
торкаються лише окремих груп джерел, які потрібно враховувати при
розслідуванні.

Розглянемо деякі питання класифікації джерел інформації, що
характеризують особу обвинувачуваного із загальнонаукових позицій
стосовно мети нашого дослідження

Виходячи із раніше розглянутої класифікації про основні властивості
людини і закономірності їх відображення в навколишньому середовищі,
можна запропонувати таку розгорнуту класифікацію джерел інформації

До них відносяться, по-перше, люди, як безпосередні джерела
інформації про подію злочину,— свідки, очевидці, обвинувачуваний,
потерпілий, так і опосередковані — спеціаліст, слідчий, експерт,
оперативний працівник та всі інші особи, які прямо або через
посередництво беруть участь у розслідуванні злочину і сприяють
встановленню істини по справі;

по-друге, речі і предмети, що являють собою засоби скоєння злочину
(зброя, джерела підвищеної небезпеки, сил та явища природи) і зберегли
на собі сліди злочину; предмети, що були об’єктом злочинних дій; гроші,
коштовності, документи та всі інші предмети, які можуть бути засобами
для розкриття злочинів та викриття винних; по-третє, матеріальні й
ідеальні сліди — відображення властивостей та ознак людини і речей
внаслідок їх взаємодії з навколишнім середовищем у процесі скоєння
злочину (сліди, що відображають зовнішню форму і внутрішні ознаки
людини, сліди, які відображають предмети і наслідки діяльності)

На закінчення розглянутого питання слід зазначити, що джерела
інформації, які характеризують особу обвинувачуваного, це своєрідний
матеріал, правильно оперуючим яким, слідчий розкриває злочин, йде від
сучасного до минулого, від минулого до сучасного і від нього — до
майбутнього; від не відомого до відомого з метою встановлення істини.
Без наявності сукупності різних джерел інформації не тільки не можливе
розслідування, розкриття і попередження злочинів, але й розвиток самої
науки криміналістики. Адже відправник середовищем для неї виступає
практика, її дані про ті чи інші закономірності, що вивчаються
криміналістикою. На практиці накопичується значна кількість інформації,
без аналізу і систематизації якої не можна розраховувати на уст у
боротьбі зі злочинністю.

Ось чому знання джерел інформації, що характеризуть особу
обвинувачуваного, так важливе для вдосконалення методів її збирання,
класифікації, систематизації та аналізу.

§ 3. Сучасні можливості діагностики і прогнозування поведінки
обвинувачуваного: досвід та перспективи розвитку

Проблема діагностики і прогнозування поведінки людини досліджується в
різних сферах її діяльності, у тому числі й судово-слідчій. Поведінка
учасників процесу, головним чи-лом обвинувачуваного, являє собою один із
аспектів цієї проблеми.

Поведінку обвинувачуваного слід розглядати як складну діяльність особи,
яка перебуває в особливих соціальних умовах, що складаються при
розслідуванні злочину. Тому визначення спрямувань дій обвинувачуваного
становить одне з найскладніших завдань науки криміналістики, яке можна
вирішити за допомогою наукових засобів і методів.

Одним із інструментів пізнання поведінки обвинувачуваного є діагностика
та прогнозування, які в будь-якій галузі суспільного життя повинні
“розумітися і здійснюватись як безперервний процес, як постійний творчий
процес праці і мислення” (24).

Загальну теоретичну основу діагностики та прогнозування поведінки особи
на попередньому слідстві становить теорія відображення. Часткові посилки
— теоретичні основи нейрофізіології, системний підхід до аналізу
інтегрованої діяльності людини і сучасний стан науково-технічних
засобів. Це дозволяє розробляти правові й тактичні аспекти діагностичної
та прогностичної діяльності їв криміналістиці.

Так, із 220 опитаних керівників органів внутрішніх справ, 191 відповіли,
що розробка методик прогнозування становить не лише теоретичний, але й
великий практичний інтерес, а розроблювані прийоми вимагають негайного
впровадження у діяльність органів розслідування. Однак прогнозування
поведінки в криміналістиці поки що перебуває на емпіричному рівні. Тому
залучення даних філософії, загальної прогностики, правової кібернетики,
психофізіології, нейробіоніки, судової психології, соціології і
кримінології може вирішити багато питань криміналістичного
прогнозування.

У процесі історичного розвитку людина набула унікальної здатності
відображати елементи майбутнього в наслідках теперішньої діяльності, що
можна було б назвати випереджуючим відображенням дійсності. Це створює
наукову основу для можливості індивідуального прогнозу поведінки людини
в майбутньому, виходячи з відображень її в минулому і сучасному.

Випереджаюче відображення майбутнього виступає не від’ємною властивістю
живих систем, пронизує всю свідому діяльність людини. Воно проявляється
не лише в розумовій, але й їв ідеомоторній, психофізіологічній та
практичній діяльності. Звідси — прогнозування поведінки мусить
базуватися на аналізі інформації про минуле й сучасне, інформації, яка
відбилася в процесі взаємодії з оточуючою матеріальною дійсністю.

Таким чином, соціальне важливими факторами свідомої регуляції поведінки
обвинувачуваного, що їх варто врахувати при прогнозуванні, можна назвати
такі:

1. Риси самої людини, які у своєму сполученні утворюють
соціально-психологічний тип особи: її мету й ціннісні орієнтації,
схильність у певних ситуаціях діяти саме так, або

інакше, готовність бачити ситуацію цілком визначено.

2. Умови, в яких він живе і діє, починаючи з соціально-економічного
устрою суспільства в цілому і закінчуючи об’єктивними особливостями
професії, оточення, сімейних стосунків тощо.

З Індивідуально-психологічні властивості, які задані самою природою і
шліфуються вихованням: рівень інтелекту і біопсихологічна активність,
темперамент, здатність швидко або повільно пристосовуватись до мінливих
ситуацій.

Розкриваючи зміст першого фактору, слід зазначити, що ціннісні
орієнтації—це обрана людиною головна мета життя, його уявлення про
найважливіше в житті, все те, що скла дає “ціннісне ядро” особи.

Ціннісні орієнтації дуже тісно пов’язані з установками, на цій підставі
можна відтворювати ціннісну структуру схильності особи до певної
поведінки за певних обставин Таким чином, схильність людини до певної
лінії поведінки визначається усією “диспозиційною структурою” особи в
ціль му У літературі йдеться про три рівні (25), що утворюю о ієрархічну
диспозиційну систему як власність соціальної індивідуальності.

На верхньому рівні структури ціннісні орієнтації мають досить абстрактні
уявлення людини про головне й другорядне в життєвій ситуації, про цілі,
які заслуговують максимальних зусиль Середній рівень “диспозиційної
структури являє соціальний досвід з конкретнішим змістом—людина обирає
певну сферу діяльності, в якій буде реалізовувати свої цілі виробляє
загальну стратегію поведінки (це узагальнені соціальні установки),
нарешті, конкретну тактику поведінки в повсякденних ситуаціях
(конкретно-ситуаційні установки) складають нижній рівень структури.

Розглянута вище модель диспозитивної структури особи-універсальна вона
відноситься до людей будь-яких професій, дозволяє визначити поведінку
людини не лише на роботі, але і у побуті, гуртожитку, у різних ситуаціях
як звичайних, так і екстремальних.

Прогнозування поведінки обвинувачуваного безпосередньо пов’язано з
особистими якостями слідчого, який повинен володіти такими здібностями:

а) уміти визначити імовірну поведінку обвинувачуваного і на підставі
зібраної інформації про нього передбачиш як впливатимуть дії слідчого на
його поведінку в конкретній ситуації;

б) мати запас можливих альтернативних варіантів поведінки в типових
ситуаціях розслідування з тим, щоб можна було прогнозувати оптимальний
варіант;

в) володіти комплексом тактичних прийомів і знанням сучасних
рекомендацій з тим, щоб при потребі застосувати найефективніші.

Таким чином, у процесі розслідування професійно потрібним для слідчого
стає вміння проникати в замисел обвинувачуваного, тобто аналіз його
“думок”. Для вирішення цього завдання використовують прийоми рефлексії,
тобто здібність слідчого імітувати думки, дії і окремі вчинки
протидіючої сторони. Таким прийомом може користуватися не лише слідчий,
але й будь-який інший учасник процесу (обвинувачуваний, потерпілий,
свідок), які вступають у спілкування із слідчим. Активне, засноване на
зібраній інформації, використання рефлексії дозволяє слідчому
прогнозувати поведінку обвинувачуваного, і на цій підставі розробляти й
використовувати найефективніші теоретичні прийоми Отже, можливість
прогнозування поведінки обвинувачуваного багато в чому визначається
психологічною підготовкою слідчого

Це підтверджують і результати проведеного нами дослідження: з 300
слідчих 64,4 % відзначили, що знання науки психології в їх діяльності
має вирішальне значення; для 32,98 % —значне; для 1,04 % —серйозного
значення не має, і для 0,52 % —не має ніякого значення.

Вміння слідчого прийняти правильне рішення в конкретній слідчій ситуації
має неабияке значення. Часто-густо обвинувачувані змінюють лінію своєї
поведінки і лише ретельний аналіз доказової інформації дозволяє слідчому
в залежності від конкретної ситуації обрати найефективнішу тактику
розслідування.

Аналізуючи ситуацію, що склалася, і сукупність інформації про особу
обвинувачуваного, слідчий тим самим визначає найефективнішу лінію своєї
поведінки в конкретних умовах. Це означає, що він мусить думкою немов би
входити в роль обвинувачуваного і на цій підставі вибрати варіант
поведінки, типовий для конкретної ситуації.

Поведінку людей детермінують не лише існуючі, але й відсутні на даний
момент обставини і фактори. Виходячи з цього, варто зазначити, що
можливість криміналістичного прогнозування поведінки обвинувачуваного
обумовлена такими обставинами: а) обвинувачуваний у будь-якій ситуації
виявляє себе і його дії відбуваються в навколишньому середовищі; б) дії
обвинувачуваного детерміновані, оскільки причина будь-якого вчинку
полягає завжди в зовнішньо-почуттєвому збудженні; в) поведінку
обвинувачуваного слід розглядати як сукупність властивостей, якостей і
навичок, які можна виявити органолептичними або науково-технічними
засобами, дослідити їх і результати зафіксувати в матеріалах справи.

У поведінці варто розрізняти ідеальну й матеріальну сторони. Ідеальна,
інакше кажучи, психофізіологічна сторона являє собою приховані внутрішні
процеси, що виникають і проявляють себе лише при наявності певних умов,
внаслідок взаємодії обвинувачуваного з навколишнім середовищем
(наприклад, обстановка місця вчинення злочину, об’єкт замаху). Це
відображається в зразках і поняттях, регулює і спрямовує дії
обвинувачуваного відповідно об’єктивним умовам, що склалися.

Під матеріальною стороною поведінки обвинувачуваного слід розуміти
різноманітні форми його активності у вигляд! об’єктивно реєстрованих
імпульсних реакцій і свідомих дій.. Отже, дії особи, які відобразилися
матеріально, дозволяють судити про її думки і почуття.

Прогнозування поведінки обвинувачуваного носить випереджаючий характер,
тобто і соціолог, і юрист, які прогнозують поведінку конкретних осіб,
завжди повинні ясно усвідомлювати відносність своїх прогнозів, їх
вірогідний характер (26),

Прогноз у даному випадку допомагає правильно побудувати версію про
найбільш імовірну (можливу) поведінку обвинувачуваного, планувати слідчі
дії і використовувати найефективніші тактичні прийоми.

Суть криміналістичного прогнозування як пізнання поведінки
обвинувачуваного на попередньому слідстві носить дискретний характер,
оскільки наші знання стають істиною не одразу, а поступово, через
фіксовані вузлові крапки, ступені пізнання. Обумовлюється це тим, що
поведінкові акти людини не можуть бути однозначно (жорстко)
детерміновані. Разом з тим, вірогідний прогноз поведінки
обвинувачуваного в конкретній ситуації завжди ближче до істини, ніж
будь-яка спроба одноваріантного передбачення майбутнього. Людина
постійно не лише відбирає і аналізує інформацію, але й зберігає частоту
її появи в однотипових подіях. Це дозволяє застосовувати конкретні дії,
які базуються на оцінці вірогідності тих або інших змін у зовнішньому
середовищі. Минулий досвід і наявна ситуація дають підставу для
висування гіпотез і версій про наступне майбутнє, причому кожній із них
приписують визначену вірогідність. На підставі такого прогнозу
здійснюється підготовка до проведення слідчих дій, визначаються тактичні
прийоми, обираються технічні засоби і рекомендації, які можуть бути
найбільш допустимими в наступній слідчій ситуації і приведуть до
досягнення визначеної мети з найбільшою ймовірністю.

Практична реалізація можливості прогнозування поведінки обвинувачуваного
підтверджується даними проведеного соціологічного дослідження. На
запитання, чи прогнозують слідчі заздалегідь можливу поведінку
обвинувачуваного на наступному допиті, 71,2 % відповіли ствердно, 25,7 %
сказали, що прогнозують, якщо є час, і тільки 3,1 % відповіли, що не
прогнозують.

Поряд з цим була спроба з’ясувати ефективність прогнозування. Слідчим
поставили запитання: “Як часто виправдовуються побудовані прогнози щодо
поведінки обвинувачуваного в ході наступного допиту?” 73,2 % з них
відповіли, що прогнози їх виправдовуються, 24,2 % сказали, що
виправдовуються рідко, і 2,6 % зазначили, що прогнози підтверджувалися
дуже рідко.

Це свідчить про те, що методи прогнозування індивідуальної поведінки в
наш час недостатньо розроблені в криміналістиці, Адже тільки 73,2 %
прогнозів дістають своє підтвердження і, очевидно, перебувають на
емпіричному рівні.

Формула діяльності слідчого “встановити—передбачити—діяти” у їх роботі,
як бачимо, реалізується не повністю.

Але якщо слідчий володіє прийомами прогнозування, то його прогнози
досягають мети. Наприклад, обвинувачуваний К. стійко заперечував свою
причетність до збуту шкіряних товарів, викрадених із заводу. У справі
малися відомості про наявність тайника, в якому переховувались цінності.
Було також відомо, що значна сума коштів переховується в металевій
коробці з-під кінострічки. Однак проведеними обшуками місце тайника не
встановили. Перед черговим допитом обвинувачуваного слідчий у кабінеті
біля столу поклав речі, вилучені в інших співучасників і загорнуті в
папір таким чином, що їх частину було видно. На папері виявився також
напис: “Вилучено при обшуці”. Створюючи речову обстановку допиту,
слідчий намагався перевірити побудований ним прогноз поведінки
обвинувачуваного в даній ситуації. Явищ відомості, що в нього були,
достовірні, то обвинувачуваний внаслідок асоціацій, зверне увагу на
пакунок з написом.

Уже перші хвилини прибуття їв кабінет К. виявив неспокій і нервовість.
Його погляд час від часу затримувався то на пакунку, то на коробці з-під
кінострічки. Прогноз і тактичний розрахунок слідчого виправдались —
обвинувачуваний вирішив, що тайник з товаром і цінностями знайдений і
приховувати свою причетність до злочину даремно. Бажаючи випередити хід
подій, К., який раніше був чотири рази засудженим, сказав, що він усе
обміркував і має намір щиросердно все розповісти. Він звернувся до
слідчого з проханням, щоб це дістало відображення в протоколі допиту.

Торкаючись цього питання, А. С. Кривошеєв зазначає, що на прикладі цього
прийому досить добре видно, як слідчий вдало обміркував і тактично
правильно використав обставини, що залишили в психіці обвинувачуваного
ефективні сліди (27).

На попередньому слідстві слідчому протистоїть зацікавлена
особа—обвинувачуваний, який частенько прагне виправдати свої вчинки,
подати їх в іншому світлі. У цьому особливо рельєфно проявляється
конфліктність. Тому успіх слідчого (як і обвинувачуваного) в конкретній
ситуації розслідування залежить від повноти його поінформованості,
вміння міркувати “за противника” і керувати поведінкою обвинувачуваного
в конкретній ситуації.

Відомо, що в процесі спілкування рефлексія виникає завжди. Але в
судово-слідчому спілкуванні вона для слідчого

мусить носити цілеспрямований її логічно обгрунтований характер. Це
означає, що в такій ситуації слідчий при взаємодії з протидіючою
стороною повинен прогнозувати її поведінку, визначати наслідки своїх
дій. Адекватним апаратом для опису такого прогнозу є теорія ігор (28) і
теорія прийняття рішень. Застосування теорії ігор у криміналістиці дає
можливість виробити навички оптимальної поведінки слідчого в процесі
розслідування кримінальної справи і прийняття спланованих на цій
підставі рішень у конкретних слідчих ситуаціях.

При проведенні розслідування частенько виникають конфліктні ситуації, в
яких учасникам процесу доводиться взаємодіяти при таких обставинах, коли
кожний з них домагається досягти своєї мети доступним йому способом. У
даному випадку теорія рефлексивних ігор припускає не лише передбачення
рішень противника, але й застосування відливу на формування цих рішень у
бажаному для слідчого напрямку.

Активне керування поведінкою обвинувачуваного можливе за умови, якщо
рівень рефлексії слідчого буде вищим від рівня обвинувачуваного, тобто,
коли слідчий володіє більш високими імітаційними здібностями, найбільш
правильно відображає обстановку реальної ситуації, точніше оцінює
інформацію, яка надходить до нього під час розслідування.

Таким чином, щоб спрогнозувати поведінку обвинувачуваного на
попередньому слідстві, слідчий повинен проаналізувати й оцінити: а)
особисті дані обвинувачуваного; б) матеріали справи; в) особистий
досвід.

Джерелами інформації про особу звинувачуваного розглядаються люди і
речі. Збираючи з цих джерел роздріблені відомості про обвинувачуваного і
правильно їх оцінюючи, ми можемо отримати достовірну інформацію про
комплекс біологічних рис і соціально-психологічних властивостей та
якостей, що характеризують особу обвинувачуваного в цілому.

Тому дані про особу обвинувачуваного мають дуже важливе значення при
розробці прогнозу.

Другим фактором, що впливає на процес розробки прогнозу, є матеріали
розслідуваної кримінальної справи. В ній містяться основні джерела
інформації, потрібні для визначення ймовірної поведінки
обвинувачуваного: характеристики з місця роботи, навчання, проживання),
автобіографія, особиста справа, довідки про судимість, матеріали
архівних кримінальних справ, оперативні дані, матеріали експертиз,
показання свідків, потерпілих, співучасників, речові докази та інші
предмети й документи. Матеріали справи відображають також становище
обвинувачуваного (тяжкість учиненого зло-чину, передбачуване покарання,
ступінь упевненості обвинувачуваного в неминучості розкриття злочину,
наявність доказів, що його викривають, тощо).

І, нарешті, третім фактором можна назвати досвід самого слідчого, який
прогнозує поведінку обвинувачуваного. Досвід є визначальним у будь-якій
діяльності. Успіх допиту за лежить від того, наскільки слідчий зумів
правильно вивчити особу обвинувачуваного, визначити його індивідуальні
особливості, спрогнозувати вірогідну поведінку і на цій підставі обрати
лінію своєї поведінки й виправдану тактику. Безумовно, в основу такого
розпізнавання закладається великий досвід слідчої роботи, вміння вивчати
людей, сприяти випереджаючому відображенню дійсності, тобто володіти
високим рівнем рефлексивного міркування. Успіх у конкретній слідчій
ситуації залежить від уміння слідчого передбачати відповідні дії осіб,
які йому протистоять, а це залежить від ступеня використання слідчим
даних про особу обвинувачуваного, зібраної інформації по справі та
особистого досвіду Чим вища ступінь поінформованості і досвід однієї із
сторін взаємодії, тим вище рівень її рефлексії. Обумовлено це тим, що в
процесі розслідування задуми і дії учасників до певного часу носять
таємний характер І тому виграє той, хто володіє більшим обсягом
інформації про противника, оскільки це дозволяє йому обрати правильнішу
тактику дій.

Проведені нами дослідження дозволили виявити основні причини, які
заважають слідчому в роботі по вивченню і діагностиці особи
обвинувачуваного, прогнозуванні його поведінки, на які варто звертати
особливу увагу. До них відноситься обмеженість часу, велика
завантаженість, відсутність методик по вивченню і діагностиці особи
обвинувачуваного, відсутність методик по прогнозуванню його поведінки, а
також відсутність з цих питань навчально-методичної літератури Все це
дає підстави вважати, що в організаційно-тактичному і теоретичному плані
при розв’язанні цих питань є серйозні вади. Одним із шляхів їх вирішення
— підвищення професійної майстерності слідчого і особи, яка проводить
дізнання, на зовсім новому методичному рівні. Опитані слідчі (99 %)
вказали, що з метою подальшого підвищення рівня підготовки фахівців
органів розслідування потрібно до курс криміналістики включити розділ по
вивченню криміналістичної прогностики.

Отже базуючись на вищесказаному, можна зробити такі висновки:

1 В основі прогнозування поведінки обвинувачуваного лежить загальна
властивість матерії — відображення. Джерелом відображення є об’єктивно
існуючий матеріальний світ. Він відображається у мозкові людини.
Перевіряючи на практиці правильність цих відображень, людина приходить
до об’єктивної істини. Отже, процес відображення — це діяльність мозку
людини, яка взаємодіє з оточуючою дійсністю, тобто психічне відтворення
об’єкта в мозку у вигляді відчуттів сприйнять, уявлень, понять,
міркувань і висновків Свідомість—вища форма відображення, і
відрізняється від усіх інших форм тим, що являє собою процес активного,
тобто вибіркового, випереджаючого відображення, коли людина на підставі
пізнання закономірностей розвитку дійсності перетворює її і себе.
Суттєва основа ідеї випереджаючого відображення закладена в самому
діалектичному характері об’єктивно-реального процесу розвитку світу, при
якому минуле породжує теперішнє, а теперішнє вміщує у собі паростки
майбутнього.

Основу прогнозування індивідуальної поведінки складає ряд теорій,
розроблених видатними вченими і, зокрема, рефлекторна теорія (І. М.
Сєчєнов і І. П. Павлов), теорія функціональних систем (П. К. Анохін),
теорія фізіології руху і фізіології активності (Н. А. Бернштейн),
положення, що розкривають суттєвість нейрофізіологічних механізмів
мотивації як одного з компонентів стадії еферентного синтезу в системній
структурі цілеспрямованого поведінкового акту (К. В. Судаков).

2. Можливість діагностики і прогнозування поведінки людини в конкретних
галузях діяльності підтверджується рядом фундаментальних досліджень,
проведених А. П. Закалюком, В. А. Іваниковим, В. М. Кудрявцевим, С. А.
Тарарухіним, І М. Фейнбергом та іншими (29).

3. Сучасний рівень розвитку техніки дозволяє здійснювати об’єктивну
діагностику і прогнозувати поведінку людини в різних ситуаціях. Про це
свідчать дослідження, проведені В. М. Бехтеревим, І. Є. Биховським, В Г.
Гончаренком, В. О. Коноваловою, М. В. Салтевським, А. Р. Лурія, А. Н.
Ле-онтьєвим, О. М. Лукьяновою, М. М. Михєєнком, К. А.
Івановим-Муромським, В. Г. Лукашевичем, П. Ю. Тимошенком, А. Р.
Ратіновим та іншими вченими. Це положення підтверджується також і даними
нашого експериментального дослідження, у процесі проведення якого поряд
з анкетуванням кримінальних справ, інтерв’юванням слідчих та керівник
органів внутрішніх справ за допомогою апаратурних методи було поставлено
ряд експериментів по вивченню поведінки

людини в конкретних ситуаціях. Дослідженню піддавалась мовна інформація
(курсантів і слухачів навчальних закладів МВС, обвинувачуваних), яка
характеризує поведінку людини у різних емоційно-генних ситуаціях. При
дослідженні використовувались сучасні науково-технічні обчислювальні та
вимірювальні комплекси, а також методи аналізу мови (30,31).

Дослідження свідчить, що об’єктивна діагностика поведінки людини в
звичайних і екстремальних ситуаціях з використанням мовного каналу
зв’язку являє великий теоретичний і практичний інтерес, оскільки для
дослідження індивідуальних особливостей і поточного стану людини, яка
перебуває в особливих життєвих ситуаціях, використовуються сучасні
науково-технічні засоби, обчислювальна техніка, кібернетичні знання та
логіко-математичні методи (32, 33).

§ 1. Правові й тактико-криміналістичні проблеми отримання інформації
про особу обвинувачуваного

Діяльність слідчого по збиранню інформації про особу обвинувачуваного
являє собою специфічний пізнавальний процес, що регулюється нормами
кримінально-процесуального права. У процесі цієї діяльності треба
дотримуватися таких правових і тактичних положень:

а) пізнання здійснюється уповноваженими на те державними особами
(слідчим, особою, яка проводить дізнання, прокурором і судом);

б) дії проводяться в передбачених заковом формах (процесуальній і
непроцесуальній) (1);

в) для дослідження об’єктів використовуються криміналістичні методи,
науково-технічні засоби, тактичні прийоми і рекомендації;

г) збирання інформацій здійснюєтася на підставі суворого дотримання
процесуальних прав і гарантій обвинувачуваного;

д) розслідування здійснюється у формі процесуального доказування.

Проблему збирання інформації про особу обвинувачуваного досліджують
переважно в правовому і психологічному аспектах. Однак сьогодні виникла
потреба комплексного дослідження цієї проблеми в правовому, етичному й
тактичному аспектах.

Правовий аспект, головним чином, стосується правомірності використання
сучасних методів і науково-технічних засобів для збирання інформації про
особу обвинувачуваного, які недостатньо чітко регламентовані
кримінально-процесуальним законом або зовсім цим не врегульовані.

Суть проблеми полягає в розв’язанні питання про доступність застосування
сучасних науково-технічних засобів і тактичних прийомів для отримання
інформації про внутрішнє відображення події злочину. Якщо таке можливе,
то в яких же процесуально-етичних рамках це повинно здійснюватися.

М. О Селіванов визначає правові основи використання науково-технічних
методів і засобів як дозволеність певних дій з точки зору норм права,
тобто відповідність їх духові й букві закону (2). Визначення
правомірності засобів пізнання слідчим з позиції відповідності їх закону
справедливе лише у загальному плані, оскільки в розслідуванні
часто-густо використовуються методи і засоби, не вказані в законі
Останнє пояснюється тим, що способи і методи пізнання істини не
визначаються законом, що регламентує лише процесуальні форми
застосування цих методів — процесуальні дії. Метод— категорія
гносеологічна, і тому не може бути законом. Крім того, слід враховувати,
що об’єкт пізнання на попередньому слідстві значно ширший за предмет
доказування (3)

Отже, при збиранні інформації про особу обвинувачуваного слідчий
неминуче виходить за межі процесуальних рамок і тому пізнання хоча і
відбувається з дотриманням принципу законності, але прийомами і
засобами, які не завжди регламентовані законом (4).

Подібну думку висловили М. Г. Коршик та С. С. Степічев, які вважають, що
вивчення особи обвинувачуваного в криміналістичному плані може виходити
за процесуальні рамки як за обсягом відомостей, що збираються, таж і за
засобами, при допомозі яких вони встановлюються (5)

Таким чином, збирання інформації про особу обвинувачуваного повністю не
вписується в процесуальну форму, хоча обов’язково погоджується із
законом і не суперечить йому. Тому застосування деяких науково-технічних
засобів і методів у розслідуванні часто викликає протилежні погляди
вчених.

У першу чергу, це стосується проблеми безпосереднього одержання
інформації від обвинувачуваного, наприклад, фіксація технічними засобами
зовнішніх ознак, провадження вимірювань фізіологічних і психічних
реакцій, емоційного стану, функціональної діяльності та, зрештою,
отримання різноманітних зразків для порівняльного дослідження за новими
методиками. Так, сьогодні вже розроблено спосіб дослідження слідів
безпосередньо на тілі живої людини (6). Чи допустима така методика в
кримінальному судочинстві?

До цього часу залишається дискусійним питання про використання як
доказової інформації про особу обвинувачуваного, отриманої за допомогою
науково-технічних засобів. Так не вважаються як докази дані приладів, що
об’єктивно відображають психофізіологічні реакції допитуваного, і які
приховані від безпосереднього спостерігання. Все це, безпе-речно турбує
криміналістів і процесуалістів, оскільки позитивне вирішення цих питань
розширює можливості слідчих органів по збиранню доказів Зупинимося на
розгляді деяких із них.

Правову проблему безпосереднього отримання інформації від
обвинувачуваного треба розглядати комплексно, досліджуючи при цьому: а)
процесуальні права органу розслідування; б) процесуальне становище
обвинувачуваного; в) морально-етичні норми.

Процесуальний закон і норми загальнолюдської моралі дозволяють слідчому
збирати інформацію на попередньому слідстві про всі обставини, що
підлягають доказуванню, у тому числі й про особу обвинувачуваного.

Так, виявлення, фіксація і вилучення слідів-відображень на тілі живої
людини здійснюється під час освідчування (ст. 193 КПК). Запис мови
людини провадиться в рамках ст. 85 КПК, фотозйомка—на підставі ст.ст.
85(2), 114 КПК. Причому, застосовування фотокінозйомки і звукозапису для
фіксації слідчої дії потребує повідомлення обвинувачуваному та іншим
його учасникам. М. В. Салтевський зазначає, що тіло людини являє собою
специфічний носій слідів-відображень. не лише з біологічного боку, а
передусім із соціального, правового і морально-етичного (7). Тому робота
з такими носіями інформації в будь-якому випадку зачіпає права,
свободу,. честь, совість і гідність людини, гарантованих Основним
законом держави.

Навіть робота із слідами-відображеннями на трупі потребує дотримання
процесуальних і моральних правил, вона відрізняється від огляду
предметів. Огляд група проводиться обов’язково з участю фахівців —
судово-медичного експерта, а при його відсутності—лікаря (ст. 192 КПК).

Зовсім інакше відбувається при одержанні інформації від речей. Слідчий
практично може досліджувати і вилучати будь-які матеріальні сліди, якщо
вони несуть інформацію про подію злочину і особу, яка його скоїла.
Вилучення інформації здійснюється найчастіше шляхом огляду, обшуку та
інших слідчих дій. Такий прийом збирання доказів на місці події не
порушує прав особи, оскільки це не потребує волевиявлення, наприклад, як
це робиться при одержанні інформації від людей. Більше того, огляд місця
події в ряді випадків здійснюється до порушення кримінальної справи (ст.
190 КПК) У цих випадках слідчий сам, або з участю фахівця досліджує на
місці події матеріальні сліди, застосовує різноманітний інструментарій,
що не змінює властивостей і ознак об’єктів. Все це створює умови для
дослідження, які не порушують особистих прав людини.

Таким чинам, можна зробити висновок, що використанні науково-технічних
методів і засобів збирання інформації цих речей не потребує такої
жорсткої правової регламентації, які спостерігається під час роботи з
людиною як джерелом ін формації. Разом з тим, способи і засоби, які
використовують ся для одержання інформації від людей і речей, повинні
від повідати вимогам законності, наукової спроможності, ефективності,
безпеки, об’єктивності і забезпечувати зберіганні отриманих слідів, не
викликати пошкодження або знищенні об’єктів, що досліджуються.

Матеріали, отримані з додержанням перелічених вище вимог слідчим,
прокурором, судом або особою, яка проводить дізнання, повинні бути
визнані самостійними джерелами доказів.

До діяльності слідчого пред’являють підвищені специфічні моральні
вимоги, оскільки він і обвинувачуваний мають різний процесуальний
статус. Слідчий мусить зібрати докази і викрити особу, яка винна у
вчиненні злочину. Законом йому надані владні повноваження—вимагати від
громадян посадових осіб потрібну інформацію (ст.ст. 66, 296 КПК.) Все це
відбивається в процесуальних правовідношеннях, як складаються між
слідчим і обвинувачуваним, моральна тактична сторона яких має не останнє
значення.

Одержання інформації від обвинувачуваного таж чи інакше пов’язане з
реальним забезпеченням його прав і законних інтересів при розв’язанні
конфліктних ситуацій, проведенні слідчих дій, застосування заходів
переконання і процесуального примушення, виборі найбільш ефективних
способів, засобів і технічних прийомів. Ефективність цієї діяльності
обумовлюється передусім додержанням законності.

Основним тактичним мотивом діяльності слідчого мусить виступати
прагнення поєднати суспільні інтереси з інтересами окремих осіб, при
визначальному значенні перших. Реалізація цього мотиву потребує
дотримання таких етичних критеріїв і принципів поведінки:

а) при виборі засобів слідчий повинен вживати всі заліежні від нього
заходи для того, щоб засоби приводили до досягнення цілей розслідування;

б) знати наперед і застосовувати всі необхідні заходи, щоб засоби, які
він використовує, не приводили до побічних наслідків (8). Отже, моральні
вимоги, які регулюють діяльність слідчого під час розслідування,
полегшують йому вибір оптимальної лінії поведінки, застерігають від
помилок і не правильних дій.

Проблема етичної допустимості науково-технічних методів і засобів
збирання інформації про особу обвинувачуваного спеціально не
досліджувалася в криміналістичній літературі Окремі її аспекти
розглядалися в роботах Л. Е. Ароцкера, Р. С. Белкіна, І. Є. Биховського,
А. Н. Васильєва, З І. Гончаренка, Л. М. Корнєєвої, В. О. Коновалової, В.
К. Лисиченка, М. І. Порубова, М. С. Строговича, П. С. Елькіна та інших.
На нашу думку, проблему допустимості використання науково-технічних
засобів доцільно досліджувати у зв’язку з прийняттям нового
законодавства.

Істинно моральні цілі можна досягти лише гуманними і справедливими
методами. Тому використання як доказів по справі інформації, отриманої
непроцесуальним шляхом, є порушення встановленого законом порядку
збирання доказів.

Оцінюючи допустимість того, або іншого засобу, слідчий завжди повинен
керуватися тим, що засіб може вважатися моральним, якщо, будучи
піднесеним до мети, він зберігає свій моральний характер. Це єдиний
критерій, який мусить бути покладений в основу допустимості або
недопустимості тих чи інших засобів боротьби зі злочинністю.

Методи, засоби, технічні прийоми і рекомендації мають за мету
забезпечити в ході розслідування отримання певної і вірогідної
інформації про особу обвинувачуваного. Ціль використання засобів є одним
з основних критеріїв їх допустимості.

Розглядаючи проблеми етичної допустимості використання криміналістичних
засобів, варто зазначити, що тут є багато невирішених, дискусійних і
складних питань, які потребують свого розв’язання. Так, до теперішнього
часу триває суперечка про допустимість використання в слідчій практиці
таких прийомів, як “психологічні пастки”, “слідчі хитрощі”.

Так, А. Р. Ратінов вважає за доцільне під час розслідування
застосовувати тактичні прийоми, які іменуються “слідчими хитрощами”,
“психологічними пастками”, “формуванням у особи, що перебуває під
слідством, помилкового уявлення про обставини справи” (9). А. В. Дулов
пропонує як засіб психологічного впливу на обвинувачуваного
використовувати емоційний експеримент (10). Л. Е. Ароцкер рекомендує
такі тактичні прийоми, як “відвертання уваги”, “раптовість”, “приспання
пильності” обвинувачуваного, “допущення легенди” (11).

Іншу позицію займає М. С. Строгович, який пише, що навмисне з наміром
“формування помилкового уявлення” у будь-кого є обман цієї особи,
повідомлення їй неправдивих відомостей, а не будь-що інше. І далі: вся
концепція “слідчих хитрощів” і “психологічних пасток” найрішучішим чином
“суперечить принципам і завданням кримінального судочинства” (12).

Як бачимо, на думку автора, слідча діяльність не може будуватися на
обмані, неправді, хитрощах і тому подібних діях. Саме тому не можуть
бути виправдані з морального боку прийоми, засновані на “введенні
протидіючої сторони з оману”, “роздрібленні сил і засобів
противоборствуючої сто-рони”, “розпалюванні конфлікту між співучасниками
злочину” тощо. Набагато певніше, вважає автор, у таких випадках
використовувати вмілу тактику, багатий досвід і людську мудрість.

З цією концепцією і вченими, які її поділяють, навряд чи можна
погодитися беззастережно. Застосування прийомів, що засновані на
інформаційній забезпеченості слідчого, логічних побудовах і висновках,
психічному стані допитуваного цілком можливе й потрібне, оскільки ці
прийоми не суперечать нормам закону і принципам моралі.

На нашу думку, багато що в поглядах учених на ці прийоми обумовлюється
їх найменуванням, а не змістом. Насправді це проблеми найраціональнішого
спілкування слідчого, в основі яких лежить рефлексія, когнитивна
емпатія, правомірний психологічний вплив, без яких розслідування втрачає
свій владний характер. Вони завжди здійснюються, в рамках кримінального
процесу, а сутність їх підкоряється законам логіки і психології,
моральним принципам. Як свідчать дані нашого дослідження, такі прийоми
слідчими використовуються для вивчення особи обвинувачуваного пере;

проведенням допиту в 80%, при обшуку—в 53,4%, очній ставці—в 70,7 %, при
відтворенні обстановки і обставин події—в 65,9 % випадках. Для збирання
криміналістичної інформації про вчинений злочин досить успішно
використовуються науково-технічні засоби й методи. Із 300 опитаних
слідчих більша половина використовує науково-технічні засоби. фотозйомку
— 58,6 %, звукозапис — 47,2 %, пошукову техніку—19,9%, відеозапис і
кінозйомку — 4 %. Це дані, що безпосередньо стосуються використання
науково-технічних засобів слідчими у справах, які є в його веденні.

Аналогічні наслідки отримані і про використання технічних засобів усіма
підрозділами міських і районних відділів внутрішніх справ. Проведене
анкетування їх керівників показало, що працівники цих апаратів
недостатньо поінформовані про можливості використання конкретних
науково-технічних засобів і тактичних прийомів у повсякденній практиці.
На запитання: “Як використовуються науково-технічні засоби у вашій
діяльності і в практиці вашого підрозділу?”,— керівники відповіли так:
мальовані портрет використовують у 51,8%, ідентифікаційний комплект
малюнків (ІКМ-2) — в 11,4%, порошки на феромагнітній основі—67,3%,
субліматор парів йоду—в 6,2%, вимірювальну зйомку—в 58,8%, одорологічну
інформацію—в 15,9 %, кінозйомку—в 44,5 %, відеозапис — у 12,7 %,
звукозапис — в 94,1 %.

Сьогодні розробка етичних проблем допустимості засобів одержання
інформації від підозрюваного і обвинувачуваного ведуться в двох
напрямках. Одна група вчених намагається визначити перелік етично
недопустимих засобів, наприклад контактних вимірювань емоційного
експерименту. Представники другої групи ведуть розробку критеріїв
правової і етичної допустимості сучасних науково-технічних засобів, що
використовуються в інших галузях знань для отримання інформації від
людини. Цей напрямок уявляється перспективнішим. Він розвивається у
працях Р. С. Белкіна, Ю. М. Зархіна, А. Р. Ратінова, П. С. Елькінд та
інших.

М В Салтевський пропонує розглядати цю проблему в двох аспектах:

а) процесуально-етичному, коли отримання інформації супроводжується
безпосереднім обмеженням або порушенням недоторканості особи.

Наприклад, відібрання зразків для попереднього дослідження слідів
пальців рук, ніг, зубів, крові, волосся;

б) у власне етичному, коли застосування технічних засобів безпосередньо
не зачіпає особистих прав громадян. Наприклад, проведення
інструментального дослідження матеріальних джерел, отриманих органами
дізнання, попереднього слідства, або представниками організацій (13).

Запропоновані два аспекти нерівнозначні. У першому випадку йдеться про
безпосереднє (контактне або безконтактне) отримання інформації від
людей. Тому використання засобів збирання інформації від людей можливе,
допустиме, етичне й правомірне лише стосовно осіб, які перебувають у
сфері кримінального судочинства. Застосування таких засобів стосовно
інших громадян розглядатиметься як порушення законності Навіть стосовно
учасників процесу застосування науково-технічних засобів, тактичних
пройомів і рекомендацій мусить відрізнятися і бути суворо
диференційованим у залежності від їх процесуального стану: підозрюваним
обвинувачуваний, потерпілий і свідок Така потреба викликається ще й тим,
що учасники процесу “характеризуються різною поведінкою під час
розслідування. Згідно з нашим дослідженням, дані, що їх зібрав слідчий,
співпали із справжньою поведінкою обвинувачуваного на допиті: коли він
відмовлявся—28%, говорив неправду—40,8%, відмовлявся в суді від своїх
попередніх показань—4%, змінював свої показання— 19,1 %. Таким чином,
розпізнавання і визначення слідчим вірогідної поведінки обвинувачуваного
під час наступної слідчої дії дозволяє йому обирати оптимальні тактичні
прийоми її проведення.

Одержання інформації від людей взагалі, у тому числі и з використанням
науково-технічних засобів, уявляється складною проблемою, оскільки вона
недостатньо досліджена в криміналістиці і певною мірою слабо
регламентована в нормах закону 75,8 % опитаних слідчих відзначають
гостру потребу розробки спеціальної апаратури або методики та їх
законодавчого закріплення.

Розв’язання цієї проблеми в правовому, етичному й тактичному напрямках
залежить від характеру науково-технічних засобів і методів: контактних і
безконтактних. Використання безконтактних методик, наприклад
відеозапису, звукозапису, кінозйомки не завдають будь-яких фізичних
впливів на випробувану особу і відповідають принципам гуманізму й
законності. Крім того, ці технічні засоби відповідають вимогам
науково-технічної революції про впровадження нових наукових ідей і
розробок у практику. Такі засоби аналогічні органолептичним і цілком
етичні й законні.

У нашому дослідженні головна увага приділяється використанню
безконтактних методів збирання інформації від людини. Уявляється, що з
тактичного і правового боку безконтактні засоби зручні для практичного
використання. Вони являють собою комплекс високоточних приладів, які
добре зарекомендували себе на практиці, дозволяють фіксувати скриті
(латентні) реакції людини, що відбуваються в її організмі незалежно від
бажання останньої. Ці засоби забезпечують нерозголошення обставин
особистого життя обвинувачуваного (ст. 185 КПК), а також інших даних, що
становлять слідчу таємницю (ст. 121 КПК). Пропоновані прилади
підконтрольні, безпечні для життя і здоров’я людини, відносно якої їх
застосовують, відповідають принципам гуманізму й законності Нарешті, ці
прилади прості в експлуатації (оскільки не потребують накладання
електродів, датчиків на тіло піддослідного Крім того, немає потреби його
роздягати). Вони також забезпечують велику інформативність про окремі
параметри осіб, які досліджуються

Перелічене вище дозволяє ставити питання про потребу використання
безконтактних науково-технічних засобів і розробки методів дешифрування
отриманої інструментальними-методами інформації на попередньому
слідстві. Контактні засоби можна застосовувати з дотриманням
морально-етичних правил, регламентованих у законі, і якими повинні
визначатися:

а) ситуації, в яких можливо застосування даних методик;

б) перелік осіб, які можуть застосовувати ці засоби;

в) порядок застосування і закріплення отриманих результатів.

Ці положення можуть бути відправними для наукової розробки етичних і
процесуальних гарантій застосування інструментальних методів одержання
інформації від людей.

Проголошуючи людину вищою цінністю і закликаючи всіх і кожного до
дбайливого і гуманного ставлення до неї, суворої поваги до її прав і
законних інтересів, рекомендації криміналістики мусять протидіяти
будь-яким проявам обману, і неправди, формалізму, байдужості та інших
дій до людей, які потрапили у сферу кримінального судочинства.

§ 2. Способи і засоби збирання інформації про особу обвинувачуваного

Збирання інформації про особу обвинувачуваного представляє собою
різновид слідчої і судової діяльності уповноважених державою осіб.
Слідчий у своїй діяльності користується різними методами і
науково-технічними засобами, прийомами, оскільки “кожний об’єкт пізнання
потребує спеціальної “технології” його дослідження, особливої методик
вивчення і обробки матеріалу” (14).

В арсеналі методів і засобів трудової діяльності слідчого
використовуються органи почуття, мислення, знання, що лежать в основі
тактичних прийомів, науково-технічні пристрої,—тобто все це і є
знаряддями праці слідчого.

Пізнавальний характер діяльності слідчого в криміналістичному плані є
надзвичайно складним. Як справедливо зазначає В. О. Коновалова, це
пояснюється тим, що така діяльність потребує не лише чисельного
розв’язання різнопланових розумових завдань, але й організації їх
практичного здійснення (15). Крім того, до характеристик діяльності
слідчого також належить її правова регламентація.

Таким чином, діяльність слідчого строго підпорядкована нормам
кримінально-процесуального закону. Правова регламентація його діяльності
означає, що методи й технічні засоби, які слідчий використовує для
збирання доказів у широкому їх розумінні, обумовлені нормами закону.
Деякі з них мають рекомендаційний характер застосування методів
кінозйомки, звукозапису, фотозйомки (ст.ст. 85, 85(1), 85(2) КПК). Інші
носять обов’язковий характер. Наприклад, визначення психічного стану
підозрюваного або обвинувачуваного якщо в справі є дані, що викликають
сумнів стосовно його осудності, віку тощо. Треті — не згадуються зовсім,
хоча використовуються для одержання інформації, вимірювання, опису,
фіксації. Методи трудової діяльності слідчого в широкому розумінні
допустимо інтерпретувати як пізнавальний інструментарій, що включає:
органолептичні й логічні способи наукові і досвідні знання, технічні
засоби у вузькому їх значенні. Таким чином, у розгорнутому вигляді
структура процесу збирання інформації буде виглядати так:

Оскільки в роботі розглядаються лише методи і науково-технічні засоби,
що використовуються для збирання інформації то надалі досліджуватиметься
середня частина цієї

схеми.

Почуттєві відчуття (органолептичні) — це іманентні знаряддя праці
слідчого. Психічним процесом, з якого починається пізнання людиною
оточуючої дійсності, е відчуття.

Відчуття — це наслідки впливу матерії на орган тіла, де е почуттєві
нервові закінчення. Далі збудження передається на нервову тканину і,
нарешті, в мозок людини (16). Отже, відчуття — початкове джерело усіх
наших знань про явища, факти, події.

Відчуття дозволяє слідчому за допомогою органів почуття сприймати
інформацію про вчинений злочин. За допомогою відчуттів формуються
образи сприйняття про запах, колір, смак, температуру і т. д.,
властивості і якості предметів і явищ, що безпосередньо діють на органи
почуття. Відчуття — основне джерело знань, з якого слідчий дістає
інформацію. Разом з тим це означає, що процес пізнання зводиться лише до
сукупності відчуттів. Вони є передумовою і підставою для більш
складніших пізнавальних процесів (сприйняття, уявлення, мислення).

Почуттєві відчуття опосередковують всю діяльність слідчого, в якій би
формі вона не виявлялася. Наприклад, під час огляду трупа його
температура спочатку визначається на дотик— “труп холодний”, “теплий”,
шкіра суха, волога. Ці першопочаткові образи служать вихідним матеріалом
для встановлення часу настання смерті.

Сьогодні в слідчій практиці поки що не існує приладів, які б визначали
наявність запаху згорілого пороху в каналі ствола зброї та гільз,
знайдених на місці події, або запаху отруйної речовини тощо. Ці й
подібні об’єкти поки що розпізнаються і диференціюються за допомогою
органів нюху, а наслідки відображаються в процесуальних документах.
Наприклад, у протоколі огляду рекомендується відмічати наявність запаху,
що відчувається в приміщенні, у якому виявлено труп: при огляді зброї і
слідів пострілу треба відмічати наявність запаху в каналі ствола зброї
та гільзі.

Однак на практиці ці відомості рідко відображаються в протоколі. Так, із
вивчених 300 кримінальних справ лише в ЗО % випадків були зафіксовані
дані органолептичного дослідження. Тому потрібно рекомендувати на
практиці ширше використовувати можливості органів почуття для збирання
інформації, а наслідки — відображати у відповідних документах, особливо
в протоколах огляду місця події.

Логічні засоби збирання інформації являють собою раціональний рівень
пізнання. Почуттєве сприйняття може дати знання лише про зовнішню
сторону досліджуваного об’єкта, мислення проникає вглиб, розкриває його
істотні зв’язки і закономірності. Тому логічне мислення е вищою формою
іманентних засобів, що дозволяє здійснювати перехід від
конкретно-почуттєвого сприйняття через абстрактне мислення — до
практики.

Логічні засоби — це іманентні знаряддя праці, які залежать від
інтелектуального рівня розвитку, професійних знанні і практичного
досвіду. Наукову основу їх складають світогляд, логічні закони мислення,
спеціальні знання. Ефективність логічних засобів найяскравіше
виявляється в діагностиці й прогнозуванні (наприклад, обставин, що
підлягають доказуванню), плануванні, розслідуванні, організації пошуку
по “гарячих” слідах, при провадженні окремих слідчих дій.

За нашими даними, в 71,2 % випадках слідчі прогнозують поведінку
обвинувачуваного перед допитом, в 96 % складають план завжди, і лише в
3,1 % не складають його зовсім.

Наукові й досвідні знання досить близькі до логічних оскільки вони є
надбаними і служать підставою раціонального дослідження. Разом з тим
вони відрізняються у функціональному плані. Логічні засоби—це
інструменти оперування науковими і досвідними знаннями як фактичним
матеріалом для дослідження. У практичній діяльності вони виступають як
засоби, прийоми, рекомендації дослідження конкретних об’єктів. Тому
наукові й дослідні знання доцільно-відносити до органолептичних,
іманентних засобів прані слідчого.

Спосіб, у широкому розумінні,—це упорядковане прямування пізнання до
наміченої мети, шлях дослідження (15). Сутність криміналістичного
способу можна сформулювати як єдність мисленного уявлення про
спрямування і зміст діяльності, що здійснюється сукупністю
взаємопов’язаних і взає-мообумовлених практичних операцій (16).
Наприклад, опис людини за способом словесного портрету, одержання
розгорнутого зображення циліндричної поверхні кулі тощо.

Тактичний прийом у літературі єдиного визначення не має. Так, А. В.
Дулов і І. Д. Нестеренко розглядають його як факультативні
“рекомендації” (19), Р. С. Белкін—як “раціональний і ефективний спосіб
дії” (20), Н. А. Селіванов визначає прийом як лінію поведінки слідчого
(21).

На нашу думку, прийом з етимологічного боку — це рекомендації, а з
діяльного — засіб праці в широкому його значенні. Тактичний прийом можна
визначити точніше, якщо співвіднести його з почуттям способу. Останній
являє собою сукупність упорядкованих прийомів по застосуванню засобів
для досягнення поставленої мети. Спосіб і прийом, таким чином,
відносяться як рід до виду. Отже, тактичний прийом можна інтерпретувати
як елемент практичної реалізації способу. Тому прийоми ми відносимо до
органолептичних засобів, хоча вони і являють собою набуті знання для
суб’єкта, який пізнає.

Тактичний прийом — поняття видове стосовно криміналістичного прийому. У
криміналістиці розрізняють технічні, тактичні, організаційні,
органолептичні, оперативні та інші прийоми. У науці криміналістиці
використовуються різноманітні підстави для їх класифікації:

а) за ступенем їх законодавчої регламентації—на обов’язкові й
факультативні;

б) за видом використовуваних знань — на техніко-криміналістичні,
психологічні й логічні;

в) за цільовим призначенням — на організаційні, тактичні, оперативні;

г) за ступенем гласності—гласні й негласні (таємні);

д) за суб’єктом, який використовує прийоми,— слідчі, судові, експертні,
оперативні;

е) за характером використовуваних знарядь (засобів) — органолептичні й
змішані;

є) за часом використання у слідчій дії — підготовчі (організаційні),
робочі, тобто прийоми безпосереднього виконання слідчої дії;

ж) завершувальні прийоми (оцінка зібраної інформації, оформлення
наслідків).

Зрозуміло, можливі й інші підстави для класифікації прийомів. Однак
запропоновані, на наш погляд, уявляються найвичерпнішими.

Найменше розробленими і найдискусійнішими в криміналістиці є прийоми
одержання інформації від обвинувачуваного і свідка. До них, звичайно,
відносять:

1) прийоми, що створюють сприятливі умови (атмосферу) спілкування під
час слідчої дії (допит, пред’явлення для впізнання);

2) прийоми збирання інформації про відповідні реакції допитуваної особи
на дії слідчого;

3) прийоми, які спонукають допитувану особу до дій у бажаному для
слідчого напрямку;

4) прийоми виявлення у допитуваного прихованої інформації.

Розглянемо їх детальніше.

А. Прийоми, що створюють сприятливі умови спілкування в ході слідчої
дії. Для створення сприятливих умов проведення слідчої дії
використовується спостереження, бесіда, природний і лабораторний
експеримент, аналогія, моделювання, аналіз доказів, опитування
експертів, уявний експеримент, науково-технічні засоби, кваліфікована
допомога фахівців, інтуїція. Серед перелічених прийомів найчастіше
використовуються спостереження, бесіда, вивчення і аналіз речових
доказів. Ці прийоми дозволяють збирати інформацію про
соціально-демографічну характеристику, фізичний стан, вольові якості,
риси характеру, що виявляються зовні, соціально-коринні інтереси і
прагнення тощо; діагностувати і прогнозувати поведінку обвинувачуваного
на попередньому слідстві; планувати проведення окремих слідчих дій і
конкретних тактичних прийомів; встановлювати психологічний контакт з
обвинувачуваним.

Відомо, що ефективність спілкування залежить від зібраної інформації про
особу обвинувачуваного і вмілого оперування нею. Однак на практиці ще
недооцінюються прийоми, які дозволяють вивчати особисті речі і предмети
— природній і лабораторний експеримент. Це призводить до того, що
автобіографічні дані вивчаються лише в 38,7 % справ, що знаходяться у
веденні, особисті справи— в 37,7 %, матеріали архівних кримінальних
справ—у 69,9%. Навіть довідки про судимість вивчають не в усіх випадках,
а лише у 87,9 % справ, що розслідуються.

На потребу обов’язкового збирання інформації про особу обвинувачуваного
звертають увагу вчені, які торкалися цього питання Так, одні з них
пропонують складати на обвинувачуваного “слідчу анкету”, в якій
зосереджувати ці відомості в обвинувачувальному висновку і вироку суду,
або в спеціальній довідці, що додається до справи (22).

Аналіз норм КПК, України та інших країн свідчить про те, що в жодному
кодексі немає норми, яка б вказувала на потребу вести в ході
розслідування документ, у якому б концентрувалася інформація про особу
обвинувачуваного з метою комплексного його вивчення і передачі із
органів дізнання в органи попереднього розслідування, а звідти — до
суду, в місця позбавлення волі й виховно-профілактичні органи. Практика
показує, часто-густо в характеристиках зустрічаються лише загальні
фрази, які не відображають окремі сторони (якості) особи (23).

Це призводить до того, що вирок і обвинувачувальний висновок не містять
у собі глибоких відомостей про особу, яка скоїла злочин. Введення
відомчими нормативними актами рекомендацій по збиранню інформації про
особу, яка скоїла злочин, як показує аналіз практики, не вирішує цієї
проблеми повністю, оскільки існуючий порядок використання
довідок-характеристик і повідомлень за формою № 86 не кореспондуються з
нормами і принципами кримінального судочинства (24). На наш погляд, для
збирання інформації про особу обвинувачуваного і встановлення єдиних
правил її накопичення і передачі з одного органу в інший доцільно ввести
єдиний документ, про що повинно бути зазначено в законі.

Б Прийоми збирання інформації про відповідні реакції допитуваного на
дії слідчого. Дані соціологічного дослідження показують, що основним
прийомом збирання цієї інформації є спостереження, яким з успіхом
користується 66 % слідчих. Природній експеримент використовують лише
11,6 %, а лабораторний— 1,6 % слідчих. У ряді випадків не досить активно
використовуються останніх два прийоми. Це можна пояснити тим, що органам
розслідування потрібна спеціальна методика (апаратура), яка надала б
допомогу при фіксації інформації про внутрішній стан обвинувачуваного,
її аналізі. На це вказали 70,9 % проанкетованих слідчих; 55,9 %
керівників органів розслідування підтвердили, що вимірювальні прилади і
пристосування, які є на озброєнні органів слідства, не задовольняють
потреб сучасної слідчої практики;

61,8 % зазначили, що із-за відсутності надійних інструментальних методик
виникають утруднення в процесі доказування по криміналістичних справах.

З матеріалів нашого дослідження видно, що слідчі органолептичне
виявляють емоційний стан обвинувачуваного, вольові якості, риси
характеру, інтереси, ставлення обвинувачуваного до оточуючих і органів
розслідування, і найголовніше — оцінюють виявлені рухом і
вегетативно-судинні реакції.

Оцінка й дешифрування психофізіологічних реакцій обвинувачуваного
дозволили слідчим ефективніше проводити пошук схованих предметів у
місцях, наближення до яких підсилювало зміну параметрів обшукуваного
(хвилювання, почервоніння або збліднення обличчя); ставити перед
допитуваним контрольні запитання в числі нейтральних, на які 39,3 %
допитуваних давали правдиві відповіді; приймати рішення про проведення
допиту в той момент, коли допитуваний почав вагатися в доцільності
зберігання обраної раніше лінії на відмовлення.

В. Прийоми, що спонукають допитуваного до дії у бажаному для слідчого
напрямку. Будь який інтерес спілкування являє собою обмін інформацією
між партнерами. У структурі спілкування розрізняють три її сторони:
комунікативну (спілкування як обмін інформацією), інтерактивну
(спілкування як .взаємодія) і перспективну (спілкування як сприйняття
людьми одним одного). Дослідження трьох сторін процесу спілкування
показує, що зміст кожної з них включає сукупність певних способів впливу
індивидів один на одного (25). Тому вплив властивий спілкуванню взагалі.
Він більше характерний для обміну інформацією між слідчим і
обвинувачуваним, спрямований на досягнення мети кримінального
судочинства. Для слідчої діяльності характерне подолання опору з боку
незацікавлених в успішному розслідуванні справи осіб. Очевидно, немає
іншого виду діяльності людини, успішному проведенню якої так активно і
противоборствували б зацікавлені люди і групи людей. Тому в стадії
попереднього розслідування в рамках процесуального закону на особу
обвинувачуваного робиться психологічний вплив з метою отримання
об’єктивної інформації про подію злочину (26). Існуючі в спеціальній
літературі заперечення про недопустимість будь-якого психологічного
впливу слідчого на обвинувачуваного неспроможні, оскільки без нього не
можна розв’язати завдання боротьби із злочинністю. Вчені-криміналісти
виділяють такі прийоми впливу на допитуваного: переконання (Пантелеєв Г.
Ф.), постановки і варіювання розумових завдань, регульованих спілкувань,
методи прикладу (Дулов А.В.), емоційного експерименту (Порубов М. І.),
використання стану емоційної напруженості допитуваного, постановки
несподіваних і “посередніх” запитань (Васильєв А. Н., Карнєєва Л. М.),
посереднього навіювання (Васильєв А. Н.), морального стимулювання
(Ямпольській А. Є.), раптового пред’явлення доказів і постановки
запитань, що спрямовують мислення допитуваного в потрібному для слідчого
напрямка (Коновалова В. О.) та інші,

У структурному плані будь-який прийом, що спонукає допитуваного в
бажаному для слідства напрямку, складається із психологічних і логічних
компонентів, а. також засобів його реалізації в конкретній ситуації.
Психологічними компонентами тактичного прийому є сам вплив на психіку
допитуваного; логічні компоненти — певні закономірності мислення,
використовуючи які слідчий конструює і застосовує тактичний прийом;
засоби використання—інструменти, за допомогою яких тактичний прийом
здійснюється (27).

Успіх у цьому, як показали наші дослідження, залежить від попереднього
вивчення особи обвинувачуваного. За нашими даними, 99% слідчих перед
застосуванням тактичних прийомів стосовно конкретного обвинувачуваного
складає письмовий або усний план вивчення особи обвинувачуваного, 97,4 %
з них вивчали особу обвинувачуваного перед проведенням допиту, що
дозволяло визначити ймовірну його поведінку в ході допиту.

Таким чином, до кола прийомів, що застосовуються для спонукання до
визначених дій обвинувачуваного, можна віднести такі:

а) створення в обвинувачуваного на підставі зібраної інформації уявлення
про поінформованість слідчого про його діяльність у побуті, на роботі й
під час вчинення злочину;

б) збудження в обвинувачуваного бажання наслідувати гідній людині;

в) подолання негативної позиції обвинувачуваного (стимулювання його
особистих позитивних якостей);

г) сприяння допитуваному у відношенні сприйнятого ним і усвідомлення
потреби надання допомоги слідству;

д) навмисне створення умов для прояву стереотипної поведінки в
конкретній ситуації;

е) придушення волі до опору (наприклад, шляхом пред’явлення доказів, що
викривають допитуваного, звертання уваги на протиріччя в показаннях
тощо).

Г. Прийоми виявлення у допитуваного приховуваної інформації. Відомо,
що в ряді випадків єдиним джерелом інформації про подію злочину є
обвинувачуваний, який часто стає на шлях зволікання слідства. Слідчій
практиці відомі різні види впливу на психіку допитуваного, спрямовані на
подолання неправдивих показань.

Способи та прийоми впливу різноманітні. Інколи для переконання досить
спокійного тону, прояву поваги й уважності при спілкуванні. На це
вказали 76,4 % слідчих. В інших випадках потрібні скрупульозні логічні
побудови всіх можливих варіантів поведінки обвинувачуваного; 69,1 %
слідчих зазначили, що стосунки, які складалися, значно впливали на
якість розслідування.

Найтиповішими прийомами виявлення прихованої інформації можна назвати
такі:

а) прийоми діагнозування і вивчення особи обвинувачуваного;

б) формування контакту слідчого з обвинувачуваним;

в) аналіз показань обвинувачуваного з метою встановлення їх вірогідності
і правдивості;

г) прийоми, безпосередньо спрямовані на подолання неправдивих показань.

Проаналізуємо їх детальніше.

А. До діагностичних прийомів вивчення особи обвинувачуваного для
встановлення приховуваних обставин відносять:

а) діагнозування і виявлення окремих сторін особи обвинувачуваного
(якостей, властивостей, ознак, характеристик, уявлень, установлень
тощо);

б) контактування і встановлення взаємин довіри між слідчим і
обвинувачуваним в умовах їх взаємодії, що стає підставою для спонукання
до самостійного волевиявлення;

в) всебічний аналіз біографічних даних особи обвинувачуваного, як
своєрідного “поля” діяльності, де є- відомості про факти й події, що
ретельно приховуються;

г) прийоми, які дозволяють здійснювати своєчасну й об’єктивну
діагностику стану людини, особливо по такому зручному й надійному каналу
зв’язку, як мовний, доступному для спостереження в найскладніших умовах
емоційної ситуації;

д) прийоми, що поліпшують процес сприйняття інформації про індивідуальні
властивості, які характеризують особу обвинувачуваного;

е) прийоми описування розпізнаних ознак, які характеризують
обвинувачуваного;

е) прийоми пояснення отриманої інформації про особу обвинувачуваного;

ж) прийоми оцінки зібраної інформації про особу обвинувачуваного.

Не випадково більшість слідчих та начальників міських і районних органів
внутрішніх справ звернули увагу на потребу розробки і впровадження в
практику органів розслідування спеціальної апаратури або методик, які б
допомагали слідчому визначати ступінь достовірності інформації, що її
отримують від обвинувачуваних у процесі розслідування, оскільки наявні
технічні засоби й прийоми не задовольняють сьогоднішніх потреб слідчої
практики.

Б. Потреба встановлення психологічного контакту і довірчих відносин,
як тактичних прийомів виявлення прихованої інформації вважається не лише
бажаним, але й обов’язковим. 70 % слідчих вважають, що сам собою
належний контакт стає базою, яка забезпечує досягнення певної мети. Він
знижує неспокій обвинувачуваного, його загальну напруженість і
скованість, сприяє щиросердечному зізнанню (28).

В. Наступна група — це прийоми, що сприяють встановленню приховуваних
обставин. До них відносять прийоми аналізу показань обвинувачуваного,
його біографічних даних. Дослідження 300 кримінальних справ показало, що
слідчі поряд із соціально-демографічною характеристикою збирають і
аналізують інформацію з “історії” особи. Використання цих:

даних при вмілому оперуванні сприяє не лише швидкому встановленню
психологічного контакту, а й отриманню інформації про переховуваня.

Г. Нарешті, остання група прийомів використовується для подолання
неправдивих показань. До цієї-групи належать такі тактичні прийоми:

а) використання стану емоційної напруженості допитуваного;

б) використання тактичних можливостей “вільної” розповіді;

в) стимулювання позитивних якостей обвинувачуваного;

г) використання, внутрішніх суперечень у показаннях допитуваного;

д) використання суперечностей між відомостями, які подають допитувані й
доказами, що містяться в справі, для викриття неправди і зміни позиції
допитуваного;

є) дослідження змісту та інших характеристик мови, які відобразилися в
письмовому тексті або фонограмі, за допомогою спеціальних методик з
метою виявлення неправдиво-то висловлювання в мові (письмовій або
усній).

Перелічені в цій групі прийоми, крім останнього, досить. відомі в
криміналістичній літературі (29). Що ж стосується дослідження мови
допитуваного, то воно становить значну новизну.

Вітчизняні й зарубіжні дослідження (ЗО), проведені психолінгвістами
звукової мови людини, дозволяють зробити висновок про те, що при зміні
емоційного стану людини відбуваються досить суттєві зміни в
лінгвістичних, темпоральних, спектральних, динамічних, артикуляційних
характеристиках мови. Це дозволяє в криміналістиці використовувати
звуковий канал як джерело інформації про особу обвинувачуваного, його
стан.

Це може здійснюватися на рівні використання органолептичних методів, або
сучасних технічних засобів. Так, у посібниках з криміналістики здавна
рекомендується вести спостереження за станом і поведінкою допитуваного,
обшукуваного та інших учасників слідчої дії.

Спостереження, як безконтактний пізнавальний прийом, дозволяє сприймати
і фіксувати різні сторони поведінки й фізіологічні реакції особи:
міміку, пантоміміку, зміну дихання, кольору обличчя, виразу очей, зміну
мови, модуляції голосу, зменшення або збільшення темпу мови. Однак у
протоколі фіксується лише змістовна сторона інформації, яка дістала своє
відображення в мові. Всі інші зовнішні сліди, які характеризують
внутрішній стан допитуваного в конкретній ситуації, залишаються поза
процесуальним закріпленням і доказуванням. Кожний слідчий по-своєму
використовує їх при розслідуванні (наприклад, для встановлення
правдивості показань, наявності відмови тощо).

Так, на думку опитаних нами слідчих, потуплений погляд означає, що
допитуваний приховує правду—54 %; зблідніння обличчя у 33 % випадків
інтрепретують як винність, і лише в 16 % —як переляк, страх;
уповільнення темпу мови половина слідчих розцінює як навмисне, націлене
на обміркування і приховування правди. Причому цікаво, що ці прогнози
слідчих у 10 % співпали з дійсністю.

Ось як описує слідчий один із допитів обвинувачуваного в справі про
спекуляцію промисловими товарами. На допиті Кохан заявила, що не
пам’ятає, кому вона продала предмети спекуляції. Однак, спостерігаючи за
допитуваною, слідчий помітив, що коли мова зайшла про джерела закупівлі
товарів і отриману від перепродажу наживу, Кохан почала заїкатися,
робити зупинки, відводити розмову в інший напрямок. При цьому обличчя її
вкрилося червоними плямами, було помітне його посіпування. Слідчий,
використовуючи ці дані, тактично грамотно ставив запитання. Внаслідок
цього Кохан змушена була дати правдиві показання (31).

У цьому прикладі йдеться про видимі зміни в поведінці і зовнішності
допитуваної. Однак багато людей досить уміло приховують своє ставлення
до теми бесіди і тих питань, які перед ними ставить слідчий, його дій
під час допиту. Зовні вони не виявляють будь-якої реакції і
зацікавленості. У таких випадках на допомогу слідчому повинні прийти
сучасні технічні засоби, які успішно використовуються в різних галузях і
дозволяють зафіксувати близько 500 параметрів людини (32).

Уперше технічні засоби для фіксації психофізіологічних процесів, що
відбуваються в організмі людини, вирішення завдань кримінального
судочинства використали видатні вчені В. М. Бехтерев, А. Р. Лурія, А. Н.
Леонтьєв. Однак незабаром використання фізичних приладів для отримання
інформації від людини в ході слідства почали пов’язувати з реалізованим
у зарубіжній криміналістиці методом детекції неправди, який, як вважали,
є антигуманним і суперечить принципу законності (33). Разом з тим,
дослідження емоційного стану людини органолептично, зокрема,
спостереженням, допускається, а його наслідки пропонується
використовувати для прогнозування і вибору слідчих дій (34). Таким
чином, перевага віддається суб’єктивним засобам, а не наслідкам
об’єктивного вимірювання за допомогою сучасних технічних приладів.

При органолептичному спостереженні можливі помилки, ілюзії органів
почуття. Що стосується звукового спостереження, то воно, як правило,
зводиться до вимірювання деяких величин за допомогою інструментальних
методик. У медицині, психофізіології, кібернетиці та інших галузях знань
для розв’язання цього завдання успішно застосовуються технічні засоби й
апаратурні методики (35). Що ж стосується кримінального судочинства, то
деякі автори вважають, що використання технічних засобів для фіксації
прихованих фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі людини,
є грубим порушенням закону (36).

Таким чином, виникла суперечлива ситуація, коли допускаються суб’єктивні
засоби пізнання для отримання інформації від людини три розслідуванні, і
відкидаються об’єктивні методи, які забезпечені інструментальними
засобами і дозволяють збирати точнішу інформацію. Зрозуміло, таке
становище не можна вважати правильним, оскільки взагалі заперечується
можливість пізнання за допомогою засобів науково-технічного прогресу.
Тут, на наш погляд, очевидним є те, Що чим сучасніші, точніші й
надійніші методи і технічні засоби, тим об’єктивнішими і повнішими
будуть одержувані наслідки.

Проблему використання технічних засобів часто пов’язують з методикою їх
використання для отримання інформації від людини. У цьому зв’язку їх
поділяють на контактні і безконтактні. Ще у 1967 році А. Р. Ратінов
відмічав, що коли буде вирішена технічна проблема дистанційної
реєстрації психофізіологічного стану за допомогою безконтактних
датчиків, то може виникнути питання про використання подібних технічних
засобів в оперативно-тактичних цілях (37).

th

i

b

(наприклад, при допиті, обшуці). У сучасній медичній метрології
розроблені надійні методики дослідження параметрів фізіологічної і вищої
нервової діяльності людини, причому наслідки їх широко застосовуються
Наприклад, для визначення здібності виконувати заданої складності
роботу, реагувати на стресові ситуації тощо. Зазначимо, що вища нервова
діяльність досліджується безконтактними засобами
теле-хронорефлексометричним комплексом (ТХРМ-К-1), психофізіологічним
комплексом (ПФК-01), приладом нервовопсихічного напруження (ПНП) і
апаратом “Тонус-НП-1”.

У вітчизняній літературі стосовно ситуації слідчої діяльності ця
проблема розробляється головним чином біологами, психологами і
криміналістами. Наприклад, В Г. Розовський на підставі проведених ним
експериментів зробив висновок про принципову можливість і доцільність
використання технічних засобів для діагностики особової інформації при
провадженні окремих слідчих дій, таких як допит (32)

Ця проблема широко обговорювалась у вітчизняній літературі. Численні
дослідження в цьому напрямку проведені й криміналістами інших держав
(39).

Звукоіва мова — це своєрідний інструмент, за допомогою якого людина,
використовуючи визначений код, передає інформацію іншій людині. Мова, як
специфічний вид людської діяльності, забезпечує комунікативну функцію
слідчого з учасниками процесу. Структура її формується під впливом
суспільної практики і мислення на підставі мови, яка представляє собою
найважливіший засіб спілкування поміж людьми. Тому мовний канал несе
інформацію про її джерело, у крайньому разі, трьох видів:

а) семантичну, тобто, що сказало джерело;

б) ідентифікаційну, тобто, хто виголосив промову;

в) емоційну, тобто, як сказав. Сьогодні встановлені окремі види зв’язку
поміж емоціями людини і фізичними параметрами її мови, а
експериментально — підтверджена можливість розпізнавання по мові стану
її емоційної напруженості (40). Виявилося, що для емоцій характерний
свій набір акустичних ознак голосу, які, на думку спеціалістів, можна
вважати елементами алфавіту мови емоцій Причому кожна емоція, наприклад
радість, горе, гнів, страх передаються зміною не якоїсь однієї
властивості мови, а практично всіх її властивостей: сили, висоти,
тембру, темпоритмічних характеристик.

Для об’єктивної фіксації цих характеристик у практиці розроблено цілий
ряд приладів і технічних комплексів, які дозволяють реєструвати
емоційний стан людини, яка говорить Ці зміни викликаються критичними
ситуаціями, або ситуаціями дефіциту часу, загрозою небезпеки для життя,
здоров’я. Такий особливий стан дістав назву емоційної напруженості (41).

У процесі дослідження безконтактних технічних засобів, які
використовуються в інших галузях знань, для реєстрації емоційної
напруженості, встановлено, що найперспективніши-ми для цілей
криміналістики є технічні комплекси, які розроблені у відділі
нейробіоніки ІКНАН України ім. В. М. Глушкова (до них належать:
автоматизована система багатобічного дослідження особи) та
психолінгвістичній лабораторії Дніпропетровського державного
університету (“Електронний мовний аналізатор”—ЕМА-1; “Електронний
регістратор темпоральних характеристик мови”—ЕРТХМ-1), а також
“Спеціалізований обчислювальний вимірювальний комплекс”—СОВК, який
створено в Українській академії внутрішніх справ на базі ЕОМ. Ці засоби
вже сьогодні дозволяють вирішувати практичні завдання об’єктивної
фіксації інформації про стан особи допитуваного, а відомі методики, на
думку психолінгвістів, “придатні в практиці судового розслідування для
відмежування істинних показань особи, яка перебуває під слідством, від
неправдивих (як “вигаданих” безпосередньо в момент допиту, так і
обміркованих заздалегідь)” (39).

Аналізатор ЕМА-1 дозволяє безпосередньо, під час допиту, проводити
аналіз мовного сигналу за такими параметрами:

а) ступенем переривчатості мовного потоку, який характеризується
частотою появлення в ньому пауз нерішучості;

б) модуляцією частоти загального тону та інтенсивністю мовного сигналу;

в) темпом артикулювання, який розраховується за кіль кістю чергування
сегментів шумових тональних звуків за одиницю мовного часу;

г) співвідношенням сумарної тривалості пауз у висловлюванні до
тривалості “чистої мови”.

Реєстратор темпоральних характеристик мови ЕРТХМ-1 дозволяє реєструвати:

а) кількість пауз у мові і їх сумарну тривалість;

б) сумарну тривалість “чистої мови” і латентного періоду реакції на
запитання.

Прилади ЕМА-1 і ЕРТХМ-1 безконтактні, введення мов ної інформації
здійснюється з мікрофону або магнітофону.

Спеціалізований обчислювальний вимірювальний комплекс (СОВК) розроблено
на базі ЕОМ і апаратури аналізу — синтезу мови. Його прототипом є
гармонійний вокодер із швидкістю інформації 2400 біт/сек.

Комплекс включає:

а) аналізатор миттєвого спектру мовних сигналів;

б) виділитель основного тону;

в) гармонійний синтезатор мови;

г) інтерфейсні блоки сполучення апаратурного тракту з процесором ЕОМ;

д) математичне забезпечення, яке дозволяє проводити первинну обробку
мовної інформації в реальному масштабі часу. Особливість розроблених
безконтактних засобів реєстрації психофізіологічних ознак, що
відображаються б мові людини, полягає в тому, що вони можуть
використовуватись для аналізу російської, грузинської, української,
англійської та інших мов світу.

Самостійна біотехнічна автоматизована система багатобічного дослідження
особи дозволяє визначити соціологічні, психологічні й фізіологічні
властивості людини і використовувати це тари підготовці і проведенні
слідчих дій, організаційних та оперативно-розшукових заходів.

§ 3. Пріоритетні напрямки застосування нових комп’ютерних технологій
для криміналістичного дослідження обвинувачуваного: проблеми і
перспективи

Сучасний стан злочинності потребує розробки і впровадження в усі галузі
нашого життя новітніх досягнень науки і техніки, сучасних методів та
технічних засобів роботи з криміналістичною інформацією.

З метою успішної боротьби зі злочинністю, а також для проведення
радикальних виховних і профілактичних заходів сучасна криміналістика
мусить ширше й активніше використовувати методи, які розроблені іншими
науками, зокрема психологією, біонікою, нейрокібернетикою, теорією ігор
та прийняття рішень тощо.

Підвищення ефективності криміналістичних досліджень можна досягнути,
використовуючи для цього методики сучасної соціології і диференційної
психофізіології, а також засоби комп’ютерної техніки для швидкого
опрацювання досліджуваної інформації.

З метою реалізації на практиці новітніх технологій нами зібраний і
частково самостійно розроблений комплекс методик багатостороннього
дослідження людини.

Однією з них є психофізіологічна методика для виявлення особливостей
основних характеристик центральної, вегетативної нервової системи,
уваги, пам’яті, мислення, темпераменту і характерологічних ознак
обвинувачуваного. Іншими словами, спробувано розробити варіант повністю
автоматизованої системи, яка дозволяє проводити дослідження і дає
можливість інтерпретувати профіль особи, яку назвали АСБДЛ —
автоматизована система для багатостороннього дослідження людини

В основу АСБДЛ покладено адаптований варіант мінесотського
багатопрофільного тесту—ММРІ, створеного у 1941—1947 роках
американськими вченими. У нашій країні він застосовується з 1967 року.
При створенні адекватного тесту на нашу мову була проведена досить
велика й відповідальна робота, пов’язана не стільки з вирішенням
лінгвістичних проблем, скільки з підбором рівноцінних питань стосовно
способу життя, соціальних та культурних цінностей. У нас найбільш відомі
варіанти, адаптовані Ц. П. Мирошни-ковим, Ф. Б Березіним (1967, 1976) та
Л. Н. Собчик (1971, 1978).

У відділі нейробіоніки Інституту кібернетики ім. В М. Глушкова ПАН
України розроблена серія психоаналізаторів (біогехнічних комплексів),
еврестичних програм, методів моделювання діяльності людини (К. О
Іванов-Муромський, О М Лук’янова, В В. Коробейніков), які в процесі
проведення експериментів доказали їх повну здатність для потреб і
завдань практики (навчальної, наукової та промислової).

Особа, яка підлягає дослідженню, виконує нескладні тестові завдання за
спеціально розробленою інструкцією, а її дії фіксуються біотехнічним
комплексом і розшифровуються на ЕОМ з допомогою спеціально розробленої
програми. Отримана інформація видається у вигляді “паспорту”
психофізичних ознак людини.

Інтерпретація результатів, отриманих за допомогою методу ММРІ, у
теоретичному плані пов’язана багатостороннім цілісним підходом до
вивчення особи і охоплює три її рівні.

Перший з них відображає природжені особливості, які визначають темп
психічної активності, силу і активність психічних процесів та інші
параметри, що мають відношення до темпераменту.

Другий рівень виявляє сукупність стійких ознак, що сформувалися в
процесі накопичення індивідуального досвіду і проявляються як види
автоматизованих компенсаторних адаптивних механізмів, так і у свідомій
діяльності індивіда в процесі спілкування з навколишнім середовищем, в
його самооцінці і оцінці інших людей, які з ними спілкуються Цей рівень
найближчий до того, що називають характером людини

Третій рівень торкається соціальної спрямованості особи, ієрархії
цінностей індивіда, його ставлення до моралі і суспільне корисної
діяльності.

Метод ММРІ виявляє також деякі особливості інтелектуальної сфери
(рігідність, нахили до абстрагування, конкретність тощо), а також
можливість контролю емоцій з боку інтелекту.

Опитувальник методу ММРІ складається з 550 підтверджень, на які
експериментований повинен відповісти “правильно”, “неправильно”, “не
знаю”. Результати опитування фіксуються на спеціальному профільному
бланку у вигляді профілю особи, що являє собою графічне зображення
відношення між кількісними показниками базових шкал, які відображають
ступінь вираження у конкретного індивіда, а також певних тенденцій, що
змальовують у сукупності структуру його особистих здібностей, тип
реакції і особливості стану

Розпізнання (діагностика, дослідження, прогнозування) профілю з метою
отримання соціопсихофізіологічного портрета особи починається з
оціночних шкал (Л-неправди, Ф-надійності, К-корекції, які дають
можливість оцінити ставлення експериментованого до тестування й
вірогідність отриманих результатів.

Подальша інтерпретація профілю проводиться по базисних шкалах
(1—зверхконтролю, 2—депресії, 3—емоційної лабільності, 4 —
імпульсивності, 5 — мужності, жіночості, 6 — рігідності, 7 — тривоги, 8
— індивідальності, 9 — оптимізму і активності, 0— екстраінтроверсії).

При цьому психофізіологічний профіль особи повинен оцінюватися як одне
ціле, а не як сукупність незалежних шкал: найбільше значення при цьому —
відношення рівня профілю на кожній шкалі до середнього рівня профілю —
50 Т (ЗО—70 Т діапазон норми) і особливо стосовно середніх шкал.

Досить цінну інформацію можна отримати за допомогою додаткових шкал, які
дозволяють виявити такі якості людини, як здатність до навчання,
лідерство, залежність, ворожість (свідома і не свідома), інтелектуальний
коефіцієнт, схильність до різних захворювань, злочинність, агресивність,
алкоголізм, рецидивність, фарисейство тощо.

Побудова профілю і отримання портрета особи за допомогою автоматизованих
систем значно розширить можливості застосування методу ММРІ.

За цією методикою крім загальних відомостей про темперамент,
характерологічні особливості індивіда, соціальну спрямованість особи,
адаптивні і компенсаторні можливості, що проявляються при стресі, можна
виявити також особливості стану індивіда — напругу захисних механізмів,
близькість до зриву, як і навпаки, компенсацію за рахунок власних
ресурсів. Що стосується інтелекгуальної сфери, то методика дозволяє
також виявити деякі її особливості (наприклад, конкретність чи
неконкретність мислення), контроль емоцій зі сторони інтелекту.

Методика дозволяє зробити висновки щодо таких проявів поведінки, як
контроль своєї поведінки в різних ситуаціях діяльності, емоційна
лабільність, імпульсивність, мужність, рігідність, тривога,
індивідуальність, активність, інтровертированість.

Результати дослідження дозволяють судити про основні мотиви поведінки
правопорушника. Побудований на основі відповідей експериментованого,
профіль особи дозволяє судити про такі якості, як ступінь
самокритичності і самоконтролю, соціальної адаптації, агресивність,
жорстокість, прояви антисоціальних тенденцій, підозрілість, ворожість,
підвищена самооцінка, відчуження, інертність, пасивність позиції,
незадоволеність собою, підвищена імпульсивність, здатність до ризику,
конфліктність, мстивість.

Знання особистих якостей людини може відіграти значну роль у виборі
виховних засобів. Детальна конфігурація профілю людини дозволяє
визначити соціальну небезпеку правопорушника. Додаткові дані про вибір
виховних заходів, наприклад, у колонії малолітніх злочинців, можуть дати
дані, отримані за допомогою ММРІ.

Автоматизована система багатостороннього дослідження людини повністю
автоматизує показ запитань експериментованому, здійснює аналіз його
відповідей і видає експериментаторові таку інформацію: кількісні
показники по 13 шкалах в Т-балах, профіль особи (графічний дисплей);
роздруковку відповідей на кожне запитання з вказівкою часу, затраченого
експериментованим на відповідь, первинний психофізіологічний аналіз
якостей людини.

Система (АСБДЛ) створена на базі ПЕОМ стандартної конфігурації і
представляє собою автоматизоване робоче місце (АРМ).

Система АСБДЛ полегшує роботу з тестом і опрацьовування отриманих
відповідей, значно скорочує час тестування, збільшує достовірність
відповідей дослідження за рахунок ліквідації при машинній обробці
відчуття тривоги, ліквідує суб’єктивні помилки, можливі при ручній
обробці значного експериментального матеріалу.

Доповнена фізіологічними і біохімічними показниками діяльності систем
організму (серцево-судинної, нервової). АСБДЛ може вирішувати важливі
завдання діагностики й керуванням функціональним станом людини.

У перспективі на основі розробленої методики можна буде проводити
професійний відбір з різних юридичних спеціалізацій (КР, ДАЇ, слідство
тощо), обирати оптимальні шляхи і засоби керування різними видами
діяльності, визначати можливості психофізіологічної сумісності в
колективі, розробляти найбільш ефективні й раціональні методи і засоби
навчальної, науково-дослідної і виховної роботи.

Що стосується проблем боротьби зі злочинністю, як галузі наукових
інтересів автора, діапазон застосування автоматизованої системи
багатостороннього дослідження людини (АСБДЛ-1, АСБДЛ-2) в криміналістиці
достатньо широкий. Це питання вивчення (діагностика, дослідження,
прогнозування) особи правопорушника, прогнозування індивідуальної
поведінки з метою опрацювання профілактичних заходів, а також підвищення
ефективності виховної роботи в органах виконання покарань тощо.

§ 1. Поняття і наукові основи криміналістичного прогнозування

Розслідування злочинів розглядається як пізнавальна діяльність,
методологічну основу якої складають загальні положення теорії пізнання.
Успішне її здійснення неможливе без прогнозування. З давніх давен люди
намагалися проникнути за обрій сучасного, відгадати напрямок і характер
майбутніх подій (1). Не розуміючи закономірних зв’язків, вони на
підставі багаторічних спостережень і життєвого досвіду прагнули
встановити певну залежність між минулим, сучасним і майбутнім. Однак
такі емпіричні передбачення не можна вважати науковими, оскільки вони
стосуються лише поверхневих фактів, подій і не проникають в їх сутність.

Об’єктивною передумовою для розвитку наукового прогнозування стала
теорія пізнання, що дозволила йому перетворитися із інтуїтивного бачення
в справжній науковий пізнавальний метод, придатний для досліджень
“минулого, сучасного і майбутнього” (2). Тому сьогодні ми дивимось на
прогноз як на робочу гіпотезу, що допомагає намічати заходи
перспективного характеру, поліпшує планування повсякденної діяльності.
Термін “прогнозування” широке розповсюдження дістав у 60-х роках XX
сторіччя, коли з’явилась спеціальна теорія розробки прогнозів, керованих
явищ. Виникла прогностика, як спеціальна наука про закони, методи та
прийоми прогнозування (3) для обслуговування багатьох фундаментальних
галузей знань: філософії, соціології, політики, права, демографії,
економіки, медицини, біології, тобто вона

безпосередньо вийшла на практику.

Вчені почали приділяти увагу теоретичним питанням юридичного
прогнозування в правових системах, передусім у кримінології (4). Виникли
прогностичні проблеми в криміналістиці, почала формуватися
криміналістична прогностика, як розділ науки криміналістики.

Перші спогади про використання методів прогнозування в криміналістиці,
як приватної теорії, знаходимо у Б. М Шавера який відмічав, що вони
дозволяють на практиці “визначити ще не розкриті, але можливі способи і
прийоми вчинення злочинів” (5).

Однак ці тенденції про шляхи використання криміналістичного
прогнозування в практичній діяльності органів розслідування не дістали
подальшого розвитку в криміналістичній літературі, оскільки предмет
науки криміналістики носив сліди емпіричної сукупності зовнішніх
факторів У цьому зв’язку справедливе зауваження Р. С. Белкіна, “що
наукове передбачення стає доступним лише тій науці, яка від вивчення
явищ перейшла до вивчення сутності свого предмету, до вивчення
закономірностей, що визначають явища, тобто володіє загальною теорією”
(5). На підставі цього він сформулював основні положення
криміналістичного прогнозування як приватної криміналістичної теорії.
Останнє послужило початком широкого дослідження методів і засобів
прогнозування з метою розслідування злочинів. Так, А П. Сапун зазначає,
що “розробка теорії криміналістичного прогнозування має
найбезпосередніше практичне значення і тому потребує активізації” (7).
На практичне значення криміналістичного прогнозування звертають увагу й
інші автори. Так, В О. Коновалова досліджує питання прогностики у
зв’язку з аналізом принципів наукової організації і психологічних
характеристик діяльності слідчого (8), М. І. Порубов—при розгляді
комплексу проблем, пов’язаних з проведенням допиту в стадії попереднього
слідства (9).

Аналіз перелічених та інших наукових джерел свідчить про те, що
накопичений фактичний дослідницький матеріал та досвід створили
передумови для теоретичного узагальнення і остаточного формування
криміналістичної прогностики як складової частини (розділу) науки
криміналістики. Підтвердженням цього служить практика органів внутрішніх
справ, у роботу яких “міцно увійшли методи мережного планування,
використання обчислювальної техніки, аналіз і прогнозування”, а також
фундаментальні дослідження з питань загальної прогностики (10).

В юридичній літературі лише згадується про криміналістичну прогностику,
як розділ науки криміналістики, який до цього часу лишається недостатньо
дослідженим; не розроблені його зміст і структура, не досліджені методи
і не визначене місце цього розділу в науці криміналістиці (11).

На наш погляд, правильніше буде назвати його “криміналістична
прогностика” і вважати самостійним розділом науки криміналістики.

Предмет криміналістичної прогностики. Прогностика визначається як наука
про закони, способи і методи прогнозування, галузь знань, яка здатна
інтегрувати досягнення інших наук. Інакше кажучи, прогностика вивчає
загальні принципи і методи прогнозування, тобто наукове передбачення
розвитку об’єктів оточуючої дійсності і закономірності процесу розробки
прогнозу (12).

Теорія загальної прогностики є методологією для побудови основ
криміналістичної прогностики, як розділу науки криміналістики, її
предмета, методів криміналістичного прогнозування.

Передбачення — це здатність, уміння передбачити майбутнє на основі
аналізу фактів дійсності, або здатність мозку до випереджаючого
відображення об’єктивного світу (13).

Передбачення в науці — це отримання знань про ще невідомий досвід або ще
неіснуючі події, ситуації чи окремі явища.

Найповніше, на наш погляд, розкриває поняття наукового передбачення А.
О. Нікітіна, вважаючи, що це “процес (операція, процедура) дослідження,
підсумком якого є припущення про потребу або ймовірність появи (чи
спостереження) в майбутньому якогось об’єкту” (14). Таким чином,
передбачення, з одного боку, розуміється як діяльність, а з другого — як
знання про діяльність.

У літературі прогнозування інтерпретується як процес передбачення
майбутнього стану на підставі знання закономірностей його розвитку в
минулому, сучасному і майбутньому.

Таким чином, прогнозування виконує вужчі, як правило практичні завдання,
тоді як передбачення відрізняється широкою оціночною стороною
інтелектуальної діяльності людини. Прогнозування користується науковим
інструментарієм, годі як передбачення, як випереджаюча розумова
діяльність, являє одну із властивостей психічного відображення, може
здійснюватись без використання технічних засобів.

У цьому зв’язку насамперед треба відрізняти прогнозування як розділ
науки, тобто, власне, прогностику, і прогнозування, як діяльність. Саме
використання терміну “прогнозування” у двох значеннях інколи не дозволяє
вважати, про що йдеться: про прогностику як науку, чи її реалізацію в
практичній діяльності. Прогностика, як наука, це сукупність знань,
зведених у систему, де факти і закони пов’язані між собою певними
відносинами і взаємно обумовлюють одне одного.

Прогнозування—це діяльність по застосуванню засобів і методів
прогностики при дослідженні конкретних об’єктів для отримання прогнозу,
тобто наукове передбачення поведінки об’єкта або явища в майбутньому.

Криміналістичне прогнозування на відміну від криміналістичного прогнозу
— це діяльність, заснована на загальних і приватних теоріях прогностики
по складанню прогнозів, тобто науково обгрунтоване передбачення тих чи
інших подій, розвитку і зміни конкретних властивостей і ознак об’єктів,
закономірностей, наукових концепцій із галузі криміналістики. У більш
широкому розумінні — криміналістичне прогнозування — це діяльність,
спрямована на передбачення основних тенденцій і перспектив подальшого
розвитку майбутнього стану науки криміналістики. Це також спеціальне
наукове пізнання шляхів розвитку і змін закономірностей, пов’язаних з
виникненням, збиранням, оцінкою і використанням доказів у процесі
попередження і розкриття злочинів.

Криміналістичний прогноз — це результат прогнозування (наукового
передбачення), який характеризується деякими специфічними ознаками
закономірностей, що вивчаються наукою криміналістикою. Він розкриває
шляхи активного впливу на злочинність за допомогою наявних і
передбачуваних для використання в майбутньому криміналістичних засобів і
методів. У ньому вміщена “оцінка майбутнього розвитку прогнозованого
об’єкта. На кожному з етапів прогностичного періоду” (15). Тому
криміналістичний прогноз вміщує саме передбачення, що базуються на
пізнаних закономірностях поведінки або змін об’єкта в майбутньому.
Наприклад, поведінка обвинувачуваного на черговому допиті в
інформаційній ситуації, що склалася, або ступінь зміни слідів за
конкретних умов. Як у першому, так і в другому випадках підставу
передбачення складають конкретні закономірності. Наприклад, зміна слідів
на папері під дією вологи.

Дещо інакше розглядає це питання А. В. Дулов, який до предмета
прогнозування відносить усю діяльність по здійсненню правосуддя (16).
Таке поширене тлумачення предмета справедливе лише стосовно
прогнозування, як загального методу пізнання. Якщо ж говорити про
криміналістичне прогнозування як практичну реалізацію криміналістичної
прогностики, то” вважаємо, з такою точкою зору погодитися важко.

На наш погляд, об’єктами криміналістичного прогнозування є окремі
сторони, ознаки і властивості розслідуваної події в цілому і пов’язаних
з нею особи обвинувачуваного, потерпілого, свідка, а також речові
джерела доказової інформації. Тому предметом криміналістичної
прогностики мусять бути як загальні, так і часткові закономірності, що
лежать в основі поведінки, місць та змін об’єктів у майбутньому. Саме
сукупність системи знань про такі закономірності і повинна утворити
криміналістичну прогностику як розділ науки криміналістики.

Підкреслюючи методологічне значення загальної прогностики, Р. С. Белкін
зазначає, що криміналістичне прогнозування—це суміжна теорія, яка
перебуває на межі двох родів наук, але належить лише одному з них, а не
обом відразу (17).

Одержувані в цій суміжній галузі знання, зростаючи в обсязі і дістаючи
внутрішню єдність, сьогодні відокремилися в часткову теорію науки
криміналістики—теорію криміналістичного прогнозування, тобто
криміналістичну прогностику, що є складовою частиною правової
прогностики. Остання виникла на межі загальної прогностики з правовими
науками: теорією держави і права, кримінальним та
кримінально-процесуальним правом (18). Загальна прогностика належить до
класу фундаментальних суспільних наук і складається з різних видів —
соціальної прогностики, демографічної та інших. Юридичне прогнозування —
один із видів соціального прогнозування, місце якого в системі
соціальної прогностики визначається місцем юридичних наук у системі
суспільних наук (19).

Таким чином, прогнозування злочинності розглядається як специфічний
напрямок у правознавстві, у галузі держави та права взагалі. У цих межах
правомірно виділити: кримінологічне прогнозування, прогнозування в
галузі кримінально-виконавчого права, прогнозування в трудовому праві і
криміналістиці.

Таким чином, криміналістична прогностика, як один із підвидів юридичної
прогностики, займає в загальній прогностиці визначне місце (див. схему).

Тому криміналістичне прогнозування правомірно назвати специфічною
підсистемою більш широкої системи прогнозів соціального і правового
(юридичного) прогнозування.

У свою чергу, криміналістичне прогнозування можна подати як систему
діяльності на більш низькому рівні прогнозування в стадії порушення
кримінальної справи, попереднього розслідування, судового розгляду (див.
схему).

Принципи криміналістичного прогнозування. Принципи — не вихідний
пункт дослідження, а його кінцевий результат. Ці принципи не
прикладаються до природи і до людської історії, а абстрагуються з них;
не природа і людство узгоджуються з принципами, а навпаки, принципи
вірні лише остільки, оскільки вони відповідають природі й історії. Отже,
сукупність наукових принципів, система методів, логічні засоби і
складають методологічну основу криміналістичного прогнозування.

Виходячи з цього, методологічними принципами, що складають основу
криміналістичного прогнозування, можна назвати такі:

1) ставлення до дійсності як до об’єктивної реальності;

2) діалектична єдність і взаємозв’язок загального, єднаного і особливого
при аналізі тієї чи іншої конкретної слідчої ситуації;

3) визнання детермінізму, розвитку, історизму, тобто визнання загальної
об’єктивної закономірності і причинної обумовленості функціонування і
розвитку всіх явищ природи і суспільства;

4) цілісний системний підхід, комплексний характер;

5) об’єктивність, всебічність, повнота, конкретність;

6) вірогідний характер;

7) етично-правовий підхід;

8) практично спрямований характер у передбаченні явищ,

подій і процесів, які досліджуються.

Перелічені принципи розкривають загальнометодологічну

спрямованість криміналістичного прогнозування в науці криміналістиці та
слідчій практиці при вирішенні конкретних завдань.

Методи криміналістичного прогнозування. Сьогодні розроблена й успішно
використовується в науковій і практичній діяльності досить велика
кількість методів соціального прогнозування. Деякі автори називають
понад сто п’ятдесят таких методів.

Однак з проблеми методів криміналістичного прогнозування практично немає
досліджень, за винятком робіт Р. С. Белкіна (20).

Метод — це шлях пізнання якогось предмета, цілеспрямований пошук нового,
раніше не встановленого факту, явища, що дозволяє встановити істину по
оправі. Криміналістичне прогнозування являє собою динамічний процес, що
здійснюється певними методами.

Під методом науки розуміють сукупність прийомів, за допомогою яких
розкриваються закономірності, форми, зміст явищ. Загальний метод
розвитку—діалектичний матеріалізм, який становить базу для всіх наук.

Діалектичний метод розглядається як загальний, але не єдиний. Існують і
інші наукові методи. Для правильного розуміння співвідношення методів у
науці їх поділяють на три групи: діалектичний метод пізнання; загальні
методи наукового пізнання, тобто загальнонаукові методи (логічні,
математичні, почуттєво-раціональні); спеціальні, або частково-наукові
методи. Найбільшого поширення в криміналістиці набули такі методи, як
ідентифікація, дактилоскопія, встановлення групової належності та інші.

Методи прогнозування слід віднести до загальних. Так, Г. Л. Грановський
зазначає, що будь-яке прогнозування здійснюється шляхом екстраполяції,
тобто “закономірності, яким підпорядковується прогнозоване явище в
сучасному і майбутньому, поширюються з певними поправками на майбутнє
цього явища” (21). Але далі він справедливо зазначає, що, враховуючи
обмежені можливості чисто математичної екстраполяції, у криміналістичній
прогностиці, як і в прогнозуванні права, основне місце займуть методи
експертних оцінок (22).

Зазначимо, що сьогодні можливості використання в криміналістичній
прогностиці методу моделювання значно поширюються.

При криміналістичному прогнозуванні використовуються загальні
(загальнонаукові), методи. До них відносять логічний та історичний
методи, аналогію, аналіз, синтез, індукцію і дедукцію, експеримент тощо.
Всі методи прогнозування, які використовуються сьогодні, дістають свою
реалізацію в конкретній діяльності (теорії і практиці). Тому умовно вони
можуть бути поділені на три основні групи: 1) методи екстраполяції; 2)
методи експертних оцінок; 3) методи моделювання.

ЕКСТРАПОЛЯЦІЯ. Суть цього методу полягає в тому, що висновки, зроблені
внаслідок вивчення однієї частини явища в майбутньому і сучасному,
поширюються на другу частину цього явища і, таким чином, дозволяють
визначити його

майбутнє. Інакше кажучи, суть цього методу полягає в тому, що вивчається
історія прогнозованого об’єкта, встановлюються закономірності, які
визначають його поведінку в сучасному і майбутньому. При цьому
допускається припущення, що в досліджуваному об’єкті тенденція минулого
і сучасного зберігається й надалі. Так, відомо, що потожирова речовина
вступає в реакцію з розчином нінгідріну і утворює сполучення, внаслідок
якого слід стає невидимим. На цьому побудували такий прогноз: мусять
існувати й інші хімічні речовини, які повинні вступати в реакцію з
амінокислотами (вони входять до складу потожирової речовини) і
утворювати пофарбовані сполучення. Проведені експерименти призвели до
винаходу такої речовини—марганцевої кислоти, яка активно реагує з
потожировою речовиною і утворює стійке пофарбоване сполучення сліду. Так
був знайдений Новий ефективний спосіб виявлення невидимих слідів пальців
рук (23).

ЕКСПЕРТНІ ОЦІНКИ. Ця методика полягає в аналізі й узагальненні певної
кількості інформації фахівцями з конкретного питання.

У практичній діяльності це може бути будь-який спеціаліст, якого
запросили для участі в справі у ролі експерта, у тому числі слідчий і
оперативний працівник, які мають достатній досвід практичної роботи. У
слідчій практиці до цього вдаються в тих випадках, коли досліджуваний
об’єкт мало вивчений і не встановлені всі його властивості, або коли до
нього не можна застосувати інші методи дослідження.

Є дві основні форми використання даних експертних оцінок: індивідуальна
й групова (комісійна).

Індивідуальне-анкетування (опитування) експертів передбачає проведення
бесід, усне опитування, інтерв’ювання з метою виявлення думки
спеціалістів про питання, що цікавлять слідство.

Цей вид експертних оцінок використовується при досліджуванні.
Найприйнятливішим для криміналістичного прогнозування вважається
груповий метод, який інколи називають методом комісії. Цей метод
передбачає участь у розробці прогнозу групою компетентних спеціалістів
при дослідженні особливо складних питань, що виникають під час
розслідування.

МОДЕЛЮВАННЯ. Цей метод застосовується для дослідження об’єктів на різних
моделях, тобто па умовних зразках, схемах, конструкціях, макетах,
муляжах, предметах-аналогах тощо. Суть його полягає в створенні моделі
досліджуваного об’єкта, вивченні цієї моделі і розповсюдженні отриманих
висновків безпосередньо на об’єкт. Характеризуючи модель, варто
зазначити, що це уявна або матеріально фіксована система, яка дозволяє
відображати і відтворювати об’єкт дослідження і здатна замінити його
таким чином, щоб дослідження моделі дозволяло отримувати нову інформацію
про-об’єкт, який визначається. Моделювання може бути предметним,
фізичним, математичним, логічним, знаковим тощо.

У криміналістичному прогнозуванні найперопективнішими є методи
моделювання по історичній аналогії та методи інформаційного моделювання.

Історично-логічна модель прогнозованого явища конструюється на підставі
вивчення внутрішньої логіки його розвитку для того, щоб використовувати
її під час вирішення певних колізій у ситуаціях, що мають загальні з нею
властивості.

Однак одного врахування факторів, що визначають розвиток і зміни
досліджуваного явища, недостатньо для наукового прогнозу. Певною мірою
це обумовлено тим, що ситуації не завжди повторюються е їх попередньому
вигляді. Тому дослідникові-прогнозисту неминуче доводиться враховувати
все те, що є характерним для нової ситуації.

Методи інформаційного моделювання являють собою аналіз тенденцій
розвитку явищ на підставі інформаційних сиг-надів, тобто даних про зміни
кількісних і якісних характеристик.

§2. Методика криміналістичного прогнозування поведінки
обвинувачуваного: поняття та принципи

Методика криміналістичного прогнозування —один з розділів
криміналістичної прогностики. Він структурно ділиться на дві частини:
загальні положення (принципи) та окремі. методики криміналістичного
прогнозування.

Методика криміналістичного прогнозування це: а) система наукових
рекомендацій та прийомів, що визначають прогностичну діяльність осіб,
які проводять розслідування; б) сукупність методів та науково-технічних
засобів, що дозволяють розпізнати і визначити поведінку осіб, які
цікавлять, слідство. Таким чином, у першій частині розглядаються
положення загально-теоретичного характеру, що мають фундаментальне,
методологічне значення для формування окремих методик криміналістичного
прогнозування.

Завдання методики криміналістичного прогнозування полягає у тому, що на
основі узагальнення слідчої практики, застосування науково-технічного
інструментарію, технічних засобів і рекомендації слідчої тактики
потрібно розробити наукові методи та прийоми використання діагностичної
інформації для прогнозування поведінки осіб, які цікавлять слідство.

Відомо, що немає однакових злочинів. Разом з тим, незважаючи на
індивідуальність кожного злочину і особи, яка його скоїла, є багато
загального, типового в способах скоєння злочину, діях злочинця і слідах,
які він залишає на місці пригоди. Все це дозволяє розробляти методики
прогнозування поведінки осіб, які цікавлять слідство.

У методиці криміналістичного прогнозування дістають своє відображення
науково-технічний інструментарій, тактичні прийоми та методичні
рекомендації по раціональному й ефективному проведенню слідчих дій. Тому
слідчий, розробляючи прогноз проведення слідчої дії, одночасно вирішує
завдання вибору і найбільш ефективного застосування прийомів та засобів
криміналістичної техніки, тактики і методики з метою оптимального
розслідування злочинів. Мається. на увазі, що в методиці
криміналістичного прогнозування розробляються не готові стандартні
рекомендації і рецепти, які годяться для розслідування будь-якого виду
злочину, а прийоми творчого підходу слідчого до розв’язання
конкретних завдань, виходячи з аналізу зібраної інформації про скоєний
злочин і особу, яка його здійснила. Тому такі рекомендації мають за мету
допомагати слідчому, в конкретних ситуаціях правоохоронної діяльності
знаходити оптимальні рішення для швидкого і всебічного розкриття
скоєного злочину.

Загальні положення, умови, у першу чергу теорія відображення, категорії
діалектичної логіки, загальна теорія науки криміналістики та основи
кримінально-процесуального права складають методологічну основу методики
криміналістичного прогнозування — її принципи. Тому вони сформульовані
нами як загальні положення, першооснови криміналістичної
прогностики—складової частини науки криміналістики.

Поряд із загальними принципами треба розрізняти й окремі. Тобто,
положення, які є характерними для конкретних груп, видів ситуацій при
прогнозуванні обставин подій, дій та поведінки учасників процесу, в
першу чергу, обвинувачуваного.

Окрема методика криміналістичного прогнозування для вирішення конкретної
ситуації — це, з одного боку, рекомендація, як здійснювати логічний
аналіз зібраної і розпізнаваної фактичної інформації, яким чином
порівнювати її з науковими та досліджуваними положеннями, як
встановлювати їх ступінь близькості і, таким чином, будувати прогноз. У
прогностичній діяльності реалізується комплекс науково обгрунтованих
принципів. Звідси — окремі положення являють собою відносні поняття,
оскільки вони для конкретних

методик прогнозування також володіють деякою узагальненістю. До їх
числа, на наш погляд, слід віднести такі: а) використання слідчого
досвіду і наукових рекомендацій; б) індивідуальність та диференціація;
в) конкретність основного матеріалу (інформації); г) безперервність і
гнучкість; д) використання вірогідних оцінок для побудови прогнозу.

Методика криміналістичного прогнозування—практична розумова діяльність,
пов’язана з оцінкою інформації та формулюванням прогнозу; причому цю
творчу діяльність школа важко відрізнити від практичного застосування
тактичних прийомів, оскільки вона найчастіше є її елементом

Суб’єктами прогностичної діяльності є слідчий, особи, які проводять
дізнання, експерт, спеціаліст, оперативні працівники (ст. 103 УПК
України).

У цьому зв’язку варто відрізняти такі три види прогнозування:
судово-слідче, експертне та оперативно-пошукове.

У загальному вигляді методику прогностичної діяльності слідчого по
збиранню та використанню інформації про особу обвинувачуваного можна
подати у вигляді п’яти послідовних етапів:

Перший етап — сприймання інформації. Рецептор, настроєний на деякий
фрагмент досліджуваної сфери, дає його первинну модель — картину.

Другий етап — аналіз зібраної інформації про особу обвинувачуваного.
Він складається з трьох елементів: а) розпізнання отриманої інформації;
б) прогнозування майбутніх змін у поведінці обвинувачуваного; в) оцінка
зібраної інформації про особу обвинувачуваного.

Третій етап — планування використання діагностичних даних про особу
обвинувачуваного для вибору тактики спілкування з ним

Четвертий етап — рішення, що являє собою включення плану в дію.

П’ятий етап — дії слідчого по реалізації плану, тобто “читання”
моделі послідовності дій під контролем зворотніх зв’язків, що сприймають
зміни об’єкта і зусиль, які витрачаються для цього.

Прогнозування — це передбачення, воно є складовим елементом слідчої
діяльності. У самій суті, якщо розглядати структуру пізнавального
процесу, то в ньому можна виділити такі основні етапи:

1) діагностику сприймання, збір та опрацювання фактів;

2) прогнозування — інтуїція, передбачення. Останнє можливе лише на
основі достатнього запасу знань. Якщо цими знаннями не володіє слідчий,
то він не зможе правильно розробити прогноз, побудувати план та провести
успішне розслідування.

§ 3. Прогнозування поведінки обвинувачуваного в кримінальному
судочинстві. Теорія і практика

Прогнозування поведінки можливе й потрібне в процесі ряду слідчих дій,
коли обвинувачуваний є їх учасником, наприклад, під час обшуку,
пізнання, слідчого експерименту, затримання.

У криміналістичній літературі відзначається, що найбільш важливим і
широким в інформаційно-пізнавальному смислі є місце події.

Відомо, що для розробки прогнозу слідчий повинен володіти певною сумою
знань початкової інформації, джерелами якої є: а) матеріальні й ідеальні
сліди; б) поведінка обвинувачуваного на місці події, якщо він присутній.

Успіх у розробці прогнозу залежить від уміння слідчого розпізнавати
слідову картину місця події, віднайти всі сліди, що там є. Аналіз більше
як сотні припинених кримінальних справ у м. Києві засвідчив, що
результативність огляду місця події дуже низька. Практично не
вилучаються жодні матеріальні джерела, крім слідів рук, і то, якщо вони
будуть виявлені. Ці обставини сприяли тому, що злочини, які
аналізувалися, залишилися не розкритими, а особи, які їх вчинили,
нерозшуканими.

На місці події практично завжди залишається інформація, що характеризує
особистість обвинувачуваного і засвідчує його дії при скоєнні злочину.
Наприклад, сліди рук характеризують фізичні властивості людини,
обставину—від якої руки і якого пальця залишений слід тощо. За стежкою

слідів ніг прогнозують біологічні властивості: ходу, напрямок руху,
кількість осіб, швидкість руху, з багажем, чи без нього йшла людина,
фізичні недоліки (наявність клишоногості, кульгавості, відсутність ноги
і таке інше). За окремим слідом ноги можна визначити розмір взуття,
приблизний зріст, оскільки довжина стопи становить 13—14 відсотків
росту.

На підставі аналізу слідів засобів злочину можна також прогнозувати
інтелектуальні, фізичні й професійні властивості злочинця.

У ряді випадків матеріальні сліди дозволяють прогнозувати потреби
злочинця і способи їх задоволення. Крадіжки з аптек, аптечних кіосків
наркологічних препаратів, медикаментів дозволяють передбачити, що такі
злочини здійснив наркоман. Якщо в пошкодженому сейфі гроші на місці, а
викрадені документи, то неважко здогадатися, що мета такого
діяння—викрасти документи, що викривають злочинця, його близьких чи
знайомих.

Такі властивості особи, як жорстокість і зухвалість проявляються у
відвертому зухвалому способі дій. Так, три огляді місця події було
встановлено, що після скоєння вбивства злочинець заховав тіло під ліжко
і намагався ліквідувати сліди крові на підлозі. Потім деякий час
перебував у квартирі разом із потерпілим, де навіть поснідав. Оцінюючи
ці дані, слідчий припустив, що характерові убивці властиві жорстокість
та байдужість. Це в подальшому і підтвердилося.

За матеріальними слідами можна судити й про рівень загального розвитку
злочинця. Убивство людини за допомогою отрути характерне для диверсанта
чи людини, яка по службі має відношення до отруйних речовин; грамотно
написаний лист свідчить про освітній рівень злочинця та його професійні
навички. Наприклад, встановлено, що почерк вчителів відзначається
каліграфією, лікарів, навпаки,—дуже спрощений, конструкторів — включає
елементи креслярського шрифту. За змістом листа можна також прогнозувати
територіальні особливості й національну належність.

Вміння “читати” матеріальні й ідеальні джерела інформації дозволяє
діагностувати механізм здійсненого злочину і прогнозувати, хто його міг
скоїти. Наприклад, у власному будинку знайшли тіло К. Головний вхід було
замкнено знадвору. Двері “чорного” ходу відчинені, але навколо—жодних
слідів. Аналіз обставин огляду місця події дозволив побудувати такий
прогноз. Наявність двох склянок із залишками пива свідчила, що в кімнаті
була стороння особа, а відсутність слідів пошкодження на дверях — що
потерпілий знав злочинця і сам впустив його всередину. Довгі волосини на
подушці, відбиток жіночого взуття на підлозі підтверджували, що цією
особою була жінка. Дослідження ушкоджень голови потерпілого свідчили, що
вони спричинені легким тупим предметом, без докладання великої сили,
отже особою фізично слабою, оскільки вони призвели лише до втрати
свідомості. Сліди рук на шиї потерпілого засвідчили, що жертва в
несвідомому стані була задушена фізично слабою особою, оскільки за
кількістю слідів синяків злочинець повинен був здушувати шию довгий час,
перш ніж наступила смерть. Характер синяків давав можливість
передбачити, що у злочинця були довгі нігті: кількість викраденого
свідчила, що в злочині брали участь дві чи три людини. Всі зібрані й
проаналізовані джерела інформації дали змогу слідчому побудувати прогноз
про те, що вбивцею була жінка, яка мала волосся чорного кольору, або
слабкий чоловік з довгими нігтями на руках Ці дані лягли в основу
тактики пошуку і затримання злочинців. І справді, прогноз слідчого
виправдався. Вбивство вчинила жінка та двоє її спільників невеликого
зросту, слабкої будови тіла, невеликої фізичної сили.

Вибір обвинувачуваним лінії своєї поведінки обумовлюється певними
факторами. Так, Г. М Мудьюгін як на один з найбільш дійових постійних
факторів, що серйозно впливають на вибір способів скоєння і приховування
різних злочинів, вказує на наявність (чи відсутність) причинного зв’язку
між злочинами та об’єктом зазіхання.

Основою для вибору варіанту своєї поведінки б інформація ззовні, що її
отримує обвинувачуваний, і яка суб’єктивно ним переробляється.
Порівнюючи її з реально можливими варіантами, людина, свідомо чи під
впливом емоцій, вибирає один. Ця можливість вибору одного варіанту
поведінки із кількох обумовлена відносною свободою людської волі і дає
об’єктивну основу для права, як і для інших соціальних норм, впливати на
поведінку людей.

Отже, завдання слідчого полягає в зборі інформації прогнозуванні
ймовірної поведінки обвинувачуваного при здійсненні слідчих дій, тобто в
підготовці дій обвинувачуваного, і у виборі відповідної тактики своєї
поведінки в слідчій ситуації, що склалася.

Таким чином, успіху можна досягнути лише за тієї умови, якщо слідчий у
своїй уяві промоделює низку ймовірних ситуацій, опрацює всі тонкощі і
практично буде підготовлений до різноманітних несподіванок, що можуть
виникнути в процесі здійснення слідчих дій.

Прогнозування посідає не останнє місце і під час проведення обшуку.
Матеріальні сліди місця, в якому здійснюється обшук, а також інформація,
отримана в процесі слідчих дій, визначає поведінку тієї особи, з якою
пов’язаний обшук. Тут варто застосувати уявне моделювання, а за
присутності обвинувачуваного додатково вести нагляд за його поведінкою.
При цьому спостереження за ним не тільки бажане, а обов’язкове, оскільки
це стане джерелом додаткової інформації для побудови й корегування
прогнозу. На цю обставину вказує і М. Т. Ведерніков, зауважуючи, що при
обшуку е можливість збирати як матеріально-фіксовану, так і ідеальну
інформацію у вигляді висновків і уявлень слідчого про психологічні
особливості обвинувачуваного.

Примусовий характер обшуку обумовлює конфліктну ситуацію. Зіткнувшись з
нею, чи передбачаючи її, слідчий повинен наперед передбачити відповідні
тактичні прийоми спілкування з обшукуваним, використовуючи при цьому
метод рефлексного керування та ікогнітивної емпатії.

Застосовуючи метод рефлексії, слідчий відображає в динамічній моделі
конфліктної ситуації і самого себе, і того, кого обшукує; імітує хід
його думок та поведінку і, аналізуючи цю модель, приймає рішення. При
цьому він повинен уявити самого себе не лише з точки зору того, кого
обшукує, але й останнього в розумінні слідчого.

Вивчення особистих якостей обвинувачуваного і визначення його поведінки
в минулому дозволяє слідчому вірно вибирати тактичні прийоми обшуку.
Так, у громадянина К., який займався забороненим промислом і
спекуляцією, під час обшуку було знайдено цінностей на суму близько 100
мільйонів карбованців. Однак, на думку слідчого, у злочинця повинні
були бути ще схованки, які залишилися не знайденими. Аналізуючи
інформацію про особу обшукуваного, слідчий встановив, що обвинувачуваний
ніколи не запрошував пічників, завжди сам ремонтував свою грубу. На
підставі цього був зроблений прогноз стосовно того, що в грубі повинен
бути тайник. Після розбору груби прогноз дістав підтвердження: під
грубою був тайник, у якому лежало 8 кілограмів золотих монет.

До основних способів отримання інформації при проведенні обшуку можна
віднести:

а) спостереження за станом На об’єкті;

б) спостереження за поведінкою обшукуваного;

в) спостереження за членами сім’ї обшукуваного.

Значну інформацію може дати аналіз різних відхилень у навколишній
обстановці від нормальних ситуацій, стану речей тощо. Для того, щоб
отримати найбільш повні і достовірні результати спостереження, слідчому
і всім тим, хто бере участь у проведенні обшуку, рекомендується знати
основні закономірності поведінки людини в конфліктній ситуації обшуку.
Лінія поведінки обшукуваного визначається такими обставинами: а)
перебуваючи в гострій конфліктній ситуації обшуку, він робить власний
прогноз стосовно свого майбутнього в залежності від результатів обшуку;
б) він перебуває в стані сильного емоційного напруження; в) наближення
тих, хто здійснює обшук, до місця схованки предметів, які шукають,
значно підсилює стан його емоційного напруження що спонукає до
акцептування в головному мозку обшукуваного тих осередків, які пов’язані
з подією злочину та його наслідками, і ці обставини не можуть не
впливати на його поведінку( це ж стосується і віддалення від схованки, в
цьому випадку стан емоційного напруження спадає).

А тому рекомендується одному чи кільком учасникам обшуку постійно
спостерігати за поведінкою обшукуваного, за рухами його рук, ніг,
мімікою обличчя, зміною голосу, кольорам шкіряного покрову,
потовиділенням і при цьому прогнозувати, які з об’єктів хвилюють його.

Важлива роль належить прогнозуванню при виробленні тактики затримання.

Восени 1979 р. у Є. зникла дружина. За фактом зникнення було порушено
кримінальну справу, але незабаром її припинили. Через два роки новий
слідчий вивчив і проаналізував усі матеріали оправи і був здивований
тим, що його попередники не звернули уваги на поведінку Є. Зникнення
дружини його не дуже хвилювало, на безрезультатність її пошуку він не
скаржився Ніби нічого й не сталося. Нового слідчого це здивувало.
Відновивши ведення по справі, він почав детально вивчати життя Є
Останній був передовиком виробництва, брав участь у громадському житті
колективу На роботу приходив в акуратному костюмі, одягав халат і майже
нічого не робив. Працювала його бригада, а він лише “представляв” її
Вважався непоганим фахівцем, але на заводі були фрезерувальники не гірші
від нього. Є. весь час показував себе, постійно намагався потрапити в
об’єктиви фотоапаратів і фотокамер. Слідчого вразило те, що люди давали
Є. полярні оцінки—одні вважали його гордістю заводу, інші— звичайним
ділком.

Врешті-решт слідчий зрозумів, що Є — користолюбець. Все, що тільки
можна, він брав для себе. Він “напрацьовував” не лише славу, але й
безкоштовні путівки протягом семи років, хоча був виключно здоровим,
отримував високу заробітну плату, але й цього йому було замало. На
урочистому вечорі, влаштованому, до речі, на його честь, він украв
фужери, під час відпочинку в санаторії —тенісні ракетки, у свого
товариша з бригади—автомобільний радіоприймач. Але таке “обличчя” бачили
не всі. Не побачили й ті, хто розпочинав, а потім призупинив кримінальну
справу.

Однак моральні виродки—не рідкість. Але ж чи здатний такий тип на
злочин, і якщо так, то чому, з якою метою? На ці запитання треба було
знайти відповідь.

Для вивчення особистості Є., слідчий приступив до вивчення його
стосунків з дружиною. При цьому з’ясувалося, що сімейні стосунки між
ними в останні роки були ворожими. Є. приїхав до Києва і полюбив
Людмилу, як він сам стверджував, з першого погляду. Вона погодилася
стати його-дружиною. Одруження Є. з Людмилою було за розрахунком—її
подруга згадала, що на весіллі Є. сказав їй, що одружується не з
кохання, а з любові до міста. Йому потрібна була прописка в м Києві і
квартира.

Родичі Людмили засвідчили, що їх дивувала дріб’язкова ощадливість зятя в
сімейному житті: рахувалася кожна копійка, сварки починалися через кожен
втрачений “не задля оправи” карбованець.

Чоловік бив дружину, виганяв її з дому, вимагав, щоб вона залишила йому
квартиру. Весь час думав про розлучення. Якось навіть подав заяву, але
через кілька днів забрав її назад.

“Чому?” — запитав слідчий. Суддя згадала про візит до неї Є і сказала
пояснила йому, що розподілу підлягає не лише квартира, але й меблі,
машина “Волга”. Тоді Є. сказав, що це його не влаштовує і напросив
повернути заяву. Було це за три місяці до зникнення Людмили. А за два
місяці до цієї події вона заповнила страховий поліс. У ньому
зазначалося, що у випадку її смерті гроші (2 млн крб.) заповідаються
чоловікові.

Щоб зіштовхнути Є. з позиції невинного, на якій він так надійно тримався
протягом двох років, слідчий вирішив його затримати. Адже за цей час
ніхто навіть не намагався звинуватити його у злочині.

У слідчого не було ні переконливих фактів, ні прямих доказів вини Є.,
нічого, окрім внутрішнього переконання і 117 аргументів, заперечити
проти яких було дуже важко.

У спальні на ліжку були знайдені засохлі плями крові. Слідчий вже знав
кожен крок Є.— вулиці, якими ходив, будинки, де з’явився в дні після
зникнення дружини.

Таким чином, детальне вивчення підозрюваного, збір інформації про його
поведінку вдома, на роботі, під час відпочинку дозволили слідчому
побудувати прогноз про вину Є.,. затримати його, вибрати тактику допитів
і розкрити злочин.

Визнав він свою провину на третій день після затримання. За кілька
хвилин до того, як слідчий отримав результати біологічної експертизи
плям крові на ліжку. Група крові і антигени повністю співпали з групою
крові і антигенами Людмили Прогностична діяльність слідчого при
підготовці до затримання складається із таких елементів:

а) збір і вивчення даних, що характеризують особу затримуваного;

в) прогнозування поведінки особи під час затримання;

б) вивчення обстановки і місця передбачуваного затримання;

г) розробка плану затримання і визначення складу відповідної групи;

д) визначення та підготовка технічних засобів, потрібних

для затримання;

е) детальний інструктаж членів оперативно-слідчої групи, які беруть
участь у затриманні.

Перший елемент підготовки до затримання аналогічний

підготовці до допиту й обшуку.

Виходячи з аналізу інформації слідчої ситуації та особи
обвинувачуваного, слідчий прогнозує найбільш раціональні умови і місце
затримання. Вивчаються найімовірніші шляхи підходу до місця затримання,
відходу від нього, а також прогнозується поведінка при затриманні.

Головною умовою результативності затримання є раптовість і швидкість.
Вони забезпечуються уважним спостереженням за поведінкою
обвинувачуваного на передбаченому місці затримання і вибором найбільш
зручного моменту для цього. До останнього можна віднести ситуацію, коли
увагу обвинувачуваного щось відвернуло, коли він втратив пиль-ність і т.
п. А тому всі учасники перед виходом на затримання ще раз повинні у
своїй уяві проаналізувати тактику своєї поведінки при затриманні,
передбачити альтернативний прийом, який би підходив до іншої,
несподівано зміненої ситуації. Це дозволить зняти напруження, яке завжди
виникає при зміні ситуації в момент затримання і успішно застосовувати
один чи кілька раніше передбачених прийомів.

Таким чином, описане вище дає змогу зробити такі висновки:

1. Прогностична робота слідчого по використанню діагностичних даних при
проведенні окремих слідчих дій стає специфічною формою діяльності, яка
вимагає великої інтелектуальної розумової і організаційно-управлінської
активності.

2. Теорія криміналістичного прогнозування інтерпретується як науковий
метод пізнання майбутнього.

3. Автор поділяє точку зору А. В. Брушлинського, згідно з якою:

а) вибір (пошук) альтернатив, як механізм мислення;

б) уявне прогнозування (передбачення) того, що шукають строго кажучи,
виключають одне одного. Тобто, вибір із альтернатив робить непотрібним
уявне прогнозування пошукового, і навпаки,— прогнозування несумісне з
вибором, як механізм мислення.

Тільки при такій постановці проблеми стає зрозумілою принципово важлива
і абсолютно потрібна роль уявного передбачення в ході формування уявного
і, взагалі, будь-якого психічного процесу. Отже, цей висновок може стати
ще одним аргументом на користь точки зору, згідно з якою передбачення
здійснюється, формується, розвивається на основі загального уявного
“механізму”—аналіз через синтез.

4. Прогнозування тактики спілкування слідчого з обвинувачуваним у
конкретних слідчих ситуаціях носить інформаційно-пошуковий характер:
прогноз стає можливим після того, коли слідчому пощастить із розмаїття
фактичних даних вибрати ту інформацію, яка відображає певні тенденції і
закономірності.

5. Ймовірний характер прогнозу слідчої тактики передбачає реалізацію
ідей теорії ймовірності, яка дозволяє віднайти приховані, але постійні
причини закономірностей індивідуальної поведінки обвинувачуваного в
майбутньому.

6. Прогнозування тактики спілкування слідчого з обвинувачуваним на
основі моделювання включає:

а) передпрогнозову ситуацію (сприйняття, аналіз, осмислення початкової
інформації для побудови моделі);

б) збір вихідних даних про особу обвинувачуваного і побудову базової
моделі його поведінки;

в) встановлення загальних співвідношень між елементами моделі і даним
процесом, пошуковий прогноз, екстраполяцію тенденцій;

г) оцінку прогнозу та планування рекомендацій для певного кола тактичних
прийомів;

д) прийняття рішення.

7. Методи пізнання ознак для криміналістичного прогнозування поведінки
обвинувачуваного можна розділити на дві групи: загальні та специфічні.

До першої групи методів, які використовуються на етапі діагностики
можна віднести:

а) сприйняття ознак і властивостей, що характеризують обвинувачуваного,
а також аналіз (розпізнання, оцінка) отриманої інформації;

б) розпізнавання закономірностей зв’язків і стосунків за допомогою
спостереження, складання схем індукції і дедукції, переходу від
абстрактного до конкретного, побудови “Ідеальних” слідчих ситуацій і
“накладання” їх на типові.

До другої групи методів, що використовуються на етапі опису і
появлення (моделювання, планування), можливо віднести:

а) методи опису розпізнаних, ознак, що характеризують обвинувачуваного;

б) методи пояснення розпізнаних зв’язків і стосунків;

в) методи моделювання і планування прийнятих рішень у конкретних слідчих
ситуаціях.

Отже, загальні й специфічні методи, які використовуються на етапі
діагностики, опису і пояснення інформації про особистість, також мають
свої рамки застосування — це рамки опису, пояснення, розробки прогнозу і
використання результатів прогнозування при виробленні тактики проведення
окремих слідчих дій.

Значну роль у діагностиці особи обвинувачуваного і використанні
результатів прогнозування при проведенні окремих слідчих дій відіграють
також чуттєві й раціональні, експериментальні і логічні методи, наукові
й дослідні знання, технічні засоби, що розглядалися раніше.

Узагальнена структура процедури пізнання вироблена історичною практикою:
люди спостерігають і вивчають світ описують, пояснюють, прогнозують і,
згідно зі своїми інтересами, змінюють його. У відповідності до цього
можна виділити такі процедури пізнання: діагностика (розпізнання), опис,
пояснення, прогнозування, планування і перетворення (прийняття рішення).
Кожна з цих процедур включає сукупність чітко визначених операцій, які
можуть бути розумовими, предметними (дія з предметами),
словесно-логічними: всі вони тісно пов’язані між собою і доповнюють одне
одного.

Такими є передумови побудови методики збору, дослідження, вивчення та
діагностики особи обвинувачуваного і використання отриманих результатів
для прогнозування його поведінки під час проведення окремих слідчих дій.

Запропоновані для використання в процесі дослідження критерії, техніка,
тактика та методика, звичайно, не можуть претендувати на остаточне
вирішення цієї надзвичайно складної проблеми.

Висновки

І. У галузі освітньої, наукової і практичної криміналістичної діяльності

1. Криміналістичне дослідження обвинувачуваного (діагностика, вивчення,
прогнозування) є окремою теорією, яка входить у структуру предмета науки
криміналістики. Учення про криміналістичне дослідження обвинувачуваного
є складовою частиною слідчої, експертної і судової діяльності і тому
повинне бути виділене в самостійну галузь криміналістичної науки.

2. Основу теорії криміналістичного дослідження обвинувачуваного складає
об’єктивний процес відображення, як загальна ознака життя, а також
теорія пізнання і окремі наукові теорії—рефлекторна, функціональних
систем, фізіологія руху і фізіологія активності, нейрофізіологічні
механізми мотивації, дані соціологічних та кримінологічних досліджень,
діагностика, дослідження і прогнозування поведінки осіб у слідчій і
судовій діяльності, а також результати соціопсихо-фізіологічних і
експериментальних досліджень.

3. Основними джерелами криміналістичної інформації для діагностики,
вивчення і прогнозування поведінки обвинувачуваного на попередньому
слідстві є: люди, яких можна розподілити на: а) безпосередні джерела
інформації — свідки-очевидці, обвинувачуваний, потерпілий; б) особи, які
отримали інформацію через посередників: спеціаліст, експерт, поняті та
інші особи, які беруть участь у розслідуванні і певною мірою ознайомлені
через когось про суть справи; в) предмети, які згідно з нормами КПК
України є речовими доказами.

4. Збирання інформації про особу обвинувачуваного являє собою складову
частину слідчої, експертної і судової діяльності, структурними
елементами якої є: а) суб’єкт, який пізнає (слідчий, експерт,
спеціаліст, суддя); б) інструментарій, що використовується для
дослідження (методи, засоби, технології); в) об’єкт дослідження (подія
злочину, особи і речі, що її відображають).

5. Інструментарій криміналіста (слідчого, експерта, судді) в широкому
розумінні цього слова складається з органолептичних і логічних засобів,
наукових і експериментальних, дослідницьких знань, техніко-технологічних
і інформаційних засобів, що використовуються для збирання інформації про
особу обвинувачуваного і поділяються за методом застосування на
контактні й безконтактні.

6. Для отримання інформації про індивідуальні ознаки особи
(соціологічні, персонографічні, психолофізологічні) доцільно
використовувати сучасні інформаційні технології, нові методики,
автоматизовані системи (ПРІАМ, АРМ, АСБДЛ та інші), що дозволяють
досліджувати—голос, запах та інші характеристики і властивості людини.

7. Проведене нами дослідження дає змогу зробити такі основні висновки і
розкрити можливості: по-перше, доцільно створити прикладне
криміналістичне вчення по вивченню обвинувачуваного — (діагностика,
дослідження, прогнозування); по-друге, ввести в навчальні плани по
криміналістиці юридичних вузів вивчення спецкурсу “Наукові основи
криміналістичного дослідження обвинувачуваного” та навчальної дисципліни
“Криміналістична інформатика”; по-третє, ввести в підручники з
криміналістики окремий розділ, який би висвітлював вказані вище
проблеми; по-четверте, розробити методи і засоби криміналістичної
діагностики і прогнозування поведінки людей в різних слідчих ситуаціях
(як типових, так і екстремальних), впровадити в практику розслідування
сучасний науковий інструментарій для вивчення матеріальних та ідеальних
слідів-відображень із застосуванням комплексної методики
багатостороннього дослідження людини.

ІІ. У сфері боротьби зі злочинністю неповнолітніх

Відомо, що в Україні різко зростає злочинність серед неповнолітніх і
молоді. Доля злочинів підлітків у загальній злочинності за тридцять
останніх років виросла майже в 4,5 рази. При цьому щорічно близько 11
тисяч дітей здійснюють суспільне небезпечні діяння до досягнення віку,
із якого передбачається кримінальна відповідальність. Зростають пияцтво,
наркоманія, поширюється СНІД. Особливу занепокоєність викликає
збільшення неформальних молодіжних угруповань асоціального напрямку. У
дитячому й молодіжному середовищі панує нігілізм, інфантилізм,
негативізм, практицизм, зростає жорстокість і агресивність. Усе це може
привести до непередбачених негативних наслідків.

На нашу думку, потрібні термінові заходи і об’єднання зусиль усіх
зацікавлених громадських структур щодо спасіння моральності
підростаючого покоління, вирішення його нагальних соціальних проблем.

З метою вивчення причинності цих явищ у суспільстві, вироблення
національної стратегії позитивного правового і психофізіологічного
впливу на розвиток цінностних орієнтацій суспільства, науково-методичних
підходів і підготовки рекомендацій щодо зняття (зменшення) побутової
агресивності та жорстокості серед різних категорій населення, і в першу
чергу серед дітей і молоді, потрібно створити
консультативно-діагностичний центр проблем людини, який би займався
освітянською, науковою та практичною діяльністю в даній галузі (проводив
консультативно-діагностичну роботу, розробляв потрібні матеріали для
державних та громадських структур, засобів масової інформації, батьків,
громадськості).

З метою надійного забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів
неповнолітніх, підвищення ефективності діяльності державних і
громадських організацій у боротьбі зі злочинністю серед них, створення
належних умов для виховання дітей та підлітків, які потребують
спеціального педагогічного режиму, підвищення ефективності заходів
виховного впливу, що застосовуються для неповнолітніх правопорушників в
Україні, треба розробити і прийняти Закони України “Про органи (служби)
у справах неповнолітніх і спеціальні підліткові установи” та “Про захист
прав дитини”, в основу яких повинна бути покладена Конвенція 00Н про
права дитини. Це обумовлено тим, що:

по-перше, діюче законодавство не забезпечує, як свідчить практика,
достатнього соціально-правового захисту дітей, а саме у питаннях
пріоритетного забезпечення інтересів дітей у всій діяльності держави і
її органів; визнання і захисту дитини як особистості, яка є самостійним
суб’єктом права;

по-друге, прийняття закону, де будуть визначені основні права і
гарантії дитини у всіх сферах її життєдіяльності, забезпечуватиметься
діяльністю як державних органів, так і громадських об’єднань у
розв’язанні найгостріших проблем дитинства в Україні.

ІІІ. У сфері боротьби з економічною злочинністю

1. Розробити дійову мережу законодавчих та відомчих нормативних актів,
які б- гарантували економічну безпеку особи і держави.

2. Створити відповідні служби по розкриттю, розслідуванню та
попередженню економічних (фінансових) злочинів;

аналітичну службу, службу інформаційного забезпечення, розвідувальних
досліджень, службу економічної (фінансової) розвідки. У структурі служби
мусить діяти автоматизований банк економічної (фінансової) інформації,
автоматизований банк комерційної інформації.

3. Відкрити навчальний центр по підготовці та перепідготовці, фахівців у
сфері економічної безпеки.

ІV. У галузі сучасних інформаційних технологій

Для формування сучасної науково-технічної політики в Україні, яка б
відповідала світовим зразкам, потрібно створити в ряді регіонів
економічні “ореоли” (високорентабельні для України зони). Це мусять бути
могутні насоси (технопарки і технополюси), які б відкачували валюту для
реформування економіки нашої держави.

Тому, на нашу думку, пріоритетною повинна бути така:

сфера (галузь) діяльності людей, яка б при незначних затратах приносила
максимум прибутку і не потребувала великих

промислових площ, значних матеріальних ресурсів, не забруднювала
повітря. Це обумовлено тим, що матеріальні ресурси треба берегти, а
оточуюче середовище України наскільки забруднене, що абсолютно не
відповідає ніяким світовим стандартам.

На наш погляд, таким напрямком може бути формування мережі технопарків
та технополюсів, розробка наукомістких технологій, розробка алгоритмів
та програм для комп’ютерної техніки. Усе це дозволить забезпечити три
основних сфери життєдіяльності людини: освіта, наука, практика.

У підтримку цього підходу свідчать такі дані. Щорічно у світі продається
програм для комп’ютерів загальною вартістю понад 100 мільярдів доларів.
При цьому тенденція зростає.

Що має для вирішення цієї проблеми Україна? По-перше, досить високий
рівень шкільної освіти. По-друге, гарну математичну підготовку школярів
і випускників ВУЗів. По-третє, значний інтелектуальний і фаховий
потенціал людей, які працюють у галузях, пов’язаних з інформаційними
технологіями. Це дозволить зберегти інтелектуальний потенціал, що
значною мірою забезпечить їй у майбутньому екологічно чисту економіку,
розвиток соціальної сфери та добробут народу.

Крім того, наукомісткі технології не потребують сировини, значних
транспортних і енергетичних витрат, промислових приміщень тощо. Думаємо,
що для реалізації цього проекту в життя потрібно:

1. Створити у Києві і ряді регіональних центрів мережу технопарків і
технополюсів, які б займалися формуванням науково-прикладної політики в
галузі нових інформаційних

технологій. Для більш плідної роботи вони повинні тісно співпрацювати з
ведучими комп’ютерними центрами (ноу-хау) світу (США, Англії та Західної
Європи), які займаються інформаційними технологіями.

2. На базі технопарків і технополюсів мають працювати досить потужні
інтелектуальні сили — науково-дослідні центри (інститути, університети,
академії) аналітичного, діагностичного і консультаційно-прогностичного
профілів (типу “Рендкорпорейшин” у штаті Каліфорнія (США). Вони будуть
досліджувати політику, право, техніку, економіку, екологію і розробляти
рекомендації по стратегії, тактиці і методиці прийняття оптимальних
рішень (служби підтримки рішень у різних галузях освітянської, наукової
і практичної, діяльності) .

3. Засновувати мережу корпорацій, коміпаній, фірм, які займатимуться
“викрутковою” технологією. На першому етапі свого розвитку вони можуть
збирати комп’ютери, факс-модеми, телекомунікаційні мережі та іншу
електронну техніку із комплектуючих завезених з інших країн світу та
областей України. Для цього в Україні, є вивільнені з армії,
підприємств, відомств тощо потужні промислові площі, великі ділянки
землі й значні трудові ресурси. Ці науково-практичні центри мають на
меті розробляти новітні технології, які будуть впроваджуватися як в
України, так і в інших країнах світу, що дасть людям працю і достаток.
Ця продукція знайде ринок збуту як у нашій крайні (МВС, МО, різні
промислові галузі, освіта, наука, побут), так і за її межами.

Це дозволить Україні (її відомствам, організаціям і галузям) піднятися
до рівня світових стандартів. Цікавим напрямком сьогодні є використання
трансп’ютерних засобів у системі інформатизації правоохоронних органів
України.

Актуальність завдання впровадження сучасних інформаційних технологій на
всіх рівнях системи правоохоронних органів не викликає сумніву, а для
України це завдання особливо актуальне. Для розв’язання цього завдання
потрібен комплексний підхід, який би враховував як сьогоднішні
можливості, так і перспективи розвитку й удосконалення систем безпеки.

На наш погляд, рішення, які закладаються в основу системи інформатизації
правоохоронних органів України, повинні відповідати таким вимогам:

— орієнтуватися на новітні світові досягнення в цій галузі, що дозволить
уникнути швидкого морального старіння техніки в ближчі роки, а також
забезпечить сумісність з передовим закордонним обладнанням;

— забезпечувати високу надійність і живучість системи;

— забезпечувати потрібну в даний час обчислювальну потужність при
розв’язанні обчислювальних завдань моделювання, прогнозування, прийняття
рішень, швидкого пошуку, обробки й розпізнавання зображень у реальному
часі тощо;

— забезпечувати можливість простого і ефективного нарощування системи в
майбутньому, тобто простоту підключення в систему нових обчислювальних
елементів, ефективне їх використання;

— забезпечувати роботу в режимі реального часу при розв’язанні завдань
управління;

— по можливості забезпечувати єдність підходів та ідеології побудови
архітектури системи в цілому і її елементів на різних рівнях, добудови
системи з однотипних модулів;

— забезпечувати переносимість напрацьованого програмного забезпечення і
розробку нового на поширених мовах програмування;

— забезпечувати максимальне співвідношення “виробництво — затрати”.

Перелічені вимоги не можуть бути забезпечені шляхом лише звичайних
обчислювальних засобів, таких, як персональні ЕОМ і, навіть, робочі
станції.

Однак, існує підхід, який дозволяє будувати високоефективні
спеціалізовані системи з потрібними характеристиками-Цей підхід дістав в
останні роки все більше розповсюдження в Європі. Він базується на
принципах розпаралелення обробки інформації і на застосуванні нового
виду процесорних елементів—трансп’ютерів (фірма “Парсітек” є визнаним
лідером на світовому ринку в цій галузі).

Оснащення державних органів, міністерств та відомств, особливо
правоохоронних служб сучасною інформаційною технологією дозволить вийти
на міжнародний рівень у питаннях забезпечення прав людини, майнових та
громадських обов’язків (з Європолом, Інтерполом га правоохоронними
органами інших країні світу). Це особливо має велике значення в умовах
зростання транснаціональної білокомірцевої, організованої та
загальнокримінальної злочинності (злочинності неповнолітніх, викрадання
людей, торгівля органами, заказні вбивства, відмивання грошей,
комп’ютерні злочини, шахрайство в галузі телекомунікацій, фінансові
злочини, торгівля наркотиками, персональні злочини скоєні з особливою
жорстокістю, угони транспортних засобів та інше).

V. У сфері міжнародного співробітництва

Незважаючи на те, що автор певною мірою використав у роботі досвід
діяльності правоохоронних органів зарубіжних країн (Англії, США, ФРН та
ін.), все ж таки доцільно було б досліджувати цю проблему тісніше
спільно з фахівцями інших країн світу. Основними напрямками такої
діяльності в галузі міжнародного співробітництва могли б бути:

1. Налагодження співробітництва з метою виконання освітянських програм
(читання лекцій, проведення семінарів, ділових ігор тощо).

2. Налагодження співробітництва з метою спільних наукових досліджень по
розробці і впровадженню в практику нових методик дослідження людини на
базі сучасних інформаційних технологій (систем).

3. Організація обміну інформацією, досвідом, стажування, проведення
спільних конференцій та семінарів з проблем вивчення людини.

VІ. У сфері інформаційної безпеки та боротьби з комп’ютерною злочинністю

Розв’язання проблем соціально-економічного розвитку України, ліквідація
кризових явищ, інтеграція у світову систему пов’язані з глобальною
інформатизацією суспільства. Разом з тим процеси інформатизації не
можуть розвиватися ефективно в умовах відсутності правової,
організаційної та технічної бази захисту інформації.

Захист інформації є нерозривною її частиною. Зростання кількості
інформаційних злочинів у всьому світі й у нас, зокрема, пропорційне
розвиткові інформаційного ресурсу. Чим більше галузей людської
діяльності включається в орбіту інформаційного ресурсу, тим
спокусливіший він для “інформаційних злодіїв”. А це спонукає до
забезпечення ефективного захисту інформації.

Відомо, що ЕОМ досить слухняний раб свого господаря 1 робить все, що їй
накажуть, причому, не аналізуючи чи це морально, законно, чи ні. Так, за
результатами проведеного в США дослідження кількість випадків
несанкціонованого вторгнення в комп’ютерні системи зросла з 339 тисяч
(1989р.) до 684 тисяч (1991 р.). Докотилася хвиля “прогресу” й до нас.
Органами правопорядку встановлений студент одного з київських вузів,
який із свого домашнього терміналу за допомогою комп’ютера проникав у
пам’ять електронних систем ряду столичних структур (1).

Сьогодні відомо, що інформація—один із найважливіших національних
ресурсів, а інформаційна безпека — нерозривно пов’язана з безпекою
країни в цілому.

Тому назріло питання яро потребу визначення стратегії і тактики
формування напрямків створення національної системи технічного захисту
інформації.

Проблема інформаційної безпеки та боротьби з комп’ютерними злочинами
сьогодні — обов’язкова умова нормального становлення і розвитку нашої
незалежної правової демократичної держави. А тому науковцям і практикам
треба якнайшвидше визначити свої ставлення до цієї проблеми і зробити
певні висновки (2).

Зокрема, про те, що:

1. За інформатизацію нашого суспільства повинні піклуватися не заїжджі
“фірмачі”, а держава, спираючись на правову базу, власні стандарти,
єдину систему підготовки кадрів. Для цього потрібно:

а) розробити концепцію створення національної системи захисту
інформації;

б) створити відповідну мережу інформаційної та комп’ютерної безпеки;

в) розробити систему методів інформаційної та комп’ютерної безпеки;

г) готувати фахівців для роботи в інфраструктурах систем зв’язку та
електронних Комунікацій, які б забезпечували інформаційну й комп’ютерну
безпеку.

2. Настав час законодавче сформулювати в кримінальному кодексі поняття
“комп’ютерна злочинність”, як категорію кримінального права, а не лише
як соціологічну категорію, що визнана в наш час.

3. Доцільно дати науково обгрунтовану класифікацію і кваліфікацію
основних видів (типів) комп’ютерних злочинів (комп’ютерних посягань).

4. На законодавчому рівні треба визначити: відповідальність за
здійснення комп’ютерних злочинів; за незаконне порушення власності на
інформацію (відповідальність за крадіжку інформації); несанкціоноване
копіювання інформації (політичної, наукової, технологічної,
комерційної), несанкціоноване копіювання комп’ютерних програм (даних,
послуг та ін.); незаконну розробку і розповсюдження комп’ютерних
вірусів; за здійснення злочинів з використання засобів обчислювальної
техніки (ЕОМ, ПЕОМ, ППЕОМ, АРМ, АБД та ін.); зараження комп’ютерним
вірусом; за порушення правил обробки інформації персонального характеру
за допомогою комп’ютерних систем тощо (3).

VІІ. У сфері боротьби з організованою злочинністю

Аналіз стану злочинності в державі показує, що криміногенна обстановка
за останні роки досить загострилася.

Організована злочинність стає сьогодні суттєвим фактором посилення
соціальної напруги і дестабілізації громадських відносин, заважає
оздоровленню економіки, опорядкуванню споживчого ринку, сприяє
деформації нових форм економічних підприємницьких відносин. Набирають
силу небезпечні процеси зрощування загальнокримінальної та економічної
злочинності, лідерів злочинних групувань з корумпованими посадовими
особами органів влади та управління, правоохоронних органів.

Матеріальні можливості організованої злочинності сьогодні обчислюються
десятками мільярдів карбованців та коштів у валюті. Ці обставини
стимулюють інтереси лідерів злочинних угрупувань все активніше
включатися в легальні комерційні структури. Практика показує, що великі
мафіозні формування легалізують свою діяльність шляхом створення різного
роду асоціацій, концернів, компаній, товариств, спільних підприємств,
організацій і кооперативів.

Перехід держави до ринкових відносин супроводжуватиметься посиленням
позиції організованої злочинності, у тому числі й з причин відсутності
надійних механізмів захисту нових економічних структур від злочинних
посягань.

Зазначимо, що зробити точний і достовірний прогноз генезису
організованої злочинності в умовах відсутності єдиної чіткої концепції
переходу до ринкових відносин дуже складно. Разом з тим попередні наші
дослідження, проведені з:

кандидатом юридичних наук Бараненком Б. І., професором Лисиченком В. К.,
кандидатом юридичних наук Кубраком П. М. (1986—1994 рр.) дають
можливість уже сьогодні зробити деякі висновки і скласти певні прогнози.

1. У найближчі роки організована злочинність буде ак-тивно
впроваджуватися в легальні соціальні й економічні структури
(використання у своїх корисливих інтересах процесів приватизації,
підприємств, землі).

2. Дії реальних керівників (лідерів мафіозних формувань); організованої
злочинності і далі будуть залишатися поза рамками досягнень діючого
кримінального законодавства в силу-виконання ними некримінальних
управлінських та ідеологічних функцій. Легалізація їх діяльності в
умовах ринкових відносин зробить їх ще більш невразливими від будь-яких
форм відповідальності.

3. Значно розширяться можливості злочинного світу по-встановленню
контактів із закордонними мафіозними формуваннями, угрупуваннями та їх
представниками.

4. Дістане розвиток корупція. Вона буде спрямована в першу чергу на ті
владно-управлінські органи, які реально-формуватимуть економічну
політику й відповідно мати можливість її корегувати в інтересах
кримінального середовища.

5. Безробіття і його зростання особливо серед молоді обумовить загальне
ускладнення криміногенної обстановки, розширить соціальну базу для
поповнення рядів організованої злочинності.

6. З метою захисту, мафіозних структур, розвідки планів стратегії і
тактики боротьби з організованою злочинністю і реалізації заходів по їх
нейтралізації слід чекати реального укорінення їх “емісарів” у державні
й правоохоронні органи з метою дискредитації окремих працівників,
інвестування-в цю сферу значних ресурсів на підкуп посадових осіб.

7. Спостерігатимуться процеси монополізації різних спрямувань
підприємництва, пригнічений “проковтуванням” малих мафіозних угрупувань
більшими, що супроводжуватиметься зростанням насильницьких злочинів.
Можливі також серйозні конфлікти у зв’язку з перерозподілом сфер впливу
між співтовариствами.

Протистояння держави організованій злочинності потребує розробки
концепції з цих питань (автор розробляє проекту концепції боротьби з
організованою злочинністю в Україні). Це обумовлено тим, що організована
злочинність, яка набула величезних масштабів, фактично вийшла з-під
контролю-правоохоронних органів. Серйозні недоліки в боротьбі з нею
значною мірою обумовлені:

а) відсутністю єдиної політики, стратегії, тактики, методики і техніки
боротьби з організованою злочинністю;

б) вузьковідомчими, розпорошеними зусиллями правоохоронних органів;

в) серйозними обмеженнями правового статусу правоохоронних органів;

г) неефективністю діяльності контролюючих органів (фінансових,
податкових, ревізійних). У зв’язку з викладеним, треба:

1. Розробити і прийняти Державну концепцію боротьби з організованою
злочинністю. У концепції варто чітко зафіксувати, що злочинність є
наслідком дії складного комплексу соціально-економічних, політичних,
соціально-психологічних, правових та інших факторів, і. що сьогодні її
стан, структура і динаміка обумовлені кризовими ситуаціями, викликаними
реформацією суспільства, їх подолання повністю залежить від успішного
впровадження у життя політичних, економічних, соціальних та правових
реформ.

У даній концепції потрібно визначити і закріпити єдину державну
кримінальну політику, пріоритетні напрямки боротьби з організованою
злочинністю. У загальнонаціональній програмі боротьби з організованою
злочинністю належне місце мусить бути надане концепції науково-технічної
і освітянсько-виховної політики в діяльності правохоронних органів.
Значну увагу тут варто приділити організації забезпечення єдиної
науково-технічної політики та впровадження досягнень науково-технічного
прогресу в юридичну практику. Думається, що цю проблему доцільно
вирішувати в комплексі органам МВС, прокуратури, суду, СНБ, армії,
Національної гвардії та підрозділів державної митниці. А тому до,
організаційних питань повинне бути віднесене створення спеціального
підрозділу, що відає визначенням єдиної освітянської, навчальної,
наукової, технічної і практичної політики в правоохоронних органах. Він
повинен визначити пріоритет у галузі законодавства, наукових досліджень
та розробок навчання та виховання, технічного забезпечення, використання
сучасних інформаційних технологій. Важливим завданням цього підрозділу
мусить бути розробка генерального приоритетного напрямку діяльності в
організації боротьби з організованою злочинністю Створення такої
науково-дослідної структури на міжвідомчому рівні могло б значно
вплинути на посилення боротьби з організованою злочинністю не лише на
ближню перспективу, а й на розвиток нашого суспільства в майбутньому.

2 Створити вищий незалежний виконавчо-розіпорядчий орган (на правах
національного комітету при Верховній Раді України), який би координував
і контролював боротьбу зі злочинністю в державі.

3. Підготувати і прийняти пакет законів, спрямованих на організаційне і
правове забезпечення приватизації майна державних підприємств, правовий,
економічний і соціальний захист підприємництва.

4. Розробити чітку політичну лінію стосовно зовнішніх кордонів України.

5. Підготувати і прийняти законодавчі акти про кордони України, при
в’їзді та виїзді громадян за її межі, про статус емігрантів, про
спеціальні служби реєстрації та контролю за переміщенням іноземців по
території України.

6. Розробити і прийняти комплексні заходи по контролю і попередженню
незаконного перевезення зброї, наркотиків, радіоактивних та вибухових
речовин тощо.

VІІІ. У галузі багатофакторного і багатокритеріального світу технічних
систем, математичного моделювання і оптимізації діяльності (пакет
прикладних програм “ПРІАМ”)

Відомо, що як тільки людина почала створювати технічні системи,
починаючи з найпростіших, у неї з’явилася потреба узгоджувати їх
параметри. У добре запроектованій системі різні вхідні параметри
оптимально пов’язані із кінцевим ефектом її функціонування. Але цей
ефект роботи системи, в загальному випадку, є інтегральним показником.
Він формується із множини різних за своєю природою критеріїв, сукупність
яких і дозволяє оцінити кінцевий результат. Це можуть бути як технічні
показники, так і економічні, правові, психологічні, соціальні. Це може
бути продуктивність, собівартість, якість і багато інших. Щодо реальної
діяльності, то уявити собі роботу системи і оцінити результати її
роботи, враховуючи всю складність взаємозв’язків між вхідними і
вихідними параметрами, дуже важко, а в більшості випадків — практично
неможливо. Розумом цього не охопити. Але людина може озброїтися
математикою, створити алгоритми: запрограмувати їх і, використовуючи
ЕОМ, значно підсилити можливості свого розуму.

Але ж постає підступне питання: це що ж, для кожної системи треба
створювати свій алгоритм і свою програму? Виявляється — і так, і ні.
Хоча систем багато і природа їх різна, але закон функціонування можна
отримати, використовуючи єдиний підхід і єдиний математичний апарат для
їх моделювання та оптимізації.

Такий математичний апарат і відповідне програмне забезпечення створені й
успішно використовуються нашими колегами Бабічем П. М., Лапачем С. М.,
Радченком С Г. з Київського політехнічного інституту. По своїй суті,
створена потужна інформаційна технологія, яка дозволяє моделювати й
оптимізувати різні технічні та технологічні системи. За її допомогою вже
розв’язані сотні завдань, що виникають при проектуванні, на виробництві,
при випробуваннях та експлуатації. Але й це ще не все. На подив авторів,
проведені дослідження показали, що ця інформаційна технологія може бути
використана (сьогодні вже використовується) в таких сферах людської
діяльності — медицині, економіці, соціоніці, бізнесі, праві. За її
допомогою можна аналізувати й прогнозувати конкретні показники
життєдіяльності і робити досить цікаві висновки на майбутнє.

Таким чином, пакет прикладних програм “Планування, регресія і аналіз
моделей” (ППП ПРІАМ) дає можливість виконувати комплекс робіт,
пов’язаних із плануванням експериментів, обробкою їх результатів з
використанням методів прикладної статистики, а також аналізу і
дослідження моделей методами обчислювального експерименту.

ІX. У галузі віртуально-реальних технологій

Цікавим напрямком наукових досліджень сьогодні є віртуально-реальні
технології (ВРТ).

Віртуальна реальність, що це таке? Підкреслимо, що сьогодні сталого
терміну визначення цієї категорії ще не має. Кожний дослідник дає своє
особисте її визначення. Це і телеприсутність, і віртуальне середовище, і
синтетична реальність.

Спеціалісти вважають, що за допомогою віртуальної реальності суб’єкт
переміщується в нову категорію існування в просторі і часі, а саме — у
віртуальну нескінченність, де сам суб’єкт і матеріалізується в
технічному смислі.

Майкл Хейм з Каліфорнійського університету вважає, що у віртуальній
реальності можна зробити те, що в звичайних умовах було б дуже дорого й
небезпечно.

Одним із напрямків використання віртуально-реальних технологій —
створення повноцінних імітаційних навчальних комплексів з відтворенням
конкретних дій, пов’язаних з розслідуванням злочинів (цей напрямок
ВР—технологій називають спеціальним терміном “Симуляція реальності”).

Імітатори-тренажери—це практично основний напрямок ВР-технологій
(СР—симуляція реальності). А тому гравець (наприклад,
експерт-криміналіст чи слідчий, підключений до Інтерактивного
віртуального середовища), який виконує певну роль, перебуває в центрі
подій і тому повинен реагувати та приймати рішення згідно з конкретною
ситуацією у відповідності з вимогами закону.

Система СІММЕТ — найбільша і найпотужніша у світі. Глибокої симуляції
СІММЕТ охоплює військові бази США, персонал яких має індивідуальні
комп’ютеризовані “робочі місця” (пілотів, зенітників, підводників,
танкістів і т. п.).

Другим напрямком є можливість створення з допомогою ВР-технологій
реальних трьохвимірних графічних зображень — практично будь-яких
об’єктів, пов’язаних з діяльністю криміналіста. У цих візуалізованих
світах є можливість прогулятися і, навіть, доторкнутися до них.

Правда, слід підкреслити, що віртуальна реальність потребує не лише
унікальних і досить незвичайних пристроїв, а й трьохвимірної графіки,
синтезаторів звуку та запаху, могутнього і складного програмного
забезпечення.

Відомо, що у нас сьогодні активно впроваджуються в практику персональні
комп’ютери. Безумовно, як інструмент для наукових відкриттів комп’ютер
універсальніший, ніж телескоп або мікроскоп, але йому до цього часу не
вистачало наочності. Цю можливість дає сьогодні віртуальна реальність

Таким чином, як твердять фахівці, віртуальна реальність являє собою
конвергенцію — об’єднання — комп’ютерну симуляцію і візуалізацію як одне
ціле. А сценою спектаклю,

що розігрується в ВР, служить кібернетичний простір (4). На нашу думку,
ця проблема заслуговує окремого наукового дослідження фахівцями різних
галузей знань.

Додатки

Додаток 1

Сучасні можливості експертних досліджень в Україні (перелік видів
досліджень)

Відомо, що в Україні приділяється особлива увага розвиткові експертних
досліджень. За останні роки в практиці правоохоронних органів по
використанню даних різних галузей природничо-технічних наук при
розслідуванні злочинів накопичений певний позитивний досвід. Сьогодні
створено новий структурний підрозділ у системі
експертно-криміналістичної служби МВС України—криміналістичний центр— у
рамках якого організовано проведення не лише традиційних, але й нових
видів експертиз. Активно розвиваються експертні криміналістичні
дослідження в системі МЮ України (КНДІСЕ, ХНДІСЕ). Збільшився чисельно і
якісно кадровий склад експертів-криміналістів органів внутрішніх справ.
При Українській академії внутрішніх справ відкрито
експертно-криміналістичний факультет по підготовці кадрів
експертів-криміналістів для органів внутрішніх справ, діє факультет
підвищення кваліфікації експертів-криміналістів. На кафедрах
криміналістики, криміналістичної та спеціальної техніки,
криміналістичної експертизи Української академії внутрішніх справ,
ведуться цікаві наукові розробки в галузі криміналістичної одорології,
криміналістичної голографії, застосування мікроскопії, радіоактивних
ізотопів, дослідження в інфрачервоних пучках, вивчаються питання
застосування лазерів у криміналістиці. Ведуться розробки по впровадженню
в практику сучасних електромагнітних, радіоскопічних, голографічних та
теплових методів для вирішення ряду пошукових криміналістичних завдань.

Завершені цікаві наукові дослідження в галузі психологічної експертизи,
одорологічної ескпертизи, експертизи голосу людини, експертизи звукового
середовища, експертизи різних джерел звуку, експертизи
звуковідеозапи-суючих об’єктів. На черзі стоять проблеми експертизи
комп’ютерних систем, експертизи комп’ютерних банків даних, авторознавчої
експертизи в плані розширення її можливостей, експертизи поліграфічної
продукції, виконаної на сучасних комп’ютерних комплексах, експертизи
слідів зубів людини, експертизи слідів механізмів, пристроїв та
обладнання, портретної експертизи, експертизи паперових вітчизняних та
іноземних грошових знаків, експертизи цінних паперів, експертизи
об’єктів рослинного походження, грунтознавчої експертизи, екологічної
експертизи, експертизи індивідуальної приналежності крові та виділень
людини методом генотипоскопії, товарознавчої експертизи автотранспортних
засобів, електротехнічної експертизи, експертизи вибухових пристроїв,
вибухових речовин, продуктів вибуху, фрагментів вибухових пристроїв,
динаміки вибуху, експертизи магнітних носіїв, пристроїв для запису звуку
та зображення, слідів звуко- та відеозаписуючих пристроїв,
соціолінгвістичної експертизи та багато інших.

Подальше удосконалення судової експертизи неможливе без законодавчої
роботи, яка сьогодні інтенсивно ведеться в Україні. Важливою є
координація діяльності та об’єднання зусиль усіх експертних установ
держави по оптимальному використанню інтелектуальної (експертних кадрів)
та інструментальної бази з метою найбільш повного і дійового задоволення
потреб слідчої та судової практики в проведенні експертних досліджень.

Нижче представлені всі види судових експертиз, які проводяться сьогодні
в спеціальних установах Міністерства юстиції, Міністерства внутрішніх
справ, Міністерства охорони здоров’я України.

КРИМІНАЛІСТИЧНІ ЕКСПЕРТИЗИ

І. Почеркознавча експертиза (рукописних текстів та підписів).

ІІ. Авторознавча експертиза.

ІІІ. Техніко-криміналістичне дослідження (експертиза) грошових знаків,
цінних паперів та документів:

1. Експертиза реквізитів документів:

— дослідження змін у тексті документів;

— дослідження слабовидимих і невидимих текстів;

— дослідження закреслених, замазаних і залитих документів і —
установлення ознак заміни фотографічних карток та інших фрагментів
документів;

— дослідження справжності підписів.

2. Експертиза відбитків друкованих форм та пристроїв:

— експертиза відбитків печаток та штампів;

— експертиза машинописних текстів або текстів інших букводрукуючих
апаратів;

— експертиза поліграфічної продукції.

3. Експертиза матеріалів, застосованих для виготовлення документів.
Установлення підробок бланків документів та іншої акциденції.

Установлення давності документів і записів у них. Трасологічні
(слідознавчі) експертизи.

1. Експертиза слідів рук людини.

Експертиза слідів папілярних візерунків. Експертиза слідів нігтів.

2. Експертиза слідів ніг людини:

— експертиза слідів взуття;

— експертиза слідів босих ніг, або ніг у шкарпетках панчохах);

— експертиза ланцюжка слідів ніг.

3. Експертиза слідів зубів людини. .4. Експертиза одягу людини:

— експертиза слідів одягу;

— експертиза механічних пошкоджень на одязі. б. Експертиза слідів
знарядь злому і інструментів.

6. Експертиза запираючих та попереджувальних пристроїв:

— експертиза запираючих пристроїв (замків);

— експертиза попереджувальних пристроїв (пломб, відбитків металевих
печаток).

7. Експертиза слідів зміни- (знищення) рельєфних знаків 8. Експертиза
слідів механізмів (обладнання).

9. Експертиза встановлення цілого за частинами.

10. Експертиза слідів транспортних засобів:

— експертиза слідів коліс безрейкового транспорту;

— експертиза слідів окремих деталей транспортних засобів;

— експертиза слідів саней, лиж та ковзанів;

— експертиза слідів ніг (підков) тварин. [V. Балістична експертиза.

1. Експертиза зброї та боєприпасів:

— експертиза зброї;

— експертиза боєприпасів;

— експертиза зброї по слідах та кулях на гільзах;

2. Експертиза слідів та обставин пострілу.

VІ. Експертиза холодної зброї.

VІІ. Портретно-криміналістична експертиза (експертиза з метою
ідентифікації особи за ознаками зовнішності).

VІІІ. Експертиза грошових знаків, лотерейних білетів та інших
банківських білетів.

XІ. Фототехнічна експертиза:

— експертиза фотографічних зображень;

— аналіз матеріальної частини фотознімку.

X. Фоноскопічна експертиза (експертиза фоно- і відеодокументів):

— експертиза звуко (відео) записів та фоно (відео) апаратури (магнітних
носіїв, пристроїв для запису звуку, слідів звуко та відеозаписуючих
пристроїв);

— експертиза з метою ототожнення джерел звуку (вокалоскопічна
експертиза, ідентифікація інших джерел звуку, встановлення інших фактів
та обставин за фонограмою);

— соціолінгвістична.

КРИМІНАЛІСТИЧНІ ЕКСПЕРТИЗИ МАТЕРІАЛІВ, РЕЧОВИН ТА ВИРОБІВ

XІ. Експертиза грошових знаків.

XІІ. Експертиза цінних паперів.

XІІІ. Експертиза фарб, лаків та покриттів.

XІV. Експертиза волокон, волокнистих матеріалів та виробів з них.

XV. Експертиза нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів.

XVІ. Експертиза металів та сплавів.

XVІІ. Експертиза скла, кераміки (фарфору, фаянсу) та виробів з них

XVІІІ. Експертиза отруйних, сильнодіючих та наркотичних речовин
невідомого походження:

— експертиза отруйних сильнодіючих речовин та речовин невідомого
походження;

— експертиза отруйних речовин подразнюючої дії;

— експертиза наркотичних речовин;

XІX. Експертиза об’єктів рослинного походження. XX Ґрунтознавча
експертиза. XXІ. Технологічна експертиза. XXІІ. Товарознавча експертиза:

— експертиза продовольчих товарів (у тому числі продуктів громадського
харчування);

— експертиза винно-горілчаних виробів, пива та безалкогольних напоїв.

XXІІІ. Інженерно-технічна експертиза:

— технічна експертиза загального характеру;

— будівельно-технічна експертиза;

— агротехнічна експертиза. XXІV. Інженерно-транспортні експертизи.
Автотехнічні експертизи.

Експертизи технічного стану транспортних засобів. Експертиза механізму
дорожньо-шляхової пригоди:

— експертиза обстановки на місці ДТП;

— експертиза обставин ДТП (розрахунковим шляхом);

— експертиза дій водія;

— товарознавча експертиза транспортних засобів. ХХУ. Судово-економічні
експертизи:

— бухгалтерська експертиза;

— експертиза бухгалтерських операцій в промислових госпрозрахункових
підприємствах;

— експертиза бухгалтерських операцій в бюджетних організаціях;

— експертиза бухгалтерських операцій в колгоспах;

— експертиза бухгалтерських операцій в торгівельних підприємствах;

— експертиза бухгалтерського обліку в будівельних організаціях

XXVІ Пожежно-технічна експертиза:

— обставин виникнення пожежі;

— динаміки виникнення пожежі;

— електротехнічна.

XXVІІ Вибухово-технічна експертиза:

— вибухових пристроїв;

— вибухових речовин;

— продуктів вибуху;

— фрагментів вибухових пристроїв;

— динаміки вибуху.

XXVІІІ Комп’ютерна експертиза:

— експертиза комп’ютерних систем;

— експертиза комп’ютерних банків даних. XXІX Експертизи встановлення
загального джерела походження по державних криміналістичних обліках:

— відбитків пальців рук з місць нерозкритих злочинів;

— куль та гільз з місць нерозкритих злочинів;

— фальшивих грошових знаків;

— фальшивих документів, печаток та штампів.

XXX. Екологічна експертиза.

XXXІ. Фармацевтична та фармакологічна експертизи.

XXXІІ. Ветеринарна експертиза.

XXXІІІ. Біологічна експертиза:

— волосся людини та тварин;

— групової приналежності крові людини;

— групової приналежності виділень людини;

— індивідуальної приналежності крові та виділень людини методом
генотипоскопії;

— частин тканин та органів тіла людини;

— кісткових останків. XXXІV. Одорологічна експертиза. XXXV. Психологічна
експертиза. XXXVІ. Психіатрична експертиза. XXXVІІ. Судово-медичні
експертизи.

1. Експертизи трупу:

— експертиза трупу при повішенні або удавленні зашморгом;

— експертиза трупу при удавленні руками;

— експертиза трупу при закритті носа, рота та дихальних шляхів різними
предметами;

— експертиза трупу при здавленні грудної клітки і. живота;

— експертиза трупу при утепленні;

— експертиза трупу при вогнепальних пошкодженнях;

— експертиза трупу при колото-різаних пошкодженнях;

— експертиза трупу при підозрі на згвалтування;

— експертиза трупу при підозрі на отруєння;

— експертиза трупу при дії електричного струму;

— експертиза трупу при дії високої температури;

— експертиза трупу при транспортній травмі;

— експертиза трупу при кримінальному аборті;

— експертиза трупу новонародженої дитини;

— експертиза розчленованих трудів.

2. Експертиза живих осіб:

— експертиза тілесних ушкоджень;

— експертиза стану здоров’я;

— експертиза при статевих злочинах;

— експертиза при згвалтуванні;

— експертиза при мужелозтві (педарастії);

— експертиза при розбещених діях;

— експертиза при кримінальному аборті;

— експертиза при встановленні можливих родичів (батька, матері).

З.Судово-медична експертиза речових доказів:

— експертиза волосся;

— експертиза слідів крові;

— експертиза слідів виділення організму;

— експертиза слідів сперми, сечі, слини, поту;

— експертиза слідів інших виділень організму (з носа, блювотних мас та
ін.);

— експертиза частин тканини і органів тіла людини;

— експертиза кісток людини (кісткових залишків).

Додаток 2

Сучасні можливості експертних криміналістичних досліджень у спеціальних
лабораторіях

експертно-криміналістичної служби органів внутрішніх справ (перелік
видів досліджень)

Криміналістичній службі України належить особлива роль у використанні
сучасних криміналістичних технологій для попередження, розкриття та
розслідування злочинів. Значна частина криміналістичних досліджень
виконується в спеціальних лабораторіях органів внутрішніх справ.
Підкреслимо, що в останні роки криміналісти України досить інтенсивно
вивчають можливості і реально використовують на практиці спеціальні
методи дослідження. Тільки за останні п’ять років кількість експертиз,
що виконувалися спеціальними лабораторіями експертно-криміналістичних
підрозділів МВС України, збільшилась і становить майже четверту частину
криміналістичних експертиз, які проводяться в органах внутрішніх справ.

Сфера застосування спеціальних методів і, засобів дослідження постійно
розширюється, а результати цих досліджень—надійні джерела пошукової та
доказової інформації, оскільки часто використовуються тоді, коли
потрібні дані для розкриття злочину не можуть бути отримані традиційними
методами та засобами.

Це дозволяє на практиці вирішувати досить складні, різнобічні, інколи
навіть таємничі питання, що виникають у процесі розслідування
кримінальних справ.

Значна частина спеціальних методів дослідження використовується для
отримання інформації про сліди людини, її атрибути та знаряддя праці.
Нижче наводяться основні види спеціальних лабораторних досліджень, які
дозволяють отримувати достатньо інформації про людину, яка скоїла
злочин, сліди, що залишаються на одягу, різних предметах у приміщенні,
на знаряддях праці тощо. Ознайомлення із сучасними можливостями
спеціальних лабораторій дозволить читачеві детальніше усвідомити, яку
гаму інформації про злочин та злочинця несуть різні джерела інформації і
яка може бути отримана за допомогою спеціальних методів дослідження.

Спеціальні лабораторії органів внутрішніх справ України сьогодні
проводять такі види експертних криміналістичних досліджень:

І Криміналістична експертиза матеріалів, речовин та виробів:

— експертиза наркотичних речовин;

— експертиза нафтопродуктів;

— експертиза лакофарбуючих матеріалів та покриттів;

— експертиза виробів зі скла;

— експертиза металів, сплавів та виробів із них;

— дослідження продуктів стрільби;

— дослідження вибухових речовин;

— експертиза отруйних речовин подразнюючої дії;

— експертиза волокна.

ІІ. Експертиза харчових продуктів.

ІІІ. Біологічна експертиза.

ІV. Пожежно-технічна експертиза.

V. Автотехнічна експертиза.

Бібліографічні посилання та примітки

Передмова

1. Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо посилення
боротьби зі злочинністю”//Голос України, 1994, 22 липня.

2. Див.: Торвальд Ю. Сто лет криминалистики.—М.: Прогресе, 1974.—439
с.; Практикум по криминалистике.—М.: МГУ, 1989.—527 с.; Клаус Дигер
Поль. Естественно-научная криминалистика.—М.: Юриди-ческая литература,
1985.—302с.; Криминалистика: Учебник для вузов.— М.: Изд-во МГУ,
1990.—464с.; Криминалистика: Учебник для вузов по. спец.
“Правоведение”.—М.: Юридическая литература, 1988.—670 с.;
Криминалистика: Учебник для вузов МВД СССР.—М.: Академия МВД СССР,
1987.—340с.

3. Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.—К.:
Юрінком, 1994.—800 с.; Кримінально-процесуальний кодекс України.—К.:
Ікомп, 1993.—434 с.; Закон України “Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю” // Голос України, 1993, 6 серпня;
Закон України “Про міліцію” // Відомості Верховної ради України, 1991, №
4, ст. 20; 1992, № 36, ст. 526; Голос України, 1993, 16 лютого; Закон
України “Про оперативно-розшукову діяльність” // Відомості Верховної
ради України, 1992; Голос України, 1993, 16 лютого; Закон України “Про
адвокатуру” // Голос України, 1993, 29 січня; Михеенко М. М.,
Молдован В. В., Шибікб В. П. Кримінальний процес України: ділові ігри та
задачі.—К.: Либідь, 1992.—256 с.

4. Див.: Передольский В. В. Наука о человеке. (Антропология).—
Ленинград, 1925.—68 с.

5. Див.: Соколовский А. Человековедение. Основы антропологии и
этнографии.—С. Петербург: Брокгаузь-Ефронь, 1904.—320с.

6. Див.: Хрисанфова Е. Н., Перевозчиков И. В. Антропология.—М.:
Издательство Московского Университета, 1991.—320 с.

7. Див.: Биленчук П. Д. Диагностика личности//Трудовая жизнь, 1981. №
36; Биленчук П. Д; Лукьянова О. Н. Комплекс методик для исследования
индивидуальных особенностей и текущего состояния челове-ка, находящегося
в особых жизненных условиях.— Киев, 1989.— 162 с.

Биленчук П. Д., Лукьянова О. Н., Романенко В. М. Компьютерная
психо-физиологичеокая диагностика личности и использование ее
результатов в деятельности органов внутренних дел (теоретическое
обоснование и сферы практического применения).—Киев, 1988.—78 с.

8. Див.; Галкин И. С., Чочетков В. Г. Процесуальное положение
по-дозреваемого—М.: Юрид. литература, 1968.—64 с; Кривошеев А. С.
Изучение личности обвиняемого в процессе расследования.—М.: Юрид.
литература, 1971.—80 с; Цветков П. П. Исследование личности
обвиняемого.—Л.: изд-во ЛГУ, 1973.—150 с; Лукашевич В. Г.
Криминалистическая теория общения.— К.: УАВД, 1993.— 194 с; Биленчук
П. Д. Криминали-стическое прогнозирование поведения обвиняемого на
предварительном следствии: Автореферат дис. канд. юрид. наук.—Киев,
1983.—16 с.

9. Див.: Преступник и преступность.—М.: Издание мосздравотдела,
3927.—387 с; Коновалова В. Е. Правовая психология.—X.: Основа, 1990-—
198 с; Клименко Н. И. Криминалистические знання в структуре
профессиональной подготовки следователя.— К.: Вища шкода, 1990.— 130 с;
Михеенко М. М.Доказывание в советском уголовном судопроизводстве.—К.:
Вища школа, 1984.—140 с; Костицкий М. В. Психологические методы в
борьбе с правонарушениями.—К.: Вища школа, 1981.—54 с; Грошевий Ю. М.
Теоретические проблемы формирования убеждения судьи в советском
уголовном судопроизводстве. Автореф. дис. на соиск. учен. степени д-ра
юрид. наук.—Харьков, 1975.—35 с; Грошевой Ю. М: Проблеми формирования
судейского убеждения в уголовном судопроиз-лодстве.—К.: Вища школа,
1975.—143 с; Дулов А. В. Судебная психология.—Минск: Высейшая школа,
1970.—361 с.; Глазырин Ф. В. Кримина-листическое изучение личности
обвиняемого. Автореф. дис. на соиск. учен. степени д-ра юрид. наук.
Свердловск, 1973.-— 35 с; Матусевич И. А. Изучение личности
обвиняемого в процессе предварительного расследования
преступлений.—Минск: БГУ, 1975.—175 с; К.оновалова В. Е. Психология в
расследовании преступлений.—X.: Вища школа. 1978.—144 с; Васильев В.
Л. Юридическая психология.—М.: Юрид. литература, 1991.—462с;
Костицкий М. В. Судебно-психологическая зкспертиза.—Львов: Вища
школа, 1987.— 142: с; Вейсберг Б. Б., Гончаренко В. И.
Психологическая экспертиза в уголовном судопроизводстве.—Киев, 1980.—56
с; Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: метод
ологические и тео-ретические проблемы.— Киев, 1990.— 259 с; Коченов
М. М. Введение в судебно-психологическую зкспертизу.—М., 1980.—68 с;
Кривошеев А. С. Изучение личности обвиняемого в процессе
расследования.—М., 1971.— 80 с; Кудрявцев И. А. Судебная
психолого-психиатрическая зкспертиза.— М., 1988.—224 с; Лисиченко В.
К., Липовский В. В. Исправленому не верить.— К.: Лыбидь, 1990.— 128 с;
Салтевский. М. В. Следы человека и приемы использования их для
получения информации о преступнике и обстоятельствах преступления.—Киев:
КВШ МВД СССР, 1983.—44 с; Бахин В. П. Следственная практика: проблеми
изучения и совершенствовалия.—К.: Лыбидь, 1991.—142 с; Матусовский Г.
А. Криминалистика в си-стеме научных знаний.—X.: Вища школа, 1976.—113
с; Гончаренко В. Г. Науково-технічні засоби в роботі слідчого.—К.:
КДУ, 1972.—208 с; Лисиченко В. К,. Криминалистическое исследование
документов.— К.: 1971.— 77 с; Нор В. Т., Костицкий М. В.
Судебно-психологическая, зкспертиза в уголовном процессе.—К.: 1985.—54
с; Сегай М. Я. Методология судебной идентификации.—К.: РИО МВД,
1970.—225 с; Экспертизы в судебной практике.—К., 1987.—200 с;
Андросюк В. Г., Ромашко А. В. Педагогика и психология в деятельности
органов внутренних дел.—К., 1988.—76 с; Кириченко А. А. Основы
судебной микрологии.—Днепропетровск, 1994.— 53 с; Чубарев В. Л.
Опасность лиц, совершающих преступные деяния- К., 1993.— 144 с.

Глава І

1. Див.: Салтевский М. В. Собирание криминалистической информации
техническими средствами на предварительном следствии.— К.: НИ и РИО МВД
СССР, 1980.—111 с; Салтевский М. В., Жариков Ю. Ф. Современ-ные
возможности исследования голоса человека в криминалистической
практике—К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1982—46 с; Тимошен-ко П. Ю.,
Салтевский М. В., Жариков Ю. Ф. Теория и практика использования следов
памяти (идеальных отображений) в расследовании преступлений.—К.:
Украинская академия внутренних дел, 1991.—88 с; Гончаренко В. Г.
Научно-технические средства в следственной практике.— К.: Вища школа,
1984.— 150 с; Гончаренко В. И. Использование данннх естественных и
технических наук в уголовном судопроизводстве (методо-логические
вопросы).—К.: Вища школа, 1980.—226 с; Лисиченко В.К. Использование
данных естественных и технических наук в следственной и судебной
практике.—К.: КГУ, 1979.—89 с; Полевой Н. С. Криминалисти-ческая
кибернетика.—М.: Изд-во МГУ, 1982.—208 с; Колдин В. Я: Полевой Н. С.
Информационные процессы и структуры в криминалистике.— М.: Изд-во МГУ,
1985.— 134 с; Хлынцов М. Н. Криминалистическая ин-формация и
моделирование при расследовании преступлений.— Саратов: Изд-во
Саратовского ин-та, 1982.— 160 с.

2. Див.: Діти, молодь і закон (Збірник документів). Частина І.—К.:
Міністерство молоді і спорту, Укр. НДІ проблем молоді, 1994.—208 с;
Діти, молодь і закон (Збірник документів). Частина ІІ.—К.:
Міністерство-молоді і спорту, Укр. НДІ проблем молоді, 1994.— 160 с.

3. Див.: Бахин В. П. и др. Криминалистические приемы и средства.
разрешения следственных ситуаций.—К.: КВШ МВД СССР, 1991.—104с-.

4. Див.: Навик И. Б., Абдулаев А. ЦІ. Введение в информационный
мир.—М,: Наука, 1991.—228 с; Корнилова Т. В. Тихомиров О. К.
При-нятие интелектуальных решений в диалоге с компьютером.—М.: Изд-во
МГУ, 1990.—192 с; Гаврилова Т. А., Червинская К. Р. Извлечение и
структурирование знаний для експертних систем.—М.: Радио и связь,
1992—200с.

5. Див.: Глинский Я. М. Інформатика.—Львів.: УПІ ім. І. Федорова,
1992.—200 с; Попков А. И. Введение в практическую информатику.—
Томск.: Радио и связь, 1990.— 160 с; Кибернетика. Становление
информатики.—М.: Наука, 1986.—192 с; Информатика: данные, технология,
маркетинг.—М.: Финансы и статистика, 1991.—224 с; Информационная
технология: вопросы развития и применения.—К.: Наук. думка, 1983.— 272
с.

6. Див.: Влияние научно-технического прогресса на юридическую жизнь.—М.:
Юрид. литература, 1988.—368 с; Гончаренко Г. В. Кибернетика в
уголовном судопроизводстве.—К.: КГУ, 1984.—52 с; Калюжний Р. А.
Научно-технический прогресс в деятельности правоохранительных
органов.—К.: Наук. думка, 1990.— 160 с.

7. Див.: Микрокомпьютеры для юристов.—М.: Юрид. лит., 1988.— 144 с;
Клименко Н. И. и др. Логико-математические и кибернетические методы в
криминалистике—К.: УМК ВО, 1988.—104 с; Клименко Н. И. и др. Активные
методы обучения юридическим дисциплинам в вузах — К.: УМК ВО, 1988—88 с.

8. Див.: Биленчук П. Д. Понятие и классификация новых информа-ционных
технологий в криминалистике // Активные методи обучения и
программирование: проблемы, возможности, перспективы. К.: УАВД 1993—С.
173—177.

9. Автором розроблена програма спецкурсу “Криміналістична інформатика”,
яка розрахована на сорок тем.

10. Павлов Т. Информация, отражение, творчество. // Ленинская тео-рия
отражения и современная наука.—М.: Наука, 1966.—С. 167—168.

11. Див.: Салтевский М. В. Теория и практика получения информации о
преступнике для его розыска и отождествления.— Киев, КВШ МВД СССР,
1977—С. 5.

12. Див.: Лузгин И. М. Методологические проблемы расследования.— М.:
Юрид. лит., 1973.— С. 69—70.

13. Див.: Азаров Ю. И. Деятельность следователя органов внутренних
дел по доказыванию обстоятельств, характеризующих личность обвиняемого —
Киев, НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1991—С. 15—16.

14. Див.: Социальная психология (история, теория, змпирические
ис-следования).—Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1979.—С. 75—120.

15. Див.: Платонов К. К. Психологическая структура личности // //
Личность при социализме.—М.: Наука, 1969.—С. 62—68.

16. Табидзе О. И. К проблеме целостности человека // Вопросы
фи-лософии.— 1973, № 3. С. 49.

17. Див.: Афанасьев В. Г. Основи философских знаний.—М., 1981.— С. 55

18. Див.: Салтевский М. В. Теория и практика получения информации о
преступнике для его розыска и отождествления.— Киев, КВШ МВД СССР,
1977—С. 6,

19. Скибицкий К. В. Теоретические основы получения информации о
преступнике из материальных источников на предварительном следствии.
Канд. дис.—Харьков, 1974.—С. 81.

20. Див.: Дашков Г. В. Криминалистическое значение следов для
установления личности преступника. Канд. дис. М.: 1967. С. 19.

21. Див.: Горский О. П. Логика. Учебн. пособ. для пед. инстит. Изд-е
2-е испр—М., 1963—С. 86.

22. Див.: Бодалев А. В. Восприятие человека человеком.—Л., Изд-во.
Ленинград. ун-та, 1965.—С. 8.

23. Див.: Ведерников Н. Т. Изучение личности преступника в процес-се
расследования.—Томск, изд. Томск. ун-та, 1968.—С. 24, 33.

24. Баузр А., Зихгорн В. и др. Философия и прогностика (пер. с
нем.).—М.: Прогресс, 1971.—С. 26.

25. Див.: Саморегуляция и прогнозирование социального поведения
личности.—Л.: Наука, Ленинград. отделение, 1979.—С. 19—32.

26. Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии (О структуре
инди-видуального поведения). М.: Юрид. лит., 1968. С. 169.

27 Див.: Изучение личности обвиняемого в процессе расследования.— М.:
Юрид. лит., 1971. С. 15—16.

28. Теорія ігор — це розділ прикладної математики, в якому досліджується
питання поведінки і виробляються оптимальні правила поведінки для
кожного з учасників конфліктної ситуації. Див.: Крушевский А. В.
Теория игр.—Киев: Вища школа, 1977.—С. 6.

29. Див.: Вероятностное прогнозирование в деятельности человека.— М.:
Наука, 1977; Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии.—М.: Юрид.
лит., 1968; Тарарухин С. А. Преступное поведение.
Социально-пси-хологические черты.—М.: Юрид. лит., 1974; Фейнгенберг
И. М., Иванников В. А. Вероятностное прогнозирование и преднастройка к
движениям.—М.: Изд-во МГУ, 1978.

30. Див.: Носенко Э. Л Эмоциональное состояние и речь—К.: Вища шк.,
1981.— 194 с; Сегай М. Я. Современные возможности судебных экспертиз
в свете достижений науки и техники.—К.: РИО МВД УССР,. 1987.— 72 с;
Лазери в криминалистике и судебных зкспертизах / Под ред. Н. Г.
Находкина, В. И. Гончаренко.—К.: Вища шк., 1986.—231 с; Букалов А.
В., Бойко А. Г. Соционика: тайна человеческих отношений и
биознергетика.—К., 1992.—80 с.

31. Див.: Моргенштерн И. Психографология.—Санкт-Петербург, 1994.—352
с; Вертузаев М. С., Жариков Ю. Ф. Судебная акустика: тео-ретические
основы и экспертная практика.— К.: РИО МВД Украины, 1992—112 с.

32. Див.: Основы применения кибернетики в правоведении.—М., 1977—272 с.

33. Див.: Психофизиология оператора в системах человек-машина.— К.,
1980—344 с, Иванов-Муромский К. А. Мозг и память.—К., 1987.— 136 с.

Глава ІІ

1. Деяку додаткову орієнтуючу інформацію дістають шляхом застосування
потрібних оперативно-розшукових заходів (ст. ст. 103, 104 КПК України).

2. Див.; Селиванов Н. А. Основания и формы применения
научно-тех-нических средств и специальных знаний при расследовании
преступлений // Вопросы криминалистики.—М.: Юрид. лит., 1964.—С. 8.

3. Див. Якубович Н. А. Теоретические основы предварительного
след-ствия.—М.; 1971.—С. 23.

4. Див.: Лузгин І. М, Расследование как процесс познания.—М.: Изд-во
ВШ МВД СССР, 1969—С. 28.

5. Див.: Коршик М. Г., Степичев С. С. Изучение личности обвиняемо-го
на предварительном следствии.—М.: Юрид. лит., 1969.—С. 16.

6. Див.: Седова Т. А. Новьій метод получения спектральной информации
непосредственно с тела живого человека // Теория и практика собирания
доказательственной информации техническими средствами на предварительном
следствии.— К : НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1980.— С. 153—158.

7. Див.; Салтевский М. В. Современные проблемы собирания информации
техническими средствами // Теория и практика собирания
доказательственной информации техническими средствами на предварительном
.следствии—К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1980. С. 3—14.

8. Див.: Бабич В. А. Проблема этической допустимости тактических
средств при расследовании преступлений. Автореф. кандид. дис.— Минск,
1980—С. 19.

9. Ратинов А. Р. Теория рефлексивних игр в приложении к следст-венной
практике // Правовая кибернетика.—М., 1979.—С. 104—105.

10. Див.: Дулов А. В. Судебная психология.—Минск, изд.—2-е испр. ВШ,
1970—С. 238—239.

11. Див.: Тактика и этика судебного допроса.—М.: Юрид. лит., 1969. С.
42.

12. Див.: Строгович М. С. Нормы нравственности в отправлении
пра-восудия по уголовным делам // Проблемы судебной этики.—М., 1974.

13. Див.: Салтевский М. В. Современные приемы собирания
доказательственной информации техническими средствами на предварительном
следствии—Киев, НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1980—С. 11.

14. Див.: Подкориюв Г. А. Историзм как метод научного познания.—Л.,
Изд-во Ленинград. ун-та, 1967.—С. 10.

15. Див.: Коновалова В. Є. Психология в расследовании
преступлений.—Харьков, Вища школа, 1978.—С. 6—7.

16. Див.: Иванов-Муромский К- А. Мозг и память.—Киев; Наукова думка.
1987—С. 1—15.

17. Див.: Даль В. А. Толковий словарь.—М., 1991, т. 4.—С. 297.

18. Див.: Зотов А. Т., Аехнер В. В. Особенности развития метода
естествознания // Вопросы философии, 1966.

19. Див; Дулов А. В, Нестеренко И. Д. Тактика следственных
действий.—Минск, ВШ, 1971—С. 5.

20. Белкин Р. С Ленинская теория отражения и методологические
проблемы советской криминалистики.—М.: НИ и РИО МВД СССР 1978 Вып 7

21. Селиванов Н. А. Электроиика в криминалистике.—М.: Знание
1969.—48с.

22 Див.: Лейкина Н. С. Личность преступника и уголовная
ответст-венность—Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968.—С. 128;
Ведерников Н. Изучение личности преступника в процессе расследования.
Томск, 1968. С. 77—78.

23. Див.: Лукьянчиков Е. Д. Особенности расследования преступлений
несовершеннолетних Учебн. пособие.— Киев, НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1990.
С. 39—41.

24. Див.: Цветков П. П. Исследование личности обвиняемого— Л., Изд-во
Ленинград. ун-та. 1973—С. 97.

25 Див.: Васильев В. Л. Юридическая психология.—М.: Юрид. лит.
1991—С. 330—331.

26. Див.: Настольная книга следователя.—М.: Госюриздат 1949— С. 235.

27. Див.: Доспулов Г. Г. Психология допроса на предварительном
следствии.—М.: Юрид. лит., 1976.—С. 55—56.

28. Див.: Васильев А. Н., Карнеева Л. М. Тактика допроса.—М., Юр.
лит., 1970.—С. 109—151; Коновалова В. Е. Психология в расследовании
преступлений.—Харьков. Вища школа, 1978.—С. 68—88; Порубов Н. И.
Научные основы допроса на предварительном следствии.—Минск, 1978.

29. Див.: Васильев А. Н., Карнеева Л. М. Тактика допроса.—М, Юр.
лит., 1970—С. 109—151.

30. Див.: Носенко Э. Л. Змоциональное состояние и речь.— Киев: Вища
школа, 1981; Рамишвили Г. С. Автоматическое опознание говорящего по
голосу. М.: Радио и связь, 1981.

31. З практики РВВС м.Луганська.

32. Див.: Измерительная техника, автоматизация контроля и управлення.—М.
—Изд-во Стандартов, 1978.—С. 29.

33. Див.: Николайчик В. М. “Сиворотка правда” и “Лай-детектор”—
возвращение к инквизиционному процессу // Советское государство и право
1964. № 2.

34. Див.: Ратинов Р. А. Психология допроса на предварительном
следствии.—М.: Юрид. лит., 1976.—С. 91.

35. Див.: Лукьянова О. Н. О создании биотехнической системы для
контроля и управлення состоянием человека—оператора // Биологическая и
медицинская кибернетика. Сборник научных трудов.—Киев.: ИК. АН УССР,
1982—С. 29—40.

36. Див.: Михайловская И. Б. Механические шпионы // Вопросы
кри-миналистики.—М.: Юрид. лит., 1964. № 10.—С. 98.

37. Див.: Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей.—М.:

Изд-во ВШ МВД СССР, 1967—С. 114.

38. Див.; Розовский В. Г. Об использовании технических средств в
допросе // Криминалистика и судебная зкспертиза.— Киев, 1967.— С.
139—143.

39. Див.: Чечот 3. Несколько слов правды о “лайдетекторе” //
Проблемы криминалистики, 1967, № 70.

40. Див.: Носенко Э. Л. Особенности речи в состоянии эмоциональной
напряженности.— Днепропетровск, изд-во Днепр. ун-та, 1975.— С. 3.

41. Див.: Носенко Э. Л. Попытка системного подхода к анализу речи в
состоянии эмоциональной напряженности // Психологический журнал. 1980.
т. І, № 6.—С. 54—61.

42. Див.: Носенко Э. Л. Специфика проявлений в речи состояния
эмо-циональной напряженности. Автореф. докт. дисс.— М., 1979.— С. ЗО.

Глава 3

1. Див.: Пролеев С. В. Духовность и бытие человека.—Киев, Наукова
думка, 1992.—С. 25.

2. Див.: Вандеман Д. По ту сторону чудес.—Ереван, 1991.—С. 1—46.

3. Див.: Бестужев-Лада И. В. Прогнозирование // Большая советская
энпиклопедия. Изд. 3-е.—М.; 1975. Т. 21.—С. 44.

4. Див.: Причинность в криминологии.—М.; Юр. лит. 1968.

5. Шавер Б. М. Предмет и метод советской криминалистики //
Социа-листическая законность. 1938, № 6.— С. 74.

6. Белкин Р. С. Курс советской криминалистики.— М.; изд-во- Академии
МВД СССР, 1978, т. 2.—С. 349.

7. Сапун А. П. Роль общей теории советской криминалистики в раз-витии
теоретических основ криминалистической зкспертизы // Кримина-листика и
судебная зкспертиза.—К., 1971, вып. 8.—С. 116.

8. Див.: Коновалова В. Е. Организационные и психологические основы
деятельности следователя.— Киев; Изд-во РИО МВД УССР, 1973.— С. 10—15.

9. Див.: Порубов Н. И. Научные основы допроса на предваритель-ном
следствии.—Минск; Выш. школа, 1978.

10. Див.: Косолапов В. В. Методология социального
прогнозирова-ния.—Киев, Вища школа, 1981.

11. Див.: Белкин Р. С. Курс советской криминалистики.—М.; изд-во
Академии МВД СССР, 1978, т. 2—С. 351.

12. Див.: Аванесов Г. А. Криминология. Прогностика. Управление.—
Горький, изд-во РВШ МВД СССР, 1975.—С. 117.

13. Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник.—М.; Наука, 1975.—
С. 473.

14. Никитина А. Г. Предвидение как человеческая способность.—М.;

Мысль, 1975.—С. 12.

15. Сафаров Р. А. Юридическое Прогнозирование// Право и социология.
М., Наука, 1973.—С. 103.

16. Див.: Дулов А. В. Судебная психология.—Минск; Выш. школа-1975—С.
77.

17. Див.: Белкин Р. С. Курс советской криминалистики.—М,; Изд-во
Академии МВД СССР, 1977, т. 1.—С. 81.

18. Див.: Матусовский Г. А. Криминалистика в системе научных
знаний.—Харьков, Вища школа, 1976.—С. 71—72.

19. Див.: Сафаров Р. А. Юридическое Прогнозирование // Право и
социология.—М.; Наука, 1973.—С. 111.

20. Див.: Белкин Р. С. Курс советской криминалистики.—М.; РИО
Академии МВД. СССР. 1978, т. 2.

21. Грановский Г. Л. О криминалистическом прогнозировании. М.: 1976.—
С. 8.

22. Грановский Г. Л. О правовой прогностике.—М-: 1977.—С. 78.

23. Докладніше див.: Ефимчук В. М., Оверчук В. М., Коломиец А. В.
Выявление следов рук с помощью перманганата калия // Теория и практика
собирания доказательственной информации техническими средствами.—Киев,
1980.—С. 86—88.

Висновки

1. Бизнес.—1994, № 10(65) 15 березня.

2. Див.: Біленчук П. Д., Годованець В. Ф. Інформаційне забезпечення
правової системи України: теорія і практика // Правова система України:
теорія і практика.—К.; 1993.—С. 69—70; Біленчук П. Д., Зубань М А.
Спіймати злочинця допоможе комп’ютер // Феміда.— 1993.— № 1 (3);
Биленчук П. Д. Компьютеризация деятельности криминалиста //
Современные достижения науки и техники в борьбе с преступностью.— Минск,
1992.—С. 89—90; Біленчук П. Д.. Зубань М. А., Камоцький О. Б.
Науково-технічна політика і юридична практика // Домашній адвокат
України—1994—н. 3(6)—С. 2.

3. Див.: Біленчук П. Д., Зубань М. А. Комп’ютерні злочини:
соціально-правові і кримінолого-криміналістичні аспекти.— Київ:
Українська академія внутрішніх справ, 1994.—72 с; Батурин Ю. М.
Проблемы компьютерного права.—М.: Юрид. лит., 1991.—272 с.; Биленчук
П. Д., Минчен-ко А. В. Компьютерная преступность: Правовые,
психологические и тех-нико-криминалистические аспекти // Именем
закона.—1991.—№ 43; Толиубекова Б. X. Компьютерная преступность:
уголовно-правовые и профессиональные аспекты.—Караганда, ВШ МВД,
1991.—82 с.

4. Див.: Щекотова Л. Кибернавты в зазеркалье // Техника молодежи—
1993, № 6.—С. 6—9.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020