Бандурка А.М. 2001 Адміністративна діяльність в ОВС
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ
СПРАВ
§1. ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про міліцію” міліція здійснює
адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, виконавчу й
охоронну функції.
Адміністративна діяльність посідає перше місце тому, що вона є найбільш
значною й великою за обсягом, в її реалізації задіяно більшість
працівників органів внутрішніх справ.
Адміністративну діяльність органів внутрішніх справ можна визначити як
специфічну, виконавчо-розпорядчу, підзаконну, державно-владну діяльність
з організації та здійснення охорони громадського порядку, забезпечення
громадської безпеки, попередження й припинення злочинів та інших
правопорушень.
Ця діяльність поєднує в собі дві складові частини: діяльність щодо
виконання законів, нормативних актів управління, виданих з питань
регулювання громадського порядку, здійснення права давати обов’язкові до
виконання вказівки, застосовувати в необхідних випадках заходи
адміністративного впливу, а також видавати в межах наданих повноважень
акти управління (зовнішня), і організаційну діяльність самого апарату
міліції (внутрішня).
З наведеного видно, що адміністративна діяльність міліцейського апарату
носить виконавчо-розпорядчий характер і, поряд з цим, є підзаконною.
Названа діяльність здійснюється як у середині апаратів міліції, так і
поза ними, в численних відносинах апаратів і працівників міліції з
іншими державними органами, установами, підприємствами, підприємницькими
та комерційними структурами, політичними організаціями, посадовими
особами і громадянами.
Адміністративна діяльність у середині міліцейського апарату спрямована
на організацію роботи конкретних служб (патрульно-постової, дільничних
інспекторів, паспортно-візової тощо). Вона складається з визначення
структури відповідних підрозділів, її вдосконалення, добору й
розстановки кадрів, планування й координації роботи, прийняття рішень на
певний період або на проведення конкретних заходів, операцій, надання
практичної допомоги підпорядкованим підрозділам і працівникам, на
взаємодію з іншими службами, узагальнення й поширення передового досвіду
міліцейської служби, контроль і перевірку виконання, заохочення
працівників, їх атестування, використання дисциплінарної практики тощо.
Результативність внутрішньоорганізаційної діяльності в міліції є умовою
успішного вирішення завдань охорони правовими відносинами, які виникають
між апаратами або працівниками міліції. Адміністративно-правові норми,
що регулюють такі відносини, закріплені в Законі України “Про міліцію”,
в відомчих нормативних актах Міністерства внутрішніх справ України.
Зовнішня адміністративна діяльність органів внутрішніх справ спрямована
на виявлення, попередження, припинення правопорушень і полягає в службі
нарядів міліції з охорони порядку, здійсненні дозвільної, паспортної
системи, функціонуванні спеціальних установ міліції, контролі за
безпекою дорожнього руху тощо. У цих випадках міліція вступає у
відносини з посадовими особами інших установ і організацій, а також з
громадянами.
Основу змісту адміністративної діяльності органів внутрішніх справ
складає як застосування примусових заходів, так і належна організація
охорони громадського порядку, профілактика, попередження правопорушень.
Цю роботу органи міліції повинні здійснювати в межах правових норм і
своєї компетенції. Наприклад, якщо чітко, відповідно до вимог Статуту
патрульно-постової служби міліції України, керівники підрозділів за
схемою єдиної дислокації розставлять наряди патрульно-постової служби,
дорожньої міліції, державної служби охорони, зорієнтовують їх на
виконання службових завдань, то це буде сприяти досягненню високих
результатів в охороні громадського порядку.
У ст. 1 Закону України “Про міліцію” дається визначення міліції України
як державного озброєного органу виконавчої влади. Тому міліція, за
специфікою свого призначення, застосовує заходи впливу в більш широкому
обсязі, ніж інші органи державного управління. Ця діяльність носить
державно-владний характер. Вона здійснюється від імені держави на
підставі повноважень, передбачених Законом України “Про міліцію”,
Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене
розпорядженням Президента України від 7 жовтня 1992 р., і виданих
відповідно до них наказів, статутів, положень, інструкцій МВС України.
Адміністративні повноваження працівників міліції з окремих напрямків
міліцейської служби регулюються законами України, постановами Верховної
Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами
Кабінету Міністрів України.
Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ може бути розглянута
з точки зору їх впливу на відхилення від вимог додержання громадського
порядку. Органам внутрішніх справ при здійсненні адміністративної
діяльності доводиться мати справу з трьома основними типами відхилень:
злочинами, адміністративними правопорушеннями, порушеннями моральних
норм. Як правило, аморальні прояви, якщо вони не переростають у
правопорушення, припиняються на місці, і тим самим громадський порядок
відновлюється. Що стосується злочинів та адміністративних правопорушень,
то органам внутрішніх справ доводиться вирішувати питання про
“проходження” осіб через систему кримінальної та адміністративної
юрисдикції. У цьому випадку ми розглядаємо систему адміністративної
юрисдикції як частину адміністративно-правової діяльності міліції.
Відновлення порушеного адміністративним проступком громадського порядку
проходить дві основні стадії. На першій, основній, стадії вирішуються
два головних завдання:
– припинення порушення;
– вилучення порушника з громадського місця.
Поряд з цим під час проведення відповідних перевірок, встановлення особи
правопорушника останній може бути направлений в систему кримінальної
юрисдикції. Громадський порядок, як правило, в основному відновлюється
вже на цій стадії, але адміністративно-правова діяльність на цьому не
закінчується.
У подальшому починається друга стадія відновлення громадського порядку.
Її зміст полягає в тому, щоб, позитивно вплинувши на порушника, добитися
від нього правомірної поведінки шляхом проходження через систему
адміністративної юрисдикції – основна мета всього процесу відновлення
громадського порядку, яка реалізується на другій стадії цього процесу.
На цій стадії застосовуються матеріальні норми адміністративного
законодавства, виконуються адміністративні стягнення.
Найважливішою частиною адміністративної діяльності, від ефективності
якої залежить позитивний кінцевий результат, є нагляд за дотриманням
громадського порядку. Цей нагляд здійснюється як силами самої міліції,
так і шляхом взаємодії міліції з іншими суб’єктами (наприклад.
Міністерством оборони). Цей етап можна назвати етапом нагляду й
попередження правопорушень.
Різноманітність завдань, які вирішуються в процесі адміністративної
діяльності органів внутрішніх справ, обумовлює необхідність використання
в ній різних форм.
Прийнято розподіляти форми адміністративної діяльності на безпосередньо
організаційні, тобто ті, що не спричиняють правових наслідків; і суто
правові, які спричиняють виникнення, зміну або припинення конкретних
правових відносин або інших юридичних наслідків.
Розглянемо ці два види докладніше. До безпосередньо організаційних
заходів слід віднести роз’яснювальну роботу серед населення, правову
пропаганду, організаційну допомогу громадським формуванням, взаємодію із
засобами масової інформації. Сюди ж належить і видача адресних довідок,
надання допомоги потерпілим, інформування родичів про затримання або
доставлення в органи міліції ‘їх близьких. Значне місце займає
узагальнення й розповсюдження передового досвіду, проведення різних
зборів, семінарів, нарад, конференцій. Всі ці дії безпосередньо не
породжують правових наслідків, але вони провадяться на підставі законів
і тому впливають на організацію та здійснення охорони громадського
порядку.
До правових форм виконавчо-розпорядчої діяльності міліції підносяться
дії, що породжують правові наслідки. Це видання актів управління,
укладення угод на охорону окремих підприємств, установ, споруд і
здійснення інших юридичне значущих адміністративних дій (наприклад,
складання адміністративних протоколів, видача паспортів, застосування
табельної зброї, спеціальних засобів і т. ін.).
§2. ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Основні завдання органів внутрішніх справ щодо гарантування особистої
безпеки громадян, охорони порядку, боротьби зі злочинністю передбачають
і більш конкретні завдання із забезпечення
громадського порядку. Ці завдання визначені Законом України “Про
міліцію”, Положенням про Міністерство внутрішніх справ України,
постановами Кабінету Міністрів, наказами МВС України з питань
забезпечення порядку в громадських місцях, додержання паспортного і
візового режиму, правил дозвільної системи, безпеки руху транспорту і
пішоходів, карантинних заходів.
Виконуючи ці конкретні завдання, міліція здійснює ті чи інші дії
відповідно до спеціальних правових актів. Правові відносини, які
виникають, наприклад, при відкритті об’єктів дозвільної системи,
перебуванні іноземців у нашій країні, забезпеченні порядку під час
проведення масових заходів, обумовлюють, з одного боку, необхідність
видання відповідних правових актів, що регламентують ці відносини, а з
іншого – дії працівників міліції, які втілюють ці акти в життя.
Особливості дій органів внутрішніх справ при виконанні конкретних
завдань охорони громадського порядку обумовлюють, в свою чергу,
необхідність відповідного створення міліцейського апарату із залученням
до нього підрозділів спеціалістів, що здатні виконувати ці завдання.
Для вирішення цих практичних завдань у системі Міністерства внутрішніх
справ створюються відповідні підрозділи, як правило, від верху до низу.
Але їх функції вдосконалюються, одночасно змінюються і повноваження.
Сукупність зовнішніх адміністративних відносин за участю органів
внутрішніх справ може бути розподілена на види адміністративної
діяльності міліції. Залежно від цього вважаємо за доцільне виділити такі
її види: охорона громадського порядку; здійснення дозвільної системи;
забезпечення діяльності спеціальних установ міліцїі; забезпечення
паспортного режиму, а також перебування в державі іноземців та осіб без
громадянства; контроль за безпекою дорожнього руху транспорту й
пішоходів; забезпечення охорони об’єктів.
Охорону громадського порядку можна схарактеризувати як практичне
забезпечення порядку на вулицях, площах, у парках, садах та інших
громадських місцях службовими нарядами, працівниками спеціальних
апаратів, частинами й підрозділами міліції у формі адміністративного
нагляду й застосування адміністративного впливу.
Діяльність служб з охорони громадського порядку доцільно класифікувати
за такими групами:
охорона порядку в громадських місцях;
попередження й припинення злочинів;
охорона державної, колективної, індивідуальної власності;
здійснення карантинних заходів, пов’язаних з епізоотіями;
надання допомоги громадянам тощо.
Правову регламентацію діяльності служб з охорони громадського порядку
дано в Законі України “Про міліцію”, Кодексі України про адміністративні
правопорушення, у відомчих актах МВС України.
Сфера конкретних відносин, які виникають у процесі охорони правопорядку,
регулюються також спеціальними законами, указами Президента України
(наприклад, від 17 вересня 1996 р. “Про комплексну цільову програму
боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки”; від 21 липня 1994 р. “Про
невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю”), постановами
Кабінету Міністрів України, рішеннями органів місцевої влади.
Важливим відомчим нормативним документом, що регламентує відносини у
сфері охорони громадського порядку, є Статут патрульно-постової служби
міліції України. У ньому уперше в історії України чітко й докладно
визначені основні завдання, порядок організації та несення
патрульно-постової служби працівниками міліції з охорони громадського
порядку, боротьби з правопорушеннями на вулицях, площах, транспортних
магістралях та в інших громадських місцях. У Статуті на підставі
загальних положень і принципів управління, а також узагальнення практики
викладено обов’язки всіх посадових осіб органів внутрішніх справ щодо
керівництва патрульно-постовою службою, визначено порядок її
організації, обов’язки і права нарядів міліції, а також особливості
забезпечення охорони громадського порядку під час проведення масових
заходів при надзвичайних ситуаціях – пожежах, землетрусах, катастрофах
або аваріях на транспорті тощо.
Головне управління адміністративної служби міліції МВС України розробило
нову концепцію громадського порядку з урахуванням змін, що відбулися у
суспільстві, в законодавстві, структурі державних органів, підходах до
вирішення цього питання. Ряд положень цієї концепції пройшли
експериментальну перевірку в органах ГУМВС УМВС України в містах Києві,
Харкові, у Волинській, Вінницькій та інших областях. Розглянемо деякі
правові питання інших видів адміністративної діяльності органів
внутрішніх справ. Для ‘їх аналізу треба попередньо з’ясувати такі
поняття, як “система”, “порядок”, “режим” стосовно конкретних інститутів
практики охорони громадського порядку.
З метою врегулювання окремих однорідних відносин у сфері громадського
порядку держава визначає спеціальні правові норми, сукупність яких
складає певну систему: паспортну, дозвільну, карантинних заходів тощо.
Цими органами обумовлюється певний порядок прописки й виписки,
ліцензування, відкриття і функціонування підприємств дозвільної системи,
додержання режиму протиепідемічних, протиепізоотичних заходів. Іноді
порядок певних відносин у сфері громадського порядку називають режимом
(наприклад, візовий режим). Таким чином, порядок і режим у подібних
випадках слід розглядати як ідентичні поняття.
Діяльність міліції щодо забезпечення відповідних установлених правил
доцільно іменувати, наприклад, здійсненням паспортної системи, маючи на
увазі адміністративну діяльність міліції з реалізації правил паспортної
системи. Той же вид діяльності не буде помилкою назвати забезпеченням
паспортного режиму, маючи на увазі підтримання порядку, режиму, які
встановлені правовими нормами.
Здійснення дозвільної системи, тобто особливого порядку виготовлення,
придбання, зберігання, перевезення, обліку й використання спеціально
визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття й
функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою
охорони інтересів держави та гарантування безпеки громадян,
регламентується Положенням про дозвільну систему, затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р.
Особливість правових відносин, які виникають у зв’язку зі збутом,
придбанням, використанням, перевезенням, зберіганням зазначених речей та
предметів, а також відкриттям підприємств, майстерень, стрільбищ, тирів,
обумовлює необхідність гарантування громадської безпеки, попередження й
припинення можливого використання цих об’єктів із злочинною метою.
Відносини, що складаються у цій сфері діяльності, за своєю правовою
природою є адміністративно-правовими, реалізація їх здійснюється
апаратами міліції у формі надання ліцензій, дозволів, нагляду за
додержанням іншою стороною прав і обов’язків, установлених законом або
іншим нормативним актом стосовно виробництва, збуту, використання або
зберігання конкретного об’єкта дозвільної системи, а також шляхом
притягнення до кримінальної відповідальності або застосування заходів
адміністративного примусу до порушників правил цієї системи.
Забезпечення діяльності спеціальних установ міліції це адміністративна
діяльність міліції з організації роботи ізоляторів тимчасового
утримання, приймальників-розподільників для бродяг, спецприймальників
для осіб, підданих адміністративному арешту, а також конвоювання в
установленому порядку заарештованих і затриманих. Ця діяльність
здійснюється відповідно до положень про спеціальні установи, про службу
міліції з охорони, утримання і конвоювання заарештованих та затриманих.
Забезпечення паспортного режиму — це організація і конкретна реалізація
правил паспортної системи. Завданням її є видача та обмін паспортів,
приписка й виписка громадян, їх облік, нагляд за дотриманням посадовими
особами паспортних правил, ведення адресно-довідкової роботи. Особливо
важливі завдання перед паспортною службою стоять тепер, коли вперше
проводиться документування населення новими паспортами громадянина
України. Однак ця робота розрахована на кілька років.
Так було прийнято декілька важливих правових актів, що регламентують
діяльність паспортної служби: постанова Верховної Ради України від 26
червня 1992 р. “Про затвердження положень про паспорт громадянина
України та свідоцтво про народження”, постанови Кабінету Міністрів
України від 31 грудня 1993 р. “Про першочергові заходи щодо забезпечення
видачі паспортів громадянина України” та від 10 жовтня 1994 р. “Про
затвердження Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ”.
Із забезпеченням паспортного режиму тісно пов’язана діяльність органів
внутрішніх справ щодо забезпечення перебування в Україні іноземців та
осіб без громадянства. Основним правовим документом, що регламентує цю
діяльність, є Закон України “Про правовий статус іноземців”.
Як самостійний вид адміністративної діяльності міліції слід розглядати
забезпечення дорожнього руху транспорту і пішоходів. У рамках цих
правовідносин здійснюється облік і технічне обслуговування
автотранспорту, організується і регулюється рух транспорту тощо.
Органи внутрішніх справ здійснюють також і охорону об’єктів промислового
та іншого призначення, установ, а також квартир, будинків громадян на
підставі договорів.
Спеціалізація, що провадиться в органах внутрішніх справ, обумовила
необхідність створення апаратів і підрозділів адміністративної служби
міліції, до яких входять підрозділи охорони громадського порядку,
дозвільної системи, дільничних інспекторів, паспортно-візової роботи,
спецустанов міліції.
У складі МВС України у вересні 1994 р. було створено Головне управління
адміністративної служби міліції (ГУАСМ), яке в межах своєї компетенції
керує апаратами й підрозділами охорони громадського порядку, дозвільної
системи, паспортної, реєстраційної та міграційної роботи, дільничних
інспекторів міліції через відповідні апарати (управління й відділи ГУМВС
України в М.Києві, Київській області, УМВС України в областях, м.
Севастополі та на транспорті).
§3. Акти управління в адміністративній діяльності органів внутрішніх
справ
Акти управління – це правова форма виконавчо-розпорядчої діяльності
органів внутрішніх справ. У цих документах відбивається значна частина
організаційної діяльності міліції, вирішуються численні питання, що
виникають у процесі організації й практичного здійснення охорони
громадського порядку.
Працівники міліції при виданні актів діють від імені держави, тому такі
акти обов’язкові для виконання особами, яким вони адресовані.
Забезпечення виконання актів здійснюється не тільки шляхом переконання,
а й державним примусом. Акти управління міліції спрямовані на реалізацію
приписів закону. Цими актами міліція впливає на поведінку громадян,
діяльність посадових осіб, організацій, підприємств, установ,
підприємницьких структур у процесі забезпечення порядку та безпеки
громадян.
Акти видаються у всіх випадках застосування до правопорушників
адміністративних стягнень. За допомогою актів управління органи й
посадові особи керують підпорядкованими підрозділами й працівниками
міліції, конкретизують їх права й обов’язки, визначають порядок
діяльності, здійснюють розстановку кадрів, застосовують заходи
заохочення та дисциплінарного стягнення. У деяких випадках правові норми
не можуть бути реалізовані громадянами, організаціями, підприємствами,
установами без владних приписів міліції (наприклад, для користування
мисливською вогнепальною зброєю треба одержати дозвіл органів внутрішніх
справ).
Акти управління, що приймаються міліцією в процесі адміністративної
діяльності, мають односторонній, державно-владний, розпорядчий характер,
обов’язкові до виконання, суворо підзаконні, породжують певні правові
наслідки. Вони можуть мати деякі специфічні риси, що обумовлено
особливостями завдань, які виконуються, і змістом роботи органів
внутрішніх справ.
Таким чином, акти управління міліції – це прийняті в процесі
виконавчо-розпорядчої діяльності на підставі закону односторонні владні
приписи, які спрямовані на встановлення, зміну й припинення конкретних
правових відносин або містять обов’язкові для підпорядкованих по службі
осіб і органів внутрішніх справ правила (норми) організації охорони
громадського порядку й громадської безпеки.
Акти управління міліції дуже різноманітні, тому необхідно ‘їх
класифікувати за сферою застосування, юридичними властивостями і формою.
За сферою застосування адміністративні акти міліції поділяються на
внутрішньоорганізаційні й зовнішні.
Внутрішньоорганізаційні акти звернені до підпорядкованих по службі
працівників і апаратів органів внутрішніх справ. Вони повинні
забезпечувати організацію конкретної служби міліції і стосуються
розподілу обов’язків, розстановки кадрів, налагодження взаємодії,
ефективного використання сил та засобів. За допомогою цих актів
здійснюється керівництво діяльністю підпорядкованих підрозділів і
безпосереднє оперативне управління в середині кожної ланки міліції.
Зовнішні акти адресовані громадянам, громадським та господарським
організаціям, установам, підприємствам, які не перебувають у
підпорядкуванні міліції. Ці акти видаються з суворо визначеного кола
питань. За їх допомогою підрозділи й працівники міліції безпосередньо
забезпечують охорону порядку в громадських місцях, безпеку руху
транспорту і пішоходів, здійснюють виконання вимог паспортно-візової та
дозвільної системи.
За юридичними можливостями акти поділяються на індивідуальні та
нормативні.
Перший вид – основний в діяльності міліції. До нього відносяться акти, в
яких містяться приписи, адресовані певним суб’єктам, і які розраховані,
як правило, на одноразове виконання. Їхнє призначення полягає в
застосуванні чинних норм права до конкретних випадків. У результаті
видання індивідуальних актів виникають, змінюються або припиняються
конкретні адміністративні правовідносини між різними службами і
працівниками міліції, а також між міліцією в цілому, з одного боку, та
громадянами, державними й громадськими організаціями – з іншого.
Індивідуальні акти міліції спрямовані на реалізацію диспозицій або
санкцій правових норм. Прикладами актів про реалізацію диспозицій є
дозволи міліції на придбання, зберігання, перевезення мисливської
вогнепальної зброї. Прикладом актів про застосування санкцій правових
норм є постанови про накладання адміністративних стягнень. Ці акти мають
юрисдикційний характер, пов’язані з правопорушеннями та з оцінкою
поведінки учасників суспільних відносин.
У нормативних актах передбачаються правила службової діяльності, що
розраховані на багаторазове виконання (до застосування акта або
припинення строку його дії). Такі акти видаються тільки з питань
внутрішньоорганізаційної діяльності, містять в собі норми, що спираються
на приписи вищих органів внутрішніх справ і конкретизують їх стосовно
місцевих умов роботи відповідних підрозділів міліції. Наприклад, у
Вінницькій області введено особливий режим роботи, коли одна частина
працівників працює вдень, а інша – ввечері. Відповідно до схеми єдиної
дислокації визначаються певні завдання та обов’язки нарядів
патрульно-постової служби, а саме: де і в який час вони повинні нести
службу, як діяти при попередженні й припиненні правопорушень, яким
повинен бути порядок взаємодії із сусідніми нарядами, дільничними,
інспекторами ДАІ, працівниками служби охорони, оперативними
працівниками, громадськістю. Одночасно визначаються інші правила несення
служби з урахуванням місцевих умов.
При здійсненні адміністративної діяльності міліції видаються накази,
інструкції (настанови), плани оперативно-службової діяльності,
постанови, розпорядження, дозволи (ліцензії), приписи тощо.
Наказ – це різновид акта управління, за допомогою якого організується
робота міліції.
Міліція України – це воєнізована організація, і управління в ній
будується за принципами, близькими до військових. Накази видаються
одноосібне керівниками органів внутрішніх справ і звернені до
підпорядкованих апаратів, посадових осіб та інших працівників міліції. В
окремих випадках можуть видаватися накази про заохочення представників
громадськості, військовослужбовців та інших громадян за активну участь в
охороні порядку й надання допомоги міліції.
Накази можуть містити приписи індивідуального характеру (одноразове
виконання), а також передбачати правила, розраховані на тривале й
неодноразове застосування.
З цього можна зробити висновок, що накази міліції – це акти
єдиноначального управління, звернені до підпорядкованих апаратів і
працівників. Вони містять індивідуальні приписи або деталізують правові
норми з питань внутрішньоорганізаційної діяльності.
Другий вид акта управління – інструкції (настанови), що як і накази,
звернені до підпорядкованих апаратів і працівників, і визначають порядок
впровадження в життя актів, що приймаються органами державної влади.
Проте, інструкції суттєво відрізняються від наказів. Якщо накази можуть
бути як нормативними, так і індивідуальними, то інструкції за своєю
юридичною природою – завжди нормативні акти управління. У них
визначається порядок діяльності працівників міліції щодо виконання
покладених на них обов’язків.
Інструкції (настанови) в органах внутрішніх справ можна розподілити на
чотири основні групи:
1) інструкції, які видаються у зв’язку з прийняттям законів України,
указів Президента України, постанов Уряду і передбачають порядок
діяльності міліції щодо впровадження цих актів у життя (наприклад,
Інструкція про порядок застосування Закону України “Про адміністративний
нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”);
2) інструкції, які встановлюють загальний порядок діяльності окремих
категорій посадових осіб щодо виконання покладених на них завдань
(наприклад. Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання,
обліку, перевезення й використання вогнепальної зброї, боєприпасів до
неї та вибухових матеріалів, а також Інструкція про організацію роботи
дільничних інспекторів міліції);
3) інструкції, що визначають порядок виконання апаратами і працівниками
міліції окремих дій з охорони громадського порядку, а також допоміжних,
технічних функцій (до таких актів управління відноситься, наприклад.
Інструкція про організацію роботи позаштатних дільничних інспекторів
міліції);
4) інструкції, що видаються спільно з іншими відомствами та
організаціями (наприклад. Інструкція про організацію взаємодії з питань
попередження і розкриття злочинів, пов’язаних із зброєю і боєприпасами,
яка була затверджена спільним наказом МВС України і Міноборони України).
Інструкції містять значну кількість норм, які регламентують порядок
виконання конкретних видів діяльності певних категорій посадових осіб.
Таким чином, інструкції (настанови) – це нормативні акти управління, які
визначають порядок проведення в життя актів органів влади й управління,
порядок діяльності певних категорій посадових осіб та інших працівників
міліції щодо здійснення покладених на них завдань і виконання конкретних
видів роботи.
Важливе місце серед актів міліції посідають плани, оперативно-службової
діяльності. Планування роботи дозволяє визначити найбільш важливі
питання забезпечення громадського порядку на кожний період і зосередити
зусилля на вирішенні головних, першочергових завдань, забезпечити
взаємодію всіх служб міліції, раціональне й ефективне використання сил
та засобів, своєчасне проведення заходів для попередження правопорушень.
У Міністерстві внутрішніх справ, обласних управліннях, управліннях
(відділах) на транспорті складаються перспективні, поточні й спеціальні
плани; у міськрайлінорганах, як правило, – поточні і спеціальні.
Перспективні плани, до яких належать також комплексні цільові та
регіональні програми, розробляються на строк 3-5 років.
Поточні плани в МВС України, його головних управліннях, управліннях в
Автономній Республіці Крим, містах Києві, Севастополі, областях і на
транспорті складаються на рік. На такий же строк розраховані ці плани і
в міськрайлінорганах. Служби МВС обласних управлінь поточні плани
складають на півроку. Структурні підрозділи (управління, відділи,
відділення, групи), які входять до служб МВС, обласних і міських
управлінь, розробляють плани щоквартально. Такий же строк дії і в
галузевих службах міськрайлінорганів.
Поряд з поточними планами оперативно-службової діяльності в МВС, його
головних управліннях, міськрайлінорганах складаються спеціальні плани:
щодо забезпечення громадського порядку й безпеки під час проведення
суспільно-політичних, спортивних та інших масових заходів; комплексних
операцій з профілактики правопорушень, посилення охорони громадського
порядку і боротьби з конкретними видами злочинів; попередження й
припинення групових правопорушень; на випадок виникнення надзвичайних
подій, стихійного лиха тощо.
Існує також практика планування окремих спеціальних операцій,
відпрацювання регіонів, населених пунктів та об’єктів.
Плани оперативно-службової діяльності міліції затверджуються керівниками
відповідних органів внутрішніх справ. З цього моменту вони набувають
юридичної сили (акта управління) і стають обов’язковими для виконання
всіма працівниками даного органу.
Таким чином, плани оперативно-службової діяльності можна визначити як
акти управління, які передбачають систему заходів щодо забезпечення
громадського порядку й безпеки на певний період та встановлюють порядок,
строки проведення і конкретних виконавців цих заходів.
Інший вид адміністративних актів міліції – постанови, які приймаються
під час вирішення питань про застосування заходів адміністративного
впливу. Постановами накладаються адміністративні стягнення (штрафи,
попередження), а також з санкції прокурора поміщуються в
приймальники-розподільники бродяги.
Характерні риси постанов міліції:
1) це індивідуальні акти управління, які є юридичними актами і
спричиняють у конкретних осіб виникнення, зміну або припинення їх прав
та обов’язків;
2) це акти, що містять правову оцінку поведінки учасників суспільних
відносин у сфері охорони громадського порядку і виступають як засоби
реалізації санкцій адміністративних норм, застосування заходів
адміністративного примусу;
3) це акти, що приймаються в одноосібному порядку;
4) це акти, що завжди адресуються конкретним громадянам або посадовим
особам, які не перебувають у службовому підпорядкуванні органів міліції.
21
Таким чином, настанови – це індивідуальні акти, які приймаються в
процесі виконавчо-розпорядчої діяльності міліції під час вирішення
питань про застосування заходів адміністративного примусу.
Самостійну групу складають численні адміністративні акти, які видають
апарати й працівники міліції в процесі безпосередньої організації
охорони громадського порядку. Ці акти не мають єдиної назви і в практиці
їх називають вказівками, розпорядженнями, вимогами, дозволами тощо.
До них належать:
1) акти про дозвіл певних дій якійсь особі або організації. Міліція
видає дозвіл громадянам на право користування мисливською або газовою
зброєю, на її ввіз із-за кордону та вивіз за кордон, на в’їзд у
прикордонну зону, на заняття охоронною діяльністю, дозвіл особам, щодо
яких установлено адміністративний нагляд, на виїзд за межі населеного
пункту тощо. З цими актами тісно пов’язані акти про надання суб’єктивних
прав. У результаті в окремих осіб виникають такі суб’єктивні права, яких
вони не мали до прийняття зазначених актів. Прикладом може бути видача
посвідчень на право керування автотранспортом, на право зберігання
вогнепальної мисливської зброї тощо;
2) акти міліції про заборону окремих дій (наприклад, заборона руху
транспорту та пішоходів на окремих дільницях дороги у зв’язку з її
ремонтом; позбавлення посадової особи ліцензії на право реалізації
мисливської зброї на певний строк у зв’язку з відповідними порушеннями і
т. ін.);
3) акти міліції про покладення на громадян та організації обов’язків
щодо здійснення певних дій. Так, при перевірці об’єктів дозвільної
системи працівники міліції дають обов’язкові до виконання письмові
вказівки (приписи) про вжиття необхідних заходів для усунення недоліків.
Загалом перелічену групу актів можна умовно назвати розпорядженнями
міліції. Вони відрізняються від наказів, інструкцій та постанов тим, що
завжди адресуються для громадян, підприємств, установ, громадських
організацій. Це оперативні акти управління, за допомогою яких апарати і
працівники міліції безпосередньо забезпечують громадський порядок та
безпеку.
На відміну від постанов, розпорядження, як правило, не пов’язані із
застосуванням санкцій і мають на меті реалізацію диспозицій правових
норм, проведення тих чи інших заходів щодо організації суспільних
відносин у сфері охорони правопорядку.
Розпорядження міліції можна визначити як індивідуальні акти управління,
які дозволяють або забороняють здійснення певних дій громадянам,
організаціям, підприємствам, установам, а також зобов’язують їх до
вчинення деяких дій в інтересах забезпечення громадського порядку.
Слід визначити, що розпорядження й постанови є найбільш характерними для
міліції актами управління і саме в них відбивається основний зміст її
виконавчо-розпорядчої діяльності.
За формою відбиття акти управління поділяються на письмові ііусні.
Письмова форма встановлена для більшості актів міліції, оскільки вона
дає можливість найбільш повно й чітко сформулювати їх зміст, полегшити
контроль за законністю з боку вищих органів, а громадянам дає можливість
їх оскаржити.
У письмовій формі видаються акти з кадрових та фінансових питань. Такого
ж оформлення потребують всі постанови міліції про позбавлення водіїв
прав на керування транспортними засобами, про накладання штрафу за
дрібне хуліганство, за порушення антиалкогольного законодавства,
паспортних правил, а також за порушення іноземними громадянами й особами
без громадянства правил перебування в державі, порушення правил в’їзду в
прикордонну зону й проживання в ній, за грубе порушення правил, що
забезпечують рух транспорту тощо.
Одним із основних письмових актів є протокол про адміністративне
правопорушення. Він також є єдиною підставою для розгляду та вирішення
адміністративної справи про те чи інше правопорушення.
Адміністративний протокол міліцією не складається в разі вчинення
адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 119 Кодексу України
про адміністративні правопорушення (КпАП) (порушення правил користування
засобами автомобільного та електричного транспорту), якщо особа не
заперечує допущене порушення й адміністративне стягнення, яке на неї
покладається.
Протокол не складається і в інших випадках, коли, згідно із
законодавством, штраф накладається і стягується, а попередження
оформлюється на місці вчинення правопорушення.
Винесення письмових постанов у кожному з таких випадків є недоцільним і
не завжди можливе в умовах роботи міліції. У зв’язку з цим для таких
актів встановлено специфічну форму. Оформлення акта про накладення
штрафу на місці порушення здійснюється шляхом видачі порушникові
квитанції на стягнену суму штрафу.
Попередження порушника правил дорожнього руху фіксується в талоні до
посвідчення водія.
У випадках, коли закон не вимагає обов’язкового письмового оформлення
адміністративних актів міліції, останні можуть мати усну форму. У такій
формі видаються численні акти в процесі здійснення поточного
оперативного управління всередині апарату міліції, а також ставляться
вимоги до громадян і посадових осіб про припинення порушень громадського
порядку тощо.
Повноваження органів і посадових осіб міліції щодо виконання актів
управління визначаються законами, постановами Верховної Ради України,
указами і розпорядженнями Президента України, постановами Кабінету
Міністрів, а також наказами, інструкціями, положеннями МВС України й
підпорядкованими йому головними управліннями.
Компетенцію МВС України як центрального органу державної виконавчої
влади визначено в Положенні про Міністерство внутрішніх справ України.
Цим Положенням передбачено видання актів управління з питань діяльності
міліції. Так, п. 7 Положення передбачає, що МВС у межах своїх
повноважень видає накази, організує й контролює їх виконання. У разі
потреби видає разом з іншими центральними органами державної виконавчої
влади спільні акти. Причому, рішення МВС у питаннях безпеки дорожнього
руху, пожежної безпеки, здійснення дозвільної системи та з інших
визначених чинним законодавством питань є обов’язковими для центральних
і місцевих органів державної виконавчої влади, а також підприємств,
установ, організацій.
Детальне регламентування в актах МВС роботи міліції є важливим засобом
повного і правильного проведення в життя законів та підзаконних актів з
питань охорони громадського порядку й боротьби зі злочинністю, а також
забезпечує єдиний порядок і погодженість дій всіх апаратів міліції,
визначає конкретні шляхи подальшого вдосконалення роботи міліції із
забезпечення правопорядку та безпеки громадян.
У діяльності МВС щодо керівництва органами внутрішніх справ поряд з
нормативними актами важливу роль відіграють акти індивідуального
характеру.
Наказами МВС України призначаються на керівні посади працівники до
начальників органів внутрішніх справ включно і працівники, які входять
до номенклатури МВС; присвоюються чергові й дострокові спеціальні звання
до полковника міліції включно; застосовуються заохочення до працівників,
а також накладаються стягнення і т. ін.
Головні управління та управління МВС України в Автономній Республіці
Крим, містах Києві та Севастополі, областях, на транспорті наділені
широкими повноваженнями щодо видання нормативних та індивідуальних актів
управління, якими вони встановлюють обов’язкові до виконання завдання,
визначають службові права й обов’язки працівників, кадрові й багато
інших питань, що виникають у процесі керівництва міліцією.
Важливим напрямком діяльності обласних, міських управлінь МВС є
безпосереднє здійснення силами свого апарату найбільш серйозних заходів
щодо охорони громадського порядку, попередження злочинів. При здійсненні
цих заходів управління також видають індивідуальні акти, які адресовані
безпосередньо громадянам, організаціям, установам, підприємствам і
породжують у останніх конкретні права й обов’язки.
Начальники міськрайлінорганів видають накази про розподіл функціональних
обов’язків керівного складу та підпорядкованих працівників, розподіл
території міста (району) на зони (дільниці), призначення позаштатних
співробітників, застосування заходів заохочення і дисциплінарного
стягнення, надання працівникам відпусток і т. ін.
Керівники органів особисто розглядають матеріали про порушення
громадського порядку й вирішують питання про передачу їх на розгляд
судів, адміністративних комісій, товариських судів або безпосередньо
виносять постанови про накладення на правопорушника адміністративного
стягнення. Вони приймають постанови про накладання штрафів за дрібне
хуліганство, порушення антиалкогольного законодавства тощо. Крім того,
керівники органів видають дозволи громадянам на придбання мисливської
вогнепальної та газової зброї, громадянам та організаціям на
виготовлення печаток і штампів.
Поряд з керівниками право видання актів надано й іншим працівникам
міліції (наприклад, оперативним черговим органів внутрішніх справ,
інспекторам державтоінспекції, дільничним інспекторам міліції).
§4. ОСНОВНІ МЕТОДИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
“Метод” як поняття – це прийом, спосіб дії, характер волевиявлення.
Метод же управління – це спосіб впливу керуючого суб’єкта на поведінку
об’єкта управління, яким може бути фізична особа (група осіб) або
відповідні відносини.
Під методом адміністративної діяльності органів внутрішніх справ слід
розуміти цілеспрямований спосіб поведінки, набір дій та засобів, які
повторюються і ведуть до вирішення завдань по охороні громадського
порядку та громадської безпеки.
Адміністративна діяльність міліції здійснюється методами переконання та
примусу, які найпослідовніше відбиваються через механізм прав та
обов’язків. Ці методи використовуються у всіх сферах, галузях, на всіх
рівнях діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ.
Переконання становить комплекс виховних, роз’яснювальних та
заохочувальних засобів, які здійснюються з метою підвищення •
організованості, дисципліни громадян, добровільного виконання ними
законів. Саме переконання формує правосвідомість, внутрішню готовність
до прийняття й виконання загальнообов’язкових правил.
В адміністративній діяльності органів внутрішніх справ переконання
спрямоване на виховання у громадян внутрішньої потреби й стійкості
звички правомірної поведінки, попередження антигромадських, протиправних
вчинків, на позитивний вплив щодо правопорушника. Переконання передує
примусові, який застосовується до громадян, не здатних скеровувати свою
поведінку у відповідності з державною волею. Переконання також
супроводжує заходи примусу, переплітається з ними, вирішує загальне
завдання, що полягає у вихованні почуття обов’язку та відповідальності
перед трудовим колективом, суспільством, державою.
Адміністративний примус – різновид державного примусу, який за своєю
суттю є втручанням у сферу правових інтересів правопорушника, інших
суб’єктів права, включає заходи припинення адміністративних
правопорушень, адміністративного попередження та адміністративного
стягнення.
Примусовий вплив може виявлятися у фізичному впливі, у чисто примусових
діях або психічному впливі, тобто спонуканні ло певних дій, бажаної
поведінки.
Активно використовуються в діяльності органів внутрішніх справ
адміністративний та економічний методи.
Адміністративний метод переважно пов’язаний з адміністративно-правовою
формою діяльності, якою є правові акти управління,
організаційно-розпорядчі заходи, засоби стимулювання і правового
примусу, контроль тощо.
Цей метод дає однозначне вирішення відповідної управлінської ситуації,
має обов’язкову силу для адресата й виключає альтернативу в обранні
способів дії. Адміністративні акти – основний інструмент цього методу.
Вони мають обов’язковий характер для виконавців, а ‘їх невиконання тягне
за собою юридичну відповідальність.
Адміністративному методу притаманні певні ознаки, передусім – це
централізація, єдиноначальність, субординація, ієрархічність,
імперативність тощо, які за певних умов та при відповідному ступені
юридичного оформлення набувають значення самостійно діючих методів
адміністративної діяльності міліції.
Економічний метод адміністративної діяльності органів внутрішніх справ
не передбачає “адміністрування”, проте, як такий, що використовується
державним органом, набуває обов’язкового характеру. Наслідки невиконання
виявляються у матеріальних збитках, упущеній вигоді, грошових
компенсаціях і та. ін.
В адміністративній діяльності органів внутрішніх справ використовуються
також методи субординації та координації. Субординація – це службове
підпорядкування молодшого за посадою старшому. Ці відносини
вертикального типу спираються на правовий порядок і виявляються у
правових актах управління або усних розпорядженнях керівників та
відповідних діях підпорядкованих їм осіб.
Особливість методу – повний контроль керівником підрозділу дій
підпорядкованих працівників. Методу субординації в діяльності органів
внутрішніх справ здебільшого відповідає авторитарний стиль керівництва.
Його прояви: жорстока підпорядкованість владі керівника, схильність до
прийняття одноосібних рішень, які доводяться до підлеглих у вигляді
чітких зрозумілих команд.
Субординація – це домінуючий метод в діяльності міліції. Його значення
не слід применшувати, оскільки на багатьох ділянках органів внутрішніх
справ субординаційні відносини мають забезпечити стабільність,
ритмічність, ефективність праці.
В діяльності органів внутрішніх справ великого значення набуває метод
координації, який відкриває можливість для взаємодії підрозділів, служб,
делегування, повноважень від керівника до виконавців і розвитку на цій
основі саморегулювання, взаємоконтролю, взаємоінформації,
взаємодопомоги.
При цьому методові характер дій керівника нагадує “диспетчерування”,
тобто коригування дій підлеглих. Особливо це проявляється при проведенні
операцій, рейдів, в яких задіяні працівники різних підрозділів і служб
органів внутрішніх справ.
Застосування методу координації в адміністративній діяльності міліції
здійснюється на підставі планування, прогнозування та моделювання
можливої ситуації, чіткого розмежування функцій служб і підрозділів, їх
керівників і підлеглих.
Порушення громадського порядку вимагають від працівників міліції вжиття
необхідних заходів адміністративного примусу для попередження або
припинення протиправних дій, покарання осіб. які вчиняють
адміністративні проступки.
Аналіз законодавства, яке регламентує діяльність міліції у сфері охорони
громадського порядку та громадської безпеки, дозволяє виділити два
основних напрямки цієї діяльності.
По-перше, захист встановленого громадського порядку, життя і здоров’я
громадян від небезпечних посягань, тобто попередження й припинення
злочинів та інших суспільне небезпечних діянь, запобігання шкідливих для
життя і здоров’я людей наслідків. Так, Закон України “Про
адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі”
передбачає, що адміністративний нагляд установлюється з метою
запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць
позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них. Попереджувальний
характер носить також вилучення вогнепальної зброї в осіб, які
систематично порушують громадський порядок, зловживають спиртними
напоями або є психічно хворими.
Друге призначення закріплено в нормах законодавства про адміністративні
правопорушення. Згідно зі ст. 23 КпАП України, адміністративне стягнення
є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка
вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, а
також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником,
так і іншими особами. Таким чином, основне призначення цих заходів –
попередження й припинення адміністративних правопорушень, забезпечення
притягнення винних до адміністративної відповідальності.
Враховуючи викладене, можна виділити три групи заходів адміністративного
примусу:
1) адміністративно-попереджувальні заходи;
2) заходи адміністративного припинення;
3) адміністративні стягнення.
Адміністративно-попереджувальні заходи застосовуються при наявності
особливих умов (стихійне лихо, пожежа, епідемія, епізотія, аварія,
розшук злочинця і та ін.) з метою попередження правопорушень та
забезпечення громадської безпеки. До них, зокрема, належать
адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення
волі; перевірка документів; офіційне попередження про неприпустимість
антигромадської поведінки; особистий огляд, огляд речей, ручної кладі,
багажу, знарядь полювання й лову риби, транспортних засобів та інших
предметів тощо.
Підставою для застосування заходів цього виду є настання передбачених
законом умов, при яких може виникнути загроза нормальному розвитку
суспільних відносин або життю (здоров’ю), а також правам громадян
(наприклад, загроза проносу в літак зброї, яка може бути застосована для
нападу на екіпаж).
Таким чином, застосування цих заходів не пов’язано безпосередньо із
вчиненням правопорушення й переслідує мету не допустити його, а також
попередити можливе настання шкідливих наслідків.
До другої групи належать заходи адміністративного припинення, які
передбачають примусове припинення протиправних дій (діяльності)
громадян, посадових осіб, установ, організацій, підприємств. До них,
зокрема, належать адміністративне затримання; вилучення речей і
документів, що є знаряддям або безперечним об’єктом правопорушення;
відсторонення водіїв транспортних засобів, якщо вони перебувають у стані
сп’яніння, від керування цими засобами; доставлення в медичний
витверезник; затримання осіб, які займаються бродяжництвом тощо. До цієї
групи входять також заходи фізичного впливу на правопорушника
(застосування наручників, прийомів самбо, спеціальних засобів, а також
крайнього заходу вогнепальної зброї).
Підставою до застосування заходів припинення є вже фактичне «чинення
суспільне небезпечних дій, які становлять реальну загрозу суспільним
інтересам, правам, життю, здоров’ю громадян. Так, керування
транспортними засобами особою, яка перебуває у стані сп’яніння, потребує
негайного припинення такої дії, тобто відсторонення від керування.
29
Третя група заходів адміністративного примусу – адміністративні
стягнення. До адміністративних стягнень, які застосовуються міліцією,
згідно зі ст.24 КпАП України, належать попередження;
штраф; платне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;
позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (наприклад, права
на керування транспортними засобами). Крім того, працівники міліції
беруть участь у забезпеченні виконання таких адміністративних стягнень,
які накладаються судом та іншими державними органами, як
адміністративний арешт, виправні роботи, конфіскація. Підставою для
застосування цих заходів є склад конкретного адміністративного
правопорушення.
Контрольні запитання:
1. Поняття адміністративної діяльності ОВС
2. Форми і види адміністративної діяльності
3. Основні методи адміністративної діяльності ОВС
4. Поняття громадського порядку
5. Правове регулювання діяльності ОВС України
6. Основні завдання ОВС України
7. ОВС як суб’єкти адміністративної діяльності, ‘їх структура
8. Акти управління в адміністративній діяльності ОВС України; ‘їх види і
форми
ЗО
РОЗДІЛ II. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ЧЕРГОВИХ ЧАСТИН ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
УКРАЇНИ
§1. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ І ПРИНЦИПИ РОБОТИ
ЧЕРГОВОЇ ЧАСТИНИ. система ЧЕРГОВИХ ЧАСТИН
Чергова частина органу внутрішніх справ є органом оперативного
управління, що призначений для вживання невідкладних заходів по захисту
життя, здоров’я, прав та свобод громадян, власності, природного
середовища, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. У
своїй роботі добовий наряд чергової частини керується законами України,
постановами Верховної Ради України, указами й постановами Президента,
постановами й розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями
місцевих органів влади, нормативними актами МВС України, ГУМВС, УМВС,
УМВСТ та інструкцією по організації роботи чергової частини міського,
районного відділу (управління) внутрішніх справ, лінійного відділу
(відділення) внутрішніх справ на транспорті, міського, селищного відділу
(відділення) міліції, затвердженою наказом МВС України N 485 від
18.08.1992 р. Систему чергових частин складають чергові частини
міського, районного відділу (управління) внутрішніх справ, лінійного
відділу (відділення) внутрішніх справ на транспорті, міського, селищного
відділення міліції.
Чергова частина підпорядковується безпосередньо начальникові міськрай-
ліноргану (особі, яка його заміщає). Крім того, чергова частина
знаходиться в оперативному підпорядкуванні чергової частини вищестоящого
органу внутрішніх справ. Черговій частині оперативно підпорядковані
чергові частини по підрозділах міськрайліноргану, а також службові
наряди, інші сили органу внутрішніх справ, що несуть службу по охороні
громадського порядку та об’єктів народного господарства, а у відсутності
начальника органу внутрішніх справ та його заступників – увесь особовий
склад.
Основними завданнями чергових частин є:
– своєчасна реєстрація й оперативне реагування на заяви, що надходять,
повідомлення та іншу інформацію про злочини й події, •здійснення
контролю за своєчасністю їх вирішення;
31
– підготовка службових нарядів ППС, ДПС по охороні та конвоюванню
затриманих та інших осіб, забезпечення оперативного управління ними;
– розгляд обставин щодо правопорушників, доставлених до чергової
частини;
– збір, обробка та доповідь начальнику міськрайліноргану, його
заступникам відомостей про оперативну обстановку на території, що
обслуговується; інформування керівників відповідних галузевих
підрозділів.
У спільній Інструкції МВС, СБУ, Держкомкордону, Держмитслужби,
Міноборони та Мінюсту України про взаємодію правоохоронних та інших
державних органів України у боротьбі із злочинністю, зареєстрованої в
Міністерстві юстиції України 21 вересня 1994 р. за N 225/435,
наголошується на:
– взаємне інформування правоохоронними органами один одного про виявлені
ними в процесі здійснення своїх функцій причини та умови, що сприяють
злочинам та іншим правопорушенням, безпосередня боротьба з якими
віднесена до компетенції іншого правоохоронного органу;
– погоджене визначення переліку інформації, оперативний обмін якою та
використання може сприяти своєчасному вжиттю заходів щодо запобігання
злочинам; нормативне закріплення, у разі необхідності, порядку обміну
такою інформацією між правоохоронними та іншими органами;
– забезпечення введення ступенів готовності у міськрайліноргані;
– поміщення (звільнення) до ІТУ, що не мають самостійних чергових
частин, затриманих і взятих під варту осіб, забезпечення порядку їх
конвоювання;
– виконання довідкової роботи при зверненні посадових осіб і громадян з
питань роботи міськрайліноргану та його служб;
– контроль за станом охорони міськрайліноргану та ІТУ;
– забезпечення збереження службової документації, зброї, спеціальних
засобів, засобів захисту, зв’язку, оперативної та криміналістичної
техніки, іншого майна, закріпленого за черговою частиною;
– здійснення контролю за додержанням правил пожежної безпеки та
санітарних правил в адміністративному будинку міськрайліноргану та на
прилеглій до нього території. Відповідно до цих завдань формуються
обов’язки добових нарядів та чергових.
Основними принципами роботи чергової частини є висока бойова готовність,
оперативність, глибоке знання оперативної -)бста32
новки на території, що обслуговується, наступність у роботі, найсуворіше
додержання законності, пильність, збереження державної й службової
таємниці, чітке виконання вимог нормативних актів, ввічливе та поважне
ставлення до громадян.
Використання штатних працівників чергової частини не за прямим
призначенням не дозволяється.
Для виконання покладених на чергову частину завдань у залежності від її
штату призначається добовий наряд у складі оперативного чергового,
інспектора-чергового, одного-двох помічників чергового,
міліціонерів-водіїв автомобілів чергової частини, операторів служби
“02”, оператора телетайпу-машиністки, інженерапрограмиста або оператора
ЕОМ. Оперативний черговий є старшим добового наряду й несе персональну
відповідальність за його роботу.
З метою оперативного реагування на заяви й повідомлення про злочини,
своєчасного порушення кримінальних справ, кваліфікованого проведення
невідкладних слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів щодо
розкриття злочинів і затриманню злочинців по гарячих слідах начальник
міськрайліноргану (особа, яка його заміщає) організовує при черговій
частині чергування слідчооперативної груп, груп оперативного реагування
(захвату) або резерву. При ускладненні оперативної обстановки, переході
на посилений варіант несення служби, для розгляду обставин щодо великої
кількості осіб, доставлених за злочини та інші правопорушення, склад
добового наряду за рішенням начальника міськрайліноргану може бути
збільшений за рахунок особового складу працівників інших міліцейських
служб (за графіком).
Атестовані співробітники добового наряду при виконанні службових
обов’язків озброюються пістолетами з двома спорядженими магазинами або
за розпорядженням керівництва міськрайліноргану – автоматами з
боєком-плектом. Для належного виконання покладених на чергову частину
завдань вона забезпечується зброєю, боєприпасами, спеціальними засобами
зв’язку, оперативною й криміналістичною технікою, засобами захисту,
автотранспортом та іншим майном згідно з табельною належністю, а також
відповідною службовою документацією. Черговій частині виділяються
спеціально обладнані приміщення для розміщення добового наряду, зброї,
технічних засобів та іншого майна, а також для відпочинку і вживання
їжі. При черговій частині обладнується не менше двох кімнат для
затриманих в адміністративному порядку.
33
§2. організація РОБОТИ ЧЕРГОВОЇ ЧАСТИНИ
Роботу чергової частини організує начальник міськрайліноргану або особа,
що його заміщає. Лише він має право затверджувати графік несення служби
і встановлювати порядок підміни осіб добового наряду. Служба добових
нарядів чергової частини організується в чотири зміни тривалістю 24
години кожна. Особам добового наряду під час чергування надаються
почергово перерви для вживання ‘їжі та короткочасного відпочинку
загальною тривалістю 4 години кожній. Після зміни штатним працівникам
чергової частини надається відпочинок тривалістю 72 години, іншим
працівникам, які чергували по міськрайліноргану, – 48 годин, а тим, хто
чергував два і більше рази підряд – також 72 години.
Оперативний черговий, який здає чергування, докладно знайомить наряд, що
прибув на зміну, з оперативною обстановкою, інформує про поточну роботу,
пов’язану з зареєстрованими злочинами та подіями, про наступні масові та
інші заходи, що вимагають посиленої уваги міськрайліноргану, сили й
засоби, задіяні на охорону громадського порядку, охорону ІТУ та нагляд
за дорожнім рухом, розпорядження (вказівки) начальника
міськрайліноргану, його заступників та вищестоящого органу внутрішніх
справ, а також про матеріали, строк вирішення яких скінчився.
Оперативний черговий, що заступає на чергування, приймає від чергового,
що змінюється:
– службову документацію, а також законодавчі та нормативні акти за
описом;
– озброєння, боєприпаси, засоби захисту й спеціальні засоби, оперативну,
криміналістичну та організаційну техніку, засоби зв’язку,інше майно
згідно з описом. Озброєння й технічні засоби перевіряються поштучно,
звертається увага на їх комплектність;
– осіб, затриманих в адміністративному порядку, вилучені в них речі,
документи, цінності та гроші (перевіряється додержання встановлених
законом строків їх утримання і правильність оформлення необхідних
документів; оглядається й перевіряється стан кімнат для затриманих);
– засоби пожежогасіння, що знаходяться у черговій частині
міськрайліноргану.
Оперативний черговий, що заступає на зміну, зобов’язаний:
– перевірити справність охоронної сигналізації, виведеної на пульт
чергової частини міськрайліноргану, при виявленні пошко34
джень учинити відповідний запис у книзі обліку пошкоджень і перевірки
справності апаратури зв’язку, сигналізації, оперативної й
криміналістичної техніки і вжити заходів до усунення пошкоджень;
– перевірити стан охорони ІТУ і зробити відповідні записи у книзі
зауважень та пропозицій перевіряючих ІТУ, дати вказівки начальнику ІТУ
про усунення виявлених недоліків;
– зробити записи про всі виявлені недоліки у книзі прийому та здачі
чергування і спільно з нарядом, який міняється, вжити заходів до їх
усунення. Скласти письмовий рапорт щодо виявлених недоліків у виконанні
законодавчих та відомчих нормативних актів, регламентуючих діяльність
ІТУ, а також даних у зв’язку з цим вказівок начальникові ІТУ.
Про прийом і здачу чергування, зареєстровані правопорушення, події,
вжиті заходи та їх результати, виявлені порушення законності, інші
недоліки оперативний черговий доповідає начальникові міськрайліноргану,
якому передає рапорт про упущення в роботі ІТУ та надає необхідну
службову документацію. Начальник міськрайліноргану робить розбір несення
служби добового наряду, який міняється, та дає йому оцінку; з
урахуванням недоліків у роботі попередньої зміни та обстановки, що
складається, інструктує заступаючого на службу оперативного чергового й
дозволяє мінятись.
Оперативний черговий зобов’язаний постійно знаходитись у приміщенні
чергової частини, відлучаючись лише за викликом начальника
міськрайліноргану, а також для вживання їжі та відпочинку, перевірки
приміщень міськрайліноргану, ІТУ та в інших виключних випадках. Підміна
оперативного чергового та його помічника на час відпочинку при
відсутності штатної посади інспекторачергового провадиться працівниками
інших міліцейських служб відповідно до графіка, затвердженого
начальником міськрайліноргану. Оперативний черговий у період знаходження
на місці начальника міськрайліноргану може відлучатись з чергової
частини лише з його дозволу. Інші особи добового наряду можуть
відлучатись з чергової частини з дозволу оперативного чергового.
Залишати чергову частину на одного працівника добового наряду
забороняється. Повернувшись до чергової частини, оперативний черговий
зобов’язаний прийняти доповідь особи, яка його заміщає, про події, зміни
в обстановці, що стались за час його відсутності, вказівки
(розпорядження), які надійшли, та вжиті заходи щодо їх виконання.
Особам добового наряду забороняється використовувати автотранспорт та
інше майно чергової частини не за прямим призна35
ченням, займати засоби зв’язку переговорами, не пов’язаними з виконанням
службових обов’язків.
З прибуттям начальника міськрайліноргану, його заступників оперативний
черговий доповідає їм про оперативну обстановку. При проведенні
прокурорських перевірок оперативний черговий супроводжує перевіряючого
прокурора під час відвідування ним ІТУ, кімнат для затриманих, на його
вимогу надає необхідну службову документацію, про результати доповідає
начальникові міськрайліноргану.
§3. права ОСІБ ДОБОВОГО НАРЯДУ ЧЕРГОВОЇ ЧАСТИНИ
Оперативний черговий міськрайліноргану є старшим оперативним начальником
щодо чергових усіх підрозділів та установ, підпорядкованих
міськрайліноргану, а також начальників (старших) усіх службових нарядів,
що виконують завдання по охороні громадського порядку, попередженню та
припиненню правопорушень, ліквідації наслідків надзвичайних подій.
Щодо забезпечення управління силами й засобами, оперативний черговий має
право:
– віддавати обов’язкові до виконання розпорядження черговим підрозділів,
службовим нарядам, а при відсутності керівників міськрайліноргану –
всьому особовому складу;
– перевіряти виконання завдань службовими нарядами. При ускладненні
оперативної обстановки робити тимчасові зміни в розстановці сил і
засобів з наступною доповіддю начальнику місь крайліноргану.
Використовувати при необхідності для організації охорони місця події,
переслідування й затримання злочинців по гарячих слідах усі задіяні на
охорону громадського порядку наряди міліції, незалежно від їх
підпорядкування;
– вводити в дію у встановленому порядку спеціальні оперативні плани,
оголошувати збір усього особового складу або окремого підрозділу
міськрайліноргану по тривозі;
– вимагати від особового складу міськрайліноргану підтримання
встановленого порядку правил пожежної безпеки й санітарії;
– витребувати від керівників і працівників підрозділів міськрайліноргану
інформацію, яка необхідна для виконання покладених на чергову частину
завдань;
– контролювати своєчасність та повноту виконання відданих ним
розпоряджень;
36
– при ускладненні оперативної обстановки звертатись до чергового
вищестоящого й сусідніх органів внутрішніх справ для отримання екстреної
допомоги силами й засобами, а також необхідної інформації;
– вимагати від керівників, відповідальних за організацію роботи ІТУ
створення умов, що виключають надзвичайні події;
– клопотати про заохочення працівників міськрайліноргану, членів
громадських формувань та громадян, які відзначились в охороні
громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями, а по фактах
несумлінного ставлення до служби працівників міськрайлінорганів – про
притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;
– усувати від служби у відсутності начальника міськрайліноргану та його
заступників будь-якого працівника міськрайліноргану за грубу
дисциплінарну провину, скоєння злочину чи замах на злочин з подальшою
доповіддю начальнику міськрайліноргану;
– вносити начальнику міськрайліноргану пропозиції щодо поліпшення
розміщення, обладнання, оснащеності чергової частини засобами зв’язку,
криміналістичною, організаційною технікою й автотранспортом,
впровадження в діяльність чергової частини передових форм і методів
роботи, досягнень науки і техніки.
Стосовно охорони громадського порядку, попередження, припинення й
розкриття злочинів, оперативний черговий має право:
– вимагати від громадян та посадових осіб, які порушують громадський
порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню
повноважень міліції, виносити усне попередження особам, які допустили
малозначні адміністративні правопорушення, а в разі невиконання
зазначених вимог вживати передбачені законом заходи примусу;
– перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи,
що посвідчують їх о.;обу, а також інші докумети, необхідні для
з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за
виконанням яких покладено на міліцію;
– затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях:
осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обвинувачених, які переховуються
від дізнання, слідства чи суду, засуджених, які ухиляються від виконання
кримінального покарання (до передачі за належністю) на строки і у
порядку, передбаченому законом;
осіб, котрих як запобіжний захід обрано взяття під варту на строк,
«становлений органом попереднього розслідування, прокурором, судом, але
не більше 10 діб; осіб, які вчинили адміністративні правопо37
рушення, для складання протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці
питання не можуть бути вирішені на місці, – на строк до трьох годин, а у
необхідних випадках, для встановлення особистості правопорушника та
з’ясування обставин правопорушення (має бути підтверджено матеріалами
адміністративної справи) – до трьох діб з письмовим повідомленням про це
прокуророві протягом 24 годин з моменту затримання; неповнолітніх віком
до 16 років, які залишилися без опікування, – на строк до передачі
законним представникам або до влаштування у встановленому порядку, а
неповнолітніх, що вчинили громадське небезпечні діяння і не досягли
віку, з якого настає кримінальна відповідальність, – до передачі їх
законним представникам або направлення у приймальники-розподільники, але
не більш, як на 8 годин; осіб, які виявили непокору законній вимозі
працівника міліції, – до розгляду справи, але не більш, як на 24 години;
осіб, які перебували на вулицях та в інших громадських місцях у стані
сп’яніння, якщо ‘їх вигляд ображав людську гідність і громадську мораль,
або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватись чи могли
завдати шкоди собі чи оточуючим, – до передачі ‘їх в спеціальні медичні
заклади або для доставлення до місця проживання, а при відсутності таких
– до їх витвереження (не менше трьох годин але не більше доби);
військовослужбовців, які вчинили діяння, що підпадають під ознаки
злочину або адміністративного правопорушення, для передачі їх військовим
патрулям, представникам військової комендатури, військових частин або
військових комісаріатів; осіб, які мають ознаки вираженого психічного
розладу і створюють у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе та
оточуючих – до передачі ‘їх у лікувальні заклади, але не більш, як на 24
години; осіб, підозрюваних у бродяжництві або жебрацтві, з подальшим
направлянням їх у встановленому порядку до приймальника-розподільника, а
при відсутності приймальника-розподільника у місті чи районі утримувати
таких осіб із санкції прокурора в камерах ІТУ, але не більше 10 діб;
осіб, які ухиляються від виконання постанови суду про направлення на
примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії, – на
строк до 3 діб;
– проводити огляд зазначених вище осіб, речей, що знаходяться при них,
транспортних засобів і вилучати документи та предмети, що можуть бути
речовими доказами або використані на шкоду для їх здоров’я;
– фотографувати і здійснювати звукозапис, кіно- та відеозйомку,
дактилоскопування осіб, які затримані за підозрою у вчиненні злочину або
за бродяжництво, взятих під варту, звинувачуються у вчиненні злочину, а
також осіб, підданих адміністративному арешту;
– проводити огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних
повітряних, морських та річкових суден згідно з чинним законодавством;
– входити безперешкодно в будь-який час доби: на територію і у
приміщення підприємств, установ і організацій, в тому числі митниці та
оглядати ‘їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб,
підозрюваних у скоєнні злочину, при стихійному лихові та інших
надзвичайних обставинах; на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення
громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що
загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та інших
надзвичайних обставинах;
– організовувати при необхідності медичний огляд водіїв, затримувати,
відстороняти від керування транспортними засобами осіб, які перебувають
у стані сп’яніння, а також тих, які не мають документів на право
керування або користування транспортними засобами;
– направляти на медичний огляд осіб, які перебувають у стані сп’яніння;
– безперешкодно використовувати транспортні засоби (крім транспортних
засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних
держав, міжнародних організацій та транспортних засобів спеціального
призначення), що належать підприємствам, установам, організаціям чи
громадянам для проїзду до місця події або стихійного лиха, доставки до
лікувальної установи громадян, які потребують невідкладної медичної
допомоги, переслідування правопорушників та їх доставки в міліцію;
– у невідкладних випадках безперешкодно й безплатно користуватись
засобами зв’язку, що належать підприємствам, організаціям, установам і
громадянам;
– користуватись безплатно засобами масової інформації з метою
встановлення обставин злочинів та осіб, що їх скоїли, свідків,
потерпілих, розшуку злочинців, які втекли, осіб, які зникли безвісти, а
також в інших цілях, пов’язаних з необхідністю надання допомоги
громадянам, підприємствам, установам і організаціям у зв’язку з
виконанням покладених на міліцію обов’язків;
– запрошувати до міськрайліноргану громадян для надання сприяння у
з’ясуванні обставин, пов’язаних з порушеннями громадського порядку;
39
– застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну
зброю у випадках і в порядку, передбачених Законом України “Про
міліцію”;
– користуватись правами, наданими Законом України “Про міліцію” та
іншими законодавчими актами України.
Інші особи добового наряду чергової частини при виконанні ними службових
обов’язків мають права, передбачені чинним законодавством, Законом “Про
міліцію” та цією інструкцією в межах компетенції, визначеної
функціональними обов’язками. При тимчасовій відсутності оперативного
чергового працівник, який його заміщає, користується правами
оперативного чергового. Невикористання або перевищення особами добового
наряду чергової частини наданих ним прав, так само як і невикористання
або неналежне використання покладених на них обов’язків, тягне
відповідальність, встановлену законодавством та нормативними актами МВС
України.
§4. обов’язки ДОБОВОГО НАРЯДУ ЧЕРГОВОЇ ЧАСТИНИ
Обов’язки добового наряду чергової частини залежать від тих завдань,
виконання яких покладено на чергові частини органів внутрішніх справ. Їх
можна класифікувати таким чином:
– забезпечення, прийом, реєстрація і оперативне реагування на заяви,
повідомлення й іншу інформацію про злочини та події;
– забезпечення введення ступенів готовності;
– розгляд обставин щодо правопорушників, доставлених до чергової
частини;
– проведення особистого огляду та догляду речей, спостереження за
поведінкою доставлених і затриманих;
– підготовка службових нарядів та оперативне управління ними;
– поміщення (звільнення) до ІТУ затриманих і взятих під варту осіб,
забезпечення ‘їх конвоювання;
– контроль за охороною будинку міськрайліноргану та ІТУ;
– забезпечення збереження озброєння, боєприпасів, спеціальних засобів,
службової документації, нормативних актів, оперативної й
криміналістичної техніки, засобів зв’язку, захисту та іншого майна,
закріпленого за черговою частиною;
– збирання, обробка й подання оперативної інформації;
– забезпечення довідкової роботи;
40
– додержання правил пожежної безпеки й санітарних правил в
адміністративному будинку органу внутрішніх справ і на прилеглій до
нього території.
Розглянемо наведену класифікацію більш детально.
Обов’язки добового наряду чергової частини щодо забезпечення, прийому,
реєстрації і оперативного реагування на заяви, повідомлення й іншу
інформацію про злочини та події.
Оперативний черговий несе персональну відповідальність за здійснення
цілодобового прийому і реєстрації заяв, що надходять до чергової
частини, повідомлень та іншої інформації про злочини і правопорушення
згідно з вимогами наказу МВС України N 500 від 26.11.1991 р. Така
інформація про злочини та події, незалежно від місця й часу їх скоєння,
повноти отриманих відомостей, приймається штатними черговими, їх
помічниками або співпрацівниками, призначеними у встановленому порядку
на чергування, і негайно без погодження з керівництвом міськрайліноргану
реєструється у книзі обліку інформації про злочини і події (КОіЗП).
При отриманні інформації про конкретний злочин, що готується або
скоєний, катастрофу, вибух, аварію, велику пожежу, стихійне лихо, інші
події черговий вживає всі заходи ще до попередження та припинення
злочину або організує невідкладні дії щодо його розкриття по гарячих
слідах, затримання злочинців, надання допомоги потерпілим, ліквідації
негативних наслідків, користуючись при цьому картотекою невідкладних дій
і керуючись Настановою про основи організації розкриття злочинів по
гарячих слідах, затвердженою відповідним наказом МВС України.
У разі надходження повідомлення про виявлення хворих і дітей, які за
своїм фізичним станом не можуть подати про себе будь-яких відомостей,
оперативний черговий направляє до місця їх знаходження працівника
міліції спільно з лікарем-спеціалістом, а в подальшому діє за
погодженням з медичною установою.
Черговий щодоби аналізує стан роботи по реагуванню на заяви,
повідомлення,іншу інформацію про злочини, події і при здачі чергування
доповідає про це начальнику міськрайліноргану (особі, яка його заміщає)
окремим рапортом із вказівкою неперевіреної в строк інформації. При
зверненні народних депутатів сприяти їм в межах компетенції органів
внутрішніх справ у своєчасному розгляді запитів, скарг та заяв, виявляти
оперативність при поданні допомоги при наявності протидії у здійсненні
їх законної діяльності або якщо їм загрожує небезпека з боку злочинців.
41
Обов’язки добового наряду чергової частини щодо забезпечення введення
ступенів готовності.
Оперативний черговий зобов’язаний постійно бути готовим до своєчасного
оповіщення і збору особового складу міськрайліноргану по тривозі, вміти
користуватись схемою виклику працівників, знати місця збору особового
складу по тривозі, а також порядок зв’язку з місцевими органами
державної влади, начальником гарнізону, начальником штабу цивільної
оборони. При одержанні з чергової частини УМВС будь-якого з сигналів про
введення ступенів готовності, зазначених на пакетах, та пароля до них
оперативний черговий зобов’язаний:
– зафіксувати у зошиті для записів оперативного чергового точний час
отримання сигналу й пароля, повідомити чергову частину УМВС про їх
отримання);
– розпечатати пакет УМВС з позначенням отриманого сигналу;
звірити пароль, який міститься в пакеті, з отриманим;
– у разі відповідності прийнятого пароля паролю, що міститься в пакеті,
негайно доповісти начальникові міськрайліноргану про отриманий сигнал з
чергової частини УМВС і діяти відповідно до його вказівок та розробленої
у міськрайліноргані інструкції;
– у випадку розбіжності отриманого пароля з паролем, що міститься у
пакеті, негайно повідомити про це оперативного чергового і діяти згідно
з його вказівкою.
При отриманні сигналів оповіщення з місцевого штабу цивільної оборони
оперативний черговий, зафіксувавши сигнал, негайно доповідає
начальникові міськрайліноргану і діє за його вказівкою та відповідно до
наявних інструкцій.
Обов’язки добового наряду чергової частини стосовно розгляду обставин
щодо правопорушників, доставлених до чергової частини.
Розгляд обставин щодо правопорушників, доставлених до чергової частини
працівниками міськрайлінорганів або громадянами, провадиться оперативним
черговим або іншим працівником органу за дорученням начальника
міськрайліноргану або його заступника. При розгляді обставин щодо
правопорушника оперативний черговий зобов’язаний:
– з’ясувати підстави, мотиви й законність доставлення, наявність даних
про потерпілих, свідків, які можуть підтвердити скоєне правопорушення;
– встановити особу доставленого, його фізичний стан (с^’яніння,травми
тощо);
42
– прийняти від працівника органу внутрішніх справ, який доставив
правопорушника, письмовий рапорт, а при доставленні правопорушника
громадянами – заяву. Особлива увага при цьому звертається на викладення
обставин правопорушення, підстав та мотивів доставлення;
– зареєструвати факт доставлення правопорушника. У випадку
необгрунтованого доставлення громадянина оперативний черговий,
встановивши його невинуватість, зобов’язаний негайно звільнити
доставленого й запропонувати особі, винній у необгрунтованому
доставленні, вибачитись, після чого зробити необхідну позначку у книзі
доставлених до міськрайліноргану. Роз’яснити особі, яка допустила
необгрунтоване доставлення, неправомірність її дій. Про необгрунтоване
доставлення громадянина працівником органів внутрішніх справ доповісти
начальнику міськрайліноргану письмовим рапортом для вжиття заходів. У
випадку, коли громадянина незаконно доставили громадяни, роз’яснити
останнім необґрунтованість доставлення. Доставленню й затриманню не
підлягають:
– народні депутати України, народні депутати Автономної Республіки Крим,
обласних, районних, міських, р.” йонних у місті, селищних, сільських Рад
на території відповідної Ради;
– прокурори й слідчі органів прокуратури, народні судді, керівники та
члени міського, обласного й вищестоящого судів;
– особи, що мають небезпечні для життя тілесні ушкодження, вжили
сильнодіючі отруйні речовини або заражені небезпечними для здоров’я
оточуючих інфекційними хворобами (при наявності відомостей про це, а
також якщо вони не мають змоги реагувати на звернення до них), вагітні
жінки з ознаками початку пологів. Відповідні заходи реагування до таких
осіб вживаються після подання їм кваліфікованої допомоги медпрацівниками
або після лікування їх в умовах стаціонару.
У випадках доставлення таких осіб оперативний черговий після
встановлення’ ‘їх особистості, повинен негайно звільнити доставлених і
доповісти про подію письмовим рапортом начальникові міськрайліноргану, а
також до чергової частини вищестоящого органу внутрішніх справ,
проінформувати про доставлення цих осіб прокурора і діяти згідно з
отриманими вказівками. Якщо доставлений громадянин має обмороження, сам
собі завдав тілесні ушкодження, при спробі самогубства або заявив про
погіршання стану свого здоров’я, черговий зобов’язаний викликати швидку
медичну
43
допомогу чи представників відповідного медичного закладу, забезпечити
постійний нагляд за такою особою й доповісти про подію начальнику
міськрайліноргану. Рішення про подальше утримання згаданих осіб черговий
приймає в залежності від висновку лікаря та вказівки начальника
міськрайліноргану. При влаштуванні таких осіб на стаціонарне лікування у
книзі обліку доставлених робиться відповідний запис, а у медичний заклад
надсилається лист з проханням повідомити міськрайлінорган про
виписування правопорушника з медичного закладу.
При доставленні за правопорушення військовослужбовців та
військовозобов’язаних, призваних на збори, осіб рядового чи
начальницького складу органів внутрішніх справ черговий зобов’язаний
після з’ясування підстав, мотивів та законності доставлення,
встановлення особи й місця служби повідомити командира частини
(військового коменданта), начальника органу внутрішніх справ про
затримання, викликати наряд і передати затриманих, а також матеріали на
них, під розписку у книзі обліку осіб, доставлених до міськрайліноргану.
Про скоєння злочину цією категорією осіб повідомити прокурора. Вияснення
обставин щодо затримання за порушення правил дорожнього руху, правил
полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил,
контрабанду здійснюється на загальних підставах.
У випадку доставлення до чергової частини іноземного громадянина
черговий після встановлення його особистості зобов’язаний:
– іноземного громадянина, який користується дипломатичним імунітетом та
привілеями, негайно звільнити. Дипломатичний імунітет та привілеї
іноземних громадян підтверджуються наявністю таких документів, виданих
МЗС України: дипломатичної, консульської або службової картки,
спеціального посвідчення Міжнародного банку, Економічного
співробітництва, Міжнародного інвестиційного банку тощо;
– провести розгляд обставин щодо іноземного громадянина, який не
користується імунінетом та привілеями, на загальних підставах;
– доповісти письмовим рапортом начальнику міськрайліноргану, повідомити
чергову частину вищестоящого органу внутрішніх справ про доставлення
іноземного громадянина, проінформувати прокурора та Службу безпеки
України.
У випадку, коли встановити особу доставленого іноземця неможливо,
черговий повинен у встановленому порядку направити його для поміщення до
приймальника-розподільника.
У разі раптової смерті чи самогубства доставленого до чергової частини
черговий зобов’язаний: викликати швидку (невідкладну) медичну допомогу;
доповісти начальникові міськрайліноргану та повідомити чергову частину
вищестоящого органу внутрішніх справ; проінформувати прокурора, вжити
заходів до збереження обстановки на місці події до прибуття особи, якій
доручено розслідування.
При розгляді обставин щодо особи, яка підозрюється у скоєнні злочину,
черговий зобов’язаний:
– доповісти про доставлення начальнику міськрайліноргану та за його
вказівкою передати матеріали й доставленого слідчому або особі,
призначеній проводити дізнання, для вирішення питання про порушення
кримінальної справи (якщо вона не порушена) і затримання доставленого за
підозрою у скоєнні злочину. Від особи, яка доставила підозрюваного,
черговий зобов’язаний зажадати рапорт із вказівкою конкретної фабули
злочину;
– за вказівкою начальника міськрайліноргану, слідчого провести особистий
обшук, сфотографувати й дактилоскопувати підозрюваного. Особистий обшук
ведеться особою однієї статі з доставленим у присутності двох понятих
тієї ж статі. При обшуку вилучаються речові докази, документи, цінності,
гроші, облігації та інші цінні папери, а також речі, заборонені до
зберігання в ІТУ (всі види холодної й вогнепальної зброї, боєприпаси,
наркотичні, сильнодіючі та отруйні речовини, бритви, запальнички,
сірники, гральні карти, поясні ремені, гумові підв’язки, краватки,
шнурки, шарфи, рушники довше 50 см тощо). Вилучені речі при особистому
обшуку передається слідчому, особі, що провадить дізнання, під розписку
в протоколі про затримання за підозрою у скоєнні злочину, який
долучається до кримінальної справи. Про провадження особистого обшуку, .
застосування технічних засобів, вилучення речових доказів, документів,
цінностей, грошей та інших речей, фотографування підозрюваного у скоєнні
злочину, а також його дактилоскопування складаються протоколи відповідно
до кримінально-процесуального законодавства. Протоколи зачитуються
особою, яка їх склала, і підписуються всіма особами, що беруть участь у
провадженні цих дій;
– при наявності письмового доручення слідчого або начальника
міськрайліноргану про затримання особи, підозрюваної у скоєнні злочину,
скласти протокол затримання і повідомити про це слідчого, орган
дізнання, за дорученням якого проведено затримання, а також прокурора. У
протоколі зазначається час доставлення особи до міськрайліноргану або до
слідчого;
– направити підозрюваного для утримання до ІТУ при одержанні від
слідчого або особи, яка провадить дізнання, протоколу затримання;
– за письмовим дорученням слідчого або особи, яка провадить дізнання,
повідомити про затримання родину підозрюваного (якщо відоме місце її
проживання). Про затримання неповнолітнього обов’язково повідомити
батьків або осіб, що ‘їх заміщають;
– під час перебування підозрюваного у черговій частині забезпечити його
охорону, яка виключала б втечу, напад на осіб добового наряду, інших
працівників правоохоронних органів та громадян, приховування речових
доказів та слідів злочину, самогубство, калічення членів, контакти з
іншими особами, особливо з підозрюваними у скоєнні того ж злочину. З
письмового дозволу слідчого або особи, яка провадить слідство, передати
підозрюваному одяг та інші предмети, за винятком заборонених до
зберігання в ІТУ.
Розгляд обставин щодо особи, доставленої за адміністративне
правопорушення, провадиться після особистого обшуку, як правило,
негайно. У випадку, коли в черговій частині перебувають декілька осіб,
які скоїли адміністративні правопорушення, і розпочати розгляд обставин
щодо затриманих терміново не є можливим, він провадиться в порядку
черговості доставлення. Проваджуючи розгляд обставин, оперативний
черговий зобов’язаний:
– запропонувати працівнику міліції (члену службового наряду), який
затримав і доставив правопорушника, скласти і оформити у встановленому
порядку протокол про адміністративне правопорушення, з підписами свідків
(якщо вони є), правопорушника і поясненнями останнього. Якщо
правопорушник доставлений громадянами, згаданий протокол складає
оперативний черговий;
– з’ясувати наявність складу адміністративного правопорушення, а також
відсутність обставин, що виключають провадження у справах про
адміністративні правопорушення;
– перевірити наявність відомостей про правопорушника за картотекою
умовно засуджених і засуджених з відстрочкою виконання вироку,
притягнутих до адміністративної відповідальності за правопорушення, а
також за іншими картотеками міськрайліноргану за місцем проживання
правопорушника. Інформацію про затримання (доставлення) осіб, що стоять
на обліку, довести до відома працівника карного розшуку, ЗЕЗП,
дільничного інспектора міліції, дільничного інспектора у справах
неповнолітніх, що обслуговують відповідну адміністративну дільницю;
– зареєструвати протокол у журналі обліку матеріалів про адміністративні
правопорушення та доповісти матеріали про адміністративне правопорушення
начальнику міськрайліноргану або його заступнику і далі діяти згідно з
отриманою вказівкою.
При розгляді обставин щодо особи, яка підозрюється в управлінні
транспортним засобом у стані сп’яніння, оперативний черговий
зобов’язаний:
– у встановленому порядку направити доставленого на медичне обстеження
для встановлення стану сп’яніння;
– вилучити до розгляду справи посвідчення на право управління
транспортним засобом, про що зробити запис у протоколі про
адміністративне правопорушення;
– забезпечити збереження транспортного засобу й вантажу, який у ньому
знаходиться;
– викликати представника автотранспортного підприємства з довіреністю на
отримання транспортного засобу й вантажу. Транспортний засіб і вантаж
передати по довіреності під розписку і приєднати до матеріалів справи
про адміністративне правопорушення.
При розгляді обставин щодо особи, доставленої за бродяжництво, так само
як і умовно засудженої, умовно звільненої, яка самовільно залишила межі
адміністративного району, або особи, яка засуджена до позбавлення волі з
відстрочкою виконання вироку і скоїла правопорушення, оперативний
черговий зобов’язаний:
– перевірити в адресному бюро та інформаційному центрі наявність
відомостей про офіційне попередження, розшук цих осіб, а у місцях з
особливим режимом – підписки про невиїзд за межі цих місць;
– доповісти зібрані матеріали керівникові міськрайліноргану і за його
вказівкою передати їх під розписку працівнику, призначеному для
подальшого розгляду обставин. У випадку відсутності керівника протягом 3
годин при наявності підстав скласти постанову про затримання особи, що
займається бродяжництвом, і вмістити її до приймальника-розподільника (
у разі відсутності такого до ІТУ). Про затримання доповісти начальникові
міськрайліноргану і за його рішенням передати зібрані матеріали
працівнику органу для отримання у добовий строк санкції прокурора на
утримання затриманого у приймальнику-розподільнику (ІТУ);
– при наявності санкціонованої прокурором постанови про затримання
особи, що займається бродяжництвом, направити затриманого до
приймальника-розподільника (ІТУ), а умовно звільненого, умовно
засудженого та засудженого до позбавлення волі з відстрочкою виконання
вироку – до ІТУ, про що повідомити орган внутрішніх справ, який виніс
постанову про затримання (скласти протокол затримання).
Неповнолітнього, який скоїв правопорушення, черговий зобов’язаний
передати працівнику інспекції у справах неповнолітніх (ІСН) або
оперативному працівнику карного розшуку для подальшого розгляду
обставин. У разі їх відсутності черговий за вказівкою керівника
міськрайліноргану проводить з неповнолітнім правопорушником віком від 16
до 18 років розгляд обставин щодо нього у повному обсязі. Про скоєне
правопорушення, передачу правопорушника батькам або особам, що їх
заміщають, його законному представникові, а також про прийняття
відповідних заходів оперативний черговий повинен повідомити працівника
ІСН для вжиття відповідних заходів. При наявності підстав, передбачених
законодавством, черговий за вказівкою керівника міськрайліноргану
направляє доставленого до приймальника-розподільника для неповнолітніх.
Неповнолітні, що перебувають у стані сп’яніння, передаються:
батькам або особам, які їх заміщають; представникам адміністрації
дитячих будинків, шкіл-інтернатів, спеціальних навчальновиховних,
лікувально-виховних установ, а також посадовим особам інших установ, які
відповідають за утримання і виховання цих неповнолітніх; представникам
лікувальних установ органів охорони здоров’я, якщо неповнолітній, якому
не виповнилось 14 років, має тілесні ушкодження або його неможливо
передати вищезгаданим особам.
Передача неповнолітнього провадиться під розписку в протоколі про
адміністративне правопорушення, про що робиться позначка у книзі обліку
осіб, доставлених до міськрайліноргану.
При з’ясуванні обставин з дитиною, яка заблудилась або була підкинута,
черговий у відсутності працівника ІСН зобов’язаний скласти акт у двох
(стосовно підкинутого – у трьох) примірниках. Акт підписується черговим
і особою, яка доставила дитину. Дитина фотографується за правилами
розпізнавальної фотозйомки.
Діти і підлітки, які заблудились, були підкинуті, а у невідкладних
випадках і інші, залишені без батьківської опіки, протягом часу, що має
не перевищувати 8 годин, направляються черговим (при відсутності
працівника ІСН) до: будинку дитини (у віці до З років);
приймальника-розподільника для неповнолітніх органів внутрішніх справ;
найближчої медичної установи, незалежно від території обслуговування й
відомчої належності (при наявності ознак захворювання).
При адміністративному затриманні, проведенні особистого огляду та
догляду речей, спостереженні за поведінкою доставлених і затриманих,
обов’язки добового наряду чергової частини зводяться до наступного.
Черговий по міськрайліноргану міліції при розгляді обставин з особами,
доставленими за адміністративне правопорушення, з метою складання
протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання неможливо
вирішити на місці, а у необхідних випадках для встановлення особистості
і з’ясування обставин правопорушення провадить огляд і адміністративне
затримання таких осіб, догляд речей, транспортних засобів і вилучення
речей і предметів, що можуть бути речовими доказами або використані на
шкоду їх здоров’ю. Ці заходи можуть застосовуватись одночасно або
вибірково як черговим, так і за його вказівкою працівником
міськрайліноргану, для забезпечення провадження справ про
адміністративні правопорушення і ці дії не є покаранням.
При адміністративному затриманні черговий зобов’язаний:
– скласти протокол про адміністративне затримання, підписати його й
запропонувати розписатись понятим та правопорушнику. Протокол додається
до справи про адміністративне правопорушення;
– провести особистий догляд правопорушника, його речей і вилучити речі й
документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення, а
також всі види зброї, боєприпасів, наркотичних, сильнодіючих та отруйних
речовин. Особистий догляд провадиться особою однієї статі із затриманим
і в присутності двох понятих тієї ж статі. Про особистий огляд і догляд
речей, вилучення речей і документів робиться відповідний запис у
протоколі про адміністративне правопорушення або затримання із
зазначенням усіх вилучених речей і предметів, їх індивідуальних ознак
(номер, серія, колір тощо). Протокол підписується особою, що чинить
догляд і вилучення, а також понятими та правопорушником. У випадку
відмови порушника від підписання протоколу в останньому робиться запис
про це;
– з’ясувати стан здоров’я порушника, а також обставини, що можуть
призвести до тяжких наслідків у зв’язку з його затриманням (зупинка
виробництва, вибух котла, заморожування системи опалення і т.ін., а
також залишення малолітніх дітей або осіб, які потребують постійного
нагляду, в обстановці, що загрожує ‘їх життю, тощо). При наявності цих
обставин вживаються заходи щодо попередження тяжких наслідків
(повідомляє адміністрацію підприємств, організацій, домоуправління,
поліклініки, лікарні тощо про необхідність прийняття відповідних заходів
безпеки; при необхідності затриманий у супроводі працівника міліції
направляється для вжиття заходів щодо попередження тяжких наслідків);
– зареєструвати факт затримання в книзі обліку осіб, доставлених до
міськрайліноргану. При цьому у відповідних графах обов’язково вказується
номер протокола про адміністративне затримання і час перебування особи у
кімнаті для затриманих;
– на прохання затриманого за адміністративне правопорушення повідомити
про його місцеперебування родичів, адміністрацію за місцем праці і
навчання. Про затримання неповнолітнього обов’язково повідомляються його
батьки або особи, які їх заміщають;
– забезпечити постійне спостереження за поведінкою доставлених і
затриманих з метою попередження нападу на осіб добового наряду, інших
працівників і громадян, утаєння речей і документів, що є знаряддям або
безпосереднім об’єктом правопорушення, самогубства, калічення членів;
– контролювати додержання встановлених строків адміністративного
затримання. Адміністративне затримання особи, яка скоїла адміністративне
правопорушення, може тривати не більше 3 годин,
Особи, які скоїли дрібне хуліганство, можуть бути затримані до розгляду
справи суддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх
справ, але на строк не більше доби. До розгляду справи суддею можуть
бути затримані також особи, які порушили порядок організації і
проведення зборів, мітингів, вуличних процесій та демонстрацій або
виявили неповагу до суду, або торгували з рук у невстановлених місцях.
Строк адміністративного затримання відраховується з моменту доставлення
порушника для складання протоколу, а особи, що перебувала у стані
сп’яніння, – з часу витвереження ( не менше 3 годин, але не більше
доби).
В кімнаті для затриманих неповнолітні утримуються окремо від дорослих, а
чоловіки – від жінок.
При затриманні осіб, черговий провадить їх огляд, а також речей, що
знаходяться при них, транспортних засобів і вилучає документи й
предмети, що можуть бути речовими доказами або використатись на шкоду їх
здоров’ю, а також документи, цінності, гроші, цінні папери й речі,
заборонені до зберігання у кімнатах для затриманих (всі види зброї,
боєприпаси, наркотичні, сильнодіючі, отруйні речовини, ножі, бритви,
ключі, інші металеві предмети, скляний посуд, спиртні напої, тютюнові
вироби, сірники, гральні карти, поясні ремені, помочі, шнурки, шарфи,
краватки).
Під час перебування правопорушника в кімнаті для затриманих черговий
зобов’язаний:
– здійснювати постійний нагляд за поведінкою затриманого;
постійно контролювати несення служби; здійснювати нагляд за поведінкою
осіб, що знаходяться в кімнаті для затриманих, під час виведення їх до
керівника для розгляду обставин щодо них, до туалету та інших приміщень;
– ретельно перевіряти продукти й речі, що передаються затриманим, не
допускаючи передачі заборонених предметів; при спробі затриманого
завдати шкоду собі або іншим особам, що знаходяться в кімнаті для
затриманих, перевести правопорушника до іншої кімнати, а у виключних
випадках вжити заходів для припинення буйства та безчинства про що буде
сказано нижче;
– забезпечити освітлення кімнат для затриманих від настання темряви до
повного світанку.
Черговий за вказівкою керівника (а при його відсутності – самостійно)
має право застосовувати до затриманих і доставлених заходи фізичного
впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, наручники, гумові палиці,
засоби зв’язування, сльозоточиві речовини та інші спеціальні засоби, а
також використовувати службових собак у таких випадках:
– для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що
створюють загрозу їх життю або здоров’ю;
– для припинення масових безладь та групових порушень громадського
порядку;
– для відбиття нападу на приміщення, споруди та транспортні засоби,
незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі захвату;
– для конвоювання та утримання осіб, затриманих і підданих арешту,
взятих під варту, якщо зазначені вище особи чинять опір працівникам
міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть скоїти втечу або
завдати шкоди оточуючим чи собі;
– для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, що
виконують службові чи громадські обов’язки по охороні громадського
порядку та боротьбі із злочинністю;
– для звільнення заложників.
Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування
визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, а також характеру та
особистості правопорушника.
Порядок застосування наручників, приладів зв’язування та прийомів самбо
у чергових частинах органів внутрішніх справ також має свої особливості.
Застосування наручників при охороні, утриманні та конвоюванні
заарештованих та затриманих допускається у випадках: а) вчинення ними
фізичного опору конвою, при спробі нападу на конвой чи склад суду; б)
затримання при спробі втечі; в) наявності відомостей про намір
заарештованого покінчити життя самогубством або скоїти втечу; г)
винесення вироку про смертну кару; д) наявності розпорядження
головуючого на суді; е) визнання судом особливо небезпечним
рецидивістом; є) конвоювання особливо небезпечних злочинців; ж)
конвоювання у літаках, автомобілях (крім автозаків).
Безперервне утримання в наручниках допускається не більш як на дві
години, після чого вони знімаються на час до 15 хвилин. Руки в
наручниках мають знаходитись у положенні позаду. Не допускається
застосування наручників до жінок, неповнолітніх віком до 16 років,
престарілих, інвалідів з явно вираженими ознаками інвалідності, а також
іноземних громадян. По кожному випадку застосування наручників у
приміщенні органу внутрішніх справ (чергової частини) для припинення
протиправних дій затриманих складається акт, який після доповіді
начальникові міськрайліноргану додається до адміністративного матеріалу.
Зв’язування провадиться засобами, що виключають можливість заподіяння
тілесних ушкоджень затриманому (доставленому), і застосовується: а) для
припинення буйства та безчинства затриманих, доставлених і
заарештованих, коли іншими заходами припинити ці дії неможливо; б) для
затримання й конвоювання злочинців, коли є підстави для побоювання, що
вони намагатимуться скоїти втечу або напад на працівника міліції чи
громадян, так само як і завдати собі каліцтво або покінчити життя
самогубством.
Зв’язуються руки і ноги окремо у положенні позаду. При цьому категорично
забороняється притягувати руки до ніг (застосовувати так звану
“ластівку”).
Перебування у зв’язаному стані не повинно перевищувати двох годин.
Особа, до якої застосовано зв’язування, повинна знаходитись під
постійним наглядом. Про кожний випадок зв’язування працівник міліції
доповідає рапортом начальнику ВВС. При цьому за участю понятих
складається акт. У рапорті-акті зазначається, коли, де, проти кого і за
яких обставин застосовано зв’язування, тривалість знаходження особи у
зв’язаному стані (години, хвилини), а також прізвища та адреса понятих.
Прийоми самбо та рукопашного бою застосовуються у випадках: а) захисту
від нападу хуліганів та інших осіб, що загрожують життю і здоров’ю
громадян або працівників міліції; б) затримання злочинця, що чинить
опір; в) фізичного опору особи, що доставляється до міліції, при
розгляді обставин щодо неї; г) фізичного опору при законному проведенні
обшуку або вилучення речових доказів. Забороняється застосовувати
прийоми самбо з нанесенням тілесних ушкоджень (за винятком збройного
нападу) стосовно жінок, осіб, що не досягли 16-річного віку та інвалідів
(з явними ознаками інвалідності).
Працівник, який завдав тілесних ушкоджень внаслідок застосування
прийомів самбо, зобов’язаний надати невідкладну медичну допомогу особі,
яка отримала тілесні ушкодження, додержуючись при цьому необхідних
заходів обережності від раптового нападу та доповісти письмово
черговому, а черговий, який заподіяв тілесні ушкодження в результаті
застосування прийомів самбо, – начальникові органу внутрішніх справ із
зазначенням часу, місця, проти кого і за яких обставин вжито прийоми
самбо, а також прізвищ та адресів понятих (при ‘їх наявності).
Застосуванню сили, спеціальних засобів, вогнепальної зброї має
передувати попередження про намір їх застосувати, якщо дозволять
обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби, а також
зброя можуть застосовуватись, якщо виникла безпосередня загроза життю чи
здоров’ю громадян або працівників міліції. Забороняється застосовувати
засоби фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю до жінок
з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими
ознаками інвалідності і малолітніх, крім випадків скоєння ними групового
нападу, який загрожує життю і здоров’ю людей, працівників міліції,
збройного нападу або збройного опору. У випадку неможливості запобігти
застосування сили вона не повинна перевищувати міру, необхідну для
виконання покладених на міліцію обов’язків, і має зводитись до мінімуму
можливості заподіяння збитку здоров’ю правопорушника та інших громадян.
При завданні шкоди черговий забезпечує надання необхідної допомоги
особі, яка постраждала, у найкоротший строк. Про застосування фізичної
сили, спеціальних засобів примусу черговий рапортом доповідає
начальникові міськрайліноргану.
Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування фізичного
впливу та спеціальних засобів, а також про всі випадки застосування
зброї черговий зобов’язаний негайно письмово повідомити начальника
міськрайліноргану для повідомлення прокурора. Перевищення повноважень
щодо застосування сили, у тому числі спеціальних засобів та зброї, тягне
за собою відповідальність, встановлену законом.
У випадку несправності освітлення і опалення, загоряння або затоплення у
кімнаті для затриманих черговий зобов’язаний негайно викликати
працівників відповідних аварійних служб, організувати (дотримуючись
правил техніки безпеки) гасіння пожежі, вжити заходів до усунення
несправності, ліквідації наслідків. Якщо подія загрожує життю чи
здоров’ю затриманих, він зобов’язаний негайно перевести їх до інших
приміщень, організувати охорону та постійне спостереження за ними. Про
подію і вжиті заходи йому слід негайно доповісти начальнику
міськрайліноргану (особі, яка його заміщає). Про події, що мали серйозні
наслідки (затоплення, смерть, замах на самогубство тощо) та вжиті заходи
черговий зобов’язаний доповісти начальникові міськрайліноргану та
повідомити чергову частину вищестоящого органу внутрішніх справ,
проінформувати прокурора.
При звільненні правопорушника йому повертаються всі вилучені речі,
документи і гроші, за винятком предметів, речей та документів, що є
знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення, предметів і речей,
що знаходяться у розшуку, вилучені з громадського обігу, а також таких,
що підлягають конфіскації або сплатному вилученню, і підроблених
документів. За отримання повернених речей, документів та інших цінностей
правопорушник розписується у протоколі, в якому вони позначені
вилученими. На прохання доставлених (затриманих) їм видаються довідки
про час та причини затримання.
Особистий огляд і огляд речей доставленого провадиться у встановленому
порядку. Огляд речей, поклажі, багажу, знарядь полювання та рибальства,
добутої продукції, транспортних засобів та інших предметів здійснюється,
як правило, у присутності особи, яка є їх власником. У випадках, що не
терплять зволікання, згадані речі, предмети, за умов відсутності їх
власника, можуть бути піддані огляду при наявності двох понятих. Про
особистий огляд, огляд речей складається протокол або про це чиниться
відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення чи у
протоколі про адміністративне затримання, які додаються до справи про
адміністративне правопорушення. Вилучені у доставленого або затриманого
речі й документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом
правопорушення, зберігаються разом з протоколом, у якому вчинено запис
про вилучення, у черговій частині або спеціальній шафі, ключ від якої
знаходиться в чергового. Там само зберігаються документи, цінності,
гроші та інші речі, вилучені в осіб, які поміщені до кімнати для
затриманих, до повернення їх правопорушникові у встановленому порядку.
При передачі матеріалів про адміністративне правопорушення працівнику,
відповідальному за їх облік, черговий під розписку в журналі обліку
матеріалів про адміністративні правопорушення передає також вилучені
речі та документи (за винятком зброї та боєприпасів). Вилучена в
доставлених (затриманих) зброя та боєприпаси зберігаються черговим у
спеціальній залізній шафі, опечатаній особистою печаткою, до передачі їх
відповідному працівникові органів внутрішніх справ.
Якщо при розгляді обставин щодо затриманого, його особистому огляді або
огляді його речей буде встановлено, що його дії містять у собі ознаки
злочину, або він знаходиться у розшуку, або незаконно зберігав предмети
та речі (вилучені з громадського обігу, викрадене майно), або має
підроблені документи, то черговий доповідає про встановлені факти
керівникові міськрайліноргану і передає за його вказівкою зібрані
матеріали та вилучене під розписку у відповідному журналі (книзі)
слідчому або особі, призначеній проводити дізнання, для подальшої
перевірки й вирішення питання про порушення кримінальної справи.
Досить важливими є обов’язки щодо підготовки службових нарядів та
оперативному управлінню ними. Так, з прибуттям працівників міліції, що
заступають у наряд, оперативний черговий зобов’язаний перевірити
наявність особового складу відповідно до записів у книзі постових,
допуск до несення служби із зброєю; видати їм у встановленому порядку
необхідні предмети озброєння та спецзасобів, засоби захисту, зв’язку та
службові документи; ознайомити склад наряду з орієнтуваннями й
оперативною обстановкою на території, що обслуговується, прикметами
злочинців, які розшукуються, та викраденого майна; доповісти особі, яка
проводить інструктаж, про готовність особового складу до несення служби.
У період несення служби нарядами черговий підтримує з ними постійний
зв’язок, приймає доповіді про обстановку, своєчасно інформує їх про
скоєні злочини, викрадені речі, злочинців, що розшукуються, їх прикмети
й вірогідні маршрути пересування; уточнює завдання, провадить за
вказівкою керівника міськрайліноргану (відповідального), а в його
відсутність – самостійно, передислокацію нарядів з урахуванням
оперативної обстановки, що складається.
По закінченні несення служби нарядами черговий приймає від начальників
(старших нарядів, міліціонерів, відповідального по органу) рапорти про
виконання поставлених завдань і доповідає начальникові міськрайліноргану
(особі, яка його заміщає); озброєння, спецзасоби, засоби захисту,
зв’язку, спорядження та службову документацію, отримані при заступленні
на службу, перевіряє їх комплектність. При недостачі він зобов’язаний
терміново вжити заходів щодо повернення або розшуку втраченого,
доповісти (при втраті зброї, боєприпасів та спецзасобів – негайно)
начальнику міськрайліноргану (особі, яка його заміщає) і далі діяти за
його вказівкою.
Якщо наряд (постовий, патрульний, конвой тощо) по закінченні служби не
прибув до чергової частини міськрайліноргану або прибув, але не здав
табельної зброї, або був відсутній на посту, заслоні тривалий період,
черговий негайно доповідає про це керівникам міськрайліноргану і діє
відповідно до отриманих вказівок. При відсутності керівників черговий
направляє до району несення служби командира роти (взводу, відділення,
старшого служби, оперативну групу) для з’ясування причин відсутності
наряду і організації розшуку, підтримання з ними зв’язку. У разі
необхідності направляє інших працівників з резерву, створеного з
особового складу. Про подію, вжиті заходи та результати черговий
доповідає керівникам міськрайліноргану та до чергової частини
вищестоящого органу внутрішніх справ.
На період здійснення поетапного виведення ІТУ з чергових частин органів
внутрішніх справ оперативний черговий при відсутності штатних чергових
по ІТУ у встановленому порядку поміщає (звільнює) до ІТУ затриманих і
взятих під варту осіб, а також осіб, які займаються бродяжництвом (якщо
в місті, районі немає приймальника-розподільника); затримані за
адміністративні правопорушення і до яких може бути застосоване стягнення
у вигляді адміністративного арешту, а також які піддані
адміністративному арешту.
У міськрайлінорганах, де немає штатних конвойних підрозділів міліції,
черговий забезпечує оперативне керівництво конвоями при виконанні ними
завдань по конвоюванню затриманих і взятих під варту осіб. З цією метою
він повинен знати рішення начальника (особи, що його заміщає) щодо
організації служби конвою, оперативної обстановки на маршруті
конвоювання та на об’єктах, де будуть тимчасово перебувати особи, які
конвоюються. За вказівкою начальника міськрайліноргану (особи, що його
заміщає) треба організувати службу конвою: перевірити готовність
спеціального автомобіля і забезпечити своєчасний виїзд конвою на
виконання поставленого завдання; стежити за змінами обстановки на
маршруті конвоювання та на об’єктах, де тимчасово утримуються особи, що
конвоюються; у разі необхідності вживати заходів до посилення конвою з
подальшою доповіддю начальнику міськрайліноргану (особі, яка його
заміщає); контролювати повернення конвою та спеціального автомобіля.
З метою забезпечення належної охорони будинку міськрайліноргану черговий
зобов’язаний:
– знати план охорони й оборони будинку міськрайліноргану, пропускного
режиму, розташування службових приміщень і їх блокування у разі
необхідності;
– зачиняти у нічний час входи й виходи з будинку;
– силами добового наряду перевіряти не менше двох разів протягом ночі
стан охорони будинку (постового, якщо він призначається), справність
запорів, дзвінків, сигналізації й засобів зв’язку. При порушенні порядку
несення служби, виявленні несправності вживати заходів до їх усунення;
– у випадку спроби проникнення сторонніх осіб до приміщення режимного
характеру, а в нічний час – до будинку міськрайліноргану організувати їх
затримання. Про подію, результати розгляду її обставин доповісти
начальникові міськрайліноргану, його заступникам та попередити чергову
частину вищестоящого органу внутрішніх справ;
– при вході до будинку (приміщення) громадян по документах, справжність
(достовірність) яких викликає сумнів (прострочені, мають сліди підчисток
тощо), затримати їх пред’явника, негайно доповісти керівникові
міськрайліноргану і діяти за його вказівкою.
При збройному нападі та спробі захоплення будинку міськрайліноргану,
проникненні до нього агресивно настроєної значної групи громадян
необхідно:
– зачинити всі вхідні та вихідні двері приміщення будинку;
– розставити згідно з планом оборони будинку працівників добового
наряду, слідчо-оперативної групи, інших працівників міліції, екіпірувати
їх автоматами, табельною зброєю, спецзасобом “Черемуха”, засобами
захисту, радіостанціями, протигазами для блокування найбільш уразливих
місць, у тому числі верхніх поверхів, виставити спостережний пост на
даху будинку;
– про подію негайно доповісти начальнику та черговому вищестоящого
органу внутрішніх справ;
– про подію сповістити наряди, що перебувають на службі, і задіяти їх
згідно з планом;
– підняти особовий склад органу по тривозі, організувати його збір у
заздалегідь обумовленому місці, туди ж направити екіпажі патрульних
автомашин і швидкої медичної допомоги;
– повідомити органи безпеки і прокуратуру, відповідно до плану взаємодії
викликати допомогу від розташованих поблизу підрозділів органів
внутрішніх справ та армійських частин;
– у випадку виникнення реальної загрози захоплення будинку органу
внутрішніх справ особовий склад, що знаходиться в середині, одягає
протигази і провадить задимлення спецзасобом “Черемуха-5”. Раніше
виставлені пости переміщаються до кімнати зберігання зброї та ІТУ. При
спробі захоплення цих приміщень застосовується зброя відповідно до
Закону України “Про міліцію”;
– у випадку висування натовпом вимог звільнити громадян, затриманих
раніше за незначні правопорушення, за погодженням з прокурором та
керівництвом міськрайліноргану – за окремі види злочинів, задовольнити
їх прохання є метою розрядки обстановки.
Для забезпечення надійної охорони в ІТУ затриманих і взятих під варту
осіб оперативний черговий повинен знати план охорони й оборони ІТУ,
табель поста й обов’язки всього складу наряду. При відсутності штатних
чергових по ІТУ провадити зміну постових. Обов’язковою є перевірка
несення служби нарядом ІТУ (знання й виконання обов’язків, технічне
обслуговування камер, дверей, замків, гратів; справність сигналізації та
зв’язку; наявність і правильність розміщення затриманих і взятих під
варту по камерах). При виявленні недоліків слід доповісти керівництву
рапортом і вжити заходів щодо їх усунення. При відсутності штатних
чергових по ІТУ організувати під охороною наряду, що заступає та
зміняється, покамерний та черговий вивід до туалету (при відсутності
санвузлів у камерах) затриманих і взятих під варту осіб.
Виявивши підкоп, пролом стіни (стелі, підлоги), пошкодження віконних
гратів і замків, необхідно перевести затриманих і взятих під варту осіб
до інших камер, посиливши спостереження за їх поведінкою. Про обстановку
та вжиті заходи доповісти керівництву міськрайліноргану, проінформувати
прокурора.
Якщо затриманий або особа, взята під варту, звернулась із проханням про
надання їй медичної допомоги, слід подати долікарську медичну допомогу
або викликати швидку медичну допомогу (лікаря найближчої медичної
установи).
Черговий має вжити заходів до припинення конфліктної ситуації (бійки) у
випадку її виникнення між особами, що перебувають в ІТУ, виявити
призвідників і розмістити їх врізних камерах. При нападі затриманих і
осіб, взятих під варту, на склад наряду (вихід з камер, заволодіння
зброєю тощо) необхідно вжити заходів щодо припинення злочинних дій,
посилити охорону ІТУ за рахунок наявних сил (помічника чергового,
слідчо-оперативної групи тощо); задіяти план оборони будинку та ІТУ,
повідомити чергову частину вищестоящого органу, проінформувати прокурора
та заінтересовані відомства. При нападі на ІТУ іззовні негайно озброїти
табельною зброєю, спецзасобами захисту особовий склад, що є в наявності,
і направити його на відбиття нападу; задіяти план оборони будинку (ІТУ)
і проінформувати вищестоящий орган внутрішніх справ, прокурора та інші
заінтересовані відомства.
Про пожежу (загоряння) в ІТУ черговий повинен повідомити диспетчера
пожежної охорони, організувати евакуацію затриманих і взятих під варту
осіб та забезпечити їх належну охорону; вжити негайних заходів до
гасіння пожежі (загоряння) первинними засобами пожежогасіння, викликати
швидку медичну допомогу, аварійні служби; доповісти начальникові
міськрайліноргану (особі, яка його заміщає) та діяти згідно з його
вказівкою. У разі необхідності він зобов’язаний зібрати особовий склад
по тривозі й направити для посилення охорони ІТУ.
В органах внутрішніх справ вся зброя та боєприпаси зберігаються в
залізних шафах у окремих кімнатах, що замикаються і мають залізні грати
на вікнах. Для зберігання зброї, боєприпасів та спецзасобів обладнується
спеціальна кімната. Ключі від кімнати зі зброєю зберігаються
безпосередньо у чергового по органу внутрішніх справ, а під залізних шаф
зі зброєю – у кімнаті в обумовленому місці, для виключення можливості
доступу до нього осіб, що не входять до складу чергового наряду. Кімната
і шафи опечатуються особистою печаткою чергового. У випадку втрати ключа
замок міняється або переробляється з заміною секрету. Категорично
забороняється використання замків, ідентичних із замками від ІТУ та
інших службових приміщень. Другі комплекти ключів від кімнати, шафів зі
зброєю та боєприпасами зберігаються в опечатаному пеналі у начальника
органу або особи, яка його заміщає. Відлучаючись у службових справах, а
також для вживання їжі, відпочинку черговий зобов’язаний передати
інспектору-черговому (помічнику чергового) ключі від опечатаних печаткою
чергового кімнати для зберігання зброї й боєприпасів та шафів, а при
поверненні – прийняти ключі й перевірити цілісність відтисків печатки.
Про час убуття (повернення), передачу (прийом) ключів від опечатаних
кімнати й шафів робиться позначка у зошиті для записів оперативного
чергового. Наприклад: “Я, майор міліції Панченко В.Ф., о 14.30
25.10.2000 р. передав ключі від опечатаних печаткою К21 кімнати й шафів
капітану міліції Ковальчуку В.П. Здав (підпис) – прийняв (підпис)”; “Я,
майор міліції Панченко В.Ф., о 15.30 25.10.2000 р. прийняв від капітана
міліції Ковальчука В.П. ключі від опечатаних печаткою К21 кімнати й
шафів. Прийняв (підпис), здав (підпис)”.
Про порушення печатки на дверях кімнати або шафах негайно доповісти
начальникові міськрайліноргану (особі, що його заміщає), який негайно
призначає комісію для перевірки наявності майна, що в них зберігається.
У випадку порушення печаток, звірити наявність зброї, боєприпасів та
іншого майна з описами й записами у зошиті для записів чергового. Про
результати доповісти начальнику міськрайліноргану (особі, яка його
заміщає) і діяти згідно з його вказівками.
Нормативні акти, оперативні плани та інша службова документація,
спеціальні засоби, оперативна криміналістична техніка, засоби зв’язку,
захисту зберігаються у приміщенні чергової частини міськрайліноргану в
умовах, що забезпечують їх схоронність, при необхідності – у залізних
шафах. Вони призначені для використання особами добового наряду.
Видавати будь-кому нормативні акти, оперативні плани та іншу службову
документацію без особливого на те розпорядження начальника
міськрайліноргану (особа, яка його заміщає) забороняється. Про видачу
нормативного акту (службового документу) чиняться позначка в зошиті для
записів оперативного чергового з вказівкою часу видачі, найменування
нормативного акту (службового документу) та розписка особи, яка його
отримала, а при поверненні – запис із вказівкою часу повернення,
найменування нормативного акту (службового документу) і розписка
чергового. При вилученні (заміні застарілого) нормативного акту або
службового документу складається у встановленому порядку новий опис
нормативних актів та службової документації.
Черговий забезпечує належне зберігання у черговій частині зброї,
боєприпасів, спеціальних засобів, службової документації, нормативних
актів, оперативної й криміналістичної техніки, засобів зв’язку, захисту
та іншого майна, що належить черговій частині;
провадить видачу працівникам органу внутрішніх справ закріпленої за ними
зброї, боєприпасів замість карток-замісників; засобів зв’язку службовим
нарядам – під розписку в постовій відомості; оперативної й
криміналістичної техніки, засобів зв’язку працівникам слідчо-оперативних
груп, а також дільничним інспекторам міліції та іншим під розписку в
книзі обліку видачі й прийому озброєння, спеціальних засобів; засобів
захисту, автоматичної зброї та спеціальних засобів групі захоплення,
іншим працівникам – під розписку в окремому місці книги видачі-приймання
озброєння й спеціальних засобів.
При прийманні від працівників зброї, боєприпасів, спеціальних засобів,
оперативно-криміналістичної техніки, засобів зв’язку, захисту черговий
повинен звірити їх номери й кількість, перевірити стан та справність,
розкласти по встановлених для зберігання шафах і місцях;
повернути працівникам картки-замісники. Про факти втрати, затримки із
здачею зброї, боєприпасів, засобів зв’язку, захисту, оперативної й
криміналістичної техніки, спеціальних засобів та інших предметів
працівниками органу внутрішніх справ він доповідає письмовим рапортом
начальнику міськрайліноргану (особі, яка його заміщає) і далі діє за
його вказівкою. При виявленні поломок, несправностей, розукомплектуванні
зазначених технічних засобів черговий робить записи у книзі обліку
пошкоджень і перевірки справності апаратури зв’язку, сигналізації,
оперативної й криміналістичної техніки і доповідає про це начальникові
міськрайліноргану (особі, яка його заміщає). Несправні
(розукомплектовані) технічні засоби зберігаються окремо від справних. З
метою забезпечення працездатності носимих радіостанцій черговий
контролює підзарядку в установленому порядку їх акумуляторних блоків
спеціалістом зв’язку, командиром стройового підрозділу ППСМ, помічником
чергового.
Черговий приймає на тимчасове зберігання зброю й боєприпаси від
працівників органів внутрішніх справ, особового складу судових караулів,
прокуратури та інших міністерств і відомств при наявності в осіб, які
здають (отримують) документів, що засвідчують особистість, посвідчення
(приписку) про відрядження або дозволу на зберігання й носіння зброї,
виданого органом внутрішніх справ (військовою частиною внутрішніх військ
тощо). Про прийом зброї та боєприпасів на тимчасове зберігання й видачу
його чиняться записи у книзі видачі та прийому озброєння і спеціальних
засобів.
Згідно з інструкцією про порядок роботи щодо забезпечення звертання в
органах внутрішніх справ вилученої, добровільно зданої, знайденої зброї
і боєприпасів черговий зобов’язаний особисто приймати на тимчасове
зберігання згадану зброю й боєприпаси на підставі наступних документів:
– протоколу вилучення зброї, боєприпасів, акту про вилучення зброї,
боєприпасів з організацій, установ, підприємств, загальноосвітніх шкіл,
складених працівником міськрайліноргану;
– рапорту про добровільну здачу, знайдення зброї, боєприпасів з
додаванням заяви особи, яка знайшла або добровільно здала ці предмети;
– заяви громадянина про добровільну здачу або знайдення зброї,
боєприпасів.
При прийомі на тимчасове зберігання такої зброї, боєприпасів, черговий
перевіряє відповідність правдивості записів у на даних йому документах
про кількість, системи, номери, роки виготовлення, зовнішній стан зброї
та боєприпасів. У випадку розходження він складає акт за участю особи,
яка здає зброю; виписує квитанцію у двох примірниках, з яких перший
вручає особі, що здала предмети озброєння, а другий реєструє разом з
документами (протоколом, актом вилучення, рапортом, заявою) в канцелярії
і доповідає на чальникові органу (особі, яка його заміщає). Корінець
квитанції залишається для контролю; після оформлення предметів озброєння
черговий прийняту зброю та боєприпаси вміщує до металевої шафи,
розташованої у кімнаті, призначеній для зберігання зброї, зачиняє цю
шафу й опечатує; робить позначку про прийняття на тимчасове зберігання
зброї й боєприпасів у книзі прийому і здачі чергування (ці записи мають
чинитись до отримання прийнятих на тимчасове зберігання предметів
озброєння працівником органу внутрішніх справ, на якого покладені
функції щодо забезпечення звертання вилученої, добровільно зданої,
знайденої зброї та боєприпасів). Категорично забороняється покладати ці
обов’язки на чергових.
Черговий зобов’язаний забезпечити безперервне збирання, обробку
інформації про оперативну обстановку на території, магістралі, що
обслуговується міськрайлінорганом, підготовку необхідної інформації
згідно з вимогами інструкцій, передбачених наказом МВС України № 325 від
1.06.1992 р. Це стосується інформації про скоєні на території, що
обслуговується, злочини (про нерозкриті докладною), правопорушення та
інші події, злочинців, що розшукуються, осіб, які самовільно залишили
будови народного господарства, пропали безвісти тощо; осіб, що
перебувають під адміністративним наглядом, умовно засуджених, умовно
звільнених з обов’язковим притягненням до праці, а також засуджених з
відстрочкою виконання вироку, на яких судом покладено обов’язки не
виїжджати з постійного місця проживання й не змінювати місця проживання
без повідомлення про це органу внутрішніх справ. Після реєстрації в
журналі обліку умовно засуджених та умовно звільнених, що прибули у
відпустку, відрядження та з інших причин, черговий під розписку в графі
“Примітка” доводить це до відома працівника карного розшуку, дільничного
інспектора міліції, дільничного інспектора у справах неповнолітніх, які
обслуговують відповідну адміндільницю (територію); сили й засоби
міськрайліноргану. громадськості, задіяних на охорону громадського
порядку, об’єкти народного господарства, нагляд за дорожнім рухом, режим
роботи службових нарядів і порядок здійснення контролю за ними, об’єкти,
заблоковані хімпастками; кількість і категорію осіб, що утримуються в
ІТУ, приймальнику-розподільнику, спецприймальнику; дислокацію
агітпунктів, виборчих дільниць у дні підготовки й проведення виборів до
місцевих Рад, при проведенні референдумів та інших громадсько-політичних
заходів; громадсько-політичні та спортивно-масові заходи, що вже
провадяться або провадитимуться, крупні судові процеси, правлення
релігійних обрядів та інші фактори, які можуть вплинути на оперативну
обстановку, перерозстановку сил і засобів міськрайліноргану; наступне
знесення самовільно зведених будівель або виселення у адмінпорядку;
наступні проводи на військову службу призовників, багатолюдні весілля,
поховання; час інкасації великих грошових коштів банками,
підприємствами, установами, організаціями, маршрути руху інкасаторів, їх
забезпеченість охороною; зміни кліматичних умов, радіаційної обстановки,
стан шляхів, водоймищ тощо.
При скоєнні на території, що обслуговується, злочину або надзвичайної
події, передбачених Переліком оперативної інформації, черговий терміново
доповідає про це начальникові міськрайліноргану і попереджає чергову
частину вищестоящого органу внутрішніх справ, після чого здійснює
заходи, передбачені картотекою невідкладних дій чергового.
При надходженні телеграм, телефонограм черговий забезпечує належну їх
реєстрацію, доповідає телеграму (телефонограму, орієнтування) про
скоєний злочин (подію) начальникові міськрайліноргану або особі, яка
його заміщає, і організовує виконання отриманих вказівок. При
відсутності керівників міськрайліноргану негайно після ознайомлення,
залежно від змісту орієнтування, знайомить працівників відповідних служб
органу внутрішніх справ; у необхідних випадках про отримання телеграми
(телефонограми, орієнтування) інформує прокурора.
При доставленні кореспонденції у нічний час, вихідні та святкові дні
черговий зобов’язаний прийняти її, зареєструвати в журналі обліку
пакетів, перевірити цілісність упаковки і відтисків печаток, розписатись
за отримання в здавальному реєстрі (розносній книзі) • з проставленням
мастичної печатки або штампу, а потім своєчасно передати до канцелярії
під розписку в журналі обліку пакетів.
Штатні працівники чергової частини, а також особи, що виконують їх
обов’язки, повинні знати структуру міськрайліноргану, дислокацію
підпорядкованих їм підрозділів і служб, вищестоящих органів внутрішніх
справ, способи зв’язку з ними, а також завдання, що розв’язуються
відповідними службами; наявні в черговій частині, службах картотеки й
інші довідкові матеріали, порядок доступу до них і видачі довідкової
інформації. При особистому зверненні, запитах по телефону посадових
осіб, громадян працівники добового наряду зобов’язані повідомляти.
1. Працівників органів внутрішніх справ у межах їх функціональних
обов’язків, керівників правоохоронних органів, наглядаючого прокурора –
про наявну в черговій частині інформацію стосовно заяв і повідомлень, що
надійшли, про злочини та події; затримання підозрюваних і осіб, які
скоїли адміністративні правопорушення, притягнення їх до
адміністративної відповідальності; розшукуваного автомототранспорту і
т.ін.; щодо результатів перевірок (по картотеках адресного бюро,
інформаційного центру), здійснених по запитах працівників правоохоронних
органів, які знаходяться на місці події, беруть участь у охороні
громадського порядку, виконують інші службові завдання за межами
адміністративного будинку міськрайліноргану. При отриманні протягом
робочого дня запиту відносно відомостей, що відсутні у черговій частині
і входять у межі компетенції інших служб та підрозділів органу
внутрішніх справ, оперативний черговий та інші особи добового наряду
рекомендують звернутись у відповідну службу, повідомивши при цьому її
місцезнаходження і телефон.
2. Посадових осіб або громадян про:
– місця розташування міськрайлінорганів, підпорядкованих їм підрозділів,
вищестоящого органу внутрішніх справ, номери телефонів їх чергових
частин;
– дні, години і місця прийому громадян керівниками міськрайліноргану;
– номери службових телефонів працівників міськрайліноргану;
– адреси й номери телефонів пунктів охорони порядку;
– час і місця праці дільничних інспекторів міліції й номери їх службових
телефонів;
– осіб, затриманих за правопорушення або таких, що стали жертвами подій
(крім випадків, коли ці відомості на момент запиту не підлягають
розголошенню);
– знайдені, вилучені, здані предмети й речі, свійських тварин,
належність яких не була встановлена.
Черговим та іншим особам добового наряду забороняється видавати
громадянам і посадовим особам довідки про місце проживання та домашні
телефони працівників місцевих органів влади, служби безпеки, внутрішніх
справ (крім дільничних інспекторів міліції), прокуратури, суду і членів
їх сімей, а також надавати відомості, що становлять державну та службову
таємницю.
Для забезпечення довідкової роботи черговий та інші особи чергового
наряду стежать за систематичним поповненням картотек службами
міськрайліноргану, банку даних АСУ та ЕОМ, якими користується добовий
наряд чергової частини, а також своєчасним вилученням карток і
інформації з технічних систем, потреба в яких минула та контролюють
подання працівниками міськрайліноргану відомостей про розгляд заяв і
повідомлень про злочини, події, перевірку іншої інформації негайно після
прийнятих рішень.
Досить обсяжні обов’язки черговий має щодо додержання правил пожежної
безпеки й санітарних правил в адміністративному будинку органу
внутрішніх справ і на прилеглій до нього території: знання правил
користування засобами пожежогасіння, плану евакуації людей і майна при
пожежі, системи аварійного відключення електроенергії, газу й
водопостачання у будинку органу внутрішніх справ, а також способів
зв’язку з аварійними службами, пожежною частиною, добровільними
пожежними дружинами. Черговий повинен вимагати від працівників та інших
осіб, що перебувають у будинку органу і на прилеглій території, суворого
додержання правил пожежної безпеки й санітарії; періодично проводити
обхід приміщень органу внутрішніх справ та прилеглої до нього території
з метою контролю за додержанням правил пожежної безпеки й санітарії. При
виявленні несправностей в електромережі, електро- і газовій апаратурі,
опалювальній системі та водопостачанні він повинен негайно викликати
спеціалістів для їх усунення; не допускати зберігання легкозаймистих,
горючих рідин і матеріалів, вибухових, отруйних речовин та речовин а
різким запахом у службових приміщеннях тощо. Контрольні запитання:
1. Система чергових частин органів внутрішніх справ
2. Основні завдання чергових частин
3. Принципи роботи чергових частин
4. Права і обов’язки оперативних чергових
5. Повноваження оперативного чергового щодо забезпечення управління
силами й засобами
6. Права чергового щодо охорони громадського порядку, попереджена
припинення й розкриття злочинів
7. Прийом, реєстрація і реагування на заяви
8. Підготовка службових нарядів
9. Поміщення до ІТУ затриманих і взятих під варту осіб
10. Забезпечення озброєння, боєприпасів, спеціальних засобів
11. Збирання, обробка та подання оперативної інформації. Забезпечення
довідкової роботи
12. Розгляд обставин щодо правопорушників, діставлених до чергової
частини
13. Обов’язки наряду чергової частини щодо адміністративна затриманого,
при проведенні особистого догляду
14. Спостереження за поведінкою доставлених і затриманих
РОЗДІЛ III. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
(МІЛІЦІЇ) ПО БОРОТЬБІ З ПРАВОПОРУШЕННЯМИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ
§1. Адміністративно-правові ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З ДРІБНИМ ХУЛІГАНСТВОМ
Адміністративно-правові заходи — це встановлені законами або іншими
нормативними актами способи впливу на відносини у сфері громадського
порядку, що застосовуються уповноваженими на те органами ( посадовими
особами) з метою надійного забезпечення громадського порядку,
запобіганню і припиненню правопорушень та притягнення порушників до
відповідальності.
Громадський порядок, як соціально-правове явище, можна розглядати, як у
широкому, так і вузькому розумінні. В юридичній літературі
відзначається, що громадський порядок у широкому розумінні є складне
структурне явище, що охоплює різноманітні соціальні норми – правові,
моральні, правила співжиття, звичаї.
На відміну від широкої трактовки громадського порядку, його вузьке
розуміння в юридичній літературі розглядається як порядок вольових
громадських відносин, їх спілкування у громадських місцях у повній
відповідності з діючими приписами правових норм і правилами співжиття.
Зустрічається і більш ґрунтовне поняття громадського порядку, яке
розкриває його значення для громадського і особистого спокою,
забезпеченню сприятливих умов для суспільне корисної діяльності,
відпочинку і побуту людей, їх нормального спілкування у громадських
місцях, а за певних умов і поза ними.
Таким чином, громадський порядок представляє собою складну категорію
громадських відношень.
Органи внутрішніх справ (міліція), як і інші органи державного
управління, можуть впливати на об’єкти управління, використовуючи
адміністративні методи. Універсальними методами управління, які
використовуються в діяльності органів внутрішніх справ (міліції) є
методи переконання та примусу.
Переконання – це система заходів правового і неправового характеру, яка
проводиться органами внутрішніх справ та громадськими органами, що
виявляється у здійсненні виховних, роз’яснювальних заходів, спрямованих
на формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання вимог
законів та інших правових актів.
Основні форми переконання, які використовуються органами внутрішніх
справ:
– організація державних і громадських заходів, спрямованих на боротьбу з
пияцтвом, алкоголізмом, самогоноварінням, дрібним хуліганством, з
правопорушеннями, які здійснюють неповнолітні і т. ін. (облік, контроль,
прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів тощо);
– виховання (правове, моральне і т.ін.), особистий приклад;
– роз’яснення завдань органів внутрішніх справ (усне чи через засоби
масової інформації);
– інструктаж осіб підлеглого апарату і громадськості з питань найбільш
дієвого виконання поставлених завдань;
– моральне заохочення (подяка, нагородження почесним знаком, присвоєння
почесного звання і т. ін.;
– матеріальне заохочення (грошова винагорода, путівка);
– критика роботи і поведінки окремих працівників міліції.
Поряд із заходами переконання наша держава зумовлена використовувати і
примусові заходи до осіб, які не додержуються встановлених державою
правил. Державний примус в Україні характеризується тим, що цей метод
державного впливу є допоміжним й здійснюється лише після застосування
переконання.
Державний примус органів внутрішніх справ – це психологічний або
фізичний вплив посадових осіб на свідомість і поведінку певних осіб з
метою спонукати, примусити їх виконувати правові норми, забезпечує тим
самим у державі законність і правопорядок.
Адміністративний примус застосовується на основі
адміністративно-процесуальних норм. Примусові заходи адміністративного
характеру застосовуються органами внутрішніх справ (міліції) для впливу
на громадян і службових осіб з метою виконання ними юридичних
обов’язків, припинення протиправних дій, притягнення до відповідальності
правопорушників, забезпечення громадської безпеки.
Класифікацію заходів адміністративного примусу запропонував у 1957 р.
М.І. Єропкін, яку він уточнив у 1963 р. Класифікація адміністративного
примусу має велике теоретичне і практичне значення. В одних випадках,
наприклад, правопорядок забезпечується використанням заходів запобігання
правопорушень, в других – припиненням правопорушень, в третіх –
покаранням за вчинені правопорушення.
Види адміністративного примусу можна класифікувати так:
1) заходи адміністративного запобігання;
2) заходи припинення проступків;
3) адміністративні стягнення.
Ця класифікація умовна, але логічна, оскільки спочатку вживаються заходи
запобігання, потім припинення правопорушень і лише коли вони не
досягають своєї мети і особа вчинює адміністративне правопорушення, до
неї застосовується адміністративне стягнення.
Правове врегулювання діяльності органів внутрішніх справ (міліції) по
застосуванню заходів адміністративного примусу здійснюється значною
кількістю законодавчих та нормативних актів. Першочергове значення при
цьому мають закони України “Про міліцію”, “Про дорожній рух”, “Про
оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю”, “Про надзвичайний стан”, “Про
запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення”, а
також Кодекс України про адміністративні правопорушення, Правила
застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в
Українській РСР та ін. Важлива роль в системі законодавчих актів, які
регулюють діяльність органів міліції по застосуванню адміністративного
примусу, відводиться Закону України “Про міліцію”.
Під заходами адміністративного запобігання слід розуміти дії посадових
осіб органів внутрішніх справ, спрямовані на примусове забезпечення
виконання громадянами своїх обов’язків перед суспільством, забезпечення
громадської безпеки та правопорядку.
Вважається, що умовою для виникнення конкретних відносин, пов’язаних з
використанням заходів адміністративного примусу є різного роду юридичні
факти, в тому числі і протиправні дії окремих осіб та організацій.
Заходи адміністративного запобігання мають ту особливість та
відрізняються від заходів припинення адміністративних правопорушень і
адміністративних стягнень, тим, що їх використання не пов’язане з
вчиненням неправомірних дій (попереджальні, профілактичні заходи).
До заходів запобігання, що застосовуються органами внутрішніх справ у
боротьбі з порушеннями громадського порядку згідно Закону України “Про
міліцію”, відносяться.
1. Вимога припинення окремих дій. Органи міліції вправі вимагати від
громадян і посадових осіб, які порушують громадський порядок, припинення
дій, що перешкоджують здійсненню повноважень МІЛІЦІЇ (П.1 СТ. 11).
2. Перевірка документів. Працівники міліції мають право перевіряти у
громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують
їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо
додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на
міліцію (п.2 ст. 11).
3. Облік та офіційне застереження осіб. Працівникам міліції надається
право вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на
підставі та в порядку, встановленому законодавством, виносити їм
офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки (п.4
ст. 11).
4. Огляд. Працівникам міліції надано право проводити огляд поклажі,
багажу та особистий огляд пасажирів цивільних повітряних, морських і
річкових суден, засобів залізничного та автомобільного транспорту,
згідно з чинним законодавством (п.14 ст. 11). Слід зазначити
необхідність відрізняти огляд як захід адміністративного запобігання від
огляду, спрямованого на вирішення питання про притягнення до
адміністративної чи кримінальної відповідальності та забезпечення
провадження у справах про адміністративні правопорушення.
5. Право працівників міліції входити безперешкодно у будь-який час доби
на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій, в тому
числі митниці, та оглядати їх з метою припинення злочинів,
переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, при стихійному
лихові та інших надзвичайних обставинах; на земельні ділянки, в жилі та
інші приміщення громадян у разі переслідування злочинця або припинення
злочину, що загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та
інших надзвичайних обставинах; в житлові приміщення осіб, які
перебувають під адміністративним наглядом, з метою перевірки (п.15. ст.
11).
6. Внесення подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяють
вчиненню правопорушень. Такі подання вносяться відповідним державним
органам, громадським об’єднанням або посадовим особам, підприємствам,
установам, організаціям і вони обов’язкові до розгляду (п.19 ст.11).
7. Тимчасове обмеження або заборона доступу на окремі ділянки місцевості
чи об’єкти з метою забезпечення громадського порядку, громадської
безпеки, охорони життя і здоров’я людей (п.20 ст. 11).
8. Обмеження або заборона руху транспорту і пішоходів на окремих
ділянках вулиць і автомобільних шляхів, а також право зупиняти
транспортні засоби, відвідувати підприємства, установи й організації для
виконання контрольних і профілактичних функцій щодо забезпечення безпеки
дорожнього руху (п.21 ст. 11).
9. Здійснення адміністративного нагляду за особами, щодо яких він
установлений, а також контролю за засудженими до кримінальних покарань,
не пов’язаних з позбавленням волі (п.7 ст. 10, п.15 ст. 11). Порядок
здійснення адміністративного нагляду встановлений Законом України “Про
адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення
волі”. В Законі дається перелік осіб, до яких може бути застосовано
адміністративний нагляд.
10. Примусовий привід для медичного обстеження. Органи міліції
зобов’язані у встановленому порядку виявляти і повідомляти закладам
охорони здоров’я про осіб, які становлять групу ризику на СНІД,
здійснювати за поданням закладу охорони здоров’я привід цих осіб, а
також інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні
захворювання та хронічний алкоголізм для обов’язкового обстеження і
лікування (п.21 ст.10) Закону України “Про міліцію”; ст. 14 Закону
України “Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист
населення”).
До заходів адміністративного запобігання, які можуть бути застосовані
міліцією, слід також віднести право анулювати дозволи на придбання,
зброї та боєприпасів, виданих громадянам, підприємствам, установам і
організаціям; оглядати з участю адміністрації приміщення, де знаходиться
зброя; оглядати зброю та боєприпаси, що знаходяться у громадян, а також
місця їх зберігання; вимагати усунунення порушень правил зберігання і
використання; проведення за участю адміністрації огляду виробничих,
складських та інших приміщень з метою перевірки виконання правил охорони
державного та колективного майна; направлення повідомлень з метою
профілактичного впливу на порушника в державні та громадські органи за
місцем його проживання; вилучення у громадян і посадових осіб предметів
і речей, заборонених або обмежених в обороті, а також документів з
ознаками підробки, знищення їх або передачі за призначенням.
Слід зазначити, що деякі із заходів запобігання дуже близькі по
характеру до заходів припинення, що пов’язано з їх направленістю на
захист інтересів громадян, держави і громадських об’єднань. Деякі із
заходів запобігання можуть бути попередніми для використання засобів
припинення та адміністративних стягнень (наприклад, привід для
обов’язкового медичного обстеження, а потім примусове лікування).
Протиправна поведінка може найти свій прояв у конкретному
адміністративному правопорушенні або у неодноразових, систематичних
протиправних діях, антигромадській поведінці окремих осіб. Це зумовлює
необхідність застосування посадовими особами органів внутрішніх справ
(міліції) до певних суб’єктів різноманітних заходів припинення
антигромадських діянь, а також адміністративних проступків. Серед видів
адміністративного примусу заходи адміністративного припинення, що
використовуються в адміністративному порядку, є найбільш численними. Їх
застосування зумовлено необхідністю швидкого і ефективного припинення
посягань на інтереси окремих громадян, держави та громадських об’єднань.
Заходи припинення – це примусове припинення протиправних діянь, що
носять ознаки адміністративного проступку, а в деяких випадках і
злочинну, спрямоване на недопущення шкідливих наслідків та забезпечення
застосування до винної особи адміністративного стягнення, а у виключних
випадках кримінального покарання.
У чинному законодавстві та спеціальній літературі немає вичерпного
переліку, чіткої класифікації цих заходів і єдиної думки, які саме
заходи слід вважати заходами адміністративного припинення, чи можуть
вони бути направленими на припинення кримінальних діянь. Разом з тим
слід зазначити достатньо повне врегулювання в даному законодавстві
заходів припинення та умов їх застосування.
Аналіз чинного законодавства дає підстави віднести такі заходи щодо
припинення протиправних діянь.
1. Вимоги від громадян та посадових осіб припинити дії, що порушують
громадський порядок. При цьому працівникам міліції надано право виносити
на місці усне попередження особам, які допустили малозначні
адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог
застосовувати примусові заходи, передбачені Законом України “Про
міліцію” (п.1 ст.11).
2. Адміністративне затримання, тобто примусове короткочасне обмеження
свободи дій і пересування громадян, що вчинили адміністративний
проступок. Цей захід використовується з метою припинення
адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу,
встановлення особи, складання протоколу про адміністративне
правопорушення у разі неможливості складання його на місці вчинення
правопорушення, якщо складання протоколу є обов’язковим, забезпечення
своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по
справах про адміністративні правопорушення, особистого огляду, огляду
речей і вилучення речей та документів (ст. 260 КпАП України).
Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне
правопорушення, може тривати не більше як три години. У виняткових
випадках, у зв’язку з особливими потребами, законодавчими актами
встановлено інші строки адміністративного затримання (відповідно ст.ст.
260-263, 267 КпАП України та п.5 ст.11 Закону України “Про міліцію”.
3. Вилучення речей і документів. Ця дія правоохоронних органів
провадиться в адміністративному порядку у осіб, що порушують норми
адміністративного законодавства, а в деяких випадках і інші правові
норми. Вилученню згідно з чинним законодавством підлягають речі і
документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення.
Порядок та умови вилучення речей і документів регулюються ст. 265 КпАП
України, ст. 128 Митного кодексу України та іншими законодавчими актами.
4. Особистий огляд і огляд речей. Цей захід здійснюється уповноваженими
на те посадовими особами органів внутрішніх справ, воєнізованої охорони,
цивільної авіації, митних органів і прикордонних військ, а у випадках,
прямо передбачених законодавчими актами, також і інших органів з метою
забезпечення впровадження в справах про адміністративні правопорушення.
В даному разі складається окремий протокол або про це робиться
відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення або в
протоколі про адміністративне затримання (ст. 264 КпАП України).
5. Примусове лікування. Примусове лікування застосовується до осіб, щодо
яких є достатні підстави вважати, що вони хворі на венеричну хворобу або
були у контакті з хворими на венеричну хворобу і потребують
профілактичного лікування, коли ці особи ухиляються від обстеження. Цей
захід використовується також по відношенню до наркоманів, злісних
алкоголіків, хворих на СНІД і деяких інших осіб (п. 21 ст. 10 Закону
України “Про міліцію”).
6. Заходи фізичного впливу, використання спеціальних засобів і
вогнепальної зброї. Ці засоби має право застосовувати міліція, а також
інші працівники органів внутрішніх справ, які залучаються до виконання
завдань міліції по охороні громадського порядку, громадської безпеки і
боротьбі із злочинністю (ст. 9 Закону України “Про міліцію”).
Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно
передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволять
обставини. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу,
спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками
вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та
малолітніх дітей, крім випадків групового нападу, що загрожує життю і
здоров’ю людей, працівників міліції або збройного нападу чи збройного
опору. Якщо уникнути застосування сили неможливо, то вона не повинна
перевищувати міри, яка необхідна для виконання покладених на міліцію
обов’язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди
здоров’ю правопорушників та інших громадян. Умови і межі застосування
заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї
врегульовано в розділі III Закону України “Про міліцію” (ст.ст. 12-15).
Приведений перелік заходів адміністративного припинення, що
застосовуються органами внутрішніх справ (міліції) не є вичерпним,
оскільки, як раніше зазначалось, вони досить численні і різноманітні.
Слід звернути увагу на той факт, що заходи припинення тісно пов’язані з
заходами запобігання, яким останні часто передують, та адміністративними
стягненнями, для яких самі являються попередниками, оскільки
забезпечують умови для їх використання.
При використанні як заходів адміністративного запобігання, так і заходів
припинення адміністративних проступків, а також у всій діяльності органи
внутрішніх справ повинні суворо дотримуватись принципу законності.
Згідно зі ст.7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у
зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в
порядку, встановлених законодавством. Додержання вимог законодавства при
застосуванні заходів адміністративного примусу забезпечується
систематичним контролем з боку вищих органів і посадових осіб,
прокурорським наглядом, правом адміністративного та судового оскарження,
іншими встановленими законодавством способами.
Серед правопорушень, які посягають на громадський порядок перш за все
слід виділити дрібне хуліганство. Як соціальне явище воно завдає великої
шкоди суспільству, посягає на його моральні устої та звичаї, ображає
честь та гідність громадян.
Дрібне хуліганство є слідством поганого виховання, низького рівня
культури, зневажання громадської моралі, байдужого відношення до
оточуючих. Законодавством встановлено, що дрібне хуліганство – це
нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та
інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян
(ст. 173 КпАП України).
Об’єктом цього правопорушення є відношення, які складають громадський
порядок і охороняються законом. Хуліганські вчинки здійснюються не
тільки у громадських місцях або в присутності других осіб, а можуть
здійснюватися навіть скрито, з розрахунком на те, що виражена в цих діях
зневага до суспільства або людської гідності стане відома. Для
кваліфікації дрібного хуліганства достатньо здійснення однієї групи дій,
які характеризують об’єктивну сторону названого правопорушення.
Об’єктивна сторона характеризується здійсненням активних дій, що можуть
дезорганізувати громадський порядок і спокій громадян. Так, нецензурна
лайка в громадських місцях – це прояв неповаги до людей і громадської
моралі й завжди порушує громадський порядок та спокій громадян.
Під образливим чіплянням слід розуміти дії, які принижують честь і
гідність інших громадян, наприклад, чіпляння з пропозиціями
познайомитися, кидання різноманітних предметів, які можуть заподіяти
шкоду здоров’ю, одежі тощо. До інших подібних дій, що порушують
громадський порядок і спокій громадян необхідно віднести систематичне
або неодноразове катання на мотоциклах (мопедах) без заглушки у дворах
вночі, непристойні рисунки, написи на парканах, викидання предметів з
вікон, крик і т. ін.
До громадських місць відносяться всі ті, де складаються, змінюються або
припиняються прилюдні відношення людей (парки, вулиці, площі,
підприємства, міський транспорт і т. ін.).
Адміністративній відповідальності за дрібне хуліганство підлягають
особи, які досягли шістнадцятирічного віку.
Суб’єктивна сторона дрібного хуліганства виражається лише умислом
здійснення антигромадських дій. Особа усвідомлює антигромадський
характер своєї поведінки і дає звітність того, що зневажає інтереси
суспільства. Якщо ж особа порушила спокій громадян з необережності,
тобто легковажно і не усвідомлювала антигромадський характер своєї
поведінки, то її дії посадові особи органів внутрішніх справ повинні
кваліфікувати як порушення тиші у громадських місцях (ст. 182 КпАП
України).
Стаття 173 КпАП України встановлює, що за дрібне хуліганство може бути
накладено штраф або виправні роботи на строк від одного до двох місяців
з відрахуванням 20% заробітку, а у разі, якщо за обставинами справи, з
урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано
недостатнії і, – адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
Протокол за дрібне хуліганство складають уповноважені на те посадові
особи органів внутрішніх справ (ст. 255 КпАП України).
Справи про дрібне хуліганство розглядаються за місцем їх скоєння, а
вчинені на причалах, в портах, в аеропортах, на станціях, віддалених на
значну відстань від місць дислокації органів внутрішніх справ на
транспорті оформлюються і розглядаються територіальними органами
внутрішніх справ, перелік яких визначає МВС України, ГУМВС України
Автономної Республіки Крим, УМВС України у відповідних областях з
відповідними управліннями внутрішніх справ на транспорті.
Справи про дрібне хуліганство розглядаються начальниками (їх
заступниками) органів внутрішніх справ протягом доби, які з урахуванням
характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеня його вини,
майнового стану, обставин, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність
накладають штраф, або направляють матеріали у районні (міські) суди з
доставкою затриманого. Осіб, затриманих за дрібне хуліганство, до
розгляду справи начальником (заступником) органу внутрішніх справ або
суддею тримають у місцях тимчасового тримання. Режим утримання цих осіб
визначено постановою Президії Верховної Ради СРСР від 5 червня 1981 р.
“Про внесення змін та доповнень до постанови Президії Верховної Ради
СРСР від 26 липня 1966 р. “Про посилення відповідальності за
хуліганство”. Строк адміністративного затримання включається у строк
адміністративного арешту, що назначається суддею.
Спеціальний приймальник відкривається при умові повного покриття витрат
на його утримання за рахунок прибутків від використання на фізичних
роботах заарештованих, а також стягнення з цих осіб установлених
законодавством грошових сум (у безперечному порядку вартість їх
утримання і ін.). Цей заклад утворюється не тільки з метою виховання
порушників, профілактики правопопереджень, але і сприяє поліпшенню
трудового використання адміністративне заарештованих осіб, створює
необхідні умови для забезпечення встановленого законодавством режиму їх
утримання.
Організація і діяльність спецприйомників регулюється положенням про них,
а також іншими відомчими нормативними актами. Що стосується функцій,
спецприйомники здійснюють прийом, реєстрацію адміністративне
заарештованих; забезпечують режим їх утримання; організують використання
цих осіб на фізичних роботах і їх звільнення.
Медичне обслуговування заарештованих та санітарний нагляд за
спецприйомником здійснюються штатними медичними працівниками органів
внутрішніх справ.
Загальне керівництво роботою спецприйомників здійснюють відповідні
органи внутрішніх справ, при яких вони влаштовані. Безпосереднє
керівництво спецприйомником виконує його начальник. До штату входять
також заступник начальника, черговий, інспектор по трудовому вихованню,
інспектор спецчастини, командир стройового відділу, постові міліціонери
по охороні камер, чергові міліціонери по КПП, медичні працівники та
бухгалтер.
Начальник спецприйомника здійснює контроль за виконанням обов’язків
підлеглих працівників, підтримує зв’язок з підприємствами і
організаціями, де заарештовані виконують фізичну роботу. Він несе
персональну відповідальність за організацію роботи спецприйомника,
дисципліну, службову підготовку підлеглих. До обов’язків начальника
законодавством віднесено також участь у розробці і проведенні органами
внутрішніх справ заходів, спрямованих на посилення боротьби з дрібним
хуліганством, забезпечення заарештованих харчуванням згідно встановлених
норм, стягнення коштів за утримання і харчування, проведення
індивідуальних бесід виховного та профілактичного характеру, розгляд
заяв та скарг, дотримання штатної і фінансової дисципліни, створення
умов для збереження коштів та матеріальних цінностей, організацію
матеріально-технічного постачання спецприйомника, ремонту приміщень і
транспорту.
У разі відсутності начальника його обов’язки виконує заступник, який
несе відповідальність за режим управління і трудове використання
заарештованих, проводить заходи по виявленню серед них осіб, які
розшукуються та розкриттю здійснених ними злочинів.
До обов’язків чергового віднесено реєстрація і облік доставлених,
особистий їх огляд, фотографування і дактилоскопіювання (у разі
необхідності), розподіл заарештованих по камерах, забезпечення
збереження їх документів і речей, підтримка установленого режиму
утримання заарештованих, забезпечення медичного огляду, санітарної
обробки та харчування, а також перевірка у разі необхідності по
оперативному обліку осіб, які знаходяться у спецприйомнику, підготовка
заарештованих для виводу на роботу і прийом їх після повернення, ведення
і зберігання службових документів за встановленим переліком.
Підставою прийому особи до спецприйомнику є постанова судді, протокол
особистого огляду з вилученням речей і документів, що засвідчуюють особу
заарештованого. Протягом доби начальник спецприйомнику повинен
сповістити близьких чи рідних заарештованого. Відносно кожної особи
оформлюється особиста справа. Правові норми визначають, що заарештовані
в прийомнику утримуються у закритих камерах під постійною охороною та
наглядом. Поміщяються вони на топчанах або нарах, їм не видаються
постільні речі, настільні ігри. Заарештованим забороняється палити; їх
не виводять на прогулянку; харчування їм видається як для засуджених, що
находяться на загальному режимі утримання у тюрьмі, причому гаряча їжа
видається через день. У дні, коли не видається гаряча їжа, вони
одержують тільки хліб по нормі, сіль і кип’яток (виняток існує відносно
заарештованих, які сумлінно працюють). Їм заборонена переписка, прийом
передач, посилок, придбання продуктів харчування. Заарештовані повинні
виконувати установлені в спецприйомнику правила їх утримання, розпорядок
дня, чергувати по камері, постійно підтримувати в ній чистоту, мати
охайний зовнішній вигляд та бути вічливими з працівниками
спецприйомнику.
Заарештованим забороняється порушувати установлений порядок і тишу в
приміщенні спецприйомника, викидати будь-які предмети із камери, ставати
на підвіконня, висовуватися у фрамугу, закривати очко на дверях, робити
написи на стінах і предметах камери, мати при собі гроші, вживати
алкогольні напої, наркотичні речовини, мати гральні карти та займатися
азартними іграми, проводити між собою обмін речей і ‘їх продаж. До осіб,
які проявляють буйство, вчиняють фізичний опір, або здійснюють інші
насильницькі дії, застосовуються наручники або їх зв’язують на строк не
більше двох годин. Разом з тим цім особам дозволяється мати при собі
деякі речі (мило, рушник, зубну пасту, окуляри і т. ін.), квитанцію на
речі та гроші, які вони здали. Заарештованим дозволяється читати газети,
журнали, через адміністрацію спецприйомника подавати скарги та заяви.
Заарештовані притягаються до виконання фізичних робіт на підставі
адміністративних договорів, які заключаються з державними
підприємствами, будівельними організаціями. Кошти, що надходять від
підприємств та організацій за виконану заарештованими роботу,
перераховуються до місцевого бюджету відповідних місцевих Рад. Слід
відмітити, що заарештовані можуть притягатися до роботи (по прибиранню
громадських місць, вулиць, упорядкування спецприйомника та інші фізичні
роботи) без оплати їх праці. На роботу такі особи виводяться тільки під
конвоєм міліції, а у спеціальній книжці ведеться їх облік. У випадку
недобросовісного відношення до роботи конвоїри подають рапорт начальнику
спецприйомника для застосування відповідних заходів, а у випадку
утікання заарештованого з спецприйомника приймаються заходи по його
розшуку і поверненню та одночасно про це повідомлюються органи
внутрішніх справ, які оформляли матеріали відносно притягнення даної
особи до відповідальності. Звільнення заарештованого здійснюється по
закінченню строку відбування арешту. При цьому проводиться перевірка
особи, яка звільнюється, особистий огляд і повернення йому вилучених
речей і документів, а також профілактична бесіда, спрямована на
необхідність припинення в майбутньому антигромадської поведінки.
Органи внутрішніх справ ведуть боротьбу з дрібним хуліганством не тільки
застосовуючи заходи адміністративного примусу, але і проводять
організаційно-профілактичні заходи, направлені на запобігання даного
правопорушення, активно використовують заходи переконання. З цією метою
посилюють патрульно-постову службу міліції у місцях найбільшого
здійснення дрібного хуліганства, активізують боротьбу з пияцтвом,
розробляють і провадять комплекс заходів разом з державними та
громадськими об’єднаннями. Так, з метою профілактики дрібного
хуліганства начальник органу внутрішніх справ зобов’язаний довести про
здійснений проступок до відома адміністрації або громадської організації
за місцем роботи, проживання, навчання правопорушника. Адміністрація
підприємства, організації, закладу, крім застосованих заходів
адміністративного примусу, може по відношенню до правопорушника
застосувати заходи дисциплінарного впливу згідно з діючим законодавством
(наприклад, позбавлення премії, перенесення відпустки і т. ін.).
Громадська організація зі свого боку також може застосувати до
правопорушника свої заходи громадського впливу.
В десятиденний строк з дня повідомлення адміністрація чи громадська
організація повинні повідомити органи внутрішніх справ, які ведуть облік
та аналіз одержаних повідомлень про заходи, застосовані до
правопорушника.
§2. адміністративно-правові ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З ПИЯЦТВОМ ТА АЛКОГОЛІЗМОМ
В сучасних умовах, коли в Україні відбуваються корінні
соціально-економічні зміни все більш нетерпимим стає пияцтво. Воно
завдає шкоду здоров’ю людей, нерідко призводить до руйнування сім’ї,
згубно позначається на вихованні дітей. Під впливом алкоголю люди
втрачають почуття відповідальності перед суспільством і державою,
вчиняють дрібне хуліганство та інші правопорушення. Пияцтво завдає шкоди
виробництву, призводить до прогулів та інших порушень трудової
дисципліни, аварій і загибелі людей.
З метою подолання пияцтва і алкоголізму, викоренення самогоноваріння 20
травня 1985 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла Указ “Про заходи по
посиленню боротьби проти пияцтва і алкоголізму, викорененню
самогоноваріння”, яким була встановлена відповідальність за розпивання
спиртних напоїв у громадських місцях і появу в громадських місцях у
п’яному вигляді; за розпивання спиртних напоїв на виробництві; за
втягнення неповнолітніх у пияцтво; за порушення правил торгівлі
спиртними напоями, за виготовлення, зберігання і придбання міцних
спиртних напоїв домашнього вироблення; за керування транспортними
засобами у стані сп’яніння.
Так, ст. 1 названого Указу передбачає за розпивання спиртних напоїв на
вулицях, на стадіонах, у скверах, парках, у всіх видах громадського
транспорту та в інших громадських місцях, крім підприємств торгівлі і
громадського харчування, в яких продаж спиртних напоїв на розлив
дозволений місцевими Радами, або поява в громадських місцях у п’яному
вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, накладення
адміністративного стягнення у вигляді попередження або штрафу.
Ті ж дії , вчинені повторно на протязі року після застосування заходів
адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення штрафу. Ця
норма закріплена також в ст. 178 КпАП України і передбачає по суті два
правопорушення: розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і появу
в громадських місцях у п’яному вигляді, що ображає людську гідність і
громадську мораль. Тому адміністративна відповідальність може наступати
за кожне здійснене з названих дій окремо або за два одночасно.
Розпивання спиртних напоїв слід розглядати не тільки як їх вживання (
повністю або частково), а і як дії, пов’язані з безпосередньою
підготовкою до цього, зокрема відкупорювання пляшки зі спиртним, розлив
його в склянки. Відповідальність згідно зі ст. 178 КпАП України наступає
за розпивання будь-яких спиртних напоїв.
Разом з тим слід відзначити, що в ст. 178 КпАП України не дається
вичерпний перелік громадських місць. Крім зазначених, до них відносяться
також під’їзди та двори будинків, магазини, їдальні, театри, клуби,
пляжі, місця масового відпочинку.
Поява у п’яному вигляді у громадських місцях утворює склад
адміністративного проступку незалежно від того, у якому місці і що саме
вживав винний (вино, пиво чи водку), проте обов’язковою умовою
відповідальності є знаходження винного у такому стані, яке ображає
людську гідність, громадську мораль. Якщо ця ознака відсутня, то особа,
яка знаходиться у громадському місці у п’яному вигляді, адміністративної
відповідальності не підлягає.
Об’єктом цього правопорушення є відношення у сфері громадського порядку,
тобто соціальна діяльність по забезпеченню спокою громадян, ‘їх
особистої та громадської безпеки, громадської моралі.
Об’єктивна сторона даного правопорушення полягає у розпиванні спиртних
напоїв на вулицях, стадіонах, в скверах, парках, у всіх видах
громадського транспорту та в інших громадських місцях, крім підприємств
торгівлі і громадського харчування, в яких продажа спиртних напоїв на
розлив дозволена органами місцевих Рад. Слід розглядати і як розлиття
спиртних напоїв, вживання медичних, парфюмерних і хімічних препаратів у
громадських місцях з метою досягнення ефекту алкогольного або
наркотичного сп’яніння.
Суб’єктом даного правопорушення є осудна особа, яка досягла на момент
вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
Суб’єктивна сторона цього правопорушення виражається умисним вчиненням
протиправних дій. Вона характеризується тим, що особа, яка розпивала
спиртні напої у громадських місцях, усвідомлювала протиправний характер
своєї дії, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо
допускала настання цих наслідків. Необхідно кваліфікувати як розпивання
спиртних напоїв у громадських місцях і такі випадки, коли особа, ще не
встигла випити спиртних напій, однак у матеріалах справи достеменно
встановлено, що умис був направлений на це.
Доказом цього може бути поведінка особи напередодні здійснення
правопорушення (підготовка до розлиття, активна участь у розподілі
спиртного напою і т.ін.).
Протокол за ці правопорушення складають уповноважені на те посадові
особи органів внутрішніх справ (дільничні інспектори, працівники
медичних витверезників та ін.) (ст. 255 КпАП України).
Справа про правопорушення розглядається за місцем його вчинення або за
місцем проживання порушника протягом доби начальником або заступником
начальника відділу (управління) внутрішніх справ (ст. 222 КпАП України)
начальником або заступником начальника органів внутрішніх справ на
транспорті, іншими керівниками органів внутрішніх справ, а також
начальники відділів міліції, які знаходяться в системі органів
внутрішніх справ (наприклад, державна автомобільна інспекція).
Згідно зі ст.ст. 218 і 219 КпАП України у разі значної віддаленності
населених пунктів від районного центру справи за розпивання спиртних
напоїв у громадських місцях і за появу в громадських місцях у п’яному
вигляді можуть розглядати з дозволу вищестоячої ради адміністративні
комісії при виконавчих комітетах селищних, сільських Рад.
За названі вище правопорушення застосовується попередження або штраф.
Разом з тим необхідно звернути увагу на те, що в разі здійснення
правопорушення особою, яка двічі протягом року притягалася до
адміністративного стягнення за розпивання спиртних напоїв у громадських
місцях і появу в громадських місцях у п’яному вигляді, то у цьому
випадку посадові особи органів внутрішніх справ мають право накласти
штраф або протягом доби направити справу до суду з забезпеченням явки
правопорушника для застосування до нього більш суворого стягнення.
Статті 3 і 4 названого Указу та ст. 179 КпАП України передбачено
відповідальність за розпивання спиртних напоїв на виробництві.
Розпивання спиртних напоїв на виробництві (на робочих місцях, у
приміщеннях на території підприємств, установ, організацій) або
перебування на роботі у нетверезому стані тягне за собою накладення
адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Участь майстрів, начальників дільниць, змін, цехів та інших керівників у
розпиванні з підлеглими їм працівниками спиртних напоїв на виробництві
або невжиття ними заходів до відсторонення від роботи осіб, які
перебувають у нетверезому стані, або приховування ними випадків
розпивання спиртних напоїв чи появи на роботі у нетверезому стані
підлеглих їм працівників, піддаються адміністративному стягненню у
вигляді штрафу.
Встановлення адміністративної відповідальності за розпивання спиртних
напоїв на виробництві спрямовано на посилення боротьби з порушеннями
трудової дисципліни, які пагубно відображаються на якості виробничої
продукції, приводять до нещасних випадків, аварій на підприємствах і в
будівництві.
Для правильної кваліфікації правопорушення важливе значення має місце
його здійснення. Під виробництвом розуміють, поперше, будь-яке робоче
місце: службовий кабінет, біля станка, будівний майданчик, інше робоче
місце, навіть якщо виконується робота у зв’язку з “відрядженням” в інший
район міста або ділянку, куди згідно письмового розпорядження
направляється працівник чи бригада. По-друге, це поняття включає як
основні і допоміжні приміщення, так і всю територію підприємства,
установи, організації, де розпивалися спиртні напої або з’явилася особа
у п’яному вигляді. Перебування на роботі у п’яному вигляді означає
з’явлення п’яної особи на робоче місце, у приміщення або на територію
підприємства, установи, організації незалежно від того, де вона вживала
спиртні напої. У випадку розпиття спиртних напоїв або перебування на
роботі в стані сп’яніння не має значення, які спиртні напої вживав
правопорушник. Адміністративна відповідальність у вигляді штрафу за такі
дії наступає при здійсненні їх як у робочий час, так і поза роботою.
Особи, що не є працівниками даного підприємства або установи, але
розпивали спиртні напої на його території або з’явилися на ній у п’яному
вигляді, несуть відповідальність за пияцтво у громадському місці.
Об’єктом правопорушення є нормальне функціонування підприємств, установ
і організацій, випуск якісної продукції та товарів, моральний і
психологічний клімат у колективі та діяльність по усуненню виробничого
травматизму.
Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у дії по розпиванню
спиртних напоїв на робочих місцях, у приміщеннях і на території
підприємств, установ, організацій або перебування на роботі у
нетверезому стані, в участі майстрів, начальників дільниць, змін, цехів
та інших керівників у розпиванні з підлеглими їм працівниками спиртних
напоїв на виробництві.
Об’єктивна сторона даного правопорушення може виражатися також і в
бездіяльності, зокрема у невживанні заходів до відсторонення від роботи
осіб, що перебувають у нетверезому стані, або у прихованні випадків
розпивання спиртних напоїв чи появи на роботі у нетверезому стані
підлеглих їм працівників. Для притягнення до відповідальності за це
правопорушення не має значення, здійснене воно у робочий час чи ні, але
важливо те, що відбувалося на робочому місці.
Для цього складу правопорушення характерним є наявність спеціального
суб’єкту. Ним є осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку,
постійно чи тимчасово працює на даному підприємстві, установі чи
організації, включаючи “відряджених” на них для виконання певної роботи,
або до того ж є і керівником виробництва, який відповідає за трудову
дисципліну на виробництві шляхом здійснення контролю за організацією
праці та використанням робочого часу. Склад проступку керівників
(майстрів, начальників змін, участків, цехів та інших керівників) може
бути у випадку участі у розпиванні спиртних напоїв на виробництві з
підлеглими їм працівниками, коли не вжили заходів до відсторонення від
роботи тих, що перебувають у стані сп’яніння, або приховали випадки
розпивання спиртних напоїв чи появи на роботі у нетверезому стані
підлеглих їм працівників. Відповідальність наступає при здійсненні
будь-якого з указаних дій (бездіяльності), але необхідною умовою є
відношення підлеглості між керівником і учасником пияцтва на
виробництві.
Перебування особи на роботі у нетверезому стані слід вважати будь-яку
ступінь алкогольного сп’яніння, що визначається як наочно, так і
медичним посвідченням, якщо останнє є обов’язковим згідно закону або ж
його здійснення вимагає порушник.
Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується умислом. Суб’єкти
усвідомлюють протиправний характер своєї дії чи бездіяльності,
передбачають її шкідливі наслідки і бажають їх або свідомо допускають
настання цих наслідків.
Протокол про вчинення правопорушення складається адміністрацією,
працівниками, які здійснюють охорону підприємств, установ, організацій,
а також посадовими особами органів внутрішніх справ (ст. 255 КпАП
України).
Посадовіособи органів внутрішніх справ у разі складання протоколу про
вище назване правопорушення згідно з діючим законодавством можуть
направити протокол на розгляд адміністративних комісій, створених при
районних, міських, районних в містах, селищних, сільських Рад або
комісій по боротьбі з пияцтвом виконавчих комітетів районних,
городських, районних у містах Рад.
Стаття 7 зазначеного Указу та ст. 180 КпАП України передбачають
відповідальність за втягнення неповнолітніх у пияцтво. Батьки або інші
особи, винні у доведенні неповнолітнього до стану сп’яніння піддаються
адміністративному стягненню у вигляді штрафу. Ця норма встановлена з
метою відмежування неповнолітніх від згубного впливу дорослих по
вживанню спиртних напоїв, які можуть привести до захворювання
алкоголізмом. Доведення до стану сп’яніння означає спонукання особистим
прикладом чи психічний або фізичний примус неповнолітнього, тобто особи,
яка не досягла 18-ти річного віку, до вживання спиртних напоїв, в
результаті чого неповнолітній знаходиться у стані сп’яніння. Для
адміністративної відповідальності не має значення ступінь сп’яніння. При
наявності будь-якого (легкого чи значного) ступеня сп’яніння на
правопорушників накладається штраф. Склад правопорушення буде навіть при
одноразовому здійсненні вищеназваних дій.
Об’єктом названого правопорушення є громадський порядок, а також
здоров’я та нормальний розвиток неповнолітніх.
Об’єктивна сторона полягає в тому, що дія батьків або осіб що їх
заміняють, доводить неповнолітнього до стану сп’яніння.
Суб’єктами правопорушення є батьки, особи, які їх заміняють, будь-яка
доросла людина, що довела неповнолітнього до стану сп’яніння (за
винятком посадових осіб, викладачів та вихователів учбових закладів,
начальників цехів, бригад, змін та інших, які згідно з діючим
законодавством та посадовими інструкціями відповідають за організацію
або безпосередньо організують роботу, навчання або виховання
неповнолітніх).
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, тобто винна особа
усвідомлює, що доводить неповнолітнього до стану сп’яніння і бажає цього
або байдуже відноситься до того, що неповнолітній буде п’яний.
Протокол про правопорушення, передбачене ст. 180 КпАП України,
складається уповноваженими на те посадовими особами органів внутрішніх
справ (ст. 255 КпАП Укаїни), а справи у відношенні других осіб (крім
батьків або осіб, що їх заміняють) розглядають адміністративні комісії
при виконавчих комітетах районних, міських, районних в містах, селищних,
сільських Рад (ст. ст. 218, 219 КпАП України).
Законодавством передбачена відповідальність за виготовлення, зберігання
і придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього
вироблення. Так, згідно зі ст. 14 Указу та ст. 176 КпАП України
виготовлення або зберігання без мети збуту самогону чи інших міцних
спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовлення або зберігання без
мети збуту апаратів для їх вироблення тягнуть за собою накладення
штрафу. Ст. 177 КпАП України встановлена відповідальність для осіб, що
придбають самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблення у
виді накладення штрафу.
Виготовлення самогону сприяє розповсюдженню пияцтва, що загрожує
громадському порядку, приводить до вчинення дисциплінарних і
адміністративних проступків. На самогоноваріння при цьому витрачається
багато харчових продуктів, що викликає серйозну громадську небезпеку і
завдає значної шкоди економіці країни.
До самогону та інших спиртних напоїв домашнього виготовлення відносяться
спиртні напої, які зроблені шляхом виділення перегоном або іншим
способом алкогольної маси від продуктів бродіння цукру, картоплі, зерна,
буряка, винограду, цукерок та інших продуктів.
До апаратів по виготовленню самогону та інших міцних спиртних напоїв
відносяться саморобні апарати, а також різноманітні предмети і
пристосування, які мають на меті відокремлення алкогольної маси.
Згідно зі ст. 176 КпАП України відповідальність наступає в разі
здійснення будь-якої дії – виготовлення або зберігання, без мети збуту
самогону чи інших спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовлення
або зберігання без мети збуту апаратів для їх вироблення. Виготовлення
спиртних напоїв полягає у приготуванні алкогольної маси та її відділення
шляхом перегону або іншим шляхом від продуктів бродіння. Під зберіганням
самогону або апаратів для його виготовлення слід розуміти дії,
направлені на їх зберігання, утримування у будь-якому місці, виконані як
особою, що його виготовила, так і іншими особами, що прийняли ці
предмети від виконавця. Зберігання самогону та інших міцних спиртних
напоїв, які придбані для особистого вживання тягне за собою
адміністративну відповідальність. Слід відмітити, що закінченим
правопорушенням буде навіть приготування самогонної маси для
виготовлення самогону або інших міцних напоїв.
Небезпечність такого правопорушення, як придбання самогону чи інших
міцних спиртних напоїв полягає в тому, що воно створює умови для збуту
самогону та інших спиртних напоїв домашнього вироблення, а також заважає
вести боротьбу з поширенням пияцтва та алкоголізму.
Придбання спиртних напоїв домашнього вироблення слід розуміти не тільки
як купівлю, але і інші способи їх одержання, зокрема методом обміну на
товари і матеріальні цінності натомість грошової винагороди за виконану
роботу або зроблену послугу, або покриття боргу і т. ін.
Предметами даних правопорушень є самогон, чача, арака, тутова горілка,
брага, цукор, зерно, буряк, картопля, виноград і інші продукти, а також
апарати для виготовлення спиртних напоїв. До міцних спиртних напоєв не
відносяться вино, пиво, квас і інші напої, вироблені у домашніх умовах
шляхом натурального бродіння.
Об’єктом названих вище правопорушень є громадський порядок, зокрема,
діяльність держави, яка спрямована на формування здорового способу життя
людей, монополії держави на виготовлення, торгівлю спиртними напоями.
‘Об’єктивна сторона проступку, зв’язаного з виготовленням самогону,
апарату для одержання міцних спиртних напоїв домашнього виготовлення,
полягає не тільки у створенні спеціального виробу, але й у пристосуванні
будь-якого апарату для виготовлення самогону шляхом відділення
алкогольної маси від продуктів бродіння. Зберігання самогону чи інших
міцних напоїв полягає у тому, що виготовлювач самогону держе міцні
спиртні напої у себе вдома або укриває в іншому приміщенні (погребі,
коморі тощо).
Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 177 КпАП України,
полягає у здійсненні дій по придбанню різними способами і за будь-які
еквіваленти міцних спиртних напоїв домашнього вироблення без мети збуту.
Суб’єктом є осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку.
Суб’єктивна сторона правопорушень виражається умислом. Особа
притягається до адміністративної відповідальності за придбання,
виготовлення, зберігання без мети збуту самогону та інших міцних
спиртних напоїв, а також за виготовлення і зберігання апаратів для їх
вироблення у тому випадку, коли вона усвідомлювала протиправний характер
своєї дії, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо
допускала настання цих наслідків.
Протокол про придбання, виготовлення, зберігання самогону і апаратів
складає уповноважена посадова особа органів внутрішніх справ (ст. 255
КпАП України).
Справи про указані вище правопорушення розглядаються та за їх здійснення
штраф накладається начальниками, заступниками начальників відділів
(управлінь) внутрішніх справ. Вони можуть розглядатися також
начальниками або їх заступниками органів внутрішніх справ на транспорті,
інших органів внутрішніх справ, а також начальниками відділів міліції,
що входять в систему органів внутрішніх справ (ст. 222 КпАП України).
Крім того, у випадках значної віддаленності населених пунктів від
районного центру такі справи, як виняток, розглядаються також
виконавчими комітетами селищних, сільських Рад або адміністративними
комісіями, утвореними при названих вище виконавчих комітетах (ст.ст.
218, 219 КпАП України).
Враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника посадова
особа органів внутрішніх справ, яка розглядає справу, може прийняти
рішення про звільнення від адміністративної відповідальності і передати
матеріали на розгляд товариського суду, громадській організації або
трудовому колективу для застосування заходів громадського впливу (ст. 21
КпАП України). При цьому зазначена посадова особа виносить постанову про
закриття справи (ст. 284 КпАП України).
Самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблення, апарати для
їх виготовлення вилучаються працівниками органів внутрішніх справ, про
що окремо складається протокол або ж робиться запис у протоколі про
адміністративне правопорушення чи у протоколі про огляд речей. Одночасно
приймається рішення про знищення вилучених міцних напоїв домашнього
виробництва та апаратів для їх виготовлення.
Законодавством, зокрема ст. 12 Указу та ст. 156 КпАП України,
встановлена також адміністративна відповідальність за дії, які сприяють
пияцтву. Так, за порушення правил торгівлі спиртними напоями на
працівників підприємств і організацій торгівлі або громадського
харчування накладається штраф.
Об’єктом даного правопорушення є правильна діяльність підприємств
торгівлі та громадського харчування, незалежно від форми власності, а
також інтереси громадян. Крім того, порушення вищеназваних правил
перешкоджають здійсненню боротьби з пияцтвом та алкоголізмом.
Об’єктивна сторона – це порушення працівником торговельного
підприємствами підприємства громадського харчування установлених
державою правил торгівлі водкою та іншими напоями.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.
Суб’єктом є працівники підприємств торгівлі і громадського харчування
(включаючи і ті підприємства, де продаж спиртних напоїв не передбачено),
які згідно посади зобов’язані виконувати установлені правила торгівлі
спиртними напоями.
Протокол складає уповноважена на те посадова особа органів внутрішніх
справ (п. 1 ст. 255 КпАП України) і направляє на розгляд
адміністративним комісіям при виконавчих комітетах районних, міських,
районних у містах, селищних, сільських Рад або у комісію по боротьбі з
пияцтвом при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах
Рад (ст. ст. 218, 219, 2201 КпАП України).
Органам внутрішніх справ належить велика роль у боротьбі з пияцтвом та
алкоголізмом. Їх завданням є не тільки забезпечення застосування
встановленим законодавством заходів адміністративного впливу на осіб,
які вчинили ці правопорушення, а також разом з установами охорони
здоров’я виявляти осіб, які зловживають спиртними напоями, вести
індивідуальну виховну роботу з метою виправлення таких осіб, проводити у
взаємодії з державними та громадськими організаціями заходів,
спрямованих на боротьбу з названими вище правопорушеннями. Всі ці
завдання відносяться до всіх служб та підрозділів міліції. Але слід
звернути увагу на те, що значна частина цих завдань покладається на
медичні витверезники, які утворюються при органах внутрішніх справ.
Медичні витверезники – це спеціальні заклади, що, як правило,
фінансуються за рахунок місцевого бюджету. Відкриваються і скасовуються
ці заклади за рішенням Кабінету Міністрів України або виконавчого
комітету відповідної місцевої Ради. Їх організація і діяльність
врегульовані Положенням про них, яке затверджується наказом МВС України,
інструкціями по медичному обслуговуванню осіб, які знаходяться у
медвитверезнику, та іншими відомчими нормативними актами.
Ці заклади організовуються у великих містах для подання медичної
допомоги особам, які знаходяться у стані сильного сп’яніння (середньої
та тяжкої ступені), що загрожує їх безпеці та стану громадського
порядку. На них покладається завдання своєчасного вилучення на вулицях,
в парках, на транспорті і в інших громадських місцях осіб, які
перебувають у стані сильного сп’яніння та проведення комплексних
профілактичних заходів.
Приміщення для медичних витверезників надають виконавчі комітети
місцевих Рад. Штат працівників медвитверезників визначається згідно з
типовим складом органів внутрішніх справ і залежить від можливостей їх
наповнення. Його роботою керує начальник, який здійснює контроль за
виконанням обов’язків своїх підлеглих, забезпечує додержання ними
законності, підтримує зв’язок з державними органами та громадськими
організаціями, розглядає скарги, заяви громадян, несе особисту
відповідальність за організацію роботи медвитверезника, дисципліну,
службову підготовку особового складу. До його обов’язків також належить
повідомлення закладів охорони здоров’я та органів внутрішніх справ про
злісних п’яниць, а також адміністрації і громадських організацій за
місцем роботи та навчання таких осіб. Він також аналізує роботу
медвитверезника, розробляє профілактичні заходи, вносе пропозиції до
державних органів, керівників підприємств, установ, організацій, комісій
при виконавчих комітетах місцевих Рад про усунення причин, які
призводять до пияцтва.
Профілактикою пияцтва в медвитверезнику як загальною, так і
індивідуальною займаються начальник профілактичного кабінету, інспектор
обліку та деякі інші особи. Вони проводять цю роботу у різних формах:
використовуються радіо, телебачення, преса, засоби наочної агітації,
виявляються особи і застосовуються до них конкретні заходи,
організуються дні профілактики на підприємствах, в організаціях, учбових
закладах тощо.
Певна роль у роботі медвитверезника відводиться черговому інспектору,
який підпорядковується начальнику та його заступнику. Він керує роботою
чергового наряду і екіпажів спецмедслужби, встановлює особистість
доставлених, забезпечує їм своєчасний медичний огляд, здійснює контроль
за поведінкою та станом їх здоров’я, негайно доповідає начальнику про
надзвичайні події, доставку іноземців, веде та зберігає службові
документи і т. ін.
Організаційно-методичне керівництво цих закладів здійснюють управління
(відділи) охорони громадського порядку органів внутрішніх справ, апарати
по керівництву медвитверезниками. Основними завданнями апаратів є
удосконалення їх діяльності, впровадження кращого досвіду і ефективних
форм роботи, здійснення загального керівництва роботою екіпажів
спеціальної медичної служби у містах.
Для доставки в медичний витверезник осіб, які перебувають у стані
сильного сп’яніння, створюються екіпажі спеціальної медичної служби, а
також притягаються позаштатні працівники міліції та народні дружинники.
Доставлені підлягають медичному огляду, про що складається акт, який є
документом суворої звітності, котрий підписує черговий медвитверезника,
медичний працівник та особа, яка їх доставила. В акті вказується, хто і
звідки доставив п’яного, його стан здоров’я, наявність документів, речей
та цінностей. Якщо у доставленого є тілісні пошкодження або він
находиться у несвідомому стані, то йому надається перша медична
допомога, а потім він відправляється у відповідний медичний заклад.
Після установлення особистості доставленого, проводиться реєстрація у
спеціальному журналі. При відсутності документів дані про нього
устанавлюються через адресне бюро або іншим способом. Якщо особистість
не встановлена, але є підозра, що ним вчинен злочин, то його після
медвитверезника направляють до відповідного органу внутрішніх справ.
Згідно спеціальної інструкції доставлені підлягають санітарній обробці,
їм надається медична допомога. Потім ці особи розміщуються в палатах
медвитверезника. Якщо вони не підкорюються працівникам медвитверезника,
буйствують, то до них застосовується зв’язування, про що складаються акт
і робиться запис у реєстраційному журналі. Зв’язування допускається на
строк не більше двох годин під контролем медичного працівника. Утримання
залежить від стану витрезвляючого, але не повинно перевищувати 24 годин.
Потім до особи застосовується адміністративне затримання до трьох годин
для профілактичної та виховної роботи. При звільненні з медвитверезника
оформлюється протокол про адміністративне правопорушення направляється в
органи за підвідомчостю за місцем проживання. Якщо правопорушення
підпадає під дію законодавства по охороні громадського порядку, то
протокол направляється в органи внутрішніх справ за місцем проживання
порушника. Виписку за заключенням лікаря проводе черговий, який повертає
вилучені документи, речі, цінності. За оказані особі послуги (санітарну
обробку, постільну білизну і т. ін.) береться плата. При відсутності у
порушника коштів йому пропонують добровільно заплатити встановлену суму
у десятиденний строк. У разі неуплати ці кошти вилучаються в примусовому
порядку на основі виконавчого припису нотаріальних органів.
§3. адміністративно-правові ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З ПРАВОПОРУШЕННЯМИ
НЕПОВНОЛІТНІХ
Одним із завдань органів внутрішніх справ є організація роботи по
запобіганню бездоглядності і правопорушень серед неповнолітніх,
застосування необхідних заходів адміністративного та виховного впливу.
Статтею 241 КпАП України встановлено, що до осіб віком від шістнадцяти
до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення,
застосовуються такі заходи впливу:
1) зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у
потерпілого;
2) застереження;
3) догана або сувора догана;
4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх
замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх
згодою, а також окремим громадянам на їх прохання (ст. 24′ КпАП
України).
У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років
таких правопорушень, як дрібне розкрадання державного або колективного
майна; порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів,
правил користування ременями безпеки або мотошоломами; перевищення
водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів
регулювання дорожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших
правил дорожнього руху; порушення водіями транспортних засобів правил
проїзду залізничних переїздів, порушення водіями правил дорожнього руху,
що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів,
шляхових споруд та іншого майна; інші порушення правил дорожнього руху;
керування транспортними засобами особами, які не мають права керувати;
порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами, водіями та
іншими особами; керування транспортними засобами (за винятком річкових
або маломірних суден) особами в стані сп’яніння; дрібне хуліганство;
стрільба з вогнепальної зброї в населених пунктах і в невідведених для
цього місцях або з порушенням установленого порядку; злісна непокора
законному розпорядженню чи вимозі працівників міліції,
військовослужбовців; порушення громадянами порядку придбання,
зберігання, передачі іншим особам або продажу вогнепальної
гладкоствольної мисливської зброї; правил зберігання або перевезення
вогнепальної зброї і бойових припасів; строків реєстрації
(перереєстрації) вогнепальної зброї і правил взяття її на облік;
ухилення від реалізації вогнепальної, холодної або пневматичної зброї і
бойових припасів; порушення працівниками торговельних підприємств
порядку продажу вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї і бойових
припасів; порушення працівниками підприємств, установ, організацій
правил зберігання або перевезення вогнепальної зброї і бойових припасів,
– вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних
підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи
правопорушника до неповнолітніх (за винятком осіб, які вчинили злісну
непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції; народного
дружинника, військовослужбовця) можуть бути застосовані заходи впливу,
передбачені ст. 24′ КпАП України.
Законом України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та
спеціальні установи для неповнолітніх” визначено правові основи
діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних
установ для неповнолітніх, на які покладається здійснення соціального
захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли
вісімнадцятирічного віку.
Ці завдання покладаються на:
– Комітет у справах неповнолітніх Кабінету Міністрів України, служби у
справах неповнолітніх уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих
комітетів обласних, міських, районних у містах, районних Рад;
– загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації
неповнолітніх органів освіти;
– центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх органів охорони
здоров’я;
– притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх;
-суди;
– кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;
– приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ;
– виховально-трудові колонії Державного департаменту України з питань
виконання покарань.
У здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед
неповнолітніх беруть участь у межах своєї компетенції інші державні
органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи й
організації незалежно від форм власності та окремі громадяни.
Діяльність органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних
установ для неповнолітніх здійснюється на таких принципах:
– законності;
– застосування переважно методів виховання і переконання, що
передбачають вжиття примусових заходів лише тоді, коли вичерпані усі
інші заходи впливу на поведінку неповнолітніх;
– гласності, тобто систематичного інформування про стан правопорушень
серед неповнолітніх, роботу Комітету і служб у справах неповнолітніх та
спеціальних установ для неповнолітніх у відкритій державній статистиці,
засобах масової інформації;
– збереження таємності про неповнолітніх, які вчинили правопорушення і
до яких застосувалися заходи індивідуальної профілактики;
– неприпустимості приниження честі і гідності неповнолітніх, жорстокого
поводження з ними.
На вказані вище органи покладається завдання профілактики правопорушень
серед неповнолітніх. Згідно зі ст. З Закону під профілактикою
правопорушень серед неповнолітніх слід розуміти діяльність органів і
служб у справах неповнолітніх, спеціальних установ для неповнолітніх,
спрямовану на виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню
неповнолітніми правопорушень, а також позитивний вплив на поведінку
окремих неповнолітніх на території України, в її окремому регіоні, в
сімї, на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм
власності, за місцем проживання.
Серед названих вище органів і служб у справах неповнолітніх та
спеціальних установ по соціальному захисту і профілактиці неповнолітніх
в системі внутрішніх справ створюються:
1) кримінальна міліція у справах неповнолітніх;
2) приймальники-розподільники для неповнолітніх;
3) виховально-трудові колонії Державного департаменту України з питань
виконання покарань.
Кримінальна міліція у справах неповнолітніх є складовою частиною
кримінальної міліції органів внутрішніх справ і створюється на правах
самостійного підрозділу в головних управліннях МВС України в Автономній
Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управліннях МВС
України, міста Севастополя, областей, управліннях внутрішніх справ МВС
України на транспорті.
Кримінальна міліція у справах неповнолітніх зобов’язана:
– проводити роботу щодо запобігання правопорушенням неповнолітніх;
– виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені неповнолітніми,
вживати з цією метою оперативно-розшукових і профілактичних заходів,
передбачених чинним законодавством;
– розглядати у межах своєї компетенції заяви і повідомлення про
правопорушення, вчинені неповнолітніми;
– здійснювати досудову підготовку матеріалів про правопорушення, вчинені
неповнолітніми, проводити дізнання в межах, визначених
кримінально-процесуальним законодавством;
– виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню правопорушень
неповнолітніми, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх
усунення;
– брати участь у правовому вихованні неповнолітніх;
– розшукувати неповнолітніх, які залишили сімї, навчальновиховні заклади
(бродяжать) та спеціальні установи для неповнолітніх;
– виявляти дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну
діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво;
– виявляти осіб, які займаються виготовленням та розповсюдженням
порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість,
сексуальну розпусту;
– вести профілактичний облік неповнолітніх правопорушників, інформувати
відповідні служби у справах неповнолітніх про необхідність застосування
до них захисних заходів;
– повертати до місця постійного проживання, навчання або направляти до
спеціальних установ для неповнолітніх у термін не більше восьми годин з
моменту виявлення неповнолітніх, які були підкинуті, або які заблукали
чи лишили сім’ю або учбово-виховні заклади;
– викликати неповнолітніх, їх батьків (усиновителів) або опікунів
(піклувальників), а також інших осіб у справах про правопорушення, а в
разі їх ухилення без поважних причин від явки за викликом, приводити їх
примусово;
– відвідувати неповнолітніх правопорушників за місцем їх проживання,
навчання, роботи, проводити бесіди з ними, їх батьками (усиновителями)
або опікунами (піклувальниками);
– отримувати від підприємств, установ та організацій незалежно від форм
власності відомості, необхідні у зв’язку з матеріалами про
правопорушення, що перебувають у її провадженні;
– затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях
неповнолітніх віком до п’ятнадцяти років, які залишилися без опіки, – на
період до передачі їх законним представникам або до влаштування у
встановленому порядку; а неповнолітні, які вчинили правопорушення до
досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній
відповідальності, – до передачі їх законним представникам або
направлення до приймальниківрозподільників, але не більш як на вісім
годин;
– здійснювати згідно з чинним законодавством гласні та негласні
оперативно-розшукові заходи з метою розкриття злочинів, скоєних
неповнолітніми або за їх участю;
– вести облік осіб, які втягують неповнолітніх в антигромадську
діяльність;
– здійснювати обшуки, вилучення та інші слідчі дії відповідно до
кримінально-процесуального законодавства;
– проводити за наявності законних підстав огляд неповнолітніх, речей,
які є при них, транспортних засобів;
– вилучати документи і предмети, що можуть бути речовими доказами
правопорушення або використані на шкоду їх здоров’ю;
– складати протоколи про адміністративні правопорушення неповнолітніх, а
також їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), які не
виконують обов’язків щодо виховання і навчання неповнолітніх;
– вносити на розгляд адміністрацій підприємств, установ та організацій
незалежно від форм власності обов’язкові для розгляду подання про
необхідність усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень
неповнолітніми;
– доставляти в органи внутрішніх справ на строк до трьох годин
неповнолітніх, які вчинили адміністративне правопорушення, але не
досягли віку, з якого настає адміністративна відповідальність, для
встановлення особи, обставин вчинення правопорушення та передачі їх
батькам чи особам, які їх замінюють.
Кримінальна міліція у справах неповнолітніх виконує й інші обов’язки та
має інші права, передбачені Положенням про кримінальну міліцію у справах
неповнолітніх затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Приймальники-розподільники для неповнолітніх створюються в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і
підпорядковуються органам внутрішніх справ. У приймальникирозподільники
можуть бути доставлені неповнолітні віком від одинадцяти до вісімнадцяти
років на термін до 30 діб, які:
– вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння
особи підлягають кримінальній відповідальності, якщо є потреба негайно
їх ізолювати (за постановою органу дізнання, слідчого, санкціонованою
прокурором, або постановою суду);
– згідно з рішенням суду направляються у спеціальні установи для
неповнолітніх;
– самовільно залишили спеціальний навчально-виховний заклад, де вони
перебували.
Не підлягають направленню у приймальники-розподільники такі особи:
– неповнолітні, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного
сп’яніння, психічно хворі з явно вираженими симптомами хвороби;
– неповнолітні, які вчинили правопорушення у віці, з якого за такі
діяння можлива кримінальна відповідальність, крім випадків припинення
кримінальної справи і направлення винних осіб у спеціальні установи для
неповнолітніх за рішенням суду.
Посадові особи приймальників-розподільників для неповнолітніх мають
право:
– вимагати від підприємств, установ та організацій незалежно від форм
власності відомості, необхідні для влаштування неповнолітніх,
установлення їх особи, з’ясування причин бездоглядності та вчинення
правопорушень;
– викликати у разі самовільного залишення неповнолітніми
загальноосвітньої школи або професійного училища соціальної
реабілітації, інших спеціальних установ для неповнолітніх, їх батьків
(усиновителів) або опікунів (піклувальників) і представників цих
закладів для повернення неповнолітніх у сім’ю або зазначені заклади;
– проводити у разі наявності інформації про зберігання неповнолітніми
заборонених речей, особистий огляд неповнолітніх, їх речей, посилок,
передач, а також спальних та інших приміщень із складанням протоколу про
результати огляду.
Виховально-трудові колонії Державного департаменту України з питань
виконання покарань – це установи, в яких відбувають покарання
неповнолітні віком від чотирнадцяти років, засуджені до позбавлення
волі. Організація та діяльність виховно-трудових колоній регламентується
виправно-трудовим законодавством України.
Фінансування діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та
спеціальних установ для неповнолітніх здійснюється за рахунок коштів
державного і місцевих бюджетів, позабюджетних та інших фондів, що
утворюються з добровільних внесків підприємств, установ та організацій
незалежно від форм власності, громадських організацій, окремих громадян.
Особам, поміщеним у приймальники-розподільники для неповнолітніх,
виховно-трудові колонії створюються належні житловопобутові умови
відповідно до встановлених правил санітарії та гігієни. Неповнолітні
забезпечуються харчуванням, одягом, взуттям, предметами для навчання і
дозвілля, а також комунальнопобутовими послугами згідно з нормативами,
затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Лікувально-профілактична та санітарно-протиепідемічна робота у
зазначених закладах організується і проводиться відповідно до
законодавства про охорону здоров’я.
Часткове відшкодування витрат на утримання неповнолітніх у
приймальниках-розподільниках для неповнолітніх здійснюється за рахунок
батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) у порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.
З метою належної організації діяльності органів і служб у справах
неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх держава
забезпечує спеціальну підготовку і перепідготовку керівників та фахівців
(педагогів, соціальних психологів, соціологів, юристів, медичних
працівників і працівників правоохоронних органів).
Неповнолітні, до яких здійснювався профілактичний захід або яких він
торкнувся, у разі протиправного посягання на їх права, честь і гідність,
свободу, заподіяння їм майнової чи іншої шкоди мають право на повне
поновлення порушених прав і відшкодування заподіяної шкоди.
Посадові особи, винні у порушенні прав неповнолітніх, заподіяні їм під
час проведення профілактичного заходу, несуть відповідальність на
підставах і в порядку, передбачених чинним законодавством.
Контроль за діяльністю органів і служб у справах неповнолітніх, що
входять в систему внутрішніх справ здійснюють Кабінет Міністрів України,
уряд Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські (у Києві та
Севастополі), місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети
міських, районних у містах Рад у межах своєї компетенції та подають їм
необхідну допомогу.
Нагляд за додержанням і правильним застосуванням Закону України “Про
органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для
неповнолітніх” здійснюється Генеральним прокурором України і
підпорядкованими йому прокурорами відповідно Закону України “Про
прокуратуру”.
§4. адміністративно-правові ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З ІНШИМИ ПРАВОПОРУШЕННЯМИ,
ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК
Органи внутрішніх справ ведуть адміністративно-правову боротьбу з такими
правопорушеннями:
– азартні ігри, гадання в громадських місцях (ст. 181 КпАП України);
– заняття проституцією (ст. 181′ КпАП України);
– порушення громадського порядку, що виявилось у приставанні до
іноземних громадян з метою придбання речей (ст. 1812 КпАП України);
– порушення тиші в громадських місцях (ст. 182 КпАП України);
– завідомо неправдивий виклик спеціальних служб (ст. 183 КпАП України);
– невиконання батьками або особами, які їх заміняють, обов’язків по
вихованню дітей (ст. 184 КпАП України).
Чиннимзаконодавством на органи внутрішніх справ покладено обов’язок
здійснення нагляду за виконанням громадянами вищеназваних норм, а у разу
їх порушення – застосування заходів попередження та припинення
проступків. Посадові особи органів внутрішніх справ складають протокол
про вчинений проступок та направляють його до компетентних органів,
зокрема до адміністративної комісії (ст.ст. 181 ч.4, 1811, 1812, 182,
183 КпАП України); адміністративної комісії при виконавчому комітеті
селищної, сільської Ради (ст.ст. 181 ч.4, 182, 183 КпАП України);
виконавчого комітету селищної, сільської Ради (ст.ст. 181 ч.4, 182, 183
КпАП України) чи до суду (ст.ст. 181 ч. 1, 2, 3, 184 КпАП України).
Виняток складає порушення громадського порядку, що виявилось у
приставання до іноземних громадян з метою придбання речей (ст. 1812 КпАП
України), бо цей склад правопорушення підвідомчий органам внутрішніх
справ.
Приставання до іноземних громадян проявляється у порушенні елементарних
правил поведінки у суспільстві, зокрема хватання за одежу, руки,
заглядування у сумку, загороджування дороги, настирливе нав’язування
свого знайомства, вимога продати або обміняти речі, випрошування
подарунків та інші дії, направлені на придбання речей, наприклад,
заключення парі.
Даний делікт здійснюється у громадських місцях (на вулиці, у транспорті,
гуртожитку, магазині, кафе і т. ін.). Але слід звернути увагу на те,
якщо приставання до іноземних громадян не передбачає мети придбання, то
такі дії слід кваліфікувати як дрібне хуліганство (ст. 173 КпАП
України).
Об’єктом цього виду правопорушення є відношення у сфері громадського
порядку, зокрема соціальна діяльність по забезпеченню умов перебування
іноземних громадян в Україні, їх особистої та майнової безпеки.
Речі, що є безпосереднім об’єктом даного правопорушення, які виявлені
при затриманні, особистому огляді або огляді речей, вилучаються, про що
складається протокол або ж про це робиться запис у протоколі про
адміністративні правопорушення. Виявлені речі і зберігаються до розгляду
справи.
Об’єктивна сторона цього правопорушення заключається у неділових
контактах з іноземними громадянами з метою купівлі, обміну або придбання
іншим способом у них речей.
Суб’єктом правопорушення є осудна особа, яка досягла на момент його
здійснення шістнадцяти років.
Суб’єктивна сторона приставання до іноземних громадян з метою придбання
речей характеризується тим, що особа усвідомлювала протиправний характер
своєї дії, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо
допускала настання цих наслідків.
Для наявності складу правопорушення, передбаченого ст. 1812 КпАП України
достатньо одного факту приставання до іноземних громадян, незалежно від
того придбав чи ні правопорушник будь-які речі, але є докази, що умис
особи був направлений на його здійснення.
Порушення громадського порядку, що виявилось у приставанні до іноземних
громадян з метою купівлі, обміну або придбання іншим способом у них
речей, тягне за собою попередження або накладання штрафу з конфіскацією
придбаних речей або без такої.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладання
адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладання штрафу з
конфіскацією придбаних речей.
Протокол, як уже зазначалося, складають посадові особи органів
внутрішніх справ. Такі справи розглядають начальники або заступники
начальників відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальники або
заступники начальників органів внутрішніх справ на транспорті, а також
начальники відділів міліції, які знаходяться в системі органів
внутрішніх справ.
Згідно зі ст. 313 КпАП України постанова про конфіскацію речей
виконується уповноваженою особою органів внутрішніх справ.
Контрольні запитання:
1. Адміністративно-правові заходи боротьби з дрібним хуліганством
2. Види адміністративного примусу
3. Заходи щодо припинення протиправних діянь
4. Адміністратгівно-правові заходи боротьби з пияцтвом та алкогом
лізмом
5. Повноваження кримінальної міліції у справах неповнолітніх
РОЗДІЛ IV. СЛУЖБА ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ
§1. ЗМІСТ ТА ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА
ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ
Служба охорони громадського порядку – це галузевий структурний підрозділ
МВС України, який об’єднує ряд міліцейських формувань та апаратів
управління ними. На неї покладено забезпечення охорони правопорядку на
вулицях, площах та в інших громадських місцях, здійснення паспортної й
дозвільної систем, дотримання правил перебування в Україні іноземних
громадян та осіб без громадянства, охорона, конвоювання затриманих та
взятих під варту осіб. Таким чином, служба охорони громадського порядку
є комплексною і складається із зазначених лінійних служб, які здійснюють
основне завдання органів внутрішніх справ – охорону громадського порядку
й громадської безпеки.
Основними завданнями цієї служби є:
– забезпечення правопорядку на вулицях, площах, транспортних магістралях
та в інших громадських місцях;
– попередження, припинення злочинів та інших правопорушень в громадських
місцях, активна участь у розкритті злочинів та затриманні злочинців;
– охорона всіх видів власності;
– охорона прав, честі та гідності громадян від злочинних посягань та
інших протиправних дій.
Забезпечення належного громадського порядку у містах та інших населених
пунктах є одним з головних завдань органів внутрішніх справ. Виконуючи
це завдання, підрозділи зазначеної служби забезпечують громадський
порядок на вулицях, площах та в інших громадських місцях як в звичайних
умовах, так і при проведенні масових заходів, стихійних лихах та інших
надзвичайних обставинах.
З цією метою вони здійснюють контроль за виконанням всіма громадянами й
посадовими особами правил, що регулюють громадський порядок; подають в
межах наданих прав допомогу народним депутатам, представникам державних
органів і об’єднань громадян в здійсненні їх законної діяльності, якщо
ним чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників;
здійснюють заходи щодо забезпечення виконання загальнообов’язкових
рішень місцевих Рад, прийнятих ними в межах своєї компетенції, з питань
охорони громадського порядку і організації торгівлі; забезпечують
громадський порядок під час проведення масових заходів комерційного
характеру на кошти організацій та осіб, які їх проводять.
Працівники служби охорони громадського порядку спільно з іншими
державними й громадськими організаціями ведуть боротьбу з пияцтвом,
алкоголізмом і наркоманією, порушеннями правил паспортної й дозвільної
системи, хуліганством та іншими порушеннями громадського порядку. Служба
веде також велику роботу щодо запобігання і припинення злочинів,
затримання осіб, які скоїли злочини або підозрюються в їх скоєнні,
розшуку осіб, які переховуються від слідства та суду, охорони та
конвоювання взятих під варту, виявлення причин та умов, що сприяли
скоєнню злочинів та вжиття заходів до їх усунення.
Охороняючи державну, колективну та інші види власності, права та законні
інтереси підприємств, установ та організацій, служба охорони
громадського порядку запобігає розкраданням майна та інших цінностей з
об’єктів, прийнятих під охорону, вживає заходів до охорони природних
багатств, припиняє браконьєрство, порушення правил полювання та
рибальства, веде боротьбу зі спекуляцією та порушеннями правил ведення
валютних операцій.
У сфері захисту прав та законних інтересів громадян від злочинних
посягань та інших протиправних дій ця служба вживає у встановленному
порядку заходів за заявами та повідомленнями громадян для забезпечення
недоторканості їх особи та житла, захисту честі та гідності, здоров’я та
життя, особистої волі та майна.
Служба охорони громадського порядку має подавати негайну допомогу
особам, які постраждали в результаті аварій та нещасних випадків, а
також тим, які перебувають в громадських місцях у безпорадному стані,
забезпечує зберігання знайдених речей, документів та цінностей,
Для здійснення цих завдань та обов’язків апарати, підрозділи та
працівники зазначеної служби мають певні права. Загальні права міліції
по охороні громадського порядку закріплюються законодавчими актами
України; спеціальні права підрозділів і працівників служби охорони
громадського порядку – відомчими нормативними актами (наказами,
інструкціями тощо), які регулюють їх діяльність.
Виконуючи свої завдання, ця служба виступає від імені держави і
представляє інтереси останньої. Її працівники мають право в межах своїх
повноважень давати обов’язкові до виконання розпорядження громадянам й
посадовим особам та використовувати в разі необхідності заходи
адміністративного примусу.
Охорона громадського порядку здійснюється рядовим та начальницьким
складом стройових частин та підрозділів органів внутрішніх справ,
спеціальних закладів, підрозділів міліції швидкого реагування; міліцією
державної охорони, а також інспекторським складом апаратів управління
цієї служби.
У виконанні завдань служби охорони громадського порядку беруть участь
дільничні інспектори міліції, служби виконання покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі. При ускладненні оперативної обстановки для охорони
громадського порядку можуть залучатися працівники інших служб органів
внутрішніх справ, слухачі та курсанти учбових закладів, особовий склад
внутрішніх військ МВС України.
Організація служби охорони громадського порядку органів внутрішніх справ
спирається на систему її підрозділів, які перебувають між собою у
певному зв’язку, що базується на підпорядкуванні нижчих апаратів вищим,
координації й взаємозв’язку з іншими службами органів внутрішніх справ.
Ця система складається з трьох ланок. Вищою ланкою є Головне управління
адміністративної служби міліції (ГУАСМ) МВС України, яке здійснює в
межах своєї компетенції загальне керівництво підвідомчою службою,
забезпечує управління діяльністю всіх нижчих апаратів. При цьому ГУАСМ
МВС України організує діяльність апаратів лінійних служб охорони
громадського порядку та здійснення дозвільної і паспортної систем, а
також забезпечення режиму перебування в Україні іноземних громадян та
осіб без громадянства.
Друга ланка цієї служби охоплює апарати охорони громадського порядку
УМВС (ГУМВС) в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі.
Третю ланку служби охорони громадського порядку становлять підрозділи в
міських, районних відділах внутрішніх справ.
Структура конкретного апарату служби охорони громадського порядку
визначається перш за все його компетенцією та чисельністю
інспекторського складу.
Для проведення організаційної роботи в апаратах першої та другої ланки
інспекторський склад об’єднується за лінійним принципом
(патрульно-постова служба, служба по керівництву дільничними
інспекторами тощо). Крім того, в них утворюється, як правило,
інформаційно-аналітичний підрозділ, а також підрозділ по організації
взаємодії з добровільними народними дружинами та іншими громадськими
формуваннями по охороні громадського порядку.
Кожній ланці служби охорони громадського порядку властиві свої
особливості. Так, центральні апарати управління службою, як правило, не
мають безпосередньо підпорядкованих їм сил. Зміст їх діяльності полягає
у здійсненні організаційно-методичного керівництва роботою апаратів
нижчого рівня, поданні їм практичної допомоги, контролі та перевірці
виконання, узагальненні та поширенні позитивного досвіду роботи,
забезпеченні зв’язку підрозділів служби з населенням та громадськістю,
розробці проектів нормативних актів та методичних вказівок з питань
служби, зборі, обробці та аналізі інформації про стан охорони
громадського порядку, ефективності використання сил, підготовці та
здійсненні на цій основі конкретних організаційних заходів.
Місцеві апарати управління службою охорони громадського порядку – це
безпосередні організатори практичного виконання завдань, покладених на
дану службу. Їх діяльність протікає у тісному зв’язку з державними та
громадськими організаціями. Місцеві апарати на відміну від центральних
не тільки виконують організаційні функції, а й безпосередньо беруть
участь в охороні громадського порядку. Найважливішою умовою успішного
виконання поставлених завдань є інформаційно-аналітична робота, яка
включає в себе збір, узагальнення та аналіз інформації про стан
оперативної обстановки та охорони громадського порядку силами даної
служби. При аналізі оперативної обстановки враховуються географічні та
соціально-економічні особливості території, яка обслуговується,
чисельність та склад населення, кількість та можливості наявних сил та
засобів, пори року та доби, кліматичні умови. Велике значення для цієї
служби має аналіз стану громадського порядку, дані про кількість,
динаміку та структуру злочинності, правопорушень на вулицях та в
громадських місцях, дорожнього руху тощо. Для вивчення та аналізу
оперативної обстановки використовуються, перш за все, статистична
звітність, оперативні та робочі карти та інші документи, які
відображають стан охорони громадського порядку та боротьби зі
злочинністю, а також інформація органів внутрішніх справ, інших
правоохоронних органів, повідомлення державних та громадських
організацій, заяви громадян та повідомлення засобів масової інформації.
Одним з найважливіших елементів організації служби охорони громадського
порядку є прийняття відповідних рішень. Основними видами рішень є
відомчі акти управління, в яких відображається розстановка сил та
засобів згідно з планами комплексного використання їх в охороні
громадського порядку (єдина дислокація), а також планом використання
залученого особового складу підрозділів міліції швидкого реагування
“Беркут”, інших підрозділів патрульно-постової служби, Міністерства
оборони України, сил громадськості.
Важливим видом управлінського рішення є плани роботи апаратів та
підрозділів служби охорони громадського порядку, в яких вивчається обсяг
роботи по охороні громадського порядку на рік, квартал, місяць. В цілому
вони містять робочу програму діяльності цих апаратів та підрозділів.
Перспективні плани містять найбільш важливі організаційні заходи,
виконання яких потребує тривалих зусиль та забезпечує успішне вирішення
основних завдань органів внутрішніх справ. Вони розробляються апаратами
МВС України, УМВС в областях та крупних міськрайорганах.
Крім перспективних планів, в організації служби охорони громадського
порядку широко використовуються різноманітні спеціальні плани. Вони
складаються з метою організації роботи служби в умовах складної
оперативної обстановки, надзвичайних обставин, коли вимагаються
максимальні зусилля цієї служби або комплексне використання сил та
засобів для здійснення цільових заходів та операцій.
Велике значення в організації служби охорони громадського порядку має
контроль виконання прийнятих рішень. Основним методом оперативного
контролю в організації служби охорони громадського порядку є перевірка
стану справ на місцях. Вона не пов’язана з строками й може здійснюватися
в будь-який час. Основною метою таких перевірок є подання практичної
допомоги підвідомчим апаратам та підрозділам, виявлення недоліків та їх
усунення.
Важливим методом оперативного контролю є ознайомлення керівників
галузевої служби з документами та матеріалами безпосередньо в органах та
підрозділах міліції, а також якістю практичного виконання завдань по
охороні громадського порядку. Вивчення планів, звітів, протоколів і
інших матеріалів, які надходять, та їх аналіз дають можливість
керівникам одержати повне уявлення про рівень діяльності конкретного
органу, підрозділу і на підставі зроблених висновків дати об’єктивну
оцінку результатам цієї діяльності.
§2. патрульно-постова СЛУЖБА МІЛІЦІЇ
Патрульно-постова служба міліції – це діяльність спеціальних нарядів
міліції по охороні громадського порядку та безпеки, боротьбі з
правопорушеннями на вулицях, площах, в парках, на транспортних
магістралях, в портах, аеропортах та інших громадських місцях, а також
при проведенні масових заходів, ліквідації наслідків аварій, катастроф,
стихійних лих.
Правовою основою діяльності патрульно-постової служби міліції є
Конституція України, Закон України “Про міліцію” та інші законодавчі
акти, укази і розпорядження Президента України (наприклад, Указ
Президента України “Про Комплексну цільову програму боротьби зі
злочинністю на 1996-2000 роки від 17 вересня 1996 р.”), постанови і
розпорядження Кабінету Міністрів України, Загальна декларація прав
людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку,
Статут патрульно-постової служби міліції України, рішення місцевих Рад
та органів державної виконавчої влади, прийняті в межах їх компетенції,
нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України.
Патрульно-постова служба є головною ланкою міліції в сфері охорони
громадського порядку в містах, інших населених пунктах, на транспорті.
Від ефективності її діяльності в основному залежить стан охорони
громадського порядку та боротьби із злочинністю.
МВС України здійснено цілий комплекс заходів по реорганізації цієї
служби: удосконалена її організаційна структура; в МВС (УМВС в областях)
створені апарати управління цією службою; утворені стройові підрозділи,
призначені виключно для охорони правопорядку в громадських місцях,
підрозділи міліції швидкого реагування “Беркут”, “пости довіри” тощо.
Основними завданнями патрульно-постової служби міліції є:
– забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і
законних інтересів;
– запобігання правопорушенням та їх припинення;
– охорона громадського порядку і громадської безпеки;
– виявлення, запобігання, припинення та розкриття злочинів, розшук осіб,
які їх вчинили;
– захист власності від протиправних посягань.
Діяльність патрульно-постової служби міліції будується на принципах
законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості,
взаємодії з іншими державними органами, трудовими колективами,
громадськими об’єднаннями і населенням.
Основні функції патрульно-постової служби міліції:
– підтримання порядку в громадських місцях;
– виявлення, запобігання і припинення правопорушень;
– участь в розкритті злочинів;
– боротьба з правопорушеннями неповнолітніх;
– охорона власності від протиправних посягань;
– забезпечення безпеки дорожнього руху;
– взаємодія з об’єднаннями громадян, які приймають участь в охороні
громадського порядку.
Патрульні і постові наряди, забезпечуючи належний громадський порядок і
безпеку в громадських місцях, відповідно до чинного законодавства
здійснюють нагляд за виконанням громадянами та посадовими особами
законів України, указів і розпоряджень Президента, постанов Кабінету
Міністрів та загальнообов’язкових рішень органів місцевого
самоврядування, прийнятих ними в межах своєї компетенції з питань
охорони громадського порядку. У межах своїх прав вони надають допомогу
народним депутатам, представникам органів місцевого самоврядування і
об’єднанням громадян в їх законній діяльності, якщо їм чиниться протидія
або загрожує небезпека з боку правопорушників.
В обов’язки нарядів міліції входить також надання в межах можливостей
невідкладної, в тому числі медичної, допомоги особам, які потерпіли від
правопорушень і нещасних випадків, перебувають у безпорадному або
небезпечному для життя і здоров’я стані, а також неповнолітнім, які
залишились без нагляду батьків, своєчасне інформування чергових по
міськрайлінорганам про всі випадки виникнення загрози громадській
безпеці, про необхідність залучення технічної допомоги та аварійних
служб.
Попередження правопорушень нарядами патрульно-постової служби
досягається перш за все тим, що сама присутність на вулицях чи в інших
громадських місцях постового або патрульного міліціонера у встановленій
формі одягу стримує нестійких осіб від їх «чинення. Патрульні і постові
наряди зобов’язані виявляти причини та умови, які сприяють вчиненню
злочинів та інших правопорушень, в межах своєї компетенції вживати
заходів до їх усунення, брати участь у правовому вихованні населення та
проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення
правопорушень. З метою запобігання злочинам наряди міліції в межах поста
або маршруту зобов’язані забезпечувати спостереження за місцями найбільш
вірогідного їх вчинення, можливої появи і переховування злочинців, а
також проживання осіб, умовно засуджених і умовно звільнених з місць
позбавлення волі.
Виконуючи функцію боротьби з правопорушеннями, патрульно-постові наряди
міліції зобов’язані вживати заходів, які б забезпечували припинення і
розкриття злочинів, надавати допомогу оперативним апаратам міліції, які
ведуть боротьбу із злочинністю. Вони повинні вести рішучу боротьбу з
дрібним хуліганством, пияцтвом, жебрацтвом та іншими порушеннями
громадського порядку.
При одержанні повідомлень про злочин, що готується або про вчинений
злочин, патрульно-постові наряди міліції терміново доповідають про це
черговому, прибувають до місця події, вживають заходів до виявлення і
затримання осіб, які вчинили злочин, надають допомогу потерпілим,
встановлюють свідків (очевидців) і до прибуття слідчо-оперативної групи
забезпечують охорону місця події, недоторканість обстановки, слідів,
знарядь злочинів та інших речових доказів.
Важливою функцією нарядів патрульно-постової служби міліції є боротьба з
правопорушеннями неповнолітніх та запобігання вчиненню ними злочинів.
Безнаглядність дітей є причиною скоєння ними таких правопорушень, як
вживання спиртних напоїв, хуліганство тощо; веде до зростання серед них
травматизму. Тому наряди патрульно-постової служби зобов’язані,
по-перше, припиняти злочини, дрібне хуліганство, розпивання спиртних
напоїв у громадських місцях, інші правопорушення, вчинені
неповнолітніми; по-друге, виявляти осіб, які втягують неповнолітніх в
злочинну діяльність, пияцтво, наркоманію, проституцію, азартні ігри,
інші антигромадські дії; по-третє, надавати у межах можливостей
невідкладну, в тому числі медичну допомогу неповнолітнім, які потерпіли
від правопорушень і нещасних випадків, перебувають у безпорадному або
небезпечному для життя і здоров’я стані.
З кожним неповнолітнім правопорушником наряд міліції зобов’язаний
ретельно розібратися і залежно від характеру вчиненого правопорушення
прийняти рішення – доставити його в міліцію чи обмежитися застереженням
на місці.
Виконуючи функції захисту власності від протиправних посягань, наряди
патрульно-постової служби повинні знати розташування в районі маршруту
(поста) промислових, торговельних та інших підприємств, організацій,
порядок їх роботи і охорони, не допускати, щоб сторонні особи проникали
до вантажних станцій, контейнерних майданчиків, на причали, в порти,
подавати необхідну допомогу працівникам транспорту і Державної служби
охорони в запобіганні крадіжкам вантажів.
Виявлення розкрадачів та спекулянтів патрульними і постовими
забезпечується шляхом перевірки транспорту, який вивозить з організацій,
підприємств і установ вантажі, особливо в неурочний час, при виникненні
підозри або відсутності відповідних документів доповідати про це
оперативному черговому і доставляти водіїв, транспорт і осіб, які їх
супроводжують, для з’ясування обставин в орган внутрішніх справ.
Нрряди міліції виявляють і припиняють дії осіб, які займаються
спекуляцією промисловими товарами, сільськогосподарською продукцією,
незаконними операціями з валютними цінностями, квитками на видовищні і
спортивні заходи та іншими речами, а також торгівлю з рук у
невстановленних місцях або без відповідного дозволу виробами
індивідуальної трудової діяльності й іншими товарами. При необхідності
вони повинні доставляти цих осіб разом з предметами спекуляції (збуту) в
орган внутрішніх справ. Якщо одержано інформацію про факт збуту
фальшивих грошей, патрульні й постові терміново вживають заходів до
затримання збутчика.
Однією з важливих функцій патрульно-постових нарядів міліції є
забезпечення безпеки дорожнього руху транспорту та пішоходів. Вони
забезпечують нагляд за виконанням правил дорожнього руху, зовнішнім
виглядом транспортних засобів, перевіряють у водіїв у випадку порушення
ними цих правил наявність і дійсність документів на право керування
транспортом і шляхові листи, допомагають дітям, особам похилого віку та
інвалідам при переході вулиць. Наряди запобігають і припиняють керування
транспортними засобами водіями в нетверезому стані і наркотичному
сп’янінні, без посвідчення на право керування автотранспортом, порушення
правил дорожнього руху пішоходами, а також порядку перевезення вантажів.
При порушенні правил дорожнього руху іноземними громадянами або особами
без громадянства заходи до них вживаються на загальних підставах, за
винятком осіб, які мають дипломатичний імунітет. Якщо водій, який має
дипломатичний імунітет, керує транспортним засобом у нетверезому стані,
то наряд відстороняє його під керування, доповідає оперативному
черговому і діє відповідно до одержаних вказівок. При
дорожньо-транспортній події патрульно-постові терміново доповідають
оперативному черговому або інспектору дорожньо-патрульної служби ДАІ і
до прибуття оперативної групи чи працівників ДАІ вживають заходів до
надання допомоги потерпілим, затриманню учасників події, вилучення у них
посвідчень водія, збереження обстановки місця події і слідів
транспортних засобів, виявляють свідків, записують їх прізвища, адреси,
а в необхідних випадках встановлюють нові напрямки руху (об’їзди місця
події). Про одержані дані наряди патрульно-постової служби інформують
працівників ДАІ та слідчого, які прибули для огляду місця події, і
викладають їх у рапорті.
Для успішної боротьби із правопорушеннями наряди патрульно-постової
служби підтримують зв’язок з населенням і взаємодіють з об’єднаннями
громадян, які несуть спільно службу по охороні громадського порядку,
запобіганню правопорушенням, підтримують зв’язок і надають їм всебічну
допомогу у виконанні покладених на них завдань. При спільному несенні
служби патрульно-постові забезпечують її ефективне несення, передають
представникам об’єднань громадян досвід і навички боротьби з
найпоширенішими видами правопорушень, знайомлять їх з особливостями
обстановки на території, що патрулюється, звертають увагу на місця, де
частіше всього вчинюються правопорушення, а також надають у межах
встановлених прав допомогу представникам цих об’єднань у здійсненні їх
законної діяльності, якщо їм чиниться протидія або загрожує небезпека з
боку правопорушників.
Виконуючи обов’язки по охороні державного майна, патрульні (постові)
міліціонери служби охорони згідно з п. 16 Положення про Державну службу
охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р., під час несення служби
захищають власність і громадян від злочинних посягань та забезпечують
додержання режиму охорони згідно з укладеними договорами, запобігають
правопорушенням і припиняють їх у місцях несення служби. У разі
виявлення пожеж чи загорань, спрацювань пожежної сигналізації працівники
служби охорони сповіщають про це підрозділи пожежної охорони та вживають
заходів до ліквідації пожеж і загорань.
Міліціонери підрозділів патрульно-постової служби в разі виявлення під
час несення служби злочинних посягань (зломів дверей, вікон, запорів,
зірваних пломб і печаток тощо) на об’єкти та майно приватної,
колективної і державної власності негайно доповідають про це
оперативному черговому, а також про вжиті на місці заходи до затримання
злочинців і охорони місця події до прибуття оперативної групи органу
внутрішніх справ або підрозділу Державної служби охорони.
Виконання зазначених функцій патрульно-постової служби забезпечується
особовим складом підрозділів служби громадського порядку територіальних
і транспортних органів внутрішніх справ, підрозділами міліції швидкого
реагування “Беркут”. В охороні громадського порядку беруть участь також
громадські формування.
Підрозділи патрульно-постової служби міліції (полки, батальйони, окремі
роти) є самостійними структурними одиницями головних управлінь МВС
України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, управлінь МВС України
в областях, місті Севастополі та на транспорті.
Для постійного несення служби за відділами внутрішніх справ
закріплюються роти, взводи, відділення, командири яких безпосередньо
підпорядковані командуванню підрозділу і оперативно начальникам
міськрайлінвідділів внутрішніх справ. В міськрайлінорганах внутрішніх
справ можуть створюваться підрозділи патрульно-постової служби міліції,
які входять до штату зазначених органів і підпорядковуються
безпосередньо їх начальникам.
У складі полків, батальйонів, окремих рот можуть створюватися спеціальні
групи для боротьби з найпоширенішими видами правопорушень в місті
(районі). Їх робота контролюється командним складом підрозділів
патрульно-постової служби міліції в тісній взаємодії з підрозділами
служб карного розшуку, боротьби із організованною злочинністю і т.ін.
Для припинення антигромадських проявів, масових заворушень, вжиття
заходів до боротьби з організованною злочинністю, розшуку і затримання
особливо небезпечних злочинців, забезпечення охорони громадського
порядку при проведенні масових заходів, великих виробничих аваріях,
катастрофах, стихійних лихах та інших надзвичайних обставинах
створюються підрозділи швидкого реагування “Беркут”. Відповідно із
Законом України “Про міліцію” спеціалізовані підрозділи Державної служби
охорони, дорожньо-патрульної служби ДАІ поряд з виконанням своїх
основних завдань, забезпечують також охорону громадського порядку в зоні
своїх постів в разі виникнення правопорушень. До виконання завдань по
охороні громадського порядку, громадської безпеки і боротьбі із
злочинністю можуть залучатися також інші працівники органів внутрішніх
справ, військовослужбовці військ внутрішньої та конвойної охорони.
Підрозділи патрульно-постової служби для успішного здійснення своїх
завдань забезпечуються технічними засобами, з яких найчастіше
використовуються спеціальні броньовані автомашини, вертольоти,
мотоцикли, велосипеди, катери та інші транспортні засоби для перевезення
службових нарядів, засоби телебачення і радіо, відеомагнітофони,
диктофони, прямий зв’язок і сигналізація. Патрульно-постові наряди
міліції забезпечуються табельною зброєю, спорядженням, а при
необхідності – спеціальною зброєю, електромегафонами, освітлювальними
приладами, іншою апаратурою і технічними засобами.
В патрульно-постовій службі міліції застосовуються також службові собаки
та коні. Кінні наряди використовуються для патрулювання в лісових
масивах, на околицях міст, в населених пунктах для забезпечення порядку
підчас проведення спортивних та інших масових заходів. Службові собаки
застосовуються для патрулювання, як правило, в вечірній та нічний час,
переважно в приміських зонах, незаселених кварталах новобудов, а також
для обстеження безлюдних споруд, горищ та підвалів. Використання
службових собак дозволяє підвищити ефективність діяльності нарядів по
запобіганню та припиненню правопорушень і затриманню злочинців, а також
надійність охорони різних об’єктів.
Патрульно-постова служба міліції здійснюється різноманітними видами
службових нарядів, основними з яких є патрулі, пересувні міліцейські
групи, патрульні групи, спеціалізовані патрульні групи, пости охорони
порядку, пости охорони об’єктів, пости регулювання дорожнього руху,
патрулі для нагляду за дорожнім рухом і контрольно-пропускні пункти.
Патруль – це рухомий наряд в складі одного або декількох працівників
міліції, який виконує покладені на нього обов’язки на маршруті
патрулювання. Патрулі можуть нести службу на автомобілях, мотоциклах,
катерах, велосипедах. Застосовуються також піші, кінні патрулі та
патрулі із службовими собаками. Довжина маршруту патрулювання на
автомобілі складає, як правило, 6-8 км, на мотоциклі – 3-5 км, пішого –
1-1,5 км. Довжина маршрутів може бути збільшена або зменшена залежно від
особливостей і стану оперативної обстановки на них.
Пересувна міліцейська група – це комбінований по складу та оснащений
спеціальними технічними засобами наряд міліції на автомобілі, який несе
патрульну службу на закріпленому секторі і призначений вживати
невідкладні заходи по попередженню порушень громадського порядку,
здійснювати оперативно-розшукові заходи по розкриттю злочинів по свіжих
слідах. Склад кожної такої групи визначається наказом начальника ГУМВС
(УМВС) міста, міськрайоргану внутрішніх справ. До неї включаються
працівник карного розшуку, дільничий інспектор міліції, міліціонер та
міліціонер-водій.
Керівництво пересувною міліцейською групою забезпечує оперативний
черговий органу внутрішніх справ, який несе відповідальність за її
роботу під час його чергування, додержання дисципліни особовим складом і
правильне використання спеціальних та технічних засобів.
Пересувна міліцейська група, як правило, несе службу по охороні
громадського порядку у закріпленому за нею секторі, де відсутні інші
наряди. Періодично наряд на патрульному автомобілі переміщується з одних
дільниць території до інших відповідно до плану-завдання чи залежно від
змін оперативної обстановки.
Крім цього, для забезпечення охорони громадського порядку можуть
утворюватися спільні наряди із залученням військовослужбовців.
Патрульна група – це наряд у складі двох або більше патрулів під єдиним
керівництвом. Патрульній групі для несення служби визначається дільниця
території міста, відокремлене селище, об’єкт, де проходять заходи із
участю великої кількості людей, зона масового відпочинку тощо. Основу
патрульної групи складає патруль на автомобілі, обладнаний
радіостанцією, проблисковим маячком, гучномовною установкою, сиреною та
іншими технічними засобами. Начальником патрульної групи (старшим наряду
патрульної групи) призначається досвідчений працівник міліції, здатний
забезпечити ефективне керівництво діяльністю групи.
Спеціалізована патрульна група – це спеціальний вид наряду, призначений
для боротьби з найпоширенішими правопорушеннями на вулицях та в інших
громадських місцях. Члени цієї групи несуть службу, як правило, в
цивільному одязі під керівництвом оперативного працівника або
дільничного інспектора міліції.
Пост охорони порядку – це місце або дільниця місцевості, де працівники
міліції (постові) виконують покладені на них обов’язки.
Для поста визначається його центр і межі. Центр поста визначається в
такому місці, звідки найзручніше вести нагляд і швидко вживати заходів
до попередження й припинення правопорушень. Відстань меж від центра
поста не повинна перевищувати, як правило, 300 м. Пости виставляються в
місцях, де необхідно забезпечити постійну присутність працівника
міліції.
Пост охорони об’єкта – це місце або дільниця місцевості, де працівники
Державної служби охорони при МВС України здійснюють на договірних
засадах охорону об’єктів та іншого майна державної, колективної та
приватної власності, майна іноземних держав, міжнародних організацій,
іноземних юридичних осіб, а також громадян. Пости висталяються на
об’єктах, де необхідно забезпечити постійну міліцейську охорону майна.
Пости регулювання дорожнього руху – це ділянка території, на якій
організується несення дорожньо-патрульної служби у зв’язку з
необхідністю регулювання дорожнього руху, встановлення безперервного
контролю за рухом транспортних засобів іноземних власників, вжиття
оперативно-пошукових заходів, забезпечення безперешкодного проїзду
автомобілів особливого призначення. Пост, що має службове приміщення,
іменується “стаціонарний пост”.
Патруль для нагляду за дорожнім рухом – це наряд у складі одного або
кількох працівників Державної автомобільної інспекції, який здійснює
контроль за дорожнім рухом та виконанням громадянами правил дорожнього
руху шляхом патрулювання на автомобілях, мотоциклах, вертольотах або
пішим патрулюванням.
Піше патрулювання застосовується для контролю за рухом на невеликих за
відстанню, напружених за рухом та за інтенсивністю, небезпечних за
аварійністю ділянках доріг (вулиць). При цьому застосовуються такі
методи несення служби, які дають можливість своєчасно фіксувати і
припиняти усі правопорушення.
Для забезпечення перепускного режиму або обмеження руху транспорту і
пішоходів в конкретному районі (місцевості) при проведенні масових
заходів, виникненні стихійного лиха, епідемій та в інших випадках
утворюються контрольно-пропускні пункти, де виставляється наряд міліції.
На особливо важливих дільницях і напрямках старшими нарядів на
контрольно-пропускних пунктах призначаються особи середнього
начальницького складу. Крім цього, можуть призначатись й наряди
супроводження поїздів, суден, літаків та інші види нарядів залежно від
особливостей території і стану оперативної обстановки.
Всі види нарядів патрульно-постової служби несуть персональну
відповідальність за стан охорони громадського порядку, за своєчасне
попередження та припинення злочинів на дільницях, маршрутах патрулювання
і постах.
Для здійснення своїх функцій наряди патрульно-постової служби широко
використовують засоби переконання: роз’яснюють громадянам правила
поведінки в громадських місцях; проводять бесіди з особами, які вчинили
проступки, що не мають громадської безпеки і т. ін.
Найважливішими методами виконання нарядами патрульнопостової служби
своїх обов’язків є адміністративний нагляд і застосування засобів
адміністративного впливу. Здійснюючи адміністративний нагляд, патрульні
і постові виступають як носії державновладних повноважень, що дозволяє
їм вести нагляд за виконанням громадянами та посадовими особами
встановлених правил поведінки в громадських місцях, виявляти
правопорушення і реагувати на них.
При виявленні правопорушення наряди міліції приймають рішучі заходи до
його припинення і застосовують відповідні заходи впливу на
правопорушників. При цьому вони керуються положеннями Статуту
патрульно-постової служби міліції України.
Управління патрульно-постовою службою здійснюють начальники управлінь
(головних управлінь) МВС України в Автономній Республіці Крим, в
областях, містах Києві та Севастополі, управлінь (відділів) МВС на
транспорті та їх заступники, начальники міліції громадської безпеки.
Вони несуть відповідальність за організацію патрульно-постової служби в
підлеглих органах внутрішніх справ, зобов’язані організовувати
комплексне використання в забезпеченні охорони громадського порядку всіх
сил і засобів органів внутрішніх справ, їх взаємодію, затверджують плани
комплексного використання сил і засобів, своєчасно проводять
маневрування силами і засобами в масштабі держави, області (республіки),
міста, району, залізниці (водного басейну) з урахуванням змін в
оперативній обстановці.
Зазначені вище посадові особи постійно підтримують стан бойової
готовності підрозділів патрульно-постової служби, організовують щорічну
перевірку діяльності цих підрозділів, здійснюють контроль за
раціональною розстановкою і використанням за прямим призначенням
особового складу, автотранспорту та інших технічних засобів, організують
службове розслідування із затвердженням висновків по кожному вчиненому
на вулиці тяжкому злочину. Вони забезпечують також комплектування,
початкову підготовку і перепідготовку особового складу підрозділів
патрульно-постовоі служби, їх матеріально-технічне постачання,
будівництво і експлуатацію гуртожитків, спеціальних містечок та інших
службових приміщень.
Безпосереднью участь в організації патрульно-постової служби міліції
приймають чергові частини органів внутрішніх справ, начальницький склад
стройових і спеціальних підрозділів.
Оперативний черговий по міськрайліноргану внутрішніх справ відповідає за
своєчасну підготовку та проведення інструктажу і забеспечує безперервне
керівництво нарядами, їх чітку взаємодію і маневрування. Він
зобов’язаний організовувати несення служби нарядами згідно з прийнятим
рішенням на добу, здійснювати контроль за виконанням норм, передбачених
у книзі служби нарядів, виставленням нарядів на службу, використанням
особового складу і автомототранспорту за прямим призначенням.
Певну участь в організації патрульно-постової служби беруть інспектори
апаратів служби громадського порядку, інспектори дільничні інспектори
міліції, а також інші галузеві служби міліції.
Організація патрульно-постової служби здійснюється: на рік за планом
комплексного використання сил і засобів міліції в охороні громадського
порядку (єдиною дислокацією), який складається на весняно-літній і
осінньо-зимовий періоди і за необхідністю коректується; на місяць
(декаду) – за планом використання по залученню особового складу
підрозділів швидкого реагування “Беркут”, інших підрозділів
патрульно-постової служби міліції, сил громадськості; на добу – за
книгою служби нарядів; на виконання конкретного завдання – за наказом
або спеціальним планом.
Розстановка нарядів розробляється на підставі штатної чисельності
міліціонерів і встановленого коефіцієнту необхідності особового складу
на одну постозміну.
Час виставлення нарядів і тривалість несення служби встановлюється з
таким розрахунком, щоб кількість нарядів збільшувалась у найбільш
напружений час доби і в місцях, де найбільш можливе вчинення злочинів і
порушень громадського порядку. Обов’язкові норми цілодобового
виставлення нарядів для несення патрульнопостової служби на вулицях та в
інших громадських місцях, виділення автотранспорту для патрулювання
визначаються в кожному органі внутрішніх справ і підрозділі міліції з
метою забезпечення максимального використання сил та засобів в охороні
громадського порядку і боротьбі із злочинністю з урахуванням їх штатної
чисельності.
Особливості несення служби для кожного наряду (поста) визначаються в
картці маршрутів (постів), де вказуються маршрут наряду, його довжина,
межі, місце розташування поста і його центр. В картці маршрутів (постів)
визначаються також обов’язки нарядів і особливості зв’язку з сусідніми
нарядами, черговою частиною органу внутрішніх справ, дільничними
інспекторами міліції та громадськими формуваннями.
Результати несення патрульно-постової служби міліції багато в чому
залежать від правильно проведеного інструктажу. Щоденні інструктажі
нарядів перед заступанням на службу проводяться керівниками органів
внутрішніх справ і командним складом підрозділу патрульно-постової
служби за участю досвідчених оперативних працівників. Посадова особа,
яка проводить інструктаж, роз’яснює оперативну обстановку, перевіряє
знання патрульними і постовими своїх прав і обов’язків, окремих положень
нормативних актів, правил застосування зброї і спеціальних засобів,
прикмет злочинців, які розшукуються, і викраденого майна, нагадує
міліціонерам про необхідність додержання законності, а також про
чемність і уважне ставлення до громадян. Проведення інструктажу
закінчується віддачею наказу про заступання нарядів міліції на службу.
Важливим засобом зміцнення дисципліни серед особового складу і
забезпечення високої активності нарядів міліції у боротьбі зі
злочинністю і в охороні громадського порядку є контроль за організацією
та несенням патрульно-постової служби. Перевірка несення служби нарядами
може бути гласною і негласною. Вона проводиться в будь-який час доби за
графіками, затвердженими начальником органу і командуванням підрозділів
патрульно-постової служби на кожен місяць. При негласній перевірці
особа, яка перевіряє, таємно веде спостереження за діями наряду. У
випадку грубого порушення порядку несення служби нарядом або коли він
потребує негайної допомоги, перевіряючий припиняє свою перевірку і дає
вказівки до усунення порушень чи подає міліціонерам необхідну допомогу.
Про наслідки перевірки патрульно-постової служби особа, яка перевіряє,
робить відповідний запис у службовій книжці і в книзі служби нарядів з
переліком конкретних недоліків, зроблених зауважень і вжитих заходів. Ці
дані використовуються при проведенні інструктажів і підведенні підсумків
щодобової роботи міліціонерів.
Стан і якість перевірок нарядів не менше одного разу на місяць
розглядаються на службових нарадах керівництва міськрайлінорганів
внутрішніх справ і підрозділів патрульно-постової служби.
Важливе значення в організації патрульно-постової служби має облік і
оцінка результатів роботи нарядів. Облік результатів роботи ведеться з
метою визначення якості несення служби і виховання у особового складу
персональної відповідальності за стан охорони громадського порядку на
території, яку вони обслуговують.
Результати роботи за кожну добу записуються командиром взводу
(відділення) до результатів персональної роботи міліціонера підрозділу і
оголошується на інструктажах. Підбиття підсумків роботи проводиться на
службових нарадах начальником органу, командирами підрозділів
патрульно-постової служби.
Стан патрульно-постової служби в органі (підрозділі) внутрішніх справ
оцінюється за рівнем її організації і конкретними результатами роботи
міліціонерів по охороні громадського порядку, боротьбі зі злочинністю,
по охороні об’єктів і забезпеченню безпеки дорожнього руху. При цьому
враховується правильність використання особового складу і технічних
засобів. Щодо кожного вчиненого і нерозкритого злочину на маршруті
(посту) проводиться службова перевірка з метою встановлення, якою мірою
це залежало від організації і якості несення патрульно-постової служби,
і до винних вживаються відповідні заходи.
При оцінці роботи міліціонерів враховується перш за все стан охорони
громадського порядку і боротьби зі злочинністю на території маршруту або
поста (наявність або відсутність злочинів і порушень громадського
порядку під час несення ними служби і якою мірою це залежало від його
діяльності), додержання законності, культурний рівень,
дисциплінованність, зовнішній вигляд, а також чемність, уважне і
справедливе ставлення до громадян і т. ін.
Головним показником ефективності несення служби нарядами є стан
оперативної обстановки на закріпленій за ними території.
Деякі особливості має організація патрульно-постової служби в курортних
місцевостях і зонах масового відпочинку громадян. Патрульно-постова
служба в курортній зоні, дачній місцевості і місцях масового відпочинку
громадян організовується і здійснюється основними і додатковими силами.
При розстановці нарядів в зазначених місцевостях особлива увага
приділяється місцям вірогідного вчинення злочинів та адміністративних
правопорушень, масового скупчення людей, санаторно-курортним установам,
пляжам, портам, зупинкам місцевого пасажирського транспорту,
залізничним, морським і річковим вокз.
Головними організаційними формами патрульно-постової служби в курортних,
дачних місцевостях і зонах масового відпочинку є тимчасові пункти
розміщення патрульно-постових нарядів, закріплення найбільш
підготовлених міліціонерів за зонами масового відпочинку, несення
патрульно-постової служби нарядами з службовими собаками і патрулювання
на велосипедах і конях, а також перехід на комплексне забезпечення
охорони громадського порядку за рахунок збільшення чисельності нарядів.
Контрольні запитання:
1. Організація служби охорони громадського порядку та громадської
безпеки
2. Основні завдання служби охорони громадського порядку та громадської
безпеки
3. Система служби охорони громадського порядку та громадської безпеки
4. Планування роботи служби охорони громадського порядку та громадської
безпеки
РОЗДІЛ V. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЛУЖБИ ДІЛЬНИЧНИХ ІНСПЕКТОРІВ МІЛІЦІЇ
§ 1. організація служби дільничних інспекторів
МІЛІЦІЇ. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ДІЛЬНИЧНИХ ІНСПЕКТОРІВ МІЛІЦІЇ
В охороні громадського порядку і безпеки, в профілактиці правопорушень
важлива роль належить дільничним інспекторам міліції. Це пояснюється,
по-перше, тим, що на території адміністративної дільниці, яка
обслуговується в місті або сільській місцевості, вони виконують основний
обсяг профілактичних та правоохоронних функцій, покладених законом на
міліцію. По-друге, дільничні інспектори в своїй діяльності повсякчасно
підтримують зв’язок з населенням, трудовими колективами, громадськими
організаціями, оскільки громадяни і представники зазначених організацій
з усіх питань охорони громадського порядку і профілактики правопорушень
звертаються безпосередньо в громадські пункти охорони порядку або до
дільничних інспекторів, які покликані надійно захищати їх права та
інтереси від злочинних посягань.
Основні завдання дільничного інспектора на адміністративній дільниці:
– надійний захист прав та законних інтересів громадян від злочинних
посягань;
– проведення профілактичної роботи серед осіб, схильних до скоєння
злочинів та інших правопорушень;
– забезпечення охорони громадського порядку;
– запобігання, припинення та розкриття злочинів;
– здійснення адміністративного нагляду за особами, до яких він
встановлений;
– боротьба з пияцтвом, алкоголізмом та наркоманією. Залучення дільничних
інспекторів до роботи, не пов’язаної безпосередньо з обслуговуванням
закріпленої за ним дільниці, допускається у виняткових випадках для
виконання разових доручень під час ускладнення оперативної обстановки і
тільки за наказом начальника міськрайоргану.
Дільничний інспектор призначається на посаду і звільнюється з неї за
наказом начальника управління (головного управління) МВС України в
Автономній Республіці Крим, областях та містах Києві і Севастополі і
затверджується виконавчим комітетом відповідної місцевої Ради.
Закріплення дільничного інспектора за адміністративною дільницею та
переведення з однієї дільниці на іншу здійснюється за наказом начальника
органу внутрішніх справ.
Дільничний інспектор закріплюється за адміністративною дільницею, як
правило, на строк не менше трьох років. Для організації роботи та
прийому населення він забезпечується службовим приміщенням. Біля входу в
службове приміщення дільничного інспектора на видному місці повинна бути
вивіска, на якій зазначаються години прийому громадян.
В своїй діяльності дільничний інспектор керується Конституцією України,
Законом України “Про міліцію”, іншими законодавчими актами України,
указами і розпорядженнями Президента, постановами Кабінету Міністрів
України, рішеннями місцевих органів влади, прийнятими в межах їх
компетенції, нормативними актами МВС України, а також Інструкцією по
роботі дільничного інспектора міліції.
Дільничний інспектор підпорядкований начальнику міськрайоргану та його
заступнику по керівництву дільничними інспекторами. Безпосереднє
керівництво його роботою здійснює начальник відділу по керівництву
дільничними інспекторами міліції, а також старший дільничний інспектор.
Дільничні інспектори входять до складу служби дільничих інспекторів
міліції. Організаційне та методичне керівництво їх діяльністю здійснюють
відповідні підрозділи (управління, відділи) по організації роботи
дільничних інспекторів міліції.
В органах внутрішніх справ на кожні три-чотири посади дільничних
інспекторів вводиться посада старшого дільничного інспектора, яка
заміщається особою, що має вищу юридичну освіту і пропрацювала не менше
трьох років на посаді дільничного інспектора. На старшого дільничного
інспектора покладається безпосереднє керівництво групою дільничних
інспекторів, які працюють з ним в одному мікрорайоні.
Забезпечуючи адміністративно-правову охорону громадського порядку,
дільничний інспектор разом з іншими працівниками міліції підтримує
порядок в парках, скверах, на пляжах та в інших місцях масового
відпочинку, сприяє патрульно-постовим нарядам міліції, добровільним
народним дружинам, а також контролює їх роботу, регулярно здійснює з
ними спільне патрулювання. Під час виконання намічених заходів він
навчає міліціонерів та народних дружинників передовим формам та методам
роботи, інформує їх про оперативну обстановку на маршруті, про осіб з
антигромадською поведінкою, а також тих, які перебувають під
адміністративним наглядом, про прикмети злочинців, які розшукуються,
крадені речі та місця їх збуту тощо. Дільничний інспектор організує і
веде боротьбу з пияцтвом, хуліганством, самогоноварінням, наркоманією,
сприяє й допомагає в рамках своїх повноважень народним депутатам,
представникам державних органів та об’єднань громадян в здійсненні
законної діяльності, якщо їм чиниться опір або загрожує небезпека з боку
правопорушників.
Важливим завданням дільничного інспектора є здійснення постійного
контролю за об’єктами дозвільної системи, власниками вогнепальної зброї,
які мешкають на закріпленій дільниці, роз’яснення населенню правил цієї
системи, необхідності добровільної здачі вогнепальної зброї, вибухових
матеріалів, які зберігаються незаконно, При виявленні порушень
зазначених правил він вживає заходів до їх припинення і притягнення
порушників до передбаченої законом відповідальності.
Дільничний інспектор зобов’язаний сприяти органам охорони здоров’я у
виявленні осіб, які складають групу ризику на СНІД. За їх поданням, з
санкції прокурора і за наказом начальника міськрайоргану він доставляє
таких осіб в медичні заклади. В рамках своїх повноважень дільничний
інспектор сприяє органам охорони здоров’я, ветеринарного нагляду при
проведенні ними карантинних заходів під час епідемій та епізоотій.
Одним з основних завдань дільничного інспектора є попередження і
розкриття злочинів та розшук злочинців. З метою виконання цього завдання
на нього покладається ряд обов’язків. Перш за все він негайно доповідає
в чергову частину міськрайоргану одержані ним під час роботи на дільниці
заяви та повідомлення громадян про скоєні злочини, які готуються,
особисто вживає необхідних заходів до їх попередження та розкриття.
Дільничний інспектор зобов’язаний до прибуття оперативної групи вжити
необхідних заходів до затримання злочинця, забезпечення збереження
обстановки злочину, виявлення його очевидців, надання медичної допомоги
потерпілим. Він також повинен організувати переслідування й затримання
злочинців, забезпечити за допомогою патрульно-постових нарядів,
позаштатних співробітників міліції та народних дружинників нагляд за
місцями їх можливого появлення з дотриманням заходів власної безпеки і
безпеки громадян. Про вжиті заходи дільничний інспектор доповідає
старшому слідчо-оперативної групи, яка прибула на місце події, й виконує
його доручення.
До обов’язків дільничного інспектора належить участь у розшуку осіб, які
переховуються від слідства та суду, які втекли з-під варти і безвісті
зникли; умовно-звільнені або умовно засуджені, які самостійно залишили
підприємства, де вони повинні працювати, засуджені до позбавлення волі з
відкладенням виконання вироку, які зникли з місця проживання, злісно
ухиляються від сплати аліментів; підлітків, які втекли із спеціальних
навчально-виховних закладів; іноземних громадян та осіб без
громадянства, які порушують правила перебування в Україні або ухиляються
від реєстрації в міськрайоргані.
Важливим напрямком в роботі дільничного інспектора є запобігання
злочинам. Вирішуючи це завдання, він виконує ряд обов’язків по загальній
та індивідуальній профілактиці відповідно до законодавства України та
інших актів, які регламентують цю діяльність.
Зд’йснюючи загальну профілактику, дільничний інспектор, перш за все,
виявляє причини та умови, які сприяють скоєнню злочинів на
адміністративній дільниці, вживає заходів до їх усунення, а також
вносить відповідні пропозиції начальнику міськрайоргану. Особливу увагу
він зобов’язаний приділяти профілактиці злочинів проти власності. З цією
метою дільничний інспектор повинен виявляти факти безгосподарного
ставлення до зберігання матеріальних цінностей, перевіряти стан охорони
приміщень банків, крамниць, складів та інших сховищ державного та
громадського майна. При виявленні порушень правил, які забезпечують
зберігання матеріальних цінностей та грошових коштів, він зобов’язаний
вимагати від адміністрації вжиття заходів до їх усунення.
Важливе значення в запобіганні злочинам має правовиховна робота серед
населення. З цією метою дільничний інспектор повинен систематично
виступати з доповідями й бесідами в трудових колективах, на
підприємствах, в установах, роз’яснювати громадянам законодавство з
питань охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю,
інформувати їх в необхідних випадках про скоті злочини, про злочинців,
які розшукуються, й заходи, які вживаються міліцією до їх затримання.
Здійснюючи профілактику на індивідуальному рівні, дільничний інспектор
перш за все виявляє категорію осіб, від яких, зважаючи на їх поведінку,
можна очікувати скоєння злочинів, бере їх на облік і псдс з ними виховну
роботу. Перелік таких осіб наведено в Інструкції по роботі дільничного
інспектора міліції.
Інформацію про причини та умови скоєння правопорушень особами, щодо яких
здійснюються профілактичні заходи, дільничний інспектор повинен збирати
під час повсякденних перевірок скарг та заяв громадян, при одержанні
повідомлень посадових осіб та громадськості, оформленні матеріалів на
осіб, які вчинили адміністративні правопорушення. Доцільно не менше
одного разу на місяць на підставі аналізу зібраної інформації він
повинен вносити пропозиції керівництву органу внутрішніх справ про
недоліки у виховно-профілактичній роботі в окремих трудових колективах з
конкретними особами, особливо це стосується осіб, які зловживають
спиртними напоями.
Дільничний інспектор (в разі необхідності) порушує питання про
встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць
позбавлення волі, здійснює контроль за дотриманням ними встановлених
обмежень, інформує керівництво підрозділів кримінального розшуку про
встановлення адміністративного нагляду за конкретною особою для
проведення необхідних оперативно-розшукових заходів, вживає заходів до
притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності винних
у порушенні встановлених правил та обмежень.
Одним з основних завдань дільничного інспектора є охорона державного і
громадського майна. Він повинен контролювати на закріпленій дільниці
стан технічного укріплення підприємств торгівлі, громадського
харчування, інших об’єктів, де зберігаються грошові кошти та матеріальні
цінності, виявляти прояви безгосподарності, які сприяють крадіжкам та
іншим правопорушенням. Про виявлені недоліки й необхідність оснащення
об’єктів охоронно-протипожежною сигналізацією, він доповідає керівнику
міськрайоргану.
§ 2. права ДІЛЬНИЧНИХ ІНСПЕКТОРІВ МІЛІЦІЇ
Коло обов’язків дільничного інспектора обумовлює різноманітність
засобів, за допомогою яких він їх виконує. Частіш за все
використовуються засоби виховного впливу (бесіди, поради, рекомендації),
перевірка об’єктів, інформування адміністрації підприємств, установ,
громадських організацій про причини й умови, які сприяють
правопорушенням.
Дільничний інспектор наділений широким колом прав щодо використання
примусових засобів охорони громадського порядку й боротьби з
правопорушеннями. Він має право вимагати від громадян та посадових осіб
дотримання вимог правових норм, вживати заходів до припинення
правопорушень, складати у передбачених законодавством випадках протоколи
про адміністративні правопорушення. Йому надано також право перевіряти у
громадян паспорти та інші документи, які засвідчують їх особу.
Дільничний інспектор може викликати осіб, які систематично порушують
громадський порядок та вчиняють інші правопорушення, для реєстрації і
офіційного застереження про неприпустимість протиправної поведінки. У
випадку ухилення від явки цих осіб може бути піддано приводу. Офіційне
застереження може бути винесене у приміщенні міськрайоргану, кабінеті
дільничого інспектора або в приміщенні місцевої Ради. Офіційне
застереження неповнолітніх . виноситься в присутності батьків та осіб,
які їх замінюють. Привід і офіційне застереження оформлюються
протоколом. У разі відмови особи від підписання протоколу в ньому
робиться про це відповідний запис.
Дільничний інспектор має право доставляти в міськрайорган і затримувати
до трьох годин осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, з метою
їх припинення, коли вичерпано інші заходи впливу, для встановлення особи
порушника, складення протоколу про адміністративне правопорушення. Йому
надано також право затримувати осіб, які ухиляються від виконання
постанови суду про направлення на примусове лікування від алкоголізму
або наркоманії, військовослужбовців, які злісно порушують громадський
порядок, й доставляти їх в чергову частину міськрайоргану (у випадку
відсутності військових патрулів).
Дільничний інспектор може забороняти або обмежувати до прибуття
співробітника державтоінспекції рух транспорту й пішоходів на окремих
ділянках вулиць та автомобільних доріг з метою попередження аварій, які
можуть привести до тяжких наслідків, або охорони місця та збереження
слідів дорожньо-транспортної події; . зупиняти в необхідних випадках
транспортні засоби і перевіряти у водіїв посвідчення на право керування,
дорожній (маршрутний) лист, реєстраційні документи на транспортні
засоби, на вантаж, що перевозиться; відстороняти від керування
транспортом осіб, які перебувают в нетверезому стані або які не мають
права на керування цим видом транспорту.
Дільничний інспектор має право вилучити вогнепальну зброю та боєприпаси
на підприємствах, в організаціях, установах у разі порушення ними правил
їх придбання, зберігання, обліку, використання, перевезення; вилучати
вогнепальну зброю у громадян в разі анулювання дозволу на право її
зберігання, а також у інших випадках, передбачених законодавством;
входити в будь-який час доби в житлові приміщення осіб, які перебувають
під адміністративним наглядом, з метою перевірки, в житлові приміщення
та в приміщення підприємств, установ та організцій при переслідуванні
осіб які підозрюються у скоєнні злочину, для припинення злочинів або
порушень, які загрожують громадському порядку або особистій безпеці
громадян.
Крім зазначеного вище, дільничний інспектор має право безкоштовно
користуватися транспортом, який належить підприємствам, організаціям та
громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та
інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій,
транспортних засобів спеціального призначення) для проїзду до місця
події, стихійного лиха, доставлення до лікувальних закладів осіб, яким
потрібна медична допомога, для переслідування правопорушників і
доставлення їх в міліцію; користуватися в негайних випадках
безперешкодно й безкоштовно засобами зв’язку, які належать
підприємствам, установам, організаціям і громадянам, а також всіма
видами громадського транспорту міського, приміського, місцевого
сполучення (крім таксі) та попутнім транспортом. Йому надано також право
застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальну
зброю в порядку, встановленому Законом України “Про міліцію”.
Перераховані вище обов’язки й права дільничного інспектора належать
також і старшому дільничному інспектору. Разом з тим на останнього з
метою забезпечення організації роботи групи дільничних інспекторів і
повсякденного контролю за їх діяльністю на закріплених дільницях
покладаються й додаткові повноваження. Старший дільничний інспектор
аналізує стан оперативної обстановки в мікрорайоні; планує роботу групи
дільничних інспекторів на місяць;
забеспечує їх взаємодію з працівниками інших служб міськрайоргану та
громадськістю.
Старшому дільничному інспектору для виконання обов’язків по
безпосередньому керівництву групою дільничних інспекторів надано право:
– давати при необхідності вказівки дільничним інспекторам про строки,
форми та способи виконання ними службових завдань;
– оцінювати роботу й заслуховувати їх про результати службової
діяльності;
– визначати кращого по професії;
– брати участь у підготовці на дільничних службових характеристик,
атестацій, подань.
Організація роботи дільничного інспектора обумовлена складністю та
різноманітністю його діяльності. Основними її елементами є:
– прийом адміністративної дільниці;
– вивчення та оцінка оперативної обстановки;
– планування роботи;
– взаємодія з громадськими організаціями, які беруть участь в охороні
громадського порядку;
– керівництво позаштатними співробітниками;
– періодичні звіти про роботу.
§ 3. робота НА ДІЛЬНИЦІ
Прийом дільниці – важливий юридичний факт, оскільки з цього моменту
дільничний інспектор несе відповідальність за стан громадського порядку
на ній. Прийом дільниці здійснюється під контролем або при безпосередній
участі начальника міськрайоргану чи його заступника, як правило, в
присутності дільничного інспектора, який здає дільницю. Начальник
міськрайоргану або його заступник особисто знайомить нового дільничного
інспектора з особливостями дільниці, станом оперативної обстановки, з
керівниками підприємств, установ, організацій, формувань громадськості.
Про прийом і здачу дільниці робиться відповідний запис в паспорті на
адміністративну дільницю, в якому зосереджуються відомості, що
характеризують соціально-економічні, демографічні та інші особливості
дільниці. З моменту прийняття дільниці для обслуговування дільничний
інспектор несе особисту відповідальність за стан охорони громадського
порядку й профілактику правопорушень на ній.
Збір та накопичення інформації про оперативну обстановку на дільниці, її
вивчення і оцінка – безперервний процес. Дільничний інспектор повинен
вивчати і добре знати склад населення; поведінку та спосіб життя осіб,
які перебувають на профілактичних обліках;
особливості території, яку обслуговує; систему доріг та ліній зв’язку,
руху транзитного та міського транспорту; місця масового відпочинку
громадян; місцеві звичаї, традиції, міграційні процеси; осіб, які мають
судимість за небезпечні злочини, дані про осіб, які мешкають в
гуртожитках і т. ін.
Інформація про оперативну обстановку на території, яка обслуговується,
та інші матеріали, необхідні дільничному інспектору для успішного
виконання своїх обов’язків, фіксуються в паспорті на адміністративну
дільницю.
Організаційною основою діяльності дільничних інспекторів є плани роботи.
Робота за планом допомагає їм чіткіше розподілити час при несенні
служби, засереджуючи зусилля на вирішенні в першу чергу головних
завдань, створює умови для підвищення їх професійного рівня і ділової
кваліфікації. Дільничний інспектор складає особистий план в робочому
зошиті на місяць і кожен день з урахуванням намічених міськрайорганом,
старшим дільничним інспектором планових заходів та оперативної
обстановки, яка склалась на дільниці.
В план роботи включаються заходи по профілактиці правопорушень, охороні
громадського порядку і забезпеченню громадської безпеки; боротьбі зі
злочинністю, пияцтвом і алкоголізмом, самогоноварінням, наркоманією;
роботі з особами, які припускають правопорушення в сфері
сімейно-побутових відносин, неповнолітніми правопорушниками, батьками та
особами, що їх заміняють, які негативно впливають на виховання дітей;
розгляду скарг, заяв та повідомлень про злочини і правопорушення;
розкриттю злочинів, встановленню злочинців та інших осіб, які
розшукуються; забезпеченню паспортних правил і прикордонного режиму,
контролю за перебуванням в Україні іноземних громадян; контролю за
дотриманням правил дозвільної системи тощо.
Режим роботи дільничного інспектора визначається начальником
міськрайоргану у відповідності з оперативною обстановкою, яка склалася
на дільниці, а також з урахуванням роботи промислових підприємств. При
цьому робочий день встановлюється таким чином, щоб основну частину
робочого часу він перебував на дільниці, займався безпосередньо
виконанням своїх обов’язків, а також запланованих заходів.
Одним з найважливіших обов’язків дільничного інспектора є взаємодія з
добровільними народними дружинами та іншими громадськими формуваннями.
Дільничний інспектор контролює їх діяльність по охороні громадського
порядку, регулярно здійснює іструктаж заступаючих на чергування, при
цьому звертає особливу увагу на забезпечення громадського порядку в
місцях дислокації гуртожитків, видовищних закладів, дискотек,
підприємств торгівлі та громадського харчування, місць масового
перебування громадян тощо.
В ході заходів, які проводяться, дільничний інспектор навчає народних
дружинників формам та методам роботи, інформує їх про оперативну
обстановку на дільниці, яка обслуговується, про осіб з антигромадською
поведінкою, в тому числі про тих, що перебувають під адміністративним
наглядом, про прикмети злочинців, які розшукуються, крадених речах та
місцях їх збуту.
Дільничний інспектор виступає в трудових колективах, навчальних закладах
з бесідами і доповідями про охорону громадського порядку, роз’яснює
чинне законодавство, постанови та рішення органів державної влади, бере
участь в обговоренні в трудових колективах і за місцем проживання
правопорушників, на яких одержані матеріали з органів внутрішніх справ,
і прийнятих до них заходів громадського впливу. Велике значення в
забезпеченні громадського порядку і зміцненні зв’язку з населенням
дільниці, яка обслуговується, мають періодичні звіти дільничних
інспекторів про виконану роботу на зборах жителів мікрорайону, в
трудових колективах, сільських сходах.
Активними помічниками дільничного інспектора є позаштатні співробітники.
Вони беруть участь в охороні громадського порядку та припиненні
злочинів, інших правопорушень. Дільничний інспектор спрямовує їх роботу,
у встановленому порядку керує їх діяльністю й надає необхідну допомогу.
Існують певні особливості в організації роботи дільничного інспектора в
сільській місцевості. Перш за все слід зауважити про віддаленість
дільниці, яка обслуговується, від міськрайоргану внутрішніх справ, що
вимагає від дільничного інспектора самостійності в прийнятті рішень,
довжина дільниці й відстань між населеними пунктами.
У зв’язку з цим дільничний інспектор в сільській місцевості вирішує ряд
додаткових завдань, які пов’язані перш за все з профілактикою
розкрадання сільськогосподарських продуктів, розбазарювання кормів,
прийняттям заходів до зберігання нового урожаю при перевезенні,
подальшої його переробці та зберігання. Він зобов’язаний вести боротьбу
з порушеннями правил протипожежної безпеки, незаконним вирощуванням
рослин, які містять наркотичні речовини.
Важливим засобом забезпечення законності й підвищення ефективності
дільничних інспекторів є контроль за виконанням покладених на них
обов’язків й оцінка результатів їх роботи. З цією метою керівники
міськрайорганів внутрішніх справ використовують різні форми. Основними з
них є перевірка діяльності дільничного інспектора на закріпленій
дільниці; перевірка планування і якості виконання заходів;
заслуховування про проведену роботу тощо.
Основними критеріями оцінки діяльності дільничних інспекторів є стан
оперативної обстановки на закріпленій дільниці; реальний стан охорони
громадського порядку й участь в попередженні й розкритті злочинів;
рівень роботи з листами, скаргами й заявами громадян, а також особистий
авторитет дільничного інспектора серед населення.
§ 4. організація РОБОТИ ПОЗАШТАТНИХ ДІЛЬНИЧНИХ ІНСПЕКТОРІВ МІЛІЦІЇ
Позаштатними дільничними інспекторами міліції можуть бути найбільш
підготовлені громадяни України, не молодше 18 років, які позитивно
характеризуються за місцем роботи, навчання та проживання, здатні за
своїми діловими і моральними якостями, станом здоров’я виконувати
поставлені перед ними завдання. Позаштатні дільничні інспектори міліції
на громадських засадах у вільний від роботи чи навчання час надають
допомогу і сприяють дільничним інспекторам у здійсненні заходів щодо
охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю, профілактики
правопорушень, у тому числі з боку осіб, які перебувають на обліку
органів внутрішніх справ, вирішення інших завдань. Забороняється давати
позаштатним дільничним інспекторам міліції доручення, які не
відповідають вимогам чинного законодавства, а також знайомити їх з
документами, що містять державну або службову таємницю. Не дозволяється
доручати позаштатним дільничним інспекторам міліції самостійне
проведення процесуальних та інших завдань, що є винятковою компетенцією
працівників міліції.
Позаштатні дільничні інспектори міліції добираються з числа громадян,
які найбільш позитивно зарекомендували себе в навчанні, роботі та
громадському житті, а також з числа пенсіонерів – колишніх працівників
правоохоронних органів, служби безпеки. Збройних Сил України. Кандидати
у позаштатні дільничні інспектори міліції перевіряються у встановленому
порядку за відповідними обліками органів внутрішніх справ. Пенсіонери
органів внутрішніх справ за згаданими обліками можуть не перевірятись,
якщо з дня звільнення з роботи минуло менше року. Але при вирішенні
питання про можливість залучення пенсіонерів до позаштатного
співробітництва застосовується підстава їх звільнення з останнього місця
роботи. Після вивчення особи кандидата дільничний інспектор доповідає
про це рапортом начальнику міськрайоргану внутрішніх справ. Зарахування
кандидата позаштатним дільничним інспектором міліції проводиться наказом
начальника міськрайоргану внутрішніх справ.
Керівництво роботою позаштатних дільничних інспекторів міліції
здійснюють дільничні інспектори, за якими вони закріплені. Воно полягає
в плануванні роботи, наданні позаштатним дільничним інспекторам міліції
конкретних доручень, навчанні методики і тактики охорони громадського
порядку, запобігання й розкриття злочинів, у проведенні відповідної
виховної роботи з ними. Доручення позаштатному дільничному інспектору
міліції дає, як правило, тільки той дільничний інспектор, за яким він
закріплений. Зміст доручення визначається посадовими обов’язками
дільничного інспектора і не може виходити за їх межі. Даючи доручення,
дільничний інспектор у разі необхідності інформує позаштатного
дільничного інспектора міліції про оперативну обстановку, способи і
методи вирішення поставленого перед ним завдання, визначає порядок
взаємного зв’язку і взаємодії з іншими працівниками міліції,
позаштатними дільничними інспекторами міліції, дружинниками,
громадськістю, а також черговою частиною міськрайоргану внутрішніх
справ. Особлива увага звертається на необхідність суворого дотримання
законності позаштатними дільничними інспекторами міліції. Позаштатний
дільничний інспектор міліції зобов’язаний:
– при участі у заходах по боротьбі із злочинністю і профілактиці
правопорушень, які проводить дільничний інспектор, виконувати його
доручення у встановлений термін і в порядку визначеному ним;
– захищати честь і гідність громадян, їх законні інтереси, права і
свободи від протиправних посягань;
– надавати допомог}’ працівникам органів внутрішніх справ у запобіганні
злочинних посягань, інших антигромадських дій та покладенні їм краю;
– негайно інформувати правоохоронні органи про відомі йому факти
підготовки чи вчинення злочинів, а також при можливості вживати заходів
щодо їх запобігання, якщо це не загрожує його життю;
– охороняти місце пригоди з метою збереження слідів злочину та інших
речових доказів до прибуття працівників міліції;
– вживати заходів до надання невідкладної допомоги особам, які
постраждали від нещасних випадків або правопорушень, а також тих, хто
знаходиться у громадських місцях у безпорадному стані;
– брати участь у рятуванні людей, майна, а також у підтриманні
громадського порядку під час стихійного лиха та інших надзвичайних
обставин;
– у своїй діяльності неухильно дотримуватись законності, бути тактовним
і ввічливим у поводженні з громадянами;
– при виконанні обов’язків по охороні громадського порядку мати при собі
посвідчення позаштатного дільничного інспектора міліції і пред’являти
його на вимогу громадян або посадових осіб.
Позаштатний дільничний інспектор має право:
– вимагати від громадян та службових осіб неухильного дотримання
громадського порядку і негайного припинення правопорушень;
– вимагати від порушників громадського порядку пред’явлення документів,
що засвідчують особу, у випадках, коли встановлення особи необхідне для
вирішення питання про притягнення її до відповідальності за допущене
правопорушення;
– вживати заходів щодо припинення правопорушень. У виняткових випадках,
коли вичерпані інші заходи припинення правопорушень, доставляти
правопорушників до міліції або передавати їх дільничним інспекторам чи
іншим працівникам міліції;
– при припиненні правопорушень вилучати у порушників знаряддя їх
вчинення з подальшою негайною передачею останніх до органів внутрішніх
справ;
– у разі порушення водіями автотранспортних засобів, тракторів, інших
самохідних машин правил дорожнього руху вимагати від них документи на
право керування транспортним засобом і доставляти до міськрайоргану
внутрішніх справ тих водіїв, які керують транспортним засобом у стані
сп’яніння або без документів водія.
Контрольні запитання:
1. Організація служби дільничних інспекторів міліції
2. Основні завдання дільничного інспектора на адміністративній дільниці
3. Права дільничного інспектора
4. Прийом дільниці
5. Особливості в організаг/ії роботи дільничного інспектора в сільській
місцевості.
6. Організація роботи позаштатних дільничних інспекторів
РОЗДІЛ VI. ЗДІЙСНЕННЯ ПАСПОРТНОЇ, РЕЄСТРАЦІЙНОЇ ТА МІГРАЦІЙНОЇ РОБОТИ В
УКРАЇНІ
§1. ПОНЯТТЯ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ ПАСПОРТНОЇ СИСТЕМИ
Для охорони громадського порядку важливе значення має паспортна система,
яка тісно пов’язана з обліком і статистикою населення, з упорядкуванням
пересування громадян із одних районів країни в інші та за межі держави.
Паспортна система – це сукупність правових норм, визначаючих видачу
паспортів, засвідчуючих особистість громадян України, їх прописку,
виписку і реєстрацію з метою обліку населення, впорядкування переміщення
його по території країни, реалізацію конституційних прав та виконання
обов’язків громадян, сприяючих охороні громадського порядку та державної
безпеки. Паспортною системою здійснюється загальне регулювання відносин
з приводу отримання паспортів, прописки і виписки громадян,
встановлюються суб’єкти цих відносин, їхні права і обов’язки,
відповідальність за порушення правових норм.
Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. затверджено
положення “Про паспорт громадянина України”. Указом Президента України
від 28 жовтня 1993 р. “Про паспорт громадянина України для виїзду за
кордон” затверджено положення про документ, що посвідчує особу
громадянина України під час перетинання державного кордону України та
перебування за кордоном. Постанови Кабінету Міністрів № 1086 від 31
грудня 1993 р. “Про першочергові заходи щодо забезпечення видачі
паспортів громадянина України” та № 1001 від 14 грудня 1995 р. “Про стан
виконання рішень Верховної Ради України і Президента України з питань
паспортизації громадян” та наступні документи сприяють подальшому
розвитку демократичних основ у житті суспільства, здійсненню
гарантованих Конституцією України прав громадян та виконанню обов’язків,
чинять виховний вплив, особливо на молодь, прищеплюючи їй почуття
патріотизму та гордості за Батьківщину.
Облік населення. Для наукового планування та ефективної діяльності
народного господарства, а також будівництва житла, торгівельних і
комунально-господарських підприємств, шкіл, забезпечення населення
товарами і т.ін., необхідний облік населення, мешкаючого в різних місцях
України.
Основним засобом повсякденного оперативного обліку населення є система
прописки, виписки та реєстрації громадян. Органи державної статистики
використовують інформацію паспортної служби органів внутрішніх справ про
кількість прибулих на проживання і вибувших в інші місцевості, як
вихідний матеріал для наступного узагальнення і обробки. Крім
статистичного обліку на основі прописки і виписки ведеться персональний
облік населення, який необхідний для адресно-довідкової роботи.
Персональний облік сприяє обліку військовозобов’язаних, трудових
ресурсів та прийняттю управлінських рішень органами законодавчої та
виконавчої влади щодо здійснення заходів соціально-економічної політики.
Регулювання внутрішньої міграції. Процес переміщення людей із одних
місць проживання в інші обумовлюється економічним і політичним розвитком
держави. Після вступу в дію 13 листопада 1991 р. Закону України “Про
громадянство України” в нашу країну переїхало на постійне проживання
більше 1 млн 400 тис. осіб. Інтереси громадського суспільства потребують
регламентації і регулювання такого переміщення населення. Стихійне
перенаселення окремих місцевостей, а також великих міст, може привести
до небажаних соціально-економічних наслідків.
Норми паспортної системи є важливим правовим засобом контролю за
переміщенням населення в Україні. Вони упорядковують право громадян на
свободу пересування обов’язком виписки, прописки або реєстрації по
новому місцю проживання.
Забезпечення реалізації особистії хправ та обов’язків громадян України.
Кожному громадянину для укладання цивільно-правових угод, здійснення
банківських операцій, оформлення доручень іншим особам, для
представництва перед третьою особою та інших правовідносин необхідно
закріпити індивідуальні біографічні ознаки (прізвище, ім’я та по
батькові, час і місце народження і т.ін.) шляхом отримання документа,
посвідчуючого особистість.
Документами, що підтверджують громадянство України та посвідчують особу
власника є паспорт громадянина України та свідоцтво про народження.
Документами, що посвідчують особу громадянина України за кордоном і при
перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України
для виїзду за кордон або дипломатичний і службовий паспорти, посвідчення
особи моряка або члена екіпажу, проіздний документ дитини, посвідчення
особи на повернення в Україну. Основним документом, посвідчуючим
особистість, є паспорт громадянина України.
Необхідною умовою переміщення людини на проживання в іншу місцевість
країни, вступу на роботу, навчання або шлюб є наявність у неї
прописаного паспорту.
§2. порядок ВИДАЧІ, ОБМІНУ ПАСПОРТА ГРОМАДЯНИНА україни
Паспорт громадянина України видається підрозділами паспортної служби
органів внутрішніх справ кожному громадянинові України після досягнення
ним 16-річного віку.
Паспорт виготовляється у вигляді паспортної книжечки синього кольору або
паспортної картки-листка заклеєного плівкою з обох боків.
На сторінки паспортної книжки заносяться прізвище, ім’я та по батькові,
дата і місце народження, відомість про стать, дату видачі та орган, що
видав паспорт, а також підписи власника паспорта та посадової особи,
відповідальної за його видачу, вклеюється фотокартка. Записи у паспорті
засвідчуються гербовою мастичною печаткою.
Фотокартки повинні бути форматом 45х55 мм, остаточний розмір
фотовідбитка, що вклеюється у паспорт, має бути 35х45 мм. Для
відображення змін рис обличчя у зв’язку з віком передбачено місце для
вклеювання фотокарток власника після досягнення 25- і 45-річного віку.
Паспорти, в яких не вклеєні такі фотокартки при досягненні власниками
зазначеного віку, вважаються недійсними.
В паспорті робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта та
прописку (реєстрацію постійного місця проживання) громадянина. На
прохання власника до паспорта можуть бути внесені відомості про дітей,
групу крові та резус-фактор. Інші записи вносити до паспорта
забороняється.
У паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного
листка) розміром 80х60 мм вклеюється фотокартка власника і вносяться
відомості про його прізвище, ім’я та по батькові, дата народження і
особистий (ідентифікаційний) номер, а також лата видачі і код органу, що
його видав.
Видача та обмін паспортів проводиться міськими і районними відділами
внутрішніх справ за місцем постійного проживання громадянина у місячний
термін, а вклеювання нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і
45-річного віку проводиться у 5-денний термін.
Для одержання або обміну паспорту громадянин звертається в сільській
місцевості до уповноваженого на ведення паспортної роботи селищних та
сільських Рад, а в містах до осіб, відповідальних за додержування правил
паспортної системи, або особам, уповноваженим на ведення паспортної
роботи: начальникам житлово-експлуатаційних об’єднань, дирекцій по
експлуатації будинків, комендантам, головам житлово-будівельних
кооперативів, власникам будинків та іншим особам, у веденні яких
знаходяться житлові будинки та приміщення.
Особам, звільненим з місць позбавлення волі, якщо вони до засудження не
мали паспортів і останні при затриманні не були вилучені, паспорти
видаються після прибуття в місцевість, вказану в довідці про звільнення.
Якщо звільнені прибули в іншу місцевість, то паспорти можуть бути видані
по місцю фактичного прибуття. Але при цьому необхідно з’ясувати причини
приїзду звільненого в цю місцевість і чи не отримали прибулі паспорти в
інших місцевостях.
Особи, які утримуються у приймальниках-розподільниках і не мають
паспортів, отримують паспорти після відповідної перевірки їх особистості
у підрозділах паспортної служби по місцю розташування
приймальників-розподільників.
Колишнім іноземним громадянам та особам без громадянства, прийнятим в
українське громадянство, паспорти видаються по місцю їх проживання.
У випадках зміни громадянином прізвища, імені або по батькові
(наприклад, при шлюбі), при виявленні невідповідності записів,
неможливості подальшого використання паспорта (відклеювання фотокартки,
пошкодження і т.ін.) проводиться обмін паспортів.
При обміні паспорта громадянину необхідно подати:
– заяву Ф-1;
– паспорт, що підлягає обміну;
– дві фотокартки розміром 35х45 мм;
– документи, що підтверджують необхідність обміну (свідоцтво про шлюб і
т.ін.).
Про втрату паспорта громадянин повинен терміново повідомити паспортну
службу, яка видає тимчасове посвідчення, що підтверджує його особу.
При оформленні паспортів замість втрачених працівники паспортної служби
повинні ретельно перевірити всі необхідні матеріали для попередження
незаконного отримання нового паспорта злочинцями, несплатниками
аліментів, осіб, які намагаються приховати реєстрацію шлюбу і навмисно
заявляють про втрату паспорта з метою отримання нового паспорта.
Заяви про крадіжки паспортів приймаються органами внутрішніх справ по
місцю скоєння злочину. Після прийняття заяви видаються довідки, на
підставі яких оформляються справи про видачу паспортів замість
викрадених.
Громадяни України, які виїзжають за кордон на постійне місце проживання,
а також особи, які вийшли із українського громадянства, здають свої
паспорти в апарати паспортної служби при отриманні ними паспортів
громадян України для виїзду за кордон або посвідок для проживання.
Члени екіпажів суден закордонного плавання при отриманні посвідчень
особи моряка паспорти громадянина України здають каштанам портів для
зберігання. Особи, які потрапили на лікування до лікарні, здають свої
паспорти адміністрації лікарень.
Органами дізнання, попереднього слідства або судом вилучаються паспорти,
що мають ознаки підробок і паспорти осіб, взятих під варту, а також
засуджених до позбавлення волі. Після вступу вироку в законну силу їхні
паспорти пересилаються до слідчих ізоляторів для прилучення до особистих
справ засуджених.
В подальшому паспорти знаходяться у адміністрації місць позбавлення
волі, де відбувають покарання засуджені. Після звільнення цих осіб
паспорти їм повертаються.
Паспорти померлих здаються їх родичами або іншими особами в органи РАГС
або виконкоми селищних та сільських Рад і після реєстрації смерті
пересилаються в органи внутрішніх справ для знищення. Крім перерахованих
випадків, вилучення паспортів у громадян забороняється. Не дозволяється
також прийом паспортів у заставу.
§3. порядок ПРОПИСКИ, ВИПИСКИ
ТА РЕЄСТРАЦІЇ ГРОМАДЯН
Згідно з законами України “Про громадянство України”, “Про правовий
статус іноземця”, “Про біженців”, “Про порядок виїзду з України і в’їзду
в Україну громадян України” на території України можуть проживати або
тимчасово перебувати фізичні особи, які відповідно до їх правового
статусу, відносяться до слідуючих категорій.
1. Громадяни України, які постійно проживають або тимчасово перебувають
в Україні. Постійно проживаючі, громадяни України посвідчують свою особу
національним паспортом громадянина України (нового зразка) або паспортом
колишнього СРСР з відповідною відміткою щодо належності до громадянства
України (старого зразка) та про прописку. Громадяни України, які
постійно проживають за кордоном, можуть тимчасово перебувати в Україні
необмежене за дійсними паспортами громадянина України для виїзду за
кордон (нового зразка) з відміткою про реєстрацію в консульському
представництві України за кордоном.
2. Іноземні громадяни, які постійно проживають в Україні. Ця категорія
іноземних осіб проживає в Україні по своїх національних паспортах та
українських документах – посвідок на проживання в Україні для іноземців
з відміткою про прописку. Тимчасово пербуваючі іноземні громадяни (без
дипломатичного статусу) перебувають в Україні за своїми національними
паспортами з відповідною українською візою на право вїзду та перебування
в Україні. Національні паспорти цих іноземних громадян, в тому числі
працюючих в Україні, повинні бути зареєстровані протягом трьох днів в
органах внутрішніх справ на термін дії української візи. Іноземці, які
навчаються в учбових закладах України реєструються на термін дії угоди
на навчання в конкретному учбовому закладі. Термін дії української візи
при цьому не враховується. Тимчасово перебуваючі іноземні громадяни, які
вїжджають в Україну безвізове, відповідно до Міжурядових угод, повинні
зареєструвати свої національні паспорти протягом трьох днів в органах
внутрішніх справ.
3. Особи без громадянства, які проживають в Україні. Ця категорія осіб
проживає в Україні на підставі українських документів посвідок на
проживання в Україні для осіб без громадянства з відміткою про прописку.
Особи без громадянства, які тимчасово вїхали в Україну з країн їх
постійного проживання повинні зареєструвати в органах внутрішніх справ
свої документи, що видані державами їх постійного проживання на термін
дії вїздної української візи. Особи цієї категорії, які вїхали в Україну
на навчання, реєструють свої документи в органах внутрішніх справ на
термін дії угоди на навчання.
4. Біженці проживають в Україні на підставі посвідчень біженця, виданих
міграційними службами Державного комітету національностей та міграції
України. Ці особи повинні зареєструватись в органах внутрішніх справ на
термін дії посвідчення біженця.
Іноземні громадяни, які вїжджають в Україну з метою працевлаштування
реєструють національні паспорти в органах внутрішніх справ на термін дії
дозволу на працевлаштування, що видається Державним центром зайнятості
населення Міністерства праці та соціальної політики України. З метою
зайняття підприємницькою діяльністю на території України іноземні
громадяни реєструють національні паспорти в органах внутрішніх справ на
термін дії дозволів на підприємницьку діяльність.
Громадяни іноземних країн, які вїжджають в Україну з іншою метою,
реєструють свої національні паспорти в органах внутрішніх справ на
термін, який вказаний у клопотанні юридичних та фізичних осіб, що
знаходяться в Україні.
Постійне або тимчасове проживання громадянина за відповідною адресою
повинно бути у встановленому порядку зареєстровано в органах внутрішніх
справ або у виконкомах селищних та сільських Рад з метою статистичного
та персонального обліку населення.
Прописка оформляється проставленням відповідних штампів у паспортах або
інших документах, посвідчуючих особу громадянина, а також у картках
прописки або домових книгах. Діти, які не досягли Іб-річного віку і
проживають окремо від батьків (опікунів) прописуються по свідоцтвам про
народження.
Прописка може бути тимчасовою або постійною. Тимчасово прописуються
громадяни, які прибули для тимчасового проживання із однієї місцевості в
іншу в строк, більший ніж півтора місяця.
Постійна прописка надається громадянам, постійно проживаючим у даному
населеному пункті або прибулим у нього для постійного проживання.
Громадяни, які прибули із однієї місцевості в іншу на строк до півтора
місяця, повинні зареєструватися в установах або у посадових осіб, у
віденні яких знаходяться будинки чи інші житлові приміщення, де
зупинився прибулий.
В деяких випадках для прописки потрібна особиста явка громадянина в
орган внутрішніх справ. Особи, звільнені із місць позбавлення волі,
повинні з’явитися в орган внутрішніх справ, маючи довідку про
звільнення. З ними проводиться профілактична бесіда, встановлюються
подальші наміри, може бути здійснена допомога у працевлаштуванні. Вони
беруться на облік, а по відношенню до відповідної категорії
встановлюється адміністративний нагляд.
Особиста присутність потрібна для прописки громадян, які не виписались з
останнього місця проживання, для встановлення причин невиписки. Особа не
може бути прописана постійно одразу в двух місцях, бо це заплутає
статистичні та персональні обліки населення.
На всих прописуємих (постійно або тимчасово) заповнюються адресні листки
прибуття, котрі направляються в адресно-доаідкове бюро, де вкладуються в
картотеки ведення адресно-довідкової роботи.
Паспорти та інші документи у триденний строк надсилаються у підрозділи
паспортної служби органів внутрішніх справ або у відповідні виконкоми
селищних або сільських Рад.
Особи, яким відмовлено у прописці, повинні виїхати із даного населеного
пункту у семидобовий строк.
Органи внутрішніх справ, виконкоми селищних, сільських Рад проводять
виписку громадян із свого місця проживання. Громадяни повинні
виписуватися, якщо вони вибувають в іншу місцевість для постійного або
тимчасового проживання на строк більше ніж півтора місяця, за
виключенням вибулих у відрядження, відпочинок та лікування. Громадяни
повинні виписуватися при переїзді на другу адресу в середині одного
населеного пункту.
У паспортах вибуваючих проставляються штампи про виписку, а в картках
прописки або домових книгах робиться відмітка, куди відбула особа, яка
виписалась. На вибулих заповнюються листки вибуття, котрі направляються
в адресно-довідкові бюро, де вони вкладаються у картотеки, а листки
прибуття на цих осіб із картотек вилучаються.
§4. порядок ВИЇЗДУ З україни І ВїЗДУ В україну ГРОМАДЯН україни
В залежності від мети поїздки та правового статусу відТ’зджаючих
громадян України за кордон їм видаються дипломатичні, службові або
загальногромадянські закордонні паспорти.
Паспорт громадянина України для виїзду за кордон (надалі закордонний
паспорт) є документом, що посвідчує особу громадянина України під час
перетинання державного кордону України та перебування за кордоном.
Відповідно до Закону України “Про порядок виїзду з України і вїзду в
Україну громадян України” постановою Кабінету Міністрів України № 231
від 31.03.1995 р. “Про затвердження Правил оформлення і видачі паспортів
громадянина України для виїзду за кордон і проїздних документів дитини,
їх тимчасового затримання та вилучення” та Інструкції, затвердженої
наказом МВС України № 459 від 02.07.1996 р., заяви-анкети про видачу
закордонного паспорта приймаються працівниками паспортної служби органів
внутрішніх справ за умови подання особою, яка досягла 18-річного віку та
постійно проживає в Україні усіх передбачених документів за місцем
постійного проживання особи. У виняткових випадках заява-анкета може
бути прийнята у місці тимчасового проживання.
Для самостійного виїзду неповнолітніх за кордон оформлення проїздного
документа дитини здійснюється на підставі нотаріально засвідченої заяви
батьків або законних представників.
Всі друковані надписи в паспорті та проїздному документі дитини
виконуються українською та англійською мовами.
Під час прийняття заяви-анкети співробітники паспортної служби
перевіряють правильність її заповнення, звіряють зазначені в ній
відомості з відповідними документами.
Паспорт оформляється протягом трьох місяців з дня звернення про
одержання паспорта, а у випадках, коли поїздка пов’язана з терміновим
лікуванням від’їжджаючого, від’їздом особи, яка супроводжує
тяжкохворого, викликана смертю родича, який проживав за кордоном,
протягом трьох робочих днів.
Заявники, які проживають на території Автономної Республіки Крим або
областей України менше п’яти років, підлягають додатковій перевірці за
місцем попереднього проживання в Україні в останні п’ять років.
Раніше засуджені особи підлягають перевірці за обліками судів за місцем
засудження.
Якщо громадянин клопоче про виїзд на постійне проживання за кордон, то
після здійснення в органах внутрішніх справ перевірки заява-анкета
надсилається на узгодження в органи Служби безпеки України.
За результатами розгляду заяви-анкети громадянина про видачу
закордонного паспорта приймається рішення, що є підставою для видачі
йому або для відмови в його видачі. Рішення приймаються і затверджуються
начальниками апаратів паспортної, реєстраційної та міграційної роботи
ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, М.Києві та Київській
області, УМВС України в областях і М.Севастополі, райуправлінь, деяких
відділів міськрайорганів внутрішніх справ або їх заступниками. Рішення
оформлюється проставленням штампу на заяві-анкеті.
У разі відхилення клопотання про видачу заявникові закордонного паспорта
готується аргументований висновок з посиланням на причини, передбачені
ст. 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і вїзду в Україну
громадян України”. Повідомлення про це надсилається заявникові у
письмовій формі.
Рішення про видачу закордонного паспорта дійсне протягом шести місяців
від дня його прийняття. У загальногромадянському паспорті заявника
робиться відповідний запис.
Закордонний паспорт зберігається у власника.
На прохання громадян в закордонні паспорти можуть бути внесені записи
про сімейний стан та про дітей заявника. Відомості про дітей вписуються
на підставі нотаріально завіреної заяви обох батьків та свідоцтва про
народження дітей.
У випадку надходження до підрозділів паспортної служби заяв про втрату
закордонного паспорта, останні інформують ГУМВС, УМВС за
підпорядкованістю, які у свою чергу повідомляють Консульське управління
Міністерства закордонних справ України та органи Держкомкордону України
про визнання такого паспорта недійсним.
По факту втрати закордонного паспорта проводиться ретельна перевірка
обставин втрати, встановлення особи заявника, серії та номера документа.
За висновками перевірок керівництвом паспортної служби ГУМВС, УМВС, яка
приймала рішення про його видачу, вирішується питання про оформлення
закордонного паспорта замість втраченого.
§5. правовий СТАТУС ІНОЗЕМЦІВ В україні
Іноземцями визначаються іноземні громадяни-особи, які належать до
громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без
громадянства, які не належать до громадянства будь-якої держави.
Присутність у богатьох регіонах країни значної кількості іноземців
покладає на органи внутрішніх справ важливе завдання щодо забезпечення
оформлення документів іноземцями для відвідування України і виїзду за їх
межі, організації в установленому порядку реєстрації національних
паспортів іноземців, що прибувають в Україну, і контролю за додержанням
ними правил перебування в країні, а також вживання заходів щодо
запобігання їх порушення.
Забезпечуючи контроль за додержанням іноземцями цих правил,
співробітники органів внутрішніх справ здійснюють реєстрацію, видачу
посвідок на проживання, прописку та облік іноземних громадян, проводять
заходи щодо контроля за їх фактичним перебуванням, строками знаходження
на даній території, видають у встановлених випадках дозволи на переїзд в
інші місцевості, притягують порушників до відповідальності та виконують
рішення про примусове видворення і т.ін.
Ця робота виконується співробітниками органів внутрішніх справ і має
головну мету використати вказані форми контролю для попередження
злочинів та інших правопорушень у відношенні до іноземців та
протиправних дій з їхнього боку.
Іноземці можуть вїзджати в Україну та виїзджати з України за дійсними
національними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому
іноземці повинні одержати у встановленому порядку вїздну або виїздну
візу, якщо інше не передбачено чинним законодавством України.
Для регулювання питань вїзду і виїзду з України в межах чинного
законодавства, а саме Закону України “Про правовий статус іноземців”
розроблені “Правила вїзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і
транзитного проїзду через її територію”, затверджені постановою Кабінету
Міністрів України від 29 грудня 1995 р.. Інструкція про порядок розгляду
питань щодо продовження строку перебування в Україні іноземців та осіб
без громадянства, що затверджена наказом МВС України № 887 від
19.11.1999 р.
Згідно з Правилами вїзд іноземців в Україну здійснюється через пункти
пропуску на державному кордоні, відкриті для пасажирського руху. На цих
пунктах у виїзджаючих перевіряються документи; в національному документі
або вїздній візі ставиться штамп з вказівкою, коли і через який
прикордонний пункт іноземець вїхав в Україну.
Прибулі іноземці зобов’язані у встановленому порядку оформити документи,
які надають право проживання в Україні, протягом 72 годин зареєструвати
свої національні документи в підрозділах паспортної служби органів
внутрішніх справ або в готелях.
В органах внутрішніх справ реєструються національні паспорти іноземних
громадян, які прибули на навчання, для підвищення кваліфікації, на
виробничу практику, у службових та громадянських справах, а також
прибулих у приватних справах. Реєстрація національних документів
здійснюється на підставі письмових заяв зацікавлених міністерств,
відомств, підприємств, установ, організацій, учбових закладів на строки,
вказані в заявах, але не більше ніж на один рік.
Реєстрація національних документів іноземних громадян, прибулих у
приватних справах, здійснюється підрозділами паспортної служби органів
внутрішніх справ безпосередньо на місцях по особистим заявам іноземців
на строк, вказаний у візі або запрошенні, але не більш ніж на один рік.
Національні документи реєструються один раз по місцю прибуття іноземних
громадян і при відвідуванні інших населених пунктів не повторюється.
Якщо іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, змінюють місце
проживання, то вони зобов’язані повідомити про це органи внутрішніх
справ, у яких зареєстровано їх національні паспорти, або документи, що
їх замінюють.
Якщо іноземці прибули в Україну на лікування, відпочинок як туристи, то
їх національні паспорти реєструються в готелях на строк до трьох
місяців. Адміністрація готелів самостійно реєструє документи іноземних
туристів. Органи внутрішніх справ здійснюють контроль за цією роботою.
Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на
постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а
також тимчасово перебувати на її території.
Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне
проживання, якщо він:
– має в Україні законне джерело існування;
– перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат,
сестра, подружжя, дід, бабка, онуки) з громадянами України;
– перебуває на утриманні громадянина України або має на своєму утриманні
громадянина України;
– в інших передбачених законами України випадках.
Посвідки на проживання повинні здаватися в органи внутрішніх справ у
випадках виїзду власника за кордон, прийняття в громадянство України або
після реєстрації смерті іноземця.
Іноземні громадяни зобов’язані виїхати з України до закінчення
відповідного терміну перебування.
Іноземні громадяни, тимчасово перебуваючи в Україні, повертаються за
кордон, як правило, по тим же візам і національним документам, а
іноземці, які користуються правом безвізового проїзду – по національним
документам.
У необхідних випадках по заявам міністерств, відомств, підприємств,
установ, організацій, учбових закладів, апаратами ПР та МР ГУМВС, УМВС
видаються виїздні-вїздні візи іноземним громадянам. Діти іноземців, які
досягли 16-річного віку записуються у візу батька або матері.
Постійно проживаючи в Україні іноземці також виїзджають за кордон по
виїздним або виїздним-вїздним візам.
За порушення іноземцями встановленого порядку перебування в Україні
застосовуються заходи відповідно до чинного законодавства України.
Кожний виявлений факт порушення іноземцем правил перебування в Україні
співробітник міліції фіксує складанням протоколу, у котрому
відображаються обставини правопорушення та інформація про порушника.
Рішення про покарання у вигляді штрафу або попередження приймаються
начальником органу внутрішніх справ, а інші заходи по його поданню –
ГУМВС, УМВС.
Іноземці, які підлягають видворенню, або фізичні, юридичні особи, які
приймають цих іноземців, влаштовують їх незаконне проживання,
працевлаштування, сприяють в ухиленні від виїзду після закінчення
терміну перебування, відшкодовують витрати, пов’язані з видворенням.
На кожного іноземця, отримавшого посвідку на проживання, оформляється
особиста справа, в якій зосереджується вся маюча відношення до нього
інформація.
Облік іноземців за місцем їх проживання здійснюється в органах
внутрішніх справ по обліковим карткам, адресним листкам прописки або по
спеціальним книгам. Дільничні інспектори міліції ведуть списочний облік
постійно проживаючих іноземців, а також отримують для контролю завдання
по відношенню до іноземців, тимчасово прибулих у приватних справах. Вони
зобов’язані не рідше одного разу у квартал перевіряти їх фактичне
проживання за місцем прописки або реєстрації і про наслідки доповідати
рапортом начальнику органу внутрішніх справ.
Перевірка фактичного проживання іноземних студентів та учнів за місцем
їх прописки у гуртожитках та на квартирах здійнюється також не рідше
одного разу в квартал дільничними інспекторами міліції, інспекторами
паспортної служби спільно з адміністрацією гуртожитків та учбових
закладів.
§6. правовий СТАТУС ГРОМАДЯНИНА україни
Діяльність органів внутрішніх справ щодо реєстраційної та міграційної
роботи безпосередньо пов’язана з забезпеченням виконання законодавства
про громадянство України, прийомом громадян з цих питань, оформлення
матеріалів про прийом до громадянства України, підтвердженням
громадянства України, виходу із громадянства України, подання
перевірених заяв, клопотань і висновків з питань громадянства до комісії
при Президенті України у питаннях громадянства України.
Громадянство України визначає постійний правовий зв’язок особи та
Української держави, що знаходить свій вияв у взаємних правах та
обов’язках.
В Україні існує єдине громадянство.
Громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення
незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території
України;
2) особи, які на момент набрання чинності Закону України “Про
громадянство України” постійно проживали в Україні, незалежно від раси,
кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі,
етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання,
мовних чи інших ознак і які не є громадянами інших держав;
2) особи, які народилися або постійно проживали на території України, а
також їх нащадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 р.
проживали за межами України, не перебувають у громадянстві інших держав
і до 31 грудня 1999 р. подали у встановленому порядку заяву про
визначення своєї належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянства України відповідно до Закону України
“Про громадянство України”.
Документами, які підтверджують громадянство України є паспорт
громадянина України, а для осіб до 16 років – свідоцтво про народження.
Згідно з повноваженнями, наданими Законом України “Про громадянство
України” Міністерство внутрішніх справ України і підпорядковані йому
органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і
Севастополі:
1) приймають від осіб, які постійно проживають на території України,
заяви з питань громадянства України і разом з необхідними документами
надсилають на розгляд Президента України;
2) визначають належність осіб, які проживають на території України, до
громадянства України;
3) готують подання про втрату громадянства України особами, які постійно
проживають на території України.
Заяви і клопотання з питань громадянства подаються заявником особисто до
органів внутрішніх справ за місцем постійного проживання у письмовій
формі і скріплюються його підписом з зазначенням дати складання.
При наявності поважних причин органи внутрішніх справ зобов’язані
оформити матеріали про громадянство за нотаріально засвідченими заявами,
переданими через інших осіб або поштою.
Якщо заявник не може підписати заяву через неписьменність або через
фізичні вади, то заява на його прохання підписується іншою особою, про
що співробітник органу внутрішніх справ робить відповідний запис на
заяві.
§7. використання ПАСПОРТНОЇ, РЕЄСТРАЦІЙНОЇ ТА МІГРАЦІЙНОЇ РОБОТИ ПРИ
ОХОРОНІ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА БОРОТЬБІ ІЗ ЗЛОЧИННІСТЮ
Постійна робота іцодо виконання паспортних правил сприяє попередженню
злочинів, забезпечує успішний розшук осіб, які переховуються від суду та
слідства. З часу здійснення нової паспортної системи України
ефективність цієї роботи у боротьбі із злочинністю значно підвищилась.
Під час видачі та обліку паспортів громадян України виявлено велику
кількість розшукуваних злочинців, злісних несплатників, боржників по
позовам державних та громадських організацій.
Забезпечення дотримання населенням правил паспортної системи є видом
адміністративної діяльності органів внутрішніх справ. Разом з тим
специфічні можливості паспортної системи використовуються і в
оперативно-розшуковій діяльності.
Працівники паспортної служби органів внутрішніх справ зобов’язані під
час спілкування з громадянами, коли видають паспорти, перевірять
дотримання паспортних правил, виявляти осіб, схильних до вчинення
злочинів, встановлювати розшукуваних злочинців та осіб, що пропали
безвісті, інформувати про одержані відомості оперативно-розшукові
підрозділи, дільничних інспекторів міліції, підрозділи кримінальної
міліції у справах неповнолітніх для використання у розкритті злочинів.
Працівники паспортної служби під час проведення заходів щодо підтримання
паспортних правил виявляють осіб, зловживаючих наркотичними або
психотронними речовинами, власників приміщень, де їх виготовляють та
споживають, реалізаторів та осіб, незаконно вирощуючих опійний мак чи
коноплю, інформують про них зацікавлені підрозділи органів внутрішніх
справ.
Під час роботи з іноземцями та приймаючими їх організаціями,
підприємствами та установами, а також при перевірках місць кімнатного
проживання іноземців, у випадках виявлення осіб, допускаючих немедичне
споживання наркотиків, інформують про це підрозділи по боротьбі з
незаконним обігом наркотиків.
У попередженні злочинів важливе значення має виявлення та облік раніше
засуджених осіб.
Працівники паспортної служби у разі необхідності забезпечують своєчасну
видачу паспортів, прописку осіб, звільнених з місць позбавлення волі і
підпадаючих під адміністративний нагляд.
Специфіка використання можливостей паспортної системи в попередженні
злочинів та інших правопорушень, у встановленні розшукуваних злочинців
виявляється у тому, що об’єктом найбільш глибокої перевірки у більшості
випадків є особи, які прибули для проживання на ту чи іншу територію.
Обов’язок громадян прописатися або зареєструватися, та пред’явлення для
цього у паспортну службу органів внутрішніх справ відповідних документів
дають можливість для попереднього вивчення особистості прибулих. При
цьому встановлюється: чи не має прибула особа судимості, чи не має їх
паспорт підробок, чи мається штамп про виписку з минулого місця
проживання.
Важливим фактором у боротьбі із злочинністю є систематичний
адміністративний нагляд за дотриманням паспортних правил, основне
призначення котрого – недопущення проживання осіб, не маючих паспортів
або інших документів, посвідчуючих особу, без прописки або реєстрації, а
також встановлення осіб, маючих підроблені або викрадені паспорти.
Головним засобом здійснення адміністративного нагляду є планові
перевірки, які розробляються та організовуються паспортними підрозділами
органів внутрішніх справ. При цьому перевіряються місця можливого
знаходження порушників паспортних правил в жилому секторі: будинках,
квартирах, гуртожитках. Встановлюються та беруться на.облік власники
будинків і квартир, які систематично здають житлову площу різним особам
за плату. Здійснюються обходи нежилих приміщень: сараїв, котельних,
підвалів, горищ, будинки підлягаючі зносу.
Співробітники паспортної служби здійснюють контроль за своєчасністю та
законністю прописки, реєстрації і виписки у гуртожитках,
домоуправліннях, житлових кооперативах. Аналогічні перевірки проводяться
у готелях, кемпінгах, будинках відпочинку та санаторіях. На таких
об’єктах перевіряється правильність ведення картотек, домових книг,
реєстраційних журналів. Перевіряються також умови збереження паспортів,
переданих громадянами для прописки або виписки.
Перевірки житлового сектору повинні проводиться тільки при наявності
достовірних відомостей про порушників паспортних правил. Такі перевірки,
як правило, не здійснюються в нічний час.
Нагляд за дотриманням правил паспортної системи здійснюється як під час
повсякденної діяльності органів внутрішніх справ, так і проведенням
спеціальних заходів (оперативних відпрацювань ділянок території,
операцій, рейдів).
В цих заходах можуть бути задіяні, крім співробітників паспортної
служби, працівники карного розшуку, служби охорони громадського порядку,
дільничні інспектори міліції, позаштатні інспектори міліції.
Адміністративний нагляд за дотриманням паспортних правил може
здійснюватися різними методами: галузевим, територіальним, вибірковим.
При галузевому методі перевірки проводяться на підприємствах, в
установах, організаціях, які належать до відповідної галузі народного
господарства.
Територіальний метод передбачає здійснення нагляду у житловому секторі
окремої території, а основою вибіркового методу є перевірки по заявам
громадян, а також по адресам осіб, яким відмовлено в прописці або
реєстрації.
Контрольні запитання:
1. Поняття паспортної системи
2. Призначення паспортної системи
3. Правовий статус громадянина в Україні
4. Порядок видачі паспорта громадянина України
5. Нормативно-правове регулювання прописки, виписки та реєстрації
громадян
6. Порядок виїзду з України і вїзду в Україну
7. Правовий статус іноземців
РОЗДІЛ VII. ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ОХОРОНИ
§1. правовий СТАН державної СЛУЖБИ ОХОРОНИ
Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 19962000 роки,
затверджена Указом Президента України від 17 вересня 1996 р., визначила
основні аспекти забезпечення охорони об’єктів і громадян, окресливши при
цьому коло охоронних структур, які здійснюють виконання зазначених
функцій. Кабінет Міністрів України затвердив Положення про Державну
службу охорони при МВС (постанова N 615 від 10 серпня 1993 р.). Цим
Положенням Державна служба охорони при МВС України визначається як
централізована система підрозділів, створених для охорони на договірних
засадах об’єктів та іншого майна державної, колективної та приватної
власності, майна іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних
юридичних осіб, а також громадян. Служба охорони діє на засадах
самофінансування за рахунок коштів, одержаних за договорами на охорону
майна та громадян.
Структура служби охорони складається з Головного управління Державної
служби охорони при МВС, управлінь (відділів) Державної служби
охорони-при УМВС України в областях, ГУМВС Автономної Республіки Крим,
містах Києві та Севастополі, відділів (відділень) Державної служби
охорони при міськрайорганах та навчальних закладів підготовки особового
складу.
У своїй діяльності служба охорони керується Конституцією і законами
України, постановами Верховної Ради, указами і розпорядженнями
Президента України, згаданим Положенням, нормативними актами МВС
України, а також рішеннями місцевих органів державної виконавчої влади.
Чинне законодавство до основних завдань служби охорони відносить:
– здійснення на договірних засадах охорони особливо важливих об’єктів
згідно з переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України, інших
об’єктів (обмежені території, будівлі та споруди, гроші, цінні папери,
вантажі тощо) незалежно від форм власності, а також громадян з метою
забезпечення їхньої особистої безпеки;
– розроблення та здійснення заходів щодо реалізації єдиної на території
України концепції охорони об’єктів усіх форм власності та громадян;
– розроблення основних вимог щодо захисту об’єктів всіх форм власності
та громадян від злочинних посягань, типових договорів і вимог до
технічної укріпленності та оснащення засобами охорони та сигналізації
об’єктів державної та інших форм власності, інструкцій, технічних умов,
а також інших документів, що регламентують виконання охоронних функцій,
забезпечення проведення єдиної технічної політики з розробки систем
охоронної сигналізації, відповідних датчиків і приладів, їх промислового
освоєння та виробництва, здійснення контролю за якістю цих систем та
інших технічних засобів, їх впровадженням, тактикою використання та
обслуговуванням.
Відповідно до покладених на неї завдань служба охорони за погодженням:
– визначає з власниками об’єктів та громадянами вид охорони при її
організації (міліцейська, воєнізована, сторожова, спеціалізована, за
допомогою пунктів централізованої охорони тощо);
– запобігає правопорушенням і припиняє їх у місцях несення служби;
– провадить монтаж, ремонт і профілактичне обслуговування засобів
сигналізації;
– бере участь у розробці комплексу стандартів на засоби охоронної
сигналізації з урахуванням міжнародних вимог і норм, розвиває міжнародне
співробітництво у галузі стандартизації засобів охоронної сигналізації,
а також співробітництво з вітчизняними та іноземними підприємствами і
фірмами у галузі спільної розробки, виробництва, монтажу та
обслуговування зазначених засобів;
– забезпечує випробування вітчизняних та іноземних зразків технічних
засобів охорони для подальшого впровадження;
– здійснює у встановленному порядку сертифікацію засобів охоронної
сигналізації, що застосовуються на території України;
– погоджує за заявками замовників проекти об’єктів і споруд, що
“будуються (реконструюються) для забезпечення їх засобами охоронної
сигналізації та технічної укріпленності;
– вирішує у встановленому порядку питання финансово-господарської та
зовнішньо-економічної діяльності. Служба охорони має такі права:
– інспектувати діяльність служб відомчої охорони державних підприємств,
організацій та установ, вносити до Кабінету Міністрів України,
міністерств і відомств, місцевих органів влади пропозиції щодо усунення
причин і умов, що сприяють розкраданню державного майна;
– видавати керівникам об’єктів державної власності обов’язкові для
виконання приписи про впровадження технічних засобів охорони;
– контролювати у встановленому МВС України порядку діяльність суб’єктів
підприємницької діяльності з наданням охоронних послуг, монтажу, ремонту
і профілактичному обслуговуванню охоронної сигналізації підприємств і
організацій, що займаються виробництвом засобів охоронної сигналізації,
роботу служб охорони недержавних підприємств та організацій;
– утримувати училища з підготовки та перепідготовки кадрів, здійснювати
на договірних засадах навчання працівників підприємств, організацій і
установ, у тому числі зарубіжних, що займаються охороною, монтажем,
ремонтом і профілактичним обслуговуванням засобів охоронної
сигналізації;
– проектувати на договірних засадах засоби охоронної сигналізації;
– укладати договори на виробництво систем охоронної сигналізації,
відповідних датчиків і приладів на державних та інших підприємствах
України і інших країн;
– спрямовувати залишки вільних коштів на розвиток власної виробничої
бази та фінансування соціальних програм.
Пряме керівництво службою охорони здійснює Головне управління Державної
служби охорони при МВС України. Управління, відділи, відділення
Державної служби охорони при виконанні покладених на них завдань
оперативно підпорядковуються керівникам відповідних органів внутрішніх
справ. Працівники служби охорони не залучаються до виконання завдань, що
не входять до й’ компетенції.
Управління, відділи, відділення Державної служби охорони створюються в
містах, інших населенних пунктах, в тому числі в сільській місцевості, і
на окремих об’єктах і складаються з міліцейських, спеціальних (з
комплектуванням кадрів на контрактній основі), воєнізованих і сторожових
підрозділів, якими керують молодші інспектори охорони та інші працівники
міліції охорони, а також пунктів централізованої охорони. Воєнізовані та
спеціалізовані підрозділи служби охорони відповідно до чинного
законодавства можуть мати на озброєнні вогнепальну зброю та оснащуватися
спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони.
Працівню й сторожевих підрозділів під час несення служби в разі
необхідності можуть бути у встановленому порядку озброєні
спортивно-мисливською зброєю. Порядок створення та ліквідації
відповідних підрозділів служби охорони визначається положеннями про
управління (відділи) Державної служби охорони, які затверджуються у
порядку, встановленому МВС України.
Чисельність міліції охорони встановлюється відповідно до чинного
законодаства. Чисельність інших працівників відділів (відділень)
Державної служби охорони при МВС визначається, виходячи з необхідності
забезпечення охорони за укладеними договорами. Управлінський персонал
служби охорони утримується понад загальної договірної чисельністі
охорони. Працівники підрозділів служби охорони не входять до штатів
органів внутрішніх справ, при яких вони створені. На службу в підрозділи
охорони приймаються особи, що досягли 18-річного віку, які за своїми
фізичними даними і станом здоров’я можуть виконувати покладені на них
обов’язки і не були засуджені за скоєні злочини.
Працівники служби охорони при несенні служби зобов’язані:
– захищати власність і громадян від злочинних посягань та забезпечувати
додержання режиму охорони згідно з укладеними договорами;
– запобігати правопорушенням і припиняти їх у місцях несення служби;
– взаємодіяти з органами внутрішніх справ у питаннях запобігання
розкраданню власності, затримання правопорушників і проведення перевірок
стану збереження матеріальних цінностей;
– у разі виявлення пожеж чи загорань, спрацювань пожежної сигналізації
сповіщати про це підрозділи пожежної охорони та вживати заходів до їх
ліквідації;
– зберігати державну, службову та комерційну таємницю. При виконанні
службових обов’язків відповідно до Закону України “Про міліцію” і інших
законодавчих актів працівники Державної служби охорони можуть
застосовувати технічні засоби і здійснювати фотографування та
звукозапис, затримувати осіб, проводити особистий огляд громадян,
транспорту, перевіряти транспортні документи на цінності, що вивозяться
за межі охороняємого об’єкта, складати протоколи про адміністративні
правопорушення за скоєння дрібних розкрадань, вжиття спиртних напоїв або
появу на підприємстві у нетверезому стані; вживати до правопорушників
міри фізичного впливу, спецзасоби та зброю у випадках і у порядку,
передбаченому законодавством. Працівники служби охорони несуть
відповідальність за несумлінне виконання службових та трудових
обов’язків згідно з Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ
України, Кодексом законів про працю та укладеним контрактом.
§2. організація ОХОРОНИ ОБ’ЄКТІВ ПІДРОЗДІЛАМИ державної СЛУЖБИ ОХОРОНИ
Стосунки підрозділів служби охорони з юридичними особами і громадянами,
відповідальність, права та обов’язки сторін визначаються договорами.
Договори на охорону укладаються відповідно до типових договорів після
виконання замовником обов’язкових вимог служби охорони стосовно
технічної укріпленості об’єкта та обладнання його засобами охоронної
сигналізації. Обов’язковою умовою для укладання договору є надання
службі охорони необхідних службових та допоміжних приміщень з оснащенням
та інвентарем, забезпечення їх засобами зв’язку, водопостачанням,
освітленням та опаленням, забезпечення норм техніки безпеки,
передбачених законодавством про охорону праці. Вартість охорони
визначається, виходячи з принципу самоокупності і договірних цін.
Укладенню договору передує обстеження об’єкта, в якому беруть участь
представники відділу (відділення) охорони та власник майна, яке
передбачається передати для охорони. В необхідних випадках до участі в
комісії залучаються спеціалісти держпожнагляду, карного розшуку та інших
спеціалізованих служб. За результатами цього обстеження в довільній
формі складається акт, який затверджується начальником УДСО. Договір
укладається лише після виконання усіх заходів по технічному укріпленню
об’єкта, передбачених актом міжвідомчої комісії, та завершення робіт по
обладнанню його засобами зв’язку, сигналізації, а також надання
службових приміщень для розміщення особового складу охорони.
Охорона міліції на об’єктах виставляється не пізніше 4-х місяців після
затвердження договору. З моменту виставлення поста (наряду) міліції
об’єкт вважається взятим під охорону. Якщо сторони по договору за два
місяці до закінчення строку його дії не повідомили одна одну про
припинення договірних стосунків, то чинність договору автоматично
продовжується на тих же умовах і на той же термін. Про зняття охорони
також складається відповідний акт.
Як вже зазначалося, договір укладається лише після виконання власником
об’єкта вимог акту обстеження його технічної укріпленності. Устаткування
та оснащенність об’єктів, що охороняються відповідно до вимог
нормативних документів з технічної укріпленності даної категорії
об’єктів з метою забезпечення зовнішньої охорони та встановлення
пропускного режиму. Існують вимоги до технічної укріпленності установ
банків, приміщень, де зберігаються гроші, наркотики, драгоцінні метали,
об’єкти торгівлі і т. ін. Обладнання об’єктів, що охороняються, включає:
– створення огороджувальних споруд, зон відлучення, стежок для
пересування постових ( сторожі, дротяні загороди, грати на віконні
пройоми, підсилення міцності дверей, засувів тощо);
– застосування приладів та засобів охоронно-пожежної та тривожної
сигналізації, зв’язку і інших технічних засобів;
– освітлення підходів до території об’єктів, що охороняються.
Вмчкнення освітлювальних приладів має здійснюватись з караульного
приміщення або з поста. Освітлення встановлюється таким чином, щоб
постовий міг пересуватися по території, перебуваючи поза зоною
освітлення. Постовому мають бути створені всі необхідні умови для
несення служби шляхом безперебійного обходу території поста та
спостереження з місця.
Місця несення служби особовим складом оуорони забезпечується службовою
документацією, а також обладнуються засобами та приладами пожежогасіння,
засобами зв’язку, оглядовою технікою, дверима, що міцно закриваються,
засобами охоронної сигналізації. Залежно від категорії об’єкта, що
охороняється, на ньому можуть встановлюватися спеціальні засоби: прилади
нічного бачення, кнопки тривожної сигналізації, укриття для працівників
охорони і т. ін.
Залежно від характеру об’єктів, їх розташування та інших особливостей
охорона може бути організована так:
– на контрольно-пропускних пунктах;
– по периметру огорожі об’єкта, який обладнується периметральною
сигналізацією, коли наряди міліції виставляються по кордону території,
що охороняється, перекривають доступ на неї поза перепускними пунктами;
– по окремих дільницях (відокремлених приміщеннях), коли наряди міліції
виставляються безпосередньо на об’єктах, що охороняються, або навколо
них;
– змішаним способом, тобто по периметру та на окремих об’єктах
одночасно.
Питання про вибір виду та способу організації охорони об’єктів, як
правило, вирішується за згодою з власником об’єкта, що охоро
няється, та майна. Порядок організації охорони об’єктів підрозділами
міліції охорони визначається Настановою по організації служби міліції
охорони, затвердженою наказом МВС України N 743 від 14.11.1992 р. Згідно
з Настановою, підрозділи міліції охорони утворюються для охорони за
договорами об’єктів усіх форм власності юридичних та фізичних осіб від
злочинних посягань і утримуються за рахунок коштів, що надходять за
договорами. Головним завданням зазначених підрозділів міліції є
забезпечення надійної охорони цих об’єктів.
Працівники міліції зазначених підрозділів, виконуючи завдання по охороні
об’єктів, вживають необхідних заходів для забезпечення громадського
порядку, недопущенню та запобіганню злочинам в районі постів (маршрутів)
патрулювання.
Залежно від кількості укладених договорів і об’єктів охорони створюються
такі стройові підрозділи міліції: полки, батальони, роти, взводи,
відділення тощо, які відповідно до штатного розпису комплектуються
міліцією груп затримання пунктів централізованої охорони, кінологами,
міліцією піших маршрутів та постів, міліцією по охороні установ банків
та інших особливо важливих об’єктів з утриманням за рахунок відомств та
організацій, молодшим начальницьким та командним складом цих
підрозділів.
Організація служби по охороні банків здійснюється відповідно до
Інструкції по охороні установ банків підрозділами міліції охорони при
органах внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України та
Національного банку України № 372/32 від 12.06.1992 р. Служба охорони
об’єктів нарядами міліції охорони організується начальником управління,
відділу, відділення охорони. Вони є старшими оперативними начальниками
для командного складу стройових підрозділів міліції з питань організації
охорони об’єктів.
Дислокація постів і маршрутів патрулювання нарядів міліції
затверджується з урахуванням розташування об’єктів охорони і включається
в план комплексного використання сил та засобів територіального органу
внутрішніх справ.
Наряди міліції несуть службу по охороні об’єктів на автомототранспорті
або в пішому порядку в кількості не менше двох чоловік відповідно до
розроблених маршрутних карток, що мають декілька варіантів порядку
огляду об’єктів, то охороняються і за годинним графіком. Поодиноке
патрулювання допускається лише міліціонером-кінологом зі службовою
собакою.
158
При наявності технічних можливостей, відповідальної технічної
укріпленності, охорона об’єктів може бути організована за допомогою
технічних засобів. Об’єкт обладнується технічними засобами, які
вводяться на пункт централізованого спостереження, де черговий пункту
управління здійснює контроль за станом їх роботи. Реагування на
спрацювання сигналізації з об’єктів охорони забезпечується групою
затримання пункту централізованої охорони (ПЦО). Групи затримання ПЦО
комплектуються, як правило, з трьох працівників міліції (старшого групи,
міліціонера-кінолога і міліціонера-водія) і несуть службу на автомобілі
або мотоциклі в місцях найбільшої концентрації об’єктів, підключених до
ПЦО за спеціально розробленими маршрутами. При визначенні зони
діяльності забезпечується можливість прибуття групи затримання до
об’єкту за сигналами тривоги протягом трьох хвилин.
Для організації охорони особливо важливих державних і інших об’єктів
створюються підрозділи відомчої міліції (окремі полки, батальони, роти).
Система організації охорони, чисельність і дислокація постів
визначається управлінням (відділенням) охорони після попереднього
обстеження об’єктів і узгоджуються з їх керівниками. Штатна чисельність
міліції, що здійснює охорону цих об’єктів, визначається за погодженням
із замовником і з врахуванням реальної необхідності. В кошторис одиниці
охорони включаються усі витрати на утримання міліції, в тому числі
начальницького складу, адміністративного та обслуговуючого персоналу.
Для виконання спеціальних функцій, що вимагають спеціальної підготовки,
в структурі підрозділів Державної служби охорони утворюються спеціальні
підрозділи. З метою забезпечення надійного захисту перевезень грошей,
цінних вантажів і інших видів майна юридичних осіб, громадян наказом МВС
України №42 від 28.01.1993 р. в системі Державної служби охорони при МВС
створені спеціальні підрозділи міліції охорони “Титан”.
Відповідно до Положення, затвердженого цим наказом, спеціальний
підрозділ міліції “Титан” є складовою частиною служби охорони при
органах внутрішніх справ, призначений для здійснення на основі договорів
охорони власності фізичних та юридичних осіб від злочинних посягань.
Підрозділи “Титан” є структурними підрозділами управлінь (відділів)
Державної служби охорони і не користуються правами юридичної особи.
Структура підрозділів “Титан” і їх чисельність залежать від специфіки
договорів, термінів і стабільно-
159
сті договірних відносин, коштів на охорону і забезпечення самоокупності
підрозділу.
Основним завданням підрозділів “Титан” є супроводження грошей, цінних
грузів, що перевозяться, охорона власності юридичних осіб в місцях їх
розташування, забезпечення безпеки фізичних осіб в місцях їх тимчасового
перебування.
Підрозділи міліції “Титан” створюються за наказом Головного управління
Державної служби охорони в управліннях (відділах) охорони при
управліннях (головних управліннях) МВС України в Автономній Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі і утримуються за рахунок
коштів, що надходять за договорами від замовників за виконання
обов’язків щодо охорони власності і забезпечення безпеки.
При виконанні службових обов’язків за межами України особовий склад
підрозділів “Титан” керується законами держав, на території яких він
перебуває, міждержавними і міжурядовими угодами, а також угодами та
протоколами про співробітництво між МВС України і відповідними
правоохоронними органами та службами охорони цих держав.
Підставою для здійснення охоронних заходів є двохсторонній договір,
укладений між замовником і управлінням (відділом) державної служби
охорони, до штату якого входить підрозділ “Титан”. Особовий склад
підрозділу “Титан” комплектується на конкурсній основі з числа найбільш
кваліфікованих та професійно підготовлених працівників міліції
(спеціалістів), що мають необхідний рівень бойової підготовки і стаж
роботи в органах внутрішніх справ не менше двох років.
Виконуючи покладені на них завдання, підрозділи “Титан” у встановленому
порядку взаємодіють з галузевими службами органів внутрішніх справ,
митними установами, юридичними організаціями, що здійснюють страхову
діяльність, з питань, віднесених до їх компетенції.
На спецпідрозділ “Титан” покладено також функції щодо охорони фізичних
осіб, забезпечення їх особистої та майнової безпеки. Охорона фізичної
особи включає в себе захист її особистої недоторканості, забезпечення
свободи очевидних непротиправних дій і безпеки в місці перебування та за
маршрутом пересування. Така охорона здійснюється на договорній основі і
полягає в безпосередньому застосуванні засобів та методів охорони з
метою запобігання та припинення злочинів чи інших правопорушень проти
особи, і. о охо-
160
роняється. Порядок надання зазначених послуг встановлюється МВС України.
Охоронні заходи цього виду здійснюються комплексно як методом постійної
присутності фізичної охорони, так і з використанням технічних засобів.
Свою роботу спецпідрозділи міліції “Титан” здійснюють в тісній взаємодії
з іншими органами і підрозділами внутрішніх справ. Порядок цієї
взаємодії визначається Інструкцією, затвердженою наказом МВС України в
1994 р.
Порядок організації охорони об’єктів за допомогою сторожової та
воєнизованої охорони визначається Настановою по організації служби
воєнизованих та сторожових підрозділів охорони при органах внутрішніх
справ, яка затверджена наказом МВС України N 527 від 22 червня 1992 р.
Відповідно до цієї Настанови, воєнізовані підрозділи створюються, як
правило, для охорони особливо важливих та режимних об’єктів, сторожові –
для охорони інших об’єктів. Відповідальність за організацію служби цих
підрозділів несуть їх безпосередні начальники.
Існують такі види воєнізованих підрозділів: загони, команди, групи,
відділення, що входять до складу відділень, відділів Державної служби
охорони. Для охорони об’єктів силами сторожових підрозділів у відділах
(відділеннях) Державної служби охорони утворюються дільниці та сторожові
підрозділи охорони окремих об’єктів. Для здійснення керівництва
сторожовими дільницями, які створюються залежно від характеру об’єктів,
компактності їх дислокації та оснащення їх засобами охоронної та
охоронно-пожежної сигналізації з чисельністю контролерів та сторожів від
ЗО до 45 чоловік, призначаються молодші інспектори охорони.
За домовленістю з власником об’єктів або майна, що охороняється, для
забезпечення більш якісної охорони цінностей та громадського порядку у
відділах (відділеннях) Державної служби охорони можуть утворюватися
спеціалізовані воєнізовані та сторожові підрозділи (спецпідрозділи).
Співробітникам спецпідрозділів під час виконання службових обов’язків
надається право застосовувати вогнепальну зброю та спеціальні засоби.
Рішення про видачу зброї приймається начальниками відділів охорони за
погодженням з начальниками органів внутрішніх справ. Особовий склад
спецпідрозділів має встановлену форму одягу та пізнавальні знаки.
Основними напрямками діяльності спецпідрозділів є охорона матеріальних
цінностей, супроводження цінних паперів, вантажів,
161
грошей, виробів з драгоцінних металів та каменів, отруйних та
наркотичних речовин, охорона фізичних осіб, забезпечення громадського
порядку на об’єктах, що охороняються.
До складу цих підрозділів за погодженням з власником в необхідних
випадках вводяться атестовані посади старших та молодших інспекторів
охорони за рахунок коштів, що надходять за договорами.
Воєнизовані та сторожові підрозділи комплектуються особами віком від
18-ти до 60-ти років, які відповідають вимогам, що ставляться до
працівників охорони. До спецпідрозділів приймаються переважно особи
чоловічої статі віком від 20-ти до 50-ти років. Особи, що були засуджені
за корисні злочини, а також звільнені зі служби в Збройних силах і
правоохоронних органах за проступки, які компроментують звання
співробітника цих органів, на роботу не приймаються. На співробітників
цих підрозділів поширюється загальне законодавство про працю та державне
соціальне страхування.
Охорона об’єктів, відокремлених приміщень силами воєнізованих та
сторожових підрозділів забезпечується залежно від їх дислокації,
технічної укріпленості, оснащенності засобами охоронної сигналізації
шляхом встановлення стаціонарних і обхідних постів із застосуванням
службових собак.
В необхідних випадках Державна служба охорони забезпечує охорону деяких
об’єктів. З метою запобігання диверсіям, відбиття збройного нападу на
об’єкти охорони або виникнення інших надзвичайних обставин розробляються
плани їх оборони, які складаються начальниками управлінь (відділень)
Державної служби охорони разом зі службами УСГП. Якщо для організації
оборони необхідна взаємодія нарядів міліції з працівниками об’єктів, що
охороняються, то плани узгоджуються з їх керівниками. Плани оборони
особливо важливих об’єктів затверджуються начальником УМВС, інших
важливих об’єктів – начальником райвідділу. Відповідальність за
своєчасне внесення в плани відповідних змін в разі необхідності
покладається на командний склад стройових підрозділів охорони. В планах
оборони передбачається порядок дій нарядів, що несуть службу по охороні
об’єктів, а також працівників об’єктів при виникненні надзвичайних
ситуацій. Для цього щоквартально проводяться учбовотренувальні заняття з
метою відпрацювання дій працівників охорони і персоналу об’єкту, що
охороняється, в надзвичайних умовах. З метою збереження довірених
матеріальних цінностей, недопущення безконтрольного проходу (проїзду) на
територію об’єкта, вивезення (винесення) зазначених цінностей, а також
дотримання
162
протипожежної і протиаварійної безпеки встановлюється перепустковий
режим. Його встановлює власник підприємства, установи чи організації
шляхом видання відповідного наказу. Інструкція про організацію
перепусткового режиму затверджується керівником підприємства і
узгоджується з начальником відділу (відділення) охорони.
Перепустковий режим може запроваджуватися як в цілому по об’єкту, так і
окремо по його корпусах, приміщеннях, цехах, відділах, лабораторіях,
сховищах, інших спеціальних приміщеннях. Його здійснення покладається на
працівників охорони. З урахуванням специфіки та відповідно до
встановленого трудового розпорядку вводяться визначені форми перепусток
(постійні, тимчасові, одноразові, індивідуальні, групові, матеріальні),
організуються бюро перепусток.
Охорона об’єктів силами міліцейської, воєнизованої і сторожової охорони
здійснюється часто із застосуванням службових собак, які
використовуються для підсилення охорони об’єктів, підвищення її
ефективності. Службове собаківництво, робота міліціонерів-кінологів
організуються відповідно до Настанови по утриманню, дресуванню,
тренуванню та застосуванню службових собак на об’єктах, охороняємих
підрозділами охорони при органах внутрішніх справ.
Одним із способів посилення охорони, підняття ступеню її надійності є
застосування засобів охоронної і охоронно-пожежної сигналізації (ОПС).
Прийняття в експлуатацію засобів ОПС оформлюється відповідним актом. Їх
технічне обслуговування здійснюється штатним інженерно-технічним складом
підрозділів міліції або закріпленими електромонтерами відділу охорони.
Відключення ОПС та тривожної сигналізації допускається лише під час
ремонту за попереднім узгодженням з керівництвом відділу охорони. При
неможливості здійснення ремонту сигналізації на місці вона знімається та
змінюється тимчасово або постійно на іншу.
Державна служба охорони – це практично єдина організація, що забезпечує
охорону об’єктів з особистим майном громадян. Захист зазначеної
категорії об’єктів від злочинних посягань здійснюється підрозділами
охорони відповідно до Інструкції по організації охорони приміщень з
особистим майном громадян за допомогою технічних засобів сигналізації,
затвердженої наказом МВС України N 418 від 7.08.1980 р. Широке
застосування засобів сигналізації при охороні приміщень з особистим
майном громадян, забезпечення
163
своєчасного реагування на сигнали тривоги та “Пожежа” – надійний резерв
у справі боротьби з майновими злочинами та пожежами.
Охорона особистого майна громадян – це комплекс заходів по застосуванню
приладів та пристроїв промислового виробництва, що забезпечують фіксацію
порушення ліній блокування обладнаних приміщень, подання звукових та
світлових сигналів, організації своєчасного повідомлення про спрацювання
ОПС та оперативного реагування на сигнали тривоги черговими частинами
міськрайорганів внутрішніх справ, підрозділами Державної служби охорони
та пожежної охорони.
Приміщення з особистим майном громадян можуть охоронятися за допомогою
пультів централізованого спостереження, концентраторів і автономних
контрольно-приймальних приладів. Засобами технічного захисту
обладнуються квартири, окремі будинки, житлові кімнати в гуртожитках,
індивідуальні та кооперативні гаражі, транспортні засоби та інші місця
зберігання особистого майна громадян.
Охорона об’єктів з особистим майном громадян здійснюється на підставі
договорів. Договором може бути передбачена майнова відповідальність
служби охорони за заподієння шкоди об’єктові, що охороняється, умови та
порядок відшкодування такої шкоди.
Важливим засобом зміцнення дисципліни серед особового складу і
забезпечення високої активності нарядів міліції в боротьбі із
злочинністю та іншими правопорушеннями є контроль за організацією та
несенням ними служби. Він здійснюється начальницьким складом органів
внутрішніх справ, підрозділів охорони і командирами стройових
підрозділів. Основним видом контролю є перевірка несення служби
персоналом охорони на постах і маршрутах. Під час перевірки визначається
відповідність розстановки особового складу, порядок взаємодії з іншими
нарядами, якість інструктажів, що проводяться, ступінь активності
нарядів в запобіганні злочинам, дотримання працівниками охорони
законності та службової дисципліни, правильність ведення службової
документації.
Перевірка може бути гласною і негласною. Вона проводиться в різний час
доби за щомісячним графіком, затвердженим начальником відділу Державної
служби охорони або командиром стройового підрозділу. Особи, що
здійснюють перевірку служби, звертають увагу на якість виконання
службових обов’язків охоронниками, знання ними обстановки на посту,
місць можливого скоєння правопорушень, укриття злочинців, вимог основних
нормативних документів,
164
що регламентують роботу органів внутрішніх справ і Державної служби
охорони, на зовнішній вигляд працівників охорони та інші обставини. Під
час негласного контролю здійснюється окрита перевірка несення служби
нарядами міліції. Для негласного контролю можуть використовуватися
прилади пічного бачення, біноклі, радіостанції.
Крім особистих перевірок несення служби, застосовується контроль за
допомогою засобів зв’язку, спеціальних технічних засобів, в тому числі
підключених до ПЦО. Забороняється перевіряти несення служби шляхом спроб
відібрати зброю, інсценування правопорушень та іншими способами, які
можуть привести до нещасних випадків та інших негативних наслідків.
§3. ІНСПЕКТУВАННЯ ВІДОМЧОЇ ОХОРОНИ
ТА КОНТРОЛЬ ЗА НЕДЕРЖАВНОЮ ОХОРОННОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
З метою вивчення організації охорони і зберігання матеріальних
цінностей, виявлення та ліквідації причин та умов, що сприяють крадіжкам
і безгосподарності, а також надання практичної допомоги керівникам
організацій щодо підвищення надійності охорони державної, колективної і
особистої власності шляхом подальшого удосконалення організації служби
відомчої охорони і широкого впровадження внутрішніх технічних засобів
охорони, підрозділами Державної служби охорони здійснюється
інспектування відомчої охорони. Порядок інспектування визначено наказом
МВС України.
Інспектування проводиться один раз на календарний рік відповідно до
погоджених з органами державної безпеки списками в присутності
уповноваженого представника організації. В ході інспектування основна
увага приділяється виявленню та усуненню недоліків в системі охорони,
технічної укріпленності об’єктів, утриманні та експлуатаційному
обслуговуванні засобів ОПС, організації профілактичної роботи в боротьбі
з розкраданнями майна, що охороняється. За результатами інспектування
складається акт, в якому робиться висновок про відповідність даного виду
охорони, умов зберігання матеріальних цінностей, технічної укріпленності
та протипожежної безпеки об’єктів завданням забезпечення збереження
майна, за погодженням з власником майна вносяться конкретні пропозиції
щодо усунення недоліків, які були виявлені, та подаль-
165
шому удосконаленню системи охорони з визначенням термінів їх реалізації.
Державною службою охорони проводиться широка роз’яснювальна робота,
спрямована на забезпечення збереження майна різних форм власності,
запровадження нових технічних засобів в організації охорони об’єктів,
тематичні зустрічі, наради, виставки, лекції, бесіди з керівниками
різних організацій, їх персоналом. Для здійснення цієї діяльності
залучаються представники інших державних органів.
Останнім часом одержали розвиток нові види і форми підприємницької
діяльності, в тому числі і охоронна діяльність, що здійснюється
підприємствами різних форм власності, індивідуально громадянами. Законом
України “Про підприємницьку діяльність в Україні” діяльність по охороні
громадян, колективної та особистої власності, а також монтажу, ремонту
та профілактичному обслуговуванню охоронної сигналізації дозволена лише
за наявності спеціального дозволу (ліцензії). Видача ліцензій на
зазначені види діяльності здійснюється МВС України відповідно до
Інструкції про порядок видачі ліцензії, узгодженої з Державним комітетом
по сприянню малим підприємствам та підприємництву. Порядок надання
підприємствам, що отримали таку ліцензію, охоронних послуг, визначений
Інструкцією про порядок здійснення охоронної діяльності, затвердженою
наказом МВС України N 112-94 р. Постановою Кабінету Міністрів України N
615 від 30.08.1993 р. контроль за діяльністю цих формувань покладено на
Державну службу охорони: облік суб’єктів підприємництва, що подали
заявки на отримання ліцензії на охоронні види діяльності, підготовка
необхідних документів для подання до МВС, ведення справ по ліцензуванню.
Контрольні запитання:
1. Правовий стан Державної служби охорони
2. Структура Державної служби охорони
3. Основні завдання Державної служби охорони
4. Права та обов’язки працівників Державної служби охорони
5. Організація охорони об’єктів
6. Правовий стан спецпідрозділу “Титан”
7. Контроль за діяльністю недержавних охоронних служб
166
РОЗДІЛ VIII. СЛУЖБА ДЕРЖАВНОЇ АВТОМОБІЛЬНОЇ ІНСПЕКЦІЇ
§1. система ТА ПРАВОВИЙ СТАН ДЕРЖАВНОЇ АВТОМОБІЛЬНОЇ ІНСПЕКЦІЇ
У транспортній системі України автомобільний транспорт має широку сферу
застосування як самостійний вид транспорту, а також як з’єднуючий ланцюг
між іншими видами транспорту. На автомобільному транспорті здійснюється
перевезення людей і вантажів і він характеризується високою
маневреністю, що дає можливість перевезення від пункту відправки до
пункту призначення без перевантаження по шляху пересування. З іншого
боку, автомобільний транспорт є джерелом підвищеної безпеки для людей,
вантажів, що перевозяться, навколишнього середовища.
Основним нормативним актом, що визначає правові та соціальні основи
дорожнього руху, є Закон України “Про дорожній рух”. Мета цього закону –
захрст життя та здоров’я громадян, створення безпечних і комфортних умов
для учасників руху та охорони навколишнього середовища.
Закон регулює громадські відносини у сфері дорожнього руху та його
безпеки, визначає права, обов’язки і відповідальність суб’єктів –
учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів
державної виконавчої влади, об’єднань, підприємств, установ, організацій
незалежно від форм власності та господарювання.
Серед інших нормативних актів, що регулюють безпеку дорожнього руху,
важливе місце посідають Закон України “Про міліцію”, постанови Кабінету
Міністрів України, кодекси, положення, настанови і правила, Положення
про Міністерство внутрішніх справ України, Положення про Головне
управління Державної автомобільної інспекції МВС України, Положення про
Державну автомобільну інспекцію, Положення про порядок видачі
посвідчення водія та допуску громадян до керування транспортними
засобами. Настанова по дорожньо-патрульній службі державної
автомобільної інспекції МВС України, Правила державної реєстрації та
обліку автомобілів, самохідних машин, сконструйованих на шасі
автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок і моделей, причепів,
напівприче-
167
пів та мотоколясок, Правила проведення державного технічного огляду
автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів. Правила дорожнього
руху, Положення про дорожню міліцію Державної автомобільної інспекції
МВС України, Кодекс України про адміністративні правопорушення,
Кримінальний кодекс України.
Державне управління у сфері дорожнього руху та його безпеки здійснюється
Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади Автономної
Республіки Крим, місцевими органами державної виконавчої влади та
спеціально уповноваженими на це державними органами. Законом України
“Про дорожній рух” визначена їх компетенція.
Безпосереднє виконання завдань щодо забезпечення безпеки дорожнього руху
покладене на ДАІ, яка є складовою частиною міліції і входить в систему
МВС України. Апарати ДАІ є структурними підрозділами органів внутрішніх
справ. У МВС України є Головне управління Державної автомобільної
інспекції, в ГУМВС Автономної Республіки Крим – управління ДАІ. В
управліннях внутрішніх справ відповідних областей діють управління
(відділи) ДАІ, а в міських та районних органах внутрішніх справ –
відділення (відділи, групи) державтоінспекції. Крім цього, до складу ДАІ
входять стройові підрозділи дорожньо-патрульної служби, підрозділи
дорожнього нагляду, реєстраційно-екзаменаційні підрозділи,
спеціалізовані монтажно-експлуатаційні, а також інші підрозділи,
діагностичні станції для проведення періодичних технічних оглядів
автомототранспортних засобів. На базі відділень спеціальної служби
міліції, відділень міліції на контрольно-пропускних пунктах, спеціальних
стаціонарних пунктах міліції та стройових підрозділів
дорожньо-патрульної служби, що обслуговують дороги державного значення,
створені відділи дорожньої міліції на автомагістралях.
Кожний підрозділ системи державтоінспекції має певну організаційну
структуру. Так, Головне управління ДАІ МВС України складається з таких
структурних підрозділів (відділень): технічного нагляду,
дорожньо-патрульної служби, дорожнього нагляду, розшуку, пропаганди та
організації безпеки руху, організаційно-інспекторського секретаріату.
В управлінні державтоінспекції ГУМВС Автономної Республіки Крим, а також
в управліннях (відділах) державтоінспекції УМВС областей, як правило, є
такі відділи (відділення, групи): дорожньопатрульної служби, технічного
нагляду, дорожнього нагляду, розшуку, пропаганди та агітації,
реєстраційно-екзаменаційної роботи, обліково-аналітичної роботи. У
підпорядкуванні цих апаратів також
168
можуть бути підрозділи дорожньо-патрульної служби, міжрайонні
реєстраційно-екзаменаційні підрозділи і спеціалізовані
монтажноексплуатаційні підрозділи. Стосовно міських і районних органів
внутрішніх справ, то в них функціонують відділення (відділи, групи) ДАІ,
які і виконують весь обсяг завдань щодо забезпечення безпеки дорожнього
руху за винятком реєстраційно-екзаменаційної роботи.
Компетенція державтоінспекції визначена Положенням про Державну
автомобільну інспекцію. Згідно з цим Положенням служба ДАІ України
здійснює широке коло завдань:
– забезпечує регулювання руху транспорту і пішоходів на вулицях і
дорогах та нагляд за дорожнім рухом, виявляє і запобігає порушенню
правил дорожнього руху та інших нормативів стосовно безпеки дорожнього
руху;
– надає в необхідних випадках допомогу водіям, пішоходам і пасажирам, в
тому числі надає першу допомогу потерпілим у дорожньо-транспортних
пригодах;
– здійснює контроль за станом автомобільних доріг, вулиць, дорожних
споруд і залізничних переїздів у безпечному для дорожнього руху стані,
за обладнанням вулиць та доріг засобами регулювання дорожнім рухом
(дорожніми знаками, світлофорною технікою та іншими засобами
регулювання), за виконанням вимог безпеки дорожнього руху під час
проведення ремонтно-будівельних та інших робіт на вулицях і дорогах, а
також на залізничних переїздах;
– здійснює нагляд за технічним станом автомототранспортних засобів,
тролейбусів, трамваїв, що знаходяться в експлуатації, проводять
періодичні державні технічні огляди автомобілів, мотоциклів і причепів;
– здійснює контроль за виконанням заходів по охороні навколишнього
середовища від шкідливого впливу автомототранспорту;
– проводить реєстрацію та веде облік автотранспортних засобів, що
належать підприємствам, організаціям, установам і громадянам, видає
технічні паспорти і державні номерні знаки на відповідні транспортні
засоби, веде облік цих паспортів і номерних знаків;
– розробляє в установленому порядку правила, нормативи і стандарти,
стосовно безпеки дорожнього руху або бере участь у їх розробці, здійснює
контроль за дотриманням усіма підприємствами, установами, організаціями
і громадянами цих правил, нормативів і стандартів;
– контролює проведення підприємствами, установами і організаціями
необхідних заходів щодо запобігання дорожньо-транспортних пригод і
утримання транспортних засобів у справному стані;
169
– веде облік дорожньо-транспортних пригод, аналізує причини і умови їх
виникнення;
– приймає певні заходи до усунення цих причин і умов;
– розробляє рекомендації щодо підвищення рівня безпеки дорожнього руху,
вносить їх у встановленому порядку в державні і громадські організації
та сприяє їх реалізації;
– вивчає умови дорожнього руху і приймає заходи щодо поліпшення
утримання вулиць і доріг та збільшення їх пропускої можливості;
– подає висновки щодо проектів будівництва і реконстукції автомобільних
шляхів, вулиць, шляхових споруд, залізничних переїздів, ліній міського
електричного транспорту в частині, що стосується безпеки дорожнього
руху;
– бере участь у роботі комісій, що приймають в експлуатацію вказані
об’єкти;
– подає висновки щодо проектів конструкцій автомототранспортних засобів,
тролейбусів і трамваїв у частині, що стосується безпеки дорожнього руху;
– бере участь у випробуваннях і прийманні зразків нової автотранспортної
техніки;
– здійснює реєстрацію учбових організацій, що готують водіїв
автомототранспортних засобів;
– приймає іспити з правил дорожнього руху і навичок практичного водіння
транспортних засобів, видає посвідчення на право управління
транспортними засобами;
– веде облік порушень правил дорожнього руху, застосовує у встановленому
порядку передбачені чинним законодавством заходи адміністративного
впливу на порушників правил та інших нормативів, що стосуються безпеки
дорожнього руху;
– згідно з чинним законодавством здійснює невідкладні заходи на місці
дорожньо-транспортних пригод (затримання водіїв, встановлення свідків,
збереження і закріплення слідів і т. ін.);
– проводить спільно з іншими службами органів внутрішніх справ пошук
водіїв, що таємно зникли з місця дорожньо-транспортних пригод;
– проводить дізнання по справах про дорожньо-транспортні пригоди;
– організовує роботу по роз’ясненню законодавства про безпеку дорожнього
руху і правила дорожнього руху, використовуючи для цього друковані
засоби масової інформації, радіо, кіно, телебачення, сприяє вивченню
правил дорожнього руху в школах та інших учбових закладах.
170
Для виконання функцій по забезпеченню безпеки дорожнього руху працівники
державтоінспекції мають відповідні права:
– здійснювати контроль за рухом транспорту й пішоходів, виявляти й
припиняти порушення правил дорожнього руху з боку його учасників;
– зупиняти транспортні засоби в разі порушення ними Правил дорожнього
руху, у разі наявних ознак, які свідчать про технічну несправність
транспорту або забруднення ним навколишнього середовища, а також при
наявності даних про те, що вони використовуються з протиправною метою;
– застосовувати до порушників заходів впливу або оформляти відповідні
матеріали для розгляду й вжиття заходів компетентними особами;
– усувати перешкоди для руху (несправний транспортний засіб, що
зупинився, вантаж, який випав, тощо). Якщо негайне усунення цих перешкод
неможливе, вживати заходів до позначення й огородження небезпечних місць
і попередження про них учасників дорожнього руху;
– здійснювати (жестами або за допомогою технічних засобів) регулювання
руху;
– вживати заходів для забезпечення безперешкодного проїзду автомашин,
які мають спеціальне пофарбування та подають спеціальні звукові й
світлові сигнали, а також тих, що ними супроводжуються;
– забороняти проведення робіт на проїзній частині доріг без дозволу
відповідних організацій. У разі аварійних ситуацій такі роботи
дозволяються за узгодженням з черговим підрозділу ДАІ або органу
внутрішніх справ;
– оглядати транспортні засоби й перевіряти у водіїв документи на право
користування й керування ними, дорожні листи й відповідність вантажів,
що перевозяться, товарно-транспортним документам;
– провадити в передбачених законодавством випадках особистий огляд водія
й пасажирів транспортного засобу, огляд їх речей, ручної поклажі й
багажу, який здійснюється, як правило, у присутності осіб, у власності
(розпорядженні) яких ці речі є (у невідкладних випадках, а також у разі
відсутності власника (розпорядника) зазначені речі, у тому числі
транспортні засоби, предмети можуть бути піддані огляду за участю двох
понятих). Про особистий огляд, огляд речей складається протокол або про
це робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне
правопорушення, або в протоколі про адміністративне затримання;
171
– вилучати речі й документи, виявлені під час огляду транспортного
засобу, Здійснювати затримання, особистий огляд або огляд речей, що є
знаряддям чи безпосереднім об’єктом правопорушення. До особи, яка
вчинила правопорушення під час виконання службових обов’язків,
вилучення, особистий огляд речей застосовуються лише у невідкладних
випадках;
– вилучати вогнепальну зброю, а також є припаси, що перевозяться або
зберігаються без відповідного дозволу, до розгляду справи, про що
робиться запис у протоколі із зазначенням марки або моделі, калібру,
серії і номера зброї, що вилучається, кількості бойових припасів;
– перевіряти технічний стан і комплектність автомототранспорту;
– звіряти номери агрегатів та вузлів транспортного засобу із записами в
реєстраційних документах;
– організовувати, у разі потреби, медичний огляд водіїв для визначення
стану алкогольного сп’яніння;
– затримувати й відстороняти від керування транспортними засобами осіб,
які перебувають у стані сп’яніння, а також тих, які не мають документів
на право керування чи користування транспортними засобами або коли
вірогідність цих документів викликає сумнів;
– вилучати у водія у встановлених законодавством випадках посвідчення на
право керування транспортним засобом, фіксувати порушення в талоні до
посвідчення водія, видавати тимчасовий дозвіл на право керування
транспортним засобом;
– обмежувати або забороняти рух транспорту й пішоходів на окремих
ділянках вулиць і автомобільних шляхів під час аварій, інших
надзвичайних обставин, що загрожують життю і здоров’ю людей;
– вимагати від громадян, які порушують громадський порядок, припинення
правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліцією,
а в разі невиконання зазначених вимог застосувати заходи примусу,
передбачені законодавством;
– затримувати водіїв і пасажирів транспортних засобів, які підозрюються
у вчиненні злочину чи правопорушення або які виявили непокору законній
вимозі працівника міліції;
– використовувати передбачені нормативними актами технічні засоби для
виявлення й фіксації порушень Правил дорожнього руху, забороняти
експлуатацію транспортних засобів, у тому числі з вилученням номерних
знаків, технічний стан яких загрожує безпеці
172
дорожнього руху чи навколишнього середовища або номери агрегатів яких не
відповідають записам у реєстраційних документах;
– затримувати осіб, які керують транспортними засобами з підробленими
або знищеними номерами вузлів та агрегатів, чи з такими номерами, що не
відповідають записам у реєстраційних документах, або які використовують
підроблені документи або не мають документів на вантаж;
– затримувати й доставляти в установленому порядку транспортні засоби
для тимчасового зберігання на спеціальних майданчиках чи стоянках;
– використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать
підприємствам, установам, організаціям і громадянам (крім транспортних
засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних
держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального
призначення) для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставлення до
лікувальних закладів осіб, які потребують невідкладної медичної
допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставлення до
міліції, а також використовувати вантажні автомобілі для транспортування
пошкоджених транспортних засобів;
– користуватися у невідкладних випадках безперешкодно й безплатно
засобами зв’язку, що належать підприємствам, установам, організаціям і
громадянам;
– зберігати, носити й застосовувати спеціальні засоби та вогнепальну
зброю у випадках і в порядку, передбачених законодавством.
Якщо водій, під час зупинки транспортного засобу працівником міліції
відмовляється передати для перевірки відповідні водійські та
реєстраційні документи, перешкоджає вилученню їх чи номерних знаків або
перешкоджає доставленню транспортного засобу на штрафний майданчик, а
також ображає працівника міліції чи висловлює погрозу на його адресу,
працівники міліції мають право у випадках і в порядку, передбачених
законодавством, застосувати, як правило, після попередження, заходів
фізичного впливу, у тому числі прийоми рукопашного бою, спеціальні
засоби й вогнепальну зброю для припинення правопорушень, подолання
протидії законним вимогам працівників міліції і доставлення до
підрозділу внутрішніх справ, якщо інші способи не забезпечили виконання
покладених на них обов’язків. Адміністративне затримання осіб та
доставлення їх до підрозділу Дсржаю-оінспекщї, відділу внутрішніх справ
працівником міліції за порушення Правил дорожнього руху
т
та громадського порядку, а також у разі вияву непокори допускається з
метою припинення адміністративного порушення, коли вичерпані інші заходи
впливу для встановлення особи, а також для складання протоколу про
адміністративне правопорушення, якщо неможливо скласти його на місці
вчинення правопорушення. Доставлення порушників має бути проведене у
можливо короткий час. У разі адміністративного затримання допускається
особистий огляд затриманого, огляд його речей, а також вилучення речей і
документів у порядку, встановленому законодавством.
За порушення правил дорожнього руху та інших номативів, що стосуються
безпеки дорожнього руху, законодавством України встановлена
адміністративна і кримінальна відповідальність.
Відповідальність працівників міліції за перевищення повноважень під час
контролю за рухом транспорту на улично-шляховій мережі:
– працівник міліції у межах повноважень наданих законодавством,
самостійно приймає рішення й несе за свої протиправні дії або
бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність;
– перевищення повноважень щодо застосування сили, спеціальних засобів і
зброї тягне за собою відповідальність, установлену законом;
– у разі порушення працівником міліції прав і законних інтересів
громадянина відповідний орган міліції зобов’язаний вжити заходів до
відновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, і, на
вимогу громадянина, публічно вибачитися;
– працівник міліції, який діє відповідно до наданих законодавством
повноважень, не несе відповідальності за збитки, завдані під час
виконання своїх обов’язків, якщо при цьому не порушує вимог закону. Такі
збитки компенсуються за рахунок держави;
– дії працівника міліції можуть бути оскаржені у встановленому порядку
до органів внутрішніх справ, суду або прокурори;
– посадова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно
виконує свої обов’язки, несе відповідальність у встановленому порядку.
На автомагістралях держави діють відділи дорожньо-патрульної служби
УДАІ. Вони виконують покладені на них завдання у взаємодії з
територіальними органами, галузевими службами і іншими підрозділами
внутрішніх справ, військовою автомобільною інспекцією та іншими
підрозділами Міністерства оборони України, Служби безпеки України,
Державного комітету у справах охорони державного кордону, Державного
митного комітету, іншими чент-
174
ральними і місцевими органами державної виконавчої влади, організаціями
та підприємствами, установами, об’єднаннями громадян, діяльність яких
пов’язана з охороною громадського порядку, забезпеченням безпеки
дорожнього руху, профілактикою та розкриттям злочинів.
Основні завдання дорожньо-патрульної служби:
– забезпечення особистої безпеки учасників дорожнього руху;
– охорона громадського порядку на закріплених автомобільних дорогах,
запобігання і припинення правопорушень на них;
– забезпечення безпеки дорожнього руху;
– захист власності учасників дорожнього руху, транспортних засобів і
вантажів від злочинних посягань;
– виявлення заборонених для перевезення вантажів, у першу чергу
наркотичних речовин, зброї та боєпипасів;
– розкриття злочинів, пов’язаних з використанням транспортних засобів,
виявлення та затримання осіб, які скоїли злочини;
– затримання вкрадених транспортних засобів;
– здійснення контролю за вивозом товарів за межі України;
– забезпечення у встановленному порядку реєстрації та обліку транспорту
і його власника, що виїзджають з? кордон, на дорогах розташування
контрольних пунктів.
Відповідно до своїх завдань дорожньо-патрульна служба забезпечує безпеку
учасників дорожнього руху; припиняє адміністративні правопорушення і
здійснює їх впровадження; виявляє, запобігає, припиняє та розкриває
злочини, причини та умови, що сприяють вчиненню злочинів,
дорожньо-транспортних пригод, і вживає у межах своєї компетенції заходи
щодо їх усунення; накладає у межах своєї компетенції адміністративні
стягнення; забезпечує у межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху,
додержання законів, правил та нормативів у цій сфері; запобігає
забрудненню повітря, водоймищ транспортними засобами та
сільськогосподарською технікою; контролює додержання встановлених
законодавством правил перебування і транспортного проїзду дорогами
України іноземних громадян і осіб без громадянства тощо; проводять
дізнання.
Безпосередня організаційно-практична діяльність відділу
дорожньо-патрульної служби та окремих її посадових осіб регламентується
Статутом патрульно-постової служби, Настановою дорожньопатрульної служби
ДАІ МВС України, законодавчими актами та іншими нормативними
документами, що регламентують оперативно-розшукову роботу. Посадові
особи дорожньо-патрульної служ-
175
би користуються відповідними правами, наданими міліції і
державтоінспекції чинним законодавством.
§2. реєстрація ТА ОБЛІК ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ
Транспортні засоби (далі – Т3)є джерелом підвищеної загрози. Тому до
участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і
технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил,
нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим
вимогам і пройшли державний огляд.
Транспортні засоби підлягають обов’язковій державній реєстрації.
Реєстрація і облік здійснюється органами ДАІ Міністерства внутрішніх
справ Укаїни. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для
експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування
автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі
автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок і моделей, причепи,
напівпричепи та мотоколяски. Усі інші механічні засоби (транспортні)
підлягають відомчій реєстрації та обліку.
Порядок реєстрації та обліку транспортних засобів визначається Правилами
державної реєстрації і обліку автомобілів, автобусів, самохідних машин,
сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок і
моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затвердженими
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10. 1993 р.’ Реєстрація
транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника та
документів, що засвідчують його особу, правомірність придбання або
отримання транспортного засобу, відповідність конструкції транспортного
засобу встановленим вимогам безпеки. Правомірність придбання
транспортних, номерних агрегатів підтверджується документами, які
скріплені печаткою, що видані торговельною організацією, митними
органами та судами, нотаріальними конторами, органами соціального
захисту населення, підприємствами-виробниками транспортних засобів,
військовими частинами, підприємствами, підрозділами ДАІ тощо.
Транспортні засоби повинні бути зареєстровані в підрозділах ДАІ протягом
10 діб незалежно від їх технічного стану. На справні ТЗ видаються талони
про проходження технічного огляду. Якщо ТЗ має технічні несправності, з
якими його експлуатація забороняєть-
‘ Див.: Урядовий кур’єр. 1993. ЗО жовтня. 176
•ся. то такий талон не видається, а виданий раніше вилучається. Ог-
•Ляд ТЗ при реєстрації, перереєстрації, знятті з обліку проводиться
«Працівниками РЕП ДАІ. Якщо власник ТЗ з поважних причин не [Може
представити його в РЕП, то огляд може проводитись дерЕжавтоінспектором
органу внутрішніх справ за місцем знаходження ‘ТЗ, при цьому видається
акт технічного огляду, завірений його роз[бірливим підписом і особистою
печаткою (штампом). Таким же ‘чином оформляється акт, виданий РЕП ДАІ,
для подання в інші і РЕП. Під час реєстрації (перереєстрації)
переобладнаних ТЗ огляд ^проводиться працівниками РЕП ДАІ з оформленням
акта технічного огляду. Перед реєстрацією ТЗ перевіряється через базу
даних ‘викраденого в Україні транспорту, яка повинн? бути в ЕОМ.
Державні номерні знаки на військовий автомобільний транспорт видаються
тільки за листами Генерального штабу Збройних Сил України.
Якщо на мототранспорт втрачені документи, що стверджують факт їх
придбання, і одержати їх дублікати неможливо, такий мототранспорт
реєструється за висновками, затвердженими керівниками управлінь
(відділів) ДАІ ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, Києві та
Київській області, УМВС України в областях та М.Севастополі.
Реєстрація ТЗ, сконструйованих самостійно, здійснюється на підставі
документів, що стверджують правомірність придбання номерних вузлів і
агрегатів, які вказані в п.8 Правил державної реєстрації та обліку
автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі
автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок і моделей, причепів,
напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів
України від 21 жовтня 1993 р. На інші запасні частини такими документами
можуть бути – товарні чеки, накладні на відпуск матеріальних цінностей і
корінці до прибуткових касових ордерів, а також інші документи, що
підтверджують законність їх придбання. Якщо вони придбані на ринку або в
приватного власника, від заявника відбирається докладне пояснення.
ТЗ, конфісковані митними органами чи за рішенням суду, можуть
реєструватись без свідоцтв про реєстрацію (технічних паспортів), якщо
про це є запис в документах про вилучення ТЗ. Реалізація конфіскованих
ТЗ проводиться на аукціонах або через торговельні організації з видачею
довідок-рахунків.
На ТЗ, зареєстровані за закритими підприємствами, оперативними службами,
працівниками органів внутрішніх справ і членами
177
їх сімей заводиться окрема картотека. Документи, які стали підставою для
їх реєстрації, перереєстрації, а також відомості про видачу
реєстраційних документів на оперативний автомототранспорт, зшиваються і
зберігаються окремо. Доступ до такої картотеки повинен мати начальник
реєстраційного підрозділу або особа, що його заміщає. Відомості про ці
ТЗ надаються тільки з письмового дозволу начальника МРВВС чи ДАІ
ГУМВС-УМВС. При необхідності номерні знаки на автомобілях працівників
органів внутрішніх справ і членів їх сімей замінюються без оплати.
ТЗ, завезені в Україну юридичними і фізичними особами під зобов’язання
про зворотнє вивезення, знімаються з обліку для остаточного вивезення
після їх огляду працівниками РЕП ДАІ. ТЗ, який тимчасово виіжджаі за
кордон в період дії зобов’язання, додаткового оформлення в РЕП ДАІ не
потребує. Перереєстрація ТЗ як моторного, так і не моторного, ввезених
під зобов’язання про зворотнє вивезення, у зв’язку з відчуженням
(даруванням, купівлею-продажею, міною), проводиться з дозволу митних
органів.
При реєстрації транспортних засобів видається свідоцтво про реєстрацію
(технічні паспорти, реєстраційні талони), а також державні номерні
знаки, що відповідають державному стандарту України. Автомобілі
реєструються на осіб, які досягли 18-річного віку, а мототранспортні
засоби – на осіб, які досягли 16-річного віку. Транспортні засоби
реєструються за місцем постійного або тимчасового проживання громадян.
Перереєстрація транспортних засобів проводиться у випадках зміни місця
стоянки, адреси підприємства (його назви), власника транспортного
засобу, місця його проживання, прізвища, ім’я та по батькові, а також
кольору, типу чи моделей транспортного засобу в результаті
переобладнання або заміни двигуна, кузова, інших деталей та в інших
випадках, передбачених вказаними правилами.
§3. нагляд ЗА ТЕХНІЧНИМ СТАНОМ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ
Державтоінспекція здійснює нагляд за технічним станом транспортних
засобів. Технічний стан транспортних засобів, що перебувають в
експлуатації у частині, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони
навколишнього середовища має відповідати правилам, нормативам і
стандартам, затвердженим у встановленому порядку. Обов’язок щодо
забезпечення належного технічного стану
178
транспортних засобів покладається на їх власників або інших ОСИ, які їх
експлуатують. ^
Основною формою нагляду щодо справності транспортних зцй собів, що
знаходиться в експлуатації, є державний технічний огляд. У зв’язку з цим
механічні транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі, а
також причепи та напівпричепи до них, підлягають обов’язковому
державному технічному огляду в порядку, встановленому Правилами
проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів,
мототранспоту та причепів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів
України від 26.02.1993 р.’ Ці правила є обов’язковими для міністерств,
відомств, об’єднань, підприємств, організацій незалежно від форм
власності і громадянства. Під час проведення технічного огляду одночасно
здійснюється контроль щодо своєчасного медичного огляду водіїв та сплати
податку власниками транспортних засобів.
Технічному огляду підлягають легкові та вантажні автомобілі, мотоцикли,
моторолери, причепи, напівпричепи організацій, а також громадян – один
раз на рік, якщо вони не використовуються в комерційних цілях; легкові
та вантажні автомобілі, мотоцикли, моторолери, причепи та напівпричепи
індивідуальних власників у разі використання їх для власних потреб –
один раз на два роки. Механічні транспортні засоби, що не пройшли
обов’язковий черговий технічний огляд, до подальшої експлуатації не
допускаються. Особи, що експлуатують транспортні засоби, які не пройшли
технічного огляду у встановлений строк, підлягають адміністративній
відповідальності.
§4. контроль ЗА ДОРОЖНІМИ УМОВАМИ І РЕГУЛЮВАННЯ РУХУ
Роботи по будівництву, реконструкції і ремонту автомобільних доріг,
вулиць та залізничних переїздів повинні здійснюватися згідно з проектами
та вимогами правил, нормативів і стандартів України з безпеки дорожнього
руху. Нормативи дорожнього руху повинні відповідати вимогам безпеки,
економічності та комфортності дорожнього руху, охорони навколишнього
природнього середовища та здоров’я людей. Приймання цих робіт
проводиться за участю органів державного нагляду за дотриманням
законодавства, правил, норм
Див.: ЗП Кабінету Міністрів України. 1993. N 7. Ст. 145. 179
та стандартів. Обладнання вулиць та доріг, їх утримання регламентується
також рядом стандартів, інструкцій і правил.
Державтоінспекція бере участь у прийманні в експлуатацію об’єктів
житлово-комунального будівництва стосовно питань облаштування вулиць і
доріг. Представники ДАІ МВС України входять до складу робочих і
державних комісій по прийманню в експлуатацію автомобільних доріг та
інших споруд.
На державтоінспекції покладено широке коло завдань: контроль щодо
утримання у справному і безпечному для руху стані вулиць. автомобільних
доріг та інших шляхових споруд, залізничних переїздів та їх
облаштування. Цю роботу здійснюють підрозділи дорожнього нагляду, що
входять до відповідних апаратів ДАІ. Організація дорожнього руху
здійснюється із застосуванням первинних засобів і автоматизованих
систем: дорожніх знаків, світлофорної техніки, розміток, жестів, які
подаються працівниками державтоінспекції, а також автоматизованих систем
керування дорожнім рухом.
Дежавтоінспекція вивчає кількісні та якісні характеристики транспортних
і пішоходних потоків, виявляє місця транспортних затримок, аналізує
дорожньо-транспортні пригоди, що пов’язані з дорожніми умовами, та
вносить конкретні пропозиції щодо покращення дорожніх умов.
Зміни в організації дорожнього руху з метою підвищення інтенсивності
руху транспортних засобів за рахунок зниження рівня безпеки не
допускається. Якщо виникає загроза безпеки дорожнього руху, то
відповідні особи державтоінспекції, дорожніх і комунальних служб мають
право вносить оперативні зміни в організацію дорожнього руху.
Правову основу організації дорожнього руху складають Правила дорожнього
руху. В Україні встановлено правосторонній рух транспортних засобів.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних
засобів і пішоходів, вибір швидкості руху та дистанції, обгону та
стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних
переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування,
користування зовнішніми світловими приладами, правил користування
пішоходів, проїзду велосипедистів. а також питання організації руху та
його безпеки регулюються Правилами дорожнього руху, затвердженими
постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.1993 р.
Учасники дорожнього руху зобов’язані знати і неухильно виконувати вимоги
цих правил. Згідно з Законом України “Про дорож-
180
ній рух'” учасниками дорожнього руху є особи, які використовують
автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця,
призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою
транспортних засобів.
Учасниками дорожнього руху є водії та пасажири транспортних засобів,
пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Вони мають право на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування
збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг та
інших місць вимогам безпечного руху, вивчення норм і правил дорожнього
руху; отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших
організацій, а також органів Державтоінспекції інформації про умови
дорожнього руху: оскарження дій працівника органів ДАІ у разі порушення
ним чинного законодавства.
Одночасно учасники дорожнього руху зобов’язані знати і неухильно
дотримуватися вимог Закону України “Про дорожній рух”, Правил дорожнього
руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху;
створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями
або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і
громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та
контролю щодо дотримання законодавства “Про дорожній рух”.
Нагляд за дорожнім рухом має на мсті забезпечення виконання учасниками
дорожнього руху встановлених правил. Для її здійснення у великих містах
створюються спеціальні підрозділи дорожнього нагляду міліції. Нагляд за
рухом здійснюється інспекторами дорожнього нагляду. У тих органах
внутрішніх справ, де немає інспекторів дорожнього нагляду або їх
чисельність недостатня, нагляд здійснюється державтоінспекторами. Служба
цих підрозділів регламентується відомчою Настановою щодо нагляду за
рухом транспорту і пішоходів.
§5. контроль ЗА ДОПУСКОМ ДО УПРАВЛІННЯ ТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ
Сучасний період характеризується швидким збільшенням автомобільного
парку. А це, в свою чергу, особливо позначилось на об-
Див.: Відомості Верховної Ради України. 1993. N 31. Ст. 338. 181
сягах роботи підрозділів державтоінспекції щодо реєстрації і обліку
транспортних засобів,а також на прийнятті іспитів від осіб, які у
встановленому порядку бажають отримати права на керування транспортними
засобами, стати водіями. Громадяни, які хочуть отримати права на
керування транспортними засобами, зобов’язані пройти спеціальну
підготовку у передбаченому програмою обсязі.
Підготовка та підвищення кваліфікації здійснюється в учбових закладах з
різними формами власності та господарювання, які отримали у
встановленому порядку ліцензію на цю діяльність. Права на керування
транспортними засобами підтверджуються відповідним посвідченням. На
території України діють національні і міжнародні посвідчення, що
відповідають Конвенції про дорожній рух. Порядок видачі цих посвідчень
регулює Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску
громадян до керування транспортними засобами, затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від 8.05.1993р. Вказане Положення є
обов’язковим для всіх міністерств і відомств, підприємств (об’єднань),
установ, організацій незалежно від форм власності та громадянства.
Існують певні умови допуску до керування транспортними засобами. Право
на керування транспортними, мототранспортними засобами і мотоциклами
надається з 16-річного віку; автомобілями всіх видів і категорій (за
винятком автобусів і вантажних автомобілів, обладнаних для перевезення
більше восьми пасажирів), тамваями і тролейбусами – з 18-річного віку;
автобусами і вантажними автомобілями, обладнаними для перевезення більше
восьми пасажирів – з 19-річного віку.
Право на керування транспортними засобами, що обладнані спеціальними
звуковими і світловими сигналами або призначені для перевезення
небезпечних вантажів, а також автобусами міжміських і міжнародних
маршрутів, мають громадяни, які останні три роки працювали водіями
відповідної категорії транспортних засобів.
Посвідчення на право керування однією із категорій транспортних засобів
видається особі, яка пройшла медичний огляд, а також підготовку або
перепідготовку та склала відповідні іспити у
реєстраційно-екзаменаційному підрозділі державтоінспекції. Для виконання
цієї роботи створена сітка реєстраційно-екзаменаційних підрозділів.
Документом, що засвідчує проходження підготовки, перепідготовки і
підвищення кваліфікації водіїв є свідоцтво.
Іспити на одержання посвідчення водія приймаються місцевими підрозділами
державтоінспекції тільки від осіб, які проживають у даній місцевості.
Військовослужбовці строкової служби до скла-
182
дання іспитів у державтоінспекції допускаються за місцем дислокації
військових частин. Під час іспитів застосовується апаратура та інші
засоби, що виключають можливість суб’єктивної оцінки знань.
Теоретичні і практичні іспити на право керування транспортними засобами
усіх категорій приймаються екзаменаційними комісіями РЕП ДАІ. Іспити
проводяться в такій послідовності: спочатку – теоретичний, потім –
практичний. Особи, які після закінчення учбового закладу по підготовці
водіїв транспортних засобів категорій “В”, “С” або “Д” успішно склали
іспити в ДАІ можуть одночасно допускатися до здачі практичного іспиту
для відкриття нижчої категорії “А”, “В”, “С” або “АВ”, або “АВС”. Особи,
які не склали теоретичного іспиту, до практичного іспиту не
допускаються. Позитивна оцінка, одержана після складання теоретичного
іспиту, вважається дійсною протягом трьох місяців. Після цього строку
кандидату у водії знову призначається теоретичний іспит. Особам, які
склали теоретичний і практичний іспити виписуються посвідчення водія
відповідної категорії та талони до них , а також в екзаменаційну картку
водія. В графі “Для особливих відміток” дублюється серія і номер
посвідчення водія.
Записи у посвідченнях водія і талонах до них робляться спеціальним
чорнилом або кульковою авторучкою від руки, друкарськими машинками або
ЕОМ державною мовою. Крім того, записи прізвища, імені та місця
проживання в посвідченні водія дублюються літерами латинського алфавіту.
У посвідченнях водія, які видаються особам що мають обмеження в періодах
медичного огляду, встановлених медичними комісіями, в графі “Для
особливих відміток” проставляється штамп “Меддовідка обов’язкова”.
Посвідчення водія нового зразку при їх видачі підлягають ламінуванню
(покриваються захисною плівкою).
Обмін посвідчення водія проводиться на підставі заяви медичної довідки
про придатність водія до керування транспортними засобами відповідних
категорій, картки водія або підтвердження із ДАІ МВС, УМВС, яка видала
попереднє посвідчення.
Особам, які керували транспортними засобами протягом останніх 12
місяців, обмін посвідчень водія проводиться без відповідних іспитів.
Документами, які стверджують управління транспортними засобами, можуть
бути:
– для працюючих водіїв – виписка із трудової книжки або довідка з місця
роботи, де вказується закріплений вид транспорту, його
183
реєстраційний номер і номер наказу. Довідка стверджується підписом
керівника підприємства і печаткою;
– для водіїв власного транспорту – реєстраційні документи на цей
транспорт;
– для осіб, які експлуатують автомобілі за дорученням – реєстраційні
документи на автомобіль і доручення на право користування і
розпорядження ним, свідоцтво на право спільної власності на транспортний
засіб або свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт), де є запис про
право керування дружиною (чоловіком).
Особам, які протягом останніх 12 місяців взагалі не керували
транспортними засобами, обмін посвідчень водія проводиться після
складання теоретичного і практичного іспитів.
°?d
f
p
N
P
o
oe
h 8yNHaOX
j
l
?
‚
D
8
:
h 8yNHaD
,
r
AE
?
?
2
4
f
i
H
.
AE
E
”
?
h 8ya?
O
V o
?????????$?
”
I
?
J
L
R
T
°
?
?
?
A
A
^
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
’
d
f
p
r
”
$
n
p
Oe
O
O!
O!
?”
”
X#
Z#
z$
|$
Ae%
AE%
.’
0′
ae’
e’
”(
–(
F)
H)
e)
i)
¦*
?*
T+
V+
,
,
.
.
th/
0
?0
?0
A0
A0
?1
‚1
22
42
?2
2
~3
?3
,4
.4
†4
?4
1/46
3/46
?7
1/47
E8
E8
a
|
ue!
?#
(%
u)
*
*
?,
?.
P/
0
TH0
TH2
?4
“6
ue7
P9
D;
L;
N;
B
p?
uC
$E
$F
?????????$?E8
e;
e;
:>
u>
ue>
.?
0?
?@
?@
EB
EB
¤C
¦C
?D
?D
ED
ED
AEE
EE
uE
ueE
vG
xG
-H
H
?I
‚I
2J
4J
UeJ
THJ
?K
?K
:L
@V
lV
nV
HW
JW
uW
ueW
TX
VX
FZ
HZ
*[
,[
D\
F\
†`
?`
0a
2a
aa
aea
c
’c
fe
he
Ff
Hf
h
h
6i
8i
ai
ai
j
’j
cl
h 8ya$F
~M
‚M
„M
AeQ
(S
(T
?U
¦V
”X
?Z
p[
„\
Ue_
ae_
ae_
oa
Lb
Aeb
¬c
uec
Ed
?e
?f
ef
\g
?h
on
AEq
?????????$?cl
¤l
om
oem
¬n
®n
o
’o
p
vr
xr
s
’s
@t
Bt
?t
ot
Xw
Zw
?x
?x
Ax
Aex
aey
aey
H{
J{
?
?
$†
&†
I†
I†
?
?
‚‰
„‰
(‹
*‹
¤“
¦“
V”
X”
•
@–
B–
o?
oe?
„?
†?
e›
e›
??
??
d?
f?
E?
I?
*!
,!
U!
Ue!
e¤
e¤
?¦
o¦
TH§
a§
ae?
ae?
”«
–«
D¬
F¬
¦
?
R®
T®
?
?
A?
A?
n°
p°
z?
|?
h 8yNHaAEq
Iq
?q
”r
ir
Vu
Hy
??
–‚
o‚
o‚
|?
Ue?
a‰
h?
V’
”
’•
?•
?•
ae™
aeF
L¤
4§
§
>?
n®
?????????$?|?
*?
,?
6?
8?
??
??
aeµ
aeµ
¶
’¶
o?
o?
3/41/4
A1/4
l1/2
n1/2
3/4
3/4
E3/4
I3/4
¤?
¦?
‚A
„A
aA
aA
?A
?A
tAe
vAe
BC
DC
?C
oC
?E
?E
HE
JE
”E
–E
^E
`E
\E
^E
I
I
jI
lI
-I
I
oeI
oI
¦I
?I
??
??
2O
4O
O
“O
?Oe
‚Oe
Ue*
TH*
„O
†O
.U
0U
DY
FY
$TH
&TH
|ss
~ss
,a
.a
Zae
\ae
0e
2e
Uee
THe
ce
¤e
i
i
Ri
Ti
i
i
Uei
THi
?i
i
–i
?i
b?
h 8yan®
z?
ae?
O·
R?
T?
>?
v»
a?
oA
?Ae
AE
?E
1/4E
3/4E
zI
XI
a?
?O
”O
U
U
?U
?U
‚Y
aeae
Pe
?i
0i
?????????$??
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?????????$?b?
d?
n
n
(o
*o
o
’o
¦oe
?oe
X/
Z/
du
fu
u
u
Ou
Oeu
cue
¤ue
Zy
\y
¦th
?th
h 8yNH`дження із ДАІ МВС, УМВС, що видала попереднє посвідчення.
На період оформлення дублікату посвідчення водія видається тимчасовий
талон на право керування транспортними засобами строком на один місяць
талон до посвідчення водія, якщо він є, вилучається . При необхідності
(направлення і одержання відповіді на запит, з’ясування окремих
обставин, які пов’язані з втратою посвідчення і т.ін.) строк дії талону
може бути продовжений до 3 місяців. При видачі тимчасового талону,якщо
немає талону до посвідчення водія від заявника приймаються теоретичний і
практичний іспити. Обмін такого талону на посвідчення проводиться тільки
після відмітки на ньому працівником підрозділу ДАІ міськрайвідділу за
місцем проживання про те, що посвідчення водія не вилучалось. Особам,
які загубили тимчасовий талон, одержаний на період оформлення дублікату
посвідчення водія, новий талон видається на загальних умовах. Знайдені
посвідчення водія, замість яких видані дублікати, вважаються не дійсними
і здаються в підрозділи РЕП ДАІ для знищення.
Позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами можливе
через погіршення стану здоров’я, якщо воно перешкоджає безпечному
керуванню транспортними засобами, а також за невиконання встановлених
обов’язків, передбачених законодавством (ст.ст. 122 ч. 11, 122′ ч.И,
1222 ч. 11, 124 ч. 1, 130 ч. 1,11, 131 ч. 1 КпАП України). Якщо водій
позбавлений права на керування не всіма категоріями транспортних
засобів, то в посвідченні водія і
184
талоні до нього компостером відмічаються категорії транспортних засобів,
яких він позбавлений права керувати, а посвідчення повертається водієві.
Після закінчення строку позбавлення права керування, посвідчення водія
та талон до посвідчення водія обмінюються на нові.
Особам, які відбувають покарання у виді позбавлення волі і не позбавлені
судом права на керування транспортними засобами, вилучені у них
посвідчення водія можуть бути повернуті підрозділом ДАІ за місцем
відбуття покарання на клопотання адміністрації виправно-трудової
установи відповідно до встановленого порядку.
Бланки посвідчень водія, талони до них і тимчасові талони на право
керування транспортним засобом зберігаються як документи суворої
звітності. Зіпсовані під час заповнення бланки при чергових перевірках
знищуються таким чином, щоб виключити їх повторне використання. На
предмет цього складаються відповідні акти. Аналогічно знищуються
посвідчення водія, якщо їх власникам заборонено керувати транспортними
засобами за,. висновком медичної комісії; знайдені, якщо замість них
видані дублікати, а також не забрані власником протягом двох років після
закінчення строку позбавлення, про що проставляється відмітка я книзі
видачі посвідчень водія і тимчасових талонів. Про анульовані посвідчення
водія, які були видані іншими підрозділами РЕП ДАІ, останнім
направляється протягом 10 днів повідомлення.
§6. облік ТА АНАЛІЗ ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНИХ ПОДІЙ
В Україні встановлена єдина система обліку показників дорожнього руху і
його безпеки: транспортних засобів, водіїв, автомобільних доріг, вулиць
та залізничних переїздів, аварійності і дорожньо-транспортного
травматизму, адміністративних правопорушень у сфері дорожнього руху.
Дорожньо-транспортна подія – це стан, який виникає під час руху
механічних транспортних засобів, що привів до смерті або тілесних
пошкоджень людей, пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів та
іншого майна.
Державна автомобільна інспекція здійснює у встановленому порядку облік
дорожньо-транспортних подій, з’ясовує їх причини, аналізує стан
аварійсності в кожному територіальному регіоні, в усій державі. Ця
діяльність належить також до компетенції державної
185
виконавчої влади, власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних
переїздів, об’єднань, підприємств, установ, організацій, посадових осіб.
Так, органи державної виконавчої влади в містах і регіонах здійснюють
контроль за виявленням дорожньо-транспортних подій та вжиттям заходів у
місцях концентрації транспорту на аварійно-небезпечних ділянках вулиць,
доріг та залізничних переїздах. Щодо власників автомобільних доріг, то
останні повинні постійно проводити лінійний аналіз на підвідомчих
автомобільних дорогах і вулицях. Посадові особи, які відповідають за
експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, зобов’язані щомісяця
проводити лінійний аналіз аварійності.
Встановлена державна звітність про дорожньо-транспортні події, що
ведеться на підставі відповідної звітної карточки. Збирання і
опрацювання інформації про дорожньо-транспортні події входить в державну
статистичну звітність. Облік та аналіз дорожньо-транспортних подій
дозволяє здійснювати контроль за станом аварійності, вивчати причини і
умови їх виникнення та розобляти заходи щодо попередження
дорожньо-гранспортних подій у державі.
§7. адміністративна ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ, НОРМ 1 СТАНДАРТІВ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ
ДОРОЖНЬОГО РУХУ
Правозастосовна діяльність органів внутрішніх справ у сфері забезпечення
безпеки дорожнього руху спрямована на зміцнення дисципліни на
транспорті, боротьбу з порушеннями правил, норм і стандартів щодо
забезпечення безпеки дорожнього руху, запобігання дорожньо-транспортних
пригод, захист особистих прав громадян. Порядок провадження у справах
про адміністративні порушення Правил визначається законодавством про
дорожній рух, Кодексом України про адміністративні правопорушення та
Інструкцією по організації провадження у справах про адміністративні
порушення правил, норм і стандартів щодо забезпечення безпеки дорожнього
руху. Адміністративна відповідальність за порушення правил настає, якщо
ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до
чинного законодавства кримінальної відповідальності.
Про вчинення порушення правил працівник міліції згідно із ст.255 КпАП
України складає протокол, роз’яснює порушникові його права і обов’язки у
відповідності зі ст.268 КпАП України і вручає йому відривну пам’ятку. У
випадках, прямо передбачених законодав-
186
ством, протокол про адміністративне правопорушення можуть складати також
службові особи інших державних органів, представники громадських
організацій і органів громадської самодіяльності. Якщо порушення вчинено
кількома особами, то протокол складається на кожного порушника.
Якщо порушник оспорює стягнення, що на нього накладається на місці
вчинення правопорушення, вимагає залучення до розгляду справи адвоката,
перекладача, так само як і в разі несплати ним штрафу на місці події,
складається протокол, і провадження у справі здійснюється в порядку,
передбаченому КпАП України.
У разі вчинення особою порушення правил, яке у встановленому порядку
оформлюється протоколом, у водія вилучається посвідчення водія на строк
до винесення постанови по справі та сплати порушником штрафу, що
фіксується в талоні до посвідчення водія, який останньому повертається.
Якщо посвідчення водія вже було вилучено при оформленні попереднього
правопорушення, до винесення постанови у справі та сплати порушником
штрафу, вилучається талон до посвідчення водія. Порушнику видається
тимчасовий дозвіл (на ЗО діб) на право керування, куди переносяться
відмітки про всі вчинені правопорушення. Відповідно до ч. 5 ст.265 КпАП
України в разі відсутності у порушника посвідчення водія або талону до
нього (після його запровадження) транспортний засіб порушника може бути
затриманий до сплати ним штрафу.
Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов’язані, а також
особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ несуть
відповідальність за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються
забезпечення безпеки дорожнього руху, на загальних підставах
Водії та інші особи, які керують транспортними засобами, щодо яких є
достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння,
підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та
оглядові на стан сп’яніння (ст.266 КпАП України). Якщо водій ухиляється
від огляду з метою встановлення стану сп’яніння відповідно до
встановленого порядку, то в присутності двох свідків у протоколі про
зазначене адміністративне правопорушення вказуються ознаки сп’яніння і
дії порушника щодо ухилення від огляду.
При вчиненні правопорушень, передбачених ст.81 (щодо порушень,
пов’язаних з використанням автомототранспортних засобів), ч.І, 2, 4 і 5
ст.121, ст.ст.121′, 122\ 126, ч.І. 2 ст.130, ч. 2 ст.132, ч. 4
187
ст.133 КпАП України, працівник ДАІ вилучає номерні знаки транспортного
засобу або затримує транспортний засіб і доставляє його для тимчасового
зберігання на спеціальному майданчику чи стоянці до усунення порушення,
а в разі вчинення порушень, передбачених ст.1222 КпАП України, а так
само в разі залишення водієм транспортного засобу на порушення правил
зупинки і стоянки – до оформлення відповідних документів про
правопорушення.
Затримання транспортного засобу або вилучення номерних знаків
транспортного засобу при вчиненні особою порушень, передбачених ст.81
(щодо порушень, пов’язаних з використанням автомототранспортних
засобів), ч., 2, 4, 5 ст.121, ст. 121′, 1223, 126, ч. 1, 2 ст.130, ч. 2
ст.132, ч. 4 ст.133 КпАП України, дозволяється виключно як захід, що
забезпечує усунення порушення. Забороняється вилучати номерні знаки
транспортного засобу при вчиненні особою порушень, передбачених ст.126,
ч. 1, 2 ст.130 КпАП України, так само як і в інших передбачених
законодавством випадках, транспорту інших регіонів, коли повернення
вилучених номерних знаків буде ускладнено.
Забороняється затримувати транспортний засіб порушника в передбачених
цим пунктом інструкції випадках, як захід, що не забезпечує усунення
порушення, зокрема, порушення, передбаченого ст.81, а також ч. 1 і 2
ст.121 КпАП України (за винятком випадків, коли подальший рух
несправного транспорту заборонено). Недоцільно затримувати транспортний
засіб порушника з доставленням на спеціальну стоянку, коли усунення
порушення можливо провести безпосередньо на місці виявлення порушення.
За вчинення адміністративних порушень правил відповідними статтями КпАП
України передбачено накладення таких адміністративних стягнень:
– штраф;
– позбавлення права керування транспортними засобами;
– сплатне вилучення транспортного засобу.
Справи про порушення правил розглядаються у п’ятнадцятиденний строк з
дня одержання органом (службовою особою), правомочним розглядати справу,
протоколу про адміністративні правопорушення та інших матеріалів справи
(ст.277 КпАП України). Адміністративне стягнення може бути накладено не
пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при
триваючому правопорушенні два місяці з дня його виявлення (ст.38 КпАП
України).
188
У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної
справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного
правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш
як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні
кримінальної справи або про її закриття.
Розглядати від імені органів Державтоінспекції справи про
адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення
мають право:
– За адміністративні правопорушення, передбачені ч.І, 2 і З ст.121, ч.
1, 2 і 3 ст.122, ч. 2 ст.123. ст.125, ч. З ст.126, ч. 1 і 2 ст.127 КпАП
України, – працівники Державної автомобільної інспекції, які мають
спеціальні звання;
– за адміністративні правопорушення, передбачені ч. 4 ст.121, ст.121′,
ч. 4 ст.122, ст.ст.122′, 1222, 1223, ч. 1 і 3 ст.123, ст.ст.124, 124′,
ч. 1і 2 ст.126, ч.З і 4 ст.127, ст.ст.128, 128′, ч. 1 і 2 ст.129, ч. 1
ст.130, ст.132, ч. 4 ст.133, ст.ст.139, 140 КпАП України, – начальник
або заступник начальника відділення (відділу, управління. Головного
управління) Державної автомобільної інспекції, начальник або заступник
начальника відділу (управління. Головного управління) дорожньої міліції,
командир або заступник командира окремого підрозділу дорожньо-патрульної
служби. У разі відсутності у відділі внутрішніх справ виконавчого
комітету районної, міської, районної и місті Ради відділення (відділу)
Державної автомобільної інспекції зазначені справи розглядаються
начальником або заступником начальника відділу внутрішніх справ. У
розгляді таких справ можуть брати участь представники трудових
колективів і громадських організацій.
Справи про правопорушення, передбачені ч. 5 ст.121, ч. 2 ст.130 КпАП
України розглядають судді районних (міських) судів (ст.221 КпАП
України). У цих випадках відповідною посадовоюособою ДАІ до суду
передаються первинний та повторний адміністративні матеріали. Затримання
та сплатне вилучення транспортного засобу порушника здійснюється
виключно на підставі постанови компетентного щодо розгляду справи органу
і виконується цим же органом, тобто судом (ст.ст.311, 312 КпЛП України).
Справа про порушення Правил розглядається в присутності особи, яка
притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності
цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про
й своєчасне сповіщення про місце й час розгляду справи і якщо від неї не
надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (ст.268 КпАП
України).
Провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути
розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин (ст.247 КпАП
України):
– відсутність події і складу адміністративного правопорушення;
– недосягнення особою на момент вчинення адміністративного
правопорушення шістнадцятирічного віку;
– неосудність особи, яка вчинила протиправну дію або виявила
бездіяльність;
– вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної
оборони;
– видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного
стягнення;
– скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;
– закінчення на момент розгляду справи про адміністративне
правопорушення строків, передбачених ст.38 КпАП України;
– наявність по тому самому ж факту щодо особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу
(посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або
нескасованого рішення товариського суду, якщо матеріали було передано до
товариського суду органом (службовою особою), який має право накладати
адміністративне стягнення по даній справі, або нескасованої постанови
про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також
порушення по даному факту кримінальної справи;
– смерть особи, до якої було розпочато провадження у справі.
Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов’язані, а також
особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ несуть
відповідальність за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються
забезпечення безпеки дорожнього руху, на загальних підставах (ст.15КпАП
України).
У справі про адміністративне правопорушення посадова особа
Державтоінспекції (міліції) виносить одну з таких постанов (ст.284 КпАП
України):
– про накладення адміністративного стягнення;
– про закриття справи, причому Постанова про закриття справи виноситься
при оголошенні;
– усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд товариського суду,
комісії по боротьбі з пияцтвом, утвореної на підприємстві, в установі,
організації чи їх структурних підрозділах, громад ської
190
організації чи трудового колективу, відповідним органам для вирішення
питання про притягнення військовослужбовців до дисциплінарної
відповідальності або передачі їх прокурору, органу попереднього слідства
чи дізнання, а також при наявності обставин, передбачених ст.247 КпАП
України.
Порушення правил особами, які керують транспортними засобами,
обладнаними двигуном з робочим об’ємом до 50 смЗ, велосипедами, а також
водіями, в тому числі і ті, які перебувають у стані сп’яніння, так само
як і зазначеними особами, що спричинили пошкодження транспортних
засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд, іншого майна чи
створили аварійну обстановку або залишили, на порушення встановлених
правил, місце ДТП, учасниками якої вони є, необхідно кваліфікувати за
ст.127 КпАП України.
Відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини (Україна є
учасником даної конвенції) члени дипломатичного корпусу, співробітники
адміністративно-технічного та допоміжного персоналу посольств
користуються імунітетом. Члени дипкорпусу користуються відповідним
імунітетом у повному обсязі, члени адміністративно-технічного та
допоміжного персоналу, як правило, тільки при виконанні своїх службових
обов’язків (ст.31 Конвенції). Засоби пересування дипломатичного та
консульського корпусу теж користуються імунітетом від обшуку,
реквізиції, арешту та інших виконавчих дій.
При порушенні правил особою, яка користується імунітетом, після
перевірки документів, що засвідчують особу та її статус, який
підтверджується дипломатичним паспортом чи спеціальним посвідченням, що
видається Міністерством закордонних справ України (дипломатична чи
консульська картка), складається протокол, а документи повертаються
власнику. Забороняється проводити будьякі заходи щодо зазначеної особи
затримання або інші примусові дії, за винятком випадків, коли надання
свободи буде вести до продовження правопорушення.
Якщо особа, яка користується імунітетом, керує транспортним засобом з
явними ознаками сп’яніння, їй пропонуєтьсяприпинити керування. Огляд на
стан алкогольного сп’яніння у медичних закладах проводиться у разі її
згоди. При відмові від проведення медичного огляду і спробах продовження
керування транспортним засобом особою, яка користується дипломатичним
імунітетом, подальший рух цього автомобіля не допускається і в
присутності двох понятих складає-
191
ться адміністративний протокол з вичерпними відомостями про особу
правопорушника
§8. пропаганда БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ
Організація пропаганди безпеки дорожнього руху є однією з основних
напрямків діяльності державтоінспекції. Цією діяльністю займаються всі
працівники ДАІ, але основна робота покладена на відділи (відділення,
групи) пропаганди і агітації: виховна робота на підприємствах, в
установах і організаціях; масова пропаганда правил дорожнього руху
засобами масової інформації Для цього видаються плакати, листівки,
навчальні та методичні посібники. До компетенції органів державної
виконавчої влади входить організація навчання правилам дорожнього руху,
проведення виховних заходів серед різних соціальних верств населення
щодо його безпеки, а також організація підготовки та підвищення
кваліфікації водіїв транспортних засобів і розвиток мережі відповідних
навчальних закладів. Аналогічні завдання покладені і на органи місцевого
самоврядування. Наприклад, до компетенції селищних і сільських Рад та їх
виконавчих органів входить проведення серед різних соціально-вікових
груп населення профілактичних заходів щодо забезпечення безпеки
дорожнього руху, навчання населення Правилам дорожнього руху, здійснення
заходів щодо профілактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму.
Виховна робота і робота щодо профілактики дорожніх подій, засвоєння
дітьми практичних навичок поведінки на дорогах проводиться в
автомістечках, що організуються на дитячих площадках, у парках і зонах
відпочинку.
На підставі обліку і аналізу причин дорожньо-транспортних подій у
відділах (управліннях) державтоінспекції МВС України складаються річні
та квартальні плани агітаційно-пропагандистської роботи. Ця робота
здійснюється за такими основними напрямками: пропаганда законодавчих та
інших нормативних актів, що регулюють безпеку дорожнього руху;
інформування населення про дорожньо-транспортні події та їх наслідки,
про умови руху від стану доріг та від інших обставин; узагальнення та
розповсюдження позитивного досвіду щодо забезпечення безпеки руху
транспорту і пішоходів.
З метою запобігання дорожньо-транспортних подій і забезпечення
транспортної дисципліни на підприємствах, в установах та
192
організаціях незалежно від форм власності та господарювання утворюються
комісії з безпеки руху.
Контрольні запитання:
1. Порядок реєстрації та обліку транспортних засобів
2. Порядок і умови технічного нагляду
3. Контрольні повноваження ДАІ за дорожніми умовами і регулюванням руху
4. Порядок допуску до управління транспортними засобами
5. Облікова та пропагандистська робота ДАІ
6. Адміністративна відповідальність за порушення правил, норм і
стандартів гцодо забезпечення безпеки дорожнього руху
7. Правове положення Державної автомобільної інспекці.
8. Система органів ДАІ
9. Права та обов’язки інспектора ДАІ
10. Основні завдання дорожньо-патрульної служби.
193
РОЗДІЛ IX. ЗДІЙСНЕННЯ ДОЗВІЛЬНОЇ СИСТЕМИ
§1. ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЩОДО
ЗДІЙСНЕННЯ ДОЗВІЛЬНОЇ СИСТЕМИ
Дозвільна система є важливим засобом забезпечення громадського порядку і
громадської безпеки в країні, боротьби із злочинністю та іншими
правопорушеннями. Вона становить систему суспільних відносин, які
виникають в процесі реалізації правил виготовлення, придбання, продажу,
обліку, зберігання і використання чітко визначених предметів, а також
відкриття та функціонування певних підприємств, майстерень та інших
об’єктів. Дозвільна система як форма виконавчо-розпорядчої діяльності
здійснюється багатьма органами виконавчої влади і поширюється на значне
коло суспільних відносин.
Нормативне визначення дозвільної системи дається в Положенні,
затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 р.
Відповідно до п.1 цього Положення доівільпа система – це особливий
порядок виготовлення, придбання, перевезення, обліку і використання
спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття
та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою
охорони інтересів держави та безпеки громадян. В п.2 Положення наведено
також перелік об’єктів, на які поширюється дозвільна система’.
Виходячи із змісту зазначеного Положення, а також інших нормативних
актів, дозвільну систему можна розглядати в двох аспектах – широкому і
вузькому. В першому випадку мова йде про особливий порядок вчинення
різними суб’єктами будь-яких дій, на що потрібно одержати спеціальний
дозвіл2. Дозвільна система у вузькому розумінні поширюється лише на
об’єкти, перераховані в Положенні.
На органи внутрішніх справ покладається здійснення дозвільної системи на
такі предмети, матеріали, об’єкти, безконтрольне володіння і
користування якими може завдати шкоди громадському порядку, особистій
безпеці громадян, може бути використано із зло-
“Див.: Іменем закон) 1992 N 44
^ив., наприклад, сг. 11 Закону України “Про караіпин рослин” (І олос
України. 1993. 13 серпня), яка ііире;ібачае обоп”язкоиісіь одержання
карангинного до’іволу на імпорт при ннизенні в Україну
ііі;ік перевезенню.
Дозволи на зберігання вибухових матеріалів, а таї^ц;
на відкриття піротехнічних майстерень видаються за клопотан^в|а ми
керівників організацій, до яких додаються свідоцтво оргаі|(||
Держкомітету України по нагляду за охороною праці на експлуат^Д цію
місця зберігання зазначених матеріалів, паспорт складу (в разїі його
відсутності – схема складу і план прилеглої місцевості, а для
пересувного складу – вказівка на район, який ним обслуговується), акт
прийняття місця зберігання вибухових матеріалів в ескплуатацію, список
осіб, які будуть мати доступ до вибухових матеріалів чи охороняти їх, і
платіжне доручення (квитанція) про оплату послуг.
Громадяни України, відповідно до Постанови Верховної Ради України від
17.06.1992 р. “Про право власності на окремі види майна”, користуються
правом придбання мисливської гладкоствольної зброї після досягнення
21-річного віку, а мисливської нарізної – 25річного віку. Кількість
вогнепальної зброї, яку може мати громадянин у власності, не обмежена,
але власник повинен забезпечити її безумовне збереження. Для одержання
дозволу на придбання мисливської гладкоствольної, нарізної і
комбінованої зброї громадяни подають письмове клопотання, заповнену
картку-заяву, медичний висновок лікувального закладу, сертифікат про
проходження наркологічного огляду, довідку про проходження відповідного
навчання і квитанцію про оплату послуг. Дозволи на зберігання і носіння
(перевезення) вогнепальної мисливської зброї видаються окремо. Для їх
одержання громадяни подають письмове клопотання, три фотокартки,
дублікат дозволу на придбання вогнепальної зброї з відміткою магазину
про продаж зброї або інший документ, який свідчить про її приналежність,
та квитанцію про оплату послуг. Такий же порядок встановлено для
придбання і зберігання (носіння) громадянами холодної зброї (арбалетів)
та пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі
понад 100 м/сек.
Дозволи видаються:
– Головним управлінням адміністративної служби міліції МВС України: на
право придбання, ввезення з-за кордону і вивезення з України
вогнепальної, пневматичної, холодної зброї, боєприпасів до зброї і
вибухових матеріалів юридичними особами; придбання, зберігання, носіння,
і вивезення за межі України вогнепальної, пневматичної, холодної зброї і
боєприпасів до зброї іноземними гро-
199
мадянами, а також ввезення в Україну ними зброї і боєприпасів за
клопотаннями міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;
відкриття і функціонування баз, складів вогнепальної, пневматичної,
холодної зброї, боєприпасів та вибухових матеріалів;
зберігання і носіння нагородної зброї (це управління, здійснюючи в
повному обсязі функції дозвільної системи, може видавати і інші
дозволи);
– управліннями (відділами) адміністративної служби міліції управлінь
(головних управлінь) МВС України в Автономній Республіці Крим, областях,
містах Києві і Севастополі: на відкриття і функціонування складів
вибухових матеріалів і піротехнічних майстерень; право ввезення з-за
кордону і вивезення з України мисливської, пневматичної, холодної зброї
і боєприпасів до зброї громадянами України; придбання, зберігання і
носіння мисливської нарізної вогнепальної зброї громадянами України;
придбання та зберігання відомчої вогнепальної, пневматичної, холодної
зброї та боєприпасів до зброї підприємствам, установам, організаціям
(зазначені управління (відділи) видають також дозволи з інших питань,
крім тих, що належать до компетенції Головного управління МВС);
– міськрайорганами внутрішніх справ: на носіння і перевезення відомчої
вогнепальної, пневматичної, холодної зброї і боєприпасів до неї;
придбання і перевезення вибухових матеріалів та засобів підривання;
придбання, зберігання і носіння громадянами мисливської гладкоствольної
вогнепальної пневматичної, холодної зброї;
– органами внутрішніх справ на транспорті і органами, підпорядкованими
відділу спеціальної міліції: відкриття та функціонування об’єктів, які
ними обслуговуються, а також на придбання та зберігання, носіння і
перевезення вогнепальної зброї і боєприпасів до неї.
Умови та порядок видачі дозволів на придбання і зберігання (носіння)
газових пістолетів і револьверів та патронів до них встановлено
Положенням про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і
застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами
сльозоточивої та дратівної дії, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України від 7.09.1993 р.’ згідно з розпорядженням Президента
України від 19.02.1993 р. “Про спеціальні засоби самооборони, заряджені
речовинами сльозоточивої та дратів-
‘ Див.: Урядовий кур’єр. 1993. 16 вересня. 200
ної дії”‘, а також відповідною Інструкцією МВС України (затверджена
наказом МВС України №751 від 30.12.1993 р.).
Відповідно до зазначених нормативних актів дозволи на придбання і
зберігання (носіння) газової зброї видаються громадянам, які досягли
18-річного віку, за умови наявності висновку (довідки) медичного закладу
про те, що за станом здоров’я вони можуть володіти спеціальними засобами
самооборони, а також ознайомлені з порядком їх зберігання (носіння) і
застосування.
Суб’єктам підприємницької діяльності видаються дозволи на придбання
газових пістолетів і револьверів з метою захисту життя, здоров’я, честі
та гідності своїх працівників. При цьому дозвіл на зберігання (носіння)
газової зброї оформлюється на конкретних працівників, до яких ставляться
ті ж вимоги, що і до окремих громадян.
Дозволи на користування газовою зброєю видаються міськрайорганами
внутрішніх справ за місцем проживання громадян, а суб’єктам
підприємницької діяльності – за місцем реєстрації (юридичною адресою).
Інструкція про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності
ліцензій на виробництво, ремонт і реалізацію спортивної, мисливської
вогнепальної зброї та боєприпас-‘в до неї, а також холодної та
пневматичної зброї, виготовлення і реалізацію спеціальних засобів,
заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального
захисту, активної оборони та засобів для виконання спеціальних операцій
і оперативно-розшукових заходів, створення та утримання стрілецьких
тирів, стрільбищ, мисливських стендів і штемпельно-граверних майстерень,
виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України № 643
від 18.10.1993 р., регулює умови і порядок видачі дозволів (ліцензій) на
здійснення зазначених видів діяльності.
Заяви на отримання ліцензії подаються підприємцями до управлінь
(головних управлінь) МВС України в Автономній Республіці Крим, областях,
містах Києві та Севастополі. До заяви додаються копії засновницьких
документів, квитанція банку про оплату послуг, а
підприємцями-громадянами – також копії документів, що засвідчують рівень
освіти і кваліфікації, необхідні для здійснення обраних видів
діяльності. Орган внутрішніх справ, до якого надійшла заява на отримання
ліцензії, приймає її до свого провадження і перевіряє наявність у
заявника умов для здійснення підприємницької діяль-
‘ Див.- Голос України. 1993. 25 лютого
ності. Документи за наслідками такої перевірки (копії засновницьких
документів, акти перевірки технічного стану приміщень тощо) та висновок
про наявність необхідних умов для здійснення обраного виду діяльності,
який затверджується керівником управління (головного управління) за
результатами розгляду матеріалів спеціальною комісією, що створюється в
зазначених органах відповідно до згаданого наказу МВС № 643, у 20-денний
строк з дня отримання заяви надсилаються до Головного управління
адміністративної служби міліції МВС України для подальшого провадження.
Головне управління безпосередньо або через підпорядковані підрозділи
перевіряє відповідність поданих матеріалів чинному законодавству, за
необхідності узгоджує їх із зацікавленими міністерствами та відомствами,
після чого готує висновок про можливість видачі ліцензії, який
затверджується Міністром чи його першим заступником – начальником
міліції громадської безпеки.
У необхідних випадках для створення належних умов для здійснення
підприємницької діяльності зазначених видів (обладнання приміщень,
підготовка технічних умов, отримання сертифікату тощо) МВС України може
бути видана ліцензійна згода на строк до одного року. Ліцензійна згода
не дає права займатися підприємницькою діяльністю, а лише дозволяє
підготуватися до неї. Під час використання ліцензійної згоди може бути
виготовлено не більше трьох примірників певного виробу з метою отримання
у встановленому порядку відповідного сертифікату. Після створення усіх
необхідних умов МВС видає ліцензію на здійснення обраного вид)’
підприємницької діяльності.
Окремо врегульовано умови та порядок видачі дозволів на оформлення
замовлень на виготовлення печаток із зображенням Державного герба
України, простих трикутних печаток, металевих печаток для посвідчень,
спеціальних перепусток, металевих гербових печаток для установ
Національного та комерційних банків України і підприємств зв’язку і
кутових бланкових штампів, а також штампів “Сплачено”, “Погашено”,
“Депоновано”, якими засвідчуються документи про грошові операції, з
зазначенням найменування підприємства, установи чи організації. Інші
штампи та вироби (пломбіратори, факсиміле, штемпелі тощо) виготовляються
без дозволів органів внутрішніх справ.
Відповідно до Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення
замовлень на виготовлення печаток і штампів для одержання дозволу на
оформлення замовлень керівники організацій
202
подають письмові клопотання, а громадяни – заяви, до яких в усіх
випадках додаються зразки (ескізи) печаток або штампів у ївші
примірниках. Підприємці (юридичні особи та громадяни) і заіЮЯІ^
створювані українські міжнародні організації (товариства) подаівві||
також виписку із статуту чи положення і довідку про відкриття хунку в
установах Національного чи комерційних банків. Релігійні те»*! вариства,
крім зразків печаток і штампів, подають копію свідоцтві про реєстрацію в
Державному комітеті України у справах релігій. Дозволи на оформлення
замовлень видаються:
– Головним управлінням адміністративної служби міліції МВС України –
міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, міжнародним
організаціям (товариствам), українським представництвам за кордоном;
– управліннями (відділами) адміністративної служби міліції управлінь
(головних управлінь) МВС України в Автономній Республіці Крим, областях,
містах, управлінь внутрішніх справ на транспорті – обласним, міським
органам виконавчої влади, та спільним з іноземними фірмами
підприємствам;
– міськрайорганамивнутрішніх справ – місцевим органам виконавчої влади,
підприємствам, установам і організаціям, релігійним та господарським
об’єднанням, а також підприємцям-громадянам.
Положенням про дозвільну систему (п.10) передбачено, що дозволи
(ліцензії) на виготовлення, зберігання та використання предметів,
матеріалів і речовин, відкриття та функціонування підприємств,
майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система,
видаються строком на три роки. Дозволи на придбання та перевезення цих
предметів, матеріалів і речовин видаються на строк до трьох місяців.
§3. організація ОБЛІКУ ТА КОНТРОЛЮ ЗА ОБ’ЄКТАМИ ДОЗВІЛЬНОЇ СИСТЕМИ
З метою забезпечення виконання завдань, що покладаються на органи
внутрішніх справ щодо здійснення дозвільної системи, ор- . ганізації
контролю за дотриманням її правил ведеться облік всіх об’єктів, на які
вона поширюється, а також власників окремих предметів. Облік об’єктів,
предметів і матеріалів, а також підприємств, і майстерень, на які
поширюється дозвільна система, здійснюється •> спеціальній книзі. На
кожен об’єкт дозвільної системи заводиться д^у
„•{•.
203
лікова справа, яка постійно зберігається у працівників дозвільної
системи тих органів внутрішніх справ, якими видано відповідні дозволи.
Облікова справа складається з двох розділів, в першому з яких
зосереджуються матеріали, які були підставою для видачі дозволу
(ліцензії), а в другому – інші документи (акти перевірок, дані про осіб,
які виконують роботу, пов’язану з виготовленням, ремонтом, зберіганням,
придбанням, обліком, охороною, перевезенням та використанням
підконтрольних предметів і матеріалів тощо).
Окремо ведеться облік громадян-власників вогнепальної, холодної,
пневматичної та газової зброї в книзі обліку власників мисливської
вогнепальної, пневматичної зброї, а також холодної зброї і в книзі
обліку власників газових пістолетів, револьверів. На кожну особу, що
володіє зброєю, заводиться особова справа тим органом внутрішніх справ,
який видав дозвіл на її придбання і зберігання (носіння). В особовій
справі зберігаються всі документи, що стали підставою для видачі
відповідного дозволу, а також матеріали перевірки власника.
В чергових частинах міськрайорганів внутрішніх справ працівником, який
здійснює дозвільну систему, ведуться картотеки власників мисливської
вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також газових пістолетів
і револьверів. Ці картотеки використовуються для перевірки осіб,
затриманих за різні правопорушення, підозрюваних у вчиненні злочинів, а
також для інформування нарядів міліції під час виїздів на затримання,
для вирішення різних конфліктів тощо.
На кожен орган внутрішніх справ, який здійснює дозвільну систему,
управліннями (відділами) адміністративної служби міліції управлінь
(головних управлінь) МВС України в Автономній Республіці Крим, областях
і містах, управліннями внутрішніх справ на транспорті і відділом
спеціальної міліції ведуться контрольнонаглядові справи. В цих справах
містяться відомості пропрацівників, які здійснюють дозвільну систему,
списки її об’єктів із зазначенням їх відомчої приналежності, звітні
дані, доповідні записки про результати роботи органу в цій сфері,
матеріали перевірок, копії інформацій, подань про виявлені недоліки та
відповіді на них.
Контроль за виконанням правил дозвільної системи органи внутрішніх справ
здійснюють шляхом початкової перевірки об’єктів перед видачею
відповідних дозволів, систематичного обстеження таких об’єктів,
попередньої перевірки осіб, з якими укладаються трудові договори для
роботи на них, а також провадження профі-
204
лактичних заходів для попередження і припинення порушень правил
дозвільної системи. Контрольна діяльність органів внутрішніх справ
включає як гласні, так і негласні заходи’.
Початкова перевірка перед видачею дозволу здійснюється з метою виявлення
відповідності всіх умов, за яких його може бути видано, чинному
законодавству. Початкова перевірка складів, сховищ та інших об’єктів
дозвільної системи здійснюється комісією, до складу якої входять,
залежно від виду об’єкта, представники зацікавлених організацій, органів
внутрішніх справ (міліції, пожежного нагляду), санітарного,
архітектурного нагляду і т. ін. За результатами роботи комісія складає
акт, в якому робить висновок про наявність або відсутність відповідних
умов для відкриття об’єкта. Такий акт є однією з підстав для видачі
дозволу.
Перед видачею дозволів на придбання, зберігання (носіння) вогнепальної,
пневматичної, холодної чи газової зброї громадянином перевіряються
відомості, що характеризують особу останнього. Дозволи не можуть бути
видані, якщо громадянин за станом здоров’я не може володіти зброєю; є
відомості про систематичне порушення ним громадського порядку,
зловживання спиртними напоями, вживання наркотичних речовин без
призначення лікаря;
йому пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину або цю особу засуджено
до позбавлення волі, виправних робіт чи умовно з іспитовим терміном; у
неї с непогашена або незнята судимість за тяжкий злочин або злочин,
скоєний із застосуванням зброї; щодо такої особи відстрочено виконання
вироку суду; є інші обставини, що можуть призвести до використання зброї
із злочинною метою.
Початкова перевірка дозволяє попередити різні небезпечні ситуації,
шкідливі наслідки, які можуть виникнути внаслідок неналежного
функціонування об’єктів дозвільної системи, а також вчинення злочинів та
інших правопорушень з використанням зброї, вибухових матеріалів та інших
предметів і речовин, на які поширюється
ця система.
Обстеження об’єктів дозвільної системи здійснюється інспекторами
дозвільної системи і дільничними інспекторами міліції щоквартально, а
об’єктів, на яких зберігається велика кількість бойової, спортивної чи
навчальної вогнепальної зброї (20 і більше одиниць), а також базових
складів вибухових матеріалів – щомісячно. В перевірці
‘ Оскільки форми та методи негласно’і діяльності органів внутрішніх
справ становлять службову таємницю, то в цьому підручнику розглядатися
не можуть 205
об’єктів не менше одного разу на рік повинні брати особисту участь
керівники органів внутрішніх справ. Не менше одного разу на рік
інспектори дозвільної системи повинні обстежувати об’єкти (залежно від
їх виду) разом з представниками інших організацій – підрозділів охорони
об’єктів, органів Держкомітету України по нагляду за охороною праці,
Мінприроди, відповідних комітетів товариств сприяння обороні України,
військових комісаріатів, органів освіти.
Незалежно від строку раніше проведених обстежень об’єкт дозвільної
системи у кожному випадку перевіряється при оформленні на новий строк
дозволу (ліцензії) та при переоформленні його у зв’язку із зміною місця
зберігання чи використання відповідних предметів та речовин, одиниць
зберігання, місткості сховищ, баз, складів тощо, а також керівника, на
ім’я якого видано дозвіл.
На підприємствах, в установах, організаціях і господарських товариствах,
де виготовляються, ремонтуються та використовуються предмети і
матеріали, на які поширюється дозвільна система, під час обстежень
обов’язково перевіряються наявність відповідних дозволів, паспортів,
згоди на укладання трудових договорів з працівниками, дотримання
перепусткового режиму, облік підконтрольних предметів та матеріалів,
порядок їх видачі та приймання, правильність ведення службової
документації, придатність приміщень, де зберігаються зазаначені
предмети, стан технічного устаткування, охорони об’єктів, обладнання та
технічний стан транспорту, який здійснює перевезення небезпечних
вантажів, а також організація відомчого контролю за збереженням
предметів та матеріалів, на які поширюється дозвільна система.
В разі виявлення під час обстеження порушень відповідних правил
складається акт, в якому детально описується сутність недоліків,
зазначається строк їх усунення. Один примірник акта залишається на
об’єкті дозвільної системи, а другий після доповіді керівництву
відповідного органу внутрішніх справ підшивається до облікової справи на
об’єкт. Якщо порушень не виявлено, то складається рапорт на ім’я
начальника органу внутрішніх справ довільної форми, який також
поміщається до особової справи.
У громадян-власників вогнепальної, пневматичної, холодної чи газової
зброї перевіряється виконання правил зберігання зазначених предметів.
Вогнепальна зброя повинна зберігатися в місцях постійного проживання
власника в міцних, з надійними замками дерев’яних шафах або металевих
скринях, спеціально виготовлених для зберігання зброї, в розібраному,
розрядженому стані, зі с іуще-
206
ними курками, окремо від боєприпасів. В таких же умовах зберігається
пневматична та газова зброя. Якщо громадянин має у власності три і
більше одиниць вогнепальної зброї, то приміщення або сейф (шафа) для її
зберігання повинно бути обладнано охоронною сигналізацією. При цьому
спускові гачки мисливської вогнепальної зброї повинні бути замкнені
курковими замками безпеки. У всіх випадках власник зобов’язаний
виключити можливість доступу до зброї сторонніх осіб, особливо дітей.
Крім регулярних, планових обстежень об’єктів дозвільної системи, органи
внутрішніх справ момуп» здійснювати також позапланові, несподівані їх
перевірки. Необхідність в них може виникнути з різних причин:
поширеність певних правопорушень з використанням предметів та
матеріалів, на ЯКІ ЯОВИїрюється дозвільна система, виявлення фактів
розкрадання зазначених предметів та матеріалів, наявність оперативних
даних про порушення на таких об’єктах певних правил, завдання вищих
органів тощо. В таких випадках до перевірок можуть залучатися не тільки
працівники дозвільної системи та дільничні інспектори міліції, але й
співробітники інших служб органів внутрішніх справ.
Попередня перевірка осіб, з якими укладаються трудові договори для
виконання робіт, пов’язаних з виготовленням, ремонтом, придбанням,
обліком, охороною, перевезенням і використанням предметів та матеріалів,
на які поширюється дозвільна система, є важливим засобом попередження
розкрадання цих предметів та матеріалів, а також використання їх не за
призначенням або із протиправною метою. Керівники підприємств, установ і
організацій приймають громадян для виконання зазначених видів робіт
тільки за попередньою згодою органу внутрішніх справ, який дає таку
згоду після всебічної і ретельної перевірки відповідних осіб. Підставою
для перевірки Є–ЛИСТ власника підприємства або уповноваженого ним
органу, який подає до органу внутрішніх справ всі необхідні дані (список
осіб із зазначенням їх призвіщ, імен та по батькові, дати та місця
народження і проживання, даних про попередню трудову діяльність,
висновки (довідки) медичної установи про те, що за станом здоров’я вони
можуть виконувати зазначені роботи), сертифікати про проходження
наркологічного огляду і довідки про складання заліків.
Орган внутрішніх справ не має права давати згоду на укладання трудового
договору з громадянами у разі наявності ряду обставин. ІДі обставини
ідентичні з тими, за яких громадянам не може бути
207
видано дозвіл на придбання і зберігання (носіння) зброї (стан здоров’я,
систематичні порушення громадського порядку, судимість тощо). Якщо під
час перевірки органом внутрішніх справ буде виявлено будь-яку із
згаданих обставин, то він в письмовій формі у місячний строк сповіщає
про це відповідних керівників та громадян.
Зміст профілактичної роботи визначається на основі аналізу обстановки на
об’єктах, що характеризує стан дотримання правил дозвільної системи. З
метою попередження порушень цих правил керівні працівники органів
внутрішніх справ запрошують до себе представників адміністрації
підприємств, установ і організацій, на об’єктах яких виявлено суттєві
недоліки, і проводять з ними, а також з особами, безпосередньо
відповідальними за порядок зберігання, обліку, використання і
перевезення предметів та матеріалів, на які встановлено дозвільну
систему, наради, бесіди, заняття. Успішному проведенню профілактичних
заходів значною мірою сприяє тісна взаємодія з органами освіти,
військовими комісаріатами, комітетами товариств сприяння обороні
України, громадськістю.
Значна роль в профілактиці порушень правил дозвільної системи належить
узгодженим діям працівників дозвільної системи з іншими службами органів
внутрішніх справ. Взаємодія з апаратами карного розшуку, ДСБЕЗ, боротьби
з організованою злочинністю може здійснюватись шляхом використання їх
оперативних можливостей для виявлення порушень. Слідчі можуть виявляти
громадян, які незаконно зберігають предмети та матеріали, на які
встановлено дозвільну систему. Працівники ДАІ, перевіряючи автотранспорт
на шляхах, виявляють випадки порушень правил перевезення цих предметів
та матеріалів, а працівники органів внутрішніх справ на транспорті –
порушення правил їх перевезення залізничним, водним та повітряним
транспортом.
Здійснюючи профілактичні заходи, працівники органів внутрішніх справ
виявляють і вилучають у населення зброю, боєприпаси, вибухові матеріали,
сильнодіючі отруйні, наркотичні та радіоактивні речовини, печатки і
штампи, що зберігаються незаконно. Для виявлення таких предметів та
речовин, а також добиваючись їх добровільної здачі, співробітники
органів внутрішніх справ використовують допомогу позаштатних
працівників, громадськості. Організація цієї роботи вимагає здійснення
різнобічних і умілих дій, наприклад, виступів перед населенням, в
засобах масової інформації, проведення роз’яснювальної роботи з різними
категоріями громадян тощо.
208
Важливе значення в профілактиці порушень правил дозвільної системи має
виявлення і усунення (нейтралізація) причин та умов, які їм сприяють.
Органи внутрішніх справ можуть вимагати від керівників підприємств,
установ та організацій, де є об’єкти дозвільної системи, вжиття
конкретних заходів для усунення порушень її правил, а також їх причин та
умов.
В разі виявлення порушень правил дозвільної системи відповідно до Закону
України “Про міліцію” та інших нормативних актів органам внутрішніх
справ надано право:
– анулювати виданий підприємству, установі та організації дозвіл на
придбання, зберігання і використання зброї, боєприпасів, вибухових
речовин і матеріалів, інших предметів у випадку невиконання встановлених
правил користування і поводження з ними або недоцільності їх подальшого
зберігання, вилучати в разі необхідності зазначені предмети;
– опечатувати склади, бази і сховища, закривати стрілецькі тири і
стенди, зброємайстерні та піротехнічні підприємства, магазини, що
торгують зброєю і боєприпасами;
– анулювати або зупиняти дію ліцензій на зайняття підприємницькою
діяльністю, виданих органами внутрішніх справ;
– анулювати дозволи на придбання, зберігання і носіння зброї та
боєприпасів, видані громадянам, які зловживають спиртними напоями,
вживають наркотичні засоби без призначення лікаря, інші одурманюючі
засоби, хворіють на психічні захворювання та в інших випадках,
передбачених законодавством;
– давати керівникам підприємств, установ, організацій, господарських
товариств обов’язкові для них письмові вказівки щодо усунення порушень
правил виготовлення, ремонту, придбання, зберігання, обліку, охорони,
перевезення і використання спеціально визначених предметів і матеріалів,
відкриття та функціонування підприємств і майстерень, на які поширюється
дозвільна система;
– вимагати звільнення з роботи осіб, які порушують встановлені правила
дозвільної системи.
З метою попередження та припинення порушень правил дозвільної системи
органам внутрішніх справ надано право застосовувати і такі заходи, як
відмову у видачі дозволу, недопущення до роботи на об’єктах окремих огіб
тощо. У випадках, коли порушення правил дозвільної системи містить склад
того чи іншого правопорушення, нинні притягуються до передбаченої
законом відповідальності.
209
§4. відповідальність ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ДОЗВІЛЬНОЇ СИСТЕМИ
Залежно від характеру порушення правил дозвільної системи винні можуть
притягатися до цивільно-правової, дисциплінарної, матеріальної,
адміністративної та кримінальної відповідальності.
Цивільно-правова відповідальність настає за ті порушення правил
дозвільної системи, внаслідок яких заподіяно шкоду життю, здоров’ю або
майну громадян, майновим інтересам організацій. Відповідно до ст. 440
Цивільного кодексу України заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в
повному обсязі особою, яка її заподіяла, якщо остання не доведе, що
шкоду заподіяно не з її вини. Виняток із цього правила становить
відповідальність організацій, які зобов’язані відшкодувати шкоду,
заподіяну з вини її працівників при виконанні своїх трудових обов’язків.
Особливість відповідальності за цивільно-правові делікти, пов’язані з
неналежним користуванням об’єктами дозвільної системи, полягає в тому,
що ці об’єкти, як правило, визнаються джерелами підвищеної небезпеки.
Організації і громадяни, діяльність яких пов’язана з підвищеною
небезпекою для оточуючих, зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну
джерелом підвищеної небезпеки (ст. 450 Цивільного кодексу України),
тобто відповідальність в усіх випадках несе власник такого джерела.
Обов’язок відшкодування не настає лише тоді, коли буде доведено, що
шкода сталася внаслідок дії непереборної сили або умислу самого
потерпілого.
Дисциплінарну відповідальність тягнуть порушення правил дозвільної
системи, пов’язані з невиконанням або неналежним виконанням з вини
працівника покладених на нього трудових (службових) обов’язків, тобто
які визнаються дисциплінарними проступками. Посадові особи певних
категорій підлягають дисциплінарній відповідальності також за проступки,
які хоча і не є порушеннями трудової дисципліни і службових обов’язків,
але визнаються несумісними з гідністю і призначенням цих осіб (зокрема,
працівники правоохоронних органів).
Дисциплінарні стягнення, накладення яких становить зміст дисциплінарної
відповідальності, різноманітні, їх види встановлюються багатьма
нормативними актами. Так, Кодекс законів про працю (КЗпП) України
передбачає два види стягнень: догану і звільнення. Дисциплінарні статути
та спеціальні положення про дисципліну закріплюють власні системи
дисциплінарних стягнень, харак-
210
тер яких залежить від специфіки сфери, де діють ці акти, а також
особливості дисциплінарної відповідальності осіб, на яких поширюється їх
дія. Для окремих працівників особливості дисциплінарної
відповідальності, в тому числі і види стягнень, можуть передбачатися
контрактами.
Матеріальна відповідальність настає за порушення правил дозвільної
системи, в результаті якогоособою заподіяно дійсну майнову шкоду
підприємству, установі, організації, де вона працює, і полягає в
обов’язку повністю або частково відшкодувати цю шкоду. Особливості
матеріальної відповідальності працівників врегульовано законодавством
про працю.
Залежно від розміру, в якому працівник зобов’язаний відшкодувати шкоду,
матеріальна відповідальність може бути обмеженою або повною. Обмежена
відповідальність застосовується в розмірі заподіяної шкоди, але не
більше середньомісячного заробітку. Випадки повної матеріальної
відповідальності, тобто відповідальності в повному розмірі заподіяної
шкоди, вичерпно перераховано в законі (ст. ст. 134, 135′, 1352 КЗпП
України). Це заподіяння шкоди діями кримінального характеру, не під час
виконання трудових обов’язків, в нетверезому стані, особою, з якою
укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність, тощо.
В усіх інших випадках настає обмежена матеріальна відповідальність.
Адміністративну відповідальність тягнуть ті порушення правил дозвільної
системи, які КпАП України визнаються адміністративними проступками. Види
таких проступків та відповідальність за їх вчинення передбачені ст.ст.
94,133,189, 190-1954К.пАП України.
Відповідно до ст. 94 КпАП України порушення вимог законодавчих та інших
нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових
матеріалів у галузях промисловості та на об’єктах, підконтрольних
Держкомітету України по нагляду за охороною праці, тягне накладення
штрафу на працівників вьід двох до п’яти неоподаткованих мінімумів –
доходів громадян і на посадовихосіб підприємств, установ, організацій
незалежно від форм власності, а також громадян – власників підприємств
чи уповноважених ними осіб – від 10 до 14 неоподатковуваних мінімумів.
Протоколи про ці порушення складають уповноважені на те посадові особи
органів Держкомітету України по нагляду за охороною праці, вони ж
розглядають справи і вирішують питання про накладення штрафу.
Стаття 133 КпАП України передбачає відповідальність за по- • рушення
правил перевезення різними видами транспорту небезпе-
211
чних речовин та предметів, до яких належить також зброя, боєприпаси та
вибухові матеріали.
Так, порушення зазначених правил на залізничному транспорті тягне
попередження або накладання штрафу від 1 до 3 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян; на морському і річковому транспорті –
попередження або накладання штрафу на громадян від 1 до 5
неоподатковуваних мінімумів і попередження або накладання штрафу на
посадових осіб від 2 до бнеоподатковуваних мінімумів; на повітряному
транспорті – накладення штрафу на громадян від 2 до 8 неоподатковуваних
мінімумів з сплатним вилученням чи конфіскацією зазначених речовин і
предметів або без таких і на посадових осіб – від 3 до 10
неоподатковуваних мінімумів; на автомобільному транспорті – накладення
штрафу на водіїв транспортних засобів від 1 до 3 неоподатковуваних
мінімумів і на посадових осіб – від 5 до Юнеоподатковуваних розмірів;
провезення зазначених предметів в автобусах, маршрутних таксі,
тролейбусах чи трамваях, а також здавання їх в багаж або до камери схову
тягнуть попередження або накладення штрафу від 0,5 до 2
неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян. Справи про перераховані
правопорушення розглядають посадові особи міліції (начальники
міськрайвідділів та їх заступники, начальники лінійних пунктів міліції,
начальники або заступники начальників підрозділів ДАІ, командири або
заступники командирів окремих підрозділів дорожньо-патрульної служби), а
також відповідних органів транспорту. Посадові особи органів внутрішніх
справ та транспорту складають також протоколи про зазначені
правопорушення.
Накладення штрафу від 5 до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян згідно із ст. 189 КпАП України тягнуть порушення посадовими
особами правил відкриття штемпельно-граверних майстерень. Справи про ці
правопорушення вирішують районні (міські) адміністративні комісії за
протоколами, які складають посадові особи органів внутрішніх справ
(міліції).
Ряд адміністративних проступків в цій сфері пов’язаний з неналежним
поводженням громадян із зброєю та боєприпасами. За придбання,
зберігання, передачу іншим особам або продаж вогнепальної
гладкоствольної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної
зброї калібру понад 4,5 мм й швидкістю польоту кулі понад 100 м/сек без
дозволу органів внутрішніх справ передбачено накладення штрафу від 3 до
5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї або
без такої, а за повторне протягом року
212
вчинення таких дій штраф може бути накладено від 4 до 7
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї.
Порушення правил зберігання, носіння або перевезення зазначеної зброї та
боєприпасів громадян, які мають дозвіл на їх зберігання, тягне
накладення штрафу від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян з сплатним вилученням зброї і боєприпасів або без такого. За ті
самі дії, вчинені повторно, штраф застосовується від 4 до 7
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї і
боєприпасів або без такої. Попередження або накладення штрафу від 1 до 3
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян тягне порушення
встановлених строків реєстрації (перереєстрації) зброї або взяття її на
облік в органах внутрішніх справ у разі зміни місця проживання. В тих же
розмірах, що і за порушення правил зберігання, штраф застосовується за
ухилення від реалізації зброї і боєприпасів громадянами, у яких органами
внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання і носіння, але з
обов’язковим сплатним вилученням цих предметів (ст.ст. 190-193 КпАП
України).
За два види порушень, пов’язаних із зазначеними видами зброї та
боєприпасами, до адміністративної відповідальності можуть притягатися
працівники різних організацій. Так, ст. 194 КпАП України передбачає
накладення штрафу від 4 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян на працівників торговельних підприємств (організацій) за продаж
зброї і боєприпасів підприємствам, установам, організаціям та
громадянам, що не мають на це відповідного дозволу органів внутрішніх
справ. У разі повторного вчинення цього правопорушення штраф
накладається від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Такі ж самі розміри штрафу в ст. 195 КпАП України встановлено за
порушення правил зберігання або перевезення зброї та боєприпасів
працівниками підприємств, установ, організацій, відповідальними за їх
охорону, або використання ними зброї та боєприпасів не за призначенням.
Нарешті, адміністративну відповідальність тягнуть кілька правопорушень,
предметом яких є спеціальні засоби. Статтею 195′ КпАП України
передбачено накладення штрафу від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян з конфіскацією спеціальних засобів самооборони або без
такої за порушення порядку їх розробки, виготовлення чи реалізації.
Повторне вчинення цього правопорушення тягне застосування штрафу від 4
до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з обов’язковою
конфіскацією спеціальних засобів. Відповідно до ст. 1952 КпАП України за
порушення по-
213
рядку придбання, зберігання, реєстрації або обліку газових пістолетів та
револьверів і набоїв до них може бути накладено штраф на громадян від 1
до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб –
від 2 до 5 з конфіскацією газової зброї чи без такої. Порушення правил
застосування спеціальних засобів самооборони, згідно зі ст. 1953 КпАП
України, тягне накладення штрафу від 4 до 7 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян з конфіскацією цих засобів, а повторне – від 5 до 10
неоподатковуваних мінімумів також з обов’язковою конфіскацією.
Спеціально передбачено відповідальність за порушення порядку
виробництва, придбання, зберігання чи продажу електрошокових пристроїв
та інших спеціальних засобів, що застосовуються правоохоронними
органами. За вчинення такого правопорушення вперше ст. 1944 КпАП України
передбачає накладення штрафу від 4 до 7 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян з конфіскацією електрошокових пристроїв і спеціальнх
засобів, а за повторне – від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів з
конфіскацією.
Протоколи про адміністративні правопорушення, предметом яких є зброя,
боєприпаси чи спеціальні засоби, складають посадові особи органів
внутрішніх справ, вони ж розглядають справи про ці правопорушення. Від
імені органів внутрішніх справ такі справи вирішують начальники
(заступники начальників) міськрайорганів.
Заходи кримінальної відповідальності застосовуються в судовому порядку
за найбільш небезпечні порушення правил дозвільної системи, які
становлять склад злочину. Кримінальний кодекс України злочинами в цій
сфері визнає порушення правил зберігання, використання, обліку або
перевезення, а також пересилання вибухових речовин (ст.221), незаконне
перевезення повітряним судном вибухових або легкозаймистих речовин (ст.
221′), носіння, зберігання, придбання, виготовлення або збут
вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів
або вибухових речовин без відповідного дозволу, а також носіння,
виготовлення або збут без відповідного дозволу кинджалів, фінських ножів
чи іншої холодної зброї (ст.222), недбале зберігання вогнепальної зброї
та боєприпасів, якщо це призвело до людських жертв чи інших тяжких
наслідків (ст.224). Крім цього, кримінальну відповідальність встановлено
за ряд злочинів, предметами яких є об’єкти, дозвільну систему щодо яких
органи внутрішніх справ не здійснюють, але саме на них покладається
виявлення та припинення цих злочинів, забезпечення притягнення винних до
відповідальності. Такими предме-
214
тами Кримінальним кодексом України названо радіоактивю Матеріали (ст.ст.
2282, 2285), отруйні і сильнодіючі речовини (ст.22У]| у» наркотичні
засоби (ст.ст. 229’, 2292, 229″, 2298). *^’у
л”? Контрольні запитання:
1. Поняття дозвільної системи. Правове регулювання її діяльності
2. Об’єкти дозвільної системи
3. Умови і порядок видачі дозволів
4. Порядок отримання ліцензій на здійснення підприємницької діяльності,
пов’язаної з об’єктами дозвільної системи
5. Суб’єкти дозвільної системи
6. Організація обліку об’єктів дозвиїьної системи
7. Контроль за дотриманням правил дозвільної системи
8. Відповідальність за порушення правил дозвільної системи
215
РОЗДІЛ X. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ
ПО ОХОРОНІ, УТРИМАННЮ
ТА КОНВОЮВАННЮ ЗАТРИМАНИХ
ТА ВЗЯТИХ ПІД ВАРТУ ОСІБ
§ 1. організація ОХОРОНИ, КОНВОЮВАННЯ ЗАТРИМАНИХ ВЗЯТИХ ПІД ВАРТУ ОСІБ
Діяльність міліції з питань охорони й конвоювання затриманих і взятих
під варту осіб регламентується Положенням про службу міліції з охорони й
конвоювання затриманих і взятих під варту осіб1, затвердженим наказом
МВС України № 548 дек від 14.08.1995 р.
Охорона затриманих осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, і взятих
під варту осіб2 полягає у забезпеченні їх надійної ізоляції і постійного
нагляду за ними з метою виключення можливості ухилитися від слідства й
суду, перешкодити встановленню істини в кримінальній справі або
займатися злочинною діяльністю, а також забезпечити виконання вироку
суду.
Конвоювання полягає в охороні затриманих і взятих під варту осіб при
доставленні (супроводі) їх до місця призначення.
Охорона й конвоювання затриманих і взятих під варту осіб здійснюється
нарядами міліції. Для виконання цих обов’язків у порядку, встановленому
МВС України, формуються підрозділи міліції або виділяються спеціальні
наряди з найбільш підготовлених працівників міліції.
Основними завданнями цих підрозділів та нарядів є:
– охорона затриманих і взятих під варту осіб при перебуванні їх у
камерах ізоляторів органів внутрішніх справ тимчасового тримання
затриманих і взятих під варту осіб (ІТТ);
– конвоювання з ІТТ і слідчих ізоляторів для проведення слідчих дій у
лікувальні заклади органів охорони здоров’я, санпропуск-
‘ Надалі – Положення.
Надалі ці особи іменуються відповідно “затримані й взяті під варту”,
“затримані й заарештовані”, “затримані й ув’язнені”, “утримувані в ІТТ і
конвойовані”.
216
ники (лазні) загального користування й назад; з органів МВС України у
міжрайонні або загальноміські ІТТ;
– охорона затриманих і ув’язнених при проведенні слідчих дій, охорона їх
у медичних закладах органів охорони здоров’я;
– конвоювання з ІТТ і слідчих ізоляторів у районні, міські, окружні
суди, на їх виїзні засідання й назад, охорона взятих під варту під час
засідання й назад, охорона взятих під варту під час засідання цих судів;
– конвоювання взятих під варту з ІТТ у слідчі ізолятори й назад, на
обмінні пункти на планових маршрутах конвоювання й назад.
Діяльність міліції з охорони й конвоювання затриманих і взятих під варту
осіб грунтується на суворому дотриманні законності. Органи МВС України,
підрозділи міліції і спеціально призначені наряди виконують зазначені
обов’язки, спираючись на принципи неухильного додержання Конституції
України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних норм
і стандартів поводження з ув’язненими та затриманими, законів України
“Про міліцію”, “Про попереднє ув’язнення” та інших законодавчих актів
України, нормативних актів Кабінету Міністрів України, МВС України та
Положення про службу міліції з охорони й конвоювання затриманих і взятих
під варту осіб.
§2. обов’язки НАРЯДІВ З ОХОРОНИ ЗАТРИМАНИХ І ВЗЯТИХ ПІД ВАРТУ ОСІБ
Для охорони затриманих і взятих під варту осіб призначається черговий по
ІТТ, його помічники, міліціонери, які виконують обов’язки охорони на
постах або під час виведення утримуваних осіб з камер. Склад наряду
визначається начальником органу МВС України.
Черговий (помічники чергового) здійснює оперативне керівництво нарядом
охорони затриманих та взятих під варту осіб і підпорядковується
начальникові ІТТ, його заступнику, начальникові органу МВС України, його
заступникам. Він несе відповідальність за забезпечення встановленого
порядку перебування осіб в ІТТ та виконання нарядом своїх обов’язків.
Працівник, який приймає чергування по ІТТ, перевіряє наявність і
правильність оформлення матеріалів, згідно з якими затримані і взяті під
варту особи перебувають в ІТТ, приймає під розписку в журналі
прийому-здачі чергування по ІТТ ключі від камер, наручники, інші
технічні засоби, службову документацію і бланки, а
217
також вилучені у поміщених до ІТТ осіб заборонені для зберігання в
камерах речі, предмети й цінності.
Разом з черговим, що змінюється, під контролем відповідального чергового
по міськрайліноргану детально оглядає камери та інші приміщення ІТТ, а
також його будівлю із зовнішнього боку, під час обходу камер перевіряє
наявність затриманих і взятих під варту осіб за кількістю і за наявними
на них документами, проводить їх опитування й обшук.
Про прийняття (здавання) чергування, виявлені при цьому недоліки й вжиті
заходи щодо їх усунення черговий, що заступає на службу, і той, що
змінюється, доповідають письмовим рапортом начальникові ІТТ (органу МВС
України).
Інші конкретні обов’язки чергового та постових викладені в Положенні.
§3. забезпечення РЕЖИМУ ПЕРЕБУВАННЯ ЗАТРИМАНИХ І ВЗЯТИХ ПІД ВАРТУ ОСІБ
Основними вимогами режиму тримання затриманих і взятих під варту осіб є
їх ізоляція і постійний нагляд за ними, роздільне розміщення цих осіб у
камерах та забезпечення належними санітарнопобутовими умовами.
Встановлений режим тримання затриманих і взятих під варту осіб
забезпечується безперервним наглядом за цими особами, забороною їх
безконвойного пересування, системою перевірок, особистого обшуку й
огляду речей, додержанням установлених Правил внутрішнього розпорядку в
ІТТ і пропускного режиму, перебування затриманих і заарештованих у
спеціально обладнаних і надійно ізольованих камерах.
Для осіб, які порушують вимоги режиму, застосовуються передбачені
законом заходи впливу.
Виведення затриманих і взятих під варту осіб з камер проводиться:
– у кабінети для проведення слідчих дій;
– у кімнати для побачення;
– у двір для прогулянок;
– на санітарну обробку в санпропускник ІТТ;
– до медичного працівника;
– у туалет (при відсутності в камерах санвузлів). Підставою для
виведення затриманої або взятої під варту особи з камери в кабінет для
проведення слідчих дій є письмова вимо-
218
га прокурора, слідчого, особи, що проводить дізнання, або підписана
одним з керівників міськрайоргану або відпові черговим.
Виведення утримуваних в ІТТ з камер на вимогу всіх іншіВЙ садових осіб
може проводитися за письмовим дозволом слідчі прокурора або особи, у
провадженні якої знаходиться справа.
Відповідно до чинного законодавства затримані та взяті варту особи
підлягають обшуку, їх речі – огляду. Оформлення результатів обшуку й
огляду провадиться за правилами, встановленими Інструкцією про роботу
ізоляторів органів внутрішніх справ для тимчасового тримання затриманих
і взятих під варту осіб.
Обшук може бути повним і неповним. Повний обшук провадиться в
присутності понятих в ізольованому приміщенні і включає в себе особистий
обшук затриманих і взятих під варту осіб, огляд їх речей, якому вони
підлягають у разі прибуття в ІТТ, конвоювання за його межі і після
повернення, у випадках поміщення в окрему камеру, при звільненні з ІТТ,
під час приймання-здавання чергування, а також за вказівкою чергового,
начальника ІТТ (органу МВС) або перевіряючого.
Під час обшуку вилучаються зброя, ножі, бритви, браслети, персні,
годинники, ордени, медалі та інші металеві предмети й цінності; скляний
посуд, спиртні напої, гральні карти, поясні ремені, підтяжки, гумові
підв’язки, краватки, шнурки, шарфи, рушники довжиною понад 50 см;
наркотичні, лікарські засоби й предмети медичного призначення, не
дозволені медичним працівником для вживання й зберігання в камерах;
перець, сіль і продукти харчування понад встановленої норми; гроші,
облігації, ощадні книжки, акредитиви та інші цінні папери; документи й
записи, не дозволені для зберігання в камерах.
Неповний обшук затриманих і ув’язнених осіб здійснюється у випадках
виклику їх до прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання,
медичного працівника, до і після побачення із захисником, родичами, до і
після виведення в санпропускник, на прогулянку.
§4. конвоювання ЗАТРИМАНИХ І ВЗЯТИХ ПІД ВАРТУ ОСІБ
Конвойна служба міліції організується в Автономній Республіці Крим,
областях, містах, районах, на залізничному, повітряному й
219
водному транспорті відповідними ГУМВС, УМВС України й управліннями МВС
України на транспорті (УМВСТ).
Конвоювання затриманих і взятих під варту осіб за межі України
здійснюється в установленому порядку з дозволу МВС України, за межі
Автономної Республіки Крим, області, залізниці, повітряного чи водного
басейну – з дозволу відповідних ГУМВС, УМВС, УМВСТ, за винятком
випадків, коли конвоювання здійснюється на підставі санкціонованої
прокурором постанови або ухвали (постанови) суду про відправлення
етапом.
Для конвоювання затриманих і взятих під варту осіб у складі органів
внутрішніх справ, а також безпосередньо в ГУМВС, УМВС, УМВСТ створюються
конвойні підрозділи міліції.
З урахуванням місцевих умов можуть бути сформовані міжрайонні конвойні
підрозділи, чисельність яких визначається із розрахунку не меньше
чотирьох працівників міліції на кожний конвойний наряд.
В органах внутрішніх справ, де конвойних підрозділів немає, для
конвоювання затриманих і взятих під варту осіб виділяються спеціально
скомплектовані наряди міліції. У таких випадках обов’язки з організації
служби покладаються на начальника органу.
Конвоювання затриманих і взятих під варту осіб здійснюється за
обумовленими маршрутами (основні, запасні), які розробляються в
управліннях, відділах охорони громадського порядку, МВС, ГУМВС, УМВСТ.
Якщо об’єкти обслуговування розташовані компактно і є автомобільні
шляхи, то можливе кільцеве конвоювання між ІТТ, слідчими ізоляторами,
обмінними пунктами й судами.
Конвоювання підсудних (взятих під варту осіб) у суди й охорона їх під
час судових засідань здійснюється на підставі встановлених документів
про прийняття цих установ на обслуговування і відповідних вказівок
начальників управлінь внутрішніх справ.
Доставлення затриманих і взятих під варту осіб до місця призначення
здійснюється, як правило, спеціально обладнаними автомобілями. В окремих
випадках допускається перевезення затриманих і взятих під варту осіб
легковими й вантажними автомобілями, літаками, річковими або морськими
суднами, у вагонах пасажирських потягів, гужовим транспортом, а також
конвоювання пішки.
Затримані і взяті під варту особи конвоюються літаками з дозволу
начальників ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим, М.Києві та
Київської області, УМВС України в областях, М.Севастополі, на транспорті
у разі особливої терміновості за заявками і в строк, узгоджений на
місцях з підприємствами цивільної авіації.
220
Перевезення затриманих і взятих під варту осіб річковими або морськими
суднами, у вагонах пасажирських потягів може здійсню* ватися лише у
зв’язку з відсутністю на цих шляхах сполучення яганових маршрутів
конвоювання або у зв’язку з неможливістю до» ставки конвойованих осіб до
місця призначення іншим способом і кожного разу тільки з дозволу
начальників ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим, М.Києві та
Київській області, УМВС України в областях, М.Севастополі, на
транспорті.
Конвоювання затриманих і взятих під варту осіб пішки й гужовим
транспортом між населеними пунктами допускається, якщо це неможливо
забезпечити механічним транспортом.
З метою підвищення оперативності в роботі конвоїв міліції, забезпечення
безпеки руху й надійної охорони конвойованих осіб спеціальні автомобілі,
на яких вони перевзяться, обладнуються радіостанціями, проблисковими
маяками та пристроями для розмови між кабіною й кузовом.
Для охорони конвойованих під час їх посадки-висадки використовуються
тимчасові металеві коридори, що складаються. Для охорони підсудних у
залах судових засідань і камерах для їх тримання в судах застосовуються
відгороджуючі бар’єри.
Зв’язки з конвоєм здійснюється за встановленими каналами радіо і
проводного зв’язку.
У разі потреби для конвоювання затриманих і взятих під варту осіб, крім
працівників ІТТ і конвойних підрозділів, можуть залучатися й інші
належним станом підготовлені працівники міліції, які працюють в органах
внутрішніх справ не менше одного року і склали заліки на знання
нормативних документів, що регламентують питання охорони затриманих і
взятих під варту осіб. Перелік таких працівників затверджується наказом
начальника органу внутрішніх справ.
Увесь склад конвою повинен бути в установленій формі одягу, мати справну
і приведену в бойову готовність зброю. Вид зброї конвоїрів, у залежності
від умов і порядку конвоювання затриманих і взятих під варту осіб,
визначає командир підрозділу (начальник органу), який призначив конвой.
§5. підстави ДЛЯ КОНВОЮВАННЯ
Конвоювання затриманих і взятих під варту осіб для проведення слідчих
дій або розгляду справи в суді здійснюється на підставі письмових заявок
слідчих, дізнавачів, суддів і заявок начальників ІТТ і слідчих
ізоляторів.
221
У заявці слідчих, дізнавачів і суддів зазначаються: прізвище, ім’я та по
батькові, рік народження затриманої або взятої під варту особи
(найменування ІТТ, слідчого ізолятора), місце розгляду справи в суді чи
проведення слідчої дії, строк доставки затриманої або взятої під варту
особи (дата, час); вимоги щодо режиму тримання (ізоляції) затриманих або
взятих під варту осіб на весь час їх конвоювання. Заявки на конвоювання,
підписані головами судів, їх заступниками або головуючими в судових
засіданнях, скріплюються гербовою печаткою.
Крім заявок, підставою для конвоювання затриманих і взятих під варту
осіб є:
– санкціонована відповідним прокурором постанова слідчого або органу
дізнання, постанова судді чи ухвала суду про відправлення етапом;
– постанова прокурора, слідчого чи дізнавача або ухвала суду про
проведення окремих слідчих дій, наприклад стаціонарної
судово-психіатричної експертизи;
– закінчення строку перебування в ІТТ осіб при наявності санкціонованої
прокурором постанови або ухвали суду про взяття під варту, а також
вироку про засудження до позбавлення волі (конвоюються в слідчий
ізолятор);
– розпорядження начальника ІТТ про направління затриманих або взятих під
варту осіб у лікувальні установи, у санпропускник (лазню) загального
користування і на обмінний пункт на плановому маршруті конвоювання.
§6. підстави І ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ ПРИ ОХОРОНІ ТА
КОНВОЮВАННІ ЗАТРИМАНИХ І ВЗЯТИХ ПІД ВАРТУ ОСІБ
Наряд міліції під час охорони й конвоювання затриманих і взятих під
варту осіб має право застосувати фізичну силу, спеціальні засоби та
вогнепальну зброю тільки у випадках і в порядку, передбачених Законом
України “Про міліцію”, а також Правилами застосування спеціальних
засобів при охороні громадського порядку в Україні, затвердженими
постановою Кабінету Міністрів України від 27. 02.1996 р.
Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно
передувати, якщо дозволяють обставини, попередження про намір їх
використання. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби й
вогнепальна зброя можуть застосовуватися, якщо в- іникла
222
безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції.
Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби й
вогнепальну зброю:
– до жінок з явними ознаками вагітності;
– до осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та
малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, який загрожує
життю і здоров’ю людей, працівників міліції, або вчиненню збройного
нападу чи збройного опору.
Міліцейський конвой повинен бути весь час готовим до несення служби в
екстремальних умовах, які різко змінюють обставини конвоювання і
вимагають вжиття рішучих заходів для доставлення конвойованих, за
призначенням. Такі умови можуть настати в результаті втечі конвойованих,
нападу на конвой, аварії з транспортом, не. якому слідують конвойовані,
пожежа в приміщенні, де перебувають конвойовані тощо.
При таких обставинах начальник і особовий склад конвою діють з
урахуванням обстановки, вживаючи заходів до виконання основного завдання
– доставлення конвойованих за місцем призначення.
Контрольні запитання:
1. Організація охорони, конвоювання затриманих і взятгіх під варту осіб
2. Права і обов’язки нарядів з охорони затриманих і взятих під варту
осіб
3. Режим перебування затриманих і взятих під варту осіб
4. Порядок конвоювання затриманих і взятих під варту осіб
5. Підстави,для конвоювання
6. Застосування заходів безпеки під час охорони та конвоювання.
223
РОЗДІЛ XI. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ НА ТРАНСПОРТІ
§1. система ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ НА ТРАНСПОРТІ, ЇХ ЗАВДАННЯ ЩОДО
ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ
Злагоджена робота транспорту забезпечує нормальне функціонування
економіки, підвищення ефективності виробництва, створює умови для
раціонального розміщення виробничих сил на території країни,
специалізацію та кооперацію виробництва. Транспорт забезпечує розвиток
міжнародних економічних зв’язків, сприяє здійсненню взаємовигідного
розподілу праці між окремими країнами. Значну роль відіграє транспорт у
вирішенні соціальних проблем суспільства, забезпеченні ділових,
культурних і побутових поїздок населення, покращенні умов життя міського
та сільського населення, розвитку культурного обміну як у країн, так і
за її межами, використанні вільного часунаселення.
Разом з тим транспортні засоби становлять джерело підвищеної небезпеки
для громадян, вантажів, навколишнього середовища. Тому важливо
забезпечити належний рівень безпеки функціонування транспорту,
громадського порядку на його об’єктах. Для успішного виконання
зазначеного завдання значний вплив справляє ряд об’єктивних факторів, до
яких належать зосередження на транспорті значних матеріальних цінностей,
безперервність руху транспортних засобів, цілодобовий цикл роботи
транспортних підприємств, потік пасажирів, який постійно змінюється, а
також тяжкість наслідків порушення громадського порядку і безпеки. Все
це обумовлює необхідність створення спеціальних підрозділів внутрішніх
справ.
Діяльність органів внутрішніх справ на транспорті, регламенутється
законами України, указами та розпорядженнями Президента, постановами та
розпорядженнями Кабінету Міністрів України. Особливості організації за
функціонування цих органів встановлюється наказами, інструкціями та
вказівками МВС України.
Система органів внутрішніх справ на транспорті побудована відповідно до
організації транспортної системи країни на основі су-
224
ворої централізації. Цю систему можна визначити у вигляді трьох рівнів:
– Управління організації роботи органів внутрішніх справ на транспорті
МВС України (УОРОВСТ);
– Управління (відділи) МВС України на транспорті (УМВСТ, ВМВСТ);
– лінійні відділи (відділення) УМВС на залізничному, повітряному,
водному транспорті та лінійні пункти міліції, що входять до їх складу.
Кожен із цих рівнів має певні відмінності у змісті й обсязі покладених
на них завдань та функцій.
І рівень – УОРОВСТ МВС України. Це Управління виконує функцію
керівництва діяльністю органів внутрішніх справ на залізничному,
повітряному, водному транспорті в масштабі країни; координує їх роботу
при здійсненні оперативно-розшукових і слідчих заходів загальномережного
та міждержавного характеру; розробляє проекти наказів, інструкцій і
вказівок МВС України з питань організації та діяльності транспортних
органів внутрішніх справ, видає вказівки, та здійснює контроль за
виконанням УМВСТ законів України, указів та розпоряджень Президента
України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, наказів і
вказівок МВС України з питань охорони громадського порядку та боротьби
із злочинністю на транспорті, а також контролює роботу підпорядкованих
органів і надає їм практичну допомогу в здійсненні найбільш складних
заходів; розробляє та здійснює комплексні заходи з охорони правопорядку;
вивчає, узагальнює й поширює позитивний досвід роботи органів внутрішніх
справ на транспорті; вносить керівництву МВС України пропозиції щодо
покращення охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю на
транспортних магістралях України.
Як уже зазначалося, система органів внутрішніх справ на транспорті
побудована відповідно до організації транспорту системи. Управління
організації роботи органів внутрішніх справ на транспорті МВС України
включає в себе відділ організації боротьби із злочинністю на
залізничному транспорті, відділ організації боротьби зі злочинністю на
повітряному транспорті, відділення організації боротьби зі злочинністю
на водному транспорті. До складу цих двох відділів і одного відділення
входять галузеві служби карного розшуку, ДСБЕЗ, підрозділи охорони
громадського порядку. Окремою струк- . турою до складу УОРОВСТ входить
слідчий відділ. Для виконання
• 225
функцій внутрішньоорганізаційного забезпечення ОУРОВСТ має
організаційно-методичний відділ і канцелярію.
II рівень – ^управління (відділи) внутрішніх справ МВС України на
транспорті. Вони створюються, як правило, в масштабі залізниці,
пароплавства, управління цивільної авіації і дислокуються в місцях
розташування органів управління ними. На території України функціонують
7 управлінь Міністерства внутрішніх справ на транспорті та один відділ:
Управління МВС України Донецької залізниці, Управління МВС України
Львівської залізниці, Управління МВС України Одеської залізниці,
Управління МВС України Придністровської залізниці, Управління МВС
України Півдснно-Західної залізниці МВС України Чорноморського басейну.
Відділ МВС України Дніпропетровського басейну.
Зазначені управління (відділи) керують підпорядкованими їм лінійними
органами внутрішніх справ, здійснюють контроль за їх діяльністю, надають
практичну допомогу в здійсненні найбільш складних заходів, забезпечують
підбір, підготовку і розподіл кадрів, вирішують питання
матеріально-технічного забезпечення підрозділів. Крім цього, УМВСТ
(ВМВСТ) беруть безпосередню участь у здійсненні заходів щодо охорони
громадського порядку і безпеки. Вони організують роботу щодо
запобігання, припинення і розкриття злочинів, охорони власності,
здійснюють комплексні заходи по боротьбі з окремими видами правопорушень
тощо. Основні напрямки діяльності управління (відділу) внутрішніх справ
на транспорті визначають його структуру. В складі цих органів
утворюються чергові частини, галузеві апарати (карного розшуку, ДСБЕЗ,
охорони громадського порядку, слідчі підрозділи тощо).
ПІ рівень -лінійні відділи (відділення) внутрішніх справ, які з основною
ланкою в системі органів внутрішніх справ на транспорті. Вони
безпосередньо забезпечують охорону громадського порядку, громадську
безпеку, ведуть боротьбу із злочинністю та іншими правопорушеннями на
вокзалах, пристанях, в портах, аеропортах, на суднах, на зупинках і
посадочних майданчиках, на інших об’єктах транспорту. В цих органах
зосереджена основна маса людських ресурсів і техніки. Реалізуючи
основний обсяг правозастосовних і обслуговуючих функцій системи, вони
визначають загальні результати її роботи.
Лінійні відділи (відділення) внутрішніх справ створюються, як правило, в
масштабі відділень залізничних станцій, портів. Під час їх створення та
розподілу дільниць обслуговування за основу часті-
226
ше всього береться принцип виробничої структури залізниць, пароплавств і
управлінь цивільної авіації, ані адміністративно-територіальний розподіл
країни.
У своїй діяльності лінійні відділи (відділення) внутрішніх справ на
станціях, в портах та аеропортах підконтрольні відповідним управлінням
(відділам) внутрішніх справ на транспорті.
У складі лінійних відділів (відділень) є галузеві апарати (карного
розшуку, ДСБЕЗ, ВЕЗПВ, охорони громадського порядку, слідства, дізнання,
чергова частина, і канцелярія).
Організаційна побудова лінійних відділів внутрішніх справ відзначаються
різноманітністю, оскільки залежить від умов середовища функціонування та
обсягу завдань щодо здійснення тієї чи іншої функції. Так, у деяких
лінійних відділах створено стройові підрозділи міліції (батальони, роти
патрульно-постової служби), підрозділи по обслуговуванню техніки і
зв’язку, ІТЗ, прийомникирозподільники для осіб, затриманих за
бродяжництво. Деякі лінійні відділи внутрішніх справ на транспорті мають
у своєму складі лінійні відділення.
Низовими структурними ланками транспортних органів внутрішніх справ є
лінійні пункти міліції. Вони створюються на залізничних станціях, в
морських або річкових портах, аеропортах з невеликим обсягом
пасажирських і вантажних перевезень.
До основних завдань лінійних органів внутрішніх справ на транспорті
належать:
– забезпечення охорони громадського порядку на транспортних магістралях,
в рухомому складі, на морських, річкових суднах, повітряних лайнерах та
інших об’єктах транспорту;
– попередження та припинення злочинів та інших правопорушень;
– швидке і повне розслідування та розкриття злочинів, вжиття заходів
щодо усунення причин та умов, які їм сприяють;
– забезпечення охорони державної власності, захист прав і законних
інтересів громадян, підприємств, установ і організацій від злочинних
посягань та інших антигромадських дій;
– здійснення разом з авіапідприємствами заходів щодозабезпечення безпеки
польотів, охорони життя і здоров’я пасажирів та членів екіпажів
повітряних суден.
Відповідно до зазначених завдань лінійні органи внутрішніх справ
виконують такі функції:
227
– забезпечують охорону громадського порядку на дільницях обслуговування;
– здійснюють у встановленому порядку нагляд за виконанням посадовими
особами та громадянами рішень органів державної влади з питань охорони
громадського порядку та безпеки користування транспортом;
– проводять роботу щодо попередження та припинення злочинів, інших
антигромадських дій, виявляють причини та умови, які сприяють
правопорушенням, вживають заходів до їх усунення;
– ведуть разом з іншими державними органами та громадськими
організаціями боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом, самогоноварінням,
наркоманією, проституцією, бродяжництвом,
– здійснюють заходи щодо боротьби із розкраданнями, хабарництвом та
іншими видами незаконного одержання нетрудових доходів;
– здійснюють оперативно-розшукові заходи щодо встановлення джерел
укриття доходів та ухилення від сплати податків підприємницькими
структурами;
– організують боротьбу з крадіжками вантажів, злочинними посяганнями на
особисту та майнову безпеку пасажирів, з рецидивною та груповою
злочинністю, безпритульністю та правопорушеннями неповнолітніх на
об’єктах транспорту;
– ведуть в трудових колективах підприємств і установ транспорту
пропаганду з питань охорони громадського порядку, боротьби із
злочинністю, пияцтвом і іншими антигромадськими проявами, вживають
заходів до формування у громадян поваги до закону;
– вживають згідно з законом заходи по заявам громадян і повідомленням
посадових осіб про скоєні злочини або злочини, що гутються, у
встановленому порядку ведуть реєстрацію та облік скоєних злочинів;
– порушують кримінальні справи та здійснюють у межах встановленої
законом компетенції дізнання і попереднє розслідування цих справ,
забезпечують досудову підготовку матеріалів по протокольній формі;
– здійснюють оперативно-розшукові та інші передбачені законом заходи з
метою виявлення злочинів і осіб, які їх скоїли, розшуку осіб, які
переховуються від слідства та суду, пропали без вісті, встановлення осіб
неопізнаних трупів;
– виконують рішення судів, постанови прокурорів і слідчих про привід
осіб, котрі проживають на дільниці обслуговування, які ухи-
228
ляються за їх викликом, виконують постанови прокурорів і санкціоновані
прокурором постанови слідчих про взяття під варту, прийняті у
встановленому порядку постанови про адміністративний арешт, охороняють і
конвоюють заарештованих та затриманих;
– здійснюють контроль за виконанням правил зберігання вогнепальної зброї
та боєприпасів у підрозділах воєнізованої охорони, видають документи на
право їх носіння;
– здійснюють нагляд за дотриманням установами, організаціями, посадовими
особами та громадянами на дільниці обслуговування правил, нормативів і
стандартів пожежної безпеки;
– вживають заходів щодо надання невідкладної допомоги особам, які
потерпіли від катастрофи, аварій, правопорушень і нещасних випадків, а
також тим, хто перебуває у безпомічному стані;
– розробляють і організують виконання спеціальних заходів за
оперативними планами при надзвичайних обставинах. У встановленому
порядку здійснюють огляд багажу, ручної поклажі та особистий огляд
пасажирів;
– ведуть прийом громадян, розглядають і вирішують пропозиції, заяви та
скарги з питань, які належать до їх компетенції;
– забезпечують зберігання знайдених та зданих у ВВСТ документів,
цінностей і іншого майна, вживають заходів щодо повернення їх законним
володарям, організують охорону державного, колективного та
індивідуального майна громадян, що залишилось без нагляду;
– разом з іншими державними органами та громадськими організаціями
беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони природи, боротьби з
порушеннями правил полювання і рибальства;
– сприяють у межах своєї компетенції народним депутатам України та
депутатам місцевих Рад у здійсненні їх повноважень;
– забезпечують дотримання встановленого режиму законності в
оперативно-службовій діяльності;
– сприяють органам державної безпеки у боротьбі із небезпечними
державними злочинами, у здійсненні інших заходів щодо охорони державної
безпеки; військовим комісаріатам – в проведенні призивів молоді на
дійсну військову службу; органам охорони здоров’я та ветеринарного
нагляду – проведенні карантинних заходів під час епідемій, епізоотій,
примусовій постановці на облік та лікування наркоманів, хронічних
алкоголіків, венеричних хворих, осіб, заражених вірусом СНІДу.
229
§2. особливості РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
НА ТРАНСПОРТІ
Відомо, що всі соціальні системи, якими б різними вони не були за
змістом, керуються однотипне з точки зору технології управління. Це,
звичайно, не викликає специфіки праці з керуванням в будьякій певній
галузі людської діяльності, однак відрізнятися будуть не самі операції з
керування, а їх внутрішній зміст. В УМВСТ найбільшою мірою від
територіальних органів внутрішніх справ така відмінність виявляється при
здійсненні двох функцій інформаційного забезпечення та аналізу.
Галузева інформаційна система органів внутрішніх справ на транспорті у
межах МВС України є відносно самостійною. Її процедурні аспекти
аналогічні територіальним, а змістова частина має свою специфіку. База
даних характеризує транспортні системи, що обслуговуються; злочинність
та інші види правопорушень на транспорті, включаючи осіб, яких було
піддано кримінальним та адміністративним санкціям; результати
використання сил, засобів у боротьбі із злочинністю, охороні
громадського порядку та безпеки; правові, організаційні основи
діяльності апаратів УМВСТ (ВВСТ) та підпорядкованих органів і
підрозділів.
Найбільш специфічною є перша з виділених підсистем. Вона включає в себе
дані про структуру залізниці, управління цивільної авіації,
пароплавства, трести Мінтрансбуду України, їх фінансово-господарську
діяльність, системи постачання і т.ін.). Поряд з цим до інформаційної
бази УМВСТ відносяться дані про найбільш значні параметри навколишнього
середовища, що прилягає до транспортних магістралей та об’єктів.
Первісним документом інформаційного забезпечення апаратів УМВСТ про стан
оперативної обстановки є щодобове зведення, яке складається з
формалізованої таблиці та текстового супроводження до неї. Воно містить
дані про кількість та характер зареєстрованих злочинів, результати
роботи щодо їх розкриття, кількість одержаних комерційних актів на
недостачу вантажів, порушень у зв’язку з цим кримінальних справ і
відмовних матеріалів; про оглянуті поїзди та судна, виявлений при цьому
комерційний брак, відчеплені вагони, зняті контейнери, залишені без
локомотивів та охорони поїзди (вагони) з цінним вантажем; про рух
транспортних засобів особливої категорії, про кількість поїздів, літаків
та суден, які су-
230
проводжуються; про підсумки огляду на повітряному транспорті;
про нещасні випадки, аварії, катастрофи та пожежі; про затримання
злочинців, які розшукуються, бродяг та бездоглядних неповнолітніх;
адміністративну практику; про сили міліції та громадськості;
про співробітників, які відзначились, та надзвичайні пригоди, які мають
місце серед особового складу й порушення законності та дисципліни.
Статистичні дані узагальнюються в аналітичних таблицях станом за добу,
декаду, квартал і порівнюються з аналогічним періодом минулого року.
В ряді УМВСТ використовується система “Експрес-інформація БЗПВ”, яка
складається з трьох відносно самостійних блоків: “‘А”, “Б”, “В”.
Інформація “А” служить орієнтуванням на кожну виявлену особу (групу
осіб), що здійснили викрадення вантажів на залізниці. Ці дані
використовуються під час організації роботи у справах про нерозкриті
крадіжки вантажів і для аналізу контингенту осіб, які розкрадають
вантажі.
Інформація “Б” становить разову інформацію про кожен зареєстрований
нерозкритий злочин у сфері вантажних перевезень на залізницях,
використовується при аналізі оперативної обстановки, виявленні найбільш
уражених ділянок залізниці, дає напрямки щодо організації роботи в
слідчих та оперативних справах.
Інформація “В” визначає завдання для окремих ВВСТ на проведення
оперативно-розшукових і слідчих заходів по кожному нерозкритому
зареєстрованому злочину в сфері вантажних перевезень на залізниці,
служить для координації та одночасного проведення первісних
оперативно-розшукових заходів і слідчих дій щодо встановлення обставин
прослідування вантажу, можливого здійснення злочину на конкретних
ділянках та його розкриття.
Одержання інформації “В” е розпорядженням до заведення після одержання
копії постанови та довідки від ініціатора, дублікату ОПС і проведення
необхідних оперативно-розшукових заходів і слідчих дій на ділянці, що
обслуговується.
Цікавою формою одержання інформації, яка становить оперативний інтерес,
є проведення один-два рази на рік опитування пасажирів приміських
поїздів про стан злочинності та охорони іромадського порядку на
залізниці. Одержані дані узагальнюються, аналізуються і враховуються під
час проведення операції “Приміський поїзд”.
Ефективна діяльність ВВСТ сьогодні не уявляється без добре налагодженої
системи централізованого обліку. Щоденно в підрозділах ВВСТ перебувають
сотні громадян, яких затримують для перевірки, бо їхня поведінка з тих
чи інших причин викликала підозру. Одних тільки бездоглядих підлітків
щорічно затримується близько 20 тис. Значна також кількість
безгосподарських і вилучених речей, які вимагають перевірки.
Особливу проблему для підрозділів транспортної міліції становить
організація збору інформації про злочинців-гастролерів, шахраїв та інші
категорії осіб, які схильні до правопорушень на транспорті. Важливим
кроком у вирішенні цієї проблеми є налагоджування системи інформаційного
забезпечення оперативних апаратів щодо діяльності на транспорті
злочинців, що гастролюють, зокрема введення в дію ППС “Гастролер”.
Система “Гастролер” призначена для обліку осіб, які здійснюють крадіжки
та шахрайські дії в поїздах, на вокзалах, в портах, для збору та пошуку
необхідних даних про цих осіб, а також для видачі органами міліції
інформації про можливості появи злочинців-гастролерів на об’єктах.
Важливу роль в розкритті злочинних посягань на вантажі відіграж
автоматизована інформаційно-пошукова система “вантажі ТМ”. АІПС “вантажі
– ТМ” призначена для збирання, обробки, аналізу, зберігання та видачі
інформації про факти злочинних посягань у сфері вантажних перевезень. Її
використання дозволяє підвищити ефективність діяльності оперативних
апаратів ВВСТ щодо запобігання та розкриття злочинних посягань на
вантажі шляхом визначення найбільш вірогідного часу та місця скоєння
злочину, виходячи з аналізу співпадаючих ділянок маршруту прослідування
вантажів, способів здійснення змін, які мають відношення до обробки
вантажних поїздів і вантажів; визначення при належності речей і
предметів, вилучених у затриманих за здійснення крадіжок;
виявлення на основі аналізу комерційних актів замаскованих крадіжок і
встановлення можливих місць їх здійснення; аналізу скоєння злочинів по
широкому колу питань, визначення загальних та особливих заходів щодо
покращення оперативної обстановки на транспорті;
скорочення працевитрат оперативного складу ВВСТ щодо виконання запитів
оперативно-розшукового та статистичного характеру.
Значну допомогу у виявленні та затриманні злочинців, які розшукуються,
та осіб, котрі користуються вкраденими або загубленими паспортами, надає
АІПС “Аеропорт”, яка є підсистемою АІПС . “Паспорт”.
232
Здійснення аналітичної функції ВВСТ пов’язане з такими особливостями:
розробка будь-яких аналітичних документів неможлива без попереднього
глибокого аналізу транспортної системи, яка обслуговується в цілому;
наявністю “мовного бар’єру” в аналітичній роботі, тому що всі служби
транспорту в документах Міністерства транспорту України позначаються
спеціальним шифром, який включає близько 50 умовних найменувань;
множинністю рівнів і служб, які складають економічну характеристику
господарської діяльності та процесу перевезень; наявністю “мертвих зон”
на шляхах та інших об’єктах транспортної системи (річкові та морські
акваторії), які не обслуговуються ані територіальними органами, ані
ВМВСТ, що обумовлює відсутність відповідної інформації, необхідністю
охоплення інформації державного масштабу при аналізі крадіжок вантажів;
необхідністю охоплення інформації, яка стосується діяльності
територіальних органів внутрішніх справ (про підїздні шляхи, які не
входять до системи Міністерства транспорту; про осіб, яких раніше було
засуджено; про неповнолітніх, що відвідують об’єкти транспорту; про
осіб, які розшукуються; про місця збуту викраденого і т.ін.; вилученням
з об’єкта аналізу рівня злочинності, тому що на об’єктах транспорту чбо
немає житлового сектору, або він дуже незначний, тому в аналітичній
роботі до уваги братися не повинен).
Навіть короткий перелік основних особливостей свідчить про те, що для
здійснення аналітичної фукнції в УМВСТ (ВМВСТ) поряд із звичайними
вимогами потрібна спеціалізована підготовка, довготривалий специфічний
досвід роботи, обов’язкове використання можливостей
слектронно-обчислювальної техніки у зв’язку із значними обсягами даних,
що аналізуються.
Що стосується реалізації інших функцій управління УМВСТ (ВМВСТ), то вона
не носить істотних відмінностей від одноіменних функцій виконання
територіальними органами внутрішніх справ.
§3. особливості ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ
ПРАВОПОРЯДКУ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ НА ТРАНСПОРТІ
Органи внутрішніх справ на транспорті здійснюють охорону громадського
порядку та ведуть боротьбу із злочинністю у специфічних умовах. До таких
умов, як раніше зазначалось, належать:
цілодобова робота транспорту, концентрація на транспорті великих
233
людських потоків, зосередження на об’єктах транспорту значних
матеріальних цінностей; сезонні коливання пасажирських і вантажних
перевезень і т.ін.
Цілодобовий режим функціонування транспорту (це найбільш характерно для
залізничного та повітряного) дозволяє особам, які мають злочинні наміри,
відвідувати вокзали, аеропорти, станції, здійснювати злочини в будь-який
час доби і користуватися транспортом як засобом руху. Звідси характерна
особливість – більшість злочинів на транспорті здійснюється у вечірній
та нічний час. Наприклад, кількість крадіжок особистого майна громадян
досягає “піку” в період з 16 до 20 годин, залишається високою в проміжку
часу з 20 до 24 години і трохи знижується вночі.
Цілодобовий цикл роботи транспорту, наявність підприємсів торгівлі,
громадського харчування та побутового обслуговування, скупчення
пасажирів, одночасне перебування на стаціонарних об’єктах і в рухомому
складі величезних матеріальних цінностей, значна частина яких належить
до категорії товарів широкого вжитку та підвищеного попиту, обумовлюють
перетворення вокзалів, станцій, портів і аеропортів в точки особливого
притягання для осіб, схильних до здійснення майнових злочинів, пияцтва,
бродяжництва.
Цілодобова робота транспорту дозволяє особам, які займаються незаконною
торговельною діяльністю, в будь який час доби транспортувати предмети
спекуляції з місця скупки в місце реалізації. Як показують дослідження,
злочинців для перевезення предметів спекуляції використовують
залізничний транспорт, головним чином, в нічний час, коли на станціях
(вокзалах), платформах (перонах) працівників міліції, представників
громадськості і інших осіб, які можуть запідозрити в занятті
спекуляцією, значно менше, ніж вдень.
Залізничні станції (вокзали), на яких скопчується велика кількість
транзитних пасажирів, нерідко стають для спекулянтів зручними місцями
для укладення злочинних угод. Тут вони підшукують покупців і продають їм
предмети спекуляції, а також використовують автоматичні камери
зберігання для тимчасового схову предметів спекуляції.
Транспорт є динамічною галуззю господарства. Тут цілодобово відбувається
рух великої кількості пасажирів. В цих умовах важливе значення має
своєчасне виявлення в пасажирському потоці осіб, які становлять
оперативний інтерес для органів внутрішніх справ. Робота ця складна і
специфічна, тому що немає постійного населення, контакти між людьми
мають, як правило, короткочасний, випадковий характер, а правопорушники,
маскуючись під пасажирів, здійс-
234
нюють протиправні дії далеко від місця свого проживання. Це має істотне
значення для організації роботи органів внутрішніх справ на транспорті,
вибору тактичних прийомів і методів здійснення профілактичних заходів.
Характер режиму функціонування транспорту обумволює необхідність
організації патрульно-постовоі служби на основі ретельного вивчення
місць найбільш вирогідної появи осіб, які становлять оперативний
інтерес, а також з урахуванням напруженості роботи вокзалів, портів,
аеропортів; комплексного використання сил і засобів в процесі охорони
громадського порядку і боротьби із злочинністю, своєчасного маневрування
ними з урахуванням режиму роботи транспорту; підвищення ефективності
розшукової роботи;
організації тісної взаємодії транспортних і територіальних органів
внутрішніх справ.
Концентрація на транспорті великих людських потоків суттєво впливає на
забезпечення охорони правопорядку органами внутрішніх справ. Особливо
висока інтенсивність пасажирських потоків на станціях, вокзалах, в
портах і аеропортах спостерігається в період літніх відпусток,
студентських канікул. Велике скупчення пасажирів на об’єктах транспорту
відбувається також при відміні рейсів пасажирських літаків з технічних
причин, у зв’язку з погіршенням метеоумов, при перервах під час руху
поїздів, в період проведення громадсько-політичних, культурно-масових,
спортивних та інших заходів. Безперервні потоки пасажирів, велике
скупчення людських мас в окремі періоди створюють певні труднощі в
організації охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю.
По-перше, в умовах скупчення пасажирів на вокзалах, станціях, в
аеропортах і аеровокзалах є можливість тимчасового укриття на цих
об’єктах осіб, які готуються здійснити злочин, бродяг, осіб, яких
розшукують, або які маскуються під пасажирів.
По-друге, в обстановці безперервного та швидкого руху великих мас людей,
пов’язаного з користуванням послугами транспорту, виконання пасажирами
багатьох операцій (купівля квитків, реєстрація авіаційних квитків,
оформлення, здача і отримання багажу, посадка і висадка) постійно
виникають відволікаючи фактори, коли потенційно існує можливість
відносно легко здійснити злочин і зникнути. Не випадково більшість
злочинів проти особистого майна громадян на транспорті – це крадіжки
речей, залишених без догляду.
По-третє, масовість пасажирів веде до встановлення між ними
короткочасних випадкових контактів, що полегшує здійснення злочинів
шляхом використання довіри.
235
По-четверте, короткочасність перебування пасажирів на об’єктах
транспорту обумовлює виникнення труднощів щодо установлення потерпілих,
свідків, осіб, що скоїли злочин, здійснення оперативного спостереження
за ними.
В умовах високої концентрації людей на об’єктах транспорту важливого
значення набуває проблема забезпечення особистої та майнової безпеки
пасажирів. Серед злочинів, які здійснюються на залізничному, повітряному
та водному транспорті, крадіжки індивідуального майна складають в
середньому 16-25% з усіх, що реєструються апаратами карного розшуку ОВС
на транспорті. Причому понад 90% крадіжок речей у пасажирів здійснюється
злочинцямиодинаками, які проживають в основному у віддалених від місця
скоєння злочину населених пунктах. Остання обставина істотно знижує
можливості апаратів карного розшуку ОВС на транспорті одержання про цих
осіб будь-якої оперативної інформації до їх появи на вокзалі, в поїзді
чи в аеропорту та недопущення скоєння ними злочинів. В останні роки на
крупних станціях, вокзалах, аеропортах різко підвищилась кількість
крадіжок особистого майна пасажирів, які залишили свої речи в
автоматичних камерах зберігання.
Поряд з крадіжками індивідуального майна громадян одним із
найпоширеніших злочинів на залізничному транспорті є хуліганство, яке
дуже часто переходить в розбійництво, пограбування, нанесення тяжких і
інших тілесних ушкоджень, а іноді і в убивство.
Питома вага насильницьких злочинів незначна, однак кожне посягнення на
життя і здоров’я громадян, особливо в умовах тран- ‘ спорту, викликає
громадський резонанс і вимагає від органів внутрішніх справ вжиття
вичерпних заходів до встановлення та розшуку злочинців.
Ускладнюють оперативну обстановку на об’єктах транспорту також порушення
правил безпеки руху поїздів та суден. Транспорт є джерелом підвищеної
небезпеки, порушення правил користування ним призводить, як правило, до
каліцтва та загибелі людей, інших тяжких наслідків (аварій, катастроф,
авіакатастроф, зривів графіку руху транспорту).
Одними із найпоширеніших видів порушень правил безпеки руху на
залізничному транспорті є підкладання на колії різних предметів, кидання
каменів неповнолітніми у вікна пасажирських поїздів, самовільна без
потреби зупинка поїзда “стоп-краном”. Актуальною залишається й проблема
забезпечення безпеки руху на залізничних переїздах. На них щорічно
здійснюється більше тисячі автоаварій, які тягнуть за собою численні
людські жертви і значну матеріальну шкоду.
236
Найбільш поширеним порушенням правил безпеки польотів повітряних суден
цивільної авіації є незаконне перевезення вибухових або легкозаймистих
речовин, інших небезпечних вантажів і предметів. Такі громадське
небезпечні дії часто призводять до авіаційних катастроф, загибелі людей.
Більше того, вибухові речовини та зброя, які перевозяться, можуть
використовуватися під час захоплення та крадіжки повітряного судна або
здійснення інших злочинів.
Суттєву загрозу безпеці польотів створюють факти викрадання повітряних
суден цивільної авіації. Такі дії дезорганізують пасажирські
перевезення, тягнуть за собою авіаційні катастрофи, загибель людей, а
також вибуття лайнера за межі повітряного простору України.
Напруженість обстановки на транспорті зумовлюється також значною
кількостю нещасних випадків з людьми, багато з яких закінчуються смертю
потерпілих. Так, зокрема, на залізничному транспорті щорічно трапляється
близько 3 тис. нещасних випадків з людьми, в результаті яких гине понад
1 тис. чоловік.
Серед причин, які зумовлюють значну поширеність невиробничого
травматизму на транспорті, можна назвати порушення пасажирами та іншими
громадянами правил користування транспортом (проїзд на відкритих
площадках, підніжках і дахах вагонів, спроби посадки і висадки під час
руху поїздів, зривання “стоп-кранів” із хуліганських мотивів,
перевезення в пасажирських поїздах, на морських, річкових і повітряних
лайнерах легкозаймистих, вибухових і отруйних речовин); відсутність
пішоходних доріжок, мостів і тунелів на коліях, які проходять через
крупні житлові масиви, ділянках з інтенсивним рухом поїздів; ходіння по
залізничних коліях і спроби перетинання їх під неруховими поїздами або
поїздом, що наближається, особливо в умовах обмеженої видимості
(снігопади, зливи, тумани); грубі порушення водіями автотранспорту
правил переїзду залізничних переїздів; бездоглядне перебування дітей і
підлітків на транспорті, кидання каменів і інших предметів у вікна
пасажирських поїздів під час руху, пошкодження засобів зв’язку та
сигналізації; підкладання сторонніх предметів на колії, технічна
несправність колій рухомого складу; порушення правил кріплення та
перевезення вантажів; неналежне обладнання і утримання пасажирських
платформ, пішоходних переходів і автомобільних переїздів залізничних
колій; поява сторонніх людей на злітно-посадових смугах; порушення
володільцями індивідуальних плавзасобів правил судоплавства. Багато
нещасних випадків з людьми на транспорті пов’язано з алкогольним
сп’янінням потерпілих.
237
Таким чином, концентрація значних людських потоків на транспорті
обумовлює необхідність першочергового вирішення транспортними органами
внутрішніх справ завдань, пов’язаних із зміцненням громадського порядку
і безпеки, попередженням і припиненням злочинних посягань на особисту та
майнову безпеку пасажирів.
Зосередження на об’єктах транспорту значних матеріальних цінностей
вимагає вжиття органами внутрішніх справ необхідних заходів щодо
забезпечення їх належної охорони.
Щодобово в процесі транспортування тільки на залізницях перебувають
вантажі, вартість яких перевищує 1 млн грн. Злочинні посягання на
вантажі складають значну частину із загальної кількості злочинів, які
реєструються на залізниці, водному та повітряному транспорті. В
результаті викрадання вантажів не тільки заподіюється істотна
матеріальна шкода, але й частково порушується ритмічність використання
рухомого складу, забезпечення підприємств і організацій товарами,
матеріалами, машинами та обладнанням для їх нормально фукнціонування.
Важливість даної проблеми підвищується і в зв’язку з тим, що в загальній
структурі злочинних посягань на вантажі, що перевозяться, питома вага
крадіжок припадає на вантажі експортно-імпортного призначення.
На залізничному транспорті викрадення вантажів найчастіше здійснюється
на базах, складах, спеціально відведених майданчиках, на підїздних
коліях, вантажних дворах, контейнерних пунктах, сортувальних
майданчиках, в момент перевантаження вантажів на прикордонних і
припортових станціях і в портах, з рухомого складу на шляху слідкування,
під час стоянок на перегонах, в пунктах, сортувальних парках, в момент
чекання розвантаження і відправлення.
Серед розкрадачів вантажів значну частину складають працівники
транспорту, особливо це характерно для водного і повітряного транспорту,
що пояснюється тим, що практично весь процес технологічної обробки
вантажів здійснюється під контролем їх працівників і доступ сторонніх
осіб до вантажів утруднений.
Розкраданням вантажів на залізничному транспорті значною мірою сприяє
неналежна охорона або її повна відсутність при перевезенні на товарних
дворах, серйозне відставання в розвитку сортувальних станцій, пунктів
комерційного огляду вантажів, місць зберігання.
З метою запобігання викрадання вантажів, усунення причин і умов, які
сприяють їх скоєнню, органи внутрішніх справ на транспорті направляються
у відповідні організації транспорту інформацію та подання з
рекомендаціями щодо встановлення перепусткового режиму на вантажних
дворах і контейнерних пунктах, поси-
238
лення охорони вантажів по шляху руху, підвищенні вимогливості до
працівників транспорту за їх зберігання. Особлива увага приділяється на
поглиблення спеціалізації оперативних служб і слідчого апарату по
боротьбі із злочинністю.
Складною проблемою залишається своєчасне розкриття злочинів, спрямованих
на заволодіння матеріальними цінностями, що перебувають на об’єктах
транспорту. Серед причин низького розкриття цих злочинів можна назвати
некваліфіковане проведення початкових оперативно-розшукових заходів і
слідчих дій; несвоєчасне порушення кримінальних справ; недостатню
інформованість апаратів карного розшуку про злочини, які готуються та
здійснюються; недостатню професійну підготовку кадрів карного розшуку та
слідчих і т.ін. Підвищення ефективності боротьби із злочинними
посяганнями на вантажі вимагає покращення оперативної роботи органів
внутрішніх справ на транспорті, професійної майстерності працівників
карного розшуку та слідчих, організації взаємодії транспортних органів
внутрішніх справ з міськрайорганами, іншими державними органами та
громадськими організаціями.
Значно впливають на охорону правопорядку сезонні коливання пасажирських
та вантажних перевезень залізничним, повітряним та водним транспортом.
Наприклад, пасажирські перевезення відзначаються значною нерівномірністю
за сезонами та місяцями:
найзначніші вони в червні, липні, серпні та вересні; найменші в лютому.
В приміському сполученні нерівномірність перевезень пасажирів, крім
сезонної і місячної, спостерігається протягом доби – в години “пік”
перевозиться біля половини пасажирів, а також в передвихідні та вихідні
дні.
Для динаміки злочинів на залізничному, повітряному та водному транспорті
характерним є високий їх показник в період інтенсивного використання цих
видів транспорту, особливо під час відпусток, студентських і шкільних
канікул. Так, найбільша кількість крадіжок особистого майна громадян на
транспорті припадає на 4 місяці: червень, липень, серпень, вересень.
Протягом тижня рівень крадіжок підвищується в п’ятницю та суботу, на ці
дні припадає третина крадіжок, здійснених на об’єктах транспорту.
Нерівномірність вантажних перевезень в часі залежить від характеру
сезонності виробництва і споживання, природних і економічних умов
окремих районів. В зимовий час інтенсивність перевезень на залізничному
і повітряному транспорті знижується, а на водному (у зв’язку із
закінченням строку навігації) взагалі припиняється.
Сезонність пасажирських і вантажних перевезень вимагає раціональної
розстановки сил і засобів органів внутрішніх справ, мане-
239
врування ними з урахуванням оперативної обстановки. Такі специфічні
особливості середовища функціонування органів внутрішніх справ на
транспорті, сплітаючись найрізноманітніші сполучення, виступають, як
правило, у вигляді факторів, що визначають тактику охорони громадського
порядку та методи боротьби із злочинністю та іншими правопорушеннями на
об’єктах транспорту, а в кінцевому підсумку – і параметри раціональної
організації роботи зазначених органів.
§4. організаційно-тактичні ФОРМИ БОРОТЬБИ ІЗ ЗЛОЧИННІСТЮ, ОХОРОНИ
ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ
Органи внутрішніх справ на транспорті виконують покладені на них
завдання по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю в
таких межах:
а) на залізничному транспорті – в рухомому складі, що перебуває на
коліях, на залізничних станціях і дисклокованих в їх межах стаціонарних
об’єктах, призначених для забезпечення перевезення пасажирів і вантажів,
на залізничних коліях в межах полоси відведення;
б) на водному транспорті – на судохідних шляхах в межах експлуатаційних
магістралей і плавзасобах, що перебувають на них, акваторіях портів,
річкових вокзалах, причалах і інших подібних об’єктах, відстійних
пунктах плавзасобів, підприємствах морського та річкового транспорту
(судоремонтних, судобудівельних і т.ін.), які розташовані на прибережній
території;
в) на повітряному транспорті – в межах аеродромів, аеровокзалів і в
розташованих на їх території підприємствах зв’язку, торгівлі та
громадського харчування, базах, промислових, ремонтних, будівельних і
інших організаціях, а також на цивільних повітряних лайнерах.
Промислові та інші об’єкти залізничного, повітряного та водного
транспорту, підприємства торгівлі та громадського харчування
Міністерства транспорту обслуговуються ВМВСТ по лініх ДСБЕЗ незалежно
від їх місця розташування.
На організаційно-тактичні форми діяльності ВМВСТ впливають не тільки
характер і межі профільних правоохоронних завдань, але й хронічне не
виконання органами Міністерства транспорту своїх обов’язків. Незважаючи
на директивні вказівки Уряду, умови, які сприяють розкраданням,
пошкодженням та втраті, або не ліквідуються, або це робиться недостатньо
ефективно. До найбільш характерних умов належать відсутність
огородження, недостатнє освітлення, невідповідний перепустковий режим на
деяких об’єктах
240
транспорту; невиконання (порушення) правил перевезення вантажів;
технічна недосконалість рухомого складу та контейнерів; відсутність
належної охорони вантажів при їх перевезенні та переробці; незадовільний
підбір, розстановка та виховання кадрів транспортних підприємств;
відсутність суворої особистої відповідальності за збереження державного
майна з боку керівників транспортних організацій.
Це ставить керівників УМВСТ, ВМВСТ перед необхідністю відволікання
значних людських і часових ресурсів на виконання прямих функцій
транспортних організацій і пошуку оптимальних організаційно-тактичних
форм їх забезпечення.
Одним із найбільш дійових засобів підвищення ефективності роботи ВМВСТ
визнано створення в органах внутрішніх справ на транспорті
спеціаліщзованих структурних підрозділів по боротьбі із злочинними
посяганнями па вантажі. До цих спеціалізованих відділів, відділень
(груп) включаються працівники карного розшуку та ДСБЕЗ, а в окремих
випадках – і спеціалісти служби охорони громадського порядку.
В загальному колі завдань, які вирішуються цією спеціалізованою службою,
слід виділити здійснення комплексу оперативнорозшукових і профілактичних
заходів до запобігання та розкриття •злочинних посягань на вантажі
безпосередньо на об’єктах транспорту; розробку та здійснення разом з
адміністрацією підприємств і служб транспорту, воєнізованою охороною
профілактичних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які
сприяли незбережнню вантажів, впровадження технічних засобів їх захисту;
аналіз комерційної роботи транспорту, динаміки і структури злочинності у
сфері вантажних перевезень на залізничному, повітряному та водному
транспорті, узагальнення результатів оперативно-рочшукової та
профілактичної діяльності в цій сфері, підготовка і подання пропозицій у
виконавчі комітети місцевих Рад, вищестоящі органи внутрішніх справ і
організацій транспорту щодо усунення причин і умов, які сприяють
здійсненню крадіжок матеріальних цінностей при перевезеннях.
Створення спеціалізованої служби по боротьбі із злочинними посяганнями
на вантажі поєднується з іншими організаційними формами
програмно-цивільного типу, які запроваджуються за наказами начальників
УМВСТ (ВМВСТ). Однією з таких форм, що одержала загальнодержавне
поширення, є заслони, які частіше всього створюються на стикових
станціях однієї залізниці з іншою для огляду вантажного та пасажирського
рухомого складу з метою виявлення комерційних недоліків, бродяг,
неповнолітніх, які їздять на гальмових площадках і у вантажних вагонах,
злочинців-гастролерів та осіб, яких розшукують органи внутрішніх справ.
241
Заслони створюються за наказом начальників двох відповідних УМВСТ
(ВМВСТ), причому старшим оперативним начальником є той, на дільниці
якого функціонує заслон. До заслонів входять працівники міліції,
стрільці воєнізованої охорони і працівники залізниці, які беруть участь
в технологічному процесі прийому та здачі вантажів. При заслонах можуть
утворюватися спеціальні групи, до яких входять інспектори, слідчі та
спеціаліст-криміналіст. Ці групи здійснюють попередню перевірку
інформації про злочин, а в разі необхідності вирішують питання про
порушення кримінальної справи.
На крупних вантажних станціях і в портах із значним обсягом перевезень
створюються спеціалізовані оперативні групи для боротьби із злочинними
посяганнями на вантажі. До складу групи входять два-три працівника
міліції та п’ять-вісім стрільців воєнізованої охорони; керує групою
працівник карного розшуку. Основним завданням групи є припинення та
розкриття крадіжок вантажів на вантажних дворах, контейнерних площадках,
інших об’єктах залізничного та водного транспорту. В роботі груп
викорстовуються такі форми, як здійснення спільних пошукових заходів,
організація засад, таємне супроводження вантажних поїздів в межах
відділення залізниці, підтримання встановленого на об’єктах транспорту
псрепусткового режиму.
З метою запобігання та припинення крадіжок багажу із автоматичних камер
зберігання (АКЗ) на залізничних вокзалах, у повітряних та водних портах
створюються спеціальні оперативні наряди з числа молодших інспекторів
карного розшуку, які працюють разом із щодобовими постами, виставленими
біля входу до цих камір. Для цього широко використовуються промислові
телевізійні установки для спостереження за підходами та внутрішніми
приміщеннями АКЗ. Це довзволяє своєчасно виявити і припинити діяльність
осіб, що наміряються викрасти речі пасажирів із АКЗ. Телевізійна
апаратура розміщується із врахуванням специфіки роботи транспортного
вузла. Особлива увага при цьому приділяється ретельному огляду залів
чекання, перонів, квиткових кас, приміщень оформлення багажу та АКЗ, а
також підходів до пунктів реєстрації та догляду пасажирів. Пульти
управління розміщуються в приміщеннях чергових частин ВМВСТ, що дозволяє
черговим не тільки безпосередньо спостерігати за пасажиропотоками, але й
контролювати дії пошукових груп і інших видів міліцейських нарядів. При
наявності двостороннього радіозв’язку така замкнута система може
практично негайно реагувати на зміни оперативної обстановки.
Накопичений останнім часом досвід використання науково-технічних засобів
дозволяє зробити висновок про ефективність засто-
242
сування електронно-пошукової апаратури, яка є у служби огляду, для
одержання інформації, що дозволяє припиняти і розкривати такі злочини,
як контрабанда, порушення правил про валютні операції, спекуляція,
виготовлення і збут наркотичних засобів.
Групи таємного супроводження рухомого складу і водних суден створюються
з числа молодших інспекторів та оиеруповноважених карного розшуку в тих
випадках, коли є підстави припускати, що злочинні посягання на вантажі
здійснюються самими працівниками транспорту чи стрільцями воєнізованої
охорони, однак для остаточного висновку наявної інформації недостатньо.
Таємне супроводження повітряних лайнерів здійснюється інспекторами в
спеціально передбачених випадках з метою виявлення на борту літака осіб,
які наміряються заходити судно, заложників, посягають на життя
пасажирів, і стати на перешкоді цій злочинній діяльності. Рішення про
супроводження повітряного судна цивільної авіації приймається
начальником УМВС на повітряному транспорті разом з начальником
авіапідприємства. ;
Запобігання злочинним посяганням на пасажирів і членів екіпажів
повітряних суден, припинення контрабанди, розповсюдження наркотиків,
спекуляції та деяких інших сьогодні вже не уявляються без діяльності
спеціальних підрозділів карного розшуку по огляду пасажирів і багажу,
озброєних такими ефективними засобами контролю, як металошукачі,
рентгеновські установки тощо, а також спеціально підготовленими на
виявлення вибухових речовин і наркотиків службовими собаками.
Для запобігання злочинним посяганням на вантажі із рухомого складу та
зміцнення правопорядку на дільниці залізниці з ускладненою оперативною
обстановкою створюються рухомі відділення (відділи) внутрішніх справ на
транспорті. До цих підрозділів включаються представники всіх служб
ВМВСТ, які розмінуються у спеціальному вагоні, прямують на найбільш
”уражену” дільницю залізниці, де ведуть масовану попереджувальну
роботу від декількох діб до декількох тижнів, після чого перекидаються
на іншу дільницю. Ця організаційна форма роботи викликана перш за все
тим, що в країні є велика кількість станцій, на які здійснюю гь різні
операції з вантажами, але не на всіх них є підрозділи міліції.
З метою посилення охорони громадського порядку на залізничних
платформах, причалах в години “пік” та припинення хуліганських вчинків,
кишенькових крадіжок, пограбувань використовується така форма роботи, як
створення посадочних груп із числа працівників міліції, представників
адміністрації залі лійці, порту. Виконання ж аналогічних завдань у
рухомому складі покладено на спеціально сформовані підрозділи по
супроводженню поїздів. Ці підрозділи охороняють громадський порядок і
припиняють будь-які злочинні прояви та інші правопорушення в
пасажирських і приміських поїздах у вечірній і нічний час, а в
предвихідні, вихідні, святкові дні і в умовах проведення масових
заходів, пов’язаних з використанням транспорту, попереджувальній
діяльності зазначених підрозділів надається особливе зазначення. Крім
цього, створюються також оперативні групи спеціального призначення.
Завданням цих груп є, окрім безпосереднього супроводження роботи щодо
виявлення серед залишених, забутих речей вибухових пристроїв та інших
речовин і предметів, які можуть завдати шкоди суспільству.
Розглянуті організаційно-тактичні форми реалізації функцій у сфері
охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю дозволяють
об’єднати зусилля різноманітних служб і підрозділів органів внутрішніх
справ на транспорті, а також активно використовувати сили громадськості
у вирішенні завдань щодо зміцнення правопорядку на об’єктах транспорту.
§5. взаємодія ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
НА ТРАНСПОРТІ З ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ ОРГАНАМИ. АДМІНІСТРАЦІЄЮ І ГРОМАДСЬКИМИ
ОРГАНІЗАЦІЯМИ ТРАНСПОРТНИХ ПІДПРИЄМСТВ
В організації охорони громадського порядку та боротьбі із злочинністю на
транспортних магістралях важливе місце традиційно займає взаємодія
органів внутрішніх справ на транспорті з територіальними органами
внутрішніх справ, а також з органами державної безпеки, митними
органами, адміністрацією, громадськими формуваннями транспортних
підприємств.
МВС України, приділяючи цьому питанню значну увагу, самостійно і разом з
іншими відомствами видало ряд наказів, спрямованих на подальше
удосконалення взаємодії органів внутрішніх справ на транспорті з
територіальними органами внутрішніх справ, іншими правоохоронними
органами та адміністрацією транспортних організацій.
Необхідність такої взаємодії викликана рядом обставин, серед яких
найбільш характерними є наявність злочинців-гастролерів, осіб, які
розшукуються і намагаються переховатися на об’єктах транспорту або
використати транспорт як засіб руху для здійснення злочинів в різних
містах і районах; особливості поведінки окремих злочинців, які
здійснюють злочини в містах, районах і на об’єктах транспорту поза
районом проживання; місцеві особливості, що іноді вимагають за умовами
оперативної обстановки посилення одного органу внутрішніх справ за
рахунок сил і засобів інших.
Взаємодія органів внутрішніх справ на транспорті з територіальними
органами полягає у взаємозв’язку інформуванні, плануванні та здійсненні
спільних заходів. Обмін інформацією здійснюється з таких основних питань
і подій: про злочини, які готуються (наприклад, про наміри захоплення та
викрадення повітряного судна, напади на об’єкти, пов’язані з постійним
обслуговуванням інкасаторами, та на інкасаторів, втечі із установ по
виконанню покарань, СІЗО, ІТЗ і т.ін.); про всі скоєні та нерозкриті
тяжкі злочини; про злочинців, які розшукуються; про осіб, які пропали
без вісті; про виявлення неопізнаних трупів; про доставлених
правопорушників, особу яких не встановлено; про затриманих
правопорушників, коли є достатні підстави припустити, що вони причетні
до злочинів, скоєних на території органу, з якими здійснюється
взаємодія; про аварії та катастрофи поїздів, суден, літаків; про інші
пригоди, коли виникає необхідність спільного вирішення
оперативно-службових питань.
Органи внутрішніх справ на транспорті надсилають до відповідних органів
внутрішніх справ матеріали на правопорушників, які і раніше систематично
відвідують об’єкти транспорту і раніше засуджених осіб для постановки на
облік, вирішення питання про встановлення адміністративного нагляду із
застосуванням заборони відвідування вокзалів, портів, аеропортів у
певний час. Санкції за порушення такого обмеження застосовуються
територіальними органами за інформацією, яка надходить з органів
внутрішніх справ на транспорті.
З метою своєчасної та швидкої передачі інформації встановлюються прямі
телефони і канали між органами, які взаємодіють, чергові частини
оснащуються радіостанціями, що працюють на одних і тих же діапазонах
хвиль.
Транспортні та територіальні органи внутрішніх справ здійснюють спільні
заході щодо розкриття злочинів і розшуку злочинців, охорони громадського
порядку під час прибуття поїздів, проведення масових заходів по боротьбі
з бродяжництвом, пияцтвом, правопорушеннями неповнолітніх і дитячою
безпритульністю.
Залежно від мети і завдань, які вирішуються в процесі взаємодії, з
особового складу транспортиих і територіальних органів внутрішніх справ
створюються спільні слідчо-оперативні, оперативнопошукові групи,
оперативні заслони, посилені міліцейські пости та патрульні групи.
Під час розшуку та затримання особливо небезпечних і озброєних злочинців
розстановка сил і засобів територіальних і транспортних органів
внутрішніх справ здійснюється за єдиним планом. Начальник органу
внутрішніх справ на транспорті або його заступник входить до складу
оперативного штабу МВС, УМВС по керівництву операцією.
Для транспортних і територіальних органів внутрішніх справ характерна
спільна діяльність при надзвичайних обставинах (катастрофах, аваріях на
транспорті). Особовий склад зазначених органів залучається для виконання
таких завдань: блокування району катастрофи, охорона громадського
порядку; забезпечення збереження документів і предметів, які стосуються
повітряної чи іншої пригоди; збирання відомостей про потерпілих і
створення умов для нормальної діяльності комісії з службового
розслідування причин катастрофи або аварії.
Необхідність спільних дій органів внутрішніх справ на транспорті та
органів Служби безпеки обумовлюється рядом обставин. По-перше, багато
державних злочинів (наприклад, порушення правил безпеки руху та
експлуатації транспорту і т.ін.), боротьба з якими безпосередньо
покладена на органи внутрішніх справ на транспорті, об’єктивно мають
схожість з особливо небезпечними державними злочинами, а іноді
відрізняються від них тільки суб’єктивною стороною. Це не дозволяє
одразу ж після одержання сигналу з достатньою впевненістю визначити, до
компетенції якого відомства належить припинення та розкриття такого
злочину. Тому на зазначеному етапі роботи потрібна спільна участь
органів внутрішніх справ на транспорті та органів Служби безпеки.
По-друге, схожість окремих завдань цих органів вимагає узгодженого їх
використання з метою недопущення розшифрування інформації, яка не може
бути розголошеною.
По-третє, взамоємодія дозволяє маневрувати силами та засобами,
,/іаксимально використовувати специфічні для зазначених органів методи
та форми роботи.
Найбільш поширеною формою взаємодії органів внутрішніх справ на
транспорті з органами Служби безпеки є обмін інформацією про осіб і
факти, які становлять оперативний інтерес. Характер такої інформації,
звичайно, вимагає якнашвидшого реагування. Це перш за все стосується
випадків припинення особливо небезпечних державних злочинів,
попередження спроб захоплення та крадіжки повітряного судна, припинення
вивлених спроб незаконного перевезення повітряним транспортом зброї,
вибухових речовин, інших небезпечних вантажів і предметів.
Ефективною формою взаємодії органів внутрішніх справ на транспорті з
органами Служби безпеки є спільна розробка та реалізація заходів щодо
охорони громадського порядку та безпеки в період підготовки та
проведення значних громадсько-політичних заходів, при вибутті, прибутті,
проїзді по території країни керівників держав і урядів та інших
державних делегацій.
Поширення набула і така форма взаємодії, як розробка планів спільних дій
за надзвичайних обставин (аваріях і катастрофах, захопленнях та
крадіжках повітряних суден цивільної авіації, колективних порушеннях
громадського порядку).
Органами внутрішніх справ, які функціонують у районах державного кордону
України, в тому числі в міжнародних аеропортах, проводять свою роботу в
тісній взаємодії з органами прикордонної охорони та митними органами. Ця
взаємодія здійснюється в основному (у формі обміну інформацією, яка
становить взаємний інтерес щодо спільного планування та проведення
заходів, які спрямовані на припинення та попередження правопорушень.
Спільно з зазначеними органами вирішуються питання, пов’язані з
обмеженням вїзду до прикордонної зони, міжнародним транзитом.
Ефективність охорони громадського порядку та боротьби із злочинністю в
багатьох випадках визначається станом взаємодії органів внутрішніх справ
на транспорті з адміністрацією та громадськістю підприємств транспорту.
Практикою вироблено різні форми взаємодії органів внутрішніх справ на
транспорті з адміністрацією підприємств транспорту при забезпеченні
збереження вантажів. Це спільне виявлення причин і умов, які сприяють
скоєнню злочинних посягань на вантажі та вжиття заходів до їх усунення;
комісійні перевірки місць зберігання та обробки вантажів; проведення
міжвідомчих нарад щодо забезпечення зберігання вантажів; спільний
оперативний розбір фактів неналежного збереження вантажів; щомісячні і
щоквартальні взаємозвірки матеріалів, які є в міліції, про незбереження
вантажів з відомостями відповідних служб відділень залізниці.
Органи внутрішніх справ і адміністрація транспортних підприємств та
установ досить широко використовують допомогу громадськості в боротьбі з
розкраданням вантажів. Найбільш характерними формами взаємодії є
спеціалізовані добровільні дружини, які беруть участь в забезпеченні
правопорядку в сфері вантажних перевезень, ради, лінійні громадські
пункти та пости транспортнох міліції, “пікетні” групи, спецгрупи
воєнізованої охорони, міліції і т.ін.
Для профілактики правопорушень на транспорті утворюються ради при
управліннях залізниць. Вони координують і спрямовують роботу рад
профілактики при відділеннях залізниць, а ті в свою чергу керують
діяльністю лінійних пунктів профілактики на залізничних вузлах і
станціях. Як правило, в радах профілактики утворюються секції, які
забезпечують проведення профілактики правопорушень. За аналогічною
схемою організовано ради профілактики на об’єктах повітряного, морського
та річкового транспорту.
В числі основних завдань формувань громадськості є координація
діяльності постійно діючих комісій по збереженню вантажів, зміцненню
громадського порядку, попередженню травматизму, а також товариських
судів і т.ін.
До основних функцій рад профілактики належать посилення трудової
дисципліни, правопорядку та дотримання законності в трудових колективах
підприємств і служб транспорту, припинення правопорушень у сфері
пасажирських перевезень, запобігання розкраданням вантажів, виявлення та
облік правопорушень і проведення з правопорушниками індивідуальної
профілактичної роботи, організація та проведення розгляду матеріалів на
правопорушників, досліджень, рейдів і т.ін.
Однією з форм об’єднаних зусиль громадськості та органів внутрішніх
справ на транспорті стали громадські лінії, пункти охорони порядку. На
відміну від громадських пунктів охорони порядку, які діють на території
міст, селищ і інших населених пунктів, громадські лінійні пункти не
мають єдиної твердо встановленої структури та форм роботи. Залежно від
спеціалізованої станції, де вони створені, до їх складу можуть входити
секції по боротьбі з розкраданнями вантажів, по охороні громадського
порядку та профілактиці правопорушень і т.ін. Лінійні громадські пункти
створюються спільними зусиллями адміністрації, профспілкових організацій
транспорту та органів внутрішніх справ на транспорті на пасажирських і
вантажних станціях, в портах і на інших об’єктах.
Останніми роками на залізницях впроваджується досвід шефства над
приміськими поїздами колективів підприємств, робітники і службовці яких
систематично користуються цим видом транспорту. Так, найбільше поширення
на Придніпровській і Львівській залізниці одержало шефство крупних
промислових підприємств над електричками, створення “фірмових”
приміських поїздів і т.ін. Цей досвід тепер активно впроваджується і в
інших регіонах країни, працівники органів внутрішніх справ на транспорті
надають у цій справі допомогу адміністрації та профспілковим
організаціям транспортних підприємствам, забезпечують обмін досвідом.
Крім розглянутих форм взаємодії органів внутрішніх справ на транспорті з
громадськістю, можна назвати і деякі інші. Серед них можна назвати
товариські суди, інститут громадських інспекторів по збереженню
державної власності та безпеки на транспорті, позаштатні працівники
міліції, різні координаційні коміїсії та ради, товариства, а також інші
громадські об’єднання.
Контрольні запитання:
1. Система органів внутрішніх справ на транспорті
2. Основні завдання лінійних ОВС на транспорті
3. Інформаційне забезпечення апаратів ОВС на транспорті
4. Особливості умов, за яких працюють ОВС на транспорті
5. Забезпечення охорони правопорядку ОВС на транспорті
6. Найбільш поширені види порушень на транспорті
7. Організація і тактика боротьби зі злочинністю на транспорті 8-Спільна
діяльність ОВС на транспорті з територіальними органами, місцевою
адміністрагіією і громадськістю
РОЗДІЛ XII. ОХОРОНА ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ В ОСОБЛИВИХ (ЕКСТРЕМАЛЬНИХ)
УМОВАХ
§1. ПОНЯТТЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ ОСОБЛИВИХ (ЕКСТРЕМАЛЬНИХ) УМОВ
Діяльність органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку і
боротьби зі злочинністю носить різнобічний, багатогранний характер, вона
часто непрогнозована і непередбачувана в своєму розвитку.
Раптові зміни і ускладнення ситуації викликаються виникненням різних
надзвичайних умов, які можуть мати місце як на окремих об’єктах, в
населених пунктах, районах і областях, так і в певних регіонах, навіть
на території всієї держави. Органи внутрішніх справ зобов’язані
кваліфіковано діяти як в звичайних, так і в особливих, в тому числі і
надзвичайних (екстремальних) умовах, бути готовими до виконання
додаткових спеціальних завдань, до роботи з великими моральними і
фізичними навантаженнями і в більш складних умовах. Особливі умови
можуть викликатись соціальними явищами криміногенного характеру:
– дії озброєних злочинців, втеча групи особливо небезпечних злочинців,
захоплення заложників, повітряного чи морського транспортного засобу,
масові безладдя в громадських місцях, непокора і дезорганізація роботи в
установах виконання покарань і тощо;
некриміногенного характеру:
– масові неорганізовані виступи самодіяльних організацій, масові
політичні, спортивні, культурні та інші заходи, що дестабілізують
громадський порядок на певній території чи в цілому населеному пункті;
явищами природного характеру з тяжкими наслідками:
– повінь, землетрус, обвали і зсуви, бурі, смерчі, урагани, снігові
замети і лавини, ожеледиця, масові лісові, торфяні, степові та інші
пожежі;
явищами біологічного характеру:
– епідемії, епізоотії, отруєння, масове розповсюдження шкідників
сільського, лісового господарства, яке має характер стихійного лиха;
– явищами техногенного походження:
– катастрофи, великі аварії, пожежі на підприємствах і в житлових
масивах, вибухи на хімічних підприємствах, газонафтопроводах і т. ін.
Особливі умови виникають також в особливий і в воєннийчас, коли органи
внутрішніх справ виконують специфічні завдання в сфері цивільної оборони
і віиськово-мобілізаційної підготовки, а також в деяких інших ситуаціях.
За цих умов надзвичайно ускладнюється оперативна обстановка, яка вимагає
від органів внутрішніх справ особливих неординарних методів вирішення
службових завдань, підвищення якості управління, посилення
матеріально-технічного забезпечення. Особливого значення набувають стан
дисципліни, організованості, зв’язку, обміну інформацією, мобілізації
всіх ресурсів органів внутрішніх справ, забезпечення їх взаємодії з
органами влади і іншими правоохоронними структурами. Професіоналізм,
організованність, рішучі дії, вміння діяти, дотримуючись законності в
особливих умовах забезпечують ефективність зусиль органів внутрішніх
справ в охороні громадського порядку. Успішне вирішення службових
завдань при особливих умовах обумовлюється вжиттям комплексних заходів
щодо охорони правопорядку і боротьби зі злочинністю, що перебуває в
прямій залежності від організації управління силами і засобами органів
внутрішніх справ.
Особливим умовам, викликаним соціальними явищами криміногенного
характеру, як правило, сприяють (передують) активні дії особи (групи
осіб), що грубо порушують встановлені правила поведінки, створюють
загрозу життю та здоров’ю людей.
Стихійне лихо (повінь, обвали, смерчі, урагани і т. ін.) створює реальну
загрозу життю населення, спричиняє великі матеріальні (економічні)
збитки, паралізує діяльність транспорту і зв’язку, але не має, як
правило, попередніх проявів. При стихійних лихах створюються також
сприятливі умови для скоєння злочинів та інших правопорушень.
Велику загрозу для безпеки людей і тяжкі наслідки викликають явища
техногенного походження (катастрофи, вибухи, пожежі) та явища
біологічного характеру (епідемії та епізоотії).
Класифікація особливих умов має практичну і теоретичну значимість.
Особливі умови, як уже було відзначено, викликаються різними причинами і
мають різний ступінь громадської небезпеки. Залежно від цього особовий
склад органу внутрішніх справ бере участь в попередженні та ліквідації
шкідливих наслідків, захисті населення, організації взаємодії з органами
влади, іншими правоохоронними структурами. В цьому полягає практичне
значення класифікації. Теоретичне ж її значення пояснюється тим, що вона
дозволяє науково обгрунтувати різні види особливих умов, їх ознаки і
деталі, вивчити причини виникнення, можливі шляхи запобігання їх появі,
розробляти заздалегідь найбільш оптимальні прийоми і методи діяльності
органів внутрішніх справ в особливих умовах.
В нормативних актах МВС України та спеціальній літературі крім особливих
умов, розрізняють також надзвичайні (екстремальні) умови. Під
екстремальними умовами слід розуміти такі особливі обставини, які можуть
мати катастрофічні наслідки і носять винятковий характер за своєю
небезпекою для життя громадян, працівників органів внутрішніх справ,
надмірно ускладнюють умови виконання службових обов’язків, вимагають
негайних, рішучих, адекватних дій не тільки органів внутрішніх справ, а
часто і органів державної влади. Особливі умови не завжди мають
криміногенне походження, тому вони вимагають від органів внутрішніх
справ специфічного режиму роботи, вжиття додаткових заходів щодо охорони
громадського порядку, але, як правило, не становлять для громадської
безпеки суттєвої загрози.
Причини виникнення особливих умов відносно діяльності органів внутрішніх
справ можна поділити на об’єктивні, які не залежать від органів
внутрішніх справ, і суб’єктивні, які залежні або виникли внаслідок
незадовільної їх діяльності.
За характером і поширеністю особливі умови можна розрізняти як місцеві
(регіональні), так і загальнодержавного значення. Особливі умови
місцевого значення можуть мати місце в окремому населеному пункті, в
мікрорайоні. Вони не створюють небезпеки для регіону чи країни в цілому.
В особливих умовах місцевого значення може протікати діяльність
районного відділу внутрішніх справ з приданими йому силами і засобами.
Особливі умови регіонального значення поширюються на територію області,
інші території, становлять небезпеку для населення регіону, завдають
значної шкоди матеріальним цінностям, вимагають великих зусиль від
правоохоронних органів і органів влади в усуненні їх наслідків
(наприклад, під час повені в Закарпатті в 1993 р.). Особливі умови
державного значення можуть мати локальний характер за місцем виникнення,
але носити загальнодержавний характер за наслідками (аварія в 1986 р. на
Чорнобильскій АЕС з відомими катастрофічними наслідками, епідемія холери
в 1994 р. в Криму і на півдні України, стихійне лихо в Закарпатті в 1998
р.).
Особливі умови можуть бути також прогнозованими і непрогнозованими. Ряд
явищ соціального походження (як криміногенного, так і некриміногенного
характеру), явищ природного і біологічного походження на підставі
аналізу, інформації наукових спостережень, закономірностей природи можна
передбачити і зпрогнозувати їх розвиток. Це дає можливість органу
внутрішніх справ заздалегідь підготуватись шляхом тренувань, навчань,
накопичення сил і засобів до виконання обов’язків в особливих умовах. В
органах внутрішніх справ розробляються спеціальні типові плани дій на
випадок виникнення особливих умов діяльності, в тому числі великих
пожеж, масового безладдя, розшуку небезпечних злочинців, оборони
особливо важливих об’єктів, повені тощо.
Перелік і класифікація особливих умов не є вичерпними. Одні і ті ж явища
можуть мати різне походження і залежно від ситуації належати до тої чи
іншої групи класифікації. Так, велика пожежа, що виникла внаслідок
посухи в лісовому масиві буде віднесена до явища природного характеру;
пожежа, що виникла в житловому масиві внаслідок підпалу, – до соціальних
явищ криміногенного характеру; а пожежа на газородовищі – до явищ
техногенного походження. За часом виникнення особливі умови можуть бути
очікуваними і непередбачуваними (раптовими). Непередбачувані надзвичайні
умови завжди виникають раптово і носять, як правило, екстремальний
характер, є серйозними випробуваннями готовності органів внутрішніх
справ до діяльності в особливих умовах. Розрізняють три типи факторів
раптовості надзвичайних умов.
Перший тип – очікувана подія відома, управлінське рішення, яке повинно
бути реалізовано при його появі, відпрацьовано і готове. Невідомий лише
час події.
Другий тип – очікувана подія відома лише в загальних рисах, а тому
необхідне управлінське рішення завчасно підготувати практично неможливо.
Час виникнення події також невідомий.
Третій тип – невідомий не тільки час виникнення, а й характер самої
події, що створює надзвичайно велику невизначенність відносно того, як
діють в обстановці раптовості.’
Таким чином, під особливими умовами потрібно розуміти підвищену
небезпеку для життя людей, збереження матеріальних і
Китов А.І. Психологія управління. І
42. Ст.304.
270
На них покладається також обов’язок брати участь в охороні громадського
порядку та боротьбі із злочинністю, забезпеченні громадської безпеки під
час проведення масових заходів, припиненні масових безладь у населених
пунктах.
Прикордонні війська відповідно до Закону України “Про Прикордонні
війська України” зобов’язані відбивати вторгнення на територію України
озброєних формувань, припиняти збройні та інші провокації на державному
кордоні, захищати від злочинних посягань населення і власність у всіх її
формах’.
Закон України “Про оборону України” визначає загальні основи оборони
держави, ситуацію, при якій Збройні Сили можуть бути використані для
забезпечення незалежності, територіальної цілісності, захисту інтересів
держави і мирного життя народу; передбачає мобілізаційну підготовку
народного господарства, державних органів і систем управління до дій в
умовах воєнного стану, підготовку населення і території країни до
оборони; визначає компетенцію Верховної Ради України, Президента
України, Ради оборони України, Кабінету Міністрів, міністерства оборони,
інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів державної
влади і управління на випадок стану війни, воєнного часу, воєнного
стану, мобілізації і територіальної оборони2.
Підрозділи Цивільної оборони згідно з Законом України “Про Цивільну
оборону України” зобов’язані забезпечити:
– запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і
запровадження заходів щодо зменшення збитків та витрат у разі аварій,
вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;
– оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у
мирний і воєнний час та постійне інформування про наявну обстановку;
– захист населення від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха та
застосування засобів масового ураження;
– організацію і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у
районах лиха і осередках ураження;
– створення системи аналізу і прогнозування управління, опаовіщення і
зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним зараженням,
підтримання їх готовності для стабільного функціонування у надзвичайних
ситуаціях мирного і воєнного часів;
‘Там же. 1993^2.Ст.7. ^амже. 1992. № 9. Ст. 106.
271
– підготовку і перепідготовку керівного складу цивільної оборони, її
органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати
засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях’.
Основами законодавства України про охорону здоров’я на органи охорони
здоров’я покладено надання загальнодоступної медичної допомоги
населенню, виконання профілактичних заходів по охороні здоров’я
населення, забезпечення санітарно-епідеміологічного стану держави,
організацію і здійснення роботи щодо розпізнання, лікування і
профілактики захворювань, охорони території України від заносу і
розповсюдження інфекційних захворювань, проведення карантинних заходів,
судово-медичної і судово-психіатричної експертиз, здійснення державного
санітарного нагляду2.
Органи охорони здоров’я спільно з органами внутрішніх справ при
відповідних надзвичайних умовах здійснюють нагляд за дотриманням
санітарних правил в населених пунктах, місцях загального відпочинку і
масового перебування людей, спільно ведуть боротьбу з наркоманією,
пияцтвом, розповсюдженням СНІДу, венеричних хвороб, у разі ухилення
хворих від добровільного лікування, та іншими інфекційними
захворюваннями, якщо вони набули характеру епідемій і ліквідація їх
вимагає карантинних заходів. Органи охорони здоров’я надають невідкладну
медичну допомогу особам, які постраждали під час масових порушень
громадського порядку, стихійного лиха чи аваріях, пожежах та
катастрофах. На вимогу органів внутрішніх справ вони проводять
судово-медичні та судово-психіатричні експертизи, а також необхідні
медичні огляди окремих осіб з метою виявлення їх стану здоров’я,
наявності у них травм, хвороб, сп’яніння чи наркотизації.
Законом України “Про ветеринарну медицину” до компетенції органів
державної ветеринарної медицини віднесено:
– контроль та організація заходів щодо профілактики, діагностики,
лікування та ліквідації інфекційних і незаразних хвороб тварин;
– оцінка епізоотичної ситуації і дача обов’язкових до виконання
розпоряджень щодо здійснення профілактики та ліквідації заразних хвороб,
а також з питання дератизації, дезинфікації, інших заходів;
– контроль за охороною території України від занесення з території інших
держав інфекційних хвороб тварин, а також проведення
‘Відомості Верховної Ради України. 1993. N 14. Ст. 124. ‘Тамже.
1993.№4.Ст. 19.
272
перевірки ветеринарного стану при експорті-імпорті тварин, сировини,
продуктів тваринного походження, кормів;
– заборона експлуатації або тимчасове припинення функціонування
тваринницьких об’єктів і підприємств по забою та переробці тварин і
сировини тваринного походження у разі порушення ветеринарних норм і
правил.’
Місцеві органи влади на підставі Закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні”:
– вирішують відповідно до законодавства питання про проведення зборів,
мітингів, вуличних походів і демонстрацій, спортивних, видовищних та
інших масових громадсько-політичних заходів, контролюють забезпечення
організаторами ц”х заходів належного громадського порядку;
– вживають в разі стихійного лиха, екологічних катастроф, епеідемій,
пожеж, інших надзвичайних ситуацій необхідних заходів щодо забезпечення
державного і громадського порядку, життєдіяльності підприємств, установ
та організацій і врятування життя людей, зхисту їх здоров’я, збереження
матеріальних цінностей2.
Органи внутрішніх справ, здійснюючи охорону правопорядку в надзвичайних
умовах, повинні враховувати обов’язкову, передбачену законодавством,
участь інших міністерств та відомств у заходах по ліквідації,
попередженні та усуненні наслідків надзвичайних подій, відновленні
порушеного громадського порядку, оздоровленні оперативної обстановки,
проявляти ініціативу та розробляти комплексні заходи щодо взаємодії з
ними.
Комплексні заходи повинні забезпечувати координацію дій всіх залучених
до охорони громадського порядку сил і засобів як органу внутрішніх
справ, так і приданих тимчасово, систему зв’язку та управління,
інформування органів виконавчої влади та вищого керівництва, корегування
завдань, поставлених перед підрозділами органів внутрішніх справ і інших
правоохоронних органів, залежно від розвитку подій, зв’язок із засобами
масової інформації з метою використання їх можливостей в стабілізації
обстановки та належного інформування населення.
‘ Див.: Відомості Верховної Ради України 1992. N 36. Ст. 531. 2 Там же.
1997. N 24. Ст. 170.
• 273
Контрольні запитання:
1. Поняття і класифікація особливих (екстремальних) умов
2. Особливості діяльності ОВС в особливих (екстремальних) умовах
3. Види аксіальних планів охорони громадського порядку
4. Особливості охорони громадського порядку при масових порушеннях і
безладдях, громадянській непокорі
5. Особливості застосування методів переконання і примусу, спеціальних
заходів адміністративного припинення
6. Поняття надзвичайного стану
7. Діяльність ОВС при надзвичайному стані
8. Взаємодія ОВС з іншими державними органами щодо охорони громадського
порядку в надзвичайних умовах
274
РОЗДІЛ XIII. АДМІНІСТРАТИВНА СЛУЖБА МІЛІЦІЇ. ПАТРУЛЬНО-ПОСТОВА СЛУЖБА
МІЛІЦІЇ
§1. ЗМІСТ ТА ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА
ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ
Служба охорони громадського порядку – це галузевий структурний підрозділ
МВС України, який об’єднує ряд міліцейських формувань та апаратів
управління ними. На неї покладено забезпечення охорони правопорядку на
вулицях, площах та в інших громадських місцях, здійснення паспортної й
дозвільної систем, дотримання правил перебування в Україні іноземних
громадян та осіб без громадянства, охорона, конвоювання затриманих та
взятих під варту осіб. Таким чином, служба охорони громадського порядку
є комплексною і складається із зазначених лінійних служб, які здійснюють
основне завдання органів внутрішніх справ – охорону громадського порядку
й громадської безпеки.
Основними завданнями цієї служби є:
– забезпечення правопорядку на вулицях, площах, транспортних магістралях
та в інших громадських місцях;
– попередження, припинення злочинів та інших правопорушень в громадських
місцях, активна участь у розкритті злочинів та затриманні злочинців;
– охорона всіх видів власності;
– охорона прав, честі та гідності громадян від злочинних посягань та
інших протиправних дій.
Забезпечення належного громадського порядку у містах та інших населених
пунктах є одним з головних завдань органів внутрішніх справ. Виконуючи
це завдання, підрозділи зазначеної служби забезпечують громадський
порядок на вулицях, площах та в інших громадських місцях як в звичайних
умовах, так і при проведенні масових заходів, стихійних лихах та інших
надзвичайних обставинах.
З цією метою вони здійснюють контроль за виконанням всіма громадянами й
посадовими особами правил, що регулюють громадський порядок; надають у
межах своїхправ допомогу народним депутатам, представникам державних
органів і об’єднань громадян
275
в здійсненні їх законної діяльності, якщо ним чиниться протидія або
загрожує небезпека з боку правопорушників; здійснюють заходи щодо
забезпечення виконання загальнообов’язкових рішень місцевих Рад,
прийнятих ними в межах своєї компетенції, з питань охорони громадського
порядку і організації торгівлі; забезпечують громадський порядок під час
проведення масових заходів комерційного характеру на кошти організацій
та осіб, які їх проводять.
Працівники служби охорони громадського порядку спільно з іншими
державними й громадськими організаціями ведуть боротьбу з пияцтвом,
алкоголізмом і наркоманією, порушеннями правил паспортної й дозвільної
системи, хуліганством та іншими порушеннями громадського порядку. Служба
веде також значну роботу щодо запобігання і припинення злочинів,
затримання осіб, які скоїли злочини або підозрюються в їх скоєнні,
розшуку осіб, які переховуються від слідства та суду, охорони та
конвоювання взятих під варту, виявлення причин та умов, що сприяли
скоєнню злочинів та вжиття заходів до їх усунення.
Охороняючи державну, колективну та інші види власності, права та законні
інтереси підприємств, установ та організацій, служба охорони
громадського порядку запобігає розкрадання майна та інших цінностей з
об’єктів, прийнятих під охорону, вживає заходів щодо охорони природних
багатств, припиняє браконьєрство, порушення правил полювання та
рибальства, веде боротьбу зі спекуляцією та порушеннями правил ведення
валютних операцій.
У сфері захисту прав та законних інтересів громадян від злочинних
посягань та інших протиправних дій ця служба вживає у встановленому
порядку заходів за заявами та повідомленнями громадян для забезпечення
недоторканості їх особи та житла, захисту честі та гідності, здоров’я та
життя, особистої волі та майна.
Служба охорони громадського порядку має надавати негайну допомогу
особам, які постраждали в результаті аварій та нещасних випадків, а
також тим, які перебувають в громадських місцях у безпорадному стані,
забезпечує зберігання знайдених речей, документів та цінностей.
Для здійснення цих завдань та обов’язків апарати, підрозділи та
працівники зазначеної служби мають певні права. Загальні права міліції
щодо охорони громадського порядку закріплюються законодавчими актами
України; спеціальні права підрозділів і працівників служби охорони
громадського порядку – відомчими нормативними актами (наказами,
інструкціями тощо), які регулюють їх діяльність.
276
Виконуючи свої завдання, ця служба виступає від імені держави і
представляє інтереси останньої. Її працівники мають право в межах своїх
повноважень давати обов’язкові до виконання розпорядження громадянам й
посадовим особам та використовувати в разі необхідності заходи
адміністративного примусу.
Охорона громадського порядку здійснюється рядовим та начальницьким
складом стройових частин та підрозділів органів внутрішніх справ,
спеціальних закладів, підрозділів міліції швидкого реагування; міліцією
державної охорони, а також інспекторським складом апаратів управління
цієї служби.
У виконанні завдань служби охорони громадського порядку беруть участь
дільничні інспектори міліції, служби виконання покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі. При ускладненні оперативної обстановки для охорони
громадського порядку можуть залучатися працівники інших служб органів
внутрішніх справ, слухачі та курсанти учбових закладів, особовий склад
внутрішніх військ МВС України,
Організація служби охорони громадського порядку органів внутрішніх справ
спирається на систему її підрозділів, які перебувають між собою у
певному зв’язку, що базується на підпорядкуванні нижчих апаратів вищим,
координації й взаємозв’язку з іншими службами органів внутрішніх справ.
Ця система складається з трьох ланок. Вищою ланкою є Головне управління
адміністративної служби міліції (ГУАСМ) МВС України, яке здійснює в
межах своєї компетенції загальне керівництво підвідомчою службою,
забезпечує управ ління діяльністю всіх нижчих апаратів. При цьому ГУАСМ
МВС України організує діяльність апаратів лінійних служб охорони
громадського порядку та здійснення дозвільної і паспортної систем, а
також забезпечення режиму перебування в Україні іноземних громадян та
осіб без громадянства.
Друга ланка цієї служби охоплює апарати охорони громадського порядку
УМВС (ГУМВС) в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі.
Третю ланку служби охорони громадського порядку становлять підрозділи в
міських, районних відділах внутрішніх справ.
Структура конкретного апарату служби охорони громадського порядку
визначається перш за все його компетенцією та чисельністю
інспекторського складу.
Для проведення організаційної роботи в апаратах першої та другої ланки
інспекторський склад об’єднується за лінійним прин-
277
ципом (патрульно-постова служба, служба по керівництву дільничними
інспекторами тощо). Крім того, в них утворюється, як правило,
інформаційно-аналітичний підрозділ, а також підрозділ щодо організації
взаємодії з іншими громадськими формуваннями по охороні громадського
порядку.
Кожній ланці служби охорони громадського порядку властиві свої
особливості. Так, центральні апарати управління службою, як правило, не
мають безпосередньо підпорядкованих їм сил. Зміст їх діяльності полягає
у здійсненні організаційно-методичного керівництва роботою апаратів
нижчого рівня, наданні їм практичної допомоги, здійснення контролю та
перевірки виконання покладених на них завдань, узагальненні та поширенні
позитивного досвіду роботи, забезпеченні зв’язку підрозділів служби з
населенням та громадськістю, розробці проектів нормативних актів та
методичних вказівок з питань служби, зборі, обробці та аналізі
інформації про стан охорони громадського порядку, ефективності
використання сил, підготовці та здійсненні на цій основі конкретних
організаційних заходів.
Місцеві апарати управління службою охорони громадського порядку – це
безпосередні організатори практичного виконання завдань, покладених на
дану службу. Їх діяльність протікає у тісному зв’язку з державними та
громадськими організаціями. Місцеві апарати на відміну від центральних
не тільки виконують організаційні функції, а й безпосередньо беруть
участь в охороні громадського порядку. Найважливішою умовою успішного
виконання поставлених завдань є інформаційно-аналітична робота, яка
включає в себе збір, узагальнення та аналіз інформації про стан
оперативної обстановки та охорони громадського порядку силами даної
служби. При аналізі оперативної обстановки враховуються географічні та
соціально-економічні особливості території, яка обслуговується,
чисельність та склад населення, кількість та можливості наявних сил та
засобів, пори року та доби, кліматичні умови. Велике значення для цієї
служби має аналіз стану громадського порядку, дані про кількість,
динаміку та структуру злочинності, правопорушень на вулицях та в
громадських місцях, дорожнього руху тощо. Для вивчення та аналізу
оперативної обстановки використовуються, перш за все, статистична
звітність, оперативні й робочі карти та інші документи, які відображають
стан охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю, а також
інформація органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів,
повідомлення державних та громад-
278
ських організацій, заяви громадян та повідомлення засобів масової
інформації.
Одним з найважливіших елементів організації служби охорони громадського
порядку є прийняття відповідних рішень. Основними видами рішень є
відомчі акти управління, в яких відображається розстановка сил та
засобів згідно з планами комплексного використання їх в охороні
громадського порядку (єдина дислокація), а також планом використання
залученого особового складу підрозділів міліції швидкого реагування
“Беркут”, інших підрозділів патрульнопостової служби, міністерства
оборони України, сил громадськості.
Важливим видом управлінського рішення є плани роботи апаратів та
підрозділів служби охорони громад v кого порядку, в яких вивчається
обсяг роботи по охороні громадського порядку на рік, квартал, місяць. В
цілому вони містять робочу програму діяльності цих апаратів та
підрозділів.
У перспективних планах містяться найбільш важливі організаційні заходи,
виконання яких потребує тривалих зусиль та забезпечує успішне вирішення
основних завдань органів внутрішніх справ. Вони розробляються апаратами
МВС України, УМВС в областях та крупних міськрайорганах.
Крім перспективних планів, в організації служби охорони громадського
порядку широко використовуються різноманітні спеціальні плани. Вони
складаються з метою організації роботи служби в умовах складної
оперативної обстановки, надзвичайних обставин, коли вимагаються
максимальні зусилля цієї служби або комплексне використання сил та
засобів для здійснення цільових заходів та операцій.
Велике значення в організації служби охорони громадського порядку має
контроль виконання прийнятих рішень. Основним методом оперативного
контролю в організації служби охорони громадського порядку є перевірка
стану справ на місцях. Вона не пов’язана зі строками й може
здійснюватися в будь-який час. Основною метою таких перевірок є надання
практичної допомоги підвідомчим апаратам та підрозділам, виявлення
недоліків та їх усунення.
Важливим методом оперативного контролю є ознайомлення керівників
галузевої служби з документами та матеріалам й безпосередньо в органах
та підрозділах міліції, а також .гкістю практичного виконання завдань
щодо охорони громадського порядку. Вивчення планів, звітів, протоколів і
інших матеріалів, які надходять, та їх аналіз дають можливість
керівникам одерж;т-:: повне уявлення про рівень діяль-
279
ності конкретного органу, підрозділу і на підставі зроблених ви сновків
дати об’єктивну оцінку результатам цієї діяльності.
§2. патруаьно-постова СЛУЖБА МІЛІЦІЇ
Патрульно-постова служба мілщії – це діяльність спеціальних нарядів
міліції щодо охорони громадського порядку, боротьби з правопорушеннями
на вулицях, площах, в парках, на транспортних магістралях, в портах,
аеропортах та інших громадських місцях, а також під час проведення
масових заходів, ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих.
Правовою основою діяльності патрульно-постової служби міліції є
Конституція України, Закон України “Про міліцію” та інші законодавчі
акти, укази і розпорядження Президента України, постанови і
розпорядження Кабінету Міністрів України, Загальна декларація прав
людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку,
Статут патрульно-постової служби міліції України, рішення місцевих Рад
та органів влади прийняті в межах їх компетенції, нормативні акти
міністерства внутрішніх справ України.
Патрульно-постова служба є головною ланкою міліції в сфері охорони
громадського порядку в містах, інших населених пунктах, на транспорті.
Від ефективності її діяльності в основному залежить стан охорони
громадського порядку та боротьби із злочинністю.
МВС України здійснено комплекс заходів щодо реорганізації цієї служби:
удосконалена її організаційна структура; в МВС (УМВС в областях)
створені апарати управління цією службою: утворені стройові підрозділи,
призначені виключно для охорони правопорядку в громадських місцях,
підрозділи міліції швидкого реагування “Беркут”, “пости довіри” тощо.
Основними завданнями патрульно-постової служби міліції є:
– забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і
законних інтересів;
– запобігання правопорушенням та їх припинення;
– охорона громадського порядку і громадської безпеки;
– виявлення, запобігання, припинення та розкриття злочинів, розшук осіб,
які їх вчинили;
– захист власності від протиправних посягань. Діяльність
патрульно-постової служби міліції будується на принципах законності,
гуманізму, поваги до особи, соціальної справедли-
280
вості, взаємодії з іншими державними органами, трудовими колективами,
громадськими об’єднаннями і населенням. Основні функції
патрульно-постової служби міліції:
– підтримання порядку в громадських місцях;
– виявлення, запобігання і припинення правопорушень;
– участь в розкритті злочинів;
– боротьба з правопорушеннями неповнолітніх;
– охорона власності від протиправних посягань;
– забезпечення безпеки дорожнього руху;
– взаємодія з об’єднаннями громадян, які беруть участь в охороні
громадського порядку.
Патрульні і постові наряди, забезпечуючи належний громадський порядок і
безпеку в громадських місцях, відповідно до чинного законодавства
здійснюють нагляд за виконанням громадянами та посадовими особами
законів України, указів і розпоряджень Президента, постанов Кабінету
Міністрів та загальнообов’язкових рішень органів місцевого
самоврядування, прийнятих ними в межах своєї компетенції з питань
охорони громадського порядку. У межах своїх прав вони надають допомогу
народним депутатам, представникам органів місцевого самоврядування і
об’єднанням громадян в їх законній діяльності, якщо їм чиниться протидія
або загрожує небезпека з боку правопорушників.
В обов’язки нарядів міліції входить також надання в межах можливостей
невідкладної, в тому числі медичної, допомоги особам, які потерпіли від
правопорушень і нещасних випадків, перебувають у безпорадному або
небезпечному для життя і здоров’я стані, а також неповнолітнім, які
залишились без нагляду батьків, своєчасне інформування чергових по
міськрайлінорганам про всі випадки виникнення загрози громадській
безпеці, про необхідність залучення технічної допомоги та аварійних
служб.
Попередження правопорушень нарядами патрульно-постової служби
досягається перш за все тим, що сама присутність на вулицях чи в інших
громадських місцях постового або патрульного міліціонера у встановленій
формі одягу стримує нестійких осіб від їх вчинення. Патрульні і постові
наряди зобов’язані виявляти причини та умови, які сприяють вчиненню
злочинів та інших правопорушень, в межах своєї компетенції вживати
заходів до їх усунення, брати участь у правовому вихованні населення та
проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення
правопорушень. З метою запобігання злочинам наряди міліції в межах поста
281
або маршруту зобов’язані забезпечувати спостереження за місцями найбільш
вірогідного їх вчинення, можливої появи і переховування злочинців, а
також проживання осіб, умовно засуджених і умовно звільнених з місць
позбавлення волі.
Виконуючи функцію боротьби з правопорушеннями, патрульнопостові наряди
міліції зобов’язані вживати заходів, які б забезпечували припинення і
розкриття злочинів, надавати допомогу оперативним апаратам міліції, які
ведуть боротьбу із злочинністю. Вони повинні вести рішучу боротьбу з
дрібним хуліганством, пияцтвом, жебрацтвом та іншими порушеннями
громадського порядку.
При одержанні повідомлень про злочин, що готується або про вчинений
злочин, патрульно-постові наряди міліції терміново доповідають про це
черговому, прибувають до місця події, вживають заходів до виявлення і
затримання осіб, які вчинили злочин, надають допомогу потерпілим,
встановлюють свідків (очевидців) і до прибуття слідчо-оперативної групи
забезпечують охорону місця події, недоторканість обстановки, слідів,
знарядь злочинів та інших речових доказів.
Важливою функцією нарядів патрульно-постової служби міліції є боротьба з
правопорушеннями неповнолітніх та запобігання вчиненню ними злочинів.
Безнаглядність дітей є причиною скоєння ними таких правопорушень, як
вживання спиртних напоїв, хуліганство тощо; веде до зростання серед них
травматизму. Тому наряди патрульно-постової служби зобов’язані,
по-перше, припиняти злочини, дрібне хуліганство, розпивання спиртних
напоїв у громадських місцях, інші правопорушення, вчинені
неповнолітніми; по-друге, виявляти осіб, які втягують неповнолітніх в
злочинну діяльність, пияцтво, наркоманію, проституцію, азартні ігри,
інші антигромадські дії; по-третє, надавати у межах можливостей
невідкладну, в тому числі медичну допомогу неповнолітнім, які потерпіли
від правопорушень і нещасних випадків, перебувають у безпорадному або
небезпечному для життя і здоров’я стані.
З кожним неповнолітнім правопорушником наряд міліції зобов’язаний
ретельно розібратися і залежно від характеру вчиненого правопорушення
прийняти рішення – доставити його в міліцію чи обмежитися застереженням
на місці.
Виконуючи функції захисту власності від протиправних посягань, наряди
патрульно-постової служби повинні знати розташування в районі маршруту
(поста) промислових, торговельних та інших підприємств, організацій,
порядок їх роботи і охорони, не допускати,
282
щоб сторонні особи проникали до вантажних станцій, контейнерних
майданчиків, на причали, в порти, подавати необхідну допомогу
працівникам транспорту і Державної служби охорони в запобіганні
крадіжкам вантажів.
Виявлення розкрадачів та спекулянтів патрульними і постовими
забезпечується шляхом перевірки транспорту, який вивозить з організацій,
підприємств і установ вантажі, особливо в неурочний час, при виникненні
підозри або відсутності відповідних документів доповідати про це
оперативному черговому і доставляти водіїв, транспорт і осіб, які їх
супроводжують, для з’ясування обставин в орган внутрішніх справ.
Наряди міліції виявляють і припиняють дії осіб, які займаються
спекуляцією промисловими товарами, сільськогосподарською продукцією,
незаконними операціями з валютними цінностями, квитками на видовищні і
спортивні заходи та іншими речами, а також торгівлю з рук у
невстановленних місцях або без відповідного дозволу виробами
індивідуальної трудової діяльності й іншими товарами. При необхідності
вони повинні доставляти цих осіб разом з предметами спекуляції (збуту) в
орган внутрішніх справ. Якщо одержано інформацію про факт збуту
фальшивих грошей, патрульні й постові терміново вживають заходів до
затримання збутчика.
Однією з важливих функцій патрульно-постових нарядів міліції є
забезпечення безпеки дорожнього руху транспорту та пішоходів. Вони
забезпечують нагляд за виконанням правил дорожнього руху, зовнішнім
виглядом транспортних засобів, перевіряють у водіїв у випадку порушення
ними цих правил наявність і дійсність документів на право керування
транспортом і шляхові листи, допомогають дітям, особам похилого віку та
інвалідам при переході вулиць. Наряди запобігають і припиняють керування
транспортними засобами водіями в нетверезому стані і наркотичному
сп’янінні, без посвідчення на право керування автотранспортом, порушення
правил дорожнього руху пішоходами, а також порядку перевезення вантажів.
При порушенні правил дорожнього руху іноземними громадянами або особами
без громадянства заходи до них вживаються на загальних підставах, за
винятком осіб, які мають дипломатичний імунітет. Якщо водій, який має
дипломатичний імунітет, керує транспортним засобом у нетверезому стані,
то наряд відстороняє його від керування, доповідає оперативному
черговому і діє відповідно до одержаних вказівок. При
дорожньо-транспортній події патрульно-постові працівники терміново
доповідають оперативному черговому або
283
інспектору дорожньо-патрульної служби ДАІ і до прибуття оперативної
групи чи працівників ДАІ вживають заходів щодо надання допомоги
потерпілим, затриманню учасників події, вилучення у них посвідчень
водія, збереження обстановки місця події і слідів транспортних засобів,
виявляють свідків, записують їх прізвища, адреси, а в необхідних
випадках встановлюють нові напрямки руху (об’єзди місця події). Про
одержані дані наряди патрульно-постової служби інформують працівників
ДАІ та слідчого, які прибули для огляду місця події, і викладають їх у
рапорті.
Для успішної боротьби із правопорушеннями наряди патрульно-постової
служби підтримують зв’язок з населенням і взаємодіють з об’єднаннями
громадян, які несуть спільно службу по охороні громадського порядку,
запобіганню правопорушенням, підтримують зв’язок і надають їм всебічну
допомогу у виконанні покладених на них завдань. При спільному несенні
служби патрульно-постові забезпечують її ефективне несення, передають
представникам об’єднань громадян досвід і навички боротьби з
найпоширенішими видами правопорушень, знайомлять їх з особливостями
обстановки на території, що патрулюється, звертають увагу на місця, де
частіше всього вчинюються правопорушення, а також надають у межах
встановлених прав допомогу представникам цих об’єднань у здійсненні їх
законної діяльності, якщо їм чиниться протидія або загрожує небезпека з
боку правопорушників.
Виконуючи обов’язки по охороні державного майна, патрульні (постові)
міліціонери служби охорони згідно з п.іб Положення про Державну службу
охорони при МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 10.08.1993 р.’, під час несення служби захищають власність і
громадян від злочинних посягань та забезпечують додержання режиму
охорони згідно з укладеними договорами, запобігають правопорушенням і
припиняють їх у місцях несення служби. У разі виявлення пожеж чи
загорань, спрацювань пожежної сигналізації працівники служби охорони
сповіщають про це підрозділи пожежної охорони та вживають заходів до
ліквідації пожеж і загорань.
Міліціонери підрозділів патрульно-постової служби в разі виявлення під
час несення служби злочинних посягань (зломів дверей, вікон, запорів,
зірваних пломб і печаток тощо) на об’єкти та майно приватної,
колективної і державної власності негайно доповідають
‘ Див.: ЗП України. 1994. № 2. Ст.31.
284
про це оперативному черговому, а також про вжиті на місці заходи щодо
затримання злочинців і охорони місця події до прибуття оперативної групи
органу внутрішніх справ або підрозділу Державної служби охорони.
Виконання зазначених функцій патрульно-постової служби забезпечується
особовим складом підрозділів служби громадського порядку територіальних
і транспортних органів внутрішніх справ, підрозділами міліції швидкого
реагування “Беркут”. В охороні громадського порядку беруть участь також
громадські формування.
Підрозділи патрульно-постової служби міліції (полки, батальони, окремі
роти) є самостійними структурними одиницями ГУМВС України в Автономній
Республіці Крим, м. Києві, УМВС України в областях, М.Севастополі та на
транспорті.
Для постійного несення служби за відділами внутрішніх справ
закріплюються роти, взводи, відділення, командири яких безпосередньо
підпорядковані командуванню підрозділу і оперативно начальникам
міськрайлінвідділів внутрішніх справ. В міськрайлінорганах внутрішніх
справ можуть створюваться підрозділи патрульно-постової служби міліції,
які входять до штату зазначених органів і підпорядковуються
безпосередньо їх начальникам.
У складі полків, батальонів, окремих рот можуть створюватися спеціальні
групи для боротьби з найпоширенішими видами правопорушень в місті
(районі). Їх робота контролюється командним складом підрозділів
патрульно-постової служби міліції в тісній взаємодії з підрозділами
служб карного розшуку, боротьби з організованою злочинністю і т.ін.
Для припинення антигромадських проявів, масових заворушень, вжиття
заходів до боротьби з організованною злочинністю, розшуку і затримання
особливо небезпечних злочинців, забезпечення охорони громадського
порядку при проведенні масових заходів, великих виробничих аваріях,
катастрофах, стихійних лихах та інших надзвичайних обставинах
створюються підрозділи швидкого реагування “Беркут”. Відповідно до
Закону України “Про міліцію” спеціалізовані підрозділи Державної служби
охорони, дорожньо-патрульної служби ДАІ поряд з виконанням своїх
основних завдань, забезпечують також охорону громадського порядку в зоні
своїх постів у разі виникнення правопорушень. До виконання завдань по
охороні громадського порядку, громадської безпеки і боротьби з
злочинністю можуть залучатися також інші працівники органів внутрішніх
справ, військовослужбовці військ внутрішньої та конвойної охорони.
285
Підрозділи патрульно-постової служби для успішного здійснення своїх
завдань забезпечуються технічними засобами, з яких найчастіше
використовуються спеціальні броньовані автомашини, вертольоти,
мотоцикли, велосипеди, катери та інші транспортні засоби для перевезення
службових нарядів, засоби телебачення і радіо, відеомагнітофони,
диктофони, прямий зв’язок і сигналізація. Патрульно-постові наряди
міліції забезпечуються табельною зброєю, спорядженням, а у разі
необхідності – спеціальною зброєю, електромегафонами, освітлювальними
приладами, іншою апаратурою і технічними засобами.
В патрульно-постовій службі міліції застосовуються також службові собаки
та коні. Кінні наряди використовуються для патрулювання в лісових
масивах, на околицях міст, в населених пунктах для забезпечення порядку
під час проведення спортивних та інших масових заходів. Службові собаки
застосовуються для патрулювання, як правило, в вечірній та нічний час,
переважно в приміських зонах, незаселених кварталах новобудов, а також
для обстеження безлюдних споруд, горищ та підвалів. Використання
службових собак дозволяє підвищити ефективність діяльності нарядів щодо
запобігання та припинення правопорушень і затримання злочинців, а також
забезпечення надійності охорони різних об’єктів.
Патрульно-постова служба міліції здійснюється різноманітними видами
службових нарядів, основними з яких є патрулі, пересувні міліцейські
групи, патрульні групи, спеціалізовані патрульні групи, пости охорони
порядку, пости охорони об’єктів, пости регулювання дорожнього руху,
патрулі для нагляду за дорожнім рухом і контрольно-пропускні пункти.
Патруль – це рухомий наряд у складі одного або декількох працівників
міліції, який виконує покладені на нього обов’язки на маршруті
патрулювання. Патрулі можуть нести службу на автомобілях, мотоциклах,
катерах, велосипедах. Застосовуються також піші, кінні патрулі та
патрулі із службовими собаками. Довжина маршруту патрулювання на
автомобілі складає, як правило, 6-8 км, на мотоциклі – 3-5 км, пішого –
1-1,5 км. Довжина маршрутів може бути збільшена або зменшена залежно від
особливостей і стану оперативної обстановки на них.
Пересувна міліцейська група – це комбінований по складу та оснащений
спеціальними технічними засобами наряд міліції на автомобілі, який несе
патрульну службу у закріпленому секторі і призначений вживати
невідкладні заходи щодо попередження порушень громадсь-
286
кого порядку, здійснювати оперативно-розшукові заходи щодо розкриття
злочинів по свіжих слідах. Склад кожної такої групи визначається наказом
начальника ГУМВ (УМВС) міста, міськрайоргану внутрішніх справ. До неї
включаються працівник карного розшуку, дільничний інспектор міліції,
міліціонер та міліціонер-водій.
Керівництво пересувною міліцейською групою забезпечує оперативний
черговий органу внутрішніх справ, який несе відповідальність за й роботу
під час його чергування, додержання дисципліни особовим складом і
правильне використання спеціальних та технічних засобів.
Пересувна міліцейська група, як правило, несе службу по охороні
громадського порядку у закріпленому за нею секторі, де відсутні інші
наряди. Періодично наряд на патрульному автомобілі переміщується з одних
дільниць території до інших відповідно до планузавдання чи залежно від
змін оперативної обстановки.
Крім цього, для забезпечення охорони громадського порядку можуть
утворюватися спільні наряди із залученням військовослужбовців.
Патрульна група – це наряд у складі двох або більше патрулів під єдиним
керівництвом. Патрульній групі для несення служби визначається дільниця
території міста, відокремлене селище, об’єкт, де проходять заходи з
участю великої кількості людей, зона масового відпочинку тощо. Основу
патрульної групи складає патруль на автомобілі, обладнаний
радіостанцією, проблисковим маячком, гучномовною установкою, сиреною та
іншими технічними засобами. Начальником патрульної групи (старшим наряду
патрульної групи) призначається досвідчений працівник міліції, здатний
забезпечити ефективне керівництво діяльністю групи.
Спеціалізована патрульна група – це спеціальний вид наряду, призначений
для боротьби з найпоширенішими правопорушеннями на вулицях та в інших
громадських місцях. Члени цієї групи несуть службу, як правило, в
цивільному одязі під керівництвом оперативного працівника або
дільничного інспектора міліції.
Пост охорони порядку – це місце або дільниця місцевості, де працівники
міліції (постові) виконують покладені на них обов’язки. Для поста
визначається його центр і межі. Центр поста визначається в такому місці,
звідки найзручніше вести нагляд і швидко вживати заходів щодо
попередження й припинення правопорушень. Відстань меж від центра поста
не повинна перевищувати, як правило, 300 м. Пости виставляються в
місцях, де необхідно забезпечити постійну присутність працівника
міліції.
287
Пост охорони об’єкта – це місце або дільниця місцевості, де працівники
Державної служби охорони при МВС України здійснюють на договірних
засадах охорону об’єктів та іншого майна державної, колективної та
приватної власності, майна іноземних держав, міжнародних організацій,
іноземних юридичних осіб, а також громадян. Пости висталяються на
об’єктах, де необхідно забезпечити постійну міліцейську охорону майна.
Пости регулювання дорожнього руху – це ділянка території, на якій
організується несення дорожньо-патрульної служби у зв’язку з
необхідністю регулювання дорожнього руху, встановлення безперервного
контролю за рухом транспортних засобів іноземних власників, вжиття
оперативно-пошукових заходів, забезпечення безперешкодного проїзду
автомобілів особливого призначення. Пост, що має службове приміщення,
іменується “стаціонарний пост”.
Патруль для нагляду за дорожнім, рухом – це наряд у складі одного або
кількох працівників Державної автомобільної інспекції, який здійснює
контроль за дорожнім рухом та виконанням громадянами правил дорожнього
руху шляхом патрулювання на автомобілях, мотоциклах, вертольотах або
пішим патрулюванням.
Піше патрулювання застосовується для контролю за рухом на невеликих за
відстанню, напружених за рухом та за інтенсивністю, небезпечних за
аварійністю ділянках доріг (вулиць). При цьому застосовуються такі
методи несення служби, які дають можливість своєчасно фіксувати і
припиняти усі правопорушення.
Для забезпечення перепускного режиму або обмеження руху транспорту і
пішоходів в конкретному районі (місцевості) при проведенні масових
заходів, виникненні стихійного лиха, епідемій та в інших випадках
утворюються контрольно-пропускні пункти, де виставляється наряд міліції.
На особливо важливих дільницях і напрямках старшими нарядів на
контрольно-пропускних пунктах призначаються особи середнього
начальницького складу. Крім цього, можуть призначатись й наряди
супроводження поїздів, суден, літаків та інші види нарядів залежно від
особливостей території і стану оперативної обстановки.
Всі види нарядів патрульно-постової служби несуть персональну
відповідальність за стан охорони громадського порядку, за своєчасне
попередження та припинення злочинів на дільницях, маршрутах патрулювання
і постах.
Для здійснення своїх функцій наряди патрульно-постової служби широко
використовують заходи переконання: роз’яснюють гро-
288
мадянам правила поведінки в громадських місцях; проводять бесіди з
особами, які вчинили проступки і т. ін.
Найважливішими методами виконання нарядами патрульнопостової служби
своїх обов’язків є адміністративний нагляд і застосування заходів
адміністративного впливу. Здійснюючи адміністративний нагляд, патрульні
і постові виступають як носії державневладних повноважень, що дозволяє
їм вести нагляд за виконанням громадянами та посадовими особами
встановлених правил поведінки в громадських місцях, виявляти
правопорушення і реагувати на них.
При виявленні правопорушення наряди міліції приймають рішучі заходи до
його припинення і застосовують відповідні заходи впливу на
правопорушників. При цьому вони керуються положеннями Статуту
патрульно-постової служби міліції України.
Управління патрульно-постовою службою здійснюють начальники ГУМВС (УМВС)
в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі,
управлінь (відділів) МВС на транспорті та їх заступники, начальники
міліції громадської безпеки. Вони несуть відповідальність за організацію
патрульно-постової служби в підлеглих органах внутрішніх справ,
зобов’язані організовувати комплексне використання в забезпеченні
охорони громадського порядку всіх сил і засобів органів внутрішніх
справ, їх взаємодію, затверджують плани комплексного використання сил і
засобів, своєчасно проводять маневрування силами і засобами в масштабі
держави, області (республіки), міста, району, залізниці (водного
басейну) з урахуванням змін в оперативній обстановці.
Зазначені вище посадові особи постійно підтримують стан бойової
готовності підрозділів патрульно-постової служби, організовують щорічну
перевірку діяльності цих підрозділів, здійснюють контроль за
раціональною розстановкою і використанням за прямим призначенням
особового складу, автотранспорту та інших технічних засобів, організують
службове розслідування із затвердженням висновків по кожному вчиненому
на вулиці тяжкому злочинуБони забезпечують також комплектування,
початкову підготовку і перепідготовку особового складу підрозділів
патрульно-постовоі служби, їх матеріально-технічне постачання,
будівництво і експлуатацію гуртожитків, спеціальних містечок та інших
службових приміщень.
289
Безпосередню участь в організації патрульно-постової служби міліції
беруть чергові частини органів внутрішніх справ, начальницький склад
стройових і спеціальних підрозділів.
Оперативний черговий по міськрайліноргану внутрішніх справ відповідає за
своєчасну підготовку та проведення інструктажу і забезпечує безперервне
керівництво нарядами, їх чітку взаємодію і маневрування. Він
зобов’язаний організовувати несення служби нарадами згідно з прийнятим
рішенням на добу, здійснювати контроль за виконанням норм, передбачених
у книзі служби нарядів, виставленням нарядів на службу, використанням
особового складу і автомототранспорту за прямим призначенням.
Певну участь в організації патрульно-постової служби беруть інспектори
апаратів служби громадського порядку, дільничні інспектори, а також інші
галузеві служби міліції.
Організація патрульно-постової служби здійснюється:
– на рік – за планом комплексного використання сил і засобів міліції в
охороні громадського порядку (єдиною дислокацією), який складається на
весняно-літній і осінньо-зимовий періоди і за необхідністю коректується;
– на місяць (декаду) – за планом використання по залученню особового
складу підрозділів швидкого реагування “Беркут”, інших підрозділів
патрульно-постової служби міліції, сил громадськості;
– на добу – за книгою служби нарядів;
– на виконання конкретного завдання – за наказом або спеціальним планом.
Розстановка нарядів розробляється на підставі штатної чисельності
міліціонерів і встановленого коефіцієнту необхідності особового складу
на одну постозміну. Час виставлення нарядів і тривалість несення служби
встановлюється з таким розрахунком, щоб кількість нарядів збільшувалась
у найбільш напружений час доби і в місцях, де найбільш можливе вчинення
злочинів і порушень громадського порядку. Обов’язкові норми цілодобового
виставлення нарядів для несення патрульно-постової служби на вулицях та
в інших громадських місцях, виділення автотранспорту для патрулювання
визначаються в кожному органі внутрішніх справ і підрозділі міліції з
метою забезпечення максимального використання сил та засобів в охороні
громадського порядку і боротьбі із злочинністю з урахуванням їх штатної
чисельності.
Особливості несення служби для кожного наряду (поста) визначаються в
картці маршрутів (постів), де вказуються маршрут наря-
290
ду, його довжина, межі, місце розташування поста і його центр. В картці
маршрутів (постів) визначаються також обов’язки нарядів і особливості
зв’язку з сусідніми нарядами, черговою частиною органу внутрішніх справ,
дільничними інспекторами міліції та громадськими формуваннями.
Результати несення патрульно-постової служби міліції багато в чому
залежать від правильно проведеного інструктажу. Щоденні інструктажі
нарядів перед заступанням на службу проводяться керівниками органів
внутрішніх справ і командним складом підрозділу патрульно-постової
служби за участю досвідчених оперативних працівників. Посадова особа,
яка проводить інструктаж, роз’яснює оперативну обстановку, перевіряє
знання патрульними і постовими своїх прав і обов’язків, окремих положень
нормативних актів, правил застосування зброї і спеціальних засобів,
прикмет злочинців, які розшукуються, і викраденого майна, нагадує
міліціонерам про необхідність додержання законності, а також про
чемність і уважне ставлення до громадян. Проведення інструктажу
закінчується віддачею наказу про заступання нарядів міліції на службу.
Важливим заходом зміцнення дисципліни серед особового складу і
забезпечення високої активності нарядів міліції у боротьбі зі
злочинністю і в охороні громадського порядку є контроль за організацією
та несенням патрульно-постової служби. Перевірка несення служби нарядами
може бути гласною і негласною. Вона проводиться в будь-який час доби за
графіками, затвердженими начальником органу внутрішніх справ і
командуванням підрозділів патрульнопостової служби на кожен місяць. При
негласній перевірці особа, яка перевіряє, таємно веде спостереження за
діями наряду. У випадку грубого порушення порядку несення служби нарядом
або коли він потребує негайної допомоги, перевіряючий припиняє свою
перевірку і дає вказівки до усунення порушень чи подає міліціонерам
необхідну допомогу.
Про наслідки перевірки патрульно-постової служби особа, яка перевіряє,
робить відповідний запис у службовій книжці і в книзі служби нарядів з
переліком конкретних недоліків, зроблених зауважень і вжитих заходів. Ці
дані використовуються під час проведенні інструктажів і підведення
підсумків щодобової роботи міліціонерів.
Стан і якість перевірок нарядів не менше одного разу на місяць
розглядаються на службових нарадах керівництва міськрайлінорганів
внутрішніх справ і підрозділів патрульно-постової служби.
291
Важливе значення в організації патрульно-постової служби має облік і
оцінка результатів роботи нарядів. Облік результатів роботи ведеться з
метою визначення якості несення служби і виховання у особового складу
персональної відповідальності за стан охорони громадського порядку на
території, яку вони обслуговують.
Результати роботи за кожну добу записуються командиром взводу
(відділення) до результатів персональної роботи міліціонера підрозділу і
оголошується на інструктажах. Підбиття підсумків роботи проводиться на
службових нарадах начальником органу, командирами підрозділів патрулі
ко-постовоі служби.
Стан патрульно-пистової служби в органі (підрозділі) внутрішніх справ
оцінюється за рівнем її організації і конкретними результатами роботи
міліціонерів щодо охорони громадського порядку. боротьби зі злочинністю,
охорони об’єктів і забезпечення безпеки дорожнього руху. При цьому
враховується правильність використання особового складу і технічних
засобів. Щодо кожного вчиненого і нерозкритого злочину на маршруті
(посту) проводиться службова перевірка з метою встановлення, якою мірою
це залежало від організації і якості несення патрульно-постової служби,
і до винних вживаються відповідні заходи.
При оцінці роботи міліціонерів враховується перш за все стан охорони
громадського порядку і боротьби зі злочинністю на території маршруту або
поста (наявність або відсутність злочинів і порушень громадського
порядку під час несення ними служби і якою мірою це залежало від його
діяльності), додержання законності, культурний рівень,
дисциплінованність, зовнішній вигляд, а також чемність, уважне і
справедливе ставлення до громадян і т. ін.
Головним показником ефективності несення служби нарядами є стан
оперативної обстановки на закріпленій за ними території.
Деякі особливості має організація патрульно-постової служби в курортних
місцевостях і зонах масового відпочинку громадян. Патрульно-постова
служба в курортній зоні, дачній місцевості і місцях масового відпочинку
громадян організовується і здійснюється основними і додатковими силами.
При розстановці нарядів у зазначених місцевостях особлива увага
приділягться місцям вірогідного вчинення злочинів та адміністративних
правопорушень, масового скупчення людей, санаторно-курортним установам,
пляжам, портам, зупинкам місцевого пасажирського транспорту,
залізничним, морським і річковим вокза-
292
лам, аеропортам, підприємствам громадського харчування, культурним
закладам, а також забезпеченню безпеки дорожнього руху.
Головними організаційними формами патрульно-постової служби в курортних,
дачних місцевостях і зонах масового відпочинку є тимчасові пункти
розміщення патрульно-постових нарядів, закріплення найбільш
підготовлених міліціонерів за зонами масового відпочинку, несення
патрульно-постової служби нарядами з службовими собаками і патрулювання
на велосипедах і конях, а також перехід на комплексне забезпечення
охорони громадського порядку за рахунок збільшення чисельності нарядів.
Контрольні запитання:
1. Організація служби охорони громадського порядку та громадської
безпеки
2. Основні завдання служби охорони громадського порядку та громадської
безпеки
3. Система служби охорони громадського порядку та громадської безпеки
4. Планування роботи служби охорони громадського порядку та громадської
безпеки
5. Організаііія діяльності патрульно-постової служби міліції
6. Основні завдання патрульно-постової служби шліци
7. Основні функції патрульно-постової служби міліції
8. Управління патрульно-постової служби міліції
9. Види служби нарядів
РОЗДІЛ XIV. СЛУЖБА ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ. НЕ ПОВ’ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ
§1. завдання СЛУЖБИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ’ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ
ВОАІ
У системізаходів, шо застосовуються до осіб, що вчинили злочини, важливе
місце займають покарання, не пов’язані з позбавленням волі. Широке
застосування цього виду покарання до винних передбачено кримінальним та
виправно-трудовим законодавством України. Головний зміст названих актів
полягає в тому, що вони дозволяють розширити виконання покарань, не
пов’язаних з позбавленням волі. Вони передбачають можливість
застосування до осіб, винних у вчиненому злочині:
– виправні роботи (за місцем роботи та в інших місцях);
– відстрочення виконання вироку та умовного засудження з випробним
строком.
Виправні роботи без позбавлення волі як вид кримінального або
адміністративного покарання застосовуються дуже широко. Встановлюється
це тими обставинами, що, з одного боку, вони володіють достатньо вагомим
каральним змістом і, отже, можуть застосовуватись як міра впливу на
осіб, що вчиняють різноманітні злочини, які не представляють велику
громадську безпеку та адміністративні правопорушення, а з іншого – їх
застосування не викликає тих негативних наслідків, що тягнуть за собою
призначення позбавлення волі на незначний строк.
Сутність виправних робіт в найбільш повній мірі розкривається в їх
каральному змісті, тобто в сукупності тих правообмежень, які повинен
потерпіти засуджений до цього виду покарання.
Сукупність правообмежень визначається кримінальним, адміністративним та
виправно-трудовим законодавством, а також деякими актами, які
відносяться до законодавства про працю.
Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення
України, виправні роботи можуть бути призначені на строк до двох місяців
(ст. 31 КпАП України), а згідно з кримінальним законодавством (ст. 29 КК
України) – від двох місяців до двох років.
294
Виправні роботи можуть бути призначені за місцем роботи засудженого і
підданого адміністративному покаранню, а за кримінальні злочини також в
інших місцях, призначених судом.
Із заробітку засудженого або підданого адміністративному покаранню
провадиться відрахування в прибуток держави у розмірі, встановленому
вироком суду від 5 до 20%.
Призначення покарання у вигляді виправних робіт передбачає встановлення
деяких додаткових правообмежень:
– час відбування виправних робіт не зараховується у загальний та
безперервний стаж роботи;
– на весь строк покарання забороняється звільнення засудженого з роботи
за особистим бажанням без дозволу органів внутрішніх справ;
– під час відбування покарання засудженому чергова відпустка не
надається;
– час відбуття покарання у стаж, що надає право на відпустку, на
отримання пільг та додатків до заробітку, не враховується. Мають місце і
деякі інші правообмежсння.
Виконання покарань у виді виправних робіт передбачає участь у цьому
процесі не тільки органів внутрішніх справ, але й адміністрації
підприємств, установ та організацій за місцем роботи засудженого. При
цьому організаційні функції залишаються за інспекціями виправних робіт,
які керують роботою з осудженими, надають необхідну допомогу,
організують спільні заходи, які здійснюються з покараними за місцем
роботи і т.п.
Інспекції виправних робіт міськрайорганів внутрішніх справ спільно з
адміністрацією підприємств, установ та організацій зобов’язані
забезпечити цей процес так, щоб покараний не був наданий сам собі, а
зізнавав себе членом трудового колективу, котрий хоче допомогти йому
виправитись, чесно відноситись до праці, підтримувати трудову
дисципліну. Виконання призначених судом виправних робіт полягає у
щомісячному утриманні коштів із заробітної платні в установлених
розмірах, що є елементом виконання вироку і одночасно служить гарантією
прав покараного.
Адміністрація підприємств повідомляє орган, виконуючий покарання у
вигляді виправних робіт, про застосування до покараних заходів заохочень
та стягнень, про ухилення їх від відбуття покарання. Це необхідно для
своєчасного прийняття заходів до покараного з метою припинення
неправомірної поведінки. У рівній мірі сказане відноситься і до заходів
заохочення. Виконуючим покаран-
295
ня органам або судам (наприклад, при умовно-достроковому звільненні)
необхідна оцінка адміністрації поведінки покараного, відношення його до
праці і виконання трудової дисципліни. Покладення законом на
адміністрацію за місцем відбування покарання розглянутих обов’язків
передбачає необхідність постійних контактів з інспекцією виправних
робіт, в установленні котрих останній належить вирішальна роль щодо
суворого дотриманню умов відбування виправних робіт без позбавлення
волі, передбачених виправно-трудовим законодавством. Строк відбуття
виправних робіт без позбавлення волі нараховується місяцями, днями,
протягом котрих покараний працював і з його заробітку проводиться
утримання. Число днів. відпрацьованих покараним, повинно бути не менше
числа робочих днів, що приходяться на встановлений судом календарний
строк покарання. Якщо покараний не відпрацював установленої кількасті
робочих днів і відсутні підстави, передбачені законом для зарахування
невідпрацьовани.х днів в строк покарання, відбуття виправних робіт
продовжується до повного відпрацювання покараним належної кількості
робочих днів.
У відношенні покараних, визнаних непрацездатними, після оголошення
вироку органи, які виконують цей вид покарання, порушують перед судом
клопотання про заміну виправних робіт без позбавлення волі другим, більш
легким видом покарання. Для розв’язання судом цього питання названі
особи до відбуття виправних робіт без позбавлення волі не притягаються (
ст. 101 Виправнотрудового кодексу України; ст.29 КК України; ст. 408 КПК
України).
Заходи заохочення є стимулом покращення поведінки відбуваючого виправні
роботи, їх виправлення і перевиховання. Вони застосовуються
диференційно, тобто так, щоб кожний заход відповідав позитивним
зрушенням у поведінці покараного і сприймався як заслужений.
Заходи заохочення, які застосовані до відбуваючих виправні роботи,
розподіляються на дві групи: заходи морального і матеріального
характеру. До заходів першої групи відносяться оголошення подяки та
дострокове зняття раніше накладеної догани; до другої подання про
умовно-дострокове звільнення та заміна недобутої частини покарання більш
м’яким, оскільки задоволення такого подання тягне для засудженого наступ
наслідків матсрільного характеру. До заходів морального характеру
відносяться попередження та стягнення.
296
У разі ухилення засудженого від відбуття покарання інспекцією виправних
робіт йому може бути зроблене попередження, яке є офіційним
застереженням від повторення негативного вчинку.
Крім заходів стягнення морального характеру, застосування яких не тягне
за собою зміни в правовому статусі засуджених, до них може бути
застосована і така міра, як внесення до суду подання про заміну
виправних робіт на позбавлення волі (ст. 107 ВТК України; ст. ЗО КК
України, ст. 410 КПК України, наказ МВС України N 52 від 03.02.1992 р.).
Якщо при внесенні покарання у вигляді позбавлення волі або виправних
робіт суд, враховуючи обставини справи та особу винного, прийде до
висновку про недоцільність відбуття винним призначеного покарання, то
він може постановити умовне незастосування покарання до винного з
обов’язковою вказівкою у вироку мотивів умовного засудження. При
призначенні покарання особі, яка вперше засуджується до позбавлення волі
до трьох років, суд з урахуванням характеру та ступеню громадської
небезпеки здійсненого злочину, особистості винного та інших обставин
справи, а також можливості його виправлення і перевиховання без ізоляції
від суспільства, може відстрочити виконання вироку у відношенні такої
особи на строк від одного до двох років. Суд може в таких випадках
відстрочити виконання і додаткових покарань. Контроль за поведінкою
умовно засуджених і засуджених з відстрочкою виконання вироку
здійснюється органами внутрішніх справ, а у відношенні неповнолітніх –
інспекторами у справах неповнолітніх та комісіями у справах
неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих Рад, згідно з чинним
законодавством України.
Випробувальний строк при умовному покаранні встановлюється тривалістю
від одного до трьох років.
При умовному засудженні можуть бути визначені додаткові покарання.
Застосування умовного засудження дає можливість забезпечити
перевиховання та виправлення засудженого при активній участі
громадськості без ізолювання винних від суспільства.
При умовному засудженні суд може визначити додаткове покарання:
позбавлення військового звання, позбавлення прав займати відповідні
посади або займатись відповідною діяльністю, штраф, позбавлення
батьківських прав.
У вироку визначаються два строки: спочатку строк позбавлення волі або
виправних робіт, вказуючи на його умовний характер, а потім випробний
строк, який є складовою частиною умовного засудження.
297
При умовному засудженні протікає випробний строк, а не строк визначеного
судом покарання. Випробний строк може бути рівним строку визначеного
покарання, але може бути також меншим або більшим за нього.
Контроль за умовно засудженими здійснюється інспекціями виправних робіт
та дільничними інспекторами міліції за місцем проживання засудженого.
У випадку залишення засудженими місця проживання, працівники інспекції,
в якій перебувають на обліку засуджені, вживають відповідні заходи у
встановленні його місця перебування.
Якщо після здійснення зазначених заходів місцеперебування засудженого не
встановлено, то інспекція через канцелярію органу внутрішніх справ
передає протягом п’яти днів всі матеріали разом з висновком і копією
вироку в підрозділ карного розшуку.
Підставою для скасування умовного покарання можуть бути систематичні
порушення громадського порядку, тобто такі, котрі протягом встановленого
випробного строку вчинялись умовно засудженим три і більше разів: якщо
два рази вони потягли за собою прийняття заходів адміністративного
впливу, після чого він знову зробив порушення. За поданням органів
внутрішніх справ у такому разі на засудженого судом проводиться заміна
на позбавлення волі.
Для заміни відстрочки виконання покарання вироку необхідно дві умови:
– невиконання засудженим покладених на нього обов’язків;
– здійснення ним не менше двох правопорушень громадського порядку або
трудової дисципліни, що свідчать про небажання стати на виправний шлях,
за кожний з яких до нього обгрунтовано застосовуються заходи
адміністративного стягнення або громадського впливу.
Такими правопорушеннями є, наприклад, дрібне хуліганство, розпивання
спиртних напоїв у громадських місцях, поява у громадських місцях у
п’яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль,
порушення трудової дисципліни у вигляді розпивання спиртних напоїв на
виробництві або перебування на роботі в нетверезову стані тощо.
Конкретні факти невиконання обов’язків, що були покладені судом,
фіксуються у рапорті на ім’я керівника органу внутрішніх справ. До
рапорту додається пояснення та інші матеріали, що підтверджують факти
невиконання покладених на засудженого обов’язків.
298
Підставою для скасування умовного засудження можуть бути систематичні
порушення громадського порядку, тобто такі, які протягом встановленного
строку вчинялись три та більше разів, якщо хоча б два з них призвели до
обгрунтованого застосування заходів адміністративного впливу, після чого
він знову здійснив порушення.
За поданням органу внутрішніх справ виноситься постанова про скасування
відстрочки вироку та заміну на позбавлення волі.
Скасування відстрочки виконання вироку, звільнення від призначеного
судом покарання, виконання якого було відстрочено, здійснюється судами
за місцем проживання засудженого. Порядок скасування та звільнення від
покарання регламентується ст. 4082 КПК України.
Службою органів внутрішніх справ по виконанню покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі, здійснюються такі завдання:
– організація в установленому порядку спільно з відповідними
підприємствами, організаціями та установами ефективного трудового
використання і на цій основі перевиховання умовно засуджених та умовно
звільнених;
– організація та проведення роботи щодо трудового влаштування осіб,
звільнених із установ виконання покарань;
– забезпечення виконання покарань у вигляді виправних робіт без
позбавлення волі;
– забезпечення виконання покарань у вигляді заслання і вислання;
– організація роботи щодо працевлаштування і контролю за поведінкою
умовно засуджених, у відношенні яких виконання вироку до позбавлення
волі відстрочено.
Важливим обов’язком служби виконання покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі, є своєчасне встановлення осіб, які мають намір
ухилитися від покарання; удосконалення профілактичної роботи; у
взаємодії з карним розшуком удосконалення оперативнорозшукової
діяльності серед засуджених, направлених на попередження злочинів та
інших правопорушень; поліпшення обміну інформацією з установами,
виконуючими покарання, міськрайвідділами внутрішніх справ.
До обов’язків цієї служби відносяться також і організація розшуку
засуджених до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, місце
перебування яких невідомо.
299
§2. організація СЛУЖБИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ’ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ
ВОЛІ
Здійснення завдань та функцій по виконанню покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі. покладено на службу виконання покарань, яка є
складовою частиною Головного управління виконання покарань (ГУВП) МВС
України.
Інспекція виправних робіт входить на правах відділу до складу ГУВП МВС
України. В деяких областях України у складі УВП УМВС України створені
відділи виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. У
більшості обласних апаратів до складу УВП входить також інспекція
виправних робіт.
До складу відділу виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі,
входять відділення по керівництву колоніями-поселеннями,
лікувально-трудові профілакторії (ЛТП) та відділення інспекції виправних
робіт.
До складу районних відділів УМВС України в областях, а також в м. Києві
входять інспекції виправних робіт.
ГУВП МВС України керує інспекціями виправних робіт, що безпосередньо
забезпечують виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі,
через інспекцію виправних робіт ГУВП МВС України та через відповідні
відділи та інспекції управлінь МВС України в областях.
Головним завданням інспекції виправних робіт ГУВП МВС України є
додержання чинного законодавства України щодо забезпечення ефективного
перевиховання засудженого без ізолювання від суспільства на основі
широкого використання в цьому можливостей трудових колективів та
громадських організацій.
На інспекцію виправних робіт ГУВП МВС України покладаються такі функції:
– організація обліку умовно засуджених до покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі;
– забезпечення спільно з іншими службами МВС України нагляду за
поведінкою засуджених;
– проведення із засудженими профілактичної роботи з метою попередження
порушень трудової дисципліни та громадського порядку;
– виявлення умов, що сприяють вчиненню правопорушень, та здійснення
заходів щодо їх усунення;
– організація роботи щодо працевлаштування осіб, звільнених з установ
виконання покарань.
300
Інспекція виправних робіт ГУВП МВС України розробляє пропозиції основних
напрямків діяльності органів внутрішніх справ щодо удосконалення
організації виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі;
визначає ефективні засоби, форми та методи вирішення завдань щодо
виправлення та перевиховання засуджених. Інспекція виправних робіт
аналізує ефективність соціальнопсихологічного, педагогічного та
трудового впливу на засуджених, приймає на цій підставі заходи щодо
вдосконалення виховної роботи.
До компетенції інспекції виправних робіт ГУВП МВС України відноситься
інспектування підпорядкованих підрозділів служби виконання покарань, не
пов’язаних з позбавленням волі. Вона оцінює їх діяльність та надає
допомогу в й поліпшенні, узагальнює позитивний досвід роботи по
перевихованню засуджених та розповсюджує його, забезпечує контроль за
виконанням законодавства, що регулює діяльність служби по виконанню
покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, розробляє проекти
нормативних актів щодо головних напрямків виконання покарань і т. ін.
Службова діяльність підрозділів служби виконання покарань, не пов’язаних
з позбавленням волі, організується за лінійно-зональним принципом
відповідно до покладених завдань та функціональних обов’язків.
Завдання щодо основних напрямків організаційної діяльності відділів та
інспекцій служби виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі,
УВП УМВС України в областях в більшості схожі з головними завданнями та
напрямками діяльності інспекції виправних робіт ГУВП МВС України.
Відділи та інспекції виправних робіт УВП УМВС України в областях
здійснюють керівництво інспекціями виправних робіт, що безпосередньо
забезпечують виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. З
цією мстою вони здійснюють збір та аналіз необхідної інформації
підлеглих підрозділів у міськрайвідділах внутрішніх справ (аналітичних
довідок, даних розподілення сил та засобів, зведеної звітності,
відомостей про виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі,
даних про ефективність соціальнопсихологічного, педагогічного та
трудового впливу на засуджених). Відповідні відділи та інспекції УВП
здійснюють контроль за діяльністю інспекцій виправних робіт, учиняють
інспекторські перевірки дотримання чинного законодавства, порядку
виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, перевіряють
дотримання адміністрацією підприємств та установ трудового законодавства
відносно засуджених і т. ін. Вони здійснюють методичне керівництво інс-
301
лекціями виправних робіт з питань ефективного застосування засобів та
методів вирішення завдань виправлення та перевиховання засуджених,
розробляють відповідні рекомендації, а також організують облік осіб, що
засуджені до виправних робіт без позбавлення волі, засланню та висланню,
а також беруть участь в проведенні виховної роботи з ними.
До основних напрямків діяльності інспекцій виправних робіт
міськрайвідділів внутрішніх справ відносяться:
– організація у встановленому порядку виконання покарань у вигляді
заслання та вислання;
– організація роботи по працевлаштуванню осіб, що звільнились з установ
виконання покарань;
– облік працевлаштування та контроль за поведінкою умовно засуджених, у
відношенні яких виконання вироку до позбавлення волі відстрочено.
Інспекції ведуть облік осіб, які відбувають виправні роботи, сприяють
працевлаштуванню осіб, що засуджені до виправних робіт за місцем
колишньої роботи. Інспекції здійснюють також контроль за додержанням
адміністрацією підприємств, встановлених законодавством умов відбування
виправних робіт.
Вказані інспекції ведуть облік осіб, які прибули з установ виконання
покарань; організують спільно із зацікавленими службами контроль за
прибуттям цих осіб до місця проживання та своєчасністю їх
працевлаштування; визначають та використовують найбільш ефективні форми
сприяння засудженим в їх працевлаштуванні.
Контрольні запитання:
1. Завдання служби виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі
2 Учасники процесу виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі
3. Організація служби виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням
волі
302
РОЗДІЛ XV АДМІНІСТРАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПОДАТКОВОЇ МІЛІЦІЇ
§1. організаційно-правові ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ПОДАТКОВОЇ МІЛІЦІЇ
Проблема сплати податків в умовах деформації системи економічних
відносин, дефіциту Державного бюджету України є досить актуальною.
Виходячи з того, що приховування доходів від сплати податків має
поширений характер і виступає лише як зовнішній прояв більш глибоких
криміногенних процесів перерозподілу національного доходу на користь
тіньової економіки, надзвичайно важливим є створення дійсно дієвого
державного органу по боротьбі з цим негативним явищем.
В Україні процес формування органів податкової міліції розпочався в 1994
р. з утворення підрозділів по боротьбі з кримінальним приховуванням
прибутків від сплати податків в системі Міністерства внутрішніх справ. У
1996 р. Президент України видав Указ про створення у складі Державної
податкової адміністрації України Головного управління податкової поліції
шляхом підпорядкування Державній податковій адміністрації підрозділів
Міністерства внутрішніх справ України по боротьбі з кримінальним
приховуванням прибутків від оподаткування. Більше двох років діяльність
податкової поліції у складі податкової адміністрації не мала чіткого
законодавчого закріплення. Тільки 14.02.1998 р. з введенням в дію Закону
України “Про внесення змін до Закону України “Про державну податкову
службу в Україні”, невизначеність правового стану податкової поліції
було усунуто.
Таким чином, податкова поліція, згідно із Законом стала мати назву
“податкова міліція”, яка входить до складу органів державної податкової
служби; має чітко визначені завдання та повноваження, що регулюються
Законом України “Про державну податкову службу в Україні”, з поширенням
на посадових осіб податкової міліції основних прав, визначених Законом
України “Про міліцію”.
Безпосередня діяльність податкової міліції пов’язана зі здійсненням
контролю за дотриманням податкового законодавсгва. Для виконання цієї
важливої функції посадові особи податкової міліції
303
мають право проводити на підприємствах незалежно від форм власності та у
громадян документальні перевірки, обстежувати приміщення підприємств та
житло громадян, якщо вони використовуються як юридична адреса суб’єкта
підприємницької діяльності, а також для отримання доходів (п.п.1, 2, 3
ч.І ст.11 Закону України “Про податкову службу в Україні”); право
здійснювати затримання громадян, проводити їх особистий огляд, огляд
належних їм речей та транспортних засобів у випадках, якщо особа
підозрюється у скоєнні податкового злочину, корупції в органах державної
податкової служби, ухиляється від слідства та суду. Таким правом
посадові особи податкової міліції користуються на підставі п.п.5, 6
ст.11 Закону України “Про міліцію”. Посадові особи податкової міліції
здійснюють також провадження у справах про адміністративні
правопорушення, але застосовувати заходи адміністративної
відповідальності за порушення податкового законодавства у вигляді
штрафів (п.11 ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в
Україні”) права не мають. Від імені органів державної податкової служби
України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати
адміністративні стягнення мають право голови державних податкових
адміністрацій та їх заступники, начальники державних податкових
інспекцій та їх заступники. Оскільки посадові особи податкової міліції
безпосередньо не приймають рішення про застосування заходів
адміністративної відповідальності до осіб, винних у порушенні
податкового законодавства, дію п.8 ст.11 Закону “Про міліцію” на них
необхідно було поширювати лише частково.
До основних функцій податкової міліції належить, крім цього,
кримінально-процесуальна, тобто діяльність, пов’язана із запобіганням
злочинам у сфері оподаткування, їх розкриттям та розслідуванням
(ст.ст.19, 21 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”).
На податкову міліцію покладається розслідування двох видів злочинів: про
приховування валютної виручки (ст.80′ КК України) та про ухилення від
сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів (ст.1482 КК
України). У справах про злочини, передбачені ст.ст.80′ та 1482 КК
України, попереднє слідство провадиться слідчими податкової міліції, і
якщо під час розслідування цих справ будуть виявлені розкрадання,
заняття забороненими видами підприємницької діяльності, порушення
порядку заняття підприємницькою діяльністю, фіктивне підприємництво,
шахрайство з фінансовими ресурсами, фіктивне банкрутство , посадові
злочини, пов’язані зі злочинами, за фактами яких порушено кримі-
304
нальну справу, вони розслідуються слідчими податкової міліції. Такий
порядок передбачено ч. 4 ст. 112 КПК України, але на практиці виявлення
зазначених злочинів частіш за все відбувається ще до моменту порушення
кримінальної справи, на стадії виконання оперативно-розшукових заходів
працівниками податкової міліції (право здійснення оперативно-розшукової
діяльності посадовим особам податкової міліції надається відповідно до
ст.ст.19, 21 Закону України “Про державну податкову службу” та п.10
ст.11 Закону України “Про міліцію”), і у цьому випадку інформація про
виявлені порушення чинного законодавства передається до органів
внутрішніх справ.
Податкова міліція здійснює реальний вплив на стан боротьби з економічною
злочинністю у взаємодії з іншими контролюючими та правоохоронними
органами. Про ефективність діяльності податкової міліції свідчать суми
коштів, які надходять до Державного бюджету та кількість кримінальних
справ, переданих до суду.
Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з
податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів
державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням
податкового законодавства, виконує оперативнорозшукову,
кримінально-процссуальну та охоронну функції.
Основними завданнями податкової міліції є:
– запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування,
їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні
правопорушення;
– розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;
– запобігання корупції в органах державної податкової служби та
виявлення її фактів;
– забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної
податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язаних з
виконанням службових обов’язків.
До складу податкової міліції належать: Головне управління податкової
міліції, Слідче управління податкової міліції. Управління по боротьбі з
корупцією в органах державної податкової служби Державної податкової
адміністрації України; управління податкової міліції, слідчі відділи
податкової міліції, відділи по боротьбі з корупцією в органах державної
податкової служби відповідних державних податкових адміністрацій в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;
відділи податкової міліції,
305
слідчі відділення (групи) податкової міліції відповідних державних
податкових інспекцій в районах, містах, районах у містах, міжрайонних та
об’єднаних державних податкових інспекцій.
Податкову міліцію очолює начальник податкової міліції – Перший заступник
Голови Державної податкової адміністрації України. Податкову міліцію в
державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим,
областях, містах Києві та Севастополі очолюють начальники управлінь
податкової міліції – перші заступники голів відповідних державних
податкових адміністрацій.
§2. права ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПОДАТКОВОЇ МІЛІЦІЇ.
відповідальність ПОСАДОВИХ І СЛУЖБОВИХ ОСІБ ПОДАТКОВОЇ МІЛІЦІЇ
Податкова міліція, як державни орган, відповідно до покладених на неї
завдань:
– приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини
і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому
порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення;
– здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність,
досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить
дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції,
вживає заходів щодо відшкодування заподіяних державі збитків;
– виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших
правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення;
– забезпечує безпеку працівників органів державної податкової служби та
їх захист від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням ними
посадових обов’язків;
– запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників
державної податкової служби;
– збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового
законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів
кримінального характеру, пов’язаних з оподаткуванням.
Особа начальницького складу податкової міліції незалежно від займаної
нею посади, місцезнаходження і часу в разі звернення до неї громадян або
посадових осіб із заявою чи повідомленням про загрозу особистій чи
громадській безпеці або в разі безпосередньо-
306
го виявлення такої загрози повинна вжити заходів щодо запобігання
правопорушенню і його припинення, рятування людей, подання допомоги
особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили
правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий
орган внутрішніх справ.
Згідно з Законом України “Про державну податкову службу в Україні”
посадові особи податкової міліції мають право:
1) здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно
від форм власності та у громадян, в тому числі громадян суб’єктів
підприємницької діяльності, перевірки грошових документів,
бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарнокасових
книг, показників електронних контрольно-касових апаратів і комп’ютерних
систем, що застосовуються для розрахунків за готівку із споживачами, та
інших документів незалежно від способу подання інформації (включаючи
комп’ютерний), пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших
платежів, наявності свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів
підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів
тощо) на її здійснення, а також одержувати від посадових осіб і громадян
у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають
під час перевірок; перевіряти у посадових осіб, громадян документи, що
посвідчують особу, під час проведення перевірок з питань оподаткування;
викликати посадових осіб, громадян для пояснень щодо джерела отримання
доходів, обчислення і сплати податків, інших платежів, а також проводити
перевірки достовірності інформації, одержаної для внесення до Державного
реєстру фізичних осіб платників податків та інших обов’язкових платежів.
Періодичність таких перевірок та проведення обстежень виробничих,
складських, торговельних та інших приміщень встановлюється Державною
податковою адміністрацією України. Орган державної податкової служби
може запрошувати громадян, в тому числі громадян – суб’єктів
підприємницької діяльності, для перевірки правильності нарахування та
своєчасності сплати ними податків, інших платежів. Письмові повідомлення
про такі запрошення направляються громадянам рекомендованими листами, в
яких зазначаються підстави виклику, дата і година, на яку викликається
громадянин (п.1 ст.11);
2) одержувати безоплатно від підприємств, установ, організацій,
включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки
та інші фінансово-кредитні установи, від громадян суб’єктів
підприємницької діяльності довідки, копії документів про
307
фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки підприємств,
установ і організацій незалежно від форм власності та громадян про
розрахункові, валютні та інші рахунки, інформацію про наявність та обіг
коштів на цих рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені
терміни валютної виручки від суб’єктів підприємницької діяльності, та
іншу інформацію, пов’язану з обчисленням та сплатою податків, інших
платежів у порядку, визначеному законодавством, входити в будь-які
інформаційні системи, зокрема комп’ютерні, для визначення об’єкта
оподаткування;
3) одержувати безоплатно необхідні відомості для формування
інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб – платників
податків та інших обов’язкових платежів від підприємств, установ,
організацій незалежно від форм власності, включаючи Національний банк
України та його установи, комерційні банки, та громадян – суб’єктів
підприємницької діяльності – про суми доходів, виплачених фізичним
особам, і утриманих з них податків, інших платежів, від органів,
уповноважених проводити державну реєстрацію, а також видавати спеціальні
дозволи (ліцензії, патенти тощо) на здійснення деяких видів
підприємницької діяльності, – про видачу таких дозволів суб’єктам
підприємницької діяльності, від органів внутрішніх справ – про громадян,
які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з
нього, від органів реєстрації актів громадянського стану – про громадян,
які померли;
4) одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про
ввезення на митну територію України імпортних товарів і справляння при
цьому податків, інших платежів та інформацію про експортно-імпортні
операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти, за формою, погодженою з
Державною податковою адміністрацією України, та від органів статистики –
дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу
фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій
всіх форм власності (п.2 ст.11);
5) обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші
приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм
власності та житло громадян, якщо вони використовуються як юридична
адреса суб’єкта підприємницької діяльності, а також для отримання
доходів. У разі відмови керівників підприємств, установ, організацій і
громадян допустити посадових осіб органів державної податкової служби
для обстеження зазначених приміщень і обладнання та неподання документів
про отримані доходи і проведені витрати органи державної податкової
служби мають право визна-
308
чати оподатковуваний доход (прибуток) таких підприємств, установ,
організацій та громадян на підставі документів, що свідчать про одержані
ними доходи (прибутки), а стосовно громадян – також із урахуванням
оподаткування осіб, які займаються аналогічною діяльністю (п.З ст.11);
6) вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ,
організацій, а також від громадян, діяльність яких перевіряється,
усунення виявлених порушень податкового законодавства і законодавства
про підприємницьку діяльність, контролювати їх виконання, а також
припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими
особами органів державної податкової служби (п.4 ст.11);
7) вилучати (із залишенням копій) у підприємств, установ та організацій
документи, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів
оподаткування, несплату податків, інших платежів, та вилучати у громадян
– суб’єктів підприємницької діяльності, які порушують порядок заняття
підприємницькою діяльністю, реєстраційні посвідчення або спеціальні
дозволи (ліцензії, патенти тощо) з наступною передачею матеріалів про
порушення органам, що видали ці документи (п.б ст.11);
8) користуватися безперешкодно в службових справах засобами зв’язку, які
належать підприємствам, установам і організаціям незалежно від форм
власності (п.12 ст.11);
9) вимагати від керівників підприємств, установ і організацій, що
перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів,
товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків; у необхідних
випадках опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви (п.14
ст.11).
Згідно з Законом України “Про міліцію” посадові особи податкової міліції
для виконання покладених на них обов’язків мають право:
1) вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський
порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню
повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які
допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання
зазначених вимог застосовувати передбачені цим Законом заходи примусу
(п.1 ст.11);
2) перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи,
що посвідчують їх особу, а також інші документи, необ-
309
хідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль
за виконанням яких покладено на міліцію (п.2 ст.11);
3) викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у
зв’язку з матеріалами, що знаходяться в її провадженні, в разі ухилення
без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу у
встановленому законом порядку (п.З ст.11);
4) виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на
підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне
застереження про неприпустимість протиправної поведінки (п.4 ст.11);
5) затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях:
– осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обвинувачених, які
переховуються від дізнання, слідства чи суду, засуджених, які ухиляються
від виконання кримінального покарання, – на строки і в порядку,
передбачені законом;
– осіб, до котрих як запобіжний захід обрано взяття під варту, на строк,
встановлений органом попереднього розслідування, прокурором, судом, але
не більше десяти діб;
– осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складання
протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути
вирішені на місці, – на строк до трьох годин, а у необхідних випадках
для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення – до трьох
діб з повідомленням про це письмово прокуророві протягом 24 годин з
моменту затримання;
– осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, до
розгляду справи суддею (п.5 ст.11);
6) проводити огляд осіб, зазначених вище, речей, що знаходяться при них,
транспортних засобів і вилучати документи та предмети, що можуть бути
речовими доказами або використані на шкоду їх здоров’ю (п.6 ст.11);
7) складати протоколи про адміністративні правопорушення, здійснювати
особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів,
застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у
справах про адміністративні правопорушення (п.7 ст.11);
8) у випадках, передбачених КпАК, накладати адміністративні стягнення
або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд
інших державних органів, товариських судів, громадських об’єднань або
трудових колективів (п.З ст.11);
310
9) проводити дізнання і за дорученням слідчих органів у кримінальних
справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі дії відповідно до
кримінально-процесуального законодавства (п.9 ст.11);
10) здійснювати на підставах і в порядку, встановлених законом, гласні
та негласні оперативно-розшукові заходи, фото-, кіно-, відеозйомку і
звукозапис, прослухування телефонних розмов з метою розкриття злочинів
(п.10 ст.11);
11) проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку,
дактилоскопію осіб, які затримані за підозрою у вчиненні злочину або за
бродяжництво, взяті під варту, осіб, які звинувачуються у вчиненні
злочину, а також осіб, підданих адміністративному арешту (п.11 ст.11);
12) проводити кіно-, фото- і звукофіксацію як допоміжний засіб
попередження протиправних дій та розкриття правопорушень (п.12 ст.11);
13) проводити огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних
повітряних, морських і річкових суден, засобів залізничного та
автомобільного транспорту згідно з чинним законодавством (п.14 ст.11);
14) входити безперешкодно у будь-який час доби:
– на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій, в тому
числі митниці, та оглядати їх з метою припинення злочинів,
переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, при стихійному
лихові та інших надзвичайних обставинах;
– на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян у разі
переслідування злочинця або припинення злочину, що загрожує життю
мешканців, а також при стихійному лихові та інших надзвичайних
обставинах (п.15 ст.11);
15) перебувати на земельних ділянках, в жилих та інших приміщеннях
громадян за їхньою згодою, а також на території і в приміщеннях
підприємств, установ і організацій з повідомленням про це адміністрації
з метою забезпечення безпеки громадян, громадської безпеки, запобігання
злочину, виявлення і затримання осіб, які його вчинили (п.16 ст.11);
16) одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств установ і
організацій незалежно від форм власності та об’єднань громадян на
письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну
та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться
у провадженні міліції (п.17 ст.11);
17) повідомляти з метою профілактичного впливу державним органам,
громадським об’єднанням, трудовим колективам і громад-
31]
ськості за місцем проживання особи про факти вчинення нею
адміністративного правопорушення (п.18 ст.11);
18) вносити відповідним державним органам, громадським об’єднанням або
посадовим особам, підприємствам, установам, організаціям обов’язкові до
розгляду подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяють
вчиненню правопорушень (п.19 ст.11);
19) відповідно до своєї компетенції тимчасово обмежувати або забороняти
доступ громадян на окремі ділянки місцевості чи об’єкти з метою
забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони життя і
здоров’я людей (п.20 ст.11);
20) обмежувати або забороняти у випадках затримання злочинців, при
аваріях, інших надзвичайних обставинах, що загрожують життю і здоров’ю
людей, рух транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і
автомобільних шляхів; зупиняти транспортні засоби в разі порушення
правил дорожнього руху, наявних ознак, що свідчать про технічну
несправність транспорту або забруднення ним навколишнього середовища, а
також при наявності даних про те, що він використовується з протиправною
метою; оглядати транспортні засоби і перевіряти у водіїв документи на
право користування й керування ними, дорожні листи і відповідність
вантажів, що перевозяться, товарнотранспортним документам: проводити
технічний огляд автомототранспорту (п.21 ст.11);
21) вилучати у громадян і службових осіб предмети і речі, заборонені або
обмежені в обороті, а також документи з ознаками підробки, знищувати ці
предмети, речі та документи або передавати їх за призначенням у
встановленому порядку (п.23 ст.11);
22) проводити за участю адміністрації підприємств, установ і організацій
огляд виробничих, складських та інших службових приміщень і територій з
метою перевірки охорони державного і колективного майна, додержання
правил продажу товарів і надання послуг населенню; вимагати від
матеріально відповідальних і службових осіб підприємств, установ і
організацій відомості та пояснення по фактах порушення законодавства,
проведення документальних і натуральних перевірок, інвентаризацій і
ревізій виробничої та фінансово-господарської діяльності; витребувати і
при необхідності вилучати документи, зразки сировини й продукції,
опечатувати каси, приміщення і місця зберігання документів, грошей та
товарно-матеріальних цінностей (п.24 ст.11);
23) користуватися безплатно всіма видами громадського транспорту
міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі), а та-
312
кож попутним транспортом. Працівники підрозділів міліції на транспорті у
межах обслуговуваних дільниць, крім цього, мають право на безплатний
проїзд у поїздах, на річкових і морських суднах. Під час службових
відряджень працівники міліції мають право на позачергове придбання
квитків на всі види транспорту і розміщення в готелях при пред’явленні
службового посвідчення і посвідчення про відрядження. В разі
невідкладних службових поїздок вони забезпечуються квитками на проїзд
незалежно від наявності місць (п.25 ст.11);
24) використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать
підприємствам, установам, організаціям і громадянам (крім транспортних
засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних
держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального
призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в
лікувальні заклади осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги,
для переслідування правопорушників та їх доставки в міліцію.
Використання з цією метою транспортних засобів, що належать
підприємствам, установам і організаціям, здійснюється безплатно.
Відшкодування збитків та витрат за використання транспорту громадян
здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства (п.26 ст.11);
25) користуватися у невідкладних випадках безперешкодно і безплатно
засобами зв’язку, що належать підприємствам, установам і організаціям, а
засобами зв’язку, що належать громадянам, за їх згодою (п.27 ст.11):
26) користуватися безплатно засобами масової інформації з метою
встановлення обставин вчинення злочинів та осіб, які їх вчинили,
свідків, потерпілих, розшуку злочинців, які втекли, осіб, які пропали
безвісти, та з іншою метою, що пов’язана з необхідністю надання допомоги
громадянам, підприємствам, установам і організаціям у зв’язку з
виконанням міліцією покладених на неї обов’язків. Посадові особи, які
без поважних причин відмовились надати допомогу працівникам міліції в
реалізації їх прав підлягають відповідальності за чинним законодавством
(п.28 ст.11);
27) матеріально і морально заохочувати громадян, які надають допомогу в
охороні правопорядку та боротьбі із злочинністю (п.29 ст.11);
28) зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби та зброю (п.ЗО
ст.11);
29) застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і
вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом.
Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї
313
повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо
дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і
зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю
або здоров’ю громадян чи працівників міліції (ст.12);
30) застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми
рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії
законним вимогам працівників міліції, якщо інші способи не забезпечили
виконання покладених на них обов’язків (ст.13);
31) застосовувати наручники, гумові кийки, засоби зв’язування,
сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії,
пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту,
водомети, бронемашини та інші спеціальні і транспортні засоби, а також
використовувати у разі необхідності службових собак: Повний перелік
спеціальних засобів, а також правила їх застосування встановлюються
Кабінетом Міністрів України за висновком Міністерства охорони здоров’я
України і Генеральної прокуратури України і публікуються в засобах
масової інформації (ст.14);
32) працівники міліції як крайній захід мають право застосовувати
вогнепальну зброю. Забороняється застосовувати і використовувати
вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть
постраждати сторонні особи. Працівники міліції мають право
використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги,
для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю громадян або
працівника міліції. Спроба особи, яку затримує працівник міліції із
вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому
визначену ним відстань, чи доторкнутись до зброї, дають працівникові
міліції право застосувати вогнепальну зброю (ст.15);
Посадова особа податкової міліції у межах повноважень, наданих цим
Законом та іншими законами, самостійно приймає рішення і несе за свої
протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну відповідальність згідно
із Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ або іншу,
передбачену законодавством, відповідальність.
При порушенні посадовою особою податкової міліції прав і законних
інтересів громадянина відповідний орган державної податкової служби
зобов’язаний вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування
завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно
вибачитися.
314
Посадова особа податкової міліції, яка виконує свої обов’язки відповідно
до наданих законодавством повноважень та у межах закон)’, не несе
відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок
держави.
Якщо посадова особа податкової міліції порушила вимоги закону або
неналежне виконує свої обов’язки, то вона несе відповідальність у
встановленому порядку. Дії або рішення податкової міліції, її посадових
осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду чи
прокуратури.
§3. приймання, РЕЄСТРАЦІЯ, ОБЛІК ТА РОЗГЛЯД В ПІДРОЗДІЛАХ ПОДАТКОВОЇ
МІЛІЦІЇ ЗАЯВ, ПОВІДОМЛЕНЬ ТА ІНШОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ЗЛОЧИНИ
Заяви, повідомлення та інша інформація громадян, представників
підприємств, установ, громадських та інших організацій, посадових осіб
про злочин або підготовка до нього приймаються цілодобово черговими
частинами підрозділів податкової міліції незалежно від місця вчинення
злочину. Поза черговими частинами приймання інформації про злочини
зобов’язані здійснювати всі особи начальницького складу підрозділів
податкової міліції, які перебувають при виконанні службових обов’язків.
Вони не мають права відмовити в її прийманні під приводом обслуговування
іншої території, недостатності даних для вирішення питання про порушення
кримінальної справи або з будь-яких інших причин.
Згідно з вимогами кримінально-процесуального законодавства України,
заяви і повідомлення про злочини можуть бути як усними, так і
письмовими. Усні заяви записуються до протоколу, в якому повинні бути
вказані: місце і час прийняття заяви; посада, прізвище особи, яка
прийняла заяву, та інші потрібні дані про неї; підпис заявника під
роз’ясненням про те, що за свідомо неправдиву інформацію він несе
кримінальну відповідальність за ст.177 КК України; зміст заяви,
викладений від першої особи; відмітка про те, що протокол прочитаний
заявником і все записано з його слів правильно, а також підписи заявника
і посадової особи, яка прийняла заяву. Письмова заява повинна бути
підписана особою, яка й подає. До порушення кримінальної справи слід
впевнитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за
неправдиву інформацію відібрати у нього відповідну підписку.
315
Повідомлення підприємств, установ, організацій і службових осіб повинні
бути викладені в письмовій формі.
У випадку явки з повинною з’ясовується особа того, хто з’явився, після
чого складається протокол, в якому детально викладається зроблена заява
(ст.9б КПК України). Протокол підписують особа, яка з’явилася з
повинною, і посадова особа, яка його склала. Однак попереджати особу про
відповідальність за неправдиві показання не слід.
За заявою або повідомленням про злочин у термін не більше як три доби, а
у разі необхідності проведення додаткової перевірки – у термін не більше
як 10 діб від дня надходження до підрозділу податкової міліції, повинно
бути прийняте одне з таких рішень:
– про порушення кримінальної справи;
– про відмову в порушенні кримінальної справи;
– про направлення заяви або повідомлення за належністю. Подавати заяви
та іншу інформацію про злочини та події на рівні
з громадянами України можуть також іноземні громадяни і особи
без громадянства. Заявник має право:
– викладати заяву мовою, якою ведеться діловодство в підрозділі
податкової міліції, або іншою мовою, якою він володіє;
– одержувати письмове повідомлення про рішення, прийняте за його заявою;
– оскаржувати дії працівників податкової міліції, які розглядали його
заяву, керівникові податкової міліції або відповідному прокуророві.
Інформація про злочини, що надходить до податкової міліції, залежно від
форми подання, порядку розгляду поділяється на дві групи:
інформацію про злочини, що є приводом до порушення кримінальної справи
(ст.94 КПК України); та іншу інформація про злочини.
До інформації, яка є приводом до порушення кримінальної справи,
належать:
а) заяви і повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових
осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян, які
оформлено згідно з вимогами ст.95 КПК. До цієї інформації належать також
висновки документальних ревізій, повідомлення податкових інспекцій,
контрольно-ревізійних, фінансових і митних органів, які містять
відомості про порушення податкового законодавства з ознаками злочину;
316
б) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян,
які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину;
в) явка з повинною, що оформлена згідно зі ст.9б КПК;
г) повідомлення, опубліковані в пресі;
д) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або
судом ознак злочину.
Інша інформація про злочини – повідомлення, що надійшли з інших джерел і
потребують проведення негайної перевірки з метою встановлення ознак
злочину або їх відсутності. До неї належить інформація громадян,
представників громадськості та посадових осіб, що надійшла телефоном
(телефаксом), телеграфом, по радіо і телебаченню.
Інформація про злочини, незалежно від місця і часу їх вчинення та
повноти одержаних відомостей, приймається в Головному управлінні
податкової міліції Державної податкової адміністрації України,
управліннях податкової міліції державних податкових адміністрацій в
Автономній Республіці Крим. областях, містах Києві та Севастополі,
відділах податкової міліції відповідної державної податкової інспекції в
районах, містах, районах у містах, міжрайонних та об’єднаних державних
податкових інспекцій (далі – підрозділи податкової міліції) цілодобово
штатними черговими, їхніми помічниками або працівниками, призначеними на
чергування у встановленому порядку. Прийняття, документування такої
інформації та негайне реагування на неї с обов’язком усіх осіб
начальницького складу податкової міліції. Вони не мають права
відмовлятися від її приймання під приводом обслуговування іншої
території, недостатності даних для вирішення питання про порушення
кримінальної справи або з будь-яких інших причин. Після її одержання
вони негайно вживають заходів, передбачених законом і відповідними
нормативними актами, якнайшвидше передають її будь-якими каналами
зв’язку у найближчу чергову частину підрозділу податкової міліції, а
потім діють відповідно до вказівок чергового.
При зверненні громадян до чергової частини, приймальні під• розділу
податкової міліції, слідчого або іншого працівника податкової міліції з
усною заявою про злочин складається протокол з дотриманням вимог КПК
України. Посадова особа, яка отримала усну заяву, зобов’язана з’ясувати
особу заявника, попередити його про відповідальність за неправдиву
інформацію, про що відмічається в протоколі, який підписують заявник та
посадова особа. У разі явки
317
з повинною, згідно з вимогами КПК України, встановлюється особа того,
хто з’явився, після чого складається протокол, у якому детально
викладається зроблена заява. Протокол підписують особа, яка з’явилася з
повинною, і посадова особа, яка склала протокол.
При поданні заяви чи повідомленні про злочин заявник може користуватися
мовою, якою ведеться діловодство в підрозділі податкової міліції, або
іншою мовою, якою він володіє.
Інформація про злочини реєструється в чергових частинах підрозділів
податкової міліції черговими або їхніми помічниками відразу після її
надходження, що відображається в Книзі обліку інформації про злочини
(КОЗП). Інформацію черговий реєструє самостійно, без узгодження з
керівництвом підрозділу податкової міліції. КОЗП є документом суворої
звітності і зберігається в черговій частині підрозділу податкової
міліції. Вона повинна бути пронумерована, прошнурована, скріплена
печаткою і зареєстрована в канцелярії (у секретаря) підрозділу
податкової міліції. Усі реквізити КОЗП заповнюються черговим згідно з
правилами, надрукованими на звороті її титульного аркуша. Запис про
кожну інформацію повинен містити стислі і водночас повні дані про те, що
і коли трапилось, хто, коли і в якій формі повідомив про злочин, які
вказівки одержано щодо порядку розгляду, яких заходів вжито для її
перевірки, хто брав участь у розгляді, яке рішення, коли і ким прийняте
та інші відомості згідно з реквізитами КОЗП.
При реєстрації заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини, що
надійшла у письмовій формі, на її лицевій стороні проставляється
спеціальний штамп, що містить назву підрозділу податкової міліції, дату
реєстрації, порядковий номер реєстраційного запису і прізвище чергового.
Записи здійснює черговий підрозділу податкової міліції.
У разі встановлення в процесі розслідування раніше невідомого
підрозділам податкової міліції злочину працівник, який проводить
дізнання або слідство, складає рапорт, який реєструється в КОЗП, з
позначкою «Додатково виявлено під час розслідування кримінальної справи
№». Ці документи розглядаються як безпосереднє виявлення органом
дізнання або слідчим ознак злочину. Якщо реєстрацію інформації про
злочини з будь-яких причин було затримано, то поряд з часом її
надходження до чергової частини зазначається дата і точний час її
початкового одержання працівником податкової міліції. У таких випадках
термін прийняття рішення за нею обчислюється саме з цього моменту. За
фактом затримання реєстрації інформації
318
керівником підрозділу призначається службова перевірка, за результатами
якої приймається рішення про вину та відповідальність посадових осіб.
Інформація про злочини, що надійшла до канцелярії підрозділу податкової
міліції поштою, телеграфом, телефаксом тощо, реєструється як вхідна
кореспонденція; про неї доповідається начальникові підрозділу податкової
міліції або особі, яка виконує його обов’язки. Керівник дає письмові
вказівки щодо реєстрації заяви чи повідомлення у черговій частині і
приймає рішення про порядок її перевірки. Передавання такої інформації
для її розгляду без реєстрації у черговій частині забороняється.
Анонімні листи, що містять відомості про скоєння злочину, приготування
чи спробу вчинити його, не реєструються, а передаються у відповідні
служби підрозділу податкової міліції для використання при розкритті
злочинів або для запобігання злочинам.
Забороняється приймати та реєструвати в канцелярії (у секретаря)
письмові заяви чи повідомлення про злочини, подані в підрозділ
податкової міліції особисто заявником або посадовою особою. Вони
реєструються тільки у черговій частині.
Коли розгляд інформації про злочини не входить до компетенції підрозділу
податкової міліції або вона свідчить про вчинок, скоєний на території
обслуговуваній іншим підрозділом податкової міліції, вона після
реєстрації пересилається за належністю, про що робиться відповідний
запис в КОЗП. Разом з цим обов’язково вживаються заходи, потрібні для
запобігання або припинення злочину, а також збереження його доказів.
При направленні інформації про злочин для розгляду за територіальністю
або підслідністю, відмітка про це в КОЗП робиться тільки працівником, на
якого покладено відповідальність за обліково-реєстраційну роботу, на
підставі копії супровідного листа з вихідним номером канцелярії
підрозділу податкової міліції, що потім зберігається у справі з
документами про листування за заявами та повідомленнями про злочини.
Персональна відповідальність за додержання правил ведення КОЗП і повноту
реєстрації інформації про злочини покладається на начальника підрозділу
податкової міліції та чергового підрозділу податкової міліції.
Інформація про злочини, що надійшла в чергову частину підрозділу
податкової міліції доповідається начальнику підрозділу. Розгляд її
організовується згідно з вимогами КПК України. За кожною
• 319
заявою, повідомленням та іншою інформацією про злочини начальник
підрозділу податкової міліції або особа, яка виконує його обов’язки,
зобов’язані дати письмові вказівки конкретним виконавцям про вирішення
їх у встановленому порядку, вжити відповідних заходів для опрацювання не
розглянутої вчасно інформації, а ту, що не підтвердилася, додати до
справи.
При виявленні ознак адміністративного проступку рішення приймається
згідно з вимогами КпАП України.
За інформацією про злочини, що є приводом до порушення кримінальної
справи згідно з вимогами КПК України приймається одне із таких рішень:
про порушення кримінальної справи або оформлення протокольного
провадження; про відмову у порушенні кримінальної справи; про передачу
заяви чи повідомлення за належністю, про що особа, яка прийняла одне з
названих рішень, письмово повідомляє заявника. Рішення приймається в
терміни, встановлені КПК. Забороняється направляти заяви та повідомлення
про злочини до справ канцелярії (секретаря) підрозділу податкової
міліції, а також приймати по них будь-яке рішення, не передбачене КПК
України.
При надходженні іншої інформації про злочини черговий вживає заходів
щодо її термінової перевірки. Вказана інформація може бути підставою для
виїзду на місце події, вжиття заходів щодо забезпечення збереження
слідів, кінофотознімання та відеозапису тощо. Якщо під час перевірки
будуть одержані заяви чи повідомлення про злочин, або встановлені інші
підстави для прийняття рішень в порядку застосування ст. 97 КПК України,
то перевірка повинна продовжуватися.
У випадках непідтвердження зареєстрованої інформації про злочини
черговий по підрозділу податкової міліції за вказівкою начальника або
особи, яка виконує його обов’язки, матеріали передає до канцелярії
(секретаря) підрозділу податкової міліції для зберігання у спеціальній
справі.
Терміни розгляду інформації про злочини контролюються черговим по
підрозділу податкової міліції. Щодобово він складає рапорт про
нерозглянуту у встановлений термін інформацію про злочини, і при
здаванні чергування доповідає начальнику підрозділу податкової міліції
або особі, яка виконує його обов’язки, для вжиття відповідних заходів. У
разі використання ПЕОМ, замість рапорту можливе подання зведених даних,
підготовлених за допомогою комп’ютера, про стан розгляду та прийняття
рішень по інформації про злочини.
320
Матеріали про відмову у порушенні кримінальної справи реєструються у
Журналі обліку матеріалів, на підставі яких винесено постанову про
відмову в порушенні кримінальної справи. Постанова про відмову в
порушенні кримінальної справи складається в трьох примірниках, з яких
перший зберігається в матеріалах справи, другий протягом доби
надсилається відповідному прокуророві, а третій видається за вимогою
особі, інтереси якої ця постанова зачіпає, або її представникові. Якщо
для перевірки обгрунтованості прийнятого рішення про відмову в порушенні
кримінальної справи прокурор вимагає надання йому матеріалів, то вони
надсилаються працівником, що здійснює облік, негайно.
Організація приймання, реєстрації, обліку та розгляду заяв, повідомлень
та іншої інформації про злочини покладається на начальника підрозділу
податкової міліції.
§4. прийняття НА СЛУЖБУ ДО ПОДАТКОВОЇ МІЛІЦІЇ
На службу до податкової міліції приймаються на контрактній основі
громадяни України, які мають відповідну освіту, здатні за своїми
особистими, діловими, моральними якостями та станом здоров’я виконувати
обов’язки, покладені на податкову міліцію.
Громадяни України, які вперше зараховуються на службу до податкової
міліції на посади начальницького складу, складають присягу такого
змісту:
“Я, (прізвище, ім’я, по батькові), вступаючи на службу до податкової
міліції, присягаю на вірність Українському народові. Присягаю
додержуватися Конституції і законів України, захищати права людини і
громадянина, сумлінно виконувати свої обов’язки. Присягаю бути чесним і
мужнім, пильно стояти на сторожі економічних інтересів Вітчизни, суворо
зберігати державну та службову таємницю. Якщо я порушу присягу, готовий
нести відповідальність, встановлену законодавством України”.
Особа начальницького складу податкової міліції підписує текст присяги,
який зберігається в його особовій справі. Особи начальницького складу
податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому
законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.
3’21
Особи, прийняті на службу до податкової міліції, в тому числі слухачі й
курсанти закладів освіти за спеціальностями з підготовки кадрів
податкової міліції, які перебувають на військовому обліку, на час служби
знімаються з нього і перебувають у кадрах податкової міліції Державної
податкової адміністрації України.
Навчання в закладах освіти Державної податкової адміністрації України за
спеціальностями з підготовки кадрів податкової міліції після здобуття
спеціальної освіти прирівнюється до проходження строкової військової
служби.
Особам, яких прийнято на службу до податкової міліції на посади
начальницького складу, присвоюються такі спеціальні звання:
Вищий начальницький склад:
– генерал-лейтенант податкової міліції;
– генерал-майор податкової міліції. Старший начальницький склад:
– полковник податкової міліції;
– підполковник податкової міліції;
– майор податкової міліції. Середній начальницький склад:
– капітан податкової міліції;
– старший лейтенант податкової міліції;
– лейтенант податкової міліції. Молодший начальницький склад:
– старший прапорщик податкової міліції;
– прапорщик податкової міліції.
Порядок присвоєння спеціальних звань молодшого начальницького складу
податкової міліції визначається Державною податковою адміністрацією
України. Спеціальні звання старшого і середнього начальницького складу
податкової міліції присвоюються в порядку, що визначається Кабінетом
Міністрів України. Спеціальні звання вищого начальницького складу
податкової міліції відповідно до Конституції України присвоює Президент
України за поданням Голови Державної податкової адміністрації України.
Особи начальницького складу податкової міліції мають формений одяг та
знаки розрізнення і забезпечуються ними безкоштовно. Опис і зразки
форменого одягу, знаків розрізнення начальницького
322
складу податкової міліції затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу
податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії
соціального і правового захисту, передбачені ст. ст20 – 23 Закону
України “Про міліцію”.
Форми і розміри матеріального забезпечення осіб начальницького складу
податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються
Кабінетом Міністрів України. Пенсійне забезпечення осіб начальницького
складу податкової міліції та оподаткування їх доходів здійснюються в
порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу
органів внутрішніх справ.
Контрольні запитання:
1. Організаційно-правові засади податкової міліції
2. Завдання податкової міліції
3. Права та обов’язки податкової мілщіі згідно з Законом України “Про
державну податкову службу в Україні”
4. Права та обов’язки податкової міліції згідно з Законом України “Про
міліцію”
5. Повноваження податкової міліції
6. Проходження служби в податковій міліції
323
РОЗДІЛ XVI. АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО
ПОЖЕЖНОГО НАГЛЯДУ УКРАЇНИ
§1. організація РОБОТИ ОРГАНІВ державного ПОЖЕЖНОГО НАГЛЯДУ україни
Порядок організації та здійснення діяльності органів Державного
пожежного нагляду України регламентується низкою правових актів, серед
яких слід відмітити Закон України «Про пожежну безпеку», Положення про
Державну пожежну охорону, затвердженим постановою Кабінету Міністрів
України № 508 від 26. 07.1994 р. та Настановою щодо організації роботи
органів Державного пожежного нагляду, затверджена наказом МВС України №
807 від 12.12.95 р.
Державний пожежний нагляд (ДПН) здійснюють Управління Державної пожежної
охорони МВС України (центральний орган держпожнагляду), управління
(відділи) Державної пожежної охорони ГУМВС в Автономній Республіці Крим,
м. Києві та Київській області, УМВС в областях і м. Севастополі
(територіальні органи держпожнагляду), відділи, підпорядковані
безпосередньо Управлінню Державної пожежної охорони МВС України, загони
і частини ДПН (місцеві органи держпожнагляду). Державний пожежний нагляд
очолює начальник Управління ДПН МВС України, який за посадою є Головним
державним інспектором України з пожежного нагляду, а його заступники є
заступниками Головного державного інспектора України з пожежного
нагляду. Органи ДПН не залежать від будь-яких господарських органів,
об’єднань громадян, політичних формувань, органів державної виконавчої
влади, місцевого та регіонального самоврядування та вирішують покладені
на них завдання у взаємодії з іншими державними органами, протипожежними
об’єднаннями і формуваннями громадян. До зобов’язань державних
інспекторів з пожежного нагляду (надалі державні інспектори) входить
знання законодавчих та інших нормативних актів з питань пожежної
безпеки, пожежну небезпеку підконтрольних об’єктів, самостійно
вирішувати питання на доручених ділянках роботи, проявляти ініціативу та
наполегливість у виконанні службових обов’язків, бути ввічливими у
взаєминах, чуйними до потреб громадян, чесними і принциповими у
здійсненні заходів, спрямованих на попере-
324
дження пожеж, суворо дотримуватись законності, підвищувати свій
професійний рівень тощо.
Керівники ДПН здійснюють контроль за наглядово-профілактичною роботою
підпорядкованих підрозділів, особисто здійснюють наглядові функції за
закріпленими за ними особливо важливими об’єктами. Керівники органів
внутрішніх справ забезпечують взаємодію служб ОВС у попередженні,
розкритті та розслідуванні злочинів, пов’язаних з пожежами. Для
здійснення наглядових функцій за державними інспекторами, як правило,
закріплюються об’єкти у конкретних територіальних зонах, а для стеження
за обстановкою, підготовки узагальнених матеріалів і пропозицій відомчі
організації, об’єднання підприємств, а також дільниці роботи
(розслідування, облік та аналіз пожеж, адміністративно-правова,
нормативно-технічна робота; протипожежна пропаганда, робота з відомчими
організаціями, розробка упереджуючих заходів щодо конкретних причин
пожеж, контроль за виконанням законодавчих та інших нормативних актів з
питань пожежної безпеки, робота з громадськістю тошо). Працівники
органів ДПН, закріплені за об’єктами тієї чи іншої галузі, зобов’язані
знати пожежну небезпеку підконтрольних об’єктів, аналізувати пожежі та
розробляти заходи по їх попередженню, підтримувати ділові зв’язки з
відповідними відомчими організаціями, впроваджувати кращі форми і методи
профілактики пожеж. На кожне підприємство, установу, організацію
(включаючи орендарів та підприємців) ведеться окрема наглядова справа, в
якій зберігаються документи і переписка з питань пожежної безпеки
(коротка пожежно-технічна характеристика об’єкта, приписи, матеріали про
накладення штрафів на підприємство, застосування запобіжних заходів і т.
ін.).
Пожежно-технічні обстеження об’єктів проводяться з метою здійснення
контролю за виконанням вимог пожежної безпеки, встановлених
законодавчими та іншими нормативними актами (стандартами, нормами,
правилами, положеннями інструкціями тощо). До проведення
пожежно-технічних обстежень можуть залучатись начальницький склад
відомчої, сільської пожежної охорони, члени пожежно-техтнічних комісій,
а також начальники добровільних пожежних дружин (команд) та інші
фахівці. Пожежно-технічні обстеження об’єктів проводяться за участю
керівників (власників) підприємств, установ, організацій або виділених
ними представників, які повинні бути завчасно повідомлені про дату його
проведення. При пожежно-технічному обстеженні огляду підлягають
територія
325
об’єкта, будинки, споруди та установки, в тому числі, ті, що знаходяться
у стадії будівництва і реконструкції, стан підїзних шляхів,
забезпеченість і технічний стан пожежної техніки, наявність і
працездатність автоматичних установок пожежогасіння і пожежної
(охоронно-пожежної) сигналізації, засобів зв’язку, стан і надійність
функціонування зовнішнього і внутрішнього протипожежного водопостачання
тощо. Під час пожежно-тсхнічних обстежень перевіряється діяльність
адміністрації щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта: наявність
наказів, розпоряджень та інструкцій з цих питань, виділення асигнувань
па протипожежні заходи, придбання протипожежного обладнання, включення
протипожежних заходів у виробничо-фінансові плани та дотримування правил
проведення вогневих робіт, організація роботи пожежно-технічної комісії,
боєздатність відомчої пожежної оборони і добровільної пожежної дружини
(команди) та якість профілактичної роботи, що ними проводиться;
порядок організації і якість проведення протипожежного інструктажу та
занять за програмою пожежно-технічного мінімуму з робітниками і
службовцями; знання робітниками об’єкта (вибірково) нормативних актів з
питань пожежної безпеки, обов’язків на випадок виникнення пожежі;
організація навчання і перевірки знань з пожежної безпеки посадових осіб
згідно з вимогами Переліку посад, при призначенні на які особи
зобов’язані ‘проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної
безпеки та порядок його організації, затвердженого наказом МВС України №
628 від 17.11. 1994 р.;
наявність обліку пожеж і реагування на них адміністрації об’єкта;
виконання протипожежних вимог стандартів, норм, правил та інших
нормативних актів, які розповсюджуються на даний об’єкт; наявність
виданих у встановленому порядку сертифікатів на машини, механізми,
устаткування, транспортні засоби і технологічні процеси, що
впроваджуються у виробництво, продукцію, в стандартах на які є вимоги
пожежної безпеки, а також ліцензій, якщо їх одержання передбачено чинним
законодавством.
Заходи щодо усунення недоліків у діяльності адміністрації по
забезпеченню пожежної безпеки об’єктів, що перевіряються, відображаються
у приписі. При необхідності складається довідка з цих питань у двох
примірниках, один з яких вручається керівникові об’єкта, другий –
додається до припису.
Працівники держпожнагляду під час обстежень і перевірок повинні
контролювати організацію експлуатації і технічний стан установок
пожежної автоматики, вміння чергового і обслуговуючого пер-
326
соналу працювати з приймально-контрольними приладами сигналізації,
знання порядку перевірки працездатності установок з місця оператора
(диспетчера) і виклику пожежних підрозділів, інших оперативних служб та
керівництва підприємства при надходженні сигналу про пожежу. У
необхідних випадках для виявлення ефективності і працездатності систем,
причин відмовлень у роботі установок органи держпожнагляду мають право
призначити проведення експертизи із залученням відповідних фахівців.
За наслідками пожежно-технічних обстежень керівникам підприємств,
установ, організацій і громадянам надаються письмові приписи щодо
усунення порушень вимог пожежної безпеки. Запропоновані приписами заходи
повинні відповідати вимогам нормативних актів. Державний інспектор у
період пожежно-технічного обстеження зобов’язаний вживати заходи щодо
усунення виявлених порушень. Протипожежні заходи щодо неусунених
протягом обстеження порушеннях включаються до припису.
Припис має два розділи. У перший розділ включаються невиконані заходи
щодо попереднього припису з вказівкою минулих строків їх виконання, а в
другий – нові запропоновані заходи і терміни їх виконання. У припис
окремим розділом можуть вноситись також обгрунтовані пропозиції,
спрямовані на посилення пожежної безпеки об’єкта, які виходять з аналізу
протипожежного стану, пожеж які виникли, змін та доповнень, внесених в
нормативні акти після введення об’єкта в експлуатацію, а також при
відсутності відповідних нормативних актів.
Припис складається не менше як у двох примірниках: перший не пізніше 10
днів після закінчення обстеження вручається керівнику об’єкта для
виконання, а другий залишається в органі ДПН для здійснення контролю.
Припис ДПН підписують державні інспектори, які проводили обстеження.
Припис зберігається у наглядовій справі до повного його виконання, але
не менше п’яти років.
Загальні приписи за наслідками пожежно-технічних обстежень дрібних
об’єктів (кіоски, ларьки, палатки тощо) вручаються керівникам
організацій і підприємств або власникам, котрим належать вказані
об’єкти.
Приписи можуть бути оскаржені до вищого органу чи посадової особи ДПН у
10-денний термін з дня їх вручення.
Згідно з Положенням про порядок видачі органами державного пожежного
нагляду підприємствам, установам, організаціям, орендарям та підприємцям
дозволу на початок роботи, затвердженим
• 327
наказом МВС України від 26.10.1994 р № 580, пожежно-технічні обстеження
проводяться також у випадку отримання заяви про одержання дозволу на
початок роботи новоствореного підприємства, експлуатації нових,
реконструйованих виробничих, жилих та інших об’єктів, у разі
впровадження нових технологій, передачі у виробництво нових зразків
пожежонебезпечних машин, механізмів, устаткування та продукції, оренди
будь-яких приміщень, будівель та споруд.
Центральним органом ДПН та безпосередньо підпорядкованими йому відділами
видаються дозволи на початок роботи об’єктів, які охороняються
підрозділами ДПН, а також інших особливо важливих пожежонебезпечних
об’єктів за рішенням Головного державного інспектора України з пожежного
нагляду або його заступників.
Контрольні перевірки виконання заходів, запропонованих приписами ДПН,
проводяться, як правило, з урахуванням термінів їх виконання, але не
менше одного разу на рік.
Під час контрольних перевірках встановлюється ступінь виконання заходів,
запропонованих приписами ДПН. По всіх невиконаних заходах працівник ДПН
повинен з’ясувати причини невиконання, вжити заходів або внести
пропозиції про притягнення винних осіб до відповідальності згідно з
чинним законодавством. Щодо знову виявлених порушень вимог пожежної
безпеки складається припис ДПН, який є доповненням до припису
попереднього пожежнотехнічного обстеження і діє паралельно.
У процесі контрольної перевірки державний інспектор зобов’язаний у
приписах зробити відповідні позначки. При виконанні протипожежних
заходів навпроти кожного з них робиться позначка “виконано”, а у разі
невиконання вказуються заходи, які вжиті до винних осіб та запобіжні
дії. Усі записи завіряються підписом особи, яка проводила перевірку, і
вказується дата.
Крім контрольних перевірок, а у разі необхідності з урахуванням
сезонності, особливостей об’єктів, обстановки з пожежами і з метою
вибіркової перевірки стану пожежної безпеки окремих будинків, приміщень,
утримання систем протипожежного захисту, зв’язку тощо, проводяться також
оперативні перевірки.
У містах та районах, де складається несприятлива обстановка з пожежами,
практикується проведення комплексних перевірок протипожежного стану
об’єктів та житлового сектора із залученням представників відомчих
організацій, об’єднань підприємств, працівників відомчої, сільської
пожежної охорони, членів добровільних пожежних дружин (команд) та
протипожежних об’єднань громадян.
§2. розслідування ПОЖЕЖ, ЇХ ОБЛІК І АНАЛІЗ, АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА
ДІЯЛЬНІСТЬ
Облік пожеж і їх наслідків у населених пунктах та на підконтрольних
об’єктах здійснюється згідно з Правилами обліку пожеж, затвердженими
постановою Кабінету Міністрів України № 50 від 26. 07.1994 р за формою,
встановленою Мінстатом і МВС України. Органи ДПН враховують також пожежі
за місцем виникнення на транспортних засобах, не пов’язаних з
дорожньо-транспортними пригодами або технічною несправністю цих засобів,
якщо вони знаходились у дорозі, або на тимчасових стоянках. По кожній
пожежі безпосередньо після її ліквідації комісією проводиться технічне
розслідування і складається акт не менш як у двох примірниках, один з
яких залишається у місцевому органі ДПН, другий – передається
представнику адміністрації об’єкта (власнику), потерпілому на їх вимогу.
До складу комісії включаються представник органу ДПН, представник
адміністрації об’єкта (власника), потерпілий, а також можуть включатися
працівники міліції, страхових організацій (компаній), фахівці та інші
особи.
У випадку надходження повідомлень чи заяв про злочини, пов’язані з
пожежею, а також, коли на час складання акта про пожежу причини її
виникнення не встановлені і виникає необхідність з’ясування наявності
або відсутності ознак складу злочину, орган ДПН, як орган дізнання,
зобов’язаний здійснити перевірку по факту пожежі, керуючись при цьому
відповідними статтями КПК України. При відсутності у матеріалах
технічного розслідування ознак складу злочину перевірка не проводиться.
Під час проведення перевірки по пожежі державний інспектор встановлює:
-час, місце виникнення пожежі, дані про її розвиток і гасіння;
– причину пожежі, осіб причетних до її виникнення;
– величину матеріального збитку, наявність загиблих та потерпілих, інші
характерні наслідки пожежі;
– протипожежний стан об’єкта до пожежі;
– наявність або відсутність ознак злочину;
– чи є передбачені чинним законодавством обставини, що виключають
впровадження по справі.
Підлягають виявленню також причини та умови, що сприяли виникненню і
розвитку пожежі.
329
Усі необхідні відомості встановлюються шляхом огляду місця події зі
складанням протоколу і схеми місця пожежі, отримання пояснень від
очевидців, потерпілих, учасників гасіння, осіб, відповідальних за
протипожежний стан і охорону об’єкта, а також з акта про пожежу,
технічної і службової документації, висновків фахівців (електриків,
хіміків тощо). За відсутністю ознак злочину або наявності передбачених
кримінально-процесуальним законодавством обставин, виключаючих
провадження по справі, державний інспектор відмовляє у порушенні
кримінальної справи.
Постанова про відмову у порушенні кримінальної справи затверджується
керівником органу ДПН або особою, яка виконує його обов’язки і у
встановленому порядку подається прокуророві. Про відмову у порушенні
кримінальної справи повідомляються потерпілі громадяни, керівники
підприємств, установ, організацій, де виникла пожежа, їм також
роз’яснюється право на відшкодування збитків.
При вирішенні питання про відшкодування завданих пожежею збитків щодо
майна, яке застраховане, органи ДПН видають страховим організаціям
(компаніям) на їх запит копію постанови про відмову у порушенні
кримінальної справи або довідку .про причину пожежі.
Орган ДПН, з’ясувавши причини та умови, що сприяли виникненню і
розповсюдженню пожежі, вносить у відповідні державні органи, керівникам
підприємств, об’єднань, установ, організацій подання про вжиття заходів
щодо їх усунення.
Про пожежі на державних та колективних об’єктах, а також при наявності
ознак підпалів та у випадках, що супроводжувались людськими жертвами або
великими матеріальними збитками, державний інспектор або керівник
гасіння пожежі зобов’язаний негайно сповістити чергового міськрайоргану
внутрішніх справ з метою організації виїзду на місце пригоди
слідчо-оперативної групи або дільничного інспектора міліції.
Після прибуття на місце пожежі слідчо-оперативноі групи державний
інспектор з пожежного нагляду як фахівець, надає допомогу в огляді місця
пригоди з метою виявлення осередку, з якого почалася пожежа, її причини,
відшукуванні слідів і предметів підпалу, вилученні технічної та іншої
документації, що має відношення до пожежі, з’ясуванні причин та умов, що
сприяли виникненню і розповсюдженню пожежі, виявляє стан і справність
засобів протипожежного захисту, що є на об’єкті, виконання правил
пожежної безпеки і приписів органів ДПН. Питання, пов’язані з
розслідуванням
330
кримінальних справ про пожежі і взаємодією відповідних служб органів
внутрішніх справ, регламентуються Кримінально-процссуальним кодексом
України і нормативними актами МВС України.
Провадження щодо адміністративних справ про порушення встановлених
законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання приписів посадових
осіб органів ДПН здійснюється згідно з Кодексом України про
адміністративні правопорушення.
Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за порушення
або невиконання вимог пожежної безпеки, забезпечення виконання яких
входить до їх службових обов’язків. Постанова про накладення
адміністративного стягнення виноситься на підставі протоколів про
порушення (невиконання) вимог пожежної безпеки. У разі несплати штрафу
порушником в установлений термін постанова про накладення штрафу разом з
поданням надсилається в бухгалтерію за місцем роботи, навчання для
стягнення суми штрафу в примусовому порядку. При неприйнятті
бухгалтерією заходів по примусовому виконанню постанови про накладення
штрафу органи ДПН інформують бухгалтерію вищестоящої організації,
фінансові органи, навіть органи прокуратури.
Посадові особи органів ДПН мають право застосовувати штрафні санкції до
юридичних осіб згідно з «Положенням про порядок накладення штрафів на
підприємства, установи і організації за порушення встановлених
законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень
(приписів) посадових осіб органів державного пожежного нагляду»,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 840 від 14 .12.1994
р. Штрафи на підприємства накладаються після письмового попередження їх
керівників про застосування цих санкцій із зазначенням термінів щодо
усунення вказаних недоліків.
Про застосування штрафу державний інспектор подає рапорт на ім’я
головного державного інспектора, до якого додає матеріали перевірки
протипожежного стану об’єкта, копію попередження, довідку про місячний
фонд заробітної плати підприємства. Постанова про накладення штрафу на
підприємство повинна бути вручена його керівнику протягом трьох діб з
дня її винесення. При несплаті штрафу в місячний термін орган ДПН
направляє нагадування керівнику підприємства, інформує про це фінансові
органи та органи прокуратури.
При порушенні правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення
пожежі або перешкоджає її гасінню, евакуації людей, а
331
також у випадках випуску пожежонсбезпечної продукції, систем та засобів
протипожежного захисту з відхиленням від стандартів, технічних умов або
їх відсутності. Головний державний інспектор України з пожежного нагляду
та його заступники, головні державні інспектори з пожежного нагляду
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та їх
заступники мають право припинити частково або повністю роботу
підприємства, окремого виробництва, випуск та реалізацію
пожежонебезпсчної продукції, систем та засобів протипожежного захисту,
заборонити експлуатацію будівлі чи споруди.
§ 3. нормативно-технічна РОБОТА, ПРОТИПОЖЕЖНА ПРОПАГАНДА ТА НАДАННЯ
ДОПОМОГИ ОРГАНАМ ДЕРЖПОЖНАГАЯДУ І ВІДОМЧИМ ОРГАНІЗАЦІЯМ
Нормативно-технічна робота органами ДПН проводиться з метою здійснення
контролю за виконанням протипожежних вимог діючих норм та при
проектуванні, будівництві, реконструкції, розширенні та технічному
переоснащенні об’єктів, удосконалення роботи щодо запобігання і гасіння
пожеж на новобудовах та забезпечення пожежної безпеки населених пунктів
та об’єктів різного призначення під час їх будівництва, розробки
пропозицій щодо удосконалення норм проектування на основі аналізу пожеж,
які мали місце.
Протипожежна пропаганда серед населення здійснюється шляхом використання
засобів масової інформації показу протипожежних кіно- відеофільмів,
популяризації заходів пожежної безпеки через пожежно-технічну літературу
(брошури, бюлетені) наочно-зображувальні матеріали (плакати, альбоми,
буклети тощо), проведення лекцій, бесід, консультацій, інструктажів,
екскурсій на базі пожежнотехнічних центрів, організацію масових заходів
та створення художніх творів, котрі відображають тематику пожежної
безпеки. Протипожежна пропаганда проводиться разом з організаціями
Добровільного пожежного товариства України, іншими протипожежними
об’єднаннями громадян згідно із спільними планами. В пропаганді заходів
пожежної безпеки використовуються різноманітні форми і методи, які дають
найбільшу ефективність у попередженні пожеж.
Основною формою роботи територіальних органів ДПН в підлеглих
підрозділах є надання методичної та практичної допомоги у поліпшенні
організації роботи, втіленні передового досвіду та до-
332
сягнень науки і техніки в практичну діяльність державних інспекторів та
протипожежний захист об’єкті]!. Виїзди для надання практичної допомоги в
місцеві органи ДПН здійснюються з урахуванням обставин, що склалися з
пожежами, стану службової діяльності в органах ДПН , а також висновків
попередніх перевірок.
Перевірка підлеглих органів ДПН проводиться з метою вивчення стану справ
по боротьбі з пожежами в регіоні, забезпечення виконання вимог
законодавства з питань пожежної безпеки, втілення позитивних форм та
методів профілактичної роботи, усунення недоліків. Під час перевірки
надається допомога у вирішенні службових завдань, перевіряються знання
співробітниками нормативних актів з питань пожежної безпеки. Надання
практичної допомоги органам ДПН здійснюється шляхом організації і
проведення комплексної перевірки окремих населених пунктів, об’єктів з
неблагополучною обстановкою щодо виникнення пожеж, розробки заходів за
напрямками діяльності ДПН. При цьому перевіряючі не повинні підмінювати
місцеві органи ДПН в здійсненні їх функцій.
За наслідками перевірки складається довідка, в якій вказуються позитивні
форми і методи, які є в роботі органу, що перевіряється, недоліки і
причини їх виникнення, робота щодо усунення недоліків, оцінці діяльності
керівників, а також заходи щодо поліпшення стану роботи. Після цього
надається інформація керівництву ГУМВС, УМВС України, а у разі
необхідності місцеві органи влади тощо.
Контрольні запитаппя:
1. Організація роботи органів Державного пожарного нагляду України
2. Мета пожежно-технічніїх обстежень
3. Акти органів Державного пожежного нагляду України
4. Сутність припису
5. Порядок розслідування пожеж
333
РОЗДІЛ XVII. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ
§1. Законодавство України ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
Відповідно до Конституції, чинного законодавства України та норм
міжнародного права, визнаних Україною, держава забезпечує соціальну
справедливість, рівність, захист прав і законних інтересів громадян, в
тому числі незалежно від їх ставлення до релігії. Так, ст. 35
Конституції України надає кожному громадянину право на свободу
світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати
будь-яку релігію або несповідувати ніякої, безперешкодно відправляти
одноособове чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести
релігійну діяльність. Конституція і законодавство України про свободу
совісті визначає, з одного боку, обов’язки держави щодо релігійних
організацій чи відношення до релігії, а з іншого – обов’язки особи чи
релігійних організацій перед державою і суспільством. Так, здійснення
права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом
лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності
населення або захисту прав і свобод інших людей. Разом з цим в
Конституції України підкреслюється, що ніхто не може бути звільнений від
своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за
мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового
обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання
цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
В юридичній літературі інститут свободи совісті розглядається як
комплексний, що містить в собі норми конституційного, адміністративного,
трудового, цивільного та інших галузей права. Підтвердженням цього є те,
що інститут свободи совісті не має єдиного методу правового регулювання,
а норми, які регулюють здійснення права на свободу совісті, належать до
різних галузей права. Тобто система правових норм, які регулюють свободу
совісті, складалась як комплексний міжгалузевий правовий інститут.
334
Законодавче закріплення інституту свободи совісті пройшло ряд етапів,
починаючи з Декрету Радянського уряду від 22.01. 1919 р. “Про
відокремлення церкви від держави і школи від церкви'”.
Наприкінці 80-х – на початку 90-х років гостро постало питання про
поліпшення законодавства, яке діяло в цій сфері, а з прийняттям Україною
Декларації про державний суверенітет та Акту про незалежність перебудова
фактичних відносин між державою та церквою значно випереджувала чинні
правові норми. Початком формування системи національного законодавства
про свободу совісті та релігійні організації став період 1991-1992 рр. В
законодавстві цього часу було закріплено нові принципи регулювання
суспільних відносин у сфері забезпечення свободи совісті. Мова,
насамперед, йде про закони України “Про свободу совісті та релігійні
організації” та “Про альтернативну (невійськову) службу”2 й інші
нормативні акти. Ці документи становлять значний внесок в процес
подолання негативних наслідків дій державних органів щодо релігії і
церкви, надають гарантії створення сприятливих умов для розвитку
суспільної моралі і гуманізму, громадської злагоди і співробітництва
людей незалежно від світогляду чи віровизнання.
Держава гарантує кожному громадянинові право на свободу совісті, яка
включає в себе свободу мати, приймати і змінювати релігію або
переконання за своїм розсудом і свободу одноособово чи разом з іншими
особами сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти
релігійні культи, відкрито висловлювати і вільно поширювати свої
релігійні або атеїстичні переконання.
Зазначене законодавство має гуманістичний зміст, спрямоване на
підвищення правової забезпеченності можливостей громадян на свободу
совісті, переоцінку місця і ролі релігії в системі громадських
цінностей, встановлення дійсно рівних можливостей та прав для громадян у
суспільстві незалежно від ставлення до релігії. В Законі України “Про
свободу совісті та релігійні організації” підкреслюється, що ніхто не
може встановлювати обов’язкові переконання і світогляд. Не допускається
будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до
релігії, до віросповідання або відмови від нього, до участі або неучасті
в богослужіннях,
‘ Див.: Збірник Узаконень та Роліоряджснь Гобішичо-Селяпськиго Уряду
України за 1919 рік Х . 1923 С 39-10
2 Див.: Відомосп Вер\овпоі Ради України І991 N 25 Сі 283: 1992 N 15 Сі
188.
релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Громадяни України,
які належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає
користування зброєю та служби у збройних силах (євангельські християни
та ін.) при наявності істинних переконань мають право на альтернативну
(невійськову) службу як вид виконання загального військового обов’язку.
При цьому вони користуються всіма соціальноекономічними, політичними та
особистими правами та свободами і виконують обов’язки громадян України.
Ніхто не може з погляду на свої релігійні переконання ухилитися від
виконання конституційних обов’язків (ст.З).
Держава гарантує також рівноправність громадян незалежно від їх
ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав,
встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх
ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов’язаних з цим
ворожнечі та ненависті чи образа почуттів громадян тягнуть за собою
відповідальність, встановлену законом.
Ряд гарантій реалізації права на свободу совісті встановлено в сфері
освіти та виховання дітей. Батьки або особи, які їх замінюють, за
взаємною згодою мають право виховувати своїх дитей відповідно до своїх
власних переконань та ставлення до релігії. Відповідно до Конституції
України, законів України “Про освіту”‘ та “Про свободу совісті та
релігійні організації” церква і релігійні організації в Україні
відокремлені від держави, а школа – від церкви. Державні учбово-виховні
заклади в Україні мають світський характер. Доступ до різних форм і
рівнів навчання надається громадянам незалежно від їх ставлення до
релігії. В той же час громадяни можуть навчатися релігійним віровченням
та здобувати релігійну освіту індивідуально або іншими шляхами, вільно
обираючи мову. З цією метою релігійні організації можуть, відповідно до
їх внутрішніх настанов, створювати учбові заклади і групи, проводити
навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм
належить або надається у користування. Викладачі віровчень і релігійні
проповідники зобов’язані виховувати своїх слухачів в дусі терпимості і
поваги до громадян, які не сповідають релігії та віруючих інших
віросповідань.
Релігійним організаціям гарантується проведення наукових досліджень без
будь-яких обмежень, в тому числі тих, що фінансуються державою. Не
допускається обмеження на пропаганду їх резуль-
‘ Див.: Відомості Верховної Ради України. 1991. N 34, Ст. 451. 336
татів або включення до загальноосвітніх програм за ознакою їх
відповідності чи невідповідності положенням будь-якої релігії чи
атеїзму.
При здійсненні Україною державної політики щодо релігії і церкви держава
виходить з принципу відокремлення релігійних організацій і церкви від
держави. Держава не втручається в діяльність релігійних організацій, яка
здійснюється в межах закону, не фінансує діяльність будь-яких
організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Жодна релігія не
може бути визнана державною як обов’язкова.
Разом з тим держава захищає права і законні інтереси релігійних
організацій, сприяє встановленню відносич взаємної релігійної і
світоглядної терпимості і поваги між громадянами, які сповідають або не
сповідають релігію, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними
організаціями, поважає традиції та внутрішні настанови релігійних
організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. З метою
забезпечення нормальної діяльності релігійних організацій і церкви,
проведення ними культурних та обрядових заходів, навчання та наукових
досліджень здійснюється процес врегулювання державно-церковних відносин.
Церкві повертаються культові споруди, а в ряді випадків релігійним
організаціям передаються споруди, які є визначними пам’ятками історії та
культури, що тривалий час утримуються державою і використовуються з
культурно-освітньою метою. Відповідно до Указу Президента України “Про
заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна” від
4.03.1992 р.’, їм повертаються культові будівлі та інше майно, яке було
незаконно вилучене з церковного вжитку. Розпорядженням Президента
України “Про повернення релігійним організаціям культового майна” від
22.06.1994 р.2 місцевим органам влади доручено забезпечити передачу у
безплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних
організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній
власності та використовуються не за своїм призначенням. Однак з метою
збереження визначних пам’яток культової архітектури, забезпечення
особливого режиму їх утримання та використання у всенародних культурних
інтересах Урядом України затверджено перелік
‘ Див.: Голос України. 1992. 10 березня. 2 Див.: Урядовий кур’єр. 1994.
25 червня.
337
культових споруд, які не підлягають передачі у постійне користування
релігійним організаціям.
Релігійні організації не виконують державних функцій, але відіграють
значну роль у духовному відродженні суспільства, піклуються про хворих,
знедолених, інвалідів , беруть участь у благодійницькій та іншій
суспільне корисній діяльності. Враховуючи це. Указам Президента України
“‘Про надання пільг релігійним організаціям” від 22.06.1994 р.’
релігійним організаціям встановлено ряд пільг, зокрема вони звільнені
від обкладання ввізним митом щодо товарів, які їм надходять з-за кордону
як гуманітарна та матеріальнотехнічна допомога.
Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а
також використовувати на рівні з громадськими об’єднаннями засоби
масової інформації. При цьому вони не можуть брати участі у діяльності
політичних партій і надавати їм фінансову підтримку, висувати кандидатів
до органів державної влади, вести передвиборчу агітацію, фінансувати
виборчу компанію, окремих кандидатів до цих органів, зобов’язані
додержуватися вимог чинного законодавства і правопорядку.
§2. контроль ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ 1
РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
Закон “Про свободу совісті та релігійні організації” встановлює, що усі
релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед
законом, не допускається встановлення якихось переваг або обмежень
однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших.
Держава не втручається в законну діяльність церкви та релігійних
організацій. Здійснення свободи сповідання релігії або переконання
підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської
безпеки та порядку, здоров’я і моралі, а також інших прав і свобод
громадян.
Держава здійснює контроль за додержанням законодавства про свободу
совісті та релігійні організації. Це стосується питань користування
майном, яке є власністю держави, громадських організацій або громадян,
виробничої і господарської діялності релігійних організацій, порядку
проведення релігійних обрядів, здійснення між-
Дии.: Урядовий кур’єр. 1994. 25 червня. 338
народних зв’язків і контактів, створення та ліквідації релігійних
організацій тощо.
Державний контроль за додержанням законодавства України про свободу
совісті та релігійні організації здійснюють місцеві Ради, а також
центральний державний орган у справах релігій – Державний комітет
України у справах релігій (Держкомрелігій), який є органом спеціальної
компетенції в галузі свободи совісті. Всі інші нерелігійні органи мають
загальну компетенцію в питаннях свободи совісті і реалізують її під час
здійснення своїх основних завдань. Державний комітет у справах релігій
забезпечує проведення політики держави щодо релігій і церкви, які були
передбачені Законом України “Про свободу совісті та релігійні
організації”.
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і
центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства, духовні
учбові заклади, а також об’єднання, що складаються з вищевказаних
релігійних організацій. Релігійні об’єднання представляються своїми
центрами (управліннями). Релігійна організація визначається юридичною
особою з моменту реєстрації й статуту (положення), який відповідно до
цивільного законодавства визначає її правоздатність, приймається на
загальних зборах віруючих громадян або релігійних зїздах (конференціях).
Для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи
громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які досягли 18-річного
віку і утворили її, подають заяву та статут на реєстрацію до обласних,
Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в
Автономній Республіці Крим – до уряду. Релігійні центри, управління,
монастирі, релігійні братства, місії та духовні учбові заклади подають
на реєстрацію статут до Державного комітету України у справах релігій.
Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву,
статут і приймає відповідне рішення, про що не пізніше ніж у
десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам. У
необхідних випадках орган реєстрації може зажадати висновок виконавчого
комітету місцевої Ради, а також специалістів. У такому разі рішення про
реєстрацію статуту приймається у тримісячний строк. Перевищення
встановлених термінів реєстрації статутів релігійних організацій може
бути оскаржено до суду. Зміни і доповнення до статутів підлягають
реєстрації у тому ж порядку, що і статути.
У реєстрації статуту може бути відмовлено, якщо статут релігійної
організації або її діяльність суперечать чинному законодавс-
339
тву, про що в десятиденний термін письмово повідомляються заявники. Це
рішення може бути також оскаржено до суду.
Діяльність релігійної організації може бути припинена у зв’язку з її
реорганізацією або ліквідацією відповідно до власних постанов релігійної
організації, а також за рішенням суду відносно організацій, що є
юридичними особами, в разі порушення ними положень законодавчих актів
про свободу совісті та релігійні організації.
У судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється у
випадках порушення права громадян на свободу совісті, невиконання
приписів про відокремлення церкви від держави та правил користування
майном, яке є власністю держави, громадських організацій або громадян,
поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації
з посягненнями на життя, здоров’я, свободу і гідність особи,
систематичного порушення релігійною організацією встановленого
законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів,
спонукання громадян на невиконання своїх конституційних обов’язків або
дій, які супроводжуються грубим порушенням громадського порядку чи
посяганням на права і майно державних, громадських чи релігійних
організацій.
Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації за
заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної
релігійної організації або прокурора.
Релігійним організаціям надано право використовувати для своїх потреб
будівлі, майно, що їм надаються на договірних засадах державними,
громадськими організаціями або громадянами.
Культові будівлі і майно, які належать державі, передаються у власність
релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів
обласних. Київської і Севастопольської міських Рад та уряду Автономної
Республіки Крим. Самовільне захоплення культових будівель чи
привласнення культового майна не допускається. Володіння і користування
землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому
Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами.
Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном,
яке належить їм на праві власності. Вони мають право для виконання своїх
статутних завдань засновувати підприємства, добродійні заклади, які
мають права юридичної особи. Доходи підприємств, релігійних організацій
оподатковуються відповідно до чинного законодавства. Суми їх прибутку,
які використовуються в добродійних цілях, не оподатковуються.
340
Реєстрація і ремонт культових будівель – пам’яток історії і культури
здійснюється з додержанням правил охорони і використання таких об’єктів.
Релігійні обряди, церемонії та процесії, богослужіння безперешкодно
проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, в інших
місцях, а також в установах, організаціях і на підприємствах за
ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації. Можливість
брати участь в богослужіннях і виконанні релігійних обрядів
військовослужбовцям надає командування військових частин.
Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для
престарілих та інвалідів, місцях попереднього ув’язнення і відбування
покарання можуть проводитися з ‘ніціативи релігійних організацій чи на
прохання громадян. Адміністрація зазначених установ сприяє їх
проведенню, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення
богослужіння, обряду або церемонії.
В інших випадках публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії та
процесії проводяться щоразу з дозволу органів місцевої влади. Клопотання
про одержання зазначеного дозволу подається не пізніш як за десять днів
до призначеного строку проведення богослужіння, обряду, церемонії чи
процесії, крім випадків, які не терплять зволікання.
Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” встановлює
відповідні права та обов’язки релігійних організацій щодо здійснення
добродійної і культурно-освітньої діяльності, міжнародних зв’язків та
контактів цих організацій і віруючих. Законодавче закріплення одержали
питання, що стосуються трудових правовідносин у релігійних організаціях,
трудових прав громадян, які працюють в них, на підприємствах і в
закладах освіти, а також соціального забезпечення і соціального
страхування громадян у релігійних організаціях.
Значні повноваження щодо забезпечення проведення державної політики щодо
релігій і церкви, надання допомоги релігійним організаціям у виконанні
своїх статутних завдань і здійснення контролю за додержанням чинного
іаконодавства про свободу совісті та релігійні організації покладені на
Держкомрелігій.
Державний комітет у справах релігій на прохання релігійних організацій
сприяє досягненню домовленності з державними органами та надає необхідну
допомогу у питаннях, що потребують вирішення цих органів^” сприяє
зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними організаціями
різних віросповідань, здійснює у
341
порядку, визначеному законом, реєстрацію статутів релігійних
організацій, надає консультаційну допомогу у застосуванні законодавства
про свободу совісті та релігійні організації, здійснює контакти і
координаційні зв’язки з відповідними органами інших держав, сприяє
участі релігійних організацій у міжнародних релігійних рухах, форумах,
ділових контактах з міжнародними релігійними центрами і зарубіжними
релігійними організаціями, забезпечує релігієзнавчу експертизу за участю
релігійних організацій та відповідних спеціалістів.
Нагляд за додержанням законодавства про свободу совісті та релігійні
організації здійснюють органи прокуратури відповідно до Закону України
“Про прокуратуру”‘. Згідно зі ст. 9 Конституції України прокуратура
продовжує виконувати відповідно до чинного законодавства функцію нагляду
за додержанням і застосуванням законів до введення в дію законів, що
регулюють діяльність органів контролю за додержанням законів.
§3. відповідальність ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ ТА
РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
Відповідно до Закону України “Про свободу совісті та релігійні
організації” посадові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства
про свободу совісті та релігійні організації, несуть відповідальність,
встановлену законодавством України. До таких осіб застосовуються заходи
цивільно-правового, адміністративного та кримінального характеру.
Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про свободу
совісті та релігійні організації прямо не встановлена, але Ті
використання витікає з положень Закону України “Про свободу совісті та
релігійні організації”. Так, відповідно до ч. 1 ст. 21 зазначеного
Закону публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процедури
проводяться щоразу з дозволу виконавчого комітету відповідної місцевої
Ради. При проведенні таких заходів повинні суворо дотримуватись вимоги
забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, життя,
здоров’я і моралі, а також прав і свобод інших громадян. Режим
законності та правопорядку під час проведення релігійних обрядів та
церемоній підтримується
‘ Див.: Відомості Верховної Ради України. 1991. № 53. Ст. 793. 342
як їх учасниками, так і органами внутрішніх справ (міліції). Органи
внутрішніх справ, виконуючи покладені на них завдання, забезпечують
особисту безпеку громадян, захист їх прав і законних інтересів. Згідно з
Законом України “Про міліцію” міліція виконує свої завдання відповідно
до законів, поважає гідність особи, виявляє до неї гуманне відношення,
захищає права особи незалежно від соціального походження, расової та
національної приналежності, громадянства, віку, мови та освіти,
ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань.
Разом з тим на міліцію покладено право вимагати від громадян та
посадових осіб, які порушують громадський порядок, припинення
правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції,
виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні
адміністративні правопорушення, а у випадках невиконання зазначених
вимог застосовувати передбачені Законом України “Про міліцію” заходи
примусу.
Забезпечення конституційного права громадян на свободу зборів, мітингів,
вуличних походів і демонстрацій здійснюється шляхом надання громадянам,
що їх проводять, та їх об’єднанням громадських будинків, вулиць, площ та
інших місць. Проведення зборів, мітингів, вуличних походів або
демонстрацій регулюються чинним законодавством України. Про проведення
зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій подається письмова
заява у виконавчий комітет відповідної місцевої Ради не пізніше як за
десять днів до намічуваної дати проведення. У заяві зазначається мета,
форма, місце проведення заходу або маршрут руху, час його початку і
закінчення, передбачувана кількість учасників, прізвища, імена та по
батькові уповноважених (організаторів), місце їх проживання, дата подачі
заяви. Заява подається уповноваженими особами, які досягли 18-річного
віку.
Місцевий орган влади повідомляє уповноважених про прийняте рішення не
пізніше як за п’ять днів до часу проведення заходу, зазначеного в заяві.
В разі видачі дозволу на проведення заходу місцевий орган влади
забезпечує необхідні умови для проведення зборів, мітингу, вуличного
походу або демонстрації. При цьому інші учасники зобов’язані
дотримуватись законів, громадського порядку. Учасникам забороняється
мати при собі зброю, а також спеціально підготовлені або пристосовані
предмети, які можуть бути використані проти життя і здоров’я людей, для
заподіяння матеріальної шкоди державі, громадським організаціям,
громадянам.
343
Збори, мітинги, вуличні походи, демонстрації повинні бути припинені на
вимогу представників влади, якщо не було подано заяву, відбулося рішення
про заборону, а також якщо вони проводяться не у відповідності з метою,
зазначеною в заяві, не у визначені строки, і не в обумовленому місці,
при інших порушеннях, що ведуть до виникнення небезпеки для життя і
здоров’я громадян, порушення громадського порядку. Особи, що порушили
встановлений порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних
походів і демонстрацій, несуть відповідальність згідно з чинним
законодавством України.
Матеріальна шкода, заподіяна під час проведення зборів, мітингів,
вуличних походів і демонстрацій їх учасниками, державі, кооперативним,
іншим організаціям або громадянам підлягає відшкодуванню у встановленому
законодавством порядку.
Місцеві органи влади можуть додатково регламентувати порядок проведення
зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій з урахуванням місцевих
умов.
Органи внутрішніх справ у разі виявлення порушень правил організації та
проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій зобов’язані
вжити всіх необхідних заходів для їх припинення. У випадках, коли
порушення містить склад того чи іншого правопорушення, винні
притягаються до передбаченої законодавством відповідальності, яка
встановлена Кодексом України про адміністративні правопорушення та
Кримінальним кодексом України.
Законодавством встановлено, що порушення порядку організації або
проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій тягне за
собою адміністративну відповідальність у вигляді попередження, штрафу, а
у виняткових випадках, якщо за обставинами справи з урахуванням особи
порушника застосування цих заходів буде визнано недостатнім –
адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб (ст. 185′ КпАП
України).
Ті ж дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів
адміністративного стягнення або організатором зборів, мітингу, вуличного
походу, демонстрації, тягнуть за собою підвищену відповідальність згідно
з ч.ІІ ст. 185′ КпАП України.
Протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185′ КпАП
України відповідно до ст. 255 складається уповноваженими на те
посадовими особами органів внутрішніх справ (міліції). В протоколі про
адміністративне правопорушення, відповідно до ст. 256 КпАП України,
повинні бути зазначені відомості про пра-
344
вопорушника та його проступок. Протокол потім надсилається до суду.
Суддя розглядає справи про такі порушення протягом трьох діб
одноособове. Разом з протоколом до суду доставляється і правопорушник.
Особи, затримані за порушення порядку організації і проведення зборів,
мітингів, вуличних походів і демонстрацій, затримуються до розгляду
справи суддею.
Близькими до цього правопорушення за своїм складом, оскільки пов’язані з
порушенням громадського порядку, громадської безпеки та встановленого
порядку управління, є правопорушення, передбачені ст.ст. 173 (дрібне
хуліганство), 187’ (поширення неправдивих чуток), 1852 (створення умов
для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів,
мітингів, вуличних походів або демонстрацій), 1857 (публічні заклики до
невиконання вимог міліції) КпАП України. Такі правопорушення можуть бути
вчинені і при проведенні зборів, мітингів, вуличних походів чи
демонстрацій. Протоколи про них складаються посадовими особами органів
внутрішніх справ. Зазначені вище справи ж розглядаються суддею
одноособово.
Контрольні запитання:
1. Поняття свободи совісті та віросповідувачня
2. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організаіф ‘3.
Державні гарантії свободи совісті та віросповідування
4. Контроль за додержанням законодавства про свободу совісті і релігійні
організаці.
5. Відповідальність за порушення законодавства про свободу совісті та
релігійні організації
345
вах та в умовах ускладнення оперативної обстановки з урахуванням змін у
соціально-політичній та економічній ситуації.
Пріоритетним завданням має бути забезпечення стійкого управління на
основі максимально повної інформації про оперативну обстановку,
тенденції та перспективи її розвитку.
Це вимагає здійснення низки заходів щодо чіткого розмежування і
забезпечення раціонального співвідношення функцій міністерства з
підпорядкованими йому органами та підрозділами, забезпечення
організаційної єдності системи.
Цілком очевидна необхідність зміцнення штабної функції з метою
підвищення ефективності управління (особливо оперативного), усунення
дублювання в роботі, делегування частини управлінських функцій від МВС
до ГУМВС, зменшення на цій основі витрат на утримання управлінського
апарату і посилення служб та підрозділів практичної спрямованості.
Необхідно досягти оптимального співвідношення штабних, лінійно-галузевих
підрозділів з функціональними підрозділами у структурах управління. На
рівнях апаратів МВС-ГУМВС-УМВС повинні залишитися функції координації,
методичного керівництва, контролю й інспектування, безпосереднього
планування та організації проведення заходів державного і
міжрегіонального рівня, а також організації реагування на надзвичайні
ситуації та розкриття тяжких злочинів, що викликали широкий громадський
резонанс.
З метою усунення паралелізму в управлінні необхідно здійснити перебудову
структури апарату міністерства, перерозподілити функції між його
підрозділами, об’єднати головні управління та управління, які вирішують
однотипні чи подібні завдання, в єдині управлінські блоки або служби.
Зважаючи на особливу роль в управлінській діяльності штабів, у процесі
їхньої реорганізації має бути створена дійова система оперативного
реагування на зміни в оперативній обстановці, надзвичайні події шляхом
об’єднання відповідних сил і засобів у єдиний блок, зміцнення чергових
частин як органів оперативного міжгалузевого управління.
За рахунок зменшення аналітичних та контрольних функцій галузевих служб
доцільно посилити аналітичні підрозділи штабів, створити підрозділи
планування та проведення оперативно-профілактичних і спеціальних
операцій, координації дій МВС при надзвичайних ситуаціях.
348
Структурну перебудову апаратів ГУМВС-УМВС в областях слід здійснити з
урахуванням нової організаційно-штатної структури центрального апарату
міністерства. Начальникам ГУМВС-УМВС необхідно надати право коригувати
відповідні організаційні структури і перерозподіляти штатну чисельність
підпорядкованих служб і підрозділів у межах номенклатури посад,
визначеної МВС України, з урахуванням оперативної обстановки на місцях.
Вони також матимуть право передавати частину своїх повноважень
начальникам міськрайвідділів і управлінь.
Особливої уваги потребує удосконалення діяльності міськрайлінорганів
внутрішніх справ. Їхня структурна побудова, правове, організаційне,
методичне і матеріально-технічне забезпечення мають бути приведені
відповідно до сучасних умов. З цією метою слід розробити і
експериментальне випробувати моделі їх структурно-штатної побудови та
організації діяльності з урахуванням конкретної оперативної обстановки,
реальних навантажень та умов роботи. Розширити права їх начальників при
призначенні та використанні особового складу, маневруванні силами та
засобами, використанні ресурсів у межах, визначених нормативними актами
МВС.
Для докорінного поліпшення діяльності щодо попередження і розкриття
злочинів необхідно здійснити нормативне розмежування функцій у цій сфері
між підрозділами кримінальної міліції, міліції громадської безпеки та
підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю.
Концептуальний підхід тут такий. На кримінальну міліцію покладаються
завдання та функції по попередженню й розкриттю тяжких злочинів шляхом
проведення оперативно-розшукових заходів. Їх виконують структурні
підрозділи кримінальної міліції: карного розшуку, боротьби з незаконним
обігом наркотиків. Державної служби боротьби з економічною злочинністю,
боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування,
кримінальної міліції у справах неповнолітніх. У цьому їм сприяють,
виконуючи спеціальні завдання, підрозділи кримінального пошуку,
експертнокриміналістичної та оперативно-технічної служб.
Визначаються чіткі межі компетенції кожної зі служб кримінальної
міліції, а також між рівнями МВС-ГУМВС-УМВС, міськрайлінорганами.
Розробляється та нормативне закріплюється критерій розкриття злочинів,
який би відображав реальний стан цієї роботи і стимулював її.
349
Карний розшук буде насамперед займатися розкриттям тяжких злочинів,
пов’язаних із посяганнями на життя та здоров’я громадян, на їх
власність, виявленням каналів і припиненням незаконного обігу зброї та
наркотиків, розшуком осіб, підозрюваних у вчиненні тяжких злочинів і
тих, котрі переховуються від слідства і суду.
Зусилля підрозділів по боротьбі з економічною злочинністю необхідно
зосередити в найбільш криміногенних і важливих для економіки держави
сферах, на посиленні боротьби з хабарництвом, порушенням правил про
валютні операції, розкраданням на підприємствах, в установах та
організаціях незалежно від форм власності, із злочинами у банківській та
фінансовій сферах, з легалізацією злочинних прибутків, а також на
удосконаленні форм і методів викриття злочинної діяльності у сфері
економіки.
Спецслужба по боротьбі з організованою злочинністю повинна забезпечувати
виявлення і припинення діяльності організованих злочинних фуп, банд,
інших злочинних формувань з міжрегіональними та міжнародними зв’язками,
встановлення їхніх корумпованих зв’язків в органах влади.
Роль міліції громадської безпеки у боротьбі зі злочинністю повинна
постійно підвищуватись. Мається на увазі поліпшення роботи її
структурних служб, спрямованої на здійснення загальної та індивідуальної
профілактики злочинів, не віднесених до категорії тяжких.
Дискусійним поки що є питання про створення муніципальної міліції. З
цього приводу до МВС звертаються народні депутати, представники місцевих
органів державної влади. У містах Києві та Харкові передбачається
провести експеримент зі створення таких підрозділів. За його
результатами можна буде робити певні висновки.
Великий обсяг роботи належить здійснити у напрямі поліпшення ролі
внутрішніх військ, особливо спеціальних моторизованих частин з охорони
громадського порядку та у боротьбі з проявами тероризму.
Служба дільничних інспекторів міліції має стати центральною ланкою
профілактики правопорушень. Їй доцільно надати право приймати рішення
щодо окремих адміністративних правопорушень. Такі пропозиції МВС подало,
і вони чекають свого законодавчого вирішення.
Вживатимуться заходи щодо звільнення міліції громадської безпеки від
деяких не властивих їй функцій – паспортної та візової роботи, медичного
обслуговування нетверезих, утримання осіб, які ведуть бродяжницький
спосіб життя.
350
Не можуть залишатися незмінними підходи до забезпечення діяльності
Державтоінспекіцї. Деякі функції по організації дорожнього руху
необхідно поступово передати державним адміністраціям на місцях.
Потребують реорганізації підрозділи дорожньої міліції, робота яких у
нинішньому вигляді є неефективною. Такі підрозділи залишаються тільки на
найбільших напружених та прикордонних автомагістралях. На решті
автошляхів цю роботу слід передати підрозділам дорожньо-патрульної
служби міліції, а функції розкриття злочинів на автошляхах –
територіальним органам, потрібно також змінити співвідношення старшого,
середнього і молодшого начальницького складу в підрозділах
Державтоінспекції, щоб офіцери не займалися регулюванням дорожнього
руху, а вирішували важливіші й відповідальніші завдання відповідно своєї
фахової підготовки.
У процесі реформування апаратів попереднього слідства передбачається
здійснення заходів для зниження навантаження на слідчих до рівня
обгрунтованих нормативів, зосередження їхніх зусиль на розкритті тяжких
злочинів, посилення правового і соціального захисту слідчих,
законодавчого визначення їхнього статусу, зміцнення професійного ядра.
Їхній подальший розвиток буде здійснюватись у відповідності з Концепцією
судово-правової реформи в Україні.
Останнім часом серйозною проблемою стало питання про реформування
системи виконання покарань та її підпорядкування. Новим проектом
Концепції судово-правової реформи, що розробляється за дорученням
Президента України, передбачається передача функцій виконання покарань
до відома Міністерства юстиції. Не заперечуючи в цілому такому рішенню,
якщо воно буде затверджено органами влади України, вважаємо, що
втілюватися в життя воно має поступово, після глибокого і всебічного
опрацювання всіх пов’язаних із цією проблемою питань.
Також потрібно звільнити МВС від функцій примусового лікування від
алкоголізму і наркоманії, передавши їх Міністерству охорони здоров’я.
Пріоритетними напрямами кадрової роботи мають стати поступове доведення
штатної чисельності органів внутрішніх справ до рівня наукового
обґрунтування нормативів, якісне поліпшення систем відбору і підготовки
кадрів, удосконалення нормативно-правової бази кадрової роботи,
створення оптимальної системи науково-методичного й інформаційного
забезпечення кадрових процесів.
Закони України «Про міліцію», «Про внутрішні війська Міністерства
внутрішніх справ України», затверджена Президентом України
. 351
Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 19962000 рр.,
прийняті Кабінетом Міністрів «Положення про проходження служби рядовим і
начальницьким складом органів внутрішніх справ України», «Положення про
Міністерство внутрішніх справ України», «Концепція реформування системи
МВС України» дали змогу не тільки створити умови для реформування
системи служби в органах внутрішніх справ, а й заклали нові підвалини
для підготовки фахівців майбутнього. Велике значення мало затвердження
Кабінетом Міністрів України тексту Присяги працівника органів внутрішніх
справ України.
На тепер виникає практична необхідність у розробці й прийнятті концепцй
розвитку служби в органах внутрішніх справ на найближче десятиліття, яка
могла б відповідати сучасним вимогам, працювати на перспективу і
послідовно вирішувати конкретні проблеми, пов’язані з формуванням і
функціонуванням цієї служби.
Добротною основою у вирішенні цього завдання може слугувати Закон
України «Про державну службу». Спираючись на нього, можна системно,
цілісно визначити інфраструктуру державної служби в органах внутрішніх
справ, а виходячи з аналізу теоретичних та прикладних розробок
вітчизняних спеціалістів в галузі управління персоналом і зарубіжного
досвіду в сфері менеджменту, – визначити цілі, принципи і особливості
цієї служби.
Серед принципів, які могли б закласти підвалини удосконалення державної
служби, організації роботи з особовим складом органів внутрішніх справ,
необхідно виділити такі:
– верховенство Конституції України, інших законів над рештою
нормативно-правових актів, посадовими інструкціями при виконанні
співробітниками органів внутрішніх справ своїх обов’язків та при
забезпеченні їх прав;
– відповідальність співробітників органів внутрішніх справ за
невиконання або неналежне виконання своїх службових обов’язків;
– стабільність кадрового корпусу органів внутрішніх справ;
– гуманізм, тобто первинність людини, особистості, коли забезпечення
інтелектуального, духовного, професійного розвитку працівників, захист
та реалізація їх соціальних інтересів – це не тільки найважливіша мета
кадрової політики, а й засіб вирішення кадрових завдань;
– солідарність. Зміст цього принципу може бути визначений як
морально-етична, психологічна, організаційна та правова взаємоо-
352
бумовленість розвитку індивіда і відомства, яка гарантує баланс їх
інтересів та взаємної відповідальності;
– системність, яка передбачає врахування всього різноманіття чинників,
що реально впливають на діяльність органів внутрішніх справ, процеси
формування відповідних кадрів;
– правова захищеність. Цей принцип визначає поняття, межі, обсяги прав і
відповідальності для всіх категорій співробітників, необхідність
створення ясних і відомих всім механізмів правового захисту
співробітників, членів їх сімей;
– деполітизація, яка закріплює заборону на створення в органах
внутрішніх справ структур політичних партій, а також релігійних
об’єднань;
– рівноправність громадян при вступі на службу до органів внутрішніх
справ (законне і прилюдне визначення специфічних вимог до кандидатів);
– професіоналізм і компетентність, шо встановлює можливості службового
зростання лише на основі поєднання високих професійних, ділових і
особистих якостей співробітника;
– відкритість («прозорість») кадрової роботи. Цей підхід полягає у
знанні співробітником загальних принципів роботи з персоналом, виборі
гарантій по їх здійсненню, виключенні із роботи з особовим складом
маніпулювання «людським чинником».
Таким чином, виходячи із змісту перелічених основних методологічних
принципів, державну службу в органах внутрішніх справ можна розглядати в
якості найважливішої ланки системи органів внутрішніх справ, що
направляє і забезпечує поступовий розвиток службовця як особистості,
професіонала і громадянина, гарантує баланс інтересів і взаємну
відповідальність індивіда, відомства і суспільства.
На основі такого розуміння можна сформулювати основну мету державної
служби в органах внутрішніх справ – забезпечення організаційно-правових,
морально-психологічних та інших умов для формування високопрофесійного
кадрового корпусу органів внутрішніх справ, здатного ефективно
вирішувати правоохоронні завдання, які поставлені перед МВС суспільством
і державою.
Сформульовані вище принципи і мета дають змогу намітити шляхи вирішення
актуальних проблем державної служби в органах внутрішніх справ у таких
сферах: нормативного забезпечення; кадрового,
організаційно-інформаційного забезпечення; наукового, навчально-
•353
методичного забезпечення; соціально-медикопсихологічного забезпечення;
міжнародного співробітництва.
У сфері нормативного забезпечення, на нашу думку, необхідно:
– прийняти закон про державну службу в органах внутрішніх справ. У ньому
потребує закріплення поняття державної служби в органах внутрішніх
справ, її межі і обсяг, визначити завдання, принципи державної служби,
її рівні і стандарти, дати поняття посади, закріпити класифікацію посад,
їх реєстр і кваліфікаційні вимоги у зв’язку із заміщенням, визначити
правовий статус державного службовця органів внутрішніх справ, розширити
судовий захист державних службовців з питань змісту характеристик,
результатів атестування, дисциплінарної відповідальності, недотримання
гарантій правового і соціального захисту тощо, визначити компетенцію
кадрових служб органів внутрішніх справ, порядок формування кадрового
резерву і т. ін.;
– прийняти Кодекс поведінки службовця органів внутрішніх справ як
представника влади, де основну увагу приділити регулюванню відносин
«громадянин – державний службовець органів внутрішніх справ»;
– створити із спеціалістів експертні ради, робочі групи для розгляду
проектів нормативних актів та інших документів, підготовлених на
конкурсній основі;
– розробити кадрові паспорти посад. У сфері кадрового,
організаційно-інформаційного забезпечення державної служби в органах
внутрішніх справ намічено такі заходи:
– створення автоматизованого управління процесом професіональної
адаптації;
– введення до переліку критеріїв оцінки роботи службовців органів
внутрішніх справ стану дотримання конституційних прав громадян України;
– удосконалення механізму відповідальності особового складу органів
внутрішніх справ за незаконні дії (або бездіяльність) при реалізації
нормативно-правових актів;
– організація (або реорганізація там, де вони є) в органах внутрішніх
справ юридичних служб по захисту прав державних службовців органів
внутрішніх справ, наданню їм ефективної правової допомоги;
– створення в кадрових апаратах центрів по вивченню та оцінці професійно
важливих якостей державних службовців, особливо керівників;
354
– створення системи моніторингу, спрямованого на роботу по розвитку
кадрового потенціалу, формуванню резерву кадрів, плануванню кар’єри,
проведенню періодичної атестації;
– організація систематичної, повномасштабної професійної підготовки
управлінських кадрів на рівні начальників міськрайлінорганів та їх
заступників;
– створення системи відбору на керівні посади, при якій кожний новий
рівень посадових осіб характеризувався б більш високою сукупністю
професійних, інтелектуальних і моральних якостей, а престиж посади
гармонійно поєднувався з авторитетом особистості;
– створення Асоціації працівників органів внутрішніх справ;
– створення Асоціації начальників органів внутрішніх справ (до складу
цієї організації, яка може стати центром узагальнення безцінного досвіду
управлінської діяльності, могли б входити ні тільки нинішні досвідчені
начальники міськрайлінорганів і управлінь МВС в областях, а й ті, хто
займав відповідні посади раніше);
– запровадження системи щорічної оцінки діяльності кожного державного
службовця органів внутрішніх справ по виконанню функціональних
обов’язків;
– визначення переліку базових органів внутрішніх справ з метою
проведення експериментів по відпрацюванню нових методик, технологій
кадрової роботи;
– реорганізація Головного управління по роботі з особовим складом МВС
України в Головне управління з питань державної служби МВС України,
відповідна реорганізація підрозділів по роботі з особовим складом у
місцевих органах внутрішніх справ;
– створення при міністрі внутрішніх справ незалежної комісії по
конфліктам та іншим питанням державної служби;
– визначення науково обгрунтованих норм і нормативів службового
навантаження і на цій основі – встановлення нормативів штатного
забезпечення діяльності органів внутрішніх справ;
– розробка профссіограм, визначення потреби МВС у фахівцях різних
освітньо-кваліфікаційних рівнів і спеціальностей і на цій основі –
внесення відповідних змін у відомчу систему підготовки кадрів;
– створення в органах внутрішніх справ єдиної системи попередження
корупції. Для цього доцільно було б визначити перелік посад, які
потенційно найбільшою мірою можуть підлягати корупції, встановити за
ними особливий контроль, створити відомчу контрольно-наглядову раду по
боротьбі з корупцією.
355
У сфері наукового, навчально-методичного забезпечення впроваджено серію
наукових досліджень і експериментальних опрацювань за такими проблемами
стосовно стану і розвитку державної служби в органах внутрішніх справ:
правове регулювання державної служби; правовий статус державного
службовця органів внутрішніх справ (міжнародні стандарти і законодавство
України); соціологія і психологія державного службовця; економіка
державної служби;
освіта, оцінка і професіональний розвиток управлінських кадрів;
інформатизація і комп’ютеризація державної служби; методи боротьби з
корупцією в державній службі; державна служба в органах внутрішніх справ
і чинники підвищення її престижності і т.ін. Переглянуто тематику
службової підготовки особового складу під кутом зору зазначених питань,
а в навчальних закладах МВС – запропоновано ввести спеціальний курс
(дисципліну) «Служба в органах внутрішніх справ».
Державна служба в органах внутрішніх справ не може бути ефективною без
відповідного соціально-медико-психологічного забезпечення. Для цього,
зокрема, необхідно: створення принципово нових соціально-психологічних
служб, які б сприяли підвищенню ефективності діяльності (боєздатності)
органів внутрішніх справ і внутрішніх військ; постійне проведення
психодіагностичних процедур серед персоналу органів внутрішніх справ;
опрацювання методик по адаптації особового складу в екстремальних умовах
роботи; розробка механізмів підвищення престижності державної служби в
органах внутрішніх справ тощо.
Необхідно створити програму міжнародного співробітництва з проблем
розвитку інституту державної служби. У цій програмі було б доречно
передбачити: залучення спеціалістів з-за кордону для проведення занять,
обміну досвідом з питань державно-службових відносин; проведення
зарубіжної експертизи стосовно окремих проектів нормативно-правових
актів; створення банку даних про системи комплектування, навчання і
підготовки співробітників поліції в різних країнах; вивчення причин та
умов розповсюдження корупції в державній службі зарубіжних країн,
досвіду боротьби з цим явищем; участь у міжнародних конференціях,
семінарах з проблем кадрового забезпечення; розвиток прямих зв’язків
навчальних
356
закладів МВС України із зарубіжними партнерами в галузі підготовки
кадрів.
Готових, універсальних рецептів вирішення зазначених проблем у всіх
перелічених сферах забезпечення державної служби в органах внутрішніх
справ не існує і не може бути взагалі. Отже, творче вивчення
вітчизняного досвіду (слід підкреслити – саме вивчення, а не поверхове
«ознайомлення»), використання можливостей міжнародного співробітництва
могли б надати неоціненну допомогу у справі пошуку реалістичних підходів
до розв’язання багатьох проблем, які стоять перед органами внутрішніх
справ.
Реалізація запропонованих шляхів розвитку служби в органах внутрішніх
справ дасть змогу:
– створити нову модель кадрової роботи, адекватну радикальним змінам в
Україні і в світі в цілому;
– заснувати оновлену систему підрозділів з питань державної служби в
органах внутрішніх справ;
– поповнити органи внутрішніх справ кадрами, які мають високий рівень
культури і професіоналізму і здатні бути суб’єктами інноваційних
процесів;
– сформувати ідеальну модель державного службовця органів внутрішніх
справ і визначити ступінь відповідності персоналу ідеалу своєї професії;
– привести, врешті-решт, корпус державних службовців органів внутрішніх
справ до світового рівня і стандартів.
Ми вже згадували, що система МВС потребує термінових реорганізаційних
змін, звільнення від непритаманних функцій, наприклад, паспортної та
візової роботи. Вона вже не є визначальною державною функцією. Сьогодні
заможні люди, котрих стає все більше, можуть мати кілька квартир, не
обов’язково маючи при цьому фіксовану прописку. Другим важливим
організаційним кроком було позбавлення системи МВС структури виконання
судових наказів – пенітенціарної системи. Цей процес успішно завершився:
Президент України Л.Д. Кучма підписав Указ про створення
Держдепартаменту з питань виконання покарань, дякуючи чому пенітенціарна
система, маючи особисті традиції, учбову базу і приклади функціонування
в демократичних державах, зможе розвиватись і удоскона-
. 357
люватись самостійно. Третім кроком є вилучення із системи МВС медичних
витверезників – міліція не може браги на себе функції надання населенню
специфічної медичної допомоги, навіть найнявши найкращих медичних
працівників. Краще, вочевидь, буде навпаки. Якщо муніципальні центри
медичної допомоги (а саме таку назву мають тепер ці структури в Деяких
областях) захочуть мати підтримку або допомогу, ми охоче надамо її,
навіть приміщення медвитверезників віддамо, але збирати і звозити
п’яниць з усіх кінців міста замість того, щоб займатися більш важливими
справами. абсурдно. Водночас позбудемося і надзвичайно гострої етичної
проблеми: в 1999 році в медвитверезниках померло 135 громадян. І хоч у
жодному випадку провина працівників міліції доведена не була,
проводилось попереднє слідство з усіма відповідними процесуальними
процедурами, витрачався час працівників карного розшуку, слідства,
державні кошти.
Не повинно бути в структурі МВС і дитячих приймальниківрозподільників.
Якщо це неповнолітні злочинці, ними потрібно займатись міліції, а щодо
інших дітей та підлітків, які чомусь пішли з дому мандрувати, то ними
повинні піклуватись спеціальні муніципальні служби – центри соціальної
реабілітації, притулки, нічліжки тощо. Сьогодні, коли дитяча і
підліткова злочинність становить таку відчутну частку в загальній,
міліціонерам ніколи займатися виключно соціальними функціями, якими б
шляхетними вони не були. Ці організаційні кроки дадуть значну економію
коштів, що виділяються системі МВС.
Передбачається впровадити систему контрактного і конкурсного прийняття
на службу в органи внутрішніх справ, новий порядок та умови проходження
служби, удосконалити кваліфікаційні вимоги до кандидатів і працівників,
підвищити ефективність системи службової, бойової, фізичної та
морально-психологічної підготовки особового складу. Для підвищення
професійно-освітнього рівня працівників органів внутрішніх справ
потрібно розробити й реалізувати перспективні програми розвитку
навчальних закладів, наукових установ системи МВС, підготовки
спеціалістів.
Кадрові апарати візьмуть на себе функції соціального захисту
працівників, психологічного забезпечення службової діяльності та
358
здійснення культурно-масової роботи. З урахуванням цих нових завдань
вони будуть реформуватись. Посади заступників начальників ГУМВС-УМВС,
міськрайвідділів, підрозділів та установ по кадрах трансформуються в
посади заступників начальників цих підрозділів по роботі з особовим
складом.
Для ліквідації «зрівнялівки» в умовах служби оперативних і забезпечуючих
підрозділів необхідно розробити новий нерелік посад та відповідних
спеціальних знань. У підрозділах паспортної служби,
фінансово-економічних, охорони здоров’я, зв’язку, військового,
матеріально-технічного та господарського забезпечення, капітального
будівництва, інформаційних бюро та інших службах буде збільшена
кількість посад державних службовців, на які поступово переводитимуться
і розатестовані працівники. При цьому буде вжито заходів щодо
недопущення погіршення їхнього матеріального забезпечення, правового і
соціального захисту.
Процес реформування потребує відповідного правового забезпечення.
Необхідно розробити і подати до органів влади України низку проектів
законодавчих актів, у тому числі Закону «Про органи внутрішніх справ»,
постанов Уряду з питань удосконалення структури апарату МВС, розширення
кола посад державних службовців, звільнення органів внутрішніх справ від
невластивих функцій та ін. Нормативна база буде приведена у
відповідність до міжнародноправових стандартів і міжнародних зобов’язань
України.
359
ПІСЛЯМОВА
На зламі століть для суспільства і держави невідкладним і важливим є
розв’язання цілої низки державотворчих завдань, серед яких в першу чергу
є реформування економіки, проведення адміністративної реформи, а разом з
цим і реформи органів внутрішніх справ. Вітчизняна юридична наука
вирішує широке коло складних питань державного управління, а у цьому
зв’язку – удосконалення адміністративної діяльності правоохоронних
органів, зокрема міліції.
Звичайно, що в одному підручнику охопити все неможливо та і непотрібно,
бо цього не вимагає навчальна програма. Але автори вважають за
необхідне, щоб те коло питань, які знайшли своє висвітлення на цих
сторінках, курсантами та студентами було вивчено досконало. Звідси і
таке змістовне, з подробицями, викладення запропонованого в підручнику
навчального матеріалу.
Наскільки відомо, сучасна навчальна література з адміністративної
діяльності органів влади, внутрішніх справ, інших правоохоронних та
правозастосовчих органів не містить матеріал в такій послідовності та
обсязі. Тому автори впевнені, що підручник може вдосконалюватись тільки
за умов доброзичливої критики та компетентних порад, які з вдячністю
будуть вивчені і враховані в подальшій роботі.
360
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України.
2. Закон України “‘Про міліцію’7/Відомості Верховної Ради УРСР. 1991.
№4. Ст.20.
3. Закон України “Про державну службу’7/Відомості Верховної Ради
України. 1993. №52. Ст.490.
4. Закон України ”Про боротьбу з корупцією’7/Відомості Верховної Ради
України. 1995. №34. Ст.266.
5. Закон України “Про дорожній рух’7/Відомості Верховної Ради України.
1993. №31. Ст.338.
6. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затв.
розпорядженням Президента України від 7 жовтня 1992 р.//Голос України.
1992. 20 жовтня.
7. Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом
ОВС: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991р. №114.
8. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Офіційний текст
X., 2000.
9. Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. К, 1993.
підручники, НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ, МОНОРАФІЇ
10. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна
частина: Підручник. К., 1995.
11. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посібник/За ред.
А.Т.Комзюка. X., 1998.
12. Административное право й административная деятельность органов
внутренних дел/Под ред. проф. Л.Л.Попова. М., 1990.
13. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України:
Підручник. X., 1998.
14. Бахрах Д.Н. Состав административного проступка: Учеб. пособие.
Свердловск, 1987.
15. Бахрах Д.Н., Ренов З.Н. Производство по делам об административньїх
правонарушениях: Пособие. М., 1989.
16. Кисин В.Р., Коренев А.П., Ссливапов В.В. Производство по делам об
административньїх правонарушениях, рассматриваемьіх
361
органами внутренних дел (милицией): Учеб. пособие (образцьі документов)
/Под ред. А-П.Коренева. М., 1989.
17. Кодекс Украинской ССР об административньїх правонарушениях:
Науч.-практич. комментарий /В.С. Анджиевский, З.Г. Герасименко, Е.Д.
Додин й др. К., 1991.
18. Козьірева Т.И. Административное принуждение й его видьі.
М.,1975.
19. Козюбра Н.І. Переконання та примус. К., 1970.
20. Коренев А.П.Нормьі административного права й их приме-
нение. М.,1978.
21. Котюргин С.И. О видах производств по делам об административньїх
правонарушениях в органах внутренних дел. К., 1983.
22. Масленников М.Я. Административно-юрисдикционньїй процесе: Сущность й
актуальніше вопросьі правоприменения по делам об административньїх
правонарушениях. Воронеж, 1990.
23. Матвеенков А.С. Производство по делам об административньїх
правонарушениях (составление процессуальньїх документов).
Караганда,1989.
24. На допомогу працівникам ДАІ: 36. нормативних матеріалів.
Луцьк,1998.
25. Печеницьін В.А. Состав административного проступка й его значение в
юрисдикционной деятельности органов внутренних дел. Хабаровск, 1988.
26. Самсонов В.Н. Административное законодательство: понятие,
содержание, реформа. X., 1991.
27. Севрюгин В.Е. Понятие правонарушения (проступка) по
административному законодательству. М., 1988.
28. Службова книжка міліціонера. 3-є вид., перероб. і доп. Луцьк,
1997.
29. Справочник милиционера. X., 1998.
30. Сорокин В.Д. Административно-процессуальное право. М.,
1972.
31. Шергин А.П. Административная юрисдикция. М., 1979.
Див.: Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. № 4. Ст. 20 (з наступними
змінами та доповненнями).
Див.: Право України. 1995. X» 3-4.
Див.: Голос України. 1994. 22 липня.
Див.: Статут патрульно-постової служби міліції України: Затверджено
наказом МВС України від 28.07.1994 р.
Див.: Голос України. 1992. 26 жовтня.
Див.: Відомості Верховної Ради України. 1992. № 37. Ст. 545.
Див.:3ібрання Постанов Уряду України. 1994. №5. С. 102-104
Див.:Там же. 1995. №1. С.24-28.
Див.: Голос України. 1994. 30 березня.
Див. Голос України. 1995. З січня.
Див.: Еропкин М.И. Управление в обпасти охраньї общестпенного порядка.
М., 1965; Серегин А.В. Советский общестнеїшьій порядок й
адмииистративньїе мерьі его укреплепия. М.. 1975; Веремеико Й.Й.
Суіцность й поііятие обшественного порядка//Сов. государство й право.
1982. N 3. С. 22-24.
Див.: Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М„
1973; Серегин А.В. Общественпьій порядок й жизпь в условиях развитого
социализма//Сов.государство й право. 1978. N 4 та ін.
Див.: Яценко С.С. Уголовно-правовая охрана обіцественного порядка. К.,
1986. 68
Див.: Відомості Верховної Ради України. 1992. N 22 Ст. 303.
Там же. 1993.№>35.Ст.358.
Там же. 1992. N 37. Сг. 538.
Там же. 1992^ 11. Ст. 152.
Див.: Право України. 1995. № 3-4.
Див. :ЗП У країни. 1991.1МЗ.Ст. 18: 1992^ П.Ст.276.
Див.: Відомості Верховної Ради України. 1994. N 52. Ст 455
Див.: Відомості Верховної Ради СРСР. 1981. №23. Ст.783.
Див.: Відомості Верховної Ради УРСР. 1985. N 23 Ст 544; 1989. N 25.
Ст.254.
Див.: П. 4 Постановления Президиума Верховного Совета СССР “О порядке
применения Указа Президиума Верховного Совета СССР “Об усилений борьбьі
с пьянством”//Ведомости Верховного Совета СССР. 1985. ТМ 41. Ст. 777.
Див.: Відомості Верховної Ради України. 1995. №6. Ст.35. 94
Див.: ЗП України. 1995. №9. Ст.237.
Див.: Відомості Верховної Ради України. 1991. №53. Ст.793. 100
Див.: ЗП України. 1994. № 2. Ст.31.
Далі -дільничний інспектор.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
