.

Бандурка А.М. 2001 Адміністративна діяльність в ОВС (книга)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
0 48562
Скачать документ

Бандурка А.М. 2001 Адміністративна діяльність в ОВС

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ
СПРАВ

§1. ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про міліцію” міліція здійснює
адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, виконавчу й
охоронну функції.

Адміністративна діяльність посідає перше місце тому, що вона є найбільш
значною й великою за обсягом, в її реалізації задіяно більшість
працівників органів внутрішніх справ.

Адміністративну діяльність органів внутрішніх справ можна визначити як
специфічну, виконавчо-розпорядчу, підзаконну, державно-владну діяльність
з організації та здійснення охорони громадського порядку, забезпечення
громадської безпеки, попередження й припинення злочинів та інших
правопорушень.

Ця діяльність поєднує в собі дві складові частини: діяльність щодо
виконання законів, нормативних актів управління, виданих з питань
регулювання громадського порядку, здійснення права давати обов’язкові до
виконання вказівки, застосовувати в необхідних випадках заходи
адміністративного впливу, а також видавати в межах наданих повноважень
акти управління (зовнішня), і організаційну діяльність самого апарату
міліції (внутрішня).

З наведеного видно, що адміністративна діяльність міліцейського апарату
носить виконавчо-розпорядчий характер і, поряд з цим, є підзаконною.

Названа діяльність здійснюється як у середині апаратів міліції, так і
поза ними, в численних відносинах апаратів і працівників міліції з
іншими державними органами, установами, підприємствами, підприємницькими
та комерційними структурами, політичними організаціями, посадовими
особами і громадянами.

Адміністративна діяльність у середині міліцейського апарату спрямована
на організацію роботи конкретних служб (патрульно-постової, дільничних
інспекторів, паспортно-візової тощо). Вона складається з визначення
структури відповідних підрозділів, її вдосконалення, добору й
розстановки кадрів, планування й координації роботи, прийняття рішень на
певний період або на проведення конкретних заходів, операцій, надання
практичної допомоги підпорядкованим підрозділам і працівникам, на
взаємодію з іншими службами, узагальнення й поширення передового досвіду
міліцейської служби, контроль і перевірку виконання, заохочення
працівників, їх атестування, використання дисциплінарної практики тощо.

Результативність внутрішньоорганізаційної діяльності в міліції є умовою
успішного вирішення завдань охорони правовими відносинами, які виникають
між апаратами або працівниками міліції. Адміністративно-правові норми,
що регулюють такі відносини, закріплені в Законі України “Про міліцію”,
в відомчих нормативних актах Міністерства внутрішніх справ України.

Зовнішня адміністративна діяльність органів внутрішніх справ спрямована
на виявлення, попередження, припинення правопорушень і полягає в службі
нарядів міліції з охорони порядку, здійсненні дозвільної, паспортної
системи, функціонуванні спеціальних установ міліції, контролі за
безпекою дорожнього руху тощо. У цих випадках міліція вступає у
відносини з посадовими особами інших установ і організацій, а також з
громадянами.

Основу змісту адміністративної діяльності органів внутрішніх справ
складає як застосування примусових заходів, так і належна організація
охорони громадського порядку, профілактика, попередження правопорушень.

Цю роботу органи міліції повинні здійснювати в межах правових норм і
своєї компетенції. Наприклад, якщо чітко, відповідно до вимог Статуту
патрульно-постової служби міліції України, керівники підрозділів за
схемою єдиної дислокації розставлять наряди патрульно-постової служби,
дорожньої міліції, державної служби охорони, зорієнтовують їх на
виконання службових завдань, то це буде сприяти досягненню високих
результатів в охороні громадського порядку.

У ст. 1 Закону України “Про міліцію” дається визначення міліції України
як державного озброєного органу виконавчої влади. Тому міліція, за
специфікою свого призначення, застосовує заходи впливу в більш широкому
обсязі, ніж інші органи державного управління. Ця діяльність носить
державно-владний характер. Вона здійснюється від імені держави на
підставі повноважень, передбачених Законом України “Про міліцію”,
Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене
розпорядженням Президента України від 7 жовтня 1992 р., і виданих
відповідно до них наказів, статутів, положень, інструкцій МВС України.
Адміністративні повноваження працівників міліції з окремих напрямків
міліцейської служби регулюються законами України, постановами Верховної
Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами
Кабінету Міністрів України.

Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ може бути розглянута
з точки зору їх впливу на відхилення від вимог додержання громадського
порядку. Органам внутрішніх справ при здійсненні адміністративної
діяльності доводиться мати справу з трьома основними типами відхилень:
злочинами, адміністративними правопорушеннями, порушеннями моральних
норм. Як правило, аморальні прояви, якщо вони не переростають у
правопорушення, припиняються на місці, і тим самим громадський порядок
відновлюється. Що стосується злочинів та адміністративних правопорушень,
то органам внутрішніх справ доводиться вирішувати питання про
“проходження” осіб через систему кримінальної та адміністративної
юрисдикції. У цьому випадку ми розглядаємо систему адміністративної
юрисдикції як частину адміністративно-правової діяльності міліції.

Відновлення порушеного адміністративним проступком громадського порядку
проходить дві основні стадії. На першій, основній, стадії вирішуються
два головних завдання:

– припинення порушення;

– вилучення порушника з громадського місця.

Поряд з цим під час проведення відповідних перевірок, встановлення особи
правопорушника останній може бути направлений в систему кримінальної
юрисдикції. Громадський порядок, як правило, в основному відновлюється
вже на цій стадії, але адміністративно-правова діяльність на цьому не
закінчується.

У подальшому починається друга стадія відновлення громадського порядку.
Її зміст полягає в тому, щоб, позитивно вплинувши на порушника, добитися
від нього правомірної поведінки шляхом проходження через систему
адміністративної юрисдикції – основна мета всього процесу відновлення
громадського порядку, яка реалізується на другій стадії цього процесу.
На цій стадії застосовуються матеріальні норми адміністративного
законодавства, виконуються адміністративні стягнення.

Найважливішою частиною адміністративної діяльності, від ефективності
якої залежить позитивний кінцевий результат, є нагляд за дотриманням
громадського порядку. Цей нагляд здійснюється як силами самої міліції,
так і шляхом взаємодії міліції з іншими суб’єктами (наприклад.
Міністерством оборони). Цей етап можна назвати етапом нагляду й
попередження правопорушень.

Різноманітність завдань, які вирішуються в процесі адміністративної
діяльності органів внутрішніх справ, обумовлює необхідність використання
в ній різних форм.

Прийнято розподіляти форми адміністративної діяльності на безпосередньо
організаційні, тобто ті, що не спричиняють правових наслідків; і суто
правові, які спричиняють виникнення, зміну або припинення конкретних
правових відносин або інших юридичних наслідків.

Розглянемо ці два види докладніше. До безпосередньо організаційних
заходів слід віднести роз’яснювальну роботу серед населення, правову
пропаганду, організаційну допомогу громадським формуванням, взаємодію із
засобами масової інформації. Сюди ж належить і видача адресних довідок,
надання допомоги потерпілим, інформування родичів про затримання або
доставлення в органи міліції ‘їх близьких. Значне місце займає
узагальнення й розповсюдження передового досвіду, проведення різних
зборів, семінарів, нарад, конференцій. Всі ці дії безпосередньо не
породжують правових наслідків, але вони провадяться на підставі законів
і тому впливають на організацію та здійснення охорони громадського
порядку.

До правових форм виконавчо-розпорядчої діяльності міліції підносяться
дії, що породжують правові наслідки. Це видання актів управління,
укладення угод на охорону окремих підприємств, установ, споруд і
здійснення інших юридичне значущих адміністративних дій (наприклад,
складання адміністративних протоколів, видача паспортів, застосування
табельної зброї, спеціальних засобів і т. ін.).

§2. ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Основні завдання органів внутрішніх справ щодо гарантування особистої
безпеки громадян, охорони порядку, боротьби зі злочинністю передбачають
і більш конкретні завдання із забезпечення

громадського порядку. Ці завдання визначені Законом України “Про
міліцію”, Положенням про Міністерство внутрішніх справ України,
постановами Кабінету Міністрів, наказами МВС України з питань
забезпечення порядку в громадських місцях, додержання паспортного і
візового режиму, правил дозвільної системи, безпеки руху транспорту і
пішоходів, карантинних заходів.

Виконуючи ці конкретні завдання, міліція здійснює ті чи інші дії
відповідно до спеціальних правових актів. Правові відносини, які
виникають, наприклад, при відкритті об’єктів дозвільної системи,
перебуванні іноземців у нашій країні, забезпеченні порядку під час
проведення масових заходів, обумовлюють, з одного боку, необхідність
видання відповідних правових актів, що регламентують ці відносини, а з
іншого – дії працівників міліції, які втілюють ці акти в життя.

Особливості дій органів внутрішніх справ при виконанні конкретних
завдань охорони громадського порядку обумовлюють, в свою чергу,
необхідність відповідного створення міліцейського апарату із залученням
до нього підрозділів спеціалістів, що здатні виконувати ці завдання.

Для вирішення цих практичних завдань у системі Міністерства внутрішніх
справ створюються відповідні підрозділи, як правило, від верху до низу.
Але їх функції вдосконалюються, одночасно змінюються і повноваження.

Сукупність зовнішніх адміністративних відносин за участю органів
внутрішніх справ може бути розподілена на види адміністративної
діяльності міліції. Залежно від цього вважаємо за доцільне виділити такі
її види: охорона громадського порядку; здійснення дозвільної системи;
забезпечення діяльності спеціальних установ міліцїі; забезпечення
паспортного режиму, а також перебування в державі іноземців та осіб без
громадянства; контроль за безпекою дорожнього руху транспорту й
пішоходів; забезпечення охорони об’єктів.

Охорону громадського порядку можна схарактеризувати як практичне
забезпечення порядку на вулицях, площах, у парках, садах та інших
громадських місцях службовими нарядами, працівниками спеціальних
апаратів, частинами й підрозділами міліції у формі адміністративного
нагляду й застосування адміністративного впливу.

Діяльність служб з охорони громадського порядку доцільно класифікувати
за такими групами:

охорона порядку в громадських місцях;

попередження й припинення злочинів;

охорона державної, колективної, індивідуальної власності;

здійснення карантинних заходів, пов’язаних з епізоотіями;

надання допомоги громадянам тощо.

Правову регламентацію діяльності служб з охорони громадського порядку
дано в Законі України “Про міліцію”, Кодексі України про адміністративні
правопорушення, у відомчих актах МВС України.

Сфера конкретних відносин, які виникають у процесі охорони правопорядку,
регулюються також спеціальними законами, указами Президента України
(наприклад, від 17 вересня 1996 р. “Про комплексну цільову програму
боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки”; від 21 липня 1994 р. “Про
невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю”), постановами
Кабінету Міністрів України, рішеннями органів місцевої влади.

Важливим відомчим нормативним документом, що регламентує відносини у
сфері охорони громадського порядку, є Статут патрульно-постової служби
міліції України. У ньому уперше в історії України чітко й докладно
визначені основні завдання, порядок організації та несення
патрульно-постової служби працівниками міліції з охорони громадського
порядку, боротьби з правопорушеннями на вулицях, площах, транспортних
магістралях та в інших громадських місцях. У Статуті на підставі
загальних положень і принципів управління, а також узагальнення практики
викладено обов’язки всіх посадових осіб органів внутрішніх справ щодо
керівництва патрульно-постовою службою, визначено порядок її
організації, обов’язки і права нарядів міліції, а також особливості
забезпечення охорони громадського порядку під час проведення масових
заходів при надзвичайних ситуаціях – пожежах, землетрусах, катастрофах
або аваріях на транспорті тощо.

Головне управління адміністративної служби міліції МВС України розробило
нову концепцію громадського порядку з урахуванням змін, що відбулися у
суспільстві, в законодавстві, структурі державних органів, підходах до
вирішення цього питання. Ряд положень цієї концепції пройшли
експериментальну перевірку в органах ГУМВС УМВС України в містах Києві,
Харкові, у Волинській, Вінницькій та інших областях. Розглянемо деякі
правові питання інших видів адміністративної діяльності органів
внутрішніх справ. Для ‘їх аналізу треба попередньо з’ясувати такі
поняття, як “система”, “порядок”, “режим” стосовно конкретних інститутів
практики охорони громадського порядку.

З метою врегулювання окремих однорідних відносин у сфері громадського
порядку держава визначає спеціальні правові норми, сукупність яких
складає певну систему: паспортну, дозвільну, карантинних заходів тощо.
Цими органами обумовлюється певний порядок прописки й виписки,
ліцензування, відкриття і функціонування підприємств дозвільної системи,
додержання режиму протиепідемічних, протиепізоотичних заходів. Іноді
порядок певних відносин у сфері громадського порядку називають режимом
(наприклад, візовий режим). Таким чином, порядок і режим у подібних
випадках слід розглядати як ідентичні поняття.

Діяльність міліції щодо забезпечення відповідних установлених правил
доцільно іменувати, наприклад, здійсненням паспортної системи, маючи на
увазі адміністративну діяльність міліції з реалізації правил паспортної
системи. Той же вид діяльності не буде помилкою назвати забезпеченням
паспортного режиму, маючи на увазі підтримання порядку, режиму, які
встановлені правовими нормами.

Здійснення дозвільної системи, тобто особливого порядку виготовлення,
придбання, зберігання, перевезення, обліку й використання спеціально
визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття й
функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою
охорони інтересів держави та гарантування безпеки громадян,
регламентується Положенням про дозвільну систему, затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р.

Особливість правових відносин, які виникають у зв’язку зі збутом,
придбанням, використанням, перевезенням, зберіганням зазначених речей та
предметів, а також відкриттям підприємств, майстерень, стрільбищ, тирів,
обумовлює необхідність гарантування громадської безпеки, попередження й
припинення можливого використання цих об’єктів із злочинною метою.

Відносини, що складаються у цій сфері діяльності, за своєю правовою
природою є адміністративно-правовими, реалізація їх здійснюється
апаратами міліції у формі надання ліцензій, дозволів, нагляду за
додержанням іншою стороною прав і обов’язків, установлених законом або
іншим нормативним актом стосовно виробництва, збуту, використання або
зберігання конкретного об’єкта дозвільної системи, а також шляхом
притягнення до кримінальної відповідальності або застосування заходів
адміністративного примусу до порушників правил цієї системи.

Забезпечення діяльності спеціальних установ міліції це адміністративна
діяльність міліції з організації роботи ізоляторів тимчасового
утримання, приймальників-розподільників для бродяг, спецприймальників
для осіб, підданих адміністративному арешту, а також конвоювання в
установленому порядку заарештованих і затриманих. Ця діяльність
здійснюється відповідно до положень про спеціальні установи, про службу
міліції з охорони, утримання і конвоювання заарештованих та затриманих.

Забезпечення паспортного режиму — це організація і конкретна реалізація
правил паспортної системи. Завданням її є видача та обмін паспортів,
приписка й виписка громадян, їх облік, нагляд за дотриманням посадовими
особами паспортних правил, ведення адресно-довідкової роботи. Особливо
важливі завдання перед паспортною службою стоять тепер, коли вперше
проводиться документування населення новими паспортами громадянина
України. Однак ця робота розрахована на кілька років.

Так було прийнято декілька важливих правових актів, що регламентують
діяльність паспортної служби: постанова Верховної Ради України від 26
червня 1992 р. “Про затвердження положень про паспорт громадянина
України та свідоцтво про народження”, постанови Кабінету Міністрів
України від 31 грудня 1993 р. “Про першочергові заходи щодо забезпечення
видачі паспортів громадянина України” та від 10 жовтня 1994 р. “Про
затвердження Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ”.

Із забезпеченням паспортного режиму тісно пов’язана діяльність органів
внутрішніх справ щодо забезпечення перебування в Україні іноземців та
осіб без громадянства. Основним правовим документом, що регламентує цю
діяльність, є Закон України “Про правовий статус іноземців”.

Як самостійний вид адміністративної діяльності міліції слід розглядати
забезпечення дорожнього руху транспорту і пішоходів. У рамках цих
правовідносин здійснюється облік і технічне обслуговування
автотранспорту, організується і регулюється рух транспорту тощо.

Органи внутрішніх справ здійснюють також і охорону об’єктів промислового
та іншого призначення, установ, а також квартир, будинків громадян на
підставі договорів.

Спеціалізація, що провадиться в органах внутрішніх справ, обумовила
необхідність створення апаратів і підрозділів адміністративної служби
міліції, до яких входять підрозділи охорони громадського порядку,
дозвільної системи, дільничних інспекторів, паспортно-візової роботи,
спецустанов міліції.

У складі МВС України у вересні 1994 р. було створено Головне управління
адміністративної служби міліції (ГУАСМ), яке в межах своєї компетенції
керує апаратами й підрозділами охорони громадського порядку, дозвільної
системи, паспортної, реєстраційної та міграційної роботи, дільничних
інспекторів міліції через відповідні апарати (управління й відділи ГУМВС
України в М.Києві, Київській області, УМВС України в областях, м.
Севастополі та на транспорті).

§3. Акти управління в адміністративній діяльності органів внутрішніх
справ

Акти управління – це правова форма виконавчо-розпорядчої діяльності
органів внутрішніх справ. У цих документах відбивається значна частина
організаційної діяльності міліції, вирішуються численні питання, що
виникають у процесі організації й практичного здійснення охорони
громадського порядку.

Працівники міліції при виданні актів діють від імені держави, тому такі
акти обов’язкові для виконання особами, яким вони адресовані.
Забезпечення виконання актів здійснюється не тільки шляхом переконання,
а й державним примусом. Акти управління міліції спрямовані на реалізацію
приписів закону. Цими актами міліція впливає на поведінку громадян,
діяльність посадових осіб, організацій, підприємств, установ,
підприємницьких структур у процесі забезпечення порядку та безпеки
громадян.

Акти видаються у всіх випадках застосування до правопорушників
адміністративних стягнень. За допомогою актів управління органи й
посадові особи керують підпорядкованими підрозділами й працівниками
міліції, конкретизують їх права й обов’язки, визначають порядок
діяльності, здійснюють розстановку кадрів, застосовують заходи
заохочення та дисциплінарного стягнення. У деяких випадках правові норми
не можуть бути реалізовані громадянами, організаціями, підприємствами,
установами без владних приписів міліції (наприклад, для користування
мисливською вогнепальною зброєю треба одержати дозвіл органів внутрішніх
справ).

Акти управління, що приймаються міліцією в процесі адміністративної
діяльності, мають односторонній, державно-владний, розпорядчий характер,
обов’язкові до виконання, суворо підзаконні, породжують певні правові
наслідки. Вони можуть мати деякі специфічні риси, що обумовлено
особливостями завдань, які виконуються, і змістом роботи органів
внутрішніх справ.

Таким чином, акти управління міліції – це прийняті в процесі
виконавчо-розпорядчої діяльності на підставі закону односторонні владні
приписи, які спрямовані на встановлення, зміну й припинення конкретних
правових відносин або містять обов’язкові для підпорядкованих по службі
осіб і органів внутрішніх справ правила (норми) організації охорони
громадського порядку й громадської безпеки.

Акти управління міліції дуже різноманітні, тому необхідно ‘їх
класифікувати за сферою застосування, юридичними властивостями і формою.
За сферою застосування адміністративні акти міліції поділяються на
внутрішньоорганізаційні й зовнішні.

Внутрішньоорганізаційні акти звернені до підпорядкованих по службі
працівників і апаратів органів внутрішніх справ. Вони повинні
забезпечувати організацію конкретної служби міліції і стосуються
розподілу обов’язків, розстановки кадрів, налагодження взаємодії,
ефективного використання сил та засобів. За допомогою цих актів
здійснюється керівництво діяльністю підпорядкованих підрозділів і
безпосереднє оперативне управління в середині кожної ланки міліції.

Зовнішні акти адресовані громадянам, громадським та господарським
організаціям, установам, підприємствам, які не перебувають у
підпорядкуванні міліції. Ці акти видаються з суворо визначеного кола
питань. За їх допомогою підрозділи й працівники міліції безпосередньо
забезпечують охорону порядку в громадських місцях, безпеку руху
транспорту і пішоходів, здійснюють виконання вимог паспортно-візової та
дозвільної системи.

За юридичними можливостями акти поділяються на індивідуальні та
нормативні.

Перший вид – основний в діяльності міліції. До нього відносяться акти, в
яких містяться приписи, адресовані певним суб’єктам, і які розраховані,
як правило, на одноразове виконання. Їхнє призначення полягає в
застосуванні чинних норм права до конкретних випадків. У результаті
видання індивідуальних актів виникають, змінюються або припиняються
конкретні адміністративні правовідносини між різними службами і
працівниками міліції, а також між міліцією в цілому, з одного боку, та
громадянами, державними й громадськими організаціями – з іншого.

Індивідуальні акти міліції спрямовані на реалізацію диспозицій або
санкцій правових норм. Прикладами актів про реалізацію диспозицій є
дозволи міліції на придбання, зберігання, перевезення мисливської
вогнепальної зброї. Прикладом актів про застосування санкцій правових
норм є постанови про накладання адміністративних стягнень. Ці акти мають
юрисдикційний характер, пов’язані з правопорушеннями та з оцінкою
поведінки учасників суспільних відносин.

У нормативних актах передбачаються правила службової діяльності, що
розраховані на багаторазове виконання (до застосування акта або
припинення строку його дії). Такі акти видаються тільки з питань
внутрішньоорганізаційної діяльності, містять в собі норми, що спираються
на приписи вищих органів внутрішніх справ і конкретизують їх стосовно
місцевих умов роботи відповідних підрозділів міліції. Наприклад, у
Вінницькій області введено особливий режим роботи, коли одна частина
працівників працює вдень, а інша – ввечері. Відповідно до схеми єдиної
дислокації визначаються певні завдання та обов’язки нарядів
патрульно-постової служби, а саме: де і в який час вони повинні нести
службу, як діяти при попередженні й припиненні правопорушень, яким
повинен бути порядок взаємодії із сусідніми нарядами, дільничними,
інспекторами ДАІ, працівниками служби охорони, оперативними
працівниками, громадськістю. Одночасно визначаються інші правила несення
служби з урахуванням місцевих умов.

При здійсненні адміністративної діяльності міліції видаються накази,
інструкції (настанови), плани оперативно-службової діяльності,
постанови, розпорядження, дозволи (ліцензії), приписи тощо.

Наказ – це різновид акта управління, за допомогою якого організується
робота міліції.

Міліція України – це воєнізована організація, і управління в ній
будується за принципами, близькими до військових. Накази видаються
одноосібне керівниками органів внутрішніх справ і звернені до
підпорядкованих апаратів, посадових осіб та інших працівників міліції. В
окремих випадках можуть видаватися накази про заохочення представників
громадськості, військовослужбовців та інших громадян за активну участь в
охороні порядку й надання допомоги міліції.

Накази можуть містити приписи індивідуального характеру (одноразове
виконання), а також передбачати правила, розраховані на тривале й
неодноразове застосування.

З цього можна зробити висновок, що накази міліції – це акти
єдиноначального управління, звернені до підпорядкованих апаратів і
працівників. Вони містять індивідуальні приписи або деталізують правові
норми з питань внутрішньоорганізаційної діяльності.

Другий вид акта управління – інструкції (настанови), що як і накази,
звернені до підпорядкованих апаратів і працівників, і визначають порядок
впровадження в життя актів, що приймаються органами державної влади.
Проте, інструкції суттєво відрізняються від наказів. Якщо накази можуть
бути як нормативними, так і індивідуальними, то інструкції за своєю
юридичною природою – завжди нормативні акти управління. У них
визначається порядок діяльності працівників міліції щодо виконання
покладених на них обов’язків.

Інструкції (настанови) в органах внутрішніх справ можна розподілити на
чотири основні групи:

1) інструкції, які видаються у зв’язку з прийняттям законів України,
указів Президента України, постанов Уряду і передбачають порядок
діяльності міліції щодо впровадження цих актів у життя (наприклад,
Інструкція про порядок застосування Закону України “Про адміністративний
нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”);

2) інструкції, які встановлюють загальний порядок діяльності окремих
категорій посадових осіб щодо виконання покладених на них завдань
(наприклад. Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання,
обліку, перевезення й використання вогнепальної зброї, боєприпасів до
неї та вибухових матеріалів, а також Інструкція про організацію роботи
дільничних інспекторів міліції);

3) інструкції, що визначають порядок виконання апаратами і працівниками
міліції окремих дій з охорони громадського порядку, а також допоміжних,
технічних функцій (до таких актів управління відноситься, наприклад.
Інструкція про організацію роботи позаштатних дільничних інспекторів
міліції);

4) інструкції, що видаються спільно з іншими відомствами та
організаціями (наприклад. Інструкція про організацію взаємодії з питань
попередження і розкриття злочинів, пов’язаних із зброєю і боєприпасами,
яка була затверджена спільним наказом МВС України і Міноборони України).

Інструкції містять значну кількість норм, які регламентують порядок
виконання конкретних видів діяльності певних категорій посадових осіб.

Таким чином, інструкції (настанови) – це нормативні акти управління, які
визначають порядок проведення в життя актів органів влади й управління,
порядок діяльності певних категорій посадових осіб та інших працівників
міліції щодо здійснення покладених на них завдань і виконання конкретних
видів роботи.

Важливе місце серед актів міліції посідають плани, оперативно-службової
діяльності. Планування роботи дозволяє визначити найбільш важливі
питання забезпечення громадського порядку на кожний період і зосередити
зусилля на вирішенні головних, першочергових завдань, забезпечити
взаємодію всіх служб міліції, раціональне й ефективне використання сил
та засобів, своєчасне проведення заходів для попередження правопорушень.

У Міністерстві внутрішніх справ, обласних управліннях, управліннях
(відділах) на транспорті складаються перспективні, поточні й спеціальні
плани; у міськрайлінорганах, як правило, – поточні і спеціальні.

Перспективні плани, до яких належать також комплексні цільові та
регіональні програми, розробляються на строк 3-5 років.

Поточні плани в МВС України, його головних управліннях, управліннях в
Автономній Республіці Крим, містах Києві, Севастополі, областях і на
транспорті складаються на рік. На такий же строк розраховані ці плани і
в міськрайлінорганах. Служби МВС обласних управлінь поточні плани
складають на півроку. Структурні підрозділи (управління, відділи,
відділення, групи), які входять до служб МВС, обласних і міських
управлінь, розробляють плани щоквартально. Такий же строк дії і в
галузевих службах міськрайлінорганів.

Поряд з поточними планами оперативно-службової діяльності в МВС, його
головних управліннях, міськрайлінорганах складаються спеціальні плани:
щодо забезпечення громадського порядку й безпеки під час проведення
суспільно-політичних, спортивних та інших масових заходів; комплексних
операцій з профілактики правопорушень, посилення охорони громадського
порядку і боротьби з конкретними видами злочинів; попередження й
припинення групових правопорушень; на випадок виникнення надзвичайних
подій, стихійного лиха тощо.

Існує також практика планування окремих спеціальних операцій,
відпрацювання регіонів, населених пунктів та об’єктів.

Плани оперативно-службової діяльності міліції затверджуються керівниками
відповідних органів внутрішніх справ. З цього моменту вони набувають
юридичної сили (акта управління) і стають обов’язковими для виконання
всіма працівниками даного органу.

Таким чином, плани оперативно-службової діяльності можна визначити як
акти управління, які передбачають систему заходів щодо забезпечення
громадського порядку й безпеки на певний період та встановлюють порядок,
строки проведення і конкретних виконавців цих заходів.

Інший вид адміністративних актів міліції – постанови, які приймаються
під час вирішення питань про застосування заходів адміністративного
впливу. Постановами накладаються адміністративні стягнення (штрафи,
попередження), а також з санкції прокурора поміщуються в
приймальники-розподільники бродяги.

Характерні риси постанов міліції:

1) це індивідуальні акти управління, які є юридичними актами і
спричиняють у конкретних осіб виникнення, зміну або припинення їх прав
та обов’язків;

2) це акти, що містять правову оцінку поведінки учасників суспільних
відносин у сфері охорони громадського порядку і виступають як засоби
реалізації санкцій адміністративних норм, застосування заходів
адміністративного примусу;

3) це акти, що приймаються в одноосібному порядку;

4) це акти, що завжди адресуються конкретним громадянам або посадовим
особам, які не перебувають у службовому підпорядкуванні органів міліції.

21

Таким чином, настанови – це індивідуальні акти, які приймаються в
процесі виконавчо-розпорядчої діяльності міліції під час вирішення
питань про застосування заходів адміністративного примусу.

Самостійну групу складають численні адміністративні акти, які видають
апарати й працівники міліції в процесі безпосередньої організації
охорони громадського порядку. Ці акти не мають єдиної назви і в практиці
їх називають вказівками, розпорядженнями, вимогами, дозволами тощо.

До них належать:

1) акти про дозвіл певних дій якійсь особі або організації. Міліція
видає дозвіл громадянам на право користування мисливською або газовою
зброєю, на її ввіз із-за кордону та вивіз за кордон, на в’їзд у
прикордонну зону, на заняття охоронною діяльністю, дозвіл особам, щодо
яких установлено адміністративний нагляд, на виїзд за межі населеного
пункту тощо. З цими актами тісно пов’язані акти про надання суб’єктивних
прав. У результаті в окремих осіб виникають такі суб’єктивні права, яких
вони не мали до прийняття зазначених актів. Прикладом може бути видача
посвідчень на право керування автотранспортом, на право зберігання
вогнепальної мисливської зброї тощо;

2) акти міліції про заборону окремих дій (наприклад, заборона руху
транспорту та пішоходів на окремих дільницях дороги у зв’язку з її
ремонтом; позбавлення посадової особи ліцензії на право реалізації
мисливської зброї на певний строк у зв’язку з відповідними порушеннями і
т. ін.);

3) акти міліції про покладення на громадян та організації обов’язків
щодо здійснення певних дій. Так, при перевірці об’єктів дозвільної
системи працівники міліції дають обов’язкові до виконання письмові
вказівки (приписи) про вжиття необхідних заходів для усунення недоліків.

Загалом перелічену групу актів можна умовно назвати розпорядженнями
міліції. Вони відрізняються від наказів, інструкцій та постанов тим, що
завжди адресуються для громадян, підприємств, установ, громадських
організацій. Це оперативні акти управління, за допомогою яких апарати і
працівники міліції безпосередньо забезпечують громадський порядок та
безпеку.

На відміну від постанов, розпорядження, як правило, не пов’язані із
застосуванням санкцій і мають на меті реалізацію диспозицій правових
норм, проведення тих чи інших заходів щодо організації суспільних
відносин у сфері охорони правопорядку.

Розпорядження міліції можна визначити як індивідуальні акти управління,
які дозволяють або забороняють здійснення певних дій громадянам,
організаціям, підприємствам, установам, а також зобов’язують їх до
вчинення деяких дій в інтересах забезпечення громадського порядку.

Слід визначити, що розпорядження й постанови є найбільш характерними для
міліції актами управління і саме в них відбивається основний зміст її
виконавчо-розпорядчої діяльності.

За формою відбиття акти управління поділяються на письмові ііусні.

Письмова форма встановлена для більшості актів міліції, оскільки вона
дає можливість найбільш повно й чітко сформулювати їх зміст, полегшити
контроль за законністю з боку вищих органів, а громадянам дає можливість
їх оскаржити.

У письмовій формі видаються акти з кадрових та фінансових питань. Такого
ж оформлення потребують всі постанови міліції про позбавлення водіїв
прав на керування транспортними засобами, про накладання штрафу за
дрібне хуліганство, за порушення антиалкогольного законодавства,
паспортних правил, а також за порушення іноземними громадянами й особами
без громадянства правил перебування в державі, порушення правил в’їзду в
прикордонну зону й проживання в ній, за грубе порушення правил, що
забезпечують рух транспорту тощо.

Одним із основних письмових актів є протокол про адміністративне
правопорушення. Він також є єдиною підставою для розгляду та вирішення
адміністративної справи про те чи інше правопорушення.

Адміністративний протокол міліцією не складається в разі вчинення
адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 119 Кодексу України
про адміністративні правопорушення (КпАП) (порушення правил користування
засобами автомобільного та електричного транспорту), якщо особа не
заперечує допущене порушення й адміністративне стягнення, яке на неї
покладається.

Протокол не складається і в інших випадках, коли, згідно із
законодавством, штраф накладається і стягується, а попередження
оформлюється на місці вчинення правопорушення.

Винесення письмових постанов у кожному з таких випадків є недоцільним і
не завжди можливе в умовах роботи міліції. У зв’язку з цим для таких
актів встановлено специфічну форму. Оформлення акта про накладення
штрафу на місці порушення здійснюється шляхом видачі порушникові
квитанції на стягнену суму штрафу.

Попередження порушника правил дорожнього руху фіксується в талоні до
посвідчення водія.

У випадках, коли закон не вимагає обов’язкового письмового оформлення
адміністративних актів міліції, останні можуть мати усну форму. У такій
формі видаються численні акти в процесі здійснення поточного
оперативного управління всередині апарату міліції, а також ставляться
вимоги до громадян і посадових осіб про припинення порушень громадського
порядку тощо.

Повноваження органів і посадових осіб міліції щодо виконання актів
управління визначаються законами, постановами Верховної Ради України,
указами і розпорядженнями Президента України, постановами Кабінету
Міністрів, а також наказами, інструкціями, положеннями МВС України й
підпорядкованими йому головними управліннями.

Компетенцію МВС України як центрального органу державної виконавчої
влади визначено в Положенні про Міністерство внутрішніх справ України.
Цим Положенням передбачено видання актів управління з питань діяльності
міліції. Так, п. 7 Положення передбачає, що МВС у межах своїх
повноважень видає накази, організує й контролює їх виконання. У разі
потреби видає разом з іншими центральними органами державної виконавчої
влади спільні акти. Причому, рішення МВС у питаннях безпеки дорожнього
руху, пожежної безпеки, здійснення дозвільної системи та з інших
визначених чинним законодавством питань є обов’язковими для центральних
і місцевих органів державної виконавчої влади, а також підприємств,
установ, організацій.

Детальне регламентування в актах МВС роботи міліції є важливим засобом
повного і правильного проведення в життя законів та підзаконних актів з
питань охорони громадського порядку й боротьби зі злочинністю, а також
забезпечує єдиний порядок і погодженість дій всіх апаратів міліції,
визначає конкретні шляхи подальшого вдосконалення роботи міліції із
забезпечення правопорядку та безпеки громадян.

У діяльності МВС щодо керівництва органами внутрішніх справ поряд з
нормативними актами важливу роль відіграють акти індивідуального
характеру.

Наказами МВС України призначаються на керівні посади працівники до
начальників органів внутрішніх справ включно і працівники, які входять
до номенклатури МВС; присвоюються чергові й дострокові спеціальні звання
до полковника міліції включно; застосовуються заохочення до працівників,
а також накладаються стягнення і т. ін.

Головні управління та управління МВС України в Автономній Республіці
Крим, містах Києві та Севастополі, областях, на транспорті наділені
широкими повноваженнями щодо видання нормативних та індивідуальних актів
управління, якими вони встановлюють обов’язкові до виконання завдання,
визначають службові права й обов’язки працівників, кадрові й багато
інших питань, що виникають у процесі керівництва міліцією.

Важливим напрямком діяльності обласних, міських управлінь МВС є
безпосереднє здійснення силами свого апарату найбільш серйозних заходів
щодо охорони громадського порядку, попередження злочинів. При здійсненні
цих заходів управління також видають індивідуальні акти, які адресовані
безпосередньо громадянам, організаціям, установам, підприємствам і
породжують у останніх конкретні права й обов’язки.

Начальники міськрайлінорганів видають накази про розподіл функціональних
обов’язків керівного складу та підпорядкованих працівників, розподіл
території міста (району) на зони (дільниці), призначення позаштатних
співробітників, застосування заходів заохочення і дисциплінарного
стягнення, надання працівникам відпусток і т. ін.

Керівники органів особисто розглядають матеріали про порушення
громадського порядку й вирішують питання про передачу їх на розгляд
судів, адміністративних комісій, товариських судів або безпосередньо
виносять постанови про накладення на правопорушника адміністративного
стягнення. Вони приймають постанови про накладання штрафів за дрібне
хуліганство, порушення антиалкогольного законодавства тощо. Крім того,
керівники органів видають дозволи громадянам на придбання мисливської
вогнепальної та газової зброї, громадянам та організаціям на
виготовлення печаток і штампів.

Поряд з керівниками право видання актів надано й іншим працівникам
міліції (наприклад, оперативним черговим органів внутрішніх справ,
інспекторам державтоінспекції, дільничним інспекторам міліції).

§4. ОСНОВНІ МЕТОДИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

“Метод” як поняття – це прийом, спосіб дії, характер волевиявлення.
Метод же управління – це спосіб впливу керуючого суб’єкта на поведінку
об’єкта управління, яким може бути фізична особа (група осіб) або
відповідні відносини.

Під методом адміністративної діяльності органів внутрішніх справ слід
розуміти цілеспрямований спосіб поведінки, набір дій та засобів, які
повторюються і ведуть до вирішення завдань по охороні громадського
порядку та громадської безпеки.

Адміністративна діяльність міліції здійснюється методами переконання та
примусу, які найпослідовніше відбиваються через механізм прав та
обов’язків. Ці методи використовуються у всіх сферах, галузях, на всіх
рівнях діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ.

Переконання становить комплекс виховних, роз’яснювальних та
заохочувальних засобів, які здійснюються з метою підвищення •
організованості, дисципліни громадян, добровільного виконання ними
законів. Саме переконання формує правосвідомість, внутрішню готовність
до прийняття й виконання загальнообов’язкових правил.

В адміністративній діяльності органів внутрішніх справ переконання
спрямоване на виховання у громадян внутрішньої потреби й стійкості
звички правомірної поведінки, попередження антигромадських, протиправних
вчинків, на позитивний вплив щодо правопорушника. Переконання передує
примусові, який застосовується до громадян, не здатних скеровувати свою
поведінку у відповідності з державною волею. Переконання також
супроводжує заходи примусу, переплітається з ними, вирішує загальне
завдання, що полягає у вихованні почуття обов’язку та відповідальності
перед трудовим колективом, суспільством, державою.

Адміністративний примус – різновид державного примусу, який за своєю
суттю є втручанням у сферу правових інтересів правопорушника, інших
суб’єктів права, включає заходи припинення адміністративних
правопорушень, адміністративного попередження та адміністративного
стягнення.

Примусовий вплив може виявлятися у фізичному впливі, у чисто примусових
діях або психічному впливі, тобто спонуканні ло певних дій, бажаної
поведінки.

Активно використовуються в діяльності органів внутрішніх справ
адміністративний та економічний методи.

Адміністративний метод переважно пов’язаний з адміністративно-правовою
формою діяльності, якою є правові акти управління,
організаційно-розпорядчі заходи, засоби стимулювання і правового
примусу, контроль тощо.

Цей метод дає однозначне вирішення відповідної управлінської ситуації,
має обов’язкову силу для адресата й виключає альтернативу в обранні
способів дії. Адміністративні акти – основний інструмент цього методу.
Вони мають обов’язковий характер для виконавців, а ‘їх невиконання тягне
за собою юридичну відповідальність.

Адміністративному методу притаманні певні ознаки, передусім – це
централізація, єдиноначальність, субординація, ієрархічність,
імперативність тощо, які за певних умов та при відповідному ступені
юридичного оформлення набувають значення самостійно діючих методів
адміністративної діяльності міліції.

Економічний метод адміністративної діяльності органів внутрішніх справ
не передбачає “адміністрування”, проте, як такий, що використовується
державним органом, набуває обов’язкового характеру. Наслідки невиконання
виявляються у матеріальних збитках, упущеній вигоді, грошових
компенсаціях і та. ін.

В адміністративній діяльності органів внутрішніх справ використовуються
також методи субординації та координації. Субординація – це службове
підпорядкування молодшого за посадою старшому. Ці відносини
вертикального типу спираються на правовий порядок і виявляються у
правових актах управління або усних розпорядженнях керівників та
відповідних діях підпорядкованих їм осіб.

Особливість методу – повний контроль керівником підрозділу дій
підпорядкованих працівників. Методу субординації в діяльності органів
внутрішніх справ здебільшого відповідає авторитарний стиль керівництва.
Його прояви: жорстока підпорядкованість владі керівника, схильність до
прийняття одноосібних рішень, які доводяться до підлеглих у вигляді
чітких зрозумілих команд.

Субординація – це домінуючий метод в діяльності міліції. Його значення
не слід применшувати, оскільки на багатьох ділянках органів внутрішніх
справ субординаційні відносини мають забезпечити стабільність,
ритмічність, ефективність праці.

В діяльності органів внутрішніх справ великого значення набуває метод
координації, який відкриває можливість для взаємодії підрозділів, служб,
делегування, повноважень від керівника до виконавців і розвитку на цій
основі саморегулювання, взаємоконтролю, взаємоінформації,
взаємодопомоги.

При цьому методові характер дій керівника нагадує “диспетчерування”,
тобто коригування дій підлеглих. Особливо це проявляється при проведенні
операцій, рейдів, в яких задіяні працівники різних підрозділів і служб
органів внутрішніх справ.

Застосування методу координації в адміністративній діяльності міліції
здійснюється на підставі планування, прогнозування та моделювання
можливої ситуації, чіткого розмежування функцій служб і підрозділів, їх
керівників і підлеглих.

Порушення громадського порядку вимагають від працівників міліції вжиття
необхідних заходів адміністративного примусу для попередження або
припинення протиправних дій, покарання осіб. які вчиняють
адміністративні проступки.

Аналіз законодавства, яке регламентує діяльність міліції у сфері охорони
громадського порядку та громадської безпеки, дозволяє виділити два
основних напрямки цієї діяльності.

По-перше, захист встановленого громадського порядку, життя і здоров’я
громадян від небезпечних посягань, тобто попередження й припинення
злочинів та інших суспільне небезпечних діянь, запобігання шкідливих для
життя і здоров’я людей наслідків. Так, Закон України “Про
адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі”
передбачає, що адміністративний нагляд установлюється з метою
запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць
позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них. Попереджувальний
характер носить також вилучення вогнепальної зброї в осіб, які
систематично порушують громадський порядок, зловживають спиртними
напоями або є психічно хворими.

Друге призначення закріплено в нормах законодавства про адміністративні
правопорушення. Згідно зі ст. 23 КпАП України, адміністративне стягнення
є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка
вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, а
також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником,
так і іншими особами. Таким чином, основне призначення цих заходів –
попередження й припинення адміністративних правопорушень, забезпечення
притягнення винних до адміністративної відповідальності.

Враховуючи викладене, можна виділити три групи заходів адміністративного
примусу:

1) адміністративно-попереджувальні заходи;

2) заходи адміністративного припинення;

3) адміністративні стягнення.

Адміністративно-попереджувальні заходи застосовуються при наявності
особливих умов (стихійне лихо, пожежа, епідемія, епізотія, аварія,
розшук злочинця і та ін.) з метою попередження правопорушень та
забезпечення громадської безпеки. До них, зокрема, належать
адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення
волі; перевірка документів; офіційне попередження про неприпустимість
антигромадської поведінки; особистий огляд, огляд речей, ручної кладі,
багажу, знарядь полювання й лову риби, транспортних засобів та інших
предметів тощо.

Підставою для застосування заходів цього виду є настання передбачених
законом умов, при яких може виникнути загроза нормальному розвитку
суспільних відносин або життю (здоров’ю), а також правам громадян
(наприклад, загроза проносу в літак зброї, яка може бути застосована для
нападу на екіпаж).

Таким чином, застосування цих заходів не пов’язано безпосередньо із
вчиненням правопорушення й переслідує мету не допустити його, а також
попередити можливе настання шкідливих наслідків.

До другої групи належать заходи адміністративного припинення, які
передбачають примусове припинення протиправних дій (діяльності)
громадян, посадових осіб, установ, організацій, підприємств. До них,
зокрема, належать адміністративне затримання; вилучення речей і
документів, що є знаряддям або безперечним об’єктом правопорушення;
відсторонення водіїв транспортних засобів, якщо вони перебувають у стані
сп’яніння, від керування цими засобами; доставлення в медичний
витверезник; затримання осіб, які займаються бродяжництвом тощо. До цієї
групи входять також заходи фізичного впливу на правопорушника
(застосування наручників, прийомів самбо, спеціальних засобів, а також
крайнього заходу вогнепальної зброї).

Підставою до застосування заходів припинення є вже фактичне «чинення
суспільне небезпечних дій, які становлять реальну загрозу суспільним
інтересам, правам, життю, здоров’ю громадян. Так, керування
транспортними засобами особою, яка перебуває у стані сп’яніння, потребує
негайного припинення такої дії, тобто відсторонення від керування.

29

Третя група заходів адміністративного примусу – адміністративні
стягнення. До адміністративних стягнень, які застосовуються міліцією,
згідно зі ст.24 КпАП України, належать попередження;

штраф; платне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (наприклад, права
на керування транспортними засобами). Крім того, працівники міліції
беруть участь у забезпеченні виконання таких адміністративних стягнень,
які накладаються судом та іншими державними органами, як
адміністративний арешт, виправні роботи, конфіскація. Підставою для
застосування цих заходів є склад конкретного адміністративного
правопорушення.

Контрольні запитання:

1. Поняття адміністративної діяльності ОВС

2. Форми і види адміністративної діяльності

3. Основні методи адміністративної діяльності ОВС

4. Поняття громадського порядку

5. Правове регулювання діяльності ОВС України

6. Основні завдання ОВС України

7. ОВС як суб’єкти адміністративної діяльності, ‘їх структура

8. Акти управління в адміністративній діяльності ОВС України; ‘їх види і
форми

ЗО

РОЗДІЛ II. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ЧЕРГОВИХ ЧАСТИН ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
УКРАЇНИ

§1. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ І ПРИНЦИПИ РОБОТИ

ЧЕРГОВОЇ ЧАСТИНИ. система ЧЕРГОВИХ ЧАСТИН

Чергова частина органу внутрішніх справ є органом оперативного
управління, що призначений для вживання невідкладних заходів по захисту
життя, здоров’я, прав та свобод громадян, власності, природного
середовища, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. У
своїй роботі добовий наряд чергової частини керується законами України,
постановами Верховної Ради України, указами й постановами Президента,
постановами й розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями
місцевих органів влади, нормативними актами МВС України, ГУМВС, УМВС,
УМВСТ та інструкцією по організації роботи чергової частини міського,
районного відділу (управління) внутрішніх справ, лінійного відділу
(відділення) внутрішніх справ на транспорті, міського, селищного відділу
(відділення) міліції, затвердженою наказом МВС України N 485 від
18.08.1992 р. Систему чергових частин складають чергові частини
міського, районного відділу (управління) внутрішніх справ, лінійного
відділу (відділення) внутрішніх справ на транспорті, міського, селищного
відділення міліції.

Чергова частина підпорядковується безпосередньо начальникові міськрай-
ліноргану (особі, яка його заміщає). Крім того, чергова частина
знаходиться в оперативному підпорядкуванні чергової частини вищестоящого
органу внутрішніх справ. Черговій частині оперативно підпорядковані
чергові частини по підрозділах міськрайліноргану, а також службові
наряди, інші сили органу внутрішніх справ, що несуть службу по охороні
громадського порядку та об’єктів народного господарства, а у відсутності
начальника органу внутрішніх справ та його заступників – увесь особовий
склад.

Основними завданнями чергових частин є:

– своєчасна реєстрація й оперативне реагування на заяви, що надходять,
повідомлення та іншу інформацію про злочини й події, •здійснення
контролю за своєчасністю їх вирішення;

31

– підготовка службових нарядів ППС, ДПС по охороні та конвоюванню
затриманих та інших осіб, забезпечення оперативного управління ними;

– розгляд обставин щодо правопорушників, доставлених до чергової
частини;

– збір, обробка та доповідь начальнику міськрайліноргану, його
заступникам відомостей про оперативну обстановку на території, що
обслуговується; інформування керівників відповідних галузевих
підрозділів.

У спільній Інструкції МВС, СБУ, Держкомкордону, Держмитслужби,
Міноборони та Мінюсту України про взаємодію правоохоронних та інших
державних органів України у боротьбі із злочинністю, зареєстрованої в
Міністерстві юстиції України 21 вересня 1994 р. за N 225/435,
наголошується на:

– взаємне інформування правоохоронними органами один одного про виявлені
ними в процесі здійснення своїх функцій причини та умови, що сприяють
злочинам та іншим правопорушенням, безпосередня боротьба з якими
віднесена до компетенції іншого правоохоронного органу;

– погоджене визначення переліку інформації, оперативний обмін якою та
використання може сприяти своєчасному вжиттю заходів щодо запобігання
злочинам; нормативне закріплення, у разі необхідності, порядку обміну
такою інформацією між правоохоронними та іншими органами;

– забезпечення введення ступенів готовності у міськрайліноргані;

– поміщення (звільнення) до ІТУ, що не мають самостійних чергових
частин, затриманих і взятих під варту осіб, забезпечення порядку їх
конвоювання;

– виконання довідкової роботи при зверненні посадових осіб і громадян з
питань роботи міськрайліноргану та його служб;

– контроль за станом охорони міськрайліноргану та ІТУ;

– забезпечення збереження службової документації, зброї, спеціальних
засобів, засобів захисту, зв’язку, оперативної та криміналістичної
техніки, іншого майна, закріпленого за черговою частиною;

– здійснення контролю за додержанням правил пожежної безпеки та
санітарних правил в адміністративному будинку міськрайліноргану та на
прилеглій до нього території. Відповідно до цих завдань формуються
обов’язки добових нарядів та чергових.

Основними принципами роботи чергової частини є висока бойова готовність,
оперативність, глибоке знання оперативної -)бста32

новки на території, що обслуговується, наступність у роботі, найсуворіше
додержання законності, пильність, збереження державної й службової
таємниці, чітке виконання вимог нормативних актів, ввічливе та поважне
ставлення до громадян.

Використання штатних працівників чергової частини не за прямим
призначенням не дозволяється.

Для виконання покладених на чергову частину завдань у залежності від її
штату призначається добовий наряд у складі оперативного чергового,
інспектора-чергового, одного-двох помічників чергового,
міліціонерів-водіїв автомобілів чергової частини, операторів служби
“02”, оператора телетайпу-машиністки, інженерапрограмиста або оператора
ЕОМ. Оперативний черговий є старшим добового наряду й несе персональну
відповідальність за його роботу.

З метою оперативного реагування на заяви й повідомлення про злочини,
своєчасного порушення кримінальних справ, кваліфікованого проведення
невідкладних слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів щодо
розкриття злочинів і затриманню злочинців по гарячих слідах начальник
міськрайліноргану (особа, яка його заміщає) організовує при черговій
частині чергування слідчооперативної груп, груп оперативного реагування
(захвату) або резерву. При ускладненні оперативної обстановки, переході
на посилений варіант несення служби, для розгляду обставин щодо великої
кількості осіб, доставлених за злочини та інші правопорушення, склад
добового наряду за рішенням начальника міськрайліноргану може бути
збільшений за рахунок особового складу працівників інших міліцейських
служб (за графіком).

Атестовані співробітники добового наряду при виконанні службових
обов’язків озброюються пістолетами з двома спорядженими магазинами або
за розпорядженням керівництва міськрайліноргану – автоматами з
боєком-плектом. Для належного виконання покладених на чергову частину
завдань вона забезпечується зброєю, боєприпасами, спеціальними засобами
зв’язку, оперативною й криміналістичною технікою, засобами захисту,
автотранспортом та іншим майном згідно з табельною належністю, а також
відповідною службовою документацією. Черговій частині виділяються
спеціально обладнані приміщення для розміщення добового наряду, зброї,
технічних засобів та іншого майна, а також для відпочинку і вживання
їжі. При черговій частині обладнується не менше двох кімнат для
затриманих в адміністративному порядку.

33

§2. організація РОБОТИ ЧЕРГОВОЇ ЧАСТИНИ

Роботу чергової частини організує начальник міськрайліноргану або особа,
що його заміщає. Лише він має право затверджувати графік несення служби
і встановлювати порядок підміни осіб добового наряду. Служба добових
нарядів чергової частини організується в чотири зміни тривалістю 24
години кожна. Особам добового наряду під час чергування надаються
почергово перерви для вживання ‘їжі та короткочасного відпочинку
загальною тривалістю 4 години кожній. Після зміни штатним працівникам
чергової частини надається відпочинок тривалістю 72 години, іншим
працівникам, які чергували по міськрайліноргану, – 48 годин, а тим, хто
чергував два і більше рази підряд – також 72 години.

Оперативний черговий, який здає чергування, докладно знайомить наряд, що
прибув на зміну, з оперативною обстановкою, інформує про поточну роботу,
пов’язану з зареєстрованими злочинами та подіями, про наступні масові та
інші заходи, що вимагають посиленої уваги міськрайліноргану, сили й
засоби, задіяні на охорону громадського порядку, охорону ІТУ та нагляд
за дорожнім рухом, розпорядження (вказівки) начальника
міськрайліноргану, його заступників та вищестоящого органу внутрішніх
справ, а також про матеріали, строк вирішення яких скінчився.

Оперативний черговий, що заступає на чергування, приймає від чергового,
що змінюється:

– службову документацію, а також законодавчі та нормативні акти за
описом;

– озброєння, боєприпаси, засоби захисту й спеціальні засоби, оперативну,
криміналістичну та організаційну техніку, засоби зв’язку,інше майно
згідно з описом. Озброєння й технічні засоби перевіряються поштучно,
звертається увага на їх комплектність;

– осіб, затриманих в адміністративному порядку, вилучені в них речі,
документи, цінності та гроші (перевіряється додержання встановлених
законом строків їх утримання і правильність оформлення необхідних
документів; оглядається й перевіряється стан кімнат для затриманих);

– засоби пожежогасіння, що знаходяться у черговій частині
міськрайліноргану.

Оперативний черговий, що заступає на зміну, зобов’язаний:

– перевірити справність охоронної сигналізації, виведеної на пульт
чергової частини міськрайліноргану, при виявленні пошко34

джень учинити відповідний запис у книзі обліку пошкоджень і перевірки
справності апаратури зв’язку, сигналізації, оперативної й
криміналістичної техніки і вжити заходів до усунення пошкоджень;

– перевірити стан охорони ІТУ і зробити відповідні записи у книзі
зауважень та пропозицій перевіряючих ІТУ, дати вказівки начальнику ІТУ
про усунення виявлених недоліків;

– зробити записи про всі виявлені недоліки у книзі прийому та здачі
чергування і спільно з нарядом, який міняється, вжити заходів до їх
усунення. Скласти письмовий рапорт щодо виявлених недоліків у виконанні
законодавчих та відомчих нормативних актів, регламентуючих діяльність
ІТУ, а також даних у зв’язку з цим вказівок начальникові ІТУ.

Про прийом і здачу чергування, зареєстровані правопорушення, події,
вжиті заходи та їх результати, виявлені порушення законності, інші
недоліки оперативний черговий доповідає начальникові міськрайліноргану,
якому передає рапорт про упущення в роботі ІТУ та надає необхідну
службову документацію. Начальник міськрайліноргану робить розбір несення
служби добового наряду, який міняється, та дає йому оцінку; з
урахуванням недоліків у роботі попередньої зміни та обстановки, що
складається, інструктує заступаючого на службу оперативного чергового й
дозволяє мінятись.

Оперативний черговий зобов’язаний постійно знаходитись у приміщенні
чергової частини, відлучаючись лише за викликом начальника
міськрайліноргану, а також для вживання їжі та відпочинку, перевірки
приміщень міськрайліноргану, ІТУ та в інших виключних випадках. Підміна
оперативного чергового та його помічника на час відпочинку при
відсутності штатної посади інспекторачергового провадиться працівниками
інших міліцейських служб відповідно до графіка, затвердженого
начальником міськрайліноргану. Оперативний черговий у період знаходження
на місці начальника міськрайліноргану може відлучатись з чергової
частини лише з його дозволу. Інші особи добового наряду можуть
відлучатись з чергової частини з дозволу оперативного чергового.
Залишати чергову частину на одного працівника добового наряду
забороняється. Повернувшись до чергової частини, оперативний черговий
зобов’язаний прийняти доповідь особи, яка його заміщає, про події, зміни
в обстановці, що стались за час його відсутності, вказівки
(розпорядження), які надійшли, та вжиті заходи щодо їх виконання.

Особам добового наряду забороняється використовувати автотранспорт та
інше майно чергової частини не за прямим призна35

ченням, займати засоби зв’язку переговорами, не пов’язаними з виконанням
службових обов’язків.

З прибуттям начальника міськрайліноргану, його заступників оперативний
черговий доповідає їм про оперативну обстановку. При проведенні
прокурорських перевірок оперативний черговий супроводжує перевіряючого
прокурора під час відвідування ним ІТУ, кімнат для затриманих, на його
вимогу надає необхідну службову документацію, про результати доповідає
начальникові міськрайліноргану.

§3. права ОСІБ ДОБОВОГО НАРЯДУ ЧЕРГОВОЇ ЧАСТИНИ

Оперативний черговий міськрайліноргану є старшим оперативним начальником
щодо чергових усіх підрозділів та установ, підпорядкованих
міськрайліноргану, а також начальників (старших) усіх службових нарядів,
що виконують завдання по охороні громадського порядку, попередженню та
припиненню правопорушень, ліквідації наслідків надзвичайних подій.

Щодо забезпечення управління силами й засобами, оперативний черговий має
право:

– віддавати обов’язкові до виконання розпорядження черговим підрозділів,
службовим нарядам, а при відсутності керівників міськрайліноргану –
всьому особовому складу;

– перевіряти виконання завдань службовими нарядами. При ускладненні
оперативної обстановки робити тимчасові зміни в розстановці сил і
засобів з наступною доповіддю начальнику місь крайліноргану.
Використовувати при необхідності для організації охорони місця події,
переслідування й затримання злочинців по гарячих слідах усі задіяні на
охорону громадського порядку наряди міліції, незалежно від їх
підпорядкування;

– вводити в дію у встановленому порядку спеціальні оперативні плани,
оголошувати збір усього особового складу або окремого підрозділу
міськрайліноргану по тривозі;

– вимагати від особового складу міськрайліноргану підтримання
встановленого порядку правил пожежної безпеки й санітарії;

– витребувати від керівників і працівників підрозділів міськрайліноргану
інформацію, яка необхідна для виконання покладених на чергову частину
завдань;

– контролювати своєчасність та повноту виконання відданих ним
розпоряджень;

36

– при ускладненні оперативної обстановки звертатись до чергового
вищестоящого й сусідніх органів внутрішніх справ для отримання екстреної
допомоги силами й засобами, а також необхідної інформації;

– вимагати від керівників, відповідальних за організацію роботи ІТУ
створення умов, що виключають надзвичайні події;

– клопотати про заохочення працівників міськрайліноргану, членів
громадських формувань та громадян, які відзначились в охороні
громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями, а по фактах
несумлінного ставлення до служби працівників міськрайлінорганів – про
притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;

– усувати від служби у відсутності начальника міськрайліноргану та його
заступників будь-якого працівника міськрайліноргану за грубу
дисциплінарну провину, скоєння злочину чи замах на злочин з подальшою
доповіддю начальнику міськрайліноргану;

– вносити начальнику міськрайліноргану пропозиції щодо поліпшення
розміщення, обладнання, оснащеності чергової частини засобами зв’язку,
криміналістичною, організаційною технікою й автотранспортом,
впровадження в діяльність чергової частини передових форм і методів
роботи, досягнень науки і техніки.

Стосовно охорони громадського порядку, попередження, припинення й
розкриття злочинів, оперативний черговий має право:

– вимагати від громадян та посадових осіб, які порушують громадський
порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню
повноважень міліції, виносити усне попередження особам, які допустили
малозначні адміністративні правопорушення, а в разі невиконання
зазначених вимог вживати передбачені законом заходи примусу;

– перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи,
що посвідчують їх о.;обу, а також інші докумети, необхідні для
з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за
виконанням яких покладено на міліцію;

– затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях:
осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обвинувачених, які переховуються
від дізнання, слідства чи суду, засуджених, які ухиляються від виконання
кримінального покарання (до передачі за належністю) на строки і у
порядку, передбаченому законом;

осіб, котрих як запобіжний захід обрано взяття під варту на строк,
«становлений органом попереднього розслідування, прокурором, судом, але
не більше 10 діб; осіб, які вчинили адміністративні правопо37

рушення, для складання протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці
питання не можуть бути вирішені на місці, – на строк до трьох годин, а у
необхідних випадках, для встановлення особистості правопорушника та
з’ясування обставин правопорушення (має бути підтверджено матеріалами
адміністративної справи) – до трьох діб з письмовим повідомленням про це
прокуророві протягом 24 годин з моменту затримання; неповнолітніх віком
до 16 років, які залишилися без опікування, – на строк до передачі
законним представникам або до влаштування у встановленому порядку, а
неповнолітніх, що вчинили громадське небезпечні діяння і не досягли
віку, з якого настає кримінальна відповідальність, – до передачі їх
законним представникам або направлення у приймальники-розподільники, але
не більш, як на 8 годин; осіб, які виявили непокору законній вимозі
працівника міліції, – до розгляду справи, але не більш, як на 24 години;
осіб, які перебували на вулицях та в інших громадських місцях у стані
сп’яніння, якщо ‘їх вигляд ображав людську гідність і громадську мораль,
або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватись чи могли
завдати шкоди собі чи оточуючим, – до передачі ‘їх в спеціальні медичні
заклади або для доставлення до місця проживання, а при відсутності таких
– до їх витвереження (не менше трьох годин але не більше доби);
військовослужбовців, які вчинили діяння, що підпадають під ознаки
злочину або адміністративного правопорушення, для передачі їх військовим
патрулям, представникам військової комендатури, військових частин або
військових комісаріатів; осіб, які мають ознаки вираженого психічного
розладу і створюють у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе та
оточуючих – до передачі ‘їх у лікувальні заклади, але не більш, як на 24
години; осіб, підозрюваних у бродяжництві або жебрацтві, з подальшим
направлянням їх у встановленому порядку до приймальника-розподільника, а
при відсутності приймальника-розподільника у місті чи районі утримувати
таких осіб із санкції прокурора в камерах ІТУ, але не більше 10 діб;

осіб, які ухиляються від виконання постанови суду про направлення на
примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії, – на
строк до 3 діб;

– проводити огляд зазначених вище осіб, речей, що знаходяться при них,
транспортних засобів і вилучати документи та предмети, що можуть бути
речовими доказами або використані на шкоду для їх здоров’я;

– фотографувати і здійснювати звукозапис, кіно- та відеозйомку,
дактилоскопування осіб, які затримані за підозрою у вчиненні злочину або
за бродяжництво, взятих під варту, звинувачуються у вчиненні злочину, а
також осіб, підданих адміністративному арешту;

– проводити огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних
повітряних, морських та річкових суден згідно з чинним законодавством;

– входити безперешкодно в будь-який час доби: на територію і у
приміщення підприємств, установ і організацій, в тому числі митниці та
оглядати ‘їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб,
підозрюваних у скоєнні злочину, при стихійному лихові та інших
надзвичайних обставинах; на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення
громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що
загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та інших
надзвичайних обставинах;

– організовувати при необхідності медичний огляд водіїв, затримувати,
відстороняти від керування транспортними засобами осіб, які перебувають
у стані сп’яніння, а також тих, які не мають документів на право
керування або користування транспортними засобами;

– направляти на медичний огляд осіб, які перебувають у стані сп’яніння;

– безперешкодно використовувати транспортні засоби (крім транспортних
засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних
держав, міжнародних організацій та транспортних засобів спеціального
призначення), що належать підприємствам, установам, організаціям чи
громадянам для проїзду до місця події або стихійного лиха, доставки до
лікувальної установи громадян, які потребують невідкладної медичної
допомоги, переслідування правопорушників та їх доставки в міліцію;

– у невідкладних випадках безперешкодно й безплатно користуватись
засобами зв’язку, що належать підприємствам, організаціям, установам і
громадянам;

– користуватись безплатно засобами масової інформації з метою
встановлення обставин злочинів та осіб, що їх скоїли, свідків,
потерпілих, розшуку злочинців, які втекли, осіб, які зникли безвісти, а
також в інших цілях, пов’язаних з необхідністю надання допомоги
громадянам, підприємствам, установам і організаціям у зв’язку з
виконанням покладених на міліцію обов’язків;

– запрошувати до міськрайліноргану громадян для надання сприяння у
з’ясуванні обставин, пов’язаних з порушеннями громадського порядку;

39

– застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну
зброю у випадках і в порядку, передбачених Законом України “Про
міліцію”;

– користуватись правами, наданими Законом України “Про міліцію” та
іншими законодавчими актами України.

Інші особи добового наряду чергової частини при виконанні ними службових
обов’язків мають права, передбачені чинним законодавством, Законом “Про
міліцію” та цією інструкцією в межах компетенції, визначеної
функціональними обов’язками. При тимчасовій відсутності оперативного
чергового працівник, який його заміщає, користується правами
оперативного чергового. Невикористання або перевищення особами добового
наряду чергової частини наданих ним прав, так само як і невикористання
або неналежне використання покладених на них обов’язків, тягне
відповідальність, встановлену законодавством та нормативними актами МВС
України.

§4. обов’язки ДОБОВОГО НАРЯДУ ЧЕРГОВОЇ ЧАСТИНИ

Обов’язки добового наряду чергової частини залежать від тих завдань,
виконання яких покладено на чергові частини органів внутрішніх справ. Їх
можна класифікувати таким чином:

– забезпечення, прийом, реєстрація і оперативне реагування на заяви,
повідомлення й іншу інформацію про злочини та події;

– забезпечення введення ступенів готовності;

– розгляд обставин щодо правопорушників, доставлених до чергової
частини;

– проведення особистого огляду та догляду речей, спостереження за
поведінкою доставлених і затриманих;

– підготовка службових нарядів та оперативне управління ними;

– поміщення (звільнення) до ІТУ затриманих і взятих під варту осіб,
забезпечення ‘їх конвоювання;

– контроль за охороною будинку міськрайліноргану та ІТУ;

– забезпечення збереження озброєння, боєприпасів, спеціальних засобів,
службової документації, нормативних актів, оперативної й
криміналістичної техніки, засобів зв’язку, захисту та іншого майна,
закріпленого за черговою частиною;

– збирання, обробка й подання оперативної інформації;

– забезпечення довідкової роботи;

40

– додержання правил пожежної безпеки й санітарних правил в
адміністративному будинку органу внутрішніх справ і на прилеглій до
нього території.

Розглянемо наведену класифікацію більш детально.

Обов’язки добового наряду чергової частини щодо забезпечення, прийому,
реєстрації і оперативного реагування на заяви, повідомлення й іншу
інформацію про злочини та події.

Оперативний черговий несе персональну відповідальність за здійснення
цілодобового прийому і реєстрації заяв, що надходять до чергової
частини, повідомлень та іншої інформації про злочини і правопорушення
згідно з вимогами наказу МВС України N 500 від 26.11.1991 р. Така
інформація про злочини та події, незалежно від місця й часу їх скоєння,
повноти отриманих відомостей, приймається штатними черговими, їх
помічниками або співпрацівниками, призначеними у встановленому порядку
на чергування, і негайно без погодження з керівництвом міськрайліноргану
реєструється у книзі обліку інформації про злочини і події (КОіЗП).

При отриманні інформації про конкретний злочин, що готується або
скоєний, катастрофу, вибух, аварію, велику пожежу, стихійне лихо, інші
події черговий вживає всі заходи ще до попередження та припинення
злочину або організує невідкладні дії щодо його розкриття по гарячих
слідах, затримання злочинців, надання допомоги потерпілим, ліквідації
негативних наслідків, користуючись при цьому картотекою невідкладних дій
і керуючись Настановою про основи організації розкриття злочинів по
гарячих слідах, затвердженою відповідним наказом МВС України.

У разі надходження повідомлення про виявлення хворих і дітей, які за
своїм фізичним станом не можуть подати про себе будь-яких відомостей,
оперативний черговий направляє до місця їх знаходження працівника
міліції спільно з лікарем-спеціалістом, а в подальшому діє за
погодженням з медичною установою.

Черговий щодоби аналізує стан роботи по реагуванню на заяви,
повідомлення,іншу інформацію про злочини, події і при здачі чергування
доповідає про це начальнику міськрайліноргану (особі, яка його заміщає)
окремим рапортом із вказівкою неперевіреної в строк інформації. При
зверненні народних депутатів сприяти їм в межах компетенції органів
внутрішніх справ у своєчасному розгляді запитів, скарг та заяв, виявляти
оперативність при поданні допомоги при наявності протидії у здійсненні
їх законної діяльності або якщо їм загрожує небезпека з боку злочинців.

41

Обов’язки добового наряду чергової частини щодо забезпечення введення
ступенів готовності.

Оперативний черговий зобов’язаний постійно бути готовим до своєчасного
оповіщення і збору особового складу міськрайліноргану по тривозі, вміти
користуватись схемою виклику працівників, знати місця збору особового
складу по тривозі, а також порядок зв’язку з місцевими органами
державної влади, начальником гарнізону, начальником штабу цивільної
оборони. При одержанні з чергової частини УМВС будь-якого з сигналів про
введення ступенів готовності, зазначених на пакетах, та пароля до них
оперативний черговий зобов’язаний:

– зафіксувати у зошиті для записів оперативного чергового точний час
отримання сигналу й пароля, повідомити чергову частину УМВС про їх
отримання);

– розпечатати пакет УМВС з позначенням отриманого сигналу;

звірити пароль, який міститься в пакеті, з отриманим;

– у разі відповідності прийнятого пароля паролю, що міститься в пакеті,
негайно доповісти начальникові міськрайліноргану про отриманий сигнал з
чергової частини УМВС і діяти відповідно до його вказівок та розробленої
у міськрайліноргані інструкції;

– у випадку розбіжності отриманого пароля з паролем, що міститься у
пакеті, негайно повідомити про це оперативного чергового і діяти згідно
з його вказівкою.

При отриманні сигналів оповіщення з місцевого штабу цивільної оборони
оперативний черговий, зафіксувавши сигнал, негайно доповідає
начальникові міськрайліноргану і діє за його вказівкою та відповідно до
наявних інструкцій.

Обов’язки добового наряду чергової частини стосовно розгляду обставин
щодо правопорушників, доставлених до чергової частини.

Розгляд обставин щодо правопорушників, доставлених до чергової частини
працівниками міськрайлінорганів або громадянами, провадиться оперативним
черговим або іншим працівником органу за дорученням начальника
міськрайліноргану або його заступника. При розгляді обставин щодо
правопорушника оперативний черговий зобов’язаний:

– з’ясувати підстави, мотиви й законність доставлення, наявність даних
про потерпілих, свідків, які можуть підтвердити скоєне правопорушення;

– встановити особу доставленого, його фізичний стан (с^’яніння,травми
тощо);

42

– прийняти від працівника органу внутрішніх справ, який доставив
правопорушника, письмовий рапорт, а при доставленні правопорушника
громадянами – заяву. Особлива увага при цьому звертається на викладення
обставин правопорушення, підстав та мотивів доставлення;

– зареєструвати факт доставлення правопорушника. У випадку
необгрунтованого доставлення громадянина оперативний черговий,
встановивши його невинуватість, зобов’язаний негайно звільнити
доставленого й запропонувати особі, винній у необгрунтованому
доставленні, вибачитись, після чого зробити необхідну позначку у книзі
доставлених до міськрайліноргану. Роз’яснити особі, яка допустила
необгрунтоване доставлення, неправомірність її дій. Про необгрунтоване
доставлення громадянина працівником органів внутрішніх справ доповісти
начальнику міськрайліноргану письмовим рапортом для вжиття заходів. У
випадку, коли громадянина незаконно доставили громадяни, роз’яснити
останнім необґрунтованість доставлення. Доставленню й затриманню не
підлягають:

– народні депутати України, народні депутати Автономної Республіки Крим,
обласних, районних, міських, р.” йонних у місті, селищних, сільських Рад
на території відповідної Ради;

– прокурори й слідчі органів прокуратури, народні судді, керівники та
члени міського, обласного й вищестоящого судів;

– особи, що мають небезпечні для життя тілесні ушкодження, вжили
сильнодіючі отруйні речовини або заражені небезпечними для здоров’я
оточуючих інфекційними хворобами (при наявності відомостей про це, а
також якщо вони не мають змоги реагувати на звернення до них), вагітні
жінки з ознаками початку пологів. Відповідні заходи реагування до таких
осіб вживаються після подання їм кваліфікованої допомоги медпрацівниками
або після лікування їх в умовах стаціонару.

У випадках доставлення таких осіб оперативний черговий після
встановлення’ ‘їх особистості, повинен негайно звільнити доставлених і
доповісти про подію письмовим рапортом начальникові міськрайліноргану, а
також до чергової частини вищестоящого органу внутрішніх справ,
проінформувати про доставлення цих осіб прокурора і діяти згідно з
отриманими вказівками. Якщо доставлений громадянин має обмороження, сам
собі завдав тілесні ушкодження, при спробі самогубства або заявив про
погіршання стану свого здоров’я, черговий зобов’язаний викликати швидку
медичну

43

допомогу чи представників відповідного медичного закладу, забезпечити
постійний нагляд за такою особою й доповісти про подію начальнику
міськрайліноргану. Рішення про подальше утримання згаданих осіб черговий
приймає в залежності від висновку лікаря та вказівки начальника
міськрайліноргану. При влаштуванні таких осіб на стаціонарне лікування у
книзі обліку доставлених робиться відповідний запис, а у медичний заклад
надсилається лист з проханням повідомити міськрайлінорган про
виписування правопорушника з медичного закладу.

При доставленні за правопорушення військовослужбовців та
військовозобов’язаних, призваних на збори, осіб рядового чи
начальницького складу органів внутрішніх справ черговий зобов’язаний
після з’ясування підстав, мотивів та законності доставлення,
встановлення особи й місця служби повідомити командира частини
(військового коменданта), начальника органу внутрішніх справ про
затримання, викликати наряд і передати затриманих, а також матеріали на
них, під розписку у книзі обліку осіб, доставлених до міськрайліноргану.
Про скоєння злочину цією категорією осіб повідомити прокурора. Вияснення
обставин щодо затримання за порушення правил дорожнього руху, правил
полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил,
контрабанду здійснюється на загальних підставах.

У випадку доставлення до чергової частини іноземного громадянина
черговий після встановлення його особистості зобов’язаний:

– іноземного громадянина, який користується дипломатичним імунітетом та
привілеями, негайно звільнити. Дипломатичний імунітет та привілеї
іноземних громадян підтверджуються наявністю таких документів, виданих
МЗС України: дипломатичної, консульської або службової картки,
спеціального посвідчення Міжнародного банку, Економічного
співробітництва, Міжнародного інвестиційного банку тощо;

– провести розгляд обставин щодо іноземного громадянина, який не
користується імунінетом та привілеями, на загальних підставах;

– доповісти письмовим рапортом начальнику міськрайліноргану, повідомити
чергову частину вищестоящого органу внутрішніх справ про доставлення
іноземного громадянина, проінформувати прокурора та Службу безпеки
України.

У випадку, коли встановити особу доставленого іноземця неможливо,
черговий повинен у встановленому порядку направити його для поміщення до
приймальника-розподільника.

У разі раптової смерті чи самогубства доставленого до чергової частини
черговий зобов’язаний: викликати швидку (невідкладну) медичну допомогу;
доповісти начальникові міськрайліноргану та повідомити чергову частину
вищестоящого органу внутрішніх справ; проінформувати прокурора, вжити
заходів до збереження обстановки на місці події до прибуття особи, якій
доручено розслідування.

При розгляді обставин щодо особи, яка підозрюється у скоєнні злочину,
черговий зобов’язаний:

– доповісти про доставлення начальнику міськрайліноргану та за його
вказівкою передати матеріали й доставленого слідчому або особі,
призначеній проводити дізнання, для вирішення питання про порушення
кримінальної справи (якщо вона не порушена) і затримання доставленого за
підозрою у скоєнні злочину. Від особи, яка доставила підозрюваного,
черговий зобов’язаний зажадати рапорт із вказівкою конкретної фабули
злочину;

– за вказівкою начальника міськрайліноргану, слідчого провести особистий
обшук, сфотографувати й дактилоскопувати підозрюваного. Особистий обшук
ведеться особою однієї статі з доставленим у присутності двох понятих
тієї ж статі. При обшуку вилучаються речові докази, документи, цінності,
гроші, облігації та інші цінні папери, а також речі, заборонені до
зберігання в ІТУ (всі види холодної й вогнепальної зброї, боєприпаси,
наркотичні, сильнодіючі та отруйні речовини, бритви, запальнички,
сірники, гральні карти, поясні ремені, гумові підв’язки, краватки,
шнурки, шарфи, рушники довше 50 см тощо). Вилучені речі при особистому
обшуку передається слідчому, особі, що провадить дізнання, під розписку
в протоколі про затримання за підозрою у скоєнні злочину, який
долучається до кримінальної справи. Про провадження особистого обшуку, .
застосування технічних засобів, вилучення речових доказів, документів,
цінностей, грошей та інших речей, фотографування підозрюваного у скоєнні
злочину, а також його дактилоскопування складаються протоколи відповідно
до кримінально-процесуального законодавства. Протоколи зачитуються
особою, яка їх склала, і підписуються всіма особами, що беруть участь у
провадженні цих дій;

– при наявності письмового доручення слідчого або начальника
міськрайліноргану про затримання особи, підозрюваної у скоєнні злочину,
скласти протокол затримання і повідомити про це слідчого, орган
дізнання, за дорученням якого проведено затримання, а також прокурора. У
протоколі зазначається час доставлення особи до міськрайліноргану або до
слідчого;

– направити підозрюваного для утримання до ІТУ при одержанні від
слідчого або особи, яка провадить дізнання, протоколу затримання;

– за письмовим дорученням слідчого або особи, яка провадить дізнання,
повідомити про затримання родину підозрюваного (якщо відоме місце її
проживання). Про затримання неповнолітнього обов’язково повідомити
батьків або осіб, що ‘їх заміщають;

– під час перебування підозрюваного у черговій частині забезпечити його
охорону, яка виключала б втечу, напад на осіб добового наряду, інших
працівників правоохоронних органів та громадян, приховування речових
доказів та слідів злочину, самогубство, калічення членів, контакти з
іншими особами, особливо з підозрюваними у скоєнні того ж злочину. З
письмового дозволу слідчого або особи, яка провадить слідство, передати
підозрюваному одяг та інші предмети, за винятком заборонених до
зберігання в ІТУ.

Розгляд обставин щодо особи, доставленої за адміністративне
правопорушення, провадиться після особистого обшуку, як правило,
негайно. У випадку, коли в черговій частині перебувають декілька осіб,
які скоїли адміністративні правопорушення, і розпочати розгляд обставин
щодо затриманих терміново не є можливим, він провадиться в порядку
черговості доставлення. Проваджуючи розгляд обставин, оперативний
черговий зобов’язаний:

– запропонувати працівнику міліції (члену службового наряду), який
затримав і доставив правопорушника, скласти і оформити у встановленому
порядку протокол про адміністративне правопорушення, з підписами свідків
(якщо вони є), правопорушника і поясненнями останнього. Якщо
правопорушник доставлений громадянами, згаданий протокол складає
оперативний черговий;

– з’ясувати наявність складу адміністративного правопорушення, а також
відсутність обставин, що виключають провадження у справах про
адміністративні правопорушення;

– перевірити наявність відомостей про правопорушника за картотекою
умовно засуджених і засуджених з відстрочкою виконання вироку,
притягнутих до адміністративної відповідальності за правопорушення, а
також за іншими картотеками міськрайліноргану за місцем проживання
правопорушника. Інформацію про затримання (доставлення) осіб, що стоять
на обліку, довести до відома працівника карного розшуку, ЗЕЗП,
дільничного інспектора міліції, дільничного інспектора у справах
неповнолітніх, що обслуговують відповідну адміністративну дільницю;

– зареєструвати протокол у журналі обліку матеріалів про адміністративні
правопорушення та доповісти матеріали про адміністративне правопорушення
начальнику міськрайліноргану або його заступнику і далі діяти згідно з
отриманою вказівкою.

При розгляді обставин щодо особи, яка підозрюється в управлінні
транспортним засобом у стані сп’яніння, оперативний черговий
зобов’язаний:

– у встановленому порядку направити доставленого на медичне обстеження
для встановлення стану сп’яніння;

– вилучити до розгляду справи посвідчення на право управління
транспортним засобом, про що зробити запис у протоколі про
адміністративне правопорушення;

– забезпечити збереження транспортного засобу й вантажу, який у ньому
знаходиться;

– викликати представника автотранспортного підприємства з довіреністю на
отримання транспортного засобу й вантажу. Транспортний засіб і вантаж
передати по довіреності під розписку і приєднати до матеріалів справи
про адміністративне правопорушення.

При розгляді обставин щодо особи, доставленої за бродяжництво, так само
як і умовно засудженої, умовно звільненої, яка самовільно залишила межі
адміністративного району, або особи, яка засуджена до позбавлення волі з
відстрочкою виконання вироку і скоїла правопорушення, оперативний
черговий зобов’язаний:

– перевірити в адресному бюро та інформаційному центрі наявність
відомостей про офіційне попередження, розшук цих осіб, а у місцях з
особливим режимом – підписки про невиїзд за межі цих місць;

– доповісти зібрані матеріали керівникові міськрайліноргану і за його
вказівкою передати їх під розписку працівнику, призначеному для
подальшого розгляду обставин. У випадку відсутності керівника протягом 3
годин при наявності підстав скласти постанову про затримання особи, що
займається бродяжництвом, і вмістити її до приймальника-розподільника (
у разі відсутності такого до ІТУ). Про затримання доповісти начальникові
міськрайліноргану і за його рішенням передати зібрані матеріали
працівнику органу для отримання у добовий строк санкції прокурора на
утримання затриманого у приймальнику-розподільнику (ІТУ);

– при наявності санкціонованої прокурором постанови про затримання
особи, що займається бродяжництвом, направити затриманого до
приймальника-розподільника (ІТУ), а умовно звільненого, умовно
засудженого та засудженого до позбавлення волі з відстрочкою виконання
вироку – до ІТУ, про що повідомити орган внутрішніх справ, який виніс
постанову про затримання (скласти протокол затримання).

Неповнолітнього, який скоїв правопорушення, черговий зобов’язаний
передати працівнику інспекції у справах неповнолітніх (ІСН) або
оперативному працівнику карного розшуку для подальшого розгляду
обставин. У разі їх відсутності черговий за вказівкою керівника
міськрайліноргану проводить з неповнолітнім правопорушником віком від 16
до 18 років розгляд обставин щодо нього у повному обсязі. Про скоєне
правопорушення, передачу правопорушника батькам або особам, що їх
заміщають, його законному представникові, а також про прийняття
відповідних заходів оперативний черговий повинен повідомити працівника
ІСН для вжиття відповідних заходів. При наявності підстав, передбачених
законодавством, черговий за вказівкою керівника міськрайліноргану
направляє доставленого до приймальника-розподільника для неповнолітніх.

Неповнолітні, що перебувають у стані сп’яніння, передаються:

батькам або особам, які їх заміщають; представникам адміністрації
дитячих будинків, шкіл-інтернатів, спеціальних навчальновиховних,
лікувально-виховних установ, а також посадовим особам інших установ, які
відповідають за утримання і виховання цих неповнолітніх; представникам
лікувальних установ органів охорони здоров’я, якщо неповнолітній, якому
не виповнилось 14 років, має тілесні ушкодження або його неможливо
передати вищезгаданим особам.

Передача неповнолітнього провадиться під розписку в протоколі про
адміністративне правопорушення, про що робиться позначка у книзі обліку
осіб, доставлених до міськрайліноргану.

При з’ясуванні обставин з дитиною, яка заблудилась або була підкинута,
черговий у відсутності працівника ІСН зобов’язаний скласти акт у двох
(стосовно підкинутого – у трьох) примірниках. Акт підписується черговим
і особою, яка доставила дитину. Дитина фотографується за правилами
розпізнавальної фотозйомки.

Діти і підлітки, які заблудились, були підкинуті, а у невідкладних
випадках і інші, залишені без батьківської опіки, протягом часу, що має
не перевищувати 8 годин, направляються черговим (при відсутності
працівника ІСН) до: будинку дитини (у віці до З років);
приймальника-розподільника для неповнолітніх органів внутрішніх справ;
найближчої медичної установи, незалежно від території обслуговування й
відомчої належності (при наявності ознак захворювання).

При адміністративному затриманні, проведенні особистого огляду та
догляду речей, спостереженні за поведінкою доставлених і затриманих,
обов’язки добового наряду чергової частини зводяться до наступного.

Черговий по міськрайліноргану міліції при розгляді обставин з особами,
доставленими за адміністративне правопорушення, з метою складання
протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання неможливо
вирішити на місці, а у необхідних випадках для встановлення особистості
і з’ясування обставин правопорушення провадить огляд і адміністративне
затримання таких осіб, догляд речей, транспортних засобів і вилучення
речей і предметів, що можуть бути речовими доказами або використані на
шкоду їх здоров’ю. Ці заходи можуть застосовуватись одночасно або
вибірково як черговим, так і за його вказівкою працівником
міськрайліноргану, для забезпечення провадження справ про
адміністративні правопорушення і ці дії не є покаранням.

При адміністративному затриманні черговий зобов’язаний:

– скласти протокол про адміністративне затримання, підписати його й
запропонувати розписатись понятим та правопорушнику. Протокол додається
до справи про адміністративне правопорушення;

– провести особистий догляд правопорушника, його речей і вилучити речі й
документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення, а
також всі види зброї, боєприпасів, наркотичних, сильнодіючих та отруйних
речовин. Особистий догляд провадиться особою однієї статі із затриманим
і в присутності двох понятих тієї ж статі. Про особистий огляд і догляд
речей, вилучення речей і документів робиться відповідний запис у
протоколі про адміністративне правопорушення або затримання із
зазначенням усіх вилучених речей і предметів, їх індивідуальних ознак
(номер, серія, колір тощо). Протокол підписується особою, що чинить
догляд і вилучення, а також понятими та правопорушником. У випадку
відмови порушника від підписання протоколу в останньому робиться запис
про це;

– з’ясувати стан здоров’я порушника, а також обставини, що можуть
призвести до тяжких наслідків у зв’язку з його затриманням (зупинка
виробництва, вибух котла, заморожування системи опалення і т.ін., а
також залишення малолітніх дітей або осіб, які потребують постійного
нагляду, в обстановці, що загрожує ‘їх життю, тощо). При наявності цих
обставин вживаються заходи щодо попередження тяжких наслідків
(повідомляє адміністрацію підприємств, організацій, домоуправління,
поліклініки, лікарні тощо про необхідність прийняття відповідних заходів
безпеки; при необхідності затриманий у супроводі працівника міліції
направляється для вжиття заходів щодо попередження тяжких наслідків);

– зареєструвати факт затримання в книзі обліку осіб, доставлених до
міськрайліноргану. При цьому у відповідних графах обов’язково вказується
номер протокола про адміністративне затримання і час перебування особи у
кімнаті для затриманих;

– на прохання затриманого за адміністративне правопорушення повідомити
про його місцеперебування родичів, адміністрацію за місцем праці і
навчання. Про затримання неповнолітнього обов’язково повідомляються його
батьки або особи, які їх заміщають;

– забезпечити постійне спостереження за поведінкою доставлених і
затриманих з метою попередження нападу на осіб добового наряду, інших
працівників і громадян, утаєння речей і документів, що є знаряддям або
безпосереднім об’єктом правопорушення, самогубства, калічення членів;

– контролювати додержання встановлених строків адміністративного
затримання. Адміністративне затримання особи, яка скоїла адміністративне
правопорушення, може тривати не більше 3 годин,

Особи, які скоїли дрібне хуліганство, можуть бути затримані до розгляду
справи суддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх
справ, але на строк не більше доби. До розгляду справи суддею можуть
бути затримані також особи, які порушили порядок організації і
проведення зборів, мітингів, вуличних процесій та демонстрацій або
виявили неповагу до суду, або торгували з рук у невстановлених місцях.
Строк адміністративного затримання відраховується з моменту доставлення
порушника для складання протоколу, а особи, що перебувала у стані
сп’яніння, – з часу витвереження ( не менше 3 годин, але не більше
доби).

В кімнаті для затриманих неповнолітні утримуються окремо від дорослих, а
чоловіки – від жінок.

При затриманні осіб, черговий провадить їх огляд, а також речей, що
знаходяться при них, транспортних засобів і вилучає документи й
предмети, що можуть бути речовими доказами або використатись на шкоду їх
здоров’ю, а також документи, цінності, гроші, цінні папери й речі,
заборонені до зберігання у кімнатах для затриманих (всі види зброї,
боєприпаси, наркотичні, сильнодіючі, отруйні речовини, ножі, бритви,
ключі, інші металеві предмети, скляний посуд, спиртні напої, тютюнові
вироби, сірники, гральні карти, поясні ремені, помочі, шнурки, шарфи,
краватки).

Під час перебування правопорушника в кімнаті для затриманих черговий
зобов’язаний:

– здійснювати постійний нагляд за поведінкою затриманого;

постійно контролювати несення служби; здійснювати нагляд за поведінкою
осіб, що знаходяться в кімнаті для затриманих, під час виведення їх до
керівника для розгляду обставин щодо них, до туалету та інших приміщень;

– ретельно перевіряти продукти й речі, що передаються затриманим, не
допускаючи передачі заборонених предметів; при спробі затриманого
завдати шкоду собі або іншим особам, що знаходяться в кімнаті для
затриманих, перевести правопорушника до іншої кімнати, а у виключних
випадках вжити заходів для припинення буйства та безчинства про що буде
сказано нижче;

– забезпечити освітлення кімнат для затриманих від настання темряви до
повного світанку.

Черговий за вказівкою керівника (а при його відсутності – самостійно)
має право застосовувати до затриманих і доставлених заходи фізичного
впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, наручники, гумові палиці,
засоби зв’язування, сльозоточиві речовини та інші спеціальні засоби, а
також використовувати службових собак у таких випадках:

– для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що
створюють загрозу їх життю або здоров’ю;

– для припинення масових безладь та групових порушень громадського
порядку;

– для відбиття нападу на приміщення, споруди та транспортні засоби,
незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі захвату;

– для конвоювання та утримання осіб, затриманих і підданих арешту,
взятих під варту, якщо зазначені вище особи чинять опір працівникам
міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть скоїти втечу або
завдати шкоди оточуючим чи собі;

– для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, що
виконують службові чи громадські обов’язки по охороні громадського
порядку та боротьбі із злочинністю;

– для звільнення заложників.

Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування
визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, а також характеру та
особистості правопорушника.

Порядок застосування наручників, приладів зв’язування та прийомів самбо
у чергових частинах органів внутрішніх справ також має свої особливості.
Застосування наручників при охороні, утриманні та конвоюванні
заарештованих та затриманих допускається у випадках: а) вчинення ними
фізичного опору конвою, при спробі нападу на конвой чи склад суду; б)
затримання при спробі втечі; в) наявності відомостей про намір
заарештованого покінчити життя самогубством або скоїти втечу; г)
винесення вироку про смертну кару; д) наявності розпорядження
головуючого на суді; е) визнання судом особливо небезпечним
рецидивістом; є) конвоювання особливо небезпечних злочинців; ж)
конвоювання у літаках, автомобілях (крім автозаків).

Безперервне утримання в наручниках допускається не більш як на дві
години, після чого вони знімаються на час до 15 хвилин. Руки в
наручниках мають знаходитись у положенні позаду. Не допускається
застосування наручників до жінок, неповнолітніх віком до 16 років,
престарілих, інвалідів з явно вираженими ознаками інвалідності, а також
іноземних громадян. По кожному випадку застосування наручників у
приміщенні органу внутрішніх справ (чергової частини) для припинення
протиправних дій затриманих складається акт, який після доповіді
начальникові міськрайліноргану додається до адміністративного матеріалу.

Зв’язування провадиться засобами, що виключають можливість заподіяння
тілесних ушкоджень затриманому (доставленому), і застосовується: а) для
припинення буйства та безчинства затриманих, доставлених і
заарештованих, коли іншими заходами припинити ці дії неможливо; б) для
затримання й конвоювання злочинців, коли є підстави для побоювання, що
вони намагатимуться скоїти втечу або напад на працівника міліції чи
громадян, так само як і завдати собі каліцтво або покінчити життя
самогубством.

Зв’язуються руки і ноги окремо у положенні позаду. При цьому категорично
забороняється притягувати руки до ніг (застосовувати так звану
“ластівку”).

Перебування у зв’язаному стані не повинно перевищувати двох годин.
Особа, до якої застосовано зв’язування, повинна знаходитись під
постійним наглядом. Про кожний випадок зв’язування працівник міліції
доповідає рапортом начальнику ВВС. При цьому за участю понятих
складається акт. У рапорті-акті зазначається, коли, де, проти кого і за
яких обставин застосовано зв’язування, тривалість знаходження особи у
зв’язаному стані (години, хвилини), а також прізвища та адреса понятих.

Прийоми самбо та рукопашного бою застосовуються у випадках: а) захисту
від нападу хуліганів та інших осіб, що загрожують життю і здоров’ю
громадян або працівників міліції; б) затримання злочинця, що чинить
опір; в) фізичного опору особи, що доставляється до міліції, при
розгляді обставин щодо неї; г) фізичного опору при законному проведенні
обшуку або вилучення речових доказів. Забороняється застосовувати
прийоми самбо з нанесенням тілесних ушкоджень (за винятком збройного
нападу) стосовно жінок, осіб, що не досягли 16-річного віку та інвалідів
(з явними ознаками інвалідності).

Працівник, який завдав тілесних ушкоджень внаслідок застосування
прийомів самбо, зобов’язаний надати невідкладну медичну допомогу особі,
яка отримала тілесні ушкодження, додержуючись при цьому необхідних
заходів обережності від раптового нападу та доповісти письмово
черговому, а черговий, який заподіяв тілесні ушкодження в результаті
застосування прийомів самбо, – начальникові органу внутрішніх справ із
зазначенням часу, місця, проти кого і за яких обставин вжито прийоми
самбо, а також прізвищ та адресів понятих (при ‘їх наявності).

Застосуванню сили, спеціальних засобів, вогнепальної зброї має
передувати попередження про намір їх застосувати, якщо дозволять
обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби, а також
зброя можуть застосовуватись, якщо виникла безпосередня загроза життю чи
здоров’ю громадян або працівників міліції. Забороняється застосовувати
засоби фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю до жінок
з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими
ознаками інвалідності і малолітніх, крім випадків скоєння ними групового
нападу, який загрожує життю і здоров’ю людей, працівників міліції,
збройного нападу або збройного опору. У випадку неможливості запобігти
застосування сили вона не повинна перевищувати міру, необхідну для
виконання покладених на міліцію обов’язків, і має зводитись до мінімуму
можливості заподіяння збитку здоров’ю правопорушника та інших громадян.
При завданні шкоди черговий забезпечує надання необхідної допомоги
особі, яка постраждала, у найкоротший строк. Про застосування фізичної
сили, спеціальних засобів примусу черговий рапортом доповідає
начальникові міськрайліноргану.

Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування фізичного
впливу та спеціальних засобів, а також про всі випадки застосування
зброї черговий зобов’язаний негайно письмово повідомити начальника
міськрайліноргану для повідомлення прокурора. Перевищення повноважень
щодо застосування сили, у тому числі спеціальних засобів та зброї, тягне
за собою відповідальність, встановлену законом.

У випадку несправності освітлення і опалення, загоряння або затоплення у
кімнаті для затриманих черговий зобов’язаний негайно викликати
працівників відповідних аварійних служб, організувати (дотримуючись
правил техніки безпеки) гасіння пожежі, вжити заходів до усунення
несправності, ліквідації наслідків. Якщо подія загрожує життю чи
здоров’ю затриманих, він зобов’язаний негайно перевести їх до інших
приміщень, організувати охорону та постійне спостереження за ними. Про
подію і вжиті заходи йому слід негайно доповісти начальнику
міськрайліноргану (особі, яка його заміщає). Про події, що мали серйозні
наслідки (затоплення, смерть, замах на самогубство тощо) та вжиті заходи
черговий зобов’язаний доповісти начальникові міськрайліноргану та
повідомити чергову частину вищестоящого органу внутрішніх справ,
проінформувати прокурора.

При звільненні правопорушника йому повертаються всі вилучені речі,
документи і гроші, за винятком предметів, речей та документів, що є
знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення, предметів і речей,
що знаходяться у розшуку, вилучені з громадського обігу, а також таких,
що підлягають конфіскації або сплатному вилученню, і підроблених
документів. За отримання повернених речей, документів та інших цінностей
правопорушник розписується у протоколі, в якому вони позначені
вилученими. На прохання доставлених (затриманих) їм видаються довідки
про час та причини затримання.

Особистий огляд і огляд речей доставленого провадиться у встановленому
порядку. Огляд речей, поклажі, багажу, знарядь полювання та рибальства,
добутої продукції, транспортних засобів та інших предметів здійснюється,
як правило, у присутності особи, яка є їх власником. У випадках, що не
терплять зволікання, згадані речі, предмети, за умов відсутності їх
власника, можуть бути піддані огляду при наявності двох понятих. Про
особистий огляд, огляд речей складається протокол або про це чиниться
відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення чи у
протоколі про адміністративне затримання, які додаються до справи про
адміністративне правопорушення. Вилучені у доставленого або затриманого
речі й документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом
правопорушення, зберігаються разом з протоколом, у якому вчинено запис
про вилучення, у черговій частині або спеціальній шафі, ключ від якої
знаходиться в чергового. Там само зберігаються документи, цінності,
гроші та інші речі, вилучені в осіб, які поміщені до кімнати для
затриманих, до повернення їх правопорушникові у встановленому порядку.
При передачі матеріалів про адміністративне правопорушення працівнику,
відповідальному за їх облік, черговий під розписку в журналі обліку
матеріалів про адміністративні правопорушення передає також вилучені
речі та документи (за винятком зброї та боєприпасів). Вилучена в
доставлених (затриманих) зброя та боєприпаси зберігаються черговим у
спеціальній залізній шафі, опечатаній особистою печаткою, до передачі їх
відповідному працівникові органів внутрішніх справ.

Якщо при розгляді обставин щодо затриманого, його особистому огляді або
огляді його речей буде встановлено, що його дії містять у собі ознаки
злочину, або він знаходиться у розшуку, або незаконно зберігав предмети
та речі (вилучені з громадського обігу, викрадене майно), або має
підроблені документи, то черговий доповідає про встановлені факти
керівникові міськрайліноргану і передає за його вказівкою зібрані
матеріали та вилучене під розписку у відповідному журналі (книзі)
слідчому або особі, призначеній проводити дізнання, для подальшої
перевірки й вирішення питання про порушення кримінальної справи.

Досить важливими є обов’язки щодо підготовки службових нарядів та
оперативному управлінню ними. Так, з прибуттям працівників міліції, що
заступають у наряд, оперативний черговий зобов’язаний перевірити
наявність особового складу відповідно до записів у книзі постових,
допуск до несення служби із зброєю; видати їм у встановленому порядку
необхідні предмети озброєння та спецзасобів, засоби захисту, зв’язку та
службові документи; ознайомити склад наряду з орієнтуваннями й
оперативною обстановкою на території, що обслуговується, прикметами
злочинців, які розшукуються, та викраденого майна; доповісти особі, яка
проводить інструктаж, про готовність особового складу до несення служби.

У період несення служби нарядами черговий підтримує з ними постійний
зв’язок, приймає доповіді про обстановку, своєчасно інформує їх про
скоєні злочини, викрадені речі, злочинців, що розшукуються, їх прикмети
й вірогідні маршрути пересування; уточнює завдання, провадить за
вказівкою керівника міськрайліноргану (відповідального), а в його
відсутність – самостійно, передислокацію нарядів з урахуванням
оперативної обстановки, що складається.

По закінченні несення служби нарядами черговий приймає від начальників
(старших нарядів, міліціонерів, відповідального по органу) рапорти про
виконання поставлених завдань і доповідає начальникові міськрайліноргану
(особі, яка його заміщає); озброєння, спецзасоби, засоби захисту,
зв’язку, спорядження та службову документацію, отримані при заступленні
на службу, перевіряє їх комплектність. При недостачі він зобов’язаний
терміново вжити заходів щодо повернення або розшуку втраченого,
доповісти (при втраті зброї, боєприпасів та спецзасобів – негайно)
начальнику міськрайліноргану (особі, яка його заміщає) і далі діяти за
його вказівкою.

Якщо наряд (постовий, патрульний, конвой тощо) по закінченні служби не
прибув до чергової частини міськрайліноргану або прибув, але не здав
табельної зброї, або був відсутній на посту, заслоні тривалий період,
черговий негайно доповідає про це керівникам міськрайліноргану і діє
відповідно до отриманих вказівок. При відсутності керівників черговий
направляє до району несення служби командира роти (взводу, відділення,
старшого служби, оперативну групу) для з’ясування причин відсутності
наряду і організації розшуку, підтримання з ними зв’язку. У разі
необхідності направляє інших працівників з резерву, створеного з
особового складу. Про подію, вжиті заходи та результати черговий
доповідає керівникам міськрайліноргану та до чергової частини
вищестоящого органу внутрішніх справ.

На період здійснення поетапного виведення ІТУ з чергових частин органів
внутрішніх справ оперативний черговий при відсутності штатних чергових
по ІТУ у встановленому порядку поміщає (звільнює) до ІТУ затриманих і
взятих під варту осіб, а також осіб, які займаються бродяжництвом (якщо
в місті, районі немає приймальника-розподільника); затримані за
адміністративні правопорушення і до яких може бути застосоване стягнення
у вигляді адміністративного арешту, а також які піддані
адміністративному арешту.

У міськрайлінорганах, де немає штатних конвойних підрозділів міліції,
черговий забезпечує оперативне керівництво конвоями при виконанні ними
завдань по конвоюванню затриманих і взятих під варту осіб. З цією метою
він повинен знати рішення начальника (особи, що його заміщає) щодо
організації служби конвою, оперативної обстановки на маршруті
конвоювання та на об’єктах, де будуть тимчасово перебувати особи, які
конвоюються. За вказівкою начальника міськрайліноргану (особи, що його
заміщає) треба організувати службу конвою: перевірити готовність
спеціального автомобіля і забезпечити своєчасний виїзд конвою на
виконання поставленого завдання; стежити за змінами обстановки на
маршруті конвоювання та на об’єктах, де тимчасово утримуються особи, що
конвоюються; у разі необхідності вживати заходів до посилення конвою з
подальшою доповіддю начальнику міськрайліноргану (особі, яка його
заміщає); контролювати повернення конвою та спеціального автомобіля.

З метою забезпечення належної охорони будинку міськрайліноргану черговий
зобов’язаний:

– знати план охорони й оборони будинку міськрайліноргану, пропускного
режиму, розташування службових приміщень і їх блокування у разі
необхідності;

– зачиняти у нічний час входи й виходи з будинку;

– силами добового наряду перевіряти не менше двох разів протягом ночі
стан охорони будинку (постового, якщо він призначається), справність
запорів, дзвінків, сигналізації й засобів зв’язку. При порушенні порядку
несення служби, виявленні несправності вживати заходів до їх усунення;

– у випадку спроби проникнення сторонніх осіб до приміщення режимного
характеру, а в нічний час – до будинку міськрайліноргану організувати їх
затримання. Про подію, результати розгляду її обставин доповісти
начальникові міськрайліноргану, його заступникам та попередити чергову
частину вищестоящого органу внутрішніх справ;

– при вході до будинку (приміщення) громадян по документах, справжність
(достовірність) яких викликає сумнів (прострочені, мають сліди підчисток
тощо), затримати їх пред’явника, негайно доповісти керівникові
міськрайліноргану і діяти за його вказівкою.

При збройному нападі та спробі захоплення будинку міськрайліноргану,
проникненні до нього агресивно настроєної значної групи громадян
необхідно:

– зачинити всі вхідні та вихідні двері приміщення будинку;

– розставити згідно з планом оборони будинку працівників добового
наряду, слідчо-оперативної групи, інших працівників міліції, екіпірувати
їх автоматами, табельною зброєю, спецзасобом “Черемуха”, засобами
захисту, радіостанціями, протигазами для блокування найбільш уразливих
місць, у тому числі верхніх поверхів, виставити спостережний пост на
даху будинку;

– про подію негайно доповісти начальнику та черговому вищестоящого
органу внутрішніх справ;

– про подію сповістити наряди, що перебувають на службі, і задіяти їх
згідно з планом;

– підняти особовий склад органу по тривозі, організувати його збір у
заздалегідь обумовленому місці, туди ж направити екіпажі патрульних
автомашин і швидкої медичної допомоги;

– повідомити органи безпеки і прокуратуру, відповідно до плану взаємодії
викликати допомогу від розташованих поблизу підрозділів органів
внутрішніх справ та армійських частин;

– у випадку виникнення реальної загрози захоплення будинку органу
внутрішніх справ особовий склад, що знаходиться в середині, одягає
протигази і провадить задимлення спецзасобом “Черемуха-5”. Раніше
виставлені пости переміщаються до кімнати зберігання зброї та ІТУ. При
спробі захоплення цих приміщень застосовується зброя відповідно до
Закону України “Про міліцію”;

– у випадку висування натовпом вимог звільнити громадян, затриманих
раніше за незначні правопорушення, за погодженням з прокурором та
керівництвом міськрайліноргану – за окремі види злочинів, задовольнити
їх прохання є метою розрядки обстановки.

Для забезпечення надійної охорони в ІТУ затриманих і взятих під варту
осіб оперативний черговий повинен знати план охорони й оборони ІТУ,
табель поста й обов’язки всього складу наряду. При відсутності штатних
чергових по ІТУ провадити зміну постових. Обов’язковою є перевірка
несення служби нарядом ІТУ (знання й виконання обов’язків, технічне
обслуговування камер, дверей, замків, гратів; справність сигналізації та
зв’язку; наявність і правильність розміщення затриманих і взятих під
варту по камерах). При виявленні недоліків слід доповісти керівництву
рапортом і вжити заходів щодо їх усунення. При відсутності штатних
чергових по ІТУ організувати під охороною наряду, що заступає та
зміняється, покамерний та черговий вивід до туалету (при відсутності
санвузлів у камерах) затриманих і взятих під варту осіб.

Виявивши підкоп, пролом стіни (стелі, підлоги), пошкодження віконних
гратів і замків, необхідно перевести затриманих і взятих під варту осіб
до інших камер, посиливши спостереження за їх поведінкою. Про обстановку
та вжиті заходи доповісти керівництву міськрайліноргану, проінформувати
прокурора.

Якщо затриманий або особа, взята під варту, звернулась із проханням про
надання їй медичної допомоги, слід подати долікарську медичну допомогу
або викликати швидку медичну допомогу (лікаря найближчої медичної
установи).

Черговий має вжити заходів до припинення конфліктної ситуації (бійки) у
випадку її виникнення між особами, що перебувають в ІТУ, виявити
призвідників і розмістити їх врізних камерах. При нападі затриманих і
осіб, взятих під варту, на склад наряду (вихід з камер, заволодіння
зброєю тощо) необхідно вжити заходів щодо припинення злочинних дій,
посилити охорону ІТУ за рахунок наявних сил (помічника чергового,
слідчо-оперативної групи тощо); задіяти план оборони будинку та ІТУ,
повідомити чергову частину вищестоящого органу, проінформувати прокурора
та заінтересовані відомства. При нападі на ІТУ іззовні негайно озброїти
табельною зброєю, спецзасобами захисту особовий склад, що є в наявності,
і направити його на відбиття нападу; задіяти план оборони будинку (ІТУ)
і проінформувати вищестоящий орган внутрішніх справ, прокурора та інші
заінтересовані відомства.

Про пожежу (загоряння) в ІТУ черговий повинен повідомити диспетчера
пожежної охорони, організувати евакуацію затриманих і взятих під варту
осіб та забезпечити їх належну охорону; вжити негайних заходів до
гасіння пожежі (загоряння) первинними засобами пожежогасіння, викликати
швидку медичну допомогу, аварійні служби; доповісти начальникові
міськрайліноргану (особі, яка його заміщає) та діяти згідно з його
вказівкою. У разі необхідності він зобов’язаний зібрати особовий склад
по тривозі й направити для посилення охорони ІТУ.

В органах внутрішніх справ вся зброя та боєприпаси зберігаються в
залізних шафах у окремих кімнатах, що замикаються і мають залізні грати
на вікнах. Для зберігання зброї, боєприпасів та спецзасобів обладнується
спеціальна кімната. Ключі від кімнати зі зброєю зберігаються
безпосередньо у чергового по органу внутрішніх справ, а під залізних шаф
зі зброєю – у кімнаті в обумовленому місці, для виключення можливості
доступу до нього осіб, що не входять до складу чергового наряду. Кімната
і шафи опечатуються особистою печаткою чергового. У випадку втрати ключа
замок міняється або переробляється з заміною секрету. Категорично
забороняється використання замків, ідентичних із замками від ІТУ та
інших службових приміщень. Другі комплекти ключів від кімнати, шафів зі
зброєю та боєприпасами зберігаються в опечатаному пеналі у начальника
органу або особи, яка його заміщає. Відлучаючись у службових справах, а
також для вживання їжі, відпочинку черговий зобов’язаний передати
інспектору-черговому (помічнику чергового) ключі від опечатаних печаткою
чергового кімнати для зберігання зброї й боєприпасів та шафів, а при
поверненні – прийняти ключі й перевірити цілісність відтисків печатки.
Про час убуття (повернення), передачу (прийом) ключів від опечатаних
кімнати й шафів робиться позначка у зошиті для записів оперативного
чергового. Наприклад: “Я, майор міліції Панченко В.Ф., о 14.30
25.10.2000 р. передав ключі від опечатаних печаткою К21 кімнати й шафів
капітану міліції Ковальчуку В.П. Здав (підпис) – прийняв (підпис)”; “Я,
майор міліції Панченко В.Ф., о 15.30 25.10.2000 р. прийняв від капітана
міліції Ковальчука В.П. ключі від опечатаних печаткою К21 кімнати й
шафів. Прийняв (підпис), здав (підпис)”.

Про порушення печатки на дверях кімнати або шафах негайно доповісти
начальникові міськрайліноргану (особі, що його заміщає), який негайно
призначає комісію для перевірки наявності майна, що в них зберігається.
У випадку порушення печаток, звірити наявність зброї, боєприпасів та
іншого майна з описами й записами у зошиті для записів чергового. Про
результати доповісти начальнику міськрайліноргану (особі, яка його
заміщає) і діяти згідно з його вказівками.

Нормативні акти, оперативні плани та інша службова документація,
спеціальні засоби, оперативна криміналістична техніка, засоби зв’язку,
захисту зберігаються у приміщенні чергової частини міськрайліноргану в
умовах, що забезпечують їх схоронність, при необхідності – у залізних
шафах. Вони призначені для використання особами добового наряду.
Видавати будь-кому нормативні акти, оперативні плани та іншу службову
документацію без особливого на те розпорядження начальника
міськрайліноргану (особа, яка його заміщає) забороняється. Про видачу
нормативного акту (службового документу) чиняться позначка в зошиті для
записів оперативного чергового з вказівкою часу видачі, найменування
нормативного акту (службового документу) та розписка особи, яка його
отримала, а при поверненні – запис із вказівкою часу повернення,
найменування нормативного акту (службового документу) і розписка
чергового. При вилученні (заміні застарілого) нормативного акту або
службового документу складається у встановленому порядку новий опис
нормативних актів та службової документації.

Черговий забезпечує належне зберігання у черговій частині зброї,
боєприпасів, спеціальних засобів, службової документації, нормативних
актів, оперативної й криміналістичної техніки, засобів зв’язку, захисту
та іншого майна, що належить черговій частині;

провадить видачу працівникам органу внутрішніх справ закріпленої за ними
зброї, боєприпасів замість карток-замісників; засобів зв’язку службовим
нарядам – під розписку в постовій відомості; оперативної й
криміналістичної техніки, засобів зв’язку працівникам слідчо-оперативних
груп, а також дільничним інспекторам міліції та іншим під розписку в
книзі обліку видачі й прийому озброєння, спеціальних засобів; засобів
захисту, автоматичної зброї та спеціальних засобів групі захоплення,
іншим працівникам – під розписку в окремому місці книги видачі-приймання
озброєння й спеціальних засобів.

При прийманні від працівників зброї, боєприпасів, спеціальних засобів,
оперативно-криміналістичної техніки, засобів зв’язку, захисту черговий
повинен звірити їх номери й кількість, перевірити стан та справність,
розкласти по встановлених для зберігання шафах і місцях;

повернути працівникам картки-замісники. Про факти втрати, затримки із
здачею зброї, боєприпасів, засобів зв’язку, захисту, оперативної й
криміналістичної техніки, спеціальних засобів та інших предметів
працівниками органу внутрішніх справ він доповідає письмовим рапортом
начальнику міськрайліноргану (особі, яка його заміщає) і далі діє за
його вказівкою. При виявленні поломок, несправностей, розукомплектуванні
зазначених технічних засобів черговий робить записи у книзі обліку
пошкоджень і перевірки справності апаратури зв’язку, сигналізації,
оперативної й криміналістичної техніки і доповідає про це начальникові
міськрайліноргану (особі, яка його заміщає). Несправні
(розукомплектовані) технічні засоби зберігаються окремо від справних. З
метою забезпечення працездатності носимих радіостанцій черговий
контролює підзарядку в установленому порядку їх акумуляторних блоків
спеціалістом зв’язку, командиром стройового підрозділу ППСМ, помічником
чергового.

Черговий приймає на тимчасове зберігання зброю й боєприпаси від
працівників органів внутрішніх справ, особового складу судових караулів,
прокуратури та інших міністерств і відомств при наявності в осіб, які
здають (отримують) документів, що засвідчують особистість, посвідчення
(приписку) про відрядження або дозволу на зберігання й носіння зброї,
виданого органом внутрішніх справ (військовою частиною внутрішніх військ
тощо). Про прийом зброї та боєприпасів на тимчасове зберігання й видачу
його чиняться записи у книзі видачі та прийому озброєння і спеціальних
засобів.

Згідно з інструкцією про порядок роботи щодо забезпечення звертання в
органах внутрішніх справ вилученої, добровільно зданої, знайденої зброї
і боєприпасів черговий зобов’язаний особисто приймати на тимчасове
зберігання згадану зброю й боєприпаси на підставі наступних документів:

– протоколу вилучення зброї, боєприпасів, акту про вилучення зброї,
боєприпасів з організацій, установ, підприємств, загальноосвітніх шкіл,
складених працівником міськрайліноргану;

– рапорту про добровільну здачу, знайдення зброї, боєприпасів з
додаванням заяви особи, яка знайшла або добровільно здала ці предмети;

– заяви громадянина про добровільну здачу або знайдення зброї,
боєприпасів.

При прийомі на тимчасове зберігання такої зброї, боєприпасів, черговий
перевіряє відповідність правдивості записів у на даних йому документах
про кількість, системи, номери, роки виготовлення, зовнішній стан зброї
та боєприпасів. У випадку розходження він складає акт за участю особи,
яка здає зброю; виписує квитанцію у двох примірниках, з яких перший
вручає особі, що здала предмети озброєння, а другий реєструє разом з
документами (протоколом, актом вилучення, рапортом, заявою) в канцелярії
і доповідає на чальникові органу (особі, яка його заміщає). Корінець
квитанції залишається для контролю; після оформлення предметів озброєння
черговий прийняту зброю та боєприпаси вміщує до металевої шафи,
розташованої у кімнаті, призначеній для зберігання зброї, зачиняє цю
шафу й опечатує; робить позначку про прийняття на тимчасове зберігання
зброї й боєприпасів у книзі прийому і здачі чергування (ці записи мають
чинитись до отримання прийнятих на тимчасове зберігання предметів
озброєння працівником органу внутрішніх справ, на якого покладені
функції щодо забезпечення звертання вилученої, добровільно зданої,
знайденої зброї та боєприпасів). Категорично забороняється покладати ці
обов’язки на чергових.

Черговий зобов’язаний забезпечити безперервне збирання, обробку
інформації про оперативну обстановку на території, магістралі, що
обслуговується міськрайлінорганом, підготовку необхідної інформації
згідно з вимогами інструкцій, передбачених наказом МВС України № 325 від
1.06.1992 р. Це стосується інформації про скоєні на території, що
обслуговується, злочини (про нерозкриті докладною), правопорушення та
інші події, злочинців, що розшукуються, осіб, які самовільно залишили
будови народного господарства, пропали безвісти тощо; осіб, що
перебувають під адміністративним наглядом, умовно засуджених, умовно
звільнених з обов’язковим притягненням до праці, а також засуджених з
відстрочкою виконання вироку, на яких судом покладено обов’язки не
виїжджати з постійного місця проживання й не змінювати місця проживання
без повідомлення про це органу внутрішніх справ. Після реєстрації в
журналі обліку умовно засуджених та умовно звільнених, що прибули у
відпустку, відрядження та з інших причин, черговий під розписку в графі
“Примітка” доводить це до відома працівника карного розшуку, дільничного
інспектора міліції, дільничного інспектора у справах неповнолітніх, які
обслуговують відповідну адміндільницю (територію); сили й засоби
міськрайліноргану. громадськості, задіяних на охорону громадського
порядку, об’єкти народного господарства, нагляд за дорожнім рухом, режим
роботи службових нарядів і порядок здійснення контролю за ними, об’єкти,
заблоковані хімпастками; кількість і категорію осіб, що утримуються в
ІТУ, приймальнику-розподільнику, спецприймальнику; дислокацію
агітпунктів, виборчих дільниць у дні підготовки й проведення виборів до
місцевих Рад, при проведенні референдумів та інших громадсько-політичних
заходів; громадсько-політичні та спортивно-масові заходи, що вже
провадяться або провадитимуться, крупні судові процеси, правлення
релігійних обрядів та інші фактори, які можуть вплинути на оперативну
обстановку, перерозстановку сил і засобів міськрайліноргану; наступне
знесення самовільно зведених будівель або виселення у адмінпорядку;
наступні проводи на військову службу призовників, багатолюдні весілля,
поховання; час інкасації великих грошових коштів банками,
підприємствами, установами, організаціями, маршрути руху інкасаторів, їх
забезпеченість охороною; зміни кліматичних умов, радіаційної обстановки,
стан шляхів, водоймищ тощо.

При скоєнні на території, що обслуговується, злочину або надзвичайної
події, передбачених Переліком оперативної інформації, черговий терміново
доповідає про це начальникові міськрайліноргану і попереджає чергову
частину вищестоящого органу внутрішніх справ, після чого здійснює
заходи, передбачені картотекою невідкладних дій чергового.

При надходженні телеграм, телефонограм черговий забезпечує належну їх
реєстрацію, доповідає телеграму (телефонограму, орієнтування) про
скоєний злочин (подію) начальникові міськрайліноргану або особі, яка
його заміщає, і організовує виконання отриманих вказівок. При
відсутності керівників міськрайліноргану негайно після ознайомлення,
залежно від змісту орієнтування, знайомить працівників відповідних служб
органу внутрішніх справ; у необхідних випадках про отримання телеграми
(телефонограми, орієнтування) інформує прокурора.

При доставленні кореспонденції у нічний час, вихідні та святкові дні
черговий зобов’язаний прийняти її, зареєструвати в журналі обліку
пакетів, перевірити цілісність упаковки і відтисків печаток, розписатись
за отримання в здавальному реєстрі (розносній книзі) • з проставленням
мастичної печатки або штампу, а потім своєчасно передати до канцелярії
під розписку в журналі обліку пакетів.

Штатні працівники чергової частини, а також особи, що виконують їх
обов’язки, повинні знати структуру міськрайліноргану, дислокацію
підпорядкованих їм підрозділів і служб, вищестоящих органів внутрішніх
справ, способи зв’язку з ними, а також завдання, що розв’язуються
відповідними службами; наявні в черговій частині, службах картотеки й
інші довідкові матеріали, порядок доступу до них і видачі довідкової
інформації. При особистому зверненні, запитах по телефону посадових
осіб, громадян працівники добового наряду зобов’язані повідомляти.

1. Працівників органів внутрішніх справ у межах їх функціональних
обов’язків, керівників правоохоронних органів, наглядаючого прокурора –
про наявну в черговій частині інформацію стосовно заяв і повідомлень, що
надійшли, про злочини та події; затримання підозрюваних і осіб, які
скоїли адміністративні правопорушення, притягнення їх до
адміністративної відповідальності; розшукуваного автомототранспорту і
т.ін.; щодо результатів перевірок (по картотеках адресного бюро,
інформаційного центру), здійснених по запитах працівників правоохоронних
органів, які знаходяться на місці події, беруть участь у охороні
громадського порядку, виконують інші службові завдання за межами
адміністративного будинку міськрайліноргану. При отриманні протягом
робочого дня запиту відносно відомостей, що відсутні у черговій частині
і входять у межі компетенції інших служб та підрозділів органу
внутрішніх справ, оперативний черговий та інші особи добового наряду
рекомендують звернутись у відповідну службу, повідомивши при цьому її
місцезнаходження і телефон.

2. Посадових осіб або громадян про:

– місця розташування міськрайлінорганів, підпорядкованих їм підрозділів,
вищестоящого органу внутрішніх справ, номери телефонів їх чергових
частин;

– дні, години і місця прийому громадян керівниками міськрайліноргану;

– номери службових телефонів працівників міськрайліноргану;

– адреси й номери телефонів пунктів охорони порядку;

– час і місця праці дільничних інспекторів міліції й номери їх службових
телефонів;

– осіб, затриманих за правопорушення або таких, що стали жертвами подій
(крім випадків, коли ці відомості на момент запиту не підлягають
розголошенню);

– знайдені, вилучені, здані предмети й речі, свійських тварин,
належність яких не була встановлена.

Черговим та іншим особам добового наряду забороняється видавати
громадянам і посадовим особам довідки про місце проживання та домашні
телефони працівників місцевих органів влади, служби безпеки, внутрішніх
справ (крім дільничних інспекторів міліції), прокуратури, суду і членів
їх сімей, а також надавати відомості, що становлять державну та службову
таємницю.

Для забезпечення довідкової роботи черговий та інші особи чергового
наряду стежать за систематичним поповненням картотек службами
міськрайліноргану, банку даних АСУ та ЕОМ, якими користується добовий
наряд чергової частини, а також своєчасним вилученням карток і
інформації з технічних систем, потреба в яких минула та контролюють
подання працівниками міськрайліноргану відомостей про розгляд заяв і
повідомлень про злочини, події, перевірку іншої інформації негайно після
прийнятих рішень.

Досить обсяжні обов’язки черговий має щодо додержання правил пожежної
безпеки й санітарних правил в адміністративному будинку органу
внутрішніх справ і на прилеглій до нього території: знання правил
користування засобами пожежогасіння, плану евакуації людей і майна при
пожежі, системи аварійного відключення електроенергії, газу й
водопостачання у будинку органу внутрішніх справ, а також способів
зв’язку з аварійними службами, пожежною частиною, добровільними
пожежними дружинами. Черговий повинен вимагати від працівників та інших
осіб, що перебувають у будинку органу і на прилеглій території, суворого
додержання правил пожежної безпеки й санітарії; періодично проводити
обхід приміщень органу внутрішніх справ та прилеглої до нього території
з метою контролю за додержанням правил пожежної безпеки й санітарії. При
виявленні несправностей в електромережі, електро- і газовій апаратурі,
опалювальній системі та водопостачанні він повинен негайно викликати
спеціалістів для їх усунення; не допускати зберігання легкозаймистих,
горючих рідин і матеріалів, вибухових, отруйних речовин та речовин а
різким запахом у службових приміщеннях тощо. Контрольні запитання:

1. Система чергових частин органів внутрішніх справ

2. Основні завдання чергових частин

3. Принципи роботи чергових частин

4. Права і обов’язки оперативних чергових

5. Повноваження оперативного чергового щодо забезпечення управління
силами й засобами

6. Права чергового щодо охорони громадського порядку, попереджена
припинення й розкриття злочинів

7. Прийом, реєстрація і реагування на заяви

8. Підготовка службових нарядів

9. Поміщення до ІТУ затриманих і взятих під варту осіб

10. Забезпечення озброєння, боєприпасів, спеціальних засобів

11. Збирання, обробка та подання оперативної інформації. Забезпечення
довідкової роботи

12. Розгляд обставин щодо правопорушників, діставлених до чергової
частини

13. Обов’язки наряду чергової частини щодо адміністративна затриманого,
при проведенні особистого догляду

14. Спостереження за поведінкою доставлених і затриманих

РОЗДІЛ III. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
(МІЛІЦІЇ) ПО БОРОТЬБІ З ПРАВОПОРУШЕННЯМИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ

§1. Адміністративно-правові ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З ДРІБНИМ ХУЛІГАНСТВОМ

Адміністративно-правові заходи — це встановлені законами або іншими
нормативними актами способи впливу на відносини у сфері громадського
порядку, що застосовуються уповноваженими на те органами ( посадовими
особами) з метою надійного забезпечення громадського порядку,
запобіганню і припиненню правопорушень та притягнення порушників до
відповідальності.

Громадський порядок, як соціально-правове явище, можна розглядати, як у
широкому, так і вузькому розумінні. В юридичній літературі
відзначається, що громадський порядок у широкому розумінні є складне
структурне явище, що охоплює різноманітні соціальні норми – правові,
моральні, правила співжиття, звичаї.

На відміну від широкої трактовки громадського порядку, його вузьке
розуміння в юридичній літературі розглядається як порядок вольових
громадських відносин, їх спілкування у громадських місцях у повній
відповідності з діючими приписами правових норм і правилами співжиття.
Зустрічається і більш ґрунтовне поняття громадського порядку, яке
розкриває його значення для громадського і особистого спокою,
забезпеченню сприятливих умов для суспільне корисної діяльності,
відпочинку і побуту людей, їх нормального спілкування у громадських
місцях, а за певних умов і поза ними.

Таким чином, громадський порядок представляє собою складну категорію
громадських відношень.

Органи внутрішніх справ (міліція), як і інші органи державного
управління, можуть впливати на об’єкти управління, використовуючи
адміністративні методи. Універсальними методами управління, які
використовуються в діяльності органів внутрішніх справ (міліції) є
методи переконання та примусу.

Переконання – це система заходів правового і неправового характеру, яка
проводиться органами внутрішніх справ та громадськими органами, що
виявляється у здійсненні виховних, роз’яснювальних заходів, спрямованих
на формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання вимог
законів та інших правових актів.

Основні форми переконання, які використовуються органами внутрішніх
справ:

– організація державних і громадських заходів, спрямованих на боротьбу з
пияцтвом, алкоголізмом, самогоноварінням, дрібним хуліганством, з
правопорушеннями, які здійснюють неповнолітні і т. ін. (облік, контроль,
прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів тощо);

– виховання (правове, моральне і т.ін.), особистий приклад;

– роз’яснення завдань органів внутрішніх справ (усне чи через засоби
масової інформації);

– інструктаж осіб підлеглого апарату і громадськості з питань найбільш
дієвого виконання поставлених завдань;

– моральне заохочення (подяка, нагородження почесним знаком, присвоєння
почесного звання і т. ін.;

– матеріальне заохочення (грошова винагорода, путівка);

– критика роботи і поведінки окремих працівників міліції.

Поряд із заходами переконання наша держава зумовлена використовувати і
примусові заходи до осіб, які не додержуються встановлених державою
правил. Державний примус в Україні характеризується тим, що цей метод
державного впливу є допоміжним й здійснюється лише після застосування
переконання.

Державний примус органів внутрішніх справ – це психологічний або
фізичний вплив посадових осіб на свідомість і поведінку певних осіб з
метою спонукати, примусити їх виконувати правові норми, забезпечує тим
самим у державі законність і правопорядок.

Адміністративний примус застосовується на основі
адміністративно-процесуальних норм. Примусові заходи адміністративного
характеру застосовуються органами внутрішніх справ (міліції) для впливу
на громадян і службових осіб з метою виконання ними юридичних
обов’язків, припинення протиправних дій, притягнення до відповідальності
правопорушників, забезпечення громадської безпеки.

Класифікацію заходів адміністративного примусу запропонував у 1957 р.
М.І. Єропкін, яку він уточнив у 1963 р. Класифікація адміністративного
примусу має велике теоретичне і практичне значення. В одних випадках,
наприклад, правопорядок забезпечується використанням заходів запобігання
правопорушень, в других – припиненням правопорушень, в третіх –
покаранням за вчинені правопорушення.

Види адміністративного примусу можна класифікувати так:

1) заходи адміністративного запобігання;

2) заходи припинення проступків;

3) адміністративні стягнення.

Ця класифікація умовна, але логічна, оскільки спочатку вживаються заходи
запобігання, потім припинення правопорушень і лише коли вони не
досягають своєї мети і особа вчинює адміністративне правопорушення, до
неї застосовується адміністративне стягнення.

Правове врегулювання діяльності органів внутрішніх справ (міліції) по
застосуванню заходів адміністративного примусу здійснюється значною
кількістю законодавчих та нормативних актів. Першочергове значення при
цьому мають закони України “Про міліцію”, “Про дорожній рух”, “Про
оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю”, “Про надзвичайний стан”, “Про
запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення”, а
також Кодекс України про адміністративні правопорушення, Правила
застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в
Українській РСР та ін. Важлива роль в системі законодавчих актів, які
регулюють діяльність органів міліції по застосуванню адміністративного
примусу, відводиться Закону України “Про міліцію”.

Під заходами адміністративного запобігання слід розуміти дії посадових
осіб органів внутрішніх справ, спрямовані на примусове забезпечення
виконання громадянами своїх обов’язків перед суспільством, забезпечення
громадської безпеки та правопорядку.

Вважається, що умовою для виникнення конкретних відносин, пов’язаних з
використанням заходів адміністративного примусу є різного роду юридичні
факти, в тому числі і протиправні дії окремих осіб та організацій.
Заходи адміністративного запобігання мають ту особливість та
відрізняються від заходів припинення адміністративних правопорушень і
адміністративних стягнень, тим, що їх використання не пов’язане з
вчиненням неправомірних дій (попереджальні, профілактичні заходи).

До заходів запобігання, що застосовуються органами внутрішніх справ у
боротьбі з порушеннями громадського порядку згідно Закону України “Про
міліцію”, відносяться.

1. Вимога припинення окремих дій. Органи міліції вправі вимагати від
громадян і посадових осіб, які порушують громадський порядок, припинення
дій, що перешкоджують здійсненню повноважень МІЛІЦІЇ (П.1 СТ. 11).

2. Перевірка документів. Працівники міліції мають право перевіряти у
громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують
їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо
додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на
міліцію (п.2 ст. 11).

3. Облік та офіційне застереження осіб. Працівникам міліції надається
право вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на
підставі та в порядку, встановленому законодавством, виносити їм
офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки (п.4
ст. 11).

4. Огляд. Працівникам міліції надано право проводити огляд поклажі,
багажу та особистий огляд пасажирів цивільних повітряних, морських і
річкових суден, засобів залізничного та автомобільного транспорту,
згідно з чинним законодавством (п.14 ст. 11). Слід зазначити
необхідність відрізняти огляд як захід адміністративного запобігання від
огляду, спрямованого на вирішення питання про притягнення до
адміністративної чи кримінальної відповідальності та забезпечення
провадження у справах про адміністративні правопорушення.

5. Право працівників міліції входити безперешкодно у будь-який час доби
на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій, в тому
числі митниці, та оглядати їх з метою припинення злочинів,
переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, при стихійному
лихові та інших надзвичайних обставинах; на земельні ділянки, в жилі та
інші приміщення громадян у разі переслідування злочинця або припинення
злочину, що загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та
інших надзвичайних обставинах; в житлові приміщення осіб, які
перебувають під адміністративним наглядом, з метою перевірки (п.15. ст.
11).

6. Внесення подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяють
вчиненню правопорушень. Такі подання вносяться відповідним державним
органам, громадським об’єднанням або посадовим особам, підприємствам,
установам, організаціям і вони обов’язкові до розгляду (п.19 ст.11).

7. Тимчасове обмеження або заборона доступу на окремі ділянки місцевості
чи об’єкти з метою забезпечення громадського порядку, громадської
безпеки, охорони життя і здоров’я людей (п.20 ст. 11).

8. Обмеження або заборона руху транспорту і пішоходів на окремих
ділянках вулиць і автомобільних шляхів, а також право зупиняти
транспортні засоби, відвідувати підприємства, установи й організації для
виконання контрольних і профілактичних функцій щодо забезпечення безпеки
дорожнього руху (п.21 ст. 11).

9. Здійснення адміністративного нагляду за особами, щодо яких він
установлений, а також контролю за засудженими до кримінальних покарань,
не пов’язаних з позбавленням волі (п.7 ст. 10, п.15 ст. 11). Порядок
здійснення адміністративного нагляду встановлений Законом України “Про
адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення
волі”. В Законі дається перелік осіб, до яких може бути застосовано
адміністративний нагляд.

10. Примусовий привід для медичного обстеження. Органи міліції
зобов’язані у встановленому порядку виявляти і повідомляти закладам
охорони здоров’я про осіб, які становлять групу ризику на СНІД,
здійснювати за поданням закладу охорони здоров’я привід цих осіб, а
також інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні
захворювання та хронічний алкоголізм для обов’язкового обстеження і
лікування (п.21 ст.10) Закону України “Про міліцію”; ст. 14 Закону
України “Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист
населення”).

До заходів адміністративного запобігання, які можуть бути застосовані
міліцією, слід також віднести право анулювати дозволи на придбання,
зброї та боєприпасів, виданих громадянам, підприємствам, установам і
організаціям; оглядати з участю адміністрації приміщення, де знаходиться
зброя; оглядати зброю та боєприпаси, що знаходяться у громадян, а також
місця їх зберігання; вимагати усунунення порушень правил зберігання і
використання; проведення за участю адміністрації огляду виробничих,
складських та інших приміщень з метою перевірки виконання правил охорони
державного та колективного майна; направлення повідомлень з метою
профілактичного впливу на порушника в державні та громадські органи за
місцем його проживання; вилучення у громадян і посадових осіб предметів
і речей, заборонених або обмежених в обороті, а також документів з
ознаками підробки, знищення їх або передачі за призначенням.

Слід зазначити, що деякі із заходів запобігання дуже близькі по
характеру до заходів припинення, що пов’язано з їх направленістю на
захист інтересів громадян, держави і громадських об’єднань. Деякі із
заходів запобігання можуть бути попередніми для використання засобів
припинення та адміністративних стягнень (наприклад, привід для
обов’язкового медичного обстеження, а потім примусове лікування).

Протиправна поведінка може найти свій прояв у конкретному
адміністративному правопорушенні або у неодноразових, систематичних
протиправних діях, антигромадській поведінці окремих осіб. Це зумовлює
необхідність застосування посадовими особами органів внутрішніх справ
(міліції) до певних суб’єктів різноманітних заходів припинення
антигромадських діянь, а також адміністративних проступків. Серед видів
адміністративного примусу заходи адміністративного припинення, що
використовуються в адміністративному порядку, є найбільш численними. Їх
застосування зумовлено необхідністю швидкого і ефективного припинення
посягань на інтереси окремих громадян, держави та громадських об’єднань.

Заходи припинення – це примусове припинення протиправних діянь, що
носять ознаки адміністративного проступку, а в деяких випадках і
злочинну, спрямоване на недопущення шкідливих наслідків та забезпечення
застосування до винної особи адміністративного стягнення, а у виключних
випадках кримінального покарання.

У чинному законодавстві та спеціальній літературі немає вичерпного
переліку, чіткої класифікації цих заходів і єдиної думки, які саме
заходи слід вважати заходами адміністративного припинення, чи можуть
вони бути направленими на припинення кримінальних діянь. Разом з тим
слід зазначити достатньо повне врегулювання в даному законодавстві
заходів припинення та умов їх застосування.

Аналіз чинного законодавства дає підстави віднести такі заходи щодо
припинення протиправних діянь.

1. Вимоги від громадян та посадових осіб припинити дії, що порушують
громадський порядок. При цьому працівникам міліції надано право виносити
на місці усне попередження особам, які допустили малозначні
адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог
застосовувати примусові заходи, передбачені Законом України “Про
міліцію” (п.1 ст.11).

2. Адміністративне затримання, тобто примусове короткочасне обмеження
свободи дій і пересування громадян, що вчинили адміністративний
проступок. Цей захід використовується з метою припинення
адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу,
встановлення особи, складання протоколу про адміністративне
правопорушення у разі неможливості складання його на місці вчинення
правопорушення, якщо складання протоколу є обов’язковим, забезпечення
своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по
справах про адміністративні правопорушення, особистого огляду, огляду
речей і вилучення речей та документів (ст. 260 КпАП України).

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне
правопорушення, може тривати не більше як три години. У виняткових
випадках, у зв’язку з особливими потребами, законодавчими актами
встановлено інші строки адміністративного затримання (відповідно ст.ст.
260-263, 267 КпАП України та п.5 ст.11 Закону України “Про міліцію”.

3. Вилучення речей і документів. Ця дія правоохоронних органів
провадиться в адміністративному порядку у осіб, що порушують норми
адміністративного законодавства, а в деяких випадках і інші правові
норми. Вилученню згідно з чинним законодавством підлягають речі і
документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення.
Порядок та умови вилучення речей і документів регулюються ст. 265 КпАП
України, ст. 128 Митного кодексу України та іншими законодавчими актами.

4. Особистий огляд і огляд речей. Цей захід здійснюється уповноваженими
на те посадовими особами органів внутрішніх справ, воєнізованої охорони,
цивільної авіації, митних органів і прикордонних військ, а у випадках,
прямо передбачених законодавчими актами, також і інших органів з метою
забезпечення впровадження в справах про адміністративні правопорушення.
В даному разі складається окремий протокол або про це робиться
відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення або в
протоколі про адміністративне затримання (ст. 264 КпАП України).

5. Примусове лікування. Примусове лікування застосовується до осіб, щодо
яких є достатні підстави вважати, що вони хворі на венеричну хворобу або
були у контакті з хворими на венеричну хворобу і потребують
профілактичного лікування, коли ці особи ухиляються від обстеження. Цей
захід використовується також по відношенню до наркоманів, злісних
алкоголіків, хворих на СНІД і деяких інших осіб (п. 21 ст. 10 Закону
України “Про міліцію”).

6. Заходи фізичного впливу, використання спеціальних засобів і
вогнепальної зброї. Ці засоби має право застосовувати міліція, а також
інші працівники органів внутрішніх справ, які залучаються до виконання
завдань міліції по охороні громадського порядку, громадської безпеки і
боротьбі із злочинністю (ст. 9 Закону України “Про міліцію”).
Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно
передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволять
обставини. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу,
спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками
вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та
малолітніх дітей, крім випадків групового нападу, що загрожує життю і
здоров’ю людей, працівників міліції або збройного нападу чи збройного
опору. Якщо уникнути застосування сили неможливо, то вона не повинна
перевищувати міри, яка необхідна для виконання покладених на міліцію
обов’язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди
здоров’ю правопорушників та інших громадян. Умови і межі застосування
заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї
врегульовано в розділі III Закону України “Про міліцію” (ст.ст. 12-15).

Приведений перелік заходів адміністративного припинення, що
застосовуються органами внутрішніх справ (міліції) не є вичерпним,
оскільки, як раніше зазначалось, вони досить численні і різноманітні.

Слід звернути увагу на той факт, що заходи припинення тісно пов’язані з
заходами запобігання, яким останні часто передують, та адміністративними
стягненнями, для яких самі являються попередниками, оскільки
забезпечують умови для їх використання.

При використанні як заходів адміністративного запобігання, так і заходів
припинення адміністративних проступків, а також у всій діяльності органи
внутрішніх справ повинні суворо дотримуватись принципу законності.
Згідно зі ст.7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у
зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в
порядку, встановлених законодавством. Додержання вимог законодавства при
застосуванні заходів адміністративного примусу забезпечується
систематичним контролем з боку вищих органів і посадових осіб,
прокурорським наглядом, правом адміністративного та судового оскарження,
іншими встановленими законодавством способами.

Серед правопорушень, які посягають на громадський порядок перш за все
слід виділити дрібне хуліганство. Як соціальне явище воно завдає великої
шкоди суспільству, посягає на його моральні устої та звичаї, ображає
честь та гідність громадян.

Дрібне хуліганство є слідством поганого виховання, низького рівня
культури, зневажання громадської моралі, байдужого відношення до
оточуючих. Законодавством встановлено, що дрібне хуліганство – це
нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та
інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян
(ст. 173 КпАП України).

Об’єктом цього правопорушення є відношення, які складають громадський
порядок і охороняються законом. Хуліганські вчинки здійснюються не
тільки у громадських місцях або в присутності других осіб, а можуть
здійснюватися навіть скрито, з розрахунком на те, що виражена в цих діях
зневага до суспільства або людської гідності стане відома. Для
кваліфікації дрібного хуліганства достатньо здійснення однієї групи дій,
які характеризують об’єктивну сторону названого правопорушення.
Об’єктивна сторона характеризується здійсненням активних дій, що можуть
дезорганізувати громадський порядок і спокій громадян. Так, нецензурна
лайка в громадських місцях – це прояв неповаги до людей і громадської
моралі й завжди порушує громадський порядок та спокій громадян.

Під образливим чіплянням слід розуміти дії, які принижують честь і
гідність інших громадян, наприклад, чіпляння з пропозиціями
познайомитися, кидання різноманітних предметів, які можуть заподіяти
шкоду здоров’ю, одежі тощо. До інших подібних дій, що порушують
громадський порядок і спокій громадян необхідно віднести систематичне
або неодноразове катання на мотоциклах (мопедах) без заглушки у дворах
вночі, непристойні рисунки, написи на парканах, викидання предметів з
вікон, крик і т. ін.

До громадських місць відносяться всі ті, де складаються, змінюються або
припиняються прилюдні відношення людей (парки, вулиці, площі,
підприємства, міський транспорт і т. ін.).

Адміністративній відповідальності за дрібне хуліганство підлягають
особи, які досягли шістнадцятирічного віку.

Суб’єктивна сторона дрібного хуліганства виражається лише умислом
здійснення антигромадських дій. Особа усвідомлює антигромадський
характер своєї поведінки і дає звітність того, що зневажає інтереси
суспільства. Якщо ж особа порушила спокій громадян з необережності,
тобто легковажно і не усвідомлювала антигромадський характер своєї
поведінки, то її дії посадові особи органів внутрішніх справ повинні
кваліфікувати як порушення тиші у громадських місцях (ст. 182 КпАП
України).

Стаття 173 КпАП України встановлює, що за дрібне хуліганство може бути
накладено штраф або виправні роботи на строк від одного до двох місяців
з відрахуванням 20% заробітку, а у разі, якщо за обставинами справи, з
урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано
недостатнії і, – адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Протокол за дрібне хуліганство складають уповноважені на те посадові
особи органів внутрішніх справ (ст. 255 КпАП України).

Справи про дрібне хуліганство розглядаються за місцем їх скоєння, а
вчинені на причалах, в портах, в аеропортах, на станціях, віддалених на
значну відстань від місць дислокації органів внутрішніх справ на
транспорті оформлюються і розглядаються територіальними органами
внутрішніх справ, перелік яких визначає МВС України, ГУМВС України
Автономної Республіки Крим, УМВС України у відповідних областях з
відповідними управліннями внутрішніх справ на транспорті.

Справи про дрібне хуліганство розглядаються начальниками (їх
заступниками) органів внутрішніх справ протягом доби, які з урахуванням
характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеня його вини,
майнового стану, обставин, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність
накладають штраф, або направляють матеріали у районні (міські) суди з
доставкою затриманого. Осіб, затриманих за дрібне хуліганство, до
розгляду справи начальником (заступником) органу внутрішніх справ або
суддею тримають у місцях тимчасового тримання. Режим утримання цих осіб
визначено постановою Президії Верховної Ради СРСР від 5 червня 1981 р.
“Про внесення змін та доповнень до постанови Президії Верховної Ради
СРСР від 26 липня 1966 р. “Про посилення відповідальності за
хуліганство”. Строк адміністративного затримання включається у строк
адміністративного арешту, що назначається суддею.

Спеціальний приймальник відкривається при умові повного покриття витрат
на його утримання за рахунок прибутків від використання на фізичних
роботах заарештованих, а також стягнення з цих осіб установлених
законодавством грошових сум (у безперечному порядку вартість їх
утримання і ін.). Цей заклад утворюється не тільки з метою виховання
порушників, профілактики правопопереджень, але і сприяє поліпшенню
трудового використання адміністративне заарештованих осіб, створює
необхідні умови для забезпечення встановленого законодавством режиму їх
утримання.

Організація і діяльність спецприйомників регулюється положенням про них,
а також іншими відомчими нормативними актами. Що стосується функцій,
спецприйомники здійснюють прийом, реєстрацію адміністративне
заарештованих; забезпечують режим їх утримання; організують використання
цих осіб на фізичних роботах і їх звільнення.

Медичне обслуговування заарештованих та санітарний нагляд за
спецприйомником здійснюються штатними медичними працівниками органів
внутрішніх справ.

Загальне керівництво роботою спецприйомників здійснюють відповідні
органи внутрішніх справ, при яких вони влаштовані. Безпосереднє
керівництво спецприйомником виконує його начальник. До штату входять
також заступник начальника, черговий, інспектор по трудовому вихованню,
інспектор спецчастини, командир стройового відділу, постові міліціонери
по охороні камер, чергові міліціонери по КПП, медичні працівники та
бухгалтер.

Начальник спецприйомника здійснює контроль за виконанням обов’язків
підлеглих працівників, підтримує зв’язок з підприємствами і
організаціями, де заарештовані виконують фізичну роботу. Він несе
персональну відповідальність за організацію роботи спецприйомника,
дисципліну, службову підготовку підлеглих. До обов’язків начальника
законодавством віднесено також участь у розробці і проведенні органами
внутрішніх справ заходів, спрямованих на посилення боротьби з дрібним
хуліганством, забезпечення заарештованих харчуванням згідно встановлених
норм, стягнення коштів за утримання і харчування, проведення
індивідуальних бесід виховного та профілактичного характеру, розгляд
заяв та скарг, дотримання штатної і фінансової дисципліни, створення
умов для збереження коштів та матеріальних цінностей, організацію
матеріально-технічного постачання спецприйомника, ремонту приміщень і
транспорту.

У разі відсутності начальника його обов’язки виконує заступник, який
несе відповідальність за режим управління і трудове використання
заарештованих, проводить заходи по виявленню серед них осіб, які
розшукуються та розкриттю здійснених ними злочинів.

До обов’язків чергового віднесено реєстрація і облік доставлених,
особистий їх огляд, фотографування і дактилоскопіювання (у разі
необхідності), розподіл заарештованих по камерах, забезпечення
збереження їх документів і речей, підтримка установленого режиму
утримання заарештованих, забезпечення медичного огляду, санітарної
обробки та харчування, а також перевірка у разі необхідності по
оперативному обліку осіб, які знаходяться у спецприйомнику, підготовка
заарештованих для виводу на роботу і прийом їх після повернення, ведення
і зберігання службових документів за встановленим переліком.

Підставою прийому особи до спецприйомнику є постанова судді, протокол
особистого огляду з вилученням речей і документів, що засвідчуюють особу
заарештованого. Протягом доби начальник спецприйомнику повинен
сповістити близьких чи рідних заарештованого. Відносно кожної особи
оформлюється особиста справа. Правові норми визначають, що заарештовані
в прийомнику утримуються у закритих камерах під постійною охороною та
наглядом. Поміщяються вони на топчанах або нарах, їм не видаються
постільні речі, настільні ігри. Заарештованим забороняється палити; їх
не виводять на прогулянку; харчування їм видається як для засуджених, що
находяться на загальному режимі утримання у тюрьмі, причому гаряча їжа
видається через день. У дні, коли не видається гаряча їжа, вони
одержують тільки хліб по нормі, сіль і кип’яток (виняток існує відносно
заарештованих, які сумлінно працюють). Їм заборонена переписка, прийом
передач, посилок, придбання продуктів харчування. Заарештовані повинні
виконувати установлені в спецприйомнику правила їх утримання, розпорядок
дня, чергувати по камері, постійно підтримувати в ній чистоту, мати
охайний зовнішній вигляд та бути вічливими з працівниками
спецприйомнику.

Заарештованим забороняється порушувати установлений порядок і тишу в
приміщенні спецприйомника, викидати будь-які предмети із камери, ставати
на підвіконня, висовуватися у фрамугу, закривати очко на дверях, робити
написи на стінах і предметах камери, мати при собі гроші, вживати
алкогольні напої, наркотичні речовини, мати гральні карти та займатися
азартними іграми, проводити між собою обмін речей і ‘їх продаж. До осіб,
які проявляють буйство, вчиняють фізичний опір, або здійснюють інші
насильницькі дії, застосовуються наручники або їх зв’язують на строк не
більше двох годин. Разом з тим цім особам дозволяється мати при собі
деякі речі (мило, рушник, зубну пасту, окуляри і т. ін.), квитанцію на
речі та гроші, які вони здали. Заарештованим дозволяється читати газети,
журнали, через адміністрацію спецприйомника подавати скарги та заяви.

Заарештовані притягаються до виконання фізичних робіт на підставі
адміністративних договорів, які заключаються з державними
підприємствами, будівельними організаціями. Кошти, що надходять від
підприємств та організацій за виконану заарештованими роботу,
перераховуються до місцевого бюджету відповідних місцевих Рад. Слід
відмітити, що заарештовані можуть притягатися до роботи (по прибиранню
громадських місць, вулиць, упорядкування спецприйомника та інші фізичні
роботи) без оплати їх праці. На роботу такі особи виводяться тільки під
конвоєм міліції, а у спеціальній книжці ведеться їх облік. У випадку
недобросовісного відношення до роботи конвоїри подають рапорт начальнику
спецприйомника для застосування відповідних заходів, а у випадку
утікання заарештованого з спецприйомника приймаються заходи по його
розшуку і поверненню та одночасно про це повідомлюються органи
внутрішніх справ, які оформляли матеріали відносно притягнення даної
особи до відповідальності. Звільнення заарештованого здійснюється по
закінченню строку відбування арешту. При цьому проводиться перевірка
особи, яка звільнюється, особистий огляд і повернення йому вилучених
речей і документів, а також профілактична бесіда, спрямована на
необхідність припинення в майбутньому антигромадської поведінки.

Органи внутрішніх справ ведуть боротьбу з дрібним хуліганством не тільки
застосовуючи заходи адміністративного примусу, але і проводять
організаційно-профілактичні заходи, направлені на запобігання даного
правопорушення, активно використовують заходи переконання. З цією метою
посилюють патрульно-постову службу міліції у місцях найбільшого
здійснення дрібного хуліганства, активізують боротьбу з пияцтвом,
розробляють і провадять комплекс заходів разом з державними та
громадськими об’єднаннями. Так, з метою профілактики дрібного
хуліганства начальник органу внутрішніх справ зобов’язаний довести про
здійснений проступок до відома адміністрації або громадської організації
за місцем роботи, проживання, навчання правопорушника. Адміністрація
підприємства, організації, закладу, крім застосованих заходів
адміністративного примусу, може по відношенню до правопорушника
застосувати заходи дисциплінарного впливу згідно з діючим законодавством
(наприклад, позбавлення премії, перенесення відпустки і т. ін.).
Громадська організація зі свого боку також може застосувати до
правопорушника свої заходи громадського впливу.

В десятиденний строк з дня повідомлення адміністрація чи громадська
організація повинні повідомити органи внутрішніх справ, які ведуть облік
та аналіз одержаних повідомлень про заходи, застосовані до
правопорушника.

§2. адміністративно-правові ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З ПИЯЦТВОМ ТА АЛКОГОЛІЗМОМ

В сучасних умовах, коли в Україні відбуваються корінні
соціально-економічні зміни все більш нетерпимим стає пияцтво. Воно
завдає шкоду здоров’ю людей, нерідко призводить до руйнування сім’ї,
згубно позначається на вихованні дітей. Під впливом алкоголю люди
втрачають почуття відповідальності перед суспільством і державою,
вчиняють дрібне хуліганство та інші правопорушення. Пияцтво завдає шкоди
виробництву, призводить до прогулів та інших порушень трудової
дисципліни, аварій і загибелі людей.

З метою подолання пияцтва і алкоголізму, викоренення самогоноваріння 20
травня 1985 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла Указ “Про заходи по
посиленню боротьби проти пияцтва і алкоголізму, викорененню
самогоноваріння”, яким була встановлена відповідальність за розпивання
спиртних напоїв у громадських місцях і появу в громадських місцях у
п’яному вигляді; за розпивання спиртних напоїв на виробництві; за
втягнення неповнолітніх у пияцтво; за порушення правил торгівлі
спиртними напоями, за виготовлення, зберігання і придбання міцних
спиртних напоїв домашнього вироблення; за керування транспортними
засобами у стані сп’яніння.

Так, ст. 1 названого Указу передбачає за розпивання спиртних напоїв на
вулицях, на стадіонах, у скверах, парках, у всіх видах громадського
транспорту та в інших громадських місцях, крім підприємств торгівлі і
громадського харчування, в яких продаж спиртних напоїв на розлив
дозволений місцевими Радами, або поява в громадських місцях у п’яному
вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, накладення
адміністративного стягнення у вигляді попередження або штрафу.

Ті ж дії , вчинені повторно на протязі року після застосування заходів
адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення штрафу. Ця
норма закріплена також в ст. 178 КпАП України і передбачає по суті два
правопорушення: розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і появу
в громадських місцях у п’яному вигляді, що ображає людську гідність і
громадську мораль. Тому адміністративна відповідальність може наступати
за кожне здійснене з названих дій окремо або за два одночасно.

Розпивання спиртних напоїв слід розглядати не тільки як їх вживання (
повністю або частково), а і як дії, пов’язані з безпосередньою
підготовкою до цього, зокрема відкупорювання пляшки зі спиртним, розлив
його в склянки. Відповідальність згідно зі ст. 178 КпАП України наступає
за розпивання будь-яких спиртних напоїв.

Разом з тим слід відзначити, що в ст. 178 КпАП України не дається
вичерпний перелік громадських місць. Крім зазначених, до них відносяться
також під’їзди та двори будинків, магазини, їдальні, театри, клуби,
пляжі, місця масового відпочинку.

Поява у п’яному вигляді у громадських місцях утворює склад
адміністративного проступку незалежно від того, у якому місці і що саме
вживав винний (вино, пиво чи водку), проте обов’язковою умовою
відповідальності є знаходження винного у такому стані, яке ображає
людську гідність, громадську мораль. Якщо ця ознака відсутня, то особа,
яка знаходиться у громадському місці у п’яному вигляді, адміністративної
відповідальності не підлягає.

Об’єктом цього правопорушення є відношення у сфері громадського порядку,
тобто соціальна діяльність по забезпеченню спокою громадян, ‘їх
особистої та громадської безпеки, громадської моралі.

Об’єктивна сторона даного правопорушення полягає у розпиванні спиртних
напоїв на вулицях, стадіонах, в скверах, парках, у всіх видах
громадського транспорту та в інших громадських місцях, крім підприємств
торгівлі і громадського харчування, в яких продажа спиртних напоїв на
розлив дозволена органами місцевих Рад. Слід розглядати і як розлиття
спиртних напоїв, вживання медичних, парфюмерних і хімічних препаратів у
громадських місцях з метою досягнення ефекту алкогольного або
наркотичного сп’яніння.

Суб’єктом даного правопорушення є осудна особа, яка досягла на момент
вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Суб’єктивна сторона цього правопорушення виражається умисним вчиненням
протиправних дій. Вона характеризується тим, що особа, яка розпивала
спиртні напої у громадських місцях, усвідомлювала протиправний характер
своєї дії, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо
допускала настання цих наслідків. Необхідно кваліфікувати як розпивання
спиртних напоїв у громадських місцях і такі випадки, коли особа, ще не
встигла випити спиртних напій, однак у матеріалах справи достеменно
встановлено, що умис був направлений на це.

Доказом цього може бути поведінка особи напередодні здійснення
правопорушення (підготовка до розлиття, активна участь у розподілі
спиртного напою і т.ін.).

Протокол за ці правопорушення складають уповноважені на те посадові
особи органів внутрішніх справ (дільничні інспектори, працівники
медичних витверезників та ін.) (ст. 255 КпАП України).

Справа про правопорушення розгля