.

Андрусевич Н. 2004 – Збірник нормативно-правових акт_в ЄС у сфері охорони навколишнього середовища (книга)

Язык: русский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 11713
Скачать документ

Андрусевич Н. 2004 – Збірник нормативно-правових акт_в ЄС у сфері
охорони навколишнього середовища

ЗМІСТ

Передмова……………… 4

Договір про заснування Європейського Співтовариства

(витяги)………………. 5

Рішення № 1600/2002/ЄС Європейського Парламенту і Ради

від 22 липня 2002 року щодо Шостої програми дій

Співтовариства у сфері навколишнього середовища . . . . 8

Директива Ради 85/337/ЄЕС від 27 червня 1985 р. (зі змінами,

внесеними Директивою 97/11/ЄС від 3 березня 1997 р.)

щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів

на навколишнє середовище………… 34

Директива 2001/42/ЄС Європейського Парламенту і Ради

від 27 червня 2001 року стосовно оцінки впливу деяких планів і

програм на навколишнє середовище ……… 52

Директива 2003/4/ЄС Європейського Парламенту і Ради

від 28 січня 2003 року про доступ громадськості до екологічної

інформації, яка замінює Директиву Ради 90/313/ЄЕС . . . 65

Директива Ради 96/61/ЄС щодо всеохоплюючого запобігання

і контролю забруднень від 24 вересня 1996 року ….. 78

Директива 2001/81/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 23 жовтня 2001
року щодо національних граничних величин викидів деяких забруднювачів
атмосфери ……. 102

Директива Ради 93/76/ЄЕС спрямована на обмеження викидів вуглекислого
газу шляхом підвищення ефективності використання енергії (SAVE) від 13
вересня 1993 року . . . 116

Директива Ради 1999/31/ЄС від 26 квітня 1999 року про захоронення
відходів ………….. 122

Директива Ради 92/3/Євратом про нагляд та контроль за

перевезеннями радіоактивних відходів між державами-членами

до Співтовариства та із нього від 3 лютого 1992 року . . . . 141

Директива Ради 92/43/ЄЕС від 21 травня 1992 року про збереження
природних середовищ існування і дикої фауни та флори . . 151

Регламент Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 1946/2003 від 15 липня
2003 року про транскордонне перевезення генетично модифікованих
організмів …………. 168

Угода про партнерство та співробітництво між Україною та

ЄС 16 червня 1994 року (витяги)………..187

Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України (витяги) 189

Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу (витяги) 191

PAGE 5

ДОГОВІР ПРО ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА

РОЗДІЛ ХІХ (колишній Розділ XVI) НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

Стаття 174 (колишня стаття 130г)

1. Політика Співтовариства у сфері навколишнього середовища має на меті:

— збереження, захист і поліпшення якості навколишнього середовища;

— захист здоров’я людей;

— розумне та раціональне використання природних ресурсів;

— підтримка заходів на міжнародному рівні для вирішення регіональних та
загальних проблем навколишнього середовища.

2. Політика Співтовариства у сфері навколишнього середовища має на меті
високий рівень захисту, враховуючи при цьому відмінність ситуації у
різних районах Співтовариства. Вона базується на попереджувальному
принципі, а також на принципах здійснення запобіжних заходів:
відшкодування шкоди, спричиненої навколишньому середовищу, перед усім
шляхом усунення її джерел, і що забруднювач заплатить. У цьому контексті
заходи з гармонізації, які відповідають вимогам захисту навколишнього
середовища, включають, за необхідності, захисне застереження, яке
дозволяє державам-членам здійснювати тимчасові заходи, з неекономічних
причин екологічного характеру, які підлягатимуть процедурі інспекції з
боку Співтовариства.

3. У підготовці своєї політики з навколишнього середовища Співтовариство
бере до уваги:

— наявні наукові і технічні дані;

— екологічні умови в різних регіонах Співтовариства;

— потенційні вигоди та витрати, що можуть бути внаслідок дій або їх
відсутності;

— економічний і соціальний розвиток Співтовариства в цілому та
збалансований розвиток її регіонів.

PAGE 6

Договір про заснування Європейського Співтовариства

4. У рамках своїх відповідних сфер компетенції Співтовариство та
держави-члени співпрацюють з третіми країнами і компетентними
міжнародними організаціями. Домовленості про співпрацю Співтовариства
можуть бути предметом окремих угод між Співтовариством і зацікавленими
третіми сторонами, які обговорюються і укладаються відповідно до статті
300.

Попередній підпункт не стосується компетенції держав-членів вести
переговори з міжнародними органами та укладати міжнародні угоди.

Стаття 175 (колишня стаття 1308)

1. Діючи відповідно до процедури, визначеної у статті 251, і після
консультацій з Економічним і соціальним комітетом та Комітетом регіонів,
Рада вирішує, які дії повинні бути виконані Співтовариством для
досягнення цілей, зазначених у статті 174.

2. Шляхом відступу від процесу прийняття рішень, визначеного у пункті 1,
та без порушення статті 95, Рада, діючи на підставі одноголосно
прийнятого рішення, за пропозицією Комісії і після консультацій з
Європейським Парламентом та Економічним і соціальним комітетом та
Комітетом регіонів, приймає:

— положення переважно фіскального характеру;

— заходи з міського та сільського планування, землекористування, за
винятком використання відходів та заходів загального характеру, а також
регулювання водних ресурсів;

— заходи, які суттєво впливають на вибір державою-членом різних видів
енергії та на загальну структуру її енергопостачання.

За умов, викладених у попередньому підпункті, Рада може визначити,
рішення з яких саме питань, перерахованих у цьому пункті, повинні
прийматися кваліфікованою більшістю.

3. В інших сферах програми загальних дій, що встановлюють пріоритетні
завдання,

виконання яких слід досягти, приймаються Радою відповідно до процедури,
визначеної у статті 251, і після консультацій з Економічним і соціальним
комітетом та Комітетом регіонів. Рада, діючи згідно з умовами пункту 1
чи пункту 2, відповідно до випадку вживає заходів, необхідних для
здійснення таких програм.

4. Без порушення певних правил існування Співтовариства, держави-члени
фінансують та здійснюють свою екологічну політику.

5. Без порушення принципу, що забруднювач платить, якщо заходи,
передбачені положеннями пункту 1, вимагають витрат, що видаються
непропорційно високими органам влади держави-члена, Рада у

Договір про заснування Європейського Співтовариства

PAGE 7

своєму акті, що включає ці заходи, закріплює відповідні положення у
формі:

— тимчасових відступів і/або

— фінансової підтримки від Фонду згуртування, встановленої відповідно до
статті 161.

Стаття 176 (колишня стаття 130ї)

Захисні міри, прийняті відповідно до статті 175, не забороняють
державам-членам мати або запроваджувати більш суворі захисні заходи.
Такі заходи не повинні суперечити цьому Договору. Про них слід
повідомити Комісію.

PAGE 8

РІШЕННЯ № 1600/2002/ЄС

Європейського Парламенту і Ради від 22 липня 2002 р. щодо Шостої
програми дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

Європейський Парламент і Рада Європейського Союзу

Вирішили наступне:

Стаття 1 Сфера дії програми

1. Це Рішення затверджує програму дій Співтовариства у сфері
навколишнього середовища (далі “Програма”). Вона стосується ключових
екологічних цілей і пріоритетів, що базуються на оцінці стану
навколишнього середовища та домінуючих тенденцій, включаючи ті нові
питання, які вимагають дій Співтовариства. Програма повинна сприяти
інтеграції екологічних інтересів у всю політику Співтовариства і
досягненню сталого розвитку на території існуючого Співтовариства та при
його розширенні. Окрім цього, Програма передбачає подальші зусилля для
досягнення екологічних цілей і завдань, вже визначених Співтовариством.

2. Програма встановлює ключові екологічні цілі, що мають бути досягнуті.
За необхідності, вона визначає завдання і терміни їх виконання. Цілі та
завдання повинні бути виконані до завершення Програми, якщо нею не
передбачено інше.

3. Програма охоплює період тривалістю 10 років, починаючи з 22 липня
2002 року. Відповідні ініціативи для реалізації цілей у різних
політичних сферах полягають у низці заходів, включаючи законодавство і
стратегічні підходи, окреслені статтею 3. Такі ініціативи повинні
визначатись поступово, але не пізніше як через чотири роки після
прийняття цього Рішення.

4. Цілі відповідають ключовим екологічним пріоритетам, яких повинно
дотримуватися Співтовариство у таких сферах:

— зміна клімату;

— природа і біорізноманіття;

— навколишнє середовище, здоров’я і якість життя;

— природні ресурси і відходи.

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

PAGE 9

Стаття 2

Принципи і загальні цілі

1. Програма встановлює рамки екологічної політики Співтовариства на
період своєї дії, щоб забезпечити високий рівень охорони, беручи до
уваги принцип субсидіарності і різноманітність ситуацій у різних
регіонах Співтовариства, та досягнути розмежування між тиском на
навколишнє середовище і економічним зростанням. Вона базується, зокрема,
на принципі “забруднювач платить”, принципі перестороги та попередження,
і принципі усунення забруднення на початку його утворення.

Програма закладає основу для екологічного виміру Європейської стратегії
сталого розвитку і сприяє інтеграції екологічних факторів в усю політику
Співтовариства, зокрема, встановленням екологічних пріоритетів для
Стратегії.

2. Програма спрямована на:

— приділення особливої уваги зміні клімату, як невирішеній проблемі на
найближчі 10 років і надалі, і сприяння довготривалій меті щодо
стабілізації концентрації парникових газів у атмосфері на рівні, який би
запобігав небезпечному антропогенному втручанню у кліматичну систему.
Таким чином, довготермінова мета максимального глобального підвищення
температури на 2 градуси Цельсія вище допромислової ери і концентрації
СО2 нижче 550 ррт є визначальними для цієї Програми. Надалі, ймовірно,
виникне необхідність глобального зменшення викидів парникових газів на
70% порівняно з 1990 роком, як це визначено Міжурядовим комітетом зі
зміни клімату (ІРСС);

— охорону, збереження, відновлення і розвиток дії природних систем,
природних середовищ існування, дикої флори і фауни, з метою припинення
опустелювання та втрати біорізноманіття, включаючи різноманітність
генетичних ресурсів як у Європейському Союзі, так і на глобальному
рівні;

— сприяння високому рівню якості життя і соціального добробуту громадян,
забезпечуючи їх навколишнім середовищем, в якому рівень забруднення не
спричиняє шкідливого впливу на здоров’я людей і навколишнє середовище,
та підтримуючи сталий розвиток міст;

— збільшення ефективності ресурсів, а також управління ресурсами та
відходами для більш сталої структури виробництва і споживання, і, у
зв’язку з цим, розмежування між використанням ресурсів і виробництвом
відходів, з одного боку, та рівнем економічного зростання, з іншого,
забезпечення споживання відновлюваних і невідновлюваних ресурсів, що не
перевищує існуючих можливо

PAGE 10

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

стей навколишнього середовища.

3. Програма забезпечує, щоб екологічні цілі, які повинні зосереджуватися
на досягненні результатів у сфері навколишнього середовища,
реалізовувалися за допомогою найбільш ефективних і відповідних доступних
засобів, беручи до уваги принципи, визначені в параграфі 1, та
стратегічні підходи, вказані у статті 3. Повною мірою слід розглядати
питання щодо забезпечення того, щоб прийняття екологічної політики
Співтовариства здійснювалось інтегрованим шляхом, та щодо усіх доступних
засобів й інструментів, беручи до уваги регіональні та місцеві
відмінності, а також екологічно вразливі зони, та звертаючи особливу
увагу на:

— розвиток європейських ініціатив з метою підвищення інформо-ваності
громадян і місцевих органів влади;

— широкий діалог із зацікавленими особами, задля підвищення
інформованості з екологічних питань та участі громадськості;

— аналіз користі і вартості, беручи до уваги необхідність
інтерналі-зації екологічних затрат;

— найкращі наявні наукові докази і покращення наукових знань у
майбутньому за допомогою досліджень і технологічного розвитку;

— дані й інформацію про стан і тенденції у навколишньому середовищі.

4. Програма сприяє повній інтеграції вимог щодо охорони навколишнього
середовища в усю політику та дії Співтовариства, встановлюючи екологічні
цілі, і, при потребі, завдання й терміни виконання, які слід брати до
уваги, у відповідних сферах політики.

Більше того, запропоновані і прийняті заходи на користь навколишнього
середовища повинні бути узгоджені з цілями економічного та соціального
вимірів сталого розвитку і навпаки.

5. Програма сприяє прийняттю політики і підходів, що сприяють досягненню
сталого розвитку в країнах, які є кандидатами на приєднання
(“держави-кандидати”), і базуються на впровадженні та імплементації
acquis. Процес розширення повинен підтримувати й охороняти природні
багатства держав-кандидатів, такі як багатство біологічного
різноманіття, мусить підтримувати і зміцнювати стале виробництво та
споживання, а також моделі використання землі й екологічно безпечні
транспортні структури шляхом:

— інтеграції вимог щодо охорони навколишнього середовища в Програми
Співтовариства, включаючи ті, що пов’язані з розвитком інфраструктури;

— сприяння передачі чистих технологій державам-кандидатам;

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

PAGE 11

— широкого діалогу й обміну досвідом із національними і місцевими
адміністраціями держав-кандидатів з питань сталого розвитку та
збереження їх природних багатств;

— співробітництва з громадянським суспільством, екологічними неурядовими
організаціями (НУО) і підприємствами в державах-кандидатах, щоб
допомогти підвищити рівень інформованості громадськості та участі;

— заохочення міжнародних фінансових інституцій і приватного сектора до
підтримки імплементації і дотримання екологічних acquis у
державах-кандидатах і приділення належної уваги інтеграції екологічних
факторів у діяльність економічного сектора.

6. Програма повинна стимулювати:

— позитивну і конструктивну роль Європейського Союзу як провідного
партнера в охороні глобального довкілля і досягненні сталого розвитку;

— розвиток на глобальному рівні партнерства для навколишнього середовища
і сталого розвитку;

— інтеграцію екологічних факторів і цілей в усі сфери зовнішніх відносин
Співтовариства.

Стаття 3

Стратегічні підходи для досягнення екологічних цілей

Мета та цілі, встановлені Програмою, досягаються, зокрема, такими
засобами:

1. Розроблення нового законодавства Співтовариства і доповнення, у разі
потреби, існуючого законодавства;

2. Заохочення ефективнішої імплементації та застосування законодавства
Співтовариства з питань навколишнього середовища, не зачіпаючи право
Комісії ініціювати процедуру з порушень. Це вимагає:

— посилення заходів для підвищення рівня поваги до правил Співтовариства
з охорони навколишнього середовища й усунення порушень екологічного
законодавства;

— сприяння вдосконаленню стандартів надання дозволів, інспектування,
моніторингу та застосування державами-членами;

— більш систематичний огляд застосування екологічного законодавства в
державах-членах;

— покращення обміну інформацією щодо кращої практики з імплементації,
включаючи Європейську мережу для імплементації і застосування
екологічного права (IMPEL) у межах її повноважень.

PAGE 12

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

3. Необхідність подальших зусиль для інтеграції вимог щодо охорони
навколишнього середовища в підготовку, визначення та імплементацію
політики та діяльності Співтовариства у різних сферах політики.
Обов’язковими є подальші зусилля у різних секторах, включаючи розгляд їх
конкретних екологічних цілей, завдань, термінів виконання і показників.
Це вимагає:

— забезпечення того, щоб стратегії інтеграції, які розробляються Радою у
різних сферах політики, втілювались у ефективні дії і сприяли
імплементації екологічної мети та цілей Програми;

— з’ясування, перед їх прийняттям, чи дії в економічній та соціальній
сферах сприяють і відповідають цілям, завданням, термінам виконання
Програми;

— встановлення належних регулярних внутрішніх механізмів в інституціях
Співтовариства, які б повністю враховували необхідність сприяти
прозорості і доступу до інформації, з метою забезпечення повного
відображення екологічних інтересів у політичних ініціативах Комісії,
включаючи відповідні рішення і законодавчі пропозиції;

— регулярного моніторингу, шляхом відповідних показників, вироблених,
якщо це можливо, на основі спільної методології для кожного сектору, і
звітування про процес секторної інтеграції;

— подальшої інтеграції екологічних критеріїв у фінансові програми
Співтовариства без шкоди існуючим;

— повного й ефективного використання та імплементації оцінки впливу на
навколишнє середовище і стратегічної екологічної оцінки;

— того, щоб цілі Програми враховувалися в майбутніх фінансових прогнозах
щодо фінансових інструментів Співтовариства;

4. Сприяння сталій структурі виробництва і споживання шляхом ефективної
імплементації принципів, закріплених у статті 2, для інтерналізації як
негативного, так і позитивного впливу на навколишнє середовище через
використання поєднання інструментів, включаючи ринкові та економічні. Це
вимагає, зокрема:

— заохочення реформ субсидій, які мають значний негативний вплив на
навколишнє середовище і несумісні зі сталим розвитком, зокрема, шляхом
встановлення за допомогою середньотермінового розгляду списку критеріїв,
що дозволяють реєстрацію таких екологічно негативних субсидій, з метою
поступової їх відміни;

— аналізу екологічної ефективності торгівлі екологічними дозволами, як
характерного інструменту, і торгівлі викидами, з метою сприяння та
імплементації їх використання, коли це доцільно;

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

PAGE 13

— сприяння та заохочення використання фіскальних заходів, таких як
екологічні податки, і стимулів на відповідному національному рівні чи
рівні Співтовариства;

— сприяння інтеграції вимог щодо охорони навколишнього середовища в
діяльність із стандартизації;

5. Покращення співпраці і партнерства з підприємствами і їх
представницькими органами, а також залучення соціальних партнерів,
споживачів і їх організацій, наскільки це можливо, для покращення
екологічної діяльності підприємств та сприяння структурі сталого
виробництва. Це вимагає:

— сприяння інтегрованому підходу до виробничої політики на основі
Програми, що заохочуватиме врахування екологічних вимог протягом
життєвого циклу продукції і розширення використання екологічно чистих
процесів і продукції;

— сприяння ширшому використанню Схеми еко-менеджменту і аудиту
Співтовариства (EMAS)1 і розвитку ініціатив для заохочення компаній
публікувати точні і незалежні звіти щодо навколишнього середовища чи
сталого розвитку;

— встановлення програми допомоги з питань дотримання, щоб сприяти малим
і середнім підприємствам;

— стимулювання впровадження схем заохочення екологічних дій компанії;

— стимулювання виробничих інновацій з метою “озеленення” ринку,
включаючи шляхом вдосконаленого поширення результатів програми LIFE2;

— заохочення добровільних зобов’язань та угод для досягнення чітких
екологічних цілей, включаючи встановлення процедур у випадку
недотримання;

6. Допомога у забезпеченні того, щоб індивідуальні споживачі,
підприємства та державні органи у ролі покупців були краще інформовані
про процеси і продукцію, з огляду їх впливу на навколишнє середовище, з
метою досягнення структури сталого споживання. Це вимагає:

— заохочення використання еко-маркування та інших форм екологічної
інформації й маркування, що дає можливість споживачам порівнювати
екологічні характеристики різних товарів одного

виду;

1 Регламент (ЄС) № 761/2001 Європейського Парламенту і Ради від 19
березня 2001 року, що дозволяє добровільну участь організацій в схемі
еко-менеджменту і аудиту Співтовариства (EMAS) (OJ L 114, 24.4.2001,
p.1).

2 Регламент (ЄС) № 1655/2000 Європейського Парламенту и Ради від 17
липня 2000 року стосовно Фінансового інструменту для навколишнього
середовища (LIFE) (OJ L 192, 28.7.2000, p.1).

PAGE 14

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

— заохочення використання надійних екологічних даних, що декларуються
виробником, і попередження неправдивих даних;

— сприяння “зеленій” політиці державної закупівлі, що дозволяє
враховувати екологічні характеристики і можливу інтеграцію екологічного
життєвого циклу, включаючи стадію виробництва, участь у процедурах
закупівлі, які базуються на повазі до правил конкуренції Співтовариства
та внутрішнього ринку, з керівними принципами найкращої практики і
початком розгляду “зеленої” закупівлі в інституціях Співтовариства;

7. Підтримка екологічної інтеграції в фінансовому секторі. Це вимагає:

— врахування можливостей добровільної ініціативи в фінансовому секторі,
що охоплює керівні принципи для впровадження даних про вартість
екологічних заходів у річних фінансових звітах компаній і обмін досвідом
найкращої політики між державами-членами;

— звернення до Європейського інвестиційного банку стосовно зміцнення
інтеграції екологічних цілей і факторів в його головну діяльність,
зокрема з метою підтримки сталого розвитку в державах-кандидатах;

— сприяння інтеграції екологічних цілей і факторів у діяльність інших
фінансових інституцій, таких як Європейський банк реконструкції і
розвитку;

8. Створення режиму відповідальності Співтовариства, що вимагає,
зокрема:

— прийняття законодавства з екологічної відповідальності;

9. Покращення співробітництва і партнерства з групами споживачів і НУО,
і сприяння кращому розумінню й участі в екологічних питаннях
європейських громадян. Це вимагає:

— забезпечення доступу до інформації, участі та правосуддя шляхом
якнайшвидшої ратифікації Оргуської конвенції3 Співтовариством та
державами-членами;

— підтримки надання доступної інформації громадянам щодо стану й
основних тенденцій навколишнього середовища у зв’язку з соціальними,
економічними тенденціями і тенденціями охорони здоров’я;

— загального підвищення рівня інформованості з екологічних питань;

3 Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі
прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються
довкілля, Оргус, 25 червня 1998 року.

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

PAGE 15

— розробки основних правил і принципів хорошого екологічного управління
в процесах діалогу;

10. Заохочення і підтримка ефективного і сталого використання й
управління землею і морем, беручи до уваги екологічні фактори. Це
вимагає, при повному дотриманні принципу субсидіарності, наступного:

— сприяння кращій практиці щодо сталого планування землекористування, що
враховує специфічні регіональні умови з особливим наголосом на програмі
Інтегрованого управління прибережними зонами;

— сприяння кращій практиці і підтримка мереж, які сприяють обміну
досвідом із сталого розвитку, включаючи міські зони, море, прибережні,
гірські зони, водно-болотні угіддя та інші зони чутливого характеру;

— покращення використання, збільшення ресурсів і надання ширшого змісту
агро-екологічним заходам, передбаченим Спільною сільськогосподарською
політикою;

— заохочення держав-членів розглядати використання регіонального
планування як інструмент покращення захисту навколишнього середовища для
громадян і сприяти обміну досвідом із сталого регіонального розвитку,
зокрема у міських та густозаселених зонах.

Стаття 4 Тематичні стратегії

1. Дії, передбачені статтями 5-8, включають розвиток тематичних
стратегій і оцінку існуючих щодо пріоритетних екологічних проблем, які
вимагають широкого підходу. Ці стратегії повинні містити визначення
пропозицій, необхідних для досягнення цілей, вказаний у цій Програмі, і
процедур, передбачених для їх прийняття. Стратегії подаються
Європейському Парламенту і Раді та, у разі необхідності, мають форму
Рішення Європейського Парламенту і Ради, що приймається згідно з
процедурою, визначеною в статті 251 Договору. Згідно з правовою основою
пропозиції, законодавчі процедури, що виникають із таких стратегій,
приймаються згідно з процедурою, передбаченою статтею 251 Договору.

2. Тематичні стратегії можуть включати підходи, перераховані у статті 3
і статті 9, відповідні кількісні та якісні екологічні завдання та часові
рамки, стосовно яких передбачені заходи можуть визначатися й
оцінюватися.

3. Тематичні стратегії повинні розвиватися й імплементуватись при
безпосередньому консультуванні з відповідними сторонами, такими

PAGE 16

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

як НУО, промисловість, інші соціальні партнери та державні органи,
забезпечуючи, якщо доцільно, консультації з державами-кандидатами у
цьому процесі.

4. Тематичні стратегії повинні бути представлені Європейському
Парламенту й Раді не пізніше, ніж через три роки з дня прийняття
Програми. Середньотерміновий звіт, в якому Комісія оцінює прогрес,
здійснений в імплементації Програми, повинен включати огляд тематичних
стратегій.

5. Щороку Комісія подає звіт Європейському Парламенту і Раді щодо
прогресу в розвитку та імплементації стратегій та їх ефективності.

Стаття 5

Завдання та пріоритетні сфери дій щодо зміни клімату

1. Цілі, визначені у статті 2, повинні досягатися за допомогою таких
завдань:

— ратифікація і набрання чинності Кіотського протоколу до Рамкової
конвенції ООН про зміну клімату до 2002 року і виконання зобов’язань
щодо зменшення викидів на 8% до 2008-12 року порівняно з рівнем 1990
року для усього Європейського Співтовариства, згідно із зобов’язаннями
кожної держави-члена, встановленими у Висновках Ради від 16 і 17 червня
1998 року;

— реалізація до 2005 року значного прогресу в досягненні зобов’язань
згідно із Кіотським протоколом;

— займання Співтовариством такої позиції, яка б дозволяла відстоювати
прийняття міжнародної угоди з жорсткішими завданнями щодо викидів на
другому етапі виконання зобов’язань згідно з Кіотським протоколом. Така
угода повинна мати мету суттєво знизити викиди, повністю враховуючи,
зокрема, висновки третього оціночного звіту Міжурядового комітету зі
зміни клімату (ІРСС), і взяти до уваги необхідність рухатись у напрямку
глобального справедливого розподілу викидів парникових газів.

2. Ці завдання виконуються за допомогою, зокрема, таких пріоритетних
дій:

(і) Імплементація міжнародних зобов’язань із клімату, включаючи Кіотский
протокол за допомогою:

(a) вивчення результатів Європейської програми зі зміни клімату і
прийняття ефективної спільної і координованої політики і заходів на її
основі, якщо доцільно для різних секторів додатково до внутрішніх дій
держав-членів;

(b) роботи в напрямку встановлення рамок Співтовариства для розвитку
ефективної торгівлі викидами СО2 з можливим поширенням на інші парникові
гази;

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

PAGE 17

(с) покращення моніторингу парникових газів і прогресу щодо надання
державам-членам зобов’язань, згідно з Внутрішньою угодою щодо поділу
зобов’язань;

(ii) Зменшення викидів парникових газів у сфері енергетики:

(a) проведення якнайшвидше перевірки та огляду субсидій, які
перешкоджають ефективному і сталому використанню енергії, з метою їх
поступового скорочення;

(b) заохочення використання відновлюваного і викопного палива із низьким
вмістом вуглецю для виробництва енергії;

(c) заохочення використання джерел відновлюваної енергії, включаючи
застосування пільг, на місцевому рівні включно, з метою досягнення
поставленої цілі 12% всього використання енергії до 2010 року;

(сі) впровадження пільг для збільшення використання теплоелек-троенергії
та імплементація заходів, спрямованих на подвоєння загального поділу
теплоелектроенергії у Співтоваристві до 18 % усього виробництва
електроенергії;

(е) попередження та зменшення викидів метану із виробництва та передачі
енергії;

(!) сприяння ефективності енергії;

(iii) Зменшення викидів парникових газів у транспортному секторі:

(a) визначення та реалізація спеціальних дій для зменшення викидів
парникових газів у авіації, якщо такі дії не погоджені у межах
Міжнародної організації цивільної авіації до 2002 року;

(b) визначення та реалізація спеціальних дій для зменшення викидів
парникових газів у морському судноплавстві, якщо такі дії не погоджені в
межах Міжнародної морської організації до 2003 року;

(c) заохочення переходу до ефективніших і чистіших форм транспорту,
включаючи кращу організацію і логістику;

(С) у контексті завдання ЄС зменшити викиди парникових газів на 8%,
прохання, щоб Комісія подала до кінця 2002 року Комюніке про кількісні
екологічні цілі для системи сталого транспорту;

(е) визначення та реалізація наступних спеціальних дій, включаючи
будь-яке відповідне законодавство для зменшення викидів парникових газів
від автотранспортних засобів та N20;

(!) сприяння розвиткові і використанню альтернативного палива і
транспортних засобів із низьким споживанням палива, з метою суттєвого й
постійного збільшення їх частки;

PAGE 18

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

(д) сприяння заходам, спрямованим на повне відображення екологічної
вартості в ціні транспорту;

(гі) відмежування економічного зростання від попиту на транспорт, з
метою зменшення впливу на навколишнє середовище;

(іу) Зменшення викидів парникових газів у промисловому виробництві:

(a) сприяння еко-ефективній практиці і техніці в промисловості;

(b) розробка засобів сприяння малим і середнім підприємствам з
прийняття, інновації і вдосконалення діяльності;

(c) заохочення розвитку екологічно безпечніших і технічно можливих
альтернатив, включаючи вживання заходів Співтовариства, метою яких є
скорочення викидів, поступова ліквідація виробництва, де це доцільно, і
зниження використання промислових фторованих газів ГФВ
(гідрофторвуглеці), ПФВ (перфторвуглеці) і СФ6 (шестифториста сірка);

(у) Зменшення викидів парникових газів у інших секторах:

(a) сприяння ефективності енергії, особливо для опалення, охолодження і
гарячого водопостачання під час проектування будівель;

(b) врахування необхідності зменшення викидів парникових газів, поряд з
іншими екологічними питаннями, у Спільній сільськогосподарській політиці
і Стратегії Співтовариства із поводження з відходами;

(уі) Використання інших відповідних інструментів, таких як:

(a) сприяння використанню фіскальних заходів, включаючи часові та
відповідні рамки Співтовариства для енергетичного оподаткування, для
заохочення переходу на ефективніше використання енергії, чистішу енергію
і транспорт та заохочення технологічних інновацій;

(b) заохочення екологічних угод із промисловим сектором, з метою
зменшення викидів парникових газів;

(c) забезпечення того, щоб зміна клімату була основною темою політики
Співтовариства з досліджень і технологічного розвитку і головною для
національних дослідницьких програм.

3. Окрім пом’якшення зміни клімату, Співтовариство повинно готуватися до
заходів, спрямованих на адаптацію до наслідків зміни клімату, за
допомогою:

— перегляду політик Співтовариства, зокрема тих, які зачіпають зміну
клімату, щоб адаптація розглядалася, відповідно, в інвестиційних
рішеннях;

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

PAGE 19

— заохочення регіонального моделювання й оцінки клімату, як для
підготовки регіональних заходів із адаптації, таких як управління
водними ресурсами, охорона біорізноманіття, попередження опустелення і
затоплення, так і для підтримки високого рівня інформованості громадян і
підприємців.

4. Необхідно забезпечити, щоб проблеми клімату враховувалися під час
розширення Співтовариства. Це вимагатиме, зокрема, таких дій стосовно
держав-кандидатів:

— сприяння розширенню можливостей для здійснення внутрішніх заходів з
метою використання механізмів, передбачених Кі-отським протоколом та
покращеного звітування й моніторингу ви кидів;

— підтримка стійкішого транспортного й енергетичного сектора;

— забезпечення зміцнення співпраці з державами-кандидатами з питань
зміни клімату надалі.

5. Боротьба зі зміною клімату формуватиме складову частину політики
зовнішніх зносин Європейського Союзу і буде одним із пріоритетів його
політики сталого розвитку. Це вимагатиме узгоджених і координованих дій
з боку Співтовариства та його держав-членів з метою:

— створення можливостей для допомоги країнам, що розвиваються, і країнам
з перехідною економікою, наприклад через заохочення проектів Механізму
чистого розвитку, згідно із Кіотським протоколом, і спільне
впровадження;

— реагування на визначені потреби з передачі технологій;

— допомоги в проблемах адаптації до зміни клімату у відповідних країнах.

Стаття 6

Завдання та пріоритетні сфери дій щодо природи та біорізноманіття

1. Цілі, поставлені у статті 2, повинні досягатися за допомогою таких
завдань:

— припинення зниження біорізноманіття для досягнення цієї мети до 2010
року, включаючи попередження і зменшення впливу активних чужорідних
видів і генотипів;

— захист і відповідне відновлення природи та біорізноманіття від
руйнівного впливу забруднення;

— збереження, належне відновлення і стале використання морського
навколишнього середовища, узбережжя і водно-болотних угідь;

— збереження і належне відновлення цінних ландшафтних зон, включаючи
культивовані та чутливі зони;

PAGE 20

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

— збереження видів та природних середовищ існування, з метою
попередження фрагментації природного середовища існування;

— сприяння сталому використанню ґрунтів, звертаючи особливу увагу на
попередження ерозії, збіднення, забруднення й опусте-лювання.

2. Ці завдання виконуються шляхом вказаних нижче пріоритетних дій,
беручи до уваги принцип субсидіарності, базуючись на існуючих глобальних
і регіональних конвенціях та стратегіях, і повній імплементації
відповідних актів Співтовариства. Екосистемний підхід, прийнятий
Конвенцією про охорону біологічного різноманіття4, повинен
застосовуватись, де це доцільно:

(a) щодо біорізноманіття:

— забезпечуючи імплементацію та сприяючи моніторингу й оцінці стратегії
Співтовариства з біорізноманіття і відповідних планів дій, включаючи,
через програму збору даних та інформації, вироблення відповідних
індикаторів і сприяння використанню найкращих доступних технологій і
найкращої практики у сфері навколишнього середовища;

— сприяючи дослідженням біорізноманіття, генетичних ресурсів, екосистем
і їх взаємодії з діяльністю людини;

— розвиваючи заходи для підвищення сталого використання, сталого
виробництва і сталого інвестування щодо біологічного різноманіття;

— заохочуючи послідовну оцінку, подальші дослідження і співпрацю щодо
видів, які знаходяться під загрозою зникнення;

— сприяючи на глобальному рівні чесному та справедливому розподілу вигод
від використання генетичних ресурсів для імплементації статті 15
Конвенції про охорону біологічного різноманіття щодо доступу до
генетичних ресурсів, які походять із третіх країн;

— розвиваючи заходи, спрямовані на попередження і контроль за активними
чужорідними видами, включаючи чужорідні генотипи;

— встановлюючи мережу Natura 2000 та імплементуючи необхідні технічні і
фінансові інструменти і заходи, потрібні для її повної імплементації і
захисту, за межами зон Natura 2000, видів, які захищаються Директивами
про природне середовище існування і птахів;

— сприяючи поширенню мережі Natura 2000 на держави-канди-дати;

(b) щодо аварій і катастроф:

4 OJ L 309, 13.12.1993, p.1.

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

PAGE 21

— сприяючи координації Співтовариством дій держав-членів у зв’язку з
аваріями і природними катастрофами за допомогою, наприклад, встановлення
мережі для обміну практикою і засобами попередження;

— розвиваючи подальші заходи для надання допомоги з попередження загрози
великих аварій, приділяючи особливу увагу тим, що викликані
трубопроводами, гірничо-видобувною діяльністю, морським транспортуванням
небезпечних речовин і розвитком заходів із гірничих відходів;

(с) через тематичну стратегію захисту ґрунтів, спрямовану на
попередження, зокрема, забруднення, ерозії, опустелювання, погіршення
стану землі, її вилучення, гідрогеологічних ризиків, беручи до уваги
регіональну різноманітність, включаючи особливості гірських і посушливих
районів;

(С) через сприяння сталому управлінню видобувною промисловістю, з метою
зменшення її впливу на навколишнє середовище;

(е) через сприяння інтеграції охорони і відновлення ландшафтних
цінностей в інші сфери політики, включаючи туризм і беручи до уваги
відповідні міжнародні інструменти;

(!) через сприяння інтеграції питань біорізноманіття у
сільськогосподарську політику і заохочення сталого сільського розвитку,
багатофункціонального і сталого сільського господарства, через:

— заохочення повного використання існуючих можливостей Спільної
сільськогосподарської політики та інших політичних заходів;

— заохочення більш екологічно відповідального фермерства, при
майбутньому розгляді Спільної сільськогосподарської політики включаючи,
де необхідно, екстенсивні методи виробництва, інтегровану практику
ведення сільського господарства, органічне фермерство і
агробіорізноманіття, та беручи до уваги необхідність збалансованого
підходу до багатофункціональної ролі сільських громад;

(д) через сприяння сталому використанню моря і охорони морських
екосистем, включаючи морське дно, естуарії та прибережні зони, звертаючи
особливу увагу на місця, що мають високу цінність біо-різноманіття,
через:

— сприяння кращій інтеграції екологічних факторів у Спільну політику в
сфері рибальства, використовуючи можливості її перегляду у 2002 році;

— тематичну стратегію для охорони і збереження морського навколишнього
середовища, беручи до уваги, зокрема, зобов’язання та

PAGE 22

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

вимоги до імплементації морських конвенцій, необхідність зменшення
викидів та впливу морського транспорту й інших видів морської діяльності
та тої діяльності, що знаходиться на суші;

— сприяння інтегрованому управлінню прибережними зонами;

— подальше сприяння охороні морських зон, зокрема, за допомогою мережі
Natura 2000, а також за допомогою інших доцільних заходів
Співтовариства;

(h) через імплементацію та подальший розвиток стратегій і заходів
стосовно лісів, згідно зі стратегією щодо лісів Європейського Союзу,
беручи до уваги принцип субсидіарності і питання біорізноманіття та
впроваджуючи такі елементи:

— покращення існуючих заходів Співтовариства щодо охорони лісів та
імплементація сталого управління лісами, зокрема, через національні
програми стосовно лісів у зв’язку з планами розвитку сільських районів,
звертаючи особливу увагу на моніторинг багатоскладової ролі лісів згідно
з рекомендаціями, прийнятими на Конференції міністрів з охорони лісів в
Європі і Форумі ООН з лісів та конвенції з біорізноманіття, інших
форумах;

— заохочення ефективного координування різних секторів політики у
лісовому господарстві, включаючи приватний сектор, а також координацію з
усіма зацікавленими особами, задіяними у питаннях лісового господарства;

— заохочення росту ринкового розподілу сталого виробництва деревини,
зокрема, за допомогою заохочення сертифікації сталого управління лісами
та заохочення маркування відповідної продукції;

— подальша активна участь Співтовариства і держав-членів в імплементації
глобальних та регіональних рішень і в обговоренні та переговорах з
питань, пов’язаних із лісами;

— розгляд можливостей для вживання активних заходів з попередження і
боротьби із торгівлею незаконно заготовленою деревиною;

— заохочення розгляду впливу зміни клімату на ліси;

(i) щодо генетично модифікованих організмів (ГМО):

— розвиваючи положення і методи для оцінки ризику, визначення,
маркування і відстежування ГМО, з метою забезпечення ефективного
моніторингу і контролю за впливом на здоров’я і навколишнє середовище;

— ставлячи за мету швидку ратифікацію та імплементацію Карта-генського
протоколу про біобезпеку і підтримуючи створення правових основ у третіх
країнах, при потребі, через технічну і фінансову допомогу.

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

PAGE 23

Стаття 7

Завдання та пріоритетні сфери дій щодо навколишнього середовища,
здоров’я та якості життя

1. Цілі, визначені у статті 2, повинні досягатися за допомогою
перерахованих нижче завдань, беручи до уваги відповідні стандарти,
керівні принципи та програми Всесвітньої організації охорони здоров’я
(ВООЗ):

— досягнення кращого розуміння загрози для навколишнього середовища і
здоров’я людини з метою вживання заходів з попередження і зменшення
такої загрози;

— сприяння кращій якості життя за допомогою інтегрованого підходу, при
зосередженні уваги на міських зонах;

— ставлячи мету досягти на протязі одного покоління (до 2020 року) того,
щоб хімічні речовини виготовлялись і використовувались таким чином, аби
це не вело до значного негативного впливу на здоров’я і навколишнє
середовище, визнаючи необхідність заповнення існуючих прогалин у знаннях
про властивості, використання, розміщення і вплив хімічних речовин;

— небезпечні хімічні речовини слід замінити безпечнішими хімічними
речовинами чи безпечнішими альтернативними технологіями, які не
передбачають використання хімічних речовин, з метою зменшення ризику для
людини і навколишнього середовища;

— зменшення впливу пестицидів на здоров’я людини і навколишнє середовище
і, загалом, досягнення більш сталого використання пестицидів, а також
значного загального зниження ризику та використання пестицидів, які
відповідають необхідному захисту культур. Пестициди, що є стійкими,
біо-акумулятивними чи токсичними, або мають інші подібні якості, повинні
бути замінені не такими шкідливими, якщо це можливо;

— досягнення таких якісних рівнів ґрунтових і поверхневих вод, при яких
не допустимий значний негативний вплив і ризик для здоров’я людини і
навколишнього середовища, і забезпечення того, щоб об’єм видобутку
водних ресурсів був сталим протягом довгого періоду часу;

— досягнення таких рівнів якості повітря, які не призводять до значного
негативного впливу і ризику для здоров’я людини та навколишнього
середовища;

— суттєве зменшення кількості людей, на котрих регулярно впливають
довготривалі середні рівні шуму, зокрема транспортний шум, який, згідно
з науковими даними, негативно впливає на здоров’я людини, та підготовка
наступного кроку в роботі з директивами із питань шуму.

PAGE 24

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

2. Ці завдання досягаються за допомогою таких пріоритетних дій:

(a) посилення дослідницьких програм і наукових досліджень
Співтовариства, заохочення міжнародної координації національних
дослідницьких програм для підтримки виконання завдань щодо здоров’я і
навколишнього середовища, зокрема:

— визначення і рекомендації щодо пріоритетних сфер досліджень і дій,
включаючи, зокрема, можливий вплив на здоров’я джерел електромагнітного
забруднення і приділяючи особливу увагу розвиткові і затвердженню
альтернативних методів дослідів над тваринами, зокрема у галузі хімічної
безпеки;

— визначення та розвиток індикаторів здоров’я та навколишнього
середовища;

— перегляд, розвиток та оновлення існуючих стандартів здоров’я й
граничних значень, включаючи, де доцільно, вплив на потенційно вразливі
групи, наприклад дітей чи старших людей, і комулятив-ність та зворотній
вплив різних забруднювачів;

— огляд тенденцій і положень механізму швидкого попередження про нові
проблеми і ті, що з’являються;

(b) щодо хімічних речовин:

— покладення відповідальності на виробників, імпортерів і остаточних
користувачів за збір знань про всі хімічні речовини (обов’язок
піклуватись) і оцінку ризику їх використання, зокрема, в товарах та під
час переробки і розміщення;

— розвиток узгодженої системи, яка базується на комплексному підході, що
виключає хімічні речовини, котрі використовуються в дуже малій кількості
для тестування, оцінки ризику й управління ризиком нових та існуючих
речовин з процедурами тестування, що зводить до мінімуму необхідність
тестування на тваринах і розвиток методів альтернативного тестування;

— забезпечення того, щоб відповідні хімічні речовини були предметом
прискорених процедур управління ризиком і, аби речовини, які викликають
велике занепокоєння, включаючи канцерогенні, мутагенні і токсичні, для
відновлення речовин, і ті, що мають характеристики стійких органічних
забруднювачів, використовувалися лише в обґрунтованих і добре визначених
випадках, а перед їх використанням видавався дозвіл;

— забезпечення того, щоб результати оцінки ризику хімічних речовин
повною мірою враховувалися у тих сферах законодавства Співтовариства, в
яких регулюється питання хімічних речовин, а також для уникнення
дублювання роботи;

— визначення критеріїв для включення у категорію речовин, які

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

PAGE 25

викликають велике занепокоєння, тих речовин, що є стійкими,
біоакумулятивними і токсичними, і тих, які є дуже стійкими і дуже
біоакумулятивними, а також передбачаючи включення відомих ендокринних
порушень, коли встановлюють погоджені методи тестування і критерії;

— забезпечення того, щоб основні заходи, необхідні з точки зору
визначених завдань, були швидко розроблені, могли набрати чинності до
середньотермінового розгляду;

— забезпечення доступу громадськості до неконфіденційної інформації у
Реєстрі хімічних речовин Співтовариства (REACH Register);

(c) щодо пестицидів:

— повна імплементація й огляд ефективності застосовуваних правових
рамок5 із метою забезпечення високого рівня захисту після внесення
поправок. Цей перегляд може містити, відповідно, порівняльну оцінку та
розвиток процедур Співтовариства з надання дозволів для розміщення на
ринку;

— тематична стратегія зі сталого використання пестицидів, спрямована на:

(d) зменшення небезпеки і ризику для здоров’я та навколишнього
середовища від використання пестицидів;

(ii) покращення контролю за використанням і поширенням пестицидів;

(iii) зниження рівнів шкідливих активних речовин, зокрема, шляхом заміни
найбільш небезпечних безпечнішими, включаючи нехіміч-ними
альтернативами;

(іу) заохочення використання невеликої кількості чи не використання
пестицидів під час культивації, зокрема, за допомогою підвищення
інформованості користувачів, сприяння використанню кодексів хорошої
практики і сприяння розгляду можливого застосування фінансових
інструментів;

(v) прозору систему звітування та моніторингу досягнутого прогресу при
виконанні завдань стратегії, включаючи вироблення відповідних
індикаторів;

(d) щодо хімічних речовин і пестицидів:

— швидка ратифікація Роттердамської конвенції про процедуру попередньої
обґрунтованої згоди щодо окремих небезпечних

5 Директива Ради 91/414/ЄЕС від 15 липня 1991 року щодо розміщення на
ринку продуктів захисту рослин (OJ L 230, 19.08.1991, p.1). Директива з
останніми доповненнями, внесеними Директивою Комісії 2001/49/ЄС (OJ L
176, 29.06.2001, p.61).

PAGE 26

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі, а також
Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі;

— доповнення Регламенту Ради (ЄЕС) №2455/92 від 23 липня 1992 року щодо
експорту й імпорту деяких небезпечних хімічних ре-човин6, щоб він
відповідав Роттердамській конвенції, при цьому покращуючи його
процедурні механізми і поліпшуючи інформування країн, що розвиваються;

— підтримка покращення управління хімічними речовинами та пестицидами у
країнах, що розвиваються, і країнах-кандидатах, включаючи видалення
запасів застарілих пестицидів, зокрема, підтримуючи проекти, спрямовані
на таке видалення;

— сприяння міжнародним зусиллям щодо вироблення стратегічного підходу до
міжнародного управління хімічними речовинами;

(е) щодо сталого розвитку та високої якості води:

— забезпечення високого рівня захисту поверхневих і підземних вод,
попередження забруднення та сприяння сталому використанню

вод;

— робота для забезпечення повної імплементації Рамкової водної
директиви7, що спрямована на покращення екологічного, хімічного і
кількісного стану вод та узгоджене і стале управління ними;

— розробка заходів, спрямованих на припинення скидів, викидів і втрат
пріоритетних небезпечних речовин згідно з положеннями Рамкової водної
директиви;

— забезпечення високо рівня захисту води для купання, включаючи перегляд
Директиви про воду для купання8;

— забезпечення інтеграції концепцій і підходів Рамкової водної директиви
та інших директив у сфері охорони води в інші сфери політики
Співтовариства;

(1) щодо якості повітря, то розвиток та імплементація заходів,
визначених у статті 5, в галузі транспорту, промисловості та енергетики
повинні відповідати і сприяти покращенню якості повітря. Передбачається
проведення надалі таких заходів:

— покращення моніторингу й оцінки якості повітря, включаючи акумуляцію
забруднювачів, надання громадськості інформації,

6 ОІ Ь 251, 29.08.1992, р.13. Регламент з доповненнями Регламентом
Комісії (ЄС) №2247/98 (ОІ Ь 282, 20.10.1998, р.12).

7 Директива 2000/60/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 23 жовтня
2000 року, що встановлює рамки дій Співтовариства в сфері водної
політики (ОІ Ь 327, 22.12.2000, р.1).

8 Директива Ради 76/160/ЄЕС від 8 грудня 1975 року стосовно якості води
для купання (ОІ Ь 31, 5.02.1976, р.1). Директива, доповнена Актом про
приєднання 1994 року.

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

PAGE 27

включаючи розробку та використання індикаторів;

— тематична стратегія для зміцнення послідовної та комплексної політики
стосовно забруднення повітря, щоб визначити пріоритети для майбутніх
дій, розгляду і оновлення, при потребі, стандартів якості повітря і
національних порогових величин викидів, з метою досягнення
довготермінового завдання з неперевищення критичного навантаження та
рівнів і розробки кращих систем збору інформації, моделювання та
прогнозування;

— прийняття відповідних заходів щодо озону і частинок у приземному шарі;

— розгляд якості повітря в приміщенні і його впливу на здоров’я, з
рекомендаціями для подальших заходів, у разі необхідності;

— провідна роль на переговорах та імплементація Монреальського протоколу
про речовини, що руйнують озоновий шар;

— провідна роль на переговорах і зміцнення зв’язків та взаємодії з
міжнародними процесами, які сприяють чистому повітрю в Європі;

— подальший розвиток спеціальних інструментів Співтовариства для
зменшення викидів із відповідних категорій джерел;

(д) щодо шуму:

— доповнення та подальше вдосконалення заходів, включаючи відповідні
процедури сертифікації, спрямованих проти викидів шуму від послуг і
товарів, наприклад автотранспортних засобів, включаючи заходи для
зменшення шуму від взаємодії між шинами і покриттям доріг, якщо вони не
впливають на безпеку доріг, та від залізничних засобів, авіації і
стаціонарного обладнання;

— розробка й імплементація інструментів для зменшення транспортного
шуму, якщо це можливо, наприклад, за допомогою зменшення попиту на
транспорт, заміни менш шумними моделями, сприяння технічним заходам і
сталому плануванню транспорту;

(її) щодо навколишнього середовища міст:

— тематична стратегія, що сприяє комплексному горизонтальному підходу у
політиці Співтовариства і покращенню якості навколишнього середовища
міст, беручи до уваги прогрес, досягнутий в імплементації існуючих рамок
співпраці9, переглядаючи їх у разі необхідності, спрямовуючи увагу на:

— сприяння Місцевому порядку денному на XXI сторіччя;

9 Рішення Європейського Парламенту і Ради №1141/2001/ЄС від 27 червня
2001 року щодо рамок Співтовариства для співпраці для сприяння сталому
розвитку міста (Ш І 191, 13.07.2001, р.1).

PAGE 28

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

— зменшення зв’язку між економічним зростанням і попитом на пасажирський
транспорт;

— необхідність збільшення частки у громадському транспорті, на
залізниці, внутрішніх водних шляхах, пішохідному і велосипедному способі
пересування;

— необхідність стримувати ріст обсягів транспортного руху та здійснювати
суттєве розмежування між ростом транспорту і збільшенням ВВП;

— необхідність сприяти використанню громадських транспортних засобів з
низькими викидами;

— розгляд індикаторів навколишнього середовища міст. Стаття 8

Завдання та пріоритетні сфери дій щодо сталого використання й управління
природними ресурсами і відходами

1. Цілі, визначені у статті 2, повинні досягатися за допомогою
перерахованих нижче завдань:

— забезпечення того, щоб споживання ресурсів і пов’язаного з ним впливу
не перевищувало потенційної здатності навколишнього середовища та
порушення зв’язку між економічним зростанням і використанням ресурсів. У
цьому контексті слід наголосити на орієнтовній меті — досягнути 22 %
виробництва електроенергії з відновлюваних джерел енергії до 2010 року в
Співтоваристві задля суттєвого збільшення ефективності ресурсів та
енергії;

— досягнення суттєвого загального зменшення об’ємів вироблених відходів
за допомогою ініціатив щодо попередження їх виникнення, кращої
ефективності ресурсів і переходу до більш сталої структури виробництва
та споживання;

— суттєве зменшення кількості відходів, які підлягають видаленню, і
об’ємів небезпечних відходів, які виробляються, уникаючи збільшення
викидів у повітря, воду та ґрунти;

— заохочення повторного використання, а для відходів, які все ще
виробляються: рівень небезпечності слід знизити і вони повинні мати
якнайменший ризик; перевага має надаватись утилізації, особливо
рециркуляції; кількість відходів, що підлягають видаленню, повинна бути
мінімальною, і вони мусять видалятися безпечним способом; відходи, які
підлягають видаленню, мають видалятись якомога ближче до місця їх
виробництва, при цьому не призводячи до зменшення ефективності операцій
із оброблення відходів.

2. Ці завдання виконуються, беручи до уваги підхід Комплексної політики
продукції і стратегії Співтовариства щодо поводження з

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

PAGE 29

відходами10, за допомогою таких пріоритетних дій:

(i) розробки тематичної стратегії щодо сталого використання і управління
ресурсами, включаючи, зокрема:

(a) оцінку матеріалів і потоків відходів у Співтоваристві, включаючи
імпорт та експорт, наприклад, використовуючи інструмент аналізу потоку
матеріалів;

(b) огляд ефективності заходів політики і впливу субсидій, пов’язаних із
природними ресурсами і відходами;

(c) встановлення цілей та завдань щодо ефективності ресурсів і зменшення
їх використання, скорочуючи зв’язок між економічним зростанням і
негативним впливом на навколишнє середовище;

(сі) сприяння методам і техніці видобутку та виробництва для заохочення
еко-ефективності і сталого використання сировини, енергії, води й інших
ресурсів;

(е) розробку й імплементацію широкого кола інструментів, включаючи
дослідження, передачу технологій, ринкові та економічні інструменти,
програми хорошої практики й індикатори ефективності ресурсів;

(ii) розробки та імплементації заходів щодо запобігання та поводження з
відходами за допомогою, зокрема:

(a) розробки комплексу кількісних та якісних цілей зі зменшення щодо
всіх відповідних відходів, які повинні бути досягнуті на рівні
Співтовариства до 2010 року. Комісія розробляє пропозиції таких цілей до
2002 року;

(b) заохочення екологічного та сталого дизайну продукції;

(c) підвищення інформованості про можливий внесок громадськості в
зменшення відходів;

(с) формулювання оперативних заходів, спрямованих на заохочення
попередження виникнення відходів, наприклад, стимулюючи повторне
використання і утилізацію, поступово ліквідуючи певні речовини й
матеріали, за допомогою заходів, пов’язаних із продукцією;

(е) подальшу розробку індикаторів у сфері поводження з відходами;

(iii) розробки тематичної стратегії щодо рециркуляції відходів,
включаючи, зокрема:

(а) заходи, спрямовані на забезпечення розподілу джерел, збір і

10 Резолюція Ради від 24 лютого 1997 року про стратегію Співтовариства
щодо поводження з відходами (О С 76, 11.03.1997, р.1).

PAGE зо

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

рециркуляцію пріоритетних потоків відходів;

(b) подальший розвиток відповідальності виробника;

(c) розвиток і передачу екологічно чистої технології з рециркуляції та
оброблення відходів;

(іу) розробки чи перегляду законодавства з відходів, включаючи, зокрема,
відходи будівництва і демонтажу, стічного мулу11, відходи, що
розкладаються біологічним шляхом, пакування12, батареї13 та перевезення
відходів14, уточнення різниці між відходами і невідходами, розробки
адекватних критеріїв для подальшого вироблення Додатку ІІА та ІІВ
рамкової директиви про відходи15.

Стаття 9

Завдання та пріоритетні сфери дій щодо міжнародних питань

1. Ціль, визначена у статті 2 щодо міжнародних питань і міжнародного
виміру чотирьох пріоритетних сфер навколишнього середовища цієї Програми
передбачає такі завдання:

— додержання амбіційної політики з навколишнього середовища на
міжнародному рівні, звертаючи особливу увагу на потенційну здатність
глобального навколишнього середовища;

— подальше сприяння на міжнародному рівні сталій структурі споживання і
виробництва;

— досягнення прогресу в забезпеченні того, щоб торгівельна й екологічна
політика та заходи підтримували одна одну.

2. Ці завдання виконуються за допомогою таких пріоритетних дій:

(а) інтеграція вимог щодо захисту навколишнього середовища в усю
зовнішню політику Співтовариства, включаючи торгівлю і співробітництво з
розвитку, з метою досягнення сталого розвитку з допомогою, зокрема,
вироблення керівних принципів;

11 Директива Ради 86/278/ЄЕС від 12 червня 1986 року про захист
навколишнього середовища, і, зокрема, ґрунту, коли в сільському
господарстві використовується стічний мул (ОІ Ь 181, 4.07.1986, р.6).
Директива доповнена Актом про приєднання 1994 року.

12 Директива 94/62/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 20 грудня 1994
року щодо пакувальних матеріалів та відходів пакування (ОІ Ь 365,
31.12.1994, р.10). Директива доповнена Рішенням Комісії 1999/177/ЄЕС (ОІ
Ь 56, 4.03.1999, р.47).

13 Директива Комісії 93/86/ЄЕС від 4 жовтня 1993 року, яка доповнила
згідно із технічним прогресом Директиву Ради 91/157/ЄЕС щодо батарей та
акумуляторів, які містять деякі небезпечні речовини (ОІ Ь 264,
23.10.1993, р.51).

14 Регламент Ради (ЄЕС) №259/93 від 1 лютого 1993 року про нагляд і
контроль за перевезенням відходів в межах Співтовариства, а також з та в
Співтовариство (ОІ Ь 30, 6.02.1993, р.1). Регламент зі змінами,
внесеними Рішенням Комісії 1999/ 816/ЄЕС(ОІ Ь 316, 10.12.1999, р.45).

15 Директива Ради 75/442/ЄЕС від 15 липня 1975 року про відходи (ОІ Ь
135, 6.06.1996, р.32).

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

PAGE 31

(b) визначення комплексної системи цілей із навколишнього середовища і
розвитку для прийняття її як частини “нового глобального курсу чи угоди”
на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку в 2002

році;

(c) діяльності у напрямку зміцнення міжнародного управління в сфері
навколишнього середовища за допомогою поступового посилення
багатосторонньої співпраці та інституційних рамок, включаючи ресурси;

(С) орієнтації на швидку ратифікацію, ефективне дотримання та
застосування міжнародних конвенцій і угод у сфері навколишнього
середовища, коли Співтовариство є Стороною;

(е) сприяння екологічно сталій практиці у закордонному інвестуванні та
експорті кредиту;

(!) збільшення зусиль на міжнародному рівні для досягнення консенсусу
щодо методів оцінки ризику для здоров’я і навколишнього середовища, а
також підходів до управління ризиком, включаючи принцип перестороги;

(д) досягнення взаємопідтримки між торгівлею та необхідністю охорони
навколишнього середовища, приділяючи належну увагу екологічному виміру в
оцінках впливу на сталість багатосторонніх торгівельних угод, які
повинні проводитися на ранній стадії переговорів, та діючи відповідно;

(її) подальше сприяння системі світової торгівлі, яка повністю визнає
багатосторонні чи регіональні екологічні угоди та принцип перестороги,
розширення можливостей для торгівлі сталою й екологічно чистою
продукцією і послугами;

(і) сприяння транскордонному екологічному співробітництву з сусідніми
країнами і регіонами;

(]) сприяння кращій узгодженості політики, за допомогою поєднання
роботи, проведеної в рамках різних конвенцій, включаючи оцінку
взаємозв’язків між біорізноманіттям і зміною клімату та інтеграцію
питань біорізноманіття в імплементацію Рамкової конвенції ООН про зміну
клімату і Кіотського протоколу.

Стаття 10

Формування політики у сфері навколишнього середовища

Завдання, визначені у статті 2, щодо формування політики в сфері
навколишнього середовища базуються на участі і найкращих доступних
наукових знаннях і стратегічних підходах, визначених у статті 3,
реалізуються за допомогою таких пріоритетних дій: (а) розвиток
вдосконалених механізмів і загальних правил та принципів хорошого
управління, при якому з зацікавленими осо

PAGE 32

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

бами широко консультуються на всіх стадіях, з метою здійснення
найефективнішого вибору для досягнення найкращих результатів для
навколишнього середовища і сталого розвитку стосовно пропонованих
методів;

(b) підвищення участі у процесі діалогу екологічних НУО, через
відповідну підтримку, включаючи фінансування Співтовариства;

(c) покращення процесу формування політики за допомогою:

— ex-ante оцінки можливого впливу, зокрема, впливу на навколишнє
середовище, нової політики, включаючи альтернативу не проведення дій і
проектів законодавства та публікації результатів;

— ex-post оцінки ефективності існуючих заходів для виконання їх завдань
у сфері навколишнього середовища;

(d) забезпечення того, щоб навколишнє середовище, особливо пріоритетні
сфери, визначені у цій програмі, були пріоритетними у програмах
досліджень Співтовариства. Систематичний огляд потреб і пріоритетів
досліджень у сфері навколишнього середовища здійснюється у контексті
Рамкової програми Співтовариства з досліджень і технологічного розвитку.
Забезпечення кращої координації досліджень, що пов’язані з навколишнім
середовищем і проводяться у державах-членах, зокрема, щоб покращити
застосування результатів; встановлення зв’язків між екологічними та
іншими особами в сфері інформації, тренінгів, дослідження, освіти і
політики;

(e) забезпечення систематичного інформування, починаючи з 2003 року може
допомогти забезпечити основу для:

— політичних рішень щодо навколишнього середовища і сталого розвитку;

— подальшого виконання й огляду стратегій інтеграції сектора, а також
Стратегії сталого розвитку;

— інформування широкого кола громадськості.

Надання такої інформації буде підтримуватися систематичними звітами
Європейського агентства з навколишнього середовища та інших відповідних
органів. Інформація складається, головним чином, з:

— екологічних індикаторів;

— індикаторів стану і тенденцій у навколишньому середовищі;

— індикаторів інтеграції;

(f) огляд та постійний моніторинг інформації та систем звітування, у
світлі найбільш комплексної і ефективної системи забезпечення
вдосконаленого звітування високої якості, порівняльних і важливих
екологічних даних та інформації. Комісія якомога раніше подає

Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища

PAGE 33

пропозицію, щоб досягти цієї цілі. Вимоги щодо моніторингу, збору даних
і звітування ефективно відображаються у майбутньому екологічному
законодавстві;

(д) вдосконалення розробки та використання методів й інструментів
моніторингу земної кулі (наприклад супутникові технології) для підтримки
формування політики й імплементації.

Стаття 11

Моніторинг та оцінка результатів

1. Через чотири роки після початку дії Програми, Комісія оцінює прогрес,
досягнутий в імплементації, а також пов’язані з цим тенденції та
перспективи у сфері навколишнього середовища. Це повинно здійснюватися
на основі комплексних індикаторів. Комісія подає цей проміжний звіт
разом із пропозиціями щодо доповнень, які вважає необхідними, у
Європейський Парламент і Раду.

2. Комісія подає Європейському Парламенту і Раді остаточну оцінку
Програми і стану та перспектив у сфері навколишнього середовища в
останній рік дії Програми.

Стаття 12

Це Рішення публікується в Офіційному віснику Європейських Співтовариств

Вчинено в Брюсселі, 22 липня 2002 року

Від імені Європейського Парламенту Президент П.Кокс

Від імені Ради Президент П.С.Міллер

Переклад здійснено БФ „Екоправо-Львів”.

PAGE 34

ДИРЕКТИВА РАДИ 85/337/ЄЕС

від 27 червня 1985 р. (зі змінами, внесеними Директивою 97/11/ЄС від 3
березня 1997 р.) щодо оцінки впливу деяких державних і приватних
проектів на навколишнє середовище

Рада Європейських Співтовариств,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного
Співтовариства, зокрема, статті 100 і 235,

Беручи до уваги пропозицію Комісії 1,

Беручи до уваги думку Європейського Парламенту 2,

Беручи до уваги думку Економічного і Соціального Комітету 3,

Оскільки Програми дій Європейських Співтовариств з навколишнього
середовища 1973 р.4 і 1977 р. 5 та Програма дій 1983 р.6, основні
принципи яких були прийняті Радою Європейських Співтовариств і
представниками урядів держав-членів, підкреслюють, що найкраща політика
у сфері навколишнього середовища полягає в попередженні виникнення
забруднення на самому його початку, а не в намаганні подолати його
наслідки; оскільки ці програми підтверджують необхідність враховувати
вплив на навколишнє середовище на ранній стадії процесів технічного
планування і прийняття рішень; оскільки з цією метою вони передбачають
імплементацію процедур для оцінки такого впливу;

Оскільки відмінності у чинному законодавстві різних держав-членів щодо
оцінки впливу на навколишнє середовище державних і приватних проектів
можуть створити несприятливі конкурентні умови і тим самим прямо
зачіпати функціонування спільного ринку; оскільки, таким чином, потрібно
наближувати національні закони у цій сфері згідно зі статтею 100
Договору;

Оскільки, окрім цього, необхідно досягти одну з цілей Співтовариства у
сфері охорони навколишнього середовища і якості життя;

1 ОІ N0 С 169, 9. 7. 1980, р. 14.

2 ОІ N0 С 66, 15. 3. 1982, р. 89.

3 ОІ N0 С 185, 27. 7. 1981, р. 8.

4 ОІ N0 С 112, 20. 12. 1973, р. 1.

5 ОІ N0 С 139, 13. 6. 1977, р. 1.

6 ОІ N0 С 46, 17. 2. 1983, р. 1.

Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на
навколишнє середовище

PAGE 35

Оскільки, беручи до уваги те, що Договір не надає необхідних повноважень
для досягнення цієї цілі, слід звертатися до статті 235 Договору;

Оскільки загальні принципи щодо оцінки впливу на навколишнє середовище
повинні бути впроваджені для доповнення і координації розробки
дозвільної процедури щодо державних і приватних проектів, що, ймовірно,
матимуть значний вплив на навколишнє середовище;

Оскільки дозволи для державних і приватних проектів, які, ймовірно,
матимуть значний вплив на навколишнє середовище, повинні даватись тільки
після проведення попередньої оцінки ймовірного значного впливу цих
проектів на навколишнє середовище; оскільки ця оцінка повинна
проводитися на основі відповідної інформації, що надається розробником і
може доповнюватися органами влади і людьми, яких може зачіпати даний
проект;

Оскільки принципи оцінки впливу на навколишнє середовище повинні бути
гармонізовані, зокрема стосовно проектів, що підлягають оцінці, головних
зобов’язань розробників і змісту оцінки;

Оскільки проекти певних видів мають значний вплив на навколишнє
середовище і повинні, як правило, підлягати систематичній оцінці;

Оскільки проекти інших видів можуть не мати значного впливу на
навколишнє середовище у кожному окремому випадку, і оскільки вони
повинні пройти оцінку, якщо держави-члени вважають, що їх характеристики
цього вимагають;

Оскільки для проектів, які підлягають оцінці, необхідна мінімальна
кількість інформації стосовно проекту і його впливу;

Оскільки вплив проекту на навколишнє середовище повинен оцінюватися з
метою врахування питань охорони здоров’я, сприяння покращенню якості
життя за допомогою поліпшення якості навколишнього середовища,
збереження різноманіття видів і репродуктивних можливостей екосистем як
основного джерела життя;

Оскільки, тим не менше, ця Директива не застосовується до проектів,
деталі якого приймаються спеціальним актом національного законодавства,
оскільки цілі цієї Директиви, включаючи надання інформації, досягаються
через законодавчий процес;

Оскільки, більше того, у виняткових випадках може бути доцільно зробити
виключення для окремого проекту щодо необхідності процедур оцінки,
встановлених цією Директивою, за умови подання відповідної інформації у
Комісію.

Прийняла цю Директиву:

PAGE 36 Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних
проектів на навколишнє середовище

Стаття 1

1. Ця Директива застосовується до оцінки впливу на навколишнє середовище
тих державних і приватних проектів, які, ймовірно, матимуть значний
вплив на навколишнє середовище.

2. Для цілей даної Директиви: “проект” означає:

— виконання будівельних робіт чи інших устаткувань або проектів;

— інше вторгнення у природне середовище і ландшафт, включаючи видобуток
мінеральних ресурсів;

“розробник” означає:

— кандидат на затвердження приватного проекту чи державний орган, що
ініціює проект;

“згода на розробку” означає:

— рішення компетентного органу чи органів, що дозволяє розробнику
розпочинати реалізацію проекту.

3. Компетентний орган чи органи — органи, які держави-члени призначають
відповідальними за виконання обов’язків, що випливають із цієї
Директиви.

4. Проекти, що служать цілям національної оборони, не підпадають під дію
цієї Директиви.

5. Ця Директива не застосовується до проектів, деталі яких
затверджуються спеціальним актом національного законодавства, оскільки
цілі даної Директиви, включаючи забезпечення інформацією, досягаються за
допомогою законодавчого процесу.

Стаття 2

1. Держави-члени вживають усіх необхідних заходів для забезпечення того,
щоб до надання дозволу, проекти, які, ймовірно, матимуть значний
негативний вплив на навколишнє середовище в силу, зокрема, їх природи,
розміру чи розміщення, підлягали вимозі отримання згоди на розробку та
проведення оцінки щодо їх впливу. Ці проекти визначені в Додатку 4. 2.
Оцінка впливу на навколишнє середовище може бути інтегрована в існуючі
процедури надання дозволу для проектів у державах-членах, чи, за
відсутності таких, в інші процедури або процедури, що створюються для
виконання цілей даної Директиви.

2а. Держави-члени можуть передбачати єдину процедуру для цілей виконання
вимог цієї Директиви і вимог Директиви Ради 96/61/ЄС від 24 вересня 1996
року щодо комплексного підходу до запобігання та контролю за
забрудненням 7.

7 ОІ N0 Ь 257, 10. 10. 1996, р. 26.

Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на
навколишнє середовище

PAGE 37

3. Без шкоди статті 7, держави-члени можуть, у окремих випадках,
звільняти повністю чи частково деякі проекти від дії положень цієї
Директиви.

В такому випадку держави-члени:

(а) розглядають, чи інша форма оцінки буде доцільною та чи інформація,
зібрана таким чином, може бути доступна для громадськості;

(б) роблять доступною для зацікавленої громадськості інформацію,
пов’язану з виключенням і причини надання такого виключення;

(в) повідомляють Комісію, до надання дозволу, про причини, що
обґрунтовують надання виключення, і подають їй інформацію, зроблену
доступною для власних громадян.

Комісія негайно передає отримані документи іншим державам-членам.

Комісія щорічно звітується Раді про застосування цього параграфу. Стаття
3

Оцінка впливу на навколишнє середовище визначає, описує й оцінює у
відповідний спосіб щодо кожного окремого випадку і згідно зі статтями
4-11, прямий і непрямий вплив проекту на такі фактори:

— людина, фауна і флора;

— ґрунт, вода, повітря, клімат і ландшафт;

— матеріальні цінності і культурна спадщина;

— взаємодія між факторами, зазначеними в першому, другому і третьому
пунктах.

Стаття 4

1. Згідно зі статтею 2(3), проекти, перераховані у Додатку І, підлягають
оцінці згідно зі статтями 5-10.

2. Згідно зі статтею 2(3) щодо проектів, перерахованих в Додатку ІІ,
держави-члени визначають шляхом:

(а) дослідження, яке проводиться у кожному окремому випадку, чи

(б) порогових величин або критеріїв, встановлених державами-членами,

те, чи підлягає проект оцінці, згідно зі статтями 5-10.

Держави-члени можуть прийняти рішення використовувати обидві процедури,
зазначені у пунктах (а) і (б).

3. При проведенні дослідження для кожного окремого випадку чи
встановленні порогових величин або критеріїв для цілей параграфу 2,
враховуються важливі критерії відбору, передбачені в Додатку ІІІ.

PAGE 38

Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на
навколишнє середовище

4. Держави-члени забезпечують, щоб висновок, зроблений компетентними
органами згідно з параграфом 2, був доступний для громадськості.

Стаття 5

1. Щодо проектів, які, згідно зі статтею 4, повинні підлягати оцінці
впливу на навколишнє середовище згідно зі статтями 5-10, держа-ви-члени
вживають необхідних заходів, щоб забезпечити подання розробником, у
відповідній формі, інформації, визначеної у Додатку IV, якщо:

(а) держави-члени вважають, що інформація є важливою на даній стадії
процедури надання згоди й для окремих характеристик конкретного проекту
чи його виду та екологічних характеристик, на які, ймовірно, буде вплив;

(б) держави-члени вважають, що розробникові може бути справедливо
висунута вимога зібрати таку інформацію, беручи до уваги, зокрема,
існуючий рівень знань і методи оцінки.

2. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб
компетентний орган висловив думку щодо інформації, яку має надати
розробник, згідно з параграфом 1, за умови, що він вимагає цього до
подання заявки на отримання згоди на розробку проекту. Компетентний
орган консультується з розробником і органами влади, вказаними у статті
6(1), до того, як висловить свою думку. Той факт, що органи влади
висловили думку згідно з цим параграфом, не виключає можливості надалі
зобов’язати розробника надавати додаткову інформацію.

Держави-члени можуть зобов’язувати компетентні органи висловлювати таку
думку, незалежно від наявності вимоги розробника.

3. Інформація, що надається розробником згідно з параграфом 1, принаймні
повинна містити:

— опис проекту, що включає інформацію про місце, дизайн і розмір
проекту;

— опис заходів, передбачених для того, щоб уникнути, зменшити і, якщо
можливо, виправити значний негативний вплив;

— дані, необхідні для визначення й оцінки головних елементів ймовірного
впливу проекту на навколишнє середовище;

— резюме основних альтернатив, вивчених розробником, і зазначення
основних причин його вибору, беручи до уваги вплив на навколишнє
середовище;

— резюме нетехнічного характеру інформації, зазначеної у попередніх
абзацах.

Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на
навколишнє середовище

PAGE 39

4. За потреби, держави-члени забезпечують, щоб органи влади, які
володіють важливою інформацією, особливо спираючись на статтю 3, робили
її доступною для розробника.

Стаття 6

1. Держави-члени вживають заходів, необхідних для забезпечення того, щоб
органам влади, які, ймовірно, будуть зацікавлені проектом у зв’язку з їх
спеціальною відповідальністю у сфері навколишнього середовища, була
надана можливість висловити свою думку щодо інформації, поданої
розробником, і щодо заявки на отримання згоди на розробку. З цією метою
держави-члени визначають органи для консультування, постійні чи для
кожного окремого випадку. Інформація, зібрана згідно зі статтею 5,
передається таким органам. Детальні умови щодо консультування
визначаються державами-членами.

2. Держави-члени забезпечують, щоб будь-яка заявка на отримання згоди на
розробку чи яка-небудь інформація, зібрана згідно зі статтею 5, були
доступні громадськості у розумний термін, аби дати зацікавленій
громадськості можливість висловити свою думку до надання згоди на
розробку.

3. Детальні умови щодо такого інформування і консультування визначаються
державами-членами, які, зокрема, можуть, залежно від конкретних
характеристик проекту чи розміщення проекту:

— визначати зацікавлену громадськість;

— обумовлювати місця, де інформація може бути надана;

— обумовлювати способи інформування громадськості, наприклад
розклеювання плакатів у межах певного радіусу, публікації у місцевих
газетах, організація виставок із планами, кресленнями, таблицями,
графіками, моделями;

— визначати спосіб консультування з громадськістю, наприклад письмові
заявки, опитування громадськості;

— встановлювати відповідні часові рамки для різних стадій процедури, щоб
забезпечити прийняття рішення у розумний термін.

Стаття 7

1. Якщо державі-членові відомо, що проект, ймовірно, матиме значний
вплив на навколишнє середовище в іншій державі-членові чи якщо
держава-член, ймовірно, буде значним чином зачеплена, цього вимагає, то
держава-член, на території якої планується реалізація проекту, надсилає
зачепленій державі-членові чим раніше і не пізніше інформування власної
громадськості, зокрема:

(а) опис проекту разом із іншою доступною інформацією про можливий
транскордонний вплив;

PAGE 40

Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на
навколишнє середовище

(б) інформацію про суть рішення, що може бути прийняте,

і надає іншій державі-членові розумний період часу, протягом якого вона
може висловити бажання брати участь у процедурі оцінки впливу на
навколишнє середовище, і може включити інформацію, зазначену в параграфі
2.

2. Якщо держава-член, яка отримує інформацію згідно з параграфом 1,
вказує, що вона має намір брати участь у процедурі оцінки впливу на
навколишнє середовище, то держава-член, на території якої планується
реалізація проекту, надсилає, якщо вона ще цього не зробила, зачепленій
державі-членові інформацію, зібрану згідно зі статтею 5 і необхідну
інформацію щодо цієї процедури, включаючи заяву на отримання згоди на
розробку.

3. Зацікавлені держави-члени, згідно зі своєю зацікавленістю також:

(а) вживають заходів, щоб інформація, зазначена в параграфах 1 і 2 була
доступною протягом розумного проміжку часу для органів влади, вказаних у
статті 6 (1) і зацікавленої громадськості на території держави-члена,
яка, ймовірно, зазнаватиме значного впливу; і

(б) забезпечують, щоб ці органи і зацікавлена громадськість мали
можливість, до надання згоди на розробку проекту, надіслати свою думку
протягом розумного проміжку часу щодо інформації, наданої компетентними
органами влади держави-члена, на території якої реалізовуватиметься
проект.

4. Зацікавлені держави-члени консультуються щодо, зокрема, можливого
транскордонного впливу проекту і заходів, передбачених для зменшення чи
уникнення такого впливу, і домовляються про розумні часові межі
консультаційного періоду.

5. Детальні заходи впровадження положень цієї статті можуть визначатися
зацікавленими державами-членами.

Стаття 8

Результати консультацій та інформація, зібрана згідно зі статтями 5, 6
та 7, повинні враховуватися у процедурі надання згоди на розробку.

Стаття 9

1. Після прийняття рішення про надання чи відмову у наданні згоди на
розробку компетентний орган або органи влади повідомляють громадськість,
згідно з відповідними процедурами, і надають їй доступ до такої
інформації:

— суть рішення і будь-які умови, що його стосуються;

— основні причини і міркування, на яких базується рішення;

Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на
навколишнє середовище

PAGE 41

— опис, при потребі, головних заходів із метою запобігання, зменшення і,
у випадку можливості, усунення значного негативного впливу.

2. Компетентний орган чи органи влади інформують усі держави-члени, з
якими були консультації згідно зі статтею 7, надсилаючи їм інформацію,
зазначену в параграфі 1.

Стаття 10

Положення цієї Директиви не впливають на обов’язок компетентних органів
влади дотримуватись обмежень, встановлених національними нормативними
актами й адміністративними положеннями та діючою правовою практикою
стосовно комерційної і промислової таємниці, включаючи інтелектуальну
власність, і охорони громадського інтересу.

При застосуванні статті 7, передача інформації іншій державі-членові й
отримання інформації іншою державою-членом здійснюється з урахуванням
обмежень, що діють на території держави-члена, де пропонується проект.

Стаття 11

1. Держави-члени і Комісія обмінюються інформацією з питань досвіду,
отриманого при застосування цієї Директиви.

2. Зокрема, держави-члени повідомляють Комісію про будь-які критерії
і/чи порогові величини, прийняті для відбору проектів, про які йде мова,
згідно з статтею 4 (2).

3. Через п’ять років після нотифікації цієї Директиви, Комісія надсилає
Європейському Парламенту і Раді звіт про її застосування й ефективність.
Звіт базується на вказаному вище обміні інформацією.

4. На основі цього обміну інформацією, Комісія подає Раді, за
необхідності, додаткові пропозиції з метою застосування цієї Директиви
достатньо координованим способом.

Стаття 12

1. Держави-члени вживають необхідних заходів для виконання цієї
Директиви протягом 3 років від дня її нотифікації 8.

2. Держави-члени повідомляють Комісії тексти положень національного
законодавства, які вони прийняли у сфері, що регулюється цією
Директивою.

Стаття 13

(Виключена)

8 Ця Директива нотифікована державами-членами 3 червня 1985 року.

PAGE 42 Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних
проектів на навколишнє середовище

Стаття 14

Ця Директива адресується державам-членам. Вчинено у Люксембурзі 27
червня 1985 року.

ДОДАТОК І. Проекти, що підпадають під дію статті 4 (1)

1. Нафтоочисні заводи (за винятком підприємств, які виробляють тільки
мастильні матеріали із сирої нафти) та устаткування для газифікації і
зрідження вугілля або бітумінозних сланців із продуктивністю 500 тонн
або більше на день.

2. Теплові електростанції та інші устаткування для спалювання, тепловою
потужністю 300 мегаватів або більше, і

— атомні електростанції й інші споруди з ядерними реакторами, включаючи
демонтаж або вивід із експлуатації таких електростанцій чи реакторів9
(за винятком дослідницьких установок для виробництва та конверсії
розщеплюваних і відтворюваних матеріалів, максимальна потужність яких не
перевищує 1 кіловата постійного теплового навантаження).

3. (а) Устаткування для переробки відпрацьованого ядерного палива. (б)
Устаткування призначені:

— для виробництва чи збагачення ядерного палива,

— для переробки відпрацьованого ядерного палива чи високоактивних
радіоактивних відходів,

— для остаточного захоронення відпрацьованого ядерного палива,

— виключно для остаточного захоронення радіоактивних відходів,

— виключно для зберігання (не більше 10 років) відпрацьованого ядерного
палива чи радіоактивних відходів в місцях інших, ніж місця виробництва.

4. Комбінати для первинного плавлення чавуну і сталі;

— Устаткування для виробництва кольорових сирих металів із руди,
збагаченої руди чи вторинної сировини з допомогою металургійного,
хімічного чи електролітичного процесу.

5. Устаткування для вилучення азбесту та переробки і перетворення
азбесту й продуктів, які містять азбест: стосовно азбестоцементних
продуктів — з річним виробництвом більш ніж 20 000 тонн готової
продукції; стосовно фрикційних матеріалів — з річним виробництвом більш
ніж 50 тонн готової продукції; та щодо інших видів засто-

9 Атомні електростанції та інші ядерні реактори перестають бути такими
устаткуваннями, коли все ядерне паливо і інші радіоактивно забруднені
елементи були остаточно видалені з такого устаткування.

Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на
навколишнє середовище

PAGE 43

сування азбесту — з використанням більш ніж 200 тонн на рік.

6. Хімічні комбінати, наприклад комбінати для виробництва виробничого
масштабу речовин, використовуючи процеси хімічної конверсії, в яких
окремі одиниці розміщені поряд і з’єднані між собою функціонально та
використовуються для:

(i) виробництва основних хімічних речовин;

(ii) виробництва основних неорганічних хімічних речовин;

(iii) виробництва добрив на основі фосфору, азоту чи калію (прості чи
складові добрива);

(іу) виробництва основних продуктів для вирощування рослин і біоцидів;

(у) виробництва основних фармацевтичних продуктів, використовуючи
хімічні чи біологічні процеси;

(уі) виробництва вибухових речовин.

7. (а) Будівництво трас для залізничних шляхів далекого сполучення й
аеропортів10 з довжиною основної злітно-посадочної смуги 2100 метрів або
більше;

(б) Будівництво автомагістралей і швидкісних доріг 11;

(в) Будівництво нових доріг, що мають чотири чи більше смуг руху або
реконструкція і/чи розширення існуючих з двома або менше смугами, з
метою створення чотирьох чи більше там, де така нова дорога чи
реконструйована і/або розширена ділянка дороги буде мати безперервну
протяжність 10 км чи більше.

8. (а) Внутрішні водні шляхи і порти для внутрішнього судноплавства, які
допускають прохід суден водотоннажністю більше 1350 тонн;

(б) Торгові порти, пристані для завантаження і розвантаження, пов’язані
з береговими і виносними портами (за винятком пристаней паромних
переправ), які можуть приймати судна водотоннажністю більше 1350 тонн.

9. Устаткування з видалення відходів для спалювання, хімічної переробки,
як це визначається в Додатку ІІА Директиви 75/422/ЄЕС 12 під пунктом Б9,
або захоронення небезпечних відходів (наприклад відходи, до яких
застосовується Директива 91/689/ЄЕС 13).

10 Для цілей цієї Директиви “аеропорт” означає аеропорт, який відповідає
визначенню, що міститься у Чикагській конвенції 1944 року, що створює
Міжнародну організацію цивільної авіації (Додаток 14).

11 Для цілей цієї Директиви “швидкісна дорога” означає дорогу, яка
відповідає визначенню, що міститься в Європейській угоді про міжнародні
автомагістралі від 15 листопада 1975 року.

12 ОЛ N0 Ь 194, 25.7.1975, р.39. Директива, доповнена Рішенням Комісії
94/3/ЄС (ОЛ N0 Ь 5, 7.1.1994, р.15).

13 ОЛ N0 Ь 377, 31.12.1991, р.20. Директива, доповнена Директивою
94/31/ЄС (ОЛ N0 Ь 168, 2.7.1994, р.28).

PAGE 44 Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних
проектів на навколишнє середовище

10. Устаткування з видалення відходів для спалювання чи хімічної
переробки, як це визначається в Додатку ІІА Директиви 75/442/ЄЕС від
пунктом D9, не небезпечних відходів із потужністю, що перевищує 100 тонн
на день.

11. Діяльність із забору підземних вод у випадку, коли річний обсяг
води, яка забирається, досягає 10 мільйонів кубічних метрів або більше.

12. (а) Діяльність з перекидання водних ресурсів між річковими
басейнами, при яких таке перекидання спрямоване на запобігання можливої
нестачі води, а кількість води, що перекидається, перевищує 100 млн.
куб. м/рік;

(б) В усіх інших випадках роботи з перекидання водних ресурсів між
річковими басейнами з багаторічною середньою кількістю водостоку
басейну, що перевищує 2 000 млн. куб. м/рік, у випадку, коли кількість
води, яка перекидається, перевищує 5% цього водостоку .

В обох випадках кількість питної води, що перекидається по трубах, не
враховується.

13. Устаткування для очистки стічних вод потужністю, що перевищує
еквівалент чисельності населення в розмірі 150 000 чоловік, як це
визначається у статті 2 (6) Директиви 91/271/ЄЕС14.

14. Видобуток нафти та природного газу з комерційною метою, коли обсяги
видобутку нафти перевищують 500 т на день, а обсяги видобутку газу — 500
000 куб. м на день.

15. Греблі та інші об’єкти, призначені для утримання і постійного
зберігання води, коли нові або додаткові обсяги води, яка затримується
чи зберігається, перевищують 10 млн. куб. м.

16. Трубопроводи для транспортування газу, нафти або хімічних речовин
діаметром, що перевищує 800 мм, і довжиною, більшою ніж 40 км.

17. Устаткування для інтенсивного вирощування птиці або свиней,
розраховані на більше ніж:

(а) 85 000 місць для бройлерів, 60 000 місць для курей;

(б) 3 000 місць для відгодовування свиней (вагою більше 30 кг); чи

(в) 900 місць для свиноматок.

18. Промислові устаткування для :

а) виробництва целюлози з деревини або аналогічних волокнистих
матеріалів;

б) виробництва паперу та картону з виробничою потужністю, що перевищує
200 т на день.

14 OJ No L 135, 30.5.1991, p.40. Директива, доповнена Договором про
приєднання 1994 року.

Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на
навколишнє середовище PAGE 45

19. Кар’єри та райони відкритого видобутку корисних копалин із площею
поверхневої ділянки, що перевищує 25 га, або райони видобутку торфу, із
площею поверхневої ділянки, більшою ніж 150 га.

20. Будівництво повітряних ліній електропередач напругою 220 кВ або
більше і довжиною, що перевищує 15 км.

21. Устаткування для зберігання нафти, нафтохімічних або хімічних
продуктів місткістю 200 000 т і більше.

ДОДАТОК ІІ Проекти, що підпадають під дію статті 4 (2)

1. Сільське господарство, лісове господарство і аквакультура

(а) Проекти для реструктуризації сільських земельних ділянок;

(б) Проекти для використання необробленої землі чи напівприродних зон
для інтенсивних сільськогосподарських цілей;

(в) Проекти управління водою для сільського господарства, включаючи
іригацію та проекти осушування землі;

(г) Початкове насадження лісу і його вирубка з метою переходу на інший
вид використання землі;

(д) Обладнання для розведення домашньої худоби (проекти, не внесені у
Додаток І);

(е) Інтенсивне розведення риби;

(є) Осушення землі за рахунок моря.

2. Видобувна промисловість

(а) Кар’єри, розробка відкритим способом і видобуток торфу (проекти, не
включені у Додаток І);

(б) Розробка підземним способом;

(в) Видобуток мінеральної сировини за допомогою морського чи річкового
черпання;

(г) Глибоке буріння, зокрема:

— геотермальне буріння;

— буріння для зберігання матеріалів ядерних відходів;

— буріння для водопостачання, за винятком буріння для дослідження
стійкості ґрунту;

(д) Наземні промислові устаткування для видобутку вугілля, нафти,
природного газу і руди, а також бітумних сланців.

3. Енергетична промисловість

(а) Промислові устаткування для виробництва електроенергії, пари і
гарячої води (проекти, не включені в Додаток І);

PAGE 46 Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних
проектів на навколишнє середовище

(б) Промислові устаткування для передачі газу, пари і гарячої води;
передача електроенергії за допомогою повітряних кабелів (проекти, не
включені у Додаток І);

(в) Зберігання на поверхні природного газу;

(г) Підземне зберігання горючих газів;

(д) Зберігання на поверхні викопного палива;

(е) Промислове брикетування вугілля і лігніту;

(є) Устаткування з виробництва і зберігання радіоактивних відходів (за
винятком проектів, включених у Додаток І);

(ж) Устаткування для виробництва гідроелектроенергії;

(з) Устаткування для використання сили вітру з метою виробництва енергії
(вітроелектростанції).

4. Виробництво і обробка металу

(а) Устаткування для виробництва чавуну і сталі (первинне і вторинне
плавлення), включаючи безперервне лиття;

(б) Устаткування для виробництва чорного металу:

(i) стани гарячої прокатки;

(ii) ковальські молоти;

(iii) нанесення захисного розплавленого металевого покриття.

(в) Лиття чорних металів.

(г) Устаткування для плавлення, включаючи легірування, кольорових
металів, за винятком дорогоцінних металів, в тому числі рекуперо-ваних
продуктів (рафінування, литейне виробництво та ін.);

(д) Устаткування для поверхневої обробки металів і пластикових
матеріалів із використанням електролітичного чи хімічного процесів;

(е) Виробництво та збір автомобілів і виробництво автомобільних
двигунів;

(є) Судноремонтні заводи;

(ж) Устаткування для будівництва і ремонту літаків;

(з) Виробництво залізничного обладнання;

(и) Обжимка шляхом використання вибухових речовин;

(і) Устаткування для обпалювання і спікання металевих руд.

5. Промисловість із переробки мінеральної сировини

(а) Коксові печі (суха дистиляція вугілля);

(б) Устаткування для виробництва цементу;

(в) Устаткування для виробництва азбесту і виробництва продуктів, що
містять азбест (проекти, які не включені в Додаток І);

Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на
навколишнє середовище PAGE 47

(г) Устаткування для виробництва скла, включаючи скловолокно;

(д) Устаткування для плавлення мінеральних речовин, включаючи
виробництво мінеральних волокон;

(е) Виробництво керамічних продуктів за допомогою обпалювання, зокрема
покрівельної черепиці, цегли, вогнестійкої цегли, керамічної плитки,
кам’яної кераміки чи порцелянових виробів.

6. Хімічна промисловість (проекти, які не включені в Додаток І)

(а) Обробка проміжних продуктів і виробництво хімічних продуктів;

(б) Виробництво пестицидів і фармацевтичних продуктів, фарб і лаків,
еластомерів і пероксидів;

(в) Склади для зберігання нафти, нафтохімічних і хімічних продуктів.

7. Харчова промисловість

(а) Виробництво рослинної і тваринної олії та жирів;

(б) Пакування та консервування тваринних і рослинних продуктів;

(в) Виробництво молочних продуктів;

(г) Виробництво пива і солоду;

(д) Виробництво кондитерських виробів і сиропів;

(е) Устаткування для заколювання худоби;

(є) Устаткування для виробництва промислового крохмалу;

(ж) Заводи з виробництва риб’ячої кормової муки і риб’ячого жиру;

(з) Цукрові підприємства.

8. Текстильна, шкіряна, деревообробна і паперова промисловість

(а) Промислові підприємства для виробництва паперу і картону (проекти,
які не включені в Додаток І);

(б) Підприємства з попередньої обробки (такі операції, як промивання,
відбілювання, мерсеризація) чи фарбування волокна і текстилю;

(в) Устаткування для дублення шкіри;

(г) Устаткування для виробництва і переробки целюлози.

9. Гумова промисловість

Виробництво та обробка еластомерних продуктів.

10. Проекти, пов’язані з інфраструктурою

(а) Проекти, пов’язані з розвитком промисловості;

(б) Проекти, пов’язані з розвитком міста, включаючи будівництво торгових
центрів і автостоянок;

PAGE 48

Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на
навколишнє середовище

(в) Будівництво залізничних доріг і споруд та терміналів для пересадок
для різних видів транспорту (проекти, які не включені в Додаток І);

(г) Будівництво аеродромів (проекти, які не включені в Додаток І);

(д) Будівництво доріг, гаваней, портів, включаючи рибальські гавані
(проекти, не включені в Додаток І);

(е) Будівництво внутрішніх водних шляхів, не включене в Додаток І,
спорудження каналів і протипаводкових споруд;

(є) Дамби та інші устаткування, призначені для затримування води і її
зберігання на довготривалій основі (проекти, не включені в Додаток І);

(ж) Трамвайні лінії, надземні і підземні залізниці, підвісні лінії чи
подібні лінії специфічного виду, що використовуються виключно чи
головним чином для перевезення пасажирів;

(з) Устаткування для нафтових та газових трубопроводів (проекти, які не
включені в Додаток І);

(и) Устаткування для довгих акведуків;

(і) Прибережні роботи для боротьби з ерозією і морські роботи, що можуть
змінити берег шляхом будівництва, наприклад дамб, пристаней та інших
робіт зі захисту моря, за винятком утримання і реконструкції таких
споруд;

(ї) Видобуток підземних вод і системи штучного поповнення підземних вод,
що не включені в Додаток І;

(й) Роботи з перекидання водних ресурсів між річковими басейнами, не
включені в Додаток І. 11. Інші проекти

(а) Гоночні треки і випробувальні траси для автомобілів і мотоциклів;

(б) Устаткування для розміщення відходів (проекти, які не включені в
Додаток І);

(в) Устаткування для очистки стічних вод (проекти, які не включені в
Додаток І);

(г) Місця розміщення шламів;

(д) Зберігання залізного лому, включаючи автомобільний лом;

(е) Випробувальні площадки для двигунів, турбін чи реакторів;

(є) Устаткування для виробництва штучних мінеральних волокон;

(ж) Устаткування для відновлення чи знищення вибухових речовин;

(з) Склади відкритого зберігання Кнеккера.

Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на
навколишнє середовище PAGE 49

12. Туризм і відпочинок

(а) Гірськолижні траси, гірськолижні підйомники, повітряно-канатні
дороги і пов’язане з ними будівництво;

(б) Морські чи річкові вокзали;

(в) Бази відпочинку і готельні комплекси за межами міста і пов’язане з
ними будівництво;

(г) Постійні кемпінги і стоянки будиночків-фургонів;

(д) Парки відпочинку.

13. Будь-які зміни чи розширення проектів, перерахованих у Додатку І або
Додатку ІІ, які вже діють, здійснені чи знаходяться у процесі виконання
і можуть мати значний негативний вплив на навколишнє середовище;

Проекти в Додатку І, які повністю чи головним чином виконуються при
розробці чи тестуванні нових методів або продуктів і не використовуються
більше ніж 2 роки.

ДОДАТОК ІІІ

Критерії відбору, на які зсилається стаття 4 (3)

1. Характеристика проектів

Повинні розглядатись характеристики проекту щодо, зокрема:

— розміру проекту;

— кумуляції з іншими проектами;

— використання природних ресурсів;

— виробництва відходів;

— забруднення і негативний вплив;

— ризику виникнення аварій, беручи до уваги, зокрема, використовувані
речовини чи технології.

2. Розміщення проектів

Повинна розглядатись екологічна чутливість географічних областей, на
які, ймовірно, матиме вплив проект, беручи до уваги, зокрема:

— існуюче використання землі;

— відносне багатство, якість і відтворювальні можливості природних
ресурсів у цій зоні;

— можливості поглинання природним навколишнім середовищем, звертаючи
головну увагу на такі сфери:

(а) водно-болотні угіддя;

(б) прибережні зони;

PAGE 50 Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних
проектів на навколишнє середовище

(в) гори і ліси;

(г) природні заповідники і парки;

(д) зони, класифіковані чи захищені законодавством держав-членів;
спеціальні заповідні зони, визначені державами-членами згідно з
Директивою 79/409/ЄЕС і Директивою 92/43/ЄЕС;

(е) зони, в яких стандарти якості навколишнього середовища визначені
законодавством Співтовариства, вже перевищені;

(є) густонаселені зони;

(ж) ландшафти історичного, культурного чи антропологічного значення.

3. Характеристики можливого впливу

Можливий значний вплив проектів повинен розглядатись у зв’язку з
критеріями, встановленими пунктом 1 і 2 вище, беручи до уваги, зокрема:

— масштаб впливу (географічна область і кількість зачепленого
населення);

— транскордонна природа впливу;

— серйозність і складність впливу;

— ймовірність впливу;

— тривалість, частота і зворотність впливу.

ДОДАТОК IV Інформація, про яку йдеться у статті 5(1)

1. Опис проекту, включаючи, зокрема:

— опис фізичних характеристик цілого проекту і вимоги щодо використання
землі на етапах будівництва і експлуатації;

— опис головних характеристик виробничих процесів, наприклад природа і
кількість використовуваних матеріалів;

— оцінка, за видом і кількістю, очікуваних відходів і викидів
(забруднення води, повітря і ґрунту, шум, вібрація, світло, нагрівання,
радіація та ін.) внаслідок реалізації пропонованого проекту.

2. Короткий опис основних альтернатив, що розглядались розробником, і
зазначення головних причин цього вибору, беручи до уваги вплив на
навколишнє середовище.

3. Опис тих аспектів навколишнього середовища, на які, ймовірно, матиме
значний вплив пропонований проект, включаючи, зокрема, населення, фауну,
флору, ґрунт, воду, повітря, кліматичні фактори, матеріальні цінності,
включаючи архітектурні та археологічну спад-

Директива щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на
навколишнє середовище PAGE 51

щину, ландшафт та взаємозв’язок між цими факторами.

4. Опис 15 ймовірного значного впливу пропонованого проекту на
навколишнє середовище внаслідок:

— реалізації проекту;

— використання природних ресурсів;

— викидів забруднювачів, негативного впливу і знищення відходів та опис
розробником методів прогнозування, що використовувались для оцінки
впливу на навколишнє середовище.

5. Опис заходів, передбачених для запобігання, зменшення, і при
можливості, усунення будь-якого значного негативного впливу на
навколишнє середовище.

6. Резюме нетехнічного характеру інформації, передбаченої у пунктах
вище.

7. Зазначення будь-яких труднощів (технічні недоліки чи відсутність
ноу-хау), з якими зіткнувся розробник під час збору необхідної
інформації.

Переклад здійснено БФ „Екоправо-Львів”.

15 Цей опис повинен включати прямий вплив, а також будь-який непрямий,
вторинний, кумулятивний, короткотривалий, середньотривалий та
довготривалий, постійний і тимчасовий, позитивний і негативний вплив
проекту.

PAGE 52

ДИРЕКТИВА 2001/42/ЄС

Європейського Парламенту і Ради від 27 червня 2001 р. стосовно оцінки
впливу деяких планів і програм на навколишнє середовище

Європейський Парламент і Рада Європейського Союзу,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства і
зокрема статтю 175 (1),

Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

Беручи до уваги думку Економічного і Соціального Комітету2, Беручи до
уваги думку Комітету регіонів3,

Діючи згідно з процедурою, встановленою статтею 251 Договору4, базуючись
на спільному тексті, затвердженому Узгоджувальним комітетом 21 березня
2001 року,

Оскільки:

(1) Стаття 174 Договору передбачає, що політика Співтовариства щодо
навколишнього середовища повинна сприяти, зокрема, охороні, захисту і
покращенню якості навколишнього середовища, охороні здоров’я людини та
розсудливому і розумному використанню природних ресурсів і мусить
базуватися на принципі перестороги. Стаття 6 Договору передбачає, що
вимоги щодо захисту навколишнього середовища повинні бути враховані у
політиці та діяльності Співтовариства, зокрема, з метою сприяти сталому
розвитку.

(2) П’ята програма дій із навколишнього середовища: до сталості —
Програма політики і дій Європейського Співтовариства стосовно
навколишнього середовища і сталого розвитку5, доповнена Рішенням Ради
№2179/98/ЄС 6 з перегляду програми, констатує важливість оцінки
ймовірного впливу планів і програм на навколишнє середовище.

1 OJ C 129, 25.4.1997, p.14 and OJ C 83, 25.3.1999, p.13.

2 OJ C 287, 22.9.1997, p.101.

3 OJ C 64, 27.2.1998, p.64 and OJ C 374, 23.12.1999, p.9.

4 Думка Європейського Парламенту від 20 жовтня 1998 року (OJ C 341,
9.11.1998, p.18), підтверджена 16 вересня 1999 (OJ C 54, 25.2.2000,
p.76), Спільна позиція Ради від 30 березня 2000 року (OJ C 137,
16.5.2000, p.11) і Рішення Європейського Парламенту від 6 вересня 2000
року (OJ C 135, 7.5.2001, p.155). Рішення Європейського Парламенту від
31 травня 2001 року і Рішення Ради від 5 червня 2001 року.

5 OJ C 138, 17.5.1993, p.5.

6 OJ L 275, 10.10.1998, p.1.

Директива стосовно оцінки впливу деяких планів і програм на навколишнє
середовище

PAGE 53

(3) Конвенція про охорону біологічного різноманіття вимагає, щоб Сторони
передбачали, наскільки це можливо і доцільно, заходи щодо збереження і
сталого використання біологічного різноманіття у відповідних
секторальних та міжсекторальних планах і програмах.

(4) Екологічна оцінка є важливим засобом для врахування екологічних
факторів у підготовці і прийнятті деяких планів і програм, які,
ймовірно, матимуть значний вплив на навколишнє середовище в
державах-членах. Це сприяє тому, що під час підготовки та прийняття
планів і програм братиметься до уваги вплив їх реалізації.

(5) Прийняття процедур екологічної оцінки на рівні планів і програм
повинно покращувати їх на практиці, створюючи більш узгоджені рамки для
дій шляхом внесення важливої екологічної інформації у процес прийняття
рішень. Включення ширшого комплексу факторів у процес прийняття рішень
повинно сприяти їх сталості та ефективності.

(6) Різні системи екологічної оцінки, що діють у державах-членах,
повинні містити комплекс спільних процесуальних вимог, необхідних для
сприяння високому рівневі захисту навколишнього середовища.

(7) Конвенція про оцінку впливу на навколишнє природне середовище у
транскордонному контексті Європейської економічної комісії ООН від 25
лютого 1991 року, яка застосовується і до держав-членів, і до інших
держав, заохочує Сторони Конвенції використовувати її принципи також і
до планів та програм; на другій зустрічі Сторін Конвенції в Софії 26-27
лютого 2001 року було вирішено підготувати юридично обов’язковий
протокол про стратегічну екологічну оцінку, який доповнив би існуючі
положення про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному
контексті, з можливістю його прийняття на П’ятій міністерський
конференції “Довкілля для Європи”, на позачерговій зустрічі Сторін, що
призначена на травень 2003 року (Київ, Україна). Системи, що діють в
межах Співтовариства, щодо екологічної оцінки планів і програм повинні
забезпечити наявність відповідних транскордонних консультацій, коли
імплементація планів чи програм, які готуються в одній державі-членові,
ймовірно, матиме значний вплив на навколишнє середовище в інший
державі-членові. Інформація про плани і програми, що мають значний вплив
на навколишнє середовище в іншій державі-членові, повинна надсилатись на
взаємній і відповідній основі у межах належних правових рамок між
державами-членами та іншими державами.

(8) Дії, таким чином, необхідні на рівні Співтовариства для встановлення
мінімальних рамок екологічної оцінки, які б встановили загальні принципи
системи екологічної оцінки і залишили б деталі для держав-членів, беручи
до уваги принцип субсидіарності. Дії Співтовариства не повинні виходити
за межі того, що є необхідним для досягнення цілей, поставлених у
Договорі.

PAGE 54

Директива стосовно оцінки впливу деяких планів і програм на навколишнє
середовище

(9) Ця Директива процесуального характеру і її вимоги повинні також бути
впроваджені в існуючі процедури в державах-членах чи інкорпоровані в
спеціально створені процедури. Для того, щоб уникнути повторення оцінки,
держави-члени повинні брати до уваги, в разі необхідності, той факт, що
оцінки будуть проводитись на різних рівнях ієрархії планів і програм.

(10) Всі плани і програми, які готуються для низки галузей і
встановлюють рамки для майбутнього надання згоди на проекти,
перераховані в Додатку І і ІІ до Директиви Ради 85/337/ЄЕС від 27 червня
1985 року стосовно оцінки впливу деяких державних і приватних проектів
на навколишнє середовище7, і всі плани і програми, які були визнані
такими, що вимагають оцінки згідно з Директивою Ради 92/43/ЄЕС від 21
травня 1992 року стосовно охорони природного середовища існування і
дикої флори і фауни8, ймовірно, матимуть значний вплив на навколишнє
середовище і повинні, як правило, бути предметом систематичної
екологічної оцінки. Коли вони визначають використання малих територій на
місцевому рівні чи вносять невеликі зміни в перераховані вище плани і
програми, то повинні проходити оцінку лише у випадку, якщо держави-члени
визначають, що такі плани і програми, ймовірно, матимуть значний вплив
на навколишнє середовище.

(11) Інші плани і програми, які створюють рамки для надання згоди на
реалізацію проектів у майбутньому, можуть не мати значного впливу на
навколишнє середовище в усіх випадках, і повинні проходити оцінку, якщо
держави-члени визначать, що вони, ймовірно, матимуть такий вплив.

(12) Коли держави-члени роблять такі висновки, вони повинні брати до
уваги відповідні критерії, встановлені цією Директивою.

(13) Деякі плани чи програми не підпадають під дію даної Директиви, у
зв’язку з їх особливими характеристиками.

(14) Коли оцінка вимагається згідно з цією Директивою, повинен
готуватись екологічний звіт, що містить відповідну інформацію (як
встановлено Директивою), що визначає, описує і оцінює ймовірний значний
вплив на навколишнє середовище планів і програм, які імплементуються, та
розумні альтернативи, беручи до уваги цілі і географічну сферу дії плану
чи програми; держави-члени мусять повідомляти Комісію про будь-які
заходи щодо якості екологічних звітів.

(15) З метою сприяння прийняттю більш прозорих рішень і забезпе-

7 ОІ Ь 175, 5.7.1985, р.40. Директива, доповнена Директивою 97/11/ЄС (ОІ
Ь 73, 14.3.1997, р.5).

8 ОІ Ь 206, 22.7.1992, р.7. Директива, доповнена Директивою 97/62/ЄС (ОІ
Ь 305, 8.11.1997, р.42).

Директива стосовно оцінки впливу деяких планів і програм на навколишнє
середовище

PAGE 55

чення повноти та достовірності інформації, що подається для оцінки,
необхідно забезпечити консультування з органами влади, які мають
відповідні повноваження у сфері навколишнього середовища, та
громадськістю під час оцінки планів і програм, і встановлення
відповідних часових рамок, що дають достатньо часу для консультування,
включаючи можливість висловити власну думку.

(16) Якщо імплементація плану чи програми, що готується в одній
державі-члені, ймовірно, матиме значний вплив на навколишнє середовище
іншої держави-члена, повинна бути передбачена можливість для
зацікавлених держав-членів розпочати консультування, а відповідні органи
влади та громадськість мусять бути поінформовані й мати змогу висловити
власну думку.

(17) Екологічний звіт і думки, висловлені відповідними органами влади і
громадськістю, а також результати будь-яких транскордонних консультацій
повинні братися до уваги під час підготовки планів і програм і до їх
прийняття чи подання документів на законодавчу

процедуру.

(18) Держави-члени повинні забезпечити, щоб, після прийняття програми чи
плану, відповідні органи влади і громадськість були повідомлені про це,
а важлива інформація була доступною для них.

(19) Якщо зобов’язання провести оцінку впливу на навколишнє середовище
випливає одночасно з цієї Директиви й іншого законодавства
Співтовариства, такого як Директива Ради 79/409/ЄЕС від 2 квітня 1979
року стосовно охорони диких птахів9, Директива 92/43/ЄЕС чи Директива
2000/60/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 23 жовтня 2003 року, що
встановлює рамки для дій Співтовариства у сфері водної політики 10, та з
метою уникнення повторного проведення оцінки, держави-члени можуть
забезпечити координуючі чи спільні процедури, що відповідають вимогам
відповідного законодавства Співтовариства.

(20) Перший звіт щодо застосування й ефективності цієї Директиви повинен
бути зроблений Комісією через 5 років після набуття чинності даної
Директиви, а згодом — кожні 7 років. З метою подальшої інтеграції вимог
щодо захисту навколишнього середовища, і беручи до уваги набутий досвід,
перший звіт повинен, при необхідності, супроводжуватися пропозиціями
щодо внесення доповнень у цю Директиву, зокрема щодо можливості
розширення сфери її дії на інші галузі чи види планів і програм,

ПРИЙНЯЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

9 ОІ Ь 103, 25.4.1979, р.1. Директива з доповненнями Директиви 97/49/ЄС
(ОІ Ь 223, 13.8.1997, р.9).

10 ОІ Ь 327, 22.12.2000, р.1.

PAGE 56

Директива стосовно оцінки впливу деяких планів і програм на навколишнє
середовище

Стаття 1 Цілі

Ціль цієї Директиви полягає у забезпеченні високого рівня охорони
навколишнього середовища і сприянні інтеграції екологічних факторів у
підготовку і прийняття планів і програм, з метою сприяння сталому
розвитку, шляхом забезпечення, згідно з цією Директивою, проведення
екологічної оцінки деяких планів і програм, які, ймовірно, матимуть
значний вплив на навколишнє середовище.

Стаття 2 Визначення

Для цілей цієї Директиви:

(а) “плани і програми” означають плани і програми, включаючи ті, що
спільно фінансуються Європейським Співтовариством, а також будь-які
зміни до них, які:

— підлягають підготовці і/чи прийняттю органами влади на національному,
регіональному чи місцевому рівні або готуються органом влади для
прийняття через законодавчу процедуру парламентом чи урядом, і

— вимагаються згідно з законодавчими, регулятивними і адміністративними
положеннями;

(б) “екологічна оцінка” означає підготовку екологічного звіту,
проведення консультацій, врахування екологічного звіту і результатів
консультацій при прийнятті рішення і надання інформації про рішення
згідно з статтями 4-9;

(в) “екологічний звіт” означає частину документації плану чи програми,
що містить інформацію, передбачену статтею 5 і Додатком І;

(г) “громадськість” означає одну чи більше фізичних або юридичних осіб
і, згідно з національним законодавством чи практикою, їх об’єднання,
організації чи групи.

Стаття 3

Сфера застосування

1. Екологічна оцінка, згідно зі статтями 4-9, проводиться для планів і
програм, про які йдеться в параграфах 2-4 і які, ймовірно, матимуть
значний вплив на навколишнє середовище.

2. Згідно з параграфом 3, екологічна оцінка проводиться для всіх планів
і програм,

(а) які готуються для сільського господарства, лісового господарства,
рибальства, енергетики, промисловості, транспорту, поводження з
відходами, водного господарства, телекомунікацій, туризму, планування
міст і країни чи використання земель, і тих, які визначають основу для
надання в майбутньому згоди на реалізацію проектів,

Директива стосовно оцінки впливу деяких планів і програм на навколишнє
середовище

PAGE 57

перерахованих у Додатках І і ІІ до Директиви 85/337/ЄЕС, чи

(б) які, в зв’язку з ймовірним впливом на місця, були визначені як такі,
що вимагають оцінки згідно з статтями 6 чи 7 Директиви

92/43/ЄЕС.

3. Плани і програми, про які йдеться у параграфі 2 і які визначають
використання малих територій на місцевому рівні і невеликі зміни до
планів і програм, про які йде мова у параграфі 2, вимагають екологічної
оцінки лише за умови, що держави-члени визначають, що вони, ймовірно,
матимуть значний вплив на навколишнє середовище.

4. Держави-члени визначають, чи плани і програми, окрім тих, про які
йдеться у параграфі 2, що встановлюють рамки для надання згоди на
розробку в майбутньому, ймовірно, матимуть значний вплив на навколишнє
середовище.

5. Держави-члени визначають, чи плани і програми, про які йдеться в
параграфах 3 і 4, ймовірно матимуть значний вплив; або за допомогою
дослідження кожного окремого випадку, або визначаючи види планів і
програм, або поєднуючи обидва підходи. З цією метою держави-члени у всіх
випадках беруть до уваги відповідні критерії, визначені в Додатку ІІ з
метою забезпечення того, щоб плани і програми, які, ймовірно, матимуть
значний вплив на навколишнє середовище, підпадали під дію цієї
Директиви.

6. Під час дослідження кожного окремого випадку і визначення видів
планів і програм згідно з параграфом 5 проводяться консультації з тими
органами влади, про які йдеться у статті 6 (3).

7. Держави-члени забезпечують, щоб їх висновки, згідно з параграфом 5,
включаючи причини відсутності потреби проведення екологічної оцінки
згідно з статтями 4-9, були доступні для громадськості.

8. У сферу дії цієї Директиви не входять плани і програми:

— єдиною метою яких є національна оборона чи надзвичайні ситуації у
цивільній сфері;

— фінансові чи бюджетні плани і програми.

9. Ця Директива не застосовується до планів і програм, що мають спільне
фінансування, згідно з існуючими відповідними програмними періодами 11
для Регламентів Ради (ЄС) №1260/1999 12 і (ЄС) №1257/1999 13.

11 Програмний період 2000-2006 рр. Регламенту Ради (ЄС) №1260/1999 і
програмні періоди 2000-2006 і 2000-2007 Регламенту Ради (ЄС) №1257/1999.

12 Регламент Ради (ЄС) №1260/1999 від 21 червня 1999 року, що встановлює
загальні положення щодо Структурних фондів (ОІ Ь 161, 26.6.1999, р.1).

13 Регламент Ради (ЄС) №1257/1999 від 17 травня 1999 року на підтримку
розвитку села від Європейського фонду сільськогосподарського управління
і гарантій (БЛССБ) і доповнює та відміняє деякі регламенти (ОІ Ь 160,
26.6.1999, р.80).

PAGE 58

Директива стосовно оцінки впливу деяких планів і програм на навколишнє
середовище

Стаття 4

Загальні зобов’язання

1. Екологічна оцінка, про яку йдеться у статті 3, проводиться під час
підготовки плану чи програми і до часу їх прийняття чи подання на
законодавчу процедуру.

2. Вимоги цієї Директиви або впроваджуються в існуючі процедури у
державах-членах для прийняття планів чи програми, або інкорпоруються у
процедури, встановлені згідно з цією Директивою.

3. Якщо плани і програми складають частину ієрархії, держави-члени, з
метою уникнення подвійного проведення оцінки, беруть до уваги той факт,
що оцінка буде проведена, згідно з цією Директивою, на різних рівнях
ієрархії. З метою, зокрема, уникнення подвійного проведення оцінки,
держави-члени застосовують статтю 5 (2) і (3).

Стаття 5 Екологічний звіт

1. Якщо згідно зі статтею 3 (1) вимагається проведення екологічної
оцінки, то готується екологічний звіт, в якому визначається, описується
й оцінюється ймовірний значний вплив на навколишнє середовище при
реалізації плану чи програми і розумні альтернативи, при цьому беруть до
уваги цілі і географічну сферу дії плану чи програми. Інформація, що
надається з цією метою, визначена в Додатку І.

2. Екологічний звіт, підготовлений згідно з параграфом 1, містить
інформацію, котра може бути розумно необхідною, беручи до уваги існуючі
знання та методи оцінки, зміст і рівень деталізації в плані чи програмі,
її стадію в процесі прийняття рішень і ступінь, до якого певні питання
найбільш відповідно оцінені на різних рівнях в цьому процесі з метою
уникнути повторного проведення екологічної оцінки.

3. Відповідна доступна інформація про вплив на навколишнє середовище
планів і програм, отримана на різних рівнях процесу прийняття рішень чи
через інше законодавство Співтовариства, може бути використана для
надання інформації, зазначеної в Додатку І.

4. З органами влади, про які йдеться у статті 6 (3), проводяться
консультації під час прийняття рішень про сферу охоплення і рівень
деталізації інформації, котра має бути включена в екологічний звіт.

Стаття 6 Консультації

1. Проект плану чи програми й екологічний звіт, підготований згідно з
статтею 5, повинні бути доступні органам влади, про які йдеться в
параграфі 3 цієї статті, і громадськості.

2. Органам влади, про які йдеться в параграфі 3, і громадськості, про
яку йде мова у параграфі 4, дається завчасно і ефективно можливість,

Директива стосовно оцінки впливу деяких планів і програм на навколишнє
середовище

PAGE 59

у відповідних часових межах, висловити свою думку стосовно проекту плану
чи програми і супровідного екологічного звіту до прийняття плану чи
програми або подання на законодавчу процедуру.

3. Держави-члени призначають органи влади, з якими проводяться
консультації і які, з огляду на свої спеціальні зобов’язання в сфері
навколишнього середовища, ймовірно, будуть стурбовані впливом на
навколишнє середовище реалізації планів і програм.

4. Держави-члени визначають громадськість для цілей параграфа 2,
включаючи зачеплену громадськість чи громадськість, яка, ймовірно, буде
зачеплена, або зацікавлена в прийнятті рішень згідно з цією Директивою,
включаючи відповідні неурядові організації, зокрема ті, які сприяють
захисту навколишнього середовища, та інші зацікавлені організації.

5. Детальні умови щодо інформування і консультування органів влади та
громадськості визначаються державами-членами.

Стаття 7

Транскордонні консультації

1. Якщо держава-член вважає, що імплементація плану чи програми, яка
готується стосовно її території, ймовірно, матиме значний вплив на
навколишнє середовище іншої держави-члена, чи якщо держава-член, на яку,
ймовірно, буде здійснено значний вплив, про це просить, то та
держава-член, на території якої готується план чи програма, до їх
прийняття або подання на законодавчу процедуру, пересилає копію проекту
плану чи програми і відповідний екологічний звіт іншій державі-членові.

2. Якщо державі-членові надсилають копію плану чи програми й екологічний
звіт згідно з параграфом 1, вона повідомляє іншій державі-члену, чи вона
хоче брати участь у консультаціях до прийняття плану чи програми або
передачі їх на законодавчу процедуру і якщо таке бажання є, зацікавлені
держави-члени розпочинають консультації щодо ймовірного транскордонного
впливу на навколишнє середовище при реалізації плану чи програми і
заходів, передбачених для зменшення чи запобігання такому впливу.

Якщо такі консультації відбуваються, зацікавлені держави-члени
домовляються про детальні умови для забезпечення того, щоб органи влади,
про які йдеться в статті 6 (3), і громадськість, про яку йде мова в
статті 6 (4), держави-члена, що, ймовірно, зазнає значного впливу, були
проінформовані і їм була надана можливість надсилати свою думку в
розумних часових проміжках.

3. Якщо держави-члени згідно з цієї статтею повинні проводити
консультації, вони погоджують, на початку процесу консультування,
розумні часові рамки тривалості консультацій.

PAGE 60

Директива стосовно оцінки впливу деяких планів і програм на навколишнє
середовище

Стаття 8 Прийняття рішення

Екологічний звіт, підготований згідно з статтею 5, думки, висловлені
згідно з статтею 6, і результат будь-яких транскордонних консультацій
згідно зі статтею 7 беруться до уваги під час підготовки плану чи
програми і до їх прийняття чи подання на законодавчу процедуру.

Стаття 9

Інформація про рішення

1. Держави-члени забезпечують, щоб, у разі прийняття плану або програми,
органи влади, про які йдеться у статті 6 (3), громадськість і будь-яка
держава-член, з якою проводились консультації згідно з статтею 7, були
проінформовані:

(а) прийняті план або програма;

(б) заява з підсумком того, як екологічні фактори були впроваджені в
план чи програму і як екологічний звіт, підготований згідно з статтею 5,
думки, висловлені згідно з статтею 6 і результати консультацій згідно з
статтею 7, були враховані згідно зі статтею 8, та про причини вибору
прийнятого плану чи програми, з огляду на інші розглянуті розумні
альтернативи, і

(в) передбачені заходи щодо моніторингу згідно з статтею 10.

2. Детальні умови щодо інформації, про яку йдеться у параграфі 1,
визначаються державами-членами.

Стаття 10 Моніторинг

1. Держави-члени проводять моніторинг значного впливу на навколишнє
середовище реалізації планів і програм, щоб, зокрема, визначити на
ранній стадії непередбачуваний негативний вплив і забезпечити можливості
для вживання відповідних заходів з метою виправлення ситуації.

2. В цілях виконання параграфу 1, існуючі умови моніторингу можуть
використовуватись, при необхідності, з метою уникнення подвійного
проведення моніторингу.

Стаття 11

Зв’язок з іншим законодавством Співтовариства

1. Екологічна оцінка, проведена згідно з цією Директивою, повинна не
завдавати шкоди будь-яким вимогам згідно з Директивою 85/337/ ЄЕС і
будь-яким іншим вимогам права Співтовариства.

2. Для планів і програм, щодо яких зобов’язання проводити оцінку впливу
на навколишнє середовище випливає одночасно з цієї Директиви та іншого
законодавства Співтовариства, держави-члени

Директива стосовно оцінки впливу деяких планів і програм на навколишнє
середовище

PAGE 61

можуть забезпечити координовані чи спільні процедури, що задовольняють
вимоги відповідного законодавства Співтовариства, з метою, зокрема,
запобігти подвійному проведенню оцінки.

3. Для планів і програм, що мають спільне фінансування Європейським
Співтовариством, екологічна оцінка згідно з цією Директивою, проводиться
згідно з спеціальними положеннями відповідного законодавства
Співтовариства.

Стаття 12

Інформація, звітування і розгляд

1. Держави-члени і Комісія обмінюються інформацією про отриманий досвід
у застосуванні цієї Директиви.

2. Держави-члени забезпечують, щоб екологічні звіти були достатньо
якісні, щоб відповідати вимогам цієї Директиви, і повідомляють Комісію
про ті заходи, котрі вони вживають щодо якості звітів.

3. До 21 липня 2006 року Комісія надсилає перший звіт про застосування і
ефективність цієї Директиви Європейському Парламенту

і Раді.

З метою впровадження вимог щодо захисту навколишнього середовища у
майбутньому, згідно зі статтею 6 Договору, і беручи до уваги досвід,
набутий під час застосування цієї Директиви в державах-членах, такий
звіт буде супроводжуватись пропозиціями, в разі необхідності, стосовно
внесення доповнень до даної Директиви. Зокрема, Комісія розглядатиме
можливість розширення сфери застосування цієї Директиви у інших
сферах/галузях та інших видах планів і програм.

Новий оціночний звіт готуватиметься з інтервалом у шість років.

4. Комісія повідомляє про зв’язок між цією Директивою і Регламентом (ЄС)
№1260/1999 і (ЄС) №1257/1999 до завершення програмних періодів, що
вказуються у цих Регламентах, з метою забезпечення узгодженого підходу
до цієї Директиви і відповідних Регламентів Співтовариства.

Стаття 13

Імплементація Директиви

1. Держави-члени вводять у дію закони, регламенти й адміністративні
положення, обов’язкові згідно з цією Директивою до 21 липня 2004 року.
Вони відразу ж повідомляють про це Комісію.

2. Коли держави-члени вживають заходів, вони повинні зсилатись на цю
Директиву чи супроводжувати таким зсиланням у випадку їх офіційного
опублікування. Методи такого зсилання встановлюються державами-членами.

PAGE 62

Директива стосовно оцінки впливу деяких планів і програм на навколишнє
середовище

3. Зобов’язання, зазначене у статті 4 (1), застосовується до планів і
програм, стосовно яких перший формальний підготовчий документ був
прийнятий після дати, вказаної у параграфі 1. До планів і програм, щодо
яких перший формальний підготовчий документ прийнятий до цієї дати і які
прийняті чи подані на законодавчу процедуру за 24 місяці до того,
застосовуються зобов’язання, передбачені статтею 4 (1), за умови, що
держави-члени не вирішать, у кожному конкретному випадку, що це не
доцільно, і повідомлять громадськості своє рішення.

4. До 21 липня 2004 року держави-члени подають Комісії, окрім заходів,
про які йдеться в параграфі 1, окрему інформацію про види планів і
програм, які, згідно з статтею 3, потребуватимуть проведення екологічної
оцінки згідно з цією Директивою. Комісія робить цю інформацію доступною
для держав-членів. Інформація поновлюватиметься на систематичній основі.

Стаття 14 Набуття чинності

Ця Директива набуває чинності в день її публікації в Офіційному Віснику
Європейських Співтовариств.

Стаття 15

Адресати

Директиву адресовано державам-членам. Вчинено в Люксембурзі 27 червня
2001 року.

Від імені Європейського Парламенту Президент Н. Фонтейн

Від імені Ради Президент Б. Росенгрен

Директива стосовно оцінки впливу деяких планів і програм на навколишнє
середовище

PAGE 63

ДОДАТОК І Інформація, про яку йдеться у статті 5 (1)

Інформація, що повинна бути надана згідно зі статтею 5 (1), згідно зі
статтями 5 (2) і (3) містить:

(а) короткий зміст, основні цілі плану чи програми та їх зв’язок з
відповідними планами і програмами;

(б) відповідні аспекти існуючого стану навколишнього середовища і
ймовірну зміну цього стану у разі не імплементації цього плану чи
програми;

(в) екологічну характеристику територій, на які, ймовірно, буде
здійснено значний вплив;

(г) будь-які існуючі екологічні проблеми, що мають відношення до плану
чи програми, включаючи, зокрема, ті, що стосуються районів особливого
екологічного значення, такі як території, визначені згідно з Директивами
79/409/ЄЕС і 92/43/ЄЕС;

(д) цілі у сфері охорони навколишнього середовища, встановлені на
міжнародному рівні, рівні Співтовариства чи держави-члена, які мають
відношення до плану чи програми і способи врахування цих цілей та інших
екологічних міркувань у процесі підготовки плану чи програми;

(е) ймовірний значний вплив14 на навколишнє середовище, включаючи
біорізноманіття, населення, здоров’я людини, фауну, флору, ґрунти, воду,
повітря, кліматичні фактори, матеріальні цінності, культурну спадщину,
включаючи архітектурну й археологічну спадщину, ландшафт і зв’язки між
перерахованим вище;

(є) заходи із запобігання, зменшення чи пом’якшення, наскільки це
можливо, будь-якого значного негативного впливу на навколишнє середовище
від реалізації плану чи програми;

(ж) резюме причин вибору розглянутих альтернатив і опис ходу проведення
оцінки, включаючи будь-які труднощі (наприклад, технічні недоліки і
відсутність ноу-хау) при зборі необхідної інформації;

(з) опис заходів, передбачених для моніторингу згідно зі статтею

10;

(и) резюме інформації нетехнічного характеру, що подається згідно з
перерахованими вище пунктами.

14 Такий вплив повинен включати вторинні, кумулятивні, синергетичні,
коротко-, середньо- і довготермінові, постійні і тимчасові, позитивні і
негативні наслідки.

PAGE 64

Директива стосовно оцінки впливу деяких планів і програм на навколишнє
середовище

ДОДАТОК ІІ

Критерії для визначення ймовірної значимості впливу, про який йдеться у
статті 3 (5)

1. Характеристики планів і програм, враховуючи, зокрема:

— ступінь, у якому план чи програма створює основу для проектів та інших
видів діяльності, або щодо місця, характеру, масштабів і умов
функціонування чи з точки зору виділення ресурсів;

— ступінь, у якому план чи програма впливають на інші плани і програми,
включаючи у порядку ієрархії;

— актуальність плану чи програми з точки зору врахування екологічних
міркувань, зокрема з метою сприяння сталому розвитку;

— екологічні проблеми, що стосуються плану чи програми;

— актуальність плану чи програми з точки зору застосування законодавства
Співтовариства з навколишнього середовища (наприклад плани і програми,
пов’язані з поводженням з відходами чи охороною води).

2. Характеристики впливу і території, яка, ймовірно, зазнає впливу,
враховуючи, зокрема:

— ймовірність, тривалість, частоту і зворотність впливу;

— кумулятивний характер впливу;

— транскордонний характер впливу;

— ризик для здоров’я людини і навколишнього середовища (наприклад, у
зв’язку з аваріями);

— масштаб і просторовий розмір впливу (географічний регіон і кількість
населення, на які, ймовірно, буде вплив);

— цінність і вразливість території, на яку, ймовірно, буде вплив, у
зв’язку з:

— особливими природними характеристиками чи культурною спадщиною;

— перевищеними стандартами якості навколишнього середовища чи порогових
величин;

— інтенсивним землекористуванням;

— впливом на території чи ландшафт, які мають визнаний охоронний статус
на рівні національному, Співтовариства чи міжнародному.

Переклад здійснено БФ „Екоправо-Львів”.

PAGE 65

ДИРЕКТИВА 2003/4/ЄС

Європейського Парламенту і Ради від 28 січня 2003 року про доступ
громадськості до екологічної інформації, яка замінює Директиву Ради
90/313/ЄЕС

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства,
зокрема статтю 175(1),

Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

Беручи до уваги думку Європейського економічного і соціального
комітету2,

Беручи до уваги думку Комітету регіонів3,

Діючи згідно з процедурою, встановленою статтею 251 Договору4 в світлі
спільного тексту, затвердженого Узгоджувальним комітетом 8 листопада
2002 року.

Оскільки:

(1) Підвищений доступ громадськості до екологічної інформації і
розповсюдження такої інформації сприяє кращій інформованості з
екологічних питань, вільному обміну думками, ефективнішій участі
громадськості в прийнятті екологічних рішень і, в кінцевому результаті,
кращому стану навколишнього середовища.

(2) Директива Ради 90/313/ЄЕС від 7 червня 1990 року про свободу доступу
до інформації з навколишнього середовища 5 розпочала процес зміни
способу підходу органів державної влади до питання відкритості та
прозорості, встановлюючи заходи для реалізації права громадськості на
доступ до екологічної інформації, які повинні розвиватись і надалі. Ця
Директива розширює існуючий доступ, що надається Директивою 90/313/ЄЕС.

1 ОІ С 337 Е? 28.11.2000, р.156 і ОІ С 240 Е, 28.8.2001, р.289.

2 ОІ С 116, 20.4.2001, р.43.

3 ОІ С 148, 18.5.2001, р.9.

4 Думка Європейського Парламенту від 14 березня 2001 року (ОІ С 343,
5.12.2001, р.165), Спільна позиція Ради від 28 січня 2002 року (ОІ С 113
Е, 14.5.2002, р.1) і Рішення Європейського Парламенту від 30 травня 2002
року (ще не опубліковане в Офіційному Віснику), Рішення Ради від 16
грудня 2002 року і рішення Європейського Парламенту від 18 грудня 2002
року.

5 ОІ Ь 158, 23.6.1990, р.56.

PAGE 66

Директивапро доступ громадськості до екологічно! інформації

(3) Стаття 8 цієї Директиви вимагає, щоб держави-члени подавали Комісії
звіт про набутий досвід, базуючись на ньому Комісія повинна подавати
звіт Європейському Парламенту і Раді разом з пропозиціями перегляду
Директиви, які вона вважає доцільними.

(4) Звіт, який був розроблений згідно з статтею 8 цієї Директиви,
визначає конкретні проблеми, що виникали у процесі практичного
застосування Директиви.

(5) 25 червня 1998 року Європейське Співтовариство підписало Конвенцію
ЄЕК ООН про доступ до інформації, участь громадськості у процесі
прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються
довкілля (Оргуська конвенція). Положення права Співтовариства повинні
відповідати цій Конвенції, у зв’язку з її підписанням Європейським
Співтовариством.

(6) Доцільно в інтересах підвищення прозорості замінити Директиву
90/313/ЄЕС, а не доповнювати її, для того, щоб надати зацікавленим
сторонам єдиний, чіткий і комплексний законодавчий текст.

(7) Відмінності в діючих законах держав-членів стосовно доступу до
екологічної інформації, якою володіють державні органи влади, можуть
породити нерівність у межах Співтовариства щодо доступу до такої
інформації чи умов конкуренції.

(8) Необхідно забезпечити, щоб будь-яка фізична чи юридична особа мали
право на доступ до екологічної інформації, котра зберігається державними
органами влади чи для них, без необхідності обґрунтовувати свою
зацікавленість.

(9) Також необхідно, щоб державні органи влади надавали доступ чи
поширювали екологічну інформацію для загальної громадськості якомога
ефективніше, зокрема, використовуючи інформаційні та комунікаційні
технології. Майбутній розвиток таких технологій повинен враховуватися у
звітуванні та при перегляді цієї Директиви.

(10) Визначення екологічної інформації необхідно уточнити, щоб вона
містила у будь-якій формі інформацію про стан навколишнього середовища,
фактори, заходи чи діяльність, які впливають або можуть вплинути на
навколишнє середовище, або спрямовані на його захист; аналіз затрат та
результатів, економічний аналіз, що використовується у рамках таких
заходів чи діяльності, а також інформацію про стан здоров’я людини та
безпеку, включаючи забруднення продуктів харчування, умови життя людини,
культурні місця і збудовані структури, тією мірою, в якій на них
впливають чи можуть вплинути будь-які з цих питань.

(11) Враховувати принцип статті 6 Договору стосовно того, що вимоги щодо
охорони навколишнього середовища повинні бути інтегровані у визначення
та імплементацію політики й діяльності Співтовари

Директивапро доступ громадськості до екологічно! інформації

PAGE 67

ства, визначення державних органів влади мають бути розширені таким
чином, щоб вони охоплювали уряд та інші державні органи управління на
національному, регіональному й місцевому рівнях, незалежно від того, чи
мають вони особливі обов’язки щодо навколишнього середовища. Визначення
також має включати інших осіб та органи, що виконують державні
адміністративні функції, які стосуються навколишнього середовища, згідно
з національним законодавством, а також інших осіб чи органи, що діють
під їх контролем і мають державні зобов’язання або функції, які
стосуються навколишнього середовища.

(12) Екологічна інформація, яка фізично знаходиться в інших органах від
імені державних органів влади, повинна також підпадати під сферу дії
цієї Директиви.

(13) Повинен надаватися доступ до екологічної інформації усім, хто за
нею звертається, якомога швидше і в межах розумного терміну, беручи до
уваги будь-які часові рамки, визначені особою, яка звертається.

(14) Державні органи влади надають доступ до екологічної інформації у
тій формі чи форматі, які вимагаються особою, що звертається, за
винятком, якщо така інформація вже доступна громадськості в іншій формі
або форматі, або є розумним надати її в іншій формі чи форматі. Окрім
цього, слід вимагати від державних органів влади докладання всіх
розумних зусиль для зберігання екологічної інформації ними чи для них у
формі або форматі, які зручні для відтворення і доступні через
електронні засоби.

(15) Держави-члени визначають практичні заходи, згідно з якими буде
надаватись ефективний доступ до такої інформації. Ці заходи гарантують
ефективний, швидкий та прогресивний доступ громадськості до інформації
через громадські мережі телекомунікацій, включаючи публічно доступні
переліки державних органів влади і реєстри або переліки екологічної
інформації, яка зберігається органами державної влади чи для них.

(16) Право на інформацію означає, що відкриття інформації повинно бути
загальним правилом і державним органам влади дозволяється відхиляти
запит на екологічну інформацію лише в конкретних і чітко визначених
випадках. Причини відмови мусять тлумачитись обмежено, при цьому
громадський інтерес, що задовольняється розкриттям, повинен
порівнюватися з інтересом, що задовольняється відмовою. Причини відмови
мусять бути повідомлені особі, яка звертається в термін, встановлений
цією Директивою.

(17) Державні органи влади повинні надавати доступ до екологічної
інформації частково, якщо можна відділити будь-яку інформацію, що

PAGE 68

Директивапро доступ громадськості до екологічно! інформації

підпадає під виняток від решти інформації, на яку надійшов запит.

(18) Державні органи влади можуть брати плату за надання екологічної
інформації, але ця плата повинна бути розумною. Це означає, що як
загальне правило, плата не може перевищувати реальної вартості
відтворення матеріалів, на які подається запит. Слід обмежувати випадки,
коли вимагається попередня оплата. В окремих випадках, коли державні
органи влади надають доступ до екологічної інформації на комерційній
основі і коли це необхідно з метою гарантувати продовження збору та
публікації такої інформації, ринкова плата вважається розумною; може
вимагатися попередня оплата. Схема оплати повинна публікуватися і бути
доступною особам, що звертаються, разом з інформацією про умови, в яких
оплата може вимагатися чи не вимагатися.

(19) Особам, що звертаються, повинна надаватися можливість вимагати
адміністративного чи судового розгляду дій або бездіяльності державних
органів влади у зв’язку з запитом.

(20) Державні органи влади повинні прагнути гарантувати, що коли
екологічна інформація збирається ними чи від їх імені, інформація є
зрозумілою, точною і порівнюваною. Оскільки це важливий фактор для
оцінки якості інформації, що надається, метод, який використовується для
збору інформації, повинен також розкриватись на запит.

(21) Для підвищення інформованості громадськості з екологічних питань і
покращення охорони навколишнього середовища, державні органи влади
повинні, коли доцільно, надавати доступ і поширювати інформацію щодо
навколишнього середовища, яка є важливою для їх функцій, зокрема за
допомогою комп’ютерних телекомунікацій і/чи електронних технологій, коли
вони доступні.

(22) Ця Директива повинна оцінюватися кожні чотири роки після набрання
чинності у світлі досвіду і після подання відповідних звітів
державами-членами, а також переглядатися на цій основі. Комісія подає
оціночний звіт Європейському Парламенту та Раді.

(23) Оскільки цілі запропонованої Директиви не можуть бути належним
чином досягнуті державами-членами, а можуть бути краще досягнуті на
рівні Співтовариства, воно може вживати заходів, згідно з принципом
субсидіарності, закріпленим в статті 5 Договору. Згідно з принципом
пропорційності, закріпленим у вказаній статті, дана Директива не
виходить за межі того, що необхідне для досягнення цих цілей.

(24) Положення цієї Директиви не зачіпають право держав-членів зберігати
чи впроваджувати заходи, що надають ширший доступ до інформації, аніж
вимагається цією Директивою.

Директивапро доступ громадськості до екологічно! інформації

PAGE 69

ПРИЙНЯЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1 Цілі

Цілями даної Директиви є:

(a) гарантувати право на доступ до екологічної інформації, що
зберігається державними органами влади чи для них, та встановити базові
умови й підстави та практичні заходи для його реалізації; і

(b) забезпечити, щоб, з часом, екологічна інформація була доступною та
розповсюджувалася серед громадськості з метою досягнення якнайширшої
систематичної доступності та поширення екологічної інформації серед
громадськості. З цією метою заохочується, зокрема, використання, у разі
наявності, комп’ютерних телекомунікацій і/або електронних технологій.

Стаття 2 Визначення

Для цілей цієї Директиви:

1. “Екологічна інформація” означає будь-яку інформацію в письмовій,
візуальній, звуковій, електронній чи будь-якій іншій матеріальній формі
про:

(a) стан елементів навколишнього середовища, таких, як повітря і
атмосфера, вода, ґрунт, земля, ландшафт і природні об’єкти, включаючи
водно-болотні угіддя, прибережні та морські зони, біологічне
різноманіття і його компоненти, включаючи генетично модифіковані
організми, та взаємодію між цими елементами;

(b) фактори, такі як речовини, енергія, шум, радіація чи відходи,
включаючи радіоактивні відходи, викиди, скиди й інші вивільнення в
навколишнє середовище, що впливають чи, ймовірно, впливатимуть на ті
елементи навколишнього середовища, які перераховані в підпункті (а);

(c) заходи (включаючи адміністративні), такі як політика, законодавство,
плани, програми, угоди в сфері навколишнього середовища і діяльність,
яка впливає чи, ймовірно, впливатиме на елементи та фактори,
перераховані у підпунктах (а) і (Ь), а також заходи та діяльність,
спрямовані на захист цих елементів;

(сі) звіти щодо імплементації екологічного законодавства;

(е) аналіз затрат і результатів та інший економічний аналіз і
припущення, які використовуються в межах заходів та діяльності,
перерахованих у підпункті (с); і

(!) стан здоров’я і безпеку людей, включаючи забруднення продуктів
харчування, і коли доцільно, умови життя людини, стан об’єктів

PAGE 70

Директивапро доступ громадськості до екологічно! інформаці!

культури і споруд у тій мірі, в якій на них впливає чи може вплинути
стан елементів навколишнього середовища, перерахованих у підпункті (а)
чи через ці елементи будь-яким з питань, які перераховані в підпунктах
(Ь) і (с).

2. “Державний орган влади” означає:

(a) уряд чи іншу державну адміністрацію, включаючи державні дорадчі
органи, на національному, регіональному та місцевому рівнях;

(b) будь-яку фізичну чи юридичну особу, яка виконує державні
адміністративні функції, згідно з національним законодавством, включаючи
конкретні обов’язки, діяльність або послуги, що стосуються навколишнього
середовища;

(c) будь-яку фізичну чи юридичну особу, на яку покладені державні
обов’язки чи функції, або котра надає послуги, що стосуються
навколишнього середовища, під контролем органу чи особи, що вказані у
підпунктах (а) і (Ь). Держави-члени можуть передбачати, що це визначення
не включає органи чи інституції, коли вони виконують судову або
законодавчу функцію. Якщо їх конституційні положення на час прийняття
цієї Директиви не містять норм щодо процедури розгляду, у значенні
статті 6, держави-члени можуть виключити такі органи та інституції з
цього визначення.

3. “Інформація, що зберігається державним органом влади” означає
екологічну інформацію, яка є в його розпорядженні і була вироблена чи
отримана цим органом.

4. “Інформація, що зберігається для державного органу влади” означає
екологічну інформацію, яка фізично зберігається фізичною чи юридичною
особою від імені державного органу влади.

5. “Особа, що звертається” означає будь-яку фізичну чи юридичну особу,
яка робить запит на екологічну інформацію.

6. “Громадськість” означає одну чи більше фізичних або юридичних осіб і,
згідно з національним законодавством чи практикою, їх асоціації,
організації чи групи.

Стаття 3

Доступ до екологічної інформації на запит

1. Держави-члени забезпечують, щоб державні органи влади були
зобов’язані, згідно з положеннями цієї Директиви, надавати доступ до
екологічної інформації, яка зберігається ними або для них будь-якій
особі, що звертається, на її запит і без потреби формулювати свою
зацікавленість.

2. Згідно зі статтею 4 і беручи до уваги будь-які часові рамки,
визначені особою, що звертається, повинен надаватися доступ до
екологічної

Директивапро доступ громадськості до екологічно! інформаці!

PAGE 71

інформації особі, що звертається:

(a) якомога раніше, однак не пізніше, ніж через один місяць після
отримання державними органами влади, перерахованими у параграфі 1,
запиту особи, що звертається; чи

(b) протягом двох місяців від дня отримання запиту державним органом
влади, якщо об’єм і складність інформації є таким, що вимога, визначена
в підпункті (а), надання інформації протягом одного місяця, не може бути
виконана. У таких випадках особу, що звертається, слід повідомити
якомога швидше, однак не пізніше закінчення місячного терміну, про
будь-які продовження терміну і причини такого продовження.

3. Якщо запит сформульований дуже загально, державний орган влади
просить якнайшвидше, але не пізніше від терміну, зазначеного в параграфі
2(а), особу, що звертається, уточнити запит і допомагає їй це зробити,
наприклад надаючи інформацію щодо користування державними реєстрами,
визначеними параграфом 5 (с). Державні органи влади можуть, якщо вони
вважають це доцільним, відхилити запит згідно зі статтею 4(1)(с).

4. Коли особа, що звертається, просить державний орган влади надати їй
екологічну інформацію у конкретній формі чи форматі (включаючи форму
копій), державний орган влади надає інформацію саме таким чином, за
винятком умов, коли:

(a) вона вже доступна громадськості в іншій формі чи форматі, зокрема,
згідно зі статтею 7, які є легко доступні для особи, що звертається; чи

(b) державному органу влади раціонально надавати її в іншій формі чи
форматі, у такому випадку вказуються причини надання інформації в такій
формі чи форматі. Для цілей цього параграфа державні органи влади
докладають всіх розумних зусиль для зберігання екологічної інформації,
що зберігається ними чи для них, у тій формі чи форматі, які легко
копіюються і доступні через комп’ютерні телекомунікації чи інші
електронні засоби.

Причини відмови у наданні доступу до інформації, повністю чи частково, у
формі чи форматі, щодо яких робиться запит, повідомляються особі, що
звертається, протягом періоду часу, вказаного у параграфі 2(а).

5. Для цілей цієї статті держави-члени забезпечують, щоб:

(a) службовці були зобов’язані підтримувати громадськість у доступі до
інформації;

(b) перелік державних органів влади був доступний для громадськості;

PAGE 72

Директивапро доступ громадськості до екологічно! інформаці!

(с) були визначені практичні заходи для забезпечення можливості
ефективної реалізації права на доступ до екологічної інформації, такі
як:

— призначення службовців з питань інформації;

— встановлення і підтримка обладнання для вивчення необхідної
інформації;

— реєстри чи списки екологічної інформації, яка знаходиться в державних
органах влади, чи інформаційних пунктів, з чіткою вказівкою, де можна
знайти таку інформацію.

Держави-члени забезпечують, щоб державні органи влади належним чином
інформували громадськість про права, якими вона володіє згідно з цією
Директивою, і надавали інформацію і поради з цією метою.

Стаття 4 Винятки

1. Держави-члени можуть передбачити, що запит на екологічну інформацію
буде відхилений, якщо:

(a) інформація, на яку надійшов запит до державного органу, не
зберігається ним чи для нього. У такому випадку, якщо такий державний
орган влади знає, що інформація зберігається іншим державним органом
влади чи для нього, він якнайшвидше передає запит цьому державному
органу влади і повідомляє відповідно особу, що звертається, чи інформує
особу, що звертається, про те, до якого державного органу влади, на його
думку, можна звернутись за інформацією, що запитується;

(b) запит є явно безпідставним;

(c) запит сформульований дуже загально, беручи до уваги статтю

3(3);

(сі) запит стосується матеріалів, які знаходяться на завершальній стадії
підготовки чи незавершених документів або даних;

(е) запит стосується внутрішнього листування, враховуючи зацікавленість
громадськості в отриманні такої інформації. Коли запит відхиляється на
основі того, що матеріал знаходиться на завершальній стадії підготовки,
державний орган влади повідомляє назву органу, який готує матеріал і
приблизний час, необхідний для завершення.

2. Держави-члени можуть передбачити, що запит на надання екологічної
інформації буде відхилений, якщо надання такої інформації матиме
негативний вплив на:

(а) конфіденційність роботи державних органів влади, у тих випад

Директивапро доступ громадськості до екологічно! інформаці!

PAGE 73

ках, коли така конфіденційність передбачається законодавством;

(b) міжнародні відносини, національну оборону чи державну безпеку;

(c) здійснення правосуддя, можливість особи отримати справедливий
судовий розгляд або можливість державного органу влади проводити
розслідування кримінального чи дисциплінарного характеру;

(с) конфіденційність комерційної чи промислової інформації, коли така
конфіденційність передбачена національним правом чи правом
Співтовариства для захисту законних економічних інтересів, включаючи
зацікавленість громадськості у підтримці статистичної конфіденційності
та таємниці податків;

(е) права інтелектуальної власності;

(!) конфіденційність особистих даних і/чи архівів, які стосуються
фізичної особи, за умови, що така особа не дала згоди на надання такої
інформації громадськості, коли конфіденційність передбачена національним
правом чи правом Співтовариства;

(д) інтереси чи захист будь-якої особи, що надає інформацію, на яку
надійшов запит, на добровільній основі, якщо така особа не зв’язана
правовими зобов’язаннями діяти саме так, чи якщо на неї не може бути
покладено таке зобов’язання, і в тих випадках, коли вона не дає згоди на
надання такої інформації;

(її) охорону навколишнього середовища, якого стосується ця інформація,
наприклад місце розташування рідкісних видів.

Підстави для відмови, перелічені у параграфах 1 і 2, тлумачаться
обмежено, беручи до уваги, у кожному конкретному випадку, зацікавленість
громадськості у розкритті інформації. У кожному окремому випадку, слід
порівнювати зацікавленість громадськості у розкритті інформації та
інтерес, який є підставою для відмови. Держави-члени не можуть, згідно
зі статтями 2(а), (С), (!), (д) і (її), передбачити відхилення у запиті,
якщо він пов’язаний із інформацією щодо викидів у навколишнє середовище.

У межах цих рамок і для цілей застосування параграфа (!), держави-члени
забезпечують дотримання вимог Директиви 95/46/ЄС Європейського
Парламенту і Ради від 24 жовтня 1995 року про захист фізичних осіб при
обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних6.

3. Якщо держава-член передбачає винятки, вона може розробити публічно
доступний список критеріїв, на основі яких відповідний державний орган
влади може вирішити, як реагувати на запити.

6 ОІ І 281, 23.11.1995, р.31.

PAGE 74

Директивапро доступ громадськості до екологічно! інформаці!

4. Екологічна інформація, що зберігається державним органом влади чи для
нього, на яку надійшов запит особи, що звертається, повинна бути
доступною настільки, наскільки можливо відділити інформацію, яка
підпадає під дію параграфів 1(С) і (е) чи 2 від решти інформації, на яку
подано запит.

5. Про відмову у наданні усієї чи частини інформації, на яку надійшов
запит, має повідомлятися особі, що звертається, письмово чи в
електронній формі, якщо запит був у письмовій формі, чи особа, що
звертається, цього вимагає, протягом періоду часу, визначеного в статті
3(2)(а), або залежно від обставин, (Ь). У повідомленні повинні
вказуватися причини відмови і бути включена інформація щодо процедури
перегляду, що передбачена згідно зі статтею 6.

Стаття 5 Оплата

1. Доступ до будь-яких державних реєстрів чи списків, що створюються та
підтримуються, як це вказано у статті 3(5), і розгляд на місці
інформації, на яку надійшов запит, повинен бути безкоштовним.

2. Державні органи влади можуть встановлювати плату за надання будь-якої
інформації, але така плата не повинна перевищувати розумного розміру.

3. Коли вимагається оплата, державні органи влади публікують і надають
особі, що звертається, тарифи такої оплати, а також інформацію про
умови, за яких плата може стягуватися чи не вимагатись.

Стаття 6

Доступ до правосуддя

1. Держави-члени забезпечують, щоб будь-яка особа, що звертається, і яка
вважає, що її запит на інформацію був проігнорований, неправильно була
надана відмова (повністю чи частково), отримала неналежну відповідь чи
запит не був розглянутий згідно з положеннями статей 3, 4 чи 5, мала
доступ до процедури перегляду дій чи бездіяльності цим чи іншим
державним органом влади чи до адміністративного розгляду незалежним і
неупередженим органом, створеним згідно із законом. Будь-яка така
процедура повинна бути швидкою і або безкоштовною, або недорогою.

2. Окрім процедури перегляду, вказаної в параграфі 1, держави-члени
забезпечують, щоб особа, що звертається, мала доступ до процедури
розгляду судом чи будь-яким іншим незалежним і неупередженим органом,
створеним згідно із законом, у яких дії чи бездіяльність відповідних
державних органів влади можуть бути розглянуті і рішення яких можуть
стати остаточними. Держави-члени також можуть передбачати, щоб треті
сторони, яких звинувачують у розкритті інформації, також мали доступ до
правового засобу захисту.

Директивапро доступ громадськості до екологічно! інформаці!

PAGE 75

3. Остаточні рішення згідно з параграфом 2 є обов’язковими для
державного органу влади, що має інформацію. Причини повинні бути вказані
письмово, принаймні, якщо доступ до інформації не надається згідно з
цією статтею.

Стаття 7

Поширення екологічної інформації

1. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб
державні органи влади володіли екологічною інформацією, що стосується їх
функцій, яка зберігається ними чи для них, з метою її активного і
систематичного поширення для громадськості, зокрема за допомогою
комп’ютерних телекомунікацій і/чи електронних технологій, якщо вони
доступні.

Інформація, до якої надається доступ через комп’ютерні телекомунікації
і/чи електронні технології не обов’язково містить інформацію, зібрану до
набрання чинності цієї Директиви, окрім випадків, коли така інформація
вже доступна в електронній формі.

Держави-члени забезпечують, щоб до екологічної інформації поступово
надавався доступ в електронних базах даних, до яких є легкий доступ
громадськості через державні телекомунікаційні мережі.

2. Інформація, до якої повинен надаватися доступ і яка повинна
поширюватися, відповідно поновлюється, і включає, принаймні:

(a) тексти міжнародних договорів, конвенцій чи угод, законодавство
Співтовариства, національне, регіональне і місцеве законодавство щодо
навколишнього середовища чи питань, пов’язаних з ним;

(b) політику, плани і програми, що стосуються навколишнього середовища;

(c) поточні звіти про імплементацію актів, про які йдеться в параграфах
(а) і (Ь), коли вони готуються чи зберігаються в електронній формі
державними органами влади;

(с) звіти про стан навколишнього середовища, про які йдеться в параграфі
3;

(е) дані чи резюме даних, що походять з моніторингу діяльності, яка має
чи, ймовірно, матиме вплив на навколишнє середовище;

(!) дозволи з суттєвим впливом на навколишнє середовище і екологічні
угоди чи вказівка місця, де таку інформацію можна отримати чи знайти в
межах статті 3;

(д) оцінку впливу на навколишнє середовище та оцінку ризиків щодо
елементів навколишнього середовища, про які йдеться в статті 2(1)(а) чи
вказівка місця, де таку інформацію можна отримати або знайти в межах
статті 3.

PAGE 76

Директивапро доступ громадськості до екологічно! інформації

3. Без шкоди будь-якому конкретному зобов’язанню щодо звітування,
передбаченому законодавством Співтовариства, держави-члени вживають
необхідних заходів для забезпечення того, щоб національні і, якщо це
доцільно, регіональні чи місцеві звіти щодо стану навколишнього
середовища регулярно публікувалися, принаймні кожних чотири роки; такі
звіти включають інформацію про якість і навантаження на навколишнє
середовище.

4. Без шкоди будь-якому конкретному зобов’язанню, передбаченому в
законодавстві Співтовариства, держави-члени вживають необхідних заходів
для забезпечення того, щоб у разі існування неминучої загрози здоров’ю
людини чи навколишньому середовищу, спричиненої діяльністю людини чи
природними причинами, уся інформація, що зберігається державними
органами влади чи для них, яка б дала можливість громадськості, на яку,
ймовірно, буде вплив, вжити заходів для запобігання чи зменшення шкоди,
котра випливає з загрози, була поширена негайно і без затримки.

5. Винятки, передбачені статтею 4(1) і (2), можуть застосовуватися до
обов’язків, що накладаються цією статтею.

6. Держави-члени можуть виконувати вимоги цієї статті, створюючи
посилання на сайти в Інтернеті, де можна знайти цю інформацію.

Стаття 8

Якість екологічної інформації

1. Держави-члени, наскільки це входить у їх повноваження, повинні
забезпечити, щоб будь-яка інформація, яка збирається ними чи від їх
імені, не була застарілою, була точною і порівнюваною.

2. На запит державні органи влади відповідають на запити на інформацію
згідно з статтею 2(1) Ь шляхом повідомлення особи, що звертається, про
місце, де можна знайти інформацію, якщо вона доступна, щодо процедур
вимірювання, включаючи методи аналізу, відбору взірців і попередню їх
обробку, що використовуються при збиранні інформації чи шляхом відсилки
до стандартизованої процедури, що використовується.

Стаття 9 Процедура перегляду

1. Не пізніше 14 лютого 2009 року, держави-члени звітують про отриманий
досвід у процесі застосування цієї Директиви.

Вони надсилають звіт Комісії не пізніше 14 серпня 2009 року.

Не пізніше 14 лютого 2004 року Комісія надсилає державам-членам керівні
принципи, які чітко встановлюють спосіб звітування дер-жав-членів.

Директивапро доступ громадськості до екологічно! інформації

PAGE 77

2. З огляду на досвід і беручи до уваги розвиток комп’ютерних
теле-комунікацій і/чи електронних технологій, Комісія подає звіт
Європейському Парламенту і Раді разом із пропозиціями щодо перегляду,
які вона вважатиме необхідними.

Стаття 10 Імплементація

Держави-члени приймають закони, постанови, адміністративні положення,
необхідні для дотримання цієї Директиви до 14 лютого 2005 року. Вони
повинні негайно інформувати про це Комісію. Коли держави-члени вживають
такі заходи, такі заходи повинні посилатись на цю Директиву чи
супроводжуватися таким зсиланням у випадку їх офіційної публікації.
Методи такого посилання визначаються державами-членами.

Стаття 11 Відміна

Директива 90/313/ЄЕС перестає діяти з 14 лютого 2005 року. Посилання на
відмінену Директиву будуть трактуватись як посилання на цю Директиву і
будуть читатись згідно з кореляційною таблицею

у Додатку.

Стаття 12 Набуття чинності

Ця Директива набуває чинності в день її публікації в Офіційному Віснику
Європейського Союзу.

Стаття 13

Адресати

Ця Директива адресується державам-членам.

Вчинено в Брюсселі, 28 січня 2003 року.

Від імені Європейського Парламенту Президент П.Кокс

Від імені Ради

Президент Дж.Папандреоу

Переклад здійснено БФ „Екоправо-Львів”

PAGE 78

ДИРЕКТИВА РАДИ 96/61/ЄС

щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень від 24 вересня
1996 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства та,
зокрема, статтю 13С^ (1) цього Договору,

Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

Беручи до уваги висновок Економічного та Соціального Комі-тету2,

Діючи у відповідності до процедури, передбаченої статтею 189с Договору3,

1. Враховуючи, що цілі і принципи політики Співтовариства щодо захисту
навколишнього середовища, як їх викладено в статті 130я Договору,
складаються, зокрема, із запобігання, зменшення та, наскільки це
можливо, усування забруднення шляхом надання пріоритету заходам впливу
на джерела виникнення забруднення та забезпечення економного споживання
природних ресурсів відповідно до принципу фінансової відповідальності
забруднювача та принципу запобігання забрудненню;

2. Враховуючи, що П’ята програма дій з питань навколишнього середовища,
широкий план якої був схвалений Радою та представниками урядів
держав-членів на зустрічі в рамках Ради на виконання резолюції від 1
лютого 1993 року щодо політики і дій Співтовариства по відношенню до
навколишнього середовища і стійкого розвитку4, надає пріоритет
всеохоплюючому контролю за забрудненням як важливому кроку на шляху до
більш стійкого балансу між людською діяльністю та соціально-економічним
розвитком, з одного боку, і ресурсами та здатністю природи до
регенерації, з іншого;

3. Враховуючи, що впровадження всеохоплюючого підходу до зменшення
забруднення вимагає дій на рівні Співтовариства з метою модифікації та
доповнення існуючого законодавства Співтовариства щодо контролю та
запобігання забруднень промисловими заводами;

1 ОІ N С 311, 17.11.1993, р. 6 і ОІ N С 165, 1.7. 1995, р.9.

2 ОІ N С 195, 18.7.1995, р. 54.

3 Позиція Європейського Парламенту від 14 грудня 1994 (ОІ N С 18,
23.1.1995, р. 96), Спільна позиція Ради від 27 листопада 1995 (ОІ N С
87, 25.3.1996, р. 8) та Рішення Європейського Парламенту від 22 травня
1996 (ОІ N С 166, 10.6.1996).

4 ОІ N С 138, 17.5.1993, р. 1.

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

PAGE 79

4. Враховуючи, що Директивою Ради 84/360/ЄЕС від 28 червня 1984 року
щодо боротьби із забрудненням атмосфери промисловими заводами 5
запроваджено загальний механізм, який вимагає отримання дозволу до
проведення будь-якої операції або значної модифікації промислового
устаткування, яке може призвести до забруднення атмосфери;

5. Враховуючи, що Директивою Ради 76/464/ЄЕС від 4 травня 1976 року щодо
забруднень, викликаних певними небезпечними речовинами, викинутими у
водне середовище Співтовариства6, запроваджено вимогу отримання дозволу
на викид цих речовин;

6. Враховуючи, що, хоча й існує законодавство Співтовариства щодо
боротьби із забрудненням атмосфери та щодо запобігання або мінімізації
викидів небезпечних речовин у воду, подібного законодавства
Співтовариства, спрямованого на запобігання або мінімізацію викидів у
ґрунт, немає;

7. Враховуючи, що різні підходи до контролю викидів в атмосферу, воду
або ґрунт кожен окремо можуть призвести скоріше до переміщення
забруднення від однієї сфери навколишнього середовища до іншої, ніж до
захисту навколишнього середовища в цілому;

8. Враховуючи, що всеохоплюючий підхід до контролю забруднень має на
меті запобігання викидів в атмосферу, воду або ґрунт там, де це можливо
здійснити, беручи до уваги контроль за відходами, а в тих місцях, де це
здійснити неможливо, — мінімізацію відходів задля досягнення високого
рівня захисту навколишнього середовища в цілому;

9. Враховуючи, що ця Директива встановлює загальний механізм для
всеохоплюючого запобігання та контролю забруднень; враховуючи, що вона
передбачає заходи, необхідні для впровадження всеохоплюючого запобігання
та контролю забруднень з метою досягнення високого рівня захисту
навколишнього середовища в цілому; враховуючи, що застосуванню принципу
стійкого розвитку сприятиме всеохоплюючий підхід до контролю забруднень;

10. Враховуючи, що положення цієї Директиви застосовуються без шкоди для
положень Директиви Ради 85/337/ЄЕС від 27 червня 1985 року щодо оцінки
наслідків державних та приватних проектів, що стосуються навколишнього
середовища7; враховуючи, що коли для надання дозволу мають братись до
уваги інформація чи висновки, отримані після застосування тієї
Директиви, ця Директива не впли

5 ОІ N І 188, 16.7.1984, р. 20. Директива, востаннє доповнена Директивою
91/692/ ЄЕС (ОІ N І 377, 31.12.1991, р. 48).

6 ОІ N І 129, 18.5.1976, р. 23. Директива востаннє доповнена Директивою
91/692/ ЄЕС.

7 ОІ N І 175, 5.7.1985, р. 40.

PAGE 80

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

ває на виконання Директиви 85/337/ЄЕС;

11. Враховуючи, що держави-члени повинні вжити необхідних заходів з
метою забезпечення дотримання власником промислової діяльності, про
якого йдеться в Додатку I, загальних принципів визначених базових
зобов’язань; враховуючи, що для досягнення цієї мети, для компетентних
органів під час вироблення ними умов отримання дозволу буде достатньо
взяти до уваги зазначені загальні принципи;

12. Враховуючи, що деякі з положень, прийнятих у відповідності із цією
Директивою, повинні застосовуватись до існуючого устаткування після
фіксованого періоду, а інші — з дати впровадження даної Директиви;

13. Враховуючи, що з метою більш ефективного і раціонального вирішення
проблем забруднення власник промислових об’єктів повинен враховувати
можливі наслідки промислової діяльності для навколишнього середовища;
враховуючи, що про ці наслідки мають бути повідомлені компетентні органи
з тим, щоб вони могли до видачі ліцензії констатувати, що передбачені
всі відповідні превентивні механізми або механізми контролю за
забрудненням; враховуючи, що дуже різні процедури застосування можуть
призвести до різних рівнів захисту навколишнього середовища та
обізнаності громадськості; враховуючи, таким чином, що заяви на
отримання ліцензії у відповідності з даною Директивою повинні містити
мінімум інформації;

14. Враховуючи, що повна координація процедури надання ліцензії та умов
між компетентними органами нададуть можливість досягти найвищого
реального рівня захисту навколишнього середовища в цілому;

15. Враховуючи, що компетентні органи нададуть ліцензію або внесуть в
неї зміни лише після того, як будуть закладені всеохоплюючі механізми
захисту навколишнього середовища для атмосфери, води та ґрунту;

16. Враховуючи, що ліцензія має включати всі необхідні механізми для
задоволення умов отримання дозволу, щоб, таким чином, досягти високого
рівня захисту навколишнього середовища в цілому; враховуючи, що без
шкоди для процедури отримання дозволу зазначені механізми можуть також
бути предметом загальних обов’язкових вимог;

17. Враховуючи, що обмеження обсягів викидів, параметри або еквівалентні
технічні характеристики мають бути забезпечені найкращим доступним
обладнанням, без чітко фіксованого використання однієї особливої техніки
чи технології, та беручи до уваги технічні характеристики зазначеного
обладнання, його географічне розта

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

PAGE 81

шування та місцевий стан навколишнього середовища; враховуючи, що в усіх
випадках умови надання дозволу міститимуть положення про мінімізацію
забруднення, що поширюється на далекі відстані, і транскордонного
забруднення та забезпечуватимуть високий рівень захисту навколишнього
середовища в цілому;

18. Враховуючи, що визначення того, наскільки технічні характеристики
зазначеного обладнання, його географічне розташування та місцевий стан
навколишнього середовища можуть бути взяті до уваги, віддається на
розсуд держав-членів;

19. Враховуючи, що, якщо якісні стандарти стану навколишнього середовища
вимагатимуть більш суворих умов, ніж ті, які можуть бути досягнуті,
використовуючи найкращі доступні технології, умовою надання ліцензії
будуть, зокрема, додаткові вимоги, без шкоди для інших механізмів, які
можуть вживатися, щоб відповідати якісним стандартам навколишнього
середовища;

20. Враховуючи, що найкращі доступні технології з часом змінюються,
особливо в світлі технічних досягнень, компетентні органи повинні
слідкувати з таким прогресом або бути про нього поінформованими;

21. Враховуючи, що зміни в устаткуванні можуть спричинити забруднення;
враховуючи, що, внаслідок цього, компетентний орган або органи мають
бути поінформовані про будь-які зміни, які можуть вплинути на навколишнє
середовище; враховуючи, що значним змінам в устаткуванні заводів має
передувати отримання дозволу відповідно до даної Директиви;

22. Враховуючи, що умови отримання дозволу мають періодично
переглядатись та, якщо необхідно, оновлюватись; враховуючи, що за певних
умов вони будуть переглядатись в будь-якому випадку;

23. Враховуючи, що з метою інформування громадськості про роботу
устаткування та його потенційний вплив на навколишнє середовище та з
метою забезпечення прозорості процесу ліцензування в межах
Співтовариства, до того, як буде прийняте будь-яке рішення,
громадськість повинна мати доступ до інформації, що стосується заяв на
отримання ліцензії на експлуатацію нового устаткування або істотної
зміни існуючого, а також до ліцензій як таких, їх оновлених варіантів та
інформації щодо відповідних спостережень;

24. Враховуючи, що встановлення переліку основних викидів та
відповідальних за це джерел може вважатись важливим заходом, який робить
можливим, зокрема, порівняння забруднення в межах Співтовариства;
враховуючи, що такий перелік буде підготований Комісією за допомогою
регулятивного комітету;

25. Враховуючи, що розвиток та обмін інформацією щодо найкращої
доступної технології на рівні Співтовариства допоможе вирів

PAGE 82

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

няти технологічний дисбаланс в межах Співтовариства, сприятиме
всесвітньому поширенню обмежень обсягів викидів та техніки, що
використовується в межах Співтовариства, та допоможе державам-членам в
ефективному запровадженні даної Директиви;

26. Враховуючи, що регулярно мають складатись доповіді щодо забезпечення
виконання та ефективності дії даної Директиви;

27. Враховуючи, що дана Директива поширюється на устаткування, потенціал
забруднення якого і, отже, транскордонне забруднення, яке воно викликає,
є істотними; враховуючи, що мають організовуватись міжнародні
консультації в тих випадках, де застосування Директиви стосується
ліцензування нового устаткування або його істотних змін, які можуть мати
значний негативний вплив; враховуючи, що застосування таких пропозицій
або значні зміни будуть доступні громадськості держав-членів, які можуть
підпасти під вплив зазначених змін;

28. Враховуючи, що необхідність дій щодо схвалення переліку обмежень
обсягів викидів для певних категорій устаткування та забруднюючих
речовин, які регулюються даною Директивою, може бути визначена лише на
рівні Співтовариства; враховуючи, що Рада встановить перелік обмежень
обсягів викидів відповідно до положень Договору;

29. Враховуючи, що положення даної Директиви безперешкодно
застосовуються до положень про здоров’я та безпеку на робочому місці,
які діють в межах Співтовариства,

ПРИЙНЯЛА ДАНУ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1 Мета та сфера дії

Метою даної Директиви є досягнення всеохоплюючого запобігання та
контролю забруднення, спричиненого напрямами діяльності, перерахованими
в Додатку I. Вона передбачає механізми, запроваджені з метою запобігання
або, де такої можливості не передбачається, зменшення викидів в
атмосферу, воду та ґрунт, спричинених наслідками вищезазначеної
діяльності, включаючи механізми контролю відходів з метою досягнення
високого рівня захисту навколишнього середовища в цілому, без шкоди для
Директиви 85/337/ЄЕС та інших відповідних положень Співтовариства.

Стаття 2 Термінологія

Для цілей даної Директиви:

1. Термін “речовина” означає будь-який хімічний елемент та його сполуки
за винятком радіоактивних речовин в тому розумінні, в яко

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

PAGE 83

му вони визначаються Директивою 80/836/Євратом 8, та генетично
модифікованих організмів в тому розумінні, в якому вони визначаються
Директивою 90/219/ЄЕС9 та Директивою 90/220/ЄЕС0;

2. Термін “забруднення” означає пряме чи непряме втручання внаслідок
людської діяльності, речовин, коливань, тепла та шуму в атмосферу, воду
та ґрунт, які можуть бути шкідливими для здоров’я людини або якісного
стану навколишнього середовища, і призводять до пошкодження матеріальної
власності або завдають шкоди чи перешкоджають можливості припустимого
використання ресурсів навколишнього середовища;

3. Термін “устаткування” означає стаціонарну технічну одиницю, на якій
проводиться один або більше з перелічених в Додатку I напрямів
діяльності та будь-яка інша, прямо взаємодіюча, діяльність, яка має
технічний зв’язок з діяльністю, що здійснюється на тому об’єкті, та яка
може впливати на викиди та забруднення;

4. Термін “існуюче устаткування” означає функціонуюче устаткування або,
відповідно до законодавства, що діяло до дати набрання чинності даною
Директивою, ліцензоване устаткування чи, з точки зору компетентного
органу, кандидат на отримання дозволу, якому забезпечено, що
устаткування буде запущене в роботу не пізніше ніж через рік після
набрання чинності даною Директивою;

5. Термін “викиди” означає пряме чи непряме вивільнення речовин,
коливань, тепла чи шуму з індивідуальних чи розсіюючи джерел в
устаткуванні в атмосферу, воду або ґрунт;

6. Термін “обмеження обсягів викидів” означає масу, виражену в термінах
визначених специфічних параметрів, концентрацію та/або рівень викидів,
який може не перевищуватись протягом одного чи більше періодів часу.
Обмеження обсягів викидів можуть також встановлюватись для певних груп,
сімей чи категорій речовин,

зокрема, перелічених в Додатку III.

Обмеження обсягу викидів для речовин, як правило, застосовуються

8 Директива Ради 80/836/Євратом від 15 липня 1980, яка вносить поправки
до Директиви, що встановлюють основні стандарти безпеки для захисту
здоров’я загальної громадськості та робітників від небезпеки іонізуючого
випромінювання (ОІ N І 246, 17.9.1980, р. 1). Директива з останніми
поправками, внесеними Директивою 84/467/ЄЕС (ОІ N І 265, 5.10.1984, р.
4).

9 Директива Ради 90/219/ЄЕС від 23 квітня 1990 щодо обмеженого
використання генетично модифікованих мікроорганізмів (ОІ N І 117,
8.5.90, р. 1). Директива з останніми поправками, внесеними Директивою
Комісії 94/51/ЄЕС (ОІ N І 297, 18.11.1994, р. 29).

10 Директива Ради 90/220/ЄЕС від 23 квітня 1990 щодо умисного випуску в
навколишнє середовище генетично модифікованих організмів (ОІ N І 117,
8.5.1990, р. 15). Директива з останніми поправками, внесеними Директивою
Комісії 94/15/ЄС (ОІ N І 103, 22/4/1994, р. 20).

PAGE 84

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

тоді, коли устаткування вивільняє викиди, причому ніякий розчин не
береться до уваги при визначенні даного терміну.

Беручи до уваги непрямі викиди у воду, при визначенні обсягу викидів
наявного устаткування, має враховуватись вплив підприємств, робота яких
пов’язана з використанням води, забезпечуючи, таким чином, еквівалентний
рівень захисту навколишнього середовища в цілому та сталий рівень
забруднення навколишнього середовища безперешкодно до Директиви
76/464/ЄЕС або Директив, які це запроваджують;

7. Термін “якісні стандарти стану навколишнього середовища” означає
сукупність вимог, які мають бути задоволені в даний час, стосуватись
даного навколишнього середовища або його частини, як вказано в
законодавстві Співтовариства;

8. Термін “компетентний орган” означає орган або органи, відповідальні,
згідно з юридичними положеннями актів держав-членів, за здійснення
зобов’язань, що випливають з даної Директиви;

9. Термін “ліцензія” означає частину або ціле письмове рішення (або
декілька таких рішень), яке надає дозвіл на функціонування всього або
частини устаткування, яке регулюється визначеними умовами, які
гарантують відповідність функціонування устаткування вимогам даної
Директиви. Ліцензія може поширюватись на одне або більше устаткувань або
частин устаткувань, які функціонують на одному місці і управляються
одним власником;

10. (а) Термін “зміна в функціонуванні” означає зміну в природі або
функціонуванні (чи поширенні) устаткування, що може мати наслідки для
навколишнього середовища;

(Ь) Термін “істотні зміни” означає зміни в функціонуванні, які, на думку
компетентного органу, можуть мати негативний вплив на людей чи
навколишнє середовище;

11. Термін “найкращі доступні технології” означає найбільш ефективний та
просунутий етап у розвитку діяльності та методів функціонування, які
свідчать про практичну придатність технологій забезпечувати в принципі
основу для обмежень обсягів викидів з метою запобігання та, якщо це не
здійсненно, взагалі зменшити об’єм викидів та вплив на навколишнє
середовище в цілому:

— термін “технології” включає як технології, що використовуються, так і
спосіб, у який устаткування проектується, будується, зберігається,
функціонує та списується,

— термін “доступні” технології означає технології, розвинуті до такої
міри, яка забезпечує роботу у відповідному промисловому секторі при
реальних з економічної і технічної точки зору умовах, беручи до уваги
вартість та переваги, незалежно від того, чи виробля

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

PAGE 85

ються або використовуються технології в межах держав-членів і протягом
такого часу, доки їх використання власник вважає раціональним,

— термін “найкращі” означає найбільш ефективні в досягненні високого
загального рівня захисту навколишнього середовища в цілому.

При визначенні найкращих доступних технологій особлива увага має
надаватись переліку, що міститься в Додатку IV;

12. Термін “власник” означає будь-яку фізичну чи юридичну особу, яка
керує або контролює устаткування або, якщо це передбачено національним
законодавством, особа, якій надано вирішальні практичні повноваження
щодо технічного функціонування устаткування.

Стаття 3

Загальні принципи, що регулюють головні зобов’язання власника

Держави-члени вживають необхідних заходів з метою гарантування, що
компетентні органи забезпечують експлуатацію устаткування наступним
чином:

(a) вжито усіх відповідних превентивних заходів для запобігання
забруднення, зокрема, через використання найкращих доступних технологій;

(b) не викликано ніякого істотного забруднення;

(c) відповідно до Директиви Ради 75/442/ЄЕС від 15 липня 1975 року щодо
відходів11 уникається виробництво відходів; якщо ж відходи вироблені,
вони утилізуються або, якщо це технічно та економічно неможливо,
знищуються, уникаючи при цьому або зменшуючи будь-яку шкоду
навколишньому середовищу;

(сі) енергія використовується раціонально;

(е) вжито необхідних заходів для запобігання нещасних випадків та
обмеження їх наслідків;

(!) вжито необхідних заходів для повного зупинення діяльності з метою
уникнення будь-якого ризику забруднення та повернення об’єкту до
задовільного стану.

Для виконання даної статті достатньо, щоб держави-члени гарантували, що
компетентні органи при визначенні умов отримання ліцензії беруть до
уваги загальні принципи, викладені в даній статті.

Стаття 4

Ліцензії на нове устаткування

Держави-члени вживають необхідних заходів з метою забезпечення, що ніяке
нове устаткування не експлуатується без ліцензії, вида

11 ОІ N І 194, 25.7.1975, р. 39. Директива з останніми поправками,
внесеними Директивою 91/692/ЄЕС (ОІ N І 377, 31.12.1991, р. 48).

PAGE 86

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

ної у відповідності із даною Директивою не зачіпаючи виключень,
передбачених в Директиві Ради 88/609/ЄЕС від 24 листопада 1988 року щодо
обмеження викидів певних забруднюючих речовин в атмосферу великими
спалювальними заводами12.

Стаття 5

Вимоги надання ліцензій на вже існуюче устаткування

1. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення, що
компетентні органи шляхом видання ліцензій відповідно до статей 6 та 8
або, відповідно, шляхом перегляду та, якщо необхідно, оновлення умов
передбачають, що існуюче устаткування функціонує у відповідності із
вимогами, що містяться в статтях 3, 7, 9, 10, 13, першому та другому
параграфах статті 14 і статті 15 (2), не пізніше, ніж через вісім років
після набуття даною Директивою чинності, не зачіпаючи особливого
законодавства Співтовариства.

2. Держави-члени вживають необхідних заходів для застосування положень
статей 1, 2, 11, 12, третього параграфа статті 14 і статті 15 (1), (3)
та (4), 16, 17 та 18(2) до існуючого устаткування від дати набуття даною
Директивою чинності.

Стаття 6

Заяви на отримання ліцензії

1. Держави-члени вживають необхідних заходів для гарантування, що заяви
на отримання ліцензії, подані до компетентних органів, містять опис:

— устаткування та його функціонування,

— сировинних та супутніх матеріалів, інших речовин та енергії, які
використовуються для роботи устаткування або ним виробляються,

— джерел викидів, що вивільнюються під час роботи устаткування,

— стану об’єкта, де функціонує устаткування;

— природи та об’єму передбачуваних викидів, що вивільнюються під час
роботи устаткування як у кожну з сфер навколишнього середовища, так і
зазначення істотного впливу викидів на навколишнє середовище в цілому;

— запропонованої технології та інших технологій, які мають запобігати
або, якщо це не можливо, зменшення викидів, що вивільнюються під час
роботи устаткування,

— якщо це необхідно, заходів, які мають на меті запобігання та ути

12 ОІ N Ь 336, 7.12.1988, р. 1. Директива з останніми поправками,
внесеними 90/ 656/ЄЕС (ОІ N Ь 353, 17.12.1990, р. 59).

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

PAGE 87

лізацію відходів, які виробляються під час роботи устаткування,

— подальших запланованих заходів відповідності загальним принципам
головних зобов’язань власника, як передбачено в статті 3,

— запланованих заходів з метою контролю викидів в навколишнє середовище.

Заява на отримання ліцензії містить також короткий виклад нетех-нічної
інформації щодо деталей, про які йдеться у вищезазначених параграфах.

2. Якщо інформація подана відповідно до вимог, передбачених в Директиві
85/337/ЄЕС або доповідь з питань безпеки підготована відповідно до
Директиви Ради 82/501/ЄЕС від 24 червня 1982 року щодо ризиків, що
стосуються найважчих нещасних випадків, пов’язаних із певними напрямами
промислової діяльності 13 або якщо інша інформація, подана у
відповідності із іншим законодавством, задовольняє вимоги, викладені в
даній статті, то така інформація може включатись або додаватись до
заяви.

Стаття 7

Спільний підхід до видачі ліцензій

Держави-члени вживають необхідних заходів, які забезпечують, що у тих
випадках, коли залучено більш ніж один компетентний орган, умови та
процедура видачі ліцензій повністю ними скоординовані з метою
гарантування спільного підходу для усіх органів, що займаються даною
процедурою.

Стаття 8 Рішення

Безперешкодно до інших вимог, що містяться в національному законодавстві
або законодавстві Співтовариства, компетентний орган видає ліцензію, яка
містить положення, що гарантують відповідність устаткування вимогам
даної Директиви або, у випадку, якщо такої відповідності немає,
відмовляє у видачі ліцензії. Усі надані та модифіковані ліцензії повинні
включати деталі угод щодо захисту атмосфери, води та ґрунту відповідно
до даної Директиви.

Стаття 9 Положення ліцензій

1. Держави-члени гарантують включення в ліцензію усіх необхідних заходів
для її відповідності із вимогами статей 3 та 10 щодо видачі ліцензій з
метою досягти високого рівня захисту навколишнього середовища в цілому
шляхом захисту атмосфери, води та ґрунту.

13 ОІ N І 230, 5.8.1982, р. 1. Директива з останніми поправками,
внесеними Директивою 91/692/ЄЕС (ОІ N І 377, 31.12.1991, р. 48).

PAGE 88

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

2. У випадку появи нового устаткування або істотних змін вже існуючого,
коли застосовується стаття 4 Директиви 85/337/ЄЕС, будь-яка відповідна
інформація або висновки відповідно до статей 5, 6 та 7 зазначеної
Директиви беруться до уваги для видачі ліцензії.

3. Ліцензія містить обмеження обсягів викидів для забруднюючих речовин,
зокрема, перелічених в Додатку III, які можуть вивільнятись у значній
кількості під час роботи устаткування, беручи до уваги їх природу та
потенціал переносити забруднення з однієї сфери навколишнього середовища
до іншого (вода, атмосфера, ґрунт). Якщо необхідно, ліцензія містить
відповідні вимоги, що забезпечують захист ґрунту та ґрунтових вод, та
заходи щодо утилізації відходів, які виробляються під час роботи
устаткування. Якщо це доцільно, обмеження обсягів викидів можуть
супроводжуватись або бути заміненими еквівалентними параметрами або
технічними характеристиками.

Для устаткування, про яке йдеться в підзаголовку 6.6 Додатка I,
обмеження обсягів викидів, встановлені згідно даному параграфу беруться
до уваги практичні міркування відповідно до цих категорій устаткування.

4. Не зачіпаючи статтю 10 обмеження якості викидів та еквівалентні
параметри і технічні характеристики згідно з параграфом 3 спираються на
найкращі доступні технології без чітко фіксованого використання
будь-якої техніки або особливої технології, але беруться до уваги
технічні характеристики устаткування, його географічне розташування та
стан місцевого навколишнього середовища. При будь-яких умовах положення
ліцензії містять умови мінімізації забруднення на далекі відстані чи
транскордонного забруднення і забезпечують високий рівень захисту
навколишнього середовища в цілому.

5. Ліцензія містить відповідні вимоги контролю за викидами, які
визначають методологію вимірювання та їх частоту, процедури оцінки та
зобов’язання постачати компетентному органу інформацію, яка вимагається
для перевірки відповідності ліцензії. Для устаткування відповідно до
підзаголовка 6.6 Додатка I заходи згідно з даним параграфом можуть
стосуватись вартості та прибутків.

6. Ліцензія містить заходи щодо умов функціонування, відмінних від
нормальних. Отже, якщо існує ризик нанесення шкоди навколишньому
середовищу, передбачаються відповідні умови для запуску устаткування,
наслідків несправності, раптової зупинки та повного зупинення
експлуатації. Ліцензія може також містити тимчасову відміну вимог
параграфа 4, якщо схвалений компетентним органом план ремонту
устаткування забезпечує поновлення виконання цих вимог протягом шести
місяців і якщо проект призводить до зменшення забруднення.

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

PAGE 89

7. Ліцензія може містити інші специфічні умови для цілей даної Директиви
у тому випадку, якщо країна-член або компетентний орган вважає, що вони
доцільні.

8. Не зачіпаючи зобов’язання впровадити процедуру ліцензування
відповідно до даної Директиви держави-члени можуть встановити певні
вимоги для визначених категорій устаткування в межах
загальнообов’язкових правил замість того, щоб включати їх в положення
кожної індивідуальної ліцензії, що забезпечить спільний підхід та
еквівалентний рівень захисту навколишнього середовища в цілому.

Стаття 10

Найкращі доступні технології та стандарти якості стану навколишнього
середовища

Якщо стандарти якості стану навколишнього середовища вимагають більш
суворих умов, ніж ті, яких можливо досягти використовуючи найкращі
доступні технології, ліцензія має передбачати додаткові заходи,
безперешкодно до інших заходів, які можуть бути вжиті для дотримання
стандартів якості стану навколишнього середовища.

Стаття 11

Розвиток найкращих доступних технологій

Держави-члени гарантують, що компетентний орган слідкує або інформується
про прогрес найкращих доступних технологій.

Стаття 12

Зміни до устаткування, внесені власником

1. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення, що
власник інформує компетентні органи про будь-які зміни, заплановані в
експлуатації устаткування згідно зі статтею 2 (10) (а). Якщо це
необхідно, компетентні органи оновлюють ліцензію чи її окремі положення.

2. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення
неможливості проведення будь-яких запланованих власником істотних змін в
експлуатації устаткування в тому розумінні, в якому вони
використовуються в статті 2 (10) (Ь), без ліцензії, виданої відповідно
до даної Директиви. Заява на отримання ліцензії та рішення компетентного
органу повинні охоплювати частини устаткування та аспекти, перелічені в
статті 6, яким зміни можуть нанести шкоду. Відповідні положення статті 3
та 6-10 та статті 15 (1), (2) та (4) застосовуються з необхідними
змінами.

Стаття 13

Перегляд та оновлення положень ліцензії компетентним органом

1. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення

PAGE 90

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

періодичного перегляду та, якщо необхідно, оновлення положень ліцензії
компетентними органами.

2. Перегляд проводиться в будь-якому випадку, якщо:

— забруднення, викликане роботою устаткування, настільки істотне, що
існуючі обмеження обсягів викидів, встановлені ліцензією, потребують
перегляду, або такі нові обмеження обсягів потребують включення в
ліцензію,

— істотні зміни в найкращих доступних технологіях роблять можливим
значне зменшення викидів без залучення надлишкових коштів,

— безпека процесу експлуатації або безпека діяльності вимагають
використання інших технологій,

— це вимагається новими положеннями законодавства Співтовариства або
національного законодавства.

Стаття 14

Відповідність із положеннями ліцензії

Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення:

— відповідності експлуатації власником устаткування положенням ліцензії,

— регулярного інформування власником компетентного органу про результати
контролю за вивільненням викидів та невідкладного інформування про
будь-який інцидент або нещасний випадок, внаслідок якого нанесено
істотну шкоду навколишньому середовищу,

— надання власниками устаткування усілякого необхідного сприяння
представникам компетентного органу з метою створення для них умов для
здійснення будь-яких інспекцій устаткування, зняття зразків та збору
будь-якої інформації, необхідної для виконання ними своїх обов’язків з
метою даної Директиви.

Стаття 15

Доступ до інформації та участь громадськості в процедурі ліцензування

1. Без шкоди для Директиви Ради 90/313/ЄЕС від 7 червня 1990 року щодо
свободи доступу до інформації про навколишнє середовище14, держави-члени
вживають необхідних заходів для забезпечення доступу громадськості
протягом відповідного періоду часу до заяв на отримання ліцензії на
експлуатацію нового устаткування або істотних змін вже існуючого з тим,
щоб надати їй можливість внести до них коментарі до того як компетентний
орган винесе рішення.

14 ОІ N Ь 158, 23.6.1990, р. 56.

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

PAGE 91

Це рішення, включаючи принаймні копію ліцензії та будь-які наступні
оновлення, повинні бути доступні громадськості.

2. Результати контролю викидів, як того вимагають положення ліцензії,
згідно зі статтею 9 та які проводяться компетентним органом, мають бути
доступні громадськості.

3. Перелік основних викидів та джерел, що спричиняють їх виникнення,
публікується кожні три роки Комісією на основі інформації, поданої
державами-членами. Комісія визначає форму та деталі, необхідні для
передачі інформації у відповідності із процедурою, передбаченою статтею
19.

Відповідно до тієї ж процедури Комісія може запропонувати заходи для
забезпечення взаємного порівняння та доповнюваності між інформацією про
перелік викидів згідно із першим підпараграфом та інформацією з інших
переліків та джерел інформації щодо викидів.

4. На параграфи 1, 2 та 3 поширюються обмеження, викладені в Статті 3
(2) і (3) Директиви 90/313/ЄЕС.

Стаття 16 Обмін інформацією

1. З метою обміну інформацією держави-члени вживають необхідних заходів
для надсилання Комісії кожні три роки, а перший раз — протягом 18
місяців з дати набрання чинності даною Директивою, доступні дані щодо
обмеження обсягу викидів визначених певним родом діяльності відповідно
до Додатка I і, якщо потрібно, відповідно до, зокрема, статті 9, щодо
найкращих доступних технологій, при застосуванні яких вивільняються ці
обсяги викидів. В наступних випадках дані мають бути доповнені
відповідно до процедур, викладених у параграфі 3 даної Глави.

2. Комісія повинна організувати між державами-членами і підприємствами
обмін інформацією стосовно найкращих доступних технологій, пов’язаних з
ними засобів контролю, а також досягнутого в цій галузі прогресу. Кожні
три роки Комісія опубліковує результати обміну інформацією.

3. Механізм подання доповідей щодо імплементації даної Директиви та
ефективності її дії порівняно з іншими документами Співтовариства, що
стосуються проблем охорони навколишнього середовища, встановлюється
відповідно до процедури, передбаченої в статтях 5 та 6 Директиви
91/692/ЄЕС. Згідно зі статтею 21 перша доповідь висвітлює діяльність
протягом трьох років з дати набуття чинності даною Директивою. Комісія
подає доповідь Раді, яка супроводжується пропозиціями, якщо це
необхідно.

PAGE 92

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

4. Держави-члени створюють чи призначають орган або органи,
відповідальні за обмін інформацією згідно з параграфами 1, 2 та 3 та,
відповідно, повідомляють Раду.

Стаття 17 Транскордонний вплив

1. Якщо країна-член усвідомлює, що експлуатація устаткування вірогідно
матиме істотні негативні наслідки для стану навколишнього середовища
іншої країни-члена або сама країна-член таким чином може відчути на собі
істотний негативний вплив, країна-член, на чиїй території була подана
заява на отримання ліцензії відповідно до статей 4 або 12 (2),
дотримується інструкцій, передбачених статтею 6 по відношенню до іншої
країни-члена одночасно із тим як вона надає до них доступ власним
громадянам. Така інформація забезпечує базу для будь-яких консультацій,
необхідних в межах двосторонніх відносин між двома державами-членами на
взаємній та рівній основі.

2. В межах двосторонніх відносин держави-члени прослідковують, щоб у
випадках, передбачених в параграфі 1, громадськість країни-члена, яка
може постраждати, мала доступ до заяв протягом відповідного періоду часу
з тим, щоб вона мала можливість висловити коментарі щодо них до того як
компетентний орган винесе рішення.

Стаття 18

Обмеження обсягів викидів в межах Співтовариства

1. На пропозицію Комісії Рада встановлює обмеження обсягів викидів
відповідно до процедури, передбаченої Договором, для:

— категорій устаткування, перелічених в Додатку I, окрім списаного,
передбаченого категоріями 5.1 та 5.4 зазначеного Додатка, та

— забруднюючих речовин згідно з Додатком III, для яких визначена
необхідність дій членів Співтовариства, зокрема, на основі обміну
інформацією, передбаченого статтею 16.

2. При невизначеності обмежень обсягів викидів в межах Співтовариства
відповідно до даної Директиви застосовуються відносні обмеження обсягів
викидів, які містить Директива згідно Додатка II та іншим законодавчим
актам Співтовариства, у вигляді мінімальних обмежень обсягів викидів
відповідно до даної Директиви для устаткування, переліченого в Додатку
I.

Не перешкоджаючи вимогам даної Директиви, технічні вимоги щодо списаного
устаткування, передбаченого категоріями 5.1 та 5.4 Додатка I,
встановлюються Радою, яка діє на пропозицію Комісії у відповідності з
процедурами, передбаченими в Договорі.

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

PAGE 93

Стаття 19

Процедура Комітету, передбачена статтею 15 (3)

В роботі Комісії допомагає комітет, який складається з представників
держав-членів та очолюється представником Комісії.

Представник Комісії подає комітету проект заходів, які необхідно вжити.
Комітет висловлює свою позицію щодо проекту протягом обмеженого періоду
часу, який встановлюється головою, враховуючи терміновість питання.
Позиція визначається більшістю, встановленою статтею 148 (2) Договору,
щодо рішень, які Рада має прийняти на пропозицію Комісії. Голоси
представників держав-членів комітету встановлюються шляхом, передбаченим
зазначеною статтею. Голова не має права голосу.

Комісія вживає передбачених заходів у випадку, якщо вони відповідають
позиції комітету. Якщо заходи не відповідають позиції комітету або, якщо
не було висловлено ніякої позиції, Комісія, не відкладаючи, передає Раді
пропозиції стосовно заходів, які

необхідно вжити. Рада діє кваліфікованою більшістю.

Якщо після закінчення трьохмісячного періоду з моменту передачі Раді
пропозицій Рада не вжила ніяких заходів, Комісія вживає заходів,
викладених у пропозиціях.

Стаття 20 Перехідні положення

1. Положення Директиви 84/360/ЄЕС, положення Статті 3, 5, 6 і 7 (2)
Директиви 76/464/ЄЕС і відповідні положення, що стосуються процедури
отримання дозволу в Директивах, перелічені у Додатку II, мають
застосовуватись, не зачіпаючи виключень, викладених у Директиві
88/609/ЄЕС, до діючого устаткування стосовно напрямів діяльності,
перелічених в Додатку I до тих пір, поки компетентними органами не
будуть вжиті заходи, передбачені відповідно до вимог Статті 5 даної
Директиви.

2. Відповідні положення стосовно процедури отримання дозволу, викладені
в Директивах згідно з параграфом 1, не застосовуються до устаткування,
яке є новішим за напрями діяльності, перераховані в Додатку I на момент
набрання даною Директивою чинності.

3. Директива 84/360/ЄЕС втратить чинність через 11 років після вступу в
силу даної Директиви.

Як тільки заходи стосовно устаткування, передбачені Статтями 4, 5 чи 12
будуть вжиті, виключення, передбачені Статтею 6 (3) Директиви
76/464/ЄЕС, більше не застосовуватимуться до устаткування, яке
передбаченого даною Директивою.

Діючи на пропозицію Комісії, Рада, у випадку необхідності, вносить

PAGE 94

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

правки до відповідних положень Директиви згідно Додатка II з метою
адаптувати їх до вимог даної Директиви до того, як Директива 84/
369/ЄЕС, зазначена у першому підпараграфі, втратить чинність.

Стаття 21 Набуття чинності

1. Держави-члени приймають закони, норми і адміністративні положення,
необхідні для виконання даної Директиви, не пізніше ніж через три роки
після того, як вона набере чинності. Вони повинні негайно проінформувати
про це Комісію.

Якщо держави-члени приймають такі закони, вони мають містити посилання
на дану Директиву чи супроводжуватися таким посиланням при їх офіційному
опублікуванні. Механізм вироблення таких посилань розробляється
державами-членами.

2. Держави-члени передають Комісії тексти основних положень національних
законодавств, які вони приймають у сфері, яка охоплюється даною
Директивою.

Стаття 22

Ця Директива набуває чинності на 20 день після її опублікування. Стаття
23

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено в Брюсселі, 24 вересня 1996 року. За Раду

Президент І. Фіцджеральд

ДОДАТОК I

Категорії промислової діяльності, які згадуються в статті 1

1. Устаткування або частини устаткування, що використовуються для
дослідження, розвитку та випробовування нових продуктів та процесів, які
не охоплюються даною Директивою.

2. Граничні величини, зазначені нижче, як правило, стосуються виробничих
можливостей та потужностей. Якщо власник виконує декілька дій, що
підпадають під той самий підзаголовок, на тому самому устаткуванні або
на тій самій ділянці, потужності таких дій додаються.

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

PAGE 95

1. Енергетична промисловість

1.1. Спалювальне устаткування з номінальним тепловим виходом, що
перевищує 50 МВт 15.

1.2. Мінеральні нафто— та газопереробні заводи.

1.3. Коксові печі.

1.4. Заводи із вугільної газифікації та скраплення.

2. Виробництво та обробка металів

2.1. Устаткування для випалювання руди металу (включаючи руду сульфіду)
або спалююче устаткування.

2.2. Устаткування для виробництва чавуну чи сталі (первинний чи
вторинний сплав) включаючи безперервне лиття, із потужністю, що
перевищує 2,5 тонни в годину.

2.3. Спорудження для обробки залізних металів:

(a) Металопрокатні заводи з потужністю, що перевищує 20 тонн
необробленої сталі за годину.

(b) Кузні з молотками, енергія яких перевищує 50 кілоджоулів на молоток,
де теплоємність, що використовується, перевищує 20 мегават.

(c) застосування захисних металопокриттів зі сплавів з продуктивністю,
що перевищує 2 тонни необробленої сталі в годину.

2.4. Залізні металеві ливарні заводи з продуктивністю, що перевищує 20
тонн у день.

2.5. Устаткування

(a) для виробництва кольорових необроблених металів з руди, концентратів
або вторинних сировинних матеріалів, що використовуються при
металургійній, хімічній чи електролітичній обробці;

(b) для виплавки, включаючи легування, кольорових металів, включаючи
відновлені продукти, (переплавка, лиття на ливарному заводі і т.д.) із
плавильною потужністю, що перевищує 4 тонни в день для свинцю та кадмію
чи 20 тонн у день для всіх інших металів.

2.6. Устаткування для поверхневої обробки металів і пластикових
матеріалів із використанням електролітичного чи хімічного процесу, де
обсяг чанів для обробки перевищує 30 кубічних метрів.

3. Мінеральна промисловість

3.1. Устаткування для виробництва цементного клінкеру в печах, що
обертаються, із продуктивністю, що перевищує 500 тонн у день або

D

J

X

b

AE

E

U

ae

i

?

o

0

h6Z0Jc

*

6

6

8

?

6

8

?

o

u

ue

?

?

?

h6Z0Jc

h6Z0Jc

a…a…aua…ja…ac

n

n

z

?

h6Z0Jc

h5S0Jc

h5S0Jc

*

h6Z0Jc

N

O

U

a

2

8

N

b

U

2

? o o ue th

@

\

+ Матеріальні вимоги Директиви 88/609/ЄЕС до існуючого устаткування
продовжують застосовуватися до 31 грудня 2003 року.

PAGE 96

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

вапно в печах, що обертаються, із продуктивністю, що перевищує 50 тонн у
день або в інших печах із продуктивністю, що перевищує 50 тонн у день.

3.2. Устаткування для виробництва азбесту і виготовлення продуктів на
основі азбесту.

3.3. Устаткування для виготовлення скла, включаючи скловолокно з
плавильною потужністю, що перевищує 20 тонн у день.

3.4. Устаткування для плавки мінеральних речовин, включаючи виробництво
мінеральних волокон із плавильною потужністю, що перевищує 20 тонн у
день.

3.5. Устаткування для виготовлення керамічних виробів шляхом
випалювання, зокрема, покрівельної черепиці, цегли, вогнетривкої цегли,
плитки, керамічних виробів або порцеляни, із продуктивністю, що
перевищує 75 тонн на день, та/або із місткістю печі, що перевищує 4
кубічні метри та із фіксованою щільністю для печі, що перевищує 300
кг/куб. м.

4. Хімічна промисловість

Виробництво в межах значення категорій діяльності, що містяться в даному
розділі, означає промислове виробництво шляхом хімічної обробки речовин
або груп речовин, перелічених в Розділах від 4.1 до 4.6

4.1. Хімічне устаткування для виробництва основних органічних хімічних
продуктів, типу:

(a) ненасичений вуглеводень (лінійний чи циклічний, такий, що
насичується чи що не насичується, аліфатичний чи ароматичний);

(b) вуглеводень, що містить кисень типу спиртів, альдегідів, кетонів,
карбоксилових кислот, ефірів, ацетатів, пероксидів, епоксидних смол;

(c) сірковий вуглеводень;

(сі) азотні вуглеводні типу амінів, амідів, азотистих або азотних
сполук, сполук ефіразотної кислоти, нітрилів, ціанатів, ізоціанатів;

(е) вуглеводні, що містять фосфор;

(1) галогенні вуглеводні;

(д) метало-органічні сполуки;

(її) основні пластмасові матеріали (полімерні синтетичні волокна і

целюлозні волокна);

(і) синтетична гума (каучук);

Ц) барвники

(к) поверхово-активні речовини.

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

PAGE 97

4.2. Хімічне устаткування для виробництва основних неорганічних хімічних
речовин, типу:

(a) гази, типу аміаку, хлору чи водневого хлориду, фтору чи водневого
фториду, вуглецевих окисів, сполуки сірки, окисів азоту, водню, діоксиду
сірки, карбоніл хлориду;

(b) кислоти, типу хромової кислоти, фтористоводнева кислота, фосфорна
кислота, азотна кислота, соляна кислотна, сірчана кислота, олеум;

(c) основи, типу нашатирного спирту, їдкого калію, гідроокису натрію;

(сГ) солі, типу нашатирю, бертолетової солі, поташу, натрію карбонату,
перборату, азотнокисле срібло; (е) неметали, металеві окиси або інші
неорганічні сполуки типу карбіду кальцію, кремнію, кремнієвого карбіду.

4.3. Хімічне устаткування для виробництва фосфорних, азотних чи калієвих
добрив (прості чи складні добрива).

4.4. Хімічне устаткування для виготовлення основних рослинних продуктів,
корисних для здоров’я та біоцидів.

4.5. Устаткування, що використовують хімічну чи біологічну обробку для
виробництва основних фармацевтичних виробів.

4.6. Хімічне устаткування для виробництва вибухових речовин. 5.
Утилізація відходів.

Не зачіпаючи положення статті 11 Директиви 75/442/ЄЕС або статті 3
Директиви Ради 91/689/ЄЕС від 12 грудня 1991 щодо небезпечних відходів
16:

5.1. Устаткування для розташування чи утилізації небезпечних відходів із
потужністю, що перевищує 10 тонн на день, як визначено в переліку
відповідно до статті 1 (4) Директиви 91/689/ЄЕС, як визначено в Додатках
II А та II В (дії Ш, Ь15, Ь16, Ь18 і Ь19) до Директиви 75/442/ЄЕС і в
Директиві Ради 75/439/ЄЕС від 16 червня 1975 щодо розташування відходів
переробки нафти 17

5.2. Устаткування для спалювання міського сміття з потужністю, що
перевищує 3 тонни на годину, як визначено в Директиві Ради 89/ 369/ЄЕС
від 8 червня 1989 щодо запобігання забруднення атмосфери новими заводами
по спалюванню міського сміття 18 та Директиві

16 ОІ N Ь 377, 31.12.1991, р. 20. Директива з останніми поправками,
внесеними Директивою 94/31/ЄС (ОІ N Ь 168, 2.7.1994, р. 28).

17 ОІ N Ь 194, 25.7.1975, р. 23. Директива з останніми поправками,
внесеними Директивою 91/692/ЄЕС (ОІ N Ь 377, 31.12.1991, р. 48).

18 ОІ N Ь 163, 14.6.1989, р. 32.

PAGE 98

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

Ради 89/429/ЄЕС від 21 червня 1989 щодо зменшення забруднення атмосфери
існуючими заводами по спалюванню міського сміття

5.3. Устаткування для розташування безпечних відходів з потужністю, що
перевищує 50 тонн на день, як визначено в Додатку II А до Директиви
75/442/ЄЕС 19 згідно із заголовками Б8 і Б9

5.4. Заводи по знищенню сміття, що отримують більше ніж 10 тонн у день
або із повною потужністю, що перевищує 25 000 тонн, за виключенням
знищення активних відходів.

6. Інші напрями діяльності

6.1. Промислові заводи для виробництва:

(a) целюлози, отриманої внаслідок переробки деревини та інших
волокнистих матеріалів;

(b) паперу і картону, продуктивність виробництва яких перевищує 20 тонн
у день.

6.2. Заводи для попередньої обробки (діяльність типу мийки,
відбілювання, мерсеризації) чи фарбування ниток або тканин, із
потужністю обробки, що перевищує 10 тонн у день.

6.3. Заводи для дублення шкіри, де потужність обробки перевищує 12 тонн
кінцевого продукту на день.

6.4. (а) Бойні з виробничою продуктивністю більше 50 тонн туш у день.

(b) Обробка та переробка, призначені для виробництва харчових продуктів
з:

— тваринної сировини (відмінної від молока) із обсягом кінцевого
продукту більше ніж 75 тонн у день;

— рослинної сировини із обсягом кінцевого продукту більше ніж 300 тонн у
день (середній квартальний обсяг);

(c) обробка та переробка молока, причому кількість отриманого молока
сягає більш ніж 200 тонн у день (середній річний обсяг).

6.5. Устаткування для розташування або повторного використання тваринних
туш та тваринних відходів із потужністю обробки, що перевищує 10 тонн у
день.

6.6. Устаткування для інтенсивного розведення домашньої птиці чи свиней
з більш ніж:

(a) 40 000 місць для домашньої птиці;

(b) 2 000 місць для свиней (більш ніж 30 кг), чи

(c) 750 місць для свиноматок.

19 ОІ N Ь 203, 15.7.1989, р. 50.

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

PAGE 99

6.7. Устаткування для поверхневої обробки речовин, об’єктів чи продуктів
із використанням розчинів, зокрема, для добрив, друкувальних матеріалів,
покриттів, знежирення, водонепроникних матеріалів, клеючих речовин,
малярства, очищення або просочення, споживання більш ніж 150 кг на
годину або більш ніж 200 тонн на рік.

6.8. Устаткування для виробництва вуглецю (обпаленого вугілля) або
електрографіту шляхом спалювання або графітизації.

ДОДАТОК II

Перелік Директив, які згадуються в статтях 18 (2) та 20

1. Директива 87/217/ЄЕС щодо запобігання та зменшення забруднення
навколишнього середовища азбестом.

2. Директива 82/176/ЄЕС щодо обмеження обсягів та якісних показників
ртутних викидів внаслідок роботи промислових об’єктів, які займаються
електролізом хлор-лугу.

3. Директива 83/513/ЄЕС щодо обмеження обсягів та якісних показників
викидів кадмію.

4. Директива 84/156/ЄЕС щодо обмеження обсягів та якісних показників
викидів ртуті промисловими галузями, відмінними від тих, що займаються
електролізом хлор-лугу.

5. Директива 84/491 ЄЕС щодо обмеження обсягів та якісних показників
викидів гексахлороциклогексану.

6. Директива 86/280/ЄЕС щодо обмеження обсягів та якісних

показників викидів певних небезпечних речовин, включених у Список 1
Додатка до Директиви 76/464/ЄЕС, з подальшими поправками, внесеними
Директивами 88/347/ЄЕС та 90/415/ЄЕС, які вносять поправки до Додатка II
до Директиви 86/280/ЄЕС.

7. Директива 89/369/ЄЕС щодо запобігання забруднення атмосфери новими
заводами по спалюванню муніципальних відходів.

8. Директива 89/429/ЄЕС щодо зменшення забруднення атмосфери існуючими
заводами по спалюванню муніципальних відходів.

9. Директива 94/67/ЄС щодо спалювання небезпечних відходів.

10. Директива 92/112/ЄЕС щодо процедур узгодження програм зменшення і
можливого усунення забруднення, викликаного відходами від промисловості,
яка використовує окис титану.

11. Директива 88/609/ЄЕС щодо обмеження викидів певних забруднюючих
речовин в атмосферу великими спалювальними заводами, з останніми
поправками, внесеними Директивою 94/66/ЄС.

12. Директива 76/464/ЄЕС щодо забруднення, викликаного певни

PAGE 100

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

ми небезпечними речовинами, вивільненими у водне середовище
Співтовариства.

13. Директива 75/442/ЄЕС щодо відходів, з поправками, внесеними
Директивою 91/156/ЄЕС.

14. Директива 75/439/ЄЕС щодо розміщення відходів переробки нафти.

15. Директива 91/689/ЄЕС щодо небезпечних відходів.

ДОДАТОК III

Приблизний перелік основних забруднюючих речовин, які потрібно
враховувати, якщо вони мають відношення до встановлення обмежень обсягів
викидів

Атмосфера

1. Діоксид сірки й інші сірчані сполуки.

2. Окиси азоту та інші азотні сполуки.

3. Окис вуглецю.

4. Леткі органічні сполуки.

5. Метали та їхні сполуки.

6. Пил.

7. Азбест (окремі частинки, волокна).

8. Хлор і його сполуки.

9. Фтор і його сполуки.

10. Миш’як і його сполуки.

11. Ціаніди.

12. Речовини та препарати, наявність у яких онкогенних чи мутагенних
властивостей або здатності впливати на репродукцію через повітря було
доведено.

13. Поліхлориновані дібензодіоксини і поліхлориновані дібензофу-рани.

Вода

1. Органічні галогенні сполуки та речовини, які можуть формувати такі
сполуки у водному середовищі.

2. Органічні фосфорні сполуки.

3. Олово-органічні сполуки.

4. Речовини та препарати, наявність у яких онкогенних чи мутагенних
властивостей або здатності впливати на репродукцію у водному середовищі
або через нього було доведено.

5. Стійкий вуглеводень та стійкі і біоакумулюючі органічні токсичні
речовини.

Директива щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень

PAGE 101

6. Ціаніди

7. Метали та їх сполуки

8. Миш’як та його сполуки

9. Біоциди та рослинні продукти, корисні для здоров’я

10. Речовини у суспензії

11. Речовини, які сприяють забрудненню водоймищ водоростями (зокрема
нітрати і фосфати)

12. Речовини, які несприятливо впливають на кисневий баланс (і можуть
вимірюватися за допомогою параметрів типу BOD, COD і т.д.).

ДОДАТОК IV

Міркування, які повинні братися до уваги загалом або у оскре-мих
випадках при визначенні найкращих доступних технологій, як визначено в
статті 2 (11), беручи до уваги ймовірні витрати і вигоди заходу та
принципи обережності і запобігання:

1. використання технологій з низьким рівнем відходів;

2. використання менш небезпечних речовин;

3. сприяння утилізації та повторному використанню речовин, вироблених та
використаних в процесі, та відходів, де це необхідно;

4. порівнянні технологічні процеси, обладнання або методи діяльності,
які були успішно випробувані в промисловості;

5. технологічний прогрес та зміни в науковому знанні;

6. природа, вплив і обсяг відповідних викидів;

7. дати введення в експлуатацію нового чи існуючого устаткування;

8. тривалість часу, необхідного для впровадження найкращої доступної
технології;

9. споживання і природа сировинних матеріалів (включаючи воду), що
використовуються в технологічному процесі та ефективність їх енергії;

10. потреба запобігання або зведення до мінімуму впливу викидів в цілому
на навколишнє середовище та пов’язаних із ним ризиків;

11. потреба запобігання нещасним випадкам і мінімізація їхніх наслідків
для навколишнього середовища;

12. інформація, опублікована Комісією відповідно до статті 16 (2) або
міжнародними організаціями.

Переклад здійснено Центром порівняльного права при Міністерстві юстиції
України.

PAGE 102

ДИРЕКТИВА 2001/81/ЄС

Європейського Парламенту і Ради від 23 жовтня 2001 року щодо
національних граничних величин викидів деяких забруднювачів атмосфери

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ

1 РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства,
зокрема статтю 175 (1), Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

Беручи до уваги Думку Економічного і соціального комітету2, Беручи до
уваги Думку Комітету регіонів 3,

Діючи згідно з процедурою, встановленою статтею 251 Договору4, з огляду
на спільний текст, затверджений Узгоджувальним комітетом

2 серпня 2001 року.

Оскільки:

(1) Загальний підхід і стратегія П’ятої програми дій із навколишнього
середовища були затверджені Резолюцією 1 лютого 1993 року Ради та
представників урядів держав-членів у межах Ради щодо Програми політики і
дій Співтовариства стосовно навколишнього середовища і сталого
розвитку5, та вона встановлює цілі щодо не-перевищення критичних
навантажень і рівнів закислення у Співтоваристві. Програма вимагає
ефективного захисту усіх людей від ризику для здоров’я, пов’язаного із
забрудненням повітря, і того, щоб допустимі рівні забруднення
враховували охорону навколишнього середовища. Програма також вимагає,
аби рекомендаційні величини Всесвітньої організації охорони здоров’я
стали обов’язковими на рівні Співтовариства.

1 ОІ С 56 Е, 29.2.2000, р.34.

2 ОІ С 51, 23.2.2000, р.11.

3 ОІ С 317, 6.11.2000, р.35.

4 Думка Європейського Парламенту від 15 березня 2000 року (ОІ С 377,
29.12.2000, р.159), Спільна позиція Ради від 7 листопада 2000 року (ОІ С
375, 28.12.2000, р.1) і Рішення Європейського Парламенту від 14 березня
2001 року (ще не опубліковане в Офіційному Віснику), Рішення
Європейського Парламенту від 20 вересня 2001 року та Рішення Ради від 27
вересня 2001 року.

5 ОІ С 138, 17.5.1993, р.1.

Директива щодо національних граничних величин викидів деяких
забруднювачів атмосфери

PAGE 103

(2) Держави-члени 1 грудня 1999 року підписали Готенбурзький протокол до
Конвенції ЄЕК ООН про транскордонне забруднення повітря на великі
відстані для зменшення закислення, евтрофікації і приземного озону.

(3) Рішення № 2179/98/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 24 вересня
1998 року про перегляд Програми політики і дій Співтовариства щодо
навколишнього середовища і сталого розвитку “До сталості” 6 вказує, що
особливу увагу слід звернути на розвиток та імплементацію стратегії, яка
має мету забезпечити, щоб критичні навантаження, пов’язані з впливом від
закислення, евтрофікації і фотохімічних забруднювачів повітря, не
перевищувалися.

(4) Директива Ради 92/72/ЄЕС від 21 вересня 1992 року про забруднення
повітря озоном 7 вимагає, щоб Комісія подавала Раді звіт про оцінку
фотохімічного забруднення у Співтоваристві разом з будь-якими
пропозиціями Комісії, у разі необхідності, щодо контролю за забрудненням
повітря приземним озоном і, якщо потрібно, щодо зменшення викидів
попередників озону.

(5) Значна територія Співтовариства піддається відкладенню закис-люючих
і евтрофікуючих речовин на рівнях, які мають негативний вплив на
навколишнє середовище. Рекомендаційні величини Всесвітньої організації
охорони здоров’я, що стосуються охорони здоров’я людини та рослинності
від фотохімічного забруднення, суттєво перевищуються в усіх
державах-членах.

(6) Слід поступово боротися з перевищенням критичних навантажень і
дотримуватися рекомендаційних величин.

(7) На даний момент технічно не можливо досягнути довготривалих цілей
щодо уникнення негативного впливу закислення та зменшення впливу
приземного озону на людину і навколишнє середовище до рекомендаційних
величин, встановлених Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Таким
чином, необхідно встановити проміжні екологічні цілі для закислення і
забруднення приземним озоном, на яких би базувалися необхідні заходи із
зменшення такого забруднення.

(8) Для дотримання тимчасових екологічних цілей і заходів слід брати до
уваги технічні можливості і відповідні затрати та вигоди. Такі заходи
повинні забезпечувати, щоб будь-які дії були економічно ефективними для
усього Співтовариства, а також враховувати необхідність уникнення
надмірних затрат окремими державами-членами.

(9) Транскордонне забруднення призводить до закислення, евтрофі-кації
ґрунту й утворення приземного озону, зменшення яких вимагає
координованих дій Співтовариства.

6 ОІ Ь 275, 10.10.1998, р.1.

7 ОІ Ь 297, 13.10.1992, р.1.

PAGE 104

Директива щодо національних граничних величин викидів деяких
забруднювачів атмосфери

(10) Зменшення викидів забруднювачів, які призводять до закислення і
впливу з боку приземного озону, також приведе до зменшення евтрофікації
ґрунтів.

(11) Ряд національних граничних величин для кожної держави-чле-на для
викиду діоксиду сірки, оксидів азоту, летючих органічних сполук і аміаку
є економічно ефективним шляхом для дотримання проміжних екологічних
цілей. Такі граничні величини викидів дають Співтовариству і
державам-членам гнучкість у визначенні того, як їх дотримуватись.

(12) Держави-члени несуть відповідальність за імплементацію заходів для
дотримання національних граничних величин викидів. Буде необхідно
оцінити прогрес щодо дотримання граничних величин викидів. Національні
програми зменшення викидів повинні, таким чином, бути розроблені і про
них слід подати звіт у Комісію. Вони мусять включати інформацію про
вжиті чи передбачені заходи для дотримання граничних величин викидів.

(13) Згідно з принципом субсидіарності, передбаченим статтею 5 Договору,
і, беручи до уваги, зокрема, принцип перестороги, держави-члени не
можуть досягнути достатнім чином цілі цієї Директиви, а саме — обмеження
викидів закислюючих та евтрофікуючих речовин і попередників озону, у
зв’язку з транскордонною природою забруднення і тому ця мета може бути
краще досягнута Співтовариством; згідно з принципом пропорційності, дана
Директива не виходить за межі того, що необхідне для досягнення цієї
мети.

(14) Повинен бути вчасний огляд досягнення державами-членами прогресу
щодо граничних величин викидів, а також огляд того, до яких меж
імплементація граничних величин, ймовірно, сприятиме досягненню
проміжних екологічних цілей для Співтовариства в цілому. Такий огляд
повинен розглядати також науковий і технічний прогрес, розвиток у
законодавстві Співтовариства та зменшення викидів за його межами, з
особливою увагою до прогресу, досягнутого, серед іншого,
державами-кандидатами. У такому огляді Комісія повинна проводити
додаткове дослідження вартості та вигод від по-рогових величин викидів,
включаючи затрату ефективності, пряму вартість і вигоди та
соціально-економічний вплив і будь-який вплив на конкуренцію. В огляді
також слід розглянути обмеження сфери дії даної Директиви.

(15) З цією метою Комісія готує звіт Європейському Парламенту і Раді і,
якщо вважає необхідним, пропонує відповідні поправки до даної Директиви,
беручи до уваги вплив будь-якого відповідного законодавства
Співтовариства, яке, зокрема, встановлює обмеження на викиди і стандарти
продукції для відповідних джерел викидів і

Директива щодо національних граничних величин викидів деяких
забруднювачів атмосфери

PAGE 105

міжнародного регулювання викидів із кораблів та повітряних суден.

(16) Морський транспорт є суттєвим джерелом викидів діоксиду сірки й
оксидів азоту, а також концентрації і накопичення забруднювачів
атмосфери у Співтоваристві. Таким чином, такі викиди слід зменшити.
Стаття 7 (3) Директиви Ради 1999/32/ЄС від 26 квітня 1999 року щодо
зменшення вмісту сірки в деякому рідкому паливі, яка доповнює Директиву
93/12/ЄЕС8, вимагає, щоб Комісія розглядала, яких саме заходів слід
вживати для зменшення впливу на закислення спалюванням морського палива,
іншого, ніж передбачене у статті 2 (3) тієї Директиви.

(17) Держави-члени повинні докладати зусиль для якомога швидшої
ратифікації Додатка VI до Міжнародної конвенції про запобігання
забрудненню з суден (МЛЬІРОЬ).

(18) У зв’язку з транскордонним характером закислення і забруднення
озоном, Комісія повинна і надалі вивчати необхідність розробки
гармонізованих заходів Співтовариства, без шкоди для статті 18 Директиви
Ради 96/61/ЄС від 24 вересня 1996 року щодо комплексного попередження і
контролю за забрудненням9, з метою уникнення деформації конкуренції і
врахування балансу між вигодами та вартістю дії.

(19) Положення цієї Директиви повинні застосовуватися без шкоди для
законодавства Співтовариства, яке регулює викиди тих забруднювачів із
певних джерел, та положень Директиви Ради 96/61/ЄС щодо граничних
величин викидів і використання найкращих доступних технологій.

(20) Реєстри викидів, необхідні для моніторингу прогресу в досягненні
дотримання граничних величин викидів, і повинні підраховуватися згідно з
методологією, погодженою на міжнародному рівні, і про які мусять
подаватися регулярні звіти у Комісію і Європейське агентство з
навколишнього середовища.

(21) Держави-члени повинні встановити правила щодо штрафів, які
застосовуються до порушень положень даної Директиви і забезпечити їх
імплементацію. Штрафи мусять бути ефективними, пропорційними і
превентивними.

(22) Заходи, необхідні для імплементації цієї Директиви, слід прийняти
згідно з Рішенням Ради 1999/468/ЄС від 28 червня 1999 року, яке
встановлює процедури здійснення повноважень з імплементації, покладених
на Комісію10.

8 Оі Ь 121, 11.5.1999, р.13.

9 Оі Ь 257, 10.10.1996, р.26.

10 Оі Ь 184, 17.7.1999, р.23.

PAGE 106

Директива щодо національних граничних величин викидів деяких
забруднювачів атмосфери

(23) Комісія і держави-члени повинні співпрацювати на міжнародному рівні
з метою досягнути цілей цієї Директиви. ПРИЙНЯЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1 Цілі

Мета цієї Директиви полягає в обмеженні викидів закислюючих та
евтрофікуючих забруднювачів і попередників озону для покращення захисту
навколишнього середовища і здоров’я людини в Співтоваристві від ризику
негативного впливу закислення, евтрофікації ґрунтів і приземного озону
та досягнення довготермінових цілей не перевищення критичних рівнів і
навантажень й ефективного захисту всіх людей від визнаних ризиків для
здоров’я, від забруднення повітря шляхом встановлення національних
порогових величин викидів, беручи 2010 та 2020 роки як контрольні етапи,
шляхом успішного перегляду, як це встановлено у статтях 4 та 10.

Стаття 2 Сфера дії

Ця Директива охоплює викиди на території держав-членів і їх виключних
економічних зон з усіх джерел забруднюючих речовин, перерахованих у
статті 4, які виникають у результаті діяльності людини.

Вона не стосується:

(a) викидів міжнародного морського транспорту;

(b) викидів з авіаперевезень за межами циклу посадки і злітання;

(c) для Іспанії — викиди на Канарських островах; (сі) для Франції —
викиди на заморських територіях;

(е) для Португалії — викидів на островах Мадейрі та Азорес.

Стаття 3 Визначення

Для цілей цієї Директиви:

(a) “ЛОТ 40” означає суму різниці погодинних концентрацій приземного
озону, що перевищує 80 |іг/м3 (—40 ррЬ) і 80 |іг/м3 протягом денного
періоду доби, який накопичується з травня по липень кожного року;

(b) “АОТ 60” означає суму різниці погодинних концентрацій приземного
озону, що перевищує 120 |іг/м3 (—60 ррЬ) і 120 |іг/м3, який
накопичується протягом року;

(c) “критичне навантаження” означає кількісну оцінку впливу одного чи
більше забруднювачів, нижче від якої не відбувається суттєвий

Директива щодо національних граничних величин викидів деяких
забруднювачів атмосфери

PAGE 107

негативний вплив на певні чутливі елементи навколишнього середовища,
згідно з існуючими знаннями;

(сі) “критичний рівень” означає концентрацію забруднювачів в атмосфері,
вище від якої може відбуватися прямий негативний вплив на рецептори,
такі як людина, рослини, екосистеми чи матеріали, згідно з існуючими
знаннями.

(е) “викид” означає викид речовини з місця чи дифузного джерела в
атмосферу;

(1) “квадрат сітки” означає площу 150 км на 150 км, що є одиницею
роздільної здатності, яка використовується під час картування критичних
навантажень у європейському масштабі, а також під час моніторингу
викидів і осадів забруднювачів атмосфери, згідно зі Спільною програмою
моніторингу й оцінкою переносу забруднювачів повітря на великі відстані
в Європі (ЕМЕР);

(д) “цикл посадки і злітання” означає цикл, який представлений таким
періодом часу в кожному режимі роботи: вихід у зону аеродрому — 4,0
хвилин; вирулювання/ стоянка з роботою двигуна — 26,0 хвилин, злітання —
0,7 хвилин, набір висоти — 2,2 хвилини;

(її) “національні граничні величини викидів” означають максимальну
кількість речовини, виражену в кілотоннах, яка може бути викинута
державою-членом протягом календарного року;

(і)”оксиди азоту” і “МІОх” означають окисел азоту і діоксид азоту, що
виражаються як діоксид азоту;

Ц) “приземний озон” означає озон у найнижчій частині тропосфери;

(к) “летючі органічні сполучи” і “ЛОС” означають всі органічні сполуки,
що виникають у результаті діяльності людини, інші, ніж метан, що можуть
виробляти фотохімічні оксиданти, реагуючи з оксидами азоту в присутності
сонячного освітлення.

Стаття 4

Національні граничні величини викидів

1. До 2010 року, щонайпізніше, держави-члени повинні обмежити свої річні
національні викиди забруднювачів діоксиду сірки (8О2), оксидів азоту
(МІОх), летючих органічних сполук (ЛОС) і аміаку (ГЧИ3) до кількості,
яка не перевищує граничні величини викидів, передбачені у Додатку І,
беручи до уваги будь-які зміни, зроблені заходами Комісії, що йдуть
слідом за звітами, вказаними у статті 9.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб граничні величини викидів,
передбачені у Додатку І, не перевищувалися у будь-який рік після 2010
року.

PAGE 108

Директива щодо національних граничних величин викидів деяких
забруднювачів атмосфери

Стаття 5

Проміжні екологічні цілі

Національні граничні величини викидів, передбачені у Додатку І, повинні
мати за мету широко дотримуватися проміжних екологічних цілей для
Співтовариства загалом до 2010 року:

(a) Закислення

Території, на яких перевищуються критичні навантаження, повинні бути
зменшені, принаймні, до 50% (у кожному квадраті сітки), порівняно з
ситуацією 1990 року.

(b) Вплив приземного озону на здоров’я

Навантаження приземного озону, вище від критичного рівня для здоров’я
людини (АОТ 60 — 0), слід зменшити на дві третіх у кожному квадраті
сітки, порівняно з ситуацією 1990 року. Окрім цього, навантаження
приземного озону не повинно перевищувати абсолютного обмеження 2,9 ррігт
у кожному квадраті сітки.

(c) Вплив приземного озону на рослинність

Навантаження приземного озону, вище від критичного рівня для
сільськогосподарських культур і напівприродньої рослинності (АОТ 40 — 3
ррпі.гі), слід зменшити на одну третю у кожному квадраті сітки,
порівняно з ситуацією 1990 року. Окрім цього, навантаження приземного
озону не повинно перевищувати абсолютного обмеження 10 ррпі.гі, що
виражається в перевищенні критичного рівня 3 ррпі.гі у будь-якому
квадраті сітки.

Стаття 6. Національні програми

1. Держави-члени повинні щонайпізніше до 1 жовтня 2002 року виробити
програми для зростаючого зменшення національних викидів забруднювачів,
перерахованих у статті 4, з метою дотримання, принаймні, національних
граничних величин викидів, передбачених у Додатку І, принаймні до 2010
року.

2. Національні програми повинні включати інформацію про прийняту та
передбачені політику і заходи й кількісні оцінки впливу цієї політики та
заходів на викиди забруднювачів у 2010 році. Необхідно вказати
заплановані важливі зміни у географічному розподілі національних
викидів.

3. Держави-члени повинні поновити і переглянути національні програми,
при необхідності, до 1 жовтня 2006 року.

4. Держави-члени повинні надати доступ громадськості та відповідним
організаціям, таким як екологічні організації, до програм, вироблених
згідно з параграфами 1, 2 і 3. Інформація, до якої надається доступ
громадськості й організаціям, згідно з цим параграфом,

Директива щодо національних граничних величин викидів деяких
забруднювачів атмосфери

PAGE 109

повинна бути чіткою, зрозумілою і легкодоступною. Стаття 7

Реєстри та прогнози викидів

1. Держави-члени готують та щорічно поновлюють реєстри викидів та
прогнози викидів на 2010 рік для забруднювачів, перерахованих в статті
4.

2. Держави-члени створюють свої реєстри і прогнози викидів,
використовуючи методологію, вказану у Додатку ІІІ.

3. Комісія, за допомоги Європейського агентства з навколишнього
середовища та у співпраці з державами-членами і на основі наданої ними
інформації, створює реєстри та прогнози викидів забруднювачів,
перерахованих у статті 4. Такі реєстри та прогнози повинні бути доступні
громадськості.

4. Будь-яке поновлення методології, що використовується згідно з
Додатком ІІІ, повинно здійснюватися відповідно до процедури,
встановленої статтею 13 (2).

Стаття 8

Звіти держав-членів

1. Держави-члени повинні щороку до 31 грудня, щонайпізніше, подавати
звіти про свої національні реєстри викидів і прогнози викидів для 2010
року, створені згідно зі статтею 7, Комісії та Європейському агентству з
навколишнього середовища. Вони повинні звітувати про свої остаточні
реєстри викидів попереднього року і рік перед цим і про свої проміжні
реєстри викидів за попередній рік. Прогнози викидів повинні включати
інформацію, що уможливлює кількісне розуміння ключових
соціально-економічних припущень, що використовуються під час їх
підготовки.

2. Держави-члени повинні до 31 грудня 2002 року, щонайпізніше,
повідомити Комісію про програми, вироблені згідно зі статтею 6(1)

та (2).

Держави-члени повинні до 31 грудня 2006 року, щонайпізніше, повідомити
Комісію про поновлені програми, вироблені згідно зі статтею 6(3).

3. Комісія повинна надіслати отримані національні програми іншим
державам-членам протягом одного місяця з дня їх отримання.

4. Комісія повинна, згідно з процедурою, передбаченою статтею 13(2),
встановити положення для забезпечення відповідного та прозорого
звітування про національні програми.

Стаття 9 Звіти Комісії

1. У 2004 році та 2008 році Комісія подає звіт Європейському Парла

PAGE 110 Директива щодо національних граничних величин викидів деяких
забруднювачів атмосфери

менту і Раді про прогрес, досягнутий в імплементації національних
граничних величин викидів, встановлених у Додатку І, та про ступінь
досягнення проміжних екологічних цілей до 2010 року, визначених у статті
5, і про ступінь можливого досягнення довготермінових цілей до 2020
року, визначених у статті 1. Звіти повинні включати економічну оцінку,
включаючи затратоефективність, вигоду, оцінку прямих витрат і вигоди,
соціально-економічний вплив імплементації національних граничних величин
викидів на окремі держави-члени і сектори. Вони повинні також містити
огляд обмежень сфери дії даної Директиви, як це визначено в статті 2, і
оцінку, до можливих необхідних меж, подальшого скорочення викидів із
метою досягнення проміжних екологічних цілей, визначених статтею 5. Вони
повинні враховувати звіти держав-членів, зроблені згідно зі статтею 8(1)
і (2), а також, зокрема:

(a) будь-яке нове законодавство Співтовариства, що могло бути прийнятим
і могло встановити обмеження на викиди та стандарти продукції для
відповідних джерел викидів;

(b) розвиток найкращих доступних технологій у рамках обміну інформацією,
згідно зі статтею 16 Директиви 96/61/ЄС;

(c) цілі щодо зменшення викидів до 2008 року для викидів діокси-ду сірки
й оксидів азоту з існуючих великих сміттєспалювальних заводів, про які
звітуються держави-члени, згідно із Директивою 2001/80/ЄС Європейського
Парламенту і Ради від 23 жовтня 2001 року щодо обмеження викидів деяких
забруднювачів у повітря із великих сміттєспалювальних заводів 11

(с) зменшення викидів і зобов’язання щодо зменшення викидів третіми
країнами, звертаючи особливу увагу на заходи, які повинні вживатися у
країнах кандидатах на приєднання, і можливість для подальшого зменшення
викидів у регіонах, що знаходяться поблизу Співтовариства;

(е) будь-яке нове законодавство Співтовариства і будь-які міжнародні
постанови, що стосуються викидів із кораблів та авіації;

(!) розвиток транспорту і будь-яких подальших дій для контролю за
викидами з транспорту;

(д) розвиток у сфері сільського господарства, прогнози щодо нового
поголів’я худоби і покращення методів зменшення викидів у сфері
сільського господарства;

(її) будь-які значні зміни на ринку енергопостачання у межах
дер-жав-членів і нові прогнози, які відображають дії держав-членів з
виконання міжнародних зобов’язань щодо зміни клімату;

11 Див. ст.1 цього видання Офіційного Вісника.

Директива щодо національних граничних величин викидів деяких
забруднювачів атмосфери

PAGE 111

(і) оцінка існуючих і прогнозованих перевищень критичних навантажень та
рекомендаційних величин ВООЗ для приземного озону;

Ц) можливість визначення запропонованої проміжної цілі для зменшення
евтрофікації ґрунтів;

(к) нові технічні та наукові дані, включаючи оцінку невизначеності

у:

(i) національних реєстрах викидів;

(ii) довідкових даних вихідних компонентів;

(iii) знаннях транскордонного транспорту і відкладеннях забруднювачів;

(іу) критичних навантаженнях і рівнях;

(у) моделі, що використовуються і оцінку невизначеності, яка з цього
випливає, у національних граничних величинах викидів, необхідних для
досягнення проміжних екологічних цілей, зазначених у статті 5.

(1) чи існує необхідність уникати надмірних витрат будь-якою окремою
державою-членом;

(т) порівняння моделі підрахунків із спостереженнями закислення,
евтрофікації та приземного озону з метою покращення моделей;

(п) можливе використання, коли доцільно, відповідних економічних
інструментів.

2. У 2012 році Комісія подає звіт Європейському Парламенту і Раді про
дотримання граничних величин, передбачених у Додатку І, і про прогрес
щодо проміжних екологічних цілей, передбачених у статті 5, та
довготермінових цілей, визначених статтею 1. Її звіт повинен враховувати
звіти держав-членів, зроблені згідно зі статтею 8(1) і (2), а також
питання, зазначені у підпунктах (а) — (п) параграфа 1.

Стаття 10

Перегляд

1. Звіти, зазначені у статті 9, повинні враховувати фактори,
перераховані в статті 9(1). З огляду на ці фактори, на прогрес у
напрямку досягнення граничних величин викидів до 2010 року, на науковий
і технічний прогрес, і ситуацію щодо прогресу в напрямку досягнення
проміжних цілей даної Директиви і довготермінових цілей не перевищення
критичних навантажень і рівнів та рекомендаційних принципів ВООЗ щодо
якості повітря для озону, Комісія здійснює перегляд цієї Директиви при
підготовці кожного звіту.

2. У перегляді, який має бути завершений у 2004 році, буде проводитись
оцінка проміжних граничних величин викидів для Співтовариства загалом,
як це передбачено у Додатку ІІ. Оцінка цих

PAGE 112

Директива щодо національних граничних величин викидів деяких
забруднювачів атмосфери

проміжних граничних величин буде фактором для розгляду під час аналізу
подальших економічно вигідних дій, котрі можуть вживатися з метою
зменшення викидів усіх відповідних забруднювачів та для досягнення
проміжних екологічних цілей до 2010 року, передбачених у статті 5, для
Співтовариства загалом.

3. Усі перегляди повинні включати подальше дослідження оцінених затрат і
вигод національних граничних величин викидів, розрахованих сучасних
моделей, використовуючи найкращі доступні дані для досягнення якомога
меншої неточності та беручи до уваги прогрес у розширенні Європейського
Союзу, а також у перевагах альтернативних методологій, з огляду на
фактори, перераховані в статті 9.

4. Без шкоди для статті 18 Директиви 96/61/ЄС, з метою уникнення
порушення правил конкуренції, беручи до уваги баланс між затратами та
вигодами дій, Комісія розглядає подальшу необхідність розробляти
гармонізовані заходи Співтовариства для найважливіших економічних
секторів і продукції, яка впливає на закислення, евтрофікацію й
утворення приземного озону.

5. Звіти, про які йдеться у статті 9, будуть супроводжуватись, якщо це
доцільно, пропозиціями щодо:

(a) змін національних граничних величин у Додатку І з метою досягнення
проміжних екологічних цілей статті 5 і/чи змін до таких проміжних
екологічних цілей;

(b) можливого подальшого зменшення викидів із метою досягнення, бажано
до 2020 року, довготермінових цілей цієї Директиви;

(c) заходів для забезпечення дотримання граничних величин. Стаття 11

Співпраця з третіми країнами

Щоб сприяти досягненню цілі, поставленої статтею 1, Комісія і
дер-жави-члени, коли це доцільно, без шкоди для статті 300 Договору,
здійснюють двосторонню й багатосторонню співпрацю з третіми країнами та
відповідними міжнародними організаціями, такими як Європейська
Економічна Комісія ООН (ЄЕК ООН), Міжнародна морська організація (ІМО) і
Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), включаючи, через обмін
інформацією щодо технічного та наукового дослідження і розвитку та з
метою покращення основи для сприяння зменшенню викидів.

Стаття 12

Звіти стосовно викидів з кораблів і повітряних суден

1. До кінця 2002 року Комісія повинна подати звіт Європейському
Парламенту та Раді про ступінь впливу викидів з міжнародного руху
морського транспорту на закислення, евтрофікацію й утворення приземного
озону в межах Співтовариства.

Директива щодо національних граничних величин викидів деяких
забруднювачів атмосфери

PAGE 113

2. До кінця 2004 року Комісія повинна подати звіт Європейському
Парламенту і Раді про ступінь впливу викидів із повітряних суден за
межами злітання і посадки на закислення, евтрофікацію і утворення
приземного озону в межах Співтовариства.

3. Кожен звіт повинен визначати програму дій, яка б могла бути
реалізована на міжнародному рівні та рівні Співтовариства, як це
доцільно, для зменшення викидів відповідного сектору, як основу для
подальшого розгляду Європейським Парламентом і Радою.

Стаття 13 Комітет

1. Комісії повинен допомагати Комітет, створений статтею 12 Директиви
96/62/ЄС, далі — “Комітет”.

2. Коли йде посилання на цей параграф, повинні застосовуватися статті 4
та7 Рішення 1999/468/ЄС, беручи до уваги положення статті 8 Рішення.

Період, вказаний у статті 4(3) Рішення 1999/468/ЄС, становить три
місяці.

3. Комітет приймає свої власні правила процедури.

Стаття 14 Штрафи

Держави-члени визначають штрафи, які застосовуються до порушень
національних положень, прийнятих згідно з цією Директивою. Штрафи
повинні бути ефективними, пропорційними і превентивними.

Стаття 15 Транспозиція

1. Держави-члени повинні прийняти закони, постанови й адміністративні
положення, необхідні для дотримання даної Директиви до 27 листопада 2002
року. Вони мусять відразу повідомити про це Комісію.

Коли держави-члени приймають такі положення, вони повинні містити
посилання на цю Директиву чи супроводжуватись таким зсиланням у випадку
їх офіційної публікації. Держави-члени мусять визначити, яким чином має
робитися таке зсилання.

2. Держави-члени повинні повідомити Комісії текст головних положень
національного законодавства, яке вони приймають у сфері, що регулюється
даною Директивою.

Стаття 16 Набрання чинності

Ця Директива набирає чинності з дня її опублікування в Офіційному
віснику Європейських Співтовариств.

PAGE 114

Директива щодо національних граничних величин викидів деяких
забруднювачів атмосфери

Стаття 17

Адресати

Ця Директива адресується державам-членам.

Вчинено у Люксембурзі 23 жовтня 2001 року.

Від Європейського Парламенту Президент Н. Фонтейн

Від Ради

Президент А. Нейтс-Уйтеброк

ДОДАТОК І

Національні граничні величини викидів для Б02, ІМОх, ЛОС і N43, яких
необхідно досягнути до 2010 року 12

585 1167 1200 297

ЄС 15 3850 6519 6510 3110

12 Ці національні граничні величини викидів розробляються з метою
широкого досягнення проміжних екологічних цілей, визначених статтею 5.
Очікується, що дотримання таких цілей приведе до зменшення евтрофікації
ґрунтів до таких меж, що територія Співтовариства з відкладеннями
поживних речовин в перевищенні критичних навантажень буде зменшена
приблизно на 30 % порівняно з ситуацією у 1990 році.

Директива щодо національних граничних величин викидів деяких
забруднювачів атмосфери

PAGE 115

ДОДАТОК ІІ

Граничні величини викидів для Б02, ІМОх і ЛОС (у тисячах тонн)

8й2 кілотонни Г-Юх кілотонни ЛОС кілотонни

ЄС 15 3634 5923 5581

Ці граничні величини викидів вироблені з метою досягнення проміжних
екологічних цілей, встановлених у статті 5 для Співтовариства загалом до
2010 року.

ДОДАТОК ІІІ

Методології для реєстрів і прогнозів викидів

Держави-члени повинні створити реєстри та прогнози викидів,
використовуючи методології, погоджені Конвенцією про транскордонне
забруднення повітря на великі відстані, і мусять використовувати спільні
керівні принципи ЕМЕР/СОШНАШ 13 для підготовки цих реєстрів і прогнозів.

Переклад здійснено БФ „Екоправо-Львів”

13 Реєстр викидів в повітря Європейського агентства з навколишнього
середовища.

PAGE 116

ДИРЕКТИВА РАДИ 93/76/ЄЕС

спрямована на обмеження викидів вуглекислого газу шляхом підвищення
ефективності використання енергії (SAVE) від 13 вересня 1993 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про утворення Європейського Економічного
Співтовариства і, зокрема, Статті 130 та 235 Договору,

Беручи до уваги пропозицію Комісії 1,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту2

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального Комітету3,

Діючи відповідно до процедури, встановленої Статтею 251 Договору, і в
світлі спільного тексту, схваленого Погоджувальним комітетом 9 грудня
1999 року,

Враховуючи, що, у своїй Резолюції від 16 вересня 1986 року4, Рада
визначила цілі нової енергетичної політики Співтовариства до 1995 року
та наближення відповідної політики держав-членів

Враховуючи, що Рада Міністрів екології та енергетики дійшла згоди на
своєму засіданні 29 жовтня 1990 року про те, що Співтовариство та
держави-члени, припускаючи, що інші провідні країни також беруть на себе
подібні зобов’язання, та визнаючи цілі, встановлені рядом держав-членів
стосовно стабілізації та скорочення викидів протягом різних періодів
часу, прагнуть вжити заходів, спрямованих на досягнення стабілізації
загальних обсягів викидів вуглекислого газу до 2000 року на рівні 1990
року в Співтоваристві в цілому;

Враховуючи, що було також ухвалено, що держави-члени, які починають з
відносно низьких рівнів споживання енергії, а отже і невисоких рівнів
викидів, вимірюваних в одиницях на душу населення та інших відповідних
базах, мають право встановлювати цілі та/або стратегії щодо викидів
вуглекислого газу відповідно до свого економічного та соціального
розвитку, одночасно покращивши ефективність використання енергії в своїй
економічній діяльності;

Враховуючи, що Рішенням 91/565/ЄЕС Рада прийняла програму SAVE,
спрямовану на сприяння підвищенню ефективності викори-

1 OJ N C 179, 16.7.1992, p. 8.

2 OJ N C 176, 28.6.1993.

3 OJ N C 19, 25.1.1993, p. 134.

4 OJ N C 241, 25. 9. 1986, p. 1.

Директива спрямована на обмеження викидів вуглекислого газу

PAGE 117

стання енергії у Співтоваристві5;

Враховуючи, що Стаття 130г Договору передбачає, що метою діяльності
Співтовариства в сфері навколишнього середовища є забезпечення
економного і раціонального використання природних ресурсів; враховуючи,
що такі природні ресурси включають нафтопродукти, природній газ та
тверде паливо, які є важливими джерелами енергії, але й також головними
джерелами викидів вуглекислого газу;

Враховуючи, що, оскільки в інших місцях Договору не передбачено
повноважень, необхідних для прийняття законодавчих актів щодо пов’язаних
із енергією аспектів програм, встановлених цією Директивою, за довідкою
потрібно також звертатися до Статті 235 Договору;

Враховуючи, що на житловий сектор та сектор послуг припадає близько 40%
кінцевого енергоспоживання Співтовариства, і вони продовжують зростати,
і що ця тенденція обов’язково призведе до зростання їхнього
енергоспоживання, а отже, й обсягів викидів вуглекислого газу;

Враховуючи, що ця Директива має на меті зберегти якість навколишнього
середовища і забезпечити економне і раціональне використання природних
ресурсів, що є питаннями, які належать не тільки до компетенції
Співтовариства;

Враховуючи, що для скорочення викидів вуглекислого газу і сприяння
раціональному використанню енергії необхідні спільні зусилля усіх
держав-членів, що передбачає проведення заходів на рівні Співтовариства;

Враховуючи, що такі заходи повинні визначатися державами-членами
відповідно до принципу субсидіарності на підставі потенційних
удосконалень ефективності використання енергії, економічної
ефективності, технічної здійсненності та впливу на навколишнє
середовище;

Враховуючи, що, надаючи об’єктивну інформацію про енергетичні
характеристики будинків, сертифікація енергетичних параметрів допоможе
підвищити прозорість ринку нерухомості та заохочуватиме
капіталовкладення в економію енергії;

Враховуючи, що виставляння мешканцям рахунків за опалення,
кондиціонування повітря та використання гарячої води, яке здійснюється у
відповідних пропорціях на підставі дійсного споживання, сприятиме
енергозбереженню в житловому секторі; враховуючи, що бажано, щоб
мешканці таких будинків мали змогу самі регулювати власне споживання
тепла і холодної та гарячої води; враховуючи,

5 ОІ N І 307, 8. 11. 1991, р. 34.

PAGE 118

Директива спрямована на обмеження викидів вуглекислого газу

що рекомендації та резолюції, прийняті Радою стосовно розрахунку плати
за опалення та гарячу воду6, до цього часу застосовувались тільки у двох
державах-членах; враховуючи, що значна частка плати за опалення,
кондиціонування повітря та гарячу воду все ще розраховується на підставі
інших чинників, ніж енергоспоживання;

Враховуючи, що потрібні нові методи фінансової підтримки для сприяння
інвестуванню в енергозбереження у державному секторі; враховуючи що,
беручи це до уваги, держави-члени повинні дозволяти і якомога ширше
використовувати можливості, які надає фінансування третіми сторонами;

Враховуючи, що будинки матимуть вплив на довгострокове енергоспоживання;
враховуючи, що, таким чином, нові будинки повинні обладнуватися
ефективною теплоізоляцією, пристосованою до місцевого клімату;
враховуючи, що це також стосується будинків державної влади, в яких
органи державної влади повинні показувати приклад, беручи до уваги
екологічні та енергетичні міркування;

Враховуючи, що регулярне технічне обслуговування бойлерів сприяє
забезпеченню їхнього правильного настроювання відповідно до технічних
характеристик і таким чином сприяє їхньому оптимальному функціонуванню з
точки зору навколишнього середовища та енергоспоживання;

Враховуючи, що промисловість в цілому прагне до більш ефективного
використання енергії для досягнення власних економічних цілей;
враховуючи, що слід сприяти проведенню перевірок на предмет використання
енергії, зокрема, на

підприємствах з високим рівнем енергоспоживання, для забезпечення
значного підвищення ефективності використання енергії у цьому секторі;

Враховуючи, що покращання ефективності використання енергії в усіх
регіонах Співтовариства зміцнить економічну та соціальну єдність в
Співтоваристві, як це передбачається в Статті 130а Договору,

ПРИЙНЯЛА ТАКУ ДИРЕКТИВУ: Стаття 1

Метою цієї Директиви є досягнення державами-членами цілі скорочення
викидів вуглекислого газу за рахунок покращання ефективності
використання енергії, насамперед шляхом розроблення та виконання програм
у наступних сферах:

6 Рекомендація 76/493/ЄЕС (ОІ N І 140, 28.5.1976, р. 12). Рекомендація
77/712/ЄЕС (ОІ N0 І 295, 18.11.1977, р. 1). Резолюція від 9.6.1980 (ОІ N
С 149, 18.6.1980, р. 3). Резолюція від 15.1.1985 (ОІ N С 20, 22.1.1985,
р. 1).

Директива спрямована на обмеження викидів вуглекислого газу

PAGE 119

— сертифікації енергетичних параметрів будинків,

— розрахунку плати за опалення, кондиціонування повітря та гарячу воду
на підставі дійсного споживання,

— фінансуванні третіми сторонами капіталовкладень у підвищення
ефективності використання енергії у державному секторі,

— теплоізоляції нових будинків,

— регулярному інспектуванні бойлерів,

— перевірок щодо використання енергії на підприємствах з високим рівнем
енергоспоживання.

Програми можуть включати закони, постанови, економічні та
адміністративні важелі, інформацію, освіту та добровільні угоди,
результати яких можна об’єктивно оцінити.

Стаття 2

Держави-члени розробляють та виконують програми щодо сертифікації
енергетичних параметрів будинків. Сертифікація енергетичних параметрів
будинків, яка включає опис їхніх енергетичних характеристик, повинна
надавати потенційним користувачам інформацію про ефективність
використання в будинку енергії.

Коли це є доцільним, сертифікація може також включати варіанти
покращання цих енергетичних характеристик.

Стаття 3

Держави-члени розробляють та впроваджують програми щодо розрахунку плати
за опалення, кондиціонування повітря та гарячу воду у відповідних
розмірах на підставі дійсного споживання. Ці програми роблять можливим
розподіл витрат на ці послуги між користувачами цілого будинку чи його
частини на підставі конкретних обсягів споживання тепла, холодної та
гарячої води кожного мешканця. Це стосується будинків чи частин
будинків, які забезпечуються колективним опаленням, кондиціонуванням
повітря чи абонентськими водонагрівачами. Мешканці таких будинків
повинні мати змогу самі регулювати власне споживання тепла і холодної та
теплої води.

Стаття 4

Держави-члени розробляють та впроваджують програми, що дозволяли б
фінансування третіми сторонами інвестицій у підвищення ефективності
використання енергії у державному секторі.

Для цілей цієї Директиви “фінансування третіми сторонами” означає
загальне забезпечення послуг з аудиту, установки, експлуатації,
технічного та фінансового обслуговування за рахунок інвестицій у
підвищення ефективності використання енергії, при чому відшко

PAGE 120

Директива спрямована на обмеження викидів вуглекислого газу

дування витрат на ці послуги залежить, повністю або частково, від рівня
економії енергії.

Стаття 5

Держави-члени розробляють та впроваджують програми для того, щоб нові
будинки забезпечувалися ефективною теплоізоляцією з точки зору
довгострокової перспективи, відповідно до стандартів, встановлених
державами-членами, з урахуванням кліматичних умов чи кліматичних зон, а
також запланованих цілей використання будинку.

Стаття 6

Держави-члени розробляють та впроваджують програми щодо регулярного
інспектування нагрівального устаткування, дійсна номінальна потужність
яких перевищує 15 Квт, з метою покращання режимних параметрів з точки
зору енергоспоживання та скорочення викидів вуглекислого газу.

Стаття 7

Держави-члени розробляють та впроваджують програми з метою сприяння
регулярному проведенню енергоаудиту на промислових підприємствах з
високим рівнем енергоспоживання для покращання ефективності використання
ними енергії та скорочення викидів вуглекислого газу, а також можуть
передбачити подібні заходи для інших підприємств з високим рівнем
енергоспоживання.

Стаття 8

Держави-члени визначають сферу дії програм, про які йдеться в Статтях
1-7, на підставі потенційного удосконалення ефективності використання
енергії, економічної ефективності, технічної здійсненності та впливу на
навколишнє середовище.

Стаття 9

Держави-члени звітують Комісії кожні два роки про результати заходів,
вжитих для реалізації програм, що передбачені цією Директивою. При цьому
вони інформують Комісію про варіанти, які вони обрали серед ряду
можливих заходів. Крім того, вони на вимогу надають Комісії
обґрунтування змісту програм, беручи до уваги Статтю 8.

При розгляді звітів держав-членів Комісії надає допомогу дорадчий
комітет, про який йдеться в Рішенні 91/565/ЄЕС, відповідно до процедури,
згаданої в Статті 6 цього Рішення.

Стаття 10

1. Держави-члени приймають закони, постанови та адміністративні
положення, згадані в Статті 1, які необхідні для виконання цієї

Директива спрямована на обмеження викидів вуглекислого газу

PAGE 121

Директиви, якомога швидше, але не пізніше 31 грудня 1994 року.
Держави-члени зобов’язані вжити всіх заходів, які б дали їм змогу
виконати завдання цієї Директиви.

З цією метою держави-члени приймають закони та постанови; такі закони і
постанови повинні містити посилання на цю Директиву чи супроводжуватися
таким посиланням під час їхньої офіційної публікації. Способи такого
посилання встановлюються державами-членами. Це так само стосується і
випадків, коли програми переносяться у іншій формі.

2. Держави-члени передають Комісії тексти положень національного
законодавства та інших актів, згаданих у Статті 1, які вони прийняли у
сфері, що регулюється цією Директивою.

Стаття 11

Цю Директиву адресовано всім державам-членам. Вчинено в Брюсселі 13
вересня 1993 року. За Раду

Президент Ф. Мейстадт

Переклад здійснено Центром порівняльного права при Міністерстві юстиції
України

PAGE 122

ДИРЕКТИВА РАДИ 1999/31/ЄС від 26 квітня 1999 року про захоронення
відходів

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства та,
зокрема, статтю 1308(1), Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

Беручи до уваги думку Економічного та Соціального Комітету2, Діючи
згідно процедури, передбаченої статтею 189с Договору3,

(1) Оскільки резолюція Ради від 7 травня 1990 року 4 про політику
поводження з відходами схвалює та підтримує стратегічний документ
Співтовариства та просить Комісію запропонувати критерії і стандарти
видалення відходів шляхом їх захоронення;

(2) Оскільки резолюція Ради від 9 грудня 1996 року про політику
поводження з відходами передбачає, що в майбутньому повинна
здійснюватись лише безпечна та контрольована діяльність із за-хоронення
відходів на території Співтовариства;

(3) Оскільки слід заохочувати попередження вироблення відходів, їх
рециркуляцію та утилізацію, а також використання відновлених матеріалів
та енергії з метою збереження природних ресурсів і уникнення
марнотратного використання землі;

(4) Оскільки питання спалювання побутових відходів і відходів, що не є
небезпечними, компостування відходів, метанове зброджування
(біометанізація) та оброблення мулу, утвореного внаслідок
днопоглиблювальних робіт, потребують подальшого розгляду;

(5) Оскільки згідно з принципом “забруднювач платить” необхідно,
зокрема, враховувати будь-яку шкоду, що завдається довкіллю внаслідок
захоронення відходів;

(6) Оскільки, як і будь-яка інша операція поводження з відходами,
захоронення відходів повинно бути об’єктом адекватного моніторингу й
управління, з метою попередження чи зменшення можливого негативного
впливу на довкілля та ризику для здоров’я людини;

1 ОІ С 156, 24.5.1997, р. 10.

2 ОІ С 355, 21.11.1997, р. 4.

3 Думка Європейського Парламенту від 19 лютого 1998 (ОІ С 80, 16.3.1998,
р. 196), Спільна позиція Ради від 4 червня 1998 (ОІ С 333, 30.10.1998,
р. 15) та Рішення Європейського Парламенту від 3 лютого 1999 (ОІ С 150,
28.5.1999, р. 78)

4 ОІС122, 18.5.1990, р. 2

Директива про захоронення відходів

PAGE 123

(7) Оскільки необхідно вживати належних заходів для того, щоб уникнути
утворення безхазяйних відходів, скидання чи неконтро-льованого видалення
відходів; оскільки, відповідно, повинна існувати можливість моніторингу
місць захоронення відходів щодо речовин, які є складовою відходів,
розміщених на цих місцях та оскільки ці речовини повинні, наскільки це
можливо, реагувати лише передбачуваним чином;

(8) Оскільки слід зменшувати, наскільки можливо, як кількість, так і
небезпечні властивості відходів, призначених для захоронення; оскільки
необхідно спрощувати оброблення відходів і збільшувати їх утилізацію;
оскільки слід, відповідно, заохочувати використання процесів
знешкодження відходів для того, щоб забезпечити відповідність
захоронення відходів завданням цієї Директиви; оскільки сортування
включається у поняття знешкодження відходів;

(9) Оскільки держави-члени повинні мати змогу застосовувати принципи
зближення і самодостатності при скороченні своїх відходів на рівні
Співтовариства та на національному рівні, згідно з Директивою Ради
75/442/ЄЕС від 15 липня 1975 року про відходи5, оскільки цілі цієї
Директиви повинні досягатись та уточнюватись шляхом встановлення
адекватної, інтегрованої мережі підприємств із видалення відходів, в
основі якої лежить високий рівень охорони довкілля;

(10) Оскільки у зв’язку з розбіжністю у технічних стандартах щодо
видалення відходів шляхом захоронення та пов’язаними з цим нижчими
затратами кількість розміщення відходів на об’єктах із низькими
стандартами щодо охорони довкілля може збільшитись, і таким чином,
створюватиметься потенційно значна загроза для навколишнього середовища,
у зв’язку з транспортуванням відходів на недоцільно великі відстані, а
також неналежною практикою видалення відходів;

(11) Оскільки, відповідно, слід встановити технічні стандарти щодо
захоронення відходів на рівні Співтовариства, з метою охорони,
збереження та покращення якості довкілля у Співтоваристві;

(12) Оскільки необхідно чітко визначити вимоги, яким повинні відповідати
місця захоронення відходів, з точки зору їх розташування,
кондиціонування, управління та контролю, закриття та превентивних і
захисних заходів, які мають вживатись у разі виникнення будь-якої
загрози навколишньому середовищу, у коротко— та довготерміновій
перспективі, і особливо у разі забруднення ґрунтових вод прониканням
фільтрату у ґрунт;

(13) Оскільки, виходячи з вищевказаного, необхідно чітко визначити класи
місць захоронення відходів, що мають бути розглянуті, та типи

5 ОІ Ь 194, 25.7.1975, р. 39. Директива з останніми поправками,
внесеними Директивою Ради 96/350/ЄЕС (ОІ Ь 135, 6.6.1996, р. 32).

PAGE 124

Директива про захоронення відходів

відходів, які прийнятні на місцях захоронення різних класів;

(14) Оскільки місця тимчасового розміщення відходів повинні відповідати
відповідним вимогам Директиви 75/442/ЄЕС;

(15) Оскільки, згідно з Директивою 75/442/ЄЕС, утилізація інертних
відходів чи відходів, що не є небезпечними, які придатні для
використання у будівництві, через їх застосування у відновлювальних/
реставраційних та шпаклювальних роботах, може не вважатися захороненням;

(16) Оскільки необхідно вживати заходів для зменшення об’ємів утворення
метану в місцях захоронення відходів, зокрема, з метою боротьби з
глобальним потеплінням, шляхом зменшення обсягів за-хоронення відходів,
що біологічно розкладаються, та запровадження вимог із контролю за
звалищевими газами;

(17) Оскільки заходи, які вживаються для зменшення обсягів захо-ронення
відходів, котрі біологічно розкладаються, повинні також бути спрямовані
на заохочення роздільного збору цих відходів, сортування загалом,
утилізації та рециркуляції;

(18) Оскільки через певні особливості такого способу видалення відходів,
як захоронення, необхідно ввести спеціальну процедуру надання дозволів
для всіх класів місць захоронення відходів згідно з загальними умовами
ліцензування, передбаченими Директивою 75/ 442/ЄЕС та загальними
вимогами Директиви 96/61/ЄС про всеохо-плююче запобігання і контроль
забруднення , оскільки відповідність місць захоронення вимогам таких
дозволів має встановлюватись у процесі перевірки компетентними органами
до початку операцій з видалення;

(19) Оскільки у кожному конкретному випаду повинні проводитися перевірки
з метою встановлення допустимості захоронення відходів на місцях, для
яких вони передбачені, особливо щодо захоронення небезпечних відходів;

(20) Оскільки, з метою попередження виникнення загрози довкіллю
необхідно встановити уніфіковану процедуру прийняття відходів на основі
процедури класифікації відходів, прийнятних на місцях за-хоронення
різних категорій, включаючи, зокрема, стандартизовані значення лімітів
розміщення відходів; оскільки для цього повинна бути вчасно створена
узгоджена і стандартизована система проведення характеристики відходів,
відбирання зразків та проведення аналізів, з метою полегшення виконання
цієї Директиви; оскільки критерії прийнятності повинні бути особливо
конкретизовані щодо інертних відходів;

Директива про захоронення відходів

PAGE 125

(21) Оскільки до створення таких методів аналізу чи значення лімітів
розміщення, необхідних для проведення характеристики, держави-члени
можуть, для цілей даної Директиви, дотримуватись існуючих чи розробити
нові національні переліки відходів, прийнятних чи неприйнятних для
захоронення, або визначити критерії, включаючи значення лімітів
розміщення, схожі до передбачених цією Директивою щодо уніфікованих
процедур прийняття;

(22) Оскільки для прийняття певних небезпечних відходів у місцях
захоронення, призначених для відходів, що не є небезпечними, Технічним
комітетом повинні бути розроблені критерії прийнятності;

(23) Оскільки необхідні спільні процедури моніторингу на стадіях
функціонування та наступного відновлення місць захоронення з метою
визначення будь-якого можливого негативного впливу місць захоронення на
довкілля та вживання необхідних корективних заходів;

(24) Оскільки необхідно визначити, коли і як місця захоронення відходів
мають закриватись, а також обов’язки й відповідальність їх оператора на
стадії відновлення;

(25) Оскільки до місць захоронення відходів, закритих до дати поширення
цієї Директиви, не повинні застосовуватися її вимоги щодо процедури
закриття;

(26) Оскільки майбутні умови функціонування існуючих місць за-хоронення
відходів повинні регулюватися таким чином, щоб, протягом визначеного
періоду часу вживалися необхідні заходи, для приведення їх у
відповідність із Директивою, на основі плану дій щодо кожного
конкретного місця;

(27) Оскільки для операторів існуючих місць захоронення відходів, котрі
до набуття чинності цієї Директиви згідно з еквівалентними статті 14
національними загальнообов’язковими правилами подали документацію,
передбачену статтею 14(а) даної Директиви, і для яких компетентні органи
погодили продовження діяльності місця, нема потреби повторно подавати
документацію, а також для компетентних органів — видавати новий дозвіл;

(28) Оскільки оператор повинен створити адекватні умови шляхом
фінансового забезпечення чи іншим еквівалентним способом для того, щоб
забезпечити виконання всіх обов’язків, котрі випливають із дозволу,
включаючи ті, що стосуються процедури закриття місць захоронення
відходів і заходів з відновлення території;

(29) Оскільки необхідно вжити заходи для забезпечення того, щоб вартість
захоронення відходів у місці захоронення включала всі витрати, пов’язані
зі створенням та оперуванням місця, включаючи, наскільки можливо,
фінансове забезпечення чи його еквівалент, що

PAGE 126

Директива про захоронення відходів

повинен забезпечити оператор місця, а також приблизну прораховану
вартість закриття місця, включаючи необхідні відновлювальні заходи;

(30) Оскільки, якщо компетентний орган вважає, що місце захоро-нення
відходів, ймовірно, не створюватиме небезпеки для навколишнього
середовища довше від конкретно визначеного періоду часу, обраховані
приблизні витрати, котрі мають бути включені у встановлену оператором
вартість захоронення можуть бути обмежені цим періодом;

(31) Оскільки необхідно забезпечити належне застосування положень, що
імплементують дану Директиву на всій території Співтовариства, та
забезпечити, щоб отримані операторами та працівниками місць захоронення
навчання та знання надавали їм необхідні навички;

(32) Оскільки Комісія повинна встановити стандартну процедуру прийняття
відходів та стандартну класифікацію відходів, прийнятних на місцях
захоронення, згідно з процедурою комітету, передбаченою у статті 18
Директиви 75/442/ЄЕС;

(33) Оскільки адаптація Додатків до цієї Директиви до наукового й
технічного прогресу та стандартизація методів моніторингу, відбору
зразків і проведення аналізів повинні проводитися згідно тієї ж
процедури комітету;

(34) Оскільки держави-члени повинні надсилати регулярні звіти до Комісії
про стан імплементації даної Директиви, звертаючи особливу увагу на
національні стратегії, які повинні бути прийняті згідно зі статтею 5;
оскільки на основі цих звітів Комісія повинна звітувати Європейському
Парламенту та Раді;

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ

Стаття 1 Загальна мета

1. На виконання вимог Директиви 75/442/ЕЄС, та, зокрема, статей 3 та 4,
метою даної Директиви є забезпечення заходів, процедур і керівництва для
запобігання чи максимально можливого зниження негативного впливу на
довкілля місць захоронення відходів протягом усього періоду їх життєвого
циклу, зокрема, забруднення поверхневих вод, ґрунтових вод, ґрунту та
повітря, а також впливу на глобальне довкілля, включаючи парниковий
ефект, а також і будь-який ризик для здоров’я людей, що з цього
випливає, шляхом встановлення жорстких функціональних та технічних вимог
щодо відходів та місць їх захоронення.

2. Щодо технічних характеристик місць захоронення відходів, дана

Директива про захоронення відходів

PAGE 127

Директива містить відповідні технічні вимоги до місць захоронен-ня
відходів, до яких застосовується Директива 96/61/ЄС, з метою детальної
розробки загальних вимог згаданої Директиви. Відповідні вимоги Директиви
96/61/ЄС вважатимуться виконаними, якщо будуть виконані вимоги цієї
директиви.

Стаття 2 Визначення

Для цілей даної Директиви:

(a) “відходи” означають будь-яку речовину чи предмет, що охоплюється
Директивою 75/442/ЄЕС;

(b) “побутові відходи” означають відходи домашнього господарства, а
також інші відходи, що за своїми властивостями чи складом подібні до
відходів домашнього господарства;

(c) “небезпечні відходи” означають будь-які відходи, що охоплюються
статтею 1(4) Директиви Ради 91/689/ЄЕС від 12 грудня 1991 р. про
небезпечні відходи ;

(сі) “відходи, що не є небезпечними” означають відходи, котрі не
охоплюються параграфом (с);

(е) “інертні відходи” означають відходи, що не зазнають ніяких значних
фізичних, хімічних чи біологічних перетворень. Інертні відходи не
розкладаються, не горять і не вступають у іншого роду фізичні чи хімічні
реакції, біологічно не розкладаються та не впливають негативно на інші
речовини з якими контактують у спосіб, що ймовірно призведе до
забруднення навколишнього середовища або загрози здоров’ю людей.
Загальна здатність до вимивання та вміст забруднювачів у відходах і
екотоксичність фільтрату повинні бути незначними, та, зокрема, не
загрожувати якості поверхневих та/чи ґрунтових вод;

(1) “підземне сховище” означає місце постійного зберігання відходів у
геологічних пустотах, типу соляних чи калійних шахт;

(д) “місце захоронення відходів” означає місце видалення відходів,
розміщення відходів на/чи у землі (наприклад під землею), включаючи:

— внутрішні місця видалення відходів (наприклад місця захоронен-ня
відходів, на яких виробник відходів видаляє відходи власного виробництва
і на місці виробництва), та

— постійні місця (наприклад більше одного року), що використовується для
тимчасового зберігання відходів,

PAGE 128

Директива про захоронення відходів

але виключаючи:

— об’єкти, на яких відходи розвантажуються з метою підготовки їх до
подальшого транспортування для їх утилізації, оброблення чи видалення у
інших місцях, та

— зберігання відходів до їх утилізації чи оброблення терміном до трьох
років, як загальне правило, чи

— зберігання відходів до їх видалення терміном до одного року,

(її) “оброблення” означає фізичний, термічний, хімічний чи біологічний
процеси, включаючи сортування, що змінюють властивості відходів із метою
зменшення їх обсягу чи небезпечності, сприяння срощенню поводження з
ними чи сприяння їх утилізації;

(і) “фільтрат” означає будь-яку речовину, яка просочується крізь
розміщені відходи та видаляється за межі чи міститься у межах місця
захоронення відходів;

Ц) “звалищевий газ” означає всі гази, що утворюються захороне-ними
відходами;

(к) “елюат” означає розчин, отриманий у результаті лабораторного
фільтратного аналізу;

(1) “оператор” означає фізичну чи юридичну особу, відповідальну за місце
захоронення відходів, згідно з внутрішнім законодавством держави-члена,
у якій знаходиться місце захоронення відходів; така особа може
змінюватись від стадії підготовки до стадії наступного відновлення місць
захоронення відходів;

(т) “відходи, що біологічно розкладаються” означають будь-які відходи,
що мають здатність до анаеробного чи аеробного розкладання, такі, як
відходи харчування, садові відходи, папір чи картон;

(п) “володілець” означає виробника відходів або фізичну чи юридичну
особу, що ними володіє;

(о) “заявник” означає будь-яку особу, що звертається за дозволом на
захоронення відходів, згідно з цією Директивою;

(р) “компетентний орган” означає орган, на який держави-члени поклали
обов’язки щодо виконання зобов’язань, що випливають із цієї Директиви;

(д) “рідкі відходи” означає будь-які відходи у рідкій формі, включаючи
стічні води, але виключаючи осади;

(г) “ізольоване поселення” означає поселення:

— із не більше як 500 мешканців на муніципалітет чи поселення із
густотою населення не більше п’яти мешканців на кілометр квадратний, та

— розташоване на відстані не менше 50 кілометрів від найближчого

Директива про захоронення відходів

PAGE 129

міського населеного пункту (із густотою населення, принаймні, 250
мешканців на кілометр квадратний), чи із ускладненим доступом
автошляхами, до таких населених пунктів у зв’язку з суворими
метеорологічними умовами впродовж тривалої частини

року.

Стаття 3 Сфера дії

1. Держави-члени повинні застосовувати цю Директиву до всіх місць
захоронення відходів, визначених статтею 2(д).

2. Без шкоди існуючому законодавству Співтовариства зі сфери дії даної
Директиви повинно бути виключене наступне:

— внесення осадів, включаючи осади стічних вод та осади, що утворюються
в результаті днопоглиблювальних робіт і т.п. на ґрунт з метою його
удобрення й покращення;

— використання придатних інертних відходів у відновлювальних/
реставраційних і шпаклювальних роботах чи у будівництві, на місцях
захоронення відходів;

— внесення осадів, що не є небезпечними, утворених в результаті
днопоглиблювальних робіт, уздовж невеликих водотоків, із яких вони були
вилучені, та розміщення осадів, що не є небезпечними у поверхневих
водах, включаючи дно та його підґрунтя;

— внесення не забруднених ґрунтів чи інертних відходів, які не є
небезпечними, утворених в результаті розвідувальних і видобувних робіт,
оброблення та зберігання мінеральних ресурсів, а також кар’єрних
розробок.

3. Без шкоди Директиві 75/442/ЄЕС держави-члени можуть на власний розсуд
заявити, що розміщення відходів, які не є небезпечними, котрі
визначатимуться Комітетом, створеним відповідно до статті 17 даної
Директиви, та відмінних від інертних відходів, утворених в результаті
розвідувальних і видобувних робіт, оброблення та зберігання мінеральних
ресурсів, а також кар’єрних розробок, і розміщених у спосіб, що
запобігає забрудненню довкілля та завданню шкоди здоров’ю людини, можуть
бути виключені зі сфери дії положень пунктів 2, 3.1, 3.2 та 3.3 Додатку
І до цієї Директиви.

4. Без шкоди Директиві 75/442/ЄЕС держави-члени можуть на свій розсуд
заявити, що статті 6(с1), 7(і), 8(а)(іу), 10, 11(1)(а), (Ь) та (с),
12(а) та (с), пункти 3 та 4 Додатку I, Додаток II (крім рівня 3 пункту 3
та пункту 4) та пункти 3-5 Додатку III до цієї Директиви, частково чи
повністю, що не застосовуються до:

а) місць захоронення відходів, що не є небезпечними чи інертних відходів
із загальною потужністю не більше 15000 тонн або із річним

PAGE 130

Директива про захоронення відходів

об’ємом прийняття не більше 1000 тонн, що обслуговують острови на яких
вони є єдиними місцями захоронення та призначені виключно для видалення
відходів, вироблених на цьому острові. У випадку вичерпання загальної
потужності такого місця захоронення відходів, будь-яке нове створене
місце захоронення на тому ж острові повинно відповідати вимогам даної
Директиви;

Ь) місць захоронення для відходів, що не є небезпечними, та інертних
відходів у ізольованих поселеннях, за умови, що дані місця захоро-нення
призначені для розміщення відходів, вироблених тільки цими ізольованими
поселеннями.

Не пізніше двох років із дати, визначеної статтею 18(1), держави-члени
повинні повідомити Комісію про перелік островів та ізольованих поселень,
визначених ними як такі, що виключені зі сфери дії положень даної
Директиви. Комісія повинна опублікувати перелік островів та ізольованих
поселень.

5. Без шкоди Директиві 75/442/ЄЕС держави-члени можуть на власний розсуд
заявити, що підземні сховища, як визначено у статті 2(1) цієї Директиви,
можуть бути виключені зі сфери дії статті 13(сГ) та пунктів 2 (крім
першого підпункту), 3-5 Додатку І, та пунктів 2, 3 та 5 Додатку ІІІ до
цієї Директиви.

Стаття 4

Класи місць захоронення відходів

Кожне місце захоронення відходів повинно класифікуватися наступним
чином:

— місця захоронення небезпечних відходів;

— місця захоронення відходів, що не є небезпечними;

— місця захоронення інертних відходів.

Стаття 5

Відходи та оброблення, що не прийнятні у місцях захоронення відходів

1. Держави-члени повинні прийняти національну стратегію щодо зменшення
захоронення відходів, що біологічно розкладаються, не пізніше двох років
із дати, визначеної статтею 18(1) та повідомити Комісію про цю
стратегію.

Така стратегія повинна включати заходи для досягнення цілей,
передбачених параграфом 2, шляхом, зокрема, рециркуляції, компостування,
вироблення біогазів, утилізації матеріалів/енергії. Протягом 30 місяців
із дати, передбаченої у статті 18(1), Комісія повинна представити
Європейському Парламенту та Раді звіт, який охоплює національні
стратегії.

Директива про захоронения відходів

PAGE 131

2. Така стратегія повинна гарантувати, що:

a) не пізніше, як через п’ять років із дати, передбаченої статтею 18(1),
побутові відходи, що біологічно розкладаються, які призначені для
захоронення, будуть зменшені до 75% загальної кількості (за вагою)
вироблених у 1995 р. побутових відходів, що біологічно розкладаються, чи
вироблених у останній рік перед 1995 роком, для якого доступні
стандартизовані дані Євростату.

b) не пізніше, як через вісім років із дати передбаченої статтею 18(1),
побутові відходи, що біологічно розкладаються, які призначені для
захоронення будуть зменшені до 50% загальної кількості (за вагою)
побутових відходів, що біологічно розкладаються, вироблених у 1995 році,
чи у останній рік перед 1995 роком, для якого доступні стандартизовані
дані Євростату.

c) не пізніше, як через п’ятнадцять років з дати передбаченої у статті
18(1) побутові відходи, що біологічно розкладаються, які призначені для
захоронення будуть зменшені до 35% загальної кількості (за вагою)
побутових відходів, що біологічно розкладаються, вироблених у 1995 році,
чи у останній рік перед 1995 роком, для якого доступні стандартизовані
дані Євростату.

За два роки до дати, вказаної у параграфі (с), Рада повинна переглянути
вищезгадану ціль на основі звіту Комісії про набутий державами-членами
практичний досвід у досягненні цілей, передбачених параграфами (а) та
(Ь), супроводжуваного, при потребі, пропозицією щодо підтвердження чи
внесення поправок до цієї цілі з метою забезпечення високого рівня
охорони довкілля.

Держави-члени, котрі розмістили понад 80% своїх зібраних побутових
відходів на місцях захоронення відходів у 1995 році, чи у останньому
році до 1995, для якого доступні стандартизовані дані Євростату, можуть
відкласти досягнення цілей, передбачених у параграфах (а), (Ь) та (с) на
період, який не перевищує чотири роки.

Держави-члени, котрі мають намір використати дане положення повинні
завчасно проінформувати Комісію про своє рішення. Комісія повинна
проінформувати про ці рішення інші держави-члени та Європейський
Парламент.

Впровадження положень, передбачених у попередньому підпара-графі у
жодному разі не повинно призвести до досягнення цілі, встановленої у
параграфі (с) у строк, більше чотирьох років, з дати, встановленої у
параграфі (с).

3. Держави-члени повинні вжити заходів, для запобігання прийняттю на
місцях захоронення наступних відходів:

а) рідких відходів;

PAGE 132

Директива про захоронения відходів

b) відходів, котрі в умовах захоронення на місцях захоронення відходів є
вибухонебезпечними, корозійними, окислюються, є високо вогненебезпечними
(горючими) та вогненебезпечними, як встановлено у Додатку ІІІ до
Директиви 91/689/ЄЕС;

c) медичних відходів лікарень чи клінік, утворених медичними чи
ветеринарними закладами, і є інфекційними, як передбачено Директивою
91/689/ЄЕС (п. Н9 у Додатку ІІІ), та відходи, що належать до категорії
14 (Додаток І.А.) тієї ж Директиви.

с) відпрацьованих цілих шин через два роки з дати, визначеної статтею
18(1), виключаючи шини, які використовуються як машинобудівний матеріал,
та подрібнені відпрацьовані шини через п’ять років від дати,
передбаченої статтею 18(1) (виключаючи, в обох випадках, велосипедні
шини та шини із зовнішнім діаметром понад 1400мм);

е) будь-якого іншого типу відходів, що не відповідає критеріям
прийняття, визначеним згідно з Додатком ІІ.

4. Розчинення суміші відходів виключно з метою задоволення критеріїв
прийняття, заборонено.

Стаття 6

Відходи, що прийматимуться на місцях захоронення відходів різних класів

Держави-члени повинні вживати заходів, щоб:

a) захороненню піддавались лише оброблені відходи. Це положення може не
застосовуватися до інертних відходів, які технічно непридатні для
оброблення, а також для будь-яких інших відходів, оброблення яких,
шляхом зменшення кількості відходів чи небезпеки для здоров’я людей і
довкілля, не сприятиме досягненню цілей даної Директиви, передбачених
статтею 1;

b) захороненню на місцях захоронення небезпечних відходів піддавалися
лише ті небезпечні відходи, котрі відповідають критеріям, встановленим
згідно з Додатком ІІ;

c) місця захоронення, призначені для відходів, що не є небезпечними,
могли використовуватись для:

(i) побутових відходів;

(ii) відходів, що не є небезпечними, будь-якого іншого походження, котрі
відповідають критеріям прийняття відходів на місцях для за-хоронення
відходів, що не є небезпечними, встановленим згідно з Додатком ІІ;

(iii) стійких, хімічно неактивних небезпечних відходів (наприклад
затверділі, засклілі) із фільтратоутворюючою властивістю, еквівалентною
відходам, що не є небезпечними, згаданим у пункті (іі), котрі

Директива про захоронения відходів

PAGE 133

відповідають відповідним критеріям прийняття, встановленим згідно з
Додатком ІІ. Такі небезпечні відходи не повинні розміщуватись у
відсіках, призначених для відходів, що не є небезпечними та біологічно
розкладаються,

с) місця для захоронення інертних відходів використовувались лише для
захоронення інертних відходів.

Стаття 7

Заява на отримання дозволу

Держави-члени повинні вжити заходів, щоб заяви на отримання дозволів на
місця захоронення відходів містили принаймні наступні

дані:

(a) ідентифікаційні дані про заявника й оператора, якщо вони є різними
особами;

(b) опис типів і загальної кількості відходів, що будуть розміщені;

(c) пропонована потужність місця видалення;

(с) опис місця, включаючи гідрогеологічні та геологічні характеристики;

(е) пропоновані методи запобігання та зменшення забруднення;

(1) пропонований план експлуатації, моніторингу та контролю;

(д) пропонований план щодо процедур закриття та наступного відновлення;

(Гі) інформацію, надану розробником, згідно з статтею 5 Директиви
85/337/ЄЕС від 27 червня 1985р., щодо оцінки впливу деяких державних і
приватних проектів на навколишнє середовище , тоді, коли вимагається
проведення оцінки впливу згідно з тією ж Директивою;

(і) фінансове забезпечення з боку заявника чи будь-які інші еквівалентні
заходи, як передбачено статтею 8(а)(іу) цієї Директиви.

У випадку видання дозволу, інформація, надана у заяві на його одержання
повинна бути доступною для компетентних статистичних органів держави та
Співтовариства в разі запиту такої інформації для статистичних цілей.

Стаття 8 Умови дозволу

Держави-члени повинні вжити заходів, щоб:

(а) дозвіл на захоронення відходів не видавався компетентним органом,
доки не буде встановлено, що :

(і) проект місця захоронення відходів відповідає, без шкоди статті

PAGE 134

Директива про захоронения відходів

3(4) та (5), усім відповідним вимогам даної Директиви, включаючи
Додатки,

(ii) управління місцем захоронення буде здійснюватись фізичною особою,
кваліфікованою для такого управління; буде проводитись професійне
навчання та підвищення кваліфікації операторів та працівників місця
захоронення відходів;

(iii) місце захоронення відходів експлуатуватиметься у таким чином, що
буде вжито усіх необхідних заходів для запобігання можливим аваріям та
обмеження їх наслідків;

(iv) заявником, до початку операцій із видалення, були вжиті чи
вживатимуться у майбутньому адекватні заходи, шляхом фінансового
забезпечення чи іншим еквівалентним способом, згідно з встановленими
державами-членами вимогами, з метою забезпечення виконання зобов’язань
(включаючи заходи відновлення місць захоронення), що впливають із
дозволу, виданого згідно з вимогами цієї Директиви, і дотримання
процедур закриття, встановлених статтею 13. Це забезпечення чи його
еквівалент повинні тривати доти, доки це вимагається обслуговуванням і
відновленням після закриття місця захоронення, згідно зі статтею 13(d).
Держави-члени можуть, на власний розсуд, заявити, що дана вимога не
застосовується до місць захоронення інертних відходів;

(b) проект місця захоронення відходів відповідав відповідному плану чи
планам поводження з відходами або планами, передбаченими статтею 7
Директиви 75/442/ЄЕС;

(c) до початку операцій із видалення компетентний орган провів перевірку
місця захоронення, щоб забезпечити дотримання цим місцем відповідних
вимог дозволу. Це в жодній мірі не зменшує відповідальності оператора
згідно з умовами дозволу.

Стаття 9

Зміст дозволу

Уточнюючи та доповнюючи положення, закріплені статтею 9 Директиви
75/442/ЄЕС та статтею 9 Директиви 96/61/ЄС, дозвіл на місце захоронення
повинен містити, принаймні, наступні дані:

(a) клас місця захоронення ;

(b) перелік визначених типів відходів і загальну кількість (об’єм)
відходів, дозволених для розміщення на місці захоронення;

(c) вимоги до підготовки місця захоронення, проведення операцій із
захоронення та процедури моніторингу й контролю, включаючи план дій на
випадок надзвичайних ситуацій (Додаток ІІІ, п.4.В), а також попередні
вимоги до операцій закриття і відновлення;

Директива про захоронения відходів

PAGE 135

(d) обов’язки заявника звітувати не рідше, принаймні, одного разу в рік,
відповідним компетентним органам щодо типів і кількості відходів,
видалених та розміщених, та щодо результатів програми моніторингу, як це
передбачено у статтях 12 та 13 та Додатку ІІІ.

Стаття 10

Вартість захоронения відходів

Держави-члени повинні вживати заходів для забезпечення того, щоб усі
витрати, пов’язані зі створенням та експлуатацією місця захоронення
відходів, включаючи, наскільки це можливо, вартість фінансового
забезпечення чи його еквівалент, як передбачено статтею 8(a)(iv), та
прогнозовану вартість закриття і наступного відновлення місця
захоронення протягом, принаймні, 30 років, покривалися встановлюваною
оператором платою за захоронення будь-яких типів відходів на цьому
місці. Згідно з вимогами Директиви Ради 90/313/ ЄЕС від 7 червня 1990р.
про свободу доступу до інформації з питань навколишнього середовища,
держави-члени повинні забезпечити прозорість збору та використання
будь-якої необхідної інформації, що стосується вартості.

Стаття 11

Процедури прийняття відходів

1. Держави-члени повинні вжити заходів, щоб до прийняття відходів на
місцях захоронення:

(a) до чи у момент доставки, або у першу із серії доставок, враховуючи,
що тип відходів не змінився, володілець чи оператор могли відповідною
документацією підтвердити, що відходи, котрі розглядаються можуть бути
прийняті на місці захоронення, згідно з вимогами дозволу, та
відповідають критеріям прийняття, встановленим у Додатку ІІ;

(b) оператори дотримувалися наступних процедур прийняття:

— перевірка документації відходів, включаючи документи, передбачені
статтею 5(3) Директиви 91/689/ЄЕС та за умови застосовування документів,
передбачених Регламентом Ради (ЄЕС) № 259/93 від 1 лютого 1993 про
нагляд та контроль за перевезенням, ввезенням та вивезенням відходів з
Європейського Співтовариства ;

— візуальний контроль за відходами у місці прийняття та у точці
захоронення, і, якщо це доцільно, перевірка їх відповідності із описом у
документації, наданій володільцем. В разі необхідності

PAGE 136

Директива про захоронения відходів

відбору зразків, на виконання положень рівень 3, п. 3, Додатку ІІ,
результати аналізу повинні зберігатися та відбір зразків повинен
проводитися згідно з п. 5 Додатку ІІ. Ці зразки повинні зберігатися,
принаймні, протягом 1 місяця;

— ведення реєстру кількості та характеристик розміщених відходів,
включаючи, щодо побутових відходів — походження, дату доставки, дані про
виробника чи збирача, а щодо небезпечних відходів — точне розміщення на
місці захоронення. Така інформація повинна бути доступною компетентним
статистичним органам держави та Співтовариства у разі запиту її такої
інформації для статистичних цілей;

(с) оператор повинен завжди надавати письмове підтвердження прийняття
кожної поставки, прийнятої на місці захоронення;

(сі) без шкоди положенням Регламенту (ЄЕС) № 259/93, у випадку не
прийняття відходів на місці захоронення, оператор повинен негайно
повідомити про це компетентний орган.

2. Держави-члени повинні вжити необхідних заходів, щоб для місць
захоронення, які виключені з дії положень даної Директиви, згідно з
статтею 3(4) та (5), забезпечити:

— регулярний візуальний контроль за відходами в точці розміщення, з
метою забезпечення того, щоб на таких місцях захоронення приймалися лише
ті відходи, які не є небезпечними та походять із островів чи ізольованих
поселень;

— ведення реєстру кількості відходів, що розміщені на місці захоронення.
Держави-члени повинні забезпечити, щоб інформація про кількість та, коли
це можливо, типи відходів, які спрямовуються на місця, що підлягають
виключенню, була частиною регулярних звітів Комісії щодо імплементації
даної Директиви.

Стаття 12

Процедури контролю та моніторингу на стадії експлуатації

Держави-члени повинні вживати заходів, щоб процедури контролю та
моніторингу на стадії експлуатації відповідали, принаймні, наступним
вимогам:

(a) оператор місця захоронення на стадії експлуатації повинен
здійснювати програму контролю та моніторингу, як передбачено у Додатку
ІІІ;

(b) оператор повинен повідомити компетентний орган про будь-який значний
негативний вплив на навколишнє середовище виявлений у процесі контролю
та моніторингу, і виконати рішення компетентного органу щодо характеру й
терміну корективних заходів, які мають бути вжиті. Такі заходи повинні
здійснюватися за рахунок коштів оператора.

Директива про захоронения відходів

PAGE 137

(c) із періодичністю, що визначатиметься компетентним органом, однак, у
будь-якому випадку не менше одного разу на рік, оператор повинен
звітувати, на основі узагальнених даних, про всі результати моніторингу
компетентним органам, з метою демонстрації дотримання умов дозволу і
підвищення знань про стан відходів на місцях захоронення;

(d) контроль за якістю проведення аналітичних операцій процедур контролю
й моніторингу та/або аналізи, передбачені статтею 11(1)(b) проводяться
компетентними лабораторіями.

Стаття 13

Процедури закриття та наступного відновлення

Держави-члени повинні вживати заходів, щоб, коли доцільно, згідно з
дозволом:

(a) процедури закриття місця захоронення відходів чи його частини
розпочиналися:

(i) у разі дотримання відповідних вимог дозволу; чи

(ii) за дозволом компетентного органу, виданого на прохання оператора;
чи

(iii) за обґрунтованим рішенням компетентного органу;

(b) місце захоронення відходів чи його частина вважалися остаточно
закритими лише після того, як компетентний орган проведе заключну
перевірку на місці, проведе оцінку всіх звітів поданих оператором і
надасть оператору дозвіл на закриття. Це у жодному випадку не зменшує
відповідальності оператора, згідно з умовами дозволу;

(c) після остаточного закриття місця захоронення оператор несе
відповідальність за його утримання, моніторинг і контроль за ним на
стадії наступного відновлення впродовж часу, визначеного компетентним
органом, враховуючи також той час, протягом якого місце захоронення є
небезпечним.

Оператор повинен повідомити компетентний орган про будь-який значний
негативний вплив на довкілля виявлений у процесі контролю та виконати
рішення компетентного органу щодо характеру та терміну корективних
заходів, що мають бути вжиті;

(d) Без шкоди національному законодавству чи законодавству
Співтовариства, щодо відповідальності володільця відходів, оператор
повинен нести відповідальність за моніторинг та оцінку звалищевих газів
та фільтрату з місця захоронення та режим ґрунтових вод у околицях місця
захоронення, згідно з Додатком ІІІ, доки компетентний орган вважає, що
місце захоронення, ймовірно, створює небезпеку для навколишнього
середовища.

PAGE 138

Директива про захоронення відходів

Стаття 14

Існуючі місця захоронення

Держави-члени повинні вжити заходів для того, щоб місця захоро-нення,
які отримали дозвіл чи уже експлуатуються під час інкорпорації цієї
Директиви не продовжували діяльність до виконання якнайшвидше, але не
пізніше восьми років від дати, визначеної у статті 18(1) наступних
заходів:

(a) протягом одного року від дати, встановленої статтею 18(1), оператор
місця захоронення повинен розробити та подати компетентним органам на їх
погодження план приведення у відповідність місця за-хоронення, включаючи
особливості, передбачені у статті 8 та будь-які корективні заходи,
потрібне, на думку оператора, для дотримання вимог даної Директиви, за
винятком вимог п.1 Додатку І;

(b) після подання плану приведення у відповідність, компетентний орган
повинен прийняти остаточне рішення щодо того, чи може продовжуватися
діяльність місця захоронення на основі поданого плану та цієї Директиви.
Держави-члени повинні вжити необхідних засобів для якнайшвидшого
закриття, згідно з статтею 7 (д) та статтею 13, місць захоронення, щодо
яких дозволу на продовження діяльності, згідно зі статтею 8, не було
надано;

(c) на основі погодженого плану кондиціонування місця, компетентний
орган повинен погодити необхідні дії та встановити перехідний період для
виконання плану. Кожне місце захоронення відходів повинно бути приведено
у відповідність до вимог цієї Директиви, за винятком вимог п.1 Додатку
І, протягом восьми років від дати, встановленої статтею 18(1);

(с) (і) протягом одного року від дати, встановленої статтею 18(1), до
місць захоронення небезпечних відходів слід застосовувати статті 4, 5 та
11 та Додаток ІІ;

(іі) протягом трьох років від дати, встановленої статтею 18(1), до місць
захоронення небезпечних відходів слід застосовувати статтю 6.

Стаття 15 Обов’язок звітувати

Держави-члени раз у три роки повинні подавати Комісії звіт про
імплементацію даної Директиви, звертаючи особливу увагу на національні
стратегії, що мають бути прийняті згідно з статтею 5. Звіт повинен
складатися на основі анкети чи плану, розробленого Комісією згідно з
процедурами, передбаченими статтею 6 Директиви 91/692/ЄЕС. Анкета чи
план повинні надсилатися державам-членам за шість місяців до початку
періоду, охопленого звітом. Звіт повинен бути поданий Комісії протягом
дев’яти місяців із моменту закінчення

Директива про захоронення відходів

PAGE 139

трьохрічного періоду, охопленого даним звітом.

Комісія публікує звіт Співтовариства щодо імплементації цієї Директиви
протягом дев’яти місяців після отримання звітів від дер-жав-членів.

Стаття 16 Комітет

Будь-які поправки, необхідні для адаптації Додатків до цієї Директиви до
науково-технічного прогресу, та будь-які пропозиції зі стандартизації
методів контролю, відбору зразків і проведення аналізів щодо захоронення
відходів повинні прийматися Комісією за підтримки Комітету,
встановленого статтею 18 Директиви 75/442/ЄЕС, та згідно з процедурою
встановленої у статті 17 даної Директиви. Будь-які поправки до Додатків
повинні прийматися лише згідно з принципами, встановленими у даній
Директиві, як передбачено у Додатках. З цією метою Комітет повинен
розглядати наступне щодо Додатка ІІ: враховуючи загальні принципи,
загальні процедури тестування та критерії прийняття, як передбачено у
Додатку ІІ, конкретні критерії та/чи методи тестування та відповідні
граничні величини повинні бути встановлені для кожного класу місця
захоронення, включаючи, коли доцільно, окремі види місць захоронення у
межах кожного класу, включаючи підземні сховища. Пропозиції зі
стандартизації методів контролю, відбору зразків і проведення аналізів,
що стосуються Додатків до цієї Директиви, повинні бути прийняті
Комісією, при допомозі Комітету, протягом двох років з дати набрання
чинності даної Директиви.

Комісія при допомозі Комітету прийме положення з гармонізації та
регулярної передачі статистичних даних, згаданих у статтях 5, 7 та 11
цієї Директиви, протягом двох років з дати набрання чинності даної
Директиви, та щодо поправок до цих положень — коли доцільно.

Стаття 17 Процедура Комітету

1. Допомогу Комісії надаватиме Комітет.

2. Коли на цю статтю робиться посилання, слід застосовувати статті 5 та
7 Рішення 1999/468/ЄС, враховуючи також положення статті 8 даного
Рішення.

Період, передбачений статтею 5(6) Рішення 1999/468/ЄС, встановлюється у
три місяці.

3. Комітет повинен прийняти свої правила процедури.

Стаття 18 Інкорпорація

1. Держави-члени приймають закони, акти й адміністративні поло

PAGE 140

Директива про захоронення відходів

ження, необхідні для виконання даної Директиви, не пізніше ніж через два
роки після того, як вона набере чинності. Вони повинні негайно
проінформувати про це Комісію.

Коли держави-члени приймають такі заходи, то вони повинні містити
посилання на дану Директиву чи супроводжуватися таким посиланням при їх
офіційному опублікуванні. Методи здійснення таких посилань розробляються
державами-членами.

2. Держави-члени передають Комісії тексти положень національного
законодавства, які вони приймають у сфері, охопленій даною Директивою.

Стаття 19 Набуття чинності

Ця Директива набуває чинності в день її публікації в Офіційному Віснику
Європейських Співтовариств.

Стаття 20

Адресати

Цю Директиву адресовано державам-членам. Вчинено у Люксембурзі, 26
квітня 1999 року.

Переклад здійснено БФ „Екоправо-Львів”

PAGE 141

ДИРЕКТИВА РАДИ 92/3/ЄВРАТОМ

про нагляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів між
державами-членами до Співтовариства та із нього від 3 лютого 1992 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Враховуючи положення Угоди про створення Європейського Співтовариства з
атомної енергії та, зокрема, її Статей 31 і 32,

Враховуючи пропозицію Комісії \ висловлену після одержання висновків
групи осіб, призначених Науково-Технічним Комітетом з числа наукових
спеціалістів у державах-членах,

Враховуючи висновок Європейського Парламенту ,

Враховуючи висновок Комітету з Економічних та Соціальних пи-тань,

Беручи до уваги, що 2 лютого 1959 р. Рада прийняла Директиви, які
визначають основні стандарти захисту здоров’я робітників і населення в
цілому від загрози, яка виникає у зв’язку з іонізуючим випромінюванням,
із змінами, внесеними відповідно до Директиви 80/836/Euratom та
Директиви 84/467/Euratom ;

Беручи до уваги, що, згідно зі Статтею 2 Директиви 80/836/Euratom, ці
основні норми безпеки стосуються, між іншим, транспортування природних і
штучних радіоактивних речовин;

Беручи до уваги, що, відповідно до Статті 3 Директиви 80/836/ Euratom,
кожна держава-член повинна зробити обов’язковим звітування про
діяльність, яка характеризується ризиками, пов’язаними з іонізуючим
випромінюванням; оскільки, з огляду на можливу небезпеку та інші
відповідні міркування, на цю діяльність необхідно одержувати попередній
дозвіл у випадках, що визначаються кожною державою-членом;

Беручи до уваги, що внаслідок цього, держави-члени створили на своїх
територіях системи на виконання вимог Статті 3 Директиви

1 OJ No C 210, 23.8.1990, p. 7.

PAGE 142

Директива про нагляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів

80/836/Еигат.от, які встановлюють основні стандарти відповідно до Статті
30 Угоди про “Євратом”; оскільки, таким чином, шляхом внутрішнього
контролю, який держави-члени здійснюють на основі національних норм, що
відповідають існуючим вимогам Співтовариства та міжнародним правилам,
держави-члени продовжують забезпечувати на своїх територіях порівнянний
рівень захисту;

Беручи до уваги, що охорона здоров’я робітників і населення в цілому
вимагає, щоб перевезення радіоактивних відходів між державами-членами, а
також до Співтовариства та із нього, підпадали під систему одержання
попереднього дозволу; оскільки ця вимога співпадає з політикою
Співтовариства щодо додатковості;

Беручи до уваги, що резолюція Європейського Парламенту від 6 липня 1988
р. щодо висновків Комітету з розслідування обробки й транспортування
ядерних матеріалів вимагає, зокрема, встановлення всебічних правил
Співтовариства, які б зробили транскордонні пересування ядерних відходів
керованими системою суворого контролю і надання дозволів з місця
походження до місця зберігання;

Беручи до уваги, що Директива Ради 84/631/ЄЕС від 6 грудня 1984 р. про
нагляд і контроль у Європейському Співтоваристві за транскордонними
перевезеннями небезпечних відходів не застосовується до радіоактивних
відходів;

Беручи до уваги, що у своєму Рішенні N 90/170/ЄЕС Рада вирішила, що
Співтовариство повинне приєднатись до Базельської Конвенції про контроль
за транскордонними пересуваннями небезпечних відходів та їх утилізацією
від 22 березня 1989 р.; оскільки ця Конвенція не застосовується до
радіоактивних відходів;

Беручи до уваги, що всі держави-члени підписали кодекс чесної практики
Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) щодо транскордонних
пересувань радіоактивних відходів;

Беручи до уваги, що поводження з радіоактивними відходами вимагає
нагляду і контролю, включаючи обов’язкову та єдину процедуру
повідомлення про перевезення таких відходів;

Беручи до уваги, що необхідні заходи для забезпечення контролю
перевезень, які вже здійснені;

Беручи до уваги, що компетентні органи держав-членів, до яких ввозяться
радіоактивні відходи, повинні мати змогу заперечувати проти перевезення
радіоактивних відходів;

Директива про нагляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів

PAGE 143

Беручи до уваги, що бажано також, щоб компетентні органи дер-жави-члена
походження і транзитної(них) держави-члена(нів) мали змогу, керуючись
певними критеріями, встановлювати умови здійснення перевезень
радіоактивних відходів по їх території;

Беручи до уваги, що для захисту здоров’я людей та довкілля від
небезпеки, пов’язаної із такими відходами, необхідно брати до уваги
ризики, які можуть траплятися поза межами Співтовариства; оскільки,
таким чином, при ввезенні радіоактивних відходів на територію
Співтовариства чи вивезенні з неї необхідно проводити консультації з
третьою країною призначення чи походження і третьою країною чи країнами
транзиту, а також інформувати їх та одержувати їхній дозвіл;

Беручи до уваги, що Четверта Конвенція Країн Африки, Карибського басейну
і Тихоокеанського регіону та Європейського Співтовариства, яку було
підписано в Lome 15 грудня 1989 р., містить конкретні положення щодо
експорту радіоактивних відходів із Співтовариства до держав, які не є
членами, але приєдналися до цієї Конвенції;

Беручи до уваги, що радіоактивні відходи можуть містити ядерні
матеріали, як визначено у Положенні Комісії (Євратом) N 3227/76 від 19
жовтня 1976 р. щодо застосування положень засобів безпеки Євратома , і
транспортування таких речовин має підпадати під Міжнародну Конвенцію
щодо фізичних засобів захисту ядерних матеріалів (МАГАТЕ, 1980),

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Глава I. СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ Стаття 1

1. Ця Директива застосовується до перевезень радіоактивних відходів між
державами-членами, до Співтовариства та із нього, якщо їх кількість і
концентрація перевищує рівні, визначені у Статтях 4 (а) і (b) Директиви
80/836/Euratom.

2. Конкретні положення стосовно повторних перевезень зазначених відходів
наведені у Главі IV.

Стаття 2

У цій Директиві:

— “радіоактивні відходи” означають будь-який матеріал, що містить
радіонукліди або забруднений ними, і використання якого не
передбачається,

PAGE 144

Директива про нагляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів

— “перевезення” означає операцію транспортування радіоактивних відходів
з місця походження до місця призначення, включаючи завантаження і
розвантаження,

— “власник” радіоактивних відходів — це фізична або юридична особа, яка
до здійснення перевезення несе юридичну відповідальність за ці матеріали
і має намір здійснити перевезення вантажоодержувачу,

— “одержувач вантажу” радіоактивних відходів — це фізична або юридична
особа, якій направляються ці матеріали,

— “місце походження” і “місце призначення” — це місця, розташовані у
двох різних країнах, які є Державами-Учасницями Спільноти або третіми
країнами і називаються, відповідно, “країною походження” і “країною
призначення”;

— “компетентні органи” — це органи влади, які, відповідно до
законодавства або нормативних документів країн походження, транзиту чи
призначення, мають право здійснювати систему нагляду і контролю,
визначену у Главах з I по IV, включно; ці компетентні органи мають
призначатись згідно з положеннями Статті 17,

— ” герметизоване джерело” має значення, наведене у Директиві
80/836/Бига1ош.

Стаття 3

Транспортні операції, необхідні для здійснення перевезення, повинні
відповідати положенням Спільноти, національним вимогам і положенням
міжнародних договорів щодо транспортування радіоактивного матеріалу.

Глава II. ПЕРЕВЕЗЕННЯ МІЖ ДЕРЖАВАМИ-УЧАСНИЦЯМИ Стаття 4

Власник радіоактивних відходів, який має намір здійснити перевезення цих
відходів або організувати таке перевезення, повинен подати клопотання на
одержання дозволу до компетентних органів країни походження. Названі
компетентні органи передають це клопотання для ухвалення до компетентних
органів країни призначення і країни чи країн транзиту (якщо є).

З цією метою використовується стандартний документ, зазначений у Статті
20.

Направлення зазначеного документа не повинно жодним чином впливати на
подальше рішення, назване у Статті 7.

Стаття 5

1. Клопотання може подаватись одразу на кілька перевезень за

Директива про нагляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів

PAGE 145

умови, що:

— радіоактивні відходи, яких воно стосується, мають по суті однакові
фізичні, хімічні і радіоактивні характеристики, і

— перевезення здійснюватимуться від того самого власника тому самому
вантажоодержувачу і стосуватимуться одних і тих самих компетентних
органів, і

— якщо перевезення зачіпають треті країни, транзит здійснюється через
один і той самий прикордонний пропускний пункт в’їзду і/або виїзду з
Спільноти та через один і той самий прикордонний пункт в третій країні
чи третіх країнах, якщо інший порядок не погоджено між відповідними
компетентними органами.

2. Строк дії дозволу не повинен перевищувати трьох років. Стаття 6

1. Не пізніше ніж через два місяці після одержання належним чином
складеного клопотання, компетентні органи країни призначення і країни
транзиту повинні поінформувати компетентні органи країни походження про
їх згоду надати дозвіл, або умови, які вони вважають за необхідні, або
відмову від видачі дозволу.

З цією метою використовується стандартний документ, зазначений у Статті
20.

2. Будь-які вимоги, поставлені компетентними органами Держав-Учасниць,
незалежно від того, чи є вони країнами транзиту чи призначення, не
можуть бути більш суворими, ніж ті, що встановлені для аналогічних
перевезень по території цих держав, і повинні відповідати чинним
міжнародним угодам. Відмова у видачі дозволу повинна супроводжуватись
причинами або умовами надання дозволу відповідно до Статті 3.

3. Однак, компетентні органи країни призначення або будь-якої транзитної
країни можуть вимагати подовження, але не більше, ніж на один місяць,
строку повідомлення про їх позицію, зазначеного у параграфі 1.

4. Якщо по закінченні періодів, зазначених у параграфі 1 і, у випадку
застосування, параграфі 3, жодної відповіді не буде одержано від
компетентних органів країни призначення і/або запланованих країн
транзиту, буде вважатись, що ці країни дали свою згоду на зазначене
перевезення, за умови, що вони не поінформували Комісію відповідно до
Статті 17 про свою незгоду з цією автоматичною процедурою в цілому.

Стаття 7

Якщо всі необхідні для перевезення дозволи одержані, компетент

PAGE 146

Директива про нагляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів

ні органи Держави-Учасниці походження мають право дозволити власнику
радіоактивних відходів відправити їх та інформують компетентні органи
країни призначення і країну чи країни транзиту (якщо є).

3 цією метою вони використовують стандартний документ, зазначений у
Статті 20. Будь-які додаткові вимоги щодо перевезень повинні додаватись
до цього документа. Зазначений дозвіл жодним чином не впливає на
відповідальність власника, перевізника, утримувача, вантажоодержувача
або будь-якої іншої фізичної або юридичної особи, яка бере участь у
перевезенні.

Стаття 8

Не обмежуючи інші супроводжувальні документи, що вимагаються відповідно
до інших застосовних правових норм, зазначені у Статтях

4 і 6 документи повинні супроводжувати кожне перевезення, що відповідає
сфері застосування цієї Директиви, включаючи випадки надання дозволу на
кілька перевезень, як зазначено у Статті 5.

У випадку здійснення перевезень залізницею зазначені документи повинні
подаватись компетентним органам усіх зацікавлених країн.

Стаття 9

1. Протягом 15 днів після одержання вантажу радіоактивних відходів
вантажоодержувач повинен направити компетентним органам його
Держави-Учасниці підтвердження одержання, використовуючи зазначений у
Статті 20 стандартний документ.

2. Компетентні органи країни призначення повинні направити копії
підтвердження іншим країнам, залученим до операції. Компетентні органи
країни проходження повинні направити копію підтвердження первісному
власнику.

Глава III. ІМПОРТ І ЕКСПОРТ У СПІЛЬНОТІ Стаття 10

1. Якщо відходи, які підпадають під сферу застосування цієї Директиви,
мають надійти у Спільноту з третьої країни, і країною призначення є
Держава-Учасниця, вантажоодержувач подає клопотання на одержання дозволу
до компетентних органів цієї Держави-Учасниці, використовуючи зазначений
у Статті 20 стандартний документ. Вантажоодержувач діє як власник, а
компетентні органи країни призначення діють як компетентні органи країни
походження, зазначені у Главі II, відносно країни або країн транзиту.

2. Якщо відходи, які підпадають під сферу застосування цієї Директиви,
мають надійти у Спільноту з третьої країни, і країною призна

Директива про нагляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів

PAGE 147

чення не є Держава-Учасниця, Держава-Учасниця, по території якої відходи
вперше потраплять на територію Спільноти, буде вважатись країною
походження у здійсненні цього перевезення.

3. У випадку перевезень згідно з пунктом 1 запланований вантажоодержувач
у Спільноті, а у випадку перевезень згідно з пунктом 2 особа у
Державі-Учасниці, по території якої відходи вперше потраплять на
територію Спільноти, відповідальна за керування перевезенням у цій
Державі-Учасниці, повинна поінформувати компетентні органи з метою
ініціювання відповідних процедур.

Стаття 11

Компетентні органи Держав-Учасниць не повинні давати дозвіл на
перевезення:

1. або у:

(a) місце призначення на південь від 60 град. Південної широти;

(b) Державу, що підписала Четверту Конвенцію Країн Африки, Карибського
басейну і Тихоокеанського регіону і Європейської Спільноти, яка не є
членом Спільноти, проте, беручи до уваги положення Статті 14;

2. або до третьої країни, яка, на думку компетентних органів країни
походження, виходячи з зазначених у Статті 20 критеріїв, не має
технічних, правових чи адміністративних ресурсів для безпечного
поводження з радіоактивними відходами.

Стаття 12

1. Якщо радіоактивні відходи мають експортуватись з Спільноти до третьої
країни, компетентні органи Держави-Учасниці походження звертаються до
органів країни призначення з питання здійснення такого перевезення.

2. Якщо всі умови здійснення перевезення виконані, компетентні органи
Держави-Учасниці походження видають дозвіл власнику радіоактивних
відходів на їх перевезення та інформують органи країни призначення про
таке перевезення.

3. Зазначений дозвіл жодним чином не впливає на відповідальність
власника, перевізника, утримувача, вантажоодержувача або будь-якої іншої
фізичної або юридичної особи, яка бере участь у перевезенні.

4. Для такого перевезення використовується стандартний документ,
зазначений у Статті 20.

5. Власник радіоактивних відходів повинен поінформувати компетентні
органи країни походження про те, що відходи досягли місця

PAGE 148

Директива про нагляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів

призначення у третій країні, протягом двох тижнів з дати прибуття і
повинен зазначити останній митний пункт у Спільноті, через який пройшло
перевезення.

6. Це повідомлення підтверджується декларацією або сертифікатом
одержувача радіоактивних відходів, де зазначається, що відходи до-сягли
потрібного пункту призначення, і називається митний пункт в’їзду на
територію третьої країни.

Глава IV. ОПЕРАЦІЇ З ПОВТОРНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ Стаття 13

Якщо герметизоване джерело випромінювання повертається користувачем
постачальнику в іншій країні, це перевезення не підпадає під сферу
застосування цієї Директиви.

Однак, цей виняток не стосується герметизованих джерел випромінювання,
що містять ядерне паливо.

Стаття 14

Ця Директива не впливає на право Держави-Учасниці або підприємства на
території Держави-Учасниці, куди відходи експортуються для переробки,
повернути їх після обробки до країни походження.

Вона також не впливає на право Держави-Учасниці або підприємства на
території Держави-Учасниці, куди опромінене ядерне паливо експортуються
для повторної переробки, повернути до країни походження відходи і/або
інші продукти операції повторної обробки.

Стаття 15

1. Якщо перевезення радіоактивних відходів не може бути здійснено, або
якщо умови перевезення не відповідають положенням Глави II, компетентні
органи Держави-Учасниці відправлення повинні забезпечити те, щоб власник
радіоактивних відходів забрав їх назад.

2. У випадку перевезення радіоактивних відходів з третьої країни у місце
призначення на території Спільноти компетентні органи Дер-жави-Учасниці
призначення повинні забезпечити те, щоб одержувач вантажу цих відходів
обговорив з власником відходів у третій країні статтю, відповідно до
якої власник буде зобов’язаний забрати назад відходи у разі неможливості
здійснення перевезення.

Стаття 16

Держава-Учасниця або Держави-Учасниці, які дозволили транзит при
первісному перевезенні, не можуть відмовитись від надання дозволу на
повторне перевезення у випадках, зазначених у:

— Статті 14, якщо повторне перевезення здійснюється відносно того

Директива про нагляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів

PAGE 149

самого матеріалу після обробки чи повторної обробки, і якщо всі
положення релевантного законодавства виконуються,

— Статті 15, якщо повторне перевезення здійснюється за тих самих умов і
з тими самими специфікаціями.

Глава V. ПРОЦЕСУАЛЬНІ НОРМИ Стаття 17

Держави-Учасниці повинні направити Комісії не пізніше 1 січня 1994 р.
найменування та адресу(и) компетентних органів і всю необхідну
інформацію для швидкого зв’язку з цими органами, а також їх можливе
неприйняття зазначеної у Статті 6 (4) процедури автоматичного надання
дозволу.

Держави-Учасниці повинні регулярно направляти Комісії нову інформацію у
разі зміни зазначених даних.

Комісія передає цю інформацію, а також зміни у ній компетентним органам
у Спільноті.

Стаття 18

Спочатку 31 січня 1994 р., а потім кожні два роки Держави-Учасниці
повинні направляти Комісії звіти про виконання цієї Директиви.

Зазначені звіти мають доповнюватись інформацією про стан справ з
перевезеннями на їх територіях.

На підставі цих звітів Комісія готує зведений звіт для Європейського
парламенту, Ради і Економічного та Соціального Комітету.

Стаття 19

Комісія одержує допомогу у виконанні завдань, поставлених у Статтях 18 і
20, від консультативного Комітету, що складається з представників
Держав-Учасниць і очолюється представником Комісії. Представник Комісії
направляє Комітету проект заходів, що мають вживатись. Комітет надає
свої висновки щодо проекту протягом часу, встановленого Головою
відповідно до терміновості питання, за який, у разі потреби, проводиться
голосування.

Висновки заносяться до протоколу; крім того, кожна Держава-Учас-ниця має
право вимагати, щоб її думку було внесено до протоколу.

Комісія максимально враховує висновки Комітету. Вона інформує Комітет
про те, як його висновки було враховано.

Стаття 20

Визначена у Статті 19 процедура застосовуються, зокрема, до:

— підготовки та можливого оновлення стандартного документа для

PAGE 150

Директива про нагляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів

подання клопотання на одержання дозволу, як зазначено у Статті 4,

— підготовки та можливого оновлення стандартного документа для надання
дозволу, як зазначено у Статті 6 (1),

— підготовки та можливого оновлення стандартного документа для
підтвердження одержання, як зазначено у Статті 9 (1),

— встановлення критеріїв для оцінки Державами-Учасницями виконання умов
щодо експорту радіоактивних відходів, як зазначено у Статті 11 (2),

— підготування зведеного звіту, зазначеного у Статті 18.

Глава VI. ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 21

1. До 1 січня 1994 р. у Державах-Учасницях повинні набути чинності
закони, нормативні документи і адміністративні правила, необхідні для
виконання цієї Директиви. Вони мають негайно поінформувати про це
Комісію.

2. У разі прийняття Державами-Учасницями документів, зазначених у пункті
1, вони повинні містити посилання на цю Директиву або при офіційній
публікації супроводжуватись таким посиланням. Способи посилання
визначаються Державами-Учасницями.

3. Держави-Учасниці передають Комісії основні положення національного
законодавства, які вони приймають у галузі, котрої стосується ця
Директива.

Стаття 22

Цю Директиву адресовано Державам-Учасницям. Брюссель, 3 лютого 1992 р.
Від імені Ради

Президент Джоао Пінхейро

Переклад здійснено Центром порівняльного права при Міністерстві юстиції
України.

PAGE 151

ДИРЕКТИВА РАДИ 92/43/ЄЕС

від 21 травня 1992 року про збереження природних середовищ існування і
дикої фауни та флори

зі змінами, внесеними Директивою Ради 97/62/ЄС від 27 жовтня 1997
(Офіційний Вісник Ь 305, 8.11.1997), Регламентом (ЄС) № 1882/2003
Європейського Парламенту та Ради від 29 вересня 2003 р. (Офіційний
Вісник Ь 284, 31.10.2003), Акт приєднання Австрії, Швеції та Фінляндії
(Офіційний Вісник С 241, 29.8.1994) (адаптований Рішенням Ради 95/1/ЄС,
Євратом, ЕС8С) (Офіційний Вісник Ь 1, 1.1.1995), Виправлення, Офіційний
Вісник Ь 176, 20.7.1993, р. 29 (92/43/ЄЕС)

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства та,
зокрема, статтю 130б,

Беручи до уваги пропозицію Комісії,

Беручи до уваги думку Європейського Парламенту,

Беручи до уваги думку Економічного та Соціального Комітету,

Оскільки збереження, охорона та покращення якості довкілля, включаючи
збереження природних середовищ існування і дикої флори та фауни, є
ключовим завданням загальних інтересів переслідуваних Співтовариством,
як зазначено у статті 130г Договору;

Оскільки Програма політики та дій Європейського Співтовариства у сфері
навколишнього середовища ( з 1987 до 1992 рр.) передбачає заходи щодо
збереження природи та природних ресурсів;

Оскільки основною ціллю даної Директиви є заохочення підтримання
біорізноманіття, враховуючи економічні, соціальні, культурні та
регіональні вимоги, дана Директива сприяє загальній меті сталого
розвитку; оскільки підтримка такого біорізноманіття може, в певних
випадках, вимагати підтримки чи навіть заохочення діяльності людини;

PAGE 152 Директива Ради про збереження природних середовищ існування і
дикої фауни та флори

Оскільки на європейській території держав-членів природні середовища
існування продовжують деградувати і все більша кількість диких видів
перебуває під серйозною загрозою; оскільки, враховуючи, що середовища
існування та види, які є під загрозою, складають частину природної
спадщини Співтовариства, та те, що такі загрози часто мають
транскордонний характер, для їх збереження необхідно вживати заходи на
рівні Співтовариства;

Оскільки, з огляду на загрозу певним типам природних середовищ існування
та певним видам необхідно визнати їх як такі, що мають пріоритет, з
метою сприяння ранній імплементації заходів, спрямованих на їх
збереження;

Оскільки, з метою забезпечення відновлення чи підтримки у сприятливому
стані збереження природних середовищ існування та видів, які мають
значення на рівні Співтовариства, необхідно визначити особливі заповідні
території, для того, щоб створити єдину Європейську екологічну мережу,
згідно з визначеним графіком; Оскільки всі визначені території,
включаючи ті, що тепер чи у майбутньому класифіковані, як особливо
охоронювані території згідно з Директивою Ради 79/409/ЄЕС від 2 квітня
1979 року про збереження диких птахів, повинні бути інкорпоровані в
єдину Європейську екологічну мережу;

Оскільки доцільно на кожній визначеній території впроваджувати необхідні
заходи, беручи до уваги поставлені цілі щодо збереження; Оскільки місця,
які можуть бути визначені як особливі заповідні території, пропонуються
державами-членами, однак, оскільки, не зважаючи на це, має бути
визначена процедура, що дозволила б визначення, у виняткових випадках,
місця, не запропонованого державою-членом, але визначеного
Співтовариством важливим для підтримання або виживання пріоритетного
типу природного середовища існування або пріоритетних видів; Оскільки
повинна проводитись адекватна оцінка будь-якого плану чи програми, що,
ймовірно, матиме значний вплив на цілі щодо збереження місця,
визначеного тепер чи у майбутньому; Оскільки визнається, що прийняття
заходів, спрямованих на заохочення збереження пріоритетних природних
середовищ існування та пріоритетних видів, що мають значення на рівні
Співтовариства, є спільною відповідальністю всіх держав-членів; оскільки
це, однак, може покласти надмірний фінансовий тягар на певні
держави-члени, враховуючи, з одного боку, нерівний розподіл таких
середовищ існування та видів у Співтоваристві, та, з іншого, той факт,
що принцип “забруднювач платить” може мати лише обмежене застосування в

Директива Ради про збереження природних середовищ існування і дикої
фауни та флори

PAGE 153

особливому випадку щодо збереження природи; Оскільки, відповідно,
погоджено, що у такому винятковому випадку має надаватися допомога у
вигляді дофінансування Співтовариством у межах ресурсів, наданих згідно
з рішеннями Співтовариства;

Оскільки планування землекористування та політика розвитку повинні
заохочувати управління особливостями ландшафту, що мають найбільше
значення для дикої фауни та флори;

Оскільки повинна бути встановлена система нагляду за станом збереженості
природних середовищ існування та видів, що охоплюються цією Директивою;

Оскільки необхідна загальна система охорони для певних видів флори і
фауни, з метою доповнення Директиви 79/409/ЄЕС; оскільки, якщо стан
збереження окремих видів вимагає, необхідно прийняти положення про
заходи управління щодо цих видів, включаючи заборону певних способів
вилову та знищення, однак, передбачаючи можливість зменшення цих видів
на певних умовах;

Оскільки, з метою забезпечення моніторингу імплементації цієї Директиви,
Комісія періодично готуватиме об’єднаний звіт на основі, зокрема,
інформації, надісланої їй державами-членами щодо застосування
національних положень, прийнятих згідно із цією Директивою;

Оскільки покращення наукових та технічних знань є ключовими для
імплементації даної Директиви необхідно; оскільки, відповідно, доцільно
заохочувати необхідні дослідження та наукову роботу;

Оскільки технічний і науковий прогрес вимагає, щоб адаптування Додатків
було можливим; оскільки повинна бути встановлена процедура, за якою Рада
зможе вносити зміни до Додатків;

Оскільки для допомоги Комісії у імплементації даної Директиви та,
зокрема, при прийнятті рішень щодо дофінансування з боку Співтовариства
слід встановити регулюючий комітет;

Оскільки повинні бути прийняті положення для додаткових заходів щодо
реінтродукції певних природних видів флори і фауни та можливе введення
чужорідних видів;

Оскільки освіта й загальна інформація щодо завдань даної Директиви є
ключовими для забезпечення її ефективної імплементації,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ

Визначення

Стаття 1

Для цілей цієї Директиви:

(а) збереження означає сукупність заходів, необхідних для підтри

PAGE 154

Директива Ради про збереження природних середовищ існування і дикої
фауни та флори

мання чи відновлення природних середовищ існування та популяції видів
дикої фауни й флори у сприятливому стані, як визначено у (е) та (і);

(b) природні середовища існування — ділянки суші чи води, що
вирізняються географічними, абіотичними або біотичними властивостями,
незалежно від того чи вони є природними чи напівприродними;

(c) типи природних середовищ існування, що мають значення на рівні
Співтовариства означають ті, що є в межах території, визначеної статтею
2:

(i) знаходяться під загрозою зникнення у своєму ареалі; чи

(ii) мають малий ареал після їх відновлення або у зв’язку з властивою їм
обмеженою територією існування;

чи

(iii) є особливим прикладом типових характеристик одного чи кількох із
наступних шести біогеографічних регіонів: Альпійський, Атлантичний,
Північний, Континентальний, Макаронезійсь-кий і Середземноморський.

Такі типи середовищ існування занесені або можуть бути занесені до
переліку Додатка І;

(сі) пріоритетні типи природних середовищ існування означають типи
природних середовищ існування, які перебувають під загрозою зникнення,
присутні на території, згаданій у статті 2, та за збереження яких
Співтовариство несе особливу відповідальність, з огляду на пропорцію їх
ареалу, що знаходиться у межах території, згаданої у статті 2; ці
пріоритетні типи природних середовищ існування відзначені зірочкою (*) у
Додатку І;

(е) стан збереження природного середовища існування означає сукупність
впливів, що діють на природне середовище існування та його типові види,
що можуть вплинути на його довгострокове природне поширення, структуру й
функції, а також на довгострокове виживання його типових видів у межах
території, згаданої у статті 2.

Стан збереження природного середовища існування вважатиметься
“сприятливим”, коли:

— його ареал і території, на яких воно поширюється стабільні чи
зростають, та

— особлива структура та функції, які необхідні для його довгострокового
підтримання, існують і, ймовірно, продовжуватимуть існувати у
передбачуваному майбутньому, та

Директива Ради про збереження природних середовищ існування і дикої
фауни та флори

PAGE 155

— стан збереження його типових видів сприятливий, як визначено

у (і);

(!) середовище існування видів означає навколишнє середовище, визначене
особливими абіотичними та біотичними факторами, у яких вид живе на
будь-якій стадії його біологічного циклу; (д) види, що мають значення на
рівні Співтовариства означають види, котрі, в межах території,
визначеної у статті 2, є:

(i) зникаючими, крім тих видів, чий ареал прикордонний на цій території,
та які не є зникаючими чи вразливими у західному палеарктичному регіоні;
чи

(ii) вразливі, тобто, вважаються такими, що, ймовірно, перейдуть у
категорію зникаючих у близькому майбутньому, за умови подальшого
існування чинних факторів; чи

(iii) рідкісні, тобто, з малими популяціями, що не є у даний момент
зникаючими чи вразливими, але перебувають під загрозою. Ці види
знаходяться на обмежених географічних територіях чи поодиноко розміщені
на широкому ареалі;

(іу) ендемічні та такі, що вимагають особливої уваги з огляду на
особливу природу їх середовищ існування та/чи потенційний вплив
використання цих видів на їх середовища існування та/чи на стан їх
збереження.

Такі види занесені чи можуть бути занесені до переліків Додатка ІІ та/чи
Додатків IV чи V;

(Гі) пріоритетні види означають види, передбачені у (д)(і), за
збереження яких Співтовариство несе особливу відповідальність, з огляду
на пропорцію їх ареалу, що розташований в межах території, передбаченої
статтею 2; ці пріоритетні види відзначені зірочкою (*) у Додатку ІІ;

(і) стан збереження виду означає сукупність факторів, що діють на
відповідний вид, що може вплинути на довгострокове поширення та
багатство його популяцій у межах території, передбаченої статтею 2;

Стан збереження вважатиметься “сприятливим”, коли:

— дані динаміки популяції відповідного виду вказують, що він підтримує
себе на довготривалій основі як життєздатний компонент його природних
середовищ існування, та

— ареал виду ні не зменшується, ні, ймовірно, не буде зменшуватися у
передбачуваному майбутньому, та

— є, і ймовірно надалі буде, достатньо велике середовище існування для
підтримання його популяції на довготривалій основі;

PAGE 156

Директива Ради про збереження природних середовищ існування і дикої
фауни та флори

Ц) місце означає географічно визначену територію, з чітко вираженими
межами;

(к) місце, що має значення на рівні Співтовариства означає місце, котре
у біогеографічному регіоні чи регіонах, до яких воно належить,
надзвичайно сприяє підтриманню чи відновленню до сприятливого стану
збереження типу природного середовища існування, передбаченого Додатком
І, або виду, передбаченого у Додатку ІІ, та може також значно сприяти
цілісності Натури 2000, згаданої у статті 3, та/або значно сприяє
підтриманню біологічного різноманіття у межах відповідного
біогеографічного регіону чи регіонів.

Для видів тварин, які поширені на великих територіях, місця, що мають
значення на рівні Співтовариства, повинні відповідати місцям у межах
ареалів таких видів, що представляють фізичні чи біологічні фактори,
визначальні для життя та репродукції цих видів;

(1) особлива заповідна територія означає місце, що має значення на рівні
Співтовариства, визначене державами-членами у законодавчому,
адміністративному та/або договірному акті, де застосовуються необхідні
заходи збереження для підтримки чи відновлення у сприятливому стані
збереження, природних середовищ існування та/або популяцій видів, для
яких визначено це місце;

(т) зразок означає будь-яку тварину чи рослину, живу або мертву, із
переліків видів у Додатка IV та Додатка V, та будь-яку їх частину чи
похідні, а також будь-які інші речі, що, виходячи із супровідного
документу, пакування чи позначок або етикеток, чи із будь-яких інших
обставин, є частинами чи похідними тварин або рослин таких видів;

(п) комітет означає комітет, утворений згідно з статтею 20. Стаття 2

1. Ціллю цієї Директиви є сприяння забезпеченню біорізноманіт-тя шляхом
збереження природних середовищ існування та дикої фауни й флори на
європейській території держав-членів, до яких застосовується Договір.

2. Заходи, що вживаються згідно з цією Директивою повинні бути
розроблені з метою підтримання та відновлення у сприятливому стані
збереження, природних середовищ існування та видів дикої фауни й флори,
які мають значення на рівні Співтовариства.

3. Заходи, що вживаються згідно з цією Директивою повинні враховувати
економічні, соціальні та культурні вимоги й регіональні і місцеві
особливості.

Директива Ради про збереження природних середовищ існування і дикої
фауни та флори

PAGE 157

Збереження природних середовищ існування та середовищ існування видів

Стаття 3

1. Єдина Європейська екологічна мережа особливих заповідних територій
повинна бути створена під назвою Натура 2000. Ця мережа, що складається
з місць, котрі мають типи природних середовищ існування, передбачені у
переліку Додатка І, та середовища існування видів, передбачених у
переліку Додатка ІІ, повинна забезпечити можливість підтримання чи, коли
необхідно, відновлення у сприятливому стані збереження у своєму ареалі
відповідних типів природних середовищ існування і середовищ існування
відповідних видів.

Мережа Натура 2000 повинна включати особливо охоронювані території,
класифіковані державами-членами, згідно з Директивою

79/409/ЄЕС.

2. Кожна держава-член повинна докладати зусиль до створення Натури 2000
пропорційно до представлення у межах її території типів природних
середовищ існування та середовищ існування видів, передбачених у
параграфі 1. Для цього кожна держава-член повинна визначити, згідно з
статтею 4, місця, як особливі заповідні території, враховуючи цілі,
вказані у параграфі 1.

3. Держави-члени, коли вони вважатимуть за потрібне, повинні намагатися
покращити цілісність Натури 2000 шляхом підтримки та, коли доцільно,
розвитку особливостей ландшафтів, які мають надзвичайно важливе значення
для дикої фауни та флори, як вказано у статті 10.

Стаття 4

1. На основі критеріїв, встановлених у Додатку ІІІ (Етап 1), та
відповідної наукової інформації кожна держава-член повинна запропонувати
перелік місць, вказуючи які типи природних середовищ існування із
Додатку І та види із Додатку ІІ, що є природними для його території,
дане місце включає. Для видів тварин, корі населяють широкі території,
такі місця повинні відповідати місцям у межах ареалів цих видів, що
представляють фізичні чи біологічні фактори, визначальні для життя та
репродукції цих видів. Для водних видів, які населяють широкі території,
такі місця будуть пропонуватися лише тоді, коли існує чітко
виокремлюванна територія, що представляє фізичні чи біологічні фактори,
визначальні для їх життя і репродукції. Держави-члени, коли доцільно,
пропонуватимуть адаптацію переліку, виходячи із результатів
спостереження, передбаченого у статті 11.

Переліки, разом з інформацією про кожне місце, повинні бути надані
Комісії протягом трьох років із моменту нотифікації цієї Директиви.

PAGE 158

Директива Ради про збереження природних середовищ існування і дикої
фауни та флори

Така інформація має включати карту місця, його назву, розташування,
площу та дані, отримані внаслідок застосування критеріїв, передбачених у
Додатку ІІІ (Етап 1) і надані у форматі, передбаченому Комісією, згідно
з процедурою, встановленою у статті 21.

2. На основі критеріїв, встановлених у Додатку ІІІ (Етап 2), та у межах
як кожного із п’яти біогеографічних регіонів, передбачених у статті 1
(c) (iii), так і всієї території, передбаченої статтею 2 (1), Комісія
складе за погодженням з кожною державою-членом проект переліку місць,
які мають значення на рівні Співтовариства на основі переліків, поданих
державами-членами, в яких вказуються місця, що містять один або більше
пріоритетних типів природних середовищ існування чи пріоритетних видів.

Держави-члени, у яких території, що включають один чи більше
пріоритетних типів природних середовищ існування чи пріоритетних видів,
займають більше 5% національної території, можуть, за погодженням із
Комісією, просити, щоб передбачені у Додатку ІІІ (Етап 2) критерії
застосовувались більш гнучко при виборі на їх території всіх місць, що
мають значення на рівні Співтовариства.

Перелік місць, вибраних як такі, що мають значення на рівні
Співтовариства, котрий вказує місця, що включають один чи більше
пріоритетних типів природних середовищ існування чи пріоритетних видів,
приймається Комісією згідно з процедурою, передбаченою у статті 21.

3. Перелік, передбачений у параграфі 2, повинен бути складений протягом
шести років із моменту нотифікації даної Директиви.

4. Після затвердження місця, що має значення на рівні Співтовариства,
згідно з процедурою, передбаченою у параграфі 2, відповідна держава-член
повинна щонайшвидше, та не пізніше як впродовж шести років, визначити
його як особливу заповідну територію, встановлюючи пріоритети, у
контексті важливості місць для підтримки чи відновлення у сприятливому
стані збереження типу природних середовищ існування у Додатку І чи виду
у Додатку ІІ та для цілісності Натури 2000, й виходячи з загрози
деградування чи руйнування, яким ці види піддаються.

5. З моменту внесення місця до переліку, передбаченого у третьому
під-параграфі параграфа 2, на нього поширюються положення статті 6(2),
(3) та (4).

Стаття 5

1. У виняткових випадках, коли Комісія встановить, що у національному
переліку, як передбачено у статті 4 (1), пропущено місце, яке містить
пріоритетний тип природного середовища існування чи пріоритетний вид,
визнаний Комісією, на основі відповідної

Директива Ради про збереження природних середовищ існування і дикої
фауни та флори

PAGE 159

та достовірної наукової інформації, визначальним для підтримки такого
пріоритетного типу природного середовища існування або для виживання
даного пріоритетного виду, ініціюється процедура двостороннього
консультування між цією державою-членом та Комісією із метою порівняння
наукової інформації, котрою кожна з них керується.

2. У разі недосягнення згоди після завершення періоду консультування,
який не перевищує шести місяців, Комісія передає до Ради пропозицію щодо
вибору такого місця, як місця, що має значення на рівні Співтовариства.

3. Рада приймає рішення одноголосно протягом трьох місяців із дати
звернення.

4. Протягом періоду консультування та під час періоду прийняття рішення
Радою на відповідне місце поширюється дія статті 6 (2).

Стаття 6

1. Для особливих заповідних територій держави-члени встановлюють
необхідні заходи збереження, включаючи, у разі необхідності, відповідні
плани управління, спеціально встановлені для місць або інтегровані у
інші плани розвитку, та належні законодавчі, адміністративні чи
договірні заходи, що відповідають екологічним вимогам присутніх на таких
місцях типів природних середовищ існування, передбаченим у Додатку ІІ та
видів, передбачених у Додатку ІІ.

2. Держави-члени вживають необхідних заходів для уникнення в особливих
заповідних територіях погіршення природних середовищ існування та
середовищ існування видів, а також уникнення турбування видів, для яких
були визначені такі території, оскільки таке турбування може бути
значним у контексті цілей даної Директиви.

3. Будь-який план чи проект, який не має прямого відношення до
управління місця чи не є необхідним для нього але, ймовірно, матиме
значний вплив на нього, самостійно чи у поєднанні з іншими планами чи
проектами, повинен проходити належну оцінку впливу на місце з огляду на
охоронні цілі місця. Виходячи із висновків оцінки впливу на місце та
згідно з положеннями параграфа 4, компетентні національні органи
погоджуватимуть план або проект лише після того, як переконаються, що
він не матиме негативного впливу на цілісність відповідного місця та, в
разі необхідності, після отримання думки громадськості.

4. Якщо, незважаючи на негативну оцінку впливів на місце та при
відсутності альтернативних рішень, план або проект все одно необхідно
впроваджувати, виходячи з імперативних причин, пов’язаних із
переважаючим громадським інтересом, включаючи соціальні чи економічні,
держава-член повинна вжити всіх компенсаційних

PAGE 160

Директива Ради про збереження природних середовищ існування і дикої
фауни та флори

заходів, необхідних для забезпечення захисту загальної цілісності Натури
2000. Вона повідомляє Комісію про прийняті компенсаційні заходи.

У випадку, коли відповідне місце містить пріоритетний тип природних
середовищ існування та/чи пріоритетний вид, можуть бути підняті лише
питання, котрі стосуються здоров’я людей чи громадської безпеки,
сприятливих наслідків, які мають особливе значення для навколишнього
середовища, чи після отримання думки Комісії, інших імперативних причин,
пов’язаних із переважаючим громадським інтересом.

Стаття 7

Зобов’язання, що виникають згідно із статтею 6 (2), (3) та (4) цієї
Директиви заміняють будь-які зобов’язання, що виникають згідно з першим
реченням статті 4 (4) Директиви 79/409/ЄЕС щодо територій,
класифікованих згідно із статтею 4(1) чи подібним чином визнаних згідно
із статтею 4(2), від дати імплементації цієї Директиви чи з дати
класифікації або визнання державою-членом згідно з Директивою
79/409/ЄЕС, якщо дата останньої є пізнішою.

Стаття 8

1. Одночасно з пропозиціями щодо місць, котрі можуть бути виділені як
особливі заповідні території, що містять пріоритетні типи природних
середовищ існування та/чи пріоритетні види, держави-члени надсилають до
Комісії, у разі потреби, підрахунки дофінансування Співтовариством,
необхідного, на їх думку, для забезпечення їх можливістю виконання своїх
зобов’язань згідно зі статтею 6(1).

2. Для місць, що мають значення на рівні Співтовариства, для яких
держави-члени просять дофінансування Комісія, за погодженням із кожною
зацікавленою державою-членом, визначає заходи, необхідні для
підтримування чи відновлення у сприятливому стані збереження
пріоритетних типів природних середовищ існування та/чи приоритетних
видів на відповідних місцях, а також загальні витрати, які випливають із
цих заходів.

3. Комісія, за погодженням із зацікавленими державами-членами, повинна
оцінити фінансування, включаючи дофінансування, необхідне для здійснення
передбачених у параграфі 2 заходів, враховуючи, серед іншого,
концентрацію на території держави-члена пріоритетних типів природних
середовищ існування та/чи пріоритетних видів і відповідний тягар,
покладений цими заходами.

4. Згідно з оцінкою, згаданою у параграфах 2 та 3, Комісія повинна
прийняти, враховуючи наявні фінансові ресурси, згідно з відповідними
інструментами Співтовариства та процедурою, передбаченою

Директива Ради про збереження природних середовищ існування і дикої
фауни та флори

PAGE 161

у статті 21, схему пріоритетних заходів, які включають дофінансу-вання,
що повинні вживатися у разі виділення місця згідно зі статтею 4(4).

5. Заходи, що не ввійшли до схеми через нестачу належних ресурсів, а
також ті, що включені до згаданої вище схеми заходів, що не отримали
необхідного дофінансування чи були до-фінансовані частково, повинні бути
переглянуті згідно з процедурою, передбаченою статтею 21, у контексті
дворічного перегляду схеми заходів та можуть, бути відкладені
державою-членом до завершення перегляду. Цей перегляд повинен
враховувати, наскільки доцільно, нову ситуацію на відповідному місці.

6. На територіях, де залежні від дофінансування заходи відкладено,
держави-члени повинні утримуватися від будь-яких нових заходів, що,
ймовірно, призведуть до погіршення таких територій. Стаття 9

Комісія, діючи згідно з процедурою, передбаченою у статті 21, повинна
періодично переглядати внесок Натури 2000 у досягнення цілей,
передбачених статтями 2 та 3. У цьому контексті може розглядатися
питання про скасування особливої заповідної території, якщо це
підтверджується природними явищами, виявленими у результаті
спостереження, передбаченого статтею 11. Стаття 10

Держави-члени, якщо вважають необхідним, докладають зусиль для
заохочення управління особливостями ландшафту, які мають головне
значення для дикої фауни та флори, у своєму плануванні землекористування
та політиці розвитку та, зокрема, з метою покращення цілісності мережі
Натура 2000.

Даними особливостями є такі, котрі завдяки своїй лінійній чи послідовній
структурі (такі як річки із своїми берегами чи традиційні системи
позначення меж полів) чи своїй функції з’єднуючої ланки (такі, як ставки
чи маленькі ліси), необхідні для міграції, розповсюдження або
генетичного обміну диких видів.

Стаття 11

Держави-члени повинні здійснювати спостереження за станом збереження
природних середовищ існування та видів, передбачених статтею 2,
звертаючи особливу увагу на пріоритетні типи природних середовищ
існування й пріоритетні види.

Охорона видів

Стаття 12

1. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для створення
системи жорсткої охорони видів тварин, передбачених у Додатку

PAGE 162

Директива Ради про збереження природних середовищ існування і дикої
фауни та флори

П^(а) у їх ареалі, забороняючи:

(a) всі форми умисного вилову чи знищення зразків цих видів у дикій
природі;

(b) умисне турбування таких видів, особливо під час періоду розмноження,
вирощування потомства, сплячки чи міграції;

(c) умисне руйнування чи вилучення яєць із дикої природи;

(сі) пошкодження чи знищення місць розмноження або відпочинку.

2. Для цих видів держави-члени забороняють утримування, перевезення й
продаж чи обмін та виставлення на продаж чи обмін зразків видів,
вилучених із дикої природи, крім тих, які вилучені правомірно ще до
імплементації даної Директиви.

3. Заборони, передбачені у параграфі 1(а) та (Ь) та параграфі 2,
застосовуються до всіх стадій життя тварин, на які поширюється ця
стаття.

4. Держави-члени встановлюють систему моніторингу випадкових виловів або
знищень видів тварин, передбачених у Додатку IV (а). Виходячи з зібраної
інформації, держави-члени проводять додаткові дослідження чи заходи зі
збереження, необхідні для забезпечення того, щоб такий випадковий вилов
або знищення не мали значного негативного впливу на відповідні види.

Стаття 13

1. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для створення
системи жорсткої охорони видів рослин, передбачених у Додатку П^(Ь),
забороняючи:

(a) умисно підбирати, збирати, зрізати, виривати з коренями чи
пошкоджувати ці рослини у їх ареалі у дикій природі;

(b) утримування, транспортування чи продаж або обмін і виставлення на
продаж чи обмін зразків цих видів, які вилучені із дикої природи, крім
тих, що вилучені правомірно ще до імплементації цієї Директиви.

2. Заборони, передбачені параграфом 1(а) та (Ь) застосовуються до всіх
стадій біологічного циклу рослин, на які поширюється ця стаття.

Стаття 14

1. Якщо, виходячи з спостереження, передбаченого статтею 11,
дер-жави-члени вважають за необхідне, вони вживають заходів для
забезпечення того, щоб вилучення з дикої природи зразків видів дикої
фауни й флори, передбачених у Додатку V, а також їх використання
відповідало їх підтримуванню у сприятливому стані збереження.

Директива Ради про збереження природних середовищ існування і дикої
фауни та флори

PAGE 163

2. У випадку, коли такі заходи визнані необхідними, вони повинні
включати продовження спостереження, передбаченого статтею 11. Такі
заходи також можуть включати, зокрема:

— акти щодо доступу до певної власності,

— тимчасові чи місцеві заборони вилучення зразків з дикої природи і
використання певних популяцій,

— регулювання періодів та/чи методів вилучення зразків,

— застосування, при вилученні зразків, правил полювання й рибальства, що
враховують збереження таких популяцій,

— встановлення системи ліцензування вилучення зразків чи квот,

— регулювання купівлі, продажу, виставлення на продаж, утримання для
продажу чи транспортування для продажу зразків,

— розведення у неволі видів тварин, а також штучне розмноження видів
рослин у строго контрольованих умовах, з метою зменшення вилучення
зразків з дикої природи,

— оцінка впливу прийнятих заходів. Стаття 15

Щодо вилову чи знищення видів дикої фауни, передбачених у Додатку V (а),
та у випадках, коли, згідно зі статтею 16, застосовуються винятки до
вилучення, вилову чи знищення видів, передбачених у Додатку IV (а),
держави-члени забороняють використання всіх непродуманих засобів, які
можуть спричинити локальне зникнення або серйозне турбування популяцій
таких видів, та, зокрема:

(a) використання засобів вилову та знищення, передбачених у Додатку VI
(а);

(b) будь-яку форму вилову і знищення засобами транспорту, передбачену в
Додатку VI (Ь).

Стаття 16

1. Коли не існує задовільної альтернативи та виключення не є шкідливим
для підтримування популяцій відповідних видів у сприятливому стані
збереження у їх ареалі, держави-члени можуть робити виключення із
положень статей 12,13,14 та 15 (а) та (Ь):

(a) в інтересах охорони дикої фауни й флори та збереження природних
середовищ існування;

(b) для уникнення значної шкоди, зокрема зерновим культурам, домашній
худобі, лісам, рибному господарству та воді й іншим видам власності;

(c) в інтересах здоров’я та безпеки людей або з інших імперативних
причин, пов’язаних із переважаючим громадським інтересом, вклю

PAGE 164

Директива Ради про збереження природних середовищ існування і дикої
фауни та флори

чаючи соціальні чи економічні та сприятливі наслідки, які мають особливе
значення для навколишнього середовища;

(с) для цілей дослідження чи освіти, переміщення або повторного
впровадження цих видів і для операцій розмноження, необхідних з цією
метою, включаючи штучне розведення рослин; (е) з метою дозволити, за
умов строгого нагляду, на селекційній основі та до певної межі,
вилучення чи утримання зразків певних видів, передбачених у Додатку IV,
в обмеженому обсязі, встановленому національними компетентними органами.

2. Держави-члени подають Комісії кожні два роки звіт, згідно із
форматом, встановленим Комітетом щодо винятків, застосованих згідно з
параграфом 1. Комісія надає свою думку щодо цих винятків в період до 12
місяців після отримання звіту та дає роз’яснення Комітету.

3. Звіти повинні вказувати:

(a) види, щодо яких застосовуються винятки та причини застосування
винятків, включаючи характер ризику, з посиланням, в разі доцільності,
на відхилені альтернативи та використані наукові дані;

(b) заходи, обладнання та методи, дозволені для вилову чи знищення видів
тварин, і причини їх використання;

(c) умови, за яких і де були встановлені такі винятки;

(с) орган, уповноважений визначати й перевіряти досягнення необхідних
умов та приймати рішення щодо засобів, обладнання чи методів, які можуть
застосовуватися, та часові ліміти, органи, та особи для виконання цих
завдань;

(е) вжиті контролюючі заходи та отримані результати.

Інформація

Стаття 17

1. Кожні шість років від моменту завершення терміну, передбаченого
статтею 23, держави-члени готують звіт про імплементацію заходів, вжитих
згідно з цією Директивою. Цей звіт повинен містити, зокрема, інформацію
щодо заходів збереження, згаданих у статті 6(1), а також оцінку впливу
цих заходів на стан збереження типів природних середовищ існування,
передбачених у Додатку І та видів, передбачених у Додатку ІІ та основні
результати спостереження, згаданого у статті 11. Звіт, згідно з
форматом, що буде встановлений комітетом, повинен пересилатися Комісії
та бути доступним для громадськості.

2. Комісія готує зведений звіт на основі звітів, передбачених у

Директива Ради про збереження природних середовищ існування і дикої
фауни та флори

PAGE 165

параграфі 1. Цей звіт повинен включати належну оцінку досягнутого
прогресу та, зокрема, внеску Натури 2000 у досягнення цілей,
передбачених статтею 3. Проект тієї частини звіту, яка охоплює
інформацію, надану державою-членом, надсилається відповідній
державі-члену для підтвердження. Після подання комітету остаточна версія
звіту публікується Комісією, не пізніше двох років з моменту отримання
звітів, передбачених у параграфі 1, та пересилається державам-членам,
Європейському Парламенту, Раді й Економічному та Соціальному Комітету.

3. Держави-члени можуть позначити території, визначені згідно з цією
Директивою, за допомогою повідомлень Співтовариства, розроблених з такою
метою Комітетом.

Дослідження

Стаття 18

1. Держави-члени та Комісія повинні заохочувати необхідні дослідження й
наукові роботи, враховуючи завдання, передбачені статтею 2 та
зобов’язання, згадані у статті 11. Вони повинні обмінюватись
інформацією, з метою належного координування досліджень, які проводяться
на рівні держави-члена чи на рівні Співтовариства.

2. Особливу увагу слід приділяти науковій роботі, необхідній для
імплементації статей 4 та 10, та заохочувати транскордонні спільні
дослідження між державами-членами.

Процедура внесення поправок до Додатків Стаття 19

Поправки, необхідні для адаптування Додатків I, II, III, V та VI до
технічного та наукового прогресу, приймаються Радою кваліфікованою
більшістю за пропозицією Комісії.

Поправки, необхідні для адаптування Додатку IV до технічного та
наукового прогресу, повинні прийматися Радою одноголосно за пропозицією
Комісії.

Комітет

Стаття 20

Допомогу Комісії надаватиме Комітет.

PAGE 166

Директива Ради про збереження природних середовищ існування і дикої
фауни та флори

Стаття 21

1. Коли на цю статтю робиться посилання, слід застосовувати статті 5 та
7 Рішення 1999/468/ЄС, враховуючи також положення статті 8 того ж
Рішення.

Період, передбачений у статті 5(6) Рішення 1999/468/ЄС, встановлюється у
три місяці.

2. Комітет повинен прийняти свої правила процедури.

Додаткові положення

Стаття 22

При імплементації положень цієї Директиви держави-члени повинні:

(a) досліджувати бажаність повторного впровадження видів, передбачених у
Додатку IV, що є природними для їх території, у випадках, коли це може
сприяти їх збереженню, при умові, що таке дослідження, враховуючи також
досвід у інших державах-членах чи деінде, встановило, що таке повторне
впровадження ефективно сприятиме відновленню цих видів у сприятливому
стані збереження та, відбуватиметься лише після належного консультування
із зацікавленою громадськістю;

(b) забезпечити регулювання умисного впровадження у дику природу
будь-яких видів, які не є природними для їх території, у спосіб, що не
завдає шкоди природним середовищам існування у межах їх ареалу чи дикій
природній фауні і флорі та, якщо вони вважатимуть за необхідне,
заборонити таке впровадження; Результати проведеної оцінки передаються в
Комітет для інформації;

(c) заохочувати просвіту та загальне інформування щодо необхідності
охороняти види дикої фауни й флори і зберігати їх середовища існування
та природні середовища існування.

Заключні положення

Стаття 23

1. Держави-члени приймають закони, підзаконні акти й адміністративні
положення, необхідні для виконання даної Директиви, у межах двох років
із моменту її нотифікації. Вони повинні негайно проінформувати про це
Комісію.

2. Коли держави-члени приймають такі заходи, вони повинні мі

Директива Ради про збереження природних середовищ існування і дикої
фауни та флори PAGE 167

стити посилання на дану Директиву чи супроводжуватися таким посиланням
при їх офіційному опублікуванні. Методи здійснення таких посилань
розробляються державами-членами.

3. Держави-члени повідомляють Комісію про основні положення
національного законодавства, які вони приймають у сфері, охопленій даною
Директивою.

Стаття 24

Ця директива адресована державам-членам.

Переклад здійснено БФ „Екоправо-Львів”

PAGE 168

РЕГЛАМЕНТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ (ЄС)

№ 1946/2003 від 15 липня 2003 року

про транскордонне переміщення генетично модифікованих організмів

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства та,
зокрема, статтю 175 (1) цього Договору,

Беручи до уваги пропозицію Комісії,

Беручи до уваги думку Економічного та Соціального Комітету,

Беручи до уваги думку Комітету Регіонів , діючи згідно з процедурою,
передбаченою у статті 251 Договору ,

Оскільки:

(1) Картагенський протокол про біобезпеку до Конвенції про охорону
біологічного різноманіття (надалі Протокол) був підписаний
Співтовариством та державами-членами у 2000 та Рішення Ради 2002/628/ЄС
укласти Протокол від імені Співтовариства було прийнято 25 червня 2002
року.

(2) Стаття 1 Протоколу визначає, що згідно з принципом перестороги,
передбаченим у Принципі 15 Декларації Ріо з навколишнього середовища та
розвитку, мета протоколу полягає у сприянні забезпечення належного рівня
захисту у сфері безпечної передачі, обробки та використання отриманих у
результаті сучасної біотехнології генетично модифікованих організмів
(ГМО), які можуть мати негативний вплив на збереження та стале
використання біологічного різноманіття, враховуючи також ризик для
людського здоров’я та приділяючи особливу увагу транскордонному
переміщенню.

(3) Протокол вимагає, щоб кожна Сторона вжила необхідних правових,
адміністративних й інших заходів для виконання своїх зобов’язань, згідно
з Протоколом. Директива Європейського Пар-

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

PAGE 169

ламенту та Ради 2001/18/ЄС від 12 березня 2001 року про умисне
вивільнення у навколишнє середовище генетично модифікованих організмів
закликала Комісію внести законодавчу пропозицію для імплементації
встановленої у Протоколі процедури та згідно з ним, та вимагала б від
експортерів Співтовариства забезпечити виконання всіх вимог Процедури
попередньої обґрунтованої згоди, як передбачено у статтях 7 — 10, 12 та
14 Протоколу.

(4) Важливо встановити нагляд та контроль за транскордонним переміщенням
ГМО з метою сприяння забезпеченню збереження та сталого використання
біологічного різноманіття, враховуючи також ризик для здоров’я людини і
таким чином надаючи можливість громадянам робити вільний та свідомий
вибір щодо ГМО.

(5) Оскільки законодавство Співтовариства не містить окремих вимог до
експорту ГМО до третіх країн, а для забезпечення виконання зобов’язань
щодо транскордонного переміщення ГМО, згідно з Протоколом, спільні
правові рамки для такого експорту повинні бути встановлені.

(6) Необхідно визнати потребу поважати правові засади біобезпеки держави
Сторони чи не-Сторони імпорту, у спосіб, який відповідає Протоколу.

(7) Фармацевтичні вироби для споживання людиною, що регулюються іншими
міжнародними угодами, стороною яких є Співтовариство чи відповідна
держава-член, або організаціями, членами яких є Співтовариство чи
відповідна держава-член, повинні бути вилучені з сфери дії даного
Регламенту.

(8) Держава Сторона чи не-Сторона імпорту повинна бути повідомлена про
експорт ГМО, призначених для умисного вивільнення у навколишнє
середовище, для того щоб, забезпечити їй можливість прийняти
обґрунтоване рішення на основі оцінки ризику, проведеної у
науково-обгрутований спосіб.

(9) Повідомлення повинно забезпечуватись експортером. Експортер повинен
нести відповідальність за точність інформації, наданої у повідомленні.

(10) Експортери повинні дочекатися попередньої письмової згоди держави
Сторони чи не-Сторони імпорту перед здійсненням першого транскордонного
переміщення ГМО, призначених для умисного вивільнення у навколишнє
середовище.

(11) Визнаючи, що деякі держави, що розвиваються, та деякі держави із
перехідною економікою можуть не володіти необхідним потенціалом для
прийняття такого обґрунтованого рішення, Комісія та

PAGE 170

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

держави-члени повинні постійно докладати зусиль для того, щоб створити
їм можливість розвивати і зміцнювати людські ресурси й інституційний
потенціал.

(12) Згідно з Протоколом Співтовариство чи будь-яка інша Сторона може
вчиняти строгіші дії щодо збереження та сталого використання
біологічного різноманіття ніж ті, які передбачаються Протоколом, за
умови, що така дія відповідає меті та положенням Протоколу та відповідає
іншим зобов’язанням Сторони згідно з міжнародним правом.

(13) Згідно з Протоколом, Співтовариство може застосовувати своє
національне законодавство до переміщень ГМО у межах власної митної
території.

(14) Оскільки існуюче законодавство Співтовариства, та зокрема,
Директива 2001/18/ЄС і секторальне законодавство, яке передбачає
необхідність проведення особливої оцінки ризику згідно з принципами тієї
Директиви, уже передбачає правила, що відповідають цілі Протоколу, немає
потреби приймати додаткові положення щодо імпорту ГМО у Співтовариство.

(15) Необхідно гарантувати безпечне транспортування, обробку та
пакування ГМО. Оскільки існуюче законодавство, зокрема Директива Ради
94/55/ЄС від 21 листопада 1994 року про наближення законів держав-членів
щодо транспортування небезпечних товарів наземним транспортом і
Директива Ради 96/49/ЄС від 23 липня 1996 року про наближення
законодавства держав-членів щодо транспортування небезпечних товарів
залізницею , уже містять належні правила, немає потреби приймати
додаткові положення з цих питань.

(17) Комісія та держави-члени підтримують процес щодо належної розробки
міжнародних правил і процедур у сфері відповідальності та відшкодування
шкоди, завданої транскордонним переміщенням ГМО, які слід погодити, як
передбачено у статті 27 Протоколу, на першій зустрічі Конференції Сторін
Конвенції, яка діє як нарада Сторін Протоколу.

(18) Комісія та держави-члени підтримують подальшу розробку та
застосування єдиних форм супровідної документації із ідентифікації ГМО,
що проводиться згідно зі статтею 18 Протоколу.

(19) Для того, щоб ефективно реагувати на неумисне транскордонне
переміщення ГМО, які можуть мати значний негативний вплив на збереження
та стале використання біологічного різноманіття, врахо

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

PAGE 171

вуючи ризик для здоров’я людини, держава-член повинна, як тільки їй
стане відомо про випадок в межах її юрисдикції, що призводить до
вивільнення, яке може призвести до не умисного транскордонного
переміщення ГМО, котрі можуть мати такий вплив, вжити належних заходів
для повідомлення громадськості і негайного інформування Комісії, усіх
інших держав-членів, зачеплених чи потенційно зачеплених держав,
Механізму посередництва з біобезпеки (МПБ) та, коли необхідно,
відповідні міжнародні організації. Окрім того, така держава-член повинна
негайно розпочати консультації із зачепленими чи потенційно зачепленими
державами, щоб вони могли визначити належні заходи реагування і
розпочати необхідні дії.

(20) Для того, щоб сприяти розробленню МПБ, Співтовариство та його
держави-члени повинні забезпечити надання відповідної інформації МПБ і
проведення моніторингу та звітування про стан імплементації Протоколу у
Співтоваристві.

(21) Держави-члени повинні встановити правила щодо штрафних санкцій, які
повинні застосовуватися за порушення цього Регламенту, і забезпечити їх
імплементацію. Такі санкції повинні бути ефективними, пропорційними та
превентивними.

(22) При застосуванні цього Регламенту слід брати до уваги принцип
перестороги.

(23) Цей регламент поважає основні права та дотримується принципів,
визнаних, зокрема, у Хартії основних прав людини Європейського Союзу,

ПРИЙНЯЛИ ЦЕЙ РЕГЛАМЕНТ:

Глава I. ЦІЛІ, СФЕРА ДІЇ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

Стаття 1 Цілі

Згідно з принципом перестороги та без шкоди Директиві 2001/ 18/ЄС,
цілями цього Регламенту є створення загальної системи повідомлення та
інформування про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів (ГМО) та забезпечення послідовної імплементації положень
Протоколу від імені Співтовариства, з метою сприяння забезпеченню
належного рівня охорони у сфері безпечної передачі, обробки та
використання ГМО, що можуть мати негативний вплив на збереження і стале
використання біологічного різноманіття, враховуючи також ризик для
здоров’я людини.

Стаття 2 Сфера дії

1.Цей Регламент повинен застосовуватися до переміщення всіх

PAGE 172

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

ГМО, які можуть мати негативний вплив на збереження та стале
використання біологічного різноманіття, враховуючи також ризик для
здоров’я людини.

2. Фармацевтичні вироби для споживання людиною, що регулюються іншими
відповідними міжнародними угодами чи організаціями, виключаються зі
сфери дії даного Регламенту.

Стаття 3 Визначення

Для цілей цього Регламенту повинні застосовуватися наступні визначення:

1. “організм” означає організм, згідно зі статтею 2(1) Директиви
2001/18/ЄС;

2. “генетично модифікований організм” чи “ГМО” означає генетично
модифікований організм, згідно зі статтею 2(2) Директиви 2001/18/ ЄС,
виключаючи організми, отримані методами генетичної модифікації,
перерахованими у Додатку ІВ до Директиви 2001/18/ЄС;

3. “умисне вивільнення” означає умисне вивільнення, згідно зі статтею
2(3) Директиви 2001/18/ЄС;

4. “розміщення на ринку” означає розміщення на ринку, згідно зі статтею
2(4) Директиви 2001/18/ЄС;

5. “використання у замкнених системах” означає:

(a) діяльність, визначену у статті 2(с) Директиви 90/219/ЄЕС;

(b) діяльність, при якій організми, відмінні від мікроорганізмів,
генетично модифікуються чи при якій такі ГМО культивуються,
зберігаються, транспортуються, знищуються, видаляються або
використовуються в інший спосіб, і для яких належним чином
застосовуються стримуючі заходи, базовані на таких самих принципах
стримування, що й у Директиві 90/219/ЄЕС з метою обмеження їх контакту з
населенням та навколишнім середовищем,;

6. “продукти харчування” означає продукти харчування, згідно з статтею 2
Регламенту (ЄС) № 178/2002;

7. “корм” означає корм, згідно з статтею 3(4) Регламенту (ЄС) №

178/2002;

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

PAGE 173

8. “повідомлення” означає подання інформації, що вимагається від
експортера, згідно з цим Регламентом, до компетентного органу Сторони
Протоколу чи до компетентного органу не-Сторони;

9. “Механізм посередництва з біобезпеки” чи “МПБ” означає Механізм
посередництва з біобезпеки, створений згідно зі статтею 20 Протоколу;

10. “експорт” означає:

(a) постійне чи тимчасове залишення митної території Співтовариства ГМО,
що відповідають умовам статті 23(2) Договору;

(b) реекспорт ГМО, що не відповідають умовам, передбаченим у пункті (а),
котрі піддаються митній процедурі, відмінній від процедури транзиту;

11. “імпорт” означає проведення Стороною в межах Співтовариства митної
процедури, щодо ГМО, які вносяться на митну територію Сторони чи
не-Сторони за межами Співтовариства, відмінної від процедури транзиту;

12. “експортер” означає будь-яку фізичну чи юридичну особу, якою, чи від
імені якої здійснюється повідомлення, тобто особу, котра у момент
відправлення повідомлення має укладений із одержувачем у третій країні
контракт і наділена повноваженнями приймати рішення щодо можливості
вивезення ГМО за межі митного кордону Співтовариства. У випадку, коли
контракту щодо експорту не було укладено чи коли особа, яка його уклала
не діє від свого імені, вирішальне значення має повноваження приймати
рішення щодо вивезення ГМО за межі митного кордону Співтовариства;

13. “імпортер” означає будь-яку фізичну чи юридичну особу, під
юрисдикцією Сторони чи не-Сторони імпорту, котра організовує імпорт ГМО;

14. “транскордонне переміщення” означає умисне чи не умисне переміщення
ГМО від однієї Сторони чи не-Сторони до іншої Сторони чи не-Сторони,
виключаючи умисне переміщення між Сторонами в межах Співтовариства;

15. “Сторона” означає будь-яку країну або регіональну організацію
економічної інтеграції, яка є стороною Протоколу;

16. “не-Сторона” означає будь-яку країну чи регіональну організацію
економічної інтеграції, яка не є стороною Протоколу;

17. “Протокол” означає Картагенський протокол про біобезпеку до
Конвенції про охорону біологічного різноманіття (Конвенція);

18. “біологічне різноманіття” означає різноманіття живих організмів з
усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні
екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є; це

PAGE 174

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

включає різноманітність в межах виду, між видами і різноманіття
екосистем;

19. “компетентний орган” означає компетентний орган, визначений Стороною
Протоколу, чи відповідний еквівалентний орган не-Сторони, відповідальний
за здійснення адміністративних функцій, передбачених Протоколом, або
еквівалентних функцій у випадку не-Сторони, й уповноважений здійснювати
такі функції від свого імені;

20. “координаційний центр” означає організацію, призначену Стороною
відповідальною за зв’язок із Секретаріатом від її імені;

21. “Секретаріат” означає Секретаріат Протоколу.

Глава ІІ. ЕКСПОРТ ГМО ДО ТРЕТІХ КРАЇН

Розділ 1

ГМО, призначені для умисного вивільнення у навколишнє середовище

Стаття 4

Повідомлення сторін та не-сторін імпорту

Експортер забезпечує письмове повідомлення компетентного органу Сторони
чи не-Сторони імпорту ще до першого умисного транскордонного переміщення
ГМО, призначених для умисного вивільнення у навколишнє середовище та для
використання, визначеного згідно з пунктом (і) Додатка І. Повідомлення
повинно, як мінімум, містити інформацію, зазначену у Додатку І.
Експортер забезпечує точність інформації, вказаної у повідомленні.

Стаття 5

Випадки не прийняття рішення

1. Якщо Сторона імпорту не підтверджує одержання повідомлення чи не
повідомляє своє рішення, це не вважається її згодою на умисне
транскордонне переміщення. Жодне перше умисне транскордонне переміщення
не може здійснюватися без попередньої чіткої письмової згоди Сторони,
чи, у відповідних випадках, не-Сторони імпорту.

2. Якщо Сторона імпорту не повідомляє своє рішення у відповідь на
повідомлення протягом 270 днів від дати отримання такого повідомлення,
експортер надсилає компетентному органу цієї Сторони імпорту письмове
нагадування, із кінцевим терміном відповіді на нього — 60 днів від дати
отримання нагадування, та копію Секретаріату, державі-члену експорту та
Комісії. Підраховуючи період

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

PAGE 175

часу, впродовж якого Сторона імпорту повинна відповісти, не враховується
кількість днів, протягом яких вона очікує на додаткову відповідну
інформацію.

3. Без шкоди параграфу 1, експортер не здійснює першого транскордонного
переміщення ГМО, призначеного для умисного вивільнення, до того, як
будуть дотримані процедури, визначені Стороною імпорту згідно з статтями
9 та 10 Протоколу, чи, у відповідних випадках, еквівалентні процедури,
які вимагаються не-Стороною імпорту.

4. Параграфи 1,2 та 3 не застосовуються до випадків транскордонного
переміщення, що охоплюються спрощеними процедурами чи двосторонніми або
багатосторонніми угодами чи домовленостями, які набрали чинності згідно
зі статтями 13 та 14 Протоколу.

5. Комісія та держави-члени, консультуючись із Секретаріатом, здійснюють
необхідні заходи згідно з будь-якими належними процедурами та
механізмами, для полегшення прийняття рішення або для заохочення
виконання положень Протоколу Сторонами імпорту, як було вирішено
Конференцією Сторін Конвенції, що виступає як нарада Сторін Протоколу.

Стаття 6

Інформування Сторони експорту

Експортер зберігає протягом, принаймні, п’яти років архів повідомлення,
передбаченого у статті 4, та підтвердження отримання повідомлення й
рішення Сторони, чи у відповідних випадках, не-Сторони імпорту, і
надсилає копію цих документів компетентному органу держави-члена, з якої
ГМО експортується, та Комісії.

Без шкоди статті 16, Комісія робить такі документи доступними для
громадськості згідно з правилами Співтовариства про доступ до
екологічної інформації.

Стаття 7 Перегляд рішення

1. Якщо експортер вважає, що змінились обставини, які можуть вплинути на
результати оцінки ризику, на якій базувалось рішення чи, що стала
доступною додаткова наукова чи технічна інформація, він може просити
Сторону, чи, у відповідних випадках, не-Сторону імпорту переглянути
рішення, яке вона прийняла щодо повідомлення, згідно з статтею 10
Протоколу.

2. Якщо Сторона чи не-Сторона імпорту не відповість на це звернення
протягом 90 днів, експортер надсилає письмове нагадування компетентному
органу Сторони, чи, у відповідних випадках, не-Сто-рони імпорту, з
проханням надати відповідь протягом встановленого періоду часу з моменту
отримання нагадування.

PAGE 176

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

Стаття 8

Винятки із Розділу 1 цієї Глави

1. Із сфери дії Розділу 1 цієї Глави виключаються ГМО, призначені для
умисного вивільнення у навколишнє середовище, визначені у рішенні
Конференції Сторін Конвенції, що виступає як нарада Сторін Протоколу, як
такі, що, ймовірно, не матимуть негативного впливу на збереження та
стале використання біологічного різноманіття, враховуючи також ризик для
здоров’я людини.

2. Розділ 1 цієї Глави не застосовується до ГМО, призначених для
безпосереднього використання як продуктів харчування або корму, чи для
переробки.

3. Зобов’язання, передбачені у розділі 1 цієї Глави, не застосовуються,
якщо Сторона імпорту наперед вказала МПБ, згідно зі статтею 13(1)( Ь) та
статтею 14(3) Протоколу, що такий імпорт ГМО виключається із Процедури
попередньої обґрунтованої згоди, як встановлено статтями 7-10, 12 та 14
Протоколу, за умови, що вжито належних заходів для того, щоб забезпечити
їх безпечне умисне транскордонне переміщення, згідно з цілям Протоколу.

Розділ 2

ГМО, призначені для безпосереднього використання як продуктів харчування
або корму, чи для переробки

Стаття 9 Інформування МПБ

1. Комісія від імені Співтовариства чи, у відповідних випадках,
держава-член, яка прийняла рішення, інформує МПБ й інші Сторони через
МПБ про будь-яке остаточне рішення щодо використання, включаючи
розміщення на ринку, у межах Співтовариства чи використання у межах
держави-члена ГМО, який може підлягати транскордонним переміщенням для
безпосереднього використання як продукту харчування або корму, чи для
переробки. Ця інформація повинна надсилатися МПБ протягом 15 днів від
дати прийняття такого рішення.

Цей параграф не застосовується до рішень щодо умисного вивільнення,
згідно з Частиною В Директиви 2001/18/ЄС, ГМО, котрий не призначений для
безпосереднього використання як продукт харчування або корм, чи для
переробки у третій країні без подальшого рішення.

2. Інформація, передбачена у параграфі 1, яка надсилається МПБ, повинна
містити, принаймні, інформацію, передбачену у Додатку ІІ.

3. Комісія чи держава-член, згадана у параграфі 1, розглядають звер

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

PAGE 177

нення, подані їм Стороною чи не-Стороною імпорту, про надання додаткової
інформації щодо рішень, передбачених у параграфі 1.

4. Копія інформації, передбаченої у параграфах 1, 2 та 3, надсилається
Комісією чи державою-членом, що передбачена у параграфі 1, у письмовій
формі до координаційного центру кожної Сторони, яка повідомляє
Секретаріат завчасно про те, що вона не має доступу

до МПБ.

Стаття 10

Національні рішення Сторін і не-Сторін щодо імпорту

1. Експортер повинен поважати будь-яке рішення щодо імпорту ГМО,
призначених для безпосереднього використання як продуктів харчування або
корму, чи для переробки, прийняте Стороною згідно зі статтею 11(4)
Протоколу, чи не-Стороною імпорту згідно з національними положеннями, що
відповідають цілям Протоколу.

2. Якщо Сторона чи не-Сторона імпорту, котра є країною, що розвивається,
чи країною із перехідною економікою, заявила через МПБ, що вона прийме
рішення щодо імпорту конкретного ГМО, призначеного для безпосереднього
використання як продуктів харчування або корму, чи для переробки згідно
зі статтею 11(6) Протоколу, експортер не здійснює першого експорту
такого ГМО, крім випадків, коли дотримана вся процедура, передбачена цим
положенням.

3. Якщо Сторона чи не-Сторона імпорту не підтверджує одержання
повідомлення чи не повідомляє свого рішення, згідно з параграфом 2, це
не вважається її згодою чи відмовою на імпорт ГМО, призначеного для
безпосереднього використання як продукт харчування або корм, чи для
переробки. Жодний ГМО, що може підлягати транскордонному переміщенню для
безпосереднього використання як продукт харчування або корм, чи для
переробки, не може бути експортованим, крім випадків, коли це дозволено
в межах Співтовариства чи коли компетентний орган третьої країни чітко
погодився на імпорт, як вимагається згідно зі статтею 12 Регламенту (ЄС)
№178/2002.

Розділ 3

ГМО, призначені для використання у замкнених системах Стаття 11

1. Положення розділу І Глави ІІ не застосовуються до транскордонного
переміщення ГМО, призначених для використання у замкнених системах, у
випадках, коли такі транскордонні переміщення проводяться згідно зі
стандартами Сторони чи не-Сторони імпорту.

2. Параграф 1 застосовується без шкоди будь-якому праву Сторони чи
не-Сторони піддавати всі ГМО оцінці ризику до моменту

PAGE 178

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

прийняття рішення щодо імпорту та встановлювати стандарти для
використання у замкнених системах у межах їх юрисдикції.

Розділ 4 Спільні положення

Стаття 12

Ідентифікація та супровідна документація

1. Експортери забезпечують наявність наступної інформації у документі,
що супроводжує ГМО та передається імпортеру, котрий ГМО одержує:

(a) що воно містить чи складається із ГМО;

(b) унікальний ідентифікаційний код (коди), присвоєний цим ГМО, якщо
такий існує.

2. Для ГМО, призначених для безпосереднього використання як продуктів
харчування або корму, чи для переробки, інформація, передбачена у
параграфі 1, повинна супроводжуватись декларацією експортера:

(a) яка вказує, що ГМО призначені для безпосереднього використання як
продуктів харчування або корму, чи для переробки, та, чітко визначає, що
вони не призначені для умисного вивільнення у навколишнє середовище; та

(b) яка містить контактну інформацію про місця, куди можна звернутися за
детальнішою інформацією.

Параграф 1(Ь) не застосовується до продуктів, які складаються з ГМО чи
містять суміш ГМО і вживатимуться лише для безпосереднього використання
як продуктів харчування або корму, чи для переробки. На такі продукти
поширюються вимоги Директиви 2001/18/ЄС щодо відслідковування та, у
відповідних випадках, майбутнє законодавство Співтовариства щодо
відслідковування, маркування й ідентифікації

даних ГМО.

3. Для ГМО, призначених для використання у замкнених системах,
інформація, передбачена параграфом 1, повинна супроводжуватися
декларацією експортера, яка повинна містити:

(a) будь-які вимоги щодо безпечної обробки, зберігання, транспортування
та використання цих ГМО;

(b) контактну інформацію місця, куди можна звернутися за детальнішою
інформацією, включаючи ім’я (назву) та адресу особи чи установи, яким
направляються ГМО.

4. Для ГМО, призначених для умисного вивільнення у навколишнє
середовище, та будь-якого іншого ГМО, до якого застосовується цей

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

PAGE 179

Регламент, інформація, передбачена у параграфі 1, повинна
супроводжуватися декларацією експортера, яка повинна вказувати:

(a) ідентифікацію та відповідні ознаки й характеристики ГМО;

(b) будь-які вимоги щодо безпечної обробки, зберігання, транспортування
та використання цих ГМО;

(c) контактну інформацію місця, куди можна звернутися за детальнішою
інформацією, та, у відповідних випадках, ім’я (назву) й адресу імпортера
та експортера;

(сі) заяву про те, що переміщення відповідає вимогам Протоколу, які
застосовуються до експортера.

5. Параграфи 1-4 застосовуються без шкоди іншим особливим вимогам,
передбаченим законодавством Співтовариства, та міжнародним вимогам щодо
ідентифікації, які будуть розроблені згідно з статтею 18 Протоколу.

Стаття 13 Транзит

Експортер забезпечує повідомлення про транзит ГМО Сторін, які прийняли
рішення регулювати транзит ГМО через свою територію і повідомили про це
рішення МПБ.

Глава ІІІ. НЕУМИСНЕ ТРАНСКОРДОННЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ ГМО Стаття 14

1. Держави-члени вживають належних заходів, щоб запобігти не-умисному
транскордонному переміщенню ГМО.

2. Як тільки державі-члену стане відомо про випадок, в межах її
юрисдикції, вивільнення ГМО, який призводить чи може призвести до
неумисного транскордонного переміщення, що, ймовірно, матиме значний
негативний вплив на збереження та стале використання біологічного
різноманіття, враховуючи також ризик для здоров’я людини, ця
держава-член повинна:

(a) вжити необхідних заходів для інформування громадськості та негайного
інформування Комісії, усіх інших держав-членів, зачеплених чи потенційно
зачеплених держав, МПБ та, коли доцільно, відповідні міжнародні
організації;

(b) негайно провести консультації із зачепленими, чи потенційно
зачепленими державами для того, щоб надати їм можливість визначити
належні дії реагування й розпочати необхідні дії, включаючи надзвичайні
термінові заходи з метою мінімізувати будь-який значний негативний
вплив.

PAGE 180

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

3. Будь-яка інформація, що випливає із параграфа 2, повинна включати
інформацію, визначену у Додатку ІІІ.

Глава IV. СПІЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 15

Участь у міжнародній процедурі інформування

1. Без шкоди для захисту конфіденційної інформації, згідно з положеннями
Протоколу, держави-члени повідомляють МПБ й Комісію про:

(a) національне законодавство та керівні принципи щодо імплементації
Протоколу, згідно зі статтею 11 (5) та статтею 20(3)(а) Протоколу;

(b) національний контактний пункт для повідомлення про неумисне
транскордонне переміщення, згідно зі статтею 17 Протоколу;

(c) будь-які двосторонні, регіональні та багатосторонні угоди й
домовленості, у які вступили держави-члени щодо умисних транскордонних
переміщень ГМО, згідно зі статтею 20 (3)( b) Протоколу;

(d) будь-яку інформацію щодо випадків неумисних або незаконних
транскордонних переміщень, що їх стосуються, згідно зі статтями 17 та 25
Протоколу;

(e) будь-яке остаточне рішення, прийняте державою-членом щодо
використання ГМО у її межах, включаючи рішення:

— щодо використання у замкнених системах, віднесених до класів ризику 3
чи 4, ГМО, котрі, ймовірно, підлягатимуть транскордонним переміщенням,

— щодо умисного вивільнення ГМО, згідно з частиною В Директиви
2001/18/ЄС, чи

— щодо імпорту ГМО у Співтовариство,

згідно зі статтею 11 та статтею 20(3) (d) Протоколу, впродовж 15 днів
від моменту прийняття такого рішення;

(f) будь-які резюме оцінок ризику чи екологічних оцінок ГМО, які
проводяться у рамках регламентаційного процесу Співтовариства та
здійснюються згідно зі статтею 15 Протоколу, включаючи, коли доцільно,
відповідну інформацію щодо продуктів, котрі входять до їх складу,
зокрема перероблені матеріали, що походять від ГМО та містять нові
комбінації відтвореного генетичного матеріалу, і піддаються виявленню й
отримані в результаті використання сучасної біотехнології, згідно зі
статтею 20 (3)(c) Протоколу;

(g) будь-який перегляд національних рішень щодо умисного транскордонного
переміщення згідно зі статтею 12 Протоколу;

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

PAGE 181

(її) будь-яке рішення, прийняте державою-членом, щодо заходів безпеки
згідно зі статтею 23 Директиви 2001/18/ЄС, чи надзвичайних термінових
заходів, вжитих державою-членом, згідно з законодавством Співтовариства
щодо генетично модифікованих продуктів харчування та корму.

2. Комісія повідомляє МПБ від імені Співтовариства, згідно з положеннями
Протоколу, про:

(a) законодавство та керівні принципи Співтовариства щодо імплементації
Протоколу, згідно зі статтею 11(5) та статтею 20 (3)(а) Протоколу;

(b) будь-які двосторонні, регіональні та багатосторонні угоди й
домовленості на рівні Співтовариства щодо умисних транскордонних
переміщень ГМО, згідно зі статтею 20 (3)( Ь) Протоколу;

(c) будь-яке остаточне рішення прийняте на рівні Співтовариства, щодо
використання ГМО в межах Співтовариства, включаючи рішення щодо
розміщення на ринку чи імпорт ГМО, згідно зі статтею 11 та статтею 20
(3)(с) Протоколу;

(С) будь-які резюме оцінок ризику чи екологічних оцінок ГМО, що
проводяться в рамках регламентаційного процесу Співтовариства та
здійснюються згідно з процедурами, схожими до передбачених у Додатку ІІ
до Директиви 2001/18/ЄС, включаючи, коли доцільно, відповідну інформацію
щодо продуктів, які входять до їх складу, зокрема перероблені матеріали,
що походять від ГМО та містять нові комбінації відтвореного генетичного
матеріалу, і піддаються виявленню, й отримані в результаті використання
сучасної біо-технології, згідно зі статтею 20 (3)(с) Протоколу;

(е) будь-який перегляд рішень на рівні Співтовариства щодо умисного
транскордонного переміщення згідно зі статтею 12 Протоколу;

(1) будь-яке застосування законодавства Співтовариства замість процедур
Протоколу до умисних переміщень ГМО в межах Співтовариства та імпорту
ГМО у Співтовариство згідно зі статтею 14(3) та (4) Протоколу;

(д) звіти, подані згідно зі статтею 19 цього Регламенту, включаючи ті,
що стосуються імплементації процедури попередньої обґрунтованої згоди,
згідно зі статтею 20(3)(е) Протоколу.

Стаття 16 Конфіденційність

1. Комісія та держави-члени не розголошуватимуть третім країнам будь-яку
конфіденційну інформацію, отриману чи передану згідно з цим Регламентом.

PAGE 182

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

2. Експортер може вказати, яку інформацію, викладену у повідомленні,
поданому згідно зі статтею 4 слід вважати конфіденційною. У таких
випадках він, на вимогу, подає обґрунтування.

3. У жодних випадках не може вважатися конфіденційною наступна
інформація, якщо вона подана згідно зі статтями 4, 9 чи 12:

(a) ім’я (назва) та адреса експортера й імпортера,

(b) загальний опис генетично модифікованого організму чи організмів

(c) резюме оцінок ризику впливу на збереження та стале використання
біорізноманіння, враховуючи ризик для здоров’я людини, та

(сі) будь-які методи та плани реагування на надзвичайні ситуації.

4. У випадках, коли експортер з будь-яких причин відкликає повідомлення,
держави-члени та Комісія повинні поважати конфіденційність комерційної
та промислової інформації, включаючи науково-дослідну інформацію, а
також інформацію, щодо якої між Стороною чи не-Стороною імпорту та
експортером існують розбіжності відносно її конфіденційності.

Стаття 17

Компетентні органи та координаційні центри

1. Комісія призначає координаційний центр Співтовариства та, у
відповідних випадках, визначає будь-який компетентний орган
Співтовариства.

2. Кожна держава-член призначає один координаційний центр, а також один
або кілька компетентних органів. Один і той самий орган може одночасно
виконувати функції як координаційного центру, так і компетентного
органу.

3. Комісія від імені Співтовариства та кожна держава-член, відповідно,
повідомляє Секретаріат, не пізніше дня набрання чинності для них
Протоколу, назви й адреси своїх координаційних центрів і компетентних
органів. У разі якщо держава-член чи Комісія призначають більше, ніж
один компетентний орган, вони, при передачі цієї інформації
Секретаріату, повідомляють про розподіл обов’язків між цими органами. У
відповідних випадках, така інформація повинна вказувати, принаймні, який
компетентний орган за який тип ГМО відповідає. Комісія та держави-члени
негайно інформують Секретаріат про будь-які зміни у призначенні їхніх
координаційних центрів чи назві або адресі, чи повноваженнях їх
компетентного органу чи органів.

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

PAGE 183

Стаття 18 Санкції

Держави-члени приймають норми щодо санкцій, які застосовуються за
порушення положень цього Регламенту, та вживає усіх необхідних заходів
для того, щоб забезпечити їх виконання. Дані санкції повинні бути
ефективними, пропорційними та превентивними. Держави-члени повідомляють
про ці положення Комісію не пізніше 5 листопада 2004 р. та негайно
інформують про будь-які наступні зміни до них.

Стаття 19 Моніторинг і звітування

1. Держави-члени періодично, але не рідше як, принаймні, кожні три роки,
якщо інакше не визначено згідно зі статтею 33 Протоколу, надсилають
Комісії звіт про імплементацію цього регламенту.

2. Комісія із періодичністю, визначеною Конференцією Сторін Конвенції,
яка виступає як нарада Сторін Протоколу, складає звіт на основі
інформації, наданої державами-членами, та подає його Конференції Сторін
Конвенції, яка виступає як нарада Сторін Протоколу.

Стаття 20 Набрання чинності

1. Цей Регламент набирає чинності на 20-й день після його публікації в
Офіційному Віснику Європейського Союзу.

2. Цей регламент застосовується з дати набрання чинності Протоколом,
згідно зі статтею 37(1) Протоколу, чи з дати набрання чинності цього
Регламенту, залежно від того, що відбудеться пізніше.

Цей Регламент є обов’язковим у його цілісності та має пряму дію у всіх
державах-членах.

Вчинено у Брюсселі, 15 червня 2003 р.

PAGE 184

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

ДОДАТОК I

Інформація, яка повинна міститись у повідомленнях згідно зі статтею 4

(a) Ім’я (назва), адреса та контактні дані експортера.

(b) Ім’я (назва), адреса та контактні дані імпортера.

(c) Назва та ідентифікаційні дані ГМО, а також національна класифікація,
якщо така є, рівня біобезпеки ГМО у країні експорту.

(сГ) Дата чи дати планованого транскордонного переміщення, якщо вони
відомі.

(е) Таксомонічний статус, загальноприйнята назва, пункт збору або
придбання та характеристики організма-реципієнта чи батьківських
організмів щодо біобезпеки.

(!) Центри походження і центри генетичного різноманіття, якщо вони
відомі, організма-реципієнта та/чи батьківських організмів та опис
середовищ існування де організми можуть вижити чи швидко розмножитись.

(д) Таксомонічний статус, загальноприйнята назва, пункт збору або
придбання, та характеристики організму— чи організмів-донорів щодо
біобезпеки.

(її) Опис нуклеїнової кислоти або впровадженої модифікації,
використаного методу та отриманих характеристик ГМО. (і) Плановане
використання ГМО чи продуктів із нього, зокрема перероблених матеріалів,
що походять від ГМО, які містять нові комбінації відтворюючого
генетичного матеріалу, які піддаються виявленню й одержані в результаті
застосування методів, передбачених у Частині 1 Додатку І А Директиви
2001/18/ЄС. Ц) Кількість або об’єм ГМО, який підлягає передачі. (к)
Попередній та існуючий звіт оцінки ризиків, згідно з Додатком ІІ
Директиви 2001/18/ЄС.

(1) Пропоновані методи безпечної обробки, зберігання, транспортування та
використання, включаючи у відповідних випадках, процедури пакування,
маркування, документації, видалення та вживання заходів на випадок
надзвичайних ситуацій.

(т) Правовий режим ГМО у межах країни експорту (для прикладу, чи не є
він забороненим у країні експорту, чи існують інші обмеження та чи
дозволено його загальне вивільнення), та, у разі заборони ГМО у країні
експорту, причина або причини заборони. (п) Результат і мета будь-якого
повідомлення, направленого експортером іншим державам щодо ГМО, який
підлягає передачі. (о) Заява про підтвердження фактичної достовірності
вищезгаданої інформації.

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

PAGE 185

ДОДАТОК II Інформація, необхідна згідно зі статтею 9

(a) Ім’я (назва), адреса та контактні дані заявника на отримання дозволу
на внутрішнє використання.

(b) Назва, адреса та контактні дані органу, відповідального за прийняття
рішення.

(c) Назва та ідентифікаційні дані ГМО.

(сі) Опис генної модифікації, застосованого методу й отриманих
характеристик ГМО.

(е) Будь-які виняткові ідентифікаційні дані ГМО.

(!) Таксомонічний статус, загальноприйнята назва, пункт збору або
придбання та характеристики організма-реципієнта чи батьківських
організмів щодо біобезпеки.

(д) Центри походження і центри генетичного різноманіття, якщо вони
відомі, організма-реципієнта та/чи батьківських організмів та опис
середовищ існування де організми можуть вижити чи швидко розмножитись.

(Гі) Таксомонічний статус, загальноприйнята назва, пункт збору або
придбання та характеристики організма— чи організмів-донорів щодо
біобезпеки.

(і) Дозволені види використання ГМО.

Ц) Звіт оцінки ризиків згідно з Додатком ІІ до Директиви 2001/18/ ЄС.

(к) Пропоновані методи безпечної обробки, зберігання, транспортування та
використання, включаючи, у відповідних випадках, процедури пакування,
маркування, документації, видалення та вживання заходів на випадок
надзвичайних ситуацій.

PAGE 186

Регламент про транскордонне переміщення генетично модифікованих
організмів

ДОДАТОК III Інформація, необхідна згідно зі статтею 14

(a) Доступна відповідна інформація про очікувані обсяги та відповідні
характеристики та/або особливості ГМО.

(b) Інформація про умови й очікувані дати вивільнення та про
використання ГМО у Стороні походження.

(c) Будь-яка доступна інформація про можливий негативний вплив на
збереження біологічного різноманіття, враховуючи також ризик для
здоров’я людей, а також доступна інформація про можливі заходи
управління ризиками.

(d) Будь-яка інша відповідна інформація, та

(e) Контактний пункт для додаткової інформації.

Переклад здійснено БФ „Екоправо-Львів”

PAGE 187

УГОДА

ПРО ПАРТНЕРСТВО ТА СПІВРОБІТНИЦТВО МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС

16 червня 1994 року (витяги)

Стаття 63 Навколишнє середовище

1. Беручи до уваги Європейську енергетичну хартію та Декларацію
конференції, яка відбулася в Люцерні в 1993 році, Сторони розвивають і
зміцнюють співробітництво між ними в галузі охорони навколишнього
середовища та охорони здоров’я.

2. Співробітництво здійснюється з метою боротьби з погіршенням стану
навколишнього середовища і, зокрема, охоплює такі питання як:

— ефективний моніторинг рівнів забруднення та оцінка стану навколишнього
середовища; система інформації про стан навколишнього середовища;

— боротьба з локальним, регіональним та транскордонним забрудненням
атмосферного повітря та води;

— відновлення природного стану навколишнього середовища;

— стале, ефективне та екологічно безпечне виробництво та використання
енергії; безпека промислових підприємств;

— класифікація та безпечне використання хімічних речовин;

— якість води;

— зменшення обсягів, утилізація і безпечне знищення відходів а також
використання положень Базельської конференції;

— вплив, який здійснює на навколишнє середовище сільське господарство,
ерозія ґрунтів та хімічне забруднення;

— захист лісів;

— збереження біологічної різноманітності, територій, що охороняються, а
також раціональне використання біологічних ресурсів та управління ними;

— планування землекористування, включаючи будівництво та міське
планування;

— застосування економічних та фінансових важелів;

PAGE 188

Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС

— глобальні кліматичні зміни;

— екологічна освіта та виховання;

— виконання Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в
транскордонному контексті яка була підписана в місті Еспоо.

3. Співробітництво, зокрема, здійснюється шляхом:

— планування заходів по подоланню наслідків катастроф та інших
надзвичайних ситуацій;

— обміну інформацією та експертами, включаючи інформацію та експертів,
що мають відношення до передачі чистих технологій та безпечного і
екологічно раціонального використання біотех-нологій;

— проведення спільної дослідницької діяльності;

— удосконалення законодавства в напрямку стандартів Співтовариства;

— співробітництва на регіональному (в тому числі, в рамках Європейського
агентства по навколишньому середовищу) та на міжнародному рівнях;

— розробки стратегії, зокрема стосовно глобальних та кліматичних
проблем, а також з метою досягнення сталого розвитку;

— дослідження впливу на навколишнє середовище.

PAGE 189

СПІЛЬНА СТРАТЕГІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ЩОДО УКРАЇНИ

(витяги)

20. ЄС підтримуватиме Україну шляхом заохочення невпинного зближення її
законодавства з законодавством ЄС, зокрема в таких галузях, як
конкурентна політика, стандартизація та сертифікація, права
інтелектуальної власності, захист даних, митні процедури та охорона
навколишнього середовища.

Співпраця в галузі охорони навколишнього середовища, енергетики та
ядерної безпеки

28. ЄС намагатиметься зміцнити загальноєвропейську стабільність та
співпрацювати з Україною в галузі енергетики та ядерної безпеки шляхом
надання підтримки у здійсненні комплексної реформи енергетики, зокрема
шляхом продовження співпраці з Україною над виконанням Плану фінансового
оздоровлення енергетики, який передбачає лібералізацію цін, поліпшення
збору платежів та приватизацію розподільчих компаній. У контексті цієї
діяльності ЄС пропагуватиме ефективне та раціональне з екологічної точки
зору використання енергії в Україні та зміцнення нових інститутів та
органів у галузі енергетики й їхнього потенціалу в плані вироблення
політики.

29. Ядерна безпека та виведення з експлуатації Чорнобильської атомної
електростанції є пріоритетними питаннями у стосунках між ЄС та Україною.
ЄС підтримує розвиток незалежного органу ядерного регулювання в Україні
та закликає Україну виконати своє зобов’язання виконати Меморандум про
взаєморозуміння між країнами “Великої Сімки” та Україною 1995 р. про
закриття Чорнобильської АЕС. ЄС підтримає Україну шляхом надання коштів
для заміни енергогенеруючих потужностей в Україні.

30. ЄС також є зацікавленим у посиленні співробітництва з Україною з
таких питань, як захист від радіації, поводження з відходами,
знезараження та демонтаж ядерних установок та досліди в галузі
технології синтезу. Нещодавно підписані між Союзом та Україною угоди про
співробітництво в царинах ядерної безпеки та термоядерного синтезу
полегшать це співробітництво.

31. Окрім цього, ЄС закликає Україну вжити рішучих заходів у галузі
захисту навколишнього середовища. Захист здоров’я населення від
забруднення питної води, повітря та ґрунту, а також раціональне

PAGE 190

та відповідальне використання природних ресурсів і обмеження
транскордонного забруднення повітря та води є пріоритетами в цій галузі.

56. Співтовариство є готовим підтримати зусилля спеціальної Робочої
групи, створеної для того, щоб підтримати органи влади України в їхніх
зусиллях, спрямованих на реформування енергетичної галузі.

57. Підтримка Співтовариства Плану дій “Великої Сімки” передбачає
фінансування короткострокових удосконалень у галузі безпеки в Чорнобилі
через Рахунок ядерної безпеки, що його веде Європейський Банк
реконструкції та розвитку, до закриття, виведення з експлуатації,
усунення соціальних наслідків закриття, участь у Плані реалізації
об’єкту “Укриття” та фінансуванні замінюючих засобів у відповдності до
попередніх зобов’язань, які компенсують втрату Україною енергогенеруючих
потужностей, за умови успішного виконання всіх діагностичних процедур,
включаючи зайняття узгодженої позиції стосовно умов позики, а також
формулювання угоди про надання позики й гарантійної угоди при умові, що
Україна буде додержуватися своїх зобов”язань щодо реалізації Меморандуму
про взаєморозуміння 1995 року.

58. ЄС намагатиметься підтримувати Україну в її зусиллях, спрямованих на
послаблення шкідливого впливу екологічної ситуації в Україні на здоров’я
населення-що особливо стосується якості питної води, очищення стічних
вод, збору та захоронення відходів, а також забруднення повітря. ЄС
підтримає інституційну реформу комунальних служб, відповідальних за
екологічні послуги, та інші проекти технічної допомоги й інвестиції в
охорону навколишнього середовища.

59. Наступна конференція “Навколишнє середовище для Європи” відбудеться
у вересні 2002 р. в Києві й надасть можливість поліпшити
поінформованість України з екологічних питань. Країни-члени та Комісія
розглянуть можливість надання технічної допомоги/підтримки Міністерству
охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в
підготовці та плануванні цієї конференції.

Неофіційний переклад Представництва Європейської Комісії в Україні

PAGE 191

СТРАТЕГІЯ інтеграції України до Європейського Союзу

(витяги)

1. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення
прав людини

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні
із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток
політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян
України, економічний розвиток держави у рамках ЄС і сприятиме
поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що
склався у державах — членах ЄС. Адаптація законодавства України
передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у
відповідність із європейськими стандартами і охоплює приватне, митне,
трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про
інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров’я,
навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила
і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про
партнерство та співробітництво. Важливим чинником реформування правової
системи України слід вважати участь України у конвенціях Ради Європи,
які встановлюють спільні для цієї організації та ЄС стандарти.

9. Співробітництво у галузі охорони довкілля

Охорона довкілля є визнаним пріоритетом державної політики і предметом
підвищеної уваги громадськості в європейських державах, одним з головних
напрямів діяльності ЄС і актуальною проблемою для України, зумовленою не
лише наслідками аварії на ЧАЕС, але й загальним станом довкілля в
Україні.

Правовою основою співробітництва у галузі охорони довкілля є УПС,
міжнародні договори та угоди щодо безпеки навколишнього природного
середовища, сторонами яких є Україна та ЄС.

В результаті співробітництво в галузі охорони довкілля має привести до
створення безпечного і сприятливого для людини загальноєвропейського
екологічного простору.

Збірник нормативно-правових актів Європейського Союзу у сфері охорони
навколишнього середовища. —

Львів, 2004.— 192 с.

Збірник містить нормативно-правові акти Європейського Союзу у сфері
охорони навколишнього середовища: Договір про заснування Європейського
Співтовариства, Програма дій з навколишнього середовища, директиви та
регламенти в сфері охорони довкілля.

ББК Х9(4УКР)407.11.к1

Здано до набору 07.05.2004. Підписано до друку 23.05.2004. Формат
60×90/16. Папір офсетний. Гарнітура “Баскервіль”. Ум. друк. арк. 12,00.
Обл. вид. арк. 11,03. Тираж 700 прим.

Друк ТзОВ “ЮМІ”, м. Львів, вул. Левицького, 63.

ОІ І 257, 10.10.1996, р. 26.

ОІ Ь 377, 31,12,1991, р. 20. Директива з останніми доповненнями,
внесеними Директивою 94/31/ЄС (ОІ Ь 168, 2.7.1994, р. 28)

ОІ Ь 175, 5.7.1985, р. 40. Директива з доповненнями, внесеними
Директивою 97/11/ЄС (ОІ Ь 73, 14.3.1997, р. 5).

OJ L 158, 23.6.1990, p. 56.

OJ L 30, 6.2.1993, p. 1. Регламент із доповненнями, внесеними
Регламентом (ЄС) № 120/97 (OJ L 22, 24.1.1997, p. 14).

ОІ Ь 377, 31.12.1991, р. 48

OJ No C 267, 14.10.1991, p. 210.

OJ No C 168, 10.7.1990, p. 18.

OJ No 11, 20.2.1959, p. 221/59.

OJ No L 246, 17.9.1980, p. 1.

OJ No L 265, 5.10.1984, p. 4.

ОІ N0 С 235, 12.9.1988, р. 70.

ОІ N0 Ь 326, 13.12.1984, р. 31. Директива із останніми змінами,
внесеними відповідно до Директиви 86/279/ЄЕС (ОІ N0 Ь 181, 4.7.1986, р.
13).

ОІ N0 Ь 92, 7.4.1990, р. 52.

OJ No L 363, 31.2.1976, p. 1. Положення із змінами, внесеними
відповідно до Положення (Євратом) No 220/90 (OJ No L 22, 27.1.1990, p.
56).

ОІ N0 С 247, 21. 9. 1988, р. 3 та ОІ N0 С 195, 3. 8. 1990, р. 1.

ОІ N0 С 75, 20. 3. 1991, р. 12.

ОІ N0 С 31, 6. 2. 1991, р. 25.

ОІ N0 С 328, 7. 12. 1987, р. 1.

(5) ОТ N0 Ь 103, 25. 4. 1979, р. 1. Директива із останніми змінами,
внесеними Директивою 91/244/ЄЕС (ОТ N0 Ь 115, 8. 5. 1991, р. 41).

Рішення Ради 1999/468/ЄС від червня 1999, що встановлює процедури для
здійснення повноважень щодо імплементації наданих Комісії (ОТ Ь 184,
17.7.1999, р. 23).

СЯ С 151 Е, 25.6.2002, р. 121.

СЯ С 241, 7.10.2002, р. 62.

СЯ С 278, 14.11.2002, р. 31.

Думка Європейського Парламенту від 24 вересня 2002 р. (ще не
опублікована у Офіційному Віснику), Загальні положення Ради від 4
березня 2003 р. (СЯ С 107 Е, 6.5.2003, р. 1), Рішення Європейського
Парламенту від 4 червня 2003 р. (ще не опубліковане у Офіційному
Віснику) та Рішення Ради від 16 червня 2003.

СЯ Ь 201, 31.7.2002, р. 48.

ОІ І 106, 17.4.2001, р. 1.

ОТ Ь 319, 12.12.1994, р. 7. Директива із останніми змінами, внесеними
Директивою Комісії 2003/28/ЄС (ОТ Ь 90, 8.4.2003, р. 45).

ОТ Ь 235, 17.9.1996, р. 25. Директива із останніми змінами, внесеними
Директивою Комісії 2003/29/ЄС (ОТ Ь 90, 8.4.2003, р. 47).

Директива Ради 90/219/ЄЕС від 23 квітня 1990 р. про використання у
замкнених системах генетично модифікованих мікроорганізмів (ОТ Ь 117,
8.5.1990, р. 1). Директива із останніми змінами, внесеними Рішенням
2001/204/ЄС (ОТ Ь 73,

15.3.2001, р. 32).

Регламент (ЄС) N0 178/2002 Європейського Парламенту та Ради від 28
січня 2002 р., що передбачає загальні принципи та вимоги законодавства
щодо продуктів харчування, встановлюючи Європейський орган з безпеки
продуктів харчування та встановлюючи процедури щодо безпеки продуктів
харчування (ОТ Ь 31,

1.2.2002, р. 1).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020