.

Ленін В.І. – Про державу (Лекція в Свердловському університеті 11 липня 1919 p.) (книга)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
1 1605
Скачать документ

Ленін В.І. – Про державу (Лекція в Свердловському університеті 11 липня
1919 p.)

Товариші, предметом сьогоднішньої нашої бесіди за тим планом, який у вас
прийнятий і мені був повідомлений, є питання про державу. Я не знаю,
наскільки обізнані ви вже з цим питанням. Якщо я не помиляюсь, курси
ваші тільки що відкриті, і вам доводиться вперше систематично до цього
питання підходити. Якщо це так, то дуже можливо, що в першій лекції про
це важке питання мені не вдасться досягти достатньої ясності викладу й
розуміння для багатьох із слухачів. І якби це було так, то я прошу вас
цим не бентежитись, бо питання про державу є одне з найскладніших,
найважчих і мабуть чи не найбільш заплутаних буржуазними вченими,
письменниками і філософами. Через те ніколи не слід чекати, щоб,можна
було в короткій бесіді, за один раз досягти повного з’ясування цього
питання. Слід після першої бесіди про це відмітити собі незрозумілі або
неясні місця, щоб повернутись до них удруге, втретє і вчетверте, щоб те,
що залишилось незрозумілим, доповнити і з’ясувати далі, згодом, як з
читання, так і з окремих лекцій та бесід. Я сподіваюся, що нам удасться
зібратися ще раз, і тоді по всіх додаткових питаннях можна буде
обмінятися думками і перевірити, що залишилось найбільш неясного. Я
сподіваюсь також, що в доповнення

1* З

до бесід і лекцій ви присвятите певний час читанню хоча б деяких з
найголовніших творів Маркса і Енгельса. Немає сумніву, що в покажчику
літератури і в посібниках, які учням радянської і партійної школи
даються в бібліотеці, яка у вас є,— безсумнівно, що ви ці головні твори
знайдете, і хоч знов-таки зразу декого, може, й відстрашить трудність
викладу,— треба знов попередити, що цим не слід бентежитись, що
незрозуміле на перший раз при читанні буде зрозуміле при повторному
читанні, або коли ви підійдете до питання згодом з трохи іншого боку, бо
ще раз повторюю, що питання таке складне і так заплутане буржуазними
вченими і письменниками, що до цього питання кожній людині, яка хоче
його серйозно продумати й самостійно засвоїти, треба підходити кілька
разів, повертатись до нього знов і знов, обдумувати питання з різних
боків, щоб добитись ясного і твердого розуміння. А повертатись вам до
цього питання буде тим легше, що це таке основне, таке корінне питання
всієї політики, що не тільки в такий бурхливий, революційний час, як
переживаний тепер нами, а й у наймирніші часи ви щодня в будь-якій
газеті з будь-якого економічного або політичного питання завжди
натрапляєте на питання: що таке держава, у чому її суть, у чому її
значення і яке ставлення нашої партії, партії, що бореться за повалення
капіталізму, партії комуністів, яке ставлення її до держави,— щодня ви
до цього питання з того чи іншого приводу повернетесь. І найголовніше,
щоб у результаті ваших читань, бесід і лекцій, які ви почуєте про
державу, ви винесли вміння підходити до цього питання самостійно, бо це
питання вам зустрічатиметься з найрізноманітніших приводів, у кожному

4

дрібному питанні, у найнесподіваніших сполученнях, у бесідах і спорах з
противниками. Тільки тоді, якщо ви навчитесь самостійно розбиратися в
цьому питанні,— тільки тоді ви можете вважати себе досить твердими в
своїх переконаннях і досить успішно відстоювати їх перед ким завгодно і
коли завгодно.

Після цих невеликих зауважень я перейду до самого питання, що таке
держава, як вона виникла і яке в основному повинно бути ставлення до
держави партії робітничого класу, яка бореться за повне повалення
капіталізму,— партії комуністів.

Я вже говорив про те, що навряд чи знайдеться інше питання, так
заплутане навмисно і ненавмисно представниками буржуазної науки,
філософії, юриспруденції, політичної економії і публіцистики, як питання
про державу. Дуже часто це питання плутають досі з питаннями
релігійними, дуже часто не тільки представники релігійних учень (від них
якраз цього цілком природно сподіватись), а й люди, які вважають себе
від релігійних забобонів вільними, плутають спеціальне питання про
державу з питаннями про релігію і намагаються побудувати — дуже часто
складне, з ідейним філософським підходом і обгрунтуванням — вчення про
те, що держава є щось божественне, щось надприродне, що це якась сила,
якою жило людство і яка дає людям або має дати, несе з собою щось не від
людини, а іззовні їй дане, що це — сила божественного походження. І
треба сказати, що це вчення так тісно зв’язане з інтересами
експлуататорських класів—поміщиків і капіталістів,— так служить їх
інтересам, так глибоко пройняло всі звички, всі погляди, всю науку панів
буржуазних представників, що з залишками його ви зустріне-

5

тесь на кожному кроці, аж до погляду на державу в меншовиків і есерів,
які з обуренням заперечують думку, що вони перебувають в залежності від
релігійних забобонів, і упевнені, що можуть тверезо дивитись на державу.
Питання це так заплутане й ускладнене через те, що воно (поступаючись у
цьому відношенні тільки основам економічної науки) зачіпає інтереси
пануючих класів більше, ніж будь-яке інше питання. Вчення про державу
служить виправданням суспільних привілеїв, виправданням існування
експлуатації, виправданням існування капіталізму,— ось чому сподіватися
в цьому питанні безсторонності, підходити в цьому питанні до справи так,
ніби люди, які претендують на науковість, можуть тут дати вам точку зору
чистої науки,— це величезна помилка. У питанні про державу, у вченні про
державу, у теорії про державу ви завжди побачите, коли ознайомитеся з
питанням і вникнете в нього достатньо, завжди побачите боротьбу різних
класів між собою, боротьбу, яка відбивається або має свій вияв у
боротьбі поглядів на державу, в оцінці ролі і значення держави.

Для того щоб найбільш науково підійти до цього питання, треба кинути
хоча б побіжний історичний погляд на те, як держава виникла і як вона
розвивалась. Найбільш надійне в питанні суспільної науки і необхідне для
того, щоб дійсно набути навичку підходити правильно до цього питання і
не дати загубитися в масі дрібниць або величезній різноманітності думок,
які борються,— найбільш важливе, щоб підійти до цього питання з точки
зору наукової, це — не забувати основного історичного зв’язку, дивитись
на кожне питання з точки зору того, як певне явище в історії виникло,
які

6

головні етапи в своєму розвитку це явище проходило, і з точки зору цього
його розвитку дивитись, чим дана річ стала тепер.

Я сподіваюсь, що в питанні про державу ви ознайомитеся з твором Енгельса
«Походження сім’ї, приватної власності і держави». Це — один з основних
творів сучасного соціалізму, в якому можна з довір’ям поставитись до
кожної фрази, з довір’ям, що кожна фраза сказана не навмання, а написана
на основі величезного історичного і політичного матеріалу. Немає
сумніву, що в цьому творі не всі частини однаково приступно, зрозуміло
викладені: деякі розраховані на читача, який має вже певні історичні та
економічні знання. Але знов скажу: не слід бентежитися, якщо цей твір
після прочитання не буде зрозумілий одразу. Цього ніколи майже не буває
ні з одною людиною. Але повертаючись до нього згодом, коли інтерес
пробудиться, ви доб’єтесь того, що розумітимете його в переважній
частині, якщо не весь цілком. Нагадую про цю книгу тому, що вона дає
правильний підхід до питання в зазначеному відношенні. Починається вона
з історичного нарису, як держава виникла.

Щоб правильно підійти до цього питання, як і до всякого питання,
наприклад, до питання про виникнення капіталізму, експлуатації між
людьми, до соціалізму, до того, як з’явився соціалізм, які умови його
породили,— до всякого такого питання можна солідно, з певністю підійти,
тільки кинувши історичний погляд на весь розвиток його в цілому. У цьому
питанні насамперед треба звернути увагу на те, що держава не завжди
існувала. Був час, коли держави не було. Вона з’являється там і тоді, де
і коли з’являється поділ суспільства на

2 1216 7

класи, коли з’являються експлуататори і експлуатовані.

До того часу як виникла перша форма експлуатації людини людиною, перша
форма поділу на класи — рабовласників і рабів,— до того часу існувала ще
патріархальна, або — як її іноді називають — кланова (клан — покоління,
рід, коли люди жили родами, поколіннями) сім’я, і сліди цих первісних
часів у побуті багатьох первісних народів залишились досить виразно, і
якщо ви візьмете який завгодно твір про первісну культуру, то завжди
натрапите на більш чи менш певні описи, вказівки і спогади про те, що
був час, більш чи менш подібний до первісного комунізму, коли поділу
суспільства на рабовласників і рабів не було. І тоді не було держави, не
було особливого апарату для систематичного застосування насильства і
підкорення людей насильству. Такий апарат і називається державою.

У первісному суспільстві, коли люди жили невеликими родами, ще
перебуваючи на найнижчих ступенях розвитку, у стані, близькому до
дикунства; в епоху, від якої сучасне цивілізоване людство відділяють
кілька тисячоліть,— у той час не видно ще ознак існування держави. Ми
бачимо панування звичаїв, авторитет, пошану, владу, яку мали старійшини
роду, бачимо, що ця влада визнавалась іноді за жінками,— становище жінки
тоді не було схоже на теперішнє безправне, пригноблене становище,— але
ніде не бачимо особливого розряду людей, які виділяються, щоб управляти
іншими і щоб в інтересах, в цілях управління систематично, постійно
володіти певним апаратом примусу, апаратом насильства, яким є тепер, як
ви всі розумієте, озброєні загони військ, тюрми і інші засоби підкорення
чужої

8

волі насильству,— те, що становить суть держави.

Якщо від тих так званих релігійних учень, хитрувань, філософських
побудов, тих різноманітних думок, які будують буржуазні вчені,
абстрагуватись і пошукати справжньої суті справи, то побачимо, що
держава зводиться саме до такого виділеного з людського суспільства
апарату управління. Коли з’являється така особлива група людей, яка
тільки тим і зайнята, щоб управляти, і якій для управління потрібен
особливий апарат примусу, підкорення чужої волі насильству — тюрми,
особливі загони людей, військо та ін.,— тоді з’являється держава.

Але був час, коли держави не було, коли тримався спільний зв’язок, саме
суспільство, дисципліна, розпорядок праці силою звички, традицій,
авторитетом або пошаною, якою користувалися старійшини роду або жінки,
що в той час часто займали не тільки рівноправне становище з чоловіками,
але навіть нерідко і вище, і коли особливого розряду людей —
спеціалістів, щоб управляти, не було. Історія показує, що держава, як
особливий апарат примусу людей, виникала тільки там і тоді, де і коли
з’являвся поділ суспільства на класи — значить, поділ на такі групи
людей, з яких одні завжди можуть привласнювати працю других, де один
експлуатує другого.

І цей поділ суспільства на класи в історії повинен стояти перед нами
ясно завжди, як основний факт. Розвиток усіх людських суспільств
протягом тисячоліть в усіх без винятку країнах показує нам загальну
закономірність, правильність, послідовність цього розвитку таким чином,
що спочатку ми маємо суспільство без класів — початкове патріархальне,
первісне

2* 9

суспільство, в якому не було аристократів; потім — суспільство,
засноване на рабстві, суспільство рабовласницьке. Через це пройшла вся
сучасна цивілізована Європа — рабство було цілком пануючим 2 тисячі
років тому. Через це пройшла величезна більшість народів решти частин
світу. У найменш розвинених народів сліди рабства залишилися ще й тепер,
і установи рабства, наприклад, в Африці, втд знайдете й тепер.
Рабовласники і раби — перший великий поділ на класи. Перша група
володіла не тільки всіма засобами виробництва — землею, знаряддями, хоч
би які слабі, примітивні вони тоді були,— вона також володіла і людьми.
Ця група називалась рабовласниками, а ті, хто працював і віддавав працю
іншим, називались рабами.

За цією формою настала в історії інша форма — кріпосне право. Рабство у
величезній більшості країн у своєму розвитку перетворилося в кріпосне
право. Основний поділ суспільства— кріпосники-поміщики і
кріпаки-селя-ни. Форма відносин між людьми змінилась. Рабовласники
вважали рабів своєю власністю, закон зміцнював цей погляд і розглядав
рабів як річ, що цілком перебуває у володінні рабовласника.’ У
відношенні до кріпака-селянина залишилось класове гноблення, залежність,
але кріпосник-поміщик не вважався власником селянина, як речі, а мав
лише право на його працю і на присилування його до відбування певної
повинності. На практиці, як ви всі знаєте, кріпосне право, особливо в
Росії, де воно найдовше трималось і набрало найгрубіших форм, воно нічим
не різнилось від рабства.

Далі,— у кріпосному суспільстві, в міру розвитку торгівлі, виникнення
всесвітнього ринку, в міру розвитку грошового обігу, виникав но-

10

вий клас — клас капіталістів. З товару, з обміну товарів, з виникнення
влади грошей виникала влада капіталу. На протязі XVIII століття, вірніше
— з кінця XVIII століття, і на протязі XIX століття відбулись революції
в усьому світі. Кріпосництво було витіснене з усіх країн Західної
Європи. Найпізніше сталося це в Росії. У Росії в 1861 році теж стався
переворот, наслідком якого була зміна однієї форми суспільства іншою —
заміна кріпосництва капіталізмом, при якому поділ на класи залишився,
залишилися різні сліди і пережитки кріпосного права, але в основному
поділ на класи набрав іншої форми.

Власники капіталу, власники землі, власники фабрик і заводів становили і
становлять в усіх капіталістичних державах мізерну меншість населення,
яка цілком розпоряджається всією народною працею і, значить, тримає в
своєму розпорядженні, гнобленні, експлуатації всю масу трудящих, з яких
більшість є пролетарі, наймані робітники, що в процесі виробництва
дістають засоби до життя тільки від продажу своїх робочих рук, робочої
сили. Селяни, розрізнені й придушені ще за кріпосних часів, з переходом
до капіталізму перетворювались частково (в більшості) у пролетарів,
частково (в меншості) у заможне селянство, яке само наймало робітників і
являло собою буржуазію сільську.

Цей основний факт — перехід суспільства від первісних форм рабства до
кріпосництва і, нарешті, до капіталізму — ви завжди повинні мати на
увазі, бо, тільки згадуючи цей основний факт, тільки вставляючи в цю
основну рамку всі політичні вчення, ви зможете правильно оцінити ці
вчення і розібратись, до чого вони стосуються, бо кожний з цих великих

11

періодів людської історії — рабовласницький, кріпосницький і
капіталістичний—-обіймає десятки і сотні століть і являє таку безліч
політичних форм, різноманітних політичних учень, поглядів, революцій, що
розібратися в усій цій надзвичайній строкатості і величезній
різноманітності,— особливо зв’язаний із вченнями політичними,
філософськими і іншими буржуазних вчених і політиків,— можна в тому
тільки разі, коли твердо додержувати, як керівної основної нитки, цього
поділу суспільства на класи, зміни форм класового панування і з цієї
точки зору розбиратися в усіх суспільних питаннях — економічних,
політичних, духовних, релігійних і т. д.

Якщо ви з точки зору цього основного поділу подивитесь на державу, то
побачите, що до поділу суспільства на класи, як я вже сказав, не
існувало й держави. Але в міру того, як виникає і міцніє суспільний
поділ на класи, в міру того, як виникає суспільство класове, в міру
цього виникає і міцніє держава. Ми маємо в історії людства десятки і
сотні країн, які пережили й переживають зараз рабство, кріпосництво і
капіталізм. У кожній з них, незважаючи на величезні історичні переміни,
які відбувались, незважаючи на всі політичні перипетії і всі революції,
які були зв’язані з цим розвитком людства, з переходом від рабства через
кріпосництво до капіталізму і до теперішньої всесвітньої боротьби проти
капіталізму,— ви завжди бачите виникнення держави. Вона завжди була
певним апаратом, який виділявся з суспільства і складався з групи людей,
що займалися тільки тим або майже тільки тим, або головним чином тим,
щоб управляти. Люди поділяються на тих, ким управляють, і на
спеціалістів по управлінню, на тих, які підні-

12

маються над суспільством і яких називають правителями, представниками
держави. Цей апарат, ця група людей, які управляють іншими, завжди
забирає в свої руки певний апарат примусу, фізичної сили,— все одно, чи
виявляється це насильство над людьми в первісній дубині, чи в епоху
рабства в досконалішому типі озброєння, чи у вогнепальній зброї, яка в
середні віки з’явилась, чи, нарешті, в сучасній, яка в XX столітті
досягла технічних чудес і цілком грунтується на останніх досягненнях
сучасної техніки. Прийоми насильства змінювались, але завжди, коли була
держава, існувала в кожному суспільстві група осіб, які управляли, які
командували, панували і для вдержання влади мали в своїх руках апарат
фізичного примусу, апарат насильства, того озброєння, що відповідало
технічному рівневі кожної епохи. І, вдивляючись у ці спільні явища,
задаючись питанням, чому не існувала держава, коли не було класів, коли
не було експлуататорів і експлуатованих, і чому вона виникла, коли
виникли класи,— ми тільки так знаходимо певну відповідь на питання про
суть держави і її значення.

Держава — це є машина для підтримання панування одного класу над другим.
Коли в суспільстві не було класів, коли люди до рабської епохи існування
працювали в первісних умовах більшої рівності, в умовах ще найнижчої
продуктивності праці, коли первісна людина насилу добувала собі засоби,
необхідні для найгрубішого первісного існування, тоді не виникало й не
могло виникнути і особливої групи людей, спеціально виділених для
управління і пануючих над усією рештою суспільства. Лише коли з’явилась
перша форма поділу суспільства на класи, коли з’явилось рабство, коли
можна

13

було певному класові людей, зосередившись на найгрубіших формах
землеробської праці, виробляти деякий надлишок, коли цей надлишок не
абсолютно був необхідний для найзлиден-нішого існування раба і потрапляв
до рук рабовласника, коли, таким чином, зміцніло існування цього класу
рабовласників, і щоб воно зміцніло, необхідно було, щоб виникла держава.

І вона виникла — держава рабовласницька,— апарат, який давав у руки
рабовласників владу, можливість управляти всіма рабами. І суспільство і
держава тоді були далеко дрібніші, ніж тепер, мали в своєму
розпорядженні незрівнянно слабший апарат зв’язку — тоді не було
теперішніх засобів сполучення. Гори, ріки і моря були неймовірно
більшими перепонами, ніж тепер, і держава утворювалась в межах
географічних границь, далеко вужчих. Технічно слабий державний апарат
обслуговував державу, що поширювалась на порівняно вузькі межі і вузьке
коло дій. Але був все ж апарат, який примушував рабів залишатися в
рабстві, вдержував одну частину суспільства в примусі, пригнобленні у
другої. Примушувати одну переважаючу частину суспільства до
систематичної роботи на другу не можна без постійного апарату примусу.
Поки не було класів — не було й цього апарату. Коли з’явились класи,
всюди і завжди разом із зростанням і зміцненням цього поділу з’являвся і
особливий інститут — держава. Форми держави були надзвичайно
різноманітні. За часів рабовласницьких у країнах найбільш передових,
культурних і цивілізованих по-тодішньому, наприклад, у стародавній
Греції і Римі, які цілком базувались на рабстві, ми маємо вже
різноманітні форми держави. Тоді вже виникає відмінність

14

gdD$¦ ви почуєте про боротьбу, яка була між монархічною і
республіканською державами, але основним було те, що рабів не вважали за
людей; не тільки не вважали за громадян, а й за людей. Римський закон
розглядав їх як річ. Закон про вбивство, не кажучи вже про інші закони
охорони людської особи, не стосувався рабів. Він захищав лише
рабовласників, які тільки й визнавались повноправними громадянами. Але
чи встановлювалась монархія — це була монархія рабовласницька, чи
республіка — це була республіка рабовласницька. В них усіма правами
користувались рабовласники, а раби були річчю за законом, і над ними
можливе було не тільки яке завгодно насильство, але й убивство раба не
вважалося злочином. Рабовласницькі республіки розрізнялись своєю
внутрішньою організацією: були республіки аристократичні і демократичні.
В аристократичній республіці невелика кількість привілейованих брала
участь у виборах, у демократичній ?—брали участь усі, але знов-таки всі
рабовласники, всі, крім рабів. Цю основну обставину треба мати на увазі,
бо вона найбільш

15

проливає світла на питання про державу і ясно показує суть держави.

Держава є машина для гноблення одного класу другим, машина, щоб тримати
в покорі одному класові інші підлеглі класи. Форма цієї машини буває
різна. У рабовласницькій державі ми маємо монархію, аристократичну
республіку або навіть демократичну республіку. В дійсності форми
правління бували надзвичайно різноманітні, але суть справи залишалась та
сама: раби не мали ніяких прав і залишались пригнобленим класом, їх не
визнавали за людей. Те саме ми бачимо і в кріпосній державі.

Зміна форми експлуатації перетворювала рабовласницьку державу в
кріпосницьку. Це мало величезне значення. У рабовласницькому суспільстві
— повна безправність раба, його не визнавали за людину; у кріпосницькому
— прив’язаність селянина до землі. Основна ознака кріпосного права та,
що селянство (а тоді селяни становили більшість, міське населення було
дуже слабо розвинене) вважалося прикріпленим до землі,— звідси пішло й
саме поняття — кріпосне право. Селянин міг працювати певну кількість
днів на себе на тій ділянці, яку давав йому поміщик; другу частину днів
селянин-кріпак працював на пана. Суть класового суспільства залишалась:
суспільство держалось на класовій експлуатації. Повноправними могли бути
тільки поміщики, селяни вважались безправними. їх становище на практиці
дуже мало відрізнялось від становища рабів у рабовласницькій державі.
Але все ж до їх визволення, до визволення селян, відкривався шлях
ширший, бо селянин-кріпак не вважався прямою власністю поміщика. Він міг
проводити частину часу на своїй ділянці, міг, так би

16

мовити, до певної міри належати собі, і кріпосне право при ширшій
можливості розвитку обміну, торговельних зносин дедалі більше
розкладалось, і дедалі більше розширялося коло визволення селянства.
Кріпосне суспільство завжди було складніше, ніж суспільство
рабовласницьке. У ньому був великий елемент розвитку торгівлі,
промисловості, що вело ще в той час до капіталізму. У середні віки
кріпосне право переважало. І тут форми держави були різноманітні, і тут
ми маємо і монархію і республіку, хоч далеко слабше виявлену, але завжди
пануючими визнавались єдино тільки по-міщики-кріпосники. Селяни-кріпаки
в галузі всяких політичних прав були виключені абсолютно.

І при рабстві і при кріпосному праві панування невеликої меншості людей
над величезною більшістю їх не може обходитись без примусу. Уся історія
повна безперервних спроб пригноблених класів скинути гноблення. Історія
рабства знає війни за визволення від рабства, які тяглися багато
десятиріч. Між іншим, ім’я «спартаківці», яке взяте тепер комуністами
Німеччини,— цією єдиною німецькою пар тією, що справді бореться проти
гніту капіталізму,— це ім’я взяте ними через те, що Спартак був одним із
найвидатніших героїв одного з найбільших повстань рабів близько двох
тисяч років тому. На протязі ряду років всемогутня, здавалося б, Римська
імперія, цілком заснована на рабстві, зазнавала потрясінь і ударів від
величезного повстання рабів, які озброїлися і зібралися під проводом
Спартака, утворивши величезну армію. Кінець кінцем, вони були перебиті,
схоплені, піддані катуванням з боку рабовласників. Ці громадянські війни
проходять через усю історію існування

17

класового суспільства. Я зараз навів приклад найбільшої з таких
громадянських воєн в епоху рабовласництва. Уся епоха кріпосного права
так само сповнена постійних повстань селян. У Німеччині, наприклад, у
середні віки досягла широких розмірів і перетворилася в громадянську
війну селян проти поміщиків боротьба між двома класами: поміщиками і
кріпаками. Ви всі знаєте приклади таких багаторазових повстань селян
проти поміщиків-кріпосників і в Росії.

Для вдержання свого панування, для збереження своєї влади поміщик
повинен був мати апарат, що об’єднав би в підлеглості йому величезну
кількість людей, підпорядкував їх певним законам, правилам,— і всі ці
закони зводились в основному до одного — вдержати владу поміщика над
селянином-кріпаком. Це й була кріпосницька держава, яка в Росії,
наприклад, або у зовсім відсталих азіатських країнах, де досі
кріпосництво панує — формою вона відрізнялась — була або
республіканська, або монархічна. Коли держава була монархічна —
визнавалася влада одного; коли вона була республіканська — визнавалася
більш чи менш участь виборних від поміщицького суспільства,— це в
суспільстві кріпосницькому. Кріпосницьке суспільство являло собою такий
поділ класів, коли величезна більшість —• кріпосне селянство —
перебувала в повній залежності від мізерної меншості — поміщиків, які
володіли землею.

Розвиток торгівлі, розвиток товарообміну привів до виділення нового
класу — капіталістів. Капітал виник у кінці середніх віків, коли світова
торгівля після відкриття Америки досягла величезного розвитку, коли
збільшилась кількість дорогоцінних металів, коли срібло

18

І золото стали знаряддям обміну, коли грошовий оборот дав можливість
тримати величезні багатства в одних руках. Срібло і золото визнавались
як багатство в усьому світі. Падали економічні сили поміщицького класу,
і розвивалася сила нового класу — представників капіталу. Перебудова
суспільства відбувалась таким способом, щоб усі громадяни стали наче
рівними, щоб відпав колишній поділ на рабовласників і рабів, щоб усі
вважались рівними перед законом, незалежно від того, хто яким капіталом
володіє — чи землею на правах приватної власності, чи це голяк, в якого
самі робочі руки,— усі рівні перед законом. Закон однаково охороняє
всіх, охороняє власність, у кого вона є, від зазіхань проти власності з
боку тієї маси, яка, не маючи власності, не маючи нічого, крім своїх
рук, поступово убожіє, розоряється і перетворюється в пролетарів. Таке є
капіталістичне суспільство.

Я не можу на цьому спинитись докладно. До цього питання ви ще
повернетесь, коли будете вести бесіду про програму партії,— там ви
почуєте характеристику капіталістичного суспільства. Це суспільство
виступило проти кріпосництва, проти старого кріпосного права з лозунгом
свободи. Але це була свобода для того, хто володіє власністю. І коли
кріпосне право було зруйноване, що сталося наприкінці XVIII ?— на
початку XIX століття — у Росії це сталося пізніше від інших країн, у
1861 p.,— тоді на зміну кріпосницькій державі прийшла держава
капіталістична, яка оголошує своїм лозунгом свободу всенародну,
говорить, що вона виявляє волю всього народу, заперечує, що вона класова
держава, і тут між соціалістами, які борються за свободу всього народу,
і капіталістичною державою розвивається боротьба,

19

яка привела зараз до створення Радянської соціалістичної республіки і
яка охоплює весь світ.

Щоб зрозуміти боротьбу, розпочату із всесвітнім капіталом, щоб зрозуміти
суть капіталістичної держави, треба пам’ятати, що капіталістична
держава, виступаючи проти кріпосницької, ішла в бій з лозунгом свободи.
Скасування кріпосного права означало для представників капіталістичної
держави свободу і робило.їм послугу остільки, оскільки кріпосне право
руйнувалося і селяни дістали можливість володіти, як повною власністю,
тією землею, яку вони купили шляхом викупу, або частинкою — з оброку,—
на це держава не звертала уваги: вона охороняла власність, хоч би яким
шляхом вона виникла, бо держава базувалась на приватній власності.
Селяни перетворювалися в приватних власників в усіх сучасних
цивілізованих державах. Держава охороняла приватну власність і там, де
поміщик віддавав частину землі селянинові, винагороджувала його за
допомогою викупу, продажу за гроші. Держава немов заявляла: повну
приватну власність ми збережемо, і давала їй всіляку підтримку та
заступництво. Держава визнавала цю власність за кожним купцем,
промисловцем і фабрикантом. І це суспільство, засноване на приватній
власності, на владі капіталу, на повній підлеглості всіх неіму-щих
робітників і трудящих мас селянства,— це суспільство оголошувало, що
воно панує на основі свободи. Борючись проти кріпосного права, воно
оголосило власність вільною і особливо пишалося тим, що ніби держава
перестала бути класовою.

Тим часом держава, як і раніше, залишалась машиною, яка допомагає
капіталістам тримати

20

в покорі бідніше селянство і робітничий клас, але зовнішньо вона була
вільна. Вона оголошує загальне виборче право, заявляє устами своїх
поборників, проповідників, учених і філософів, що це держава не класова.
Навіть тепер, коли проти неї почалась боротьба Радянських соціалістичних
республік, вони обвинувачують нас, ніби ми — порушники свободи, що ми
будуємо державу, засновану на примусі, на придушенні одних другими, а
вони є держава всенародна, демократична. Ось це питання — про державу —
тепер, під час початку соціалістичної революції в усьому світі, і якраз
під час перемоги революції в деяких країнах, коли особливо загострилась
боротьба із всесвітнім капіталом,—питання про державу набуло найбільшого
значення і стало, можна сказати, найболючішим питанням, фокусом усіх
політичних питань і всіх політичних спорів сучасності. Хоч би яку партію
ми взяли в Росії або в будь-якій більш цивілізованій країні,— майже всі
політичні спори, розходження, думки крутяться зараз навколо поняття про
державу. Чи є держава в капіталістичній країні, в демократичній
республіці,— особливо такій-от, як Швейцарія або Америка,— в
найвільніших демократичних республіках, чи є держава виразом народної
волі, зведенням загальнонародного рішення, виразом національної волі і
т. д.,— чи ж держава є машина для того, щоб тамтешні капіталісти могли
тримати свою владу над робітничим класом і селянством? Це — основне
питання, навколо якого зараз точаться в усьому світі політичні спори. Що
говорять про більшовизм? Буржуазна преса лає більшовиків. Ви не знайдете
жодної газети, яка не повторила б ходячого обвинувачення проти
більшовиків у тому, що вони є порушниками

21

народовладдя. Якщо наші меншовики І соціа-лісти-революціонери в простоті
душі (а може, і не в простоті, або, може, це така простота, про яку
сказано, що вона — гірша від злодійства) думають, що вони є відкривачі й
винахідники обвинувачення проти більшовиків у тому, що вони порушили
свободу і народовладдя, то вони якнайсмішніше помиляються. Тепер немає
жодної з найбагатших газет найбагатших країн, які десятки мільйонів
віддають на їх розповсюдження і в десятках мільйонів’ примірників сіють
буржуазну брехню і імперіалістичну політику,— немає жодної з цих газет,
яка не повторила б цих основних доводів і обвинувачень проти
більшовизму: що Америка, Англія і Швейцарія, це — передові держави,
основані на народовладді, більшовицька ж республіка є держава
розбійників, що вона не знає свободи і що більшовики є порушниками ідеї
народовладдя і навіть дійшли до того, що розігнали учредилку. Ці страшні
обвинувачування більшовиків повторюються в усьому світі. Обвинувачування
ці підводять нас цілком до питання: що таке держава? Щоб ці
обвинувачування зрозуміти, щоб у них розібратись і цілком свідомо до них
поставитись і розібратися не з чуток тільки, а мати тверду думку, треба
ясно зрозуміти, що таке держава. Тут ми маємо всякі капіталістичні
держави і всі ті вчення на захист їх, які створились до війни. Щоб
правильно підійти до вирішення питання, треба поставитися критично до
всіх цих учень і поглядів.

Я вже назвав вам на допомогу твір Енгельса «Походження сім’ї, приватної
власності і держави». Тут саме говориться, що всяка держава, в якій
існує приватна власність на землю і на засоби виробництва, де панує
капітал, хоч

22

би яка демократична вона була,— вона є держава капіталістична, вона є
машина в руках капіталістів, щоб тримати в покорі робітничий клас і
бідніше селянство. А загальне виборче право, Установчі збори, парламент
— це тільки форма, свого роду вексель, який анітрохи не міняє справи по
суті.

Форма панування держави може бути різна: капітал одним способом проявляє
свою силу там, де є одна форма, і іншим — де інша, але по суті влада
залишається в руках капіталу: чи є цензове право чи інше, чи є
республіка демократична, і навіть чим вона демократич-ніша, тим грубіше,
цинічніше це панування капіталізму. Одна з найбільш демократичних
республік у світі — Північно-Американські Сполучені Штати — і ніде так,
як у цій країні (хто там побував після 1905 р., той напевне має про це
уявлення), ніде влада капіталу, влада купки мільярдерів над усім
суспільством не проявляється так грубо, з таким відкритим підкупом, як в
Америці. Капітал, раз він існує, панує над усім суспільством, і ніяка
демократична республіка, ніяке виборче право суті справи не міняють.

Демократична республіка і загальне виборче право порівняно з
кріпосницьким ладом були величезним прогресом: вони дали можливість
пролетаріатові досягти того об’єднання, того згуртування, яке він має,
утворити ті стрункі, дисципліновані ряди, які ведуть систематичну
боротьбу з капіталом. Нічого подібного навіть приблизно не було у
селянина-крі-пака, не кажучи вже про рабів. Раби, як ми знаємо,
повставали, учиняли бунти, відкривали громадянські війни, але ніколи не
могли створити свідомої більшості, партій, що керують боротьбою, не
могли ясно зрозуміти, до

23

якої мети йдуть, і навіть у найбільш революційні моменти історії завжди
ставали пішаками в руках пануючих класів. Буржуазна республіка,
парламент, загальне виборче право — все це з точки зору всесвітнього
розвитку суспільства становить величезний прогрес. Людство йшло до
капіталізму, і тільки капіталізм, завдяки міській культурі, дав
можливість пригнобленому класові пролетарів усвідомити себе і створити
той всесвітній робітничий рух, ті мільйони робітників, організованих по
всьому світі в партії, ті соціалістичні партії, які свідомо керують
боротьбою мас. Без парламентаризму, без виборності цей розвиток
робітничого класу був би неможливий. Ось чому все це в очах найширших
мас людей набуло такого великого значення. Ось чому перелом здається
таким важким. Не тільки свідомі лицеміри, учені й попи підтримують і
захищають цю буржуазну брехню, що держава вільна і покликана захищати
інтереси всіх, але й маси людей, які щиро повторюють старі передсуди і
не можуть зрозуміти переходу від старого капіталістичного суспільства до
соціалізму. Не тільки люди, що перебувають у прямій залежності від
буржуазії, не тільки ті, що перебувають під гнітом капіталу, або що
підкуплені цим капіталом (на службі у капіталу перебуває безліч усякого
роду вчених, художників, попів і т. д.), а й люди, що просто перебувають
під впливом передсудів буржуазної свободи, усе це ополчилось проти
більшовизму в усьому світі за те, що при своєму заснуванні Радянська
республіка відкинула цю буржуазну брехню і відкрито заявила: ви
називаєте свою державу вільною, а насправді, поки є приватна власність,
ваша держава, хоча б вона була демократичною республікою, є не що

24

інше, як машина в руках капіталістів для придушення робітників, і, чим
вільніша держава, тим ясніше це виявляється. Приклад цього — Швейцарія в
Європі, Північно-Американські Сполучені Штати в Америці. Ніде капітал не
панує так цинічно й нещадно, і ніде це не видно з такою ясністю, як саме
в цих країнах, хоч це демократичні республіки, як би вони не були гарно
розмальовані, незважаючи ні на які слова про трудову демократію, про
рівність усіх громадян. На ділі в Швейцарії і Америці панує капітал, і
всякі спроби робітників добитись скільки-небудь серйозного поліпшення
свого становища зустрічаються негайною громадянською війною. У цих
країнах менше солдатів, постійного війська,— у Швейцарії існує міліція,
і кожний швейцарець має рушницю в себе дома, в Америці до останнього
часу не було постійного війська,— і тому, коли виникає страйк, буржуазія
озброюється, наймає солдатів і придушує страйк, і ніде це придушення
робітничого руху не відбувається з такою, нещадною лютістю, як у
Швейцарії і Америці, і ніде в парламенті не позначаться так сильно вплив
капіталу, як саме тут. Сила капіталу — все, біржа — все, а парламент,
вибори — це маріонетки, ляльки… Але чим далі, тим більше прояснюються
очі робітників, і тим більше поширюється ідея Радянської влади, особливо
після тієї кривавої бойні, яку ми тільки що пережили. Усе ясніше стає
для робітничого класу необхідність нещадної боротьби з капіталістами.

Хоч би якими формами прикривалась республіка, хай то буде найбільш
демократична республіка, але якщо вона буржуазна, якщо в ній залишилась
приватна власність на землю, на заводи і фабрики, і приватний капітал

25

тримає в найманому рабстві все суспільство, тобто, якщо в ній не
виконується те, про що заявляє програма нашої партії і Радянська
конституція, то ця держава — машина, щоб гнобити одних іншими. І цю
машину ми візьмемо в руки того класу, який повинен повалити владу
капіталу. Ми відкинемо всі старі передсуди, що держава є загальна
рівність,— це обман: поки є експлуатація, не може бути рівності. Поміщик
не може бути рівний робітникові, голодний — ситому. Ту машину, яка
називалась державою, перед якою люди спиняються з суєвірною пошаною і
вірять старим казкам, що це є загальнонародна влада,— пролетаріат цю
машину відкидає і каже: це буржуазна брехня. Ми цю машину відняли у
капіталістів, взяли її собі. Цією машиною або дубиною ми розгромимо
всяку експлуатацію, і, коли на світі не залишиться можливості
експлуатувати, не залишиться власників землі, власників фабрик, не буде
так, що одні об’їда-ються, а другі голодують,— лише тоді, коли
можливостей для цього не залишиться, ми цю машину віддамо на злом. Тоді
не буде держави, не буде експлуатації. Ось точка зору нашої
комуністичної партії. Сподіваюсь, що до цього питання ми в наступних
лекціях повернемось — і не раз.

Вперше надруковано

18 січня 1929 р. у газеті

«Правда» № 15

Друкується за текстом

Повного зібрання творів

В. І. Леніна, т. 39, с 60—78

Примітка

[1] Комуністичний університет імені Я. М. Свердлова утворився з
організованих у 1918 році за ініціативою Я. М. Свердлова курсів
агітаторів та інструкторів при Всеросійському Центральному Виконавчому
Комітеті. У січні 1919 року курси були перетворені у Школу радянської
роботи, а після рішення VIII з’їзду РКП (б) про організацію вищої школи
при ЦК для підготовки партійних кадрів — у Центральну школу радянської і
партійної роботи. З липня пленум ЦК РКП (б) затвердив постанову про
перейменування Центральної школи радянської і партійної роботи у
Комуністичний університет імені Я. М. Свердлова. Організації
університету, виробленню його учбових програм велику увагу приділяв В.
І. Ленін. 11 липня і 29 серпня 1919 року Ленін прочитав в університеті
лекції про державу (запису другої лекції не знайдено). 24 жовтня Ленін
виступив перед слухачами Свердловського університету, які від’їжджали на
фронт (див. В. І.. Ленін. Повне зібрання творів, т. 39, стор. 224—231).

У 1932 році за рішенням ЦК ВКП(б) Комуністичний університет імені Я. М.
Свердлова був реорганізований у Вищий комуністичний
сільськогосподарський університет імені Я. М. Свердлова, що ставив своїм
завданням підготовку кадрів партійних організаторів для перебудови
сільського господарства; у 1935 році університет був перетворений у Вищу
школу пропагандистів при ЦК ВКП(б). У 1939 році була створена Вища
партійна школа при ЦК ВКП(б).— 1.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019