.

Друзенко Г. 2000 – Інститут свободи совісті. Міжнародні стандарти та законодавство України (книга)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
1 15722
Скачать документ

ЗМІСТ

  • ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
  • ВСТУП СВОБОДА САМОВИЗНАЧЕННЯ У ВІЧНОСТІ

РОЗДІЛ 1 ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ 

РОЗДІЛ 2 РЕЛІГІЯ І СУЧАСНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ 

  • 2.1. ХРИСТИЯНСТВО І ПРАВА ЛЮДИНИ
  • 2.2. ЦЕРКВА І ДЕМОКРАТІЯ
  • 2.3. РЕЛІГІЙНИЙ ВИМІР ІНШИХ СОЦІАЛЬНО­ПРАВОВИХ КОНЦЕПЦІЙ СУЧАСНОСТІ
  • 2.4. ЗАГАЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ ДЕРЖАВНО­ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН

РОЗДІЛ 3 МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ В ГАЛУЗІ СВОБОДИ СОВІСТІ 

  • 3.1. УНІВЕРСАЛЬНІ МІЖНАРОДНІ АКТИ
  • 1. Статут ООН
  • 2. Загальна декларація прав людини
  • 3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права
  • 4. Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії або переконань
  • 5. Resume
  • 3.2. ЄВРОПЕЙСЬКІ АКТИ
  • 1. Конвенція про захист прав людини та основних свобод
  • 2. Акти НБСЄ/ОБСЄ
  • 3. Resume
  • 3.3. ІНШІ МІЖНАРОДНІ АКТИ. ПЕРШІ ВИСНОВКИ

РОЗДІЛ 4 РОЗМАЇТТЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ЗАКОНОДАВСТВ 

  • 4.1. СЕПАРАЦІЙНА МОДЕЛЬ
  • 1. Антагоністичне відокремлення церкви від держави
  • 2. Неантагоністичне відокремлення церкви від держави
  • 4.2. КООПЕРАЦІЙНА МОДЕЛЬ
  • 4.3. НЕПОВТОРНИЙ СИНТЕЗ

РОЗДІЛ 5 УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ: РЕАЛІЇ, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ 

  • 5.1. КОНСТИТУЦІЙНІ НОРМИ
  • 5.2. ПРАВА І СВОБОДИ ВІРУЮЧИХ
  • 1. Право на альтернативну (невійськову) службу
  • 2. Ідентифікаційні номери
  • 3. Статус релігійної освіти та інші проблеми, пов’язані з реалізацією особою права на свободу совісті
  • 5.3. ПРАВОВИЙ СТАТУС РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
  • 1. Трохи історії
  • 2. Класифікація релігійних організацій
  • 3. Порядок утворення релігійних організацій
  • 4. Правоздатність релігійних організацій
  • 5. Майновий статус релігійних організацій
  • 6. Державний орган у справах релігій

ВИСНОВКИ ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО РЕФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ СВОБОДУ СОВІСТІ ВІТЧИЗНЯНОГО  ЗАКОНОДАВСТВА 

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  • 1. НОРМАТИВНО­ПРАВОВІ АКТИ УКРАЇНИ
  • 2. МІЖНАРОДНО–ПРАВОВІ АКТИ
  • 3. КОНСТИТУЦІЙНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ
  • 4. АКТИ НЕНОРМАТИВНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ЛІТЕРАТУРА
  • 6. ДЖЕРЕЛА АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ

ВСТУП

Коли говорять про права людини і основні свободи, родовід їх, як правило, ведуть від Білля про права (Великобританія, 1689), Декларації про незалежність (США, 1776) та Декларації прав людини і громадянина (Франція, 1789) – принаймні абсолютна більшість науковців не ризикує простежувати їх пряму ґенезу глибше Magna Carta (Англія, 1215). Занурюючись в історію далі, говорять здебільшого про “імпульси”, філософські прозріння, світоглядні концепції тощо.

Такий, загалом виправданий з історичної точки зору, підхід потребує однак на певне уточнення, що стосується одного з прав, проголошених названими вище актами. Ми маємо на увазі право на свободу совісті. Перший нормативний акт, в якому його було закріплено, датується 313 роком по Різдву. Це так званий Міланський едикт, виданий августами Римської імперії Костянтином і Лікинієм, в якому вони надавали “християнам і всім іншим повну свободу (liberam potestatem) додержувати тієї релігії, яку хто може і яку вважає для себе найліпшою”.

Щоб там казали, але перед нами повноцінний правовий акт, що мав конкретні юридичні наслідки. Акт, виданий у добу, коли рабство вважалося цілком природним явищем, а про рівноправ’я чоловіка і жінки ніхто не згадував навіть у творах красного письменства. Отже, за 900 років до з’явлення на світ Magna Carta людство не просто замислювалось над проблемою свободи совісті, а робило цілком конкретні кроки задля закріплення її на рівні юридичних норм.

Таку саме “історичну аномалію” спостерігаємо й звернувшись до міжнародного права. Вже в XVI ­ XVIІ століттю в Європі з’являються міжнародні договори, покликані ґарантувати права релігійних меншин. Найвідоміші з них – Авґсбурський мир (1555) та Вестфальський трактат (1648). Це свідчить, що в той час європейські держави постали перед дилемою: або вилюдніти через безкінечну релігійну війну, де кожна інтервенція обґрунтовувалась потребою захисту одновірців, або будувати свою внутрішню і зовнішню політику на засадах віротерпимості. І знову ж таки разючий контраст з відсутністю в тогочасному міжнародному праві норм, які б закріплювали будь­які інші свободи, проголошені Загальною Декларацією прав людини.

Отже, навіть наведені вище нечисленні факти свідчать про особливе місце, яке посідає право на свободу совісті серед інших прав і основних свобод. І це зрозуміло. Бо якщо реалізуючи усі інші права людина визначає себе в часі, то релігійна свобода є умовою самовизначення особи у вічності.

Усвідомлення цього факту дозволить нам зрозуміти, чому на вівтар свободи совісті принесено людством найчисельніші жертви. Причому жертви у прямому сенсі цього слова: не вояки, загиблі у збройній боротьбі, а беззбройні віруючі, які воліли прийняти смерть, але не зректися власної віри. Мартиролог свободи совісті, що починається, мабуть, задовго до Сократа, продовжується християнськими мучениками перших століть (на чолі із Самим Засновником християнства та його апостолами), візантійськими юдеями, вільнодумцями та єретиками середньовіччя, мучениками релігійних війн, що хитали Європу в XVI ­ XVIІ столітті, православними мешканцями Балкан – жертвами релігійної нетерпимості ісламських фанатиків за часів Османській імперії, католицькими священиками, що загинули через гоніння на Церкву з боку найбільш радикальних провідників Великої французької та Мексиканської революцій, і звичайно мільйонами віруючих, вбитих, закатованих, спалених живцем жахливими тоталітарними режимами нашого століття …

На жаль, в цьому списку зарано ставити крапку. За даними правозахисної організації Міжнародна Амністія та Разерфордського інституту (США) 7% європейських і 8% латиноамериканських держав, а також 14% країн Чорної Африки “постійно і серйозно” порушують релігійну свободу, серед країн Близького Сходу і Північної Африки лише у 6% держав “не фіксується серйозних порушень”, а в таких країнах як Судан, Сомалі, Пакистан, Шрі­Ланка, Індонезія, Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Лівія, Куба, Мексика “релігійні переслідування мають постійний і брутальний характер” . Як не прикро це визнавати, але й сьогодні ще через релігійну нетерпимість певних держав мучеництво за віру подеколи залишається для віруючих єдиним способом реалізувати своє право на свободу совісті.

Нам здається, що навіть сказаного достатньо, щоб стверджувати актуальність будь­яких ґрунтовних студій феномену свободи совісті – де б вони не проводилися і в якому б розрізі (теологічному, філософському, релігієзнавчому, історичному, соціологічному, юридичному) не розглядали проблему окремі дослідники. Є, однак, причини, які змушують говорити, що саме в Україні дослідження свободи совісті набувають особливої актуальності.

Насамперед, це реалії нашої історії. До 1905 року, коли було видано імператорський указ Об усилении начал веротерпимости, проблема свободи совісті була persona non grata в російській імперській науці. Ідеологема російської монархії самодержавство­православ’я­народність надавала будь­яким спробам безстороннього дослідження в цій сфері політичного звучання, і тому природно, що перші спроби серйозного осмислення проблеми з’являються лише після обнародування згаданого вище указу. Серед них варто виділити літературно–філософську збірку Свободная совесть (1906) та монографію Руффіні Религиозная свобода: История идеи (1914).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019