Партійно-радянська преса України: злети на фоні падіння

Перемога “робітничо-селянської” більшовицької революції в Росії у жовтні
1917 року справила величезне враження на українське суспільство, адже
переважна кількість національної території країни відносилася до Росії,
а отже, події в метрополії прямо впливали на долі її населення.
Ідейно-політичне розшарування у зв(язку з новим поворотом революції,
політичні гасла та звернення, надії і сподівання, що друкувалися на
сторінках тогочасних газет, віддзеркалюють реальний стан суспільства,
збудженого не тільки можливістю, а й необхідністю прийняття історичних
рішень.

Вище було розглянуто історію появи і становлення більшовицької преси в
ході “медового” періоду її розвитку в Україні.

Врешті з перебігом історичних подій ситуація в Україні радикально
змінилася. “Друга людина” після Леніна в Росії, Л. Троцький, очоливши
наркомат військових справ, разом з Й. Сталіним зумів поставити в Червону
армію10 мільйонів пролетарів і селян, використовуючи одночасно і
пропаганду, і терор. А Червона армія вирішила майже всі національні
проблеми Росії, в тому числі й українську.

Компартійна влада в Україні встановлювалася тричі, і щоразу в ході
громадянської війни, тобто насильницьким шляхом. Червона армія приходила
в населені пункти, які були зруйновані й спалені, в яких не було
продуктів, не було промисловості, де було дезорганізоване населення.
Тобто радянська влада встановлювалася на руїні. Це позначалося й на
розвиткові преси. Значну роль в її становленні відіграли військові
газети Червоної армії.

Почалася історія цієї армійсько-партійної преси від видань, які ще не
визначали навіть місця свого виходу в світ: “Бюллетень
Военно-революционного комитета Х армии”, київського “Бюллетеня
комитета Юго-Западного фронта” (лишається невідомим, якого саме
комітету), або у 1918 р. “Известия армейского исполкома 1-й армии” чи
“Борьба с контрреволюцией. Орган революционных войск 2-й армии
Восточного фронта”.

Згодом цей загін преси був упорядкований і, так би мовити, від
партизанщини перейшов на регулярну основу: видавати їх було доручено
відповідним політвідділам та штабам, як, наприклад, “Борец за коммунизм.
Издание Политотдела 1-й Заднепровской дивизии (ст. Ново-Алексеевка)” або
“Борец за свободу. Издание штаба особой группы Украинской Советской
армии”, збереглося 35 її номерів, виданих у Катеринославі. Там же у 1919
р. видавався “Бюллетень Военного совета Екатеринославского крепостного
района”. В Одесі видавався в 1919 р. “Голос красноармейца” — видання
політвідділу реввоєнради 1-ї Української радянської армії. Часописи
видавалися навіть під окремі воєнні кампанії — наприклад, “Долой
Деникина” (1919 р.) — орган політвідділу радянскої армії, або “Добьем
Врангеля!” (1920 р.), що друкувалася в Купянську.

У 1919 р. під однією назвою “Красная звезда” виходило кілька видань:

газета Харківського губкому КП(б)У і політуправління Харківського
окружного військового комісаріату,

видання Політвідділу (так в оригіналі — авт.) Н-ської стрілецької
дивізії,

орган Київського Воєнно-Окружного Агітаційно-просвітницького управління,

орган реввоєнради Н-ської Радянської Армії,

орган реввоєнради Південного фронту.

Врешті почала видаватися головна армійська газета — щоденна “Красная
Армия”, орган народного комісаріату у військових справах.

Лишається додати “Красную правду” — орган Н-ської дивізії та “За правду”
— орган політвідділу 57-ї дивізії Радянської Армії — і в цілому можна
уявити цілий прошарок преси часів громадянської війни.

Зміст пересічного номера складали розпорядження й накази командування,
політвідділу, поради у справі вивчення марксизму, повідомлення з
передової, листи червоноармійців, пропагандистські матеріали щодо
міжнародного становища, положення в тилу тощо.

Звернімо увагу: весь цей прошарок складається майже виключно з преси
російськомовної. По-перше, це робилося з огляду на принципові положення
пролетарського інтернаціоналізму. По-друге — з міркувань більш
практичних: на той час у складі більшовицьких військ в Україні саме
українців було не більше 12 відсотків. Значно більше їх було у Петлюри,
Махна, під командуванням Головного повстанського штабу Ю. Мазуренка
тощо.

1920-1921 роки принесли порівняно більше розмаїття у світ преси збройних
сил. Дався взнаки досвід, як військовий, так і газетярський. Почалася
певна спеціалізація: замість, так би мовити, загальноармійських видань
почали виходити ”Красный кавалерист. Орган политотдела кавалерийских
частей Киевского военного округа”, “Красный моряк. Орган политотдела
обороны западным сектором Черного моря”, “Красный Черноморско-Азовский
флот”. Цікавим є приклад видання з красномовною назвою “Листок больного
и раненого красноармейца”, від якого збереглося 4 номери за 1920 рік.

Від тих часів розпочалася й історія чекістської преси, зокрема, від
газети із зловісною назвою “Красный меч. Орган Политотдела Особого
корпуса войск ВУЧК”. Ось рядки з номеру за 26 січня 1919 р. цього
видання, що передають настрої тогочасного карального апарату, а отже й
партії, що ним керувала:

“Для нас нема і не може бути старих засад моралі і гуманності, вигаданих
буржуазією. Нам усе дозволено… Жертви, яких ми вимагаємо, — рятівні
жертви. Вони встеляють шлях до світлого царства Праці, Свободи і Правди.
Кров? Нехай кров, якщо тільки нею можна забарвити в червоний колір
сіро-білий стяг старого розбійницького світу” (переклад С. Горєвалова).

Згодом, при повній підтримці з боку партії, яка першою від цієї
організації й постраждала, зросла ціла низка відповідних “галузевих”
газет, тобто видань НКВС — “На варті Жовтня”, “На страже социализма”
(Сталінська область), “Радянський вартовий” (Харківська область) тощо.

Зовсім екзотичним на цьому тлі здається “Пулемет” — “Листок сатиры и
юмора. Приложение к газете “Красный боец”, на сторінках якого у 1920 р.
знайшлося місце для глузування з ворогів революції та з власних боягузів
— але справжні проблеми воєнного будівництва його редактори порушувати
не насмілювалися.

Склався певний досвід видання одноденних газет: “Красным бойцам” —
“Однодневная газета “Помощи фронту”, або ”Книга Красной Армии” (у
Київському військовому окрузі), або “Неделя фронта” (Миколаїв) чи
“Привет красной коннице”, присвячений “славной Конной Армии и ее
герою-вождю Буденному”.

Поряд з щотижневиками, такими як “Красный боец. Орган Политпросветотдела
при Донецгубвоенкомате” (Луганськ), почали видаватися щоденники:
“Красный боец. Ежедневная газета Политотдела Реввоенсовета 6-й армии”.

Наближалося закінчення громадянської війни в Україні — і це також
позначилося на армійській пресі. Тон її матеріалів став іншим. Замість
бойових назв газет типу “Только вперед. Фронтовая газета Политотдела
14-й армии” з(явилися мирні: “Часовой труда” — при цьому слід звернути
увагу на те, що цей часопис був уже органом не тільки полівідділу
Н-ської стрілецької дивізії, але й місцевих партійних осередків.
Подібний приклад — “Часовой революции. Орган Политотдела Железной
стрелковой дивизии и Гайсинского уездного комитета КП(б)У”.

Велике значення як перша українська більшовицька офіційна газета (хоч і
з дуже короткою історією) мав харківський, а потім київський двомовний
“Вістник Української Народної Республіки” орган Центрального виконавчого
комітету Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів України —
першого більшовицького уряду України. Згодом, у 1919 р. її роль
відігравали “Известия Временного Рабоче-Крестьянского Правительства
Украины”, які теж виходили порівняно недовго. Їх місце у 1920 р.
перебрала і вже надовго чільна двомовна газета “Комуніст” — орган
Центрального і Харківського комітетів КП(б)У.

З 1921 р. починається бурхливий розвиток галузевої преси. Серед перших
були засновані у Харкові щотижнева “Продовольственная газета. Орган
Наркомпрода Украины, Всеукрконторы хлебопродпункта” та “Хозяйство
Украины. Издание Народного Комиссариата продовольствия и Вукоопспилки”.

Виданням “Трудівниці”, щотижневого органу Відділу по роботі серед жінок
при ЦК КП(б)У починається жіноча партійна преса. А “Молодой пролетарий”,
орган Київського губернського комітету Комуністичної спілки молоді,
започатковує молодіжну гілку тієї ж партійно-радянської преси України.

У вирі перших місяців революції у 1917 р. виникали досить незвичні
видання, такі як “Власть народа” — щоденна одеська газета, “орган
прогрессивных профессоров”, или “Голос революции. Орган съезда
Румынского фронта” (так в оригіналі — авт.). Потім все поступово ставало
на свої місця — а саме на вказані кожному соціальному інститутові або
органові преси відповідним партійним комітетом.

Видання починали виходити на вкрай поганому папері, надруковані
нестійкою, неякісною фарбою. Дуже бракувало досвідчених газетярів,
поліграфістів.

Переважно ліво-соціалістичний та прорадянський (у розумінні прихильності
до вільних та багатопартійних демократичних Рад) настрій громадської
думки в Україні відображали та формували такі газети, як “Боротьба.
Орган губерніального комітету Херсонщини Української партії
соціалістів-революціонерів (комуністів)”або з тією ж есерівською назвою
орган київського міськкому Української партії лівих
соціалістів-революціонерів. “Вперед” — називався орган групи
соціал-демократів-інтернаціоналістів, що виходив у Києві. “Единая Русь”
видавалася в Одесі як щоденна національно-прогресивна газета — очевидно,
що не проукраїнської орієнтації.

Драматична історія партії українських більшовиків відбилася у
протиставленні дуже мирної, патріархальної назви друкованого органу
Конотопського комітету Української партії комуністів (більшовиків) —
“Деревенская жизнь” (напевно, газета “боротьбистів”, тобто
націонал-комуністів) — на відміну від газети “Голытьба” — органу
Роменського виконкому та комітету КП(б)У, або “Селянська біднота” —
органу Полтавського губернського, повітового та міського комітету партії
(звернімо увагу — рідкісний приклад україномовної партійної газети тих
часів). “Незаможний селянин”, “Незаможник” — такі газети видавалися у
1920 р. в Миколаєві, Кременчузі, Валках, Ізюмі тощо. Їх політичне
спрямування слід розглядати як фрагмент класового підходу комуністів до
селянства, точніше — як засіб, нацькувавши одну частину селян на іншу,
забрати з села продовольство.

Цікавим явищем стало видання у 1919 р. у Києві (поряд з двомовною
газетою “Більшовик” органом Крайового комітету партії) щоденної “газети
робітників і селян” — “Галицький комуніст”, органу тимчасового комітету
комуністів Східної Галичини. Ці приклади доводять прагнення
більшовицької преси охоплювати своїм впливом всю територію країни.

Варто згадати й намагання українців за межами рідної землі в межах
колишньої Російської імперії видавати власні газети, такі як “Наше
життя” — орган Петроградського комітету УСДРП, “Український голос” —
національно-демократична і соціалістична газета у Пскові, “Українець на
Сибіру” в Омську або навіть “Хвиля України” в Хабаровську, “Українська
амурська справа” в Благовіщенську, владивостоцький часопис “Українець на
Зеленому Клину” та інші.

Почала формуватися й партійно-радянська преса Донбасу. Її початки — у
виданнях 1919 р. “Донецкая коммуна. Орган Донецкого губернского
комитета партии коммунистов, исполкома Донецкой губернии и исполкома
соляного бассейна” (Бахмут, нині Артемовськ), “Донецкий коммунист. Орган
областного комитета Донецко-Криворожского бассейна и Екатеринославского
комитета КП(б)У”, а також луганський щоденний часопис
“Донецко-Криворожский коммунист”.

Збюрократизований механізм тотального управління й надмірної
централізації, так званий “апарат”, дуже швидко запанував і в світі
преси. При Полтавському та інших губвиконкомах у 1919 р. було створено
бюро преси, а Купянський виконком підійшов до справи масштабно: тут
заснували інформаційно-інструкторський підвідділ, у ньому — відділ (? —
авт.) управління, який власне й видавав бюлетень. Збереглося чотири його
номери.

Проголошені радянською владою свободи, в тому числі й свобода слова,
виявилися несумісними з такою владою і дуже скоро були фактично
скасовані шляхом заборони “контрреволюційних” видань, заснування
революційних трибуналів преси. На всій підрадянській Україні
встановилася, внаслідок монополізацій влади комуністичною партією,
однотипна модель преси, тоталітарна, абсолютно керована з центру,
бездоганно пристосована до виконання головного завдання — забезпечувати
виконання рішень компартійної верхівки. “Роби як я” — це гасло завжди
було керівним у стосунках між центром і пресою. У 1919 році секретаріат
ЦК КП(б)У заснував “Бюлетень” — і бюлетені відразу почали видавати в
Лохвиці, Славянську, Ізюмі, Кролевці тощо.

Організаційним проривом стало створення та досить успішне розгортання
спочатку Пресового бюро України, а у 1921 р. Радіотелеграфного агентства
України — РАТАУ та його корпунктів-відділень на місцях, які не тільки
постачали інформацію в центр, а й почали випускати власні бюлетені, як,
наприклад, у Кременчузі та Новгород-Сіверську.

Похожие записи