Реферат
на тему:
Загальні відомості про штукатурні розчини
Штукатурні розчини бувають прості і складні. Якщо у розчині міститься
один в’яжучий матеріал, то розчин називають простим (цементний,
гіпсовий), а якщо два і більше в’яжучих — складним (цементно-вапняний,
вапняно-гіпсовий тощо).
Розчин повинен бути пластичним, мати потрібну рухомість (густоту) і
водоутримувальну здатність.
Пластичним називають розчин, який легко розрівнюється на поверхні
штукатурним інструментом, не утворюючи щілин. Пластичний розчин добре
прилипає до поверхні і зчіплюється з нею.
Пластичність залежить від співвідношення в розчині в’яжучого і
заповнювача. У пластичних розчинах міститься 25—30 % в’яжучого
матеріалу, для економії якого в розчин додають пластифікатори: БС, глину
тощо, Розчин з недостатньою кількістю в’яжучого матеріалу називають
пісним, а з надмірною кількістю — жирним.
Аби визначити пластичність (жирність) розчину, його досить пригладити
кельмою. Якщо під кельмою утвориться гладенька, без щілин, смуга, то
розчин пластичний, З цією самою метою можна занурити у розчин і
витягнути звичайну дерев’яну рейку. Якщо розчин прилипне до неї, то він
пластичний, має достатню жирність.
Рухомість (густота) розчину залежить від кількості води в ньому: чим
більше води, тям він рухоміший, і навпаки. Рухомість розчину вимірюють у
сантиметрах за глибиною занурення в нього стандартного металевого конуса
масою 300 г, який має поділки від 1 до 15 см (рис. 1). Для визначення
рухомості конус встановлюють так, щоб його вершина дотикалась до
поверхні розчину, і відпускають його. На скільки сантиметрів конус
зануриться у розчин, така й буде рухомість.
Рухомість розчинів для штукатурних робіт повинна бути: для першого
підготовчого шару (оббризку) — 10—12 см; для другого підготовчого шару
(ґрунту) —7—9; для опоряджувального шару (накривки) — 10—12 см.
Властивість розчину вдержувати в собі воду під час зберігання,
транспортування і нанесення на пористу поверхню називають
водоутримувальною здатністю. Високу водоутримувальну здатність мають
пластичні розчини.
За міцністю штукатурні розчини поділяють на такі марки: 10, 50, 75, 100.
Рис. 1. Стандартний конус
Склад розчину записують цифровим співвідношенням масових або об’ємних
його частин, наприклад: цементний розчин 1:3. Це означає, що для
приготування такого розчину слід брати одну частину цементу і три
частини піску. Для приготування цементно-вапняного розчину 1:1:5 треба
брати одну частину цементу, одну частину вапняного тіста і п’ять частин
піску.
Розчини приготовляють механізованим способом у розчинозмішувачах. При
невеликих обсягах робіт або в разі застосування розчинів з добавлянням
гіпсу Тх приготовляють у ящиках.
Для штукатурення кам’яних поверхонь у сухих приміщеннях застосовують
вапняні розчини. Склад розчину підбирають залежно від його призначення і
якості вапна: для оббризку—1:2; 1:2,5; 1:3; для ґрунту—1:2,5; 1:3, 1:4;
для накривки— 1:1,5; 1:2, 1:2,5.
Спосіб приготування. У посудині розводять вапно водою до утворення
вапняного молока. Потрібну кількість піску насипають в ящик, добавляють
вапняного молока і добре перемішують.
Для штукатурення дерев’яних поверхонь і витягування внутрішніх карнизів
застосовують вапняно-гіпсові розчини, які готують на основі вапняного
розчину, добавляючи до нього окремо розведений у воді гіпс.
Вапняно-гіпсовий розчин приготовляють у такій кількості, щоб його можна
було використати за 15—20 хв. У розчин відносно його об’єму додають
гіпс: для штукатурення стін — 20—50 %, для стель — 30—70 %.
Для штукатурення бетонних поверхонь і поверхонь у приміщеннях з
підвищеною вологістю застосовують цементні або цементно-вапняні розчини.
Склад розчинів підбирають залежно від марки цементу, якості вапна і умов
експлуатації штукатурки.
Цементні розчини мають такий склад: для оббризку — 1:2,5; 1:3; для
ґрунту — 1:3, 1:4; для накривки — 1:2, 1:2,5.
Спосіб приготування. Потрібну кількість піску і цементу насипають в ящик
і перемішують у сухому стані (гарцюють). У перегарцьовану суміш ллють
воду до потрібної рухомості і перемішують.
Склад цементно-вапняних розчинів такий: для оббризку — 1:1:4,5; 1:1:5;
для ґрунту — 1:1:6; 1:1:7—9; для накривки—1:1:4,5; 1:1:5.
Спосіб приготування. В ящик насипають потрібну кількість піску і
цементу, суміш гарцюють. У суміш вливають окремо приготовлене вапняне
молоко і добре перемішують.
Рис. 2. Розчинозмішувач СО-46А:
1 — візок, 2 — електродвигун. 3 — редуктор. 4 — змішувальний барабан, 5
— рукоятка, 6 — захисні трати, 7 — вал з лопатями
Механізованим способом розчин готують в пересувних розчинозмішувачах
різної продуктивності: СО-23Б, СО-26Б, СО-46А тощо.
Розчинозмішувач СО-46А (рис. 2) складається з візка, електродвигуна з
пусковим пристроєм, редуктора та змішувального барабана, всередині якого
розміщений вал з чотирма лопатями. Завантажувальний отвір барабана
перекривається захисними ґратами.
Після включення електродвигун 2 потужністю 1,5 кВт за допомогою
редуктора 3 приводить у рух вал з лопатями 7. Для приготування розчину у
змішувальний барабан 4 заливають потрібну кількість води або вапняного
молока, добавляють сухі компоненти розчинної суміші і перемішують
протягом 1—2 хв. Потім переключають рух змішувального вала на
протилежний, при цьому барабан повертається і готовий розчин за
допомогою лопатей вивантажується у підставлену тару. Після цього
рукояткою 5 повертають змішувальний барабан у робоче положення і
завантажують нову порцію вихідних матеріалів розчину.
Продуктивність розчинозмішувача становить 2,2 м/год, місткість
змішувального барабана — 80 л, маса — 210 кг; одна порція готового
розчину — 65 л.
Список використаної літератури
Белогуров В. П., Чмырь В. Д. Справочник молодого маляра.— М.- Высш. шк.,
1984.— 176 с.
Белоусов Е. Д. Технология малярных робот.— М.: Высш. шк., 1980,— 240 с
Добровольский Г. Н. Малярные растворы.— К : Будівельник, 1988— 128 с.
Лебедев А. М. Справочник молодого штукатура.— М.: Высш. шк., 1984.— 155
с.
Мещанинов А. В. Отделочные роботы в монолитном домостроении — Л.:
Стройиздат, 1989.— 273 с.
Шепелев А М Штукатурные работы.—М.-. Высш. шк., 1983.— 143 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
