Реферат на тему:
З історії ковальського зварювання
З надр першого за часом століття цивілізації (по прийнятій термінології
– кам’яного) беруть початок досягнення людства, у тому числі й в галузі
зварювальної технології. Ще в кам’яному віці знаряддям виготовленим із
каменю (спрощено – каменем підходящої форми) із самородків золота,
срібла, міді можна було відкувати пластинки, гострі леза, шкребки. Тим
же технологічним прийомом з’єднували декілька деталей з металу,
наприклад тоді, коли було потрібно збільшити розмір виробу. А це вже був
один з видів зварювання – зварювання пластичних металів у холодному
стані шляхом застосування деформуючих зусиль. Спосіб холодного
зварювання удосконалюється дотепер і знаходить ефективне застосування в
наш час для з’єднання мідних і алюмінієвих проводів, оболонок кабелів
зв’язку і т.п. А в ті далекі часи цей спосіб найчастіше застосовувався
для роботи над золотом – металом, що володіє гарною пластичністю і має
тонку оксидну плівку. Наносячи удари по складених разом шматках золота,
вдавалося отримати міцне з’єднання.
За кілька тисячоріч до нашої ери деякі племена вже вміли добувати з руди
мідь і свинець. Але складною технікою лиття вони ще не опанували, і, щоб
виготовити великогабаритний виріб, їм приходилося застосувати зварювання
окремих холодних або підігрітих деталей. Підігрів металу до пластичного
стану полегшував схоплювання, а процес з’єднання нагадував кування. Тому
він і називається ковальським зварюванням [1].
Металографічні дослідження виробів трипільських племен, які жили на
території Південно-Західної України і Бессарабії в ІV-ІІІ тис. до н.е.
показали, що при виготовленні шила, долота, амулетів та нашивних брошок
застосовували ковальське зварювання міді [2]. В цих випадках ковальське
зварювання служило для збільшення розмірів заготовок. При виготовлені
мідних бус кінці зігнутої на круглій оправці штаби з’єднували внахлест і
зварювали ковальським способом. Зварювання міді застосовували не тільки
для виготовлення речей, але й для їх ремонтування. У більшості випадків
якість зварювання було не дуже високою, а в з’єднаннях з’являлися
тріщини, пори і шлакові включення. Застосування ковальського зварювання
в епоху енеоліту у трипільських племен було викликано тим, що місцеві
майстри ще не знали техніки плавлення і відливання металів.
?????????R?була його міцність, тим нижча пластичність. Тому зварювання
методом пластичної деформації, навіть з підігрівом, не давало необхідної
якості з’єднання. В той час споживачі (а з їхньою думкою в стародавності
рахувалися) часто вибраковували продукцію ковалів-зварників, до того ж
зросли й габарити виробів, а тому проблематичнішим стало рівномірно їх
нагрівати.
Декілька тисяч років тому в надрах мідно-бронзового віку з появою
металургії зароджуються й інші методи отримання з’єднань. В місцях
стародавніх цивілізацій знайдено безліч зварних золотих і бронзових
предметів побуту.
Особливо високого розвитку і великого різноманіття досягає техніка
ковальського зварювання в залізному віці. Залізо не просто розширило
асортимент матеріалів, які людина вже використовувала для своїх потреб,
але й здійснило великий вплив на всі основні види діяльності людини в
побуті та суспільному житті. Стародавні вироби із заліза відносяться до
ІV ст. до н.е. і знайдені в Єгипті.
На початку залізного віку ковалі вже вміли робити зброю і предмети
побуту із заліза. При цьому маса виробів набагато перевищувала ту
кількість металу, що за одну плавку могли видати металурги. А тому
окремі заготовки з’єднували в моноліт, а сам процес отримання залізної
заготовки наполовину складався із ковальського зварювання.
При сиродутному або кричному способах отримання заліза, що панував на
протязі тисячоліть, залізо добували безпосередньо із руди у вигляді
криці, застосовуючи кількаразове проковування, що чергувалося з
нагрівом, витіснявши шлак і досягають зварювання окремих частинок
заліза. В ті ж віддаленні часи удосконалювалось уміння зварювати окремі
шматки заліза для їх з’єднання, при ремонті зламаних залізних засобів
праці та зброї шляхом нагрівання і наступному проковування.
Особливого мистецтва досягло зварювання срібла. Були розроблені складні
технічні прийоми в тому числі, нагрівання, до 500 0С, і підтримання цієї
температури під час зварювання. Судячи з великих листів срібла (на яких
зварні шви вдалося знайти тільки за допомогою рентгенографії), датовані
V – ІV ст. до н.е., стародавні майстри прекрасно володіли такою
технологією зварювання.
Іноді археологам попадалися цілком дивні знахідки. Навіть за допомогою
самих досконалих технологічних прийомів не вдається відтворити те, що
було зроблене в глибокій давнині.
Та все ж важко погодитись з тим, що в стародавні часи були відомі
технічні засоби, подібні тим, що розроблені нині на основі останніх
наукових досягнень. Інші секрети залишаються нерозгадані.
Література:
Корниенко А.Н. У истоков „электрогефеста». – М.:Машиностроение, 1987. –
168с.
Рындина Н.В. Древнейшее металлообрабатывающее производство Восточной
Европы. М.: Изд-во МГУ, 1971. – 142с.
Сварка в СССР : В 2 т. /Под ред. В.А. Винокурова. – М., 1981.
Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 21, С. 163.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
