.

Сувенірні вироби з дерева (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
31 8676
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Сувенірні вироби з дерева

ПЛАН

1. В с т у п.

2. Історія художньої обробки деревини.

3. Провідні майстри. Родина Шкрібляків.

4. Поняття про композицію та її складові частини.

5. Орнамент та його особливості.

6. Вибір теми роботи.

7. Технологічний процес.

8. Додаток.

ВСТУП

Сьогодні художні промисли одна з основних форм розвитку сучасного
народно-декоративного мистецтва, це технічно обладнані підприємства з
високою культурою виробництва.

На сучасному етапі створюються передумови подолання деформації у
міжнародному розвитку, Відкриваються можливості утвердження в житті
реального суверенітету України. Разом з тим, право
національно-культурного розвитку гарантується усім національностям, які
проживають на території нашої держави.

Пам’ятки культури створюються віками, але на жаль не на віки. На наших
очах зникає – іноді й незворотно – чимало елементів, а то й цілих
комплексів традиційної культури та побуту. Проте духовність народу явище
не плинне, традиційне, органічно входить у сьогодення.

Розвиваючись на основі вікових традицій вироблених багатьма поколіннями
обдарованих майстрів, народне мистецтво Гуцульщини є образотворчим
літописом, в якому яскраво відображається життя і побут трудящих, їх
думки, прагнення і сподівання. Талановиті майстри з народу,
використовуючи велику спадщину своїх попередників, вносять нові і нові
риси в образ гуцульського мистецтва. Вироби ввійшли в сучасний інтер’єр,
як твори мистецтва , як згусток людської радості, як святкове розуміння
світу і життя.

Щоб розуміти мистецтво, треба бути художньо освідченою людиною, вивчати
його мову так, як будь-який інший предмет у школі.

Вчителю потрібно виховати у школярів любов до праці . Естетична освіта,
залучення дітей до творчості – вірний шлях формування людини високої
культури. Загальноосвітня школа не ставить перед собою завдання зробити
кожного випускника спеціалістом в області якої-небудь художньої
творчості, але виховати слухача, читача, глядача вона зобов’язана, так
як вона повинна навчити школяра не зупинятися на досягнутому, постійно
прагнути до самовдосконалення, до перетворення світу за законами краси.
Захоплення справжнім мистецтвом, розуміння його – виховують людину
різносторонньою, розкривають перед нею різні сторони дійсності. Тільки
художньо розвинена людина здатна бачити красу фізичної і розумовою
праці, брати активну участь у творчому житті свого народу. Основне
завдання мистецтва – розвивати почуття прекрасного, навчити бачити красу
рідної природи, красу творчої праці, навколишньої дійсності.

Великого розвитку серед інших видів мистецтва на Прикарпатті досягла
художня обробка деревини – різьба. Багатовіковий досвід перетворення
деревини у вжиткові і декоративні речі, вироби передавався з покоління в
покоління. Професійні навики і художні прийоми поколінь майстрів стали
традицією. Характерними рисами народного декоративно-прекладного
мистецтва у всі часи були цільність і відчуття матеріалу. Це проявлялося
в предметному світі матеріальної культури, в святковому і буденному
одязі, предметах побуту, виробах інтер’єрного призначення, Культових
речах.

В галузі художньої обробки дерева працюють народні майстри,
художники-професіонали. Дерево просто співає в руках різьбярів, вони
дарують дереву друге, прекрасне в неповторне життя. У творчості
різьбярів Гуцульщини найбільш захоплює багатство форм виробів. Досить
уважно вивчити хоча б форми бочівок, щоб переконатися в невичерпній

фантазії майстрів, їх вмінні багатогранне вирішувати одну і ту саму
форму. Немало можна назвати різьбярів Прикарпаття. Серед них відомі як у
нас, так і за кордоном династії Шкрібляків та Корпанюків. Красиві, з
любов’ю виконані їхніми руками речі завжди милують око глядачів. Адже в
орнаментах цих робіт завжди поєднується красу Гуцульського краю, любов
до природи, а також національні традиції. Мистецтво цих династій було
високо оцінене як нашими, так і закордонними спеціалістами.

Справжнім творцем мистецтва завжди був і є народ. Народні традиції,
народний смак створив те багатство різноманітних форм декоративного
мистецтва, в якому окремий митець черпає натхнення для нових речей,
творів декоративно-прикладного мистецтва.

ІСТОРІЯ ХУДОЖНЬОЇ ОБРОБКИ ДЕРЕВИНИ

На всіх руських землях з найдавніших часів дерево було найбільш
доступним матеріалом. Цьому сприяла й відносна легкість його обробки.
Воно використовувалося в архітектурі та декоративно-прикладному
мистецтві. Численні вироби з дерева мали найширший ужиток, але через
нестійкість і малоцінність матеріалу погано зберігалися, а тому від
цього періоду їх дуже мало.

Письмові джерела, мініатюри рукописів та іконописні зображення дають
певні уявлення про меблі та інші вироби з дерева. Частково про художнє
різьблення на дереві ми можемо судити з рельєфних зображень на кахлях,
які відтискувалися переважно в дерев’яних формах. Дерев’яний посуд був
настільки широковживаний, що його форми знайшли відображення у посуді з
інших матеріалів – скляному, керамічному, металевому. В останньому
випадку форма металевого дзбана у вигляді зрізаного конуса здавна була
характерною для дерев’яного посуду цього типу. Він виготовлявся з
вертикальних клепок, які утримувалися обручами. Вони відтворені на
металевому дзбанку, тільки тут уже виконують не практично-доцільну, а
декоративну роль. Прийоми обробки дерева часто відсуваються в різьбі по
каменю. Ще з стародавньої Русі в побуті поряд з глиняним, вживався
дерев’яний столовий та господарський посуд. Столовий – прикрашався
різьбою та розписом і мав більш принадний вигляд. На початку періоду, в
зв’язку із занепадом обробки дерева, особливо токарної, посуд
виготовляли дуже мало. Пізніше виробництво дерев’яного посуду
збільшується, але його значною мірою

витісняє керамічний. Письмові джерела згадують про дерев’яні миски та
блюда, хлібниці, солонки, ложки та інші речі.

В письмових джерелах також згадуються конкретні типи меблів: лава,
ліжко, ларець (скриня), полиця. Деякі з них зображені на іконах,
мініатюрах, монетах, що дає змогу говорити про їхню конструкцію та
характер оздоблення. Вони ще довго зберігають схожість із
давньоруськими. Це підтверджується відповідним зображенням на мініатюрах
Кенінгзберезького (Радзивіловського) літопису.

Дивовижне сидіння без спинки з ніжками, які з’єднані заокругленими
арочками, зображено на мініатюрі Київського Псалтиря 1397 року та на
іконі з села Яблучниця-Руська XV ст. Такі ж з’єднання ніжок бачимо на
лаві із Коломийського музею.

На мініатюрі із Лавришевського Євангелія XIV ст. зображено крісло з
рівною спинкою, трохи похиленими на перед локотниками та ніжками,
з’єднаними, як і на столику, заокругленими арочками. Внутрішній простір
під сидінням та підстіллям служив практичним цілям: з-під виглядають
вузькогорлі посудини з чорнилом. Продовжені в гору ніжки крісла
утворюють спинку і завершуються точеними кулями. Зображення подібного
крісла є на мініатюрі Галицького Євангелія XIV ст. Там же і маленький
столик, схожий на сучасний табурет, з ніжками, які по периметру з’єднані
проніжками.

Поряд з заокругленими арочками відомі й інші форми сполучення ніжок. На
іконі царських врат XVI ст. з села Пав’є зображено стілець, ніжки якого
не виділені, і складають одне ціле з кілеподібною арочкою. Кулеподібний
мотив в XVI ст. служив завершенням тих же царських воріт. Безумовно, він
має східне походження. На іконі з Нової Весі кінця

XV – початку XVI ст. та в центральній частині ікони з Дрогобича XVI ст.
можна побачити сидіння і столи, де ніжки з’єднані прямою планкою без
арочки. На останній добре читається розпис: на дерев’яній дошці
підстілля, на ніжках густий орнамент із завитків спіралевидної форми, а
на бічних дошках по два великих смугастих трикутники – відомий, дуже
давній хліборобський символ.

На вже згаданій іконі з Нової Весі ліжко з похилою на головах і прямою в
ногах спинками та з виточеними ніжками. Продовжені в гору вертикалі
ніжок утворюють прямі спинки, що завершуються виточеними кулями. Самі
ніжки складаються з циліндричних, конічних, кулястих елементів. Ліжко
розписане геометричним орнаментом. Типовим для народного мистецтва: в
прямокутниках, які чергуються, по 4 – 5 пар точок, у квадратах між ними
– кола (символ сонця), та півкола (символ місяця). Цей орнамент
розміщено на основній конструкції. Він утворює своєрідне облямування
широких площин, на яких розкидані древні символи засіяного поля
(перехрест з точками в кутах). Стільчик з підстіллям, що стоїть біля
ліжка, також має розпис, але менш виразний. Подібні стільчики малювалися
на багатьох іконах. Ліжко з короткими точеними ніжками знаходимо також в
нижній частині ікони “Страшний суд” (середина XVI ст.) з села Багнувате.
На пам’ятниках іконопису є й інші зображення столів: довгих прямокутних
– на іконах “Воздвиження” XV ст. з села Звичні та XVI ст. з села
Потелиці, круглі – на іконах “Страсті Господні” XV ст. також з села
Звичні та XVI ст. з села Долина.

Загалом, усі ці види меблів мають одну і ту ж спільну каркасну
конструкцію з відповідними варіаціями в деталях, їхні пропорції більшою
або меншою мірою мірою відповідають пропорціям людського тіла. Можна
гадати, що такі зразки меблів були в ужитку заможної частини

населення. Бідніші його кола користувалися простішими і грубішими
меблями.

Різьба по дереву посідала значне місце в архітектурі. Вона прикрашала
стовпчики та арки галерей, які будувалися довкола світлиці, великі
дерев’яні балки – сволоки. Зразок такої балки XVI ст. знайдено в одному
з будинків м. Львова. Центральна частина балки оздоблена різьбленою
“вихровою” розеткою, дещо менші розетки розташовані з чотирьох боків.
Тут знайшов продовження той композиційний тип, що мав місце на
Черняхівських мисках. Стародавнім є й мотив “косого” хреста
(“язичницький криж”) в обрамленні дерев’яного хреста.

Крім побутових, з дерева, використовувалися культові речі, з яких до нас
дійшли лише одиниці. Серед них ручні хрести XV та XVI ст. з
плоскорельєфною різьбою. У виконанні другого хреста відчувається висока
професійність і вдалі спроби просторового вирішення зображуваних сцен.
Фігури відзначаються чіткими пропорціями, кожна сцена рельєфної
мініатюри – пластичною виразністю. З цього погляду перша пам’ятка значно
поступається другій. До того ж вона насичена язичницькою символікою й,
вірогідно, виготовлена народним майстром.

Семиконечний ручний хрест частково схожий на перший розглянутий хрест.
На це вказує наявність маленьких, дещо незграбних виступів. Заслуговують
на увагу, щоправда невдалі, спроби пластичного вирішення тіла Христа.
Дві пари фігур за пластичним трактуванням близькі до іконостасу –
складання XVI ст. з Кам’янця-Подільського. Отже в цьому хресті
поєднуються риси принаймні трьох пам’яток. Отже з наведених
спостережень, його можна датувати серединою XVI ст.

В XV ст. різьба по дереву на іконостасах тільки починає свій розвиток.
До монголо-татарської навали іконостасів в церквах не було. В той час
Вівтарна частина в церковному інтер’єрі відділялася перегородкою. В
багатьох давньоруських храмах вона складалася з орнаментних кам’яних
(шиферних) плит. Після навали, коли монументальне будівництво було дуже
обмеженим і продовжувалося лише у великих містах західних земель,
будуються переважно невеликі дерев’яні храми. Тоді, навіть у мурованих
церквах, фрескові розписи було важко виконувати через економічний
занепад та нестачу майстрів. З цих причин замість фресок, у яких
послідовно розкривалося християнське віровчення та життя Христа, стали
робити різьблені та мальовані ікони на дошках і розміщувати їх на
вівтарній перегородці. Отже виникла необхідність створення такої
конструкції, на якій би ці ікони трималися. Так, поступово, в XV ст.
відбувалося формування монументально-декоративної композиції іконостасу.
В міру того, як складалася конструктивна основа іконостасу, розвивалося
її декорування.

Цілі іконостаси того часу, в тому числі простіші тяглові, до нас не
дійшли. Від кінця XV ст. нам відомі лише двоє царських врат. Перші
-походять з села Воля Добростанська, другі – з села Домариж Львівської
області. За побудовою та композицією вони нагадують металеві двері на
зразок суздальських, лихачівських або Васильківських. На двох їхніх
стулках вміщено три пари клейм з мальованими зображеннями: на двох
верхніх – сцена Благовіщення, на чотирьох останніх – євангелісти. Єдиний
виняток становлять царські врата з Дома рижа, де замість Благовіщення в
двох верхніх клеймах – двійчасте “Причастя апостолів”. Як і в металевих
вратах, клейма з зображенням мають випуклі облямування, оздоблені
плоскорельєфною різьбою. Різьблені рослинні мотиви низького рельєфу
контрастно виступають на дрібно фактурному тлі з випуклих точок.

Кожен мотив відділений від сусіднього орнаментальними перемичками.
Своїми пластичними особливостями орнамент скоріше нагадує карбування по
металу, аніж різьбу по дереву. Таким чином дерев’яні царські врата, як і
весь іконостас, були нововведенням, для якого ще не знайдено відповідні
художні форми і засоби виконання. Через це давньоруські металеві двері,
що служили за взірець, відтворювалися в двері з можливою точністю. Та й
сам орнамент на них ще зберігає давньоруські стилістичні риси. Царські
врата з села Воля Добростанська завершуються розміщенням по півкружжю
легким листяним орнаментом, який стилістично не суперечить орнаментації
обрамлень клейм.

Царські врата з села Домажир завершує ренесансний орнамент, який
стилістично не відповідає орнаментації обрамлень. Він, очевидно, є
пізнішою заміною старого завершення. В розглянутих царських вратах
живопис ще домінує над різьбленням. Це явище спостерігається і в меблях,
де розпису відводиться головне місце.

Для церковного інтер’єру, капличок, подекуди й житла, вирізували
зображення святих, біблійних та євангельських персонажів. Рідше
створювали об’ємні та рельєфні скульптури на світські мотиви. Історія
зберегла дуже мало імен обдарованих різьбярів XVI – XVIII ст. Поміж них
Василь з Києва, Григорій Кальченко з Полтави, Федір Сніцир з Миргорода,
з дещо ближчих до нас часів – В. Бідула з Тернопільщини та В. Тірчиняка
з Івано-Франківщини. На початку XX ст. фігурна різьба -передусім
сувенірного характеру – стала популярною на Лемківщині. Згодом
лемківська різьба завоювала широке визнання.

Проте розповсюджувалася різьба обмежено – менше її було на землях
України, де панувала православна церква, яка традиційно

ставилася до фігурних зображень святих. Дуже поширена вона була на
Галичині.

Вже в середньовіччі існували церковні об’єднання різьбярів, хоча частіше
вони перебували в цехах столярів. Рукотворність була основною
неповторністю різьбярських виробів, як і традиційність форм і декору.

Більш ніж фігурна, була розвинута орнаментальна різьба. Найдавнішим її
видом є, так звана, плоска різьба. Різновиди останньої -контурна,
нігтевидна, триграновиямчаста. Така різьба найбільш розповсюджена по
Подніпров’ю, зокрема, Полтавщині. Традиції її збереглися до тепер.
Складнішою є плоскорельєфна різьба. До неї відноситься прорізна або
ажурна. Інколи ці техніки поєднуються. Плоскорельєфною різьбою здавен
прикрашали речі культового призначення, наприклад ручні хрести.
Збереглися виконані цією технікою ікони з кінця XVII – початку XVIII ст.
(Львівський музей етнографії та художнього промислу). Ще в наш час
декоруються нею окремі знаряддя праці: кісся до кіс, кушки – великі
довбані футляри – посудини на брусок та воду, що їх прикріплюють косарі
до пояса і т. д. Ажурна, про тильна різьба, використовується в
іконостасах, зокрема, царських вратах -основному їх компоненті, а також
в обрамлені ікон.

В XIX ст., а особливо в другій його половині, на Прикарпатті, Буковині,
Полтавщині (менше Чернігівщині) було поширене виробництво речей
різноманітного призначення – точених, різьблених, прикрашених техніками
інкрустацій, випалювання. До трьох останніх вдавалися переважно різьбярі
з Карпатського краю.

Інкрустацією називається такий спосіб прикрашування предмета, коли на
його поверхню наноситься візерунок із шматочків дерева іншого

кольору (переважно природного), перламутру, вставляється бісер, метал.
Коли ж орнамент або зображення (наприклад букет квітів) виконується
через вставлення в декоративну річ тільки кусочків різнокольорового
дерева – це інтарсія. У Львові в інтер’єрі каплиці Боїмів (початку XVII
ст.) збереглося обладнання виконане цією технікою. В народному
різьбярстві обидві техніки широко застосовувалися тільки з другої
половини XIX ст. Виробництво таких речей у Карпатському Краю пов’язане з
творчістю Шкрібляків із села Яворів, що біля Косова. Юрій Шкрібляк (1822
– 1884), його син Василь, Микола та Федір були причетні до популяризації
гуцульських різьблених тарелів, рахв, хрестів, трійці, цукерничок, ваз і
т. д., декорованих технікою інтарсією та інкрустації. Майстри з династії
Шкрібляків та Корпанюків продовжують розвивати народні традиції.

Поширене декорування дерев’яних різьблених, точених речей випалюванням.
Декоративні мотиви, композиції наносяться на поверхню предмета кількома
способами: найпростіше – розпаленим штампиком. На Яворів ці (Львівська
область) поширене контр рельєфне різьблення по покритому відповідним
барвником тлі. Виконані так тарелі, плакетки, шкатулки та інші предмети
переважно сувенірного призначення -неповторні в своїй красі.

ПРОВІДНІ МАЙСТРИ

РОДИНА ШКРІБЛЯКІВ

Народне декоративно-прикладне мистецтво втілює в собі талант народу,
його мудрість, розуміння краси і добра, його життєве світобачення. Воно
є одним з показників досягнення нашої культури. Нині в нашій країні
відкриваються нові перспективу розвитку народної художньої творчості, В
сучасному процесі розбудови народного мистецтва багато важить активність
художнього життя окремих осередків, шкіл, яких так рясно на Україні.
Серед них особливо виділяються відомі центри: Івано-Франківськ, Опішня,
Бугуслав, Дибниці, Дігтярі, Решетилівка, Клембівка, Кролевець, Косів,
Яворів та багато інших. Життєствердна сила народної творчості
виявляється в постійному розвиванні художньої традиції, у діалектичній
єдності колективного та індивідуального. З цього погляду надзвичайна
творчість родини Шкрібляків, майстрів з відомого з відомого регіону
народного мистецтва Прикарпаття. Це велика династія талановитих
різьбярів, ткачів, вишивальниць, писанкарок, мосяжників. Усі вони —
яскраві майстри своєї справи. Їх самобутні творчі почерки сформувалися
на загальній основі традиційного мистецтва Прикарпаття.

Народився Юрій Шкрібляк 1822 року в селі Яворів Косівського району
Івано-Франківської області. Його батько, Іван Шкріб ляк, маючи невелике
господарство, займався бондарством. У сім’ї було вісімнадцятеро дітей.
Юрій, як і старший син, господарював удома. З юних літ він полюбив
різьблення, уважно придивлявся до батькової

роботи і сам робив барильця, посудини для зберігання бринзи – ракви. Він
захоплювався ще й виготовленням традиційних лож вогнепальної зброї
“пістолів”, “крісів”, прикрашаючи їх писанням,
викладанням, жированням. Юрій Шкрібляк уважно вивчав традиційні
гуцульські побутові дерев’яні вироби, їхні форми й прийоми
декорування плоскою різьбою, випалюванням, інтарсією,
інкрустацією, він жив у такому середовищі, де створювалися за
допомогою примітивних інструментів справді чудові речі, де
неповторна карпатська природа надихала на творчість. Навколишня краса,
давні традиції плекали і формували смаки молодого майстра, визначаючи
грунт для його нових творчих пошуків. Працюючи в межах усталених
традицій, Юрій Шкрібляк поступово роби усе нові й нові кроки по шляху їх
дальшого розвитку. І що більше працював різьбяр, то яскравіше
розпалювався вогник пошуків нових прийомів різьблення, то частіше не
покидала його думка поліпшити знаряддя праці. Після повернення 1850
року з цісарської армії, де він прослужив 6 років, Юрій
сконструював оригінальний, на той час, токарний верстат. Це
значно полегшило працю і дало можливість добиватися
різноманітніших форм виробів, котрі були б найдоцільніші в побуті,
зручні в користуванні. Зокрема, це держало для коси, жердка, без якої не
обходився жоден інтер’єр гуцульської хати, домашній посуд, -боклажки,
берівочки, плесканки, палочки – “келехи”, “топірці, кріси, пістолі,
пістолі, що також були потрібні в суворому гірському житті. Таким чином
практичні потреби зумовлювали необхідність численних різноманітних
виробів. У свою чергу потреба естетичного збагачення життя диктувала
необхідність їх декорування. Майстри домагалися органічної
єдності краси і доцільності. Скажімо, не випадково стільки уваги
різьбярі приділяли орнаментуванню окісся. Ритмові праці відповідає й
ритм звуку коси, шелесту гірських трав і, природно,
ритм орнаментальної мови окісся, що так чарівно опоетизовує нелегку
працю косаря. Орнаментація окісся вирішується з урахуванням всього його
вигляду, орнамент завжди гармонійно суголосний білині вбрання косаря й
зелені довколишніх гір.

Кожен виріб Юрій Шкрібляк дбайливо оздоблював вишуканою плоскою різьбою,
часто застосовував інкрустацію з баранячого білого та чорного рогу,
мідного дроту, цвяхів з головками. У ранній період своєї праці він
використовував характерні мотиви гуцульської плоскої різьби:
“кривульки”, “пасочки”, “рєски”, “головкаті”, “деревця”, “колоски”,
“сливки”, “кучері”, “ружі” та інші. Дошкрібляківський період
гуцульського різьблення був характерний тим, що майстри вирізували на
деяких виробах домашнього вжитку названі мотиви, а потім, у вирізані
рівчаки втирали вугіль для виразності орнаментики. Юрія Шкрібляка
надзвичайно захопили розмаїті орнаментальні мотиви, їхні елементи,
деталі. Він вдивлявся в них, як мудре народне “письмо”, у своєрідний
літопис народного мислення, в якому закарбувалася любов до рідного краю
тисяч майстрів, що були до нього, їхній талант і художній смак. Юрій
Шкрібляк сконструював і виготовив різні за розміром і формою долотця і
стамески. Завдяки цьому він значно покращив і вдосконалив техніку
різьблення, виробивши свій почерк, так званий “шкрібляківський різець”,
а також удосконалив елементи орнаментальних мотивів, почавши робити такі
виїмки, що напрочуд гармонійно за компонувалися з контурними прорізами
прямих, ламаних та хвилястих ліній.

Підготовлену, старанно вичищену поверхню виробу майстер чітко розбивав
на окремі площини, де наносив контурними, триграновиїмчастими вирізами і
вибиранням поля у певному композиційному ладові, переважно, геометричні
мотиви. При такому підході плоско різьблений орнамент гарно поєднується
з природним кольором дерева й вигідно виділявся на тлі
площини. Різьбар використовував переважно тверді породи дерев –
тис, бук, грушу.

Для кожного мотиву Шкріб ляк задумував характерні, з відповідною
глибиною і шириною прорізи. Найпоширеніші його мотиви, зокрема,
“розетки”, мають тригранно-виїмчасті прорізи, а символічні “круги”,
“кочела”, “сонечка”, “вічка” – контурні прорізи різної глибини. Їхнє
комплексне поєднання в орнаментації площини окремого виробу надає йому
особливо емоційного звучання.

Концентричні композиції Юрій Шкрібляк також вирішував щоразу по новому.
В формах з прямокутними площинами майстер розробляв багато варіантів
розміщення у виділених полях мотивів “дерев життя” і “пшеничок”. Він
часто обрамляв ці мотиви колами, півколами, ромбами, “вічками” і
прямокутниками – “вікнами”.

Геометричні мотиви домінують у творчості Юрія Шкрібляка. Однак майстер
часто вводить в орнаментацію стилізоване зображення людських постатей і
квітів, яких до нього ніхто серед гуцулів не робив.

Але, здебільшого, він опрацьовував головні традиційні мотиви: “сонечка”,
“підківки”, “зубці”. Він так комбінував їх, так майстерно різав лінії,
деталі, окреслення і по своєму розміщував їх на площинах, що завжди
з-під його різця виходила нова, “шкрібляківська” композиція, котра не
зустрічалася раніше в творах різьбярів Гуцульщини.

Багатомовний геометричний, антропоморфний та рослинний орнамент у
творчості Юрія Шкрібляка постає як філософськи осмислена картина
довколишнього світу, спостережена пильним оком майстра і перенесена
різцем на дерево. Юрій Шкрібляк зумів досягнути вершини

художнього узагальнення, справжньої гармонії краси матеріалу, техніки
виконання та ужиткового призначення виробу і тим самим здобути визнання
далеко за межами рідного краю.

Сини Юрія – Василь, Микола, Федір – перейняли батькову майстерність. У
ранніх роботах брати наслідують його прийоми, а згодом, кожен з них
зумів виробити свій мистецький почерк. Найбільше збереглося творів
Василя Шкрібляка (1856 – 1928). Працьовитий, наполегливий, він приділяв
багато уваги удосконаленню гуцульської сухої різьби, цілком присвятивши
своє життя улюбленому мистецтву. Василь Шкрібляк був добрим столяром,
токарем, чудовим майстром писання, викладання, жирування. Його ракви,
цукорниці, табакерки, чарки, свічники захоплюють розмаїттям форм,
багатством орнаментики і надзвичайною вишуканістю колірного вирішення.

По різному комбінував комбінував різьбяр розміщення орнаментальних
мотивів, створюючи досить складні композиції. Серед них найпоширеніші
концентричні та з вертикальною віссю симетрії. Принцип концентричних
композицій особливо часто застосовувався Василем Шкріб ляком при
декоруванні тарілок, рахв, цукорниць. Майстер неодмінно виділяв головні
мотиви. Так, часто на берегах тарілок він робив окреслену контурними
лініями смугу, обрамлену зубцями. На ній виділяється ряд основних
мотивів – “головкате”. Між ними вся площина наповнена скісною сіткою,
мотиви виділені розміром і гладкою площиною. Перехід берегів до дна
позначений вузькою смугою, заповненою дрібним краплеподібними мотивами –
“рєскою”. На дні посудини розміщено по два – три концентричні кола з
зубців та хвилястих ліній. Вони перерізують головний мотив –
п’ятипелюсткову розетку, в центрі пелюстків якої, вкладено металеві
круглі пластинки – “ціточки”.

Таким чином, в одній тарілці майстер вміщував мотиви “головкате”,
“ільчате письмо”, “рєска”, “гадючка”, “рушка”, кочела”. І всі вони
згармонійовані пропорційно, ритмічно і водночас підпорядковані виділенню
головних мотивів – “головкате” і “ружка”.

З 1905 року майстер викладав різьбярство в Вижницькій школі художньої
обробки дерева і металу. Приблизно з цього часу В. Шкрібляк став
частіше, порівняно з батьком, застосовувати викладання різнокольоровим
деревом, чорним і білим баранячим рогом, кораликами, перламутром,
металом. У багатьох музеях України експонуються Шкріблякові меблі
виставкового характеру, декоровані плоскою різьбою, інтарсією,
інкрустацією. Але найдовершеніші тарілки і миски цього майстра,
викладені деревом різного кольору, кораликами, металом, перламутром. При
вивченні понад 70 творів Василя Шкрібляка, що дійшли до нашого часу,
привертає увагу дуже важливий фактор: У кожному з немає повторення
орнаментального і композиційного вирішення: усі вони вражають
новаторством, надзвичайно високим рівнем виконання. Тож не даремно
Василя Шкрібляка називають найкращим майстром після батька.

Микола Шкрібляк (1858 – 1920), опанувавши батькові художньо-технічні
навики орнаментального різьблення, обрав собі інший напрямок. Для
виділення орнаментальних мотивів на зовнішній поверхні виробів він почав
глибше вибирати тло площини. Вибране поле він густенько вибивав
цвяшками, виходило “цьокане” поле – “цьоканка”, завдяки якій рельєфніше
виділялися основні мотиви. Найулюбленіший мотив Миколи Шкрібляка –
розетка з заокругленими пелюстками, так звані “кочела”. Крайні лінії їх
густо прорізані на заглибленому (“цьоканому”) полі виробу. В орнамент
Микола частіше, ніж батько і брат, вводив мотиви

“кочела”, “гадючки”, “трилисник”, “кучері”, “баранячі роги”. Крім
плоского різьблення, він почав робити в декорі інкрустації білими і
голубими кораликами – бісером. Головні орнаментальні мотиви в тарілках і
раквах він почав викладати багатокольоровим бісером.

Федір Шкрібляк (1859 – 1942) найчастіше серед синів Юрія Шкрібляка
займався різьбою. Аналіз п’яти робіт, що збереглися, дає підстави
стверджувати, що й Федір був оригінальним і талановитим різьбярем. Його
тарілки, плакетка, раква цікаві своєю формою. Зокрема, привертає увагу
гарним орнаментальним різьбленням тарілка. На її дні в обрамленні
вирізьблено чотири розетки – “ружки” з округленими пелюстками. Від них
почергово відходять “кучері” й “колоски”. Береги не відокремлені від дна
і декоровані “розклинням”, “звіздами”. Тарілку свого часу придбав в
Косові народний художник УССР А. І. Манастирський. На звороті дна він
зробив напис: “Цю тарілку куплено в Косові 1906 року”, – і намалював
портрет Федора Шкрібляка.

Брати Шкрібляки внесли вагомий вклад в історію розвитку української
плоскої різьби по дереву. Їм належать твори, що стали класикою
українського різьбярства. Вони Визначили нові напрями в розвитку
плоского різьблення, які продовжили їхні діти, онуки, правнуки, всі
гуцульські різьбярі минулого і нашого часу.

По стежині традиції впевнено пішли інші члени родини Шкрібляків.
Привертають увагу майстерністю виконання Федора Миколайовича Шкрібляка
(1889 – 1960), сина Миколи. Його бочівочки, барильця, ложки, баранячі
роги декоровані переважно сухою різьбою, інколи інтарсією. А касетки,
цукорниця – роботи Василя Миколайовича Шкрібляка (1900 р. нар.) з
присілка Ясенів Горішній, сина Миколи Юрійовича, виділяються глибшим
різьбленням, вмілим композиційним розміщенням орнаменту та

своєрідним колоритом. Орнаментальні мотиви цей майстер інкрустує
незначною кількістю білих і синіх кораликів.

Дмитро Федорович Шкрібляк (1925 р. нар.) з присілка Максимець, син
Федора Миколайовича Шкрібляка, вдається до більш заглибленого
різьблення, об’ємнішого, рельєфнішого вирішення фактури. Він постійний
учасник республіканських та всесоюзних виставок.

Брати Юрій, Петро, Семен Корпанюки – сини Катерини Шкріб ляк (дочки Юрія
Шкрібляка) – відомі в нашій країні різьбярі. У своїх ранніх роботах вони
наслідували прийоми плоского різьблення і формотворення Юрія Шкрібляка.
Технічне виконання плоскої різьби та інкрустації в роботах Юрія, Семена
Корпанюків – вельми високе. Кожен з них застосовував оригінальні
прийоми. В усіх виробах – тарілках, касетках, пляшках, тощо – тонке
мереживо плоскої різьби, передане характерними для них мотивами
“клинчиками”, “колосками”, “пшеничками”, “соняшниками”, “сливочками”, та
ін. Цікаво, що такі мотиви, як “ружї” (троянди) з округлими пелюстками,
Корпанюки називали “невісточками”, а дещо змінений мотив “розклиння” –
“ключками”, “віконця” — “квадратиками”. Вони ввели й принципово нові
мотиви, зокрема, “хлопчики”, “шишаки”, “зірниця”.

Майстри родини Шкрібляків працювали і працюють не лише в галузі
художнього різьблення по дереву, а й в інших видах народного
декоративного мистецтва. Це обдаровані писанкарки, вишивальниці,
килимарниці, майстри барвистого гуцульського вбрання. Вони вміють за
допомогою голки, ниток, різця і писальця створити казковий світ краси і
поезії. Глибина їх творчих методів стає краще зрозумілою, коли обходиш
плаями розкидані в горах присілки села Яворів (Липний, Максимець, Бук

овець, Плоский, Широкий в т. д.) і знайомишся з ними. Це щирі, привітні,
талановиті люди. Вони вміють цінувати прекрасне, дбайливо зберігають з
покоління в покоління кращі твори дідів, батьків, а головне – самі
творять.

Твори майстрів з родини Шкрібляків посідають одне з яскравих місць на
барвистій ниві українського народного мистецтва. Вони наочно і
переконливо демонструють роль таланту і значення спадкоємності традицій,
колективність і водночас індивідуальність творчості народних митців.
Визначення доробку лише однієї родини Шкрібляків з Яворова, цього
щедрого на таланти куточка Гуцульщини, відкриває можливість для
з’ясування ряду проблемних питань розвитку сучасного народного мистецтв
і традиції.

У творах сучасних майстрів з родини Шкрібляків знайшли відбиток нові
тенденції сьогодення. Їхня творчість має не тільки місцеве значення,
вона йде в руслі співдружності й загального розвитку сучасного
декоративного мистецтва всієї країни.

ПОНЯТТЯ ПРО КОМПОЗИЦІЮ ТА її СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ

Композиція – складова частина всіх видів мистецтва. Походить від
латинських слів com – взаємно і positito – розміщення, тобто
взаєморозміщення. Композиція – це об’єднання художніх елементів у єдине
ціле, що становить художній твір. Однією з умов художньої виразності
творів є композиційна якість. Вона складається з гармонійності,
співрозмірності та цілісності, що є важливим фактором естетичної
досконалості творів і засвідчує професійну майстерність і самобутю
творчість автора.

Гармонійність – форми характеризуються узгодженістю, відсутністю у
композиції протиріччя між різними геометричними та фізичними (колір,
маса, фактура) характеристиками.

Співрозмірність форм, частин композиції повинна бути в такому
співвідношенні, яке створює правильний масштаб для зорового сприйняття
кожної з них. Основу співрозмірності або масштабності становлять
усталені уявлення про номінальні розміри і маси тих чи інших предметів
та їх частини. Як і гармонійність, співрозмірність форми -важлива умова
композиційної цілісності.

Цілісність форми можна досягти підбором таких фізичних і геометричних
характеристик частин композиції, за яких вона сприймається, як єдиний
закономірний організм. Невідповідність елементів форми за одними і тими
самими ознаками (пропорції, фактура, колір) призводить до порушення
цілісності. Цілісність передбачає також єдність структури й тектоніки.

Структура – внутрішня будова, певний зв’язок складових частин цілого.
Вона подібна до конструкції, але не тотожна їй. У структурі більше
зовнішніх проявів взаємозв’язків деталей, необхідна їх послідовність.
Конструкція ж показує з’єднання частин деталей різними прийомами.

Тектоніка виражає структуру в якостях матеріалу — його гнучкості,
можливості переносити навантаження, міцності, тобто його роботу.
Тектоніка й естетичні якості проектованого виробу можуть збігатися , і
тоді, композиція буде повноціннішою, а можуть і не збігатися, якщо
головна мета у ній – передати красу виробу. У мистецтві художньої
обробки дерева особливість композиції зумовлюється органічним зв’язком
властивостей матеріалу, способом обробки та призначенням предмета, його
декору і форми. Форма предмету з деревини повинна ґрунтуватися на
особливостях пластичної обробки та її природних властивостях. Одночасно,
необхідно мати на увазі цільове призначення виробу. Композиція декору
(орнаментальне різьблення, розпис тощо) проглядається у чіткому
виявленні центра серед переферичних елементів, у ритмічному чергуванні
або рапортному розміщенні елементів узору в узгодженні з загальною
формою та в розміщенні саме в тих місцях, де декор найкраще доповнить
художність форми.

Композиція художніх виробів з дерева багатоманітна, вона оперує трьома
поняттями: форма, конструкція, прикрашення (декор, оздоблення,
орнаментика). Працюючи над композицією орнаменту або виробу загалом,
варто дотримуватися перевіреної раціональної послідовності роботи. Перед
усім, потрібно знайти у практиці художніх промислів щось аналогічне за
задумом, ідеєю. Цей період підготовки до праці пов’язаний з вивченням
посібників, альбомів, проспектів, журналів з мистецтва, репродукцій
художніх творів, тощо. У процесі пошуку виникають ідеї, чіткіше
окреслюються завдання майбутньої роботи, методи і засоби виконання.

Робочий малюнок, або креслення – це завершальний ескіз, виконаний у
натуральну величину або в масштабі, що становить кінцевий варіант
задуму. Він є основою для втілення композиції у матеріалі.

Проект – завершення підготовчої роботи – найповніше і найточніше
зображення майбутнього виробу, що дає всебічне уявлення про його форму,
конструкцію, оздоблення. У проекті розробляються види в ортогональних
проекціях, зображення подається в аксонометрії або перспективі,
показують розміри і перерізи. Дуже важливі деталі подаються у
збільшеному вигляді. Виконують проект у кольорі, з відповідним
оформленням, тобто поясненням того, що не можливо передати малюнком або
кресленням. Проект може бути документом для виготовлення виробу і для
контролю за виконаною роботою.

Важливою частиною роботи над великими об’єктами є макетування. Макет
виконують у зменшеному вигляді (рідше в натуральну величину), з паперу,
картону, поролону, пластиліну, глини, гіпсу, деревини.

ОРНАМЕТ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

Дослідження у галузі орнаменту показують, що орнаментика всіх народів
розвивалася на одній більш-менш спільній основі і бере свій початок з
найпростіших видів художнього оформлення предметів побуту, гончарного
виробництва та знарядь праці.

Орнамент – це візерунок, який складається з ритмічно впорядкованих
елементів. Орнамент виділяє форму, робить її святковою, значущою. Але
орнамент не тільки декор речі – це і естетична якість.

Переважання в орнаментальному мистецтві специфічних особливостей
побудови елементів композиції, ритму, симетрії, асиметрії, експесивності
ліній та інших так званих формальних принципів організації, включаючи
стилізацію природних мотивів і визначає тісний зв’язок з прикладним
мистецтвом та архітектурою. За архітектурними ознаками орнаментальні
мотиви поділяються на декілька основних груп.

Геометричний орнамент. Основні елементи орнаменту -декоративні,
стилізовані квіти, листя, гілки будь-яких рослин.

Зооморфний орнамент. Складається в основному з орнаментальних
композицій, в основу яких покладено як реалістичні, так і більш умовні
стилізовані зображення птахів, тварин.

Предметний орнамент. Складається з зображення предметів побуту, знарядь
праць, музичних інструментів.

Пейзажний орнамент. Характеризується реалістичним або стилізованими
зображенням мотивів природи, застосовується для оформлення тканин,
шпалер.

Каліграфічний орнамент. Складається з окремих букв або елементів тексту.
Відноситься до цього виду древньослов’янська ваза.

Геральдичний орнамент. Представляє собою композицію із зображенням
гербів, орденів і медалей, емблем і значків.

Єдність і гармонія різних форм народного мистецтва в комплексі
традиційно-побутової культури забезпечувалася завдяки їх іконографічній
і кольоровій цінності. Так розписи, керамічні вироби, декоративні
тканини доповнювали і збагачували одне одного. Тож орнаментальні сюжети,
але в різних сполученнях чергувалися і повторювалися не лише у
різьбленні по дереву, а й у кераміці, вишивці, ткацтві, писанкарстві.

Найбільш давні серед них геометричні мотиви, які походять від давніх
язичницьких вірувань і культів. Найпростіші архаїчні мотиви: лінії,
кола, хрести, ромби, квадрати, прапки – прикрашали глиняний посуд
первісних людей, вироби з каменю, кістки, дерева. Ці орнаменти становили
первинний шар в іконографії народів світу. Хрестоподібні кола, фігурки,
розетки слугували символами вогню, сонячного божества. Ідея кола
властива всім народам, зокрема стародавнім слов’янам, зосереджувала
космологічні грані язичництва, світоглядне уявлення про місце людини у
світі. Хрест став символом християнства, розетка у рослинних орнаментах
сприймалася за стилізований образ квітки. Найпростіші геометричні
мотиви, такі як горизонтальна і хвиляста лінії, напевно, означали землю
і воду. Квадрат поділений на чотири рівних частини з крапками був
символом засіяного поля. До архаїчного шару в традиційному народному
мистецтві належить і зооморфні образи коня, птахів. Серед
геометризованих рослинних мотивів найчастіше зустрічалися
багатопелюсткові розетки.

Народний землеробський календар: пелюстки розетки у чергуванні з
кучериками означали місяця року. Рослинний світ народного мистецтва
ввібрав у себе все розмаїття та барвистість живої природи. Найбільшого
розвитку рослинної орнаментики набуває в народному мистецтві в XIV -XV
ст. і пізніше.

Осмислюючи Всесвіт, людина намагалася захистити себе від ворожого спливу
незнаних сил. Для цього вона вдавалася до орнаментів, як своєрідного
мовлення. Антропоїчні функції виконували різьблення і мальовані мотиви
на фасадах і в інтер’єрах житла, декоративна кераміка, тканина, дрібна
пластика. Із плином століть орнаментика народного мистецтва значною
мірою втратила своє основне значення. На перше місце вийшла її
декоративна функція.

Одночасно народжується побутовий жанр, який відображає життя селянина.
Побутові сюжети згодом посідають основне місце в живописному, графічному
і пластичному напрямках народного мистецтва.

Пройшовши складний шлях розвитку, на якому були і цінні надбання і
втрати, українське народне мистецтво увібрало все краще і не випадкове,
що має бути збережене нами і передане, як цінна спадщина, майбутнім
поколінням.

Сьогодні молоде покоління майстрів різьбярів з художньої обробки
деревини покликане продовжувати і розвивати традиційні види народного
декоративного мистецтва, робити художні вироби надбанням масового
споживача, прикрашати побут інших людей.

ВИБІР ТЕМИ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

Інколи ми маємо можливість робити вибір. Крім того нам завжди хочеться
робити правильний вибір.

Під час навчання на художньому факультеті ми вивчали різні види
декоративно-ужиткового мистецтва. Та ще починаючи з третього курсу моєю
спеціалізацією була художня обробка дерева. Тому я вирішив виконувати
дипломну роботу саме з цього виду ДПМ.

Крім того, ще до навчання в Університеті я оволодів професією “різьбар
по дереву”. І різьба по дереву мені ближче до душі, та те в чому
відчуваю себе найбільш впевненим.

Вибираючи тему дипломної роботи, я відразу думав і про ідею. М.П.Фіголь
на своїх лекціях з історії мистецтва повторював, що “мистецтво
формує ідеологію нації”. Ну і звісна річ, що мистецтво формують
“справжні” митці.

Художник – це ремісник-мислитель або ж мислитель-ремісник. Для нього і
думка (ідея) і майстерність мають одинаково важливе значення. Адже жодна
робота в якій немає ідеї, змісту – немає ніякої цінності як художньої,
так і духовної. Але також потрібно володіти і засобами щоб передати
ідейних зміст. Інакше художник стане безмовним мислителем. Щоб
спілкуватися дитина вивчає мову. Багато людей вивчають також іноземні
мови. А от люди позбавлені дару мови вивчають мову жестів. Є також і ті,
що вивчають мову жестів, щоб допомагати тим хто не може чути звичайну
мову. Мистецтво – це також своєрідна мова, яка не дається від
народження, а якої треба вчитися та удосконалюватися в ній.

орнамент був співзвучний з формою виробу. Під час роботи над
композицією мені допомагав та консультував керівник моєї дипломної
роботи пан Корпанюк Василь Васильович, який є відомим майстром та
дослідником народного мистецтва.

Розробка композиції кожного виробу звичайно вимагає індивідуального
підходу і своєрідного вирішення. Але всі вони споріднені і об’єднані
єдиним стилем та композиційною структурою.

Для всіх виробів я застосовую симетричну замкнуту композицію.
Споріднюються вони також і застосуванням вибраного фону з чеканкою.
Можна також прослідкувати аналогічні кучері та спарені кола. Це власне
те, що споріднює вироби. Але щоб урізноманітнити їх я використовую різні
композиційні прийоми. Як допоміжні елементи в одних виробах я
використовую “заячі вушка” та “чотирикутні копаниці”. В інших
“парканець” та “кільчате письмо” і “підківки”. Все це дало змогу
передати багатство та широкий спектр елементів та мотивів композиції
проскогеометричної різьби Гуцульщини, та й взагалі Карпатського та
Прикарпанського регіону.

Гуцульська різьба – це одне з того по чому впізнають і асоціюють Україну
у світі. Тому це є важливо щоб вивчати, зберігати і примножувати такі
культурні цінності. Саме це ставив собі за мету при виборі теми
дипломної роботи.

Тому я старався наслідувати відомих майстрів в цій галузі, звертати
увагу на сучасний стан, та розвиток даного виду декоративно-прикладного
мистецтва і водночас обережно і зважено вносити щось своє, для того щоб
збагатити а не затерти минулі здобутки.

Визначивши концептуальні принципи над створенням детального проекту.
Після створення проекту можна було приступати до виготовлення виробу в
матеріалі.

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС

Визначивши тему і поставивши перед собою певні цілі, пріоритетним
завданням було розробити композицію. Адже композиція -це складова
чистина всіх видів мистецтв.

В основу композиції декору лягло поєднання різноманітних але сумісних
елементів геометричного орнаменту. Ідея кола властива всім народам,
зокрема стародавнім слов’янам, а в орнаменті часто відіграє об’єднуючу
функцію. Важливо було досягти цілісності підбору таких фізичних і
геометричних характеристик частин композиції, за яких сприймається як
єдине закономірне ціле.

Працюючи над композицією орнаменту або виробу загалом, варто
дотримуватися перевіреної раціональної послідовності роботи. Перед усім
потрібно знайти в практиці художніх промислів щось аналогічне за
задумом, ідеєю. Цей період підготовки до праці в матеріалі пов’язаний з
вивченням посібників, альбомів, проспектів, буклетів, брошур, журналів,
книг з мистецтва, репродукцій і художніх творів, тощо. В процесі пошуку
виникають ідеї, чіткіше окреслюється завдання майбутньої роботи, методи
і засоби виконання.

Після цього створюється ескіз – відображення в малюнку задуму майбутньої
композиції. В процесі роботи виконують частіше не один ескіз, а декілька
(або багато варіантів), в яких вирішують на перших етапах приблизний
образ, а потім – продуманіше і нарешті, повністю сформований у деталях і
кольорі.

Робочий малюнок і креслення – це завершення ескізних робіт. Він може
бути виконаний в натуральну величину або в масштабі, що

При такому склеюванні (із обертанням волокон) напруження значно
зменшується і деформація зводиться до мінімуму. Склеєні бруски обпилюємо
по колу (мал.. 2).

мал. 2

Круглу заготовку кріпимо до планшайби за допомогою шурупів (мал. 3).
Планшайба (на якій нарізана зворотна різьба) накручується на вал
передньої бабки токарного верстата. Виготовлення тареля за схемою на
мал. 3.

1. Кріплення планшайби.

2. Обточування за діаметром.

3. Обточування передньої частини заготовки.

4. Обточування загальних форм тареля.

5. Чистова обробка передньої частини тареля.

6. Обточування задньої частини тареля.

7. Шліфування.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020