Дипломна робота
1. Система вприскування полива. 2. Режим і техніка різання металів. 3.
Горіння та пожежонебезпечні властивості речовин і матеріалів.
Зміст
1. Система вприскування полива
2. Режим і техніка різання металів
3. Горіння та пожежонебезпечні властивості речовин і матеріалів.
1. Система вприскування полива
У нашій країні експлуатується багато автомобілів іноземного виробництва
із системою вприскування палива (інжектором).
Застосування карбюраторів з електронним керуванням сумішоутворенням дає
змогу підтримувати оптимальний склад паливно-повітряної суміші й
оптимальне наповнення циліндрів на різних режимах роботи двигуна;
збільшити паливну економічність і зменшити вміст шкідливих сполук у
відпрацьованих газах; підвищити надійність системи живлення, а також
полегшити обслуговування і діагностику.
Проте будь-якому карбюратору властивий елемент «стихійності» в
сумішоутворенні. Крім того, ця система живлення має межу «пристосування»
до режимів роботи двигуна.
Система вприскування палива дає змогу оптимізувати процес
сумішоутворення, тобто вприскування може здійснюватися більш оптимально
за місцем, часом і потрібною кількістю палива.
Впорскувальні паливні системи класифікуються за різними ознаками.
За місцем підведення палива розрізняють:
– центральне одно точкове впорскування;
– розподілене впорскування;
– безпосереднє впорскування в циліндри.
За способом подавання палива впорскування буває:
– неперервним;
– переривчастим.
Крім того, ці системи розподіляють за типом механізмів, що дозують
паливо:
а) з плунжерними насосами;
б) з розподільниками;
в) з форсунками;
г) з регулятором тиску.
Регулювання кількості суміші може бути:
а) пневматичним;
б) механічним;
в) електронним.
Регулювання складу суміші може здійснюватися за:
– розрідженням у впускній системі;
– кутом повороту дросельної заслінки;
– витратою повітря.
Система впорскування палива «Mono-Jetronic»
«Mono-Jetronic» – система переривчастого впорскування палива з
електронним блоком керування, що має одну на весь двигун
магнітоелектричну форсунку.
карбюратора), тиск палива в системі становить близько 0,1 МПа. Регулятор
тиску системи розміщено поблизу форсунки в центральному вузі
впорскування, де розташовано також дросельну заслінку, вимикач її
положення, датчик температури всмоктуваного повітря.
Система «Mono-Jetronic» не має витратоміра повітря, тому співвідношення
повітря та палива тут менш точне й визначається тільки положенням
дросельної заслінки, температурою всмоктуваного повітря та частотою
обертання колінчатого вала.
інформує електронний блок керування про положення заслінки в даний
момент часу.
Отже, основне дозування палива здійснюється за трьома параметрами:
положенням дросельної заслінки;
температурою всмоктування повітря
частотою обертання колінчатого вала двигуна.
Дозування під час холодного пуску й прогрівання коректується електронним
блоком керування за імпульсами, надходять від датчиків температури
всмоктування повітря охолодженої ріднини й потенціометра дросельної
заслінки. Останній коректує дозування також у режимі повного
навантаження. Коректування токсичності відпрацьованих газів відбувається
за сигналами лямда – зонда.
Велику роль у повнішому згоранні палива при використанні паливної
системи типа «інжектор» відіграють свічки запалення компанії Реберт Бош,
яка є єдиним виробником, що серійно виготовляє свічки, електроди, яких
леговані ітрієм.
Однією з переваг Бош Супер плюс є нова оптимізована конструкція свічок –
завдяки загостреному боковому електроду забезпечується відчутно краще
запалювання, яке, в свою чергу, сприяє оптимальному згорянню
повітряно-паливної суміші водночас з підвищеним захистом каталізатора,
лямда-зонда і зниженним споживанням палива.
Дозування змінюється збільшенням або зменшенням тривалості впорскування
при постійному тиску палива.
Лямда-регулювання
На деяких автомобілях для забезпечення раціонального дозування палива
застосовуються звичайний зв’язок – від відпрацьованих газів до складу
суміші. При цьому в електронний блок керування подається сигнали від
лямда-зонда або датчика кисню (фіксується вільний кисень), розмішаного у
випускному трубопроводі двигуна.
Сигнал Лямда-зонда реєструється електронним блоком керування й
перетворюється на команду для регулятора керуючого тиску, якій змінює
тиск керування, збагачуючи або збіднюючи суміш.
Датчик кисню, як правило, працюють у діапазоні температур 350 – 900 0С.
Принцип дії застосованих датчиків різний.
Найпоширеніші цирконієві датчики (використовується керамічний елемент на
основі діоксиду цирконію (ZrO2), покритий платиною) – гальванічні
джерела струму, що змінюють напругу залежно від температури та вмісту
кисню в навколишньому середовищі.
Титанові датчики (використовуються діоксід титану (TiO2)) застосовується
нечасто й становлять резистори, опір яких змінюється залежно від
температури та вмісту кисню в навколишньому середовищі. Можна сказати,
що ці датчики в принципі працюють так само, як і датчики температури
двигуна.
Лямда-зонда бувають обігрівні й не обігрівні. Перші, як правило,
розташовуються трохи далі від випускного колектора, у випускному
трубопроводі. Без обігрівання вони досягли б своєї робочої температури
під час пуску двигуна із затримкою. Головна ж мета електричного
обігрівання зондів – включення їх у роботу, коли температура
відпрацьованих газів, що контактують з ним нижча від 350 0С.
За допомогою датчиків концентрації кисню у відпрацьованих газах удається
лише зменшити токсичність вихлопів на певних режимах роботи двигуна.
Застосовуються ці датчики, як правило, разом із нейтралізаторами
відпрацьованих газів.
блока керування. Блоком керування сприймається також швидкість обертання
дросельної заслінки. В режимі прискорення робоча суміш збагачується.
Система впорскування палива «Mono-Jetronic» може бути виконана також у
варіанті, показаному на рисунку, із витратоміром повітря та клапаном
додаткового повітря.
Форсунки впорскування відкриваються автоматично під тиском і не
здійснюють дозування палива. Кут конуса розпилювання палива становить
приблизно 35 0 ( у пускової форсунки – 80 0).
Форсунки, що випускаються, наприклад, фірмою BOSCH, розроблено для
кожної моделі автомобіля та двигуна й їхні конструкції постійно
вдосконалюються.
Найпоширеніші діапазони тисків відкривання форсунків (початку
впорскування) такі: 0,27 – 0,38; 0,30 – 0,41; 0,32 – 0,37; 0,43 – 0,46;
0,45 – 0,52 МПа. Деякі фірми зазначають тиск початку впорскування для
нових форсунок і тих, що припрацювалися.
Так, для автомобілів «Mersedes-Benz-190» тиски початку впорскування
нових форсунок становить 0,35 – 0,41 МПа та 0,37 – 0,43 МПа, а форсунок,
що припрацювалися, – відповідно 0,3 (не менше) і 0,32 МПа.
Для деяких автомобілів, наприклад «Audi-100» (п’ять циліндрів)
зазначають подачу форсунок: при потужності двигуна 74 – 98 кВт на
холостому ходу подача становить 25 – 30 см 3/хв. а в режимі повного
навантаження – 80 см 3/хв..
Важливий показник роботи форсунки впорскування – тиск, що відповідає
закритому стану. Наприклад, на автомобілі з діапазоном тисків початку
відкривання форсунок 0,45 – 0,52 МПа, тиск, що відповідає закритому
стану (тиск зливання), дорівнює 0,25 МПа й підрахувати кількість крапель
палива, які виходять із розпилювача за 1 хв. (допускається тільки одна
крапля). Якщо бензин недостатнь чистий, тиск зливання різко спадає, а це
в свою чергу, може ускладнити пуск двигуна (особливо гарячого).
Іноді до клапанних форсунок впорскування може додатково підводитися
повітря. Воно забирається перед дросельною заслінкою (тиск тут вищий,
ніж біля форсунки) й спеціальним каналом подається у тримач кожної
форсунки. Ця система сприяє поліпшенню сумішоутворення на холостому ходу
оскільки змішування бензину з повітрям починається вже у тримачі
форсунки.
Краще сумішоутворення забезпечує краще згорання й відповідно меншу
втрату палива, а також зниження токсичної відпрацьованості газів.
Форсунки у впускний колектор угвинчують або запресовують. В останньому
випадку під час демонтажу їх потрібно додатково прикладати значне
зусилля. Краще впресовувати форсунки, нагрівши колектор до температури
80 0 С.
Клапан додаткового повітря
Як відомо, під час пуску холодного двигуна та його прогрівання до
стійкої роботи потрібна підвищена кількість робочої суміші.
Забезпечується ця кількість пристроями. Один з них – клапан додаткового
повітря. Коли двигун холодний, діафрагма 1 клапана втримується
біметалевою пластиною у верхньому положенні, клапан відкритий, і повітря
надходить, минаючи дросельну заслінку. В міру прогрівання біметалева
пластина вигинається вниз, унаслідок чого канал подачі додаткового
повітря перекривається. Біметалева пластина обігрівається спеціальною
електричною спіраллю, а також завдяки температурі двигуна.
За допомогою цього клапана під час прогрівання збільшується лише
кількість повітря.
Для збагачення робочої суміші є два способи:
1). Додаткове повітря фіксується витратоміром, його напірний диск
перемішується й через важіль діє на плунжер розподільника піднімаючи
його в гору. (суміш збагачується).
2). На холодному двигуні вмикається регулятор керуючого тиску.
Біметалева пластина регулятора стискає пружину діафрагмового клапана,
відкриваючи канал зливання палива, що зменшує протидію на плунжері
розподільника. Зменшення керуючого тиску за незмінної витрати повітря
спричиняє збільшення ходу напірного диска. Внаслідок цього розподільний
плунжер додатково трохи піднімається, збільшуючи кількість палива, що
подається до форсунок.
Витратомір повітря.
Повітряний потік діє на вимірювальну заслінку 2 прямокутної форми,
закріплену на осі в спеціальному каналі. Поворот заслінки перетворюється
потенціометром на напругу, пропорційну витраті повітря. Потенціометр має
вигляд ланцюжка резисторів, увімкнених паралельно контактній доріжці.
Для повітряного потоку на вимірювальну заслінку 2 урівноважується
пружиною. Для гасіння коливань, спричинених пульсаціями повітряного
потоку та динамічними впливами, характерними для автомобіля, особливо на
поганих дорогах, у витратомірі є демпфер з пластиною 4.
Останню виконано як одне ціле з вимірювальною заслінкою 2. Різким
переміщенням вимірювальної заслінки перешкоджає повітря, що стискається
в демпферній камері й тисне на пластину 4.
На вході у витратомір вбудовано датчик 5 температури повітря, що
надходить. У верхній частині витратоміра розташовано обвідний канал 1 із
гвинтом 6 якості (складу) суміші. Витратоміри бувають із шести – й
семиштекірним підмиканням.
Система впорскування палива « Opel-Multic»
«Opel-Multic» – система одно точкового (центрального) переривчастого
впорскування. Як і в системі «Mono-Jetronic», тиск палива й переріз
отвору форсунки постійні, тому доза впорскування палива визначається
тільки тривалістю відкриття форсунки.
Система «Opel-Multic» не має витратоміра, як і система «Mono-Jetronic»,
але відповідність між масою всмоктування палива також установлюється за
трьома параметрами:
Кутом повороту дросельної заслінки, частотою обертання колінчатого вала
двигуна й тиском у впускному трубопроводі. Електричний блок керування,
дістаючи сигнали від датчика тиску у впускному трубопроводі, коректує
склади робочої суміші залежно від режиму роботи двигуна. Система має
регулятор холодного ходу з кроковим електродвигуном і пристрій контролю
за розпиленням палива, в якій підводяться пари палива з бака.
Центральний вузол впорскування має в своєму складі електромагнітну
форсунку 10, регулятор тиску 9, регулятор холостого ходу з кроковим
електродвигуном, дросельну заслінку з потенціометром.
Заключення
Завдяки відсутності додаткового опору потоків повітря на впуску у
вигляді карбюратору з дифузором, а також, більш високому коефіцієнту
наповнення циліндрів, можна дістати вищу літрову потужність двигуна.
Впорскування дає змогу використовувати більше перекриття клапанів для
кращого продування камери згорання чистим повітрям, а не сумішшю.
Внаслідок кращого продування й більшої рівномірності складу суміші в
циліндрах знижується температура стінок циліндрів, днищ поршнів і
випускних клапанів, що в свою чергу, дає змогу зменшити потрібне
октанове число на 2 – 3 од., тобто підвищити ступень стискання без
загрози детонації. Крім того, знижується утворення оксидів азоту під час
згорання палива, поліпшуються умови мащення дзеркала циліндра.
2. Режим і техніка різання металів
Одним з таких способів являється механічна обробка заготовок різанням.
Вона здійснюється метало ріжучим інструментом і ведеться на метало
ріжучих станках. Обробка різанням заключається в зрізанні з
оброблювальної заготовки деякої маси металу, спеціально залишеної на
обробку і так званого припуску. Припуск може видалятися одночасно з
декількох поверхонь заготовки або послідовно один за одним з кожної
оброблювальної поверхні. В ряді випадків припуск може бути настільки
великим, що його зрізають не зразу, а за декілька підходів. Після
зрізання з заготовки всього припуску, залишеного на оброблювання,
заготовка припиняє своє існування і перетворюється в готову деталь.
Метал, видалений в процесі різання з заготовки, підчиняється пластичному
деформуванню і руйнуванню. В результаті цього матеріал припуску,
відділений від оброблювальної заготовки, набуває характерну форму і в
такому виді його прийнято називати стружкою. Зрізана з заготовки стружка
являється побічним продуктом – відходом оброблювання металів різанням.
Всі способи і види оброблювання металів, основані на зрізанні припуску і
перетворення його в стружку, складають різновидності, визначені терміном
„різання металів”. Всі різновидності різання підчиняються загальним
закономірностям. Способи розділення металів на частини, при яких стружка
не утворюється, наприклад розрізання ножицями, до оброблювання різанням
не відноситься. Умови деформування оброблюваного метала і виникнення
нових поверхонь при розрізці ножицями не підчиняються закономірності
різання металів.
Призначення режимів різання.
Ефективність і якість виготовлення деталей залежать від раціонального
проведення процесів оброблювання металів різанням, які досягаються в
тому випадку, якщо:
а) ріжуча частина інструмента має оптимальні геометричні параметри і
якісне загострення лез;
б) обробка заготовок ведеться з технічно і економічно обґрунтованими
подачами S і швидкостями різання V ;
в) кінематичні і динамічні можливості механізмів коробки подач і коробки
швидкостей станка дозволяють реалізувати обґрунтовані значення подачі S
і швидкості різання V.
Під терміном режими різання розуміється сукупність числових значень
глибини різання, подачі, швидкості різання, геометричних параметрів і
стійкості ріжучої частини інструментів, а також сили різання,
потужності та інших параметрів робочого процесу різання, від яких
залежать його техніко-економічні показники. Режими різання будуть
раціональні, якщо процес ведеться з такими значеннями перерахованих
режимних параметрів, які позволяють отримати високі техніко-економічні
показники. Режимні параметри взаємопов’язані і тому не можна просто-так
змінювати значення хоча б одного з них. При виборі та призначенні
режимів різання необхідно проводити розрахунки значень всіх параметрів з
розрахунком можливості їх реалізації на обладнанні.
Вибір основних режимних параметрів починають з визначення глибини
різання. Вона зв’язана з припуском металу, залишеним на виконання даної
технологічної операції. На заключних операціях обробки припуск складає
не більше 0,5 мм. На проміжних операціях формоутворення припуск на
обробку змінюється в межах 0,5 … 5 мм. На підготовчих операціях
обробки заготовок в залежності від розмірів і способу їх виготовлення
припуск може бути більше 5 мм.
Припуск менше 7 мм може бути зрізаний за один підхід різця. В цих
випадках робоча глибина різання рівна припуску на обробку. При
перевищенні деяких критичних значень глибини різання можуть виникнути
вібрації всієї технологічної системи, яка складається з станка,
пристосування, інструмента і обробляючої заготовки. Тому при припуску
більше 7 мм його зрізають за два або більше проходів різця, причому
глибина різання на кожному проході може бути однакова, або її послідовно
зменшують.
мм/об. Підготовчі операції з метою скорочення часу на обробку
намагаються вести з подачами S = 0,4 … 0,7 мм/об. На тяжких станках
обробку можна вести з глибинами різання до 30 мм і з подачами до 1,5
мм/об.
При попередньому виборі подачі S в загальному можна користуватися
відношенням 5 3. Горіння та пожежонебезпечні властивості речовин і матеріалів.
Горіння – це процес окислення який супроводжується інтенсивним
виділенням тепла і променевої енергії.
кисень повітря, бертолєтова сіль,пероксид натрію, азотна кислота,хлор,
фтор, бром, окисли азоту, тощо .
Горіння може бути повним і неповним. Повне – при достатній або
надлишковій кількості окислювача і при такому горінні виділяються
натоксичні речовини.
Неповне – відбувається при недостатній кількості окислювача. При
неповному горінні утворюються продукти неповного згорання,серед яких є
токсичні речовини (чадний газ,водень).
При горінні однорідних горючих сумішей виникає кінетичне горіння,
швидкість поширення якого залежить від швидкості передавання теплової
енергії в суміші і може досягати сотень метрів на секунду і
супроводжується вибухом.
Вибух – швидке перетворення речовин (вибухове горіння), яке
супроводжується виділенням енергії і утворенням ударної хвилі. Ударна
хвиля поширюється перед фронтом полум’я із швидкістю звуку 330 м/с.
Пожежо-вибухонебезпечність виробництв визначається агрегатним станом
речовин та матеріалів та їх показниками пожежо-вибухонебезпечності.
Показники пожежо-вибухонебезпечності: група спалимості, температура
займання, температура спалаху, температура самозаймання, нижня та верхня
концентраційні межі запалення, умови теплового самозаймання та ін.
Спалимість – це здатність речовини або матеріалу до горіння. Займання –
це початок горіння під дією джерела запалювання. За спалимістю речовини
і матеріали поділяються на три групи:
- Спалимі - речовини і матеріали здатні самозайматися, або займатися
від джерел запалювання і самостійно горіти або тліти після його
віддалення. До них відносяться всі органічні речовини.
- Неспалимі – речовини і матеріали, які не здатні до горіння у повітрі,
від джерел запалювання не займаються, не тліють і не обвуглюються. Це
неорганічні матеріали, метали та ін.
- Важкоспалимі – речовини і матеріали, які горять від
джерела запалювання, але не здатні горіти після його видалення. Це
матеріали, які містять спалимі та неспалимі складові.
Температура займання – це найнижча температура речовини, при якій вона
виділяє пари з такою швидкістю, що після займання їх від джерела
запалювання виникає стійке горіння.
Температура спалаху – це найнижча (в умовах спеціального дослідження)
температура речовини , при якій над її поверхнею утворюються пари, які
здатні спалахнути у повітрі від джерела запалювання, але швидкість
утворення парів недостатня для подальшого горіння.
Спалимі рідини більш пожежонебезпечні , ніж тверді матеріали і речовини
, тому що вони легко займаються, інтенсивніше горять та утворюють з
повітрям вибухо- та пожежонебезпечні суміші і характеризуються
температурою спалаху, нижньою і верхньою межею поширення полум’я.
За температурою спалаху розрізняють рідини:
Легкозаймисті (ЛЗР) – це рідини з температурою спалаху до 61(С (в
закритому тиглі) або до 66 (С (у відкритому тиглі).
Спалимі рідини (СР) – це рідини з температурою спалаху понад 61(С (в
закритому тиглі) або понад 66 (С (у відкритому тиглі).
Ступінь пожежо-вибухонебезпечності спалимих газів визначається також
концентраційними межами поширення полум’я.
Нижня концентраційна межа поширення полум’я – це мінімальний вміст
палива в середовищі , при якому можливе поширення полум’я по суміші на
будь - яку відстань від джерела запалення.
Верхня концентраційна межа поширення полум’я визначається максимальним
вмістом палива в середовищі, вище якого суміш стає нездатною до
поширення полум’я.
Всередині цих меж суміш спалима, а поза ними суміш не горить.
Пожежо- і вибухо- небезпечний пил.
Залежно від значення нижньої межі поширення полум’я пил поділяють на
вибухо- і пожежонебезпечний. Пил, який складається з найменших частинок
спалимих речовин, що перебувають у зваженому стані (аерозоль) в межах
від нижньої до верхньої концентраційної межі поширення полум’я є
вибухонебезпечним. За ступенем вибухо- і пожежонебезпесності пил
поділяють на дві групи і чотири класи.
Вибухонебезпечний пил (група А) - пил з нижньою межею поширення полум’я
до 65 г/м3.
Найбільш вибухонебезпечний пил (І клас) – пил з нижньою межею поширення
полум’я до 15 г/м3 (пил сірки, каніфолі, нафталіну, сухого молока,
торфу)
Вибухонебезпечний пил (ІІ клас) – пил з нижньою концентраційною межею
поширення полум’я від 15 г/м3 до 65 г/м3 (пил кави, чаю, борошна,
вугілля, сіна, гороху).
Пожежонебезпечний пил (група Б) - пил з нижньою межею поширення полум’я
більше 65 г/м3..
Найбільш пожежонебезпечний пил (І клас) – пил з температурою
самозаймання до 250 (С (пил тютюну)
Пожежонебезпечний пил (ІІ клас) – пил з температурою самозаймання
більше 250 (С (деревний та вугільний пил).
Самозаймання речовин – це явище різкого збільшення швидкості
екзотермічних реакцій, які приводять до виникнення горіння речовини при
відсутності запалювання. Залежності від причин самозаймання буває
хімічним, тепловим, мікробіологічним.
окиснення олив повітрям з виділенням тепла, або під дією води на лужні
метали займається водень.
Теплове – це самозаймання виникає внаслідок самонагрівання, яке виникло
під дією зовнішнього нагріву речовини вище температури самонагрівання.
Мікробіологічне самозаймання виникає в органічних речовинах. При певній
вологості і температурі в органічних речовинах, торфі, ініціюється
життєдіяльність мікроорганізмів і утворюється павутинний гліт (грибок).
При цьому підвищується температура і міняються форми мікроорганізмів, а
при температурі 75(С гинуть. Але при 60-70( проходить окиснення і
обвуглення деяких легкозаймистих органічних сполук з утворенням
дрібнопористого вугілля. Адсорбуючи кисень повітря це вугілля
нагрівається до температури розпаду і активного окиснення органічних
речовин, що і призводить до займання.
Організація пожежної охорони
Пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, яке
призводить до матеріальної шкоди.
Пожежна безпека – стан об’єкта, при якому з регламентованою ймовірністю
виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей
її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних
цінностей.
Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм
пожежної безпеки, невиконання Закону “Про пожежну безпеку”.
Небезпечними факторами пожежі і вибуху, які можуть призвести до травми,
отруєння, загибелі або матеріальних збитків є відкритий вогонь, іскри,
підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст
кисню, обвалення будинків і споруд.
За стан пожежної безпеки на підприємстві відповідають її керівники,
начальники цехів, майстри та інші керівники.
На підприємствах існує два види пожежної охорони: професійна і
воєнізована. Воєнізована охорона створюється на об’єктах з підвищеною
небезпекою. Крім того на підприємствах для посилення пожежної охорони
організовуються добровільні пожежні дружини і команди, добровільні
пожежні товариства і пожежно-технічні комісії з числа робітників та
службовців.При Міністерстві внутрішніх справ існує управління пожежної
охорони (УПО) і його органи на місцях. До складу УПО входить Державний
пожежний нагляд який здійснює:
- Контроль за станом пожежної бепеки.
- Розробляє і погоджує протипожежні норми і праила та контролює їх
виконання в проектах і безпосередньо на об’єктах народного господарства.
- Проводить розслідування і облік пожеж.
- Організовує протипожежну профілактику.
Протипожежна профілактика – це комплекс організаційних і технічних
заходів, які спрямовані на здійснення безпеки людей, на попередження
пожеж, локалізацію їх поширення, а також створення умов для успішного
гасіння пожежі.
Відповідальним керівником робіт по ліквідації пожеж і аварій на
підприємстві є головний інженер. Начальник структурного підрозділу, в
якому виникла пожежа, є відповідальним виконавцем робіт по її
ліквідації.
Засоби та способи гасіння пожежі
Пожежу, яка виникла можна ліквідувати, якщо забрати один з трьох
факторів необхідних для горіння: горючу речовину, окислювач, джерело
тепла.
Існують два способи гасіння пожеж: фізичний та хімічний.
До фізичних способів припинення горіння відносяться
- охолодження зони горіння або горючих речовин;
- розбавлення реагуючих речовин в зоні горіння негорючими речовинами;
- ізоляція реагуючих речовин від зони горіння;
Хімічний спосіб припинення пожежі – це хімічне гальмування реакції
горіння. До основних засобів гасіння пожежі (з допомогою яких
здійснюється той чи інший спосіб припинення горіння) відносяться:
- вода (у вигляді струменя або у розпиленому стані)
- інертні гази (вуглекислий газ, азот)
- піни хімічні та повітряномеханічні
- порошкові суміші
- покривала з брезенту та азбесту.
Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж визначається в
кожному конкретному випадку залежно від стадії розвитку пожежї,
масштабів загорянь, особливостей горіння речовин та матеріалів.
Вода - найбільш дешева та поширена вогнегасна речовина. Це пояснюється:
- великою теплоємністю (теплота пароутворення 539 кал/г)
- високою термічною стійкістю (розкладається при температурі вище
1700(С)
- значним збільшенням об’єму при пароутворенні (1л води при
випаровуванні утворює більше 1700л пари)
- охолоджує зону горіння
Воду застосовують у вигляді потужних струменів і як пару. Струменем води
збивають полум’я і одночасно охолоджують поверхню. Струменем води гасять
тверді спалимі речовини; дощем і водяним пилом – тверді, волокнисті
сипучі речовини, а також легкозаймисті та спалимі рідини (спирт,
трансформаторна олія, тощо). Водяна пара застосовується для гасіння
пожеж у приміщеннях об’ємом до 500 м3 невеликих загорянь на відкритих
установках.
приміщень біля виходів, у коридорах, на сходах. Кожний пожежний кран
споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом.
Для гасіння пожеж всередині будівель, крім пожежних кранів
встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчерн установки.
Спринклрна установка водяної системи являє собою розгалужену мережу труб
під стелею зі спринклерними головками (розбризкувачами), які закриті
легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72,
93, 141, 182 (С. Установки мають контрольно-сигнальний клапан, який
пропускає воду в спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий
сигнал, контролює тиск води до і після клапану.
Дренчерні установки обладнуються розбризкуючими головками, які постійно
відкриті. Вода подається в дренчерну систему вручну або автоматично при
спрацюванні пожежних давачів, які відкривають клапан групової дії.
Інертні гази (вуглекислота, азот, аргон, інш.) особливо доцільно
застосовувати тоді, коли застосування води може викликати вибух або
поширення горіння, або ж пошкодження апаратури, обладнання, цінностей.
Вуглекислота виконує дві функції :охолоджуючу та ізолюючу.
Вуглекислота – газ без кольору і запаху. Він важче від повітря в 1.5
рази; при 0(С і Р=36атм легко переходить у рідкий стан, тоді його
називають вугликислотою. З 1л рідкої вуглекислоти при t(=0( утворюється
506л газу. Зберігаються в стальних балонах. Подача кислоти проводиться
через раструби – диффузори, внаслідок чого відбувається переохолодження
кислоти, що виходить і утворення вуглекислого снігу.
При використанні вуглекислоти необхідно врахувати токсичність її. При
вдиханні повітря, яке містить 10% СО2, і не має запаху наступає параліч
дихання і смерть.
Азот не має ні кольору ні запаху. Порівняно з СО2 в рідкий стан
переходить при дуже низькій температурі (-195.8(С).
Азот як засіб гасіння використовується по методу розбавлення спалимої
речовини.
Вуглекислоту і азот застосовують в порівняно невеликих по об’єму
приміщеннях, головним чином при гасінні речовин, що горять полум’ям
(рідини, гази). Погано гасять речовини, здатні тліти.
Оскільки вуглекислота відновлюється лужноземельними металами, її не
можна застосовувати при гасінні цих металів.
Азот застосовують для заповнення вільних об’ємів в посудинах над ЛЗР з
метою запобігання вибухів у виробничих установках.
Піни для гасіння пожеж являють собою суміш газу з рідиною. Пухирці газу
можуть утворюватися всередині рідини в результаті хімічних процесів або
механічного змішування газу (повітря) з рідиною. Гасіння піною
заключається в тому, що пінне покриття є якби екраном, який запобігає
дії тепла зони горіння на поверхню речовини. Піна запобігає виходу
рідини в зону горіння, виявляючи ізолюючу дію. Піна виявляє і деяку
охолоджуючу дію.
Хімічна піна утворюється в результаті такої реакції, при якій в рідкому
середовищі утворюється будь-який газ. Наприклад, для утворення піни
використовують піногенераторний порошок, який містить кислотну частину -
сірчанокислий глинозем (Al2(SO4)3 ), лужну частину - бікарбонат натрію
(NaHCO3 ), екстракт солодкового кореня (піноутворююча речовина, яка
надає міцність плівкам пухирців). При змішуванні порошка з водою
відбувається реакція з утворенням вуглекислого газу. Цю піну
застосовують для гасіння нафтопродуктів.
Повітряно-механічна піна утворюється при механічному змішуванні повітря,
води і поверхнево-активної речовини (наприклад, піноутворювача ПО-1).
Піни характеризуються кратністю і стійкістю.
5. Повітряно-механічна піна буває низької (до 10), середньої (11-200) і
високої (201-1000) кратності.
Стійкість – час від моменту утворення до повного розпаду. Стійкість
хімічної піни становить 40 хв., повітряно-механічної – 20-30 хв.
Піни низької та середньої кратності застосовуються для гасіння
нафтопродуктів, твердих речовин та матеріалів. Піни високої кратності
використовуються для гасіння легкозаймистих та спалимих речовин.
Первинні засоби гасіння пожежі:
- внутрішні пожежні крани.
- відра, кошми, лопати, пісок
-вогнегасники
Пінний вогнегасник ОХП-10 складається із зварного сталевого корпусу,
який містить лужний розчин соди з лакричним екстрактом. Всередині
встановлено поліетиленовий посуд з сумішшю сірчаної кислоти та сульфату
заліза. При змішуванні кислотного і лужного розчинів утворюється піна.
Цей вогнегасник можна застосовувати для гасіння твердих речовин та
легкозаймистих рідин з відкритою поверхнею. Піна електропровідна, тому
цим вогнегасником не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під
напругою.
Вогнегасники вуглекислотні ОУ-2, ОУ-5 складаються із сталевого балону з
запорним вентилем. Балон заповнений зрідженою вуглекислотою під тиском 7
Мпа. При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота прямує у патрубок, де
вона розширюється і за рахунок цього її температура знижується до мінус
70 (С і утворюється снігоподібна вуглекислота. Ці вогнегасники
застосовують для гасіння невеликих пожеж, електрообладнання, що
знаходиться під напругою. Не можна гасити спирт і ацетон, котрі
розчиняють вуглекислоту, а також фотоплівку, целулоїд, котрі горять без
доступу повітря.
карбонат натрію. Застосовуються для гасіння магнію та його
сплавів, лужних металів алюмінію, металоорганічних сполук, а також тоді
коли не можна гасити пожеж водою, піною або вуглекислим газом.
Література:
1. Кисликов В.Ф., підручник «Будова й експлуатація автомобілів» 1999 р.
2. Грановскій Г.І., підручник «Резание металлов» 1985 р.
PAGE 14
3
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
1
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
2
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
4
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
5
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
6
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
7
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
8
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
9
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
10
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
11
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
12
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
13
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
14
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
15
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
16
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
17
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
18
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
19
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
20
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
21
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
22
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
23
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
24
Арк.
Дата
Підпис
№ докум.
Арк.
Змн.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
