.

Система технічного обслуговування й ремонту автомобілів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
11 11562
Скачать документ

СИСТЕМА ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ Й РЕМОНТУ АВТОМОБІЛІВ

У процесі експлуатації автомобіля його функціональні властивості
поступово погіршуються внаслідок спрацьовування, корозії, пошкодження
деталей, утомленості матеріалу, з якого їх виготовлено, й т. ін. В
автомобілі виникають різні несправності (дефекти), що знижують
ефективність його експлуатації. Для запобігання появі дефектів і
своєчасного усунення їх автомобіль піддають технічному обслуговуванню та
ремонту.

Технічне обслуговування (ТО) — це комплекс операцій (операція) для
підтримання автомобіля в працездатному чи справному стані під час
використання його за призначенням, стоянки, зберігання або
транспортування. ТО як профілактичний захід здійснюється примусово в
плановому порядку через точно встановлені періоди використання
автомобіля.

За періодичністю, переліком і трудомісткістю виконуваних робіт
розрізняють такі види ТО автомобілів: • щоденне; • перше; • друге; •
сезонне.

Щоденне технічне обслуговування (ЩТО) передбачає: • контроль стану
автомобіля; • підтримання належного зовнішнього вигляду; • заправлення
паливом, мастильним матеріалом та охолодною рідиною. Для автомобілів зі
спеціальними кузовами в ЩТО входить санітарне оброблення кузова. ЩТО
виконують після закінчення роботи автомобіля або перед виїздом його на
лінію. В разі зміни водіїв на лінії автомобіль оглядають і перевіряють
його технічний стан.

Перше (ТО-1) та друге (ТО-2) технічні обслуговування передбачають такі
роботи: • контрольно-діагностичні, • кріпильні, • регулювальні, •
мастильні, • інші, спрямовані на запобігання та виявлення несправностей
автомобіля, зниження інтенсивності спрацьовування його деталей, економію
палива, мастильних матеріалів, зменшення викидів шкідливих речовин в
атмосферу, забезпечення безвідмовної роботи автомобіля в межах
установлених пробігів.

Періодичність ТО-1 і ТО-2 визначається пробігом автомобіля, що
встановлюється залежно від умов його експлуатації (табл. 1.2, 1.3). В
період обкатування нового автомобіля встановлюють менший пробіг між ТО-1
та ТО-2.

Таблиця 1.

Характеристика категорій умов експлуатації автомобілів

Категорія умов експлуатації автомобілів Умови руху автомобілів Технічна
категорія доріг

І Автомобільні дороги з асфальтобетонним і прирівненими до нього
покриттями за межами приміської зони І, II

ІІ Автомобільні дороги з асфальтобетонним, цементно-бетонним і
прирівненими до них покриттями в приміській зоні, проїзні частини вулиць
невеликих міст (до 100 тис. жителів) І, II

ІІІ Автомобільні дороги з асфальтобетонним, цементно-бетонним і
прирівненими до них покриттями в гірській місцевості, проїзні частини
вулиць великих міст I-IV

ІV Автомобільні дороги зі щебеневим або гравійним покриттям у гірській
місцевості, автомобільні грунтові профільовані та лісовозні дороги II-IV

V Непрофільовані дороги й стерня, кар’єри, котловани та тимчасові
під’їзні шляхи, природні грунтові дороги в гірській місцевості IV, V

Таблиця 2

Періодичність ТО автомобілів для І категорії умов експлуатації

Пробіг, KM

ТО-1 ТО-2

Легкові 4000 16000

Автобуси 3500 14000

Вантажні, автобуси на

базі вантажних

автомобілів 3000 12 000

Сезонне технічне обслуговування (СТО) виконують двічі на рік для
підготування автомобілів до експлуатації в холодну й теплу пори року й,
як правило, суміщують з черговим технічним обслуговуванням. СТО
передбачає: • заміну сезонних сортів мастильних матеріалів і охолодних
рідин; • промивання відповідних систем; • установлення або зняття
втеплювачів і приладів передпускового підігрівання двигунів; • інші
роботи.

Усі роботи, пов’язані зі ЩТО та ТО-1 рухомого складу, слід здійснювати у
міжзмінний час.

Для виконання технічного обслуговування на автотранспортних
підприємствах (АТП) є спеціально пристосовані й обладнані
примі-щення-профілакторії.

Залежно від виробничої площі АТП та обладнання профілакторію технічне
обслуговування організовується на тупикових постах або на потоковій
лінії.

На невеликих АТП, де всі роботи, за винятком прибирання й миття, як
правило, виконуються на одному посту, технічне обслуговування
організовують на тупикових постах.

На великих АТП, де щоденно виконується багато технічних обслуговувань,
застосовують потоковий метод, за яким роботи, передбачені ТО,
розподіляють на кількох спеціалізованих, послідовно розташованих постах:
прибирання, миття, сушіння, кріпильних, регулювальних, електротехнічних
робіт, мащення та шинних робіт.

Прибирально-мийні роботи виконують уручну, механізованим,
автоматизованим або комбінованим способами.

Для ручного прибирання салону автомобілів та автобусів використовують
стаціонарні або переносні пилососи.

Ручне миття здійснюють за допомогою шланга з брандспойтом або мийного
пістолета струменем води низького (0,2…0,4 МПа) чи високого (і…2
МПа) тиску.

Установки для механізованого миття автомобілів залежно від конструкції
робочого органа бувають: • струминні; • щіткові; • струминно-щіткові.

У струминній установці вода або мийний розчин подається крізь сопло чи
форсунки, з’єднані зі шлангами або трубопроводами за допомогою
колекторів. Такі установки використовують переважно для миття вантажних
автомобілів водою та легкових — мийним розчином.

У щітковій установці за робочі органи правлять циліндричні обертові
щітки, до яких підводиться мийний розчин. Такі установки застосовують
для миття легкових автомобілів і автобусів.

За допомогою струминно-щіткових установок, до сопел яких подається
мийний розчин, миють легкові автомобілі, вантажні, автомобілі-фургони й
автобуси.

Автоматичні мийні установки починають працювати в момент наїзду колеса
автомобіля на важіль, умонтований у підлогу, або від фотоелемента, коли
автомобіль перетинає світловий промінь після опускання монети в касовий
апарат.

Комбіновані мийні установки складаються з пристрою для струминного миття
шасі та механізованої щіткової установки для миття зовнішніх частин
кузова автомобіля. Остання має гідравлічну частину, що призначається для
подавання мийного розчину, й механічну, яка забезпечує миття автомобіля.

Вода після миття автомобіля збирається в міжколійну канаву, що має уклон
у бік приймального трапа, розташованого в центрі. Для очищення стічних
вод пости миття обладнують грязевідстійниками та
оливопаливовло-влювачами, принцип дії яких грунтується на різниці густин
води, механічних домішок та нафтопродуктів.

Ремонт — це сукупність організаційних і технічних заходів, що
здійснюються для відновлення справності або працездатності
автомобільного транспорту й полягають в усуванні відмов і несправностей,
які виникають під час експлуатації або виявляються в ході ТО. Під час
ремонту несправні агрегати, вузли (складальні одиниці) й деталі
замінюють справними, взятими з оборотного фонду, а також виконують
розбірні, регулювальні, складальні, слюсарні, механічні, зварювальні,
електромеханічні та інші роботи.

Ремонтні роботи виконують як у разі потреби, спричиненої відмовою або
несправністю, так і за планом через певний пробіг чи встановлений термін
роботи рухомого складу (запобіжний ремонт).

Запобіжний ремонт рекомендується насамперед для міських або міжміських
автобусів, автомобілів-таксі, автомобілів швидкої медичної допомоги,
пожежних автомобілів, автомобілів-бензовозів, до яких ставляться
підвищені вимоги щодо забезпечення безпеки руху та безвідмовної роботи.
Також слід здійснювати запобіжний ремонт автомобілів, що працюють в
однакових умовах. При цьому спрощується визначення термінів заміни чи
ремонту окремих деталей і вузлів для запобігання відмовам під час роботи
автомобілів на лінії та пов’язаних із ними простоїв.

Планово-запобіжна система технічного обслуговування й ремонту дає змогу
своєчасно усунути причини появи різних несправностей, зменшити витрату
запасних деталей та обсяг ремонтних робіт, застосувати прогресивні
методи ремонту й відновлення деталей, скоротити час простою автомобілів,
пов’язаного з ремонтом, а отже, підвищити коефіцієнт технічної
готовності.

Положенням про технічне обслуговування та ремонт рухомого складу
автомобільного транспорту передбачено два види ремонту: • поточний; •
капітальний.

Поточний ремонт (ПР), спрямований на усунення відмов і несправностей, що
виникають під час експлуатації автомобіля, здійснюється в ремонтних
майстернях АТП і передбачає часткове розбирання автомобіля, заміну
окремих несправних агрегатів, вузлів та деталей новими або
відремонтованими, складання й випробування.

Під час поточного ремонту агрегатів автомобіля несправності усувають
заміною або ремонтом окремих вузлів і деталей, крім базових. До базових
деталей належать: • блок циліндрів двигуна; • картери коробки передач,
заднього моста, рульового механізму; • балка переднього моста; •
металевий каркас кузова чи кабіни; • поздовжні балки (лонжерони) рами.

Своєчасне проведення поточного ремонту дає змогу уникнути капітального
ремонту й збільшити міжремонтний пробіг автомобіля (термін служби
агрегату). Поточний ремонт має забезпечити безвідмовну роботу автомобіля
до ТО-2.

Для скорочення часу перебування автомобіля в поточному ремонті його слід
проводити агрегатним методом, за яким несправні агрегати або такі, що
потребують капітального ремонту, замінюються справними, взятими з
оборотного фонду.

Капітальний ремонт (КР) спрямований на відновлення частково або повністю
витраченого ресурсу автомобіля (агрегату), проводиться на спеціальних
АТП і передбачає повне розбирання автомобіля та його агрегатів, ремонт
чи заміну всіх несправних агрегатів, вузлів і деталей, у тому числі
базових, а також складання, регулювання та випробування. Ресурс
автомобіля та його частин після капітального ремонту має становити не
менше ніж 80% ресурсу нового автомобіля. Як правило, автомобіль підлягає
одному капітальному ремонту.

Існують такі методи капітального ремонту: • індивідуальний; •
агрегатний.

У разі застосування індивідуального методу з автомобіля знімають
пошкоджені агрегати, відновлюють їх і встановлюють на той самий
автомобіль, який простоює протягом усього часу ремонту. Цей метод
застосовують дуже рідко.

Сутність агрегатного методу полягає в тому, що з автомобіля знімають
несправні агрегати,, а замість них ставлять відремонтовані або нові,
взяті з оборотного фонду. Зняті з автомобіля агрегати, Що потребують
капітального ремонту, відправляють на авторемонтні заводи, а агрегати,
які потребують поточного ремонту, ремонтують у майстернях АТП.
Застосування цього методу дає змогу істотно скоротити час простою
автомобіля в ремонті, збільшити коефіцієнт технічної готовності й
підвищити ефективність використання автомобільного парку.

Ремонт виконують на універсальних або спеціалізованих постах.

На універсальних постах здійснюються всі роботи з ремонту одного чи
кількох агрегатів, вузлів і систем автомобіля.

Доцільно спеціалізувати виробничі дільниці на виконанні робіт з ремонту
двигуна, коробок передач, електрообладнання, кузовів тощо. Вузька
спеціалізація ремонтних постів дає змогу застосовувати найпродуктивніші
методи ремонту, типові технологічні процеси, засоби механізації,
поліпшувати якість і знижувати собівартість ремонту автомобіля.

У разі експлуатації рухомого складу у відриві від АТП поточний ремонт
виконують з використанням пересувних ремонтних засобів, на станціях
технічного обслуговування або місцевих АТП.

Обладнання, що застосовується під час ТО й ремонту автомобілів

Для підвищення продуктивності праці при ТО й ремонті автомобілів —
одночасного виконання робіт зверху (двигун, електрообладнання), знизу
(трансмісія, підвіска) та збоку (колеса, гальмові механізми) —
використовують підйомно-оглядове, транспортувальне обладнання й споруди.

Підйомно-оглядове обладнання та споруди поділяють на: • основні; •
допоміжні.

До основних підйомно-оглядового обладнання й споруд належать: • оглядові
канави; • естакади; • підйомники; • перекидачі; до допоміжних: •
домкрати; • гаражне обладнання тощо.

Оглядові канави забезпечують доступ до автомобіля знизу. В нішах стін
канав установлюють низьковольтні світильники. Канави мають вентилюватися
та обігріватися повітрям з температурою 16…25 °С. Для видаляння
відпрацьованих газів передбачають витяжну вентиляцію. Канави залежно від
призначення обладнуються підйомниками, пересувними лійками для зливання
відпрацьованої оливи та пристроями для заправляння мастильним
матеріалом, охолодною рідиною.

Естакади — це металеві, залізобетонні або дерев’яні колійні мости,
розташовані на 0,7…1,4 м вище від рівня підлоги, з рампами, що мають
уклон 20…25° для під’їзду та з’їзду автомобіля.

Підйомники піднімають автомобіль над підлогою на потрібну висоту для
зручності виконання робіт. За типом механізму підйомники поділяють на
електромеханічні та гідравлічні.

Стаціонарні електричні й гідравлічні підйомники бувають: одно-, дво-,
три- та шестистоякові.

Канавні підйомники застосовують для вивішування переднього або заднього
моста автомобіля під час виконання робіт у канаві. Вони мають підвищену
вантажопідйомність, забезпечують доступ до агрегатів автомобіля знизу й
вільний прохід уздовж канави.

Перекидачі призначаються для бічного нахилу (до 50°) автомобіля під час
обслуговування його знизу. Так забезпечується зручний доступ до днища.
Перед перекиданням з автомобіля знімають акумулятор і герметизують отвір
у пробці головного гальмового циліндра. Перекидання виконують у бік,
протилежний розташуванню горловини паливного бака й оливозаливної
горловини двигуна.

До підйомно-транспортувального стаціонарного обладнання належать: •
кран-балки; • талі; • конвеєри тощо.

Кран-балки вантажопідйомністю 1…32 т призначаються для переміщання
вантажів у приміщенні вниз, угору, вздовж і впоперек.

Талі з найменшим радіусом закруглення 1,5 м, що пересуваються по
підвісних однорейкових коліях, мають вантажопідйомність 0,25…! т і
дають змогу переміщати вантаж униз, угору та в напрямі рейкових колій.

Конвеєри використовують для переміщання автомобілів у разі організації
ТО потоковим методом. За способом передачі руху автомобіля конвеєри
бувають: о штовхальні; о несучі; о тягнучі.

Штовхальний конвеєр переміщує автомобіль за допомогою штовхального
візка, що впирається в передній або задній міст чи заднє колесо.

Несучий конвеєр становить замкнений транспортувальний ланцюг, який
рухається по напрямних коліях за допомогою приводної станції. Автомобіль
установлюють на транспортувальний ланцюг або підвішують за передній та
задній мости.

Тягнучий конвеєр становить замкнений ланцюг, розташований уздовж
потокової лінії обслуговування автомобіля знизу або зверху. Автомобіль
за передній буксирний крюк чіпляють до тяглового ланцюга за допомогою
захвата, й він котиться на своїх колесах. У кінці конвеєра захват
автоматично відчеплюється.

Обладнання для мащення та заправляння автомобіля використовують під час
виконання ТО різних видів. На потоковій лінії обладнують спеціалізований
пост для заміни мастильного матеріалу в агрегатах автомобіля та
дозаправляння його охолодною рідиною й повітрям.

Мастильне обладнання призначається для подавання Рідких (моторних і
трансмісійних), а також консистентних мастильних матеріалів і залежно
від механізму привода буває: • електричне; • пневматичне; • механічне.

Стаціонарна автоматична оливороздавальна колонка з електричним приводом
для разового відпускання й обліку загальної витрати виданого мастильного
матеріалу (рис. 1, а) працює так. Після пуску електродвигуна 2

Рис. 1.

Стаціонарна автоматична оливо роздавальна колонка з електричним
приводом:

а – загальний вигляд; б – схема (1- насос; 2 – електродвигун; 3 –
повітряно-гідравлічний акумулятор; 4 – манометр; 5 – реле тиску; 6 –
кран; 7 – лічильник оливки)

(рис. 1. б), коли клапан роздавального крана закритий, олива насосом 1
подається в повітряно-гідравлічний акумулятор 3, створюючи там тиск 15
МПа, який контролюється манометром 4. Після відкриття клапана
роздавального крана мастильний матеріал надходить під тиском повітря у
повітряно-гідравлічному акумуляторі 3. Коли тиск у системі знижується до
8 МПа, автоматично вмикається електродвигун, і мастильний матеріал
нагнітається насосом. Витрата мастильного матеріалу визначається
лічильником 7. Пневматичний оливороздавальний пристрій для подавання
рідких мастильних матеріалів (рис. 2) складається з бака 7, насоса 2 з
пневматичним двигуном, барабана 3 із самонамотуваним шлангом і
роздавального пістолета 4. Насос 2 й бак 7 установлюють в окремому
приміщенні, що обігрівається, а барабан 3 — на механізованому посту
централізованої подачі мастильного матеріалу до автомобіля.

Для збирання відпрацьованого мастильного матеріалу використовують
стаціонарні або переносні резервуари з приймальними лійками. Баки
розміщують у підвальному приміщенні. Приймальні лійки монтують
безпосередньо на постах мащення, в канаві або біля підйомника.
Трубопроводи до лійок виконують із шарнірними з’єднаннями або у вигляді
гнучких шлангів. Лійку можна легко встановити в потрібному положенні під
отвором для зливання мастильного матеріалу.

Рис. 2.

Схема пневматичного оливо роздавального пристрою:

1- бак; 2 – насос; 3 – барабан; 4 – пістолет

Заправляння агрегатів автомобілів трансмісійними мастильними матеріалами
здійснюють уручну з роздавального бака або механізованим способом з
використанням стаціонарної електромеханічної установки. Подають
мастильний матеріал із стаціонарного бака шестеренним насосом з
електроприводом.

Для подавання консистентного мастильного матеріалу застосовують
солідолонагнітачі (рис. 3.). Мастильний матеріал за допомогою мішалки 2
та шнека 3 подається з бункера крізь сітчастий фільтр 4до плунжерної
пари насоса високого тиску. Шнек розпушувача й кулачок 5 плунжера
обертаються від електродвигуна 8 через шестеренчастий редуктор 9. Реле
тиску 7 забезпечує

Рис. 3.

Схема електромеханічного солідолонагнітача:

1 – бункер; 2 – мішалка; 3 – шнек; 4 – сітчастий фільтр; 5 – кулачок
плунжера; 6 – плунжерна пара насоса високого тиску; 7 – реле тиску; 8 –
електродвигун; 9 – шестеренчастий редуктор

автоматичне вимикання двигуна в разі перевищення тиску 25 МПа та пуск
двигуна, коли тиск в лінії знизиться до 12 МПа. Тиск подачі мастильного
матеріалу регулюють спеціальним пристроєм.

ДІАГНОСТУВАННЯ ТЕХНІЧНОГО СТАНУ АВТОМОБІЛІВ

Діагностування дає змогу оцінити технічний стан автомобіля в цілому й
окремих його агрегатів і вузлів (складальних одиниць) без розбирання,
виявити несправності, для усунення яких потрібні регулювальні або
ремонтні роботи, а також прогнозувати ресурс автомобіля.

За часом проведення діагностування поділяють на: • періодичне
(здійснюється після певного пробігу автомобіля); • неперервне.

Залежно від завдань, які вирішуються, розрізняють два види
діагностування: • перше (Д-1), • друге (Д-2). Під час Д-1, що, як
правило, виконується перед ТО-1 і в процесі його, визначають технічний
стан агрегатів та вузлів, які забезпечують безпеку руху й придатність
автомобіля до експлуатації. Під час Д-2, що здебільшого здійснюється
перед ТО-2, оцінюють технічний стан агрегатів, вузлів і систем
автомобіля, уточнюють обсяги робіт з ТО-2 та визначають, чи потрібен
ремонт.

Засоби діагностування бувають: • зовнішні; • вбудовані.

Зовнішні засоби діагностування не входять до конструкції автомобіля. До
них належать: • стенди; • переносні прилади; • пересувні станції,
укомплектовані потрібними вимірювальними пристроями.

Вбудовані засоби діагностування є складовою частиною автомобіля. Це
датчики та прилади на панелі приладів, їх використовують для
неперервного або досить частого визначення параметрів технічного стану
автомобіля. Вбудовані засоби діагностування дають змогу водієві постійно
контролювати стан гальмової системи, витрату палива, токсичність
відпрацьованих газів, а також вибрати найекономічніші й безпечні режими
роботи автомобіля або своєчасно припинити рух у разі аварійної ситуації.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019