Штукатурні роботи належать до одного з основних видів опоряджувальних
робіт.
Штукатурка – це опоряджувальний шар, який наносять на поверхні різних
конструктивних елементів будівель і споруд, що вирівнює ці поверхні чи
надає їм певної форми й фактури.
Оштукатурюють як внутрішні приміщення. Так і зовнішні поверхні будівель
і споруд. За способом нанесення на поверхню штукатурка буває мокрою
(монолітною) і сухою.
Виконання монолітної штукатурки складається з пошарового нанесення.
Розрівнювання і загладжування розчину на поверхні будівельних
конструкцій.
Суха штукатурка – це листи, які прикріплюють до поверхні. Застосовують
суху штукатурку для опорядження внутрішніх приміщень.
За якістю розрізняють три види штукатурки: просту, поліпшену й
високоякісну.
Проста штукатурка складається з набризку і грунту й застосовується для
згладжування нерівностей будівельних конструкцій. Виконують її для
оштукатурювання тимчасових будівель, а також стін підвальних і цокольних
поверхів.
Поліпшена штукатурка складається з набризку, грунту й накривки.
Застосовують її в житлових і громадських, іноді в промислових будівлях.
Високоякісна штукатурка складається з набризку, грунту і накривки й
виконується по маяках. Застосовують у громадських будівлях і житлових
будинках І класу.
За призначенням штукатура класифікують на звичайні, декоративні і
спеціальні.
Звичайну штукатурку застосовують для опоряджування зовнішніх поверхонь і
внутрішніх приміщень. Після її висихання поверхню можна фарбувати чи
обклеювати шпалерами.
Декоративну штукатурку застосовують в основному для опорядження фасадів.
Для приготування цього виду штукатурки застосовують кольорові цементи,
мармурове борошно і кришку, слюду та інші матеріали.
Спеціальна штукатурка за своїм призначенням може бути теплоізоляційною,
акустичною, гідроізоляційною та інших видів.
При виконанні штукатурних робіт штукатурний розчин – основний матеріал.
Він складається з води, в’яжучого, заповнювачів і різних добавок.
Внутрішні кам’яні та бетонні поверхні приміщень з нормальною вологістю
оштукатурюють вапняним і цементно-вапняним розчином. А гіпсові –
гіпсовим та вапняно-гіпсовим. Для оштукатурювання зовнішніх поверхонь і
поверхонь приміщень із підвищеною вологістю використовують цементі
розчини.
Штукатурні розчини у вигляді напівфабрикатів і сухих сумішей готують на
розчинобетонних заводах і доставляють на об’єкти. У ряді випадків
здійснюють централізовану доставку готового штукатурного розчину на
об’єкти з допомогою автосамоскидів.
При підготовці поверхні під штукатурку застосовують металеву сітку,
дріт, дранкові щити та інші матеріали.
При виконанні штукатурних робіт під час зведення будівель і споруд всі
технологічні операції слід виконувати лише механізованим способом.
Переробку і подачу штукатурного розчину на поверхи виконують за
допомогою штукатурних станцій. Вони оснащені основним розчинонасосом,
комплектом розчинопроводів, розчинонасосами меншої продуктивності і
комплектом форсунок. З форсунок розчин викидається і наноситься на
оштукатурювань поверхню.
Вручну розчин наносять при невеликому обсязі робіт та в індивідуальному
будівництві.
Бригада штукатурів повинна бути оснащена комплектом необхідних
інструментів. Їх наявність і правильність використання створюють умови
для високопродуктивної праці.
Кельму застосовують для накидання і розрівнювання розчину.
Сокіл – металевий щит розміром 40 х 40 см з дерев’яною ручкою довжиною
й5 см. Він призначений для переносу розчину при нанесенні його на
оштукатурювань поверхню вручну.
Ківш служить для накидання розчину на оштукатурювань поверхню.
Для затирання накривного шару штукатурки застосовують різні варіанти
терок із дерева чи синтетичного матеріалу.
Пів терка призначена для вирівнювання і ущільнення штукатурного накиду,
нанесеного на поверхню, чи для обладнання лузг (внутрішніх кутів) у
свідому розчині. Вона складається з полотна і ручки.
Правило служить для розрівнювання шару штукатурного розчину і перевірки
горизонтальності чи вертикальності оштукатурених поверхонь.
Правило лугове застосовують для опорядження лузг (внутрішніх кутів) при
штукатурних роботах.
Правило усеночне застосовують для опорядження усенок (зовнішніх кутів).
Бучарда штукатурна призначена для насічки бетонних поверхонь для
одержання шорсткості.
Скребачка служить для очищення поверхонь від бруду і напливів розчину.
Бажано мати кілька скребачок різної ширини. Широкі скребачки
застосовують на рівних поверхнях, більш вузькі – на нерівних.
Для очищення поверхонь від забруднення використовують сталеві щітки.
Крім бучарди, для насічки поверхонь застосовують також зубила і молоток.
Нанесенню штукатурного розчину передує підготовка поверхонь. Це
необхідно для доброго зчеплення штукатурного шару з поверхнею. Якщо
підготовка виконана незадовільно, штукатурка передчасно руйнується:
ділянки штукатурки відокремлюються у місцях незадовільного зчеплення.
Підготовка до оштукатурювання полягає в тому, щоб надати поверхнів
шорсткості і видалити з неї бруд, жирові плями, пил, висолювання,
Використовують для цієї мети щітки, скребачки, бучарду, зубило і
молоток.
На гладеньких бетонних поверхнях необхідно робити насічку. Забруднені
місця очищають скребачками, щіткою чи вирубують. Запилені місця
обмітають і промивають водою.
На цегляних стінах, якщо кладка виконана впустошовку, шорсткості
поверхні вистачає. Кладу з повним заповненням швів обробляють за
допомогою зубила і молотка. Шви у кладці вирубують зубилом на глибину не
менше 10 мм.
Для підготовки дерев’яних поверхонь під штукатурку набивають дранку.
Дранка – це тонкі дерев’яні рейки. Розрізняють простильну (нижню) і
вихідну (верхню) дранки. Спочатку на поверхні набивають простильні ряди,
розміщуючи рейки під кутом 45о по відношенню до підлоги. На простильні
ряди також під кутом набивають вихідну дранку. Товщина простильного шару
повинна бути достатньою для проникнення розчину між вихідною дранкою і
оштукатурюванню поверхнею. Це потрібно для надійного їх зчеплення. На
вихідну дранку використовуються рівніші рейки, ніж на простильну. Проте
краще використовувати не штучну дранку, а набивати готові щити, Стики
дранки для уникнення потовщень слід робити впритул.
Перед оштукатурюванням стиків різнорідних поверхонь їх попередньо
затягують сіткою. Це стосується стиків дерева з бетоном і дерева з
цеглою. Швидкість висихання штукатурного шару на різних матеріалах
неоднакова. Наявність сітки на таких стиках дозволяє уникнути тріщин.
Найчастіше використовують сітку з отворами від 10х10 до 30х30 мм.
Якщо треба нанести великий шар штукатурки, на поверхню набивають цвяхи і
обплітають їх дротом. Цвяхи можна забивати в будь-якому порядку.
Використовують при цьому цвяхи довжиною не менше подвійної товщини шару
штукатурки. Головка забитого цвяха повинна бути дещо нижчою від шару
штукатурки, яку наносять. Після того як марками чи маяками намічено
товщина штукатурного шару, набиті цвяхи обплітають дротом.
Замість плетення по цвяхах можна використовувати металеву сітку з
отворами середньої величини. Під сітку в ряді випадків підкладають рейки
чи дранку. Це роблять для одержання зазору між сіткою і поверхнею.
Металеві конструкції, які підлягають оштукатурюванню, спочатку фарбують
олійними фарбами, потім обплітають дротом чи металевою сіткою і після
цього оштукатурюють.
Для визначення товщини штукатурного шару стіни провішують. Для цього
використовують висок. Горизонтальність стелі перевіряють водяним рівнем.
Знайдену таким чином товщину штукатурного шару закріплюють на поверхні
за допомогою марок (при поліпшеній) чи маяків (при високоякісній
штукатурці).
Після завершення всіх робіт по підготовці поверхонь приступають до
нанесення штукатурного накиду. При спорудженні великих об’єктів
будівельними організаціями штукатурний накид наносять механізованим
способом за допомогою форсунки. У форсунці струмінь розчину озпилюється
на дрібні частинки, які у вигляді факела викидаються з насадки.
Розчинонасос за 1 годину може перекачати до 3 м3 штукатурного розчину.
При цьому за зміну можна нанести штукатурний розчин в один шар на площу
до 900 м2.
При невеликих обсягах робіт, наприклад в індивідуальному й сільському
будівництві, нанесення штукатурного розчину здійснюють вручну.
Технологічна послідовність виконання операцій при ручному й
механізованому нанесенні співпадає, однак саму операції виконують на
основі різних прийомів і технічних засобів.
При механізованому (ручному) способі нанесення розчин накидають чи
намазують. Проте при одному й другому способах преший шар, який
називається набризком, накидають. Це пов’язано з тим, що намазувати
можна лише досить густі розчини. Для набризку ж використовують рідкі
розчини.
Як правило, штукатурка складається з набризку і ще двох шарів, які
наносять окремо – грунту і накривки. Кожен шар має певне призначення.
Набризк накидається шаром 3…9 мм на попередньо зволожені стіни.
Наявність пропусків при нанесенні набризку не допускається. Рідкий
розчин набризку затікає к порожнини і нерівності поверхні, що забезпечує
добре зчеплення всього штукатурного шару з оштукатурюванню поверхнею.
Розчин з ящика набирають на сокіл, а потім кельмою невеликими частинами
накидають на оштукатурювань поверхню. При цьому роблять різкий рух кистю
руки. Оштукатурюючи стелю, сокіл тримають під місцем накидання розчину.
Більш продуктивне накидання розчину ковшем. Нанесений шар набризку не
розрівнюють, а тільки видаляють звисаючі частини розвину. Виняток
становлять випадки, коли виконується тонка штукатурка (затирка по
бетону).
Після того як набрезк висохне і поверхня побіліє, приступають до
нанесення грунту. Його наносять кельмою із сокола чи ковшем з ящика. Для
гнуту використовують більш густий розчин, ніж для набризку.
Грунт служить основним шаром штукатурного накиду. Він вирівнює
оштукатурювань поверхню й утворює основну товщину штукатурки Якщо
товщина штукатурки велика, грунт наносять кількома шарами. При цьому
товщина кожного шару не повинна перевищувати 15…20 мм, оскільки
товстіші шари сповзають. Нанесений грунт розрівнюють пів теркою, яку
притискують до поверхні і рухають по стіні горизонтально, а потім знизу
вверх. В лузгу (внутрішні кути) розчин наносять ковшем, а розрівнюють
луговим правилом. На ясенках (зовнішніх кутах) нанесений розчин
розрівнюють усеношним правилом.
Необхідно ретельно слідкувати за тим, щоб перший шар грунту, як і
набрезк, наносився суцільним шаром без пропусків. Це забезпечить добре
зчеплення всього шару штукатурки з поверхнею.
При накиданні розчину з використанням сокола і кельми виконують кілька
операцій. З ящика розчин набирають кельмою на сокіл і підносять сокіл до
місця накидання на стінку. Порції розчину беруть кельмою із сокола і
накидають на оштукатурювань поверхню. Сокіл при цьому тримають у лівій,
а кельму у правій руці. При накиданні порції розчину роблять різкий рух
кистю руки з різкою зупинкою. Розчин не повинен розбризкуватись.
Необхідно, щоб він лягав на поверхню рівномірними порціями. Набирають
кельмою порції розчину від краю сокола до його середини. Тримають сокіл
злегка нахиленим до стіни. Накидання розчину кельмою з сокола потребує
певних навичок, які досягаються тренуванням.
Під час намазування розчину сокіл в горизонтальному положенні одним
боком приставляють впритул до поверхні стіни. Затиллям кельми швидкими
рухами порції розчину зсовують із сокола і намазують на поверхню. Мазки
розчину можуть бути горизонтальні й вертикальні. При намазуванні на
стелю сокіл тримають під місцем роботи. Але розчин не зсовують, а
набирають затиллям кельми.
Подальше намазування на поверхню стелі роблять аналогічно. При
намазуванні проміжного шару грунту йому надають деякі шорсткості. Це
необхідно для забезпечення зчеплення з наступними шарами.
Накривка – третій шар штукатурного накиду. Накривку наносять після того,
як грунт повністю просохне. Роблять накривку з рідкого розчину,
процідженого через сітку. Проціджування необхідне для видалення великих
частинок, які можуть зіпсувати поверхню при опоряджу ванні. Товщина
накривки звичайно становить 2…4 мм і залежить від того, як вирівняний
грунт. Накривка вирівнює поверхню грунту, утворюючи гладенький шар
розчину, який можна леко затерти. Нанесений тонким шаром розчин накривки
відразу ж розрівнюють пів теркою. Після цього поверхню затирають
дерев’яною теркою.
Закриття виконують круговими рухами терки, а потім врозгін. Виконуючи
затирання, намагаються одержати поверхню без виступів і впадин. Якщо
розчин встиг підсохнути, поверхню перед затирання змочують водою,
розбризкують її щіткою. При затиранні окремі горбки розчину зрізуються.
Рухаючись по штукатурці, полотно терки переміщує розчин по поверхні, яку
затирають, заповнюючи ним окремі впадини і одночасно ущільнюючи розчин.
У місцях підвищень на штукатурці натискання на терку посилюють, а на
впадинах послаблюють. Розчин, який зрізується теркою, використовують для
підмазування пропусків і раковин.
Затирання при великих обсягах робіт можна виконувати затиральними
машинами. Вони обладнані шліфувальним диском. Притискаючи диск до
оброблюваною поверхні і переміщуючи його, затирають накривний шар до
зникнення подряпин, раковин, горбків.
Замість оштукатурювання розчином застосовують листи сухої штукатурки.
Найбільшого поширення набули гіпсові, гіпсоволокнисті азбестоцементні
великорозмірні листи. Для цього використовують деревоволокнисті плити,
декоративно-оздоблювальну фанеру і шаруваті пластики.
Листи сухої гіпсової штукатурки – це шар затверділого гіпсового розчину,
оклеєного з обох боків картоном.
Азбестоцементні листи – це спресований цементний розчин з додаванням
відходів азбестової промисловості. Такі листи виготовляють і з лицьовою
поверхнею, пофарбованою емалевою фарбою.
Деревоволокнисті плити – це спресована однорідна волокниста маса з
відходів деревообробної і паперової промисловості.
Гіпсоволокнисті листи – це спресований гіпсовий розчин з додаванням
подрібненої соломи, очерету чи відходів деревини.
До поверхні стін листи приклеюють спеціальними мастиками чи прикріплюють
цвяхами. Облицьовані поверхні потім можна фарбувати чи обклеювати
шпалерами. Шви між листами замазують гіпсом. Замість гіпсового розчину
можна використовувати шпаклівку. При потребі стики листів заклеюють
тонким картоном чи марлею.
Вимоги до якості штукатурних робіт залежать від категорії штукатурки.
Показником категорії є величини допустимих нерівностей поверхні. При
простій штукатурці нерівності не повинні перевищувати 5 мм, при
поліпшеній – 3 мм і при високоякісній – 2мм.
Величину нерівності поверхні перевіряють після висихання накривного
шару.
При огляді поверхні штукатурки можуть виявитися маленькі горбки з білою
плямою посередині. Їх називають дутиками. Вони утворюються в результаті
використання невитриманого вапна. Частинки вапна, які потрапили в
штукатрку, починають через деякий час гаситись. Штукатурку з такими
дефектами видаляють. Ділянку поверхні оштукатурюють знову.
Поверхня штукатурки може мати тріщини різних розмірів.
Вони утворюються від швидкого висихання штукатурки на протягом чи при
високій температурі, а також від надлишку в’яжучого матеріалу чи
заповнювачів у розчині при незадовільному перемішуванні останнього.
Нанесення наступного шару штукатурки на непросохлих розчин призводить до
утворення тріщин. Причиною їх може бути використання дуже товстої
набивної дранки чи нанесення тонких шарів штукатурки на її поверхню.
Іноді спостерігається спочування штукатурки. Цей дефект може з’являтися
через нанесення штукатурного розчину на перезволожені поверхні.
Нанесення розчину на занадто суху поверхню також небажане, оскільки може
призвести до відшарування штукатурки. В результаті незадовільної обробки
поверхня штукатурки може мати раковини і грубу шорсткість.
Якість штукатурки визначають шляхом її зовнішнього огляду й відповідних
обмірів. Для визначення нерівностей до оштукатуреної поверхні
прикладають правило. Це дає змогу легко виявити виступи і впадини,
допустимі величини яких були наведені раніше.
У сухій штукатурці шви між листами повинні бути суворо вертикальними і
горизонтальними.
Несприятливими факторами при виконанні штукатурних робіт можуть бути
забруднення повітря робочих цементним, гіпсовим та іншим пилом,
незадовільний мікроклімат на робочих місцях через контакт із вологим
середовищем, роботи в неопалюваних приміщеннях, протяги.
Основними причинами виробничого травматизму при штукатурних роботах
можуть бути падіння працюючих із різних риштувань чи столиків *роботи на
висоті понад 1 м від підлоги учням заборонені) або при сковзанні по
залишках розбризканого по підлозі розчину, опіки при застосуванні
розчинів із негашеним вапном, ураження електричним струмом, удари
падаючим вантажем та ін.
При штукатурних роботах не можна ставити на випадкові предмети
(радіатори опалення, бочки, ящики та ін.). Забороняється застосовувати
для просушування приміщення різного типу відкритих жаровень. При
експлуатації електрокалориферів слід дотримуватися правил обладнання й
експлуатації електричних установок. Учням заборонено обслуговувати
установки, які застосовують для просушування приміщень.
Усі усні, які навчаються штукатурних робіт, повинні бути забезпечені
спецодягом, спецвзуттям, каскою відповідно до встановлених норм. При
роботі в осінньо-зимовий період спецодяг часто буває вологим, тому
необхідно передбачити можливість його просушування.
Заборонено застосовувати у розчинах для декоративних кольорових
штукатурок шкідливі для здоров’я пігменти: свинцевий сурик, свинцевий
крон, мідні й миш’якові фарби та ні. Перед оштукатурюванням збірних
перегородок необхідно перевірити міцність їх установки. Не можна
проводити штукатурні роботи усередині приміщень, якщо в них немає чорних
підлог чи суцільного тимчасового настилу. Закриті приміщення необхідно
вентилювати.
Штукатури, які виконують набрезк розчину вручну, повинні працювати в
окулярах.
Учням заборонено працювати з розчинонасосом; забороняється перегинати
живильні шланги, затягувати сальники, розбирати механізми, не
впевнившись у тому, що тиск упав до нуля.
Переносні струмоприймачі (інструменти, машини, світильники та ні.), які
застосовують при виконанні штукатурних робіт, повинні працювати при
напрузі не більше 42 В. Всю електропроводку на висоту до 2 м від
підлоги вкладають у гумові трубки, захищені від механічних пошкоджень
дерев’яним коробом. Електросвітильники з напругою, яка є у звичайній
мережі, дозволяється встановлювати в місцях, недоступних для працюючих.
При штукатурних роботах, виконуваних на відкритому повітрі і в особливо
небезпечних приміщеннях, напруга повинна бути 12 В.
Для дотримання пожежної безпеки при експлуатації не можна користуватись
електронагрівальними приладами без вогнетривких підставок, а також
залишати їх без нагляду на тривалий час включеними в мережу;
застосовувати для опалення приміщень саморобні електропечі;
залишати під напругою електричні кабелі і проводи з неізольованими
кінцями;
закріплювати електричні проводи цвяхами, пропускати їх між стулками
дверей, вішати на проводи, ролики і вимикачі будь-які предмети, одяг та
ін.
“Структура” – від “стукко” (італ.) – гіпс, алебастр, вапно.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
