.

Штукатурні і плиткові (плиточні) роботи (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 13126
Скачать документ

Курсова робота

Штукатурні і плиткові (плиточні) роботи

ШТУКАТУРНІ РОБОТИ

1. Архітектурної виразності будівлям надають витягнуті деталі, як
усередині так і зовні будинку.

Витягнуті архітектурні деталі – це профільовані смуги, виконані зі
штукатурного розчину найчастіше за допомогою шаблонів поступальним
прямолінійним або криволінійним рухом.

Витягнуті оздоблювальні архітектурні деталі бувають внутрішніми (
галтелі, карнизи, наличники, плінтуси ) і зовнішніми (вінцеві і
міжповерхові карнизи, пояси, сандрики тощо).

Рис1. Архітектурні обломи (а) і профілі витягнутих архітектурних деталей
(б-д):

Прямолінійні: 1 – поличка; 2 – полиця; криволінійні: 3 – валик; 4 – вал;
5, 6 – четвертний вал ( прямий і зворотний ); 7, 8 – каблучок (прямий і
зворотній); 9, 10 – викруження ( пряме і зворотне ); 11, 12 – галтель
(пряма і зворотна); 13 – скоція; 14 – слізниця.

Цими деталями оформлюють і такі архітектурно-конструктивні елементи, як
пілястри, колони, півколони і кесони.

Кожна витягнута архітектурна деталь за профілем має свою криволінійну чи
прямолінійну форму – облом, Який може бути побудований з одного чи
більше центрів. На малюнку подано зразки профілів зовнішніх витягнутих
архітектурних деталей. Більшість таких деталей виконують за допомогою
шаблонів, уручну можна витягувати лише галтелі (четвертні викружени).

Для виконання галтелей спочатку штукатурять стелю і нижні частини стіни.
Стелю опоряджують остаточно, тобто затирають і загладжують, а на стіни
мажна тільки нанести грунт. Потім приготовляють сметаноподібний розчин,
наносять його в лузги, утворені між стелею та стінами. Після кожного
нанесення розчину йому надають потрібну форму у вигляді чверті кола за
допомогою звичайного або фасонних півтерків.

Рис 2. Фасонний напівтерок

Цю операцію повторюють кілька разів, доки не оформиться

витягнута архітектурна деталь. Після цього її виправляють, зачищають і
натирають звичайним напівтерком 250 – 300 мм завдовшки.

Для накривки застосовують проціджене крізь дрібне сито розчин. Затираючи
поверхню, напівтерок рухають уздовж галтелі або по її кривій.

Фасонним напівтерком галтель виконують так: спочатку наносить розчин в
лузги і надають галтелі форму звичайним напівтерком. Потім до виконаної
„начорно” галтелі преставляють фасонний напівтерок, натискують на ньго і
ведуть його по всій довжині галтелі або пересувають то в один бік, то в
інший. Рухаючись по розчину, напівтерок, кінці якого оббиті покрівельною
сталлю, зрізує залишки розчину, надаючи галтелі правильної форми. Якщо
на галтелі з’являються раковини, то їх замазують розчином і після цього
ще раз проводять фасонним напівтерком уздовж галтелі, накривний шар
розчину наносять, розрівнюють і затирають маленьким напівтерком.

Рис 3. Улаштування галтелей фасонним напівтерком

Як відомо, до внутрішніх витягнутих оздоблювальних архітектурних деталей
належить карниз. Кожен карниз має певну висоту і винос, тобто роємір,
який показує, на скільки карниз виступає за площину стіни. Внутрішні
карнизи проектують звичайно менших розмірів, ніж карнизи на фасадах.
Техніка їх виконання схожа, але має і свої особливості.

Витягування внутрішнього карниза. Послідовність операцій витягування
внутрішньогокарниза така. До початку роботи виготовляють шаблон, профіль
якого відповідав би прийнятим розміром карниза і його рисунку. Під час
роботи переміщують по прямих рейках, одну з яких прикріплюють до стіни,
а другу – до стелі. Після виготовлення шаблона по всьому периметру на
стіни і стелі відповідно до розміру шаблона прибивають рейки (правила) 4
– 5 м завдовжки, якими пересувають шаблон. Рейки виготовляютьз
прямолінійних соснових дошок, гладенько обструганих та профугованих.
Стики правил у кутах зрізуються на фаску і підмазують алебастром.

Для навішування рейок спочатку у кутах приміщення приставляють до стелі
шаблон і роблять позначки: знизу полозків – на стіні, по кінцю
профільованої дошки – на стелі; за позначками укріпляють правила –
гіпсом, костилями із затискними лапками чи спеціальними рейкотримачами.

Костилі з рухомою лапкою забивають на 3 – 4 см у поверхню, що
штукатуриться, біля правила, яке спочатку злегка притискують рухомою
лапкою до поверхні, а потім молотком наглухо; вивільняють правило ударом
молотка у зворотньому напрямку. Шаблон установлюють на рейки за рівнем
та виском.

Щоб легко поставити і зняти шаблон, нижнє правило навішують впритул до
кута, а верхнє – не доходячи до нього. Після встановлення шаблона до
нього прибивають полозок. Правила спочатку на стіни з вікнами, потім на
протилежні. Перш ніж взятися до роботи, здійснюють перевірку, протягуючи
шаблон насухо. Переконавшись у тому, що рейки закріплені праильно,
приступають до витягування карниза.

Внутрішні карнизи виконують з вапняно-гіпсового розчину. Розчин наносять
на поверхню за кілька разів тонкими шарами. Наносять розчин кельмою
зсокола, або ковшем. Після накидання кожного шару розчину шаблон
протягують зліва на паво оббитим жерстю боком уперед. При наступному
накиданні розчину стежать за тим , щоб він заповнив усі западини в
карнизі. Шаблон пересувають доти, доки карниз не відповідатиме
потрібному профілю.

Через 10 -15 хвилин після затужавлення розчину карниз змочують водою і
знову кілька разів протягують шаблон рухом зліва на право, сильно
натискуючи на нього. Цю операцію нпзивають протягуванням на здир. При
цьому знімається верхній шар розчину, що утворився внаслідок збільшення
його об’єму під час тужавлення гіпсу. Після цієї операції між профільною
дошкою і карнизом має створитися проміжок 2 – 3 мм для накривочного
шару.

Рис.4. Витягування внутрішнього карниза

Потім накладають накривний шар розчину2,5 – 4 мм завтовшки і згладжують
просування шаблона у зворотній бік необкованим боком уперед, що
називається на лоск, до отримання зовсім гладенького карниза. Зупиняти
шаблон посередині карниза неприпустимо.

Профіль шаблона має бути в усіх частинах рівним і гладеньким, без будь –
яких щербин і задирок. Напрямні правила потрібно ретельно вивіряти (
горизонтальність, правильність положення).

За дуже великих розмірів карниза до поверхні у місці спряження стіни і
стелі, де буде майбутній карниз прикріпляють металічну сітку. Сітка
повинна бути міцно прикріплена до поверхні.

1.1. Карнизи виконують з вапняно – гіпсового розчину. Вапняно – гіпсові
розчини приготовляють невеликими розмірами до 5 літр, щоб їх можна
використати на протязі декількох хвилин. Для приготування порції розчину
у ящик наливають воду і насипаючи туди тонким шаром гіпсові в’яжучі і
все швидко перемішують до утворення гіпсового сметаноподібного тіста
після туди добавляють вапняний розчин і також швидко перемішують і тудже
використовують в роботу.

Гіпсові в’яжучі речовини – це повітряні в’яжучі, які складаються
переважно з напівводного гіпсу CaSO4 * 0.5 H2O або ангідриту СаSO4 .
Гіпс CaSO4 * 2H2O – мінерал пластинчастої, волокнистої або зернистої
будови, істинна щільність 2,2 – 2,3 г/см3 м’який ( твердість 2 ).
Розчинність гіпсу 2,05 г/л, тобто приблизно в 70 разів більша, ніж CaSO3
. Колір гіпсу білий, сірий, жовтуватий або червонуватий. Різновиди –
селеніт (волокниста будова), алебастр ( дрібнокристалічна структура,
сніжно – білий колір ). Через високу розчинність мінералу гіпсові породи
не стійкі. Використовують їх здебільшого для виготовлення гіпсових
в’яжучих речовин, а також як домішки при виробництві портландцементу. Їх
одержують внаслідок теплової обробки сировини та розмелювання. Сировиною
для гіпсових в’яжучих здебільшого є гірські породи – гіпс, що
складається переважно з мінералу гіпсу CaSO4 * 2H2O, природний ангідрит
CaSO4 та деякі відходи промислові (фосфогіпс – від переробки природних
фосфатів на суперфосфат, борогіпс тощо ), основою складовою частиною
яких є сірчано-кислий кальцій. Можна застосовувати природну сировину, що
містить гіпс у вигляді гажі та глиногіпсу.

Залежно від температури теплової обробки сировини гіпсові в’яжучі
речовини поділяють на дві групи: низько – та високовипалювані.

Низьковипалювальні гіпсові в’яжучі одержують тепловою обробкою
природного гіпсу при пизьких температурах (110 – 160°C). Вони
складаються переважно з напівводного гіпсу, оскільки дегідратація
сировини при зазначених температурах спричиняє перетворення двоводного
гіпсу напівгідрат CaSO4 * 0,5 H2O.

CaSO4 * 2 H2O = CaSO4 *0,5 H2o + 1,5 H2O

Реакція дегідратації відбувається з поглинанням теплоти. Щоб здобути 1
кг напівводню гіпсу з двогідрату, теоретично потрібно затратити 580 кДж.
До низьковипалювальних гіпсових в’яжучих речовин належать: будівельний,
формувальний та високоміцний гіпс.

Будівельний гіпс виготовляють низькотемператур- ним випалюванням
гіпсової породи ( гіпсового каменю) у варильних котлах або печах. У
першому випадку гіпсовий камінь спочатку розмелюють, а далі у вигляді
порошку нагрівають у вертикальних котлах.

Існують промислові установки, в яких поєднано розмелювання та
випалювання. При випалюванні у відкритих апаратах, які сполучають з
атмосферою, вода із сировини видаляється у вигляді пари, і гіпсове
в’яжуче складається переважно з дрібних кристалів ? – модифікації CaSO4
* 0,5 H2O,містячи також певну кількість ангідрату CaSO4 і часточки
нерокладеноїсировини. На окремих заводах після випалювання гіпс повторно
розмелюють. Він належить до дрібного кристалічного різновиду гіпсової
в’яжучої речовини, що збільшує водопотребу при заміщуванні будівельного
гіпсу водою до стандартної консистенції тіста. У затверділому стані
будівельний гіпс має невисоку міцність ( 2 – 16 Мпа ), яка зменшується
із зволоженням зразків.

Формувальний гіпс складається також переважно з ? – модифікацій
напівгідрату сульфату кальцію CaSO4 * 0,5 H2O, відрізняючись
від будівельного гіпсу тоншим помелом. Він містить незалежну кількість
добавок. Застосовують такий гіпс у керамічних тафарфоро – фаянсовій
промисловості для виготовлення форм.

Високоміцнтй гіс одержують термічною обробкою високосортного гіпсового
каменю в герметичних апаратах у середовищі насиченої пари при тиску,
вищому за атмосферний ( у автоклавах при тиску 0,15 – 0,3 Мпа ), або при
кип’ятінні його у водних розчинах деяких солей з наступним просушуванням
та розмелюванням на тонкий порошок. Такий гіпс складається в основному з

?- модифікацій напівводного сульфату кальцію у вигляді крупних та
щільних кристалів, що характерезуються зниженею водопотребою порівняно з
? – напівгідратом. Це зумовлює щільну структуру затверділого
? – CaSO4 * 0,5 H2O та міцність на стиск 15 – 25 Мпа, яка за
спеціальної технології може досягти 60 – 70 МПа. Високоміцний гіпс
випускають поки, що в невеликій кількості й застосовують переважно в
металургійній промисловості для виготовлення форм.

Високовипалювальні гіпсові в’яжучі речовини виготовляють випалюванням
гіпсового каменю при високій температурі ( 600 – 950 °С ), тому вони
складаються переважно з ангідрату CaSO4 , який частково поділяються
термічній дисоціаіцї з утворенням CaO , що активізує хімічну взаємодію
в’яжучого з водою й прикорює процкси тверднення. Можна одержати
ангідритове в’яжуче й без випалювання – розмелюванням природного
ангідриту з активізаторами тверднення ( вапном, обпаленим доломітом тощо
). Високовипалювальний гіпс ( естрихгіпс ) на відміну від будівельного
повільно тужавіє ( початок тужавіння настає не раніше як через 2 години
) і твердішає, але його водостійкість і міцністьна стиск вищі ( 10 – 20
МПа ), тому його використовують для опорядження безшовних підлог, у
розчинах для штукатурення й мурування, для виготовлення „штучного
мармуру”.

Тверднення гіпсових в’яжучих відбувається внаслідок розчинення
напівводного сірчанокислого кальцію ( напівгідрату ) й появи насиченого
розчину, в якому відбувається реакція гідратації з утворенням двоводного
сірчанокислого кальцію :

CaSO4 * 0,5 H2O + 1,5 H2O ? CaSO4 * 2H2O

За теорією О.О.Байкова, можна виділити три етапи тверднення гіпсових
в’яжучих:

1). Підготовчий – утворення розчину, насиченого відносно продуктів
гідратації;

2). Період колоїдації ( тужавіння ) – перехід новоутворення у розчин у
гелеподібному вигляді (минаючи розчинення );

3). Період кристалізації ( тверднення ) – перекристалізація колоїдних
часточок у великі кристали й утворення зростка.

Під час гідратації 1 кілограм ? – напівгідрату виділяється теплота, що
дорівнює 113 кДж. Теоритично для гідратації напівводного гіпсу з
утворенням двоводного потрібно 18,6 % води до маси гіпсової в’яжучої
речовини. Практично для утворення легкоформованої пластичної суміші
будівельний гіпс потребує 50 – 70 % води, а високоміцний – 30 – 40 %
води. Через значну кількість хімічного незв’язаної води затверділий гіпс
має велику пористість ( 40 – 60 % і більше ). Пористість буде меншою,
якщо використовувати високоміцний гіпс. Свіжовиготовлені гіпсові вироби
сушать при температурі 60 – 70 °С, завдяки чому підвищується міцність
контактів зростання кристалів і самих виробів внаслідок видалення
плівкої води.

Можна обійтися й без сушіння, якщо зменшити кількість води замішування,
увівши в гіпсові розчини та бетон пластифікуючі добавки й застосувавши
інтенсивне ущільнення.

Основні властивості гіпсових в’яжучих: тонкість помелу, водопотреба,
строки тужавіння, міцність на розтяг при вигині й при стиску ( марка ),
водостійкість.

Тонкість помелу характкрезується масою гіпсового в’яжучого ( у
процентах ), яка лишається внаслідок просіювання на ситі з вічками
розміром 0,2 мм. Залежно від ступеня помелу розрізняють в’яжучі грубого,
середнього й тонкого помелу з максимальним залишком на ситі не більш як
23; 14; 2 % ( позначаються відповідно ? , ? ,??).

Водопотреба гіпсового в’яжучого визначається кількістю води ( процент
до маси в’яжучого ), потрібні для приготовлення гіпсового тіста
стандартної консистенції ( діамтр розливу 180 ± 5 мм ).

Гіпсове в’яжуче є швидкотужавіючою та швидкотверднучою в’яжучою
речовиною.

За строками тужавіння бувають такі в’яжучі:

— швидкотверднучі ( індекс А ) з початком тужавіння не раніше, як 2
хвилини, закінченням – не пізніше як 15 хвилин;

— нормальнотверднучі ( індекс Б ) з початком тужавіння не раніше ніж 6
хвилин, закінченням – не пізніше ніж 30 хвилин;

— повільнотвкрднучі ( індекс В ) з початком тужавіння не раніш, як
30 хвилин, закінченням тужавіння не нормується.

Міцність характеристики гіпсового в’яжучого визначають випробовуючи
зразки- балочки розміром 40х40х160 мм з гіпсового тіста стандартної
консистенцсї – через 2 години після виготовлення. Для гіпсових в’яжучих
установлено марки залежно від границі міцності на стиск Rст. З
урахуванням міцності на вигин Rвиг.

ТАБЛИЦЯ МАРОК ГІПСУ

МАРКА Rст. МПа

не менш як Rвиг. МПа

не менш як

Г – 2 2 1,2

Г – 3 3 1,8

Г – 4 4 2,0

Г – 5 5 2,5

Г – 6 6 3,0

Г – 7 7 3,5

Г – 10 10 4,5

Г – 13 13 5,5

Г – 16 16 6,0

Г – 19 19 6,5

Г – 22 22 7,0

Г – 25 25 8,0

Повітряне будівельне вапно — це продукт випалювання при температурі
1000 — 1200 °С ( до повного видалення вуглекислого газу )
кальцієвомагнієвих гірських порід – вапняну, крейди, рерапашника,
доломітизованого вапняку, що містить не більше як 6 % глинястих домішок.

Виготовляючи вапно, сировину випалюють у печах різних конструкцій:
шахтних, обертових, з „ киплячим” шаром, у циклоно- вихрових печах у
зависловому стані, а також не рухомих агломераційних решітках.
Найпоширенішим є випалювання в шахтних печах, які надійні в
єксплуатації, дають змогу використовувати різні види палива з високою
єкономічністю.

Недопалювання чи перепалювання вапна в печі знижує якість. Особливо
небезпечним є перепалювання, оскільки тоді часточки вапна повільно
гасяться, збільшуючись в об’ємі, що може призвести до утворення тріщин у
штукатурці та виробах.

Обертові печі дають рівномірно випалене вапно, яке містить незначну
кількість недопалу чи перепалу. Щоб одержати вапно в оберових печах,
використовують будь- які карбонатні породи, зокрема вапняки та пухку
вологу крейду, які не можуть бути випалені в шахтних печах. Як паливо в
обертових печах використовують вугілля, мазут, газ.

Вапняки при випалюванні розкладаються на вапно СаО та вугликислий газ
СО2 , який становить 44% маси СаСО3 і повністю видаляється під час
випалювання. Внаслідок цього утворюється прдукт ( грудкове негашене
вапно ) у вигляді простих кусків, що активно взаємодіють з водою.

Реакція розкладання вапняку обернена :

СаСО3 + 178 кДж ( СаО + СО2 (

Продукт випалювання містить крім головної складової частини також деяку
кількість оксиду магнію МдО, який утворюється в результаті термічної
дисоціації :

МдСО3 = МдО + СО2 (

Залежно від вмісту оксиду магнію повітряне вапно поділяють на кальцієве
( МдО ? 5% ), магнезіальне

( МдО = 5 … 20 % ) та високомагнезіальне, чи доломітове ( МдО = 20 …
40 % ). Вміст чистих оксидів СаО + МдО у загальній кількості вапна
називають його активністю. За активністю та вмістом непогашених зерен
визначають сорт вапна.

Показник Сорт 1 Сорт 2 Сорт 3

Вміст активних СаО+МдО у перерахунку на сухі речовини, %, не менше

90

80

70

Вміст непогашених зерен у грудковому вапні, % ,

не більше

7

11

14

Внаслідок гашення ( змішування з водою ) грудкового непогашеного вапна
утворюється гашене ( гідратне ) вапно:

СаО + Н2О = Са(ОН)2 + 63,7 кДж

При гашенні виділяється теплота, частина води перетворюється на пару,
під впливом якої грудкове вапно бурхливо дисперує, перетворюючись на
найдрібніші часточки гідратного вапна розміром кілька мікрометрів з
високою питомою поверхнею, яка зумовлює велику високозатримувальну
здатність та пластичність тіста.

На будівельному майданчику вапно гасять в творильних ящиках із сіткою
для зціжування розрідженого вапняного тіста ( або вапняного молока ) в
гасильну яму, де воно витримується не менше як два тижні, щоб виключитьи
або істотно зменшити кількість непогашених частинок, які в процесі
гашення в штукатурці чи кладці призведуть до їх розтрізкування.

У заводських умовах вапно у спеціальних барабанних погашувачах. Під час
гашення, якщо добавити 1 літр води до 1 кілограма грудкового вапна,
утвориться тонкий пухкий порошок – гідратне, або гашене вапно, яке
збільшується в об’ємі в 2 – 3.5 раза ( розпишується ) порівняно з
грудковим і має насипну густину 400 – 450 кг/м3.

Якщо витрата води становить 2 – 3 літри на 1 кілограм грудкового вапна,
та виходить вапняне тісто, яке після гашення містить майже 50 % води за
масою. Вода відіграє роль гідродинамічного мастила, забезпечуючи високу
пластичність вапняного тіста й будівельних розчинів з ним.

Залежно від часу гашення розрізняють вапно таких видів:

— швидкозагашуване з часом гашення до 8 хвилин;

— середньозагашувальне – час не перевищує 25 хвилин;

— повільнозагашуване з часом понад 25 хвилин.

Гашене вапно, змішане з піском та іншимизаповнювачими, утворює
будівельний розчин, здатні повільно твкрднути.

На повітрі вапняний розчин поступово твердне внаслідок висихання
розчину, зближиння кристалів Са (ОН)2 , їх зростання й карбонації
вапна, що відбуваються одночасно під дією вугликислого газу повітря:

Са ( ОН )2 + СаО2 = СаСО3 + Н2О

Утворення карбоната кальцію СаСО3 зростаєьбся з кристалами Са( ОН )2 й
зміцнює вапняний розчин. Воду, що виділяється в процесі карбонізації,
слід видалити сушінням штукатурки й кладки. Щоб прискорити тверднення,
до вапна додають цемент і гіпс, а також збільшують вміст вугликислого
газу в повітрі, піддають штучні вироби автоклавній обробці.

Вапно, виготовлене випалюванням, називають негашеним грудковим, або
вапно-кипілкою. З грудкового вапна одержують мелене негашене вапно у
вигляді порошку. Під час помелу грудкового вапна доцільно вводити
активні мінеральні добавки ( золу, шлак, трепел, діатомії тощо ), або
добавляти вапняк, одержуючи карбонатне мелене вапно.

Якщо до вапна-кипілки при помелі добавити 3 – 5 % сирого гіпсу, а також
увести невелику кількість активної добавкиу вигляді в’яжучого підвищеної
міцності, то гашення його сповільниться.

Мелене негашене вапно транспортують у герметично закритих металевих
контейнерах або в паперових, покритих бітумом, мішках. Зберігати мелене
вапно можна не більш як 15 діб на сухих складах, оскільки внгаслідок
поглинання вологи з повітря вапно втрачає в’яжучі властивості.

Повітряне вапно застосовують для приготування оздоблювальних розчинів,а
також для виготовлення штучних бетонних виробів, силікатної цегли й
інших вапняно-піщаних виробів автоклавного тверднення.

Для витягування архітектурних деталей в середині приміщення слід
використовувати високоміцний гіпс марки Г – 25, якщо не має можливості
знайти таку марку гіпсу тотоді доцільно буде використовувати будівельний
гіпс марки Г – 16. повітряне будівельне вапно потрібно використовувати
швидкозагашуване першого сорту. При використанні цих матеріалів менша
імовірність до розтріскування архітектурних деталей.

1.2. Для виконання прямолінійних архітектурних деталей використовують:
шаблон, ковш, кельма, сокіл, напрямні рейка – правила, водяний рівень,
жолобкова рулетка, пересовні столики, дрель, сито, ящик, півтерок.

До початку роботи виготовляють шаблон, профіль якого відповівдав би
прийнятим розмірам карниза і його рисунку. Він складається із профільної
дошки, оббитої з одного боку сталлю відповідно до профілю дошки,
горизонтальної дошки (опори ), полозка і підкосів. Профільована дошка
вздовж усієї робочої частини зрізана під кутом 60 … 70°. Підкоси , які
водночас є ручками, призначені для утримування профільної дошки у
вертикальному положенні. Полозок прибивають знизу горизонтальної дошки
на відстані від її передньої кромки, що дорівнюєширині рейки, якою
переміщують шаблон.

Рис.6. Шаблон для витягування внутрішніх карнизів: 1 – профільна дошка;
2 – полозок; 3 – горизонтальна дошка; 4 – підкоси

Рис.7. Кутовий шаблон : 1 – горизонтальна рама (основа), 2 – подвійна
профільна дошка, 3 – профільна пластинка, 4 – металеві опори, 5 –
полозок

Ковш призначений для накидання з ящика (чи видра) на поверхню з
дебільшого рідких розчинів, об’ємом від 0,8 – 1,5 літра розчину.

Штукатурна лопатка (кельма) призначена для накидання розчину з сокола
або ящика на поверхню, виготовляють кельму серцеподібної форми із
листової сталі завтовшки 1 мм до неї прикріплена ручка довжиною 125 мм.

Рис.8. Штукатурна лопатка

Напрямні рейки-правила завдовшки 1,2 – 2 метра і більше виготовляють з
деревини або з деревини підбитої з одного боку алюмінієм, в нашому
випадку по них протягуємо шаблон, а ще праавилом розрівнюють розчин.

Пресовні різновисотні столики виготовляють з труб або кутникової сталі
ві складається з чотиристоякового опорного каркаса, драбини і дерев’яні
настили. Конструкція столика передбачає можливість піднімання настилу
завдяки підніманні стояків, які закріплюють штирями або спеціальними
затискними гвинтами. На потрібній висоті ( 0,7 – 2,5 м ) як настил
використовують щит розміром 60 х 120 см до 80 х 160 см.

Ящики для приготування розчинів, зберігання сухих сумішей, вони бувають
металічні і дерев’яні. Штукатурні металічні ящики для зберігання розчину
на робочому місці розміром 600 х 400 х 220. для прийому і зберігання
розчину на поверхах презначена посуда місткість 0,35 м3. найбільш
вигідні ящики на колесах. Глибина дерев’яного ящика не більше 200мм.

Сито служить для просіювання сипучих матеріалів і проціжування розчину.
Сита можна натягувати на круглу обойму, або набивати на прямокутну
дерев’яну рамку з ручками.

t ° ? .0I?Oi

???????F????$???????????????F????$???????????????F????$???????????????F????$???????????????F????$???????????????F????$???????????????F????$???????????????F????$???????????????F????$???????????????F????$???????????????F????$???????????????F????$??????????????\?????%??????????????????????\?????%??????????????????????\?????%??????????????????????????ака дрель є надійна в роботі і економічна. За допомогою дрелі змішування розчинубуде більш ефективним. Завдяки цьому обладнано та пристроям робота буде надійною і високоякісною, інструмент є економічний.Півтерки призначені для розрівнювання і ущільнення штукатурного шару нанесеного на поверхню кельмою, ковшем або механізованим способом, виготовляютьїх з просоченою оліфою деревини ( сосна або ялина, алюмінію ). Дерев’яні півтерки залежно від довжини бувають: малі – 35 см; середні – 80 см; великі – 120. алюмінієві півтерки застосовують для заглажування і затирання накривочного шару штукатурки.1.3. Профіль шаблона має бути в усіх частинах рівним та гладеньким, без будь – яких щербин і задирок. Тому, що який буде профіль шаблона такий самий і буде карниз.Напрямні рейки правила потрібно дуже ретель вивіряти, їхню горизонтальність і правильність положення.У оброблених архітектурних деталях усі лінії обломів мають бути паралельним і непомітно з’єднюватися між собою; зовнішня поверхня витягнутої архітектурної деталі має відповідати потрібній фактурі ( зовсім гладенька, без подряпин, більш чи менш шорстка ). Кути мають бути чисто оброблені, а профіль кута відповідати загальному профілю деталі.Первірити чи якісно виконано витягнуту архітектурну деталь можна за допомогою того ж шаблона яким виконували цю архітектурну деталь.Шаблон повинен ідеально прилягати до витягнутої деталі по всій його довжині і висоті. Відхилення карнизу від прямої лінії між їх перехрещенням та кутами при: прості штукатурці – 6 мм, поліпшеній – 3 мм, високоякісній – 2 мм.1.4. Оскільки витягування архітектурних деталей пов’язано з роботою на пересовних різновидних столиків, а це є робота на висоті.Роботи на висоті пов’язані із підвищеною небезпекою, тому працівники повинні бути дуже обережним під час виконання цих робіт. Риштування, помости та інші пристосування для виконання робіт на висоті мають бути інвентарними, виготовляється за типовим проектами і відповідати вимогам ГОСТ 24258-88. рищтування і поміст приймає в експлуатацію спеціальна комісія, призначена наказом по будівельно – монтажній організації.Навантаження на настил риштувань, помостів і вантажопідйомних майданчиків не повинні перевищувати встановлених проектомдопустимих значень. Скупчення на настилах людей в одному і тому самому місці не допускається. Будівельні роботи на висоті понад 1,5 м виконують із помостів або столиків.Відстань від краю настилу до стіни під час виконання зовнішніх робіт не повинна перевищувати - 15 см , а при внутрішніх – 10 см.Дерев’яні елементи риштувань або помосту виготовляють з якісних обрізаних дощок не нижче від другого сорту. Дошки або щити з’єднюють внапусток лише по їхній довжині, а кінці їх мають лежати на опорах і перекривати їх не менше ніж на 20 см у кожний бік. Забороняється укладати робочі настили на випадкові опори.Приставні дерев’яні драбини застосовують не більше ніж 5 мм завдовжки. Їх виготовляють із деревини без сучків з гумовими або гострими металевими наконечниками на нижніх кінцях, щоб запобігти ковзанню під час роботи. Східці драбини слід урізати у поздовжні бруски і з’єднювати стяжними болтами через кожні 2 метра. Працюючи на драбині, не можна стояти на східцях, розміщених ближче ніж 1 метр від її верхнього краю.Категорично забороняється застосовувати для роботи на висоті тимчасовий поміст, спираючи його на бочки, цеглу, радіатори та інші придмети.Під час безпосереднього виконання штукатурних робіт ручний інструмент має бути справним. Дерев’яні ручки штукатурної лопатки, ковша і сокола добре обробляють, прошліфовують і міцно з’єднюють з інструментом. Ручки терок і напівтерок влаштовують так, щоб у них вільно проходила рука штукатурка в рукавичці. Ручка інструмента має бути без гострих кутів і кромок. Категорично забороняється брати руками розчини, в складі яких є вапно і цемент.Потрібно остерігатися потрапляння вапняного розчину або вапна в очі. Якщо це сталося, то слід нагайно промити очі розчином борної кислоти ( 1 чайна ложка на 1 скляеку кип’яченої води ), а якщо нема розчину борної кислоти то тоді промити водою і негайно звернутися до лікаря.Працювати потрібно в рукавицях, слідити за тим щоб інструмент не валявся під ногами, щоб не спіткнутися в нього.Працюючи з електро – дриллю потрібно бути обережним не дотикатися до обертових деталей, щоб не травмуватися. Використовувати електро – дриль потрібно тільки за інструкцією, утримувати її за ручки, а не за інші деталі.ПЛИТКОВІ РОБОТИ2. Облицювання колон. До початку робіт необхідно: провірити виском вертикальність граней колон. Поверхні які призначені для облицювання не повинні мати відхилень від вертикалі більше 10 мм. Бетонні поверхні акуратно перевіряють відхилення поверхні від вертикалі які більше 10 мм усувають вирівнюючи шаром цементного розчину без послідуючого заглажування і затирання відхилення поверхні більше 15 мм усувають вирівнюючим шаром цементного розчину нанесеним на надійно закріпленій стальній сітці.Сітку закріплюють дюбилями які пристрілюють будівельно – монтажним пістолетом.Місцеві випуклості на поверхні більше 10 мм зрубують або усувають вирівнюючим накидом з цементного розчину впадини глубиною 15 мм і більше заробляють цементним розчином, попередньо такі місця грунтують 7 ... 10 % водним розчином дисперсії ПВА.Після розрівнювання розчину і перевірки рівності поверхні правилом ділянки вкриті розчином подряпують роблячи хвилеподібні або похилі під кутом 45° борозни, а перед облицюванням змочують водою.Масляні плями видаляють 3% розчином соляної кислоти або 5 % розчином кальцинованої соди. Остатки кислоти ( на місці видалення плям) змивають чистою водою за допомогою пензликів.Тимчасові маяки із плитки влаштовують на гіпсовому розчині. Влаштування маяків ( реперів ) начинають зверху колони, відкладаючи від її осі половину ширини грані і добавляючи товщину шару облицювання. Цей розмір закріплюють маяком і переносять виском для установки маяка в нижній частині колони.Між верхніми і нижніми маяками на гранях колони натягують вертикальні шнури, фіксуючи ребра облицювання. Закріплюють шнури до штирів, забитих в колону чи до інвентарних маяків, приморожених до гранів колони гіпсовим розчином.Установивши маяки і натягнувши шнури вздовш ребер облицювання, розкладують насухо плитки першого ряда, щоб визначити необхідну кількість цілих і неповнорозмірних плит. Неповнорозмірні плитки укладають семетрично осі колони.При відсутності підлог перший ряд плиток опирають на горизонтальну рейку, установленої на рівні відмітки чистої підлоги. Плитку укладають „ шов у шов і в розбіг” тими ж самими методами, що і при облицюванні стін.В кутах влаштовують фасонні кутові плитки чи плитки з овалом.Для облицювання ряда колон маяки влаштовують на крайніх колонах. Між верхніми і нижніми маяками протягують шнур і закріплюють штирями. Від вертикально натягнутого шнура, відходять шнури, фіксуюче положення верхніх і нижніх маяків на проміжних колонах ряда.При облицюванні декількох рядів колон маяки встановляють на крайніх колонах поперечних і повздовжних рядів. Між встановленими маяками натягують шнур, визначаючи положення маяків на проміжних колонах.Вони фіксують грані майбутнього облицювання. Для прискорення облицювання на гранях колони встановлюють рейки закріплені дуговими рейкотримачами, розміщують їх в одній площині з облицюваною поверхнею при укладанні плитки роль рейки виконують роль шаблона.Встановивши на гранях колони маяки і вертикальні шнури, приступають до облицювання однієї або зразу декількох колон. Закінчивши облицювання однієї грані колони на висоту до 1,2 метра, начинають облицьовувати суміжну грань. Укладку крайніх плиток, потрібний кут перевіряють кутниуом. Для рівних розмірів швів застосовують хрестики. Облицювання другоїі наступних граней періодично перевіряють рейкою з рівнем. При облицюванні поверхні висотою більше 1,2 метра роботу ведуть з інвентарних столиків.2.1. Керамічні матеріали одержують з глинястих мас формуванням, сушінням і подальшим випалюванням. Це найстародавніші з усіх штучних кам’яних матеріалів. Висока довговічність, порівняна простота виготовлення керамічних матеріалів вивела їх на одне з перших місць серед інших будівельних матеріалів.Керамічні облицювальні плити й досі лишаються основними матеріалами для опорядження санітарних вузлів та багатьох інших приміщень. Не втратили свого значення й керамічні матеріали для зовнішнього облицювання будівель. Висока міцність, універсальність властивостей і широкий асортимент дають змогу використовувати керамічні вироби у найрізноманітніших конструкціях будівель і споруд: для стін, теплових агрегатів, як облицювальні матеріали для підлог і стін, для мереж каналізації, як легкі пористі заповнювачі для залізобетонних виробів тощо.За призначенням керамічні матеріали й вироби поділяються на такі види : стінові – цегла звичайна, цегла й каміння порожнисті й пористі, крупні блоки й панелі з цегли й каміння; для зовнішнього облицювання – цегла й каміння керамічні лицьові, кераміка килимова, плитки керамічно-фасадні; для внутрішнього облицювання – плитки й плити для стін і підлог; кислототривкі вироби – цегла, плитки, груби; вогнетривкі матеріали.За структурою черепка всі види поділяють на дві групи: пористі (на спечені ) і щільні ( спечені ). Пористі поглинають більше ніж 5 % води ( за мосою ); в середньому їхнє водопоглинання становить 8 ... 20 %. До цієї групи належать стінові, покрівельні, облицювальні матеріали, дренажні труби тощо. Щільні вироби поглинають менше як 5 % води, найчастіше 1 ... 4 % за масою. Щільну структуру мають плитки для підлог, дорожня цегла, стінки каналізаційних труб тощо.Для облицювання колон, що знаходяться зовні будинку будуть використовуватися плитки для зовнішнього облицювання --- керамічно фасадні плитки. Ці плитки повинні бути щільні ( спечені ) , тому що вони поглинають менше води, а зовні будинку облицьовані колони будуть піддаватися атмосферним опадам.Для облицювання колон, що знаходяться всередині приміщення будуть використовуватися плитки для внутрішнього облицювання – плити для стін. Вони є менш щільні і поглинають більше вологи, але оскільки в середині приміщення сильного зволоження не буде то доцільніше і економічніше використовувати такі плитки.Розчин на якому буде кріпитися плитка може бути цементний, цементно-піщаний або сухих сумішей CERAZIT чи ARNICAN.Цементний розчин використовують давніше на нього ставили плитку, і так же само цементно-піщаний. Склад цементного розчину --- до цього розчину належать два компоненти це портланд – цемент марки 500 і вода. Спочатку висипається цемент, а потім добавляється воду і перемішуються до потрібної маси.Склад цементно – піщаного : портланд – цемент марки 500, дрібнозернистий наповнювач і вода. Спосіб приготування – в ящик висипається дрібнозернистий наповнювач ( пісок ) і добавляється цмент, пропорцією 1:3, перемішується насухо, після цього добавляється води і знову перемішується до потрібної маси.Облицювання на цих розчинах є вже устарівшим і заповнюванням швів таким розчином є не красивим.На даний момент облицювання на сухих клейових сумішах є найкращим рішенням тому, що облицювання на сухих клейових сумішах є якісно і красиво, а ще економічно. При бережному використанні 25 кілограмів сухої суміші вистачає на 7 ...87 м2.Для облицювання колон найкраще підійде суха клейова суміш під назвою CERAZIT C – 11 він забезпечує краще зчеплення з поверхнею і високу якість облицювання, а для заповнення швів доцільно використовувати заповнювач швів CERAZIT (фуга – вона є різних кольорів ), або ж заповнювати шви цією самою клейовою сумішшю, що і облицьовували. Схоплюється суміш CERAZIT C – 11 за 20 хвилин це забезпечуєшвидкість облицювання. Приготовляється ця суміш так : в резервуар висипається частину суміші CERAZIT C – 11, заливається водою і швидко перемішують. Потрібно розраховувати таку кількість суміші, щоб за 20 ... 30 хвилин вона була використана. Тому що вона зхопиться і прийде в негідність.Суха клейова суміш ARTICAN C – 11 має такі ж властивості, як і CERAZIT C – 11.Ці клейові суміші можна використовувати як в середині так і зовні приміщення.Наноситься ця клейова суміш зубчастим шпателем на плитку це робиться з метою економії і наносячи таким образом суміш на поверхню буде рівномірне розміщення суміші на плитку.Мій вибір щодо розчину на якому олицьовувати поверхню суха клейова суміш CERAZIT C – 11 або ARTICAN C – 11 вони відмінності не мають, як одна і інша мають хороші властивості щеплення і пластичності.Ці клейові суміші є для зовнішнього і для внутрішнього облицювання. Для зовнішнього облицювання використовують клейові суміші, що відносяться до зовнішніх, а для внутрішніх ті, що для внутрішніх і ні в’якому разі не навпаки.2.2. колони із укерамічної глазурованої плитки облицьовують з використанням нормо-комплекта в який входять: ручні інструменти, контрольно вимірювальні інструментит, електро – інструменти, а також інвентар та пристрої. В набір ручних інструментів входять :-- лопатка для плиточних робіт яку використовують для нанесення і розрівнювання розчину;-- лопатка для подачі і розрівнювання розчину;-- молоток кулачок для забування штилів-- рейка правило довжиною 1 – 1,5 метра;-- дерев’яна киянка;-- граблі для розрівнювання шару розчину;-- пензлики для нанесення розміточних ліній;-- гладилка для витягування плінтусів із розчину;-- ручний фарбопульт;-- стальна скрибачка;-- скарпель для плиткових робіт;В набір контрольновимірювальних інструментів входять:-- металічна і жолобкова рулетка;-- еталонний конус масою 300 грам для перевірки рухомості розчину;-- металічний кутник;-- рейка Болотіна з ціною поділки 100 мм для визначення ширини захоплення і розмітки маяків довжиною 2,5 метра;-- розміточний шнур;-- гнучкий рівень для перевірки і перенесення горизонтальних відміток;-- будівельний рівень;-- висок.До електро – інструментів належить :-- дрель для змішування суміші і свердління;-- перфоратор для свердління дир в бетонній і цегляній поверхні;-- кутова шліфувальна машинка ( болгарка ) для різання плитки товщиною більшою за 15 мм.Інвентар та пристрої які входять в нормокомплект:-- дерев’яна збірна – розбірна конструкція для розчину;-- клітчастий шаблон для укладання плитки;-- контейнер для доставки плитки на робоче чісце;-- стальний штир;-- ручний візок для перевезення розчинної суміші;-- металічна посудина для води;-- шаблон для сортування плиток;-- рейки і рейкотримачі;-- хрестики різних розмірів;-- інвентарні столики.Всі інструменти і інвентар повинні бути чистими і справними. Тому, що якщо інструмент буде не справним то тоді є можливість травмуватися і не буде тої якості роботи як із справним інструментом. Такі інструменти є економними в споживанні енергії без них не можна обійтися в облицюванні колон.Якість облицювання оцінюють на „ відмінно”, „добре” і „зразково”. Якість виконаного облицювання вкузують в журналі робіт на об’єкті і в наряді бригади.Назва відхилення КерамічніВідхилення облицьованої поверхні від вертикалі на 1 метр1,5ммВідхилення облицьованої поверхні на висоту приміщення4ммВідхилення швів від вертикалі і горизонталі на 1 метр1,5ммВідхилення швів на довжину ряду 3 ммВідсутність збігу у профілях архітектурних витягнутих деталях на стиках і швах0,5ммПроміжки між поверхнею і прикладеним 2 метровим правилом2 ммТовщина швів 1,5 -2,5 ммШви між плитками повинні бути прямолінійними у межах кожного ряду плиток. Товщина швів між плитками розміром до 200 мм не повинна бути більшою як 2 мм, а між плитками і плитами понад 200 мм більше 3мм.2.4. Облицювання вертикальних поверхонь виконують декілька облицювальників – плиточників. Облицювання стін, перегородок і колон керамічною сплиткою на розчині по маякам чи за допомогою шаблонів виконують три людини. Облицювальник – плиточник 4 – го розряда вивіряє і розмічає поверхність, встановлює маяки чи шаблони, встановлює плитку на розчин чи суху клейову суміш і провіряє якість облицювання.Робочий 3 – го розряда сортує, прирізає і свердлит плитки, наносить вирівнюючий шар на поверхність, яка повинна облицьовуватися, і помагає робочому 4 – го розряда вивіряти і встановлювати маяки і шаблони.При роботі з ручними різальними інструментами потрібно працювати в рукавицях.При роботі з електричними інструментами потрібно їх використовувати по інструкції і за призначенням, з такими інструментами як: дрель, перфоратор, кутова шліфувальна машинка --- потрібно працювати в рукавицях і в захисних окулярах, міцно тримати в руках. З несправним електричним інструментом працювати заборонено.Оскільки облицювання колон пов’язане зроботою на висоті потрібно бути дуже обережним при роботі, а особливо при різанні плитки на висоті.По – перше риштування, помости, столики та інше пристосування для виконання робіт на висоті мають бути інвентарними, виготовляється за типовими проектами і відповідати вимогам ГОСТ 24258 – 88. Риштування і поміст приймає в експлуатацію спеціальна комісія, презначена наказом по будівельно – монтажній організації.Навантаження на настил риштування помостів не повинні перевищувати встановлених проектом допустимих норм. Будівельні чи облицювальні роботи на висоті понад 1,5 метра виконують із помостів або інвентарних столиків. Забороняється укладати настили на випадкові опори.Категорично забороняється застосовувати для роботи на висоті тимчасовий поміст, спираючи його на бочки, цеглу, радіатори та інші придмети.Категорично забороняється брати руками розчин, в складі яких є вапно і цемент. Працювати потрібно в рукавицях, слідити за тим щоб інструмент не був під ногами.3 ОХОРОНА ПРАЦІ3.1. Згідно закону України, охорона праці --- це система правових соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігіїнічних, і лікувально-профілактичних заходів та засобів зпрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.Дія закону України про Охорону праці поширяється на всі підприємства установки і організації незалежно від форми власності та видів їх діяльності на всіх громадян які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.Для того щоб попередити попадання людини в небезпечну зону застосовують різні засоби захисту їх поділяють на об’єктивні ( огорожі, блокування, запобіжні пристрої і клапани ізоляція, герметизація ); суб’єктивні ( попререджувальні знаки й написи, сигнальні пристрої, умовне забарвлення об’єктів ).Небезпечна зона --- це простір в якому можливий вплив на працюючого небезпечного чи шкідливого впробничого фактора.З метою підвищення уваги працюючих, попередження їх про можливу небезпеку на робочому місці рекомендується фарбувати машин та устаткування у сигнальні кольори.Встановлені такі сигнальні фарбування відповідно до міждержавного стандарту ГОСТ 12.4.026 --- 76 ССБТ. „Кольори сигнальні. Знаки безпеки” :Червоний --- заборона, безпосередня небезпека, засіб пожежогасіння;Жовтий --- попередження, можлива небезпека;Зелений --- припис , безпека;Синій --- вказівка, інформація.Для кращого сприймання сигнальні кольори необхідно використовувати на тлі контрасних кольорів: жовтий – на чорному, зеленй чи червоний --- на білому.Знаки безпеки призначені длдя привертання уваги працюючих до безпосередньої або можливої небезпеки, припису чи дозволи на виконання відповідних дій з метою забезпечення безпеки, а також для отримання необхідної інформації.Якщо знак безпеки встановлено на воротах чи вхідних дверях приміщення, при в’ їзді на об’єкті або дільницю, це означає, що дія знака поширюється на все приміщення, або дільницю.Знаки безпеки повинні контрасно виділятися серед довкілля і бути у полі зору людей, яких вони стосуються. Форма, розмір і колір знаків безпеки мають відповідати чинним стандартам.Знаки безпеки можуть бути: заборонні (використовують чкрвоний колір ), попереджувальні (жовтий), приписувальні ( зелений ) та вказівні (синій).Заборонний знак відкритого вогню використовується тоді, коли необхідно заборонити роботи з використанням відкритого вогню, оскільки це може призвести до пожежі або вибуху.У пояснювальному написі знака завжди є слово „Заборонено”, наприклад:„ Заборонено використання відкритого вогню”,„ Заборонено палити”.Знаками електробезпеки користуються для зоборони робіт або дії поблизу кабельних ліній або ліній електропередач, а також робіт з електрообладнанням, які можуть призвести до аварії або електротравматизму.Пояснювальні написи розпочинають словом „Стій”, наприклад:„Стій! Охоронна зона ЛЕП. Роботи заборонено”,„Стій! Обрив кабелю.Не підходити”.Попереджувальні знаки призначені для попередження про можливу небезпеку. Знаки небезпечних зон попереджують, наприклад, про розташування зон обвалів, сховищ отруйних/шкідливих речовин.До знаку може входити пояснювальний напис, який залежить від конкретних умов, наприклад:„Небезпечна зона. Працює кран”,„Небезпечна зона. Тихий хід”.Знаки небезпеки падіння необхідно встановлювати поблизу відкритих та неогорожених ям, котлованів тощо. Основне слово на таких знаках --- „Бережись”. Наприклад :„Бережись. Проріз” (яма, котлован тощо).Знаки небезпеки поранення попереджують про небезпеку, що пов’ана з гострими предметами, арматура тощо. Основне слово --- „Обережно”. Наприклад :„Обережно. Гострі придмети”.Знаки небезпеки руху попереджують про небезпеку, пов’язану з рухом транспорту, будівельних машин тощо. Наприклад :„Бережись. Рух транспорту”,„Бережись електротари”.Приписувальні знаки призначені для дозволу відповідних дій працюючих тільки після виконання конкретних вимог безпеки ( обов’язкове використання працюючим засобів індивідуального захисту тощо ), вимог пожкжного захисту.Знаки із зазначенням засобів індивідуального захисту вміщують приписи щодо обов’язкового використання запобіжних поясів, касок, окулярів тощо. Кожен знак має символічне зображення відповідного засобу індивідуального захисту. Наприклад:„Тут парцювати у запобіжному поясі”(касці, захисних окулярах, рукавицях тощо ).Вказівні знаки призначені для зазначення місцезнаходження різних об’єктів і пристроїв, пунктів питної води, пожежних кранів, сховищ, майстерень тощо. На вказівних знаках можуть бути такі пояснбвальні слова:„Безпечний прохід ліворуч”,„Запасний вихід”.Знаки засобів першої допомоги потерпілому інформують про місцезнаходження пунктів першої допомоги, наприклад,„Аптечка ліворуч, 30 м”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019