Курсова робота
Рама, передній неведучий міст, балка заднього ведучого моста, зварювання
кольорових металів, індивідуальні засоби захисту в електроустановках.
Зміст
Рама, передній неведучий міст, балка заднього ведучого моста.
Зварювання кольорових металів.
Індивідуальні засоби захисту в електроустановках.
Зміст
Рама, передній неведучий міст, балка заднього ведучого моста.
Зварювання кольорових металів.
Індивідуальні засоби захисту в електроустановках.
Використана література
В.М. Рыбаков. «Дуговая и газова сварка» Москва «Высшая школа» 1986.
М.В. Васильчук, Л.Е. Винокурова, М.Я. Тесленко «Основи охорони праці»
«Просвіта» 1997.
В.Ф. Кисляков, В.В. Лущик «Будова й експлуатація автомобілів» Київ
«Либідь» 2002.
1. Рама, передній неведучий міст, балка заднього ведучого моста
Рама – це основний несучий елемент вантажного автомобіля. На неї
встановлюють і закріплюють двигун, агрегати шасі, кабіну й кузов
автомобіля. Рама сприймає навантаження від маси автомобіля, а також
навантаження, що виникають під час руху.
За конструкцією рами бувають: • лонжеронні, що складаються з двох
поздовжніх балок (лонжеронів), з’єднаних поперечинами; • хребтові, які
складаються з однієї поздовжньої балки з поперечинами.
На вантажних автомобілях найпоширеніші лонжеронні рами (рис. 5.1). Така
рама має два лонжерони 2 і п’ять поперечин 1. Лонжерони відштамповуються
зі сталі й мають форму швелера змінного профілю. Найбільша висота
профілю в середній частині рами. Поперечини також виготовляють
штампуванням за формою пристроїв для встановлення різних агрегатів
(двигуна, коробки передач та ін.). До лонжеронів і поперечин приварюють
або приклепують різні кронштейни 3, потрібні для кріплення відповідних
агрегатів або частин автомобіля. Поперечини й лонжерони з’єднують між
собою зварюванням.
_________________________________________________________
Рис. 1
Рама автомобілів УАЗ:
1 – поперечини; 2 – лонжерони; 3 – кронштейни
__________________________________________________________________
На легкових автомобілях за раму править кузов, каркас якого становить
жорстку зварну конструкцію, підсилену зовнішніми облицювальними
панелями. Загальна жорсткість кузова досягається відповідним з’єднанням
сталевих панелей облицювання, в які заформовують підсилювальну арматуру
у вигляді різних тонкостінних профілів.
У місці кріплення двигуна до корпусу кузова приварюють коротку раму, яка
з’єднується з основою (підлогою). Підлогу кузова виготовляють із товстих
металевих листів і по боках підсилюють порогами, що мають коробчасту
форму. Облицювальні панелі кузова штампують із тонкостінних металевих
листів. Деталі несучого кузова, як правило, з’єднують зварюванням.
Передній неведучий міст вантажних автомобілів призначається для
встановлення передніх керованих коліс і від них через підвіску передає
на раму автомобіля поздовжні й бокові зусилля, що виникають від контакту
автомобіля з дорогою.
Основу переднього моста становить двотаврова балка 3 (рис. 2), яка має
на кінцях бобишки, відігнуті вгору. Середню частину балки вигнуто вниз,
що дає змогу розмістити двигун нижче на рамі. Верхня полиця моста має
опорні площинки 2, 4 для кріплення ресор підвіски.
____________________________________________________________
Рис. 2
Балка переднього неведучого моста:
1 – поворотна цапфа; 2, 4 – опорні площинки; 3 – двотаврова балка; 5 –
шворінь; 6 – поворотні важелі
В бобишку балки вставлено й жорстко закріплено шворінь 5, що
призначається для встановлення на ньому поворотної цапфи 1. На осі цапфи
на підшипниках кріпиться маточина колеса, а сама цапфа може повертатися
на шворні за допомогою поворотного важеля 6.
На легкових задньоприводних автомобілях із незалежною підвіскою передніх
коліс передній міст утворюється короткою балкою або поперечиною,
прикріпленою до кузова автомобіля до якої кріпиться також двигун.
Балка заднього ведучого моста на автомобілях із колісною формулою 4×2
передає через підвіску на раму або кузов автомобіля штовхальні зусилля
від ведучих коліс у режимі тяги й гальмівні зусилля під час гальмування.
Залежно від конструкції балка ведучого моста може бути: • рознімною; •
нерознімною. Всередині балки розміщуються механізми ведучого моста, а на
кінцях на підшипниках установлюються маточини ведучих коліс. Спереду
балки моста 8 є фланець для кріплення картера 9 головної передачі й
диференціала а ззаду – кришка. У верхній частині на балку приварено дві
опорні площинки для кріплення ресор.
Балка переднього ведучого моста вантажного автомобіля конструктивно
неістотно відрізняється від балки ведучого заднього моста.
2. Ручна дугова чи газова зварка кольорових металів і їх сплавів.
Зварка міді і її сплавів.
Мідь зварюється погано з її високою теплопровідністю, жидкотекущості і
підвищеній сконности з появленням тріщин при зварці. Теплопровідність
міді при кімнатній температурі в шість раз більша від теплопровідності
технічного ж заліза. При переході із твердого положення в рідке мідь
виділяє велику кількість теплоти, тому зварювальна ванна підтримується в
рідкому положенні багато часу, чим при зварці сталі. Підвищена
рідкотекучість міді затруднює зварку в вертикальному, горизонтальному
положенні. Якщо зварювати мідь покритими мідними електродами без
підогріва то робляться гарячі тріщини. Коефіцієнт лінійного розтягування
міді більший за коефіцієнт лінійного розтягування Еліза. Основні види
зварки міді плавленням: дугова покрита електродами, дугова порошковою
проволкою, дугова в газі, автоматична дугова під флюсом, газова зварка.
Зварка міді покрита металічними електродами дає велику пользу, якщо мідь
має кислорода не більше 0,01%. Для зварки міді застосовують покриті
електроди марок К-100, ОМЗ-1.
Газову зварку мідних листів до 10 мм виповняється пламенем міцністю 150
дм3 ацетилена на 1 мм товщини металу. Шов заповнюється за один слой.
Газова зварка міді виконується з флюсами. Латунь представляє собою сплав
міді з цинком, температура плавлення латуні 800-1000°С. При дугові
зварці із латуні інтенсивно сплавлюється цинк. Зварка латуні покритими
електродами знаходить для справлення брака лиття. Зварку латуні можна
виконувати угольним електродом на постійному тоці прямої полярності.
Газову латуні забезпечує добре качество зварних зєднань. Для газової
зварки латні застосовують ЛК62-0,5. Бронза – сплави із міді з оловом.
Бронзи застосовують для приготовлення литих деталей. Зварні з’єднання
бронзов відрізняються високою пластичністю.
Існує багато марок бронз. Зварку бронзи можна виконувати угольним
електродом з припадочним металом. Зварку марганцевої бронзи виконують
електродами марки К-100 з підогрівом до 400-500°С. Зварку виконують на
постійному тоці. Бронзи зварюють в нижньому чи наклонному положенні.
Базова зварка бронзи ведеться вогнем. Міцкість пламені 100-150дм3.
Зварка алюмінію і його сплавів.
Алюміній застосовують в хімічному апаратобудуванні, для віконних і
дверних перелетів. Алюміній і його сплави ділять на літійні і
деформуємі. Найбільше використовують
Алюміній і його сплави мають велику теплопровідність і скриту теплоту
плавлення. Коефіцієнт лінійного розширення алюмінію в два рази вище чим
коефіцієнт розширення заліза. Є два способи боротьби з оксидом алюмінію:
зварка з розводите лем оксидів, зварка без катодним розпилюванням. Для
отримання швів при зварці алюмінію і його сплавів інколи потрібний
підігрів. Іноді підігрів листів для зварки декотрих сплавів треба
виконувати обережно. При аргонодуговій зварці алюмінію боротьбу з порами
беруть з допомогою окислюючої атмосфери. Добрі результати є при добавці
в аргон 1,5% кисло роду. Деталі з алюмінію і його сплавів можна
з’єднувати як зварним плавленням, так і зварним давленням. Є такі види
зварки: ручна і механізована дугова зварка направляючим електродом в
захисному інертному газі, стикова зварка. Ручну зварку алюмінію дугою
виконують з підігрівом листів від 100 до 400°С. Для зварки
використовують флюс, марки АФ-4а. для дугової зварки алюмінію
використовують покриті електроди марки ОЗА-1. Зварку роблять в низькому
і вертикальному положенні постійним током. Після зварки зварювальний
шлак забирають стальною щіткою. Для зварки використовують алюмінієві
електроди марки ОЗА-2. Шви виконуються на високій швидкості. Зварка
угольним електродом проходить на постійному тоці прямої полярності.
Газова зварка алюмінію і його сплавів забезпечує добрий результат
зварочних з’єднань. При газовій зварці алюмінію використовують флюси.
Титан має високу антикорозійну стійкість. Використовують титан марки
Вті-00, ВТ-1. Титан активний з алюмінієм поглинанням кислороду, азоту в
процесі нагріву. Дугова зварка титану покрита електродами, угольною
дугою не застосовується. Магній з’єднуючись з кисло родом, виконує
тугоплавний і тяжкий оксид магнію. Температура плавлення магнію і оксиду
магнію 651 і 1250°С. Магнієві сплави зварюють вольфрамовим електродом в
аргоні. Аргонодугову зварку використовують тільки для магнієвих сплавів.
Газову зварку можна застосовувати тільки магнієвих сплавів марок МА1,
МА2, МА8, Мл5, Мл7.
3. Колективні та індивідуальні засоби захисту в електроустановках
Для забезпечення електробезпеки використовуються окремо або в поєднанні
один з одним такі технічні способи та засоби:
захисне заземлення:
занулення;
вирівнювання потенціалів;
мала напруга;
захисне відімкнення;
ізоляція струмопроводів;
огороджувальні пристрої;
попереджувальна сигналізація, блокування, знаки безпеки;
засоби захисту та запобіжні пристрої.
Для захисту людей від ураження електрострумом внаслідок пошкодження
ізоляції і переході напруги на струмопровідні частини машин, механізмів,
інструментів тощо застосовують захисне заземлення чи занулення.
Захисне заземлення — навмисне електричне з’єднання з землею або її
еквівалентом металевих струмопровідних частин, що можуть опинитися під
напругою.
Заземлення здійснюється за допомогою природних, штучних або змішаних
заземлювачів.
Занулення — це навмисне електричне з’єднання з нульовим захисним
провідником металевих струмонепровідних частин, які можуть опинитися під
напругою (корпуси електроустаткування, кабельні конструкції, сталеві
труби тощо).
Метою занулення є усунення небезпеки ураження людини під час пробою на
корпус обладнання однієї фази мережі електричного струму. Ця мета
досягається внаслідок швидкого відімкнення максимальним струмовим
захистом частини мережі, на якій трапилося замикання на корпус.
Завдяки підключенню до нейтральної точки джерела всіх не-струмопровідних
частин обладнання, однофазне замикання на корпус перетворюється в
однофазне коротке замикання, яке призводить до спрацьовування
максимального струмового захисту.
Захисне заземлення і занулення виконують з метою:
забезпечення нормальних режимів роботи установки;
забезпечення безпеки людей при порушенні ізоляції мережі
струмопровідних частин;
захисту електроустаткування від перенапруги;
захисту людей від статичної електрики.
Малу напругу (не більше 42 В) застосовують для живлення електроприймачів
невеликої потужності: ручного електрофікованого інструменту, переносних
ламп, ламп місцевого освітлення, сигналізації.
У приміщеннях без підвищеної і особливої небезпеки використовують
переносні світильники з напругою 42 В, а для роботи у приміщеннях з
підвищеною і особливою небезпекою, в тісноті, незручному положенні, коли
є небезпека дотику працюючого до металевих, добре заземлених частин,
застосовують переносні світильники місцевого освітлення напругою 12 В. У
приміщеннях, на робочих місцях, де за умовами безпеки праці
електроприймачі не можуть живитися безпосередньо від мережі напругою до
1000 В, треба застосовувати розподільні або знижувальні трансформатори
із вторинною напругою 42 В і нижче.
Захисне відімкненим ~ захист швидкої дії, що забезпечує автоматичне
відімкнення електроустановки під час виникнення в ній небезпеки ураження
людини струмом. Така небезпека може виникнути при замиканні фази на
корпус, зниженні опору ізоляції мережі нижче відповідного рівня, а також
у випадку дотику людини безпосередньо до струмопровідної частини, що
знаходиться під напругою.
Захисне відімкнення використовується у тих випадках, коли інші захисні
заходи (заземлення, занулення) ненадійні, їх важко здійснити (в умовах
вічної мерзлоти), дорого коштують або у випадках, коли до безпеки
обслуговування висуваються підвищені вимоги (в шахтах, кар’єрах), а
також у пересувних електроустановках. Найбільше розповсюджене обладнання
захисного відімкнення у мережах до 1000 В. Захисне відімкнення
обов’язкове для ручних електроінструментів.
Основні вимоги, яким має відповідати обладнання захисного відімкнення:
висока чутливість, малий час відімкнення, селективність дії, здатність
здійснювати самоконтроль справності, надійність.
Для захисту від дотику до частин, що перебувають під напругою,
використовується також подвійна ізоляція — електрична ізоляція, що
складається з робочої та додаткової ізоляції. Робоча ізоляція — ізоляція
струмопровідних частин електроустановки. Додаткова ізоляція простіше
досягається виготовленням корпусу з ізоляційного матеріалу
(електропобутові прилади).
Огороджувальні переносні засоби призначені для тимчасового огородження
струмопровідних частин і запобігання помилкових операцій з комутаційною
апаратурою. До них належать ізоляційні накладки, ковпаки, переносні
заземлення (заземлювачі), щити, клітки, плакати.
Часто використовується звукова та світлова сигналізація, написи, плакати
та інші засоби інформації, що попереджують про небезпеку.
Огороджувальні пристрої бувають як суцільні, так і сітчасті. Суцільні
Огороджувальні пристрої у вигляді кожухів та кришок використовують в
електроустановках напругою до 1000 В. Сітчасті Огороджувальні пристрої —
в електроустановках напругою до 1000 В та вище.
Щоб запобігти попаданню людини під напругу внаслідок помилкових дій під
час роботи, застосовуються спеціальні пристрої — пристрої блокування
безпеки.
Механічне блокування виконується за допомогою замків, стопорів, защепок
та інших механічних пристроїв, які стопорять поворотну частину механізму
у відімкненому стані.
За допомогою блокувальних контактів електричне блокування здійснює
відімкнення напруги під час відчинення дверей огород-жувальних
пристроїв.
Електричне блокування має забезпечувати відімкнення напруги за такого
розчинення дверей, щоб людина не змогла потрапити за огородження до
струмопровідних частин безпосередньо сама або за допомогою інструмента.
Електромагнітне блокування здійснюється за допомогою спеціальних
електромагнітних замків (запорів).
Блокування застосовується в електроустановках напругою понад 220 В, в
яких часто ведуться роботи на струмопровідних частинах, що
огороджуються. Блокування забезпечує зняття напруги зі струмопровідної
частини електроустановки під час проникнення до неї. За принципом дії
блокування буває механічне, електричне та електромагнітне. Механічне
блокування використовують в електричних апаратах (рубильниках,
автоматах). Електричне блокування здійснює розрив мережі контактами, що
встановлені на дверях огороджувальних пристроїв, кришках і дверцятах
кожухів.
В апаратурі автоматики, обчислювальних машинах використовують блочні
схеми: коли блок видаляється зі свого місця, штепсельний роз’єм
розмикається.
Запобіжні написи, плакати та пристрої призначені для привернення уваги
працюючих до безпосередньої небезпеки, наказу й дозволу певних дій з
метою забезпечення безпеки, а також отримання необхідної інформації.
Всі знаки безпеки встановлюють у місцях, перебування в яких пов’язано з
можливою небезпекою для працюючих, а також на виробничому устаткуванні,
що є джерелом такої небезпеки.
Запобіжні написи, плакати поділяються на чотири групи:
попереджуючі;
забороняючі;
наказуючі;
вказувальні.
Попереджуючі знаки призначені для попередження працюючих про підвищену
небезпеку. Вивішують такі знаки у вигляді плакатів, на захисних засобах,
на переносних щитах. Зміст написів, наприклад:
«Стій — висока напруга!»,
«Не залазь — уб’є!»
Забороняючі знаки призначені для заборони певних дій. Вивішують їх на
рубильниках, ключах управління тощо. Зміст написів, наприклад:
«Не вмикати — працюють люди»
Наказуючі знаки призначені для дозволу певних дій працюючих тільки під
час виконання конкретних вимог безпеки праці (наприклад, обов’язкове
застосування спеціальних засобів індивідуального захисту працюючих,
вжиття заходів щодо забезпечення безпеки праці), вимог пожежної безпеки
і для показу евакуаційних шляхів.
Вказувальні знаки вказують місцезнаходження різних об’єктів і пристроїв,
пунктів медичної допомоги, складів, майстерень, вогнегасників тощо.
Електрозахисні засоби призначені для захисту персоналу, який обслуговує
електроустановки. За призначенням електрозахисні засоби поділяються на
ізолювальні (діелектричні рукавиці, боти, калоші, інструмент з
ізолюючими ручками тощо), огороджувальні (переносні огородження,
заземлення тощо) та запобіжні (пояси, захисні окуляри тощо). Ізолювальні
засоби під час експлуатації періодично випробовують.
При експлуатації для запобігання виникнення електротравматизму
використовують спеціальні засоби індивідуального захисту, які
поділяються на основні й додаткові.
До основних електрозахисних засобів відносяться засоби захисту, ізоляція
яких довготривалий час витримує робочу напругу І які дозволяють
доторкатися до струмопровідних частин, що перебувають під напругою.
Ці засоби надійно ізолюють та витримують напругу мережі, обладнання,
дають можливість працювати з ними.
В електроустановках напругою до 1000 В до основних електрозахисних
засобів належать:
ізолюючі штанги;
ізолюючі та електровимірювальні обценьки;
покажчики напруги;
діелектричні рукавиці;
інструмент з ізольованими ручками.
До додаткових засобів електрозахисту в електроустановках до 1000 В
належать:
діелектричні калоші, килимки;
переносне заземлення;
огороджувальні пристрої;
плакати та знаки безпеки.
Діелектричні калоші та боти захищають працюючих від напруги кроку і
використовуються під час роботи зі штангою, обценьками.
Додаткові електрозахисні засоби застосовують тільки разом з основними.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
