.

Полірування меблевих виробів політурами. Імітаційне опорядження (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2328
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Полірування меблевих виробів політурами. Імітаційне опорядження

Полірування меблевих виробів політурами

Полірування політурами є одним з найтрудомістких способів опорядження,
але зате дає гарну і блискучу плівку, яка виявляє текстуру і колір
деревини. Здійснюють полірування рідкими лаками (політурами), що дають
не більше ніж 15 % сухого залишку (шелачної смоли, розчиненої в спирті
міцністю не нижче 90°). Для полірування застосовуються політури, що
надходять у продаж у готовому вигляді.

Поверхню під полірування готують більш старанно, ніж під лакування.
Дефекти, допущені при підготовці, на полірованій поверхні стають більш
помітними. Якість підготовки поверхні слід перевіряти при доброму
освітленні.

Процес полірування складається з трьох етапів: грунтування, полірування
й облагороджування.

Політуру на оброблювану поверхню наносять ватним тампоном, обгорненим
марлею або лляною ганчіркою. Політуру всередину тампона заливають
невеликими порціями. При поліруванні тампон рухають за певною схемою
(Рис. 1).

Перше полірування виконують густою політурою (12—15 %-м розчином) до
повного закривання пор деревини. Для зменшення витрат політури і для
швидкого закривання пор, особливо чаликопористих порід (дуб, берест,
ясень), слід застосовувати пудру.

При поліруванні з пемзою треба міняти тканину на підошві тамаона. бо від
пемзи вона залипає або розповзається. Для кращого ковзання тампона Ію
поверхні, що полірується, на нього наносять кілька крапель олії або
трансформаторного масла. При полірувавні великих площ масло або олію
можна наносити безпосередньо на опоряджувану поверхню, але після
закриття пор політурою, бо олія, потрапивши в пори, утворює плями, а
зайва олія після полірування проступає на опоряджувальній плівці у
вигляді матового нальоту, який видалити дуже важко.

Рис. 1. Прийоми полірування політурами:

а — положення тампона в руці, б — прийоми пересування тампона, в — схеми
рухів тампона

Періодичність заряджання тампона під час полірування залежить від етапу
полірування. При першому поліруванні тампон має весь час бути вологим,
тому політуру доливають у нього часто. На дальших етапах полірування
краще проводити тампоном з дуже малим вмістом політури. Вологість
тампона можна визначити, приклавши його до тильного боку кисті руки
(якщо тампон вологий, то відчуватиметься холод від випаровування
спирту). Закінчують перше полірування майже сухим тампоном, вирівнюючи
глянець усієї полірованої поверхні.

Після першого полірування деталь видержують протягом 5— 6 діб. За цей
час накладений шар дає усадку — місцями з’являються дрібні западинки,
проступає масло.

Друге полірування починають більш рідкою політурою (8—10 %-ю).
Насиченість тампона повинна бути меншою, тому полірувати слід до повного
його висихання. Під час другого полірування масла або олії добавляють
менше (один раз на одне заряджання тампона), бо напівсухий тампон менше
залипає, ніж вологий. Після того як закриваються всі пори в деревині,
пемзу не добавляють, але полірування продовжують до потрібної товщини
полірованого шару. Після другого полірування поверхня набуває майже
закінченого вигляду.

Третє полірування починають після видержки протягом 2—3 діб. За цей час
на поверхні виступить масло, у видаленні якого й полягає третє
полірування. Тампон для третього полірування краще зробити новий.
Політуру розводять 96 %-м спиртом до вмісту її в розчині 5—8 % і
заповнюють нею тампон малими порціями, щоб тампон був ледве вологий.
Зайва насиченість його може призвести до «опіку» плівки, тому перш ніж
починати полірування тампоном, треба перевірити вологість рукою і зайву
політуру витиснути з тампона марлею або ватою, або ж прикладаючи тампон
до чистої сухої дошки.

Полірують поверхню до повного видалення з неї масла (якщо масло
залишилось, то на поверхні будуть помітні сліди від пальців).
Виполіровування масла триває досить довго. Останнє полірування виконують
чистим спиртом. Якщо через кілька днів на поверхні з’явиться наліт
масла, то її знову полірують чистим спиртом або посипають пемзовою
пудрою й протирають чистою ватою.

Добре розчиняються спиртом і видаляються з поверхні парафінове,
трансформаторне, топлене несолоне масло і бараняче сало, важко видаляти
соняшникову і лляну олію.

Ручне нанесення політур — процес дуже трудомісткий і малопродуктивний.
Для полірування можна застосовувати спеціальні переносні апарати та
стаціонарні полірувальні верстати ПП-3 та ППА-3.

Імітаційне опорядження

Забарвлення деревини прозорими барвниками. Забарвлення — це нанесення на
поверхню деревини барвників, які не закривають текстури, а навпаки,
підсилюють її. Воно може бути поверхневим і глибоким, в деталях і на
корені.

Поверхневе забарвлення найбільш поширене. Розчин відповідного барвника
наносять на поверхню деталей тампоном, губкою і найкраще
пістолетом-розпилювачем (останній спосіб називають сухим забарвленням).
Для забарвлення застосовують анілінові й гумінові барвники або їх
суміші, розчинені у чистій м’якій воді, бажано в емальованій або
лудженій посудині. Воду зм’якшують невеликою кількістю питної соди або
нашатирного спирту і підігрівають до температури 35…40 °С.

Прм ручному нанесенні барвник набирають на пензель, губку або тампон і
рівномірно водять ними по горизонтальній поверхні деревини. Якщо
поверхня розміщена вертикально, то барвник наносять знизу вгору, щоб не
утворювались патьоки. Через 3—5 хв після забарвлення поверхню протирають
добре віджатою ганчіркою або губкою для зняття лишків барвника і
рівномірного забарвлення поверхні.

Краще наносити барвник на поверхню деревини розпиленням за допомогою
пістолета-розпилювача, який водять рівномірно на відстані 250—300 мм від
забарвлюваної поверхні. Раціональним є спосіб забарвлення брускових
деталей або виробів (ніжок, стільців) зануренням їх у ванну з
відповідним барвником.

Забарвлювати деревину можна і за допомогою водних розчинів хімікатів —
солей, кислот і дубильних речовин. Внаслідок дії хімікатів на деревину
або їх взаємодії поверхня деревини забарвлюється у відповідний колір.
Забарвлення деревини хімікатами називають протравним, а самі хімікати —
протравами.

Забарвлену поверхню висушують і шліфують протертою дрібно» зернистою
шкуркою № 6—3, без особливого натискування на краї і ребра деталей. Якщо
ворс невеликий, то шліфування можна здійснювати товстим сукном або
повстю, бо при поверхневому забарвленні барвник проникає на глибину до
0,5 мм.

Глибоке забарвлення застосовують в тих випадках, коли деревину треба
забарвити на всю ЇЇ товщину. Для цього її вимочують кілька діб у розчині
барвника. Таким способом можна забарвлювати тільки тонкі листи шпону.

Більш поширеним є глибоке забарвлення заготовок в автоклаві.

Таким способом можна імітувати березові заготовки під горіх, червоне
дерево і сірий клен. Для кращого проникнення барвника в деревину
заготовки спочатку пропарюють під тиском 1,5—0,2 МПа протягом ЗО—45 хв,
а потім витримують у вакуумі — це сприяє видаленню основної маси повітря
з клітин. Після цього конденсат випускають, а автоклав заповнюють
розчином барвника під тиском 1 МПа для заготовок і 6 МПа для шпону.
Просочування триває 50 -60 хв при температурі 80…90 °С. Після цього
знімають тиск, Га> вник випускають, а заготовки вивантажують, просушують
і періді ють для дальшої обробки.

Глибоке забарвлення масивних деталей в автоклаві місткістю 1 м3 триває
до 4 год, шпону — до 2,5 год.

Глибоке забарвлення деревини можна здійснювати і на дереві під час його
росту, тобто на корені. Дерево забарвлюють через корені, стовбур і
гілки. Найраціональніше через стовбур, бо барвники найкраще проникають у
вертикальному напрямі. Для цього у прикореневій частині дерева,
призначеного для забарвлення, знімають кільце кори. В цьому місці
висвердлюють отвори, в які по шлангах з наконечниками стікає барвник.
Таким способом краще забарвлюється деревина без’ядрових порід (берези,
бука, осики, вільхи), а в ядрових породах (дуб, сосна, ясен)
забарвлюється тільки заболонна частина.

Найширше застосовують забарвлення на корені деревини бука, яка багата на
дубильні речовини, що взаємодіють з розчинами солей металів.

Поверхневе і глибоке забарвлення може бути прямим і протравним,
позитивним і негативним.

Забарвлення одночасно з лакуванням кольоровими лаками значно скорочує
технологічний процес опорядження, але воно не тільки вуалює текстуру, а
й знижує декоративні властивості деревини. Тому його рекомендують
застосовувати для деталей, до опорядження яких не ставлять високих
вимог.

Для забарвлення деревини різних порід, а також для імітації деревини
барвниками застосовують різні за складом розчини, їх готують 10 %-ми, а
потім розбавляють до потрібної концентрації. Потрібну кількість барвника
розмішують у м’якій воді і нагрівають до кипіння, потім охолоджують і
фільтрують.

Щоб мати барвники різних відтінків, слід приготовити окремо розчини
різних барвників, а потім змішувати їх, добираючи потрібний колір і
відтінок. Якщо при приготуванні розчинів змінювати співвідношення
барвних речовин, то з цих складників можна дістати різні відтінки. Проте
забарвлена деревина дуже чутлива до дії кислот і лугів, і це може
призвести до непоправного браку. Наприклад, карбамідний клей із
затверднювачем хлористим амонієм цілком змінює колір барвника на
поверхні деревини.

Імітація текстури деревини способом аерографії. Імітація деревини
прозорими барвниками не відтворює текстури деревини, а тільки підсилює
її колір. Для відтворення цілком нової текстури на поверхні деревини або
підсилення її застосовують імітацію деревини способом аерографії. Для
аерографії застосовують спеціальний пістолет-розпилювач — аерограф (Рис.
2). Рисунок текстури відтворюється розпиленням розчину барвника або
фарби за допомогою струмини стиснутого повітря під тиском 0,15—0,2 МПа
через сопло малого діаметра (0,4—1,2 мм). Залежно від відстані від
імітованої поверхні до аерографа ним можна наносити тонкі лінії і широкі
розпливчасті смуги. Швидкість руху аерографа під час роботи — 10—20
м/хв. Способом аерографії можна відтворювати будь-який рисунок, проте
найкраще імітується рисунок деревини, що має стрічкову текстуру
(червоного дерева, горіха, палісандра). Відтворювати аерографом складну
текстуру (карельської берези та ін.) майже неможливо.

Імітація деревини аерографією може бути непрозорою і напівпрозорою.

При непрозорій імітації натуральна текстура деревини цілком закривається
фоновим грунтом такого кольору, який має імітована цінна порода
деревини. При нанесенні фону аерограф тримають на відстані 150—200 мм,
швидкість руху його 15—20 м/хв. Для нанесення рисунка текстури аерограф
сповільнено рухають на відстані 10—15 мм від поверхні деревини. Для
непрозорої імітації користуються емалевими фарбами та казеїномасляною
темперою.

При напівпрозорій імітації фоном є натуральний колір і текстура
імітованої деревини (тут важливий правильний добір деревини і
барвників). Текстуру наносять по негрунтованій поверхні в напрямку
волокон природного рисунка.

Додатковий рисунок наносять так, щоб натуральна текстура його не
перебивала, а навпаки, доповнювала і збагачувала. Для цього потрібно не
тільки уміння, а й художній смак виконавця. Тому в процесі виконання
імітації треба мати перед очима зразки імітованої породи деревини.
Матеріалами для напівпрозорої імітації є водні розчини барвників
(найчастіше анілінових). Цей спосіб досить ефективний, але вимагає
врахування натуральної текстури деревини.

Оскільки імітація аерографією не створює на поверхні деревини захисного
шару, то після імітації і висушування на поверхню наносять
плівкоутворювальні матеріали.

Імітація текстури деревини способом друкування. Друкування — це
відтворення рисунка текстури на поверхні деревини, паперу, тканини або
плівки відбитками безпосередньо з друкувальної форми. Друкування широко
застосовується для імітації поверхні деревини як в нашій країні, так і
за кордоном. Зараз відомо вже багато верстатів для друкування текстури
на щитах, панелях, деталях меблів і навіть на зібраних корпусах виробів
(ящики радіоприймачів і телевізорів). Всі ці верстати дуже подібні за
будовою і навіть за принципом дії.

Рис. 2. Аерограф з установкою для стисненого повітря:

1 — ребристий металевий кожух, що закриває лопаті, 2 — електродвигун, 3
— повітрозбірник, 4 — шланг для подачі стисненого повітря, 5 — аерограф
з чашкою

Рис. 3. Схема друкувального верстата:

1 — деталь, 2 — подавальний валикі 3 — ванна з друкувальною пастою, 4 —
живильний валець, 5 — ракель для очистки циліндра, 6 — текстурний
циліндр, 7 — ракель для очистки друкувального циліндра, 8 — друкувальний
циліндр

Широко застосовуються друкувальні верстати, які складаються з двох
циліндрів: текстурного і друкувального (Рис. 3).

На поверхні текстурного циліндра (метал або шкіра) фотохімічним способом
або гравіруванням нанесено рисунок текстури цінної породи деревини.
Поверхня друкувального циліндра облицьована еластичним поліуретаном, а
притискного подавального валика — гумою. Всі пристрої на станині
верстата приводяться в дію електродвигуном.

За допомогою живильного валика фарба з ванночки наноситься на текстурний
циліндр. Фарба, що не потрапила в пори текстури які є на циліндрах,
зчищається з його поверхні ракелем. З текстурного циліндра рисунок
текстури передається на друкувальний циліндр, а з нього — на поверхню
щита.

Для друкування текстури на довгих щитах (бічні стінки і дверцята шафи та
ін.) діаметр текстурного циліндра має бути не менш як 533 мм, що
відповідає довжині кола 1675 мм.

Щоб зберегти чіткість текстури, поверхню друкувального циліндра також
зачищають ракелем або промивають за допомогою спеціального пристрою.

Залежно від призначення друкувальні верстати можуть бути з
горизонтальним і вертикальним розміщенням циліндрів для друкування
текстури.

Верстати такого типу можуть бути встановлені в поточну лінію опорядження
і синхронно працювати з такими високопродуктивними верстатами, як
лаконаливні машини, шліфувальні та полірувальні верстати прохідного
типу.

Імітація деревини текстурним папером, тканиною та «синтетичним шпоном».
Імітацію цінної породи деревини способом друкування за допомогою
спеціальних машин значно легше відтворювати на папері, ніж безпосередньо
на деревині. Тому останнім часом широко згсгосовують імітацію деревини
під цінні породи за допомогою текстурного паперу, на якому можна
відтворити текстуру найрізноманітніших цінних порід деревини.

Текстурний папір може надходити на виробництво в рулонах або у вигляді
форматок різної величини, призначених для відповідних деталей меблів.
Кращим є текстурний папір щільністю 80 г/м2, просочений розчином
каніфолі, що запобігає його розшаровуванню.

Відповідно до розмірів щитів, що обклеюються, рулонний папір нарізають
на форматки з незначними припусками (10—15 мм на один бік). Наклеюють
текстурний папір на щити за допомогою 15 %-го розчину глютинового клею
вручну, проте раціональнішим є наклеювання паперу за допомогою
пневматичних пресів із застосуванням полівінілацетатної емульсії. Основа
щитів для наклеювання текстурного паперу має бути рівною і гладенькою.
Для цього деревностружкові плити оклєюють березовим шпоном або грунтують
спеціальними ґрунтовками, що служать підстилкою для текстурного паперу.

Імітація текстури деревини текстурною тканиною здійснюється аналогічно,
тільки тканину приклеюють способом накочування на спеціальному
вальцьовому верстаті. Щит з накладеною текстурною тканиною ставлять на
стіл, який разом з щитом здійснює зворотньо-поступальний рух, і тканина
накочується валиком під тиском 0,25—0,4 МПа.

Недоліком імітації текстурним папером і тканиною є те, що крізь папір і
тканину може просочуватись клей; крім того, при нанесенні рідких
лакофарбових матеріалів значна кількість їх вбирається папером чи
тканиною. Цих недоліків можна уникнути, якщо для імітації застосовувати
синтетичний шпон.

Синтетичний шпон — це декоративний папір з нанесеним рисунком текстури
деревини, просочений синтетичними смолами і висушений до вологості 4—6
%.

Приклеювання синтетичного шпону аналогічне облицюванню шпоном із
деревини. При формуванні пакета температура прокладок не має
перевищувати 45 °С, щоб синтетичний клей передчасно нэ тужавів.
Приклеюють синтетичний шпон за допомогою однопро-міжкових пресів. Режим
приклеювання синтетичного шпону:

Тривалість видержки сформованого пакета до пересування, хв 1—5
Температура плит преса, °С 95—160

Тиск, МПа 0,35—0,5

Тривалість пресування при температурі 95…110 °С, хв 1—6

Тривалість пресування при температурі 160 °С, хв 0,5—1

Після пресування плити опоряджують нітроцелюлозними або поліефірними
лаками. Оскільки синтетичний шпон просочений синтетичними смолами, що
робить його досить щільним, то витрати лаку зменшуються вдвоє порівняно
з опорядженням поверхні, облицьованої шпоном із деревини.

Опорядження деревини плівковими матеріалами. Для створен ня декоративної
плівки на поверхні деревини можна застосовувати спеціальні плівкові
матеріали на основі термореактивних або термопластичних смол. Такі
плівки надходять в рулонах і пачках або безпосередньо виготовляються на
підприємствах.

Опорядження листовими і плівковими матеріалами плоских деталей
здійснюють в пресах. Для цього на поверхню деталі ставлять вирізану
відповідних розмірів плівку, а зверху металеву поліровану прокладку,
змазану спеціальними розчинами або олеїновою кислотою, щоб не допустити
прилипання плівки до прокладки. Зібраний пакет розміщують між гарячими
плитами (120 … 150 °С) гідравлічного преса підтиском 1,5—2,5 МПа. Під
дією тиску і температури гарячих плит плівка плавиться і проникає в
деревину, заповнюючи її нерівності (пори). Внаслідок цього відбувається
зчіплювання (адгезії) плівки з деревиною. Гладкість поверхні плівки
залежить від гладкості металевої прокладки, бо розплавлена плівка
заповнює не тільки пори деревини, а й нерівності, що є на прокладці.

Застосовуючи гладенькі поліровані прокладки, за один прийом пресування
можна дістати покриття з полірованою поверхнею, що ие потребує
облагороджування. Для опорядження плівковими матеріалами профільних
деталей застосовують автоклави.

Ламінування плитових матеріалів. Деревностружкові і дерев-новолокнисті
плити облицьовують папером, просоченим у смолах, внаслідок чого
утворюється поверхня, подібна до декоративного паперово-шаруватого
пластику — ламінату, яка не потребує облагороджування.

Суть ламінування полягає в тому, що на підготовлену поверхню
деревностружкових плит ставлять просочений смолою папір і сформований
пакет вміщують між металевими полірованими прокладками. Пресувати пакети
можна в багатопроміжкових, а краще в однопроміжкових пресах при
порівняно підвищеному тиску (2,5— З МПа) і температурі (140…145 °С).

Технологічний процес ламінування плит складається з таких операцій:
друкування на спеціальному папері рисунка, який імітує цінну деревину
або інший матеріал; просочування паперу в спеціальних смолах;
висушування паперу до відповідного ступеня затвердіння смоли; формування
пакетів для пресування;-гаряче пресування в пресах; охолодження в пресах
під тиском; кондиціювання облицьованих плит.

Таблиця 10. Режими пресування облицьовувального матеріалу при тривалості
пресування 15 хв

Показник Облицьовувальний матеріал

деревноструж-кові плити деревноволок-нисті глити Фанера

Температура плит преса, °С 135…145

Тиск пресування, МПа 1,5 — 2 135…145

4—5 135…145 2,5—3

При ламінуванні плит використовують два види паперу — покривний, на
якому нанесено текстуру або інший декоративний рисунок, і папір-основу
для підстилки під декоративний шар.

При ламінуванні для просочування паперу застосовують фенольні і
меламінові смоли. Просочування паперу смолами з одночасним висушуванням
їх здійснюють в одному агрегаті — просочувально-сушильних установках.

Формування пакетів залежить від призначення ламінованих плит і може
здійснюватись за різними схемами. Однак найефективнішою для деталей
меблів є схема: декоративний папір — папір-підстилка — деревностружкова
плита — папір-підстилка — декоративний папір.

Сформований пакет ставлять між металевими полірованими прокладками і
завантажують у прес. У пресі під дією тиску і високої температури смола
плавиться, заповнює пори між волокнами в папері і приклеюється до плити.
Для того щоб прокладки не прилипали до лицьової поверхні плит, їх час
від часу змазують спеціальним розчином.

Тривалість завантаження пакетів і змикання плит преса не має
перевищувати 1,5 хв. За цей час піднімається до потрібного показника
тиск. Режими пресування подані в табл. 10.

За 1—2 хв до зняття тиску припиняють подачу пари в плити преса і подають
воду для охолоджування. При ламінуванні деревноструж-кових плит і фанери
без охолоджування плит преса покриття менш блискуче. Для досягнення
матового покриття замість полірованих застосовують шліфовані прокладки.
По закінченні циклу пресування ламіновані плити складають на рівне місце
в стопу і витримують 5—6 діб.

Ламінування плит і фанери можна здійснювати і в процесі виготовлення їх.
Це значно скорочує трудозатрати і звільняє устаткування (гідравлічні
преси), потрібне для ламінування готових плит.

Імітація плитових матеріалів ламінуванням значно поліпшує технологію
опорядження і сприяє економії опоряджувальних матеріалів.

Опорядження деревини декоративними пластиками. Декоративні листові
пластики мають захисну опоряджувальну плівку, і процес опорядження
полягає тільки в тому, щоб склеїти ними поверхню деревини. Щоб не
пошкодити при цьому декоративної захисної плівки, приклеюють декоративні
пластики при низькому тиску (0,15 МПа) і без нагрівання. Застосовувані
клеї повинні мати добру адгезію як до деревини, так і до пластика.
Такими клеями є сечовинні, епоксидні смоли та полівінілацетатна емульсія
(ПВА).

У меблевій промисловості декоративні пластики найширше застосовуються
при виготовленні кухонних меблів. Меблі, покриті декоративним пластиком,
значно кращі і гігієнічніші, ніж опоряджені фарбами.

Список використаної літератури

1. Бобиков П. Д. Изготовление художественной мебели.— М. : Высш. шк.,
1988.— 288 с.

2. Григорьев М. А. Материаловедение для столяров и плотников.— М. :
Высш. шк., 1985.— 144 с.

3. Кулебокин Г. И. Столярное дело.— М. : Стройиздат, 1987.— 144 с.

4. Кряпов М. В., Гулин В. С., Берилин А. В. Современное производство
мебели.— М. : Лесн. пром-сть, 1986.— 263 с.

5. Справочник мебельщика. Конструкции и функциональные размеры.
Материалы. Технология производства. — М. : Лесн. пром-сть, 1985.— 360 с.

6. Черепахина А. Н. Эстетика современной мебели.— М. : Лесн. пром-сть,
1988.— 224 с.

7. Черняк В. 3. Строительные уроки русских мастеров.— М. : Стройиздат,
1988.- 192 с.

8. Шумега С. С. Спеціальна технологія меблевого виробництва.— К. : Вища
шк. Головне вид-во, 1981.— 242 с.

9. Шумега С. С. Технология столярно-мебельного производства.— М. : Лесн.
пром-сть, 1984.— 265 с.

10. Яковлева К. Г. Лесная скульптура.— М. : Лесн. пром-сть, 1988,— 210
с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020