Реферат
на тему:
“Пластмаси, їх види”
Пластмаси – це в основному синтетичні смоли з домішкою наповнювача
(каоліну, волокна тканини, азбесту), пластифікатора (дибутилфталату,
камфори тощо) та пігменту, який надає їй того чи іншого кольору. Проте є
багато пластмас, які складаються лише з смоли та барвника.
Всі пластмаси залежно від реакції смолоутворення діляться на два види:
поліконденсаційні та полімеризаційні. Але в побуті пластмаси в основному
ділять на реактопласти і термопласти.
Реактопласти (термореактивні пластмаси) – здебільшого тверді і
малогнучкі. Смоли, що входять до їх складу, реагують лише один раз –
при нагріванні в процесі виготовлення виробу. Потім вони тверднуть і
переходять у неплавкий стан. Усі реактопласти мають наповнювач, залежно
від якого змінюються їх фізичні властивості – твердість, пружність,
колір тощо.
Бакелітові пластмаси (феноло-формальдегідні) поділяють на окремі
підгрупи залежно від наповнювача, а саме;
з бавовняними пачосами – волокніт,
з азбестом – фаоліт;
із скловолокном – склотекстоліт;
шарові з паперу – гетинакс;
шарові з тканини – текстоліт;
шарові з деревним шпоном – лігнофоль, лігностон, баланіт, а також
карболіт, неолейкорит з іншими наповнювачами.
Методом гарячого пресування карболіту виготовляють вимикачі, патрони,
розетки тощо.
Смолу бакеліт у розведеному стані – бакелітовий лак – використовують
для ізоляції обмоток електромашин, виготовлення водостійкої бакелітової
фанери, деревостружкових плит тощо.
Карбамідні сечовинно-формальдегідні та меламіно-формальдегідні
пластмаси мають світлі тони, але поступаються у водостійкості. Крім
того, вони можуть тверднути від домішок кислот без нагрівання.
З карбамідних смол МФ-17 виготовляють клеї, а з деяких інших при
домішуванні як наповнювачів пластичних матеріалів одержують амінопласти.
Меламіно-формальдегідні пластмаси порівняно з карбамідними водо- і
теплостійкіші, швидше тверднуть та більш прозорі.
Поліуретанові пластмаси використовують при виробництві пінополіуретану
– пінистого еластичного матеріалу, з якого виготовляють набивку для
м’яких меблів, різні губки, килими, а також клеї, плівки тощо. Він
негорючий.
Термопласти (термопластичні пластмаси) у своєму складі мають смоли, які
від дії тепла не змінюють хімічних властивостей, а тому тверднуть при
охолодженні і знову плавляться при нагріванні. Вироби з термопластів
можна розплавити і пресуванням або литтям переробити в інші.
До термопластичних пластмас належать:
етиленопласти (поліетилен та його похідні),
вініпласт,
акрилопласти (органічне скло, плексиглас),
стиропласт (полістирол),
амідопласт (капрон, нейлон),
целопласт (целюлоза),
фторопласт, етенопласт, епоксипласт,
уретанопласт, протеїнопласт, бітумопласт, силікато-пласт.
Поліетилен (етиленопласт) при кімнатній температурі не розчиняється в
жодному розчиннику. Зовні схожий на парафін, але значно твердіший.
Поліетилен легкий, не набрякає у воді і порівняно з іншими пластмасами
добрий діелектрик та високоеластичний. Застосовують його для
виготовлення плівки для парників, теплиць та різних галантерейних
виробів – сумок, корзинок, скатертей тощо.
Полівінілхлорид (вініпласт) без наповнювача – це білий порошок, який
погано формується. З вініпласту вальцюванням і пресуванням виготовляють
листовий пластик, з якого роблять канцелярські прилади, галантерейні
вироби.
Пластифікований полівінілхлорид еластичний і буває різного кольору. З
нього виготовляють жіночі сумочки, обкладинки для блокнотів,
візерунчасті серветки тощо.
Вініпласт горить у полум’ї, виділяючи різкий запах соляної кислоти;
винесений з полум’я, він зразу ж гасне,
Поліакрилати, або акрилопласти (органічне скло, плексиглас) – дуже
поширена прозора пластмаса, з якої виготовляють найрізноманітніші
вироби – посуд, чорнильниці, ручки, скло для годинників, шибки для
ілюмінаторів літаків тощо. Вона не б’ється і пропускає 73 %
ультрафіолетового проміння, якого звичайне скло зовсім не пропускає.
Недоліком є те, що ця пластмаса недостатньо тверда; на ній швидко
утворюються подряпини. Органічне скло добре обробляти різальним
інструментом, шліфувати і полірувати. Його можна фарбувати в різні
кольори органічними барвниками. Плексиглас при нагріванні розм’якає, а в
полум’ї загоряється.
Полістирол (етилопласт) – безбарвна, досить тверда пластична
пластмаса, яка деформується вже при температурі 70 – 90 °С. Вона досить
стійка проти дії вологи і мінеральних кислот, проте від їдких лугів
руйнується, а в бензолі розчиняється. її добре обробляти інструментом,
можна фарбувати. Це одна з найпоширеніших пластмас, з якої виробляють
найрізноманітніші вироби – галантерейні товари, посуд, що імітує
кришталь, деталі радіоапаратури тощо.
При внесенні в полум’я пальника полістирол горить, виділяючи ефірний
запах, а коли його погасити і доторкнутись до нього, то тягнутимуться
нитки.
Поліамід (амідопласт) у чистому вигляді безбарвний, але добре фарбується
в різні кольори. З нього виготовляють волокно (капрон, нейлон для панчіх
і тканини, а останнім часом також виготовляють водяні крани, шестірні,
втулки тощо).
При горінні капрон виділяє запах горілих овочів. Тканини з капрону не
можна прасувати гарячою праскою, бо при температурі 215 °С він
плавиться.
Целулоїд, ацетилцелюлоза – матеріал для виготовлення галантерейних
виробів, іграшок та інших. Целулоїд – легкозаймистий. Ацетилцелюлоза,
на відміну від нього малозаймиста, а пластмаса целон, яку виготовляють з
неї, у полум’ї не займається, через що її часто називають негорючим
целулоїдом. Целулоїдні пластмаси при терті об шерсть виділяють запах
камфори.
Фторопласт – зовні схожий на парафін. Має високу хімічну стійкість, що
перевищує стійкість золота і платини. Фторопласт не горить, а лише
плавиться.
З нього виготовляють деталі, які працюють в агресивному середовищі, а
також підшипники ковзання для харчових машин, бо ці підшипники не
потребують мащення.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
