.

Підходи до встановлення віку стиглостей лісу в умовах ринкових відносин (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1458
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Підходи до встановлення віку стиглостей лісу

в умовах ринкових відносин”

Внутрішній дефіцит деревини в Україні становить 22-27 млн. м3/рік
(Самоплавський, 1994; Бобко, Дурдинець, 1994), а за прогнозами В.Ф.
Багінського і Л.Д. Єсімчика (1996) в першій чверті 21-го століття він
може збільшитись до 37-47 млн.м3/рік. У той же час Україна в пошуках
валютних надходжень певну частину заготованої деревини експортує у
Західні країни, а це, як відомо, збільшує внутрішню її нестачу.
Зростання попиту на деревину потребує наукового обґрунтування оберту
рубання у головному користуванні. Встановлення віку рубання спирається
на вік стиглості лісу. Недостатньо обґрунтований вік стиглості може
призвести до збільшення розміру заготівлі деревини при недостатніх її
запасах, що вплине на погіршення і так порушеної вікової структури
лісового фонду окремих підприємств і держави загалом. Вибір віку
стиглості лісу стосується не тільки існуючих, але й майбутніх лісів.

З часів Густава Гайєра розроблено низку методів визначення віку
стиглостей лісу для використання його як продукту (переважно деревини)
чи як невагомих цінностей. Теорія лісовпорядкування, розробляючи питання
стиглостей лісу, виходила з максимізації отримання грошових прибутків у
найкоротший термін за мінімальні затрати.

Усю різноманітність стиглостей лісу умовно об’єднують у три групи:

ті, що зумовлюються природними процесами росту і розвитку дерев;

ті, що обґрунтовані технічними чи економічними розрахунками;

ті, що зумовлені господарськими умовами.

Стиглості останньої групи прямо не пов’язані з використанням деревини,
тому вибір віку цих стиглостей найменш обґрунтований.

Для лісів експлуатаційного значення найважливішими є стиглості другої
групи. В усіх країнах світу провідними є стиглості, що спираються на
економічні розрахунки. Оскільки у колишньому СРСР економічні принципи
ведення лісового господарства та орієнтація господарства на найвищі
прибутки ввійшли у протиріччя із плановою системою всього господарства,
за наявності великих запасів стиглої деревини, то за ініціативою О.І.
Кондратьева (1928), в основу віку рубання у головному користуванні було
покладено вік технічної стиглості, що краще вписувалась у систему
натурального планування.

Технічна стиглість має на меті забезпечити максимальний приріст цільових
сортиментів; проте широкомасштабні дослідження виявили цілу низку
недоліків у методиці встановлення віку технічної стиглості лісу.
Зокрема, дискусійними є такі питання:

Який запас деревостанів (залишену частину чи загальну продуктивність)
брати за основу розрахунків?

На яку деревину вести розрахунок – один провідний сортимент, групу
сортиментів, процентне представництво всіх незамінних сортиментів за
потребою, кінцевий фабрикат?

Як враховувати одновіковість і різновіковість деревостанів?

Як враховувати типи росту деревостанів реґіону?

Як враховувати і встановлювати вік технічної стиглості у змішаних
деревостанах, які в умовах України домінують?

Як враховувати реальні повноти деревостанів, оскільки встановлений
нормативами вік стиглості стосується нормальних насаджень?

Технічна стиглість є натуральним показником, який дозволяє максимізувати
отримання деревини певних розмірів, але не враховує ефективності
відтворення деревних запасів. Зараз ситуація в Україні змінюється і
ринок вимагає врахування його економічних законів. Критерієм економічної
ефективності діяльності лісових підприємств є вартісна оцінка виробленої
продукції. Cтиглість лісу є категорією економічною неісторичного
характеру (Трубников, 1969). За ринкової економіки потрібно вік
стиглості і рубання лісу встановлювати на основі економічних підходів.

У першій чверті 20-го сторіччя у нас для встановлення віку головного
рубання провідними вважалися господарська та фінансова стиглості і рідко
– якісна, що орієнтована на якість і приріст об’ємної одиниці деревини.
Вік якісної стиглості для більшості деревних порід настає у досить
поважному віці (на кілька класів віку вище віку технічної стиглості на
грубу деревину), не забезпечує максимальної продуктивності насаджень,
хоч і зменшує витрати на лісоексплуатацію та деревооброблення, що сприяє
росту рівня лісової ренти. Перша українська лісовпорядкувальна
інструкція, розроблена під керівництвом проф. О.Г. Марченка (1922),
передбачала якісну стиглість встановлювати на підставі приросту
деревини. Але через високий вік ця стиглість мала обмежене застосування.

Господарська стиглість настає, коли валовий прибуток за таксами стане
максимальним. На думку М.П. Анучина (1991), цей вид стиглості вартісно
поєднує кількісну і технічну стиглості. Вік цієї стиглості займає
проміжне положення у віковому ряді між кількісною і якісною стиглостями.
Але через домінування у деревостанах дерев лише вищих класів росту
господарська стиглість може настати дуже пізно, на що звертав увагу Б.О.
Шустов, досліджуючи волинські діброви. Цей вид стиглості орієнтується на
найвищий економічний ефект за рахунок максимального виходу промислових
сортиментів. Вік цієї стиглості близький до віку технічної стиглості на
сукупність грубої і середньої деревини.

З методичного боку, визначаючи вік господарської стиглості є
необхідність враховувати:

Через хибне співвідношеннях цін на окремі сортименти орієнтація на
господарську стиглість може призвести до вирощування не тих сортиментів
і, отже, до економічних збитків.

Ризик мінливості попиту на окремі сортименти у кінці оберту рубання.

3. На яку частину деревостану (основну чи разом із відпадом) орієнтувати
розрахунки і як впливає інтенсивність доглядових рубань на зміну віку
господарської стиглості?

4. Наскільки досконалі існуючі такси на деревину і як вони позначаються
на вартості деревини у кінці оберту рубання?

Господарська стиглість не враховує витрат на лісовирощування. Вона має
особливий інтерес за вибіркової й вибірково-лісосікової форми
господарств, коли вирішується питання відбору дерев для рубання.

В умовах ринкових відносин провідним видом стиглості лісу повинна стати
фінансова, в основу якої покладена теорія рівноваги (Трубников,1969). Ця
стиглість може розраховуватись за земельною рентою і обраним процентом з
урахуванням всіх прибутків від деревини, пролонгованих на оберт рубання,
та всіх видатків на створення і вирощування лісу, на оплату за землю та
адміністративно-господарські витрати.

Фінансова стиглість є досконалішою від попередніх видів, але і вона має
певні недоліки:

Вона спирається на прибутки лише від деревини, не враховуючи інших
цінностей лісу.

На вік фінансової стиглості суттєво впливає система господарських
заходів, особливо залишувана густота деревостанів.

Допоки земля в Україні не стала товаром, а ціна земель лісового фонду ще
не визначена, послуговуватись фінансовою стиглістю неможливо.

Через стихійні щорічні зміни ринкових цін на деревину та рівень їх
коливання, орієнтація на цей вид стиглості на довгу перспекетиву може не
співпадати з інтересами лісовласників.

Видатки, особливо господарсько-управлінські, безпосередньо не пов’язані
з об’ємами та якістю деревини, від якої очікуються прибутки.

За підрахунками дослідників вік фінансової стиглості для деревних порід
України близький до кінцевого значення існуючого віку рубання у
головному користуванні або вищий від нього на 1-2 класи віку.

Економічна стиглість враховує прибутки і видатки на стадіях “
лісовирощування – лісоексплуатація – деревооброблення”. За критерій
визначення віку економічної стиглості взято максимальний прибуток, який
отримує господарство з одиниці площі за рік оберту рубання. У
методичному підході до визначення віку економічної стиглості є різні
точки зору: за мінімумом середньорічної собівартості лісовирощування і
лісозаготівель; за віком настання максимального чистого прибутку як
різниці таксової вартості і собівартості вирощування деревини або як
різниці між гуртовою ціною на лісопродукцію і собівартістю її
вирощування та заготівлі; за віком найвищої рентабельності
лісокористування тощо.

За підрахунками А.Д.Янушка (1993), вік економічної стиглості насаджень
лісоутворюючих порід України наступає у віці технічної стиглості на
грубі сортименти або на 10-20 років пізніше.

Скандинавські та західно-європейські вчені в останні десятиріччя схильні
надавати перевагу економічній стиглості і розвивають теоретичні основи
математичного моделювання розрахунків віку цієї стиглості.

В економічному розумінні вік стиглостей охоплює віковий ряд насаджень,
який забезпечує неперервність лісокористування і спирається на
довготермінові прогнози із урахуванням майбутньої структури
лісокористування. Зміна характеру мети використання лісових ресурсів
вплине і на визначення віку стиглості лісів. Як зазначає М.О. Мойсеєв
(1983), “оскільки в … майбутньому будуть не тільки інші структури, мета,
системи господарювання, але й інший ліс …, то правомірно говорити і про
майбутній вік стиглості”. Але він буде стосуватись іншої моделі ведення
лісового господарства. З літератури відомо, що перехід на плантаційне
лісовирощування суттєво скорочує вік стиглості насаджень.

Враховуючи вікову структуру лісового фонду, на сучасному етапі розвитку
лісового господарства України, понижувати вік стиглостей і вік рубання
вважаємо за недоцільне, а з точки зору прибутковості їх слід навіть
підвищити. При ринковій економіці, на думку М.П. Чупрова (1997), у
розрахунок потрібно брати не прейскурантні ціни на лісопродукцію, а
середні ринкові ціни.

Ми вважаємо, що у лісах експлуатаційного значення при встановленні
оберту рубання потрібно орієнтуватись на стиглості, що базуються на
економічних розрахунках. У господарствах, орієнтованих на отримання
сортиментів визначених (чи спеціальних) обертів рубання приймати за
технічною стиглістю. У лісах першої групи доцільно орієнтуватись на
стиглості, які зумовлені цільовим призначенням. 

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020