Реферат на тему:
Основи композиції
Композиція (від лат. Compositio – розміщення, з’єднання, структура) –
засіб розкриття ідейно-художнього змісту витвору мистецтва розміщення
основних його елементів і частин у визначеній системі та послідовності,
способи поєднання образів у єдине ціле. Питання теорії композиції в
техніці вивчені ще не достатньо.
Специфіка різних виробничих предметів і виробів полягає в тому, щоб їх
форма відповідала своєму призначенню, а також відповідала матеріалу, з
якого вони зроблені.
На композицію виробів суттєво впливає співвідношення функціональних,
естетичних і техніко-економічних вимог. Зручність і красота форми –
важливі критерії композиції різного обладнання та предметів побуту
призначених для забезпечення матеріальних та побутових благ і потреб
людини. Важливим науковим фактором розвитку основ композиції є процес
формоутворення в природі, мистецтві та техніці. Вивчення принципів
формоутворення в природі дозволяє людині перейти на більш вищу ступінь
творчості, особливо в розвитку техніки. Так, тривалий час дослідження
динаміки польоту і структури крила птаха допомогли відкрити закон,
підйомну силу крила літака та лопастей гвинта.
Формоутворення – теоретична дисципліна. Яка вивчає закономірності
утворення форми, принципи і методи художнього конструювання направлені
на створення оптимальної форми виробів.
Архітектоніка (буд. мистецтво) художній вираз закономірностей
будівництва.
Тектоніка – означає теж саме, що і архітектоніка, але використовується
частіше.
У мистецтві дизайну та архітектури важливо освідомити створюваний виріб,
а також зробити його архітектонічним і і створити із набору елементів
окремі красиві речі, будинки, споруди. В цьому і є суть комбінаторики
формоутворення.
Комбінаторикою називають розділ математики, який описує властивості та
способи утворення всіх можливих абстрактних об’єктів із заданої
кількості вихідних елементів.
До головних якісних характеристик архітектоніки належать такі ознаки:
– рівень вдосконаленості внутрішнього змісту об’єкта;
– рівень вдосконалення форми об’єкта;
– рівень художнього виразу змісту та форми об’єкта.
Форма є активним компонентом об’єкта, який об’єднаний із змістом не
тільки прямим, але й зворотнім зв’язком і здатний впливати на зміст.
Форма включає в собі дві взаємозв’язаних сторони: внутрішню – структуру,
зовнішню – пластичну оболонку.
Зовнішня форма – це фактура, колір, зовнішній елемент. Таким чином,
форма її структури, зовнішня оболонка – все у чому відображається зміст
предмета і проявляється архітектоніка.
Архітектонічний витвір – це архітектоніка в її позитивному прояві.
Комбінаторика формоутворення – створення складальних форм або груп
шляхом різного їх просторового розміщення, поєднання, поєднання.
Приклад: алмаз і графіт. З одного матеріалу вуглецю одержуємо два різних
за внутрішніми і зовнішніми властивостями матеріалу.
Для того щоб зробити вибір тектонічним – це перш за все зробити його
вдосконаленням, щоб він мав міцність, стійкість і надійність
конструкції. Таким чином, необхідно виявити де і як розміщено основні
маси та навантаження, як напружені окремі частини, які елементи несучі,
а які – ні.
Категорії композиції та засоби гармонізації. Крім тектоніки, яка має
суттєвий вплив на вдосконаленість композиції існують інші категорії та
засоби гармонізації – пропозиції та пропорційності, масштаб і
масштабність, симетрія та асиметрія, статичність і динамічність,
ритмічність і метричні повторності, контраст і нюанс.
На сьогоднішній день існує три поняття гармонії – математика, естетика
художня.
Математична гармонія – рівність, співрозмірність частин одна з одним, і
частин з цілим у вигляді визначених числових пропорцій. Суть
математичної гармонії – полягає в кількості.
Естетична гармонія – естетичні переживання, відчуття насолоди, в процесі
сприйняття.
Художня гармонія – безпосередньо пов’язана з мистецтвом.
Пропорції та пропорційність. Пропорція означає розмірність, визначення
співвідношення окремих частин, предметів і явищ між собою. Правильне
встановлення пропозицій у своєму єдинстві становить
пропорційно-гармонійний устрій.
Стародавні Єгиптяни (математики, філософи) надавали великого значення
пропозиціям. Відомий трикутник із співвідношенням сторін 3:4:5 послужив
їм своєрідним еталоном пропорційності в будівництві, оскільки
співвідношення 3:5 становить пропозицію, близьку до золотого січення.
Існують різні види пропорційності.
Для утворення звичайної математичної пропорційності необхідно 4 вхідних
у рівність члени:
а : в = с : d
Геометрична пропорційність складається із 3 членів
а : в = в : с
Золоте січення – ділення цілого на дві частини пропорційно, коли менша
частина цілого так відноситься до більшого, як більша частина до цілого
і навпаки – ціла так відноситься до більшої частини, як більше до меншої
тобто
а : в = в : (а + в)
Це рівняння утворюється при поєднанні всього двох величин, причому
відношення між ними завжди постійне: більший відрізок становить – 0,618
, менший – 0,382.
Масштаб і масштабність. Масштаб – відношення лінійних розмірів предмета
до його натуральних (1:2; 2:1; 1:1)
Масштабність – композиційний засіб, який виражає співрозмірність або
відносну відповідність, яка сприймає людину, різних форм архітектурного
витвору до розмірів людини. Поняття масштабності не може бути замінено
уявою про розмір будинку. Різні за величиною будівлі можуть мати різний
масштаб: мала будівля – крупний масштаб, а велика – дрібний. Значна
кількість членувань високої будівлі підсилює враження великої величини
цієї будівлі, але подрібнює його масштаб. Із двох рівних за величиною
будівель вищою здається та, у якої більше членувань. Чим менше цих
членувань, тим будівля буде здаватися нижчою, але крупнішою за
масштабом.
Щоб краще виразити масштаб виразу необхідно дотримуватися масштабних
закономірностей побудови його форми. До масштабних закономірностей
відносяться різні форми масштабних зв’язків:
1) відношення елементів до цілого та один до одного;
2) відношення елемента до матеріально-предметного середовища, або
предметного;
3) відношення розмірів і масштабу до людини.
Симетрія й асиметрія, статистичність і динамічність. Систематичною є
фігура, яка складається із різних частин, які розміщені належним чином
один відносно одного.
Три основних види симетрії:
– дзеркальна – ґрунтується на рівності двох частин фігури, розміщених як
предмет і його відображенням в дзеркалі. Приклад: якщо у вертикальній
площині розрізати навпіл автомашину, то права частина її кузова
дзеркально відповідатиме лівій.
– осьова – обумовлена конгруентністю (рівністю) і досягається обертанням
фігури відносно осі симетрії (освітлювальна арматура, пральні машини та
ін. )
– ґвинтова – досягається в результаті обертового руху лінії або площини
навколо нерухомої осі з постійною кутовою швидкістю є одночасним
поступовим рухом вздовж осі (в деталях машин, верстатів, пароплавів).
Асиметрія – побудова композиції, коли її елементи не врівноважені щодо
центра. Симетрія характерна для статичних форм, асиметрія – для
динамічних.
Статичність – стан якого, врівноваженості форми. Статичні предмети мають
явний центр, вісь навколо якої орган. форма (холодильники, пральні
машини та ін.)
Динамічність – зорове сприйняття руху форми (чотиригранна піраміда).
Жива природа: олень-легкий, стрункий, ведмідь-сильний, войовничий.
Метричні та ритмічні ряди повторності. Метричний лад (метр) –
визначається функціональними особливостями предметів: структура
внутрішнього простору громадського транспорту, яка складається із
однакових рядів містить для пасажирів.
Метричний ряд є простим видом повторності, якщо він складається із
одного елемента і складним, якщо він базується на декількох елементах.
Ритмічний лад (ритм) – рівномірне чергування розмірність, порядок
поєднання, ліній об’ємів, площин. Ритм – це рух. Кінь, що скаче,
ритмічно відбиває такт, ритмічним є перестук коліс поїзда, ритмом
позначена і музика (звуки чергуються в швидкій послідовності).
Ритм буває спокійний і неспокійний, спрямований в один бік, або такий,
що сходиться до центру.
Контраст і нюанс. Контраст – різко виражені відмінності між однорідними
якостями.
Нюанс – незначні, слабо виражені відмінності, ледь замітний перехід.
Контрастні співвідношення людина помічає відразу і залежно від того, як
використано контраст у композиції, він викликає відповідно реакцію
сприйняття. (Грубе литво контрастує з полірованою поверхнею, низьке
протиставляється високому, горизонтальне – вертикальному, світле –
темному, шорстке – гладенькому).
Практична роль контрасту – небезпечні місця пофарбовані в яскраві
запобіжні кольори. У техніці нюанс – різноманітна гама найтонших
співвідношень матеріалів, пластики, фактури, кольорів тощо.
Ручні годинники бувають круглі або прямокутні, незважаючи на те, що
існують сотні найрізноманітніших марок. Проте, придивившись уважніше і
можна побачити невеличкі відмінності, які надають своєрідності кожній
моделі. Така своєрідність ґрунтується на нюансах форми.
Серед різних факторів, які впливають на форму, композицію, колір
предмета особливе місце займає фізіологічна оптика, тобто сприйняття
оком ліній, об’ємних форм і кольорів. Ці особливості нюансних та
контрастних співвідношень можна легко прослідкувати на прикладах
геометричних ілюзій.
Людському зору властиво піддаватися оптичному обману. Наприклад, око
людини значно краще оцінює розміри по ширині, ніж по висоті та глибині.
Вертикальна протяжність здається довшою рівновеликої горизонтальної.
Рекомендована література:
Антонович Є. А., Василишин Я. В., Шпільчак В. А. Російсько-український
словник-довідник з інженерної графіки, дизайну та архітектури: Навч.
посібник. – Львів: Світ, 2001. – 240 с.
Волкотруб И. Т. Основы художественного конструирования. – К.: Вища
школа, 1988. – 191 с.
Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. – М.: Изд-во Моск.
ун-та, 1979. – 344 с.
Макарова М. Н. Перспектива. Учебное пособие для студ. пед инст. по худ.
граф. спец. – М.: Просвещение, 1989. – 191 с.
Нестеренко О. И. Краткая энциклопедия дизайна. – М.: Молодая гвардия,
1994. – 315 с.
Лазарев Е. Н. Дизайн машин. – Л.: Машиностроение, 1988. – 256 с.
Лазарев Е. Н. Бионика и художественное конструирование. – Л.: ЛДНТП,
1971. – 32 с.
Ратнічин В. М. Перспектива. – К.: Вища школа, 1977. – 135 с.
Сапего И. Г. Предмет и форма. – М.: Советский художник, 1984. – 304 с.
Сомов Ю. С. Композиция в технике. – М.: Машиностроение, 1977. – 272 с.
Федоровский Р. Ф. Техническая эстетика и эффективность использования
техники. – М.: Знание, 1974. – 245 с.
Шпара П. Е., Шпара И. П. Техническая эстетика и основы художественного
конструирования. – Киев, 1989. – 247 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
