.

Опоряджувальні роботи в зимових умовах (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 2926
Скачать документ

Реферат

на тему:

Опоряджувальні роботи в зимових умовах

ПІДГОТОВКА БУДІВЕЛЬ ДО ВИКОНАННЯ ОПОРЯДЖУВАЛЬНИХ РОБІТ ВЗИМКУ

ВИКОНАННЯ ШТУКАТУРНИХ РОБІТ ВЗИМКУ

ВИКОНАННЯ ОБЛИЦЮВАЛЬНИХ РОБІТ ВЗИМКУ

ПІДГОТОВКА БУДІВЕЛЬ ДО ВИКОНАННЯ ОПОРЯДЖУВАЛЬНИХ РОБІТ ВЗИМКУ

Технологія виконання штукатурних і облицювальних робіт взимку повинна
бути спрямована на створення таких умов, за яких заморожування розчину
на поверхні відбуватиметься після того, як найбільша кількість води
хімічно зв’яжеться з в’яжучим матеріалом, а вільної води у порожнинах
залишиться якнайменше.

Для виконання опоряджувальних робіт у зимовий час треба ставити жорсткі
вимоги до поверхонь, розчинів, мастик та інших матеріалів, а також
створювати потрібні температурні умови в приміщеннях.

Внутрішні штукатурні, облицювальні та мозаїчні роботи виконують в
приміщеннях при температурі повітря не нижче 10 °С і вологості не вище
60 %. Поверхні, що підлягають опорядженню, мають бути сухі (вологість не
більше 8 %), без плівки льоду та інею.

До початку внутрішніх опоряджувальних робіт вставляють віконні рами,
навішують двері; прорізи та інші отвори у стінах закривають, утеплюють
горища тощо. Якщо немає змоги включити систему центрального опалення, то
приміщення обігрівають електричними печами та калориферними установками
що нагнітають тепле повітря. Застосовуючи тимчасові обігрівальні
установки, слід додержуватись правил протипожежної безпеки.
Використовувати прилади для штучного сушіння поверхонь потрібно і тоді,
коли працює система центрального опалення. У цьому випадку прилади
невисокої теплопродуктивності застосовують для сушіння окремих місць
штукатурки (у кутах, над плінтусами тощо). Це сприяє підвищенню
продуктивності праці, поліпшенню якості опоряджувальних робіт і
скороченню строків їх виконання.

Для штучного обігрівання приміщень і сушіння штукатурки найкраще
застосовувати спеціальні повітронагрівальні установки (калорифери), що
серійно випускає промисловість. Кожна установка розрахована на певну
теплопродуктивність, що дає змогу використовувати її залежно від умов
виробництва. Повітронагрівальні установки бувають електричні і такі, що
працюють на твердому, рідкому або газовому паливі

Універсальний повітронагрівних УСВ-200 (рис. 196) складається з корпусу,
універсального пальника, двох вентиляторів і паливної апаратури. У
середині корпусу 6 розміщений теплообмінник — конструкція, зварена з
металевих циліндрів 4 і системи труб 5. Конструкція теплообмінника
дозволяє подавати у приміщення чисте нагріте повітря без домішків
продуктів згоряння палива, оскільки шляхи проходження газів і повітря не
перетинаються. Під час роботи повітронагрівника до пальника З подається
рідке паливо або газ і повітря, що нагнітається відцентровим
вентилятором 1. Продукти, що утворюються після згоряння палива,
проходять по газових каналах теплообмінника, нагрівають його стінки і
виходять назовні. У цей час за допомогою другого вентилятора 8 по
повітряних каналах труб проходить повітря, яке нагрівається об стінки
теплообмінника і через патрубок 2 по трубопроводу подається у
приміщення.

Весь агрегат змонтовано на санчатах. Його встановлюють зовні будинку
біля входу у сходову клітку. Нагріте повітря подають у секцію через
вікно другого поверху.

Повітронагрівник УСВ-200 застосовують для обігрівання секції
9—12-поверхових житлових, а також виробничих будівель об’ємом 4—5 тис.
м3. Теплопродуктивність його становить (8—8,4)’ Ю5 кДж/год; маса 625 кг.
Витрата палива: рідкого (гас, солярове масло) — 22—24 кг/год, природного
газу— 25—28 м3/год.

Рис. 197. Пересувний електрокалорифер:

1 — колесо; 2 — патрубок; 3 — корпус; 4 — вентилятор; 5 — ручка; б —
ніжка; 7 — електрокабель

Рис. 198. Пересувний обігрівник ОП-2:

1 — візок; 2 — балон; 3 — редуктор; 4 — пальник; 5 — шланг; 6 — стояк

Для обігрівання будівель меншого об’єму і етажності застосовують
повітронагрівники УСВ-30, УСВ-100, теплопродуктивність яких становить
1,25-105—4,6- 10s кДж/год. За принципом дії вони схожі з
повітронагрівником УСВ-200.

Пересувний електрокалорифер (рис. 197) застосовують для обігрівання
приміщень і сушіння окремих вологих місць на стінках і стелях після
виконаних опоряджувальних робіт. Він складається з металевого корпусу,
нагрівного пристрою (електроспіралі), вентилятора і ручки. Вся установка
спирається на два колеса і ніжку. В середині корпусу З електрокалорифера
розміщено три нагрівальних елементи, виготовлених з ніхромового дроту,
загальною потужністю 7,5 кВт.

Під час роботи калорифера ці елементи нагріваються і нагрівають повітря,
що проходить крізь них. Повітря нагнітається вентилятором 4,
встановленим з одного боку корпусу калорифера. Якщо нагріте повітря
потрібно подати на певну ділянку поверхні, до патрубка 2 приєднують
повітропровід, виготовлений з листової сталі.

Для сушіння поверхні в окремих місцях (особливо у кутах приміщення)
застосовують пересувні обігрівники або лампові випромінювачі.

Пересувний обігрівник ОП-2 (рис. 198) складається з стояка, пальника
інфрачервоного випромінювання, візка і балона з рідким газом. Кількість
газу, що надходить до пальника, регулюють за допомогою редуктора 3. Під
час роботи обігрівник встановлюють у потрібному місці, повертають
пальник так, щоб теплові промені були направлені на вологе місце
поверхні і включають його в електромережу.

Рис. 199. Ламповий випромінювач:

1 — лампи; 2 — вимикач; 3 — стояк; 4 — опора

Ламповий випромінювач (софіт) складається з опори і стояка, на якому
розміщені лампи інфрачервоного випромінювання (рис. 199). Включають його
за допомогою вимикача.

ВИКОНАННЯ ШТУКАТУРНИХ РОБІТ ВЗИМКУ

Технологія виконання внутрішніх і зовнішніх штукатурних робіт,
застосовувані інструменти і пристрої в зимових умовах такі самі, як і
при роботі влітку. А от температурні умови в приміщеннях, вимоги до
застосовуваних розчинів і їх склади відрізняються від літніх.

Штукатурити внутрішні поверхні взимку можна в опалювальних і
неопалювальних приміщеннях. Якщо приміщення опалюється, температуру
повітря в ньому бажано довести до 10—15 °С. Причому на висоті 0,5 м від
підлоги вона повинна бути не нижче 8 °С. За таких умов на поверхні не
буде плівки льоду чи інею і її можна штукатурити розчином, не
підігріваючи його. Розчин в цьому випадку приготовляють в утепленому
приміщенні. Його температура під час штукатурення, коли працюють вручну,
повинна бути не нижче 5 °С, а при механізованому нанесенні — не нижче 10
°С.

Якщо приміщення не опалюється, для штукатурення застосовують підігріті
розчини. Щоб розчин мав потрібну для роботи температуру, до початку його
приготування заповнювачі підігрівають до температури 40 °С, а воду —до
80 °С. Приготовлені розчини мають бути менш рухомі, ніж для роботи
влітку, бо зайва вода сприятиме збільшенню строку висихання штукатурного
шару, а це означає, що він промерзне в неопалювальному приміщенні. В
подальшому, коли в приміщення подадуть тепло, або весною, штукатурний
шар втратить міцність внаслідок таяння льоду, що був в ньому, і
додаткового зволоження. Підігріті розчини подають на робочі місця в
утеплених ящиках з кришками

Для більш швидкого тужавіння штукатурного шару на поверхні, у перші
години після його нанесення до розчинів додають більш активні в’яжучі
матеріали: гіпс, мелене негашене вапно. Гіпс у кількості до ЗО % від
об’єму вапна можна додавати у вапняні розчини перед нанесенням їх на
поверхню.

У вапняні і цементні розчини перед їх нанесенням також додають мелене
негашене вапно. У розчині воно починає гаситись, внаслідок чого
підвищується температура розчину і він встигає затужавіти на поверхні до
початку замерзання. Підвищення температури розчину сприяє також більш
швидкому випаровуванню води із шару штукатурки, що прискорює її
висихання. Кількісні склади застосовуваних розчинів не змінюються.
Просто кількість негашеного вапна додається у розчин за рахунок
зменшення на таку ж кількість в’яжучого матеріалу, на якому він
приготовлюється.

Нанесений шар штукатурки повинен бути якомога тоншим (нижня межа), щоб
він швидше висихав. Після штукатурення приміщення потрібно опалювати до
повного висихання штукатурного шару.

Для штукатурення зовнішніх поверхонь при температурі до —25 °С і
внутрішніх — у неопалюваних приміщеннях можна застосовувати розчини з
протиморозними добавками солей: карбонату калію (поташ), хлоридів
кальцію, амонію, натрію тощо. Непоганий ефект досягається при
використанні взимку розчинів, приготовлених на хлорній або аміачній
воді.

Для приготування розчину з додаванням солі спочатку приготовляють 2—5 %
-ний водний розчин солі і на ньому розводять суху суміш або гашене вапно
для штукатурного розчину. Кількість солі в розчині залежить від
температури навколишнього середовища. Чим нижче температура, тим більше
потрібно додати в розчин солі. Наприклад, при застосуванні в розчині
поташу кількість його залежно від температури повітря змінюється так:
якщо температура повітря —5 °С, маса поташу повинна становити 1 % від
маси сухої суміші, при температурі —5 до — 15 °С вона має дорівнювати
1,5 %, а при температурі нижче — 15 °С — 2 %. Готуючи розчин, сіль
попередньо розчиняють у воді, яка буде застосовуватись для його
приготування.

Для приготування хлорованої води в окремому спеціально обладнаному
приміщенні хлорне вапно розчиняють у підігрітій до температури 35 °С
воді. Відстояну воду обережно зливають і використовують для приготування
цементних або цементно-вапняних розчинів. Температура хлорованої води
для приготування розчинів повинна бути не нижче 10 °С.

Аміачну воду 6 %-ної концентрації приготовлюють на розчинному вузлі або
безпосередньо на будівельному об’єкті з аміачної води 25 %-ної
концентрації, що надходить до них з заводу. Для цього на кожен її літр
додають 3,16 л звичайної води. На аміачній воді можна приготовляти лише
цементні і цементно-вапняні розчини. Застосування аміачної води в
розчинах не створює на висохлому шарі штукатурки висолів, як це інколи
буває при використанні інших протиморозних добавок.

ВИКОНАННЯ ОБЛИЦЮВАЛЬНИХ РОБІТ ВЗИМКУ

Внутрішні плиткові та мозаїчні роботи взимку можна виконувати при
температурі повітря в приміщеннях не нижче 10 °С, при відносній
вологості не вище 70 %. Приміщення повинно опалюватись або обігріватись
тимчасовими калориферними установками. Поверхні, що підлягають
облицюванню, мають бути сухими з вологістю не більше 8 %. Вологість
основ для облицювання підлог синтетичними плитками і лінолеумом не
повинна бути більше 5 %. Якщо окремі ділянки поверхні не відповідають
цим вимогам, їх окремо висушують пересувними обігрівальними приладами.
Поверхні, що підлягають облицюванню, не повинні бути промерзлими, з
плівкою льоду або інею. Температура основи — не нижче 5 °С.

Температура мозаїчного розчину у момент укладання має бути не нижче 15
°С. Тому його приготовляють на місці робіт з сухої суміші, яку розводять
підігрітою водою з температурою 30—40 °С

Мозаїчні підлоги після укладення витримують протягом 7 діб при
температурі повітря в приміщенні не нижче 10 °С, після чого шліфують.

Виконання зовнішніх мозаїчних робіт в зимовий час не допускається.

Синтетичні плитки і лінолеум при низьких температурах стають крихкими,
тому до початку роботи їх заносять в приміщення, що обігрівається, і
витримують в ньому 2—3 доби. Тільки після цього можна розкатувати
лінолеум. Синтетичні плитки у момент облицювання повинні бути підігріти
до температури 35—40 °С.

Цементний розчин для укладання керамічних, скляних і інших плиток
підігрівають так, щоб у момент укладання температура його була не менше
15 °С.

Мастики і клеї для приклеювання плиток в зимовий період загусають і тому
наносити їх на поверхню або плитку тонким шаром дуже важко. Щоб
запобігти цьому, мастики підігрівають. Температура їх в момент
облицювання має бути не нижче 15 °С.

Техніка виконання плиткових робіт, застосовувані інструменти і пристрої,
розчини і мастики в зимовий час такі самі, як і під час роботи влітку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Алексеев В. В. Штукатур.— М.: Стройиздат, 1987.— 48 с.

Кокин А. Д., Вершинина О. С, Каптельцева Т. М. и др. Отделочные работы в
строительстве.— М.: Стройиздат, 1987.— 656 с.

Ливанский А. М. Организация поточного производства отделочных работ.—
К.: Будівельник, 1988.— 118 с.

Мещанинов А. В. Отделочные работы в монолитном домостроении.— Л.,
Стройиздат, 1989.— 273 с.

Мещанинов А. В., Пугачев Б. И., Евдокимов В. А. Оборудование, оснастка и
средства малой механизации для отделочных работ.— Л.: Стройиздат, 1989.—
240 с.

Рис. 196. Універсальний повітронагрівних УСВ-200:

— відцентровий вентилятор; 2— патрубок для відведення нагрітого повітря;
3 — пальник; 4 — циліндри; 5 — системи труб; 6 — корпус; 7 — екран; 8
— вентилятор для нагнітання нагрітого повітря; 9 — санчата

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020