.

Опорядження поверхонь гіпсокартонними листами (дипломна)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
21 8833
Скачать документ

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

Опорядження поверхонь гіпсокартонними листами.

Зміст

1. Вступ.

2. Технологічна (робота) частина.

2.1. Загальні відомості : §18.1.

2.2. Вимога до опоряджувальних поверхонь §18.2.

2.3. Підготовка поверхонь під опорядкування: §19.2.3.

2.4. Інструменти та матеріали : §19:1-4, 20.1.

2.5. Види підмащування та опорядкування робіт. § 4.2.

2.6. Технології виконання опоряджувальних робіт. §19:5-20:2.

2.7. Приймання та обмір опоряджувальних робіт. §20:3.

2.8. Організація праці §3:3.

3. Заходи з охорони праці. §2:5-2:11

4. Використана література.

1. Вступ

Якість будівельної продукції — будинків і споруд різного призначення
залежить від багатьох складових, але основними серед них були і
залишаються якість та довговічність будівельних матеріалів.

Довговічність будівельних матеріалів є чи не найважливішою проблемою
сучасного будівництва, оскільки функціональні навантаження більшості з
них використовуються надто короткий час порівняно зі стародавніми
матеріалами, на основі яких збудовані сотні і тисячі років тому споруди,
що незважаючи на вплив зовнішніх природних чинників і часу й тепер
вражають красою архітектури та майстерністю тогочасних будівельників.

Сучасність і майбутнє потребують реконструкції старих будинків, надання
їм оригінальності та виразності, застосування під час зведення будівель
цікавих нестандартних вирішень як в оздобленні інтер’єрів, так і
фасадів. Цього можна досягти, якщо запроваджувати в будівництво, зокрема
в опорядження будинків, нові нетрадиційні матеріали і технології.

Сухі модифіковані опоряджувальні суміші мають стабільні властивості й,
отже, їх застосування сприяє поліпшенню якості будівельних робіт і
підвищенню продуктивності праці, зниженню витрат на транспортування і
зберігання, зменшенню втрат матеріалів під час виконання робіт. Жоден
матеріал не досяг такого ступеня технологічності, виразності й простоти,
як високо-декоративні опоряджувальні покриття, полімермінеральні та
синтетичні штукатурки.

Сьогодні у будівництві застосовують комплектні гіпсові системи, які
мають безмежні можливості дизайну, високі протипожежні та
звукоізоляційні властивості, різне функціональне призначення, як
опоряджувальне, так і декоративно-конструктивне.

Описано нетрадиційні архітектурно-конструктивні вирішення окремих
елементів будинку (вікон, дверей, сходів тощо)..

Докладно охарактеризовано способи опорядження будинків традиційними
матеріалами із застосуванням передових методів праці, комплексну
механізацію технологічних процесів опорядження, завдяки якій
підвищуються продуктивність праці та якість робіт і, навпаки, знижуються
трудомісткість і частка ручної праці. Вдосконаленими моделями, тобто
інструментами «нового покоління», доповнено номенклатуру ручних
будівельно-опоряджувальних машин.

2.1. Комплектні гіпсокартонні системи.

Слово “комплект” у перекладі з латинської мови означає новий, а слово
“система” – ціле. Отже поняття “комплексна система” передбачає таку
номенклатуру будівельних матеріалів, виробів і закріплювальних
елементів, при використанні якої можна досягти цілковитого вирішення
певного будівельного завдання, цьому поняттю повністю відповідають
комплексні системи Кнауф для сухого будівництва. Слід зазначити, що
будівництво, називають сухим не тільки тому, що воно майже повністю
унеможливлює “мокрі” процеси, а й тому, що раніше гіпсокартонні листи
(ГКЛ) називали сухою гіпсовою штукатуркою. Цей термін застосовується і
тепер.

Комплектні системи Кнауф поділяють на кілька груп: перегородки,
облицювання, суха штукатурка, підвісні стелі, підлоги мансандри. Згідно
з цим номенклатура елементів, що входять до складу визначеної
комплектної системи, може змінюватись як залежно від її функціонального
призначення, так і за потребами ринку.

У загальному випадку складовими комплектної системи є:

Будівельні матеріали і вироби підприємств Кнауф;

Комплектувальні матеріали і вироби інших підприємств;

Сертифікати та інша документація, що свідчить екологічну чистоту
матеріалів і їхню відповідальність вимогам якості нормативно-технічних
документів.

Інструмент і пристрої для будівельно-монтажних робіт.

Спецодяг.

Інформаційна і технічна документація (інформаційні й технічні листи та
рекомендації фірми Кнауф, брошури, буклети, методична та інструктивна
література; рекламні матеріали).

Навчання у навчальних центрах Кнауф технологічним процесам використання
її продукції та інструментів, правилам техніки безпеки та пожежної
безпеки; підручники і навчальні посібники.

Технічне супроводження (консультації, технічний нагляд за виконанням
робіт, інструктаж, експертні послуги).

Отже, комплектна система Кнауф – це набір певних матеріалів, виробів,
технічної, методичної, навчальної документації та послуг, що
забезпечують виконання будівельно-монтажних та оздоблюваних робіт з
використанням сучасних технологій для отримання продукції з гарантовано
високими показниками якості.

Слід зазначити, що під сучасними будівельними технологіями треба
розуміти не тільки використання найновіших матеріалів та інструментів, а
й виробничий процес, що передбачає їх використання без фізичної втоми
виконавців, що робить їхню працю соціально привабливою, матеріально
вигідною, комфортною і безпечною.

2.2. Опорядження несівних стін і перегородок листами гіпсокартону, які
кріпляться до основи за допомогою розчину на гіпсовому в’яжучому, а
також з використанням маячних стрічок з гіпсокартону, називають сухою
штукатуркою.

Міцність з’єднання листів гіпсокартону (ГКЛ)із матеріалом
основи(поверхнею, що опорядковується) залежить, з одного боку, від
якості підготовки основи, а з другого – від клейкої здатності розчину на
гіпсовій основі. Поверхня стін може бути обштукатурена або забруднена
після розпалублення, пофарбована, покрита гідроізоляцією. Різна фактура
і пористість цих матеріалів істотно впливає на зчеплення монтажного клею
із основою. Пористість матеріалу основи означає його всмоктувальну
здатність. Якщо воду, що використовували для виготовлення монтажного
клею, швидко поглине основа, то клейка здатність і міцність клею після
його тужавлення будуть недостатніми. А коли ні, то хоча клей і не
втратить своїх клейких і міцні стих показників, проте для їх реалізації
може знадобитися тривалий час, що стане на заваді будівництву.

Широке використання сухої штукатурки в багатьох країнах світу і
накопичений досвід її влаштування дають змогу сформувати низку вимог
щодо її основи:

1. Основа має бути міцною, сухою, не вивітреною, захищеною від
атмосферних впливів (різкого перепаду температур і вологості повітря,
атмосферних опадів).

2. Поверхня повинна бути чистою (очищеною від олії, фарби, пилу,
будівельних розчинів, плісняви, моху, паперу тощо).

3. Основи з високою всмоктувальною здатністю мають бути попередньо
зволожені або з метою зменшення втрат води і зниження їхніх будівельних
властивостей оброблені монтажним клеєм.

2.3. Пакування, транспортування, зберігання і складування ГКЛ.

Після виходу із конвеєра ГКЛ відразу пакетується штабелеукладачем у
пакети по 50-60 листів з пакуванням у поліетиленову плівку. Пакети
обов’язково комплектуються з ГКЛ одного типу і розміру та укладаються в
пакети пластиком. Пакет розміщують на підкладках однакової висоти з
деревини або зі смуг гіпсокартону. Підкладки (не менше ніж шість) мають
бути на відстані 0,5 м одна від одної. Загальна висота ГКЛ,
підготовленого до транспортування, не повинна перевищувати 750 мм.

ГКЛ можна перевозити будь-яким транспортом. При перевезенні ГКЛ формують
у штабелі. Висота штабеля визначається габаритними розмірами
транспортного засобу та несівною здатністю його підлоги. У разі
підіймання, опускання, транспортування і ручного перенесення ГКЛ слід
звертати особливу увагу на збереження кромок і кутів ГКЛ. Спеціальні
пристрої (ручка і пояси) для перенесення ГКЛ до робочих місць, а також
візки для їхнього перевезення у вертикальному положенні полегшують
транспортування і зберігання М від пошкоджень (рис. 19.4).

ГКЛ слід зберігати в закритих сухих приміщеннях за температури повітря
не нижче ніж 50С, на відстані не менше як 1,5 м від опалювальних
пристроїв на рівних, плоских основах. Якщо потрібно штабелювати
різнорозмірні ГКЛ, то більш дрібні вироби укладають зверху.

Якщо під час перевезення і складування ГКЛ були зволожені, надалі їх
можна використовувати тільки після повного висушування. Заборонено
складувати ГКЛ у вертикальному положенні, оскільки це може призвести до
пошкодження їхніх кромок та інших деформацій. При складування плит у
пакетах і штабелях не слід допускати деформування їх, пошкодження осердя
та провисання.

Оброблення гіпсокартонних листів.

Гіпсокартонні листи і плити всіх типів легко обробляються, особливо за
наявності спеціальних інструментів Кнауф для різання, шліфування,
стругання кромок і випалювання отворів (рис. 19.5-19.10).

Залежно від вимог до точності виконання робіт із розкроювання і
обрізання ГКЛ здійснюють такі роботи:

Просте розкроювання за допомогою лінійки; метра, металевого трикутника і
різання ГКЛ на столі з рівною поверхнею ножем для різання ГКЛ або за
допомогою спеціальних пристроїв – різака малого (для відрізування смуг
до 120 мм завширшки) або різака великого (для відрізування смуг більшої
ширини – до 630 мм) (рис. 19.11);

Точне розкроювання ГКЛ, наприклад при різанні перфорованих, шліцьова них
або комбінованих гіпсокартонних панелей з використанням ножівки, що має
вузьке полотно з дрібними зубцями, або ручною дисковою електропилкою.

При простому розкроюванні картону ГКЛ різання здійснюють з лицьового
боку спеціальним (шевським) ножем (рис. 19.12, а). надрізаний ГКЛ
укладають на край столу і роблять надлом нерозрізаного гіпсового осердя.
Після цього ножем для різання м розрізають картон на зворотному боці
листа. Утворену кромку обробляють обтиральним рубанком так, щоб кромка
була рівною і не мала зламів (рис. 19.12, б).

Якщо обрізні кромки мають утворити шов, то їх слід підготувати до
шпаклювання одним із таких двох способів:

а) для шпаклювання з армуючою стрічкою (шпаклівкою “Фугенфюллер”)
кромковим рубаком знімають фаску під кутом 45? на 1/3 товщини ГКЛ і
видаляють картон уздовж кромки в місцях укладання стрічки;

б) для шпаклювання без армуючої стрічки з використанням шпаклівки
“Уніфлот” рубаком знімають фаску під кутом 22,50 на 2/3 товщини ГКЛ.
Після зняття фасок краї картону зачищають шліфувальним рашпілем або
наждачним папером.

Обшиваючи стіни і перегородки з віконними і дверними прорізами, ГКЛ
попередньо розміщають на столі з рівною поверхнею. Потім їх розкроюють
ножем, ножівкою або дисковою пилкою з утворенням прорізів потрібних
розмірів. Канти прорізів обробляють шліфувальним рашпілем або наждачним
папером. Якщо використовують ГКЛ то в зоні дверної коробки не слід
розміщувати обтиснену, стоншену кромку. Її треба обрізати, оскільки вона
щільно не перекриється наличником дверної коробки, що призведе до
погіршення звукоізоляції приміщення.

Для вимикачів, розподільних коробок і розеток прихованої електропроводки
в м вирізують круглі отвори за допомогою дриля із змінною насадкою (рис.
19.13).

Криволінійні поверхні отримають так. Опуклі та ввігнуті криволінійні
поверхні малого радіуса обшивають спеціально обробленими ГКЛ потрібних
розмірів. Для цього в картонній оболонці ГКЛ роблять поперечні надрізи з
кроком 2…3 (для опуклої поверхні з лицьового боку, для ввігнутої зі
зворотного).

Заготовку з надрізаною картонною оболонкою або V – подібними прорізами
(рис. 19.14) загинають у потрібному напрямку, внаслідок чого отримують
гіпсокартонний елемент потрібної форми.

Криволінійну поверхню радіусом 150…200 мм можна отримати іншим
способом (без поперечних надрізів), наприклад попереднім замочуванням
ГКЛ (завтовшки 9,5…12,5 мм). Для цього заготовку ГКЛ укладають на
кружала, накривають її мокрим рядном на 10…12 год, після чого вона
деформується так, як належить. Цей процес відбувається активніше, якщо
майбутню ввігнуту поверхню попередньо обробити валиком із шипами (рис.
19.15) для утворення на ній макропор. Потім цей бік ГКЛ обробляють
губкою, змоченою у воді. Кінці заготовки можна закріпити для отримання
бажаної конфігурації (рис. 19.16).

2.4. Улаштування сухої штукатурки.

Гіпсокартонні листи.

Гіпсокартонні листи (ГКЛ) – це оздоблювальний вибір, що складається із
шару гіпсу певної товщини (гіпсового осердя) та приклеєного до нього з
боків листів високоякісного багатошарового пресованого картону, товщина
якого не перевищує 0,6 мм.

ГКЛ виготовляють за безперервною технологією на великих конвеєрних
лініях. Основні вузли технологічної лінії виробництва ГКЛ показано на
рис. 19.1.

Розвальцьована в процесі виготовлення на конвеєрі гіпсокартонна стрічка
після розрізання перетворюється на окремі листи певної довжини. Кожний
такий лист після зняття з конвеєра має чотири грані – дві оброблені і
дві необроблені (не закриті картоном). Картонна оболонка ГКС міцно
приклеєна до гіпсового осердя. Тут гіпсокартонних листів і вимоги, яким
вона мають відповідати, регламентуються відповідними нормами і
стандартами.

Асортимент ГКЛ, що випускаються підприємством Кнауф, визначається
умовами їхньої роботи, сфери застосування і технологічного виготовлення.

ГКЛ, що виготовляються за конвеєрною (прокатною) технологією,
поділяються на два типи:

гіпсокартонні будівельні листи ГКЛ (за німецьким скороченням GKB);

гіпсокартонні будівельні листи вогнестійкі ГКЛО (GKF).

Обидва типи ГКЛ складаються переважно з будівельного гіпсу, а їхні
поверхні й повздовжні кромки обклеєні міцним картоном. У складі
гіпсового тіста, з якого виготовлене осердя листа, можна добавляти різні
заповнювачі. Наприклад, для підвищення стійкості гіпсового тіста додають
мінеральні або скляні волокна, які не дають змогу осердю поділятись на
окремі частини внаслідок сильного нагрівання зневоднення. Завдяки цьому
осердя перетворюється у вогнезахисний ізоляційний шар.

Ці типи ГКЛ мають певні сфери застосування. ГКЛ (GKB) призначені для
облицювання різних плоских поверхонь замість звичайної штукатурки, а
також для виготовлення комбінованих гіпсокартонних плит (ГКП). Їх можна
використовувати для обшивання каркасів стель, у тому числі підвісних, і
стін та виготовлення збірних перегородок.

ГКЛО (GKF) використовують для облицювання і обшивання каркасів стін і
стель, між кімнатних перегородок у приміщеннях з підвищеною пожежною
небезпекою.

Для облицювання або обшивки стін і стель у приміщеннях з високою
вологістю (понад 75%) і підвищеними вимогами до вогнестійкості
будівельних конструкцій призначені ще два типи ГКЛ. Лицьова картонна
поверхня і гіпсове осердя таких листів просочені спеціальними розчинами
для зменшення всмоктування вологи. До просочених (імпрегнованих) типів
ГКЛ належать такі листи:

а) з підвищеною вологостійкістю типу ГКЛ (GKВІ);

б) з підвищеною волого-та вогнестійкістю ГКЛВО (GKFІ).

Крім відповідного гідро обробного просочування, в ГКЛВО містяться
мінеральні або скляні волокна. Сфера їхнього застосування поширюється на
оздоблення обгороджу вальних конструкцій у приміщеннях з підвищеною
вологістю і пожежною небезпекою.

Відрізнити різні типи ГКЛ один від одного можна за допомогою кольору
їхньої картонної оболонки і маркування позначень на зворотному боці, що
наносяться ще на заводі для забезпечення правильності монтажу листів на
будівельному майданчику. Передбачається різне забарвлення картонної
оболонки з лицьового і зворотного боків, а також маркування (написи) на
зворотному боці ГКЛ (Табл. 19.1).

Таблиця 19.1. Розрізняльні ознаки різних типів ГКЛ.

Тип ГКЛ Колір

картону (лицьовий бік) картону (зворотній бік) Написів на зворотньому
боці

Будівельний ГКЛ (GKB) Світло-сірий Світло-сірий

Темно-сірий Синій

Вогнестійкий ГКЛО (GKF) Те саме Те саме Червоний

Вологостійкий ГКЛВ імпрегнований (GKВІ) Зелений Зелено-сірий Синій

Вологостійкий з підвищеною вогнестійкістю ГКЛВО імпрегнований (GKF) Те
саме Те саме Червоний

ГКЛ виготовлені на підприємствах Кнауф, уніфіковані за допуском. (таб.
19.2).

ГКЛ випускають з різними формою поздовжніми кромками, обклеєними
картоном, які визначають засіб і якість шпаклювання стиків між сусідніми
ГКЛ (рис. 19.2.).

Таблиця 19.2. Розміри і допуски ГКЛ.

Товщина, мм Ширина, мм Довжина, мм Маса 1м2, кг

Номі-нальна Межа відхи-лення Номі-нальна Межа відхи-лення Номі-нальна
Межа відхи-лення ГКЛ і ГКЛВ ГКЛО і ГКЛВО

9,5

12,5

13,0

14,0

14,5

15,0

16,0

18,0

20,0

0,5 1200,12500 0…-5 2000…4000 0…-5 9,5

12,5

13,0

14,0

14,5

15,0

16,0

18,0

20,0

24,0 7,6…10,0

10,0…13,0

10,41…13,8

11,2…14,8

11,6…15,4

12,0…15,9

12,8…17,0

14,4…19,0

16,0…21,2

19,2…25,4

Поперечні кромки ГКЛ, що утворюються внаслідок заводського розрізання
гіпсокартонних стрічок, обробляють на заводі, або на місці їх
використання за допомогою рубанків косого обрізання та рашпилів для
шліфування кромок ГКЛ.

15% номінального розміру. Відхилення таких листів від прямого кута не
повинно перевищувати 0,2% довжини відповідної кромки.

Поздовжні і поперечні кромки.

УК, АК – скошена (обтиснута), стоншена кромка, призначена для
обклеювання армуючою стрічкою і шпаклювання швів; ПК, VK – прямокутна
поздовжня кромка для монтажу насухо без шпаклювання стиків; WK –
поздовжня кромка з фаскою, призначена для утворення видимих поздовжніх
рисунків (монтаж насухо без шпаклювання швів); ЗК, RK – заокруглена
поздовжня кромка, призначена для шпаклювання стиків сухої штукатурки без
армуючих стрічок; ПЛУК, НRAK – напівкругла, скошена за довжиною
(стоншена) кромка, призначена для обклеювання армуючою стрічкою і
шпаклювання швів; ПЛК, НRK – напівкругла поздовжня кромка, призначена
для шпаклювання швів без армуючих стрічок; ПК, SK – поперечна обрізна
кромка ГКЛ, що не обклеєна картоном; FK – поперечна обрізна кромка,
призначена для шпаклювання швів без армуючих стрічок з відкритим
гіпсовим осердям.

Матеріали для закріплення ГКА до поверхонь.

Для закріплення ГКЛ до різних підготованих до сухої штукатурки поверхонь
використовують монтажний клей “Перлфікс” на гіпсовій основі. Він
призначений для приклеювання ГКЛ до поверхні з нерівністю до 20 мм, а
також для приклеювання до стін і ГКЛ ізоляційних матеріалів
(пінопластирол, мінеральна вата) і комбінованих гіпсових панелей
усередині приміщень. Середня норма витрати клею 5 кг суміші на 1м2.

Для зменшення всмоктувальної здатності стіни, збудовані з пористого
(гігроскопічного) матеріалу, обробляють ґрунтовкою “Грундерміттель” або
“Тіфенгрунд”, що дає змогу збільшити зчеплення клею з основою. Гладенькі
поверхні стін, що погано всмоктують вологу, наприклад цементобетонні,
слід попередньо обробити ґрунтовкою “Бетоноконтакт”, що значно поліпшує
зчеплення монтажного клею з основною.

Ґрунтовку “Грундерміттель” випускають у відрах місткістю 15 кг. при
розведенні водою у співвідношенні 1:3 витрата ґрунтовки становить 0,1 кг
на 1м3 поверхні стіни. Роботи пов’язані з нанесення ґрунтовки, можна
виконувати за температури не нижче 5?С.

Ґрунтовка “Тіфенгрунд” готова для використання, призначена для
попереднього оброблення з метою поліпшення адгезії (зчеплення покриття з
основою) та укріплення поверхні, для ґрунтування дуже гігроскопічних
поверхонь (гіпсова штукатурка, ГКЛ і ГКП, наливні підлоги), що активно
всмоктують вологу. Ця ґрунтовка є чистим, екологічним продуктом,
нешкідливим для людини. Вона пропускає водяну пару, яка накопичується
всередині приміщень, що забезпечує “дихання” обґрунтованих поверхонь.
Перед використанням ґрунтовку перемішують і наносять щіткою або валиком
по всій поверхні основи. Розріджувати ґрунтовку “Тіфенгрунд” не можна.
Роботи виконуються за температури повітря і основи не менше ніж 5?С.
Наступні технологічні операції з обробленою поверхнею можна здійснювати
тільки після її висихання через 3 год. Ґрунтовка “Тіфенгрунд”
випускається у відерцях місткістю 5 л. Термін її зберігання 1 рік.

Для сухої штукатурки звичайно використовують ГКЛ стандартного типу з
кромками АК, УК, ПЛУК, ПК (ГЛК і ГКЛО).

Улаштування швів сухої штукатурки

Матеріали та інструменти для оброблення швів у гіпсокартонних обшивках.

Для шпаклювання робіт використовують різні шпаклювальні матеріали.
Шпаклювальні склади на гіпсовій основі подано в комплектних системах
Кнауф шпаклівками для швів ГКЛ “Фугенфюллер”, “Фугенфіт”, “Уніфлот” і
“Фініш-паста”.

Шпаклівка “Фугенфюллер”, виготовлена на основі гіпсу і в комбінації з
армуючою стрічкою, призначена для таких операцій:

шпарування швів, утворених ГКЛ з ущільненим (скошеними) обтиснутими
кромками;

приклеювання до рівної поверхні стін ГКЛ і комбінованих панелей;

шарування швів, нерівностей збірних бетонних елементів; склеювання і
шпаклювання різних будівельних елементів і деталей, виготовлених із
гіпсу. Шпаклівка має високу адгезію з бетоном, цеплею, деревиною; нею
шпаклюють тріщини у стінах, стелях, підлогах. Шпаклівку “Фугенфюллер”
використовують у вигляді сухої суміші в мішках масою 25, 10 і 5 кг.
Зберігають її в сухих приміщеннях на дерев’яному піддоні. Термін
зберігання 6 міс. Для шарування швів на кожен 1 м2 змонтованих ГКЛ
потрібно близько 250 сухого матеріалу.

Щоб виготовити шпаклівку, у посуду, заповнену чистою холодною водою,
засипають суху масу (у співвідношенні 4:3), рівномірно розподіляючи її
по поверхні до утворення сухих “острівків”, витримують 2…3 хв і
перемішують шпателем до консистенції сметани Час від моменту засипання
шпакльованої маси в воду до початку тужавлення становить 30 хв.
Неочищені посудини та інструменти скорочують цей процес. Мінімальна
температура поверхонь, що підлягають шпаклюванню має бути 10ОС.

Шпаклівка для внутрішніх робіт “Фугенфіт”

є високоякісним матеріалом, виготовлених на основі гіпсу. Вона має
вигляд порошку і готова до застосування після змішування водою.
Призначена для заповнення отворів, шпаклювання тріщин, шпаклювання
нерівностей, а також для кріплення анкерів, дюбелів та інших несівних
елементів. Особливо добре показала себе при обробленні стиків ГКЛ і ГКП.
Має добру адгезію до цегли, цементобетонну, природного каменю, ГКЛ,
деревини. Перед використанням шпаклівки поверхню елементів, що
підлягають шпаклюванню очищають від пилу, бруду і фарби. Основа, яку
шпаклюють, має бути твердою і міцною.

Для виготовлення шпаклівки суху масу “Фугетфіт” у кількості 5 кг
висипають у посудину з 2 л чистої води, витримують 3 хв і перемішують до
утворення однорідної маси що не містить грудочок. Витрата шпаклівки при
шпаруванні швів між ГКЛ становить 0,25 кг/м2. Час використання готової
шпаклівки – 20 хв. шпаклівку “Фугенфіт” зберігають у сухих приміщеннях
на дерев’яному піддоні. Термін зберігання – 1 рік. Випускають в мішках
масою 5 кг.

“Уніфлот” це спеціальна шпаклівка для шпарування швів між ГКЛ і ГКП. У
разі використання цієї шпаклівки шпарування швів виконують без
застосування армуючих стрічок. Поверхня елементів, між якими шпаклюють
шви, мають бути чистими, сухими, твердими і міцними. Щоб виготовити
шпаклівку, слід 2,5 кг сухої суміші висипати у чисту посудину з 1 л
чистої холодної води і перемішати кельмою або шпателем до консистенції
сметани. Використовують суміш протягом 20 хв. Витрата шпаклівки залежить
від форми кромок швів, що обробляються. Шпаклівку випускають у мішках
(5…25 кг) та зберігають у сухих приміщеннях на дерев’яному піддоні.
Термін зберігання 6 міс.

Шпаклівка “Фініш-паста” – це матеріал призначений для нанесення
остаточного тонкого шару на попередньо укладену основу – шпаклівку
“Уніфлот” або “Фугенфюллер”. Її використовують для виконання останньої
технологічної операції із шпарування швів між будівельними елементами,
деталями, ГКЛ, ГКП, а також для остаточного оброблення поверхні, якщо це
потрібно, перед ґрунтуванням і фарбуванням. Матеріал, що укладається в
шви, перед використанням “Фініш-пасти” має бути сухим. Шпаклівка
“Фініш-паста” добре шліфується, що дає змогу отримувати високоякісну,
гладеньку поверхню швів між сусідніми ГКЛ. Для виготовлення
“Фініш-пасти” її слід перемішати і за потреби довести до ледь в’язкої
консистенції, додавши потрібну кількість води. Норма витрати залежить
від площі й кількості швів, що обробляється, та величини нерівностей на
її поверхні. “Фініш-пасту” випускають у відрах по 20 кг. Зберігають її у
приміщеннях за температурою не нижче ніж 0?С.

Для шпаклювання швів ГКЛ І ГКП іноді використовують шпаклівку
“Джойнтфіллер супер”, яка не містить гіпсу. Її виготовляють на основі
казеїнового клею, який тужавіє при висушуванні. Засипавши суху
шпаклювальну суміш (постачається на будівництво в мішках) у спеціальний
змішувач з електропроводом, додають води до утворення її сметаноподібної
консистенції. При цьому температура води не повинна перевищувати 15?С.
Якщо температура повітря в приміщенні становить нижче ніж 5?С, то
шпаклювальну масу на казеїновій соснові використовувати не можна. Після
попереднього перемішування отриману масу залишають на 20…30 хв для
набухання, а потім ще раз перемішують, перевіряючи пари цьому
консистенцію розчину.

На відміну від шпаклівок на гіпсовій основі приготовлену шпаклювальну
масу для зміни її консистенції можна додавати як воду, так і сухий
шпаклювальний порошок. Час, потрібний для набухання суміші, подовжується
у разі зниження температури і підвищення шорсткості води, навпаки,
скорочується, якщо використовується денною потребою, оскільки ступінь
тужавлення шпаклювальної маси з часом зменшується. Залишки шпаклівки
можна реалізувати протягом одного-двох днів за умови виконання правила:
не використана до кінця роботи шпаклівка має бути залита водою.
Наступного дня у посудину з невикористаною шпаклівкою досипають нову
суху суміш і перемішують до отримання потрібної сметаноподібної
консистенції. Воду, якою заливалася залишена шпаклівка, не виливається,
використовується знову. Висушування швів триває 24 год. При використанні
шпаклівки “Джойнтфіллер супер” не можна застосовувати клейку стрічку.
Слід зазначити, що при механізованому шпаклюванні цією шпаклівкою
користуються паперовими армуючими стрічками.

Для шпаклювання швів, утворених ГКЛ з кришками типу ПЛУК, застосовують
стрічку для поверхневого ущільнення шпаклівки, укладеної у порожнину
шва. Стрічка є спеціальним високоякісним папером з перфорацією або
прозорим еластичним клейким пластиком. Використовуючи клейку стрічку,
слід стежити, щоб у швах не залишилось порожнини. Останнім часом
з’явились армуючі стрічки зі скловолокна для ручного шпаклювання. Вони
зручніші тим, що під ними не утворюються повітряні бульбашки. Водночас
потрібні навички у роботі, щоб стрічки не зсувались при нанесенні
першого шарк шпаклівки. Клейкі армуючі сітчасті стрічки додають швам
високої тріщиностійкості. Їх приклеюють вручну або з механізованим
розмотуванням прямо на картон, завдяки чому немає потреби у нанесенні
ґрунтувального шару. Шар шпаклівки наносять на стрічку не пізніше ніж
через 24 год. Сітчасті стрічки мають гранично малу товщину і тому
особливо придатні для шпаклювання поперечних швів. Для того щоб поверхня
ГКП була бездоганно рівна (при боковому освітленні на ній не повинні
з’являтися тіні від місцевих нерівностей), після завершення звичайних
шпаклювальних операцій (виправлення дефектів монтажу ГКЛ, нанесення
підготовчого шару, остаточне шпарування швів), її повністю покривають
тонким шаром шпаклівки на казеїновій основі. При цьому ділянки площею
5…6 м2 покривають тонким шаром шпаклювальної маси малярним валиком з
хутра, а потім відразу затирають гнучким шпателем 30 см завширшки або
напівтерком. Це сприятиме усуненню нерівностей гіпсокартонної обшивки.

При ручному шпаклюванні шві приготовлену шпаклювальну масу завантажують
у спеціальний ящик з нержавіючої сталі для шпаклювальних розчинів.

Оскільки запас шпаклівки має бути використаний протягом 30…40 хв, то
її кількість повинна відповідати обсягу запланованої роботи.

На рис. 20.1. показано інструмент та інвентар для оброблення швів
шпаклівкою.

2.5. Пристрої для виконання опоряджувальних робіт на висоті.

Значний обсяг опоряджувальних робіт виконують на висоті. В середині
приміщення на висоті до 4 м стіни і стелі опоряджують із помосту, а у
разі невеликого обсягу ремонтних робіт – з інвентарних пересувних
столиків. При опорядженні фасадів будівель до 4 м заввишки
використовують пересувні вишки. Зовнішні та внутрішні опоряджувальні
роботи понад 4 м виконують з риштувань, ремонтні – з колисок. Нижче
подано коротку характеристику добре відомих та нових пристроїв, які
застосовують нині під час виконання опоряджувальних робіт на висоті.

Поміст. Улаштування його з інвентарних столиків, які встановлюють уздовж
однієї із стін приміщення на відстані 1,5…2 м один від одного і
перекривають спеціально виготовленими щитами.

Пересувні інвентарні столики. Конструктивно вони схожі між собою, але
призначення і виробничі можливості їх різні. Виготовляють столики із
металевих труб або кутикові сталі.

Пересувний різновисотний столик “МИДИП” (рис. 4.1.) складається з двох
рам опорного сталевого каркасу 1, поруччя 2, металевого настилу 3. Між
собою рами з’єднуються поперечними сталевими стрижнями, які одночасно є
драбиною 4. Стійкість столика забезпечується діагональними підкосами S.
Така конструкція забезпечує піднімання й опускання настилу на висоту до
1,37 м. Пересувається на висоту до 1,37 м. пересувається столик за
допомогою двох коліс 6. столик “МИДИП” легко збирається і розбирається,
ідеально підходить для опоряджувальних і ремонтних робіт. За потреби
його можна використовувати як стелаж, верстат або столик.

Універсальний столик (рис. 4.2.) складається з чотиристоякового прямого
опорного каркаса, різновисотного опорного каркаса, драбини, настилу і
полиці. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт у
приміщеннях 2,5…2,7 м заввишки, а також на сходових клітках,
конструкція його дає змогу фіксувати положення настилу в двох рівнях.
Працюючи в звичайному приміщенні, настил можна встановити на висоті 0,7
або 0,9 м. Для роботи на сходовій клітці до столика приєднують
різновисотний опорний каркас обладнаний підкосами. При такому положенні
столика настил модна встановити на висоті 0,75 або 0,95 м. Розмір
робочої площадки столика – 60 х 100 см, маса – 24 кг.

Інвентарні риштування. Вони бувають клинохомутового типу, трубчасті
струнні (підвісні), рамні, модульні тощо.

Трубчасті болтові риштування (рис. 4.3.) застосовують для штукатурення
фасадів будинків до 40 м заввишки. Вони складаються з опор, прогонів,
поперечок, поруччя та деревинного настилу. До кінців прогонів і
поперечок приварено гачки, а вздовж опор на відстані 2 м один від одного
– спеціальні патрубки. Під час монтажу риштування гачки прогонів 2 і
поперечок 5 встановлюють у відповідні патрубки опор 1. Опори
встановлюють вздовж стіни на відстані 2 м від одної. Ширина риштувань
1,65 м.

Нижні кінці опор, установлюють у спеціальні башмаки, які спираються на
дерев’яні підкладки, підмощені під кожну пару опор. Риштування
прикріплюють до стін гачками, які закладають у петлі анкерних болтів,
заздалегідь закріплених у стіні.

На прогони укладають інвентарні дерев’яні щити настилу 3. Настили
риштувань обгороджують інвентарним поруччям 4 заввишки не менше 1 м, у
нижній частині якого закріплюють бортову дошку завтовшки не менш як 15
см. Окремі яруси риштувань з’єднують сходами.

Підвісні (стрункі) риштування (рис 4.4.)

Підвішують до металевих або дерев’яних консольних балок 1, які
закріплюють під дахом. Струни риштувань 5 складаються з окремих ланок 4
м завтовшки кожна. До струн приварені спеціальні гачки, в які закладають
прогони настилу, поруччя 3 на бортову дошку 3. Відстань між струнами
вздовж стіни становить 2,5…4 м, ширина настилу 2 м. Щоб риштування не
розгойдувалось, їх у відповідних місцях прикріплюють до стіни жорсткими
скобами.

Будівельні риштування клинохомутового типу (Україна) виготовлені зі
сталевої пофарбованої труби діаметром 42 мм. (рис. 4.5.) риштування
складаються з ферми страхування 1, опорної форми 2, драбини 3, тримача
настилу 4, опорного костиля з опорною пластиною 5 те регулювальної
п’ятки 6.

Ця конструкція має такі переваги:

швидке збирання і встановлення;

легкість конструкцій;

невеликі габаритні розміри;

можливість роботи на сходових маршах;

установлення ярусу на будь-якій висоті.

Ширина настилу риштування 700 мм, довжина прогону – 3400, висота
комплекту – 7500 мм.

На риштування одночасно укладають два яруси настилу. Навантаження на
настил 2 кПа, площа вертикальної робочої поверхні 25,5 м2.

Рамні інвентарні риштування

Plethas SL70/SL100 виробництва МВМ-Арнхольдт (Німеччина)(рис. 4.6.)
становлять систему вертикальних поперечних сталевих рам 1, установлених
у підйомні башмаки 2 і закріплених спеціальними кріпленнями. Рами
з’єднуються прогонами 3, які виконують обгороджу вальні функції, та
сталевими (металевими) щитами настилу 4. по периметру настилу
влаштовують бортову дошку 5. Яруси системи обладнують сходами 7, для
чого в щитах настилу передбачено отвори.

Жорсткість системи рамного риштування забезпечує діагональ нижнього
ярусу 6 та анкерне кріплення до будівлі. Всі елементи риштування
з’єднуються між собою спеціальними кріпленнями 9. За потреби риштування
ззовні захищають сіткою або плівкою.

2.6. Техніка опорядження поверхонь сухою штукатуркою.

ГКЛ слід розкроювати так, щоб зазор між ГКЛ, підлогою і поверхнею стелі
має бути не менше ніж 20 мм. Зазор між ГКЛ і готовою поверхнею стелі має
бути не менше як 5 мм. Зазори виконують для провітрювання і видалення
Волги з порожнини між основною і гіпсокартоном. Зазори між ГКЛ і
поверхнею підлоги потім закривають плінтусом. Після закінчення робіт з
улаштування сухої штукатурки шви в місцях примикання ГКЛ до стелі
шпаклюють. Зазори в підлозі і стелі можна також зашпарувати мінеральною
ватою і ущільною масою для стикових щілин (“Кнауф-Акріл-Діхтунгмассе”).
Перед приклеюванням ГКЛ у них вирізують отвори для вимикачів розеток,
електропроводки.

Суху суміш монтажного клею “Перлфікс” замішують тільки в чистих
посудинах (гумових або пластмасових), оскільки залишки старого розчину
прискорюють тужавлення нового замісу. В чисту воду засипають суху суміш.
На мішок (30 кг) треба 12 л води. Отриману масу добре перемішують до
кашкоподібного стану так, щоб не було грудок. З клеєм працюють протягом
30 хв. з моменту засипання суміші у воду.

ГКЛ спочатку приклеюють до тих ділянок стіни, які розташовані поблизу
дверних та віконних прорізів, тобто, де потрібні підвищені охайність і
точність припасування ГКЛ.

До рівних підготовлених поверхонь стін, наприклад з бетону. ГКЛ
приклеюють нанесенням тонких суцільних смуг клею “Фугенфюллер” зубчастим
калібрувальним шпателем по всьому периметру та однієї-двох смуг по
середині ГКЛ, укладених лицьовим боком униз на очищену поверхню підлоги
переносного робочого столу (рис. 13. 17.). Після нанесення клею
піднімають ГКЛ, встановлюють на підкладки, укладені під стінку для
утворення зазору 20 мм з підлоги, притискують до стіни і вирівнюють за
допомогою виска або рівня. Підкладки з-під ГКЛ видаляють лише після
тужавлення клею. Як правило, гіпсокартонні листи приклеюють вертикально.
Слід мати на увазі, що ГКЛ можна вирівнювати лише до того моменту, поки
клей не почне тужавіти.

Гіпсокартонні листи встановлюють упритул один до одного. Бажано
влаштувати підрід не менше ніж два, а краще три ГКЛ на розчин з одного
замісу. Одночасно рекомендується вирівняти установлення.

Приклеювання ГКЛ до нерівних поверхонь стін (нерівності до 20 мм),
зведених із цегли, різних стінових блоків або змішаної кладки (цегла і
стінові блоки або камені) потребує нанесення більшого шару гіпсового
клею. У цьому разі використовують гіпсовий клей “Пелфікс”, який кельмою
наносять по периметру і по середині ГКЛ купками через 30…35 см. Уздовж
повздовжніх кромок та краю ГКЛ, що підлягає до підлоги, клейові купки
наносять близько або майже впритул одна до одної 3…4 см заввишки (рис.
19.18). Для ГКЛ 9,5 мм завтовшки клейові купки укладають у чотири ряди,
для ГКЛ 12,5 мм завтовшки – у три ряди (по ширині ГКЛ).

Під час робіт слід встановлювати підряд, як і в попередньому випадку, не
менш ніж три ГКЛ на клею з одного замісу з одночасним вивірянням їх під
рівень або висок. При встановленні ГКЛ на підкладки не можна залишати
порожнини у швах, оскільки після їхнього оброблення (шпаклювання) на
ділянці стику можуть утворитися тріщини.

На стінках зі змішаною кладкою або бетонних, шлакобетонних блоків, з
вапняку-черепашнику у разі нерівностей понад 20 мм слід сформувати рівну
поверхню за допомогою маячних смуг з ГКЛ завширшки 10 см, які приклеюють
до стіни клеєм “Перлфікс” і вирівнюють під рівень, висок або рейку (рис.
19.19). Улаштовуючи вирівнювальну основу з маячних гіпсокартонних смуг,
спочатку до стіни зверху і внизу приклеюють горизонтальні смуги з ГКЛ, а
потім вертикальні з кроком, що відповідає, як правило, пополовині ширини
ГКЛ. Як і в попередніх випадках поміж крайніми смугами і поверхнями
покриттів (підлоги і стелі) слід залишити зазори 10…20 мм. Відстань
сіж осями симетрії вертикальних маячних смуг не повинна перевищувати
фактичних розмірів ширини ГКЛ.

На приклеєний до стіни “каркас” сформований із смуг ГКЛ, або на
зворотній бік ГКЛ зубчастим калібрувальним шпателем наносять тонкий шар
клею “Фугенфюллер”, після чого ГКЛ приклеюють до каркаса і вирівнюють
облицювання правилом.

Поштукатурену поверхню, яку пофарбовано фарбами або облицьовано
керамічною плиткою, а також вологу бетону поверхню стіни не можна
використовувати як основу для опорядження сухою штукатуркою. В таких
випадках рекомендовано або влаштування каркаса (з металевих профілів
Кнауф), або розчищення поверхні основи. Як альтернативне вирішення
кріплення ГКЛ гіпсовим клеєм суху штукатурку. Можна виконати по існуючій
штукатурці, старому пофарбуванню або шпалерах, приклеюючи її будівельним
клеєм до вирівнювальних (маячних) смуг із ГКЛ 10 мм завширшки і 12,5 м
завтовшки, які встановлені на гіпсову постіль та за потреби закріплені
дюбелями. Умовою виконання такого кріплення ГКЛ є сузі, непошкоджені
матеріали стін, що підлягають оздобленню. Наносити купки гіпсового клею
можна і безпосередньо на поверхні, які опоряджуються, а потім уже
приклеювати ГКЛ.

Стінки димоходів споряджають сухою штукатуркою приклеюванням заготовки з
ГКЛ клеєм “Перлфікс” по всій площині поверхні, що опоряджується. Товщина
шару клею після вирівнювання заготовок під рівень і висок має бути не
менше ніж 15 мм. Відстань від внутрішньої поверхні труби димоходу до ГКЛ
– не менш як 20 мм.

У місцях встановлення умивальників, унітазів та інших
санітарно-технічних приладів, прикріплених безпосередньої до стіни, яка
опоряджується, ГКЛ кріплять за допомогою шару клею, що понаносять на
поверхню стіни. Так само облицьовують проміжки стін між віконними та
дверними прорізами, колони і пілястри.

Стіни підвальних приміщень при їхньому опорядженні сухою штукатуркою
мають бути сухими. Зворотній бік ГКЛ обклеюють пароізоляцією, наприклад
алюмінієвою фольгою або поліетиленовою плівкою. Шви між ГКЛ повинні бути
паронепроникними. Ця сама вимога ставиться також до приміщень, в яких
розміщені сауни і басейни, ванні кімнати. З’єднання в кутах і по крах
ГКЛ зашпаровують шпаклівкою так, щоб вони не пропускали повітря.
Гладенькі стіни і такі, що не всмоктують вологу (цементобетон), перед
опорядженням сухою штукатуркою обробляють ґрунтовкою
“Кнауф-бетонконтакт” для надійного зчеплення з гіпсовим клеєм. Дуже
адсорбуючі стіни (цегли, особливо з порожниками, шлакоблоки, арболіт,
керамзитобетон, вапняк-черепашник) ґрунтують ґрунтовкою
“Кнауф-грундерміттель”, щоб зменшити поглинання вологи. Пароізоляцією
наносять на теплі поверхні стіни і перегородок. Обрізні кромки ГКЛ
покривають водовідштовхувальною (гідрофобною) ґрунтовкою, наприклад
“Тіфенгрунд”, або спеціальною ізоляційною стрічкою. Найдоцільніше це
зробити до опорядження. ГКЛ не повинні торкатися зволожувальних
поверхонь, щоб конденсат води, що стікає по них, не був би у
безпосередньому контакті з гіпсокартонною обшивкою. Відстань до
зволожувальної поверхні має становити не менше ніж 1 см. За потреби на
поверхні ГКЛ улаштовують гідроізоляцією.

Техніка оброблення швів у гіпсокартонних обшивках.

Обшивка поверхонь перегородок і підвісних стель з ГКЛ Кнауф передбачають
утворення швів між суміжними елементами. При цьому шви в стиках ГКЛ
можна залишати відкритими для використання їхніх декоративних
можливостей або заповнювати шпаклівками. Слід зазначити, що відкриті шви
в стінах ГКЛ сприяють вирівнюванню напружень в обшивці обгороджувальних
конструкцій, не спричиняючи видимих деформацій за зміни волого-теплового
режиму або у разі дії на неї механічних навантажень.

Якісне виконання і оброблення швів у гіпсових обшивках залежить не
тільки від професійного виконання певних робіт фахівцями, а й від таких
чинників:

вологості приміщень, пов’язаної з природними умовами (холодна дощова
зима) або виконанням “мокрих” будівельних процесів;

коливання температури, що зумовляється виділенням теплоти з
асфальтобетону або при висушуванні приміщень нагрівальними приладами;

рухів повітря (протягів) при відкритих отворах під час провітрювання
приміщень;

силових дій, пов’язаних з деформаціями будівельних конструкцій
(прогинання перекриттів, осідання фундаментів).

Отже, саме тому всі роботи, пов’язані з улаштуванням і обробленням швів,
слід виконувати на завершальних етапах зведення будівлі, коли в ній
закінчено просушування обштукатурених поверхонь і наливних підлог, після
охолодження асфальтобетонних підлог, провітрювання приміщень та скління
вікон. шпакльовані роботи виконують за стабільної температури повітря в
приміщенні не менше 10°С.

Стикування ГКЛ зі скошеними (обтиснутими) кромками виконують зі щільним
притисканням суміжних листів.

ГКЛ із заокругленими повздовжніми кромками розташовують із зазорами в
місцях їхнього стикування. Для листів 9,5 мм завтовшки, які
використовують при влаштуванні сухої штукатурки, зазор становить 3 мм, а
для ГКЛ 25 мм завтовшки – 5 мм.

Перед шпаклюванням швів поверхні ГКЛ, на які може потрапити вода або які
потребують захисту від зволоження, заздалегідь покривають гідроізоляцією
“Кнауф-Флехендихт”.

Техніка шпаклювання. Шви шпаклюють двічі спочатку наносять підготовчий
шар (ґрунт), а потім оздоблювальний (накривний) шар.

Роботу, пов’язану із шпаклюванням швів між ГКЛ, виконують так: (рис.
20.2, а-г). Опоряджувальник бере в одну руку ящик з потрібною шпаклівкою
кількість шпаклівки, а в другу – шпаклювальний інструмент. На стик,
утворений ущільненими кромками ГКЛ, наносять шпателем підготовчий шар
(ґрунт) шпаклівки. Вертикальним рухом вирівнюють укладену масу,
одночасно видаляючи надлишки шпаклівки (рис. 20.2, а). укладають армуючи
стрічку, втискаючи її шпателем у підготовчий шар, по всій ширині
стрічки. Операцію виконують відразу після нанесення шпаклівки до початку
її тужавіння (рис. 20.2, б). широким шпателем (200…300 мм) наносять
накривальний шар шпаклівки. Під час нанесення підготовчого і
накривального шарів шпаклювальна маса не повинна виступати зі шва (рис.
20.2, в). після того як шов просохне, обробляють його теркою, не
допускаючи пошкодження картонної оболонки (рис. 20.2, г).

Якщо працюють шпаклівкою “Фугенфюллер”, то спочатку в так званий
“жолоб”, утворений поставленими впритул ГКЛ з ущільненими (обтиснутими
кромками) кромками, наносять шпателем підготовчий шар на ширину
обтиснутих кромок (скосів). На шпаклівку, укладену в “жолоб”, відразу
після її нанесення за допомогою фальцювального приладу зверху вниз
накладають армуючу стрічку, притримуючи її шпателем і одночасно щільно
втискаючи в підготовчий шар по всій ширині стрічки. Потрібно стежити,
щоб при цьому під армуючою стрічкою не утворювалися бульбашки або
складки.

Накривальний шар шпаклювальної маси можна наносити тільки після
остаточного тужавлення підготовчого шару. Наносять його шпателем 20…30
см завширшки. Цей шар заповнює нерівності, що залишилися після виконання
попередніх операцій. Надлишки шпаклівки видаляються широким шпателем
після її легкого затвердіння. Краї накривального шару мають
забезпечувати плавне сполучення сусідніх ГКЛ. Плавність цього сполучення
контролюють сталевою лінійкою: між лінійкою і площиною сполучення не
повинно бути зазорів. Після того як шов затвердне, його обробляють
шпателем, стежачи за тим, щоб не пошкодити картонну оболонку.

Стики між обрізаними кромками ГКЛ шпаклюють тричі на півтерком 50 см
завширшки. При цьому завчасно оброблені поперечні шви доцільно
обклеювати тонкими армуючими стрічками.

У разі використання шпаклівки “Фугефюллер” з армуючою стрічкою (рис.
20.3) фаску з обрізаної кромки знімають під кутом 45° на третину товщини
ГКЛ.

При нанесенні третього шару шпаклівки для вирівнювання нерівностей
попередніх шарів може виникнути потреба у захопленні поверхонь сусідніх
ГКЛ на 25…30 см обабіч шва.

Останній шар шпаклівки не можна загладжувати теркою із повсті, оскільки
фактура зашпакльованої ділянки обшивки істотно відрізнятиметься від
решти картонного опорядження, що може зіпсувати остаточне оздоблення
поверхні. Тому після висихання шпаклівки виявлені дефекти і нерівності
усувають шліфувальним інструментом або теркою.

Таку саму технологію можна застосовувати й під час оброблення швів
шпаклівкою “Джойнтфіллер супер” з використанням армуючої паперової
стрічки. Спочатку наносять підготовчий шар з укладанням на нього
паперової стрічки, потім – тонкий шар шпаклівки на паперову стрічку.
Після тужавлення і висихання підготовчого і тонкого шарів шпаклівки
наносять накривний вирівлювальний шар. Надлишки шпаклівки знімають
широким штапелем.

У разі використання клейкої армуючої стрічки і шпаклівок “Фугенфюллер” і
“Джойнтфіллер супер”, коли шпаклювання здійснюють у ручну ,підготовчий
шар не наносять. Шпаклюють відразу після висихання стрічок, завдяки чому
тривалість шпаклювальних робіт зменшується. Вадою клейких стрічок є те,
що вони не пропускають шпаклівку в шви, залишаючи в них порожнини.
Стикові сполучення ГКЛ зі скошеними напівкруглими кромками
зашпакльовують шпаклівкою “Уніфлот”, що має підвищену клейку здатність і
не потребує використання армуючих стрічок (рис. 20.4). це відносно нова
технологія шпаклювання швів, яка дає змогу істотно зекономити час при
обробленні швів ручним способом з високою якістю його виконання.

Повздовжні та інші стики (зі знятою фаскою під кутом 22,5° на 2/3
товщини ГКЛ) ГКЛ шпаклюють “Уніфлотом” двічі. “Уніфлот” тужавіє і
висихає значно швидше, ніж шпаклівка “Фугенфюллер”, тому шпаклювальну
масу треба заготовляти з розрахунку її використання за 20 хв. Шви
заповнюють широким шпателем (20 см завширшки) з викруткою на рукоятці,
втискаючи шпакльовану масу в “жолоб”, утворений кромками ГКЛ. Після
нетривалого витримування (приблизно 30 хв) знімають надлишки шпаклівки в
місцях потовщення шва. Незначні нерівності усувають за допомогою
накривного вирівнювального шару шпаклівки “Уніфлот” або “Фініш паста”. У
результаті отримують рівну, гладеньку поверхню сполучення сусідніх ГКЛ,
тільки в окремих випадках за потреби шліфують незначні нерівності.

Затужавілий матеріал (після видалення надлишків у швах або той, що
залишився після закінчення шпаклювання швів) надалі не зазнає
перероблення або використання через небезпеку утворення тріщин у швах.
Інструмент і посудини відразу після закінчення робіт ретельно вимиють
водою, оскільки залишки гіпсових шпаклівок сприяють скороченню
тривалості тужавлення шпаклюючих мас наступних замісів.

Для шпаклювання швів з будь-яким типом кромок використовують “Фугенфіт”
(без використання армуючої стрічки). Гіпсовий розчин шпаклювальної маси
наносять у стики шпателем 20 см завширшки. Стики ГКЛ обробляють двічі.
Після висихання першого (підготовчого) шару (приблизно через 2 год)
знімають шпателем надлишки шпаклівки, що виступають, і ще раз наносять
тонкий накривальний шар шпаклівки “Фугенфіт”. Після його висихання
виявлені нерівності усувають за допомогою наждачного паперу. Після
затужавлення відшліфованої поверхні її рекомендується загладити вогкою
губкою. Навантажувати несівні елементи обшивки з ГКЛ після оброблення
швів можна після повного затужавлення шпаклівки (приблизно через добу).
Тривалість використання шпаклювальної маси “Фугенефіт” не повинна
перевищувати 30 хв. Покриття можна наносити тільки після повного
затужавлення шпаклівки. Після закінчення шпаклювальних робіт інструмент
відразу ретельно вимивають чистою водою.

Кути і кромки гіпсокартонних обшивок, призначених для експлуатації в
звичайних умовах під час шпаклювальних робіт армують, як правило,
паперовими стрічками ,оскільки їх можна перегинати в повздовжньому
напрямку по середині їхньої ширини. Рівно перегнути стрічки можна за
допомогою фальцювального приладу. Для внутрішніх кутів найкраще
застосовувати паперові армуючі стрічки. Зовнішні кути перегородок,
захищають від механічних пошкоджень металевими кутниками (ПY) з
антикорозійним покриттям 31 х 31 х 0,4 мм. Для захисту кромок
застосовують алюмінізовану стрічку або алюмінієвий профіль 25 х 15 х 0,5
мм. Вони полегшують шпаклювання цих вузлів і одночасно виконують роль
шаблонів-маяків.

Технологія шпаклювання кутів і кромок така сама, як і стиків ГКЛ.
Армуючу паперову стрічку втискають у підготовчий шар шпаклівки за
допомогою спеціальних шпателів для шпаклювання внутрішніх і зовнішніх
кутів, які переміщують уздовж під гострим кутом до поверхні, що
оброблюється. Надлишки шпаклювальної маси знімають шпателем зі звичайною
або подовженою ручкою. Після тужавлення першого (підготовчого) шару
шпаклівки наносять другий (накривний) шар, поверхня якого після
тужавлення остаточно обробляється “Фініш-пастою” з подальшим шліфуванням
шва (там де це потрібно) наждачним папером.

2.7. Дефекти сухої штукатурки.

Недотримання технології шпарування швів між ГКЛ призводить до утворення
різних дефектів швів гіпсокартонних обшивок. До найпоширеніших дефектів
швів належать тріщини і швах і видимі контури швів. Основними причинами
таких дефектів є перевищення розтягувальних напружень над міцністю
матеріалу шпаклівки, укладеного у стикові ділянки гіпсокартонної
обшивки. Небезпеку тріщоутворення потрібно врахувати при зведені
будинків і споруд у сейсмонебезпечних регіонах і на територіях, де
інтенсивно добувають корисні копалини в підземних гірських родовищах.
Тому в разі застосування технологій “сухого” будівництва в цих регіонах
доцільно використовувати (видимі) відкриті шви в гіпсокартонних
обшивках, що не підлягають шпаклюванню. Такі шви можуть зазнавати
деформацій, які звичайно не погіршують зовнішній вигляд або
експлуатаційні властивості обшивки обгороджувальних конструкцій,
особливо із ковзними сполученнями стель, перегородок і стін.

Утворення тріщин у швах між ГКЛ спричиняються:

шпаруванням шпаклювальними масами без використання армуючих стрічок, які
ущільнюють поверхню швів;

використанням шпаклівок, що втратили здатність до тужавлення. При цьому
тріщини з’являються переважно обабіч стику по краях армуючої стрічки;

порушенням волого-теплового режиму або прикладанням випадкових
навантажень як під час виконання робіт, так і в процесі експлуатації
будинків і споруд;

порушенням правил виконання деформаційних швів, які треба передбачити
при влаштуванні гіпсокартонних обшивок значної довжини і площі (понад 15
м і 50 м2 відповідно). Отже, температурні шви слід улаштувати в довгих
коридорах (через кожні 15…20 м) та в приміщеннях значної висоти і
довжини (через кожні 8…10 м).

Видимі контури швів, що можуть позначатися на обробленій поверхні
гіпсокартонних обшивок при їхньому освітленні боковим світлом
зумовлюються такими причинами і чинниками:

ділянки поверхні швів мають фактуру поверхні, що відрізняється від решти
поверхонь обшивки через їхнє шліфування, надмірну ширину, неякісне
ґрунтування поверхні під фарбування;

опуклості (вм’ятини) у зоні швів відносно великого за довжиною розміру ,
що утворилися внаслідок неякісного вирівнювання;

наявність уступів (задирок) на поверхні швів, що утворюються при
нестабільному волого-тепловому режимі в процесі шпаклювальних робіт;

помилка монтажу гіпсокартонної обшивки (поперечні стики ГКЛ без
утворення фасок), яку своєчасно не усунено до початку шліфувальних
робіт;

помилки, допущені при шпаклюванні швів: передчасне нанесення накривного
шару на поверхні шпаклівки, що недостатньо затужавіла; шпаклювання
виконано за один раз; застосування неякісної шпаклівки, що втратила свою
міцність через порушення технологічних операцій; недостатня кваліфікація
опоряджувальника.

У разі випадків можна усунути видимі контури швів, хоча це пов’язано із
зайвими витратами матеріалів і часу. Зокрема, можна виконати додаткове
шпаклювання, але вже по всій поверхні обшивки, або обштукатурити цю
поверхню тонким шаром структурної штукатурки. Шліфування опуклостей у
зонах швів не завжди ефективне, оскільки виникає небезпека пошкодження
не покритих шпаклівкою ділянок гіпсокартону.

Будь-які роботи, пов’язані із усуненням дефектів швів у гіпсокартонних
обшивках, доцільно виконувати після стабілізації деформацій конструкції
будівлі. і з дотриманням усіх вимог щодо виконання робіт.

2.8. Організація праці опоряджувальників.

Організація праці опоряджувальників має забезпечувати ефективне
використання робочого часу, засобів механізації і матеріальних ресурсів
із метою підвищення продуктивності праці, скорочення термінів
будівництва, поліпшення його якості. Це досягається дотримання вимог
наукової організації праці (НОП), яка передбачає здійснення комплексу
організаційно-технічних і соціально-економічних заходів.

Найважливіша вимога НОП – поділ і кооперування праці. Кількісний
професійно-кваліфікаційний склад бригади має відповідати виду,
трудомісткості й терміном виконання робіт із дотриманням стабільного
складу виконавців.

В умовах ринкової економіки найефективніші збільшені комплексні бригади,
які суміщують кілька професій.

Під час виконання опоряджувальних робіт застосовують ланкову або
бригадну систему організації праці. За ланковою системою ланки
спеціалізуються на певному виді опоряджувальних робіт згідно з
планом-завданням. Бригадну систему застосовують частіше, при цьому
бригад та її складові ланки мають спільний план-завдання.

Бригади бувають спеціалізовані та комплексні.

Спеціалізовані бригади складаються з робітників однієї професії, які
використовують один вид опоряджувальних робіт (штукатурні, малярні
тощо). Праця у таких бригадах поділяється за складністю робіт відповідно
до розрядів робітників.

Комплексні бригади виконують кілька видів робіт, пов’язаних з
опорядженням будинку, і складаються з робітників кількох професій
(штукатурів, плит очників, малярів). У таких бригадах існує суміщення
професій.

Ефективною формою організації виробництва і праці при виконанні
опоряджувальних робіт (штукатурних, малярних тощо) є застосування
спеціалізованих екіпажів. Їх формують за професійною ознакою,
застосовують прогресивну технологію виконання робіт та комплексну
механізацію, використовують штукатурні і малярні станції. Екіпажна форма
організації передбачає застосування початково-розчленованого методу для
проведення опоряджувальних робіт. Комплекс робіт поділяють на окремі
процеси, які виконують спеціалізовані ланки.

До складу бригади можуть входити робітники (машиністи), які обслуговують
окремі машини, що забезпечить загальну зацікавленість у створенні
кінцевої продукції. При цьому машиніста зараховують до складу
будівельної організації або залишають у складі управління механізації.

Продуктивність праці робітника залежить від правильної організації
робочого місця. Робочим місцем називають частину виробничої площі,
призначену для виконання певного обсягу дій одним або кількома
працівниками.

Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві при
виконанні опоряджувальних робіт майже нема опоряджувальних робочих
місць, адже робітник разом із пристроями під час виконання роботи
пересувається з однієї ділянки приміщення на іншу.

На робочому місці опоряджувальника має бути обладнання, матеріали і
знаряддя праці, потрібне для виконання опорядження. Їх розмішують так,
щоб під час роботи не доводилось робити зайвих рухів. Ручний інструмент,
який беруть правою рукою має лежати справ, а той, що беруть лівою рукою
– зліва. Якщо для роботи потрібен столик, то його встановлюю так, щоб з
цього місця можна було виконати якнайбільший обсяг роботи.

Велике значення для організації робіт має своєчасна підготовка
матеріалів і поточне забезпечення ними опоряджувальників. Тому в
спеціально відведених приміщення заздалегідь сортують плитки, розкроюють
лінолеуму, приготовляють розчини і мастики. Підготовлені матеріали в
процесі роботи ритмічно подають на робочі місця.

Під час виконання робіт обов’язково слід дотримуватися всіх правил
технічної безпеки і виробничої санітарії. Робочі місця опоряджувальників
обладнують засобами зв’язку, а також пристроями, які забезпечують
нормальні гігієнічні умови (освітлення, захист від протягів тощо).

3.0. Організація безпеки праці під час роботи на висоті.

Роботи на висоті пов’язані із підвищеною небезпекою, тому працівники
мають бути дуже обережними під час виконання цих робіт. Учні
професійно-технічних навчальних закладів допускаються до роботи на
висоті, якщо вони досягли 17 років, за умови постійного нагляду за ними
майстра або бригадира.

Риштування, помости на інші пристосування для виконання робіт на висоті
мають бути інвентарними, виготовлятись за типовими проектами і
відповідати вимогам ГОСТ 24258-88. Риштування і поміст приймає в
експлуатацію спеціальна комісія, призначена наказом по
будівельно-монтажній організації. Акт приймання затверджує головний
інженер цієї організації, після чого на риштуванні чи помості можна
починати робити.

Навантаження на настили риштувань, помостів і вантажопідйомних
майданчиків не повинні перевищувати встановлених проектом допустимих
значень. Скупчення на настилах людей в одному і тому самому місці не
допускається.

Будівельні роботи на висоті понад 1,5 м виконують із помостів або
столиків, а на висоті понад 4 м – з риштувань. У місцях підйому людей на
риштування плакати із зазначеними величинами та схеми розміщення
навантаження. Робочі місця, розміщені над землею вище ніж 1 м,
обгороджують поруччям заввишки не менше як 1 м і з бортовою дошкою
завтовшки 16 см. Поруччя, дошки поруччя пробивають тільки з внутрішнього
боку стояків. Ширина настилу на риштуваннях і помостах для виконання
штукатурних робіт має бути не менше ніж 1,5 м, а для малярних – не менше
як 1 м. Висота проходів на риштуваннях становить не менше ніж 1,8 м.
Відстань від краю настилу до стіни під час виконання зовнішніх робіт не
повинна перевищувати15 см, а внутрішніх – 10 см. Зазор між стійкою
будинку і робочим настилом риштування або помосту виготовляють із
якісних обрізних дощок не нижче від другого сорту. Дошки або щити
з’єднують внапусток лише по їхній довжині, а кінці їх не менше ніж на 20
см у кожний бік. Забороняється укладати робочі настили на випадкові
опори. Взимку настил риштування очищують від снігу та льоду і посипають
піском або шлаком. Підвісні струнні риштування можна експлуатувати
тільки після випробування їх статичним навантаженням, що перевищує
розрахункове на 20% і динамічним навантаженням, збільшеним на 10%.
Колиски повинні мати суцільний настил без щілин з бортовою дошкою не
менше ніж 15 см. По периметру колиски встановлюють міцне закріплене
поруччя заввишки не менш як 1,2 м. До початку роботи з колиски
перевіряють канат і гальмовий пристрій лебідки.

Приставні дерев’яні драбини застосовуються не більше ніж 5 м завдовжки.
Їх виготовляють із деревини без сучків з гумовими або гострими
металевими наконечника ми на нижніх кінцях, щоб запобігти ковзанню під
час роботи. Східці драбини слід різати у поздовжні бруски і з’єднувати
стяжними болтами через кожні 2 м. Працюючи на драбині, не можна стояти
на східцях, розміщених ближче ніж на 1 м від її верхнього краю. Під час
роботи робітнику слід прив’язатись карабіном запобіжного пояса міцної
частини будинку.

Категорично заборонено застосовувати для роботи а висоті тимчасовий
поміст, спираючи його на бочки, цеглу, радіатори та інші предмети.

Правила техніки безпеки під час опоряджувальних робіт.

До опоряджувальних робіт, які складаються як із “мокрих”, так і “сухих”
процесів, допускаються особи, які досягли вісімнадцяти років і пройшли:

професійну підготовку;

попередній медичний огляд відповідно до вимог Міністерства охорони
здоров’я України;

вступний інструктаж з безпеки праці, виробничої санітарії, пожежної та
електробезпеки.

При підготовці поверхонь та матеріалів до опорядження велику увагу слід
приділяти дотриманню безпечних методів роботи з електроінструментом
(корпус має бути заземленим, електропровід справним).

Працювати з ручним інструментом (зубилом, троянкою, бучардою тощо) при
насіканні кам’яних поверхонь, розрізування та натягуванні металевої
сітки потрібно в рукавицях, щоб не поранити руки. Працюючи будь-яким
ударним інструментом, слід обов’язково одягти окуляри.

Очищати поверхні кислотами опоряджувальник повинен у захисних окулярах і
міцних прогумованих чи брезентових рукавицях. Соляну кислоту
дозволяється зберігати на робочому місці тільки розведеною в посуді з
кришкою, яка щільно закривається. Треба пам’ятати, що соляна кислота
може спричинити серйозні опіки. Такі самі вимоги ставляться до
зберігання хлорного вапна, що застосовується як протиморозний компонент
штукатурного розчину. Готувати хлоровану воду та гасити вапно можна лише
на відкритому повітрі або в приміщенні з примусовою вентиляцією.

Розпаковуючи та дозуючи сухі будівельні суміші, а також приготовляючи
розчинові суміші, слід уникати пиління та розсипання їх і працювати у
респіраторах.

Під час безпосереднього виконання штукатурних робіт ручний інструмент
має бути справним. Дерев’яні ручки штукатурної лопатки, ковша і сокола
добре обробляють, прошліфовують і міцно з’єднують з інструментом. Ручки
терок і напівтерків улаштовують та, щоб у них вільно проходила рука
штукатура в рукавиці. Ручка інструмента має бути без гострих кутів і
кромок. Категорично забороняється брати руками розчини, в складі яких є
вапно і цемент.

Потрібно остерігатись потрапляння вапняного розчину або вапна в очі.
Якщо це сталось, то слід негайно промити очі розчином борної кислоти (1
чайна ложка на 1 склянку кип’яченої) і звернутись до лікаря.

При механізованому нанесенні на поверхню звичайного розчину за допомогою
форсунки і при торкретуванні поверхонь опоряджувальник має працювати в
гумових чоботах, захисних окулярах і рукавицях. Усі машини та механізми,
що працюють під тиском, перед початком роботи перевіряють на тиск у
півтора раз більшим від робочого.

Робоче місце оператора штукатурного агрегату обладнують світловим або
звуковим зв’язком з робочим місцем штукатурів. Очищають форсунку лише
після зупинення агрегату.

Працюючи на риштуваннях слід дотримуватись правил технічної безпеки під
час роботи на висоті.

Список використаної та рекомендованої літератури.

Белоусов Е.Д., Вершинина О.С. Малярные и штукатурные работы: Практ.
пособие для ПТУ. – М.: Висш. Шк., 1990 – 270 с.

Васильчук М.В., Вінокурова Л.Е. Основи охорони праці. – К.: Просвіта
1997 – 208 с.

Горячев В,И, Справочник молодого штукатура. – 3-е изд., перераб. и доп.
– М.: Высш. шк. 1979. – 159 с.

Гребенюк Г.Є. Ремонт і реставрація жилових та громадських споруд –
пам’яток архітектури: Підручник. – К.: Будівельник, 1996. – 288 с.

Дворкін Л.Й, Опоряджувальні матеріали і вироби: Навч. посібник – 2-ге
вид. Перероб. – К.: Вища шк., 1996. – 335 с.

Добровольський Г.М. Штукатурні і облицювальні роботи.–К.: Техніка, 1997.
– 304 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020