Огорожа камер.
Основні вимоги, які висуваються до огорожі камер – це їх герметичність,
теплопровідність.
Внутрішні поверхні огорож камер не повинні набирати і припускати вологу
для того щоб уникнути зміни режиму сушки, зволоження конструкцій і
збільшення їх теплопровідності. Тому збереження внутрішніх поверхнею
камер від вологонабирання має велике значення.
Нові, високотемпературні режими сушки при високій вологості повітря
потребують нового підходу до обладнання горожі камер. Камеру потрібно
розглядати як свого роду котел, який працює при атмосферному тиску і при
температурі 1200, в окремих випадках (газоходи ежекційних газових камер)
– до 1500.
В цих умовах герметичність (вологопроникненість) и мала теплопровідність
камер оприділюють їх працездатність і довговічність роботи.
Фундаменти.
Фундаменти камер роблять стрічкові, бутобетонні. Особливо ретельно
повинні бути виконані зовнішні стрічки фундаментів будови камер для
уникнення потрапляння ґрунтових або зовнішніх вод всередину камери.
Зверху, по периметру будови, повинна бути зроблена отмостка з глибини
шириною до 1м, з укладкою зверху булижника або щебінки. Глибина
закладення зовнішніх фундаментів повинна бути на 10 см нижче лінії
промерзання, тобто для більшості випадків вона повинна бути рівна 16-2 м
(від поверхні землі).
Глибина закладення фундаментів під внутрішні стіни може бути менше (біля
1,2 м).
При глинястих грунтах, здатних до вспучування, повинні бути прийняті
міри до отоплення гранта повз фундаментів, щоб виключити можливість
утворення тріщин в стінах, перекосу дверних пройомів, підйому і
перекосів рельсів в камері на траверсних шляхах та ін.
Підлога.
Підлога камери, яка не має підвалу, вистилається в чотири шари. Нижній
шар – баластний товщиною 200-250 мм, на ньому – щебенистий підготовчий
товщиною 60 мм, вище – шар бетону товщиною 120 мм. Верхній шар –
цементний товщиною 20 мм.
В камерах, які мають підвал, застосовується гідравлічна ізоляція від
ґрунтових і тимчасових верхніх вод. Зверху вздовж фундаментів на всю їх
глибину закладається шар втрамбованої жирної глини.
Підлозі камер придається нахил від 0,01 до 0,005 в направленні до
канавок, які проходять вздовж камери, зі зливом в одному з углів її в
трубу діаметром 2” для відводу води в каналізацію або сточної труби.
Вода на підлозі камер може з’являтися в період прогріву внаслідок
конденсації на матеріалі і стінах, при пропарці, при несправності труб
калорифера та при просочуванні грунтових вод.
Парові калорифери.
При монтажі калорифера необхідно дотримуватись наступних умов:
1) підходящі паропроводи, труби калорифера і відводящі конденсат труби
повинні мати безперервний нахил по ходу пари не менше 0,005-0,01;
2) повинна бути передбачена можливість для труб калорифера вільно
змінювати довжину при нагріві і охолодженні;
3) зручний доступ до труб калорифера для ремонту і очистки.
В експлуатаційний умовах для перевірки роботи калорифера в труби подають
пар і через 2 години проходять вздовж труб, поливаючи їх поверхню
потоком води; якщо вода буде всюди кипіти, це покаже, що в трубах немає
застою конденсата; навпаки, якщо кипіння в даному місці не буде, це
покаже, що тут є застой конденсата і калорифер працює ненормально.
Несправність, яка є в монтажі, повинна бути усунена.
Калорифери слід періодично очищувати металічними щітками від пилу,
сміття та іржі.
Пластинчаті калорифери.
Пластинчаті калорифери є досить компактними і застосовуються вони
головним чином в камерах безперервної дії з примусовою циркуляцією; їх
встановлюють в циркуляційних канал камер.
Стальні пластинки товщиною 1 мм з проміжком між ними 5 мм насаджують на
парові трубки діаметром 1/2”. Парові трубки вварені в решітки, до яких
прибалчуються випуклі кришки з трубками для підводу пари. Після збору
калорифер оцинковують. Але пари кислот, які виділяються при сушці
лісоматеріалів, викликають його ржавіння.
Істотним недоліком пластинчатих калориферів є те, що вузькі проміжки між
пластинками швидко забиваються пилом і стружкою; це зменшує їх
теплопередачу і різко посилює опір проходу повітря, що знижує
продуктивність вентиляторів. Тому пластинчаті калорифери повинні
систематично продуватися стиснутим повітрям і періодично оцинковуватися,
для уникнення ржавіння.
Зволожуючі труби.
Зволожуючі труби служать для підвищення вологості повітря в камері
шляхом випуску пари. Не тільки парові, але і газові камери повинні бути
оснащені зволожуючими трубами. Якщо на підприємстві немає котельні, то
повинно бути передбачено спеціальне отримання невеликої кількості пари
низького тиску для зволоження газу в камерах.
В камерах періодичної дії впуск пари повинне бути рівномірним по їх
довжині. В камерах безперервної дії з примусовою циркуляцією повітря
впуск пари для зволоження повинен бути за калорифером, а в камерах
безперервної дії з природної циркуляцією – в сухому та сирому їх
кінцях.
Направлення виходу пари з зволожуючих труб повинно співпадати з
направленням циркуляції повітря (газу) в камері. Тому при реверсивній
циркуляції роблять дві системи зволожуючих труб з двома окремими
вентилями. Потік пари не повинен попадати на матеріал для уникнення
появи на ньому тріщин та плям.
Пара до зволожуючої системи підводиться звичайною трубою діаметром 1-1
1/4”. Діаметр зволожуючих труб – від 1 1/2 до 2”. Кінці зволожуючих труб
повинні бути заглушені. Вздовж труби сверлять дірки діаметром 3-5 мм на
відстані 200 мм одна від другої.
Крім свого основного призначення, зволожуючі труби можуть служити
потужним засобом боротьби з виникшою в камері пожежою.
Конденсатвідводники.
Якщо пар конденсується в трубах калорифера, то використовується скрита
теплота випаровування (біля 500 ккал/кг пари), яка виділяється при
переході пари в рідину. Само собою, що якщо за калорифером відкритий
сквозний прохід для пари, то вона не буде кондесувати в калорифері і
виникне значний безкорисний її перерозхід. Крім того, при відсутності
конденсатвідводника падає тиск пари в калорифері, що веде до зменшення
тепловіддачі калорифера, до зниження інтенсивності процесу сушки. Тому
за калорифером повинен бути встановлений конденсатвідводник
(конденсаційний горшок), призначення якого – відділяти воду від пари.
Коденсатвідводник пропускає в конденсаційну магістраль воду і затримує
пар.
Існують три типа конденсатвідводника (конденсаційних горшків):
термостатичні, гідростатичні (або гравітаційні) і лабіринтні.
Конденсатвідводники типу термостатичних в сушильних камерах не
застосовують і тому на описаннях їх зупинятися не будемо.
Розглянемо гідростатичні і лабіринтні конденсатвідводники.
Паропроводи і конденсаційні лінії.
На генеральному плані підприємства сушильний цех розташовують звичайно
безпосередньо недалеко від котельні для скорочення довжини паропровода і
зменшення тепловтрат.
Сушильному цеху повинно бути забезпечено безперебійне постачання паром
тиску у вводу в коридор управління сушили нормально 4-5 ати, але не
менше 3 ати. При інтенсивних режимах сушки пиломатеріалів робочий тиск
пари доводять до 5 ати (допустимий тиск для ребристих труб складає 6
ати).
Паропостачання сушильних цехів на деяких підприємствах не наважено, що
впливає на продуктивність і якість їх роботи.
Найбільш часто зустрічаються ненормальності в паропостачання сушильних
цехів:
а) пониження тиску пари до 1-1,5 ати або ще до меншої величини, що веде
до різкого зниження тепловіддачі калорифера, падінню температури в
камері і зниженню продуктивності;
б) перерви в подачі пари, що повністю розглядають роботу сушили і погано
відображається на її тепловому обладнанні;
в) малий діаметр магістрального паропровода, який викликає велике
падіння тиску пари від котельні до сушильної камери;
г) недостатня теплоізоляція паропровода, що також викликає втрачу тиску,
конденсацію пари і погіршує роботу калорифера.
Пар для камер повинне бути сухим, насиченим або з невеликим (на 2-30)
перегрівом.
–
`„&
ий клапан необхідний для підтримання постійного тиску пари в камерах.
Дуже бажана також установка самопищучого паромера для обліку розходу
пари.
На кожну камеру встановлюють мінімум два вентилятора: один – в калорифер
(вентель), другий – на зволоженні (вентиль). В сучасних реверсивних
камерах мінімумом слід рахувати чотири-п’ять вентилів на камеру, два-три
– на калорифер і два – на зволоженні. Число вентилів на конденсаційних
лініях, які виходять з камер від калориферів, повинно бути рівним числу
паровпускних вентилів в калорифер, щоб бути можливим повністю відключати
ту чи іншу секцію калорифера.
Конденсатовідводники слід встановлювати з трьома вентилями і обхідною
лінією, щоб можна було відключати горшок на ремонт або чистку без
зупинки камери.
На рис. 83 показані також клапани автоматичного регулювання температури
і вологості повітря. Які встановлені на паропроводах паралельно з
паропроводами, які регулюються ручними вентилями.
Зовнішні парові лінії повинні мати нахил по ходу пари не менше ніж в
0,002, внутрішні парові о конденсаційні лінії – від 0,005 до 0,01.
З конденсаційної магістралі конденсат зливається в бак, з якого його
подають насосом назад в котельню. Для безперервної роботи насосу
рекомендується встановлювати його на рівні низу баку. Електродвигун
насосу автоматично включається і виключається за допомогою поплавка. При
наповненні бака шток поплавка, який виходить з кришки конденсаційного
баку, піднімається і нажимає кнопку “пуск”; при спорожненні баку шток
поплавка опускається і нажимає кнопку “стоп”.
Вентиляційні канали лісосушильних камер.
До вентиляційних каналів відносяться канали для притоку свіжого повітря
в камеру – приточні труби – і канали для виводу відробленого повітря
(гази) – витяжні і вихлопні труби.
В камерах з природною циркуляцією при будові приточних і витяжних
каналів потребується роз приділення притоку або витяжки повітря по
довжині камери. Повітрянорозприділені і повітрянозборні канали в них
ідуть вздовж всієї камери. При багаторазовій циркуляції повітря в камері
кількість приточного або відробленого (вихлопного) повітря складає
всього біля 2-5% від кількості циркулюючого повітря. Тому вентиляційні
канали роблять порівняно невеликих розтинів. Розраховують канали на
період найменше кращих умов праці, тобто на літній період. Вентиляційні
канали роблять з тих же матеріалів, що і огорожі камер.
При примусовій циркуляції немає необхідності в обладнанні
повітрянорозприділених каналів вздовж камер. Тому, наприклад, в
ежекційних сушильних камерах з внутрішніми вентиляторами достатньо
зробити отвір з заслоною в торцовій стіні з коридора управління в камеру
проти осьового вентилятора, и всасування свіжого повітря буде
забезпечене. Так як швидкість всасування буде значна (3 м/сек. І
більше), то розтин приточних отворів беруть значно менший, чим в камерах
з природною циркуляцією. Те ж відноситься і до розтину вихлопних
каналів. Вихлопні канали в камерах з примусовою циркуляцією не
обов’язково обладнувати в вигляді вертикальних шахт. Вони можуть
виходити з камер наверх в вигляді горизонтальних каналів, які обладнанні
заслонками-шиберами.
В камерах типу ВИАМ лівий і правий канали є почергово (при реверсуванні)
то приточними, то вихлопними; тому значно зручніше продовжити їх з
камери через коридор управління наружу в горизонтальному направленні; в
ежекційних парових камерах вихлопний канал може бути продовженням
напорної труби з зменшенним розтином.
На вентиляційних каналах повинні бути поставлені герметичні з зсувні або
поворотні заслонки (шибери). Зсувні заслонки повинні бути з алюмінія,
чугунка або іншого мало піддающогося ржавінню металу, а поворотні можуть
бату стальні, окрадені кузбасслаком.
Основними вимогами до обладнання заслонок є: можливість їх регулювання
без заходу в камеру, легкість регулювання і зосередження управління
заслонами в коридорі управління. В камерах любого типу управлінні
заслонками можливо централізувати обладнанням ричажних, ланцюгових або
тросових передач.
Непослаблену увагу обслуговуючий персонал сушильних цехів повинен
приділяти герметичності заслонок на витяжних і вихлопних трубах.
Неплотності заслонок легко замітити: в зимовий час – по парі, яка
виходить з труби при закритій заслонці, в літній час – дослідження
витяжки у кінця витяжної труби.
Неплотності в обладнанні камер іноді бувають настільки великі, що навіть
при щільно закритих витяжних трубах в камері не вдається підтримувати
потрібну по режиму вологість без систематичного зволоження повітря
парою. В таких камерах не тільки можна, але й повинно обходитись в час
сушки без відкривання заслонок на витяжних каналах. Але в цьому випадку
слід прийняти термінові дії до уплотнення в камері дверей, заделке всіх
отворів і покриттю всіх огорож кузбасслаком або батумом.
Вентилятори, вентиляторні і ежекторні установки.
Для більшої рівномірності сушки матеріали, збільшення ємності і питомої
продуктивності камер і покращення тепловіддачі від повітря до матеріалу
приміняють примусову циркуляцію, користуючись для цього вентилятором.
Вентиляторами називаються повітряні машини, які подають повітря під
тиском від 5 до 1500 кг/см2 (мм вод.ст.). Якщо прийняти в увагу
необхідність інтенсифікації роботи діючих лісосушильних камер з
природною циркуляцією, то можна не боючись перебільшень, сказати, що в
ближні роки вентилятори є невідємною деталью любого сушильного
господарства. В зв’язку з тим робітникам лісосушильних господарств
необхідно знати типи вентиляторів, умови їх експлуатації, вміти вибрати
необхідний для даної камери вентилятор і правильно призначити йому число
обертів.
Вентилятори бувають центробіжними та осьовими.
Вентиляторні і ежекторні установки.
В вентиляторну установку входять вентилятор з кожухом, привод і система
воздуховодів.
Вентиляторна установка повинна забезпечувати подачу повітря в потрібному
об’ємі, рівномірне його роз приділення по штабелю, мінімальне тиск руху
повітря, герметичність системи, компактність, високий к.п.д., прочність,
надійність дії і довгий строк служби.
Особливу увагу при виготовленні і монтажі установки повинно бути
обернено на ретельну вибалинсировку колес вентиляторів в сіх вращающихся
частин. Підшипники вентиляторних волів слід встановлювати на надійних
опорах, які виключають які-небудь зміщення осі. Ця вимога особливо
важливо при установці вентиляторів серії В з числом обертів до 2000 в
хвилину, при зазорі між колесом вентилятора і кожухом н більше 1,5% від
довжини лопасті, що практично складає біля 2 мм.
В камерах типу ВИАМ-1, ВИАМ-ІІ і ЦНИИМОД-23 при довгих складових валах
на декількох валах на декількох опорах особливе значення мають точність
установки підшипників для збереження строгої горизонтальності валів.
Недостатньо точна вивірка підшипників веде до неспокійної роботи
вентиляторів, вібраціям, зносу шаропідшипників, а в деяких випадках і до
аварії. Для збереження від ржавіння поверхня всіх металічних частин в
камері слід покривати за два рази пічним лаком або кузбасслаком з
високою температурою (вище 120-1300) плавлення і систематично
відновлювати антикорозійну плівку.
Для змазки підшипників вентиляторних установок застосовують рідкі масла
і густі консистентні змазки. Перевагу треба віддавати рідким маслам, так
як вони допускають високе число обертів валу вентилятора, високі
температури їх можна заміняти без розбору підшипникового вузла. Але ці
масла мають і недолік. Вони легко витікають з корпусів підшипника і тому
потребують надійного уплотнення і частого поповнення. Найбільш цільовими
слід рахувати систему централізованої змазки рідким маслом з збором
відробленого масло по зворотнім трубкам з обладнанням фільтру для його
очистки.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
