.

Обробка металів: обпилювання, свердління, зенкерування, розгортання, зенкування й цекування, нарізування різьби (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 11866
Скачать документ

Реферат на тему:

Обробка металів: обпилювання, свердління, зенкерування, розгортання,
зенкування й цекування, нарізування різьби

1. ОБПИЛЮВАННЯ

Обпилювання — це обробка заготовок напилком для надання їм потрібних
форм і розмірів, а також потрібної шорсткості поверхні.

Напилки бувають з одинарною, подвійною, рашпільною та дуговою насічками
(рис. 1).

Рис. 1 Види насічок напилків;

а — одинарна; б — подвійна; в — рашпільна; г — дугова

Напилками з одинарною насічкою знімають стружку, довжина якої дорівнює
довжині насічки; тому потрібне прикладання великого зусилля. Ними
обпилюють кольорові метали, пластмасу, дерево та інші неметалеві
матеріали.

Як правило, напилки мають подвійну насічку: на основну насічку
наноситься менш глибока допоміжна, яка поділяє основну насічку на багато
зуб’їв, що руйнують під час обпилювання

стружку на ошурки. Цими напилками обробляють сталь, чавун та інші тверді
метали.

Пірамідальні зуб’я рашпілів зміщені один відносно одного. Ними
обробляють м’які матеріали — дерево, гуму, пластмаси, шкіру тощо.

Напилками з дуговою насічкою обпилюють м’які метали — мідь, алюміній, а
також вирівнюють листову сталь під час ремонту кузовів й оперення
автомобілів.

Для обробки малих, вузьких або профільних поверхонь застосовуються
надфілі (рис.2).

Рис. 2 Надфілі

Використовують напилки з перерізами різних форм (рис. 3). Плоским
напилком (рис. 3, а) обпилюють зовнішні та внутрішні плоскі поверхні,
квадратним (рис.3, б) — прямокутні отвори, канавки й вузькі поверхні.
Тригранним напилком (рис. 3, в) обробляють кути понад 60° і загострюють
пилки для дерева. Напівкруглим напилком (рис. 3, г) обпилюють угнуті
криволінійні поверхні великого радіуса, а плоским боком — кути понад
30°. Круглий напилок (рис. 3, д) застосовують для обпилювання круглих та
овальних отворів. Ромбічним напилком (рис. 3, є) обробляють зуб’я
шестерень, пази й кути понад 15°, а ножівковим напилком (рис. 3, є) —
вузькі пази, гострі внутрішні кути та профілі зуб’їв.

Рис. 3

Використання напилків із перерізами різних форм:

а — плоского; б — квадратного; в — тригранного; г — напівкруглого; д —
круглого; є — ромбічного; є — ножівкового

Вибираючи новий напилок, слід простежити за tим щоб він мав гостру й
рівномірну насічку, світло-сіру поверхню без тріщин та плям іржі. Темна
поверхня напилка свідчить про окиснення або неякісну термообробку. Звук
під час удару по напилку має бути чистим.

Новим напилком спочатку обпилюють м’яку сталь і кольорові метали. Щоб
м’які ошурки не забивали насічку, напилок слід протирати крейдою або
деревним вугіллям, а для обпилювання алюмінію — стеарином. Час від часу
напилок потрібно очищати сталевою щіткою. Якщо це не вдається, то
напилок треба нагріти до температури 150…200 °С (не більше!) і знову
прочистити щіткою.

Напилки укладають у дерев’яні коробки окремо один від одного, щоб не
пошкодити насічку. Напилки треба берегти від корозії, від потрапляння на
них бруду, оливи та пилу (замаснений напилок не ріже, а ковзає). Не
можна протирати напилок рукою, оскільки на шкірі завжди є жирова плівка.

Блискуча поверхня напилка означає, що він тупий і ріже погано.
Спрацьовані напилки загострюють хімічним способом. Спочатку напилок
очищають від іржі та бруду в 5 %-му водному розчині сірчаної кислоти,
знежирюють в 5 %-му розчині каустичної соди, промивають у воді й
прочищають щіткою. Потім напилок протравлюють протягом 5…8 хв у
розчині, що містить 10 % азотної кислоти, 10 % сірчаної та 80 % води.
Після промивання у воді напилок нейтралізують у 5 %-му розчині
каустичної соди й витримують у киплячій воді протягом 30 хв.

Деталь закріплюють у лещатах так, щоб поверхня, яка обпилюється,
розташовувалася на 5…8 мм вище від губок. Якщо треба затиснути деталь
за оброблені поверхні, то на губки надівають нагубники з м’якого металу
(мідь, алюміній). Напилок беруть за ручку так, щоб вона впиралася в
долоню правої руки, великий палець охоплював ручку зверху, а решта
пальців знаходилися знизу. Долоню лівої руки кладуть на напилок на
відстані близько 30 мм від його кінця, причому пальці не охоплюють
напилок, а лише натискають на нього. Під час тонкого обпилювання на
напилок натискають слабкіше й тільки великим пальцем.

На напилок натискають тільки під час руху від себе. Спочатку натиск
лівою рукою найбільший, а правою — найменший. Під час руху вперед натиск
лівою рукою треба послабити, а правою — підсилити. Напилок має рухатися
точно горизонтально. Якщо ж

Рис. 4 Закріплення для обпилювання тонкої заготовки (я) та круглої (б)

Рис. 5 Закріплення тонкої деталі між дерев’яними планками:

/—3 — планки

натискати на напилок обома руками з однаковим зусиллям, то спочатку
відхиляється донизу права рука, а потім ліва й оброблювана поверхня буде
заокругленою. Обпилюючи, напилок рухають не тільки вперед, а й трохи
вбік. Цим досягається рівномірне видаляння шару металу.

Деталі з тонкого матеріалу спочатку затискають струбцинами або ручними
лещатами між відповідними оправками, а потім — у лещатах (рис. 4, а).
Круглу поверхню обпирають на дерев’яну підставку (рис. 4, б) або на
губки лещат, розсунуті на відстань,

Рис. 6 Обпилювання круглої деталі

що трохи менша від діаметра заготовки. Тонку деталь для обпилювання
кладуть на дерев’яну підставку й закріплюють між прибитими до неї
планками 1, 2 та 3 (рис. 5). Круглу деталь спочатку обпилюють на квадрат
(рис. 6, а), а потім — на восьмигранник (рис. 6, б) і шістнадцятигранник
(рис.6, в), після чого обробляють кругом під потрібний розмір.

2. СВЕРДЛІННЯ, ЗЕНКЕРУВАННЯ, РОЗГОРТАННЯ, ЗЕНКУВАННЯ Й ЦЕКУВАННЯ

Свердління — це процес утворення в суцільному матеріалі наскрізного або
глухого циліндричного отвору зняттям стружки свердлом (рис. 7.57, а).
Отвори діаметром до ЗО мм свердлять за один прохід. Якщо треба зробити
отвір діаметром більш як ЗО мм, то спочатку просвердлюють отвір
діаметром 16…20 мм.

Литі, штамповані або попередньо просвердлені отвори
обробляють зенкеруванням (рис. 7, б). У зенкера більше

різальних кромок і вища жорсткість порівняно зі свердлом. Тому
зенкеруванням отвору досягаються більші точність та продуктивність, ніж
розсвердлюванням.

Розгортанням (рис. 7, в) виконують чистову обробку отворів із великою
точністю. Однак при цьому не можна змінити положення осі отвору,
оскільки на торці розвертки немає різальних кромок.

Рис. 7 Види обробки отворів:

а — свердління; б — зенкерування; в — розгортання; г — зенкування; д —
цекування

Зенкуванням (рис. 7, г) дістають заглиблення під болти, шурупи й
заклепки, опорні площини навколо отворів та фаски центрових отворів.

Цекуванням (рис. 7, д) утворюють заглиблення в заготовці з необробленою
поверхнею, розташоване перпендикулярно до осі отвору, для прилягання до
деталі торця головки гвинта, гайки, шайби та ін.

Застосовуються різні свердла.

Найпростішим перовим свердлом (рис. 8, а) можна свердлити неважливі
отвори діаметром до 25 мм. Воно швидко затупляється й легко зміщується в
бік від осі отвору.

Центрові отвори в деталях свердлять центрувальними свердлами (рис. 8,
б).

Як правило, працюють спіральними свердлами (рис. 7.58, в), які
виготовляються з вуглецевої інструментальної сталі або оснащуються
пластинками з твердого сплаву. Для свердління малих і середніх отворів
діаметром 0,25…20,0 мм циліндричний хвостовик

Рис. 8

Свердла:

а — перове; б — центрувальне; в — спіральне; / — спинка зуба; 2 —
напрямна

стрічка; З — канавка; 4 — лапка; 5 — хвостовик; 6 — шийка; 7 — робоча
частина;

8 — різальна частина; 9 — зуб; 10 — задня поверхня; // — передня
поверхня;

12 — перемичка; 13 — серцевина; 14 — різальна кромка

свердла закріплюють у патроні верстата. Свердла більшого діаметра з
конічним хвостовиком закріплюють в отворі шпинделя верстата.

Спіральне свердло (рис. 8, в) складається з робочої частини, шийки та
хвостовика. Останній передає великі крутні моменти й

$

<@X\vz??E46j???????6j?(слугує для вибивання свердла зі шпинделя верстата. Робоча частина поділяється на різальну та напрямну. В різальній частині є два різальних зуби й серцевина, що їх зв'язує. Стружка сходить по передній поверхні. Напрямні смужки спрямовують свердло, калібрують отвір і зменшують тертя між свердлом та отвором. РізальніРис. 9Геометрія різальної частини спірального свердла:а — кут при вершині 2ср; б — допоміжний кут 2ф0; в — задній кут а та кут нахилу поперечної кромки (р; г — перевірка загострення свердла за шаблономкромки ріжуть стружку. Робочу частину свердла роблять конічною — в різальній частині діаметр найбільший. Це зменшує тертя. При свердлінні найважливішим параметром є кут між різальними кромками свердла 2<р (рис. 9, а), який залежить від оброблюваного матеріалу:Оброблюваний матеріал Значення 2<р, °Сталь, чавун, тверда бронза 116... 120Латунь, м'яка бронза 130...140Алюміній, силумін, бабіт 140Червона мідь 125Ебоніт, целулоїд 85...90Пластмаса 30...80Для товстих свердел застосовують подвійне загострювання. Для сталі, наприклад, вибирають допоміжний кут 2ф0 = 70...75°(рис. 9, б). Задній кут а (рис. 9, в) зменшує тертя задньої поверхні свердла по поверхні різання. Він збільшується від зовнішньої поверхні свердла (а = 8... 12°) до його осі (а = 20...26°). Кут \|/ нахилу поперечної кромки свердел діаметром до 12 мм дорівнює 50°, більшим діаметром — 55°.Рис. 10 Свердління похилої поверхніСвердла можна загострювати на звичайних загострювальних верстатах. Лівою рукою тримають свердло ближче до різальної частини, правою — за хвостовик. Свердло злегка притискають до наждакового круга, загострюючи задню поверхню. Різальні кромки мають бути однакової довжини, прямі та загострені під однаковими кутами. В противному разі свердло наріже отвір більшого діаметра або навіть зламається. Правильність загострювання перевіряють шаблоном (рис.9, г).Свердло з конічним хвостовиком закріплюють у дрилі або шпинделі свердлильного верстата безпосередньо чи за допомогою перехідних конічних втулок, а зі спіральним хвостовиком — за допомогою патрона. Кінець хвостовика при цьому впирається в дно патрона. Свердло або патрон вибивають зі шпинделя за допомогою клина.Працюючи свердлом діаметром до 10 мм, деталь захоплюють плоскогубцями чи ручними лещатами. Отвори в круглій деталі свердлять на призмі. Якщо потрібно просвердлити отвори більшого діаметра, то деталь закріплюють у машинних лещатах.Вісь свердла має розташовуватися перпендикулярно до поверхні свердління. Якщо свердляться отвори в циліндричних або похилих поверхнях (рис. 10), то спочатку треба обробити поверхню А перпендикулярно до осі свердління. В порожнисті деталі передсвердлінням забивають дерев'яну чи металеву пробку (рис. 11, а). Для свердління півотвору використовують пластину з того самого матеріалу, яку разом із деталлю затискають у лещатах (рис. 11, б). Інструменти для свердління отворів у пластмасі мають бути добре загострені. Застосовуються спеціальні свердла з кутом загострювання 180° при вершині (рис. 12, а). Щоб уникнутиРис. 11 Прийоми свердління:а — порожнистої деталі; б — півотворуоблому краю отвору при виході свердла, під деталь підкладають жорстку металеву пластину. Пластмаси можна свердлити також спіральним свердлом із кутом загострювання 30...80° (рис. 12, б). Для свердління отворів в органічному склі свердло (рис. 12, в) загострюється під кутом 70°. До оправки 2 кріпиться різцетримач 1, куди затискається різець 3. Регулюючи радіус R, можна свердлити отвори діаметром до 150 мм.Нагрівання свердла зменшують охолодною рідиною, як правило, емульсією. Пластмаси можна свердлити всуху. При виході свердла з деталі подача має бути мінімальною, щоб уникнути його поломки. Якщо довжина робочої частини свердла менша від глибини просвердлюваного отвору, то свердло слід часто виймати з отвору, щоб звільнити від стружки. Тупе свердло не ріже, а найчастіше заклинюється в отворі й ламається. Це саме відбувається, якщо малий задній кут, велика подача та мала швидкість різання.Розвертки використовують для чистової обробки отворів. Ручну розвертку (рис. 7.63, а) повертають за чотиригранний хвостовик воротком. На верстатах застосовують машинну розвертку (рис.13, б). В неї коротка робоча частина й конічний хвостовик. За формою зуба розрізняють розвертки з прямим та гвинтовим(рис. 13, в) зуб'ями. Останніми обробляють отвори зі шпонковими канавками. Для обробки конічних отворів під конічні різьби та деталі використовують кілька розверток (рис. 7.63, є—ж). Для обробки отворів великого діаметра застосовують насаднірозвертки (рис. 7.63, г). Діаметр регульованих розверток (рис. 7.63, д) можна трохи змінювати.Рис. 12Свердління пластмас:а — спеціальним свердлом; б — спіральним свердлом із потрібним загостренням; в — циркульним різцем; / — різцетримач; 2 — оправка; 3 — різецьДля розгортання залишають припуск на обробку в межах 0,1...0,3 мм. Для точної обробки отворів спочатку використовують обдирну розвертку, а потім чистову (рис. 13, є, ж відповідно).До розверток як точних інструментів потрібне дбайливе ставлення. їх слід зберігати в де- і рев'яних коробках окремо від інших металевих 1 предметів. Різальні кромки мають бути без і пошкоджень. Тупою розверткою працювати не можна.Збіг осей розвертки та отвору перевіряють прямокутним косинцем. На початку розгортання однією рукою повільно повертають вороток, а іншою — злегка натискають на розвертку, стежачи при цьому за співвісністю розвертки й отвору (рис. 14). Далі розвертку обертають плавно в одному напрямі, злегканатискаючи. Обертати розвертку в зворотному напрямі не можна, оскільки це призведе до поломки її зуб'їв і появи подряпин на оброблюваній поверхні. Щоб запобігти заклинюванню розвертки йРис. 13 Розвертки:а — ручна; б — машинна; в — із гвинтовим зубом; г — насадна; д — регульована; е — обдирна; є — напівчистова; ж — чистоваРис. 14 Початок ручного розгортаннядобути чисту поверхню, застосовують мастила. Сталеві деталі під час розгортання змащують мінеральними оливами, мідні — оливною емульсією, алюмінієві — сумішшю скипидару та гасу. Бронзові й чавунні деталі розгортають усуху. В разі різкого прокручування розвертка може почати рубати поверхню, яка виходить гранованою. Це саме може статися в разі збільшення припуску на обробку (на чорнове розгортання залишають припуск, що дорівнює десятим часткам міліметра, на чистове — сотим часткам) або неправильного загострювання розвертки..9. НАРІЗУВАННЯ РІЗЬБИНарізування різьби — це утворення на циліндричних або конічних стержнях канавок із поперечним профілем (у вигляді трикутника, трапеції і т. д.), кожна точка якої розташовується на гвинтовій лінії. Витком різьби називається та частина її виступу, що охоплює різьбову деталь в межах до 360°.Залежно від форми поперечного перерізу виступів розрізняють різьбу трикутну, трапецоїдну, напікруглу, круглу, прямокутну. Основні елементи різьби (рис. 15): зовнішній діаметр d, середній діаметр d2, внутрішній діаметр du крок Р і кут при вершині профілю а.Рис. 15 Основні елементи та розміри різьби:/ — гребінь; 2 — профіль; 3 — дно; Н— висота профілю; Р — крок; а — кут профілю; d— зовнішній діаметр; d\ — внутрішній діаметр; d2 — середній діаметр.Більшість різьбових з'єднань мають трикутну різьбу, яка поділяється на метричну (а = 60°) та трубну (ос = 55°).Метричну різьбу (рис. 15, а) з великим кроком позначають літерою М і числом, що виражає значення зовнішнього діаметра (в міліметрах): Мб, М12 і т. д.; в позначення різьби з малим кроком

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019