Реферат на тему:
Обробка металів: обпилювання, свердління, зенкерування, розгортання,
зенкування й цекування, нарізування різьби
1. ОБПИЛЮВАННЯ
Обпилювання — це обробка заготовок напилком для надання їм потрібних
форм і розмірів, а також потрібної шорсткості поверхні.
Напилки бувають з одинарною, подвійною, рашпільною та дуговою насічками
(рис. 1).
Рис. 1 Види насічок напилків;
а — одинарна; б — подвійна; в — рашпільна; г — дугова
Напилками з одинарною насічкою знімають стружку, довжина якої дорівнює
довжині насічки; тому потрібне прикладання великого зусилля. Ними
обпилюють кольорові метали, пластмасу, дерево та інші неметалеві
матеріали.
Як правило, напилки мають подвійну насічку: на основну насічку
наноситься менш глибока допоміжна, яка поділяє основну насічку на багато
зуб’їв, що руйнують під час обпилювання
стружку на ошурки. Цими напилками обробляють сталь, чавун та інші тверді
метали.
Пірамідальні зуб’я рашпілів зміщені один відносно одного. Ними
обробляють м’які матеріали — дерево, гуму, пластмаси, шкіру тощо.
Напилками з дуговою насічкою обпилюють м’які метали — мідь, алюміній, а
також вирівнюють листову сталь під час ремонту кузовів й оперення
автомобілів.
Для обробки малих, вузьких або профільних поверхонь застосовуються
надфілі (рис.2).
Рис. 2 Надфілі
Використовують напилки з перерізами різних форм (рис. 3). Плоским
напилком (рис. 3, а) обпилюють зовнішні та внутрішні плоскі поверхні,
квадратним (рис.3, б) — прямокутні отвори, канавки й вузькі поверхні.
Тригранним напилком (рис. 3, в) обробляють кути понад 60° і загострюють
пилки для дерева. Напівкруглим напилком (рис. 3, г) обпилюють угнуті
криволінійні поверхні великого радіуса, а плоским боком — кути понад
30°. Круглий напилок (рис. 3, д) застосовують для обпилювання круглих та
овальних отворів. Ромбічним напилком (рис. 3, є) обробляють зуб’я
шестерень, пази й кути понад 15°, а ножівковим напилком (рис. 3, є) —
вузькі пази, гострі внутрішні кути та профілі зуб’їв.
Рис. 3
Використання напилків із перерізами різних форм:
а — плоского; б — квадратного; в — тригранного; г — напівкруглого; д —
круглого; є — ромбічного; є — ножівкового
Вибираючи новий напилок, слід простежити за tим щоб він мав гостру й
рівномірну насічку, світло-сіру поверхню без тріщин та плям іржі. Темна
поверхня напилка свідчить про окиснення або неякісну термообробку. Звук
під час удару по напилку має бути чистим.
Новим напилком спочатку обпилюють м’яку сталь і кольорові метали. Щоб
м’які ошурки не забивали насічку, напилок слід протирати крейдою або
деревним вугіллям, а для обпилювання алюмінію — стеарином. Час від часу
напилок потрібно очищати сталевою щіткою. Якщо це не вдається, то
напилок треба нагріти до температури 150…200 °С (не більше!) і знову
прочистити щіткою.
Напилки укладають у дерев’яні коробки окремо один від одного, щоб не
пошкодити насічку. Напилки треба берегти від корозії, від потрапляння на
них бруду, оливи та пилу (замаснений напилок не ріже, а ковзає). Не
можна протирати напилок рукою, оскільки на шкірі завжди є жирова плівка.
Блискуча поверхня напилка означає, що він тупий і ріже погано.
Спрацьовані напилки загострюють хімічним способом. Спочатку напилок
очищають від іржі та бруду в 5 %-му водному розчині сірчаної кислоти,
знежирюють в 5 %-му розчині каустичної соди, промивають у воді й
прочищають щіткою. Потім напилок протравлюють протягом 5…8 хв у
розчині, що містить 10 % азотної кислоти, 10 % сірчаної та 80 % води.
Після промивання у воді напилок нейтралізують у 5 %-му розчині
каустичної соди й витримують у киплячій воді протягом 30 хв.
Деталь закріплюють у лещатах так, щоб поверхня, яка обпилюється,
розташовувалася на 5…8 мм вище від губок. Якщо треба затиснути деталь
за оброблені поверхні, то на губки надівають нагубники з м’якого металу
(мідь, алюміній). Напилок беруть за ручку так, щоб вона впиралася в
долоню правої руки, великий палець охоплював ручку зверху, а решта
пальців знаходилися знизу. Долоню лівої руки кладуть на напилок на
відстані близько 30 мм від його кінця, причому пальці не охоплюють
напилок, а лише натискають на нього. Під час тонкого обпилювання на
напилок натискають слабкіше й тільки великим пальцем.
На напилок натискають тільки під час руху від себе. Спочатку натиск
лівою рукою найбільший, а правою — найменший. Під час руху вперед натиск
лівою рукою треба послабити, а правою — підсилити. Напилок має рухатися
точно горизонтально. Якщо ж
Рис. 4 Закріплення для обпилювання тонкої заготовки (я) та круглої (б)
Рис. 5 Закріплення тонкої деталі між дерев’яними планками:
/—3 — планки
натискати на напилок обома руками з однаковим зусиллям, то спочатку
відхиляється донизу права рука, а потім ліва й оброблювана поверхня буде
заокругленою. Обпилюючи, напилок рухають не тільки вперед, а й трохи
вбік. Цим досягається рівномірне видаляння шару металу.
Деталі з тонкого матеріалу спочатку затискають струбцинами або ручними
лещатами між відповідними оправками, а потім — у лещатах (рис. 4, а).
Круглу поверхню обпирають на дерев’яну підставку (рис. 4, б) або на
губки лещат, розсунуті на відстань,
Рис. 6 Обпилювання круглої деталі
що трохи менша від діаметра заготовки. Тонку деталь для обпилювання
кладуть на дерев’яну підставку й закріплюють між прибитими до неї
планками 1, 2 та 3 (рис. 5). Круглу деталь спочатку обпилюють на квадрат
(рис. 6, а), а потім — на восьмигранник (рис. 6, б) і шістнадцятигранник
(рис.6, в), після чого обробляють кругом під потрібний розмір.
2. СВЕРДЛІННЯ, ЗЕНКЕРУВАННЯ, РОЗГОРТАННЯ, ЗЕНКУВАННЯ Й ЦЕКУВАННЯ
Свердління — це процес утворення в суцільному матеріалі наскрізного або
глухого циліндричного отвору зняттям стружки свердлом (рис. 7.57, а).
Отвори діаметром до ЗО мм свердлять за один прохід. Якщо треба зробити
отвір діаметром більш як ЗО мм, то спочатку просвердлюють отвір
діаметром 16…20 мм.
Литі, штамповані або попередньо просвердлені отвори
обробляють зенкеруванням (рис. 7, б). У зенкера більше
різальних кромок і вища жорсткість порівняно зі свердлом. Тому
зенкеруванням отвору досягаються більші точність та продуктивність, ніж
розсвердлюванням.
Розгортанням (рис. 7, в) виконують чистову обробку отворів із великою
точністю. Однак при цьому не можна змінити положення осі отвору,
оскільки на торці розвертки немає різальних кромок.
Рис. 7 Види обробки отворів:
а — свердління; б — зенкерування; в — розгортання; г — зенкування; д —
цекування
Зенкуванням (рис. 7, г) дістають заглиблення під болти, шурупи й
заклепки, опорні площини навколо отворів та фаски центрових отворів.
Цекуванням (рис. 7, д) утворюють заглиблення в заготовці з необробленою
поверхнею, розташоване перпендикулярно до осі отвору, для прилягання до
деталі торця головки гвинта, гайки, шайби та ін.
Застосовуються різні свердла.
Найпростішим перовим свердлом (рис. 8, а) можна свердлити неважливі
отвори діаметром до 25 мм. Воно швидко затупляється й легко зміщується в
бік від осі отвору.
Центрові отвори в деталях свердлять центрувальними свердлами (рис. 8,
б).
Як правило, працюють спіральними свердлами (рис. 7.58, в), які
виготовляються з вуглецевої інструментальної сталі або оснащуються
пластинками з твердого сплаву. Для свердління малих і середніх отворів
діаметром 0,25…20,0 мм циліндричний хвостовик
Рис. 8
Свердла:
а — перове; б — центрувальне; в — спіральне; / — спинка зуба; 2 —
напрямна
стрічка; З — канавка; 4 — лапка; 5 — хвостовик; 6 — шийка; 7 — робоча
частина;
8 — різальна частина; 9 — зуб; 10 — задня поверхня; // — передня
поверхня;
12 — перемичка; 13 — серцевина; 14 — різальна кромка
свердла закріплюють у патроні верстата. Свердла більшого діаметра з
конічним хвостовиком закріплюють в отворі шпинделя верстата.
Спіральне свердло (рис. 8, в) складається з робочої частини, шийки та
хвостовика. Останній передає великі крутні моменти й
–
$
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
