.

Металургійно-ковальське ремесло у Волинській землі княжої доби (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1755
Скачать документ

Реферат

на тему:

Металургійно-ковальське ремесло

у Волинській землі княжої доби

Серед ремесел регіону чи не найважливішими були залізоробне і
ковальське, засвідчені знахідками болотяної руди, криці та різноманітних
виробів. Їх розвитку сприяла наявність місцевої болотяної руди з
великим, до 18-40 %, умістом заліза. Про це свідчать такі топоніми, як
Руда, Рудники, Рудка Козинська та ін. Залізо отримували в сиродутних
горнах, залишки яких виявлено в цілому ряді пам’яток регіону. Такий горн
відкритий, зокрема, в Пересопниці на Рівненщині. Він був округлої форми
діаметром 2-2, 5 м, куполоподібний, висотою 0,6 м, із трьома продухами.
В горні і передгорновій ямі виявлено понад 50 кг залізного шлаку. Поруч
був такий же горн із керамічними трубками-соплами [10, 126]. Подібна
майстерня з поруйнованим горном і 20 кг шлаку відкрита нами в Городищі-2
біля Луцька [5, 91]. На особливу увагу серед майстерень заслуговує
прямокутна землянка в Муравиці (Млинів Рівненської області). В її
південно-східній стіні розміщалися три залізоплавильні горни.
Вирізняються за формою два, розташовані один біля одного. Це були
циліндричні камери діаметром 0, 26 м та висотою збереженої частини 0, 65
м від рівня дна. Продухи, по яких у горни нагніталося повітря, а після
закінчення процесу витоплювання випускалися шлаки, були зроблені на
рівні дна і, дещо понижуючись, виходили до спеціальних коритоподібних
заглиблень розмірами 0,4 * 0,7 м та глибиною 0,15 м. Після закінчення
процесу спеціальна перемичка, якою був частково перекритий продух,
розбивалася і шлаки стікали у заглиблення [6, 333].

Залізо виплавлялося сиродутним способом, суть якого полягала в тому, що
в горн завантажували шарами подрібнену руду й деревне вугілля,
підпалювали і через глиняні трубки – сопла – надмухували сире повітря. В
результаті горіння, утворений і нагрітий до високої температури окис
вуглецю, піднімаючись, нагрівав лежачу вище руду та вугілля і вступав з
ними у відповідну хімічну реакцію Fe2 O3 + 3 CO ? 2 Fe + 3 CO2. При
цьому окис заліза в руді відновлюється до металічної маси, а в цей час
порода руди ошлаковується і відокремлюється від металу. Відновлення
заліза з руди починається при температурі 400о, а при 700-800о виходить
уже тістоподібна маса – криця. З неї шляхом цементації в муфелях –
горщиках одержувалася і сталь. Про це свідчить нижня частина горщика з
розплавленим металом на дні, який виявленого нами на городищі Вал в с.
Городище – 2 [5, 186-187].

Добуте таким чином залізо проходило подальшу обробку проковкою, яка
очищала крицю від домішок шлаку. Цей процес здійснювався в кузнях,
відомих у низці поселень. На одному з них у Кам’янці Надбужній в
Підляшші (Польща), відкрито кілька кузень. В одній розміром 4,25 * 5 м
були залишки ковальського горна, вимощеного каменями, на якому
нагрівалися криці перед проковкою. Тут знайдено три керамічних сопла,
якими нагніталося в горн повітря. У іншій кузні, що являла собою
заглиблену споруду, виявлено залишки двох ковальських горнів і вогнище,
вимощене каменями, знайдено шматки залізного шлаку, недокований ножик,
фрагмент серпа та горщик ХІІ ст. [11, 344-346]. Недоковане чересло
трапилося нам у кузні в окольному місті Луцька.

Жителі Волинської землі користувалися значною кількістю залізних
виробів. Колекція предметів із заліза, зібрана під час археологічних
досліджень пам’яток Х – середини XIV ст., нараховує понад 70 найменувань
і є цінним джерелом для технологічного і металографічного дослідження.
Загалом вироби можна поділити на знаряддя праці, ремісничі інструменти,
побутовий інвентар, зброю та предмети воїнського спорядження. Звичайно,
всі категорії продукції місцевих ковалів охопити неможливо, а тому
обмежимося найважливішими, на нашу думку, знахідками.

Знаряддя, пов’язані з сільським господарством, представляють наральники,
лемеші, різаки-чересла, серпи і коси. Основним орним знаряддям були рала
із залізними вузьколопастевими наральниками, виявленими на городищах у
Володимирі-Волинському, Дорогичині [3, 35], в Підляшші (Польща),
Городищі – 2 [5, 129]. Їх довжина 16 – 25 і ширина 7 – 14 см. Вони
виготовлені з трикутної пластинки, один кут якої становить лезо, а два
інші, загнуті до середини, утворюють втулку для насаджування на рало
(рис. 1. 10.). Застосовувалися вони переважно в Х-ХІ ст. У Городищі біля
Шепетівки на Хмельниччині знайдено 34 лемеші [2, 277], на решті пунктів
– від 1 до 3.Леміш цілком подібний до наральника, але має широку
клиноподібну лопасть і втулку для закріплення на дерев’яному плузі.
Довжина знаряддя 23-25 см, найбільша ширина лопасті 14-15 см. На Волині
знайдено і залізні чересла, зокрема у Городищі біля Шепетівки [2, 277],
Луцьку, Любомлі [4, 132], Дорогобужі [8, 45] та ін. На вигляд це плоскі
масивні пластини з ножеподібним наконечником загальною довжиною 40-45 см
і шириною 5 – 7 см (рис. 1.1). Плуги особливо поширюються з ХІІ ст., що
сприяло появі нових ковальських виробів. Це можна простежити в добре
дослідженому Дорогобужі. Так, якщо в шарах Х-ХІ ст. тут не знайдено
знарядь орного землеробства, то до ХІІ-ХІІІ ст. належать 1 наральник і 3
чересла. Ще яскравіше про це свідчать матеріали з городища ХІІ-ХІІІ ст.
у с. Городище біля Шепетівки, серед яких були 34 наральники та 32
чересла.

Для жнив застосовувалися серпи. Найбільше їх – 405 – знайдено в Городищі
біля Шепетівки [2, 277]. На решті поселень – від 2 до 15 екземплярів.
Руські серпи розмірами і виглядом нагадують сучасні, але мали слабше
вигнуте лезо (рис. 1.2). Для збирання несипких культур, зокрема ячменю
та вівса, використовували коси-горбуші, найбільше яких – 209 – знайдено
в Городищі біля Шепетівки [2, 277]. У набагато меншій кількості вони
виявлені на інших пам’ятках Волині. Довжина кіс 35-45 см, ширина леза
4-5 см (рис. 1. 3-4).

Із ковальських інструментів на території Волині знайдено молоток,
зубила, пробійники, терпуги. Молоток формою і розміром нагадує сучасні.
Зубила двох типів трапилися в Городищі біля Шепетівки [2, 277]. Перший –
це інструмент клиноподібної форми з гострим прямокутним лезом і втулкою
для дерев’яної рукоятки та звуженим плоским обушком. Довжина його 14 см,
ширина леза 4 см (рис. 1. 12). Таке зубило знайдене нами і в Луцьку.
Стрижневі зубила, що належать до другого типу, знайдені в Данилові на
Тернопільщині [9, 84]. Застосовувалися для рубання дроту, виготовлення
цвяхів тощо. Конструктивно близьким до стрижневих зубил були пробійники,
які використовувалися бля пробивання дірок в нагрітому металі. Вони
знайдені у Городищі біля Луцька [5, 132] та Городищі біля Шепетівки [2,
277]. Довжина пробійника 11-14 см, діаметр – 0,6 см. У розрізі верхньої
частини, що становить обушок, він квадратний, а на кінці круглий,
загострений (рис. 1.9).

Для первісної заточки ножів, мечів, вістрів списів і стріл тощо
застосовувалися терпуги з насічкою завдовжки 12-18 і завширшки 1-2 см.
Вони знайдені в кількості 5 екземплярів у Городищі біля Шепетівки [2,
277].

Це щодо інструментів, пов’язаних із власне ковальським ремеслом. Разом з
тим про його розвиток свідчать і універсальні знаряддя, до яких можна
віднести ножі, ножиці, бритви, шила, голки.

Найчастішими знахідками цієї категорії є ножі. В найбільшій кількості –
1379 екземплярів – знайдені в Городищі поблизу Шепетівки [2, 277], 332 –
в Дорогобужі [8, 70], кілька десятків – у Городищі біля Луцька [2, 139]
та ін. Усі вони черенкові, а леза в перетині мають клиноподібну форму.
Довжина леза коливається від 5 до 15 см, ширина – 0,8-2, 2 см. Перехід
від леза до черенка виражений у вигляді уступа як з боку леза, так і
спинки (рис. 2. 1-2). Ніж з кістяною ручкою знайдено в Городищі біля
Луцька (рис. 2.15). Переважна більшість ножів існувала впродовж Х-ХІІІ
ст.

До числа рідкісних належать бритви, знайдені нами у
Володимирі-Волинському та Дорогобужі [8, 71]. Бритва має лезо з петлею
на одному кінці, вільно закріплене на шарнірі в металевому футлярі
завдовжки 10 і завширшки 2см, що має дві бокові стінки (рис. 2.3).
Фіксуючого положення футляр не має, і лезо могло обертатися на 3600.

До універсальних знарядь можна зарахувати шарнірні ножиці, знайдені в
Луцьку, Перемилі Волинської обл. [4, 134], Дорогобужі [8, 72] та ін.
Вони складаються з двох лез з кільцевими навершями, з’єднаних шарніром.
Довжина ножиць 14-16 см, ширина леза 0, 8-1 см (рис. 2. 7).

У Городищі – 2 біля Луцька [5, 134] та Дорогобужі на Рівненщині [2, 72]
знайдено залізні шила довжиною 6-10 см, що вживалися для проколювання
дірок та нанесення орнаменту на кістяних виробах, а також у шевській
справі. Всі вони мають кругле в перетині вістря і квадратний черенок
(рис. 1.5).

У Дорогобужі [2, 72] та Кам’янці Надбужній [11, 345] у ХІІ-ХІІІ ст.
знайдено залізні голки, що нагадують сучасні. Їх довжина 5-7 см, круглі
в перетині з поздовжнім вушком на розплющеному кінці.

До тих знахідок, що характеризують місцеве ковальське ремесло, належать
і предмети господарського та домашнього інвентаря, представленого
замками та ключами до них, кресалами, дужками й обручами до відер тощо.

Жителі Волинської землі, як і інших міст Русі, користувалися внутрішніми
та зовнішніми навісними замками. Перший тип наявний дерев’яними
замками-засувами, від яких залишилися лише ключі, знайдені в Городищі
біля Шепетівки [2, 277], Городищі біля Луцька [5, 139] та ряді інших
пам’яток. На вигляд – це залізний стрижень різної довжини, один кінець
якого загнутий у формі кільця або петлі, а другий – у вигляді коліна
різної конфігурації (рис. 2.8). Другий тип представлений залізними
циліндричними висячими замками, виявленими в Городищі біля Шепетівки –
667 екземплярів [2, 277], Володимирі, Бересті та ін. [3, 40]. Вони
складаються з двох розташованих паралельно і скріплених між собою
циліндрів довжиною в середньому 5-6 см, діаметром більшого 2-3 см і
меншого до 1 см (рис. 2.10). Усередині більшого циліндра містився
механізм із зачепів. Малому циліндрові відповідає гладка, потоншена на
кінці частина дужки, яка вільно входить у циліндр. На другій половині
дужки наварені чотири сталеві пластинчасті пружини, розташовані вздовж
осі дужки. Для запирання дужка застосовувалася одночасно обома кінцями,
і пластинчасті пружини, зайшовши всередину циліндра і розпрямившись,
упиралися в зачепи. Для відкривання замка слугували спеціальні ключі,
які мали щілину, що відповідає формі дужки. Стиснувши сталеві пружини,
ключ звільняв дужки від зачепів усередині циліндра і відпирав замок.
Кожен з таких замків мав свої конструктивні таємниці – кількість і
розміщення пружин на дужці, рисунок щілини для ключа в денці великого
циліндра тощо. Відповідні елементи конструкції мали й самі ключі:
прорізи на стрижні для замкових штифтів, малюнок зовнішнього і
внутрішнього контура лопасті ключа (рис. 2.9) та ін. Замки цього типу
виготовлялися у ХІІ-ХІІІ ст. і вони є свідченням високої майстерності
волинських ковалів.

До ковальської продукції належать і залізні кресала, що слугували для
висікання вогню. 26 кресал знайдено в Городищі біля Шепетівки [2, 277],
по кілька – в Лужках, Чеканові в Підляшші [3, 38], Городищі біля Луцька
[5, 140] та ін. За формою серед них виділяються однолезові калачеподібні
(рис. 2.6) та дволезові прямокутні (рис. 2.5) й овальні, інколи з
кільцем для підвішування (рис. 2.4). Калачеподібні побутували в Х-ХІ
ст., а прямокутні й овальні – у ХІІ-XV ст.

Найбільш масовою категорією знахідок є цвяхи, які трапляються на
багатьох пам’ятках, наприклад, у Дорогобужі, в межах Х-ХІІІ ст. їх
зібрано понад 700 [8, 76]. Вони ковані, довжиною 6-10 см, у перетині
квадратні або прямокутні з круглою або квадратною голівкою (рис. 2.14).

Певна частина предметів ковальського ремесла репрезентована побутовим
інвентарем: шпильками, фібулами, пряжками, підківками тощо. Шпильки,
призначені для спинання верхнього одягу, знайдені в ХІ-ХІV ст. у
Листвині та Дорогобужі [8, 76]. В листвинських один кінець гострий,
другий оформлений у вигляді півнячої голівки, а в дорогобузьких – нижній
загострений, а верхній розплющений і закручений у спіраль.

Із чоловічим одягом пов’язуються знайдені на багатьох названих вище
пунктах поясні пряжки різних типів. Серед них круглі діаметром 2,5-3 см
з язичком (рис. 2.13), прямокутні (4 * 2, 5 см) з перемичкою, що
розділяє пряжку поздовж чи впоперек, яка слугувала для насаджування
язичка (рис. 3.9-10), з напівкруглою передньою частиною і прямокутним
приймачем для пояса (рис. 2.11; 3.8), прямокутні чи квадратні з язичком
на одній із сторін (рис. 2.12). Вони датуються Х-ХІІІ ст.

Отже, як спеціальні та універсальні інструменти, так і предмети
побутового призначення, є вагомим свідченням ковальського ремесла на
території Волинської землі в Х – першій половині ХІV ст. Чи не
найяскравіше воно представлене в Дорогобужі. До речі, за кількістю
знайдених залізних виробів (понад 1500) Дорогобуж поступається лише
перед Городищем біля Шепетівки, де їх виявлено кілька тисяч. Проте на
відміну від Городища в Дорогобужі простежується динаміка розвитку
ремесла. В наборі залізних речей з Дорогобужа Х-ХІ ст. та ХІІ-ХІІІ ст.
помітні істотні відмінності. Якщо до першого періоду належать 110
виробів 24 найменувань, то до наступного – 1140 речей 71 найменування
[8, 65-70].

Залізоробне ремесло було добре розвинутим уже в Х-ХІ ст., але особливого
розквіту досягло в ХІІ-ХІІІ ст. Для його характеристики важливим є
вивчення технології виготовлення тих чи інших речей. Виключно
сприятливою для цього є колекція знахідок у с. Городище поблизу
Шепетівки. До речі, це єдина на Волині пам’ятка, матеріали з якої
металографічно досліджувалися Г.О.Вознесенською. Для структурного
аналізу було відібрано 506 знарядь праці і предметів озброєння [1,
82-127], які дають змогу говорити про рівень розвитку технології
ковальського виробництва на всій Волинській землі княжої доби.

Важливими є результати вивчення виробництва жниварських знарядь праці –
кіс та серпів. Серед вивчених 63 кіс суцільнозалізні клинки мали 19
(30 %), суцільносталеві – 12 (19 %), цементовані – 3 (5 %), клинки з
наварним сталевим лезом – 29 (46 %). Що ж до серпів, то з досліджених 70
екзмплярів 33 (47 %) були суцільнозалізними, 22 (22 %) –
суцільносталевими, 4 (6 %) – цементовані, 8 (11 %) – з наваркою
сталевого леза і 3 (4%) – двошарові. Співвідношення технологічних схем
жниварських знарядь показало, що найпростіші технологічні рішення –
ковка суцільнозалізних та суцільносталевих виробів – більш характерні
для серпів, у той час як наварювання сталевих лез переважало при
виготовленні кіс: 46 % – у кіс і лише 1 % – у серпів [1, 101-111].

Для вивчення технології виробництва ремісничого реманенту також
проаналізовано ряд характерних знахідок. Із деревообробних інструментів
до уваги взято 35 сокир (рис. 1.11). Серед них виділяються 6 екземплярів
з суцільнозалізним лезом, 16 – із суцільносталевим, 5 – із пакетного
металу, 8 – зі зварною конструкцією лез. Усі сокири з наварним лезом
були загартовані [1, 114-116].

Щодо тесел, представлених провушними (рис. 1.6) і втульчастими (рис.
1.8), то при їх виготовленні майстри застосували всі відомі технологічні
прийоми: із 7 провушних 2 тесла – суцільнозалізні, 1 – суцільносталеве,
1 – із пакетного металу, 1 – із цементованим лезом, 2 – із наварним
сталевим лезом [1, 116]. Що ж до свердел (рис. 1.7.), то із 13
екземплярів 7 було суцільнозалізними, 5 – суцільносталевими і 1 – із
цементованим лезом. Загалом же суцільнозалізних інструментів – 24,6 %,
суцільносталевих – 40 %, із пакетного металу – 13,8 %, з цементованим
лезом – 3 % і зі сталевим наварним – 18,6 % [1, 116-118].
Ковальсько-слюсарні інструменти – молоток, пробійники та ін. – зроблені
з заліза, а напильники – з високовуглецевої сталі. Досліджено 225
залізних ножів. Встановлено, що вони виготовлені з використанням шести
технологічних схем: суцільнозалізні – 72 екземпляри (32 %),
суцільносталеві – 69 (31 %), з наварним сталевим лезом – 66 (29,5%),
ножі з пакетованого металу, отримані шляхом ковки із двох смужок –
залізної і сталевої – 5 (2 %), нарешті, ножі з дамаскованим клинком і
наварним сталевим лезом – 6 (2 %). Останні демонструють вивершене
володіння технікою ковальського зварювання. Отже, більше половини
клинків мають найпростішу технологію виготовлення, третя частина –
виготовлена за найбільш прогресивною технологічною схемою. Частина
інструментів має архаїчні прийоми: цементація, пакетування. Продукція
відображає прогрес у динаміці технологічного розвитку ковальства.

Дослідження виробництва ножиць засвідчує, що більшість з них – 14
екземплярів – мають найпростішу технологію виготовлення лез: цілком з
кричного заліза або сирцевої сталі. Найбільш прогресивна технологія –
наварювання сталевих ріжучих лез – виявлена у двох екземплярах.
Співвідношення схем виготовлення ножиць подібне до ножів. Так,
найпростіша технологія – ковка ножиць цілком з кричного заліза або
сирцевої сталі – 35 %, цементація лез – 15 %, наварка сталевих лез на
залізну основу – 45 %. Решта (пакетований метал, двошаровий клинок) –
поодинокі [1, 99-100].

Нарешті, звернемо увагу на технологію виробництва озброєння. При
виготовленні клинка меча (рис. 3.5) використовувалася поверхнева
цементація, а кінцева його обробка, виточка долів і заточка лез
проводилася після цементації. В основу виготовлення меча був закладений
принцип поєдання твердих сталевих лез, що забезпечували максимальну
ефективність удару, з пластичністю залізної серцевини, що давало змогу
клинкові гнутися, але не ламатися. В досліджених чотирьох шаблях (рис.
3.3) технологія була такою ж. Лише одна шабля мала високовуглецеве
наварне лезо, а одна – викована з м’якого кричного заліза. Щодо вістрів
списів, то в них простежено такі технологічні схеми: 1) суцільнозалізні,
2) суцільносталеві, 3) цементовані, 4) перо з пакетного металу – заліза
або м’якої сталі (рис. 3.1-2). Списи з наварним сталевим лезом на Волині
рідкісні. Що ж торкається вістрів стріл (рис. 3.4, 6), то в них не
виявлено незвичних схем: здебільшого вони виковувалися з кричного заліза
або м’якої сталі [1, 120-127]. Характеристика виготовлення
різнопрофільних залізних виробів свідчить про складну технологію, якою
володіли волинські майстри.

Високим рівнем виконання відзначається захисне обладнання воїна. Руські
шоломи ІХ-Х ст. виготовлялися з окремих пластин, як, наприклад,
екземпляр із с. Мокре на Рівненщині (рис. 4.3), а в ХІ-ХІV ст. – з
одного залізного листа методом штамповки, як екземпляри з Луцька і
Дорогобужа (рис. 4.1-2). Шоломи прикрашалися пластинками з кольорових
металів. Наприклад, шолом, знайдений на дні Стиру в Луцьку, мав бронзову
обтяжку, оздоблену насічкою у вигляді ромбів і квадратів [4, 139].
Шоломи з Володимира-Волинського обтягнуті позолоченим обручем. У
залізного сфероконічного шолома з Дорогобужа лицьова сторона посилена
пластиною і має дугоподібні вирізи для очей та об’ємний наносник, а на
нижньому зрізі тулії – петлі для кріплення бармиці [8, 109-110]. Що ж до
кольчуг, яких на Волині знайдено чи не найбільше в Україні, то вони
вироблялися майстрами дуже високої кваліфікації. Дослідження засвідчує,
що для виготовлення кольчуги використовували до 20 000 з’єднаних
заклепками чи зваркою залізних кілець діаметром 10-12 мм із дроту
товщиною 2-2, 5 мм (рис. 4.5).

Місцеві майстри вміли оздоблювати зброю і спорядження вершника
кольоровими або благородними металами. Одним з найкращих зразків є меч
із золотою інкрустацією з Садова Луцького району (рис. 3.7) і бойова
сокира, оздоблена сріблом, із Луцька (рис. 3.11), а також шпора з Белза
на Львівщині та стремено з Шумська на Тернопільщині [4, 138-139]. До
речі, і Галицько-Волинський літопис відзначає, що на Волині були “…
ковалі заліза, міді і срібла” [7, 843].

Навіть побіжний огляд виробів з чорних металів Волинської землі княжої
доби свідчить про високий рівень розвитку металургійно-ковальського
ремесла, яке базувалося на досвіді й технічних досягненнях слов’янських
металургів – ковалів додержавного періоду.

Рис. 1. Знаряддя праці: 1 – Любомль; 2, 5, 8-10 – Городище-2; 3 – Зимне;
4 – Литовеж; 6 – Сонсядка; 7 – Луцьк; 11 – Дорогобуж; 12 – Городище біля
Шепетівки

Рис. 2. Предмети побуту: 1, 4, 5 – Перемиль; 2, 7 – Луцьк; 3 –
Дорогобуж; 6, 9, 12 – Дорогичин; 8, 10, 11 – Володимир; 13-15 –
Городище-2

Рис. 3. Зброя та пряжки: 1 – Володимир; 2 – Перемиль; 3 – Городище біля
Шепетівки; 5 – Дорогобуж; 7 – Садів; 8 – Луцьк; 9, 11 – Дорогичин; 4, 6,
10 – Городище-2

Рис. 4. Шоломи, кольчуга та шпори: 1 – Луцьк; 2 – Дорогобуж; 3 – Мокре;
4 – Городище-2;

5 – околиця Кременця; 6 – Пересопниця

Література

Вознесенська Г.О., Недопако Д.П., Панько С.В. Чорна металургія та
металообробка населення східноєвропейського лісостепу за доби ранніх
слов’ян і Київської Русі (друга половина І тис. – перша чверть ІІ тис.).
– К., 1996. – 189 с.

Кучера М.П. Городище поблизу с. Городище на Волині // Археологія
Української РСР. – К., 1975. – С. 276-277.

Кучинко М.М. Історично-культурний розвиток західного Побужжя ІХ-ХІV ст.
– Луцьк, 1993. – 159 с.

Кучинко М.М. Нариси стародавньої і середньовічної історії Волині. –
Луцьк, 1994. – 208 с.

Кучинко М.М. Давньоруське городище Вал в Надстир’ї. – Луцьк, 1996. – 208
с.

Никольченко Ю.М. Работы Ровенского краеведческого музея //
Археологические открытия 1974 г. – М., 1975. – С. 333.

Полное собрание русских летописей. Ипатиевская летопись. – М., 1962. –
Т.2. – 938 стлб.

Прищепа Б.А., Нікольченко Ю.М. Літописний Дорогобуж в період Київської
Русі. До історії населення Західної Волині в Х – ХІІІ ст. – Рівне,
1996.– 246 с.

Раппопорт П.А. Данилов // Краткие сообщения Института археологии АН
СССР. – 1971. – Вып. 125. – С. 82-86.

Терский – Шеломенцев В.С. Пересопница // Археология Прикарпатья, Волыни
и Закарпатья (раннеславянский и древнерусский периоды). – К., 1990. – С.
124-126.

Rauhut L. Sprawozdanie z bada? wczesno?redniowiecznego o?rodka
metalurgiczno-kowalskiego we wsi Kamionka Nadbu?na, pow. Ostrow
Mazowiecka // Wiadomo?ci Archeologiczne. – 1956.– T. 23. – Z. 4. –
S. 342-352.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019