МАТЕРІАЛИ ДЛЯ РІЗЬБИ ТА ІНКРУСТАЦІЇ
Матеріалом для виготовлення виробів служить деревина різних порід дерев.
Найкращою деревиною вважається серединна частина стовбура, в якій
найменше природних вад.
Усі дерева поділяються на дві групи — листяні і хвойні. До листяних
належать дуб, бук, граб, клен, явір, береза, ільм, в’яз, берест, вільха,
липа та плодові дерева горіх, черешня, груша та інші. Хвойні породи —
сосна, смерека, ялиця, кедр, тис, модрина та інші.
За своїми фізико-механічними властивостями дерева поділяються на цінні
та малоцінні породи. До цінних порід належать дуб, ільм, в’яз, берест,
клен, горіх, черешня, груша, явір. Цінні породи дерев — це переважно
ядрові, окрім груші і явора, у яких спіла частина деревини — ядро —
завжди темніша від заболоні і виділяється інтенсивністю природного
малюнка текстури.
Текстура — природний малюнок деревини, що утворюється при перерізі
річних шарів і серцевинних променів.
Залежно від породи, деревина має різну твердість, щільність,
пластичність та інші властивості. Для виготовлення виробів під
оздоблення різьбою чи інкрустацією підбирається деревина із слабо
вираженою текстурою, доброю пластичністю, щільністю, яка легко ріжеться
різцем. Цим якостям відповідає деревина груші, явора, вільхи, берези,
бука. Однак за відсутності названих матеріалів можна застосовувати й
інші.
Матеріал для виготовлення виробів повинен бути сухим, мати не більше
8-12% вологості. При такому стані деревина не ко-робиться, не
тріскається і добре обробляється.
Для виготовлення плоских широких деталей виробів — вершків для шкатулок,
альбомів, книг-адресів — потрібно підбирати матеріал, пилений в
радіальному напрямку. Заготовки з такого матеріалу (тафлі, рамки, вершки
до шкатулок і скриньок) менше піддаються деформації (коробленню), не
тріскаються. Заготовки, пилені в тангентальному напрямку, схильні до
жолоблення та тріскання.
На заготовки для точених виробів підбирають сухий матеріал з четвертини
колоди або склеюють з декількох частин. Заготовка, виготовлена з
половини бруса, при усиханні виробу стає овальною, а виріб, виготовлений
з цілого бруска (колоди), деформується й розтріскується.
Маючи матеріал, підготовлений згідно з технологічними вимогами,
розрізають його відповідно до розмірів задуманого виробу, обробляють
столярним інструментом чи виточують на токарному верстаті, шліфують і
приступають до підготовки його під різьбу.
Поетапність виконання різьби та викінчення виробу:
1) розмічування орнаменту;
2) різьблення основних ліній орнаменту та зарубування фону;
3) вибирання фону;
4) фактурна обробка фону;
5) різьблення доповнюючого орнаменту;
6) остаточне викінчення різьби (пробивання очок, гребінки, окантовування
країв, зняття фасок та інше);
7) кріплення рухомих деталей (завіси, кронштейни, замочки, дармовиси та
інше);
8) опорядження виробу (лакування, полірування, покриття восковими
пастами).
Якщо виріб готуємо до полірування, то процес дещо змінюється. На
зачищену, пошліфовану поверхню виробу наносимо орнамент, чітко виділяємо
його шилом, ще раз зачищаємо дрібненьким склопапером, поліруємо і лише
після цього виконуємо різьбу.
Конкретно технологію полірування, лакування, підготовки виробів до
прозорого покриття буде подано у розділі «Опорядження виробів із
дерева».
ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ РІЗЬБИ ПО ДЕРЕВУ
Головним інструментом для різьби є різець. На початку виникнення різьби
основним різцем служив звичайний ніж, який довгим час виконував подвійну
функцію. У хатніх потребах він використовувався як необхідне знаряддя
побуту, у руках майстра був інструментом. Ножем робили помітки на
сволоках, стелинах, одвірках (зарубки на пам’ять), і лише згодом він
перетворився на інструмент різьбяра та скульптора. За допомогою ножа
прикрашали вироби домашнього вжитку — полиці, лави, мисники, скрині,
ліжка, шафи, вози, ложки та інше Але йшов час, і майстер помітив, що
можливість такого інструменту обмежена, людина прагне економити час,
швидше виконати замовлення, і це спонукає її до винахідництва. Так
появляються різці різного профілю, спеціальні різці та пристосування.
Вже в часи Шкрібляка майстри мали по два-три десятки різних різців.
Найпростіший прямий різець — «рівнак». Він має пряме вістря різної
ширини (10 — 20-25 мм). Застосовується для затинання вибраного і
підібраного фону, зарубування гнізд під вставки інкрустації.
Косий різець — «косак» — має вістря, зрізане під кутом 45-75 градусів,
шириною 5-15 мм. Застосовується для виконання мотиву «ширинки»,
«півширинки», різьблення «копаничок».
«Городничок» має вістря, зрізане з обох сторін під кутом + 45 градусів
до центру. Застосовується для різьблення квадратних та ромбовидних
копаничок.
Характерним для всіх трьох видів різців є те, що загострюються вони з
обох сторін під кутом 15-20 градусів.
Вибирачі прямі і клюкарза. Застосовують для вибирання фону при виконанні
різьби та Інкрустації’. Ширина леза 1-5 мм. Прямі вибирачі загострюються
з однієї сторони, як стамеска, а клюкарза — зверху.
Різці півкруглі — «пшеничка», «фасулька» — мають пологе, злегка вигнуте
вістря завширшки 5-20 мм. Застосовуються для різьблення елементів
«колосок», «фасульки» та для інкрустації аналогічних елементів.
«Підківка» — різець з малим радіусом заокруглення, шириною 3-15 мм.
Застосовуються для різьблення орнаментального мотиву «підківка»,
«жолобки», «парканець», «копитця», «слізка».
«Різчики» — квадратні і ромбовидні, розміром 5-15 мм. Застосовуються для
різьблення зубців, зарубування гнізд під інкрустацію квадратних та
ромбовидних елементів.
Фучок «фуджок» (трикутний, півкруглий) для виконання прямих
орнаментальних ліній, «ільчастого письма», «сіканця», «драбинки» та
інших.
ПРИСТОСУВАННЯ ДЛЯ РІЗЬБИ ТА ІНКРУСТАЦІЇ
Для полегшення праці різьбяра та прискорення виконання роботи з
декорування виробу майстри користуються деякими пристосуваннями.
Циркуль обрізний із вставною (змінною) ніжкою застосовується для
проведення круглих фучкових ліній, вирізування канавок для інкрустації,
обрізування заокруглених країв елементів та мотивів.
Штрейхмус — інструмент для нарізання поясків з форніру для інкрустації.
Форнір — тоненькі (товщиною 3-4 мм) пластини кольорового або
натурального дерева, підготовлені для інкрустації.
Швайсики — це спеціально загострені фігурні свердла, які служать для
виконанні елементів «швайсики», «колачики».
Друлівник — саморобний інструмент. Складається із стержня, у нижній
частині якого закріплений маховичок. Стержень закінчується патроном,
куди вставляється свердло. Приводиться в рух за допомогою шнурочка і
поперечки, яка рухається вгору-вниз по стояку. Застосовується для
свердління гнізд під інкрустацію, виконання елементів «швайсики»,
«калачики», «кругла».
Борики — свердла для інкрустації круглих вставок (свердління гнізд);
завертач — інструмент для свердління гнізд;
обвертач — пристосування для вирізування вставок із форніру.
Дорники — своєрідні пуансони, що застосовуються для набивання із листа
металу вставок — «капслів».
Спеціальні дорники також застосовують для набивання круглих вставок із
торцевого форніру для інкрустації.
«Паскарики» — стара назва інструменту, що застосовувався для
вирізування канавки по периметру прямокутної поверхні для поясків. Зараз
застосовується рідко, для проведення паралельних ліній.
«Очко» — інструмент для набивання неглибоких ямок у вигляді очка.
«Гребінка» — інструмент для пробивання декількох неглибоких гнізд за
один раз для обробки фону або пробивання по фучкових лініях.
«Очкарик» — давній інструмент у формі коліщатка, що застосовується для
наколювання маленьких гнізд у фучкових лініях.
ВПРАВИ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ДЕЯКИХ ЕЛЕМЕНТІВ РІЗЬБИ ТА ІНКРУСТАЦІЇ
За складністю виконання елементи та мотиви різьби умовно поділяють на
дві основні групи. Тому тренувальні вправи рекомендується проводити в
такій послідовності: «драбинка», «ільчасте письмо», «смерічки», «січені
зубці», «кривулька», «дашки», «моршінка», «копаниці», «ширинки»,
«головкате», «віконці», «бесаги», «півширинки», «гачки», «парканець»,
«копитці», «заячі вушка», «жолобки», «пшенички», «слізки», «тарнички»,
«ружі», «гачки», «бані», «ментелі», «сонічко», «кучері».
ІНКРУСТАЦІЯ
Інкрустація — один із видів дерев’яної мозаїки по дереву. Інкрустацією
на Гуцульщині називають інтарсію, що походить від слова «INTARSIO» —
врізати, тобто заглиблювати у фон. Це якраз те, що відповідає
гуцульській інкрустації, тому далі про інтарсію ми будемо говорити як
про інкрустацію.
Про інтарсію (викладання деревом по дереву) відомо ще з глибокої
давнини.
На Україні знайдено стародавні дерев’яні пам’ятки, прикрашені інтарсією,
що відносяться до V ст. до н.е., зокрема, це Керченський саркофаг, що
зберігається в Ермітажі (Санкт-Петербург).
Високого розвитку інтарсія досягла в Італії в ХV-ХVІ ст., а пізніше у
Франції, де окремі види дерев’яної мозаїки дістали назву відомих
майстрів, як, наприклад, техніка Булля, який заснував цілу школу
дерев’яної мозаїки.
У другій половині XVIII століття техніка інкрустації поширилася на
Україну, в Росію, на Кавказ і далі.
Пам’яток інкрустації деревом по дереву збереглося мало, оскільки дерево
— матеріал, що швидко руйнується.
На Україні в XIX — початок XX ст. інкрустація найбільше була розвинута в
західних областях і, зокрема, в Косівському районі Івано-Франківській
області.
Техніка інкрустації полягає в тому, що на підготовленому виробі
розмічують орнамент. Різцями зарубують по контуру розмічені елементи. За
допомогою вибирачів вибирають гнізда, які формою відповідають майбутнім
елементам. За формою гнізд вирізають вставки із форніру. Форнір — це
тоненькі пластинки дерева завтовшки 2,5-3 мм, нарізані з підібраного за
кольором матеріалу дерева. Матеріал для пластинок бажано підбирати з
тієї самої породи, що й виготовлений виріб.
Якщо з явора — то яворові, якщо з груші — то грушеві. Це в тому випадку,
коли форнір підфарбовуємо. Пластинки нарізують в радіальному напрямку,
тоді вони краще просочуються фарбою під час проварювання, легко
обробляються. Окрім чорного підфарбованого форніру, для інкрустації
бажано вживати природний колір деревини: червону грушу, коричневу сливу,
білий явір, яблуню та інші породи. Виконана з природних вставок
інкрустація довго зберігає початковий колір.
Інкрустація може виконуватись не тільки дерев’яними вставками, а й
металом, перламутром, бісером та іншими матеріалами, кожен з яких має
свої технологічні особливості. Тому розглянемо стисло кожну техніку
окремо.
ІНКРУСТАЦІЯ ДЕРЕВОМ ПО ДЕРЕВУ
Інкрустацію деревом по дереву рекомендується виконувати в такому
технологічному порядку. Спочатку розмічуємо шилом весь орнамент на
виробі. Виконуємо інкрустацію одним тоном. Для виробів із світлої
деревини використовуємо темний форнір, чорний фарбований, червону грушу
або сливу. Для виробів із темної деревини — яворовий форнір або інший
світлий.
Спершу бажано викласти великі вставки, які потім маємо Ще раз
перекладати, за ними — менші, потім перекладаємо великі. На великих
часом поміщаються цілі мотиви — «квітка», «ружа», «хрестики» та інші.
Перед перекладанням іншими кольорами поверхню акуратно зачищуємо.
В кінці інкрустуємо пояски, які замикають орнамент. При перекладанні
декілька разів різнокольоровими вставками зачищуємо всю інкрустацію
цикліною та стамескою. Щоб уникнути різкого контрасту чорне-біле, а
добитися плавного м’якого переходу, інкрустуємо в такій послідовності:
чорний — темно-коричневий, світло-коричневий або червона груша, білий,
Можна і в зворотному напрямку.
Підготовлені вставки щільно підганяються. Не бажано робити помітний
нахил стінок вставки, тому що при забиванні вони не утримуються в
гнізді, їх мовби викидає, тому нахил має бути мало помітний.
При зарубуванні гнізд різець треба тримати строго вертикально, навіть з
ухилом на гніздо, щоб стінки гнізда були прямими. Всі дерев’яні вставки
інкрустуються в гніздах на клею.
Вставки повинні міцно прилягати до стінок і до дна гнізда, тому що при
перекладанні їх іншим кольором вони тріскаються. Перекладаються вставки
тоді, коли клей повністю висох. При інкрустації мотивів «бані»,
«ментелі», які об’єднані в стрічковий ряд, викладаємо трикутники через
один. Коли клей підсохне, закінчуємо ряд повністю. В кінці вирівнюємо
основу й інкрустуємо поясок, потім — головки. Після закінчення
інкрустації великі виступи знімаємо стамескою всю площину вирівнюємо
цикліною, зачищуємо склопапером і покриваємо політурою чи лаком. Для
кращої наочності технологію виконання інкрустації складних мотивів
винесено окремими малюнками.
1. «Колосок», «пшеничка», «фасулька» — найбільш поширений мотив у
гуцульській різьбі та інкрустації. Має свої технологічні особливості
виконання. Для інкрустації цих мотивів бажано мати два різці «пшеничка»,
один менший для затинання гнізд, другий більший для вирізування вставок.
При відсутності таких можна користуватися й одним. При інкрустації
«колоска» необхідно зарубувати гнізда та вставляти вставки через одну,
щоб не попсувати перегородок, почекавши коли підсохне клей. Це важливо
тоді, коли елементи колоска стоять близько один до одного. Вставки
вирізаємо із заготовленої смужки форніру.
2. Інкрустація трикутників і круглої, що поєднані в один орнаментальний
мотив. Виконується даний мотив в такій послідовності. По рисунку
орнаменту підбираються свердла-борики, яких для інкрустації завжди
повинна бути пара — «завертач» і «обвертач». Завертачем висвердлюють
гнізда, потім парним йому обвертачем вирізуються вставки із
підготовленого форніру і укладаються в підготовлені гнізда на клей.
Кружечки укладаються в гнізда так, волокна ішли паралельно основі
трикутника. Потім зарубується трикутник, вибирається гніздо, точно за
розміром гнізда вирізується вставка, примірюється і вставляється у
гніздо на клей.
3. «Кучері» — складний орнаментальний мотив. Може виступати як
самостійний орнамент у смузі, на тарелях. Виконується в два прийоми,
спершу інкрустуються пояски, що утворюють трикутники, потім — головки
кучерів. Інкрустація кружечка описана вище.
4. «Гачки», «рачки». На відміну від кучерів складаються лише з поясків.
Інкрустуються в послідовності, показаній на малюнку. Прямим різцем
затинають по контуру розміченого мотиву, вибирачами вибирають гніздо. За
розмірами гнізда підготовляють пояски, примірюють і вставляють у гніздо
на клей. Основні пояски повинні перетинати навхрест одні одних, а вусики
з’єднуватися по діагоналі.
5. «Бані», «ментелі» — мотив дуже поширений у гуцульській різьбі та
інкрустації. Складається із трикутника, »клинця”, на вершину якого
поставлено кружечок. Спершу інкрустують трикутники через один тому, що
коли зарубати і вибрати їх всі підряд, ослаблюються гострі кінці і
основи трикутників виходять неоднакові. Коли викладені всі клинці,
інкрустується поясок, що завершує основу мотиву, тоді виходить, що
основа клинців обрізана рівно на одній лінії. На вершинах клинців
інкрустуються кружечки, центри яких повинні йти точно по одній прямій.
6. «Кружечок», або «кругла», — доповнюючий мотив, часто служить для
організації центральної частини орнаменту. Перекладання кружечків іншими
кольорами робиться після повного висихання клею. Технологія виконання
описана вище.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
