Реферат
на тему:
Ліпні роботи
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЛІПНІ РОБОТИ
ІНСТРУМЕНТИ І ПРИСТРОЇ ДЛЯ ЛІПНИХ РОБІТ
МАТЕРІАЛИ І РОЗЧИНИ ДЛЯ ЛІПНИХ РОБІТ
ВИГОТОВЛЕННЯ МОДЕЛЕЙ
ВИГОТОВЛЕННЯ ФОРМ
ФОРМУВАННЯ ЛІПНИХ ДЕТАЛЕЙ
ВСТАНОВЛЕННЯ ГОТОВИХ ЛІПНИХ ДЕТАЛЕЙ
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЛІПНІ РОБОТИ
Приміщення і фасади будівель з декоративною метою прикрашають рельєфними
архітектурними ліпними деталями, які після встановлення на місце
виступають з площини будівельної конструкції (стіни, стелі, колони
тощо). До архітектурних деталей відносяться: карнизи, барельєфи, ліпні
фризи, розетки, балясини та ін. Окремими елементами архітектурних
оздоблень є іоніки, листя, горох, сухарі та інші деталі, які здебільшого
виготовляють у вигляді стрічкового орнаменту (рис. ПО). Роботи,
пов’язані з виготовленням архітектурних деталей і встановленням їх на
місце, називаються ліпними. Такі роботи виконують ліпники архітектурних
деталей.
Архітектурні деталі для оздоблення фасадів виготовляють з цементного
розчину індустріальним способом на залізобетонних заводах і лише деякі
дрібні збірні елементи і деталі можна виготовляти в приоб’єктних ліпних
майстернях. Деталі для опорядження приміщень виготовляють з гіпсу в
спеціально обладнаних ліпних майстернях. Застосовувати гіпсові деталі
для опорядження зовнішніх поверхонь можна у виключних випадках при умові
захисту їх від атмосферних опадів водостійким покриттям (оліфою, олійною
фарбою, парафіном тощо) або під піддашком.
За своїм характером і, до деякої міри, за технологією виконання ліпні і
штукатурні роботи споріднені. Особливо це спостерігається при виконанні
рельєфних декоративних штукатурок, витягуванні архітектурних деталей
шаблонами, створенні фактурної поверхні тощо. Тому, вивчаючи ліпні
роботи, ми знову зіткнемося з приготуванням відповідних розчинів,
виконанням моделей за допомогою шаблонів тощо.
Рис. 1. Ліпні вироби:
а — іоніки; б – намисто; б — горох; г — тригліф; д ~ розетка; є —
балясина
Ліпні вироби, що надходять на будівництво з заводів будіндустрії або
спеціальних майстерень, мають бути повністю опоряджені і готові до
встановлення на місце. На їх зовнішній поверхні не повинно бути раковин,
щілин, напливів розчину та інших дефектів. Відповідний рельєф кожного
виробу має бути чітким і однаковим на кожній однотипній деталі.
Завезені на будівельні об’єкти ліпні вироби встановлюють у відповідності
з проектом, додержуючись таких вимог:
деталі масою до 1 кг, виготовлені з гіпсу, заввишки до 10 см або
виготовлені на цементному в’яжучому заввишки до 5 см, закріплюють
відповідно на гіпсовому або цементному розчині;
деталі масою від 1 до 5 кг, виготовлені з гіпсу, заввишки більше 10 см
або виготовлені на цементному в’яжучому заввишки до 5 см, закріплюють
костилями або шурупами і на відповідних розчинах;
важкі деталі масою більше 5 кг закріплюють на клямерах і розчині;
якщо важкі деталі мають в собі арматурний каркас, то арматура з нього
має виступати назовні. У цьому випадку деталь закріплюють за допомогою
арматури до основних частин будівлі;
архітектурні деталі фасадів встановлюють одночасно з кладкою стін;
встановлювати гіпсові деталі в приміщеннях з експлуатаційною вологістю
більше 60 % не допускається;
закріплювати ліпні деталі гіпсовою мастикою до бетонних поверхонь і
поверхонь, обштукатурених цементними розчинами, не допускається.
Якість виконаних ліпних опоряджень повинна відповідати таким вимогам:
відхилення витягнутих ліпних деталей (карниза, паска тощо) від
горизонталі і вертикалі не повинне бути більше 1 мм на 1 м довжини або
висоти;
відхилення осі крупної окремо стоячої деталі від заданого положення не
повинно бути більше 10 мм;
частини рельєфу гіпсової деталі у місцях стику повинні знаходитись в
одній площині;
опоряджені стики між деталями мають бути непомітними;
рисунок у кутах повинен бути симетричним з обох боків кута.
Ліпні роботи виконують у такій послідовності: виготовлення моделей у
натуральному розмірі, виготовлення форм, формування виробу, зовнішнє
опорядження його і встановлення на місце.
ІНСТРУМЕНТИ І ПРИСТРОЇ ДЛЯ ЛІПНИХ РОБІТ
У ліпних роботах застосовують різні інструменти, які за призначенням
можна поділити на чотири групи: різальні, скребкові, вимірювальні і
допоміжні. З деякими з цих інструментів ви вже познайомились, бо вони
застосовуються у штукатурних і деяких інших опоряджувальних роботах.
До різального інструменту відносяться долота, скарпелі, ножі та пилки.
Долота з прямими лезами (Рис. 2, в) застосовують для обробки плоских
поверхонь відлитих форм, моделей і готових гіпсових деталей. їх
виготовляють із сталі, дюралюмінію, латуні та інших матеріалів. Довжина
долот 200—300 мм, ширина робочого леза 5—50 мм. Лезо долота може бути
прямим або косим з рівним або зубчастим краєм.
Рис. 2. Різальний інструмент:
а — ніж; б — пилка-ножовка; в— прямі долота; г — напівкруглі долота; д —
карпелі
Для обробки сферичних поверхонь гіпсових деталей застосовують
напівкруглі долота (Рис. 2, г). За розмірами вони бувають такі самі, як
долота з прямими лезами.
Ножі (Рис. 2, а) різні за розміром і формою застосовують для
підрізування країв гіпсових виробів, розколювання невеликого розміру
гіпсових чорнових форм та інших робіт. Ножі виробляють з якісної
високовуглецевої інструментальної сталі, яка пройшла спеціальну термічну
обробку.
Пилка-ножовка (Рис. 2,6) застосовується для розпилювання погонажних
гіпсових деталей, відрізування їхніх кінців для з’єднання «на вус»,
розпилювання дощок і рейок при виготовленні шаблонів та інших робіт.
Полотна пилок виготовляють з вуглецевої інструментальної гарячекатаної
сталі з хімічно захисним покриттям. Ручки пилок роблять з пластмаси,
деревини, алюмінієвих сплавів тощо. Довжина пилки 400—600 мм.
Скарпелі (Рис. 2, д) для ліпних робіт — це тонкі сталеві стержні
завдовжки 200—300 мм з розплющеним робочим лезом завширшки 10—ЗО мм.
Скарпелі застосовують для розколювання гіпсових форм, зрубування
напливів розчину на цементних або ліпних виробах та інших робіт.
Рис. 3. Скребкові і згладжуючі інструменти:
а — стеки; б — косарики; в — лопатки
Рис. 4. Вимірювальні інструменти:
а — вимірювачі; б — циркулі; в — косинець; г —кутник
До скребкових інструментів відносяться стеки, косарики, лопатки, циклі
та інші подібні інструменти.
Стеки, косарики і лопатки (Рис. 3) застосовують при виготовленні і
обробці моделей, форм і готових ліпних виробів. Ними намазують гіпсовий
розчин на пошкоджені місця виробу, підправляють усьонки, намазують на
модель клей тощо. Ці інструменти робітник здебільшого виготовляє сам з
міді, дюралюмінію, деревини твердих порід, кісток та інших твердих
матеріалів. Робочі леза стек можуть бути прямі або зубчасті.
З цією ж метою можна застосовувати циклі з дрібними зубцями (див. рис.
99, а).
Рис. 5. Малярні щітки (а) і мутовки (б)
При виготовленні моделей і шаблонів користуються різними вимірювальними
інструментами: косинцями, кутниками, циркулями, вимірювачами,
дерев’яними або металевими лінійками тощо (Рис. 4). Ці інструменти
потрібні для виконання геометричних побудов при виготовленні профільних
дощок шаблонів, перенесення розмірів рисунка в натуральну величину з
робочого креслення на модель чи шаблон та інших робіт.
Крім зазначених вище інструментів, при виконанні ліпних робіт
користуються круглими і плоскими малярними щітками (Рис. 5, а), якими
наносять на модель і форми мастила, клеовий розчин, оліфу, тощо.
Виготовляють ліпні вироби на столах-верстаках. Для перемішування
гіпсового розчину в ящику та трамбування його після заповнення форм
застосовують мутовки (Рис. 5, б).
МАТЕРІАЛИ І РОЗЧИНИ ДЛЯ ЛІПНИХ РОБІТ
Для виготовлення моделей застосовують глину або пластилін.
Глину можна використовувати яку завгодно, аби вона була пластичною.
Кращими є глини зеленкуватого або синюватого кольору. Якщо глина має
багато домішок піску або гравію, то її треба очистити від них. Для цього
глину відмочують. Це роблять так. Перемішавши глину з водою в якийсь
посудині, дають змогу важким домішком осісти на дно, а глиняний розчин
переливають в інший посуд. Так повторюють кілька разів. Після цього
очищеному глиняному розчину дають відстоятись, зливають з нього воду і
глиняне тісто підсушують до потрібної вологості, щоб можна було ліпити
вироби. Придатною до ліплення глиною вважається така, яка легко змінює
свою форму і не прилипає до рук.
Щоб надати глині більшої пластичності і захистити її від швидкого
висихання, до неї додають оліфу, рослинну олію, крохмаль, декстрин та
інші домішки. Зберігають приготовлену до роботи глину у спеціальній
тарі, яку накривають мокрою мішковиною.
Для ліплення дрібних орнаментальних моделей застосовують пластилін. На
відміну від глини пластилін довго сохне, зберігаючи свою пластичність.
Якщо для роботи готового заводського пластиліну немає, його можна
приготувати на місці.
Склад пластиліну (частин за масою)
Глина тонкорозмелена………………….. 15
Віск натуральний………………………….. 20
Вазелін технічний ………………………… 10
Смалець або здір ………………………….. 10
Сірка (порошок) …………………………… 12
Спосіб приготування. Віск, вазелін і смалець розтоплюють у металевій
посудині на невеликому вогні, перемішуючи їх. Коли матеріали
розтопляться, у зняту з вогню розплавлену масу додають сірку і висушену
порошкоподібну глину, після чого всю суміш ретельно перемішують.
Для виготовлення форм застосовують гіпс, тваринний клей (желатин) і
формопласт.
Гіпс формувальний. Залежно від тонкості помолу гіпс буває будівельний
(алебастр) і формувальний. В ліпних роботах використовують лише
формувальний гіпс, як більш якісний. Це матеріал тонкого помолу, що
здатний швидше тверднути і давати міцніші розчини, ніж будівельний гіпс.
Після змочування водою у процесі тужавіння підвищується температура і
збільшується об’єм гіпсу до 1 %. Починається тужавіння гіпсу через 4—5
хв після розведення водою і закінчується через 6—20 хв. Практично гіпс
за 10—12 хв переходить у каменеподібний стан.
Швидке тужавіння гіпсу не дає змоги повністю використати розведений гіпс
для виготовлення гіпсових виробів. Тому, щоб уповільнити тужавіння, до
гіпсових розчинів і тіста додають спеціальні добавки. Уповільнювачами
тужавіння гіпсу є 1 — 1,5 %-ний розчин тваринного клею, розчини
сірчанокислого цинку, вуглекислого магнію, суперфосфату тощо.
Гіпсовий розчин (тісто) для ліпних робіт приготовляють у такій
кількості, щоб його можна було використати протягом 10—12 хв. Невелику
кількість розчину приготовляють у гумових чашках — гіпсовках. Гіпсовку
можна зробити самому, розрізавши навпіл гумовий м’яч з товстими
стінками. Оптимальний об’єм гіпсовки має бути 1—1,2 л. Більшу кількість
розчину приготовляють у дерев’яних або металевих ящиках, виготовлених з
металу, що не окислюється. Готуючи розчин, у посуд наливають потрібну
кількість води і висипають гіпс, розмішуючи його по всій площі дна
посуду. Після цього розчин енергійно перемішують ліпною лопаткою або
мутовкою (див. Рис. 5, б) до утворення однорідної пластичної маси
потрібної в’язкості. Для утворення рідкого розчину (для заливання у
форму) співвідношення між гіпсом і водою в розчині повинно бути 1:1. Для
розчинів середньої густоти і густих це співвідношення повинно бути
відповідно: 1,5:1 і 2:1 (гіпс : вода). Такі розчини застосовують для
виготовлення форм, витягування деталей шаблонами та інших робіт.
Желатин — це тваринний клей, що виробляється проварюванням кісток
дрібних тварин або птахів. Випускається желатин у вигляді плиток або
дрібнозернистих платівок жовтуватого кольору. Він практично не
розчиняється у холодній воді. Щоб приготувати водний розчин желатину, до
нього додають воду і варять у клеєварках протягом 12—15 хв при
температурі 90— 95 °С.
Форми, виготовлені з густого розчину желатину, міцні та еластичні. З
однієї желатинової форми можна відлити до 100 виробів. Спрацьовані форми
можна знову переварити і матеріал використати для виготовлення нових.
Під час варіння старих форм до желатину бажано додати 10 % гліцерину,
який підвищує еластичність форм.
Формопласт — це еластична пластична маса жовтувато-коричневого кольору,
яку здебільшого виробляють на заводах. При потребі його можна
приготувати безпосередньона місці робіт у ліпній майстерні.
Склад формопласту
(%)
Поліхлорвінілова смола ……………………………………. 20
Стеарат кальцію
…………………………………………………. 2
Дибутилфталат…………………………………………………..
76
Касторова олія
……………………………………………………. 2
Формопласт плавиться при температурі 135—140 °С, а застигає при 100—ПО
°С. При температурі нижче нуля він стає твердим і крихким. При
температурі вище 150 °С формопласт розпадається на складові частини,
тому, коли його розтоплюють, слід бути обережним. Щоб формопласт не
пригоряв, його розтоплюють в алюмінієвому посуді на олійній або піщаній
бані (Рис. 6).
Формопласт застосовують для виготовлення форм, в яких відливають дрібні
рельєфні: архітектурні деталі. Виготовлені з формопласту форми не
бояться вологи і підвищеної температури (до 80 °С), а також не
деформуються. З однієї формопластової форми можна відлити кілька тисяч
виробів. Формопласт не пристає до деталі, тому під час виготовлення її
форму не потрібно змащувати мастилом.
У ліпних роботах застосовують також різні допоміжні матеріали, якими
армують деталі або змащують моделі і форми.
Для армування гіпсових деталей застосовують сталевий, алюмінієвий або
мідний дріт, сталеві стержні круглого перерізу, дранку, паклю, сітчасту
тканину та інші волокнисті матеріали. Вибір потрібної арматури залежить
від розміру деталі, її призначення і можливостей застосування того чи
іншого матеріалу.
Рис. 6. Піщана баня для розтоплення формопласту:
1 — зовнішній вигляд; 2 — пісок; 3 — внутрішній посуд; 4 — формопласт
Щоб відлитий ліпний виріб можна було легко відокремити від форми, її
перед заливанням гіпсового розчину змащують спеціальними сумішами
(мастилами). Найпростішим мастилом є оліфа, але вона швидко висихає.
Тому для змащування форм і моделей застосовують спеціальні суміші, до
складу яких входять стеарин, автол, машинне масло, гас та інші
матеріали.
Суміш для змащування форм
Гас, л……………………………………… 1
Автол, л ………………………………… 1
Стеарин, кг …………………………. 1,3
Спосіб приготування. У розплавлений і знятий з вогню стеарин, поступово
перемішуючи, додають гас. До одержаної суміші додають таку кількість
автолу, щоб після перемішування за зовнішнім виглядом мастило нагадувало
вазелін.
У цій суміші автол можна замінити такою ж кількістю машинного масла, а
стеарин — парафіном.
Для змащування гіпсових форм, коли виготовляють вироби з цементного
розчину, застосовують мастило, приготовлене з автолу, розведеного гасом.
Змащену таким мастилом форму до заповнення її цементним розчином
посипають всередині тальком.
Виготовлені моделі і форми для збільшення їхньої водостійкості
покривають оліфою, олійним лаком чи шеллаком.
ВИГОТОВЛЕННЯ МОДЕЛЕЙ
Щоб виготовити ліпну деталь, насамперед потрібно зробити її модель у
натуральну величину. За готовою моделлю виготовляють форму і вже в ній
відливають потрібну кількість ліпних деталей. Виготовлення моделей дуже
складна справа, що потребує від робітників найвищої кваліфікації.
Виготовляють моделі з пластичної глини робітники-модельники, котрі
знаються на скульптурній справі. Проте прості моделі прямолінійних або
криволінійних витягнутих архітектурних деталей без рельєфної порізки
можна виготовляти за допомогою відповідних шаблонів. У цьому параграфі
ми в основному розглянемо технологію виконання простих моделей за
допомогою шаблонів.
За модель може також служити кусок старої ліпнини, знятий з раніше
опорядженої ліпленням поверхні. Це здебільшого роблять, виконуючи
ремонтні роботи.
Моделі у вигляді витягнутої архітектурної деталі виконують на
столі-верстаку, на кришку якого кладуть мармурову, гіпсову або скляну
(завтовшки 8—10 мм) плиту з отвором діаметром 10—15 мм в її
геометричному центрі. Розмір кришки верстака 1×2—2,8 м.
Шаблон для виконання моделі на столі виконують у натуральну величину за
профілем деталі, поданої у робочих кресленнях. Шаблон виготовляють так
само, як і під час витягування архітектурних деталей безпосередньо на
поверхні. На Рис. 7 подано зразки шаблонів для виконання прямолінійних і
криволінійних архітектурних деталей різного профілю.
Розглянемо виконання моделі прямолінійної архітектурної деталі за
шаблоном, поданим на Рис. 7, а. Спочатку вздовж довшого краю кришки
стола прибивають дошку (правило) 1 так, щоб вона виступала над площиною
кришки на 3—4 см. До опорної дошки шаблона 4 прибивають полозок 2 так,
щоб він знаходився над правилом і ковзав по ньому. Після цього шаблон
протягують по всій довжині правила і слідкують за тим, щоб він
рівномірно пересувався (не скакав). Довжина моделі прямолінійної деталі
має бути не більше 1 м. Довші деталі під час висихання і при перенесенні
до місця встановлення деформуються (вигинаються).
Рис. 7. Зразки шаблонів для виконання витягнутих архітектурних деталей:
а — з однією опорною дошкою; б — з двома опорними дошками; в — для
криволінійної циркульної деталі; г — для прямолінійної і криволінійної
деталей; д — для криволінійної деталі; 1 — правило; 2 – полозок; 3 —
підкоси; 4 — опорна дошка (санчата); 5 — профільна дошка; 6 — профільна
металева пластинка; 7 — паз для штифта; 8 — штифти; 9 — радіусна рейка
До початку витягування деталі правило, полозок і частину кришки
верстака, яка буде зайнята деталлю, змащують мастилом. Приготовлений
густий гіпсовий розчин (тісто) лопаткою наносять на кришку стола смугою,
що дорівнює висоті деталі, за кілька разів тонкими шарами. Після
накидання кожного шару шаблон протягують оббитим жерстю боком уперед.
При наступному накиданні розчину слідкують, щоб він заповнив усі ділянки
деталі. Коли деталь готова і повністю затвердне, її змочують водою і
знову пересувають шаблон у тому ж напрямку, здираючи верхній шар гіпсу.
Після цього модель вкривають рідким розчином гіпсу і протягують шаблон у
протилежному напрямку. Після повного затверднення моделі кінці її
підрізають під прямим кутом ножем або пилкою, вкривають оліфою чи лаком
і використовують для виготовлення форми.
Для виготовлення циркульної криволінійної моделі користуються шаблоном,
поданим на Рис. 7, в. Для виконання цієї роботи спочатку на кришці стола
відмічають смугу, що дорівнює ширині майбутньої моделі. З цією метою
штифт шаблона вставляють у відповідний отвір на кришці стола (у центрі)
і, обертаючи шаблон з притиснутим до нього олівцем, намічають відповідні
лінії. Далі роботу виконують так само, як і при виконанні прямолінійної
моделі.
Дрібні моделі рельєфних порізок (намиста, гороху, листя тощо), якими
прикрашають різні архітектурні елементи будівлі, в тому числі і
витягнуті архітектурні деталі, вирізують вручну з гіпсових заготовок
прямокутного перерізу з профілем рельєфної оздоби, попередньо
виготовлених за допомогою шаблона або відлитих у спеціальних формах.
На Рис. 8 подано послідовність виконання порізки гороху. Спочатку
виготовляють шаблон, у профільній дошці якого вирізують профіль гороху і
профіль пластинки, на якій він буде триматись. За цим шаблоном на
столі-верстаку витягують заготовку завдовжки 20—25 см (Рис. 8, б). Коли
заготовка затвердне, приступають до вирізування рельєфу гороха вручну.
Для цього на заготовці олівцем позначають розміри горошин. Вирізують
горошини, користуючись долотами різного профілю і розмірів (див. Рис. 2,
в, г). Вирізану модель обережно шліфують дрібнозернистою шліфувальною
шкуркою і вкривають шелаковим лаком або оліфою.
Такий спосіб виконання рельєфних порізок досить складний, тому краще
виготовляти такі моделі з дерева, металу, пластмаси, виточуючи їх, якщо
це можливо, на відповідних верстатах.
ВИГОТОВЛЕННЯ ФОРМ
По готовій моделі виготовлюють відповідну форму, в якій в подальшому
будуть відливати потрібну кількість архітектурних деталей. За ступенем
складності форми бувають прості, що складаються з однієї черепашки, і
складні (кускові) — з декількох черепашок. Якщо модель глиняна або
пластилінова, то спочатку виготовляють чорнову форму, а потім робочу.
При застосуванні моделей, виготовлених з твердих матеріалів (гіпс,
дерево, метал), одразу виготовляють робочу форму.
Рис. 8. Послідовність виконання порізки гороху:
а – профільна дошка шаблону; б – гіпсова заготовка; в – порізка гороху
Для створення чорнової гіпсової форми модель з м’якого матеріалу плоским
боком кладуть на змащену мастилом відповідну ділянку стола і покривають
її шаром підфарбованого густого гіпсового розчину завтовшки 6—8 мм.
Розчин роблять кольоровим, щоб після відливання в цій формі гіпсової
моделі можна було бачити межу між моделлю і формою, від якої її потрібно
відділити. Для підфарбування гіпсового розчину до нього додають невелику
кількість мінерального пігменту (вохри, залізного сурика, мумії тощо).
Коли перший шар розчину затвердне, накладають другий шар розчину білого
кольору завтовшки до 30 мм.
Після затверднення гіпсової форми з неї видаляють глину, очищаючи кожну
заглибину, промивають водою і сушать. Коли форма повністю висохне, її
змащують мастилом і заповнюють гіпсовим розчином. Після затверднення
розчину форму обережно, щоб не пошкодити модель, розбивають, розколюючи
долотом на окремі куски. Відмиту модель обробляють, усуваючи на ній
шорсткість, дрібні пошкодження поверхні, раковини та інші дефекти. За
цією моделлю виготовляють робочі форми.
Форми, що виготовляють за моделями з твердих матеріалів, роблять так
само, але без підфарбування гіпсового розчину. Поверхню моделі
попередньо вкривають за 3—4 рази спиртовим лаком або нітролаком.
Якщо гіпсова деталь великого розміру або складного рельєфу, форми для її
відливання роблять кускові, тобто складені з кількох черепашок. Розміри
кусків (черепашок) форми можуть бути від 5 до 50 см, завтовшки до 4 см.
Розміри кожного куска у формі можуть бути різні, бо межі їх вибирають
залежно від контуру рельєфу так, щоб не перерізувались окремі елементи
високого рельєфу. Це дасть можливість під час формування деталі легко
відділяти від неї кожний кусок форми.
Щоб виготовити кускову форму, підготовлену модель плоским боком кладуть
на змащену мастилом ділянку стола. Потім приготовляють таку кількість
гіпсового розчину, якої вистачить на ділянки моделі у межах одного або
двох кусків форми. Розчин укладають так, щоб кожен кусок зверху виступав
у вигляді піраміди. Це роблять за допомогою лопатки. Коли розчин
затвердне, куски знімають з моделі, краї їхні підрізають ножем, змащують
мастилом і встановлюють на місце. Так само формують усі наступні куски
форми. Послідовність у формуванні кусків залежить від складності рельєфу
моделі, форми архітектурної деталі, тому для кожної деталі вона буде
різною.
Щоб кускову форму можна було легко зібрати, для неї роблять спеціальний
гіпсовий кожух. Перед влаштуванням кожуха висушену кускову форму, не
знімаючи з моделі, змащують мастилом і покривають гіпсовим розчином у
декілька шарів. Перший шар роблять рідким розчином, оббризкуючи ним
форму так, щоб розчин зайшов у всі заглибини. Коли цей розчин затвердне,
послідовно накладають наступні шари розчину так, щоб кожух був завтовшки
6—8 см. Для міцності кожух армують дротом, прокладаючи його між першим і
другим шаром розчину.
Коли кожух затвердне, його обережно, так, щоб кускова форма залишилась
на моделі, знімають. Після цього з моделі знімають куски форми у
послідовності, протилежній їхньому формуванню, і укладають у кожух. У
такому вигляді кускова форма стає придатною до формування деталей. Перед
формуванням деталей її змащують мастилом.
ФОРМУВАННЯ ЛІПНИХ ДЕТАЛЕЙ
Формування деталей з гіпсу. Виготовляють ліпні деталі з гіпсу
відливанням їх у формах, виготовлених з різних матеріалів. Якщо форма
гіпсова (Рис. 9, а), то до початку роботи її змащують мастилом.
Приготовлений рідкий гіпсовий розчин поступово виливають у форму (Рис.
9, б). Щоб розчин повністю заповнив увесь простір форми, її нахиляють у
різні боки і струшують. Для збільшення міцності гіпсової деталі під час
формування всередину її закладають дріт, дранку або паклю. Коли форма
заповнилась, лишок розчину зрізають до рівня країв форми і зачищають
циклею. Через 15—20 хв відлиту деталь (Рис. 9, б) обережно виймають з
форми і кладуть на стелаж для висихання.
Після висихання деталь обробляють, щілини та окремі порожнини на її
поверхні, попередньо змочивши водою, підмазують рідким гіпсовим
розчином. Після висихання підмазаних місць деталь зачищають ножем або
дротяною сіткою і шліфують шліфувальною шкуркою.
Відливаючи гіпсові деталі у формопластових формах, їх не змащують
мастилом, бо гіпс до формопласту не прилипає.
Рис. 9. Послідовність виготовлення ліпної деталі з гіпсу:
а — гіпсова форма; б — форма, заповнена гіпсовим розчином; е — відлита
деталь
Формування деталей з цементу. Цементні ліпні деталі можна відливати у
гіпсових, металевих, дерев’яних або формопластових формах. Для
формування користуються пластичним або напівсухим жорстким цементним
розчином.
Технологія відливання деталі пластичним цементним розчином така сама, як
і під час роботи з гіпсовим розчином.
Для роботи з напівсухим цементним розчином готують суху суміш із однієї
частини цементу і двох частин просіяного піску. Води у розчин додають
стільки, щоб він був напівсухим, тобто, якщо взяти в руку такий розчин і
стиснути його, то утворена грудка не повинна розсипатися або
розпливатися.
Перед набиванням змащену форму поступово, шарами, заповнюють розчином,
трамбуючи кожний шар дерев’яним бруском. Коли форма буде заповнена
розчином, її накривають дерев’яним щитом і обережно перевертають так,
щоб щит був знизу. Після затужавіння розчину форму знімають або, якщо
вона кускова, — розбирають, а відформовану деталь залишають на щиті. Щоб
деталь швидше і краще затверділа, її покривають вологими ганчірками.
Під час твердіння деталі протягом 7—8 днів ганчірки періодично змочують
водою. Готову деталь обробляють, зчищають з неї напливи розчину і
підмазують порожнини, якщо вони є на її поверхні.
ВСТАНОВЛЕННЯ ГОТОВИХ ЛІПНИХ ДЕТАЛЕЙ
Гіпсові деталі залежно від їхніх розмірів і маси (детально див. § 48)
закріплюють на гіпсовому розчині, цвяхах, гвинтах або на розчині і
«клячах».
Найчастіше у вигляді внутрішніх витягнутих архітектурних деталей
виконують карнизи. Карниз із збірних архітектурних деталей виконують у
такій послідовності. Спочатку встановлюють по два куски карнизів на
суміжних стінах у кожен кут приміщення так, щоб вони з’єднувались між
собою «на вус». Щоб правильно з’єднати кутові сторони деталей карниза,
їх до встановлення закладають у стусло (Рис. 10) і ножівкою підрізають
один кінець кожного з них під кутом 45°. Після цього на зворотному боці
деталі намазують гіпсовий розчин шаром завтовшки 4—5 мм і міцно
притискують деталь у кут між стіною і стелею. Так само встановлюють
деталь карниза у протилежному куті. Далі між встановленими деталями
натягують натертий об пігмент шнур, перевіряють його горизонтальність
рівнем і відбивають нижню межу карниза, вздовж якої, міцно припасовуючи,
закріплюють проміжні деталі карниза. Місця стиків між окремими деталями
карниза підмазують гіпсовим розчином і, користуючись відрізачкою,
зрівнюють його врівень з профілем карниза. Після висихання місця стиків
шліфують шліфувальною шкуркою.
Рис. 10. Стусло
Рис. 11. Способи закріплення архітектурних деталей на поверхні:
а — на цвяхах; б – на клячах; 1 — дерев’яна пробка; 2 — деталь з гіпсу;
3 – цвях; 4 — дріт; 5 — шуруп
Так само закріплюють деталі рельєфної порізки на карнизі або на
поштукатуреній стіні при виконанні багетів та інших оздоблювальних
витягнутих архітектурних деталей. При цьому, щоб деталь порізки краще
утримувалась на поверхні, її зворотний бік перед нанесенням розчину
змочують водою і за допомогою ножа надряпують на ньому борозни. Те саме
роблять на полиці карниза, до якої буде кріпитись порізка.
Для закріплення більш важких архітектурних деталей користуються цвяхами
або шурупами. Цю роботу виконують у такій послідовності. Спочатку на
поверхні забивають цвяхи або закручують шурупи так, щоб їхні головки
виступали над рівнем поверхні на 1,5—3 см. Це залежить від товщини
деталі. Якщо поверхня цегляна або бетонна, цвяхи забивають у попередньо
забиті в неї пробки. Відстань між цвяхами залежить від довжини деталі та
її маси. Потім деталь притискують до цвяхів і відмічають на ній місця
розміщення цвяхів. У відмічених місцях висвердлюють отвори. Глибина
отворів повинна бути трохи більшою за довжину виступаючої частини цвяха.
Приготований гіпсовий розчин тонким шаром накладають на зворотний бік
деталі, але так, щоб він заповнив висвердлені отвори. Після цього деталь
надівають на цвяхи або шурупи і міцно притискують її до поверхні (Рис.
11, а). Зайшовши в отвори, цвяхи витискують з них частину розчину, і
деталь міцно закріплюється на поверхні. Після встановлення всіх деталей
на довжину витягнутої архітектурної деталі, місця стиків підмазують і
після висихання підмазаних місць шліфують.
Важкі деталі закріплюють на клячах (Рис. 11, б). Клячі — це пристрої з
дроту і цвяхів або шурупів, які забезпечують більш міцне з’єднання
деталі з поверхнею. Спочатку на поверхню набивають потрібну кількість
цвяхів або закручують шурупи. До їхніх головок прикручують м’який дріт,
залишаючи вільними обидва його кінці. У деталі просвердлюють наскрізні
отвори, крізь які будуть протягувати кінці дроту. З лицьового боку
деталі на глибину не менше 2 см отвір повинен бути більшим, таким, щоб в
ньому можна було обертати цвях.
До початку закріплення деталі на зворотний бік її намазують шар
гіпсового розчину і притискують деталь до поверхні так, щоб кінці дроту
пройшли крізь отвори і вийшли зовні. Після цього в отвір паралельно
поверхні закладають цвях, прикручують його дротом і, обертаючи цвях,
підтягують деталь до поверхні. Кінці дроту відрізають, цвях покривають
оліфою або лаком і після їх висихання отвори замазують гіпсовим
розчином.
Цементні архітектурні деталі закріплюють на поверхні так само, як і
гіпсові, але на цементному розчині складу 1:1. Якщо деталі важкі і мають
випущену арматуру, то їх встановлюють на місце у процесі кладки будівлі,
закладаючи виступаючі прути арматурного дроту у шви кладки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Алексеев В. В. Штукатур.— М.: Стройиздат, 1987.— 48 с.
Кокин А. Д., Вершинина О. С, Каптельцева Т. М. и др. Отделочные работы в
строительстве.— М.: Стройиздат, 1987.— 656 с.
Ливанский А. М. Организация поточного производства отделочных работ.—
К.: Будівельник, 1988.— 118 с.
Максимова О. М., Стесин М. С, Тищенко И. И. Машины для отделочных
работ.— М.: Стройиздат, 1984.— 224 с.
Мещанинов А. В. Отделочные работы в монолитном домостроении.— Л.,
Стройиздат, 1989.— 273 с.
Мещанинов А. В., Пугачев Б. И., Евдокимов В. А. Оборудование, оснастка и
средства малой механизации для отделочных работ.— Л.: Стройиздат, 1989.—
240 с.
Трухан В. Г. Передвижные штукатурные и малярные станции.— М.: Высшая
школа, 1989.— 152 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
