Контрольна робота
Кути встановлення передніх коліс автомобіля. Балони для стиснутих газів
Особливості ураження електричним струмом
КУТИ ВСТАНОВЛЕННЯ ПЕРЕДНІХ КОЛІС АВТОМОБІЛЯ.
Передні керовані колеса автомобіля за будь-якої конструкції моста й
підвіски встановлюються з певними кутами нахилу у вертикальній і
горизонтальній площинах для зменшення опору рухові, а також спрацювання
шин і витрати палива.
Кут а розвалу керованих коліс (рис. 5.4, а) утворюється між площиною
колеса та вертикальною площиною, паралельною поздовжній осі автомобіля.
Якщо колесо відхилене назовні, кут розвалу вважають додатним, а в разі
зворотного нахилу – від’ємним. Для нормальної роботи керованого колеса
кут розвалу завжди має бути додатним, завдяки чому зменшуються зусилля
на поворот керованих коліс, що полегшує керування автомобілем.
Установлюючи керовані колеса, передбачають також кут/3 нахилу осі шворня
в поперечній площині й кут у нахилу осі шворня в поздовжній площині
(рис. 5.4, 6), що забезпечує повертання коліс до прямолінійного руху
після повороту. Завдяки правильному встановленню кутів/? і у
підвищуються маневреність і стійкість автомобіля, а) також накат і
термін служби шин.
У разі встановлення передніх коліс із розвалом вони намагаються!
котитися в бік від автомобіля по дузі навколо певної точки. Але оскільки
колеса жорстко зв’язані між собою балкою переднього моста, вони мають
котитися з боковим проковзуванням. Щоб уникнути цього, колеса
встановлюють під певним кутом до поздовжньої осі, тобто зі сходженням.
Сходження керованих коліс — це різниця між відстанями А і Б (рис. 5.4,
в), яку вимірюють по внутрішніх поверхнях боковин шин у середній площині
спереду і ззаду кожного колеса. Ця різниця може коливатися в межах 2…
10 мм. Сходження залежить від кутів розвалу й нахилу шворня коліс. Під
час експлуатації автомобілів усі ці кути, а також сходження керованих
коліс слід старанно регулювати. Встановлення коліс із правильним
розвалом і сходженням забезпечує прямолінійне кочення, що безпосередньо
впливає на термін служби шин і витрату палива.
У вантажних автомобілях конструкцією передбачено регулювання тільки
сходження коліс, а в більшості легкових автомобілів регулюються всі
параметри встановлення керованих коліс (табл. 5.1).
Таблиця 5.1 Параметри встановлення керованих коліс
Автомобіль Кут розвалу Кут нахил у шворня, ° Сходження, мм
поперечний поздовжній
ГАЗ-24 ГАЗ-53А
ЗИЛ- 130
МАЗ-5335 КрАЗ-257 КамАЗ-5320 УАЗ-469 0°±30’
1
1
1
1
1
1о30’ 4°30’
8
8
8
8
8
8 до 1
2°30′
2°10′
2°30′
2°30′
3
3 1.5…3
1.5…3
5.. .8
3…5
3…5
2…3
1.5…3
БАЛОНИ ДЛЯ СТИСНУТИХ ГАЗІВ
Балони розрізняються по місткості, конструктивним особливостям,
фарбуванню. Найбільш поширені балони місткістю 40 дм3.
Кисневий балон офарблюють у блакитний колір, ацетиленовий — у білий,
балон для аргону — у сірий, для вуглекислого газу і повітря — у чорний,
у темно-зелений, для інших пальних газів — у червоний колір.
На верхній сферичній частині балона залишають незабарвленим місце, на
якому вибивають паспортні дані балона: товарний знак
заводу-виготовлювача, номер балона, масу порожнього балона, дату
виготовлення, рік наступного іспиту, робоче й іспитовий тиск, місткість,
клеймо ОТК. Іспиту проводять через кожні п’ять років експлуатації.
Кисень наповняється в балони до тиску 15 Мпа. Визначити кількість кисню
в перекладі на атмосферний тиск можна множенням ємності балона на тиск
газу в ньому (по показанню манометра). Балон місткістю 40 дм3 при тиску
газу 15 Мпа (150 кгс/див2) містить кисню 40 х 150 = 6000 дм3, чи 6 м3.
Рис. 44. Балонні редуктори
ДАП-1-65 (мал. 44,6), двоступінчастий ДАД-1-65, водневий ДВП-1-65 і
пропан-бутановый ДПП-1-65.
На зварювальних посадах, що харчуються від газопроводу, установлюються
мережні редуктори : кисневий ДСК-66, ацетиленовий ДАС-66, пропановий
ДПС-66 і метановий ДМС-66.
Для централізованого харчування газами застосовують центральні
(рамповые) редуктори кисневі ДКР-250 і ДКР-6000, розраховані на
максимальну пропускну здатність газу відповідно до 250 і 6000 м/ч при
робочому тиску 0,3—1,6 Мпа; ацетиленовий ДАРУНОК-64 із пропускною
здатністю до 15 м/ч і пропан-бутановый ДПР-1-64 із пропускною здатністю
до 25 м/ч.
Для аргону випускаються редуктори АР-10, АР-40 і АР-150.
Звертання з редукторами. Перед приєднанням редуктора до вентиля балона
необхідно продути отвір вентиля балона, відкривши його на 1 — 2 с. При
цьому зварник повинний стояти осторонь від виходу струменя газу. На
штуцері, прокладці і різьбленні накидної гайки редуктора не повинне бути
бруди й олії.
Редуктор приєднується при вивернутому регулювальному гвинті.
Накидна гайка редуктора навертається на ніпель вентиля від руки і потім
затягується без великого зусилля гайковим ключем. Відкриваючи вентиль
балона, треба стежити за показаннями манометра високого тиску. Необхідно
відрегулювати гвинтом редуктора робочий тиск газу і після цього пускати
газ у пальник.
При перервах у роботі необхідно закривати вентиль балона, послабляти
регулювальний гвинт редуктора і випускати з камери низького тиску газ.
При експлуатації редуктора необхідно : працювати тільки зі справними
манометрами; плавно обертати регулюючий гвинт редуктора при встановленні
робочого тиску газу; стежити за справністю запобіжного клапана
редуктора; при замерзанні редуктора відігрівати його гарячою водою без
слідів олії; ремонтувати редуктори тільки в спеціальних майстернях.
Замерзання редуктора відбувається при різкому зниженні тиску газу. Якщо
газ містить пари води, то вони можуть утворити кристали льоду, що
заповнюють канали редуктора. Від цього порушується робота редуктора.
Небезпека замерзання тим значніше, чим більше перепад тиску, вологість
газу і нижче температура навколишнього повітря.
Рукава (шланги) служать для підведення газу до чи пальника різаку. Вони
виготовляються з гуми з однієї чи двома тканевыми прошарками. Відповідно
ДО ДЕРЖСТАНДАРТУ 9356 — 75, випускаються рукави трьох типів : I — для
ацетилену і газів-замінників (пропан і ін.); II – для рідких пальних (з
бензостойкой гуми); III — для кисню. Рукави виготовляються з внутрішніми
діаметрами 6; 9; 12 і 16 мм. Для пальників з низькою потужністю полум’я
застосовуються рукави з внутрішнім діаметром 6 мм.
Рукави повинні мати фарбування зовнішнього шару: кисневі — синю,
ацетиленові — червону, для рідкого пального — жовту.
Для роботи при низьких температурах (нижче -35 °С) застосовують
нефарбовані рукави з морозостійкої гуми. Довжина рукава береться не
більш 20 м і не менш 4,5 м; довжина стикуемих ділянок повинна бути не
менш 3 м; при монтажних роботах допускається довжина до 40 м. Кріплення
рукавів на ніпеля собою здійснюється чи хомутами м’яким дротом.
Рукави випускаються на робоче давление: типи I і II – до Про до 1,5 Мпа.
Манометр служить для виміру тиску газу і складається з трубчастої
пружини, зігнутої по дузі. Внутрішня порожнина трубки з’єднується
ніпелем, укрученим у корпус редуктора, з камерою, у якій знаходиться
газ. Другий вільний кінець труби никнув, механічно з’єднаний зі
стрілкою. При зміні тиску міняється величина деформації трубчастої
пружини, а разом з не стрілки.
Показання манометр повинні строго відповідати тиску газу. Несправний
манометр варто заміняти: редуктор з несправним манометром до
експлуатації не допускається.
Зварювальні пальники
Пальники розділяються на інжекторні і безинжекторние, однополум’яні і
многопламенные, для газоподібних пальних (ацетиленові й ін.) і рідких
(пари гасу). Найбільше застосування мають інжекторні пальники, що
працюють на суміші ацетилену з киснем.
Схема і принцип роботи інжекторного пальника. Пальник складається з двох
основних частин — стовбура і наконечника (мал. 45). Стовбур має кисневий
1 і ацетиленовий 16 ніпелі з трубками 3 і 75, рукоятку 2, корпус 4 з
кисневим 5 і ацетиленовим 14 вентилями. З правої сторони пальника (якщо
дивитися по напрямку плину газів) знаходиться кисневий вентиль 5, а з
лівої — ацетиленовий вентиль 14. Вентилі служать для пуску, регулювання
витрати і припинення подачі газу при гасінні полум’я. Наконечник, що
складається з інжектора 13, змішувальної камери 12 і мундштука 7,
приєднується до корпуса стовбура пальника накидною гайкою.
Інжектор 13 являє собою циліндричну деталь з центральним каналом малого
діаметра — для кисню і периферійними, радіально розташованими каналами —
для ацетилену. Інжектор ввертається в змішувальну камеру наконечника і
знаходиться в зібраному пальнику між змішувальною камерою і
газоподводящими каналами корпуса пальника. Його призначення полягає в
тому, щоб кисневим струменем створювати розріджений стан і засмоктувати
ацетилен, що надходить під тиском не нижче 1 кпа. Розрідження за
інжектором досягається високою швидкістю (порядку 300 м/с) кисневого
струменя. Тиск кисню, що надходить через вентиль 5, складає від 0,05 до
0,4 МПа.
Грючная сеть
Рис. 45. Пристрій інжекторного пальника:
1. 16 — кисневий і ацетиленовий ніпелі, 2 — рукоятка, 3, 15 — киснева й
ацетиленова трубки, 4 – корпус, 5, 14 — кисневий і ацетиленовий вентилі,
6 — ніпель наконечника, 7 — мундштук, .4 – мундштук для
пропан-бутан-кисневої суміші, 9 — штуцер. 10 — підігрівник, 11— трубка
пальної суміші, 12 — змішувальна камера, 13 — інжектор; а, б — діаметри
вихідного каналу інжектора змішувальної камери, у — розмір зазору між
інжектором і змішувальною камерою, м — бічні отвори в штуцері 9 для
нагрівання суміші, д — діаметр отвору мундштука
Рис. 46. Інжекторний пристрій:
1 — змішувальна камера, 2 — інжектор, 3 — корпус пальника
Інженерний пристрій показаний на мал. 46. У змішувальній камері кисень
перемішується з ацетиленом, і суміш надходить у канал мундштука. Пальна
суміш, що виходить з мундштука зі швидкістю 100—140 м/с, при запалюванні
горить, утворити ацетилено-кислородное полум’я з температурою до 3150
°С.
У комплект пальника входить кілька номерів наконечників. Для кожного
номера наконечника встановлені розміри каналів інжектора і розміри
мундштука. Відповідно до цього змінюється витрата кисню й ацетилену при
зварюванні.
Конструкція пропан-бутан-кисневих пальників відрізняється від
ацетилено-кислородных пальників тим, що перед мундштуком мається
пристрій 10 (див. мал. 45) для підігріву пропан-бутан-кисневої суміші.
Додаткове нагрівання необхідне для підвищення температури полум’я.
Звичайний мундштук заміняється мундштуком зміненої конструкції.
ОСОБЛИВОСТІ УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ
Електробезпека — це система організаційних, технічних заходів і засобів,
які забезпечують захист людей від шкідливого і небезпечного впливу
електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і
статичної електрики.
Електротравматшм — це явище, що характеризується певною сукупністю
електротравм.
Електротравма — це травма, викликана впливом електричного струму або
електричної дуги.
Електротравматизм порівняно з іншими видами травматизму має деякі
відмінні особливості. Електротравматизм складає близько 1 % від
загальної кількості усіх нещасних випадків на виробництві. Але серед
нещасних випадків зі смертельними наслідками електротравми складають
близько 40 %, посідаючи одне з перших місць, причому близько 90 %
смертельних уражень електричним струмом трапляється в електроустановках
з напругою 127-380 В.
Основними причинами нещасних випадків, пов’язаних з обслуговуванням
електричних мереж і електроустановок, вважають:
• допуск до роботи осіб, які не мають кваліфікаційної групи з
електробезпеки;
• допуск до роботи осіб, які не знають приміщень і зовнішніх установок
за ступенем небезпеки ураження електрострумом;
• роботу на електроустановках і електроінструментом без заземлення,
занулення, без перевірки опору ізоляції в мережах споживачів
електроструму;
• роботу без зняття напруги, без засобів колективного та
індивідуального захисту;
• роботу без наряду-допуску;
• нерегулярне навчання та переатестацію персоналу, який обслуговує
електромережі та електроустановки;
• допуск до роботи осіб без медичного огляду;
• початок роботи без попередньої перевірки відсутності напруги,
розширення зони робочого місця.
До нещасних випадків призводить також застосування в особливо
небезпечних приміщеннях і приміщеннях підвищеної небезпеки напруги понад
42 В.
Особливості електротравматизму:
• організм людини не наділений властивістю, за допомогою якої можна
було б визначити наявність електроструму;
• електротравма може виникнути без безпосереднього контакту зі
струмопровідниками, частинами устаткування (ураження через електричну
дугу, крокову напругу тощо);
• електричний струм, проходячи через тіло людини, діє не тільки в місцях
контактів і на шляху проходження через організм, а й на центральну
нервову систему, що спричинює ураження внутрішніх органів (порушення
нормальної діяльності серця, зупинку дихання тощо).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
