.

Комплексні гомеопатичні препарати вітчизняного виробництва "NHU" м. Київ, "АРНІКА" м. Харків (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
7 6702
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Комплексні гомеопатичні препарати вітчизняного виробництва “NHU” м.
Київ, “АРНІКА” м. Харків

План

І. Вступ

ІІ. Огляд літератури

Гомеопатична методика терапії, актуальність і можливість.

Основні принципи гомеопатії.

Правила виписування гомеопатичних рецептів.

Розведення, що використовуються в гомеопатії.

Готування основних гомеопатичних препаратів відповідно до вимог
нормативної документації.

Рецептура гомеопатичних ЛФ заводського та екстемпорального виготовлення.

ІІІ. Висновок.

IV. Література.

ВСТУП

Для характеристики гомеопатичних лікарських засобів можуть
використовуватися всі загальні тексти та інші статті Державної
Фармакопеї України, застосовні до гомеопатії.

Розділ «Гомеопатичні лікарські засоби» містить загальні статті та
монографії, що описують вихідні матеріали та лікарські засоби, що
використовуються практично виключно для гомеопатичної медицини.
Посилання на ці монографії для інших цілей мають бути підтверджені
компетентним уповноваженим органом.

ГОМЕОПАТИЧНІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ

Praeparationes homoepathicas

ВИЗНАЧЕННЯ

Гомеопатичні лікарські засоби готують із речовин, продуктів або
препаратів, називаних «стоками», відповідно до гомеопатичної виробничої
практики. Гомеопатичні лікарські засоби звичайно позначаються латинською
назвою «стоку» з подальшим зазначенням ступеня розведення.

СИРОВИНА

Сировина для виробництва гомеопатичних лікарських засобів може бути
природного або синтетичного походження.

Для сировини тваринного або людського походження мають бути вжиті
відповідні заходи для зведення до мінімуму ризику інфікування
гомеопатичних лікарських засобів. Для цього слід показати, що:

— методи виробництва включають стадію або стадії, які видаляють або
інактивують фактори інфікування;

— у відповідних випадках сировина тваринного походження має відповідати
вимогам статті «Продукти з ризиком присутності агентів, що переносять
тваринні спонги-формові енцефалопатії»;

— у відповідних випадках тварини або їх тканини, що використовуються для
одержання сировини, мають витримувати вимоги компетентного
уповноваженого органу до здоров’я тварин, використовуваних для
споживання людиною;

— у разі матеріалів людського походження, донор має відповідати
рекомендаціям щодо донорів людської крові та донорської крові (як
зазначено в статті “Людська плазма для фракціонування»), якщо немає
інших зазначень в окремій статті.

Сировина рослинного, тваринного або людського походження може
використовуватися у свіжому або висушеному вигляді. У відповідних
випадках допускається зберігання свіжого матеріалу в замороженому
вигляді.

Сировина рослинного походження має відповідати вимогам статті «Лікарська
рослинна сировина для гомеопатичних лікарських засобів».

Якщо немає інших зазначень, для транспортування або зберігання свіжий
рослинний матеріал може зберігатися в етанолі (96 % об/об) або в спирті
підхожої концентрації за умови використання всього цього матеріалу разом
із середовищем, в якому він зберігався, для подальшої переробки.

Сировина має витримувати вимоги відповідних монографії! Фармакопеї.

РОЗРІДЖУВАЧІ

Розріджувачі – допоміжні речовини, що використовуються для приготування
певних «стоків» або для процесу потенціювання. Розріджувачами можуть
бути, наприклад: вода очищена, спирт підхожої концентрат’), гліцерин або
лактоза.

Розріджувачі мають витримувати вимоги відповідних монографій Фармакопеї.

«СТОКИ»

«Стоки» – речовини, продукти або препарати, що використовуються як
вихідні матеріали для виробництва гомеопатичних лікарських засобів.
«Стоки» звичайно являють собою: для сировини рослинного або тваринного
походження – матричну настойку або гліцериновий мацерат; для сировини
хімічного або мінерального походження – безпосередньо саму речовину.

Матричні настойки мають відповідати вимогам статті «Матричні настойки
для гомеопатичних лікарських засобів».

Гліцеринові мацерати – рідкі лікарські засоби, одержані із сировини
рослинного, тваринного або людського походження із використанням
гліцерину або суміші гліцерину зі спиртом підхожої концентрації або
розчином натрію хлориду підхожої концентрації.

ПОТЕНЦІЮВАННЯ

Розведення та тритурації одержують зі стоків за допомогою процесу
потенціювання відповідно до гомеопатичної виробничої практики: це
означає послідовне розведення та струшування, або послідовні відповідні
тритурації, або поєднання цих двох процесів.

Звичайно використовують такі ступені потенціювання:

— 1 частина «стоку» плюс 9 частин розріджувача; позначають як “D”, “DH”
або “X” (десяткове розведення),

— 1 частина «стоку» плюс 99 частин розріджувача; позначають як “С” або
“СН” (сотенне розведення).

Число ступенів потенціювання визначає міру розведення, наприклад, “D3”,
“3DH” або “ЗХ” означає три десяткових ступеня потенціювання, а “СЗ”,
“ЗСН”, або “ЗС” – три сотенних ступені потенціювання.

“LM-” (або “Q-“) потенціювання виготовляють відповідно до специфічних
процедур

Лікарські форми

Лікарська форма гомеопатичного лікарського засобу має витримувати вимоги
статті Фармакопеї на відповідну лікарську форму з такими особливостями:

— «активною субстанцією» лікарських форм для гомеопатичного застосування
є розведення або тритурації вихідних гомеопатичних стоків;

— ці лікарські форми готують із використанням відповідних допоміжних
речовин;

— випробування на однорідність вмісту звичайно не проводять, однак у
певних випадках це випробування необхідне.

Гомеопатична лікарська ферме “Пілюля”

Пілюлі для гомеопатичного застосування -тверді лікарські засоби,
одержані з використанням сахарози, лактози або інших підхожих допоміжних
речовин. Вони можуть бути одержані просоченням попередньо сформованих
пілюль розведенням або розведеннями гомеопатичних «стоків», а також
послідовним додаванням допоміжних речовин і розведення або розведень
гомеопатичних «стоків». Вони призначаються для орального або
сублінгвального застосування.

Гомеопатична лікарська форма “Таблетки”

Таблетки для гомеопатичного застосування -тверді лікарські засоби,
одержані з використанням сахарози, лактози або інших підхожих допоміжних
речовин відповідно до статті «Таблетки». Вони можуть бути одержані
пресуванням однієї або декількох твердих активних субстанцій із
допоміжними речовинами або просоченням попередньо сформованих таблеток
розведенням або розведенням гомеопатичних «стоків». Попередньо
сформовані для просочення таблетки одержують із сахарози, лактози або
інших підхожих допоміжних речовин відповідно до статті «Таблетки». Вони
призначаються для орального або сублінгвального застосування.

_________________________________________________________________N

Як допоміжні для приготування гомеопатичних лікарських засобів можуть
використовуватися такі речовини: кальцієвий бентоніт, спирт різної
концентрації, ефір, гліцерин, твердий жир, мед, лактоза, магнію стеарат,
сахароза, натрію хлорид* крохмаль, рослинні олії, вода, дріжджі, цинк та
ін. Усі виробничі процеси слід проводити, використовуючи хімічно інертні
прилади та посуд, уникаючи втрат, викликаних випарюванням, дією
нагрівання або прямих сонячних променів, якщо немає інших зазначень в
окремій статті. Звичайно не використовують консерванти, якщо немає інших
зазначень в окремій статті. Усі допоміжні речовини, що використовують,
мають відповідати вимогам відповідних статей Фармакопеї.

Гомеопатичні лікарські засоби випускають також у вигляді розчинів
(краплі та ін.), емульсій (масла та ін.), гранул (пілюлі, крупка),
м’яких лікарських засобів (мазі, креми, гелі, лініменти (оподельдоки),
супозиторії), тритурації (порошки) та ін. Усі вони виготовляються
відповідно до гомеопатичної виробничої практики із використанням
відповідних «стоків».

Гомеопатичні лікарські засоби також відрізняються від відповідних
лікарських форм, описаних у Фармакопеї, вимогами, що пред’являються до
контролю якості лікарських засобів у залежності від вмісту в них
активних речовин. Рекомендується:

— до лікарських засобів, що містять активні речовини нижче за розведення
С2, пред’являти ті самі вимоги, що і до лікарських засобів, описаних у
Фармакопеї:

— лікарські засоби, що містять активні речовини в розведенні від С2 до
СЗ, контролювати після проведення спеціальних прийомів концентрування
(випарювання, спалення, сплавлення речовин, переведення їх в нелеткий
стан) одним із підхожих методів, виходячи з його придатності;

— лікарські засоби, що містять активні речовини в розведенні від С4 до
С6, контролювати у пробі, що відповідає прописаній добовій дозі, в
окремих випадках – у пробі, що відповідає дозі, прописаній на курс
лікування;

— для лікарських засобів, що містять активні речовини вище за розведення
С6, якість забезпечується дотриманням технологічного процесу.

ЛІКАРСЬКА РОСЛИННА СИРОВИНА ДЛЯ ГОМЕОПАТИЧНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Plantae medicinales ad praeparationes homoeopathicas

ВИЗНАЧЕННЯ

Лікарська рослинна сировина для гомеопатичних лікарських засобів –
головним чином, цілі, здрібнені або нарізані рослини або частини рослин,
у тому числі водорості, гриби або лишайники в необробленому вигляді
-звичайно, у свіжому, іноді – у висушеному вигляді. Соки рослин, які не
були піддані спеціальній обробці, також є рослинною сировиною для
гомеопатичних лікарських засобів. Назва рослинної сировини для
гомеопатичних лікарських засобів точно визначається ботанічною науковою
назвою вихідної рослинної сировини згідно з біномінальною системою (рід,
вид, тип і автор).

ВИРОБНИЦТВО

Рослинну сировину для гомеопатичних лікарських засобів одержують
культивуванням або збором дикорослих рослин. Для гарантії якості
рослинної сировини для гомеопатичних лікарських засобів суттєвими с
умови культивування, збору, сортування, сушіння, здрібнення та
зберігання.

Рослинна сировина для гомеопатичних лікарських засобів має бути, по
можливості, вільною від забруднень, таких як грунт, пил, сміття, а також
грибів, комах та інших забруднень тваринного походження. У сировині не
мають виявлятися ознаки гниття.

Якщо проводилася деконтамінація, слід показати, що компоненти рослинної
сировини не пошкоджені і що в сировині не залишилося шкідливих домішок.
При проведенні деконтамінації лікарської рослинної сировини для
гомеопатичних лікарських засобів забороняється застосування
етиленоксиду.

Слід вжити відповідні заходи, які забезпечують відповідність
мікробіологічної чистоти гомеопатичних лікарських засобів, що містять
один або більше видів лікарської рослинної сировини, рекомендаціям
статті «Мікробіологічна чистота лікарських засобів» (5.1.4).

ІДЕНТИФІКАЦІЯ

Рослинну сировину для гомеопатичних лікарських засобів ідентифікують
використовуючи її макроскопічні і якщо необхідно, мікроскопічні описи, а
також інші необхідні випробування (наприклад, тонкошарову
хроматографію).

ВИПРОБУВАННЯ НА ЧИСТОТУ

Якщо для виробництва гомеопатичних .лікарських засобів використовують як
вихідний матеріал свіжу рослину, вміст сторонніх домішок у ній має бути
якнайменшим. Якщо необхідно, граничний вміст цих домішок зазначають в
окремій статті.

При використанні висушеної рослини як вихідної сировини для виробництва
гомеопатичних лікарських засобів, необхідне проведення випробувань на
вміст сторонніх домішок (2.8.2), якщо немає інших зазначень в окремій
статті.

Рослинна сировина для гомеопатичного застосування, яка може бути
фальсифікована, має піддаватися відповідним специфічним випробуванням.

Якщо необхідно, рослинна сировина для гомеопатичних лікарських засобів
має витримувати інші випробування, наприклад, визначення загальної золи
(2.4.16) і показника гіркоти (2.8.15).

Випробування на втрату в масі при висушуванні (2.2.32) проводять для
сухої рослинної сировини для гомеопатичних лікарських засобів.
Визначення води (2.2.13) проводять для рослинної сировини з високим
вмістом ефірної олії. Визначення вмісту води у свіжій рослинній сировині
для гомеопатичних лікарських засобів проводять підхожим методом

Рослинна сировина для гомеопатичних лікарських засобів має відповідати
вимогам щодо вмісту залишкових кількостей пестицидів (2.8.13). При цьому
враховують індивідуальні особливості рослини, в якому лікарському засобі
вона буде використовуватися і, за наявністю, вичерпні відомості щодо
обробки даної серії рослинної сировини. Визначення залишкових кількостей
пестицидів може бути проведене методом, описаним у доповненні до
загального методу визначення.

Слід враховувати ризик забруднення рослинної сировини для гомеопатичних
лікарських засобів важкими металами. Якщо в окремій статті не зазначені
межі вмісту важких металів або окремих елементів, зазначення таких меж
може вимагатися в обгрунтований випадках.

Може вимагатися регламентація вмісту афлатоксинів.

У деяких специфічних випадках має бути врахований ризик радіоактивного
забруднення

КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ

Якщо необхідно, проводять кількісне визначення рослинної сировини
підхожим методом.

ЗБЕРІГАННЯ

Свіжа рослинна сировина має бути оброблена якнайшвидше після збору; вона
може також: зберігатися у замороженому вигляді, в етанолі (96 % об/об)
або у спирті підхожої концентрації.

Суху рослинну сировину зберігають у захищеному від світла місці.

МАТРИЧНЇ НАСТОЙКИ ДЛЯ ГОМЕОПАТИЧНИХ

ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Tincturae maternae ad praeparationes homoeopathicas

ВИЗНАЧЕННЯ

Матричні настойки для гомеопатичних лікарських засобів – рідкі лікарські
засоби, одержані екстракцією сировини відповідним розчинником. Звичайно
використовують свіжу сировину, але можливе використання й висушеної
сировини. Матричні настойки можуть бути також одержані з рослинних соків
із додаванням або без додавання розріджувача. У деяких випадках вихідний
матеріал попередньо обробляють.

ВИРОБНИЦТВО

Матричні настойки одержують мацерацією, настоюванням, перколяцією,
ферментацією або іншим способом, описаним в окремій статті, звичайно із
використанням спирту підхожої концентрації.

Матричні настойки виготовляють, використовуючи зазначене співвідношення
сировини та розчинника, із урахуванням вологості сировини, якщо немає
інших зазначень.

При використанні свіжої рослини вживають відповідні заходи, що
забезпечують її свіжість. Компетентний уповноважений орган може вимагати
проведення підхожих випробувань, що підтверджують свіжість сировини.

Матричні настойки звичайно прозорі. При зберіганні можливе утворення
невеликого осаду, що допускається за умови, відсутності суттєвої зміни
складу.

Виробничий процес мас. бути відтворюваним.

Метод мацерації. Якщо немає інших зазначень, лікарську рослинну
сировину, що екстрагується, здрібнюють до часток певного розміру,
ретельно перемішують, екстрагують зазначеним способом зазначеним
розчинником і витримують у закритому контейнері зазначений час. Залишок
відділяють від екстрагенту і, якщо необхідно, віджимають. В останньому
випадку обидві одержані рідини об’єднують.

Регулювання складу. Регулювання вмісту діючих речовин, якщо необхідно,
проводять додаванням екстрагенту підхожої концентрації або додаванням
іншої матричної настойки для гомеопатичних лікарських засобів рослинного
або тваринного походження підхожої концентрації.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ

Де можливо, слід провести хоча б одне випробування ідентичності
хроматографічним методом.

ВИПРОБУВАННЯ НА ЧИСТОТУ

В окремих статтях межі вмісту встановлені для офіційних методів
виробництва. Кожному певному методу виробництва будуть відповідати свої
певні межі вмісту.

Якщо проводять визначення відносної густини, визначення вмісту етанолу
не потрібне, і навпаки.

Відносна густина (2.2.5). Значення відносної густини матричної настойки
має відповідати межам, зазначеним в окремій статті.

Вміст етанолу (2.9.10). Вміст етанолу має відповідати межам, зазначеним
в окремій статті.

Метанол і 2-пропанол (2.9.11). Не більше 0.05 % (об/об) метанолу і не
більше 0.05 % (об/об) 2-пропанолу, якщо немає інших зазначень п окремій
статті.

Сухий залишок (2.8.16). Вміст сухого залишку матричної настойки мас
відповідати межам, зазначеним в окремій статті.

Залишкові кількості пестицидів (2.8.13). Якщо необхідно, матричні
настойки мають витримувати випробування на пестициди. Вимоги вважаються
виконаним, якщо лікарська рослинна сировина витримує випробування.

КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ

Де можливо, проводять кількісне визначення із встановленням меж вмісту.

ЗБЕРІГАННЯ

У захищеному від світла місці. Може бути зазначена максимальна
температура зберігання.

МАРКУВАННЯ

На етикетці зазначають:

— продукт являє собою матричну настойку для гомеопатичних лікарських
засобів (позначають “ТМ” або “ф”),

— назву сировини латиною відповідно до монографії Фармакопеї, якщо
монографія існує,

— метод приготування,

— вміст етанолу або іншого розчинника в матричній настойці, у відсотках
(об/об),

— співвідношення сировини та матричної настойки,

— якщо необхідно, умови зберігання.

1. ГОМЕОПАТИЧНА МЕТОДИКА ТЕРАПІЇ, АКТУАЛЬНІСТЬ І МОЖЛИВІСТЬ.

Гомеопатія – це метод лікарського лікування хвороб за допомогою
невеликих доз лікарських засобів, які в здоровому організмі людини у
великих дозах викликають подібну хворобу.

Слово «гомеопатія» походить від грецьких слів homoios – схожий і pathos
– страждання, хвороба.

Гомеопатія як терапевтична система була створена на рубежі ХVШ—XIX
століть німецьким ученим, професором Лейпцігського університетe
Християном Фрідріхом Самуїлом Ганеманом (1755-1843). Будучи аптекарем,
він закінчив медичний факультет Лейпцігського університету, а в 1779 р.
одержав ступінь доктора медичних наук.

Виникненню гомеопатії сприяли деякі історичні дані. Ще в древніх авторів
були вказівки по застосуванню ліків за принципом подоби. Зокрема, батько
медицини – Гіппократ – уперше сформулював положення “лікування подібного
подібним”. Він писав, що хвороба розвивається під впливом засобів, що
викликають подібні їй симптоми, і цим же засобом виліковують хворого.

На податку XVІ ст. Парацельс у “Liber Paramirum» писав: «Шукайте зовні
те, ще відповідає по своїй природі вашій внутрішній хворобі». Говорячи
про кашель, ангіну. нежить, катар, він писав: «Ці терміни нічого не
дають нам щодо підбору ліків, термін повинен служити для зіставлення
подібного з подібним, і таке зіставлення допомагає знаходити засоби для
лікування хвороб».

Аналогічні висловлення можна знайти й у знаменитого бельгійського лікаря
Ван-Гельмонта: «Хвороба лікує хворобу».

Відомо, що в XVIII ст. Г. Сталь писав: «Я впевнений у тому, що хвороба
поступається тим засобам, які самі викликають подібні стани».

Таким чином, ще задовго до Ганемана окремі лікарі застосовували принцип
подоби, але експериментально його вивчив тільки Ганеман, який створив
метод лікування, відомий під назвою гомеопатії.

У 1790 р. Ганеман перевів книгу Кулена «Матерія медіка» Його увагу
привернула парадоксальна дія хіни на організм. Він зрозумів, що «хіна в
малих дозах лікує лихоманку, у великих сама викликає в організмі рід
лихоманки» Аналогічно діє кава, що може викликати безсоння чи навпаки,
діє заспокійливо; радій має здатність утворювати рак і одночасно служить
для лікування раку; наперстянка в залежності від дози підсилює чи
послабляє скорочення серця і так далі.

Перевірка лікарських засобів в експериментах показала, що:

– кожні ліки мають специфічний вплив:

– дію ліків треба розраховувати так, щоб пішла раціональна реакція;

– реакція залежить від вихідного стану організму;

– маленькі подразнення дають стимулюючий ефект завдяки реакції
організму;

– співрозмірність подразнення визначається самим суб’єктом у виді його
реакції.

Звідси чітко видна різниця в підходах до лікування захворювань у
алопатів і гомеопатів. Алопатія (від грец. allos – інший і pathos –
хвороба) – звичайна традиційна система лікування, протиставлювана
гомеопатії. Якщо у хворого подразнений кишківник, то алопат намагається
лікувати заспокійливими засобами, а гомеопат -подразнюючими, тільки в
малих дозах. Принцип алопатичної медицини (протилежне виліковується
протилежним), коли від лихоманки дають жарознижуючі засоби, а від
бактерій – антибіотики, призводить до блокування реакції організму на
хвороботворний агент, людина отримує рівновагу, досягнуту штучним
шляхом. Тому створюються умови для хронічних захворювань. Принцип
гомеопатичної терапії – стимулювати властиву організму регуляцію до
самовидужання. Керування саморегуляцією організму можливе тільки при
відповідності ліків вихідному стану хворого, який розпізнається за
індивідуальними реакціями, тобто за симптоматикою. Хвороба – це
порушення керованої в центрі енергії, яка підтримує життя і яку Ганеман
називав «духоподібною життєвою силою».

Ганеман був провісником творчого напрямку в медицині, який ставив перед
собою завдання лікувати хворого, а не хворобу. У 1810 р. вийшла у світ
його праця «Органон лікарського мистецтва». Ця книга кілька разів
перевидавалася і була перекладена багатьма мовами, у т.ч. і російською.
У 1811 р. вийшла його книга «Чисте лікознавство» у шістьох томах, де
описано 60 лікарських засобів. У 1828 р. була опублікована книга
«Хронічні хвороби» у п’яти томах. У цих книгах, крім закону подоби,
описані два інші правила гомеопатії: застосування малих доз і
необхідність випробування дії ліків на здоровій людині.

В останні роки свого життя Ганеман повірив у цілющу силу дуже великих
розведень, чим відштовхнув від себе чимало найкращих і критичних умів.

У 1836 р. на зборах Центрального гомеопатичного суспільства в Магдебурзі
булл проголошена реформа гомеопатії, яка внесла ряд істотних поправок у
вчення Ганемана, закликала учений світ судити про гомеопатію лише за
основними положенням його вчення.

Для цього періоду характерна поліфармація: до складу окремих ліків
входило 60 і більше інгредієнтів. Ганеман рішуче виступав проти
поліфармації і перевантаження організму великими дозами багатьох
лікарських препаратів, отже він був новатором свого часу і зіграв
позитивну роль у тодішньому стані розвитку медицини.

Незважаючи на вороже відношення до поглядів Ганемана, у нього було
багато послідовників, які заснували ряд гомеопатичних товариств і
виступали проти алопатичних прийомів і застосовуваних засобів. Вперше у
світі в 1848 р. у Філадельфії був організований Ганеманівський медичний
факультет.

Гомеопатичні метоли лікування найбільш поширені в Німеччині й США, де є
спеціальні навчальні заклади, лікарі і видаються журнали. Менше вони
поширені у Франції и Англії. У Росії гомеопатія набула популярності у
першій чверті XIX ст. У 20-х роках минулого століття в Москві,
Петербурзі і Ризі були відкриті гомеопатичні аптеки, видавався
щомісячний гомеопатичний журнал. У 1898 р. у Петербурзі була відкрита
гомеопатична лікарня.

У 1935 р. лікарем-гомеопатом Теодором Михайловичем Липницьким була
написана книга «Гомеопатія – основні проблеми», у якій висвітлювалися
теоретичні питання гомеопатії. У 1960 р. у Москві було засноване
Товариство лікарів-гомеопатів, яке за період свого існування внесло
значний вклад у розвиток гомеопатичного методу лікування. Такі
гомеопатичні товариства, що об’єднували лікарів і фармацевтів, виникали
в багатьох містах Росії. У даний час базовою організацією з
гомеопатичних лікарських препаратів у Росії є НДІ фармації, який
здійснює їх державний контроль і видає сертифікати якості.

Широко розвивалася гомеопатія й в Україні: відкривалися аптеки, лікарні,
амбулаторії, видавалася гомеопатична література («Прейскурант-каталог
лікарських форм», «Вісник гомеопатичної медицини» та ін.), створювалися
благодійні фонди, асоціації.

У 1989 р. у Києві на з’їзді лікарів-гомеопатів і провізорів була
заснована Всесоюзна гомеопатична асоціація, яка прийняла широку програму
діяльності щодо поширення і популяризації гомеопатичних методів
лікування, що вимагало розвитку й удосконалення фармацевтичної
гомеопатії в Україні.

Зараз гомеопатичні аптеки функціонують у ряді міст (Київ, Харків, Одеса
та ін.), тому провізорам приходиться вирішувати всі питання, пов’язані з
діяльністю цих аптек. Крім того, гомеопатичні препарати виготовляються
не тільки в гомеопатичних аптеках, але й на малих підприємствах. Так,
фірма «Арніка» (м. Харків) випускає шість найменувань гомеопатичних
препаратів: спазмінал, фарингол, кордалон та ін.

Вперше у 1999 році при «Асоціації гомеопатів України» (президент
А.В. Попов) було відкрите відділення «Товариства фахівців
гомеопатичної фармації». Експертизу НТД гомеопатичних препаратів
здійснює фармацевтична експертна комісія при Державному фармакологічному
центрі МОЗ України (голова – проф. Е.Н. Гриценко).

У 2000 році при МОЗ України зареєстроване «Гомеопатичне товариство»
(голова -проф. Н.Е. Костинська), яке об’єднує лікарів, фармацевтів і
ветеринарів. В даний час Україна входить у міжнародну гомеопатичну
медичну лігу (національний президент в Україні – проф. Н.Е. Костинська)
і щорічно бере участь у конгресах, що нею проводяться (Нідерланди,
Бразилія, Угорщина та ін.)

Асоціаціями гомеопатів України щорічно проводяться з’їзди, конгреси,
конференції, семінари, присвячені актуальним питанням гомеопатії. З
кожним роком зростає кількість публікацій гомеопатичного напрямку
(монографії, збірники, брошури, статті). Особливо виділяються роботи
Т.Д. Попової, И.В. Тимошенко, Н.К. Симеонової, А.В.
Височанського, Н.Е. Костинської, А.П. Іваніва, І.С. Чекмана, А.В.
Попова, Д.В. Попова та ін., у яких відображені фундаментальні і
прикладні проблеми класичної гомеопатії. Серед популярних видань
необхідно відзначити «Український гомеопатичний щорічник» (за редакцією
А. П. Іваніва).

Великий внесок у розвиток гомеопатичної фармації вносять роботи
Н.О. Ветютнєвої, О.Ю. Сергєєвої, Т.Г. Каленюка, О.І. Тихонова,
А.Ф. Піминова, Р.Г. Литовченко, І.Г. Лісової та ін.

З 1992 року в Україні одержало розвиток викладання гомеопатії в медичних
вузах (Одеський медичний університет; медичний інститут Української
асоціації народної медицини – кафедра гомеопатії; Національний медичний
університет – кафедра нетрадиційної медицини), що дозволяє перейти до
нового рівня освіти і формування покоління якісно нових
лікарів-гомеопатів.

У 1995 році в Національній фармацевтичній академії України на кафедрі
аптечної технології ліків було відновлене викладання технології
гомеопатичних лікарських засобів. Таким чином, наявність і взаємодія
підготовлених фахівців (як лікарів, так і провізорів) буде сприяти
комплексному рішенню проблем виробничої діяльності, лікувальної,
наукової, інформаційної і педагогічної роботи в області гомеопатії.

На сучасному етапі перед технологією гомеопатичних ліків стоять такі
основні задачі: розробка й удосконалення технології гомеопатичних ліків;
упорядкування термінології; механізація окремих трудомістких процесів;
створення сучасних видів упаковки; розробка методик аналізу
гомеопатичних препаратів з використанням комплексу фізико-хімічних
методів; розробка стандартів на гомеопатичні лікарські препарати;
видання гомеопатичної фармакопеї України.

2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ГОМЕОПАТІЇ.

У рамках загальної медицини гомеопатію можна визначити як регулювальну
терапію. Основні принципи гомеопатичного лікування:

– підкреслення індивідуальної картини хвороби;

– порівняння симптомів від дії ліків з індивідуальною картиною хвороби
(принцип подоби);

– застосування нескінченно малих доз ліків, що викликають достатньої
сили цілющі реакції в організмі.

Симптоми хвороби порівнюються із симптомами впливу ліків на здорову
людину. «Подібне виліковуй подібним» («Similis similibus curantur»).
Схожі з симптомами хвороби ліки називають «сіміле» – нескінченно малі
дози ліків зберігають лікувальну дію, майже не викликаючи побічних явищ.

Гомеопатичні ліки – це не ліки у загальноприйнятому розумінні. Вони не
служать для знищення мікроорганізмів, не застосовуються для замісної
терапії чи для купірування якогось патологічного синдрому. Гомеопатичні
ліки є регуляторами організму, вони сприяють відновленню саморегуляції.

Щоб «подібні» ліки мали лікувальний ефект, їх потрібно готувати шляхом
поєднання серійних розведень і енергійного струшування; чим вище
розведення, тим більшу активність мають ліки (принцип потенціювання).

У гомеопатії лікар виходить з подоби між картиною хвороби і картиною
ліків, які не пригнічують, а стимулюють внутрішні природні сили
організму в боротьбі з хворобою.

Механізм дії гомеопатичних ліків. Вивченню механізму дії гомеопатичних
ліків присвячені наукові праці вітчизняних і закордонних учених – І.С.
Чекмана, А.Ф. Возіанова, Н. К. Симеонової, Д. В. Попова, P. Mayntzer та
ін. За сучасними даними, суть його полягає в тому, що ліки,
застосовувані в мізерно малих дозах, несуть у собі певну інформацію.
Так, в одній цукровій крупинці чи одній краплі спиртового розчину в
розведенні 1ОО-6 міститься, як у шифрувальному коді, вся різноманітність
лікарської дії. Доведено, що при розведенні розчинів біологічно активних
речовин у поєднанні з енергійним перемішуванням або струшуванням
інформація про біологічну активність передасться воді по матричному
принципу і зберігається в ній довгий час за рахунок водневих зв’язків, а
також електричних і магнітних полів. Явною і при тому дуже специфічною
активністю здатні володіти розчини, які практично не містять жодної
молекули біологічно активної речовини. Лікарська речовина, що міститься
в цих крупинках чи краплях, викликає подразнення нервових рецепторів
хворого організму, в них виникають нервові імпульси, що передають у
нервові клітини головного мозку інформацію про хворобу.

Лікарська інформація, будучи адекватним слабким подразником для
збудженого патологічним процесом центра, викликає в ньому відповідь на
подразнення. Відповіддю є команди, що йдуть у виконавчі органи, під їх
впливом режим роботи уражених хворобою органів нормалізується.

Імпульси, викликані гомеопатичними засобами, обраними за принципом
подоби, попадають у ті ж центри, що і від патогенних факторів, на що
вказують аналогічні патологічні відчуття. Дія патогенних факторів
відрізняється від дії гомеопатичних ліків тим, що як сильні подразники
вони пригнічують нервові центри, припиняють діяльність захисних
механізмів, і хвороба прогресує.

Гомеопатичні ліки як слабкі подразники проходять через центри, не
викликаючи пригнічення, завдяки чому робота захисних механізмів
продовжується, сигнали тривоги зникають. Дія подразників, адекватних
тим, що з’явилися причиною пригнічення. але гранично слабких, приводить
до протилежної реакції – зняття пригнічення, до нормалізації діяльності
пригніченого центра.

Інший механізм впливу в гомеопатії може бути зв’язаний із впливом
лікарських препаратів на рецептори організму за рахунок зміни
просторових структур і зв’язків у їх складі, впливу на структуру води в
білярецепторному просторі, зміни мікров’язкості мембранних ліпідів, що
визначають переміщення рецепторів по клітинній поверхні і проведення
сигналу від рецептора всередину клітини до її ефектних систем.

За даними академіка І.С. Чекмана, закон міжмолекулярної взаємодії при
малій концентрації речовини є основою терапевтичної ефективності
гомеопатичних препаратів. Установлено, що струшування виготовленого
розведення змінює фізико-хімічні і квантово-хімічні властивості
речовини. При цьому між розчинами, виготовленими струшуванням рукою
людини, і механічним перемішуванням спостерігалися відмінності в їх
лікувальній дії. Продовження досліджень у цьому напрямку дозволить не
тільки відкрити нові механізми дії гомеопатичних засобів, але і
підвищити їх ефективність за рахунок удосконалення технології.

Поряд з вивченням механізму дії гомеопатичних препаратів, для сучасної
медицини одним з актуальних і складних питань є положення про сумісність
чи несумісність гомеопатичного й алопатичного методів лікування. Аналіз
вітчизняної і закордонної літератури показує, що можливе спільне
застосування алопатичних і гомеопатичних препаратів (деякі закордонні
фірми випускають патентовані ліки такого типу).

Таким чином, гомеопатія є важливим методом лікувального впливу на
організм хворого, що має свої позитивні і негативні аспекти. У
гомеопатії, як і в медицині взагалі, багато оригінального, невивченого.
Тому спільними зусиллями вчених і практиків слід і далі видобувати
раціональне зерно цього методу лікування, аргументовано підтверджувати
або заперечувати теоретичні положення і практичні рекомендації
гомеотерапії.

ТЕХНОЛОГІЯ ГОМЕОПАТИЧНИХ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ

Номенклатура гомеопатичних лікарських засобів. У гомеопатичних аптеках
нашої країни як Фармакопея дозволена книга «Гомеопатичні лікарські
засоби», М. 1967 (лист Фармакопейного комітету МОЗ України № 11/461 від
3.03.98 p.). Це переклад з німецького видання «Посібник з виготовлення
гомеопатичних ліків» Вільмара Швабі, написаного ним у 1827 р. У ньому
зібрані основні прописи С. Ганемана з деякими доповненнями й
уточненнями. Це керівництво використовується гомеопатичними аптеками
більш ніж у 70 країнах Європи й Америки.

Керівництво «Гомеопатичні лікарські засоби» (Гомеопатична фармакопея)
складається із введення, загальної частини, гомеопатичної фармації
(технологія готування гомеопатичних лікарських засобів, загальні методи
дослідження гомеопатичних лікарських препаратів) і спеціальної частини
(основні і додаткові засоби).

Арсенал гомеопатичних лікарських засобів нараховує близько 2000
найменувань. У спеціальну частину цього керівництва включено 514
засобів, з них застосовується близько 300. Як лікарські засоби в
гомеопатичній практиці застосовуються речовини рослинного (близько 78
%), тваринного (близько 6 %) і мінерального походження (близько 14 %),
включаючи і найсильніші отрути очкової і гримучої змій, бджолиної отрути
та і н. Останнім часом використовуються і продукти хвороби за назвою
«нозоди» (тобто продукти, отримані з секретів хворих).

З рослинної сировини застосовуються офіцинальні лікарські рослини
(наперстянка, дурман, м’ята та ін.), а також лікарські рослини,
популярні в народній медицині.

Із засобів тваринного походження застосовуються, крім зазначених вище
зміїних і бджолиних отрут, шпанські мушки, морська губка та ін.

Інші засоби – специфічно гомеопатичні (графіт, жаба, сепія, мухомор,
туя, кактус, барбарис, болиголов та ін.).

Деякі речовини мінерального походження застосовувалися ще Ганеманом
(сірчана печінка, що добувається з устричних черепашок, кремнезем – з
гірського кришталю і молочного цукру, графіт, нафта і т. п.).

Крім цього, застосовуються метали (золото, свинець, ртуть, мідь,
платина), а також різні солі, оксиди металів і кислот (цинку сульфат,
камфора та ін.). У багатьох випадках назва гомеопатичних засобів у
керівництві дається за архаїчною номенклатурою XVIII і XIX сторіч.

У 1989 р. в Україні наказом МОЗ УРСР № 165 від 30.08.89 р. була
затверджена номенклатура гомеопатичних лікарських засобів, яка включає
559 найменувань, із вказанням розведень, рекомендованих
лікарями-гомеопатами Київської школи.

Незважаючи на велику кількість рослинних засобів, використовуваних у
гомеопатії, їх асортимент продовжує поповнюватися.

3. ПРАВИЛА ВИПИСУВАННЯ ГОМЕОПАТИЧНИХ РЕЦЕПТІВ.

Прописування і потенціювання гомеопатичних ліків. Гомеопатичні рецепти
відрізняються від звичайних не тільки змістом, але й оформленням. На
початку рецепта, як звичайно, вказується дата, прізвище хворого, потім у
латинській транскрипції вказується назва лікарського засобу в називному
відмінку без звертання «Recipe», замість чого перед кожною назвою
ставиться порядковий номер арабськими цифрами, тому що найчастіше
хворому призначається кілька лікарських форм для перемінних прийомів
протягом дня. Обов’язково вказується ступінь розведення (потенція).

Загалом, як правило, гомеопатичні лікарські препарати складаються з
одного лікарського засобу. Потім позначається форма чи вид лікарського
препарату (trit. – тритурації. gran. – гранули і т. п.) і наприкінці
рецепта пишеться спосіб застосування лікарського препарату і ставиться
підпис лікаря. У тих випадках, коли прописані нерозведені вихідні
есенції і тинктури («фіта»), вони позначаються в рецепті перекресленим
овалом (Ж), а первинні тверді речовини – знаком (О).

Характерне для гомеопатичних рецептів і те, що в них часто не вказується
кількість прописаного лікарського препарату. У таких випадках їх
відпускають по 10,0 г.

Приклади рецептів

Дата

Пану ___________________

1. Mercurius dulcis x 3 trit.

Ранком і ввечері на кінчику кавової ложки.

2. Nux vomica 3 gran.

3. Lachesis 6 gran.

Поперемінно через 2 години по 8 пілюль (гранул) Лікар

Дата

Пану___________________

1. Plumbum metallicum 6 dil.

2. Ignatia 3 dil.

3. Geisemium 3 dil.

По 8 крапель поперемінно.

Лікар

Дата

Пану ___________________

Calendula (O)

Зовнішній засіб

20 крапель на півсклянки прокип’яченої

води для обмивання ран.

Лікар

У рецептах, як правило, ліки розташовують у такому порядку: від низьких
розведень – до вищого. Вказується також порядковий номер ліків, що
позначає послідовність їх прийому.

Кількість ліків повинна бути мінімальною. Призначення більше ніж 3-4
ліків в одному рецепті не вважається правильним. Не рекомендується
призначати відразу кілька ліків у низьких розведеннях. Крім того,
включаючи кілька ліків в один рецепт, необхідно враховувати їх взаємодію
один з одним. Відома несумісність Апіс і Рус, кислот і зміїних отрут. Не
рекомендується одночасне призначення ліків з рослин однієї ботанічної
групи. Є ліки в гомеопатії, які можуть зняти погіршення, викликане
іншими ліками. їх прийнято називати антиподами. Універсальний антипод
усіх гомеопатичних ліків – камфора.

Характерна риса для гомеопатії – виготовлення з зазначених раніше
вихідних речовин основних (первинних) лікарських препаратів з визначеним
вмістом лікарських засобів (за гомеопатичною термінологією «фіта»).

До основних гомеопатичних засобів належать:

есенції (першонастойки), що представляють собою соки, видавлені зі
свіжих рослин:

тинктури (настойки), аналогічні звичайним настойкам;

розчини, що виготовляються з речовин, які розчиняються в 45,60 і 90%
спирті чи у воді;

тритурації (розтирання), що виготовляються з різних сухих і рідких
речовин.

Рідкі вихідні речовини (есенції, настойки, розчини) об’єднуються під
найменуванням «вихідні тинктури». Тверді речовини носять назву «вихідні
субстанції».

Рідкі ліки виготовляють з вихідної тинктури шляхом розведення з
індиферентною речовиною (водою, спиртом, молочним цукром). Розведення
проводиться або у співвідношенні «Д» (десяткова шкала), або «С» (сотенна
шкала). Ганеман спочатку працював із сотенною шкалою, потім перейшов до
50 000 розведення (шкала «М»). Зараз використовуються всі шкали, але «М»
– рідше. Кожне розведення «Д» чи «О містить лікарської речовини в
пропорції до розчинника 1:10 чи 1:100, так що загальна кількість ліків
завжди складає 10 чи 100 одиниць. У процесі розведення одна частина з
попереднього розведення вноситься в склянку з наступним розведенням і
багаторазово струшується. За аналогією здійснюється виготовлення
порошкових розтирань з молочним цукром.

Виготовлення ліків по десятковій шкалі проводиться за таким основним
правилом: перше десяткове розведення повинне містити 1/10 частину
лікарської речовини. Кожне наступне розведення виготовляється з однієї
частини попереднього розведення і 9 вагових частин індиферентної
речовини (45 % винний спирт, молочний цукор, вода).

Виготовлення розведень ліків по сотенній шкалі проводиться за таким
основним правилом: перше сотенне розведення повинне містити 1/100
частину лікарської речовини. Колене наступне розведення виготовляється з
однієї частини попереднього розведення і 99 вагових частин індиферентної
речовини.

Таким чином, зіставляючи десяткову і сотенну шкали, ми маємо відповідний
вміст лікарської речовини, а саме:

Десяткова шкала (децимальна) Сотенна шкала (центисимальна)

позначення концентрація позначення концентрація

Х1 (Д1)

Х2 (Д2) 1/10(10-1)

1/100 (10-2) 1(С1)

1/100 (10-2)

ХЗ (ДЗ)

Х4 (Д4) 1/1000 (10-3)

1/10000(10-4) 2(С2)

1/10000(10-4)

Х5 (Д5)

Х6 (Д6) 1/100000(10-5) 1/1000000(10-6) 3(СЗ)

1/1000000 (10-6)

Х7 (Д7)

Х8 (Д8) 1/10000000(10-7) 1/100000000 (10-8) 4(С4)

1/100000000(10-8)

Х9 (Д9)

Х10 (Д10) 1/1000000000(10-9) 1/10000000000 (10-10) 5(С5)

1/10000000000 (10-10)

При готуванні розведень потрібно точно дотримувати наступних
технологічних правил.

4. РОЗВЕДЕННЯ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ В ГОМЕОПАТІЇ.

Розведення рідких речовин (розчинів, есенцій, тинктур) проводять у
приміщенні, захищеному від безпосереднього впливу сонячного світла.
Застосовувані для цього склянки повинні мати обсяг на 1/2-1/3 більше
обсягу речовини, що розчиняється.

Назва ліків і розведення, для якого призначена склянка, вказують як на
пробці, так і на склянці, а саме: при сотенних розведеннях перед цифрою
розведення ставлять букву «С», при десяткових – «Д».

Розведення великих кількостей роблять нижченаведеним способом, при цьому
працюють з ваговими співвідношеннями. При розведенні малих кількостей –
працюють із краплями.

Для десяткової шкали:

Склянки з найменуванням і позначенням розведень від Д1 до Д30, починаючи
з Д2, наповняються кожна етиловим спиртом відповідної концентрації
(зазначеної у власних статтях). Перше десяткове розведення
виготовляється з есенції за правилами, зазначеними у відповідному
розділі Гомеопатичної фармакопеї. Кожне розведення виготовляють за
допомогою 10 сильних струшувань зверху вниз, після чого одна частина
щойно виготовленого розведення переноситься в наступну склянку і т. п.

Для сотенної шкали:

Склянки з найменуванням ліків із 31 до 330 ставлять на стіл у ряд і в
кожну, починаючи з другої, за допомогою мензурки додають 99 частин
етилового спирту відповідної концентрації (зазначеної у власних
статтях).

З есенції чи настойки розчину за правилами відповідного розділу
Гомеопатичної фармакопеї виготовляють перше сотенне розведення; одну
частину поміщають у склянку, позначену цифрою 2, закупорюють і змішують
шляхом десятикратного сильного струшування зверху вниз. З другого
розведення вносять одну частину в склянку з позначкою 3; 10 разів
струшують і таким чином продовжують розведення у всіх склянках, причому
щораз одну частину попереднього розведення поміщають у наступну склянку,
яку струшують 10 разів. Більш високі розведення виготовляють у такий же
спосіб.

Сотенні розведення позначаються в рецептах або арабською цифрою без
додаткового знака – 1, 2, 3, або СІ (СН 1), С2 (СН 2) і т. п., а
десяткові XI або Д1.

Таким чином, у гомеопатії використовуються два способи позначення
ступеня розведення лікарських засобів:

– десяткова (децимальна) шкала позначається буквою «Д» або римською
цифрою X; у ній вихідне розведення складає 1:10, а кожне наступне
відповідно вище від попереднього в 10 разів;

— сотенна (центисимальна) шкала позначається буквою «С» (СН) або зовсім
без букви – тільки арабською цифрою номер розведення, у ній кожне
розведення вище від попереднього в 100 разів.

Розведення і багаторазове струшування лікарських засобів, що
виготовляються, у гомеопатії мають важливе значення для одержання
клінічної активності (потенції) ліків.

Гомеопатичні лікарські форми застосовуються як для внутрішнього, так і
для зовнішнього застосування, причому номенклатура їх досить обмежена.
Так, наприклад, для внутрішнього застосування призначаються: порошки
(Triturationes); цукрові пілюлі-крупинки (Pilulae), краплі (Gutta),
розчини (Solutiones et Dilutiones), таблетки (Tabulettae), для
зовнішнього застосування – олії (Olea), лініменти чи оподельдоки
(Linimenta), мазі (Unguenta) і спиртові розчини або спирти (Solutiones
Spirituosae seu Spiritus).

Сучасні гомеопати застосовують інсулін та інші органопрепарати, однак у
керівництво «Гомеопатичні лікарські засоби» вони не включені. Крім того,
у гомеопатії не використовуються аерозолі. У керівництво не включено
багато ефективних лікарських засобів і форми – новогаленові препарати,
ін’єкційні розчини, очні лікарські форми, антибіотики і т. п. Можливість
виготовлення таблеток і супозиторіїв передбачена в загальній частині
керівництва, однак у власних статтях їх немає.

5. ГОТУВАННЯ ОСНОВНИХ ГОМЕОПАТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ ВІДПОВІДНО ДО ВИМОГ
НОРМАТИВНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ.

Виготовлення основних гомеопатичних препаратів. Всі гомеопатичні
препарати виготовляють за точно вказаними розділами керівництва
«Гомеопатичні лікарські засоби» (Гомеопатична фармакопея). У
Гомеопатичній фармакопеї міститься 9 таких розділів. За першими трьома
виготовляють есенції винятково зі свіжих рослин, причому в залежності
від роду рослини з неї видавлюють сік (чи розраховують його кількість),
який потім змішують з різною кількістю спирту. За четвертим – тинктури
із сухих рослин і тварин, а також із живих тварин. За п’ятим – водні
розчини, за шостим – спиртові розчини, а за сьомим, восьмим і дев’ятим –
розтирання (тритурації) з різних сухих і рідких речовин.

Гомеопатичні галенові препарати і рідкі лікарські форми виготовляють у
ваговій концентрації.

Есенції. Методи їх виготовлення в основному залежать від процентного
вмісту соків, які є у свіжих рослинах. Розрізняють три методи.

1-й метод (застосовується для соковитих рослин, що містять 60% і більше
соку і не містять смол, ефірних олій чи сполук камфори). Ретельно
подрібнені, перетворені в кашку рослини або їх частини поміщають у
серветки або мішки з небіленої чистої матерії і ретельно віджимають під
пресом. Отриманий сік зміщують з рівною по масі кількістю 90 % етилового
спирту, сильно збовтують і залишають відстоюватися на вісім діб. потім
фільтрують. Виготовлені такий чином есенції повинні бути зовсім прозорі.
Отримана есенція містить лікарські речовини соку 1:2.

Для одержання тинктури (настойки) першої децимальної потенції беруть
отриманої есенції 2 частини і змішують з 8 частинами 45 % спирту.
Наступні розведення виготовляють звичайним способом. Зазначеним методом
есенції виготовляють з листків наперстянки, з цільної рослини блекоти,
дурману, кропиви, беладони, аконіту та ін.

2-й метод (застосовується для менш соковитих рослин, які містять менше
60 % соку і не містять смол, ефірних олій і сполук камфори). У таких
рослинах спочатку визначають вміст соку з невеликої проби сировини
видавлюванням. В отриманому соку після фільтрування визначають сухий
залишок і кількість вологи у вихідній сировині. Процентний вміст соку
розраховують за формулою:

де а – кількість вологи в рослині;

б – кількість сухого залишку соку.

Після цього подрібнену рослинну масу змочують половинною кількістю по
масі 90 % етилового спирту, ретельно перемішують до утворення кашки.
Потім додають ще спирту в кількості, рівній за вагою розрахованій
кількості рослинного соку, ретельно змішують і настоюють протягом 8-10
днів. Після мацерації масу віджимають, рідину зливають у флакон,
ретельно закупорюють і відстоюють у прохолодному місці протягом восьми
діб, після чого фільтрують. Отримана есенція прозора і має вміст
лікарських речовин 1:2.

Усі наступні розведення (десяткові і сотенні) виготовляють, як і по 1-му
методу. Цим методом одержують есенції з трави горицвіту, листя сумаху
отруйного та ін.

3-й метод (застосовується для малосоковитих рослин, які містять менше 60
% соку і в яких наявні смоли, жирні олії і сполуки камфори).

У цьому випадку вдаються до умовного розрахунку кількості соку, для чого
окрему пробу свіжої рослини розтирають з однаковою кількістю води до
утворення кашкоподібної маси і залишають на 24 години в закритому
посуді. У віджатій рідині визначають сухий залишок (с) і в окремій пробі
цієї сировини – вологу (а).

Кількість соку розраховують за формулою:

де а – кількість вологи в окремій пробі сировини;

с – кількість сухого залишку соку.

Після цього до подрібненої рослинної сировини додають половинну
кількість 90 % етилового спирту, ретельно перемішують, додають ще
стільки спирту, щоб його вага дорівнювала подвоєній кількості відносно
умовного вмісту соку, і мацерують протягом 8-14 днів. Потім рідину
зливають і рослинну масу, що залишилася, віджимають. Обидві рідини
зливають, відстоюють і фільтрують. Вміст лікарських речовин у готовій
есенції дорівнює 1:3. Тинктуру (настойку) у першому десятковому
розведенні виготовляють змішуванням 3 частин отриманої есенції з 7
ваговими частинами 60 % спирту. Подальші розведення виготовляють
звичайним способом.

Цим методом виготовляють есенції зі свіжого кореня жовтого жасмину,
чистотілу, зі свіжих квітучих рослин ромашки аптечної, нагідок,
індійського тютюну, гриба мухомора та ін.

Настойки виготовляють з висушеної рослинної сировини або свіжих
тваринних тканин.

1 частину грубого порошку висушеної рослинної сировини змішують у
посудині з 5 частинами етилового спирту (концентрація спирту вказується
у власних статтях), добре закупорюють і настоюють протягом двох діб при
частому збовтуванні. Потім масу переносять у перколятор, заливають
етиловим спиртом з розрахунку суха сировина: настойка 1:10 і перколюють
зі швидкістю 20 крап./хв. Якщо неможливо використовувати метод
перколяції, то настойки виготовляють методом мацерації.

Для цього 1 частину подрібненої рослинної сировини заливають 10-ю
ваговими частинами етилового спирту відповідної концентрації (зазначеної
у власній статті) і настоюють при щоденному перемішуванні протягом
восьми діб. Потім витяжку зливають, залишок віджимають, з’єднані витяжки
відстоюють вісім діб і фільтрують. В одній частині отриманої настойки
міститься 0,1 г лікарських речовин (1:10), тобто основна тинктура
відповідає першому десятковому розведенню.

Настойки з живих істот тваринного походження виготовляють також у
концентрації (1:10).

Для виготовлення настойки зі свіжих тваринних тканин їх ретельно
подрібнюють у порцеляновій (фарфоровій) ступці. 1 частину подрібненої
тканини заливають 10 частинами етилового спирту відповідної концентрації
і настоюють у добре закритій скляній посудині протягом чотирнадцяти діб
при частому збовтуванні. Потім настойку зливають, залишок віджимають,
обидві рідини з’єднують, відстоюють протягом восьми діб і фільтрують.
Виготовлені тинктури відповідають першому десятковому розведенню. Одна
вагова частина основної тинктури з 9 ваговими частинами спирту утворює
друге десяткове розведення і т. п. Перше сотенне розведення
виготовляють, змішуючи 10 частин основної тинктури з 90 частинами
спирту, а для наступних розведень застосовують уже 45 % спирт.

Як есенції, так і гомеопатичні тинктури стандартизуються за
органолептичними показниками (колір, запах), щільності, сухому залишку і
вмісту спирту. Найчастіше застосовують настойки, виготовлені з насіння
блювотного горіха, бджіл, із соку голівок маку, сухих шпанських мушок,
гірких гарбузів та ін.

Розчини гомеопатичні виготовляють як спиртові, так і водні.

Розчини водні: розчиняють 1 частину лікарської речовини в 9 частинах
очищеної води. При цьому одержують перше десяткове розведення. Перше
сотенне розведення одержують, розчиняючи 1 частину лікарської речовини в
99 вагових частинах воли очищеної. Отриманий розчин фільтрують. При
готуванні розчинів кислот за одиницю приймається чиста кислота залежно
від її питомої ваги і процентного вмісту, що описується для кожної
кислоти окремо.

Розчини спиртові: розчиняють 1 частину лікарської речовини в 9 чи 99
вагових частинах етилового спирту (90, 60 чи 45 %). Концентрація
етилового спирту вказується у власних статтях.

З есенцій, настойок і розчинів в аптеках виготовляють рідкі розведення
за десятковою і сотенною шкалою на 45 % етиловому спирті.

Тритурації (порошкові розтирання) виготовляють з найрізноманітніших
засобів (есенцій, тинктур, металів, мінеральних речовин, речовин
тваринного походження > т. п.). Як розріджувач використовують молочний
цукор, тому що він найменш гігроскопічний. Виготовляють одним з таких
методів:

1-й метод (застосовується для розтирання сухих лікарських речовин
різного походження). Визначену кількість лікарської речовини розтирають
з молочним цукром у порцеляновій (фарфоровій) ступці (відповідно 1,0 г
речовини і 9,0 г цукру молочного за десятковою і 0,1 г речовини і 9,9 г
цукру молочного за сотенною шкалою).

При цьому кількість молочного цукру поділяють на 3 приблизно рівні
частини. Першу частину поміщають у порцелянову (фарфорову) ступку і
перемішують кілька разів для затирання пор ступки, потім додають вихідну
речовину і розтирають ретельно з зусиллям протягом 6 хвилин, після чого
протягом 4 хвилин зішкрібають і перемішують, знову розтирають 6 хвилин і
знову зішкрібають протягом 4 хвилин. Потім додають другу третину
молочного цукру, знову розтирають 6 хвилин, зішкрібають, перемішують
протягом 4 хвилин і повторюють обидві операції ще раз. Нарешті додають
ту частину молочного цукру, що залишилася, і знову двічі повторюють
обидві операції, як зазначено вище.

З огляду на те, що процес розтирання має особливо важливе значення
(зростає сила дії ліків), відповідно до керівництва «Гомеопатичні
лікарські засоби», кожну тритурацію виготовляють шляхом ретельного
подрібнення і змішування речовини і цукру молочного протягом 1 години.
Гігроскопічні речовини можна розтирати тільки в підігрітих ступках.

2-й метод (застосовується для виготовлення тритурації з рідинами –
розчинами водними чи спиртовими). Для цього беруть 2 краплі водного
розчину або 4 краплі спиртового розчину основної речовини (0,1 г),
розтирають за приведеними вище правилами з 9,9 частинами молочного цукру
й одержують перше сотенне чи друге десяткове розведення. Зі зміїних
отрут спочатку одержують тритурації з молочним цукром до 3-го
розведення, після чого розводять спиртом і відпускають у рідкому виді чи
у гранулах (пілюлях), як зазначено нижче.

3-й метод (застосовується для виготовлення тритурацій з есенцій і
тинктур). Для цього 2 вагові частини есенції, виготовленої по методах
1-му і 2-му, змішують і розтирають за правилами з 99 ваговими частинами
молочного цукру, при цьому одержують перше сотенне розведення. Інші
розведення виготовляють звичайно.

Для одержання першого розведення з есенції, отриманої 3-м методом,
беруть З вагові частини есенції і розтирають з 99 ваговими частинами
молочного цукру. При змішуванні 1 вагової частини тинктури (яка вже є
першою десятковою потенцією) з 99 ваговими частинами молочного цукру
виходить перше сотенне розведення. Інші розведення виготовляють
звичайно.

Рідкі розведення з порошків (тритурацій) виготовляють так. 1 вагову
частину тритурації лікарської речовини в третьому сотенному розведенні
розчиняють у 79 вагових частинах води, додають 20 вагових частин 90 %
етилового спирту і збовтують 10 разів у посудині, наповненій на дві
третини. Одержують розведення 4 (четверте сотенне). Одну вагову частину
розведення 4 змішують з 99 ваговими частинами 45 % етилового спирту,
збовтують 10 разів – виходить розведення 5.

Наступні сотенні розведення виготовляють змішуванням 1 вагової частини
попереднього розведення і 99 вагових частин 45 % етилового спирту.

6. РЕЦЕПТУРА ГОМЕОПАТИЧНИХ ЛФ ЗАВОДСЬКОГО ТА ЕКСТЕМПОРАЛЬНОГО
ВИГОТОВЛЕННЯ.

Усі лікарські препарати, застосовувані в гомеопатичній практиці для
внутрішнього і зовнішнього застосування, як правило, виготовляють з
основних вихідних препаратів (есенції, тинктури, тритурації, розчину) у
точній відповідності з вказівками, викладеними в керівництві
«Гомеопатичні лікарські засоби» (Гомеопатична фармакопея).

При описі кожного лікарського засобу, що входить у фармакопею,
вказується відповідний розділ, за яким готується лікарський препарат з
цього засобу, і ступінь його розведення.

Лікарські форми твердої консистенції. До цієї групи лікарських форм
належать порошки, гранули (пілюлі, крупинки) і таблетки, що
використовуються для внутрішнього застосування. Зазначені лікарські
форми не проковтують, а розсмоктують в роті. У гомеопатичній практиці
найчастіше застосовуються крупинки і порошки.

Порошки (Triturationes), як вказувалося вище, виготовляють і відпускають
у вигляді відповідних розведень твердих і різних рідких засобів. Для
дозування їх застосовують спеціальні скляні чи кістяні лопаточки або ж
просто рекомендують приймати на кінчику кавової ложки. Доза на один
прийом виходить близько 0,2 г.

Calcarea iodata 3 trit.

На кінчику кавової ложки 3-4 рази в день.

Виготовляють за цим рецептом тритурацію по 1-му методу і відповідно
оформляють до відпустки як нерозділений порошок. Через те, що кількість
порошку не зазначено, відпускають 10,0 г.

Гранули (Granulae) виготовляють із тростинного цукру вищої якості. У
міру потреби в гомеопатичних аптеках гранули насичуються певною
кількістю рідких препаратів (есенції, тинктури, розчини і т. п.). Після
цього крупинки висушують, кожна має вагу 0,032-0,033 г.

Якщо в рецепті кількість крупинок не прописано, то їх відпускають 10,0
г.

Насичення гранул проводиться так. У посудину завантажують гранули з
розрахунку на 1 кг гранул 10,0 г відповідного розведення лікарської
речовини, додають 10,0 г 60 % етилового спирту, щільно закупорюють і
струшують протягом 10 хвилин чи вручну 3-4 хвилини при використанні
механізації.

Гранули сушать на повітрі, після чого їх пересипають у відповідну тару.

Не можна насичувати гранули ліками, виготовленими з летких, пахучих
речовин, а також з усіх кислот у концентрації нижче третього сотенного
розведення.

Aurum muriaticum 6 gran.

По 8 гранул 3-4 рази в день.

Таблетки (Tabulettae) являють собою ті ж тритурації, тому що їх пресують
без додавання допоміжних речовин, причому кожна таблетка відповідає
разовій дозі тритурації, тобто близько 0,2 г. Приймають таблетки так
само, як тритурашї і крупинки.

За рубежем у даний час виготовляють таблетки, використовуючи як
наповнювачі сахарозу, магнію стеарат. пшеничний крохмаль, тальк.

Рідкі лікарські форми. Лікарські форми в рідкому стані призначаються як
для внутрішнього, так і для зовнішнього застосування, причому дуже рідко
у виді первинних есенцій і тинктур. Найчастіше користуються відповідними
розведеннями за десятковою чи сотенною шкалою. Для одноразового прийому
всередину рідкі лікарські препарати призначають по 5-8 крапель у чайній
ложці води чи без води. Кількість діючої речовини в одній краплі
залежить від ступеня розведення. Так, наприклад, 5 крапель першого
десяткового розведення відповідають 0,025 г, другого – 0,0025 г і т. п.

Рідкі лікарські форми застосовуються у виді мікстур, крапель, обмивань,
примочок, розтирань, змазувань, масляних розчинів та ін.

Розчини (Solutionis чи Dilutiones). Мікстури в гомеопатичній практиці
застосовуються дуже рідко. Іноді їх застосовують у дитячій практиці.

Для виготовлення водного розчину десяткового чи сотенного розведення
беруть 10 крапель відповідного розведення на 30,0 г очищеної води і
призначають по 1 чайній ложці кілька разів у день.

Розчини для зовнішнього застосування часто виготовляють з есенцій і
тинктур, для чого 20 крапель розчиняють у половині склянки прокип’яченої
чи очищеної води.

Arnica O

По 20 крапель на півсклянки води для зігрівальних компресів.

Thuja O

Для змазування бородавок.

За цими рецептах відпускають по 10,0 г есенцій, що застосовуються згідно
з призначенням.

Краплі (Guttae) – це одна з найпоширеніших лікарських форм. Дозуються за
допомогою піпетки. Відпускають їх, як і інші лікарські препарати, у
кількості 10,0 г.

Camphora-Rubini

По 3-5 крапель на прийом на цукрі 3-4 рази в день.

Виготовляють 10,0 г розчину, що складається з рівних частин камфори і 96
% спирту. Називається цей гомеопатичний лікарський препарат по імені
італійського професора Рубіні, який його запропонував.

Allium сера 3 10,0 dil.

По 5-7 крапель відповідно до розкладу прийому.

Для виготовлення препарату за рецептом використовують тинктуру, отриману
з есенції цибулі ріпчастої за 1 способом.

Виготовляють дилюцію шляхом потенціювання за десятковою шкалою від х1 до
х6 (3) на 45 % етиловому спирті при енергійному струшуванні кожної
потенції 10 разів.

Lachesis 6

По 8 крапель 3-4 рази в день.

Виготовляють тритурацію по 2-му методу, а потім розводять спиртом до
шостої сотенної потенції.

Олії (Оlеа) також призначаються винятково для зовнішнього застосування у
виді 10 % розчину лікарських засобів (есенцій, тинктур) у прованській
(оливковій), мигдальній чи соняшниковій олії.

Oleum Cantharis 50,0

Для змазування місця опіку

Спирти (Spiritus seu Solutiones spirituosae) виготовляють змішуванням
відповідної кількості спиртових настойок (3,5, 10 %) з 60 % етиловим
спиртом. Використовують їх тільки зовнішньо.

Spiritus Apis 3 % 10,0

Для змазування місця укусу чи забитого місця.

Лініменти (Linimenta) (оподельдоки рідкі). Основу оподельдока
виготовляють змішуванням 2 вагових частин спирту мильного, 1 вагової
частини води і 1 вагової частини 96 % етилового спирту, потім змішують з
різними кількостями (3, 5, 10 %) настойок. Наприклад, оподельдок Ледум
містить 10 % настойки багна, оподельдок Рус – 5 % настойки сумаху
отруйного.

Концентрація оподельдока відповідає мазям і оліям. На етикетці
позначається оподельдок і назва лікарської речовини, з якою він
змішаний.

М’які лікарські форми. Мазі (Unguenta). Як основи використовуються
вазелін і ланолін. Мазі виготовляють за загальними правилами,
викладеними в однойменній статті ДФ XI. Якщо немає вказівок у власних
статтях, то з несильнодіючих засобів мазі виготовляють 10 %
концентрацій, із сильнодіючих – 5 %. Деякі мазі виготовляють в іншій
концентрації(0,5 %, 1 %, 3 %).

У мазях, а також лініментах, спиртах та інших формах для зовнішнього
застосування принцип малих доз не використовується.

Більшість гомеопатичних мазей виготовляють по типу мазей-емульсій,
використовуючи як основний діючий компонент матричні (базисні) настойки.

Unguentum Calendulae 10% 100,0

Для змащення опрілостей.

Даний пропис мазі затверджений наказом МОЗ УРСР № 165 від 30.08.89 р. її
склад:

Tinctura Calendulae 10,0

Vaselinum 85,0

Lanolinum 5,0

Беруть 10,0 г настойки календули, емульгують у ступці з ланоліном і
змішують з вазеліном.

По типу мазей-суспензій виготовляють, наприклад, мазі Графіт 1 % чи
Сульфур субліматум 10%.

Прикладом мазі-розчину може служити мазь від нежитю, до складу якої
входять ментол і олія евкаліптова по 1 %.

Зустрічаються і багатокомпонентні комбіновані мазі, наприклад,
суспензійно-емульсійна мазь «Плазмін»:

Tinctura Calendulae 2,0

Tinctura Phytolaceae 6,0

Tinctura Bryoniae 2,0

Acidum boricum 18,0

Lanolinum 40,0

Vaselinum 140,0

Борну кислоту (більше 5 %) розтирають з частиною розплавленого вазеліну
(близько 10,0 г) і змішують з рештою вазеліну. Настойки по черзі
емульгують у ступці водним ланоліном і змішують з раніше виготовленою
суспензійною частиною мазі.

Супозиторії (Suppositoriae). Як основа застосовується масло какао.
Супозиторії виготовляють змішуванням основи з есенцією чи настойкою з
розрахунку на один супозиторій 2 краплі есенції чи 20 крапель настойки,
попередньо згущених за допомогою випарювання.

ОЦІНКА ЯКОСТІ, ЗБЕРІГАННЯ І ВІДПУСК ГОМЕОПАТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ

Якість рідких препаратів визначають за наступними показниками: щільність
рідини, вміст етилового спирту, екстрактивних речовин, жирних олій,
алкалоїдів, відновників, фарбування есенцій, настойок і рідких
розведень; капілярний і капілярно-люмінесцентний аналіз рідких
розведень, тритурацій та ін.

Рівномірність розподілу лікарської речовини в тритураціях визначають за
допомогою лупи чи мікроскопа. У низьких розведеннях можна визначити
забарвлення, запах, смак відповідних лікарських речовин. У деяких
випадках для перевірки тритурацїї використовують явище перекристалізації
лікарських речовин з пересичених розчинів. Величину часток металів і
вугілля в тритураціях вимірюють під мікроскопом.

У мазях визначають однорідність, у супозиторіях – час повної деформації.
Дійсність препаратів визначають за допомогою загальних, специфічних
кольорових реакцій, а також методів тонкошарової хроматографії. Цей
метод використовується як орієнтований на встановлення доброякісності
матричних настойок. При аналізі хроматограми, як правило, не вказуються
діючі речовини, а дається лише її опис із вказанням послідовності
розташування зон.

Кількісний вміст БАР вказується лише в рідкісних випадках, зокрема, при
аналізі настойок, що містять отруйні речовини, а також препарати
миш’яку, ртуті, кадмію. Якість настойок гарантується параметрами
хроматографічного аналізу заданої кількості проби, а також випробуванням
4-го десяткового розведення, якому піддаються настойки, що містять
отруйні і сильнодіючі речовини (аконіт, строфант, нукс воміка, ігнація,
беладона).

У гомеопатичних фармакопеях деяких країн (США, Бельгія) лікарські засоби
приводяться в гомеопатичних розведеннях, які також випробовуються. Так,
французька фірма «Буарон» у сертифікатах якості приводить випробування
четвертого десяткового, другого і четвертого сотенного розведень з
посиланням на фармакопейну статтю, а іноді – на стандарт фірми.

У гомеопатичних аптеках відпускають без рецептів різні комплексні
засоби, що мають відповідні назви: антигрипін, антиклімактерин,
антинервін, краплі антиасматичні, золоті, від коклюшу, мазь д-ра
Флемінга та ін.

Гомеопатичні лікарські засоби, включені в списки «А» і «Б», зберігаються
за загальними правилами фармації й оформляються відповідними етикетками.
Сильнодіючі лікарські речовини й отрути можна відпускати, починаючи
тільки з четвертого десяткового розведення.

Гомеопатичні лікарські препарати залежно від виду лікарської форми
відпускають у флаконах, коробках, пакетах. На етикетках вказують номер
аптеки, номер рецепта і порядковий номер препарату в рецепті., масу
препарату, що відпускається, дату і підпис фармацевта. Порядок і
черговість прийому ліків за рецептом вказується в окремому розкладі,
виписаному лікарем.

ІІІ. ВИСНОВОК

З метою удосконалення гомеопатичних препаратів, при позитивних
результатах перевірки клініцистами гомеопатичних засобів, слід розрішити
суперечності в їх номенклатурі, технології, регламентації і контролі
якості. Повинні бути проведені наукові дослідження, спрямовані на
перегляд арсеналу гомеопатичних препаратів, збагачення його сучасними
ефективними засобами, вишукування вітчизняних аналогів імпортних
засобів. Асортимент регламентованих у гомеопатії препаратів і форм варто
розширювати за рахунок ін’єкційних розчинів, очних лікарських форм,
аерозолей, таблеток, терапевтичних систем і т. п Ефективність
гомеопатичних засобів можна підвищувати шляхом використання сучасних
допоміжних речовин – високомолекулярних сполук, поверхнево-активних
речовин, розчинників, стабілізаторів, емульсійних і гідрофільних основ
для мазей та ін. Треба удосконалити технологічні процеси гомеопатичних
есенцій, настойок, гранул, крапель та інших форм.

Для вивчення і контролю якості гомеопатичних лікарських засобів у різних
концентраціях (розведеннях) можуть бути використані сучасні чутливі
методи фізико-хімічного аналізу.

Невідкладна задача – дослідження доброякісності лікарської і тваринної
сировини, а також стабільності різних гомеопатичних засобів при
зберіганні, у т.ч. тих, які застосовуються в субмікроконцентраціях.

ІV. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Сопа И. Новые возможности гомеопатии. //Мистер Блистер. – 2006. – №9.
– с.57.

2. Фазлєєв В. Гомеопатичні ліки: всебічний підхід до організму людини.
//Ваше здоров’я. – 2006. – №39 (13. жовтень). – с.15.

3. Попова Т. Гомеопатия – наука элегантная. //Медичний всесвіт. – 2003.
Т.З., №2. – с. 178-180.

4. Ветютнева М.О. До питання нормування якості гомеопатичних лікарських
засобів. //Ліки України. – 2002. №1. – с.40-42.

5. Гомеопатические препараты на фармацевтическом рынке Украины. Провізор
– 2000. №4. – с.12-15.

6. Ветютнева Н.О., Москаленко О.О., Горобійовська О., Оцінка якості
гомеопатичних ЛЗ. Сучасний етап та перспективи. // Фармацевтичний
журнал. – 1999. – №3. – с.28-33.

7. Гомеопатия как система лечения //Вестник АММ СССР.– 1991. – №5.
с.52-55.

7. Зеликсан Ю.И. Состав и технология ЛФ, применяемых в гомеопатии.
//Фармация. – 1991. – Т.ОО, №6. – с. 85-90.

9. Донилина Ч.Д. Гомеопатия на Украине. История развития.
//Фармацевтичний журнал. – 1992. №1. – с.16-18.

10. Парманов-Прафимов Б.И. Системный подход и синдромный принцип в
гомеопатии. //Педиатрия. – 1998. – №2. – с.49-51.

11. Полочко В.М. Должиникова О.Н. Совершенствование организации
обеспечения населения гомеопатическими ЛС. //Провизор. – 1999. – №6. –
с.35-36.

12. Ветрютлева Н. До питання нормування якості гомеопатичних ЛЗ. //Ліки
України – 2002. – №1. с.40-42.

13. ІДК 615. 015.32. Ф250. Фаррингтон Э.А. Гомеопатическая клиническая
фармакология: Лекции читанные в Гомемановськом мед. коллегии в
Филадельфии (1875-1886 г.) – К. Современное издательское
предпринимательство “КОЛОС”. 1992. 600 с.

14. Гомеопатические лекарственные вещества. “Руководство по описанию и
изготовлению”. – Др. В. Швабе. – 1950. – перевод с нем. 1967. – 573 с.

PAGE

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020