Реферат на тему:
Кольорознавство
Колір та його роль у композиції. Колір відіграє важливу роль у нашому
житті та діяльності. У природі немає нічого безколірного. Людина живе у
різноманітному кольоровому світі. Одні кольори дуже яскраві й чисті,
інші бліді й настільки невизначені, що деколи важко підібрати їм назву.
Поняття кольору та його сприйняття дуже складні. Кольорознавство охоплює
питання пов’язані з фізикою, психологією, світлотехнікою, медициною,
технікою, мистецтвом.
Колір – властивість тіл викликати визначені зорові відчуття у відношенні
із спеціальним спектральним складом та інтенсивністю відображеного або
випроміненого видимого випромінювання. Встановлено, що людським оком
сприймаються світлові коливання з довжиною хвилі від 380 до 760 нм (1 нм
= 10-9 м). Довжина хвилі позначається через ? (лянда).
Кольори спектру чергуються в такій послідовності: червоний, оранжевий,
зелений, голубий, синій, фіолетовий.
Око людини має різне відчуття до хвиль різної довжини. Найбільшу
чутливість око має в області жовто-зелених променів. Максимум видимості
відповідає зеленим променям з довжиною хвилі 550 нм.
1866 рік – Ньютон пропустив сонячні промені через тригранну призму і
побачив спектральну смугу, яка складалася із гамми (сім) різних
кольорів.
Характеристика кольору. Частина світлового потоку, досягаючи поверхні
тіла, відображається, а частина поглинається і переходить в інші види
енергії., як правило в теплову. Залишок світлового потоку пропускає
крізь себе. Ці явища характеризуються коефіцієнтами відображення (?),
пропускання та поглинання тіла.
Існує два основних типи відображення:
O дзеркальне;
O дифузійне.
При дзеркальному відображенні кут падіння дорівнює куту відображення.
При дифузійному відображенні промінь відображається у всіх напрямках.
Для відображеного світла коефіцієнт поглинання, й відповідно, коефіцієнт
відображення змінюються залежно від довжини хвилі, тобто коефіцієнт
відображення є функцією довжини хвилі.
Всі кольори поділяються на дві групи:
O ахроматичні;
O хроматичні.
До ахроматичних відноситься білий, чорний і всі сірі кольори. До
хроматичних відносяться всі спектральні кольори: червоний, оранжевий,
жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий, пурпуровий зі всіма
відтінками й переходами.
Хроматичних кольорів – велика кількість, проте людське око здатне
відрізняти один від одного лиш обмежену кількість, приблизно 300.
Ахроматичні кольори відрізняються один від одного тільки світлотою.
Тіла, які мають ахроматичний колір характеризуються незбирним
поглинанням, тобто їх коефіцієнт відображення однаковий для всіх довжин
хвиль.
Тіла, які мають хроматичний колір, характеризуються збірним поглинанням
і відповідно, їх коефіцієнт відображення різний для різних довжин хвиль.
Хроматичний колір володіє трьома властивостями:
O кольоровим тоном;
O світлотою;
O насиченістю.
Змішування кольорів. У технічній естетиці, архітектурі широко
використовують змішування кольорів. Основні факти в області змішування
кольорів формулюються у вигляді трьох законів.
1-ий закон: для кожного хроматичного кольору можна знайти інший
хроматичний колір, який при змішуванні у певній пропорції з першим дає
ахроматичний колір. Така пара хроматичних кольорів називається
додатковими кольорами. Наприклад: до червоних кольорів додатковими
кольорами будуть голубовато-зелені; до оранжевих – голубі; до жовтих –
сині; зелених-пурпурові; до жовто-зелених – фіолетові. На кольоровому
крузі додаткові кольори лежать на кінцях одного діаметра.
2-й закон: змішування двох не додаткових кольорів хроматичних різних
кольорових тонів дає завжди новий тон, який лежить у кольоровому крузі
між кольоровими тонами змішуваних кольорів. Наприклад: змішуючи червоний
і жовтий кольори одержимо оранжевий колір, змішуючи червоний і синій –
фіолетовий або пурпуровий. З другого закону випливає, що із будь-яких
трьох кольорів (наприклад, червоний, зелений, синій) розміщених на
кольоровому крузі приблизно на однаковій віддалі один відносно одного,
можна одержати, змішуючи у визначених пропорціях, всі можливі кольорові
тони.
3-ий закон: результат змішування залежить від змішуваних кольорів, а не
від спектрального складу світлових потоків, які викликають ці кольори.
Завжди можна замінити спектральний оранжевий сумішшю червоного з жовтим
і колір суміші від цього не зміниться.
Наслідком цього закону є те, що при змішуванні трьох і більше кольорів
результат буде таким самим, якщо б по черзі змішати кольори парами, а
потім скласти результати змішування цих пар. Промені, які йдуть із
різних джерел ніби складаються один з одним. Такий вид змішування
кольорів називають складальним або адитивним.
У кольорознавстві важливе значення має кольоровий та яскравий контрасти.
Кольоровим контрастом називається зміна кольору, яка відбувається
внаслідок його сусідства з іншими кольорами.
Яскравим контрастом називається зміна яскравості або світлоти кольору
під дією сусідніх кольорів.
Яскравий контраст математично виражається не різницею яскравості, а
відношенням їх різниці до більшої яскравості: при r1>r2
Kr= (r1- r2)/r1
де r1 і r2 – коефіцієнти яскравості двух предметів, що порівнюються;
Kr – яскравий контраст, який завжди менший одиниці.
Зір і кольорове сприйняття. Око, здоровий нерв і зоровий центр головного
мозку складають фізіологічну основу органів зору. Близько 90% інформації
людина одержує через органи зору. У процесі зорового сприйняття простору
людина пізнає колір, тобто бачить визначений колір. Проте, зустрічаються
люди, які не можуть розрізняти кольори. Таких людей поділяють на три
групи:
1-ша група – люди, які добре розрізняють кольори спектра, проте їм
потрібний підвищений кольоровий подразник внаслідок послаблення
кольорового сприйняття;
2-га група – люди із значним розладом кольорового зору (червоно-зелена
сліпота). Для цих осіб спектр складається з жовто-голубих кольорі;
3-тя група – люди з повною кольоровою сліпотою (ахроматизм). Для цих
осіб світ безколірний, як чорно-біла фотографія.
Найбільш продуктивною робота зору може бути при освітленні, на рівні
150-200 лк. Велике значення при сприйнятті кольору та світла має явище
адаптації – пристосованість зорового апарату до будь-якої освітленості.
Психофізіологічний вплив кольору. Кольорові гармонії. Психофізіологічний
вплив на людину в емоціональному плані дуже великий. Колір може
заспокоювати, хвилювати, радувати, печалити, пригнічувати й веселити.
Викликати відчуття теплоти й холоду, бадьорості й втоми, розширювати та
звужувати простір, стимулювати зір, мозок, нерви; допомагати лікуванню
хворих.
Червоний колір – збуджуючий, гарячий, енергійний, життєрадісний. Має
саму довшу хвилю, стимулююче впливає на мозок, сприяє збільшенню
мускульної напруги, підвищенню тиску крові та ритму дихання. Сильно
впливає на настрій людей.
Оранжевий – яскравий, викликає радість, заспокоює або подразнює. Сприяє
покращенню перетравлення їжі та прискорення руху крові.
Жовтий – стимулює зір, мозок, нерви, створює веселість, заспокоює деякий
нервовий стан.
Зелений – колір природи, спокою, свіжості, заспокоює нервову систему.
Сприяє пониженню тиску крові за рахунок розширених капіляр.
Голубий – світлий, свіжий і прозорий. Впливає так само як і зелений.
Лікувальний колір, полегшує хворобливий стан.
Фіолетовий – пишний і благородний: позитивно діє на серце і легені.
Колір втоми та смутку.
Коричневий – теплий; створює спокійний настрій, виражає стійкість та
міцність предметів.
Сірий – холодний, діловий, смутний, створює апатію та сум.
Білий – легкий, холодний, благородний. Символ чистоти, добре поєднується
з іншими кольорами.
Чорний – темний, важкий, різко понижує настрій. Він дуже красивий, у
невеликій кількості застосовується для контрасту.
Світло та колір. Джерело природного світла – сонце. Денне світло
змінюється кількісно: від декількох сотень люксів в тіні, до 80…100 лк
на сонці; у літні місяці зовнішня освітленість коливається від 10 000 до
70 000 лк, зимового – від 10 000 до25 000 лк.
Природне денне світло змінюється якісно: ранком і вечором воно є більш
червоним, удень – голубим.
Світло – одна з важливих характеристик життєвого середовища людини. Дію
світла на людину можна розділити на: психофізіологічну, естетичну,
морфофункціональну, некробіотичну.
Психофізіологічна – пов’язана з вищими психологічними функціями та
інформаційними характеристики зорових функцій.
Естетична – штучне освітлення в архітектурі інтер’єрів є один із
важливих факторів. Завдання полягає не тільки в тому, щоби збільшити
освітленість приміщення, але й використати світло як засіб композиції.
Морфофункціональна – пов’язана з виникненням зорових образів.
Ультрафіолетове та інфрачервоне випромінювання діє через шкіру, здійснює
загар, сприяє покращенню обміну речовин.
Некробіотична дія – руйнування живих тканин, знешкодження
мікроорганізмів, зокрема, хворобливих бактерій (облучення).
Основні принципи використання кольору в художньому конструюванні. На
відміну від образотворчих і декоративно-прикладних мистецтв колір у
художньому контрасті розглядається перш за все, як засіб функціональної
організації предметного середовища.
Особливе значення колір має при конструюванні кнопок і важелів
керування, приладів, пультів тощо. Недостатній контраст між фоном і
кнопкою пульта може призвести до браку або аварії.
Деякі вироби потребують контрастних і ярких тонів (планери, спортивні
парашути, дитячі іграшки, пожежні машини тощо), а інші – світлих і
легких тонів (медичне обладнання, прилади, верстати в цехах).
У виробничій сфері, на транспорті велике значення мають кольори безпеки
(червоний, жовто-оранжевий, зелений, синій).
Наукові дані про розвиток органів зору свідчить про те, що зоровий
апарат людини пристосований до тієї гармонії кольорів, яка існує в
природі, тобто до природної різноманітності кольорів: до кольору землі,
неба, трави, і води в різний час доби.
Використовуючи кольорові контрасти, слід враховувати, що самий великий
кольоровий контраст створюється тоді, коли різниця в яркостях незначна,
а інтенсивність велика. Тому світлий предмет повинен мати більш темний
фон. На сірому фоні важко розглядати та обміряти заготовку. Відомо, що
для виявлення чорної нитки на чорному фоні людина витрачає енергії в
2100 разів більше, ніж при виявленні цієї ж нитки на білому фоні.
Рекомендована література:
Антонович Є. А., Василишин Я. В., Шпільчак В. А. Російсько-український
словник-довідник з інженерної графіки, дизайну та архітектури: Навч.
посібник. – Львів: Світ, 2001. – 240 с.
Волкотруб И. Т. Основы художественного конструирования. – К.: Вища
школа, 1988. – 191 с.
Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. – М.: Изд-во Моск.
ун-та, 1979. – 344 с.
Макарова М. Н. Перспектива. Учебное пособие для студ. пед инст. по худ.
граф. спец. – М.: Просвещение, 1989. – 191 с.
Нестеренко О. И. Краткая энциклопедия дизайна. – М.: Молодая гвардия,
1994. – 315 с.
Лазарев Е. Н. Дизайн машин. – Л.: Машиностроение, 1988. – 256 с.
Лазарев Е. Н. Бионика и художественное конструирование. – Л.: ЛДНТП,
1971. – 32 с.
Ратнічин В. М. Перспектива. – К.: Вища школа, 1977. – 135 с.
Сапего И. Г. Предмет и форма. – М.: Советский художник, 1984. – 304 с.
Сомов Ю. С. Композиция в технике. – М.: Машиностроение, 1977. – 272 с.
Федоровский Р. Ф. Техническая эстетика и эффективность использования
техники. – М.: Знание, 1974. – 245 с.
Шпара П. Е., Шпара И. П. Техническая эстетика и основы художественного
конструирования. – Киев, 1989. – 247 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
