Реферат на тему:
Класифікація і призначення штукатурних робіт. інструменти для
штукатурних робіт. інструменти для штукатурних робіт
Штукатурення — це процес нанесення на поверхню штукатурного розчину.
Залежно від складу розчину розрізняють штукатурки звичайні та
декоративні. Шар штукатурки вирівнює поверхню конструкції, надаючи
приміщенню або фасаду будівлі завершеного вигляду. Крім того, він
поліпшує звуко- і теплоізоляційні якості конструкції, захищає зовнішні
стіни від руйнівної дії атмосферних факторів. Дерев’яні конструкції
після штукатурення стають важкогорючими.
Штукатурний розчин, нанесений на поверхню, залежно від того, який
в’яжучий матеріал входить до його складу, твердне під дією повітря,
вологи та інших факторів. Сила зчеплення розчину з поверхнею залежить
від її шорсткості, властивостей в’яжучого матеріалу і тих хімічних
процесів, які відбуваються на межі зіткнення розчину з поверхнею. Тому
ми й спостерігаємо, що цементні і вапняні розчини міцно утримуються на
кам’яних поверхнях і практично не зчеплюються з дерев’яними. Саме тому,
якщо потрібно обштукатурити дерев’яну поверхню цементним або
цементно-вапняним розчином, її попередньо оббивають металевою сіткою.
Вапняно-гіпсові і гіпсові розчини добре зчеплюються з різними
поверхнями, в тому числі й дерев’яними.
Штукатурити можна кам’яні, дерев’яні, бетонні, саманні, глинобитні та
інші поверхні. Якщо штукатурка звичайна, то створюються умови для
подальшого фарбування поверхні.
Звичайні штукатурки виконують цементними, вапняними, глиняними,
вапняно-гіпсовими та іншими розчинами, які після висихання сіріють.
Отже, поверхні, поштукатурені звичайними розчинами, потрібно фарбувати
водними або неводними малярними сумішами.
Декоративні штукатурки виконують кольоровими розчинами, до складу яких
входять пігменти, а також кольоровий кам’яний дрібняк, слюда або інші
декоративні заповнювачі. Такі штукатурки не потребують фарбування, тому
їх доцільно застосовувати для фасадів будівель, а також внутрішніх
поверхонь у будівлях громадського призначення (холи, вестибюлі тощо).
Залежно від складу розчину декоративні штукатурки поділяють на кольорові
вапняно-піщані, теразитові і каменеподібні. До декоративних відноситься
також багатокольорова штукатурка сграфіто.
ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ ШТУКАТУРНИХ РОБІТ
Для підготовки поверхонь під штукатурення, нанесення та розрівнювання
штукатурного розчину застосовують ручні та механізовані інструменти.
Механізовані інструменти полегшують працю штукатура і прискорюють
виконання робіт.
Штукатурний молоток (рис. 1, а) застосовують для прибивання дранки,
дерев’яних рейок до поверхні і насікання кам’яних поверхонь за допомогою
троянки, скарпеля та інших інструментів. Молоток з одного боку має
бойок, а з другого — проріз для витягування цвяхів. Маса його — 600 г.
Для насікання тільки кам’яних поверхонь користуються спеціальним
насікальним молотком (рис. 1, б), маса якого 1 кг.
Бучарда (рис. 1, в) застосовується для створення шорсткості на кам’яних
поверхнях під час підготовки їх під штукатурення, а також для обробки
шару затверділої декоративної штукатурки. Бучарда металева, маса її
1,2—1,5 кг. На торцевих боках зроблена насічка у вигляді маленьких
зубців пірамідальної форми. Кількість зубців різна (16 і 32), що дає
змогу при обробці декоративної штукатурки одержати різну фактуру
поверхні.
Троянкою (рис. 1, г) розчищають та поглиблюють шви у цегляній кладці, а
також насікають бетонні і цегляні поверхні для збільшення їхньої
шорсткості. Робоче лезо троянки зубчасте.
Замість троянки з цією ж метою використовують скарпель (рис. 1, д) або
звичайне зубило.
Для механізованого насікання поверхні застосовують електричні або
пневматичні відбійні молотки.
Штукатурний розчин на поверхню вручну наносять соколом, штукатурною
лопаткою (кельмою) або ковшем.
Рис. 1. Інструменти для підготовки поверхонь під штукатурення:
а — молоток штукатурний; б — молоток насікальний; в — бучарда; г —
троянка; д — скарпель
Рис. 2. Інструменти для нанесення будівельних розчинів на поверхню:
а — алюмінієвий сокіл; б — дерев’яний сокіл; в — штукатурна лопатка
(кельма); г — ківш
Сокіл (рис. 2, а, б) використовують для підтримання невеликої кількості
розчину на певній відстані від поверхні під час штукатурення. Соколом
можна також наносити розчин на поверхню і ущільнювати його. Виготовляють
цей пристрій з деревини (ялини, сосни) або алюмінієвого листа розміром
400×400 чи 400×450 мм, завтовшки не більше 15 мм. Верхня робоча поверхня
сокола має бути рівною, без щілин і пошкоджень.
Штукатурна лопатка, або кельма (рис. 2, в) призначена для накидання
розчину з сокола або ящика на поверхню. Кельмою можна при потребі також
наносити розчин на невеликі ділянки поверхні. Виготовляють кельму
серцеподібної форми з листової сталі завтовшки до 1 мм. До неї
прикріплена дерев’яна ручка завдовжки 125 мм.
Ківш (рис. 2, г) призначений для накидання з ящика на поверхню
здебільшого рідких розчинів. Його застосування значно підвищує
продуктивність праці, оскільки за один рух ковшем, залежно від його
об’єму, можна накинути на поверхню 0,8—1,5 л розчину.
Для розрівнювання, ущільнення і обробки штукатурного шару використовують
півтерок, правило і терки.
Півтерки (рис. 2, а, б) призначені для розрівнювання й ущільнення
штукатурного шару, нанесеного на поверхню кельмою, ковшем або
механізованим способом. Виготовляють їх з просоченої оліфою деревини
(сосни, ялини) або алюмінію. Дерев’яні півтерки залежно від довжини
бувають малі (35 см), середні (80 см) і великі (120 см). Малим півтерком
можна розрівнювати штукатурний шар у кутах приміщення або на невеликих
важкодоступних для великих півтерків ділянках поверхні. Великі півтерки
застосовують для розрівнювання фасок на зовнішніх кутах конструкцій.
Рис. 3. Інструменти для розрівнювання й обробки, нанесеного на поверхню,
штукатурного шару:
а — півтерки дерев’яні; б — півтерок алюмінієвий; в — малка; г — правило
Алюмінієві півтерки здебільшого застосовують для згладження і натирання
накривного шару штукатурки, з цією ж метою використовують алюмінієві
півтерки з робочим полотном з пінопласту, яке приклеєне до основи
водостійкою фарбою або синтетичною смолою.
Виконуючи високоякісну штукатурку із застосуванням інвентарних маяків,
штукатурний шар розрівнюють малкою (рис. 3, б), яку пересувають вздовж
маяків. Довжина робочої кромки малки повинна відповідати відстані між
маяками.
Правилом (рис. 3, г) завдовжки 1,2—2 м розрівнюють штукатурний шар.
Виготовляють його з деревини або з деревини, підбитої з одного боку
алюмінієвим полотном. Вивірене двометрове правило називається
контрольним і застосовується для перевірки рівності опоряджених
поверхонь.
Остаточно штукатурний шар обробляють (затирають) дерев’яною, гумовою або
повстяною теркою, а також гладилкою.
Кутові півтерки (рис. 4, а, б) дерев’яні або алюмінієві використовують
для опорядження кутів. Півтерок для опорядження внутрішнього кута
називають лузго-вим, зовнішнього — усьоночним. Для зручності в роботі їх
роблять з двома ручками.
Дерев’яну терку (рис. 5, а) застосовують для затирання накривного
штукатурного шару на плоскій поверхні. Проте після цього поверхня все ще
залишається шорсткою, з дрібними подряпинами. Щоб уникнути цих дефектів,
застосовують терки, підбиті гумою або повстю.
У галтелях (скруглених розчином кутах приміщення біля стелі) штукатурку
затирають дерев’яною галтельною теркою (рис. 5, б).
Сталева гладилка (рис. 5, в) призначена для згладжування накривного шару
штукатурки, ущільнення і згладжування шару мозаїчного розчину при
влаштуванні підлог, а також для залізнення поверхонь. Гладилку, яка може
бути з однією або двома ручками, виготовляють з листової сталі завтовшки
1—2 мм.
Для нанесення шару безпіскової накривки і розрівнювання його
застосовують гладилку іншої форми (рис. 5, г).
Для виконання прямолінійних тяг користуються шаблонами, лінійкою та
відрізачкою.
Шаблон для витягування внутрішніх карнизів (рис. 6, а) складається з
профільної дошки І, оббитої з одного боку бляхою відповідно до профілю
дошки, горизонтальної дошки (опори) З, полозка 2 і підкосів 4. Профільна
дошка вздовж усієї робочої частини зрізана під кутом 60—70°.
Рис. 5. Інструменти для остаточного опорядження штукатурного шару:
а — дерев’яна терка; б — галтельна терка; є — сталева гладилка; г —
гладилка для виконання безпіскової накривки
Рис. 6. Пристрої та інструменти для виконання витягнутих архітектурних
деталей:
а – шаблон для витягування внутрішнього карниза; 1 — профільна дошка, 2
— полозок: 3 –горизонтальна дошка (опора): 4 – підкоси: 6 — кутовий
шаблон; 7 — трикутна металева рама; 2 – подвійна профільна дошка; 3 —
профільна пластинка; 4 — опора; 5 — полозок; в — відрізачка; г – лінійка
Підкоси, які водночас є ручками, призначені для утримання профільної
дошки у вертикальному положенні. Полозок прибивають знизу горизонтальної
дошки на відстані від її передньої кромки, що дорівнює ширині рейки, по
якій переміщують шаблон. Під час роботи шаблон переміщують по напрямних
рейках, одну з яких прикріплюють до стіни, а другу — до стелі.
Шаблоном для витягування внутрішнього карниза не можна витягувати
архітектурні деталі у кутах стін, оскільки під час його пересування
профільна дошка не доходить до вершини кута на 14—20 см. Цей недолік
можна усунути, користуючись кутовим шаблоном.
Кутовий шаблон (рис. 6, б) виготовляють з деревини або металу
(алюмінію). Металевий шаблон складається з трикутної горизонтальної рами
(основи) 1, до якої гвинтами прикріплюють полозок 5. Полозок у разі
потреби можна пересувати. Зверху рами на металевих опорах 4
закріплюється подвійна профільна дошка 2, в середині якої затиснута
профільна пластинка 3 з бляхи. Під час роботи з таким шаблоном профіль
карниза витягується по всій довжині стіни.
Відрізачка (рис. 6, в) має форму, подібну до штукатурної кельми, тільки
вона меншого розміру. Відрізачка застосовується для ремонту витягнутих
архітектурних деталей та обробки їх у кутах при витягуванні звичайним
шаблоном. Виготовляють її з листової сталі.
Лінійкою (рис. 6, г) підправляють профіль витягнутих архітектурних
деталей під час ремонтних робіт і обробляють кути. Виготовляють її з
деревини завдовжки 400— 700 мм і 50—60 мм завширшки. Для зручності
обробки архітектурних деталей у кутах один або обидва торці лінійки
зрізують під кутом і оббивають їх бляхою.
Рис. 7. Щітки:
а — рогожна; 6 — махова
Рис. 8. Ящики для приготування розчинів:
а — дерев’яний: б — металевий
Для змочування поверхні водою перед штукатуренням користуються рогожною
або маховою щіткою (рис. 7, а, б), а для зберігання і переміщення
розчину на робочому місці — металевими або дерев’яними ящиками (рис. 8,
а) і відрами. Для зручності в роботі штукатурні ящики влаштовують на
колесах чи котках (рис. 8, б).
Література.
Штукатурні і облицювальні роботи: Підруч. для учнів проф.-техн. навч.
закладів освіти.— К.: Техніка, 1997.— 304 а: іл,-\Бібліогр.: с 296.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
