.

Феномен людини як гомоцентричний компонент волюнтаризму в природі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3526
Скачать документ

Реферат на тему:

Феномен людини як гомоцентричний компонент волюнтаризму в природі

Природа сформувала сучасну людину, яка набула певного досвіду у
спілкуванні з нею, і тепер настав час, коли людина на свій розсуд
«формує» природу — своє навколишнє середовище.

Сучасна людина завдяки розвиненому раціональному мисленню та інтеграції
знань, накопичених за весь період її еволюції, перевершила «досвід» і
можливості самої природи.

Пізнавши будову мікросвіту, люди створили нові, невідомі в природі
синтетичні матеріали, вивільнили енергію атома і, переборовши силу
тяжіння Землі, вийшли в Космос. Проте більшість людей, переступивши
поріг третього тисячоліття нової ери, усе ще не усвідомлює зв’язку між
економічною діяльністю для забезпечення власних потреб та її негативними
наслідками. Розглянемо це питання докладніше. Протягом усієї історії
цивілізацій, які передували сучасному індустріальному суспільству,
людина жила, головне, за рахунок своєї інтелектуальної і м’язової праці,
що гарантувало належну матеріально-енергетичну рівновагу впливу
життєдіяльності людини на навколишнє середовище, і навпаки. Наслідком
цього була передовсім стабільна кількість населення планети протягом
майже двох тисячоліть існування доіндустріальних суспільств. Але після
того, коли людина почала використовувати викопні паливно-енергетичні
ресурси, цю рівновагу було втрачено, і кількість населення почала
збільшуватись майже прямо пропорційно обсягу використання енергетичних
ресурсів природи (рис. 4).

У ХХ ст. освоєння нових джерел енергозабезпечення економіки, досягнення
хімічної науки (синтез добрив і медпрепаратів) сприяли так званому
демографічному вибуху. Такий розвиток цивілізацій призвів до ще більшого
порушення рівноваги матеріально-енергетичних процесів обміну людини з
навколишнім середовищем.

Характерною рисою технічного прогресу першої половини ХХ ст. була
боротьба за рекорди: якнайдалі, якнайвище, якнайшвидше. У суспільстві
виразно панує концепція антропоцентризму, згідно з якою людина має
беззастережно підпорядковувати собі природу. Можливо, наші нащадки
колись назвуть це інфантильним суспільством.

Потужні монополістичні підприємства у гірничій, металургійній і хімічній
галузях, поширюючи видобуток корисних копалин, нехтували технологічними
відходами, маса яких у десятки й сотні разів перевищувала виготовлену
продукцію, засмічуючи і отруюючи довкілля.

Неймовірно, але факт: за життя тільки нашого покоління із надр Землі
видобуто палива більше, ніж його витратило людство за всю попередню
історію свого існування. Щороку видобувається вугілля стільки, скільки
природа створювала протягом одного мільйона років. Потужність енергії,
яку вивільняє людина сьогодні, є порівнянною з потужністю сонячного
потоку, який надходить до нашої планети (про це докладніше — у наступних
розділах). Крім того, тільки за останні 20 років із надр землі вилучено
понад половину залізної руди, понад дві третини бокситів (сировини для
виробництва алюмінію) з тієї кількості, що її було видобуто з початку ХХ
ст. Відповідно зростають і темпи споживання (витрачання) людиною
природних ресурсів.

Найфеноменальнішим явищем за всю історію еволюції біосфери, коли Сонце
було практично єдиним першоджерелом енергії, стала ядерна промислова
енергетика. Збагнути глобальні наслідки цього явища нині ще неможливо,
незважаючи на трагічний досвід Чорнобильської катастрофи. Нормальна
людина з незаідеологізованим мисленням сприймає сам факт вибору людством
такого шляху задоволення своїх потреб як надто небезпечний. На порозі
третього тисячоліття людство так і не спромоглося об’єднатися, а
поділене на ворожі угруповання воно не здатне вирішити створених ним
самим глобальних екологічних та економічних проблем.

Феномен планетарної екологічної небезпеки ще посилюється
ортодоксально-матеріалістичним світоглядом і традиційним
експансіоністським ставленням людства до природи, що призводить до
соціальної і духовної деградації суспільства.

Хіба не є, знову ж таки, вражаючим мислення навіть деяких лідерів
держав, коли вони не тільки приховують факти екологічної небезпеки, а й
маскують їх фальшивою інформацією чи навіть організацією заходів, що
породжують у громадян цих держав настрої заспокоєння і благополуччя.
Таких фактів можна навести багато як на Заході, так і на Сході. Найбільш
вражаючим є організація (1986 р.) «оптимістичної» першотравневої
демонстрації і «веселих» гулянь у Києві саме тоді, коли над містом
проходила радіоактивна хмара, а прилади фіксували радіацію, що в кілька
разів перевищувала природний фон. Лише через місяць після катастрофи
віце-президент Академії наук СРСР акад. Є. П. Веліхов «заспокоював»:
«…реактор надежно заглушен. …Сейчас же речь лишь об остаточном, крайне
незначительном тепловыделении ядерного топлива. …Но сегодня главное —
…как можно быстрее… создать нормальные условия для труда и жизни
населения близлежащих населенных пунктов. Чернобыль предупреждает нас:
мы пережили лишь крохотный инцидент по сравнению с термоядерной
катастрофой» («Правда», 27 травня 1986 р.).

Чи не є це ознакою духовної кризи сучасної цивілізації?

Суспільно-технічну агресію проти природи започаткував капіталізм. Ще
минулого сторіччя Ф. Енгельс висловлював слушну пересторогу: «Не треба
занадто зваблюватися перемогами над природою, вирішуючи свої проблеми.
Хоч кожна з таких перемог має справді, у першу чергу, наслідки, на які
ми розраховували, але в другу і третю чергу — зовсім інші,
непередбачені, котрі знищують позитивні значення перших і часто
створюють ще більш складні проблеми».

Ця тенденція до перемог над природою суттєво не змінилася, якщо не стала
ще агресивнішою. Надії на «розумність» науково-технічного прогресу нині
не виправдовуються: вирішуючи одні економічні й екологічні проблеми, він
породжує нові — ще складніші й триваліші.

Так, іще на початку 70-х р. у США щорічні збитки від погіршання здоров’я
людей через техногенне забруднення атмосфери оцінювалось у 8 млрд
доларів, а від руйнування металевих конструкцій через корозію — майже в
10 млрд доларів. Через 10 років ці збитки зросли на 20%. Майже така сама
еколого-економічна ситуація склалась і в інших промислово розвинених
країнах Європи та Азії.

Що ж далі? Чи є науково-технічний «прогрес» справді прогресивним? На
жаль, ми мало не щодня маємо змогу переконатися у справедливості
відомого з минулого століття твердження, що культура і наука, якщо їхній
розвиток відповідно не спрямовується і не прогнозується, залишають після
себе пустелю. Хоч як парадоксально, але історичний досвід людства як
суспільного об’єкта далеко не завжди сприймається окремими його членами
як пересторога. Сьогодні науково доведено, що в другому тисячолітті до
н. е. у долині річок Тигр і Евфрат у Месопотамії процвітала велика
стародавня культура з розвиненим сільським господарством. На кам’яних
барельєфах, які збереглися відтоді, зображено багатий тваринний світ
серед пишної рослинності. Зараз у цих місцях майже мертва пустеля, з
невеликими отарами овець, які вишукують у тріщинах колись плодючої землі
напівсуху травицю. Таке перетворення «раю» на пустелю тривалий час
пояснювали глобальною зміною кліматичних умов. Але нещодавно комусь
спало на думку створити в тій самій пустелі невеликий ізольований
заповідник, де не велося будь-якої сільськогосподарської діяльності. І
сталося диво: серед пустелі розквітнула оаза з багатющою флорою і
фауною. Наукові працівники заповідника пояснюють це «диво» тим, що тут
нема овець, які з’їдають і вибивають копитами рослинність. Саме
нестримний розвиток вівчарства у стародавній Месопотамії спричинив одну
з перших в історії людства екологічних катастроф. Проте люди навіть не
зрозуміли цього.

Однією з найгостріших проблем у світі є забезпечення населення питною, а
промисловість — технологічно придатною прісною водою. Прісна вода — це
дефіцитний природний ресурс, що становить лише 2,5% від всієї маси води
на нашій планеті, причому половину її «законсервовано» у льодовиках і
вона поки що є малодоступною. В Україні і в інших країнах Європи
найбільшими споживачами води є хімічна (35—40%) і металургійна (30—35%)
промисловість. Динаміку використання води у світі за даними ООН (ЮНЕСКО)
наведено в табл. 1.

Таблиця 1

ДИНАМІКА СВІТОВОГО ВИКОРИСТАННЯ ВОДИ, км3/рік

Сільське

Примітка. У чисельнику — повне використання, у знаменнику —
безповоротне.

Аналіз даних табл. 1 показує, що використання води промисловістю за
століття збільшилось у 63 рази, тобто втричі більше ніж використання її
населенням (у 22 рази).

Так, наприклад, у СРСР у 70—80-ті рр. у небувалих масштабах
реалізовувались екологічно небезпечні та економічно невиправдані
гідротехнічні проекти, так звані великі будови комунізму. Перекривались
річки, затоплювалися родючі землі й ліси. На річках Сибіру будували
велетенські греблі, які порушували природний водний баланс екосистем
величезних регіонів. В агропромисловому комплексі СРСР і особливо
Середньої Азії близько 80% водозабору того регіону втрачалося
безповоротно у недосконалих системах зрошування. Найбільші річки
Амудар’я і Сирдар’я, віддавши майже всю свою воду на зрошення пустель,
влітку припиняли свій біг до Аральського моря, що добре було видно
навіть з рейсового літака (Київ — Ташкент), а багате на рибу Аральське
море швидко всихало. Це стало причиною найстрашніших в історії ХХ
століття екологічних катастроф, яку за наслідками для народів Середньої
Азії цілком можна порівняти з нашою Чорнобильською (табл. 2).

Таблиця 2

ЗНИЖЕННЯ СТОКУ РІЧОК ПІД ВПЛИВОМ

АГРОПРОМИСЛОВОГО ВОДОЗАБОРУ, км3/рік

Річка Стік у гирло км3/рік (1974 р.) Зниження середньорічного стоку

80-ті роки Прогноз до 2000 р.

км3/рік % км3/рік %

Дніпро 55 14 25 18,0 33

Волга 240 25 10 35 15

Кубань 12 5 41 8,0 62

Амудар’я 42 24,0 57 40 95,0

Сирдар’я 14 7,0 50 12 86

Найбільш разючим прикладом екологічно небезпечних і економічно збиткових
циклопічних будов ХХ ст. є Дніпровський каскад водосховищ. За проектом
передбачалось утворити на Дніпрі 14 водосховищ-«морів» і з’єднувальний
канал із Західною Двиною. Навіть на неповну реалізацію цього проекту
було витрачено кошти, еквівалентні майже двом трильйонам доларів США. З
території, що сьогодні перебуває під водою, було відселено понад три
мільйони людей більше ніж з трьох тисяч сіл і містечок. Під водою
опинилися

10 тис. цвинтарів, 2,5 тис. християнських храмів і культурних пам’яток.

Площа Дніпровських «морів» —8000 км2 — у півтора раза більша, ніж штучне
Куйбишевське водосховище на Волзі. Майже 45 км3 води Дніпровського
каскаду стримується греблями шести гідроелектростанцій (ГЕС), що
дорівнює півторарічному витоку води з Азовського моря чи двохмісячному —
з Чорного моря через Босфор (рис. 5).

Постає зрозуміле запитання: наскільки економічно обгрунтованим було
майже 50-річне будівництво Дніпровської енергетично-іригаційної системи,
що поглинула величезні матеріальні і людські ресурси? Відповідь є
нескладною. Саме тільки будівництво Дніпрогесу (потужність 500 000 кВт)
з урахуванням втрат від затоплених сільськогосподарських угідь і
переселення людей коштувало 200 млрд доларів США (у сучасних цінах). Це
у 50 разів більше, ніж витрати на будівництво найбільшої теплової
електростанції — наприклад, такої, як Запорізька ДРЕС, що за потужністю
не поступається всім ГЕС Дніпровського каскаду разом, а за кількістю
виробленої електроенергії значно їх перевищує. Загальна кількість
електроенергії, яку виробляють Дніпровські ГЕС, в енергобалансі України
не перевищує кількох відсотків.

Сьогодні чи не єдина позитивна якість Дніпровських ГЕС в
електроенергетиці України — це їхня роль як компенсатора пікових
навантажень (див. розділ 3.2.1).

F

H

fha.

0

d

o

r

gdC*?

gd«

gd«

$Ifa$gd«

gd«

?Т?Т??

?Т?Т??

gd«

gd«

gd«

j

gd«

gd«

gd«

U

?\???

!

gd«

U

gd«

gd«

U

gd«

gd«

U

gd«

gd«

U

gd«

gd«

U

gd«

одарства? Щодо останнього, то басейн Дніпра на території України
сьогодні є непривабливою для відпочинку системою величезних
«озер-відстійників», часто з неприємним запахом згнилизни і
промислово-господарських стоків. Іригаційна роль «морів», за винятком
Каховського водосховища, яке постачає воду посушливим південним областям
і Криму, мізерна і навіть шкідлива.

Оскільки рівень води в Дніпрі перед греблями ГЕС вище за рівень води
річок, що впадають у нього, їх відокремили від «морів» бетонними
греблями і багатокілометровими дамбами. Вода річок, що надходить,
безперервно перекачується в «моря» спеціальними насосно-компресорними
станціями.

Найнеприємнішою особливістю Дніпровського каскаду ГЕС є, на думку деяких
спеціалістів, постійна потенційна загроза Києву і навіть усьому
басейнові Дніпра, що її створює Київська ГЕС. У світі нема іншого
прикладу розміщення над багатомільйонним містом штучного водосховища
площею в 1000 км2 з масою води в 4 млрд тонн. За будь-якого пошкодження
греблі велетенський водяний вал рине на місто. Руйнівні й екологічні
наслідки можуть бути жахливими не тільки для Києва, а й для регіонів
усього Подніпров’я і навіть басейнів Чорного і Середземного морів. Такі
висновки зробила «Група незалежних спеціалістів з питань безпеки
Дніпровського каскаду водосховищ»*.

На жаль, нині проблеми екології мало турбують пересічну людину, зайняту
проблемами звичайного виживання за умов тотальної економічної кризи. Але
передова частина суспільства добре розуміє небезпеку необмеженого
споживання природних ресурсів.

Що ж перешкоджає людині, носію НТП, змінити технологію так, щоб
задовольнити екологічні вимоги?

Чому ті самі види продукції в різних країнах і навіть у тій самій країні
виробляються за технологіями різного екологічного рівня? Відповідь тут
проста — для перебудови чи заміни застарілої технології на нову потрібні
капіталовкладення, а індивідуальні прибутки окремих виробників і навіть
прибутки всієї держави не завжди є достатніми для таких
капіталовкладень.

Отже, Людина в сучасній системі виробництва не є достатнім
самовизначальним фактором. З одного боку, цьому заважає вже згадувана її
філософська концепція — прагнення максимального забезпечення власних
потреб, що часто намагаються виправдати тезою «прогрес не можна
спинити», з іншого — надто егоїстичний підхід, тобто спочатку
забезпечення «своїх» потреб, а вже потім «суспільних» екологічних вимог.

Тривалий час у багатьох країнах світу (подекуди й досі) серйозних
прогнозно-фінансових розрахунків балансу витрат для забезпечення
природоохоронних заходів і втрат через відмову від таких не проводилось.
Саме це завжди призводить до екологічно небезпечних і економічно
витратних результатів.

Чорнобильська трагедія і катастрофа Аральського моря є тільки одними з
найвідчутніших «непередбачених» наслідків такого ставлення до проблем
екології.

В останні десятиріччя стала зрозумілою гостра проблема вірогідного
довгострокового прогнозування — футурології.

Назвемо три способи (методи) наукового прогнозування:

— з’ясування закономірностей розвитку досліджуваного явища, характерні
зміни якого в минулому і сучасному добре відомі, і екстраполяція
виявлених тенденцій на майбутнє;

— моделювання досліджуваного явища у схемі, зручній для прогнозування:
наприклад, у формі алгоритму або системного опису можливих змін об’єкта;

— експертна оцінка спеціаліста-науковця.

Усі три способи мають переваги й недоліки, і кожний із них містить у тій
чи тій формі елементи двох інших. Однак поєднані в одне ціле, вони
взаємно збагачують один одного і дещо компенсують свої недоліки.
Проблемними питаннями «конструювання» прогнозної схеми є вибір
репрезентативних показників, їхньої кількості, структури і точності
вихідної моделі, взаємозв’язку прогнозованої моделі із системою
прогнозного фонду тощо. Виконаний прогноз підказує, як найліпше і
найекономніше зблизити найбільш імовірне з найбільш бажаним. Звичайно,
прогнози далеко не завжди збуваються, а інколи можуть і дезінформувати.
Вірогідність прогнозних результатів передовсім залежатиме від
професіоналізму і відповідальності як виконавців прогнозів, так і тих,
хто ними користується, реалізуючи ризиковані програми.

Повчальним щодо цього є посилання на класичний приклад з грецької
міфології — трагедію Едіпа (Софокл «Едіп — цар» V ст. до н.е.), батькові
якого, цареві Фів Лайю, було віщування, що в нього буде син, який уб’є
його і одружиться зі своєю матір’ю Іокастою. За наказом царя,
новонароджене немовля було потай покинуте в диких горах на поталу
звірям. Але Едіп вижив і ріс як син у родині бездітного Коринфського
царя Поліба і його дружини Меропи, які дали йому ім’я Едіп. У свою
чергу, Едіпові дельфійський оракул відкрив зміст колишнього віщування
його батькові не назвавши його ім’я. Сприйнявши це як пересторогу щодо
своїх названих батьків, Едіп вирішив залишити їх і ніколи не
повертатися. Далі сталося так, що саме на шляху до Фів Едіп зустрівся з
царем Лаєм — виникла сварка і віщування збулося. Сутність «ефекту Едіпа»
(так його називають сьогодні) полягає в тім, що прогнози можуть
«самозбуватися» або «саморуйнуватися» залежно від відповідних реакцій на
них. Едіп міг зруйнувати прогноз, зробивши безальтернативний крок —
одружившись з дівчиною, яка за віком аж ніяк не могла би бути його
матір’ю.

Утім, читач може сказати, що хоч це й дуже цікаво, але яке воно має
відношення до прогнозування поліпшення чи занепаду економіки і екології?

Розглянемо реальну ситуацію, котра мала місце в СРСР. З 1955 по 1975 р.
виробництво валової продукції в народному господарстві Радянського Союзу
невпинно зростало. У цей період за короткотермінового планування
народного господарства (до 5 років) більш-менш виправданим було
планування на підставі темпів щорічного зростання виробництва в
попередні роки. Зміни у засобах виробництва і технології могли бути
враховані з допомогою певних коефіцієнтів. Завдання міжгалузевого
балансу зводилося до оптимального розподілу наявних ресурсів між
галузями — споживачами. Але для прогнозування на триваліші періоди цього
було недостатньо, а відтак імовірність помилок ставала надто високою.
Програма КПРС (1960), наприклад, беручи за базу найвищі темпи приросту
продукції за попередні 5 років, передбачала збільшення валової продукції
за 7 років удвічі, що забезпечило б економіці СРСР за багатьма
найважливішими видами промислової продукції вагому перевагу над
економікою США вже на початку 70-х рр. (рис. 6). Цю програму галасливо
вихваляли всі радянські газети. Проте нині нам добре відомі сумні
(економічні та екологічні) її наслідки.

Рис. 6. Контрольні цифри співвідношення розвитку народного господарства
СРСР (1959—1965) порівняно з прогнозом розвитку економіки США. План
розвитку СРСР на ХХІІ п’ятирічку (1985—1990) і на перспективу до 2000-го
року також не був реалізований. Сьогодні функцію центру світового
господарства виконують країни «великої сімки», частка ВВП яких у
світовому виробництві становить близько 50%

Намагання владних структур СРСР зберегти збанкрутілу
мілітарно-індустріальну економіку за рахунок необмеженої експлуатації
багатих природних ресурсів країни призвели до швидкого зменшення їхньої
кількості і трагічних екологічних наслідків, що й зумовило руйнування
суспільно-економічної системи держави.

Відтак і нова програма 1986 р. на дванадцяту п’ятирічку і на період до
2000 р. не могла бути реалізованою. У зв’язку з цим іще в середині 80-х
рр. видатний учений акад. В. А. Легасов зазначав, що ми є свідками й
учасниками банкрутства так званого індустріального етапу промислової
революції, початок якої датується винайденням парової машини.

Та чи є перехід від екстенсивної індустріальної економіки до нової,
досконалішої, завершальним на шляху вирішення глобальних екологічних
проблем суспільства? Треба сподіватися, що так. Але з розпадом СРСР не
зникла небезпека ядерної війни. Кількість країн «атомного клубу»
зростає. І досі у світі витрачаються фантастичні кошти на підтримку
військово-промислових комплексів різних країн (рис. 7).

Рис. 7. Ілюстрація збитків суспільства.

1) Плакат з англійського журналу «New internationalist» свідчить, що
військові витрати світового суспільства за два тижні майже такі, як і на
харчі, воду, житло, освіту і медицину за рік. 2) Статистика федеральних
і штатних витрат США (1985 р.)

Саме мілітаризація суспільства, що триває, породжує проблеми екології і
небезпеку ядерної війни. Згідно із сучасними науковими прогнозами за
масового застосування ядерної зброї основним чинником, що спричинив би
трагічний кінець людства, стали б не «уражаючі фактори» ядерної бомби, а
саме екологічні наслідки глобального порушення природної рівноваги
термодинамічних процесів у біосфері Землі. Учені прогнозують такий
можливий хід екологічної катастрофи, реальна загроза якої ще існує:

— унаслідок запилення і задимлення атмосфери аерозолями її прозорість
зменшиться на порядок, що поступово призведе до так званої ядерної ночі;

— зменшення кількості сонячної енергії, яка досягає поверхні землі,
призведе до зниження температури повітря, загибелі багатьох рослин і
тварин, особливо в тропічних районах землі, де вони менше пристосовані
до різких коливань температур;

— поглинання сонячної енергії стійкими аерозолями верхніх шарів
тропосфери призведе до підвищення температури повітря з висотою, що
зруйнує температурну природну інверсію, і, як наслідок, порушить
конденсацію в тропосфері водяної пари, а отже, випадання опадів;

— нерівномірне охолодження суходолу й океану (останній буде
охолоджуватись значно повільніше) спричинить різке посилення циркуляції
повітря у системі океан — атмосфера — континент, наслідком чого будуть
урагани, бурі, додаткове запилення тропосфери і встановлення стійкого
стану «ядерної зими». Світ уже не буде придатним для життя людини. Це
може статись, якщо людство не змінить своєї психології
амбіційно-агресивного ставлення як до природи, так і до своїх сусідів.
Про загрозу «ядерної ночі» нам завжди нагадуватиме Чорнобиль (рис. 8).

Рис. 8. Еколого-економічна пересторога сучасній цивілізації

Як висновок з такого дуже побіжного аналізу сучасного стану
життєдіяльності суспільства випливає єдино можливий прогноз: відновлення
і збереження природного життєпридатного середовища буде глобальною
соціально-політичною і філософсько-інтелектуальною проблемою ХХІ ст.

Який інтелектуально-моральний потенціал людства ще не використано для
розв’язання цієї проблеми? Це, по-перше, мобілізація природничих наук в
їхньому холістичному спрямуванні і, по-друге, гуманітаризація освіти і
науково-технічного прогресу суспільства. Іще понад 30 років тому
вчений-палеонтолог і талановитий письменник-фантаст І. А. Єфремов (автор
колись дуже популярного соціально-філософського роману «Туманність
Андромеди») зауважив: «Фізика, наприклад, …перетворюється на
консервативну й абстрактну дисципліну. Її наслідують і деякі інші галузі
знань. Тим часом релігія в плані всього людства відійшла на другий план,
а на ній раніше трималась суспільна мораль. Наука, що замінила релігію,
особливо у соціалістичних країнах, приділяла мало уваги науково
обгрунтованій системі моралі і суспільної поведінки людини, віддаючи всі
сили гонитві за відкриттями взагалі. Але пізнання «взагалі» є
антигуманістичним і аморальним. Саме в цьому все виразніше проявляються
розходження між насущними потребами людини і напрямком розвитку науки і
техніки»*.

Щодо соціально-моральної мотивації сучасної людини дуже цікавим є
оригінальний висновок нашого співвітчизника, акад. М. М. Амосова
стосовно творчої спроможності інтелекту: «…унікальна властивість
людського мозку: створити ідею і так її натренувати, що вона зможе
частково замінити біологічні потреби, що згасають під час старіння»**. І
хоч цей висновок стосується суто фізіологічних проблем людського
організму, та чи не може він бути застосовним і до сучасної цивілізації,
старіння якої, можливо, вже почалося.

Усе це підтверджує думку про нагальну потребу революції у філософії:
гомоцентрична концепція сучасної цивілізації має поступитися місцем
біосферній чи, навіть, геліоцентричній, а людина врешті-решт —
зрозуміти, що вона не господар, а компонент Природи.

Література

Колотило Д. М. К 61 Екологія і економіка: Навч. посібник. — К.: КНЕУ,
1999.

* Зеркало недели. — 1997. — 4 жовт. (№ 163).

* Цит. за: Атомная энергетика — что дальше? — М.: Знание, 1989.

** Н. Амосов. Эксперимент. — К.: Байда, 1995.

Какое отношение имеет он к приведенным выше разноречивым высказываниям о
нашей стране! Самое непосредственное.

Как пойдут дела дальше? Экономисты уже подсчитали, что к концу семилетки
мы удвоим свои богатства по сравнению с 1958 годом. Это значит, что мы
превзойдем современный уровень промышленного производства США и при
идеальных для них условиях развития будем наступать им на пятки. А к
пятидесятилетнему юбилею Советской власти мы, возможно, поравняемся с
США и затем оставим их позади.

Это подтверждено самой жизнью, возникновением и успешным развитием
мировой системы социализма.

Ю. КЛИМОВ,

кандидат исторических наук.

……….………………………

«КОМСОМОЛЬСКАЯ ПРАВДА»

19 апреля 1960 г. 3 стр.

??????

???????????

(?????????

????????)

( ( (

Посмотрите на ряд

цифр внизу

1913 1958 1959 1965 1967 1970

СССР 3 100 111 200 230—235 300

США 40 180 202 220 230—235 250—255

… about as

much as

the world

spends on

arms every

two weeks.

1) The money required

to provide adequate

food, water, education,

health and housing

for everyone in the world

has been estimated

at $17 billion a year.

It fs a huge sum of money

2) Витрати США ($ млрд.):

Федеральних Штатів

Оборона 234 0

Освіта 16 187

Утримання

шляхів 12 39

Охорона

здоров’я 10 49

Поштова

служба 3 0

Поліція 2 20

Пожежна і сані-

тарна служба 0 11

Екологічні

заходи 6 4

Разом: 283 310

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020