РЕФЕРАТ
на тему:
Довбання і свердління деревини ручними інструментами.
Для надання деталям остаточної форми, тобто для виготовлення з’єднуючих
елементів (прямокутних наскрізних і ненаскрізних отворів і вушок),
застосовують долота та стамески.
Долото (рис. 1, а) — це металевий стержень прямокутної форми, в нижній
(робочій) частині якого є різець, а у верхній — заплечики і
конусоподібний хвостовик, на який насаджують дерев’яну ручку,
виготовлену з деревини твердолистяних порід (граба, бука та ін.). Лезо
різця має пряму різальну кромку, яка утворюється внаслідок перетину
передньої і задньої граней і гостриться так само, як і ножі рубанків.
Кут загострення різця 25—35°.
Рис. 1. Долото і стамески:
а — прийом довбання долотом, б — стамески
Долота бувають 6, 8, 10, 12, 15, 18, 20 мм завширшки, 8—11 мм завтовшки,
165—200 мм завдовжки. Долота можуть бути і вужчими, їх називають
шиповими.
Довбання здійснюють по зробленій розмітці. При видовбуванні наскрізних
гнізд розмітку роблять з обох боків. Для довбання деталь міцно
закріплюють у верстаті, а при довбанні наскрізних гнізд під деталь
підкладають дошку або брусок, щоб не пошкодити кришки верстата. Ширину
долота беруть залежно від ширини гнізда. Долото ставлять лезом впоперек
волокон вздовж риски, перпендикулярно до площини, фаскою до середини
гнізда. Для заглиблення долота в деревину по його ручці легко ударяють
молотком або киянкою, внаслідок цього волокна перерізаються впоперек.
Другий удар здійснюють по долоту, поставленому під деяким кутом до
площини в напрямку до перерізаних волокон, при цьому й відділяється
перша стружка. Після цього долото знову ставлять вертикально, а потім
під кутом. Так проходять по всій довжині гнізда, не змінюючи положення
деталі. Не дійшовши 3— 4 мм до краю гнізда, долото повертають фаскою до
середини так, як і при першій стадії довбання. При довбанні наскрізних
гнізд спочатку видовбують їх до половини товщини деталі з одного боку, а
потім з другого. При видовбуванні провушин для щільного прилягання шипа
у дні їх роблять невеликі заглиблення.
Стамески (рис. 1, б) дуже подібні до доліт, тільки значно тонші (3—5
мм). Вони можуть бути плоскими або напівкруглими. Ширина плоских
стамесок: 4, 6, 8, 10, 12, 15, 20, 25, 30, 40, 50 мм; напівкруглих — 6,
8, 10, 12, 15, 20, 25, ЗО, 40 мм. Фаска в напівкруглої стамески—з
опуклого боку. Кут загострення стамесок 15—25°. Стамески і долота
гострять так само, як і ножі рубанків.
Плоскі стамески застосовують для довбання неглибоких гнізд у тонких
деталях, зачищення їх, обрізування торців, стругання кромок, зачищення і
зняття фасок на кромках деталей і щитів. Напівкруглі стамески
застосовують для видовбування криволінійних отворів та обробки
криволінійних поверхонь. Довбання стамесками здійснюють так само, як і
долотами, а різання — натискуванням правою рукою на торець ручки,
причому ліва притискує лезо до матеріалу і спрямовує по наміченій лінії.
Прийоми роботи стамесками показані на рис. 2.
Працюючи стамескою, не можна підтримувати деталь рукою перед лезом,
стругати до себе, обіперши деталь об груди або коліна. На верстаті
стамески і долота ставлять у лоток і тільки лезом до себе.
Свердління деревини ручними інструментами
Свердління застосовують для виготовлення круглих (циліндричних) отворів
під вставні круглі шипи (шканти), шурупи, болти тощо. Різальним
інструментом для свердління є свердла різних розмірів і конструкцій.
Кожне свердло складається із стержня, внизу якого є різці, а вгорі
хвостовик, яким кріплять свердло в пристрій. Робоча частина свердла може
мати один або кілька різців, розміщених по гвинтовій лінії або на кінці
свердла.
Види ручних свердел. Ложкове (перове) свердло (рис. 3, а) — це металевий
стержнень, який в робочій частині має поздовжній жолобок, що
закінчується гострим звуженим кінцем — лезом. Одна кромка жолобка
(різальна) загострена на всю довжину, друга — тільки спрямовує і центрує
свердло.
Ложкові свердла працюють при натискуванні на них зверху. Вони не
викидають стружку і тому їх доводиться в процесі роботи час від часу
витягати з отвору і вичищати. Якщо цього не робити, то свердло швидко
нагріватиметься і може зламатись. Оскільки шорсткість отворів,
висвердлених ложковим свердлом, не висока, то його застосовують рідко
(отвори під болти, нагелі, шурупи тощо). Діаметр цих свердел 1,5-15 мм.
Рис. 2. Прийоми роботи стамесками:
Рис. 3. Свердла:
а -ложкове, б — завиткоподібне, в — шилове, г — центрове, д — гвинтове,
є — спіральне, є — пробкове, ж — зенкувальне, з, і, к — спіральні для
свердлильних верстатів
Завиткоподібне свердло (рис. 3, б) подібне до ложкового і тільки
закінчується завитком, який утворює центруючий кінець у вигляді штопора.
Цим свердлом легше працювати, ніж ложковим, бо його кінець, угвинчуючись
в деревину, втягує за собою гвинтоподібну канавку стержня, яка частково
викидає стружку. Недоліком цього свердла є те, що його тонкий кінчик
часто ламається, а гострити його важко. Завиткоподібні свердла
застосовують так само, як і ложкові, діаметри їх такі ж.
Шилове свердло (рис. 3, в) має форму тригранника. Його застосовують для
висвердлювання отворів під шурупи.
Центрове (центроперове) свердло (рис. 3, г) в робочій частині має вигляд
лопатки з шилоподібним центром і дорожником, що підрізає деревину по
колу висвердлюючого отвору і плоского різця, який знімає підрізану
деревину по колу у вигляді гвинтової стружки. Радіус дорожника дещо
більший від радіуса різця, і це дає можливість висвердлювати отвори з
досить чистими стінками.
Центрове свердло працює тільки обертаючись в один бік при натискуванні
на нього зверху. Його використовують для висвердлювання неглибоких
отворів, бо воно стружки не викидає. Діаметри цих свердел 12—50 мм.
Гвинтове свердло (рис. 3, д) являє собою стержень, 2/3 довжини якого є
гвинтом, що закінчується двома різцями.
Рис. 4. Прийоми свердління коловоротом.
а — вертикальне, б — горизонтальне
Центром гвинтового свердла є конусоподібний гвинтик, що при свердлінні
втягує свердло в деревину, тому при свердлінні натискувати на нього
майже не потрібно. У процесі свердління за допомогою витків гвинта
стружка викидається на поверхню деревини, що дає можливість
висвердлювати досить глибокі і досить чисті отвори. Ці свердла
застосовують для висвердлювання різноманітних отворів діаметром 6—40 мм.
Спіральне (шнекове) свердло (рис. 3, є) має аналогічну будову і розміри,
але тільки з однією спіраллю. Воно викидає стружку і застосовується там,
де й гвинтове.
Пробкове свердло (рис. 3, є) має стержень, робоча частина якого
закінчується стальною циліндричною коробкою з діаметральною
перегородкою. Нижня кромка стінки .коробки підрізує деревину по колу, а
діаметральна перегородка — плоским різцем. Часто по коловому підрізувачі
для полегшення різання роблять зубці, як у пилки. Пробкові свердла
застосовують для висвердлювання сучків, які потім залатують пробками
(вставками). Діаметр пробкових свердел 15—50 мм.
Зенкувальне свердло (рис. 3, ж) в робочій частині має вигляд конуса з
поздовжніми канавками на бічній поверхні в напрямку до центра.
Зенкувальне свердло застосовують для конічного розсвердлювання верхньої
частини готових отворів під головки шурупів. Діаметри цих свердел 10—30
мм.
Працюючи на свердлильних верстатах, застосовують спіральні свердла (рис.
3, з, і, к). Свердла гострять на наждачних брусках або дрібними
напилками різних форм залежно від форми різця. Бічні різальні кромки
загострюють тільки з середини. Під час гострення треба стежити, щоб не
зменшувався діаметр свердла.
Прийоми роботи ручними свердлами. Для висвердлювання отворів свердлу
надають обертового руху за допомогою дерев’яної ручки, що кріпиться у
верхній частині свердла, коловорота або інших пристроїв. У меблевому
виробництві найширше застосовують коловорот.
При висвердлюванні отворів деталь кріплять у верстаті. Центр свердла
ставлять точно в центр наміченого отвору. В усіх випадках вісь обертання
коловоротів (або дрелі) має збігатися з віссю висвердлювання отвору,
тобто свердло має бути під прямим кутом до площини, в якій висвердлюють
отвір (рис. 4). При вертикальному розміщенні свердла лівою рукою
тримають коловорот за ручку-головку, а правою — за ручку на колінчастому
стрижні. При висвердлюванні горизонтальних отворів ручку-головку
впирають у корпус, підтримуючи її лівою рукою. Якщо висвердлюють
наскрізні отвори, то в місці виходу свердла під деталь підкладають
щільно притиснутий брусок, щоб запобігти виколюванню. В процесі роботи
на коловорот та інші пристрої треба натискувати плавно й рівномірно. При
висвердлюванні наскрізних отворів під час свердління не можна перевіряти
вихід свердла з деревини.
Список використаної літератури.
1. Амалицкий В. В., Любченко В. И. Справочник молодого станочника по
деревообработке.— М. : Лесн. пром-сть, 1984.— 239 с.
2. Бобиков П. Д. Изготовление художественной мебели.— М. : Высш. шк.,
1988.— 288 с.
5. Григорьев М. А. Материаловедение для столяров и плотников.— М. :
Высш. шк., 1985.— 144 с.
4. Кулебокин Г. И. Столярное дело.— М. : Стройиздат, 1987.— 144 с.
5. Кряпов М. В., Гулин В. С., Берилин А. В. Современное производство
мебели.— М. : Лесн. пром-сть, 1986.— 263 с.
6. Шумега С. С. Спеціальна технологія меблевого виробництва.— К. : Вища
шк. Головне вид-во, 1981.— 242 с.
7. Шумега С. С. Технология столярно-мебельного производства.— М. : Лесн.
пром-сть, 1984.— 265 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
