Реферат
на тему:
Безщіткове фарбування поверхонь валиками
При фарбуванні вручну найпоширенішим є метод фарбування поверхонь без
застосування щіток. Цей метод полягає в тому, що фарбувальну суміш
наносять на заздалегідь підготовлену поверхню хутряними або поролоновими
валиками.
Циліндричний корпус валика (рис. 1, а) виготовляють з відрізка
алюмінієвої, пластмасової або паперово-смоляної труби, товщина стінок
якої становить 1—3 мм. Зовні валик обтягують натуральним або штучним
хутром з волосом заввишки 10—20 мм. Для цієї самої мети можна
застосовувати пористу гуму або еластичний пінополіуретан (поролон).
Валик повинен вільно обертатись навколо своєї осі, яка становить одне
ціле з ручкою. За конструкцією валики бувають чотирьох типів: ВП — з
поролоновим покриттям для нанесення водних сумішей; ВМ — з хутряним
покриттям для неводних сумішей; ВМП — для фарбування підлог; ВМУ — для
фарбування внутрішніх кутів.
Покриття валика типу ВМ має вигляд чохла з внутрішнім діаметром, що
відповідає зовнішньому діаметру корпусу, і завдовжки на 12—15 мм більше
за довжину корпусу. До початку роботи чохол натягують на корпус і
відкритий кінець його затягують нитками. Такий валик надходить на
будівництво у комплекті з п’ятьма чохлами.
Покриття валика типу ВП становить порожнистий циліндр у вигляді трубки,
виготовлений на заводі з поліуретану з внутрішнім діаметром, що
відповідає діаметру корпусу валика. У зібраному вигляді поліуретанова
трубка натягується на корпус валика.
Рис. 1 Пристрої для безщіткового фарбування:
а — хутряний валик. б — бачок з сіткою
Рис. 2. Пневматичний валик Із внутрішньою подачею фарби:
1 – чохол. 2 – корпус валика, 3 — фарбопровід, 4 – клапанний пристрій, 5
— штуцер для приєднання матеріального шланга
Робочий корпус валиків має довжину 100,:200 і 250 мм. Маса його у
зібраному вигляді залежить від застосовуваного матеріалу і становить
300—410 г.
Для змочування валиків фарбувальною сумішшю і зберігання її під час
роботи використовують спеціальний бачок (рис. 1, б) або відро з сіткою.
Сталева сітка з отворами розмірами від 5X5 до 10Х10 мм призначена для
віджимання надмірної кількості суміші з валика. Сітку встановлюють
похило так, щоб одна третина її була над рівнем суміші. Найкраще
застосовувати бачок з похилим дном, що дає змогу повністю
використовувати суміш.
Змочивши валик фарбувальною сумішшю, його двічі-тричі прокочують по
сітці, після чого починають фарбувати поверхню. Суміш наносять,
прокочуючи валик по поверхні вертикальними рухами зверху вниз так, щоб
кожна наступна смуга фарби перекривала попередню на 2—3 см. Після
нанесення фарби на невелику ділянку поверхні фарбову плівку розтушовують
рівномірними вертикальними рухами того самого валика. Після фарбування
поверхня набуває шорсткуватої фактури, подібної до тієї, що утворюється
від торцювання.
Завдяки такому методу фарбування поверхонь збільшується продуктивність
праці маляра, стає зайвим торцювання поверхні, є змога приховати
незначні дефекти поверхні, що залишились після її підготовки.
Валики можна використовувати для фарбування поверхонь водними і олійними
сумішами.
Фарбують поверхні також пневматичними валиками, до яких фарбувальна
суміш подається по шлангу під певним тиском. Для цього валик підключають
до фарбонагнітального агрегату або балонного фарбопульта. За принципом
дії пневматичні валики бувають із внутрішньою або зовнішньою подачею
фарби.
Пневматичний валик із внутрішньою подачею фарби (рис. 2) складається з
циліндричного валика, фарбопроводу і ручки з клапанним пристроєм.
Дірчастий корпус порожнистого валика зовні обтягують чохлом із штучного
хутра або пористої гуми.
Під час роботи фарбувальна суміш під тиском 0,5 МПа із
фарбонагнітального бачка або фарбопульта по шлангу підходить до ручки
валика. Після натискання на важіль клапанного пристрою 4 суміш по
фарбопроводу заходить всередину валика і, просочуючись крізь отвори у
ньому, змочує чохол.
Для нанесення водних фарбувальних сумішей користуються чохлом із
пористої гуми, для неводних сумішей — чохлом із штучного хутра. До
початку роботи в основі хутряного чохла потрібно зробити 30—40 отворів
діаметром 2—3 мм.
Пневматичним валиком поверхню фарбує ланка у складі двох малярів. Один з
них, йдучи попереду, щіткою відводить верхню межу фарбування, фарбує
окремі ділянки поверхні, які не можна фарбувати валиком (у кутках, біля
наличників і плінтусів, за радіаторами тощо). Другий робітник наносить
фарбувальну суміш валиком, рівномірно пересуваючи його вздовж стіни
зверху вниз і знизу вгору. Кожна попередня смуга фарби повинна
перекриватись новою смугою на 2—3 см. Фарбуючи поверхні олійними
фарбами, валик можна пересувати не лише у вертикальному напрямі, а й у
горизонтальному.
Рис. 3. Пневматичний валик із зовнішнім подаванням фарби:
1 — валик, 2—щітка, 3 — розподільник, 4 — з’єднувальна муфта, 5 —
подовжувач, 6— клапанний пристрій, 7 — штуцер для приєднання
матеріального шланга
Пневматичний валик із зовнішньою подачею фарби (рис. 3) складається з
валика, розподільника, подовжувача і ручки з клапанним пристроєм.
Подовжувач 5 дає змогу фарбувати верхні частини стін, стоячи на підлозі.
Під час роботи фарбувальна суміш під тиском надходить у Т-подібний
розподільник 3, вздовж щілинного отвору якого розміщені два ряди щіток
2. Суміш потрапляє на нижню щітку і передається на валик 1. Верхня щітка
розрівнює суміш уздовж поверхні валика, а надлишок її знімає. Плоскі
щітки можуть бути з волосіні, пружної тканини, поролона та інших
матеріалів.
Пневматичним валиком із зовнішньою подачею фарби можна наносити
ґрунтовки, водні та олійні фарбувальні суміші. Для роботи з водними
сумішами застосовують валик з пористої гуми, а з олійними — валик із
штучного хутра. Техніка фарбування поверхонь цим валиком така сама, як і
під час роботи валиком із внутрішньою подачею фарби. Відмінність полягає
лише в тому, що валик із зовнішньою подачею фарби можна пересувати
тільки у вертикальних напрямах.
Застосування пневматичних валиків підвищує продуктивність праці у
1,5—2,0 рази.
Після роботи валики слід старанно вимити спочатку у тому розчиннику, на
якому була приготовлена фарбувальна суміш, а потім у гарячій воді з
милом. Вимиті валики сушать і складають так, щоб не пошкоджувався волос
чохла. Зберігати їх можна лише при плюсовій температурі повітря.
Список використаної літератури
Белогуров В. П., Чмырь В. Д. Справочник молодого маляра.— М.- Высш. шк.,
1984.— 176 с.
Белоусов Е. Д. Технология малярных робот.— М.: Высш. шк., 1980,— 240 с
Лебедев А. М. Справочник молодого штукатура.— М.: Высш. шк., 1984.— 155
с.
Мещанинов А. В. Отделочные роботы в монолитном домостроении — Л.:
Стройиздат, 1989.— 273 с.
Шепелев А М Штукатурные работы.—М.-. Высш. шк., 1983.— 143 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
