РЕФЕРАТ
На тему:
Типологія і структура сім’ї. Проблеми сучасної сім’ї
З формуванням ринкових відносин збільшуватиметься можливість
маневрування коштами. Сім’ї матимуть вільний доступ до банківських
кредитів та інших видів позичок, а тому матимуть можливість придбати
(побудувати) комфортабельний будинок чи дачу, автомобіль високого
класу, сучасну побутову техніку тощо. Це все забезпечує самоповагу
людини, її задоволення власним життям, що у свою чергу позитивно
позначатиметься на стабільності сім’ї та й суспільства в цілому.
Різноманітність сімейних відносин зумовлює появу багатьох типів сім’ї. У
соціологічних дослідженнях їх класифікують за такими критеріями:
характером спорідненості:
консангвінальна (кровноспоріднена) — тип сімейної організації, в якому
основними є відносини дітей з батьками і дітей між собою, тобто
відносини, що базуються на кровній спорідненості, а не на зв’язках між
подружжям;
кон’югальна (подружня чи шлюбна) — тип сімейної організації, в якій
основним є відносини жінки і чоловіка, а не кровно-родинні зв’язки.
кількістю представлених поколінь:
однопоколінна, що складається з подружньої пари без дітей;
проста або нуклеарна — подружня пара з дітьми, які ще не одружені.
Найбільш розповсюджений тип сім’ї в сучасному суспільстві;
розширена, що складається з трьох і більше поколінь, які з’явилися
внаслідок одруження дітей та онуків і зв’язані спільним господарством;
типом подружжя:
проста — моногамія; .
складна — поліандрія, полігінія тощо (див. табл. на с. 274), що виникає,
коли кілька нуклеарних сімей об’єднуються через спільного чоловіка чи
жінку;
розширена, що складається із кількох нуклеарних сімей, які живуть разом
і ведуть спільне господарство;
наявністю батьків:
повна, коли є батько і мати;
неповна, коли відсутній хтось із батьків;
кількістю дітей:
бездітна — немає дітей;
однодітна — одна дитина;
багатодітна — троє і більше дітей;
розподілом ролей:
партнерська— заснована на взаєморозумінні подружжя і добровільному
розподілі ролей згідно з можливостями і схильностями кожного з них;
матріцентрична — центральне місце посідає мати через обмежену
включеність батька в сімейне життя;
патерпальна — центральне місце посідає батько; він піклується про інших
членів сім’ї, ставиться до них поблажливо як до слабших;
ступенем самостійності:
автономна — така, що є самодостатньою, самостійною одиницею;
гетерономна— така, котра не є економічно самодостатньою, засоби до життя
забезпечує один чи кілька її членів, характеризується чітким розподілом
обов’язків, а отже, дотриманням норм, правил, що запроваджені іншими.
Окрім типів сім’ї в соціологічному аналізі використовується термін
«структура сім’ї».
Під структурою сім’ї розуміють сукупність родинних, духовних, моральних,
правових, владних та інших відносин між подружжям, батьками і дітьми,
іншими членами сім’ї.
Характер цих відносин визначає тип сім’ї, її ієрархія. Жорстке
підпорядкування дітей батькам, чоловіка — дружині чи навпаки
характеризує авторитарну сімейну структуру. Розподіл ролей згідно з
особистими якостями та здібностями подружжя, добровільний розподіл
побутових обов’язків, однакові права й відповідальність щодо виховання
дітей, спільне розв’язування сімейних проблем характеризує демократичну
(рівноправну) сімейну структуру.
Особливе місце в сімейній структурі належить рольовим сподіванням і
ролям, що їх виконує кожний член сім’ї. Систему взаємодій і відносин
членів сім’ї відповідно до ролевих приписів характеризує ролева
структура. її формування зазнає впливу цінностей, традицій та звичаїв,
що склалися в суспільстві, регіоні загалом та сім’ї зокрема, найближчого
соціального оточення та особистісного досвіду членів конкретної сім’ї,
правових норм, традицій, що регламентують права та обов’язки кожного з
них.
Зміст прав і обов’язків основних ролей сімейного життя (чоловіка —
дружини, батька — матері, сина — доньки, брата — сестри, свекрухи —
невістки, тещі — зятя) значною мірою залежить від типу сім’ї
(патріархальна, традиційна чи сучасна, бездітна чи багатодітна, проста
чи розширена).
Наприклад, роль чоловіка у вихованні та догляді за дітьми в давнину була
незначною. Більше того, у деяких народів різко обмежувалися контакти між
батьком та дітьми. Такий звичай зберігався донедавна в кавказьких
горців: соціальна норма забороняла батькові брати дитину на руки і
бавити її. У сучасній сім’ї роль батька змінилася. Прояв батьківських
почуттів притаманний більшості чоловіків. Батько здебільшого «готує
підґрунтя» для майбутнього соціального статусу дитини в суспільстві,
допомагає їй на початку кар’єри. Хоч нині соціальний статус юнаків та
дівчат здебільшого залежить від особистої активності кожного, проте
«стартовою сходинкою» і досі залишається соціальний статус батьків.
Різні ролі батька і матері (чоловіка і жінки) у вихованні дітей —
відлуння колишнього поділу праці в сім’ї за статевою ознакою. Ці ролі
визначаються домінуючою в суспільстві ціннісно-нормативною системою. У
традиційному суспільстві чоловік — господар, годувальник, оскільки він
фізично сильніший і має відповідні навички мисливства, землеробства
тощо. Жінка переймалася, головним чином, домашнім господарством та
доглядом за дітьми. Тому в соціології роль чоловіка в сім’ї й досі
називають інструментальною, а жінки — експресивною.
Складним є процес адаптації до сімейної ролі. За даними статистики в
середньому за рік розлучається близько 40% подружжів, що прожили разом
менше 4-х років.
Ускладнюється процес сімейної ролевої адаптації об’єктивною необхідністю
поєднувати сімейні ролі з іншими ролями — громадською, виробничою чи
просто роллю товариша. Можливість їх оптимального поєднання має
неабиякий вплив на розвиток сімейно-родинних відносин.
Проблеми виникають насамперед у поєднанні ролі матері з професійною
діяльністю, що є наслідком еволюції сімейної організації, значної
трансформації соціальних ролей подружжя, зв’язаної з розвитком
соціально-професійної структури суспільства. Уперше ці питання взялися
детально дослідити американські соціологи Г. Парсонс і В. Гуд.
Розуміючи сучасну нуклеарну сім’ю як результат еволюції суспільства від
аграрного типу до індустріального, американські вчені звертають увагу на
те, що, з одного боку, вона існує автономно, а з другого — залежить від
соціально-професійної структури суспільства. Вплив суспільства на сім’ю
проявився насамперед у зміні соціального статусу жінки. Раніше чоловік
був одноосібним господарем сім’ї, власником сімейного майна й
забезпечував її економічну незалежність. З еволюцією суспільства жінка
отримала однакові з чоловіком права брати участь у розв’язанні сімейних
проблем, а отже, у виробничому процесі, громадському житті. Професійна і
громадська діяльність робить жінку економічно незалежною, сприяє
розвитку її особистості, а життя її завдяки широкому спілкуванню й
особистим контактам стає цікавішим. Проте така діяльність жінки справляє
негативний вплив на функціонування сім’ї — зменшується народжуваність,
збільшується кількість розлучень, ускладнюються взаємовідносини між
батьками та дітьми. Жінка втрачає і тому, що вияв її індивідуальності,
людських якостей можливий не стільки у сфері професійної діяльності,
скільки в сім’ї та материнстві.
Крім того, у суспільстві, де вимоги виробництва є пріоритетними, заміжня
жінка з дітьми потрапляє в дуже невигідне становище на ринку праці, бо
сімейні турботи забирають у неї багато сил і часу і їй важко конкурувати
з чоловіками. Наслідком цієї соціальної нерівності статей є те, що жінки
здебільшого працюють на непрестижних і малооплачуваних посадах, а серед
безробітних їх абсолютна більшість.
Отже, суть описаної Парсонсом і Гудом проблеми полягає в тім, що
професійна діяльність жінки суперечить сімейним обов’язкам. У жінки як
особистості виникає дилема: сім’я чи професійна діяльність? Ця проблема
в соціології називається «жіночою дилемою».
Намагання розв’язати цю проблему, адаптуватися до вимог
соціально-професійної структури суспільства породили новий тип сім’ї,
яка досить успішно поєднує ціннісні орієнтації подружжя на утворення
власної сім’ї та їхні професійні інтереси. Це так звана бікар’єрна
сім’я, яка поширена в основному в середньому класі, у деяких прошарках
інтелігенції.
У бікар’єрних сім’ях чоловік і жінка розподіляють між собою домашні
обов’язки, поважають і допомагають самореалізуватися одне одному не
тільки в сім’ї, а і в кар’єрі.
На думку К. Девіса, перехід від традиційних форм сім’ї до сучасних
зумовлений насамперед трансформацією соціокультурних норм високої
народжуваності й поширенням норм низької народжуваності, інакше кажучи,
зміною системи цінностей, а не зовнішнім тиском.
Отже, сім’я — це надзвичайно важливий елемент соціальної структури
суспільства. Зміни, які відбуваються в сім’ї, впливають на характер
суспільних відносин, на стан і розвиток самого суспільства. Тому тип
сім’ї як однієї з підсистем суспільної системи не може бути довільним,
він санкціонується суспільством. Сімейна діяльність регулюється і
спрямовується традиціями, звичаями, нормами, що панують у суспільстві за
певних історичних умов.
Як складова суспільства, сім’я зазнає впливу всіх тих змін, що в ньому
відбуваються. Економічна та соціальна криза, спад виробництва,
безробіття, соціальна незахищеність — усе це справляє негативний вплив
на сім’ю, зумовлює її сучасну кризу в Україні.
Криза інституту сім’ї проявляється в утраті орієнтації молоді на
створення власної сім’ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейній
орієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості
позашлюбних дітей тощо.
Одним з основних факторів кризи сім’ї є її матеріальні труднощі,
розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного
достатку, брак життєвих перспектив.
За умов ринкової економіки сім’я потребує не благодійних заходів, а
радикальних змін її статусу в суспільстві. Звичайно, кожна родина має
сама дбати про свій добробут, але держава повинна створити для цього
належні економічні та правові умови.
Література
Войтович С. О. Світ сім’ї і горизонти покликання. — К., 1989.
Журбицька Т. С. Молода сім’я. — К., 1988.
Каблуков В. А. Проблеми студентських сімей. — К., 1989.
Комарова А. І. Результати соціологічного дослідження «Сучасна сім’я,
проблеми, перспективи розвитку». — К., 1994. — Т. 1.
Кон И. С. Введение в сексологию. — М, 1988.
Краснодемська 3. Родина в дзеркалі цифр і фактів // Уряд, кур’єр. —
1994. —№74.
Ладугін В. Д. Людина і економіка. Соціоекономіка. — К., 1996.
Левин Б. М., Петрович Н. В. Экономическая функция семьи. — М, 1984.
Мацковский М. С. Социология семьи: проблеми, теории, методологии и
методики. — М., 1989.
Молодая семья. — К., 1991.
Піча В. М. Соціологія сім’ї: Матеріали до лекцій з курсу «Соціологія». —
Львів, 1995.
Смелзер Н. Социология. — М., 1994.
Соціологія / За заг. ред. проф. В. П. Андрущенко, М. І. Горлача. — К.;
X., 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
