РЕФЕРАТ
на тему:
Теорія суспільства Герберта Спенсера
ПЛАН
1. Г.Спенсер як один із засновників соціології як науки, особливості
його концепції
2. Системні принципи розвитку суспільства за Г.Спенсером
3. Соціальна політика у вченні Г.Спенсера
Висновок
Список використаної літератури
1. Г.Спенсер як один із засновників соціології як науки, особливості
його концепції
До засновників соціології як окремої науки зараховують також видатного
англійського мислителя Герберта Спенсера (1820-1903). Деякі історики
соціології розглядають його концепцію як пряме продовження вчення
О.Конта, інші — як послідовника Ч.Дарвіна з його вченням про походження
видів у тваринному світі.
Однак він сам заперечує проти таких співставлень. Г.Спенсер зокрема
вказує, що Конт створив опис походження ідей (три стадії розвитку
людського інтелекту); йому ж належить опис походження речей, тобто опис
зовнішнього світу, який розвивається через еволюцію.
З другого боку, Спенсер вважає, що не він в Дарвіна, а останній в нього
запозичає ідею еволюції, яку Спенсер, за його словами, розвинув на 7
років раніше Дарвіна, першим сформулювавши принципи природного відбору
та боротьби за існування.
Тому слід детальніше зупинитись на вченні Г.Спенсера, викладеному в
працях «Вивчення соціології», «Принципи соціології», «Основи
соціології», «Соціологія як предмет вивчення» тощо.
Теоретичні погляди Спенсера формувались головним чином під впливом
природничих наук, які в той час все частіше звертались до ідеї еволюції.
Ідея еволюції —центральний пункт вчення Спенсера. Він визначає еволюцію
таким чином: це інтеграція (тобто об’єднання у ціле) речовини, в ході
якого ця речовина переходить зі стану невизначеної однорідності до стану
визначеної зв’язаної різнорідності.
Межа, за яку еволюція не може перейти, — це рівновага системи. Порушення
рівноваги викликає розпад, з якого починається новий еволюційний процес.
Все існуюче проходить через цей цикл розвитку й розпаду, а потім і
творення нового.
Спенсер виділяє три види еволюційних процесів: неорганічний, органічний,
що стосується живої природи, і надорганічний, який здійснюється у
суспільстві. Суспільство — частина природи; воно не створене штучно ані
спільною волею людей, ані Богом.
2. Системні принципи розвитку суспільства за Г.Спенсером
Суспільство для Спенсера є соціальним організмом, подібним до
біологічних систем: воно розвивається за загальними системними
принципами.
• Суспільство, як і біологічний організм, в ході свого розвитку нарощує
масу (чисельність населення, матеріальні ресурси тощо).
• Зростання маси приводить до ускладнення структури. Стосовно
суспільства це знаходить свій вияв у зростанні числа соціальних груп і
спільнот, які, в свою чергу, творять соціальні інститути як форми
самоорганізації свого життя; таких соціальних інститутів Спенсер налічує
п’ять: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійнопромислові
(див.попередню лекцію).
• Ускладнення структури супроводжується диференціацією (розподілом)
функцій, які виконуються окремими частинами. Стосовно суспільства це
означає, що кожний соціальний інститут має свої, притаманні йому
функції, які в сукупності забезпечують існування суспільства з його
розгалуженою соціальною структурою.
• Диференціація функцій веде до поступового посилення взаємозалежності й
взаємодії частин. Стосовно суспільства це означає чітке розмежування
функцій різних соціальних інститутів, розподіл сфер їх впливу і
відповідальності. Якщо цей порядок порушується і певний соціальний
інститут підміняє інші, — починається регрес або розпад соціального
організму. Спенсер особливо застерігає проти непомірного розширення
повноважень і функцій держави, що з часом приводить до порушення стану
рівноваги суспільства.
• У біологічному організмі частини служать для цілого. У суспільстві ж
ціле існує заради частин, тобто суспільство існує для блага своїх
членів. Тут Спенсер ставить, але не вирішує проблему співвідношення
людини і суспільства.
За Г.Спенсером: суспільству — продукту еволюції властива різнорідність
маси і координація взаємодії між складеними елементами. Кожний наступний
етап еволюції немов “знімає” самі істотні риси попереднього в зміненій
формі, зберігає в собі.
Природно, первісне суспільство — продукт неорганічних, біологічних і
психологічних факторів еволюції, виникає внаслідок нових процесів
різнорідності й інтеграції. Первісне суспільство — просте й однорідне.
Але в наслідку виникають нові соціальні функції, відбувається поділ
праці, відбувається подальша різнорідність структури і функцій і т.п.
Ось чому Герберт Спенсер високо цінує ідеї Огюста Конта про зв’язок
соціології з біологією і її залежність від неї. Соціальний організм ним
розглядається як біологічний. Поступово пізнаючи закони власної
діяльності людство здатне і передбачати в історично обмежених межах
простору і часу можливі результати. На основі знання закономірностей
суспільних і в тому числі виробничих відносин і всупереч ним людина може
активно втручатися в процес розвитку і управління ними. Але в масштабах
усього суспільства таке регулювання одночасне неможливо. Насильство ж у
побудові нових відносин виявляється не повитухою, а грабарем.
Суспільство не має головних і другорядних елементів; їх не можна звести
до декількох визначальних, а інші другорядниих. Це чітко просліджується
тоді, коли суспільство не зводять до діалектики виробничих сил і
виробничих відносин, базису і надбудові, класовим антагонізмам, а
розуміють його як специфічну форму суспільного як культуру, що відрізняє
світ людини від світу природи. І в культурі, і в суспільстві не можна
виділити головні і другорядні елементи, ігноруючи інші тому, що всі
елементи є частиною цілого й у своїй взаємодії і взаємозв’язку утворюють
соціальний організм — суспільство.
Загальну ходу еволюції у надорганічному світі, тобто світі людей,
Спенсер бачить як перехід від «малих простих» до «великих складних»
агрегатів. Або, інакше, зміст історичного процесу полягає у поступовому
переході від мілітарного до промислового типу суспільств, від
механічного примусу до організованого об’єднання на основі спільності
інтересів і співробітництва.
3. Соціальна політика у вченні Г.Спенсера
Продовженням соціологічного вчення Спенсера виступають його погляди на
соціальну політику. На відміну від Конта, який вважає за доцільне
реформування суспільства за допомогою централізованої держави, Спенсер
підкреслює, що суспільство повинно бути вільним від втручання урядів і
реформаторів. Є лише логіка вічних законів еволюції, яка заперечує і не
допускає вольове втручання будьяких соціальних інститутів чи окремої
людини.
Це витікає з його доктрини виживання найбільш пристосованих до
соціального оточення людей, про природній відбір. Ті, які не
пристосуються, знаходяться на шляху до вимирання; виживуть лише ті, чий
інтелект переважає інтелект інших. Тому уряд і держава не повинні
потурати непристосованим, розробляючи соціальну політику захисту і
допомоги хворим, бідним, безробітним і старим. Природній відбір для
Спенсера є стимулом суспільного прогресу.
Аналогічно Спенсер розглядає і людину; вона для нього є тільки часткою
природи, а її природним станом — агресивність. Людина з давніх давен —
дикун і напівтварина, асоціальна істота.
Лише в процесі еволюції відбувається її соціалізація (тобто становлення
особистості, засвоєння цінностей, норм, установок, взірців поведінки,
притаманних даному суспільству) за допомогою соціальних інститутів.
Висновки
Центральним поняттям Г.Спенсер висуває поняття еволюції. Еволюція –
інтеграція матеріх, переводить матерію з невизначеної незв’язаної
однорідності у визначену зв’язану. Проходить скрізь однаково, але має
три етапи: 1) неорганічний; 2) органічний; 3) надорганічний. Це цикл.
Два типи еволюції – проста і складна. Проста – кількісна інтеграція
елементів, а за складної відбуваються певні перетворення. Порівнює
суспільство з організмом. Одна з основних робіт його називається
“Суспільство є організмом”.
Аналогії та відмінності: 1) Як і біологічний організм, суспільство
росте, збільшується в об’ємі, з маленьких держав виростають великі
імперії; 2) По мірі росту суспільства його структура ускладнюється,
таксамо й структура організму; 3) по мірі росту суспільства відбувається
диференціація його структур та функцій. Відмінності між Контом та
Спенсером у розумінні соціології та питання: що було перше – індивід чи
соціум?У Конта першим був соціум, а вторинним – індивід, у Спенсера ж
навпаки, з індивідів утворюється ціле.
Значення і роль Г.Спенсера в історії становлення соціології як
самостійної науки полягають у тому, що він:
• обгрунтував необхідність соціології для дослідження соціальних систем
і соціальної структури;
• поклав початок вивченню соціальних інститутів як форм
самоорганізації спільнот та знарядь соціального контролю, механізмів їх
взаємодії;
• здійснив аналіз багатьох понять, які увійшли до соціологічної класики,
таких, як система, структура, функція, тощо.
Ідеї Спенсера вплинули на формування теорії структурного функціоналізму,
яка зараз є однією з найвпливовіших у світі соціологічної думки.
Оцінюючи належним чином роль Спенсера у становленні соціології,
систематизації напрацьованого попередниками матеріалу, зазначимо, що він
так і залишився в колі ідей про спільність соціальних і природних
процесів і явищ, занадто високо оцінював дію природних закономірностей,
що зрештою принижувало роль людини в суспільному розвитку, робило її
залежною від невблаганного розгортання еволюційних процесів.
Список використаної літератури
Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до
початку XX ст.) — К.: 1993.
История социологии. — Минск: 1993.
Радугин А.А., Радугин Р.А. Социология: Курс лекций. — М.: 1995.
Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології.. — К.:
1992.
Социология: Наука об обществе. — Харьков: 1996.
Социология: Учебное пособие. — М.: 1995.
Соціологія: Матеріали до лекційного курсу (Піча В., Семашко О., Черниш
Н.) – К.: 1996.
Соціологія: Конспект лекцій для студентів гуманітарних вузів. – К.:
1992.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
